If you are having trouble reading e-POSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати е-ПОШТУ, натисніть тут.

Володимир Івасюк / Volodymyr Ivasyuk
March 4, 1949 - May 18, 1979

See below: REMEMBER: Volodymyr Ivasiuk (1949-1979) Who murdered Volodymyr Ivasiuk?

May XX травня 2009
Vol.10 No. 29
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of e-POSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com

with "Subscription" in the subject line.
In this issue:
   Редакційна Сторінка
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
  Події
  ePOSHTA Sales Gallery
  Ділова Крамниця
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Employment, Grants & Scholarships
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
  History
  Історія
  Society
  Суспільство
  Ukrainians in the News
  Religion
  Sports
  Здоров'я
  From Our Mailbox / Blogbox

Відкритий лист у справі антиукраїнської позиції редакції «Майдану» та інших українських видань TOP
Слід нагадати «історикам» «Майдану», як і можливим фальсифікаторам і очорнювачам України, що серед усіх народів світу найбільше втрат у Другій світовій війні понесли українці: загинуло понад 10 млн. військових та осіб цивільного населення. Не даремно, відомий американський військовий кореспондент Едґар Снов писав таке (1945р.): «Узагалі, ця титанічна боротьба... була, передовсім, українською війною...».


Як журналіст і водночас український патріот, що ставить понад усе національні інтереси України та добро української нації, я стурбована нинішньою деструктивністю інтернет-видання «Майдан», на жаль, уже колишнього пульсу громадянського спротиву України.

Ще донедавна «Майдан» був улюбленим виданням мало не кожного свідомого українця, а від авторитетних авторів та їхніх статей нерідко перехоплювало дух у читача. Знаю це по собі. Нині на «Майдані» віє пусткою запустіння, а навіть гірше – це видання щораз більше втрачає свою українськість. Спершу мущу згадати тенденційну подачу «Майданом» матеріалів про блаженного о. Еміліяна Ковча, з явними неукраїнськими акцентами.

Скажу, що останнім часом «Майдан» не тільки має однобоку політичну позицію, висвітлюючи та коментуючи різні політичні сили або якусь подію в Україні, але й  зайняв антиукраїнське становище в одній надто важливій для українства справі. Складається враження, що редакція «Майдану» вже віртуально перебуває не в українському Києві, а в міжнародних центрах по дискредитації України, української нації.

Так, саме йдеться про справу Івана Дем`янюка, яку “Майдан» подає в суто антиукраїнському дусі, передруковуючи на своїх шпальтах усілякі українофобські випади.  А тому звертаюся до правника “Майдану» Олександра Северина: «А як же з презумцією невинності Івана Дем`янюка. Чи може «Майдан» не відає, не знає що це таке?!»

Читайте нижче:
Hitler's European holocaust helpers
The Case of John Demianiuk – A Test of Our Commitment to Basic Values
А Wave of Outrage


Буквально на днях на сторінках «Майдану», при тім – на видному місці, з`явився переклад статті Ґ. Бьоніша, Я. Фрідмана, К. Маєра, М. Зонттаймера, К. Віґрефе під заголовком «Темний континент» (надрукована в німецькому журналі «Der Spiegel”, 22.05.09), рівно ж -  коментар відомого ізраїльського політичного діяча та дипломата Шеваха Вайса. На жаль, редакція не вмістила жодної української думки щодо відповідальності чи невідповідальності нас, українців, за так зване посібництво нацистам. Бо, як виглядає з попередніх публікацій цього видання, нині п. Вайс по духу значно ближчий редакції, ніж, скажімо, хтось із українських істориків чи журналістів.

Суттєва ремарка: чомусь перечислені автори останньої публікації, як і багатьох попередніх, сором`язливо замовчують наявність великої кількості нацистських коляборантів серед самих євреїв, особливу жорстокість єврейської поліції щодо своїх одноплемінників, а також звірства єврейських капо в нацистських концтаборах.

Щодо пана Вайса, то в контексті чергової розправи над нещасним І. Дем`янюком особливо цинічними звучать його наступні слова: «Колябораціоністів у всій Європі було багато. Ніхто цього не заперечує. Але це саме німецький націонал-соціалізм витягнув з цих людей дрімаюче в них зло. Бо це відбувалося за натхненням німців на окупованих ними територіях. Тому власне на них лежить тягар відповідальності». Насправді німецьке суспільство, на якому лежить згадана історична відповідальність, не тільки обговорюватиме надумані злочини «унтерменшів», але й зі своїх кишень оплачуватиме судилище над колишньою жертвою гітлеризму, а це - Дем`янюком.

Але це саме німецький націонал-соціалізм витягнув з цих людей дрімаюче в них зло. ... Насправді німецьке суспільство, на якому лежить згадана історична відповідальність, не тільки обговорюватиме надумані злочини «унтерменшів», але й зі своїх кишень оплачуватиме судилище над колишньою жертвою гітлеризму, а це - Дем`янюком.


Слід нагадати «історикам» «Майдану», як і можливим фальсифікаторам і очорнювачам України, що серед усіх народів світу найбільше втрат у Другій світовій війні понесли українці: загинуло понад 10 млн. військових та осіб цивільного населення. Не даремно, відомий американський військовий кореспондент Едґар Снов писав таке (1945р.): «Узагалі, ця титанічна боротьба... була, передовсім, українською війною...». Цікаво, чи знають про це всілякі майданівські і не майданівські всезнайки?!

Але чи мала редакція «Майдану» альтернативні публікації про справу І. Дем`янюка? Відповідь: так! Передовсім немало незаанґажованих матеріалів опублікувала всесвітня служба БіБіСі, зрештою, в газеті «День» з`явилася блискуча стаття Ігоря Лосєва «Дивна справа Дем`янюка» (14.05.09). Окрім того, редакція «Майдану» отримала мою статтю «Неупереджений погляд на справу Івана Дем`янюка», яку, як не дивно, вмістили “Українська правда», «Україна молода» та багато інших ЗМІ в Україні, але відкинули «правдоборці» «Майдану». А, як автор есею «Судилище триває», цю справу знаю достеменно. 

Редакція «Майдану» теж забракувала мою наступну статтю «Увага! Широкозакроєна дискредитація України» (Висновок статті: депортація І. Дем`янюка й початок нового судилища над ним у Німеччині, «дебош» міністра МВС України Юрія Луценка та його сина Олександра на летовищі у Фракфурті-на-Майні, запланований терористичний акт Тетяни О. в ґімназії «Альберта Ейнштейна» - задум та його реалізація однієї й тієї ж антиукраїнської «контори». Ціль: дискредитація українців, України як держави).

Зіґнорувала редакція також переклад статті Пітера Вордінґтона «Лицемірство панує у викритті воєнних злочинів», яку я особисто переслала на «Майдан». У ній один з найавторитетніших канадських журналістів наголошує на скрайному цинізмі й лицемірстві німецької Феміди, оскільки «звинувачуючи Дем`янюка (водночас захищаючи німецькими законами своїх справжніх нацистських злочинців), Німеччина хоче виглядати досконалою й пильною  при оскарженні в судах інших нацистських злочинців».

Хочеться принагідно зацитувати один із моїх електронних листів до редакції «Майдану» (15.05.09): “Шановна Редакціє! Може у Вас з`явиться хоч трохи цивільної й патріотичної відваги, щоб урешті вмістити щось на захист невинного українця І. Дем`янюка. Невже Вас усіх оптом купили неукраїнці-олігархи? Усе ще з повагою - Марта Онуфрів». Від редакції ні слуху, ні духу.

Укладається в мої міркування теж той факт, що інформацію про акцію протесту (організована представниками громадськості Чікаґо, США) проти депортації І. Дем`янюка зі США та чергового судилища над ним у Німеччині редакція сховала подалі від своїх допитливих читачів - аж на «Майдан-Захід».

Отже, чи після згаданої констатації Е. Снов та подібних міркувань відомих істориків світового рівня має хтось моральне право накидати українцям відповідальність за будь-які злочини, скоєні впродовж Другої світової війни, зокрема знущатися над 89-річним немічним українцем, вина якого впродовж більше 30 років не доказана?!

Гадаю, варто мені ще раз повторити наступне: «На жаль, наша журналістська братія не усвідомлює чи не хоче усвідомити того, що передруковуючи без коментарів недоброзичливі статейки про будь-якого українця, а то й просто чергову антиукраїнську брехню, вони допомагають нашим недругам створювати неґативний імідж не тільки Україні, але й кожному з нас, сущих у світі українців». Саме це повинні б урешті втямити так звані патріоти з інтернет-видання «Майдан» та інші підспівувачі антиукраїнським силам.

Думаю, редакції «Майдану» вистачить цивільної мужності, щоб не тільки опублікувати відповідь на мій лист, але й змінити свою редакційну політику.

У противному випадку: закликаю всіх патріотичних читачів бойкотувати «Майдан», а авторів і новинарів утриматися від співпраці з цим виданням!

Марта Онуфрів, журналіст, правозахисник (Канада, Торонто)

But where is the truth? TOP

Toronto -- May 22, 2009

Dear Ukrainian patriots
and friends of Ukraine the world over!

With the full support of the Canadian Friends of Ukraine and the Ukrainian Canadian Congress, members of the the Ukrainian community and all that support a free and independent Ukraine achieved substantial success in honourably commemorating the 75th anniversary of the tragic events in our nation's history -- the Famine-Genocide of 1932-1933, perpetrated by that era's occupying government of the Union of Soviet Socialist Republics. But this was only one part of a larger ongoing mission to establish the facts about Ukraine and Ukrainians -- facts which have escaped the world at large due to the suppression of historical truth that went hand in hand with the injustice our nation has suffered for centuries under various occupations.

For example, back in the 15th century, brutal occupying forces overwhelmed the defenders of Ukrainian lands -- the Kozak armies of Ivan Mazepa at Baturyn and later at Zaporizhian Sich. Conquering marauders from the north passed on a cruel ideology to their ancestors and eventually, it made its way into the minds of modern day crusaders, who were active against the Ukrainian nation even as recently as during the period following World War II. At that time, their goal was to defeat the remnants of the Ukrainian Insurgent Army (Ukrajins'ka Povstans'ka Armija, or UPA) and other underground warriors that fought for an independent and sovereign Ukrainian state. Thankfully, today Ukraine is free and this freedom was won by the sons and daughters of the brave and glorious insurgents and underground freedom fighters. However, it is the veterans of the now defunct occupying forces that are known as heroes in Ukraine and they are the only ones that enjoy full benefits, including substantial pensions.

But where is the truth? Since the beginning of the post-Soviet era, much of today's Ukraine is being governed and manipulated by the conquering class which has retained the mentality of an occupier. Veterans of the Ukrainian Insurgent Army and members of various underground formations -- soldiers who shed their blood during the last world war and were prepared to give their lives in the name of the good of the Ukrainian nation -- have ended up as second class citizens in their own native land, a land which sometimes can be difficult to call home because of this injustice.

Still today, a majority within the Ukrainian Parliament in Kyiv looks at Ukraine's true defenders that fought for her freedom through Soviet-style glasses. These People's Deputies refuse to pass legislation to honour spiritually and socially this group of remarkable heroes.

Ukrainian blood -- notwithstanding whether it was shed by patriots in the forests of Volyn, members of foreign legions, prisoners in Siberian concentration camps or unarmed recruits that were forced to the front by foreigners -- has been shed on Ukrainian battlefields and it has the same colour and the same value in the soul of a free Ukraine. In a free Ukraine, there cannot be those that are more equal than others -- all must be equal.

For this reason, Stepan Horlatsch sought out people of similar thought and together they will travel to Ukraine this summer to visit each oblast's capitol city. Along with Orthodox and Catholic clergy, they will march from the outer regions to each city centre to hold a memorial service for all true defenders of our native land. This will include those victims of war that served at various times, in various occupying formations, with the intension of gaining military intelligence and knowledge of the enemy to use in battle for a sovereign and independent Ukraine -- free of Soviet and Nazi oppressors and occupiers.

Our sacred and historic land, also known as Rus-Ukraine, has raised all of her fallen heroes to the same level and they need our prayers in equal measure. Their bones are scattered around the world, but their souls together beseech us to pray for them all.

Let us sift through the soil of our sacred land and we shall find those lost remains ... bones of soldiers of the Ukrainian Insurgent Army in Volyn and of soldiers in the "Halychyna" Division at Brody; bones of Red Army defenders around the capital of Kyiv; bones of defenders of Odessa -- the Black Sea Fleet sailors in the outer regions; remains of Ukrainian Sich Riflemen on the mountain of Makivka; bones of defenders of Baturyn -- the glorious soldiers of Hetman Ivan Mazepa's army; bones of Hetman Ivan Vyhovskyj's Kozaks at Konotop; bones of Ihor Sviatoslavych's army -- those remains in the lands around Luhansk and Donetsk, soaked in Princess Yaroslavna's tears; bones of Zaporizhan Kozaks -- not only drowned in the Kakhov Sea, but also scattered throughout Crimean and Bessarabian lands, as well as all over the world. Many of these resting places are known only to you.

We ask all citizens in every oblast of Ukraine and the Autonomous Republic of Crimea to prepare requiem prayers for Ukraine's freedom fighters -- for those whose remains, in your opinion, found eternal rest in your region; please send copies of these prayers to us to support our actions and to help publish a book about these events.

The final memorial service and requiem mass will be held in Kyiv and will include prominent Ukrainian politicians and spiritual representatives.

We appeal to all veterans of all formations, as well as all people of goodwill that were not indifferent to commemorating the 75th anniversary of the Famine-Genocide in Ukraine – please support us morally and financially.

Please contact the committee for further information:

telephone: 416 671-1805 or 416 536-8776

544 Indian Road
Toronto, Ontario M6P 2C2
e-mail: vichnaslavapolehlym@gmail.com
website: http://vichnaslavapolehlym.blogspot.com

An account has been opened at the Ukrainian Credit Union:
"Yednosti Sobor", number 4625970

For the committee:
Stepan Horlatsch -- Lubomyra Matvias -- Andrij Holovatyj
ETERNAL GLORY TO THE FALLEN -- FOR UKRAINE'S FREEDOM!

Another former Russian spy lives quietly avoiding deportation TOP
No KGB in Canada.

Please write to your Member of Parliament and to the Minister of Public Safety, the Honourable Peter Van Loan (vanloan.p@parl.gc.ca), and join us in demanding that any and all veterans of the Communist secret police (eg NKVD, SMERSH, KGB) found in Canada must be expelled, without exception.


May 28, 2009

Former Russian secret service agent Mikhail Lennikov is in Ottawa this week petitioning the immigration minister to overturn his June 3 deportation order.

Lennikov's fight to stay in Canada has received national news coverage and garnered support from politicians and members of the public.

Then there's Givi Abramishvili.

Another former KGB officer, Abramishvili continues to live quietly, away from the media spotlight, in downtown Vancouver.

He, too, is facing deportation.

Complete article: http://www.ottawacitizen.com/Life/Somnia/1640188/story.html

Підключайтесь - Українці діаспори пікетують німецькі представництва, вимагаючи звільнення І. Дем'янюка TOP

Звернення до всіх читачів е-ПОШТИ!

Редакція е-Пошти закликає всіж наших читачів підключитися до захисту честі й гідності української нації, України. У той час, коли непокарані нацистські злочинці розгулюють на свободі в Німеччині (а закони цієї країни їх захищають), коли на сторінках преси відбувається своєрідна реабілітація німецького народу, що був натхненником нацистського режиму, в багатьох країнах світу ширяться публікації, в яких звинувачують народи окупованих Німеччиною територій, зокрема українців, у посібництві гітлерівцям.
[Читайте нижче Hitler's European Holocaust helpers і A Wave of Outrage.]

Тобто відбувається цинічна підміна відповідальності: вину з ката перекладають на стероризовану ним жертву. Саме так можна охарактеризувати більш як тридцятирічне судилище над Іваном Дем`янюком, провина якого полягає лише в тому, що він належав до бездержавної нації, а, на жаль, у нинішній Україні його доля нікого з державних чинників не цікавить.

Віримо, що таки прийде той час, коли історія засудить усіх організаторів і
виконавців цього безпрецедентно ганебного судилища за національною ознакою, яке відбувалося в США, Ізраїлі, а нині - в Німеччині.

Звертаємося до всіх наших читачів, до усіх українських патріотів:
організовувати протести та пікетування посольст і консульств Німеччини в кожній країні проживання українців.

Ганьба тим, хто втратив будь-які людські почуття, переслідуючи й піддаючи судам украй немічного 89-річного українця! Дайте цій людині спокійно померти в колі своїх рідних! Свободу Іванові Дем`янюкові!
Геть брудні руки міжнародних провакаторів від України!
Ганьба Німеччині!
Слава Україні!

... кат – Німеччина – збирається судити свою жертву – свого військовополоненного Івана Дем’янюка!


В суботу, 16 травня, представники українських організацій Чікаго провели пікетування німецького консульства в цьому місті.

Українська громада обурена безпідставним арештом та затриманням Івана Дем’янюка Німеччиною.   В руках чисельні учасники протесту тримали плакати з наступними надписами:  «А судді ХТО»?, «Руки геть від України!», «Ізраїль оправдав Дем’янюка; Німеччині- ганьба!», «Не дамо паплюжити честь України!», «Україна втратила 14 млн синів і дочок у ІІСВ», «Німеччина – філіал Газпрому Путіна» та інші.

А офіційні органи влади Німеччини, продовжує Грабовський, не притягують до відповідальності і НАВІТЬ НЕ ЗГАДУЮТЬ про злочини СРСР під час війни, як наприклад  про масштабне знищення цивільного німецького населення Східної Прусії радянськими військами під керівництвом славного полководця сталінської школи Черняховського, під час якого було вимордувано сотні тисяч беззахисних німецьких жінок, дітей та немічних старих.


Тисячі правдивих НІМЕЦЬКИХ організаторів і безпосередніх виконавців злочинів проти людства, такі  як Курт Бехер, Бест Вернер, Гьотх Амон Леопольдта  інші або взагалі не понесли покарання, або понесли суто символічне.  Нині Німеччина скромно мовчить про той факт, що після 1945 року, згідно з рішенням німецької юстиції, велика кількість генералів і офіцерів "Дас шварце корпс" - Чорного корпусу СС уникли покарання чи отримали незначні терміни ув'язнення. 

Незважаючи на ці факти, сьогодні, за іронією долі, кат – Німеччина – збирається судити свою жертву – свого військовополоненного Івана Дем’янюка! 

Окрім того,  варто зазначити, що офіційними інституціями Держави Ізраїль за всі повоєнні роки НЕ розпочато жодної справи проти співробітників радянських КҐБ-МҐБ-НКВД-ОҐПУ, які винищили в минулому столітті не менше євреїв, ніж їхні друзі-есесівці.  

Українці діаспори пікетують німецькі  представництва, вимагаючи звільнення І. Дем'янюка.

В часи нацистського режиму було також багато євреїв, які аби вижити, примусово виконували роботи в таборах смерті,  і  як не прикро, є спогади, що деякі з них доносили німцям.  Дивно, але немає й одного випадку, щоб Ізраїльська Феміда висунула їм обвинувачення та розправилася над єврейськими капами.  

19 травня 2009 року син Івана Дем’янюка – Джон Дем’янюк Молодший, у своєму зверненні до ЗМІ сказав наступне: « ХТО вирішує сьогодні, чи український військовополоненний, який пережив страхи нацистської окупації та обвинувачення якому не мають жодних фактичних доказів,  завинив більше, ніж будь-який єврейський ув'язнений, який відсортовував одяг замордованих євреїв, обрізав їхнє волосся та виривав золоті зуби з мертвих, для того, щоб вижити?»   Закон для всіх один, чи іншим «вибачили» ТЕ, за що нині притягується до відповідальності українець Іван Дем’янюк?  А судді ХТО?

Відомий політолог Сергій Грабовський справедливо пише:  «нинішні керівники Центру Візенталя, як бачимо, взяли божественну місію (...відповіді обвинувачених перед Богом...) на себе, знайшовши в цьому порозуміння з німецькою прокуратурою та ЗМІ багатьох країн, які в ці дні пишуть ... про тисячі українців, що були лютішими за німців охоронцями нацистських таборів смерті».  Нині «раптово»  виявлені імена та справи «тисяч українців», які хоч і були військовополоненними, але, виявляється, одночасно були й, чи не правою рукою самого фюрера! 

А офіційні органи влади Німеччини, продовжує Грабовський, не притягують до відповідальності і НАВІТЬ НЕ ЗГАДУЮТЬ про злочини СРСР під час війни, як наприклад  про масштабне знищення цивільного німецького населення Східної Прусії радянськими військами під керівництвом славного полководця сталінської школи Черняховського, під час якого було вимордувано сотні тисяч беззахисних німецьких жінок, дітей та немічних старих.   

Натомість, тепер німецька влада, все ще намагаючись відбілити свої гріхи перед Ізраїлем та світом, вирішила  перекласти свої злочини на плечі українців - націю, котра найбільше постраждала в результаті  Другої Світової війни, націю, котра лише декілька років перед війною втратила 10 мільйонів синів і дочок у Голодоморі, ще 14 мільйонів під час війни, розпочатої Німеччиною, та ще 6 мільйонів українських життів – в час радянських репресій під час Другої Світової Війни.   

Всі «провали пам’яті»  про  правдиві воєнні  події та правдивих злочинців проти людства у Німеччини відбуваються на фоні тісної  газової  дружби  з великодержавною Росією.  Останні події у світі наводять на думки, що своїми діями німецька влада, на чолі з вірною Путіну пані Меркель, намагається :

перше – дискредитувати Україну на світовій арені, на замовлення тих, кому незалежна держава Україна, як кістка в горлі;

друге - залякати своїми діями всіх,  хто противився радянському і німецькому режимам,  нагадати, що в колишніх НКВДистських комісарів довгі руки, і що їхня війна не припинилась;

третє – нагадати тим, хто стане на захист честі своєї держави, що історію та «справи» ще досі можна писати й фабрикувати згідно з політичними замовленнями «сільних міра сєго».

Представники української громади Чікаго закликають все СВІТОВЕ УКРАЇНСТВО:

  1. Не дати паплюжити імя і честь нашої  багатостраждальної  нації!

  2. Підтримати акції спротиву німецько-КГБістській сваволі! Пікетувати представництва Німеччини у світі, вимагаючи звільнення Івана Дем'янюка, обвинувачення проти котрого немає  фактичного підгрунтя!

  3. Нагадати Феміді Ізраїля, що в 1993 році вона визнала невинним Івана Дем’янюка і закликати зацікавлені організації та владні структури Ізраїля шукати «нацистських катів»  НЕ серед українців, а поміж колишніх працівників радянських КҐБ-МҐБ-НКВД-ОҐПУ, примусивши їх відповісти за злочини проти людства.

  4. Вимагати від представників владних структур України відповідно реагувати на цькування українців та паплюження честі України, а не ховати голову в пісок і вдавати що нічого не відбувається!  Рабів ніхто не поважає!

  5. Вимагати від німецької влади вибачення за дискредитацію України.

  6. ВИМАГАТИ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ, ЗГІДНО З ОПУБЛІКОВАНИМИ ДАНИМИ АРХІВІВ СБУ, НЕГАЙНО НАЛЕЖНО ОЦІНИТИ ЗЛОЧИНИ ТИХ, ХТО ОРГАНІЗОВУВАВ УКРАЇНЦЯМ ГОЛОДОМОР ТА ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ, ТИХ, ХТО ДОСІ ГОРДО ХОДИТЬ З РАДЯНСЬКИМИ ОРДЕНАМИ НА ГРУДЯХ ПІД ПРАПОРАМИ СРСР, РОСІЇ ТА КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ. 

ВИМАГАТИ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ ПРИТЯГНУТИ ЦИХ ЗЛОЧИНЦІВ ДО СУДОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПЕРЕД  УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ ТА НАШОЮ ДЕРЖАВОЮ!

УНП переконана, що Іван ДЕМ’ЯНЮК – „спокутувальна жертва” TOP
Заява Української Народної Партії
з приводу так званої “справи Івана Дем’янюка”

Українська Народна Партія заявляє про свій рішучий протест щодо спроби органів правосуддя Німеччини організувати кон’юнктурне показове судилище над Іваном Дем’янюком і закликає громадськість України, усі патріотичні українські сили встати на його захист.

 

Українська Народна Партія вважає, що двадцятилітнє судове переслідування громадянина США, українця Івана Дем’янюка, яке цими днями відновила Феміда Німеччини, з огляду на засади права породжує дуже багато запитань і має на меті не прагнення встановити істину, а підрив іміджу України в світі та применшення внеску українського народу в боротьбі з фашизмом.

Ще на початку 90-х років за сфабрикованими в КГБ документами Івана Дем’янюка було звинувачено в тому, що в роки війни він служив охоронцем у нацистських концтаборах на території сучасної Польщі, мав прізвисько «Іван Грозний» та був причетний до тортур і масових знищень євреїв у газових камерах. Івана Дем’янюка було депортовано до Ізраїлю, де його справу впродовж 15 місяців розглядав Вищий суд справедливості. Суд визнав Дем’янюка невинним в інкримінованих злочинах і встановив, що документи, які лягли в основу звинувачення, були сфальшовані. Дем’янюк повернувся в США, йому було повернуто громадянство.

Здавалося б, справу закрито. Проте нещодавно проти 89-літнього і важкохворого Івана Дем’янюка виступила прокуратура Федеративної Республіки Німеччини з тими ж самими, вже спростованими у судовому розгляді звинуваченнями.

Чому саме німецька Феміда виступила з такою ініціативою, фактично проігнорувавши вердикт ізраїльського суду?

_blankАдже та ж сама німецька Феміда в повоєнні роки десятки і сотні разів виявляла малозрозумілі милосердя і гуманізм, коли йшлося навіть про доведені воєнні злочини власних громадян. Для німецького судочинства ті злочинці були співвітчизниками, а не якимись іноземцями чи особами без громадянства, як нині Іван Дем’янюк. Зрозуміло, що на чужинцеві легше продемонструвати принциповість і невблаганність, відволікаючи увагу від не найкращих моментів історії німецької юстиції після 1945 року, коли велика кількість генералів і офіце

рів «Дас шварце корпс» — Чорного корпусу СС уникли покарання чи отримали символічні терміни ув’язнення. Тож чи не саме тому нині справа українця Івана Дем’янюка знадобилась комусь як спокутувальна жертва небездоганного німецького правосуддя?

Українська Народна Партія заявляє про свій рішучий протест щодо спроби органів правосуддя Німеччини організувати кон’юнктурне показове судилище над Іваном Дем’янюком і закликає громадськість України, усі патріотичні українські сили встати на його захист.

Де ж правда? TOP

Торонто – 22 травня 2009 року

За повної підтримки Канадського Товариства Приятелів України, Конґресу Українців Канади і нашими спільними зусиллями, ми осягнули чималі успіхи в ділянці відзначення 75-ої річниці жахливих подій в історії нашого народу. Але це була частка у досягненні історичної правди.

Вояки окупанта, які жорстоко розправлялися з козаками армії Ӏвана Мазепи в Батурині, а пізніше – на Запорозькій Січі, передали свій досвід сучасним орденоносцям, які після II-ої Світової Війни активно поборювали воїнів Української Повстанської Армії і підпільників-борців за Українську Самостійну Соборну Державу, сьогодні у вибореній синами і доньками Вільній Україні є визнані як герої з підвищеною пенсією.

Де ж правда?

Воїни ж УПА та члени підпільних формацій, котрі в часі минулої війни проливали свою кров і жертвували життям в ім'я добра народу, яким сьогодні маніпулюють його поборники, опинилися другорядними громадянами в рідній, але несвоїй Батьківщині.

Українська влада в Києві ще й досі дивиться на щирих борців за визволення України через окуляри совєтського кольору.

Українська кров – без різниці, чи проливалася вона патріотами в лісах Волині, у чужих формаціях, в сибірських концтаборах, на українських полях, чи були неозброєними гнані чужинцями на фронт, – має однаковий колір і однакову вартість у душі Вільної України. У
Вільній Україні не можуть бути рівніші – всі мають бути рівними.

А тому Степан Горлач підшукав однодумців, які їдуть цього літа в Україну та від передмістя кожного обласного міста із православним і католицьким священиками перейдуть до центру й відправлять панахиду не лише за воїнами підпільних частин на рідних землях, а й за тих, хто служив у різні часи й у різних формаціях окупантів, проливаючи кров у намірі здобуття військового знання для використання в боротьбі за Україну.

Свята земля Русі-України зрівняла всіх полеглих героїв і всі в однаковій мірі потребують нашої молитви. Їхні кістки розкинуті по всьому світі, але душі їхні всі разом благають нас помолитися за всіх.

Пориймося у нашій святій земельці й ми знайдемо кістки воїнів Української Повстанської Армії на Волині та жовнірів Дивізії "Галичина" під Бродами; оборонців столиці червоноармійцями довкола Києва; оборонців Одеси, матросів Чорноморського флоту на передмісті; Українських Січових Стрільців на горі Маківці; оборонців Батурина, славних воїнів гетьмана Ӏвана Мазепи; кістки козаків гетьмана Ӏвана Виговського під Конотопом; оплакані княгинею Ярославною кістки ратників Ӏгоря Святославовича на луганських і донецьких землях; не лише затоплені Каховським Морем кістки запорожських козаків, але і
розгублених по кримських і басарабських землях, як рівнож і по всьому світі, і багато лише вам знаних.

Просимо громадян всіх областей України і автономної республіки Крим написати заупокійну молитву за тих борців за волю України, чиї кістки, на вашу думку, знайшли вічний спочинок у вашій області і переслати нам для використання в нашій акції та у виданні книги про ту подію.

Останню панахиду-реквієм буде відслужено в Києві за участю провідних політиків і духовенства.

Звертаємося до всіх воїнів різних формацій, як рівно ж і до всіх людей доброї волі, яким небайдуже відзначення 75-ліття Голодомору, підтримати нас морально і фінансово.

Просимо звертатися до комітету за подальшою інформацією

телефон: 416 671-1805 або 416 536-8776

544 Indian Road
Toronto, Ontario M6P 2C2

е-пошта: vichnaslavapolehlym@gmail.com
веб-сайт: http://vichnaslavapolehlym.blogspot.com

В Українській Кредитовій Спілці відкрито конто:
"Yednosti Sobor" ... число 4625970

За комітет:
Степан Горлач -- Любомира Матвіяс -- Андрій Головатий
ВIЧНА СЛАВА ПОЛЕГЛИМ -- ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ!

Links to event postings TOP

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the e-POSHTA newsletter.

 Canada

 United States

Toronto: Inaugural party: Ukrainian Fellowship of Youth and Young Adults -- May 30 TOP


Ottawa: Svitanok Ukrainian Dance Ensemble 30th anniversary concert -- May 31 TOP

SVITANOK UKRAINIAN DANCE SOCIETY

OTTAWA SCHOOL OF UKRAINIAN DANCE
SVITANOK UKRAINIAN DANCE ENSEMBLE

30TH ANNIVERSARY CONCERT
SUNDAY, MAY 31ST, 2009,  2 PM.

"THE COLOURS OF MEMORY" 
BRONSON CENTRE THEATRE

211 BRONSON AVENUE

The Ottawa School of Ukrainian Dance and the Svitanok Ukrainian Dance Ensemble will present their

30th Anniversary Concert Entitled "The Colours of Memory" on Sunday, May 31st at the Bronson Centre

Theatre Curtain time is 2 pm.

Come on out and watch the School's students perform choreography that represents the culmination of their year's effort. Students from the age of 3 up to 63 will perform onstage alongside Ottawa's own Svitanok Ukrainian Dance Ensemble.

Ticket prices are $25, $22 and $18. Children ages 4 and under are admitted free, when accompanied by an adult.

Detroit-Windsor: Invitation to Ukrainian Heritage Room -- May 31 TOP


Toronto: Concert of Romantic songs: Olexandra Pyasta -- May 31 TOP


The PBS WNED-TV to broadcast the PAPA DUKE Television Special -- Jun. 3 & 6 TOP
Ottawa based virtuoso violinist, Vasyl Popadiuk came and conquered the minds and hearts of all the programming directors of the PBS affiliate stations at the American Public Television Film Market 2007 at Tucson, AZ, November 7 through 10, 2007. One of Vasyl's great fans was Cynthia Fenneman, the president of APT (American Public Television) who was simply enthralled with his live performance.

According to Ron Santora, Vice-President Broadcasting/Station manager WNED-TV (Buffalo/Toronto) will broadcast the PAPA DUKE Television special on Wednesday, June 3rd starting at 9:30 pm with a repeat broadcast on Saturday, June 6th @ 5 pm.

On Saturday watch the KONTAKT and SVITOHLIAD Ukrainian TV programs than tune in Rogers Cable 61 @ 5:00 pm for the PAPA DUKE Television Special. It will be a pledge drive to secure more members for the station.

Like its predecessor, VIRSKY, The Spirit of Ukraine which aired on PBS, the PAPA DUKE production is destined for a similar successful run on PBS WNED-TV.

Presently the PAPA DUKE production is being aired in the People' Republic of China, with more countries to follow. The last broadcast was watched by 28 millions of Chinese viewers. Serious negotiations are being conducted with networks in Germany, Canada, Great Britain, France and Japan.

The PAPA DUKE show was produced by Spectra-Amerimage of Montreal during the Montreal's International Jazz Festival in 2006. The production distributed globally by Encore Productions of Toronto.

To view 2 video clips of Vasyl's performance simply go to:
http://encore-productions.biz/index.php?option=com_zoom&Itemid=40&catid=7&PageNo=1

or view them on You Tube or My Space: http://www.myspace.com/papadukeband

Vasyl's picture gallery:
http://encore-productions.biz/index.php?option=com_zoom&Itemid=40&catid=5

Photo gallery:
http://encore-productions.biz/index.php?option=com_zoom&Itemid=40&catid=5

This is Vasyl's and our Ukrainian community's big breakthrough as an estimated 35,000 households, some 100,000+ viewers, are expected to tune in for each of the 2 broadcasts. Will you? This is your chance to support him and his ensemble by tuning in to the broadcast. Send an email message or call all your friends to make this a memorable and successful television broadcast! In Toronto you can watch the broadcast on Rogers Channel 61.

Winnipeg, AB: Ukrainian wedding exhibit Oseredok -- Jun. 3 - Sept. 6 TOP
Toronto: The 2009 inaugural recipients of the George S. N. Luckyj  Ukrainian Translation Prize to be honoured -- Jun. 3 TOP

General questions regarding the UNF Library Dinner should be directed to Daria Diakowsky (416-769-7965) who is co-ordinating the evening.

Questions regarding the George S. N. Luckyj Ukrainian Translation Prize should be directed to the Canadian Foundation for Ukrainian Studies 416.766.9630 cfus@on.aibn.ca


The Board of Directors of the Canadian Foundation for Ukrainian Studies (CFUS) is pleased to announce that Dr. Roma Franko and her sister, the late Sonia Morris have been selected as the first recipients of the George S. N. Luckyj Ukrainian Literature Translation Prize.

The Prize is named in honour of the late Professor George S. N. Luckyj, an eminent Ukrainian Canadian Slavist, editor, and translator of Ukrainian literature. It was created to encourage the translation of Ukrainian literary works into English and other major languages and consists of a monetary gift in the amount of $2,000.

Roma Franko and Sonia Morris are being awarded the Luckyj Prize for their dedication to and tremendous efforts and achievements in translating Ukrainian literature into English and making it accessible to a wide reading audience. After taking early retirement from their respective academic careers at the University of Saskatchewan in 1996, the sisters embarked on new careers, Roma Franko as translator and Sonia Morris as editor. Together they founded Language Lanterns Publications dedicated to publishing works of Ukrainian literature in English translation. They imposed on themselves what seemed a daunting schedule of publishing at least two books of literary translations per year. In 1998, a series entitled Women's Voices in Ukrainian Literature was launched. By 2000, the first set of six books in this series was completed. The series includes translated prose of Ukrainian women writers of the 19th century. To date, seventeen volumes have appeared translated by Roma Franko and edited by Sonia Morris. A further three volumes are in preparation. Roma Franko currently lives in Toronto. Sonia Morris passed away in 2007.

The Prize will be presented to Dr. Franko and the family of the late Sonia Morris on June 3, 2009 at the UNF Library Dinner in Toronto. The names of the recipients will be inscribed on a plaque that will be permanently displayed in the Department of Slavic Languages and Literatures at the University of Toronto.

CFUS is a non-profit charitable organization dedicated to securing funds and other resources that will promote the growth and development of Ukrainian studies in Canada in perpetuity. The work of CFUS is supported by the generosity of individuals through donations, bequests, and endowments.

620 Spadina Avenue, Toronto, Ontario M55 2H4 Canada
Tel: 416 766 9630 - Fax: 416 766 0599
Email: cfus@on.aibn.com
Website: www.cfus.ca

Providence, RI: Children of the Dnipro - World premiere of US Holodomor play -- Jun. 4 - 14 TOP

Apu/Anya Productions presents

CHILDREN OF THE DNIPRO (Ukraine)

Written and Directed by David Eliet

At The Perishable Theatre
95 Empire Street, Providence, RI

CHILDREN OF THE DNIPRO (Ukraine) is a multi-media theatre piece employing, projections, videos and music. Written and directed by David Eliet, it tells of The Holodomor through the stories of children whose lives were irrevocably altered or destroyed by these events.  Aside from dealing with The Holodomor, itself, the play is also an examination of the motivation of an artist who chooses to try and put a frame around such a subject, which like The Holocaust can never be viewed or presented in its full magnitude.  What responsibilities does the artist have to his subject, his audience and to himself?

During the 1920's Ukraine was allowed to pursue a policy of Nationalistic Communism, which saw an unprecedented flowering of its arts and culture.  But by the end of the decade, Stalin saw a relatively autonomous Ukraine as an impediment to his plans to centralize as much power in his own hands. The undoing of Ukrainian nationalism began with forced collectivization of the peasant farmers, which led to The Holodomor or Great Hunger of 1932-1933. An estimated 3.5 to 10 million Ukrainians perished in The Holodomor, yet it remains one of the least known man-made catastrophes of the 20th Century.

David Eliet has spent time in Ukraine as both a director at The Little Globe Theatre and as a Fulbright Scholar at the Kirovohrad Social-Pedagogical Institute.  When he was first there, he was told the story of one man's grandmother who was sentenced to seven years in a forced labor camp for gleaning seven ears of wheat from a collective farm during the famine. This story led him on a seven year journey that resulted in the writing of the play while on an Edward F. Albee Playwriting Fellowship in August of 2008. Along the way he wrote and directed a documentary video called HOLODOMOR, which is now in the Kirovohrad City Museum archives, and which was shown last fall at the 75th Anniversary Commemoration at CCRI. The set and costumes of CHILDREN OF THE DNIPRO (Ukraine) have been designed by the noted Ukrainian designer, Pavlo Bosyy. The cast includes, Patricia Thomas, Jim Sullivan, Peter Deffet, Kristina Drager, Luis Astudillo and Andrew Stigler.

Thursdays thru Sundays June 4-14, Curtain 8:00 p.m.
Tickets $15.00 general admission $10.00 Students and Seniors
For tickets and information call (401) 632-1263
e-mail: childdnipro@yahoo.com

http://providencedailydose.com/2009/05/05/world-premiere-children-of-the-dnipro-ukraine/

Toronto: Ed Burstynsky Memorial Lecture - Jun. 18 TOP
Cary, IL: Palatine CYM golf challenge -- June 20 TOP


Київ: Український Клуб -- 31 травня - 1 червня
TOP

Шановні колеги,

У НЕДІЛЮ, 31 травня 2009 року
о 14:00 – відбудеться відкриття КЛУБУ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ.
Тема для обговорення:

«ПЕРЕМОГА "ШАХТАРЯ"– ІСТОРИЧНА ПОДІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ФУТБОЛІ»

Адреса: м. Київ, вул. Ярославів вал, 9, конференц-зал Міжнародного Центру національного відродження


У ПОНЕДІЛОК, 1 червня 2009 року о 15:00
відбудеться 126 засідання Українського клубу на тему:

«ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ.
РОЛЬ І МІСЦЕ АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ 2010 РОКУ»

Адреса: м. Київ, вул. Ярославів вал, 9, конференц-зал Міжнародного Центру національного відродження

Огранізатори:

  • Київський інститут проблем управління імені Горшеніна
  • Товариство “УКРАЇНСЬКИЙ КЛУБ”
  • Інститут української політики
  • Центр ”Свобода слова”
  • Міжнародний Центр національного відродження
  • Інститут стратегічної політики
  • Міжнародний інститут демократій
  • Міжнародна громадська організація "Фонд обдарованої молоді"

ЗАПРОШУЄМО ВАС ДО УЧАСТІ У ДИСКУСІЯХ
Пpосимо повідомити про намір взяти участь у дискусіях

Телефон: 8(044)2374440
З повагою, Правління Українського клубу

Торонто: Вечірка відкриття Товариства української молоді та молодих дорослих -- 30 травня TOP


União da Vitória, Бразилія: Український фолк у Бразилії, групі Калена 40 років -- 30-31 травня TOP
У 1969 році у Бразилії була створена фолькльорна група Калена (Kalena). Група має дві муніципальних ліцензії «громадської корисності» та одну провінційну (штат Парана). Вигравала фестивалі фолькльору на рівні Латинської Америки. Має у свойому складі близько 150 танцюристів, що входять у осередки малюків (infantil), молоді (juvenil), суботньої школи, пенсионерів (terceira idade) та дорослих.

30 та 31 травня група буде відзначати 40 років зі дня свого заснування.

Місце спектакля: Кінотеатр Luz – місто União da Vitória – штат Парана

Дата: 30 e 31/05/09 (субота та неділя)

Час: 20:00

Квиток: R$ 10,00 (близько 4 ам. доларів)

Інформація за телефонами: 42 3553 2975, 42 8401 2989, 42 3522 1996, 42 3523 4558
www.grupokalena.com.br

Оттава: Український ансамбль танцю Світанок 30 ювілейний концерт -- 31 травня TOP

УКРАЇНСЬКE ТАНЦЮВАЛЬНE ОБ’ЄДНАННЯ СВІТАНОК

ОТТАВСЬКА ШКОЛА УКРАЇНСЬКОГО ТАНЦЮ
УКРАЇНСЬКИЙ АНСАМБЛЬ ТАНЦЮ СВІТАНОК

30-ТА РІЧНИЦЯ – ЮВІЛЕЙНИЙ КОНЦЕРТ
НЕДІЛЯ 31-ого ТРАВНЯ 2009 р.

« КОЛЬОРИ ПАМ’ЯТІ » 
BRONSON CENTRE THEATRE,

211 BRONSON AVENUE

Оттавська школа українського танцю та Український ансамбль танцю Cвітанок будуть

представляти танцювальну виставу « Кольори пам’яті » у неділю 31-oго травня у Bronson Centre

Theatre, 211 Bronson Avenue.  Початок о 14-ій годині.

Запрошуємо Вас подивитись нa результат нашої pічної роботи – танці в завзятому виконанні

наших студентів віком від 3-ox до 63-ox poків.  Aнсамбль тaнцю Світанок також бере активну участь

в концерті, присвяченому 30-ої річниці школи.

Ціна квитків : $25, $22, $18.   Діти до чoтирьох років безплатно.

Контакт :
Петро Неборський: 613-234-0420
Лариса Каpис: 613-825-7460

Торонто: Сучасне бісероплетіння в Україні -- 2 червня TOP


Торонто: Кіно клуб Суспільної Служби Українців Канади --  9 червня TOP

Суспільна Служба Українців Канади, філія Торонто

запрошує на
Кіно Клуб



Михайлівський Золотоверхий Собор

а також

Сергій Кот
кандидат історичних наук

представить доповідь

Повернення Української Культурної Спадщини:
Як це відбувається і чи потрібно це взагалі?

9 Червня, 2009 року
о  2:00 год. по пол.

Довідка за телефоном 416-763-4982

Торонто: Святковий  бенкет Ліґи Українців Канади - 60 річчя -- 13 червня TOP


Торонто: Фільм Окрадена Земля -- 14 червня TOP
Super nanny available TOP
Available, experienced Ukrainian tri-lingual (Ukrainian, English, Russian) super nanny to take care of Ukrainian children. Canadian Nurse's medical certificate. Excellent references. Only live-out. Call Diana: 647-242-2871

Суперняня з педагогічною освітою доглядає дітей TOP
Досвічена українська суперняня з  педагогічною освітою та канадійським сертифікатом медсестри доглядає дітей різного віку. Мова спілкування - українська, англійська, при потребі - російська. Тільки без проживання. Тел. 647-242-2871 (Діана)

Ukrainian Orthodox League annual essay contest -- deadline May 30 (postmark) TOP

ConsistoryOPR@aol.com

The deadline for the Annual Essay Contest of the Ukrainian Orthodox League is soon approaching. This contest is open to all of children, young adults and adults, regardless of their affiliation with the league.

See below for essay contest information. Parents are welcomed to do this activity with their children at home. All entries receive a certificate of participation, with a first place icon and honorable mention awards.

All entries must be postmarked by May 30th.

UOL EDUCATION COMMISSION ANNUAL ESSAY CONTEST

Trust in the Lord with All Your Heart

Pre-school/Kindergarten
Draw a picture of someone you trust.

Grades 1 & 2 (two sentences & a picture)
Draw a picture of someone you trust, and tell why.

Grades 3 & 4 (three or fours sentences, and a picture may be included)
Explain what Trust means to you.

Grades 5 & 6 (35 to 50 words)
Tell why Trust in Our Lord should be important to all of us.

Grades 7 & 8 (75 words)
Name a person in the Old Testament who trusted God and how this trust was shown.

Grades 9 & 10 (150 - 200)
In the New Testament what female figure provides us with an example of total trust in God and how that trust was shown?

Grades 11 & 12 (200 hundred to 500 words)
How do the main figures, with the exception of Jesus Christ, in the Christmas story, exhibit behavior of Trusting in the Lord, and how we might emulate this Trust?

Adult 18 and over (500 words)
In the New Testament, what pagan gave an example of total trust? Describe the event and how it might influence your life.

CONTEST GUIDELINES AND RULES

  1. Entries must be postmarked by May 30th, 2009.
    NO ENTRIES WILL BE ACCEPTED AFTER MAY 30TH 2009.

  2. NO NAMES ON THE FRONT OF ANY ENTRY.

  3. All entries must include the following information:
    Participantâ's first and last name age and grade.
    And the name and address of participant's parish including city and state

  4. Drawings no larger than 12" x 18" and NO name on the front of drawing.  Please attach a COVER PAGE or use the back of the drawing for the information listed above.

  5. Written entries must be on 8 1/2" x 11" papers. Include a cover page with the identifying information listed above. Entries for 9th grade and above must be typed or printed.

ALL ENTIRES WILL BE JUDGED FOR CONTENT, CREATIVITY AND NEATNESS.

Mail entries to:

UOL Essay Contest
c/o Shirley Skocypec
135 Davidson Avenue
Somerset, NJ 08873-1358

Ottawa: Danyliw 2009 Seminar Call for Papers -- Deadline June 30 TOP

The Chair of Ukrainian Studies, with the support of the Wolodymyr George Danyliw Foundation, will be holding its Fifth Annual Danyliw Research Seminar on Contemporary Ukraine at the University of Ottawa on 29-31 October 2009. The Seminar will feature research papers, touching on Ukraine, from the disciplines of political science, history, anthropology (ethnology), sociology, economics, religious studies, demography, geography and other fields of social science and humanities. Papers with a theoretical and comparative focus are particularly solicited.

The Seminar is open to all social science research topics, including topics in history. Themes addressed in previous years include regime transformation, constitutional politics, the colored revolutions, language politics, minority rights, regionalism, citizenship, the politics of energy, the study of elections, religion and society, gender, the media, and many more.

In addition, two of its sections will feature special themes:

The first will pursue the Seminar's explotation of the politics of memory, ongoing since 2007, with papers touching on the Famine (Holodomor), the Holocaust (Shoah), the purges, deportations and other cases of mass violence committed on the territory of Ukraine in the 1930s, during World War II and the immediate post-War period, involving, among others, the NKVD, German military and paramilitary forces, the Soviet Army, Soviet partisans, the OUN, the UPA, and the Polish Home Army, police, and military forces. We are inviting paper proposals based on current research on social and political history for this period and/or on an analysis of contemporary political issues raised by the memorialization of these events.

The second theme will be devoted to new research on the political economy of Ukraine, particularly as it relates to the informal economy and informal politics, trans-border exchange and other practices, internal and international migration, economic "clans", corruption, oil and gas politics, the impact of the current global economic crisis, the rule of law, rural political economy and related topics.

Scholars and doctoral students are invited to submit a 1000 word paper proposal and a 250 word biographical statement, by email attachment, to Dominique Arel, Chair of Ukrainian Studies, at darel@uottawa.ca. Please also include your full coordinates (institutional affiliation, preferred postal address, email, phone) and indicate your latest publication (or, in the case of doctoral applicants, the year when you entered a doctoral program, the [provisional] title of your dissertation and year of expected completion).

The proposal deadline is 30 June 2009. To be eligible, papers must not have been accepted for publication by the time of the Seminar. The Chair will cover the expenses of participants, including discussants, to the Seminar. An international selection committee will review the proposals and notify applicants shortly after the deadline.

The aim of the Seminar is to provide a unique forum for researchers from Canada, Ukraine, the United States, Europe and elsewhere to engage in fruitful inter-disciplinary dialogue, disseminate cutting-edge research papers on the Chair web site, encourage publications in various outlets, and stimulate collaborative research projects. Papers of the first four Annual Danyliw Research Seminars in Contemporary Ukrainian Studies can be downloaded at www.ukrainianstudies.uottawa.ca. The Seminar adopts the format of a Workshop, where each presentation is followed by group discussion, and is open to the public.

The Seminar is made possible by the commitment of the Wolodymyr George Danyliw Foundation to the pursuit of excellence in the study of contemporary Ukraine.

Crystal Lake, SK: Adult Ukrainian language immersion course -- Aug.13 - 16 TOP

2009 Ninth Annual
Adult Ukrainian Language Immersion Course (AULIC)

The camp dates for this summer are August13 to 16 for the four-day weekend which will be held at Trident Camp, Crystal Lake, Saskatchewan. AULIC's success is primarily a result of the quality of language instruction. Other important aspects of the program are the time allocated for recreational and cultural activities such as singing Ukrainian songs, watching Ukrainian videos, wood-carving and pysanky writing. Instructors selected for the camp are as skilled in teaching the language as they are in sharing Ukraine's heritage and culture. Instructors for 2009 are:

Beginner Level - Anita Drebot

Originally from Sudbury, Anita has taught Ukrainian for 40 years. She has a BA in Slavic Studies from the University of Regina (U of R) and a number of Master's classes from the University of Saskatchewan (U of S). She taught Ukrainian in the Public School system, at the U of R for more than 10 years and briefly at the U of S. She also hosted Ukrainian radio and TV programs. This will be Anita's eighth year with the AULIC program.

Intermediate Level - Oksana Sholdra

Oksana is originally from Lviv, Ukraine, where she obtained degrees in Mathematical Engineering and Choreography. Since her move to Regina, Oksana has continued her education through programs at SIAST, Regina Open Door Society and at the University of Regina, where she received accreditation as a Second Language Instructor. She is presently employed by BMO. She has taught Ukrainian at the Regina pre-school (Sadochok) as well as all levels of Ukrainian dance.

Advanced Level – Olena Shyian

Olena received her Bachelor Degree in Early Education in 2001 at the Kyiv Municipal Pedagogical College followed in 2003 by a Specialist Diploma from the National Pedagogical University in Kyiv. Olena taught English as a Second Language in Kyiv for about six years before coming to Canada. Olena currently teaches in the Ukrainian Language program at Miller High School in Regina and also teaches ESL evening class.

The registration fee for the four-day weekend is $185.00 per participant if received prior to July 9th, and $200.00 thereafter. Room, board and all printed materials are included in your registration fee.

Those interested in learning more about AULIC 2009 should visit www.aulic.ca or contact Tony Harras at (306) 586-6805 or 585-7945 (fax), or send an email to info@aulic.ca.

AULIC is sponsored by the TYC/Ukrainian Orthodox Men's Association of Regina and the Ukrainian Canadian Professional and Business Association of Regina. Financial assistance is provided by Ukrainian Canadian Congress – Saskatchewan Provincial Council & Regina Branch, Saskatchewan Lotteries, Saskatchewan Organization of Heritage Languages (SOHL), and The Ukrainian Canadian Foundation of Taras Shevchenko.

Дніпропетровськ: Запрошення на ІІІ – міжнародний навчально-вишкільний семінар із бойового гопака -- 15 до 30 липня TOP

Керівництво Міжнародної Федерації Бойового Гопака запрошує бажаючих вивчати Бойовий Гопак чи стати учителями Бойового Гопака на  ІІІ – Міжнародний Навчально-Вишкільний Семінар із Бойового Гопака , що відбудеться неподалік Дніпропетровська на давній козацькій землі.

В програмі семінару – вивчення техніки Бойового Гопака, історія бойової культури українського народу, історія козацтва, особливості вишколу в українців, правила змагань, напрямки розвитку, рівні майстерності, правильне харчування, гігієна, психологія, філософія українського лицаря, особливості тренувального процесу та передачі знань в українському лицарському середовищі.

З собою мати – кілька фотографій (розміром 3х4, або 5х6), канцелярське приладдя, шаровари, пояс, вишиванку, чобітки або кросівки, кільканадцять пар змінного одягу, білизну, засоби гігієни, аптечку.

Семінар відбудеться з 15го до 30го липня 2009 року. Бажаючих отримати детальну інформацію просимо звертатися до Голови Правління Дніпропетровського обласного осередку Міжнародної Федерації Бойового Гопака – Кобзаря Ігоря Володимировича.

Контакти:
+38 097 290 98 37, (Ігор Кобзар)
+38 063 974 19 94 , (Ігор Кобзар)
+38 056 716 64 53, (Ігор Кобзар)
igorkobzar@meta.ua , (Ігор Кобзар)
http://www.hopak-sich.org.ua  (Ігор Кобзар)

або Міжнародна Федерація Бойового Гопака:
+38 067 97 59 300 (Володимир Пилат)
+38 093 063 24 50 (Володимир Пилат)
Devaraka@ukr.net (Володимир Пилат)
www.hopala.org  (Володимир Пилат)

Application for Kobzar Writer's Scholarship TOP
Ukrainian Canadian Foundation
of Taras Shevchenko

presents

Kobzar Writer's Scholarship &
Marsha Skrypuch

at the Humber School for Writers in Toronto
July 11 -- 17, 2009

The Kobzar Writer's Scholarship is awarded annually to a Canadian writer with an advanced manuscript on a Ukrainian Canadian theme. This full tuition scholarship is intended to assist the writer to advance his/her work toward publication. The theme can be presented in one of several genres: poetry, young readers' fiction, fiction, plays or non fiction.

Applications for this Scholarship must firstly satisfy the admission requirements for the Humber School for Writers. To apply for the Kobzar Writer's Scholarship, please state prominently your intent in the cover letter of your application.

Application deadline is June 10, 2009. To apply, visit:

Humber's website: www.creativeandperformingarts.humber.ca/writers

or contact

Hilary Higgins -- hilary.higgins@humber.ca
Christine Turkewych -- christine@shevchenkofoundation.com

Marsha Skrypuch:

Marsha is a professional writer since 1988 and is best known for writing historical fiction for young adult readers and for speaking at schools, libraries and conferences across Canada. Among her publications are:

Prisoners in the Promised Land: The Ukrainian Internment Diary of Anya Soloniuk (Scholastic Canada Ltd., 2007) The story about a twelve year old Ukrainian girl who is interned as an "enemy alien"with her family at Spirit Lake internment camp in the wilds of Quebec during World War I.

Aram's Choice (2006; Fitzhenry & Whiteside) is the story of one Armenian orphan's journey to Canada in 1923.

Kobzar's Children: A Century of Untold Ukrainian Stories ( Fitzhenry and Whiteside, 2006). An anthology of short historical fiction, memoirs, and poems written about the Ukrainian immigrant experience and Silver Threads ( Penguin Canada, 1996) on a Ukrainian Canadian immigrant theme was nominated for the Amelia Frances/Howard Gibbon award for illustration. It was listed as a Best Bet for 1996 by the Ontario Library Association, and was chosen as a Children's Choice Selection 1998 by the Canadian Children's Book Centre

Internship at OSCE -- application deadline June 4 TOP

http://oscepcu.org/about/employment/?pid=538

The office of the OSCE (Organization for Security and Co-operation in Europe) Project Co-ordinator in Ukraine (OSCE PCU) is seeking a qualified and motivated person to fill the position of:

Intern (Elections Unit)

The Intern shall provide administrative and clerical assistance to the Elections Unit of the OSCE Project Co-ordinator in Ukraine during the period commencing 15 June 2009 and continuing through 15 September 2009, under direct supervision of the Project Manager, specifically.

Tasks:

  • Organize and expedite the work flow through Elections Unit office with follow up on delegated tasks to ensure they are properly performed; anticipate arising problems bringing them to the attention of Project Manager as appropriate and take steps towards a solution;
  • Prepare presentations using Microsoft PowerPoint;
  • Prepare and consolidate reports, overviews, and other information on request of the Project Manager;
  • When requested, produce briefs for Project Manager on OSCE-supported projects and provide update on developments;
  • Occasionally make translations into UKR/RUS/ENG; act as an interpreter during meetings;
  • Attend local and international events;
  • Perform other duties as assigned.

Requirements:

  • University degree in social/political sciences, international relations or related field; students in the noted fields in their final year of higher education at graduate or postgraduate level;
  • Relevant professional experience in the sphere of elections and ability to cooperate with government officials/institutions, NGOs as well as international organizations would be a plus;
  • Excellent written and verbal communication skills in English and Ukrainian;
  • Computer literate with practical experience in Microsoft packages;
  • Excellent communication skills;
  • Ability to work with people of different nationalities, religions and cultural backgrounds.

The position is unpaid and temporary for the period from 15 June till 15 September 2009. In order to apply for the position, please use the OSCE Application Form which can be found on the OSCE PCU site www.oscepcu.org.

You can send your Application Forms via email to Lyubov.Kravchenko@osce.org or by fax: + 380 44 492 03 83 to the attention of Ms. Lyubov Kravchenko or mail it to the OSCE Project Coordinator in Ukraine, Striletska 16, 01034 Kyiv as soon as possible, but not later than 4 June 2009. Please indicate the title of the position in your application. No additional information will be provided by phone. Only short listed candidates will be contacted.

The case of John Demianiuk: A test of our commitment to basic values TOP

By Andriy Semotiuk

Читайте вижче:
Підключайтесь - Українці діаспори пікетують німецькі представництва, вимагаючи звільнення І. Дем'янюка

УНП переконана, що Іван ДЕМ’ЯНЮК – „спокутувальна жертва”


Any American accused of being an accessory to murder, that is to say accused of being an accessory to one of the most heinous crimes known to mankind, should be tried in U.S. courts under U.S. criminal law, or if the crime occurred in another jurisdiction, be extradited according to international criminal procedure to that state to be tried there. Until tried and convicted, according to our precepts of law, such a person must be presumed innocent. From the very outset of the case against John Demianiuk, however, these fundamental precepts have not been followed.

In fact, the Demianiuk case has involved criminal allegations advanced against him through civil law procedures - a criminal case prosecuted as an immigration matter. There was a reason for this.

See below
Hitler's European holocaust helpers
The Demjanjuk farce: Germany prepares a show trial
The true haters


Prosecuting Demianiuk in this way enabled those who seek his demise to deport him from the United States by meeting a lower test applied in immigration cases of showing that on a balance of probabilities he misrepresented his background when he immigrated to the United States. Otherwise, they would have had to show his guilt in committing a crime beyond reasonable doubt. However, now that the deed is done they alleged that he was found guilty of being a “Nazi war criminal” when in fact all that has been found is that he misrepresented his past when he entered the United States as an immigrant. 

Anyone who knows the history of Operation Keelhaul following World War II when refugees from displaced persons camps were forcibly repatriated to the former Soviet Union where some were killed, others exiled and still others committed suicide, will understand why Demianiuk’s misrepresentations were not necessarily so black and white and directly connected to Nazi atrocities as some would have us believe. 

Ironically a few years ago Germany passed a law setting a time limitation on the prosecution of German war criminals. Thus Germans, who were primarily the ones responsible for the death camps, cannot be prosecuted, but individuals from other countries like Demianiuk, can!


In short, the employment of this immigration procedure alone should have set off alarm bells about what this case may mean for the principle of the rule of law and a fair and balanced judicial system in the United States. But to really grasp the significance of what happened in the Demianiuk case we need to touch on some other basics.

John Demianiuk was never a Nazi. Nazis were Germans and they believed in the purity of the Aryan race. They had no time for mere Slavs like Demianiuk or other races that were either to be liquidated or driven into submission and used as servants for the Third Reich. As a prisoner of war captured by the Germans from the Red Army and allegedly put to work in the death camps, it can hardly be said that John Demianiuk  "volunteered" to be such a guard.

The more troubling aspect of this case is, however, that for over a decade those who sought to bring John Demianiuk to "justice" maintained that he was in fact Ivan Grozny, also known as Ivan the Terrible - a grizzly figure who was indeed involved in the persecution of inmates in the Treblinka Nazi concentration camp. These accusations led to Demianiuk's deportation to Israel where witness after witness identified Demianiuk as Ivan the Terrible admitting no doubt that it was him. Following his conviction in the Israeli court, however, and during the process of Demianiuk's appeal, the defense team located witnesses who knew the real Ivan the Terrible and who signed sworn statements attesting to the fact that John Demianiuk was not Ivan the Terrible. Included among these statements, according to those who worked on the defense team, was a statement by the real Ivan the Terrible's girlfriend who definitively swore Demianiuk was innocent of these charges.

... this is not really about Demianiuk as a camp guard at all. That is clear from the fact that he is accused of being an accessory to 29,000 deaths, but not of murdering anyone. Isn’t that odd? That is because there is no evidence of his killing anyone. This is an accusation of guilt by association.

In this sense the Demianiuk case is little more than a Western show trial to reinvigorate the memory of the Holocaust and the collateral damage to people like Demianiuk and others is negligible or even deserving as far as those who are running this campaign are concerned. It is a show trial along the lines of what we saw in the former Soviet Union and Nazi Germany previously.


The power of this evidence, as well as the reopening of the Demianiuk case in the United States by the U.S. Sixth Circuit Court of Appeals while the Israeli appeal was pending, forced the Israeli appellate court to conclude that a mistrial had taken place, that Demianiuk was innocent of the charges and allow him to return to the United States. Demianiuk’s U.S. citizenship was restored after the U.S. Federal court found the Office of Special Investigations had been guilty of prosecutorial misconduct for not revealing exculpatory evidence to the defense team that would have initially blocked the deportation of Demianiuk to Israel.

After more than a decade of maintaining that Demianiuk was at one camp and was Ivan the Terrible, the prosecutorial team now maintains that Demianiuk was not there, but in another Nazi death camp where he was an accomplice to the murder of not just a few, but of no less than 29,000 victims! Where was the evidence of the 29,000 victims when he was being tried in Israel on the first round? As if it was possible for him to hide from his role in helping to murder 29,000 camp inmates since the end of World War II, that is to say for almost 65 years, including hiding for the last 30 years when he was the target of a day-by-day campaign to convict him of any kind of Nazi atrocity.

Ironically a few years ago Germany passed a law setting a time limitation on the prosecution of German war criminals. Thus Germans, who were primarily the ones responsible for the death camps, cannot be prosecuted, but individuals from other countries like Demianiuk, can!

What troubles me the most about this case is the silence of individuals and organizations ostensibly dedicated to human rights and their failure to speak up in support of Demianiuk. For example, I was a member of the American Civil Liberties Union, an organization dedicated to the protection of the civil liberties of Americans, including protecting the due process rights of individuals. I asked them specifically to speak up in the Demianiuk case and was met with silence.

I understand very well that defending someone accused of being a Nazi is a difficult challenge in our society, but isn’t it in precisely such circumstances that your true dedication to your beliefs is revealed?

John Demianiuk may not have been a saint. However we are not measuring him against the standard of perfection. Let us remember that there are very few of us who have nothing to hide about their conduct in World War II. Let us remember the Allied blanket fire bombings of Dresden and Hamburg that many consider war crimes. Let us remember the roles played by Italy and Japan as allies of Nazi Germany. Let us not forget that the Soviet Union signed the Molotov Ribbentrop pact to enable Hitler to invade Poland and carve it up with Stalin. Let us remember the collaboration of Vichy France. Let us consider the role of some 150,000 Jewish soldiers in the German army, including at least a dozen high ranking officers of Jewish descent as well as the role played by Jewish Kapos, police and the Judenrat during the war. Let us remember that it was German officers and German soldiers that governed the death camps of Nazi Germany – not Ukrainians like Demianiuk. While the world ignores such  instances of Nazi collaboration it watches in silence as prosecutors seek to pin the tail on the donkey in Demianiuk’s case.

Why?

But where are all the others? It appears they are not concerned that the Demianiuk case demonstrates that American courts can be politicized and made to bow to the pressures of expediency. It appears they are prepared to accept that America cannot always be relied on to be balanced, fair and to protect the rights of its citizens and the rule of law.


The reason is because this is not really about Demianiuk as a camp guard at all. That is clear from the fact that he is accused of being an accessory to 29,000 deaths, but not of murdering anyone. Isn’t that odd? That is because there is no evidence of his killing anyone. This is an accusation of guilt by association. It is founded on the belief that anyone who was a guard at any Nazi camp was by that very fact guilty of a war crime. No allowance is made for the possibility that such guards were not there of their own volition but forced to be there by threats to their families or other circumstances. Mere presence was enough. In this sense the Demianiuk case is little more than a Western show trial to reinvigorate the memory of the Holocaust and the collateral damage to people like Demianiuk and others is negligible or even deserving as far as those who are running this campaign are concerned. It is a show trial along the lines of what we saw in the former Soviet Union and Nazi Germany previously.  Those who seek to condemn the atrocities of those regimes and who hold the rule of law dear to their hearts owe it to Demianiuk to rally to his defense.

I have very little in common with Patrick Buchanan otherwise, but he is the only prominent American commentator who has spoken up about this witch hunt and I respect him for that.  But where are all the others? It appears they are not concerned that the Demianiuk case demonstrates that American courts can be politicized and made to bow to the pressures of expediency. It appears they are prepared to accept that America cannot always be relied on to be balanced, fair and to protect the rights of its citizens and the rule of law.

Andriy J. Semotiuk is an attorney practicing in the area of international law specializing in immigration. He is a member of the bars of California and New York in the United States and Ontario, Alberta and British Columbia in Canada. A former United Nations correspondent stationed in New York, Mr. Semotiuk is currently a member of the Los Angeles Press Club.

Hitler's European Holocaust helpers TOP

http://www.spiegel.de/international/europe/0,1518,625824,00.html
May 20, 2009

Reporting by Georg Bönisch, Jan Friedmann, Cordula Meyer, Michael Sontheimer, Klaus Wiegrefe

The Germans are responsible for the industrial-scale mass murder of 6 million Jews. But the collusion of other European countries in the Holocaust has received surprisingly little attention until recently. The trial of John Demjanjuk is set to throw a spotlight on Hitler's foreign helpers.

Читайте вижче:
Підключайтесь - Українці діаспори пікетують німецькі представництва, вимагаючи звільнення І. Дем'янюка

УНП переконана, що Іван ДЕМ’ЯНЮК – „спокутувальна жертва”


He's been here before, in this country of perpetrators. He saw this country collapse. He was 25 at the time and his Christian name was Ivan, not John; not yet.

Ivan Demjanjuk served as a guard in Flossenbьrg concentration camp until shortly before the end of World War II. He had been transferred there from the SS death camp in Sobibor in present-day Poland. He was Ukrainian, and he was a Travniki, one of the 5,000 men who helped Germany's Nazi regime commit the crime of the millennium -- the murder of all the Jews in Europe, the "Final Solution."

[…]

See above:
The Case of John Demianiuk – A test of our commitment to basic values

See below:
The Demjanjuk farce: Germany prepares a show trial

The true haters


DP Demjanjuk had lived in the southern German towns of Landshut and Regensburg where he worked for the US Army. He moved to Ulm, Ellwangen, Bad Reichenhall, and finally to Feldafing on Lake Starnberg. Feldafing belongs to the area covered by the Munich district court, which is why Demjanjuk has been sitting in Munich's Stadelheim prison since he was deported from the US last week. His cell measures 24 square meters, which is extraordinarily spacious by usual prison standards.

Last big Nazi trial in Germany

[…]

Demjanjuk has denied this charge throughout. He says he was never in Flossenbьrg or in Sobibor, never pushed people into the gas chambers. The ex-American has adopted the same tactic of denial as many other defendants who stood trial for war crimes after 1945.

The Holocaust in numbers

But it's already clear that this last big Nazi trial in Germany will be a deeply extraordinary one because it will for the first time put the foreign perpetrators in the spotlight of world publicity. They are men who have until now received surprisingly little attention -- Ukrainian gendarmes and Latvian auxiliary police, Romanian soldiers or Hungarian railway workers. Polish farmers, Dutch land registry officials, French mayors, Norwegian ministers, Italian soldiers -- they all took part in Germany's Holocaust.

Experts such as Dieter Pohl of the German Institute for Contemporary History estimate that more than 200,000 non-Germans -- about as many as Germans and Austrians -- "prepared, carried out and assisted in acts of murder." And often they were every bit as cold-blooded as Hitler's henchmen.

[…]

Orgy of murder like a Lithuanian National Ceremony

When all lay dead on the ground, the blonde murderer climbed on the heap of corpses and played the accordion. His audience sang the Lithuanian anthem as if the orgy of murder had been a national ceremony.

How could something like that happen? For a long time now, this question hasn't just been directed at the Germans, whose central responsibility for the horror is undisputed -- but also at the perpetrators in all countries.

What led Romanian dictator Ion Antonescu and his generals, soldiers, civil servants and farmers to murder 200,000 Jews (and possibly twice that many) "of their own accord," as historian Armin Heinen puts it. Why did Baltic death squadrons commit murder on German orders in Latvia, Lithuania, Belarus and Ukraine? And why did German Einsatzgruppen -- paramilitary "intervention groups" operated by the SS -- have such an easy time encouraging the non-Jewish population to wage pogroms between Warsaw and Minsk?

[…]

In the Third Reich with its well-functioning bureaucracy, there were comprehensive registers of the Jewish population. But in the territories conquered by the German army, Hitler's henchmen needed information of the type supplied in the Netherlands by registry offices whose staff went to a lot of trouble to compile a precise "Register of Jews."

And how would the SS and police have been able to track down Jews in the cities of Eastern Europe with their broad mix of ethnic groups if they hadn't had the support of the local population? Not many Germans would have been able "to recognize a Jew in a crowd," recalls Thomas Blatt, a survivor of Sobibor who wants to testify as a witness at Demjanjuk's trial.

At the time, Blatt was a blonde-haired boy and tried to pass for a Christian child in his Polish home town of Izbica. He didn't wear a yellow star and tried to appear self-confident when he ran into uniformed people. But he was betrayed a number of times -- the Germans paid for information on the whereabouts of Jews -- and he always escaped with a lot of luck.

Denunciation was common

Denunciation was so common in Poland that there was a special term for paid informants "Szmalcowniki" (previously a term for a fence). In many cases, the denouncers knew their victims. And while the French, Dutch or Belgians could submit to the illusion that the Jews deported to the east from Paris, Rotterdam or Brussels would be all right in the end, the people in Eastern Europe learned through the grapevine what lay in store for the Jews in Auschwitz or Treblinka.

[…]

Historian Feliks Tych estimates that some 125,000 Poles rescued Jews without being paid for their services. It's clear that the perpetrators always made up a small minority of their respective population. But the Germans relied on that minority. The SS, police and the army lacked the manpower to search the vast areas where the Nazi leadership planned to kill all people of Jewish origin. Across the 4,000 kilometers stretching from Brittany in western France to the Caucasus, the Nazis were bent on hunting down their victims, deporting them to extermination camps or to local murder sites, preventing escapes, digging mass graves and then carrying out their bloody handiwork.

[…]

Was the Holocaust a European project?

Such a stupefying number of victims raises disturbing questions, and Berlin historian Gцtz Aly already started asking them a few years ago: was the so-called Final Solution in fact a "European project that cannot be explained solely by the special circumstances of German history"?

Part 2: Many foreign perpetrators acted voluntarily

There is no final verdict yet on the European dimension of the Holocaust. The French and Italians started late -- when most of the perpetrators were already dead -- to deal comprehensively with this part of their history. Others, such as the Ukrainians and Lithuanians, are still dragging their feet; or they have only just begun, like Romania, Hungary and Poland.

Since 1945 the countries invaded and ravaged by Hitler's armies have seen themselves as victims -- which they doubtless were, with their vast numbers of dead. That makes it all the more painful to concede that many compatriots aided the German perpetrators.
In Latvia, local assistance was greater than anywhere else. According to the American historian Raul Hilberg, the Latvians had the highest proportion of Nazi helpers. The Danes are at the other end of the scale. When the deportation of Denmark's Jews was about to begin in 1943, large parts of the population helped Jews to escape to Sweden or hid them. Some 98 percent of Denmark's 7,500 Jews survived World War II. By contrast, only nine percent of the Dutch Jews survived.

Does the Holocaust represent the low point not only of German history, but of European history as well, as historian Aly argues?

[…]

The Holocaust in numbers

[…]

There's also reason to doubt the assumption that the helpers were pathological sadists. If that were true, they should be easy to identify, for example within the group of 50 Lithuanians who served under the command of SS Obersturmbannfьhrer (Lieutenant Colonel) Joachim Hamann. The men would drive around the villages up to five times a week to murder Jews, and ended up killing 60,000 people. It only took a few crates of Vodka to get them in the mood. In the evenings the troop would return to Kaunas and boast of their crimes in the mess hall.

None of the Lithuanians had been criminals before. They were "totally and utterly normal," believes historian Knut Stang. Almost everywhere after the war, the murderers returned to their ordinary lives as if nothing had happened. Demjanjuk too was a law-abiding citizen. In Cleveland, Ohio, where he lived, he was regarded as good colleague and a friendly neighbor.

It's the same as with the German perpetrators. There's no identifiable type of killer -- that's a particularly disturbing conclusion reached by historians. The murderers included Catholics and Protestants, hot-blooded southern Europeans and cool Balts, obsessive right-wing extremists or unfeeling bureaucrats, refined academics or violent rednecks.

Among them was Viktor Arajs (1910-1988), a learned lawyer from a Latvian farming family who commanded a unit of more than 1,000 men that murdered its way around Eastern Europe on behalf of the Nazis. Or the Romanian Generaru, son of a general and commander of the ghetto in Bersad in Ukraine, who had one of his victims tied to a motorbike and dragged to death.

Anti-Semitism was rife across Europe

And anti-Semitism? In the 1930s, anti-Semitism grew across Europe because the upheaval after World War I and the global economic crisis had unsettled people. In Eastern Europe, the tendency to regard Jews as scapegoats and to try and exclude them from the job market was especially strong. In Hungary, Jews were banned from public office at the end of the 1930s and were forbidden to work in a large number of professions. Romania voluntarily adopted Nazi Germany's racist and anti-Semitic Nuremberg Laws. In Poland, many universities restricted access for Jewish students.

FROM THE MAGAZINE

The extent of the hatred of Jews is also reflected in the fact that after the end of the war in 1945, mobs in Poland killed at least 600, and possibly even thousands of Holocaust survivors. However, excessive nationalism appears to have been the more important factor, at least in Eastern Europe. Many there dreamed of a nation state devoid of minorities. In this sense, the Jews were simply one of several groups that people wanted to rid themselves of. As World War II raged, the Croats didn't just murder Jews but also killed a far larger number of Serbs. Poles and Lithuanians killed each other. Romania liquidated Roma and Ukrainians.

It's hard to determine what motivated people to kill. Often nationalism or anti-Semitism were just excuses. During the war, no one had to go hungry in Germany, but living conditions in Eastern Europe were squalid. "For the Germans, 300 Jews meant 300 enemies of humanity. For the Lithuanians they meant 300 pairs of trousers and 300 pairs of boots," says one eyewitness. That was greed on a personal level. But it also featured on a collective level. In France, 96 percent of aryanized companies remained in French hands. The Hungarian government used the assets seized from Jews to extend its pension system and reduce inflation.

Jews were scapegoats for Soviet crimes

[…]

Hitler hadn't worked out all the details of the Holocaust from the start, instead assuming he would be able to drive out all Jews from his sphere of influence after a quick victory over the Soviet Union. But the German advance into the Soviet Union started faltering in autumn 1941, which raised the problem of what to do with the people crammed into ghettos, especially in Poland. Many Gauleiter, SS officers and top administrators called for their territory to be made "judenfrei" ("free of Jews" -- which meant liquidating them. The construction of extermination camps began, first in Belzec, then Sobibor, then Treblinka.

Brief Holocaust training course

It was a gigantic killing program in which most of Poland's Jews, 1.75 million, were murdered. The SS preferred to recruit its helpers among Ukrainians or ethnic Germans in prisoner-of-war camps where Red Army soldiers like Demjanjuk faced the choice of killing for the Germans or starving to death. Later, increasing numbers of volunteers from western Ukraine and Galicia joined the unit. The men had to sign a declaration that they had never belonged to a communist group and had no Jewish ancestry. Then they were taken to Travniki in the district of Lublin in south-eastern Poland where they were trained for their deadly profession on the site of a former sugar factory. In mid-1943 some 3,700 men were stationed in Travniki. Training for the Holocaust took several weeks. The SS men showed the new recruits how to carry out raids and how to guard prisoners, often using live subjects. Then the unit would drive to a nearby town and beat Jewish residents out of their homes. Executions were carried out in a nearby forest, probably to make sure that the recruits were loyal.

[…]

Historians estimate that a third of the Travniki absconded despite the punishment that entailed if they were caught. Some were executed for disobedience. And the others? Why didn't they try to get out of the killing machine? Why didn't Demjanjuk? Die he allow himself to be corrupted by the feeling of "having attained total power over others," as historian Pohl argues. Was it the prospect of loot? In Belzec and Sobibor the Travniki engaged in brisk bartering with the inhabitants of surrounding villages and paid with items they had seized from the prisoners.

Perhaps there was something else, something even more disturbing that many people have deep in their psyche: following orders from authorities even if they ran counter to their conscience. Total and utter obedience.

Part 3: Germany relied on outside help in the monstrous murder project

Germany's troops didn't have the whole of continental Europe under the gun to the same extent. Outside the Third Reich and the occupied territories the Germans needed the help of foreign governments in their monstrous murder project -- in the west as well as the south and southeast of Europe. Their support was strongest among the Slovaks and Croats whom Hitler had given their own states. The Croatian Ustasha fascists set up their own concentration camps where Jews were killed "through typhoid, hunger, shooting, torture, drowning, stabbing and hammer blows to the head," says historian Hilberg. The majority of Croatian Jews were killed by Croats.

Anti-Semitism wasn't so deep-rooted in Italy and was ordered by the state out of consideration for the Germans. An Italian military commander in Mostar (in today's Bosnia) refused to chase Jews from their homes because he said such operations "weren't in keeping with the honor of the Italian army." That wasn't the only the only such case. But it's clear that Benito Mussolini's puppet government of 1943 eagerly took part in persecuting Jews. More than 9,000 Italian Jews were deported to their deaths.

[…]

How many were betrayed?

The first major roundup of Jews took place in mid-July 1942 in occupied Paris when almost 13,000 Jews who had no French passport where taken from their homes by French policemen. At least two thirds of the Jews deported from France were foreigners. The remaining third consisted of naturalized French citizens and children born in France to stateless Jews. Police "repeatedly expressed the desire" that the children should be deported as well, one SS officer noted in July 1942. Almost all deportations ended in Auschwitz.

In total almost 76,000 Jews were deported from France and only 3 percent of them survived the Holocaust. It's unknown how many of them were betrayed by the local population. In the Netherlands there's a figure that gives an indication of the extent of denunciation. The country had an authority that hunted Jews on behalf of the Nazis and that listed the property of Jews who had gone into hiding or already been deported. The "Household goods registry office" paid 7.50 guilders for every Jew who could be located -- that's about Ђ40 in today's money. Dutch journalist Ad van Liempt has analyzed historical records and estimated that between March and June 1943 alone, more than 6,800 Jews were tracked down in this way, and that at least 54 people had taken part in this hunt once or even several times. "Most of them made this their main occupation for months," he says.

The head of the unit was a car mechanic called Wim Henneicke who evidently had good connections in the Amsterdam underworld. He built up an extensive network of informants who told him where Jews were hiding. Some 100,000 Jews from the Netherlands were murdered in concentration camps, a far greater proportion than in Belgium or France.

However, in contrast with France, Dutch collaborators were quickly punished after the war. Some 16,000 were put on trial by 1951, and most of them were convicted.

Demjanjuk is a different category of perpetrator. He's not a collaborator or head-hunter, not a policeman of the sort that contributed to the Holocaust far away from the actual killing. He was at the scene, prosecutors say in their detailed arrest warrant.

The Terrible world of the Holocaust helpers

In the coming days doctors will decide will decide whether and for how long Hitler's last henchman from Sobibor can be put on trial. The German government wants him to face trial. "We owe that to the victims of the Holocaust," says Vice Chancellor Frank-Walter Steinmeier.

Those who suffered in the camps under Travniki men like Demjanjuk don't feel any desire for revenge when they talk about him today. American psychoanalyst Jack Terry, who was imprisoned in Flossenbьrg concentration camp while Demjanjuk was a guard there, says it would suffice if Demjanjuk "had to sit in his cell for even just one day."

And Sobibor survivor Thomas Blatt says he "doesn't care if he has to go to prison, the trial is important to me. I want the truth."

Demjanjuk could provide information about Sobibor -- and about the terrible world of the Holocaust helpers.

Complete article:
http://www.spiegel.de/international/europe/0,1518,625824,00.html

The Demjanjuk farce: Germany prepares a show trial TOP

http://pajamasmedia.com/blog/the-demjanjuk-farce-germany-prepares-a-show-trial/
 May 21, 2009


John Rosenthal

Peons like Demjanjuk are targeted, while authentic Nazi war criminals live comfortably in Germany.


"The smallest of the small fish." This is how the Dutch law professor Christian F. Rüter has described John Demjanjuk and his role in the Nazi death camp system. Rüter is the co-editor of the projected 50 volume Justiz und NS-Verbrechen or "Nazi Crimes on Trial," a comprehensive collection of trial judgments handed down by German courts in Nazi capital crimes cases.

[...]

Demjanjuk was in fact himself a Red Army soldier who was taken prisoner by the Germans in 1942 and interred at a Soviet POW camp at Chelm in occupied Poland. If Demjanjuk served the Germans at all, he did so as a so-called SS "Hilfswilliger," which is to say, a "volunteer helper" of the SS.
It seems that Demjanjuk's media defense is being better conducted by non-Ukrainians (Pat Buchanan) and even by Jews (John Rosenthal) than by Ukrainians.  Rosenthal, below, seems unusually knowledgeable, and refreshingly unbiased; and mainly he is free of what cripples the average Ukrainian and especially the Ukrainian academic--timidity!
-- Lubomyr Prytulak


Moreover, the "voluntary" character of these "volunteers" must be regarded as a highly relative matter. The brutality displayed by the Germans to Soviet prisoners of war is legendary. In keeping with the Nazi disdain for Slavs -- or Slavic "sub-humans," as the Nazis labeled them -- captured Red Army soldiers were notoriously permitted to starve to death. It is estimated that over half of the Soviet soldiers captured by the Germans died in captivity. According to Friedrich Schmidt writing in the FAZ, investigators "are convinced that Demjanjuk offered his services as a so-called volunteer helper in order to save himself from starvation."

[...]

Germany's pursuit of Demjanjuk creates the impression that Germany is extraordinarily thorough about prosecuting Nazi war crimes. And this indeed must be the point of the exercise -- because the reality could hardly be more different.

Since the creation of the Federal Republic of Germany in 1949, the German courts and the German legislature have displayed incredible indulgence toward Nazi war criminals, transforming the territory of the Federal Republic (i.e., from 1949-1990 "West Germany") into a more or less safe haven for them. The Nazis in question are, however, Germans and hence real Nazis and not merely imaginary ones like John Demjanjuk.

[...]

See above:
The Case of John Demianiuk – A test of our commitment to basic values

Hitler's European holocaust helpers

The true haters

In 1968, the Bundestag got in on the act, including an inconspicuous paragraph in an inconspicuous law that amounted, in effect, to a general amnesty for all mere "accessories" to Nazi crimes. (For the details, see my earlier article on the Demjanjuk case here.) Only suspects whose special culpability was established by "particular personal characteristics" were to be excluded from the dispositions in question. Even supposing that it is legitimate for Germany to claim jurisdiction in his case, it is completely obvious that Demjanjuk -- the "smallest of the small fishes" -- should benefit from these dispositions. That German prosecutors are preparing charges against him anyway is perhaps the clearest indication that the purpose of the proceedings is not justice, but to put on a show trial for foreign consumption. The temptation to exploit Demjanjuk's accidental notoriety in order to create a myth of German vigilance appears to have been too powerful to resist.

Читайте вижче:
 Відкритий лист у справі антиукраїнської позиції редакції «Майдану» та інших українських видань


Moreover, even larger fishes in the Nazi order, including such as bore direct responsibility in implementing the Nazis' genocidal "Jewish policy," have avoided prosecution. (On the example of Hans Gmelin, see my earlier discussion here. Gmelin was the father of Herta Däubler-Gmelin, the former German minister of justice who famously compared George Bush to Adolf Hitler.) The 1968 "backdoor amnesty" in fact specifically benefited the bureaucratic planners of the Holocaust in the so-called Reich Main Security Office (RSHA). Other larger fishes were brought to trial, but got off with mindbogglingly light sentences or were acquitted. The SS officer Joseph Oberhauser, for example, was in charge of all the foreign "volunteer helpers" at Treblinka, Sobibor, and Belzec. In 1965, the Munich District Court found him guilty of complicity in the murder of some 300,000 persons. His sentence? Four years and six months in prison. As the German legal historian Ingo Müller has observed, this works out to a total of 7.8 minutes for each of his victims. All eight of Oberhauser's codefendants -- every one of them an SS officer -- were acquitted.

According to an article on the English site of the German magazine Der Spiegel, German authorities already have their "sights" on four other suspected "Nazi war criminals" who immigrated to the United States. Three of them are former foreign "volunteers" and the other is an Austrian who has already been deported to his country of origin. Der Spiegel notes that it has been "difficult" to prosecute the foreign auxiliaries to Nazi crimes. But German authorities really do not have to look so far afield or go to so much trouble if they want to prosecute Nazi war criminals. Although their number, of course, diminishes from year to year, many homegrown and authentic Nazi war criminals are living in Germany. Both their crimes and their places of residence are known. Below is a list of seven Nazi war criminals, for example, that German prosecutors can indict right away. Their places of residence are given in parentheses.

Karl Gropler (Wollin)
Georg Rauch (Rümmingen)
Gerhard Sommer (Hamburg)
Alfred Mathias Concina (Freiberg)
Werner Bruss (Reinbek bei Hamburg)
Heinrich Schendel (Ortenberg)
Ludwig Güring (Karlsbad)

The seven men were members of the Waffen SS "Reichsführer" division that slaughtered some 560 Italian civilians in the infamous massacre of Sant'Anna di Stazzema in August 1944. Some 80% of the victims were women, children, and elderly persons. In June 2005, an Italian court found the seven men guilty of murder for their roles in the massacre. They have never faced punishment, however, because Germany refuses to extradite them.

John Rosenthal writes on European politics and transatlantic relations. More of his work can be found at Transatlantic Intelligencer.

Complete article:
http://pajamasmedia.com/blog/the-demjanjuk-farce-germany-prepares-a-show-trial/

The true haters TOP
http://buchanan.org/blog/pjb-the-true-haters-1495
04/14/2009


Patrick J. Buchanan

On Good Friday, John Demjanjuk, 89 and gravely ill, was ordered deported to Germany to stand trial as an accessory to the murder of 29,000 Jews -- at Sobibor camp in Poland. Sound familiar? It should. It is a re-enactment of the 1986 extradition of John Demjanjuk to Israel to be tri

[...]

So, after 13 years, the last four on death row reflecting on his hanging for horrors he never committed, Demjanjuk came home to Cleveland, a free man. His citizenship was restored. Though disgraced, OSI was not ready to throw in its hand. For it had been dealt a new card by its old comrades in the KGB.

[...]

He is to serve as the sacrificial lamb whose blood washes away the stain of Germany's sins. But if Germans wish to prosecute participants in the Holocaust, why not round up some old big-time Nazis, instead of a Ukrainian POW. Answer: They cannot. Because the Germans voted an amnesty for themselves in 1969. So now they must find a Slav soldier they captured -- and Heinrich Himmler's SS conscripted and made a camp guard, if he ever was a camp guard -- to punish in expiation for Germany's sins.

[...]

The spirit behind this un-American persecution has never been that of justice tempered by mercy. It is the same satanic brew of hate and revenge that drove another innocent Man up Calvary that first Good Friday 2,000 years ago.

Mr. Buchanan is a nationally syndicated columnist and author of Churchill, Hitler, and "The Unnecessary War": How Britain Lost Its Empire and the West Lost the World, "The Death of the West,", "The Great Betrayal," "A Republic, Not an Empire" and "Where the Right Went Wrong.

Complete article: http://buchanan.org/blog/pjb-the-true-haters-1495

Putin warns outsiders over Ukraine TOP

http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/05/24 /AR2009052401380.html
The Associated Press
May 24, 2009

Steve Gutterman

Immersed in Gen. Denikin's Diary discourse on Ukraine -- as a "little colony" of Big Russia -- premier Putin is preaching to the West "hands off our permanent possession UKraine." Let it serve as a reminder, the White Gen. Denikin presented the  Russian Imperial front  -- in addition to that of Lenin's Bolsheviks --  against  Otaman Symon Petliura who fought for Ukraine's independence during the unfolding history of WWI.

Miron Kryzhan-Iwskiy


MOSCOW -- Prime Minister Vladimir Putin warned the West on Sunday not to meddle in relations between Russia and Ukraine, according to remarks cited by state-run news agencies.

After laying a wreath at the grave of Anton Denikin, who fought against the Red Army after the 1917 Bolshevik Revolution and is now cast by the Kremlin as a patriot, Putin urged journalists to read Denikin's diaries, RIA-Novosti and ITAR-Tass reported.

"He has a discussion there about Big Russia and Little Russia -- Ukraine," they quoted Putin as saying. "He says that nobody should be permitted to interfere in relations between us, they have always been the business of Russia itself."

Portions of present-day Ukraine were part of pre-Revolutionary Russia and were sometimes called "Little Russia" or "Lesser Russia," while the bulk of the country was known as "Great Russia." Many Ukrainians find the terms offensive and misleading.

[...]

Putin's visit to his grave was a reflection of how the prime minister, a longtime KGB officer who was president from 2000-2008, has celebrated individuals and images from both the Soviet era and czarist times in a drive to instill pride in Russians.

Complete article:
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/05/24/
AR2009052401380.html

Putin praises Denikin whose nationality policies led to Lenin's victory TOP
http://windowoneurasia.blogspot.com/2009/05/window-on-eurasia-putin-praises-denikin.html
May 25, 2009


Paul Goble

See below under From Our Mailbox / Blogbox
Russian Greatness Paranoia Empowering Putin to Promote Denikin

 

[...]

After laying flowers on the leader of the South Russia government, Putin quoted Denikin's suggestion that "no one must be allowed to interfere in relations between us, big and little Russia, Ukraine. This was always an affair of Russia itself!" And he added that Denikin considered that any movement toward disunity was "impermissible."

[...]

Such comments are certain to be well received by Russian nationalists either as the latest indication of an "end" to the divisions of the Russian civil war out of which the Soviet Union was forged or as the beginning of the reaffirmation of Russia as a continuation not so much of the USSR but of the Russian Empire.

Evidence of this was provided today by nationalist Pavel Svyatenkov who suggests that Putin's actions represented a concerted effort to create a new state ideology, one that would separate his government from the Stalinist past and ultimately lead to "reestablishing the succession of our state from the Russian Empire" (www.rus-obr.ru/day-comment/3020).

Other writers, however, including many on the left, are appalled by Putin's celebration of leaders who fought the Bolsheviks (Denikin and Kappel), welcomed the actions of the Nazis in limiting the spread of communism (Il'in), or otherwise opposed the rights of the peoples of Russia.

But the most serious immediate consequences of Putin's words are likely to be on non-Russians around and even within the Russian Federation.  As one writer points out today, "the historical logic" Denikin employed and that Putin invokes, "will drive Ukraine away from us," however attractive Russians find it (www.rus-obr.ru/opinions/3025).

Indeed, many non-Russians are likely to see this latest statement by the Russian prime minister as further evidence that Putin does not view Ukraine as an independent state.  In April 2008, Putin notoriously said that "Ukraine is not a state! What is Ukraine? Part of its territory is Eastern Europe, and part, a significant part, was given to it by us!"

And consequently, just as the unreflective nationalism of Denikin led to the destruction of the anti-Bolshevik cause 80 years ago, so too the equally unreflective nationalism of Putin could contribute to the final dismemberment of what he and tragically many others in Russia and elsewhere see as that country's patrimony.

Complete article:
http://windowoneurasia.blogspot.com/2009/05/
window-on-eurasia-putin-praises-denikin.html


Russian president creates commission to fight attempts to falsify history TOP

http://www.startribune.com/world/45390262.html?elr=KArks:DCiUBcy7hUiD3aPc:_Yyc:aUUr
May 19, 2009

Steve Gutterman

MOSCOW - Russia announced Tuesday it has created a commission to fight what President Dmitry Medvedev says are efforts to hurt his country by falsifying history — part of a campaign to promote the Kremlin's views and silence those who question them.

[...]

Russian leaders tend to cast the Soviet Union as a force for good that defeated Nazi Germany and liberated Eastern Europe. Critics say such arguments gloss over the decades of postwar Soviet dominance seen by many in the region as a hostile occupation, and some say Russia must do more to acknowledge Soviet-era crimes. Medvedev earlier this month warned against questioning the primacy of the Soviet Union's role in the World War II, in which at least 27 million Soviet citizens were killed. The costly victory over fascism is a source of immense pride for Russians, and is central to Moscow's vision of 20th Century European history.

[...]

Prime Minister Vladimir Putin's party is drafting legislation to make it a crime to belittle the Soviet contribution to what Russians call the Great Patriotic War. The bill, yet to be submitted to parliament, equates criticizing the Soviets' role with rehabilitating Nazism, and makes it punishable by up to three years in prison. The new 28-member commission, created by a presidential decree, will investigate "the falsification of historical facts and events aimed to disparage the international prestige of the Russian Federation," according to an addendum to the decree signed Friday and announced Tuesday.

[...]

"Something had to be done about it, because the arbitrariness and falsifications have become intolerable, contradicting not only science but common sense," said Makhmut Gareyev, president of Russia's Academy of Military Sciences and former deputy chief of the Soviet general staff.

Liberal Kremlin critics said, however, that Medvedev's commission amounted to an effort to airbrush Soviet history. Author Yulia Latynina said it plays into the hands of "mastodons in epaulets" -- ultraconservatives among Russia's historians and politicians.

"The whole idea was copied from Orwell's '1984' and from the famous phrase about Russia as a country with unpredictable past," she told The Associated Press. "This commission will finally turn Medvedev into a laughing stock."

For years, Russia has fought efforts by former Soviet republics and Warsaw Pact allies, many now in NATO and the European Union, to remove or relocate WWII monuments and Soviet grave sites.

Russia's leaders have accused the Soviet republics of Ukraine, Latvia and Estonia of honoring those who fought alongside the Nazis by allowing them to hold commemorations. Moscow has mounted a campaign against Ukrainian claims that a 1930s famine that killed millions was an act of genocide engineered by the Soviets.

It also denies that the 1940 killing by Soviet agents of some 20,000 Polish officials, intellectuals and priests near the western Russian town of Katyn constituted genocide. Historian Heorhiy Kasyanov from Ukraine's National Academy of Sciences accused the Kremlin of trying to whitewash Soviet history in order to justify the rollback of democratic rights in Russia.

"It's part of the Russian Federation's policy to create an ideological foundation for what is happening in Russia right now," he said in Kyiv.

Complete article:
www.startribune.com/world/45390262.html?elr=KArks:DCiUBcy7hUiD3aPc:_Yyc:aUUr

Self-ruled region remains wary of Russian backers TOP

http://www.nytimes.com/2009/05/17/world/europe/17abkhazia.html?pagewanted
=2&_r=1&emc=eta1

May 16, 2009 

Ellen Barry

MOSCOW -- Sergei Bagapsh wants to make it perfectly clear: Abkhazia is not now, and will not become, part of the Russian Federation.

The Russians are reaping what they have sown. They are now dealing with stirrings of independence movements all over the Caucasian republics that they control.

Perhaps someone in Moscow will get the message that breaking up a nation on its most troublesome border was not such a great idea?

Aleks Kalashnik


Almost five years after being elected president of the breakaway Georgian territory, Mr. Bagapsh owes an enormous debt to Russia, his northern neighbor. Russia went to war last August to support Abkhazia’s and South Ossetia’s claims to independence from Georgia, and the Kremlin recognized both territories as sovereign nations, fulfilling the wish that has driven separatists through two decades of war and privation. No other country, he said, has shown "any concern for the Abkhaz people."

[...]

Last summer, after Russia threw its weight behind separatist governments in South Ossetia and Abkhazia, it was easy to conflate the two enclaves. But they are fundamentally different. In South Ossetia, a landlocked valley whose prewar population was 70,000, many people long to unite with ethnic kinfolk within Russia, which they see as the only way to guarantee permanent military and financial support.

Abkhazia, by contrast, is a piece of land so desirable that its residents compare it to a beautiful woman, with the protective jealousy that implies. It has an ethnically distinct population as well as a potentially abundant source of income: before the collapse of the Soviet Union, two million tourists vacationed there every year. And its leaders pride themselves on stubbornly resisting the rule of larger nations -- most recently Georgia, but before that the Soviet Union and the Russian empire.

Mr. Bagapsh himself is testimony to that resistance. When he ran for president in 2004, Russian consultants threw their weight behind his opponent, Raul Khajimba, a former agent with the Russian F.S.B. security force. Billboards showed Mr. Khajimba with Vladimir V. Putin, then Russia’s president. Russian pop stars held free concerts in his honor, and Vladimir V. Zhirinovsky, a nationalist Russian politician, warned voters that if they did not back Mr. Khajimba, Russia could cut off their pensions and stop the import of Abkhaz tangerines, severing an economic lifeline.

[...]

Almost five years later, Mr. Bagapsh said there was no bad blood over the election.

"I understood that it was politics, and it would pass, and I was right," he said. "All the people who swore at me, said I was a Mafioso and a bandit and so forth -- today, they are my friends."

Political observers say the episode revealed much about Mr. Bagapsh, 60, whose affable manner masks a chess player’s calculation. A former leader in the Soviet-era Komsomol Communist youth wing, he married into a large Georgian family and has remained close to his in-laws in Tbilisi, Georgia’s capital, even as war split the country. There may be more intelligent candidates in Abkhazia, said Paata Zakareishvili, a Georgian political analyst, but none with Mr. Bagapsh’s political instincts.

[...]

The clearest example came in December, when the Russian state energy company InterRAO announced an agreement with Georgia to jointly operate the Inguri hydropower plant, which straddles Abkhaz and Georgian territory. Mr. Bagapsh reacted angrily, telling the state news agency that the plant “belongs to us, and no agreements or accords signed behind our back and without due consideration of our interests will have any force."

Mr. Bagapsh said he insisted on renegotiating the deal with InterRAO, which he said had “a very big desire to buy everything and privatize everything.” Since then, he said, he has had to rebuff efforts to privatize important assets, offering Russian partners 5- or 10-year leases instead.

[...]

Another pressure point is real estate; Russian buyers have shown "a very great desire to build houses near the sea,” Mr. Bagapsh said, but they are hampered by a law that prevents noncitizens from owning real estate, and must become Abkhaz citizens, a process that takes 10 years, or work through an Abkhaz partner.

But Mr. Bagapsh’s maneuvering room is becoming increasingly limited. By his own calculation, 99 percent of investment flowing into Abkhazia comes from Russia. On Thursday, he visited Mr. Putin, now prime minister, to request a credit of about $46 million to build an Abkhaz banking system, according to the RIA-Novosti news service. On Friday, he announced that Sukhumi's airport and railroad would be put under "temporary Russian management."

[...]

Much will depend on Mr. Bagapsh himself, who is expected to run for re-election in December. He was coy about his plans in an interview, saying only that he will not run as a candidate of United Abkhazia, which has partnered with Mr. Putin’s United Russia, but instead collect signatures and appear on the ballot as an independent candidate.

He said he had no interest in endorsements from Russian celebrities.

“There isn’t a person who has experienced greater pressure than me,” he said. “This is why I am categorically against this. I am offered assistance if I run from United Abkhazia. No assistance, thank you. When somebody comes and starts campaigning for one candidate, the result is a protest vote.”

Complete article:
http://www.nytimes.com/2009/05/17/world/europe/17abkhazia.html?pagewanted
=2&_r=1&emc=eta1

Germans find relief in proving that they were only small cogs in the European phenomenon of the Jewish holocaust TOP
And the German love of exactness and precision seems to have weakened to the point where they don't know whether John Demjanjuk was Ivan the Terrible of Treblinka or not.

See the article
http://polskieradio.pl/thenews/news/artykul108562_polish_farmers_collaborated_
with_nazis__says_der_speigel.html


Справа Дем’янюка шита білими нитками – Шухевич TOP
20.05.2009

Відомий громадський та політичний діяч, багаторічний політв’язень, Герой України Юрій Шухевич вважає справу з арештом українця Івана Дем’янюка «дутою».

Так він прокоментував ситуацію під час сьогоднішнього пікетування почесного консульства ФРН у Львові на захист Івана Дем’янюка.

«Його вже один раз судили в Ізраїлі і визнали невинним та відпустили, а тепер нараз його арештовують в США і везуть до Німеччини. А чому в Німеччину, коли табір, причетність до якого йому інкримінують, був розташований на

Читайте вижче:
Підключайтесь - Українці діаспори пікетують німецькі представництва, вимагаючи звільнення І. Дем'янюка

УНП переконана, що Іван ДЕМ’ЯНЮК – „спокутувальна жертва”

 

території Польщі? Вже по цьому факту видно, що справа шита білими нитками», – говорить Юрій Шухевич.

За словами Юрія Шухевича, не можна покладатися на єдиного свідка, оскільки з часом люди змінюються, а пам’ять стає слабкішою.

Ціла стаття: http://vgolos.com.ua/politic/news/33405.html

CIUS and Kyiv Mohyla Academy to cooperate on scholarly projects TOP

26 May 2009

Dr. Serhii Kvit (l) and Dr. Zenon Kohut (r) signing the agreement
On 4 May 2009 an agreement on scholarly collaboration between the Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, and the Kyiv Mohyla Academy National University (KMA) was signed in Edmonton by CIUS director Dr. Zenon Kohut and KMA president Dr. Serhii Kvit.

The agreement will promote cooperation in the fields of history, culture, and Ukrainian literature of the sixteenth to twentieth centuries. More specifically, it includes a project involving the study and publication of old printed texts and manuscripts, especially polemical, didactic and homiletic works of the sixteenth to eighteenth centuries; the study of literary, historical, and social aspects of contemporary Ukraine; seminars and short-term educational and research trips for undergraduate and graduate students; and the exchange of books, journals, and other literature and information. The first project will deal with the study of Ukraine's religious and cultural heritage. A series of texts, including works of prominent preachers and clergymen such as Inokentii Gizel, Varlaam Yasynsky, and Stefan Yavorsky, as well as collections of occasional and thematic sermons, will be published under the title An Anthology of Seventeenth-Century Ukrainian Sermons. A catalogue of manuscript sources will be published separately. The project will also include a collection of scholarly essays on these texts that will address the culture, language, and stylistics of the Ukrainian sermon, the evolution of theology in Ukraine, rhetorical and ethical aspects of oratorical prose, and its philosophical and anthropological analysis.

Dr. Kvit also had an opportunity to meet with the staff of CIUS and other University of Alberta units. Dr. Irene Sywenky informed him about the Ukrainian programs at the Department of Modern Languages and Cultural Studies. At a meeting with representatives of the Faculty of Graduate Studies and Research, Dr. Kvit acquainted himself with the administration and structure of the faculty's doctoral programs. These are particularly relevant to the KMA, which intends to establish the first such programs in Ukraine on the basis of Western models. Dr. Kvit visited the Alberta School of Business, where his host was John Doyle, the program director. At a reception held at the Faculty Club, the KMA president was greeted by Dr. Britta Baron, vice-provost and associate vice-president (international), and by the director of the Education Abroad Program. He also visited Grant MacEwan College and was hosted by Roman Petryshyn, the director of the Ukrainian Resource and Development Centre.

Dr. Kvit gave two lectures to members of the Ukrainian community in Edmonton, speaking in detail about the KMA as the oldest higher educational institution in Ukraine. Founded in the early seventeenth century, it developed Ukrainian intellectual life in a period of radical social and political change, liberation movements and wars, and promoted the formation of the Ukrainian state. The many famous Ukrainians who studied there include the Cossack hetmans Ivan Vyhovsky, Petro Doroshenko, and Ivan Mazepa, the architect Ivan Hryhorovych-Barsky, the composers Maksym Berezovsky and Artem Vedel, the poet and archbishop Lazar Baranovych, the Orthodox metropolitan Stefan Yavorsky, and the philosopher Hryhorii Skovoroda. Between 1819 and 1918 the KMA was turned into a theological academy by imperial decree; during the Soviet period, it was reduced to a military school. Only with the proclamation of Ukraine's independence in 1991 was its academic status restored.

Today the KMA is proud to be one of the most prestigious educational institutions in Ukraine. Oriented on Western models, it has adopted two working languages, Ukrainian and English, and well-known lecturers from abroad are invited on a regular basis. There are important architectural monuments on the KMA premises, such as the congregational Church of the Annunciation, where the academy's students and graduates hold their weddings and baptize their children. Dr. Kvit was elected president in 2007, succeeding Dr. Viacheslav Briukhovetsky, the first president of the KMA. He is the author of ten books and numerous publications in the fields of communications and media, journalism and literature.

Dr. Kvit's visit to Canada was organized by the Canada Ukraine Foundation and its president, Bob Onyschuk. In the course of his busy trip he also visited Toronto, Ottawa, Hamilton, Winnipeg, and Calgary, where he met with representatives of various Canadian universities, business circles, and Ukrainian organizations to promote the activities of the Kyiv Mohyla Academy.

Ukrainian wins top piano competition TOP

http://www.irishtimes.com/newspaper/ireland/2009/0516/1224246701958.html

MICHAEL DERVAN Music Critic

Alexej Gorlatch
ALEXEJ GORLATCH (20) from the Ukraine was last night named as winner of the Axa Dublin International Piano Competition.

Along with the honour and the glory, and €12,500, the winner gets a list of orchestral engagement and recitals in Ireland and abroad, including appearances in New York, Paris and London.

The finalists played to a packed house and President Mary McAleese presented the prizes to the six pianists who made it through to the final cut.

REMEMBER: Volodymyr Ivasiuk (1949-1979) Who murdered Volodymyr Ivasiuk?
TOP

http://www.youtube.com/watch?v=iV_4XvldJw0

I have decided to make the next 30 minute broadcast  of "The Eastern Bloc" a dedication to Ukrainian  composer Volodymyr Ivasiuk.

See below Who murdered Volodymyr Ivasiuk?
In your 23Oct94 60 Minutes broadcast The Ugly Face of Freedom, then, you [Morley Safer] sided with the strong against the weak.  You sided with the oppressors against the oppressed.  You sided with the butchers against the butchered.  You sided with those who hang composers and poets and against Volodymyr Ivasiuk.


My motivation: I do not wish to see one of Ukraine's most gifted composers fade into the Ukrainian diaspora's memory as a 'one-hit wonder' - in other words, to see him merely being remembered as the writer of the song "Chervona Ruta". I have come across very little (if any) activity in the UK that presents him as a more prolific writer whose works quite easily stand the test of time.

Of course, these past few weeks, we should have been celebrating Volodymyr's 60th birthday. Instead, we have again been left to contemplate his murder of 30 years ago.

The press I saw this year was almost all written in Ukrainian - and therefore inaccessible to those with limited Ukrainian language skills. Much of that press was speculative, and at best would leave readers to travel along the path of conspiracy theory and away from the true focal question: specifically, was there anything about  Volodymyr Ivasiuk's creativity that made him a prime candidate for murder in the Soviet Union?

To help me answer the question and meet my aims on this occasion, I shall be recording members of Bradford's Ukrainian community who vividly remember hearing news of his murder in 1979. I shall be recording the Bradford Ukrainian Association's Girls Choir. And I plan to play rare musical examples made by Ukrainian friends from London and Canada whom I have worked with as a semi-professional Ukrainian musician over the past 20 years.

Roman


The next "The Eastern Bloc" programme will be transmitted on Monday 25 May 2009 at 18:30 hrs (British Summer Time), and repeated again on Tuesday 26 May at 13:30 hrs.

BCB 106.6FM

These broadcasts can also be heard online:
www.bcbradio.co.uk [click: 'listen live']
Please note: this is not the BBC.

"The Eastern Bloc" is a programme about East and Central European minorities living and working in the Bradford area of West Yorkshire, England. This particular broadcast targets 2nd and 3rd generation Ukrainians in the UK; all persons wishing to learn and understand more about Ukraine; and all persons with an interest in popular music culture and freedom of expression.

Format: Radio and Internet Broadcast.
English Language / Central & East European Music.


Morley Safer  Letter 09  15-May-1999  Who murdered Volodymyr Ivasiuk?


But in the meantime, those who come too near to the truth concerning what happened to Volodymyr Ivasiuk have been the victims of an unusual number of accidents.  One man's wife unexpectedly hangs herself, another man throws himself from a balcony, still another drowns, yet another falls under the wheels of a car...But remember, butchers, God's punishment will descend even upon you!

May 15, 1999

Morley Safer
60 Minutes, CBS Television
51 W 52nd Street
New York, NY
USA 10019

Who Murdered Volodymyr Ivasiuk?

Volodymyr Ivasiuk is best known as a composer and poet, author of the widely popular song Chervona Ruta whose first two lines appear below as he wrote them in his own hand, which song more than anything else made him beloved throughout Ukraine, and even beyond the borders of Ukraine.  On top of that, Volodymyr was a man of many talents, having earned a degree in medicine, and having demonstrated talent in art, photography, and cinematography.








However, having reached his prime showing so much promise, it was not given Volodymyr Ivasiuk to develop his talents further. He was dead at the age of 30. To the right is a photograph of his funeral procession, attended by thousands of mourners despite the suppression by the state of the publication of information concerning his burial, despite official warnings to not attend funeral services, and despite the calling of Komsomol meetings, which carried mandatory attendance, on the same day.

The magazine Halas, on whose information I rely in the present letter, states that Rostyslaw Bratun who was the first to step forward and speak at Volodymyr's funeral lost his job two months later. Words spoken at the funeral by the Sichko family landed them in prison.

To the right is a second photograph showing the statue that was eventually erected in Volodymyr Ivasiuk's memory.

And just how did Volodymyr Ivasiuk meet his end? His death certificate which appears below states that he died on 24-27 April 1979 from mechanical asphyxiation caused by hanging in a noose, and attributes the hanging to suicide.











They waited and searched for Volodya for 24 days.  Following the mysterious disappearance of the composer, the search for him was not disclosed to the public, the explanation being given that such an announcement would create a disturbance.  However, the mass media are daily used not only to help locate people, but sometimes even their pets. [...]

It was not until May 18, 1979 that Volodymyr Ivasiuk's body was accidentally discovered in the heavy forest near the village Briukhovych near Lviv.

One couldn't bring oneself to believe it.  The parents were allowed to identify their son only on the following day, even though it was only a five-minute walk from the apartment where Volodya lived to the morgue; and the identification was conducted with gross violations of law. The father was allowed to view the body only after he repeatedly telephoned the Oblast Procurator threatening to send a telegram of complaint to the General Procurator of Ukraine. The local authorities eventually gave in with the exasperated reply: "Take your son home, and look at him there at least a hundred years!"  His death certificate reported that he died 24-27 April 1979 at the age of 30. The cause of death: mechanical asphyxiation.  Hanging from a noose -- suicide. The death certificate was issued on May 21, 1979, and even back then, a mere three days after the body had been discovered, without any evidence or investigation it had been written in black and white that Volodymyr Ivasiuk had committed suicide.

There immediately arises the question that if the composer had indeed hung himself on 24-27 April, and was not found until 18 May, whether he could have remained hanging from a tree for 21-24 days.  Volodya weighed 80 kg (176 lb), such that hanging for so long, the noose would have cut into his neck to the depth of the bones.  Also during May the weather was warm and dry.  The body would have decomposed during this interval, and from it would have emanated an intolerable odour.  All these substantiating signs were missing, and missing too were the autopsy photographs.

On May 22 of every year let us remember that Volodymyr Ivasiuk became another innocent victim of a totalitarian regime.


M. Masly, Volodymyr Ivasiuk: Light and Shadow of a Legend, Halas (Clamor), 3Jun97, pp. 11-12, as translated by Lubomyr Prytulak.

Halas is a Ukrainian-language magazine which reviews popular music and is published in Kyiv.  The section commemorating Volodymyr Ivasiuk in the 3Jun97 issue was sponsored and supported by Coca Cola Ukraine.

The details of Volodymyr Ivasiuk's death, however, do not support the official
view that he killed himself:

And truly, the administration hated him while he was alive, and feared him once he was dead.  Volodya's mother, Sophia Ivanivna Ivasiuk met with the first secretary of the Lviv administration, V. Dobryk to plead with him to permit a monument to be placed on the grave of her son.  "The war took from me my father and three brothers.  My sister's husband did not return from the front," wept the woman, "and now my son too has been lost.  Do I not after all that have the right to consecrate his memory?"  In reply, Dobryk (what evil irony that such a soulless individual should have a name denoting goodness) pressed a concealed button and said in Russian to the lackey who entered, "Take that lady out."  Following this visit, Sophia Ivanivna Ivasiuk received the "insult in the name of Dobryk."  She has been in ill health ever since.

Sooner or later will arrive the day when truth will emerge victorious.  But in the meantime, those who come too near to the truth concerning what happened to Volodymyr Ivasiuk find themselves the victims of an unusual number of accidents.  One man's wife unexpectedly hangs herself, another man throws himself from a balcony, still another drowns, yet another falls under the wheels of a car...  But remember, butchers, God's punishment will descend even upon you!


M. Masly, Volodymyr Ivasiuk: Light and Shadow of a LegendHalas (Clamor), 3Jun97, p. 12, as translated by Lubomyr Prytulak.

Mr. Safer, you went to Ukraine determined to come back with a story of Ukrainians persecuting Russians and Jews. You failed to find any substantiation for such a story. You failed to find any Russian composer and poet who had been found hanging in a forest under mysterious circumstances. You failed to find any Jewish composer and poet who had been found hanging in a forest under mysterious circumstances. And you were not interested in a Ukrainian composer and poet who had indeed been found hanging in a forest under mysterious circumstances.  You went to Ukraine determined to prove that Ukrainians persecute Russians and Jews, and you reported that story to tens of millions of 60 Minutes viewers despite a lack of evidence, and despite plentiful evidence to the contrary throughout history.

In your 23Oct94 60 Minutes broadcast The Ugly Face of Freedom, then, you sided with the strong against the weak. You sided with the oppressors against the oppressed. You sided with the butchers against the butchered.  You sided with those who hang composers and poets and against Volodymyr Ivasiuk.

Lubomyr Prytulak

cc: Yaakov Bleich, Ed Bradley, Jeffrey Fager, Don Hewitt, Steve Kroft,
Andy Rooney, Lesley Stahl, Mike Wallace, Simon Wiesenthal.

Tamara Hundorova delivers 10th Annual Struk Lecture TOP

CFUS announces transfer of Struk Fund to CIUS

The tenth annual Danylo Husar Struk Memorial Lecture was held on Friday, May 15, 2009 on the University of Toronto campus. The event consisted of a lecture by Tamara Hundorova entitled "Ukrainian Literary Populism Unveiled: The Question of Popular Literature" and a reception at which a brief tribute to Danylo H. Struk was presented.

The Struk Memorial Lecture is an annual event sponsored by the Danylo Husar Struk Programme in Ukrainian Literature of the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS). It was instituted at the Toronto office of CIUS in 1999, shortly after the sudden and unexpected death of Danylo H. Struk, professor of Ukrainian literature at the Department of Slavic Languages and Literatures of the University of Toronto and assistant director of CIUS, where he was the editor in chief of the Encyclopedia of Ukraine. The Programme and Lecture honor his memory and his dedication to the study of Ukrainian literature.

The first Memorial Lecture was delivered by Marko Pavlyshyn of Monash University in 2000. Over the years, such prominent scholars as George Grabowicz of Harvard, Oleh Ilnytzkyj of Alberta, Myroslav Shkandrij of Manitoba, Vitaly Chernetsky of Miami University (Ohio), Taras Koznarskyand Maxim Tarnawsky (both from Toronto) have delivered this prestigious lecture.

This year's lecture, the tenth, marked a decade of the Lecture's existence and was, appropriately, delivered by one of the leading figures in Ukrainian literary scholarship, Tamara Hundorova, director of the division of literary theory at the Institute of Literature of the Academy of Science in Ukraine and a member of the faculty of Kyiv's Taras Shevchenko University. She traveled to Toronto from Cambridge, Massachusetts, where she is currently the Petro Jacyk Distinguished Visiting Fellow at the Ukrainian Research Institute of Harvard University.

In her lecture, Hundorova attempted to reconstruct the concept of literary populism as a constructivist idea and an intellectual project by tracing the evolution of its development.

This history of the idea of populism also leads to an analysis of the national, social, cultural, and political self-perception that determined the nature of the populist identity. Since populism, or more accurately, narodnytstvo, insofar as the word "populism" in English has it's own peculiar understanding, can have a variety of meanings in different contexts, Hundorova focused on three essential arguments:

  1. populism is not an organic phenomenon but a construction of the Ukrainian elite,

  2. the essential notion of the populist project is popular culture,

  3. the populist movement was an attempt at cultural and social modernization and thus played a peculiar role in the development of aesthetic modernism in the beginning of the twentieth century.

Therefore, the role of populism in Ukrainian literary and cultural development is best understood as a deliberate and expansive embrace of popular culture rather than a rejection of culturally and socially sophisticated culture.

After the lecture the audience was invited to a reception. The reception included a brief tribute to Danylo Husar Struk. After a brief personal recollection about Struk by Maxim Tarnawsky, the director of the Struk Programme, Frank Sysyn, director of the CIUS Toronto office, spoke about Struk's role in shaping the CIUS and its Toronto office, and in particular about his dedicated work on the Encyclopedia of Ukraine, one of the major projects of Ukrainian scholarship in the diaspora.

A video tribute to Struk was played for the audience and then Maxim Tarnawsky spoke about Struk's literary scholarship and announced the creation of a website featuring all 37 of Danylo H. Struk's literary essays, in English, Ukrainian, and French.

The website is the first step in a larger project to publish these essays, and those of other diaspora scholars of Ukrainian literature. These projects will become possible as a result of the new funding available for the Struk programme, which was the subject of the final presentation by the president of the Canadian Foundation for Ukrainian Studies (CFUS), Olga Kuplowska.

Kuplowska announced that the Struk fund, initiated by the Foundation together with family and friends shortly after Struk's death was being was being transferred to the University of Alberta to  take advantage of the University's Matching Funds Program.

Currently valued at approximately $85,000, the Fund capital would be doubled under this program.  The annual interest from this fund would be used for the exclusive support of the CIUS Struk Program in Ukrainian Literature.

Members of the audience were encouraged to support the fund with donations to increase the total that would then be doubled by the University of Alberta. Donation cards were distributed at the reception and were met with a generous response from the audience. Donations from supporters are still welcome for the next two months and can be made directly to the CFUS office at:

620 Spadina Avenue, Toronto, Ontario, M5S 2H4
or by telephone at 416-766-9630, or
email: admin@cfus.ca

Those who were unable to attend may listen to the lecture which is available on the Struk Programme website:
http://www.utoronto.ca/elul/Struk-mem/mem-lect-archive.html

The video tribute to Danylo H. Struk is available on YouTube
(http://www.youtube.com/watch?v=AeSdUgIyKRc).

Faith and Love benefit concerts TOP

http://day.kiev.ua/274149/
Tuesday, 19 May 2009

By Nadia KNIAZEV, SPECIAL to The Day.
Photos by Ruslan KANIUKA, The Day

Encore. L to R: National Opera and Bolshoi Theatre soloist Taras Shtonda with Conductor Ihor Pylatiuk, Rector of Lviv Conservatory.

Among various events during the first couple of weeks in May, the "Faith and Love" benefit academic concert series deserves special notice. These concerts were staged in Ivano-Frankivsk, Ternopil, Lviv, and Kyiv.

On May 5 the National Opera hosted a gala, the fourth charitable concert entitled "Faith and Love," which was blessed, organized, and assisted by Liubomyr Huzar, head of the Ukrainian Greek Catholic Church, and involved prominent Ukrainian cultural figures. The proceeds were channeled into the construction of the UGCC's Patriarchal Resurrection Cathedral in Kyiv. Practically everyone in Ukraine is aware of this construction project on the Left Bank of the Dnipro. This temple is being built in the hope that through it God's grace will be bestowed on the entire Ukrainian people.

There are three basic aspects to the existence of every house of God: consecration and placement of the cornerstone; consecration of the crosses atop the domes; consecration of the temple, the altar, and the iconostasis. The UGCC Resurrection Cathedral is living through these phases. Its cornerstone was consecrated on Oct. 27, 2002. The Major UGCC Archbishop, Liubomyr Huzar, then said: "We thank our Lord for allowing us to place this cornerstone and build a temple to add to His glory, for this is something our Lord desires from His servants who are doing their best to contribute to this construction project; He will generously reward them with His heavenly riches; He will enhance the spirit of all those who are working on this project; He will keep them out of harm's way."

Virtuoso violinist Nazarii Pylatiuk playing
Paganini

On Oct. 10, 2004, the crosses were consecrated and placed. I remember the divine service. It was freezing out on the street, yet there were many people and pickets staged by certain political parties, with their PA blaring. Somehow all dissenting, at times indecent, voices died down when the bells started ringing. That was when everyone realized that a cathedral was being built.

His Eminence Liubomyr Huzar started his sermon by thanking all the bishops, parish priests, and parishioners who were contributing to the project, thus spiritually joining the UGCC. Later on, he referred to history, telling the audience about how Soviet authorities had used a big cross [atop a temple] not far from an air base near Chernivtsi as a beacon for their aircraft. When at one point a blast of wind toppled the cross, the Soviet air base lost its beacon and had to restore it to keep it functioning. With regard to this event, Huzar declared: "The crosses topping the domes of our cathedral, the whole temple, will serve as our beacon. This is a very important event in the life of our Church. What we are after is not the construction of yet another temple; we want this house of God to become a beacon for all of us, people who live in Kyiv, elsewhere in Ukraine, and beyond its borders; [we want it to become] the leading light that will direct us to our Lord."

"Faith and Love" concerts were blessed, assisted and attended by His Eminence Lubomyr Huzar, Head of The Ukrainian Greek Catholic Church.

Other events took place between these truly historic dates. On March 28, 2004, a chapel located not far from the Cathedral construction site was consecrated, so monks of the Studite Order could conduct services on a regular basis there. Some time between 5 and 6 a.m., Nov. 19, 2005, the chapel burned down. The night watchman on the site called the fire brigade, but the chapel was mostly made of wood, so by the time the fire truck arrived there was practically nothing to salvage. According to the hieromonk Vasyl (Zakharus), who was in charge of the chapel, the fire devoured the altar, the carved icons on the walls, the ciborium, draperies, books of prayers, etc.

The Divine Liturgy was offered in the cathedral on Jan. 19, 2006, marking the feast of Epiphany. The place for praying had been prepared in the basement of the temple. The Liturgy was performed by UGCC clergymen, among them His Eminence Liubomyr Huzar. In his sermon he said that the disaster had forced the community of the faithful -- that had gained in size -- to look for a proper place where they could pray while rallying even closer round the temple. At first they had used a railroad car and later conceived the idea of using the cathedral's basement.

Fascinating!
Liubomyr Huzar was the first to take the floor during the ceremony at the National Opera of Ukraine in Kyiv. As head of the Ukrainian Greek Catholic Church, he started by telling the audience that on someone's birthday we shouldn't wish this person that his/her dreams will come true. He said: "Sometimes, even more often than we know, things happen that are far better than our most cherished dreams," adding that he had his own dream; he had wanted to collect enough money to finish the construction of the cathedral, but "my dream turned out too simple, yet our Lord had His mercy on me and allowed me to accomplish even more than that... Some will believe that the success of these concerts depends on the scope on which we can lend a sympathetic ear and contribute our money to the perception of beauty, to the perception of spiritual values that are secreted in this beauty."

Liubomyr Huzar went on to thank everyone, primarily all those involved in the project. Those directly involved were presented with special certificates. The Bronze Certificate went to Mykhailo Kostiuk, the Silver Certificate, to Vasyl Koshchyntsiv, and the Gold Certificate, to Ivan Vasiunuk, Deputy Prime Minister of Ukraine.

The rest were the performers who had decided to share their talents in return for token compensation, among them opera singers, virtuoso musicians, men of letters, and, of course, the stage director, production designer, and emcee. Words of gratitude were also conveyed to the enthusiastic audience.

It was a holiday of music and recital. The emcee correctly noted that voice is the tool with the aid of which man can communicate with the Lord. That soiree in Kyiv gathered international stars, among them the Harmonia Nobile Academic Chamber Orchestra (directed by Merited Artist of Ukraine Oleh Hereta). This orchestra was founded in 1985 by Merited Artist of Ukraine Ihor Pylatiuk, the current rector of Lviv's Mykhailo Lysenko National Music Academy. In fact, Ihor Pylatiuk conducted throughout the soiree. There was the majestic performance of the Revutsky Municipal Male Choir (directed by People's Artist of Ukraine Bohdan Antkiv and conducted by Merited Worker of Art Yurii Kurach). Other participants included the Ukrainian composer and pianist Oleksandr Kozarenko; the virtuoso violinist Nazarii Pylatiuk; National Opera soloists Pavlo and Petro Pryimak; National Opera and Bolshoi Theater soloist Taras Shtonda; the Lviv sister duet of Halyna and Natalia Datsko; Viktoria Lukianets, Merited Artist of Ukraine, soloist with the Taras Shevchenko National Opera of Ukraine and the Vienna Opera (she gave six concerts and received thunderous ovations); Vasyl Herasymiuk, laureate of the National Prize of Ukraine; the reputed Ukrainian publisher and writer Ivan Malkevych. The gala performance was directed by Serhii Arkhypchuk. The emcee was Merited Artist of Ukraine Yevhen Nyshchuk.

Liubomyr Huzar said during a press conference in Kyiv (Dec. 19, 2005) that the transfer of his UGCC diocese to Kyiv would help the interconfessional dialog. The construction of the UGCC Resurrection Cathedral would also be instrumental in the process. He added that building temples is more than a simple earthly business. True, it is created by human hands, but its aim is to glorify God and provide spiritual good to His flock.

I might as well quote Liubomyr Huzar as saying, when asked about his appointment as head of the UGCC, that he had received something he wished least of all. With time he must have felt the weight of the cross he is bearing, I believe. Bishop Dionisii (Liakhovych) said, in conjunction with the 75th anniversary of Liubomyr Huzar's birth, that he remembered when a woman and her child sat next to Liubomyr Huzar at an airport and that the child, a girl, suddenly asked him: "Are you Saint Nicholas?" All adults who heard it laughed, of course, yet this apt analogy is worth being seriously considered. Liubomyr Huzar, as head of the UGCC, has a fluent command of several European languages. He can also understand child talk. We see that he understands the language of culture because he refers to high art while appealing us to build temples of Christian love and openheartedly contribute to such projects as much as we can.

On that festive occasion the Ukrainian Greek Catholics were supported by Eastern Orthodox adherents: there were many well-known figures in the audience. Yurii Lohush said his family was there to support Ukrainians because there is no exaggeration in identifying the Ukrainian Greek Catholic Church with everything Ukrainian. Let bygones be bygones and hope that Christians in Ukraine will eventually see eye to eye on their church history.

Faith and Love concerts are proof that Liubomyr Huzar is a wise shepherd. He is keenly aware of the times and challenges faced by the Christians. He knows his parishioners and talks to them using contemporary language. I believe his expectations came true: he wanted the people in the audience to emerge from these concerts as worthy individuals. They did just that. Now the important thing is for these people to retain and preserve this sense of cleansing and rejuvenation, and share it with others.

Chicken Kyiv?  What's in a name?
TOP

http://features.csmonitor.com/globalnews/2009/05/15/chicken-kyiv/
05.15.09

Chicken Kyiv?

By James Hagengruber, Europe Editor

The question of 'What's in a name?' is sometimes a bit tricky.

Kiev or Kyiv?

It’s a debate we’ve been having at the Monitor for a while. In a story we published today, you’ll see that we’ve decided to switch to Kyiv.

Unlike the English world’s use of Firenze over Florence, for instance, the two spellings of Ukraine’s capital both result in approximately the same sound. But the swapping of a single letter in this case has political echoes and underscores an increasingly fractious divide between ethnic Russians and Ukrainians who live together in the same country.

The Russian spelling is Kiev. Ukrainians prefer Kyiv. Shortly after the country gained independence in 1991, it asked the rest of the world to go with the Y spelling. The US State Department (and the CIA), along with the United Nations, among others, have adopted the change. Most Western news organizations have not.

The issue is fairly sensitive. Many Ukrainians have lingering bad memories of the times when their lives were controlled by Moscow. That’s one reason why Ukrainians bristle a bit when Westerners describe their country as “the” Ukraine, as if it were still a territory. Kyiv/Kiev is a bit more subtle of a difference, but it’s rooted in the same desire by Ukrainians to be recognized as an independent country with a language and culture that are similar, but not identical, to Russia’s.

Typically, we like to call people what they want to be called. And the request by the Ukrainian government, as well as feedback we’ve received in the past from readers, seemed reasonable enough. But to prevent our stories from being overlooked by Internet search engines – not to mention our desire to avoid confusing our readers – we’ll continue to place a parenthetical reference to the Russian spelling.

We do the same with Mumbai (Bombay). South Africa’s capital? Tshwane, formerly known as Pretoria.

James Marson, who wrote today’s story on the rise of radical nationalistic parties in Ukraine, pointed out the irony of unveiling the name change in a story about the growing turmoil between Russians and Ukrainians. The timing wasn’t intentional, we assured him.

Oleh Tyahnybok, a nationalistic politician interviewed in the story, has gained notoriety for his Russophobic remarks. Mr. Marson tells us that during the interview, Mr. Tyahnybok lamented the difficulties in finding Ukrainian-language publications in the capital.
“Go onto the street in Kyiv and try to buy a newspaper in Ukrainian,” he told Marson. “You won’t find one. Is this normal?”

Marson also related several other anecdotes on the language issue:

When a publisher tried to start a Ukrainian news magazine a couple of years ago, he gave up after a year saying that there was no interest in it.

A friend of mine recently made a conscious decision to speak only Ukrainian to his friends, but then had to give up as his friends continued to speak Russian.

It is something that is made into a huge political issue (both within Ukraine and in relations between Russia and Ukraine), but is seen somewhat more philosophically among the population: At a recent birthday party, the host’s son stood up and gave a speech in Ukrainian, immediately followed by a speech from his daughter in Russian. There were no complaints, in fact no one noticed - it was seen as normal.

Although we strive to be accurate and sensitive with our international coverage, we have no plans to go entirely “local” with our place names: Kyiv will not become Київ, ... Cairo will not appear as القاهرة and our hometown will not be switched to Bahston.

The art world's shark man, still in the swim
TOP

http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/05/07/AR2009050704562.html
May 10, 2009

By John Pancake
Special to The Washington Post

KYIV, Ukraine -- Almost 20 years after he first created it, Damien Hirst's "A Thousand Years" still has the power to shock: a sleek steel and glass box containing a severed cow's head, a pool of blood, live maggots and flies, sugar, water and an Insect-O-Cutor that electrocutes unwary insects after they've gorged on flesh.

Photo from Pinchuk Art Center includes the signature animal-based works of the artist, who is shown above, as well as recent efforts in a relatively mundane medium: painting.
Hirst is about as big as anybody in the art world, and perhaps the most important of the young artists who wrenched British art off its stodgy hinges in the '90s. No surprise, then, that the late-April opening here of his first major retrospective was a glamorous affair featuring art-world stars Jeff Koons and photographer Andreas Gursky, Paul Simonon of the Clash and actor Daniel "Bond, James Bond" Craig. At the behest of billionaire Victor Pinchuk, Ukraine's richest man and a major Hirst collector, the artist brought in 100 works, including 40 new paintings.

Now, several days into the show, the glitterati have jetted home and a shiny black pile of thousands of fly corpses fills the zapper's tray in front of Ukrainians like Nastya Saksman, a slender 16-year-old student. On a recent afternoon, the crowd in the Pinchuk Art Center, where admission is free, is mostly open and curious. More than two-thirds are young women. And, like many of those lining up to see the show, Saksman says she finds the art intriguing: "The world is cruel, and this is a picture of real cruelty. It makes you think."

Others are merely alarmed. Nina Assaul, 48, a housewife, says she is "shocked and on the verge of tears looking at this. It's as if the world has gone mad."

The works include a sheep and a calf, each in its own glass case filed with bluish formaldehyde. A metal sculpture depicts a flayed Saint Bartholomew holding his own flaccid skin. Vitrines display animal and bird skeletons.

Hirst is perhaps best known for preserving sharks in tanks of formaldehyde, and the show presents two 16-footers, one of them sliced lengthwise. The two pieces are in side-by-side tanks so that visitors can, in a sense, walk through the animal. Elsewhere, brightly colored collages that look very much like stained glass windows turn out, close up, to be made of butterfly wings.

Hirst also brought a number of works built around cigarette butts, including a six-foot-wide ashtray piled with thousands of stubbed-out smokes. The distinctive stink of stale tobacco fills the space.

"He's saying that by the end of your life, your ashtray is full," suggests Invanka Yakovyne, a 17-year-old sporting lime green fingernails and red sneakers.

Oleksandr Derkach, 21, a student and writer, says he finds Hirst's work extraordinary. "I think I might leave my body to an artist like this."

Outside, the line to get in reaches halfway down the block; 10,000 people came to see the show in its first three days.

Eckhard Schneider, who came from Germany last fall to run the Pinchuk Art Center, says he found an enormous hunger in Ukraine for contemporary art, unlike anything he has seen in Western Europe or America.

"Here, everyone is thirsty for it. In the West, people think they know everything. They are jaded. They have arrogance about art," he says. "I have even seen museum patrons there tell an artist what he should do. Really! Here, everything is fresh."

Local gallery owners say the appetite for contemporary art blossomed after the Soviet Union collapsed in 1991 and Ukraine became independent. "Because of the U.S.S.R. we lost a century of contemporary art here," says Daryna Zholdak, who runs a downtown gallery.

Hirst's latest art is surprising -- oil paintings, a remarkably old-fashioned medium for a man best known as art's bad boy. It's almost as if Bill Gates turned to the abacus. Most of the new pictures feature ghostly white skulls floating on a blue-black background.

Why did Hirst turn to painting after his enormous success with sculpture and installations?

Complete article:
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/05/07/AR2009050704562.html

Підписано угоду між КІУСом і Києво-Могилянською академією TOP

26 травня 2009


Д-р Сергій Квіт (ліворуч) і д-р Зенон Когут (праворуч) підписують угоду

4 травня 2009 р. в приміщенні Канадського інституту українських студій Альбертського університету підписано угоду про наукове співробітництво між КІУСом і Національним університетом «Києво-Могилянська академія» (КМА). Угоду підписали керівники обох науково-освітніх закладів: директор КІУСу д-р Зенон Когут та президент КМА д-р Сергій Квіт.

Угода передбачає наукову співпрацю у дослідженні історії, культури та української літератури XVI–XХ ст., що включатиме реалізацію проєкту з вивчення та видання стародруків та рукописних текстів, зокрема полемічних, дидактично-моралістичних та гомілетичних творів XVI– XVIІІ ст.; вивчення окремих літературних та історико-соціяльних аспектів сучасної України; проведення семінарів для студентів, аспірантів і докторантів; обміни студентами, аспірантами і докторантами для короткочасних навчальних та дослідницьких відряджень; та обміни книгами, журналами та іншою літературою й інформацією. Перший вагомий проєкт буде пов’язаний із дослідженням релігійно-культурної спадщини України. Він передбачає видання корпусу текстів під назвою «Антологія української проповіді XVIІ ст.», що включатиме твори таких відомих проповідників і діячів церкви, як Інокентій Ґізель, Варлаам Ясинський, Стефан Яворський, та оказійні й тематичні збірки проповідей. Окремими томами планується видати каталог існуючих рукописних джерел та наукові розвідки стосовно даних текстів, що розглядатимуть такі питання, як культурний феномен, мова і стилістика українського проповідництва, розвиток українського богословія, риторично-етичні особливості ораторської прози та її філософсько-антропологічний аналіз.

Д-р Квіт також мав нагоду зустрітися з керівниками й працівниками КІУСу, інших відділів Альбертського університету та ознайомитися з їхньою роботою. Д-р Ірина Сивенька ознайомила гостя з діяльністю українських програм у відділі сучасних мов і культурологічних студій. Під час зустрічі на факультеті аспірантських і докторських студій він поцікавився питаннями адміністрування і структури докторських програм Альбертського університету, адже КМА першим в Україні збирається впровадити подібні програми за західним зразком (PhD). Д-р Квіт відвідав школу бізнесу, де директор її програм Джон Дойл ознайомив його з програмами школи. А на прийнятті у факультетському клубі президента КМА вітали д-р Брітта Барон, віце-провост і заступник віце-президента з питань міжнародних зв’язків, та директор закордонної освітньої програми. На запрошення директора Українського центру засобів і розвитку Романа Петришина він також провів зустрічі у коледжі ім. Ґранта МакЮена.

Д-р Квіт мав нагоду двічі виступити перед українською громадою Едмонтону. Він детально розповів про унікальність КМА як найстарішого вищого навчального закладу України. Заснована на початку XVIІ ст., вона якнайкраще відповідала потребам духовного життя українців у період радикальних суспільно-політичних змін, народно-визвольних воєн та формування української держави. У стінах академії навчалося багато відомих українців, як-от гетьмани Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Максим Березовський та Артем Ведель, поет і архієпископ Лазар Баранович, митрополит Стефан Яворський, філософ Григорій Сковорода та ін. У 1819–1918 рр. імперським указом КМА перетворено на духовну академію, а в радянський час — на військове училище. І лише з постанням незалежности в 1991 р. статус академії було відновлено.

На сьогодні КМА славиться як одна з найпрестижніших науково-освітніх установ України, що взорується на західні моделі освіти. Досить сказати, що навчання тут проводиться двома мовами — українською і англійською, і до викладання запрошуються кращі іноземні викладачі. До того ж приміщення КМА — це ще й важливі історико-архітектурні пам’ятки України, як-от Благовіщенська конґреґаційна церква, де студенти й випускники беруть шлюб і охрещують своїх дітей. Д-р Квіт був обраний президентом КМА у 2007 р., заступивши на цій посаді першого президента В’ячеслава Брюховецького. Він автор 10 книг та численних публікацій з питань комунікації й масової інформації, журналістики й літератури.

Д-р Квіт перебував у Канаді на запрошення Канадсько-української фундації (президент Богдан Онищук). Під час свого насиченого туру він також відвідав Торонто, Оттаву, Гамільтон, Вінніпеґ і Калґарі, де зустрівся з представниками різних канадських університетів, ділових кіл, українських організацій та широкої громадськости й обговорив питання підтримки діяльности Києво-Могилянської академії.

Пам’ятаємо про артиста Володимира Івасюка TOP

Український Конґресовий Комітет Америки

Пам’ятаємо про Володимира Івасюка

Цього року відзначаємо дві річниці одного із найбільш легендарних композиторів та поетів України, Володимира Івасюка.  4 березня, 2009 року Івасюк відзначив би 60-ліття від дня народження, але замість того, 18 травня українська громада вшановуватиме 30 річницю трагічної смерти цієї сміливої та талановитої людини.

Будучи одним із засновників української поп-музики, автором 107 пісень, 53 інструментальних композицій та музики для декількох п’єс, Володимир Івасюк назавжди залишиться у нашій пам’яті за свої українські пісні “Червона рута” та “Водограй”. На додаток до своїх багатьох талантів у музичній сфері, що включало також уміння грати на скрипці, фортепіяно, віолончелі та ґітарі, він мав освіту лікаря. Він також був обдарованим художником і фотографом, а також чудовим співаком. Незважаючи на заборони, накладені тоталітарним радянським режимом на культурне та артистичне українське життя, Івасюк продовжував свою працю, поділяючи свою любов до рідної культури та України зі своїм народом, ризикуючи власним життям.

І таким чином, Володимир Івасюк став ще однією жертвою радянського терору. Він був жорстоко позбавлений свого життя у віці 30 років. 18 травня, 1979 року його сильно змасакроване тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі, недалеко Львова. Незважаючи на багато спростовуючих доказів, його смерть радянською владою була оголошена самогубством. Справа була закрита та схована на багато років у московських архівах під штампом секретних матеріялів. Щойно тепер, 30 років пішніше, Генеральна Прокуратура України заявила, що 30-річна справа Івасюкової смерти буде відкрита, переглянута та розслідувана.

 Тож, з нагоди тих двох річниць, ми памятатимемо про цього талановитого композитора і поета, та віримо, що він і люди, які щиро люблять його, нарешті дочекаються правосуддя, на яке заслуговують, і надіємось, що правда переможе.

Скільки ж їх, українських музеїв? TOP

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=3756
16 травня 2009

Ніхто достеменно не знає, скільки музеїв діє в Україні! Більше 400 в системі Мінкульту. Сотня – в частинах Міноборони. 3500 при навчальних закладах. Сотні при підприємствах різної форми власності. І абсолютно недосліджена стихія – приватні музеї, яких вже кілька тисяч. За обережними підрахунками, маємо не менше 5000 різноманітних музейних закладів.

Підкреслю, це дуже приблизно! Деякі туристичні видання оперують цифрою у сім тисяч музеїв. Широке поле для дискусії…

Офіційно, опікується музейною галуззю Міністерство культури і туризму України. Однак, кілька жіночок, які сидять у музейному відділі щось знають лише про Національні музеї. Дещо чули про великі обласні. Що відбувається у музейному житті на міських, районних, сільських рівнях – не орієнтуються. Про музеї інших відомств та приватні, інформації просто нема!

А в фондах музеїв зберігається така кількість цінних експонатів, справжніх скарбів, яку просто неможливо оцінити грошима. Кажуть, кілька річних бюджетів держави… Не випадково, більшовики після 1917 року, здійснили масовий вивіз музейних цінностей: було що вивозити і кому…

З радянських часів ми успадкували продуману музейну систему. Шкільні, відомчі музеї, які мали статус громадських, народні музеї в маленьких населених пунктах. Районні та міські музеї, що керувалися місцевими органами культури. Заклади обласного підпорядкування. Та музеї загальнодержавного значення, які нині називають національними.

Після 1991 року, більшість сільських і відомчих музеїв були ліквідовані. Експонати або розтягли, або передали до державних закладів. Згадується масована кампанія пограбувань і підмін…

Якась державна увага з‘явилася після обрання Президентом України В.Ющенка. Почали будувати нові, ремонтувати існуючі музеї, більш-менш стабілізувалося фінансування. Однак, виникла нова загроза, що пішла від влади – приватне колекціонування. Кожен більш-менш помітний чиновник, вважає, що на його дачі чи в квартирі, повинен діяти маленький музей. Звідси – активізація злочинних груп «чорних» археологів, викрадення і підміна експонатів в державних музеях…

Сталося так, що репрезентувати таку велику і важливу галузь, доводиться маленькому приватному журналу «Музеї України», який випускається з 2004 року, зусиллями двох співробітників.

Коли ми починали цей проект, налаштовувалися на приємні подорожі, спілкування з цікавими людьми… Однак, реальність виявилася більш жорстокою. Рейдерські атаки, бандитські розбірки, шпигунські детективи за участі провідних розвідок світу…

Справа в тому, що музеї стали власниками непоганих приміщень в центральних районах міст. Або мають землі в курортних зонах… Це не могло не зацікавити напівкримінальних ділків. Виникли конфлікти. Музейники почали бити на сполох. У боротьбу моментально включився єдиний музейний журнал. І почалося… Про всі ті конфлікти багато писала преса. Приємно відзначити, що практично скрізь, музеї, за підтримки громадськості і журналістів, перемогли. Боротьба продовжується…

Окремою детективною темою, став процес розшуку наших культурних цінностей за кордоном. Ініціювавши процес повернення козацьких регалій Січової доби з Музею Кубанського козацтва у Нью-Джерсі, ми опинилися в епіцентрі складної геополітичної гри за участі Президентів Буша, Путіна, Ющенка, ФСБ, ФБР, ЦРУ і ще якихось спецслужб і структур… Рівень тієї пригоди ще не скоро стане зрозумілим широкій публіці. Скоріш за все, буде створено крутий пригодницький фільм. Хоча, історія ще не закінчилась…

Міжнародне полювання на шаблю Мазепи стало веселим реаліті-шоу. Канада, США, Польща, Росія, Німеччина… Засекречені спецхрани ФСБ в  російських музеях. Символічна зброя, картини, документи… Провідні антикварні аукціони світу…

Написано кілька книг. Нам нічого не треба видумувати. Ледве встигаємо вести хроніку всіх тих карколомних подій.

Отаке воно, тихе, буденне музейне життя. Хоча, можливо, з вікна якогось кабінету, нічого цікавого і не видно. Одна сірість. Сіра зона історії і міжнародної політики.

На жаль, більшість наших вчених, не можуть зрозуміти, що історія стала важливою складовою міжнародної політики. Потрібні не порожні дисертації, а реальні, динамічні дослідження, розслідування. А цього якраз і бракує.

Музеї давно стали важливою складовою державної ідеології, інформаційних війн. Відповідно, ці заклади повинні більш ефективно управлятися, контролюватися державою.

Повторюся: необхідно розробити і прийняти Закон «Про недоторканність землі, приміщень, колекцій державних музеїв», з жорсткою кримінальною карою за порушення. Говоримо про це кілька років – не чують… Нема серед депутатів фахівців… Можуть лише піаритися…

При Мінкульті створити повноцінний Департамент музейної справи. Який би всіляко опікувався всією вертикаллю музейних закладів, розробляв методологію, організовував би навчання кадрів, забезпечував контроль, реставрацію, наукові дослідження… В перспективі, слід створити Державний комітет музеїв, з відповідними правами і функціями.

Але, то майбутнє.

Музеї успішно працюють. Щодня приймають тисячі відвідувачів з різних регіонів України, інших країн. Ми маємо що показати, знаємо, чим пишатися. Музейна галузь давно стала основною презентативною частиною міжнародного іміджу України. І треба, щоб це розуміли всі. І влада, і музейники, і відвідувачі.

Тож просто привітаємо всіх з Міжнародним днем музеїв!

Фестиваль бандуристів в Одесі TOP

http://ua.od-news.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1749&Itemid=2
14.05.2009

В Одеському училищі мистецтв і культури імені К. Ф. Данькевича 14 травня відбувся відбірковий тур обласного фестивалю-конкурсу бандуристів, присвяченого пам'яті відомого українського сліпого бандуриста Остапа Верісая.

Відбіркові тури фестивалю відбуваються на всій Україні з ініціативи Президента України Віктора Ющенка. В Одеському училищі мистецтв і культури імені К. Ф. Данькевича виступило 20 ансамблів бандуристів з багатьох музичних навчальних закладів Одеси.

Серед учасників був і народний ансамбль бандуристів будинку культури Одеської обласної організації Українського товариства сліпих (УТОС). В інтерв'ю кореспонденту Інтернет газети «Погляд з Одеси» керівник цього ансамблю Ольга Касьянова зазначила, що особливість конкурсу в тому, що члени УТОСу виступають на фестивалі нарівні з іншими учасниками.

Ольга Миколаївна вважає, що такі фестивалі допомагають розвивати творчий потенціал одеської молоді, шанувати і поважати історію України. Останні роки в Одесі інтерес до бандурі значно зріс. У багатьох музичних школах створені класи бандуристів, одеські учні неодноразово перемагали на Всеукраїнських конкурсах.

За підсумками фестивалю жюрі визначить кращих музикантів, які отримають право виступити в фіналі у Києві.

Королева Анна зацікавила французів Україною TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/story/2009/05/090519
_anne_kiev_france_sp.shtml

Алла Лазарева
кореспондент Бі-Бі-Сі, Париж

Анна Київська
Не кожна королева зазнає численних знаків уваги через тисячу років по завершенні свого життєвого шляху. В цьому сенсі київській князівні Анні Ярославні пощастило.

До її пам'ятників досі носять свіжі квіти. На її честь у давній столиці королівського роду Капетингів Санлісі щороку правлять службу Божу.

У збудованому за її наказом аббатстві нині міститься католицький коледж. Його учні, по дорозі на навчання, щодня проходять повз пам'ятник королеві Анні, споруджений у XVII столітті.

Анна Київська вийшла заміж за французького короля Анрі І (Генріха І) 1051 року.

Її син став першим французьким королем із грецько-візантійським іменем Філіп, яке до того часу не вживалося в Західній Європі.


У старовинному французькому місті Санліс стоять аж два пам'ятники королеві Анні Київській, дочці Ярослава Мудрого.

Це місто – єдине у Франції – має пам'ятну дошку на спомин про Голодомор в Україні. Нещодавно, за святкування Днів Європи, Санліс також став єдиним містом, яке запросило до участі в урочистостях Україну, яка офіційно ще не є кандидатом до ЄС. Про цю виняткову ситуацію — розмова з мером міста паном Жаном-Крістофом Кантером.

Середньовічна королева допомагає своїм сучасним українським співвітчизникам здобути визнання у Франції. Та пам'ять, яку вона залишила по собі в місті Санлісі, стала сьогодні, принаймні, одною з підстав до запрошення України взяти участь у святкуванні Днів Європи. Інші французькі мерії залучали до урочистості або дійсних членів ЄС, або щонайменше офіційних кандидатів.

Мер міста Сенліс Жан-Крістоф Кантер пояснює свій вибір.

Жан-Крістоф Кантер: По-перше, це пов'язано з особистістю Анни Київської, яка жила тут в ХІ столітті. Йдеться про історичну згадку. І по-друге, ми вже десять років маємо район-побратим у Києві. Це — Печерськ. І нам сьогодні видається важливим, з огляду на нинішній контекст, допомогти нашим українським друзям долучитися до спільних європейських розбудовчих процесів.

Місто Санліс є послідовним у своїх українських симпатіях. Саме тут з'явилася перша і поки що єдина у Франції меморіальна дошка на спомин про український Голодомор 1933 року. Політичний крок, що його не поспішають підтримувати решта французьких міст.

Новітній пам'ятник у Санлісі відкрився в 2005 році за присутності президента Ющенка. Фото УНІАН
Жан-Крістоф Кантер: Процес над комуністичним режимом у цілій Східній Європі досі не відбувся. Попри те, що цей режим, починаючи з 1917 року, є відповідальним за загибель кількох мільйонів осіб. Отже, ми вирішили, зважаючи на наші зв'язки з Печерськом, надати шану жертвам Голодомору. Це сталося саме в Санлісі, бо, з одного боку, йшлося про вшанування жалоби українського народу, а по-друге, про засудження комуністичного злочину.

Європейськість України ще не є для французької громадської думки остаточним доконаним фактом. Аргументами на користь спільних історичних та культурних коренів стають дуже різні за сенсом акції, від писанкарських ательє, фото та художніх виставок до презентації українського борщу, який у Санлісі гідно тримав конкуренцію, зокрема, славетній італійській кухні.

Жан-Крістоф Кантер: Постать Анни Київської дає нагоду краще познайомити з Україною мешканців нашого міста. З-поміж них стає все більше таких, хто починає цікавитися історією України. Кращому знайомству також сприяють акції на кшталт Днів Європи та екуменічна служба Божа, яку спільно відправили французький католицький та український греко-католицький священик цієї неділі.

У Соборі Нотр-дам де Санліс, де відбулося богослужіння на спомин Анни Київської, французів зібралося, може, й більше за українців. В цьому місті королева Анна має аж два пам'ятники — старовинний, з XVII cтоліття, та новий, що його подарував особисто Президент Ющенко у 2005 році. До нового на Дні Європи українці принесли живі квіти. В подяку за той шлях до Європи, який проклала донька київського князя Ярослава Мудорого тисячу років тому.

Yushchenko accepts resignation of his aide Baloha TOP

http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=35019&tx_
ttnews%5BbackPid%5D=7&cHash=53b3a29593
May 21, 2009 05:47

Pavel Korduban

Ukrainian President Viktor Yushchenko has launched a major reshuffle of his team ahead of the upcoming presidential election and a possible early parliamentary election. Yushchenko accepted the resignation of the controversial head of his secretariat, Viktor Baloha, and replaced him with his long-time ally Vira Ulyanchenko -also appointed to chair his party, Our Ukraine People's Union (NSNU). Baloha who recently quarreled not only with Yushchenko's rivals but also with his allies, came to be regarded as an electoral liability. Ulyanchenko will try to revive the NSNU and raise funds for Yushchenko's re-election campaign.

Baloha tendered his resignation on May 12 (Kommersant-Ukraine, May 19). Yushchenko accepted it, characterizing it as part of reshuffling his team ahead of the presidential election. Yushchenko suggested that Baloha might play a role in his election campaign (Delo, May 19).

[...]

The weekly Zerkalo Nedeli suggested that Baloha resigned in protest against what he perceived as attempts to undermine his influence. Baloha's proégé the deputy chief of the Security Service (SBU) Tibery Durdynets, has been placed on an Interpol wanted list following scandals involving the alleged wiretapping of top prosecutors by the SBU and Durdynets's refusal to obey court orders to resign. Yushchenko rejected Baloha's suggestion that his United Center (YeTs) party should replace the NSNU as Yushchenko's party. Finally, Baloha opposed Yushchenko's plan to promote Ulyanchenko to chair the NSNU's political council, apparently viewing her as his main rival in Yushchenko's team (Zerkalo Nedeli, May 16).

Yushchenko carried out his plan to promote Ulyanchenko. She was elected to chair the NSNU's council on May 16 and another long-time ally of Yushchenko, Roman Bezsmertny who founded the party in 2005, was elected head of the NSNU executive council. Ulyanchenko did not rule out cooperation with YeTs but she said that the NSNU will now be Yushchenko's only party. Ulyanchenko's tasks will include purging its ranks of Prime Minister Yulia Tymoshenko's supporters, including the NSNU parliamentary caucus leader Mykola Martynenko, and gathering the funds needed for the party to fight the election (Ukrainska Pravda, May 18). After Yushchenko's election as the NSNU chairman late last year, several prominent businessmen withdrew their sponsorship. The NSNU suddenly became so underfunded that its regional branches could not even afford to pay for electricity and telephone.

Ulyanchenko, who will continue to serve concurrently as Kyiv Region governor, reportedly has good relations with several Ukrainian "oligarchs" - the most politically influential businessmen - including Rinat Akhmetov from the Party of Regions (PRU) and Tymoshenko's allies Vitaly Hayduk and Bohdan Hubsky. Apart from fundraising, her remit may also include forging links with Yushchenko's rivals. Her peaceful style contrasts with Baloha's controversial behavior. It is widely believed that Baloha provoked several of Yushchenko's conflicts with former prime minister Viktor Yanukovych, as well as his successor Tymoshenko.

[...]

Yushchenko remains optimistic that in Baloha's absence his team can successfully restore the image of the president and the party. Addressing the NSNU council on May 16, he repeated his earlier idea that the presidential election should be held concurrently with early parliamentary elections, which is currently dominated by a loose coalition led by his arch-rival Tymoshenko (Ukrainska Pravda, May 16). Nonetheless, the chief judge of the constitutional court Andry Stryzhak, said that Yushchenko has no legal grounds to disband parliament and call new elections (ICTV, May 17).

Complete article:
http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=35019&tx_
ttnews%5BbackPid%5D=7&cHash=53b3a29593

Holodomor: Metagenocide in Ukraine - Its origins and why it is not over TOP
Russia has changed only its tactics, not its ultimate goal of solving its "Ukrainian problem." Russia continues its work to eliminate all that defines Ukrainians as a people and as a nation in order to return Ukraine once and for all to regional status within Russia.

Russia must also establish some degree of international acceptance of the elimination of Ukrainian national identity as well as of Ukraine as a nation.

Nothing stands in Russia's way more than the Holodomor.


Canadian American Slavic Studies
Vol. 42, No. 3, (Fall 2008). Pg. 251-265
Charles Schlacks, Publisher, Idyllwild, CA

Peter Borisow, New York, New York

As Ukrainians wind up the 75th Year to Commemorate the Holodomor, they can look back on the real progress that they have made in educating people around the world about the genocide in Ukraine in 1932-1933. Well over thirty-five countries as well as the European Union have recognized the inhuman sufferings during the Holodomor and many, [1] including the United States House of Representatives, have agreed it was deliberate genocide against the Ukrainian people.
A massive Holodomor Memorial Complex is being built in Kyiv. Ukrainians broke ground recently in Washington D.C. for a Holodomor Monument just a few minutes' walk from the U.S. Capitol.

Despite all this progress, one glaring exception remains -- an unrepentant Russia. Today, Russia has changed only its tactics, not its ultimate goal of solving its "Ukrainian problem." Russia continues its work to eliminate all that defines Ukrainians as a people and as a nation in order to return Ukraine once and for all to regional status within Russia. 

In order to accomplish this, Russia must not only reassert its political control over Ukraine, but also fully subsume Ukrainian culture, society, business and industry into the Russian milieu. For Russia, this is a work in progress. However, Russia must also establish some degree of international acceptance of the elimination of Ukrainian national identity as well as of Ukraine as a nation. 

Nothing stands in Russia's way more than the Holodomor. How can Russia pretend to be a respected world leader, a caring and responsible steward of its people with all that blood on its hands? This is a case of Lady Macbeth in reverse -- the world sees the blood, while Russia actually believes that after seventy-five years of denial, rewriting history, repression and destruction of evidence, it has washed away the blood and is now magically pure as a newborn baby's soul. 

But all of a sudden, here come those Ukrainian witnesses again. The survivors may be old, but they are unanimous about how and why it happened: "The Russians did it." And, to make matters worse, the Ukrainian government has opened up the archives -- with all those documents clearly stating that the purpose of the Holodomor was to destroy the Ukrainians. The archives even contain documents proving that in the 1950s, in order to divert attention from Russia's crimes in the Holodomor, Russia convinced the East German secret police, the Stasi, to forge documents alleging that Ukrainian nationalists had collaborated with the Nazis against Jews during World War II. [2] In fact, the opposite is true -- Ukrainians and their military, political and religious leaders proactively opposed German persecution of Jews and worked to protect and rescue Jews from Nazis. [3]    

While Russia continues to use its considerable international influence as a major world power, victor in World War II, and now flush with petrodollars, to promote Holodomor dilution and denial, it cannot change the fact that Russia is responsible for the genocide in Ukraine. 
Russia engineered, managed and implemented the Holodomor. Russia murdered 10 million Ukrainians in 500 days. The politically convenient argument that it was "communists" or "Soviets" who carried out the Holodomor is specious at best. Even those who sell this claim know it's just spin. [4]

Russia did not just run the USSR; it was the USSR. When the USSR fell apart, Russia became its successor state. Russia took over all the assets -- military, diplomatic and financial. Russia took it all, claiming it was all rightfully hers. Sometimes even the most accomplished liars tell the truth. The fact is that the USSR was just another incarnation of the old Russian Empire. The USSR effectively enforced Russian interests both at home and abroad.

When the USSR became unmarketable, Russia reinvented itself yet again, this time as the Russian Federation. But the Empire aches because it is incomplete -- Ukraine is missing. Without Ukraine there is no Empire. Without the Empire, Russia reverts to its perennial status as semi-nomadic tundra, a sort of frozen Middle Eastern potentate with gas. 
 
Different origins, different peoples

The archives even contain documents proving that in the 1950s, in order to divert attention from Russia's crimes in the Holodomor, Russia convinced the East German secret police, the Stasi, to forge documents alleging that Ukrainian nationalists had collaborated with the Nazis against Jews during World War II


It is impossible to understand the Holodomor without examining the historical and cultural roots of the Ukrainian and Russian nationalities as well as the historical relationships between the two nations.

Historically, Russia emerged as an empire of fairly rudimentary hunter-gatherers, which could survive at its levels of expectation only by conquering and draining the wealth and resources of its neighbors -- ranging from the wheat and sea ports of Ukraine and the Caucasus to the oil and gas of Siberia.

To this day, Russia has a remarkably unsophisticated manufacturing industry and supplies much of its technical needs by buying them (including, unfortunately, entire manufacturers in Ukraine). 

Contrast this with Ukraine, a nation with some of the earliest known agricultural settlements (dating to the Trypillian and Scythian days) and a fundamental difference in national temperament emerges. Stable agricultural settlements lead to the need to be civilized. You cannot live with neighbors without learning how to get along -- thus the emergence of rules of behavior, respect and other aspects of civilized society.

Hunter-gatherers, by definition, take by force -- be it berries from trees or meat from beasts. When one area is depleted, they move on to another. If competitors emerge, fights ensue and the winner takes all. Beads, gold, and so on, are accrued to trade for that which they cannot hunt or gather. This is still very much the nature of Russia to this day. Russia remains a predator state.

Early Russia's nomadic form of survival also led to an evolutionary acceptance of harsh leadership. Russians literally lived in constant fear of people or wild beasts for whom they were either enemy or suitable prey. Leaders of such nomadic communities were chosen first and foremost for their physical prowess in defending the village from beasts and nomadic attackers. By definition they were large and strong men able to use their physical power to get what they wanted. 

Being scattered and isolated, they had little understanding that there was any other way and even if they did, there was nothing they could do about it without becoming victims themselves. Challenges came only from even stronger strongmen. So, if you stayed low and didn't get the strongman mad at you, you and your children could live and perhaps even prosper. The trade-off was protection against the external threat in exchange for just about whatever the strongmen wanted. 

In time, this became encoded as not just acceptable behavior but the desirable standard for leadership in Russia. It is no aberration, therefore, that most Russians still rate Stalin as their greatest leader and accept Putin's destruction of democracy at home in exchange for successful conquests abroad. It is their norm.

The very name "Russia" reflects its nomadic nature. From earliest times their northern tundra was known as Muscovy. It was not until Muscovy started building its wannabe "European" empire that Muscovite propagandists adopted the name "Russia" as part of their efforts to hijack neighboring Ukraine's history (Kyivan Rus') as their own. In fact, the name "Russia" has nothing whatsoever to do with the "Rus'" of Kyivan Rus'.

"Russia," pronounced "Rass-I-ia" in Russian (NOT "Roo-ssI-ia"), derives from the Ukrainian verb "rozsiyaty," meaning to scatter, as with the sweeping movement of the arm when seeding a field with grain. The early Ukrainians described their northern neighbors as "Rossiiane" -- "the scattered ones" -- which in fact, with their small nomadic settlements scattered all over the cold and forbidding northern tundra, they were. 

Kyivan Rus' fights the Mongols, Muscovy goes along

While Western Europe was suffering through the collapse of civilization during the Dark Ages, Ukraine thrived as a center of culture and learning. European rulers sent their children to Kyiv to study, as Ukraine prospered from rich trade and stable agricultural communities. All this changed when the Mongols invaded.

Not willing to bow to any conqueror, Ukraine fought to the last, and lost. Muscovy went along with Mongol rule. When the Mongols suddenly packed up and went home one morning, Muscovy was in a position to begin asserting its influence, and with the urge to dominate ever more territory came dreams of empire. 
 
Russia builds and empire

Russia's burning desire to become a European empire, just like the Dutch, French, English and other "real" Europeans, set the stage for centuries of conflict with Ukraine. The newly self-proclaimed "Russia" lacked warm water ports, fertile agricultural lands and numerous other resources. It had no navy to cross seas or dazzle its neighbors. 

It didn't even have a very impressive footprint on the European continent, as most of its so-called territory was, in fact, in Asia. "Russia" had no deep European history. "Russia" had no Church to bestow the blessings of Divine Providence on its strongmen. 

Russia did not even have a real language. What passed for spoken "Russian" was a garbled offspring of Ukrainian mixed with various local tongues. "Russians" spoke and wrote in French in the court of Peter I and German in Catherine's. It was not until the nineteenth century, when Pushkin started writing in "Russian," that Russia acquired a real literary language.

The irony that Russia had to wait for the grandson of an Abyssinian slave to give Russia a language is not lost on anyone, especially since it was his grandfather (gifted to Peter  I by the ruler of the Netherlands) who built Russia's navy. All in all, it was a pretty dismal foundation for an empire.
 
Thank goodness for a great neighbour

Just next door to Russia was Ukraine, which had much of what Russia lacked. Ukraine had a long European history. So, Russia declared itself the heir to Kyivan Rus'. Ukraine had an old and wonderfully lyrical language, one that could even be written! So, Russia declared itself the mother lode of Slavic languages. Ukraine had a long established Church. So, the Metropolitan of Kyiv was marched off to Russia, where he was declared the "Metropolitan of Vladimir" (Moscow was not worthy of a metropolitan, even by Russian standards, until later) and the Ukrainian Orthodox Church suddenly became a subunit of the Russian Orthodox Church. Ukraine's ports became home to Russia's warm water fleet (a problem to this day.) Ukraine's rich agricultural land (where rich, black topsoil is measured in meters, not inches) together with the people who lived on it, was given away to the Russian "royal" family.
 
Ukrainians won't go along

Kaganovich's kill rate remains unchallenged to this day – 10 million dead in 500 days.
The disposal of bodies was a problem -- not just the sheer numbers, but also the need to dispose of them in a way that left the least evidence. So, they dug huge pits near railroad sidings, dumped in the bodies interspersed with logs to aerate the fires and burn as hot as crematorium ovens.


But, Russia still had a big problem. The Ukrainians continued to want their own land, their own Church, their own language, their own laws, their own traditions, their own food, their own farms, their own wealth, their own borders -- and especially their own freedom and independence. As much as Russia tried to paint itself as Ukraine's "big brother," Ukrainians viewed it as a rogue young neighbor yet to be civilized. So, what would any self-respecting conqueror do with such insolence? The answer is obvious. Win what hearts and minds you can and kill the rest. And, that's exactly what Russia has been trying to do for the last 400 years.

Although Russia's methods have changed over the years, they have always been consistent with what was available and feasible at the time. There are limits to how many people you can kill with a sword. No matter how good you are, you still have to kill them one at a time. While you're killing one, many others can escape. The countryside is open, transportation is slow, and communication depends on how fast a man can travel.

The process of Russification was not willfully less intense in the early stages. It was just slow and inefficient due to the lack of more efficient means. The emergence of more effective means to control, communicate and transport was paralleled by the emergence of ever more efficient means of segregating and killing those who insisted on being Ukrainian.

Lazar Kaganovich fathers modern genocide

By the early 1930s, Russia had sufficient technology to move the destruction of Ukrainians to a level of slaughter not seen before or since in human history. Supported by the political will of Stalin, Lazar Kaganovich became the father of modern genocide. Joined by Pavel Postyshev and Viacheslav Molotov, these three Stalinist henchmen were the "Commanders of the Holodomor." [5]

Kaganovich effectively closed Ukraine's borders, controlled the flow of information, confined the target population, physically removed or destroyed all available food and then sat back and watched millions and millions of Ukrainians starve to death. He topped off his masterwork by killing millions more by traditional means, like shooting or freezing them to death in Siberia. Kaganovich's kill rate remains unchallenged to this day -- 10 million dead in 500 days.

Such massive slaughter is hard to fathom, hard to manage and hard to cover up. Kaganovich brought a whole new meaning to the word "diabolical" as he took to all three challenges like a duck to water. The disposal of bodies was a problem -- not just the sheer numbers, but also the need to dispose of them in a way that left the least evidence.
So, they dug huge pits near railroad sidings, dumped in the bodies interspersed with logs to aerate the fires and burn as hot as crematorium ovens. The smell of burning human flesh permeated the countryside. Those who smelled it never forgot it -- they took it to their graves in their nightmares.

Foreign reporters were taken on escorted tours of Potemkin villages, greeted by children neatly dressed for the occasion and holding large loaves of bread -- which was soaked in kerosene to make sure the starving children didn't eat it. Survivors report traveling for days in eastern Ukraine without seeing any living thing -- not just no people, but also no dogs, no squirrels or other animals, rarely even a bird -- the bone-chilling silence broken only by the wind.

Into this wasteland of death Kaganovich brought native Russians, many from the military, to repopulate those regions of Ukraine that were devastated by the genocide. Many fled and had to be brought back numerous times. The abandoned houses reeked of death, the plows turned up human skeletons. But in time they stayed put, and gradually those regions became largely Russian-speaking.

Unlike other masters of genocide, Kaganovich died in comfortable retirement in Moscow in 1991, at the ripe old age of 98, attended by two faithful servants. When asked if there was anything he regretted about what he had done, he replied, "I only regret that I didn't finish them off." [6]

Preoccupied by the depression, the west takes little notice and cares even less

Ironically, Ukrainians were perhaps the only major nationality that got it right in World War II.

To Ukrainians, the Nazis and the Communists were equally evil -- two sides of the same fascist coin. Wanting only their own freedom, Ukrainians fought both the Germans and the Russians, and paid the ultimate price when Germany was defeated but Russia was not. As a victor and partner of the Allies, Russia was allowed to take control of all of Ukraine.


In 1933, the USA and Europe were struggling to get out of a depression, and there was little interest in trying to come to grips with such massive slaughter, especially as it was so far away and the Russian propaganda machine was working overtime to deflect and deny.

Even the New York Times denied there was anything amiss in Ukraine. Their reporter in Moscow, Walter Duranty, a voracious pervert whom Stalin rewarded with drugs and sex, even won a Pulitzer Prize. To this day, the New York Times infamously refuses to return Duranty's "blood-soaked" Pulitzer.

1933 was also the year President Roosevelt formally recognized the USSR. Persuaded by the likes of Armand Hammer (capitalist friend of Lenin, his Odessa-born father, Julius, founded the American Communist Party in 1919) and Averell Harriman (whose banking and shipping interests wanted open trade with Russia), Roosevelt knowingly turned a blind eye to the Holodomor. 

Once again, the profit motive prevailed as businessmen from the United States, Britain and other European countries eagerly, greedily and without conscience traded the food seized from the starving Ukrainians as well as the gold, icons and anything else Russia plundered from Ukraine.

Then World War II broke out, and suddenly there was not just a new enemy -- Germany -- but the old enemy -- Russia -- just as suddenly became an ally. Much of the food that had been seized from starving Ukrainians during the Genocide of 1932-1933 had been sold to the West, and that hard currency was used to build and arm Russia's huge military. 
With its immense and well-armed forces Stalin became a "partner" of the US and Europe in the war against Hitler. Since Stalin won the war, he could write history as he wished. No one was going to suggest that he and Kaganovich be hanged together with others who were guilty of "genocide" (by then a new word had been coined to describe this kind of slaughter.) 

It was not until after the war, in 1946, when Soviet defector Victor Kravchenko published I Chose Freedom, in which he writes about the Holodomor and Stalin's many other atrocities, that anyone besides Ukrainian émigrés spoke up about it.

When the French Communist Party denounced the book as nothing but lies, Kravchenko sued them for slander in what was billed in the world press as "The Trial of the Century." Kravchenko faced down Russian propagandists and high officials, and even his ex-wife, as he marched in his thirty survivor witnesses. He won, thereby forever changing how the world looks at Stalin and Russia.

Metagenocide: Russia's centuries of conquest of Ukrainians go beyond genocide [7]

While the Holodomor marked the height of Russian genocide against Ukrainians, it was by no means an isolated event. Under Russian rule, Ukrainians were subjected to tyranny that went beyond traditional interpretations of genocide, to what this author terms "metagenocide" -- long term ongoing genocide systematically targeting for destruction not just a group of people but also all that defines them as that group. The goal is not just to deny the group's right to exist, but to deny that it ever existed as a nation in the first place, to wipe it from humanity's collective memory.

Russia's metagenocide in Ukraine was pervasive, calculated, insidious and covert. It was at times incremental, at times opportunistic, but never losing sight of its ultimate goal -- to eliminate once and for all, all things Ukrainian and leave unchallenged Russia's claim that all those things were and are really Russian.

It combined the worst aspects of classic genocide with long term intentional ethnocide. Russia's metagenocide in Ukraine targeted not only Ukrainian persons, but also the Ukrainian language, culture, history, churches, traditions and all else that contributes to defining Ukrainians as Ukrainians and not as just another subset of Russians.

Russian destruction of Ukrainian people systematically targeted first one segment of the Ukrainian population and then another, the ultimate goal to eliminate them all.  The killing of Ukrainians who insisted on being Ukrainians lasted throughout the twentieth century and for some, into the twenty-first.

Before World War II, several waves of killing destroyed the bulk of the Ukrainian nation's leadership class. Ukrainian civil authority was eliminated during and after the revolution (1918-1921). The Ukrainian clergy and churches were eliminated in the early 1930s, leaving only a handful of Moscow Patriarchate affiliated churches controlled by the Russian secret police.

The destruction of the intelligentsia, begun in earnest in 1929 with the destruction of the Ukrainian Academy of Sciences, peaked in the late 1930s as the remaining survivors were executed or exiled, Ukraine's premier historian Mykhailo Hrushevsky being among the last to fall. The Holodomor was designed to destroy the Ukrainian peasant class, the roots of Ukrainian national identity. Ukrainian nationalist leaders abroad were also assassinated, including Symon Petliura (Paris, 1926) and Yevhen Konovalets (Rotterdam, 1938).

Germany's attack on the Soviet Union in 1941 and the subsequent obliteration of Ukraine's western border created the opportunity for Russia to extend its rule and anti-Ukrainian state terrorism into Western Ukraine (until then under Polish rule). Ironically, Ukrainians were perhaps the only major nationality that got it right in World War II.

To Ukrainians, the Nazis and the Communists were equally evil -- two sides of the same fascist coin. Wanting only their own freedom, Ukrainians fought both the Germans and the Russians, and paid the ultimate price when Germany was defeated but Russia was not. As a victor and partner of the Allies, Russia was allowed to take control of all of Ukraine.

Instead of peace, the end of World War II brought continued death and destruction to Ukraine and Ukrainians. In 1946, the Ukrainian Catholic Church, predominant in Western Ukraine, was closed, its property was seized, its churches demolished and its clergy killed or exiled to Siberia. In 1947, Russia inflicted another massive slaughter by starvation on Ukrainians, as more than a million died when their food was once again seized and shipped out to feed Russians and their newly acquired satellite states in Eastern Europe.

The Ukrainian Insurgent Army (UPA), which had fought both Hitler and Stalin during WW II, continued to fight Russian forces in Ukraine into the 1950s, when its leader, General Roman Shukhevych, was killed in a shoot-out with Russian forces near Lviv. The struggle against Ukrainian nationalists abroad also continued with the assassinations of Ukrainian leaders, notably Lev Rebet (1957) and Stefan Bandera (1959), both of whom were killed in Munich by the same self-confessed KGB assassin. [8]

Having lost perhaps half their population to genocide, terror, slaughter and war, for a while Ukrainians were too weak to resist. Russia used this period to consolidate control over all details of everyday life in Ukraine while implementing a broadly based program of ethnocide to de-Ukrainianize Ukraine and try yet again to make it just another part of Russia.

In the 1960s and 70s numerous Ukrainian intellectuals, writers, artists and cultural figures were arrested and exiled to Siberia. Songwriter Volodymyr Ivasiuk was murdered in 1979 in an effort to stop a nationalist resurgence in popular music.  At the same time, the archives were purged of much damning evidence and crucial historical and cultural materials were transferred as Russia sought to rewrite history to suit its propaganda purposes.  Once again, it all proved to be only a temporary solution. 

Mace's report on Holodomor stirs Ukraine's memory and ends up helping topple the USSR

There is an old KGB saying, "If it is necessary, it can be done." [19] Russia is still run by the same KGB elite and is still quite comfortable with the taste of blood. Bosnia, Chechnya and Georgia stand as strong reminders that Russia's methods and goals have not changed. Russia will continue to be as ruthless as the world allows


In anticipation of the 50th Year to Commemorate the Holodomor by the Ukrainian Diaspora, publications began appearing about the Holodomor, including testimonies by surviving eyewitnesses. In 1984, the American historian James Mace began compiling oral histories of the Holodomor in the United States and Canada.

This led to the creation of the Commission on the Ukraine Famine by the United States Congress, with Mace as Staff Director. The commission's landmark Report to Congress in 1988 [9] concluded, "Joseph Stalin and those around him committed genocide against Ukrainians in 1932-33." [10]

In 1984, spurred by such allegations, Leonid Kravchuk, who was then senior ideologue of the Communist Party of Ukraine, began reviewing secret archival material on the Holodomor, at first seeking to dispel what he and other party leaders believed to be anti-communist propaganda. After examining 1,500 photographs and other documents, the evidence was so overwhelming that he concluded it was all true. He wrote, "The faces of the children killed by starvation appeared constantly before my eyes. My conscience began to bother me as I came to understand that I was a member of an organization that could rightfully be called criminal." [11]

The truth about the Holodomor had been suppressed so effectively and for so long that few people, not even the leaders of the CPU, which ran Ukraine, knew much about it. For over half a century, no one had spoken of it. Survivors had been terrorized into silence, and those who did dare to speak out were either executed or exiled to Siberia. Those born after World War II knew virtually nothing. The greatest crime of the twentieth century had become its greatest secret.

Despite strong opposition from other senior party members, in 1990 Volodymyr Ivashko, the new head of the Communist Party of Ukraine, ordered the first publication in Ukraine on the Holodomor, [12] that contained 350 photographs (with the "most terrifying" excluded.) [13] That same year Oles Yanchuk, a young Ukrainian film maker, received government funds to make Famine 33, a feature-length movie about the Holodomor. [14]

The 1986 disaster at the Chernobyl Power Station had already highlighted Russia's arrogance and wanton disdain for Ukrainian life. Revelations about the Holodomor made it much worse. Long-simmering resentment of Russian rule came to a head in 1990 as Ukraine, taking advantage of the decrepit state of the USSR and an impotent Gorbachev, exited the USSR and declared its sovereignty.

A year later, Ukraine declared its full independence. Leonid Kravchuk became its first president. The night before the referendum on independence for Ukraine, Yanchuk's film, Famine 33, played nationwide on television. The referendum passed by over 90 percent.

Ukraine struggles to stay free as Russia struggles to restore the empire

In a flash, Ukrainian independence proved all the old predictions about the Russian Empire. Without Ukraine, the USSR collapsed like a house of cards. Without Ukraine there was (and is) no Russian Empire, just a "Federation" unable to gain the respect it still craves from the international community. Returning Ukraine to the fold is among the highest priorities of the Russian leadership today. 

Since the collapse of the USSR, Russia has re-launched intense efforts to suppress Ukrainian identity and language -- "the voice of Ukraine's soul" -- by directly and indirectly buying up newspapers, magazines, book publishers and bookstores, as well as radio and television stations, and even movie studios. [15]

Investments in Ukrainian industries and the business infrastructure (banks, insurance companies, and so on) have tied Ukrainian companies to their Russian counterparts. Politicians are routinely bought to legislate against anything that supports Ukrainian identity and for anything that brings Ukraine closer to dependence on Russia. Incredibly, until April 2008, the head of the State Committee on Archives in Ukraine was a leading member of the Communist Party, which has always denied the Holodomor. 

Russia still casts a long shadow on Ukraine far beyond the media and archives. Those who cannot be persuaded to be "reasonable" still often end up dead. Some are killed in car "accidents" (Yaroslav Lesiv, 1991; Viacheslav Chornovil, 1999; Oleksandr Yemets, 2001), some are shot (Vadym Hetman, 1998); some are killed with the old-fashioned hammer in the head (Hryhorii Vaskovych, 2002; Ivan Havdyda 2002). [16] Others simply disappear (Mykhailo Boichyshyn, 1998) or end up imprisoned (Yulia Tymoshenko, 2001) or poisoned (Mykhailo Ratushny, 1998; Viktor Yushchenko, 2004).

Holodomor scholar James Mace died in Kyiv in 2004. Long aware that his work had earned him enemies in Russia, a week before his death he e-mailed fellow Holodomor researchers in the United States, telling them he feared for his life and warning them to be careful. [17]

The Moscow Patriarchate Ukrainian Orthodox Church, which is heavily funded by Russia, regularly organizes pro-Russian demonstrations. Russians living in the Crimea (including many virulently anti-Ukrainian retired military types) are a persistent fifth column performing on command as suits Russia's needs at any given time. Other well financed propaganda efforts are aimed at urging Ukrainians to stay away from the European Union and to fear NATO.

Every New Year, Russia precipitates a new "gas crisis" with Ukraine. It is basic political terrorism designed to create the impression, especially among Ukrainians, that ordinary life and business in Ukraine exists only at Russia's pleasure and Russia can bring it all to a halt with a flick of a switch at any time and for any reason or without reason. This year, Ukrainians quietly squirreled away enough reserves to get them through the winter. 

When Russia turned off the tap, Ukraine had enough gas to last it into March, but there was no longer enough gas in the system to get it to Southern Europe, leaving former German Chancellor and close Putin friend Gerhard Schroeder (curiously, now the highly paid Chairman of Russia's Gazprom's Baltic Sea pipeline project) rather "Red" faced.  

The mysterious midnight fire at the chalet in Switzerland where Ukrainian President Yushchenko was reported staying on the night of December 29 (the flames seemed to erupt everywhere at the same time and the chalet burned to the ground despite rapid response by well equipped and expert local fire fighters) reminded everyone of previous assassination attempts. [18]  

Russia's metagenocide against Ukraine is limited only by what Russia can get away with

Few Ukrainians doubt Russia will continue to use the strongest tactics against Ukrainians it can get away with at any given time. Russia's metagenocide against Ukrainians continues and will continue, using ethnocide, economic, financial and cyber terrorism, pseudo-civilian terrorist violence and ethnic cleansing. Military force and further genocide should not be ruled out if Russia should ever again think it can get away with it.

There is an old KGB saying, "If it is necessary, it can be done." [19] Russia is still run by the same KGB elite and is still quite comfortable with the taste of blood. Bosnia, Chechnya and Georgia stand as strong reminders that Russia's methods and goals have not changed. Russia will continue to be as ruthless as the world allows.

Despite centuries of effort and tens of millions of victims, Russia's metagenocide of Ukrainians has failed. Ukrainians have proven to be far more resilient and adept at survival than the Moscovites had anticipated way back when they decided to become an empire at Ukraine's expense. Ukrainians have adapted to the art of survival. Even their national anthem is titled, "Ukraine has not yet died."  Nor will it -- Ukrainians will not allow it.   

Seventy-five years after the Holodomor 

World wide recognition of the Holodomor phase of Russia's metagenocide against Ukrainians will not go away. No matter how hard the Russians try, their enormously skilled and petrodollar-rich propaganda machine gets only limited results from its work to dilute and suppress efforts by Diaspora Ukrainians and the Ukrainian government to educate the world about the Holodomor. Despite limited funds, incessant infighting and weak organizations, Ukrainians have done remarkably well in counteracting Russian disinformation and getting the truth about the Holodomor out to the world.

Ukrainians say, "You cannot drown the truth." No matter how you weigh it down, the ropes will rot and the chains will rust, and the truth will float to the surface and stare you in the face. You cannot escape it. The truth of the Holodomor will not be denied.
 
"The most terrifying sights were the little children with skeleton limbs dangling from balloon-like abdomens. Starvation had wiped every trace of youth from their faces, turning them into tortured gargoyles; only in their eyes still lingered the reminder of childhood." [20]
 
The faces of the children will not go away.
Close your eyes, Russia, and you will see them forever.
Close your eyes, Ukraine, and you will see them again. 

-- Peter Borisow

Peter Borisow is the son of Ukrainians whose entire families were killed between 1921 and 1933 and who emigrated to the United States after World War II. He is a graduate of New York University (history), and his career has spanned the arts as well as trade and finance. He lived in Europe for twenty years and speaks English, Ukrainian and Italian. He is the President of a privately held firm specializing in analysis and management of risk in film finance.

He is also the President of the Hollywood Trident Foundation, which promotes Ukraine and Ukrainians in the film industry and supports films about Ukrainian subjects.  The actor Jack Palance was the foundation’s Chairman from its inception until his death. His widow, Elaine Palance, is now Vice-president.

Mr. Borisow is also a member of the Board of Directors of the Center for U.S. Ukrainian Relations in New York. He travels frequently to Ukraine and is an advisor to the Head of the Film Department at the Ministry of Culture. He is active in Holodomor recognition and education.


Footnotes:

[1] Australia, Canada, Columbia, Ecuador, Estonia, Georgia, Hungary, Latvia, Lithuania, Mexico, Paraguay, Peru, Poland, United States and the Vatican,; statement by Deputy Foreign Minister Kostenko, reported by Ukinform -- Ukrainian News, Kyiv, Ukraine., Nov. 18, 2008.

[2] SSU (SBU) site English version: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/en/index and
http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=74497&cat_
id=80545&mustWords=шtazi&searchPublishing=1

[3] See Herbert Romerstein, "Divide and Conquer: The KGB Disinformation Campaign against Ukrainians and Jews," Ukrainian Quarterly, LX, no. 3 (Fall 2004).

[4] Peter Borisow, "ABC's of Holodomor Denial," Ukrainian Weekly, LXXVI, no. 33, Aug. 17, 2008, pp. 7, 21.

[5] Not to be Forgotten -- A Chronicle of the Communist Inquisition, Roman Krutsyk, Memorial, Kyiv, Ukraine, 2001, panels 16-17.

[6] This quotation was reported to me by a person who spoke with Kaganovich by telephone (in his Moscow apartment) around 1989 or 1990. I know this person well and deem him to be credible. However, he is afraid to declare this publicly for fear of retribution. As he lives in Ukraine and is now elderly, threats against his life and safety are equally credible, and I have promised not to reveal his identity.

[7] Oxford English Dictionary (online) definition:  Meta-, prefix: A1. Denoting change, transformation, permutation or substitution; A2. "with sense 'beyond, above, at a higher level'"

[8] Bohdan Nahaylo, The Ukrainian Resurgence (Toronto: Univ. of Toronto Press, 1999), p. 23.

[9] Report to Congress, Commission on the Ukraine Famine (Washington, DC: United States Government Printing Office, 1988).

[10] Ibid., p. xxiii.

[11] Leonid Kravchuk, We Have What We Have: Memories and Thoughts (Kyiv: Stolittia, 2002), pp. 44-46. Kravchuk stated that in the 1980s he viewed some 1,500 photographs of the Holodomor and that the most horrific ones were not published in Pyrih's Holod 1932-33. In 2008, when the former president of Ukraine was asked by a reporter (Stefan Bandera, Kyiv, Ukraine) what happened to those photographs, he replied they were in the archives. Neither the author nor anyone known to him has been able to establish which photographs Kravchuk saw or if they still exist today and, if so, where they are stored.

[12] Holod 1932-1933 na Ukraini: ochyma istorykiv, movoiu dokumentiv [The Famine of 1932-1933 in Ukraine: Through the Eyes of Historians, the Language and Documents], ed. and comp. Yaroslav Pyrih (Kyiv: Politvydav Ukrainy, 1990).

[13] Ibid. This is a fairly rare publication, as many printed copies were destroyed prior to distribution. Known surviving copies of the book contain numerous documents, but no photographs. See also footnote 11.

[14] Famine 33 [Genocide 33], Studio Fest Zemlia, Kyiv, Ukraine, 1990; producer and director: Oles Yanchuk, 35 mm feature, 90 min., b/w with some color.

[15] Peter Borisow, "The Ukrainian Film and Media Sector," Center for U.S. Ukrainian Relations, New York, March 31, 2005.

[16] Havdyda was attacked by unknown assailants in 2002 and died in 2008 without regaining consciousness.

[17] Mace said this to the author at a meeting in New York in 2003. The e-mail was sent to Cheryl Madden, author of several publications on the Holodomor.

[18] Brian Brady, Matthew Bell and Tony Paterson, "A Swiss chalet, a fire and a President who crossed Putin," Independent (U.K.), Sunday, Jan. 11, 2009.

[19] Victor Kravchenko, I Chose Freedom (New York: Charles Scribner's Sons, 1946), p. 39.

[20] Ibid., p. 118.

Ukrainian Security Service (SBU) opens criminal investigation of Holodomor Genocide TOP
http://zik.com.ua/en/news/2009/05/25/182122
May 26, 2009


SBU head Valentyn Nalyvaychenko claimed this on Monday at a meeting with representatives of the World Congress of Ukrainians, the SBU press-service disclosed to UNIAN.

"Ukraine has collected enough evidence to bring a criminal case on the fact of the famine, which was artificially created by the Bolshevik regime and caused mass death of citizens," the SBU head stressed.

Through the World Congress of Ukrainians, he turned to leading foreign lawyers with a request to help find out all the circumstances connected with preparing and committing the genocide in 1932-33.

http://unian.net/eng/news/
news-317488.html


May 22, The Security service of Ukraine, SBU, opened a criminal investigation into the induced famine in 1932-1933 aimed at murdering millions of Ukrainians, the SBU May 25 press center release runs.

The probe was opened following the appeal by Academician Yukhnovsky, the head of the Ukrainian Institute of National Memory, VR lawmakers O. Chornovolenko and H. Omelchenko, L. Lukyanenko, the head of the Association of Holodomor Researchers, R. Krutsyk, the head of the Memorial Society as well as other prominent Ukrainians. In the appeal, they demanded to investigate the murder by famine of millions of Ukrainians in 1932-1933.

After analyzing the appeal and reports about the genocide, SBU in cooperation with the Prosecutor General's Office and UINM carried out an investigation indicating that, following the defeat of the Ukrainian People's Republic in 1921, the Bolsheviks launched large-scale unlawful campaign to forestall the emergence of an independent Ukrainian state and to turn Ukraine into a denationalized territory of the FSU.

To this end, the Soviet regime introduced forced collectivization of farms, dekulakization, deportation of Ukrainian families to Siberia and Kazakhstan, illegal seizure of their land and property, repression and physical extermination of Ukrainian farmers.

The Stalin regime destroyed traditional individual farming system, replacing it with state-run kolhosps. To enforce this transition, the Bolsheviks confiscated grain and food supplies, imposed harsh quotas for grain deliveries, banned trade in food in rural areas, black-listed farmers who could not cope with overly high grain delivery quotas and expelled them to remote areas of the USSR. The regime banned the starving Ukrainians to leave their villages in search of food, used military and NKVD units to seal off Ukraine -- creating unbearable conditions for the survival of Ukrainian farmers.

Such unlawful actions of the Stalin regime were aimed at murdering the Ukrainian nation by famine.

Other nations living in Ukraine at the time were also affected by regime's crimes.

Russia & Ukraine battle over their shared history - Time Magazine TOP

http://www.time.com/time/world/article/0,8599,1899832,00.html
Time magazine
Kyiv, Ukraine,
May. 22, 2009


By James Marson

Fresh from their conflict over gas in January, Ukraine and Russia are again in the midst of a heated battle -- this time, about the countries' shared Soviet past.

As Ukrainian President Viktor Yushchenko this week lamented that Ukraine had become "a hostage in the fight between two totalitarian regimes -- fascist and communist" and called for Soviet-era symbols around the country to be torn down, his Russian counterpart Dmitri Medvedev ordered the creation of a presidential commission "to counter attempts to harm Russian interests by falsifying history."

[...]

Honoring Ukrainian national war heros and Holodomor victims

Deeply unpopular in Russian political circles for his pro-West policies, Yushchenko has also attracted scorn for his honoring of Ukrainian national war heroes who fought against Russia and for drawing international attention to Holodomor, the man-made famine planned in Moscow that killed several million Ukrainians in 1932 and '33.

[...]

But Yushchenko's moves to bring attention to the crimes of the past have been well received by many in Ukraine, whose citizens suffered widespread political repression under the Soviet regime. "People need to know the history of their own country, not the distorted Soviet view," says Roman Krutsyk, president of the Kyiv-based NGO Memorial, which documents Soviet political repressions. "Yushchenko's biggest achievement is that he brought up the question of our history."
 
Ukraine's Day of Rememberance for victims of political repression

On May 17, Ukraine's Day of Remembrance for Victims of Political Repression, Yushchenko gave a speech at the Bykivnya forest, a mass grave near Kyiv where the bodies of an estimated 100,000 victims of the NKVD, the forerunner of the KGB, were dumped between 1937 and 1941. In the speech, he equated the Soviet Union with Nazi Germany: "They are comparable in their hatred towards human beings. They are identical in the unprecedented scale of their mass killings."

[...]

The pro-Kremlin United Russia party, led by Prime Minister and former President Vladimir Putin, has also submitted a bill to parliament that would make it a criminal offense to belittle the Soviet victory. Critics say these moves are aimed at stopping people from talking about the more unpleasant parts of the country's past and that they are a response to the revision of Soviet history in Russia's "near abroad," where many see the Soviet advance during the war not as a liberation but as the start of an occupation.

In Kyiv, campaigners remain defiant that the truth about Soviet-era crimes must come out. "Do they want us to forget?" asks NGO Memorial's Krutsyk. "Anyone who does is an enemy of the Ukrainian people."

http://www.time.com/time/world/article/0,8599,1899832,00.html

Will there be a second Crimean war? TOP

http://www.globalpolitician.com/25610-crimea-russia
5/13/2009

Andreas Umland

To make the long story short, it is the Moscow's rapacious policy vis a vis the 2017 deadline on vacating the Sevastopil base that will bring the Crimean boiling point to an explosion of Ukraine-Russia War. By denying Ukraine an access to the NATO membership, the West is encouraging Russia to act in a hotheaded manner on the Sevastopil case.

Miron Kryzhan-Iwskiy.


The August 2008 war in the Caucasus was a shock to Russian-Western relations. The West's timid reaction to the five-day conflict and to the de facto annexation of two Georgian provinces, by Russia, do not bode well for the future of European security. While the recent renewal of friendly relations between Moscow and Washington as well as current rapprochement between President Dmitry Medvedev and the liberal Russian intelligentsia give reason for hope, the major source for instability in northern Eurasia remains in place.

A radically anti-Western and decidedly neo-imperialist faction of Moscow's elite has gained a foothold in the Russian governmental apparatus, Putin's United Russia party, electronic as well as print media, (un)civil society, and academia. An array of more or less influential and, often, relatively young ultra-nationalists ranging from newly appointed presidential administration officer Ivan Demidov to popular political commentator Mikhail Leontyev as well as recently elected Moscow State University professor Alexander Dugin have become part and parcel of everyday political, journalistic and intellectual discourse, in the post-Soviet world. These and similarly oriented figures were among the government's whips during the Russian army's intervention in South Ossetia and Abkhazia, last year. ... The media campaign during and after the August war provided official approbation for the bizarre conspiracy theories that Leontyev, Dugin and Co. have been propagating in both prime-time television shows and high-brow analytic journals, for a long time.

The years of unfettered xenophobic agitation by Moscow's revanchist intellectuals in Russian mass media since Vladimir Putin's rise are showing effects. As recent opinion polling data suggests, anti-Western -- especially anti-American and anti-NATO -- feelings have become widespread among ordinary Russians.

[...]

The recent sea-change in the political outlook of the world's largest country and remaining nuclear superpower gains relevance against the background of several unresolved issues in Moscow's former empire, among them the future of the Black Sea section of Russia's naval forces. Currently, the port hosting the Russian Black Sea fleet is the city of Sevastopol, an independent municipality of Ukraine, and, with a population of 379,000, the largest city of the Crimean peninsula.

Sevastopol gained world fame in the 19th century. Already then the major port of the Black Sea fleet, its almost one year long siege became the major episode of the 1853-56 Oriental or Crimean War between the Tsarist Empire, on the one side, and France, the UK and the Ottoman Empire, on the other. Many of the Tsarist army soldiers who fought and fell at Sevastopol were, in fact, Ukrainians and not Russians. Nevertheless, the Crimean War of the 1850s created, in Russia, a historical imagery of the Russians tenacious defense of Sevastopol against Western invaders, and Moscow's rightful claim to that city. In spite of thousands of Ukrainians' direct contribution to this war, the powerful military mythology around the Tsarist army's heroic defense of the empire's Southern border may, by Moscow's political technologists, be exploited also in a contemporary conflict.

The Crimean War is also relevant to an understanding of generic security risks prevalent in the post-Soviet world and elsewhere. Being the first modern armed conflict, the mid-19th century stand-off between Russia and the West, in the Black Sea, is an example of how international wars have often come about. Today's public perception of the reasons for war are dominated by Nazi Germany's military adventures -- a topic dealt with in hundreds of documentaries and movies shown on TV, on an almost daily basis, in Europe and elsewhere. Yet, World War II remains an altogether untypical instance.

[...]

To be sure, the aggressive factions among Moscow's post-Soviet imperialists would like to annex Crimea -- if not all of south-eastern Ukraine -- to Russia sooner rather than later. Many of these ultra-nationalists would be also prepared to, right away, wage war for reaching this aim. However, they do not dominate Russian foreign policy. For an escalation of tensions, at the Black Sea, explicitly expansionist policies by the Kremlin would not be necessary. A mere stirring up of emotions around the future of the Sevastopol naval base, the position of Crimea's ethnic Russian majority vis-a -vis the Ukrainian state, or the rights of the Tatar minority within the Crimean Autonomous Republic could be sufficient to spill first blood. The following sequence of political reactions, social mobilization and mutual accusations, by Kyiv and Moscow, would bring Europe's two largest countries quickly to the brink of an armed confrontation.

Inter-ethnic violence would put power-holders, on both sides, under pressure to militarily intervene. As the Russian-Georgian war illustrated, Russia has no qualms to use swiftly and on a large scale regular army units beyond its borders. Furthermore, Moscow was prepared to provide "help" to South Caucasian peoples who, in the ethnic Russian heartland of the Russian Federation (RF), frequently suffer from racist prejudices and are classified as "persons of Caucasian nationality" -- the term "Caucasian" referring here to "black" rather than "white" people. In the case of Abkhazia, Moscow, moreover, "helped" a population that was under no immediate threat from Georgian troops.

[...]

As a result of the peculiar migration policies of the CPSU, during the last census of the USSR in 1989, 45,7% of the inhabitants of the Abkhaz ASSR were classified as "Georgians" whereas only 17,8% called themselves "Abkhaz" -- the percentage of Abkhazians being thus only slightly higher than that of the share of Russians and Armenians in the population of Abkhazia.

With its "recognition of the independence" of Abkhazia and South Ossetia as well as through the stationing of troops on their territories, the Russian political elite has demonstrated that it is interested in a partial revision of the results of the Russian empire's fall.

Most of Crimea's inhabitants are, unlike South Ossetia's and Abkhazia's populations, ethnic Russians who seem to be actively acquiring RF passports. Should the Russian Federation's public come to believe that the hundreds of thousands of ethnically Russian inhabitants of Crimea are under some sort of threat, the Kremlin may feel forced to "protect the compatriots" -- whatever the larger implications and geopolitical costs. The Kremlin's decision-makers may even understand that the chances, on the Black Sea peninsula, of a full military victory are, unlike in South Ossetia, slim. ....The West's two foremost specialists on Crimea, Gwendolyn Sasse of the Oxford University, and Taras Kuzio of Carleton University, explain why existing ethnic tensions have, so far, not led to large-scale violence, on Crimea. Sasse found in mid-2008 that, "in recent years, Russian leaders have understood the benefits of a cooperative relationship with Ukraine, but have also taken advantage of close ties to Crimea as a means of influencing Kyiv." Kuzio is more skeptical towards Russian intentions, in Crimea. But, in early 2009, he too noted that there is a "low level of animosity between ethnic Russians and Ukrainians in Crimea." Kuzio pointed to, among other aspects, "the ability of the Ukrainian security services to undermine Crimean separatism." These and other factors listed by Sasse and Kuzio recently are still valid, and will remain so. Yet, it is not clear whether they take into full account recent changes in Russian public opinion on the outside world, in general, and the political mood of Moscow's elite regarding its conduct of foreign affairs, in particular.

In a confrontation between relatively pro- and radically anti-Western political factions within the Kremlin, Russia's new frame of mind could easily be utilized by Moscow's ultra-nationalists.

An encouragement of anti-Ukrainian and separatist forces, on Crimea, could be seen by the extreme right as a strategy to undermine Russian-Western rapprochement. A resulting Russian-Ukrainian war would be devastating for the relations of the two closely related nations, and disastrous for European security. In the worst case, it could, as was the case during Russia's two Chechnia wars, mean the death of thousands of Crimeans (including many ethnic Russians), and lastingly isolate Russia internationally. However, it would also discipline President Dmitry Medvedev in the way in which the Russian-Georgian War withheld -- at least, for some time -- the new President's domestic and foreign initiatives.

Another irredentist war would transform Russia into something like a fortress with an even more rigid internal regime and less international cooperation than today. It would again postpone, or even put an end to the Medvedev circle's attempts to re-democratize Russia. Moscow's revanchists may calculate that the political repercussions of an escalation of tensions on Crimea will strengthen their position in Russia. Should they get a chance to manipulate the politics of the Black Sea peninsula, a second Crimean War could become reality.

Complete article: http://www.globalpolitician.com/25610-crimea-russia

Moscow views Ukraine as 'Failed State,' ripe for seizure, Shcherbak says TOP

http://www.globalpolitician.com/25610-crimea-russia
5/13/2009

By Andreas Umland

To make the long story short, it is the Moscow's rapacious policy vis a vis the 2017 deadline on vacating the Sevastopil base that will bring the Crimean boiling point to an explosion of Ukraine-Russia War. By denying Ukraine an access to the NATO membership, the West is encouraging Russia to act in a hotheaded manner on the Sevastopil case.

Miron Kryzhan-Iwskiy.


The August 2008 war in the Caucasus was a shock to Russian-Western relations. The West's timid reaction to the five-day conflict and to the de facto annexation of two Georgian provinces, by Russia, do not bode well for the future of European security. While the recent renewal of friendly relations between Moscow and Washington as well as current rapprochement between President Dmitry Medvedev and the liberal Russian intelligentsia give reason for hope, the major source for instability in northern Eurasia remains in place.

A radically anti-Western and decidedly neo-imperialist faction of Moscow's elite has gained a foothold in the Russian governmental apparatus, Putin's United Russia party, electronic as well as print media, (un)civil society, and academia. An array of more or less influential and, often, relatively young ultra-nationalists ranging from newly appointed presidential administration officer Ivan Demidov to popular political commentator Mikhail Leontyev as well as recently elected Moscow State University professor Alexander Dugin have become part and parcel of everyday political, journalistic and intellectual discourse, in the post-Soviet world. These and similarly oriented figures were among the government's whips during the Russian army's intervention in South Ossetia and Abkhazia, last year. ... The media campaign during and after the August war provided official approbation for the bizarre conspiracy theories that Leontyev, Dugin and Co. have been propagating in both prime-time television shows and high-brow analytic journals, for a long time.

The years of unfettered xenophobic agitation by Moscow's revanchist intellectuals in Russian mass media since Vladimir Putin's rise are showing effects. As recent opinion polling data suggests, anti-Western -- especially anti-American and anti-NATO -- feelings have become widespread among ordinary Russians.

[...]

The recent sea-change in the political outlook of the world's largest country and remaining nuclear superpower gains relevance against the background of several unresolved issues in Moscow's former empire, among them the future of the Black Sea section of Russia's naval forces. Currently, the port hosting the Russian Black Sea fleet is the city of Sevastopol, an independent municipality of Ukraine, and, with a population of 379,000, the largest city of the Crimean peninsula.

Sevastopol gained world fame in the 19th century. Already then the major port of the Black Sea fleet, its almost one year long siege became the major episode of the 1853-56 Oriental or Crimean War between the Tsarist Empire, on the one side, and France, the UK and the Ottoman Empire, on the other. Many of the Tsarist army soldiers who fought and fell at Sevastopol were, in fact, Ukrainians and not Russians. Nevertheless, the Crimean War of the 1850s created, in Russia, a historical imagery of the Russians tenacious defense of Sevastopol against Western invaders, and Moscow's rightful claim to that city. In spite of thousands of Ukrainians' direct contribution to this war, the powerful military mythology around the Tsarist army -- heroic defense of the empireâ's Southern border may, by Moscow's political technologists, be exploited also in a contemporary conflict.

The Crimean War is also relevant to an understanding of generic security risks prevalent in the post-Soviet world and elsewhere. Being the first modern armed conflict, the mid-19th century stand-off between Russia and the West, in the Black Sea, is an example of how international wars have often come about. Today's public perception of the reasons for war are dominated by Nazi Germany's military adventures -- a topic dealt with in hundreds of documentaries and movies shown on TV, on an almost daily basis, in Europe and elsewhere. Yet, World War II remains an altogether untypical instance.

[...]

To be sure, the aggressive factions among Moscow's post-Soviet imperialists would like to annex Crimea -- if not all of south-eastern Ukraine -- to Russia sooner rather than later. Many of these ultra-nationalists would be also prepared to, right away, wage war for reaching this aim. However, they do not dominate Russian foreign policy. For an escalation of tensions, at the Black Sea, explicitly expansionist policies by the Kremlin would not be necessary. A mere stirring up of emotions around the future of the Sevastopol naval base, the position of Crimea's ethnic Russian majority vis-a-vis the Ukrainian state, or the rights of the Tatar minority within the Crimean Autonomous Republic could be sufficient to spill first blood. The following sequence of political reactions, social mobilization and mutual accusations, by Kyiv and Moscow, would bring Europe's two largest countries quickly to the brink of an armed confrontation.

Inter-ethnic violence would put power-holders, on both sides, under pressure to militarily intervene. As the Russian-Georgian war illustrated, Russia has no qualms to use swiftly and on a large scale regular army units beyond its borders. Furthermore, Moscow was prepared to provide "help" to South Caucasian peoples who, in the ethnic Russian heartland of the Russian Federation (RF), frequently suffer from racist prejudices and are classified as "persons of Caucasian nationality" -- the term "Caucasian" referring here to "black" rather than "white" people. In the case of Abkhazia, Moscow, moreover, "helped" a population that was under no immediate threat from Georgian troops.

[...]

As a result of the peculiar migration policies of the CPSU, during the last census of the USSR in 1989, 45,7% of the inhabitants of the Abkhaz ASSR were classified as "Georgians" whereas only 17,8% called themselves "Abkhaz" -- the percentage of Abkhazians being thus only slightly higher than that of the share of Russians and Armenians in the population of Abkhazia.

With its "recognition of the independence" of Abkhazia and South Ossetia as well as through the stationing of troops on their territories, the Russian political elite has demonstrated that it is interested in a partial revision of the results of the Russian empire's fall.

Most of Crimea's inhabitants are, unlike South Ossetia's and Abkhazia's populations, ethnic Russians who seem to be actively acquiring RF passports. Should the Russian Federation's public come to believe that the hundreds of thousands of ethnically Russian inhabitants of Crimea are under some sort of threat, the Kremlin may feel forced to "protect the compatriots" -- whatever the larger implications and geopolitical costs. The Kremlin's decision-makers may even understand that the chances, on the Black Sea peninsula, of a full military victory are, unlike in South Ossetia, slim. ...The West's two foremost specialists on Crimea, Gwendolyn Sasse of the Oxford University, and Taras Kuzio of Carleton University, explain why existing ethnic tensions have, so far, not led to large-scale violence, on Crimea. Sasse found in mid-2008 that, "in recent years, Russian leaders have understood the benefits of a cooperative relationship with Ukraine, but have also taken advantage of close ties to Crimea as a means of influencing Kyiv." Kuzio is more skeptical towards Russian intentions, in Crimea. But, in early 2009, he too noted that there is a "low level of animosity between ethnic Russians and Ukrainians in Crimea." Kuzio pointed to, among other aspects, "the ability of the Ukrainian security services to undermine Crimean separatism." These and other factors listed by Sasse and Kuzio recently are still valid, and will remain so. Yet, it is not clear whether they take into full account recent changes in Russian public opinion on the outside world, in general, and the political mood of Moscow's elite regarding its conduct of foreign affairs, in particular. In a confrontation between relatively pro- and radically anti-Western political factions within the Kremlin, Russia's new frame of mind could easily be utilized by Moscow's ultra-nationalists.

An encouragement of anti-Ukrainian and separatist forces, on Crimea, could be seen by the extreme right as a strategy to undermine Russian-Western rapprochement. A resulting Russian-Ukrainian war would be devastating for the relations of the two closely related nations, and disastrous for European security. In the worst case, it could, as was the case during Russia's two Chechnia wars, mean the death of thousands of Crimeans (including many ethnic Russians), and lastingly isolate Russia internationally. However, it would also discipline President Dmitry Medvedev in the way in which the Russian-Georgian War withheld -- at least, for some time -- the new President's domestic and foreign initiatives.

Another irredentist war would transform Russia into something like a fortress with an even more rigid internal regime and less international cooperation than today. It would again postpone, or even put an end to the Medvedev circle's attempts to re-democratize Russia. Moscow's revanchists may calculate that the political repercussions of an escalation of tensions on Crimea will strengthen their position in Russia. Should they get a chance to manipulate the politics of the Black Sea peninsula, a second Crimean War could become reality.

Complete article: http://www.globalpolitician.com/25610-crimea-russia

There will be no forgiveness TOP
http://www.kyivpost.com/nation/41914
21 May, 2009


Thousands came to the Bykivnya mass grave northeast of Kyiv on May 17 to remember an estimated 100,000 victims of Stalin's repressions.

[...]

"Here, at Bykivnya, Stalin and his monstrous hangmen killed the bloom of Ukraine," said President Victor Yushchenko in a speech at the event. "There is no forgiveness, and there will be none."

Yushchenko's presidency has seen a marked attempt to revise traditional Soviet views of Ukraine's history. He has drawn international attention to Holodomor, the man-made famine that killed several million people in Ukraine in 1932-3, overseen the erection of statues to Ukrainian national heroes and ordered the declassification and publication of thousands of documents from the archives of the SBU, Ukraine's State Security Service, known in Soviet times as the KGB.

[...]

Yushchenko listed a number of the most famous victims of repression who are known to lie in the forest, including writers, poets, professors, doctors and priests. "An invisible link runs from Bykivnya to all of the countless cemeteries of the communist terror in our land," he said. "All of Ukraine is part of this hellish network. The duty of the nation is to remember everyone."

He also called for the removal of all symbols of Soviet repression from the country.

"Ukraine must finally purge itself of the symbols of a regime that destroyed millions of innocent people," he said, adding that 400 such monuments had been taken down in the past year.

Not everyone agrees with the president's steps. The Head of the State Archives, Olha Ginzburg, a member of the Communist Party, has criticized the president's decision to publish archival documents. The president has often riled Russian leaders with his portrayal of their country as the perpetrator of horrific crimes against Ukraine during the Soviet period.

Complete article: http://www.kyivpost.com/nation/41914

Calm election looks unlikely TOP

http://www.ft.com/cms/s/0/ac11ecfe-43bf-11de-a9be-00144feabdc0,s01=1.html
May 18 2009 16:47

By Roman Olearchyk

[...]

It is not clear whether the presidential vote will be held this autum or in January 2010. Ukraine's constitutional court on May 13 cancelled a parliamentary resolution that would have cut Mr Yushchenko's term short. It is also uncertain whether lawmakers will change Ukraine's constitution before the vote, to shift more presidential powers to the legislature. Nevertheless, the campaign is well underway, and the stage is set for another cut-throat battle.

[...]

Polls show the race is wide open, in part because a growing number of voters are fed up with the three candidates whose relentless wrestling matches have dominated Ukrainian politics since 2004. With state institutions and political culture still weak, "there could be rampant violations that could, as in past elections, test Ukraine's ability to hold a democratic vote," adds Mr Chernenko.

Political groups could abuse influence over television and state institutions to sway results, and corrupt courts could be utilised to cancel voting in districts where opponents show strong results, he fears.

Mr Yushchenko was once seen as a revolutionary hero but is now thought of as a lame duck. Polls give him little chance, with less than 5 per cent support. Mr Yushchenko's rival during the Orange Revolution, Mr Yanukovich, has a strong chance with about 20 per cent support. But he is neck-and-neck with Yulia Tymoshenko, the current prime minister.

A former ally of Mr Yushchenko, she vows to balance a pro-western policy with harmonised relations with Russia. Backed by Ukraine's industrial east, Mr Yanukovich supports EU but not Nato membership.

Squeezed by recession, citizens really want improved living standards and a fresh face in politics. Recent polls suggest they may have found one in 34-year-old Arseniy Yatseniuk, a former central bank chief, economy and foreign minister. Polls show he is catching up with the top contenders, with about 15 per cent support.

[...]

"Will Ukraine remain locked up in rivalries, with the political fiefdoms jousting for power? Or will enough consensus materialise to make economic reforms and a civic society gains top priority? We see some light, but no way out of the tunnel yet and no clear dedication from top candidates," he says.

Complete article:
http://www.ft.com/cms/s/0/ac11ecfe-43bf-11de-a9be-00144feabdc0,s01=1.html

Ukraine hit by downgrading TOP

http://www.ft.com/cms/s/0/b0724baa-3fe5-11de-9ced-00144feabdc0.html
May 13, 2009

By Roman Olearchyk

Pressure mounted on Ukraine's shaky banking system when Moody's cut the country's credit rating after two top banks missed payments on debt obligations.

[...]

Kyiv bankers called Moody's downgrade alarmist, insisting a financial meltdown was not on the way. They said the country was in a very difficult situation and that western lenders would help prevent a possible spillover of Kyiv's problems into Europe, whose banks control about 40 per cent of the domestic market.

[...]

Moody's cited capital controls for rationing foreign currency implemented by Kyiv's central bank last month as a "supplementary" worry. "These controls have already contributed to a foreign payments  default by one of Ukraine's banks," Moody's said, referring to the Ukrainian subsidiary of Alfa Group, controlled by Russian oligarch Mikhail Fridman. Alfa Bank Ukraine blamed the tighter currency rules for its late payment on its $100m Eurobonds, which were redeemed within a given grace period.

Ukraine's central bank on May 7 said Alfa's foreign currency holdings exceeded the amount due.

Moody's said the capital controls "heighten the possibility of default" by Ukrainian corporations and banks, which are struggling this year to pay off or restructure more than $10bn in foreign currency debt. There are fresh signs of trouble brewing at other top Ukrainian banks. Late last month, a bank controlled by Ukraine's richest man, Rinat Akhmetov, fell into technical default on a $10m payment.  It is currently seeking to restructure debts. Stockholm-based Swedbank told Bloomberg on Wednesday that it would seek to sell parts of its Ukrainian and Baltic operations to western lenders in return for fresh capital injections.

The International Monetary Fund on May 8 unfroze a $16.4bn standby credit granted last year. The Fund's first $4.5bn tranche, granted late last year, helped stabilise Kyiv's banks. An additional $2.8bn will arrive this month, delayed for months because of concerns over Kyiv's financial prudence and political stability.

[...]

A somewhat under-reported, yet huge problem that needs to be overcome if Ukraine is to become a state based on the rule of law.

Complete article:
http://www.ft.com/cms/s/0/b0724baa-3fe5-11de-9ced-00144feabdc0.html

Despite high-profile arrests, corruption still dogs courts TOP

http://www.kyivpost.com/nation/41444
May 14, 2009

Alina Pastukhova

Bribery is the only way to get a favorable ruling from a judge, lawyers say.

[...]

About half of Ukrainians believe that courts are corrupt, according to a 2008 study conducted by the National Institute for Sociological Studies. But still they fared better in the survey than the Verkhovna Rada, the government, road and regular police and medical institutions.

Kateryna Tarasova, head of the Courts Association of Ukraine, whose members include judges, acknowledged the problem. Tarasova blames low salaries of judges. "There is no sufficient financing of the judicial processes. A starting judge makes less than Hr 3,000" monthly, she said.

Attempts to reach Vasyl Onopenko, top justice of Ukraine's Supreme Court, for comment on this story were unsuccessful. In the past, Onopenko has resisted legal changes to make it easier for politicians to appoint and dismiss judges, saying such steps would undermine judicial independence.

In the last six months, several judges in Ukraine have allegedly been caught red-handed taking bribes, including Lviv appeals court judge Ihor Zvarych. He is accused of accepting a $100,000 bribe. Other notable cases: Mykola Tyshchuk of Kyiv's Obolon district court allegedly took a $3,000 bribe while Vyacheslav Lyubashevskiy of Lviv's appeals court is accused of taking a $20,000 payoff.

The number of criminal cases against judges grows yearly. According to  the State Security Service, there were 29 criminal cases opened in 2006, 43 cases in 2007 and 52 last year. But few of these get to court because the procedure for lifting the judges' immunity from prosecution is complicated and involves Verkhovna Rada approval.

[...]

Lawyers who asked for anonymity because they work in the court system described to the Kyiv Post how the bribe-taking works: A chairman of the court is in charge of assigning cases to subordinate judges. Sometimes while passing the papers, the chairman surreptitiously whispers the amount he wants to receive from the interested party as payment for the 'right' decision. After the money is passed, it is divided between those involved in the decision making process.

[...]

"The minimum bribe to a judge in a property dispute is equivalent to the cost of five up-to-date laptops and appeals court decisions will cost twice more," the lawyer said. He added, however, that in his five or six years of practice he has only come across several honest judges who told him "to hide the money, or I will be arrested for proposing bribes."

Tetyana Montian, a Kyiv lawyer unafraid of voicing her criticisms publicly, has written blogs about bribing judges. Montian said the legal system's corruption is due to imperfections in legislation regulating property disputes. "A court is a service designed to regulate disputes between parties on property issues. But if positions of parties are not legally regulated, this service won't work," she said.

Yakubovskiy said vague legislation is not the only reason. He said bribes are accepted because they are offered: "Two-thirds of the time it's the lawyers who promote corruption in courts." ...

To become a judge, one has to pass a qualifying exam in front of a committee of 13 members. Two of these are appointed by parliament, two by president, one by the human rights ombudsman, one by the Ministry of Justice, and the rest by an assembly of courts.

"They never allow anyone they do not control to become a judge," one lawyer said.

After gaining approval from the committee, the judge is appointed by the president for a term of five years, and confirmed for life in parliament once that term runs out.

[...]

So far, Prime Minister Yulia Tymoshenko's bloc has only proposed introducing an automated system of assigning cases to make their distribution more random, a step that may cut down on shopping around for favorable judges.

Anatoliy Hrytsenko, Our Ukraine faction lawmaker, drafted a bill implementing life imprisonment for corrupt judges. But there is little optimism in these initiatives, even if they are approved.

Complete article: http://www.kyivpost.com/nation/41444

СБУ порушила кримінальну справу за фактом вчинення ГЕНОЦИДУ в Україні у 1932-1933 роках TOP

http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=87153&cat_id=39574
25 травня 2009

Ukraine starts Holodomor case

http://www.youtube.com/
watch?v=k9eplmC4Aug


22 травня 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального Кодексу України.

Підставою для порушення кримінальної справи стали звернення голови Українського інституту національної пам’яті І.Юхновського, народних депутатів України Г.Омельченка, О.Чорноволенка, голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні Л.Лук’яненка, голови товариства  «Меморіал» ім. В.Стуса Р.Круцика, а також заяви інших громадян України з вимогами провести розслідування обставин вбивства голодом мільйонів людей в Україні у 1932-1933 роках.

Розглянувши заяви та повідомлення про злочин – геноцид, Службою безпеки України у співпраці з Генеральною прокуратурою України та Українським інститутом національної пам’яті здійснено перевірку, в ході якої встановлено, що після повалення Української Народної Республіки у 1921 році на цій території більшовицький режим розпочав активні протиправні дії щодо недопущення створення незалежної української держави, спрямовані на денаціоналізацію України, її уніфікацію на звичайну адміністративно-територіальну одиницю Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

З цією метою проводилася суцільно насильницька колективізація сільського господарства, розкуркулення та депортація українських селянських родин, незаконна конфіскація їх майна, здійснювалися репресії та фізичне знищення громадян.

Сталінським тоталітарним режимом у той час були прийняті рішення, якими зруйновано традиційні форми сільськогосподарського виробництва, позбавлено українських селян необхідних для життєдіяльності запасів зерна та продовольства, запроваджено «натуральні штрафи», застосовано репресивні заходи примусу щодо боржників із хлібозаготівель, заборонено торгівлю і завезення товарів у населені пункти, занесені на "чорні дошки", вільне пересування селян по території СРСР з метою пошуку продовольства, а також  використано спеціальні озброєні загони та армійські частини для ізоляції території УСРР, що створило у 1932-1933 роках для національної групи – українців, життєві умови, розраховані на їх повне фізичне знищення.

Протиправні дії були направлені на вбивство голодом українців як національної групи.

Від цих злочинів влади постраждали і представники інших національностей.

У ході перевірки відібрано пояснення від очевидців та свідків подій, що відбувалися в Україні під час Голодомору 1932-1933 років, отримано розсекречені архівні радянські таємні документи, наукові дослідження вітчизняних та закордонних вчених, істориків, громадських діячів, опубліковані в засобах масової інформації повідомлення, висновки Києво-Могилянської академії та Львівського національного університету ім. І.Франка щодо юридичної кваліфікації дій керівництва більшовицької влади як масових вбивств голодом, тобто злочину проти безпеки людства.

Порушуючи кримінальну справу, СБУ керувалась нормами національного законодавства та принципами міжнародних конвенцій, сторонами яких є Україна, а саме, Конвенцій ООН від 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та від 1968 року про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, а також Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, статтею 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду визначено, що злочинами проти людства є здійснювані великомасштабні та систематичні дії щодо цивільних осіб, зокрема умисне винищення, депортація, насильницьке переміщення населення, тортури та  інші нелюдські діяння.

Під час розслідування кримінальної справи СБУ неухильно керуватиметься Кримінальним кодексом України та Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким у 2006 році Верховна Рада України визнала Голодомор, як цілеспрямований акт масового знищення людей, тобто геноцидом Українського народу.

«Биківнянський архіпелаг» TOP

http://www.day.kiev.ua/273983/
16 травня 2009

Іван КАПСАМУН

На даний момент по всій Україні виявлено вісімнадцять місць поховань жертв масових політичних репресій 1937—1940 рр.s

Служба безпеки України провела чергові громадські слухання, де представила розсекречені документи про «Биківнянський архіпелаг», який було створено радянською владою для системного й цілеспрямованого знищення учасників визвольного руху та неугодних комуністичній владі. Цей український аналог архіпелагу ГУЛАГ охоплював 18 місць по всій Україні, які створювалися за зразком місця масового поховання у Биківнянському лісі, що під Києвом. Зазвичай, усі ці місця кремлівська влада ретельно приховувала й маскувала, імена жертв засекречувала, а виконавців, аби приховати масштаби репресій, часто знищувала «в наступній партії». На сьогоднішній день СБУ встановила прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Києві та яких поховано в Биківні. Дати точну відповідь на запитання, скільки всього жертв поховано в Биківнянському лісі, на даний момент практично неможливо.

Перший доповідач громадських слухань «Трагедія Биківні: як це було», співробітник Галузевого державного архіву СБУ, доктор історичних наук, професор Василь Даниленко повідомив, що ще 1936 року в Биківні проводилися розстріли жертв політичних репресій. Але офіційно датою позначення місця «людомогильника» вважається 20 березня 1937 року, коли президія Київської міської ради прийняла рішення про відвід та відмежування чотирьох гектарів земельної ділянки Биківнянського лісу «для спецпотреб НКВС УРСР». Усю відведену територію огородили високим парканом, обнесли колючим дротом, до неї влаштували дорогу та збудували будиночок для охорони. «Ми стверджуємо, що вибір місця під масові поховання в Биківні — не випадковість, а передбачена та спланована дія», — наголосив Василь Даниленко.

Під суворою охороною сюди вночі почали пізніше завозити тіла розстріляних за рішенням суддів та позасудових органів. Останні мали назву «трійки» і «двійки» — це особливі виїзні наради при НКВС УРСР та СРСР. Вироки виконували в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВД, де зараз Український інститут національної пам’яті, — на вулиці Липській, 16. Після телеграми Єжова від 4 липня 1937 року в СРСР, в тому числі й в Україні, розпочався масовий терор 1937—1938 рр., під час якого було знищено десятки тисяч людей. За одну ніч розстрілювали 100—150 чоловік, для яких Биківня стала останнім притулком, де їх закопували в заздалегідь вириті ями, по кілька десятків у кожній. Перед радянсько-німецькою війною на початку 1941 року заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям і саме на цей рік припадає чергова хвиля масового терору.

Як уже зазначалося, «Биківнянський архіпелаг» розкинувся по всій Україні. На сьогодні виявлено 18 аналогів Биківні — місць захоронень жертв масових політичних репресій 1937—1940 рр. Зокрема: місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах, 2-й християнський цвинтар в Одесі.

[...]

Таємницю Биківнянської трагедії було розкрито після німецько-фашистської окупації Києва, коли німці провели розкопки в присутності представників преси. Після цього в пресі з’явилися перші статті про більшовицький терор проти власного населення. Зі звільненням Києва тема Биківні знову стала закритою, а 1944 року радянська влада створила державну комісію, яка постановила, що біля селища Биківня поховано в’язнів Дарницького табору військовополонених. Згодом про Биківнянську трагедію заговорили під час хрущовської відлиги, коли завдяки зусиллям української інтелігенції 1962 року було створено комісію для розслідування поховань біля Биківні, але відлига невдовзі закінчилася й вирішити поставлену мету не вдалося. 1971 року створюють другу державну комісію для розслідування справи Биківнянського лісу, але вона теж постановила, що в Биківнянському «людомогильнику» поховано жертв німецько-фашистських загарбників.

Зміни у справі Биківні настали за часів перебудови Горбачова, хоча третя державна комісія 1987 року мала такі ж самі результати, що й друга, але створена 1988 року четверта державна комісія зробила вже зовсім інший висновок — у 19, 20 кварталах Дарницького лісу лежать останки жертв комуністичного режиму.

 [...]

Із проголошенням незалежності України трагедії у Биківнянському лісі почали приділяти набагато більше уваги, особливо це стосувалося громадськості Києва. 1995 року загальними зусиллями влади і громадськості по Броварському проспекту було встановлено пам’ятник Репресованому політв’язню. 22 травня 2001 року Кабінет Міністрів України (прем’єр-міністр Віктор Ющенко) прийняв постанову «Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», а 17 травня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка заповіднику надано статус національного. Також за сприяння київської громадськості розпочалося щорічне вшанування жертв комуністичних репресій, а 21 травня 2007 року вийшов указ Президента, в якому зазначено встановити в країні День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня (цього року це 17 травня) на території заповідника «Биківнянські могили». …

Таким чином, зусилля Галузевого державного архіву СБУ з розсекречення та оприлюднення документів Биківнянської трагедії стали ще одним кроком до відкриття невідомих сторінок української історії, що свідчать про мужність українського народу та жах тоталітарного режиму.

Ціла стаття: http://www.day.kiev.ua/273983/

Слово Президента України Віктора Ющенка у Биківні в День пам'яті жертв політичних репресій TOP
http://www.president.gov.ua/news/13811.html
17.05.2009


Дорогий Український народе,
Дорогі співвітчизники,
Дорога жалобна громадо!

Сьогодні Україна вшановує пам'ять мільйонів жертв комуністичних репресій. 

Ми стоїмо на землі, де кожна травинка і кожне дерево росте з нашої крові. 

Це - Биківня. Це Биківнянський ліс. Нехай його голос сьогодні почує вся Україна. 

Ми прийшли сюди, щоб пом'янути всіх, всіх замучених у сталінських тюрмах і концтаборах. Ми прийшли, щоб ніхто й ніколи не забув катастрофи, яку пережив наш народ у ХХ віці. У цьому найкривавішому в історії людства столітті українська нація стала заручником боротьби двох тоталітарних режимів - комуністичного й фашистського. Вони - співмірні за своєю людиноненависницькою суттю. Вони - тотожні за небаченими масштабами масових убивств. 

Досі ніхто не знає, скільки десятків тисяч наших співвітчизників лежать у Биківнянському лісі. Биківня, як і Бабин Яр, як Освенцім і Соловки, як Бухенвальд і Катинь - це страшні символи мучеництва невинних жертв тоталітарних терорів. Тут, у Биківні, Сталін і його звироднілі опричники убивали цвіт України і української нації. Десятки, десятки тисяч людей. 

Прощення немає і не буде. 

Тут поховані письменники Яків Савченко, Михайло Семенко, Микола Скуба, Вероніка Черняхівська-Ганжа, брат Остапа Вишні письменник Василь Чечвянський, фундатор Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Михайло Бойчук, скульптор Іван Падалка, академіки Олександр Асаткін, Євген Оппоков, Володимир Юринець, директор Київського медичного інституту Сергій Сапронов, викладачі кафедри української мови і літератури Київського педагогічного інституту професор Олексій Синявський та доцент Олексій Бондаренко, ієрархи Української Автокефальної Православної Церкви Кость Матюшенко та Володимир Самборовський, священик, професор Київської духовної академії, вчений із світовим іменем Олександр Глаголев. І тисячі, тисячі інших. 

Звідси, з Биківні йде незримий зв'язок до всіх неполіченних кладовищ комуністичного терору на нашій землі. У цьому диявольському переплетінні - вся Україна. Обов'язок нації - згадати всіх. 

Сталінська верхівка боялася й ненавиділа кожен народ, підкорений нею. Найбільший страх вона відчувала перед Україною. Знищенню підлягав наш дух. Знищенню підлягав кожен, запідозрений у найтяжчому зі злочинів - любові до України. 

Тому відновлення правди про політичні репресії і гідне вшанування їхніх жертв - це не просто символ. Це - головна ознака, що наша душа жива, що наше життя незнищенне, що наш народ переміг і зло, і смерть. 

За останні роки зроблено немало. За моїми дорученнями розсекречено архівні документи про український визвольний рух, політичні репресії та голодомори. У наших містах вже відкриваються центри, де кожен має доступ до актів комуністичного терору. Такі зали створено в 14 обласних центрах, зокрема в Києві, Одесі, Харкові, Сімферополі, Севастополі, Ужгороді, Миколаєві, Житомирі, Запоріжжі, Луганську, Вінниці, Сумах, Хмельницькому. Невдовзі вони будуть створені і запрацюють в усіх областях. 

Сьогодні я хочу висловити глибоку вдячність Службі безпеки України за роботу, завдяки якій в останній час вдалося встановити прізвища 14191 особи, похованої в Биківні. На сьогодні нам відомі імена близько 30 тисяч людей, які поховані, зариті, закопані під цими соснами. Вдалося знайти ще 18 великих таємних цвинтарів жертв репресій 1937-1941 років. 

Це - велика, національна справа. 

Ми говоримо про всіх. Розсекречено й опубліковано документи про злочинну депортацію кримських татар у 1944 році. Завтра кримськотатарським лідерам буде передано матеріали стосовно репресій в 20-30 роках. 

Ми доводимо правду до всього світу. Багатьом країнам світу ми сповістили про військовополонених, похованих на теренах України. Німеччині передано інформацію про репресованих німців з Донецької області. Вина їх полягала тільки в тому, що під час Голодомору вони зверталися до Німеччини за продовольчою допомогою. 

Робота триває. Робота має продовжуватися. 

Поруч із Службою безпеки я дякую Інститутові національної пам'яті і всім причетним організаціям, які повертають нам правду, правду про нашу болючу історію. 

Не можу обійти увагою Соловки, які відвідав минулого року. Щороку українська делегація бере участь у вшануванні загиблих в урочищі Сандормох та на Великому Соловецькому острові. Тепер цій громадській ініціативі надається підтримка держави. 

Скажу й про інше. 

Україна має нарешті і остаточно очиститись від символів режиму, який знищив мільйони безневинних людей. Виправдання бути не може. Це - не частина нашої історії, як дехто цинічно хоче сказати. Це - частина комуністичної системи. Це - символи вбивства, збереження яких є блюзнірством перед полеглими. 

Упродовж 2007-2008 років в Україні демонтовано понад 400 пам'ятників діячам комуністичного режиму - організаторам Голодомору та політичних репресій 1937-41 рр. Перейменовано понад 3 тисячі топографічних назв, що носили їхні імена. Але до завершення цієї роботи, безумовно, ще дуже далеко. Перед нами стоять великі завдання. 

Кожен раз, коли ми навесні приходимо в Биковнянський ліс, ми говоримо про розвиток заповідника «Биковнянські могили». З кожним роком ми стаємо свідками того, як перевіряються проекти, мета яких - повернути нам пам'ять, дати шану тим людям, які були закопані в 30-х роках в цю святу землю. 

Національний статус заповідника отримали «Биківнянські могили». Споруджено офісне приміщення, встановлюються перші меморіальні частини того заповідника, над яким працює сьогодні місто, і віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Іван Васюник, міністр культури і багато-багато інших, включаючи, безумовно, Інститут національної пам'яті, і цілу низку громадських організацій. 

Але, переконаний, ми і досі у великому боргу перед цією сторінкою нашої історії. 

Я не можу бути спокійний, доки не вирішено питання про гідний соціальний захист колишніх політичних в'язнів та репресованих. 

У парламенті досі не розглянуто внесені мною законопроекти про правовий статус борців за незалежність України. 

Мене дуже часто обурює байдужість та відчуженість, яку демонструють наші політики й посадовці. Вони бояться цієї теми. Вони хотіли б владарювати в Україні без української культури, без української мови, без українців. Їхня мрія - це губернія, де б вони були безроздільними господарями. 

Як наслідок - ми є свідками спроб реваншу. 

Ті, хто заперечують Голодомор і репресії, ті, хто виправдовують Сталіна, ті, хто піднімають руку на наші святині і наших людей - приречені. Вони свідомо стають на бік однієї з найчорніших сил, які знала історія. Їхні чорні надії, глибоко переконаний, є безсилі. 

Нація відроджується. 

Великий український поет Василь Симоненко писав: «Можна прострелити мозок, що думку народить, думки ж - не вбить!» 

Сьогодні - істинно скорботний день. Водночас це - день торжества правди й справедливості. 

На руїнах радянської імперії постала Україна. Це - спільна і велика перемога всього Українського народу. Це - перемога нашого покоління, перемога тих, хто боровся за свободу Батьківщини, перемога тих, хто впав жертвою терору і репресій. Ми перемогли, і наша перемога - вічна. 

Вічна пам'ять загиблим. 

Слава Українському народові! 

Слава Україні!

ДОВІДКА 

У Биківні знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Встановлено, що в районі села Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві. За даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тис. репресованих комуністичною владою. На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.

Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено і проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 рр. оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.

Биківня є лише одним з багатьох поховань жертв комуністичного терору. Криваву географію виявлених місць поховань описано 28 лютого 1989 р. у таємному листі Голови КДБ УРСР М. Голушка Першому секретареві ЦК Компартії України В. Щербицькому: Бердичів - район єврейського цвинтаря; Вінниця - парк культури і відпочинку, колишній міський цвинтар, сад по вулиці Підлісній; Дніпропетровськ - 9-й кілометр Запорізького шосе; Донецьк - район шахти №11 Кіровського району; Івано-Франківськ - урочище «Дем'янів Лаз»; Кам'янець-Подільський - русько-фільварочний цвинтар та поблизу села Кам'янка; Луганськ - окраїна міста, урочище «Суча Балка»; Одеса - другий християнський цвинтар; Полтава - район піщаного кар'єру поблизу села Макухівка, урочище «Триби»; Суми - центральне міське кладовище; Умань - братська могила; Харків - лісопаркова зона; Хмельницький - один з об'єктів колишнього обласного управління НКВД, де наприкінці 1960-х років побудовано Центральний універмаг; Черкаси - старий єврейський цвинтар по вулиці Т. Шевченка; Чернігів - лісовий масив в районі села Холявіно.

Розстріли й масові безіменні поховання відбувалися в 30-40-х роках у Білій Церкві, Маріуполі Донецької області, Ніжині Чернігівської області, Золочеві та Стрию Львівської області, Чорткові, Бережанах, Кременці Тернопільської області, інших місцях. 

Французький журналіст про Галичан: Галичани є спадкоємцями про-нацистів - Де реакція? TOP
28 травня 2009

Кирило Горішний

Я сьогодні чув програму "La Fabrique de l’Histoire", на французькому національному радіо "France culture", яка була присвячена дебатам щодо книжки Отця Дебуа "La Shoah par balles". Я не буду зараз Вам розказувати про самі дебати, я хотів би привернути Вашу увагу до коментарів французького журналіста, документаліста і письменника Michael Prazan, які прозвучали на 36 хвилині програми. Мільйони слухачів могли почути, що зараз "в Галичині війна ще не закінчилась, операція Барбароса триває. Галичани є спадкоємцями про-нацистів... це люди, які прокламують опозицію Радянському Союзу..." (En Galicie, la guerre n'est pas terminée, Barbarosa continue. Les Galiciens sont les héritiers pro-nazis... des gens qui se revendiquent dans cette opposition frontale avec l'Union soviétique...)

Ось для інформації лінк на повну програму від 27 травня: http://sites.radiofrance.fr/chaines/france-culture2/emissions/fabriquenew/fiche.php?diffusion_id=73763
А також для інформації, це той самий журналіст, який є автором статті "Україна - європейська держава ? Це не чітко", яка вийшла в газеті "Le Monde" 15 вересня 2008 року, перекладена нижче для "The Ukraine List (UKL) #430, Chair of Ukrainian Studies, U of Ottawa, www.ukrainianstudies.uottawa.ca) - подана нижче

Чи була в ефірі яка небудь реакція на ці слова?

На жаль, не було жодної реакції ... навпаки!

Той, що контролює минуле - контролює майбутнє... історичні дебати та дослідження щодо деяких сторін історії України є, звичайно, необхідними... але поки що ідеться про небезпечну дезінформацію щодо сучасної Галичини та, відповідно, щодо України. Якщо взяти статтю того автора, яка була опублікована в "Le Monde", можна прочитати, що у Львові минулого року на вулицях були плакати зі свастикою... Може я щось пропустив, але я ще такого не бачив, хоча і живу тут. А називати сьогодні Галичан "спадкоємцями про-нацизму" - це, як на мене, дуже серйозні звинувачення та небезпечне узагальнення, які не почули декілька слухачів, а мільйони європейців та потенційних туристів... "Le Monde" і "France Culture" популярні у Франції та за її межами завдяки Інтернету.

Щодо таланту проплачених ідіотів, такий талант краще розвивається без реакції. Хоча, колишній посол України у Франції, пан Кочубей, відреагував на статтю Prazana в Le Monde відвовіддю, яка була опублікована в тій же ж газеті. Мені здається що такий напад чи провокація стосується крім держави ще й обласних та міських авторитетів Галичини, які працюють над модернізацією регіону та його іміджем.

#19
Ukraine a “European State”? Not So Clear
by Michaël Prazan, Op/Ed
Le Monde, 15 September 2008
[translated by Lama Mourad for UKL]

Michaël Prazan is a writer and documentary filmmaker. [His latest film, released in 2006, is The Nanking Massacre: Memory and Oblivion --UKL]

“Ukraine, a European country, shares common values and history with the states of the European Union.” And so read the joint declaration written at the onset of the Ukraine-EU summit held under the guidance of French president Nicolas Sarkozy in Paris on September 9, serving as an official invitation for Ukraine’s candidacy for European integration, starting as early as 2009.

Relatively unshaken by the disastrous escapade led by President Mikheil Saakashvili and the ensuing Russian demonstration of force, European leaders insist that Ukraine should become part of the Union, thus taking on a truly “European” identity.

Yet, Russian aspirations towards the Crimea, a Russian-speaking peninsula highly endowed with minerals and hydrocarbons are comparable, and arguably greater, to those towards South Ossetia. While Russia does not foresee an annexation of the Crimea in the near future – an act incidentally demanded by a majority of Crimeans – , based on geostrategic considerations, it remains one of the most sensitive zones in the region. If Ukraine were to join the European Union, the Crimea would serve, at best, as an inextricable node of the forthcoming Cold War, and at worst, as the scene of a latent conflict to be deliberated upon by Europeans.

Let us now return to the diction of the previously cited declaration. Foremost; “common […] history”. Which history do we speak of? In Ukraine, history is primarily a complex continuum where legacies of the Second World War and the Soviet era enjoy more intensity than in other areas. These memories persist to influence the cultural, geographical, and ideological landscapes of the local population.

In Simferopol, capital of the Crimea, Ukrainian is seldom spoken (the word “Ukrainian” is without equivalent in the local dialect), except when condemning the “pro-Western” government of Viktor Yushchenko. The vast majority of Crimeans, with the possible exception of the Tatar minority which had previously pled allegiance to Nazi invaders, identify themselves as Russians, speak Russian, and hold Kyiv in gross disregard. We must note, however, that Ukrainian national identity is paradoxical, to say the least.

Whether on its Southern front with Romania, or its Western front with Poland, invasions and annexations have consistently shaped, and reshaped, the territorial boundaries of Ukraine – so much so that we are lead to question which “territorial integrity”, as was adopted by the EU declaration in Paris, should be maintained. The Nazi invasion of June 1941, much like the Soviet annexation ratified at Yalta, has had a lasting effect on the aforementioned integrity.

While the Crimea yearns for the Soviet era, Galicia, a highly nationalist and former Polish territory which is now integrated within Ukraine, mourns the loss of its Nazi allegiance. This reflects the variation in “pro-Western” outlooks, which encompass a vast array of divergent values. Further emblematic of this phenomena: on July 27, the city of Lviv, formerly Lemberg, capital of Galicia, organized, in collaboration with the local television network, a demonstration to honour both the UPA, the Ukrainian nationalist movement which had collaborated with the Nazis (before defecting and turning against them), and the SS Galicia, an auxiliary unit of the SS composed of Ukrainian Nazis charged with the massacre of civilians, most notably in former Yugoslavia.

The proud display of the SS unit’s emblems and colors, as well as the Swastika-adorned posters announcing the event, were a must-see, if only for their presence in the heart of Europe of the future! This gathering further blurs the supposed “common values” that we share with the pro-Western Ukrainians. In Ukraine, being pro-Western is often tantamount to identifying with the UPA or the SS Galicia. This is mostly due to the fact that the dichotomy pitting “pro-Russian” against “pro-Western” follows similar lines as those charted by the previously entrenched antagonisms of the 20th century catastrophes.

“Former combatants” of these nationalist militias are still bestowed medals and decorations by the government of Kiev; a road in Lviv bears the name of Stepan Bandera, a prominent nationalist figure of the 1940s who allied with the German “liberators” in the first months of the Nazi invasion. The complete annihilation of Galicia’s Jewish population by the mobile extermination commandos and their Ukrainian auxiliaries remains an unaddressed taboo.

The genocide perpetrated against the Jewish population, in which a significant portion of the Ukrainian population participated, is subject to incessant historical reconfiguration by the highest instances of state power. Let us remember that the graves strewn across Ukrainian territory, in which the remains of nearly one million Jewish victims of the Nazi regime were thrown, remain commemoration sites solely for Soviets and Jewish organizations; they continue to be the only ones to have erected monuments or steles in memory of the victims. Ukraine, under Viktor Yushchenko, is vaguely democratic and extremely corrupt. It remains more permeable to the patriotic bravery of the former members of the SS Galicia than to the memory of its victims.

For Ephraïm Zuroff, president of the Simon Wiesenthal Centre of Jerusalem and director of the operation “Last Chance” which aims to bring remaining Nazi war criminals to justice, Ukrainian integration into the European Union or NATO will allow, as is the case of the Baltic States which henceforth reject the possibility of trying their former war criminals, will grant Ukraine an implicit approval of its refusal to acknowledge, in all honesty and lucidity, its past. “The worst that could happen, comments Ephraïm Zuroff, is that Ukraine be admitted into the EU or NATO without first having confronted its past and admitted the truth. Once it has been integrated into the EU and NATO, no amount of pressure could thereafter be exerted on it, and the struggle for memory, justice, and truth will have forever been lost.”

The independence of former Soviet satellite countries at the onset of the 1990s only tempered, temporarily, the deeply embedded identitarian, linguistic, historical, and geographical fractures which had formed throughout the 20th century. The recent war in South Ossetia, it is feared, could be but a preamble of convulsions to come.

Europe, therefore, would be well advised to reconsider the integration of these countries into the European Union. Finally, on the question of memory: Why insist that Turkey, as a requisite to any possible discussion of its candidacy to the EU, recognize the Armenian genocide, when Ukraine is exonerated in advance of any and all responsibility in the genocide of the Jewish population of Europe and of its current falsification of history?

Nicolas Sarkozy, during the electoral campaign, pronounced himself as adamantly opposed to the integration of Turkey out of fear – he said – of having to manage such issues as the Kurds, Syria, and Iraq on the frontlines of European territory. Yet, in light of all these considerations, in their historical, memorial, and geopolitical aspects, it is starkly clear that integrating countries such as Ukraine (or Georgia) would provoke repercussions of a much larger scale.

Яценюкоманія TOP

http://ua.glavred.info/archive/2009/05/22/132853-1.html
Владислав Вєтров,
22.05.09

Що може допомогти, і що може зашкодити Яценюкові домогтися своєї мети?

Команда

Говорячи про команду Яценюка (втім, як і про будь-які інші команди), варто нагадати, що персоніфікація української політики не сприяла розвитку партійної моделі структуризації влади. Це – наслідок нинішньої виборчої системи. В більшості випадків за лідером партії (блоку) стоять люди, яких важко назвати самодостатніми політиками і особистостями.

[...]

Свій «Турчинов» у Яценюка – непублічна (принаймні поки що) Світлана Войцеховська. Вона – давній і перевірений боєць, що обіймає посади, як написав один із сайтів, котрі «підкреслюють оперативну близькість». Вже понад п'ять років Войцеховська працює поряд з Яценюком: за часів перебування главою НБУ, Войцеховська керувала його апаратом, в МЗС – була його офіційним помічником, у Верховній Раді – завідувала секретаріатом голови ВР, тепер – одночасно відповідає за аналітичний, медійний і організаційний блок у «Фронті».

Окрім Войцеховської до першого кола спілкування Яценюка належить ще лише одна людина - його однокурсник по Чернівецькому університету Андрій Пишний. Він відповідає за фінансову сторону проектів Арсенія Петровича. Свого часу Яценюк лобіював Пишного на посаду голови Ощадбанку, але після невдалої спроби той пішов в РНБОУ на посаду першого заступника.

Саме Пишний є ланкою, що пов'язує Яценюка з середнім бізнесом (з великим Яценюк, ясна річ, зустрічається сам) і банкірами, на яких, переважно, й робиться ставка. Правда, останнім часом концепція тотальної опори на банкірів потребує невеликої кореляції: за ситуації погіршення економічної ситуації населення не дуже-то довіряє керівникам банків.

Технологи і технологи

Зміна технологічних команд.

Перша – під керівництвом Костя Бондаренка виписувала політичну програму, яка мала стати основою партійної програми Яценюка. Програма писалася практично з надиктованих Яценюком тез, тобто з його розуміння політичних, економічних і соціальних процесів. Але партії як такої поки що немає. Є громадський рух «Фронт змін», що останнім часом відчуває невеликий брак ідей.

З Костем Бондаренком Яценюк розлучився ще перебуваючи головою парламенту. Сьогодні з Яценюком працює російська команда Тимофія Сергєйцева - Дмитра Кулікова - Іскандера Валітова. За традицією в зв'язці з цією командою консультації надає усюдисущий ідеолог Володимир Грановський, який ліпив імідж не одному українському політикові. Найцікавіше, що, консультуючи нині Арсенія Яценюка, він також консультує і його «нерозлучного друга» Володимира Литвина.

Що стосується групи Сергєйцева – Кулікова - Валітова, то в цій зв'язці перший є головним координатором, тоді як останній – відповідає за кінцевий результат. «Наш третій партнер, Іскандер Валітов, працює з нами з 1999 р., починаючи з нашої першої президентської кампанії в Україні. До цього на запрошення Іскандера я взяв участь у його роботах з експертизи ситуації в охороні здоров'я і медицині, програмуванні роботи фондів у боротьбі з раком і СНІДом. Розвиваються партнерські відносини і з В. Грановським. Спираючись на глибоко засвоєну ним школу методологічної роботи, Володимир, самодіяльна і само організована людина, відіграє сьогодні значну роль в неофіційній політиці України, не припиняючись дивувати нас організацією несподіваних і дуже ефективних ситуацій». Це – цитата зі спогадів Сергєйцева на сайті наукового фонду «Інституту розвитку ім. Г.П. Щедровицького».

На тому ж сайті є й коротка біографічна довідка від Іскандера Валітова: «В 1998 р. Т. Сергєйцев запросив мене брати участь у президентській виборчій кампанії в Україні, запропонувавши спроектувати і організувати роботу з медиками. Я з радістю погодився (давно шукав можливість перейти від локальних інноваційних проектів до роботи з «великою системою»), запропонувавши організувати комунікацію лікарів і кандидата (президента країни, що діяв на той час ) з приводу комплексного плану реформи охорони здоров'я. Ядром проекту був «договір сторін» – в обмін на гарантії реформ кандидатові була обіцяна політична лояльність лікарів. Все вийшло: і реформи спроектували, і громадський рух (ентузіазм учасників був справжній) організували, і всенародне обговорення планів влаштували, і кандидата реально включили в переговорний процес, і отримали потрібний електоральний ефект (за рік провели десятки публічних і, при цьому, гранично змістовних заходів, в т.ч. ОДІ). У розробці проекту (крім Тимофія) брав участь Дмитро Куліков (так почалася наша співпраця). До речі, проект дістав продовження і після виборів: лідери створеного нами громадського руху («Пульс України») увійшли до комісії з реформи охорони здоров'я Кабінету Міністрів, були підготовлені відповідні законопроекти… (процес було зупинено «справою Гонгадзе» і кризою влади в 2001 р.). У 2002 р. я пристав на пропозицію Т. Сергєйцева та Д. Кулікова стати їхнім третім партнером. Відтоді ми провели кілька масштабних виборчих кампаній».

Поява команди російських політтехнологів у штабі Яценюка ознаменувалася відмовою від проведення аналогій «Яценюк - український Обама», що, очевидно, є правильним рішенням. Ну, хто далеко від столиці може дозволити собі вникнути в складну асоціацію українського сьогодення і паном Обамою, що переміг на виборах президента США? В той же час Яценюка почали активно і традиційно просувати в медіа, припинивши розвиток оригінальних ідей, які були спочатку анонсовані (соціальні мережі, голосування смс-ками, відбір кандидатів у команду). Яценюк не перестав користуватися і тими ресурсами, які йому нічого не коштують, – це в першу чергу канал «Інтер», що наштовхувало на думку про зв'язки з опальним нині газотрейдером Фірташем. Втім, доступ до медіа-ресурсу – це зовсім не вливання «живих грошей» у кампанію. А консультації вже згадуваного Грановського і генпродюсера «Інтеру» Безлюдної – це лише елементи фону, який може як розмитися, так і набути виразніших рис у разі, якщо шанси Яценюка зростатимуть.

Фінанси і консультації

Сьогодні можна говорити, що розпочата кампанія Арсенія Петровича проходить у жорсткому економ-режимі, а це означає, що самих лише меценатських вливань Віктора Пінчука явно недостатньо. Останній ще не вирішив, як він може в майбутньому скористатися цією інвестицією, а це означає, що бездумних фінансових кроків ніхто поки робити не збирається. Те ж саме можна сказати і про інших серйозних гравців, які могли б допомогти Яценюку з грошима. Проблема в одному – всі вони хочуть мати на кандидата «контрольний пакет», і ця обставина може зашкодити їм усім домовитися.

[...]

Очевидно, що ще більші витрати передбачає технологія «захоплення» електорату і гасіння всіляких міфів. Наприклад, про те, що Президент Кучма Яценюку підбирає кадри, а Президент Ющенко через Віру Ульянченко йому протегуватиме.

Досі також не вирішено, коли презентувати партійний проект, і чи треба це робити, враховуючи ідентифікацію Яценюка з громадським рухом «Фронт змін». Потрібно також вирішити, коли і за якими критеріями добирати під старт кампанії людей-балакунів, і людей-вирішунів з-поміж чинних політиків і парламентаріїв (адже самотужки Арсеній Петрович навряд чи з усім гамузом впорається). Потрібно перейти до рішучого вербування депутатів, які підходять під ці критерії. І не лише у Верховній Раді, а й на місцях.

Дуже символічно, що в день «політичного повноліття» Арсенія Яценюка як «одного з лідерів «п'ятірки» нашого блоку» привітав НУНС, побажавши юному політикові «щирих соратників». Це – м'яке нагадування Арсенію Петровичу про те, що у всіх є минуле. Але, як відомо, без нього не буває і майбутнього. У Яценюка воно є.

Ціла стаття: http://ua.glavred.info/archive/2009/05/22/132853-1.html

Президент відвідав урочистий вечір з нагоди 130-річчя від дня народження Симона Петлюри TOP
«час жити своїм розумом. Час стати самими собою й навчитися поважати себе і свою власну історію, пам'ятати своїх власних героїв. Час поглянути на нашу історію рідним, чистим поглядом. Час оцінювати її з українських, а не нав'язаних ззовні позицій».


Президент відвідав урочистий вечір з нагоди 130-річчя від дня народження Симона Петлюри, що відбувся в Національному драматичному театрі імені Івана Франка.

 «Сьогодні вшановуємо пам'ять великого українця - Симона Васильовича Петлюри. Постать, безумовно, знакова; постать, що посідає особливе місце в нашій українській історії. Людина, яка стала одним із символів українського державотворення ХХ століття», - сказав Президент. 

Він нагадав біографію Симона Петлюри, який ще до Першої світової війни був відомий як публіцист і літературний критик, активний діяч Революційної української партії і поборник української національної ідеї. «У великій хвилі Української революції він виростає в провідного політичного і державного лідера. Як член Української Центральної Ради, генеральний секретар військових справ УНР Петлюра відіграв вирішальну роль у створенні української національної армії. Саме він наприкінці 1917 року сформував Гайдамацький кіш Слобідської України, разом з яким виступив проти більшовицької агресії. Як ніхто інший він розумів: «В боротьбі виростає сила, розвивається свідомість, набирає животворної енергії національна воля, боротьба ставить на порядок денний питання про організацію національних сил, про сталеві, міцні форми цієї організації», - нагадав Віктор Ющенко. 

Саме Симону Петлюрі, за словами Президента, довелося очолити Українську республіку й одночасно її військо у найкритичніший для молодої держави час. «В умовах одночасної війни з більшовиками і денікінцями Симон Петлюра взяв на себе історичну відповідальність за долю Батьківщини й зробив усе можливе, щоб відстояти українську незалежність», - сказав він. 

Згодом Симон Петлюра очолив Державний центр УНР в екзилі й до останнього дня продовжував боротися за свободу України. «Петлюра, як ніхто інший, був небезпечний для комуністичної імперії. 25 травня 1926 року постріли більшовицького агента обірвали його життя», - нагадав Віктор Ющенко. 

У своєму виступі Президент спростував стереотипи, які були сформовані щодо українського лідера і глибоко вкорінені у суспільну думку. «Чи не тому ім'я Петлюри й досі належно не вшановано в державі, за яку він віддав життя?» - поставив риторичне запитання Президент. 

Він висловив переконання, що тепер «час жити своїм розумом. Час стати самими собою й навчитися поважати себе і свою власну історію, пам'ятати своїх власних героїв. Час поглянути на нашу історію рідним, чистим поглядом. Час оцінювати її з українських, а не нав'язаних ззовні позицій». 

«З далі нинішнього часу бачимо, що Симон Петлюра був найбільш сильним, стійким та реально мислячим із лідерів Української революції», - зазначив Віктор Ющенко. На його переконання, головною причиною поразки була відсутність справжньої єдності національних політичних сил та їхніх лідерів у двадцяті роки ХХ століття, коли особисті амбіції брали гору над державними і загальнонаціональними інтересами. 

Проте, констатував Президент, Симон Петлюра переміг: проголошення незалежності України в 1991 році - це його найбільша й остаточна перемога. «У цьому сенсі він наш сучасник, наш однодумець і наш соратник. Нам і сьогодні потрібні його дух, відданість українській меті, твердість, цілеспрямованість, його досвід і мудра порада», - сказав Віктор Ющенко. 

Він закликав відверто визнати - якщо не об'єднаємося нині, не наведемо лад в країні, то загроза національній державності може стати цілком реальною. «Україна - це нація. Україна - це держава. Україна дасть собі раду. І сама обере той шлях і той спосіб, як захистити свою безпеку і незалежність і як вибудувати рівні відносини навіть з набагато більшими партнерами», - наголосив Президент. 

Він також закликав усім загрозам і викликам протиставити нашу національну єдність, усвідомлення державності як найвищої цінності, яка гарантує Україні стабільність, прогрес і достойне місце в європейській сім'ї народів. 

«Як Президент України роблю і робитиму все для консолідації української нації, української політичної еліти. Важливою і необхідною складовою цього процесу вважаю відновлення нашої історичної пам'яті. Цю роботу будемо продовжувати, який би спротив вона не викликала в українофобів усередині країни та поза її межами», - заявив Віктор Ющенко. 

На його переконання, тільки тоді, коли такі постаті, як Симон Петлюра, будуть належно оцінені та пошановані, українське суспільство остаточно вилікується від постімперських болячок та почне по-справжньому поважати себе. 

«Я прошу українську інтелігенцію, науковців, журналістів, представників влади робити все можливе, щоб повернути Україні її великі імена», - сказав Віктор Ющенко. 

Президент звернувся до присутніх із закликом бути гідними своїх славетних попередників, шанувати їхні великі справи і побажав непохитної віри у майбутнє Соборної Української Держави. 

65-і роковини депортації з Криму кримських татар та інших осіб за національною ознакою TOP

18 травня 2009 року виповнюється 65 років депортації кримських татар та осіб інших національностей з Криму.

18 травня 1944 року за рішенням тоталітарного режиму були піддані цілковитій депортації з Криму і заслані у віддалені райони Центральної Азії, Сибіру й Уралу понад 200 тисяч наших співвітчизників.

Депортація, масове примусове переселення – лихо, яке породжене Другою світовою війною. Кримський півострів виявився одним із тих регіонів, який найбільшою мірою був охоплений вимушеними переселеннями людей за національною ознакою. Ця трагедія позбавила депортованих політичних, економічних та культурних прав, свого національного коріння.

Гіркої долі і поневірянь зазнали у ті роки кримські татари, вірмени, болгари греки, німці, серед яких переважна кількість були діти, жінки і люди похилого віку. Вони потрапили в нелюдські умови таборів, стали жертвами репресій, голоду і винищення. Насильницьке утримання депортованих людей у місцях вигнання продовжувалося до кінця 80-х років минулого століття. Будь-які спроби повернутися на Батьківщину у Крим - переслідувалися арештами та позбавленням волі.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття Крим віч-на-віч зіткнувся з дуже складним процесом масової стихійної репатріації раніше депортованих осіб та їх сімей. Розпад Радянського Союзу і важка економічна криза, яка вразила практично всі колишні країни СРСР, значно ускладнила процес повернення депортованих.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію “Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав”, а 07 березня 1991 року – Постанову “Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року “Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав”. Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

Не дивлячись на складнощі та проблеми Українська держава, яка залишилася практично наодинці з наслідками цієї трагедії, ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

Здобуття Україною незалежності створило принципово нові умови існування як держави в цілому, так і окремих її регіонів, зокрема Кримського півострову.

Варто відзначити, що Україна активно підтримала низку документів ООН, Ради Європи, ОБСЄ та СНД по захисту прав національних меншин і прав людини. Також, це відображено в Конституції України, її законах, інших нормативно-правових актах.

09 жовтня 1992 року у м. Бішкек в рамках СНД українською стороною було підписано Угоду з питань, пов`язаних з відновленням прав депортованих  осіб, національних меншин і народів (так звана Бішкекська Угода), що була ратифікована постановою Верховної Ради України 17.12.1993 року № 3736-ХІІ. Ця Угода є юридично обов`язковим багатостороннім документом, носить рамковий характер і визначає основні питання щодо забезпечення прав депортованих осіб. Термін дії Угоди з питань, пов’язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів від 09 жовтня 1992 року закінчився 26 червня 2003 року і Україна вийшла з пропозицією її пролонгувати.

30 травня 2003 року у м. Санкт-Петербург главами 8 держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в тому числі і з Республікою Узбекистан було підписано Протокол до Угоди  з питань, пов’язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів від 09 жовтня 1992 року, яким продовжено термін дії Угоди на 10 років. Відповідно Верховною Радою України було прийнято Закон України „Про ратифікацію Протоколу до Угоди з питань, пов’язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів” від 18.02.2004 року № 1501-ІV.

Важливу роль у формування політико-правових засад інтеграції кримських татар в українське суспільство відіграло створення у травні 1999 р. Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України.

Знадобився майже рік, щоб ця важлива ланка у системі забезпечення етнополітичної стабільності в Криму реально почала функціонувати. Головним завданням дієздатного механізму став постійний діалог між органами державної влади та керівництвом кримськотатарського руху. Таким чином вдалося налагодити дієві форми і засоби практичної участі Ради представників кримськотатарського народу в оперативному вирішенні політико-правових, соціально-економічних, культурних та інших проблем кримських репатріантів, як консультативно-дорадчого органу Президента України.

Слід зазначити, що частина питань правового та соціально-культурного характеру у сфері адаптації та інтеграції колишніх депортованих в українське суспільство поступово вирішується. Це - набуття громадянства депортованими, отримання освіти, відродження мови, культури та інші. Вирішено на державному рівні і питання фінансування державної програми розселення та облаштування депортованих.

KGB material released by Cold War Project available online TOP

"The Cold War International History Project just released the 'Vassiliev Notebooks.' The notebooks are an important new source of information on Soviet intelligence operations in the United States from 1930 to 1950.

Though the KGB's archive remains closed, former KGB officer turned journalist Alexander Vassiliev was given the unique opportunity to spend two years poring over materials from the KGB archive taking detailed notes -- including extended verbatim quotes -- on some of the KGB's most sensitive files.

Though Vassiliev's access was not unfettered, the 1,115 pages of densely handwritten notes that he was able to take shed new and important light on such critical individuals and topics as Alger Hiss, the Rosenberg case, and 'Enormous,' the massive Soviet effort to gather intelligence on the Anglo-American atomic bomb project. Alexander Vassiliev has donated his original copies of the handwritten notebooks to the Library of Congress with no restriction on access. They are available to researchers in the Manuscript Division."

The Cold War International History Project
http://www.wilsoncenter.org/index.cfm?topic_id=1409
&fuseaction=topics.documents&group_id=511603

Із архівів ЦРУ про УПА: Вони налаштовані працювати з нами, без нас і проти нас TOP

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1731776.html
14.05.2009

Роман Купчинський

Вашингтон – Нещодавно розсекречені архіви Центрального розвідувального управління США проливають світло на встановлення контактів та початок співпраці між ЦРУ та Українською Головною Визвольною Радою (УГВР), створеною у 1944 році для політичного керівництва збройною боротьбою Української Повстанської Армії (УПА).

[…]

Як свідчить документ, ця співпраця була вигідна обом сторонам і була спрямована на підтримку українського визвольного руху з одного боку, і на постачання інформації про радянські плани у повоєнній Європі, з іншого.

«Операція Белладонна»

Документ «Операція Белладонна», що з’явився у листопаді 1946 року, складається з 25 сторінок огляду українських організацій, що діяли у повоєнній Європі, біографії їхніх лідерів та оцінка спроможності цих груп бути корисними в зборі розвідувальної інформації для Сполучених Штатів.
Серед цілого спектру організацій звіт виділяє дві: УГВР та Організацію Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери.

«Після докладного вивчення проблеми і порівняння інформації з кількох джерел у Німеччині, Австрії та Римі, наше джерело вважає, що УГВР, УПА та ОУН Бандери є єдиними великими та ефективними організаціями серед українців. І що більшість інших організацій є малими емігрантськими групами, що не мають впливу і контактів із батьківщиною. УГВР визнають як організацію, що має підтримку серед молодого покоління та серед українців в Україні, а її лідери, Гриньох та Лебедь мають незаперечний авторитет. Деякі інші групи заздрять структурі УГВР через те, що організація є незалежною та потужною і завжди відмовлялася йти на співпрацю з німцями, поляками, чи росіянами».

Згідно з документом, перший контакт із неназваним американським офіцером розвідки відбувся з представниками УГВР у квітні 1946 року в Римі за допомогою зв’язків Української Греко-Католицької Церкви у Ватикані.

[…]

УГВР, як політичне керівництво УПА, контролювала мережу партизанських груп в Україні і Польщі, котрі мали можливість функціонувати як система раннього попередження та надавати точну та вчасну інформацію в тому випадку, якби сталінська Червона Армія розпочала наступ на Захід. Ця інформація була безцінною для американської розвідки, Центральної розвідувальної групи, яку незабаром замінила ЦРУ.

Для УГВР найголовнішою місією УПА була боротьба з радянськими силами за встановлення незалежної української держави. Будь-які інші завдання, які УГВР ставила перед УПА, мали другорядне значення. Але для УГРВ було надзвичайно важливо знайти західного союзника, який би міг фінансувати її, здавалося б, романтичну й безнадійну діяльність. Тому Сполучені Штати були для них найбільшою надією, і керівництво вірило, що прийнятна угода про співпрацю послужить інтересам обох сторін.

«Здібні люди з психологією переслідуваних»

Американський розвідник залишив свідчення і про особистості якості та характер людей, з якими йому було доручено встановити контакт:

«Вони рішучі та здібні люди, але вони мають психологію переслідуваних. Вони готові принести в жертву своє життя, чи покінчити життя самогубством, якщо це піде на користь їхній справі. Вони також готові на вбивство, якщо буде потрібно. Вони налаштовані працювати з нами, чи без нас, а якщо буде потрібно, то і проти нас. Вони не шукають особистої вигоди чи користі.

Наше джерело відчуває, що конспіративна ментальність та надзвичайний ступінь недовіри до всього і всіх, хто не пройшов перевірки, є великими перешкодами на шляху співпраці з українцями. Потрібно завжди пам’ятати, що вони мають майже релігійну віру у свою націю та не довіряють нічому іноземному: передусім польському, потім російському, і на решті, німецькому. Підсумовуючи його тривалі спостереження за цими людьми, джерело переконане, що за умов правильного поводження з ними, вони можуть бути корисними у будь-який час та для будь-якої мети».

До 1952 року «Операція Белладонна» пройшла великими змінами. Боротьба УПА не принесла бажаного результату, але США продовжували підтримувати зв’язки з УГВР. За допомогою фінансової підтримки ЦРУ було створено дослідницьку та видавничу компанію «Пролог» (Prolog Research and Publishing, inc). Також у Філадельфії було створено бюро УГВР, яке пізніше змінило свою назву на «Закордонне представництво», чи «ЗП УГВР».
Історія «Прологу» є однією з найзахопливіших, але невідомих сторінок «холодної війни». За 36 років свого існування «Пролог» мобілізував сотні людей, більшість із яких і не підозрювали про співпрацю «Прологу» з ЦРУ, на допомогу справі здобуття свободи і незалежності України, попри великий особистий ризик.

Ціла стаття: http://www.radiosvoboda.org/content/article/1731776.html

Yushchenko: Ukraine should remove all Soviet memorials TOP

www.upi.com/Top_News/2009/05/18/Ukraine-to-remove-all-Soviet-memorials/UPI-68461242655072/
May 18, 2009

Ukraine's President Viktor Yushchenko (L) and Polish President Lech Kaczynski pay tribute to those killed during the Soviet dictator Josef Stalin's rule at a memorial in the settlement of Brody, Ukraine on February 28, 2009.

(UPI Photo/Mykola Lazarenko/Pool)

Ukraine to remove all Soviet memorials.

KYIV, Ukraine, May 18 (UPI) -- Ukrainian President Viktor Yushchenko said his country should remove all symbols dating back to the communist era, which he sees as being as bad as fascism.

Yushchenko said the Ukraine people were hostages of two totalitarian regimes, communist and fascist, which he said were identical in their hatred towards human beings and their practice of committing mass killings, the Croatian news agency HINA said Monday.

Yushchenko spoke Sunday at a site in a wooded area outside the Ukrainian capital of Kyiv at a ceremony to remember victims of the Soviet regime's massacres of 1937-1941. He said Soviet dictator Stalin's secret police killed and burned tens of thousands of innocent people, the Serbian news agency Beta said.

Yushchenko said that all over Ukraine more than 400 monuments with Soviet symbols were removed last year, which brought strong denunciations from Russia.

In another dispute, Russian authorities have rejected Yushchenko's proposal to declare as genocide the great famine from 1932-33 when several million people died in what was then the Soviet republic of Ukraine, Beta said.

Deadly orphanage: The building where over 700 children starved to death in 1932-33 TOP

http://www.day.kiev.ua/263840/
3 February, 2009

By Olha BOHLEVSKA, Zaporizhia

Photos by the author
Hard facts have been established, revealing the horrible truth about the death of small inmates of an orphanage in downtown Zaporizhia 75 years ago. The city learned the tragic story after the city council’s commission on toponyms began discussing the possibility of installing a memorial sign dedicated to the inmates of the Children’s Home who died in 1932-33. The evidence, which was discovered almost accidentally, is hair-raising: over 700 inmates of the orphanage, aged between one day and four years, died within a year and a half. Most often the cause of death, as recorded in the archives, was emaciation, intoxication, gastritis, and others. In fact, the small children died of chronic undernourishment. The horrible specter of the Holodomor caught up with them where they were supposed to be rescued and cared for.

Anatolii Peniok, an ethnographer, was the first to locate and systematize valuable documents. In the photo he is near the building that most likely housed the dealy orphanage.

Children's cases were found in the archives a year ago, long before the official measures regarding the Holodomor, by Anatolii Peniok, an amateur ethnographer and foreman at the Zaporizhstal Steelworks. "We learned about the death of 30 orphanage inmates back in 1993 but were unable to locate the institution," he says, "so I decided to find it and started digging up the state archives." Leafing through public registry files of what was at the time Stalin district, reading handwritten entries faded with time, Peniok came across a large number of death certificates relating to infants and pointing to the same location: Children's Home at 7 Rosa Luxembug St., or just a children’s home, without an address but with the same names of the medical staff. He checked the records from May 21, 1932, through Nov. 30, 1933 and meticulously copied the children’s names, drawing up a list of 755 names. Peniok feels sure that a further study of these documents would reveal quite a few silent tragedies.

Yurii Dniprostroi and Bernard Shaw

Zaporizhia Regional State Archives. A death certificate stating that Olha Vodna, an 8-year-old girl, died of emaciation on Oct. 7, 1932.

I have followed in the footsteps of the above-mentioned foreman and the archivists who were tasked with answering a request from the Zhovtnevy district city state administration, and studied the demographic records. I could not help crying as I turned the pages of archival documents.

Not a single day would pass at the orphanage without a small inmate's death; sometimes five to six deaths were registered within 24 hours.

Nine children died on May 21, 1933, when the famine was exacerbated by a measles epidemic.

The names of many children are proof of their status as foundlings (e.g., Yurii Dniprostroi, Ivan Stantsiiny, Mykola Fevralsky, Frosia Yuzhna, Nina Dyspanserna, etc.). After exhausting the list of ordinary names, the orphanage's personnel turned to those of past celebrities: Bernard Shaw, Anna Akhmetova (sic), Lesia Ukrainka, and so on. Yet children died all the same.

A man with a full belly thinks no one is hungary

Peniok's discovery became known to Dr. Fedir Turchenko, who holds a Ph.D. in History and is a member of the Zaporizhia City Council's commission on toponyms. He was in charge of the Zaporizhia volume of the National Book of Memory: victims of the 1932-33 Holodomor in Ukraine. He was stunned by the functionaries' cynicism at the time: "That orphanage was ... on Rosa Luxemburg St., where there also was the prosecutor's office, district council, finance department, and other institutions. The Soviet bureaucrats could not have been ignorant of what was happening in a building they passed by every day on their way to work."

Referring to official documents, Dr. Turchenko notes that the children's homes in what is now Zaporizhia oblast and what was then part of Dnipropetrovsk oblast had some 40,000 inmates. Peasant parents would often purposefully abandon their babies in that relatively well-supplied industrial area, hoping the foundlings would be spared death by starvation. Vain hopes.

Turchenko is sure that the Soviet civil servants did not suffer from the famine because they received food from special distribution centers that did not cater to the public at large. Proof of this is an archival directive establishing food rations for the senior officials of the Melitopil district executive committee (the first figure indicates the amount per the head of the family and the second one, per a dependent of up to 14 years of age): 600-800/400 grams of bread and 1.0/0.5 kilogram of cereals were part of the daily rations. The monthly rations included 3.5 kilograms/500 grams of meat; 1.5 kilogram/400 grams of sugar, etc. It stands to reason that the bureaucrats in Zaporizhia did not have poorer rations than their counterparts in the province.

A memorial plaque

The street that used to bear the name of Rosa Luxemburg now boasts the name of another revolutionary, Felix Dzerzhinsky. Building No. 7 now accommodates the state treasury department and a veterinary clinic. Historians do not have direct evidence that this building once housed the orphanage, but the probability is very high. It is an old structure, located at an intersection, just like that Children's Home in the 1930s. Be that as it may, the initiators of the memorial project believe that the main thing is not the exact address but the memories of innocent children's souls.

"It would be improper to remind people who work here of the sad events of the past every day," says Mykhailo Levchenko, a member of the commission on toponyms, "so we agreed on a memorial plaque on the wall joining building No. 7 and the next building."

The initiative of the city council members and the public has been supported by the experts at the city's architecture and urban planning directorate. Hopefully, the red tape that started last spring will finally end and memories of the children who happened to be born in that horrible period will not sink into oblivion.

Ukrainian leader calls for "cleansing" of communist symbols TOP

http://www.b92.net/eng/news/world-article.php?yyyy=2009&mm=05&dd=17&nav_id=59216

Kyiv, Ukraine -- Ukrainian President Viktor Yushchenko called for communist statues to be removed and Soviet street names to be changed. It came in a speech on the country's Remembrance Day for the Victims of Political Repression.

Hammer and sickle in the Kyiv Arsenalna metro (subway) station.

 

 

 The president attended a memorial service at the Bykivnia mass grave on the outskirts of Kyiv, where up to 150,000 people executed in the Stalinist purges were buried.

"Ukraine must once and for all cleanse itself of the symbols of the regime that massacred millions of innocent people. There can be no justification for this - it is not a part of our history, as some cynical people would say, it is a part of the communist system, and symbols of murder," he said.

He said Ukraine must continue work to rename all towns and villages that still carry communist names, as well as removing statues and monuments, and called on parliament to consider changing the status of nationalists who fought for Ukrainian independence during the Soviet era.

In a veiled rebuke against Russia, which has refused to recognize Ukraine's Stalin-era famine as genocide, Yushchenko said: "Those who deny Holodomor and political repressions, those who justify Stalin, are raising their hand against our sanctity and our people."

The president laid flowers at the memorial to political prisoners, and joined a mourning procession to the Memorial Cross, led by Ukrainian church leaders. At the close of the service, a minute's silence was held.

Ukraine bans gaming parlours after fire TOP

http://in.reuters.com/article/worldNews/idINIndia-39648420090515
May 15, 2009

KYIV (Reuters) - Ukraine's parliament slapped a blanket ban on casinos and gaming parlours on Friday, a week after fire tore through a hall filled with slot machines, killing nine people.

A law imposing the ban, pending new legislation moving gambling establishments outside city centres, secured 340 votes in the assembly, far more than the 226 required to pass.

Gambling halls, many of them small, dimly lit and dingy, have sprung up throughout towns and cities in Ukraine and other ex-Soviet states since the fall of communism in 1991.

Officials last week blamed last week's blaze in a gaming hall in the central city of Dnipropetrovsk on blatant violations of fire regulations

"The tragedy in Dnipropetrovsk shows we can no longer put off a decision on the problem of the gaming business," Natalya Korolevska, a senior deputy, told the chamber.

"This has now become a general disease in our society, with 75 percent of customers being students and schoolchildren."

Officials in Ukraine have long debated calls to move casinos into specially designated areas on the outskirts of cities.

The law, to be signed by President Viktor Yushchenko, bars a variety of gambling institutions, including casinos, halls with slot machines, bookmaking shops and internet gambling.

Lotteries, sports and literary competitions and games like billiards involving cash prizes are not affected.

Protests against gambling restrictions in Ukraine TOP

http://www.forbes.com/feeds/ap/2009/05/18/ap6434072.html
05.18.09

By MARIA DANILOVA

Ukrainian casino owners and employees on Monday protested a bill that would temporarily ban gambling, saying it would put tens of thousands of people out of work and calling for a gradual approach toward greater state regulation of the industry.

Hundreds of casino workers demonstrated outside President Viktor Yushchenko's office, urging him to veto the bill and chanting "Work! Work!"

The bill, approved Friday by Parliament, would shut all casinos and slot machine-machine parlors nationwide pending passage of separate legislation expected to restrict gambling to a special zone that would be established in one part of the France-sized country. Parliament has not yet considered that legislation.

Lawmakers say the changes would help fight widespread gambling addiction, particularly among younger and older Ukrainians, and would make it easier to collect taxes from casinos.

The bill to halt gambling was rushed through parliament after nine people were killed in a fire in a gambling parlor in the eastern city of Dnipropetrovsk, drawing public attention to the issue. It needs Yushchenko's signature to come into force, but he has labeled it populist and indicated he may send it back to parliament to be reworked.

Ukrainian Casino Association head Anatoliy Nesterenko called on Yushchenko to veto the bill, saying it would put as many as 200,000 people out of work during a severe financial crisis

"Let's do it step by step - let's not throw people out onto the street," Nesterenko told a news conference.

He said industry leaders were ready for more government regulation, including possibly restricting gambling institutions to special zones, but called for a transition period that would allow already operating slot machines, casinos and their staff to adjust to the change.

Шлях воїна TOP
Читайте нижче Дніпропетровськ: Запрошення на ІІІ – міжнародний навчально-вишкільний семінар із бойового гопака -- 15 до 30 липня  під рубрикою Програми і Конференції


Цього вересня мені випало полетіти з Торонто до Львова. Він тоді вирував: передвиборчі мітинги і концерти, виступи чільних політиків, велелюдний Форум Видавців, традиційні осінні святкування, – як от Свято Меду у Шевченківському гаю. Вела його Наталя Криничанка – поетеса і співачка, яка, попри матеріальну неприкаяність, примудряється суттєво облагороджувати й урізноманітнювати життя міста Лева. Вона познайомила мене із Володимиром Пилатом – президентом Міжнародної федерації Бойового Гопака, творцем цього стилю єдиноборств.

Пилат у короткій промові зазначив, що іще наші предки справіку вживали мед, як запоруку здоров’я і сили, та схилялися перед бджолами, як зразком досконалої організації.

Згодом показували майстерність юні вихованці школи Бойового Гопака.

Тепле лагідне сонце, насичене духом пасіки повітря, ритмічна музика, барвисті костюми, вистриби і кульбіти на зеленій травичці, – усе це навіювало безтурботний, ідилічний настрій.

Тож я був подивований, коли спілкування наше з паном Володимиром потекло у іншій, зовсім не безтурботній і ніяк не ідилічній тональності. Те, про що він говорив, виявилося настільки несподіваним, що я напросився на ще одну зустріч. Потім уже, як приворожений, забігав до офісу Бойового Гопака (добре, що той у самому центрі Львова) при кожній нагоді, шкодуючи, що моє перебування в Україні короткотривале і не дозволяє довідатись більше.

Отже, слово Володимирові Пилату.

– Розкажіть трішки про себе, будь ласка.

– Я походжу з шляхетного роду, який згадується у історичних хроніках, починаючи з XVI століття. Не виключено, що я є прямим нащадком відомого римського сановника Понтія Пилата.

Усі відомі мені предки по чоловічій лінії відзначались тілесною міццю і гартом, були добрими воїнами. Один з дідів потрапив навіть до особистої охорони цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа.
Я, скільки себе пам’ятаю, завжди був фізично сильним і фанатом за характером. З найменшого віку займаюся спортом. У сім років пішов у секцію спортивної гімнастики, згодом обрав вільну боротьбу, а вже потім захопився карате та іншими видами східних єдиноборств. Тренувався щоденно, по 6-8 годин. Як каратист, вигравав усі поєдинки, переважно нокаутом. Отримавши чорний пояс, став сенсеєм. Відкрив у Львові свою школу, вихованці якої досягали неабияких успіхів на українському й всесоюзному рівнях.

Опановуючи спортивну частину східних єдиноборств, я заглиблювався також у їхні духовні платформи. І муляла думка: от корейці або японці на державному рівні піднесли свою боротьбу до статусу національної і, завдяки цьому, стали відомими у світі. Але на нашій землі також, за свідченнями сучасників, уже зі скіфських, княжих часів були неперевершені воїни, найвідоміші з яких – запорізькі козаки. Вони мусіли мати свою бойову систему. Як би її віднайти?

Ключ до розгадки дали народні танці. Взявшись за їх дослідження, я побачив, що в багатьох, – а особливо гопаку й метелиці, – закодовано унікальні бойові прийоми. Та й добре відомо, що козаки удосконалювали свій вишкіл під музику, подовгу танцюючи. Поєднуючи це з тим, що уже знав, я розробив власну систему, котру назвав Бойовим Гопаком. Роботу почав у 1985-му, а через два роки заснував школу, яка розрослась тепер до десятків відділень у двадцяти областях України та в Києві, (а також за ії межами – в США, Англії, Португалії,  Канаді, Італії)

– Чи могли б Ви дати визначення Бойового Гопака?

– Їх є багато. Загальноприйнято: школа гармонійного виховання особистості. Іще – школа лицарів. Школа лідерів. Але мені найбільш до вподоби – школа виховання української еліти.

– Еліти??? (На ту мить Бойовий Гопак асоціювався у мене хіба що з стрибками й ударами).

– Саме так – еліти. Адже українці, навіть успішні, – ті, що мають хати, машини, гроші, – відправляючи дитину до університету, кажуть: “Учися, сину! Вивчишся – станеш інженером. Отримаєш добру роботу, зарплату, будеш поважана людина!”

Ніхто не бере до голови, що син їхній може бути не просто інженером, а генеральним директором виробничого об’єднання, міністром, Президентом... Своїх дітей, хоч би і з вищою освітою, в українських сім’ях бачать якимись третіми, четвертими, п’ятими у ланці управління суспільством. Хибна система виховання формує не Володарів, не Провідників, не Пророків, що поведуть народ і державу до великого майбутнього, а примітивних виконавців, які постійно шукають собі пана, котрий дасть їм роботу, підкаже, що і як треба робити.

Тож Бойовий Гопак, серед іншого, намагається подолати цей комплекс другорядності, сформувати наступну генерацію якісно іншою.

Пилат Володимир Степанович (1955 р. н.) – весь у чорному, високого (десь 1 м. 90 см.) зросту, кремезної статури, – така собі людина-скеля. Суглоби величезних кистей рук розплющені від тисяч і тисяч ударів. Голос дещо глухуватий – очевидно, від перевтоми, тон твердий і упевнений.

– При радянській системі, яка вирощувала для себе кадри, а не особистості, тотально винищувалось поняття “чоловік”. А у багатьох народів вихованню цього поняття приділяється серйозна увага – і, в результаті, вони процвітають. Адже, хто б там що не казав, саме чоловік є рушійною силою суспільства. Він не настільки поглинутий сім’єю, він монотонно, роками працює, вдосконалюється, здобуває. Я ніяк не заперечую прав жінки, але знаю, що сама природа вибиває її з колії: вагітність, народження дитини, необхідність довести ту хоча би до школи… Тобто, годі вимагати від жінки зайвого.

Отже, найперше, що ми робимо, – це пояснюємо хлопчикові, яким він має бути, для чого призначений, чим відрізняється від дівчинки. Кожний мусить з раннього дитинства розуміти, яка його природа, специфіка мислення, які сподівання мають на нього батьки, майбутня дружина, діти…

Величезна проблема у тому, що всі школи – змішані. Вони годяться для робітників і селян, а для того, щоб виховати еліту, дітей треба вчити роздільно. Це знають у багатьох країнах, де діти, що готуються на управлінців державою, політиків, потужних бізнесменів, виховуюся у спеціальних навчальних закладах. Так було, до речі, і у древніх Греції, Римі…

 Пригадую, коли мені було років з 13, на уроці анатомії соромно було слухати вчительку, – тому, що поряд сиділи дівчатка. Якби цей предмет викладався у чоловічому середовищі, він сприймався б інакше. Це, нібито, детальки, але вони впливають на психіку.

Тож, у перспективі, хотілося б створити на Україні елітарну школу для хлопчиків, де вже робити усе, як потрібно.

Невеличкий офіс Бойового Гопака нагадує музей. Стіни його всуціль завішані плакатами, фотографіями, мечами… Чи не найпоширеніше фото – діти оточують вчителя.

– Скільки днів на тиждень має присвячувати учень Бойовому Гопакові?

– Мінімум три. Якщо навчати лише бійцівських прийомів, це буде звичайний мордобій. А наш підхід – силу можна застосовувати лише за крайньої необхідності. Стараємось розвивати дитину у трьох напрямках: фізичному, розумовому і духовному. Тому протягом тижня треба і дати техніку, і прочитати лекцію (наприклад, по наших героях, фольклору, піснях…), і у вихідний повезти дитину за місто, аби спілкувалася з рідною природою, набиралася сили, яка є у землі, повітрі, деревах. І я бачу, як відрізняються діти, котрі нічим не займаються або займаються спортом, де нема ні патріотизму, ні ідеології, а є просто фізична робота (баскетбол, теніс тощо), від наших дітей, котрі розвиваються, по можливості, гармонійно.

Не раз чув від батьків, що, захопившись Бойовим Гопаком, дитина почала краще до них ставитись. Це закономірно – адже наші учні усвідомлюють себе ланкою єдиного процесу життя Народу, вічного його руху від найпростіших форм до досконалості, до Бога.

Заняття Гопаком невіддільні від здорового способу життя. Хоч і маленьку, вбачаю свою заслугу у тому, що постало середовище студентів, котрі дотримуються його, зокрема не палять і не вживають алкоголю. Їх не так багато, але вони є.

Існує й жіноче бойове мистецтво – “Асгарда”. Цій школі п’ятий рік. Скільки часу я потратив на те, аби школа постала, і ми, нарешті, почали належно виховувати своїх дівчаток, жінок! Аби виростали українки, твердо знаючі, що таке честь і гідність, національно освідомлені, здатні постояти за себе, – словом, жінки недешевого крою.

– Які риси намагаються прищепити дітям вчителі Бойового Гопака?

– Почну здалеку. Я роками досліджував, що таке рабство, які воно дає наслідки, як окупанти виховують підкорені народи так, аби ті ніколи не встали з колін. У середовищі поневолених люди звикли до того, що хтось чужий завжди правий, а те, що говорить хтось з їхніх, – обов’язково неправильно. Рабська мораль звучить так: “Та хто він такий? Що він із себе корчить?” – цебто одноплемінник, єдинокровний їхній брат.

От ми і намагаємось прищепити дітям поняття, котрі присущі лицарям, господарям своєї долі. Це, передовсім, твереза любов до всього українського (адже без патріотизму – яка особистість?), відповідальність (лицар має бути завжди відповідальним за свої слова, учинки), послідовність (подивіться, як сахаються з боку в бік наші політики, – таке враження, що, будуючи державу, вони не знають, чого хочуть), дисциплінованість (а то немало хто зрозумів свободу, як анархію), відважність (аби не боятися стати на прю із навіть сильнішим ворогом)…

Щодо дисциплінованості. Це риса, впроваджувати яку надзвичайно важко, – а особливо тут, на Західній Україні. Ситуація просто катастрофічна. Уявіть собі: у нас хлопці настільки тотально втікають від армії, що, аби хтось тут служив, присилають солдат зі Сходу. Місцеві ж, аби відкупитись, готові платити значні для них суми – так бояться дисципліни. Що ж це виходить: так звані “хахли”, російськомовні, готові віддати життя за Українську державу, а галичани – урозтіч?..

– Може, тому, що армія не є українською?

– Ну а як же їй стати такою? Це ми самі, а не хто інший, маєм піти в армію, опанувати її, внести туди український дух!

Я розробив цілісну систему духовної і фізичної підготовки захисників Вітчизни, засновану на наших споконвічних цінностях і пристосовану до сучасних викликів. Та мене в армію не пускають, хоч я роками туди рвусь, – тому, що розповідаю, яким має бути український лицар. Якщо ж мені вдається – нелегально – потрапити у середовище військових, ті реагують надзвичайно бурхливо, буквально зі слізьми на очах.

Запитують – чому нам ніхто цього не говорив, чому у нас такого немає?

– Чому ж не пускають?

– Тому, серед іншого, що ми досьогодні маємо владну верству, яка не любить Україну, а лише її використовує. Звісно, ця псевдоеліта не зацікавлена у постанні сильної, впорядкованої держави (адже там неможливо буде красти!) і справжньої армії, як її запоруки.

І якби-то лиш не пускали в армію!

Реальні мої проблеми почалися з 1991-го року, коли видрукував книжку “Традиції української національної фізичної культури”. Тільки-но я привіз тираж додому, мені підпалили хату. Книга згоріла. До підпалу вважаю причетними владні структури.

Під час слідства мене звинувачували, ніби я сам підпалив, хотів отримати якесь страхування. Здавалось, ті люди хворі на голову!.

А у 1994-му, після виходу другої книжки – “Бойовий гопак”, почався просто терор. За 9 місяців мені влаштували на роботі 34 перевірки. Тиснули на директора школи, де я працював: “Звільни Пилата!” Директриса, будучи нашого древнього, шляхетного роду, опиралась, казала: ”Пане Володимире! Те, що ви робите – справа свята, і будь-який українець зобов’язаний вам допомогти!” Пручалася довго, але не витримала, коли пустили у хід погрози життю. Так я опинився на вулиці, де, фактично, перебуваю і досі.

До року часу розсипалася моя сім’я. Я би боровся за її збереження, якби не побачив, що іде терор і проти дружини. Стало зрозумілим, що справа не на жарт, – мене будуть нищити до кінця. І я вирішив, що якщо вже падати на дно, то – самому. Для чого мають страждати дружина, дитина маленька? Це ж не вони, а я став на Шлях Воїна!

Тисячу разів мені говорили: “Володю, кинь то все! Ти ж майстер карате! Викладай його, і ніхто тебе не зачепить. Нащо тобі той Гопак?!” Підходили й інші, російськомовні: “Брось это! Это же нация, у которой нет будущего! Это негосударственная нация! Куда ты их тащишь?..” І так далі: натиск з обох боків.

Залишившись без дому, без сім’ї, без роботи, я би, може, й помер, але сталося дивне. Я півтора року мав температуру 39, і я майже рік не спав. Зовсім. Ані хвилини. Просто читав, писав, читав, писав. Я дуже багато зробив за той час, хоча траплялося жити і у підвалах, і на горищах, напівупроголодь. Мене, знаєте, чим більше б’ють, тим сильніш я змагаюсь, – така от натура.

Мене чотири рази отруювали. Останнього разу вже побував на тому світі. Спілкувався з Богом, мені було там добре. Просив Бога не відпускати мене назад, у життя, – та Бог, видно, вирішив інакше. Хоча токсини, що лишилися в організмі, можуть проявити себе у будь-який момент.

Були й спроби (знищити) “замочити” мене фізично, котрі погано закінчувались для виконавців.

Якось, майже у центрі Львова, на вулиці Чайковського, накинулися 12 чоловік. Не врахували, що у мене (тоді, ще до отруєнь) сила удару лівою рукою – 700 кілограмів, правою – 800, ногою – півтори тонни. То я попереламував чувакам руки-ноги, повибивав зуби. А слабкіший на моєму місці – пропав би.

Питаю у Пилата, чи не можна придбати якусь його книжку. Він видобуває їх цілу скриньку – понад десяток. Але все це або рукописи, або останні примірники розпроданого тиражу. У кількох екземплярах виявляється лише одна: “Бойовий Гопак і основи захисту Вітчизни”.

Гортаю сторінки.

За радянських часів спорт був потужним, дійовим засобом русифікації. Вся вартісна спортивна література друкувалася мовою імперії. У карате, яке стало надзвичайно популярним в період агонії Союзу, користувалися запозиченнями з японської.

А тут, що не абзац, наштовхуюсь на: “джиган”, “тинок”, “гойдок”, “затула”, “прорух”, “вихиляс”, – мізерна частина лише іменників.

– Якби Ви, пане Володимире, нічого більш не зробили, то лише за впровадження українських спортивних термінів заслужили б на визнання!

– Коли б то гарно видати книги, брошури, роповсюдити їх, діло пішло би скоріше. А так…

Сам я з дітьми зараз майже не займаюсь. Я є Верховним Учителем, тобто учителем вчителів. Читаю їм лекції, вони перечитують їх учням. Щось неодмінно втрачається, спотворюється…

Мені, прибульцеві з-за океану, цікаво було почути думку Пилата про нашу діаспору.

– Політично активна діаспора давно “схоплена” спецслужбами. Вона безмежно довірлива і не уявляє їх методів і можливостей.

У радянські часи прикордонні райони були всуціль нашпиговані кагебістами, а Західна Україна, як терен з сепаратистськими тенденціями, – особливо. Повірте, небагато хто виїхав, – навпаки, прибула з Росії підмога. І діють вони, треба визнати, ефективно.

От, що ви робите, коли хочете упіймати мишу? Ви ж не бігаєте за нею по закапелках квартири, правда? Ви ставите полапку з наживкою, і миша сама до неї приходить. Або, якщо хочете позбутися мух, – чіпляєте у помітному місці липучку, і мухи на неї злітаються. Так і ворожі спецслужби. Для чого їм ганятися по ледь не 50-мільйонній Україні і по одному виловлювати патріотів? Це й неможливо. Вони, натомість, створюють націоналістичні організації і яскравими гаслами виманюють туди активнішу молодь. Мають її під контролем, на обліку, при потребі використовують. Найнебезпечніших позбуваються, – скажімо, відправляючи гинути у “гарячі точки” поза Україною. Підставні вожді нарочито безглуздими діями компрометують національну ідею, роблять із неї посміховисько чи страховище (на зразок террориста, нациста чи антисеміта).

Заодно ці, створені на чужоземні гроші, організації видоюють кошти з діаспори. Адже вона радо підтримує тих, хто найгучніше волає: “Слава Україні!” Коли я спостерігаю, яких покидьків, яких руйнівників часто фінансує діаспора, хочеться вигукнути: “Люди, де ваші очі!?! Оцінювати ж слід не за словами, а за справами! Треба дивитися, хто що за собою лишив!” Наприклад, за 24 роки розвитку Школа Бойового Гопака виховала десятки тисяч учнів,які успішно розбудовують українську державу та жертовно служать Богові і Україні. І це все на громадських засадах за підтримки батьків гопаківців.

Я вірю,що в українській діаспорі є багато свідомих патріотів, які допоможуть розвинути бойовий Гопак в світі так, як це колись зробили японці з карате. Знаю, що за козацькою ідеєю та українським бойовим мистецтвом Гопак величезне майбутнє.

В Україні ми здолаємо всі негаразди, бо виростає нове покоління молоді,яке не знає, хто такий Ленін, що таке КГБ, і твердо переконані в тому,що комуністи організували голодомор.

– Але ж виявляти і знешкоджувати чужих агентів мала би СБУ!

Красномовний погляд Пилата засвідчує, наскільки абсурдно звучить така репліка в умовах української дійсності.

– Кому хочу сказати велике-велике спасибі, – то це батькам, котрі приводять своїх дітей, котрі ними пишаються. Якщо б Гопак був лише моїм захопленням, він давно би (зник) заглох. Та коли я бачу, що тисячі людей підхоплюють цю ідею, борються за неї, – це окрилює, додає сил.

А мої вчителі! Усі вони працюють на одній або двох роботах, а потім, замість відпочити, ідуть у зал тренувати. У них не буває ні вихідних, ані відпустки. Вліті, замість їхати на море, вони таборують дітей, – у Карпатах або деінде.

Довелось чути від сторонніх, що гопак удесятеро корисніший для України, аніж футбол. Якщо так, то й фінансуватися він мав би у десять разів краще! Футбольні тренери – на зарплаті, і непоганій. А як фінансується Гопак? Ніяк. Те, що зберуть батьки, – ото й фінансування.

Уже при теперішній владі я неодноразово намагався говорити з президентом Ющенком, звертався до фонду пані Катерини. Слова чую приязні, але дій – ніяких (це при тому, що синок Ющенків займається Бойовим Гопаком- пр.  виключити з тексту). Блокує президентське оточення.

Час від часу до офісу заходять молоді люди. Вітаються і прощаються з Пилатом особливим, ритуальним способом, з прикладеною до грудей рукою вимовляють: «Слава Гопаку!» У їх поведінці не помітно підлабузництва перед Верховним Учителем (якому недоброзичливці закидають культ особи), лише простота й діловитість. Щоразу швидко розібравшись з проблемами, пан Володимир вертається до розповіді.

– Я знаю, що став на шлях, благословенний Богом, – на захист народу, який стільки страждав, був стільки нищений. Я знаю, що то народ святих людей. Моя бабця, яка прожила з дідом 50 років, була святою людиною. Моя мама завжди була чесною, порядною жінкою, дуже розумною. Так само й сестра. У нашій родині ніколи не було ні пияцюг, ні злодіїв, ні курвів. І коли мені хтось говорить, що українці якісь не такі, я це ігнорую. Бо що таке українець для мене? Це, перш за все, моя сім’я, мої рідні.

І ще я знаю, що дух тих мільйонів, які були вбиті, замордовані по тюрмах, закатовані голодом лише за те, що вони українці, нікуди не щез, він витає над Україною. І він буде втілюватися, допоки правда не восторжествує. Такі закони карми, і їх не переможе жодна імперія!

Звісно, ми робимо недостатньо,  (пр.  додати:  бо не маємо належного і стабільного фінансування). Але бачу, що система, яку я підняв, дає людям віру в майбутнє, у хороше майбутнє. При належній державній підтримці ми могли б виховати ціле покоління патріотів, – здорових, розумних, міцних тілом і духом. Оскільки підтримки немає, ми зробимо менше, але – зробимо!

(пр. додати:  Якщо серед багатих людей  української діаспори за кордоном  з”являться меценати, то це дасть можливість  швидкого  розвитку Школи Бойового Гопака і,   разом з ним,  ростом  національної свідомості молодого і юного поколінь  українців.   Сьогодні на підтримку держави я  не сподіваюсь. Занадто багато манкуртів прийшло до влади.

Так  уже склалось, що впродовж століть, незважаючи на владу в Україні, боролись за Україну, відроджували  національні традиції і т.д.  ентузіасти на громадських засадах. Так було за  часів Тараса Шевченка, Василя Стуса і, на жаль, так є зараз.  Тому жертовна праця на розбудову рідної Вітчизни і   наш обов”язок. )

Це ж – як у скарбничку вкладаєш, воно не пропаде. Ті, хто пройшов школу Бойового Гопака, куди б не потрапили, завжди пам’ятатимуть про часи, коли перебували в оточенні достойників, жертовно працюючих задля  народу. Наші учні виростуть сильними, високоморальними, різносторонньо розвинутими людьми, котрі зможуть зайняти  гідне місце в суспільстві, перетворюючи  його на краще і вибороти достойне місце  серед  світової  спільноти для України.

Ну а я буду йти до кінця. Хоч би там що, поки вистачить здоров’я. Бо я  фанат своєї ідеї!  Україна для мене – зміст життя, а служіння їй – мій обов”язок.

– Опублікуєш, коли мене приб’ють, – прощаючись, тисне руку Пилат.

Зацікавившись особистістю і ученням Володимира Пилата, я прочитав, що вдалося, із його творів. Багато там є захоплюючого, немало і дискусійного.

Якби хто виявив бажання дізнатися про Бойовий Гопак більше, із перших уст, телефон офісу у Львові – 243-0209, електронна адреса – devaraka@ukr.net.

Іван Юзич, ijuzyc@yahoo.com
www.hopala.org

Bachman taking care of business at Order of Canada reception TOP

"The shirt was a big hit. The Governor General talked at length with us about her recent trip to the Ukraine because of it."

Denise McCann Bachman for Rand's Vinyl Tap CBC Radio One
Saturdays 7-9 pm, (one hour later in Atlantic Canada) Friday repeat 11pm - 1 am,
Listen to the show via Streaming Audio on the internet
at http://www.cbc.ca/listen/ click on map of Canada for area
Show info at:
http://www.randysvinyltap.com/
http://www.cbc.ca/vinyltap/
Visit Randy's other sites:
http://www.myspace.com/randysvinyltap
http://www.randybachman.com

Zakhar Husak wins national spelling bee TOP
http://www.thestar.com/article/639736
May 25, 2009


Zakhar, as the youngest champion, admitted to being "very nervous" during the competition. Asked which word was toughest for him, he said "banyan."

[,,,]

Zakhar is home-schooled and comes from a family of spelling champs; his 10-year-old brother Lukian has also won competitions. Zakhar said home-schooled kids have an edge over rivals because "we can study longer than them ... and we have no homework."

Did he have advice for future competitors?

"Study hard every day."

Immaculate Conception student Larissa Woryk heads to Scripps National Spelling Bee TOP
Macomb Daily Regional Spelling Bee champ Larissa Woryk plans to pack at least seven reading books in her suitcase as she heads off Sunday to Washington, D.C., with her family to compete in the 2009 Scripps National Spelling Bee.

That's in addition to the dictionary and spelling guides she's using to study for the competition, which welcomes 293 spellers, ages 9 to 15, representing newspaper sponsors from across the United States, Europe, Guam, Jamaica, Puerto Rico, the U.S. Virgin Islands, The Bahamas, American Samoa, Ghana, South Korea, Canada and New Zealand.

Complete article:
http://www.macombdaily.com/articles/2009/05/23/news/srv0000005405852.txt

Roman Vasylyk: World of icons TOP

http://www.catholicukes.org.au/tiki-read_article.php?articleId=736

Roman Vasylyk is a well known master of iconography.
At present he is in Australia working and teaching about icons.

The first impulse to creative work and adjoining to icon world occurred in the family circle where eleven children were brought up. Numerous icons which adorned his home remain among the dearest reminiscences of his childhood. Besides there was a constant communication with his elder brother( Bisop pavlo) His direction and especially his own icon -- painting were for Roman probably the first revelation of arts.

Not less important were the years of studying. He received knowledge and vocational training at Uzhorod Art College and at the Applied and Decorative Art Institute in Lviv (now Lviv Academy of Arts). He mastered icon painting without assistance, investigating numerous relics of the past century, studying the literary sources, consorting with masters and theorists of sacral art in Ukraine and abroad and undoubtedly basing on painting experience of his teacher, Karlo Zvirynsky in particular.



Parallel with Roman Vasyltk's creative work his pedagogical activity developed as well. In 1976 he started to work as a teacher at Interior designing chair of Applied and Decorative Institute in Lviv, soon he headed that chair and later on became the dean of the faculty . He was among the initiators of organising chairs of graphic design, of sacral art and of restoration of works of art.

Roman Vasylyk's icons are characterised by their architectural style, refinement of colour and its spirituality. These features are especially inherent in his three icons of Saint Mary Pokrova which was painted for the Nunnery of Studytes in Lviv in 1987, for the Chapel in Zazdrist', the native village of Patriarch Yoseph Slipyi, in 1998 and for Pokrova Church in Lviv in 2000. In these icons one can see striving of the artist for conservation of national traditionalism of Ukrainian icon painting.

Roman Vasylyk's icon painting has attained a high professional level that allows characterize his works as outstanding phenomenon of Modern Ukrainian sacral art.

Ihor Holod, Mykola Marychewskyi

For more pictures, see:
http://www.catholicukes.org.au/tiki-read_article.php?articleId=736.

Ukraine's Muslims are part of "Muslim European community" TOP

http://georgiandaily.com/index.php?option=com_content&task=view&id=11723&Itemid=72
May 16, 2009

Paul Goble

"Ukraine is a European country and the Muslims of Ukraine are part of the Muslim European community," according to the head of the Federation of Islamic Organizations of Europe (FIOE) -- yet another way in which the people of Ukraine are underscoring their attachment to Europe rather than Eurasia.

During a visit to the Islamic Cultural Center in Kyiv last week, Shakib Benmakhlyuf, FIOE president, not only stressed the Europeanness of Ukraine and of Ukraine's Muslims but "positively assessed" both the speed of Islamic rebirth there and "the public activity" of Islamic community there
(www.islam.in.ua/3/ukr/full_news/2801/visibletype/1/index.html).

In response, Mufti Said Ismagilov, the head of the Muslim Spiritual Directorate (MSD) of Ukraine, said his community would like to expand its cooperation with FIOE and that he and the Muslims of Ukraine believe that the recent adoption of the Charter of Muslims of Europe can promote more active ties among European countries.

Convinced that religious attachments can underlie cultural and political ones, the Russian government and the Moscow Patriarchate have devoted a great deal of effort to block the formation of a single autocephalous Orthodox Church in Ukraine and its absorption of the more than 12,000 Orthodox parishes there now subordinate to Moscow.

Indeed, Patriarch Kirill has made the maintenance of his patriarchate's control of those churches in Ukraine a centerpiece of his policy, not only for the entirely selfish reason that the departure of these parishes would leave his Russian Orthodox Church much reduced in size and influence but also because of the contribution his church makes to Moscow's political goals.

But both because of the relatively small size of the Muslim community in Ukraine and because there is no single MSD in the Russian Federation to which Muslims in Ukraine have subordinated themselves, no one in Moscow appears to have devoted much attention to the question of Russian influence over Muslims.

That may now change, because the integration of the Muslims of Ukraine into European institutions would lessen the influence of Muslims from other parts of the former Soviet Union but also serve as a precedent Kyiv may be quick to invoke in its effort to establish a single national Orthodox church.

This latest development in Kyiv may lead to a new round of calls not by Muslims but by Russian officials for the creation of a single MSD for the Russian Federation with pretentions to unite Muslim communities in Ukraine and other post-Soviet states, especially those where Muslims are minorities.

At the same time, however, any move in that direction would likely generate a reaction not only within the Russian Muslim community, many of whose members have never been entirely comfortable with the entire MSD system, which has no religious basis for existing, but also among Muslims in the other former Soviet countries.

Recent polls in Western Europe, however, have shown that Muslims there tend to be more patriotic than other citizens, and given the Islamic injunction for the faithful to support the country in which they live, efforts by Moscow to subordinate the Islamic communities of the other former Soviet republics could generate an unintended backlash.

Moreover, this assertion of the Europeanness of Ukrainian Islam may prompt Moscow officials to try to divide the Muslims of Ukraine and the other countries by playing on existing tensions between Muslim migrants from Central Asia and the South Caucasus and historically indigenous Muslim communities like the Crimean Tatars.

And finally because of the welcome Ukraine's Muslims gave to FIOE and its assertion of the European nature of their Islam, it is entirely possible that FIOE and other Euro-Islamic groups will seek to reach out to Muslims in the former Soviet West even more than they have up to now, setting the stage for a somewhat unexpected form of the clash of civilizations.

Complete article:
http://georgiandaily.com/index.php?option=com_content&task=view&id=11723&Itemid=72

UEFA names 4 Polish Euro 2012 hosts, 1 in Ukraine TOP

www.google.com/hostednews/ap/article/ALeqM5jeWFXPunTSt_-CJAj2s8qh6AIARAD985A3OG0

UEFA names 4 Polish Euro 2012 hosts, 1 in Ukraine

BUCHAREST, Romania (AP) -- UEFA chose four cities in Poland to host matches at the 2012 European Championship on Wednesday but said tournament co-host Ukraine could wind up with only two venues unless it makes major infrastructure improvements in the next six months.

UEFA said Warsaw, Gdansk, Wroclaw and Poznan will host games, while reserve cities Krakow and Chorzow were both scratched.

Meanwhile, UEFA delivered a sharp warning to Ukraine by confirming only Kyiv as a host city and holding off on previous plans to stage the final in the Ukrainian capital.

UEFA guaranteed Kyiv group matches, quarterfinal matches and a semifinal. It said Kyiv will only host the final if significant improvements are made by Nov. 30 on the city's Olympic Stadium, airport, infrastructure and hotels.

Three other cities in Ukraine -- Lviv, Donetsk and Kharkiv -- also have until Nov. 30 to prove they can make the massive upgrades to roads, airports, stadiums and hotels necessary to host matches.

"We've clearly set out the conditions Ukrainian cities must fulfill before Nov. 30 to host Euro 2012," UEFA president Michel Platini told reporters in Bucharest.

"We would like for the executive committee to have an equal division of cities between Poland and Ukraine. If Ukrainian cities cannot fulfill the conditions by Nov. 30, we will organize Euro 2012 with four Polish cities and the two best prepared Ukrainian cities."

The two Ukrainian reserve cities of Odessa and Dnipropetrovsk were both dropped.

Shakhtar out to boost Ukraine's footballing stock TOP

http://www.usatoday.com/sports/soccer/2009-05-19-3646010009_x.htm

By Rob Harris, AP Sports Writer

ISTANBUL -- Shakhtar Donetsk coach Mircea Lucescu believes winning the UEFA Cup will enhance Ukrainian football's status after its ability to co-host the 2012 European Championship was again questioned.

A victory over Werder Bremen in Wednesday's final would produce Ukraine's first European trophy since gaining independence following the breakup of the Soviet Union in 1991.

It would also come just a week after UEFA sharply criticized Ukraine's ability to co-host Euro 2012 with neighbor Poland.

Only the capital Kyiv will get the chance to host matches unless three other cities -- Lviv, Kharkiv and Donetsk -- can prove to European football's governing body by Nov. 30 that they can make the major upgrades to their infrastructure required.

"Over the last few months and years, the level and quality of Ukrainian football has grown a lot and many teams have shown that on the European level," Lucescu said Monday through a translator at Istanbul's Sukru Saracoglu stadium. "We also have to acknowledge the performances of (Ukraine rivals) Dynamo Kiev and Metalist Kharkiv in the UEFA Cup tournament.

"This demonstrates that Ukraine is ready for Euro 2012. Not only do we have the players but also the infrastructure. I'm positive we will be good challengers in this final, and we are prepared to come back having won the cup for Ukraine."

Despite Shakhtar eliminating Dynamo in the semifinals, winning the last UEFA Cup would provide a much-needed boost for the country's morale after the renewed doubts over Euro 2012.

"Now it is evident that the level of the Ukrainian league is rising," Shakhtar defender Dmytro Chygrynskiy said. "It has been a bit-by-bit development, but finally this year it reached its logical result and it has taken Shakhtar to the final.

"This final proves the point. A few years ago, when we were reaching the last 32 or 16, we could only dream about it. And I can say now that there were certain things we needed to learn. We did our best to learn and we've been working hard to avoid our former mistakes and this final is the reward of all this tremendous work."

The rise of Shakhtar, reigning Ukrainian league and cup champions, has owed much to the finances of steel and coal magnate Rinat Akhmetov.

Akhmetov, whose wealth has been estimated at $4 billion by Forbes, has bankrolled Lucescu as he rebuilds the team with young players with flair, plus finance a new euro138 million ($188 million) stadium being built in the industrial city.

"Mainly, I do this because I want to give something to the people and I don't ask for anything in return," said Akhmetov, who took over as chairman in 1996 after his predecessor Aleksander Bragin was killed in a bomb attack.

"We have won the Ukrainian title, we have won the Ukrainian Cup, but we have never won a European trophy. This is the closest we have come to making our dream come true. We dare not waste this chance in a European final."

Of the 25-man European squad Lucescu entered into the UEFA Cup, 13 are Ukrainian.

"When Mr. Akhmetov invited me to Donetsk (in 2004), he asked me to create a young team," the Romanian coach said. "I have tried to create a team from scratch.

"I composed a team of young players and two years later that team has made it to the finals of a European tournament."

Як впливає колір їжи на  хворих TOP

Науковці  медичного центру Осакі ( Японія) провели цікаві дослідження - як впливає колір їжи на  хворих з різними захворюваннями. Виявилось, що продукти  білого кольору - молоко та молочні продукти, рис, часник, білокачанна капуста- заспокоюють, знімають роздратованність та виводять через нирки токсичні речовини.

Зелені продукти( листові салати, брокколі, зелений горошок,зелений  перець) позитивно впливають на мозгову діяльність, знімають нервову напругу. Хлорофіл, який виробляється в зелених рослинах під впливом сонячної енергії, стимулює утворення червоних кровяних клітин та активізує імунну систему.

Продукти жовтого кольору ( лимони, ананаси, банани, кукурудза, жовтий сир та жовтки яєць) стимулюють перетравлення їжи, поліпшують апетит та допомагають очищенню крові.

Помаранчеві  овочі (морква. абрикоси, мандарини та апельсини) допомагають відновленню нервових  клітин, поліпшують настрій, знімають головний біль, а також  допомагають ниркам виводити токсичні відходи.

Червоні овочі (буряк, перець, помидори та полуниці) стимулюють обмін речовин, покращують кровообіг та підвищують працездатність людей, які займаються інтелектуальною працею.

Овочі із синім забарвленням (темний виноград, слива  та  чорниці) мають в складі велику кількість біологічно-активної речовини антоціани”, які захищають кровеносні судини та поліпшують зір.

На основі цих досліджень лікарі пропонують пити  соки червоного кольору хворим із підвищеним тиском крові та  з сердцевими хворобами. Помаранчеві соки потрібні  хворим, які мають спазми судин та з депресивними синдромами. Соки жовтого кольору допомагають хворим  на ревматизм та язву шлунку.

Demjanjuk relative once stepped up for a Jewish kid TOP

Posted by Lee Biblo, Mequon, Wisc.

May 26, 2009 04:19AM

I had not heard the names of John Demjanjuk or the family spokesman and his son-in-law, Ed Nishnic, for a long time. Now again in the national news, Demjanjuk has been deported to Germany for trial. Regardless of the outcome of his case, Demjanjuk's innocent children and their spouses have endured a very public life.

I grew up in Cleveland -- a wonderful place with wonderful memories. I received a great education in the Cleveland public schools, subsequently went to Ohio State University and then Case Western Reserve University. This story is, however, not about me.

I made great friends in Cleveland and still keep in touch with some of them. However, growing up in most urban areas in this country, you learn to avoid the bullies. I still utilize that skill.

As a scrawny, gawky teenager, I occasionally attracted the attention of bullies. As a Jew in a school with few other Jews, I was different on that front. My friends were great and accepted me and were proud of this difference. Bullies, however, did not accept me; if it had not been my religion, I am sure it would have been my nose or my height or something else.

One day, I found myself being pummeled. None of my friends were nearby, but out of nowhere came a kid who stepped up and helped me. This kid knew I was Jewish. We weren't friends and he certainly took a risk in taking on the bullies. Later that year, when I was in the eighth grade, our family moved to the suburbs and I never saw him again.

I remember his name, though: Eddie Nishnic

http://blog.cleveland.com/letters/2009/05/demjanjuk_relative_long_ago_st.html

Stalin's Jews TOP

http://www.ynetnews.com/articles/0,7340,L-3342999,00.html
12.21.06

Sever Plocker

While the Simon Wiesenthal Centre placed John Demjanjuk (a POW of the Germans in WWII) at the top of its list of most wanted surviving Nazi war crimes suspects, Sever Plocker questions why, among others, the "Israeli student finishes high school without ever hearing the name "Genrikh Yagoda," the greatest Jewish murderer of the 20th Century, the GPU's deputy commander and the founder and commander of the NKVD".


We mustn't forget that some of greatest murderers of modern times were Jewish

Here's a particularly forlorn historical date: Almost 90 years ago, between the 19th and 20th of December 1917, in the midst of the Bolshevik revolution and civil war, Lenin signed a decree calling for the establishment of The All-Russian Extraordinary Commission for Combating Counter-Revolution and Sabotage, also known as Cheka.

Within a short period of time, Cheka became the largest and cruelest state security organization. Its organizational structure was changed every few years, as were its names: From Cheka to GPU, later to NKVD, and later to KGB.

[...]

In his new, highly praised book "The War of the World, "Historian Niall Ferguson writes that no revolution in the history of mankind devoured its children with the same unrestrained appetite as did the Soviet revolution. In his book on the Stalinist purges, Tel Aviv University's Dr. Igal Halfin writes that Stalinist violence was unique in that it was directed internally.

[...]

Within Russia itself, very few people have been brought to justice for their crimes in the NKVD's and KGB's service. The Russian public discourse today completely ignores the question of "How could it have happened to us?" As opposed to Eastern European nations, the Russians did not settle the score with their Stalinist past.

And us, the Jews? An Israeli student finishes high school without ever hearing the name "Genrikh Yagoda," the greatest Jewish murderer of the 20th Century, the GPU's deputy commander and the founder and commander of the NKVD. Yagoda diligently implemented Stalin's collectivization orders and is responsible for the deaths of at least 10 million people. His Jewish deputies established and managed the Gulag system.

[...]

"How could it have happened to us?" As opposed to Eastern European nations, the Russians did not settle the score with their Stalinist past.

And us, the Jews? An Israeli student finishes high school without ever hearing the name "Genrikh Yagoda," the greatest Jewish murderer of the 20th Century, the GPU's deputy commander and the founder and commander of the NKVD. Yagoda diligently implemented Stalin's collectivization orders and is responsible for the deaths of at least 10 million people. His Jewish deputies established and managed the Gulag system.

[...]

I find it unacceptable that a person will be considered a member of the Jewish people when he does great things, but not considered part of our people when he does amazingly despicable things.

Complete posting: http://www.ynetnews.com/articles/0,7340,L-3342999,00.html

Re: Russian history 2.0: Kremlin wants to 'correct' the record TOP
http://www.csmonitor.com/2009/0521/p06s10-woeu.html
May 23, 2009


Christian Science Monitor

Dear Sirs,

The article "Kremlin wants to 'correct' the record" was an excellent feature on the timely issue of Russian - post Soviet relations. It would have further benefited had there been more elaboration on how the Soviet/Russian myth of WWII history is presently running up against disclosures from their own archives now located in post-Soviet countries, coupled with the unleashed memories of living survivors of that period.

However it was the comment about UPA that I found particularly surprising. The simple assertion that this was a CIA backed insurgency, I believe, creates a false impression based on connotations such allegations are bound to elicit in present day context.

As one who had relatives who served in Ukraine's UPA I'm sure they would have been flattered to know the CIA supported them were it not for the fact that the CIA didn't even exist at the time. The UPA was formed in 1942 and fought most of its battles with the Nazis and Soviets between 1942-46, with its own resources and on its own terms. By the time CIA was formed in 1947, Kim Philby was making sure that any contemplated post-war support to UPA was conveyed to the Soviets with all the attendant consequences.  On a personal note, close colleagues of mine had relatives who were parachuted by Britain's MI6 over the Carpathians into the waiting arms of the Soviets(operation 'Integral'). Any British assistance stopped at that point.

Today's allegations of CIA support then(1947) and more recently(Orange Revolution) reinforces Russia's historical paranoia about foreign sources of rebellion to its rule.  A long pathological culture of 'denial' renders Russians incapable of accepting the reality that such sources are often indigenous. There was never any CIA backed UPA guerrilla war.

Lubomyr Markevych
Kyiv, Ukraine

Russian greatness paranoia empowering Putin to promote Denikin TOP
May 29, 2009

Until Russia desists from layering its history with myopic mythology of ageless glory -- stretching from the Kyivan Rus' through the Great Patriotic War [GPW] -- the Putin phenomenon of digging out Denikin's diatribe denouncing Ukraine as a distinct nation will become a routinely repetitious occurrence. The foundation for this conclusion is derived from the discourse by the reknowned Russian contemporary historian Yuriy Afanasiyev transcribed on the internet site Den' of today's postmark. http://www.day.kiev.ua/274803/.

Afanasiyev's distinct effort is in the formation of Presidential [Russian] Commission
for Countering the Falsification of History [PCCFH]. In this context he expresses concern that the tendency of layering the history from the ancient times -- starting with the princely escapades during the Kyivan Rus' period, through the Kulikovo Battle culminating in the victory over Mongol hordes leading to the Muscovy state's appearance on the map, followed by centuriies of Russian Empire buildup, the conversion of the empire into the Bolshevik State known as the USSR, and its subsequent survival from the invasion by Nazi hordes through the sacrifices and valor exhibited in the GPW -- to the 1991 demise of the Soviet Union from the Cold War exhaustion is wrought with the accumulation of stretched truths and near-mythological content. Short of curing the problem by revisiting the archival records and updating the history accordingly, the distinguished historian puts little hope on a constructive readjustment of Kremlin politics.

Miron Kryzhan-Iwskiy

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Anya Maziak
-- editor, culture/society/religion


Oxana Bukanova
-- editor, politics/business


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout


Ihor Prociuk
-- story layout and design

 

We hope you found e-POSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

Myroslava_e-poshta-canadaus@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
Myroslava_e-poshta-canadaus@yahoogroups.com

JOIN the list:
To join the list, please send a blank email to:
Myroslava_e-poshta-canadaus-subscribe@yahoogroups.com

QUIT the list:
Myroslava_e-poshta-canadaus-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to quit the list.

Subscription/Membership:
Having difficulty joining (or quitting) the list? Or maybe you want us to add your friends to e-POSHTA? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a web-based list of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site from e-POSHTA.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Editor, Culture/Society/Religion:
Anya Maziak amaziak@yahoo.com

Editor, Politics/Business:
Oxana Bukanova o.bukanova@gmail.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk