If you are having trouble reading ePOSHTA, click HERE.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть ТУТ.

image

Нехай Жертовність Христова надихає Вас на найкращі
прояви безкорисної й самовідданої  людяності.

Нехай Мужність Христова скрізь і завжди зміцнює
Ваш дух у боротьбі за торжество світла, правди і добра.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

May 5 травня 2013
Vol.14 No. 3
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:

  Редакційна Сторінка

Передвеликодні тривоги та сподівання
  Focus
Ukraine’s future: Linguistically challenged
A defining moment in Ukraine's future
Can a National Salvation Front Rescue Ukraine?

  Фокус

У кривому дзеркалі українського правосуддя
Готовність до державної зради – №1
Нові "шедеври профффесіоналізму" від команди Януковича! Жах! – Володимир Пилипчук

  Viewpoint

Why is the Museum covering up Communist crimes?
Stop the Putinization of Ukraine
EU's double standards don't come cheap in Cyprus
Recent immigration policies and our multicultural society: Quo Vadis?
Europe should take tougher stance on selective justice

  Незалежний Погляд

Інший парламент. Референдум означає повну узурпацію влади
Янукович провалює євроінтеграцію України?!

  Call to Action

Update: Canada-Ukraine Parliamentary Program Alumni Call to action regarding troubling political situation in Ukraine «Tymoshenko must be pardoned and released immediately»
The Ukrainian Canadian Congress urges Canadians to voice concerns re content and layout for Canadian Museum for Human Rights
Barvinok dance company fundraising for European tour - VIDEO

  Заклик до дії

Оновлено 1 травня – Заклик до дій випускників Канадсько-Української Парламентської Програми в умовах загрозливої політичної ситуації в Україні «Тимошенко має бути негайно звільнена»
Товариство Української Мови ім. Тараса Шевченка і США - поміч "Просвітам" в Україні

  Events

Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
Toronto: Kosa Kolektiv Haivky - Easter Revels - May 5
Washington, DC: U.S. Helsinki Commission Hearing on OSCE with Ukraine's Foreign Minister - Open to public - May 8
Bloomingdale, IL: Vodohray Ukrainian Dance Ensemble and Schoool of Dance Metelyky Spring Concert and Social – May 18
Chicago: Art Exhibit: Window into Summer -- May 10-31

  Події

Торонто: Гаївки - Коса Колектив - 5 травня
Блуміндил, ІЛ: Танцювальний Ансамбль Водограй та Танцювальга Школа Метелики Весняний Концерт – 18 травня
Торонто: "БАЛЬ ВЕСНЯНИХ МРІЙ" -- 24 травня
  Programs & Conferences
Edmonton, AB: SUSK 55th National Congress & Banquet – May 9-12
Toronto: Conference on Holodomor Education -- May 10-12
Pioneer nominees for Alberta Centenary Pioneer Monument –deadline May 15, 2013

  Employment, Grants & Scholarships

Toronto: Ukrainian Canadian Professional and Business Association: Toronto Mentorship Program -- deadline end of May

  Current Affairs

It’s unanimous: Yulia Tymoshenko’s rights were violated 
Ukrainian Canadian community commemorates 10th anniversary of Asper commitment: UCC calls on rights museum to live up to commitment
Ukrainian World Congress calls upon President Viktor Yanukovych to immediately release opposition leader Yulia Tymoshenko
Ukrainian Canadian Civil Liberties Association has begun a national educational campaign raising concerns over the CMHR
Putin, Miller unveil pipeline project to bypass Ukraine via Poland

  Сучасні Пoдії

Світовий Конґрес Українців закликав Президента Віктора Януковича негайно звільнити лідера опозиції Юлію Тимошенко
10-річчя зобов'язанъ Аспера. КУК закликає музей прав жити згідно із зобов'язаннями

  Arts & Letters

Sweet Snow by Alexander J. Motyl
IEU Features Socialist Realism in Ukrainian Literature

  Культура

Чорний Ворон - Нова книжка Романа Коваля

  Ukraine

UWC President promotes Ukraine's Euro-integration,during meetings with Council of Europe high-ranking officials
Ludmla Nikitkina: Political prisoner or economic hostage?
Ukraine's Regionnaire Party panics

  Україна і Світ

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої
Президент СКУ сприяв євроінтеграції України під час зустрічей з високопосадовцями Ради Європи

  Історія

Історики виклали у вільному доступі 10 000 документів ОУН та УПА

  Society

UCC established new Dauphin chapter
Edmonton's Shevchenko lecturer addresses women's rights in Ukraine

  Суспільство

Конґрес Українців Канади засновує новий відділ

  Religion

In Search of a National Ukrainian Church: Ukrainian Orthodoxy in Canada and Ukraine
Detrimental to UOCC? Who? Why?

  Релігія

Кому насправді належать українські православні церкви в діаспорі?
Патриарх Кирил відмовився святкувати річницю хрещення Русі разом із Філаретом

  From Our Mailbox / Blogbox

Communist vs. Nazi crimes: the discrimination
Re: "Discontent remains on CMHR, Holodomor"

Передвеликодні тривоги та сподівання TOP

Християни східного обряду приближаються до найбільшого релігійного свята  -  Воскресіння Христового.  У душі кожного українця, незалежно від місця його проживання, мали б нарешті запанувати  спокій  і благодать. Однак, як видається, для більшості українських патріотів цьогорічні Великодні свята не зможуть принести умиротворення, позаяк нічим не затерти гидотного відчуття української каїнової печаті. Передовсім через рейдерську атаку, яку не так давно здійснили «чесні журналісти» на опозиційному телеканалі ТВі.

Здавалося б, громадянам України не звикати до рейдерського захоплення  «братками» народного добра. Позаяк цей бандитський промисел триває понад 20 років: розпочався в сумнозвісних 90-их роках, відтак дещо послаб, одразу ж відновився за режиму Януковича. Звісно, нинішнє рейдерство здебільшого набуло інших форм - підкилимної примусової прихвазації на користь ненажерливої «Сім`ї».

Досі опозиційне середовище обходилося без рейдерських скандалів навколо чужої власності, головно – українських ЗМІ. Однак події 23 квітня заставили вкотре зняти рожеві окуляри на предмет безкомпромісності, відкритості й чесності опозиційних провідників. І не тільки. Позаяк за лаштунками ганебного рейдерства, знищення телевізійного форпосту свободи слова та правдивої інформації, ламання через коліно всього колективу телеканалу стоїть саме Микола Княжицький, колишній генеральний директор телеканалу ТВі,  нині - народний депутат від об`єднаної опозиції «Батьківщина», за іронією долі - голова підкомітету з питань телебачення і радіомовлення Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.

image

Так, той самий М. Княжицький, який декількома місяцями раніше, спекулюючи на шанобливому ставленні українців до Великого Кобзаря, слізно благав телеглядачів  врятувати своїми датками телеканал. Вочевидь, саме українство, зібравши  200 тисяч ам. доларів, виявилася тією рушійною силою, яка  врятувала телеканал ТВі  від розбою податківців. Однак нині мало хто з тих жертводавців  дав би що-небудь п. Княжицькому, позаяк він виявився звичайнісіньким шахраєм, в  якого менше всього болить душа за майбутнє телеканалу, за українську справу, тим паче – за репутацію опозиції.  А щодо дискредитації опозиційних сил  в очах патріотично налаштованих українців, то цей панок приложився більше, ніж усі  українські ЗМІ, підконтрольні режимові Януковича.

Можна сподіватися, що невдовзі жертводавці вимагатимуть від п. Княжицького повернення своїх коштів. Думається, що це була б знаменита акція, яка вдарила б хоч по одному з ошуканців. Адже телеглядачі  підтримали улюблений телеканал через його незалежницьке наповнення, а не сьогоднішній - із наскрізь підірваною репутацією, колінопреклонений перед донецькими бандюками, бліду копію нещодавньої блискучої журналістики.

Нас, закордонних журналістів, не стільки хвилює питання власності телеканалу ТВі, як сам факт рейдерства із залученням братви спеціальної зовнішньості, запровадження цензури, ігнорування новою (самозваною) адміністрацією вимог журналістського колективу і т.д. Бо рано чи пізно бандитська влада зробила б усе можливе, щоб напередодні президентських виборів-2015 знищити незалежний ТВі. Нині вона це блискуче здійснила  за допомогою «опозиціонера» М. Княжицького, «чесного журналіста» Артема Шевченка, «правдоборця» Єгора Чечеринди та, на наш сором, за підтримки «золотого пера» української журналістики Віталія Портникова тощо.  І дивним чином обговорення рейдерства на телеканалі ТВі затьмарило найновіший злочин влади донецьких –  передачу Росії української ГТС.

Утім, рейдерство на телеканалі ТВі виявило гнилу сутність задекларованих борців за демократію: відсутність загальноукраїнських устремлінь,  патріотизму, брак моральних засад, наявність подвійних стандартів, цинічне використання бандитських схем тощо.

Ни ні ще можна врятувати телеканал ТВі, повернувши йому довіру телеглядачів. Таким виходом може бути: засудження провідниками опозиції рейдерства М. Княжицького, а також чинення громадського тиску на телеканал задля повернення на нього 32 страйкуючих  журналістів. А всілякі княжицькі, шевченки, чечеринди повинні не тільки негайно залишити ТВі, а й назавжди піти з журналістики.

Утім, урешті хочеться висловити сподівання, що не все так безнадійно в українському протирежимному таборі. Позаяк політичний бранець Юрій Луценко, очистившись у пенітенціарному пеклі від бруду сьогодення, вийшов на волю. Саме він невдовзі задасть суспільству високу планку відданості загальноукраїнській справі, моральності, спільних із однодумцями-інтелектуалами напрацацювань щодо  переформатування владної системи, широкого залучення  громадянства задля перемоги єдиного опозиційного кандидата на президентських вибора-2015. Не менше радісна новина: днями Європейський суд з прав людини визнав арешт Юлії Тимошенко незаконним, підтвердивши його політичну вмотивованість. Унаслідок цього В. Янукович опинився перед дилемою: припинити кримінальне переслідування колишнього прем`єр-міністра або наразитися на санкції  європейських чиновників. Віриться, що й за цією харизматичною бранкою, яка також зазнала принади демократії по-януковицьки, рано чи пізно зачиняться тюремні ворота.  І вона на повну силу  повернеться у велику українську політику.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Редакція еПОШТИ

Ukraine’s future: Linguistically challenged TOP

( Source )
Apr 6, 2013

How Ukraine falls between political, economic and linguistic camps

imageNot so colourful nowadays

FOR anyone writing about Ukraine, language is always a problem. Not the Ukrainian that is favoured in the west of the country, nor the Russian that is still spoken in the east, but the language used to describe the country’s politics. The usual terms simply do not apply.

With Viktor Yanukovych, a thuggish president, in charge and his arch-rival, Yulia Tymoshenko, in jail, Ukraine is clearly not a democracy. But it is not a dictatorship either. Political power is a means of enrichment rather than governance. Street protests are scarce not because of fear of repression but because Ukraine is increasingly atomised. Opposition politicians are an extension of the business groups they claim to fight. Rules are flexible, allegiances fluid and the idea of an elite—a class of people responsible for the country—is almost meaningless. Oligarchs treat Ukraine as a cash cow. Graft is so rife that it is hard to see how any money at all is left in the budget. In the words of one foreign observer, Ukraine “resembles a car in a fog with no light and no map.” Surprisingly, it is still running.

Yanukovych’s idea of Ukraine’s sovereignty is based not on a sense of nationhood but on a firm belief that “Ukraine can only be pillaged by the Ukrainians”.But it is not following any particular route. With Russia pressing Ukraine to join the Eurasian Union and the European Union still trying to lure Ukraine into an association and free-trade agreement, Mr Yanukovych’s choice seems to be to do neither—justifying Ukraine’s name, meaning “borderland”. At a recent summit, the EU told Mr Yanukovych to take genuine steps towards political reform and to stop persecuting his political opponents if he wanted a deal. Yet within days, Ms Tymoshenko’s principal lawyer, Sergei Vlasenko, had been kicked out of parliament and charged with car theft and robbery. A few weeks earlier, asked at a press conference about the risk of being arrested, Mr Vlasenko showed a middle finger to Mr Yanukovych. Mr Yanukovych seems to have responded in kind, to the disbelief of many Western ambassadors.

Yet Mr Yanukovych is hardly more accommodating towards Russia. After Vladimir Putin, Russia’s president, angrily lectured him about the benefits of the Eurasian Union, including cheaper gas, Ukraine started to buy gas from Hungary to reduce its dependence on Gazprom, Russia’s state-controlled gas giant. Gazprom accused Ukraine of scheming.

Yulia Mostovaya, editor of Zerkalo Nedeli, an independent weekly, says that Mr Yanukovych’s idea of Ukraine’s sovereignty is based not on a sense of nationhood but on a firm belief that “Ukraine can only be pillaged by the Ukrainians”. Over the years Ukrainian officials have done a fine job. The most blatant example is in public procurement. In 2010, under pressure from Western governments, Ukraine adopted a new procurement law to close many loopholes. “We saw this as our major feat”, says a Western diplomat. “Since then, this law has undergone some 28 amendments,” he adds, sighing. The number of procurement contracts awarded without open tenders has gone up.

According to the Ukrainian edition of Forbes, companies linked to ten beneficiaries win 60% of all contracts. The leader of the Forbes list is Alexander Yanukovych, the president’s elder son.According to the Ukrainian edition of Forbes, companies linked to ten beneficiaries win 60% of all contracts. The leader of the Forbes list is Alexander Yanukovych, the president’s elder son. (He disputes the truthfulness and methodology of the Forbes’ ratings.) Most observers say that “the family”, a network linked to Mr Yanukovych’s family, has been expanding its influence, irking some of the older established oligarchs.

The power of the “family” is rivalled by at least two other groups. The first is led by Rinat Akhmetov, Ukraine’s richest tycoon and one of the world’s biggest steel producers. The second comprises Dmitry Firtash, a gas trader, and Sergei Levochkin, his junior partner, who is also Mr Yanukovych’s chief of staff. Mr Levochkin recently emerged as a 20% owner of the country’s largest private television channel, Inter, after a third partner, Valery Khoroshkovsky, a former security-service head, sold his stake and left Ukraine. He seems to have overreached. Rivalry is rife not just between clans but within them as well, and loyalties are flexible. To hedge their bets, each Ukrainian oligarch supports a spectrum of politicians, providing a degree of pluralism in the system.

Politically Mr Yanukovych is not as strong as he seems. In last October’s parliamentary elections, his Party of Regions got only 30%, despite using every dirty trick in the book. “The election was not fair, but the result was a loss for Yanukovych,” one Western observer says. His rivals, including Ms Tymoshenko’s block, reinforced by Arseny Yatseniuk, a former speaker of parliament, Udar (Punch), a party led by Vitaly Klichko, a heavyweight world boxing champion, and Svoboda, a party of right-wing nationalists, jointly got over 50% of the vote. Had it not been for Mr Yanukovych’s tinkering with the electoral code, he could have been out of power.

His defeat was most striking in Kiev where the ruling party got under 13% of the vote. The prospect of winning mayoral elections and thus creating a political platform for beating Mr Yanukovych in the 2015 elections energised Mr Yanukovych’s rivals. On April 2nd some 4,000 marched to the Rada to demand a mayoral election in Kiev in June. This was a far cry from the Orange protesters who swept across Kiev, in 2004 to deprive Mr Yanukovych of his rigged victory in the presidential election over Viktor Yushchenko. The disappointment in the result of the Orange revolution makes its repeat less likely. But Ukrainians are coming to realise that their future depends not on the colour schemes of its politicians but on rules and institutions that can be described in normal language.

A defining moment in Ukraine's future TOP

( Source )
April 12, 2013
Alexander Motyl
Alexander J. Motyl

When, on April 4th, the Party of Regions responded to the opposition’s continued blockade of the parliamentary podium by leaving the Rada premises and setting up its own legislature on Bank Street, near the president’s office, it effectively created a condition of what the Bolsheviks once called “dual power.” Russia’s socialists did the exact same thing when, in the aftermath of the czar’s overthrow in the February Revolution of 1917, they established the Soviet of Workers’ and Soldiers’ Deputies in Petrograd. Lenin’s Bolsheviks used the Soviet to launch their own coup in November of that year.

image

If there’s one thing the Regionnaires know, it’s their Soviet history. Well-schooled in Communist Party lore, they knew that, in moving the Rada’s seat to Bank Street, they weren’t just responding to the democratic opposition’s filibusters. The Regionnaires had to know they were creating what Lenin understood as a “revolutionary situation”—an unstable condition in which the legitimate authorities are effectively challenged by revolutionaries. When I told an ex-Sovietologist of mine about this development, he responded with three short words: “That’s very bad.”

The reason it’s very bad is simple. Dual power is intrinsically unsustainable. You can’t have two parliaments or two presidents or two popes. Once a condition of such “binary opposition” emerges, there is no room for compromise. One side has to cave; one side has to prevail. Or the ultimate power holder, President Viktor Yanukovych, has to resolve the standoff by knocking heads together or by abolishing both bodies.

The Regionnaires will never admit that their rump parliament is illegal—which of course it is—or that the laws it passed are bogus. Quite the contrary, Speaker Volodymyr Rybak has even sent four such pieces of legislation to Yanukovych for his signature. If the Regionnaires wish to define legality in terms of their actions rather than existing rules (which seems to be the case), then anything they do must be a priori legal. End of story. The opposition may eventually back down and thereby acquiesce in the Regionnaire coup, but some democrats will not. If the standoff between the two Radas continues or is ever revived, one side will, by the force of logic of the revolutionary situation, have to repress the other—or, as Lenin put it, “Kto kogo?” (“Who gets whom?”). As journalist Serhii Leshchenko says, “We are entering very difficult times. What struck us as ‘bad’ or ‘illegal’ in the past will now appear to be child’s play compared to what awaits us ahead.”

If and when the regime turns against the democratic opposition à la Belarus, Russia, and Uzbekistan, Yanukovych’s legitimacy, already flagging, will go into negative numbers. Worse, he’ll have to admit that he is a dictator supported by an illegitimate parliament incapable of pursuing reform, promoting European integration, and saving the economy from collapse. Yanukovych will own the entire mess. The European Union will never sign an Association Agreement with Ukraine’s version of Robert Mugabe, while Russia’s President Putin will turn up the neo-imperialist pressure on Little Russia. Yanukovych will finally be completely isolated—from the world and from his people.

Even if Yanukovych has the sense to mediate a compromise between the two Radas, the precedent—and, thus, the ongoing threat—of dual sovereignty will have been set. The only solution to such an implicitly unstable condition is to abolish the existing Rada via a referendum, establish a rubber-stamp institution in its place, and institute a winner-take-all single round of presidential elections, in the hope that the opposition will be unable to agree on a single candidate for the 2015 elections.

This approach could end up destroying Ukraine. If the Regionnaire Bolsheviks exclude a majority of the country from having a voice, and if Yanukovych wins the ballot by dividing the majority, the cleft between the Regionnaire thugs and the democrats will only grow, and the overlapping divides between supporters of Europe and supporters of Russia, between supporters of modernity and supporters of the Soviet past, and between supporters of Ukrainian independence and Little Russian vassalage will deepen. Social, cultural, and economic tensions will increase and large-scale civil disturbances will become likely. Once violence, either from below or from above, enters the picture, as it certainly could in this scenario, Ukraine will become ungovernable. At that point, Europe’s Zimbabwe may become Europe’s Syria.

Can a National Salvation Front Rescue Ukraine? TOP

( Source )
26 April 2013
Alexander Motyl
Alexander J. Motyl

I recently spoke with Sam Patten, an international political consultant, about the run-up to Ukraine’s presidential election in 2015. Patten worked as a media consultant for former President Viktor Yushchenko’s Our Ukraine party in 2007. He also helped opposition parties in Georgia defeat the government of President Mikheil Saakashvili in 2012. Patten has also managed Eurasia programs for Freedom House and served as the Moscow-based country director for the International Republican Institute.

image

 

MOTYL: As many, including myself, have observed, things seem to be getting worse and worse on the Ukrainian political landscape. How do you see it today?

PATTEN: More than halfway through his first elected term as president, Viktor Yanukovych has little to brag about. Earlier this year, Goldman Sachs contradicted the government’s growth predictions and forecast that the economy will contract by nearly 2 percent in 2013. Pseudo-legal appropriations of businesses and property have also hit new highs. And the European Union is not bluffing, as the Ukrainian government believes, when it comes to the conditions for an accession agreement. Perhaps the best thing Yanukovych and his cohorts have going for them are the low expectations most Ukrainians have of their political leaders. According to a report by the civil rights watchdog Chesno, nearly three-fourths of Ukrainian politicians have betrayed or will betray the country’s interests. In public opinion surveys, Ukrainian politicians are nearly tied with prostitutes when it comes to trustworthiness. Only a hat-trick can save Yanukovych—who in his youth was convicted of stealing a hat—if the 2015 elections are anything close to free and fair. That’s why now is the critical moment for Ukraine’s opposition to present a strong and compelling alternative.

MOTYL: What should the opposition forces do to defeat the current government?

PATTEN: From the outside, it looks as though the leaders of the three principal parties that make up the opposition bloc in the Rada are walking in step with one another—certainly they have done so literally at recent rallies, and they have cooperated to stand up to Yanukovych’s Party of Regions in the Rada. Should they be able to form something akin to a national salvation front in the coming year, it would give Yanukovych’s government real cause for concern. The elements of a winning team are all there:

Vitaly Klitschko stands as a civilized prizefighter, in bold contrast to brawling deputies in the Rada. His UDAR party produced the best news in last October’s parliamentary election, garnering nearly 13 percent of the vote. The tactically brilliant Arsenii Yatseniuk is no stranger to high office, having been speaker of the Rada and foreign minister, yet his stewardship of the Fatherland party during Yulia Tymoshenko’s imprisonment saw net losses in seats last October, even if it remains the largest of the opposition forces. And the nationalist Svoboda party’s Oleh Tyahnybok tapped a vein of voter anger against the skyrocketing corruption in today’s government, yet there remains unease about how extreme they will become.

Were Yanukovych to play Ukrainian politics in the same way the Kremlin played puppet-master in Russia back when there was a need to keep up appearances, he could conceive of many ways to pit these opposition forces against one another. Indeed, he may well be trying to do just that. This is precisely why today’s opposition leaders in Ukraine must work harder than ever before to put aside dueling egos, shelve wedge issues—like Svoboda’s new tilt toward a Ukrainian-only language law—and construct a new kind of leadership with different rules before electoral cynicism colors everything they do as 2015 approaches.

MOTYL: Is it enough for opposition forces simply to wait for Yanukovych and the Azarov government to drive the country so far into the ground that their electoral defeat becomes the only way of saving the country, or is there a better plan?

PATTEN: First, it is time to move beyond process in the national discussion of politics. Continuing to point out the falsifications in the October 2012 elections may be a worthy cause, but will not mobilize the nation. Instead, it’s high time to get down into the weeds on such topics as health care and education, which poll highly as concerns and to which the parties all tip their hats in elections, but for which there has been no meaningful reform. These are issues that actually impact people’s lives, and charting a path to improvement in both areas could open voters’ minds to the possibility that politicians care as much about them as they do about themselves.

Second, it is time to start thinking about justice not only in the breach, but also what it could look like were it a working notion in Ukraine. During a recent visit to Washington, Klitschko asked lawmakers to consider sanctions against corrupt officials in Ukraine, akin to a law Congress recently passed regarding corrupt officials in Russia. The law may have merit, but ultimately neither the US nor Europe will provide all the answers when it comes to holding criminals in Ukraine accountable. When the last president failed to go after the murderers of Georgi Gongadze or even his own attackers, it is unsurprising that people could turn a blind eye to the criminal past of the current president. With the unjust imprisonment of Tymoshenko creating a powerful and dramatic backdrop, now is the time to say in understandable language how to bring independent, and non-political, courts to the country.

Finally, there needs to be a pre-agreed mechanism for selecting the challenger to Yanukovych. Belarusian opposition parties did this admirably in 2006, but the playing field they faced was so lopsided that even a common candidate couldn’t unseat Aleksandr Lukashenko. But Ukraine in 2013 is not Belarus in 2006—not yet, anyhow, even if it is getting a little closer with each passing day. It will take time and practice for Ukrainian politicians to overcome their itch to stab one another in the back. Poetic though the question of “who will be the last to betray Ukraine” may be, it is time to start strategizing about what still can be done about the grand betrayal that is forcing the Ukrainian state off a cliff. Less than a month after the death of one of the major funders of the Orange Revolution, Boris Berezovsky, it is too late to pray for history to repeat itself. For Ukraine, it is time to try something new.

У кривому дзеркалі українського правосуддя TOP

( Source )
image
Марта Онуфрів

Псевдокримінальна справа Сергія Мельничука, довголітнього правозахисника української мови з Луганська, могла б стати детективним серіалом: боротьба відчайдуха зі всюдисущою організованою мафією антиукраїнського штибу. Однак для серіалу з викриттям свавілля чиновників бракує логічного завершення: злочинці в міліцейських погонах, суддівських мантіях, прокурорських одностроях повинні опинитися на лаві підсудних.

Ця нашуміла історія почалася в 2002 році, коли Мельничук на місцевому рівні став захищати українську мову, відстоюючи в судах конституційне право на повновартісне функціонування державної української мови, а відтак – у судових інстанціях вищих рівнів.

2 жовтня 2004 року він звернувся зі скаргою до Європейського суду щодо порушень прав у гуманітарній царині. А 13 жовтня того ж року було здійснено провокацію із задіянням доволі знаного правоохоронним органам – і не тільки! – хулігана й порушника громадського спокою Лебедєва. Унаслідок цієї провокації проти Мельничука сфабриковано кримінальну справу, нібито за нанесення згаданому дебоширу тілесних ушкоджень середньої важкості. В основу кримінальної справи покладені суперечливі свідчення потерпілого та єдиного свідка.

21 грудня 2006 року в приміщенні Луганської обласної студії ІРТА відбулися теледебати із приводу задоволення судових вимог Мельничука до Східноукраїнського університету імені Даля щодо надання освіти українською мовою йому, студентові-заочникові. Участь брали: Сергій Мельничук, заступник голови Луганської обласної "Просвіти" Юрій Кисельов і депутат Луганської міської ради від ПР Арсен Клінчаєв. Згідно зі свідченням Кисельова, "уже на початку передачі, що виходила у прямому ефірі, поведінка Клінчаєва була відверто провокаційною й некоректною щодо його опонентів..."

Після закінчення передачі в приміщенні телестудії Клінчаєв неочікуване вдарив Мельничука кулаком в обличчя. Бійка продовжилася в санвузлі, де Мельничук змивав кров з обличчя. Унаслідок цього останнього шпиталізували до неврологічного відділення Луганської міськлікарні № 2 із діагнозом "струс головного мозку", де той проходив курс лікування з 23 по 29 грудня 2006 року. Далі лікувався амбулаторно до 21 січня 2007 року.

Подаємо "яскраві" епізоди з життя Клінчаєва: у 2006-му задіяний зі сторонніми особами в жорстоке побиття опозиціонерів у ВР; у січні 2010-го за фактом псування білбордів Тимошенко Луганською прокуратурою порушено проти нього кримінальну справу; у 2011-му він ославив себе заявою: "Пусть националисты нас боятся. Ближайшие 10 лет править будем мы. И будем ломать хребты!" тощо...

Однак Клінчаєв досі ні за що не відповів: регіонали "своїх" не здають.

Задля його врятування ПР мобілізувала потрібні інстанції.

Перше: стаціонарне й амбулаторне лікування Мельничука обмежили до 21 дня, щоб Клінчаєв не потрапив під кримінальну відповідальність за нанесення побоїв середньої тяжкості. Друге: постановою слідчого СВ Луганського РВ Данькіна від 8 січня 2007 року Клінчаєва скерували на проведення судово-медичної експертизи.

Уже 23 лютого старший слідчий міліції Головін виніс постанову про притягнення Мельничука як обвинуваченого до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого статтями 122 і 296 ККУ: нанесення Клінчаєву "закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу мозку, параорбітальної гематоми лівого ока..., які, згідно висновку судово-медичної експертизи №114 від 15 січня 2007 року в своїй сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я".

Промовистим є той факт, що в кримінальній справі, порушеній проти Мельничука, судово-медичне підтвердження тяжкості тілесних ушкоджень Клінчаєва ґрунтується лише на його скаргах на погане самопочуття.

Побічним доказом фальсифікації кримінальної справи проти Мельничука є те, що студія ІРТА стерла відеозапис, де Клінчаєв ніяк не вписувався в образ жертви. А вже прямим доказом цієї фальсифікації є знищення правоохоронцями важливого доказового матеріалу, де підтверджено побиття Мельничука Клінчаєвим, зокрема, відеозаписів очних ставок.

Сама ж кримінальна справа розслідувалася із грубим порушенням процесуальних норм.

Медики відмовили Мельничуку в наданні довідки з рекомендацією про перенесення екзаменаційної сесії через нещодавно перенесений струс мозку. Внаслідок цього його відрахували зі Східноукраїнського університету за неуспішність. У 2007-2010 роках Мельничукові відмовляли у вступі до університету за фахом "Право". Причина: охорона здоров'я міськвиконкому, згідно з висновками невропатолога, повідомила, що Сергій Мельничук "не може навчатися у вищому учбовому закладі за фахом "Право" у зв'язку із захворюванням, що є в нього – віддалені наслідки черепно-мозкової травми".

6 березня 2010 року Окружний адмінсуд Києва визнав протиправним заборону навчатися Мельничуку за даною спеціальністю. Про підпорядкування висновків луганських медиків кон'юнктурній доцільності вказує наступне: медики "не зауважили" черепно-мозкової травми, коли відмовили в довідці з метою перенесення екзаменаційної сесії, натомість знайшли – для недопущення його до навчання.

Кримінальна справа проти Сергія Мельничука впродовж багатьох років була під контролем Комісії людських і громадянських прав СКУ. Ось про що, зокрема, у зверненні до голови СБУ Наливайченка комісія писала: "Справа Мельничука... стала лакмусовим папером на предмет дотримання демократичних засад і людських прав в Україні,... засвідчила брак державницьких зусиль, спрямованих на повернення прав україномовним українцям у східних і південних областях України, а також відсутність їхнього захисту з боку держави"; "Бажаємо Вам успіхів у... подоланні українофобії в Україні та сподіваємося, що одним із Ваших осягів буде захист людських прав Сергія Мельничука".

Подібні звернення було скеровано до президента Ющенка, прем'єра Януковича, голови ВР, ГП та інших посадовців. І всі – безрезультатно.

Одним із кричущих порушень людських прав щодо Мельничука є примусове проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи у квітні 2007-го із залученням до його етапування міліції. Лише завдяки втручанню тодішнього голови Комітету в справах України КЛГП СКУ місячне перебування Мельничука в стаціонарі скоротили до 3 днів.

З вищезгаданого можна зробити наступний висновок: для "регіонального" блатняка й такого ж чиновника кожен свідомий українець, який відстоює свою національну гідність, є психічно неповноцінним.

5 березня 2013 року суд на дев'ятому році провадження всьоме повернув об'єднані дві в одну кримінальну справу Мельничука, позаяк попередні розслідування велися із грубим порушенням процесуальних норм.

До всього, впродовж дев'яти років Сергій Мельничук перебуває на підписці про невиїзд.

Як майбутній юрист, він відстоює себе в неправедних судах; реагує зверненнями на протиправні дії та умисну бездіяльність щодо нього працівників міліції та прокуратури як наглядового органу за дотриманням законності.

Утім, провокації проти Мельничука тривають у Луганську й донині.

Зокрема, 9 липня 2012 року здійснено на Мельничука напад поблизу гуртожитку, у якому той мешкає. Унаслідок нанесених травм він упродовж 10 днів перебував на лікуванні в шпиталі з діагнозом "струс мозку". Але правоохоронці не знайшли складу злочину в побитті, відмовивши йому у відкритті кримінальної справи.

Однак, усупереч украй несприятливим обставинам, він багато чого осягнув у житті: став відомим в Україні й поза її межами правозахисником української мови, автором багатьох статей, зокрема, на мовну тематику.

І – найголовніше: "У березні 2207 року був нагороджений премією Олекси Гірника за громадянську мужність у відстоюванні свого конституційного і природного права на отримання вищої освіти українською мовою"; "у квітні 2010 року вийшла збірка документів і публікацій під назвою: "Моя боротьба за мову" або документальне висвітлення методів "історичного складання" російськомовного населення України".

Автор і упорядник згаданої збірки – Сергій Мельничук.

Нині Мельничук є беззаперечним авторитетом для патріотичної молоді, з якою часто спілкується в різних куточках України, зокрема, під час чисельних презентацій книги "Моя боротьба за мову". І не тільки для молоді.

*   *   *

...Усе міняється в світі. Одначе не минає регіональний "безпрєдєл", у тому числі злочинна діяльність працівників прокуратури, які, приймаючи нічим непідтверджені й необґрунтовані обвинувачення, можуть зламати життя будь-кому.

Подаємо витяг із постанови Жовтневого райсуду Луганська про повернення справи на дорозслідування з 4 березня 2013 року, що ґрунтується на обвинуваченні місцевої прокуратури: "Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, Мельничук Сергій, діючи умисно, протиправно, на ґрунті виниклих неприязних відносин, роблячи замах на здоров'я Лебедева, наніс ... не менше 3 ударів по лівій руці, заподіявши тим самим гострий фізичний біль"; "...Мельничук, знаходячись у громадському місці у вечірній час доби, грубо порушуючи громадський порядок, за мотивами явної неповаги до суспільства, порушуючи загальноприйняті норми моралі та благопристойності, що проявилася в грубій нецензурній лайці, а також особливій зухвалості, наніс ударом кулака правої руки в груди Клінчаєву Арсену, чим спровокував конфлікт".

Коментарі зайві.

Наразі в Україні, де режим Януковича звів у ранг державної політики канібалізмза політичною й національною ознаками, судова система знаходиться в ручному режимі, здійснюється геноцид й етноцид українського народу, знищуються громадянські свободи, порушуються права людини тощо – марно сподіватися на справедливе вирішення справи Сергія Мельничука.

Відсутність у новому КПК конкретизації у визначенні терміну "розумний строк", протягом якого має бути проведено й завершено судовий розгляд, дає підстави безконечно тягнути з будь-якою справою, під час чого звинувачений мусить нехтувати облаштуванням свого власного життя та реалізації особистих здібностей.

Намарне й надіятися на ефективність нового КПК, завданням якого є ще більше уярмити злиденний і безправний український народ.

Однак терпіння народу закінчується. І ми, українці, таки "діждемось Вашингтона з новим і праведним законом"!

Марта Онуфрів, журналіст, правозахисник, Торонто, Канада

Готовність до державної зради – №1 TOP

Прихватизатори
image

( Джерело )
29.04.2013

Андрій Пишний

Схоже, найближчим часом українську ГТС, як казали за радянських часів, можуть "зкомуниздити". Іншими словами, її так "покращать", що більше не знайдуть, або знайде один лише "Газпром". 

Уряд подав до Верховної Ради законопроект, що пропонує зняти заборону на приватизацію держпідприємств, дочірніх підприємств НАК "Нафтогаз України", а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації. Законопроект пропонує дозволити здійснювати приватизацію за простим рішенням Кабінету міністрів.

image
Фото прес-служби президента

Також пропонується внести зміни до закону "Про приватизацію державного майна" і дозволити оренду об'єктів магістрального трубопровідного транспорту. А де дозволена оренда, там дозволена і приватизація, за штучно створені борги. Чинний уряд дозволяє приватизацію і просто так – задарма.

У разі прийняття такої ініціативи, за рішенням уряду можна буде здійснювати відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі держпідприємств, що здійснюють діяльність з транспортування газу магістральними трубопроводами та його зберігання в підземних сховищах.

Також дозволять передачу основних фондів акцій і часток таких підприємств з балансу на баланс, в концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного капіталу інших юридичних осіб, та вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій і часток.

Ключовий момент такої ініціативи - надання владі права просто віддавати іноземній державі українську ГТС. І не тільки її, а будь що! У Законі "Про приватизацію державного майна" пропонується внести такі правки: "Приватизація державного майна здійснюється відповідно до цього Закону або положень, передбачених міжнародними договорами… Якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у цьому законі,то застосовують правила міжнародного договору". 

По-суті, це відкриває шлях до одномоментної капітуляції в цілій низці сфер.  ГТС, яку український народ створював десятиліттями, уряд, що доживає останні місяці, зможе здати навіть не за гроші, а за міжнародним договором - Росії. Цим законопроектом влада легалізує можливість робити з ГТС та унікальними підземними газосховищами, все, що схоче.

Пропозиції Кабміну чітко спрямовані на розпродаж державної ГТС шматками за рішенням урядовців, які не забудуть при цьому про свій особистий інтерес на майбутнє. Тусовка з 20 людей, які називаються Кабміном, роздаватимуть останні шматки держвласності в інтересах ще трьох осіб, які називаються "Сім‘єю".

Від того, пообіцяють владі дачу в Підмосков‘ї чи Монако, залежатиме доля унікальних господарських комплексів України, створених цілими поколіннями, що прямо, найбезпосереднішим чином впливають на національну безпеку.

Стаття 111 Кримінального Кодексу чітко визначає поняття державної зради - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, державній, економічній чи інформаційній безпеці держави, і карається цей злочин позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років".

Чому влада йде на це після трьох років? Тому, що злодійкувата влада розікрала країну, і тепер залишилися тільки ГТС і земля.

Україна уже офіційно в рецесії, тобто падіння ВВП триває понад півроку- 1,3% в третьому кварталі 2012 року, - 2,5 в четвертому. За перший квартал цього року зафіксоване падіння ВВП на 1,9%. Промислове виробництво падає з червня минулого року – тобто майже рік.

Влада – очевидний банкрут. Відстань від цих економічних показників до бюджетного колапсу – кілька місяців.

Попри цей очевидний факт прем‘єр Микола Азаров заявив, що Україна не підвищить ціну на газ для населення, як того вимагає Міжнародний валютний фонд для надання кредиту Києву, оскільки "ми домовляємося з Росією про перегляд контракту, і є певні шляхи вирішення цього питання".

На 3 травня в заплановано "круглий стіл" щодо долі української ГТС. Відповідаючи на питання про те, чи є у міністерства бачення, яким повинен бути новий газовий консорціум, двостороннім або тристороннім, міністр Ставицький відповів: "Круглого столу" дочекайтеся, все буде зрозуміло". Тоді ж від ЄС надійшла пропозиція про створення тристороннього газотранспортного консорціуму з управління українською ГТС. Як відомо, Росія виступає виключно за двосторонній консорціум.

Тож, картина маслом: Ставицький говорить з ЄС, Бойко з Росією. З уродженцем Калуги Азаровим усе ясно. У цей час Янукович, де-факто виставивши ГТС на продаж, сидить за "круглим столом" і чекає, хто принесе більше - здогадайтесь, кому. Сама доцільність продажу української ГТС, з огляду на досягнення влади, сумнівам не піддається. Влада готує аферу, яка за масштабами перевершить Харківські угоди 2010 року. 

А наша ГТС, між тим, має унікальну для Європи потужність транзиту  в 140 млрд кубометрів на рік та унікальні за розміром газосховища в Європі - 32 млрд кубометрів, які дозволяють балансувати взимку газопостачання до значної частини Європи.

Перше, чого хочуть росіяни – неможливість вийти з цієї угоди. Вхід копійка, вихід "рупь". Навіть монголо-татарське іго закінчилося в Україні за 80 років. А нинішня газова угода буде діяти тільки наступні 6 років. А скільки може діяти консорціум?

Друге – втрата частина прибутків від транзиту. Що на виході матиме Україна, якщо нинішні кошти за транзит поділити на два?

Третє - блокування спроб України видобувати газ на своїй території, щоб вона припинила бути господарем трубі.

Якщо Росія керуватиме українською трубою, то куди піде український газ, у тому числі скраплений, а також сланцевий, метан і т. д., видобуток якого влада зібралася збільшувати? Якщо дати Росії право пускати чи не пускати у наш газопровід "сланцевий", газ видобутий американськими чи англо-голандською компаніями, то це фактично означатиме параліч українських зусиль з диверсифікації джерел енергопостачання та провал досить амбітного проекту видобутку газу з альтернативних джерел на Сході Європи.

Крім того, Росія ніколи не задовільниться половиною газопроводу, вона вимагатиме повного контролю. А повний контроль за газотранспортною системою, потягне контролль за газорпозподільчими системами, а звідти півкроку до контролю за всією економікою країни, якій Кремль схоче - дасть газ, схоче - виключить.

Такі стратегічні речі, як енергетика, є питанням безпеки. Росія чітко орієнтована перетворювати свої 1 чи 50% на 100. До прикладу, чотири роки тому "Газпром" отримав у Білорусі 50% акцій білоруської газотранспортної системи, а потім її усю.

Україна, як транзитна держава та крупний споживач газу, зацікавлена в зниженні ціни на газ, зниженні обсягів його споживання та збереженні обсягу і вартості транзиту.

Росія навпаки – у зниженні вартості транзиту, збереження високих цін на газ та високих обсягів продажів. А ще, Росія прагне взяти контроль над економікою України, через контроль усіх можливих транзитних і розподільчих мереж, аби отримати можливість "відімкнути" економіку України.

Що натомість Росія може дати Україні? Зниження ціни на газ ще на сто доларів? Але в 2012 році "спотові" ціни скрапленого газу в Європі й так були на 145 (!) доларів нижчі за ціну російського газу. І, до речі, ніхто європейських газогонів Росії не здавав - саме тому цей феномен і був можливий.

Питання ціни вирішуються нині значно простіше, ніж здачею ГТС. Варто згадати як на конференції в Києві у міністра Бойка змінився вираз обличчя, коли американський посол заявив про ціну на газ у США в 120 доларів. І, що характерно, ніхто у США їхні газопроводи не забрав.

Чи може Росія інвестувати в модернізацію ГТС, щоб зменшити витрати ГТС на перекачуванні газу? Так, може. Але Росія робитиме це для себе, і за гроші України. Адже створення консорціуму з управління ГТС, означає поділ прибутків.  Краще, коли для себе це зробить сама Україна. Крім того, українська ГТС нині працює практично безаварійно (на відміну від газопроводів Росії http://ria.ru/spravka/20121228/916527963.html).

Чи може Росія гарантувати Україні певні обсяги газу? Уряд говорить про мізерні 65 млрд кубометрів на рік проти минулорічних 84,3. До того ж, за нинішніх умов революції на газовому ринку, ніхто не дасть гарантій споживання російського газу.

Чи отримає Україна від Росії зобов'язання не будувати "Південний потік"? Так, це станеться і без жодних зобов‘язань. Цей проект нині в стані колапсу, і саме тому Росія носиться то з ідеєю (що провалилася) будувати газогін через Польщу, то планує додавати ще нитку до "Північного потоку" (чого не хоче Німеччина). Періодично у Москви виникають проблеми з ключовою для "Південного потоку" державою – Болгарією. Якщо ці тертя триватимуть, то Росії доведеться малювати на мапах хіба "Найпівденніший потік" – через Південний полюс.

А тим часом "Північний потік" завантажений лише на третину, тоді як ціна транзиту ним зростає. Важко сказати для чого Кремль інвестує ці потоки. Можливо, більше мільярдів баксів його тішить ідея "вимкнути Україну". А можливо, це робиться в інтересах російських виробників труб великих діаметрів, бо кілометр газогону в Росії коштує 7 млн доларів проти 2,83 млн за кілометр газогону такого ж діаметру в Німеччині. Колись Салтиков-Щедрін сказав: "Розбудіть мене через сто років, і я вам скажу, що буде в Росії - крастимуть".

За нормальної думаючої влади у цих умовах, Україна мала би йти на наступні кроки:

По-перше, намагатися отримати газ із Заходу (а нині такі можливості є через усіх наших західних сусідів – Словаччину, Угорщину, Румунію і  Польщу).

По-друге, нарощувати власний видобуток з допомогою американських, англо-голандської та інших компаній, а також самостійно.

Натомість влада щойно провалила контракт із сингапурською компанією щодо закупівлі бурових вишок через те, що "не знайшлося коштів". В очікуванні "знижки" вже сьогодні влада забула думати про те, що буде завтра.

Нарешті, слід враховувати, що кон‘юнктура зараз на боці України.

Світові ринки газу з так званих "ринків продавця" перетворюються зараз в "ринки покупця", а ціни вже не ростуть. У 2010-му барель російської нафти "Urals" коштував у середньому 81 долар. У першому півріччі 2011-го року - 108 доларів, у другому півріччі – 111 доларів, у першому півріччі 2012-го року - 112 доларів, у другому півріччі - ті ж 112 доларів. А в березні її ціна скоротилася до 106,7 доларів.  

Як заявив офіційний представник "Газпрому" Сергій Купріянов, російський газ у Європі подешевшає в цьому році до 366 доларів за тисячу кубометрів. При тому, що ще минулої осені середня ціна газу, що експортується до Європи, становила 410 доларів за тисячу кубів. Як наслідок, капіталізація "Газпрому" за рік знизилася на 30%, а в порівнянні з 2008 роком – на 70%!

По-суті, за рахунок стратегічної власності та ГТС України, влада рятуватиме "Газпром" і розраховує прикрити срам свого казнокрадства і  бездарності

Висновок наступний: Україні не треба "покращувати" ГТС в кишені влади та іноземців.  Насправді Україна дуже багата. Проста боротьба з корупцією здатна дати країні більше, ніж будь-які кредитори, консорціуми і газові "знижки".

Якщо країна хоче жити, нам усім потрібно поспішати.  На апетити влада не скаржиться. Тож, якщо вона керуватиме ще до 2015 року, то продавати в Україні буде нічого, а купувати - не буде за що.

Нові “шедеври професіоналізму” від команди Януковича! Жах! – Володимир Пилипчук TOP

 

image :
Покращення вже сьогодні...

( Джерело )
9 квітня 2013

imageВолодимир ПИЛИПЧУК

Як тільки шарманку Януковича-Азарова про “покращення” заїло, запропоновані ними реформи щоденно підтверджують вже неприкриту мету і суть нинішньої влади – корупція і пограбування.  

1. Маленький шедевр - звичайний, грабунковий, донецький:

Уряд вирішив,  що  підвищення цін на бензин поліпшить якість вітчизняних доріг. Контраргументи:

- підвищення цін на пальне має бути результатом зростання цін на нафту, а не відбуватися за побажаннями міністра транспорту;

- підвищення цін на бензин інколи допускається для покриття витрат на суттєвий приріст його якості;

 - підвищення цін на пальне - це однозначно фактор зростання цін у всіх галузях і сферах економіки, що його використовують;

- підвищення цін на пальне не призведе до поліпшення якості доріг, коли кошти розкрадаються, а їх будівництво – неякісне. Побудовані і реконструйовані в минулому році дороги сьогодні являють собою “партизанські стежки”. Побудована (реконструйована) дорога до першого капремонту має служити 9-12 років (в залежності від кліматичних умов). Правда, Азаров вирішити проблему пропонує обмеженням їзди по них автомобілів вагою вище 12 тонн. А чому вище 12 тонн? Геній Азарова не додумався до того, що коли обмежити рух по дорогах автомобілів і в 1,5 тонни, або перетворити їх у пішохідні дороги (у два рядки в кожному напрямку), то дороги служитимуть ще довше.

З появою російського за складом і менталітетом уряду в  Україні, дві проблеми Росії, а саме “дураки й дороги” автоматично стали надбанням і України.

2. Потужний шедевр - не звичайний, але теж грабунковий, і теж від донецьких „інтелектуалів”.

Мінфін пропонує підвищувати ставки податків на рівень інфляції!!! А якщо інфляція буде збільшуватися на 15%, 100%, 200% і вище, то Мінфін знову підвищуватиме щорічно ставки податку також на 15%, на100%, 200% і вище??

Якби мені хтось сказав, що в “команді професіоналів” є такі кадри, я б не повірив... Але ж  їх не одиниці – ціла команда... Їх не те, що на посадах міністрів, а на посадах держслужбовців використовувати зле... Тільки землекопами, причому не на бульдозерах, а з лопатою «ХАзарова, чи Азірова». В останнього не вистачає олії в голові, щоб за три роки на посаді (за 22 роки Незалежності) вивчити мову, а в його міністрів немає освіти і належних знань (навіть при наявності диплома) .

Все по-комуністичному - кожна кухарка може керувати державою. Тому, мабуть, у ПР такий “плодовитий” союз із комуністами...

То біда... Я не знаю, чи хтось із читачів є “на одній нозі” з регіоналами, то він мав би їм пояснити, що для боротьби з інфляцією є цілий комплекс інструментів (хай почитають підручники). Суть їх спрямованості  - у стимулюванні обсягів фізичного виробництва та пропозиції товарів. Поясніть, що збільшення доходів бюджету можливе, якщо будуть зростати обсяги ВВП,  тобто коли буде більше вироблятися товарів та надаватися послуг саме внутрішнього походження (виробництва). Що нинішнє зниження доходів є наслідком падіння ВВП, зростання тіньового сектору економіки і неплатежів до бюджету, виведення коштів у офшори саме олігархами ПР, бо якби за цим стояли опозиціонери, то тіньова економіка була б давно знищена, або легалізована. Поясніть їм, бо в іншому випадку – біда настане  не лише для людей (ЛОХторату) та для економіки держави, але й виникне загроза для здоров’я (життя) самих правителів. І то - в невдовзі після прийняття такого закону в черговому кінозалі, клубі, чи туалеті і набрання ним чинності (хоча вірніше сказати – безчинства)...

Поясніть це неучам, будь ласка... що одним з основних чинників інфляції є дефіцит пропозиції товарів на внутрішньому ринку, а обклавши зростаючим податком внутрішній випуск і обіг товарів, вони дефіцит підсилюватимуть постійно і регулярно. При цьому у виробників продукції катастрофічно знижуватимуться обсяги обігових коштів, а це – шлях до бартеризації економіки (в ліпшому випадку), або й до повного банкрутства виробників (продавців) продукції, а за ними – до банкрутства банків, а то й...  повного банкрутства влади.

Розтлумачте, якщо вони здатні ще зрозуміти, що для того щоб погасити товарний дефіцит, їм треба буде збільшувати імпорт. Але в умовах дефіциту долара на внутрішньому ринку і низьких резервах НБУ курс гривні  рухне. Це знову призведе до додаткової інфляції (у т.ч. валютної), викликаної падінням купівельної спроможності гривні. Падіння гривні, у свою чергу призведе до зменшення обсягів імпорту, а значить – до поглиблення товарного дефіциту на внутрішньому ринку. Зростання дефіциту на ринку призведе до зростання цін і до зменшення закупівель постійно падаючих об’ємів виробленої продукції. І так буде  протягом кількох послідовних циклів.

Керівництво Мінфіну (Уряду) елементарно беграмотне... Вони абсолютно не розуміються навіть на базових категоріях економіки. Таких міністрів використовувати на державній службі просто шкідливо. Вони не розуміються на тому, що підвищивши податки на рівень інфляції, запустять кілька наступних, послідовних кіл інфляції, що призведе до гіперінфляції  і до рецесії одночасно, тобто, призведе до стагфляціїї (оскільки на внутрішньому ринку України їх продукцію вже нікому буде купляти, окрім олігархів) ... Ось вам і команда "ПРОФФФЕСІОНАЛіВ"!?!? Мамо рідна, - хочеться кричати, це ж ідіотизм в квадраті помножений на кретинізм в кубі... .

огляньмо на європейську Польщу. У 1990 році в Польщі були набагато гірші стартові умови, ніж в України. Поляки “човникували” в Україні і світі. Зовнішній борг був - сім млрд. доларів, в Україні - нуль. ВВП у Польщі був у півтора рази нижчим, ніж в України. Населення у Польщі було 38, 119 млн. чол.. (в Україні було 52 млн. чол.).

Нині:

- населення Польщі 38,6 млн. чол. ( в Україні - 45 млн.);  

- ВВП Польщі   480 млрд дол..( в Україні – 180 млрд.дол);

- валютні резерви Польщі – 85 млрд дол.. ( в Україні – 25 млрд. дол).

- середньомісячна зарплата в Польщі 1135 дол.. (в Україні -370 дол.).

Газ однаково купують у Росії, як і ми

Як і чим пояснити покращення “по-польськи”?

А. Фактор зовнішній. Ось що означають європейські можливості, європейська інтеграція і кооперація. Скажете: „Немає на них “Тайожного Союзу” і властивої йому "інтеграційної ефективності обдирання"?!

Б. Фактор внутрішній. Ось що означає польська команда професіоналів. Скажете: “Немає в них, на ті їх 85 млрд. доларів держрезервів “команди профффесіоналів” Януковича і його “папєрєднікав” і властивих їм апетитів... Вони б їх швиденько...”

Що за усім цим стоїть?

Різниця в менталітеті і патріотизмі поляків і українців.. Думайте, якщо є чим!

Володимир ПИЛИПЧУК, академік Академії економічних наук, професор.

Why is the Museum covering up Communist crimes? TOP

image of Oksana Bashuk HepburnOksana Bashuk Hepburn

Mental Calisthenics with Vujko Ilko

Vyjko Ilko has been visiting Winnipeg, the home of the controversial Canadian Museum of Human Rights.  He attended the Ukrainian Canadian Congress public meeting designed to cast some light on the status of the Museum’s treatment of Holodomor. 

“How was the weather in Winnipeg, Uncle Ilko,” I ask as an opener.

“Left me as miserable as the UCC dog and pony show.”

“Why, Unk?”

“Because it’s the 11th hour, that’s why.  For UCC to win a case for a fair and equal treatment for Holodomor at this late date, it needs more than a call to raise money and to write letters to MPs.  That should have been a tactic years ago when they first had a whiff that the Museum was not honouring  its commitment to the proper treatment of the famine genocide.  It seems its been determined for some time now to highlight the crimes of the Nazis while covering up those of the Communists.”  

“Back up Vujko.  What happened during the especially arranged tour for UCC in early February?”

“The UCC was skunked.  Apparently it sent an indignant letter to the Museum but when asked for a copy, none was not forthcoming.  The UCC reports a most unsatisfactory treatment of the Holodomor.  Dr. Curle, the man responsible for content, says the Holocaust will serve to illustrate the danger in today’s world: Germany had a constitution, etc. etc: yet bad things happened.  The same can be said for Ukraine at the time of the Soviets .  It too had a constitution and an ideology that promised heaven on earth…”

“…but delivered hell.”

“Exactly!  Yet this is irrelevant to the Museum.  It treats the Holocaust in an exclusive manner and denies viewers equal access to the overwhelming crime committed by the Communists.  Discrimination plain and simple.

“The battling of the Nazis is everywhere, as if they still were a threat.  Recently, CNN broadcasted over and over that Neo-Nazis were behind the shooting of a prosecutor in the US.  Turns out this was wrong but beating the dead horse and  fear-mongering continues.”

“Exactly.  The Nazi ideology has been dead some sixty years and is brought up whenever a bogeyman is needed.   Meanwhile, Communists brutality keeps marching on but gets whitewashed.  Lenin’s crimes are protected by silence while the long-gone threat from Hitler gets ongoing and prominent exposure. The Museum is an over-the-top example.”

“Vujku, I read that communism is the most avaricious and nasty ideology of the 20th century; some 120 million dead world-wide and still at it.  Why is Canada refusing to tell this story?” 

“It said it would but went back on its word.  Clearly, influential people have an interest in protecting communism.  Remember Lazar Kaganovych?  He was Stalin’s  No. 2 charged with eliminating national identity in the various Soviet states.  Holodomor was but one instrument used in Ukraine when people refused to be Sovietized.  There were others--mass exile to Siberia, executions in order to free up the real estate for the “deserving” apparatchiks.  A Kaganovych grandson wrote that his grandpop has nothing to be ashamed of.  Imagine someone saying Hitler has nothing to be ashamed of for gassing people.  Yet the Museum is determined to  protect the crimes of  Communists.”

“Have its decision-makers this through, Unk?”

“UCC says it submitted some 800 documents.”   

“And didn’t protest right then and there?”

“Incredible, isn’t it?  But the Museum’s Board is nothing if not pigheaded; determined to keep the comparison of both atrocities out of the public’s mind.  Exclusivity has its privileges.  It lends protection to murderers like Kaganovych and hides all sorts of dirty linen.“

“Vyjku, did you hear that Minister Jason Kenney focused on the reconciliation between Ukrainians and Jews during his trip to Kyiv last month?   He says he’s already spent some $400,000 in doing so. “

“Are you serious?  First, the government funds an ill-conceived Museum that undermines good relations among Canadians and then gives money to work on “reconciliation”?  Who got the contract to do this?”

 “I’ll call the minister’s office to find out.  I’m ashamed of Canada, Vujku.”

“Be ashamed and worry about its future and that of your off springs.  The Museum’s position reflects a “we and they” trend that is not being nipped in the bud.  Not good. Call  up some people in Kenney’s Calgary riding and find out what’s happening.” 

“I’ll UCC too.  Perhaps they will know who set Minister Kenney’s agenda and who is getting the nearly half-million to work on “reconciliation”.  There;s a lot of grumbling about the lack of information coming out on thei entire mess.  Photo-ops and congratulatory messages are not enough. Folks want to know what’s happening on their behalf.   A press release explaining who in the Ukrainian community initiated and supports their pseudo ”reconciliation” and who got the money would be a good step.

“Will you be signing the UCC petition seeking a turnaround for Holodomor at the Museum?”

“Of course. We must not give up even at the 11th hour.”

“Vpered!”

“Yeah.”

Stop the Putinization of Ukraine TOP

image

( Source )
Apr 30, 2013

Marc Champion

imageThe European Court of Human Rights ruled today on what was already obvious: that Ukraine's imprisonment of former Prime Minister Yulia Tymoshenko on abuse-of-office charges was politically motivated -- or at least unrelated to the accusations themselves.

The timing of the court's decision is inconvenient for Ukraine's government and for the European Union. Both want to declare that Ukraine has met its conditions for signing an Association Agreement, which has a May deadline.

An Association Agreement, a kind of halfway house to EU membership, would institutionalize the country's balancing act between the EU and Russia. One of the few things that unite Ukraine's politically divided east and west is a desire to sign the pact, which has a free-trade agreement attached. But among the European Council's conditions of the Association Agreement, set out in December, was that it expects Ukrainian authorities "to address the cases of politically motivated convictions without delay."

Reasons to sign the Association Agreement are only increasing with time, as Ukraine discovers shale gas deposits and prepares to exploit them. The agreement might enable the country to export its own gas to EU markets and allow Ukraine to reduce its energy dependence on Russia, from which it gets 60 percent of its natural gas. Russia, on the other hand, says it will cut the relatively high price Ukraine pays for gas if it joins a trade bloc with Russia, Belarus and Kazakhstan.

If Ukraine were to be rebuffed by the EU, then sign a customs union with Russian President Vladimir Putin's managed democracy and two ex-Soviet dictatorships, the path to EU integration would end. Europe would lose a market of 47 million people, Ukrainians would lose a more open future, and Moscow's dominance would once again reach to Poland's border.

These are high stakes, and Ukraine's government has not been shy to use the threat of turning east as it presses the EU into signing the Association Agreement, all while Tymoshenko remains in jail. The EU should ignore such pressure.

Ukrainian President Viktor Yanukovych is no more democratic or less appalling a political figure than he was in 2004, when he attempted to steal a presidential election in which his main opponent, former National Bank of Ukraine governor Viktor Yushchenko, was disfigured for life after ingesting poison. Tymoshenko, with her blond hair and faux-folk braid, was an iconic leader of the Orange Revolution that followed; when Yanukovych returned to power in 2010, he had Tymoshenko and some of her top ministers thrown in jail on trumped-up charges.

Earlier this month, Tymoshenko's former interior and environment ministers were pardoned in an apparent attempt to meet the conditions of the Association Agreement, but she was not. It isn't clear if Yanukovych can bring himself to release Tymoshenko, a powerful political opponent who has the potential to unseat him.

Tymoshenko is no angel. She made a fortune in Ukraine's deeply corrupt natural gas trade before becoming prime minister. And she was hardly a success in office. Still, the EU should stand firm. Yanukovych has taken dozens of steps to "Putinize" the country by concentrating power to create a Russian-style managed democracy. At this point, only the draw of the EU can reverse that.

As for the threat of jumping into Moscow's arms, Yanukovych won't do it. Ukraine's big businessmen fear nothing more than falling under Russia's sway. Yanukovych himself knows the price of allegiance to Putin would be high. And above all, the western half of the country would revolt.

Tymoshenko's false prosecution is a powerful symbol of what is wrong in Ukraine. That won't change if Yanukovych believes he can get what he wants from the EU while abusing the courts to dispose of his political opponents.

Marc Champion is a member of Bloomberg View's editorial board. Follow him on Twitter.

EU's double standards don't come cheap in Cyprus TOP

 

image

( Source )

Alexander Motyl Alexander J. Motyl

If you’ve been following the ongoing banking crisis in Cyprus, I bet you’ve experienced a twinge of Schadenfreude upon learning that the Russian oligarch money stashed away in the island-state’s financial institutions may be hit the hardest.

According to the BBC, “It is estimated that about one half to a third of all Cyprus bank deposits are of Russian origin. The ratings agency Moody’s estimates that there is about $31bn (£20.3bn) of Russian money in Cypriot bank accounts—$12bn from banks and $19bn from businesses and individuals.” Der Spiegel, meanwhile, reports that “In 2011 alone, some $80 billion flowed out of Russia and much of that money had been channeled through Cyprus, according to the BND [the German foreign intelligence service]. Russians have deposited $26 billion in Cypriot banks, says the BND. That is well above the annual GDP of Cyprus.” Whatever the exact amount, it’s pretty clear that vast sums of Russian money have been deposited in or passed through Cyprus.

It’s also largely undisputed that a lot of that cash represents the ill-gotten gains of Russian oligarchs and crooks who, wisely, have taken advantage of Cyprus’s lax tax laws to park their money beyond the reach of the Putin regime’s claws. As Der Spiegel points out: “The Russians don’t just love Cyprus for its great climate. The shell companies here are conveniently anonymous, the banks discreet and the taxes are low. Dirty money bestowed a lasting boom on Cyprus.” The Guardian’s Stefan Meister is more generous: “For years, Russia’s biggest companies have been using Cyprus as an offshore business hub, as the island enjoys unique tax rates and legal conditions in Europe. But that doesn’t necessarily mean Russian tycoons are illegally burying their money in Cyprus—they may just be using it as a perfectly legal transition center for dealings with Europe.” Whichever your preferred interpretation, you can’t blame Russian thieves for preferring a European safe haven for their money, beyond the reach of Russia’s fascistoid regime. That’s a no-brainer.

Roman Olearchyk of the Financial Times argues that Ukrainian oligarchs have suffered far less than their Russian counterparts in the crisis, because the Ukrainians apparently use Cyprus as a channel for getting their money into Europe proper. Olearchyk cites Jorge Intriago, a partner at Ernst & Young in Ukraine, as saying: “I really doubt that Ukrainian funds are being caught up by the one-off Cypriot levy on deposits. In my view Cyprus is not an investment destination in which Ukrainian investors keep large amounts of funds. For Ukrainian business the whole purpose is to use Cyprus as a conduit to repatriate funds out of Ukraine and into other jurisdictions in a tax-efficient manner.”

There’s another term for “a conduit to repatriate funds out of Ukraine and into other jurisdictions in a tax-efficient manner”: money-laundering.

If we know that the EU welcomes billion-dollar inflows from dubious Russian and Ukrainian sources, so does Yanukovych. Now I can’t imagine that Ukraine’s oligarchs and crooks have figured this out but Russia’s haven’t. So if the Ukrainians are using Cyprus to sneak their money “tax-efficiently” into Europe, so too are the Russians. And you can well imagine that the sums involved are likely much greater than those in Cyprus banks. Small wonder that the European Union has taken so kindly to this, er, conduit.

According to the BND, “Formally, the island nation sticks to all the rules on combating money laundering laid down by the EU and other international agreements, the agency said. The country had passed the necessary laws and set up the required organizations. But there were problems when it came to implementing those rules, it added. They weren’t being applied properly. The Cypriots, the BND said, sign everything, pledge a lot, but keep few of those promises.”

Call me an unreconstructed cynic, but I suspect the EU’s financial watchdogs have been fully aware of what was going on in Cyprus. Likewise, it’s a safe bet that Germany’s watchdogs, which supervise Europe’s watchdogs, have been well aware that Russian and Ukrainian mobsters have been washing their money through Cyprus before it flowed into their own countries.

The problem for the EU is that such venality directly contravenes everything the European Union claims to stand for: rule of law, honesty, integrity, human rights, democracy, and all that other stuff Brussels continually intones. Logically and morally, you can’t have it both ways: you can’t support dirty money at home and criticize it abroad. By trying to have it both ways, the EU behaves no differently than President Viktor Yanukovych and his crooked Regionnaire pals. Small wonder that Yanukovych thinks he can pull a fast one on the Europeans. If we know that the EU welcomes billion-dollar inflows from dubious Russian and Ukrainian sources, so does Yanukovych. If we know the EU tolerates corruption on a vast scale, Yanukovych has figured that out, too. So why shouldn’t Yanukovych think that Europe’s insistence on Ukraine’s adherence to rule of law as a precondition of any Association Agreement with the EU is a joke?

 
Recent immigration policies and our multicultural society: Quo Vadis? TOP

image

By Serhij Koroliuk
Co-Chair of the Ukrainian Canadian Congress
Immigration & Resettlement Committee,
Immigration Settlement Advisor with the UCC-Saskatchewan Provincial Council

Editorial advice: George Zerebecky

image In the past, whenever I was asked about Canada and what is so special about this country, I used to say that economic stability, a strong democracy and multiculturalism, all enshrined in official policy, make Canada a special place for me. I was and still am appreciative that Canada “affirms the value and dignity of all Canadian citizens regardless of their racial or ethnic origins, their language, or their religious affiliation” (Multiculturalism Policy of Canada).

I was and still am pleased to see statements supporting this policy from our Minister of Citizenship, Immigration and Multiculturalism where he says, “… the Government of Canada is proud of… all efforts Canadians make to welcome and encourage newcomers’ active engagement and participation in our society” (2010), and “We should be proud… that our model of pluralism serves as an example for the rest of the world to follow” (2011), and “… I am confident that we will… ensure that ours remains a society where Canadians of all origins and backgrounds have an equal opportunity to contribute and succeed” (2010).

I am, however, discouraged by recent changes in Canadian immigration policy, for they seem to contradict the spirit of the Multiculturalism Policy and even Minister Kenney’s own statements.

Historically, Canada has been a land of immigrants, with the first European settlers arriving in the 1600s. In fact, our first Prime Minister, Sir John A. Macdonald was himself a Scottish immigrant! We are a country built by immigrants from all parts of the world—immigrants who built Canadian railroads, highways, parks, who worked in construction, forestry, mining, farming, transportation, education, nursing, hospitality services and hundreds of other jobs.

Today, our demographics are changing as a result of an aging population, rising retirements, and a low birth rate. Together with fewer young people filling job vacancies, this has contributed to a labour market shortage. And much like in the past (see poster above), we have again turned to our immigration programs and policies as one solution to this shortfall. We simply need more people to do the work, buy the goods and grow the country!

Federal and provincial governments are trying to address this challenge.

Working at the UCC-SPC as an immigration settlement advisor for the last five years, I have seen many changes in immigration policies at both the federal and provincial levels that focus on this need and also on attempts to protect the immigration system from potential abuse. Even though processing times are still ridiculously long (it takes an average one to two years for a person to immigrate), much good and innovative work has been done in recent years by the Ministry of Citizenship, Immigration and Multiculturalism. The Come to Canada Wizard, a web-based tool that helps to determine a person’s eligibility to immigrate to Canada, is one example. Another is the online application forms that computer literate individuals can complete and submit, without spending money on immigration lawyers or consultants. Other initiatives that serve to make the immigration process more transparent and credible include actions taken to prevent marriage and documentation fraud and to discourage crooked immigration consultants or representatives.

Some situations need improvements, such as the availability of immigration officers to the general public and wait times in speaking to a “live” person in Citizenship and Immigration Canada call centres and local offices where the policy seems to be “don’t call us, we’ll call you.”

These administrative issues aside, there is one troublesome policy initiative that has the potential to impact on the composition of Canada’s immigrant population and on its ethnic mosaic. I am referring to recent changes that have been made in most immigration categories at federal and provincial levels, specifically to the minimum official language requirement therein.

Here are three relevant quotes:

  • “The new Skilled Trades Stream will address serious labour shortages… and support economic growth… These changes… will help us move to a fast and more flexible immigration system…” — Minister Kenney, Mississauga, December 10, 2012

He goes on to list four requirements, one of which is a basic language requirement.

  • “The final changes to the Federal Skilled Worker Program selection criteria include: Minimum official language thresholds and increased points for official language proficiency, making language the most important factor in the selection process…” — Minister Kenney, Ottawa, December 19, 2012

  • “Starting July 1, 2012, most Provincial Nominee Program (PNP) applicants for semi- and low-skilled professions will have to undergo mandatory language testing of their listening, speaking, reading and writing abilities to meet a minimum standard…” — Minister Kenney, Saskatoon, April 11, 2012

Surely worker qualifications, skills and experience are more important than language requirements! I just can’t believe that organizations like the Canadian Construction Association, the Canadian Federation of Independent Business and local employers in any region would prefer language proficiency over skill and experience!  Certainly knowledge of one of the official languages can facilitate integration into Canadian society, but isn’t the focus supposed to be on skilled, experienced tradespersons?

Note that there is no minimum language requirement for an immigrant entrepreneur who has $300,000 to invest in a Canadian business. Ironically, this business may well employ skilled immigrant workers who themselves must pass mandatory language testing! Somehow this does not present an “equal opportunity to contribute and succeed.”

We must also recognize that we are not the only country with skilled labour shortages. For example, today Germany is seeking to attract and retain foreign skilled workers to fill 850,000 jobs. Here is what their labour minister said:

“We don’t ask where someone comes from, but we ask what he or she can do, and whether he or she moves our country forward.” (February 2013)

In 2011, Canada admitted only a total of 248,748 new permanent residents, and these under a variety of categories.

We will need to compete for skilled workers on the world stage. Let’s not do it with one hand tied behind our backs!

image

There is another, darker side to this emphasis on language. It goes by the ugly name of discrimination on the basis of language. It contradicts the Multiculturalism Policy position about affirming the value of all \Canadians regardless of, among other things, their language. It is not consistent with Minister Kenney’s statements on welcoming and encouraging newcomers and claims that Canadians of all origins and backgrounds have an equal opportunity for success. It is also unfair, disrespectful of human rights, seemingly not based on any empirical evidence, and will definitely impact on the future fabric of Canada’s ethnic diversity.

As it stands, the language requirement provides an unfair advantage to immigrants from English and French-speaking countries. Thus, countries like the United Kingdom, the United States, Australia, former British-ruled countries such as India and Pakistan, or former American-ruled Republic of the Philippines, France and Haiti will all have an advantage over Brazil, China, Mexico or Ukraine.

Intended or not, this smacks of exclusionism, not the “model of pluralism” Minister Kenney suggests Canada is.

The chart below shows the source countries for permanent residents to Canada.

Canada – Permanent residents by source country
(Citizenship and Immigration Canada, Facts and Figures)

image

Ukraine ranks 20th, with 2,455 permanent residents in 2011.

In 2011, out of 248,748 total new Canadian residents, 8,955 of them settled in Saskatchewan.

This chart shows immigration to Saskatchewan by source country.

Immigration to Saskatchewan by Source Country 2011 – Top Ten
(Citizenship and Immigration Canada, Facts and Figures)

image

The language requirement in the new immigration policy will affect the listing of source countries in both of these charts. Some may view this as an attempt to direct the future ethnocultural mix of Canadian society.

When I started working as a settlement advisor five years ago, Ukraine was the third top source country for immigration to Saskatchewan. In 2011, it was in fifth place. I worry that within five years, Ukraine won’t even be in the top ten!

As of today, the most accessible immigration program, one that does not have a mandatory language requirement, is the Saskatchewan Immigrant Nominee Program, Skilled Worker category. But even this may soon change. It has already changed for semi- and low-skilled professions in the Family Referral category and the Hospitality Sector Pilot Project.

So, the time for Saskatchewan employers to hire Ukrainian workers is now.

Some parting thoughts…

I was born in Ukraine during the Soviet era and remember how the ruling government made us speak Russian at that time, as if Russian was a superior language. They never asked me if I want to learn it—it was mandatory. As a result, I will never forget the Russian language nor will I ever forget how it was forced upon me.

When I came to Canada 20 years ago, nobody made me take English; I did it myself—and with pleasure. I wanted to integrate into society and to feel a part of it, so I could tell my story, share things I know. Most immigrants feel the same way, no matter when they came to this country—over a hundred years ago, like many of your ancestors, or just last week.

And did they learn to speak English? Yes, they did. Did they succeed? You bet! Did they help to turn this harsh land into the thriving and successful country that we are all proud of? Absolutely! Were they allowed to come into this country without the knowledge of the official language? Yes! Unfortunately, the new official language requirement will prevent many potential skilled worker immigrants from even entering Canada.

In 2008, government established the Community Historical Recognition Program to acknowledge and to educate all Canadians about how certain ethnocultural communities were affected by wartime discriminatory measures and immigration restrictions applied in Canada. Speaking to members of the Chinese, Italian, South Asian, Jewish, Ukrainian and other communities (Toronto, February 2013) in celebrating the success of this program, Minister Kenney said, “Their experiences mark an unfortunate period in our nation’s history. We must ensure that they are never forgotten.” Is not the official language requirement a form of “immigration restriction”?

The immigration policy language requirement will have social consequences for Canada. Yet the government did not see fit to engage Canadian stakeholders in any sort of consultations.  This is unfortunate and is not in the spirit of our democratic process.

An important stakeholder to consult would be the prospective employer. What issues are most important to him? Is it the skill, experience and productivity of the worker, or is it his language competency?

Today, in the era of globalization and world integration, many nations value polyglots. The “speakers of many languages,” who, de facto, also have a sensitivity to other cultures, give a country an advantage in international relations. Immigrants bring this facility to their adopted country.

In 1971, Canada was the first country in the world to adopt multiculturalism as an official policy.

Over the years, it has done much in working to eliminate discrimination based on religion, skin colour, gender and sexual orientation. In order to stay true to the spirit of the policy we cannot allow discrimination on the basis of language. It’s just not Canadian!

 
Europe should take tougher stance on selective justice TOP

Financial Times ( Source )
May 1, 2013

The EU has for months wavered between carrot and stick in its dealings with Viktor Yanukovich, Ukraine's authoritarian president. The ruling from the European Court of Human Rights that the pre-trial detention of Yulia Tymoshenko, his fiercest political opponent, was unlawful should give Brussels the courage to pick up a bigger stick.   

This is just the first of two expected rulings. The ECHR still has to issue its judgment of Ms Tymoshenko's conviction for exceeding her authority as prime minister in 2009. But there should be little surprise at these initial findings. Since returning to power in 2010 Mr Yanukovich has relentlessly pursued political opponents through the courts. He has maintained his party's hold on government only after parliamentary elections last year so marred by abuse that they were deemed by international observers to have been a "step back in democracy".   

This is the government with whom the EU wants to sign a landmark free trade deal this autumn. Strategically this is important. It is far better that Ukraine is firmly in the western camp than under Moscow's influence. In fairness, Brussels has tried to exert pressure on Mr Yanukovich, who insists he wants a deal. Agreement has been suspended pending progress on electoral and economic reform, and in particular on the elimination of "selective justice" - code for the pursuit of Ms Tymoshenko. Though she may be no saint, there is little doubt that the process that has put her behind bars has been politically motivated.

Yet Brussels has been halfhearted in its demands, after this year openly considering a deal regardless of Ms Tymoshenko's fate. This only emboldened a barely independent judicial system to lay yet more charges against the leader of the Orange Revolution.

Ukraine's president responds best when there is no confusion about consequences. The EU's deadline of this month for reform resulted in the release of two opposition politicians. But this should not be deemed sufficient to cement the trade pact. The politician who best symbolises opposition should be set free before a deal is signed.

  The EU should also warn that the time may be approaching for targeted sanctions against Mr Yanukovich and his inner circle. Fears that this will push Kiev into Moscow's ambit are exaggerated. Ukraine has little reason to increase its reliance on Russia, which already controls energy supplies. Europe has more leverage than it realises. It should use it.

 
Where is Canada's strategy to help Ukraine? TOP

image

( Source )
April 30, 2013

Lloyd Axworthy

Since the tumultuous days of the Orange revolution, Ukraine has lost a lot of its newsworthy cachet. Aside from some isolated items about oligarchs or unseemly parliamentary practices (such as locking up the leader of the opposition), not a lot of attention has been paid to Ukraine's evolving "strategic position."

As one former senior political adviser said to me during a recent visit, "Ukraine will be a central, worldwide story in the coming year."

At issue is the imminent choice for Ukraine -- potentially helping to reinvigorate the faltering European Union by joining as an associate member, or as the paradox would have it, aid in the ambitions of President Vladimir Putin of Russia to rebuild a semblance of the old Soviet Empire.

At the moment, Ukraine is an underperforming, well-endowed nation of more than 40 million people, with a rich stock of agricultural products, mineral resources, a well-educated population, industrial know-how and sophisticated and attractive cities (Kyiv in springtime is a gem). It has been held back, however, by a fractured political system and faulty government. Increasingly, it is being seen as a crucial balance wheel between the West and Russia, with internal domestic forces pulling in opposite directions.

In its eastern regions, there is a historic and linguistic tilt to embrace its former ties with Russia. Putin is doing everything to weigh the balance by using cheap gas reserves as a sweetener and, sometimes, as a bludgeon. In western Ukraine, the view is decidedly to cast in with the European Union and use this as a way of opening markets, accessing technology and avoiding the Russian Bear's embrace. This runs anathema to many Ukrainians who recall all too well the murderous regime of Stalin, the history of Holodomor and the persistent stifling control of communism. Membership in the EU brings with it a stronger base for building a more democratic, internationally minded Ukraine in the minds of many Ukrainians.

The national government under President Viktor Yanukovych, located in the central capital of Kyiv, has been balancing between the competing forces, but its room to manoeuvre is coming to an end. Decisions on EU membership must be made within the next four or five months. And Putin is turning up the heat.

There is a growing debate, along with much speculation on what the decision will be. What is clearly lacking at this point is any consensus on what direction to make or action to take. There is an aura of muddling through.

To make it even more complicated -- adding further consequences to the dynamics of division at work in the country -- there is a fundamental competition between the Ukrainian Orthodox Church and its Ukrainian Greek Catholic ally, and the powerful Russian Orthodox Church that has held a dominating position in Ukraine for centuries.

At stake is the allegiance of the Ukrainian faithful, who are among the world's most dedicated church followers, with the obvious subtext that the winner of this religious competition will have a powerful influence on the political decisions and the allegiance of the people. This fact is not lost on either President Putin or the western-oriented Ukrainian advocates.

Nor should the importance of this struggle for the hearts and minds of Ukrainians be lost on the rest of us. Does it really advance progress in building a more collaborative, co-operative, rules-minded, economically open, international system by having President Putin strengthen his hand?

Watching the intransigence of the Russian government's frustrating attempts to find a peaceful solution in Syria or Putin's crackdown on dissenters should awaken us to the reality that he is a reincarnation of the old Soviet mentality and could be even more of a problem if Ukraine was at his side.

On the other hand, Ukraine as a member of the EU would give that organization a needed economic shot in the arm while instilling within the country needed reforms in its governance.

Canada, with its large Ukrainian community of more than 1.3 million, clearly has an important role to play in supporting the unfolding of a scenario that could have such positive outcomes in a world that needs some invigoration. But, so far there doesn't seem to be any strategy in mind.

Lloyd Axworthy is the president and vice-chancellor of the University of Winnipeg. He was in Kyiv and Lviv from April 21-26. He received an honorary doctorate from the National Technical University of Ukraine -- Kyiv Polytechnic Institute.

Інший парламент. Референдум означає повну узурпацію влади TOP

( Джерело )
4.04.2013

image Віталій Портников, журналіст

Переформатування парламенту на референдумі призведе до повної узурпації влади, пише у своїй колонці журналіст Віталій Портников

Пропозиція лідера фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександра Єфремова про проведення референдуму з метою переформатування парламенту навряд чи можна сприйняти в якості його власної ініціативи. Це - логічне і природне продовження тієї повзучої узурпації влади, яка почалася відразу ж після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, і не зупинялася жодного дня.

Все це - латиноамериканська класика. Людина перемагає на виборах, використовуючи всі переваги демократії, і потім починає перебудовувати державу під себе. За три роки Януковичу вдалося багато чого - практично повністю знищено поділ влади на гілки, підпорядковані правоохоронні органи і суди, стала слухняним знаряддям прокуратура, переведені в ручний режим управління телеканали. Та й парламент до останніх виборів був швидше департаментом президентської адміністрації, ніж законодавчою владою. Втім, парламентом після виборів Верховна Рада теж не стала - але виявилося, що отриманих регіоналами та їх союзниками голосів не вистачає для прийняття необхідних рішень. У Раді, по суті, виникла патова ситуація, коли влада не може продавити потрібні їй рішення, але може заблокувати пропозиції опозиції - і навпаки. До того ж парламент знову став органом, з трибуни якого звучать опозиційні заяви, найрадикальніші заклики і вимоги.

Все це - латиноамериканська класика

У демократичній країні з цього зробили б найпростіший висновок: потрібно домовлятися з опозицією. Адже нинішній склад парламенту - це відображення суспільних настроїв. Якби влада не зіграла б з країною в наперсток і не продавила б проведення виборів по мажоритарці по половині з 450 місць, у Верховній Раді зараз було б опозиційна більшість. А це означає, що більшість громадян країни не сприймає владу.

У країні авторитарній роблять зовсім інший висновок: треба дотиснути опонентів. Якщо мажоритарка не виправдала очікувань по половині округів, то потрібно поширити її на всі сто відсотків місць - і домогтися свого. Колишній комсомольський функціонер Єфремов добре пам'ятає часи, коли депутати всіх рад - від районних до Верховної - голосували одноголосно за будь-яку, навіть найбільш ідіотську пропозицію партійного начальства. Саме такий парламент йому й потрібен. І Януковичу, очевидно, теж - тому що з появою такого парламенту буде зруйнована остання перепона на шляху до встановлення в країні авторитаризму, що не допускає можливості дискусії і - найголовніше - зміни влади.

Янукович провалює євроінтеграцію України?! TOP

( Джерело )
26 квітня 2013

imageОлег Соскін

Янукович 25 квітня 2013 року в Києві зустрівся з Міністром закордонних справ Республіки Польща Радославом Сікорським, Міністром закордонних справ Литовської Республіки Лінасом Лінкявічюсом, Міністром закордонних справ Королівства Нідерланди Франсом Тіммермансом та Міністром європейських справ Королівства Данія Ніколаєм Вамменом.

За повідомленнями ЗМІ, зустріч тривала близько 3 годин. Після цього, міністр європейських справ Данії зазначив: «Ми повинні бути відвертими і справедливими - ми поки не на цьому етапі (згоди серед країн ЄС щодо підписання угоди про асоціацію з Україною – Ред.), не підійшли до цього ... Багато чого ще має бути зроблено». Литовський міністр зазначив: «Угода, яку планує підписати Україна (про асоціацію з ЄС. - Ред.), залишається невирішеним питанням. Ми детально обговорювали, що ще потрібно зробити». А польський міністр закликав продовжувати роботу на шляху до асоціації з ЄС, здійснюючи необхідні реформи й вирішуючи інші обговорені з європейською стороною питання. «І тоді можна уявити, - і це можливо, - що з боку ЄС буде прийняте позитивне рішення».

Чи свідчать ці обережні висловлювання європейських міністрів, що у ЄС можливість підписання Угоди про асоціацію розглядають вже тільки суто гіпотетично?

Після слів міністрів закордонних справ Данії, Нідерландів, Литви і Польщі стало очевидно, що Янукович завів Україну у глухий геополітичний та геоекономічний кут. Фактично наша держава перетворилась на бандостан тубільців в центрі Європи. Можна провести аналогію з посткомуністичною Словаччиною у 1999 році, коли за часів правління авторитарного режиму Мечьяра та його підлеглих, Словаччину завели в таку ж геополітичну пастку, як зараз Янукович Україну. Як відомо, тоді Мечьяр наполягав на проведенні референдуму щодо вступу країни в НАТО, а без приєднання до НАТО не можна було далі рухатися в ЄС, але народ зірвав проведення цього референдуму, а потім усунув режим Мечьяра з політичної сцени, і Словаччина знову почала рухатися до Європи, і спочатку приєдналась до НАТО, а потім вступила в ЄС. Це приклад, як діяти здоровій нації.

В Україні зараз схожа ситуація. Але вона вирізняється ще й тим, що в нашій державі кланово-олігархічна модель дикунського капіталізму добігає кінця. Це проявляється в економічному красі, фінансовому колапсі, соціальній, демографічній, гуманітарній катастрофі. по суті, починається доба нової руїни України.

На цьому тлі диктатор Янукович реалізує стратегію на ізоляцію України від євроатлантичної, європейської спільноти. Спочатку Янукович і його група ізолювали Україну від НАТО, знищили всі досягнення, які мала Україна, починаючи з 1993 року на шляху до інтеграції в НАТО. Був прийнятий безглуздий антиконституційний так званий закон про засади державної внутрішньої і зовнішньої політики «тушками» і чужими картками. Тепер таку ж саму стратегію обрали для того, щоб закрити Україні шлях до підписання угоди про асоціацію. Фактично ми бачимо, що фінал провалу наближається, і під час зустрічі Януковича з європейськими міністрами відбулась увертюра цього провалу, відтак, переговори закінчилися безрезультатно. Зрозуміло, чому, адже не виконана головна умова Європейського Союзу щодо політичних в’язнів. Чітко прослідковується позиція Януковича, який віддає накази своєму підлеглому Пшонці, що виконує функцію, яку відігравав у кривавого диктатора, бандита Джугашвілі (Сталіна) генеральний прокурор СРСР Вишинський. В ті часи Вишинський освячував всі масові політичні репресії і вбивства. Власне кажучи, таку ж функцію виконує у Януковича Пшонка. Зрозуміло, що Тимошенко не буде випущена і не будуть здійснені інші кроки по адаптації України до європейських стандартів.

Тому складається враження, що Янукович навмисно провалює євроінтеграцію України. Зрозуміло, що це робиться не випадково. Отже, є інша стратегія «Сім’ї». Виникає питання: яка? Як виглядає, у Януковича може бути два сценарії. Перший сценарій – це встановлення власної монопольної влади над Україною, коли Янукович, який має ментальність пахана зони, розглядає Україну, як свою територію, а українців – як робочу скотину, що повинна працювати на нього і його Сім’ю. Другий сценарій полягає в тому, що Янукович під тиском компромату, який є на нього у Путіна, буде рухатися до вступу України в Митний союз і підписання відповідної угоди. Третій варіант – це поєднання двох сценаріїв. Тоді у нас може скластися така ж ситуація, як в Білорусії, де диктатор Лукашенко перетворився у кремлівського васала. Але має пайзу на правління і карт-бланш на пограбування білоруського народу, але платить, так би мовити, певну частку дані, яку збирає з Білорусії, до Москви. Виглядає так, що в Україні готується до втілення така ж сама модель.

Як це можна зробити? Зрозуміло, що буде остаточний зрив в переговорах з НАТО і про асоціацію з ЄС, це вже чітко видно після заяв Меркель, яка зазначила, що Україна поки що не готова до підписання угоди, і чотирьох європейських міністрів. Оскільки Янукович не відпускає Тимошенко, то можна припустити, що він піде шляхом посилення масових політичних репресій, і виглядає так, що саме цей варіант обрано, оскільки Янукович здійснює зараз зачистку, яка проявляється в усуненні мера Черкас, Сак тощо. Тоді зрозуміло, що буде далі. Після цього буде готуватися референдум з відповідною тематикою, зокрема, можуть бути винесені питання про скорочення кількості народних депутатів, проведення виборів до Верховної Ради за мажоритарною системою, про двопалатний парламент з палатою довічних сенаторів, проведення виборів президента в один тур і про вступ до Митного і Євразійського економічного союзів. Але головна мета – це встановлення неподільної влади Януковича та його Сім’ї. Зрозуміло, що результати референдуму будуть тотально фальсифіковані, тим паче, що там все залежатиме від керівників державних адміністрацій, які повністю контролюватимуть проведення референдуму і підрахунок голосів. Якщо наші припущення вірні, то після проведення референдуму в Україні буде встановлена відкрита диктатура, і тоді вже ніщо не завадить Януковичу застосувати відкриту силу. А те, що зараз Росія до зубів озброює Білорусь, може свідчити, що все готується до того, щоб розпочати поглинання України, можливо, по грузинському сценарію будуть відрізати територію України шматки, можливо, буде обрано інший варіант. Але в будь-якому випадку не можна відкидати варіанту, що в Україну будуть введені окупаційні війська.

Чи є який вихід з цієї ситуації? Як діяти в цих умовах? Чи чекати остаточного встановлення диктаторського режиму, референдуму, чи все-таки давати відсіч Януковичу і його посіпакам?

Оскільки гангрена вже охопила все тіло нашої держави, то доцільно рятуватися хоча б частинами, і тоді виходити з того, що, наприклад, Західна і Центральна Україна готові до цього. Тоді треба перезасновувати Україну, розглядати її як спадкоємницю Русі і ставити за мету формування держави Русь-Україна. А починати це реалізовувати слід із Західної та Центральної України, створюючи відповідні краї. Тоді постає генеральне завдання структурувати Галицько-Волинський автономний край. Оскільки централізований організм вже повністю охоплений невиліковною хворобою, то ми повинні врятувати хоча б здорові ще частини. Тим більше, що фінансове банкрутство буде все одно, крах буде все одно, то чи варто цього просто чекати?

Update: Canada-Ukraine Parliamentary Program Alumni Call to action regarding troubling political situation in Ukraine «Tymoshenko must be pardoned and released immediately» TOP

Over a month ago, Canada-Ukraine Parliamentary Program Alumni announced its Call to Action. We asked for 7 immediate steps to be taken by 1st of May 2013 by President Yanukovych and the Ukrainian government on our nation’s chosen road towards rule of law and EU democratic values, in keeping with the EU’s requirement for signing the Association Agreement.

Please read the Call to Action details online on websites such as:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/5159fae6e4e19/
http://www.lucorg.com/news.php/news/6469
http://volianarodu.org.ua/uk/Ukrajintsi-za-kordonom/Aktsiiu-Vstavay-Ukrajino-pidtrymaly-vypusknyky-Kanadsko-Ukrajinskoji-parlamentarnoji-programy

In response, on the 7th of April 2013 President of Ukraine signed an act on release from jail of one of the opposition leaders, Yuriy Lutsenko. While welcomed, this demonstrates only partial adherence to 1 out of the 7 points of our Call to Action.

Flagrant denial of democratic ideas and corruption blossoms in Ukraine.  CUPP Alumni rule of law experiences are profoundly disrespected by the Ukrainian government public administration chaired by President Yanukovych, with the political situation on the ground in Ukraine in fact not improving and regrettably indicating overall ongoing deterioration and steps further away from democratic values. On the other hand, in the view of many European Commission’s officials, President Yanukovych's government fully complying with the 7 points of our Call to Action would remove the major obstacles in signing the EU-Ukraine Association Agreement. 

Most importantly, Yulia Tymoshenko, another main opposition leader, should be released immediately. On April 30, 2013 the European Court of Human Rights unanimously ruled that Tymoshenko's case is a selective politically motivated jailing violating her rights. 

Pursuant to the effective Constitution of Ukraine, as well as the Presidential Decree on Pardoning Procedure, the President of Ukraine is entitled to sign an act to pardon any person. For the time being the President is trying to utilize the role of Commission on Pardoning, which is entitled to issue the report with suggestions on the pardoning of Tymoshenko. It is important for us all to remember that the above Commission on Pardoning report is not binding at all, according to the legislation of Ukraine. 

Thus, the process of pardoning Yulia Tymoshenko is being intentionally dragged on directly by President Yanukovych. 

We must demand accountability of President Yanukovych and his government to not hinder the signing of the EU-Ukraine Association Agreement, and to now fully comply with the next major required step which is to immediately pardon and release Yulia Tymoshenko. 

President Yanukovych and the Ukrainian government must take the concrete actions outlined in the CUPP Alumni Call to Action necessary to return Ukraine to the path of European democratic values and human rights, freedom, and the rule of law immediately. 

The EU, US and Canadian governments must now hold fully accountable the Ukrainian government officials, judges, prosecutors, businessmen, and individuals responsible for human rights violations and political repression, with specific visa sanctions and asset freezes.  

  In keeping with the CUPP Alumni Call to Action, on the 28th of April 2013, the Ukrainians in Chicago hold a public demonstration in solidarity and support of Ukraine's democracy, freedom, human rights, the rule of law, entitled "Rise Ukraine! Rise Diaspora!" which is a vital public sign of Ukrainian Diaspora support for the people of Ukraine in this troubling political situation.

CUPP alumni welcome this initiative and again call on all Ukrainians living in Ukraine, the Ukrainian World Congress, the Ukrainian Canadian Diaspora organizations, the Ukrainian Canadian Diaspora student organizations and Ukrainian Diaspora living around the world, to collectively and globally actively organize and join us wherever you may be for ‘Rise, Ukraine!’ demonstrations culminating on the occasion of the Days of Europe celebration in Kyiv on May 18, 2013.

Rise Ukraine!  Slava Ukrayini!
 
 
CUPP Alumni

Cc:
President Viktor Yanukovych
Mr. Štefan Füle
Vitalii Klitchko
Oleh Tyahnybok
Arsenii Yatsenyuk
The Hon. Stephen Harper
Mr. John F. Kerry
The Hon. John Baird
The Hon. Jason Kenney
Senator Raynell Andreychuk
Hon. Julian Fantino
Mr. Ted Opitz
Mr. James Bezan
H.E. Troy Lulashnyk
Mr. Paul Grod
Mr. Eugene Czolij

The Ukrainian Canadian Congress urges Canadians to voice concerns re content and layout for Canadian Museum for Human Rights TOP

 

"On a recent site tour of this taxpayer-funded museum, I was shocked to discover how shamefully Ukrainian Canadian and Ukrainian themes are to be presented in this national institution. We are deeply troubled that neither Canada's first national internment operations nor the Holodomor will have permanent and prominent exhibits and galleries in the Museum," stated UCC National President Paul Grod. "It is outrageous that in the province of Manitoba, which has the highest proportional percentage of Ukrainians in Canada, the human rights stories that have impacted our community have either been ignored or minimalized. We have attempted to work in good faith with the Museum for the past 2 1/2 years, yet they remain wedded to the discredited Content Advisory Committee Report, which makes no mention of the Holodomor or the crimes of communism. Despite several meetings with senior management of the Museum where these questions have been raised, they have been unable to articulate how decisions are made on content and layout or who is making them. This is unacceptable and we are calling upon all Canadians to speak out on the issues of content, layout and transparency at the Museum."

"It is appalling that the only reference to Canada's first national internment operations is a nondescript picture, even though thousands of Ukrainians and other Eastern Europeans were interned as "enemy aliens" in 24 Canadian labour camps, tens of thousands more were disenfranchised and Winnipeg was a "receiving station" for these "enemy aliens" during the First World War period. Even more outrageous, the subject of the Famine-Genocide of 1932-33 in Soviet Ukraine, the Holodomor, is relegated to a minor panel in a small obscure gallery near the museum's public toilets! This is offensive and intolerable."

The UCC released a video of a presentation made by its president Paul Grod outlining its concerns and sent a letter of its concerns relating to the content and layout to the Board of the Museum several weeks ago and is still awaiting a response.

image
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=_zuP57u9lB0

The Museum is proceeding to plan its galleries without a permanent and prominent gallery dedicated to the Holodomor or a permanent exhibit to the First World War Internment Operations. Furthermore, in galleries such as Making a Difference, which is to tell the human rights stories of immigrants to Canada, there is no intention to tell the story of prejudice, discrimination and violence against Ukrainian and other Eastern European immigrants in Canada where many were forced to change their names and abandon their cultural, linguistic and religious traditions.

The Ukrainian Canadian Congress had supported the government-funded Museum on the basis that it would:

  • be reflective of the broader Canadian experience; and
  • that the Holodomor and Canada's first national internment operations would be given a permanent and prominent place in the Museum.

As presented, the Museum is completing construction and current plans do not distinctively and appropriately commemorate these two tragedies.

Call for Change!

UCC is calling for the following changes to the Museum:

  1. Establishment of a permanent and prominent Holodomor Gallery - the Hope and Hardwork Gallery should be repurposed to house a Holodomor Gallery and the Breaking the Silence Gallery should be redesigned to provide prominence to the genocides recognized by the Government of Canada that are not featured in other places in the Museum. These two amalgamated and repurposed galleries will have sufficient space to also house exhibits relating to the human rights violations committed by the Soviet regime.
  1. Allocate a permanent exhibition space for a WW1 Internment Exhibit - a separate exhibit section dedicated to WW1 internment operations in the gallery titled "Canada's Human Rights Journey".
  1. Revise the Canadian Challenge gallery - to include a discussion on the War Measures Act, legislation which was used to remove the rights of tens of thousands of Canadians during WWI and WWII.
  1. Modify the Canadian Immigrant Experience gallery - to include the difficult experiences of early Ukrainian and other Eastern European immigrants to Canada.
  1. Crimes of Communism and Nazism - a comparative analysis of human rights abuses perpetrated under Soviet-Communist and Nazis dictatorships.

Reference documents:

Call to Action!

UCC calls upon all Canadians to:

  • Write and call your Members of Parliament to voice your concerns.  We encourage all Canadians to meet with Members of Parliament and federal Cabinet Ministers to address these serious concerns. You can find the contact information for your Member of Parliament at: www.parl.gc.ca
  • Write to and/or call the Minister of Canadian Heritage the Honourable James Moore at (819)-997-7788 Minister of Canadian Heritage

    House of Commons
    Ottawa, Ontario
    K1A 0A6
  • Express your concerns to the individuals, companies and governments that have donated or pledged to provide funding to the Museum www.friendsofcmhr.com.

Barvinok dance company fundraising for European tour – VIDEO TOP

image
http://vimeo.com/61766428

32 Dancers, 32 Passports, 7 Countries, 17 Days and 6 Performances to capture the heart of Europe. If only we had $15,000 …

We are Barvinok.

We have been a given an unique opportunity to return to Europe and once more inspire and thrill our European audiences with our energetic and unique dances. Last year we had a very successful tour of Europe and Ukraine. It was an amazing experience and we've inspired our hosts to invite us to come back again. We have accepted their invitation.

Our focus for this trip is to connect, once again, with Ukrainian communities in Portugal, Hungary, Slovenia, Croatia, Austria, Czech Republic, and Germany. We want to help build a bridge of understanding and mutual cooperation with all Ukrainians in the world. This trip is our modest contribution to this cause.

During this trip, we will be visiting Lisbon, Budapest, Zagreb, Ljubljana, Salzburg, Prague, Munich and Berlin. We will perform at one festival and give at least five more concerts in Ukrainian cultural centres along our route. As of right now we are in the process of organizing additional performances.

How will $15,000 help?

It will help us pay for our journey.

It will help us pay for our rooming costs.

It will help us pay for our transportation, a bus of our own to hold 32 dancers and our costumes.

For your generosity and contributions, we have come up with some amazing rewards. Check them out on the side of this description and pick the one that's most endearing to you.

We are truly grateful for your support. Thank you from the bottom of our Barvinok hearts.

Go to our fundraising site:

http://www.rockethub.com/projects/16405-barvinok-dancers-capture-the-heart-of-europe

We are Barvinok: www.barvinok.org

Оновлено 1 травня – Заклик до дій випускників Канадсько-Української Парламентської Програми в умовах загрозливої політичної ситуації в Україні «Тимошенко має бути негайно звільнена» TOP

Більше місяця тому Канадсько-Українська Парламентська Програма оголосила свій Заклик до дій. Ми звернулися до Президента України Віктора Януковича та українського уряду з проханням вжити 7 невідкладних заходів на обраному нацією шляху до розвитку верховенства права в Україні та європейських демократичних цінностей, а також виконання вимоги ЄС щодо підписання Угоди про асоціацію, терміном не пізніше 1 травня 2013 року.

Ви можете ознайомитися он-лайн з пунктами Заклику до дій на таких веб-ресурсах, як:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/5159fae6e4e19/
http://www.lucorg.com/news.php/news/6469
http://volianarodu.org.ua/uk/Ukrajintsi-za-kordonom/Aktsiiu-Vstavay-Ukrajino-pidtrymaly-vypusknyky-Kanadsko-Ukrajinskoji-parlamentarnoji-programy

У відповідь, 7-го квітня 2013-го року Президент України підписав акт про помилування Юрія Луценка, одного з лідерів опозиції. Незважаючи на позитивні відгуки щодо цього рішення, воно все ж є проявом часткового дотримання одного з семи пунктів Заклику до дій. В Україні процвітають груба відмова в дотриманні демократичних цінностей та корупція. Досвід випускників КУПП у сфері верховенства права жорстко нехтується українським урядом, на чолі з Президентом Януковичем. В умовах політичної ситуації, що склалася в Україні, це є показником загального погіршення, а не покращення, що спостерігається нині. З іншого боку, на думку низки офіційних представників Європейсьокї Комісії, виконання 7-ми пунктів нашого Заклику до дій усуне основні перешкоди на шляху підписання Угоди про асоціацію України та ЄС.

Найважливішим є те, що Юлія Тимошенко, інший опозиційний лідер, має бути негайно звільнена. 30 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини виніс рішення, яким визнав справу Тимошенко політично мотивованим вироком, проявом вибіркового правосуддя та порушує її права.

Відповідно до чинної Конституції України, а також Указу Президента щодо здійчнення помилування, Президент України уповноважений підписувати акт про помилування з приводу будь-якої особи. Протягом свого правління Президент намагається використати Комісію з помилування, що уповноважена видавати рекомендації із вказівками щодо помилування Тимошенко. Нам важливо пам’ятати, що вищезгаданий акт Комісії з помилування зовсім не має зобов’язального характеру, а має дорадчий (консультативний) характер, згідно із законодавством України.

Таким чином, процес помилування Тимошенко навмисно затягується Президентом Януковичем.

Ми вимагаємо від Президента Януковича і його уряду не перешкоджати підписанню Угоди про асоціацію України та ЄС та виконанню наступного необхідного кроку - негайного помилування та звільнення Юлії Тимошенко.

Закликаємо уряди ЄС, США та Канади вжити заходів відповідальності до посадових осіб уряду України, суддів, прокурорів, бізнесменів та осіб, відповідальних за порушення прав людини та політичних переслідувань, із застосуванням специфічних візових санкцій та майнових обмежень.

Згідно із Закликом до дій Випускників КУПП, 28-го квітня 2013-го року українці у Чикаго вийшли на публічну демонстрацію під назвою “Вставай, Україно! Вставай, діаспоро!” на знак солідарності та підтримки демократії, свободи, прав людини та верховенства права в Україні. У цій проблемній політичній ситуації це є важливою ознакою підтримки українською діаспорою людей, що проживають в Україні.

Випускники КУПП вітають цю ініціативу та повторно закликають усіх українців, що проживають в Україні, Світовий Конгрес Українців, Українські організації діаспори, студентські організації українсько-канадської діаспори та українську діаспору зі всього світу, колективно та глобально активно організовуватися та долучатися до нас, незалежно від місцезнаходження, на демонстраціях “Вставай, Україно!”, що відбуватимуться з нагоди святкування Днів Європи 18-го травня 2013-го року у Києві.

Вставай, Україно! Слава Україні!

Випускники КУПП

Товариство Української Мови ім. Тараса Шевченка і США -  поміч "Просвітам" в Україні TOP

image
image

image
image
image

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

image Ukrainian Golf Across Canada

 

 United States

Canadian flagToronto: Kosa Kolektiv Haivky - Easter Revels - May 5 TOP

    imageHAPPY EASTER! Христос воскрес! Christ is Risen!
To everyone: a Happy Spring! The Earth has indeed been reborn. Its glorious flowers and greenery are all in bloom.

We hope to see you all on Sunday and to celebrate this great occasion with you.
HAIVKY- EASTER REVELS will begin at 4pm and extend for a few hours.

To catch the performance of vesnianky - traditional spring songs- by the ladies in the Kosa Kolektiv community,
Please come to the southwest entrance of St. Nicholas Church
at 4 Bellwoods Ave
promptly for 4pm.
Please let others know the location too.

We will lead haivky in Trinity Bellwoods Park, followed by a communal picnic and folk dancing led by our musician friends. Bring a blanket, your Easter basket, musical instruments and anything else fit for outdoor revels. All ages, family friendly free community event.

 
USA flagWashington, DC: U.S. Helsinki Commission Hearing on OSCE with Ukraine's Foreign Minister - Open to public - May 8 TOP

The Commission on Security and Cooperation in Europe (U.S. Helsinki Commission) announced the following hearing:

Ukraine's Leadership of the OSCE

Wednesday, May 8, 2013

2:00 pm

Dirksen Senate Office Building, Room 562
(The closest metro stop to Dirksen Senate Office Building is Union Station. )

Scheduled to testify:

His Excellency Leonid Kozhara, Minister for Foreign Affairs of Ukraine and Chair-in-Office of the OSCE

Ukraine's Foreign Minister, Leonid Kozhara, will testify before the U.S. Helsinki Commission in his capacity as Chairman-in-Office of the Organization for Security and Cooperation in Europe (OSCE). The hearing takes place one-third of the way through Ukraine's 2013 chairmanship of the 57-country OSCE, an organization based in Vienna Austria, and best known for its work in promoting democracy, human rights and the rule of law.

Minister Kozhara is expected to discuss the Chairmanship's priorities and provide insights regarding the ongoing work of the OSCE. Ukraine's Chairmanship faces formidable tasks in leading an organization that operates on the basis of consensus and includes countries ranging from democracies to dictatorships.

The Ukrainian Chairmanship's priorities include finding new ways to address protracted regional conflicts, energy security, and human dimension issues such as human trafficking, media freedom, tolerance, democratic elections and efforts to improve implementation of commitments regarding fundamental human rights and freedoms.


The Commission on Security and Cooperation in Europe, also known as the U.S. Helsinki Commission, is a U.S. Government agency that monitors progress in the implementation of the provisions of the 1975 Helsinki Accords. The Commission consists of nine members from the United States Senate, nine from the House of Representatives, and one member each from the Departments of State, Defense and Commerce.

Contact: Orest Deychakiwsky
orest.deychak@mail.house.gov
www.csce.gov

 
USA flagBloomingdale, IL: Vodohray Ukrainian Dance Ensemble and Schoool of Dance Metelyky Spring Concert and Social – May 18 TOP

image

USA flag Chicago: Art Exhibit: Window into Summer -- May 10-31 TOP

image

Oleg Chuyko's paintings speak to the viewer in a language that needs no translation – the universal language of beauty. The artist is in a constant search, experimenting with technique and color, focusing his concentration and talent, trying to connect to his audience. Chuyko succeeds in this connection because he puts himself into a harmonious frame of mind where he can create from the depth of his spirit. The art lover will be pleasantly surprised with the diversity of the themes included this exhibit. The beautiful architecture of ancient castles and the narrow, unforgettable streets of Lviv, the Carpathian Mountains in their rich shades of emerald greens, the vibrant hues of spring blossoms as they unfold, and the sparkling blue of the mountain rivers that spring to life.

Canadian flagТоронто: Гаївки - Коса Колектив - 5 травня TOP

image

Колектив Коса запрошує всіх брати участь у гаївках на Великдень в неділю 5ого травня, о 4-і годині при церкві св. Миколая, в парку Trinity Bellwoods.  Члени колективу Коса і Lemon Bucket Orkestra будуть співати веснянки і вести традиційні гаївки і танці з громадою. Більше інформації: www.kosakolektiv.com

USA flag Блуміндил, ІЛ: Танцювальний Ансамбль Водограй та Танцювальга Школа Метелики Весняний Концерт – 18 травня TOP

image

Canadian flag Торонто: "БАЛЬ ВЕСНЯНИХ МРІЙ" -- 24 травня TOP

image

Canadian flagEdmonton, AB: SUSK 55th National Congress & Banquet – May 9-12 TOP

SUSK 55th National Congress & Banquet
May 9-12, 2013
Edmonton, Alberta

The University of Alberta Ukrainian Students' Society (USS) is hosting its umbrella organization SUSK: the Ukrainian Canadian Student's Union, from May 9-12, 2013 in Edmonton, Alberta for the 55th NATIONAL SUSK CONGRESS. Approximately one hundred delegates, who are Ukrainian students at universities across Canada, will be attending this four-day conference to be held at the Matrix Hotel in downtown Edmonton.

USS and SUSK would like to offer Canada's Ukrainian Community the opportunity to be a part of our 55th National SUSK Congress this spring. This year, the SUSK Congress will focus on the theme: "SUSK FUELS THE FUTURE," which challenges Ukrainian Canadian youth to spearhead the next decade of Ukrainian Canadian youth leadership and involvement in Canada and Ukraine.

SUSK urges students as well as parents, grandparents, and friends of Ukrainian-Canadian youth community to encourage students to take part in this important Congress. As the national student organization comprised of Ukrainian Student Organizations at post-secondary institutions across Canada, SUSK's mandate is to advocate concerns relevant to Ukrainian Canadian students. Some of the highlights and benefits of attending the Congress include:

  • Creating connections with students and leaders from across Canada
  • Ukrainian Folk Dance Workshop
  • The Amazing Race: Edmonton Edition
  • Case Competition focusing on a real-life issue on the brink of change, with a cash grand prize!
  • Speaker sessions, seminars, workshops, and SUSK swag
  • SUSK Alumni Reunion Banquet and Zabava on May 11th, 2013

We invite you to visit the SUSK Congress website, www.SUSKCongress.ca to preview our program for the weekend. Although it is a students' Congress, the community is welcome to attend as observers. The registration fee for delegates and observers is $150.00. Register online now!

SUSK Congress Alumni Reunion Banquet and Zabava

Additionally, we would also like to extend an invitation to the entire Ukrainian Community to attend the SUSK Congress Alumni Reunion Banquet and Zabava held on Saturday, May 11th, 2013. This Banquet is a great opportunity for alumni of Ukrainian student organizations to reunite, share memories, and connect with the next generation of leaders in our community. Held at the Matrix Hotel Main Quartz Ballroom in downtown Edmonton, the event commences with a reception followed by dinner and a keynote address. Entertainment includes Euphoria band for the Zabava. Concurrently, Ukrainian-Canadian artist Iryna Karpenko will be painting live on location, and that painting will be available for purchase the same evening.

Tickets can be purchased:

Online at www.SUSKCongress.ca
By Phone: Call Adrian at 780-446-4995, or Sasha at 780-708-1500.

For questions or comments unrelated to ticketing contact:

Danylo Korbabicz, President
SUSK: Ukrainian Canadian Students' Union
president@susk.ca
(613) 783-9608

Canadian flag Toronto: Conference on Holodomor Education -- May 10-12 TOP

CONFERENCE ON HOLODOMOR EDUCATION
MAY 10-12, 2013  TORONTO

CONTACT:
Marta Baziuk, Holodomor Education and Research Consortium (HREC)

(416) 923-4732; hrec@ualberta.ca

A conference for educators on the Holodomor is taking place May 10-12, 2013, in Toronto. The aim of the conference, entitled The Holodomor and Curricula — Triumphs and Challenges, is to provide a forum to share accomplishments and challenges in achieving inclusion of the Holodomor in school curricula; present available curricula and resources; promote discussion of what is needed for success; and establish a plan of action.

The conference is organized by the Holodomor Research and Education Consortium (HREC) of CIUS, University of Alberta; National Holodomor Education Committee (NHEC), Ukrainian Canadian Congress; Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre (UCRDC); and St. Vladimir Institute.

Topics to be addressed in the workshops and sessions include: promoting the teaching of the Holodomor in school curricula – triumphs and challenges; teaching methodologies and approaches; ideas for Holodomor Memorial Day; and new resources, including an introduction to the Holodomor Workbook & Teaching Kit developed by Valentina Kuryliw, who serves as Director of Education at HREC.

Dr. Roman Serbyn, Professor Emeritus of History, University of Quebec, Montreal, will give the keynote address, on “The Genocide We Now Call The Holodomor.”

Mrs. Kuryliw said, “The Holodomor not only claimed millions of innocent lives but was ignored and denied for decades.  This conference and other activities planned for the 80th anniversary are important steps towards ensuring that this genocide is addressed in schools and curricula across North America. Through the efforts of the community, great progress has been made, but we have a way to go before the Holodomor becomes a household word and is widely understood.”

The conference is one of the first initiatives of the Holodomor Research and Education Consortium (HREC) of the Canadian Institute of Ukrainian Studies (University of Alberta), which was established through generous funding from the Temerty Family Foundation.

For more information contact HREC: (416) 923-4732; hrec@ualberta.ca.

Conference Schedule

FRIDAY, May 10 RECEPTION

Hotel Check-in — Holiday Inn, 280 Bloor Street West, Toronsto

7:00–9:00 p.m. — Reception & Registration (Light Refreshments)
Ukrainian Canadian Research & Documentation Centre
St. Vladimir Institute
620 Spadina Avenue, 2nd floor
Toronto, Ontario 416 923-4732

SATURDAY , May 11
8:30–9:00 a.m. — Breakfast & Registration (Dining Room)

9:00–9:25 a.m. Theatre
Welcome & Opening Remarks
Valentina Kuryliw, Director of Education, HREC

9:30–11:00 a.m. (UCRDC 2nd Floor)
SESSION ONE: Promoting Inclusion of the Holodomor in Curricula
Moderator: Andrew Melnyk, Past Instructor at OISE/University of Toronto in the
Principal Qualifications Program; Retired Principal in York Region, Ontario.

Panelists:
Oksana Kulynych, Chair, US Holodomor Education Committee,
“Raising Awareness about the Holodomor in the US: A Work in Progress.”

Lana Babij, Search Librarian for Access Services; (retired), Univ. of Connecticut;
Information Links bibliographer for www.holodomorct.org
“Holodomor Education in the US: Realities of the Present; Opportunities for
the Future.”

Valentina Kuryliw, Educator, Chair of the National Holodomor Education
Committee (UCC); Director of Education, HREC, Toronto,
“Overview of Holodomor Education in Canada.”

Valentina Noseworthy, Middle Years Consultant at Instruction, Curriculum and
Assessment Branch of Manitoba Education, Winnipeg,
"Holodomor Education in Manitoba Curricula."

11:00–11:15 a.m. – Coffee Break (Theatre)

11:20–12:00 p.m. (UCRDC)
SESSION TWO: Triumphs and Challenges in Promoting the Inclusion of the
Holodomor in Curricula – Group Discussions

12:00–1:15 p.m. – Lunch (Lower Level Dining Room)
1:15–3:00 p.m.
SESSION THREE: Teaching Methodologies & Approaches

A. Secondary Grades (Theatre):
Mark Melnyk, Curriculum Leader and History Teacher, York Region District School
Board, “Navigating the Bloodlands.”

B. Elementary Grades (UCRDC):
Natalia Onyschuk, Educator, Music Teacher, Edmonton Catholic Schools,
“Nadia (Hope): Supplemental Resources for Teaching the Holodomor.”

Halia Sawycka-Dmytryshyn, Educator, Presenter, Artist, Toronto Catholic District  School Board, “Food as a Necessity of Life—Even More So If You Don’t Have It.”

3:00–3:15 p.m. – Coffee Break (Theatre)

3:15–5:00 p.m. (UCRDC)
SESSION FOUR: Commemorating Holodomor Memorial Day

– Introduction by Halia Dmytryshyn.
– Presentation of panels by Halyna McEvoy.
– Group Discussions.

5:30 p.m. – Departure to Golden Lion Restaurant from Holiday Inn

6:00–9:30 p.m. – Banquet at Golden Lion Restaurant (Zolotyj Lev)
15 Canmotor Avenue, Etobicoke, Ontario

6:00–6:45 p.m. – Cocktails

6:45 –9:30 p.m. – Program and Dinner
Master of Ceremonies:
Yvan Baker, Former UCC President, Ontario Provincial Council, Management
Consultant, Instructor at Shulich School of Business, York University

Keynote Speaker:
Dr. Roman Serbyn, Professor Emeritus of History, University of Quebec at Montreal, speaking on “The Genocide We Now Call The Holodomor.”

SUNDAY, May 12
8:30–9:15 a.m. – Breakfast Dining Room

9: 15–11:00 a.m. (UCDRC)
SESSION FIVE: New Resources—Introduction to Holodomor Workbook,
Holodomor Teaching Kit, and Other Print and Internet Resources

Presenter: Valentina Kuryliw, author and developer

11:00–11:15 a.m. – Coffee Break (Theatre)

11:15 a.m.–12:00 p.m. (UCRDC)
SESSION SIX: Holodomor and Emerging Technologies
Presenter: Dr. Orest Cap, Professor in the Department of Curriculum, Teaching and Learning at the Faculty of Education, University of Manitoba,
“Holodomor and Emerging Technologies: the University of Manitoba Experience,”
a presentation co-authored with Dr. Denis Hlynka.

12:00–1:00 p.m. – Next Steps (UCRDC)
Facilitator: Dr. Oksana Kuryliw

Group Discussions
Concluding Remarks: Valentina Kuryliw, Director of Education, HREC

1:00–2:00 p.m. – Lunch and Conclusion (Lower Level Dining Room)
HOLODOMOR RESEARCH AND EDUCATION CONSORTIUM, CANADIAN INSTITUTE OF UKRAINIAN STUDIES

Acknowledgements
The Holodomor Research and Education Consortium
and the Canadian Institute of Ukrainian Studies
would like to thank the Temerty Family Foundation
for its support and for making this conference possible.
We are also grateful to the following for their generous sponsorship:
Ukrainian Canadian Congress
National Holodomor Education Committee
UCC, Holodomor Education Team, Toronto
Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre
St. Vladimir Institute
BCU Foundation (Buduchnist Credit Union)
Ukrainian Credit Union
League of Ukrainian Canadians
Organizing Committee
Valentina Kuryliw
Marta Baziuk
Lydia Falcomer
Lida Smilka
Ihor Prociuk
Oksana Levytska
Marusia Petryshyn
Oksana Kuryliw
Marika Szkambara
Lesa Semcesen
Eugene Yakovitch
Orest Zakydalsky
Nina Butska
Tamara Mischena
Larysa Tkachenko
Odarka Chudoba
Lesia Korobaylo
Bozhena Gembatiuk-Fedyna

 

Canadian flag Pioneer nominees for Alberta Centenary Pioneer Monument –deadline May 15, 2013 TOP

image  

“We Know Who You Are/ Ми про Вас знаємо!” Seminar Series Concludes for 2013

Edmonton... A “How-to” seminar at the Provincial Archives of Alberta (Edmonton), on March 20th, successfully concluded the third year of the “We Know Who You Are/ Ми про Вас знаємо!” seminar series conducted by the Alberta-Ukraine Genealogical Project in communities of east central Alberta.

“We are expecting a response to our seminars in the community that should even surpass previous years’ results”, says Radomir Bilash, Project Manager of the Alberta-Ukraine Genealogical Project. “Our 2013 nomination list already contains more than 200 people, and we look forward to many more nominations before this year’s deadline of May 15th”.

Seminars were held from late January to March in communities throughout east central Alberta, including: Andrew, Lamont, Mundare, Smoky Lake, Two Hills, Vegreville, and Myrnam.  This year for the first time, a “How-to” seminar was conducted in Innisfree.

The seminars examined how historical records and archival documents may be used for family history research. Participants learned how to nominate pioneers for the Centenary Pioneer Recognition Program using the guidelines and finding aids provided by project staff. In addition, the participants of the Edmonton seminar had an opportunity to visit the Sandra Thompson Reading Room to become acquainted with its research facilities.    

The “We Know Who You Are/ Ми про Вас знаємо!” seminar series drew attention to the following important points:

  • There are only two years left to nominate pioneers for the monument.
  • This year’s nominations are due May 15, 2013
  • You can still nominate pioneers, Ukrainian and non-Ukrainian alike, who settled in east central Alberta prior to 1913 (their year of settlement is reflected on monument).
  • You can pre-register those who settled in 1914.
  • You can nominate extended family or neighbours of ancestral pioneers, provided you locate and submit the necessary documentation.
  • You are not required to be current residents of the original homestead in order to participate in this program.
  • There will be over 4,000 individuals listed on the Centenary Pioneer Monument by August of 2013.

For more information, please call the Alberta-Ukraine Genealogical Project office at (780) 431-2324, by e-mail at AB-Ukraine.Genealogy@gov.ab.ca, or by mail:
Alberta-Ukraine Genealogical Project
3rd Floor, Old St. Stephen’s College
8820-112 Street
Edmonton, AB T6G 2P8


“We know who you are / Ми про вас знаємо!
серія навчальних семінарів на 2013 рік закінчилася

Едмонтон... Навчальний семінар 20 березня у Провінційному архіві Альберти (Едмонтон) успішно завершив третій рік серії навчальних семінарів у межах кампанії “We know who you are / Ми про Вас знаємо!”, організованих Генеалогічним проектом Альберта-Україна у громадах східно-центральної Альберти.

“Ми очікуємо на наші семінари відгуку у громаді, який має перевершити результати попередніх років, –  зазначає Радомир Білаш, менеджер Генеалогічного проекту Альберта-Україна. – Наш номінаційний список на 2013 рік вже містить понад 200 імен, і ми сподіваємося одержати значно більшу кількість номінацій до цьогорічного реченця 15 травня.”   

Семінари відбувалися з кінця січня по березень у різних громадах східно-центральної Альберти, включаючи Eндрю, Ламонт, Мондер, Смокі Лейк, Ту Гилз, Веґревіль, Мирнам.  Цього року вперше було проведено семінар у Іннісфрі.

Семінари демонстрували, як можна використати історичні записи та архівні документи для дослідження родоводу. Учасники дізналися, як номінувати піонерів для Програми визнання сторіччя поселення, використовуючи створені працівниками проекту допоміжні матеріали і покажчики. Крім цього, учасники Едмонтонського семінару мали змогу відвідати читальну кімнату ім. Сандри Томсон і ознайомитися з пошуковими засобами.

Навчальні семінари в межах кампанії “We know who you are/Ми про Вас знаємо!” привернули увагу до таких важливих питань:

  • Лише два роки залишилося до закінчення програми номінації піонерів для вшанування їхніх імен на пам’ятнику
  • Реченець для цьогорічної номінації 15 травня 2013 р.
  • Ви ще можете номінувати людей українського та неукраїнського походження, які оселилися в східно-центральній Альберті до 1913 року (рік  поселення вказаний на пам’ятнику).
  • Можна попередньо реєструвати тих предків, які поселилися у 1914 роцi.
  • Можна номінувати далеких родичів і сусідів, надавши необхідні документи.
  • Програма не вимагає, щоб номінатори жили на тих гомстедах, де поселилися предки.
  • Понад 4 000 імен буде викарбувано на Пам’ятнику сторіччя до серпня 2013 року.

Для отримання подальшої інформації можна звернутися до бюра Генеалогічного проекту Альберта-Україна за телефоном (780) 431-2324, електронною адресою AB-Ukraine.Genealogy@gov.ab.ca або поштовою адресою:
Alberta-Ukraine Genealogical Project
3rd Floor, Old St. Stephen’s College
8820-112 Street
Edmonton, AB T6G 2P8

Canadian flagToronto: Ukrainian Canadian Professional and Business Association: Toronto Mentorship Program -- deadline end of May TOP

Application Deadline approaching!

UCPBA Toronto Career Mentorship Program is now accepting applications!

Throughout the development of most careers, there are key individuals who have played an influential role. Mentoring relationships are an invaluable source of career insight, advice and guidance.

What: UCPBA will match applicants with mentors. Meeting times will be determined to best suit individual schedules

Who:  Current post-secondary students, recent graduates and new entrepreneurs looking for insight, advice and guidance in their career

How to Apply:  Submit a brief letter, outlining your career interests, objectives, background/education and what you hope to gain from a mentorship

When:  Applications close end of May 2013

Where:  Send your application to UCPBAtor@gmail.com with the subject “UCPBA Toronto Career Mentorship Program”

Successful applicants will be contacted to schedule interviews within 4 weeks of application close date.

It’s unanimous: Yulia Tymoshenko’s rights were violated TOP

imageThe Canadian Group for Democracy in Ukraine (CG4DU) applauds the unanimous decision by the European Court of Human Rights in condemning the violations of human rights of Ukraine’s former prime minister and key leader of the opposition Yulia Tymoshenko in her detention and incarceration by Ukraine’s authorities.

Specifically, the Court decided that “Ms. Tymoshenko’s pre-trial detention had been arbitrary; that the lawfulness of her detention had not been properly reviewed; and, that she had no possibility to seek compensation for her unlawful deprivation of liberty.”

The CG4DU wishes to point out the error, in public statements by Ukraine’s authorities, that interpret the Court’s finding as censuring Ms. Tymoshenko for “contemptuous behavior” during proceedings.  In fact the opposite is true.  On this point the Court states that it “found that, given that the judge had referred to her alleged hindering of the proceedings and contemptuous behaviour, her right to liberty had been restricted for other reasons than those permissible.”

The CG4DU strongly supports Canada’s position as stated by John Baird, Minister of Foreign Affairs: “With this ruling, the European Court of Human Rights sends a clear message that court proceedings in Ukraine fell short of internationally recognized norms of fairness, transparency and due process.”

Like Canada, the CG4DU remains concerned about the political bias and arbitrary prosecution in this and other cases which undermine the rule of law and continue the back sliding in Ukraine’s democracy.

It calls on President Viktor Yanukovych to ensure a return to the rule of law.  It also calls on Canada, with other like minded friends, to exert the greatest pressure possible on Ukraine’s President to comply with conditions set out by the European Union for further integration via the Association Agreement. The most critical is the release of Ms. Tymoshenko.

The CG4DU also urges NGOs mandated to uphold human rights, promote democracy, justice, rights of women, among others, to support publicly the Court’s decision.  The Ukrainian World Congress has already done so.  Other Ukrainian organizations in Ukraine and in the diaspora may wish to state their position clearly as well.

Ukrainian Canadian community commemorates 10th anniversary of Asper commitment: UCC calls on rights museum to live up to commitment TOP

Winnipeg, Manitoba
April 11, 2013

See Call to Action above: CMHR and Ukrainian content
See Mailbox below: Communist vs. Nazi crimes: the discrimination

Ten years ago today, Dr. Israel Asper, made a commitment to the Ukrainian Canadian Congress (UCC) to feature the Holodomor and Canada's First National Internment Operations (WW1 internment) very clearly, distinctly and permanently in the Canadian Museum for Human Rights.
The Ukrainian Canadian Congress agreed to become a founding member and support this museum based on the assurances received in the Asper letter. As currently presented in the Museum design, these commitments are not being upheld. The key human rights stories that affected millions of Canadians of Central and Eastern European origin have either been ignored or minimalized. We call upon the museum management and its Board of Trustees to honour and live up to the original commitments.

Specifically, the story of Canada's WW1 internment operations will not be presented in a permanent exhibit, instead it will be referenced with a nondescript picture in the museum. During Canada's WW1 internment operations (1914-20), thousands of Ukrainians and other Eastern Europeans were interned as "enemy aliens" in 24 Canadian labour camps, tens of thousands more were disenfranchised and Winnipeg was a "receiving station" for these "enemy aliens" during the First World War period. These operations set the precedent for other human rights abuses in Canada, including the Japanese internment during WW2 and the Chinese head tax.

Even more disparaging, the subject of the Holodomor, is relegated to a minor panel in a small obscure gallery near the museum's public toilets. This is offensive, intolerable and jeopardizes the credibility of the museum to provide a balanced and objective perspective of key Canadian and global human rights stories.   The Holodomor is the lens through which the museum can teach the crimes of communism which were responsible for the subjugation, persecution and destruction of tens of millions of people. Moreover, millions of Canadians have a personal connection to these crimes of communism, yet there is no mention of the crimes of communism in the museum.

The Holodomor further can teach and sensitize visitors about the use of food as a weapon to oppress and destroy a people. It can engage visitors to stand up and oppose similar human rights abuses taking place today in other parts of the world such as Somalia and Ethiopia.

It is not too late to correct these fundamental oversights and make the museum the success we all want it to be. We are asking the museum board to live up to these commitments and establish in the museum:

  • An exhibit to the WW1 internment operations; and
  • A gallery to the Holodomor which will serve as a lens to educate visitors about the crimes of communism and the use of food as a weapon to destroy a people.

Ukrainian World Congress calls upon President Viktor Yanukovych to immediately release opposition leader Yulia Tymoshenko TOP

Ukrainian World Congress President Eugene Czolij sent a letter today to President Viktor Yanukovych reiterating the call for an end to selective justice in Ukraine and for the immediate release of former Ukrainian Prime Minister and opposition leader Yulia Tymoshenko on the additional grounds of the 30 April 2013 judgment of the European Court of Human Rights in the case of Tymoshenko v. Ukraine.

In this judgment the Court decided unanimously that the entire pre-trial detention of the former Prime Minister of Ukraine Yulia Tymoshenko was arbitrary and unlawful.

“The Ukrainian World Congress is convinced that the release of former Prime Minister Yulia Tymoshenko would be a positive step toward signing the EU-Ukraine Association Agreement during the Third Summit of the Eastern Partnership in Vilnius on 28-29 November 2013,” stated Eugene Czolij.

A copy of this letter was sent to high-ranking officials of the international community.

Ukrainian Canadian Civil Liberties Association has begun a national educational campaign raising concerns over the CMHR TOP

image

Responding to recent reports about the contents of the taxpayer-funded Canadian Museum for Human Rights, in Winnipeg, the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association has begun a national educational campaign raising concerns over the CMHR's failure to include any significant exhibit dealing with Canada's first national internment operations. Thousands of Ukrainians and other Europeans were needlessly imprisoned, forced to do heavy labour, disenfranchised and subjected to other state-sanctioned indignities between 1914-1920, branded as "enemy aliens" not because of anything they had done wrong, but only because of where they had come from, who they were.

UCCLA's new postcard has a cover quotation from the late Mary Manko Haskett, a Montreal-born child interned with her siblings and parents in the Spirit Lake camp, in Quebec. The card also underscores how what happened to Mary, and thousands of others, is a Canadian story that must be told in a Canadian museum, particularly one dedicated to human rights. UCCLA is calling upon MPs, Senators and the general public to question why the story of Canada's first national internment operations is being forgotten in a national museum supposedly dedicated to telling human rights stories.

For more on UCCLA, please visit http://www.uccla.ca.

The Ukrainian Canadian Civil Liberties Association (L'Association ukrainienne-canadienne des droits civils) is a non-partisan, voluntary, non-profit research and educational organization committed to the articulation and promotion of the Ukrainian Canadian community's interests and to the defence of the civil liberties and human rights of Ukrainians in Canada and elsewhere.www.uccla.ca www.twitter.com/uccla www.facebook.com/TheUCCLA Station A, P.O. 100, Ottawa, Ontario, Canada K1N 8V1

Putin, Miller unveil pipeline project to bypass Ukraine via Poland TOP

image

( Source )

Vladimir Socor

imageGazprom CEO Alexei Miller and Russian President Vladimir Putin (Source: kremlin.ru)

On April 3, in Moscow, President Vladimir Putin and Gazprom CEO Alexei Miller announced a colossal series of gas projects. These involve an expansion of existing big projects or a reactivation of earlier, unimplemented proposals. Ukraine’s start of gas imports from Europe, reducing dependence on Gazprom (see EDM, April 1), triggered this Putin-Miller move.  In a set-piece dialogue, they outlined these intentions (Russian presidential website www.kremlin.ru, Interfax, April 3, 4):

  • Reviving the Shtokman extraction project in the Russian Arctic (no specifics mentioned).
  • Adding a third parallel line to the Nord Stream pipeline on the Baltic seabed to Western Europe, and prolonging that third line to supply the Netherlands and Britain with Russian gas. This would boost Nord Stream’s capacity from the existing 55 billion cubic meters (bcm) to more than 80 bcm per year.
  • Designing the South Stream pipeline for its originally proposed capacity of 63 bcm per year, with four parallel lines on the seabed of the Black Sea en route to Europe. This seems to imply reinstating South Stream’s southwestern branch toward Italy, which Moscow had dropped in 2011 from the initial project, instead prioritizing the northwestern branch to Central Europe.
  • Building a new pipeline from Belarus via Polish territory to Slovakia—the long-proposed Kobryn (Belarus)-Poland-Velke Kapusany (Slovakia) line—to connect Russia with Central Europe. This line would plug into Slovakia’s gas corridor.

The Slovakian corridor carries the lion’s share of Russian gas supplies to the European Union, representing the direct continuation of Ukraine’s transit pipelines to Europe. The proposed Kobryn-Velke Kapusany line would circumvent Ukraine, but would not affect Slovakia, inasmuch as the same gas volume would enter Slovakia from Poland, instead of entering from Ukraine. The export destinations (Austria with the Baumgarten distribution center, Czech Republic, Germany, Hungary, Italy) would not be affected either.

Compared with the Nord Stream and South Stream mega-projects, a Kobryn-Velke Kapusany pipeline with its proposed 15-bcm annual capacity looks almost restrained. But, if built, it could deal a coup de grace to Ukraine’s gas transit system, which is already facing the South Stream bypass threat. A Kobryn-Velke Kapusany line would not add any new volumes of Russian gas to Europe. The operative goal of this project is to increase Russian pressure on Ukraine to cede control over its transit pipelines to Gazprom.

To achieve that operative purpose, the Kobryn-Velke Kapusany project need not be actually implemented. It only needs to become a credible threat, which would however require Warsaw’s and Bratislava’s acquiescence, at least in the form of conducting serious discussions about this project with Moscow. Apparently, the Kremlin and Gazprom hope that the European Union member countries Poland and Slovakia might assist Russia’s efforts to obtain control over Ukraine’s transit pipelines under compounded pressures. According to Putin and Miller in their joint appearance, Gazprom has recently held talks with Polish and Slovakian companies, which allegedly expressed “very strong interest” in the implementation of the Kobryn-Poland-Velke Kapusany pipeline (Russian presidential website www.kremlin.ru, Interfax, April 3, 4).

According to Putin and Miller, this line could be built and become operational by 2018–2019, after South Stream will have been built by 2017. Stipulating such deadlines (without a discussion of resources for the South Stream project) is designed to scare Ukraine into submission. Russia would not need to come up with new gas volumes, but merely to re-route existing export volumes into a Polish transit pipeline, before they reach Ukraine’s transit system.

Kobryn, in the southwestern corner of Belarus on the Polish border, is the exit point of the Beltranshaz trunk pipeline connecting with Poland’s pipeline grid. Gazprom’s proposal, under discussion since the late 1990s, envisages building a 600-kilometer pipeline from Kobryn, via eastern Poland, to Velke Kapusany in easternmost Slovakia, the entry point of the main transit pipeline from Ukraine en route to Central Europe.  Under the latest, Putin-Miller proposal, Gazprom would divert 15 bcm per year from Ukraine’s transit pipelines into the Kobryn-Velke Kapusany route. Whether the re-routing of this volume would still allow sufficient capacity for Russian gas supply to Belarus itself through the Beltranshaz pipeline is not entirely clear. Russia normally supplies Belarus with approximately 20 bcm of gas annually for Belarus’s own consumption. Another 2.5 bcm per year of Russian gas is delivered through a Beltranshaz line to Lithuania and onward to Russia’s Kaliningrad exclave.

Gazprom has completed in 2011 a phased takeover of Beltranshaz under Gazprom’s full ownership, achieving an integrated gas transportation system on Belarus’s territory. This is partly intended as an overture to a phased takeover of Ukraine’s gas transit system. Meanwhile, it is obviously more profitable for Gazprom to use its own transit pipeline on Belarus’s territory, rather than pay transit fees for using Ukrainian transit pipelines.

Separately from Beltranshaz, Gazprom owns and operates the Yamal-Europe One transit pipeline, with a capacity of 30 bcm per year, running across northern Belarus into Poland and onward to Germany. The Yamal-Europe One pipeline is fully dedicated to supplying Poland and Germany with Russian gas. Russia (and, at times, Poland) intermittently discussed building a Yamal-Europe Two pipeline, parallel to Yamal-Europe One, toward Poland and possibly Germany. The construction of Nord Stream on the Baltic seabed, bypassing the mainland, has rendered that version of Yamal-Europe Two moot. Moscow, however, now proposes the name Yamal-Europe Two for the Beltranshaz trunk pipeline that would carry Russian gas from a junction point within Belarus to Kobryn and the exit to Poland.

Poland has no need for this pipeline, no reason to cooperate with this Russian project, and no grounds for compounding the pressure on Ukraine. However, Slovakia is a vulnerable target of Gazprom. Like Ukraine, Slovakia is fearful of losing transit volumes in the event that Russia builds South Stream. In that case, the same westbound gas volumes that would be shifted from Ukraine’s transit pipelines could ipso facto be shifted from Slovakia’s transit pipelines, these being a direct westward continuation of Ukraine’s pipelines.

Moscow, however, now seems to offer to maintain the gas transit volumes through Slovakia, re-directing them via Poland, instead of Ukraine, into the Slovakian pipeline system. Russia’s move seeks to isolate Ukraine while incentivizing a separate Slovak deal with Gazprom. The South Stream project is designed to scare Slovakia almost as much as Ukraine. The pressure on Slovakia is not so obvious because Russia refrains from advertising it publicly, whereas it heavily publicizes its pressures on Ukraine.

Back in 2000–2002, Russia insistently discussed the Kobryn-Poland-Velke Kapusany project with Belarus, Poland and the European Union, in an early effort to circumvent Ukraine’s transit system (Kommission der Europaeischen Gemeinschaften, Energie-Dialog mit Russland, April 2003). In 2002, Ukraine ostensibly agreed (without seriously intending to deliver) to share its transit system with Gazprom in a “consortium,” possibly with minority German participation. After this, Moscow de-emphasized the Kobryn-Poland-Velke Kapusany project because it counted on using the Ukrainian system under Gazprom’s control. This story may recur, albeit to a full denouement this time, if Ukraine yields to Russian pressure. In that case, the unaffordable South Stream and the more bankable Kobryn-Poland-Velke Kapusany project would become redundant.

Світовий Конґрес Українців закликав Президента Віктора Януковича негайно звільнити лідера опозиції Юлію Тимошенко TOP

Сьогодні Президент Світового Конґресу Українців Евген Чолій письмово ще раз закликав Президента Віктора Януковича припинити вибіркове правосуддя в Україні та негайно звільнити лідера опозиції Юлію Тимошенко на додаткових підставах рішення Європейського суду з прав людини у справі Тимошенко v. України від 30 квітня 2013 р.

У цьому рішенні Суд одноголосно визнав, що увесь термін досудового ув`язнення колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко був  свавільним і незаконним.

“Світовий Конґрес Українців переконаний, що якнайшвидше звільнення колишнього Прем’єр‑міністра України Юлії Тимошенко було б позитивним кроком на шляху до підписання Угоди про асоціацію між ЄС і Україною під час Третього саміту “Східного партнерства” у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 р.,” – заявив Евген Чолій.

Копію цього листа було надіслано до міжнародних високопосадовців.

10-річчя зобов'язанъ Аспера. КУК закликає музей прав жити згідно із зобов'язаннями TOP

11 квітня 2013 р.- Вінніпег

У цей день десять років тому д-р Ізраель Аспер взяв на себе зобов'язання перед Конґресом Українців Канади (КУК) висвітлити Голодомор і Перші національні операції по інтернуванню (інтернування під час І Світової війни) дуже чітко, ясно і постійно в Канадському Музеї Людських Прав.

Конґрес Українців Канади погодився стати членом-засновником музею і підтримувати цей музей грунтуючись на запевненнях, отриманих в листі Аспера. Як виявилось недавно, під час призентації дизайну музею, ці зобов'язання не дотримуються. Ключові людські історії, які зачепили мільйони канадців, іммігрантів з Центральної та Східної Європи, або були проігноровані, або мінімалізовані. Ми закликаємо керівництво музею та його Раду піклувальників поважати і жити у відповідності з раніше взятими зобов'язаннями.

Зокрема, історія канадських операцій по інтернуванню під час І Світової війни не буде висвітлена в постійній експозиції, натомість в музеї буде згадка з непоказною картиною про цю подію. В ході операцій по інтернуванню під час І Світової війни (1914-20 рр.) тисячі українців та інших східних європейців були інтерновані як "ворожі іноземці" у 24 канадські трудові табори, десятки тисяч були позбавлені громадянських прав і Вінніпег був "приймаючою станцією" для цих "ворожих іноземців". Ці операції встановили прецедент для інших порушень прав людини в Канаді, включно з інтернуванням японців під час ІІ Світової війни та запровадженням китайського податку за голову.

Ще більш зневажливо класифікується в музеї тема Голодомору, якій відводиться незначна панель в малій, затемненій галереї поблизу низки громадських музейних туалетів. Це образливо, нестерпно і ставить під загрозу довіру до музею щодо забезпечення збалансованої та об'єктивної точки зору ключових канадських і глобальних людських правових історій. Голодомор є лінзою, через яку музей може навчати про злочини комунізму, що був відповідальний за підкорення, переслідування і знищення десятків мільйонів людей. Більше того, мільйони канадців мають особисті історії, пов'язані із злочинами комунізму, але про це в музеї немає згадки.

Виставка про Гoлодомор в подальшому може навчати та інформувати відвідувачів про використання їжі в якості зброї для придушення і знищення людей. Вона зможе заохочувати відвідувачів виступати проти схожих порушень прав людини, що спостерігаються сьогодні в інших частинах світу, таких як Сомалі та Ефіопія.

Ще не надто пізно, щоб виправити ці фундаментальні упущення і зробити музей успішним, яким ми всі його хочемо бачити. Ми просимо керівництво музею жити у відповідності раніше взятими зобов'язаннями і влаштувати в музеї:

  • Виставку про операції по інтернуванню під час І Світової війни;
  • Галерею Голодомору, яка буде служити об'єктом розповіді відвідувачам про злочини комунізму та використання продовольства в якості зброї для знищення людей.

Sweet Snow by Alexander J. Motyl TOP

image

( Source )

Sweet Snow is set in the Ukraine in the winter of 1933. While a terrible famine rages in the countryside, the secret police are arresting suspected spies in the cities. A German aristocrat from Prussia, a Jewish communist from New York, a Polish diplomat from Lviv, and a Ukrainian nationalist from Vienna come to share a cell. As they are being transported, their van overturns and they are freed - to wander amidst the devastated villages, desolate landscapes, and frozen corpses. As they struggle to survive, they come to grips with the horror of the famine as well as with their own delusions, weaknesses, and mortality.

The book is available at Amazon.ca.

IEU Features Socialist Realism in Ukrainian Literature TOP

INTERNET ENCYCLOPEDIA OF UKRAINE

FEATURES:
SOCIALIST REALISM IN THE SOVIET UKRAINIAN LITERATURE

The term socialist realism and its theoretical underpinnings were officially adopted by the First Congress of Writers of the USSR in August 1934, when the Soviet Writers’ Union was established. This so-called ‘creative method’ was imposed by the Stalinist regime during its campaign of terror following the dissolution of all independent literary organizations, as a result of which the Communist Party gained full control over arts and literature in the USSR. As the only officially sanctioned ‘method’ in Soviet literature and art from the early 1930s, socialist realism demanded ‘depiction of reality in its revolutionary development’ that ‘must be tied to the ideological re-education and training of workers in the spirit of socialism.’ In practical terms, this meant that literature and art were to serve as glorifying illustrations of the Communist Party policies, and to portray what was hoped for in such a way that it seemed real. Deviations into truly realistic portrayals of Soviet reality and its deficiencies were attacked as ‘slavishness to facts’ or ‘anti-Soviet agitation and propaganda.’ Socialist realism was enforced in literature and the other arts by means of repressions. In the 1930s over 300 writers were executed or otherwise prevented from publishing. The remaining ones were forced to adhere to the officially sanctioned formulaic literary format. Socialist realism remained the only officially-sanctioned style in Ukraine until the late 1980s...

Learn more about about socialist realism in the Soviet Ukrainian literature by visiting:
http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp
or by visiting:
http://www.encyclopediaofukraine.com
and searching for such entries as:


SOCIALIST REALISM. In its first period (1934-41) socialist realism’s range in prose was restricted to depictions of industrialization and collectivization. Poetry was reduced to stilted odes to the Party and its leaders. During the Second World War literature was dominated by patriotic themes and publicistic style. Gradually the theme of glorification of the Russian ‘big brother’ crept in, and it was intensified after the war. The theme reached a climax in the ‘unification celebrations’ of 1954. Socialist realism’s need to hide falsity of content gave rise to certain characteristics of style in all Soviet literature. It was responsible for the presence of compendiums of useless information and statistical data, the use of artificial verbal ornamentation, the overuse of epithets and similes (even in the works of superior writers, such as Oles Honchar and Pavlo Zahrebelny), a decline in the lexicon to the level of journalistic vocabulary, a reliance on artificial pathos that dipped into sentimentality (in the novels of Mykhailo Stelmakh), and a preponderance of didacticism and moralizing...

KORNIICHUK, OLEKSANDER, b 25 May 1905 in Khrystynivka, Kyiv gubernia, d 14 May 1972 in Kyiv. Dramatist and prominent Soviet Ukrainian political figure. In 1934 he became a member of the executive of the newly created Writers’ Union of Ukraine. A protege of Joseph Stalin, he was promoted to numerous positions: deputy to the Supreme Soviet of the USSR (from 1937) and the Supreme Soviet of the Ukrainian SSR (from 1938); USSR deputy people’s commissar of foreign affairs (1943); president of the Supreme Soviet of the Ukrainian SSR (1947-55, 1959-72); member of the Central Committe of the Communist Party of Ukraine (from 1949) and the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union (from 1952), etc. Korniichuk’s first plays in the late 1920s attracted little attention. He garnered fame with his play about the Civil War, Zahybel’ eskadry (The Destruction of the Squadron, 1933). His subsequent plays were formulaic and written in the style of socialist realism in conformity with the Party’s political imperatives and propagandistic needs...

STELMAKH, MYKHAILO, b 24 May 1912 in Diakivtsi, Letychiv county, Podilia gubernia, d 27 September 1983 in Kyiv. Prose writer, poet, and dramatist. He graduated from the Vinnytsia Pedagogical Institute (1933) and taught in villages of the Kyiv district until 1939. After the war he was a deputy to the Supreme Soviet of the USSR and vice-chairman of the Council of Nationalities. His poetry was first published in 1936. From the 1940s he wrote mainly prose which represents a typical example of socialist realism. It shows the characteristic conformism to shifting Party policy (eg, the novel Velyka ridnia [Great Family] glorifies Joseph Stalin throughout and was awarded the Stalin prize in 1951; later, criticized for succumbing to the Stalinist ‘personality cult,’ Stelmakh completely rewrote it under the new title Krov liuds’ka—ne vodytsia [Human Blood Is Not Water, 1957]). The characteristic socialist-realist glossing over of Soviet reality is present in Stelmakh’s work even of the post-Stalinist era...

MALYSHKO, ANDRII, b 15 November 1912 in Obukhiv, Kyiv county, d 17 February 1970 in Kyiv. Poet and publicist. Malyshko’s first published works appeared in 1930, and his first published collection of poetry was Bat’kivshchyna (The Fatherland, 1936). During the Second World War he was a correspondent of front-line newspapers and published several collections of patriotic poetry. His postwar material includes Za synim morem (Beyond the Blue Sea, 1950), Knyha brativ (The Book of Brothers, 1954), and numerous other collections. The references to internal and international politics and Communist Party directives throughout Malyshko’s voluminous canon made him the recipient of various Soviet awards. His works were held out as models of socialist realism and lauded for their populism and adherence to the Party line. In accordance with the prime directive of socialist realism of ‘creating for the people’ he employed a simplistic lexicon and poetic form and concentrated on the sentimental and patriotic. Many of his works have been put to music...

RYBAK, NATAN, b 3 January 1913 in Ivanivka, Yelysavethrad county, Kherson gubernia, d 11 September 1978 in Kyiv. Socialist-realist writer of Jewish origin. He began publishing in 1930 and produced 3 poetry collections in the 1930s and about 20 short story collections, most of them in the 1930s and 1940s. He is best known for his novels, some of which idealize Stalinist industrialization and the struggle with ‘counterrevolution’; Dnipro (1937-8) depicts the revolutionary period in Southern Ukraine; Pomylka Onore de Bal’zaka (The Mistake of Honoré de Balzac, 1940) portrays Honoré de Balzac’s stay in Ukraine, while Zbroia z namy (The Weapons Are with Us, 1943) is set in Ukraine during the Second World War. His Pereiaslavs’ka rada (The Pereiaslav Council, vol 1, 1948, for which Rybak was awarded a Stalin Prize in 1950; vol 2, 1953) is a major Soviet historical epic about the Cossack-Polish War, Hetman Bohdan Khmelnytsky, and the Pereiaslav Treaty of 1654. His later novels focus on the Cold War and plots from the lives of Soviet scientists...

HONCHAR, OLES, b 3 April 1918 in Sukha, Kobeliaky county, Poltava gubernia, d 14 July 1995 in Kyiv. One of the most prominent Soviet Ukrainian writers of the postwar period; a full member of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR from 1978. A Second World War veteran and graduate of Dnipropetrovsk University, he began to publish his works in 1938. From 1959 to 1971 he headed the Writers’ Union of Ukraine. Honchar gained prominence with the novel-trilogy Praporonostsi (The Standard Bearers, 1947–8) about the Red Army in the Second World War. His other works include such novellas as Zemlia hude (The Earth Drones, 1947); such novels as Tavriia (1952), Liudyna i zbroia (Man and Arms, 1960), and Sobor (The Cathedral, 1968), which was officially censured and subsequently removed from circulation; as well as short-story collections and three collections of literary articles. His works, most of which closely adhere to the official Soviet style of socialist realism, have been republished many times and have been the subject of a large body of Soviet literary criticism..

The preparation, editing, and display of the IEU entries about socialist realism in Ukrainian literature were made possible by the financial support of the CANADIAN FOUNDATION FOR UKRAINIAN STUDIES.

ABOUT IEU: Once completed, the Internet Encyclopedia of Ukraine will be the most comprehensive source of information in English on Ukraine, its history, people, geography, society, economy, and cultural heritage. With over 20,000 detailed encyclopedic entries supplemented with thousands of maps, photographs, illustrations, tables, and other graphic and/or audio materials, this immense repository of knowledge is designed to present Ukraine and Ukrainians to the world.

At present, only 23% of the entire planned IEU database is available on the IEU site. New entries are being edited, updated, and added daily. However, the successful completion of this ambitious and costly project will be possible only with the financial aid of the IEU supporters. Become the IEU supporter (http://www.encyclopediaofukraine.com/donor.asp) and help the CIUS in creating the world’s most authoritative electronic information resource about Ukraine and Ukrainians!

Чорний Ворон - Нова книжка Романа Коваля TOP

image

03049, м. Київ
вул. Курська, буд. 20, п. 14
тел.: +38 044 242-47-38
Е-маil: Koval_r@ukr.net

Прес-реліз № 684

“Чорний Ворон: п’ять біографій”

11 квітня 2013 р. у серії “Отаманія ХХ ст.” вийшла книжка Романа Коваля “Чорний Ворон: п’ять біографій”. Це збірка документальних нарисів про отаманів, які мали одне повстанське псевдо – Чорний Ворон. Боролися вони в добу Української Народної Республіки.

У кожного з Чорних Воронів своя доля, але історики та краєзнавці часом творять збірний образ, вносячи плутанину, тож автор і вирішив подати ці біографії окремою книжечкою в надії, що тепер не буде плутанини.

Ось назви розділів книжки: “Чорний Ворон з Піщаного Броду”, “Чорний Ворон із Жовтих Вод”, “Чорний Ворон із-під Товмача”, “Чорний Ворон із Криворіжжя”, “Чорний Ворон з Поділля”.

Автор художнього роману “Залишенець” Василь Шкляр за прототип свого головного героя взяв біографію Івана Яковича Чорноусова – Чорного Ворона з-під Товмача. Рядки з вірша саме цього отамана взято як епіграф до книжки:

Тоді ненька Україна наc всіх пошанує,
Як по її широких ланах козак запанує.

У книжці вміщено також вірші Володимира Стецюка, Ольги Страшенко та Володимира Вознюка про Чорного Ворона (Миколи Скляра із Жовтих Вод) та переклад на українську мову Антоніни Литвин народної пісні “Чорний ворон”.

Нарис про Чорного Ворона (Чорногузька) з Піщаного Броду Роман Коваль завершує так: “З іншого тіста він був зроблений, не з такого, як його односельці. Напевно, Бог домішав туди хмелю, і тісто вийшло смагляво-запашне, вибухове. Хмільний запах його відчуваю і досі”.

Напевно, так можна сказати  й про інших Чорних Воронів – смаглявих з лиця, вибухових і безмежно хоробрих у бою.

Першу презентацію заплановано провести 20 квітня під час книжкового ярмарку “Гайдамацький край” у с. Медведівці Чигиринського району.

Історичний клуб “Холодний Яр”

Передплачуйте “Незбориму націю” – газету Історичного клубу “Холодний Яр”.

Її редактором є Роман Коваль – дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про  Визвольну боротьбу, які видає  Історичний клуб “Холодний Яр”.

Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 17.34 грн. на рік.

Передплатний індекс 33545.

Передплачуй “Незбориму націю” і для своїх друзів та рідних – допоможи їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.

Газета “Незборима нація” в Інтернеті http://nezboryma-naciya.org.ua/

UWC President promotes Ukraine's Euro-integration during meetings with Council of Europe high-ranking officials TOP

2 May 2013

UWC President promotes Ukraine’s Euro-integration  during meetings with Council of Europe high-ranking officials

22-25 April 2013, Ukrainian World Congress (UWC) President Eugene Czolij met with high-ranking officials of the Council of Europe during a four-day visit to Strasbourg, France, to discuss the importance of moving forward Ukraine’s Euro-integration.

The UWC President discussed this issue with the President of the Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE), Jean-Claude Mignon, the Council of Europe Commissioner for Human Rights, Nils Muiznieks, and the Chairpersons and representatives of various political groups and national delegations to the Council of Europe, including France, Germany, Lithuania, Poland and United Kingdom.

The UWC President stressed that the signing of the EU-Ukraine Association Agreement will undoubtedly provide a strong stimulus to democracy and social progress in Ukraine. Alternatively, Ukraine will drift further into the Russian sphere of influence, significantly undermining Ukraine’s sovereignty, causing further deterioration of its human rights record and posing the threat of a new Soviet Union.

During his meeting with the UWC President, PACE President Jean-Claude Mignon mentioned that, after his recent trip to Ukraine, he remains positive about Ukraine's ongoing Euro-integration process and added: "Je suis en faveur de la signature de l'Accord d'association UE-Ukraine durant le Sommet du Partenariat oriental à Vilnius en novembre de cette année." (I am in favour of the signing of the EU‑Ukraine Association Agreement during the Eastern Partnership Summit in Vilnius in November of this year.)

The Chairperson of the Committee on Political Affairs and Democracy, Pietro Marcenaro, stated that: "Ukraine's Euro-integration is in the best interests of Europe and Ukraine. Accordingly, the fundamental decision whether to sign the EU-Ukraine Association Agreement should be made according to the long‑term interests of Europe, Ukraine and regional security, stability and prosperity."

The Chairperson of the French delegation to the Council of Europe, René Rouquet, expressed his agreement with the UWC position on Ukraine’s Euro-integration declaring: "L'intégration européenne de l'Ukraine entraînera d'énormes avantages futurs tant pour l'UE que pour l'Ukraine. La signature de l'Accord d'association UE-Ukraine en novembre à Vilnius est nécessaire car elle favorisera la modernisation, la démocratisation et l'européanisation de l'Ukraine." (Ukraine’s European integration will entail enormous benefits for both the EU and Ukraine. The signing of the EU-Ukraine Association Agreement in November in Vilnius is necessary because it will contribute to the modernization, democratization and Europeanization of Ukraine.)

The signing of the EU-Ukraine Association was also supported by Orinta Leiputé, Chairperson of the Lithuanian delegation to the Council of Europe, and Dr. Egidijus Vareikis, Member of the Lithuanian Parliament, who indicated that: "during Lithuania's Chairmanship of the EU, Lithuania will promote the signing of the EU-Ukraine Association Agreement at the November Third Summit of the Eastern Partnership in Vilnius". The Permanent Representative of Lithuania to the Council of Europe, Ambassador Gediminas Serksnys, echoed those words.

While considering the point of view of the UWC on the strategic importance of Ukraine's Euro‑integration, Anne Brasseur, Chairperson of the Alliance of Liberals and Democrats for Europe, underlined the necessity for the country to comply with the standards of the Council of Europe.

Luca Volontè, Chairperson of the European People’s Party, highlighted the need to end selective justice in Ukraine.

Andreas Gross, Chairperson of the Socialist Group, emphasized: "the importance of democracy building in Ukraine".

Eugene Czolij also stressed the need to engage civil society in the advancement of Ukraine’s Euro‑integration goals.

The Co-Rapporteurs for the monitoring of Ukraine by the Parliamentary Assembly of the Council of Europe, Mailis Reps and Marietta de Pourbaix-Lundin, underlined the importance of continually engaging Ukraine's civil society on the issue of the long-term advantages of Ukraine's Euro-integration.

During his meeting with Sir Roger Gale, a member of the UK National Delegation to the Council of Europe, the UWC President encouraged the United Kingdom to take appropriate actions to ensure that Russia complies with the 1994 Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non‑Proliferation of Nuclear Weapons, also signed by the UK, the U.S., and Ukraine, and stops using Russian gas as a political weapon against Ukraine. 

The UWC President had the opportunity to discuss with the Council of Europe Commissioner for Human Rights, Nils Muiznieks, human rights issues in Ukraine and the national minority rights of Ukrainians in Russia. Eugene Czolij emphasized the continued concerns with respect to selective justice in Ukraine and, specifically, the continued imprisonment of former Prime Minister Yulia Tymoshenko. The Commissioner noted that he follows the human rights situation in Ukraine and that he will participate in a roundtable discussion there in May. He also made reference to his recent visit to Russia and his monitoring of the situation of NGOs.

During a meeting with the Chairperson of the Polish National Delegation to the Council of Europe, Andrzej Halicki, the UWC President underlined that Ukraine’s further Euro-integration will enhance regional security and stability. They also discussed the importance to address in an honest and conciliatory manner the past conflicts between the Ukrainian and Polish nations so as to strengthen their relationship instead of creating animosity.

The UWC President advised the Chairperson and the Deputy Chairperson of the Ukrainian National Delegation to the Council of Europe, Ivan Popescu and Serhiy Soboliev, and the Permanent Representative of Ukraine to the Council of Europe, Ambassador Mykola Tochytskyi, that Ukraine’s governing authorities and opposition must continue to demonstrate their commitment to Ukraine’s Euro‑integration with concrete steps, including by reforming the legal and judicial systems and ending selective justice.

Note:

Photos from the meetings are posted on the UWC web site.

The UWC is the international coordinating body for Ukrainian communities in the diaspora representing the interests of over 20 million Ukrainians. The UWC has member organizations in 33 countries and ties with Ukrainians in 14 additional countries. Founded in 1967 as a non-profit corporation, the UWC was recognized in 2003 by the United Nations Economic and Social Council as a non-governmental organization (NGO) with special consultative status.

Ludmla Nikitkina: Political prisoner or economic hostage? TOP

( Source )
16.04.13

imageLudmila Nikitkina, Deputy Head of the United Opposition’s Pervomaisk Election Headquarters has been in custody since July 2012.

Pressure on the courts in Ukraine comes in all shapes and sizes.  The real or entirely illusory threat of such pressure has long been used as a convenient means of keeping people behind bars.  A person can be held in a SIZO [detention centre) for years on the nebulous grounds that he (or she) could try to divert the course of justice.  A week ago MPs who sought to act as guarantors in order to secure the release of Ludmila Nitkina, in custody since July last year, were told by the judge that their action was aimed at putting “pressure” on the court.  Since Ms Nikitkina remains in the Kyiv SIZO, that is clearly one form of pressure to which Judge Berbele proved insusceptible.

One of the MPs, Mykola Knyazhytsky believes Ms Nikitkina to be a political prisoner – simply not high-profile enough to capture the attention of the Cox and Kwaśniewski EU Delegation.

The problem is, I suspect, more complex.  Alarm bells ring when we learn that a major political opponent of the current President has been arrested, or when a candidate in with a good chance of winning the elections has been placed on the international wanted list (like Viktor Romanyuk, or, a year ago, Arsen Avakov)

Such alarm bells did indeed ring back in July and early August 2012.  On 7 August the election watchdog OPORA reported that the 30 July custody order against Ludmila Nikitkina, Deputy Head of the United Opposition’s Pervomaisk Election Headquarters had been upheld.  A protest had taken place outside the court.

Ludmila Nikitkina was arrested on 27 July with the charges related to her position as Financial Director of the limited liability company “Agrofirma Kornatskykh”  The charges are under Article 191 § 4 of the Criminal Code (embezzlement, misappropriation or acquisition of property through abuse of official position). She is accused of having embezzled public funds in receiving subsidies back in 2008.  The amount supposedly stolen from the State was 149 thousand UAH (around 14 thousand EUR).

With the same bells sounding all too often, the problem is precisely what makes such charges a perfect weapon.  They are difficult to check, while the political motive for ongoing prosecution does not seem entirely clear.  

Pervomaisk was certainly one of the most scandalous of all electoral districts in October 2012 with the Central Election Commission having initially stated that 100% of the votes had been counted and that Anatoly Kornatsky from the United Opposition had won, and then changed this to give the victory to the Party of the Regions candidate Vitaly Travyanko. While Ludmila Nikitkina would have been involved in campaigning for Kornatsky, and works for his company, it is harder to see how her arrest could have impact on Kornatsky or the United Opposition. Nor is the situation so obvious as to make other party campaigners feel warned off by her experience.  

Another motive has been put forward by Volodymyr Boiko in an article which includes an interview with Anatoly Kornatsky.  The latter asserts that there has been a battle for some years now with people very close to Artem Pshonka, son of the current Prosecutor General.  He speaks of criminal cases, unscheduled checks and other forms of pressure having been used in an effort to force him to relinquish the lucrative agricultural business.  There were a number of criminal investigations in 2010 and 2011 which do not appear to have gone any further.

The allegations are serious and would have to be verified. The urgent need for such a check is clear since f they are true then Ludmila Nikitkina’s prosecution may well be part of this pressure 

Knyazhytsky asserts that no independent audit has found any irregularities, and that the documents which supposedly incriminate Ms Nikitkina were not, in fact, signed by her.

Of considerable concern is the fact that Ms Nikitkina is imprisoned in the Kyiv SIZO and the above-mentioned court case was under Judge Berbele in the Svyatoshynsk District Court.  Berbele is presiding judge in the case of three young men in detention for well over a year now over highly dubious terrorist charges.  The men are accused of planning to blow up the monument to Lenin on the town square in Boryspil, Kyiv region.

Why Ludmila Nikitkiva is in Kyiv at all is unclear with the charges against her solely linked with her work in Mykolaiv. 

It is less than likely that this was so that protests held since Ludmila Niktikina’s arrest, including a letter to the President signed by 1348 women from Mykolaiv did not “put pressure” on the courts.

With concern so rife about Ukraine’s justice system and the purposes it serves, judges have shown themselves to be quite impervious to any publicly articulated pressure.  

Ludmila Nikitkina, who is not a young woman and who suffers from high blood pressure has been held in detention now for almost nine months.  Public scrutiny cannot be pressure unless there is something to hide.

Ukraine's Regionnaire Party panics TOP

( Source )
April 22, 2013

Alexander Motyl Alexander J. Motyl

The Regionnaires are panicking. They know they’re in trouble and they don’t know what to do about it.

On February 28th, the Donetsk provincial leadership met with local leaders. One of them, the mayor of Kramatorsk, Hennadii Kostyukov, informed the assembled big shots of the following:

Young people use the Internet today. I am more than certain that in no other country, aside from Russia and us, do they write such filth about the first persons of the state … They sow mistrust in young people and thereby raise an entire generation of nihilists … This is very serious. The year 2015 is before us, and we’re losing time.

image

Kostyukov doesn’t get it: the Regionnaires haven’t just lost time in the run-up to the 2015 presidential elections. They’ve lost the hearts and minds of everyone under the age of 50. In particular, Internet-savvy young people—and Donetsk, with its many universities, is full of them—know that the people running the Party of Regions (and, not incidentally, running the Donbas into the ground) just don’t measure up. The Regionnaires have lost that constituency and, thus, the battle for the future. Small wonder that, when Kostyukov finished his talk, someone from the audience drew the logical conclusion and cried out: “Kill them all!”

On March 30th, the Donetsk mayor, Oleksandr Lukyanchenko, gave the Donetsk provincial conference of the Party of Regions more bad news:

Mistakes and difficulties in the economy and the slow pace of reform have disappointed the population and sown popular mistrust of the authorities. The number of our supporters is declining. Some of the center’s decisions directly harm urban and rural territorial communities. Thanks to the center’s mistakes, the people in our region are suffering.

Ignore Lukyanchenko’s wooden bureaucratese, which is typical for old communist apparatchiks. Consider only that he is accusing the Yanukovych regime of failing its own voters. To be sure, he puts the blame on vague mistakes and difficulties and on “some” of the center’s decisions. But Regionnaire ex-communists know full well that those seemingly anodyne references conceal a blistering criticism of Kyiv’s incompetence. And the kicker is, of course, this sentence: “The number of our supporters is declining.” When a Regionnaire is forced to admit that his party’s hegemony may be impermanent, you can be sure that the situation is dire.

Then, on April 4th, a meeting of the Donetsk provincial council heard one of its deputies, a certain Ordash Dadashov, engage in this complaint:

After the provincial council voted on drilling for nontraditional gas in the region there was unleashed a campaign of discrediting the members of the Party of Regions who, as provincial deputies, voted for this decision. The Artemovsk city website contained a large portrait of our president and provincial deputies with the caption “Traitors of the Donbas.” I ask that you task the appropriate agencies to find out who’s behind this. As we approach important electoral events, the Party of Regions and the party’s members in the provincial council do not need this.

Dadashov is quite right: the last thing the Regionnaires need is free speech.

That Dadshov’s party agrees with him was made evident on April 3rd, when the Press Service of the Party of Regions interpreted an incident in which some of its members were pelted with snowballs in Kyiv as heralding the rise of fascism.

The Party of Regions will not ignore this occurrence and demands that the organs of order find these brutes and give an appropriate legal response to their crimes … Sowing enmity and hatred among Ukrainian citizens, the opposition leaders Tyahnybok, Yatseniuk, and Klitschko are pushing the country toward chaos, thereby satisfying their political ambitions. Promoting fascistically inclined fighters is nothing less than the demonstratively public manifestation of political terrorism and a resurgent neo-Nazism.

(Fascism, like nationalism, has obviously become a meaningless term in Ukraine. I’ll devote a few blogs to both concepts a few weeks from now.)

Meanwhile, one Regionnaire has decided to jump ship. Valery Konovalyuk, appointed President Yanukovych’s adviser in 2010, provided this spot-on analysis of the failures of the regime on his Facebook page in late April:

So there it is! I’m no longer an adviser to the president of Ukraine … And nothing connects me to the Party of Regions for the last year … I have nothing to say to Viktor Yanukovych … All my many statements and comments about the situation in the country, about the disastrous and ineffective economic policy, about the absence of real reforms, about the extent of corruption and abuse, about the low level of executive authority and discipline and much, much more … What is currently taking place (and I have issued many warnings to this effect) is the direct route to crisis and the country’s bankruptcy. It’s a complete rejection of the promises and commitments made three years ago, and a betrayal of those who for many years gave their support and believed in the development and blossoming of Ukraine!!!

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої TOP

20.10.2013
( Джерело )
image
Остап Козак 
Краєзнавець (Львів)

Усі пропозиції представників громадськості та церков України до влади Польщі щодо спільного відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії без політизації та без використання системи опізнавальних гасел "наші – герої, чужі - злочинці" потерпіли цілковите фіаско.

Ще недавно в Україні були великі сподівання щодо примирення двох народів. У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової.

У грудні 2011 року польські та українські інтелектуали звернулися до парламентів двох держав із пропозицією щодо встановлення Дня пам’яті і примирення українців і поляків. Три тижні тому голова ВРВолодимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати цю ініціативу.

Але замість примирення поляки форсували процес "розмирення". Скоро ще більше громадян Республіки Польща знатимуть, що українці - це різуни, убивці, посібники нацистів. І знатимуть це не від маргінальних "професійних борців з українцям", а від статечних депутатів парламенту.

Днями до польського Сейму [нижньої палати парламенту Республіки Польща - ІП] таки було внесено проект ухвали "Щодо геноциду, вчиненого ОУН-УПА проти поляків Східних кресів [зауважте, уже не Волині, а значно ширше - Авт.] в роках 1939-47 р.р." Паралельно до Сенату [верхньої палати] скеровано проект подібного змісту "Про встановлення 11 липня Днем пам"яті Мучеництва Кресов’яків". 

Колишні милі розмови про примирення і відповідні дії в руслі принципу "Пробачаємо і просимо вибачення", які були в часи Кучми і Ющенка, відійшли в минуле.

Тепер поляки діють інакше і з поспіхом - наче хочуть устигнути виконати програму з "розмирення", поки на Банковій сидить Янукович. За словами президента Польщі Коморовського, полякам навіть легше мати справу з Януковичем, ніж із його попередниками. Який сам гордо заявляє про своє польське коріння.

Появу таких документів можна було спрогнозувати з логіки розвитку подій, які відбулися протягом тільки останнього року.

Це й присвячена Волинській трагедії конференція істориків, на яку не запросили жодного українського науковця, це й відмова відмова польських правих депутатів вибачатися за акцію "Вісла", це й заява голови римо-католиків в Україні про те, що вони не будуть робити спільні заяви щодо примирення, бо поляками нема за що вибачатися, це українцям треба вибачатися за свій "неоязичницький" націоналізм.

Це й заява співголови Польсько-українського форуму, депутата Європарламенту Павла Залевського, який порадив історикам більше не вивчати обставини Волинської трагедії. Ми знаємо, мовляв, як усе відбулося, і знаємо, що це геноцид. Кайтеся, українці. Це й проведення "реконструкції Волинської трагедії" - вочевидно, наочно покажуть популярні в "кресовому" середовищі комікси про страшних українських садистів.

Це й позиція голови Інституту національної пам'яті Польщі Лукаша Камінського. Пікантна історія: 5 січня українська служба Польського радіо повідомила, що Камінський назвав події на Волині "трагедією" і говорив про "обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою". Невже, подумалося тоді, ми знову повертаємося до примирення?

Але ні, за кілька днів Польське радіо надіслало уточнення, в якому жирними літерами було виділено, що пан Камінський не говорив такої єрунди. Що пан Камінський вважає події на Волині "різаниною" і "геноцидними акціями українців". Це, на хвилиночку, позиція головного чиновника з питань історичної пам'яті Польщі.

Це й створення у польському Сеймі парламентської групи "з питань Східних Кресів". Чуєте, прикарпатці, галичани і волиняки? Це вами займуться польські депутати. На Рівненщині вже одним спробувала зайнятися польська прокуратура.

Це й, нарешті, прийнята цього тижня (49 голосів "за", проти і утримались - 0) ухвала міської ради Варшави встановити в районі Жолібож пам'ятник "Жертвам злочинів ОУН-УПА, здійснених на південно-східних землях Речі Посполитої в 1943-47 рр". Уже навіть не на "кресах", зауважте, а на ПОЛЬСЬКИХ землях. В 1947 році!

І це не єдиний такий пам'ятник у Польщі: перший відкрито у Вроцлаві ще в 1999 році, коли тільки заговорили про примирення, а пам'ятник жертвам УПА в Перемишлі довго мав основою композиції вигадану історію про знищення українськими людожерами польських дітей.

Власних дітей убила і повісила на колючому дроті божевільна циганка з-під польського Радома Маріанна Доліньська у 1923 році, але у "кресовому середовищі" переконані, що це зробили українці і хочуть переконати в цьому весь світ. Пам'ятник жертва УПА у Перемишлі до демонтажу "скульптури"

Подані до Сейму і Сенату законопроекти мають шанси бути проголосованими ще весною - чи в більш поміркованому, чи в радикальнішому вигляді.

Про що йдеться у цих документах?

До Сейму проект подала депутатська фракція партії PSL (аграрної центристської партії, союзника урядової PiS). Цим документом пропонується встановити 11 липня "днем пам’яті за жертвами геноциду вчиненого ОУН-УПА на Східних кресах Другої Речі посполитої".

Одночасно Сейм визнає ОУН та УПА (а також "по ходу" дивізію "Галичину" і українську допоміжну поліцію на службі Третього рейху) злочинними організаціями. Натомість висловлює "найвище визнання членам польської Армії Крайової".

Ініціаторами проекту ухвали Сенату стали 28 сенаторів. Документ підтримує встановлення 11 липня Днем пам’яті Мучеництва Кресов’яків. Далі – ті самі тези як під копірку. ОУН і УПА протягом 1939-47 років учиняли злочини проти поляків, а Армії Крайовій - слава.

Що це може означати? Наразі можемо сказати, що українська влада, яка була поінформована про негативні для іміджу України тенденції у польсько-українських відносинах, їх або проігнорувала, або подала недостатньо чіткий сигнал для польської сторони про неприйнятність подібних заяв.

Адже у такий спосіб польська сторона оголошує злочинним весь національний визвольний рух в Україні протягом 1939-47 р.р., чим ставить під сумнів прагнення українців на самовизначення, до речі, закріплене Конституцією України.

Що ж до часових рамок, згаданих у назві ухвали Сейму, то виникає ряд запитань. Із 1947 роком усе зрозуміло. Якраз цього року була проведена операція "Вісла", яка завершила процес насильницької депортації українського населення із земель Закерзоння. Таким чином частина депутатів Сейму намагається виправдати цей злочин польської влади.

А от із 1939 роком зрозуміло не все. Невже польський парламент хоче звинуватити ОУН та УПА у розв'язанні Другої світової війни? Попахує міжнародним скандалом. У суворому XX столітті такі випадки нерідко розцінювались як casus belli.

Цікаве двоємисліє - і АК, і УПА убивали мирних жителів в міжетнічному конфлікті, але АК чомусь можна прославляти, а УПА раптом стає "злочинною організацією". Польські поліцаї на німецькій службі убивали українців Волині у 1943-му і після нього, але засуджують тільки українських поліцаїв.

Чому ж польська сторона так наполегливо іде до цього? Чи не тому, що відчуває хитку позицію Києва? Чи, може, хоче отримати таку собі сатисфакцію за даремно витрачені зусилля на євроінтеграцію України? Ми не знаємо мотивації цього хитрого геополітичного задуму. Зрозуміло одне - це не примирення, а навпаки.

Як би там не було, але поляки приїздять і відкривають пам'ятники у Києві і Львові. Їм ідуть назустріч. І це правильно, бо ми ж пробачили і попросили прощення. От тільки поляки українців не пробачають. З українців сміються, з українців, які визволяли Польщу від нацизму, роблять різунів і посібників нацистів. У Польщі нищаться українські пам'ятники. У Польщі визнають героями організацію, яка співпрацювала із нацистами і знищувала євреїв та українців.

В Україні і за кордоном (в тому числі і в Польщі) мешкають мільйони людей, чиї родичі перебували в ОУН (не обов'язково бандерівській) або в УПА. Тепер їх усіх разом оголошують військовими злочинцями. Не конкретні прізвища, а лише за фактом перебування в організації. Твоя бабуся була в Українському Червоному Хресті УПА? Вона вчинила геноцид.

Якщо МЗС не знайде способу зупинити цей перегляд Нюрнбергу, буде купа ображених і купа нервових рухів. Ця спроба продовжувати давні історичні геополітичні розборки викличе тільки чергові зайві для обох країн рухи. Будуть голосування місцевих рад і встановлення пам'ятників жертвам Армії Крайової. Зараз в Україні немає жодного такого пам'ятника.

Це не вигідно нікому - ні Україні, ні Польщі. Невже історія нічому не вчить?

До речі, поки українська влада думає, як їй перетерпіти чергові "п'ять хвилин ганьби", свою відповідь підготували вже депутати Львівської міської ради. Нещодавно вони вдруге проігнорували вказівку президента Януковича та не включили до порядку денного питання про виділення будинку під т.зв. "Польський дім" у Львові.

На усі запитання щодо цього львів’яни резонно відповідають: "Нам достатньо щорічних дев’ятитравневих провокацій з боку проросійських сил. Бракувало нам лише одинадцятилипневих від поляків".

Після останніх польських ініціатив із "розмирення" важко не погодитися...

Президент СКУ сприяв євроінтеграції України під час зустрічей з високопосадовцями Ради Європи TOP

2 травня 2013 р.

22-25 квітня 2013 р., під час чотириденного візиту до Страсбурга, Франція, президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій зустрівся з високопосадовцями Ради Європи, щоб обговорити важливість просування євроінтеграції України.

Президент СКУ обговорив це питання з Президентом Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Жан-Клодом Міньйоном, з Комісаром з прав людини Ради Європи Нільсом Муіжнексом та з головами і представниками різних політичних груп і національних делегацій в Раді Європи, у тому числі з Великобританії, Литви, Німеччини, Польщі та Франції.

Президент СКУ наголосив, що підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною,безсумнівно, забезпечить потужний стимул до демократії і соціального прогресу в Україні. У іншому випадку Україна буде просуватись у сферу впливу Росії, значно підриваючи суверенітет України, спричиняючи подальше погіршення стану її людських прав та представляючи небезпеку створення нового Радянського Союзу.

Під час зустрічі з президентом СКУ Президент ПАРЄ Жан-Клод Міньйон зазначив, що після його недавньої подорожі до України він залишається позитивно налаштованим щодо процесу євроінтеграції України та додав: Я за підписання Угоди про асоціацію між ЄС і Україною під час саміту “Східного партнерства” у Вільнюсі в листопаді цього року”. 

Голова Комітету з політичних питань і демократії П’єтро Марценаро заявив, що “євроінтеграція України є в найкращих інтересах Європи і України. Тому принципове рішення, чи підписувати Угоду про асоціацію між ЄС та Україною, слід приймати, керуючись довгостроковими інтересами Європи, України та регіональної безпеки, стабільності і процвітання”.

Голова французької делегації в Раді Європи Рене Руке висловив свою згоду з позицією СКУ щодо євроінтеграції України, заявивши, що “євроінтеграція України дасть величезні переваги як для ЄС, так і для України. Підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною в листопаді у Вільнюсі є потрібним, оскільки воно сприятиме модернізації, демократизації та європеїзації України”.

ПідписанняУгоди про асоціацію між ЄС та Україноютакож підтримали Орінта Лейпюте, голова литовської делегації у Раді Європи, та член литовського Парламенту д-р Еґідіус Варейкіс, які відзначили, що “під час головування Литви в ЄС Литва сприятиме підписанню Угоди про асоціацію між ЄС та Україною на листопадовому Третьому саміті “Східного партнерства” у Вільнюсі”. Постійний представник Литви в Раді Європи посол Ґедімінас Серкснис приєднався до цих слів.

Взявши до уваги позицію СКУ щодо стратегічної важливості євроінтеграції України, Анн Брассер, голова Альянсу лібералівта демократів за Європу, підкреслила, однак, важливість дотримання країною стандартів Ради Європи.

Лука Волонте, голова Групи Європейської народної партії, акцентував на потребі припинити вибіркове правосуддя в Україні.

Андреас Ґросс, голова Групи соціалістів, наголосив на “важливості розбудови демократії в Україні”.

Евген Чолій також відзначив необхідність залучення громадянського суспільства до досягнення євроінтеграційних цілей України.

Співдоповідачі з питань моніторингу України з боку Парламентської асамблеї Ради Європи Майліс Репс і Марієтта де Пурбе-Лундін підкреслили важливість постійного залучення громадянського суспільства України до питань довгострокових переваг євроінтеграції України.

Під час зустрічі з сером Роджером Ґейлом, членом національної делегації Великобританії до Ради Європи, президент СКУ спонукав Великобританію вжити відповідних заходів, щоб Росія дотримувалась Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 р. (який також підписали Великобританія, США і Україна) та зупинила використання російського газу в якості політичної зброї проти України.

Президент СКУ мав можливість обговорити з Комісаром з прав людини Ради Європи Нільсом Муіжнексом питання про права людини в Україні та права національних меншин українців у Росії. Евген Чолій акцентував на тривалій стурбованості стосовно вибіркового правосуддя в Україні, а зокрема на продовженні ув'язнення колишнього Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Комісар відзначив, що він слідкує за ситуацією щодо прав людини в Україні та візьме участь у дискусії під час круглого столу, який відбудеться там у травні. Він також привернув увагу до свого недавнього візиту до Росії та до свого моніторингу ситуації щодо неурядових організацій.

У ході зустрічі з головою польської національної делегації в Раді Європи Анджеєм Галіцкім президент СКУ відзначив, що подальша євроінтеграція України покращить регіональну безпеку та стабільність. Вони також обговорили важливість чесно та у взаємопорозумінні порушувати питання, пов’язані з минулими конфліктами між українським та польським народами, щоб зміцнити їхні стосунки, а не розпалювати ворожнечі.

Президент СКУ звернув увагу голови та заступника голови Постійної делегації України в Раді Європи Івана Попеску і Сергія Соболєва, та постійного представника України при Раді Європи, посла Миколи Точицького на те, що владні структури України та члени опозиції мусять продовжувати демонструвати свої зобов`язання щодо євроінтеграції України конкретними діями, включно з реформами правової і судової систем України та припиненням вибіркового правосуддя.

Фото з зустрічей президента СКУ розміщені на веб-сайті СКУ.

СКУ є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів українців. СКУ об’єднує в своєму складі українські організації із 33 країн та підтримує зв’язки з українцями ще 14 країн. Заснований у 1967 р. як неприбуткова організація, у 2003 р. СКУ був визнаний як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом

Історики виклали у вільному доступі 10 000 документів ОУН та УПА TOP

image

Тепер в Інтернеті — 10 тисяч раніше не доступних документів про історію ОУН та УПА. Проект «Електронний архів визвольного руху» представили Львівський національний університет імені Івана Франка та Центр досліджень визвольного руху. Описані електронні копії систематизовані тематично та хронологічно, а сам Е-архів постійно поповнюватиметься.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Центр досліджень визвольного руху з участю Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» представили результати 3-річного спільного проекту «Електронний архів визвольного руху» (avr.org.ua). Проект втілено з ініціативи ректора Львівського національного університету імені Івана Франка Івана Вакарчука.

Е-архів визвольного руху з 19 березня 2013 року надав у вільний доступ через Інтернет понад 10 000 систематизованих та описаних електронних копій документів з історії ОУН та УПА. А надалі поповнюватиметься іншими, розповідаючи про минуле ХХ століття в Україні, структури визвольного руху, політичні репресії та діяльність нацистського та комуністичного тоталітарних режимів. Історики та волонтери проекту зібрали, систематизували та описали документи, щоб зробити більш зручним доступ для колег та усіх зацікавлених.

«Історія починається з джерел, — говорить науковий керівник проекту Володимир В’ятрович, — а Електронний архів — це зручно: зайшов, знайшов, завантажив. Тепер можна зосередитися на фактах, а не на місяцях очікування дозволу доступу до архіву чи пошуку серед приватних колекцій».

Директор наукової бібліотеки Львівського національного університету Василь Кметь зауважив: «Ми пам’ятаємо не тільки коли архівні документи видавалися з купюрами, а навіть коли їх переглядали спеціальні перлюстратори. Відкриття Електронного архіву, в якому представлені копії у повному вигляді, — це важливий крок, який сприятиме розвитку української історичної науки».

«Втілюючи цей проект, ми, зокрема, керувалися Рекомендацією № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів із забезпечення обов’язкової можливості для кожного з жителів дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії, як невід’ємної ознаки демократії», — зазначив керівник проекту Андрій Когут, експерт Центру досліджень визвольного руху, координатор робочої групи Української національної платформи Східного партнерства.

Розробники переконані, що Е-архів avr.org.ua є відповіддю на виклики часу: «Коли світ переходить на відкриті електронні бази даних архівів, Україна не може ховати інформацію про визвольний рух та політичні репресії за бажанням окремих чиновників. Якщо доступ до минулого обмежують посадовці, завдання істориків — не лише досліджувати, а й робити доступними первинні джерела. Електронний архів для нас і колег — це швидше, зручніше і дешевше, ніж багатотомні збірники документів», — пояснює Володимир В’ятрович.

Проект представили:

професор Богдан Котур, проректор з наукової роботи Львівського національного університету імені Івана Франка; к. і. н. Володимир В’ятрович, науковий керівник проекту Е-архів визвольного руху, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху; к. і. н. Василь Кметь, директор наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка; Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»; Андрій Когут, керівник проекту Е-архів визвольного руху.

Е-архів забезпечить відкритий доступ до історичних джерел, покращить оперативність у роботі з документами. Користувачі мають можливість як переглядати документи на сайті, так і скопіювати електронні копії у форматі .pdf.

Електронний архів українського визвольного руху (avr.org.ua) — спільний проект Львівського національного університету імені Івана Франка, Центру досліджень визвольного руху з участю Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Е-архів буде корисний дослідникам, історикам, студентам та аспірантам, усім, хто цікавиться історією України, СРСР та Центральної-Східної Європи у XX столітті, подіями періоду Другої світової війни, боротьбою народів СРСР за незалежність, історією тоталітарних режимів та репресій.

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху:
history@cdvr.org.ua

тел./факс: +380 32 247-45-22, +380 63 628-68-69

UCC established new Dauphin chapter TOP

WINNIPEG, Manitoba-April 13, 2013 - On Saturday, April 6, 2013, the Ukrainian Canadian Congress (UCC) National and Ukrainian Canadian Congress Manitoba Provincial Council met with the leadership of the Ukrainian community in Dauphin and Parklands region and is pleased to announce the establishment of a new UCC Branch in Dauphin and Parklands region, Manitoba. The Honourable Len Derkach, former cabinet Minister and Member of the Legislative Assembly of Manitoba, was selected as the inaugural President of the Dauphin and Parklands branch of the Ukrainian Canadian Congress.

“It is a tremendous accomplishment by UCC along with Provincial Council President Oksana Bondarchuk, past-President Lesia Szwaluk and UCC (National) Executive Director Taras Zalusky to establish a branch in Dauphin, the home of Canada’s National Ukrainian Festival. The UCC brings together all the diverse community organizations under one umbrella to unify, coordinate, represent and lead the Ukrainian Canadian community,” stated UCC National President Paul Grod. “The UCC gains its strength by reflecting and representing the interests of the grassroots of our community. The historic creation of this Dauphin and Parklands branch is a very tangible step in our efforts to continue to develop the Ukrainian community across the country and to increase the capacity of our organizations.”

The founding meeting of the UCC Dauphin and Parklands branch took place on Saturday, April 6, 2013, at Smith Jackson Ukrainian bilingual school in Dauphin. The meeting was attended by the leadership of the Dauphin area’s Ukrainian community as well as local Member of Parliament Robert Sopuck. “I am very familiar with the good work done by the UCC nationally and view the creation of a branch here in Dauphin as a very positive step for our community,” stated Robert Sopuck, M.P. for Dauphin-Swan River-Marquette.

The meeting adopted a constitution and by-laws for the branch and selected a president and executive.

The executive of the Dauphin UCC branch is as follows:

•           Hon. Len Derkach, President
•           Paul Trochanowski, Vice-President
•           Shirley Nowalkowski, Secretary
•           Jennifer Chatyrbok, Treasurer

“I would like to thank the Honourable Len Derkach for accepting to be the inaugural president of UCC Dauphin and Parklands Region. From his time in government Len is very familiar with the work of the Ukrainian Canadian Congress,” stated UCC Manitoba Provincial Council President Oksana Bondarchuk. “We believe that there will be tremendous benefits to the Dauphin and area communities to uniting under the UCC banner. Having this branch and the ability to share, cooperate and network will be beneficial to all Ukrainians in Manitoba.”

For more information, please check the UCC Manitoba website at: www.uccmb.ca

Edmonton’s Shevchenko lecturer addresses women’s rights in Ukraine TOP

17 April 2013—Over the last decade, the continued violation of women’s rights throughout the world has been garnering greater international attention. The specific ways in which different countries, including Ukraine, are dealing or failing to deal with these long-standing injustices are increasingly being brought to light.

This year the Canadian Institute of Ukrainian Studies invited Kateryna Levchenko, president of the International Women’s Rights Centre “La Strada–Ukraine,” to deliver the forty-seventh Shevchenko lecture. Dr. Levchenko is widely recognized as a strong advocate of women’s rights in Ukraine and is also known internationally for her work on the crime of trafficking in human beings, especially women and children. Her lecture, titled “Indifference to the Violation of Women’s Rights in Ukraine as a Social Problem,” was co-sponsored by the Ukrainian Professional and Business Club of Edmonton and was held on March 21 at the University of Alberta. Even though Edmonton experienced one of the worst snowfalls of the past decade that evening, Dr. Levchenko’s insightful multimedia presentation was well attended by members of the city’s Ukrainian-Canadian community and by academics. A lively question-and-answer period followed.   

Dr. Levchenko began her talk by emphasizing that an important aspect of modernization is the guarantee of effective civil, political, and economic rights for women. Ukraine falls far short of this ideal, even though it ranks as a modern industrial state. According to analysts at the authoritative World Economic Forum in Davos, Ukraine currently ranks sixty-third among seventy-five countries in the so-called global gender gap. The violation of women’s rights takes place in the context of daily violations of human rights in Ukraine, which suffers from political persecution, an inefficient judiciary, censorship of the mass media, and a high level of bureaucratic corruption. Added to this litany of problems are hundreds of cases of the prohibition of peaceful citizens’ assembly, along with widespread social instability and ineffective social policies.

Within this context, women’s rights in Ukraine are violated in a variety of ways. Salaries for men doing work of the same value as women remain 25 per cent higher, although women have increasingly become the principal breadwinners for their families. This is a major factor contributing to the ongoing feminization of poverty. Employers’ freedom to stress the preferred sex of a potential employee in classified ads, considered antiquated in the Western world, is common practice in Ukraine. Women with small children and women over the age of forty-five remain subject to discrimination when seeking employment. While many countries introduced quotas as temporary affirmative-action measures decades ago, Ukraine did not follow suit until 2007. Yet those draft laws were rejected in 2010, and to date no such legal provisions have been implemented in Ukraine, even among NGOs.

In the political sphere, women’s representation in the higher tiers of power remains low.   Currently, there are more than forty new women MPs in the Ukrainian parliament, but in a global context that is no cause for celebration, as Ukraine ranks 110th among 188 countries.

This “achievement” has drawn outrageous comments from various high-profile political figures. “If she is a woman, her place is in the kitchen,” declared Viktor Yanukovych in January 2010, when he was a presidential candidate. In March 2011, Prime Minister Nikolai Azarov noted in his explanation of official staff policy: “Some think that our government is too large, others think there are no women in it, and we have nobody to look at during cabinet meetings—only boring faces. With all respect to women, I would like to mention that carrying out reforms is none of women’s business.” Recently Dmytro Tabachnyk, Ukraine’s minister of education and science, commented that girls enrolled in master’s courses and Ph.D. programs are “not very beautiful.” In the Western world such utterances would probably cost a politician his career. Such commentary is congruent with the blatant sexism of advertisements distributed throughout Ukraine. Holiday packages are promoted as “Kitchen for a Wife; Vacation for a Lover,” and promotional photos of scantily clad women are used as sales fodder for the construction industry and cell-phone discounts.

Turning to the complex and politically charged situation of Yulia Tymoshenko, the former prime minister of Ukraine (2005, 2008–10), Dr. Levchenko provided an incisive analysis in a feminist context. Currently imprisoned for alleged criminal offences, Tymoshenko is a victim of political persecution in Ukraine. The indignation aroused by her imprisonment has served to legitimize and promote the cause of women’s political participation.

According to Dr. Levchenko, domestic violence in Ukraine continues to grow at an alarming rate. During the first nine months of 2012, of the nearly 85,000 calls concerning domestic violence received by La Strada, close to 90 percent were from women. Calls to the “La Strada–Ukraine” National Toll-Free Hot Line have tripled from 2009 to the present. The provision of social services is not only chronically inadequate but has become even more restricted because social support centres and temporary shelters are available only to people under the age of thirty-five. The gravity of the situation has been compounded in small towns and villages with the downsizing and closing of schools and medical institutions where women have sought shelter.

Dr.  Levchenko concluded her impassioned lecture by acknowledging that substantial gains have been made in women’s rights over the last few years. These include the formation of an Expert Council, of which Dr. Levchenko is a member. Established in 2009, it considers appeals regarding discrimination and prepares recommendations for the Ministry of Social Policy to counteract detected violations. To date, it has succeeded in dealing with some discriminatory advertising, although a lawsuit filed against Prime Minister Azarov for his sexist and disparaging comments was thrown out of court.

La Strada–Ukraine has initiated the documentation of gender discrimination in educational, cultural, and media spheres. These documents are used to file appeals under the aegis of the Ministry of Social Policy. La Strada–Ukraine has also partnered with NGOs and specialists in the Ministry of Social Policy to monitor special agencies and institutions that assist victims of family violence. In addition, La Strada–Ukraine has co-operated with the Ukrainian Women’s Fund to help victims of violence. Together they support other various non-governmental organizations. 

La Strada–Ukraine has established a museum of the history of women’s and gender movements, and its website has become an on-line centre of information about public opinion concerning women’s rights and gender equality. Thanks to the support of various NGOs, La Strada–Ukraine also offers educational, cultural, and informational programs. In 2011, a project was developed in Kharkiv to establish and operate a network of centres for gender education. Eighteen educational institutions are now involved. The process of women’s emancipation has also inspired well-known Ukrainian celebrities, from sports figures to movie stars. During the European Football Championships in Kyiv in 2012, they participated in La Strada–Ukraine’s “Red Card” campaign to attraction attention to domestic violence and sexual exploitation.

On the day after the Shevchenko lecture, CIUS held a forum at the University of Alberta titled “Trafficking of Women in Ukraine: Governmental and Non-governmental Responses.” The forum brought together scholars, community groups, and government officials from Ukraine and Canada to find ways to solve the problem of human trafficking in Ukraine—a crime with global ramifications. Dr. Levchenko also spoke at the forum.

The Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) is a leading centre of Ukrainian studies outside Ukraine that engages in and support research and scholarship in Ukrainian and Ukrainian-Canadian studies. If you would like more information on the Institute, please visit our website at www.cius.ca, facebook page at www.facebook.com/canadian.institute.of.ukrainian.studies?ref=hl or contact Dr. Bohdan Klid at (780) 492-2972; cius@ualberta.ca.

Канадський інститут українських студій (КІУС) — провідний осередок українознавчихстудій поза межами України, покликаний розвивати і підтримувати науково-дослідну роботу з української та українсько-канадської тематики. Щоб отримати детальнішу інформацію, просимо відвідати наш веб-сайт www.cius.ca, фейсбук www.facebook.com/canadian.institute.of.ukrainian.studies?ref=hl або зв’язатися з д-ром Богданом Клідом (780) 492-2972; cius@ualberta.ca.

Конґрес Українців Канади засновує новий відділ TOP

image

В суботу, 6 квітня 2013 р. Національний Конґрес Українців Канади і Конґрес Українців Канади провінції Манітоба зустрілися з провідництвом української громади Давфинського та Паркландського округів і раді оголосити про створення нового відділу Конґресу Українців Канади у Давфинському та Паркландському округах провінції Манітоба. Вельмишановний Лен Деркач, колишній кабінет-міністр та член законодавчих зборів Манітоби, був обраний першим головою Давфинського та Паркландського відділу Конґресу Українців Канади.

"Це величезне досягнення Конґресу Українців Канади, а також голови Провінційної ради Оксани Боднарчук, колишньої голови Лесі Швалюк та екзекутивного директора Національного Конґресу Українців Канади Тараса Залуського. Конґрес Українців Канади збирає усі різноманітні громадські організації під однією парасолькою, щоб об'єднувати, координувати, представляти та вести українсько-канадську громаду, - заявив національний президент Конґресу Павло Ґрод. - Конґрес здобуває свою силу відображаючи і представляючи інтереси рядових громадян нашої спільноти. Історичне створення цього Давфинського і Паркландського відділу є дуже відчутним кроком у наших зусиллях продовжувати розвивати українську громаду по всій країні і збільшувати потужність нашої організації".

Засновуюче засідання Давфинського та Паркландського відділу Конґресу Українців Канади відбулося у суботу, 6 квітня 2013 р. в українській двомовній школі Сміс Джексон у Давфині. В засіданні прийняли участь провідники української громади Давфинського округу, а також місцевий член парламенту Канади Роберт Сопак. "Я дуже добре ознайомлений з хорошою роботою, яку проводить Конґрес на національному рівні і розглядаю заснування відділу в Давфині як дуже позитивний крок для нашої громади", - заявив Роберт Сопак, член парламенту округу Давфин-Свен Рівер-Маркетт.

Засідання прийняло статут та підзаконні акти для відділу, а також oбрало голову та управу.

Склад управи Конґресу Українців Канади, відділ Давфин:

  • Вельмишановний Лен Деркач, голова
  • Павло Трохановський, заступник голови
  • Шерлі Новаковська, секретар
  • Дженіфер Чатирбок, скарбник

"Я хотіла б подякувати вельмишановному Лену Деркачу за прийняття ним позиції голови відділу Давфин та Паркланд Конґресу Українців Канади. З часу його праці в уряді Лен є добре обізнаний з роботою Конґресу Українців Канади, - заявила голова Провінційної ради КУК Манітоби Оксана Боднарчук. - Ми віримо, що українська громада Давфину та округи отримає величезні вигоди, об'єднавшись під лозунгом Конґресу Українців Канади. Маючи цей відділ і можливість ділитися, співпрацювати та комінікуватися буде корисним для всіх українців у Манітобі".

За детальнішою інформацією, будь ласка, відвідайте інтернет-сторінку Конґресу Українців Канади, відділ Манітоба, за адресою: www.uccmb.ca

In Search of a National Ukrainian Church: Ukrainian Orthodoxy in Canada and Ukraine TOP

http://www.umanitoba.ca/centres/ukrainian_canadian/ucco/Society_in_transition.pdf

Detrimental to UOCC? Who? Why? TOP

To Brothers and Sisters in Christ.

I wrote a conciliatory letter to Metropolitan Yurij and all of the 23 Consistory members (see attachment) on April, 23, 2011 in regard to the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church of Sts. Peter & Paul, Kyivan Patriarchate, in New Westminster and received his reply on November 2, 2011 stating that I am detrimental to the UOCC because I belong to the KP and he is, therefore, terminating my long standing membership of the UOCC even though I am still a paid up member in good standing as of to-day's date. This was done without due process according to the UOCC's By-Laws.  (see attachments of the two letters).

If I am detrimental to the UOCC because I also belong to the Ukrainian Orthodox Church - Kyivan Patriarchate would I be welcomed with open arms if I belong to the Moscow Patriarchate?

Who is detrimental?  A person who tries to save the Ukrainian Orthodox Church of Sts Peter & Paul in New Westminster as directed by Metropolitan John six years ago or the one who has prevented and denied the parishioners from having a priest for Liturgical and Funeral services.  We did not leave the UOCC but it was the Consistory that disaffiliated us from the UOCC. We, therefore, had to spiritually join the Ukrainian Mother Church, KP, so that we could have priests for Liturgical Services for our parishioners.

Fr. Hladio as Chancellor of the UOCC stated in his letter that our church in New Westminster is like a "Baba" (old woman) who is on life support and has to make sure that her death is peaceful and painless as possible.  Does Fr Hladio means to pull the plug on the "Baba" to hasten Baba's death to get her inheritance?

Not content with Fr. Hladio's unsuccessful actions the Consistory is continuing to choke "Baba" (our Church in New Westminster) financially with legal costs by involving her in litigation to get the inheritance by taking "Baba", who is still alive, to Court to get her property for $1.00 and ignoring my letter of reconciliation (see attached).

To our great sorrow the Consistory continued to take us to Court in the period of the Ukrainian Orthodox Great Lent.  This took place in  the Supreme Court on Thursday, 29 March, 2012.  Thank God the Judge postponed the hearing which enabled the parishioners to celebrate Ukrainian Orthodox Easter in peace in their beloved Church.  The UOCC has counter-sued us and again we are scheduled to a Summary Trial at the B.C. Supreme Court in New Westminster on 20th and 21st March, 2013.

Currently it has cost the New Westminster Church approximately $150,000.00 in legal fees and no doubt Fr/Lawyer Udod's and Mr Murdoch's legal bills for the Consistory would probably be greater than ours.  Who is paying for the Consistory's legal fees and how much are they? I heard that theirs is way over $150,000.00.  Do you know?  Have your Consistory delegates informed you?  If not, why don't you ask and ask where is the money coming from?

So far we have saved "Baba's" life for the past six years while the Consistory is constantly trying to pull the plug on "Baba" to take her inheritance.

Now, ask yourselves who is detrimental to the UOCC - the people who want to keep the Church alive or the Consistory who wants to take the Church for $1, close and sell the Church?

To the patriots and members of the UOCC we ask you to stand together - united.

There is a saying:  "United we stand.  Divided we fall"

We should be in communion with our 2 churches - UOCC and UOC-KP as "Brothers and Sisters in Christ" and not be dictated with whom we can pray or meet with.

We should be taking an example from the Ukrainian Catholic Church in Canada where they have no enemies amongst themselves in Ukraine and in Canada. They can do services with their priests from Ukraine in Canada whereas the UOCC will not allow any Ukrainian Orthodox KP priest to do a joint service in a UOCC Church.  But the UOCC can do a joint service with a Moscow Patriarchate which they are considered to be canonical with the UOCC.

Contrary to the Church's canons the Consistory also suspended Fr. Hryhorij Fil' for celebrating a Liturgy in our church when there was no parish priest assigned.

"The Epitome of Canon 4 of the Seventh Ecumenical Council held at Nicia in 787 AD states:

"and if anyone, through the power of gold, or of anything, or through his own whim's shall be found to have prevented any one of the Clergy who are subject to him, from the celebration of the Holy Offices, or shall have shut up a venerable temple, so that the sacred worship of God could not be performed in it, he shall be subject to the lex alionis"

The UOCC should be adhering to the canons as they now claim to be canonical.

Now, who is detrimental to the UOCC of Canada?  Is it the one who tries to save the Church for the future generations or the one who is choking/closing it and throwing out the members out of their beloved church onto the street - the church that was paid for by them with years of volunteering their free, and hard, labour with not a penny given by the Consistory to support the Church financially in any way.  There is no concern by the Consistory for the spiritual well-being of these parishioners in New Westminster.  It seems that the Consistory is more concerned about the money.

There is a saying:  "money is the root of all evil".

And you wonder why the parishioners are leaving the UOCC!  The numbers speak for themselves!

Refer to Fr. Ihor O's email to the Consistory re "Credit Cards" to verify this statement.

We are a small parish of approximately 40-50 members.  However, there are many smaller parishes with about 5 members and the UOCC is not going after their properties.  Maybe it is because the land in New Westminster is more valuable than in the Prairies.

We need your support.

Perhaps it will be your church next where appointed Trustees by the Consistory will be parachuted  o transfer your church property to the Consistory for $1 as they have tried to do so to our Sts Peter & Paul Church in New Westminster contrary to their written agreements not to do so.

We feel that closing the Church is not the Christian way when there are people who are begging to keep it open.  There is a video available where you see the parishioners begging Fr. Hladio to keep the Church open.  We also have this transcript which we can e-mail it to you on request.

Also my Affidavit submitted to the Court is available on request. All documents that are submitted and registered with the Supreme Court are open to the public and not, as stated by the Consistory, that the matter cannot be disclosed as "it is before the Court". This will give you more information.

There is a Ukrainian saying "cho pravda to ne hrih" - that truth is not a sin!

As the Consistory is continuing to choke us financially with legal costs in order to close the Church in New Westminster we are therefore appealing to Ukrainians, descendants of Ukrainians and non-Ukrainians to please consider supporting us morally and financially to keep our Church alive as this will set a precedent to keep your Church alive.  We would be very grateful for any financial support as modest as it may be by sending us a donation cheque payable to:

Ukrainian Autocephalous Orthodox Church of Sts Peter & Paul or
(Ukr.Auto.Orth.Church of Sts. P & P)
304 - 8th Street
New Westminster  B.C.  V3M 3R1

or to my home address:

5465 Cambridge Street
Burnaby.  B.C.  V5B 4P3.

Please pray for our Church's survival.

With Christian Love,

Anatoly

PS:  The letter to Metropolitan Yurij dated 23 April 2011 was also mailed to all 23 members of the Consistory of the Ukrainian Orthodox Church of Canada.

Metropolitan Yurij replied to my letter on 2nd November 2011.

Please forward this email to your friends and relatives so that the truth will be known.

Кому насправді належать українські православні церкви в діаспорі? TOP

( Джерело )

В діаспорі існує багато парафій, де віруючі навіть не здогадуються, до якого патріархату належить їх церква...

image

Днями неподалік Чикаго в Українському Православному Соборі Св. Андрія Первозванного (КП) відбулась літургія на честь чину “Торжества православ’я”, повідомляє Медіа-портал VIDIA.

У богослужінні брали участь 11 священиків з українських православних церков Київського Патріархату та українських греко-католицьких парафій Чикаго. Ця подія – початок низки заходів, приурочених до святкування 1025-річчя хрещення Русі.

Як зазначено на церковному сайті, українська православна парафія Св. Андрія Первозванного була заснована у чиказькому передмісті 15-го листопада 1970 року. Ідея побудови української православної церкви зродилася з багатьох причин. Найголовніша з них – збереження української незалежної православної церкви з її соборноправним устроєм, українською мовою в богослужінні та дотримання рідних звичаїв і традицій.

Проте, українській парафії Св. Андрія випало на долю боротися за свою приналежність до Київсього Патріархату. Адже від 1994 року церква перебувала під юрисдикцією Вселенського Патріархату.

Голова парафіяльної ради Іван Яресько пояснив, що саме відбувається з українськими православними церквами в діаспорі, і чому деякими українськими правосланими церквами опікується неукраїнський патріархат.

image

Іван Яресько, голова парафіяльної ради УПЦ Св. Андрія Первозванного (КП) в м.Блумінгдейл, США:

“Проблема з українськими православними церквами у США розпочалась від розколу української церкви, яка існувала в Америці вже від 1921 року. В той час церкви, які були збудовані в Америці в діаспорі були частиною Автокефальної Православної Церкви – тобто незалежної церкви, яка не належала ні Москві, ні грекам, ні Вселенському Патріарху.

В 1990 році Канадська Українська Православна Церква перейшла під юрисдикцію Вселенського Патріарха. Нібито, це було зроблено, щоб Вселенський Патріарх допомагав у визнанні незалежності Української Церкви в Україні.

Тоді у 1994 році і Українська Православна Церква в Америці перейшла під юрисдикцію Вселенського Патріарха. Проте, перейшли не всі парафії, бо деякі захотіли лишится незалежними. Тому і відбувся так званий розділ. Тоді одна з парафій у Нью-Джерсі судилася з церквою Вселенського Патріархату. Українська парафія втратила у судових тяганинах, проте вона виграла і відстояла свою незалежність. Церковне майно і церква – все залишилось в парафії.

Так само і ми в нашій церкві боролися 10-15 років, постійно задаючи питання щодо приналежності нашої парафії. Проте, ніколи не діставали відповіді, на нас ніхто не реагував. Ми вирішили не сплачувати внески до Вселенського Патріархату і заявили про своє рішення залишитися в українській церкві Київського Патріархату. Адже ми від самого свого народження були під юрисдикцією автокефальної церкви, а одже – незалежної. Коли ще був перший Патріарх Мстислав, ми всі були під його юристидкцією, а отже – в Київському Патріархаті.”

Нагадаємо, що насправді болюче питання приналежності українських православних церков в діаспорі виникло і в Канаді навесні 2012 року. Тоді православним священикам офіційно заборонили зустрічатися з Патріархом Філаретом, який прибув з офіційним візитом. Автором директиви був Митрополит Юрій, який звернувся до своїх підлеглих з благословення Патріарха Варфоломея І. Такий документ було розміщено на офіційному сайті однієї з церков у Канаді.

“Згідно з розпорядженням і за благословення Його Все-Святості Все-Святішого Патріарха Варфоломея І, “Патріарха Філарета” не можна у цей час вітати, ані справляти на його честь бенкети у парафіях Української Православної Церкви в Канаді, чи на території, яка їм належить,” – йшлося у розпорядженні.

“Ми співчуваємо Митрополиту Юрію. Оскільки він знаходиться під владою Вселенського Патріарха, він повинен його слухать. Як би я поступив? …Коли прийшов час, Україна стала незалежною державою, то я тоді вже сказав би, що це вже час, коли Бог благословляє, щоб ми від Москви відокремилися,”- запевнив тоді Патріарх Філарет під час свого візиту у Канаду кореспондентці місцевого каналу.

Медіа-портал VIDIA звертався з цього приводу до Української Православної Церкви у Канаді за офіційним коментарем, але відповіді ми не отримали.

Незважаючи на заборону, Патріарх Філарет тоді все ж таки зустрівся з віруючими українцями в Канаді; під час візиту його, зокрема, приймали в Українській Католицькій Церкві Св. Деметріуса. А українська спільнота Канади в той час зажадала пояснень заборон від Митрополита Юрія (Вселенський Патріархат).

На думку голови парафіяльної ради УПЦ Св. Андрія (КП) Івана Яреська, в діаспорі існує багато парафій, де віруючі навіть не здогадуються, до якого патріархату належить їх церква:

“Вселенський Патріархат хоче заспокоїти їх всіх, бо не бажає, щоб українці бунтували. Тому Вселенський Патріархат говорить те саме, що говорили нашій партафії: “Давайте почекаємо”. А скільки нам чекати? Ми маємо право мати свою українську церкву!”

За словами Івана Яреська, його парафія має чудові стосунки з українськими греко-католицькими церквами у США:

“Ми бачили, як в Україні на Софіївській площі УГКЦ і УПЦ (КП) молилися разом за єдність української церкви.

Те саме ми вирішили зробити і тут в Чикаго. На службі “Торжество Православія” у нашій церкві служили 11 священиків з українських греко-католицьких парафій і з парафій Київського Патріархату. Ми домовилися кожного місяця робити загальні служби у інших українських церквах Чикаго.

image

Служба “Торжество Православ’я” в УПЦ Св. Андрія Первозванного КП в м. Блумінгдейл, США

Найближчим часом ми пилануємо зробити низку заходів і тут в Америці з відзначення 1025-ліття Хрещення Русі і 80 річниці Голодомору. Ми плануємо зробити це разом з українськими греко-католицькими парафіями. Бо існує більше того, що об’єднує нас, а ніж розділяє. А політику треба відвести в сторону і робити те, що є найкраще для України.

Нашій і багатьом іншим українським парафіям лише потрібно, щоб люди брали активну участть у житті громади. Парафія Св. Андрія Первозванного Київського Патріархату сподівається на нових емігрантів, на їх активну участь і допомогу церкві “

Патриарх Кирил відмовився святкувати річницю хрещення Русі разом із Філаретом TOP

КИЇВ. 6 березня.

Глава РПЦ Кирил відмовиться святкувати Хрещення Русі поруч із главою УПЦ КП Філаретом, повідомляє "Комерсант-Україна".

Джерела видання в оргкомітеті з підготовки святкування 1025-річчя Хрещення Русі повідомили, що державні урочисті заходи попередньо призначені на 26 липня. У цей день в Києві у палаці "Україна" відбудеться центральний захід за участю Президента Віктора Януковича. За словами джерела, влада ще не визначилася з форматом проведення церемонії.

Незрозуміло, зокрема, чи буде в ній брати участь глава Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет, який входить до оргкомітету. Перед формуванням оргкомітету глава УПЦ КП заявив, що святкування 1025-річчя Хрещення Русі без участі Київського патріархату "може внести розподіл в українське суспільство".

Вже зараз відомо, що в разі присутності патріарха Філарета в палаці "Україна" церемонію не відвідає глава Російської православної церкви (РПЦ) патріарх Кирило, який планує прибути до Києва на урочистості.

"Для патріарха Кирила стало доброю традицією приїжджати в Київ у дні, коли церква відзначає Хрещення Русі. Не має намір він відмовлятися від своїх планів і в цьому році. Але він однозначно не буде присутній там, де з'явиться так званий патріарх Філарет", - заявив секретар відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ з міжправославних відносин протоієрей Ігор Якимчук.

Представники УПЦ КП та експерти в області релігії до такої позиції віднеслися зі здивуванням. "Патріарх Кирил тут гість, і дивно, що гість нав'язує свої правила і вибирає, з ким йому зустрічатися, якщо мова йде про державні заходи", - вважає секретар Священного синоду УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря). За його словами, патріарх Філарет готовий бути присутнім на заходах за участю предстоятеля РПЦ.

"Для глави УПЦ КП це не проблема, враховуючи, що патріарх Філарет був одним із тих, хто висвячував у єпископи майбутнього патріарха Кирила", - заявив архієпископ Євстратій.

Схожої думки дотримується і директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський: "Позиція глави РПЦ очікувана, але дивна, адже заходи в палаці "Україна" - це не спільний молебень, а щось подібне до святкового концерту, який не має ніякого відношення до церкви. Але, очевидно, небажання зустрічатися з патріархом Філаретом виявиться для патріарха Кирила важливішим традицій".

Нагадаємо, оргкомітет, до якого увійшли представники всіх українських православних церков, а також Української грекокатолицької і римсько-католицької церков, був створений в січні цього року.

Communist vs. Nazi crimes: the discrimination TOP

( Source )

Are Canada's leaders -- from government to the museum's board -- complicit in covering up the crimes of communism, which caused some 120 million deaths worldwide since the last century and some 10 million in Ukraine's artificial famine Holodomor alone, by accentuating those of the Nazis? Or are they are ill-advised?

Canada, a global leader in human rights, needs to take the lead in breaking the systemic silencing of Communist crimes against humanity. Highlighting Nazi crimes, which happened some 60 years ago and are no more, encourages today's Communist dictators and others to continue perpetrating them.

To date, the museum seems to prefer tokenism to dealing head-on with such inequality. Fair-minded Canadians must not allow this. It is un-Canadian in spirit and execution.

OKSANA BASHUK HEPBURN
Ottawa, Canada

Denigrating the memory

Re: Discontent remains on CMHR, Holodomor (April 9). No community's suffering should be elevated above all others in a taxpayer-funded national museum. But that is exactly what is happening at the Canadian Museum for Human Rights.

The Orwellian doublespeak that characterizes the CMHR's pronouncements on this subject is breathtaking, and unacceptable, no less offensive than the placement of the Holodomor exhibit near the CMHR's toilets, in and of itself denigrating to the memory of the many millions lost during this genocide and an insult to the Ukrainian Canadian community.

BORYS SYDORUK
Ukrainian Canadian Civil Liberties Association
Calgary

Re: "Discontent remains on CMHR, Holodomor" TOP

"Discontent" remains on CMHR, Apr. 9. 2013, by Kevin Rollason ( source ), is putting it mildly.  Are Canada's leaders--from government to the Museum's Board--complicit in covering up the crimes of Communism which caused some 120 million deaths worldwide since the last century and some 10 million in Ukraine's artificial famine Holodomor alone-- by accentuating those of the Nazis?  Or they are ill-advised?

Canada, a global leader in human rights, needs to take the lead in breaking the systemic silencing of Communist crimes against humanity.  Highlighting Nazi crimes, which happened some 60 years ago and is no more, encourages today's Communist dictators and other to continue perpetrating them.

To date, the Museum seems to prefer tokenism to dealing head-on with such inequality.  Fair-minded Canadians must not allow this.  It is un-Canadian in spirit and execution. 

Oksana Bashuk Hepburn
Ottawa, Canada

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент
Diana Merezhko
-- correspondent


John Heron
-- webmaster
www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

ePOSHTA acknowledges the technical support of blackseahall.ca in the production of the ePOSHTA Newsmagazine.