If you are having trouble reading ePOSHTA, click HERE.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть ТУТ.

image

December 7 грудня 2012
Vol.13 No. 16
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:

  Editorial

Power and Influence: Don't Miss the Chance

  Редакційна Сторінка

Влада і вплив. Не упустіть свій шанс
Скандальні вибори добігають до завершення. Що попереду?
  Focus

              Sponsored by:

               image
               Currency Exchange • Money Transfer
               Toronto • North York • Oakville/Mississauga

Ukraine: State of Chaos - A film for Al Jazeera
European Council on Foreign Relations: The EU and Ukraine after the 2012 elections
The West now views Ukraine as a country that has gone off the democratic track
Principle over realpolitik: US to approve Russia rights bill

  Фокус

А-ля геббелівська пропагандистська машина в дії - або Відповідь нещодавньому тимчасовому повіреному у справах України в Канаді Маркові Шевченкові
Українці – хто ми і звідки? Фільм: ДНК-портрет нації – ВІДЕО
"... та залишайся бидлом!"
Сценарій "failed state" стає для України реальним – чи встигнемо відійти від прірви?
Хочиш миру - Готуйся до війни!
Над всією Україною – безхмарне небо!

  Viewpoint

Incompetence reigns supreme
Yanukovych and Stalin’s Genocide

  Незалежний Погляд

Услід за скорботними вшануваннями
Змову закінчено
Закон замість поправки, або Про зміну віх і нев'їзних чиновників
Династія. Яка буде стратегія влади на 2015 рік
Коло революцій

  Call to Action

Petition to recognize Kyivan Patriarchate as equal to other Patriarchates
Letter to Ecumenical Patriarch in Instanbul to recognize Kyivan Patriarchate as canonical
Petition: Recognition of Holodomor as Genocide

  Заклик до дії

Петиція вимагє виходу Московського Патріархату із суверенних земель України
Лист: Прийшов час вимагати виходу Московського Патріархату із суверенних земель України + ВІДЕО
У Львові відключилу канал ТВі

  Events

Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
Chicago: Art Exhibit: A Dialogue -- Dec. 7-31
Oakville: Pavlo Lopata's art exhibit: Path to fine art & iconography - Dec. 7, 8, 9
Toronto: Yvan Baker - Kontakt TV - Dec. 8
Los Angeles: Gala benefit concert to benefit UCEF - Dec. 8
Detroit, MI:The Bandura Christmas Fundraiser - Dec. 8
Los Angeles: St. Nicholas Day celebration - Dec. 9
Toronto: Russian: A failing mafia state - Bill Browder CEO Hermitage Capital - Dec. 10
Toronto: Christmas toy drive for orphanage in Ukraine - until Dec .13
Toronto: Winter Wonderland Bingo - Dec. 14
New Year's Gala at KUMF Gallery - Dec. 31
Calgary: Plast Malanka - Jan. 19

  Події

Оквил: Павла Лопати виставка: Дорога до мистецтва та ікон - 7 грудня
Чікаґо: Мистецький діалог: Едвін Меєрс, Джордан Іванов, Васі Васевські -- 7-31 грудня
Торонто: Іван Бейкер - Контакт TV - 8 грудня
Лос-Анджелес: Свято Миколя - 9 грудня
Торонто: Зустріч Нового року в Мистецькій Ґалереії КУМФ - 31 грудня

  Programs & Conferences

Petro Jacyk Visiting Scholar Program (U of Toronto): Call for Applications
Toronto: Scholarship at NTSH Canada Conference -- Dec. 8

  Програми і Конференції

Торонто: Конференція - Члени НТШ Канади в Науці - 8 грудня
Стажування для студентів у Польщі. Заявки приймаються до 10 грудня
Журналістський конкурс "Приз Ґарета Джоунза" - до 15-го грудня
Львівщина: Конкурс «Я з повстанського роду!» - до 31 грудня
Літературний конкурс «Ми за тверезе життя!» - Роботи приймаються до 30 березня 2013

  Current Affairs

Torontonians remember the Ukrainian famine of 1930s
Human rights museum staff leave amid interference allegations
Putin’s repressive power is tested and found lacking
UCCLA launches 'Twelve Days of Christmas' postcard campaign
Ukrainian member of the Polish Parliament under attack for raising issue of the ethnic cleansing of Ukrainians in 1947

  Arts & Letters

IEU Features Brotherhood of Taras and its proto-nationalist program
Stalin would be proud of the current Yanukstani preSSident - VIDEO
Books and art by Alexander Motyl
The Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932–33 in Ukraine
Faces of Displacement  The Writings of Volodymyr Vynnychenko

  Культура

Школа Януковича з музейом присвячений президенту- ВІДЕО
Антін Мухарський: В Україні критична маса населення є біомасою – ВІДЕО

  Ukraine & the World

Ukraine’s flawed elections: A silver lining?
The $1bn deal that never was. “This tarnishes Ukraine’s image”
The Economist: Ukraine remembers the Holodomor

  Україна і Світ

LNG-проект влади схожий на вокзальну аферу: урядовців пора звільняти
Олег Соскін: НБУ, змушуючи юридичних осіб продавати валюту, перейшов до політики військового комунізму
Корреспондент: План «Б». Інтерв'ю з Віктором Пинзеником
Закон про референдум повністю знищує народовладдя в Україні
Рим висловив свою підтримку Юлії Тимошенко
Ставка на Медведчука

  History

Professor calls for firsthand accounts of the Holodomor

  Society

The Atlantic: Femen, Ukraine's topless warriors
Tryzub Scotland
Ukrainian pop singer joins cause to free jailed Pavlychenkos

  And the King is Nevertheless Naked!

Now we can blame the USA for creating Yanukstan !!!
Investigation: London complex with Ukrainian billionaires shows ‘blatant’ secrecy

  Релігія

По-християнськи? Ні. Та й і не по-православному...

Power and Influence: Don’t Miss the Chance TOP

 image of Oksana Bashuk HepburnOksana Bashuk Hepburn

Canada’s federal and provincial politics are poised to change: an opportunity for our community.

The federal elections in 2011 brought in a Conservative majority for Prime Minister Harper.  The Liberal Party of Canada, which historically traded power and influence for the role of opposition watchdog, failed to do both.  It squeaked in with 34 members handing over the official opposition to the NDP; a first-in - Canada’s- history event.

Meanwhile, the largest province, Ontario which has see-sawed between Liberal and Conservative rule -- the notable exception being the NDP government of Bob Rae (the then NDP-er) -- has seen its Liberal leader Dalton McGuinty resign creating a vacancy for the top post.

imageCanada’s Liberals are poised for change. The provincial leadership convention will take place January 25, 2012 and the federal Liberals will follow with a leadership election April 14, 2013. The race is on; the stakes are high: who will lead a charge to bring the Liberals back into the Ontario and federal legislatures?

Politics is a subject close to the hearts of Ukrainian Canadians.  But it was the Conservative Party that produced the big names including Governor General Ramon Hnatyshyn, Deputy PM Don Mazankowski. The Liberals have not matched these.  Yet!  The opportunity is staring us in the face.

To date, Justin Trudeau is the darling of the Liberal establishment. He certainly has the cache;  provenance, appearance and recognizable name.  His weakness lies in the fact that he hasn’t “done anything” to prove his royal jelly; the renaissance goatee and a pair of boxing gloves don’t quite cut it.

There is much speculation whether the Ukrainian community’s “favourite son”  Borys Wrzesnewskyj will give the man a run.  A most active and committed politician from Etobicoke (we were neighbours in Ottawa during his time in parliament), he lost to a Conservative by a mere 26 votes but that has not stopped him.  Borys Wrzesnewskyj attends a panoply of functions to show that he is keen to serve again.  He is expected to make a decision to run for the leadership in the next few days.  It will be a challenge to raise the much weakened Liberals; it may be that federally, they have nowhere else to go but up.  By running, Mr. Wrzesnewskyj indicates faith and commitment.  If he wins the leadership, it will be a first for the community; if he loses but the party gains, he stand a strong chance of being rewarded; perhaps a high-profile cabinet post. 

Gerard Kennedy, the former Ontario Education Minister (2003-06) has declared that he is contesting the Ontario Liberal leadership.  A most likable man, Gerard resigned his post to run federally against Michael Ignatieff .  He is well regarded among his peers in the Party and in the Ukrainian community.  He likes to say that he is “half” Ukrainian: his mother was Caroline Shumanski.

Both developments are excellent news for the community.  One -- better both -- leadership contestants will galvanize the Ukrainian community to get educated and involved in the policy issues, volunteer, and learn how to work the system. 

And there is more good news.  As Ontario Liberals move to choose their new leader, Yvan Baker plans to contest the nomination as the Liberal candidate in Etobicoke Centre, a process that we expect the Party to launch shortly.  The Liberal incumbent, Donna Cansfield has decided not to run again.  Mr. Baker has been active with the Party for many years and has worked with Donna and others, including Borys Wrzesnewskyj and Gerard Kennedy.   His mother Myroslava Oleksiuk is a leading light in the community perhaps best known as editor-in-chief of ePOSHTA (www.eposhta.com). His father is a businessman and entrepreneur who ran as the Progressive Conservative candidate in Parkdale High-Park in the 1993 federal election.

A management consultant, who has advised companies in a range of industries to help them overcome pressing strategic challenges, Yvan Baker also teaches MBA students at York University.  He has a strong track record of service in the wider Toronto area community contributing to such pressing issues as supporting youth victims of violence and economic development.  He is well known in the Ukrainian community as an organizer and doer.  As past President of the Ukrainian Canadian Congress (Ontario) he played an important role in the creation of the Ukrainian Heritage Day in Ontario. His vision: Ukrainian Heritage Day provides a special opportunity to celebrate with Canadians of all backgrounds the role that Ontario has played in successfully welcoming generations of Ukrainians seeking a better life here in Canada. We also commemorate the contributions of Ukrainian Canadians to our political, economic and cultural life in Ontario and across the country.

Yvan Baker is set to go.  His immediate challenge is to generate as many memberships as he can for the Liberal Party in the Etobicoke Centre riding to provide a firm base to win the nomination.  The only way to do this is with the support of the community: he needs you and when he calls don’t let him down.  Make the same commitment to Gerard Kennedy in his bid for the provincial party leadership and to Borys Wrsesnewskyj too.  Election time is power to the people time.  Use it in your best interest. 

Oksana Bashuk Hepburn comments on Canadian and Ukrainian political issues.

Get to know more about Yvan Baker
Watch KONTAKT TV
OMNI - TV - Cable 4
Saturday December 8
1:00 pm &  8:00 pm
Repeats Tuesday December 11 at 9:00 am

Contact:
647-98-BAKER  (647-982-2537)
contactyvanbaker@gmail.com

Влада і вплив. Не упустіть свій шанс TOP

image of Oksana Bashuk Hepburn Оксана Башук Гепбурн

Канадська федеральна і провінційна політика дозріла до змін: з`явилася нова можливість для нашого суспільства.

Федеральні вибори 2011 року принесли прем'єр-міністрові С. Гарперові разом із консерваторами більшість. Ліберальна партія Канади, яка раніше історично уступила владу і вплив заради ролі опозиційного сторожового пса, цього разу була не в змозі досягнути ні першого, ні другого. Вона заледве протиснулася до парламенту зі своїми 34 членами, здавши офіційну опозиційну нішу - вперше в історії Канади - Новій демократичної партії (НДП).

Тим часом, найбільша провінція Канади - Онтаріо, яка зазвичай гойдалася міжimage ліберальним і консервативним правлінням (єдине знане виключення в цьому сенсі - НДП уряд Боба Рея, який на той час був НДП-цем) - стала свідком того, як її ліберальний лідер Далтон МкҐинті подав у відставку, відкривши ваканцію до цієї високої посади.

Утім, канадські ліберали готові до змін.  Провінційна конвенція (з`їзд) проводу партії відбуватиметься 25 січня 2013 року, а ліберали федерального рівня продовжать вибори свого проводу до 14-го квітня 2013 року. Перегони розпочалися, ставки досить високі: хто стане провідником лібералів на марші повернення їх в онтарійську і федеральну законодавчі гілки влади?

Політика є близька серцю українських канадців.  Саме Консервативна партія дала суспільству такі великі імена як, наприклад, генерал-губернатор Рамон Гнатишин та віце-прем'єр Дон Мазанковський. Ліберали ні разу цього симетрично не осягнули.  Але!  Нагода кидає нам виклик!

На сьогоднішній день, Джастин Трудо є обласканий ліберальним істеблішментом. Він, безумовно, володіє таємною скринькою, зміст якої є його походження, імпозантна зовнішність і дуже знайоме - на слуху - ім'я.  Його слабкість полягає в тому, що він не "зробив хоча б чого-небудь", щоб довести свою так звану «шляхетність».  Ренесансну цапову борідку та пару боксерских рукавичок не можна вважати повним арсеналом, необхідним для перемоги.

Є багато міркувань чи дасть українська громада шанс свому “улюбленому синові”  Борисові Вжесневському. Найактивніший і найвідданіший політик, що представляв Етобіко (ми були сусідами в Оттаві впродовж його праці в парламенті) програв консерваторові лише 26 голосів, але його це не зупинило. Борис Вжесневський успішно справляється з величезною кількістю функцій, щоб доказати, що він має поважні мотиви бути знову потрібним.  Очікується, що він наступними днями прийме рішення взяти участь у перегонах за федеральне лідерство.

Це буде значним викликом - підняти дух досить занепалих лібералів.  Можливо, на федеральному рівні вони вже не мають куди далі котитися, а тільки підійматися вверх. Беручи участь у виборах, пан Вжесневський демонструє, що сповідує віру і відданість.  Якщо він здобуде лідерство, воно буде першим для нашої спільноти; якщо він втрачає, але партія перемагає, то він має добрий шанс на винагороду; можливо, йтиме мова про високу посаду в кабінетах.

Жерард Кеннеді, колишній міністр освіти (2003-2006) Онтаріо сповістив, що боротиметься за лідерство серед лібералів Онтаріо.  Найімпозантніший Жерард відмовився від своєї посади, щоб на федеральному рівні протистояти Майклові Ігнатьєву. Він користується великою повагою серед своїх колег, а також в українській громаді.  Він часто із задоволенням підкреслює, що є напів-українцем: його мати була Керолін Шуманські. Ці дві згадані події - чудові новини для нашої спільноти.

Один, а ще краще й обидва, суперники за лідерство стануть каталізаторами українського суспільства - задля усвідомлення політичних проблем і залучення до їхнього вирішення, зокрема через волонтерство. І ще: отримання досвіду щодо функціонування  політичної системи.  

Маємо й іншу відрадну вістку. У тому часі, коли ліберали Онтаріо підготовляються до виборів свого нового лідера, Іван Бейкер планує поборотися за своє висунення (номінацію) кандидатом від Ліберальної партії в Етобіко- Центр. Сподіваємося, що незабаром партія розпочне цей процес.  Чинний ліберал-депутат Донна Кенсфільд вирішила не брати участі в цих перегонах.

Пан Бейкер є дуже активний в Ліберальній партії впродовж багатьох років, працюючи спільно з Донною та іншими однопартійцями, зокрема Борисом Вжесневським і Жерардом Кеннеді. Його мати, Мирослава Олексюк, є промотором багатьох добрих починань у нашій громаді. Можливо, вона більше відома як головний редактор Інтернет-газети ePOSHTA (www.eposhta.com). Його батько, Дональд Бейкер, власник і підприємцець брав участь у федеральних виборах (1993р.) від Прогресивної консервативної партії в окрузі Паркдейл - Гай-Парк.

Іван Бейкер працює консультантом з управління, даючи поради компаніям різних галузей промисловості та допомагаючи їм уникнути стратегічних викликів. Іван Бейкер також викладає певні предмети кандидатам у магістри по бізнесу Йоркського Університету. Перелік його суспільної діяльності у Торонто та його околицях гідний подиву і похвали, зокрема, він займався такими невідкладними проблемами, як підтримка жертв насильства серед молоді. Окрім того, економічним розвитком регіону.  Він відомий в українській спільноті як добрий організатор і активний діяч.

Як недавній Президент Українського Канадського Конгресу (Онтаріо) він відіграв важливу роль у створенні Дня Української Спадщини в Онтаріо. Його бачення: День Української Спадщини забезпечує особливу можливість святкувати його разом із канадцями різного походження. Скажу, що провінція Онтаріо щиро вітала немало поколінь українців, які шукали кращого життя в Канаді. Отже ми також святкуємо вклад українськах канадців у політичне, економічне і культурне життя, як в Онтаріо, так і в усій країні.”

 Іван Бейкер – готовий до перегонів. Його найперший, нинішній виклик: домогтися якомога більшого членства Ліберальної партії в окрузі Етобіко-Центр (Etobicoke Centre), щоб забезпечити міцну електоральну базу для здобуття номінації. Єдиний спосіб це - заручитися підтримкою суспільства. А, значить, Ви йому потрібні. І коли він звернеться до Вас, не підведіть його. Візьміть таке ж зобов'язання і щодо Жерарда Кеннеді, підтримайте його в намаганні стати провінційним партійним лідером, так само підтримайте Бориса Вжесневського. Час виборів – час народовладдя.  Користайте з цієї доброї нагоди.

Оксана Башук Гепбурн, політичний коментатор канадських і українських ЗМІ

Запізнайте перспективного канадського політика Івана Бейкера

Дивіться на телевізійну програму Контакт
Сеґмент -Будьмо знайомі!
OMNI - TV - Cable 4
субота 8 грудня
1:00 по обіді
8:00  веч.
повторення у вівторок 11 грудня -- 9:00 рано

Зголошуйтеся до активності:

647-98-BAKER  (647-982-2537)
contactyvanbaker@gmail.com

Скандальні вибори добігають до завершення. Що попереду? TOP

image

Непокараний злочин породжує наступний, масштабніший і зухваліший. Передовсім підведемо підсумки під парламентськими виборами-2012, що були наскрізь цинічними, брутальними, брудними й нечесними.

Спершу про позитиви, яких вдалося досягти всупереч багатьом невтішним  прогнозам:

  1. Виявилося, що Партія Регіонів України – колос на глиняних ногах. Її можна бити й перемагати. Помимо гучних переможних фанфар регіонали фактично провалили парламентські вибори-2012 (за офіційними даними - 30%,  неофіційними – нижче 20%). Ці вибори показали, що електоральна підтримка ПРУ по всій Україні впала до катастрофічної позначки, найголовніше - у традиційній синій зоні, зокрема в порівнянні з позачерговими парламентськими виборами (ПРУ - 35,5%) скоротилася вдвічі. Деякі експерти стверджують, що в багатомандатних округах (за партійними списками) влада вкрала в опозиції не менше 10%. Вочевидь, останнє здійснено шляхом масштабних фальсифікацій  і маніпуляцій,  тиску, підкупу окружних і дільничних виборчих комісій, залучення суду до отримання потрібних владі результатів, а навіть «Беркуту» (міліції!) тощо. Не можна оминути лихими словами й протиправні дії Центральної виборчої комісії (ЦВК), яка чітко виконувала політичне замовлення Банкової. Що ж до виборів у мажоритарних округах, то саме їхнє проведення викликало вкрай негативну оцінку як у міжнародних спостерігачів, так і в міжнародних структур.

    Варто врахувати той факт, що в 2007 році ПРУ не знаходилася при владі, а В. Янукович ще не став узурпатором, який би підім`яв під себе всі гілки влади України. Утім, голосні фанфари ПРУ ніяк не є підтвердженням того, що ця псевдо політична сила, а точніше - бандитське угрупування, зможе самотужки сформувати парламентську більшість: для обрання голови Верховної Ради, штампування нових антинародних законів, потрібних Банковій для дальшого пограбування України. Нині в ПРУ (всього – 185 мандатів) і єдиний вихід: кнутом і кайлом заганяти у своє стійло нестійких опозиціонерів, тим паче - залежних від влади мажоритарників (50 депутатів).

  2. Опозиційним силам теж не вдалося отримати більшість у Верховній Раді (всього – 178 мандатів: ОО «Батьківщина» -101, «УДАР Віталія Кличка» - 40, В/О «Свобода» - 37). Головна причина: шулерський Закон «Про вибори народних депутатів України», внаслідок чого Україна повернулася до змішаної  виборчої системи (50%  - за пропорційною, 50% - за мажоритарною). Саме цей драконівський закон уможливив не тільки кричущі зловживання влади напередодні виборів, масові фальсифікації впродовж самих виборів, а й зухвалий підрахунок голосів на користь ПРУ на 18 виборчих округах.

    Слід зазначити, що при голосуванні виключно за пропорційною системою (партійними списками) більшість у Верховній Раді в кількості 242 депутати була б в опозиції. У цьому контексті потрібно теж згадати, що найхаризматичніші опозиційні провідники Ю. Тимошенко та Ю. Луценко були кинуті режимом В. Януковича за тюремні грати, через що не змогли внести свій вагомий вклад у перемогу опозиції.

    Прикметно, що на останніх виборах спостерігався новий феномен протестності, ні, не  зростання кількості «противсіхів» (цю графу в бюлетнях скасували), а підтримка електоратом партій крайнього правого й лівого крила політичного спектру: В/О «Свобода» - 10,44% (Західна Україна, центр), КПУ – 13,18% (схід і південь України). Останнє є свідченням того, що владі рано чи пізно буде непереливки. Однак порівняно невисока явка виборців по всій Україні (57,98%) вказує на те, що зневіра, розчарування, а навіть байдужість далі панують серед 40% українців. Зокрема спад активності виборців майже на 10% в порівнянні з 2007 роком спостерігався в суто помаранчевих областях – Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській. До речі, цей розчарований електорат може стати вирішальним чинником у битві за перемогу на президентських виборах-2015.

  3. Навіть шулерський закон про парламентські вибори, злодійкувате формування окружних і дільничних виборчих комісій (ОВК, ДВК), масштабні фальсифікації, повсюдне використання адміністративного ресурсу, підконтрольних ЗМІ, тиск і залякування виборців, їхній масовий підкуп, ганебне шахрайство в мажоритарних округах тощо не зможуть забезпечити ПРУ стійкої більшості у Верховній Раді.  Виглядає, що комуністи, традиційні спільники ПРУ, підуть у декларативно самостійне політичне плавання. Причина: наближення президентських виборів-2015, завеликі апетити «таваріщей», а також наростання суперечностей і незадоволення між нещодавніми союзниками.  Отже формування більшості майбутньої Верховної Ради, як і передше, буде здійснюватися під примусом, а навіть шаленим тиском. Нині при політичній різномаїтості параламенту досягти для ПРУ стабільності буде доволі важко, а  тому більшість матиме радше ситуативний і хисткий характер.

  4. Столиця України і Галичина продемонстрували цивілізаційне несприйняття донецького паханату , а навіть вороже ставлення до нього: ПРУ потерпіла крах на майже всіх мажоритарних округах цих двох надто важливих для України регіонів. Про позитиви цієї демонстрації: Київ здавна задає політичну планку всій Україні з усіма витікаючими звідси наслідками,  а Галичина як національний оберіг не підлягатиме тотальному знищенню.

  5. Нарешті значна частина українських виборців продемонстрували моральне щеплення від підкупу грошима, харчовими пайками, традиційною гречкою тощо.

  6. Однак найбільшим позитивом є те, що провладній більшості не вдасться реалізувати ідею-фікс: отриамти конституційну більшість у Верховній Раді. Саме остання  мала б послужити рятівним кругом для В. Януковича, тобто забезпечити йому другу президентську каденцію голосуванням у парламенті. А це могло статися тільки у випадку переформатування форми правління України з президентсько-парламентської в парламентську.

Про недоліки передвиборчої, виборчої й післявиборчої кампанії -2012:

  1. Повністю спотворено волевиявлення виборців: ПРУ вкрала перемогу в опозиції! Отже нинішню Верховну Раду можна вважати нелегітимною, а депутатів ПРУ як обраних недемократичним шляхом. За це рано чи пізно всім фальсифікаторам доведеться відповісти перед незаангажованим судом!

  2.  Передвиборча кампанія велася опозицією мляво, некреативно, без істотно нової комунікації з виборцями, модерних і водночас реальних програм виходу України з політичного й економічного ступору, не менше важливо – без яскравих і харизматичних лідерів.

  3. Знову маємо наступання на старі граблі: невміння опозиційних провідників домовлятися між собою та досягати повної координації дій до, під час і після виборів. Внаслідок цього в деяких виборчих округах змагалися між собою кандидати від різних опозиційних сил, що спрацювало на користь ПРУ, при тім - найбільшна провина лежить на УДАРі.

  4. У лавах ОО «Батьківщина» не відбулося повновартісного очищення від політичного непотребу, що не сприяло істотному збільшенню довіри виборців. Окрім того, спостерігалася невизначена й апатична позиція партії «УДАР Віталія Кличка», внаслідок не було змобілізовано до участі у виборах значну частину електорату.

  5. Відсутність плану «Б» на випадок масштабних і нахабних фальсифікацій при підрахунку голосів у виборчих округах, а також протиправних дій ЦВК. І не тільки. А й вироблення узгоджненої позиції провідників опозиційних сил щодо неадекватних дій ОВК, ЦВК. Невміння опозиційних лідерів організовувати масові протести під стінами ЦВК з метою забезпечення справедливих результатів виборів. А саме влада донецьких найдужче боїться багатотисячних протестів!

Окрім того, відсутність твердої позиції в перемовинах з ЦВК (владою) щодо результатів виборів у проблемних виборчих округах, зокрема відмова претензій до перерахунку голосів у низці округів. А владу донецьких урків таки можна було змусити виконати вимоги опозиційних сил: депутати доти не складатимуть присягу у Верховній Раді, доки ЦВК на проблемних виборчих округах не проведе перерахунок голосів за наявними в опозиції протоколами з мокрими печатками. І, зрештою, не проголосить справжніх результатів. Зрештою, опозиція мала добру нагоду долучити до цієї вимоги й персональне голосування у Верховній Раді.

Натомість через певні компроміси опозиція в найближчому часі матиме нову колізію: Верховна Рада старого скликання може ухвалити замість переголосування у 5-ти найскандальніших виборчих округах прийняття закону про перевибори, при тім - нового шулерського зразка, який, правдоподібно, зведе нанівець перемогу п`ятьох мажоритарників-опозиціонерів.

І – найважливіше: попереду – президентські вибори-2015. Доки влада донецьких братків не буде покарана міжнародними санкціями за масштабні фальсифікації й маніпуляції під час парламентських виборів -2012, не відчує тверду позицію опозиції, громадянського суспільства, доти щораз менше матимемо надій на проведення хоча б відносно чесних і прозорих президентських виборів-2015.

Практика всіх попередніх виборів – президентських-2010 (фальшування, терор супроти виборців синього поясу), місцевих виборів-2010 (усунення БЮТ від виборчого процесу, фальшування), парламентських-2012 ( зухвала демонстрація нехтування всіма чинними законами) – підтверджує давню аксіому: непокараний злочин породжує наступний, масштабніший і зухваліший.

Редакція еПОШТИ

Як виглядатиме склад нового парламенту (інфографіка)

( Джерело)

В Україні офіційно завершилися парламентські вибори. ВВС Україна подає склад парламенту, згідно з результатами виборів по партійних списках та одномандатних округах.

image

Голосування відбулося 28 жовтня 2012 року, результати виборів були опубліковані 13 листопада 2012 року.

Ukraine: State of Chaos – VIDEO TOP

( Source )
Nov 22, 2012


image(video source)

Filmmakers: Jill Emery and Jean Michel Carre

Has the eastern European country been returned to the grips of the powerful oligarchs and neighbouring Russia?

Ukraine, the biggest country in Eastern Europe, is sandwiched between Russia and the West. It was a vital player in the downfall of the Union of Soviet Socialist Republics (USSR) in 1991.

And the Orange Revolution in 2004 ended the corrupt autocratic pro-Russian regime.

But six years later, through the newly elected President Viktor Yanukovich, the head of the Party of Regions, it returned to the grips of its powerful oligarchs and Russia. So the people got neither the rule of law nor the democracy they had imagined.

Filmmaker view

By Jill Emery

It's terrible to lie in chains and rot in dungy deep,
But it's still worse when you are free,
To sleep and sleep and sleep.

(Taras Chevchenko, 1814-1861, a famous Ukrainian poet and author of the national anthem)

I visited Ukraine for the first time in 1963 on a school trip to Russia for pupils studying Russian in the UK. Ukrainian Nikita Kruschev had replaced Joseph Stalin at the head of the Union of Soviet Socialist Republics (USSR).

Ukraine, at the western extremity, was not like Russia - it seemed sunnier.

In the streets, young people gave us shy glances filled with curiosity, before lowering their eyes and hastening their pace. Talking to us meant danger for them. To them, we were from outer space - the enemy. But we soon found they were ready to take risks.

During our visit we were strictly controlled by our tourist guides. But at night we managed to escape their guard to meet two boys who had earlier thrown us a discrete ball of screwed up paper, which seemed to suggest a meeting place.

They were proficient in English, keen to know about the other side, rebellious, intelligent and curious. But they disappeared as soon as they heard the familiar sound of OGPU (secret police) officers nearby.

Unfortunately, Ukraine was another planet then, and to me it still is.

Ukraine has been shaped by centuries of invasion and today people of many different ethnic origins make up the population. The Ukrainians are an explosive, colourful, joyous people despite centuries of repression by big brother Russia. But the Orange Revolution was proof of what the people were capable of.

By the end of 2004, I returned to Ukraine with Jean-Michel Carre to start work on a film.

It was during this period that the revolution was fully underway in Ukraine. In the capital, Kiev, people thronged the streets, night and day, old and young, together, talking in groups about their revolution, their democracy. How proud and optimistic they were.

We felt that our own democracies had a bitter flavour, but these people were so positive, so sure. Why had the Orange Revolution taken place? What had led up to it? How was history responsible for the present? A film had to be made.

We continued to film over the next six years at parliamentary election times, meeting people in different towns and villages. Crossing the country on bumpy roads, we followed the relentless and glamorous Yulia Tymoshenko as she campaigned in Siberian weather, opened blocks of council flats or visited modest shops.

People threw themselves at her feet. She was the Ukrainian Evita Peron. President Viktor Yushchenko remained more discreet, patriotic but inefficient and - to most minds - seriously, physically and psychologically diminished by his infamous poisoning during the Orange Revolution.

In the interviews we obtained, he makes damning accusations against Russian President Vladimir Putin and speaks frankly of his hatred for Tymoshenko.

For the Ukrainian people, Yushchenko and Tymoshenko's "political divorce" after only months in office was the end of a soap opera dream and the beginning of the end.

It became clear that the country was still corrupt, the political infrastructure a mess, individual personalities too important and basic essentials still Soviet.

Today, Ukraine still seems so different from Russia. The "bandit state" created by serving President Viktor Yanukovich and his oligarch cronies is even worse than the one that preceded the Orange Revolution.

Since filming, one of our journalist's assistants became councillor for her village on the outskirts of Kiev. She created a petition to protect Kiev Forest from building developers affiliated with Yanukovich. But she has had to hire bodyguards to protect her and her family from the oligarch police.

Meanwhile, our co-producer, who is now campaigning in the elections, is under investigation for his role in our film.

I have also personally received an official legal summons in Ukraine to reveal how much money Tymoshenko's party allegedly paid me to make a film against the regime.

My only hope is that the new regime has gone too far this time and that the people will revolt once again.

European Council on Foreign Relations: The EU and Ukraine after the 2012 elections TOP

( Source )

Europe needs to realise that the political situation in Ukraine is deteriorating. Ukraine has become more authoritarian and corrupt - it is therefore essential for the EU to change its approach and abandon its “business as usual” attitude.

The parliamentary elections in Ukraine were a powerful reminder that democratic principles have been replaced by “political technology” and that the influence of oligarchs has reached new levels. Members of the literal and metaphorical “family” around President Yanukovych are using their power to enrich themselves on an unprecedented scale.

In a new ECFR policy memo,"The EU and Ukraine after the 2012 elections", Andrew Wilson argues that ignoring the problems in Ukraine would simply allow these worrisome trends to get worse.

What the EU should do:

  • Smart conditionality: The EU needs to redefine conditionality in three key areas: selective prosecutions, the conduct of elections and sustainable reform.
  • Rethink EU-Ukraine trade deals: DCFTA and AA ratification need to be linked to real progress in Ukraine and alternatives to a full implementation should be developed.
  • Fight against corruption:The EU should start auditing the activities of corrupt “family” companies in Cyprus, Luxembourg and Austria which are breaking existing EU law. 
  • Visa bans: The EU should develop a Ukrainian equivalent of the “Magnitsky List” starting with a visa ban on Renat Kuzmin, the deputy prosecutor responsible for the trials of Tymoshenko and former Interior Minister Yuriy Lutsenko.
  • Support for SMEs: The EU should help revive lending schemes for SMEs and support businesses that are worried by the rise of corrupt oligarchs.

Download: "The EU and Ukraine after the 2012 elections" (pdf) by Andrew Wilson and click here for a quick analysis on the election outcome by Jana Kobzova.

“The EU should not fear continuing to apply tough standards to Ukraine. But the EU needs leverage and should also work harder to show it is on the side of Ukraine’s beleaguered democratic, liberal and economically constructive forces. - It’s time to show Ukraine some tough love.” - Andrew Wilson

Contact
Andrew Wilson: mailto:andrew.wilson@ecfr.euandrew.wilson@ecfr.eu, +447920421066
Jana Kobzova: mailto:jana.kobzova@ecfr.eujana.kobzova@ecfr.eu, +447786008 683, twitter: @j_kobzova

This paper, like all ECFR publications, represents the views of its author, not the collective position of ECFR or its Council Members.

The European Council on Foreign Relations (ECFR) is the first pan-European think-tank. Launched in October 2007, its objective is to conduct research and promote informed debate across Europe on the development of coherent, effective and values-based European foreign policy.

The West now views Ukraine as a country that has gone off the democratic track TOP
( Source )
November 24, 2012

Steven Pifer
Director, Arms Control Initiative

Editor's Note: In the aftermath of the Ukrainian parliamentary elections, Steven Pifer tells Tyzhden’ (The Ukrainian Week) that the United States and European countries see Ukraine as moving away from a democratic course. This interview is also available on the Tyzhden’ web site in Ukrainian.

Ukrainian Week: Can you comment on the statement from the US State Department and the reaction of other Western countries regarding the Ukrainian election?

Steven Pifer (SP): If you look at how the US State Department, the EU and most European capitals reacted, it was pretty much a sense of disappointment about this election. It is not so much about what happened on Sunday (October 28, the election day – Ed.) because the voting looked like it went fairly well. It’s what happened before, like the abuse of administrative resources, uneven access to the media, questions about the transparency of the Central Election Commission’s operations. And, of course two of the main opposition leaders, Yulia Tymoshenko and Yuriy Lutsenko, were in jail. Compared to the presidential election in 2010 or parliamentary elections in 2006 and 2007, this election was a significant step backwards.

Ukrainian Week: So, now that election is over and the State Department has commented on it, what’s next?

Pifer: I think we will have to wait and see. The Yanukovych Administration had the chance to run a good election and get good marks. Some were ready to say that would have been enough for us to engage Ukraine in a more positive way. That argument can’t be made now because the election process was not seen as a step forward. I think Washington and other capitals will see this as just another piece of evidence of the Yanukovych Administration moving away from a democratic course. It cannot be good for Ukraine’s relations with the US and Europe.

Ukrainian Week: Could you explain the latest statement from the State Department and the resolution from the US Congress and Senate? What do they mean?

Pifer: Both resolutions reflect what the Congress really thinks about Ukraine. Administration officials have said that they are not considering sanctions against Ukraine at this point. However, the most recent resolution put forward by Senator Richard Durbin and approved by the Senate in September, called for visa sanctions against specific Ukrainians. I know that some in Ukraine said that the process was not correct or that it was not legitimate (among others, the Ukrainian Ministry of Foreign Affairs issued such a statement – Ed.). The most striking thing about that was that not a single senator spoke out against the resolution — and the US Congress has been very friendly towards Ukraine for the past 20 years. Now no-one is ready to defend the Ukrainian government. That suggests that the Congress now views Ukraine as a country that has gone off the democratic track. That’s a real problem.

Ukrainian Week: What do you mean when you talk about sanctions?

Pifer: I’d like to make it clear that there is a separation between the Ukrainian government and the Ukrainian people. The resolutions targeted specific individuals who are responsible for the democratic regression that we are witnessing. I think it is still too early to talk about the application of real sanctions by the Congress. What Kyiv should find worrisome is the fact that this conversation was not even being held just a year-and-a-half ago.

Ukrainian Week: Has there been a precedent of applying similar sanctions? The Congress has just passed the Magnitsky Act, but the Senate has not. What does this mean?

Pifer: The House of Representatives voted on November 16 to pass the Magnitsky Act.  The Administration had said that it already put a number of people connected to the case on a no-visa list. It did so partly because it would have liked to retain the right to impose this sort of sanction as an administrative decision, rather than as a result of Congressional action. Ten years ago, the US applied visa sanctions against some people from Belarus. So, there have been cases when the US government resorted to this, but it preferred to do so via administrative or executive decisions, rather than through the law. Ukraine is certainly not Belarus so far, but it is moving in that direction. Look at the very negative reaction from Moscow to the talk about applying sanctions in the Magnitsky Act. I think these kinds of sanctions do have an impact. And I think some people in the Congress are ready to use that approach as a potential tool if Ukraine continues to regress from the democratic path.

Ukrainian Week: Besides the election, what else could trigger sanctions?

Pifer: There are many different problems with democracy in Ukraine. One is the conduct of elections – the 2012 parliamentary election and the 2010 local election. In both cases, the processes seemed to be not as good as the presidential election in early 2010 or the parliamentary elections in 2006 and 2007. Another concern is the way that the Constitutional Court just decided to tear up the Constitution it had been operating under for five years, and change it to grant more power to the President. There is also concern about how the Verkhovna Rada has operated, and the arrests of other members of the previous government that are now in jail. That is something that never happened in Ukraine before. Only under this Administration have you had cases where officials from a previous government that lost went to jail. When it comes to charges against Tymoshenko for abuse of power because she allegedly cut a bad gas deal with Russia, the argument in the West would be that that was a political decision and she should be punished for it politically. And she was when she lost the election in 2010. Nobody in the West sees this as a criminal matter. And, certainly, the way the trial was conducted was seen as a farce in the West. No matter how much we are told that this was under Ukrainian legal procedures, this will not persuade the West. I regret to say all this. In 2010, I was one of the people who said that we ought to give Yanukovych a chance. He was elected in a free and fair process back then. He had an opportunity. But, unfortunately, we’ve been seeing consistent regression on democracy. After Yanukovych became president, there was an assumption in Washington that Ukraine did not want to join NATO. It seemed pretty clear that the Ukrainian population was not interested in joining NATO. And that was fine – that was a decision for Ukraine. I think Washington concluded in 2010 that the best way for Ukraine to draw closer to Europe back then was to get closer to the EU. But this democratic regression is making it harder and harder. 

Ukrainian Week: How will Obama’s victory affect US relations with Ukraine? Many experts claim that the White House is ready to view Ukraine as Russia’s sphere of influence as a result of the US-Russia relations reboot.

Pifer: I think the Administration of Barack Obama has been quite critical of Russia. The number of statements made by the White House and the State Department concerning democracy developments in Russia within the past four years has been striking. You will probably find more statements by the Obama Administration than you did from the Bush Administration. Ukraine should not only be considered in the context of relations with Russia. Ukraine may be held to a different standard than Russia, for two reasons. One may seem somewhat unfair. When the US is engaged in negotiations with Russia, there are a lot of other really big issues for the US Government, such as arms control, Iran and Afghanistan. In this sense, democracy in Russia is just one of many issues. There are probably not so many big issues on Washington or Europe’s agenda where Ukraine comes up, so democracy may get more attention. That’s not fair to Ukraine. The other difference - this one fair enough - is that Yanukovych has been saying consistently that he wants to join Europe and see Ukraine as a modern European state. So, Ukraine is held to a different standard than Russia, because Ukraine has articulated the goal of joining Europe. Unfortunately, having set that bar so high, the Ukrainian government is falling short of that standard under President Yanukovych. And it may be bad geopolitically for the West if Ukraine aligns more closely with Russia. But that threat doesn’t have any weight in the US or Europe. Closer integration with Russia may be a lot worse for Ukraine.

Principle over realpolitik: US to approve Russia rights bill TOP
http://www.worldaffairsjournal.org/blog/vladimir-kara-murza/principle-over-realpolitik-us-approve-russia-rights-bill?utm_source=World+Affairs+Newsletter&utm_campaign=007055ae43-Blog_Kara_Murza_Sinclair_Motyl_12_7_2012&utm_medium=email
December 7, 2012

                
 
 
   
   image
                         

   
      
   
   
   

Vladimir Kara-Murza

On December 20, 1974, as the US Congress, over the vehement objections of President Ford and Secretary of State Henry Kissinger, passed the historic Jackson-Vanik amendment limiting trade with the USSR over its lack of the freedom to emigrate, Soviet political prisoner camps were in almost open jubilation. The United States has established a vital precedent: for the first time, economic relations with a country were linked to its human rights record.

Forty years later, the amendment is no longer relevant. But the principle carries on. On December 6, 2012, the US Senate approved the House-passed bill H.R. 6156, which simultaneously repeals Jackson-Vanik and adopts the Sergei Magnitsky Rule of Law Accountability Act, which directly addresses the modern-day violations of human rights and the rule of law in the Russian Federation. The presidential signature has already been promised. “With this vote, we are setting a precedent for future trade agreements that tells the world that gross violators of human rights cannot escape the consequences of their actions even when their home country fails to act,” emphasized Senator Ben Cardin, a Maryland Democrat and the bill’s principal author. “Human rights cannot and should not be open to compromise.”

Sergei Magnitsky was a Moscow attorney who died in police custody in 2009 after being tortured and denied medical care. His “crime” consisted of uncovering a $230 million tax fraud scheme—the largest known in Russian history—which involved the previously seized assets of Hermitage Capital Management, an investment fund he was representing. Magnitsky’s testimony implicated several law enforcement officials. It was the same officials who placed him under arrest. More than three years after his death, not a single perpetrator has been punished: indeed, a number of Interior Ministry officials involved in this case have received promotions and awards. The most prominent investigation by Russian prosecutors involving Sergei Magnitsky has been, incredibly, the ongoing posthumous case against him.

The new US law imposes targeted visa and financial sanctions on individuals “responsible for the detention, abuse, or death of Sergei Magnitsky,” as well as for “extrajudicial killings, torture, or other gross violations of internationally recognized human rights” in Russia, which include “the freedoms of religion, expression, association, and assembly, and the rights to a fair trial and democratic elections.” The expanding provision of the law is especially important: the story of Sergei Magnitsky, alas, is not a one-off tragedy, but symptomatic of the general situation in Putin’s Russia, where politically motivated “justice,” state-sanctioned extortion, wrongful imprisonment, police abuse, media censorship, suppression of peaceful assembly, and electoral fraud have long become a horrendous norm.

The Magnitsky Act ends the impunity for those who continue to violate the rights and freedoms of Russian citizens and to treat state coffers as their personal pockets. It is no secret that many Kremlin officials and oligarchs who prefer the style of Belarus or Zimbabwe at home are opting for the West when it comes to their bank accounts, vacation homes, and schools for their children. Nothing will strike at the heart of Putin’s corrupt and autocratic “power vertical” more than the realization that even its boss—with all his patronage and oil money—will no longer be able to protect the ill-gotten gains.
This is, without doubt, the most pro-Russian law to have ever been passed by a Western country.

This is, without doubt, the most pro-Russian law to have ever been passed by a Western country.

 
А-ля геббелівська пропагандистська машина в дії - або Відповідь нещодавньому тимчасовому повіреному у справах України в Канаді Маркові Шевченкові TOP

Марта Онуфрів

Ну, не можна безперервно годувати світову спільноту, м`яко кажучи, побрехеньками в дипломатичній обгортці. Нагадаю, що за вікном ХХІ століття, час - надсучасних технологій і суцільної комп`ютеризації: кожну інформацію на предмет її достовірності можна миттєво перевірити. Нині в пересічного користувача Інтернет-мережі притягнена за вуха «правда», в кращому випадку, викликає гомеричний сміх. І про це слід пам`ятати димломатам, щоб не ставати посміховищем в очах особливо авторитетних читачів.   

Видається, що з певного часу працівники «контори» Костянтина Грищенка стали неймовірно заздрити своїм «папєрєднікам», тобто геббелівським пропагандистам.  Адже останнім жилося набагато легше:  після 100-разового тиражування брехні, за Геббельсом, мешканці Третього Рейху починали геть усе приймати за чистісіньку правду. Можливо, порівняння з нацистською Німеччиною - не цілком доречне, бо ж усім відомо, як закінчили і геббельси і фюрери. Однак завчасна пересторога нікому ще не зашкодила.

Утім, про парламентські вибори-2012 в Україні. Скажу, що моя думка набагато критичніша, ніж міжнародних спостерігачів. Бо ж сама була присутня в найскладніших областях України у статусі закордонного журналіста під час президентських виборів-2004, 2010, парламентських – 2006, 2007, 2012. Отже знаю про масштаби фальсифікацій донецького владного олігархату – на рівні синього поясу, а нині й усієї України - з особистих спостережень, викритих мною зловживань та ін.

Смішно говорити про якесь засвоєння уроків демократії авторитарною владою України. Позаяк і місцеві вибори-2010, і цьогорічні парламентські засвідчили наступне: влада донецького паханату не тільки переписувала закони про вибори виключно під ПРУ, але й задля перемоги регіоналів активно впроваджувала нові схеми виборчих фальсифікацій, вочевидь, не гребуючи старими. Окрім того, з метою значного зменшення електоральної підтримки опозиції режим В. Януковича протиправно ув`язнив найяскравіших і найхаризматичніших опозиційних провідників.

Безперечним є той факт, що українська опозиція погодилася на новий закон про вибори від  безвихідності. Адже ПРУ поставила опозиційним силам ультиматум: або підтримуєте своїм голосуванням запропонований нами закон, або ми самі проголосуємо за інший, але набагато гірший для вас. Свідченням прагнення режиму В. Януковича досягти «прозорості й чесності» є, зокрема, проведення місцевих виборів-2010 в Україні. Нагадаю, що підступним шляхом клонування політичних сил не було допущено БЮТ до місцевих виборів у багатьох областях помаранчевого поясу.

А ось під час виборів-2012 владу донецьких як неприкаяного шулера нестримно потягнуло на нові махлювання: шахрайське формування окружних і виборчих дільниць, використання адмінресурсу для підкупу виборців на мажоритарних округах, задіяння так званих правоохоронних органів, податкової інспекції та неправедного суду для залякування окремих опозиційних і незалежних кандидатів - аж до відкриття проти них кримінальних справ, підкуп голів, членів окружних і дільничних комісій, нахабна демонстрація владного беззаконня та свавілля, проголошення результатів виборів усупереч волевиявленню виборців на вісімнадцяти виборчих округах, залучення до відстоювання фальшивих результатів виборів окремих судів, «Беркута» (спеціального підрозділу міліції), бандитів із журналістськими посвідченнями, а навіть Центральну виборчу комісію.

Окрім того, фальсифікації здійснювалися й по багатомандатних округах (партійних списках), внаслідок чого опозиція сумарно не дорахувалася 10%.

Потрібно наголосити на тому, що влада ще не вичерпала свого злодійкуватого арсеналу: замість переголосування на п`яти проблемних округах планують провести перевибори, що в кінцевому висліді може звести нанівець перемогу опозиційних кандидатів.

Ні для кого не є секретом, яким чином режим В. Януковича формуватиме парламентську більшість: політичними хабарями, здійсненням тиску на поодиноких підприємців і членів їхніх родин, а також незалежних самовисуванців - через губернаторів, міліцію, прокуратуру, податкову інспекцію, зрештою, погрозами фізичної розправи тощо.

І насамкінець. У Верховній Раді неможлива будь-яка співпраця між провладною більшістю й опозиційними силами, позаяк лідери опозиційних сил Юлія Тимошенко й Юрій Луценко, ув`язнені за політичними мотивами, досі заходяться за тюремними гратами. Зрештою, клептократична влада, як кажуть в Україні, грає не за правилами, а з правилами, давно переступивши межу терпіння українських громадян.

Думаю, що занурення вас, пане Шевченко, як історика в глибини демократичних процесів було б набагато шляхетнішим заняттям, ніж писання політичних казочок задля відбілювання антинародного режиму, який нестримно наближається до свого логічного кінця.                        
                   
Марта Онуфрів, журналіст, публіцист, автор книг, громадський діяч


Українські вибори: нові уроки, нові враження
Ми все ще вчимося і потребуємо помочі друзів: голова місії

11/28/2012

Марко Шевченко

Недавні парламентські вибори в Україні привертають до себе багато уваги з-за кордону. Канада не є винятком.

Ми знаємо, що існують різні погляди на результати виборів. Дехто каже, що три опозиційні партії не зуміли об'єднатися в один блок, внаслідок цього не отримали найкращого результату. Інші відзначають низку виборчих порушень, які, за їхніми словами, призвели до в`яло текучої кампанії. Різні люди мають різні політичні симпатії, через що - хочуть вони цього чи ні – у них виникає специфічна реакція, яка залежить від того, чи подобаються їм результати виборів чи ні.

Так що ж маємо в підсумку?

У 2012 році парламентські вибори були проведені в рамках нової виборчої системи. Згідно з нею з 450 депутатів 225 повинні обиратися  й перемагати в одномандатних округах (як в Канаді), і 225 за партійними списками. Поріг для партій, щоб отримати представництво в парламенті було п'ять відсотків голосів виборців.

У результаті правляча Партія регіонів має 185 місць (72 за партійними списками і 113 завдяки перемозі в одномандатних округах), Об'єднана Опозиція «Батьківщина» - 101 місце (62 і 39 місць), партія «Віталія Кличка УДАР» - 40 (34 і 6), Всеукраїнське Об`єднання «Свобода» - 37 (25 і 12), Комуністична партія - 32 місць (всі за партійними списками). Решта 50 депутатів були обрані або від інших партій або як незалежні кандидати-самовисуванці. На жаль, повинні бути перевибори в п'яти одномандатних округах.

Таким чином, три опозиційні партії сумарно отримали 178 місць. Це майже стільки ж, скільки здобула правляча партія. Окрім того, в новому парламенті з'являться дві нові політичні партії: «УДАР» і «Свобода».

Я хотів би також відзначити, що екзит-поли практично показали ті ж результати, які були остаточно встановлені Центральною виборчою комісією. Крім того, Об'єднана опозиція «Батьківщина» і «Свобода» фактично отримали більше голосів, ніж згідно з прогнозами упродовж цього року.

Щоб мати більшість в парламенті, потрібно 226 місць. Конфігурація нової правлячої коаліції залежить від політичної відповідальності парламентських партій і депутатів, які будуть вирішувати, до кого приєднатися. Я надіюся, що незабаром ми отримаємо відповідь. Найголовніше, що українці проголосували і, таким чином, взяли на себе відповідальність за свій вибір.

Молода демократія

Звичайно, ми дійсно бачили конфлікти і порушення після голосування нав иборах, які, на думку міжнародних спостерігачів, відбулися без проблем і прозоро. Той факт, що порушення стали відомі й очевидні означає, що процес був прозорим і засоби масової інформації мали можливість їх вільно висвітлювати.

Ми чуємо від міжнародних та українських спостерігачів, що ці порушення не носили системного характеру і відбувалися тільки в декількох одномандатних округах, унаслідок суперечок між деякими кандидатами. Здається, що причиною став новий виборчий закон, який був прийнятий в Україні ще минулого року. Але правдою є те, що за закон проголосували в парламенті і правляча коаліція, і опозиція, всього 366 голосами із 450 депутатів. Таким чином, правила проведення виборів були взаємно вивірені та погоджені.

Я сподіваюся, що незабаром побачимо в новому українському парламенті між парламентськими політичними силами відповідальну співпрацю. Також я сподіваюся, що така майбутня співпраця, зокрема, призведе до корекції виборчих недоліків, які стали очевидними в ході цьогорічної виборчої кампанії.

Усупереч цьому, всі три опозиційні партії заявили, що вони не визнають результати виборів, але братимуть участь у новому парламенті. Відверто кажучи, деякі спостерігачі вважають таке становище непрагматичним і непослідовним. Імовірно, однією з причин, які привели опозиційні партій до рішення працювати в новому парламенті є те, що вони розуміють наступне: кількість мандатів у новому парламенті відображає українську громадську думку. А зараз маємо найкращий варіант як для правлячої партії, так і опозиції: почати працювати і виконувати свої передвиборчі обіцянки, що буде найкращим доказом їхньої здатності перебувати в законодавчій гілці влади.

Український уряд відкритий до зауважень, думок і пропозицій міжнародних спостерігачів і, звичайно, канадської місії спостерігачів, яка була однією з найбільших в Україні.

Україна, маючи молоду демократію, стала незалежною тільки 21 рік тому. Це сталося після більше ніж 70-річного панування авторитарного радянського режиму, де тільки одна правляча партія диктувала людям, що і як їм думати. Ми все ще вчимося і потребуємо помочі наших друзів, які можуть допомогти нам порадою і підтримкою.

Виходячи з цього, дозвольте мені ще раз висловити нашу щиру вдячність Канаді, яка першою із західних країн визнала незалежність України 2 грудня 1991 року. Нині Канада вносить свій великий вклад у демократичний розвиток сучасної України, в наші соціально орієнтовані економіки, зміцнюючи українське громадянське суспільство.

Марко Шевченка, тимчасово повірений у справах України в Канаді
editor@embassymag.ca
http://www.embassynews.ca/opinion/2012/11/27/ukrainian-elections-new-lessons-new-experience/42912

Переклад із англійської

Українці – хто ми і звідки? Фільм: ДНК-портрет нації – ВІДЕО TOP

( Джерело )
9 листопада 2012

Українці - хто ми і звідки? На це питання відповість унікальний телевізійний проект власного виробництва каналу "Україна" - "ДНК-портрет нації".
ільм розповість про масштабне генетичне дослідження з використанням новітніх технологій та із залученням кращих світових лабораторій і експертів, яке було проведено з ініціативи каналу "Україна". Проект поєднує формати науково-популярного фільму, реаліті-шоу, програми журналістських розслідувань, а також історичної кіно-реконструкції.

ДНК-портрет нації: бензин у вогонь арійського відродження
http://sd.org.ua/news.php?id=21427
Ігор Каганець, Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV

Українці в захопленні від фільму «ДНК-портрет нації», представленого донецьким регіональним телеканалом «Україна» 8 листопада 2012 р. Ми нарешті офіційно почули те, про що давно знали: українці є прямими нащадками легендарних аріїв, а Україна – колиска Арійської раси.

image

Для того, щоб арійська теза фільму виглядала переконливіше, його головним героєм став доктор наук Пітер Форстер – англієць, професор Кембриджського університету, що працює в Німеччині. Це один із провідних мікробіологів світу, фахівець із будови ДНК.

image

НЕПЕРЕРВНІСТЬ РОЗВИТКУ

Перевагою Пітера Фостера є те, що він співставляє результати генетичних досліджень з даними археології і лінгвістики. У нашому випадку він здійснив генетичну експертизу близько сотні сучасних українців. Україна його дуже зацікавила через те, що ця частина Європи була заселеною найраніше.

Хочете побачити, як жили українці 20 тисячоліть тому – поїдьте в Мізинський національний парк!

За словами вченого, у Скандинавії, Британії, Німеччині і навіть Польщі льодовиковий період завершився приблизно 11 тисячоліть тому, і ми не впевнені, що до цієї дати там взагалі було хоч якесь населення. А ось в Україні – 40 тисяч років безперервної людської присутності.

ТРИПІЛЬСЬКІ КОРЕНІ

У фільмі було озвучено, що українці – найдавніший культурний народ у Європі, якому вже 7,5 тисячоліть. Україна – це зерно, зародок, початок загальнолюдської цивілізації.

image

Продовження тут.

«…ТА ЗАЛИШАЙСЯ БИДЛОМ!» TOP

( Source )
27 листопада 2012

Сергій Філіпенко

image

Перефразовуючи рядки відомої пісні, скажу: «Дивлюсь в сьогодення тай думку гадаю…»

Вісімдесята річниця вшанування жертв ГОЛОДОМОРУ – ГЕНОЦИДУ 1932-1933 рр. Події не сивої історичної давнини. Війна проти УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. А, що змінилось сьогодні? Та нічого!

ДЕМОГРАФІЧНИЙ ГЕНОЦИД

Український незалежності 21 рік. Останній перепис населення проводився одинадцять років тому (2001 р.). За даними останнього перепису, нас вже не 52 млн. (як було в 1992 році), а 48 млн. Згідно з даними Держстату у липні цього року населення України на 1 серпня 2012 року становило трохи більше 45,5 мільйона осіб. У мене особисто ця цифра викликає величезний сумнів з огляду на те, що черговий перепис мав би відбутись в цьому році, але за розпорядженням Кабінету міністрів України, його відтермінували на наступний 2013 рік. Можливо вибори тут і не до чого?

ДУХОВНИЙ ГЕНОЦИД

Після розмов з обома своїми бабусями про той час, завжди задавався питанням: «Ну, невже люди не розуміли того, що їх знищують?» Дехто, звісно, розумів і піднімався на боротьбу, але повстання швидко придушувались, а інформація ретельно приховувалась. Український повстанський дух або розстрілювали кулеметами, або масово вивозили до Сибіру (одна з моїх бабусь вісім років «відпочивала» у Магадані, але це інша історія, яка стосується Другої Світової). До того ж, треба враховувати і вплив совєцької пропаганди і відсутність достовірної інформації для населення. З радіоточок віщали про рекордні надої і повернуті «вспять» річки, про індустріалізацію і колективізацію, а між тим, знищували український середній клас і сільське господарство, те, на чому споконвіку трималася економіка України.

ЕКОНОМІЧНИЙ ГЕНОЦИД

image

Знімаємо рожеві окуляри і вдивляємось у сьогодення. В Україні, як і в ті часи, українофобський режим. Поняття колективізації замінено оптимізацією (закривають і продають «з молотка» за копійки дитячі садочки, школи, лікарні і т.д.). Сучасна пропаганда віщає про кілометри збудованих доріг і стадіони «євростандарту», а під ці рекорди розкрадаються (через приватизацію) заводи, фабрики, порти, летовища, тощо. Знищене сільське господарство, полиці магазинів забиті «продуктами» з консервантами, емульгаторами, штучними барвниками (кожне наступне покоління більш хворобливе за попереднє, це наслідок вживання неякісної їжі). Після такої їжі два шляхи – або до аптеки, або на цвинтар. Але, на полицях аптек, також 75% фальсифікату, отже залишається один – останній шлях. І тут виникає наступне логічне запитання: «Хто кого понесе в «останню подорож»? Чи вони нас, чи ми їх?»

«Хто кого понесе в «останню подорож»? Чи вони нас, чи ми їх?» Але, повертаємось до теми – продовжую. Знищується освіта, наука, культура. Возвеличуються матеріальні, а не моральні та духовні цінності. Міліція виконує незаконні накази (усвідомлюючи їх злочинність). Суди приймають завідомо протиправні рішення (користуючись недосконалістю статей багатьох законів). Фальсифікатори безкарно фальсифікують вибори, крадучи голоси і спотворюючи волевиявлення народу. Опозиція – окрема тема для розмови. Не лідери – СЛІПІ ПОВОДИРІ В ПУСТЕЛІ! Двадцять років незалежності ми падаємо у прірву і сподіваємось, що прийде (або звільниться з ув’язнення) хтось і нас врятує. Дурня!

«ТОЛЕРАНТНИЙ» ГЕНОЦИД

А може є сенс спробувати почати АГРЕСИВНО пливти в зворотному напрямку? Звісно ж це не йде ні в яке порівняння з ГОЛОДОМОРОМ – ГЕНОЦИДОМ 32-33 рр., але СУЧАСНИЙ ГЕНОЦИД набув інших – ліберально толерантних форм. Його закамуфльовано під високий рівень безробіття, низький рівень заробітної плати і пенсій (аби ледь вистачало на жалюгідне існування), високі ціни на житлово-комунальні послуги (аби всіх зробити боржниками кимось приватизованих державних монополій), низький рівень соціального та медичного обслуговування (аби швидше повиздихали) і т.п. Нас ЗНИЩУЮТЬ під веселий регіт і соплі  в сяйві прожекторів телевізійних ток-шоу. І поки ми всі танцюємо, співаємо, шукаємо рідних, або намагаємось розсмішити г… коміків нас щодня, щохвилини, без зупину несе за течією по тому останньому шляху. А може є сенс спробувати почати АГРЕСИВНО пливти в зворотному напрямку?

КРИЗА МИСЛЕННЯ

Влада, яка тримається на залякуванні і грошах, нічого не варта. Влада міцна тільки при підтримці суспільства. (Ліричний відступ)

Як тоді, так і зараз ГЕНОЦИД українського народу має конкретні імена та прізвища. Потенційні кандидати «розстрільного» списку на двадцять другому році незалежності теревенять про дорожнечу і недоцільність повалення пам’ятників тоталітаризму. Про безглуздість перейменування областей, міст, вулиць названих на честь катів УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. Отак і живемо. Поруч із дерев’яним пам’ятним хрестом у Дніпропетровську, стоїть… гранітна глиба Петровського на площі Петровського (людини, яка завзято, із знанням справи, знищувала українців). Більш того, представники злочинної, комуно-фашистської партії ще й досі «воссєдают» в парламенті, отримують високу заробітну плату з нашого бюджету, користуються багатьма пільгами і досі люто ненавидять українців. Можливо в майбутньому (заради підживлення безглуздя і парадоксу) наших нащадків-рабів вигулюватимуть у смугастому одязі до настання комендантської години проспектом Ківалова, водитимуть строєм під конвоєм на роботу вулицею Колесніченка та влаштовуватимуть видовища (масові страти) у парку Симоненка до кожної роковини української незалежності.

Ну, як? Не соромно? А мені, соромно. Соромно за себе, за свою НАЦІЮ. Яка і досі дозволяє ГНОБИТИ себе низькосортним біозразкам «п’ятої колони» на власній землі і за власний рахунок.

Ну, як? Не соромно? А мені, соромно. Соромно за себе, за свою НАЦІЮ. Яка і досі дозволяє ГНОБИТИ себе низькосортним біозразкам «п’ятої колони» на власній землі і за власний рахунок. Прикро і соромно за те, що українці і досі (в час суцільної комп’ютеризації і новітніх мобільних технологій) не спромоглися зорганізуватись у потужний ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ПАТРІОТИЧНИЙ РУХ. Рух, який як виверження вулкану піднявся б із низу вивільнюючи енергію НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ І ІДЕЇ.

Отже, повертаючись до теми СУЧАСНОГО ГЕНОЦИДУ. Хто і коли порахує мертвих, тих, хто виїхав у пошуках кращої долі та ненароджених за часів української незалежності у «мирний» час? Бо черговий перепис населення швидше всього сфальсифікують, як і будь-які економічні показники та вибори.

P.S. Це, майже стенограма політдискусії «на трьох», яка відбулася в День вшанування жертв Голодомору. Виникла вона зненацька, після прохання одного співробітника про позику 20 грн. до зарплати. Слово за слово, про життя, про політику, моя вище викладена тирада, а позичальнику як горохом об стіну: «Все рАвно мы сичас лучше жЫвем чем при памаранчевых!». До подібного нерозуміння дійсності я вже звик (багато подібних екземплярів активізуються напередодні будь-яких виборів і мають талант відрізняти ЗАРАЗУ за партійними кольорами), але більше всього мене вразив наш третій, до останнього моменту мовчазний учасник дискусії, цитую: «Ну, якщо тобі хАрАшо жЫвется, навіщо ходиш та сшЫбаєш гроші? Насолоджуйся життям ТА ЗАЛИШАЙСЯ БИДЛОМ!».

На мій погляд дуже влучно і толерантно.

Сценарій "failed state" стає для України реальним – чи встигнемо відійти від прірви? TOP

image
Традиціі, перевірені часом

( Джерело )
27.11.2012

image

Анатолій ГриценкоУкраїнський політик, міністр оборони (2005—2007), голова Комітету ВР України з питань національної безпеки і оборони (від 2007), лідер партії "Громадянська позиція". Полковник запасу.

Не знаю, чому мовчать серйозні економісти. Як на мене – мали би волати на повний голос!

Що обговорює преса? Розклади в новій Раді, розподіл посад, хто скільки "тушок" до себе заманить, хто з міністрів залишиться в кріслі, а хто піде в Раду, якою буде розсадка депутатів, де вони житимуть, як працевлаштуються ті, хто не потрапив у Раду, хто наступним піде на вибори президента чи київського мера...

Економіка, якщо й висвітлюється, то через призму ціни на газ, податкових новацій, корупційних тендерів і схем приватизації. Окремі публікації як виключення лише підтверджують правило.

Хіба не видно, що в Україні – вже економічний дефолт, навіть якщо цього не осмілюються визнати?

Так само видно, що Янукович веде країну до повного дефолту – в економічному, політичному, соціальному й в усіх інших сенсах!

Якщо не схаменеться, або ми з Вами не допоможемо схаменутися, то Україна скоро перетне "червону лінію", точку неповернення – і може надовго скотитися до категорії "failed state". Без жодного перебільшення! Якщо не схаменеться, або ми з Вами не допоможемо схаменутися, то Україна скоро перетне "червону лінію", точку неповернення – і може надовго скотитися до категорії "failed state". Без жодного перебільшення!

Цитую не опозицію, а їхнього Фірташа: "На 1 жовтня 2012р. загальна заборгованість держави перед бізнесом з податку на додану вартість склала 40 млрд. гривень. Крім того, переплата з податку на прибуток склала 16 млрд. гривень".

Мінус 56 мільярдів – дірка в бюджеті. Це лише за двома показниками, два місяці тому, зараз ситуація гірша.

Бізнес – лежить, особливо малий і середній. Банки – теж, виробництво не кредитується. Падіння економіки влада вже дозволила зафіксувати й офіційній статистиці (вибори завершилися).

А борги, якими держава обростає щомісяця і щотижня, внутрішні та зовнішні?! Сплачувати їх треба десятками мільярдів, яких немає, а від економіки в такому стані – й не очікується.

Казначейські рахунки пусті, держава не здійснює платежі, передбачені Законом про бюджет, навіть мінімально необхідні – на зарплату, комунальні послуги, лікарні і школи...

Усі програми розвитку, по лінії усіх міністерств – згорнуто, їх з бюджету давно не фінансують.

Це – не дефолт?!

Що робить Янукович зі своїм Урядом?

Бюджет-2012 зірвано, багатомільярдні борги невиконання переносяться на наступний рік.

Бюджет-2013 відсутній. Не було його проекту ні у вересні, немає й дотепер. Попри всі обіцянки і оптимістичні запевнення Януковича у стабільності й відсутності кризи.

У нього й справді немає кризи: кожного дня преса рясніє новими прихопленими підприємствами, а за бюджетний кошт – дорогими маєтками, альтанками, ресторанами, автомобілями, вертольотодромами та іншими забаганками.

А вся країна продовжує летіти в прірву!

Зовнішній фактор – теж не на нашу користь. Відносини з міжнародними кредиторами заморожено, причини всім відомі.

Світова криза набирає обертів, на зовнішніх ринках – падіння, а від них сьогодні залежить 50% економіки України!

Що робити?

Янукович з кризою не впорається. Він насправді її створив, ї внутрішньо, і зовнішньо. У відставку він теж не збирається.

Уряд Януковича? Навіть оновлений, але з установками і цінностями Януковича – теж ні.

Нова Рада почне впливати на ситуацію? Мала би це зробити і, думаю, спробує. Але в обраному складі (більшість у Януковича), з куцими повноваженнями в системі влади, яку Янукович вибудував під себе в жовтні 2010 року – вплив Ради буде обмеженим.

Що залишається?

Преса. Громадський сектор. Народ. Всі мають прокинутися і діяти спільно!
Що залишається?

Преса. Громадський сектор. Народ. Всі мають прокинутися і діяти спільно!

Організований і потужний тиск на владу з метою захисту своїх законних прав і виведення країни з кризи – в цьому я бачу єдиний шлях, хоч він і важкий (причини теж відомі).

А якщо не вдасться?

Тоді бунти і потрясіння – лише питання часу. З непрогнозованими наслідками.

Або "добровольно и с песнями" – у Митний союз, нас там чекають. Сценарій "failed state", тільки вигляд збоку...

Хочиш миру - Готуйся до війни! TOP

( Джерело )
20 листопада 2012

Si vis pacem, para bellum
(«хочеш миру – готуйся до війни», латинський вислів)
Vae victis
горе переможеним», також латинський вислів)

Вся історія людської цивілізації – це історія розвитку і зміни різноманітних інструментів – знарядь праці, зброї, інформаційних, фінансових і політичних засобів впливу на суспільство. Серп, коса, кінна косарка, сучасний зернозбиральний комбайн – це знаряддя різних історичних періодів для забезпечення людини хлібом. Праща, меч, мушкет, гвинтівка, автомат, танк, атомна бомба – інструменти збройної боротьби між людьми в різні епохи. Книги, газети, радіо, телебачення, Інтернет – засоби інформування людей і одночасно – засоби інформаційного впливу. Те, що задумала людина, важко, а часто – і неможливо здійснити без відповідних знарядь. Щоб переконатись в цьому, спробуйте побудувати без сокири, молотка чи кельми хоча б примітивне житло. Часом один з інструментів може замінити інший – так мешканці російських дєрєвєнь раніше будували собі ізби (часом будують і зараз), використовуючи лише сокиру, яка так-сяк заміняла їм і молоток, і рубанок, і фуганок. Однак такий підхід має суттєві обмеження – історія не зафіксувала, наприклад, жодної спроби стоматолога за допомогою сокири лікувати зуби.

image

Спостерігаючи за тим, що відбувається в українській політиці, приходиш до висновку, що мало хто з представників і прихильників різних політичних сил розуміє причинно-наслідковий зв'язок між задекларованими цілями та необхідними інструментами для їх досягненнями. Політики не бачать засобів, як досягти великої мети і способу, як це зробити, а тому зазвичай ставлять собі посильні завдання, наприклад – «трошки» «подерибанити» бюджет і  державну власність. І треба визнати, що в цьому досягнуті значні успіхи. Така спрямованість помислів та дій призвела до абсолютно прогнозованого результату – «Руїну досягнуто», «Добробут подолано». Корупція, возведена в ранг державної політики, вже зруйнувала значну частину виробничого потенціалу, а його недоруйнована частина працює на два десятки сімей олігархів та наближених до них осіб. Що стосується 79% українських громадян, які живуть за межею бідності, то надій на «покращення» при такому стані справ вони не мають. І не тільки сьогодні, але й у найближчій перспективі.

Всі надії на краще, всю перспективу для країни закриває утворення на її тілі, за яким вже закріпилась назва «режим Януковича». Його «каркасом» є штатні українофоби, колишні комсомольські функціонери, люди з кримінальним минулим. Янукович тут – лише вершина піраміди, він забезпечує ефективне функціонування системи влади, що склалась. Узурпувавши владу в Україні шляхом незаконної зміни Конституції через рішення Конституційного Суду, ця компанія не збирається її полишати і буде намагатись боронити свої теплі місця всіма доступними засобами. Серед цих людей немає таких, які сповідували б хоча якісь принципи, за винятком «все краще – собі». Їх життєвий досвід заперечує необхідність дотримуватися моралі, ділитися з ближнім, співчувати. Власне, за рахунок цих «ближніх» і вирішують вони всі свої проблеми. Успіху (в їх розумінні) вони досягли, порушуючи закон – отримуючи хабарі, «відкати», а часом – опускаючись до банального здирання шапок з обивателів, і тому дивними виглядають сподівання тих виборців, які за них голосують, на те, що в країні буде зростати добробут, утверджуватиметься законність, викорінюватиметься корупція.

Однак, такі надії ще якось можна пояснити – люди не завжди достатньо поінформовані, не всі вміють логічно мислити, певна частина громадян має психічні розлади або проблеми з діяльністю головного мозку, особливо – у похилому віці. Значно більше запитань до представників так званої партійної опозиції, які намагаються діяти майже виключно в правовий парламентський спосіб – беруть участь у виборах, намагаються оскаржувати порушення виборчого законодавства у судах, а часом і відверто підігрують режиму.

Кілька риторичних питань до опозиціонерів, які були представлені у Верховній Раді цього, 2007 року, скликання: «Для чого ви підтримали проект закону "Про вибори народних депутатів України", внесений до парламенту Президентом 17 листопада 2011 року? Чи не тому, що розраховували не допустити у Верховну Раду своїх конкурентів з партій, які на той момент не були в ній представлені? І вас не зупинило те, що цей закон збільшує можливості використання «адмінресурсу» діючою владою і фальшування результатів виборів? І як вас після цього називати?»

Є питання (так само – риторичні) і до керівництва партій, які за результатами цих виборів (2012 року) представлені у Верховній Раді: «Ви надіялись на «чесну гру» влади і на чесний підрахунок голосів? Якщо ні, то чи розраховували ви відстояти голоси виборців, які за вас проголосували, в українських судах? Невже ви вірите у справедливість українських суддів?». Якщо відповідь хоча б на одне з цих питань: «Так», то виникають підстави задати ще одне: «Коли останній раз ви були у психіатра?».

Українські виборці намагалися дати противникам режиму Януковича необхідну більшість у Верховній Раді, незважаючи на мляву виборчу кампанію, прояви політичної корупції, відсутність якихось нових ідей щодо виходу з економічної кризи. Але результат відомий – Партія регіонів заявляє, що формує у Верховній Раді більшість, а її опоненти заявляють про свою перемогу, махінації та фальсифікації представників діючої влади. Якщо це перемога, то як виглядає поразка? Не маючи відповідних інструментів впливу на ситуацію, опозиція може лише струшувати повітря гучними гаслами і скаржитись. Скаржитись владі на… владу

image

Про те, що «партійний формат» не забезпечує не тільки перемоги над режимом, а й демонструє неспроможність самостійно захистити свій результат на виборах, не кажучи вже про реальний спротив, говорять вже й народні депутати, які потрапили до парламенту цього скликання. Так про це заявив нещодавно народний депутат України Олесь Доній. Він же говорив і про те, що подальшу діяльність варто спрямовувати на пропаганду об’єднавчих ідей не лише щодо трьох партій, які пройшли у Верховну Раду, а й усіх опозиційно налаштованих людей, громадських організацій, тощо, з метою створення реального потужного народного фронту для подолання правлячого режиму.

Звичайно, такий фронт краще всього могли б організувати опозиційні партії, або, принаймні, одна з них – у них уже створені на місцях хоча й слабкі (тут мені, звичайно, почнуть заперечувати), але все ж – структури, є певні фінансові ресурси, ці політичні сили відомі широкому загалу. Однак, такого бажання у керівництва цих партій щось не простежується. Це й зрозуміло – дії в позапарламентському форматі створять реальну загрозу режиму, його протидія неминуча, справжня боротьба з владою – річ ризикована, а партійним функціонерам є що втрачати. Янукович і його «проффесійна команда» вже показали, що їхнє правило – боротьба без будь-яких правил. В їх арсеналі – рейдерські атаки на бізнес, арешти і «посадки» опозиціонерів (це, зрозуміло, далеко не повний перелік). Перебування в опозиції у Верховній Раді дає все ж можливість вирішувати багато питань не тільки своїх політичних сил, але й свої власні проблеми. Можна досить комфортно чекати, поки ситуація сама по собі не зміниться на краще і не ризикувати надміру. Для переважної більшості населення очікування «з моря погоди» проходить без будь-яких зручностей.

Є ще одна причина, через яку малоймовірно очікувати широкої підтримки опозиційно-партійних ініціатив – після Майдану у 2004 році багато його учасників розраховували зайняти певні місця у владі. Але ті, хто отримав владу завдяки пориву мільйонів людей, забули про їх існування вже через кілька місяців. Чиновницький апарат, який при Кучмі остерігався красти відкрито і занадто багато, після «помаранчевої революції» залишився, в основному, на своїх місцях і повірив у свою необхідність, унікальність і безкарність. Якби ж то ті, хто продовжив тоді у своє перебування у владних кріслах, дійсно, були більш професійні, порядні, патріотичні… Наслідком відсутності ротації у владі стали ріст корупції, ще більше кумівство, процвітання самодурства дітей чиновників (так званих «мажорів»), відгородження влади від притоку «свіжої крові», «бетонування» практично будь-яких переходів між різними ярусами суспільної піраміди.

Серед «парламентських» опозиціонерів є помітна кількість тих, хто прийшов у владу завдяки подіям 2004 року. «Кинувши» активістів Майдану один раз, ці люди не можуть розраховувати на те, що знайдеться багато бажаючих з «натовпу» «підносити патрони», як це було в 2004 році. Сказане більшою мірою стосується ВО «Батьківщина», їх колеги з УДАРу чи з ВО «Свобода» такого негативного досвіду зазвичай не мають. Проте, якщо аналізувати дії об'єднаної опозиції після виборів, то можна прийти до висновку у її незацікавленості в революційному розвитку подій, хоча це – в інтересах принаймні 79% українців. Схоже, що влада, зачинивши у в'язниці саме Юлію Тимошенко і Юрія Луценка показала, що вона прекрасно розуміє «хто є ху» в середовищі опозиціонерів.

image

Чи означає це, що справа української революції безнадійна, адже всі (обидва) революціонери в середовищі опозиції сидять у в'язниці, а парламентські методи боротьби з режимом нейтралізуються узурпованою державною машиною? Частина суспільства думає саме так, покладаючи всі свої надії на «Юлю». Але, з одного боку відкидаючи інші можливості для боротьби з режимом, а з іншого – не бажаючи визнавати свою поразку, ці люди змушені наділяти пані Юлію надприродними властивостями. От, мовляв, вийде з тюрми Тимошенко, як варіант – звільнить себе (???!!!) і очолить боротьбу з режимом. Ці настрої не сприяють активізації спротиву, а, швидше, є відображенням розгубленості і пасивності цієї частини населення. Вкидання в інформаційний простір повідомлень про швидке звільнення Юлії Володимирівни, сприяє тому, щоб такі настрої продовжували тут домінувати.

Але схоже, що вся правда полягає в тому, що Ю. В. буде сидіти в тюрмі до відсторонення від влади Януковича, а можливо – і його «паслідовніків». З цього випливає, що повалення режиму буде відбуватись без її активної участі. Тому тим, хто цього дійсно прагне, варто зосередитись на ефективному вирішенні завдання з ліквідації цього режиму, не очікуючи виходу Тимошенко.

Аксіомою є те, що Майдан сам не збереться, а опозиціонери в парламенті можуть його зібрати лише під тиском «знизу». Ще раз нагадаю, що їм є що втрачати, а революція – не депозит в швейцарському банку. Менеджерами нового Майдану можуть стати люди:

1. Амбітні, кому режимом закритий шлях «нагору».
2. Обурені до глибини душі тим свинством, яке відбувається в країні.
3. Сильно ображені режимом (наприклад - втратили бізнес).
4. Патріотично налаштована молодь, яка не бачить шляхів для самореалізації.
5. Старше покоління, яке переживає за майбутнє своїх дітей і внуків і має часто управлінський досвід навіть кращий, ніж у представників сьогоднішньої влади.

Цей перелік категорій «кадрового резерву Майдану» не є вичерпним.

Їх підтримають і менш революційно налаштовані люди, якщо будуть бачити серйозну підготовку до серйозних подій. Вона, власне, вже стихійно почалася. Завданням поточного моменту є створення позапарламентських структур (навіть поверховий аналіз показує ефективність формату широкого громадського руху). Для цього необхідно налагоджувати «горизонтальні» зв'язки і проводити консультації тих, хто готовий взяти на себе організацію цього процесу хоча б на рівні вулиці, села, міста, області. Не треба сидіти і чекати з моря погоди, а з тюрми - Тимошенко.

Ті, хто заперечують необхідність розбудови громадського руху, або не розуміють безперспективність боротьби з режимом у виключно парламентському форматі, або свідомо намагаються збити революційну хвилю, яка піднімається в Україні. Дійсно, як захистити результати виборів у судах, якщо судді в Україні спочатку оглядаються на Банкову, потім вираховують, що на цьому можна заробити, а вже після цього – починають читати Конституцію і закони України? Змінити цей порядок вони можуть лише в тому випадку, якщо на вулиці Києва вийдуть хоча б півмільйона обурених громадян. Така кількість людей, які виступають на боці правди і справедливості – серйозний аргумент навіть для корумпованої української державної машини. Влада цього боїться і такого сценарію всіляко намагається не допустити – адже надій на силове втручання міліції в такій ситуації мало. На не дуже поки що чисельних акціях опонентів режиму міліціонери «не на камеру» відверто говорять, що у випадку багатолюдних протестів вони не втручатимуться в перебіг подій. Судячи з того, що перед виборами «регіонівська» більшість у Верховній Раді гарячково озброїла охоронні структури спецзасобами і травматичною зброєю, влада це розуміє і не розраховує на лояльність «силовиків» у разі масових протестів.

image

Охоронні структури олігархів у цій ситуації є останньою опорою режиму, але спроба їх застосувати не врятує режим, а лише призведе до радикалізації дій опозиції. Не варто все ж свідомо створювати ситуацію, коли у режиму виникне спокуса задіяти охоронні структури для розгону демонстрацій. А спровокувати такі дії може відсутність у опозиційного руху інструмента для адекватного реагування на цей варіант. «Хочеш миру – готуйся до війни!» – ця істина відома вже тисячі років, і не варто її забувати. Тому потрібно готувати відсіч  і таким діям, які виходять за рамки правового поля, не сильно розраховуючи на захист своїх прав українськими правоохоронними органами. Адже режим вже не раз показував, що не дуже переймається законністю та демократичністю своїх дій.

Наостанок хочу зауважити, що створюючи позапарламентські структури, опоненти режиму Януковича не повинні орієнтуватись на силове розв'язання протистояння між владою і народом. Однак, вони повинні бути готові до різних варіантів розвитку подій. Утримати ситуацію в правовому полі абсолютно реально. Але влада, яка ігнорує свої ж закони і не оглядається на інтереси своїх громадян не епізодично,  а системно, буде триматися в правових рамках лише, якщо побачить достойну силу, що їй протистоїть. Маємо створити цю силу, тому що - Vae victis.

 
Над всією Україною – безхмарне небо! TOP

( Джерело )
3 грудня 2012

Микола Осіпчук

Нова влада не з неба звалюється,
 а виростає, виникає поряд зі старою,
проти старої влади, у боротьбі проти неї.
Владімір Ульянов-Лєнін

12 серпня 1985 року авіалайнер Боїнг-747SR компанії «Japan Airlines»,  реєстраційний номер JA 8119, що здійснював рейс JAL 123, зазнав катастрофи за 100 км від столиці Японії – міста Токіо. Ця катастрофа стала другою за кількістю жертв після трагедії на острові Тенеріфе за всю історію авіації (не враховуючи терористичний акт 11 вересня 2001 року) і найбільшою катастрофою одного літака. 15 членів екіпажу і 505 пасажирів загинули. Вижило тільки 4 людини.

Така масштабна пригода сталася через помилку при ремонті авіалайнера, який передував катастрофі. Тому після злету, незважаючи на героїчні зусилля екіпажу, політ невідворотно наближався до фатального завершення. В одній з телепередач розповідалося про те, що аналіз «чорних скриньок» (особливо міцних пристроїв для запису дій і переговорів екіпажу, які мають вціліти при катастрофі лайнера) показав, що після руйнування неправильно відремонтованих елементів літака екіпаж міг взагалі робити будь-що – навіть просто сидіти, склавши руки – катастрофу відвернути було вже неможливо. Тобто, політ міг закінчитись благополучно, але для цього мали бути виконані всі необхідні дії ще до злету.

Про цю катастрофу я вирішив нагадати тому, що події, які відбуваються в українській політиці зараз, мають подібні риси з тим, що відбувалося в японському небі в середині 80-х. Після приходу до влади Януковича, вже через кілька місяців стало ясно, що байки про «покращення життя вже сьогодні», «Україну для людей» і «команду проффесіоналів» були потрібні виключно для того, щоб опанувати основними важелями влади, замаскувати справжню мету, яка полягає в тотальному пограбуванні українського народу. Як виявилось, список тих «людей», кому покращало, разюче співпав зі складом «високопроффесійної команди».

image

Атака Януковича і К0 на дрібний і середній бізнес, на соціальні права українців і, особливо, на українські мову, культуру, традиції породила запит у суспільстві на нову патріотичну силу, яка спроможна відстояти права народу і захистити його інтереси від надмірних апетитів олігархів. Успіх на виборах ВО «Свобода» і УДАРу показав, що українські громадяни знаходяться в пошуку політичного знаряддя для протидії антинародному режиму. Однак, вибори також показали, що існуючого знаряддя не достатньо для усунення «проффесіоналів» від влади. Перемігши за партійними списками, опозиція віддала владі мажоритарні округи, і на сьогодні, 3 грудня 2012 року, Партія регіонів одноосібно готується створити більшість у Верховній Раді. Потрібно звернути увагу ще й на ту обставину, що близько половини виборців не прийшло голосувати, а це свідчить про кризу довіри до партій, представлених в українському політикумі, з боку значної частини суспільства. І така тенденція має свої суттєві підстави для існування.

Нерозуміння цього питання приведе, в кращому разі, до «випуску пари в свисток», в чому зацікавлений режим і на що зорієнтовані «наші» спецслужби. Для того, щоб подолати режим Януковича, потрібно чітко розуміти – з ким маємо справу, в чому полягає його сила і які є слабкі місця. Без цього неможливо спрямувати неприйняття більшістю українського народу політики, яку проводить Янукович і Ко, в те русло, яке забезпечить повалення цього режиму. Нерозуміння цього питання приведе, в кращому разі, до «випуску пари в свисток», в чому зацікавлений режим і на що зорієнтовані «наші» спецслужби. Звичайно, людина, яка вважає себе патріотом України, може вибрати ту форму свого особистого спротиву режиму, яка їй найбільше підходить – брати участь в акціях протесту, розповсюджувати матеріали відповідного спрямування в соціальних мережах або роздавати листівки, просто роз'яснювати своїм друзям чи колегам по роботі суть антинародної політики теперішньої влади. Але на людях, які позиціонують себе, як борці з режимом та беруть на себе роль лідерів у цьому процесі, лежить набагато більша відповідальність – крім них вибудувати ефективну стратегію опору просто нікому. Їхні помилки можуть коштувати Україні увіковічення влади узурпаторів чи, принаймні, розтягнення новітньої Руїни на довгі десятиліття.

Вибори 2012 року до Верховної Ради наочно показали, що виключно в правовому полі, через вибори, повалити владу Януковичів не вдасться. Вибори 2012 року до Верховної Ради наочно показали, що виключно в правовому полі, через вибори, повалити владу Януковичів не вдасться. Адмінресурс, маніпуляції з виборчим законодавством, підкуп і відверті грубі фальсифікації під час виборів. унеможливлюють достовірне встановлення результатів волевиявлення українців. А ті, кого режим вважає найбільшою загрозою, опиняються за ґратами. Незаконні дії в цьому випадку можна оскаржити лише в судах підконтрольних тому ж Януковичу. А як вони працюють в таких випадках за останні два роки могли переконатись і український народ і міжнародна спільнота. Спроби добитися правди в міжнародних судових чи правозахисних інституціях приречені – Європа і США не будуть найближчим часом тиснути на владу в Україні занадто сильно. Визначальною тут є та обставина, що Захід не хоче штовхати Януковича в обійми Кремля. Однак, якщо опозиція перейде до рішучих дій, то Захід може надати серйозну дипломатичну, моральну, інформаційну, правозахисну підтримку її діям. Проблема, однак, полягає в тому, що опозиціонери – як у Верховній Раді, так і за її межами – до рішучих дій не готові, не готуються, а лише їх імітують.

Якщо можна якось зрозуміти тих, хто потрапив у Верховну Раду (хоча й не можна визнати таку політику далекоглядною), то логіку (швидше – її відсутність) дій опозиції за межами українського парламенту пояснити значно важче. По всій Україні багато людей, які не сприймають владу «донецьких» і готові з нею боротись, об'єднані в сотні громадських організацій, рухів, неформальних груп. Замість того, щоб намагатись об'єднати зусилля, ці люди часто ведуть полеміку між собою, виясняючи, часом в грубій формі, – чия ж організація найкраща, виходять на малочисельні акції протесту, в соціальних мережах обговорюють по кілька днів «патріотичні» світлини, «фото жаби» чи якийсь анекдот. Учасники протестних груп часто намагаються допомагати вже «розкрученим» партіям, відмовляючись від самостійних дій. Таку позицію вони обґрунтовують відсутністю ресурсів для ведення боротьби, розраховуючи отримати такий ресурс у відомих політичних сил.

Партії, звичайно, допомогу приймають, але чогось суттєвого свої добровільним помічникам зазвичай не дають. Це ображає тих, хто віддано «підносив патрони» «старим» політичним бійцям, але очікувати чогось іншого в цій ситуації годі – адже з маленької організації може вирости велика політична сила, а з її лідера – політичний, а то й державний діяч. То для чого ж плодити собі конкурентів? Хай краще залишаються на маргінесі і продовжують «підносити патрони». В цьому не було б нічого катастрофічного, якби опозиція до Януковича у Верховній Раді намагалася створити ті інструменти, які дозволили б всерйоз поставити питання повалення його режиму. Однак, таких дій наразі немає, а більш вірогідним поки що виглядає поява з лав деяких опозиційних сил певної кількості «тушок» – символу і піку корупції в українській владі. По-суті, допомога партійній опозиції в такій формі лише розбещує її керівництво, позбавляє стимулів для удосконалення партійних структур, форм і методів партійної роботи.

Вивести людей на вулицю під силу лише широкому громадському руху, який має об'єднати опонентів Януковича серед представників різних громадських організацій і рухів, громадських активістів, представників патріотичних партій, що не ввійшли в парламент, відомих вчених, діячів культури,  журналістів. Зміна влади в Україні все ж можлива, але для цього після виборів, на підтримку справедливого встановлення результатів волевиявлення, до будинку ЦВК мають вийти принаймні кілька сотень тисяч громадян, а не кілька тисяч, як під час останніх виборчих перегонів. Вивести людей на вулицю під силу лише широкому громадському руху, який має об'єднати опонентів Януковича серед представників різних громадських організацій і рухів, громадських активістів, представників патріотичних партій, що не ввійшли в парламент, відомих вчених, діячів культури,  журналістів. В нього можуть ввійти і депутати Верховної Ради з числа самовисуванців. Завданням цього широкого громадського руху є не лише мобілізація опонентів Януковича для масових вуличних акцій. Ядро руху має перспективи (і повинно) стати новим  політичним проектом – тут потрібно згадати, що близько половини виборців або проігнорувало останні вибори, або демонстративно зіпсувало свої виборчі бюлетені. Саме з цієї причини маловірогідне приєднання на рівних правах до такого руху будь-якої з опозиційних «парламентських» партій – адже такий рух для них стане потужним конкурентом, який претендуватиме не тільки на голоси «противсіхів», але й на значну частину їхнього опозиційного електорального поля. Проте, лише початок процесу створення руху стимулюватиме активність «об'єднаної опозиції» у стінах Верховної Ради і поза нею.

Коли говорять, що неможливо створити такий рух, не маючи фінансових ресурсів, то згадується відомий анекдот про єврея, який ходив у синагогу і молився за те, щоб виграти в лотерею. «Мойша, купи хоча б лотерейний квиток», - пролунало з небес. Коли говорять, що неможливо створити такий рух, не маючи фінансових ресурсів, то згадується відомий анекдот про єврея, який ходив у синагогу і молився за те, щоб виграти в лотерею. «Мойша, купи хоча б лотерейний квиток», - пролунало з небес. Фінансова підтримка не звалиться з неба, але розпочавши процес об'єднання і створення на цьому етапі позапарламентських структур, можна розраховувати і на участь у проекті спонсорів. Адже режим грабує не лише пересічних українців – від нього потерпає й бізнес. Створення широкого громадського руху можна розпочати з об'єднання кількох громадських організацій і рухів. Не нав'язуючи один одному своїх переконань, доцільно провести консультації, не розширюючи при цьому занадто коло учасників (легше домовитись), набагато більш важливим є досягнення консенсусу між ними.

Треба також розуміти, що створення широкого руху можливе лише на основі ідеології. Спроби створити такий собі «деідеологізований» рух приречені на невдачу, тому що неможливо консолідувати спільноту грошима або «роздаванням портфелів» – такий шлях веде лише до конфліктів між учасниками процесу. Тому, процес об'єднання має вибудовуватись в першу чергу навколо формулювання положень покладених в програму дій, наступне завдання – створення механізму прийняття рішень. Лише після цього можна переходити до створення керівних чи координаційних органів громадського руху та створення територіальних структур.

Необхідними складовими органів управління рухом мають бути групи: організаційні, аналітичні, зв'язків з громадськістю, юридичного та ідеологічного забезпечення. З самого початку розгортання структур цей процес має організовуватись системно, з використанням передових розробок в галузі інформаційних технологій, останніх досягнень в галузі наук, які вивчають суспільні процеси. Дуже корисною може бути робота відомих світовій спільноті українців, які будуть доносити інформацію про діяльність і проблеми руху до цивілізованого світу – його моральна, інформаційна, правозахисна і дипломатична підтримка буде хоча і не вирішальною, але надзвичайно корисною і може суттєво прискорити процес. Корисним буде також і створення депутатської групи у Верховній Раді – представницького органу «вулиці» у парламенті. В цьому випадку прискориться процес інформування громадськості про діяльність руху і донесення вимог народу до діючої (поки що) влади.

Поява на майданах і вулицях України сотень тисяч, а можливо – й мільйонів людей, які вимагатимуть змін, покладе край існуючому узурпаторському режиму в стислі терміни, без цього ми приречені бачити Януковича, Азарова, Табачника кожен день на екранах своїх телевізорів. І це  не найбільше зло – найгірше, що на довгі роки ми, наші діти і внуки будемо заручниками їх «високопроффесійних» рішень. Змінити це можна зараз, але час невблаганно спливає.

Повертаючись до початку статті скажу, що наш «літак» – ще на землі і в наших силах підготувати його до польоту. Для цього негайно маємо зайнятись «ремонтом», а не розгублено метатись по ангару чи фарбувати траву біля злітної смуги. Якщо ми цим не займемось і «злетимо на несправному літаку», то наступні покоління отримають, в кращому разі, ще один приклад розгромленого героїзму українців. Про гірший не хочеться й думати.

Україна в небезпеці і лише наше єднання дасть їй майбутнє.

Єднаймося!

Incompetence reigns supreme TOP

( Source )
Dec. 4, 2012

image
Signing contract: Jordi Sarda Bonvehi & Vladyslav Kaskiv
Standing: Former Prime Minister Mykola Azarov and Energy Minister Yuriy Boyko

Katya Gorchinskaya

Ukraine’s political elites are desperately lacking the two essential qualities that are required to meet those expectations: competence and maturity.

[…]

That said, most people in both groups are still old-style bureaucrats, fearing to express opinions, or take actions and responsibility. The good news is that it seems the political elite, and in particular those with an old Soviet mentality, are falling behind the society in many ways, including the degree of competence and maturity, which has increased dramatically in the population as a whole in the past several years.

In particular, civil society is getting more robust than ever, affecting policy making, a whole range of political processes and bringing forward new leaders who sometimes end up in politics.

[…]

These are just tiny signs of the processes that are bubbling in the society under the thick greasy layer of corruption and incompetence that we see every day around us. But they give hope for a better quality of politics sometime in the future, when a critical mass of these people come to power. 

In the meantime, these processes also are like a tactic of a 1,000 small cuts: they don’t kill the giant of incompetence, but they weaken it, hopefully paving the way for its fall one day.

Complete article here.

Yanukovych and Stalin’s Genocide TOP

( Source )
November 29, 2012

image

Alexander Motyl Alexander J. Motyl

Every November Ukraine commemorates the Holodomor, the famine and genocide of 1932 and 1933. Since 2010, President Viktor Yanukovych has marked the occasion with a formal address to the people. Read in isolation, none of them is terribly interesting. A comparative look at all three speeches, however, reveals some interesting shifts in tone and content that may illuminate Yanukovych’s own evolving thinking about the genocide and his regime.

But first a striking continuity. Yanukovych has never called the Holodomor a genocide. He’s called it a crime, a tragedy, and an Armageddon, but not genocide. Ironically, he does use the term Holodomor, which means “killing by means of hunger” and, in that sense, is virtually a synonym for genocide. There are indications that this reluctance to call a spade a spade may change.

Back in 2010, during his first encounter with Holodomor remembrance day, Yanukovych stated (this and subsequent citations are the translations provided on his website):

I bow to the memory of those innocently killed by the Holodomor.

Even now, the tragedy of 1932–1933 is difficult to comprehend. It was a realArmageddon, when people were loosing [sic] their human essence because of hunger.

Therefore, this national tragedy that has devoured millions of innocent people, is no subject to oblivion.

Note the reference to “a real Armageddon” and the “millions of innocent people.” Note as well, however, that Yanukovych treats the Holodomor almost as if it were a natural catastrophe that somehow befell Ukraine. And he can’t resist chiding the Orange government of Viktor Yushchenko for its efforts to commemorate the famine:

However, when these sad commemorations have begun to resemble a conveyor, when at numerous gatherings and round tables some so-called “scientists” have begun throwing around with ease the numbers of those, who died of starvation—3 million—5 million—7 million and even more, it became a blasphemy. After all, even one person’s death is an uncompensated loss not only for the family, but also for the Cosmos. So how can one throw around millions at the abacus as though it is something insignificant? It is an unforgivable sin.

One year later, in 2011, Yanukovych’s speech strikes different tones. For one, it’s much shorter—94 words as opposed to 336 in 2010, when finger-pointing was the order of the day. For another, Yanukovych clearly implies that the famine actually had a political cause: totalitarianism.

Every year, in late November, we pay tribute to the victims of a terrible famine that killed millions of people. The unprecedented tragedy of global scale inflicted an irreparable loss on Ukraine. Terrible years of totalitarianism have been a spiritual catastrophe: numerous churches were demolished, hundreds of thousands of peasants, workers, and intellectuals were physically eliminated or sent to the Gulag camps, almost every Ukrainian family suffered.

The bravado that characterized the 2010 speech is also gone: after almost two years of power, Yanukovych knew he had little to boast about and ends his speech as follows:

Preserving the sacred memory of our tragic past, the Ukrainian state is confidently moving forward, building civil society on the principles of rights and freedoms, laying a solid foundation for future generations.

In 2012, a further shift is evident. The speech is still short (141 words), but the Holodomor is now a “crime” and crimes always have, as we know, perpetrators. Yanukovych doesn’t say who is responsible and he expands the Holodomor to “other countries of the former USSR,” but the implication is clear: the totalitarian Soviet regime committed the crime.

These days it will turn 80 years since trouble has come to our land.

In the period of 1932–1933, Holodomor covered the territory of Ukraine and other countries of former USSR.

This crime has changed the history of Ukrainian people forever. It has been one of the severest challenges of Ukrainians. Holodomor not only killed people, but also had the purpose of causing fear and obedience. For decades, any mention of those dreadful events has been banned.

No less important, there is no talk of past or present governments and their failures or achievements: after all, by November 2012 Yushchenko is just a memory and the Yanukovych regime is a complete bust. Instead, Yanukovych acts like a politician in serious trouble and praises the people for their fortitude and strength:

But Ukrainian people demonstrated tenacity. Due to belief in its power, love to Ukraine, primordial pursuit of freedom and independence we have survived.

Today, a little candle flame unites us in a prayer for souls of Holodomor victims. We also remember those who shared the last piece of bread and saved lives of compatriots.

Here’s a tentative prediction. If the regime continues to decay at its current rate and if the economy tanks, as it’s very likely to do, Yanukovych will—hold on to your seats!—utter the word genocide in his Holodomor commemorative address of 2013. If he does, you’ll know that he knows his days in power are numbered.

Услід за скорботними вшануваннями TOP

Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто)

    image

Щораз більше десятиліть віддаляють нас від загальноукраїнських апокаліпсисів минулого століття. Водночас усе менше cтає осіб, які можуть згадати окремі епізоди цих катастроф, бо жертви, свідки, очевидці один за одним відходять із життя. Нині про загальнонаціональні трагедії здебільшого промовляють архівні матеріали, документи, свідчення уцілілих жертв і т.д.

Позаяк усе на цьому світі підвладне часові. Він затирає сліди трагедій, він зменшує біль утрат. Так,  час – найкращий лікар, але не в загальнонаціональному контексті.  Передовсім, коли йдеться про дослідження страхітливих сторінок нашої історії, тим паче тих, про які ще можуть розказати уцілілі жертви, очевидці. Мається на увазі останній із найбільших большевицьких злочинів - Голодомор-1946-47. Але про нього згодом.

Насамперед потрібно узагальнити проблеми сучасних українців у контексті масового знищення трьома Голодоморами-1921-23, 32-33, 46-47. Перша: українці як постгеноцидна нація (слово «нація» тут і далі вжито умовно), в якої почуття страху збереглося на генетичному рівні, при тім  – у деяких областях нашаровувалося двічі-тричі. Однією з причин тривалого перебування при владі вже в незалежній Україні зажерливої посткомуністичної номенклатури, невміння, небажання, а той нехіть до відстоювання ідеалів помаранчевого Майдану, а відтак прихід до керма держави клептократичного донецького олігархату є апатичність і байдужість більшості її населення не тільки до майбутнього своєї Батьківщини, а й до власної долі.  Друга: неодноразовий постгеноцидний страх накладався на страх, викликаний злочинами сталінсько-комуністичного режиму – знищенням української культурної еліти, масовими розстрілами, концтаборами, депортаціями, всюдисущим терором і т.д. Третя: більшість нинішніх українців – продукт постколоніальних (царського й большевицького) режимів, у яких внаслідок примусової й довготривалої русифікації відбулися травматичні зміни на рівні генетичної закодованості, тобто вимушена переорієнтація самоідентичності – від генетично запрограмованої до силоміць накиненої. Через це повсюдно спостерігаємо національне безпам`ятство, почуття національної меншовартості (наскрізь зрусифікований Київ –  один із підтверджень цього постколоніального стану), і як наслідок синдрому – зменшення морального бар`єра, зростання кримінальності, депресивності, роздвоєнь особистості, суїцидності. Четверта: совєтська система перетворила українців із яскравих індивідуалістів у безіменних гвинтиків, знищивши потяг до ініціатив, підприємництва, впевненість у себе, у своїх діях тощо. П`яте: совєтська система витворила специфічний тип людини «гомосовєтикуса», який здебільшого не відчуває прив`язаності ні до рідного краю, ні до малої батьківщини, ні до національних первнів, ні до батьків, ні до власних дітей, зате неодмінно носить зі собою багаж совєтських ідеологем.

Постгеноцидний і постколоніальний синдроми, накладені на залежність від совєтських ідеологем витворили в багатьох сучасних українців різний підхід до штучного мору голодом: 1) заперечують Голодомори, ненавидячи незалежність України, переважно нащадки енкаведистів, смершівців, махрових російських шовіністів, партапаратників, причетних до геноцидного виморювання селянства, масового знищення українців усіма різновидами большевицьких терорів та ін.; 2) Голодомор як незначні перегини в політиці ВКП(б) - Іван Чиж, колишній голова Держкомтелебачення та радіомовлення України, у нього голодною смертю загинув дідусь(!); 3) Голодомору не було, а лише голод внаслідок неврожайності в Совєтському Союзі - нинішній керманич України В. Янукович; заперечення «навмисного голоду для всіх»  - псевдокомуніст Петро Симоненко; 4) нічого не хочу чути й знати, бо особисто мене це не стосується - більшість населення України, через постгеноцидну травмовану психіку; 5) найдивніше останнє: підсвідоме зменшення масштабів Голодоморів його активними дослідниками, організаторами скорботних вшанувань. Адже в загальноукраїнському контексті вони нічого не зробили для того, щоб Голодомори-1921-23, 1946-47 посіли належне їм місце не тільки в історії України, але й у свідомості її громадян (вимерло по 1,5 млн. осіб). Щодо Голодомору-1946-47, то його жертви й очевидці потроху залишають цей світ, не викликавши жодного зацікавлення ні в дослідників, ні в істориків, ні в патріотичного прошарку громадянства. Таким чином, творимо нові білі плями в сучасній історії України! Пригадаю, що нині вірмени активно працюють у світі над тим, щоб масове знищення турками їхніх предків було визнано геноцидом (1918 р., жертв - 1,5 млн. осіб).

Відношення до Голодомору є також свідченням наявності/відсутності громадянської позиції в мешканців певних регіонів України, певних верств населення, окремих персоналій. І не тільки. Але й їхнім відношенням до базових державницьких і національно-суспільних засад. Звідси висновок: поки відношення більшості українців до цих засад не зміниться, доти Україна не матиме активного громадянського суспільства, а лише апатичне, аморфне й інертне населення.

Нещодавно вищевикладені міркування щодо постголодоморного стану українців підтверджено науковим співробітником суспільних досліджень Іриною Ревою: «... наслідки Голодомору, колективізації та розкуркулення призвели до деградації особистості і традиційних для українців цінностей», а навіть «до серйозних психічних змін у свідомості українців». А ось як вона конкретизувала цю постгеноцидну проблему українців: «... наслідки Голодомору виявляються в тому, що у сучасних українців занижена самооцінка, для них характерна залежна поведінка, страх перед владою, перед майбутнім, схильність до сильної руки і страх змін, пасивність, відсутність ініціативності, страх перед проявом власної творчості».

Помимо всього українська нація дуже повільно, але все таки прямує до осмислення свого апокаліптичного минулого. Свідченням цього, зокрема, є зростання кількості заходів і учасників вшанувань жертв Голодомору-1932-33.

Принагідно хочеться зазначити, що для ліквідації постгеноцидного і постколоніального синдромів української нації потрібно розробити та впровадити спеціальні державні програми, до яких мають бути залучені провідні фахівці різних ділянок людської психіки. Водночас одужання української нації повинно йти в парі з державною програмою дерусифікації, а також виховання молодого покоління в патріотичному дусі.
Заувага: у школах Канади щоранку лунає гімн країни, при тім - обов`язкова присутність кожного школяра і вияв його поваги до державного символу!

Безперечно, для реалізації  постгеноцидної і постколоніальної програм потрібна кардинальна зміна системи влади в Україні, а також прихід до керма держави національно-патріотичних сил нової формації.

Про Голодомор 1946-47. Дещо майже особисте. Вочевидь, найдужче болить власна рана, від втрати дорогої людини. Ця рана ятрить упродовж усього життя, викликаючи нестерпний біль, особливо в днях скорботних відзначень Голодомору-1932-33. Саме тоді найчастіше згадую мою найменшу сестричку Наталю, дитя неземної краси. Ще й досі бачу, як вона маленьким пальчиком вказує на небо, промовляючи до мене: «Знаєш, я скоро стану ангеликом і піду до Бозі». Вона померла в 1949 році, коли їй заледве виповнилося п`ять рочків. Захворіла після Голодомору-1946-47 туберкульозом кісток, а відтак туберкульозним менінгітом. Вона – одна з незліченних і забутих жертв останнього Голодомору.

У жалобні дні вшанувань жертв Голодомору-1932-33 щораз важче моєму поколінню втриматися від сліз, оскільки нас, уцілілих, піддали цілковитому забуттю. Адже багатьом моїм ровесникам, а ще більше – старшим, тільки завдяки щасливому збігові обставин вдалося вижити під час Голодомору-1946-47! Однак нас ще більше болить несправедливість до наших рідних і близьких, які загинули голодною мученицькою смертю або яким зумисно вкоротили вік. Нині ними знехтувано, нині суспільство про них нічого не знає. Не менше трагічним є й те, з якою неймовірною легкістю, а радше – традиційним українським марнотратством, українські проводирі замовчують іншу, ще чорнішу сторінку нашої історії - Голодомор-1921-23. Ніби цих двох страхітливих большевицьких злочинів узагалі не було. Ніби вони сумарно не забрали життя трьом мільйонам українців.

Не чинімо нової кривди! Під час щорічних листопадових вшанувань згадуймо не тільки жертв Голодомору-1932-33, а й Голодоморів-1921-23, 46-47! Запалімо свічки пам`яті по всіх невинно убієнних голодом і об`єднаймо наші молитви за них!

Змову закінчено TOP

( Джерело )
07.11.2012

Віталій Портников

Опозиція просто зобов'язана вимагати визнання перемоги своїх висуванців там, де ця перемога вкрадена

image
Фото: Mustafa Nayyem / facebook.com

 Українська опозиція просто не має тепер ні морального, ні політичного права відступати - інакше вона назавжди втратить прихильників, перетвориться на болонку влади, розділить долю російських опозиціонерів.

Чи можемо ми, поклавши руку на серце, сказати, що взаємини влади й опозиції після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича та фактичної узурпації державних функцій його хижим оточенням, розвивалися за логікою протистояння і опору? Ні, ми не можемо цього сказати. Після арешту і посадки Юлії Тимошенко - головного ідеолога і прихильника цього опору - взаємини влади і опозиції розвивалися в логіці змови - і вже цим сильно відрізнялися від відносин влади і знищуваного нею народу.

Опозиційні лідери могли розраховувати, що завдяки поступкам, компромісам і домовленостям вони доживуть до краху Януковича й компанії – так як ясно, що ця некомпетентна, зажерлива, самогубна політика може привести тільки до краху. А поки потрібно вижити. І вони виживали - погоджувалися з божевільним виборчим законом, весь сенс якого і був у фальсифікаціях. Пішли на вибори, незважаючи на триваюче ганебне ув`язнення своїх лідерів. Не змогли перешкодити прийняттю антидержавного закону Ківалова-Колесніченка. Спілкувалися з різноманітними олігархами - кожен зі своїм. Як політики, вони були праві. Вони не пручалися катку, але й не заважали йому проїжджати повз, до прірви - нехай розіб'ється!

Але тепер каток наїхав на них. Конкретно. Не потрібно втішати себе ілюзіями, що в мажоритарних округах ми маємо справу з феодальною вольницею, зі самоуправством окремих кандидатів та їхніх покровителів. Так, це феодальна, але не вольниця - а система.

image
У мажоритарних округах опозиція мала справу з феодальною системою.
Фото:
Mustafa Nayyem / facebook.com

Це точний розрахунок, який мав на увазі формування фальшивої більшості - і заради нього влада не зупинилася навіть перед повним нівелюванням свого світлого образу на Заході. І управляється цей процес із одного центру, і благословляється однією людиною.

Саме тому опозиція просто не має тепер ні морального, ні політичного права відступати - інакше вона назавжди втратить прихильників, перетвориться на болонку влади, розділить долю російських опозиціонерів, які домовлялися, домовлялися, домовлялися і домовилися до прогулянок по московських скверах. Хіба цього хочете ви, Арсенію Яценюк, Олександре Турчинов, Віталію Кличко, Олеже Тягнибок? Хіба прогулянки в парку - це межа ваших мрій?

Тоді ви просто зобов'язані вимагати визнання перемоги ваших висуванців там, де ця перемога вкрадена. Ви не повинні дозволити забалакати і замухлювати цю перемогу. Ви повинні не домовлятися, а протистояти. А якщо вже розмовляти - то тільки з Януковичем, все навколо нього - суєта суєт. А розмовляючи - висувати умови, на які він повинен іти. І якщо під виконання цих умов потрібно збирати народ - збирати народ. Змову у вашій кар'єрі закінчено, ви хіба цього ще не зрозуміли?

Інакше - коли каток звалиться в прірву, роздававши всіх своїх пасажирів і попутників, на їх місце прийдуть зовсім інші люди. Не ви. Зараз вирішується не просто доля країни, а ваша доля в цій країні - ви можете стати її новими керівниками, тими, хто почне очищати її від авторитаризму, криміналітету й олігархічного застою, а можете стати просто маргіналами, які прогулюються київськими парками. Вибирати вам. Ми свій вибір зробили.

Переклад із російської

Закон замість поправки, або Про зміну віх і нев'їзних чиновників TOP

( Джерело )
20.11.12

imageВіталій Портников

Ми навіть не уявляємо собі, наскільки серйозними в майбутньому можуть бути наслідки прийняття закону Магнітського не тільки для російської, але й для всієї пострадянської політики.

У березні 2006 року палата представників конгресу Сполучених Штатів прийняла рішення про остаточне скасування поправки Джексона-Веніка для України. Рішення прибрати дискримінаційний торговий механізм, що з'явився в часи Радянського Союзу, сприймався в якості серйозної перемоги української дипломатії та свідоцтва визнання демократичного курсу розвитку країни.

Зараз поправка повинна бути скасована і по відношенню до Російської Федерації. Власне, це буде формальне рішення, так як американський парламент уже довгі роки вводить щорічний мораторій на дію поправки стосовно Росії. А ось те, що республіканці фактично домоглися «обміну» горезвісної поправки на закон Магнітського - це дійсно серйозна зміна віх.

Коли конгрес уводив в дію поправки Джексона-Веніка до закону про торгівлю з США - а було це в 1974 році, - вона була спрямована проти Радянської держави, яка представляла реальну загрозу цивілізованому світу й обмежувала права власних громадян. Американські законодавці могли вважати, що обмежуючи доступ «імперії зла» до передових технологій, вони якщо не впливають на настрої її лідерів, то, принаймні, наближають її кінець.

Але сьогодні чиновників на пострадянському просторі зовсім не цікавлять державні інтереси. Можна сказати, що і держав у їх класичному розумінні на місці Радянського Союзу не виникло. Зате існують жадібні компрадорські еліти, що використовують ресурси влади для особистого збагачення. Резиденції на найпрестижніших курортах світу, будинки в Лондоні, шале в Куршевелі, діти в навчальних закладах Європи та США, - ось що дійсно є для цих людей справжньою цінністю. І тому поправка Джексона-Веніка нічого для цих людей не значила. А ось закон Магнітського означає багато чого. І ми навіть не уявляємо собі, наскільки серйозними в майбутньому можуть бути наслідки прийняття цього закону не тільки для російської, але й для всієї пострадянської політики.

Формально цей закон прив'язаний до трагічної смерті бізнесмена, що став жертвою позасудової розправи. Але він дозволяє в майбутньому обмежувати в'їзд у Сполучені Штати всім тим, хто причетний до порушення прав людини у своїх державах, виборчому правосуддю, створенню архітектури зловісних авторитарних режимів. Власне, виробляється нова модель взаємовідносин з пострадянською номенклатурою, заснована на розумінні її особистих інтересів. Модель, яка може бути розроблена Сполученими Штатами і творчо перероблена Європейським Союзом. Модель, в якій немає місця тискові на держави - зважаючи на розуміння їх практичної відсутності. І в якій головне місце буде відводитися тиску на високопоставлених «гастарбайтерів», що віддають перевагу красти у себе вдома, а жити на Заході.

У випадку з країнами «третього світу» ця модель не раз давала свої позитивні плоди. І немає підстав вважати, що на цей раз вона не спрацює - тим більше якщо до складання списків «нев'їзних» чиновників, бізнесменів, суддів, прокурорів і пропагандистів підключиться слабке, але все ще непереможене громадянське суспільство.

Переклад із російської

Династія. Яка буде стратегія влади на 2015 рік TOP

( Джерело )
8.11.2012

Сергій Висоцький

Домінування сімейного підходу в політиці позбавляє Віктора Януковича шансів на переобрання в 2015 році

На тлі баталій в одномандатних округах одна важлива новина пройшла майже непоміченою. В кінці минулого тижня - перший віце-прем'єр Валерій Хорошковський був усунутий від посад члена наглядових рад Ощадбанку та Укрексімбанку. Його місце зайняла Ірина Носачова - голова київської податкової, людина Сергія Арбузова, тобто Сім'ї. У ці дні вирішується питання про те, чи буде проведена заміна прем'єр-міністра і голови президентської канцелярії. Серед перших претендентів - також представники Сім'ї - Сергій Арбузов та Віталій Захарченко. Саме під Сім'ю, як вважають деякі спостерігачі, готується намічений на наступний рік продаж ключових держактивів, в тому числі Ощадбанку.

Усі ці тенденції не обіцяють іншим, "старим" олігархам нічого хорошого. Унаслідок цього стратегія Януковича в загальному і цілому зрозуміла. Він вибудовує якусь подобу династії. І, відповідно, правління цієї династії до кінця часів і народів.

З точки зору політології панування сімейних політичних кланів пояснюється бажанням забезпечити не стільки майбутнє своїх нащадків, скільки своє власне правління. Династичний режим виводить за рамки гри основний приз - титул правителя, що дозволяє сконцентрувати зусилля правлячого угруповання в єдиному напрямку.

Побудова сімейної династії в Україні служить цій меті. Це перша, інстинктивна відповідь команди Януковича на можливий виклик втрати влади. Багато в чому прискорити тенденції піднесення Сім'ї пов'язані з формуванням нового парламенту, який може стати майданчиком для змови мажоритарників і формування олігархічної фронди. Зміцнення Сім'ї і концентрація навколо неї значного ресурсу - відповідь олігархічним кланам, готовим розкласти яйця в різні кошики нової Ради.

У середньовіччі династична форма правління була способом фізичного самозбереження еліти перед обличчям постійних зовнішніх загроз. Низька продуктивність і мала додаткова вартість селянської та рабської праці змушувала держави сповідувати експансивну політику: захопи, або будеш захоплений. Стабільна династична система стала для тих часів історичною відповіддю на завдання, які стояли перед державою.

Багато в чому прискорені тенденції піднесення Сім'ї пов'язані з формуванням нового парламенту, який може стати майданчиком для змови мажоритарників і формування олігархічної фронди

Чи може династія бути ефективною  на початку 21 століття? Власне кажучи, вже минуле, 20-е сторіччя має набагато більше прикладів успішного руйнування династій, ніж їхнього створення. Винятків було небагато: збереглися династії Аравійського півострова, які контролюють нафту і газ. І багато хто з них, як наприклад Катарська династія аль-Тані або династія Сауд, контролюють її завдяки м`якій політиці Британії та США, які зробили ставку саме на ці сім'ї в постколоніальний період. Спроба встановлення династії Каддафі закінчилася відомо чим. На наших очах відбувається крах династії Асада в Сирії. Власне кажучи, найуспішніша нова династія 20-го століття - династія Кімів в Північній Кореї, в рамках якої нещодавно відбулася вже друга передача влади. Однак не варто забувати, що крім нескінченного терору, закріпитися при владі Кімам дозволила фінансова допомога СРСР. Коли в 70-х роках наступило її різке скорочення, нікого живого і одночасно готового до опору режиму Кім Ір Сена в КНДР вже не залишилося. Зараз цей режим утримується за рахунок повної ізоляції країни та внутрішнього терору. У всіх випадках обов'язковою умовою правління династії є монополія на ключовий для конкретної держави ресурс: енергоносії, продовольство, право застосування сили, залишену для приватизації держвласність.

На просторах колишнього СРСР приклади династичних режимів поодинокі. Династія Алієвих в Азербайджані - приклад східної ресурсної деспотії. Назарбаєв в Казахстані практично забезпечив собі довічне правління, але питання передачі влади там поки відкрите. Передача влади в Туркменії проходила невідомо як - ця країна настільки закрита, що ми практично нічого не знаємо про конфігурацію її правлячих груп.

Найбільш близьким до українського є режим Олександра Лукашенка, який намагається сформувати свою династію. Ексклюзивним ресурсом білоруського диктатора виступає відібрана десятиліттями білоруська бюрократія: в цьому відношенні Лукашенко може повноправно заявити: Держава - це я! Підпорядкована Лукашенко і держвласність.

Однак ключ до Білого дому Білорусі лежить все ж у кремлівських кишенях: без російських економічних дотацій Лукашенко просто не зможе платити своїм прихильникам. Так що чистота династичного експерименту в Білорусі порушена.

Що стосується Януковича, то його ситуація ще складніша: ні формування держапарату, ні власність не є його ексклюзивною прерогативою. Може бути, опозиції і Заходу зручно бачити в ньому диктатора, але в реальності це не зовсім так. Навпаки, Янукович поки вразливий: варто тільки чотирьом-п'яти великим платникам податків кілька місяців не наповнювати бюджет, і його президентству кінець. Останні дії Сім'ї, свідчать про те, що він цю вразливість усвідомлює. Янукович починає битву за власний ресурс. Формування кадрового резерву, контроль над силовиками і держфінансами, активне нарощування реальних активів Олександром Януковичем (старшим сином) - все це свідчить про те, що в Україні з'являється нова повномасштабна ФПГ*.

У цій ситуації вже закладено конфлікт: якщо на обмеженому ринку (а в Україні - ринок крайньо обмежений) з'являється сильний конкурент, це б'є по інших гравцях. І ось ми вже бачимо, що низка компаній і територій, які раніше вважалися вотчиною Ахметова, відпливають під контроль Сім'ї, сам Ринат Леонідович витісняється з рідного Донецька в Дніпропетровськ. Інтереси Коломойського страждають в Укрнафті, Фірташа - в газовидобутку і нафтопереробці. Створення династії руйнує той коаліційний олігархат, який спочатку привів Януковича до влади, а потім, шляхом ревізії Конституції  й мовчазної згоди на придушення опозиції, позбавив цю владу від стримувань і противаг. Від того, як вирішиться назріваючий конфлікт Сім'ї та інших олігархів залежить стратегія влади на виборах 2015 року. Якщо Сім'я зробить ставку виключно на власні ресурси, то опозиція може несподівано отримати дуже впливових союзників. Адже ці ресурси спочатку треба в когось забрати...

*ФПГ - фінансово-промислові групи
Переклад із російської

 
Коло революцій TOP

( Джерело )
16.11.2012

Віталій Портников

Колишній заступник міністра внутрішніх справ Грузії Шота Хізанішвілі став наступним у черзі на посадку, що складається з силовиків, які потерпіли поразку на недавніх парламентських виборах президента Михайла Саакашвілі. Тепер експерти гадають, хто піде за Хізанішвілі - тбіліський мер Гігі Угулава, заступник якого останнім часом був заарештований або ж сам колишній міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, якому Саакашвілі мав намір залишити президентський пост. Арешти колишніх грузинських силовиків можуть інтерпретуватися по-різному. Прихильники грузинського президента будуть говорити - і вже говорять - про виборче правосуддя, прагнення послабити опозицію, надумані приводи для арештів. Противники будуть нагадувати, що перед законом усі рівні і приналежність до опозиції не повинна служити приводом для недоторканності за скоєні раніше діяння. При цьому обидві сторони будуть брехати і знати про це.

Перша - тому що прекрасно розуміє, що захищає не святих і що в середовищі представників грузинської політичної еліти можна заарештувати майже будь-кого, не за те, так за це. А друга - тому що не сумнівається, що ніяким правосуддям у цих арештах і не пахне, але вважає що так правильно і мова повинна йти про зміцнення влади будь-якою ціною. І в цьому сенсі грузинський дискурс схожий на український. А ще схожий на справжнє зачароване коло, виходу з якого взагалі не існує.

Тому що відбувається наступне. При владі на пострадянському просторі знаходяться сили, що вибудували корпоративні держави без будь-якої надії на економічне реформування, правове поле, вільні медіа й інші атрибути нормального розвитку. Ці держави, як правило, є або васалами Росії, або копіюють її. Ніякого механізму демократичної передачі влади в таких країнах немає - так він і не потрібен, тому що питання про владу вирішується кулуарно. Але от, припустимо, режим слабшає - внаслідок внутрішніх протиріч або економічного краху. Хто може кинути йому виклик? Тільки люди з його рядів, такі, як колишній прем'єр-міністр Віктор Ющенко або колишній міністр Михайло Саакашвілі, але озброєні демократичними гаслами. Що відбувається, якщо ці люди приходять до влади? Вони, по-перше, виявляються ворогами Росії, переконані, що ніякої реальної зміни влади бути не повинно, а, по-друге, повинні терпіти хоч якийсь громадський плюралізм. Оскільки орієнтація на Захід і демократичні гасла виключають можливість розправи з опозицією, вони дають можливість колишнім правителям країни або олігархічної вольниці підготуватися до реваншу. При цьому еліти якісно не оновлюються, правила гри - теж і саме управління країною відбувається по-старому - чи, щоб м'якше висловитися, з елементами старого стилю, що дають, утім, можливість пересаджати або залякати половину чиновників у випадку втрати ними влади.

Зрозуміло, ніякого бажання втрачати владу в "демократів", як і в їхніх попередників, теж немає. Але вони не можуть дозволити собі однієї - єдиної розкоші - непроведення чесних виборів, тому що інакше позбудуться підтримки Заходу і скомпрометують свій світлий образ в очах власного електорату.

А Захід вони і самі можуть налякати, пригрозивши, що в разі чого повернуть свій корабель в російському напрямку. Тому що в цих нових керівників з Москвою куди більш теплі стосунки, ніж у "демократів". Тому Захід буде, звичайно ж, засуджувати виборче правосуддя. Але на рішучі дії проти практикуючих його режимів зважуватиметься ще дуже довго. Зрештою, вони вибори програють. І ось тоді їхні опоненти, що повернулися до влади, вживають рішучих заходів по їхній маргіналізації - репресії, посадки, знищення вільних ЗМІ та обмеження доступу до невільних. При цьому нові володарі можуть, на відміну від попередників, уже не озиратися в переляку на електорат або на Захід. Тому що їх електорат в першу чергу хоче порядку і благополуччя, а не свободи й демократії. А Захід вони і самі можуть налякати, пригрозивши, що в разі чого повернуть свій корабель в російському напрямку. Тому що в цих нових керівників з Москвою куди більш теплі стосунки, ніж у "демократів". Тому Захід буде, звичайно ж, засуджувати виборче правосуддя. Але на рішучі дії проти практикуючих його режимів зважуватиметься ще дуже довго.

Віктор Ющенко так і не зміг правильно оцінити зміни в країні, що відбулися після його приходу на пост президента країни - і особливо після відходу. Віктор Янукович та Бідзіна Іванішвілі - дуже різні люди, як були дуже різними людьми Віктор Ющенко і Михайло Саакашвілі. Те, що новий грузинський прем'єр діє за логікою Януковича, пояснюється схожістю політичних завдань і можливостей. Іванішвілі вибудовує режим, який повинен бути вільний від електоральних уподобань, як ще недавно робив це Янукович. Звичайно, він ніколи в цьому не зізнається, як не зізнається в тому ж самому український президент. І не факт, що в нього вийде - навіть у Януковича поки що не вийшло до кінця. Але факт, що арешти колишніх силовиків підпорядковані саме цій меті - створенню безальтернативної влади, що прийшла на зміну попередньому режиму, який мав на увазі все ж свободу вибору. І в цьому - найбільший "парадокс" кольорових революцій: вони дали, в кінцевому рахунку, можливість чесно проголосувати за політиків, які прагнуть у майбутньому не допускати ні можливостей таких переворотів, ні самого альтернативного голосування.

Переклад із російської

Petition to recognize Kyivan Patriarchate as equal to other Patriarchates TOP

The Brotherhood for the Revitalization of Ukrainian Orthodoxy in Canada

Calls on every Ukrainian to sign an on-line petition

Remove the Moscow Patriarchate from Ukraine

We believe that it is time for the Ecumenical Patriarch to recognize the Kyivan Patriarchate as canonical and equal to the other Patriarchates of Local Churches.

To sign, visit: http://www.care2.com  and search for page Remove the Moscow Patriarchate from Ukraine

OR visit

http://www.thepetitionsite.com/980/637/849/remove-the-moscow-patriarchate-from-ukraine/

Letter to Ecumenical Patriarch in Instanbul to recognize Kyivan Patriarchate as canonical TOP

The Brotherhood for the Revitalization of Ukrainian Orthodoxy in Canada

We believe that it is time for the Ecumenical Patriarch to recognize the Kyivan Patriarchate as canonical and equal to the other Patriarchates of Local Churches.

Please sign and mail the letter below to His All-Holiness BARTHOLOMEW.

His All-Holiness BARTHOLOMEW
Archbishop of Constantinople-New Rome and Ecumenical Patriarch
Rum Patrikhanesi
342 20 Fener-Haliç
Istanbul, TURKEY

Email: Patriarchate@ec-patr.org 

December 2012
Your All-Holiness!

I believe that it is time to recognize the Kyivan Patriarchate, with more than 15 million followers, as canonical and equal to the other Patriarchates of Local Churches. The currently recognized autonomous Ukrainian Orthodox Church (Moscow Patriarchate), notwithstanding its many fine clerics and faithful, is nothing more than the exarchate of a foreign Church and power on the sovereign territory of Ukraine.

With the collapse of the Soviet Union in 1991, the announcement of an independent Ukraine marked a new beginning for Ukrainians worldwide. Ukrainians are now free to chart their own destiny as a sovereign European nation, without foreign influence. This independence should have extended to ecclesiastic life as well, in the form of an autocephalous Local Church headed by its own Patriarch.

After twenty-two years of political independence, we are still caught in a stalemate in which neither Your All-Holiness nor the Patriarch of Moscow is prepared to recognize the Kyivan Patriarchate. There is a perception, based on published correspondence between your All-Holiness and the Patriarch of Moscow, that there is no urgency to resolve this problem and that a lack of resolution is indeed convenient.

Respectfully, we have heard all the excuses why the Kyivan Patriarchate should not be recognized. Frankly, these excuses seem to be based upon political expediency and financial interest. We, as Ukrainians, would like this issue resolved in a timely manner for the benefit of all Ukrainian Orthodox, wherever they may be, and humbly ask Your All-Holiness for your intercession.

Let our Lord and Saviour Jesus Christ’s teachings guide your decisions. Support the freedom of God-loving Orthodox people of Ukraine!

Yours in Christ,

(full name and address)

cc:
Chief Secretary: Archimandrite Bartholomew Samaras
Rum Patrikhanesi
342 20 Fener-Haliç
Istanbul, Turkey

Email: Bartholomaios@superonline.com

Petition: Recognition of Holodomor as Genocide TOP

image

Petition the governments of the world and the United Nations to take action against the enablers of the 1932-1933 genocide in Ukraine, also for awareness.

http://www.causes.com/causes/5467-recognition-of-holodomor-as-genocide/about

Петиція вимагє виходу Московського Патріархату із суверенних земель України TOP

Закликаємо кожного з Вас підписати петицію

Remove the Moscow Patriarchate from Ukraine

Вже пора вимагати виходу Московського Патріархату із суверенних земель України, та визнати Київський Патріархат канонічним і нарівні інших помісних патріархів cвятого єпископського синоду Вселенського Патріархата.

Додайте Ваш підпис при  http://www.care2.com на сторінці

Remove the Moscow Patriarchate from Ukraine

Лист: Прийшов час вимагати виходу Московського Патріархату із суверенних земель України + ВІДЕО TOP

«Братство для оновлення українського православ'я в Канаді»

Ми вважаємо, що прийшов час вимагати виходу Московського Патріархату із суверенних земель України, та визнати Київський Патріархат канонічним і нарівні інших помісних патріархів cвятого єпископського синоду EП.  Просимо всіх висилати листи до Екумeнічного Патріарха Константинополю (ЕП).

image
http://www.youtube.com/watch?v=gStWmDzYlZE

Його Всесвятість ВАРФОЛОМІЙ

Архієпископ Константинополя-Нового Риму і Вселенський Патріарх
Rum Patrikhanesi
342 20 Fener-Haliç
Istanbul, TURKEY

листопад  2012р.

Ваша Всесвятосте!

Ми вважаємо, що прийшов час вимагати виходу Московського Патріархату – цього пережитку збанкротованої Радянської держави і наявного інструменту подальшого іноземного гніту – із суверенних земель України, та визнати Київський Патріархат, із його понад 15 мільйонів вірних, канонічним і нарівні інших помісних патріархів Вашого святого єпископського синоду.

Із розпадом Радянського Союзу у 1991 році, проголошення незалежності України відзначалося по всьому світі. Українці мали свободу намітити власну долю, як суверенна європейська держава, яка більш не буде страждати від гніту російського режиму.

Народ України повинен бути вільним від іноземного втручання у всіх аспектах його життя, включаючи і духовність. Якщо Московський Патріархат надалі буде верховодити над Україною, ніколи не буде миру й злагоди у Православному Світі.

Нехай наука Господа нашого Спасителя Ісуса Христа допоможе Вам у Вашому рішенні.  Підтримайте свободу українського народу!

Ваш(а) у Христі,
 (повне ім’я та адреса)

коп.
Головний секретар: архімандрит Варфоломій Самарас
Rum Patrikhanesi
342 20 Fener-Haliç
Istanbul, TURKEY

У Львові відключилу канал ТВі

TOP
image
Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

image Ukrainian Golf Across Canada

 

 United States

USA flag Chicago: Art Exhibit: A Dialogue -- Dec. 7-31 TOP

image

Eddwin Meyers

Eddwin Meyes received his Master of Fine Arts in 1981 from the Southern Illinois University in Carbondale , IL . He has studied in Vermeil sur Seine , France , New York and Illinois . He is currently a Professor of Art at The Illinois Institute of Art, Chicago , IL where he has taught since 2000. His art is a reflection of his unique perspectives. An exceptional view of contemporary life.

Jordan Ivanov

Born in Bulgaria , Ivanov earned a Master of Fine Arts degree from the Academy of Fine Arts , Sofia , Bulgaria in 1992. Since 1990, his works have been exhibited in numerous shows throughout Europe and the USA . Jordan Ivanov works in a variety of techniques and materials. He currently lives in New Orleans , Louisiana .


Vassi Vasevski

Vasevski was born in Bulgaria and he earned his Masters of Fine Arts in Sofia from the National Academy of Fine Arts. He currently is an instructor at the The Illinois Institute of Art, Chicago , IL since 2003.

Canadian flag Oakville: Pavlo Lopata's art exhibit: Path to fine art & iconography -- Dec. 7, 8, 9 TOP

image

Canadian flag Toronto: Yvan Baker - Kontakt TV -- Dec. 8 TOP

image

Get to know about Yvan Baker
who will be seeking the Ontario Liberal Party nomination in Etobicoke Centre

Watch KONTAKT TV
OMNI - TV - Cable 4
Saturday December 8
1:00 pm &  8:00 pm
Repeats Tuesday December 11 at 9:00 am

Contact:
647-98-BAKER  (647-982-2537)
contactyvanbaker@gmail.com

If you live in the riding of Etobicoke Centre please contact us to sign-up to vote for
Yvan Baker at the nomination meeting.
If you are not sure if you live in the riding, we will advise you.

USA flag Los Angeles: Gala benefit concert to benefit UCEF -- Dec. 8 TOP

image

On Saturday, December 8th 2012 at the historic Wilshire-Ebell Theater in Hollywood, the Kobzar National Ukrainian Choir and the Los Angeles Doctors’ Symphony Orchestra will perform a gala benefit concert to benefit UCEF. This will be an unique opportunity to hear beloved Ukrainian and American Christmas music beautifully arranged for choir and orchestra with special guests from the Metropolitan Opera and beyond.   For those living in the area, and for those hoping to escape winter’s cold and enjoy the balmy weather of Southern California, this is a concert not to be missed.  For more information click here

May God bless you!

The UCEF Management and Staff

USA flag Detroit, MI:The Bandura Christmas Fundraiser -- Dec. 8 TOP

image

image

Oleh Mahlay, Artistic Director and Conductor
November 27, 2012

Kick off the Christmas season with great live music, wine & cheese, the bandura, and some great holiday spirit with the UKRAINIAN BANDURIST CHORUS. A great way to start your holiday fun!

You have two chances to attend the "Bandura Christmas Fundraiser!" Come check it out this Saturday, December 1st at 8:00pm in Cleveland (Parma), Ohio at the St. Pokrova Ukrainian Catholic Church or next Saturday, December 8th at 8:00pm in Detroit (Warren), Michigan at the St. Josaphat Ukrainian Catholic Church.

Click here for all the details!

SUPPORT FOR THE UKRAINIAN BANDURIST CHORUS
Passion. Tradition. History.

We invite you to join our Circle of Friends. To fulfill our role as ambassadors of the bandura, Ukrainian music, its traditions and culture, we need more than just our musicians to play their part, we also need you.  With your generous gift, the Ukrainian Bandurist Chorus will continue to invest in our youth, strengthen the quality of our programming and share our enchanting music with the world.

You can donate online to the “Friends of the Ukrainian Bandurist Chorus” (a 501c3 organization) or purchase a UBC recording.  As always, your donations are tax deductible and recording purchases will help the Ukrainian Bandurist Chorus support its operations, tours and concerts, new recordings, and educational programs for youth.

The Ukrainian Bandurist Chorus is continuing its ambassadorial mission as it approaches its 100th anniversary in 2018. We truly appreciate your past support. Today's members of the UBC are located all throughout North America. Bringing everyone together is a challenge, but your financial assistance ensures we continue our centuries old tradition.

To donate or order a recording through PayPal, visit http://www.bandura.org

The Ukrainian Bandurist Chorus
Enchanting the world since 1918
http://www.bandura.org

Founded in 1918, the Ukrainian Bandurist Chorus (UBC) has a long and proud history of representing the bandura and Ukrainian choral music on the international stage. Boasting a repertoire of more than 500 songs, this internationally celebrated and award-winning ensemble has captivated audiences in major concert halls in the United States, Canada, Europe, Australia, and Ukraine since immigrating to North America from Europe in 1949. They have also performed for such noted personalities as former President Richard Nixon, former President Ronald Reagan, movie star Jack Palance, and former President of Ukraine Leonid Kravchuk. Most recently, the Ukrainian Bandurist Chorus was featured at the internationally renowned Stratford Summer Music Festival (2004 and 2010), and presented Bandura Christmas International with Metropolitan Opera soloist Paul Plishka. As a tribute to its role in preserving and perpetuating the legacy of Ukrainian music, the UBC was selected by Ukraine's Cabinet of Ministers as the recipient of the Taras Shevchenko Ukrainian State Prize, the highest award that can be bestowed for excellence in the contribution to the arts.

http://www.bandura.org

USA flag Los Angeles: St. Nicholas Day celebration -- Dec. 9 TOP

image

Canadian flag Toronto: Russian: A failing mafia state - Bill Browder CEO
Hermitage Capital -- Dec. 10
TOP

 

Russia: A Failing, Mafia State

Presented by

image

BILL BROWDER
Founder and CEO Hermitage Capitol

Monday December 10, 5:30pm
Tartu College
(N/E Corner Bloor and Madison)
Toronto, ON

Admission Is Free
Please Register at: http://GOO.GL/CFXFR

Presented by TARTU

In partnership with
Central and Eastern European Council of Canada (CEEC)
In Association with
Estonian Canadian Chamber of Commerce

William Browder will be speaking about his expulsion from Russia and the false arrest, torture and death of his lawyer Sergei Magnitsky, after he uncovered and exposed the theft of $230 million of taxes from the Russian state budget. It was the largest tax fraud in Russian history. Mr Browder is now leading a global justice campaign for Sergei Magnitsky with the main aim being to deny visas to western states and to freeze the assets of the Russian government officials who killed Sergei Magnitsky.

William Browder is the Founder and CEO of Hermitage Capital Management, a leading global asset management firm. Mr. Browder is a leading global shareholder rights activist and has been an outspoken fighter for better corporate governance at Russian and other emerging markets companies. He and Hermitage have been credited with a number of breakthroughs in improving corporate standards at major Russian companies, including Gazprom, Sberbank and Unified Energy Systems.

Mr Browder was the largest foreign investor in Russia until November 2005, when was suddenly denied entry to the country and declared “a threat to national security” by the Russian government for exposing corruption at large Russian companies.

In 2008, Mr Browder’s lawyer, Sergei Magnitsky, uncovered a massive fraud committed by Russian government officials that involved the theft of US$230 million of state taxes which Hermitage had already paid in 2006. After testifying against the officials involved, Mr Magnitsky was arrested and imprisoned without trial by those very same government officials. After spending a year in pre-trial detention he died as a result of torture and denial of medical care despite over twenty requests for assistance. He died on 16 November 2009 at the age of 37, leaving a wife and two children.

Since that time, Mr Browder has been leading a worldwide media, legal and legislative campaign to get justice for Sergei Magnitsky. Actions have included introducing legislation to the US Congress, Canadian and European Parliaments to implement visa bans and freeze the economic assets of those who perpetrated the crimes.

Vladimir Kara-Murza Journalist // Russian Opposition Activist
Also participating will be Russian Solidarity member and recently elected member of the Russia Opposition Co-Ordinating Council, Vladimir Kara-Murza. Mr. Kara-Murza is a former RTVi Washington bureau chief and “Spotlight on Russia” columnist for World Affairs

______________________________

Representing nearly 3 million Canadians of Central and Eastern European heritage, the CEEC supports Canadian Magnitsky legislation that targets corrupt Kremlin officials with visa bans and asset freezes and applauds the United States House of Representatives for passing this legislation in November. The CEEC believes that Canadian Magnitsky legislation will both support safe and clean Canadian trade with Russia and help protect basic human rights and the fundamental principles of liberty and democracy in Russia and the region.

Canadian flag Toronto: Christmas toy drive for orphanage in Ukraine – until Dec .13 TOP

image

Canadian flag Toronto: Winter Wonderland Bingo -- Dec. 14 TOP

image

USA flag New Year's Gala at KUMF Gallery -- Dec. 31 TOP
image
Canadian flag Calgary: Plast Malanka -- Jan. 19 TOP

image

Canadian flag Оквил: Павла Лопати виставка: Дорога до мистецтва та ікон – 7 грудня TOP

image

USA flag Чікаґо: Мистецький діалог: Едвін Меєрс, Джордан Іванов, Васі Васевські -- 7-31 грудня TOP

image

Canadian flag Торонто: Іван Бейкер - Контакт TV -- 8 грудня TOP

image

Запізнайте перспективного канадського політика
Івана Бейкера


Дивіться на телевізійну програму Контакт
Сеґмент -Будьмо знайомі!
OMNI - TV - Cable 4
субота 8 грудня
1:00 по обіді
8:00  веч.
повторення у вівторок 11 грудня -- 9:00 рано


Зголошуйтеся до активності:

647-98-BAKER  (647-982-2537)
contactyvanbaker@gmail.com

Якщо ви живете в окрузі Etobicoke Центр, будь ласка, зв'яжіться з нами, щоб зареєструватися, і тоді мати можливість голосувати
за Івана Бейкера на номінаціїних зборах.

Якщо ви не впевнені, що ви живете в окрузі Etobicoke Центр, ми перевіремо.

USA flag Лос-Анджелес: Свято Миколя -- 9 грудня TOP

image
image

Canadian flag Торонто: Зустріч Нового року в Мистецькій Ґалереії КУМФ – 31 грудня TOP

image

Petro Jacyk Visiting Scholar Program (U of Toronto): Call for Applications TOP

Petro Jacyk Visiting Scholar Program: Call for Applications

The Program invites applications from scholars in Ukraine and scholars studying Ukraine outside of Canada for appointments as a Petro Jacyk Visiting Scholar at the University of Toronto. The prospective candidates spend four to six weeks in Toronto conducting research and interacting with Canadian scholars. They are expected to present a seminar on their work and to take part in relevant scholarly events. In exceptional circumstances, arrangements may be made for them to teach. Visits will be scheduled during the sessions of the university, that is, between September and April.

Petro Jacyk Visiting Scholar positions are open to scholars working in the social sciences and humanities, including recent PhD or kandidat nauk degree recipients. To support the new generation of young Ukrainian scholars, the Program also recently introduced the "young scholar" category for those who are under 35 and have not yet received their doctorate. The Program especially welcomes applicants whose work relates to its thematic focus "Challenges of Independent Ukraine". This focus includes state- and institution- building in Ukraine; law and governance; problems of democratization; education, culture and identity of the nation and ethnic groups in Ukraine; history and the imperial past; and foreign policy and international relations.

Please email applications to Svitlana Frunchak at sveta.frunchak@utoronto.ca.

Referees should email two letters of reference directly to the same email address. If emailing of a letter of reference is not possible, it may be mailed to the Program in a sealed and signed envelope. To obtain mailing address, application forms, and further information, please visit the Program website (http://www.utoronto.ca/jacyk/Visiting%20Scholars%20Program.htm).

Application deadline: March 1, 2013

Toronto: Scholarship at NTSH Canada Conference -- Dec. 8 TOP

The Shevchenko Scientific Society of Canada

invites its members and the public 

to a CONFERENCE

    SCHOLARSHIP AT NTSH CANADA

Saturday, December 8, 2012 at 1:30 pm
KUMF Gallery, 2118-А Bloor St.
Toronto, ONo
, ON

(proceedings in Ukrainian)

1:30 – 1:45  Opening
Welcoming remarks: Iryna Mykytiuk

1:45 – 3:30 Session One
chair: Viktor Ostapchuk

  • Mykhaylo Trafyak, Toronto: “Literary Depictions of Early Ukrainian Settlers in Canada”
  • Yury Monczak, Montreal: “Sequencing the Human Genome: New Possibilities and New Dilemmas”
  • Luba Magdenko, Toronto: “Observing the Elections in Ukraine: Methods, Democracy, Interpersonal Relations, and the Impact of the Past”
  • Valerii Polkovsky, Edmonton: “The Western-Canadian Collection: A Valuable Contribution to Canadian Studies”, Presentation of Volume 6 of The NTSh Western Canadian Collection, eds. Valerii Polkovsky and Mykola Soroka, Edmonton: NTSh, 2012.

3:30 – 3:45 Coffee Break
Opportunity to look at a display of print and video materials about Akcja Wisła

3:45 – 5:15 Session two –  Akcja Wisła
chair: Tanya Dzhulynsky

  • Myroslaw Iwanek, Toronto: “Akcja Wisła – An Alternative History”
  • Yevhen Ladna, Toronto: “Akcja Wisła as a Final Solution to the Ukrainian Question in Poland”
  • Andrij Rotko, Toronto: “The ‘Lemko Fates’ Archival Project – The Oral History of Lemko Lands. Videos about Akcja Wisła

5:15 – 5:20 Closing Remarks

Organizing Committee:  Irene Mykytiuk (chair), Ihor Tomkiw, Daria Darewych
For more information  – ntsh.ca@gmail.com  or call 647-219-1625

Торонто: Конференція - Члени НТШ Канади в Науці - 8 грудня TOP

Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді

запрошує усіх членів НТШ
та українську громаду

на конференцію

 ЧЛЕНИ НТШ КАНАДИ В НАУЦІ

Субота, 8 грудня 2012 р. о годині 1:30 по полудні
Ґалерія КУМФ-у, 2118-А, вул. Блур Захід, Торонто

1:30 – 1:45 Відкриття
Вступне слово: мґр. Ірина Микитюк

1:45 – 3:30 Перша сесія
предсідник: проф. Віктор Остапчук

  • кан.наук Михайло Траф’як, Торонто: “Українські першопоселенці на канадській землі в художній літературі”
  • д-р Юрій Мончак, Монтреаль:  “Секвенування людського ґеному: нові можливості, нові дилеми”
  • д-р Люба Маґденко, Торонто: “Спостерігання виборів в Україні: методи, демократія, людські відношення і вплив минулого”
  • д-р Валерій Полковський, Едмонтон:  “Західньоканадський Збірник -- цінний вклад в сучасне канадознавство” і презентація 6 тому Західньоканадського Збірника НТШ, ред. В. Полковський і М. Сорока, Едмонтон: НТШ, 2012.

3:30 – 3:45 Перерва на каву та оглядини  виставки  видань і відео-матеріялів про Акцію «Вісла»

3:45 – 5:15 Друга сесія присвячена 65-літтю Акції «Вісла»
Предсідник: мґр. Таня Джулинська

  • мґр. Мирослав Іваник, Торонто: “Операція «Вісла» – історія альтернативна”
  • мґр. Євген Ладна, Торонто: Акція «Вісла» як «остаточнe вирішення українського питання у Польщі»”
  • Андрій Ротко, Торонто: Архівний проєкт «Лемківські долі – записи усної історії Лемківщини». Відеозаписи про Акцію «Вісла».”

5:15 – 5:20 Закриття

Оргкомітет конференції:
Мґр. Ірина Микитюк (голова), Ігор Томків, д-р Дарія Даревич
За інформаціями звертатися до – ntsh.ca@gmail.com або тел. 647 2191625

Ukrainian flagСтажування для студентів у Польщі. Заявки приймаються до 10 грудня TOP

image

Польсько-Американський Фонд Свободи, Фонд "Борусія", Колегія Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьоранського, запрошують активних студентів з Білорусі, Молдови, України та Російської Федерації (Брянської, Калінінградської, Новгородської, Ленінградської області та міста Санкт-Петербург) взяти участь у Програмі Study Tours to Poland (STP).

ХТО МОЖЕ СТАТИ УЧАСНИКОМ STUDY TOURS TO POLAND?

У Програмі Study Tours to Poland можуть взяти участь успішні студенти вузів, що беруть активну участь у громадському житті та відповідають наступним формальним вимогам:

  1. У віці 18 - 21 років (народжені 1 липня 1991 - 31 грудня 1994 року),
  2. Є громадянами Білорусі, Молдови, України та Російської Федерації
  3. Навчаються у Білорусі, Молдові, Україні та Російській Федерації (в Брянській, Калінінградській, Новгородській, Ленінградській областях і місті Санкт-Петербург)
  4. Мають дійсний закордонний паспорт (термін дії паспорта повинен закінчуватися не раніше 30 вересня 2013)
  5. Не приймали раніше участь у Програмі Study Tours to Poland і в Програмі Study Visit in Gdynia

ЯК МОЖНА СТАТИ УЧАСНИКОМ
Для участі в STP кандидати проходять відбір на конкурсній основі

ТЕРМІНИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ
Заявки від кандидатів приймаються до 10 грудня 2012
Інформацію про результати конкурсу кожен з кандидатів отримає індивідуально до 10 січня 2013
Візити проводяться в квітні і травні 2013 (конкретні дати участі будуть подані прийнятим учасникам індивідуально). Тривалість візиту - 12 днів

ВИТРАТИ ПО УЧАСТІ У ПРОГРАМІ
Витрати по проживанню та харчуванню
Організатор бере на себе витрати по проживанню та харчуванню на території Польщі під час візиту.

ПОДАЧА ЗАЯВКИ НА УЧАСТЬ У SТР
Процедура подачі заявки на участь у Програмі БЕЗКОШТОВНА!
Заявка на участь у Програмі заповнюється онлайн (див. СТУДЕНТИ - НАБІР).

ДЕТАЛЬНІШЕ ТУТ

Ukrainian flagЖурналістський конкурс "Приз Ґарета Джоунза" -- до 15-го грудня TOP

З 14 листопада по 24:00 в суботу, 15-го грудня 2012 року, проводиться конкурс для українських журналістів "Приз Ґарета Джоунза". Приз становить 2 000 доларів США, які можуть надаватись одному учаснику Конкурсу або кільком, за рішенням журі Конкурсу. Конкурс передбачає відкриті змагання для написання аналітично-публіцистичної статті на тему: "Ґарет Джоунз – Голодомор - Відповідальність". Тема умисно залишається доволі широкою.

Мета Конкурсу: сприяти ознайомленню суспільства з подіями, пов’язаними з Голодомором, підвищувати свідомість людей відносно історії України та важливих подій минулого.

Будь-який український журналіст матиме можливість прислати свою статтю українською мовою для участі в Конкурсі. Хто такий "журналіст" трактуватиметься широко. Статті надані для участі в конкурсі судитимуться по критеріях:

-- аналітично-публіцистичні якості,
-- оригінальність,
-- переконливість,
-- стилістика, структурованість та ефективність доведення думок.

Рекомендована довжина статті - 1500 слів, але довжина статті не буде одним з критерій по яких судитимуться статті.

Гроші на призовий фонд для цього Конкурсу надані приватними особами.
Сайт в Інтернеті де можна познайомитись з умовами Конкурсу знаходиться за адресою:
http://sites.google.com/site/thegarethjonesprize/
Надсилати статті для участі в Конкурсі -- згідно умов Конкурсу -- можна на адресу електронної пошти:
garethjonesprize@gmail.com

Ukrainian flag Львівщина: Конкурс «Я з повстанського роду!» - до 31 грудня TOP

присвячений 70-ій річниці створення
Української Повстанської Армії

Мета: відродження пам’яті про героїчне минуле наших предків, популяризація УПА серед молоді, вивчення історії свого роду.

Завдання:

  • зібрати та зберегти розповіді і фотографії своїх родичів – учасників УПА про свою участь у національно-визвольній боротьбі за волю України;
  • залучити учнівську та студентську молодь до вивчення героїчного минулого своєї родини, до збору та збереження інформації про свій повстанський рід;
  • популяризація правди про УПА серед молодого покоління.

Опис проекту: Львівська область адміністративно поділяється на 20 районів. Міста Борислав, Дрогобич, Львів, Моршин, Новий Розділ, Самбір, Стрий, Трускавець та Червоноград мають обласне підпорядкування.

У Львівській області функціонує 1435 шкіл. У місті Львові діють 143 середні навчальні заклади (школи) та 30 вищих навчальних закладів.

  1. конкурс проводиться у двох категоріях: І – серед учнів; ІІ – серед студентів;
  2. конкурс проводиться у місті Львові та у всіх районах Львівської області спільно з міськими та районними відділами освіти, а також з партнерами конкурсу;
  3. спочатку журі визначає найкращі роботи в кожному районі та в містах обласного значення (для студентів – у кожному навчальному закладі). Потім, серед відібраних робіт, журі визначає три найкращі роботи серед учнів Львівщини, і три найкращі роботи серед студентів Львівщини;
  4. кращі роботи будуть відзначені грамотами і подарунками, а також опубліковані у місцевій пресі та прозвучать по радіо;
  5. вибрані роботи учасників кожного району будуть видані у вигляді книги спогадів про УПА «Я з повстанського року!», яка потім буде презентована у цих районах.

Умови конкурсу:
Учасники конкурсу: учнівська та студентська молодь Львівщини.

Форма проведення: заочна, журі розглядає надіслані в електронному вигляді твори та фотографії.

Час проведення: роботи приймаються до 31 грудня 2012 року.

Вимоги до написання творчої роботи:

  • розглядатимуться авторські роботи про реальні історичні події з історії УПА на території рідного краю автора; розповіді про діяльність в складі УПА членів родини.
  • особлива увага приділятиметься роботам із фотографіями тих часів - подій чи осіб, що були у складі ОУН і УПА.

Об’єм роботи - до десяти сторінок друкованого тексту А4, шрифт – Arial, розмір 12, полуторний інтервал.

На титульній сторінці роботи обов’язково вказати: прізвище, ім’я, вік, місце навчання та домашню адресу, контактний телефон автора. Твори не рецензуються і не повертаються.

Кращі твори будуть відзначені грамотами і подарунками.

Авторські роботи та скановані фотографії надсилайте за адресою: upa70upa@gmail.com

Голова оргкомітету конкурсу – Олег Котис (067-1502330).

Організатори конкурсу:
Львівська обласна ГПО «Український чин»,
Львівська обласна ГПО «Українська справа».
Оргкомітет забезпечує організацію та проведення конкурсу та визначає склад журі конкурсу. Журі визначає та нагороджує переможців.

За підтримки:
Львівський національний університет імені Івана Франка,
Управління освіти Львівської міської ради,
Львівська станиця НСОУ «Пласт»,
Видавництво «Літопис УПА».

Інформаційні партнери:
Медіастар

Ukrainian flagЛітературний конкурс «Ми за тверезе життя!» - Роботи приймаються до 30 березня 2013 TOP

Додаток 1. Оповідання-вступ та умови конкурсу

ДУБ ТА БЕРІЗКА

...На території санаторію «Діброва» зросли поруч Дуб та Берізка. Дуб виріс міцним і могутнім, з північного боку схилу до річки, а біла Берізка виросла ніжною і стрункою, майже біля самої води.

Щороку Дуб з нетерпінням чекав сезону літніх відпусток, коли приїдуть люди і почнуть свій активний відпочинок. Дубу, звичайно, було не зрозуміло, чому люди так поводяться. Особливо дивним здавалося те, що вдень люди випускали з роту багато диму, в той час як він, могутній Дуб, ночами виробляв для них кисень. Але, незважаючи ні на що, він був щасливий створювати для них тінь у спекотний день і впускати жолуді, щоб діти могли ними гратися.

Але одного разу в тому лісі сталося нещастя. Один відпочиваючий чогось випив і, через необережність, забув загасити недопалок від своєї цигарки. І в лісі почалася жахлива пожежа. Диму було стільки, що блакитного неба не було видно зовсім. А спека стояла така страшна, що ніхто з дерев вже й не сподівався вижити.

Добре, що відпочиваючих було багато, і вогонь помітили відразу. Пожежники приїхали швидко і моментом впоралися з такою страшною небезпекою, як пожежа у лісі. Але у багатьох дерев встигла обгоріти кора.

Коли пожежники поїхали і метушня вляглася, Дуб подумав: «Скільки ж часу тепер знадобиться всьому лісу, щоб переробити цей дим в чисте повітря! І скільки згоріло жолудів, з яких вже наступного року могли б вирости молоді дубочки!»

На щастя, до нашого Дуба вогонь не дійшов, і Дуб знову замислився: «Скільки ж часу потрібно Людині, щоб вона прийшла до тверезого способу життя?»

Не знайшовши відповіді, він звернувся до Берізки:

– Послухай, я такий сильний і могутній, а нічого зробити не можу, щоб цього більше не повторилося.

А Берізка йому й відповідає:

– Так робити-то, власне, нічого й не треба. Тому, що людина – це така істота, яка вчиться на своїх помилках. І стільки століть витрачає час на знищення свого здоров'я. А потім розповідає, що тільки дурні вчаться на своїх помилках, вважаючи себе найрозумнішою істотою на планеті. Скажи, яка ж вона після цього Homo Sapiens? Адже дивися, як просто живемо ми, в гармонії з природою, і як вона про нас піклується, якщо їй не заважає людина.

А далі вона розповіла про те, що видно їй зі свого бережка. І як було б добре, якби Людина вела себе по-іншому, якби всі люди жили тверезо...

Автор оповідання: О.А.Видиборець

* * *

Що саме розповіла Берізка Дубу далі, нам поки що не відомо. Пропонуємо Вам самим спробувати про це подумати і написати продовження цієї історії.

Ми віримо, що з Ваших розповідей вийде найкраща казка у світі, яку ми створимо всі разом!

Отже, оголошується Літературний конкурс «Ми за тверезе життя!»

Умови Літературного конкурсу «Ми за тверезе життя!»

Конкурс творчих робіт «Ми за тверезе життя!» (проза, поезія) проводиться серед учнів усіх шкіл України та студентів вищих навчальних закладів.

Орієнтовні теми творчих робіт (назва може бути авторською):

  • «Що розповіла Берізка Дубу»
  • «Як би нам жилося, якби всі жили тверезо»
  • «Я обираю тверезе життя»
  • «Тверезість — норма життя»
  • «Свобода від допінгів»

І нехай це буде схоже навіть на фантастичне оповідання, головне, щоб воно викликало у читача позитивні емоції, закликаючи до тверезого життя. Будьте творцями нашої дійсності!

Роботи приймаються до 30 березня 2013 року на адресу електронної пошти konkurs@tvereza.info

Мова роботи: українська або російська.

Переможці конкурсу у кожній віковій категорії (учні 4-8 класів; учні 9-11 класів; студенти та старші учасники) отримують цінні призи:

3 місце — рюкзак для міста
2 місце — туристичний рюкзак
1 місце — туристичний (сімейний) намет

і запрошуються разом зі своїми батьками на VIII Всеукраїнський з'їзд тверезницького руху для знайомства з однолітками.

Електронна версія документа:
http://www.tvereza.info/sobriety/projects/konkurs-l.html

Torontonians remember the Ukrainian famine of 1930s TOP

( Source )
November 26, 2012

Kristina Skorbach

The Canadian Institute of Ukrainian Studies is also launching a new project called the Holodomor Research and Education Consortium, which is being funded by the Temerty Family Foundation.

The project will begin Dec. 1 and mark the start of the commemorations and remembrance of the 80th anniversary of Holodomor.
TORONTO—Sometimes a tragedy is so deep it defines a generation, a hardship that marks a milestone in the existence of a people. Sometimes it’s almost forgotten and then someone calls out for the memory, demanding condolences be paid.

For Ukrainian Canadians, the Holodomor is that kind of event.

Valentina Kuryliw’s parents were among the lucky ones that survived. They led an ordinary life under extraordinary circumstances in eastern Ukraine during the 1930s.

Kuryliw’s mother, Nadia Menko-Mychajlowska, was born in Chernihiv, 120 km north east of Ukraine’s capital Kiev. Her father was from Kiev. When Soviet Union leader Joseph Stalin took over the land that’s presently known as eastern and central Ukraine, the aim was to wipe out Ukrainians using food, or rather starvation, as the weapon.

image
A recent photo of Nadia Menko-Mychajlowska, Kuryliw’s mother, in her home in Toronto. Menko-Mychajlowska is a survivor of the Ukrainian famine of 1932-33. (Courtesy of Valentina Kuryliw)

“Everything was taken away,” said Kuryliw.

Land, equipment, animals, all were confiscated. Kuryliw’s grandmother, Tatiana Menko, who worked on a collective farm her whole life, managed to keep the family alive during the years of the famine.

They were lucky.

Entire villages were surrounded by secret police and no food came in or out. Those trapped inside starved to death.

Kuryliw recalls seeing her grandmother for the first and last time when she visited the Soviet Union in the 1970s and listened to stories of the famine that she had never heard before.

image
Valentina Kuryliw’s mother Nadia Menko-Michajlowska at 16 years old (R), photographed with her sister Vera, 11, in 1937. Both girls survived the Holodomor, the Ukrainian famine of 1932-33. (Courtesy of Valentina Kuryliw)

Land, equipment, animals, all were confiscated. Kuryliw’s grandmother, Tatiana Menko, who worked on a collective farm her whole life, managed to keep the family alive during the years of the famine.

They were lucky.

Entire villages were surrounded by secret police and no food came in or out. Those trapped inside starved to death.

Kuryliw recalls seeing her grandmother for the first and last time when she visited the Soviet Union in the 1970s and listened to stories of the famine that she had never heard before.

One story her grandmother, Tatiana Menko, recounted was about how the local distillery made alcohol from grain, with large heaps of grain piled in front of the building, watched closely by armed guards.

Starving Ukrainians lined up to get the chaff from the grain, leftover bits not fit to be called food.

Kuryliw’s mother was snatched up in 1943 while on her way to work and was shipped off to Germany as a slave labourer. Her father joined them to work in the same conditions in 1944. Kuryliw was born in a refugee camp in Germany after the war.

The family was fortunate to escape to Montreal in 1950 when Kuryliw was four, and have lived there ever since.

“We were very poor growing up in Montreal, when we came as refugees, but our kitchen table was laden with all kinds of food,” Kuryliw said.

Although she might not have had clothes to wear or proper shoes, there was an abundance of food. “My mother said, ‘I never want to be hungry again.’”

The Shadow of the Past

The famine and the severe oppression left a shadow over her parents, she noted.

“My father never said much, but it was always there, at the back of my mind. I felt sorrow and pain,” she said.

Kuryliw’s father passed away 12 years ago. Her mother is still alive at 91. While at the hospital with a fever, her thoughts turned towards the past.

“All she wanted to talk about was the Holodomor,” said Kuryliw.

Holodomor is the Ukrainian word for the famine Stalin used to kill millions of Ukrainians. Estimates range from 2 to 8 million deaths.

Kuryliw is the chair of the National Holodomor Education Committee for Canada with the Ukrainian Canadian Congress. Before that, she was the department head of history with the Toronto District School Board. As a history teacher, she said she’s always felt that the Ukrainian famine should be talked about more in Canadian schools.

“Not too many people knew about it, or cared,” she said.

“I’ve taken it upon myself as a crusade,” she said about her efforts to have the Holodomor be included in school curriculums across Canada.

“I think genocide is something that everyone should know about.”

Many school boards in southern Ontario had announcements read over the PA on Nov. 23 to commemorate the Holodomor.

“A gifted teacher can even teach this in kindergarten, about how food can be taken away from you, by people who do not respect human life,” she said.

image
Tatiana Menko, Valentina Kuryliw’s grandmother, in Ichnya, in the region of Chernihiv, with her cousin standing on a stool in the 1950s. Kuryliw's grandmother worked on a collective farm all her working life to keep the family alive during the Ukrainian famine, 1932-33. (Courtesy of Valentina Kuryliw)

Recognizing the Holodomor

The 79th anniversary of the Holodomor officially took place Nov. 24. Ukrainians and Prime Minister Stephen Harper took the chance to remember that Canada was the first Western country to recognize the genocide in 2008.

“We are very proud to have more than one million people of Ukrainian descent in our country, many of whom lost loved ones in this atrocious act of malevolence, the Holodomor,” Harper said in a statement.

According to longtime Ukrainian academic and head of the Toronto office of the Canadian Institute of Ukrainian Studies at the University of Alberta, Frank Sysyn, the Holodomor is a major focal point for Ukrainians in Canada.

“It has become particularly a cause among the Ukrainian-Canadian community because for so long the Soviet Union denied that any famine had taken place in Ukraine,” he said.

Not only did the Soviet Union, which fell apart in 1991, deny that the famine took place, it also denied its responsibility for the famine, said Sysyn.

These denials spurred many Ukrainians outside of Ukraine to speak out for those who were silenced under the Soviet Union. Especially in 1983, on the 50th anniversary of the Holodomor, Ukrainian-Canadians launched numerous initiatives forcing the Soviet Union and western governments to recognize the mass starvation.

“This also explains why the Ukrainian community has gone to such great efforts to ensure that the Holodomor will be properly commemorated,” said Sysyn. One such commemoration will be found in the Canadian Museum for Human Rights now being built in Winnipeg.

Related Articles

Due Recognition Sought for Reporter of 1930s Ukraine Famine

Sysyn said that at the time of the famine there was also a nationwide attack on Ukranian culture, language, and religion that left emotional wounds for the survivors that carried forward in the following generations.

“For some members of the community, because it involved their own families … it’s a very personal issue, for others because it involves their communities, their culture and had such a devastating impact on Ukraine” he explained.

According to Sysyn, regardless of one’s age or time of immigration, it’s the allegiance that keeps many Ukrainian-Canadians close to their cause. The Canadian Institute of Ukrainian Studies is also launching a new project called the Holodomor Research and Education Consortium, which is being funded by the Temerty Family Foundation.

The project will begin Dec. 1 and mark the start of the commemorations and remembrance of the 80th anniversary of Holodomor.

Human rights museum staff leave amid interference allegations TOP

( Source )
Nov 30, 2012

image

Construction on the Canadian Museum for Human Rights began in spring 2009, and the $351-million project is expected to be completed in 2014. (Google Street View)

CEO denies any political interference in content of Winnipeg-based museum

CMHR reaches for your wallet again.
“Maybe somebody can ask at the coming annual meeting of the CMHR on Dec. 6.
http://blackrod.blogspot.ca/
2012/11/cmhr-reaches-for-your-
wallet-again.html

Eberts told CBC News museum managers were not really interested in what she had to say, and she had concerns about political interference.

[…]

Eberts's comments echo the concerns of many current and former employees contacted by CBC News. They said government and corporate interests may be having an impact on what will ultimately be included in the museum.

Complete article here.

Putin’s repressive power is tested and found lacking TOP

image

( Source )
Eurasia Daily Monitor Volume: 9 Issue: 217
November 28, 2012

Pavel K. Baev

A capacity for unleashing targeted repressions is crucial for the survival of authoritarian regimes, and President Vladimir Putin finds it increasingly difficult to demonstrate that he has such a capacity—or that he controls it. Health problems keep him confined to his cozy residence outside Moscow, but his presence would have hardly changed the micro-dynamics of changes that test the readiness of the authorities to enforce order. The Kremlin is anxious about the activity of the street opposition, but a series of recent events has illustrated that the political climate in Russia is escaping central control. A riot in a prison camp in Chelyabinsk oblast revealed the depth of anger in society against the inhumane conditions in the modern-day GULAG; rebels in the North Caucasus and football fans in St. Petersburg defied the police monopoly on violence; and even a Russian beauty queen spoke against “the chosen few” who are draining Russia’s wealth (Gazeta.ru, November 26; Ezhednevny Zhurnal, Novaya Gazeta, November 27). Putin’s preaching of the placid obedience underpinning his trademark “stability” is, therefore, increasingly at odds with the discontent that tears at the rotten seams in a society infected by bureaucratic corruption.

In fact, the “cleansing” campaign—instead of disciplining the elites—has become a means of clan struggle, in which Putin pretends to play the role of supreme arbiter. Seeking to channel this indignation into a controllable course, the government has sharply accelerated the ever-dragging anti-corruption campaign. Each day, new revelations of embezzlement in the Russian Ministry of Agriculture or misappropriations in Roskosmos are revealed as breaking news on the tightly censored television channels (Nezavisimaya Gazeta, November 27). Loudly advertised investigations are meant to prove that any abuse of office can now be punished. But it is mostly lower-level bureaucrats who are scapegoated, like in the purges after the massive siphoning of funds allocated in preparation for the September 2012 Asia-Pacific Economic Cooperation (APEC) summit in Vladivostok (Newsru.com, November 27). The loudest reverberations spread from the scandal in the defense ministry, but the key suspect, Yevgenia Vasilyeva, boldly defies the allegations, and the rudely fired Anatoly Serdyukov remains untouchable for the prosecutors (Kommersant, November 27). In fact, the “cleansing” campaign—instead of disciplining the elites—has become a means of clan struggle, in which Putin pretends to play the role of supreme arbiter (Moskovskie Novosti, November 19).

It is indeed the Armed Forces that are supposed to represent most materially the repressive power of the state. But newly-appointed Defense Minister Sergei Shoigu is appalled by the fact that most of the “new look” brigades are 40 percent under strength, which means that their combat readiness is entirely fictitious (Nezavisimoe Voennoe Obozrenie, November 22). The top brass immediately suggested extending the duration of conscript service from 12 to 18 months, but Shoigu is too politically astute to subscribe to such unpopular ideas, even if he understands that the plan for hiring more contract soldiers is financially unsound (Newsru.com, November 23). He is also bracing for a long fight with the industrial lobbies that see in the rearmament program great opportunities for selling old arms for new money (Moskovsky Komsomolets, November 24). In the meantime, the military cannot provide meaningful support to the police in the North Caucasus, where shootouts and explosions occur every day and rebels are gaining in public support. Last week, a crowd blocked the road before the OMON riot troops that were dispatched to arrest three suspected militants in the village of Gimry, Dagestan. The suspects, consequently, had to be released (Ezhednevny Zhurnal, November 26).

The weakness in the law enforcement forces translates to grave doubts among the elites as to the safety of their assets in Russia. This episode reveals the growing reluctance in the numerous “power structures” to engage in confrontations with angry crowds of determined villagers, or football fans, or relatives of prison inmates. The weakness in the law enforcement forces translates to grave doubts among the elites as to the safety of their assets in Russia. Thus, every third villa in the famous Rublevka gated community outside Moscow is for sale, while the estimates of capital flight in 2012 have been raised to $70 billion (Newsru.com, November 20; Kommersant-FM, November 19).

Against this background, Prime Minister Dmitry Medvedev has apparently decided that the moment is right to re-confirm his ambitions. And in an interview with French journalists, he compared the Kremlin with a river into which he was ready to step in twice (Gazeta.ru, November 26). It remains to be seen how exactly Putin will act to cut his junior partner down to size, but the disgruntled elites are definitely not inclined to give Medvedev a second chance. Putin is hardly in a position to reveal another surprise appointment, and he has—very much against the unwritten rules of court politics—already raised Shoigu above all other stake-holders in the Kremlin, despite knowing that the new defense minister possesses independent political capital and is easily electable (Moscow Echo, November 27).

The newly-elected Coordination Council of allied opposition parties is busy preparing the next street rally on December 15, in order to mark the anniversary of last year’s sudden explosion of protests and to prove that street power has not dissipated. Such a self-reproduction of the isolated and self-serving regime is entirely unacceptable for the “white opposition,” which finds itself on the receiving end of selective but painful repressions. The newly-elected Coordination Council of allied opposition parties is busy preparing the next street rally on December 15, in order to mark the anniversary of last year’s sudden explosion of protests and to prove that street power has not dissipated. Divisions in this proto-parliament run deep, but one demand that unites the “revolution makers” and “reformists” is the release of all political prisoners, starting with Mikhail Khodorkovsky and including the two young women from the punk rock group Pussy Riot (BestToday, November 27). The risks of repression are real for the Council members, as they are for every picketer and blogger. But instead of fear, these acts of repression restore the liberating feeling of togetherness and strengthen the moral superiority that the protesters have gained over those who are hiding behind the Kremlin walls (New Times, November 26).

Confinement is probably aggravating Putin’s detachment from the real ebb and flow of politics, which is happening outside the dull chambers of the State Duma and is distorted beyond recognition in the TV news. The Russian president is a firm believer in strength and so can hardly comprehend that his authority is based not on the ability to deliver punishment but on inertia and the habit of agreeing without obeying, thus actually making repressions counter-productive. The elites are losing respect, and the opposition groups are learning to respect one another; but Putin is not paying attention because accepting that the putinist system of “stability” is over would mean having to face the door marked “Exit.”

UCCLA launches 'Twelve Days of Christmas' postcard campaign TOP

6 December 2012

image

image

Continuing its campaign to rid Canada of any and all veterans of the Soviet secret police - the NKVD, SMERSH and KGB - the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association (UCCLA) is contacting MPs, Senators, and other Canadians, reminding them of the presence in Canada of veterans of the Communist political police, responsible for the murder, torture, and enslavement of millions of east Europeans, many of whom subsequently found asylum in Canada.

"We are calling upon the Prime Minister of Canada, the Minister of Public Safety, the Minister of Justice, and other Canadian officials, asking them to remove any veterans of the Soviet secret police found in this country. In particular we are drawing attention, again, to the continued presence in Canada of an (ex) KGB captain whose deportation was ordered by a Federal Court judge over three years ago. The fact that he remains here calls into question the integrity, fairness, and public confidence in Canada's system of immigration control," said UCCLA's chair, Roman Zakaluzny.

_________________________

The Ukrainian Canadian Civil Liberties Association (L'Association ukrainienne-canadienne des droits civils) is a non-partisan, voluntary, non-profit research and educational organization committed to the articulation and promotion of the Ukrainian Canadian community's interests and to the defence of the civil liberties and human rights of Ukrainians in Canada and elsewhere.

For more on UCCLA please go to:

Website: www.uccla.ca
www.twitter.com/uccla
www.facebook.com/TheUCCLA
P.O. Box 275, 3044 Bloor St. W, Toronto, Ontario, Canada M8X 2Y8

Ukrainian member of the Polish Parliament under attack for raising issue of the ethnic cleansing of Ukrainians in 1947

This week the Zakerzonnia/Lemko community have been busy writing letters to the Polish parliament (Sejm) because they were holding a hearing about the ethnic cleansing of Ukrainians in 1947, along the border of Poland and Ukraine (Akcja Wisla).  The Ukrainian Member of the Polish Parliament, Miron Sycz, has been suffering terrible attacks and abuse for having brought this issue to Parliament.

Also, it's very timely, that Наукове Товаристов Шевченка are holding a conference on this issue this Saturday and historians Myroslav Iwanek, Evhen Ladna and Andrij Rotko are presenting. (See above - Scholarship at NTSH Canada Conference-- Dec. 8.)

Association of Ukrainians “Zakerzonnia”
482 Horner Ave, Toronto, Ontario, Canada M8W 2B7

Toronto, December 3, 2012

Mrs. Ewa Kopacz
Marszalek of the Sejm
of the Republic of Poland

Dear Madame Kopacz:

In the name of the members of the Association of Ukrainians “Zakerzonnia”, I would like to thank you for the initiative of the Sejm of the Polish Republic to condemn the exile and deportation of the Ukrainian population from its autochthonous lands, the action known as “Akcja Wisla.”

The condemnation of this action is an important step for Poland on the way of forming a truly democratic society worthy of the European Union, in which the rights of human beings and tolerance in political, religious, and national measures are observed.

As citizens of Canada and Poland, we see historic parallels in the treatment of the Ukrainian minority on the territory of both countries.  As Canada did in the past, Poland also applied the principle of collective responsibility towards its national minorities. 

During World War I, Canada interned almost 6,000 immigrants of Ukrainian descent only because they had emigrated from the territory of Austro-Hungary, with whom Canada was then at war.  Behaving in a similar hostile manner, the government of the Polish Republic treated all the citizens of the Ukrainian minority, disregarding their views and desire to live on the ancestral lands of their ancestors.  This action was even more painful, because many people encompassed by the forced Akcja Wisla had declared their loyalty to Poland.  Also, the participation of Ukrainians within the ranks of the Polish Army in the battle against Fascism did not protect them from deportation.  Over 140,000 of Ukrainians were deported from their ancestral lands, and near 4,000 were imprisoned in the concentration camp in Jaworzno, which was located on the territory of the former Nazi concentration camp.

As a result of this, there was unprecedented destruction of the unique culture of Ukrainian highland ethnic groups – the Lemky, Boyky, Nadsiantsi, and also the Ukrainian agricultural groups from western Volhynia, Pidliashshia, and Polissia.  In short, this was a great loss both to the Polish cultural heritage as well as that of the world.  This was also a great human tragedy, which continued the nightmare of the Second World War, creating trauma for many years and many generations.  The original population of these lands lost not only the right to live on their ancestral lands, but also lost their hard-earned income, homesteads, sacred places, the burial grounds of their ancestors, their buildings of culture, churches, and the right and possibility of being themselves.

We are observing with alarm the voices of the individuals and groups who are against the initiative of the Sejm to condemn Akcja Wisla and are sowing dissent and hate among fraternal nations – Poles and Ukrainians.  These groups are employing long-tried methods from the time of totalitarian mechanisms of disinformation, manipulation of facts, and human emotions.  They are using their status as “wronged victims” in order to achieve certain political goals, often disadvantageous and dangerous for Poland.

The wrongs, which the Government of Canada perpetrated upon Ukrainians in the past, were condemned by the present Canadian Government, which apologized to Ukrainians and awarded compensation.  We hope that the Polish Sejm will also achieve a higher goal, and will not give in to cunning political manipulations, and will justly evaluate this black page of the past.  We believe that Akcja Wisla, the act of deportation of the Polish citizens of Ukrainian descent, in due  course will be evaluated and condemned as a crime against humanity. 

Respectfully,

Maria Dubyk
President

Copies to:
Miron Sycz, Przewodniczacy Komisji Mniejszosci Narodowych i Etnicznych
Piotr Tyma, Prezes Zwiazku, Zwiazek Ukraincow w Polsce
Jason Kenny,Minister of Citizenship, Immigration and Multiculturalism in Canada
Markijan Malskyj, Ukraine’s ambassador to Poland


IEU Features Brotherhood of Taras and its proto-nationalist program TOP

INTERNET ENCYCLOPEDIA OF UKRAINE FEATURES:

THE CLANDESTINE BROTHERHOOD OF TARAS AND ITS PROTO-NATIONALIST PROGRAM

(November 2012)

In the 1890s the younger generation of Ukrainian activists began to view the Ukrainophile hromada movement in Russian-ruled Ukraine, that focused exclusively on cultural and educational activities and avoided any contacts with revolutionary circles, as insufficient, ineffectual, and outdated. A reflection of the political activism of the new generation was the appearance of illegal Ukrainian political organizations and parties, the first of which was the Brotherhood of Taras (1891-8). It was followed by the General Ukrainian Non-Party Democratic Organization (1897-1904) and the Revolutionary Ukrainian party (1900-5). The ideological principles of the brotherhood were formulated by Ivan Lypa and were published anonymously in a revised form as 'Profession de foi' in the journal Pravda (April 1893). Among the brotherhood's members were prominent writers Mykhailo Kotsiubynsky and Borys Hrinchenko as well as Mykola Mikhnovsky who later became the leading ideologue of Ukrainian nationalism. Besides promoting cultural goals, the brotherhood raised far-reaching political demands--the liberation of the Ukrainian nation from Russian domination, full autonomy for all the peoples of the Russian Empire, and social justice. The Brotherhood was active until 1898. Through its influence the Hromada of Kyiv transformed itself in 1897 into the more political General Ukrainian Non-Party Democratic Organization, and the younger generation organized the Revolutionary Ukrainian party in 1900, that initially based its politics on a speech delivered by Mikhnovsky and published under the title Samostiina Ukraina (Independent Ukraine)...

Learn more about the Brotherhood of Taras and its followers by visiting:

http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp

or by visiting:

http://www.encyclopediaofukraine.com

and searching for such entries as:

BROTHERHOOD OF TARAS. Secret organization of young nationally conscious Ukrainians established in 1891 (according to some, in 1892) when a group of students and civic leaders from Kharkiv and Kyiv visited the grave of Taras Shevchenko near Kaniv. Among the brotherhood's founders were V. Borovyk, Borys Hrinchenko, Ivan Lypa, and Mykola Mikhnovsky. Kharkiv was the brotherhood's center of activity until its members were arrested in the summer of 1893. Then Kyiv became the center, with chapters in Odesa, Poltava, Lubny, and Pryluky. The brotherhood included such people as Valeriian Borzhkovsky, Musii Kononenko, Mykhailo Kotsiubynsky, Volodymyr Samiilenko, Oleksander Cherniakhivsky, Volodymyr Shemet, Yevhen Tymchenko, and Viktor Andriievsky. The society's ideological principles, formulated by Lypa, were propagated by P. Vartovy (Hrinchenko) in Lysty z Ukraïny Naddniprians'koï (Letters from Dnieper Ukraine), by Kotsiubynsky in the fable ‘Kho,’ and by Samiilenko in satires on the Little Russian mentality and Ukrainophilism...

LYPA, IVAN, b 24 February 1865 in Kerch, Tavriia gubernia, d 13 November 1923 in Vynnyky, Lviv county, Galicia. Civic and political figure, writer, and physician. As a student at Kharkiv University he helped found the Brotherhood of Taras, formulated its ideological principles (published anonymously as ‘Profession de foi’ in the journal Pravda), and was imprisoned for over a year for his activity in it. After completing his studies at Kazan University he practiced medicine in the Kherson region, Poltava, and then Odesa, where he published the Ukrainian paper Narodnyi stiah and founded several Ukrainian organizations. During the Ukrainian struggle for independence he was elected Ukrainian commissioner of Odesa and sat on the Central Committee of the Ukrainian Party of Socialists-Independentists. Under the Directory of the Ukrainian National Republic he served as minister of religious affairs. After emigrating to Poland in 1921, he chaired the Council of the Republic and became minister of health in the Government-in-exile of the Ukrainian National Republic...

MIKHNOVSKY, MYKOLA, b 1873 in Turivka, Pryluky county, Poltava gubernia, d 3 March 1924 in Kyiv. Political and community activist, publicist and lawyer, and ideologue of Ukrainian nationalism. He studied law at Kyiv University and during his student years was one of the initiators (1891) of the Brotherhood of Taras. His speech at the Taras Shevchenko anniversary celebrations in Poltava and Kharkiv in 1900, printed in Lviv as Samostiina Ukraina (Independent Ukraine), became the program of the Revolutionary Ukrainian party in its early period. When most of RUP’s membership abandoned an independentist platform, he left it to assist in organizing the Ukrainian People's party (founded in 1902) and wrote the ‘Ten Commandments’ and the ‘Program’ to underscore its commitment to full Ukrainian statehood. During the Ukrainian struggle for independence Mikhnovsky was in Kyiv propagating the idea of Ukrainian independence and the formation of a national army. In 1924 incessant persecution by the Soviet authorities led him to suicide...

HRINCHENKO, BORYS, b 9 December 1863 at Vilkhovyi Yar khutir in Kharkiv county, d 6 May 1910 in Ospedaletti, Italy. Prominent public figure, educator, writer, folklorist, and linguist. For 10 years he taught in elementary schools in Kharkiv and Katerynoslav gubernias. He made an effort to teach children their native language and wrote some of the first Ukrainian-language school textbooks. He was one of the founders of the Brotherhood of Taras in 1891. In 1894, he organized there the largest publishing house in Russian-ruled Ukraine, which published 50 popular-educational books despite severe censorship. In 1902 he moved to Kyiv, where the Hromada of Kyiv entrusted him with the task of compiling a dictionary of the Ukrainian language, which he fulfiled by editing 68,000-word, four-volume dictionary in 1907-9. He founded and was first president of the Kyiv Prosvita society. In 1904 he was a cofounder of both the Ukrainian Radical party (Kyiv) and the Ukrainian Democratic party, which merged in 1905 to form the Ukrainian Democratic Radical party...

GENERAL UKRAINIAN NON-PARTY DEMOCRATIC ORGANIZATION. A clandestine cultural organization founded in Kyiv in the fall of 1897 on the initiative of Oleksander Konysky and Volodymyr Antonovych. Many of its first members also belonged to a hromada or the Brotherhood of Taras. With about 150 members in 1901, it was enlarged and reorganized into an association of 3-10-member autonomous groups that held periodic congresses every three years to elect the executive. Most of its energy was devoted to publishing: it maintained the Vik publishing house and the Kyivskaia Starina bookstore. It also encouraged the student, zemstvo, and co-operative movement, helped persecuted Ukrainian activists, and agitated for the use of the Ukrainian language in the schools. In 1904 the organization adopted a full political program and changed its name to the Ukrainian Democratic party, demanding national autonomy for Ukrainians and other nationalities within a federated Russia and radical economic and social reforms...

REVOLUTIONARY UKRAINIAN PARTY (RUP). The first mass Ukrainian revolutionary party in Russian-ruled Ukraine, established on 11 February 1900. The first RUP members were nationally conscious students at various schools in Ukraine and elsewhere in the Russian Empire. Initially RUP based its politics on a speech 'Samostiina Ukraina' delivered in 1900 by a sympathizer, Mykola Mikhnovsky, who called for 'a single, unitary, indivisible, free, independent Ukraine from the Carpathians to the Caucasus.' In 1903 RUP repudiated the radical nationalism of 'Samostiina Ukraina' and adopted the principles, goals, and tactics of international social democracy. For practical reasons the call for an independent Ukraine was replaced by one for Ukraine's full national-territorial autonomy within a federated, democratic Russia. In 1904, RUP shifted its focus away from the peasantry to the ethnic Ukrainian urban proletariat, adopted organizational principles of 'democratic centralism' and expanded its influence to Right-Bank Ukraine and Southern Ukraine and the Kuban...

____________________

The preparation, editing, and display of the IEU entries about the Brotherhood of Taras and its proto-nationalist program were made possible by the financial support of NADIA KAZYMYRA of Ottawa, ON, Canada.

ABOUT IEU: Once completed, the Internet Encyclopedia of Ukraine will be the most comprehensive source of information in English on Ukraine, its history, people, geography, society, economy, and cultural heritage. With over 20,000 detailed encyclopedic entries supplemented with thousands of maps, photographs, illustrations, tables, and other graphic and/or audio materials, this immense repository of knowledge is designed to present Ukraine and Ukrainians to the world.

At present, only 23% of the entire planned IEU database is available on the IEU site. New entries are being edited, updated, and added daily. However, the successful completion of this ambitious and costly project will be possible only with the financial aid of the IEU supporters. Become the IEU supporter (http://www.encyclopediaofukraine.com/donor.asp) and help the CIUS in creating the world's most authoritative electronic information resource about Ukraine and Ukrainians!

Stalin would be proud of the current Yanukstani preSSident - VIDEO TOP

Andy Holowaty

28 November, 2012

Stalin would be proud of the current Yanukstani preSSident - and how long before we see a larger-than-life statue of the leader of the Yanukstan Klan?

Yanuk's home-town elementary school not only got a facelift, but also a complete full-bodied bionic retrofitting - including a museum to honour its most renowned graduates, or, uh, graduate - for now. Watch the video ...

http://www.pravda.com.ua/photo-video/2012/11/25/6978127

Books and art by Alexander Motyl TOP

ART:

Alexander Motyl, paintings:
http://www.artsicle.com/artists?id=Alexander-Motyl

BOOKS:

1) My Orchidia
http://www.amazon.com/My-Orchidia-Alexander-Motyl/dp/1938144058/ref=sr_1_1?ie=UTF8&qid=1350479734&sr=8-1&keywords=motyl+my+orchidia

An imaginary walk through New York's Lower East Side.

2) The Jew Who Was Ukrainian
http://www.thelostbookshelf.com/m.html#AlexanderMoty

A tortured Jewish-Ukrainian man struggles vainly to find meaning at the intersection of Hitlers Holocaust and Stalins Gulag.

3) Whiskey Priest
http://www.amazon.com/Whiskey-Priest-Alexander-Motyl/dp/0595343678/ref=sr_1_3?ie=UTF8&qid=1322843230&sr=8-3

A despairing male Communist meets his fate at the hands of a female Ukrainian-American diplomat in Vienna, Kyiv, and Lviv.

4) THE HOLODOMOR READER: A Sourcebook on the Famine of 1932-1933 in Ukraine.

Compiled and edited by Bohdan Klid and Alexander J. Motyl
http://www.ciuspress.com/catalogue/history/324/the-holodomor-reader

The Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932–33 in Ukraine TOP

Canadian Institute of Ukrainian Studies Press
Видавництво Канадського Інституту Українських Студій

introduces our newest publication:

Bohdan Klid and Alexander J. Motyl

image

The Holodomor Reader:
A Sourcebook on the
Famine of 1932–33 in Ukraine

(Toronto–Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2012)
ISBN 978-1-894865-28-9 (bound).-- ISBN 978-1-894865-29-6 (pbk.)

The Holodomor Reader is a wide-ranging collection of key texts and source materials, many of which have never before appeared in English, on the genocidal famine (Holodomor) of 1932–33 in Soviet Ukraine. The subject is introduced in an extensive interpretive essay, and the material is divided into six sections: 1) scholarship; 2) legal assessments, findings, and resolutions; 3) eyewitness accounts and memoirs; 4) survivor testimonies, memoirs, diaries, and letters; 5) Soviet, Ukrainian, British, German, Italian, and Polish documents; 6) works of literature. Each section is prefaced with introductory remarks describing the contents.

Besides turning a spotlight on this human catastrophe, whose magnitude did not become generally apparent until the Soviet collapse, this book presents ample evidence that the Holodomor was a genocide perpetrated by Joseph Stalin and his henchmen. The Reader is an indispensable guide for all those interested in the Holodomor, genocide, or Stalinism since it provides a balanced perspective of the 1932-33 famine; and the material is suitable for a wide auditorium of readers, scholars and non-scholars alike.

The book is available in a paperback (for $34.95) and hardcover (for $74.95) editions (plus taxes and shipping; outside Canada, prices are in U.S. dollars).

You can purchase this book online at:
http://www.ciuspress.com/catalogue/history/324/the-holodomor-reader
(click on the shopping cart icon beside the price).

Of if you prefer to order offline:

Telephone: Call (780) 492-2973 between 8:30 am and 4:30 pm (MST / -0700 UTC) and have your credit card ready.

E-mail/Fax: Send e-mail to cius@ualberta.ca or fax (780) 492-4967 with your address and credit card information.

Mail: Send your billing address, payment method, and item(s) ordered to:
CIUS Press
430 Pembina Hall
University of Alberta
Edmonton, AB, Canada T6G 2H8

Faces of Displacement  The Writings of Volodymyr Vynnychenko TOP

( Source )

image

By Mykola Soroka

How emigration transformed the creative palette of a major Ukrainian writer and political figure.

“Whom do our people read? Vynnychenko. Whom do people talk about if it concerns literature? Vynnychenko. Whom do they buy? Again, Vynnychenko.” So wrote Mykhailo Kotsiubynsky about the young Volodymyr Vynnychenko. An innovative and provocative writer, Vynnychenko was also a charismatic revolutionary and politician who responded to the dramatic upheavals of the first half of the twentieth century by challenging old values and bringing forward new ideas about human relationships.

Despite his inseparable association with Ukraine, what is often overlooked is the fact that Vynnychenko wrote the majority of his works outside his native land following his flight from Tsarist and Soviet tyranny. In this ground-breaking study, Mykola Soroka draws on contemporary theories of displacement to show how Vynnychenko’s expatriate status determined his worldview, his choice of literary devices, and his attitudes toward his homeland and hostlands. Soroka considers concepts of identity to study the intertwined experiences of the writer - as an exile, émigré, expatriate, traveler, and nomad - and to demonstrate how these experiences invigorated his art and left a lasting impact on his work.

The first book-length study in English on Volodymyr Vynnychenko, Faces of Displacement is an insightful examination of an exiled writer that sheds new light on the challenges faced by the displaced.

Mykola Soroka is the development manager for the Canadian Institute of Ukrainian Studies at the University of Alberta.

Школа Януковича з музейом присвячений президенту- ВІДЕО TOP

( Джерело )
25 листопада 2012

image
http://www.pravda.com.ua/photo-video/2012/11/25/6978127/

Телеканал "1+1" показав сюжет про "Школу майбутнього" в місті Єнакієвому, в якій вчився президент Віктор Янукович.

Як видно з сюжету, школа обладнана сучасними дошками та навіть пропускним пунктом із пластиковими картками.

Крім того, в школі є музей, присвячений президенту.

Антін Мухарський: В Україні критична маса населення є біомасою – ВІДЕО TOP

( Джерело )
1 грудня, 2012

image
http://www.youtube.com/embed/6ha0Yhd9ff8

Антін Мухарський про тупий совок, апологію жлобства та необхідність української культурної експансії

Без національної самоідентифікації жодна держава не може відбутись. Але поруч завжди наш «старший брат», який чітко відстежує всі ці механізми. Щонайбільше дає поносити вишиванки, поспівати патріотичних пісеньок, погратися в інтелігентські протести. Але основної маси населення це взагалі не стосується.

[…]

Культурна експансія – один із найголовніших засобів впливу та боротьби у сучасному світі.

[…]

Наразі є виключно територія під назвою «Україна». Країни такої насправді немає. Хіба це та держава, про яку ми мріяли в 1990-ті чи під час Помаранчевої революції? Ні, це тупий, законсервований совок. Немає ні спільної для всіх історії, ні традицій, ні світогляду. Тому я вперше за багато років, коли лупався головою об стіну заради успіху, замислився над еміграцією, тому що не бачу тут перспективи для своїх дітей. Так набридло, що тут нікому нічого непотрібно. Я українець, хочу жити тут, боротися за цю країну, але щодня хтось мені розповідає, що мене немає, моя країна – примара й вигадка. І вражає, що більшості до цього байдуже, їм ця боротьба не треба.

Продовженя тут.

Ukraine’s flawed elections: A silver lining? TOP

( Source )
December 3, 2012

Anders Aslund

Anders Åslund, Senior Fellow at the Peterson Institute for International Economics, provides a provocative analysis of the elections in Ukraine and what their outcome tells us about the country’s political dynamics.

On November 12th, Ukraine’s Central Election Commission finally issued the results of the parliamentary elections held on October 28th. Zhanna Usenko-Chornaya, Deputy Chair of the Central Election Commission, passed the judgment: “the dirtiest elections in Ukraine’s history.” The European Parliament, the European Commission, the Organization for Security and Cooperation in Europe (OSCE), the Parliamentary Assembly of the Council of Europe and the NATO Parliamentary Assembly offered similar assessments. U.S. Secretary of State Hillary Clinton stated that these elections constitute “a step backward for Ukrainian democracy.”

All this is true. But remarkably, President Viktor Yanukovych’s Party of Regions failed to secure a majority in spite of massive fraud. I visited Kyiv three days after the elections, when representatives of the opposition and non-governmental organizations rejoiced. Against all odds, they had stood up to the pervasively corrupt regime and won a popular majority. These flawed elections might in fact mark a step toward renewed democratization, because they exposed just how unpopular the Yanukovych regime actually is. But future developments will depend on how the President, the opposition and the West proceed.

Yanukovych used every conceivable trick in the book. He had numerous opposition leaders — notably former Prime Minister Yulia Tymoshenko and Interior Minister Yuri Lutsenko — sentenced to prison on purely political grounds. Realizing that he was unlikely to win in proportional elections, he had the electoral law amended so that only half of the parliamentarians were elected proportionately. The other half was elected in single-mandate constituencies with simple majorities, offering greater opportunities for manipulation with significant advantages for a large party.

As anticipated, the Party of Regions lost in the proportional elections. It obtained only 30 percent of the vote, while the three opposition parties received 50 percent (Fatherland of Tymoshenko and former Speaker Arseniy Yatseniuk got 25.5 percent; the heavyweight boxer World Champion Vitaliy Klichko’s party Punch got 14 percent; and the nationalist Freedom party got 10.4 percent). The Communist Party, which has tended to side with Yanukovych, obtained 13 percent.

Also unsurprisingly, the government used its control over the majority of the Central Election Commission to falsify tight single-mandate races. In the end, the Commission refused to acknowledge the opposition victories in five single-mandate constituencies and called new elections there, despite protests from opposition members. In addition, the opposition parties claimed to have been deprived of 11 additional single-mandate seats.

Even so, according to the final official count, the Party of Regions secured only 185 out of 445 seats, against the opposition’s 178 (Fatherland — 101 seats, Punch — 40 and Freedom — 37). The remainder went to the Communist Party with 32 seats and independents with 50 seats. Yanukovych’s Party had been expected to persuade the Communists and most independents to join them, as well as to buy off some of the opposition deputies. But the Party of Regions stole so many votes from the Communists that they have declared themselves independent, and others may react in a similar fashion.

Following the elections, the opposition faced a difficult dilemma. Although they won the popular vote, they were denied parliamentary majority. What protest would be appropriate? Tymoshenko, who remains in jail on political charges, went on a hunger strike on October 29th in protest against the rigged parliamentary elections. (On November 15th, much weakened she halted her hunger strike, on advice from her German doctors.) After much discussion, the three opposition parties decided to take their seats in parliament, but they declared jointly, “These parliamentary elections are an important stage toward the overthrow of the criminal regime of Yanukovych. They will give the Ukrainian public confidence in their own ability to influence the government and change it.”

Yet, the opposition underscored in a joint declaration that the parliamentary elections did not meet international democratic standards as they “were undemocratic, unfair and non-transparent” and it is intent on using all legal forms of protest. Most notably, the opposition has demanded justice in the European Court of Human Rights in Strasbourg.

At present, all are waiting for the formation of the new government. About ten ministers are leaving the cabinet, accepting seats in the parliament instead. Before the election, the friends of Oleksandr Yanukovych, the President’s oldest son, were rumored to form the new government, with Serhiy Arbuzov, the current governor of the Central Bank, as prime minister. The new appointments will show how the Yanukovych family has evaluated the elections, and whether it will be forced to compromise.

The key question is how the big businessmen, who have now been eliminated from the government, will react. They are displeased with Yanukovych’s predatory rule, which encroaches on their property rights, and are reacting against his isolating of Ukraine from the European Union (EU). Ultimately, Ukraine is a European country, and abroad consensus favors close cooperation with the EU. Ukraine’s big prize is a Deep and Comprehensive Free Trade Agreement (DCFTA) with the EU, which has been concluded, but the EU refuses to sign or ratify it because of Yanukovych’s repression of Tymoshenko and other opposition leaders. Some of the prominent businessmen around Yanukovych believe the loss of exports to Europe is too high a cost.

Meanwhile, Ukraine’s economic situation has deteriorated rapidly with falling steel prices, which dominate Ukraine’s exports. Output is set to fall by about two percent in the second half of 2012, and a substantial depreciation of the Ukrainian hryvnia is widely anticipated. Yanukovych’s poor economic management will not make it any easier for him to mobilize the necessary parliamentary support.

The EU in its turn is divided. Some European politicians want to proceed with personal sanctions against the obvious human rights violators; others fear that Yanukovych may turn to Russia and emphasize the need for EU engagement with Ukraine, though so far the Kremlin has shown minimal interest. The West played an important role in these elections, primarily through thousands of international observers who limited the extent of fraud on election day.

Democracy in Ukraine is by no means lost. The EU and the United States need to engage ever more with Ukraine to incorporate the country into the Western community of democracies, but they need to do so without illusions. Quietly, the United States has already barred some human rights violators from obtaining visas, which scares many in the President’s circles. A strict balance between sticks and carrots is necessary, but the election results are an encouraging sign that Yanukovych is not untouchable.

Anders Åslund is a senior fellow of the Peterson Institute for International Economics and author of the book, The Last Shall Be the First: The East European Financial Crisis, 2008-10.

The $1bn deal that never was. “This tarnishes Ukraine’s image” TOP

image

Prime Minister Mykola Azarov and Energy Minister Yuriy Boyko look on as Vlad Kaskiv, head of Ukraine’s state investment agency (on right) and as Jordi Sarda Bonvehi (left) sign agreement. The lead investor in the new consortium was identified by Kaskiv as Gas Natural Fenosa, the Spanish energy group. Signing on behalf of Fenosa was a Spanish-speaking man that Kaskiv and his subordinates identified as Jordi Sarda Bonvehi.  Courtesy of Ukraine's Cabinet of Ministers

( Source )
November 27, 2012

http://www.day.kiev.ua/239794
December 4, 2012
Roman Olearchyk

Ukraine’s government on Monday rolled out the red carpet for a highly-publicised signing ceremony for a landmark energy deal.

But the event, attended by Prime Minister Mykola Azarov and Energy Minister Yuriy Boyko, quickly spiralled into a fiasco, with denials and confusion over what has actually been signed – and by whom.

The lead investor in the new consortium was identified by Vlad Kaskiv, head of Ukraine’s state investment agency, as Gas Natural Fenosa, the Spanish energy group. Signing on behalf of Fenosa was a Spanish-speaking man that Kaskiv and his subordinates identified as Jordi Sarda Bonvehi.

Herein lies the problem.

Officials at Gas Natural Fenosa claim they don’t know Sarda Bonvehi. They say he does not represent their company or its subsidiaries. And, the company has not signed any agreement with Ukraine.

Complete article here.

“This tarnishes Ukraine’s image”
http://www.day.kiev.ua/239794
December 4, 2012

Natalia Bilousova

Are the Ukrainian officials in charge of the LNG terminal project not aware that the cost of drawing up this kind of projects rises many times when the global competition is more and more fierce? And why are they tarnishing the image of a project which can promote, to a large extent, Ukraine’s energy independence? All the more so that these documents were signed in the presence of a dozen TV cameramen and VIP guests from the diplomatic course of various countries. They interpret every blooper as the mistake of not an individual official but of the entire country! Besides, it is no secret that both Europe and our eastern neighbor are closely watching this project. The former views us as a potential partner, while the latter is assessing our ability to play an energy game on our own. What confirms Russia’s close attention to the LNG terminal project is a lightning reaction of Viktor Medvedchuk whom the media call unofficial spokesman and lobbyist of Russian interests in Ukraine. He wrote in his Korrespondent blog that “the mess into which one of the former Orange [Revolution] ideologues and now ‘statesman’ Kaskiv pushed the prime minister, the fuel and energy minister, and Ukraine as a whole was not unexpected” and, therefore, this kind of figures must discontinue their careers.

All this raises the only question: who set Ukraine up? Or, maybe, we are to blame ourselves for this pratfall? The Day asked some experts to answer this question. …

Complete article here.

The Economist: Ukraine remembers the Holodomor TOP

( Source )
Nov 30, 2012

image

Ukraine's tragic history

AS the electoral turmoil faded into the background, Ukraine marked two important anniversaries last week. The first was eight years since the Orange Revolution of 2004. The second was eight decades since the Holodomor.

[…]

The tragedy of 1932-1933 has become politicised. In his view of the Holodomor, the current president, Viktor Yanukovych, has differed from his predecessor. For the third year now, the commemorations took place without state support.

Even so, on November 23rd events went ahead in cities across Ukraine. People could taste the dishes made out of tree bark that were eaten during the famine. Other symbolic actions evoked the “uncelebrated weddings”, the “unrealised talents” and the “meetings that never took place”. This year, the focus was on those who saved others from starvation. Before dusk 2,000 people gathered under the Holodomor memorial in Kyiv, decorated with loaves of bread, bunches of wheat and a sea of candles. At 4pm, there was a moment of silence and people across Ukraine lit candles in their windows.

Complete article here.

LNG-проект влади схожий на вокзальну аферу: урядовців пора звільняти TOP

image
Він вирішив - Пора! І злився... . І поплив дрищем смердючим...

( Джерело )
28.11.2012

imageОлексій Панченко

В цивілізованій країні виявлених нами невідповідностей було б достатньо для звільнення урядовців, які поширили хибну інформацію на публіку. Адже переобтяжена боргами країна вклала кошти стратегічної держкомпанії в спорудження комерційного об'єкту, який невідомо хто й коли буде використовувати.

Навколо "національного проекту" з імпорту скрапленого газу в Україну виник міжнародний скандал. Влада поширила на весь світ завідомо неточну інформацію про своїх партнерів по угоді. Оголошуючи мільярдний проект, чиновники готувалися не більше, ніж вокзальний аферист, який вигадує казочку для заспаного пасажира з райцентру.

Українець, який хоче отримати невеликий кредит, подає до банку десяток документів із детальною інформацією про свій бізнес, сім'ю й статки. Ці папери перевіряються місяцями. Якщо потенційний позичальник напише неправду в одному з документів, йому не дадуть кредиту в жодному банку. Якщо західний бізнесмен збреше про свою діяльність владі чи журналістам, він може перекваліфіковуватися на двірника.

Але якщо ти Владислав Каськів чи Микола Азаров, і витрачаєш 1,151 млрд. грн. державних коштів – на кредитну репутацію, здається, можна плювати. 26 листопада в Кабінеті Міністрів урочисто запустили проект імпорту скрапленого газу (LNG) в Україну морським шляхом. За командою прем'єра розпочалося будівництво газопроводу коштом держкомпанії "Укртрансгаз".

А керівник Держінвестпроекту Каськів перед телекамерами підписав угоди про співпрацю з іспанською та американською компаніями. Йшлося про створення міжнародного консорціуму, який знайде зовнішнє фінансування для імпорту, закупить пловучий термінал з регазифікації і завантажить його танкерними поставками з різних країн.

Вже наступного дня з'ясувалося: влада не знає точну назву однієї з цих компаній. В репортажах з урочистостей названа іспанська Gas Natural Fenosa та її представник Jordi Sarda Bovehi. Урядовці й раніше називали цю компанію як потенційного партнера. Однак фірма з такою назвою – іспанський енергетичний гігант – невдовзі заявила, що жодних планів щодо українського терміналу не має. Аналогічну заяву оприлюднила її "донька" Enagas, про яку також згадували вітчизняні посадовці. Про конфуз написали провідні світові ЗМІ, задаючись питанням: як Україні знайти кредити на проект терміналу, і чи не вкрадуть їх олігархи?

Станом на вечір 28 листопада, дитяча позиція влади виглядала так: ми більше року офіційно співпрацювали з іспанцями в цьому проекті, але тепер їхня материнська компанія чомусь це заперечує.

Згідно із законодавством, подібні проекти мають ретельно перевірятися низкою державних і незалежних структур. В тому числі такими грізними, як Департамент СБУ з контррозвідувального захисту економіки та Служба зовнішньої розвідки. Мали бути встановлені не лише точні назви всіх фірм у проекті, а й імена собак їхніх керівників. Однак насправді причетні чиновники, здається, не користувалися навіть Гуглом.

Ми розпочали власне розслідування, і абсурдність урядової позиції стала очевидна вже за годину. Іспанська Gas Natural Fenosa Engineering, в якої Держінвестпроект закуповував послуги, – це скромна інжинірингова фірма зі штатом у 508 осіб. Вона дійсно розробляє енергетичні проекти в країнах третього світу (де на неї працює загалом 81 співробітник). Однак ця фірмочка не володіє терміналами, заводами чи суднами: нічим, під що їй могли б дати кредити на український проект вартістю 846 млн. єврів. На відміну від величезного монополіста Gas Natural Fenosa – до якої інжинірингова контора входила раніше, разом з десятками інших фірмочок.

Ми поки не з'ясували, які ж нині стосунки між цими двома організаціями (останні відкриті відомості стосуються 2007-го року) і владою України. Їх офіси й Інтернет-сторінки знаходяться за різними адресами. Однак вже зараз можна окреслити основні версії пояснення скандалу. Якщо енергетичний гігант Gas Natural Fenosa спростовує свою співпрацю з Держінвестпроектом через колишню афілійовану фірму – він або втратив зв'язок із цією фірмою, або від їх імені в Україні діють шахраї.

Остання версія видається актуальнішою. Владислав Каськів впевнено називає своїх контрагентів з Gas Natural Fenosa: це Thomas Reukauf та Jordi Sarda Bovehi. Однак ці люди не згадуються на сайтах обох (!) названих Каськівим компаній; одна з них вже оголосила Bovehi самозванцем. Найближчий до енергетики Thomas Reukauf, якого ми наразі знайшли – клерк у німецькому доброчинному фонді при газовій компанії.

В цивілізованій країні виявлених нами невідповідностей було б достатньо для звільнення урядовців, які поширили хибну інформацію на публіку. Адже переобтяжена боргами країна вклала кошти стратегічної держкомпанії в спорудження комерційного об'єкту, який невідомо хто й коли буде використовувати. А рішення про цю інвестицію приймала, спираючись на думку сумнівних іноземців. Принаймні, саме так нині виглядає офіційна версія влади.

Це говорить не про безперспективність самого проекту LNG-терміналу в Україні (необхідність якого не викликає сумнівів). А про те, що вітчизняні чиновники чхали на своїх зарубіжних кредиторів, у яких вони напружено шукають нових позик. Цікаво: чи є таке чихання офіційною позицією Президента Януковича – іменем якого реалізуються й фінансуються "національні" проекти Владислава Каськіва?

Олег Соскін: НБУ, змушуючи юридичних осіб продавати валюту, перейшов до політики військового комунізму TOP

( Джерело )
19.11.2012

image

Ведення Національним банком України нового правила щодо обов’язкового продажу частини валюти для юридичних осіб свідчить про повний фінансово-економічний провал керівництва країни і про перехід до провадження політики військового комунізму. Про це заявив голова Української національної консервативної партії, професор Національної академії управління Олег Соскін.

«Економічна політика олігархічного режиму все більше показово свідчить про доведення України до фінансового банкрутства та соціально-економічного і політичного краху. Одним з останніх яскравих проявів такого краху є рішення Кабінету міністрів на чолі з Азаровим, яке було підтримане Януковичем і керівництвом Національного банку щодо запровадження обов’язкового продажу валюти для експортерів.

Як ми і передбачали, якщо в країні не будуть здійснені системні соціально-економічні трансформації, то існуюча модель не матиме ресурсів для продовження існування. Доказом цьому стало стрімке обвальне падіння золотовалютних запасів і неспроможність виконувати боргові зобов’язання. Зокрема, розмір золотовалютних запасів станом на 1 вересня 2011 року ставив 38,2 млрд. доларів, а станом на 1 листопада 2012 року – 26,8 млрд. доларів.

Оскільки уряд і Нацбанк не можуть виконати останнє боргове зобов’язання перед Міжнародним валютним фондом у розмірі майже 1,5 млрд. доларів, вони вирішили перекласти це боргове зобов’язання безпосередньо на юридичних осіб, на підприємців, позбавивши ці підприємства валюти.

Чим це загрожує? По-перше, експортні підприємства втрачатимуть валютні ресурси для свого стабільного функціонування, оскільки вони будуть змушені продавати валюту. По-друге, це означатиме суттєве зменшення валютних депозитів у комерційних банках і погіршення їх ліквідності. По-третє, експортери тепер будуть не мотивовані – не лише українські юридичні особи, а й нерезиденти, транснаціональні компанії, які працюють на експорт, - заробляти в Україні валюту, вони підуть з нашого ринку. По-четверте, ще більше знизиться рівень експорту, який і так вкрай низький. Відповідно, зменшаться експортні надходження, юридичні особи не зможуть утримувати свої представництва і проводити відповідні маркетингові та рекламні піар-кампанії щодо збуту своєї продукції. По-п’яте, підприємства змушуватимуть купувати гривню, що призведе до збільшення гривневої маси, не забезпеченої матеріально-економічними показниками і валютою на ринках, тому що Україна увійшла у фазу рецесії, і промислове виробництво та ВВП впродовж останніх місяців знижуються.

Чи були подібні прецеденти в історії незалежної України? Так, були. Це початок 90-их років, коли було прийнято рішення примусити підприємства продавати 50%, а потім 100% валюти, і це призвело до втрати Україною зовнішніх ринків і до зменшення нашого експортного потенціалу.

З точки зору політекономії такі кроки уряду, президента і Нацбанку можна оцінити, як кроки в бік проведення політики військового комунізму. Саме таку політику свого часу проводив Сталін і Компартія СРСР. Відомо, чим це в підсумку завершилось. Ці кроки щодо обмеження ринкових і капіталістичних відносин в країні призвели до встановлення державного соціалізму, державної економіки із монополією держави на валютні операції. Завершилась така політика розпадом Радянського Союзу і повним крахом та фінансово-економічним банкрутством.

Отже, подібні кроки на 22-му році встановлення ринкової системи в Україні повинні призвести до схожих наслідків. Тим паче, керівництву країни не слід забувати, що у випадку, коли будуть введені такі обмеження на валютно-фінансовому ринку, це означатиме відновлення державного соціалізму в мутантній формі, коли він по своїй суті є державно-монополістичним мутантом соціалізму і комунізму. Зрозуміло, що Західні розвинені країни зараз поставлять питання про те, щоб заморозити статус України як держави із ринковою економікою, розглядаючи Україну як державу із неринковою економікою, до якої вводяться відповідні санкції, фіскальні та обмежуючі заходи. Такі кроки можуть призвести також до замороження членства України у Світовій організації торгівлі та інших міжнародних організаціях, Україну почнуть розглядати як державу, в якій відбувається реванш комуністично-соціалістичних сил, але у формі олігархічного капіталу. Відповідно, тоді країни західної демократії можуть прийняті санкції проти правлячого режиму, як вони прийняті щодо керівництва Білорусії – Лукашенка та його челяді.

Отже, можна казати, що цей закон, який надав Нацбанку право вводити обов’язковий продаж суб’єктами підприємницької діяльності своїх доходів у вигляді іноземної валюти, є шкідливим, антиринковим, це крок в бік військового комунізму і нічого доброго від цього не буде, як нічого доброго не принесли обмеження, введені Нацбанком, коли він ввів директивні обмеження для купівлі-продажу валют, запровадивши паспортизацію цих операцій.

Нові обмеження призведуть до того, що фінансово-економічна ситуація в країні ще більше погіршиться, Україна вже точно стане не четвертою країною в списку держав із ризиками дефолту, а першою. Дії керівництва України щодо примушення експортерів продавати валютні доходи треба оцінювати як дуже негативні, такі, що ведуть до остаточного встановлення диктатури в Україні», - стверджує Олег Соскін.

Корреспондент: План «Б». Інтерв'ю з Віктором Пинзеником TOP

image
Новий банк для всіх українців - Межигір'я

( Джерело )
13 листопада 2012

Віктор Пинзеник, економіст-реформатор, який повертається в політику, в інтерв’ю Олександру Голубову розповів про головні помилки уряду і те, які кроки необхідно зробити, щоб не загрузнути в економічному болоті.

[…]

- Згідно з однією з економічних теорій, в момент кризи, навпаки, добре позичати гроші, для того щоб стимулювати попит й економіку в цілому. Вам не здається, що якщо держава почне економити, скорочуючи державний борг, то ситуація лише посилиться?

- Проблема боргу – це не лише проблема бажання позичити. Потрібно ще знайти того, хто погодиться дати в борг.

Україна мала 89 млрд грн. боргу на початку 2008 року, а зараз ця цифра становить 496 млрд грн. І ці зміни відбулися лише за 4,5 роки.

Давати нам гроші стало ризиковано. У цьому році товарний експорт буде менше імпорту приблизно на $ 17 млрд, резерви зменшилися до $ 26,8 млрд, а боргів на наступний рік [треба буде повернути] $ 60 млрд. Нехай мені хтось пояснить, звідки візьметься можливість покрити потребу в доларах. І не факт, що завтра ми зможемо знову позичити.

Країну можуть піднімати інвестиції, а не влізання в борги. А всі ці проблеми бюджетного дефіциту, боргу – це проблеми фінансової стабільності, без якої про слово "інвестор" можна забути.

- Раніше Ви неодноразово виявляли занепокоєння з приводу того, що перерахування НБУ до державного бюджету вже зараз істотно перевищили план на цей рік. Чи свідчить це про те, що запущено друкарський верстат?

- На сьогоднішній день Національний банк перерахував у скарбницю 14,6 млрд грн. Спочатку план складав 9,6 млрд грн., але зараз він дещо збільшений – тепер план перевищує 11 млрд грн. І НБУ зараз єдиний "податковий" адміністратор, який перевиконує плани з перерахувань до бюджету.

Само собою, у мене серйозні питання щодо того, чи справді йдеться про перевищення доходів, оскільки інформації на цей рахунок ніколи не було, або ж це звичайний друкарський верстат.

Поки що немає приводу казати про те, що Національний банк зробив якісь небезпечні монетарні дії. Але слід завжди пам'ятати, що наявність величезного бюджетного дефіциту постійно створює ризик того, що це відбудеться.

Бюджет провалюється в цьому році. Щоб його виконати, доходи повинні були зрости на 21%. За десять місяців вони зросли лише на 9%. Більш ніж вдвічі менше запланованого. І з кожним місяцем прогноз виконання бюджету лише погіршується. Дефіцит буде в цьому році набагато більшим, ніж припускає уряд, і становитиме приблизно 4% ВВП.

- Кажучи про зниження темпів зростання ВВП цього року, уряд називає причинами цього явища кризу єврозони і неврожай. А в наступному році обіцяє зростання ВВП на 3,5%. Наскільки виправданий такий прогноз?

- Незрозуміло тоді, чому багатьом країнам, що розвиваються, не заважає криза єврозони і погода. У Китаї виробництво чомусь не падає.

Варто подумати про внутрішні причини такої ситуації. Банківський сектор, до прикладу, досі не відновився – він майже не кредитує національну економіку. За дев'ять місяців цього року приріст кредитів склав лише 1,2%. Невже ці проблеми створили у США або Євросоюзі?

Можна скільки завгодно вказувати на чужий город. Але є більш серйозні проблеми у своєму городі, і тут треба наводити лад у першу чергу.

Ціла стаття тут.

Закон про референдум повністю знищує народовладдя в Україні TOP

( Джерело )
7.11.2012

imageТихцем, у виру передвиборчої боротьби, у вівторок розглянули у повторному другому читанні і в цілому горезвісний проект закону "Про всеукраїнський референдум" № 6278 від 29 квітня 2010.

Рідко яка із позицій цього проекту не суперечить декларованій ним ідеї створити правові передумови для реалізації народом України права на здійснення влади безпосередньо.

В усякому разі на сайті ВР жодних нових редакцій проекту немає. Чому ж цю ініціативу витягли на світ Божий саме зараз і саме у такому вигляді?

"Від імені і за дорученням" у Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування спільно з автором – народним депутатом від ПР Шпеновим будують вертикаль президентської влади у механізмі народовладдя.

Народовладдя за викликом

Допоки найактивніші українці обирали новий склад Верховної Ради, попередній не дрімає, а всіляко дбає про "покращення" демократії.

Тихцем, у виру передвиборчої боротьби, у вівторок розглянули у повторному другому читанні і в цілому горезвісний проект закону "Про всеукраїнський референдум" № 6278 від 29 квітня 2010.

Рідко яка із позицій цього проекту не суперечить декларованій ним ідеї створити правові передумови для реалізації народом України права на здійснення влади безпосередньо.

Сам проект за два роки у період від другого читання, що відбулося 10 липня 2010 року, не змінився ні на йоту, хоча конструктивних пропозицій та зауважень було надано чимало.

В усякому разі на сайті ВР жодних нових редакцій проекту немає. Чому ж цю ініціативу витягли на світ Божий саме зараз і саме у такому вигляді?

"Від імені і за дорученням" у Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування спільно з автором – народним депутатом від ПР Шпеновим будують вертикаль президентської влади у механізмі народовладдя.

На це промовисто вказує кожен із пунктів проекту, починаючи із визначення предмету референдуму, порядку реєстрації ініціативних груп, механізмів та строків збору підписів, порядку створення комісій.

По-перше, виявляється, що всеукраїнський референдум може бути "з будь-якого питання", за винятком тих, проведення яких не допускається Конституцією або законами України.

До сих пір обмеження на предмет референдуму встановлювалися лише Конституцією і були нею вичерпно перерахованими.

Тепер же дозволено з’явитися ще якимось законам, які на рівні з Конституцією можуть вирішувати питання такого роду. Це означає, що управляти предметом референдуму стає легше.

По-друге, на один референдум може бути винесено кілька питань з різних предметів, а сам референдум – суміщатися з виборами президента України, виборами народних депутатів, виборами депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Можна лише уявити вихор агітаційних, просвітницьких та інформаційних кампаній з різних предметів референдуму, що аніскільки не сприятиме суспільному обговоренню суті предмету референдуму. Тим паче у ситуації, коли заразом проводяться якісь вибори.

По-третє, узаконюється єралаш у справі формування комісій – адже зараз усі вони формуються за різним принципом. На виборах – поки що кандидатури подаються партіями та фракціями.

На референдумі ж передбачається задіяння іншого принципу – посадово-адміністративного.

Пропонується встановити подання кандидатур до комісій головою Верховної Ради АРК, головами обласних рад, Київським міським головою та головою Севастопольської міської ради.

А якщо ці посадові особи, навіть не органи влади, вчасно не подадуть кандидатури до складу окружних комісій, таке право переходить до голів державних адміністрацій, які в Україні є складовою інституту президентства.

У результатах підрахунку такими комісіями бюлетенів референдуму заодно з бюлетенями виборів Київського міського голови, припустимо, можна не сумніватися.

Картинка стане ще яскравішою, якщо знати про унікальні вимоги до кворуму таких комісій: "У день голосування та під час підрахунку голосів засідання комісії референдуму є повноважним незалежно від кількості присутніх на ньому членів комісії референдуму".

Лише Господу Богу і авторам законопроекту відомо, як вони збираються суміщати різні процедури, встановлені різними законами для різних видів виборів. Як, наприклад, бути спостерігачеві на якійсь дільниці на виборах, якому водночас не дозволено бути на дільниці з проведення референдуму?

По-четверте, перевірку щодо відповідності Конституції України, законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема, за народною ініціативою, планується покласти на президента України.

І ще на ЦВК, хоча неясно, в яких випадках.

Ось проголосують закон – і стане на два джерела конституційної юрисдикції більше. Не одному ж лише Конституційному суду займатися тлумаченням законів.

Пікантності законопроекту додає його основоположна ідея про те, що на референдумі може бути ухвалено нову Конституцію, про що сама чинна Конституція не підозрює.

Конституція до сих пір "думала", що її можна змінювати частково і обов’язково за участі інших органів державної влади – парламенту і Конституційного суду, хоч би як там КС у всі його найкращі літа не був політично залежний.

Новаторські ідеї законопроекту гласять, що проект нової Конституції може бути винесено на референдум. Оп-па, і народ уже схвалив свій Основний закон. І він тепер "дійсно народний".

Хтось хоче подискутувати на цю тему? Немає смислу і часу, бо набрання чинності рішеннями референдуму відбувається за фактом оголошення ЦВК його результатів, а не задля годиться – хоча б їх опублікуванням, як зараз то вимагається Конституцією України.

У проекті є ще купа норм, які не те, що не врегульовують процедури волевиявлення і створюють масу нонсенсів й запитань, а й створюють умови для адміністративного втручання на всіх етапах підготовки та проведення референдуму, що веде до викривлення волевиявлення.

Сказати, що закон про всеукраїнський референдум №6278 антиконституційний – нічого не сказати.

Сказати, що закладені в ньому підходи суперечать статутним принципам Ради Європи, баченню Парламентської асамблеї Ради Європи, зокрема Резолюції № 1121 "Про інструменти участі громадян у представницькій демократії" та ряду позицій Венеціанської комісії, зокрема, Кодексу належної практики щодо референдумів?

Кого це обходить?

Закон про референдум не належить до тих, які можна ухвалювати тихо, швидко й ігноруючи несхвальні зауваження експертів, поза відкритим обговоренням природи референдуму і принципів його організації.

Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД , для Української правди

Заувага Редакції: Злочинний закон «Про всеукраїнський референдум» підписав В. Янукович 27.12.2012 (http://www.pravda.com.ua/news/2012/11/27/6978246/).

Рим висловив свою підтримку Юлії Тимошенко TOP

image

( Джерело )
26.11.2012

 Сьогодні в Римі на фасаді однієї з будівель Капітолійського пагорбу було вивішено портрет Юлії Тимошенко з написом «Свободу для Юлії Тимошенко» на знак солідарності та підтримки лідера опозиції України.

Відповідне рішення одноголосно прийняла мерія міста Рим, зважаючи на політичну ситуацію та нещодавні парламентські вибори в Україні.

Під час заходу мер Риму Джанні Аліманно заявив про солідарність з Юлією Тимошенко та підкреслив, що «буде звертатися до мерів столиць країн Європейського Союзу з пропозицією підтримати цю ініціативу Риму».

Віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко, Голова Харківської обласної організації партії «Батьківщина» Арсен Аваков та народний депутат від партії «Батьківщина» Андрій Шевченко також взяли участь у церемонії.

Микола Томенко подякував італійцям за підтримку та висловив сподівання, що «їх послідовна та жорстка позиція у цьому питанні буде сприяти звільненню Юлії Тимошенко та наданню їй права на повноцінну участь у політичному житті країни, включаючи участь у президентських виборах у 2015 році».

«Італійські друзі показали приклад українцям як треба стояти за свободу та справедливість навіть у дальніх куточках планети», – наголосив Андрій Шевченко.

«В такі моменти пам‘ятаєш не слова ворогів, а мовчання друзів. Наші італійські друзі не мовчали, а висловили свою підтримку», – додав він.

Раніше подібною увагою італійської столиці були відзначені лауреат Нобелівської Премії Миру Аун Сан Су Чжі, італійські судді, які загинули від рук мафії, Джованні Фальконе і Паоло Борселіно та інші.

Ставка на Медведчука TOP

image
Medvedchuk_Російський Вибір - Схвалено Кремлем

( Джерело )
04.12.2012

"У кабiнет українського прем'єра вiн хоче в'їхати на росiйському конi"

На київських пагорбах наполегливо циркулюють чутки, що "сiрий кардинал" епохи пiзнього кучмiзму, Вiктор Медведчук шукає спосiб сiсти у крiсло керiвника українського уряду.

Як стверджують, пiд час останнього вiзиту Миколи Азарова до Москви прем'єр-мiнiстр Росiї Медведєв наполегливо радив офiцiйному Києву ухвалити вiдповiдне рiшення. Полiткоректний Азаров неабияк знiяковiв при цьому, але спробував перевести усе на жарт. Утiм, Медведєв дав зрозумiти, що призначення Медведчука може стати передумовою ряду поступок Українi, зокрема й у питаннi цiни газу, яке найдужче муляє українських олiгархiв.

Сам Медведчук витратив за останнi кiлька мiсяцiв мiльйони доларiв, щоби нагадати про себе. Вiн створив об'єднання пiд назвою "Український вибiр", рекламою якого обвiшав країну. Уся рекламна продукцiя Медведчука завбачливо виготовлялась у кольорах росiйського прапора.

Також Медведчук нинi став палким прихильником iдеї вступу України до Митного союзу з Росiєю, захисником росiйської мови як другої державної, а також iнiцiатором  федералiзацiї України - "єдиними i безальтернативними лiками проти її розколу".

А вiзит Путiна на приватну дачу свого кума Медведчука у Криму лише додав жару суперечцi, що все це має означати.

Чи справдi Путiн може лобiювати Медведчука на посаду голови Кабмiну? Як реагує на таку "пропозицiю" українська влада?

Про це ми сьогоднi розмовляємо з першим Президентом незалежної України, колишнiм однопартiйцем Вiктора Медведчука по СДПУ(о) Леонiдом Кравчуком, полiттехнологами Ярославом Макiтрою та Денисом Богушем, а також професором кафедри полiтологiї НаУКМА Олексiєм Гаранем.

[…]

О. Гарань: - Федералiзацiя на сучасному етапi - це послаблення України. Тому, безперечно, Росiї такi тези дуже вигiднi. Усi цi розмови ведуться не просто так. Насправдi росiянам важливе не працевлаштування Медведчука. Путiну та Медведєву важливо послабити Україну, здобути контроль над українською владою, а вiдтак над усiма геополiтичними векторами нашої держави. I власне на Медведчука, як члена їхньої родини, i покладений цей "почесний" обов'язок.

Ціла стаття тут.

Professor calls for firsthand accounts of the Holodomor TOP

image

Alexander Motyl (Professor of Political Science, Rutgers University), delivered the Toronto Annual Ukrainian Famine Lecture: "The Holodomor and History: Bringing the Ukrainians Back In" on November 9, 2012. A summary of the lecture is available here.

Listen to the audio record of the lecture here.

The Atlantic: Femen, Ukraine’s topless warriors TOP

( Source )
Nov 28 2012

Jeffrey Tayler is an Atlantic contributing editor.

Why the group that inspired Pussy Riot's infamous "punk prayer" could be tough to stop

image

KYIV, Ukraine -- On the tarmac at Kyiv's Borispil Airport, during a sun-drenched afternoon last July, 24-year-old Yana Zhdanova tensed up when she saw Kirill I, the patriarch of the Russian Orthodox Church, descending the stairs from his just-landed plane.

[…]

That message notwithstanding, Yana averred that she had no intention of murdering the patriarch. Rather, she explained, "I hoped to knock him to the ground, grab his beard, and ritually de-coronate him. He would have been humiliated." She paused, her brown, saucer-shaped eyes radiating not anger, but calm conviction. "He embodies all the repressiveness of the Russian Orthodox Church toward women. Religion and freedom do not go together. Religion is moral persecution that aims to drive women into slavery."

[…]

Combating "patriarchal society" means also working to undermine Ukraine's overwhelmingly male political order. In fact, it was the country's virulent, divisive 2010 presidential election campaign pitting candidates Yulia Tymoshenko (now imprisoned on what appear to be politically motivated charges) against pro-Russian, recidivist former convict Viktor Yanukovych that first prompted, she said, Femen to "strip and go hard." The decision to strip was a tough one for the activists, motivated by one thing: "No one paid attention to us before we demonstrated topless." She and her cohorts showed up at the polling station where Yanukovych planned to vote, took off their tops, and chanted "Ukraine Has Been Raped Enough!"

[…]

How much Femen's method of protest will catch on in countries with more equitable relations between the sexes is a matter of debate. I asked Hudsol if the general harshness and poverty characterizing life in Ukraine predisposed her to developing the shock tactics her group deploys. "Life here hardens you," she responded. "If I'd been born in Paris, I might have just ended up reading Simone de Beauvoir and not creating Femen."

Complete article here.

Tryzub Scotland TOP
image

http://www.tryzubscotland.com/

This website and blog is dedicated to the history of the Ukrainian diaspora in Scotland. Ukrainians arrived in this small country from many directions during the twentieth century.

We want to share our pictorial archives and documents with you. Our blog allows you to comment on any of the photos in our various galleries. We hope that you will also contribute some photos and documents in order that we, together,  can amplify what we know about the past and present existence of ethnic Ukrainians on Scottish soil.

Ukrainian pop singer joins cause to free jailed Pavlychenkos TOP

image

Ukrainian pop singer Ruslana Lyzhychko announced today that she's devoting her latest album to a growing cause to free the jailed father and son, Serhiy and Dmytro Pavlychenko, who supporters say are innocent of killing a Kyiv judge in March 2011.

( Source )
Dec. 3, 2012

Mark Rachkevych

Ukrainian pop singer and former parliamentarian Ruslana Lyzhychko has joined the growing advocacy campaign to free the incarcerated father and son, Serhiy and Dmytro Pavlychenko, who supporters say were wrongfully convicted in October for murdering a judge.

Lyzhychko, 39, at a Dec. 3 press conference in Kyiv announced that she’s devoting her latest album to the fight against “the lawless, arbitrary, and bias judicial branch of government.”

“I can’t remain silent anymore,” said Lyzhychko, who sat handcuffed and flanked by two masked camouflaged guards inside a conference room. “It’s really frightening to live in this country…in which every Ukrainian cannot feel safe when those who are supposed to uphold the rule of law in Ukraine create lawlessness and rule with political, economic, administrative motives.”

The pop singer said the Pavlychenko case “personifies the arbitrariness of the judicial system in Ukraine.”

[…]

A small advocacy campaign initially emerged consisting of mostly hard-core Dynamo Kyiv football fans when the father and son were placed in pre-trial detention.

Many are friends of one of the convicted murderers, 19-year-old Dmytro, also a big football fan.

The family’s supporters are demanding a new investigation.

The Dynamo Kyiv fans have launched a multilingual website, theyarenotkillers.com, and social media are being used for outreach and public awareness.

People are being urged to write letters to European members of parliament and marches have been organized.

Football fans in Europe have joined the movement by hanging banners at games that read, “Freedom to the Pavlychenkos,” as far away as Chelyabinsk, St. Petersburg and Moscow in Russia, to Silkeborg in Denmark, Kladno in the Czech Republic and in Austria’s Vienna.

Complete article here.

Now we can blame the USA for creating Yanukstan !!! TOP
image
Investigation: London complex with Ukrainian billionaires shows ‘blatant’ secrecy TOP

( Source )
Nov. 29, 2012

image

London’s upscale residential complex in Knightsbridge is a shady place, according to an investigation by the Washington, D.C.-based International Consortium of Investigative Journalists.

Most of the 72 hyper-luxury apartments at One Hyde Park, where Ukraine’s mega-billionaire Rinat Akhmetov has keys to a residence, have been bought in the name of anonymous, offshore entities to protect their owners’ identity.

This presents the “most blatant case” of British Virgin Islands secrecy in Britain, according to a joint investigation by the London Guardian newspaper and the ICIJ.

The investigation found that registering the apartments at One Hyde Park, which cost from $4.8 million to $217 million, in the British Virgin Islands – a tiny Caribbean nation of a little more than 27,000 people – was a win-win solution for their foreign owners who, according to the Guardian, some would call “the obscenely rich.” The offshore zone enabled their foreign owners to not only avoid British capital gains and inheritance tax, but also the attention of tax authorities in their own countries.

Akhmetov, according to the investigation, didn’t hesitate to copy his neighbors. In 2007 he paid $217 million for the most expensive property at Hyde Park One – two penthouse flats occupying the top three floors knocked together – using British Virgin Islands-registered Water Property Holdings.

In the past, Akhmetov spokesperson Olena Dovzhenko said the record-breaking London penthouse was a “portfolio investment” made by Akhmetov’s holding company System Capital Management and “was not used by Akhmetov.”

However, SCM representatives would not tell the Kyiv Post how exactly the One Hyde Park property is used.

Akhmetov’s spokesperson, Olena Dovzhenko, did tell the Kyiv Post that Water Property Holdings paid $8.7 million in government duties to the British government when it purchased the property. 

“If Akhmetov’s family decides to move and live in the One Hyde Park complex, Mr. Akhmetov will finance this move from his own pocket,” Dovzhenko told the Kyiv Post.

Akhmetov is far from being the only rich Ukrainian with an affinity for upscale London real estate. In 2008, the $124 million 10-bedroom Kensington villa was purchased, according to the Daily Telegraph, by the Victor and Olena Pinchuk family.

Pinchuk’s press service said the property in London was purchased as part of the family’s global investment strategy, but details remain confidential.

Victor Pinchuk became a billionaire by snapping up some of Ukraine’s best industrial assets when his father-in-law, Leonid Kuchma, served as Ukraine’s president from 1994 until 2005.

London also appears to be the choice for Gennadiy Bogolyubov, co-owner of Ukraine’s so-called Privat business group which controls lucrative assets spanning energy, banking, ore mining and passenger airlines.

As the Daily Telegraph reports, in 2010 he purchased a landmark Victorian office building at One Trafalgar Square for more than $260 million and has since gone to court over the commission fees related to the purchase. The Kyiv Post didn’t get an immediate response for comment from Bogolyubov.

While ICIJ and the Guardian haven’t established any wrongdoing behind the secrecy in Akhmetov’s real estate dealings in London, some of his Hyde Park neighbors have reasons to hide behind offshore jurisdictions.

At least one of them, the bankrupt Irish property developer Ray Grehan, is attempting to cheat his creditors, according to the journalists’ investigation.

Meanwhile, more than 30 owners of the four-tower hyper-luxury residential complex still remain anonymous.

As the investigation found, they are shielded in the British Virgin Islands or, even more controversially, non-transparent jurisdictions such as Liechtenstein, St Vincent and Liberia.

Overall, almost 80 percent of Hyde Park One apartments, estimated at more than $1.2 billion in total, have been bought using offshore entities.

По-християнськи? Ні. Та й і не по-православному... TOP

Багатьом в українській громаді відомо що відбувається зараз в Українській Православній Церкві Канади (УПЦК), але багатьом – ні. А саме, існує серйозне розходження серед вірних щодо майбутнього напрямку нашої церкви.

Ця дилема має дві сторони. З одного боку є ті що підтримують рішення ієрархії УПЦК працювати в напрямку єднання всіх православних вірних в північній Америці під проводом Екумнічного Патріарха Константинополю (ЕП). Це доброчесний ідеал, але він веде до іншої сторони дилеми: багато українських православних вірних глибоко стурбовані наміром пан-православ’я (Pan-Orthodoxy) згладити, якщо не знищити, етнічну складову нашої церкви. Це особливо турбує бо про цей намір не повідомлялося під час укладання угоди з Екуменічним Патріархом у 1990 році. Більш того, враховуючи що Екуменічний Патріарх вважає Московський Патріархат єдиною законною православною церквою в Україні, будь-яке підпорядкування Екуменічному Патріарху викликає глибоке занепокоєння. І, на превеликий подив, виглядає так, що ієрархія УПЦК підтримує цю позицію, про що свідчать події, які супроводжували візит Його Святості Патріарха Філарета до Канади.

 Поки прості люди сперечаються між собою, наша ієрархія відмовчується, за винятком опублікованого спростування у відповідь на сотні поштових та електронних листів, надісланих до Консисторії з приводу візиту Його Святості Патріарха Філарета (Київський Патріархат, КП). Це – явний скандал і замовчуванням ієрархія тільки завдає собі шкоди.

У 1990 році на Соборі Української Православної Церкви Канади делегати проголосували за об’єднання з ЕП. Але ми маємо відповісти на питання що залишаються без відповіді до сьогодні: що конкретно об’єднання з ЕП значить для нашої церкви, яка рухається вперед, та чи наша ієрархія діяла відкрито і прозоро відносно її членів, а також відносно її духовенства?

Якщо “знищення” складової “Українська” в нашій церкві було частиною первісної угоди між УПЦК та ЕП, і, якщо делегати це повністю усвідомлювали і всеж-таки голосували за ту угоду, тоді чому так багато парафіян нічого про це не знали? Чи було хоч щось в якійсь із публікацій Консисторії що роз’яснювало це людям? Чи концепція та приховане значення пан-православ’я були роз’яснені парафіянам та всьому нашому духовенству? Очевидно що ні, саме тому для такої великої кількості людей виявлення цього та теперішньої позиції УПЦК з даного питання стало великою несподіванкою. Більшість, особливо в східній Канаді, не усвідомлює що вони знаходяться на шляху до членства в Православній Церкві Канади без складової “Українська” в ній.

З іншого боку, якщо делегати були переконані що це об’єднання дозволить вірним продовжувати існувати як і до нього, зберігати їхні українську культуру й спадщину, та повну соборноправність, тоді недавні події, що відбувалися навколо візиту Його Святості Патріарха Філарета до Канади, показали хибність цих переконань і те, що умови цієї угоди були порушені. Якщо-ж делегати були введені в оману, то ми маємо право заявити про обман та вимагати від нашої ієрархії визнати відповідальність за цей обман та/чи, зрештою, вимагати їх усунення з посад, які вони обіймають. Вірним було відмовлено, і до сьогодні продовжують відмовляти, у доступі до справжніх Статей Угоди ухвалених УПЦК та ЕП.

 Дійсно, ніхто не повірить, що його душу “спасуть” ті, хто свідомо брехав задля досягнення їхніх власних цілей. Якщо пан-православ’я було справжньою ціллю з самого початку, тоді вірні мають діяти. Немає парафії без парафіян. Без парафій немає грошей. Без вірних наші ієрархи та духовенство мали-би бути в монастирях, а не посеред нас. УПЦК повинна бути підзвітною своїм членами які сплачують внески та має діяти у відповідь на їх занепокоєння щодо ЕП; ми повинні змушувати їх діяти саме так. І, якщо вони не можуть, нас повинні повідомляти “чому”. Ми заслуговуємо на деякі пояснення. Поясніть нам, якщо Ви вважаєте що ми не розуміємо складної природи ваших переговорів.

Щодо канонічності, чи ні – ці закони були створені людиною і немає жодної причини чого-б їх не можна було переглядати, якщо вони протирічать нашій вірі; найбільша заповідь Ісуса Христа “Люби ближнього твого як самого себе” більша за всі церковні закони, і тому, лише за цим єдиним принципом, людям потрібно було дозволити зустрічати та вітати Його Святість Патріарха Філарета. Якщо цей наказ був відданий як зазначено в листі Екуменічного Патріарха, тоді він сам, з усією нашою повагою до нього, не дотримується Божих заповідей і, таким чином, існує небезпідставна підозра, що він також має прихований план дій, який слугує його власним цілям.

Виправдовуючи ієрархію УПЦК за відсутністю доказів протилежного, ми припускаємо, що пан-православний план міг стати відомим тільки після об’єднання з ЕП в 1990 році та розвивався протягом років. Але, якщо так і є, знову-ж таки, чому наша ієрархія не повідомила про це всіх членів УПЦК? Можливо, вони побоювалися, що повідомлення парафіян про те що відбувалося було-би подібним до відкриття ящика Пандори, і вони вирішили не мати з цим справу? Якщо так сталося, голова нашої ієрархії не тільки зрадив свою паству, але й Україну, його українських предків та спадщину. Особливо, якщо він з самого початку усвідомлював яким шляхом нас веде.

Злиття всіх наших православних церков без надання пріоритету етнічності поступово розмиє та знищить Український аспект наших парафій. Бажаючим зберегти українську спадщину та Українську Православну Церкву в Канаді та США дуже важко прийняти цю реальність. Як результат, деякі зробили колективний вибір залишитися українськими православними шляхом переходу до Київського Патріархату, тому що бачення Екуменічного Патріарху об’єднаної православної віри не охоплює етнічних кордонів.

Бачення ЕП впевнено поширюється в Північній Америці і це тільки питання часу коли воно безпосередньо торкнеться кожного із нас. В Східній Єпархії це вже сталося – титул Єпископа Торонтського, що існував протягом більш як 50 років, був анульований, тому що один Єпископ Торонтонський вже є, хоч і грецький. Також, парафіянам вказують кого вони можуть чи не можуть вітати в їхніх церквах, як це було засвідчено візитом Його Святості Патріарха Фларета до Канади.

Більшість із нас виросла в церквах, які є одночасно православними та українськими. Наша релігія та етнічність є єдиним цілим. Цей факт є основоположним для наших громад. Якщо це не має значення, можна вступити до найближчої православної церкви в своїй околиці. Якщо для декого українська складова більше не має значення, тоді повністю зрозуміло, що злиття для них є чудовою річчю. Але, для багатьох релігія та етнічність неподільні і їм не зрозуміло, чому наш Митрополит не мав сміливості опиратися Екуменічному Патріархові, особливо в тому, що він знає що воно визначає нас як народ. Справа тут полягає в тому, чого ми не знаємо – що саме було договорено між УПЦК і ЕП та небажання з боку нашої ієрархії бути чесними з нами та визнавати наслідки їхніх дій та/чи бездіяльності.

Якщо ви вважаєте себе українцями і православними, тоді це данність, що ви вірите що Українська Православна Церква в Україні повинна звільнитися від Московського Патріархату (МП). Сьогодні та Українська Православна Церква в Україні, що існує незалежно від Москви, є під проводом Київського Патріархату і ми повинні підтримувати КП, не тільки словами, але й справами. Це не обов’язково означає приєднатися до КП, але зберігати нашу церкву в діаспорі, боротися за залишення Московським Патріархатом України, наглядати за поверненням всієї української власності українському народові, визнавати дійсно незалежну церкву, вільну від іноземних втручань, щоби вона могла підтримувати дійсно незалежну Україну. Та, зрештою, тиснути на ЕП щоби він визнав КП в Україні на їх умовах, а не на московських. Тепер, коли Україна є вільною, не існує жодної іншої причини дпя МП продовжувати його правління в Україні, окрім жадоби до грошей. Як добрі християни, вони повинні повернути те що вони забрали в України, що по праву належить українському народові – церкви, монастирі, владу...

Наша ієрархія повинна дослухатися до цих слів. Це їх відповідальність бути прикладом та мирити людей, а не дозволяти їм продовжувати суперечку. Вони мають намагатися допомогати знаходити рішення тим парафіям, які занепадають фінансово, а не безкомпромісно їх закривати, як це траплялося недавно. На їх відповідальності має бути пошук шляхів збереження церковних громад – чи то злиттям наших українських парафій, поділом священників та/чи їх ротацією..., але закривати парафії в яких парафіяни борються за їх збереження? Не знаходити взаємоприйнятних шляхів? Що, єдиним шляхом є продаж нерухомості?

Парафіяни з Нью Вестмінстеру, що в Британській Колумбії, які судяться з УПЦК за повернення права власності на їхню церкву, шукали рішення. Вони мали тільки дві можливості: або закрити її двері та дозволити консисторії перебрати право власності та продати нерухомість, або приєднатися до Київського Патріархату. Вони вибрали приєднання до КП щоб не залишитися без церкви. Запитайте в себе – а що б робили ви, якби вам сказали, що ви маєте закрити вашу церкву та, що консисторія продасть землю й забере собі виручені кошти? Ви боролися-б за її збереження? Навіть не знаючи в тій парафії нікого особисто, можна їм симпатизувати. Те, що компромісу не знайшли, стало великим розчаруванням. Можна було-б подумати, що коли група людей виступила за збереження їхньої церкви, наша ієрархія співпрацювала-б з ними в пошуках рішення. З реторики, що спостерігається в недавньому ектронному листуванні між вірними, не помітно, що це відбулося. Таким чином, їх не можна засуджувати за дії, якими вони намагалися зберегти їхню парафію – вони не перекинулися до КП з простої забаганки. Тепер ми побачимо що станеться з парафією Св. Анни у Скарборо, Онтаріо. Знову-ж таки, надходять відомості, що УПЦК не бажає розглядати дієві рішення які-б утримали ту парафію життєздатною та активною.

Якби теперішні занепокоєння його пастви були дійсно важливими для Його Високопреосвященства, то він дослухався-б та ціновував-би її думки, а не відмахувався від них. Собори втратили довіру в очах багатьох, тому що їх результати часто були скомпрометовані. А що ж робити людям?

Парафії повинні самі вирішувати своє майбутнє. Більш того, їм потрібно дозволити вільний вихід, якщо таким буде їх вибір. Але таке могло-б статися тільки якби це не стосувалося грошей. Йдеться не про те як діяти правильно з погляду людей і не порушувати заповіді. Сумно, проте ці слова – пусті балачки, бо все вказує на той факт, що за цим стоять політика, влада та гроші.

По-християнськи? Ні. Та й і не по-православному...

Подано Братством за Оновлення Українського Православ’я в Канаді

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент
Diana Merezhko
-- correspondent


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

ePOSHTA acknowledges the technical support of blackseahall.ca in the production of the ePOSHTA Newsmagazine.