If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

image

"Я ВАМ НЕ ЗАВИДУЮ"
ВІДЕО: http://durdom.in.ua/uk/main/video/video_id/2592.phtml

April 10 квітня 2012
Vol.13 No. 7
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:

  Редакційна Сторінка

Вибори наближаються
  Focus

               Sponsored by:
               image
               Currency Exchange • Money Transfer
               Toronto • North York • Oakville/Mississauga

A Eulogy for John Demjanjuk following his burial in the USA
Like fathers, like sons
Truth and hopelessness in Luhansk

Russia remains evil empire throughout its whole history

  Фокус

На пошану Джона (Івана) Дем'янюка, після його поховання в США

Пресконференція заборонена для показу: Асоціація українських банків вимагає відставки керівництва Нацбанку України – ВІДЕО

Передумови Української революції
Що потрібно знати виборцю
Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

  Viewpoint

Mikhail Khodorkovsky: Notes from behind the fence

  Незалежний Погляд

Зустріч Віктора Януковча з Бараком Обамою: Повзуча ізоляція та невивчені уроки
Забери в бабусі паспорт
Огризко думає, що Ющенко і Єхануров агенти Москви?

  Заклик до дії

У марафоні “Український Великдень в цілому світі” може взяти участь кожен
Де знайти національного лідера?

  Events

Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
Toronto: Events in Ukrainian Studies at Munk Centre at UofT ---Apr. 16 - 19
Toronto: Anti-trafficking symposium follow-up meeting - Apr. 28
Toronto: Book launch - Maria -- Apr. 29
Toronto: Art exhibit and sale of decorative art by Natalka Valenyuk -- Apr. 29 - Jun. 29
Toronto: Book launch: Mina's Story: A Doctor's Memoir of the Holocaust (Ukrainian Edition) -- May 1
Toronto: Humanitarian Award Banquet sponsored by UCSST -- May 6

  Події

Львів: "ШКОЛА УСПІХУ" запрошує на зустріч з віце-ректором УКУ Мирославом Мариновичем -- 11 квітня

Монреаль: Великодня радіопрограма: Вона побудувала храм -- 16 квітня
Торонто: Виставка-продаж декоративно-мистецьких творів Наталки Валенюк -- 29 квітня - 29 червня
Найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці» -- 28 квітня - 1 травня

  Programs & Conferences

Teachers' Conference: "Ukrainian schooling in Canada" -- May 4-6

Lviv: Summer Ukrainian Language Institute -- Jul. 7 - 28

Simferopil, Crimea: 11th International Children Festival "Let's Change the World for the Better!" -- Jul. 20 - Aug. 1

Pokrova Summer children's arts camp - Jul. 23 -27
Lviv: International summer school of Ukrainian language and country studies -- Jul. 26 - Aug. 16

  Програми і Конференції

Новий конкурс проектів для організацій громадянського суспільства та місцевих органів влади в Україні
Конкурс програми для дівчат 16-23 років «Перший крок до успіху - 2012» - Термін подачі - 17 квітня
Київ: Міжнародний молодіжний Форум з розвитку лідерських навичок --27-29 квітня
Українське шкільництво в Канаді: бути канадійцем і залишатися українцем -- 4-6 травня
м.Львів: XI МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ РЕСУРСИ ПРИРОДНИХ ВОД КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ /Проблеми охорони та раціонального використання - 23-24 травня
Львів: Літній інститут української мови -- 7 - 28 липня
Симферопіль, Крим: Міжнародний дитячий фестиваль “Змінимо світ на краще!” -- 20 липня - 1 серпня
Львів: Міжнародня літня школа Української мови та країнознавства -- 26 липня - 16 серпня
Київ: Восьма міжнародна конференція "Енергія з біомаси" - 25-26 вересня

  Current Affairs

CGDU letter to Canada's Minister of International Cooperation re trip to Ukraine
Canadian Minister Oda might see if Ukraine has re-Sovietized

Germany takes hard line in Tymoshenko case

Tribute to Plast on its 100th anniversary in the Parliament of Canada
UWC President appeals to EU for continued support of Ukraine's democratization and Euro-integration
Interactive map of Internment Camps in Canada
UK government under pressure to publish names of Russians suspected of links to assassinations

Russia drops charges against Magnitsky prison doctor

  Сучасні Пoдії

Відбулася прес-конференція «Іван Дем'янюк – український страдник»
Президент СКУ закликав ЄС до подальшого сприяння демоктратизації та Євроінтеграції України

  Arts & Letters

Call for Ukrainian artists to participate in SNAC Ukraine 2012 art contest
Easter video greeting from the Ukrainian Bandurist Chorus

  Культура

Наступ на українську мову в кінотеатрах - ВІДЕО
Наш Міністр культури не то хворий, не то збоченець...

  Ukraine & the World

We agree that we may agree at some unspecified point in the future
Moving west is 'lesser evil' for Ukraine
International delegation expresses press freedom concerns in Ukraine
Yanukovych and Obama meet tete-a-tete: Looming isolation, lessons not learned
Ukrainian stereotypes in Holland’s ‘In Darkness’ 

  Україна і Світ

Шлях навпростець
Висновків з Обухівських виборів не зроблено!!!

Юлія Тимошенко: Я відмовляюся від бутафорських умов лікарні - ВІДЕО

Всередині "Межигір'я". Перші фото нечуваної розкоші

Лук'янівка. Тюрма №1 і реакція влади - - ВІДЕО
Довгоочікуване заборонене ВІДЕО: Вінтонів-ТБ питає у Тігіпка про зміну прізвища
Ляшко попалив Раю Богатирьову в бутіку Луї Віттон - ВІДЕО

  History

Driving inside the Soviets’ secret submarine lair - VIDEO
A Soviet prism. The life and times of a Ukrainian nationalist

  Історія

Радянська призма. До 100 ліття народження Ярослава Стецька

  Society

Tosca died in the light

  Суспільство

Синдром Табачника відтепер в Голубівці

Про "глину" і колиску мудрості

Урочиста конференція

  And the King is Nevertheless Naked!

Russia's Patriarch Kirill in furore over luxury watch & blames sloppy Photoshopper

  А король таки голий!

Як ми революцію робили
Злочин і кара

  Religion

$30,000 watch vanishes up ROC church leader's sleeve

  Відгук

Відгук про оттавську конференцію і про “Виборчий шабаш донецьких відьмаків”

  In Memoriam

Archbishop Emeritus Michael Bzdel CSsR, 1930-2012

Вибори наближаються

TOP

Не можна однозначно стверджувати, що українське суспільство цілковито завмерло, збайдужіло. Насправді так не є. Наприклад, у Києві майже щодня відбуваються ті чи інші акції протесту, але вони спрямовані виключно проти конкретних дій влади, які безпосередньо торкаються певних верств чи груп населення. Наприклад, кияни відчайдушно захищають Пейзажну алею, неподалік Софіївського майдану, на яку ненаситним оком зазіхає Міністерство закордонних справ. Протести проти забудови клаптика унікальної землі, на якому самі ж мешканці столиці спорудили прекрасний дитячий майданчик із дивовижними казковими персонажами, вже триває вісім років. Треба сказати, що, на жаль, з перемінним успіхом. І хоч суд ніби то остаточно заборонив МЗС споруджувати на місці Пейзажної алеї висотний будинок, однак віри у громадян ні до окремих ініціатив нинішньої клептократичної  влади, ні до рішень наскрізь корумпованих судів немає ні в кого.

Так, протестують дрібні торговці проти знесення наметів, тобто знищення єдиного заробітку мало не для всієї родини; протестують робітники, яких давно напризволяще кинула влада, не виплативши заробітної платні за декілька останніх років; протестують селяни проти загарбання їхніх земель новітніми латифундистами тощо. Важко перелічити всі державні установи, під якими протестують люди, доведені до безмежного відчаю. 

Мабуть, своєрідним винятком із числа протестних акцій за окремими інтересами стала київська акція на захист бездомних тварин, в якій взяло участь понад 500 осіб. Акція була добре зорганізована Товариством захисту тварин в Україні із залученням багатьох ЗМІ, зокрема відомих телеканалів. Треба зазначити, що учасники акції порушили надзвичайно актуальну тему, позаяк міська влада на чолі з мером Олександром Поповим хоче до Євро-2012 по-варварськи зачистити столицю від бездомних собак і котів. Ті жахіття, яким піддаються нещасні тварини, годі описувати. До речі, згадана акція на захист бездомних тварин відбулася одночасно в багатьох містах України. Прикметно, що на підтримку захисників бездомних тварин в Україні стали відповідні європейські структури.

Цікавим є той факт, що виступаючі бачили єдину розв`язку існуючої проблеми: через залучення міських коштів на побудову притулків, стерилізацію й догляд за бездомними собаками. Утім, ніхто з учасників не здогадався, що головною причиною всіх бід в Україні є злочинна влада, яка не дає жодного шансу на виживання ні старим, ні малим, ні молодим, ні тим більше - бездомним тваринам. Адже йдеться не тільки про жорстоке поводження зі собаками, але й про продемонстровану донецькими братками паталогічну жорстокість у відношенні до своїх громадян, а також - беззаконня й уседозволеність чиновників, передовсім працівників силових структур.

У цьому контексті варто б згадати вбивство студента Ігоря Індила в одному зі столичних відділків міліції, нещодавнє украй жорстоке вбивство зі зґвалтуванням Оксани Макар в Миколаєві і т.д.  І, зрештою, ще одним підтвердженням безмірної ненависті провідних регіоналів до співгромадян є політично вмотивовані процеси над опозиційними політиками Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та деякими колишніми чиновниками?!

Прикро, але поки що громадянське суспільство цього не хоче бачити й про це чути. Безперечно, в Україні зростає громадська активність різних прошарків населення в усіх регіонах України. Але до парламентських виборів залишилося всього півроку. А зацікавленість громадян перспективою нових виборів поки що нижче плінтуса. Хотілося б вірити, що українське суспільство таки вийде зі стану політичної прострації упродовж найближчого півроку, що залишилися до парламентських виборів. Але над цим потрібно добряче попрацювати.

image

Гадаємо, до цього потрібно докласти відповідні зусилля багатьох чинників, в тому числі й діаспорних. Передовсім слід донести до громадян важливу інформацію: в Україні ніколи не відбудеться зміни влади, коли вони далі ігноруватимуть вибори. Слід також позбутися небезпечного синдрому «противсіхів». Потрібно забезпечити максимальну явку виборців!

Сподіваємося, що відповідні висновки також зроблять опозиційні провідники. Хоч не даремно головний донецький  пахан В. Янукович кинув за тюремні грати найбільше харизматичних опозиційних політиків. Не даремно він хоче купити українського виборця черговими соціальними обіцянками, не даремно міліція з особливою жорстокістю розганяє будь-які політичні протести, не даремно його клерки відпрацьовують старі-нові схеми фальсифікацій виборів.
Але опускати руки перед татаро-донецькою навалою не слід. Бо відступати вже нікуди.

Редакція еПОШТИ

A eulogy for John Demjanjuk following his burial in the USA

TOP

March 31, 2012

By Dr. Ulrich Busch

image I am not here to hold a lecture on the case of John Demjanjuk, or to criticize once again the U.S., Israel and Germany for the fact that they caused over 40 years of unspeakable suffering and injustice for John, or to detail how Germany misused John and about 30 Jewish people from the Netherlands, who were victims of German cruelty during the Nazi time, for an illegal political show trial.  I am simply here with the desire to say a last goodbye and farewell to John. 

During the last 3 years of his life, while I was at his side, John Demjanjuk was the focus of my professional life as a criminal defense lawyer in Germany.  But that was not all.  There was so much more. 

I will never forget our first meeting in the Stadelheim prison in Munich.  He was sitting in a wheelchair, pushed by an officer into the visiting room of the prison, dressed in a sweater with holes and faded sweatpants.  We greeted each other for the first time and spoke in English.  John knew my wife, also a Pani (Mrs.)Vera like his wife, was of Ukrainian descent.  He asked me about my language skills in Ukrainian, an embarrassing question for me because I was always too lazy – despite nearly 40 years of marriage – to learn this difficult language.  I had always followed the principle, borsht tastes delicious but is too difficult to pronounce.

Nevertheless, I passed John’s language test with an A.  Namely, I could readily sing and recite the prayers of the Ukrainian Catholic liturgy since my childhood because my father loved the Eastern Church prayers and songs. He took me very often on Sundays to Mass at a Ukrainian monastery near my hometown.

I said to John, I can pray in Ukrainian but everything else “duzhe malo” (very little).  He answered, “Then let us pray together, Our Father”.  I said, OK fine.  And so we prayed Our Father in Ukrainian.  That was the beginning of our time together.  We subordinated our future under the protection and will of our common Creator.  This was a wonderful way to start the legal battle because we knew it would take all our efforts to survive and fight against the powerful enemies, namely, revenge, retaliation, blind rage, forgery, fraud, corruption and the perversion of justice.

By the way, after passing the first language test, John never asked me to take another.

image

The legal battle began.  It lasted nearly 2 years and more than 90 days in a courtroom.  There was no doubt that John would be convicted as there was no doubt that the verdict was already established before the trial had even started.  The media and prosecutors made John into Hitler and Stalin as one person.  He, not Germany, was suddenly responsible for the German murders of hundreds of thousands of Jewish people and the destruction of European Jewry.  John was made into Nazi murderer and war beast in one.

In April of 2011, John had his 91st birthday.  During this time, the trial was held in the Munich Justice Palace to give the Jewish co-plaintiffs an arena for their bizarre and hypocritical accusations against John in a historic setting.  But, then something happened during a break in the hearing.  John was being moved down the hall and suddenly a voice was singing Mnohaya Lita (many years) to John.  It was my wife who was congratulating John on his birthday.  But the song was heard by the co-plaintiffs too who had just called John a terrible henchman of Hitler a few moments ago.  A storm of indignation broke out.  How could somebody dare to wish and sing that the devil, the worst villain of all villains, should have a long and happy life?  Such a beast cannot have a birthday.  Such a villain should hang from the gallows and not earn health and many years.  The press reported the scandal with big headlines.  The President of the District Court warned me and announced that he would ban my wife from the courthouse if she attempted to do such a thing again. 

My wife had somehow taken care of John as much as was possible under his circumstances of being incarcerated.  With her natural and special Ukrainian humor and laughter, she managed to sometimes turn him away from his pain and grief.  If Pani Vera spoke to him or held his hand, you could see a smile in his eyes.

The birthday song and the furious reaction of the co-plaintiffs to this simple gesture of humanity had an effect.  For us, John was definitely no longer just a client, he had become in some way part of our family.  We liked him and felt responsible for him.  When he was feeling alright, we felt alright.  And when he became a free man on May 12, 2011 upon his release from prison, we were simply happy.  Somehow he was always with us, even though he lived hundreds of miles away in a nursing home.

I have said these words because they illustrate something very special.  John Demjanjuk was a wonderful person, a gentle man, a fine old gentleman.  The longer you knew him, you simply came to love him.  He made our time together rich and precious.  John’s fate shows us that the apocalypse of the Holocaust can happen easily again when hate, revenge and retaliation are the motivating forces of human action.  Peace between people and nations can only be achieved through affection, brotherhood, fairness, love and understanding. 

John, you have enriched our lives.  We will never forget you.  Good bye John.  May the Lord shine His eternal light upon John and give him eternal rest in peace.  Vichnaya Pamyat!

Like fathers, like sons TOP

image
“My son is a saint”, declared Volodymyr Landyk, who previously had ordered his bodyguard to knock out a traffic policeman, when he learned that his son Roman brutally attacked a young woman in a night club (caught on video) because she refused his gentle offer to have a good time with him at some other place.

http://ukraineanalysis.wordpress.com/2012/04/05/like-fathers-like-sons/

Mykola Riabchuk

Recently, 18-year-old Oksana Makar was beaten and raped by three drunken youngsters in the South Ukrainian city of Mykolaiv. To hide the crime, the miscreants tied her up and set her on fire. Oksana later died in hospital from horrendous burns.

The city was shocked and hundreds of people took to the streets to protest after a rumor spread that the culprits had been released, placed under house arrest, and were likely to avoid punishment, which typically happens in Ukraine when the children of big bosses and wealthy businessmen are involved in crimes.

The rumors proved unfounded, but people have become so accustomed to daily lawlessness and the rampant impunity of the strong and wealthy that they tend, naturally, to overreact.

A few years ago, Dmytro Rud, the 25-year-old son of the Dnipropetrovsk prosecutor, ran down three women at a marked road crossing and disappeared after being placed under house arrest. Serhy Kalynovsky, the 23-year-old son of a rich oil trader, crashed at high speed into a parked car containing two passengers, killed both, and eventually escaped from the hospital and took a chartered plane to Israel. Oleksandr Shpyrko, the son of a colonel of the National Security Service in Odesa, heavily drunk, plowed into a boat on his scooter killing one person and injuring three. Again, as the typical story goes, he was released on probation and, after due pressure on victims, witnesses, investigators and judges, received a four-year suspended sentence, later repealed by an amnesty [http://tsn.ua/ukrayina/mazhorni-vitivki-yak-diti-vplivovih-batkiv-unikayut-pravosuddya.html].

By late 2010, as such tendencies became all too obvious, I began to collect the stories of violent crimes committed by Ukrainian VIPs and, especially, their offspring. The list is certainly not exhaustive since I picked up the stories occasionally, inter alia, while searching materials for different projects and screening only a handful of sources. Yet, having gathered about a hundred stories of this kind in less than a year, I found it tempting to classify them and to denote some distinct features and tendencies.

First of all, the lion’s share of violent incidents in which VIPs and their progenies are involved pertains to speeding (usually in a state of drunkenness), or to some restaurant and post-restaurant brawls (again most frequently with the perpetrators in an inebriated condition). Predictably, young people are much more prominent in this activity, partly because of the age and respective hormones, and partly because their progenitors use (as a rule) personal drivers and bodyguards, in order to preclude such problems.

image
The apple does not fall far from the tree.

So, when a minor oligarch and MP from Luhansk, Volodymyr Landyk, happened to be stopped by a traffic policeman because his car was traveling at double the speed limit, he had no need to contest the charge. It sufficed to order his bodyguard: “Go and sort him out!” (The Russian form is much cruder: “Пойди въeби его”) [http://gazeta.ua/articles/374929)] and the issue was settled. The policeman ended up in a hospital with concussion and bruises to his chest, whereas Mr. Landyk swore solemnly that nothing illegal had occurred: “The injuries he has got, well, he had probably inflicted them upon himself, no one beat him!” (“Ті травми, які він отримав, напевно, завдав сам собі, ніхто його не бив!”).

This spectacular chutzpah seems to be the Party of Region’s trademark. Back in 2010, after the bloody melee in the parliament, when oppositionists blocked the podium protesting procedural violations and Mr. Landyk’s colleagues broke their noses in response, Mykhaylo Chchetov, the informal “director” of the Party’s parliamentary faction, brashly explained the incident to the journalists: “There was no assault. Maybe they [hospitalized oppositionists] beat their heads [against a wall] themselves and now decided to blame it on us.” («Драки никакой не было… Может, они сами головой бились, а теперь на нас сваливают” [http://glavred.info/archive/2010/12/17/170622-9.html].

image
Mykhaylo Chechetov holding sign: “The opposition beat itself up”

In any case, whenever senior VIPs or their junior offspring are involved in killing a pedestrian or beating a commoner, the pattern of investigation and the subsequent findings are virtually the same. The speed of their cars is always recognized as being within the permissible limits and is never found to be 150-200 km per hour, the speed at which they usually drive. Alcohol is never found in their blood, even though witnesses often attest that they are barely able to speak or even stand. All of them are placed on probation, even though many fled from the accident scene rather than help the victim. In every case, the victims’ relatives and victims themselves (if alive) are intimidated or bribed or both, to withdraw their claims [http://gazeta.ua/articles/403732]. And witnesses are pressed by both the defendants and investigators to reconsider their earlier testimonies or merely to forget some details [http://gazeta.ua/articles/375925].

Another habitual feature of all these stories is their almost exclusive localization in Southeastern Ukraine—the area firmly controlled by the Party of Regions, alongside the capital city of Kyiv where an enormous number of national VIPs is ominously concentrated. It is no accident that all the heroes of these stories are either members of the Party of Regions or their close political-cum-business associates. The only story in my collection that occurred in the West of the country refers to a young man and his cronies at Kalush, Ivano-Frankivsk region, who tried to solve a road incident with the help of gas and traumatic [rubber bullet] pistols. Remarkably, the main culprit, yet again, was the son of the local Party of Regions MP Volodymyr Lychuk.

All these youngsters, like their parents, are strongly convinced that might is right. And they are very cognizant of the open secret of who holds the real power in this country and how. They have no doubt that the law, or whatever this silly word may mean in Ukraine, is on their side. Actually, it is them and their parents and friends who own it. They have captured the state like an alien army, and can pillage it now as they wish.

Police, as a rule, avoid confrontations with these new landlords and their bubbling offspring. (The poor fellow from Luhansk who dared to stop Mr. Landyk was an exception: his singular bravery, or perhaps naivety, would rarely be replicated by anyone, including himself.) One can see in this video how reluctant they are to detain an aggressive youngster whose heavily inebriated monologue sounds like a motto for his entire generation:

“I’m Vladimir Kryvko, f…! Get off my way, f…! I’m having a good time, as I like it. It’s up to me, f…, either to smell coke, or inject, or drink, or drive, or f…, or shoot. I’m Vladimr Kryvko! Any questions?” ["Я - Володимир Кривко, бл... ь! Відійдіть з моєї дороги, бл... ь! Я торчу, відпочиваю як я хочу. Я хочу, бл... ь, нюхаю кокаїн, хочу колюсь, хочу п'ю, хочу їду на машині, хочу е...у, хочу стріляю. Я Володимир Кривко! - Є питання?" [http://gazeta.ua/articles/425850].

Last year, a big scandal occurred in Luhansk when Roman Landyk, a deputy of the city council and, yes, the son of the same Volodymyr Landyk whose bodyguard knocked out the traffic policeman, brutally attacked a young woman in a night club because she refused his gentle offer to have a good time with him at some other place [http://www.unian.net/ukr/news/news-444915.html]. The story would have probably have had no consequences for the junior, just as the earlier incident had had no impact on his father. But, unfortunately for him, it was recorded on camera and placed on the Internet. The authorities had to react, so they brought the playboy to court and sentenced him to three years in prison – suspended, despite the fact he had never repented. On the contrary, he constantly and openly threatened the victim and journalists with revenge, behavior that in a normal country may have cost him more than three years in prison. Today, the cheerful owner of a 230,000 Euro Bentley Continental needs only to wait for the next pardon (likely in August, by Independence Day) and then try to fulfill all his promises and concealed desires, perhaps with a better luck, i.e. no cameras around.

This assumption may sound somewhat grotesque, but all those who know the story of Dmytro Kravets, the son of a member of the Odesa regional council (one can guess from which party), would certainly recognize it as quite common. This car-lover had killed, at high speed, a young man and seriously mutilated his partner. The prosecutor (under the Orange government) demanded six years in prison for him but the government changed meantime, and the speedster received a pardon. What makes the story even more poignant is that Mr. Kravets Jr. had already been pardoned twice after receiving minor sentences for stealing 16 (!) cars, just for fun [http://tsn.ua/ukrayina/mazhorni-vitivki-yak-diti-vplivovih-batkiv-unikayut-pravosuddya.html].

One should not be surprised, however, by the leniency of Ukrainian judges, if they belong to the same caste as their VIP clients (and patrons). They cooperate in a mutually beneficial enterprise of state capture and looting. And in most cases, they expose the same love for a dolce vita and disrespect for the law. My favorite story of this kind is that of Dmytro Chernushenko, a former deputy of the Odesa city council and, now, a consultant for the anti-corruption (!) committee in the Ukrainian parliament. His drift to the capital coincided, remarkably, with his father’s career jump from the position of a judge in Odesa to the head of the Court of Appeal in Kyiv. Both events (and many more of the sort) coincided with Yanukovych’s ascendancy to power.

Last July, a young lawyer with his girlfriend who also appeared to be a member of the legal profession, a judge of the district court in Kyiv, went to a nightclub in Odesa in which all visitors were required to pass the metal detector gate. The pair refused and, reportedly tipsy, began a brawl with the club personnel. When the police arrived, the “Kyiv lawyers” badmouthed them with obscenities and promised all would be fired. The journalists also got their portion of slander: “I don’t give a s…t whether you’re journalists,” the young district judge put it elegantly, “You will pay for this!”

“We cannot do anything,” a police officer confessed to journalists, under conditions of anonymity, “If we detain them, we would have a lot of trouble. The most we can do is compile a protocol and charge them a minor fine for petty hooliganism…. We encounter problems like this all the time. Children of judges, MPs, top officials behave here like hoodlums. They even spit on the police. They can beat anybody and will be released regardless.” [“Сынки судей, чиновников и депутатов ведут себя в Аркадии, как последние хамы. Плюют даже на милицию. Могут избить любого - все равно их отпустят" [http://zadonbass.org/news/crime/message_33711].

It is depressing even to read the titles of these stories: “Policeman in Kyiv charged 225 hryvna [$28] for killing a mother with a child at a street crossing” [http://gazeta.ua/articles/375237]; “Judge from Kupyansk [Kharkiv region] who killed two people with his Jeep is acquitted” [http://gazeta.ua/articles/402656]; “A judge from Luhansk who killed a women with a boy at a street crossing is promoted to the High Court” [http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/4d486d5f00cab/] ; “A young member of the Valky city council [Kharkiv region] kicked a 17-year-old girl” (the story is very similar to that of Mr. Landyk Jr., with the only difference that here the hero’s father, the head of the local council, did not try to excuse his scion: “He drinks too much. We tried to cure him but in vain. He is 26 years old, all I can do is give him a good telling off” [http://www.pravda.com.ua/news/2011/10/24/6698926/].

Perhaps the ugliest story in this collection of the lawlessness that reigns supreme in Ukraine comes from the recent publication in Kyiv Post about three mobsters who, back in 2007, kidnapped a man’s business partner-cum-rival, tortured him for three days, and then, as the story relates, “tied an iron radiator battery to his back and tossed him over a bridge into a Dnipro River canal with the words: “Say hello to [Jacques] Cousteau!”

Only one of the killers, Oleksander Kudrin, was convicted for intentional murder and received a seven-year prison sentence, exactly like Yulia Tymoshenko for her unfortunate gas contracts with Putin. Two other accomplices, Serhiy Levchenko and the alleged ringleader Serhiy Demishkan, were given milder sentences on the lesser charges of kidnapping and concealing a crime. District judge Volodymyr Yeremenko provided this remarkable revelation about the possible usage of heating radiators tied to victims’ backs: “There was no intent of premeditated murder,” he told the journalists. “They (the culprits) wanted to take him (the victim) to a notary public… Perhaps their actions led to accidental manslaughter”. [http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/122175/].

However strange the court decision, a real miracle happened in December 2010, when a Kyiv appellate court judge ordered an additional investigation into the case and freed Mr. Demishkan with a suspended sentence. The reason for the court’s lenience was very simple: Volodymyr Demishkan, Serhiy’s father, was the head of the state roadway service Ukravtodor and a good friend of the incumbent president Viktor Yanukovych.

Demishkan Senior deserves a book to himself, but it requires a genre that I would rather leave for Ukrainian followers of Mario Puso or Martin Scorsese. Suffice it to say that he is cofounder (with Messrs. Yuri Boyko and Serhiy Tulub, the incumbent and former ministers of fuel and energy) of the Society of the Hunters and Fishermen “Cedar,” patronized by the chief hunter of Ukraine Viktor Yanukovych. Such patronage pays off: at the end of last year, “Cedar” received 9,000 hectares of highly valuable reserve lands in Crimea at cut-price rates [http://www.pravda.com.ua/news/2011/12/26/6868443/].

To Mr. Yanukovych’s credit, neither of his two sons is alleged to have beaten traffic police or uncooperative girls, or to have tied radiators to the backs of their political rivals or business competitors. There was a minor incident with Viktor Yanukovych Jr. last year when journalists filmed him roaring drunk in the street and cursing with his full vocabulary. He did not asault anyone, however, nor even sue, though he threatened to do so after the video was placed on Youtube. Both he and his older brother Oleksandr are serious statesmen and businesmen (in Ukraine it is a normal combination), with personal bodyguards and therefore the state apparatus that can do the dirty jobs rather than they themselves [http://obkom.net.ua/articles/2012-03/02.1713.shtml].

Oleksandr Yanukovych came to prominence as the alleged shadow owner of “Tantalit,” a murky offshore company that lends the president the estate on which his opulent residency is located, as well as a helicopter and other facilities—using taxpayers’ money, of course, and doubtless at exorbitant prices [http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/21/6773868/].

This is how the pyramid ends. Or, rather, begins. And everything one sees at the bottom is just a reflection of what is happening at the top.

Truth and hopelessness in Luhansk TOP

image
We have no city authorities and no provincial authorities. And it’s not even a question of having no prospects of large-scale change. We have no prospects of any kind of change whatsoever. All that’s left for us, for you, is at a minimum for us, the Donbas, to be enclosed with barbed wire and not be let out, so as not to interfere with normal people’s efforts to develop themselves and build a good country. And at a maximum, I guess, simply to drink ourselves silly.

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/truth-and-hopelessness-luhansk?utm_source=World+
Affairs+Newsletter&utm_campaign=9588b58d13-WAJ_Tadros_4_2_2012&utm_medium=email

March  30 ,2012

Alexander Motyl Alexander J. Motyl

 

I recently came across the saddest commentary on Ukraine’s eastern provinces that I have ever encountered. It’s a video blog by one Stanislav Tsikalovsky from the city of Luhansk. The 34-year-old Tsikalovsky goes by the name of Proctologist. His slogan is: “Believe me, because madmen always speak the truth.”

We have no city authorities and no provincial authorities. And it’s not even a question of having no prospects of large-scale change. We have no prospects of any kind of change whatsoever. All that’s left for us, for you, is at a minimum for us, the Donbas, to be enclosed with barbed wire and not be let out, so as not to interfere with normal people’s efforts to develop themselves and build a good country. And at a maximum, I guess, simply to drink ourselves silly.

The truth that recently caught the attention of some 30,000 Ukrainians came in a video Tsikalovsky made after a trip to Lviv, in western Ukraine. Here’s what he had to say:
I would like to dedicate this video blog to the city of Lviv, which I visited, and to those people who hosted us, showed us their city, and told us about its beauty and prospects for the future. I wasn’t sure what to say until I sat down in the Lviv-Luhansk train and arrived in my native Luhansk. I disembarked and understood that, besides crying in front of a camera, I wouldn’t succeed in describing the beautiful city of Lviv. And not because there’s nothing to say. You understand that quite well, if you’ve seen my photographs. There are, I’m ashamed to admit, many, many, many interesting things there. But when I stepped onto my native Donbas-Luhansk land and looked around, I saw and understood that we don’t even have a future. We have no city authorities and no provincial authorities. And it’s not even a question of having no prospects of large-scale change. We have no prospects of any kind of change whatsoever. All that’s left for us, for you, is at a minimum for us, the Donbas, to be enclosed with barbed wire and not be let out, so as not to interfere with normal people’s efforts to develop themselves and build a good country. And at a maximum, I guess, simply to drink ourselves silly. Bye.

The bit about hopelessness and lack of future prospects is depressing enough. But for a native of Luhansk to recommend enclosing the Donbas with barbed wire is enough to drive one to drink. If Tsikalovsky were a punk with a dog collar and a mohawk, one could dismiss his comments as the rant of an adolescent. But the Proctologist has a university degree in management and has been working for the Luhansk-based Web portal TOP since 2004. And, with a balding pate and intelligent face, he looks as respectable as he sounds.

It’s easy to understand Tsikalovsky’s despair. Lviv is an architectural, historical, and cultural gem. Its infrastructure is a mess and too many of its streets and buildings require capital repairs, but it feels like a place that will, one day, be a fabulously prosperous town. Small wonder that the Financial Times recently included it on its list of top 10 European “cities of the future.”

In contrast, Luhansk is your quintessential Soviet, and Sovietized, city. Obviously, dreadful architecture need not doom a city. As every New Yorker knows, with a little bit of imagination, even ugliness can be made interesting and drabness can be made more livable. But, as Tsikalovsky understands, his city’s real problem is that it’s still misruled by people who don’t see beyond the Stalinist past: “We have no city authorities and no provincial authorities.” And note Tsikalovsky’s triple emphasis: “We have no prospects of any kind of change whatsoever.”

If you want to get a sense of the reality that Tsikalovsky finds so depressing, take a look at a Russian-language film Coal Mine No. 8, by Marianna Kaat of Estonia. It’s a documentary about a bunch of kids making ends meet in the depressed coal-mining town of Snizhne, almost equidistant from Donetsk and Luhansk. If you don’t understand Russian, don’t worry. Just look at the houses, the devastated countryside, and the young boy who goes down into abandoned mine shafts to scrabble for coal, which he then sells or uses to heat his makeshift home.

image
Or take a look at the “fecal geyser” that gushed forth from a break in
Luhansk sewage pipes on March 20th. Or consider the wave of suicides that
has swept Luhansk Province.

http://www.pravda.com.ua/news/2012/03/20/6961090/

When you’re done watching Kaat’s film, you may want to draw barbed wire around the Regionnaires who banned it in Kyiv and the Donbas authorities who remain utterly indifferent to the people they claim to serve.

 

Russia remains evil empire throughout its whole history

TOP

image
One of the faces of 21st century Russia: KGB colonel-turned-president Vladimir Putin

http://standpointmag.co.uk/node/4384/full
April  2012

Twenty-first century Russia has three famous faces: Anna Chapman, the failed spy, who came in from the cold to become a red hot sex symbol back home; Alexander Litvinenko, the spy-turned-dissident, who was poisoned by a radioactive polonium isotope in London; and Vladimir Putin, the KGB colonel-turned-president, who had himself re-elected for a six-year term last month. It is no accident that all three of these faces belong to former intelligence officers. The point of Deception is to explain how and why Putin's Russia has succeeded in fooling us all, both about its own sinister nexus of espionage, politics and finance, and about its insidious corruption of the West. This important book is a sequel to the author's last indictment of the Putin regime, The New Cold War, which came out four years ago. Deception is, if anything, even more devastating.

At this point, I should declare an interest: I have known Edward Lucas for a quarter of a century, ever since he and I covered the revolutions in Eastern Europe that heralded the fall of the Soviet Union — he for the BBC World Service, I for the Daily Telegraph. In those days, Ed was a kind of one-man world service, rushing from press conference to demonstration, from the dungeons of the dissidents to the palaces of the politburos, reporting and commenting, sharing in the euphoria but never letting himself be carried away by it. He has not lost his missionary zeal to this day: as a senior editor at the Economist he is still unmasking the enemies of civilisation.

In Lucas's hands, the case of Anna Chapman reveals much more than the sexy secrets of a latter-day Mata Hari. The daughter of another spy, Anna is a typical product of the post-Soviet envy of the wealth of the West, without any grasp of the democracy, liberties or the rule of law that underpin that prosperity. 

Complete article [ here ].

На пошану Джона (Івана) Дем'янюка, після його поховання в США

TOP

31 березня 2012

imageД-р Ульріх Буш

Моєю метою є не читання лекції у справі Івана Дем'янюка чи повторна критика США, Ізраїлю і Німеччини за те, що вони спричинилися до більше як 40-річних невимовних страждань і несправедливості щодо Джона. А також - деталей, як Німеччина неправильно поступила з Джоном і близько 30 євреями з Голландії, які були жертвами німецької окупації й стали ними повторно під час протиправного політичного показового процесу. Мені просто хочеться  востаннє сказати Джонові «прощай» і попрощатися з ним.

Упродовж останніх трьох років, коли я захищав Джона Дем'янюка, він був центром уваги мого професійного життя, як адвоката по кримінальних справах у Німеччині. Але це ще не все. Було багато чого іншого.

Я ніколи не забуду нашу першу зустріч у в'язниці Стаделгайм в Мюнхені. Він сидів в інвалідному кріслі, одягнений у светрі з дірками та вицвілих спортивних штанах, привезений в'язничним офіцером в кімнату побачень. Ми вперше привіталися й заговорили по-англійськи. Джон знав, що моя дружина, таксамо пані Віра, так як і його дружина, була українського походження. Він запитав мене про мої мовні навички в українській. Цим запитанням збентежив мене бо, незважаючи на майже 40 років спільного життя з дружиною, я був занадто лінивий вивчити цю важку мову. Я завжди дотримувався принципу, що борщ є смачним, але це слово мені занадто важко вимовляти.

Тим не менше, я пройшов тест на знання мови Джоном. Зокрема я міг би легко співати і читати молитви українського католицького богослужіння з самого дитинства, так як мій батько любив молитви східних Церков та їхні пісні. Він часто мене брав по неділях на Службу Божу в українському монастирі, неподалік від мого рідного міста.

Я сказав Джону, що можу молитися українською мовою, але  як і все інше "дуже мало". Він відповів: “Тоді давайте разом молитися: Отче наш". Я сказав, що це буде добре. І ми молилися «Отче наш» українською мовою. Це було початком проведення нами спільного часу. Ми віддали наше майбутнє під захист і волю нашого спільного Творця. Це був прекрасний спосіб розпочати судову тяганину тому що ми усвідомлювали спільну потребу в тому, щоб  скерувати всі зусилля задля того, щоб вижити і побороти сильних ворогів. А саме: помсту, відплату, сліпу лють, підробку документів, шахрайство, корупцію і перекручення правосуддя.

До речі, після проходження першого тесту мови, Джон ніколи не просив мене це повторити.

image

Правнича битва розпочалася. Вона тривала майже 2 роки, і більш ніж на 90 днів у залі суду. Не було жодних сумнівів у тому, що Джон буде засуджений. Не було жодних  як не було сумнівів у тому, що вирок винесено заздалегідь, до початку судового процесу. Засоби масової інформації та прокуратури зробили все, щоб Джон був співмірним із Гітлером і Сталіном. Він, а не Німеччина, раптом нестимуть відповідальність за нацистські вбивства сотень тисяч євреїв і знищення європейського єврейства. Джон був у ролі нацистського вбивця і воєнного звіра водночас.

У квітні 2011 року Іванові виповнилося дев'яносто перший. Тоді відбувся суд в мюнхенському Палаці правосуддя, щоб дати спільну можливість єврейським позивачам висунути дивні і лицемірні звинувачення в історичній ретроспективі  на адресу Джона. Але раптом щось сталося під час перерви в судовому засіданні. Джона перевозили коридором і раптом хтось заспівав: «Многая Літа Джон». Це була моя дружина, яка прийшла привітати Джона з днем народження. Але пісня була почута співпозивачами, які  кілька хвилин тому прирівнювали Джона до страшного поплічника Гітлера. Буря обурення вибухнула. Як хтось міг наважився побажати довге і щасливе життя, а також співати тому дияволові, що гірший за всіх лиходіїв? В такій тварині не може бути день народження. Такий лиходій повинен висіти на шибениці, а не тішитися здоров'ям на багато років. Саме так виник прес-скандал з великими заголовками у пресі. Голова районного суду попередив мене і наголосив на тому, що він забороняє моїй дружині з`являтися у суді, якщо вона намагається таке повторити.

Моя дружина піклувалася Джоном настільки, наскільки це було можливо в умовах ув'язнення. З її природними даними, особливо завдяки українському гуморі та сміхові, їй іноді вдавалося знечулювати його від болю і горя. Якщо пані Віра говорила з ним і тримала його за руку, можна було бачити посмішку в його очах.

Пісня дня народження і лютої реакції з боку позивачів на цей простий людський  жест мав свій ефект. Для нас, Джон безумовно, був не просто клієнт, він став у певному сенсі часткою нашої сім'ї. Ми любили його і відчували відповідальним за нього. Коли він почувався добре, ми почувалися також добре. І коли 12 травня 2011 року став вільною людиною, а також після його звільнення із в'язниці, ми були просто щасливі. Чомусь він завжди був з нами, хоч жив за сотні миль в будинку для старших осіб.

Я повторюю ці слова, бо вони виявляють щось особливе. Джон Дем'янюк був чудова людина, добрий чоловік, прекрасний джентльмен старого покрою. Чим довше  ми знали його, тим більше його полюбили. Він сприяв тому, що разом проведений час став багатшим і дорогоціннішим. Доля Джона вказує на те, що апокаліпсис Голокост може повторитися, коли ненависть, помста і розплата є рушійної силою діяльності людей. Мир між людьми і народами може бути досягнуто тільки через прихилъністъ, братерство, справедливість, любов і вирозуміння.

Джон, Ви збагатили наше життя. Ми ніколи не забудемо Вас. До побачення, Джон. Нехай Господь осяє вічним світлом Джона та дасть йому вічний спокій на Небесах. Вічная пам’ятъ!

Переклад з англійсъкої

Пресконференція заборонена для показу: Асоціація українських банків вимагає відставки керівництва Нацбанку України – ВІДЕО

TOP

Цей виступ що був знищений, і три телеканали повернули свої групи які їхали на цю пресконференцію.

image
http://www.youtube.com/watch?v=Fc4AZK-8-xI

Пресконференція на "Обозревателе" президента АУБ (Асоціації українських банків) Олександра Сугоняко в якій він детально розповів про стан української банківської системи та запропонував відправити у відставку голову НБУ Арбузова була заборонена для показу. Ми виклали повний запис цієї пресконференції на ютубі.

Передумови Української революції TOP

image

http://lelekanews.blogspot.ca/2012/04/blog-post_08.html
8 квітня 2012

Микола Заремба

Відтоді, як я почав вникати в українську політику, мене завжди цікавило – в чому причини наших поразок, де шукати їхні витоки? Чому Україна, яка налічує кілька тисячоліть своєї історії, дала світові потужні пласти культури, зараз знаходиться в глибокій економічній, цивілізаційній і культурній кризі? Все це призвело до того, що українці за рівнем життя знаходяться, на даний момент, серед країн третього світу. Безперечно, до такого стану Україну привело те, що проти неї  вже кілька століть ведеться жорстока війна. Зараз ми не чуємо пострілів гармат і вибухів бомб, бо є інші, більш «цивілізовані» методи ведення війни, починаючи від економічної, ідеологічної, інформаційної і багатьох інших видів воєн, які придумала людина.

Якщо подивитися на численні політичні ток-шоу на ТБ, які йдуть у нас майже кожного вечора, то там балакають про що завгодно, але аналізу ситуації в Україні і які потрібні кроки для того, щоб владу в Україні взяли українці, ви там ніколи не почуєте. Проти українців ведуться війни, і які ж наші дії у відповідь? Взагалі, коли йде війна, потрібно знати про свого противника якомога більше, щоб мати успіх в боротьбі з ним. Це і кількісний склад війська противника, і його дислокація, і яким озброєнням він володіє. Так от, саме цієї інформації, про тих хто окупував і гнобить українців і Україну у нас білим днем з вогнем не знайдеш. Якщо подивитися на численні політичні ток-шоу на ТБ, які йдуть у нас майже кожного вечора, то там балакають про що завгодно, але аналізу ситуації в Україні і які потрібні кроки для того, щоб владу в Україні взяли українці, ви там ніколи не почуєте.

Наша, так звана, «політична еліта» мені нагадує зашорених коней, які мчать по колу циркового манежу і везуть за собою українців. На їхньому шляху розкидані граблі, і час від часу зашорені коні наступають на ці граблі, але вперто продовжують бігти  по цьому замкненому колу. Для тих, хто не знає, що таке шори, коротке пояснення: шори чіпляють на кінську збрую так, щоб кінь бачив тільки те, що попереду і не бачив, що відбувається навколо. Так от, трохи про граблі, на які ми час від часу наступаємо. Я маю на увазі віру більшості українців в прихід Месії, який повинен все зробити за них: і Україну звільнити, і зробити всіх заможними. Яскравий приклад цього – Помаранчева революція, коли всі надії покладалися на Ющенка. Майдан його боготворив, люди буквально молилися на нього, здавалося вся Україна з’їхалася тоді в Київ. І що з того вийшло – була втрачена унікальна можливість взяття влади українцями, яка здавалося була послана нам вищими силами. Люди дочекалися перемоги Ющенка на виборах і спокійно роз’їхалися по домівках, довіривши долю України новообраному Президенту і його «любим друзям».

Розуміння того, що тоді насправді відбувалося на Майдані, що йшли закулісні ігри і торжища, а торгували майбутнім України, прийшло пізніше. Тому основний і головний урок з того, що відбулося такий: «Ніяка національна революція неможлива до тих пір, допоки не відбудеться революція в головах людей! Доки не відбудеться ламання стереотипів, сприйняття оточуючого світу через «рожеві окуляри». Все, що потрібно було зробити тоді на Майдані – це утворити Комітет національного порятунку з метою підняти українців на всеукраїнський страйк з вимогою розпуску антиукраїнського парламенту і проведення позачергових виборів. На яких, я впевнений, на хвилі всенародного підйому патріотичні українські сили взяли б переконливу перемогу. А так – Ющенко фактично врятував владні еліти, які нам залишилися від Радянського Союзу.

Тепер поговоримо про ламання стереотипів. Я маю на увазі зброю, за допомоги якої ведуться сучасні війни – арсенал тут великий. Це і «ліберальні цінності», і «демократія», і «права людини», сексуальні меншини, гендерна рівність і ще багато чого, але найголовніше тут - придумана хитромудрими дядечками багатопартійна система. «Поділяй і володарюй» - ось сенс всього цього. Не допустити національного підйому – того, що відбувалося в Європі в середині дев’ятнадцятого століття – так званої Весни народів, коли постали на мапі нові держави. Не секрет, що справжня політика робиться за кулісами і ті, хто дійсно керує, ніколи не виставляють себе напоказ. Щоб люди не зрозуміли того, що відбувається насправді і придумана гра у тих, хто при владі і тих, хто в опозиції. Фактично, більшість партій фінансуються з одного джерела і ми є лише маріонетками в їхній закулісній грі.

Якщо розібратися, ми всі, хто народився в Україні, є дітьми цієї землі, яка нас породила. Україна – земля дана нам Богом! Всі люди бажають практично одного – сімейного щастя, любові, достатку, жити в мирі і злагоді, одним словом - нам нема чого ділити. Ділять нас ті, хто хоче нами і надалі керувати. Чи є вихід з цього глухого кута, куди українців колись давно загнали, чи ми, як ті зашорені коні, бігаємо по одному і тому ж колу, набиваючи собі кожен раз гулі, не роблячи з цього ніяких висновків? Як казав класик: «Безвихідних положень немає, є неправильні рішення». Нам треба знайти таку ідеологію, яка б об’єднувала українців, а не роз’єднувала. І тут нам на допомогу приходить безсмертний геній Тараса Шевченка:

«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!»

image

Для Шевченка Україна була понад усе, це було його життєве кредо. Україна повинна бути в центрі нашого світосприйняття, в її святій Землі зариті пуповини мільйонів наших пращурів, вона полита кров’ю мільйонів і мільйонів українців! Ідеологія україноцентризму – це якраз те, що може об’єднати українців. Без поділу на партії, релігійні конфесії і все те, що людей роз’єднує, а не об’єднує. Тільки тоді, коли Україна стане для кожного з нас центром Всесвіту, коли вона буде жити в наших серцях – тоді нам не страшні ніякі зайди і вороги. Навіть, коли нас, не дай Боже, розсіють по світу, ми будемо незнищенні. Як і за допомогою чого можна втілити в життя ідеологію україноцентризму? Потужна громадська організація, яка охопить своєю діяльністю не тільки українців в Україні, але й по всьому Світу.

Тільки за межами України живе приблизно 15 мільйонів українців, а це потужна сила. Успіх такого об’єднання можливий тільки за однієї умови – якщо українці будуть жити, як  одна велика Родина, де ні одна людина не залишиться без уваги і буде потрібною громаді. Людство вступає в епоху Водолія, де все зміниться невпізнанно. Які випробування випадуть на нашу долю – невідомо. Тільки згуртована нація вистоїть в майбутньому. Тому ми повинні рішуче і негайно відкинути все те, що нам нав’язано ззовні нашими ворогами і згадати діла славні наших незабутніх предків. Саме там ми зможемо черпати наснагу і знання з бездонної криниці наших пращурів. І наостанок згадаємо Шевченкове: «Обніміться брати мої! Молю вас, благаю!»

Що потрібно знати виборцю

TOP

image

Ще в першій половині минулого століття, виборчі процеси у більшості країн, мали зовсім інший характер, як сьогодні: люди обирали кандидатів за їх громадські чесноти: порядність, соціальний статус, державницьку  мудрість та  інші  заслуги.

Нині, як правило,  вистачить  мати  добрі статки , щоб оплатити гучномовну пропаганду й переконати виборця в своїй обізнаності та  доброті.  Через те можна говорити не про змагання кандидатів , а перегони грошовитих спонсорів.  Особливо це негативне для будь-якого суспільства явище  поширено в Україні. Бо навіть у країнах сталої демократії подібні речі доволі розповсюджені. Хоч не виглядають так огидно і все таки виконуються в рамках закону.  Наприклад, до виборів президента в Америці ще вісім місяців а, діючий президент Барак Обама вже одержав на пропаганду 42 мільйони доларів,  а республіканський кандидат Ромни лише  24 . Решта 2 кандидатів  далеко відстають від двох перших, а тому не мають шансів на перемогу.

Для українського електорату, жовтневі вибори до Верховної Ради України  будуть дуже важливі, але і не менш складні. Провладна партійна вертикаль з грошовими мішками, готова до виборів хоч завтра, коли опозиційні сили  обмежені не лише у владних повноваженнях, а й обмежені у коштах. . Вибори відбудуться за подвійною системою: за списками партій буде обрано 225 депутатів, які перейдуть п’яти відсотковий бар’єр.  І за  мажоритарною системою  так само 225 депутатів, які самі провадитимуть виборчу кампанію.

Не важко зрозуміти що і у  мажоритарних округах будуть кандидати від партії влади. Котрі через вкрай низьку  нині популярність  донецьких серед широких народних верств будуть приховувати свою причетність чи навіть приналежність до Партії влади. Однак, шила у мішку не приховаєш. І треба зовсім небагато допитливості, аби зрозуміти куди буде тягти воза той чи інший кандидат у разі обрання. Більшість опитувань громадської думки в Україні свідчать, що до Верховної Ради потрапляють шість політичних сил. Дві антиукраїнського та антидемократичного спрямування: регіонали та комуністи. І партій націонал-демократичного політичного спектру: «Батьківщина», « Фронт змін», « Удар»  та ВО « Свобода». І вже нині сукупний рейтинг цих політичних сил перевищує довіру громадян до антиукраїнських сил. До осені, з огляду на бандитські дії влади, розрив стане ще більшим. Отож, багато буде залежати яких кандидатів оберуть за мажоритарними  округами. Щоб  захистити свої власні права виборець вже тепер мусить прислуховуватись та приглядатись до кандидатів, хто заслуговує на довіру і не чекати до остатнього дня. А найважливіше  не розмінювати свою совість  на дешевих подачках провладних кандидатів. Зрештою, можна скористатися їх «щедрістю», але віддати свій голос за правду. Аморального в тому нічого не має. Бо вони вкрали набагато більше у кожного з нас. Не забуваймо що ми таки козацького роду! А козаки на смерть йшли, а під неправдою не жили!

Прочитавши- передайте другим.

 

Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

TOP

http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/04/3/79214/
03.04.2012

image Вахтанг Кіпіані
Журналіст, історик, головний редактор сайту "Історична Правда"

4 вересня 1984 року поета Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у житловій камері бараку колонії особливо-суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Бездиханне тіло поета Стуса – у карцері, у цей самий день, роком пізніше. "Серце не витримало, з кожним може бути…" - передають слова табірного гебіста.

Ми маємо право не вірити: у невипадковість страдницького життя та випадковість смерті.

Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар при дорозі у селі Копально-Борісово.

"Особливо небезпечні державні рецидивісти" за "найгуманнішими в світі" радянськими законами не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест.

Тільки бетонні стовпчики із номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий..

image
Місце першого упокою українських політв'язнів.
Могила Литвина зліва, Стуса – справа

Але вже через кілька років друзі та рідні перевезли їхні тлінні рештки додому. Вони знову поховані поруч – на Байковому цвинтарі у Києві. Нехай ця стаття буде, як кажуть у діаспорі, нев'янучим вінком на їхню могилу [ця публікація вперше вийшла в "Українській правді" восени 2003 року].

Стуса та Литвина багато що об'єднувало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І зрештою, смерть. У цьому теж є знак з небес, бо це сталося в один день.

 Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Але Юрка та Василя об'єднує не тільки спільність трагічної долі. В їхньому житті певну роль зіграв молодий тоді адвокат Віктор Медведчук.

Першим уголос заявив про те, що мораль і Медведчук – речі несумісні – здається, Євген Сверстюк. Філософ і дисидент мав на увазі ненормальність ситуації, коли державну місію покладено на людину, яка нав'язує суспільству вовчі закони, має подвійне дно, є циніком і фарисеєм.

На жаль, у масовій свідомості слова глибокого й вимогливого Сверстюка трансформувалися в обивательську формулу "Медведчук засудив Стуса". Ці слова стали неспростовним звинуваченням і їх вряди-годи кидають у маси з високих трибун. Запитайте будь-якого прибічника "Нашої України" чи БЮТ і вас поінформують, що саме колишній глава кучмівської канцелярії вбив українського генія Стуса.

image
З дружиною Валентиною та сином Дмитром

Стус і Нобель. Демістифікація міфу

У кожного є своя відповідальність перед Богом і сумлінням за зроблене на цьому світі. У Віктора Медведчука – так само. Керівник Союзу адвокатів України, заслужений юрист України навряд чи потребує мого захисту, але...

image
Днями письменниця Оксана Забужко написала цю замітку в Фейсбуці.
Вона теж називає Медведчука "убивцею"

Питання питань. Чи адвокат Медведчук винен у трагедії Василя Стуса?

image
Експерт з аморальності повертається в політику

Ціла стаття [ тут ],

Mikhail Khodorkovsky: Notes from behind the fence

TOP

http://www.nytimes.com/2012/03/31/opinion/notes-from-behind-the-fence.html?emc=eta1
March 30, 2012

Mikhail Khodorkovsky

image Prior to his arrest in 2003, he was head of the Yukos oil company and the richest man in Russia.

He is currently an inmate of a prison colony in northern Karelia.

Translated from Russian by the IHT.                                                                        

I am writing these notes because I want to convey to caring people what I have experienced in prison.

With the passing of time, as I’ve turned from an ordinary victim into an interested observer, I have discovered that for many people the prison population remains a terra incognita. Yet three quarters of a million people, one out of every 190 inhabitants of our country, are here. Moreover, prison has the same nightmarish effect on both prisoners and prison guards.

And it is not yet clear which of them gets it worse. Society needs to do something about this calamity. For a start, people need to know about it.

LYOSHA

Lyosha Badayev, a normal Siberian Buryat kid from a distant village. Broad, round face, black eyes in a constant squint. Doesn’t remember his parents, raised by an aunt. Attended school for two years, then began working as a shepherd on the communal herd.

One unlucky day, he tangled with a thief who was trying to steal a sheep. He threw a rock at him and hit him in the head. The thief turned out to be tough and quickly recovered. Lyosha panicked and did something irrevocable: He hit the thief again with a rock. Then again.

Realizing what had happened, he abandoned the herd and bolted.

They caught him by accident after a few months, a thousand kilometers (about 600 miles) from home, when he tried to steal some food. Trial, sentenced to six and a half years. Not unfair, if you take the circumstances into account. Labor camp for minors, now “adult” prison.

I met with Lyosha at the sewing shop, where he had found a place. A hard-working kid, quiet, discreet.

Some time later I am punished for something, and I take the prison administration to court. Unexpectedly, I learn that Lyosha is being summoned as a witness. I have no doubt he will say what they want him to say. In the camps there are many ways to “persuade.”

And so the trial. All the “main people” are there: the camp commander, the head of operations, deputies. The chairman of the city court presides.

Lyosha is summoned. He is clearly bewildered and scared, speaks haltingly — but he tells the truth! I exchange confused glances with my lawyer. Our opponents also exchange glances.

The judge excuses Lyosha. Lyosha walks out, then promptly comes back. “He” — Lyosha points at the head of the operations section — “gave me two packs of cigarettes and told me to lie.”

I look at the other side. The operations guy is outwardly calm, but turning livid.

“But I didn’t lie,” Lyosha goes on. “I said the truth. The cigarettes, here they are.” And he hands the judge a pack of L&Ms. “I smoked the other one,” he admits. “I’ve never had such cigarettes.”

Silence.

“Well, should I go or is there anything else?”

“Go, go, you’ve already said it all,” the camp chief says.

Lyosha leaves. Again silence.

Finally, the judge speaks: “It’s all in the protocol. If anything happens to the kid, I will make the protocol public.”

After the trial I approach Lyosha. “Why did you do that? You know there will be problems.”

“You didn’t do me any harm. I couldn’t.”

And he leaves.

There followed the inevitable reckoning. Sometimes, coming out of the punishment cell, I’d learn that Lyosha was also there. He was taken off the sewing job. But when we occasionally ran into each other, Lyosha would smile and say, “Everything’s normal.”

Of course what happened became known throughout the camp. And when I asked to be immediately told if anyone tried to beat up Lyosha (such methods are rather common), the reply was amazing: “Who’ll take that chance? The administration is afraid; the zeks now respect him.” (Zek is slang for prisoner).

After six months I was transferred to another prison. Lyosha’s sentence had ended long before that. What happened to him? I don’t know, and don’t want to find out, so as not to cause him any problems. But I really hope that he is living his life without fear and with dignity.

To cut a deal with one’s conscience — to lie, keep quiet, “not notice,” hiding behind the claim that it’s “for my family.” To convince oneself that “such are the times,” or that “everyone does it.” Who are we really dealing with? How do we find out that the other party — the conscience — refuses to deal? When we find ourselves face to face with disaster? Or later, when we are tallying up our life and become painfully aware that there’s no more dodging the raindrops, that there remain only memories? But by then you can’t change anything.

SERGEI SERGEYEVICH

Today my story is about the guards.

The staff of the operations department — “opera” in prison slang — feel themselves freer than others in a prison. Their official job is to prevent crimes or to solve them when they’ve been committed. They are not particularly constrained by prison rules. Facial “rearrangements” and long hours of “conversations” are only a small part of their arsenal.

[…]

KOLYA

After so many years in prison, I am certainly not about to idealize the people I’ve met. But many prisoners do have their principles. Are they the right principles from society’s point of view? It depends. But they are still principles, for which people are prepared to suffer.

Really suffer. …

Complete article [ here ]:

Зустріч Віктора Януковча з Бараком Обамою: Повзуча ізоляція та невивчені уроки

TOP

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)»

27 березня під час міжнародного саміту з питань ядерної безпеки в Сеулі Президент України Віктор Янукович провів коротку зустріч зі своїм американським колегою Бараком Обамою. Попри те, що вона носила неофіційний характер і тривала не більше п’яти хвилин, українська президентська адміністрація надала їй неабиякого значення. Поза тим, характер спілкування двох президентів укотре підтвердив поглиблення міжнародної ізоляції Віктора Януковича та його небажання вчитися на власних помилках.

Характер висвітлення зустрічі Януковича з Обамою українською президентською адміністрацією на диво нагадував подібний випадок у вересні минулого року. Тоді Віктору Януковичу вдалося зустрітися з Бараком Обамою в коридорах будівлі Генеральної асамблеї ООН в Нью- Йорку, що було сфотографовано українською стороною та одразу ж розміщено на президентському сайті. Очевидним було бажання української президентської адміністрації представити цю зустріч керівників держав досить значимою подією, однак її неформальний характер, коротка тривалість і відсутність конкретної інформації про зміст розмови вказували на її суто формальний характер. Аналогічну тактику українська сторона обрала і 27 березня цього року, миттєво розмістивши фотографії Януковича й Обами на сайті українського глави держави. Однак одразу ж стало відомо, що ця зустріч, як і минулого разу, відбулася в коридорі, тобто не носила офіційного характеру, і тривала не більше п’яти хвилин. Зрозуміло, що за такий короткий час обговорити будь-які серйозні питання було просто неможливо. Водночас наміри українською сторони також були очевидними – спростувати твердження про міжнародну ізоляцію України, яка з огляду на відсутність офіційних зустрічей Віктора Януковича з главами держав Європи чи Північної Америки протягом останніх місяців стала набувати загрозливого вигляду.

Саме організація хоча б неофіційних зустрічей Віктора Януковича зі впливовими політичними гравцями під час саміту в Сеулі, вочевидь, була головною метою українського зовнішньополітичного відомства. Певного успіху було досягнуто: українському Президентові вдалося неформально поспілкуватися не лише з Бараком Обамою, а й з Президентом Європейської Ради Германом Ван Ромпеєм і Президентом Європейської Комісії Жозе Мануелем Баррозу. Ні перша, ні друга зустріч, утім, не дала жодних відчутних результатів, у чому зізнався й сам Віктор Янукович. З іншого боку, ці короткі перемовини лише підтвердили небажання європейських і американських високопосадовців приділяти серйозну увагу Вікторові Януковичу. Більше того, цілком вірогідно, що навіть короткої зустрічі Януковича з Обамою могло не відбутися, якби раніше Україна не пішла на поступку США, відмовившись від високозбагаченого урану.

Дивним у цій ситуації виглядає те, як українська сторона намагається знову

Подвійні стандарти

Поза тим, набагато дієвішим методом подолання міжнародної ізоляції українського Президента стало б викорінення її першопричин. Однак підстав сподіватися на це дуже мало. Більше того, протягом останніх місяців українська влада як ніколи раніше демонструвала свій намір ігнорувати заклики й рекомендації європейської спільноти. Свідченнями цього стали не лише політично вмотивований вирок Юрієву Луценку, а й активне провадження ще однієї кримінальної справи проти Юлії Тимошенко, переслідування члена опозиційної партії «Батьківщина» Арсена Аракова та відверте небажання українського парламенту враховувати січневі рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи. Натомість, як і у випадку з іміджем Віктора Януковича на міжнародній арені, грубі порушення основоположних демократичних принципів намагаються не виправити, а просто замаскувати. Свідченням цього є

зберегти хорошу міну при поганій грі. Дії Віктора Януковича свідчать про те, що він уже змирився з прохолодно- байдужим ставленням до нього світових лідерів і замість того, аби намагатися змінити його, зосереджує свою увагу на формуванні позитивного враження про його міжнародне становище всередині України. За умов кардинального розходження бажань і дійсності така стратегія вже зараз демонструє серйозні тріщини.

активна піар-кампанія української влади на теренах Західної Європи, яка розгорнулася останнім часом і має на меті «відбілити» основних фігурантів кримінальних процесів проти українських опозиціонерів, у тому числі заступника Генерального прокурора Рената Кузьміна.

Змінити думку європейців такими засобами впливу, однак, буде дуже й дуже важко, адже слова українських посадовців надто часто йдуть урозріз із їхніми діями. Цілком можливо, що це розуміють і самі представники української влади. В такому разі можна з упевненістю стверджувати, що збереження влади на невизначений термін для них – завдання на порядок важливіше, ніж відновлення пристойних стосунків із Європейським Союзом і західними державами. Найбільш загрозливо, що заручником цієї шкали пріоритетів стають українські громадяни, яких позбавляють можливості робити свій вибір як на внутрішній, так і на зовнішній арені.

Висновки

Таким чином, коротке спілкування Віктора Януковича з Бараком
Обамою під час саміту з питань ядерної безпеки в Сеулі засвідчило, з
одного боку, небажання лідерів західних держав приділяти серйозну
увагу українському Президентові, а з іншого – намагання української
сторони приховати цей факт доволі незграбними інформаційними
методами. Беручи до увагу подібну історію у вересні 2011 року, стає
очевидно, що Президент Янукович не бажає засвоювати уроки та
докладати зусиль задля усунення причин такого ставлення до нього,
а  натомість прагне замаскувати його за допомогою
пропагандистських кампаній усередині та поза межами України.
Сподіватися на те, що вони якимось чином пом’якшать його
міжнародну ізоляцію, втім, не доводиться.

Забери в бабусі паспорт TOP

image
Жити стало дуже погано
Зате з'явилася стабільність

http://lelekanews.blogspot.ca/2012/03/blog-post_31.html
31 березня 2012 р.

Артур Литвиненко

Вже скоро парламентські вибори, а значить – час нової брехні, нових зрад та голосувань за 50 грн., кілограма цукру та солодких-солодких обіцянок.

Я пам'ятаю перед президентськими виборами почув слова: «Янукович повинен поставити пам'ятник Ющенкові, за те, що він зробив все можливе, щоб полегшити прохід Януковича до влади».  Так, я от думаю, що повинна поставити опозиція для правлячої влади? Ця влада повністю сама себе ДИСКРЕДИТУВАЛА, її дії можна сміливо називати антинародними. Але в них ще вистачає совісті говорити такі речі: «Нам дуже хотілося б, щоб нас підтримали, хоча б тому, що ми за нутром свої. І якщо нас буде менше у Верховній Раді і перекіс піде в інший бік, то нам буде погано всім», — сказав голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександр ЄФРЕМОВ в інтерв'ю 27 березня. Коли йде мова про совість Януковича чи всіх його ПРських друзів, одразу в голову приходить жарт: «Моя совість чиста, бо я нею ніколи не користуюся».

Вибачте, що трішки відійшов від теми. Так от, я думав, що ПР вже ніхто й зроду не підтримає, але був вражений наповал, коли одного разу поспілкувався з бабцею свого знайомого. Я ДУМАВ ЩО ЖОДЕН ІДІОТ НЕ КУПИТЬСЯ НА ЦІ СЛОВА, що «ми за нутром свої», і помилився.  Цю жінку я знаю досить добре, вона цілком нормальна людина, привітна, ввічлива, пропрацювала на фермі більше 20 років, в 38 років помер її чоловік і вона залишилася з 4 дітьми, старшій доньці було п'ятнадцять, найменшому синові – сім. І вона всіх поставила на ноги, ніхто з них не алкоголік, не наркоман, у всіх є сім'ї, а сама вона так і прожила без чоловіка та будь-якої допомоги. Одним словом, поважають цю жінку в селі. Наче б то й не дурна, але коли пішла розмова за політику...тут парадокс. Вона говорила, що її син не працює й не може знайти роботу, а я їй сказав, що це ж ПРське «покращення життя вже сьогодні» я й на своїй власній шкурі відчуваю.  Щось розповідала про воду, якою вона майже не користується (має свій колодязь), але змушена платити те, що їй нараховують. Та сама ситуація й з газом. Наче б то людина незадоволена владою, але ні – вона повністю підтримую ФьодириЧя.

Говорить, що ми ще гарно живемо, якщо не подобається, то потрібно поїхати в Африку – там людям навіть немає що їсти, а ми тут «скіглім». Вона пропрацювала все життя без відпусток, а в пенсійному фонді щось намудрували – і в неї мінімальна пенсія. Така, як в тих, хто й дня не працював, але вона каже, що потрібно радуватися – хоч це отримує. Сказала, щоб я дякував цій владі, що сиджу вдома, а не воюю, як в інших країнах. Коли сказала, що російська мова краща за українську, то я для себе остаточно зрозумів, що це мабуть наслідки САВЄЦКАЙ ЗАКАЛКІ. Коли цю саму історію розповів знайомим, то вони сказали, що це не поодинокий випадок. Що багато стареньких підтримують рецидивіста. Й мені цікаво – чому так? Це що – вже маразм діє, чи ще що??? Чим вони керуються коли обирають цього злодія??? Невже це зомбування???

 Раніше я трішки розповсюджував свободівські газети. Так от, знаючи її ставлення до «бандер», приніс їй газету «Свобода», а коли вона запитала, що це, то я сказав що газету Партії регіонів. Жінка зраділа, але як же вона була здивована коли на першій сторінці побачила Тягнибока, а під ним напис «СЛАВА НАЦІЇ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!».  Газета одразу відправилася в плиту. Після спілкування з такою бабусею хочеться закликати молодь: «Забери паспорт в бабусі, врятуй Україну, бабуся помре, а тобі залишаться руїни!».

 Коли провів опитування серед  однолітків – за кого вони будуть голосувати, то відповідь стандартна: «Та мені пофіг». На таких і розраховують регіонали, вони купляють тих, кому «не пофіг». Викладачів у вузах чи керівників на роботі. Кому було «пофіг» тепер знову ж «пофіг», але голосують за ПР. З ув’язненими  простіше, вони взагалі не голосують, за них це роблять інші. Є категорія людей, котрій вважають що Янукович допоможе прода... об'єднати УКРАЇНУ та РАШУ, бо Росія це ж старший брат, не знаю, як вам,а мені цей брат по відношенню до нас нагадує Каїна. Залишилися ті, хто просто продадуть за якусь «двадцятку» свій голос. Після цього всього, розумієш, що значна частина нашого населення – люди котрі живуть для того, щоб поїсти. Я НЕ ХОЧУ ЖИТИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЇСТИ, Я ХОЧУ ЇСТИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЖИТИ!

 Шановні УКРАЇНЦІ, ЗАРАДИ БОГА, ЗРОБІТЬ ЦЬОГО РАЗУ ВІРНИЙ ВИБІР, Я РОЗУМІЮ, ЩО ЦЕ НЕ ПРОСТО, АДЖЕ ДУЖЕ ВЕЛИКА СПОКУСА, ПЕРЕД «халявною» двадцяткою чи перед кілограмом цукру з хлібинкою, але ж пам'ятайте, що ці ґвалтівники дають «руб за два», а то й за три. Якщо дали кілограм цукру, то потім заберуть 100 кілограм, якщо дали 50 грн., то відберуть зарплату. Якщо поставили «п'ятірку» в заліковій то завтра той диплом тобі вже буде не потрібен. Оцініть, НЕ ГОЛОСУЙТЕ ЗА ТОГО ХТО «КРАСІВИЙ», зараз при владі саме такий, результат бачите самі, НЕ  ГОЛОСУЙТЕ ЗА «СВОГО». Донецьк вже проголосував, а зараз кається. Тому вибір за вами...

Огризко думає, що Ющенко і Єхануров агенти Москви?

TOP

http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4f82136d5d8f7/
09 квітня 2012

Тарас Кузьо Доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто

image Віктор Ющенко    imageЮрій Єхануров

imageВалентин Наливайченко   imageВіктор Балога

Влітку 2008 року президент Ющенко доручив голові президентського секретаріату Віктору Балозі та голові СБУ Валентину Наливайченку розслідувати "зраду" Тимошенко. Як відомо, парламентська комісія зробила висновок минулого місяця, що Тимошенко здійснила "зраду".

Влітку 2011, екс-президент Віктор Ющенко та екс-прем'єр-міністр і колишній лідер Нашої України Юрій Єхануров дали свідчення проти Юлії Тимошенко на судовому процесі, який засудив її до семи років, плюс три роки заборони обіймати державні посади.

Разом дії цих чотирьох осіб зробили свій внесок в заморожування європейської інтеграції України.

Чи пан Огризко вірить, що Ющенко, Єхануров, Балога і Наливайченко агенти й працюють на російські спецслужби? Якщо у нього є така інформація, він повинен негайно діяти, як український патріот і надати свідчення про це до СБУ.

Огризко побачив у політичних переслідуваннях руку Москви
http://www.pravda.com.ua/news/2012/04/7/6962298/

У марафоні “Український Великдень в цілому світі” може взяти участь кожен

TOP

http://vidia.org/2012/3111

image

В інтернеті розпочалася онлайн-ініціатива, присвячена Великодню.

“Зфотографуй свою писанку на фоні рідного міста, чи краєвиду і розмісти на своїй сторінці, додавши хештег #globalpysanka. Святкуймо Великдень цілим Українським Світом!”, – запрошують ініціатори акції.

Участь може взяти кожен! Для цього достатньо до 15 квітня зфотографувати, чи зняти на відео свою писанку на фоні свого міста та опублікувати це у соціальних мережах та блогах. Хештег акції у Твітері – #GlobalPysanka, сторінка на Facebook – www.facebook.com/events/354747507899816.

Після 15-го квітня буде змонтовано відеоролик про український Великдень в цілому світі.

Організатори акції закликають відсвяткувати Великодні свята 2012 року усім разом – всім українським колом та продемонструвати, що українські традиції живуть там де ми, незалежно від місця перебування.

Писанка вже побувала у Вашингтоні, Нью-Йорку, Чикаго, Манчестері та подорожує світом далі. Приєднуйтесь і ви!

Де знайти національного лідера? TOP

http://kampot.org.ua/aratta/pro_organizaciy/ideya/602-de-znayti-naconalnogo-ldera.html

Скільки доводиться чути навколо, що "Немає загальнонаціонального лідера", "Немає кому повести людей за собою", чи більш банальні "Староста у нас ніякий", "Профком не працює",  "Сусід не такий" тощо.

Всі чекають на те, що прийде добрий дядя (дехто чекає на тітоньку з косою) і все владнає, розкаже як зробити, розкаже чому саме так зробити, та й взагалі все сам зробить.

Але це слабкість духу. Таке собі "духовне рабство". Більшість людей боїться приймати самостійно рішення і нести відповідальність за ці рішення. Сильна духом людина завжди може прийняти рішення. Слабкий буде вагатися і ніколи не зробить свій вибір, він воліє аби за нього вибір робили інші. Сильний є володарем власної долі (і зазвичай є володарем доль слабких людей). Сильний той, хто приймає рішення, хто не чекає на "месію" а сам творить свій світ.

Якщо ти козацького роду, якщо Дух предків пульсує в твоїх жилах, якщо ти сильний духом, то стань Володарем своєї Долі!

  • Перестань чекати на дільничого міліціонера - вижени наркоманів з під'їзду!
  • Перестань сподіватись на голову профкому чи старосту - стань старостою чи головою профкому!
  • Перестань чекати на "загальнонаціонального лідера" - стань ним!
  • Не подобається брудний під'їзд - прибери його, це твій дім!
  • В дворі не має гойдалки для дітей - зроби її!

БУДЬ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ІНШИХ!

Ти син народу, який породив Святослава Хороброго, Богдана Хмельницького, Івана Ґонту, Маскима Залізняка, Романа Шухевича, Степана Бандеру та сотні тисяч названих і неназваних Героїв! Вони не чекали на провідника, вони стали провідниками і повели за собою інших!

Запам'ятай назавжди: таких як ти багато! Сила в єдності. Двоє людей разом можуть зробити більше ніж двоє поодинці.

Гуртуйся з сильними духом! Разом ви сила!

  • Троє людей можуть навести лад у дворі,
  • десяток - у кварталі,
  • сотня - у місті,
  • тисяча - в країні!

Але ніщо в цьому світі не дається дарма!.

За право бути сильним треба платити.

Платити щоденною працею над собою. Платити боротьбою з труднощами. Лише через подолання опору ти стаєш сильнішим. Перемагай лінощі. Перемагай покидьків. Перемагай пройдисвітів. Спитай себе: чи готовий ти боротися за свою долю? За майбутнє своїх дітей? За щастя своєї дружини? Чи готовий ти змусити державу працювати задля щастя твоїх дітей і твоєї дружини?

Вийди разом з такими як ти на зустріч труднощам і гордо та впевнено скажи:

image"МАЙБУТНЄ НАЛЕЖИТЬ НАМ!"

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

image Ukrainian Golf Across Canada

 United States

Canadian flag Toronto: Events in Ukrainian Studies at Munk Centre at UofT -- Apr. 16 - 19

TOP

Monday, April 16, 6:00-8:00 pm

Elana Jakel (University of Illinois), "In Search of "Peaceful Soviet Citizens": Identity, Justice, and the Holocaust in Postwar Ukraine"

This talk explores the participation and visibility of Jews and the Jewish genocide in the Soviet regime's efforts to document war crimes and mete out justice in the immediate aftermath of the Nazi occupation.  Using records from local Soviet Extraordinary State Commissions and trials of collaborators in Ukraine as well as autobiographical sources, Elana Jakel complicates the traditional narrative emphasizing the silence surrounding the Holocaust in the Soviet Union, epitomized by the erasure of Jewish victimhood in public discussions of the "peaceful Soviet citizens" murdered by the Nazis.  By giving careful attention to the context in which these documents, never intended for public consumption in the USSR, were produced and the language used in them, this analysis highlights the more complex ways in which Soviet, national, and other identities pervaded local conceptions of the human tragedy wrought by the occupiers.

Room 108N, Munk School of Global Affairs (1 Devonshire Place)
Sponsored by the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine, the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies, the Centre for Jewish Studies, and the Faculty of Arts and Science.

Tuesday, April 17, 5:30-7:30 pm

William Risch (Georgia College), "A Soviet West: Nationhood, Regionalism, and Empire in the Annexed Western Borderlands"

This paper will consider the role the Soviet Union's western borderlands annexed during World War II played in the evolution of Soviet politics of empire.  Using the Baltic Republics and Western Ukraine as case studies, it will argue that Sovietization had a profound impact on these borderlands, integrating them into a larger Soviet polity.  However, guerrilla warfare and Soviet policy making indirectly led to these regions becoming perceived as more Western and nationalist than other parts of the Soviet Union.  The Baltic Republics and Western Ukraine differed in their engagement with the Western capitalist world.  Their perceptions of what it meant to belong to a nation reflected different experiences of World War II. Consequently, this Soviet West was far from uniform, though it contributed to perceptions that the Soviet Union was an empire rather than a family of nations by the end of the 1980s.

Room 108N, Munk School of Global Affairs (1 Devonshire Place), University of Toronto
Sponsored by the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine, the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies, the Centre for Jewish Studies, and the Faculty of Arts and Science.

Thursday, April 19, 2012, 4-6 pm

Politics of History. Collective Memory and Competing Media Representations: World War II and Displaced Ukrainians (Mini-Symposium)

Participants: Marta Dyczok (University of Western Ontario), Vladyslav Hrynevych (National Academy of Sciences of Ukraine), Andriy Kulykov (talk show host, Svoboda Slova z Andriem Kulykovym, ICTV channel, Ukraine)

History is often political. As Martin Conway noted, the struggle for memory is a mechanism by which political forces compete for the present and the future. (Conway, 2004) History remains an important battleground in today’s globalized world and certainly in the Post Communist space. This symposium presents new perspectives on the debates by bringing together an international, inter-disciplinary panel. The focus will be on World War II and Ukraine. However, rather than trying to determine who were the ‘heroes’ and who were the ‘villains,’ the speakers will explore the international context of the history and memory of millions of ordinary Ukrainians uprooted during the course of the war. They will discuss how experiences were politicized during the Cold War, how debates are changing after the collapse of communism, and the importance of mass media in this process.

Room 108N, Munk School of Global Affairs (1 Devonshire Place), University of Toronto

Sponsored by the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine and the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies, University of Toronto

All events are free and open to public. Please register online
http://www.utoronto.ca/jacyk/events_2011-2012.htm

Toronto: Anti-trafficking symposium follow-up meeting - Apr. 28 TOP

Against Their Will:  The Reality of Human Trafficking

for the follow-up session on the event that was held November 11th, 2011

 at the Toronto City Hall
Committee Room #1
on Saturday, April 28th, 2012  
at 12:00 noon

Hopefully you have had an opportunity to review and consider/contemplate the discussion topics, either personally or within your specific group:
Identify critical needs
Raise awareness within the community
Develop an education program
Create support groups

We have invited MP Joy Smith to be with us again on this day to share information on the current situation.
 
Please share this information with your colleagues and invite them to participate.
 
If you have any questions or require further information please contact me at irenesushko@yahoo.ca
As well, please rsvp re your attendance.
 
Irene Orysia Sushko
Chair, Anti-Trafficking Committee WFUWO


 

Canadian flag Toronto: Book launch - Maria -- Apr. 29

TOP
image
Toronto: Art exhibit and sale of decorative art by Natalka Valenyuk -- Apr. 29 - Jun. 29 TOP
image
 

Canadian flag Toornto: Book launch: Mina's Story: A Doctor's Memoir of the Holocaust (Ukrainian\ Edition) -- May 1

TOP

image

Mina's Story: A Doctor's Memoir of the Holocaust (Ukrainian Edition) to be launched in Toronto

The Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre, in partnership with St. Vladimir Institute, the Centre for Jewish Studies at the University of Toronto, and the Ukrainian Jewish Encounter Initiative, is pleased to announce the launch of the Ukrainian translation of Mina's Story: A Doctor's Memoir of the Holocaust, by Dr. Mina Deutsch.

Originally published in 1994, Mina's Story is an extraordinary account of survival and perseverance during the Holocaust. Mina, who studied medicine in Czechoslovakia, where she met her husband Dr. Leon Deutsch, lived in Warsaw, and when war broke out, went to Peremyshl, then to Borshchiv. Her parents and brother were murdered there by the Gestapo, after which Mina, Leon and their infant daughter Eva fled to the countryside. They and Mina's sister, Rachel, her husband, and son Philip Goldig were hidden in an underground bunker underneath a chicken coop for almost two years by two Ukrainian farmers, Krawczuk and Kukurudza, who were posthumously honored as Righteous Among the Nations by Yad Vashem. Dr. Deutsch's account of life in the bunker is especially powerful, as she describes in harrowing detail the dangers, privations and fear the young families faced every day.

After the War, after spending eighteen months in a DP camp in Austria, the Deutsches immigrated to Canada, speaking neither English nor French. Within a few years, Mina began a distinguished career as a psychiatrist and researcher at Douglas Hospital and McGill University. Dr. Deutsch passed away in October 2004, at the age of 92. She has three grandchildren.

Mina's Story stands as a testimony to the triumph of humanity and kindness over evil and cruelty.  A truly inspirational account, Dr. Deutsch's memoir is unique for its extraordinary detail and eloquence. The Ukrainian edition, translated by Andrij Pavlyshyn, and published by Dukh i Litera, ably captures the spirit of Dr. Deutsch's message.

The presentation of the Ukrainian edition will take place at St. Vladimir Institute, 620 Spadina Avenue, in Toronto, on Tuesday May 1, at 7:30 pm. Dr. Jeffrey Kopstein (Acting Director, Centre for Jewish Studies, University of Toronto), and Dr. Frank Sysyn (Canadian Institute of Ukrainian Studies) will speak. Also speaking will be family members of the late Dr. Deutsch - Dr. Eva Andermann, Philip Goldig, Dr. Lisa Andermann, and Michael Prokaziuk.

Ukrainian and English versions of the book will be available. PLEASE RSVP to the Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre - 416-966-1819, or office@ucrdc.org.

Canadian flag Toronto: Humanitarian Award Banquet sponsored by UCSST -- May 6

TOP
image

Ukrainian flagЛьвів: "ШКОЛА УСПІХУ" запрошує на зустріч з віце-ректором УКУ Мирославом Мариновичем -- 11 квітня

TOP

Львівська міська Рада та
Інститут Громадського Лідерства

в рамках проекту

ШКОЛА УСПІХУ

запрошують Вас

у середу, 11 квітня 2012 року, на зустріч з віце-ректором УКУ МИРОСЛАВОМ МАРИНОВИЧЕМ, який поділиться з Вами соєю історією успіху. Про це та багато іншого Ви зможете почути особисто з уст громадського та релігійного діяча, який на думку сучасників вважається “моральним авторитетом” сьогодення.

Мирослав Франкович Маринович — український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінкської групи, організатор амністерського руху в Україні, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові. Нагороджений: Орденом Свободи (за визначний внесок у відстоювання прав людини, виявлені мужність і самовідданість у боротьбі за свободу і незалежність України, плідну науково-публіцистичну діяльність), Орденом “За мужність” I ст. (за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії), Кавалерським хрестом Ордену заслуги Польської Республіки, Орденом “За інтелектуальну відвагу”, Премією імені Василя Стуса.

Законодавство не зробить людину моральною.
Людина моральна змінить законодавство...
М. Маринович

Час проведення – 11 квітня 2012 року, 19:00.
Місце проведення – Велика сесійна зала ЛМР (пл.Ринок,1, к.202).
Організатор: Інститут Громадського Лідерства за сприянням Львівської міської Ради.

Вхід вільний для зареєстрованих учасників.
Для реєстрації надішліть свої дані на uspih@ihl.org.ua

 
Canadian flagМонреаль: Великодня радіопрограма: Вона побудувала храм - 16 квітня TOP

image

Торонто: Виставка-продаж декоративно-мистецьких творів Наталки Валенюк -- 29 квітня - 29 червня TOP
image

 
Ukrainian flag Найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці» -- 28 квітня - 1 травня TOP

Увага МОБІЛІЗАЦІЯ!

Куди? На найбільшу в Україні спортивно-патріотичну теренова гру «Гурби-Антонівці».

Де? У лісах на стику Тернопільської і Рівненьської областей (між селами Гурби та Антонівці). Площа терену – 24 км².

Коли? з 28 квітня по 1 травня 2012 року.

Хто? 300 молодих людей з усіх регіонів України віком від 18 до 28 років, відібраних а конкурсній основі;

В чому суть? Суть гри полягає у визначенні кращої команди з двох в ході проведення змагань. Кожна команда (курінь) має власний табір, де знаходиться її прапор. Якщо команді протягом гри вдається заволодіти та втримати прапор супротивника, то це визнається як апсолютна перемога. Також, кожен учасник має нарукавну пов’язку, яка відповідає кольору команди, та символізує життя. Втрата повязки = втрата життя (на одну особу по 3 життя). Перемагає курінь, який набирає більше балів або здобув абсолютну перемогу.

До чого це? Гра приурочена найбільшому бою УПА проти військ НКВС.

Хто це робить? Молодіжний Націоналістичний Конгрес

Як зголоситись? Заповни анкету-зголошення та разом з сканованим паспортом (ст.1,2, приписка) і кодом відправ на мило golnach@gmail.com або зареєструйся на сайті гри.

Всі деталі на сайті гри http://gurby.org.ua/

Дедлайн подачі заявок на участь – 20 квітня! Поспішай!

Докладно за номером: (063) 742-31-58 Іванка

-- З повагою Голова ЛОО МНК Керівник Фінансового відділу ІГЛ Андрій Бень (063) 263-88-28 golnach@gmail.com

Canadian flagTeachers' Conference: "Ukrainian schooling in Canada" -- May 4-6

TOP

Ukrainian Teachers’ Conference

May 4-6, 2012
Toronto, Canada

Ukrainian schooling in Canada: be Canadian but stay Ukrainian

Information and Registration Package

Ukrainian flag Lviv: Summer Ukrainian Language Institute -- Jul. 7 - 28

TOP

image

Warmest Easter Greetings from Summer Ukrainian Language Institute

Summer Ukrainian Language Institute (SULI) wishes the Ukrainian Canadian community a Happy Easter!!!  Keep the joy of Easter morning in your spirits throughout this season.  Christ has risen!

Summer Ukrainian Language Institute also would like to remind the Ukrainian Canadian community that April 30, 2012 is the last day for registering for this year’s Summer Ukrainian Language Institute that will take place in Lviv, Ukraine between July 7 and July 28, 2012. 

Summer Ukrainian Language Institute has a limited number of seats. Registration for the Summer Ukrainian Language Institute started on January 23, 2012.

On-line registration is available on the official website of SULI’s administrator in Canada, Providence Group, http://prov.in.ua/index.php?id=158. Additional information can be found on social network sites: facebook, www.facebook.com/UKRSL or on twitter, www.twitter.com/associationCAN.

To speak with staff of the Summer Ukrainian Language Institute, please call 647-831-2139 or write to info@prov.in.ua.

Ukrainian flag Simferopil, Crimea: 11th International Children Festival "Let's Change the World for the  Better!" -- Jul. 20 - Aug. 1

TOP

11th International Children Festival

LET’S CHANGE THE WORLD FOR THE BETTER!

Ukraine, AR of Crimea, Artek International Children Centre

1. BACKGROUND INFORMATION

Goal of the Festival

The International Children Festival “Let’s Change the World for the Better!” was initiated by Ukraine in 2001.

The goal of the Festival corresponds to the resolutions of the 31st (2002) and 62nd (2007) UN General Assembly’s Special Sessions on Children.

Key objectives of the Festival - promotion of principles of tolerance, equality and diversity of thoughts among children of different nationalities and religions by giving them the opportunity to live in multicultural environment.

The International Children Festival “Let’s Change the World for the Better!”:

  • invites attention of the world community towards the status of children;
  • provides opportunities for the development of international children’s movement;
  • creates conditions for the children to express their opinions about the everyday life challenges, world without violence and enmity, peaceful and stable global development;
  • helps children communicate their initiatives to the leaders of states and international organizations;
  • assists in establishing, developing and strengthening friendly neighborly relations among countries, multicultural and multinational collaboration among children, international integration, develops culture of multinational communication in children, encourages them to deeply study national traditions, customs, and cultures, enhances the preservation of eternal human values.
  • induces thinking, individual intellectual, communicative, and creative abilities; identifies common interests among children of different nations;
  • welcomes positive communication among children by their participation in discussions, trainings, forums, contests, competitions, exhibitions, festivities; introduces national traditions and customs, contributes to sharing creative achievements in various arts;
  • fosters the talents of the children;
  • is an example of creative cooperation among children of various nations.

The Emblem of the Festival – seven palms of the rainbow colors arranged in a circle which symbolize the unity of cultures, equal rights for all people, striving for openness, freedom, social development and peacemaking.

Anthem of the Festival – a song performed in various languages, in the heart are the following words: “One planet we have for all, let it be better at all. Children of planet let’s change the world, it’ll be friendlier, joyful and voiced!”

Location of the Festival – Artek International Children Centre, the largest children recreational entity of Ukraine under the auspices of UNESCO. Artek ICC is located on the Black Sea shore, near the town of Gurzuf, AR of Crimea (http://www.artek.org/?ID=203401)

Artek ICC was founded in 1925. Since then it has hosted nearly 1,5 million children from as many as 130 world countries. Today it consists of 10 camps, which can accommodate up to 4 000 children.

Dates

The festive period lasts from July 20 through August 01, 2012.
Arrival – not earlier than July 17, departure – not later than August 03.

ORGANIZING TEAM:

All-Ukrainian Charitable Foundation of Hope and Good
E-mail: found_hg@i.ua
Tel/fax + 38-044-253-38-03
www.hope-good.net

office 93, 22/7 Іnstytutska St., Kyiv 01021, Ukraine

Artek International Children Centre
E-mail: konkurs@artek.crimea.ua
Tel/fax: + 38-0654-36-34-65
41 Leninhradska St., town of Gurzuf, Yalta, Autonomous Republic of Crimea, 98645 Ukraine

Ministry of Social Policy of Ukraine
Ministry of Foreign Affairs of Ukraine

The Festival is supported by the Cabinet of Ministers of Ukraine

Canadian flagPokrova Summer children's arts camp -- Jul. 23 -27

TOP
image

Ukrainian flag Lviv: International summer school of Ukrainian language and country studies – Jul. 26 - Aug. 16

TOP

image

IF YOU WOULD LIKE TO:

  • explore new horizons for yourself
  • become acquainted with the interesting history, culture and politics of a young country
  • learn one of the most melodic languages in the world
  • wonder the streets of a city that is an open-air museum and UNESCO protected site
  • gaze at picturesque views
  • study with people from different parts of the world
  • lay the foundation for future studies or work in Ukraine

THEN WE INVITE YOU TO:
the International Summer School “Ukrainian Language and Country Studies” at the Centre of Ukrainian Studies of Ivan Franko Lviv National University, July 26 – August 16, 2012

COST: € 430
Price includes the following

  • - intensive Ukrainian language course
  • afternoon lectures on Ukrainian history, culture, politics and literature
  • tours and excursions of Lviv
  • meetings with well-known Ukrainian figures
  • informational materials and course materials
  • certificate

HOUSING:
Summer school organizers will offer their help in finding housing.

CONTACT INFORMATION:
www.centr-ukrainistyky.lviv.ua/en
Lesya Antoniv, school coordinator
e-mail:antonivl@yahoo.com
mob. phone: +38 050 532 54 70

Ukrainian flagНовий конкурс проектів для організацій громадянського суспільства та місцевих органів влади в Україні

TOP

Європейська Комісія опублікувала конкурс проектів для організацій громадянського суспільства та місцевих органів влади в Україні.

Прочитати повну статтю можна на сторінці: http://cstei.lviv.ua/ua/item/708

Загальна мета цього конкурсу проектів полягає в (і) посиленні спроможностей та потенціалу недержавних структур та місцевих органів влади в Україні в забезпеченні чесного, ефективного та прозорого надання адміністративних послуг та (іі) сприянні залученню громадянського суспільства до політичного діалогу та процесу реформ в Україні.

Кінцевий термін подання концепцій проектних пропозицій – 15 травня 2012 року.

Ukrainian flag Конкурс програми для дівчат 16-23 років «Перший крок до успіху - 2012» - Термін подачі -- 17 квітня

TOP

Оголошення нового конкурсу програми

"Перший крок до успіху - 2012"

Конкурс програми «Перший крок до успіху - 2012» розпочинається!

Проект “Центр розвитку молодіжних ініціатив”

Дівчата,  якщо ви маєте лідерські здібності, бажаєте приносити користь своїй громаді, шукаєте можливості для особистісного розвитку та початкову підтримку для здійснення своїх ініціатив, запрошуємо вас спробувати свої сили та приєднатися до учасниць програми «Перший крок до успіху».

До участі у конкурсі запрошуються дівчата 16-23 років. Особлива увага приділятиметься участі у програмі дівчат із віддалених регіонів, невеликих містечок та сіл.

Переможниці конкурсу матимуть можливість:

  • провести два цікавих дні у Києві, під час яких зустрітись та поспілкуватись з переможницями програми та успішними жінками, які мають значні досягнення у культурному, громадському та діловому житті України;
  • взяти участь у тренінгових програмах та майстер-класах;
  • взяти участь у конкурсі міні-грантів та отримати фінансування для реалізації власних лідерських проектів та задумів;
  • пройти стажування та отримати практичний досвід роботи в громадській організації;
  • приєднатись до форуму молодих лідерок і спілкуватись з однодумцями; 
  • бути залученими до інших заходів та міжнародних проектів.

Участь у програмі, включаючи проїзд, проживання та харчування є безоплатною для її переможниць.

Термін подачі аплікаційної форми 17.04.2012.

ДЕТАЛЬНІША ІНФОРМАЦІЯ:
http://www.centriniciatyv.blogspot.com/2012/03/2012-2012.html

Ukrainian flagКиїв: Міжнародний молодіжний Форум з розвитку лідерських навичок --27-29 квітня

TOP
image
image

Canadian flagУкраїнське шкільництво в Канаді: бути канадійцем і залишатися українцем

TOP

4-6 травня, 2012 року
В приміщенні УНО : 145 Evans Ave
Toronto, ON

Тематика сесій і дискусій :

  • Навчання української мови як другої: використання програми НОВА.  Теорія і практичні навики.
  • Навчально-методичне забезпечення навчального процесу з української мови як іноземної: сучасний стан та перспективи.
  • Дискусії: Що означає для нас (вчителів і учнів) бути канадцем українського походження.  Роль Шкільної Ради і Української Школи в Канаді.
  • Навчально-Методичний Комплекс з Географії,  Історії, Релігії, Культури, Голодомору в сучасній українській школі.
  • Еффективні способи цінювання учнів
  • Як зацікавити учнів на уроці в українській школі використовуючи різні методи і технології.
  • Навчання і виховання в українському садочку.
  • Диференційне навчання. Обмін досвідом.

Зареєструватися і ознайомитися з матеріалами
конференції можна за адресою

shkola.ucc.ca (розділ «Конференції») або використати реєстраційну форму на веб- сторінці
Реєстрація до 31 березня 2012 року – 75 дол.

 

Ukrainian flagм.Львів: XI МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ РЕСУРСИ ПРИРОДНИХ ВОД КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ /Проблеми охорони та раціонального використання -- 23-24 травня

TOP

Мета конференції: Розгляд проблем раціонального використання й охорони природних вод Карпатського регіону і кооперація інтелектуально-фахового потенціалу з вирішення цих питань Заявки просимо надсилати до 30 квітня 2012 р.

Прочитати статтю можна на сторінці: http://cstei.lviv.ua/ua/item/707

Ukrainian flag Львів: Літній інститут української мови -- 7 - 28 липня

TOP

image

Найщиріші пасхальні вітання від
Літнього інститута української мови

Літній інститут української мови вітає всю українську громаду в Канаді з святом Воскресіння Христового!  Христос Воскрес!

Літній інститут української мови користуючись нагодою нагадує всім, що 30-го квітня, 2012 року наступає кінець реєстрації в цей рік на Літній інститут української мови, який відбудеться цього літа у м. Львові між 7-го і 28-го липня, 2012 року.

Літній інститут української мови з діаспорою має обмежені місця. Реєстрація на Літній інститут української мови почалася 23-го січня, 2012 року.

Додаткова інформація про літній інститут на інтернет-порталі адміністратора Літнього інстутута української мови в Канаді, Групи Провіденс: http://prov.in.ua/index.php?id=158; в соціальній мережі facebook: www.facebook.com/UKRSL, twitter: www.twitter.com/associationCAN.

Телефонуйте в Канаді на 647-831-2139 або пишіть на info@prov.in.ua щоб поспілкуватися з адміністраторами Літнього інститута української мови.

Ukrainian flagСимферопіль, Крим: Міжнародний дитячий фестиваль “Змінимо світ на краще!” -- 20 липня -- 1 серпня

TOP

Всеукраїнським благодійним фондом Надії та Добра, Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту і Міжнародним дитячим центром “Артек” під егідою ЮНЕСКО щорічно з 2001 року проводиться Міжнародний дитячий фестиваль “Змінимо світ на краще!” (далі – Фестиваль). Активне сприяння організаторам фестивалю надають Міністерство закордонних справ та Національна комісія України у справах ЮНЕСКО.

У рамках цьогорічного XI Фестивалю відбудеться засідання 3-ї сесії Всесвітньої Дитячої Ліги Націй – міжнародної громадської організації, метою діяльності якої є розвиток дитячих міжнаціональних зв’язків, донесення дитячих ініціатив до керівників держав та міжнародних організацій (інформаційні матеріали щодо проведення  XI Фестивалю додаються).

Запланований період проведення – з 20 липня по 1 серпня ц.р. в МДЦ “Артек” (заїзд учасників 17-19 липня ц.р., від’їзд – 2-3 серпня ц.р.).

До участі запрошуються організовані групи дітей, які об’єднані в національні делегації. Всі витрати з перебування на Фестивалі бере на себе українська сторона. Транспорті витрати до Симферополя та у зворотному напрямку – за рахунок  учасників.

Кінцевий термін подання заявки на участь у Фестивалі – 20 травня ц.р. Можливість встановлення інших термінів подачі заявки та зміни граничного кількісного складу делегацій просимо узгоджувати в робочому порядку з Всеукраїнським благодійним Фондом Надії і Добра.

Координатор з формування складу учасників – Всеукраїнський благодійний Фонд Надії і Добра – готовий надати будь-яку додаткову інформацію та консультацію (веб-сайт: www.hope-good.net; електронна адреса: found_hg@i.ua, тел./факс:  + 38 044 253 38 03;  моб.: + 38 067 239 94 19 та + 38 067 239 94 20). 

Embassy of Ukraine in Canada
310 Somerset Street West, Ottawa, ON K2P 0J9
Tel.: (1-613) 230-2961. Fax: (1-613) 230-2400

11-й
Міжнародний дитячий фестиваль
Змінимо світ на краще
Україна, АР Крим, Міжнародний дитячий центр “Артек”

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Головна мета
Міжнародний дитячий фестиваль “Змінимо світ на краще !” заснований за ініціативи України в 2001 році.

Головна мета фестивалю відповідає рішенням 31-ї (2002 р.) та 62-ї (2007 р.)Спеціальних Сесій Генеральної Асамблеї ООН в інтересах дітей.

Головними завданнями фестивалю є сприяння формуванню принципів толерантності, рівності прав та плюралізму думок у дітей різних національностей та віросповідань через набуття досвіду життєдіяльності в умовах полі культурного середовища.

Міжнародний дитячий фестиваль “Змінимо світ на краще !”:

  • привертає увагу світової спільноти до становища дітей;
  • надає можливість для розвитку міжнародного дитячого громадського руху;
  • створює умови для висловлювання дітьми своїх думок стосовно нагальних проблем життя  суспільства, поширення ідеї побудови світу без насильства та ворожнечі, підтримки в світі миру та стабільності;
  • сприяє донесенню дитячих ініціатив до керівників держав та міжнародних організацій;
  • допомагає налагодженню, розвитку та зміцненню дружніх, добросусідських відносин між країнами, культурного та гуманітарного співробітництва в дитячому середовищі, міжнародній інтеграції, формує у дітей культуру міжнаціонального спілкування, стимулює до більш глибокого вивчення національних традицій, звичаїв, культури своїх країн, сприяє збереженню загальнолюдських цінностей;
  • сприяє розвитку мислення, особистих інтелектуальних, комунікативних, творчих здібностей; виявленню спільності інтересів у дітей різних народів;
  • забезпечує позитивне спілкування між дітьми шляхом участі в диспутах, тренінгах, форумах, змаганнях, виставках, святах, знайомства з національними традиціями та звичаями, обміну творчими досягненнями в певних галузях мистецтва тощо;
  • створює можливості для розкриття талантів дітей планети;
  • демонструє приклад результативної творчої співпраці дітей різних народів.

Емблема фестивалю – сім долонь кольорів веселки, що розташовані одна до одної колом і символізують єдність культур народів світу, рівні права кожної людини, прагнення до відкритості, свободи, розвитку та миротворчої діяльності.

Гімн фестивалю - виконується різними мовами, в його основу покладені такі слова:  “Є в нас планета на всіх одна, хай стане краще для всіх вона. Діти планети – змінимо світ, стане він світлим, добрим, гомінким !”

Місце проведення фестивалю - Міжнародний дитячий центр “Артек” -  найбільший дитячий оздоровчий заклад України, що має статус “Центр під егідою ЮНЕСКО “, розташований на узбережжі Чорного моря, в Автономній Республіці Крим, селищі Гурзуф (http//www.artek.org)

МДЦ “Артек” заснований у 1925 році. За час існування в ньому побували більше 1,5 млн. дітей з 130 країн світу. Сьогодні Центр об’єднує 10 дитячих таборів, в яких одночасно можуть відпочивати до 4 тисяч дітей 

Термін проведення 
Фестиваль проводиться у період з 20 липня по 1 серпня 2012 року.
Заїзд учасників до МДЦ «Артек» з 17 липня, роз’їзд до 3 серпня.  

ФЕСТИВАЛЬ ОРГАНІЗОВУЮТЬ:

Всеукраїнський благодійний Фонд Надії і Добра
E-mail:  found_hg@i.ua
тел/факс + 38044 -253-38 03
www.hope-good.net
вул. Інститутська, 22/7, оф.93, Київ, 01021, Україна

Міжнародний дитячий центр «Артек»
E-mail:  konkurs@artek.crimea.ua
тел/факс + 380654 – 36-34-65
www.artek.org
вул. Ленінградська, 41,  смт.Гурзуф, м. Ялта, АР Крим, 98645, Україна

Міністерство праці та соціальної політики України

Міністерство закордонних справ України

За підтримки
Кабінету Міністрів України

Ukrainian flagЛьвів: Міжнародня літня школа Української мови та країнознавства -- 26 липня - 16 серпня

TOP

image

ЯКЩО ВИ ХОЧЕТЕ
- відкрити для себе нові горизонти
- ознайомитися із цікавою історією, культурою, політикою молодої держави
- вивчити одну з наймелодійніших мов світу
- зануритися в атмосферу міста-музею просто неба
- відвідати мальовничі краєвиди
- вчитися разом з людьми з різних країн світу
- підготувати ґрунт для майбутніх студій або роботи в Україні

ТО ЗАПРОШУЄМО
на Міжнародну літню школу «Українська мова та країнознавство» в Центрі україністики при Львівському національному університеті ім. Івана Франка 26.07 – 16.08 2012 року

ОПЛАТА ЗА КУРС – 430 євро
Оплата включає

ПРОЖИВАННЯ КОНТАКТИ:
- інтенсивний курс з української мови
- післяобідні лекції
- екскурсії Львовом
- зустрічі з відомими людьми
- інформаційні матеріали (папки, програми, карти Львова)
- сертифікати

ПРОЖИВАННЯ
Організатори допомагають у пошуку житла.

КОНТАКТИ
www.centr-ukrainistyky.lviv.ua
Леся Антонів, координатор школи
e-mail: antonivl@yahoo.com
моб.тел.: +38-050-532-54-70

Ukrainian flagКиїв: Восьма міжнародна конференція "Енергія з біомаси" - 25-26 вересня

TOP

Міжнародна конференція відбудеться 25-26 вересня 2012 р., Київ, Україна Організатори: - Інститут технічної теплофізики Національної академії наук України - Науково-технічний центр "Біомаса"

Тематика:

  1. Ресурси біомаси: Заготівля, переробка, транспортування і постачання біомаси лісової промисловості, сільського та комунального господарств, харчової промисловості. Енергетичні культури.
  2. Дослідження і розвиток біоенергетичних технологій: Спалювання, газифікація, піроліз, анаеробне зброджування, видобування і використання біогазу полігонів ТВП; технології сумісного спалювання біомаси з традиційними паливами. Виробництво рідких біопалив (біодизельне паливо, біоетанол).
  3. Демонстраційні і комерційні проекти з використанням біомаси для виробництва енергії.
  4. Питання законодавства, стратегії розвитку: Законодавство та стратегії розвитку біоенергетики в Україні та в світі. Питання сталого розвитку і сертифікації біопалив.
  5. Економічні та екологічні аспекти біоенергетичних технологій: Інвестиції і економіка, соціальні аспекти, зниження викидів СО2.

Кінцевий термін подачі тез 31 липня 2012 р.

Контакти:
Науковий секретар Тетяна Желєзна
Інститут технічної теплофізики НАН України
вул. Желябова 2а, к. 234
03057, м. Київ, Україна
Тел./Факс: +(38 044) 453 28 56, 456 94 62
Е-mail: conference@biomass.kiev.ua

Детальніша інформація розміщена на сайті конференції

CGDU letter to Canada's Minister of International Cooperation re trip to Ukraine

TOP

image

Canadian Group for Democracy in Ukraine
Groupe Canadienne pour la Démocratie en Ukraine
Канадськa Група сприяння демократії в Україні



March 30, 2012

Honourable Bev Oda
Minister for International Cooperation
Parliament of Canada
Ottawa

Dear Minister,

We are writing concerning your forthcoming visit to Ukraine as we have serious concerns regarding the ongoing repression of political opponents of the current regime in particular the key political opposition leaders ex-Prime Minister Ms. Yulia Tymoshenko and former Minister of Internal Affairs, Mr. Yuriy Lutsenko.

Although Prime Minister Stephen Harper and the Minister of Foreign Affairs , Mr. John Baird expressed grave concern, on several occasions, about the politically motivated incarceration of opposition leaders, little has been done to assuage Canada’s and other like minded states’ concerns. The regime persists in its flouting of human rights. At present, the most troubling concern is the disregard of the European Court of Human Rights requiring appropriate medical treatment in a hospital setting for Ms. Tymoshenko, described more fully in our March 27 letter to the Minister of Foreign Affairs and copied to you. To date this mandatory requirement has been ignored.

See below: Canadian Minister Oda might see if Ukraine has re-SovietizedPlease consider making this critically important matter a priority of your visit: But actions speak louder than words. We therefore urge you, Minister, to seek ways to visit Ms. Tymoshenko in prison. This would be a most appropriate symbolic gesture from Canada, a leading proponent of democracy and human rights and a human gesture from a fellow woman-politician. A visit to Mr. Lutsenko is equally important.

We recognize the complexity of what we are asking. However, Canada has repeatedly stated its friendship to a democratic Ukraine and contributed hundreds of millions of dollars to this end only to see its current leadership taking the most unacceptable steps to eliminate a critical pillar of democracy, the political opposition. When a friend gets into trouble a true friend does not stay silent or turn away; a true friend speaks out and offers to help.

We wish you a productive visit to Ukraine and will be most interested in hearing of the results.

With warm regards,

On behalf of CGDU
Oksana Bashuk Hepburn
Myroslava Oleksiuk
William Pawlowsky
Walter Derzko

cc. Rt. Hon. Stephen Harper
Hon. Bev Oda
Hon. Thomas Mulcair
Hon. Bob Rae
Hon. Ralph Goodale
Mr. Robert Sopuk
H.E. Troy Lulashnyk
Mr. Hryhoriy Nemyria
Mr. Paul Grod
Mr. Eugene Cholij

Donations:
Buduchnist Credit Union Account #62736
416.763.4982
https://www.facebook.com/groups/cg4du/
CGforDU@gmail.com

Canadian Minister Oda might see if Ukraine has re-Sovietized TOP

imagehttp://www.winnipegfreepress.com/opinion/westview/oda-might-see-if-ukraine-has-re-sovietized-146774705.html
April 10, 2012

Stephen Bandera

When International Co-operation Minister Bev Oda arrives in Kyiv today, some Canadians would have her visit jailed opposition leader Yulia Tymoshenko, currently serving a seven-year term for abusing her office as Ukraine's prime minister in 2009.

And why not? There is last month's precedent of Foreign Affairs Minister John Baird meeting with Myanmar opposition leader Aung San Suu Kyi -- in the midst of her election campaign, no less.

Ukraine is not Myanmar, and Tymoshenko no Suu Kyi, but the braided Ukrainian beauty could really use some high-profile outside help these days, because President Viktor Yanukovych's regime is intent on establishing her as the foulest beast Ukraine has ever seen. Last week, the state prosecutors' office announced on national television it's investigating her alleged role in two high-profile gangland-style slayings dating back to the 1990s. These murder charges are the latest in a litany of crimes Yanukovych is pinning on the lady he defeated for the presidency by less than a million votes in 2010.

To be fair to Yanukovych, he did initiate legal changes that would decriminalize economic crimes and has hinted he might pardon Tymoshenko if she admits to the crimes. But the Yanukovych-loyal parliament rejected his ridiculous legislative innovation of permitting corruption, and it is highly unlikely the feisty Tymoshenko will ever concede she did anything wrong.

Canada has not been silent in the Tymoshenko affair. In February, it dispatched three volunteer doctors to evaluate her health in prison. The doctors were held in Kyiv's airport for 10 hours upon arrival and later complained about being prevented from seeing Tymoshenko in private and collecting samples for analysis.

The Ukrainian-Canadian doctors became subjects of a Soviet-style disinformation campaign where details, such as longer-than-average wait times at one practice, were used to discredit the medical mission. One of the doctors' credentials were questioned because he came from the "small town" of Mississauga.

On the heels of that mission, it's logical for Oda to raise the issue of Tymoshenko's health, but she could address the big-picture issue of selective justice as it is being meted out in Ukraine. A more forceful message would be sent if Oda paid a visit to Yuri Lutsenko, the former interior minister in Tymoshenko's cabinet who's serving a four-year sentence for crimes that include signing a ministerial order while on vacation and paying his driver a $5,000 bonus. (And if anybody needs medical attention, it's Lutsenko, who is suffering the effects of a hunger strike and has been diagnosed with pancreatitis.)

Oda might also want to visit Tymoshenko's former environment minister, Volodymyr Filipchuk, who last week got three years for following orders and hiring a law firm in a dispute over oil drilling in the Black Sea.

Tymoshenko's people may be no saints, but they're being turned into political martyrs. For if prosecutors and judges were to apply the same standards across the board in Ukraine, then pretty well everyone who has served in government in the last 20 years would be in jail.

If she finds the mood in Ukraine too oppressive, Oda could visit Tymoshenko's husband and her former economy minister, Bohdan Danylyshyn, who have been granted asylum in the Czech Republic.

Ukrainians fleeing Yanukovych's regime have ended up in Austria, Italy and Latvia.

But one stop Oda absolutely must make, and one that should be on the itinerary of every Canadian official visiting Ukraine before October, is a visit to the Central Election Commission. Canada has every right to, considering it has contributed $2.3 million toward the establishment of a national voter registry.

Canada should be asking tough questions about the gerrymandering underway to redraw electoral districts in favour of the pro-presidential Party of the Regions ahead of parliamentary elections in October. Is this what CIDA intended to happen when it committed millions to "strengthen democratic procedures?"

Ukraine experienced the analog equivalent of "robocalling" during the 2010 presidential race. Canadian election observers alerted media and the international community and provided proof of the plot to suppress the vote in several villages in Kyiv oblast: Letters purporting to be from the election commission were dropped in mailboxes the night before elections announcing the vote was postponed due to lack of state financing. Polling stations in Tymoshenko-friendly areas failed to open the following morning, leaving hundreds of voters disenfranchised. Tricks like substituting pens with disappearing ink were also discovered. The Canadian mission tallied that nearly 100 polling stations recorded uncharacteristically high spoiled ballot rates of 10 per cent or more, resulting in more than 11,000 votes lost.

That was 2010, when Yanukovych was still vying for power. Today, he's got a ride-'em-over-roughshod hold on it.

Canadian officials need to let their Ukrainian counterparts know they'll be watching the elections process very closely and back it up with a strong election observation mission. Otherwise, all of Tymoshenko's ministers and allies will end up in jail.

On a recent speaking tour across southern Ontario, the former head of Ukraine's election commission, Yaroslav Davydovych, the man who refused to sign off on election results declaring Yanukovych the winner of the 2004 presidential race (and sparking the Orange Revolution), said when it comes to democracy, Ukraine has regressed to the level of 1991, the year the Soviet Union fell apart.

That might not be far enough back for Yanukovych. With the re-emergence of political prisoners, Yanukovych seems to be aiming at least as far back as the USSR of the 1970s under Leonid Brezhnev. And we all remember how that ended. Does Yanukovych?

Stephen Bandera has returned to Canada after 10 years in Kyiv and works as a journalist and translator in Toronto.

 

Germany takes hard line in Tymoshenko case

TOP

http://www.spiegel.de/international/europe/0,1518,826417,00.html
04/09/2012

Christian Neef in Kiev

Berlin has isolated itself within Europe with its hard line on Ukraine's treatment of Yulia Tymoshenko. The German government is insisting that Kiev release the former prime minister from prison, otherwise there can be no progress in EU-Ukraine relations. But a possible deal to let Tymoshenko receive medical treatment in Germany may just be another trick by President Yanukovych.

image
Yulia Tymoshenko addresses the media, surrounded by Interior Ministry officers,
during a session at a court in Kiev (October 2011 photo).

Silence surrounds the estate at Turovskaya Street 13 in Kiev. The ochre-colored villa with an attached office building is in the old Podol neighborhood, not far from the banks of the Dnieper River. There is no sign or plaque, but there are surveillance cameras on every corner, allowing security personnel to monitor everything that happens on the street.

The address, Ulitsa Turovskaya 13, is that of the Batkivshchyna, or "Fatherland" Party, the party that proclaimed the Orange Revolution in Ukraine more than seven years ago.

As quiet as it seems outside the party headquarters on Turovskaya Street, there is turmoil behind the building walls, especially on this particular day. There has been news from Italy that Arsen Avakov was arrested in Frosinone, a town not far from Rome. Avakov was once the governor of the Kharkiv region in eastern Ukraine and head of the regional branch of the Fatherland Party. Now Ukraine has issued a warrant for his arrest through Interpol, for alleged "abuse of office."

A special committee is meeting at the party headquarters. Sergei Vlasenko, a member of parliament and Batkivshchyna's most important attorney, has until the evening to find a legal representative to prevent Avakov from being extradited.

The arrest warrant is the Ukrainian president's most recent effort to silence Batkivshchyna. Several former cabinet ministers from the party are already in custody, while others have fled abroad. Nevertheless, President Viktor Yanukovych isn't letting up. Eliminating the opposition, the people who, with their 2004 Orange Revolution, prevented him from assuming the presidency at the time, has become an obsession for him.

Behind Bars

But hasn't he already achieved his goal? Even his worst enemy is now behind bars: Yulia Tymoshenko, 51, the former prime minister and chairwoman of the Fatherland Party, is serving a seven-year sentence at a women's prison in Kharkiv. She too was found guilty of "abuse of office."

Tymoshenko, who is only 1.60 meters (5 feet 3 inches) tall but who is admiringly dubbed, even by her adversaries, as "the only man in Ukrainian politics," remains a thorn in his side. Because of her, the European Union placed its first association agreement with Ukraine on ice. The European Council is demanding her release, and the German government is also applying pressure to Yanukovych. This is a political camp of the outraged, those who believe that despotism and political irresponsibility have reached intolerable levels in Yanukovych's country.

The other camp is that of the political pragmatists. It includes those who warn against tying the treatment of the largest country in Eastern Europe to the fate of one woman. And a woman, no less, who is not a dissident but is in fact more like a female version of jailed Russian oligarch Mikhail Khodorkovsky. Like him, Tymoshenko also came into a lot of money by questionable means earlier in her life.

So far, the camp of the outraged has prevailed. Ukrainian President Yanukovych is more isolated than almost any other national leader on the continent. "Everyone crosses to the other side of the street when they see him coming," says a politician in Brussels who preferred not to be identified. A former ambassador in Kiev is convinced that "Yulia's case is like a noose around Yanukovych's neck."

'Yanukovych Wants to Kill Tymoshenko'

Sergei Vlasenko is also Tymoshenko's attorney, and he just visited her on the previous day. The 45-year-old is nervous and has trouble sitting still. He has had the same weekly schedule for months now. On Mondays, Wednesdays and sometimes Fridays, he boards a morning flight to Kharkiv and takes the 6 p.m. flight back to Kiev.

"I'm with Mrs. Tymoshenko at 10:30," says Vlasenko. "We are allowed to go to a small room across from her cell, where there is nothing but an iron bed and a chair. She lies on the bed and I sit across from her. She can't stand up, because of a herniated disk." They spend two-and-a-half hours reviewing files, followed by lunch and then another three hours in the afternoon, until Vlasenko leaves at 5 p.m.

The conversation usually revolves around the next proceedings, which the attorney general plans to open against Tymoshenko on April 19. This time she will be accused of tax evasion and the embezzlement of public funds while she was the head of United Energy Systems, a former Ukrainian natural gas trading company. That was in the 1990s.

The files, all 72 volumes of them, are ready. Observers assume that the verdict will be delivered precisely when the appeal court issues its final ruling on the first case. In that trial, the former prime minister was accused of "abuse of office" during the conclusion of the Ukrainian-Russian gas treaty in January 2009. The verdict is expected in mid-May. The scheduling is intended to ensure that Tymoshenko doesn't leave the prison under any circumstances.

"Yanukovych wants to kill Tymoshenko," says Vlasenko.

Calling Black White

But is it possible to kill a woman whom the West is currently watching so closely?

"She has enough information to suggest that this is indeed possible," repeats her attorney, "which is why she is refusing all treatment in the prison." After all, he adds, they also tried to poison her former close ally, Viktor Yushchenko, who went on to become president. "Tymoshenko hasn't been treated since she was admitted in November. Her back problem has gotten worse, so that the chances of successful treatment are becoming slimmer and slimmer."

Vlasenko taps the file in front of him. It's an assessment by Professor Karl Max Einhäupl, the head of the Charité hospital in Berlin, who was able to examine Tymoshenko for five hours on an evening in February. "Immediate inpatient treatment" is necessary, Einhäupl writes in the 12-page document.

The reports in the Ukrainian media that the Kiev prison authority has indicated a willingness to soften its position "is nonsense," says Vlasenko. The deputy attorney general was in Europe only last week, he adds, and said that Tymoshenko isn't even sick. "They're calling black white and white black," says the attorney. "They also obstruct me as much as they can. They recently refused to let me back into the prison after lunch, and they suddenly wanted to see my law diploma, in the original." He pulls out his iPhone to play the video he recorded of the scene.

Yes, says Vlasenko, his client does want to go to Berlin's Charité hospital for treatment, but she won't "defect from this country." In other words, she won't apply for asylum.

A Ukrainian Joan of Arc

German and Western European politicians had long believed that the proud Tymoshenko had savored her arrest and the ensuing trial as a PR event, because it enabled her to present herself in court appearances as a Ukrainian Joan of Arc. They had also believed that Yanukovych was controlled by the oligarchs, who hate the former premier to the core, because she deprived them of some of their perks in recent years.

But now things appear to have changed. Tymoshenko has recognized just how serious her situation is, says a diplomat in Kiev. But Yanukovych, the diplomat adds, is acting on his own, determined to eliminate his most serious rival. After two years of his presidency, his and his party's popularity has declined dramatically. According to a recent poll, the president's approval rating has dropped to only 13 percent.

Yanukovych, who spent time in prison for theft and assault in his younger years and has never been known as a particularly bright person, has produced no successes. He has taken Ukraine's debts to a dangerous level, has failed to find the right approach to dealing with Russia and has scared off investors. Yanukovych is driving Ukraine "up against a wall," says a Western adviser to former President Yushchenko.

He has never made a good impression in relation to the Tymoshenko case, getting deeper and deeper involved in it with alleged tricks, dishonesty and lies. Many people have now experienced Yanukovych and his state apparatus at first hand.

Part 2: Is Possible Hospital Deal Just a Trick?

Karl Max Einhäupl from the Charité is an affable but reserved man, and he takes doctor-patient confidentiality very seriously. But he too recalls the unpleasant hours he was forced to spend wrangling with the attorney general's office and the prison administration in Kharkiv and Kiev before he could even see his patient.

For his part, Ingo Lange, the director of the Kiev branch of the Konrad Adenauer Foundation, which is associated with Germany's center-right Christian Democratic Union, witnessed Yanukovych promising the leader of the European People's Party in the European Parliament that his parliamentary group intended to amend Article 365 of the Ukrainian criminal code, a promise he repeated to German Chancellor Angela Merkel. This vaguely worded statute criminalizes the act of "exceeding authority" by politicians. It was used to put Tymoshenko in prison for a natural gas deal with Russia that was disadvantageous to Ukraine, even though the then-prime minister had no alternative during the gas crisis in the winter of 2009. But the president's promise to Merkel was worthless. His party rejected the amendment of the statute in mid-November.

Yanukovych constantly insists that everything has to be done in accordance with the law. But government officials in Berlin remember with astonishment Yanukovych's remark that Tymoshenko would merely have to cough up $300 million to be released.

Yanukovych's untrustworthiness is the reason for the skepticism prevailing at the Chancellery. The same skepticism also applies to the solution Merkel's foreign policy adviser, Christoph Heusgen, negotiated with Yanukovych's chief of staff Serghiy Lyovochkin: that Tymoshenko will be permitted, "for humanitarian reasons," to travel to Germany for treatment. It could be a new trick by the Ukrainian president to appear to be defusing the case, merely to save the upcoming European Football Championship, which his country is co-hosting.

Difficult to Prove

"You can't possibly believe that we will simply amend our laws to release Tymoshenko," Inna Bogoslovskaya says with indignation. "Then we would really have the reputation of being a banana republic."

Bogoslovskaya, a lawyer, is like an inverted mirror image of Tymoshenko. Like Tymoshenko, she is also 51, attractive and brunette, as the former prime minister was before she began dyeing her hair. Politically, however, she is on the opposite side of the barricades. Bogoslovskaya heads the parliamentary commission that reviewed the circumstances of the gas agreement Tymoshenko had signed. She is also the voice of Yanukovych's party whenever it seeks to float rumors about Tymoshenko. She met with SPIEGEL in her office behind the presidential palace.

The 10-year agreement with Russia is discriminatory, she says. "We now pay Moscow $1.2 billion a month for gas, compared with $400 million in the past." She sees the treaty as a possible indication of treason. But treason would be difficult to prove, she admits, because it requires proof of intent, whereas Tymoshenko acted without the government's knowledge.

Then she pulls several documents from a folder to support a more explosive claim: that Tymoshenko, during her years as a businesswoman, accumulated debts with the Russian Defense Ministry and later transferred those debts to the Ukrainian government; and that she was dependent on Moscow and was forced to agree to the gas deal in a late-night meeting with the Russian leader Vladimir Putin. None of this is mentioned in the court decision.

Bogoslovskaya doesn't directly say that Tymoshenko was an agent for the Russian intelligence service in the 1990s, but it's considered a given in Yanukovych's party. "If we forgave this woman for having accumulated billions in losses, where would we be? She is a criminal," says her adversary, adding what sounds like a threat: "Do you want us to drift toward Moscow again? Do you want a new Russian empire?" The EU, she adds, needs to decide whether it wants to continue to tie its relations with Ukraine to Tymoshenko's fate.

Status Like Switzerland

"Everyone in Ukraine knows the game they're playing with Tymoshenko," says the editor-in-chief of a Kiev newspaper. The shrewd Yanukovych, he adds, wants the advantages of cooperation with Europe, even as he privatizes the country. He also decides who is sentenced for what, and who is pardoned, says the newspaper editor, while his son Alexander, a banker, handles the most important personnel issues. If necessary, Yanukovych will do without Europe, because his main concern is power. Tymoshenko is as troublesome to him in Kiev as she would be in Berlin.

One can say what one likes about the former prime minister, and it may be unfortunate that her case has become the focus of the West's policy on Ukraine. But even if this were not the case, a different stumbling block would have turned up.

If the proponents of EU association prevail -- and they are currently in the majority -- Ukraine would be given a status similar to that of Switzerland. Then even the Belarusian dictator Alexander Lukashenko will no longer feel a need to democratize his country. This is why it is so surprising that the Germans are the only ones who want to take a hard line in the Tymoshenko case.

Translated from the German by Christopher Sultan

 
Tribute to Plast on its 100th anniversary in the Parliament of Canada TOP
image

UWC President appeals to EU for continued support of Ukraine's democratization
and Euro-integration

TOP

imagel. to r.: Former European Parliament President Jerzy Buzek, European Parliament Vice-Presiden and UWC President Eugene Czolij.

Ukrainian World Congress (UWC) President Eugene Czolij met in Brussels, Belgium, on March 28-29, 2012, with high-ranking European Union (EU) officials of the European Parliament. He had the opportunity to discuss continued support for Ukraine’s democratization and Euro-integration, as well as to highlight the strategic significance of Ukraine for collective European interests, including regional peace, stability and prosperity.

Eugene Czolij met with former European Parliament President Jerzy Buzek, European Parliament Vice-President Jacek Protasiewicz, Chair of the European Parliament Delegation to the EU-Ukraine Parliamentary Cooperation Committee  Pawel Kowal, Members of the European Parliament Tunne Kelam and Jan Kozlowski, European Commission Member of Cabinet of Commissioner of Enlargement and European Neighbourhood Policy Iwona Pіorko and European Council Member of Cabinet of the President Mikaela Kumlin Granit.

During the meetings Eugene Czolij confirmed UWC support for the European Parliament’s resolutions on current events in Ukraine which address the importance of re-establishing the country’s democratic course. He commended the initialling of the EU-Ukraine Association Agreement on March 30, 2012, a cause to which the UWC devoted its persistent efforts since March of last year. The UWC President emphasized that this agreement must become the catalyst for future reforms in Ukraine and help it distance itself from the imperial plans of Russia, which never really accepted Ukraine as an independent state. He made reference to the European Parliament Resolution on Ukraine from December 1, 2011 which notes with reason that Russia is exerting excessive pressure on Ukraine not to establish a deep and comprehensive free trade agreement with the EU but instead to join a customs union with Russia, Belarus and Kazakhstan.

Further, Eugene Czolij emphasized the imperativeness for Ukrainian authorities to fulfill the main condition for the signature and ratification of the Association Agreement, namely to adhere to European fundamental values. The UWC President appealed to the European Parliament to help the Ukrainian people better understand the benefits of a pro-European course and its willingness to welcome Ukraine into the EU. These goals can be met by raising awareness through independent media outlets and social networks, creating a Ukrainian-language page on the European Parliament’s web site and opening an EU information office in Ukraine. There also needs to be more grass roots contact with Ukrainian society, a visa-free regime for Ukrainian citizens, and a strengthening of cooperation between the civil societies of Europe and Ukraine, to which the UWC will continue lending its support.

The UWC President also focused attention on the October Parliamentary elections in 2012 and their pivotal role in determining Ukraine’s future. He noted that the continued imprisonment of key opposition leaders Yulia Tymoshenko and Yuri Lutsenko already renders these elections tainted. He called upon the European Parliament to demand their immediate release and to accentuate such demands should the European Court of Human Rights rule in their favor. Eugene Czolij addressed the need to encourage Ukrainian citizens to vote and called upon the European Parliament to organize a mission of international observers, which will contribute to a more honest and transparent electoral process. Eugene Czolij assured the EU that UWC will assume a leading role in organizing an observer mission from the Ukrainian diaspora.

The UWC is an international coordinating body for Ukrainian communities in the diaspora representing the interests of over 20 million Ukrainians. The UWC has member organizations in 32 countries and ties with Ukrainians in 14 additional countries. Founded in 1967 as a non-profit corporation, the UWC was recognized in 2003 as a non-governmental organization (NGO) by the United Nations Economic and Social Council with special consultative status

Interactive map of Internment Camps in Canada

TOP

image
http://ucclf.ca/interactive-map-of-internment-camps/

UK government under pressure to publish names of Russians suspected of links to
assassinations

TOP

http://www.freedomhouse.org/article/international-delegation-expresses-press-freedom-concerns-ukraine

Kyiv, Ukraine

An international delegation of press freedom organisations, led by the World Association of Newspapers and News Publishers (WAN-IFRA) and the World Editors Forum, met today (3 April) with Serhii Liovochkin, Head of the Presidential Administration of Ukraine, to discuss freedom of expression issues facing the country.

WAN-IFRA and representatives from Article 19, Freedom House, Open Society Foundations (OSF) and the Ukraine Association of Press Publishers, met with Mr Liovochkin following two-days of meetings with newspapers, broadcasters and civil society organisations and conveyed their press freedom concerns.

While welcoming a law guaranteeing access to information and the establishment of a presidential interagency working group on media freedom, with hope that these mechanisms would become increasingly effective and transparent, the delegation expressed concerns on a number of outstanding issues, including:

  • An environment of corruption and lack of transparency that impacts the press, the judiciary and society as a whole;
  • The need for a free market for a truly independent press to flourish;
  • Lack of independence and pluralism of broadcasters and the politicisation of news coverage;
  • Frequent cases of impunity and lack of prosecution for those who attack the media.

“One of the roles of a government is to foster an environment where a free press can flourish by being independent of governmental, political or economic control,” said Erik Bjerager, President of the World Editors Forum, who called on the administration to ensure that Ukraine respects its international obligations on freedom of expression and freedom of the press.

The meeting with Mr Liovochkin, and the mission itself, comes in advance of WAN-IFRA’s annual World Newspaper Congress and World Editors Forum, the global summit meetings of the world’s press, to be held in Kiev from the 2 to 5 September next (http://www.wan-ifra.org/kiev2012).

The delegation expressed disappointment that President’s Viktor Yanukovych’s busy schedule did not allow him to meet personally with the participants. Mr Liovochkin apologized and said: “the president attaches special significance to dialogue” with the groups and is “interested in as close cooperation as possible.”

Mr Liovochkin also said the president was committed to fulfilling his promise on establishing public service broadcasting in Ukraine and moving the legislative process forward.

He said that the government is trying to create an economic system that supports freedom of the media, but the delegation noted that insufficient progress has been made and pledged to continue raising cases and violations of media freedom.

The delegation raised the case of murdered journalist Georgiy Gongadze, which remains unresolved. It was disappointed to hear that the investigation into who ordered his murder is at a dead end and called for an open and transparent process.

The international mission included:

Erik Bjerager, President, World Editors Forum (http://www.worldeditorsforum.org)

Eugene Abov, WAN-IFRA Board member and Vice President of the Russian Guild of Press Publishers (http://www.gipp.ru/)

Larry Kilman, WAN-IFRA Deputy CEO and Executive Director Communications and Public Affairs (http://www.wan-ifra.org)

Alison Meston, WAN-IFRA Director, Press Freedom (http://www.wan-ifra.org/pressfreedom)

Susan Corke, Director of Eurasia Programmes, Freedom House (http://www.freedomhouse.org)

Nathalie Losekoot, Senior Programme Officer, Europe, Article 19 (http://www.article19.org)

Rita Rudusa, Editor, Open Society Foundations (http://www.mediapolicy.org)

Evgeny Bystritsky, Executive Director, International Renaissance Foundation, Ukraine (http://www.irf.kiev.ua)

Alexei Pogrelov, Ukraine Association of Press Publishers (http://www.uapp.org)

Russia drops charges against Magnitsky prison doctor

TOP

http://www.rferl.org/content/russia_drops_charges_against_magnitsky_prison_doctor/24542261.html
April 9, 2012

Richard Solash

image
Lawyer Sergei Magnitsky died in a Moscow prison under controversial circumstances.

Russia’s top investigative body says it has dropped negligence charges against a doctor implicated in the prison death of anticorruption lawyer Sergei Magnitsky.

The decision, made quietly last week, is the latest twist in a case that has become an international symbol of Russia’s troubling human rights and rule of law record.

State prosecutors said they have ended their investigation of Larisa Litvinova, the chief physician at Moscow’s infamous Butyrka prison, citing a recently approved two-year statute of limitations in such probes.

Negligence charges against the prison’s deputy chief, Dmitry Kratov, were not dropped.

The move has prompted anger from supporters of the late lawyer, including William Browder, the CEO of Hermitage Capital, a Western investment fund that Magnitsky was representing when he died.

"It’s shocking," Browder said. "It’s clear that there is no intention of prosecuting anybody in this case, and it is very demoralizing for Sergei’s family and for his colleagues to watch this farce play itself out."
In 2008, Magnitsky implicated top officials from Russia’s Interior Ministry, Federal Tax Service, Federal Security Service, and other agencies in a $230 million scheme to defraud the government.

Officials whom Magnitsky had accused of taking part in the scheme soon initiated proceedings against the lawyer on tax evasion charges, leading to his arrest.

Magnitsky spent nearly a year in pre-trial detention, during which he was routinely denied medical care for pancreatitis and other ailments.

Shortly after Magnitsky’s death in 2009, an independent Russian oversight body found that investigators had pressured prison doctors, including Litvinova, to withhold medical treatment from Magnitsky in an effort to make him turn against his employer.

The Kremlin’s human rights body said last year that Magnitsky had been severely beaten by prison guards before his death.

To date, Litvinova and Kratov were the only two individuals to have been charged in the case, which supporters and human rights activists say was ordered from above.

Browder said the timing of this latest development was particularly disturbing.

"It is particularly shocking because they made this decision on what would have been Sergei’s 40th birthday, which was [April 8], and I think we are all sort of extremely upset and angry that they would essentially spit on his grave like this," he said.

Magnitsky’s family has accused authorities of delaying the probe into his death, which is set to expire later this month, and sheltering those who might have ordered the lawyer’s persecution.

In February, Russian officials said they planned to reopen an investigation of Magnitsky for possible fraud, which, according to Browder, would be the first posthumous prosecution in the country’s history.

A number of Western countries, including the United States, have barred of officials connected to Magnitsky’s death from receiving visas.

with additional reporting by AP and "The New York Times"

Previously:
22 British MPs call on the Government to impose visa sanctions on Magnitsky murderers (with the list)


 
Відбулася прес-конференція «Іван Дем'янюк – український страдник» TOP

imagehttp://www.oblrada.lviv.ua/index.php?option=com_content
&view=article&id=1465:vidbulasja-pres-konferentsija-ivan-demjanjuk--ukrayinskij-stradnik&catid=9:news&Itemid=1

3 квітня 2012

3 квітня у Львівській обласній раді відбулася прес-конференція "Іван Дем’янюк – український страдник", яку провели голова постійної комісії з питань депутатської діяльності, етики та регламенту депутат Михайло Барбара та громадський діяч Ростислав Новоженець.

У своєму виступі депутат Михайло Барбара розповів історію поневірянь українця Івана Дем’янюка, над яким з малих літ знущалися тоталітарні системи більшовизму і фашизму. "Не залишили у спокої Івана Дем’янюка і в післявоєнний час, - зазначив депутат. – Понад 36 років поневірянь випало на долю Івана Дем’янюка по тюрмах Ізраїлю і Німеччини. Проте вини його у масових вбивствах полонених у німецьких концтаборах в роки Другої світової війни так і не було доведено. Він став українським страдником, якого німецька прокуратура намагалася очорнити в очах світової громадськості, тим самим переклавши частину вини за злочини німецького фашизму на українців". Михайло Барбара наголосив, що Львівська обласна рада двічі зверталася до центральних органів влади в Україні з клопотанням захистити честь і гідність українського страдника.

Ростислав Новоженець зачитав листа від сина Івана Дем’янюка, в якому Іван Дем’янюк-молодший повідомляє про похорони свого батька в США, але конкретного місця не називає з огляду на те, щоб ніхто не міг сплюндрувати могилу покійного.

Іван Дем’янюк не дожив 17 днів до своїх 92 років і відійшов у вічність 17 березня 2012-го.

Президент СКУ закликав ЄС до подальшого сприяння демоктратизації та Євроінтеграції України

TOP

imageНа фото (зліва направо): Евген Чолій та  голова делегації Європейського Парламенту до Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павло

28-29 березня 2012 р. у Брюсселі, Бельгія, президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій обговорив з високопосадовцями Європейського Союзу (ЄС) питання про подальше сприяння демократизації та євроінтеграції України, наголосивши на її стратегічному значенні для колективних європейських інтересів, а особливо для регіонального миру, стабільності і добробуту.  

Зустрічі відбулися з колишнім Президентом Європейського Парламенту Єжи Бузеком, віце-президентом Європейського Парламенту Яцеком Протасевичем, головою делегації Європейського Парламенту до Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павлом Ковалем, з депутатами Європейського Парламенту Тунне Келамом і Яном Козловським, з членом Кабінету комісара з питань розширення та європейської політики сусідства Європейської Комісії Івоною Пйорко та з членом Кабінету Президента Європейської Ради Мікаелою Кумлін-Граніт.

У ході переговорів Евген Чолій заявив, що СКУ підтримує положення резолюцій Європейського Парламенту щодо подій в Україні, в яких ідеться про важливість відновлення її демократичного курсу. Він висловив признання за парафування 30 березня 2012 р. Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, до чого СКУ долучився своєю наполегливою працею від березня минулого року. Президент СКУ акцентував, що ця угода має стати рушієм майбутніх реформ в Україні та допомогти їй відмежуватися від імперських планів Росії, яка ніколи в дійсності не сприймала Україну як незалежну державу. У зв’язку з цим він послався на Резолюцію Європейського Парламенту щодо України від 1 грудня 2011 р., в якій справедливо зазначається, що Росія здійснює надмірний тиск на Україну, щоб вона не уклала угоду про вільну торгівлю з ЄС, а замість цього приєдналась до митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Окрім цього, Евген Чолій наголосив на необхідності виконання владними структурами України головної умови для підписання та ратифікації Угоди про асоціацію, а саме дотримання основних європейських вартостей. Президент СКУ закликав Європейський Парламент допомогти українському народу краще усвідомити переваги проєвропейського курсу та дати йому відчути про своє бажання вітати Україну в ЄС. Цьому в першу чергу може сприяти поширення знань через незалежні засоби масової інформації і соціальні мережі, створення спеціальної україномовної сторінки на веб-сайті Європейського Парламенту та відкриття інформаційного офісу Європейського Союзу в Україні. Потрібно також поглиблювати зв’язки з широкою українською громадськістю, запровадити безвізовий режим для українських громадян та зміцнювати співробітництво між громадянським суспільством Європи та України, чому СКУ буде й далі всіляко допомагати.  

Президент СКУ також привернув увагу до жовтневих парламентських виборів 2012 р. та до їх вирішальної ролі для майбутнього України. Він відзначив, що утримання в тюрмі ключових опозиційних лідерів, Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, вже робить ці вибори сумнівними, та закликав вимагати від владних структур України звільнення цих політичних в’язнів вже тепер, а тим більше в разі винесення рішення Європейського Суду з прав людини на їх користь. Евген Чолій наголосив на необхідності заохочувати українських громадян до голосування та закликав Європейський Парламент сформувати місію міжнародних спостерігачів, що допоможе зробити виборчий процес більш чесним і прозорим. Евген Чолій запевнив високопосадовців ЄС, що СКУ, в свою чергу, буде відігравати провідну роль у організації такої місії від української діаспори.

СКУ є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів українців. СКУ об’єднує в своєму складі українські організації із 32 країн та підтримує зв’язки з українцями ще 14 країн. Заснований у 1967 р. як неприбуткова організація, у 2003 р. СКУ був визнаний неурядовою організацією у Економічній та соціальній раді Організації Об’єднаних Націй зі спеціальним консультативним статусом.

Call for Ukrainian artists to participate in SNAC Ukraine 2012 art contest TOP

Dear Ukrainian Artist,

You are invited to participate in SNAC Ukraine 2012 art contest.

The contest is open to a Ukrainian artists around the world.

20 winners will be selected and given an exhibition at the Art People gallery in  San Francisco, and then at Silvana gallery in Los Angeles along with a few other rewards.

Details on the website: http://snac-expo.com/SNAC_Ukraine_2012.html

There are no costs to enter the contest, the artists just need to submit 3 photos or videos of the work along with a brief biography and description of works to snacukraine2012@gmail.com.

http://snac-expo.com/SNAC_Ukraine_2012.html

Please spread the word to anyone who you think might be interested in participating.

Easter video greeting from the Ukrainian Bandurist Chorus

TOP

Шановні Приятелі!

Даруємо Вам пісню „Христос Воскрес" у виконанні під диригентурою Богдана Герявенка, що була записана в 2011-му році.

Христос Воскрес!

Українська Капеля Бандуристів ім. Тараса Шевченка

Dear Friends!

Please enjoy this recording of Christ Is Risen (Khrystos Voskres) recorded by the Ukrainian Bandurist Chorus in 2011 under the direction of Bohdan Heryavenko.

Christ Is Risen!

Ukrainian Bandurist Chorus

image
http://youtu.be/aKtriok63Fg

SUPPORT FOR THE UKRAINIAN BANDURIST CHORUS
Passion. Tradition. History.

We invite you to join our Circle of Friends. To fulfill our role as ambassadors of the bandura, Ukrainian music, its traditions and culture, we need more than just our musicians to play their part, we also need you. With your generous gift, the Ukrainian Bandurist Chorus will continue to invest in our youth, strengthen the quality of our programming and share our enchanting music with the world.

You can now donate online to the “Friends of the Ukrainian Bandurist Chorus” (a 501c3 organization) or purchase a UBC recording. As always, your donations are tax deductible and recording purchases will help the Ukrainian Bandurist Chorus support its operations, tours and concerts, new recordings, and educational programs for youth.

The Ukrainian Bandurist Chorus is continuing its ambassadorial mission as it approaches its 100th anniversary in 2018. We truly appreciate your past support. Today's members of the UBC are located all throughout North America. Bringing everyone together is a challenge, but your financial assistance ensures we continue our centuries old tradition.

To donate or order a recording through PayPal, visit www.bandura.org

The Ukrainian Bandurist Chorus

Enchanting the world since 1918

Founded in 1918, the Ukrainian Bandurist Chorus has a long and proud history of representing the bandura and Ukrainian choral music on the international stage. Boasting a repertoire of more than 500 songs, this internationally celebrated and award-winning ensemble has captivated audiences in major concert halls in the United States, Canada, Europe, Australia, and Ukraine since immigrating to North America from Europe in 1949. They have also performed for such noted personalities as former President Richard Nixon, former President Ronald Reagan, movie star Jack Palance, and former President of Ukraine Leonid Kravchuk. Most recently, the Ukrainian Bandurist Chorus was featured at the internationally renowned Stratford Summer Music Festival (2004 and 2010), and presented Bandura Christmas International with Metropolitan Opera soloist Paul Plishka. As a tribute to its role in preserving and perpetuating the legacy of Ukrainian music, the Chorus was selected by Ukraine's Cabinet of Ministers as the recipient of the Taras Shevchenko Ukrainian State Prize, the highest award that can be bestowed for excellence in the contribution to the arts.

Наступ на українську мову в кінотеатрах – ВІДЕО

TOP

image

БОГДАН БАТРУХ
генеральний директор B&H Film Distribution
Фото: http://top10.ua

http://maidan.org.ua/2012/04/bohdan-batruh-obladnannya-studiji-ukrajinskoho-dublyazhu-vyvezly-v-mishkah/
7 квітня 2012

Богдан Батрух: обладнання студії українського дубляжу вивезли в мішках

5 квітня мирну студію дубляжу «Ле Доен» штурмували бійці в масках:  шістнадцять мирних акторів, які працювали над озвученням фільму українською мовою, були доблесно знешкоджені й зачинені на кухні. Іншим співробітникам студії показали (руками не чіпати!) постанову про обшук. Особливо сміливі могли читати її в руках бійців і, при бажанні, запам’ятовувати. Бійці оперативно розгромили студію «Ле Доен», вилучили обладнання для дубляжу та озвучення фільмів українською мовою.

Так розгорталася масштабна операція податкової міліції ДПІ в Шевченківському районі м. Києва,  в результаті якої без опису (!) була вилучена вся бухгалтерська та організаційна документація  та  комп’ютери ПрАТ «Бі енд Ейч», ТОВ «Кінопалац» та «Сінема».

Все вилучене, за словами власника студії дубляжу «Ле Деон» та мережі «Кінопалац», генерального директора  компанії «Бі енд Ейч» Богдана Батруха, скидали гамузом в 46 коробок та 55 мішків з написом «Епіцентр».  31 компьютер, 2 сервери та диски з записами понесли в руках. В приміщеннях лишились кинуті на підлогу ящики, полички та вирвані «з м’ясом» дроти.

Момент для «спецоперації» було вибрано віртуозно: католик Богдан Батрух на дзвінки журналістів відповідав смиренно, мовляв, сьогодні – Велика п’ятниця, тому давайте думати про вічне… До речі, саме життя Богдана Батруха в Україні достойне екранізації: він починав свій бізнес з показів фільмів в українських кінотеатрах, які нагадували барахолку, на застарілій апаратурі 70-х років. Потім знайшов порожнє приміщення в центрі і обладнав сучасний кінотеатр. Батрух все життя намагався робити тільки те, що цікаво. Вважає, що робити гроші заради грошей нецікаво, а речі, які його оточують, не вважає своїми – лише запозиченими у Бога.

Втім, журналісти таки відірвали пана Богдана від роздумів про вічне і задали запитання про подальші перспективи роботи  студії, яка здійснювала 60%  усього дубляжу іноземних фільмів в Україні. «В результаті погрому, – визнав пан Богдан, – робота студії паралізована. Контракти з кінотеатрами та іноземними партнерами під загрозою зриву.»

Під час неофіційного спілкування журналісти поцікавилися, чи не є наступ на студію частиною наступу на український дубляж, розпочатий (чи продовжений) сумнозвісною постановою Кабінету міністрів № 168 від 1 лютого 2012 року, якою скасовується вимога обов’язкового дублювання  або озвучення фільму (будь-якою мовою!) на території України. Постанова дозволяє завозити готові фільми, наприклад, з Росії. І вже в березні в українських кінотеатрах з’явилися перші західні фільми, дубльовані в Росії російською мовою.

«Схоже, – каже Богдан Батрух, – що атака на студію українського дубляжу пов’язана з дозволом завозити дубльовані російською мовою фільми в Україну. Це рішення, на жаль, «працює» на  знищення українського дубляжу.»

Адвокат Ігор Головань висловлювався чітко, офіційно й без християнського всепрощення.

Він повідомив, що у фірми «Бі енд Ейч» і Державної податкової служби є певні розбіжності щодо застосування деяких норм податкового законодавства.  Ці розбіжності вирішуються у встановленому законом порядку, в вищому адміністративному суді є відповідна справа.

Але паралельно з розглядом цієї справи періодично з’являються кримінальні справи. У 2010 році податкова вилучила (і не повернула!) у акціонерного товариства «Бі енд Ейч» документи, які містять банківську та комерційну таємницю. Порушення кримінальної справи було визнано незаконним.

Сьогодні з’явилася нова справа. Але ні «Бі енд Ейч», ні дочірнє підприємство «Ле Доен» не мають жодної офіційної інформації про цю справу!  Чому? Бо так працює українська податкова. Постанову про порушення кримінальної справи нікому не показують (а навіщо?) і нікого про неї не інформують. Працівники можуть вільно читати лише протокол, який з’являється після обшуку.

     Під час обшуку  вилучають все, що потрапляє під руку. Пишуть: вилучено стільки-то папок, стільки-то мішків, коробок, серверів, жорстких дисків. А що в тих коробках, як воно перемішане, встановити неможливо. Хто там буде порпатися, як будуть  повертати – ніхто не знає. В результаті жодного стосунку до права подібні обшуки не мають і не можуть мати. Зате є: дезорганізація компанії, хаос в приміщеннях.

«І це звичайно практика податкової, – підсумував Ігор Головань, - Сьогодні прийшли до Богдана Батруха, – завтра прийдуть до інших, – до виробників фільмів, сиру, металу. І бізнес, який працював, зупиниться».

«Вони мультики «Дісней» забрали, – посміхається Богдан Батрух. – Хай подивляться, хороші мультики, добрі».

Бізнес він згортати не збирається. Каже, що радий, що мільйони людей купують квитки, щоб подивитися фільми українською. І знову й знову повторює: повернення до мови – це, завжди,  повернення додому.

Наш Міністр культури не то хворий, не то збоченець...

TOP

07 Квітня 2012

На перший погляд і здалеку, наш улюблений Міністр культури справляє враження нормального чоловіка. "Красиво одевается, красиво говорит..." Через прес-службу дає якісь коменти, зачитує промови. Одним словом, керує як може. Однак, мало хто з членів команди так нашкодив іміджу цієї влади та і України в цілому, як цей другосортний галицький музика, улюбленим фокусом якого є гра на скрипці смичком, затиснутим поміж ніг... У такому стилі і править...

І кого призначають в.о. директора музею світового рівня?

Олігархічну дружину, походження сімейних капіталів якої, у будь-який момент може викликати цікавість правоохоронних органів. Ця жінка є власницею приватних галерей, має досвід торгівлі витворами мистецтва на міжнародному рівні, не має профільної освіти та навиків управління великим державним музеєм. Більше того, є постійним організатором і учасником гламурних тусовок та виставок провокативного еротико-порнографічного змісту. Як вона зможе утриматися від спокус, маючи доступ до музейних скарбів? Їх же треба не перепродувати у спекулятивному ритмі, а ЗБЕРІГАТИ, показувати людям!

Це вже не випадкові помилки Міністра. Це тенденція! Робити такі кроки свідомо - підло. Не хочеться вірити, що душа Міністра культури наскільки грішна. Швидше за все, і життя підтверджує цю оціночну версію, очільник культурного відомства трохи хворий.

Можливо, слід відпочити, підлікуватися? Почитати святих книг, помолитися?

Будемо звертатися до Президента, керівників Уряду. Хай допоможуть...

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=6842

We agree that we may agree at some unspecified point in the future TOP

http://www.economist.com/blogs/easternapproaches/2012/04/ukraine-and-eu
Apr 4th 2012

A.C. | WARSAW

Last week Brussels, the capital of European non-events, hosted another meeting between European Union and Ukrainian diplomats. On 30th March they initialled an "Association Agreement". That does not mean they signed it.

Eh? In diplo-speak, to "initial" is a technical act implying approval of the contents of the document. The agreement, all 1,200 pages of it, is hardly bedtime reading, but it would at least provide a new framework for EU-Ukrainian relations. It would require Ukraine to partly adopt EU legislation (the acquis communautaire), and would significantly deepen trade relations.

No one is speaking of EU membership for Ukraine. But the agreement is still a landmark in the country's European integration. At least, say some, it should help distance Ukraine from Russia, which is carrying out its own experiments in "Eurasian" integration.

Still, the "initialling" is little more than a tuft of grass on the barren steppe of EU-Ukrainian relations. Plans to sign the agreement at an EU-Ukraine summit last December dissipated after Yulia Tymoshenko, the opposition politician, was imprisoned for abuse of office during her time as prime minister. The EU saw the move as politically motivated.

Pavlo Klimkin, the diplomat representing Ukraine last week, says he believes that it is “entirely technically and politically possible” that the agreement will be signed within a year. But yesterday Germany was making distinctly sceptical noises.

It is not the only country with concerns. Last month the foreign ministers of five EU members wrote to the International Herald Tribune bemoaning Ukraine’s deteriorating democracy, which they said was “incompatible with Ukraine’s European choice”. Britain’s William Hague, Germany’s Guido Westerwelle and Poland’s Radek Sikorski do not join forces every day.

Two weeks later Ukraine’s foreign minister, Konstyantyn Gryshchenko, published a diplomatic response. But perhaps the most telling aspect of this is that the EU’s dialogue with Ukraine is being conducted via the pages of an American newspaper.

With Europeans showing an interest in values again, it could take years for the EU-Ukraine agreement to pass—especially now that Ms Tymoshenko is facing further criminal charges.

Moreover, both sides have other concerns. Brussels did not bother to organise a press conference after the initialling. Ukrainian politicians are busy bartering in the run-up to parliamentary elections scheduled for October. Still, “European integration remains Ukraine’s unchanging priority”, President Viktor Yanukovich told readers of the Polish publication Gazeta Prawna on Sunday.

Mr Gryshchenko provided a more colourful vision in his mini-manifesto for Ukrainian weekly Dzerkalo Tyzhnia last month. Evoking Bismarck, he called for a new, pragmatic approach to European policy. Even without the offer of membership, he said, the EU can provide Ukraine with “instruction in building our own comfortable edifice”; a framework for domestic reforms.

There are tests on both sides. Ukraine wants the EU to liberalise its visa regime and become more welcoming to Ukrainian citizens. The EU wants Ukraine’s October elections to be democratic. Neither side has much leverage over the other, or hope of success.

Moving west is 'lesser evil' for Ukraine

TOP

image
“Already today social standards are improving courtesy of the Party of Regions”

http://ukraineanalysis.wordpress.com/2012/03/31/moving-west-is-lesser-evil-for-ukraine/
March 31, 2012

David Marples

On March 30, the EU and Ukraine initialed the text of a new agreement that includes a “deep and comprehensive free trade area.” Is Ukraine now moving irrevocably westward?

Of late, one finds many apocalyptic accounts about Ukraine: rampant corruption, likelihood of default on foreign loans, crackdowns on former leaders of the Orange administration such as Yulia Tymoshenko and Yuri Lutsenko, the manipulation of elections, and falling popularity for the ruling Regions Party and its president Viktor Yanukovych.

All these factors exist in part or fully, but the crucial question for Ukraine concerns foreign policy: does it move to the EU or become part of the Russian orbit? In the background to this debate is the key component of energy, and specifically payments for Russian gas and oil and whether Ukraine can come up with alternative strategies to its dependence on Moscow.

Evgeny Kurmashov, director of political programs at the Gorshenin Institute, surmises that in his third term Russia president Vladimir Putin will try to increase Russia’s political influence in neighboring states and integrate them into the Russian geopolitical sphere. The various means—the Customs Union, Eurasian Union, gas transit consortium, and CIS free trade zone—are all part of the same Kremlin puzzle.

Generally Ukrainian residents are reticent about a free trade agreement with Russia. A poll conducted among members of the parliament in March indicates that 45.4% of MPs oppose it, and only 21% support it without reservations. Analyst Yuri Matsiyevsky has observed that the reintegration of Ukraine into the post-Soviet space will block Ukraine’s move toward the EU. Yet Yanukovych continues to negotiate with the EU because, according to Matsiyevsky, the degree of antagonism toward it in eastern and southern regions is lower than the degree of rejection of cooperation with Russia in Western Ukraine. It is the “lesser evil” in other words.

Other reasons for a move to Brussels are evident. President Yanukovych and his government are seeking ways to avoid complying with the gas agreement signed by former Prime Minister Tymoshenko and Putin in early 2009 whereby Ukraine agreed to pay a base rate of $450 per thousand cubic meters, well above today’s world price. But the alternatives are problematic.

The exploration of shale gas in southern Ukraine is still being explored—it is prohibitively expensive to produce—but the most far-fetched scheme is one to re-export Russian gas from Germany to Ukraine through an agreement between Ukraine’s Naftohaz and the German company RWE, based in Essen.

Also, the attempt to replace Russian supplies of gas with those from Turkmenistan, following high-level talks between Ukraine and the Central Asian country, is premature. Until the completion of the Trans-Caspian pipeline, Turkmen gas can only reach Ukraine through Russia, thus supplies could be affected at any time.

Still, Ukraine is leaning toward the West, whatever the difficulties involved.

Its economic power structure essentially now comprises three main groups that have managed to prevent serious intrusions from Russian businessmen: these are influential Regions members Rinat Ahmetov and Borys Kolesnikov who control the metallurgy industry; the Rosukrenergo company, headed by Dmytro Firtash; and members of Yanukovych’s own family and friends, who are growing markedly in influence.

What these power bases have in common is a desire to trade with the EU and to avoid as far as possible economic takeovers by Russian oligarchs.

As for the Europeans, they have slowly brought Ukraine into the fold. In 2005, the EU and Ukraine signed a Memorandum of Understanding on Energy Cooperation that included an Action Plan. On 1 February 2011, Ukraine joined the Energy Community, and Ukraine has taken steps to improve the safety of its nuclear plants (especially in the wake of the Fukushima disaster), to integrate electricity and gas markets, and to improve safety and restructure the Ukrainian coal industry, which has been in decline since the 1980s.

Yet Ukraine is proving an awkward partner. The initialing of the association agreement was delayed because of the EU’s concern about the treatment of Tymoshenko. Ukraine, in short, has been behaving like Belarus, though thus far the EU has refrained from imposing sanctions.

Brussels is also concerned about the astounding scale of corruption in Ukraine, which has darkened a once promising economic outlook. Essentially the government is appeasing the population with higher wages and pensions while depleting foreign currency reserves and coming up with wild solutions to pay off enormous debts—around $15 billion to Russian and European banks, as well as the IMF—and to keep its domestic currency afloat.

A recent report from Kyiv by Zenon Zawada notes Prime Minister Mykola Azarov’s announcement on March 12 that he intended to pay back debt to the IMF by requesting another loan from the same agency—a comment later retracted, but revealing nevertheless of the far-fetched economic policies.

In these circumstances, the EU partner grows increasingly frustrated and the Russian side more hopeful; while the oligarchic clans are preoccupied with their internal struggle, a classic case of fiddling while Rome—in this case Kyiv—burns.

This article was first published in the Edmonton Journal, 31 March 2012.

International delegation expresses press freedom concerns in Ukraine

TOP

http://www.freedomhouse.org/article/international-delegation-expresses-press-freedom-concerns-ukraine

Kyiv, Ukraine

An international delegation of press freedom organisations, led by the World Association of Newspapers and News Publishers (WAN-IFRA) and the World Editors Forum, met today (3 April) with Serhii Liovochkin, Head of the Presidential Administration of Ukraine, to discuss freedom of expression issues facing the country.

WAN-IFRA and representatives from Article 19, Freedom House, Open Society Foundations (OSF) and the Ukraine Association of Press Publishers, met with Mr Liovochkin following two-days of meetings with newspapers, broadcasters and civil society organisations and conveyed their press freedom concerns.

While welcoming a law guaranteeing access to information and the establishment of a presidential interagency working group on media freedom, with hope that these mechanisms would become increasingly effective and transparent, the delegation expressed concerns on a number of outstanding issues, including:

  • An environment of corruption and lack of transparency that impacts the press, the judiciary and society as a whole;
  • The need for a free market for a truly independent press to flourish;
  • Lack of independence and pluralism of broadcasters and the politicisation of news coverage;
  • Frequent cases of impunity and lack of prosecution for those who attack the media.

“One of the roles of a government is to foster an environment where a free press can flourish by being independent of governmental, political or economic control,” said Erik Bjerager, President of the World Editors Forum, who called on the administration to ensure that Ukraine respects its international obligations on freedom of expression and freedom of the press.

The meeting with Mr Liovochkin, and the mission itself, comes in advance of WAN-IFRA’s annual World Newspaper Congress and World Editors Forum, the global summit meetings of the world’s press, to be held in Kiev from the 2 to 5 September next (http://www.wan-ifra.org/kiev2012).

The delegation expressed disappointment that President’s Viktor Yanukovych’s busy schedule did not allow him to meet personally with the participants. Mr Liovochkin apologized and said: “the president attaches special significance to dialogue” with the groups and is “interested in as close cooperation as possible.”

Mr Liovochkin also said the president was committed to fulfilling his promise on establishing public service broadcasting in Ukraine and moving the legislative process forward.

He said that the government is trying to create an economic system that supports freedom of the media, but the delegation noted that insufficient progress has been made and pledged to continue raising cases and violations of media freedom.

The delegation raised the case of murdered journalist Georgiy Gongadze, which remains unresolved. It was disappointed to hear that the investigation into who ordered his murder is at a dead end and called for an open and transparent process.

The international mission included:

Erik Bjerager, President, World Editors Forum (http://www.worldeditorsforum.org)

Eugene Abov, WAN-IFRA Board member and Vice President of the Russian Guild of Press Publishers (http://www.gipp.ru/)

Larry Kilman, WAN-IFRA Deputy CEO and Executive Director Communications and Public Affairs (http://www.wan-ifra.org)

Alison Meston, WAN-IFRA Director, Press Freedom (http://www.wan-ifra.org/pressfreedom)

Susan Corke, Director of Eurasia Programmes, Freedom House (http://www.freedomhouse.org)

Nathalie Losekoot, Senior Programme Officer, Europe, Article 19 (http://www.article19.org)

Rita Rudusa, Editor, Open Society Foundations (http://www.mediapolicy.org)

Evgeny Bystritsky, Executive Director, International Renaissance Foundation, Ukraine (http://www.irf.kiev.ua)

Alexei Pogrelov, Ukraine Association of Press Publishers (http://www.uapp.org)

Yanukovych and Obama meet tete-a-tete: Looming isolation, lessons not learned

TOP

Ilko Kucheriv Democratic Initiatives Foundation (http://dif.org.ua)

So, the brief talks between Viktor Yanukovych and Barack Obama at the Nuclear Security Summit in Seoul, South Korea demonstrated the unwillingness of the leaders of western countries to pay serious attention to the president of Ukraine and the fact that the Ukrainian side is trying to conceal this fact using fairly dog-eat-dog methods in disseminating information.

Looking back at a similar story in September 2011 it becomes crystal clear that President Yanukovych does want to learn from his lessons and try to change people’s attitudes towards him. Instead, he is trying to mask his attitude through propaganda campaigns in Ukraine and beyond its borders. Whatever the case, hoping that such campaigns will mollify

Yanukovych’s international isolation is nothing but an exercise in futility.

Complete analysis [ here ].

Ukrainian stereotypes in Holland’s ‘In Darkness’

TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/ukrainian-stereotypes-holland%E2%80%99s-%E2%80%98-darkness%E2%80%99?utm_source=World+Affairs+Newsletter&utm_campaign=3d023fe2df-Blog_Chang_Totten_Motyl_4_9_2012&utm_medium=email

image
Photo Credit: Bundesarchiv, Bild 101I-187-0203-28A / Gehrmann, Friedrich / CC-BY-SA

Alexander Motyl Alexander J. Motyl


Go see Agnieszka Holland’s In Darkness, both because it’s an excellent film about the Holocaust in wartime Lviv and because it demonstrates just how deeply rooted some ethnic stereotypes can be.

The story is simple: an anti-Semitic Polish sewer worker and part-time crook, Poldek Socha, finds himself in the unexpected position of hiding a group of Jews in Lviv’s sewers. At first, he does so only for money. In time, he abandons his anti-Semitism and acts with altruism. The film ends with the liberation of Lviv by the Soviets and the emergence of the surviving Jews from the sewers. “These are my Jews!” Socha beams. “These are my Jews!”

In an interview, Holland emphasized what she thought was one of the film’s strong points: its avoidance of one-dimensional characterizations. Here’s what she says about Socha:

First of all, the main character, this Polish guy, was ambiguous, both hero and not hero, and a very simple, ordinary man, not very good. What was always interesting for me was not the mystery that people can be terrible. I think humanity has a tendency to be terrible. What always surprises and intrigues me is that in those circumstances somebody acts in a good way, especially somebody who doesn’t have deep reasons or preparation to do so.

Socha doesn’t think about what will happen, what he will do. He just acts. What I thought was an interesting, dramatic part of the story was that you don’t know what he will do. Even to himself he doesn’t know. It’s like walking on a wire, and at any moment he can slip to one side or the other.

And here’s what she says about the Jews hiding in the sewer:

The Jewish characters aren’t one-dimensional angelic, they are full-bodied human beings with anger, sex, weakness, and selfishness, and generosity and love as well. That was another thing that irritates me in English-language Holocaust movies: that in most of them the Jews are turned into some kind of non-living, positive stereotypes. I think that in doing so, in some way you are killing them again. They become unreal.

Holland is right to state that multi-dimensional portrayals can only enhance our experience and understanding of the Holocaust. Unfortunately, she restricts multidimensionality to Poles and Jews and resorts to straightforward stereotyping when it comes to Ukrainians. That she does so unwittingly just goes to show how “taken for granted” some stereotypes are.

There are three Ukrainian characters in the film. By far the most domineering is a Ukrainian policeman by the name of Bortnyk. He’s fanatically pro-German, fanatically anti-Semitic, and fanatically pro-Ukrainian. His eyes glisten when he speaks of hunting down Jews and, naturally, he loves to drink. He appears for minutes on end, arguably being the second most important character in the film. He identifies himself—and is identified as—Ukrainian. And, lest the point escape you that the external appearance of Ukrainians shouldn’t mislead you about their internal brutishness, he is, unlike the dumpy Socha, tall, dark, and handsome. Indeed, Bortnyk even comes across as worse than the Germans, who are portrayed only as background brutes. The Ukrainian is a living, breathing embodiment of evil, whereas the Nazis have no personality whatsoever. Not surprisingly, Bortnyk becomes stereotypically “unreal,” and the film suffers aesthetically as a result.

Two other Ukrainians make bit appearances lasting a few seconds apiece. One is a peasant woman selling vegetables who expresses regret over the killing of Poles. The other is a worker who helps one of the Jews get through town. Neither of these two characters is identified as Ukrainian, and the only way you’d know they are is if you understand the language. If you don’t, you’re liable to think they’re two of the many more or less nuanced, multi-dimensional Polish characters. And besides, the two Ukrainians appear on screen for a total of about 30 seconds.

Here’s how Yale historian Timothy Snyder describes Holland’s portrayal of Ukrainians:

Poldek has a Ukrainian friend, Bortnik, who serves as a chief of the local police. This friendship saves Poldek once, but has its risks, since among the tasks of the police are the discovery and murder of Jews. Bortnik comes to Poldek’s house late at night drunk and demands sustenance; Poldek’s little daughter, rubbing her eyes in bed, reminds her father that they were saving food for “the Jews.” She then realizes what she has done, and convinces Bortnik that by “Jews” she meant her dolls, which, she says, came from the ghetto. In a story of interaction between Poles and Jews, the natural tendency would be to export local evil as much as possible to the third nationality: the Ukrainians. Without at all disguising the horrible local politics of occupation, Holland carefully balances Ukrainian villains with sympathetic Ukrainian characters. One of the Jews in hiding smuggles himself into a concentration camp to see if the younger sister of the woman he loves is still alive. This heroism is enabled by a Ukrainian, who performs the indispensible [sic] logistical work and refuses payment.

Carefully balances, indeed! Imagine a German-language film with multi-dimensional German characters and three Jews. Two speak Yiddish (which sounds awfully like German to the untrained ear), are never identified as Jewish, and come off positively for all of 30 seconds. The third identifies himself as Jewish, is a fanatical Zionist, is depicted as a blood-sucking banker, and is on screen for 10 to 15 minutes.

I don’t doubt that both Holland and Snyder would find the film aesthetically flawed and anti-Semitic. 

Шлях навпростець TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/04/9/6962375/
9 квітня 2012

Костянтин Матвієнко

imageУ коротких і нечисленних повідомленнях ЗМІ про Перший загальнонаціональний круглий стіл "Місія інтелігенції та вільних людей України", ініційований групою "Першого грудня", є трохи патетики, проте мало конкретики.

Це природно, бо організатори цього безпрецедентного заходу – одинадцятеро шанованих та знаних серед інтелігенції, релігійних, наукових, культурних та громадських діячів – не мали на меті давати визначених рецептів терапевтичного втручання у плин нашого суспільного буття.

Наразі, п’ятого квітня, в Українському домі відбулася лише перша частина "консиліуму", де діагностували букет гострих і хронічних суспільних хвороб. Пацієнтів – "сіамських близнюків", що їх звати – "Суспільство" і "Держава" визнано такими, що підлягають, поки що, терапії.

Перші побажання щодо "схеми лікування" буде оприлюднено у Хартії вільної людини. Так названо проект документу, що має стати проміжним підсумком круглого столу.

Було б добре якби й "пацієнти" погодилися бодай почути свій діагноз. У випадку із суспільством така надія є. А – з державою?.. Хто зна? Хоча, до ініціативи "Першого грудня" виявив увагу президент, запросивши частину членів групи на двогодинну розмову. Її підсумки не конкретизуються обома сторонами.

Власне на круглий стіл політиків вирішили не запрошувати. Були лише присутніми: як справжні громадські активісти; так і патентовані гранітоїди.

Ближчим часом частина з них перетвориться на кандидатів у народні депутати,.. а може й не перетворяться.

Головною загрозою на цьому етапі розвитку процесу суспільного діалогу, започаткованому групою "Першого грудня", можуть стати намагання використати його у політичних маніпуляціях майбутньої виборчої кампанії. Аж дивно, що політтехнологи, які обслуговують "режим" та "опозицію" не підказали своїм клієнтам спрямувати на адресу учасників круглого столу вітальні телеграми.

Втім, коли говорити серйозно, то добре, що політикам вистачило такту (невистачило поінформованості?) не примазуватися до цього заходу. А можливо вони у ньому відчули загрозу для себе, бо власне діяльність "ареопагу одинадцяти" є політичною.

Робота, що розгорнеться в рамках круглого столу, який стане, дасть Бог, постійно діючим, являтиме собою ніщо інше, як випрацювання політики у всіх сферах суспільного буття.

Це робота вимушена, бо її направду не роблять "режим" та "опозиція". Вони підміняють політичну роботу участю у гламурних телешоу та іншими способами симуляції політичної діяльності.

Громадський ареопаг викрив симулянтів, навіть не ставлячи собі це за мету – самим лише фактом того, що узявся до суспільної праці, яку не роблять політики. Та симулянти і цю діяльність можуть спробувати використати задля збільшення власних рейтингів.

Десь у безрадицьких коноплях вже причаївся весь у білому "Пилип", який під осінь вискочить та й заголосить, що саме його партійка палко підтримує і поділяє принципи організації суспільного буття напрацьовані під час суспільного діалогу.

Заспівати соло у "Пилипа" не вийде, бо до нього приєднаються лідери інших партій та "незалежні" кандидати у мажоритарних округах Заходу, Центральної України та Києва. Заборонити їм так говорити неможливо – мають бо право "поділяти".

Протидіяти політичним маніпуляторам можна двома способами: м’яким – зробити упереджувальну заяву про неприпустимість використання імені групи "Першого грудня" та її документів у виборчій агітації; жорстким – розробити норми і принципи громадянської люстрації та оприлюднити список осіб, які не мають морального права претендувати на владу.

Першим люстраційним критерієм має бути формальний: усі особи, що були, чи є, президентами, членами уряду і парламенту, головами адміністрацій,… як відповідальні за нинішній стан країни, не можуть претендувати на посади.

Пропозиція громадянської люстрації річ не толерантна, але дієва. Хоча є й дієвіші.

Зокрема, час чесно сказати суспільству, що способи формування якісної влади шляхом застосування загального прямого виборчого права себе вичерпують – ніде у світі не обирають найсумлінніших, найрозумніших та найпрацездатніших. Обивательська більшість виборців часто є менш компетентною за "просунуту" меншість.

Таке твердження не є політкоректним у традиційному розумінні політичної коректності. Та чи мають моральні авторитети бути толерантними і політкоректними? Чи мають вони повторювати ті ж самі моралізаторські банальності, які повсякчас виголошують політики, і яких, насправді, не дотримуються?

Історія зіграла з Україною поганий жарт. Ми заходилися будувати свою державу у час, коли доба класичних держав майже добігла кінця. Світ переходить до розподілених держав, коли, наприклад, освітні послуги ви можете отримувати дистанційно з однієї країни, платіжна система вами може бути обрана в другій, а медичне страхування в третій.

Відтворення та розвиток національної ідентичності краще виходить у громадськості, ніж у держави, ще з часів Тараса Григоровича.

З Україною так було завжди, так воно і сьогодні – нам не подобається "історія" від Дмитра Табачника, гаразд, тоді ми читаємо "Історичну правду".

Не подобається, що Василь Шкляр не отримав офіційну Шевченківську премію за роман "Чорний ворон", тоді пускаємо шапку по колу аби зібрати гроші на альтернативну.

Не подобається як чиновники виконують, наприклад, функції охорони історичного середовища – гуртуємося у громадське неформальне об’єднання "Збережи старий Київ", наприклад.

Є також приклади прямої громадянської дії у випадках боротьби зі сваволею, чи бездіяльністю правоохоронців, дієвої суспільної допомоги жертвам злочинів та катастроф, організації альтернативних служб контролю якості продукції. Це все відбувається без участі, або за протидії держави.

Держава своєму "сіамському близнюкові" Суспільству не партнер, а повсякчасна перешкода.

Суспільство позбавлене законних можливостей змінити цю ситуацію на виборах. Навіть, коли б опозиція не освятила своїми голосами новий закон про вибори, за яким буде обрано парламент, що являтиме собою кардинально погіршену копію нинішнього, то і тоді шансів на трансформацію держави не було б.

Країна, чиє населення наполовину складається з декласованих елементів, звично залежних від панської ласки - суспільствознавці це називають "високим порогом патерналіських настроїв", нездатна створити сучасної системи влади.

Вона відтворює державу феодальну, головною ознакою якої є те, що влада являє собою джерело статків, безпеки, суспільного статусу – людської гідності загалом. На це, нажаль, є воля суспільної більшості, принаймні тих, хто прийде на вибори.

Тим часом, світ вже поринув у кібернетичну добу. Виникають нові технологічні платформи здійснення влади – цифрові пристрої та мережі. У близькій до нас Естонії запроваджено новий спосіб фіксації громадянства – картку з чіпом, яка дає змогу подорожувати країнами ЄС, працює проїзним квитком у міському транспорті, дозволяє брати участь в виборах через інтернет, а незабаром стане ще й медичною картою.

Україна безнадійно відстала у соціальному, технологічному та культурному плані від країн на які хотілося б рівнятися. Наздоганяти запізно.

Доведеться рухатися навпростець. Шлях навпростець – це шлях суспільних інновацій. Під час круглого столу така думка звучала, але вона потребує конкретизації.

Цифрові платформи здійснення влади - це лише приклад інновацій у взаєминах громадянина і держави. Пропозиції інновацій розроблюються і для інших типів суспільних взаємин та сприйняти їх здатна суспільна меншість, а на виборах рішення приймає більшість.

Суспільний прогрес протягом усієї людської історії був заручником консерватизму, але стан, у якому перебуває Україна, не дозволяє нам таких розкошів.

На наших західних кордонах знову зачиняється залізна завіса, а зі сходу насувається месіанська імперія, для якої Україна являє собою єдино можливий об’єкт ментальної експансії. Більшість працездатних громадян прагнуть виїхати з країни, а влада і політики просто не знають, що несуть відповідальність за неї.

За таких обставин від групи "Першого грудня" та започаткованого нею загальнонаціонального діалогу очікують мало не суспільного дива, але дива є прерогативою сил вишніх. Матеріальним наслідком громадського діалогу має бути технологічна карта – маршрут прискореного суспільного руху. Перший круглий стіл, щиро кажучи, такої надії не дав, але ще не вечір.

Для організації роботи сімдесяти учасників круглого столу можна було б використати нові технології колективного випрацювання рішень – взаємодію у динамічних мережах, яка набуває поширення в Україні серед громадських організацій. Особливістю такої технології є те, що у групі, яка працює як динамічна мережа, виникають не ієрархічно-лідерські стосунки, а взаємини горизонтального партнерства.

Політичним маніпуляторам, які прагнуть використати процес діалогу задля своїх виборчих цілей, партнерські стосунки не потрібні. Вони прагнуть громадити політичні дивіденди, використовуючи майданчик діалогу, як тло для власних виступів – як політичну технологію, словом. Відтак, від ідеї динамічної мережі відмовилися, будемо сподіватись не остаточно. В результаті розмова вийшла млявою та не дуже конкретною.

"Патентовані гранітоїди" також мають свій інтерес брати участь в круглому столі. Імітуючи перед грантодавцями розвиток громадянського суспільства, вони не можуть похвалитися реальними результатами. А тут – справжній громадський авторитетний рух знизу, треба ж продемонструвати причетність, але так щоб не показати своєї ідейної неспроможності.

Тому до участі в роботі круглого столу компетентних носіїв інноваційних знань у багатьох сферах сучасного суспільствознавства запрошували вибірково, аби змістовної планки не піднімали. Байдуже, що їхні концепти мають добрий попит за кордоном.

Не було чомусь представників молодіжних та екологічних рухів, альтернативних професійних спілок. Проте, респектабельності заходу додала участь зірок телепубліцистики та журналістики.

Відчуваючи нестачу змістовності та почасти маніпулятивний характер процесу, не всі задекларовані члени групи "Першого грудня" беруть у ньому активну участь. Не всі з них навіть прийшли на засідання круглого столу.

Цю ситуацію можна і слід виправити, структуризувавши тематику дискусії, залучивши до неї лідерів думки громадських середовищ з регіонів.

Наостанок: ідея, що загальнонаціональний круглий стіл "може бути майданчиком для дискусії між владою та опозицією", є кепською, бо змістовних дискусій між собою вони не ведуть. Якби це було не так, то і такий круглий стіл не знадобився б.

Натомість надзавданням національного діалогу є розробка проекту тексту інноваційної Конституції України. Нинішня – не відповідає умовам суспільного буття та зовнішнім обставинам, в яких перебуває країна.

Конституційний процес, започаткований нині владою, призведе лише до консервації феодальних суспільних відносин. Потрібний громадянський конституційний процес на засадах Хартії вільної людини.

Нехай сьогодні немає законних способів прийняти якісну Конституцію. Головне, щоб було створено її цілісний текст.

Він стане дуже при нагоді у момент прийдешнього українського катарсису.


 
Висновків з Обухівських виборів не зроблено! TOP

Новини Донбасу
http://novosti.dn.ua/details/176982/
01.04.2012

На виборах в Костянтинівці переміг регіонал (оновлено)

Сьогодні в Костянтинівці пройшли проміжні вибори депутата міської ради по мажоритарному виборчому округу № 8. До складу округу входило дві ділянки. Про це повідомив кандидат у депутати від партії «Батьківщина» Олександр Меланченко.

На дільниці прийшли 455 виборців з 3361 (13,54%). Кандидат від «Фронту змін» Олексій Волков заручився підтримкою 110 виборців (24,18%), кандидат від партії «Батьківщина» Олександр Меланченко отримав 57 голосів (12,53%), комуніст Євген Оболенцев - 96 голосів (21,10%), регіонал Дмитро Ясічев - 171 голос - (37,58%).

З порушень кандидат зазначив підвезення виборців кількома автомобілями.

Переклад з російсъкої

Юлія Тимошенко: Я відмовляюся від бутафорських умов лікарні – ВІДЕО

TOP

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/yulia_tymoshenko_06_04_2012_04
06.04.2012

image
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=EDyhyUzBBbM

В останній час уся пропагандистська машина влади працює для того, щоб розповісти країні і світові, як гарно, комфортно, світло та весело живеться мені у в'язниці.

Всередині "Межигір'я". Перші фото нечуваної розкоші

TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/04/6/6962248/
06 квітня 2012

Сергій Лещенко

Резиденція "Межигір'я" уже відклалася у суспільній свідомості як символ корупції президентського масштабу.

Вона була виведена з державної власності 2007 року за декілька тижнів до втрати Віктором Януковичем посади прем'єр-міністра, а зараз оформлена на низку підставних осіб та фірм.

Досі ми могли говорити про масштаби "Межигір'я" та гроші, які вливаються у його розбудову, користуючись лише космічною зйомкою та рідкісними кадрами, зробленими з вертольота.

Сьогодні "Українська правда" вперше публікує фотографії внутрішнього оздоблення одного з об'єктів у "Межигір'ї". Це - не декорації, які минулого літа показала адміністрація президента, а справжнє місце дозвілля президента.

На жаль, нам поки не вдалося отримати знімки всередині головного будинку резиденції - п'ятиповерхового маєтку від фінської компанії "Хонка".

Але ми пропонуємо читачам оцінити розмах за допомогою ілюстрацій, зроблених у іншому, значно меншому за масштабами приміщенні. Ми оприлюднюємо фотографії так званого "палацу на воді".

Це - дебаркадер "Галеон", який розташований у нижній частині "Межигір'я", на березі Київського моря. Об'єкт було завезено та інстальовано минулого року. Він призначений для відпочинку Януковича з друзями на воді, переважно - в літній час.

image
image
image

Цей дебаркадер складається з декількох приміщень. Основне - це банкетна зала з естрадою. На стінах та стелі - деревина цінних порід, на підлозі - мармур, скрізь навколо - позолота і кришталь.

Також на дебаркадері є окремий кабінет Януковича та санвузол.

Про суми, які йдуть на облаштування "солодкого життя" у побуті президента, може свідчити одна деталь. По центру головної зали "палацу на воді" зроблено спеціальну нішу, в якій розміщено три люстри.

За допомогою експерта з питань освітлення Любомира Лозового нами було ідентифіковано одну з цих люстр. Її вартість становить - увага! - 97 тисяч доларів без податків. Це витвір мистецтва з кришталю та позолоти від іспанського виробника Mariner.

image

Тобто ціна лише однієї (!) з трьох люстр на одному, далеко не головному об'єкті в "Межигір'ї" еквівалентна вартості квартири в Києві!

Якщо такі гроші було вкладено в палац на воді, яким Янукович користується нерегулярно, то навіть складно уявити розмір видатків на "Хонку" та інші атрибути життя президента.

До речі, люстри цієї фірми Mariner висять і в межигірському кабінеті Януковича, який у лютому 2012 року за гроші бюджету орендували у фірми "Танталіт", що є номінальним власником усього в "Межигір'ї".

Цей дебаркадер також оформлено на фірму "Танталіт". Її директором є довірена особа родини Януковича Павло Литовченко, який уникає відповіді на запити "Української правди".

При цьому Литовченко володіє лише 0,03% компанії "Танталіт", а решта 99,97% належить підставним фірмам з Австрії та Ліхтенштейну.

І насамкінець, до відома українських платників податків.

Останнім часом влада оголосила про намір ввести податок на предмети розкошів. Так от, цей межигірський "палац на воді", де лише одна люстра коштує 100 тисяч доларів, оформлений на юридичну особу. Тому він не підпадатиме під дію нового закону.

А привілею наповнювати бюджет Віктор Янукович залишить своїм виборцям .

Ціла стаття [ тут ].

Лук'янівка. Тюрма №1 і реакція влади – ВІДЕО

TOP

image
http://www.youtube.com/watch?v=8sue4_Av9q4

і реакція влади ...

imagehttp://www.youtube.com/watch?v=I9MpCXKg8hY&feature=youtu.be



Довгоочікуване заборонене ВІДЕО: Вінтонів-ТБ питає у Тігіпка про зміну прізвища TOP

http://infocorn.org.ua/materials/news/Dovgoochikuvane_zaboronene_VIDEO_Vintoniv-TB_pitae_u_Tigipka_pro_zminu_prizvishcha/49715
2012-04-02

Про це відео ходили чутки з того дня, коли "Сильна Україна" одружилась із Партією регіонів.

Тоді про це одразу написали кілька журналістів: зокрема, Мустафа Найєм та Сергій Лещенко.

Всі стали чекати - коли ж воно з’явиться в ефірі.

Запитання поставив відомий журналіст Роман Вінтонів - зараз він працює на 1+1, але є телеканалом у собі.

У нас на порносайтику навіть є рубрика "Вінтонів-ТБ".

Натомість, "плюси" відео з запитанням забракували, так в ефір і не пустивши.

Довгий час воно не з’являлось і в інтернеті.

Але ось - нарешті:

image

Коментар самого Романа Вінтоніва:

- У зв’язку зі злиттям Сильної України і Партії регіонів ви зміните прізвище на Янукович чи залишитесь на дівочому?

 Отак звучало моє питання Тігіпку.

Насправді я задав Сергієві Тігіпку два питання. Вони повинні були вийти разом з сюжетом у програмі “Гроші”. Але сюжет не вийшов. Там були ще інші питання. Я питав Богословську про кризу, про те, куди вкладати гроші. Я питав у Добкіна про текст промови Януковича. Перевіряв математичні здібності Ківалова, говорив про трансфери депутатів з баскетболістом Волковим. Було весело. І це все не вийшло у програмі “Гроші” на 1+1 21-го березня цього року.

Коли я прийшов на плюси, там в самому розпалі було глобальне опитування про те, “що вам подобається в компанії?” і т.д. Більшість моїх колег (і я) поставились дуже скептично до опитування. Але позаповнювали всі сторінки анкети. Потім були підсумки відповідей. До підсумків мої колеги (і я) поставились так само скептично. А потім сталось те, чого не чекав, мабуть, ніхто з колег. В компанії стались зміни за результатами опитування.Від цього прозрів і я. Десь через рік сталось ще одне глобальне опитування. Я вперше з таким стикнувся. Відчувати, що тебе цінують і що намагаються покращити умови праці, дізнатись твою думку стосовно того, що відбувається в компанії. Це було реально круто.

А потім я зняв сюжет про з’їзд Партії регіонів для програми “Гроші”. І сюжет не вийшов. Сказали, що він неформатний. І всі хороші починання покращити компанію якось знівелювались для мене. І тоді я згадав, що в анкеті не було нічо про свободу слова, редакційний статут і редакційну раду.  

Сюжет про з'їзд Партії регіонів - це другий сюжет для "Грошей". Перший я зняв у 2011-му. Десь у червні. “Грошам” підходило те, як я працюю. Ось цей сюжет ( http://www.youtube.com/watch?v=Pia2MkWb4KU ) про відкриття ресторану, конкурс блондинок і повернення Міки Ньютон з Євробачення. Після його виходу в ефір я залив його в нет і залишився задоволеним виконаною роботою. Так само планував зробити і з сюжетом про з’їзд Партії регіонів.

Цей сюжет неформатний? Та без проблем! Дайте мені його - інтернет все стерпить. Мені однаково, де його будуть дивитись - в телевізорі чи в комп’ютері.

22-го березня одразу після “невиходу” я попросив дати мені копію сюжету, щоб я його залив у інтернет. Не дали.

Камон, хлопці! В якому столітті ви живете? Совок вже 20 років як мертвий! Чи ви думали, що у мене ніхто ніколи не спитає чи виходив сюжет зі з’їзду Партії Регіонів? Чи може ви думали, що я буду всім говорити вашу версію що “я зняв неформатний сюжет”? Сюжет неформатний? То покажіть всім сюжет! Все прозоро - ось наші вимоги до формату, ось сюжет Вінтоніва. І всім стане зрозуміло.

І от якось зранку десь через тиждень після “невиходу” сужету мені дзвонять з ІМІ, а потім з Української правди і питають “а це правда, що ваш сюжет про з’їзд Партії регіонів не вийшов у ефір?” Я кажу “так”. І тут всьо закрутилось! Новина швидко розлетілась просторами інтернету. Інформація про “питання Вінтоніва Тігіпку” ще раз пронеслась по інтернету.

У зв’язку з цим хочу передати пару привітів.

Перший привіт тому, хто придумав не випускати сюжет. Ви - гідний претендент на премію Дарвіна. Завдяки Вам всі звернули особливу увагу на відсутність почуття гумору у Тігіпка і на саме питання. Не дивуйтесь, якщо на наступній прес-конференції Тігіпка хтось з журналістів задасть йому це питання ще раз.

Другий привіт передаю тим, хто подав ідею не дозволити цьому сюжету потрапити в інтернет. Ви - гідний конкурент попереднього номінанта. Бажаю вам перемоги. Ваш вклад в збільшення популярності цього питання ще оцінить Ваше керівництво.

Привіт номер три - запасний. Це якщо виявиться, що ідея не випускати сюжет у ефір і не допустити його потрапляння в інтернет належить одній і тій же людині. Якщо це так, то Ви - талант. У вас немає конкурентів на премію Дарвіна.

Мене шось потягло на патетику:

Шановні “вищі політичні сили” ви робите серйозні вчинки, озвучуєте серйозні заяви, їздите на серйозних машинах і одягаєтесь у серйозні костюми. Ви виписали собі з Парижів, Нью-Йорків і Москвів спеціальних людей-пояснювачів, які пояснюють мені будь-який ваш вчинок чи слово і переконують мене, що це все серйозно. Але, шановні вищі сили, я не можу вас сприймати серйозно. Я не можу ставити вам серйозні питання. Бо ви смішні. Як можна ставити серйозне питання Добкіну? Богословській? Міністру-Табачнику? Ківалову? Ну добре - перефразую: “кому з вас, вищих політичних мужів і жон, можна ставити серйозні питання?” Тепер вже і Тігіпку не можна.

Якщо такою виявилась реакція “вищих сил” на смішне запитання - цікаво, якою буде їх реакція на те, що всюди є хороші люди і що відео з питанням Тігіпку таки з’явилось в інтернеті? Увага! Вперше на екранах!

За матеріалами: Роман Вінтонів

Ляшко попалив Раю Богатирьову в бутіку Луї Віттон - ВІДЕО TOP

image

infoporn.org.ua/materials/news/Lyashko_popaliv_Rayu_Bogatirovu_v_butiku_Lui_Vitton_VIDEO/49713
2012-04-02

imageПартизан-радикал Олег Ляшко відстежив як міністр охорони здоров'я пересувається на крутих авто і шопінгує по дорогим крамницям

У той час, як мільйони українців через брак бюджетного фінансування вимушені віддавати за своє лікування останні заощадження, урядовці розкошують за рахунок держави.

У неділю, 1 квітня, близько 19 години віце-перм'єр-міністр, міністр охорони здоров'я України Раїса Богатирьова на службовому Мерседесі, д/н АА3315КА, в супроводі охоронців і помічниці відвідала київський магазин Луї Віттон.

Там вона близьно години вибирала коштовні обновки. Тобто на походеньки урядовців по дорогих бутіках у бюджеті гроші є, а для потреб рядових українців, як завжди, немає.

Driving inside the Soviets’ secret submarine lair – VIDEO

TOP
image
http://zen-haven.dk/driving-inside-the-soviets-secret-submarine-lair/

A Soviet prism. The life and times of a Ukrainian nationalist

TOP

April 9, 2012

image

Askold S. Lozynskyj

On June 30, 1941 as the Soviets were fleeing and the Nazis invading the western Ukrainian city of Lviv, the Organization of Ukrainian Nationalists convened an assembly at the Lviv “Prosvita” building and there proclaimed the renewal of Ukrainian statehood. The proclamation was read by the  head of the temporary government Jaroslaw Stetsko. The Germans insisted that Stetsko rescind the proclamation. When he refused he was arrested, incarcerated, sent first to Berlin, then to the Saksenhausen concentration camp where he spent most of the war years like his leader and colleague, Stepan Bandera.

After the war, Jaroslaw Stetsko headed the Anti-Bolshevik Bloc of Nations, an international structure composed of leaders of the many nations that had fallen captive to the USSR. From 1968 for almost twenty years Stetsko headed the Organization of Ukrainian Nationalists (Bandera faction). Perhaps his greatest accomplishment was that he managed to place the struggle against the USSR and the evils of communism on the international agenda.

Jaroslaw Stetsko was the subject of much Soviet propaganda. Beginning with the late 1960’s  in  such books as  “Hopeful of foreign bayonets”, such as “Mouthpieces of the Cold War” in the 1970’s and newspapers such as  “News from Ukraine”, “Literary Ukraine”,  and the satirical journal “Pepper” throughout, Stetsko was branded a bourgeois Ukrainian nationalist, a war criminal, a war monger, an imperialist western agent, and  even a   Zionist advocate.

In 1975 “Literary  Ukraine” wrote about the apparent imminent ending of the cold war, intimating that the world was establishing  at last a political climate conducive to settling the most complex international disputes through negotiations. Yet Jaroslaw Stetsko had maintained his hostile attitude, opined the Soviet publication. The Soviets hearkened to 25 years earlier when at an ABN news conference in Frankfurt,  Stetsko allegedly had stated:

“Now, it’s too late to consider how to avoid war. Now we need to prepare in order to win it.”  The Soviet newspaper then went on to add some creativity attributing it to Stetsko and the ABN leadership: “(they) wrote more than one hateful military slogan which included an appeal to imperialistic leaders with tearful pleas, ‘Drop an atomic bomb on the Kremlin.’”.

In June of 1977, the Soviet satirical magazine “Pepper” carried a full page dual caricature of Stetsko  with a Swastika and the Trident from 1941 on one side and the Star of David and the Trident from 1977 on the other. The canard labeled Stetsko a war criminal and anti-Semite who supported Hitler’s policy against the Jews in 1941 but in 1977 became a Zionist, appearing at Zionist rallies, bemoaning the  persecution of Jews in the USSR.

Stetsko’s 1941 proclamation of Ukraine’s independence was endorsed by both the Ukrainian Catholic and the Ukrainian Orthodox Churches. The Catholic Church was represented at the assembly by then Bishop Josef Slipyj who went on to head the Church after the death of Metropolitan Andrei Sheptycky. Subsequently Metropolitan Slipyj was  arrested and spent seventeen years in Soviet gulags. Upon his release through the intervention of the Vatican and U.S. President John F. Kennedy,  he came to the West. Stetsko befriended then Cardinal Josef Slipyj after his arrival in the West and for many years served as a most influential secular advisor. Stetsko had always been close to the Catholic Church since he was the son of a Ukrainian Catholic Priest and, himself, deeply religious.

In the 1970’s Cardinal Slipyj introduced the concept of the Ukrainian Catholic Church Patriarchate. Stetsko was one of the first to embrace the idea and began addressing Cardinal Slipyj as Patriarch.  In a publication by the notorious KGB affiliated “Ukraine Society” in 1973 entitled “Mouthpieces of the Cold War” the Soviets lambasted Stetsko and his Organization of Ukrainian Nationalists for taking over control of even religious publications in order to “support non-existential positions in all major world religions – the Vatican, the World council of churches, Buddhism and the like.” The Ukrainian Patriarchate was a non-existential position for enemies of the Ukrainian Catholic Church.

Jaroslaw Stetsko was born one hundred years ago in 1912. For many in my generation he was a source of inspiration, one to emulate, an indefatigable and principled warrior. He was despised by both the Nazis and the Soviets.  He was determined to attain a just and independent Ukraine. Sadly, he died five years before the 1991 independence proclamation, but after the Chornobyl disaster. Before his death he insisted that Chornobyl would be the demise of the USSR.  Like Moses, he never entered the “promised land,” but he saw it before others.

Радянська призма. До 100 ліття народження Ярослава Стецька

TOP

image
Радянська призма.
До 100 ліття народження Ярослава Стецька

30 червня 1941, коли совєти тікали і нацисти вторглися в західне українське місто Львів, Організація Українських Націоналістів скликала збори в львівській будівлі "Просвіта"  і там проголосила відновлення Української Державності. Проголошення зачитав глава тимчасового уряду Ярослав Стецько. Німці вимагали, щоб Стецько скасував проголошення. Коли той відмовився, то був арештований, ув'язнений, спочатку відісланий до Берліну, потім до  концентраційного табору Саксенгаусен , де він провів більшу частину воєнних років, як і його керівник та колега Степан Бандера.

Після війни Ярослав Стецько очолював  Антибільшовицький Блок Народів , міжнародну структуру, що складалася з керівників багатьох країн, які потрапили в полон до СРСР. З 1968 року, протягом майже двадцяти років, Стецько очолював Організацію Українських Націоналістів (бандерівців).  Його головним досягненням, напевно, було те, що йому вдалося поставити боротьбу проти СРСР і  комуністичного зла на міжнародний порядок денний.

Ярослав Стецько був обєктом численної радянської пропаганди. Починаючи з кінця 1960-х років в книгах, таких як „В надії на чужі багнети",  як "Рупори холодної війни" в 1970 роках, і газетах, таких як „Вісті з України", „Літературна Україна", і в сатиричному журналі „Перець", та в інших радянських публікаціях,  Стецько був оголошений буржуазним українським націоналістом, воєнним злочинцем, рупором війни, західним імперіалістичним агентом, і навіть прихильником сіоністів.

У 1975 році „Літературна Україна” написала про очевидне неминуче закінчення холодної війни, натякаючи, що світ, нарешті, створив політичний клімат, сприятливий для вирішення найскладніших міжнародних суперечок шляхом переговорів. Тим не менш, Ярослав Стецько продовжує своє вороже ставлення, висловило думку радянське видання. Радянський часопис вернув чверть сторіччя назад, коли під час конференції АБН у Франкфурті, Стецько викладав  свою „програму війни і миру” і нібито заявив: "Тепер вже запізно розважати про те, як оминути війну. Тепер треба готовитись до того, щоби її виграти." Газета вирішили додати трохи власної творчості, „ АБНівська керівна компанія не раз і не два писала повні жловчі і злоби мілітаристські гасла, на яких часто виднівся заклик до імперіялістичних можновладців з слізним скавуління: ‘Скиньте атомові бомби на Кремль.’”

У червні 1977 році радянський сатиричний журнал „Перець” публікує повну сторінку подвійної карикатури на Стецька з свастикою і тризубом з 1941 року на одній стороні та зіркою Давида і тризубом з 1977 року з іншої. Качка таврує Стецька, як військового злочинця і антисеміта, котрий підтримував політику Гітлера проти євреїв у 1941 році, але в 1977 році став сіоністом, з'являючись на мітингах сіоністів і оплакуючи переслідування євреїв в СРСР.

Проголошення Стецьком в 1941році про відновлення Української державности було схвалено обома, Українською Католицькою та Українською Автокефальною Православною, Церквами. Католицька церква була представлена ​​на зборах тодішнім єпископом Йосипом Сліпим, який очолив Церкву після смерті митрополита Андрея Шептицького. Потім митрополит Сліпий був арештований і провів сімнадцять років у радянських таборах. Після свого звільнення, в результаті втручання Ватикану і президента США Джона Ф. Кеннеді, він прибув на Захід. Стецько подружився з кардиналом Йосипом Сліпим після його прибуття на Захід, і протягом багатьох років служив в якості найбільш впливового світського консультанта. Стецько завжди був близьким до католицької церкви, так як він був сином українського католицького священика, і сам глибоко релігійним.

Кардиналом Сліпим було введено поняття Патріархату Української Католицької Церкви. Стецько був одним з перших, що захопився цією ідеєю і почав звертатися до кардинала Сліпого як патріарха. У публікації „Товариства України", повязаного з горезвісним КГБ, в 1973 році під назвою „Рупори холодної війни" Совєти розкритикували Стецька і його Організацію Українських Націоналістів за захоплення контролю навіть над  релігійними публікаціями, щоб "підтримувати протиекзистенціалістичні позиції в усіх великих релігіях світу -. Ватикану, Світової ради церков, буддизму і т.п." Український Патріархат був "протиекзистенціалістичною позицією" для ворогів української католицької церкви.

Ярослав Стецько народився сто років тому в 1912 році. Для багатьох в моєму поколінні він був джерелом натхнення, прикладом для наслідування, невтомним і принциповим воїном. Він був переслідуваний і нацистами, і совєтами. Він був сповнений рішучості домогтися вільної і незалежної України. На жаль, він помер за п'ять років до 1991 року, року проголошення незалежності, але після Чорнобильської катастрофи. Перед смертю він наполягав на тому, що Чорнобиль приведе до скорого  розпаду СРСР.  Правда, він ніколи не входив в "землю обітовану", подібно до Мойсея, але він її бачив раніше за інших.

9 квітня 2012 року
Аскольд С. Лозинський

Tosca died in the light

TOP

http://www.haaretz.com/opinion/tosca-died-in-the-light-1.421605
March 30, 2012

Why should a 96-year-old Israeli Jewish woman from Kiryat Haim, a Holocaust  survivor, want to be buried in the Christian cemetery in Haifa?

By Yossi Sarid

Why should a 96-year-old Israeli Jewish woman from Kiryat Haim, a Holocaust  survivor, want to be buried in the Christian cemetery in Haifa? She wanted  to give meaning even to her death.

She was born and grew up in Lviv - formerly Poland, later Ukraine. She  studied music at the conservatory, and German philology at the university.  He studied with her and my mother-in-law, Fania Werbin nee Taube, was her  classmate in high school. Fania immigrated to Israel before the war, her  girlfriend remained and was trapped. Her family was murdered and only she,  Antonia Gruber, survived.

 Antonia, whom I knew as Tosca, owed her life to a Ukrainian gentile,  24 years old at the time, named Nestor Zenon Sniadanko - what could be more  Ukrainian than that? When the Nazis arrived in Lviv and imprisoned the Jews  in the ghetto, Nestor would sneak in and bring food. Until the ghetto was  about to be destroyed, and then Nestor took Tosca and additional Jewish  friends, and hid them for two years in his one-room apartment. Even his  parents didn't know, and when they came to visit from time to time the  closet became a hiding place. The German dogs were more dangerous - they  were trained to smell people who were hiding.

Tosca and Nestor, former students and now lovers, married after the war, and  together they made their way to the displaced persons camp in Rosenheim,  Bavaria. In 1947 their only son, Freddie, was born, and a year later they  immigrated to Israel. Freddie is Freddie Gruber, whose name may sound  familiar to you: His reports on Channel 1 about human and natural landscapes  are still the best thing this channel has to offer.

"Gruber" is their family name because Nestor Zenon Sniadanko got rid of his  Ukrainian name and assumed his wife's maiden name. From here on they called  him Joseph, Joseph Gruber. He changed his name but kept his identity,  although he was actually an atheist. He remained a Christian in Israel, an  official in the Paz oil company. Had he not immigrated to Israel, he  probably would have been a professor of philology somewhere else.

Joseph died 33 years ago - he was eulogized Brother Daniel Rufeisen.  Six years ago he received a certificate from Yad Vashem: "Based on evidence  brought before it, the committee has decided to honor Nestor Zenon Sniadanko  Gruber, for risking his life during the years of the Holocaust to save  persecuted Jews, and to award him the Righteous Among the Nations medal."

Tosca lived a long life, taught music in the Haifa conservatory and in  Shfaram. She bought a piano at her own expense and traveled by two buses in  order to teach Arab children. "When I was weak," she said, "someone came to  strengthen me. Now, when I'm strong, I too have obligations."

Toward the end Tosca became blind. She didn't want to die blind, and  convinced the doctors to remove the cataract despite her age. A month ago  the bandages were removed and she was able to see. From the window she  looked at the sea and the flowers on the balcony. She told Freddie, "You've  lost weight, son, and your collar is wrinkled too."  And all her friends on the third floor of the senior citizens' home rejoiced  and cried.

Two weeks ago she died, sighted, leaving the following inscription on her  tombstone: "Antonia Gruber, rescued in the Holocaust by Nestor Sniadanko,  one of the Righteous Among the Nations." At her request, she was buried in  the cemetery of the Catholic church in Haifa, alongside him. She was  accompanied by 12 people; a priest and a nun were also there. No prayers  were said. "He followed me in my life, and I'm following him in my death,"  she said, explaining her last wish.

How beautiful you were, Tosca, how beautiful you were, Nestor, how beautiful  are human beings when politicians and religious leaders are unable to  separate them, in their lives and in their deaths.

Синдром Табачника відтепер в Голубівці

TOP

image
Путін: “Російа могла виграти другу світову війну самостійно.
Ред.: Тільки в складі Червоної Армії за цей час (1941-1945) загублено 3,5 млн. наших співвітчизників. http://narodna.pravda.com.ua/history/482465c5a0176/

Віталій Кучка

Адже без знання, нація буде, як маріонетка, а крутити нами будуть лялькарі, що диктуватимуть нам свою версію нашої історії, яка буде вигідною лише для них.

Пройшли десятиліття після війни між совєцькими військами та німецькими нацистами, але докази про ту кроваву війну виявляються майже що не кожен день. Забувати історію є принизливим для кожного громадянина України, але не всі це розуміють. Є люди, які дійсно, і доволі таки конкретно, займаються історією. Називають вони себе «розвідниками історії». Історія не вмирає, поки існують «розвідники історії» на наших славетних Українських землях. Принаймні так вони стверджують.

Мова піде про звичайне село, в якому прийняла бій 32-а гвардійська Червонопрапорна танкова бригада. Село, яке не знає своєї історії і в якому так байдуже ставляться до спогадів про героїв. Село це – Голубівка. Знаходиться в Новомосковському районі, Дніпропетровської області. Голубівці нещодавно виповнилося 220 років. На свято прийшла мізерна кількість люду, молоді майже не було, що й засмутило організаторів свята. На День Перемоги над німецькими загарбниками прийшла ще менша кількість люду, біля меморіалу не було навіть сотні людей, а для Голубівки це не та кількість. Адже населення становить більше трьох тисяч осіб.

В звичайні дні біля меморіалу можна зустріти дуже багато молоді. Ні, вони не віддають пошану воїнам, котрі загинули на війні – вони просто розпивають на місці поховання воїнів спиртні напої. Бувають і масові фотосесії. На запитання до дівчат, котрі брали квіти з плити і фотографувались з ними, казали, що «прикольно,чому б і не пофотографуватись». Люди чудово розуміють, що безвідповідальність народжує беззаконня, але нічого з цим не можуть зробити. І навіть не намагаються.

В школі не проводять бесіди про історію рідного краю. Шкільний музей занепадає. Мало мешканців села хоче знати свою історію. Кого б не спитати про ту чи іншу подію, всі розводять плечима. Доводити їх до істини – неможливо. Нікому не цікаво слухати про те, що траплялося з їхнім селом в довоєнні, воєнні та повоєнні роки. Наприкінці минулого 2011 року виникло питання щодо герба села Голубівки. Згодом виявилося, що герб існував. Герб козака Івана Голуба, котрий започаткував село і побудував церкву, від якої, на жаль, сьогодні залишились лиш спогади.

Розробкою прототипу герба з малюнку не зайнявся ніхто. Сільському голові та депутатам це не цікаво – звісно ж, немає на це часу. Кому є час, то це самим «розвідникам історії», котрі намагаються узагальнити всю існуючу інформацію з цього питання, і яким просто не дають довести справу до кінця. Імена «розвідників історії» згадувати немає ніякого сенсу. Адже звертати увагу на них не буде ані адміністрація школи, ані Голова сільської ради зі своїми депутатами.

В селі, також, проживає вже старий дідусь, на прізвище Гудим. Його знає багато люду, знають, що він видав не одну збірку віршів. І ці збірки, до речі, з гордістю зберігає сільська бібліотека села Голубівки. Але мало хто знає, що рідне село, рідні односельчани не привітали його, як належить. На відміну від сусіднього села, де йому вручили нагороду та шикарний подарунок – його ж портрет, намальованим художником та одним із читачів творів Гудима. Для дідуся це була велика несподіванка. Його запросили до будинку культури, та ще й висловили такі чудові та щирі побажання, що йому захотілося писати знову і знову. Вірші про край рідний писав Гудим, про людей, які мешкають в ньому. А у відповідь він не почув ні одного привітання, навіть, з виходом наступної збірки віршів.

Незнання та неповага до історії рідного краю впали на Голубівку. З цим можна боротися і з легкістю можна побороти, але ніхто з органів «влади» села не може чи не хоче вжити жодних заходів. У вісімдесятих роках ХХ століття в Голубівську піонерію надійшла рукописна збірка спогадів від ветерана Великої Вітчизняної війни – Сколкова Михайла Івановича. У своїх спогадах він описував бій під Голубівкою, який відбувся 30 вересня 1941 року. Цей матеріал зберігався у шкільному музеї – приміщенні, не придатному для збереження паперових документів. Але ж знову – цього ніхто не помічає, і тримають надалі важливі для науки документи в цьому приміщенні. І триматимуть, якщо влада не перейматиметься цією проблемою.

Дослідивши спогади ветерана, було взято багато корисної інформації. Дані про братську могилу, про сам танковий бій між 32 танковою бригадою та 4-ю танковою армією Гатта, про цікаву ситуацію, в якій танкісти Палеха та Комаров врятували полковий прапор. Який потім разом з танковою бригадою пройшло фронтовими дорогами до Сталінграду, а потім і на захід – воювати з Японією. Здавалося б, що тут особливого?! Просто – були люди, для яких було щось святе. А зараз – молодь напідпитку, просто топче ногами плити, під якими лежать герої.

Образливо та незрозуміло стає «розвідникам історії», що люди можуть забувати минуле, забувати історію. Але ж так важливо зрозуміти, що без історії не буде майбутнього. І наша справа – історію не забувати та передавати з покоління в покоління. Без знання історії житимемо в невіданні та пітьмі, і не знатимемо – де вчора, а де сьогодення. І доки ми це розуміємо, треба усіма способами заохочувати людей до науки. Адже без знання, нація буде, як маріонетка, а крутити нами будуть лялькарі, що диктуватимуть нам свою версію нашої історії, яка буде вигідною лише для них.

 

Про "глину" і колиску мудрост

TOP

image
В Кореї вчителі миютъ учням ноги кожного 14го травня за день до
Дня Учителя шоб подякувати студентам за їхню повагу до них.

http://lelekanews.blogspot.ca/2012/04/blog-post_06.html
6 квітня 2012

Артур Литвиненко

Діти подібні до глини, з них що хочеш те й ліпи. Але не в кожних руках глина перетворюється в витвір мистецтва, а лише в руках митця, котрий в свою роботу вкладає всю душу. Так і у виховання дітей потрібно вкладати всю душу, а ще - це повинні робити митці, тобто вчителі, й лише тоді щось вийде. Ну й багато звичайно залежить від «глини».

[...]

Я вважаю, що освіта в Україні на низькому рівні, і з цим потрібно щось робити. Для початку потрібно зробити вищий прохідний бал для вступу в педагогічний ВНЗ, тоді відсіється маса недоумків, які в майбутньому можуть зашкодити вашій дитині. Ще я думаю що потрібно прибрати від влади Дмитра Табачника, ця людина зацікавлена в тому щоб люди України були просто бидлом, адже бидлом легко керувати.

«Мова виступає важливим чинником, що об'єднує людей у народність. Втрата народом своєї мови призводить до денаціоналізації народу, тому дуже важливо дбати про національну освіту та розвиток інтелекту в його представників» (О.О. Потебня). Виходить, що Д.Табачник, який уріже викладання учням шкіл української мови та літератури, потихеньку знищує українців, як націю? Це замість того щоб, навпаки –  збільшити вивчення рідної мови. «Хто не знає своєї історії - не має майбутнього», – мабуть цими словами керувався Д.Табачник коли прибрав історію України  з розкладу шкільних уроків.

Ціла стаття [ тут ].

Урочиста конференція

TOP

image
Після доповідей

У рамках традиційного Форуму небайдужих, 01.04.12 року, в музеї «Смолоскип» відбулася науково-практична  конференція «Смолоскип України», присвячена Народному Герою України Олексі Гірнику з нагоди 100-річчя від дня його народження.

Імпреза в музеї була традиційною, але цього разу організатори відійшли від сталих норм/ Після короткої доповіді директора музею про життєвий шлях Олекси Гірника і його чин, слово було надано, не науковим авторитетам, а молоді (в залі вона складала майже сімдесят відсотків присутніх). Для всіх співдоповідачів це були перші виступи на науково-практичній конференції, адже то були діти шкільного віку.

Старше покоління з великою увагою і повагою сприймало чисте дитяче слово, прояв  благородних, духовних почуттів.

В урочисто прикрашеній залі було по родинному затишно: ікони, на стіні під рушником портрет В.Макуха, а на столі, застеленому рушниками, - у терновому вінку портрет О. Гірника, запалена свічка, коровай, грона калини. А поруч, на окремому столику – вишитий орнамент. Той самий, який колись прикрашав сорочку Олекси Гірника. До речі, у фондах музею є колекція орнаментів зі сорочок Достойників Українського Народу: Т.Шевченка, Є.Коновальця, П.Полуботка, В.Стуса, Д.Шумука, В.Макуха, А.Горської та ін., які, за словами Олекси Гірника, «не блудили, не схибили». пам’ять про них народ зберіг у піснях, думах, мистецьких творах. За цими зразками Людмила Півень виконала Тарасову сорочку, а до 100-річчя О.Гірника – Олексину, яка й була презентована на Форумі. На нашу думку, така пам’ять про героїчну людину – справжня. в Україні 273 героя, а чи згадують про них в народі? Хіба що, почувши прізвища деяких призначених «героями», за висловом «великого українського поета» А. Чехова, «тільки плюнеш та перехрестисся».

Картина Еми Андієвської «Розп’яття» завершувала композицію оформлення зали. Чисті кольори картини-ікони, пінії її малюнку гармонізували простір. Та й тема жертви життям заради людей наштовхувала на думку, яку висловив о. Сергій – священик української церкви Петра Калнишевського (КП) - О. Гірник не той, хто вкоротив собі віку, а жертовник нашого народу, що віддав своє життя за добре майбутнє прийдешніх поколінь. перед своїм чином О.Гірник відвідав Києво-Печерську лавру, де молився і просив у Бога прощення.

мелодії «Подоляночки», «Реве та стогне Дніпр широкий», виконаними Світланою Муравльовою (м. Ясинувата) на сопілці та кларнеті, перенесли присутніх на берег Дніпра до могили Кобзаря, де закінчився у муках земний шлях Олекси Гірника. І тільки материнське серце змогло відчути біль, який терпів її син:

– Олексонько, голубе, боляче, гаряче, лячно?

– Ні, мамо, хіба в незалежній не вдячні?

– Сліди де шукать, щоб омити слізьми, дорогенький?

– Чернеча гора, снігом легко йти, шлях рівненький.

– Листівки писав, Кобзаря цитував, його сином назвався.

– Черкасенка ще шахтарям нагадав. Не вагався...

– Якби я змогла – прилетіла б сама, дощем пролилася.

– Ні, мамо, системи стіна – людожерна тюрма. Чисте серце, не крайся.

Цю тиху розмову почула, скоріше відчула серцем матері, викладач Ясинуватського будівельного технікуму транспортного будівництва Ірина Курбацька.

«хіба в незалежній не вдячні?» – запитує Олекса не тільки у матері. Відповідь дали учасники урочистої конференції: гумореску Павла Глазового "Кухлик" зіграли Даринка Грузан (м. Ясинувата) та Сашко Курбацький (с. Терни, краснолиманського р-ну), Валерія Харленко (м. Донецьк) прочитала Шевченкове «Не називаю її раєм», Ганнуся Бердиєва (м. Дружківка) – уривок з нарису Миколи Янка «Ми - діти степу», а Світлана Муравльова – свій вірш, присвячений Т. Шевченку. Зазвучало на Донеччині українське слово! Чи не за це загинув Олекса Гірник?

запальний танок, віртуозно виконаний катрусею Троценко (м. Ясинувата) змінив вигляд дитини. Перед нами постала дівчинка, що знає як не пихато, а гідно себе подати. Відомо, що Василь Стус міг поглядом не дозволити принизити себе. Як це важливо навчитися не втрачати людської гідності за будь-яких обставин. Але ж то було не останнє диво. Коли Ніді Сінгла (м.Донецьк) блискавкою пронеслася у вихорі гімнастичних вправ, зал завмер і вибухнув оплесками, дізнавшись, що Ніді в свої 10 років має 3-й дорослий розряд з художньої гімнастики.  Присутні  могли ознайомитися з новою кімнатою музею, призначення якої  - розміщення орнаментів вишивок проекту «Пам'ять на життя».   В цієї залі негайно почалася робота.

Дослідження, проведені музеєм «Смолоскип», по вивченню причин самоспалення в різних країнах, привели до висновку, що Василь Макух перший у світі пожертвував життям заради національної ідеї. в Україні його послідовник – Олекса Гірник. Їх подвиг прославили піснями посестри з Союзу українок Надія Ніценко та Алла Роздобудько, а «Величальну пісню» вже підхопили всі присутні.

Слава Україні! Героям слава!

Віктор Тупілко, голова ВГОІ «Чорнобиль-Допомога»
Людмила Огнева, голова Донецького відділу Союзу українок

Russia's Patriarch Kirill in furore over luxury watch & blames sloppy Photoshopper

TOP

image
Patriarch Kirill: I will show you "mixed-up layers".
Putting me, a holy man, to shame..
.

“Bandits and Thieves in Ukraine” Briefing paper Feb 5, 2011

image Walter Derzko

Patriarch Kirill’s real name is Gundaiev. His career -a Church bureaucrat, and notorious opponent of the reconciliation of different branches of Christianity. All his activities are geared to establishing the dominance of the Russian Orthodoxy in Ukraine. Formerly, he was the leader of the foreign relations department of the Moscow Patriarchy. Under his leadership at foreign relations, the Russian Orthodox Church became a significant player in the markets of imported alcohol and tobacco in Russia (using tax-free regimes), and an chief oil exporter. Kirill is close to the Medvedev family.The Patriarchy, under Kirill’s lead, has traceable connections to business interests of Medvedev's wife, Svetlana, through the St.Petersburg based « Eurofinance » investment company. Under the new regime in Ukraine, the Moscow Patriarchy had engaged in aggressive property grabs in Ukraine, including taking over museum buildings, closing shelters for handicapped and disabled, and in the construction of church residence buildings on historic sites, where any construction is banned by law. Personal wealth is unknown, but it is well known that he lives a lavish lifestyle, wears expensive US$ 50,000 watches, and rides in luxury cars.

Walter Derzko is Executive Director of Strategic Foresight Institute, (SFI) Toronto

Kremlin is trying to hush up the scandal with Patriarch Kirill
http://www.day.kiev.ua/226527

Як ми революцію робили

TOP

http://ukrinteresy.com.ua/top/sashko-polozhinskij-yak-mi-revolyuciyu-robili-pershokvitneva-kazochka/
09/04/201

image Сашко Положинський

Вирішили ми з хлопцями зробити революцію. Дуже вже нас дістало все те неподобство, що в країні коїться. Домовилися зустрітися в найближчу суботу, щоб обговорити плани дій, накреслити основні напрямки та визначити потенційних союзників. В п’ятницю ввечері один повідомив, що дружина захотіла їхати в гості до тещі, тож його на зустрічі не буде. В суботу зранку зателефонував другий і сказав, що терміново викликають на роботу, тож, на жаль, мусить працювати. До третього довго-довго телефонували, врешті він таки взяв трубку і ледь живим голосом повідомив, що вчора трохи загуляв, додому приповз оце щойно зранку, тому до жодних зустрічей не придатний. Так ми й не зустрілися, тож довелося все перенести на наступні вихідні.

Наступними вихідними історія вийшла трохи інакша, але вже з іншими причинами. Через вихідні вже я не зміг, а ще через вихідні було якесь там важливе зібрання інших революціонерів, на яке нас також офіційно запросили, тож ми туди і пішли. Там всі багато говорили, але таке враження, що кожен про своє. Ми тако трохи послухали, а потім і собі взяли слово від нашої, так би мовити, фракції. Слово дали мені, я коротко і ясно сказав приблизно те ж саме, що до мене говорили всі інші, тому мій виступ нічим не відрізнявся від виступів усіх попередніх. Коли ми обговорили всі проблеми й вирішили, що потрібно такі зустрічі організовувати регулярно, зайшла господиня та чемно запросила нас усіх до столу. Стіл був доволі щедрим, як виявилося, і ми, в перервах між закусками, немало випили, проголошуючи вишукані тости героїчно-патріотичного спрямування. За одну тільки Україну пили разів з п’ять, та все стоячи, та з дружними воланнями “Будьмо! Гей!”.

Наступні революційні зустрічі не дали нам змоги помітно просунутися далі в досягненні нашої такої святої та шляхетної мети. Вирішили, що для успіху нашої справи, маємо створити організацію. Спочатку довго сперечалися, чи це має бути партія, чи рух, чи фронт, чи просто об’єднання громадян. Думки розділися, тому остаточне вирішення питання відклали на потім. Стали вигадувати назву – і тут така біда! Зрозуміли, що всі більш-менш пристойні назви вже так чи інакше використані, тому маємо або вибирати щось не дуже влучне, або шукати якусь цікаву абревіатуру. А поки нічого не знайшли, домовилися й це питання також відкласти на потім.

Хтось запропонував обрати лідера. Відкритим поіменним голосуванням… Відкритим поіменним голосуванням вирішили не зловживати, тому кожен написав ім’я того, кого вважає кращим кандидатом в лідери, скрутив папірець у трубочку та вкинув її до капелюха, який навмисно приніс із собою якийсь ковбой. Коли підбили результати голосування, з’ясувалося, що імен вписано рівно стільки, скільки людей присутньо на зібранні. Порадившись, мудро вирішили не загострювати ситуацію, питання тимчасово закрити, аж до того моменту, коли потенційний лідер проявиться сам, в процесі підготовки нашої видатної революції.

Постало нове питання – якою ж та наша революція має бути: збройною чи мирною. Оскільки на інше ключове питання – “Де взяти зброю?” – ніхто відповіді не мав, вирішили, що революція буде мирною. Щоправда, один радикал таки протестував, кажучи, що одну мирну ми вже мали і пшик з того вийшлов, треба збройну, бо поки не проллється кров з нашого та з ворожого боку, ніхто нашої революції не боятиметься та не поважатиме. Ми запропонували йому хай свою кров проллє просто тут і просто зараз, а ворожу сміливо може піти пролити завтра зранку. Однак він на це не погодився, стверджуючи, що він значно більше користі принесе революції, не проливаючи свою кров, а керуючи процесом. Коротше кажучи, заспокоївся він лише тоді, коли ми переконали його, що все одно зброєю користуватися, як слід, не уміємо. А ті, хто більш-менш вміє, знаходяться або в армії, або в міліції, або в якихось охоронних структурах, які охороняють усіх отих від усіх нас.

Далі постало питання – з ким об’єднуватися? Відповіді на нього ми поки не знайшли, зате чітко визначили список тих, з ким не об’єднуватися ніколи, нізащо, за жодних обставин! Список вийшов доволі таки вагомим, тож ми були горді з того, що хоча б у чомусь результату досягли, хай це навіть і результат від протилежного. Тепер ми точно знаємо, кому немає місця у наших, таких героїчних, революційних рядах!

Але наші важливі розмови тривали. Ми мусили визначити, які кроки маємо зробити у досягненні своєї високої мети. Пропозицій було безліч – від виходити на вулиці, перекривати рух і ставити наметові містечка, до захоплювати вокзал, пошту, телеграф… Перепрошую, до захоплювати Верховну Раду, Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Коли ж прикинули, скільки народу потрібно, щоб усе це вдалося, а міліція, з усіма своїми спецпідрозділами, нічого не могла би вдіяти, почали думати, де ж стільки народу взяти. Думали-думали, й нічого путнього не придумали. Коли ж хтось несміливо запропонував, може варто підключити когось зі списку неприєднуваних, його назвали зрадником, шпигуном і сексотом, та швиденько самого до того списку вписали.

Зрозуміли ми з хлопцями, що з цими революціонерами діла не буде, тож вирішили знову відділитися і все почати спочатку – знову самостійно. Після кількох невдалих спроб таки вдалося всім разом зібратися в один із вихідних днів. Зібралися, швиденько поговорили, з’ясували всі питання та розставили крапки над “і”. Знали, що будемо робити, як будемо робити, з ким будемо робити. Знали, кого і як покараємо, кого на яке місце призначимо і які повноваження дамо. Знали, як будемо ламати існуючу систему і яку систему збудуємо навзамін. Знали, скільки років триватимуть реформи і якими засобами знайдемо підтримку в людей. Не знали тільки одного – коли ж розпочати?

На дворі – грудень. Початок зими, кінець року. Хо-о-ло-о-дно-о-о… Мерзнути не хочеться нікому! Ще й ось-ось почнуться довжелезні свята – яка вже там революція? Призначили початок на весну.

А весна прийшла – великий піст принесла. Сонечко визирнуло, пригріло трохи – і погуляти хочеться, і городи садити пора. А там далі – Великдень, писанки, смако-о-та-а-а! Ні, не будемо робити революцію навесні – от хай-но літо прийде!

Літо прийшло і сонце – як почало пекти! Яка революція в таку спеку?! Ні-і-і-і! Давай на море, на озера – до води! А скільки класних фестивалів усюди! А канікули й відпустки треба відгуляти? А День Молоді-Конституції-Прапора-Незалежності-Міста-Шахтаря треба відсвяткувати? А там і урожай збирати час… І взагалі – всі революції у нас завжди починалися восени! О!

Аж ось і осінь. Та-а-ак, на початку повставати поки не будемо. Ото зберемо врожаї, втягнемося в учбовий процес, догуляємо свята та весілля, а на Покрову – як дамо! Знову ж таки – символічно! І Козацьке Свято, і День Повтанської Армії – саме воно!

А на Покрову, як назло, – холод-прехолод і сніг з дощем… Бр-р-р-р-р!… Хай-но оця хляґа трохи підмерзне – ну не йти ж нам до перемоги революції по воді! От хай вже зима прийде – от тоді!…

Ну, зрештою, знайшли ми з хлопцями оптимальний варіант: створили сторінку на Фейсбуці й чекаємо, поки назбирається мільйон лайків. От як тільки назбираємо – так одразу й почнемо!

Злочин і кара

TOP

Грішний годинник Патріарха Кирила - Відео

image
Кирил: "Я тобі покажу "'переплутав верстви'. Мене, святого людини, так зганьбити..."

Дорогий годинник патріарха Кирила потрапив до центру уваги блогерів російського інтернету, після того як вони виявили на офіційному сайті Патріархії фотографію, де на руці ієрарха немає годинника, але при цьому він віддзеркалюється на лакованому столі. Скандал призвів до того, що прес-служба Російської православної церкви мусила вибачатися перед користувачам сайту за "безглузду помилку" фоторедактора.

Блогери виявили на сайті РПЦ фотографію, де з руки московського патріарха Кирила стерто годинник, але залишилося його відображення.

Інтерв'ю Патріарха Кирила відомому журналісту Володимиру Соловйову як це не прикро дозволяє впіймати Святішого на брехні. http://blogs.pravda.com.ua/authors/tkach/4f7d84bf417b6/

$30,000 watch vanishes up ROC church leader's sleeve

TOP

image
A Breguet watch on Patriarch Kirill I, left, vanished in a doctored photo, but its reflection
on the table remained. The Russian Orthodox Church Web site later restored it.

image
Another version

http://www.nytimes.com/2012/04/06/world/europe/in-russia-a-watch-vanishes-up-orthodox-leaders-sleeve.html?_r=1&ref=global-home
April 5, 2012

Michael Shwirtz

MOSCOW — Facing a scandal over photographs of its leader wearing an enormously expensive watch, the Russian Orthodox Church worked a little miracle: It made the offending timepiece disappear.

Editors doctored a photograph on the church’s Web site of the leader, Patriarch Kirill I, extending a black sleeve where there once appeared to be a Breguet timepiece worth at least $30,000. The church might have gotten away with the ruse if it had not failed to also erase the watch’s reflection, which appeared in the photo on the highly glossed table where the patriarch was seated.

The church apologized for the deception on Thursday and restored the original photo to the site, but not before Patriarch Kirill weighed in, insisting in an interview with a Russian journalist that he had never worn the watch, and that any photos showing him wearing it must have been doctored to put the watch on his wrist.

The controversy, which erupted Wednesday when attentive Russian bloggers discovered the airbrushing, further stoked anger over the church’s often lavish displays of wealth and power. It also struck yet another blow to the moral authority of Russian officialdom, which has been dwindling rapidly in light of recent scandals involving police abuse, electoral fraud and corruption.

Aleksei Navalny, an anticorruption crusader, called the episode “shameful,” and bloggers gleefully ridiculed the church as hypocritical.

The church, after removing the doctored photo, blamed photo editors in its press service for the “technical mistake.”

“A gross violation of our internal ethics has occurred, and it will be thoroughly investigated,” the church said in a statement. “The guilty will be severely punished.”

It is not likely that the apology will end the debate about the watch or dampen the increasingly barbed discussions of the church’s role in Russian society. Over the past decade, the church has grown immensely powerful, becoming so close to the Kremlin that it often seems like a branch of government. It has extended its influence into a broad range of public life, including schools, courts and politics. Patriarch Kirill publicly backed Vladimir V. Putin in last month’s presidential election.

Recently, church officials stoked the ire of Russian liberals by seeking the imprisonment of members of a female punk rock group who held an impromptu concert inside Moscow’s main cathedral in February to protest the church’s political ties. Three members of the group are now in jail awaiting trial.

Then there is the question of the church’s wealth. Russian bloggers have published rumors that the patriarch has a large country house, a private yacht and a penchant for ski vacations in Switzerland, though none of this has been proved.

The watch, on the other hand, has been an object of fascination for years, and there is little question of its existence. It was first sighted on the patriarch’s wrist in 2009 during a visit to Ukraine, where he gave a televised interview on the importance of asceticism.

A Breguet watch “is virtually a sine qua non of any depiction of the aristocracy, the bourgeoisie or, quite simply, a life of luxury and elegance,” the company says, noting that its products have been worn by Marie Antoinette and Czar Aleksandr I and cited in works by Dumas and Hugo.

Coincidentally, the patriarch addressed the watch issue on Sunday, three days before the photo-doctoring scandal hit the blogosphere, in an interview with a prominent Kremlin-friendly television journalist, Vladimir Solovyov.

After the rumors about the watch began appearing, “I started looking for it out of interest and horror,” Kirill said, according to Mr. Solovyov, who conducted the interview off camera and related the patriarch’s comments.

Sorting through gifts he had received over the years, the patriarch discovered that he did indeed own the Breguet, Mr. Solovyov said. But he insisted that he had never worn it and said he suspected that any photos of him wearing it had been altered with Photoshop.

Watches, particularly those of the high-end Swiss variety, have been problematic for the Russian authorities. Many officials have come under fire after being photographed wearing timepieces with price tags far exceeding their annual salaries. Vladimir Resin, a former deputy mayor of Moscow, was once photographed wearing a DeWitt, the Pressy Grande Complication, reportedly worth more than $1 million.

But the patriarch has presented himself as the country’s ethical compass, and has recently embarked on a vocal campaign of public morality, advocating Christian education in public schools and opposing abortion and equal rights for gay people. He called the girl punk band protest at the cathedral “sacrilege.”

While Americans are used to hearing public positions on social issues from religious leaders, they were novel here, and they leave Patriarch Kirill and the church vulnerable to criticism, said Aleksei Makarkin, a political analyst who has written about the church.

“Now, the church has lost its symbolic immunity,” Mr. Makarkin said. “People will now say it has become the same as any other government structure.”

Russia’s often acerbic bloggers reacted to the scandal with something approaching glee. Bloggers have been uploading their own altered photographs of the patriarch to the Web, including one in which he has been erased and only the watch remains.

“The church can, of course, inspire fear or evoke respect, and even make mistakes,” Vladimir Varfolomeyev, a prominent liberal commentator, wrote on Facebook. “But it cannot be funny. Before our eyes we are witnessing the destruction of this institution.”

The Rev. Vsevolod Chaplin, a senior church cleric, played down the episode. In a telephone interview, he said that the controversy over the watch was distracting attention from more serious questions, like “the borders of artistic freedom and the meaning of the Gospels today.”

“Tomorrow, they will be talking about what kind of glasses the patriarch wears,” Father Chaplin said.

Відгук про оттавську конференцію і про “Виборчий шабаш донецьких відьмаків”

TOP

Дивуюся: прикро, але сама еПОШТА, а разом з нею  діаспора не хочуть глянути правді в очі на ситуацію в Україні, на головну причину всіх негараздів, відсутність єдності титульної нації, єдності української більшості  в суспільстві. Це з цього ми маємо виходти в рекомендаціях, як  зійти з роздоріжжя. Натомість  на конференції в Канаді про цю болючу проблему ніхто і не згадав [ тут ] . Не згадав слова Т. Шевченка "Обніміться, брати мої". Не згадав про справу А. Пoгрібного і багатьох інших, які кликали  і кличуть до правди. Натомість, слухали тих із України, хто кинув націю на роздоріжжі.

Не об'єднати опозицію і мати  єдиного кандидата має кликати діаспора, а шукати нових людей, здатних працювати на єдність нації, а нинішніх попросити зійти з політичної сцени. Приклад "Свобода", добре, що не  побоялися сказати правду  про неї [ тут ]. Вкотре, ось про що має нагадувати діаспорі, СКУ еПОШТА. Що заважає?

Додам: як вирішити мовне питання, мовну проблему єдину, поширення рідної мови серед українців за наіональністю, дав вичерпну відповідь А.Погрібний, якого чомусь не знає і не шанує діаспора. Знову, Чому?

З повагою щиро
Леонід Пінчук
Україна

Archbishop Emeritus Michael Bzdel CSsR, 1930-2012 TOP

image

Winnipeg, Manitoba - It is with great sadness that the Ukrainian Canadian Congress learned of the passing of His Grace, Most Reverend Michael Bzdel CSsR, Archbishop Emeritus of Winnipeg on Tuesday, April 3, 2012 at the age of 81. 

Archbishop Bzdel was born on July 21, 1930, in Wishart, Saskatchewan. A member of the Eastern Church branch of the Congregation of the Most Holy Redeemer (Redemptorists), he was ordained a priest of the Ukrainian Catholic Church on July 7, 1954; appointed Ukrainian Catholic Metropolitan Archeparch of Winnipeg by Pope John Paul II on December 29, 1992; and ordained to the episcopate on March 9, 1993, in Sts. Vladimir and Olga Cathedral, Winnipeg. His resignation as Ukrainian Catholic Archeparch of Winnipeg and Metropolitan of Ukrainian Catholics in Canada was accepted by the Holy Father in January 2006 after attaining the age of 75 years.

Funeral Services will be held in Winnipeg on Wednesday, 11 April 2012, at 7:00 pm at Sts. Vladimir & Olga Cathedral and on Thursday, 12 April 2012, at 10:00 am at St. Joseph's Church, with the Divine Liturgy and concluding rites, followed by burial at Holy Family Cemetery.

The Ukrainian Canadian community in Winnipeg and Canada at-large has suffered a great loss with his passing.

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент
Diana Merezhko
-- correspondent


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
John Heron
Ihor Prociuk

ePOSHTA acknowledges the technical support of www.eposhta.com in the production of the ePOSHTA Newsmagazine.