If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

Українці пишуть листа Князю межигорському

image


The OUN flag in Moscow
Прапор ОУН у Москві

image

Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) flag (with trident) shown during
CTV (Canada) newscast February 4 of Moscow demonstration "Russia without Putin".

Прапор Організації Українських Націоналістів (ОУН) видно підчас телепаредачі
на телемережі CTV (Канада) серед демонстрації "Росія без Путіна" в Москві.



February 9 лютого 2012
Vol.13 No. 3
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Editorial

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Through moral regeneration to victory for the opposition
  Редакційна Сторінка
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Проводові СКУ: від гасел до конкретних справ!

  Focus
               Sponsored by:
               image
               Currency Exchange • Money Transfer
                Toronto • North York • Oakville/Mississauga

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

List of officials involved in rollback of democracy in Ukraine. Candidates for denial of travel visas to the west

Russian, Soviet nationalism is the biggest threat to democracy, ethnic stability in Ukraine

Man on a mission: Bill Browder vs. the Kremlin
Pace resolution: Sanctions without repercussions?
Media censorship and controlling freedom in Ukraine
  Фокус
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
Спецоперація доказує влада платитъ гроші за вихід з опозиції

В Інтернеті з'явився список політиків, яким може бути заборонено в'їзд до США та ЄС

Мережі й глиняний колос: перша велика тріщина режиму Януковича

Гастроль з наперстком
Угода опозиції про спільні дії: Крок до об'єднання чи порожнйя декларація?
Резолюція ПАРЄ: Із санкціями, але без наслідків?
  Viewpoint
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
Casus Vynnychukus and freedom of speech
Who's Afraid of Yulia Tymoshenko?
Helping Ukraine's democracy: Some ideas
Names in the News: PACE, Pshonka and Khoroshkovsky
  Незалежний Погляд
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
Відео-музична імпровізація "МЁРЗНЕТ ДЕВОЧКА"
Віталій Портников на Polit Club. Влада: Вони тут остарбейтері кримінального типу - ВІДЕО
Гра в «Конституційну Асамблею»
Олег Соскін: Головна задача на 2012 рік – відправити на звалище кланово-олігархічний владний прошарок
Шаповал: хоч що роби з КС, буде як пересування меблів у борделі
Час дякувати Богу за шанс на перемогу
  Call to Action
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Free Yulia Tymoshenko! Why Tymoshenko must be free

Support Alliance for Democracy in Yulia Tymoshenko for Nobel Peace Prize
Canada: Vote for Borys Wrzesnewskyj online
Please help however you are able to...
  Заклик до дії
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
Запам'ятаймо їх: Політичним покидькам – політичне кладовище
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Chicago: Paintings by Volodymyr Voroniuk -- Feb. 3 - 26
Toronto: Round table discussions on international education – Ukraine & Canada – Feb. 13
Toronto: Pysanky - Then & Now -- Feb. 24 -29 (Registration Feb. until 20)
Philadelphia: 120th will anniversary of Patriarch Slipyj - Feb. 25-26
Toronto: Kobzar Literary Award ceremony & dinner -- Mar. 1
  Події

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Київ: Виставка - Від Трипілля до сьогодення -- до 12 лютого

Toronto: Круглий стіл з питань міжнародної освіти - Канада і Україна - 13 лютого
Торонто: Твори Богдана Вандяка - Вечір українського письменства -- 17 лютого
Торонто - Писанки - Колись і тепер -- 24 -29 лютого (Реєстрація до 20го)
Торонто: Фільм - Двері Лемківщини - 25 лютого
Філядельфя: «День Патріярха 2012» -- 25-26 лютого
  Current Affairs

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

ICSU letter to Senate Foreign Relations Committee re letter by Ukraine's Ambassador to U.S.A.

UWC Calls on Ukrainian authorities to stop debate on draft law on oil and gas industry reform

Eugenia Tymoshenko meets with representatives of Ukrainian American community

Yvan Baker former president of UCC Ontario & V.P. Ontario Liberal Party looks back and ahead - AUDIO

UWC calls on Ukrainian government to ensure erection of Taras Shevchenko monument in Vinnytsia

A Russian Awakening: Dissident aims to rally masses against Putin regime

Protesters throng frozen Moscow in anti-Putin march. United Russia issues anti-'orange scenario' statement
Prime Minister Vladimir Putin's article for Nezavisimaya Gazeta
Russia: In search of a ‘transitional’ president
Russian expat invasion of Cyprus also has sinister overtones
  Сучасні Пoдії

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Лист Світової Конференції Українських Державницьких Організацій до представників Комісії закордонних відносин при Сенаті США
Пайфер: США та ЄС варто подумати над "чорним списком" українських чиновників
СКУ закликав владні стурктури України припинити розгляд законпроекту про реформування нафтогазового комплексу
СКУ закликав владні структури України забезпечити спорудженні пам'тника Тарасу Шевченку у Вінниці
Непідшиті, старесенькі ...
Заклик "Путіне, іди" вивісили біля Кремля
У Москві сотні машин виїхали на акцію "За чесні вибори"

Про революцію в Росії заговорили вищі чиновники і Кирило

Путін програє нтернет війну -ВІДЕО
Російське економічне диво. Фінансові досягнення Путіна перекривають статки усіх багатіїв планети
  Arts & Letters

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Kobzar Literary Award: Promoting our Canadian Ukrainian Legacy
Stolen Taras Shevchenko statue returned after 10 years
  Культура

Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Музейний заколот
Карта України

Мінкульт проти прикордонників! Врятувати музей

  Ukraine & the World
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

Ukraine at a crossroads: What's at stake for the U.S. and Europe? - US Senate Testimony - VIDEO & Text

Ukraine MPs disrupt Yanukovich's speech at opening of 10th parliamentary session - VIDEO
Economic Freedom report on Ukraine
Ukraine: on the brink again?
Yanukovych awaits a third term or a third sentence

Agreement of opposition on join actions: A step toward unity or empty declarations?

Court in Ukraine gives nod to use of Soviet symbols alongside Ukrainian
  Україна і Світ
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
 

 

Опозиція зіпсувала Януковичу виступ у Раді - VIDEO
Резолюція ПАРЄ: які санкції загрожують українській владі

Юлія Тимошенко: закликаю побачити всю небезпеку конституційних авантюр Януковича

Новопризначений міністр оборони бив БЮТівців кріслом у парламенті
Європа перестала давати Україні гроші через Клюєва?
Янукович про Тимошенко європейцям сказав одне, журналістам – інше
Луценка лишили під арештом попри заклики ПАРЄ
Конституційний суд засекретив інформацію про статки чиновників?

Я вийшов з "Нашої України"

Найбільші опозиційні партії вирішили бойкотувати роботу Конституційної асамблеї
Генпрокуратура пригрозила опозиціонерам кримінальною відповідальністю
Переслідування громадянського суспільства в Україні в 2011 році - частина 1

Розвідка США: Україна дедалі більше наближається до авторитаризму Януковича

  Суспільство
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
Письменника Винничука підтримали "мазохістичним" флеш-мобом
Фонд Демократичні ініціативи: Громадянське суспільство 2012: пливемо на Титаніку - ВІДЕО
Українська жінка й німця на козака перетворить - ВІДЕО
  А король таки голий!
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
"Убий Підаєв # аса": Вірш який дуже зацікавив Генпрокуратуру. Читає автор. + ВІДЕО
  Релігія
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
В УПЦ КП вважають, що відбулося рейдерське захоплення Московського патріархату
На місце Володимира готують митрополита, який порівняв Львів з Чечнею
  From Our Mailbox / Blogbox
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).
Stop discrimination against Ukrainian tourists in Austria
  Вічная Пам'ять
Link to a story by clicking on its down-arrow ( ).

У Коломиї помер дисидент і письменник Дмитро Гриньків


Through moral regeneration to victory for the opposition TOP

It cannot be true that Ukraine’s national elite does not feel a profound shame from awareness that a convicted criminal rules Ukraine. It cannot be true that the Ukrainian world community is not aware that our descendants will despise the generation of Ukrainians who voted for a convicted and imprisoned mug from Donetsk and helped him to get into the trough of power. Indeed, today’s Ukraine has disgraced itself, one of the worst instances of  shame in its millennial history!

Description: ::Satire:Yanukovych - satire:8497ti-1c-Yanuk+former presidents.jpg
"так-так, хто тут у нас ще не відпрацював дачку у Кончі?!"
“Well-well, let’s see! Who has not yet worked off  his summer mansion in Koncha?!”

It is true that every small ataman’s aspiration to power has always won over the interests of the nation; that is why we, Ukrainians, have not had our own state for centuries. However, even the smallest of atamans who have quarrelled among themselves incessantly, have never come from the criminal milieu. (By the way, in the old and moral times thieves were not only put in the pillory stocks publicly and subjected to corporal punishment; they were forever banned from society as outlaws). Alas, in present Ukraine everything is in reverse: the despicable banditry has impudently invaded the highest levels of power and is conducting its pestilential corruption fete.


It is true that historically Ukraine has been torn into pieces, has felt on her skin the scorching whip of invaders. But even then, when she was subjugated, Ukraine was not ruled by the scum of society. Some will say that this was precisely the case during the first and the second Soviet regime. We think not, because even in that Soviet society, ideologized to absurdity, power was not taken over by the criminal brotherhood. At least, this is how the older generation of Ukrainians remembers the Soviet Union.

Such an approach to power had been practiced for the past almost twenty years, that is up to the time when amorality and corruption had not blighted Ukrainian society. The moral degradation accelerated during 2005-2010, triggering a nation-scale catastrophe. It happened in 2010, when Ukraine bowed before a convict nicknamed “Yob”. However, in that ill-fated year we, Ukrainians, could have prevented the Donetsk Mafiosi from acceding to power. We could have if we had followed principles of morality instead of flowing with the anti-Ukrainian, grimy current.

On the eve of the last presidential election the average Ukrainian could have hardly imagined the horrors that the coming to power of the brotherhood of the criminal, transnational clan would bring. First of all he could not imagine how an insatiable craving for material wealth of members of Party of Regions will in time cross any reasonable limit, to the point of exhibiting pathological traits. Could anything good be expected from the Donetsk lumpen mob that used to tear fur hats off the heads of men in public washrooms? A propos, a Ukrainian proverb comes to mind: a pot must smell from what has been cooking in it. Here we have an objective confirmation of folk wisdom: the corrupt transactions of the Donetsk bandit formations astound with their scope and undisguised cynicism!

It is still hard to believe how a journalist, a writer or any self-respecting public figure can call a chief Donetsk Mafiosi “President of Ukraine”! A true leader of a country protects national interests, cares about the well-being of its citizens, and has, after all, an unblemished authority. This could not be said about the present convict-turned President who, plying his acquired criminal skills, together with his entourage bleeds Ukraine white! However, no matter how hard he tries to dress up like a grandee, to decorate with plebeian luxury the stolen historical complex of Kyiv – Mezhyhiria, no matter whether he wears ostrich-leather shoes and sits on a golden toilet bowl … for any decent person Yanukovych is and will forever remain a paltry criminal. No more than that.

What can be done? The answer is: the present blight in the form of voracious gangsters-locusts can be overcome only through an honest dialogue between politicians of the opposition and voters, through a mutual respect for public morals, through the involvement in the electoral process of millions of individuals with open faces - not covered by masks. This is the only way to throw this gang of Mafiosi out of long-occupied offices.

We should, nevertheless, name the main reason why the Donetsk Mafiosi clan came to power. They did so because of the moral crisis in Ukrainian society, first of all in the echelons of power; and also because of the repeated venality of voters.

It is clear that the catalyst for Ukraine’s slide to the bottom of moral corruption was Viktor Yushchenko who unfortunately proved to be a thoroughly hypocritical and corrupt individual with an insatiable thirst for personal enrichment. 

Description: ::Satire:Yanukovych - satire:8497ti-1c-Yanuk+former presidents.jpg

They will lead us to where we send them.

It is under his presidency that the political corruption within the Verkhovna Rada became a threat to the national security of Ukraine. It is he who by his amorality, by his dirty arrangements behind the scenes precipitated the corruptibility of some leaders of the opposition of that time. It is he who triggered the domino effect in the nation: the general decline of morality and of accountability before society, which subsequently led to the expansion of the Party of Regions faction thanks to the massive selling and buying of politicians of the opposition, so-called carcasses. It is he, the “messiah”, who became the gauge of the betrayal of national interests, of political shamelessness and corruption.

Today, taking into account the negative experience of the past, the opposition must set for itself a high moral standard and act according to this standard throughout the next nine months, including the 2012 election campaign. This means that the opposition must convince Ukrainian voters of their morality, honesty, integrity, and sincerity.

Thus far, we have not observed this. Alas, today’s disillusioned, Ukrainian society trusts no one. Mostly it resembles an ostrich that hides its head in the sand all the time. The recent celebration of Ukrainian Unity Day in Kyiv on Sofia Square confirms this thesis. How many people attended this celebration? Slightly over five thousands! Yet the population of the capital of Ukraine is 2, 8 million! Such a scant number of participants attests to an extreme indifference and apathy of the most active part of Ukrainian society. Notably, internally they are in opposition to the power of the Donetsk realm, bur for the time being only in their own kitchens. This is a signal for the current opposition! Politicians of the opposition should work on bringing back citizens to! They should start working immediately, since time is unrelentingly running out.

Soon the civil society of Ukraine will undergo a very serious test of its maturity: its invovlvement in the 2012 parliamentary elections. According to competent forecasts, the opposition has a real chance to win a majority in the Verkhovna Rada. Heartening news was the consolidation of the anti-regime forces that signed an “Agreement on common actions of the United Opposition of Ukraine”! However, it rests with the society to support the oppositional political forces in all parts of Ukraine, because only the victory of the opposition in 2012 election will bring the prospect of a better future for Ukraine and all its citizens.

ePOSHTA

Проводові СКУ: від гасел до конкретних справ! TOP

Про нездатність діаспорного проводу виробити стратегію, зрештою, хоч би тактику відстоювання національних інтересів, прав людини тощо в Україні неодноразово писала наша інтернет-газета еПОШТА.

Отже в контексті останнього хочеться побіжно зупинитися на двосторінковому опусові (!!!) про Президента СКУ Е. Чолія, присвяченому його нещодавнім поїздкам: «Президент СКУ взяв участь у VІІІ Конґресі Українсько-Бразилійської  центральної репрезентації», «Подорож Президента СКУ до Арґентини» (тижневик «Гомін України», 24.01.2012).  Зазначимо, що фотосесія Президента СКУ складалася аж із 14 світлин, серед яких: «Є. Чолій виступає на VІІІ Конґресі УБЦР», «Є. Чолій з молоддю СУМ на оселі «Веселка», «Виступ Є. Чолія на телепрограмі ...», «Є. Чолій з членами «Просвіти», «Є. Чолій виступає в культурному центрі мерії Буенос-Айресу», «Зліва: д-р П. Лилик та Є. Чолій» і т.д. Утім, ми щиро прагнули відшукати в газетно-словесній повені доказів потреби такої обширної публікації про чергове турне Президента СКУ.  Але не знайшли, бо дієслова разом із окремими іменниками на кшталт «здійснив подорож», «узяв участь», «виступив з промовою», «закликав українців», «оглянув зворушливий фільм», «зустрівся з головою...», «схилив голову перед пам`ятником Тарасу Шевченку» і т.д. самі говорять за себе. Що це?! Чи не той же затхлий дух із недалекого тоталітарного минулого?!  

Саме тут, у концентрації головного очільника СКУ на унікальності власної персони, слід шукати причини прорахунків, недотягнень існуючого проводу СКУ. Позаяк проблема СКУ, передовсм, криється у відсутності сильного й толерантного менеджера, який працював би колеґіально, вмів би заохочувати підлеглих до пошуку вартісних рішень і розв`язок, а не усував би найактивніших із найважливіших ділянок праці. І не дивно, що в СКУ досі немає потреби на свіжі обличчя, нові ідеї, а лишень час від часу перетасовується колода старих, забронзовілих облич.

Ну, а що ж до діаспори, то вона ніби перебуває в стані тривалого гіпнозу. Бо, мабутъ, ніхто крім еПОШТИ не реаґує на неадекаватні дії СКУ, зокрема на розгром Президентом СКУ Е. Чолієм Комісії людських і громадянських прав СКУ. Найгірше -  оголеною залишилася ділянка правозахисту переслідуваних в Україні за національною й політичною ознаками. Таких нині сила силенна!

А тим часом проблема відсутності праці в правозахисній царині невпинно насувається на СКУ: передача у вічне користування Печерської Лаври кремлівським попам, захоплення парафій УПЦ КП московськими батюшками-бандитами, адміністративне перебирання національних святинь-музеїв вислужниками антиукраїнського режиму, звуження до мінімуму україномовного інформаційного простору, масове знищення україномовних шкіл, нова хвиля русифікації через введення російської мови у вище й середнє шкільництво, а також у дошкільні заклади, ліквідація Інституту національної пам`яті, знищення багатьох українських патріотичних осередків шляхом відмови в орендуванні комунальних приміщень і т.д.

Однак у всіх, м`яко кажучи, недотягах у роботі СКУ вражає єдине: ворожа наставленість нашого проводу до проблем культурно-освітнього центру Харківського міського товариства «Спадщина». Зазначимо, що асоційованими членами «Спадщини» були Фонд національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича, Харківська крайова організація Спілки Української Молоді, редакція газети «Український простір», Харківське міське товариства «Спадщина», Харківська молодіжна патріотична організація «Сокіл», Асоціація захисту історичного середовища та ін. Окрім того, при «Спадщині» багато років функціонували єдині в Харкові недержавні курси української мови, школи журналістики, курси відеозйомки та відеомонтажу, краєзнавчі та катехичні студії, студії для розвитку дітей, громадська бібліотека, студії гри на бандурі тощо. Усі вони вели неоціненну працю, спрямовану на відродження українського духу на Слобожанщині та становлення громадянського суспільства.

Перипетії українського культурно-освітнього центру «Спадщина» розпочалися тоді, коли внаслідок надуманих причин її згідно з рішенням суду стали виселювати з відремонтованого за власні кошти комунального приміщення.

Півтора року тому асоційовані члени «Спадщини» звернулися з відкритим листом до Президента СКУ Е. Чолія з просьбою допомогти відстояти орендоване ними приміщення (читати тут). Тоді йшлося виключно про моральну підтримку! До редакції еПОШТИ надійшов проект звернення з цього приводу до Президента України, підготовлений Комісією ЛГП СКУ на замовлення канцелярії Президента СКУ Е. Чолія. Мета звернення: запобігти виселенню «Спадщини», тобто знищенню потужного осередку українськості в одному з найбільше зрусифікованих реґіонів України. Ну, а що ж п. Е. Чолій? Просто зіґнорував крики помочі очільників «Спадщини».

Ситуація зі «Спадщиною» переросла вже в трагедію, коли у вересні минулого року майно асоційованого членства «Спадщини» просто на вулицю  брутально викинули представники міліції та невідомі цивільні.

А незабаром очільники «Спадщини» звернулися до проводу СКУ вже з просьбою про матеріальну поміч (останній відкритий лист «Спадщини» до Президента СКУ Е. Чолія можна прочитати тут). Мова йшла про погашення заборгованості за декілька місяців за винайм приватного приміщення. У свою чергу звернення й телефонні дзвінки поступили від «Спадщини» й у редакцію еПОШТИ.

З метою надання вкрай потрібної матеріальної помочі «Спадщині», а також захисту її від неправедного суду наш кореспондент Марта Онуфрів, за дорученням редакції, звернулася до генерального секретаря СКУ Стефана Романіва, проводу Ліґи Українців Канади (ЛУК), Українського Конґресового Комітету Америки (УККА), Світової Конфедерації Українських Державницьких Організацій (СКУДО). Однак, як виявиться згодом, на дискредитацію «Спадщини» активно працювали ті українські громадські організації, які все ще отримують чималі грошові вливання з діаспори.

Цей потік очорнення настирливо старалася нейтралізувати М. Онуфрів. Із цією метою вона провела журналістське розслідування, із результатами якого познайомила всіх вище згаданих  діаспорних провідників:

Достойні Пані й Панове!
Я провела журналістське розслідування щодо висилення українського культурного центру "Спадщина" з приміщення, орендованого в комунального господарства Харкова. Окрім того, зробила підбірку інтернетівських матеріалів, які упродовж декількох останніх місяців підтверджують українофобську політику харківської влади Кернеса-Добкіна: спроба знищення (чи фактичного знищення, коли не надійде матеріальна поміч від діаспори) "Спадщини» через примусове, брутальне викинення за допомогою міліції та цивільних осіб техніки її складових організацій на вулицю; захоплення приміщення харківської "Просвіти" з усією документацією провладним угрупуванням бандитського характеру "Патріот України" (про це
 в долученні подається  відповідний матеріал); відмова в оренді комунального приміщення Харківському громадському об`єднанню "Поступ" (вістку отримала від одного з українських патріотів, з якими проводила бесіду). Під час переведених розмов мені вдалося з`ясувати, що між окремими членами "Просвіти" й провідниками складових організацій "Спадщини" був конфлікт інтересів. Мова йде про матеріальну поміч, яку надавала діаспора харківській "Просвіті", а тепер хоче нею скористатися "Спадщина". Саме в цьому криється причина подачі діаспорі не цілком достовірної інформації про "Спадщину" від окремих просвітян.

Однак у кінцевому висліді виявилося, що кожен з опитуваних мною подав іншу інформацію про привід для влади щодо висилення  "Спадщини" з орендованого приміщення.Отже, отримана інформація суперечлива, а тому її не можна вважати достовірною. Тим більше від "Просвіти", в якої (повторююся!) зі "Спадщиною" намітився конфлікт інтересів. 
         
З метою з`ясування приводів для висилення "Спадщини" я сконтактувалася з трьома відомими харківськими українцями:

1) колишнім головою "Молодої Просвіти", доктором Михайлом Дюженком (тел.: номер подається). Причину виселення "Спадщини" він назвав наступну: подачу у податковому звіті не цілком правдивих даних. І додав, що все ж таки головна причина - українофобська нетерпимість міської й київської влади до свідомого українства.

2) виконавчий директор громадського об`єднання "Українська родина", довголітній правозахисник української мови Володимир Коваленко (тел.: номери подаються). Він назвав привід для розправи влади над "Спадщиною": відсутність штатного бухгалтера, нерегулярне проведення звітно-виборчих зборів. Однак зазначив, що головна причина в іншому: в Харкові йде планомірне знищення українських патріотичних організацій.

3) один із засновників Народного руху на Харківщині, член Братства ветеранів (створення підтримала св.п. Слава Стецько) Микола Старунов (тел.: номери подаються). Він назвав привід для розправи влади над "Спадщиною": винайм частини приміщення "Спадщиною" українській книгарні, деяким українознавчим курсам (ні в якому разі не бізнесам). Знову ж назвав головну причину: наступ антиукраїнської влади на свідоме українство.
            
Від усіх опитуваних я отримала згоду на повторне з`ясування причин висилення "Спадщини" ким-небудь із зацікавлених осіб.

Насамкінець додам: у новому рентованому "Спадщиною" приватному приміщенні вже проводяться курси для журналістів. Потрібно дати можливість "Спадщині" налагодити свою діяльність. Цей культурний центр доказав, що фінансово може себе утримувати. Потрібно тільки допомогти йому матеріально на перших порах становлення на новому місці.

І ще: втратити завжди легше, ніж наново щось зорганізувати. 

                       З повагою - Марта Онуфрів          

Утім, із наступної реакції проводу СКУ на журналістське розслідування можна зробити вкрай невтішний висновок: СКУ виступив у ролі спільника україножерського режиму Януковича. Адже йшлося про збереження культурно-освітнього центру, якому ніхто з діаспори не надав допомоги. Ось остаточна відповідь проводу СКУ:

imageПані Марто! 
Отримавши  інформацію про ситуацію у відношенні до Товариства "Cпадщина" в м. Харків, CКУ через різні  джерела старався отримати достовірнуінформацію.
CКУ присвятив доволі часу, щоб  отримати об'єктивну інформацію.
Для глибшого вивчення ситуації CКУ вирішив написати до пані Ніни Карпачової, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, зпропозицією  дослідити  ситуацію та повідомити CКУ про наслідки її досліджень.

Яким обмудсменом була Карпачова? - ВІДЕО Знак Oклику!
http://www.youtube.com/watch?v=1whApqDQTKI

Зазначимо, що термін повноважень п. Карпачової, члена Партії реґіонів (!), збігає 7 лютого біжучого року. Коментарі зайві.

I насамкінець: думки цілковито проти вітру. Відомо, що Світовий Конґрес Українців закликає українську діаспору діяти у 2012 р. згідно з гаслом: “Україна кличе – не стій осторонь!”. Може, Президент СКУ Е. Чолій пояснить читачам еПОШТИ, що СКУ розуміє під цим гаслом, а також коли воно стане конкретикою?!

Редакція еПОШТИ


List of officials involved in rollback of democracy in Ukraine - Candidates for denial of travel visas to the west

TOP

http://kharkovnews.info/index.php?option=com_content&view=article&id=
1531%3A2012-02-08-09-36-37&catid=82%3A2011-09-21-18-46-16&Itemid=199

February 8, 2012

image

image
image
image
image

 
Russian, Soviet nationalism is the biggest threat to democracy, ethnic stability in Ukraine TOP

image of Taras Kuzio Taras Kuzio

Nationalism in Ukraine is traditionally understood as western Ukrainian and ethnic by Western scholars such as Germany’s Andreas Umland who have focused their research on Svoboda and western Ukrainian nationalists. Unfortunately, this analysis does not do justice to a complicated country such as Ukraine, where anti-democratic culture, racial intolerance, anti-Semitism and xenophobia are more prevalent in eastern and southern Ukraine and the Crimea.

The prevalence of bi-ethnic identities and high levels of Russian language use in eastern and southern Ukraine translates into high levels of identification with Soviet and Russian culture and deep levels of hostility towards Ukrainian nationalism. This, in turn, provides a bedrock of support for Sovietophile and Russophile parties, such as the Communist Party and the ruling pro-presidential Party of Regions because public support for social authoritarian political forces is far higher in eastern than western Ukraine. The Communist Party and Party of Regions have eight times as much support in eastern and southern Ukraine and the Crimea, at 40 percent nationwide, compared to 4-5 percent nationwide for the Svoboda nationalist party. Western Ukrainian ethnic nationalism has been weak in Ukraine and support for Svoboda, even in the face of Yanukovych’s Russophile nationality policies and democratic regression, has remained comparably low compared to that for nationalist groups in post-communist Europe.

The Party of Regions, when it has been in opposition and since the 2010 elections when it has had control of parliament and the presidency, has been by far the most aggressive and violent political force in Ukraine. This is evident from violence it has undertaken inside and outside parliament against opposition parliamentary deputies and journalists and its campaign of political repression against Yulia Tymoshenko and her supporters.

On Dec. 16, 2010, Party of Regions deputies violently attacked opposition deputies sleeping overnight in parliament who were protesting against political repression. Stephan Shulman, drawing on his surveys, concluded that ethnic Ukrainian nationalism provided higher levels of support for democracy than eastern Slavic identity which was more supportive of authoritarianism. Dominique Arel, chair of Ukrainian studies at the University of Ottawa in Canada, pointed out that the ‘‘political culture in eastern Ukraine is based on intimidation. [Ex-President Leonid] Kuchma in the late 1990s tried, and ultimately failed, to institute the ‘blackmail’ state. Yanukovych learned nothing from the [2004] Orange Revolution and everything from Vladimir Putin that to stay in power, you have to bully your opponents.”

Arel believes: “Western commentators have often been suspicious of its (Ukrainian nationalism’s) intent and possible consequences. Nationalism is the desire to have one’s state or to make an existing state ‘national’ (and what “national” means is generally quite contested). It can have its ugly side, and the rise of Svoboda in Galicia is not pretty.”

Arel continues:

“But let the record show that Ukrainian nationalism, in the empirically verifiable field of Ukrainian politics of the last 20 years, has been the driving force behind democracy, while Ukrainian anti-nationalism, for lack of a better word, a.k.a. the political forces grounded in eastern Ukraine, have aimed at the dismantlement of democracy. Rukh in the 1990s, Our Ukraine and the Tymoshenko Bloc in the 2000s had serious flaws (rule of law, historical memory), but they were, in their actions, not just in words, for free elections and a free media. Political culture in Central-Western Ukraine is rowdy, exasperating in its incomprehension of the law, but open.”

Russian nationalism in Ukraine has been far more of a threat to inter-ethnic peace and democracy in Ukraine. Agent’s provocateurs hired by the authorities provoked nationalist violence in March 2001 in Kyiv during anti-Kuchma protests. Russian nationalists were permitted to travel to Lviv in May 2011 to celebrate victory in the Great Patriotic War (World War II), ensuring violence would be inevitable between Russian and Ukrainian nationalists in which a Ukrainian nationalist was shot and wounded. Two Ukrainian activists were murdered by Russian nationalists and no Russian nationalist or activist has died at the hands of Ukrainian nationalists. On May 8, 2000, Ihor Bilozir, a composer, was murdered in Lviv and on April 17, 2009, Maksym Chaika, a 20-year-old student of Odesa National University and member of the patriotic youth movement Sich, was murdered in Odesa.

Russian and neo-Soviet nationalism remains influential and popular in the Crimea where neo-Soviet and Russian nationalist publications and groups fan anti-Tatar xenophobia and Ukrainophobia. Mykhailo Bakharev, editor of Krymskaya Pravda, has repeatedly said there is no Ukrainian language and that it is an “artificial language” of the uneducated part of population invented by bard Taras Shevchenko and others. Bakharev believes no Ukraine nation exists and that the Ukrainian State has no future. A higher number of monuments and placards dedicated to historical figures and national tragedies have been defaced and vandalized in eastern Ukraine and the Crimea than have Soviet monuments to World War II been defaced in western Ukraine. Antagonism to Ukrainian history and national identity draws on a Soviet legacy of “anti-nationalist” tirades against World War II Ukrainian nationalists, dissidents and Ukrainian emigres. Russian nationalist and arsonist Vladimir Pogruzhalsky was sentenced in 1964 for setting fire to the Soviet Ukrainian Academy of Sciences library that destroyed countless unique historical manuscripts.

Pro-Russian groups in the Crimea play on anti-Tatar sentiments and racial stereotypes that have nurtured the highest degree of xenophobia found in any Ukrainian region. The U.S. Embassy in Kyiv reported that Russian nationalists in the Crimea, “attempt to maintain a constant level of interethnic tension for political reasons.” The Party of Regions alliance with Russian nationalists in the Crimea since the 2006 elections (when they formed the joint “For Yanukovych!”) has stoked inter-ethnic conflict and exacerbated anti-Tatar xenophobia among Party of Regions leaders. An example of a xenophobic Party of Regions leader is former head of the Crimean Interior Ministry and Crimean Prime Minister Anatoliy Mogiliov. Crimean Tatars protested at Mogiliov’s appointment because of his reputation for ruthlessness in suppressing Tatar protests.

Mogiliov had written a xenophobic opinion commentary for Krymskaya Pravda supporting Stalinist ethnic cleansing of the Crimean Tatars after they were accused of being “Nazi collaborators." Xenophobic views of Crimean Tatars views are common in the Crimea. Crimean Parliamentary Chairman Anatoliy Grytsenko told U.S. Ambassador William Taylor that Crimean Tatars “betrayed” the USSR in World War II and that, “a majority of Crimea’s inhabitants viewed Tatars as traitors.” Xenophobic views are regularly fanned by Krymskaya Pravda and other media outlets in the Crimea. On Inter, a television channel owned by oligarch and Minister of Finance Valeriy Khoroshkovsky, well-known Crimean lead anchor Yuri Pershykov has a long record of producing anti-Tatar xenophobic reports.

Ukrainian surveys have also shown higher levels of anti-semitism in eastern and southern Ukraine and the Crimea than in western Ukraine. The US State Departments 2011 report on human rights practices in Ukraine recorded anti-Semitic violence and vandalism in Kyiv, Pavlohrad, Sumy, Korovohrad, Dniproperovsk, Cherkassy, Melitopol, and Mykolayiv, in central, eastern and southern Ukraine and Sudak and Sevastopol in the Crimea. The Academy of Personnel Management (MAUP) private university produced a large volume of anti-Semitic materials but this has now ceased, according to the U.S. State Department report. U.S. Embassy cables reported anti-Semitic attacks, vandalism and inflammatory articles in local newspapers in Odesa. The U.S. State Department’s 2011 report on human rights practices in Ukraine reported on anti-semitic programs aired by the radio show Vik on Kherson National Television and Radio Broadcasting Council. Russian nationalist group ZUBR (For the Union of Ukraine Belarus and Russia) published anti-Semitic articles in its party newspaper ZaZUBRina. The one anti-Semitic incident in western Ukraine listed in the U.S. State Department’s 2011 report on human rights practices was against a Jewish cemetery in Ternopil.

The Mykola Melnychenko tapes show eastern Ukrainian Kuchma to have been an anti-Semite and xenophobe. The tapes include anti-Semitic curses and rants by Kuchma against his political and business supporters and adversaries. Kuchma, discussing Heorhiy Surkis and Kievskie Vedomosti newspaper with State Tax Administration head (and current Prime Minister) Mykola Azarov, says, “blya (fuck), why do we need a Jew, blya.” In another taped episode, Azarov asked Kuchma to approve an illegal scheme in which he could trade his 50-square meter apartment in Kyiv for one three times the size in a more desirable building. The scheme included the eviction of a Jewish family occupying the larger apartment. Playing on Kuchma’s anti-Semitism, Azarov said to him: “Well, there the Jews would have to be taken out …” Kuchma gave his permission to throw the family out so that Azarov could have the apartment. Kuchma and Azarov made anti-Semitic remarks when discussing the takeover of Sloviansky Bank owned by director Boris Feldman and in anti-Semitic slurs against other Jewish directors.

Objective studies of nationalism in Ukraine should not focus too much on western Ukraine and groups such as Svoboda. The Party of Regions is the greatest threat to democracy and most violent political force in Ukraine. There would be no Svoboda without the Party of Regions. Last year, two reports by the pro-Yanukovych American Institute in Ukraine condemned the Party of Regions financial support for Svoboda. The overwhelming majority of instances of racism, xenophobia and anti-Semitism in Ukraine take place outside western Ukraine in regions where the Party of Regions holds a monopoly of power.

Taras Kuzio is a non-resident fellow at the Center for Transatlantic Relations, Johns Hopkins University in Washington, D.C., and a visiting professor at the Center for Slavic Research Center, Hokkaido University in Sapporo, Japan.

Man on a mission: Bill Browder vs. the Kremlin
TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/article/man-mission-bill-browder-vs-kremlin?utm_source=World+Affairs+Newsletter&utm_campaign=a47e6ea681-WAJ_Weiss_1_24_2012&utm_medium=email

image


Michael Weiss

“There, but for an accident of geography, stands a corpse!” thundered Max Shachtman—once known as Leon Trotsky’s “foreign minister”—in New York City in 1950. By popular account, the line had been cooked up that night by a young Shachtmanite named Irving Howe; it ended the debate between the anti-Stalinist socialist Schachtman and his opponent, Earl Browder, former head of the Communist Party USA, who had been expelled from the party in 1946 at the behest of Moscow Central after suggesting that Soviet Communism and American capitalism might coexist after all.

Browder’s grandson Bill, CEO of Hermitage Capital Management, has continued the family tradition of heretical defiance of the Kremlin and as a result has had an experience that in all its eccentricity defines the malign brutality of Russian political life today.

“When I was a teenager growing up in Chicago, I went through the standard teenage rebellion,” Bill Browder told me one afternoon in the Hermitage office in London, during the first of several conversations I had with him in 2011. “But instead of growing my hair long and joining a rock band, coming from my specific family, I decided I was going to become a capitalist. There was nothing that would piss off my family more than that.”

Browder was the largest capitalist in Eastern Europe for a while, but he’s now known as an international justice crusader. In the past two years, he has singlehandedly waged an intercontinental lobbying campaign to get Western governments to pass a suite of sanctions and travel restrictions on Russian officials involved in the conspiracy to arrest, torture, and murder Browder’s thirty-seven-year-old Moscow-based attorney, Sergei Magnitsky, who had uncovered a $230 million tax fraud pegged to companies that had been expropriated by Russian officials. His thanks for exposing the government agents who perpetrated this theft was to be accused of the crime himself. Browder might not be a corpse but for geography, but he’d certainly be snatched up if he ever traveled back to Russia: “I’d be arrested the moment I crossed the border and most likely tortured to death like Sergei.”

Since his muckraking and lobbying efforts on behalf of Magnitsky began in earnest in November 2008, Browder says he has received eleven death threats, including voicemail and text messages left on his mobile and office phones. One simply quoted Michael Corleone in The Godfather Part II: “If history has taught us anything, it’s that you can kill anyone.”

Browder’s father, Felix, was also famous: a Princeton-educated mathematician who couldn’t find work during the McCarthy era because he was the son of the onetime head of the Communist Party USA. Rehabilitation came slowly. After a series of job rejections, Eleanor Roosevelt, then chairman of the board of Brandeis University, vetoed the rest of the board who were afraid to hire him, and this enabled Browder’s father to gain a spot at the prestigious college. His work on nonlinear functional analysis would later earn him a National Medal of Science, bestowed by President Clinton in 1999.

Bill himself had an easier path. He went to Stanford’s business school, then worked on East European consulting projects for the Boston Consulting Group in London, moving to Poland in 1990. “I was sent to investigate a failing bus factory for six months,” he told me. “This was during the first privatizations of Polish companies. One day I saw a big ad in the newspaper with lots of financial figures. I did the math, and they were selling companies for half their previous year’s earnings. I’d never seen companies so undervalued in my life. I took my total life savings—then around $4,000—and invested in a tire company, a bank, and a trading company. In the year that followed, the shares went up ten times. I knew I’d found my calling.” 

Browder traveled Eastern Europe for a while looking for a way to apply his discovery of East European privatizations before alighting at Salomon Brothers’ Russia desk. He made the investment firm “an enormous amount of money” using the same strategies of finding deeply undervalued shares that had turned exponential profits in Poland. Then, in 1996, he set up Hermitage Capital Management, with the help of the late investor Edmond Safra, who put in $25 million as a gesture of confidence in Browder’s ability to make money.

“The fund went up eight hundred percent in the next eighteen months,” Browder states matter-of-factly. “We’d attracted $1 billion before the Russian market crashed,” in 1998. That’s when he started examining the origins of the crash and why the Russian economy had such trouble withstanding it. The Yeltsin-era economic liberalization effort was spearheaded by Anatoly Chubais and Yegor Gaidar, the so-called “young reformers” who had ingested Milton Friedman’s economic theories in secret during the Brezhnev years. But their policies required too many compromises with the Soviet-era nomenklatura and get-in-early wunderkinder who had old-school connections. In effect, Russia’s post-Communist “shock therapy” allowed a thin slice of Russian entrepreneurs to control the vast majority of wealth. The era of the oligarchs was marked by decadence, impunity, and radical instability. “Yeltsin gave fifty percent of the Russian economy to twenty-two guys instead of auctioning it off fairly,” Browder said. “The smaller the number of people, the greater the wealth distortion. Those twenty-two guys corrupted everything.”

So Hermitage, during Yeltsin’s political autumn, began conducting forensic research into corruption and theft tied to the oligarchs’ vast holdings, typically spread throughout financial-industrial groups. Browder’s investigative reports had an unprecedented amount of information, which he started to leak to the international media, generally making life as difficult as possible for Russia’s billionaire elite.

He recounts one memorable intervention involving Gazprom, the largest state-owned oil company, whose reserves, in the late nineties, were valued at a 99.7 percent discount to the value of Exxon’s reserves at the same time. “Everyone assumed it was so cheap because everything was being stolen out of the company,” Browder said. “We did a six-month stealing analysis of the company and found that the nine managers of Gazprom had together stolen oil and gas reserves the equivalent of the size of Kuwait. Interestingly, that still only represented 9.6 percent of Gazprom’s total reserves. The other ninety percent was still there, yet the market assumed everything was being stolen. So Hermitage made Gazprom its single largest investment. We then took our dossier and shared it with the New York Times, the Wall Street Journal, Businessweek, and the Financial Times. It set off a firestorm of political recriminations in Russia.” That’s when an inscrutable former KGB officer turned prime minister named Vladimir Putin stepped in.

Browder used to be Putin’s biggest advocate among Western expats, a position he held despite the Kremlin’s early encroachments into Browder’s own business practices and personal freedoms. “Putin was fighting the same guys we were fighting: the oligarchs. He fired the CEO of Gazprom and replaced him with a new guy whose job was not to steal company assets. Cash flow he could steal, of course, but not the assets. As a result, the share price doubled, then doubled again, finally going up one hundred times.” 

From 2000 to 2004, Hermitage enjoyed four years of uninterrupted financial success before Mikhail Khodorkovsky, the politically engaged CEO of Yukos oil and then Russia’s richest man, was arrested on his private jet, a decision Browder at the time supported. “At that point,” he told me, “Putin sent a powerful message to the oligarchs. They’d asked him, ‘How do we make sure we don’t get arrested?’ and he said, ‘Two words: fifty percent.’”

But rather than ending the culture of corruption in Russia, Putin made it a government monopoly. According to Transparency International, Russia today stands one hundred and forty-third out of one hundred and seventy-eight countries in terms of clean business practices. Putin’s United Russia party, which coalesces solely around his personality and political fortunes, is universally known as the “party of crooks and thieves.” Even President Dmitri Medvedev, who has declared a war on what he calls “legal nihilism,” admits that $330 billion disappears annually from government contracts, the equivalent of thirty percent of Russia’s GDP. 

In November 2005, for reasons Moscow has refused to disclose, Browder was banned entry to Russia as a “threat to national security” while flying back to the country from a business trip abroad. Realizing that this was a warning of bigger troubles to come, Browder began quietly liquidating all his Russian-held assets, leaving only a “skeletal” presence in the country. It took about six months to divest. At the time, he believed that his blacklisting was a mid-level attack and if only someone at the top of the Russian government were made aware of it, his visa would be reinstated. At the 2007 World Economic Forum at Davos, he personally appealed to Dmitri Medvedev, then deputy prime minister, who promised to investigate. Instead of getting a visa, three weeks later, the Hermitage office in Moscow received a phone message from a Lieutenant Colonel Artem Kuznetsov, an official in the Moscow Interior Ministry’s tax crimes unit, suggesting an informal meeting with Browder’s deputy: “Depending on what you provide and how you behave, the sooner your problems will disappear.” Fearing that the purpose of the meeting was to extort money, Browder did not send anyone to the meeting.

On June 4, 2007, a fifty-strong Interior Ministry police unit headed by Kuznetsov raided both the Hermitage office and the law firm of Firestone Duncan, Browder’s attorneys. The police claimed that they were investigating a tax underpayment of a client company that Heritage advised—this, despite the fact that the company had been audited and found to have paid its taxes in full. The police unit carted off two vanloads of documents, computers, articles of association, and corporate seals—stamps of authentication that accompany directors’ signatures—pertaining to various Hermitage investment companies. When a junior lawyer objected to the confiscation, he was taken to a conference room and beaten to the point of hospitalization. What the raids were really about became clear in October, when Hermitage received a call from the bailiff at the St. Petersburg Arbitration Court inquiring about a recent court judgment passed against one of Hermitage’s registered subsidiaries. Hermitage had no knowledge of any court cases against its companies and Browder asked Sergei Magnitsky, a young lawyer at the Firestone firm, to investigate. First he discovered that Hermitage no longer owned their companies. They had been fraudulently re-registered to a convicted murderer named Victor Markelov using the documents seized by the police. He then found that the documents seized by the police had also been used to forge a number of back-dated contracts claiming Hermitage owed $1 billion to three empty shell companies. The shell companies then sued in three different courts around Russia. Instead of defending the Hermitage companies, lawyers appointed by the fraudsters showed up and immediately pled guilty. In a five-minute hearing, with no questions asked, the judges awarded $1 billion in judgments against the Hermitage companies.

In December 2007, Hermitage filed six two-hundred-and-fifty-five-page complaints with the three main law enforcement agencies in Russia, explaining the intricacies of the fraud. Magnitsky also sent fifty letters to different tax officials and registration offices requesting details on the purloined companies. It took about year, but on June 5, 2008, Magnitsky received a reply that explained everything.

The letter said that the three companies had been re-registered to Khimki, a Moscow suburb, and bank accounts had been opened in their names at a tiny Russian bank called the Universal Savings Bank. Magnitsky analyzed the bank’s filings on the Central Bank website and discovered that immediately after opening the accounts, the bank’s deposits had spiked by $230 million—a figure corresponding exactly to the total tax payment that Hermitage had made in 2006. At this point, the scam made sense: the bogus liability was a way for the fraudsters to retroactively claim that the stolen Hermitage companies had reaped no profits the previous year and that they were therefore entitled to a sizable refund. That refund, the full $230 million, was processed within forty-eight hours, on Christmas Eve, 2007, by both Moscow Tax Offices 28 and 25. It was the single largest tax rebate in Russian history. The money was wired to several banks in Moscow, including Universal Savings, before it left Russia via an Austrian-based bank, Raiffeisen, and later was laundered through Citibank and JPMorgan Chase. By July 2008, Universal Savings was liquidated. The Russian Interior Ministry would later tell Barrons that the stolen tax money couldn’t be tracked down because “records from the bnk had been in a truck that exploded.”

In July 2008, Magnitsky and Hermitage had prepared more than ten criminal complaints about the stolen $230 million and sent them to every major law enforcement and regulatory agency in Russia. Instead of investigating the crime, the Interior Ministry responded by opening criminal cases against all the lawyers representing Hermitage. Browder sensed that his lawyers were in danger and offered to evacuate them to London at his personal expense. Magnitsky refused to leave Russia, believing that once the truth was exposed, and the public’s money was returned, he’d be thanked as a sleuth working on behalf of the public interest.

On October 7th, Magnitsky went to the Russian State Investigative Committee (Russia’s FBI) and testified against Kuznetsov. He also gave an interview about the fraud to Businessweek (now Bloomberg Businessweek). A couple of weeks later, two of Kuznetsov’s subordinates arrested Magnitsky in his Moscow apartment early in the morning. He was charged with being the director of two Hermitage companies that had allegedly failed to pay any taxes in 2001. His case was assigned to an Interior Ministry senior investigator, Oleg Silchenko, who justified the arrest by alleging that Magnitsky was a flight risk because he had applied for a British visa (the British Embassy has no record of such an application).

Silchenko also supervised the falsification of evidence, including the ex post facto manufacture of a fake “summons,” suggesting that Magnitsky purposefully failed to turn up for questioning and was thus hiding something. Silchenko arranged Magnitsky’s arrest and his subsequent torture to get him to confess to stealing the $230 million, refused him requested medical care, and otherwise made Magnitsky’s three hundred and fifty-eight days in prison a living nightmare. Magnitsky died on November 16, 2009, while awaiting medical treatment for severe pancreatitis in an isolation cell in Butyrka, the Moscow prison infamous during Stalin’s Great Terror as the way station before execution or the Gulag.

The treatment Magnitsky was subjected to in prison has been well documented. He was transferred seven times between four different facilities before being transferred to Butyrka, one of the most notorious Stalinist prisons in Russia. One cell had eight inmates and four beds, so the prisoners had to sleep in shifts. Another had no heat and no window panes in December, so Magnitsky nearly froze to death. Another had a toilet less than a meter away from the bed, with raw sewage bubbling up over the bowl. According to Browder, the lights were often left on all night as a form of sleep-deprivation torture.

In a letter to the head of the Interior Ministry’s Investigative Committee, Magnitsky suggested that “with Silchenko’s participation or with his tacit approval, inhuman conditions were created for me in the detention center, which humiliate human dignity.” The Public Oversight Commission agreed, concluding that “the circumstances that have led to the death of detainee Magnitsky cannot be viewed separately from the course of the investigation of the criminal case.”

On the morning of Magnitsky’s death, his lawyers were denied access to him; officials lied and said he “fell ill and could not leave his cell.” On November 17th, Magnitsky’s mother, Natalia Nikolaevna, who tried to deliver a food parcel to her son at Butyrka, was told he’d been transferred to Matrosskaya Tishina. When she got there, she was informed that the parcel was “unnecessary because [her] son was dead.” Magnitsky’s family requested that an independent pathologist attend the state autopsy. The Russian General Prosecutor’s Office rejected their application, claiming that all pathologists were “equally independent.” The family then applied to have Magnitsky’s body removed to conduct their own independent autopsy. This application was also rejected by the Prosecutor’s Office because “there is no reason to question the results of the state autopsy.” Moreover, Moscow Morgue No. 11 had instructed the family to bury the body immediately because, it claimed, its refrigerators were malfunctioning and refused the request to transfer the body to a different morgue. On November 20th, as Magnitsky’s body was being lowered into its grave, the family got their first view of it and discovered deep lacerations on his wrists, bruises on his knuckles, and evidence that his fingers had been broken. Four days later, Ella Pamfilova, the head of the Presidential Council on Human Rights, prevailed upon Medvedev to open a criminal investigation. “This was Pandora’s Box for Medvedev,” Browder told me. “Here was the anti–legal nihilism president presented with a lawyer who’d uncovered state corruption and was tortured to death for taking the president at his own word, by trying to clean up the legal system.” By now, Russian state television had widely reported the Magnitsky case, which was now a national issue. Three days after his death, the officer in charge at the local police station recommended opening a murder investigation based on the signs of violence on Magnitsky’s body. That recommendation was immediately covered up, and the investigative committee opened an inquiry into just “negligence.”

As a cosmetic gesture at justice, President Medvedev announced in December 2009 that he was dismissing twenty prison officials for negligence in the Magnitsky affair. He never got his story straight with the federal prison service, which publicly confirmed that the firings were actually agreed to in October and had nothing to do with Magnitsky’s death. Furthermore, nineteen of these officials worked in different branches of the penal system—some thousands of miles away from Moscow—and none had any connection whatsoever to Magnitsky’s imprisonment. The majority of those dismissed, furthermore, were reappointed to new posts, promoted, or transferred. The head of Butyrka, Dmitry Komnov, was sacked that same month, only to be named the head of Medved, another detention center a thirty-minute car ride from his old facility.

Russian police, meanwhile, admitted that money had been stolen. But instead of a serious investigation, they handed down the most lenient five-year sentences to Victor Markelov, to whom Hermitage’s companies had been fraudulently re-registered, and to a convicted burglar named Vyacheslav Khlebnikov in an “expedited procedure” closed to the public. No questions were asked about the money, and in spite of Markelov having been convicted for stealing $230 million, he was allowed to keep more than $2 million of assets he had accumulated in the past. Silchenko oversaw that investigation.

In March 2010, the Moscow Helsinki Group, a human rights organization, petitioned authorities to open a criminal investigation into Interior Ministry officials for torture and murder. That petition was rejected, on the basis that “no crime had been committed,” in June, around the time that Oleg Logunov, the head of the legal department of the General Prosecutor’s Office and formerly the person who authorized Magnitsky’s arrest as deputy head of the Interior Ministry Investigative Committee, told a radio station in Moscow that the Interior Ministry had no prior knowledge of Magnitsky’s illness and that Magnitsky had never filed any medical complaints in detention. This was despite the fact that there were twenty documents in the possession of the Interior Ministry wherein Magnitsky did indeed plead for medical help. Logunov also publicly stated that the deceased was “guilty.” After a media furor over Logunov’s cynicism, the General Prosecutor’s Office scrapped his comments from its website, and he was forced to clarify that his interview had been given in a “personal” capacity.

Around this time, Bill Browder started to come to the conclusion that justice was not going to be possible in Russia and began looking for it outside the country. In April 2010, he flew to Washington, DC, and met with Jonathan Winer, the former deputy assistant secretary of state for international law enforcement and organized crime. Winer told Browder that the US government could simply invoke executive order 7750, created by President Bush in 2004, to give the State Department carte blanche to ban foreign officials from entry to the US. Browder approached the State Department and asked them to invoke the executive order. “The State Department wasn’t interested,” Browder says. “Its sympathy stopped at the point where they put Sergei’s name into a human rights report. But visa banning they saw as counterproductive to the Obama administration’s ‘reset’ policy with Russia.” 

That’s when Browder escalated the issue to the US Helsinki Commission, an independent government agency established in 1976 to monitor Russia’s upholding of the Helsinki Accords and other OSCE obligations. The co-chairman of the commission is the Democratic senator from Maryland Benjamin Cardin, who wrote a letter to Secretary of State Hillary Clinton requesting she “immediately cancel and permanently withdraw” visas held by sixty Russian officials—and their family members and dependents—whom the commission identified as the culprits involved in the tax fraud and Magnitsky persecution conspiracies. “When Cardin published this letter on the Helsinki Commission website,” Browder said, “it lit up the Moscow sky. Never in the history of US-Russia relations had somebody named names and tried to create consequences for human rights abusers on the other side of the globe.”

Indeed, the aftereffects in Russia were palpable. Roughly one thousand newspaper articles were written in the Russian press about Browder’s embryonic campaign to punish everyone from Silchenko to the heads of bookkeeping at the two corrupt Moscow tax offices. The head of the foreign affairs committee of the State Duma compared the visa ban to Gestapo tactics and accused the US of plotting to interfere in the internal affairs of Russia.

Cardin’s appeal to the State Department was rejected. So the senator recommended that Browder speak before the House’s Tom Lantos Human Rights Commission. After that, Browder spoke next to representatives from Human Rights Watch and the Committee to Protect Journalists, addressing the gathering extemporaneously as he told the story of Magnitsky in all of its emotional detail to a hushed room. 
Afterward, during the question-and-answer period, the commission chairman, Representative James McGovern, did something remarkable for a congressional confab. He licensed actual steps that the Lantos Commission would take following Browder’s testimony:

[W]e will not only send a letter to Hillary Clinton, but I think we should introduce legislation and put those sixty people’s names down there, and move it to the committee and make a formal recommendation from Congress, pass it on the floor, saying to the  administration, this is a consequence. You have got to do this, because if you don’t, nothing is going to happen . . . We may not be able to get the Russian courts to do the right thing, but at least we can do something here to show there is a consequence and that we are watching. So you have that pledge that we will do that.

McGovern made good on his pledge. He personally drafted the House’s Justice for Sergei Magnitsky Act, which specifically targeted the now notorious sixty Russian bureaucrats. The law was submitted in October 2010 with Cardin’s blessing and his own similar legislation in the Senate.

For Browder, the American legislation was an incentive to take his case to Europe. Heidi Hautala, a Finnish Green and the head of the human rights subcommittee of the European Parliament, responded as well to his overtures as McGovern and Cardin had. Hautala had backing from the European Home Affairs commissioner, Cecilia Malstrom, who in May 2010 raised the Magnitsky case with Russian Justice Minister Alexander Konovalov and Interior Minister Rashid Nurgaliev. The president of the European Parliament invoked Magnitsky directly with Medvedev and Duma Chairman Boris Gryzlov in June 2010. By October, the European Commission was saying that the Magnitsky case was a litmus test for the Medvedev presidency. Every EU-Russia session consultation on human rights since June 2010 has mentioned the case by name.

After several abortive attempts to raise the issue in the EU Committee on Foreign Affairs, Hautala and her cosponsor, Marietje Schaake, a member of the European Parliament from the Netherlands, managed to get a resolution approved on November 23, 2010, by a vote of fifty to nothing. It “urge[d] Russian judicial authorities to press ahead with the investigation” of Magnitsky’s death and called on the EU to ban the sixty officials and freeze their European bank accounts.

“This really upset the Russians,” Browder said. “All these guys send their kids to Europe for their education, they vacation in Europe, and ninety percent of their net worth is held in European banks.” Significantly, Hautala and Schaake’s resolution roughly coincided with the one-year anniversary of Magnitsky’s death, an event that had been greeted in Russia with more brazen state denials: Silchenko and Karpov were given top state honors and, on the anniversary date itself, the Russian Interior Ministry again accused Magnitsky of stealing the $230 million.

None of this matched Browder’s efforts to honor the anniversary, however. He helped a team of Dutch filmmakers produce a documentary, Justice for Sergei, which aired on television in Poland, Georgia, Estonia, and Israel (but not Russia), and was simultaneously screened in six different parliaments around the world. The documentary was exhibited in The Hague as part of the Movies That Matter series cosponsored by Amnesty International. It prompted the Dutch Parliament, in July 2011, to adopt its own sanctions and travel ban resolution pegged to Magnitsky by a vote of one hundred and fifty to nothing.

The Kremlin’s reaction to the EU resolution was fierce and immediate. On November 25, 2010, the Duma issued a press release claiming that the measure in “letter and spirit violate[s] such a fundamental principle of delivering justice in any democratic state as presumption of innocence, and without any competent, not to mention judicial, investigation, [by making] a list of persons guilty of violating human rights, whose responsibility or guilt had not been proven whatsoever. Such measures cannot be seen in any other context, except for a pure political and anti-Russian one.”

Moreover, Browder says that the Duma sent a delegation to Strasbourg a week before the vote to lobby the European Parliament against it. Surprisingly, they found a few members to support them. Browder’s solution was to contact  journalists at Newsweek, the Wall Street Journal, Le Monde, Der Spiegel, Radio Free Europe, and Voice of America and ask, as he put it to me, “Isn’t it remarkable that there are politicians in Brussels that are fighting on behalf of Russian torturers and murderers? What’s their logic?” That did the trick. An emergency meeting was held by the European People’s Party, the largest faction in Brussels, to decide how the party would vote on the Magnitsky resolution. On December 16, 2010, the resolution passed, three hundred and eighteen to one hundred and sixty-one.

The Russian Interior Ministry officially “closed” the case on the missing $230 million in March 2011. However, that same month, Russian Untouchables, a website organized by friends of Magnitsky, which “crowd-sources” the investigation into the Magnitsky fraud, received a valuable tip from one whistleblower. Two secret bank accounts had been set up at a Credit Suisse branch in Zurich after the $230 million was fraudulently refunded. (The money traveled extensively through a network of shell companies apparently created by notorious offshore consultancies, including one New Zealand firm, GT Group, which has allegedly helped finance North Korean arms trafficking and Mexican drug cartel money laundering). The Credit Suisse accounts were registered to Vladlen Stepanov, the husband of Olga Stepanova, the former head of Tax Office No. 28, which oversaw the refund, and show that he received $10.9 million toward a Cyprus-based shell corporation, and another $800,000 that was used to pay construction fees on his seaside villa in the elite resort town of Bar, Montenegro. Another $4 million went to purchase a separate property on Dubai’s Palm Island and two more condominiums for Olga Stepanova’s deputies. Further digging disclosed that Stepanova’s family built a $28 million mansion outside of Moscow, which was designed by celebrity Russian architect Alexey Kozyr. (To keep this property secret, the family never registered it with any real estate authority; on paper, the mansion simply didn’t exist.) Stepanova had resigned from Tax Office No. 28 in January, but she was quickly hired by her old manager to work for a new federal agency created by Medvedev to outfit Russian police and military with new equipment.

On May 19, 2011, Senator Cardin escalated his Magnitsky-pegged piece of legislation to the upper camera. The resulting bipartisan Senate bill, the Sergei Magnitsky Rule of Law Accountability Act (cosponsored by John McCain and twenty-four other senators), in fact expanded on the previous version by allowing for any foreign officials to be banned, and to have their US assets frozen, if they were credibly suspected of “gross violations of human rights,” including the extrajudicial killing and torture of pro-democracy activists, journalists, and anti-corruption campaigners. “[D]on’t expect to visit Disneyland, Aspen, or South Beach,” was how Cardin phrased it in his letter announcing the legislation, already referred to the Senate Foreign Relations Committee. Because it’s not restricted to Russia and the Magnitsky affair, the Cardin bill stands to be the single most ambitious human rights law the United States has ever put in place. “The Chinese, Libyans, and Syrians should be all over this,” Browder said. “But they haven’t figured out that it applies to them, too.”
“The reaction of the Russian authorities to the Magnitsky bill has got the Ministry of Foreign Affairs and the Kremlin worked up like nothing I’ve seen,” said David Kramer, the executive director of Freedom House. “Talk on that case is motivated by efforts to stanch that legislation.” For Browder, passage of the bill is only a matter of time. No US politician will vote against it, nor will President Obama be able to veto it without looking like he favors Russian murderers over US citizens. The State Department has reacted with characteristic opportunism: in July, it quietly put a handful of the Cardin sixty on a visa blacklist as a way of preempting the Senate vote. However, this initiative, rather than easing tensions between Moscow and Washington, only amplified them. The Kremlin’s response was to threaten to pass its own sanctions bill against US officials. What crimes did the Russians have in mind? The jailing of Viktor Bout, a notorious Russian arms dealer now incarcerated in New York for illegal gun-running to almost every war zone in the last quarter century. (Nicolas Cage’s character in the 2005 film Lord of War  was partly based on Bout, who has been credibly tied to Russian intelligence agencies.) “If they’re comparing Sergei Magnitsky to Viktor Bout, then we don’t have much to talk about,” Kramer told the New York Times when the State Department sanctions story broke.

On November 28, 2011, almost two years to the day after Magnitsky’s death, Hermitage Capital released a seventy-five-page report featuring newly obtained Russian state documents about the final hours of his life. They show that upon his arrival at Matrosskaya Tishina prison, Magnitsky had been handcuffed to a bed and beaten with rubber truncheons by eight riot policemen. Dr. Vitaly V. Kornilov, the civilian emergency psychiatrist called to treat Magnitsky, testified to how he’d been prohibited from entering the isolation cell for an hour and eighteen minutes and that when he finally was let in, he was “shocked to find the patient not in a hospital room, but in a regular cell, on the floor dead.” Magnitsky lay in a pool of urine, his wrists and hands badly bruised—clearly from the handcuffs chafing as he writhed in pain from the truncheon blows and his inflamed abdomen. As documented in the Public Oversight Commission report, the head doctor of Matrosskaya Tishina, Dr. Aleksandra V. Gaus, lied about where, when, and how Magnitsky had died. Moreover, as also uncovered by Hermitage Capital, a Russian detective at the Investigative Committee office for Moscow’s Preobrazhensky District recommended opening a criminal investigation into Magnitsky’s death due to enough evidence suggesting foul play. That request was ignored. As Browder said in a House of Commons event organized by my think tank, the Henry Jackson Society, a week or so before the seventy-five-page report was publicly released, “The Russians are very bureaucratic and they seem to be very proud of their bureaucracy in the sense that everything is documented.” For the last two years, his team of independent investigators had trawled through all these files to uncover the grisly truth about how Sergei Magnitsky was murdered.

For a man who once thought that Vladimir Putin “[has] been good for the Russian people and good for the Russian markets,” Browder’s transformation into a leading irritant in the system of patronage and impunity that Putin built has exceeded his grandfather’s Communist heresy. With a single-mindedness bordering on obsession, Browder has defied cynics, foreign policy realists, the White House, world governments, and the Russian state by telling a horrible story and asking that justice be done. What’s more remarkable is the fact that, so far at least, he’s beaten them all.

Michael Weiss is the communications director of the Henry Jackson Society, a London-based think tank focused on democratic geopolitics.

Pace resolution: Sanctions without repercussions? TOP

Ilko Kucheriv Democratic Initiatives Foundation
http://dif.org.ua/ua/

On January 26 the Parliamentary Assembly of Europe (PACE) approved with a majority of votes its resolution on the functioning of democratic institutions in Ukraine. In the document Europe’s parliamentarians expressed their concern about judicial processes against former members of government in Ukraine, criticized the principles of functioning of the judicial and law enforcement systems, presented their observations to the new electoral law and envisaged the possibility of imposing sanctions on Ukraine should the latter fail to meet the requirements of PACE.

While opposition politicians and the overwhelming majority of experts assessed this resolution as extremely critical, representatives of government consider the document a victory for Ukraine.

Stick without a carrot

To what extent does the PACE resolution reflect Europe’s attitude towards Ukraine?
Is it worth expecting that the Ukrainian government will meet the requirements of PACE?
The reputation of Ukraine in the Council of Europe, which it has been a member of since 1995, was seriously tarnished over the half year that the country chaired the Committee of Ministers of this organization in 2011.

The situation became particularly complicated after Yulia Tymoshenko was sentenced to 7 years in prison, which confirmed that the judiciary in Ukraine is politically motivated. It then became quite clear that the tonality of the future PACE resolution on the state of affairs in Ukraine would be highly critical.

Clearly, the Ukrainian delegation replaced its representative on the PACE monitoring committee in order to soften the text in the resolution. Indeed, Serhiy Holovatiy was replaced by Yulia Lyovochkina, who is considered much more loyal to the current ruling power. It was this committee that was responsible for drafting the resolution on the state of affairs in Ukraine. Despite this, such a transposition did not allow representatives of the ruling Party of Regions to profoundly change the text in the resolution. Moreover, the day before the document was reviewed at the PACE session a provision was added to the resolution about the possibility of sanctions being imposed on Ukraine, which was obviously an unpleasant surprise to the Ukrainian government.

Such a tactic of the Ukrainian delegation was clear testimony that the government of Ukraine does not understand the basic principles by which PACE works. Instead of eliminating any grounds for criticism inside the country, Ukraine’s delegation attempted to change the text in the resolution right before it was approved. Whatever the case, the majority of PACE members were dictated in their decision not by the lobbyist arguments of representatives of the Ukrainian delegation, rather by their own understanding of the internal political situation in Ukraine.

As the text of the resolution showed, such understanding was extremely unpleasant for the leadership of Ukraine. The small approved section of the resolution was more reminiscent of a show of courtesy, while the overwhelming majority of the text directly pointed out to the Ukrainian government its mistakes and urged it to correct them.

The most alarming signal was the demand that Yulia Tymoshenko and other opposition politicians be released from prison and that they be guaranteed participation in the future parliamentary elections free of any obstacles. The appeal to reform the judicial and law enforcement system, including the decriminalization of articles 364 and 365 of the Criminal Process Code (CPC) in order to guarantee the plaintiffs and defendant equal rights, was an equally devastating blow to the Ukrainian side.

The third serious warning signal that PACE sent out was recommendations to revise the new laws on the election of MPs, namely to lower the passing barrier into the parliament and lift the ban on party blocs participating in the elections.

Finally, the most unfortunate warning for Ukraine in this situation is that if it does not fulfill the demands put forth by PACE it risks becoming the victim of sanctions, a warning it has been given for the first time.

Accordingly, Ukraine has ended up between a rock and a hard place. Unlike the resolution of the European Parliament, the message sent out by PACE does not contain any direct stimulus to Ukraine to accelerate the process of signing the Association Agreement with the European Union. At the same time, PACE let Ukraine understand that refusal to play by the established rules could be subject to appropriate punishment, for example, suspension of the authority of the Ukrainian delegation in the organization.

Exercise in futility

On the other hand, any politician well aware of European realities understands perfectly well that fulfilling the requirements and recommendations of PACE is an integral condition of harmonization with the EU. This is precisely what the Ukrainian government must understand: if Ukraine truly wants to sign an agreement on association with the EU, it must factor in the standpoint of PACE. Aside from that, so far there are not notable signals that show the desire of the Ukrainian government to heed the wishes of PACE. First of all, the Ukrainian side is traditionally trying to present the critical resolution of PACE as a true achievement for Ukraine through the statements of the country’s Ministry of Foreign Affairs. But such a stance directly points to the refusal of Ukraine’s leadership to take into account all the observations made in the PACE resolution.

Besides that, the reaction of President Viktor Yanukovych to the approved document was quite telling. At the World Economic Forum in Davos, Switzerland the president initially said he would take into account the PACE recommendations regarding amendments to articles 364 and 365 of the CPC. But then he placed the entire burden of responsibility on the Ukrainian parliament, thereby making it clear that the notion of decriminalization of these articles can be confidently laid to rest.

So, the review of the newly revised version of the CPC that the president submitted to the VR should be the most telling reaction of Ukraine to the PACE resolution. Clearly, it is too early to speak of the document’s final content, but right now one can foresee the nature of its adoption with a high degree of probability. First of all, the instructions of the Presidential Administration for the urgent review of this bill indicate that once again all amendments that are undesirable for the government will be rejected, which will have an extremely negative repercussions on the content of the resolution.

Secondly, it is highly probable that all efforts of the Ukrainian government to fulfill the requirements of PACE will end with the approval of the CPC. This, in turn, means that those practices of the Ukrainian justice system that were given negative assessments by PACE will not be abandoned seeing as changes to one code will not be sufficient for implementing true reform in this sphere, particularly taking into account the traditional problem in Ukraine of compliance with laws exclusively with the aim of reaping political benefits.

All other requirements of PACE will most likely be ignored. First and foremost, this applies to the fate of imprisoned opposition members: clearly the chances that they will be released before the next parliamentary elections are slim to none and this is directly the opposite course to the one the Ukrainian leadership would take to preserve its power at all costs.

The situation with the law on the elections is similar: it will not be the articles on the minimum barrier for winning a seat in the parliament and the ban on participation of electoral blocs that will be the subject of review. Instead, it will be the provisions in these articles that at the moment serve as a safety device against vote-rigging, which is why they are an obstacle to the aim of the ruling power to win a stable majority in the new convocation of the parliament. If the government agrees to change the electoral system, it will not be with the aim of strengthening party pluralism set in the PACE resolution. On the contrary, the ruling power believes such changes bring it victory in the elections.

Conclusions

In closing, the PACE resolution on the democratic development of Ukraine was the most critical assessment in recent years and for the first time envisaged the possibility of sanctions being imposed on the country in the event that it fails to meet the requirements set by the European body. Hoping that the Ukrainian side will heed the key observations made in the resolution is wishful thinking. Indeed, the possibility that the campaign of persecution of political opponents through the courts will continue, the judicial system and law enforcement bodies will remain under the control of the president and the system of election to the Verkhovna Rada will remain as unfavorable as it was for the renewal of the parliament is quite high. Finally, the announced intention of the head of state to take into account the recommendations of PACE regarding the approval of a revised edition of the CPC raises many questions. The fact is that without proper discussion as to their content and a change in the government’s attitude towards the principle of supremacy of law, such an initiative will not produce any tangible results.

Media censorship and controlling freedom in Ukraine TOP

Alexander Motylhttp://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/media-censorship-and-controlling-freedom-ukraine?
February 2, 2012

Alexander J. Motyl

The Regionnaires’ inability to understand just what freedom is and how it works was amply on display in the last few weeks. With something that elementary beyond their grasp, it’s small wonder that President Yanukovych and his pals invariably elicit eye-rolling, groans, and grins when they pontificate about such things as free speech and civil society.

Back in mid-January, Ihor Huzhva, editor of the pro-regime newspaper Segodnya, was fired by the paper’s supervisory council, which reports to the owner, Ukraine’s richest man and a lapsed Regionnaire MP, Rinat Akhmetov. The incident was undeservedly underreported, even though Huzhva made the following sensational claims in an interview:

As far as I know, the question of my firing was decided after I refused to submit to censorship in the paper. This was last summer. That’s when all my problems began. When we initiated our action [a planned strike], I knew what I was risking. But this action was the only means of breaking the system of censorship that they tried to establish in the publication. After all, our owner Rinat Akhmetov continually emphasizes his commitment to transparent rules of the game… But, evidently, the Supervisory Council … has completely different views. And that’s why I was fired: for exposing the system of censorship. Evidently, they persuaded Akhmetov that I am a dangerous mutineer who violated corporate ethics…. In actuality, I simply tried to defend those principles that SCM [System Capital Management, Akhmetov’s holding company] officially declares on behalf of our publication.

So there you have it, just in case you didn’t know: the media are censored in Yanukovych’s Ukraine. Moreover, the country’s largest newspaper, Segodnya, is censored—despite (or is it due to?) having a more or less enlightened oligarch as its owner. Did any Regionnaire politico protest? Take a wild guess.

A little after Huzhva’s firing, another scandal concerning freedom of speech hit the headlines. This time it concerned a critic of Yanukovych, the Western Ukrainian writer Yuri Vynnychuk. His crime was to have recited a poem at an “Evening of Erotic Poetry” in Kyiv that expressed some pretty strong sentiments about the regime and its leader. Here’s a bit, translated by Sophie Cooke:

The time has come when each of us
faces the choice times give to us:
now gangsters and liars govern,
con-men and pig-herds rule Parliament.
They have ground the state down to powder,
drunk from our veins like vampires;
now their leader, pelted with egg,
pushes us on to the cliff-edge.
A gangster before: he’s a gangster now
but of a better class, the kind that are allowed.
It’s not fur hats he’s nicking, but public millions now—
Kill the bugger.

OK, it’s not exactly Great Art, but it’s a legitimate literary undertaking and, as with all controversial poetry or prose, policymakers who disagree with its sentiments are served best by ignoring it. Not so in Yanukostan, where criticism is viewed as being tantamount to aggression. The outraged Leonid Hrach, a humorless Communist (if that isn’t a redundant description), immediately filed a charge of pornography and incitement to violence with the procurator’s office. The Regionnaire Kharkiv Province governor, Mykhaylo Dobkin, suggested that Vynnychuk and other critically minded intellectuals were subversives acting on behalf of foreign donors. Yanukovych said nothing, perhaps because he was in Davos hoping to hobnob with anyone who doesn’t yet consider him a pariah. Unsurprisingly, stupid criticism of a bad poem just made the incident even more popular, especially as Dobkin, who blasted the intellectuals for “vulgarity,” conveniently forgot that he was caught on tape a few years ago cussing so hard that even a sailor would blush.

Ukraine’s freedom-loving president, meanwhile, announced at the height of the Vynnychuk controversy that he was setting up a Coordination Council on Questions of Developing Civil Society. Although anyone who comes with an impossibly convoluted name like that should be disqualified from speaking on speech, the more important point is that civil society is the real thing if and only if it is free and independent of government interference. The organizations and institutions that governments promote are, well, government organizations and institutions, whereas civil society—clubs, churches, movements, and nongovernmental organizations—is non-governmental by definition. It’s certainly possible for government to lay the legal groundwork for civil society, but the best way for governments to “develop” civil society is to stay out of it. And the best way for authoritarian governments to develop civil society is to disband and become democratic.

Not so, alas, with Yanukovych. The Ukrainian president, who is blind to censorship, says he really, really supports civil society. No one believes him, of course. They know that what he really, really wants is to control it.

 
Спецоперація доказує влада платитъ гроші за вихід з опозиції TOP

image
Все пропало?

Роман Забзалюк: Мені Рибаков сказав - я всі питання узгодив з "Папою"

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/02/9/6958392/
09 лютого 2012


Сергій Лещенко, Мустафа Найєм

imageОприлюднені викриття Романа Забзалюка краще за будь-який репортаж демонструють потойбічне життя політики. Те, про що велика кількість людей здогадувалася, виявилося ще більш відразним.

"Записи Забзалюка" - це таємно зафіксовані ним розмови із Ігорем Рибаковим, керівником групи парламентських тушок-перебіжчиків з пафосною назвою "Реформи заради майбутнього".

Саме там зібралися депутати, які після поразки Юлії Тимошенко на виборах президента залишили склад однойменного блоку. Забзалюк майже два місяці також рахувався перебіжчиком, аж поки 8 лютого не продемонстрував отриманий за цей час компромат.

Експеримент Забзалюка та безцеремонність його співрозмовника показали, що віра влади адмінресурс і тиск грошима є непереборною.

Ну і, крім того, виступ Романа Забзалюка можна вважати пострілом стартового пістолету про початок виборчої кампанії-2012.

Як все відбувалося, Роман Забзалюк розповів у інтерв'ю "Українській правді".

- Як починалась ваша спецоперація? Чий це був задум?

- Все почалось після того, як керівництву фракції "Батьківщина" з закритих джерел стало відомо про чергову хвилю провокацій щодо нашої партії та конкретно про факти підготовки фальсифікації на виборах. Я б не хотів називати ці джерела.

imageКоли ми отримали інформацію про провокації, ми почали шукати шляхи її підтвердження. І тоді – я не пам’ятаю у кого саме, нас було декілька людей – виникла ідея проникнути у лави влади. Ми розробили свій план щодо проведення розслідування і отримання інформації безпосередньо у фракції пана Рибакова.

Тоді мені від керівництва поступило окреме доручення. Мене спитали: "Візьмешся?" Я погодився.

[...]

І коли я зайшов до нього в кабінет, Рибаков відразу намалював на папірці цифру - 450 тисяч доларів.

[...]

- В розмові він посилався особисто на Віктора Януковича?

- Так, в запису є фрагменти, де він наголошує, що всі свої дії він погоджує з президентом. Але при мені він нікому не дзвонив.

СЛУХАЙТЕ ТАКОЖ ЗАПИСИ РОМАНА ЗАБЗАЛЮКА ТУТ

[...]

- Чого ви намагаєтеся домогтися? Зрозуміло, що імпічменту Януковичу не буде. Яка ваша формальна мета? Щоб була створена слідча комісія? Щоб не переписували закон про вибори?

- Я кажу щиро від серця, хоча через існування таких от тушок воно сприймається як патетика - я це роблю заради України! Ви звернули увагу, що це вже коробить вухо. Але я так думаю і так спілкуюся.

Опозиція сьогодні отримала чітку інформацію, яка вимагатиме прискіпливо підбирати кандидатів до окружних та дільничних комісій, прискіпливо підходити до своїх кандидатів на мажоритарних округах. Це не повинен бути чорт з табакерки, який зламається, побачивши долар.

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2012/02/9/6958392/

 
В Інтернеті з'явився список політиків, яким може бути заборонено в'їзд до США та ЄС TOP

imagehttp://kharkovnews.info/index.php?option=com
_content&view=article&id=1531%3A2012-02-
08-09-36-37&catid=82%3A2011-09-21-18-46-
16&Itemid=199

08 лютого 2012

Задовго до прийняття ПАРЄ резолюції про функціонування демократичних інститутів в Україні опозиція передала керівництву США і Європейського союзу список українських чиновників, до яких потрібно застосувати санкції і заборонити в'їзд на територію цих країн.

При чому, як стверджують джерела «Головкому», до отриманих списків і за океаном, і в ЄС поставилися більш ніж серйозно. За нашою інформацією, про можливу легалізацію подібного списку на зустрічі з Віктором Януковичем згадувала держсекретар США Хілларі Клінтон.
Українська влада як завжди легковажно поставилася до жорсткої резолюції ПАРЄ по Україні з вимогою звільнити політичних ув'язнених і погрозами запровадити санкції. Деякі депутати навіть додумалися заявити, мовляв, що вони можуть у цій Раді Європи, хіба що повноваження нашої делегації призупинити?
Але серйозність ситуації все-таки почали потроху усвідомлювати. Наприклад, досвідчений Володимир Литвин, одним з перших з високопоставлених осіб публічно визнав небезпеку введення санкцій. Його слова під час відкриття нової парламентської сесії одкровенням не стали, але вразили.
Очевидно, що з боку Ради Європи нашим чиновникам особисто навряд чи щось загрожує, але, як показав прецедент списку Магнітського і переліку нев'їзних білоруських чиновників, США та ЄС без зайвих сумнівів забороняють в'їзд і блокують рахунки.
Пропонуємо ознайомитися з першою частиною списку нев'їзних українських чиновників, який вже найближчим часом стане предметом розгляду в найвищих кабінетах ЄС і США.

Отже, перша група осіб у Списку чиновників, причетних до згортання демократії в Україні, політичному переслідуванню опозиції та іншим протизаконним діям - політичні фігури.

1. Віктор Янукович, Президент України. Опозиція звинувачує його в тому, що він - натхненник усіх політичних репресій в Україні, які він проводить за допомогою тотального контролю над судовою системою та правоохоронними органами.

2. Олександр Янукович, старший син Президента. Його звинувачують в тому, що він відповідає за фінансову підтримку клану. Контролює весь сімейний бізнес. За перший рік президентства батька заробив близько 130 мільйонів доларів, купив 2 українських банки і загальнонаціональний телеканал.

3. Дмитро Фірташ, засновник компанії «Росукренерго».

4. Юрій Бойко, Міністр енергетики та вугільної промисловості України.

5. Сергій Льовочкін, глава Адміністрації Президента - опозиціонери зазначають, що номери 4-6 списку є членами так званої групи «Росукренерго», яка організувала корупційну схему поставок російського газу в Україну. Схема працювала до 2010 року і була зруйнована Юлією Тимошенко. Тимошенко повернула державі 12 мільярдів кубометрів газу, незаконно забраного групою. Це був головний мотив, чому група використовувала все доступне вплив на Януковича, суди і силові органи, переслідуючи не лише Тимошенко, а й Ігоря Діденка, колишнього главу державної компанії НАК «Нафтогаз», а також Анатолія Макаренка, колишнього главу Митної служби, який захищав державні інтереси при поверненні зазначеного газу державі. Крім того, Дмитро Фірташ є головним спонсором президентської кампанії Януковича, а Сергій Льовочкін, як глава Адміністрації Президента, передає незаконні вказівки Януковича судам і правоохоронним органам і контролює їх виконання.

6. Валерій Хорошковський, Голова Служби безпеки України - за версією опозиції, при ньому СБУ стала головним інструментом переслідування опозиції і дисидентів в стилі КДБ. Під його керівництвом СБУ стало ключовим елементом в організації політичних репресій в Україні, порушення політично-вмотивованих справ, тиску на ЗМІ, правозахисників і громадських активістів. Довгий час, незважаючи на конфлікт інтересів, Хорошковський був членом Вищої ради юстиції, караючого органу над судовою системою. Це дозволило йому надавати прямий тиск на суди в своїх особистих корпоративних і політичних інтересах. Яскравий приклад - позбавлення ліцензій на загальнонаціональне мовлення «5 каналу» і ТВі за позовом групи каналів «Інтер», володіє якої глава СБУ. Саме служба Хорошковського початку політичне переслідування Юлії Тимошенко за газові контракти 2009 року.

7. Микола Азаров, Прем'єр-міністр Україна - не будучи причетним до підписання газових контрактів 2009 року і не будучи поінформованим про умови і деталях їх підписання, не будучи реальним свідком, дав неправдиві свідчення під клятвою проти Юлії Тимошенко в суді. Вони лягли в основу подальшого обвинувального вироку Юлії Тимошенко. Під час судового процесу Юлія Тимошенко звинуватила Азарова в зв'язках з одіозною компанією «Росукренерго», за що Азаров віддав секретний наказ судді заарештувати колишнього прем'єр-міністра.

8. Костянтин Грищенко, Міністр закордонних справ України - він персонально, і все міністерство загалом, зіграло ключову роль в організації компанії по дезінформації навколо справи Тимошенко.

9. Андрій Портнов - начальник Головного управління Адміністрації Президента з питань судоустрою - він безпосередній автор так званої судової реформи, яка була ініційована в 2010 році Януковичем, в результаті якої українські суди стали тотально залежні від влади. Андрій Портнов, разом із Сергієм Льовочкіним, є комунікатором, що передає незаконні вказівки судам.

10. Анатолій Могильов, Міністр внутрішніх справ України - згідно з даними опозиції, він особисто керує і відповідає за масове використання правоохоронних органів у політичних інтересах режиму. Міліція під його керівництвом використовується для позбавлення громадян України їх конституційно-гарантованого права на мирні зібрання. Також на ньому лежить вина за розгін мирної демонстрації на День Незалежності в Києві 24 серпня 2011 року, а також 11 жовтня 2011 після зачитування вироку Тимошенко.

11. Сергій Ківалов, народний депутат від Партії регіонів, глава комітету з питань правосуддя, член Вищої ради юстиції. Про нього зазначено, що є тіньовим смотрящим режиму над судовою системою. Як глава парламентського комітету з питань правосуддя він персонально контролює добір і призначення суддів в парламенті, і, в той же час як член Вищої ради юстиції, має всі інструменти карати нелояльних суддів.

12. Геннадій Кернес, мер Харкова, Партія регіонів. Про нього зазначено так - на незаконно придбані активи заснував ряд торгових компаній в Україні та Європі для отримання урядових контрактів. Незаконно отримані кошти інвестовані в Європі (Німеччина, Австрія, Кіпр і Швейцарія). Проводить і підтримує політичні переслідування опозиційних політиків.

Друга група чиновників - слідчі Генеральної прокуратури України

13. Олександр Нечвоглод, головний слідчий відділу особливо важливих справ ГПУ. Слідчий ініціював кримінальну справу без адекватних підстав і причин, чого вимагає 94 стаття КПК України. Під час досудового слідства серйозно порушив право Юлії Тимошенко на захист, гарантоване Міжнародною конвенцією з цивільних і політичних прав, а також Конвенцією із захисту прав людини, як і національним законодавством - Конституцією та Кримінально-процесуальним кодексом.

14. Олег Пушкар, перший заступник голови управління з розслідування особливо важливих справ. Він незаконно утримував представника захисту Сергія Власенка 8:00 в офісі Генеральної прокуратури і не дозволив йому потрапити до Тимошенко до першого допиту. Він грубо порушив право Тимошенко на захист, гарантоване українськими законами і міжнародними конвенціями. Також він порушив право Власенко як захисника, а також як народного депутата відповідно до закону про статус народного депутата і Конституції України.

15. Андрій Курісь, начальник Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури.

16. Сергій Точилін, глава департаменту огляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими ГПУ у сфері службової діяльності Головного управління з розслідування особливо важливих справ. Він підтримав незаконну позицію слідчих органів у Печерському суді Києва під час розгляду апеляції Юлії Тимошенко проти рішення слідчих порушити кримінальну справу і затримати Тимошенко, щоб привести її до Київського Печерський районний суд для вибору запобіжного заходу.

Третя група - керівництво Генеральної прокуратури

17. Віктор Пшонка - Генеральний прокурор України, Державний радник юстиції.

18. Ренат Кузьмін, перший заступник Генерального прокурора, Державний радник юстиції першого класу.

19. Євген Блажівський, заступник Генерального прокурора, Державний радник юстиції першого класу.

Про них в переліку зазначено тільки «в загальному» - Керівництво Генеральної прокуратури проігнорувало скарги Юлії Тимошенко та її захисника Власенка з приводу незаконних дій слідчих Генпрокуратури, або ж ці скарги були розглянуті з порушенням строків, визначених законодавством.

Четверта група - представники обвинувачення

20. Михайло Шорін, начальник головного управління ГПУ щодо підтримки державного обвинувачення в судах.

21. Андрій Байрачний, заступник голови відділу по догляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури в сфері економіки Головного управління з розслідування особливо важливих справ.

22. Лілія Фролова, заступник начальника відділу підтримки державного обвинувачення в судах.

23. Олександр Микитенко, перший заступник начальника Головного управління з підтримки державного звинувачення в судах.

«Представники державного обвинувачення в суді, незважаючи на очевидну необгрунтованість звинувачень проти Юлії Тимошенко, відсутність складу злочину в її діях, без взяття до уваги доказової бази, яка повністю доводить невинність Юлії Тимошенко, підтримали незаконні вимоги, і в порушення пункту 3 статті 264 КПК Україна, не відхилили, а навпаки, підтримали висунуті звинувачення. Не озвучуючи підстав і причин, прокурори запропонували змінити запобіжний захід для Тимошенко з підписки про невиїзд на арешт », - йдеться в документі.

У другій половині списку нев'їзних вказаний цілий ряд економічних експертів, які робили підроблені висновку у справі Тимошенко, нинішніх працівників «Нафтогазу», а також суддів, причетних до кримінального переслідування української опозиції. З ними ми вас ознайомимо у другій частині нашого матеріалу.

Главком

 
Мережі й глиняний колос: перша велика тріщина режиму Януковича TOP

image
Це тілъки початок

02 лютого 2012

Андрій Калахан

image

Дивлюсь на те, що зараз відбувається з урядовими сайтами, і дякую Богу за те, що минулоріч прочитав книгу "Мережі і мережні війни: Майбутнє терору, злочинності та бойових дій" Джона Арквілли та Девіда Ронфельдта. Вона дозволяє прекрасно зрозуміти, що зараз насправді відбувається в Україні.

Владна ієрархія виявилася неспроможною ефективно боротися з кардинально іншим типом системи – мережею. DDоS-атака такого масштабу дозволяє оцінити потужність мережевої війни.

Звісно, раніше в Україні чули про "арабську весну" з її Facebook'ом і Twitter'ом. Та це було далеко, "десь там". Навіть російська Болотна площа, відносному успіху якої варто завдячувати соцмережам – була хоч близько, та все одно, за кордоном.

Тепер дійшла черга до нас.

Уперше режим Партії регіонів показав свою вразливість. Мабуть, днями відбулася найбільша й найуспішніша інтернет-атака сайтів української влади за всі роки незалежності.

"Впали" сайти самого Януковича, уряду, парламенту і Конституційного суду. "Впали" сайти"всесильних" МВС та СБУ – тих відомств, які забезпечували репресивну основу режиму. "Ліг" сайт Партії регіонів. Зі значними перебоями працює багато інших сайтів влади. Прем'єр Азаров вирішив прикрити свою "гордість" – персональну сторінку у Facebook. Через спам користувачів.

Словом, в інтернеті "впали" практично всі "кити" режиму Януковича.

У мережі нема лідерів. А тому навіть такі заходи, як ув'язнення окремих її активістів, не зупиняє її діяльність. Що вже говорити про такі заходи, як "моління й випрошування", щоб українці припинили атакувати сайти, і "листи щастя" для інтернет-видань.

Влада вперше стала на коліна. Перед мережею, перед десятками тисяч звичайних українців.

Цього, мабуть, із часу перемоги Януковича не вдавалося жодній політичній партії, жодній іноземній країні.

Нещодавно читаючи журнал "Кореспондент", зустрів цікаве твердження: на Заході дуже цінують українських програмістів, бо в нас класні хакери. Але особливістю цієї ситуації стало те, що тут задіяні не стільки професійні хакери, скільки звичайні користувачі, "юзери". Очевидно, знаючі люди саме для них дали "вудочку" чи підказали, як їх знайти. І почала ловитися "рибка".

"Хакером може стати кожен", – напевне, таким буде відкриття для багатьох українців, що користуються інтернетом...

Один із прикладів: інтернет-бізнесмен Денис Олєйников, якого також влада "пресувала" буцімто за авторські права, написав простенький текст:

"Дорогие друзья, я из интернета, я могу сказать, что там происходит. Там просто фейсбуковый шабаш!

Значит, стоят ноутбуки рядами – все везде американское! От! И горы айпедов яблочных. И это на фоне ластэфэма буржуйского. От такое от!

Это просто... Это кошмар! И хочу вам сказать, шо эти ноутбуки не простые, а наколотые.

Люди нажимают

Пуск –> Выполнить –> ping -l 1400 -t -f president.gov.ua

Сделали – нажали еще. От! И она тянется и тянется – рука..."

Зрозуміло, що до таких слів у юридичному плані жодних претензій бути не може...

"Якби протестною дією проти закриття ex.ua зайнялися лідери опозиції, владні сайти почувалися б абсолютно захищеними. Весь успіх дос-атак зумовлений тим, що в справі нема вождів і партій. І моліться, щоб і не було", – написав у "Facebook" Дмитро Корчинський. І саме тут я з ним цілком погоджуюсь.

Про впливовість фактору мережевості говорить і той факт, що, наприклад, публічна сторінка"СВОБОДУ EX.UA" у "Вконтакте" вже нараховує понад 32 тисячі підписників. Для прикладу – публічна сторінка Юлії Тимошенко має прихильників як мінімум на третину менше.

У найпопулярнішого інтернет-ЗМІ держави – "Української правди" – прихильників у "Facebook" також менше, майже 28 тисяч.

При цьому врахуйте, що як в УП, так і в Тимошенко – це результат кількарічної роботи. А сторінка "СВОБОДУ EX.UA" "Вконтакте" перевершила їх досягнення всього за кілька днів.Тобто ріст популярності лавиноподібний. За лічені хвилин кількість підписників збільшується на сотні.

Що вже говорити, за те, що "СВОБОДУ EX.UA" понад у 6 разів популярніша за офіційну фейсбук-сторінку самого EX.UA.

І це вказує на те, що закриття самого EX.UA – це не стільки причина, скільки привід для масових атак на урядові сайти. Прикметно, що був фактично проігнорований і заклик адміністрації офіційної сторінки EX.UA на Facebook: "Просьба не предпринимать никаких противозаконных действий в отношении госструктур, всё необходимо решать по уму."

Щодо самої справи EX.UA, то силовики вже дали задню"У зв'язку з тим, що досудове слідство по справі триває, а тому слідчий відділ Печерського РУ на даний момент відкликає подання в порядку ст.23-1 КПК України, направлене на вашу адресу 31.01.2012, та просить відмінити заблокування доменного імені ex.ua (www.ex.ua)", – йдеться у листі начальника слідчого відділу Печерського райуправління МВС Євгена Гоцуляка на ім'я директора ТОВ "Інтернет Інвест" Павла Блоцького.

Парадоксально, але в статті Кримінально-Процесуального кодексу, на яку посилається міліція, взагалі не передбачено механізму відкликання подання. Та й зазначена причина відкликання – "у зв'язку з тим, що досудове слідство по справі триває", виглядає доволі дивно.

Напевне, справжня причина криється зовсім у іншому.

Для порівняння згадайте справу чи справи Тимошенко: чи робили слідчі органи для неї якісь поблажки?

Режим у страху – за деякими даними, понад половина українців користується інтернетом. І реальних механізмів для протистояння фактору мереж ієрархія не має.

Навіть "просунута" влада такої країни, як США, здавалася під натиском мереж. Приклади описані у вищезгаданій книзі "Мережі і мережні війни". Що вже тоді говорити за напівархаїчну державну систему України, від якої часто тхне душком феодалізму?

Українська влада зараз виявилася "колосом на глиняних ногах". Першу солідну тріщину режим уже дав.

Коли він упаде, залежить від усіх громадян України.

Від редакції: під час підготовки статті до публікації з'явилось повідомлення про розблокування Ex.ua.

Гастроль з наперстком TOP

http://rus.newsru.ua/columnists/31Jan2012/gastroli.html
31 cічня 2012

Віталій Портников

Рішення однієї людини про ізоляцію іншої було здійснено за допомогою державних інститутів.

Краще б Віктор Янукович не їздив в Давос, а залишився б прогулятися по розчищених доріжках Межигір'я - зрештою, його нескінченну резиденцію прибирають не гірше, ніж вулиці швейцарського курорту і там не потрібно нічого нікому обіцяти. А так - президент поїхав, а осад залишився. Після слів Віктора Януковича про необхідність повернутися до питання про декриміналізацію статей, які були використані владою для ізоляції колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, у тій частині західної політичної еліти, що продовжує наполягати на можливості співробітництва з Києвом, з'явилася боязка надія: Янукович дав своїм доброзичливцям можливість зберегти обличчя.

А Янукович їх "кинув" - приблизно так само, як своїх співвітчизників, яким він вже звик давати нездійсненні обіцянки або просто говорити те, що не відповідає дійсності. Буквально через кілька днів після президентської заяви заступник голови фракції Партії регіонів у парламенті Михайло Чечетов заявив, що Верховна Рада не буде повертатися до питання про декриміналізацію статей.

"Ми не змінюємо свою позицію. Тому що серйозні люди ніколи не сіпаються і не сахаються. Ми не будемо міняти закон під одну людину", - зазначив Чечетов, який відомий своєю дисциплінованістю і ніколи не зробив би такої заяви, якщо б не знав позиції тих, хто смикає за ниточки депутатські. А як же заява Януковича? "Президент висловився як політик", - пояснив Чечетов. Тобто як людина, яка не відповідає за свої слова, який може заради красного слівця що завгодно пообіцяти? Це, ймовірно, і є політик в перекладі з "регіонального"?

Утім, у своєму інтерв'ю радіостанції "Німецька хвиля" Чечетов сказав найголовніше - що справа не в декриміналізації статей. "Треба їй було послати всіх своїх політтехнологів - і зараз би вона була на волі і готувалася до виборів. А так вона зіграла не ту роль", - пояснив він журналістам висновок Тимошенко. Простіше кажучи, якби Тимошенко просто пішла в тінь і погодилася б на роль декоративної опозиціонерки - її б не чіпали. А ось порадили політтехнологи Юлії Володимирівні радикалізуватися - її й посадили.

Так при чому тут газові угоди, директиви, декриміналізація, суд і взагалі парламент? Та ні до чого. Просто рішення однієї людини про ізоляцію іншої було здійснено за допомогою державних інститутів. Це те, що називається державним тероризмом і не має ніякого відношення до права. Як, до речі, і до будь-яких гріхів Тимошенко - тому що, погодься вона грала б "правильну роль", про ці - реальні чи уявні - гріхи ніхто і не згадав би.

Проблема в тому, що жертвою державного тероризму може стати будь-який громадянин, який вступає в конфлікт із владою. Коли правосуддя стає механізмом ізоляції неугодних, воно перестає бути правосуддям. Коли держава використовує юридичні механізми для боротьби з незручними, воно перестає бути державою - і стає машиною для придушення протесту та узурпації влади. Що, власне, з України вже і сталося.

Переклад з російської
наперсток – із кримінального жаргону

Угода опозиції про спільні дії: Крок до об'єднання чи порожнйя декларація?

TOP

Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

І. Огляд політичних подій за тиждень

23 січня
Новообраний Президент ПАРЄ Жан-Клод Міньйон розкритикував ситуацію з політв'язнями в Україні і повідомив , що питання української опозиціонерки Юлії Тимошенко знову фігуруватиме у підсумковій резолюції ПАРЄ. Депутати Парламентської асамблеї ради Європи переконані, що звинувачення за політичні рішення є наслідком системних вад української правової системи, які необхідно виправити.

24 січня
Україна гальмує виконання завдань із плану пом'якшення візового режиму. Про це йдеться у листі заступника міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, який повідомляє, що Єврокомісія дорікає Києву за неухвалення закону про біометричні паспорти, за те, що досі не створено окремого антикорупційного органу й не затверджено стратегію боротьби з дискримінацією.

Слухання у справі Луценка відбуваються за прискореним сценарієм. Заяви 38-ми свідків у цій справі зачитуються у Печерському суді без самих свідків. Екс-міністр назвав такі дії протизаконними. Експерти припускають, що такий форсаж у справі може бути пов'язаний з намаганнями винести вирок екс-міністру до оголошення рішення Європейського суду з прав людини, яке очікується найближчим часом.

Тим часом Юрій Луценко заявив, що Печерський суд фальсифікує процес, використовуючи документи, лише надані Генпрокуратурою. Крім того, екс-міністр запевняє, що за його друзями і рідними за дорученням Генпрокуратури стежить міліція.

25 січня
Повне медичне обстеження німецькими лікарями хоче пройти Юлія Тимошенко. За словами її адвоката Сергія Власенка, екс-прем'єр погодилася на відповідну пропозицію німецьких медиків і не проти, щоб разом з ними її оглянули й вітчизняні фахівці, але лише ті, кому вона довіряє.

26 січня
ПАРЄ ухвалила найбільш жорстку в історії резолюцію щодо України. Європейські парламентарі закликали Україну звільнити з ув'язнення Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та Валерія Іващенка, зняти із них кримінальні звинувачення і допустити до виборів. Крім того, уперше європейські політики вирішили застосувати проти вітчизняної влади санкції у разі недотримання нею положень ухвали ПАРЄ. Відповідну поправку підтримали більшість депутатів Асамблеї.

27 січня
Про необхідність декриміналізувати статті, за якими звинувачена Юлія Тимошенко та інші посадовці її уряду, заявив Президент Віктор Янукович. Про це він сказав під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі, наголосивши, що 364-ї та 365-ї статті Кримінального кодексу слід привести до європейських норм. Водночас він наголосив, що такі питання має вирішувати Верховна Рада.

ІІ. Аналітична довідка

Демократичні інституції і демократичні процеси

УГОДА ОПОЗИЦІЇ ПРО СПІЛЬНІ ДІЇ:
КРОК ДО ОБ’ЄДНАННЯ ЧИ ПОРОЖНЯ ДЕКЛАРАЦІЯ?

22 січня в День Соборності України низка українських опозиційних сил підписали Угоду про спільні дії, в якій задекларували своє прагнення здобути перемогу на парламентських виборах у жовтні 2012 року. Задля цього лідери партій, що підписали документ, домовилися координувати власні дії та виробити єдиний список кандидатів на мажоритарні округи. Утім, уже протягом кількох наступних днів з боку представників різних опозиційних партій почала лунати прихована, а подекуди і явна критика своїх колег, що одразу ж поставило під сумнів дієвість укладеної угоди.

Чи принесе яку-небудь користь підписання угоди про спільні дії?
Що потрібно українській опозиції для перемоги на парламентських виборах?

Ігри підписантів

Підписання угод про співпрацю – не новинка для українських опозиційних партій. 5 серпня минулого року найбільші українські опозиційні партії – «Батьківщина», «Фронт змін», «Свобода», «Громадянська позиція», «Наша Україна», «Народний Рух України» тощо – утворили Комітет опору диктатурі (КОД), а 24 серпня, в День Незалежності, його учасники оголосили резолюцію, в яку записали вимоги проведення дострокових президентських і парламентських виборів, а також звільнення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших опозиційних політиків. Відповідно, угода про співпрацю від 22 січня не стала чимось суттєво новим для українських опозиціонерів.

Водночас її зміст і характер підписання дав багато приводів для роздумів щодо сучасного стану опозиції в Україні.

З одного боку, сам факт підписання угоди в День Соборності України став безперечним позитивом для українських опозиційних сил. Сварки та взаємні звинувачення їх представників, які домінували протягом 2010 – початку 2011 років, значно підкосили рейтинги опозиційних партій, тоді як демонстрація єдності на День Незалежності призвела хоч до невеликого, але росту їх популярності. Тому можна очікувати, що спільна акція та підписання документу 22 січня дасть змогу українській опозиції певною мірою задовольнити запит великої частини суспільства на скоординованість її дій.

Важливим моментом угоди стало закріплене в ній положення про формування єдиного списку кандидатів у мажоритарні округи. Після ухвалення нового закону про вибори до парламенту 17 листопада 2011 року постала серйозна загроза розколу опозиційних сил, що зрештою міг завадити веденню узгодженої виборчої кампанії. Проте основним гравцям на опозиційному полі все ж удалося знайти спільну мову та принаймні на рівні декларацій закріпити принцип єдиного списку мажоритарників, який дає їм значно більше шансів здобути бажаний результат на парламентських виборах.

З іншого боку, обставини підписання угоди засвідчили, що в опозиційному таборі лишилися дуже серйозні проблеми, пов’язані зі взаємною недовірою та домінуванням особистих амбіцій. Так, остаточний текст угоди, вочевидь, було підготовлено трьома ключовими політичними силами – «Батьківщиною», «Фронтом змін» і «Свободою», які наразі складають ядро КОДу. У той же час, опозиційні сили, що взяли участь у мітингу 22 січня, однак не входять до КОДу, не дістали права вносити правки до цього тексту: саме тому лідер партії «Удар» Віталій Кличко підписав угоду із застереженнями, а керівник «Громадянської позиції» (яка вийшла з КОДу) Анатолій Гриценко взагалі відмовився це зробити. У підсумку склалася неоднозначна ситуація, відповідальність за яку можна покласти на обидві сторони: учасники КОДу намагалися змусити інші опозиційні партії грати за їхніми правилами, а ті, в свою чергу, надмірним відстоюванням своїх позицій завдали шкоди іміджу об’єднаної опозиції. Вихід із цього становища має стати ще одним тестом опозиції на здатність вчитися на власних помилках.

Перемога на кону

Втім, окрім суто тактичних завдань, перед українською опозицією наразі стоїть одне справді стратегічне – перемога на парламентських виборах, що відбудуться у жовтні 2012 року. А для цього їй передусім необхідно дати відповідь на кілька ключових питань щодо особливостей ведення майбутньої виборчої кампанії.

Перш за все, питання викликає межа потенційного об’єднання опозиційних партій. У своєму відкритому листі від 16 грудня минулого року екс-Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко закликала всі опозиційні сили сформувати єдиний партійний список на основі нейтральної політичної сили. Однак такий варіант викликає низку серйозних зауважень. По-перше, на заваді цьому стоять амбіції лідерів ключових опозиційних партій. Важко уявити, що Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк і Олег Тягнибок погодяться увійти до складу однієї партії. По-друге, таке об’єднання було би достатньо неприродним, адже його учасники повинні були б відмовитися від своїх ідеологічних переконань заради отримання позитивного результату на виборах. Навіть попри украй розмиту ідеологічну базу українських партій такий симбіоз навряд чи був би ефективним і корисним для країни в довгостроковій перспективі. Зрештою, злиття всіх опозиційних партій в одну могло би дати результат, протилежний очікуваному – тобто зменшити потенційну кількість голосів виборців – адже багато хто не голосував би за таку партію через неприязнь до її окремих членів. Натомість якщо опозиції вдасться сформувати декілька потужних партій із – принаймні на папері – різними ідеологічними платформами, вибір для невдоволених владою громадян значно полегшиться. У такому разі головною запорукою успіху стане дотримання пакту про ненапад усіма членами опозиційного табору.

Другим суттєвим моментом, який потребує прояснення, є спосіб формування єдиного списку кандидатів у мажоритарних округах. Тут перед українськими опозиціонерами стоїть два головних виклики. Перший – здатність довести процес відбору кандидатів-мажоритарників до логічного завершення. Адже декларація про наміри ще не гарантує успішної реалізації цього завдання, особливо зважаючи на вже згадані амбіції багатьох опозиційних сил, передусім – невеликих, які можуть не погодитися з розподілом округів за критерієм рейтинговості партій. Імовірно, що саме знаходження консенсусу між великими й малими опозиційними партіями може стати головною перешкодою до формування єдиного списку кандидатів в мажоритарні округи.

Другий виклик полягає в необхідності сформувати чіткі й прозорі критерії обрання того чи іншого політика кандидатом від опозиції в конкретний округ. Велику роль у цьому процесі відіграватиме здатність опозиції відмовитися від традиційних методів ведення переговорів, які зазвичай відбувалися за закритими дверима та завершувалися на користь тих, хто накопичив найбільший матеріально-фінансовий ресурс. Іншими словами, задача опозиції в цьому сенсі полягатиме в представленні справедливих і зрозумілих принципів відбору кандидатів та їх дотриманні протягом усього часу підготовки до виборів. Інакше українські опозиціонери ризикують не лише позбутися підтримки й розуміння виборців, а й отримати в майбутньому скликанні парламенту команду перебіжчиків, що змінюватимуть свою партійну приналежність залежно від політичної кон’юнктури. В такому разі ні про яку перемогу опозиції мова не йтиме.

Висновки

Таким чином, підписання Угоди про спільні дії більшістю помітних українських опозиційних сил стало демонстрацією їх єдності та намірів співпрацювати на майбутніх виборах, що напевне додасть їм підтримки серед населення. Поза тим, характер вироблення й підписання угоди, приєднатися до якої забажали не всі опозиційні сили, засвідчили існування в опозиційному таборі традиційної проблеми домінування особистих амбіцій над загальним інтересом. У подальшому, аби отримати бажаний результат на парламентських виборах у жовтні цього року, українським опозиціонерам доведеться не лише вгамувати свої партійні апетити, а й повернути довіру українського виборця – передусім шляхом справедливого і відкритого узгодження кандидатів у мажоритарних округах.

Резолюція ПАРЄ: Із санкціями, але без наслідків?

TOP

Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

РЕЗОЛЮЦІЯ ПАРЄ: ІЗ САНКЦІЯМИ, АЛЕ БЕЗ НАСЛІДКІВ?

26 січня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) більшістю голосів ухвалила резолюцію щодо функціонування демократичних інституцій в Україні. У ній парламентарі висловили свою занепокоєність судовими процесами над колишніми урядовцями, піддали критиці принципи функціонування судової та правоохоронної системи, представили свої зауваження до нового виборчого закону та передбачили можливість застосування санкцій до України, якщо вона не виконуватиме зазначені вимоги. І хоч опозиційні політики та переважна більшість експертів розцінили цю резолюцію як украй критичну, представники влади назвали її «перемогою» України.

Наскільки резолюція ПАРЄ відображає ставлення до України в Європі?
Чи варто очікувати від української влади виконання вимог ПАРЄ?

Батіг без пряника

Репутація України в Раді Європи, членом якої вона є з 1995 року, почала серйозно псуватися ще минулого року, половину якого Україна головувала в Комітеті міністрів цієї організації. Ситуація особливо ускладнилася після засудження Юлії Тимошенко до 7 років ув’язнення, що наочно підтвердило факт існування в Україні політично вмотивованого правосуддя. Тоді стало зрозуміло, що тональність майбутньої резолюції ПАРЄ щодо стану справ в Україні буде вельми критичною. Вочевидь, саме заради коригування тексту цього документа в бік його пом’якшення українська делегація змінила свого представника в моніторинговому комітеті організації – замість Сергія Головатого ним стала значно лояльніша до влади Юлія Льовочкіна. Саме цей комітет відповідав за підготовку резолюції щодо стану справ в Україні.

Однак така перестановка не дала змоги представникам правлячої Партії регіонів суттєво змінити текст резолюції. Більше того, вже напередодні розгляду документа на сесії ПАРЄ до нього було внесено вкрай неприємне для української влади положення щодо можливості застосування санкцій до України.

Така тактика української делегації в ПАРЄ стала яскравим свідченням нерозуміння української влади засадничих принципів роботи ПАРЄ: замість того, аби усувати підстави для критики всередині держави, вона намагалася змінити текст резолюції безпосередньо перед самим її ухваленням. Однак більшість депутатів ПАРЄ у своєму рішенні керувалися не лобістськими аргументами представників української делегації, а власним розумінням внутрішньополітичного становища України.

Як засвідчив текст резолюції, це розуміння виявилося дуже неприємним для керманичів української держави. Її невелика схвальна частина більше нагадувала данину ввічливості, тоді як переважна більшість тексту прямо вказувала українській владі на її помилки та закликала до їх виправлення. Найбільш тривожним сигналом стала вимога звільнити Юлію Тимошенко та інших опозиційних політиків і забезпечити їм безперешкодну участь у майбутніх парламентських виборах. Так само украй дошкульним для української влади став заклик реформувати судову та правоохоронну систему, в тому числі декриміналізувати статті 364 і 365 Кримінально-процесуального кодексу (КПК), заради забезпечення рівних прав сторін звинувачення та захисту. Третім серйозним попередженням ПАРЄ стали її рекомендації щодо редагування нового закону про вибори народних депутатів: передусім зменшення прохідного бар’єру та скасування заборони на участь у виборах блоків.

Зрештою, найбільш прикрим для України в цій ситуації виглядає те, що за невиконання поставлених вимог вона ризикує стати жертвою санкцій з боку ПАРЄ, із чим Україна досі ніколи не стикалася. Відповідно, вона опинилася в досить неприємній ситуації: на відміну від резолюцій Європейського парламенту, послання ПАРЄ не містить жодних прямих заохочень Україні на кшталт прискорення процесу укладення угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) і в той же час дає зрозуміти, що відмова грати за визначеними правилами може призвести до відповідного покарання, наприклад, призупинення повноважень української делегації до цієї організації.

Горохом об стіну

З іншого боку, будь-якому достатньо обізнаному з європейськими реаліями політику зрозуміло, що виконання вимог і рекомендацій ПАРЄ є невід’ємною умовою для зближення з ЄС. Це має розуміти й українська влада: якщо вона справді хоче укласти угоду про асоціацію з ЄС, їй доведеться врахувати думку ПАРЄ.

Поза тим, поки немає жодних помітних сигналів, які б вказували на бажання української влади дослухатися до побажань ПАРЄ. Перш за все українська сторона вустами свого зовнішньополітичного відомства вже за традицією намагається представити критичну резолюцію ПАРЄ справжнім досягненням України. А така позиція непрямо вказує на відсутність намірів враховувати всі викладені в ній зауваження. Крім того, показовою стала і реакція Президента України Віктора Януковича на ухвалений документ. На міжнародному форумі в Давосі він спочатку заявив про свій намір врахувати рекомендації ПАРЄ щодо зміни статей 364 і 365 КПК, а потім укотре переклав усю відповідальність за це на національний парламент. Тим самим він дав зрозуміти, що на ідеї декриміналізації цих статей можна з упевненістю ставити хрест.

Зрештою, найбільш показовою реакцією України на резолюцію ПАРЄ має стати розгляд у Верховній Раді внесеної туди Президентом нової редакції КПК. Зрозуміло, що про його остаточний зміст говорити поки зарано, однак уже зараз із великою часткою ймовірності можна передбачити характер його ухвалення. По-перше, команди з Адміністрації Президента щодо термінового розгляду цього законопроекту вказують на те, що в черговий раз усі небажані для влади поправки до нього буде провалено, що може вкрай негативно позначитися на його змісті. По-друге, вельми вірогідно, що саме на ухваленні КПК усі зусилля української влади з виконання вимог ПАРЄ і закінчаться. А це означатиме, що ті практики українського судочинства, які дістали несхвальну оцінку від ПАРЄ, нікуди не зникнуть, адже для справжнього реформування цієї сфери зміни одного кодексу буде недостатньо – особливо зважаючи на традиційну для України проблему дотримання законів винятково з міркувань політичного зиску.

Усі ж інші вимоги ПАРЄ, скоріше за все, буде успішно проігноровано. Передусім це стосується долі ув’язнених опозиціонерів: очевидно, що до наступних парламентських виборів шанси на їх звільнення практично відсутні, адже це прямо суперечитиме взятому правлячою командою курсу на збереження влади будь-якими засобами. Схожа ситуація і з законом про вибори: предметом перегляду з найбільшою вірогідністю можуть стати не статті про прохідний бар’єр і заборону виборчих блоків, а ті його положення, які наразі є запобіжниками фальсифікацій і тому ускладнюють завдання влади отримати стабільну більшість у новому скликанні парламенту.

Якщо ж влада таки погодиться змінити виборчу систему, то зовсім не з міркувань посилення партійного плюралізму, викладених у резолюції ПАРЄ, а лише в разі, якщо вважатиме, що ці зміни сприятимуть її перемозі на виборах.

Висновки

Отже, резолюція ПАРЄ щодо демократичного розвитку України стала найбільш критичною за останні роки і вперше передбачила можливість застосування санкцій у разі невиконання поставлених вимог. Утім, сподіватися на те, що українська сторона врахує ключові зауваження, викладені в резолюції, поки не доводиться. Цілком вірогідно, що кампанія з переслідування політичних опонентів за допомогою судових процесів триватиме й надалі, судова система й правоохоронні органи лишатимуться під повним контролем Президента, а встановлена законом система виборів до Верховної Ради лишиться такою ж несприятливою для оновлення парламенту. Багато запитань викликає і анонсований главою держави намір врахувати рекомендацію ПАРЄ щодо ухвалення нової редакції КПК, адже без належного обговорення його змісту та зміни ставлення влади до принципу верховенства закону ця ініціатива не дасть жодних відчутних результатів.

Casus Vynnychukus and freedom of speech TOP

http://ukraineanalysis.wordpress.com/2012/02/01/casus-vynnychukus-and-freedom-of-speech/
Feb 1, 2012

image
“POLICE KILLS”

Mykola Riabchuk

On January 23, 2012 two policemen approached writer Yuri Vynnychuk at his home in the Western Ukrainian city of L’viv and demanded from him a written explanation of the poems he had presented a few months earlier in Kyiv at the “Night of Erotic Poetry” festival. The policemen said they were authorized to do so by the prosecutor general who had received a complaint from the Communist MP, Leonid Hrach, which unabashedly qualified Vynnychuk’s poems as “pornography” and a “call for the violent overthrow of Ukraine’s government” (http://world.maidan.org.ua/2012/statement-on-the-political-persecution-of-the-ukrainian-writer-yuri-vynnychuk).

Yuri Vynnychuk is a renowned author with some international fame, so he has not been arrested, beaten, and forced to confess, as happens on a daily basis all over Ukraine to his less fortunate and not so famous compatriots. Oleksiy Cherneha, for instance, a young activist of the “Patriot of Ukraine” from the provincial town of Vasyl’kiv (Kyiv Oblast), recollects his encounter with the Security Service of Ukraine (SBU) officers as follows:

Immediately after I was detained [on August 23, 2011], I was taken to the regional SBU center where I was held without charge or sanction from the investigator or court until Aug. 27, much longer than the 72 hours allowed by law […]

While I was at the regional SBU center, I was questioned around the clock. During the interrogation, physical methods were used against me repeatedly – I was beaten on my neck and the soft parts of the body, forced to do the splits, humiliated, threatened with physical violence and also mocked with accusations of pedophilia.

The SBU officers also tried to force me to give untruthful evidence against my acquaintances… After I had refused to give this untruthful evidence, I was shackled and they continued to beat me.

For four days I was interrogated and not allowed to sleep or eat.

During the torture and humiliation I repeatedly demanded to be told my official status in the case and also information about the examination of the things found at my place during the search. But I received no answer to any of my questions. I was also refused a meeting with my lawyer, and all interrogations happened without his presence.

While I was in custody, I informed the SBU that I had been diagnosed with epilepsy and that the doctors had recommended that I stick to a sleep pattern and eat regularly, because not to do so could affect my health and even lead to death.

However, the SBU officers ignored this and for four days I was interrogated without sleep or food. Such behavior is a flagrant violation of human rights and guarantees of respect for dignity contained in the Constitution.

During interrogation on Aug. 25, SBU officers forced a compact disk into my hand which had allegedly been found at the place on Hrushevskogo Street on Aug. 22.

There, like at my residence, the SBU alleged it had found information about assembling a homemade explosive device and a video of child pornography.

Afterward I was told they had “evidence” against me and in a similar way they could create any “evidence,” and for this not to happen I had to write that my acquaintances Shpara and Bevz had left the things in my room that had been found during the search.

When I refused, painful injuries were inflicted on me.

On the night of Aug. 26, I was informed that I would be released if I signed a few documents. I was forced to sign a letter to the head of the SBU saying that no physical coercion had been applied to me and that I voluntarily consented to give evidence from Aug. 23 to Aug. 27.

I assert that all signatures that I made during that time were extracted in ways banned by the Code of Criminal Procedure ( http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/112476/).

(See also: Katya Gorchinskaya, “Allegations of SBU horrors recall cruel Stasi methods,” 15 September 2011: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/112911/.)

Stories like this are typical in Yanukovych’s Ukraine. They vary in detail but have one thing in common: rampant lawlessness that reigns supreme in the country and unscrupulous use of law-enforcement agencies for the regime’s political goals. The Kyiv Post editorial aptly described Ukraine’s judicial system as “broken, corrupt and manipulated by oligarch-controlled politicians, chief among them president Viktor Yanukovych”:

Police still beat, torture, falsify evidence and extract false confessions. They conduct armed raids with masks with the permission of the manipulated courts.

Prosecutors operate in a web of secrecy in which they are accountable to no one but the chief prosecutor, who is appointed by Yanukovych.

Judges cannot exercise independence for fear of losing their jobs – or worse.

The presumption of guilt replaces the presumption of innocence through the pre-trial jailing of suspects for up to 18 months in horrible conditions, the denial of bail and adequate legal representation, the denial of speedy trial by jury and so on (http://www.kyivpost.com/news/opinion/editorial/detail/114769/).

Yuri Vynnychuk predictably rejected the accusations as absurd and stated that the interference in literary matters by politicians, prosecutors and other officials was illegal and anti-constitutional. The story got broad publicity in the mass media; Ukrainian PEN-center endorsed a protest; the writer himself used a public commemoration of Leopold von Sacher-Masoch’s birthday in downtown L’viv to read his subversive poems to his cheerful fans. And finally, the sweetheart Hanna Herman, Yanukovych’s advisor and a writer herself, called a L’viv colleague and apologized for the excessive zeal of her boss’s subordinates (http://life.pravda.com.ua/person/2012/01/30/93822/).

Personally, I would prefer her to call Mr. Cherneha, or Ms. Hanna Synkova, or many other victims of the regime’s brutality, and to deal with the officers that tortured and humiliated them rather than the two pathetic policemen sent by their dull bosses to Yuri Vynnychuk’s place. So far, it looks like a Bad Cop versus Good Cop show. However it ends, it should not obscure the much more serious, brazen, innumerable cases of human rights violations in Yanukovych’s Ukraine. The very addition of “pornography” to the alleged “call for a violent overthrow of the government” tends to make the entire story farcical, to downplay and de-contextualize the political message of Vynnychuk’s work. Yet, whatever the initial intentions of both the writer and his opponents, the actual implications of the conflict seem to be broader and more complex.

First of all, the poem in question is certainly not Vynnychuk’s chef d’oeuvre, nor is it an exemplary case of political correctness. There are two English translations of this poetical pamphlet, one of which is entitled “Kill the Bugger” and the other “Kill the Pidaras” (http://durdom.in.ua/uk/main/news_article/news_id/27029.phtml).

The former translation is a much better reflection of the poem’s idea, yet the latter renders properly the ambiguity that exists in the original. The obscenity “pidaras” borrowed from Russian criminal slang has a sexual (actually sexist) connotation related to “pederast,” but in a colloquial speech it means typically a sodomite or a “total idiot” (therefore the female form “pidaraska” can also be used). Nevertheless, the underlying sexist connotation makes the text rather tasteless and implicitly homophobic, even though it clearly hints that the Ukrainian government and the incumbent president may well be considered sodomites rather than homosexuals.

The slogan “kill” (whoever) is also distasteful, though it should not be interpreted literally. The poet may mean symbolic/political “killing,” or even refer to Anton Chekhov’s famous dictum: “to kill a slave within ourselves,” and to Shevchenko’s classical “Testament”: to “wake up and rise up, and break the shackles, and sanctify freedom with the enemy’s evil blood.” Still, in the society with a weak tradition of tolerance and political liberalism, and deeply rooted tradition of homophobia, xenophobia, and daily coercion, all these ambiguities and provocative slogans may reverberate and fuel even more hatred and brutality rather than the desired purification.

As a vice-president of the Ukrainian PEN-centre assigned by the colleagues to draft the protest, I was really in a difficult position. I had to condemn the police interference in literary matters and, at the same time, distance myself and the center from the controversial poem, which I would have certainly advised the author neither to read, nor to publish or produce – at least in its current form. I attempted to solve the dilemma by placing the case in the broader context of the government’s systemic infringement of the freedom of speech and political persecution of writers, scholars, journalists, and civic activists. At the same time, in a personal conversation, I expressed to the author (a friend) disapproval of his dubious text.

The point seems to be obvious: we may profoundly disagree with a writer’s views and forms of their expression but we should guarantee him/her the right to express those views without censorship and political pressure. It is up to the public and literary critics to evaluate the text, not the police, prosecutors, and security service. We defend the general principle, and not a specific author or text. A few years ago, I happened to disapprove of then president Viktor Yushchenko’s intention to criminalize the denial that the Great Famine of 1932-33 in Ukraine was Genocide. By the same token, I staunchly disagree with similar decisions of some other governments to make the denial of Armenian and other genocides a criminal offense. People should have a right to express the most ugly and stupid ideas as long as they do not call directly for illegal and violent actions against other people. This is particularly true about the writers and artists who may bear moral, political, professional, and, in some cases, administrative responsibility for their words but definitely should not be considered criminals. It seems self-evident, but I have noticed from pending public debates the subtle difference between the defense of a general principle and of specific texts. It is usually blurred and politicized.

Yuri Vynnychuk’s case, in a way, resembles that of Yulia Tymoshenko. Here, again, we protest against her political persecution not because we support her politically, share her views or consider her own governmental policies consistent with liberal democracy and rule of law. We simply believe that political decisions should not be criminalized – exactly like poems, novels, or artistic performances.

So, the second question emerges: why does President Yanukovych commit or, rather, allow his lieutenants to perpetrate the blunders that compromise him and his regime both domestically and internationally? The simple answer is that no authoritarian regime can survive without some lawlessness and coercion. However, it is one thing to torture inmates in provincial prisons, to harass young and as yet unknown civic activists, or to take over one’s opponents’ businesses via sheer racket or kangaroo courts. It is quite another to attack outstanding figures whose ordeal draws immediately broad and sometimes even exaggerated public attention.

Viktor Yanukovych may be neither wise enough to adequately understand politics, or diligent enough to keep a careful eye on his political menials. But he has a huge apparatus, doubled in size and salaries since Yushchenko’s times, and he should have no problems with professional analysis, political advice and ultimate decision-making. And this is the point. So far, after two years of his presidency, he has been moving from bad to worse in all his decisions, and steadily losing his popular rating from over 60 percent to single-digit figures. If his advisors are as incompetent as their leader, it is very unfortunate. If they are smart but manipulate him in a cowardly fashion –for Moscow’s or their personal benefits, or both – it could be catastrophic.

The Vynnychuk affair might have been initiated by a senile communist, who felt insulted by the writer’s mockery of Communist rhetoric and paraphernalia. At least, this is what Hanna Herman suggested. One may wonder however to what degree the communists in Ukraine are independent players. So far, they behave like government puppets assigned to do the dirtiest jobs that the government prefers not to engage in openly. Smearing Ukrainian NGOs as subversive agents of the West might be the most graphic example. Neither the Kuchma nor the Yanukovych governments dared to do this themselves since this might have undermined their fake “pro-European” rhetoric. Yet, remarkably, they provided the communists with full logistic support, publicity, and the needed votes in the parliament to pass the anti-NGO laws.

In the Vynnychuk case the manipulators could play one more game and try to capitalize on the president’s fears and phobias. Viktor Yanukovych, indeed, seems to be preoccupied with his personal security. This may stem from his unfortunate 2004 presidential campaign when he was attacked by an egg and became so terrified that he lost consciousness. Taras Chornovil, Yanukovych’s ally and former close adviser, claims that the president’s phobias originate from his peculiar experience in the Donbas region – dubbed the Ukrainian Sicily. Yanukovych sincerely believes that “someone wants to kill him,” Chornovil says http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/116724/.

The President’s paranoia might be an excellent tool for those in his entourage who know how to use it. And Vynnychuk’s poem “Kill the Pidaras” fits them well. Back in September, there was a huge scandal in Kyiv when people wore teeshirts that featured the slogan: “Thanks to inhabitants of Donbas for the [election of the] president-pidaras.” Police raided the store, confiscated the T-shirts, and forced the businessman who produced them to flee abroad. The word “pidaras,” however, has acquired one more connotation hardly unknown to either Yuri Vynnychuk or Viktor Yanukovych.

The Vynnychuk case, even though on a much smaller scale, is as ambiguous as that of Tymoshenko. Both shed a light on the lawlessness that reigns in the country. But both can be used also be used to obscure the scale of repressions and to trivialize the political essence of the events. Therefore, whatever we think about both heroes and their work, we should remember the broader context and perceive the general tendency rather than unpleasant, albeit isolated, incidents.

Who’s Afraid of Yulia Tymoshenko TOP

Alexander Motylhttp://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/who%E2%80%99s-afraid
-yulia-tymoshenko?utm_source=World+Affairs+Newsletter&utm_campaign=dc48fffc83-
WAJ_Totten_2_1_2012&utm_medium=email

January 27, 2012

Alexander J. Motyl

Which two Ukrainians most detest Yulia Tymoshenko, most fear her, and most obsess about her?

It’s the two Viktors, of course: Yushchenko and Yanukovych.

Most Ukrainians have very strong opinions about the former prime minister turned political prisoner, but it’s only the two Viktors who’ve let their feelings about her become borderline psychotic.

image

In the last three years of his presidency, 2006 to 2009, Yushchenko abandoned whatever reform aspirations that may have guided him during the Orange Revolution and concentrated almost exclusively on squabbling with and attacking Tymoshenko, never passing up an opportunity to denounce her, regardless of whether his audience was listening or cared. I personally witnessed him bore two roomfuls in New York with hour-long attacks on Tymoshenko: the first group consisting of some 50 potential American investors who wanted to hear about Ukraine’s economy; the second, of some 100 Ukrainian-Americans who wanted to hear about Ukraine’s culture.

Just as Yushchenko let his obsession with Tymoshenko define, and ultimately destroy, his presidency, so too has Yanukovych. After she lost the presidential election of 2010, Tymoshenko was washed up as a national politician. All Yanukovych had to do to keep her that way was to ignore her. Instead, by persecuting Tymoshenko, by jailing her at precisely the time that he’s ostensibly courting Europe and hoping to negotiate a gas deal with Russia, he’s given her the ethical stature she never had, undermined his standing at home and abroad, sabotaged Ukraine’s attempts to integrate more closely with the European Union, and provided the Kremlin with additional reasons for stonewalling Kyiv. Like that other Viktor, this one has let his obsession with Tymoshenko define, and ultimately destroy, his presidency.

So what gives? Although Yanukovych has moved toward many of Yushchenko’s positions in the last year, the fact is that the two are profoundly different presidents. Yushchenko was, despite his multitudinous faults, significantly more pro-democratic, pro-Ukrainian, and pro-market than the unabashedly anti-democratic, anti-Ukrainian, and anti-market Yanukovych. They are also very different politicians, with Yushchenko preferring the safety of a podium and Yanuovych preferring the safety of a designer suit.

Why would two such different policymakers share the same fear and loathing of Tymoshenko?

I suspect it’s because they’re the same kind of guys. It’s not Tymoshenko the politician they hate, but Tymoshenko the too-strong woman who knows they’re both pushovers and treats them as such. After all, Yushchenko knows how to deal with male enemies. He bores them to death or, as in the case of Yanukovych, cuts a deal with them.

Yanukovych’s approach is even simpler, and usually involves a sock to the jaw. Neither approach works with Tymoshenko. She can run rhetorical circles around Yushchenko and knock Yanukovych off his leaden feet.

Tymoshenko, as the strong woman of Ukrainian politics, has exposed both fellas for the vain weaklings they really are. When Yushchenko lost his charms after being poisoned and disfigured in the summer of 2004, Tymoshenko not only threatened his authority and standing as president. She also threatened his manhood and his sense of self as a ladies’ man. Moreover, she didn’t fall for his act precisely because she wanted what he only half-wanted: power. And she never failed to pursue it, for better or for worse, while Yushchenko never failed to let it slip out of his fingers.

Yanukovych is an even more transparently self-doubting male who is also burdened with the sense of inadequacy that comes from being a hoodlum-turned-honcho. Hence the big mouth and big talk and big fists. Hence the absence of women in his prime minister’s cabinet. When wife Ludmilla went off the deep end during the Orange Revolution, Yanukovych could respond only by banishing her to Donetsk. When political opponent Yulia claimed that he was a thug and a crook during the 2010 presidential campaign, he could respond only by banishing her to a jail. Small wonder that his leading female cheerleader, Hanna Herman, gets big bucks for her efforts.

Self-confident politicians and self-confident men would have treated Tymoshenko as just what she was—a strong-willed, tough, and ruthless politician—regardless of her sex. But neither Yushchenko nor Yanukovych can, evidently, see past that. And that obviously drives both fellas crazy, to the point of preferring political suicide to rational policymaking.

Tymoshenko’s inevitable comeback will be a traumatic defeat for both Viktors. When the queen bee returns, expect both of them to take up bee-keeping full-time.

Helping Ukraine’s democracy: Some ideas TOP

New Pathway, January 26, 2012

Mental Callisthenics with Vujko Ilko

image of Oksana Bashuk Hepburn Oksana Bashuk Hepburn

“I’ve had a eureka moment,’ shouts Uncle Ilko into the telephone.  “Can you come over?”

It’s Christmas Eve and I’m in the midst of twelve dishes signifying the Apostles in the Christian era; earlier, the twelve months in the pagan era, and who knows what before that.  I’m to pick up Vujko in a few hours to join us in a lusty “Boh Predvichnyj” carol opening the magical feast. 

“Can this wait a few hours? I’ll be there after six to miss the traffic jam. ”

“If you insist.  It’s about Yulia.”

“Is the old lady dead?”

“Not the old church lady, silly.  Yulia Tymoshenko, Ukraine’s former Prime Minister; the one that’s in jail.”

Chopping onions, mushrooms, sauerkraut and garlic all day has a way of dulling the mind.

“Of course, Uncle. What’s up?’

“The oligarch mafiacrats have taken her to Kharkiv.  They’re isolating her.  Keeping her away from the political centre in Kyiv.”

Indeed, on New Year’s Eve, or shortly after midnight, she was driven some 500 km to a detention centre.  There was no warning; just a dire autocratic message: she’s in our custody; we do as we wish. 

“A horrible development, Vujku, but we’ve covered that already.  What’s the ‘eureka’?”

A few nights earlier, we had had a long session of mental callisthenics - the name Vujko gives to our discussions about things Ukrainian.  Callisthenics, he says, is an apt word, as politics in Ukraine is like running an obstacle course set out on a minefield.  Lack of mental agility can be catastrophic. We had mused at what could be done to extricate Tymoshenko from jail. 

“Yes, we did, but we were short on how to exert further pressure…  Now, I’ve got it. I’ll wait ‘til you pick me up.”

I add more spicing to the borsch, lower the oven temperature emitting the delightful holubtsi aroma, pour boiling water over the handful of dry mushrooms, pravdyvi!, brought from Ukraine on my last election observer mission, all the time wondering what the old man has come up with.  What a task! The free world is confounded about next steps to deal with the assault on democratic institutions in Ukraine that culminated in the arrests of political opposition members and Yulia’s seven-year sentence. Canada made a most credible intervention.  Prime Minister Harper’s personal letter was a direct message to President Yanukovych: let her go or there will be serious consequences.  Instead, she was sentenced to seven years and, now, removed from Kyiv; a clever out-of-sight, out-of-mind tactic. The time has come for ‘serious consequences’.  But what?

I cannot wait as we get into the car.

“Vujku, what have you got?”

He’s somewhat coy.

“On Yulia?”

“Yes, Uncle, yes.”

“Make her a universal symbol of a fighting democrat.  Just like Nelson Mandela; like Myanmar’s pro-democracy leader Aung San Suu Kyi, recently released from house arrest. You know, she will be a candidate in their April election.”

“Uncle, I don’t’ think our community knows how to do that.  Most people I talk to are confused.  Leaders of international and national organizations have issues letters condemning the judicial process, arrest and sentence, but now Yulia Tymoshenko is in jail and as former President Viktor Yushchenko says, it’s “irreversible.”

 “Don’t listen to him.  Word has it that he’s buying an estate in Chicago.  But who said it would be easy?  Helplessness stems from lack of experience: we’ve not had to do this before.  But cheer up, there’s no rehearsal for Motherhood either.  The Yulia situation can be addressed.”

“Okay.  How?”

“There are two things I’m putting forward, but there are many more.  Remember, the key is for democracies of the world to make an example of Ukraine.  If it doesn’t happen there, it can’t happen anywhere including the Arab Spring countries.  Ukraine’s democracy is a global issue!  That’s for starters.

Next, create a global buzz around the incarceration of opposition members.  Yulia has the greatest prominence; lead with her.  Shower her with honorary doctorates for championing democracy.  Convince Canadian universities - Alberta, Saskatchewan, Manitoba, Winnipeg, Toronto - to do so. Don’t restrict the process to Ukrainian Studies departments.  Get History, Political Science and, most important, Women’s Studies involved.   The U.S. has good people at Rutgers, Harvard, and Columbia who can do this.  Europe too.”

“This is do-able Vujku.  Involve Asia, Australia and Africa.  I saw a YouTube video from Senegal where folks were protesting Yulia’s incarceration.  I never thought that Ukraine’s democratic backsliding would resonate there.”

“Indeed.  But more is needed.  It’s a shame no one thought of putting her name forward as Time’s Woman of the Year.”

“Wow!  Does the diaspora have the clout?”

“It doesn’t if it fails to try.  Remember, freedom of the opposition is critical to good government everywhere.  If Ukraine loses it, what hope is there for others?”

“You’re saying ‘dare to be brave’.”

“Yes.  And watch for the snowball effect.”

Names in the News: PACE, Pshonka and Khoroshkovsky TOP

image Walter Derzko

This week, I was initially going to table our predictions for 2012 from the Strategic Foresight Institute, but that can wait. More significant events have appeared recently, that need wider media coverage.

Many people were concerned that Ukraine would fall off of the EU spotlight with the election of a new President of the Parliamentary Assembly Council of Europe (PACE) on January 23. That’s not the case. Jean-Claude Mignon said at a press conference right after his election that he is concerned about the case of former Ukrainian Prime Minister Yulia Tymoshenko, and believes that Ukraine should follow European standards of democracy and the rule of law. He planned to discuss these issues with Ukrainian Foreign Minister Kostyantyn Hryshchenko. "After the Foreign Minister arrives in Strasbourg , I intend to meet with him to say, in particular, that Ukraine is a great country. I respect Ukraine , but I do not understand how Yulia Tymoshenko was convicted," he said. He also apologized for being so outspoken: "My duty is to sincerely express my point of view. I will maintain my friendship with Ukraine ," Mignon said.

Immediately afterwards, the EU issued PACE Resolution 1862 (2012) on “The functioning of democratic institutions in Ukraine ”. The document hints at eventual sanctions against Ukraine in Resolution #18 saying: “The Assembly considers that the implementation of its recommendations, and especially those relating to the criminal prosecution of former government members, would signal the commitment of the [Ukrainian] authorities to the norms and values of the Council of Europe. Conversely, failing to do so, within a reasonable timeframe, would raise serious questions regarding the authorities' commitment to the principles of democracy and the rule of law, which should lead to an appropriate response of the Assembly. The Assembly therefore invites the Monitoring Committee to follow the situation closely and to propose any further action to be taken by the Assembly as required by the situation, including with regard to the possible consideration of sanctions if the Assembly's demands are not met.” (http://bit.ly/Aq1RrF). This appears to be a final warning shot to Ukraine before the elections. The Ukrainian opposition hailed the PACE resolutions as a condemnation of the President's "dictatorial regime", while this regime in Ukraine sees the PACE resolutions as support for European integration aspirations.

On January 27, Ukrainian Prosecutor General Viktor Pshonka said that over 5,000 Ukrainians will be exempt from criminal liability after the decriminalization of certain economic offences (http://bit.ly/zlQpcU).  Great! So that’s the game?  Is this blanket pardon part of an incredibly clever, elaborate political scheme?  Is this the real end goal or end run all along, or just an unintended consequence of the Tymoshenko case? If so, then Tymoshenko is a double pawn in a larger geo-strategic game…The Tymoshenko conviction was essential to shift the Russian-Ukrainian gas dispute to Strasbourg courts, and to force the EU into a corner to de-facto push for decriminalization of old Soviet laws. This is what Yanukovych wants all along to get himself and his band off the criminal hook. Well, you decide.  They sure knew all the numbers right away, of who gets off scot-free. But the funny thing is that none of these bandits and criminals ever got charged for “abuse of power” in the first place, like Tymoshenko or Lutsenko did.

This is shaping up as the ideal scenario for Viktor Yanukovych. Consider… Yulia Tymoshenko and Yuriy Lutsenko die in prison (they hope), and any serious opposition is eliminated from the next election, all regime bandits in Ukraine are pardoned and can run for elections, and the EU gets off Ukraine’s back for not holding “fair elections”.  But it won’t be as easy as the Party of Regions assumes and many kinks (read the opposition, the Ukrainian people and nation) will get in Yanukovych’s way.

Recently, the President of Ukraine appointed Valeriy Khoroshkovsky, the former head of the Security Service of Ukraine (SBU), as the new Minister of Finance of Ukraine

Khoroshkovsky as head of the SBU has established himself as the individual who has done the most to suppress democracy in Ukraine ; direct persecution and torture of opposition leaders Yulia Tymoshenko, Yuriy Lutsenko and others. The Ukrainian Helsinki Human Rights Group in its interim report for 2011 details about 100 cases of violations of human rights by law enforcement officers who reported to Mr. Khoroshkovsky.

Now this "criminal against humanity" as Finance Minister, planned his very first trip to Western countries to request financial assistance, although he is a billionaire and his government has stolen billions from the State and from the oil/gas sectors, and sent it offshore.

Any meetings between Khoroshkovsky and heads of any foreign financial institution, whether the IMF or World Bank, should be regarded as shameful and a tacit recognition of political repression and torture in Ukraine . I can safely predict that these discussions for financial aid will go no where.

Walter Derzko is the Executive Director of the Strategic Foresight Institute (SFI) in Toronto

 

Відео-музична імпровізація "МЁРЗНЕТ ДЕВОЧКА"

TOP
image
http://www.youtube.com/watch?v=35oECKCR91U&feature=player_embedded

Віталій Портников на Polit Club. Влада: Вони тут остарбейтері кримінального типу - ВІДЕО

TOP
image
http://www.youtube.com/watch?v=DqDzq2pH7tM&feature=youtu.be

Гра в «Конституційну Асамблею» TOP

http://zaxid.net/blogs/showBlog.do?gra_v_konstitutsiynu_asambleyu&objectId=1246503
29 січня 2012

Любко Петренко

В обговореннях на політичних інтернет-форумах указу Януковича про створення Конституційної Асамблеї часто виникає запитання: «А навіщо воно йому, він і так же має всю повноту влади?» Що ж питання, ніби, й логічне, хоча дещо спрощує реальну політичну ситуацію. Насправді ж резонів у роботі Асамблеї для Віктора Федоровича є кілька.

Згадаймо епілог президентства Леоніда Кучми. Приблизно за рік до свого законного сходження зі сцени фанатичний прихильник твердої президентської вертикалі Леонід Данилович зненацька виступає з ідеєю перерозподілу владних повноважень між президентом, парламентом і урядом. Мотиви таких його дій цілком очевидні – полишаючи трон, завадити, щоб його місце з його ж владними повноваженнями зайняв хтось інший, фактично чи потенційно нелояльний. Що більше, кучмівські конституційні ініціативи передбачали можливість екс-президентам ставати пожиттєвими сенаторами, котрі , засідали у Верхній палаті парламенту з досить знаковою назвою – Палата Регіонів.

Цей фінт другого президента вдався йому лише наполовину. Проте сама ідея з перетасуванням владних карт очевидно сподобалася президенту четвертому, котрий тепер і запропонував нову гру з імпозантною назвою «Конституційна Асамблея».

Хоча у багатьох виникне друге логічне запитання: чому ж тоді Янукович почав цю гру зараз, а не під завісу своєї каденції? …

Ціла стаття [ тут ].

 

Олег Соскін: Головна задача на 2012 рік – відправити на звалище кланово-олігархічний владний прошарок

TOP

http://ia-prometei.org.ua/?p=4440

image
Скоро

imageГоловною подією 2012 року стане боротьба за усунення від влади кланово-олігархічного режиму в цілому, і «єнакіївської сім’ї» на чолі з В. Януковичем зокрема. Буде зметено уряд Азарова. Про це пише у своєму блозі директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. 

Піднімуться потужні хвилі загальноросійських протестних акцій різних соціальних шарів.

Відбудеться істотне погіршення українсько-російських відносин.

Посилиться напруженість і виникнуть відкриті суперечки між керівництвом областей з одного боку і центральної вдалою з іншого.

Може обвалитися гривня. Якщо не будуть відсторонені від посад голова Національного банку України С. Арбузов і його група.

Відбудуться лиха з деякими відомими старими українськими політиками.

У першій половині 2012 року Угода про асоціацію з ЄС не буде підписана.

Рейтинг В. Януковича на початок II кварталу 2012 року зменшиться до 6%. Наростатимуть відкриті суперечності в Партії регіонів. Розпочнеться відкрита боротьба серед лідерів різних угруповань в цьому агломераті (ПР) …

Висока ймовірність того, що в України буде відібране Євро-2012, Янукович і його компанія стануть невиїзними, а всі їхні гроші і майно за кордоном будуть арештовані.

2012 рік може зіграти з В. Януковичем у гру з фатальним для нього результатом.

П.С. для того, щоб прогнози були радісними, Україні необхідно змінити політичну і соціально-економічну модель і відправити на звалище кланово-олігархічний владний прошарок, який вже майже 20 років грабує Україну і висмоктує кров з українського народу. Чим швидше це буде зроблено, тим легше буде перейти до позитивного розвитку і української держави, і української нації.

Тому на 2012 рік це є головним завданням, що стоїть перед українським народом і національно свідомими громадськими діячами, які не є служками правлячих олігархічних сімей і хочуть виконати ту місію, яку вже зробили лідери інших країн, зокрема покійний президент Чехії Вацлав Гавел, Альгірдас Бразаускас і Вітаутас Ландсбергіс в Литві, Лех Валенса і Лешек Бальцерович у Польщі.

Джерело: UAINFO

 
Шаповал: хоч що роби з КС, буде як пересування меблів у борделі TOP

image

http://www.unian.net/ukr/news/news-482526.html
29.01.2012

Якщо члени Конституційного суду не отримують інструкцій, в очах з’являється собача туга за палкою. Переглядати принципи формування Конституційним суду чи коригувати повноваження його членів немає жодного сенсу, оскільки цей орган втратив довіру, сказав в інтерв`ю ZN.UA голова Центральної виборчої комісії (ЦВК) Володимир Шаповал.

«Та хоч би що ми робили з Конституційним судом, це нагадуватиме пересування меблів у борделі. Справжня проблема в іншому: де знайти людей із відповідною правосвідомістю, відповідною правовою культурою. Я вже не кажу про порядність. Серед потенційних кандидатів у судді КС, як на мене, небагато людей адекватних», — наголосив В.Шаповал.

Окрім того, відзначив він, зараз ніхто не знає, як убезпечити Конституційний суд від зовнішнього впливу.

«Даруйте, але в деяких суддів КС, якщо вони не отримують інструкцій, в очах з’являється собача туга за палкою. Я це особисто спостерігав, працюючи представником президента в Конституційному суді. Про що ми говоримо, коли рішення деяким суддям пишуть недосвідчені працівники апарату. А, вони, судді, читають їх із помилками, не розуміючи, про що, власне, йдеться», — розповів В.Шаповал.

«На сьогодні КС перетворився на відносно дешевий інструмент вирішення складних справ», — констатував колишній суддя КС.

Час дякувати Богу за шанс на перемогу

TOP

image

http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_05.html?spref=fb
5 лютого 2012

Леонід Тартасюк, інженер та винахідник

Українці! Події останніх двох днів змусив мене написати продовження до нещодавньої своєї статті «Газова війна: шлях до перемоги» і присвятити цій актуальній темі наступний цикл статей, в якому ця стаття стане першою. Надалі – про моє бачення проблеми в статті, назва якої винесена в заголовок, в новому циклі «Газова війна».

Почну з далекої історії, яка, на перший погляд, не має ніякого відношення до газової теми, але має певну аналогію з подіями останніх днів. Люті зими 1941...43 рр.  допомогли вистояти тепер вже неіснуючому СРСР проти Третього Рейху. Допомогли, бо Адольф Гітлер не очікував на серйозний опір, тому запланований ним бліцкриг перетворився в довготривалу війну, до якої вермахт не був готовий. Окрім того, розпочаті на окупованих Німеччиною територіях репресії відносно населення відгукнулись його відчайдушним спротивом, що значно погіршувало становище окупантів. Сукупність цих, безперечно не головних, факторів призвело до поразки Третього Рейху від значно слабшого в економічному плані супротивника.

Сьогоднішня ситуація в третій російсько-українській Газовій війні має чимало схожого і відрізняється тим, що участь в ній приймають частини тоді єдиної держави: в якості агресора – Росія, яка Газову війну використовує як інструмент окупації України, нашими союзниками мають бути країни Європи. Їх бездіяльність ставить нині Україну в дуже скрутне становище, схоже на становище СРСР в 1941...43 рр. Але, як і в ті часи, коли на допомогу СРСР прийшли морози, так і зараз, холоди допомагають Україні. Допомагають, бо, незважаючи на традиційну дезінформацію про крадіжки Україною російського газу з труби, в ЗМІ з’явились заяви не тільки італійської Snam Rete Gas про недопоставку Газпромом 8% газу 31 січня і 13% - 1 лютого, але й одного з керівників Газпрому О. Мєдвєдєва про те, що збільшення споживання Україною газу не є критичним. Інформація про це та інші аспекти україно-російських газових відносин оприлюднена 4 лютого на УНІАН в статтях кількох авторів, включаючи експертів Ю. Корольчука, М. Гончара та С.Дьяченка. Викладені ними аспекти проблеми мені відомі, я з ними згоден. За їх висновками чергова газова війна Газпромом влаштована для того, щоб замаскувати свою нездатність бути надійним постачальником. Згаданий раніше експерт Ю. Корольчук вважає, за існуючого стану справ у «Газпромі», нещодавню його вимогу про збільшення споживання Україною газу незрозумілою. Незрозуміла йому вимога Газпрому відразу стає зрозумілою, якщо прийняти тезу, що постачання газу в Україну має політичну складову, про що я писав зовсім нещодавно в своїй статті «Газова війна: шлях до перемоги». Такі висновки вже два роки ми чуємо з-за кордону, але чинна влада і досі до цього не прислухалась, тому Україна несе великі не тільки матеріальні, але й моральні збитки. Доказом  тому є розповсюджена нещодавно в Інтернеті інформація, що Президент Азербайджану Алієв відмовився від підписання угоди про постачання до України скрапленого газу через річну бездіяльність Віктора Федоровича. Це сталося на нещодавньому бізнес-форумі в Давосі. УНІАН оприлюднило інформацію С. Дьяченка про виконання Газпромом контрактів на постачання газу до ЄС за рахунок закупівлі його в Азербайджані, Казахстані, Туркменії та Узбекистані. Це робить викладену в попередній моїй статті пропозицію про будівництво газопроводу з Азербайджану через Грузію до України не тільки слушною, але й більш привабливою не тільки для Азербайджану, а і згаданих вище країн Середньої Азії. Одночасно, вона виглядає вигіднішою ніж російський «Південний потік» і для країн Європи, бо запропонований мною газогін в кілька разів коротший, а тому дешевший і може бути побудований навіть протягом 2012 р. Крім цього, буде мати українські газосховища, що убезпечує від нестабільності постачання. Додатковою його перевагою для України та країн Європи є те, що він диверсифікує для них всіх постачання газу і знищує монополіста на газовому ринку. Азербайджан, та невдовзі і країни Середньої Азії, позбавляються від непотрібного їм посередника – «Газпрому» і перетворюються на самостійних постачальників власного газу до Європи.

Необхідними умовами для здійснення згаданого плану є категорична відмова від створення будь-якого газотранспортного консорціуму за участю Росії, бо вона, для збереження свого монопольного становища, безумовно заблокує такий вигідний для всіх учасників варіант. Для прокладання нової магістралі може бути створений багатосторонній консорціум з обов’язковим збереженням Україною контрольного пакету акцій на своїй частині газогону.

Підводячи підсумок звертаю вашу увагу на наступне:

  1. Здійснення моїх пропозицій матиме для «Газпрому» наслідки аналогічні наслідкам для Третього Рейху від його поразки під Сталінградом і стане корінним переломом в історії російсько-українських Газових війн.
  2. У випадку звернення «Газпрому» до «Нафтогазу», з пропозицією затулити  дірку в постачанні газу до Європи, безкомпромісною умовою України має стати ціна на газ з урахуванням Харківських угод не вище 150 дол. за 1000 куб. м,  а при незгоді на неї негайна їх денонсація (на жаль, «дірку» вже заткнули – ред.).
  3. Вкрай необхідно відмовитися від створення будь-якого газотранспортного консорціуму за участю «Газпрому»,  бо це унеможливлює досягнення енергетичної безпеки України.
  4. При зверненні європейських країн з приводу знівелювання недопостачання газу «Газпромом» Україна може продати невеликі обсяги газу з власних запасів за ціною не дешевше 516 дол. за 1000 куб. м, що добре «промиє мізки» газовим «союзникам» і змусить їх активно підтримати Україну в боротьбі з Газпромом.
  5. Третя газова російсько-українська війна створює підстави для розторгнення контракту з «Газпромом» через довготерміновий шантаж, безпідставні звинувачення в крадіжках газу та невиконання «Газпромом» умов транзиту.
  6. Недопостачання газу «Газпромом» в скрутний для країн Європи час дає аналогічні підстави для частини країн Європи для розторгнення контрактів на постачання російського газу і приєднання їх до постачання газу по новому маршруту, який оминає територію Росії.
  7. З огляду викладеного вище, для України настав слушний час для нанесення влучного удару для отримання корінного перелому в газових війнах з Росією і отримання остаточної перемоги. Не розуміти і не використати такий момент може або дурень, або ворог. Висновки з цього приводу має зробити чинний Президент України. Якщо він цього не зробить, то це буде змушене зробити «єдине джерело влади», яким чинна Конституція України вважає народ.

 
Free Yulia Tymoshenko! Why Tymoshenko must be free TOP

image

Bishop Paul Peter Jesep

An Internet petition to free Yulia Tymoshenko from prison is available for signing:
www.change.org/petitions/free-yulia-tymoshenko.

imageA member of the European Parliament (MEP) reads next to a tee-shirt with a portrait of Ukraine's former premier Yulia Tymoshenko and reading "Free Yulia" placed on his desk at the European Parliament in Strasbourg, eastern France. MEP's campaigning for the release of Yulia Tymoshenko denounced today her conditions of detention and asked the new speaker of parliament, Martin Schulz, to make his first official visit to the Ukrainian opposition leader. AFP Photo / Georges Gobet

/www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/121484/
Jan 30, 2012

The reason for its creation is simple. “There is no greater tyranny,” the French thinker Montesquieu wrote, “than that which is perpetrated under the shield of law and in the name of justice.” President Viktor Yanukovych has perpetrated tyranny against a political adversary while cowardly hiding behind the law. It has ramifications for all Ukrainians including those who are Yanukovych supporters.

Viktor Fedorovych has mocked justice, compromised democracy and damaged Ukraine’s standing in the world. His self-serving behavior has indefinitely delayed the country’s entry into the European Union. It has undermined Ukraine’s ability to grow its economy and create good paying jobs.

In addition, if Tymoshenko, an internationally recognized leader, can be treated with such vulgar political spitefulness then no one in Ukraine is safe from judicial tyranny.

In the long-term, the misuse of justice enables a corrupt culture to fester long after he’s out of office. Today, Tymoshenko is the victim of political retribution. Tomorrow it may be an ordinary citizen not as well known as Tymoshenko.

So long as Tymoshenko is in prison, no one, including Yanukovych supporters, can be assured of justice. Viktor Fedorovych has co-opted the judiciary, a branch of government that should be fair, impartial, and independent for everyone no matter their politics.

Tymoshenko was indicted, tried, and convicted under a law that by its very nature had no basis in sound legal theory. Assuming, only for discussion purposes, that Tymoshenko did not negotiate a gas deal with Russia beneficial to Ukraine, later punishing her for it suggests that any public official can be put in jail for any perceived misstep. Whether Tymoshenko negotiated the best deal is politically subjective.

If Western democracies used such a legal system they would collapse into chaos. If there is any chance that an elected official can be put in jail for poorly negotiating an agreement then why would anyone want to serve in public office? Poor performance in office should be determined at the ballot box not a criminal trial.

Based on Yanukovych’s support for such an arcane, illogical and Stalin-like law, perhaps it should now be asked: Did the president negotiate the best deal to allow the Russian fleet to stay in the Black Sea? Wasn’t the treaty supposed to be tied to lowering natural gas prices? Yanukovych complains that Ukraine’s natural gas problems stem from Tymoshenko’s time in office. Instead, they may stem from the last natural gas negotiations that his administration handled.

Three questions arise regarding the agreement negotiated by the Yanukovych administration concerning Russia’s Black Sea Fleet. Was it in the best interest of Ukraine’s sovereignty? Is the lease a fair price? And since it was supposed to be tied to natural gas prices why has no benefit been realized?

Should a criminal investigation be opened into Yanukovych’s handling of the matter? If so, then the flawed theory in doing so would be consistent in the one used against Tymoshenko.

No matter how much time passes , Viktor Fedorovych must be reminded at every opportunity that Tymoshenko will never be forgotten. Complacency or indifference toward this injustice is as egregious as the president’s unethical and immoral behavior. Vigilance must be maintained to free Ukraine’s Iron Lady no matter how long it takes.

It also should be underscored that the petition on behalf of Tymoshenko is about more than her freedom. As in any democracy, strong or fledgling, liberty is never dependent on one person. The issue that confronts Ukraine is much larger than the travesty suffered by Tymoshenko. Democracy cannot survive if its laws are not fair, impartial and grounded in logic and common sense for all citizens.

The “Free Yulia Tymoshenko Petition” http://www.change.org/petitions/free-yulia-tymoshenko# is not only about the gross injustice shown to one individual, but also its potential impact on average citizens. It’s about the kind of Ukraine parents want for their children and grand children. Would anyone want what happened to Tymoshenko, regardless of whether they like her, happen to them or their children? This is why the petition is important. It’s an effort to stop the tyranny taking hold in Ukraine. Stopping the tyranny benefits all Ukrainians no matter their political views or alliances.

Petitioning

  • The President of the United States
  • The U.S. Senate
  • The U.S. House of Representatives
  • Sen. Richard Lugar (IN)
  • Sen. Susan Collins (ME)
  • Sen. Charles Schumer (NY)
  • Sen. Kirsten Gillibrand (NY)
  • Sen. Olympia Snowe (ME)
  • Sen. John McCain (AZ)
  • Rep. John Boehner (OH-08)
  • Rep. Paul Tonko (NY-21)
  • Prime Minister of Ukraine, 11, Bankova str., Kyiv–220, Ukraine, 01220 (Mykola Azarov)
  • President of Ukraine, 11, Bankova str., Kyiv–220, Ukraine, 01220 (Viktor Fedorovych Yanukovych)
  • First Deputy Chairman of the Verkhovna Rada of Ukraine (Martyniuk Adam Ivanovych)
  • Chairman of the Verkhovna Rada of Ukraine (Lytvyn Volodymyr Mykhailovych)

Bishop Paul Peter Jesep is a New York attorney and Metropolitan Myfodii's U.S. designated spokesperson and government liaison for the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church-Kyiv Patriarchate, one of the three major Orthodox churches in Ukraine. The views expressed here are solely his own and in no way reflect those of his church.

Support Alliance for Democracy in Yulia Tymoshenko for Nobel Peace Prize TOP

http://www.allianceofdemocrats.org/index.php?option=com_content&view=article&id=88:yulia-tymoshenko-for-nobel-peace-prize&catid=15:news
February 3, 2012

image

A group that is with the European Parliament Alliance of Democrats supports Yulia Tymoshenko for the 2012 Nobel Peace Prize. She is fighting for the fundamental principles of democracy in Ukraine and is a symbol of the brave struggle against all the forms of authoritarian power in the world. Despite the physical and moral torture suffering in prison, Yulia Tymoshenko continues her battle against the totalitarian regime of Viktor Yanukovych.

Yulia Tymoshenko urges her people "to defend the country again. Severe and arrogant vandalism is brought against the essence of our national history, culture, language, national interests. And it must be fought, it must be knoked down". We think that Ukraine should return to a process of integration and cooperation with Europe. The award of the Nobel Peace Prize to Yulia Tymoshenko will be the contribution for the democratization of Ukraine but also a stimulus for other countries in transition.

Alliance of Democrats

Board of Directors

CO-CHAIRS
Francois Bayrou
Francesco Rutelli
Ellen Tauscher

COORDINATOR
Gianni Vernetti

Please write a note to The Alliance of Democracy for nominating Yulia Tymoshenko for the Nobel Peace Prize. You can do it at the bottom of this website. Pass this on to the various national umbrellaorganizations in your country. Tell The Alliance that it is appreciated...

http://www.allianceofdemocrats.org/index.php?option=com_contact&view=contact&id=2&Itemid=3

Canada: Vote for Borys Wrzesnewskyj online TOP

imageThere is a poll being conducted on the “Calgary Grit”:
http://calgarygrit.blogspot.com/2012/02/liberal-leadership-straw-poll.html
  
Please click in the link and in the blue shaded areas, please respond as follows:

1st vote:  enter Borys Wrzesnewskyj’s name only (no other) and press vote at the bottom of that blue block.
2nd vote:  Repeat the process as above.
3rd vote:   your choice for leadership characteristics.

Thanks

 

Please help however you are able to...

TOP

image
Natalya Vloh

Please consider whether you have the possibility to offer medical and/or financial assistance to a very young and seriously sick person in Ukraine? 

Please see the links below:  
http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?lvivyani_samoorganizuvalisya
_dlya_pidtrimki_nataliyi_vloh&objectId=1246604

http://savethelife.org.ua/

Natalia is under 40; her diagnosis is acute plasma cell leukemia; currently in hospital in Lviv for a bad case of pneumonia. What seems to be needed is a second opinion for her current diagnosis (a copy of Natalia's test results are posted on savethelive.org and financial assistance for treatment abroad. Doctors in Lviv seem to be able to offer chemotherapy only.

Please help however you are able to...

Best regards,
Oksana Hlyva

Запам'ятаймо їх: Політичним покидькам – політичне кладовище

TOP

image
Більше ніколи не буде при владі той, хто зрадив довіру свого народу!

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

USA flag Chicago: Paintings by Volodymyr Voroniuk -- Feb. 3 - 26

TOP

image

Paintings by

Volodymyr Voroniuk

Friday, February 3, 2012 at 7 pm through February 26, 2012.

The Ukrainian National Museum invites you to the opening of “Paintings by Volodymyr Voroniuk” on Friday, February 3, 2012 at 7 pm. Voroniuk, an accomplished Ukrainian artist from the Bukovyna region of Ukraine, brings spring’s beauty to life with his vivid images  and colorful floral scenes and landscapes.

A graduate of the Vyzhnyckiy College of Applied Art and the Odessa State Pedagogical Institute, Voroniuk is one of the most accomplished artists from the Bukovyna. In 1991 the artist began to exhibit his work internationally. A winner of several international art competitions, including first prize for his art work at the Lelingen-2000 Art Festival in Luxembourg, he has traveled extensively throughout Europe and the world with his art. Volodymyr Voroniuk is a member of the National Society of Artists in Ukraine.

The artist boldly reveals his impressions of life in a colorful spectrum. His works evoke memories of Ukrainian folkloric characters. Showcased landscapes show the artists love of the original beauty of the Carpathians. His creative presence diversifies contemporary Ukrainian art giving it a language that is understood worldwide. Art enthusiasts will be able to meet Voroniuk at the exhibit opening. Exhibit continues through February 26, 2012.

The Ukrainian National Museum is located in the heart of the Ukrainian Village, at 2249 West Superior Street in Chicago. Hours: Thursday through Sunday, 11:00 am to 4:00 pm. Adults $5.00, Children under 12 - Free.

Free Parking is available beside the Museum. For driving instructions, visit the Museum's website at www.ukrainiannationalmuseum.org. For additional information, please call (312) 421-8020 or e-mail info@UkrainianNationalMuseum.org 

 

Canadian flag Toronto: Round table discussions on international education – Ukraine & Canada – Feb. 13

TOP

image

Open to the public February 13, 2012 Richview Public Library 1806 Islington Ave. 6:30pm to 7:45pm Meeting Room on the second floor. Refreshments served

Discussion will focus on what Canada can offer to students from Ukraine and what higher learning institutes in Ukraine can offer to Canadian students.

According to Citizenship and Immigration Canada, in the last 5 years there has been a steady increase in the number of international students arriving from Ukraine to study in Canadian colleges and universities. This trend has a positive influence on the Ukrainian Canadian community as well as contributing to the diversity of student bodies in Canadian colleges and universities.

On the panel will be MPP for Etobicoke Centre, Donna Cansfield; Consul Anton Rybak from the Consulate General of Ukraine in Toronto and consultant Taras Paslavskyi from the Providence Group, a Canadian agency specializing in international education.

MPP for Etobicoke Centre, Donna Cansfield, will speak on behalf of the Liberal Government of Ontario. In addition, MPP Cansfield will bring to the discussion her own experience as a former school trustee, trustee of the Etobicoke Board of Education and Chair of the Toronto District School Board.

Consul Anton Rybak will speak on behalf of the Government of Ukraine explaining how foreign education enriches Ukrainian human resources and sharing what educational opportunities are available for Canadians at Ukrainian colleges and universities.

Consultant Taras Paslavskyi will speak about the admission process and technical challenges that international students and pupils face when applying to study in Ontario learning institutions.

The Round table will be followed by Q & A session. For more information about this event, contact:

Taras Paslavskyi, Director for International Relations, Providence Group,

647-831-2139
info@prov.in.ua

This event organized with the support of Young Professionals and Skilled Workers Association.

Canadian flag Toronto: Pysanky - Then & Now -- Feb. 24 -29 (Registration up to Feb.20)

TOP
image
Philadelphia: 120th will anniversary of Patriarch Slipyj - Feb. 25-26 TOP

On February 25-26, 2012, under the aegis of the Archeparchy of Philadelphia, a two-day international event marking Patriarch Slipyj’s 120th Anniversary will take place. On Saturday, February 25, a scholarly conference on the life and works of Servant of God Josyf Slipyj will be held at La Salle University Chapel. Papers in English will be read by: V.R. Dr. Ivan Dacko (Rome, Italy), VR. Dr. Ivan Kaszczak (Stamford Eparchy, USA), Rev. Dr. Andrew Onuferko (Ottawa, Canada), Karim Schelkens (Tilburg, Netherlands), William Tighe (Allentown, USA); Discussant – Andrew Sorokowski (Washington, DC).

On Sunday, February 26, a 9.00 a.m. Pontifical Divine Liturgy for +Patriarch Josyf Slipyj will be celebrated by His Grace, Most Reverend Stefan Soroka, Metropolitan-Archbishop of Philadelpha, at the Cathedral of the Immaculate Conception in Philadelphia. Following the Divine Liturgy, memoirs of the Patriarch will be shared in Ukrainian by: VR. Dr. Ivan Dacko (Rome, Italy), VR. Marian Procyk (Stamford Eparchy, USA), Rev. Dr. Andrew Onuferko (Ottawa, Canada), Dr. Leonid Rudnytzky (Philadelphia, USA).

 

Canadian flag Toronto: Kobzar Literary Award ceremony & dinner -- Mar. 1

TOP
image
image

Ukrainian flag Київ: Виставка - Від Трипілля до сьогодення -- до 12 лютого

TOP

image

03049, м. Київ,
вул. Курська, буд. 20, п. 14
тел.: +38 044 242-47-38
kovalroman1@gmail.com

“Прийди і привітайся!”

20 січня 2012 р. в Будинку художника у Києві відкрилася 5-та Всеукраїнська виставка “Від Трипілля до сьогодення”. На ній представлено роботи 224 художників зі всієї України. Організатори мистецького заходу, серед них художник-монументаліст Олександр Мельник, скульптор Михайло Горловий і народний художник України Феодосій Гуменюк, намагаються спонукати митців висвітлювати у своїх творах героїв Визвольних змагань 1917 – 1920-х років.

Погруддя визначних діячів тієї доби – отаманів Зеленого та Михайла Гаврилка –представили скульптори Михайло Горловий та Дмитро Бур’ян. Це перша поява батьків-отаманів на мистецькому овиді України.

Виставка працюватиме до 12 лютого, отож, прийди і привітайся з Михайлом Гаврилком та отаманом Зеленим!

Пам’ятник митцеві й борцеві за незалежність

В українську історію Михайло Гаврилко увійшов як скульптор, художник та організатор війська – Українських січових стрільців, Сірої дивізії Армії УНР та повстансько-партизанських загонів на Полтавщині.

Хоч Михайло Гаврилко родом з Полтавщини, але саме в Болехові розквітнув його творчий геній: напередодні Першої світової він творив тут свою Шевченкіану, а вже 1915 року в лавах УСС звільняв місто від російського війська.

Болехів – єдине місто в Україні, де є вулиця Михайла Гаврилка. Тепер тут буде йому пам’ятник. Його проект створив львівський скульптор Василь Ярич. Пам’ятник Гаврилкові поруч з майбутнім пам’ятником січовому стрільцю й художнику Іванові Іванцю та стелою з іменами січових стрільців, чиє життя пов’язане з Болеховом, сформують меморіал Стрілецької слави, проект якого вже виготовив художник Орест Скоп.

Проект пам’ятника Михайлові Гаврилку затверджений художньою радою у Львові. Він буде виготовлений із бронзи та граніту. Приблизна вартість робіт і матеріалу – 400 тисяч гривень.

Звертаємося до українського громадянства із закликом допомогти втілити шляхетну ідею, переказавши кошти на рахунок: МФО 336503, КОД 09336500, р/р 29097134 ТРАНЗИТ. Болехів, на пам’ятник Михайлові Гаврилку.

Лариса ДАРМОХВАЛ
голова Болехівської міської організації Союзу українок;

Роман КОВАЛЬ
президент Історичного клубу “Холодний Яр”;

Богдан МЕЛЬНИК
голова Болехівської МО Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

 
Toronto: Круглий стіл з питань міжнародної освіти - Канада і Україна - 13 лютого TOP

image

Депутат провінційного парламенту Онтаріо Донна Кансфілд, консул України з економічних питань Антон Рибак, і Тарас Паславський консультант канадської «Групи Провіденс», яка спеціалізується по питанням міжнародної освіти, спільно проведуть круглий стіл на тему: «Міжнародна освіта та Україна».

На круглому столі обговорюватимуться можливості отримання якісних знань в канадських вищих навчальних закладах та державних школах Торонто для студентів і школярів з України. А канадські студенти почують про можливості та переваги навчання в Україні особливо у сфері вивчення української мови.

Згідно статистики Міністерства громадянства та імміграції Канади, за останні 5 років спостерігається стійке зростання кількості іноземних студентів, що прибувають до Канади з України на навчання в коледжах та університетах. Ця тенденція робить позитивний вплив на українсько-канадську громаду, а також це додає до багато культурності студентства в канадських вишах.

Провінційний депутат від округу Етобіко-центр, Донна Кансфілд, говоритиме від імені ліберального Уряду провінції Онтаріо. Окрім того, депутат Кансфілд, що в недалекому минулому очолювала шкільну окружну раду м. Торонто, а попередньо була членом ради з питань освіти м. Етобіко, поділиться з присутніми своїм вагомим та солідним досвідом у сфері освіти.

Антон Рибак говоритиме від імені уряду України, пояснюючи як зарубіжна освіти збагачує українські людські кадри і помагає їм бути конкурентоспроможними у глобальному світі. Консул Рибак також поінформує канадських студентів про можливості навчання в українських вишах.

Консультант Тарас Паславський говоритиме про процес подавання документів і технічні проблеми з якими зіштовхуються іноземні студенти та учні при подачі заяв на навчання в Онтарійські навчальні заклади.

Після виступів, присутні зможуть задати питання учасникам круглого столу. Для довідок звертайтеся на тел.: 647-831-2139 або на info@prov.in.ua.

Цей захід зорганізований за підтримки Ассоціації молодих професіоналістів та фахових робітників.

 

Canadian flagТоронто: Твори Богдана Вандяка - Вечір українського письменства -- 17 лютого

TOP
image

Canadian flag Торонто - Писанки - Колись і тепер -- 24 -29 лютого (Реєстрація до 20го)

TOP
image
Торонто: Фільм - Двері Лемківщини - 25 лютого TOP
image  
Філядельфя: «День Патріярха 2012» -- 25-26 лютого TOP

25-26 лютого 2012 року у Філядельфії (США) відбудеться «День Патріярха 2012» з нагоди 120-ліття з дня народження Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого. Ця міжнародна подія матиме наукову та мемуарну частини. В суботу, 25 лютого, в приміщенні Каплиці Університету Ла Саль відбудеться наукова англомовна частина. Доповіді виголосять: о. Іван Дацько (Рим, Італія), о. Іван Кащак (Стемфордська Епархія), о. Андрій Онуферко (Оттава, Канада), Карім Шелкенс (Тилбурґ, Голляндія), Вильям Тай (Аллентавн, США); коментатор – Андрій Сороковський (Вашінґтон, ДК).

В неділю, 26 лютого, в Катедрі Непорочного Зачаття у Філядельфії о 9:00 год. ранку буде відслужена заупокійна Архієрейська Божественна Літургія за бл. п. Патріярха Йосифа Сліпого. Головний служитель – Високопреосвященний Стефан Сорока, Митрополит-Архієпископ Філядельфійський. Проповідь виголосить о. Іван Дацько. Опісля, в приміщенні катедральної залі, відбудеться україномовна частина, присвячена спогадам про Блаженнішого Йосифа, якими поділяться: о. Іван Дацько, о. Андрій Онуферко, о. Мар’ян Процик та Леонід Рудницький.

Святкування «Дня Патріярха» започатковано 2009 року в родинному селі Блаженнішого Йосифа Сліпого на Тернопіллі, а 2010 року «День Патріярха» відбувся в Лондоні (Велика Британія). Головними організаторами цьогорічних святкувань є: Товариство «Свята Софія» в США та Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці. Метою цього заходу є утривалити пам’ять про Патріярха Йосифа та сприяти науковим дослідам його спадщини.

ICSU letter to Senate Foreign Relations Committee re letter by Ukraine's Ambassador to U.S.A.

TOP

image

February 3, 2012

The Honorable Jeanne Shaheen
Chair of the Senate Foreign Relations Committee

The Honorable John Barrasso
Ranking member of the Senate Foreign Relations Committee

Dear Senators:

We are in possession of a copy of the February 1, 2012 letter addressed to you by Ukraine’s Ambassador to the United States. We are certain of your capacity to scrutinize the contents of that letter critically and independently. However, some of the statements made therein were replete with such egregious untruths and half truths, primarily in the area of democracy building and human rights, that we feel compelled to respond, least you mistakenly assume that the Ukrainian American community is unaware or, even worse, is indifferent to such assertions by the Ambassador.

It is our position that under the regime of President Victor Yanukovych the situation in Ukraine has deteriorated to a point where the rule of law and civil society  is undermined .

Even in the area of energy independence Ukraine has regressed under Yanukovych by actually increasing its dependence on Russian gas, suggesting an increase in the gas quota in return for a minor price discount.

In the economic sphere Ukraine essentially hit bottom in 2010 under Yanukovych and in the midst of the global economic crisis. Its somewhat ambiguous, certainly negligible economic growth in 2011 was largely inevitable and the result not of economic reforms but due to the global demand for aluminum and other metal resources, but certainly, not any manufactured products. Ukraine’s exclusion from the Financial Action Task Force’s Blacklist is not an achievement. The Blacklist has become defunct.

Nevertheless what should concern you most is Ukraine’s record in democracy and human rights. It’s improvement on the World Press Freedom Index for 2011 is specious at best, as it ranks 116 out of 179 countries just ahead of such human rights pariahs as Venezuela.

An important, objective and authoritative analysis that addresses many of the Ukrainian Ambassador’s assertions can be found in a resolution on Ukraine passed only a few days ago by the Parliamentary Assembly of the Council of Europe. Allow us to submit for your consideration several pertinent excerpts:

“The Assembly expresses its concern with regard to the criminal proceedings initiated under Articles 364 (abuse of office) and 365(exceeding official powers) of the Criminal Code of Ukraine against a number of former government members…The Assembly considers that Articles 364 and 365 of the Ukrainian Criminal Code are overly broad in application and effectively allow of post facto criminalization of normal political decision-making. This runs counter to the principle of the rule of law and is unacceptable…The Assembly regrets the numerous shortcomings noted in the trials against former government members and considers that they may have undermined the possibility for the defendants to obtain a fair trial within the meaning of Article 6 of the European Convention of Human Rights…the Assembly takes note of the fact that the European Court of Human Rights decided to fast track an application of Ms. Tymoshenko concerning her detention in which she alleges violations of Articles 3, 5 and 18 of the Convention…the Assembly reaffirms its deep concern about the lack of independence of the judiciary…the Assembly regrets that the reform of the Prosecutor’s office in line with Council of Europe standards, which is one of Ukraine’s accession commitments, has yet to be carried out. As a result, the Prokuratura remains an excessive centralized institution with excessive powers…The Assembly welcomes the systematic requests by the authorities for the opinion of the Venice Commission on draft laws which they prepare. However, it notes that, on several occasions, the draft laws on which opinions have been asked are subsequently withdrawn and that the recommendations of the Venice Commission are not taken into account in the laws ultimately adopted by the Verkhovna Rada…the Assembly regrets that its main recommendations, namely the adoption of a Unified Electoral Code, and the adoption of a regional proportional election system, were not implemented...” 

These alarming findings are particularly important since the Ambassador’s letter concludes with the assertion of seeming confidence in U.S. support of Ukraine’s European aspirations. We too support Ukraine’s European aspirations. However, to this end, ultimately we support regime change in Ukraine as the only viable way for Ukraine to return to its democratic course that is severely undermined by the Yanukovych regime.

Thank you for your kind consideration of our comments.

Respectfully,

For the International Conference in Support of Ukraine

Askold S. Lozynskyj
Chair

Borys Potapenko
Secretary

UWC Calls on Ukrainian authorities to stop debate on draft law on oil and gas industry reform TOP

On January 30, 2012, the Ukrainian World Congress (UWC) sent letters to President Viktor Yanukovych, Verkhovna Rada Chairman Volodymyr Lytvyn, and Prime Minister Mykola Azarov, expressing grave concern over the content of adraft law on amendments to certain legislative acts of Ukraine, tabled in the Verkhovna Rada by the Cabinet of Ministers, which provides for the reform of the oil and gas industry.

In particular, the UWC highlighted the proposed amendments to article 7 of the Law of Ukraine on trunk and distribution lines, which currently bans the reorganization (merger, joining, division, separation or transformation) and privatization of state-owned trunk pipeline enterprises.

In the new draft of this article, the references to banning the reorganization and privatization of state-owned trunk pipeline enterprises are repealed and replaced with terminology that broadens the government’s mandate. The new language provides that the reorganization (merger, joining, division, separation or transformation) of state-owned enterprises, of subsidiaries of the National Joint‑Stock Company Naftohaz Ukrayiny – which control shipments via trunk and distribution lines and storage in underground gas facilities – or of the National Joint-Stock Company Naftohaz Ukrayiny, can be achieved by a decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine. 

The UWC also drew attention to the fact that the National Joint-Stock Company Naftohaz Ukrayiny is one of the companies specifically named in the Law of Ukraine on the list of state-owned properties whose privatization has been prohibited since July 7, 1999.

Noting the strategic significance for Ukraine of its gas sector, the UWC stressed that the proposed amendments to the aforementioned draft law are very dangerous because they would set the stage for the potential privatization of the National Joint-Stock Company Naftohaz Ukrayiny, and could contribute to the loss of state control over the national gas distribution system.

The UWC urged the Ukrainian authorities to stop the debate immediately on this anti-Ukrainian draft law which poses a threat to the security of the energy sector and  Ukraine’s independence.

Eugenia Tymoshenko meets with representatives of Ukrainian American community TOP

imagehttp://www.tymoshenko.ua/en/article/38634e2e
Feb 07, 2012


Eugenia Tymoshenko, daughter of imprisoned former Prime Minister Yulia Tymoshenko, during her visit to the U.S. met with representatives of Ukrainian community organizations in Washington, D.C.

The meeting, organized by the Ukrainian Congress Committee of America (UCCA), was attended by Michael Sawkiw, Jr., Director of the Ukrainian National Information Service (UNIS); Andrew Bihun, President of The Washington Group; Rev. Vasyl Kharuk, pastor of the Ukrainian Catholic National Shrine of the Holy Family; and Oksana Yakovenko from the US-Ukraine Foundation.

Eugenia Tymoshenko briefed the community representatives about the status of her mother’s health and efforts to win her release.

Michael Sawkiw informed Eugenia Tymoshenko of the community’s actions since her mother’s imprisonment, including protests held at Ukrainian diplomatic missions in the United States, as well as efforts to contact Doctors Without Borders to send an independent team of physicians to Ukraine to examine Yulia Tymoshenko.

UNIS stressed that it has observed the situation regarding the former prime minister and continuously monitors ongoing congressional developments including Rep. Marcy Kaptur’s resolution on the release of Yulia Tymoshenko.

"A key factor in the issues affecting the former prime minister entails a free and democratic society, including its electoral process. To ensure a free, fair, and transparent process, the UCCA will once again host a delegation of International Election Observers to monitor the upcoming October parliamentary elections in Ukraine," the organization said.

 
Yvan Baker former president of UCC Ontario & V.P. Ontario Liberal Party looks back and ahead - AUDIO TOP


image
The Ukrainian radio program with host Irena Bell on CHIN 97.9 FM (http://chinradioottawa.com/ukrainian.html) features an interview with Yvan Baker,
ex-president of the Ukrainian Canadian Congress - Ontario,
and now Executive V-P of the Ontario Liberal Party.
(There may be a slight delay before the audio file opens.)

 

 

UWC calls on Ukrainian government to ensure erection of Taras Shevchenko monument in Vinnytsia

TOP

On February 8, 2012, the Ukrainian World Congress (UWC) sent a letter to President Viktor Yanukovych with a copy to the mayor of Vinnytsia, Volodymyr Groysman, expressing concern about the obstacles to erecting a monument in the Vinnytsia main square in honour of a brilliant son of the Ukrainian nation, the great Ukrainian poet Taras Shevchenko.

The UWC made reference to the November 17, 2011 resolution of the Vinnytsia City Council administration which substituted the resolutions adopted in 2004 and 2010 regarding the erection of a Taras Shevchenko monument in the central Teatral’na Square with a number of provisions pertaining to public opinion on the issue of building this monument in any one of several other locations. This decision also resulted in the suspension of the previously announced competition for the design of the Taras Shevchenko monument in Teatral’na Square.

The UWC called upon Ukrainian government authorities to review these actions of the Vinnytsia City Council administration as quickly as possible and to ensure the erection of a monument in Vinnytsia’s Teatral’na Square worthy of the greatness of Taras Shevchenko whose 200th anniversary of birth will be marked in two years by Ukrainians worldwide.

 

A Russian Awakening: Dissident aims to rally masses against Putin regime

TOP

http://fullcomment.nationalpost.com/2012/02/03/russian-protest/
February 3, 2012

image
Police officers surround Russian opposition leader Boris Nemtsov,
who was detained while taking part in an unauthorized rally, at
Moscow’s Triumfalnaya Square last December.

The Western-oriented free-market reformer, who twice served as Russia’s deputy prime minister under president Boris Yeltsin and was once tipped as a possible Kremlin leader, has been a vocal critic of Mr. Putin for more than a dozen years.

Mr. Nemtsov’s People’s Freedom Party was not on the ballot because the Ministry of Justice refused to register it as an officially approved political group.

“Not a single party that opposes Putin has been registered in the past decade,” he said.

[…]

“After 10 years of hibernation, Moscow and all Russia woke up,” Mr. Nemtsov exulted recently on his blog.

“A feeling of self-esteem has awakened in us and we have all got so fed up with Putin’s and [President Dimitri] Medvedev’s lies, theft and cynicism that we can not tolerate it any longer.”

“People are tired of Putin,” he told the Post.

“He has been in office for 12 years and he wants an additional 12 years. People are tired of corruption and criminals, which are very much connected with his presidency, and people are very disappointed by the falsification and fraud during our parliamentary elections.

“Putin and his whole team stole about 13 million votes during the last election and people don’t want to face the prospect of his being in power for many more years.”

If Mr. Putin wins again, “it will mean the degradation of Russia. There will be widespread emigration and there will be huge tension between Russia and the West.”

For his part, Mr. Putin has rejected opposition demands to re-run the parliamentary elections and turned on critics, mocking the fractious opposition alliance for lacking leadership or goals and suggesting they are funded by foreign governments.

Russian officials are quietly working to disrupt the protests.

 […]

He believes the sudden shift indicates Mr. Putin and his Kremlin advisors plan to try and paint the anti-government protests as a Moscow-based movement restricted to a middle-class elite who have nothing in common with ordinary Russians.

“He wants to be so-called ‘honest’ in Moscow, and be dishonest and criminal outside Moscow, because he understands that Russians might protest in Moscow,” Mr. Nemtsov said. “But outside Moscow it will be like always.

“We don’t trust him and we don’t think that he is really ready for democratization.”

Complete article [ here ]

 

Protesters throng frozen Moscow in anti-Putin march. United Russia issues anti-'orange scenario' statement

TOP

http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2012/02/02/63136
02-02-2012\

image
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24473436.html

http://www.nytimes.com/2012/02/05/world/europe/tens-of-thousands-protest-putin-in-moscow-russia.html?pagewanted=1&_r=1&emc=eta1
February 4, 2012

Ellen Barry and Adrew E. Kramer

MOSCOW — Antigovernment protesters managed to gather a third huge crowd in the center of Moscow on Saturday, undeterred by the arctic cold or by the near certainty that Vladimir V. Putin will win a six-year presidential term next month.
[…]
Speakers condemned the antigovernment protesters, who were referred to at different points as “traitors” and “Bolotnaya snot,” after their gathering place at Bolotnaya Square. Participants carried signs reading “We don’t need an Arab Spring!” and “No to Orange Revolutions,” a reference to the 2004 pro-Western Orange Revolution in Ukraine, which is widely seen here as orchestrated by the United States.
[…]

From success at Putin’s side to exposing corruption
http://www.nytimes.com/2012/02/04/world/europe/sergei-kolesnikov-aims-to-expose-corruption-of-putin-era.html?ref=europe
At the antigovernment gathering, some protesters were dressed as condoms, in sly reference to Mr. Putin’s caustic comment that the white ribbons that symbolize their movement resembled condoms.
[…]
“When Medvedev came, he was promising a lot, and people thought, ‘O.K.,’ but for four years, nothing has changed,” she said. “Then Putin says, ‘It’s enough, I’m coming back.’ But he is worse — he hasn’t even promised anything.
“So that was like the last drop, when he said, ‘O.K., I’m coming back,’ ” she said. “O.K., we have had enough.”

Complete article: http://www.nytimes.com/2012/02/05/world/europe/tens-of-thousands-protest-putin-in-moscow-russia.html?pagewanted=1&_r=1&emc=eta1


United Russia issues anti-'orange scenario' statement

http://www.kyivpost.com/news/russia/detail/121974/
February 7, 2012


MOSCOW - The parliamentary faction of the United Russia Party has issued a statement to protect the constitution, civil peace and democracy in Russia against Orange Revolution-style scenarios.

 
Prime Minister Vladimir Putin’s article for Nezavisimaya Gazeta TOP

http://premier.gov.ru/eng/events/news/17831/
January 23, 2012

"What we need is an ethnicity strategy based on patriotism. Any individual living in this country should be keenly aware of their faith and ethnicity. But above all they must be citizens of Russia – and be proud of it. No one has the right to place ethnic and religious concerns above state law. The law, however, must take account of ethnic and religious concerns."

image Vladimir Putin

Russia: The Ethnicity Issue

For Russia – with its rich diversity of languages, traditions, ethnicities and cultures – the ethnicity issue is without any exaggeration a fundamental one. Any responsible policymaker or public leader must realise that public and inter-ethnic harmony is one of our country’s key requisites.

We see what is happening in the world, and what serious risks are accumulating. The growth of inter-ethnic and inter-faith tensions is one of today’s realities. Nationalism and religious intolerance are coming to provide an ideological base for most radical groupings and tendencies. This undermines and destroys the state and divides society. 

Colossal migration flows – and there is every ground for believing they will only increase – are already called a new “great migration” able to transform the patterns of life and even appearance of whole continents. Millions of people in search of a better life are leaving regions hit by starvation, chronic conflict, poverty and social dislocation.

The most developed and affluent countries, which used to be proud of their tolerance, have come face-to-face with an “exacerbated ethnic issue”. Today, one after another, they announce that they have failed to integrate different cultures into society, that they have failed to ensure the conflict-free and harmonious interaction between different cultures, religions and ethnic groups.

The melting pot of assimilation is highly volatile – pushed to its limits by the ever-increasing migration flow. In politics this has found reflection in a “multiculturalism” which denies integration through assimilation. Although it makes the “minorities right to be distinct” absolute, it does little to balance this with public, behavioural or cultural commitments to the population and society as a whole. Closed ethnic-religious communities that form in many countries refuse not only to assimilate but even to adapt. There are neighbourhoods and whole towns where generations of new arrivals live on benefits and do not speak the language of the country in which they live. The growth of xenophobia among the population and harsh attempts to protect their interests, jobs and social benefits from “immigrant rivals” is the response seen in this behavioural model. People, shocked by what they perceive as aggressive pressure on their traditions or way of life, feel a genuine fear of losing their national identity.

Thoroughly respectable European politicians have started to talk openly about the failure of the “multicultural project”. They exploit the “ethnic card” to stay in office, adding their voices to the chorus of those they used to consider marginal or and radicals. Extreme forces, in turn, are rapidly gaining in number, laying serious claims to power. In fact, there is talk of forced assimilation – against the backdrop of “shutting down” and sharply tightening migration rules. People from different cultures are faced with a choice: either “blend in with the majority” or remain an ethnic minority that is isolated, despite being provided with all kinds of rights and safeguards. But in effect they find themselves divorced from promising career opportunities. I will say frankly – an individual who finds themselves in this environment is unlikely to be loyal to his or her country.

Behind the “failure of the multicultural project” stands the crisis of the model of the “ethnic state” – a state historically been built exclusively on the basis of ethnic identity. This is a serious challenge that Europe and many other regions in the world will have to face.

Russia as an “historic state”

The situation in our case, for all the apparent similarities, is entirely different. Our ethnic and migration problems are directly related to the collapse of the USSR, and beyond that, historically, to the destruction of Greater Russia, which emerged in its original form in the 18th century. This was followed by the inevitable degradation of state, social and economic institutions. And a huge development gap throughout the entire post-Soviet space.

When RSFSR deputies declared sovereignty 20 years ago, they, in the heat of fighting the “Union centre”, started up the process of building “ethnic states” within the Russian Federation itself. The “Union centre”, in turn, trying to bring pressure to bear on its opponents, began a behind-the-scenes struggle with Russian autonomous areas, promising them a higher “ethnic-state status”. Now all those involved are simply passing the buck. But one thing is apparent – their actions led equally and inevitably to both downfall and separatism. They lacked both courage and responsibility as well as the political will to uphold the Motherland’s territorial integrity steadfastly and consistently.

What the originators of this “sovereignty scheme” perhaps failed to envisage, was quickly and easily understood by others, including those beyond our state borders. The effects were not slow to follow.

The country’s collapse pushed us to the brink and certain regions even to the brink of civil war fuelled by ethnic strife. With great effort and major sacrifices these flames were extinguished. But that does not mean, of course, that the problem has been resolved.

However, Russia did not vanish, even when the state as an institution was critically weakened. What happened can be described in the words of historian Vasily Klyuchevsky, who wrote about the first Russian revolt: “When the political pillars of public order gave way, the country was saved by the moral will of the people.”

Incidentally, National Unity Day on November 4, which some superficially describe as “the day we overcame the Poles,” should more accurately be described as the day we achieved victory over ourselves, over our internal strife and feuds, the day when the classes and ethnic groups saw themselves as a single entity, as one people. We can rightly consider this holiday the birthday of Russia as a civil nation.

Historically, Russia has been neither a mono-ethnic state nor a US-style “melting pot,” where most people are, in some way, migrants. Russia developed over centuries as a multinational state, in which different ethnic groups have had to mingle, interact and connect with each other – in domestic and professional environments, and in society as friends. Hundreds of ethnic groups live in their native lands alongside Russians. The development of vast land areas throughout Russia’s history has been a joint affair between many different peoples. Suffice it to say that ethnic Ukrainians live in an area stretching from the Carpathian Mountains to Kamchatka, and the same is true of ethnic Tartars, Jews and Byelorussians.

One of the earliest Slavonic philosophical and religious texts, The Sermon on Law and Grace, rejects the theory of the “chosen people” and advocates the idea of equality before God. And here is how The Primary Chronicle described the multi-national character of the Old Russian state: “The Slavic-speaking ethnic groups are Polans, Drevlians, Novgorod Slavs, Polochans, Dregoviches, Severians, Buzhans… And there are other ethnic groups – Chud, Merya, Ves, Muroma, Cheremis, Mordva, Perm, Pechera, Yam, Litva, Korsh, Neroma and Lib – who speak their own languages…”

It is about this specific feature of the Russian state that Ivan Ilyin wrote: “Do not eradicate, suppress or enslave the blood of others, do not strangle the life of other non-Orthodox tribes, but give everyone the freedom to breathe and their own great homeland… honour everyone and reconcile them with each other, allow everyone to pray and work as they choose, and pick the best from each for the political and cultural development of the state.”

The Russian people and Russian culture are the linchpin, the glue that binds together this unique civilisation. But all kinds of provocateurs and our enemies will do their best to snatch this linchpin from Russia, through phoney talk about the Russian right to self-determination, “racial purity” and the need to “complete what was started in 1991 – the elimination of the empire that is feeding off the Russian people.” What they really want in the end is to make people destroy their homeland with their own hands.

I am convinced that the attempts to preach the idea of a “national” or monoethnic Russian state contradict our thousand-year history. Moreover, this is a shortcut to destroying the Russian people and Russian statehood, and for that matter any viable, sovereign statehood on the planet.

When they start shouting, “Stop feeding the Caucasus,” tomorrow their rallying cry will be: “Stop feeding Siberia, the Far East, the Urals, the Volga region or the Moscow Region.” This was the formula used by those who paved the way to the collapse of the Soviet Union. As for the notorious concept of self-determination, a slogan used by all kinds of politicians who have fought for power and geopolitical dividends, from Vladimir Lenin to Woodrow Wilson, the Russian people made their choice long ago. The self-determination of the Russian people is to be a multiethnic civilisation with Russian culture at its core. The Russian people have confirmed their choice time and again during their thousand-year history – with their blood, not through plebiscites or referendums.

A common cultural code

The Russian experience of state development is unique. Ours is a multiethnic society; we are a united people. This makes our country complicated and multidimensional and gives us unique opportunities for development in many spheres. But when a multiethnic society is infected with the virus of nationalism, it loses its strength and stability. We must understand the far-reaching consequences of indulging those who are trying to incite ethnic strife and hatred towards people of other cultures and faiths.

Civil peace and ethnic accord are not a completed painting that remains unchanged for centuries. On the contrary, it entails constant movement and dialogue, hard work by the state and society, very delicate decisions and balanced and wise policies capable of ensuring “unity in diversity.” We must not only honour mutual obligations, but also try to find common values. You cannot force someone to be with you, not even in a mercenary marriage based on a cost-benefit analysis. Such a relationship only works until a crisis hits, at which point it starts working against itself.

Confidence in our ability to achieve the harmonious development of a multicultural society is based on our culture, history and our type of identity.

You may recall that many Soviet citizens who were based abroad identified themselves as Russians and considered themselves as such, irrespective of their ethnicity. It is also interesting to note that ethnic Russians have never formed stable ethnic diasporas anywhere, even though their representation – both in numbers and quality – has been significant. The reason is that our identity is based on a different cultural code.

The Russian people are state-builders, as evidenced by the existence of Russia. Their great mission is to unite and bind together a civilisation. Language, culture and something Fyodor Dostoyevsky defined as “universal responsiveness” is what unites Russian Armenians, Russian Azeris, Russian Germans, Russian Tatars and others, in a type of state civilisation where there are no ethnicities, but where “belonging” is determined by a common culture and shared values.

This kind of civilisational identity is based on preserving the dominance of Russian culture, although this culture is represented not only by ethnic Russians, but by all the holders of this identity, regardless of their ethnicity. It is a kind of cultural code which has been attacked ever more often over the past few years; hostile forces have been trying to break it, and yet, it has survived. It needs to be supported, strengthened and protected.

Education plays a huge role in this. The available choice of educational programmes, the variety of curricula, is, without doubt, a major achievement.  At the same time, this variety should be based on sacrosanct values, as well as a basic knowledge and understanding of the world. The civic goal of the education system is to provide each citizen with the necessary amount of cultural knowledge, upon which the foundations of national self-identity is based. First and foremost, education programmes should emphasise important subjects such as the Russian language, Russian literature and Russian history – taught, of course, within the context of the global wealth of all ethnic traditions and cultures.

In the 1920s, some leading universities in the United States advocated something referred to as the Western Canon, a canon of books regarded as the most important and influential in shaping Western culture. Each self-respecting student was required to read 100 books from a specially compiled list of the greatest books of the Western world. Some universities still hold on to this tradition. Russians have always been described as a “reading nation.” Let us take a survey of our most influential cultural figures and compile a 100-book canon that every Russian school leaver will be required to read – that is, to read at home rather than study in class or memorise. And then they would be asked to write an essay on one of them in their final exams. Or at least let us give young Russians a chance to demonstrate their knowledge and world outlook in various student competitions.

State policy with regard to culture must provide appropriate guidelines. I am referring to media such as television, cinema, the Internet and mass culture in general, which shape public consciousness and set rules and patterns of behaviour.

Let us recall how Hollywood helped shape the consciousness of several generations of Americans. It promoted values and priorities that were rather positive in terms of national interests and public morals. Russia could learn from that experience.

Let me emphasise that this policy has nothing to do with restricting creativity, with censorship or some rigid “official ideology.” What I am saying is that the government has a right, and a duty, to focus its efforts and resources toward resolving the social and public challenges it has identified. Shaping a mindset that binds the nation together is one of these challenges.

So subtle cultural therapy is what is recommended for Russia, a country where, for many, the civil war never really ended and where the past is highly politicised and seen as a collection of ideological quotes (often interpreted by different people in opposite ways). We need a cultural policy – pursued at every level from school teaching to historical documentation – to shape an understanding of history in which representatives from each ethnic group, as well as the descendants of the “Red Commissars” and “White Officers”, can be seen to have a place. They must see where they belong in that process and see themselves as heirs to the great Russian history – tragic and controversial as it is, but still “one for all.”

We need a national policy strategy based on civic patriotism. There is no need for anyone living in Russia to forget their religion or ethnicity. But they should identify themselves primarily as citizens of Russia and take pride in that. No one has the right to put their ethnic or religious interests above the laws of the land. At the same time, national laws must take into account the specific characteristics of different ethnic and religious groups.

I believe that the federal government should set up a special agency responsible for ethnic development, inter-ethnic accord and interaction. These problems are currently the responsibility of the Ministry of Regional Development. Unfortunately, with the overwhelming volume of current issues the ministry has to deal with, these matters are often pushed to the back burner. This needs to change.

This should not be another stereotypical government agency. Rather it should be a collegial body with certain powers to work directly with the president and top government officials. National policies cannot be drafted and implemented exclusively in official offices. National and public associations should be directly involved in the consultation and drafting process.

We also expect the traditional religions to be actively involved in these policy consultations. Although very different, each of them – the Russian Orthodox Church, Islam, Buddhism and Judaism – has the same basic and universal underlying moral and spiritual values: compassion, cooperation, truth, justice, respect for elders, the ideals of family and work. These moral targets cannot be replaced, and must be strengthened.

I am confident that the government and society should welcome and support the efforts of the different faiths in education, social welfare and in the Armed Forces. At the same time, Russia should remain a secular state.

Nationalities policy and the role of strong institutions

Society's systemic problems frequently surface in the form of interethnic tensions. It should always be kept in mind that there is a direct relation between unresolved socioeconomic problems, an inequitable law enforcement system, bureaucratically entangled officials and corruption, when considering ethnic conflict. If we look at the history of recent interethnic excesses – Kondapoga, Manezhnaya Square, Sagra – we can find these "triggers" practically everywhere. In each case we can see a sharp response to injustice, irresponsibility and inaction on the part of government officials. We see a lack of faith in equality before the law and in the inevitability of punishment for criminals. We see the conviction that everything is corrupt and that there is no truth.

When people start complaining that the rights of Russians are being infringed upon in Russia and particularly in historical Russian territories, this means that government agencies are failing in their direct duties: they do not defend the lives, the rights or the security of the people. Since the majority of this people are Russian, it becomes possible to capitalise on the subject of "national oppression of Russians" and to make this justified public reaction assume the most primitive and vulgar form of interethnic unrest. At the same time they will cry about "Russian fascism" at every opportunity.

We must be aware of the risks and threats inherent in situations likely to reach the point of ethnic conflict. And we should estimate the activity or inactivity of law enforcement or of the authorities, which have led to interethnic tensions, with the most critical approach manner, and with no regard for rank or position.

There are just a few recipes for situations of this kind. Do not jump to hasty conclusions. Every aspect of the problem should be considered. Each case involving the "ethnic issue" should be considered on its own merit, with the facts clarified and the mutual grievances settled. Where there are no hard facts, the process should be made public because the lack of information can breed rumours that can only make things worse. Of exceptional importance at this point is the media's professionalism and sense of responsibility.

No dialogue can take place amid rioting and violence. No one should be tempted to push the authorities into making a decision using a riot as a tool. Our law enforcement agencies have proved that they can cut short these attempts quickly and efficiently.

One more point of principle is that we must promote a democratic, multi-party system. Decrees are to be issued soon, which will simplify and liberalise the registration and functionality of political parties; proposals on reestablishing the popular election of regional governors are being put into practice. All these steps are necessary and to the point. But the organisation of regional parties, including in the national republics, is one thing we should think twice about. This is a direct path to separatism. Restrictions, with possible separatism in mind, should also be applied to the election of the regional governors. Those who attempt to lean towards nationalist, separatist, or other similar forces or influences should be restricted from the electoral process through democratic and court procedures.

The migration problem and our integration project

Today many people are worried or even, let's face it, irritated by the costs linked with mass migration, both immigration and domestic migration. Some are concerned that the creation of the Eurasian Union will lead to a surge in migration and consequently to the amplification of existing problems. I believe we must clearly outline our position.

First, it is obvious that we should dramatically improve the quality of the government's migration policy. We will address this issue.

Illegal immigration can never be stopped completely; but it must and can be minimised. In this sense, intelligible police actions and the authority of the migration services should be strengthened.

But a simple mechanical toughening of the migration policy alone will not be effective. In many countries this toughening has only led to a rise in illegal migration. A migration policy's criterion should be its efficiency, not its rigidness.

In this connection, our policy with respect to legal migration, both permanent and temporary, should be clearly differentiated. This, in turn, implies obvious migration policy priorities, a policy that favours skills, competence, competitiveness, and cultural and behavioural compatibility. This "positive selection" of and rivalry for quality migrants exists all over the world. It goes without saying that these migrants integrate into their host societies much better and easier.

Second. Domestic migration has been growing in this country; people travel to other constituent territories of the Federation or to big cities to study, to live or to work. They are full citizens of the Russian Federation.

At the same time, those who arrive in regions with different cultural and historical traditions should treat local customs with respect. I mean the customs of the Russian people and those of all the other peoples of Russia. A different kind of behaviour – inadequate, aggressive, provocative, disrespectful, and the like – should meet with a legitimate, if severe, response on the part of the authorities first, authorities that often are simply indifferent today. We must see whether the Administrative Code, the Criminal Code and the regulations of the Interior Ministry's agencies contain all the necessary provisions for controlling this kind of behaviour. A case in point is tightening the law and introducing criminal liability for breaches of migration and registration rules. Occasionally it is enough to issue a warning. But if a warning is based on a concrete legislative rule, it will be more effective. It will be understood correctly – not as the opinion of a police officer or an official but precisely as an injunction of the law that should be obeyed equally by everyone.

A civilized framework is also of importance in internal migration. Among other things, it is necessary to develop a harmonious social infrastructure: healthcare, education, and the labour market. These systems are already at the edge in many "migration-attractive" regions and major cities. This makes the situation somewhat difficult for both the long time residents and for the "newcomers."

It is my view that we have to toughen registration rules and the penalties for breaching these rules. As is only natural, this should be done without prejudice to the constitutional right to a free choice of a place of residence.

Third comes the strengthening of the judicial system and establishing effective law enforcement agencies. This is essential for both immigration and, in our case, for internal migration – from the North Caucasus, in particular. Without this there can be no objectivity in resolving inter-community disputes (the accepting majority and migrants), nor can there be any perception of migration as both safe and fair.

Moreover, incompetent, corrupt courts and police will always cause a backlash and antagonise the host-society’s views of migrants. This also leads to the flourishing of gang culture and the shadow economy among the migrants themselves.

We must not allow isolated ethnic communities to emerge in which criminal codes prevail over the law. This would be a violation of the rights of the migrants themselves – both by the crime bosses and by the corrupt authorities.

Ethnicity-related crimes flourish amid widespread corruption. Under the law, criminal groups tied to ethnicities or clans are no different from any other criminal groups. But in the particular circumstances we face here, ethnicity-related crime is not just a rule-of-law matter; crucially, it has a national security aspect. The problem must thus be tackled in an appropriate way.

The fourth point is the need to adequately integrate and socialise migrants. This is where we have to return to the issue of education. There must be more focus on the quality of education in Russia rather than on the particular relationship between the education system and migration policy (as this latter is, in any case, certainly not schools’ main objective).

The value and attractiveness of education could offer migrants a strong motivation to integrate into society while low educational standards will always prompt further isolation and seclusion of migrant communities that will last much longer, even for generations.

It is important that migrants have an opportunity to adapt to society. The basic requirement placed on people who want to live and work in Russia must be their willingness to familiarise themselves with our culture and language.

From next year, migrants must be required to pass a Russian language test, Russian history and literature tests and a test in the Russian system of state and Russian law in order to get permission to reside. Like other developed countries, Russia is able to provide migrants with the relevant classes. Compulsory professional training might be required in a number of cases, at the employer’s expense.

Finally, the fifth point is close integration across the post-Soviet space as a real alternative to uncontrolled migration.

Objectively, mass migration is rooted, as I said, in a huge gap in development and living conditions. We understand that the logical way to reduce migration – if not to eliminate it completely – is to curtail this inequality. This is what so many liberal activists and left-wingers in the West advocate. But unfortunately, this beautiful, and ethically impeccable, view is clearly utopian if one takes the global perspective.

There are no objective obstacles, however, for us not to implement this approach given our particular socio-historical landscape. One of Eurasian integration’s key tasks is opening up the opportunity for decent living standards and development to millions of people.

We understand that people do not leave their homes and travel miles away to work because they’re fleeing “the good life” – sometimes in conditions that are far from acceptable – to earn a basic living wage for themselves and their families.

From this perspective, the tasks we set ourselves regarding these internal issues (creating a new economy and effective employment, rebuilding professional associations, developing production capacity and social infrastructure across the country), and regarding Eurasian integration, become key instruments in bringing migration flows back to a manageable level. This means, on the one hand, that we must direct migrants to areas where they would be less likely to trigger social tension. On the other hand, this means that we must give them the opportunities to lead normal lives, to live and work in their home regions, opportunities of which they largely feel deprived today. There are no easy decisions in ethnic policy. Elements of this policy are firmly embedded in various aspects of the state and society – in its economy, social issues, education, political system and foreign policy. We must build a model of state and a civilised society that would be equally attractive and balanced for everyone who views Russia as their motherland.

We can see where the work needs to be done. We understand we have a truly unique history. And we draw strong support from that mentality, culture, and identity that are ours and ours alone.

We will strengthen the historical state that we inherited from our ancestors, the civilisation that is blessed with an inherent ability to integrate various ethnicities and faiths.

We have lived together for many centuries. Together, we were victorious in the most terrible of wars. And we will continue to exist side by side. To those who want and try to divide us, I say – in your dreams.

Russia: In search of a ‘transitional’ president TOP

imagehttp://www.worldaffairsjournal.org/blog/vladimir-kara-murza/russia-search-%E2%80%98transitional%E2%80%99-president
February 1, 2012

Vladimir Kara-Murza

The upcoming presidential election places Russia’s growing protest movement in a paradoxical position. On the one hand, pro-democracy forces have no candidate of their own: following the experience of 2008, when anti-Kremlin politicians were prevented from running, most opposition leaders declined to participate in the vote; Grigory Yavlinsky, the only liberal leader who did decide to run, has been barred from the ballot. On the other hand, the March vote presents the biggest electoral threat to Vladimir Putin in 12 years. All three of Russia’s national polling agencies—the government-owned VTsIOM, the government-friendly FOM, and the independent Levada Center—suggest that Putin will fall below the 50-percent-plus-one threshold required for a first round victory: they predict, respectively, that he would win 49 percent44 percent, and 43 percent of votes cast. And with a possibility of a unified anti-Putin protest vote, the outcome of the runoff is far from certain.

imageFaced with a seemingly impossible task—winning without a candidate—the Kremlin’s opponents decided to change the stakes. The protest leaders announced that they are prepared to give their backing to any of Putin’s handpicked opponents, as long as the candidate publicly agrees to a set of conditions—a “social contract” with the nation. The conditions, set in writing, include freeing political prisoners; liberalizing election laws and rules on party registration; dissolving the current Duma and holding new, competitive parliamentary elections; and limiting the president’s tenure to a maximum of two, four-year terms during his or her lifetime. The final and most important condition for the would-be president is to serve only for a “transitional period” needed to implement the reforms—12 to 18 months—and then resign and call new elections.

Hoping for an influx of millions of protest votes, three of Putin’s registered competitors (with the exception of nationalist Vladimir Zhirinovsky) have signaled their readiness to accept the conditions. Communist leader Gennady Zyuganov has promised to fulfill most of the demands, including the release of political prisoners, early parliamentary elections with liberalized rules for parties and candidates, and shorter presidential term limits. (Zyuganov’s newfound democratic rhetoric, however, did not stop him from  laying a wreath at Stalin’s tomb). Crucially, the Communist chief does not seem eager on the notion of a “transitional presidency,” suggesting that he would like to move into the Kremlin for longer than 18 months. The same idea is proving problematic for billionaire Mikhail Prokhorov, who is only prepared to limit his presidency to four years. Other than that, Prokhorov’s  electoral platform repeats many of the demands of the “Moscow Spring,” including limiting the president to two terms in office, allowing all political parties, and holding early parliamentary elections.

The candidate who came closest to accepting the “social contract” is Sergei Mironov, the former speaker of the upper house, until recently a close associate of Putin’s who has intensified anti-Kremlin rhetoric following his dismissal last year. Mironov has agreed to serve as a “transitional president” until December 2013, with a new presidential vote in March 2014. His plans include holding early parliamentary elections at the end of this year, with prior changes to the “unfair electoral legislation.” His manifesto calls, among other reforms, for a two-term limit on the presidency, easier rules for establishing political parties, and parliamentary (not presidential) appointment of the prime minister. Mironov’s own government would include Yavlinsky as minister for economic development, and anticorruption campaigner Alexei Navalny as head of the Audit Chamber—though also, bizarrely, nationalist firebrand Dmitri Rogozin (currently Putin’s deputy premier) as foreign minister, and Lieutenant General Vladimir Shamanov—who has been accused of war crimes in Chechnya—as minister of defense.

The presidential vote is four weeks away. The most immediate item on the opposition’s agenda is a rally this coming Saturday, when tens of thousands are expected to march through central Moscow to remind the regime that the movement for change that was born in the December protests is not going away. One of the main slogans at the rally will be: “Not a single vote to Putin.”

Russian expat invasion of Cyprus also has sinister overtones

TOP

http://www.guardian.co.uk/world/2012/jan/26/cyprus-russian-invasion
26 January 2012

image
Tourists pass by a menu written in Russian outside a restaurant in
Limassol, where thousands of Russians have made their home.
Photograph: Laura Boushnak/AFP/Getty Images

Luke Harding in Limassol

Many Russians have made their home on the holiday island, but the Putin regime seems to be reaching deep into the tiny natio

A mysterious Russian cargo ship limped into the Cypriot port of Limassol, this month, forced to seek shelter from a violent storm.

Hidden on board the MS Chariot were four containers packed with 60 tonnes of ammunition for AK-47s and for rocket launchers. The shipment had come from Moscow's state arms company, Rosoboronexport; its shadowy purchaser was none other than the Syrian government.

Cyprus, an EU member since 2004, was supposed to seize the cargo. The weapons flagrantly breached the EU's strict embargo on military supplies to the Syrian regime, which since last year has been violently engaged in shooting and killing its own citizens and anti-regime protesters.

Instead, Cypriot officials allowed the ship to leave after receiving vague assurances it would alter its route. The captain refuelled, left and then set a brisk course for the Syrian port of Tartus, where he delivered his dubious cargo.

Critics say the murky episode is further evidence of Cyprus's unwillingness to displease – and "embarrassing subservience" to – Moscow. The case is reminiscent of when a Cypriot court in 2010 bailed Christopher Metsos – the alleged leader of a bungling Russian spy ring exposed in the US that included the glamorous Anna Chapman. Metsos promptly escaped.

Cyprus's reluctance to offend Vladimir Putin is understandable. The Kremlin has pledged – but not yet handed over – a ¤2.5bn (£2.1bn) loan to bail out Cyprus's economy. Russia has also been a staunch supporter of Cyprus in the UN security council, and an opponent of the unrecognised Ankara-backed Turkish Cypriot "state" in the divided island's north.

So many Russians now live in Limassol, an attractive port with an old city and crusader castle, that the resort has been dubbed "Limassolgrad". There is a Russian-language newspaper, two Russian schools and a radio station. On Sundays Russians flock to Debenhams; the resort's tourist strip features stores selling fur coats, kefir – a sour Russian yoghurt drink, and Baltika, Russia's popular beer.

And then there are Limassol's teeming bars and clubs. There is a seamy eastern dimension, with Ukrainian, Belarussian and Moldovan prostitutes working the beachside drinking spots.

[…]

Indeed, vast amounts of Russian money are stashed offshore in Cyprus. More than 25% of bank deposits and about one-third of foreign investments come from Russia.

Typically, Russian investors create "brass-plate" companies to take advantage of Cyprus's low 10% corporate tax rate. Many of these funds are reinvested back in Russia – ¤1.4bn in 2008 – avoiding Russian tax. The Cypriot authorities angrily deny that the island is a haven for money laundering. They also point out that Russians invest more cash in Austria and the UK.

But many analysts are sceptical: "We are talking about Russian money laundered through Cyprus. The Russian mafia uses Cyprus extensively," said Hubert Faustmann, associate professor of European studies at Nicosia University. "This is why Russia has no interest in Cyprus going down economically."

[…]

Cyprus's president, Demetris Christofias, heads the communist Akel party. He was educated in Soviet Moscow and is a fluent Russian speaker. WikiLeaks cables written by US diplomats capture him displaying a "passion for Nato-bashing"; he proudly described himself during a nostalgia-fuelled 2008 visit to Moscow as "Europe's red sheep".

[…]

Not surprisingly, some wonder whether Cyprus's reliance on Moscow has overstepped the boundaries of propriety. Writing in Cyprus's Sunday Mail, the anonymous columnist Patroclos complained that officials didn't bother to check the contents of the MS Chariot "lest our Russian masters took offence".

Complete article [ here ]

Лист Світової Конференції Українських Державницьких Організацій до представників Комісії закордонних відносин при Сенаті США TOP

3 лютого 2012

Почесна Жін Шахін
Голова сенатського комітету з міжнародних відносин

Почесний Джон Баррассо
Член по старшині сенатського комітету з міжнародних відносин

Шановні сенатори:

     Ми маємо в своєму розпорядженні копію листа на Ваше ім'я Посла Україні в США від 1 лютого 2012 року. Ми впевнені у вашій здатності уважно вивчити зміст цього листа критично і самостійно. Тим не менш, деякі заяви, зроблені в ньому, були переповнені такої кричущої неправди і напівправди, в першу чергу в області побудови демократії і прав людини, що ми змушені відповідати, щоб, як мінімум, ви помилково не вважали, що українська громада Америки не знає, або, що ще гірше, байдужа до таких тверджень посла.

     Наша позиція полягає в тому, що під управлінням режиму Президента Віктора Януковича ситуація в Україні погіршилася настільки, що  верховенство закону та громадянського суспільства підірвано остаточно.

     Навіть в області енергетичної незалежності України при Янукоковичу справа погіршилася, насправді підвищилась її залежність від російського газу, пропонуючи збільшення квоти газу в обмін на незначні знижки.

     В економічній сфері Україна при Януковичу по суті досягли дна в 2010 році, в розпал глобальної економічної кризи. Деякий неоднозначний, звичайно незначний, економічний ріст в 2011 році був в значній мірі неминучим, і результатом не економічних реформ, але через світовий попит на алюміній та інші металоресурси, але, звичайно, не готової продукції. Виключення України з Чорного списку Financial Action Task Force не є досягненням.  Чорний список в цілості став неактуальним.

     Проте те, вас найбільше повинно  турбувати  в звіті про Україну  область демократії і прав людини. Підвищення України  на Всесвітньому індексі свободи преси 2011 року не можна вважати досягненням бо Україна навіть при тому на 116 місце з 179 країн, якраз попереду таких ізгоїв в дотриманні людських прав, як Венесуела.

     Важливим, об'єктивним  і авторитетним аналізом що опрокидує чимало тверджень які зробив  український Посол у листі до Вас це резолюції по Україні, яку  всього кілька днів тому видала Парламентська Асамблея Ради Європи. Дозвольте представити вашій увазі кілька відповідних витримок:

"Асамблея висловлює свою стурбованість у зв'язку з кримінальними справами, порушеними за статтями 364 (зловживання посадовими повноваженнями) і 365 (перевищення посадових повноважень) Кримінального кодексу України  відносно ряду колишніх членів уряду ... Асамблея вважає, що статті 364 і 365 в українському Кримінальному кодексі є надмірно широкими в застосуванні і ефективно дозволяють пост-факто криміналізацію нормального політичного процесу прийняття рішень. Це йде врозріз з принципом верховенства закону і є неприйнятним ... Асамблея висловлює жаль з приводу численних недоліків, зазначених у судових процесах проти колишніх членів уряду і вважає, що вони можуть підірвати можливості для підсудних отримати справедливий судовий розгляд за змістом Статті 6 Європейської конвенції з прав людини ... Асамблея приймає до уваги той факт, що Європейський суд з прав людини вирішив швидко відстежити заяву пані Тимошенко про її затримання, в якому вона заявляє про порушення статей 3,5 і 18 Конвенції ... Асамблея підтверджує свою глибоку стурбованість з приводу відсутності незалежної судової системи ... Асамблея шкодує, що реформа Прокуратури (в Україні) відповідно до стандартів Ради Європи, яка є одним із зобов'язань України щодо вступу, до цих пір не проводилася . В результаті, Прокуратура залишається надмірно централізованою установою з надмірними повноваженнями ... Асамблея вітає систематичні запити з боку влади до думки Венеціанської комісії щодо проектів законів, які вони готують. Тим не менш, відзначає, що в ряді випадків, проект законів, за якими думки було запропоновано, в подальшому зняті і що рекомендації Венеціанської комісії не були прийняті до уваги в законах в кінцевому підсумку прийнятих Верховною Радою ... Асамблея шкодує, що його Основні рекомендації, а саме: прийняття єдиного Виборчого кодексу і прийняття регіональної пропорційної системи виборів, не були виконані ... "

     Ці тривожні висновки особливо важливі, так як лист Посла завершується, здається, твердженням  впевненості в американській підтримці європейських прагнень України. Ми також підтримуємо європейські прагнення України. Тим не менш, з цією метою, в кінцевому рахунку, ми підтримуємо зміну режиму в Україні як єдиний реальний шлях для України повернутися до демократичного курсу, що сильно підриває режим Януковича.

     Дякуємо Вам за Ваш  розгляд наших коментарів.

                                                          З повагою,

                  За  Світову Конференцію Українських Державницьких Організацій
 
                                                                 
Аскольд Лозинський                                                                     Борис Потапенко
Голова                                                                                             Секретар



Пайфер: США та ЄС варто подумати над "чорним списком" українських чиновників TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news_in_brief/2012/02/120202_ko_pifer_black_list.shtml
2 лютого, 2012

image

США та Євросоюзу варто подумати про список українських чиновників, яким слід заборонити в'їзд до цих країн, каже екс-посол Сполучених Штатів в Україні Стівен Пайфер.

"Можливо, настав час для чиновників із США та ЄС провести консультації щодо доречності складання списку осіб з України, яким не видаватимуть візи для поїздок до Сполучених Штатів та країн-членів ЄС", - сказав пан Пайфер, виступаючи 1 лютого на слуханні в Сенаті США з приводу політичної ситуації в Україні

Промова екс-посла опублікована на сайті Комітету закордонних справ Сенату.

На думку дипломата, навіть сама загроза такого списку може послати "сильний сигнал" Києву і мати "потужний вплив" на президента Януковича та його команду.

"Це поки що не заклик до тієї ізоляції, яку Захід застосував до Білорусі. Україна ще не опустилася до такого рівня. Однак Сполучені Штати і Європейський Союз мають шукати ефективні шляхи, щоб вивести пана Януковича з омани, начебто він може дотримуватися ще авторитарнішого курсу в своїй країні без наслідків для Києва у відносинах із Заходом", - додав екс-посол.

Про запровадження санкцій проти українських чиновників на слуханнях у Сенаті говорила і донька ув’язненого екс-прем'єра Євгенія Тимошенко.

СКУ закликав владні стурктури України припинити розгляд законпроекту про реформування нафтогазового комплексу

TOP

30 січня 2012 р. Світовий Конґрес Українців (СКУ) надіслав листи Президенту Віктору Януковичу, Голові Верховної Ради Володимиру Литвину та Прем’єр-міністру Миколі Азарову, в яких висловив свою глибоку стурбованість змістом Законопроекту “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою забезпечення реформування нафтогазового комплексу”, що був представлений на розгляд Верховної Ради Кабінетом Міністрів України.

СКУ зокрема акцентував на намірах внести зміни до Ст. 7 Закону України “Про трубопровідний транспорт”, яка сьогодні стверджує, що:

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення) державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту, а також їх приватизація забороняються.

Згідно з новою редакцією цієї статті, з тексту вилучаються слова про заборону реорганізації і приватизації державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту та, натомість, даються повноваження для здійснення повного спектру дій уряду України:

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) державних підприємств, дочірніх підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, що провадять діяльність з транспортування магістральними та/або розподільними трубопроводами, зберігання у підземних газосховищах, та Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

СКУ також акцентував на тому, що, згідно з Законом України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 7 липня 1999 р., Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” належить до об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

Відзначивши надзвичайно важливе стратегічне значення для України її газової галузі промисловості, СКУ наголосив на небезпеці запропонованих у вищезгаданому законопроекті змін, прийняття яких фактично відкриває можливості для приватизації Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та може призвести до втрати контролю над державною газотранспортною системою.

СКУ закликав владні структури України негайно припинити подальший розгляд цього антиукраїнського та небезпечного для енергетичної безпеки і незалежності України законопроекту.

СКУ закликав владні структури України забезпечити спорудженні пам'тника Тарасу Шевченку у Вінниці TOP

8 лютого 2012 р. Світовий Конґрес Українців (СКУ) надіслав лист Президенту Віктору Януковичу з копією листа меру Вінниці Володимиру Гройсману, де висловив своє глибоке занепокоєння у зв’язку з перешкодами щодо встановлення на центральній площі Вінниці пам’ятника геніальному сину українського народу, великому українському поету Тарасу Шевченку.

СКУ привернув увагу до ухвали виконкому Вінницької міської ради від 17 листопада 2011 р., у якій було замінено прийняті у 2004 та 2010 роках рішення про встановлення на центральній, Театральній площі Вінниці пам’ятника Тарасу Шевченку на ряд положень про вивчення громадської думки щодо спорудження цього пам’ятника в одному з інших місць. Така ухвала також потягла за собою припиненння розпочатого конкурсу на кращий проект пам’ятника Тарасу Шевченку на Театральній площі.

СКУ закликав владні структури України якнайшвидше розслідувати вищезгадані дії виконкому Вінницької міської ради та забезпечити спорудження на Театральній площі Вінниці пам’ятника, гідного величі Тараса Шевченка, чиє 200-ліття від дня народження через два роки буде відзначати все світове українство.

 

Непідшиті, старесенькі ...

TOP

http://voronz.in.ua/recomend/31-1-12-639
31-1-2012

Віталій Портников,

Ті, що жили за радянських часів, пам'ятають популярний анекдот про радіослухача, який намагається замовити по радіо популярну пісню західної групи ...

Ведучий щоразу ввічливо дякує слухачеві і радить слухати російську народну пісню «Валянки». «Валянки» - пісня, звичайно ж, чудова, проте, як і багато інших таких творів, вона вже давно стала символом не стільки народної культури, скільки погляду влади на народ: хай сидять, насіння лузають, «Валянки» слухають, а ми - в Куршевель!

Те, що історія з «валянками» - не анекдот, я зрозумів, подивившись по Російському телебаченню репортаж з нібито народного мітингу в Єкатеринбурзі, присвяченого підтримці кандидата на пост президента Владіміра Путіна . Байдужі обличчя, завчені безглузді промови - і «Валянки, валянки» у виконанні нескінченної активістки «Єдиної Росії» Надії Бабкіної. Я навіть не задаюся питанням - а от якби самі люди дійсно вирішили б організувати мітинг на підтримку Путіна - стали б вони запрошувати Бабкіну, розгортати «польову кухню» і тішити свій слух «валянками»? Або це владі відчайдушно хочеться, щоб у неї було таке «валянкове» населення?

image

фото:ridus.ru

image

Напередодні російських президентських виборів 2012 року відбувається приблизно те ​​ж, що відбувалося в Україну в 2004 році. Раптом з'явилися «темники». Раніше російські ЗМІ обходилися і без них, була досить сильна самоцензура, а тепер, на тлі протестних мітингів, виникли побоювання, що журналісти просто чогось там не зрозуміють. І ось вже міністерство у справах друку та інформації Московської області стало по підмосковних редакціях розсилати пам'ятки про те, як висвітлювати мітинги - ось приблизно такі, як єкатеринбурзький.

Коли почнуть збиратися в Московській області - потрібно запевняти глядачів і читачів, що люди самі прийшли, що самі плакати зробили. Потрібно побільше показувати людей «з народу», мам з дітьми, щасливих бабусь. Потрібно, щоб ці люди говорили, що вони не можуть залишатися осторонь. Так, а от чого не потрібно: не потрібно показувати «Єдину Росію». Взагалі про неї не згадувати, її чиновників не показувати, міську владу теж не показувати і не згадувати - навіть якщо мітинг на підтримку Путіна організувала сама «партія влади», від якої Путін, власне, і висунутий кандидатом у президенти.

image

Це комічно, звичайно ж, але в Кремлі і «Білому домі» вирішили, що в країні «Єдину Росію» остаточно стали сприймати як «партію шахраїв і злодіїв» і «народний президент» Путін, звичайно ж, не повинен з нею асоціюватися. А щоб журналістам це було зрозуміліше - їх вирішили проінструктувати. Тому що навіть якщо я найбільш лояльний до влади журналіст, я ще зможу зрозуміти, що потрібно показувати щасливих мам і брехати, що вони прийшли самі, бо дуже переживають, як би ще на 6 років обрати дорогого Владіміра Владіміровіча. А ось що при цьому не можна показувати місцевих «єдиноросів» або мера - це вже точно я не здогадався. Тут вже потрібна інструкція.

Мені от цікаво, а перед парламентськими виборами в Україні буде так само? Під кого буде камуфлювати влада? Які інструкції отримають телеканали? Про кого не можна буде згадувати на мітингах Партії Регіонів - про уряд, парламентські фракції? А, може бути, Президент не захоче, щоб його асоціювали з програє партієющо програє, або партія побоїться ототожнюватися з не дуже популярним головою держави? Якось же доведеться зшити наші «Валянки»? ..

http://www.glavred.info
Переклад з російсъкої

Заклик "Путіне, іди" вивісили біля Кремля TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2012/02/120201_putin_opposition_it.shtml
1 лютого, 2012

image
Банер став більмом в оці Кремля

У середу активісти російського опозиційного руху "Солідарність" вивісили на будівлі навпроти Кремля величезний банер із закликом "Путіне, забирайся!".

Хоча російська поліція прибрала банер, його фото швидко поширилося в соціальних мережах.

На жовтому плакаті зображення прем'єр-міністра Росії і фаворита на березневих президентських виборах було перекреслене Андріївським хрестом.

Як сказав Бі-Бі-Сі активіст руху "Солідарність" Ілля Яшин, площа полотна 140 квадратних метрів і воно є найбільшим в історії акцій протесту в Росії.

Пан Яшин у своєму блозі детально описав, як активісти "Солідарності" вивішували антипутінський банер.

Хоча нікого з опозиціонерів не було затримано під час цієї акції, Ілля Яшин був серед тих, кого російські правоохоронці затримали на 15 діб після масових протестів проти фальсифікацій на парламентських виборах у грудні. Він також є одним з організаторів мітингу російської опозиції, що запланований на 4 лютого.

Вибори позаду і попереду

Міжнародні спостерігачі засудили численні випадки фальсифікацій на виборах до Державної Думи в грудні, зокрема, масові вкидування бюлетенів за кандидатів партії пана Путіна "Єдина Росія".Владімір Путін тоді заявив, що результати парламентських виборів у Росії відображають підтримку партії влади в суспільстві, і звинуватив США та країни Заходу в підбурюванні росіян до протестів.

"Нічого тут страшного немає, я до цього готовий, якщо буде потрібно, будемо працювати у другому турі"

Однак у відповідь на масові протести пан Путін доручив встановити на всіх виборчих дільницях веб-камери, щоб не допустити порушень.

В день появи банера із закликом "Путин, уходи!" прем'єр-міністр уперше публічно припустив, що може не отримати перемогу вже в першому турі голосування.

Така заява пролунала на зустрічі зі спостерігачами на майбутніх президентських виборах, де Владімір Путін сказав, що не висував би своєї кандидатури, якби мав сумніви в перемозі.

Він також дав зрозуміти, що піде на другий тур, якщо не набере більше 50% на голосуванні 4 березня.

"... Нічого тут страшного немає, я до цього готовий, якщо буде потрібно, будемо працювати у другому турі, - сказав пан Путін. - Існує небезпека, що багато людей, моїх прихильників, можуть не прийти, вважаючи, що він і так переможе і нам робити нічого (на виборах). Вони щось там зроблять, щоб він переміг. Ми нічого робити не будемо".

Владімір Путін пообіцяв, що вибори будуть чесними, а результат буде об'єктивним.

Згідно з деякими опитуваннями, пудтримка пана Путіна в російському суспільстві впала і коливається між 40 і 50%.

У Москві сотні машин виїхали на акцію "За чесні вибори" TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news_in_brief/2012/01/120129_hk_moskow_rally.shtml
Неділя, 29 січня, 2012 p.

Сотні московських автомобілістів взяли участь в автопробігу, організованому в рамках громадської кампанії "За чесні вибори".

Машини були прикрашені білими стрічками і кульками - символами протестного руху проти фальсифікації виборів в Росії, який набирає обертів.

Машини курсують московським Садовим кільцем, на якому через велику кількість учасників подекуди утворилися затори.

Деякі спостерігачі за автопробігом "За чесні вибори" оцінили кількість його учасників у 3,5 тисячі осіб.

Про революцію в Росії заговорили вищі чиновники і Кирило TOP

image
Патріарх Московський Кирил

http://www.unian.net/ukr/news/news-482284.html
27.01.2012

Віктор Тимошенко

У Москві політичний переполох! На Росію насувається хаос, революція, свято пригноблених! Російські верхи не можуть, а низи не хочуть! Зовсім за Леніним.
Випадковість чи збіг, але буквально в один день, усі вищі чиновники РФ - президент, прем`єр-міністр, спікер Верхньої палати Федеральних Зборів, Голова Конституційного суду і навіть патріарх Всієї Русі, немов за командою, заговорили про загрозу революції в країні і жахливі наслідки для російської державності.

[…]

У своїй проповіді, знову ж таки, адресованій студентам, патріарх Росії Кирило (Гундяєв) закликав брати приклад з християнських мучеників, а не з революціонерів. «Коли людина йде проти течії Божественної волі, це обертається війнами, революціями, морем людської крові та несправедливості», - заявив він. А «якщо хтось колись закликає людей в ім`я псевдоідеалов віддати своє життя, то знаходяться ті, хто йде і віддає своє життя», - зазначив московський первосвятитель.

Навіщо, як каже моя онука, «мізки пудрити»? Яке НАТО? Що за «Божественна воля»? Які «псевдоідеали», якщо вони вивели на московські вулиці сотні тисяч людей з гаслами: «Путіна геть!», «Партію злодіїв і казнокрадів до тюрми!"?

Усім відомо, що основне питання революції - це питання про владу. Раптово, несподівано путінська команда захиталася, а перемога «лідера нації» в президентському марафоні не стала такою очевидною, як ще місяць тому.

Тому й здійнялася буча у виконанні вищих чиновників Росії

[...]

У Росії все не так нелюдяно. І людей, одягнених, як сказала скандальна Ксенія Собчак, «в норкові шуби», на вулицю вигнав не холод і голод. Путінський режим просів не на низьких пенсіях і зарплатах, а на ставленні до моралі. Одна справа свято «шопінгу і ненажиру», інше (процитую російського журналіста Олександра Архангельського) - «люди втомилися бути витратним матеріалом політичних технологій і маніпуляцій, телевізійного нагнітання любові до влади».

Володимир Путін, якого дванадцять років обожнював увесь російський народ, несподівано тотально піддався критиці. Привід - фальсифікація під час виборів до Державної Думи, причини, звичайно ж, глибші, страшніші.

imageВолодимир Путін

Логіка його противників зводиться до трьох-чотирьох формул: повернення Путіна на посаду президента призведе до брежнєвського дежавю, політичного й економічного застою, на чолі з перестиглих вождем-склеротіком. А зростання корупції і конфронтації з Європою і США стане незворотнім.

Схоже, що всі меседжі влади про загрозу революції, її експорт з-за кордону лише ідеологічна підготовка виправдання можливих репресій, терору, «пресування» тих політиків нової хвилі, які здатні замінити політичну еліту на чолі з нинішнім тандемом. Тому на місце любові, за логікою чиновників, повинен бути поставлений страх. Як писав Макіавеллі, «любов тримається узами благородства, а страх заснований на тривозі, страху, переляку, які не залишають людину ніколи».

Крім того, деякі експерти розглядають солідаризацію правлячого класу в Росії, критику революції, як відповідь на реальні, масові протести, які можуть виникнути в Росії в результаті фальсифікацій на виборах і обрання главою держави Володимира Путіна вже в першому турі президентських виборів [...]

Проте в реальності російська буржуазія втомилася від корпоративного чекістського братства. Від того, що силові структури «кошмарять» бізнес, «кришують» банки, розповідають казки про модернізацію країни. Та й взагалі, в країні, де земля стоїть на двох китах, не можна говорити про те, що сонце обертається навколо Землі.

Зміна еліт - це завжди дуже болісний процес. Ніхто владу, як і державні «синекури», добровільно в чужі руки не віддасть. Для Росії еволюція неможлива, це, як писав класик, держава, де довго запрягають, але швидко їдуть.

Ще важливо підкреслити. Російський Інтернет вибухнув! Навіть великий Путін не читає доноси спецслужб, а сів за комп`ютер і приклеївся до монітора. Такої критики і словесного проносу не було щодо жодного колективного Сталіна. Матюки політизувалися, образи і критика стали нормою. Такого блискучого літературного розмаїття в Росії не було навіть під час війни з фашизмом. Ось подивіться, читачу, творчий тандем письменника Дмитра Бикова і актора Михайла Єфремова, на чому і закінчую.

Путін програє нтернет війну -ВІДЕО TOP

image
http://www.voanews.com/templates/widgetDisplay.html?id=138154014&player=article

Російське економічне диво. Фінансові досягнення Путіна перекривають статки усіх багатіїв планети

TOP

http://ua.korrespondent.net/journal/1311598-korrespondent-rosijske-ekonomichne-divo-finansovi-dosyagnennya-putina-perekrivayut-statki-usih-bagat
25 сiчня 2012

imageЗа 12 років при владі прем'єр-міністр РФ Володимир Путін через родичів і друзів створив фінансову імперію вартістю близько $ 80 млрд. Це більше, ніж активи найбагатшої людини планети, пише Ірина Соломко у №2 журналу Корреспондент від 20 січня 2012 року.

Якщо вірити телевізійній картинці, російський прем'єр і екс-президент Володимир Путін – людина дуже відкрита. Принаймні якщо йдеться про риболовлю з голим торсом, боротьбу дзюдо та деякі інші деталі побуту лідера держави.

А ще російський прем'єр не приховує, що любить дорогий одяг й елітні чоловічі аксесуари. Він обожнює костюми Brioni, краватки Lacroix, Moschino і Valentino. Сумарна вартість тих годинників, з якими він з'являвся на публіці, перевищує $ 160 тис. – суму, зазначену у його декларації про доходи за 2010 рік.

Однак на оприлюдненні цієї суми відкритість прем'єра закінчується. І починається неоране поле реальних оцінок капіталу Путіна. Не тільки дорогі аксесуари, а й велике число близьких до глави уряду людей, які казково розбагатіли з його приходом до Кремля, дозволяють аналітикам говорити про те, що реальні активи автора фрази "мочити в сортирі" в тисячі разів вище задекларованих.

Одними з перших на це зважилися журналісти російського тижневика The New Times. Як розповідає Ілля Барабанов, шеф-редактор видання, з урахуванням тих підприємств, у тому числі і державних, якими володіють або контролюють близькі до прем'єра люди, загальна вартість підвладних Путіну активів дорівнює астрономічним сумам – від $ 142 млрд до $ 215 млрд.

З них, за оцінками Станіслава Бєлковського, російського політолога і автора книги Імперія Володимира Путіна, вартість приватної власності колишнього співробітника КДБ, якою він володіє через довірених осіб, становить мінімум $ 80 млрд. Ця оцінка відразу робить російського прем'єра найбагатшою людиною планети. Нинішній володар цього титулу, бразилець Карлос Слім, за версією Forbes, коштує лише $ 74 млрд.

Усі ці оцінки потрапили в британську пресу і спричинили в кінці минулого року міжнародний фурор.

Однак довести причетність ВВП, як називають Путіна в РФ, до мільярдних активів фактично неможливо. Борис Нємцов, російський політик-опозиціонер, говорить, що прем'єр на своє ім'я ніякі компанії не відкриває, тому знайти навіть в офшорах бенефіціара Путіна практично нереально. Уся фінансова піраміда прем'єра тримається на підставних китах – бізнесменах Геннадії Тимченку, Миколі Шамалову, Дмитру Горєлову, Юрії Ковальчуку, братах Ротенбергах і десятку родичів.

Ці люди контролюють найпривабливіші російські компанії.

Навіть більше, Нємцов припускає, що частина бізнесу одного з найбагатших росіян – власника футбольного клубу Челсі Романа Абрамовича, чиї статки у 2011 році Forbes оцінив в $ 13 млрд, – теж може реально належати Путіну.

"Є гіпотеза, що всі [вищеперелічені] власники – номінальні, а реальний бенефіціар – Путін. Таким чином, він умовно найбагатша людина на планеті", – підбиває підсумок опозиціонер.

За поняттями

Отримати хоча б непрямі докази того, що Путін може володіти гігантським статком у Росії, довгий час не міг ніхто. Михайло Фішман, у минулому – головний редактор тижневика Російський Newsweek, каже, що для цього не вистачало фактажу. "Вся система його [Путіна] збагачення заснована на довірі і поняттях", – пояснює Фішман Корреспонденту принципи, які допомагають Путіну виглядати незаплямованим у фінансових справах.

Перший злив, що трохи підняв завісу таємниці над темою грошей одного з господарів Кремля, стався наприкінці лютого минулого року. Підприємець Сергій Колесников,  який виїхав з Росії і раніше був близький до одного з "путінських" бізнесменів, Шамалова, написав відкритого листа президенту РФ Дмитру Медведєву.

У листі йшлося про те, що на березі Чорного моря для прем'єра будують розкішний палац вартістю понад $ 1 млрд.

Ціла стаття [ тут ]

Kobzar Literary Award: Promoting our Canadian Ukrainian Legacy

TOP

image imageimage
imageimage
Short-listed authors for Kobzar Literary Awards

Daria Olynyk

TORONTO – Every two years, our Ukrainian community recognizes a Canadian author who has incorporated a Ukrainian theme in their literary work. The $25,000 Kobzar Literary Award, which is sponsored by the Shevchenko Foundation, is being presented for the fourth time on March 1, 2012.  What significance does the Kobzar Award have for us as Canadian Ukrainians?

Personally, I believe that this award opens the door that enables our Ukrainian roots, heritage, culture, experiences and essence to be communicated through the written literary word.  Many years ago, I clearly remember reading references to Ukrainians in the novels of Margaret Laurence and the effect that reading those words had on me. As a Ukrainian, seeing and reading these references provided visual proof that an established Canadian author had noticed and been affected by the Ukrainian experience.  The families from whom I and my friends are descended, helped to foster this experience. 

And what a collection of experiences we Ukrainians have had in this country – from the days of Herculean challenges and obstacles presented by leaving our homeland and settling on Canadian soil to the present day reality of Ukrainians permeating every strata of our Canadian society, business and government. There is a vast collage of accumulated experiences which offers writers a huge palette of opportunities to incorporate in their work. Whether the themes be related to culture, settlement, inter-personal relationships, experiences, triumph, tragedy, toil, sweat or endurance – the possibility and opportunity for stories, poems, analysis and documentation is endless.

We, as Ukrainians who are living in Canada, need to first stop and recognize the worthiness in the purpose of this award. We also have to be collectively proud of and not afraid to promote who we are - our roots, our experiences, our contributions, struggles and successes. By keeping our heritage and presence alive, we will provide opportunities to remind authors, editors and publishers to continue to write or accept for publication well-written manuscripts with Ukrainian Canadian themes.  The old adage, "out of sight, out of mind", applies in this instance.

Within the many organizations, groups and churches of our Ukrainian community, we can raise awareness of the Kobzar Literary Award – this could be as easy as including an agenda item in a meeting to inform people of the award, the authors and books which have been shortlisted for this year's or previous year's awards. Consider inviting one of the authors to speak at an event or, if you have friends who belong to a book club, take the opportunity to motivate them to read and discuss the books. Order and borrow the books through the public library lending services. Contact the book editor of your local newspaper and request that a review or article be published about one of the books or better still, read a book that interests you and submit a review.  Encourage your friends or associates who are connected with print or on-line literary media to do the same.  Purchasing the books (there are now 17 books that have been short-listed since the award's inception) as a gift for a birthday, hostess, thank you or special occasion is especially useful in demonstrating support for the author and the Kobzar Literary Award. Publishers will not accept manuscripts for publication if there is no substantial purchasing market for its theme.

This year, five authors are short-listed for the Kobzar Literary Award which will be presented on March 1 at the Palais Royale in Toronto: Larissa Andrusyshyn, Myrna Kostash , Myroslav Shkandrij, Shandi Mitchell, and Rhea Tregebov -  2 have written works of fiction, 2 non-fiction and one, a collection of poems.   More information and details can be found on the web-site www.kobzarliteraryawards.com or through the Kobzar Literary Award group on Facebook.

Supporting this award and raising awareness about it, within both the Ukrainian and Canadian communities, needs to be translated into a commitment which results in action on both a personal and organizational level. We all need to learn about, support and promote the Kobzar Literary Award in order to foster, maintain and promote the vast and profound legacy that Ukrainians have contributed to our chosen land, Canada.

Stolen Taras Shevchenko statue returned after 10 years

TOP

http://www.thestar.com/news/article/1126100--stolen-taras-shevchenko-statue-returned-after-10-years?bn=1
Feb 03 2012

image
Bill Harasym, vice-president of the Taras H. Shevchenko Museum
and Memorial Park Foundation, sits with the statue of Shevchenko which
was returned to the foundation in November, 10 years after it was stolen
from a park in Oakville.

Brendan Kannedy /Toronto Star

They say it is easier / to have someone to weep with. / Make no mistake: It is a lot easier / To weep when seen by no one.

Those are the words of Taras Shevchenko, Ukraine’s national poet, whose bronze statue has been seen by no one since 2001 when it was stolen from an Oakville park.

A police investigation led nowhere and a $10,000 no-questions-asked reward went unclaimed.

As the years passed, the statue’s owners — the few volunteers who run the Taras H. Shevchenko Museum and Memorial Park Foundation on Bloor St. W. — had lost hope of ever again seeing the statue, worth an estimated $25,000.

But a remarkable coincidence, 10 years after the fact, has led to an unlikely reunion.

[…]

In his 1858 poem entitled “Fate,” Shevchenko writes:
Let’s march on, dear fate of mine! / My humble, truthful, faithful friend! / Keep marching on: there glory lies / March forward – that’s my testament.

Complete article [ here ]

Музейний заколот TOP

http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/01/27/70156/
27.01.2012

Владислав Піоро, Олексій Копитько

Майже одночасна заміна керівництва провідних закладів свідчить, що цей крок ретельно готували... Логіка чиновників від культури дуже проста. Їм не потрібні на чолі музеїв авторитетні фахові люди, що мають власну думку й уміють захищати свою позицію. Бо вони заважатимуть вирішенню завдань.

Тиждень тому Мінкульт, у підпорядкованих йому найбільш відомих музеях і заповідників, розпочав процес заміни керівників, який поступово набирає обертів.

Такої блискавичної й масштабної кадрової чистки в музейній сфері нашої держави не було, мабуть, з 1917 року.

Коротко наведемо факти.

У минулу п'ятницю була звільнена з посади гендиректор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова, а вже у понеділок колективу представили нового керівника. Заповідник очолила Вікторія Ліснича, яка з вересня 2010-го по жовтень 2011 року працювала заступником міністра культури.

Так само в п'ятницю з'явилася, а у вівторок підтвердилася звістка про те, що звільнено генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську. Втім, Неля Михайлівна, на відміну від пані Громової, вирішила не здаватися без бою.

У середу звільнили генерального директора Національного музею Тараса ШевченкаНаталю Клименко. На її посаду було дві кандидатури: Сергій Гальченко, який свого часу очолював цей музей, але був зі скандалом звільнений, та син видатного поета Василя Стуса Дмитро Стус.

І хоча в середу ввечері працівники музею готувалися зустрічати нового-старого директора пана Гальченка, у четвер колективу в якості керівника був представлений саме Дмитро Стус.

У четвер з'явилося повідомлення про звільнення генерального директора Національного художнього музею України Анатолія Мельника, якого в понеділок викликами "на килим" до міністерства, а через три дні усунули з посади.

Так само вже прийняте рішення про звільнення генерального директора Національного музею народної архітектури й побуту України, більш відомого як "музей у Пирогові".

Отже, за тиждень у Києві відбулася своєрідна революція. Адже було змінено керівників найбільш популярних і найбільш впливових музеїв.

Один з очільників Мінкульту, який попросив не називати його ім'я, пояснив нам, що загальна ідея кадрових змін – омолодження музейного керівництва й прагнення зробити заклади більш ефективними, навести елементарний лад у фінансах. Бо, мовляв, діючі керівники, хоч і мають досвід та заслуги, нездатні розвивати свої музеї в сучасних умовах. Претензії до них накопичувалися досить давно, а зараз прийняте принципове рішення здійснити ротацію.

Таке пояснення, на нашу думку, мало б право на існування...[...]

Майже одночасна заміна керівництва провідних закладів свідчить, що цей крок ретельно готували. Однак жодних публічних відповідей із боку міністерства, які б пояснювали, а не приховували мотиви, чому взагалі й чому саме зараз відбувається така ротація – не було. Якщо є якась концепція реформування, то чому б її не оприлюднити?

До того ж є багато незрозумілого власне по персональним питанням.

Не обговорюватимемо зараз детально кандидатуру, скажімо, пані Лісничої, якій 33 роки і яка жодного дня не працювала в музеї. Нагадаємо, що широкому загалу вона стала відома після того, як на одному із заходів назвала Олеся Гончара "українським поетом".

Відзначимо лише, що ані в Європі, ані в Росії влада не дозволила б собі без жодних пояснень призначити керівником Ермітажу, Лувру чи, скажімо, Британського музею – людину без відповідного досвіду й авторитету [...]

Зміна керівництва... назрівала давно. Як тільки в жовтні 2011 року з'явилися чутки, що в музеї буде новий керівник – усі, хто бодай трошки знайомий із ситуацією в цьому музеї або цікавиться народним мистецтвом, були впевнені, що заклад очолить відомий етнограф, заслужений працівник культури Олексій Доля, який у свої 48 років має 25 років музейного стажу, 5 років пропрацювавши на посаді заступника директора.

Це той рідкісний випадок, коли кращої кандидатури годі й шукати. Олексій Леонтійович відомий багатьом як куратор свят народних майстрів у Музеї в Пирогові, "Алеї майстрів" на фестивалях "Країна Мрій", "Свірж" і "Червона Рута", багаторічній програмі "Українська народна іграшка та лялька", циклу фільмів про народних майстрів та багатьом іншим проектам.

Навколо Долі готові були об'єднатися різні люди, бо вірили в його здатність "витягнути" музей на належний рівень.

Але... За наявною інформацію, керівником музею стане ще один "молодий менеджер" з апарату Мінкульту.

Логіка чиновників від культури дуже проста. Їм не потрібні на чолі музеїв авторитетні фахові люди, що мають власну думку й уміють захищати свою позицію. Бо вони заважатимутьвирішенню завдань.

Тактичне завдання – взяти під контроль музеї й заповідники, через які проходять найбільші фінансові потоки.

У першу чергу – у тих, які задіяні в заходах до Євро-2012. Там, де можливо, призначити "свого" керівника. Там, де це викличе зайвий галас – наприклад, складно звільнити "за порушення" керівника Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, бо це здійме бурю – "укріпити" директорів заступниками по фінансовій частині. Саме так, до речі, учинили в Криму.

Стратегічне завдання – "монетизувати" музейні скарби й майно.

При чому, межа цієї монетизації виходить за рамки здорового глузду. Адже йдеться не тільки про підвищення надходжень від продажу квитків, заходів, спонсорів, меценатів тощо.

Зараз активно розглядається можливість провадження в Україні системи обліку й оцінювання музейних предметів, яку активно лобіює така собі приватна канадська компанія Tamoikins Museum, керівник – Михайло Тамойкін.

Суть цієї системи полягає в тому, що музейні скарби розглядаються як матеріальні активи, інтегровані в економічний обіг держави, на кшталт золотовалютних резервів. За задумом розробників, при нагоді музейні речі можуть виступати заставою по кредитам, змінювати власника тощо.

І хоча лобісти цієї новації стверджують, що не планують торгувати речами з державних музеїв, вони не можуть пояснити, навіщо тоді взагалі розглядати Музейний фонд як активи ?!

Тим більше, що подібних прикладів зі світової практики навести не змогли, а музейні фахівці з Білорусі, Росії, Польщі, Франції, опитані Українським центром розвитку музейної справи із цього приводу – взагалі не зрозуміли питання.

Бо зазначена ініціатива – це абсолютна дикість ...

Слід зауважити, що дотепер звільнення відбувалися в закладах, підпорядкованих безпосередньо Мінкульту. Але очікується, що хвиля кадрових ротацій перекинеться також на музеї, підпорядковані КМДА. І далі звільнення відбуватимуться паралельно.

На Заході досить поширений підхід, коли в музеї фактично два керівника – один виконує функцію головного "завгоспа" і вирішує грошові питання, другий займається науковими справами, реставрацією й розвитком колекції. Інколи цю посаду називають "головний зберігач".

Але очевидно, що зараз в Україні не йдеться про перехід до цієї моделі. Вирішуються більш прозаїчні питання.

Тому слід очікувати, що найближчим часом на посадах директорів музеїв буде все менше людей, які вміють збирати й зберігати, а все більше тих, хто вміє лише рахувати.

Владислав Піоро, Олексій Копитько, Український центр розвитку музейної справи, спеціально для УП

Карта України

TOP

image
Конгрес Захисту Української Мови
http://www.kzum.org.ua/

Мінкульт проти прикордонників! Врятувати Музей TOP

Вимагаємо від Міністерства культури України та Державної прикордонної служби України, терміново створити спільну комісію з врегулювання ситуації довкола Музей прикордонників! Невже так важко керівникам двох державних відомств, або їх заступникам, зустрітися, обговорити ситуацію, знайти вирішення проблеми? Вже відсутні фахівці, які спроможні укласти юридично вивірений договір оренди, що враховував би інтереси обох сторін? Чому якісь бюрократичні процеси підводять до знищення цілого музею військ, які мають славну бойову історію, заслужених ветеранів, тисячі озброєних солдат, які щоденно на варті?

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=6537
http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=6533


Ukraine at a crossroads: What's at stake for the U.S. and Europe? - US Senate Testimony – VIDEO & Text

TOP

http://www.foreign.senate.gov/hearings/hearing/?id=e7475778-5056-a032-5252-eaba8a630c9a

image

The Honorable Steven Pifer
Senior Fellow, Foreign Policy Center on the United States and Europe
Brookings Institution
Washington, DC
Download Testimony

image

Mr. Damon Wilson
Executive Vice President
Atlantic Council
Washington, DC
testimony

image
Mr. Edward Chow
Senior Fellow, Energy and National Security Program
Center for Strategic and International Studies
Washington, DC
testimony

image
Ms. Eugenia Tymoshenko
Kiev, Ukraine
Download Testimony

Ukraine MPs disrupt Yanukovich's speech at opening of 10th parliamentary session - VIDEO TOP

http://www.euronews.net/2012/02/07/ukraine-mps-disrupt-key-yanukovich-speech/
February 7, 2012

image

A keynote speech to parliament by Ukraine’s president has been disrupted by supporters of the jailed opposition leader Yulia Tymoshenko, who is serving seven years for abuse of office.
As Viktor Yanukovich tried to speak, the protest continued for half an hour. The EU and the US back opposition claims that Tymoshenko’s trial was politically motivated.

image

Pro-Tymoshenko chants disrupt Ukraine's Yanukovich speech

They kept up a noisy barrage for a full 30 minutes while Yanukovich, raising his voice to make his pre-prepared address, exhorted opposition parties to end street protests and prepare normally for an October parliamentary election.

Parliament has become an established focal point for rowdy protest in Ukraine since Yanukovich came to power in the ex-Soviet republic two years ago.

In May 2010, opposition deputies sowed chaos when they hurled smoke bombs in protest against a deal extending the stay of Russia's Black Sea fleet in Ukraine.

But a direct protest against a Ukrainian president while he was making a traditional address to parliament was extraordinary and Tuesday's action suggested stormy times ahead in the run-up to the October poll.

Complete article: http://www.reuters.com/article/2012/02/07/us-ukraine-tymoshenko-protest-idUSTRE8161MP20120207

 

Economic Freedom report on Ukraine

TOP

Heritage Foundation's annual Economic Freedom index report on Ukraine.
http://www.heritage.org/index/ country/ukraine

Should you have any questions or comments, please feel free to contact the Ukrainian National Information Service at 202 547-0018, or by e-mail at unis@ucca.org.

Ukraine: on the brink again? TOP

http://blogs.ft.com/beyond-brics/2012/02/01/ukraine-on-the-brink-again/#axzz1l7PoHzXS
February 1, 2012

Roman Olearchyk

High quality global journalism requires investment. Please share this article with others using the link below, do not cut & paste the article. See our Ts&Cs and Copyright Policy for more detail. Email ftsales.support@ft.com to buy additional rights. http://blogs.ft.com/beyond-brics/2012/02/01/ukraine-on-the-brink-again/#ixzz1lODD1HL3

A eurozone recession this year appears pretty certain, but its possible impact on the volatile economy of Ukraine remains very unclear. A smallish swing in the west tends to trigger much larger shifts on the Dniepr river.

Still fresh in memory is the whopping 15 per cent GDP contraction experienced during the 2009 global recession. The country remains deeply vulnerable to global shocks – not least those triggered by the eurozone – due to its dependence of on commodity exports, starting with steel.

If the recession in the eurozone, which accounts for about a third of Ukraine’s trade, is limited, another dramatic fall in GDP in Ukraine is not expected. But if there is a new round of financial shocks, economists fear the worst.

Ukraine demonstrated impressive 5.2 percent GDP growth in 2011, but growth rates are expected to fall by more than half this year. The slowdown has already started. Government figures released late in January indicate that real GDP growth slowed to 4.6 per cent year-on-year in the fourth quarter of 2011 from a 6.6 per cent rate in the previous quarter.

“With the global economy unlikely to experience a recession this year like in 2009, we forecast Ukraine’s real GDP growth to slow to 2.2 percent year-on-year,” Kiev-based investment bank Dragon Capital said in a note to investors. That’s the optimistic expectation.

Complete article [ here ]

Yanukovych awaits a third term or a third sentence TOP

image
Run before it's too late!!!

image of Taras Kuzio http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=38977
February 6, 2012


Taras Kuzio

Front for Change party leader, Arseniy Yatseniuk, said in an interview in Fokus magazine “In effect in the country there is a two party system. The post-Soviet system confronts the pro-European, the past versus the future” (http://focus.ua/politics/213418/). This view was repeatedly stated by opposition leaders on the January 22 anniversary of Ukraine’s 1918 independence on St. Sophia Square in Kyiv (http://www.pravda.com.ua/
photo-video/2012/01/22/6925958/
).
In 2008 there were 17 Western banks, which had 40 percent of the banking system assets working in Ukraine. Today, most of them have left Ukraine, and capital repatriation by foreign investors continues.
Former Deputy Secretary of the Ukrainian National Security and Defense Council, Stepan Havrysh, described the gloomy economic and energy situation in Ukraine: “Our current external debt (public and private) is about $135 billion, our budget deficit is more than $30 billion. External debt, which we need to return next year, is almost $7 billion. Clearly, in these conditions, without external borrowing, which we are unable to do [we have a problem]. And [as] the IMF has ceased cooperating with Ukraine, this is obvious. The World Bank under these circumstances will not give any money [and] will not help.” He added: “In 2008 there were 17 Western banks, which had 40 percent of the banking system assets working in Ukraine. Today, most of them have left Ukraine, and capital repatriation by foreign investors continues. Euro 2012 has not attracted major European, US or Chinese investors to Ukraine. Privatization on which we rely takes place between a handful of groups who [deliberately] devalue these assets.” This means Ukraine stands “between the surrender of key assets, and technical default.” One solution really could be selling off of the gas transport system, or key assets (http://www.radiosvoboda.org/content/article/24424542.html).

Tim Ash, Global head of Emerging-Market Research and Strategy at the Royal Bank of Scotland, told Jamestown that it is disappointing Ukraine has not been able to negotiate a cheap gas contract with Russia as “this will put pressure on the fiscal and external financing side, with the current account deficit already widening and reserves dwindling.”

Peterson Institute for International Economics Senior Fellow, Anders Aslund, also notes that “Ukraine’s finances appear unsustainable” (http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/114846/). The respected weekly newspaper Dzerkalo Tyzhnia asked 20 Ukrainian experts whether a change in government is possible in 2012, to which most replied negatively (http://dt.ua/POLITICS/chi_mozhliva_zmina_vladi_v_ukrayini_nastupnogo_roku-94880.html).

Ukraine’s democracy is in free fall, according to Freedom House and the Economist Intelligence Unit’s (EIU) Democracy Index. Freedom House downgraded Ukraine from “free” in 2010 to “partly free” in 2011. This month, Freedom House reported that “the steepest decline in the institutions of freedom has taken place in Ukraine” from 3 to 4. A ranking of 5.5-7 would classify Ukraine as “not free” (i.e. authoritarian, as in Belarus and Russia). The EIU reported Ukraine dropped from a “flawed democracy” (2010) to a “hybrid regime” (2011) or 67th to 79th in 2010-2011.

The 2012 Index of Economic Freedom compiled by the Heritage Foundation and The Wall Street Journal ranked Ukraine last at 43rd in Europe and worldwide at 163rd, behind Belarus (153) and Russia (144). This represents a massive drop since 2008, when Ukraine was ranked 133rd (See www.rferl.org/content/ukraines_economic_rankings_mired_in_deline_despite_attempts_at_reform/24453299.html). The Yanukovych regime has limited options to deal with these mounting crises. Ash, like Havrysh and former US Ambassador Steven Pifer (http://www.brookings.edu/opinions/2011/1226_ukraine_pifer.aspx), believe bad relations with the EU and the IMF has made the situation worse. Ash told Jamestown, “Something has to change from the current policy mix.”

The transfer of the gas pipelines, following the unconstitutional extension of the Black Sea Fleet base until 2042-2047, would be seen across the entire opposition as treason.
If the Yanukovych administration takes Ukraine into the CIS Customs Union and transfers the gas pipelines to a Russian controlled consortium, as Prime Minister Nikolai Azarov is supporting, severe political instability will be inevitable (http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/20/6921766/). Ukrainian elites have held a consensus for two decades to not give up the pipelines and a February 2007 law that bans lease, rent or sale of the pipelines, which Yulia Tymoshenko mobilized 430 (out of 450) parliamentary deputies to adopt, was backed by the Party of Regions. The transfer of the gas pipelines, following the unconstitutional extension of the Black Sea Fleet base until 2042-2047, would be seen across the entire opposition as treason.

These factors are compounded by the Tymoshenko factor in the 2012 and 2015 elections. Ukrainian expert Serhiy Kudelia, currently at George Washington University, told Jamestown on January 23, 2012, that “by taking revenge on Yulia Tymoshenko, his political rival, Yanukovych set a new precedent in Ukrainian politics as never before have Ukrainian leaders prosecuted their predecessors.” Kudelia added, “However, this also poses a new strategic dilemma for Yanukovych. He would either have to stay on as president for a third term in 2020 or risk receiving a third, possibly now life-long term in jail once he leaves the presidency. Whoever replaces him in the president’s office will now have a free hand and sufficient grounds to put Yanukovych behind bars for good.”

Calls for Yanukovych to be impeached and for the Party of Regions to be made illegal and its leaders criminally charged are growing louder and span the entire opposition spectrum (see Yatseniuk, Anatoliy Grytsenko, and nationalist leader Oleh Tyahnybok in Ukrayinska Pravda, January 15, 22). The former Defense Minister Anatoliy Grytsenko, currently the head of parliament’s committee on national security and defense, described the Yanukovych administration as a “Junta,” that has “usurped power” and is “destroying the country” (http://www.kyivpost.ua/opinion/op-ed/partiya-regioniv-bude-rozpushena-yiyi-vishe-kerivnictvo-pide-pid-sud-odrazu-pislya-prezidentskih-viboriv-35236.html).

It will be impossible for Yanukovych to win a second term with his popularity at around ten percent as this would require massive amounts of election fraud (experts believe fraud can be hidden only up to approximately ten percent – and even that is pushing it). In December 2004, Prime Minister Yanukovych presided over a record 12 percent GDP growth and received 44 percent support in the repeat second round. Today, his popularity is collapsing in his home bases of Donbas and the Crimea. Massive election fraud of this magnitude is impossible in Ukraine, where opposition support dominates one half of the country. Unlike in Belarus and Russia, where Soviet and Great Power Russian nationalism underpins the Lukashenka and Putin regimes, the Party of Regions cannot rely on nationalism to stay in power. The Party of Regions mobilizes its voters against Ukrainian nationalism (i.e. “Orange” political forces). High levels of political instability in the 2012 elections and in the run up to the 2015 elections could be compounded by Yanukovych and his administration fearing criminal charges if they are removed from office. This charged atmosphere makes it difficult to imagine how such political instability could end peacefully, unlike the non-violent 2004 Orange Revolution. Such an eventuality would seriously threaten the unity of Ukraine.

 

Agreement of opposition on join actions: A step toward unity or empty declarations?

TOP

Democratic Initiatives Foundation

On January 22, the Day of Unity of Ukraine, several Ukrainian opposition forces signed the Agreement on Joint Actions in which they declared their aspirations of victory in the parliamentary elections in October 2012. For this the leaders of those parties that signed the document agreed to coordinate their actions and draw up a common list of candidates in majoritarian (first-past-the- post) districts.

However, over the next few days after the fact representatives of different opposition parties began criticizing their colleagues, which immediately cast doubt on the viability of the signed agreement.

The games that signatories play

Signing of a cooperation agreement is nothing new Ukraine’s opposition parties. On August 5, 2011 the largest opposition parties in Ukraine – Batkivshchyna, Front of Changes, Svoboda, Civilian Position, Our Ukraine, National Movement of Ukraine (Rukh) and others – formed the Committee of Resistance to Dictatorship (CRD) and on

August 24 (20th anniversary of Ukraine’s independence) signatories of the agreement declared a resolution in which they demanded the holding of early presidential and parliamentary elections and the release of Yulia Tymoshenko, Yuriy Lutsenko and other opposition politicians from prison.

Accordingly, the agreement on cooperation of January 22 was nothing fundamentally new for Ukraine’s opposition forces. At the same time, its content and the nature of its signing gave much food for thought concerning the current standing of the opposition in Ukraine.

On the one hand, the fact that the agreement was signed on the Day of Unity of Ukraine was an incontrovertible positive achievement for Ukraine’s opposition forces. Quarrels and mutual accusations of their representatives that persisted throughout n 2010 until early 2011 significantly lowered the ratings of opposition parties, while the demonstration of unity on Independence Day led to an increase in their popularity, albeit negligible. Given this, it can be expected that the joint action and signing of the document thereto on January 22 will to a certain degree allow Ukraine’s opposition to satisfy the inquiries of a better part of society as to the coordinated nature of their actions.

An important element of the agreement was the provision on formation of a common list of candidates in majoritarian districts. After the adoption of the new law on elections to the parliament on November 17, 2011 there was a serious threat of a split of opposition forces that in the end could have obstructed the conducting the agreed to election campaign.

Be that as it may, the main players in the opposition camp managed to find common ground and at least on the level of declarations solidify the principle of a common list of majoritarians, which gives them much greater chances of achieving the desired result at the parliamentary elections.

On the other hand, the circumstances in the signing of the agreement are testimony to the fact that the opposition camp has very serious internal problems due to mutual mistrust and the dominance of personal ambitions.

The final text of the agreement was clearly drafted by thee key political forces – Batkivshchyna, Front of Changes and Svoboda, which currently make up the nucleus of the CRD. At the same time, the opposition forces that participated in the demonstrations on January 22 that are not part of the CRD were not given the right to make changes to the text of the agreement. This is why leader of the UDAR party Vitaliy Klitschko signed the agreement with caution and the leader of the Civilian Position Anatoliy Hrytsenko (which left the CRD) unequivocally refused to sign the document.

In the end, a rather ambiguous situation developed, which both sides can be blamed for: participants of the CRD tried to force other opposition parties to play according to their rules. The latter, in turn, dealt a serious blow to the image of the united opposition by excessively defending its position. The solution to this situation should be another test of opposition’s ability to learn from its own mistakes.

The stakes of victory

Aside from the purely tactical challenges, the Ukrainian opposition forces face one truly strategic task – namely, victory in the parliamentary elections in October 2012. In order to win the opposition must give answers to a number of key questions regarding the distinctive features of conducting the future election campaign.

First and foremost, the limits of a potential unification of opposition parties raise a question. In her open letter of December 16, 2001 ex-premier Yulia Tymoshenko called upon all opposition forces to form a common party list on the basis of a neutral political force. However, such a variant evokes a number of serious observations.

First of all, the ambitions of key leaders of opposition parties are an obstacle to this. It is difficult to imagine that Oleksandr Turchynov, Arseniy Yatsenyuk and Oleh Tyahnybok will agree to join a single party.

Secondly, such an alliance would be quite unnatural as its participants should have put aside their ideological convictions for the sake of gaining positive results in the elections. Even given the extremely washed out ideological base of Ukrainian parties, such a symbiosis is not likely to be effective and beneficial for Ukraine in the long run.

In the end, a merger of all opposition parties into one could produce the opposite results of those expected meaning a lower potential number of votes. The fact is that many voters would not vote for such a party due to their hostility towards certain members. However, if the opposition manages to form several powerful parties with different ideological platforms, at least on paper, the choice for people dissatisfied with the current government will be considerably easier. In this case, the main guarantee of success for the opposition camp is if all of its members observe the pact on non- aggression.

The second fundamental element that requires clarification is the method of compiling a common list of candidates in majoritarian districts. Here the Ukrainian opposition forces face two main challenges. The first is their ability to bring the process of selection of majoritarian candidates to its logical end. The fact is that a declaration of intent does not guarantee successful completion of this task, particularly if to take into account the aforementioned ambitions of many opposition forces, first and foremost small forces that may disagree to a distribution of district on the criteria of a party’s rating. It is quite probable that consensus between large and small opposition parties may become the main obstacle to the formation of the common list of candidates in majoritarian districts.

The second challenge lies in the need to formulate precise and transparent criteria of electing one or another politician as a candidate of the opposition in a specific district. The ability of the opposition to reject using traditional methods of holding talks behind closed doors that ended in favor of those who accumulated the largest amount of financial resources will play a major role in this process.

In other words, the task of the opposition in this respect is to present fair and intelligible principles of selecting a candidate and observing these principles over the entire course of preparations for the elections. Otherwise, Ukrainian opposition forces risk not only of losing the support and understanding of the electorate, but also receiving a team of defectors in the future convocation of parliament that will change their party affiliation depending on the political climate. In this case, there can be no talk of the opposition gaining victory.

Conclusions

In closing, the signing of the Agreement on Joint Actions of the majority of notable opposition forces in Ukraine was a demonstration of their unity and intentions of cooperating in the upcoming elections, which is sure to gain them support of the people.

Aside from that, the nature of drafting and signing of the agreement to which not all opposition forces agreed to join proves that the problem of domination of personal ambition over common interests prevails in the opposition camp.

In order to achieve the desired result in the parliamentary elections in October of this year, Ukraine’s opposition forces must not only satiate their party appetites, but also regain the trust of the Ukrainian voter, first and foremost by fair and transparent agreement on candidates in majoritarian districts.

Court in Ukraine gives nod to use of Soviet symbols alongside Ukrainian

TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/121779/
Feb 3, 2012

image

Volyn district administrative court on Jan. 31 cancelled the ban on the use of Soviet symbols at mass events, earlier approved by the Lutsk legislature.

Опозиція зіпсувала Януковичу виступ у Раді - VIDEO TOP

http://www.pravda.com.ua/news/2012/02/7/6956278/
07 лютого 2012

image


Під час урочистого відкриття десятої сесії Верховної Ради шостого скликання опозиція заважала виступу президента Віктора Януковича.

Після того, як про його присутність оголосив спікер Володимир Литвин, опозиція почала скандувати "Ганьба!".

Депутати більшості аплодували.

Після виконання гімну, опозиція почала скандувати "Юлі – волю!" і демонструвати відповідні плакати.

Через їхнє скандування президент кілька хвилин не міг розпочати свій виступ, стоячи за трибуною.

Литвин намагався заспокоїти депутатів: "Шановні депутати, так ми волю не викричимо!".
Через 7 хвилин скандування Янукович розпочав промову, однак опозиція продовжувала скандувати "Юлі - волю!".

Резолюція ПАРЄ: які санкції загрожують українській владі

TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-482356.html
27.01.2012

Анна Ященко

Парламентська Асамблея Ради Європи схвалила резолюцію щодо України. У ПАРЄ занепокоєні вадами українського правосуддя, недосконалістю нового закону про вибори, станом здоров’я ув’язнених Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та Валерія Іващенка. Асамблея чітко заявила, що виступає за скасування обвинувачень колишніх урядовців і попередила: якщо вимоги не будуть виконані – можливі санкції.

Чи дослухається цього разу Віктор Янукович до рекомендацій Європи і чим загрожує для України невиконання вимог ПАРЄ?

Ольга Герасим’юк, член Моніторингового комітету ПАРЄ, народний депутат:

ЖОДНА ПОЛІТИЧНА ГРУПА В ПАРЄ НЕ ВИСТУПИЛА НА БОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

Це дуже жорстка резолюція. Вона свідчить про те, що ситуація в Україні сприймається однозначно як тривожна. Усі європейці підкреслюють, що Україна – надзвичайно важлива країна для Європи і саме тому висловлюють великий жаль, спостерігаючи останнім часом її серйозний відкат назад.

Слухати виступи щодо України було сумно. Не було такого виступу, який би не починався зі слів про те, що політично вмотивовані переслідування в країні – це проблема номер один, що судова система викликає жахливі почуття, що одне за одним надходять повідомлення, як люди перебувають в ув’язненні з недоведеною виною, як майже 99% справ виграє прокуратура, як з усіх запобіжних заходів переважно обирають ув’язнення. Про цю ситуацію говорять не тільки у зв’язку з ув’язненням Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Валерія Іващенка. Це стосується всіх громадян у країні.

Як пояснюють європейці, їм уже страшенно набридло... Скільки представників різних європейських держав побувало в Україні! І на всі прохання й запитання їм українська влада відповідала: так, ми все зробимо, ми йдемо європейським шляхомНапевно, наша влада не розраховувала на поправки, які були запропоновані нашими європейськими колегами. Наприклад, що може бути вимога звільнити колишніх членів Кабміну (ідеться саме про звільнення з тюрми, а не про амністію) і дати їм можливість брати участь у виборчому процесі.

Поправки дуже серйозні. І частина української делегації, яка представляла владу, доклала всіх зусиль, щоб їх якось пом’якшити. Ці поправки незначні. Змінити надзвичайно критичний характер резолюції в них не було можливості. У них аргументів для того не було.

Найбільш гаряча боротьба точилася навколо останньої 15-ї поправки, яка закінчується тим, що ПАРЄ буде моніторити процес і в разі невиконання вимог ПАРЄ Асамблея може вдатися до санкцій. Представники української влади дуже хотіли прибрати ці слова.

Жодна політична група в ПАРЄ не виступила на боці української влади. Навіть політична група, до якої входить багато наших представників влади – група соціалістів – на сесії виступила надзвичайно жорстко.

Такого рядка, що можуть бути застосовані санкції, я не пам’ятаю в жодній з резолюцій, які ухвалювалися на моїй пам’яті. Як правило, передбачається, що в разі невиконання будуть подальші дії. Навіть стосовно Росії, коли йшлося про російсько-грузинську війну.

Як пояснюють європейці, їм уже страшенно набридло... Скільки представників різних європейських держав побувало в Україні! І на всі прохання й запитання їм українська влада відповідала: так, ми все зробимо, ми йдемо європейським шляхом. Усе це залишилося на словах. Навіть не робилося якоїсь потуги зробити якийсь “обманний рух”.

Рада Європи – це не караюча організація, вона не насаджує демократичні стандарти, вона їх послідовно відстоює. Це відбувається в процесі переговорів. Але, як сказала одна депутатка з Франції, Україна показала себе не як хороший учень, а як пацієнт у лікарні.

Санкції бувають такі, які були застосовані щодо Білорусі. А вона на сьогодні навіть статусу спостерігача не має в Раді Європи, не кажучи вже про членство. Найм’якіше – можуть позбавити делегацію повноважень.

Перебувати у товаристві 47 країн, які керуються певними стандартами щодо прав людини, верховенства права, – дуже важливо, а вибути з цієї компанії – це втратити репутацію на довгі роки. Що найгірше – це відіб’ється на суспільстві.

Санкції будуть застосовані, якщо на цю резолюцію не буде реакції. Треба виконувати ті пункти, які стосуються допуску до виборів опозиціонерів, що перебувають у в’язниці. Це треба виконувати вже.

Отже, час пішов.

Мені логіка дій Януковича не зрозуміла. Він наштовхується на сигнали, які для державного діяча є тривожними. Можливо, йому треба навчитися розуміти ці сигнали, мову документів, а то вони звикли до мови приблатненної.

Зараз будуть намагатися розказати, що ця резолюція нічого не варта, що це лише рекомендації, що це все опозиція воду мутить. Це дуже дешева технологія, яка навіть не викликає бажання на неї реагувати. Мені щойно прийшов лист від депутата з Нідерландів. Він пише: сподіваюся, що вчорашньою резолюцією ми послали вам трохи надії, закликаючи владу негайно звільнити ув’язнених опозиціонерів.

Резолюція – це не покарання. Це дуже серйозна підтримка з боку європейських друзів нашого суспільства, щоб воно могло врятуватися від загрози диктатури.

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ:

САНКЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ ВЖЕ ПОЧАЛИСЯ

Перший наслідок: інвестиції не йдуть в Україну, а тікають з України.Санкції, на превеликий жаль, уже почалися.

Чергове попередження Україні з боку європейського співтовариства – це жовта картка, яка починає червоніти. Бо перед цим було вже стільки цих жовтих карток... Це означає, що в європейському співтоваристві Україна дедалі нижче опускається в усіх можливих рейтингах, і її сприймають дедалі більш негативно.

Перший наслідок: інвестиції не йдуть в Україну, а тікають з України.

Очікувати прямих і жорстких санкцій, мені здається, не варто. Не в компетенції ПАРЄ виписувати якісь санкції, заборони, обмеження. Це прерогатива інших європейських органів. Тому максимум, що може бути, – це призупинення участі України в цій структурі. Але я не хочу навіть вірити в можливість такого кроку.

Я хотів би вірити, що влада дуже серйозно проаналізує всі ті речі, про які загадано в резолюції. Багато з них є об’єктивною необхідністю для України. Скажіть, хіба не в наших інтересах наведення порядку в судовій системі? Хіба не в наших інтересах внесення змін до Кримінального кодексу, багато положень якого сягають ще сталінського періоду?

Пропозиції в резолюції абсолютно адекватні. Інша річ, що в деяких випадках вимагають надзвичайно швидких кроків, які відповідно до українського законодавства просто не можуть відбутися. Наприклад, щодо зміни конституційних положень... Це займе певний час.

Я б на місці нашої влади не те, що б не ображався за ці пропозиції ПАРЄ, а подякував – за те, що вони висловлені. Їхня мета – допомогти нам стати більш демократичними й адекватними.

Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва:

КЕРІВНИЦТВО УКРАЇНИ ЗНАЄ, ЧОГО КОШТУЄ ТАКА ПОЛІТИКА

У розпорядженні ПАРЄ є один дуже серйозний інструмент санкцій – призупинення повноважень делегації країни, якщо вона порушує серйозні вимоги, зокрема – не виконує резолюцію ПАРЄ. Однак на практиці цей інструмент застосовується надзвичайно рідко. Я, наприклад, навіть не пам’ятаю, щоб до якоїсь країни він застосовувався. Хоча обговорення цього питання дуже часто виникає. Уже кілька разів російська делегація була на межі цієї санкції, також Азербайджан і Вірменія неодноразово потрапляли під таку загрозу. Й Україна років 10 тому, коли почалося згортання демократії при Кучмі.

Розмова про санкції – це профілактика. Це спроба вплинути на те, щоб усе ж таки влада провела майбутні парламентські вибори відповідно до міжнародних стандартів. А відсутність серед учасників виборів Тимошенко й Луценка – це лише одне з багатьох питань. Ті порушення, які з великою імовірністю можуть мати місце, не вичерпуються питанням участі окремих політиків. Для запобігання цих порушень і спрямована резолюція. А санкції можуть виникнути, якщо місія ОБСЄ після 28 жовтня визнає вибори такими, що не відповідають міжнародним стандартам.

У кожного політика є такі питання, у яких він категорично не поступається. Практика довела, що для Віктора Януковича таким питанням є перебування у в’язниці Юлії Тимошенко. Я цілком припускаю поступки з його боку в будь-яких інших питаннях, але не в цьому.

Той факт, що досі не парафовано угоду про асоціацію і її майбутнє фактично підвішено, – це прямий наслідок судового переслідування опозиції. Януковичу прямо казали, що він має обирати: або – лідери опозиції за ґратами, або – договір про асоціацію. Він обрав перше. Керівництво України знає, чого коштує така політика.

Зараз багато з’являється тез про те, що Захід має розділяти українське суспільство і українську владу. Так завжди кажуть, коли влада створює для всього суспільства проблеми, у тому числі й на міжнародній арені, і за владу соромно. Однак на практиці, звісно, втрачають всі. Можна навести чимало прикладів щодо тих положень угоди про асоціацію, які могли б уже діяти на користь українців у всіх суспільно значущих сферах: це стандарти споживання, екології тощо. Але вони поки що не діятимуть, тому що сама угода про асоціацію може бути заморожена.

Борис Тарасюк, екс-міністр закордонних справ:

Я НЕ ПРИГАДАЮ РЕЗОЛЮЦІЇ ПАРЄ, У ЯКІЙ БИ ВЖИВАЛОСЯ СЛОВО “САНКЦІЇ”

Цю резолюцію треба розглядати у порівнянні з попередньою резолюцією ПАРЄ, яка була прийнята в перший рік правління Януковича в жовтні 2010 року. Тодішня резолюція, до речі, була першою критичною резолюцією міжнародної інституції щодо нинішньої влади. Після неї була більш критична резолюція Європарламенту.

Якщо порівняти вчорашню резолюцію і резолюцію жовтня 2010 року – це небо і земля. І тут нема чим вихвалятися Міністерству закордонних справ. Треба чухати потилицю й думати, яким чином рятувати імідж України, а не говорити на чорне – біле. А саме цим займається нинішнє МЗС, перетворюючись у міністерство пропаганди.

Я не пригадаю такої критичної резолюції ПАРЄ. Не пригадаю резолюції ПАРЄ, у якій би вживалося слово “санкції”. Тому нинішня резолюція є серйозним попередженням українській владі.

Звичайно, у резолюції відзначаються деякі позитивні моменти, але за одним позитивним словом іде кілька негативних.

Асамблея звернула увагу на утиски опозиції. І тут представлено “найбільший набір” переслідуваних опозиціонерів, ніж у будь-якій резолюції. Названо аж чотири імені. Якщо раніше називали Юлію Тимошенко або Тимошенко і Луценка, то зараз до них додалися ще Валерій Іващенко та Євген Корнійчук.

Асамблея чітко заявила: якщо її вимоги не будуть виконані, то розглядатиметься питання про санкції. Санкцій може бути ціла низка: і призупинення членства, і невизнання повноважень делегації, аж до крайньої – виключення з Ради Європи. До останнього, думаю, не дійде.

Щоб уникнути санкцій, владі потрібно почати системну роботу з усунення тих недоліків, на які вказала ПАРЄ. А я маю сумнів, що влада дослухатиметься до цих зауважень, зважаючи на її реакцію на критику з боку Європарламенту. Не виключаю, що деякі вимоги будуть виконані, щоб відрапортувати: бачите, ми реагуємо. Але це не будуть системні питання.

Авторитет України для нинішньої влади не має значення. Головне для неї – тримати своїх головних опонентів в ув’язненні й не допустити їхньої участі в політичних процесах. Через що заручниками стають і курс на євроінтеграцію, і угода про асоціацію.

Ця розгромна резолюція, до речі, прийнята після головування України в Раді міністрів Ради Європи. Це також оцінка головуванню нашої країни.

Опитувала Анна Ященко

Юлія Тимошенко: закликаю побачити всю небезпеку конституційних авантюр Януковича

TOP

http://www.tymoshenko.ua/en/article/956ucv24
3 лютого 2012

imageЗвернення Юлії Тимошенко до учасників так званої "Конституційної Асамблеї"

(до вже "готових" та до тих, що тільки збираються…)

Дорогі друзі! 

Днями Президент Віктор Янукович виступив з ініціативою про скликання так званої Конституційної Асамблеї для розробки нового проекту Конституції. 

Вже на цьому місці можна було б написати "Амінь" та припинити будь-які дискусії стосовно ілюзій щодо якісного нового Основного Закону країни від "демократа" Януковича. 

Однак я бачу, як деякі зовсім непогані люди демократичного спрямування та патріотичного характеру плекають щирі та наївні надії, прагнуть взяти участь в "асамблеї" заради покращення Конституції країни, йдуть на несамовиті жертви, аби тільки довести, що в даних умовах можна оптимізувати конституційне життя в Україні та побудувати те суспільство, якого ми варті. 

Я розумію їх щирі наміри та благородні пориви. Але прошу: залиште будь-які спроби в цьому напрямку. При режимі Януковича це буде лише освячення новітньої української диктатури вашим ім‘ям та авторитетом. 

Нова Конституція України від Януковича та сама ідея "асамблеї" від Януковича – це салон ритуальних похоронних послуг "Заради життя". Не для того він вбивав і нівечив цю Конституцію, щоб сьогодні дати країні реальний, демократичний і дієвий Основний Закон. 

Янукович та його оточення хочуть з вашою допомогою вирішити кілька абсолютно власних завдань, що не мають до інтересів країни та нації жодного відношення. 

А саме: 

По-перше, він хоче увічнити свою владу в абсолютному режимі, аж до введення інституту спадкоємництва. Принаймні, вища кадрова політика в державі про це свідчить. 

По-друге, за два роки свого правління Янукович не залишив каменя на камені від європейської стратегії, від чесних виборів, від вільного підприємництва, парламентаризму, судової влади, прав та свобод людини. 

Тепер йому треба лише все це закріпити в Конституції та спробувати зробити свій режим вічним. 

І саме тому я звертаюся до всіх чесних людей з проханням вийти із складу Конституційної асамблеї та не освячувати своїм ім‘ям конституційне впровадження диктатури в країні. Не благословляйте ініційоване владою вбивство Основного Закону держави! 

Зрозуміло, що влада цілком і повністю буде контролювати цю асамблею і не буде рахуватися з тими думками, що вступають в протидію з її диктаторськими замислами і замашками. Ви їм потрібні лише для "плюралізму", для звітів перед Європою та світом, як це вже було з виборчим законом. 

Не варто сідати за стіл з людьми, в яких повні рукави краплених карт. Це їх правила і їх "конституція", вони можуть грати лише крапленими картами. Демократичну Конституцію в наперстки виграти неможливо. 

Словом, мова сьогодні йде не про Конституцію (Янукович не знає, що це таке), йдеться лише про закріплення таких собі диктаторських правил гри, за якими свавілля та беззаконня набудуть статусу Основного Закону. І саме ви можете їх легалізувати. 

Тому я прошу Вас побачити всю небезпеку конституційних авантюр Януковича і не намагатися зробити те, що є неможливим - зробити з диктатора демократа. 

Я вже намагалася це зробити в 2009 році, обговорюючи з Януковичем Конституцію, і нікому не раджу робити цю помилку. 

Ваш вихід з т.зв. "Конституційної асамблеї" дасть країні значно більше шансів на демократію та справжню демократичну Конституцію, аніж участь у цьому ганебному спектаклі. Єдиний допустимий шлях - це усунення Януковича від влади в 2012 році на парламентських виборах. 

Юлія Тимошенко, Качанівська колонія,  Харків

Новопризначений міністр оборони бив БЮТівців кріслом у парламенті TOP
image

http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?aryev_
nagadav_yak_novopriznacheniy_ministr_oboroni_
biv_byutivtsiv_u_parlamenti&objectId=186042
8 лютого 2012

Народний депутат від НУ-НС Володимир Ар'єв розкритикував призначення міністром оборони Дмитра Саламатіна.
Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.
"Чудовий оборонець! Панове офіцери, вам не гидко з таким міністром?" – написав Ар'єв.
Також народний депутат додав, що Дмитро Саламатін проживає в Україні з 1999 року, а до цього – в Караганді та Москві.
Як відомо, 17 грудня 2010 року під час бійки у Верховній Раді тоді народний депутат від Партії регіонів Дмитро Саламатін схопив стілець кинув його в бік трибуни, де перебував депутат Волинець, якому крісло розбило голову.
Тим самим кріслом Саламатін також вдарив БЮТівця Володимира Бондаренка, який отримав гематому на руці.

Нагадаємо, 8 лютого Президент України звільнив Дмитра Саламатіна з посади керівника Укроборонпрому та призначив його міністром оборони України. Раніше цю посаду займав Михайло Єжель.

image

http://www.pravda.com.ua/news/2012/02/8/6958377/ 

Як відомо, Саламатін до недавнього часу був громадянином Росії.

За інформацією джерел "Української правди", Саламатін є зятем колишнього першого віце-прем'єра Росії Олега Сосковця.

Відомий тим, що приймав активну участь у бійках у Верховній Раді.

Справжня слава знайшла Саламатіна після звірячої бійки у Раді під час ратифікації Харківських угод. Тоді в запалі парламентської боротьби він переламав ніс депутату від НУНС Володимиру Карпуку.

16 грудня в Раді, за участі Саламатіна були побиті п'ятеро депутатів, яких пізніше доставили в лікарню в Феофанії з тілесними ушкодженнями.

Пізніше прямо в службовому приміщенні "Укрспецекспорту" Саламатін побив стільцем директора "Термохолоду" Юрія Кисельова.

 

Аналіз Віталія Портникова про феодальний характер призначення нового міністра оборони і феодальний який режим Янукович створює - ВІДЕО
http://tvi.ua/ua/watch/author/?prog=834

image

 

 
Європа перестала давати Україні гроші через Клюєва? TOP

image

http://www.pravda.com.ua/news/2012/02/8/6958297/
08 лютого 2012


Єврокомісія зупинила фіндопомогу Україні обсягом більше 160 млн. євро на рік через нецільове використання першого траншу на програми, що мають відношення до першого віце-прем'єра Андрія Клюєва.

Про це пише газета "Комерсант-Україна" із посиланням на високопоставленого представника Єврокомісії. 

"У вересні (2011 року) ми перевели 31 млн євро, які мали піти на програми енергозбереження", - розповів співрозмовник.

"Однак ці кошти були витрачені не на заощадження, а на лінії електропередачі, що зв'язали сонячні електростанції у Криму й Одеській області із енергетичною мережею країни. Вам має бути зрозуміло, про які СЕС йдеться, адже в Україні не так багато станцій, що мають відношення до Андрія Клюєва",- зазначив європейський чиновник.

Видання зазначає, що головним виробником сонячної енергії в Україні є компанія "Activ Solar". Менеджером з її розвитку є син першого віце-прем'єра - Богдан Клюєв.

Одержати коментар Андрія Клюєва виданню не вдалося. 

У результаті припинення фінансової підтримки з боку ЄС Київ не зможе одержати значні суми.

"На 2012 рік Україна вже запросила 88 млн євро. Ще 79 млн євро офіційно попросять найближчим часом, оскільки Київ виконав секторальні критерії для їхнього одержання. Але ми не перерахуємо жодного траншу, поки не побачимо в Києві щирого прагнення виправити ситуацію",- підкреслив співрозмовник.

Радник президента, керівник Головного управління з питань міжнародних відносин адміністрації президента Андрій Гончарук запевнив, що в адміністрації знають про зупинку бюджетної підтримки ЄС.

"Це чималі гроші, вони потрібні Україні, і нам неприємно, що програма припинена. Президент доручив главі Міністерства фінансів Валерію Хорошковському розбиратися в ситуації. Винні будуть покарані",— заявив Гончарук. 

Водночас у представництві ЄС в Україні зазначають, що для вирішення проблеми Київ має зробити не тільки технічні, але й політичні кроки, зокрема, затвердити необхідні законопроекти.


 

Янукович про Тимошенко європейцям сказав одне, журналістам – інше

TOP

http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/27/6937247/
27 січня 2012,

imageПрезидент Віктор Янукович вважає, що Верховна Рада сама має визначитися щодо декриміналізації "статті Тимошенко" у Кримінальному кодексі.

Про це він сказав журналістам, залишаючи український ланч у Давосі, організований Фондом Пінчука.

Коментуючи власну ініціативу щодо декриміналізації статті Тимошенко, висловлену під час ланчу, Янукович сказав:"Відповідь на це питання мають дати народні депутати".

"Я ініціював питання декриміналізації, вніс до парламенту законопроект і запропонував перенести цей процес у ВР. Коли депутати не знайшли консенсусу і не внесли пропозицій, я підписав той законопроект, який був ухвалений", - сказав Янукович.

Водночас раніше на ланчі він пообіцяв змінити статті Кримінального кодексу, за якими засуджена Юлія Тимошенко.

Між тим, під час виступу в ході ланчу Янукович сказав, що суд має поставити крапку в питанні звинувачень проти Тимошенко щодо діяльності ЄЕСУ.

"Ця проблема з'явилась багато років тому, розглядалася в судах різних інстанцій: американських, російських. Там були зроблені юридичні висновки з цих питань", - сказав він.

"Українська частина цих злочинів, скоєних різними людьми, пов'язаними з пані Тимошенко, не розслідувалась повною мірою і не розглядалася в судах. Зараз вони будуть передані до суду найближчим часом", - сказав він.

Луценка лишили під арештом попри заклики ПАРЄ

TOP

http://novynar.com.ua/bbc/210279/print
30 сiчня 2012

image Суддя відмовився змінювати Юрію Луценку запобіжний захід

Печерський райсуд Києва відмовився звільнити з-під варти екс-міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка. Напередодні ПАРЄ у своїй резолюції закликала українську владу звільнити ув’язнених колишніх урядовців.

"Конституція України гарантує недоторканність суду і забороняє вплив на нього в будь-який спосіб, у будь-якій формі. При цьому немає значення, з якої інстанції і в який спосіб здійснюється цей вплив", - йдеться у рішенні суду у відповідь на Клацнутиклопотання Юрія Луценка та його адвокатів щодо зміни екс-міністру запобіжного заходу.

Суд також зазначає, що запобіжний захід Юрію Луценку обрали відповідно до законодавства України, повідомляє агенція УНІАН.

Також суд не вбачає необхідності змінювати запобіжний захід через стан здоров’я екс-міністра, оскільки у СІЗО не надходила інформація про його погіршення.

У резолюції, яку ухвалили в Страсбургу 26 січня, Парламентська асамблея Ради Європи висловила стурбованість станом здоров’я ув’язнених колишніх урядовців: Юрія Луценка, колишнього т.в.о міністра оборони Валерія Іващенка та екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

У документі ПАРЄ, зокрема, закликала українську владу негайно Клацнутизвільнити колишніх урядовців і допустити їх до участі у парламентських виборах, які повинні відбутися в жовтні.

Позов до американського суду

"Асамблея просить президента розглянути всі можливі доступні йому законодавчі засоби, щоб звільнити колишніх членів уряду і дозволити їм взяти участь в майбутніх парламентських виборах" 

Резолюція ПАРЄ

На судовому засіданні Юрій Луценко через своїх адвокатів також повідомив, що звернувся до одного із судів США щодо свого незаконного затримання.

"Так, я справді подав позов до спеціалізованого американського суду на посадовців України, відповідальних за незаконне утримання мене під вартою, що призвело до тяжких наслідків для мого здоров'я", - сказав він.

Він пояснив, що суд, до якого він подав позов, на відміну від Європейського суду з прав людини, розглядає позов не до держави в цілому, а до конкретних осіб.

За даними російської агенції РАПСІ, в позові, поданому до Федерального суду округу Колумбія, пан Луценко вимагає визнати його кримінальне переслідування незаконним і політично мотивованим, а також стягнути на його користь компенсацію моральної шкоди.

Згідно з копією документу, що його має агенція, позов подано до генпрокурора Віктора Пшонки, його першого заступника Рената Кузьміна, а також декількох співробітників Генпрокуратури.

На думку представників Юрія Луценка, з ним поводяться "як з найнебезпечнішим злочинцем", хоча всі інкриміновані йому діяння мають ненасильницький характер.

"Луценка утримують у варварських, жорстоких, нелюдських і принизливих умовах. Відповідальних за це слід було б віддати під суд, навіть якби в цій клітці сиділа тварина, а не людина", - відзначають адвокати.

Конституційний суд засекретив інформацію про статки чиновників?

TOP

image
Укркаїна для своїх людей.
«А ви що подумали?»

http://www.unian.net/ukr/news/news-482026.html
26.01.2012

нна Ященко Днями Конституційний Суд зробив подарунок усім українським чиновникам і можновладцям. Своїм рішенням КС постановив, що “збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди… є втручанням у її особисте та сімейне життя і допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”. А “конфіденційною” інформацією служителі Феміди назвали “будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї…”Кого захищає рішення Конституційного суду і як воно корелюється з законом про доступ до публічної інформації?

Вікторія Сюмар, медіа-експерт, виконавчий директор Інституту масової інформації:

ЦЕ СУТТЄВИЙ КРОК НАЗАД У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОЗОРОСТІ ВЛАДИ

У демократичному світі є таке поняття, як суспільний інтерес. Суспільний інтерес стосується передусім бюджетних або громадських грошей. Звісно, право людини на конфіденційність, на приватну інформацію цінується високо, але суспільний інтерес превалює.

Очевидно, що суспільний інтерес до питання майнових статків як чиновників і політиків (які живуть за рахунок платників податків), так і членів їхніх родин (а ми знаємо, що в Україні дуже часто все майно переписують на членів сімей), надзвичайно високий, і він прямо стосується бюджетних витрат власне громади і питань корупції.

Звісно, це рішення не корелюється з законом про доступ до публічної інформації.

Це рішення – суттєвий крок назад у сенсі більшої прозорості органів влади, їхньої відкритості, підзвітності суспільству. Також це суттєвий крок назад у тому, що називається “боротьбою з корупцією”.

Це рішення захищає чиновників. У нас тепер модно зводити паркани. Рішення Конституційного суду також зводить паркан. І не просто залізні грати, а суцільний паркан, який закриває від людей окремий клас чиновників і виводить їх по інший бік цього паркану. І це може призвести до небезпечних наслідків. Коли такі паркани дуже різко зводять, то часто виникає велике бажання їх зносити.

Ми знаємо про велике незадоволення законом про доступ до публічної інформації з боку різних чиновників, навіть найвищого ґатунку. Я писала про бажання Володимира Литвина, який проводив спеціальні наради, ввести зміни до закону. Та оскільки влада скрізь задекларувала, що цей закон є її величезним успіхом на шляху демократії, то ніхто не наважився взяти на себе функцію вносити зміни: ні президент, ні депутати. Бо це б означало – відразу потрапити під шалену критику.

Тому все було зроблено руками суду, як у нас останнім часом і відбувається. І це дуже прикро, бо виникає багато запитань. В першу чергу, щодо незалежності судової гілки влади. Адже в цьому значно більше переймаються обслуговуванням інтересів чиновників, ніж інтересами громади, суспільства і правами людини.

Олена Бондаренко, народний депутат, ПР:

РІШЕННЯ КС – ЦЕ СВОЄРІДНЕ НАГАДУВАННЯ ВСІМ, ХТО ЗАБУВ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Коли зараз свідомо чи не свідомо починають говорити, що рішення КС захищає тільки чиновника, то забувають, що воно захищає будь-якого громадянина, незалежно від професії, віку, кольору шкіри тощо. Виділяти в особливу когорту чиновників як людей, які цим рішенням можуть прикритися, не варто. Цим рішенням може прикритися будь-хто.

У законі про доступ до публічної інформації, який дуже схвально був прийнятий і журналістами, і експертами, і всіма нашими зарубіжними партнерами й критиками, ідеально витримано баланс між правом журналіста на професію, правом доступу до публічної інформації і дотриманням громадянського права на особисту конфіденційність. Там чітко розділено: є публічне, а є особисте.

Права журналіста закінчуються рівно там, де починаються права будь-якого громадянина.

Відкритість – це право людини. Якщо чиновник хоче бути більш відкритим – хай буде. Не хоче – це теж його право. Але люди, котрі йдуть у політику, прекрасно розуміють, що повинні привідчиняти двері для знайомства з собою і своєю родиною, щоб в них побачили людину, щоб їх сприймали не тільки логічно, а й емоційно. Це нормально. Закон про доступ до публічної інформації так само говорить про те, що у чиновника апріорі менше імунітету на особисте життя. З цим сперечатися абсурдно.

Щодо доходів і видатків... Чиновники й люди на виборних посадах зобов’язані декларувати свої доходи. Що вони й роблять. У них уже немає імунітету порівняно зі звичайною людиною, яка декларацію не здає.

Той, хто не читав закон про доступ до публічної інформації, зараз даватиме некомпетентні оцінки про нібито якусь “загрозу”, яку несе це рішення КС. Я як автор закону про доступ до публічної інформації, яка провела достатньо багато часу в робочих групах і пам’ятаю його практично постатейно, можу сказати, що рішення Конституційного суду повністю кореспондується з тими демократичним нормами, які в цей закон внесено. Рішення КС також повністю лягає в постулати закону про захист персональних даних.

Мені здається, що рішення КС – це ще своєрідне нагадування всім, хто забув про таку норму, як відповідальність. Що окрім прав, є відповідальність за інформацію, яку ти поширюєш. І це стосується не тільки журналістів.

Це проєвропейських шлях, коли пліч-о-пліч ідуть права й відповідальність. Тому що коли є тільки права – це перетворюється в анархію, і тоді виникає правило сильного: хто сильний – той і правий.

Тетяна Монтян, адвокат:

ПІДОЗРЮЮ, ЩО В ЗАКОН ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ БУДУТЬ ВНЕСЕНІ ЗМІНИ

Це дуже негативне рішення.

Його прийняли, щоб занадто цікаві журналісти не пхали свого носа в статки наших чиновників, які живуть за рахунок суспільства і не співвідносили їх фактичну зарплатню з їхніми справжніми статками. Тому що в суспільства можуть виникнути запитання, як людина з зарплатнею в “три копійки” може так розкішно жити, як живуть наші чиновники.

Кожен, хто живе за рахунок бюджету, а це стосується абсолютно всіх чиновників, зобов’язаний звітувати перед суспільством, як він живе, які у нього статки і де він узяв гроші.

Я вважаю, що вся інформація про майнові права має бути абсолютно вільною, як це прийнято в усьому цивілізаційному світі.

Щодо Конституційного суду, то хіба якісь суперечності його колись зупиняли?

Рішення КС має найвищий статус у ієрархії нормативних актів, і тому журналісти муситимуть ним керуватися. Підозрюю, що в закон про доступ до публічної інформації у зв’язку з цим рішенням КС будуть внесені відповідні зміни […]

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ:

ЦЕ РІШЕННЯ МОЖУТЬ ВИКОРИСТАТИ ДЛЯ КОНСЕРВУВАННЯ КОРУПЦІЇ

Мені здається, це рішення ініційоване для того, щоб дати можливість недобросовісному чиновнику чи політику-корупціонеру приховувати від громадськості свої доходи або іншу інформацію, яка може йому зашкодити.

Ця проблема не нова з точки зору права. У нас у 1997 році було рішення КС у справі Устименка. І вже тоді Конституційний суд дав дуже широке визначення конфіденційної інформації. Наприклад, що до конфіденційної відноситься ім’я та прізвище особи. Тобто за логікою того рішення виходило, що ми не можемо навіть називати ім’я й прізвище людини без її згоди. Але на практиці це рішення в такому жорсткому вигляді ніколи не застосовувалося. Я дуже сподіваюся, що й це рішення КС не використовуватиметься в повній мірі.

Таке широке визначення конфіденційної інформації, яке ми почули, також розходиться з практикою Ради Європи і Європейського суду з прав людини. Європейська позиція в цьому питанні дуже проста: кожна держава має захищати приватне життя своїх громадян, але в публічної особи, політика – права на приватність набагато вужчі, ніж у звичайного громадянина. І якщо ми хочемо бути цивілізованою європейською країною у XXI столітті, то маємо так само підходити до питання приватності.

Україна знаходиться в десятці найбільш корумпованих держав світу. І я дуже побоююся, що це рішення КС буде використано для того, щоб законсервувати систему корупції, яка роз’їдає Україну.

Ми чекаємо на повний текст рішення КС. Будемо його уважно читати й стежити за тим, щоб воно не було використано для прикривання корупції в Україні.

Наша Конституція говорить, що конфіденційна інформація може розголошуватися без згоди людини, якщо це робиться в інтересах національної безпеки, а також в інтересах прав людини. Право людини на інформацію – це одне з основоположних прав. І думаю, що в кожному конкретному випадку, як і раніше, журналістові треба буде зіставити, що важливіше: право на приватне життя чи право суспільства знати.

Опитувала Анна Ященко

Я вийшов з "Нашої України" TOP

http://blogs.pravda.com.ua/authors/parubiy/
3 лютого 2012

image Андрій Парубій (Народний депутат України)

Влада Януковича ставить під загрозу державний суверенітет України.

Виклики, які постали перед Україною, вимагають рішучих дій. Першочергові:

1. Найголовніше – об'єднання опозиції та реальна боротьба.
2. Перемога на парламентських виборах.
3. Закон про імпічмент. Імпічмент Януковичу.
4. Обрання українського Президента.
5. Повернення України на європейський шлях.

На жаль, я не бачу для себе можливостей реалізувати цей курс, перебуваючи в "Нашій Україні".

22 січня об'єднана опозиція відзначала День Соборності на Софійському майдані. Вважаю, Віктор Ющенко мав бути там. А не біля Януковича.

Я мав неодноразові жорсткі дискусії на Президії партії з головою Віктором Ющенком стосовно об'єднання опозиції. Але наші погляди розійшлися. В "Нашій Україні" багато патріотичних і порядних людей, але я вичерпав свої можливості впливу всередині партії. Тому сьогодні я написав заяву про вихід з "Нашої України". Час розмов минув, прийшов час відповідальних рішень.

Переконаний, сьогодні моє місце там, де об'єднана опозиція, де справжня боротьба. І я зробив свій крок. Цей крок не проти когось, а задля наближення української перемог

Найбільші опозиційні партії вирішили бойкотувати роботу Конституційної асамблеї TOP

http://novynar.com.ua/politics/210260
30 сiчня 2012

image
Лідери КОД під час ходи в День Соборності
Фото Олександра Мусієнка, Я-Корреспондент

У КОД увійшли партії ВО Батьківщина, Громадянська позиція, Європейська партія, За Україну!, Народна самооборона, Наша Україна, Народний Рух України, Реформи і порядок, Партія захисників вітчизни, ВО Свобода, Українська соціал-демократична партія и Фронт змін. Після голосування за закон про вибори депутатів Громадянська позиція вирішила залишити КОД.

Комітет опору диктатурі прийняв рішення не вносити свої кандидатури до складу Конституційної асамблеї, ініційованої Президентом Віктором Януковичем.

"Комітет опору диктатурі сьогодні прийняв рішення не брати участь у Конституційній асамблеї", - заявив лідер партії Фронт змінАрсеній Яценюк.

За його словами, мета Президента Віктора Януковича при створенні асамблеї - розробити такий проект зміни Конституції, який би передбачав обрання глави держави в парламенті.

Він наполягає на тому, що така асамблея повинна створюватися не при Президентові, а в самій Верховній Раді, а Президент повинен бути тільки одним з її членів.

Нагадаємо, 25 січня Янукович затвердив концепцію формування та організації діяльності Конституційної асамблеї, яка має розробити законопроект про внесення змін до Конституції.

До її складу увійдуть 100 осіб з числа громадян України, які мають відповідну професійну підготовку та досвід роботи у сфері державного будівництва та правотворчості.

Зокрема, 34 кандидатури складу асамблеї пропонуються Президенту науково-експертною групою, інші відповідно до встановлених квот - Національною академією наук та національними галузевими академіями, науковими установами та вищими навчальними закладами; депутатськими фракціями і групами у Верховній Раді, політичними партіями, на останніх виборах кандидати яких отримали підтримку більш ніж 100 тисяч голосів виборців, а також профільними громадськими організаціями та незалежними експертно-аналітичними центрами.

Генпрокуратура пригрозила опозиціонерам кримінальною відповідальністю

TOP

image

http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/31/6943280/
31 січня 2012

Генпрокуратура заявляє, що депутати від БЮТ і НУНС під час зустрічі з генпрокурором Віктором Пшонкою намагалися тиснути на хід судових процесів.

Про це сказано у заяві Генпрокуратури.

У ній підкреслюється, що депутати Павловський, Бондаренко, Ар’єв, Гримчак і Стецьків "настійливо примушували Генерального прокурора втрутитися у хід судових процесів Тимошенко, Луценка та Іващенка, що є прямим порушенням чинного українського законодавства та тягне за собою кримінальну відповідальність".

"Органи прокуратури України стоять на сторожі законності і не дозволять окремим народним депутатам та посадовим особам зухвало порушувати вимоги чинних законів та втручатися у хід будь-яких кримінальних справ", - йдеться у заяві.

На сайті ГПУ цю заяву також перекладено на англійську мову.

Переслідування громадянського суспільства в Україні в 2011 році - частина 1 TOP

Українська Гельсінська спілка прав людини

ПРОМІЖНИЙ ЗВІТ [1]

Вступ

Нижче стисло викладені окремі справи про переслідування владою представників громадянського суспільства в Україні у 2011 році. У звіті знайшли своє відображення справи правозахисників, журналістів, громадських активістів, членів неурядових організацій, в тому числі активних діячів молодіжного та студентського руху тощо. Цей звіт не стосується переслідування політиків, що є предметом іншого нашого паралельного дослідження.

Інформація по справах переважно взята з відкритих джерел, які перераховані по тексту у вигляді зносок. Справи, які почалися минулого року, але були продовжені у 2011 році також увійшли до цього переліку […]

«Справа Андрія Федосова»

У 2009-2010 роках Кримська республіканська організація Всеукраїнської організації інвалідів та споживачів психіатричної допомоги "ЮЗЕР", керівником якої є Андрій Федосов, провела моніторинг дотримання прав інвалідів та споживачів психіатричної допомоги в шістьох державних психіатричних лікарнях Криму... виявлені серйозні порушення прав людини … Андрій Федосов оприлюднив інформацію на своїй сторінці Фейсбук про намір подати заяву прокурору про умови утримання хворих в трьох психіатричних закладах... почав отримувати телефонні дзвінки з погрозами […]

У липні 2010 року його було затримано на день у зв’язку із злочином, ймовірно скоєним 10 років тому... на момент його скоєння самому Андрію Федосову було 15 років. 20 вересня 2010 року з нього було знято обвинувачення, у зв’язку із доведенням факту перебування його на момент скоєння злочину у закритій дитячій лікарні […]

У листопаді 2010 року у Андрія Федосова різко погіршився стан здоров’я. Його офіційний діагноз: "Мієлопатія та в’ялий парез нижніх кінцівок". Андрій Федосов не відчував ніг і був прикутий до ліжка[5].

Восени 2011 року на Андрія Федосова був вчинений повторний напад та побиття.

«Справа Дементія Бєлого»

14 вересня 2010 року голова міської ради міста Херсон Володимир Сальдо у приміщенні Херсонського обласного музично-драматичного театру мав провести публічний звіт перед територіальною громадою... не впускали у фойє театру громадян без іменних запрошень, включно з окремими депутатами міської ради та журналістами з журналістськими посвідченнями.

Редактор інтернет-видання «Політична Херсонщина», член Національної спілки журналістів України, голова обласної організації Комітету виборців Дементій Бєлий ... попросив мера міста розпорядитися, аби журналістів і депутатів пропустили до зали. У відповідь до нього підійшли двоє заступників В.Сальдо і примусово вивели журналіста із зали.

Вже на виході у фойє до Дементія Бєлого підбіг підприємець В.А.Шевчук і взявся його виштовхувати. Потім, закрив двері до зали та почав завдавати йому удари в груди і обличчя. При цьому працівники міськвиконкому намагалися тримати журналіста за руки

[…]

Д.Бєлого було доставлено до лікарні та встановлено діагноз "внутрічерепна травма і струс мозку середньої тяжкості"[6].

Весь цей інцидент, який відбувався при свідках, був знятий на відео журналістом і широко розповсюджений в мережі Інтернет[7].

Міліція склала протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до якого Д.В.Бєлий скоїв у театрі адміністративне правопорушення. Офіційна прес-служба Херсонського міськвиконкому оприлюднила аналогічну інформацію в ЗМІ […]

«Справа Дмитра Гройсмана»

15 жовтні 2010 року в рамках розслідування кримінальної справи по факту порнографії через блог «Живого журналу» міліція провели обшук на квартирі голови Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, а також в офісі організації... За результатами обшуку міліція вилучила комп’ютери, 319 паперових файлів з персональними справами біженців, а також усю фінансову документацію організації.

Дмитро Гройсман направив скаргу на дії міліції в прокуратуру Вінницької області та Генеральному прокурору України.

У грудні 2010 року Дмитру Гройсману було пред’явлене офіційне звинувачення у двох кримінальних злочинах та чотирьох епізодах, а саме відповідно до ч.1 ст.301 КК України «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів та ч. 1 ст.338 КК України «Наруга над державними символами» […]

Справа Дмитра Гройсмана розглядалася Ленінським районним судом міста Вінниці. Дмитро Гройсман перебуває на підписці про невиїзд. Клопотання двох народних депутатів щодо взяття правозахисника на поруки, не була підтримана суддею Юрієм Ковбасою[10].

«Справа Андрія Бондаренка»

Андрій Бондаренко, керівник громадської організації "Рух «Прокуратура Вінниці без корупції", заступник голови Вінницької обласної організації Всеукраїнської незалежної профспілки «Трудящі» ...неодноразово писав скарги на бездіяльність прокуратури щодо невиплат роботодавцями заробітної плати, в тому числі, до Генерального прокурора України та Президента України. Дані скарги залишилися без розгляду та були направлені до обласної прокуратури.

У відповідь прокуратура почала звертатися до психіатричної лікарні із проханням надати Андрію Бондаренко психіатричну допомогу[…]

29 жовтня 2010 року апеляційний суд Вінницької області видав розпорядження про примусове психіатричне обстеження профспілкового активіста Андрія Бондаренко...Серед інших причин, на які посилалася прокуратура, спрямовуючи його на обстеження, назвали «загострене усвідомлення своїх прав і войовнича, наполеглива готовність відстоювати їх неадекватно реальній ситуації»[12].

«Справа Юрія Косарєва»

…22 травня 2011 року у селі Волнухіно подружжя Косарєвих разом із знайомими Сергієм Ігнатьєвим та його дружиною Іриною смажили шашлики у подвір’ї будинку, який належав Юрію Госарєву, члену громадської організації «Луганська правозахисна група».

Попередньо в рамках своєї діяльності 5 травня 2011 року Юрій Косарєв написав скарги у різні інстанції про порушення в трудового та екологічного законодавства ВАТ «Успенський кар’єр»[…]

... до будинку під’їхали дві машини: попередній джип та білі «Жигулі», із яких вийшли троє чоловіків у міліцейській формі. Дружина Юрія, Ірина Косарєва стверджує, що один із них, підходячи до них, тримав пістолет у витягнутій руці […]

Із матеріалів заяви Ю.Косарєва до Європейського суду з прав людини:... «вони(працівники міліції)вдерлись на територію моєї приватної власності,повалили мене на землю, наділи наручники і почали лупцювати руками та ногами»[14][…]

9 червня у Лутугінському суді відбулися попередні слухання по справі Юрія Косарева та Сергія Ігнатова, на яких було винесено обвинувальний вирок. На момент проведення попереднього слухання обоє звинувачених знаходилися у лікарні СІЗО (Ю.Косарев після виснаження в результаті голодовки, С.Ігнатьєву зробили операцію). На засідання не впустили офіційних спостерігачів від «Луганської правозахисної групи» - помічника депутата Анатолія Ягоферова Андрія Василенко і правозахисницю Ірину Олейникову […]

Луганська обласна прокуратура... стверджує, що за результатами розслідування прокурором затверджений обвинувальний вирок Ю.Косареву та С.Ігнатьєву та справа направлена до суду для розгляду по суті[19][…].

Ю.Косарев та С.Ігнатьєв подали заяви до Європейського суду з прав людини.

«Справа Олени Білозерської»

... 12 cічня 2011 року до помешкання блогера Олени Білозерської приїхала група з шістьох осіб на чолі із слідчим Печерського РУГУ МВС України у місті Києві майором Дмитро Цурканом [...]

Журналістці пред’явили ордер на обшук, підписаний суддею Печерського районного суду районного суду Вікторією Гаркавою[20]. …обшук проводився в рамках кримінальної справи, порушеної за фактом спроби підпалу офісу Партії регіонів у місті Києві в ніч на 1 січня 2011 року. У ордері було зазначено, що в помешканні у Олени Білозерської можуть знаходитися носії інформації, що стосуються цієї кримінальної справи […]

Після допиту їй було повернуто мобільні телефони, принтер, сканер і ще кілька речей. Комп‘ютер, нетбук, фотоапарат і відеокамеру повернути відмовилися, натомість зазначили, що «із нею мають розбиратися» […]

За словами міліції, Олена Білозерська може бути причетна до поширення відео-зйомки підпалу, тому в неї вилучили техніку та носії інформації для проведення експертизи […]

«Справа телекомпанії «КРУГ»

29 квітня 2011 року депутатська більшість міської ради на чолі з міським головою Олексієм Костусєвим відмінили рішення по надання в оренду приміщення "Телерадіокомпанії "Круг", яке вона займала впродовж 12 років.

До цього моменту, як стверджують журналісти, на телефони співробітників компанії надходили і продовжують надходити анонімні погрози й вимоги пом'якшити тональність на адресу міського голови"[25][…]

З 18 жовтня 2011 року телекомпанія позбавлена можливості мовлення відповідно до наявної ліцензії у двох районах міста - Суворовського та Київського[27] […]

Інженери цієї компанії повідомляють редакції опозиційної телекомпанії про те, що в них згорів модулятор на розподільному каналі ТРК «Круг», що вони намагаються його полагодити. При цьому всі сигнали інших телеканалів надходять безперебійно[28][…]

«Справа телекомпанії «АТН»

ТОВ «Телекомпанія «АТН» вела мовлення на 7 телеканалі (6 годин нічного мовлення) відповідно до ліцензії спільно з телекомпанією «Тоніс-центр», фактичним власником якої є міський голова Геннадій Кернес та голова обласної державної адміністрації Михайло Добкін.

22 липня 2011 року провайдер, який здійснював доставку телевізійного сигналу АТН розірвав договір без пояснення причин. Телекомпанія була змушена задіяти власну радіорелейну станцію.

28 липня 2011 року телекомпанія звернулася за санітарним паспортом до міської СЕС...2 серпня 2011 року була винесена постанова № 22 головного санітарного лікаря м. Харкова І.А.Зубкової про припинення роботи телекомпанії «АТН» у зв’язку із відсутністю санітарного паспорта […]

6 серпня 2011 року телекомпанія «АТН» була позбавлена можливості здійснювати мовлення відповідно до своєї ліцензії […]

13 вересня 2011 року редакційний колектив новин АТН звернувся до Президента України з відкритим листом з вимогами захистити свободу слова... відкриті листи були відправлені до Генеральної Прокуратури України, в прокуратуру Харківської області, в МОЗ України, в Комітет з питань свободи слова та інформації та в СБУ […]

... АТН подало в Центральну СЕС Міністерства охорони здоров`я України документи на отримання санпаспорта, врахувавши зауваження І.Зубкової. За його словами, санітарний паспорт зараз допрацьовують[32].

«Справа організації «КЛАС»

Взимку 2011 року державна служба з боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) здійснила перевірку громадської організації «КЛАС» м. Алчевськ, що займається благодійністю і є постійним організатором літніх таборів для дітей-інвалідів та поїздок дітей-сиріт на море. Опитані всі працівники Театру естради «КЛАС», які брали участь у проведенні благодійних акцій та організації літніх таборів […]

25 лютого 2011 року начальник Алчевського відділення МВ УМВС України в Луганській області А.Л. Федотов (виконавець С.І. Чурилов, працівник відділу з боротьби з економічними злочинами) звернувся із запитом до громадської організації. У запиті УМВС вимагало документи, що стосуються працівників організації, соціальних проектів, у яких організація брала участь (у тому числі й Дитяча правозахисна мережа Донбасу), документи, що підтверджують отримання коштів і спрямування видатків […]

За словами С. Зуєва, директора дитячої громадської організації «Театр естради «КЛАС»: «Все, що хочеш, можна засудити, і все, що хочеш, можна виправдати, проте я не виключаю варіант, що перевірки ВБЕЗ і прокуратури проводяться з метою залякування організацій, що займаються правозахисною діяльністю».

«Справа Центру правового захисту одеситів»

У січні 2011 року до громадської організації «Центр правового захисту одеситів» звернулася В.Швець для захисту своїх прав, які, на її думку, були порушені органами податкової служби, та для надання правової допомоги для захисту від кримінального переслідування […]

28 січня 2011 року оперуповноваженим слідчого відділом податкової міліції ДПА в Одеській області був проведений обшук приміщення громадської організації «Центр правового захисту одеситів» у рамках кримінальної справи, порушеної щодо громадянки В.Швець... вилучені документи, надані громадянкою для захисту, а також майно організації та її членів: 3-и комп’ютера, печатка, грошові кошти, особисті речі та цінності членів організації[36] […].

По факту обшуку організацією були направлені скарги в різні інстанції, які залишилися без розгляду по суті[38] […]

Рядові члени організації, які не пов’язані із наданням правової допомоги по конкретній кримінальній справі, отримували повістки, викликалися на допити та вислуховували погрози щодо арешту у разі продовження своєї діяльності. Сама робота організації у зв’язку із вилученням техніки, документів та печатки організації заблокована.

Цілий звіт [ тут ]

 

Розвідка США: Україна дедалі більше наближається до авторитаризму Януковича

TOP

http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2012/02/02/63136
02-02-2012

За даними американської розвідки, у своїй політиці Україна "дедалі більше наближається до авторитаризму Президента" Віктора Януковича, і це шкодить інтересам США в регіоні.

Про це йдеться в повідомленні, розміщеному на сайті директора Національної розвідки США Джеймса Клеппера. Відповідні висновки зроблені в його доповіді, адресованій комітету Сенату США з розвідки і містить глобальні оцінки загроз політиці США.

"Демократія в Україні опиняється в дедалі більшій облозі, оскільки Київ дедалі більше наближається до авторитаризму Президента Януковича", - сказано в доповіді.

"Події в Україні та Білорусі, хоча і не загрожують національній безпеці США, є проблемами для важливих інтересів США в регіоні", - наголошується в документі.

У документі наголошується, що в Україні присутнє вибіркове кримінальне переслідування членів політичної опозиції, зокрема екс-прем'єра Юлії Тимошенко, за політично вмотивованими звинуваченнями.

Американська розвідка також зазначила, що в Україні використовуються адміністративні важелі для придушення незалежних засобів масової інформації і спостерігаються спроби маніпулювати виборчим законодавством напередодні виборів Верховної Ради.

Як повідомлялося, в проекті резолюції щодо України Конгрес США має намір рекомендувати Україні звільнити Тимошенко і екс-главу МВС Юрія Луценка.

1 лютого дочка Тимошенко Євгенія, виступаючи в американському Сенаті, закликала США переконати владу України в необхідності допуску основних лідерів опозиції і в тому числі її матері до виборів Ради, які заплановано на осінь.

Письменника Винничука підтримали "мазохістичним" флеш-мобом

TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2012/01/120127_vynnychuk_flashmob_lviv_ek.shtml
27 січня, 2012

Тарас Базюк, Для Бі-Бі-Сі, Львів

imageПід вірші Юрія Винничука молодь відтворювала різні пози з "Камасутри"

На захист Юрія Винничука від перевірок правоохоронців у Львові провели флеш-моб

Оригінально відзначили у Львові 176-у річницю від дня народження письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. Біля його пам'ятника у центрі міста молодь та митці провели флеш-моб на підтримку сучасного львівського письменника Юрія Винничука, якого правоохоронні органи перевіряють "на предмет" порнографії та закликів до повалення чинної влади.

“Убий п...са” – метафора, а не заклик

Йдеться передовсім про вірш, що його прочитав Винничук на одному з фестивалів Києва під назвою “Убий пі...са!”, і відео з яким потрапило до депутата Леоніда Грача. http://censor.net.ua/video_news/194993. Той побачив у вірші заклик до повалення влади і скерував запит до прокуратури, яка вирішила взяти у митця пояснення, чому і про кого він написав поезію.

Цей випадок набув значного розголосу, відтак сьогодні під читання паном Винничуком власних віршів. Щоправда, це не заважало їм хором скандувати услід за письменником “Убий пі...са!” як рефрен до акції.

Сам Юрій Винничук стояв на трибуні, вистеленій червоним полотном, на якому стояли "інструменти мазохіста" на кшталт наручників, щипців та нагайок. Коли він почав читати еротичну поезію про те, як кохався із комсомолкою у ленінській кімнаті, молодь під трибуною взялася до справжнього мазохізму — юнки завзято шмагали юнаків батіжками під захоплені вигуки публіки.

Щоправда, акція закінчилася без каліцтв — письменник розрізав великий торт, почастували не лише учасників флеш-мобу, але й всіх охочих.

"Це все-таки поезія, хоч і не надто висока, тому слова "Убий п...са" не можна сприймати як заклик до якогось насильства, це метафора. Мені йшлося про те, щоби убити пі...са в собі, в душі", - наголосив Юрій Винничук.

При цьому він сказав, що це різновид соціальної поезії, яку охоче сприймуть в масах. "Я знаю, що цей вірш уже розійшовся в народі, його цитують і переписують, його знають багато тисяч людей", - сказав письменник.

Міліція вибачилася. Після дзвінка Герман

Під вірші Юрія Винничука молодь відтворювала різні пози з "Камасутри"

Ситуацію з приходом міліції та дачею пояснень щодо віршів Юрій Винничук сприймає радше з гумором. Він розповів, що після того, як про це стало відомо колегам-письменникам, вони почали телефонувати зі словами підтримки, а декотрі — з порадами.

До прикладу, Марія Матіос, яка мала приблизно такий же клопіт минулого року через звернення іншого народного депутата від КПУ, порадила панові Винничукові "довести ситуацію до абсурду", тоді претензії зникнуть.

Письменник каже, що після візиту міліціонерів і розголосу довкола цієї події дещо змінилося. Зокрема, до нього дзвонила радник президента Януковича та колишня львів'янка Ганна Герман.

Після цього дзвінка міліція оприлюднила інформацію з вибаченнями на адресу письменника. Вони, мовляв, лише перевіряли звернення депутата і шкодують, якщо заподіяли письменникові якісь незручності.

Натомість колега Юрія Винничука Володимир Лис сказав журналістам, що ситуація, коли письменника можуть перевіряти на кримінал за якийсь твір є в принципі абсурдною і відкидає Україну у 18-е століття.

"Більшої дурні, ніж влаштовувати кримінальні переслідування за літературні твори не може бути. Якщо відновиться така практика, то Україну відкине не в 19, а десь у 18-е століття", - наголосив він.

усім прибічникам ананаса

Любіть ананаса, адепти пороку.
Любіть його щиро коханням самців
і хтивою тлінню торуйте дорогу
до піку блаженства розпусних ченців.
Любіть ананаса, допоки не пізно,
допоки цей «овоч» смакує себе
у колі понятій, де надто вже тісно,
де кожен іуда кілка не мине.
Любіть ананаса, адепти безумства.
Вам «органи» спишуть порочні грішки.
Крім руського мату і сласного блуду
чи здатні на більше всі ваші мізки?
Любіть ананаса, цей сором народу,
цю рабську дорогу із грязі в князі.
На древі Вітчизни червивого плоду
любіть блювотиння й лікуйте кінці.

Фонд Демократичні ініціативи: Громадянське суспільство 2012: пливемо на Титаніку - ВІДЕО

TOP

image
http://www.youtube.com/watch?v=dr5Vfg78cv8

Українська жінка й німця на козака перетворить - ВІДЕО

TOP

image
http://fakty.ictv.ua/index/view-media/id/7719#main

"Убий Підаєв # аса": Вірш який дужsе зацікавив Генпрокуратуру. Читає автор. + ВІДЕО

TOP

http://censor.net.ua/video_news/194993/ubeyi_pidaasa_stih_kotoryyi_ochen_zainteresoval_
genprokuraturu_chitaet_avtor_video
24.01.12

image
http://censor.net.ua/video_news/194993/ubeyi_pidaasa_stih_kotoryyi_
ochen_zainteresoval_genprokuraturu_chitaet_avtor_video

Нещодавно з'явилося скандальне вірш українського письменника Юрія Винничука "Убий піда # аса" було вперше прочитано на на мистецькому заході "Ніч еротичної поезії" і стало об'єктом уваги Генпрокуратури та МВС. Міліціонери зустрілися з автором, щоб отримати письмові пояснення.

Цензор.НЕТ пропонує своїм читачам текст вірша і відео на якому свій твір читає автор.

Убий підараса
Настала пора, коли кожен із нас
Постає перед вибором часу:
До влади прийшли бандюки й брехуни,
Наперсточники й свинопаси.
Здолали державу і склали до ніг,
П’ючи нашу кров як вампіри,
А їхній пахан, ледь прибитий яйцем,
Веде нас до прірви.
Бандитом він був і бандитом зоставсь
Тепер уже вищого класу.
Бо вже не шапки, а мільйони краде –
Убий підараса.
За те що Вкраїну продав ворогам
І заповіти Тараса,
Привів табачню і московських попів –
Убий підараса.
Табачніки правлять свій відьомський бал,
Зійшла, мов зоря, їхня раса.
Ми знову раби й малороси-хохли –
Убий підараса.
Тебе не забуде Вкраїна коли,
Шахтарю з Донбасу,
Ти візьмеш у руки сталеве кайло
І вб’єш підараса.
Нема в нас святішої більше мети
Чи іншого спасу!
У бога прощення піди попроси
І вбий підараса.
Коли на тарілочці нас подадуть
Кремлю, що вже плямкає ласо,
То буде запізно, повстань і убий!
Убий підараса!

В УПЦ КП вважають, що відбулося рейдерське захоплення Московського патріархату TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-482245.html
27.01.2012

Священний синод Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) скасував раніше створену комісію з трьох архієреїв, які під час хвороби митрополита Володимира колегіально керували Київською єпархією. Ця функція передана в одноосібне ведення намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла (Лебедя). Крім того, архієпископ Олександр знятий з посади настоятеля споруджуваного кафедрального храму Воскресіння Христового "з метою удосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві". Від посади заступника настоятеля кафедрального храму відсторонений і прес-секретар митрополита Володимира протоієрей Георгій Коваленко.

Як повідомляє "Комерсант-Україна", на думку експертів, ці рішення спрямовані на усунення від керівництва церквою митрополита Володимира. "Все, що сталося на засіданні синоду, можна пояснити тим, що, користуючись хворобою митрополита Володимира, митрополит Агафангел і близькі до нього архієреї потроху усувають від посад тих, хто був близький до митрополита Володимира. А без постів і посад їм буде складно впливати на ситуацію всередині церкви. Усе, що відбувається, можна розглядати тільки в одному ключі - як підготовку до майбутніх виборів першоієрарха УПЦ МП ", - заявив директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.

В УПЦ КП дотримуються схожої думки. "Рішення про призначення митрополита Павла керуючим Київською єпархією не відповідає канонам, оскільки митрополит Володимир живий, і саме він вважається керуючим єпархією. Делегувати свої повноваження він міг лише сам, а зараз це зробили за нього, по суті, влаштувавши рейдерське захоплення у церкві, - заявив секретар Священного синоду УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря) .- Схоже, що тепер митрополит Агафангел хоче змінити статут, забрати владу у митрополита Володимира і очолити УПЦ МП ".

На місце Володимира готують митрополита, який порівняв Львів з Чечнею TOP

http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/27/6936716/view_print/
27 січня 2012

image Архієпископ УПЦ МП Павло

Намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Павло призначений керуючим Київською єпархією на час хвороби голови УПЦ МП митрополита Володимира.

Таке рішення ухвалив Священний синод Української православної церкви Московського патріархату, пише Комерсант-Україна.

Вартість цієї моделі перевищує 100 тисяч доларів США.

Раніше Лебідь назвав журналіста "Української правди" Сергія Лещенка душевнохворим за те, що він розмістив у своєму блозі фотографії "Мерседеса" глави УПЦ МП Володимира.

Синод також затвердив склад комісії, яка займеться розробкою змін до чинного статуту церкви.

До комісії не увійшов жоден з представників найближчого оточення митрополита Володимира - його секретар, архієпископ Олександр (Драбинко), якого православні братства прямо називали прихильником автокефалії.

Водночас до її складу увійшли ієрархи, які не раз виступали з проросійськими заявами: митрополит Донецький Іларіон (Шухало), який очолив комісію, і ректор Почаївської духовної семінарії архімандрит Нафанаїл (Крикота).

Синод також скасував раніше створену комісію з трьох архієреїв, які під час хвороби митрополита Володимира колегіально керували Київською єпархією.

Ця функція передана в одноосібне відання намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла (Лебідя).

На думку експертів, ці рішення спрямовані на усунення від керівництва церквою митрополита Володимира.

"Те, що сталося на засіданні синоду, можна пояснити тим, що, користуючись хворобою митрополита Володимира, (Одеський) митрополит Агафангел і близькі до нього архієреї потроху усувають від посад тих, хто був близький до митрополита Володимира. А без постів і посад їм буде складно впливати на ситуацію всередині церкви. Усе, що відбувається, можна розглядати тільки в одному ключі - як підготовку до майбутніх виборів першоієрарха УПЦ МП", - заявив директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.

В УПЦ КП дотримуються схожої думки.

"Рішення про призначення митрополита Павла керуючим Київською єпархією не відповідає канонам, оскільки митрополит Володимир живий, і саме він вважається керуючим єпархією. Делегувати свої повноваження він міг лише сам, а зараз це зробили за нього, по суті, влаштувавши рейдерське захоплення у церкві", - заявив секретар Священного синоду УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

"Схоже, що тепер митрополит Агафангел хоче змінити статут, забрати владу у митрополита Володимира і очолити УПЦ МП", - додав він.

Секретар Одеської єпархії протоієрей Андрій Новіков категорично не згоден з таким трактуванням рішень синоду.

"У синоді вільна дискусія, а його членами є маститі ієрархи, яким довіряє вся церква, так що говорити про те, що митрополит Агафангел проштовхує свої рішення, не можна, а самі по собі кадрові перестановки не є якоюсь катастрофою", - заявив він.

Як відомо, митрополит Павло відомий кількома скандалами.

Зокрема, повідомлялося, що на 50-річчя Павлу подарували новий "Мерседес" представницького класу з іменними номерами "АП" ("архієпископ Павло"), а саме святкування відбувалося в трьох банкетних залах одного з кращих готелів Києва "Русь".

Коли журналіст телеканалу "1+1" намагався зняти сюжет про "Мерседес" Павла і будівництві на території Лаври кафе, намісник погрожував розбити камеру.

Павло був також депутатом Київради від Партії регіонів.

У свою чергу Одеський митрополит Агафангел відомий не менш резонансним висловлюваннями – зокрема, тим, що порівняв Львів з Чечнею.

Крім того, митрополит Агафангел піддав анафемі прокатників і глядачів фільму "Код да Вінчі" на території Одеської Митрополії.

У 2009 році керівництво Одеської єпархії УПЦ МП розцінило як "наклеп на Христа" статтю трьох одеських журналісток про вартість церковних послуг у храмах Одеси і закликало молитися про те, щоб Господь напоумив журналісток "скорботою і хворобами".

Stop discrimination against Ukrainian tourists in Austria TOP

Sehr geehrte Damen und Herren

Dear Sir or Madam,

I would like to express my indignation regarding the incident described in the Express Online, Ukrainian-language newspaper from 18.01.2012, which could be accessed at http://expres.ua/main/2012/01/18/58357 . This report puts forward humiliation Ukrainian Christian pilgrims have faced, when approached by Austrian customs officials on their way to Rome.

Even though I learnt about this shameful act of injustice through the media and not through my personal experience, certain reasons allow me to believe this report expousing clear ethnic discrimination against my people is trustworthy. The fact that Austrian media have not covered the incident yet can be explained by specific agenda settings rather than selective media ethics. This and other letters will eventually put this matter on the agenda of Die Presse or Der Standard, and you'd better react by then...

As a public diplomacy practitioner, I would like to recommend you to issue an official response on behalf of the Austrian government apologizing to the victims for inferior treatment. It would be wise to launch a proper investigation, too. In the globalized world, when PR crises are capable of affecting one's country's image and brand in a serious way within hours, the respectable member of the EU community advocating for universal human rights simply cannot afford to be an ostrich hiding the head in the sand, delegating responsibility to respond to the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine.

Having said that, I am copying on this e-mail several representatives of the Ukrainian, Austrian, U.S. and Canadian media.

--
Best regards,
Evhenia Viatchaninova

Syracuse University
Public Diplomacy Program Candidate 2013

Maxwell School of Citizenship & Public Affairs
S.I. Newhouse School of Public Communications

Fulbright Foreign Student Program 2011-2012

 

У Коломиї помер дисидент і письменник Дмитро Гриньків

TOP

image
http://www.youtube.com/watch?v=1zTgKP7FOWA

http://fakty.ictv.ua/index/read-news/id/1440096#main

На шістдесят четвертому році життя помер відомий на Прикарпатті громадський діяч, багатолітній політв’язень, письменник Дмитро Гриньків. В 1970-х роках він організував і очолив підпільну націоналістичну групу студентів і робітників під назвою «Спілка української молоді Галичини», яка проголосила своєю метою боротьбу проти засилля русифікації України та за самостійну соборну суверенну Україну. 

За таку діяльність Дмитро Гриньків був засуджений до семи років таборів суворого режиму, покарання відбував у Пермській області.

В середовищі українських поетів Ігоря Калинця, Тараса Мельничука, Олекси Різника та критиків і літературознавців Євгена Сверстюка і Івана Світличного розпочав свою літературну діяльність.

Після повернення з ув’язнення він заснував в Коломиї літературно-мистецький альманах «Карби гір» і був його головним редактором. Альманах  видавався підпільно з 1984 року і розповсюджувався по всій Україні. Разом із правозахисниками Василем та Петром Січками підпільно видавав альманах «Досвітні вогні».

Автор збірок поезій та прозових творів, зокрема повісті про Тараса Мельничука «Політ в'язня», книг поезій про повстанський рух ОУН-УПА «Повстанський Псалтир» та інших.

У 2005 році Дмитру Гриньківу присвоєно звання Почесний громадянин міста Коломиї.  До останніх днів він очолював Коломийську раду політв’язнів і репресованих.

Радіо «Свобода»

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

Halyna
Галина Мокрушина
-- переклад
Halyna Mokrushyna
-- translation

diana
Діана Мережко
-- кореспондент
Diana Merezhko
-- correspondent


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
John Heron
Ihor Prociuk

ePOSHTA acknowledges the technical support of www.eposhta.com in the production of the ePOSHTA Newsmagazine.