Дякуємо всім за відгуки, за активну позицію! Численні листи до нас є свідченням того, що теми, які еПОШТА порушує в своїх редакційних статтях, є надзвичайно актуальні. І вони торкаються кожного українця, не байдужого до долі України.

Відрадно, що більшість наших дописувачів пропонують конкретні шляхи виходу з тієї критичної ситуації в Україні, в яку загнали нашу Батьківщину донецькі кримінальні авторитети, що позасідали практично в усіх найвищих службових кабінетах. І не тільки. Адже вони з бандитським нахрапом і паталогічною ненаситністю грабують кожного українського громадянина, забираючи в нього останнє.

Вони крадуть у нас, українців, наших дітей та онуків краще майбутнє: жити в правовій державі з дотриманням усіх свобод, зрештою, увійти в європейську сім`ю народів.

Нині донецька банда завершує вибудовувати в Україні вертикаль злочинної влади. За їхніми цинічними заявами про стабільність, демократію, реформаторство насправді стоїть перелицювання законів України з метою створення так званої правової бази під «новітній феодалізм» (а за вікном, прецінь, ХХІ століття!!!).

Не думаймо, що відсидимося на запічках! Не нині – так завтра донецькі бандократи дістануть кожного з нас. Навіть на кухні, навіть на дачі! Навіть у крайній хаті!

Вочевидь, тільки активне громадянське суспільство є запорукою позитивних змін в Україні. Не будьмо байдужими, не будьмо сторонніми спостерігачами розбою, грабіжництва, насильства, політичної «заказухи» й міліцейського «безпредєлу» донецької кримінальної мафії! Організовуймося, щоб мільйонними масами протиставитися владним упирам, які не залишили нам, українцям, жодних шансів на виживання. Не думаймо, що відсидимося на запічках! Не нині – так завтра донецькі бандократи дістануть кожного з нас. Навіть на кухні, навіть на дачі! Навіть у крайній хаті!

Отже станьмо всі як один на останній бій з донецьким бандформуванням на парламентських виборах-2012! Уже сьогодні активні українці повинні повсюдно творити групи громадського контролю за виборами, шукати, висувати й підтримувати моральних авторитетів на кандидатів у народні депутати. А це значить, що громадськість має вести контроль і за висуненням кандидатів у депутати від опозиційних сил, щоб не дати жодній потенційній «тушці» пройти до Верховної Ради!

Працюймо разом на проведення чесних і прозорих виборів. Очевидно, з наближенням виборів-2012 потрібно озвучити й донести до кожного виборця архіважливі народні гасла: «Не продамо жодного голосу!», «Захистимо наше волевиявлення!», «Не допустимо фальсифікацій!», «Оберемо чесних і принципових!», «Україна без бандюковичів!», «Усунемо донецьку мафію від влади!», «Прозорі й чесні вибори – запорука нашого кращого майбутнього!» і т.д.

І ще: слід забезпечити максимальну явку громадян на вибори-2012. І тому всіляким противсіхам, небажаючим брати участь у виборах слід оголосити всенародний бойкот! 

Об`єднуймося! Бо тільки в єдності – сила народу! Втім, ми, українці, це доказали під час помаранчевої осені-2004. І не є найбільшою трагедією те, що помаранчеві вожді не виконали своїх обіцянок. Справжньою всеукраїнською катастрофою є те, що український народ збайдужів, утратив віру в завтрашній день, змирився з антидержавною, антинародною, антиукраїнською владою. Владою моральних виродків і кримінальних покидьків.

Ніхто не виборюватиме нам, нашим дітям кращого життя. Тільки ми – ковалі свого щастя! Ми зуміємо повернути все бажане в потрібне русло, коли візьмемося «громадою обух сталить»!*

Ми, українці, повинні якомога скоріше вийти зі стану апатії, повернувшись до активного громадського життя. Ніхто не виборюватиме нам, нашим дітям кращого життя. Тільки ми – ковалі свого щастя! Ми зуміємо повернути все бажане в потрібне русло, коли візьмемося «громадою обух сталить»! *

Адже за останні роки ми збагатилися життєвим досвідом, багато чого навчилися на власних помилках і остаточно зрозуміли: будь-яку владу потрібно повсякчас контролювати, інакше вона розбещується. Навіть найкраща!

Однак перед нами, українцями, вже зараз стоїть нагальне завдання: не дати україножерській владі остаточно знищити нашу національну ідентичність. Передовсім ідеться про збереження, а навіть зміцнення статусу української мови як державної; повернення українського інформаційного простору до попередніх масштабів; захист надбань української культури, в тому числі введення загальноприйнятих у світі квот на національну музичну продукцію в розмірі 75%, а також всіляку підтримку українській культурі у вигляді дотацій і т.д.

Знаємо, що нинішні україноненависники, що урядують у найвищих структурах  влади, ведуть шалений наступ на українську мову. Днями Конституційний Суд України дозволив вести судочинство реґіональною мовою, що ставить російську в пріоритетне становище.

Отже всі засоби боротьби за рідну мову є затребуваними, зокрема протести під посольствами й консульствами України в діаспорі. І також ті, які пропонують наші читачі:

 «Думаю, що ми, українці, маємо ще одну нагоду врятувати себе, а це - всім українцям почати розмовляти лише українською і то принципово! Така революція не потребує ні барикад, ні крові, але вона дала б добрі наслідки.

Чудова думка! Але як бути з тими, хто в щоденному побуті послуговується російською, вважаючи її престижнішою? А таких в Україні набереться набагато більше, ніж свідомих.

«Дякую за редакційну статтю «Попереду кінцева фаза етноциду титульної нації України. Потрібні кардинальні заходи»
(www.eposhta.com/newsmagazine/ePOSHTA_111210_CanadaUS.html#ed31).

Я цілком підтримую наведені пропозиції. З антиукраїнською владою можна боротися лише спільними зусиллями, із залученням українців усього світу, правозахисників і міжнародних інституцій».

 Безперечно, до боротьби за мову повинно підключитися світове українство, зокрема провід діаспорної надбудови СКУ. На жаль, перші особи проводу СКУ захопилися діаспорним туризмом і фотосесіями. Внаслідок цього у проводу хронічно не вистачає часу, зокрема, на захист переслідуваних в Україні за мовною (українською) ознакою. З часу розгрому окремими особами з проводу СКУ Комісії людських і громадянських прав нікому стало захищати в Україні тих, хто стоїть в обороні національних прав. А це особливо важливо нині, за україноненависницької влади!

Хочеться зацитувати дещо з тих жахіть, які нині переживають українські патріоти (лист з Луганщини): «Кишенькові (очільника держави) Кабінет Міністрів України, міліція, суди, прокуратура, СБУ, податкова, митниця та  нелегітимна більшість Верховної ЗРАДИ України проводять цілеспрямовану зачистку всіх надбань та досягнень ПОКИ ЩЕ незалежної УКРАЇНИ - СВОБОДА СЛОВА, СВОБОДА ЗІБРАНЬ, ПРАВА ОБИРАТИ ТА БУТИ ОБРАНИМ,  ТА ЗНИЩЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО КОДУ УКРАЇНЦІВ - УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ! Тобто,  на очах усього світу, Янукович та його команда демонструє тупе ігнорування та ГВАЛТУВАННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ТА ВВЕДЕННЯ РЕЖИМУ 37 РОКУ, ЩОБ ЗАЛИШИТИСЯ У ВЛАДІ - ДОВІЧНО.

[...] зараз бандитська влада в Україні втілює в життя СТАЛІНСЬКИЙ ПРИНЦИП -"Є ЛЮДИНА Є ПРОБЛЕМИ, НЕМАЄ ЛЮДИНИ - НЕМАЄ ПРОБЛЕМ". Вже приїжджала міліція вночі до моїх сусідів та розпитувала, коли я та моя донька буваємо  вдома, коли ми приходимо додому, коли йдемо з дому. Всі мої сусіди говорять: "Ти краще мовчи, це нічого не змінить, а то тебе та твою доньку вони можуть вбити або підпалити твій будинок ". Зараз моя донька хворіє після того стресу, який вона отримала в Кам'янобрідській міліції 5 жовтня». 

А йшлося всього навсього про відстоювання класу з українською мовою навчання в одній з Кам`янобрідських шкіл на Луганщині. Ось який важкий злочин учинили мати з дочкою! Ось за що їх тероризують і всіляко погрожують їм так звані правоохоронці!

Може, Президент СКУ  Е. Чолій знайде якусь часинку й на шпальтах еПОШТИ порадить українським патріотам, як їм далі жити в Україні, в якій україножерство зведено мало не в ранґ державної політики?!  І де шукати захистку від антиукраїнської влади?!

Ну, а еПОШТА разом з читачами далі шукатиме виходу з глухого кута, який нині називається Україною.

Редакція еПОШТИ

* ...А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
 Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.

-- Т.Шевченко, "Я не нездужаю, нівроку"

http://ecfr.eu/content/entry/ukraine_after_the_tymoshenko_verdict

The trial and sentencing of the former Ukrainian Prime Minister Yuliya Tymoshenko in 2011 is a double challenge to the European Union – testing both its credibility and the transformative capacity of its soft power. Kiev ignored clear warnings from Brussels and key member states, and then failed to deliver on promises of compromise.

The EU-Ukraine summit on Monday 19th December offers the chance to stop the rot in relations with Kyiv.

In a new policy memo published by ECFR, ‘Ukraine after the Tymoshenko verdict’, Andrew Wilson argues that instead of lecturing Ukraine on human rights the EU needs to show that it means business.

• At the summit the EU must use the Association Agreement and the Deep and Comprehensive Free Trade Agreement as the incentives to encourage Ukraine to follow its promises on reform.
• The EU must also introduce visa bans and sanctions that target travel and financial privileges for individuals within the government who are responsible for backsliding.
• Ukraine has seen Russia playing tough with the EU and getting away with it. With Putin in line to return to the Russian presidency in 2012 and a string of potential new democracies in the Middle East and North Africa, Europe needs to send a signal about its commitment to democracy and the rule of law.
• Ukraine is unable to emulate the ‘Turkish model’ – a powerful state on the edge of Europe able to act on its own terms, due to a weak economy and bad relations with neighbours. As a result it can’t ignore democracy and human rights altogether. 

Click here to download a PDF copy of ‘Ukraine after the Tymoshenko verdict’.

Excerpt:

The EU’s mistakes

It is therefore a myth that Ukraine can turn its back on Europe. It is also myth that Ukraine will be “lost” geopolitically to Russia if it is cold-shouldered by Brussels. Despite its pendular foreign policy, Ukraine will not swing too far towards Russia. Frustrated isolation is a much more likely option. The EU still has leverage with the Ukrainian people. In a recent survey carried out by ENPI, 68 percent of Ukrainians believed that EU cooperation aids the promotion of democracy in their country, and 61 percent thought that the EU could help bring peace and stability to the region.20 Elites may be wary of the EU agreements in the long run as they will put pressure on them to clean up their act. But in the short term, Russia is actually a bigger threat to the elite’s key priority, which is maintaining asset control.

The EU needs to recover from the opposite mistakes it made in 2005 and 2010. In 2005, it failed to give Ukraine sufficient credit for making the Orange Revolution and bolster fragile political momentum. In 2010, when the EU was suffering from “Ukraine fatigue” after the chaos of the orange years, it gave Yanukovych the benefit of the doubt for too long. Earlier and stronger protests against democratic rollback may have prevented the situation from deteriorating to its present point.

[…]

“I will supply the gas and you the ammunition. Agreed Victor?”

http://ukraineanalysis.wordpress.com/2011/12/15/is-ukraine-leaving-the-european-energy-community/

David Marples

For the second time since the January 2010 election (the first being the Kharkiv Accords on the Black Sea Fleet), they are posing serious threats to the sovereignty of Ukraine, relinquishing hard-won rights for the immediate prospect of cheap gas and permitting a much more powerful role for Russian agencies like Gazprom to step in and purchase Naftohaz.

As Ukraine’s relationship with the EU continues to flounder over human rights issues, the imprisonment of former Prime Minister Yulia Tymoshenko and the lengthy detention of former Interior Minister Yuri Lutsenko, there are signs that the government is prepared to flout existing laws to gain closer association with Gazprom and the Customs Union of Russia, Belarus, and Kazakhstan. The consequences could be not only the loss of links with the European Energy Community (hereafter EEC) but also the undermining of sovereignty.

On December 4, Russia’s Ambassador to Ukraine Mikhail Zurabov announced that the new gas agreement between the two states would have the status of an international agreement, rather than a business arrangement between the two responsible companies, Gazprom and Naftohaz. Russia is evidently responding to the EU’s plans for closer integration with Ukraine and greater transparency in the transit of gas from Russia to Western Europe. Analyst Maksim Alinov comments that the results of the inter-state agreement proposed by the Russian ambassador would override current Ukrainian laws, which make it illegal to transfer Ukraine’s transit system to Russian control—a similar sale to Gazprom occurred recently in Belarus. Alinov also believes that the flouting of the agreement in place would also give Russia significant influence over the internal economic and political situation in Ukraine (Zerkalo Nedeli, Dec 9).

Another analyst, Maksim Honchar, goes further, maintaining that Kyiv’s apparent reversal of policy on the EEC would violate the July 1, 2010 law “Concerning the main principles of domestic and foreign policy,” Article 7 of which stipulates that Ukraine’s oil, gas, and electricity networks should be operating according to EU rules. In his view this indicates a willingness to surrender national interests, which would be an even more serious threat to Ukraine’s pro-European policy than the imprisonment of Tymoshenko. It would also strengthen considerably the position of Gazprom, a monopolist enterprise that seeks to deploy energy as an instrument of political control. Ukraine would acquire cheap gas but gradually lose its sovereignty, rendering the Association Agreement with the EU obsolete and leading to the next stage, which would be a defensive alliance with Russia (Zerkalo Nedeli, Dec 9).

The EU meanwhile continues to demand the release of Tymoshenko as a prequel to the initializing of the Association Agreement, though with diminishing hopes and growing frustration. Wilfred Martens, President of the European People’s Party, stated that Ukraine, like Poland, could be an important EU player, and that without its addition the EU project could not be complete. However, as a prerequisite to the start of the process leading to the Agreement, the Party of Regions must release Tymoshenko, Lutsenko, and other political prisoners (UN IAN, Dec 7). However, Foreign Minister Kostyantyn Hryshchenko demurred, stating that Tymoshenko could not be used as a bargaining chip in trade relations and that her situation was a matter for the Ukrainian Judiciary. To discuss the issue in this way, he added, would be tantamount to indicating that the latter is not an independent body (UNIAN, Dec 7).

Although the ruling group of Ukraine faces several serious economic dilemmas and recently rejected for a second time the IMF’s demand to raise energy prices, it does not seem to be facing a serious threat from the opposition. Indeed, the political situation seems relatively unaffected by the Tymoshenko saga. Analyst Kost Bondarenko maintains that the population has lost interest in the struggle between Tymoshenko and the ruling elite, while Vadim Karasev considers that the apparent lack of public sympathy for Tymoshenko reflects the general perception of her as a former representative of the political establishment (Segodnya, Dec 7, and ff.). In general therefore that is a positive sign for the authorities and a signal that the arrest of Tymoshenko has not affected ratings for the president and the Regions Party.

The latter seems to be calculating each step in cynical fashion, taking action and then monitoring the response. Karasev also notes that the leadership thinks the release of Tymoshenko would be seen as a sign of weakness. Also the Ukrainian leaders are watching closely political events in Russia, where the rise of oppositional activities could have a domino effect in Ukraine. Various polls denote that Yanukovych remains the leading individual politician with ratings between 17.4 and 20.7%, whereas the ratings of Tymoshenko, the only serious contender, range from 13 to 14.1% (polls by KMIS, Social Monitoring, “Rating,” and Sotsis). Yatsenyuk in third place has, at most, 9.9% support. In short, there is no longer a serious contender from the opposition as with Tymoshenko out of the picture.

The ruling group may also consider that in the year 2011 it could have expected to see its popularity drop because of the introduction of unpopular measures such as pension and taxation codes, whereas the new year may bring better fortunes, not least through the hosting of the popular soccer competition, Euro-2012. Perhaps of more importance is the evident tolerance of the EU for the abuses of power in Kyiv, in contrast to the sanctions it has applied in Belarus. Ukraine has moved rapidly from one of the most democratic of post-Soviet states to a position well down the scale. At the same time the corruption that has long pervaded the Ukrainian economy has not diminished.

Adding to the contentedness of the ruling group in Ukraine, the United States is preoccupied with other issues and unlikely to engage with Ukraine at the highest level until after the 2012 presidential election, according to former US ambassador to Ukraine, Steven Pifer (http://www.brookings.edu/reports/2011/1208_ukraine_pifer.aspx?p=1). Thus Yanukovych and the Regions have in effect carte blanche to continue the current path. The EEC agreement appears to have been jettisoned.

However, for the second time since the January 2010 election (the first being the Kharkiv Accords on the Black Sea Fleet), they are posing serious threats to the sovereignty of Ukraine, relinquishing hard-won rights for the immediate prospect of cheap gas and permitting a much more powerful role for Russian agencies like Gazprom to step in and purchase Naftohaz. The next logical stage would be for Ukraine to join the Customs Union (with Russia, Kazakhstan, and Belarus). Only a year ago that would have been unthinkable, but it is now a serious possibility.

“God, just not this!”

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/vladimir-kara-murza/too-little-too-late-putin-offers-concessions-stay-power?utm_source=World+Affairs+Newsletter&utm_campaign=94213e17c8-WAJ_Rosenthal12_22_2011&utm_medium=email
22 December 2011

For the first time in his 12-year rule, Vladimir Putin is fighting for political survival. Following the fraudulent parliamentary election earlier this month, Russia was swept with pro-democracy rallies on a scale unseen since 1991; the largest of these protests brought out 100,000 people to central Moscow on December 10th. According to a Levada Center poll, Putin’s support in the capital has fallen to a record-low 28 percent. Nationally, the government-owned VTsIOM polling agency estimates that Putin will receive 42 percent in the March 4th presidential election, thus failing to win a first-round victory. Given the current environment, an obvious rigging of that vote is likely to cause even bigger protests around the country.

Days after the Duma election, Putin signed an ordinance doubling the salaries of riot police. But police may no longer be the solution for the regime. In a poll conducted by the Moscow police labor union, more than 80 percent of its rank-and-file members expressed support for the protesters. In Syktyvkar on December 10th, junior police officers refused to follow their superiors’ orders to break up an opposition rally.

Faced with a new reality, the regime signaled political concessions. In his final state-of-the-nation address on Thursday, President Dmitri Medvedev announced a package of reforms that include restoring direct elections for regional governors, which Putin abolished in 2004, and which Medvedev himself promised will not return “in a hundred years”; restoring direct single-member district elections for Parliament, also abolished in 2004; reducing the minimum membership requirement for registering new political parties from 40,000 to 500 people; and reducing the number of nominating signatures required for a presidential candidacy from 2 million to 300,000. These changes—as well as the proposal to install Web cameras in polling places to prevent fraud during the vote-count—were already hinted at by Putin in his televised interview last week.

Putin prompted billionaire Mikhail Prokhorov to run “against” him in the presidential election, imitating a pro-democracy and pro-business alternative. … The Kremlin had tried playing the Prokhorov card in the Duma campaign, before deciding that it was too risky.

According to newspaper reports, the Kremlin has instructed judges to accept some of the local challenges to election results—short of changing the seat distribution in the Duma, or calling a new vote. The purpose, as explained by an administration official, is to “reduce the protest sentiments.” Apparently for the same purpose, Putin prompted billionaire Mikhail Prokhorov to run “against” him in the presidential election, imitating a pro-democracy and pro-business alternative. To help Prokhorov meet the deadline for submitting nomination papers, the Central Electoral Commission extended its workday by two hours. The Kremlin had tried playing the Prokhorov card in the Duma campaign, before deciding that it was too risky. After the recent protests, the regime has evidently altered its risk assessment.

Even a few months ago, these tactics may have worked. Today, they will be futile. The main demands of the protesters—a new parliamentary election, the dismissal of the head of the electoral commission, and the release of all political prisoners—remain unfulfilled. Moreover, the announced reforms will only take effect in the next electoral cycle (currently scheduled for 2016 and 2018), and will have no bearing on the upcoming presidential election.

By offering too little, too late, Vladimir Putin has fallen into a classic trap of dictators: giving enough concessions to show weakness, but not enough to satisfy demands. Russia’s pro-democracy movement is gaining momentum. On December 24th, the opposition will once again bring tens of thousands of people to the streets of Moscow. Their aspirations are not for a cosmetic facelift, but for real change; not for a new imitation, but for a free and fair election; not for “Putin lite,” but for a Russia without Putin.

http://www.unian.net/ukr/news/news-475548.html
20.12.2011

Микола Писарчук

Відразу хочу застерегти: пишу цю замітку не як журналіст, а як громадянин, який вирішив для себе самого підбити підсумки року, що минає. І визначитися з «планом дій» на рік прийдешній…

Провал учорашнього саміту «Україна-ЄС» став (не)гідним фіналом провального для української влади 2011 року. Неможливо назвати ту сферу життя, ту галузь економіки, той напрям політики, які Янукович енд компані не завалили б, наче двієчник – іспит.

З євроінтеграцією все стало зрозуміло ще тоді, коли Янукович не лише навідріз відмовився випускати з СІЗО хвору, лежачу Тимошенко, але й подивував весь світ її «подвійним арештом» та судовим засіданням просто в камері. Навряд хоч хтось сумнівається в повному контролі Президента над силовими структурами та судами. І європейські політики в тому числі.

Хіба що віддадуть ГТС та підземні газосховища. Тоді на нас чекає білоруський сценарій: газ на деякий час дешевшає, а потім знову дорожчає, економіка обвалюється, а Росія здійснює новий наступ, поглинаючи останні рентабельні підприємства України.

Європейці не подарували Януковичу навіть символічної, суто технічної процедури парафування угод про асоціацію та ЗВТ. Нуль. Повне зеро. Болісний публічний ляпас, аналогічний посадці свого часу Кучми за французькою абеткою.

Вони подолали навіть свій традиційний страх перед загрозою «втечі України під Росію». Адже російський напрямок для України теж завалений наглухо. Уже і бюджет-2012 верстають на основі неймовірної ціни на російський газ у 416 доларів за тисячу кубів. Не діждалися «новорічних подарунків» від Кремля та «Газпрому».

Хіба що віддадуть ГТС та підземні газосховища. Тоді на нас чекає білоруський сценарій: газ на деякий час дешевшає, а потім знову дорожчає, економіка обвалюється, а Росія здійснює новий наступ, поглинаючи останні рентабельні підприємства України.

Економіка і без того на грані краху. Золотовалютні запаси скоро впадуть до критичної позначки 30 млрд. дол. (Янукович на кінець року обіцяв 40 мільярдів). Негативне сальдо зовнішньої торгівлі за січень-жовтень зросло в 1,65 раза - до 11,37 млрд. дол. Банківське кредитування – на точці замерзання, в обігу немає ні долара, ні гривні. Інвестицій немає, навіть в борг не дають. МВФ замовк.

А головне – жахлива корупція (152 друге місце в світі!), яка збагатила за рахунок малозабезпечених купку наближених до влади олігархів. Кількість мільярдерів зросла втричі. Важко порахувати, у скільки разів зросла паралельно кількість бідняків.

Сьогодні недокраденою в Україні залишилася лише земля. Але і на неї вже націлилися олігархи та чиновники. Відповідний закон уже прийнято у першому читанні.

Відсутність в уряду коштів боляче б’є по соціальній сфері. Кабінет міністрів без зайвого шуму відкликав свої (і Президента) обіцянки підвищення зарплат в 2012 році. Було переглянуто прогнози економічного і соціального розвитку країни в наступному році. Звісно, в гірший бік: понижено зростання ВВП, динаміку зовнішньої торгівлі. Відповідно, практично заморожено зростання зарплат українців.

В умовах сильної інфляції це означатиме подальше падіння реальних доходів і рівня життя більшості громадян України. І це після Податкового кодексу, який задавив дрібний і середній бізнес. Після так званої «Пенсійної реформи», яка скоротила пенсії основній масі пенсіонерів. Після законодавчого удару по пільговиках.

Недарма раз-по-раз спалахували в 2011 році соціальні протести «афганців», «чорнобильців», підприємців та представників інших категорій населення. Влада реагувала на них неадекватно: міліцією, зведенням залізних парканів, штурмами наметів голодуючих.

Даремно намагалася влада  відвернути увагу від тяжких проблем з правами людини, свободою слова спектаклями, які мали підтвердити, що «священних корів» немає, під слідство і під суд може потрапити будь-хто. Навіть політичний «батько» Януковича Леонід Кучма. Справа проти Кучми завершилася гучним пшиком, а за вбивство Гії Гонгадзе тепер вочевидь понесуть відповідальність лише виконавці.

Є лише один вихід: прибрати цих вождів. На те є парламентські вибори 2012 року. Якщо вчергове мазохістично зітхати «всі однакові», «краще на дачу або по гриби», «моя хата скраю», безодня сама підповзе до тебе.

Все частіше чую, як знайомі і незнайомі люди питають самих себе: «Куди йдемо?» І самі собі відповідають: «У прірву». Мимоволі згадую знамениту картину Пітера Брейгеля-старшого «Сліпі». Вона є наочною ілюстрацією до відомої біблійної притчі «якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями».

В Україні сьогодні інша ситуація: сліпі проводирі тягнуть за собою у прірву зрячих співгромадян. Тягнуть люто і вперто. Ті ремствують і впираються – або зневірено мовчать і покірно переставляють ноги.

Брейгель. Сліпі

Є лише один вихід: прибрати цих вождів. На те є парламентські вибори 2012 року. Якщо вчергове мазохістично зітхати «всі однакові», «краще на дачу або по гриби», «моя хата скраю», безодня сама підповзе до тебе.

І загляне в очі…

http://www.unian.net/ukr/news/news-474113.html
13.12.2011

Маша Міщенко

Про необхідність перегляду газових контрактів влада говорить постійно. Українське суспільство не без напруження чекає, у що виллються двосторонні газові перемовини з перегляду ціни на газ. Бо й повідомлення прем’єр-міністра Азарова про вже майже дозрілу нову угоду й заяви голови Газпрому Олексія Міллера про конструктивний хід переговорів присмаковуються коментарями паркетних політологів про те, що частину українських газових активів все ж доведеться віддати Росії - за знижки ціни на газ. У кулуарах експерти, близькі до Банкової, переконують журналістів, що і у європейських країн теж немає своїх “національних” ГТС, там, мовляв, все спільне, європейське. Одним словом, з представниками ЗМІ працюють у зрозумілому напрямку. До майбутніх газових угод, які готуються у дуже закритій обстановці, яких ніхто і не бачив, журналісти та експерти ставилися як до квітневих Харківських.  Нарешті, минулої суботи в одному з впливових українських ЗМІ  з`явився виклад нової українсько-російської газової угоди. Чому проект для вузького кола людей все ж було оприлюднено? Є кілька версій. Перша: всередині владної команди є неоднозначні підходи щодо російсько-української співпраці, тож той, хто не вдовольнився пропонованими розкладками, вирішив поділитися з суспільством тим, як без його участі “здаватимуть Україну”. Інша версія, що цей проект пропонувався Росією, як остаточний, а українська влада, розуміючи, що це повна здача інтересів, сама передала російський проект журналістам. 

Третій варіант. Влада передала проект найжорсткішої газової угоди, яким Україною віддається Росії взагалі все, щоб потім, коли все відбудеться насправді, сприйняття суспільством було не таким гострим. Ще й мовляв, здали значно менше, ніж могли, ніж від нас вимагали.

Нагадаємо, що цим проектом пропонується створити два спільних підприємства. Перше спільне керувало б магістральним газопроводом та підземними сховищами (спочатку її акціонерами мали би стати Росія та Україна, а потім - долучитися Європа у вигляді дружніх Газпрому компаній), друге спільне підприємство займалося б внутрішнім газорозподілом. Тобто Газпром отримуватиме контроль над всіма газовими трубами України. Ми подзвонили експертам, щоб розпитати про їхнє ставлення до проекту та про перспективи виживання української економіки в умовах високої ціни.

Сергій Дяченко, провідний експерт з енергетичних питань Центру Разумкова:

ДЛЯ ЧОГО КРАЇНІ, В ЯКОЇ ЗАПАСІВ ГАЗУ НА ТРИСТА РОКІВ, ДБАТИ ПРО НАШЕ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ?

Всі давно знали, що росіяни хочуть отримати контроль над магістральною трубою та підземними сховищами. Але новим проектом вони заявили про ще одне бажання – контролювати наш внутрішній ринок. Облгази, на базі яких вони хочуть зробити друге (перше – спільне підприємство по ГТС та “підземках”) спільне підприємство, це – транспортування, збут газу населенню та бюджетній сфері, вся телеметрична та білінгова система, вся кредитна історія населення, їхні платежі, неплатежі, всі списки виборців. Уявіть собі на секунду: всі 18 мільярдів кубів газу, система, яка контролює третину внутрішнього ринку газу, формує регіональні баланси та має вентиль, який включає та виключає газ у випадку неплатежів, переходить до рук “стратегічного партнера”. Це перший крок до повного контролю внутрішнього ринку газу. Ця угода дозволить реалізувати давні плани з приватизації видобувних компаній Чорноморськнафтогаз та Укргазвидобування. Приватизація цих двох компаній означатиме, що від схеми із постачання соціального газу треба буде відмовлятися. Приватні компанії дають по ринкових цінах. Для чого росіянам газопроводи, які працюють на внутрішній ринок? І якщо їм віддати, у них є рубильник, то вони навіть зимою зможуть відключати газ. У нас зараз на відключення під час опалювального сезону діє мораторій. Але у випадку прийняття вищезгаданої угоди мораторій не діятиме. Та й, якщо розмірковувати чисто теоретично... Україна не повинна втрачати від СП. Для чого воно нам? Які будуть платежі від транзиту? Незрозуміло. Підемо далі: Україна є членом Енергетичного співтовариства. Обидва гіпотетичних спільних підприємства підпадають під вимоги законодавства ЄС. Одночасне володіння  транспортними активами та облгазами суперечить третьому енергопакету. Згідно третього енергопакету, не можна, щоб постачальник (Газпром) володів також транспортними активами. І Україні у випадку реалізації доведеться відмовлятися і від Енергетичного співтовариства, і від Угоди про Асоціацію. Проект нової угоди –  це заходи противника з тилу та флангів. Це удар по євроінтеграції. Це блокування енергозбереження. Тому що для чого країні, в якої запасів газу на триста років, дбати про наше енергозбереження?

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “Номос”:

СЬОГОДНІ НА КОНУ СТОЇТЬ ПРАКТИЧНО ВСЕ

Кожне чергове підвищення цін на газ супроводжувалося масштабними медіакампаніями з приводу того, що економіка Україна не витримає існуючої ціни на газ. Так було, коли ціна зросла майже двократно: з 50 доларів стала 95 доларів. Нині ми маємо безпрецедентно високу ціну. З точки зору макроекономічних підходів та адекватності формули закладеної в контракт, така ціна є критичною для української економіки. Але незважаючи на постійне зростання впродовж п’яти років цін на газ, корпоративні показники фінансово-промислових груп йшли вгору. Виняток – це часовий період 2008 – перша половина 2009 року, коли відбулася перша хвиля фінансової кризи та обвал металургійних ринків. Втім, обвал української економіки спричинила не висока ціна на газ, а низькі ціни на металопродукцію. Тому й зараз бідкання, що українська економіка не витримає високих цін на газ (а зараз вони досягають свого піку) і тенденція до зниження розпочнеться лише у другому кварталі наступного року –  своєрідна спроба обґрунтувати майбутню здачу ГТС в обмін на цінові преференції.

Якщо аналізувати те, що називається українська економіка, то ми побачимо, що її левова частка перебуває в секторі олігархономіки. А там працює дещо інша бухгалтерія, якої ми не бачимо. Офіційна бухгалтерія публічно показує збитковість функціонування цілої низки підприємств та з цієї офіційної статистики можна зробити висновки, що корпоративну економіку чекатиме колапс за такої високої ціни. А насправді ми бачимо офшоризацію економіки країни, економіка ж провідних ФПГ давно офшоризована! Далеко не всі прибутки отримуються в Україні. Далеко не всі отримані прибутки повертаються в Україну. Тоді стає зрозуміло, чому при постійному зростанні цін на газ ми не бачимо банкрутства СКМ (але бачимо зростання СКМ) чи групи Фірташа. Ми бачимо лише те, що нам показують. Але насправді ситуацію виглядає іншою. Ми бачимо верхівку корпоративного айсбергу. А на корпоративному рівні кожна з ФПГ знаходить свій варіант вирішення газового питання.

За цією угодою, проект якої оприлюднили, Газпром контролює все. Не повинно бути ілюзій. Якщо навіть уявити, що уряд України збереже контроль, то це не більше ніж ілюзія збереження контролю.

Після газової кризи 2009 року один з низки неофіційних висновків міжнародних експертів полягав у тому, що українська сторона не має повного суверенітету у газовому питанні. Це було сказано 2009 року за підсумком газової кризи, коли 100% НАК Нафтогаза був у руках держави. Що буде, коли Газпром отримає навіть не контрольний пакет, а більше? Зрозуміло, що, окрім базової угоди, можуть бути інші супровідні документи, які регламентуватимуть ту чи іншу сферу спільної діяльності. У згаданому проекті не вказується, де буде зареєстровано спільне підприємство чи консорціум. В яку юрисдикцію потраплять ці спільні підприємства. Якщо це буде юрисдикція кантону Цуг, то можна уявити, яка технологія при цьому закладається. Інший варіант  - варіант Білорусі.

На рівні обговорень йде денонсація участі України в Енергетичному співтоваристві. Близькі до влади експерти кажуть, що приєднання до Енергетичного співтовариства було “не надто продуманим, надто поспішним”. Зрозуміло чому: Росія жорстко виступає проти підходів лібералізації газового ринку. Членство України в Енергетичному співтоваристві створює юридичні перешкоди для власне пропонованих видів спільної діяльності (СП чи консорціуми) Це суперечить підходам ЄС, бо замість створення конкурентного середовища, ми підсилюємо монополізм зарубіжного постачальника. При цьому нам нав’язується такий кут бачення, що щось віддавати Росії все одно доведеться. Рекламується данина поганій традиції. Торг у нас завжди йшов, треба щось віддати для того, щоб отримати прийнятну ціну на газ. По-іншому домовлятися просто не пробували.

Якщо ми поглянемо на приклад інших країн, які купують у Газпрому газ, то ми цього не побачимо. Що Польща віддає Газпрому? А Словаччина? Німеччина чи Італія в принципі мають іншу систему відносин. Там подібні торжища неможливі. А в рамках обраної моделі бізнес-експлуатації існуючої газової залежності українська сторона завжди приречена на програш. І результат у тому, що кожна нова система договорів ні міжурядовому чи корпоративному рівні гірша за попередні. Сьогодні на кону стоїть практично все.

Іван Діяк, віце-президент концерну ВО “Укргазпром” та екс-радник Віктора Ющенка і НАК "Нафтогаз" :

ЩО ЦЕ  ЗА ДЕРЖАВА, В ЯКІЙ “СПІЛЬНІ” ПІДПРИЄМСТВА ЧУЖОЇ ДЕРЖАВИ КОНТРОЛЮЮТЬ ВСЕ, ВКЛЮЧАЮЧИ ГАЗ ВЛАСНОГО ВИДОБУТКУ?

Мене важко чимось здивувати, але такого проекту угоди в Україні ще не було... Росія уміла користуватися газовим ресурсом. Ще у 1985 році я був на секретній нараді, де голова Держплану казав, що СРСР повинна стати монопольним постачальником газу в Європу та зменшити вплив Штатів. Вони можуть давати платню, більшу за канцлерську та товаришувати із лідерами європейських країн. Про путінські плани “мочити” Україну по повній програмі, я знав через свої зв’язки й напередодні кризи 2006 року, й напередодні кризи 2009 року, про що повідомляв тоді владу. 

Те, що пропонується зараз угодою, – повна залежність. Україна не має права ні на що. Ні на формування ціни на транзит, ні на встановлення внутрішніх цін. І це все повинно узгоджуватися на міждержавному рівні. Україна не має права втручатися. Це продаж всього! Що це  буде тоді за держава, в якій незрозумілі “спільні” підприємства чужої держави контролюють все, включаючи газ власного видобутку?! Але одночасно я хотів би дорікнути і нам. З самого Дня незалежності ми знали, чого можна чекати від Росії. Ми намічали цілі та ставили задачі із дивересифікації та зменшення споживання. - І нічого не виконували.

P.S. Учора голова Газпрому Олексій Міллер заявив, що новорічних подарунків не буде, угоду про нові ціни на газ з Україною до кінця року не підпишуть. Деякі українські експерти вже встигли втішитися новиною, бо за новими реаліями кожен “провал” переговорів із РФ означає, що українська влада ще нічого не здала. Але ще не пізно. Втім, сьогодні прес-секретар голови КМУ Віталій Лук’яненко заявив, що формується делегація для участі в переговорах щодо укладання між урядами України та Росії угоди про розширення співробітництва в газовій сфері.  На чолі комісії міністр енергетики Юрій Бойко. Я почала обдзвонювати народних депутатів України - членів Партії регіонів, щоб задати їм лише два запитання. Перше: чи будете ви знімати заборону на приватизацію ГТС? Друге: чи ратифікують в парламенті угоду, проект якої був описаний вище? Мобільні телефони спікерів фракції регіонів, слова яких ще чогось варті, мовчали. Слухавки взяли лише Вадим Колєсніченко та Василь Кисельов. Такі нардепи, яким, скажімо так, в сенсі репутації втрачати нічого.  "Чи ви голосуватиме за зміни закону про “Трубопровідний транспорт”, яким відкриєте Росії шлях приватизації нашої ГТС", - запитала я. Вадим Колєсніченко спочатку розповів, як Європа не зважає на наші потреби, розповів, як вони будують Північний та Південний потоки, а потім сказав, що проголосують за те, що буде на благо державі.  А Василь Кисельов не церемонився: “Звичайно, вся фракція проголосує. Треба продавати, щоб потім не довелося віддавати задарма”.

http://www.chas.cv.ua/index.php?newsid=2665
8-12-2011

Це - не держава, це - злодійська "малина", що насилу імітує правосуддя і державні процедури.

Засідання Шевченківського районного суду в тюремній камері, з лежачою на нарах Юлією Тимошенко, з не допущеними в ізолятор журналістами і захисниками - все це, поза всяким сумнівом, увійде в світову історію права як яскравий приклад демонстративного абсурду, що не прикрите ніякою пристойністю, і не вважає своїм обов'язком приміряти фіговий листок закону. Те, що ця гротескна комедія проходить всього за 11 днів до саміту Україна - Європейський Союз, в ході якого українська сторона хотіла б парафувати угоду про асоціацію з ЄС, тільки підсилює неправдоподібність того, що відбувається.

Те, що при цьому активна частина громадян намагається провести референдум, щоб довести свої європейські пріоритети - на тлі такого ось суду - переконує, що і саме українське суспільство живе в одній реальності, а весь інший світ - в іншій.

Громадяни, дорогі, ну яка Європа?
Ця історія взагалі - не про Тимошенко. Вона - про нас з вами, про рівень юридичної культури та цивілізованості в країні, яку ви хотіли б бачити в Європі, але таке, вибачте, навіть в Євразії не поміщається.

Громадяни, дорогі, ну яка Європа? Ну не буває такого в Європі - засідання суду у тюремній камері. Навіть ті з вас, кому три тисячі разів не подобається Тимошенко, хто вважає її злодійкою, російський газ - дорогим, а вирок - справедливим, могли б замислитися над тим, що ви живете в країні божевільних, в якій суд прибуває до лежачого на нарах заарештованого, закриває за собою всі двері на замок і починає обговорювати питання про його арешт.

Ця історія взагалі - не про Тимошенко. Вона - про нас з вами, про рівень юридичної культури та цивілізованості в країні, яку ви хотіли б бачити в Європі, але таке, вибачте, навіть в Євразії не поміщається. Тому я багато чого можу розповісти про російське і білоруське правосуддя, я писав на тему роботи судів у Москві і Мінську не один саркастичний коментар, але такого не пригадаю. 

Не уявляю собі суду в тюремній камері!

Навіть Ходорковського, якого російська влада ненавидить не менше, ніж українська Тимошенко, на час другого процесу вивезли з колонії, в якій він відбував термін за першим вироком - і відправили назад тільки після того, як були дотримані всі необхідні процедури. Так, викликає питання сам хід процесу над опальним "олігархом", так, мало у кого є сумніви в заданості вироку, але суд хоча б проходив у будівлі суду, а не в колонії - з захистом, журналістами, прихильниками Михайла Борисовича у залу суду. Не в камері!

В камері - це щось вже з сталінських часів, де підсудних - якщо можна так назвати, призводили на засідання "трійок" прямо в будівлі в'язниці і там же і грохали після винесення вироку. Але це теж не дуже вдале порівняння, тому що таким чином функціонувала сталінська злодійська держава, для того, щоб "трійки" діяли, необхідно було спеціальне - нехай і приховане від очей - рішення влади. Так, і до того ж це держава ні до кого не хотіла приєднуватися ні до якої Європі, навпаки - вона сама було центром нової цивілізації узаконеного вбивства невинного і весь інший світ хотіла приєднати до себе.

Це і вражає найбільше: розмови про європейськість - або евразійськість, кому як подобається - на тлі узаконеного безправ'я. Адже це не держава, це - злодійська "малина", що насилу імітує правосуддя і державні процедури. А така не може ні до чого приєднатися, не може ніяк функціонувати. Вона може тільки красти, оббирати і брехати. І потім пропасти. Джерело newsru.ua, світлина risu

А часівцям нагадалась стаття, яку ми публікували рік тому. А тому нагадаємо її.

«Шпанізм», або великий східний «браток»

Із грязі в князі

Янукович зривав із людей шапки, коли вони сиділи на ринках, у публічних туалетах. Тепер він робить те саме з Eвросоюзом та Мітталом. І повірте, ця влада знаходить особливе задоволення у тому, що ці лохи, в яких штани спущені, не можуть за нею побігти.

Швидкість, з якою демократична поки що Україна проходить усі стадії, котрі проходила й Росія (від встановлення контролю над судами до використовування влади як інструменту збагачення), вражає. Такої стрімкої еволюції не спостерігалося навіть у Киргизстані Курманбека Бакієва. Можна говорити про особливу ідеологію пострадянських держав, і я пропоную називати цю ідеологію «шпанізмом». Або, якщо хочете, thugism.

Шпанізм – це коли країною керує шпана, з усіма притаманними їй звичками і світоглядом. Історія України останніх кількох місяців чудово ілюструє таку теорію і практику.

Чотири історії шпани

Перша історія – це, звичайно, перегляд Конституції. Конституційний суд визнав незаконною Конституцію, що була чинною упродовж шести років, і країна з парламентської республіки перетворилася на президентську. Фактично, суд повернув президенту Януковичу ту повноту влади, якої не було у президента Ющенка.

Республіки бувають і парламентськими, і президентськими, а тому сама по собі зміна Конституції – справа конституційна. Тут важлива не сама зміна, а те, як вона була зроблена. З формальних мотивів суд (а не референдум) визнав Конституцію недійсною. Просто вражає ступінь нахабства: країну ділять, як свічковий заводик, рішенням суду, добре, що хоч не міста Жмеринки.

Друга історія – «Криворіж-сталь». Відразу після Помаранчевої революції прем’єр Тимошенко відібрала у Пінчука «Криворіжсталь», яку було приватизовано за копійки, і продала на нормальному аукціоні за 4,8 мільярда доларів Лакшмі Мітталу. А це, між іншим, грошей до біса!

Крім грошей, були й інвестиційні зобов’язання. Настав 2008 рік. Ринки обвалилися. «Арселор» (нагадаю, що Міттал об’єднався з «Арселором», внаслідок чого утворилася найбільша у світі сталеливарна компанія) попросив українське «Росімущество» переглянути частину зобов’язань. «Росімущество» переглянуло. І щойно до влади прийшов Янукович, одразу ж з’явився черговий позов у черговому суді. Мовляв, Міттал не виконав інвестиційних зобов’язань, треба «Криворіжсталь» у нього відібрати. Та це ж «Росімущество» дозволило! Ні, відповідає позивач, з’ясовується, питання має вирішуватись на засіданні Кабінету міністрів. Вибачте, але це ваша справа, де ви повинні були його розглядати. Міттал тут у чому винний?

Історія третя – це, звичайно, «РосУкрЕнерго». Господар «РосУкрЕнерго» пан Фірташ став головним комерсантом України, потіснивши з цієї посади Рината Ахметова. Я взагалі передбачаю для Ахметова сумне майбутнє. Не знаю, легенда це, чи ні, що Ахметов дав Януковичу в пику на летовищі після його поразки на виборах (начебто прилетів, дав у пику і відлетів назад), але він припустився найбільшої політичної помилки, якої тільки можна було припуститися: він зробив нікчему головою партії. Нікчеми, прийшовши до влади, колишніх благодійників не прощають. 

Так чи інакше, нині найголовніший Фірташ. На зустрічі Медведєва з українськими бізнесменами він сидить навпроти Медведєва. І ось картина олією. Нова влада отримує контроль над Міненерго, через нього – контроль над «Нафтогазом», а після цього — і сам «Нафтогаз». Тобто, нова влада програє сама собі в Стокгольмському суді, куди «РосУкрЕнерго» подавало позов на «Нафтогаз». І, згідно з рішенням Стокгольмського суду, Україна виявляється винною пану Фірташу 12 мільярдів кубометрів газу, вартість яких нині становить 3 мільярди доларів.

Що буде далі, сказати важко. МВФ, здається, дав українській владі зрозуміти: якщо вони наважаться виплатити готівкою борг, що перевищує дефіцит українського бюджету, то не отримають від МВФ ні цента. Тож виплатять, найімовірніше, натурою. Але тут важливий, знову ж таки, принцип.
Шпана, яка прийшла до влади, простодушно вважає, що влада – це такий спосіб швиденько визнати борг за державою у 3 мільярди доларів своїй компанії. А те, що ця компанія стала притчею во язицех і ФБР розслідує її зв’язки з Семеном Могилевичем, що перебуває у першому десятку злочинців, яких розшукує ФБР, — не важливо. Ну що вони нам зроблять, лохи? Ухвалять чергову резолюцію ПАРЄ? Та нехай нею підітруться.

Ну, і нарешті, четверта історія. Вже політична. Напередодні виборів до місцевих органів влади, що відбулися 31 жовтня, країною поширилася елегантна технологія клонування списків для голосування. А саме: береться людина, лояльна до влади, від її імені в даному місті реєструється філія опозиційної політичної влади, складається список, а потім суд ухвалює рішення, що ця філія справжня, а інша, яка є справжньою, фальшива. Один із таких фальшивих списків «Батьківщини» було зареєстровано у Львові. Тимошенко приїхала до Львова, Львівський виборчком зареєстрував її список як справжній. А наступного дня голову виборчкому посадили.

Диктатор – та сама шпана

Що мене в усьому цьому дивує? Очевидність причин і наслідків.

Перед президентськими виборами замислені слов’яни-інтеліґенти крутили носом і казали: «Краще голосувати за Януковича, бо Тимошенко – такий популіст, такий майбутній диктатор, такий сильний політик!»

Панове, немає більшого диктатора, ніж блаженна нікчема. Диктатор – це бандит на троні. Диктатор відрізняється від шпани тільки масштабами. Нічим іншим: ні уявленням про життя, ні звичкою нагинати лохів, ні підходом до життя — я сильний, значить, я вас усіх буду мати, — диктатор від шпани не відрізняється. Янукович зривав із людей шапки, коли вони сиділи на ринках, у публічних туалетах. Тепер він робить те саме з Eвросоюзом та Мітталом. І повірте, ця влада знаходить особливе задоволення у тому, що ці лохи, в яких штани спущені, не можуть за нею побігти.

Хоча в усьому цьому президент Янукович бере приклад зі свого Великого Східного Брата. Або, якщо точніше, то з Великого Східного Братка.

Історія ця, на щастя, закінчилася благополучно. Янукович поїхав до Франції й там у нього відбулася, судячи з усьо-го, жорстка розмова з Саркозі. Після чого український президент навіть не робив вигляд, що не може додзвонитися ґенеральному прокурору, а з блатною простотою сказав, що, мовляв, до наступного суду ця справа навіть не дійде.

Та зрозуміло, що це зовсім не кінець, а тільки початок. Тут важливий принцип. До влади прийшла шпана. Шпана, яка простодушно розуміє процес керування державою як процес наїзду на лоха. Те, що лох тепер називається «Арселор», не змінює світогляду крутих пацанів. У них лише дух перехоплює від можливостей, що відкриваються.

Boris Danik

The point is that the US Ukrainian diaspora, presumably the Olympus of patriotic wisdom, has collectively, dismally failed to comprehend and anticipate the unmitigated disaster that would strike Ukraine in case of Viktor Yanukovych’s election as president.

It is now a common knowledge in all corners of this tired planet that Yulia Tymoshenko, the former prime minister of Ukraine and parliamentary opposition leader, was recently convicted in a farcical trial by a kangaroo court in Kyiv and jailed on trumped-up charges.

Was the verdict against Tymoshenko a verdict against Ukraine? Yes, wrote Vasyl Tuhluk from Kyiv in a lead article in Nova Hazeta, a Ukrainian-language weekly in New York, published by a new group, not the same as the “entrenched activists” of the Ukrainian National Association and its two papers in New Jersey.

To put this into perspective, the latter two publications, to their credit, have joined the worldwide chorus of support for Tymoshenko when she was put on trial -- long after editorially denouncing her political stance during the critically charged summer of 2009. Only one of them, The Ukrainian Weekly, lukewarmly endorsed her candidacy in the runoff presidential elections in 2010. The other one, Svoboda, in a longstanding trance under the Viktor Yushchenko tent, nine days before the election editorially castigated Tymoshenko for a plethora of deficiencies.

The point is that the US Ukrainian diaspora, presumably the Olympus of patriotic wisdom, has collectively, dismally failed to comprehend and anticipate the unmitigated disaster that would strike Ukraine in case of Viktor Yanukovych’s election as president. Let me put it this way: They should have been praying for anyone who could vanquish the Regions Party crowd.

If one takes a view (as does this writer) that Ukraine is now occupied by its own regional foreign power, the interpretation of the verdict against Tymoshenko, as stated by Vasyl Tuhluk, needs no belaboring.

And so, if Yulia Tymoshenko indeed has become or is on the way of becoming a modern symbol of Ukraine in prison, one may ask, despite her detractors and her faults, has she achieved a political sainthood as a victim of a corrupt occupation regime?

Chances are she is on the way of getting there when the epilogue is written -- much more so because Ukraine has no other leader of the same weighting in the aftermath of the 2004 Orange Revolution, in which Yulia Tymoshenko was the spark that galvanized the crowds at Maidan. In an opinion from a group of Polish parliamentarians who were in Kyiv at the time and later commented on the spat within the Orange camp, “there could have been an Orange Revolution without [ex-Foreign Minister Petro] Poroshenko, but not without Tymoshenko.”

Tymoshenko was not physically destroyed by Ukraine’s enemies -- not yet – not like Joan of Arc, who was burned at the stake in Rouen by historic enemies of France. But the political analogies are all there.

Tymoshenko was not physically destroyed by Ukraine’s enemies -- not yet – not like Joan of Arc, who was burned at the stake in Rouen by historic enemies of France. But the political analogies are all there.

First and foremost, Ukraine desperately needs a modern-time heroic symbol on its landscape of moral collapse and corrosion, as did the early 15th century France. That country had a virtual leadership vacuum at that time, and was on the brink of political and military collapse, as the marauding Englishmen occupied its northern part in the Hundred Years War, and besieged Orleans, the gateway to the south.

Joan of Arc, a peasant girl from Domremy, believing that she was acting under divine guidance, led the French army in a momentous victory at Orleans in 1429 that repulsed the English attempt to conquer France. In the same year she secured for Louis VII the throne of France with all the required regalia of legitimacy and ritual..

Her achievement was a defining factor in the later awakening of French national consciousness.

Well, perhaps Tymoshenko didn’t perform quite the same miracle when she boosted Yushchenko to the top on a throne that soon crumbled under the weight of his own incompetence.

In return she received the scorn and later spurious accusations of treason from President Yushchenko -- accusations which, according to cynical judicial gurus of the present Yanukovych regime, have become the basis of charges brought against her this year. .

Ironically, when Joan of Arc one year after her memorable victory was captured by the enemy -- the English and their French collaborators, the Regionaires of Burgundy -- the people, her king, and her church abandoned her.

After a year-long farcical trial presided over by bishop of the Catholic Church, she was burned at the stake as a heretic in 1431 at age 19.

Twenty years later the verdict was overturned by Church authorities. Joan was canonized as a saint in 1920, more than 400 years later.

The very slow and tepid show of support for unjustly imprisoned Tymoshenko in her own country is not unusual by historic measures.

But tardiness and complacency is not a badge of honor, especially when victory that had been achieved in the Orange Revolution has turned into shambles and is now being defaced by the stains of endemically shameless behavior in the nation’s political outhouse where votes and coalitions are traded for private gain and personal favors.

This contamination goes back many years and it has continued during the cadence of President Yushchenko, who had no vision for change that was demanded by the multitudes at Maidan.

It is crucial to stress that the notion of “stability” embraced by Yushchenko meant, in his own words, the sanctity of private property, which included all big-ticket assets, by then all in the oligarchs’ hands, except those not yet plundered out of the government’s possession.

The power of money in those assets is what has become the base of organized political power of the Party of Regions, in addition to its regional voting strength. For these moneyed strata, the notion of Ukrainian national consciousness is nothing more than a fetish. That’s how it has been pictured over the centuries of foreign overlords’ presence and ownership of Ukraine’s land, its historic resource.

Tymoshenko’s attempt as prime minister in 2005 to loosen and in some cases reverse the oligarchs’ control of the nation’s principal assets was condemned as “populism” by Ukraine’s president and, yes, in Washington, where in the last 30 years America’s wealth and economic leverage has been increasingly concentrated in fewer and fewer hands. The US embassy in Kyiv later chimed in with an opinion that “Tymoshenko lacks economic fundamentals” (courtesy of WikiLeaks), shortly before the 2010 presidential elections. The timing is interesting.

On many occasions, Tymoshenko had graphically described, in her own words, the destructive economic power of the oligarchs and their connection to the present government. Kyiv Post quoted her in an editorial (“Don’t Cave In”, October 20), from an earlier interview:

“They (the oligarchs) don’t see Ukraine as a country….. They see it as a mega-corporation of their own, and it’s a joint stock closed company. And all the resources and population are their assets.:

Many Ukrainians understand it, and many need to catch up. Changing the system requires leadership. That’s why opposition leaders are locked up. There is a longstanding Ukrainian expression: “Koly by znattia” (If I only knew!).Then perhaps some would have voted differently in February 2010 -- in the last honest election.

Boris Danik is a retired Ukrainian-American living in North Caldwell, New Jersey.

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/putin%E2%80%99s-black-eye-and-yanukovych%E2%80%99s-beauty-sleep
December 16, 2011

Alexander J. Motyl

Regardless of how the current post-election protests in Russia turn out, the many thousands of ordinary Russians who took to the streets to demand their rights deserve three big cheers. Their courageous behavior has dispelled a few myths about Russia and sent a powerful signal to all post-Soviet dictators.

Big Cheer No. 1: The mostly young and middle-class demonstrators have effectively squashed the regnant view of Russians as having a culturally coded predisposition to quiescence and a strong hand. Obviously, many Russians are authoritarian. Just as obviously, many are not. Some are conservative; some are liberal. Some are religious; some are secular. Here’s the shocking news: Russians are like everybody else. Naturally, they want peace and quiet. Who wouldn’t, given Russia’s turbulent history? Naturally, they want to live well. Who are we to tell them they shouldn’t? But, just as naturally, they want to be treated as human beings, and not as chattel. Why should that surprise anyone? If colored revolutions were possible in Georgia, Ukraine, and Kyrgyzstan, then why not in Russia?

Big Cheer No. 2: The demonstrators have also delivered a mega black eye to Russia’s “man in black”—Vladimir Putin. (The nickname comes from my colleague at Columbia University, Catharine Nepomnyashchy.) The percentage of Russians expressing confidence in him had already dropped from the low 70s in 2010 to the high 50s today, but the spectacle of thousands of Russians chanting “Russia without Putin” across the country clearly suggests that this may be, as Vladimir Kara-Murza puts it, the “beginning of the end” for the black-belt dictator in the Kremlin. And even if it’s not, even if Putin bounces back and manages to hold on to power for a few more years, the Putin mystique has been shattered, once and for all. There’s just no denying that a dictator with a black eye looks ridiculous.

Big Cheer No. 3: These two accomplishments would be enough for the history books, but the Russian demonstrators have also struck a big blow for democracy in the non-Russian states. Putin’s Russia was always the model for would-be dictators in the “near abroad.” The place looked stable and strong, and the dictator seemed to be firmly in control. Well, now that those impressions have been rendered delusional, Putin Russia looks like a regime that’s set to join what the Soviet used to call the “garbage heap of history.” Some model, that.

So what’s a non-Russian dictator to do? The Central Asians are likely to scramble and insist that their authoritarianism is rooted in the “ancient” traditions of their nations. That may work for a while, but Central Asians—being human beings with a desire for dignity, after all—are unlikely to buy that line for long. Belarus’s embattled Aleksandr Lukashenko has no such traditions to point to and will be especially vulnerable to his growing numbers of critics at home and abroad. A hockey player, he can be expected to start swinging wildly with his stick, eventually losing his balance and falling on his backside.

Yanukovych could not have thumbed his nose at NATO, ceded Sevastopol to Moscow, and imprisoned Ukraine’s female version of Mikhail Khodorkovsky were it not for his belief that Putin’s Russia was Ukraine’s “elder brother.”

And what about Viktor Yanukovych? No more beauty sleep for Ukraine’s first, and last, sultan. Putin’s current travails are a nightmare for Viktor and the Regionnaires. After all, Putin’s Russia wasn’t just their theoretical model. It was the regime that provided the rationale for their anti-Ukrainian policies internally and their pro-Russian policies externally. Yanukovych could not have appointed a Russian supremacist as minister of education were it not for Putin’s hostility to Ukrainian identity. Yanukovych could not have thumbed his nose at NATO, ceded Sevastopol to Moscow, and imprisoned Ukraine’s female version of Mikhail Khodorkovsky were it not for his belief that Putin’s Russia was Ukraine’s “elder brother.”

Putin’s Russia also provided Yanukovych and the Regionnaires with hope. If the “thieves and crooks” to the east could get away with murder, then why shouldn’t their counterparts in Ukraine? If a corrupt dictatorship could hold on to power in Putin’s Russia, then why not in Little Russia? By the same token, if even Putin’s big-time mobsters are under assault, then Yanukovych’s small-time Regionnaire thugs, who can now say good-bye to winning next year’s parliamentary elections without massive fraud, had better start packing their bags.

The excellent Luhansk-based analyst Konstantin Skorkin puts it well: “We are witnessing the smashing of the Putin model; its life span, like that of any regime based on repressing civil society, is proving to be limited. Let’s hope that our power holders are smart enough to turn away from this destructive path … and that all of us have enough strength and perseverance to defend our freedom.”

So, a very big spasibo to Russia’s anti-Putin demonstrators, who have banged another—very big—nail into Yanukovych and the Regionnaires’ political coffin. If the Ukrainian president follows Skorkin’s advice, he’ll try to hang on to dear life in the only way possible: by embracing democracy and rejecting supremacism.

Or, to put it in terms Yanukovych is more likely to understand: Mister President, let Tymoshenko be an ex-con like yourself and just sock Tabachnik in the nose.

ART:  Alexander Motyl painting in the Wall Street Journal: 

http://online.wsj.com/article/SB10001424052970204903804577082283677099016.html?mod=WSJ_ITP_offduty_6

Internet gallery with Alexander Motyl paintings:  http://www.artsicle.com/artists?id=Alexander-Motyl

BOOKS:  Alexander Motyl, The Jew Who Was Ukrainian or How One Man's Rip-Roaring Romp through an Existential Wasteland Ended in a Bungled Attempt to Bump off the Exceptionally Great Leader of Mother Russia.  Price: $16.00  Order online at:
http://www.thelostbookshelf.com/m.html#AlexanderMotyl<

An absurdist novel about a tortured Jewish-Ukrainian man who struggles vainly to find meaning at the intersection of Hitler�s Holocaust and Stalin�s Gulag.   Alexander Motyl, Who Killed Andrei Warhol: The American Diary of a Soviet Journalist.  Price: $0.99  Order online at:
http://www.amazon.com/Who-Killed-Andrei-Warhol-ebook/dp/B0069UTWYA/ref=sr_1_2?ie=UTF8&qid=1321701390&sr=8-2<

It's 1968 and a Soviet journalist takes Andy Warhol for a Ukrainian socialist realist painter and gets sucked into a bizarre world populated by Warhol superstars, the FBI, Black Panthers, and Communists....   Alexander Motyl, Flippancy.  Price: $0.99  Order online at:
http://www.amazon.com/Flippancy-ebook/dp/B0069W1KH0/ref=sr_1_1?ie=UTF8&qid=1321712911&sr=8-1<

An erotic satire of academic shenanigans.   Alexander Motyl, Whiskey Priest  Price: $12.95  Order online at:
http://www.amazon.com/Whiskey-Priest-Alexander-Motyl/dp/0595343678/ref=sr_1_3?ie=UTF8&qid=1322843230&sr=8-3<

A despairing male Communist meets his fate at the hands of a female Ukrainian-American diplomat in Vienna, Kyiv, and Lviv.

http://www.day.kiev.ua/220563/
December 13, 2011

Yaroslav KIT, special to The Day

Volodymyr KOSYK, Sorbonne University professor: Ukrainians need to use the word “national” more often

The word ‘national’ tends to be avoided even today. For example, in France the production is called French, or national, and in Ukraine it is called ‘domestic,’ because using the word ‘national’ is still taboo. This is, so to speak, the ‘Soviet’ syndrome.”

France is one of the most developed countries of the EU, and it probably has the most pragmatic attitude towards Ukraine. Nowadays there are very few experts who can offer a deliberate opinion of the situation in Ukraine. Historian and journalist Volodymyr Kosyk can be considered the most experienced one, because he has been participating in developing the relations between Ukraine and France since 1951. Kosyk spoke about his work at the Sorbonne, analyzed the causes of political instability in Ukraine, and commented on urgent historical issues in a special interview to The Day.

You were one of the last students of the great diplomacy historian Jean-Baptiste Duroselle. What was his vision of the role of Ukraine in the world?

“When I started attending his lectures, he was not yet very familiar with the Ukrainian affairs. I brought up this matter during one of my obligatory speeches I had to give during seminar classes. That is when he sincerely became interested in Ukraine and its significance. He helped us create a Center of Ukrainian Studies at the Modern International Relations Institute of the Sorbonne (University Paris 1), which existed during 1979-84 and was headed by professor Snidarich. Duroselle helped me to publish my thesis The Policy of France Concerning Ukraine in 1917-18 in 1981 at the Sorbonne publishing house. I defended it in front of the research committee headed by Duroselle (the chancellor of the Ukrainian Free University, professor Yanev was a member of the committee too). Until present time this publication has been the only Ukrainian research work created by a Ukrainian and published at Sorbonne. Professor Duroselle said that it was the beginning of creating a ‘Ukrainian library’ at his institute.”

Professor, you remember all the governments of France since the times of de Gaulle. What has changed in the attitude towards Ukraine over the last two decades?

“Everything depends on Kyiv’s policy, in particular, concerning the EU and the US. Under the previous regime Ukraine was supported by the US. And now they are hesitating.”

You have lived in many countries in your lifetime: the Ukrainian SSR, France, Germany, Taiwan, Thailand, the US, Great Britain. You have witnessed different political and occupational regimes in Europe. How can you explain this long-lasting political instability of Ukraine?

“I think that instability in Ukraine has two major causes. Firstly, the political life in Ukraine is created not by Ukrainians, but by the politicians of ‘Soviet’ origin and upbringing, former ‘Soviet’ patriots who were distant from Ukrainian nation, they only looked up to Moscow. But they do love power. Secondly, the political consciousness of the Ukrainian people could not develop naturally, it was suppressed by propaganda and the ‘political thinking’ of the invaders, including Soviet Moscow. The national thought was oppressed as ‘bourgeois nationalism’ and consequently it was a reason for persecution and punishment. The word ‘national’ tends to be avoided even today. For example, in France the production is called French, or national, and in Ukraine it is called ‘domestic,’ because using the word ‘national’ is still taboo. This is, so to speak, the ‘Soviet’ syndrome.”

Nowadays a lot is being said about the conflicts inside Ukrainian society, the inability of the incumbent government to understand people. Let us remember the disunity of Ukrainians during the national liberation movements in 1917-19, or the faith in the Germans creating a Ukrai-nian autonomy during the World War II. Ukrainians don’t learn from their past mistakes, do they?

“Ukrainian nation is no worse than any other European nation. But the age-long Russian and Soviet occupation led to the situation in which Ukrainians were not allowed to form their own political culture. History was studied through the prism of Russian and imperial interests. Thus, it was not easy to create independent political culture, preserve the knowledge about the history of the Ukrainian nation, and fight for a place among the free nations under such conditions. It is also a matter of truly free education, studying, in particular studying history, and the cherishing of national identification and spirit.”

Recently Ukraine’s Minister of Education Dmytro Tabachnyk stated that the chapters about the UPA and Orange Revolution in history books had been rewritten. What impact, in your opinion, will this “rewriting” have?

“History is a matter of science, not politics. This ‘rewriting of history has a clear political nature, and not scholarly. The whole world calls this the World War II. And only Stalinist Russia accepted a different name for it. By the way, Russian emigrants in Berlin in 1943, who watched the developments in the USSR, noticed the return to the ancient traditions of the tsarist Russia, including the struggle against the Napoleon’s invasion in 1812. They pointed out to the Nazi government that political changes had begun in Soviet Russia: ‘Stalin admitted that the idea of the world communist revolution is of zero value to Russians, therefore, he declared the patriotic war, just as it happened in 1812; there (in Russia) commissars were canceled, Jews were moved to the background, old tsarist army uniforms and ranks, alongside with the traditional orders and other awards, were reestablished, etc. A new national spirit is beginning to rise there.’ By the way, the author of this document, Igor Sakharov, added that ‘during the recent 25 years, all the nations (of the USSR) have learned to think in a Soviet, or Great Russian way more or less voluntarily’ (German archives, R 43 II/683a). The identification of these two attributes says a lot.”

Now Ukraine’s government has again opted for a multi-vector policy.

“In my opinion, the multi-vector policy in foreign affair is not Ukraine’s main problem. The problem is the realization of whether Ukraine is a European country. Some Western politicians, who are benevolent to Russia, look at Ukraine as a country in Asia or a replica of Russia in Eurasia. In reality, Ukraine has always belonged in Europe, while Russia is an Asian country both historically and politically. It just came closer to Europe at the beginning of the 18th century, during Peter the Great’s reign.”

The way Stepan Bandera is being treated by the incumbent government is absolutely opposite to the way he was treated by the previous one. However, western Ukraine has become increasingly active. Bandera was recognized as an honorable citizen of Lviv, Chervonohrad, and Truskavets. In March he became an honorable citizen of Brody. How do these double standards influence the international image of Ukraine? Neither Poles nor Russians like Bandera.

“Let us not forget the incredibly wide-scale and ardent Moscow and communist propaganda against the Ukrainian national liberation movement during the war. Moscow maintained that the Ukrainian liberation movement and nationalism were ‘created’ by Nazi Germany and those were the German ‘collaborationists.’ Communists, including Ukrainian ones, said that only Soviet guerrillas fought against fascism.”

http://af.reuters.com/article/egyptNews/idAFL1E7NF7YF20111215?sp=true&mid=5557883
Dec 15, 2011

Chrystia Freeland

Twitter and Facebook may make it easy to get those frustrated achievers onto the streets. But the really hard work always starts the day after the revolution, and if you didn't need to build a protest movement in the first place, you may soon lose power to the people who did.

NEW YORK (Reuters) - This has been a bad year for dictators, starting with the Arab Spring and ending now with the Russian Winter. If you are one of the autocrats who survived the annus horribilis of 2011, here are three lessons, drawn from some smart Russians and Russia-watchers, of what the unexpected Slavic protests this month could mean.

The first is that authoritarian regimes don't run on autopilot. To survive, particularly in the age of the Internet, jet travel and global capital flows, dictatorships need to be savvy and effective. We often attribute the success of democratic revolutions to their brave leaders or the spirit of the times, but, as Lucan Way, a professor of political science at the University of Toronto, argues, "authoritarian incompetence" can be an equally powerful driver.

That is certainly the case in Russia, where one reason United Russia, the party of power led by Vladimir Putin, did so poorly in elections this month is the simple fact that the regime made a lot of political mistakes.

"The ineffectiveness and stupid actions of the authorities have accelerated the process," Grigory Chkhartishvili, the best-selling Moscow author who writes under the pen name Boris Akunin, explained in an email. He recalled asking Yegor Gaidar, the late architect of Russian economic changes, "when does he expect society to awaken. Around 2015, he answered, if they, meaning Putin and his entourage, do not make too many mistakes. Well, they have made too many mistakes."

Vladimir Gelman, a professor of political science at the European University in St. Petersburg, made a similar point this week. Gelman argued that the Kremlin's wobble in December was an own-goal, or, as he put it, "a blow delivered with its own hands."

The biggest mistake, in Gelman's view, was "the attempt to mask Russian authoritarianism with a liberal facade." That turns out to have been an error partly because "part of the political class and concerned members of civil society actually believed in the liberalization of the regime."

But the bigger problem was that Russia's authoritarian leaders became so infatuated with their political Potemkin village they neglected some of the coercive basics: focused as they were on the carrot, the authorities didn't pay enough attention to the stick. Gelman contrasts this political season, when the government's attitude before the election was "peaceful," with the 2007-8 political cycle, when the opposition was repressed in advance and the state's political machinery was fully engaged.

The standout example of authoritarian competence, by contrast, is China, whose rulers have continued to focus relentlessly on doing whatever it takes to stay in power. That determination was in evidence after the "color revolutions" in the former Soviet Union, which prompted a thoughtful and concerted effort to tighten government control, as did the uprisings in the Arab world this year.

The second lesson of the Russian protests is one that will be particularly worrying for China. It is that economic success does not guarantee political success. This equation is mystifying in Western democracies - where people tend to believe that "it's the economy, stupid," and usually they're right.

That's why the International Monetary Fund, which focused on Egypt's healthy gross domestic product numbers, was wrong-footed by the protesters in Tahrir Square in Cairo. And it is why the demonstrations in Russia perplexed many foreign observers, who noted that many of their participants were well-heeled members of a middle class that prospered in the Putin era.

A partial explanation of this puzzle is that, as in Tunisia and Egypt, middle-class citizens in a dictatorship can be moved to protest by their souls, not just their pocketbooks. The refrain during the Arab Spring was that the protests were about dignity. As for Russia, Chkhartishvili put it another way: "This is not about bread, this is about cleanliness. It's not political, it's hygienic."

Research by Carol Graham and Stefano Pettinato suggests another reason why a prospering society might still be a rebellious one. In work that initially focused on Russia and Peru, the two identified a group they described as "frustrated achievers," people who had become both richer and less happy.

"Frustrated achievers are people who are just out of poverty or the lower middle class," Graham, who is a senior fellow at the Brookings Institution, said. "They are people who have made relatively large gains, but they report being very frustrated."

Post-Soviet Russia, with its oligarchs, crony capitalism and corruption, is a petri dish for frustrated achievers.

A source of that frustration, Graham said, was when "the gains around them are much bigger than their own, and bigger than they can ever achieve in their lifetime." Post-Soviet Russia, with its oligarchs, crony capitalism and corruption, is a petri dish for frustrated achievers.

The third lesson of the Russian Winter is one it has in common with the Arab Spring. One consequence of the rise of social media is the emergence of what Way calls "leaderless protests."

"In Russia, as in the Arab world, protests started largely spontaneously without the participation or instigation of the major opposition groupings," Way said in an e-mail. "Instead, they were inspired by actors who came out of nowhere and lacked virtually any kind of organizational backing."

But this new world is also hard to manage for the would-be revolutionaries. Twitter and Facebook may make it easy to get those frustrated achievers onto the streets. But the really hard work always starts the day after the revolution, and if you didn't need to build a protest movement in the first place, you may soon lose power to the people who did. (Editing by Jonathan Oatis)

http://soskin.info/material.php?pokaz=3467
08 грудня 2011

Олег Соскін

4 грудня 2011 року у Росії відбулися чергові вибори до Державної Думи. Згідно із даними ЦВК Росії станом на 6 грудня 2011 року отримані такі результати: „Єдина Росія” – 49,29% голосів (2007 р. — 64,3%), КПРФ — 19,20% (2007 р. — 11,57%), „Справедлива Росія” — 13,25% (2007 р. — 7,74%), ЛДПР — 11,68% (2007 р. — 8,14%), „Яблуко” – 3,43%. Спробуємо проаналізувати, якими можуть бути наслідки цих виборів для Російської Федерації та її громадян:

Які ж висновки з огляду на результати парламентських виборів у Росії потрібно зробити Україні? … Україна має триматися якнайдалі від Російської Федерації як нестабільної, депресивної, штучно створеної геополітичної та геоекономічної конгломерації

1. Можемо припустити, що громадяни Російської Федерації винесли вотум недовіри правлячому КДБістському кремлівському режиму на чолі з В.Путіним та Д.Медведєвим. І хоча партія „Єдина Росія” матиме більшість у Державній Думі Російської Федерації, однак ця більшість непереконлива і, відповідно, нестабільна.

2. Фактично, більшість населення Російської Федерації проголосувала проти правлячої партії. За „Єдину Росію” проголосувало менше половини (49,29% або 32,3 млн. осіб) тих, хто прийшли на вибори. А якщо врахувати, що загальна кількість виборів, внесених до виборчих бюлетенів, склала 109,1 млн. осіб, то за партію „Єдина Росія” проголосувало лише 29,6% загального електорату Російської Федерації. Це свідчення того, що російський електорат не довіряє правлячій партії та її лідерам і хоче цю силу якомога швидше усунути.

3. Громадяни Російської Федерації не змогли вивести на політичну арену нові реформаторські демократичні сили та політичних лідерів, які орієнтовані на усунення КДБістського режиму від влади. По суті, це поразка як інтелектуально-демократичних реформаторських сил, так і народу Російської Федерації в цілому.

4. Існують всі підстави вважати, що найближчим часом у Російській Федерації розгортатимуться фінансово-економічна та соціальна кризи. Відповідно, відбуватиметься дестабілізація соціально-економічного та фінансового положення країни.

5. На теренах Російської Федерації потрібно очікувати наростання національних та релігійних протиріч, оскільки вибори до Державної Думи засвідчили посилення регіональних, національних та релігійних еліт. Це призведе до децентрових процесів, збільшення сепаратизму і боротьби національних республік, зокрема Татарстану, Башкирії, Мордовії, Туви, Республіки Саха (Якутія), Чувашії та кавказьких республік, за суверенітет і державне самовизначення.

Які ж висновки з огляду на результати парламентських виборів у Росії потрібно зробити Україні?

По-перше, Україна має триматися якнайдалі від Російської Федерації як нестабільної, депресивної, штучно створеної геополітичної та геоекономічної конгломерації, яка має імперіалістичні інстинкти та експансивні загарбницькі нахили.

По-друге, у жодному разі не можна вступати до геополітичних та геоекономічних союзів з цією конгломерацією. Потрібно жорстко обстоювати національні інтереси України, не піддаватися на жодні обіцянки керівництва Російської Федерації та не лякатися погроз, тиску та шантажу.

По-третє, за будь-яких обставин не можна віддавати у власність Російської Федерації українську газотранспортну систему. Для України таке рішення буде до смерті подібне.

По-третє, за будь-яких обставин не можна віддавати у власність Російської Федерації українську газотранспортну систему. Для України таке рішення буде до смерті подібне. Безсумнівним свідченням тому є втрата державності та суверенітету Білоруссю після остаточної купівлі „Белтрансгазу” російським „Газпромом”. Влада Білорусі на чолі з О.Лукашенко зрадила інтереси власної нації та народу, і врешті решт перетворила країну на неоколоніальний придаток Російської Федерації. О.Лукашенко став сатрапом кремлівського керівництва.

По-четверте, Україна має проводити жорстку економічну політику захисту національного суверенітету. Потрібно рухатися шляхом витіснення корпоративного олігархічного російського капіталу з української території.

Вибори до Державної Думи Росії ще раз підтвердили – антидемократична політика, розправи з політичними опонентами, залякування та репресії, штучне збільшення виборчого бар’єру не призводять до успіху. Сучасний стан розвитку суспільства вимагає переходу до прямої влади народу. Громадяни Російської Федерації, так само як і громадяни інших країн, намагаються відкинути від влади ті політичні структури та лідерів корпоративних груп, які нехтують інтересами широких верств населення. І парламентські вибори в Російській Федерації, як і в інших країнах, вкотре це засвідчили.

Правлячому в Україні олігархату потрібно зробити висновки з результатів виборів до Державної Думи Російської Федерації. Українським можновладцям необхідно зрозуміти, що намагання встановити в Україні диктатуру однієї правлячої партії призведе до нечуваних трагічних наслідків. Поза сумнівом, будь-які спроби підірвати суверенітет України і встановити олігархічну диктатуру спричинять розгортання потужних національних та соціально-визвольних змагань.

Олег Соскін,
директор Інституту трансформації суспільства,
професор Національної академії управління,
голова Української Національної Консервативної партії

Ярослава Франческа БАРБ’ЄРІ,
студентка Римського університету «Ла Сап’єнца»

http://www.day.kiev.ua/220383
9 грудня 2011

 […]

Але ж якщо політики ведуть українське суспільство на край прірви, то чого ж це суспільство їх знову обирає?! У мінімально раціональному свідомому соціумі саме це питання звучить абсурдно — таке може бути лише в суспільстві самогубців.

Найцікавіше, мабуть, було те, що CUPP [Канадійсько-Українська Парламентська Програма - Canada-Ukraine Parliamentary Program] цього року зібрав дуже різних між собою людей, і кожна людина ділилася з іншими своїм баченням і своєю позицією у вільних, невимушених дискусіях, де навіть незгоди були імпульсом не до сутичок, а до роздумів і аналізів. Ми мали можливість дискутувати з політиками, інтелектуалами, дипломатами, представниками недержавних організацій про теперішню ситуацію в Україні, про її міжнародні відносини, про її перспективи. І дивне відчуття: в них не було зневіри в Україні. Суворий погляд на ситуацію — так. Однак погляд все одно звернений у майбутнє.

Не було жодної зустрічі, де б якийсь канадійський депутат не сказав нам, що ми «майбутні лідери» нашої країни й що Україна обов’язково побудує демократію завдяки зокрема й допомозі таких країн, як Канада.

[…]

Кожен із нас, я вже казала, мав працювати в офісі депутата чи сенатора. Кожен день ти чогось міг навчитися. Але насамперед у нас і справді була можливість спостерігати безпосередньо за канадійською урядовою й законодавчою системою, вивчати її зблизька. Ви собі уявляєте — молоді англійці, поляки чи ті ж канадійці приїжджають вчитися демократії в український парламент?! І їх допускають до внутрішнього життя цієї інституції, показують ізсередини її механізми, закони, традиції... Звучить навіть не смішно. На жаль.

Себто нам дали змогу побачити і зрозуміти внутрішнє життя політики, не приховуючи й те, що навіть в одній із найсолідніших демократій світу не все так і досконало. Але в Канаді КОЖЕН ГРОМАДЯНИН має право прийти в парламент і слухати сесію наживо. А самі депутати занурюють себе безпосередньо в гарячі й болючі проблеми суспільства. Там депутат може провести цілий день на інвалідному візку, щоб особисто усвідомити проблеми інвалідів, — а отже, й вирішити, що саме треба робити для полегшення їхнього життя, їхнього пересування містом тощо. Громадська кампанія боротьби проти раку — і знову депутати солідаризуються з суспільством, вислуховують його, пропонують, підтримують. Донецькі чорнобильці, які голодують і сплять на осінньому листі під стінами Верховної Ради, протестуючи проти скорочення й без того мізерних пільг у той час, як можновладці збільшують витрати на своє утримання, — у вимірі політичної етики Канади це просто виглядає як СВІТ НАВПАКИ.

І потім стиль — вільний, безбар’єрний. Ми вже віталися щоденно з депутатами, мовби з учителями, яких знаєш із початкової школи. Ми відчули в них спонтанний імпульс до допомоги іншому. А особливо зацікавив нас один із принципів, який дуже би пригодився в Україні, — це те, що канадійці, а загалом англосаксонський світ, називають check and balances. Ідеться про мережу інституцій, що забезпечують «контроль і рівновагу», тобто гарантують незалежність різних гілок влади й регулюють взаємини між владою й суспільством у демократичній системі. Зрештою, вразило самопочуття політика як людини, яка в кожну хвилину зобов’язана звітувати перед суспільством за все, що робить, — а головне, за все, чого не робить! Словом, відкрите динамічне спілкування — як дзеркало відкритості й динаміки в політиці.

[…]

Just society — це одна з кардинальних категорій ліберальної політичної думки демократичного світу, яка накреслює схему стосунків між індивідуумом і суспільством в їхній взаємній залежності й взаємодоповнюваності. Ідея бере свої корені ще з Давньої Греції, але актуалізував її в ХІХ ст. видатний британський філософ й економіст Джон Стюарт Мілль. Як на те, дуже актуально виглядає ця теза в часи глобальної кризи. А також і в самій Україні — цю формулу можна перекласти двома способами: йдеться про «чесне суспільство» і про «справедливе суспільство». Непорушний біном: загальна справедливість і врівноважений розподіл ресурсів для життєдіяльності суспільства можуть бути досягнуті лише шляхом чесності кожного громадянина і всієї спільноти загалом.

[…]

Демократія починається зі свідомості — індивідуальної й колективної: демократичні цінності суспільство має засвоїти самостійно, має переконатися «знизу», на рівні окремих індивідуумів, що це єдина система, яка може забезпечити найкращий вихід із національних проблем та найефективніше втілення потреб суспільства.

Однак це самоусвідомлення приходить із часом, не автоматично, а в результаті великої інтелектуальної й моральної праці. Треба, наприклад, робити радикальні реформи в системі навчання, бо саме звідти починається будь-яке оновлення. В процесі здобуття освіти формуються майбутні громадяни, майбутні інтелекти, майбутні виборці. Але ж реформи забезпечують політики. А якщо вони, як в Україні, вихідці з віджилої корумпованої системи, то годі чекати від них змін, — вони можуть лише радикалізувати старі хвороби. Але ж якщо політики ведуть українське суспільство на край прірви, то чого ж це суспільство їх знову обирає?! У мінімально раціональному свідомому соціумі саме це питання звучить абсурдно — таке може бути лише в суспільстві самогубців. Тож і не дивно, що зрештою всі зусилля вкладаються в пошуки винуватих. Давні римляни називали це circulum vitiosum, порочним колом. Боляче й гірко бачити, як це коло продовжує спокійно крутитися, а з нього сходять омолоджені привиди і всідаються в ті самі крісла. Чорний мультиплікат.

Ціла стаття [ тут ].

http://www.parl.gc.ca/About/Parliament/Education/OurCountryOurParliament/index-e.asp

http://ua.glavred.info/archive/2011/12/16/150120-1.html
15.12.11 // 17:20

Надія Майна, «Главред»

Експерти – про дозвіл Конституційного Суду використовувати в судах регіональні мови нарівні з державною.

Конституційний Суд (КС) дозволив використовувати в судах регіональні мови та мови національних меншин нарівні з державною. Відповідне рішення КС ухвалив 13 грудня.

«Підстав для визнання неконституційними положень частини 4, 5 статті 12 закону «Про судоустрій та статус суддів» про використання в судах нарівні з державною регіональних мов або мов національних меншин згідно з законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом, немає», – йдеться в рішенні Конституційного Суду.

На думку народних депутатів, положення, які вони оскаржують, суперечать частині 2 статті 8 та частині 1 Конституції України, а також закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин». Зокрема, в поданні йдеться, що ці акти передбачають, що регіональні мови або мови меншин можуть застосовуватися в судовому процесі тільки на території окремих судових округів і виключно з дозволу.

Раніше заступник голови Партії регіонів, народний депутат Володимир Рибак заявив, що Верховна Рада ухвалить закон, що забезпечує права російської мови в Україні вже до кінця повноважень парламенту нинішнього скликання.

Дане рішення Конституційного Суду «Главреду» прокоментували експерти, а також розповіли, чи є воно кроком до отримання російською статусу другої національної мови незабаром. 

Максим Розумний, доктор політичних наук, завідуючий відділом етнополітики та внутрішньополітичної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень:

Дане рішення Конституційного Суду дублює попередньо прийняті. Використовувати російську мову в судах можна було і до ухвалення цього рішення. Тому це, скоріше, паліативний крок, який має політичний зміст. Адже надзвичайно мало шансів на прийняття законопроекту Колесніченка та Ківалова про засади мовної політики. Тому в річищі виконання зобов’язань певних політичних сил щодо розширення сфери вживання російської мови було прийнято таке рішення Конституційного Суду.

Не думаю, що це рух у напрямку реального надання статусу другої державної російській мові. Такий крок – в межах чинного законодавства, в межах Конституції. А подібне розширення можливостей використання російської мови сприятиме зняттю напруги в мовному питанні.   

Володимир Цибулько, політолог та поет:

Це – квазі-рішення, проміжне. Влада навряд чи ризикне зачіпати конституційні норми, але певний крок назустріч виборцям Партії регіонів все одно треба робити. Тож, скоріше за все, цей крок обумовлений бажанням догодити виборцям. Для прийняття конституційного рішення потрібно мати голоси, а оскільки їх немає, вони вирішили обійтися проміжним, дуже хитрим, варіантом.

Дане рішення – доволі підступне, тому що будь-який жест з боку держави в бік «повзучої» русифікації одразу повертається для громадян тим, що українська стає необов’язковою мовою.

Михайло Погребінський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології:

Дане рішення – в межах європейської практики. Ми прагнемо стати частиною європейського простору і є членами Ради Європи, яка озвучувала прямі рекомендації такого роду. Тож це цілком прийнятно і законно.

Інша справа, що цей крок не означає автоматичне вирішення всіх проблем мов національних меншин, зокрема, російської мови. Це – лише одне з питань, яке торкається лише тих, хто бере участь у судових процесах.

Тож, я не бачу жодних підстав робити сенсацію з даного рішення Конституційного Суду.

Лариса Денисенко, письменниця та адвокат:

Поступово відбувається кроки саме в цьому напрямку: російська мова починає використовуватися паралельно з українською в різних сферах. Адже ми свідомі того, що більшою мірою це стосується російської мови, аніж польської чи угорської.

Відомо, що Конституційний Суд ухвалив рішення, але офіційного тексту поки що немає. Але, думаю, що аргументуючи це рішення, головним чином, посилатимуться на Хартію регіональних мов і мов меншин. Це – доволі спекулятивний інструмент, і все залежатиме від того, до чиїх рук він потрапить.

В даній ситуації бачу порушення Конституції України, тому що судді повинні вільно володіти українською мовою, а судові рішення відповідно мають бути написані українською мовою. До речі, ці дві статті Конституції порушуються суддями Луганщини, Донецька та Автономної республіки Крим. Це можна дуже легко прослідкувати по реєстру рішень (поки що він відкритий) на сайті Верховного Суду України: вони – російською мовою.

На мою думку, сьогодні немає жодних порушень прав російськомовного населення, тому що, зазвичай, в судах його забезпечують і перекладачами, і поясненнями кожного документу. Наше судочинство передбачає відповідну норму – пояснення зрозумілою мовою ухвалення будь-якого рішення суду.

Подібне рішення КС розв’яже руки щонайменше трьом областям, які, власне кажучи, і до того все чудово порушували і особливо не зважали на відповідні норми Конституції та законів, які регулюють судоустрій.

Andrew Brode while he was in outpatient chemo treatment at Princess Margaret Hospital.

My wife, Oksana Brode (Komar) and I are trying to spread the word on getting more Canadians to become Bone Marrow donors. We have used the internet and various newspapers here in Ontario.

Our son Andrew (30 years old) was diagnosed with AML (Acute Myloid Leukemia) earlier this year and has been both an inpatient and outpatient at Princess Margaret Hospital since late May of this year. He is now in remission and will be going for regular blood tests to check that the Leukemia has not come back.

They would like to do a bone marrow transplant to greatly minimize the chance of it returning but have as yet have not been able to find a matching donor. This is an ongoing worldwide search. To that end he would like to ask as many of his friends from his former Schools and  St. May's Dormition, Mississauga, if they would consent to be donors. The process is as easy as giving blood.

Below is a quote from Andrew's Blog ( http://jabrode.com/) which he established for his friends when this started. It provides details of where people can go and what is involved to donate. There is an age limit of 50 years for bone marrow donors.

"Register and Save a (my) Life!

This leads me onto my next point. I ask everyone out there reading this to join www.onematch.ca or http://marrow.org/Join/Join_the_Registry.aspxwww.onematch.ca or http://marrow.org/Join/Join_the_Registry.aspx in the US.

Please pass this onto your friends, friends of friends, and their friends. The procedure is SUPER easy. You take a short quiz to understand the process, fill in your details, and they send you a swab kit in the mail. Once the kit arrives, you swab your cheeks and send it back.

If you ever get to the point where you get to save someone's life, the process is exactly like giving blood. You sit in a chair for a couple hours while they draw your blood, run it through a machine to extrapolate what they need, and put your blood back in. The old days where they drill into your hip are gone.

Please please please sign up as soon as possible. I know a lot of you out there have already, but getting onto the list can take a few months, and the sooner they find a match for me, the better off I'll be. And if you don't happen to match me, perhaps you will match someone else and save their life."

Thank You in advance for any assistance in this matter.

regards,

Uwe Brode

Every two years, the Petro Jacyk Program at the University of Toronto holds the Graduate Student Symposium in Ukrainian Studies.  It is scheduled for 27-28 January, 2012. This is a rare opportunity for Ukrainian graduate students (expecially those from Ukraine) to present their research and interact with peers, senior scholars, and researchers from around the world. We are really excited to have the highest number of applications in the history of the symposium: 56 applications. It looks like the young field of contemporary Ukrainian studies is coming of age! For more information on the symposium at:

http://www.utoronto.ca/jacyk/gss2012/index.html

The committee has accepted the participants and is starting the final, and the most challenging part of the organization -- arranging the travel and housing for the participants.

We still have a small deficit which we hope to cover in two ways. First, we still have several applications for funding pending. Second, we are looking for donations-in-kind in the form of hosting symposium participants. Some of the participants (many of whom are coming from Ukraine or are Ukrainian citizens studying abroad) will be placed in UofT Graduate House, with local graduate students, and post-doctoral fellows.

At this point, we still need to place 10 to 14 visiting students. If you can provide accommodation from Jan. 26 - 29, 2012, please contact:

Svitlana Frunchak, MA
Program Officer and Ukrainian Programs Manager
Centre for European, Russian, and Eurasian Studies
Munk School of Global Affairs
University of Toronto
1 Devonshire Place, Room 111N
Toronto, ON   M5S 3K7

Phone: 416-946-8113
Email: sveta.frunchak@utoronto.ca

Web: http://www.utoronto.ca/ceres/

http://www.youtube.com/watch?v=4d5FZU64Bnw

/http://www.globalwitness.org/library/huge-cost-tax-evasion-revealed-campaign-tackle-tax-havens-launches/

New research published by the Tax Justice Network shows that tax evasion costs 145 countries, representing over 98% of world GDP, more than US$3.1 trillion annually.

In the UK for instance, a staggering £69.9 billion a year is lost to tax evasion in the ‘shadow economy’ - that is, 56% of the country’s total healthcare spend.

Tax havens are a major part of the tax evasion problem – these new findings come as the Tax Justice Network launches *Tackle Tax Havens*, a new campaign aimed at the general public that highlights the critical role that these secretive states play in corrupting the global economy.

www.tackletaxhavens.com is a global campaign designed to raise public awareness of tax havens: what they are, the damage they do and how we can tackle them together.

Taxes are the most efficient and sustainable means of supporting vital public services like education, healthcare, a legal framework, police force, public transport networks, welfare and much, much more.

But the wealthy can escape their responsibilities to the societies on which they and their wealth depend - by hiding their money in tax havens.

Visit www.tackletaxhavens.com to get involved.

CALL FOR VOLUNTEERS!

Help Us Help The Children (HUHTC)* is looking for new volunteers!

We need enthusiastic, optimistic, out-of-the-box thinkers who can put forth great ideas and execution plans how to help orphans in Ukraine. A flair for creative writing, impressive brochure/flyer design skills or effective public speaking is always a great advantage.

While volunteering with HUHTC, you will receive a number of benefits.

Please contact us to know more about our work!: huhtc.toronto@gmail.com

* Help Us Help The Children, a project of Children of Chernobyl Canadian Fund, is a voluntary, non-profit charitable organization dedicated to improving the quality of life of children living in orphanages in Ukraine.

http://ukrainianpeople.wordpress.com/2011/12/24/1plus1-vidkr-zvernennya/?mid=56168
24 грудня 2011

Відкрите звернення Світової інтернет-спільноти українців “Україна – Ukraine” до керівництва та власників телеканалу “1+1″

Ведучий каналу 1+1 Олег Дейнека тимчасово усунутий від ведення програми Гроші. Про це пише сайт МедіаНяня.

Зазначимо, що на підсумковій прес-конференції Президента України Віктора Януковича Дейнека поставив питання, що стосується голови Хмельницької облдержадміністрації Василя Ядухи. Журналіст, зокрема, продемонстрував копію документа, згідно з яким Ядуха оформив на свого сина приміщення вартістю 90 грн за квадратний метр. Янукович відповів, що Генеральна прокуратура вже проводить перевірку діяльності губернатора.

Вчора виданню стало відомо, що черговий сюжет про корупцію в Хмельницькій ОДА не пустили в ефір. А сьогодні редакційна група програми Гроші заявила про відсторонення ведучого на час службового розслідування.

“Програма Гроші приділила велику увагу діяльності хмельницького обласного голови. Два сюжети і декілька інформаційних начиток, в результаті чого Василь Ядуха став абсолютним рекордсменом за кількістю згадувань у нашій програмі протягом року. Вважаємо, що до оприлюднення результатів офіційного розслідування, яке проводиться Генпрокуратурою за наказом Президента, цього достатньо. Крім того, в парламентському комітеті з питань свободи слова лежить декілька запитів з приводу серії сюжетів з Хмельницька та особисто губернатора Ядухи, які виходили в програмі Гроші, щодо дотримання журналістських стандартів”, – йдеться в листі редакційної групи.

Редакція спільно з юридичним відділом вирішила відкласти розробку теми до з’ясування обставин і завершення розслідування: “Отже, редакторська група програми Гроші не замовляла і не планувала до новорічного ефіру ще один сюжет про Ядуха. Тому нас дуже дивує поведінка ведучого програми Олега Дейнеки, який через ЗМІ намагається продавити в ефір ще один сюжет про діяльність хмельницького губернатора. Ми переконані, що позерство і боротьба за свободу слова – зовсім різні явища”.
Дії Дейнеки, на думку редакції, викликають сумніви в його незаангажованості, тому було вирішено до завершення службового розслідування тимчасово відсторонити його від ведення програми Гроші.

“Хочемо запевнити – Гроші продовжують пильно стежити за діяльністю хмельницького губернатора, як і за іншими чиновниками, яких підозрюємо у корупції”, – зазначає редакція програми.

Світова інтернет-спільнота України “Україна – Ukraine” вимагає від керівництва та власників телеканалу “1+1″ повернути до ефіру професійного журналіста Олега Дейнеку! Нагадуємо телеканалу, що усунення Олега Дейнеки від ефіру є грубим порушенням чинного законодавства України та потуранням на свободу слова. Ми не допустимо введення в Україні цензури! У разі відсутності реакції на нашу заяву ми звернемося до громадян України з ініціативою ігнорування перегляду вашого каналу.

У соціальній мережі Facebook створена відповідна акція: https://www.facebook.com/events/165068650261807/

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

• Alberta [Province wide - Ukrainian Canadian Congress - Alberta Provincial Council]
• Edmonton, AB
• Montreal, QC and vicinity
• Ottawa, ON
• Saskatchewan [Province wide - Ukrainian Canadian Congress]
• St. Catharines, ON [Ukrainian Canadian Congress events]
• Toronto, ON [Ukrainian Canadian Congress events]
• Vancouver, BC

 United States

• Illinois [Statewide - Ukrainian Congress Committee of America]
• New York - New Jersey

«Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Вже приходить Меланочка.
Зоря, зоря в небі сяяла,
З святом до нас прибула»

Минулої зими співак та музикант Олег Скрипка записав власну оригінальну версію всесвітньовідомого різдвяного музичного твору «Щедрик». Саме ця композиція стала звукорядом нового однойменного новорічного мультфільму, створеного відомим режисером-аніматором Степаном Ковалем у жанрі пластилінової 3D-анімації.

Історична довідка: «Щедрик» – твір Миколи Леонтовича, обробка давньої української новорічної щедрівки – найвідоміша на сьогоднішній день новорічна пісня в усьому світі в перекладі на англійську мову, що має назву «Колядка дзвонів». Уперше «Щедрик» був виконаний хором Київського Університету у 1916 році в Києві, а 5 жовтня 1921 року «Щедрик» був вперше презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. У 1936 році Пітер Вільховський, який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів до «Щедрик а». Згодом пісня зазвучала у популярних кінофільмах «Гаррі Поттер», «Сам вдома» та мультиплікаційному серіалі «Південний парк». Оригінальні інтерпретації твору робили відомі рок-гурти «Barenaked Ladies» та «Savatage», а переробка пісні у стилі «техно-данс» від DJ Demonix наразі стала культовою класикою електронного андеграунду. «Щедрик» у виконанні Олега Скрипки був записаний двома мовами – українською та англійською – в студії на території Печерської Лаври за участю музикантів «Лє Гранд Оркестру&r aquo;, і Тараса та Олі Чубай.

Прем’єра повнометражного мультиплікаційного фільму «Щедрик» відбудеться 22 грудня в Руському клубі «Культ РА». Сценарій картини – це різдвяна історія маленького хлопчика, який знайомиться з найголовнішим святом на Землі, подорожуючи в часі із сучасного міста до стародавнього казкового села, де сірі будні розквітають барвистими фарбами радості – дорослі обертаються на дітей, а діти виростають та стають добрими людьми... Під час роботи на анімаційну студію відбувся дитячий культпохід, влаштований для підшефної дітлашні організаторами проекту. Вражена малеча не лише зачаровано спостерігала, як робиться справжній мультик, але й сама отримала змогу долучитись до творчого процесу, власноруч виліпивши з пластиліну декілька кумедних фігурок.

Довідка: Мультфільм «Щедрик» знятий у студії «Новаторфільм». Режисер – Степан Коваль, сценарій – Сашко Лірник, художник – Катерина Слонова, оператор – Вадим Ільков, головний аніматор – Андрій Слісаревський, аніматори – Юрій Борисенко, Вадим Подзигун, декоратори – Людмила Міщенко, Артем Вінніченко, Сергій Руденко, Ольга Макарчук, Максим Галигін, Марія Банга, постпродакшн – Степан Коваль, Олександр Колодій, Андрій Олешко, Сергій Точин, Анастасія Рогожникова. На створення фільму пішло 150 кг пласт иліну та 100 кг солі.

Цим своєрідним мультиплікаційним фільмом-подарунком буде презентована цьогорічна Четверта Зимова «Країна Мрій Різдвяна» в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» – 7 та 8 січня 2012 року славнозвісний етнічний фестиваль гостинно розчинить свої двері для всіх, хто шанує традиції предків та любить щиро веселитися й святкувати. Цього разу «Країна Мрій» потішить киян морозної пори, об’єднавши всі традиційні зимові свята та відтворивши відчуття справжнього сільського колориту новорічних гулянь. Цілий оберемо� � розваг чекатиме на дорослих та дітей – ярмарок народних майстрів, катання на санчатах, традиційна різдвяна Шопка, співи біля вогнищ, куштування козацького кулішу, а також святкові виступи Олега Скрипки та гуртів «Кросна», «Божичі» і «Воплі Відоплясова».

Пропонуємо ознайомитись із програмою Четвертої Зимової «Країни Мрій Різдвяної»:

7 січня:

16:00 – Відкриття Четвертого Зимового фестивалю «Країна Мрій Різдвяна»

• Ярмарок майстрів
• Різдвяні розваги для дітей та дорослих
• Майстер класи від народних майстрів
• Співи біля вогнищ
• Катання на санчатах
• Куштування козацького кулішу
• Різдвяна Шопка

Концертна програма:

• 17:00 – виступ дитячого колективу «Райгородок»
• 18:00 – Різдвяний Зірковий Вертеп
• 19:00 – виступ колективу «Божичі»
• 20:00 – виступ гурту «Воплі Відоплясова»

8 січня:

17:00 – початок святкування

• Ярмарок майстрів
• Різдвяні розваги для дітей та дорослих
• Майстер класи від народних майстрів
• Співи біля вогнищ
• Катання на санчатах
• Куштування козацького кулішу
• Різдвяна Шопка

Концертна програма:

• 17:00 – дитячий Різдвяний Вертеп «Цвітень»
• 18:00 – виступ колективу «Фолькнери»
• 19:00 – виступ колективу «Кросна»
• 20:00 – DJ O’Skrypka

Об’єднаймо наші серця у святковій радісній коляді! Створимо Країну Мрій разом!

Адреса Руського клубу «Культ РА»: м. Київ, вул. Володимирська, 4
Початок презентації о 19-00
Детальна інформація та акредитація ЗМІ за телефоном +38 067 4659088 (Павло)

Увага! У програмі фестивалю можливі зміни.
Слідкуйте за інформацією на сайті http://www.krainamriy.com

http://www.ft.com/intl/cms/s/2/a4520742-2607-11e1-856e-00144feabdc0.html#axzz1gp65Ua5O
December 16, 2011

By Julia Ioffe

With more than 50 million users, Russia has the biggest internet audience in Europe. And recent protests show people are now discovering how powerful a tool online activism can be.

Two years ago, Dmitry Ternovskiy, a Russian small business owner, blogger, and hobby photographer, had a dream: he is skiing, and he runs into Russian president Dmitry Medvedev.

[…]

Using his blog and Twitter, Ternovskiy has declared war on this archaic mentality. In the year since he launched A Country Without Stupidity, he has taught a growing number of sympathisers what to do if a guard in a train station tells you to delete that picture you just took: call the police, have them write a report, then write an official complaint to the Prosecutor General’s office. Thanks to Medvedev’s modernisation initiative, he points out, you can now file that complaint online. “It’s very simple and it uses legal methods,” Ternovskiy explains. “You don’t have to fight anyone, you don’t have to pitch a fit and yell at the guards. Just go home, and calmly register a complaint.” To everyone’s surprise, the prosecutor’s office stopped ignoring these complaints and began answering them – and finding in the complainants’ favour.

This may seem like a strange fight, but in a country where abuse of authority and brazen shirking of the law has become an accepted part of the daily routine even in the smallest things, Ternovskiy’s battle is a novel attempt not to fall into the sort of complacency that makes this kind of grim reality possible in the first place. “It’s a small thing, yes, but Russians are so indifferent and so convinced that you can’t change anything here, that what we’re trying to show people is that sometimes you just need a little effort to change something,” Ternovskiy explains. “And then maybe the next time, when this person encounters a bigger problem, not just something stupid, he’ll know that he can act, and he’ll know how to.”

[…]

The anonymous KermlinRussia duo, who write a wildly popular parody of Medvedev’s Twitter account, recently teamed up with Zhgun, a graphic designer, to create a campaign ad on YouTube for a fictional party called “F****** Amazing Russia”. The premise of the party was to leave behind the bad guys – Putin, Medvedev, and their cronies – and to mobilise what one of the KermlinRussia writers called “the party of the internet.” Hundreds of thousands of people watched the YouTube video, but nothing seemed to happen – until it suddenly did. “The internet is the new politics,” one of the duo told me. “It was able to organise the first serious protest in many years.”

[…]

One of the first was anti-corruption activist Alexey Navalny’s RosPil, which used crowd sourcing to spot corrupt government tenders. Then, using Yandex.Money, the Russian analogue of PayPal, he launched an online collection of funds to hire young lawyers to help him fight corrupt state corporations in court. His goal had been to raise Rbs3m (£61,000). As of May this year he had raised Rbs6.5m. The next frontier in this movement is apps. Ternovskiy is currently working with developers to create an app that allows users to document and send a complaint to the Prosecutor General’s office right from their phones. “We want people to act,” Ternovskiy says, explaining that, in the time it takes someone to come home and get in front of a computer, the desire to register an official complaint may easily pass. Another potential hit, given the talk of fraud in Russia’s recent parliamentary elections, is RUGolos, an application that allows voters to register how and where they voted. The idea is that, given the penetration of smartphones in Russia, the app can collect enough data to serve as an independent counterweight to official election results.

[…]

Whether or not these protests continue as temperatures in Moscow drop is not clear, but they have already accomplished something very important: they have brought down the barrier between the online and offline worlds. When Navalny was arrested at the December 5 protest, thousands of his followers watched a live feed of the protest staged outside the police station where he was being held. At 4am on a weeknight, there were nearly four thousand viewers. When Navalny’s trace temporarily vanished, and when Navalny was brought into court and sentenced to 15 days in prison, it was Shkumatov who tweeted the proceedings to everyone who had not been allowed inside the courtroom: Shkumatov, too, had been arrested.

On December 10, around 50,000 of the young urban elite came out in Moscow for the biggest anti-government protest since the fall of the Soviet Union. Tens of thousands protested in dozens of cities around Russia. Addressing the crowd, Shkumatov thanked them for coming out, “for showing them” – the Kremlin – “that you’re not cattle”. “You guys are so wonderful!” he said, while recording a video of the crowd with his phone.

Complete article [ here ].

http://www.theglobeandmail.com/news/politics/canadian-human-rights-museum-dogged-by-controversy/article2278785/?utm_medium=Feeds%3A%20RSS%2FAtom&utm_source=Politics&utm_content=2278785
Dec. 20, 2011

Paul Waldie & Daniel Leblanc

Eric Hughes always knew the Canadian Museum for Human Rights would be controversial, but even he acknowledged the past few weeks have been tough.

[…]

The museum has been controversial ever since it was proposed by the late Izzy Asper more than a decade ago. He persuaded the former federal Liberal government to join in the cause and the government eventually committed $100-million toward construction and promised $21.7-million annually for operations. Contributions also came from the Manitoba government and the City of Winnipeg.

The initial building cost was pegged at $265-million in 2007. Construction began two years later at the Forks historic site in downtown Winnipeg, and by then the cost had increased to $310-million. The museum is expected to release another higher estimate in a few weeks and there are reports the total cost could climb by $35-million.

The exterior of the museum is nearly finished but it will take years to complete the inside, which includes 47,000 square feet of exhibition space. The museum has stopped awarding tenders for some construction work until it raises more money. And it has cast doubt about whether it can operate on $21.7-million annually once the building is opened. That led the Conservative government to say it would not kick in any more funding, leaving the museum to find other sources of revenue.

There have also been heated debates over the museum’s programming, including during a noisy public forum earlier this month in Winnipeg. The museum plans to features 12 galleries dedicated to matters such as the Holocaust and the plight of Canada’s aboriginals. However, there have been questions about its handling of other issues such as the Ukrainian genocide, which will be included in a single gallery with other tragedies in Armenia, Rwanda and Srebrenica.

The ongoing troubles have prompted a flood of bad press, with one Winnipeg newspaper calling it a “gong show” this week.

Complete article [here ].

December 22, 2011

Winnipeg, Canada -- The Ukrainian Canadian Congress (UCC) has renewed its call for an independent review of the Canadian Human Rights Museum (CMHR) and a suspension of incremental funding by the federal government amid media reports that the museum is behind schedule and over budget.

"The Ukrainian Canadian Congress has called for an inclusive and equitable Museum and continues to call upon the leadership of the CMHR to clearly present the actual design and content of the museum to Canadians for public review," stated UCC National President Paul Grod. "We are also calling for greater transparency and public accountability by the museum."

Specifically, UCC continues to call upon the Government of Canada to:

1. Reconstitute the Museum's Board of Trustees with appointees who are impartial and representative of Canadian society.
2. Independent Review - Conduct an independent review of the design, layout and content of the Museum in a public and transparent manner to ensure that the human rights stories of all Canadians are presented in a fair and representative manner. The contents of the CMHR should be reviewed by a newly appointed, independent and impartial Content Advisory Committee and that all work and procurement relating to content, design or that may impact on these aspects, be immediately suspended until its design, layout and content has been publicly presented. The UCC calls upon the CMHR to reject outright the Content Advisory Committee Final Report dated May 25, 2010. The report is biased and has serious omissions. For instance, there is not one reference either to the human rights violation of using food as a weapon in the Holodomor or the human rights abuses of the authoritarian regime of Joseph Stalin which was responsible for the murder of millions.
3. Suspend Incremental Funding - Suspend any further funding for the Museum until issues surrounding the governance and content of the Museum are reviewed. Furthermore, we call upon the museum to suspend any procurement that is predicated on a design, layout and content until an independent review is concluded.
4. We encourage all governments to ensure that no further funding be extended to the museum (by any branch of government) until these issues are resolved.

The Ukrainian Canadian Congress has supported this government-funded Museum and members of our community have donated millions of dollars, on the basis that it would:

1. be governed in a transparent manner and be reflective of the broader Canadian experience; and
2. that the Holodomor and Canada's first national internment operations would be given a permanent and prominent place in the Canadian Museum of Human Rights.

"We are calling upon the government and the leadership of the CMHR to clearly present the actual design and content of the museum to Canadians for public review," stated Grod.

At present, the Museum has begun construction and there are no plans to distinctively and appropriately display the human rights stories of the Holodomor and Canada's First National Internment Operations.

Why WW1 Internment Operations?

The experience of Ukrainians and other Europeans unjustly imprisoned during Canada's first national internment operations of 1914-1920 should be included in a permanent gallery exhibit.

During this tragic period thousands of Ukrainians and other East Europeans were unjustly imprisoned and disenfranchised only because of where they had come from. Furthermore, this event gave precedence to other well known human rights abuses in Canada including the Chinese Head tax, Internment of Japanese and Italians during WW2.

Why the Holodomor?

The Holodomor should be provided a permanent gallery in this publicly-funded museum for the following reasons:

1. It is one of the greatest human rights abuses in history and was recently recognized as a genocide (May 2008) by the Parliament of Canada and one which is relatively unknown;
2. By its geographical focus and intensity is arguably one of the greatest genocides in human history;
3. It is an example of the human rights violations suffered by the victims of communism around the world; specifically the denial of the human right to food as well as the crimes of communism; and
4. It highlights the crimes of the communist dictatorship of Joseph Stalin and the Soviet regime.

"The Holodomor is an important lens through which the world can learn about the crimes of communism and human rights abuses of dictatorial regimes like that of Joseph Stalin," concluded Grod. "Furthermore, we can learn from Canada's WWI internment operations how and why civil liberties were taken from early immigrants to ensure that similar human rights abuses are not repeated.

"The functioning of democratic institutions in Ukraine" -

Draft resolution adopted unanimously on 15 December 2011 by the Committee on the Honouring of Obligations and Commitments by Member States of the Council of Europe .

1. The Parliamentary Assembly expresses its concern with regard to the criminal proceedings initiated under Articles 364 (abuse of office) and 365 (exceeding official powers) of the Criminal Code of Ukraine against a number of former government members, including against former Minister of the Interior, Mr JuriyLutsenko, former Acting Minister of Defence, Mr Valeriy Ivashchenko, former first Deputy Minister of Justice,Mr Yevhen Korniychuk, as well as former Prime Minister, Ms Yulia Tymoshenko.
2. The Assembly considers that Articles 364 and 365 of the Ukrainian Criminal Code are overly broad inapplication and effectively allow for post-facto criminalisation of normal political decision-making. This runs counter to the principle of the rule of law and is unacceptable. The Assembly therefore urges the authorities promptly to remove these two articles from the Criminal Code and for the charges against former government officials which are based on these provisions to be dropped. The Assembly wishes to emphasise that the assessment of political decisions and their effects is the prerogative of parliaments, and ultimately of the electorate, and not of the courts. It considers that that strict international standards delimitating political and criminal responsibility need to be developed.
3. The Assembly regrets the numerous shortcomings noted in the trials against former government members and considers that they may have undermined the possibility for the defendants to obtain a fair trial within the meaning of Article 6 of the European Convention of Human Rights."

Complete text [ here ].

http://blog.cleveland.com/metro/2011/12/judge_rules_against_demjanjuk.html
December 21, 2011

John Caniglia, The Plain Dealer

CLEVELAND, Ohio -- John Demjanjuk's legal struggles continued Tuessday when a federal judge rejected his claims that prosecutors withheld a FBI document from Demjanjuk.

U.S. District Judge Dan Aaron Polster ruled that a 1985 FBI memo that questioned the legitimacy of an identity card linked to Demjanjuk was immaterial, and it was based on speculation and mistaken beliefs.

An attorney for Demjanjuk, Dennis Terez, said "we're evaluating all of our options." Demjanjuk can appeal.

[…]

Polster ruled after a volley of filings earlier this year. Demjanjuk's attorneys wanted him returned from Germany to the United States because they say prosecutors withheld documents that could have helped his defense when he was tried in U.S. District Court in Cleveland in 2001. A year later, a judge stripped Demjanjuk of his citizenship, a move that ultimately led to his deportation to Germany in 2009 and subsequent trial. Demjanjuk remains in Germany where he's free on appeal.

Demjanjuk's attorneys cited the FBI memo that said the Nazi card could be a type of document that "was quite likely fabricated by the KGB." They stressed the report was not turned over to the defense, and its impact in Demjanjuk's case is incalculable.

But federal prosecutors said in court documents in October that they had no idea that FBI agents in Cleveland had ever looked into Demjanjuk. They said the report by agent Thomas Martin was based on conjecture and misinformed impressions, not evidence. Martin, according to prosecutors' filings, never saw the card or had it tested for a forgery.

Polster agreed. He said that because the internal FBI documents are merely speculative, they did not need to be turned over to the defense. He also appeared to lash out at Demjanjuk, whom federal judges have said spent time as a guard at several Nazi concentration camps. Demjanjuk has denied those claims.

"Despite numerous opportunities, Demjanjuk has never provided a single, consistent accounting of his whereabouts during the war years 1942 to 1945," Polster said.

In 1993, an appeals court ruled prosecutors failed to turn over key documents to Demjanjuk's lawyers. Polster said the case from 2001 "did not suffer from the same problems."

http://www.ft.com/intl/cms/s/2/b4b5a2aa-26cb-11e1-9ed3-00144feabdc0.html#axzz1gp65Ua5O

According to the 2010 cable released by WikiLeaks, the prosecutor “considers Belarus, Chechnya and Russia to be virtual ‘mafia states’ and said that Ukraine is going to be one”.

[…]

It does not take a genius to understand that new people have arrived on the scene. “Basically, the mafia has been taken over by the state,” says Gladki.

[…]

High quality global journalism requires investment. Please share this article with others using the link below, do not cut & paste the article. See our Ts&Cs and Copyright Policy for more detail. Email ftsales.support@ft.com to buy additional rights. http://www.ft.com/cms/s/2/b4b5a2aa-26cb-11e1-9ed3-00144feabdc0.html#ixzz1h1Rxc5mK

But while Russia’s vory have started to go legit, the opposite has happened to Russia’s authorities. Indeed, the basic functions of organised crime – protection rackets, narcotics, extortion and prostitution, have increasingly been assumed by the Russian state.

In a WikiLeaks cable, a Spanish judge – an expert on the Russian mafia, who has studied the mob for 11 years – told US diplomats that he considered Russia a “mafia state”, where “one cannot differentiate between the activities of the government and OC [organised crime] groups”.

In my own experience researching crime in Russia, one often came across hybrid organisations made up of organised crime and law enforcement, though it was never quite clear who was telling whom what to do.

Take the assassination of opposition journalist Anna Politkovskaya in 2006, for example; those arrested included a professional mafia hitman, an active duty FSB colonel and members of a police special surveillance unit, who are all currently awaiting a second trial. Another high-profile crime was the death of lawyer Sergei Magnitsky in prison in 2009, whose fate was sealed after he accused police investigators of tax fraud amounting to $230m (£147m). All those involved are still free.

Then there was this year’s scandal known as the “Moscow gambling affair” in the Russian press, in which the owner of an illegal gambling casino testified that he paid local prosecutors and police as much as 80 per cent of his profits, estimated by a court at Rbs770m (£15.6m), for a krysha, the Russian mafia’s notorious protection “roof”.

The gangster nostalgia that the public feels for the good old days of the vory may be a longing for a simpler time, when bandits took your wallet occasionally, but did not have a chair on top of the Lenin mausoleum watching the Victory Day parade.The gambling affair demonstrated just how cosy law enforcement and criminal gangs have become in Russia. Indeed, according to an interview with Ivan Nazarov, the casino operator, in Kommersant newspaper, after he had paid the prosecutor’s office no organised crime groups bothered him for protection money.

The gangster nostalgia that the public feels for the good old days of the vory may be a longing for a simpler time, when bandits took your wallet occasionally, but did not have a chair on top of the Lenin mausoleum watching the Victory Day parade.

Complete article [ here ].

Batumi, December 20, 2011

The President of the European People's Party (EPP), Wilfried Martens, who visited the Republic of Georgia, hosted yesterday in Batumi a trilateral Eastern Partnership meeting of EPP and like-minded Ministers from Moldova, Georgia, and Armenia.

“Contrary to Ukraine and Belarus, it's important to see the leadership of three advanced eastern partnership countries working closely together, pooling their political resources, in order to make the Eastern Partnership a success. Moreover, the fact that we were able to gather the chief negotiators for the Deep and Comprehensive Free Trade Area (DCFTA) and have a thorough and productive discussion, will surely give new impetus for the implementation of the DCFTA,” added the EPP President.

The EPP is the largest and most influential European-level political party of the centre-right, which currently includes 74 member-parties from 39 countries, the Presidents of the European Commission, European Council, and European Parliament, 16 EU and 6 non-EU heads of state and government, 13 members of the European Commission and the largest Group in the European Parliament.

Batumi, December 20, 2011

The President of the European People's Party (EPP), Wilfried Martens, who visited the Republic of Georgia, hosted yesterday in Batumi a trilateral Eastern Partnership meeting of EPP and like-minded Ministers from Moldova, Georgia, and Armenia.

“Contrary to Ukraine and Belarus, it's important to see the leadership of three advanced eastern partnership countries working closely together, pooling their political resources, in order to make the Eastern Partnership a success. Moreover, the fact that we were able to gather the chief negotiators for the Deep and Comprehensive Free Trade Area (DCFTA) and have a thorough and productive discussion, will surely give new impetus for the implementation of the DCFTA,” added the EPP President.

The EPP is the largest and most influential European-level political party of the centre-right, which currently includes 74 member-parties from 39 countries, the Presidents of the European Commission, European Council, and European Parliament, 16 EU and 6 non-EU heads of state and government, 13 members of the European Commission and the largest Group in the European Parliament.

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/vladimir-kara-murza/december-moscow-spring?utm_source=World+Affairs+Newsletter
&utm_campaign=349a1205f8-Blog_Bachrach_Kara_Murza_Motyl_12_16_2011&utm_medium=email
December 14, 2011

December 10, 2011, was the day that, for all intents and purposes, marked the end of Vladimir Putin’s era. Russia’s strongman may survive in power for now, but the omnipotence and impunity to which he has grown accustomed in the past decade are decidedly over. Never again will the regime be able to ride roughshod over Russia’s citizens, knowing that the worst of its excesses will be met with apathy and silence. It was a day long awaited by the country’s pro-democracy movement and long-feared by Putin’s associates; a day skeptics—who like to theorize about how Russians are “unsuited to democracy” and “in need of a firm hand”—predicted would never come.

“Never again” was the central message of Saturday’s pro-democracy rally on Bolotnaya Square in Moscow. Between 80,000 and 100,000 people gathered across the river from the Kremlin to demand the annulment of the fraudulent December 4th State Duma election and a new—free and fair—parliamentary poll. It was the largest rally in the Russian capital since 1991. Just as in Belgrade in 2000, Tbilisi in 2003, and Kiev in 2004, the Moscow protesters of 2011 came from across the political spectrum—liberals and nationalists, socialists and conservatives, and, most importantly, people who, until recently, have never been involved or interested in politics—united by a common demand for dignity and self-determination. There were no economic slogans; the people who gathered on Bolotnaya Square were mostly representatives of Russia’s growing (and increasingly affluent) middle class who are now demanding a political voice. The nonpartisan white ribbon was chosen as the symbol of the protest. Along with Moscow, thousands of people came out in dozens of cities and towns across Russia with the same demand of a free and fair election.

Though the underlying reason for the protest was Putin’s September announcement of his intent to remain in power for another twelve years—a fait accompli presented to a hundred million voters—the fraudulent Duma poll was, it seems, the final straw. Even though the ruling United Russia party failed to get a majority—its official result was 49.3 percent—the reality was more striking. According to the returns from polling places where independent observers were present, and where no violations were registered, United Russia’s actual result was around 31 percent. The rest was achieved through outright fraud, such as stuffing ballots and falsifying protocols. Within days, thanks to the Internet—which now reaches 46 percent of Russians—the stories of fraud quickly spread across the country. In effect, Russia is following in the path of previous “color revolutions” that began in protest at stolen elections.

As a St. Petersburg police official candidly told pro-democracy activists, “When there are 500 of you, we will break up your rally; when there are 20,000 of you, we will think carefully; and when there are 200,000 of you, we will join you.”

“We couldn’t dream of this even a week ago,” opposition leader and protest co-organizer Boris Nemtsov wrote after the rally, “We have awakened a sense of self-dignity.” “They are saying that the campaign is over,” declared another opposition leader, Grigory Yavlinsky, “No! The campaign is just beginning—the campaign to constitutionally and legally remove Putin’s clique from power.”

For the first time in years, state-run television carried reports of the opposition protests. Riot police, usually busy rounding up pro-democracy demonstrators, stayed on the sidelines. As a St. Petersburg police official candidly told pro-democracy activists, “When there are 500 of you, we will break up your rally; when there are 20,000 of you, we will think carefully; and when there are 200,000 of you, we will join you.”

The next protest rally in Moscow is planned for December 24th. Organizers promise that it will be even larger than the first. Back in September, Putin’s decision to stay in power until 2024 was taken with shock and despair. Today, it is more often greeted with a laugh.

Ekho Moskvy radio, Moscow, in Russian 1054 24 Dec 11

Opposition politician Boris Nemtsov addressed the protest rally in Prospect Academic Sakharova (avenue in Moscow) on 24 December and called for not trusting President Dmitriy Medvedev's promises on electoral reform. Gazprom-owned editorially independent Ekho Moskvy radio broadcast his speech, in which he advocated a campaign against Prime Minister Vladimir Putin's strive for presidency and promoted the slogan "A thief must not be in the Kremlin" (Russian: "Vor ne dolzhen sidet v Kremle").

Nemtsov announced that there were definitely over 100,000 people at the rally, much more than on 10 December.

He dismissed Putin's claim that people were turning up for payment and said: "We came here for a totally different reason - because we are fed up with them, because they want to rule over us forever, because on 24 September they decided that they would treat Russia with contempt that is unheard of and on 4 December they shafted everyone and stole our votes."

"They brazenly ignored the demands of Bolotnyy Ploshchad [square in Moscow where the 10 December protest rally was held] but we will fight for these demands - they are sacred. We will fight for them."

"Now, the well-known junior partner of the two Gullivers, named Medvedev, voiced a tough address, the last before disappearing into nothingness, and promised us that our mayors will be elected and governors will be elected and parties will be registered and everything will be done well and honestly. We do not believe him, we do not believe him."

"He is, of a course a well-known blogger - this is true. However, he never really became a president. Therefore, I think that we should meet in February in order to check how his promises have been fulfilled and if laws on this subject will not have been adopted, this will mean that he deceived us.

"And one more thing. Why are they ignoring the opinion of the people? Because the main godfather Putin is pushing himself forward to power and wants on 4 March, together with the crook and magician [head of Central Electoral Commission Vladimir] Churov, again to steal the votes.

"Therefore, I propose, first, definitely to come to the polls on 4 [March] but not to give a single vote to Putin. Do you agree?" People cheered: "Yes."

Nemtsov continued: "To continue a campaign 'We shall not let Putin to Kremlin'. Do you agree?" The crowd cheered "Yes".

Nemtsov went on to paraphrase a catch-phrase "a thief must be in prison" used by Putin about former Yukos head Mikhail Khodorkovskiy and started chanting: "A thief must not be in the Kremlin. A thief must not be in the Kremlin. The head of the Putin's campaign headquarters named [Stanislav] Govorukhin agrees with this 100 per cent. Happy New Year without Putin. Happy New Year without Putin. Russia will be free. Russia will be free. Russia will be free." The crowd joined in and chanted "Happy New Year without Putin" and " Russia will be free" along with Nemtsov.

22 грудня 2011 р., Вінніпег

Конґрес Українців Канади (Конґрес) відновив свої вимоги щодо незалежного перегляду справ Канадського Музею Людських Прав (КМЛП) та припинення йому виплат федеральним урядом, позаяк засоби масової інформації повідомляють, що спорудження музею відстає від графіку і перевищує кошти виділеного бюджету.

"Конґрес Українців Канади закликав до створення взаємовключного та безстороннього музею і продовжує звертатися до керівників КМЛП з вимогою чітко представити канадцям дійсний проект та зміст музею для громадського перегляду, - заявив національний президент Конґресу Павло Ґрод. - Ми також вимагаємо більшої прозорості та звітності керівництва музею перед громадою."

Конкретно кажучи, Конґрес продовжує вимагати від канадського уряду:

1. Розпустити Довірчий комітет музею і призначити осіб, які є безсторонні і являються представниками канадської громади.
2. Незалежний перегляд - провести незалежний перегляд плану, вигляду та змісту музею в громадський, прозорий спосіб, щоб переконатися, що історії людських прав усіх груп канадського населення висвітлені справедливо та показово.Зміст КМЛП повинен бути переглянутий новопризначеними незалежними та безсторонніми членами Дорадчого комітету змісту, і, щоб уся робота і придбання, що стосуються змісту музею і плану або можуть мати вплив на ці ділянки, була негайно припинена до того часу, поки план, вигляд та зміст музею не будуть представлені перед громадськістю. Конґрес Українців Канади вимагає від КМЛП повністю відмовитися від "Кінцевого звіту Дорадчого комітету змісту Канадського Музею Людських Прав" від 25 травня 2010 р. Цей звіт є упередженим і має серйозні недоліки. Наприклад, у звіті немає жодного посилання ані на порушення людських прав методом використання їжі як зброї у період Голодомору, ані на зловживання людськими правами під час панування тоталітарного режиму Йосифа Сталіна, котрий є відповідальний за вбивство мільйонів.  
3. Припинити виплати - припинити будь-яке фінансування музею до того часу, поки не будуть переглянуті спірні питання щодо керівництва музею та його змісту. Більше того, ми вимагаємо від керівництва музею тимчасово припинити будь-які придбання щодо плану, вигляду та змісту музею, поки не буде зроблена незалежна оцінка.
4. Ми заохочуємо всі уряди забезпечити припинення будь-яких виплат для музею (будь-якою гілкою уряду) поки ці проблеми не будуть розв'язані.

Конґрес Українців Канади підтримав цей спонсорований урядом музей, і члени нашої громади пожертвували мільйони доларів на основі того, що музей:

1. Буде управлятись прозорим чином і буде відображати ширший канадський досвід;
2. Висвітленню фактів Голодомору та Перших канадських операцій по інтернуванню буде виділене постійне та визначне місце в Канадському Музеї Людських Прав.

Ми закликаємо уряд і керівництво КМЛП представити канадцям чіткий проект та зміст музею для громадського перегляду", - заявив Ґрод.

На даний час розпочато будівництво музею, але не існує ніяких планів щодо характерного та відповідного висвітлення історій попрання людських прав під час Голодомору чи Перших канадських операцій по інтернуванню.

Чому потрібно висвітлювати операції по інтернуванню під час І Світовою війни?

Досвід українців та інших європейців, несправедливо ув'язнених під час Перших канадських операцій по інтернуванню 1914-1920 рр., повинен бути включений до постійної виставочної галереї.

У цей трагічний період тисячі українців та інших східноєвропейських народів були несправедливо ув'язнені та позбавлені громадянства тільки через країну їхнього походження. Більше того, ця подія створила передумови для інших, добре відомих зловживань людськими правами в Канаді, включно з китайським персональним податком та інтернуванням японців та італійців під час ІІ Світової війни.

Чому потрібно висвітлювати Голодомор?

Виставці Голодомору повинна бути виділена постійна виставочна галерея у збудованому на громадські кошти музеї із таких причин:

1. Це один із найяскравіших прикладів попрання людських прав в історії, що недавно (травень 2008 р.) був визнаний урядом Канади як геноцид, який є відносно невідомий;
2. За своїм географічним фокусом та інтенсивністю він є одним із найбільших геноцидів в історії людства;
3. Це приклад порушення людських прав, котре пережили жертви комунізму у всьому світі, особливо заперечення прав людей на їжу, а також інші комуністичні злочини;
4. Підкреслює злочини комуністичної диктатури Йосифа Сталіна та совєцького режиму.

"Голодомор є важливим об'єктивом, через який світ може дізнатися про злочини комунізму та зловживання людськими правами диктаторських режимів на зразок режиму Йосифа Сталіна, - підсумував Ґрод. - Більше того, ми також можемо отримати уроки від операцій по інтернуванню під час І Світової війни стосовно того, як і чому перші іммігранти були позбавлені громадянських свобод, щоб бути певними того, що подібні зловживання людськими правами в майбутньому не повторювались".

http://www.pravda.com.ua/news/2011/12/17/6845714/
17 грудня 2011

Венеціанська комісія вважає, що в законопроекті "Про основи державної мовної політики" "регіоналів" Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка недостатньо гарантій використання та захисту української мови.

Про це повідомляє "Обком" з посиланням на УНІАН.

За словами голови Відділу демократичних інститутів і фундаментальних прав Венеціанської комісії Артеміди-Тетяни Кіски, у висновку до законопроекту Комісія зазначила, що нинішній проект закону більше не приділяє спеціальної уваги російській мові, оскільки практично у всіх його положеннях посилання на цю мову замінені посиланнями на "регіональні мови та мови меншин".

Водночас у висновку Комісії зазначається, що, незважаючи на те, що відповідно до статті 10 Конституції України українська є єдиною державною мовою, деякі статті законопроекту надають російській такий же рівень захисту, як і українській.

Зокрема, мова йде про оприлюднення актів центральних органів влади російською мовою.

Крім того, Комісія зазначила, що визнання лінгвістичної свободи засобів масової інформації, виходячи з ринкових оцінок, може призвести до домінування російської мови.

Комісія звернула увагу на відсутність у законопроекті вимог до теле-, радіокомпаній стосовно щоденної квоти на мовлення державною мовою.

"У цих положеннях можна побачити навіть зменшення ролі української мови", - йдеться у висновку.

При цьому в Комісії зазначили, що в цілому представлений проект закону кращий за попередній проект закону "Про мови в Україні", висновок щодо якого було ухвалено Комісією у березні цього року.

Нагадаємо, народний депутат Сергій Ківалов раніше повідомив, що Венеціанська комісія виступила на підтримку мовного законопроекту.

Як відомо, законопроект "Про основи державної мовної політики" був зареєстрований у парламенті 26 серпня цього року.

У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що в разі прийняття законопроекту, російська мова стане регіональною в 13 з 27 адміністративно-територіальних одиницях України: у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, АР Крим та містах Києві і Севастополі.

Кримсько-татарська мова стала б регіональною в АР Крим, угорська - в Закарпатській області, румунська - в Чернівецькій. Інші мови національних меншин отримають захист в менших адміністративно-територіальних одиницях.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/nayem/4ef31f040e5b5/?mid=55
22 грудня 2011

http://www.youtube.com/watch?v=7Ma1nSzUWtk&feature=player_embedded

Мустафа Найем

Майже тиждень тому, 6 грудня поточного року в ефірі "Великої політики" на телеканалі Інтер Генеральний прокурор України Віктор Пшонка на питання, чому до Юлії Тимошенко було допущено лише єврокомісара Штефана Фюллє відповів: "До мене про зустріч звернувся тільки пан Фюле".

Зазначу, що до того дозвіл на зустріч з Юлією Тимошенко не змогли отримати жоден український політик. З огляду на вищезазначене, я з моїми колегами з міжнародної організації "Репортери без кордонів" вирішили все ж спробувати зустрітися з екс-прем'єром і пройти шлях пана Штефана Фюлє. Я дуже сподіваюсь, що викладені у листі аргументи будуть достатньо переконливими для Віктора Пшонки.

Зокрема ми посилалися на ст. 19 Загальної декларації з прав людини, згідно з якою "кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів". Отже і Юлія Тимошенко має право зустрічі з уповноваженим на це представником організації Репортери без кордонів задля висловлювання особистої точки зору щодо подій в країні тощо.

Лист на ім'я Генерального прокурора був направлений з паризького офісу організації Репортери без кордонів два дні тому. Такі ж за змістом листи були відправлені Старшому слідчому в ОВС 3 відділу 1 управління Головного слідчого управління Служби Безпеки України майору юстиції ГРАБИКУ М.В. та судді Апеляційного адміністративного суду м. Києва Олені Сітайло.

P.S. ВЕЛИКА ПОДЯКА ЗА ОПЕРАТИВНУ ДОПОМОГУ ОФІЦІЙНОМУ ПРЕДСТАВНИКУ RSF 9Reporters sans frontières / Reporters Without Borders) В УКРАЇНІ – Оксані Романюк!

http://gazeta.ua/articles/politics/_na-rosiyu-chekayut-vbivstva-opozicijnih-lideriv-terakti-vijskovij-konflikt-eks-r/415946
25.12.2011

Російська влада готується до застосування радикальних заходів для збереження існуючого режиму.

Про це заявив колишній радник Володимира Путіна з економічних питань Андрій Ілларіонов.

Він не виключає вбивства опозиційних лідерів, теракти, військовий конфлікт і навіть введення надзвичайного стану в країні.

На його думку, "з боку влади ніяких змін не відбулося. Влада не вважає за необхідне реагувати на вимоги опозиції. Влада не вважає за необхідне проводити будь-які зміни, крім косметичних та виробництва якоїсь димової завіси, яка могла б відвернути увагу і якимось чином послабити рух протесту".

http://gazeta.ua/articles/politics-photo/_putin-idi-poki-po-horoshomu-u-rosiji-ne-vschuhayut-mitingi-opoziciji/414878ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Путін, іди поки по-хорошому" - у Росії не вщухають мітинги опозиції

"Влада займається провокаціями і дискредитацією, в тому числі тих, хто організовує ці мітинги, але найголовніше - влада готується до реваншу. Влада серйозно готується до здійснення крутого віражу, коли від так званої в лапках лібералізації та демократизації, вона розгорнеться в зовсім іншому напрямку. Це відбудеться дуже скоро", - підкреслив Ілларіонов.

Він переконаний, що при нинішньому рівні підтримки Володимира Путіна йому навряд чи вдасться набрати більше 34-36 відсотків голосів виборців, а це означає, що навіть масштабні фальсифікації рівня 4 грудня можуть не дозволити Путіну перемогти в першому турі президентських виборів.

"Другий же тур для нього є абсолютно неможливим, тому що другий тур стає непередбачуваним, тому що масштаби протестного голосування можуть виявитися такими, що практично всі опозиційні сили можуть об'єднатися навколо того - другого кандидата, хто вийде у другий тур", - вважає він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Пік популярності Путіна минув"

На думку Ілларіонова, це означає, що Путіну потрібна перемога в першому турі.

"Вони повинні зробити щось таке, що зробить всі інші питання абсолютно дрібними, в порівнянні з тим, що відбудеться", - упевнений колишній радник Путіна.

In preparation for Rusalka Ukrainian Dance Ensemble's upcoming 50th anniversary, a commemorative book is being prepared. I would like to hear from present members, alumni, parents, fans, collaborating dance ensembles, and past and present board members. What has being in Rusalka meant to you? What is your best memory? Are you a Rusalka family? And your other comments.

Send to: orysiarusalka@gmail.com or to

Orysia Tracz
c/o Rusalka Ukrainian Dance Ensemble
P.O. Box 3059
Winnipeg, MB, R3C 4E5

EU Commissioner presents diploma at Kyiv-Mohyla Academy

(Kyiv, Ukraine) After opening the conference "Tempus and Erasmus Mundus: Opportunities for the Eastern Partnership", held in Kyiv on 5 December  2011, Mrs. Androulla Vassiliou, EU Commissioner for Education, Culture, Multilingualism and Youth visited National University of Kyiv-Mohyla Academy to meet students, staff and alumni and take part in the first PhD certification and hooding ceremony. 

Ms. Vassiliou expressed her strong support for the integration of Ukraine’s educational sector into the European model.  “In the firm belief that investment in education, training and creativity is essential for the prosperity of future generations… the European Commission adopted …the programs, Erasmus for All and Creative Europe. These programs are the right tools to help us respond to the challenges we face", said Ms. Vassiliou.

EU Commissioner A. Vassiliou met with faculty and students who are engaged in the implementation of European and other international projects Tempus, Erasmus Mundus and Jean Monnet.  NaUKMA has been the recipient of 15 grants implementing such programs.

Ms. Vassiliou bestowed the first PhD degree of western equivalency in Ukraine to Hanna Bielenka, who completed her PhD degree in finance.  Dr. Bielenka’s research and dissertation was titled, “Mathematical Methods of Estimating the Financial Stability of the Ukrainian Banking Sector”.

Professor Mychailo Wynnyckyj, director of the NaUKMA PhD Program;
Androulla Vassiliou, EU Commissioner for Education, Culture, Multilingualism and Youth;
Dr. Hanna Bielenka, PhD diploma recipient

Dr. Hanna Bielenka was born in Zaporizhzhya where she completed her undergraduate degree in economic cybernetics at Zaporizhzhya National University. She attained her master’s degree in economics at National University of Kyiv-Mohyla Academy - Economics Education and Research Consortium (EERC).  She has been the winner of the All-Ukrainian Student Olympiads in Economic Cybernetics (I, II, III places in mathematics, informatics, and English).  In 2011 Dr. Bielenka also defended her “Candidate of Science (KandydatNauk)” degree in economics.  She is the author of numerous research articles published in international journals.

European Integration and International Standards

The fact that the EU Commissioner for Education, Culture, Multilingualism, Sport, Media and Youth presided over the ceremony is significant and ironic, because even though the Kyiv-Mohyla PhD degree is recognized by the EU as it conforms to the principles of the European Higher Education Area (EHEA), under existing government rules it is not yet recognized by Ukraine’s Ministry of Education.  European recognition of this academic achievement should become a powerful impetus to Ukraine to finally begin implementation of its long-promised reforms in education toward European integration and international standards.  

Jose Manuel Pinto Teixeira, Head of EU Delegation to Ukraine;
Androulla Vassiliou, EU Commissioner for Education, Culture, Multilingualism and Youth;
Serhiy Kvit, President of National University of Kyiv-Mohyla Academy;
Mychailo Wynnyckyj, Director of the NaUKMA PhD Program

Kyiv-Mohyla Academy’s PhD program, officially established in 2008, is the first program of western orientation and curriculum in Ukraine.  The program is a revolutionary step for Ukraine’s higher education system, representing a radical departure from the legacy of the Soviet-era system that still persists in Ukraine.

Unlike the traditional Soviet era “aspirantura”, which is highly regulated by the Ministry of Education’s Higher Attestatation Council (“VAK”), the Kyiv-Mohyla Doctoral School’s PhD programs represent an embodiment of the principle of university autonomy, which is fundamental to the western system of higher education. The Doctoral School and its PhD programs are envisioned as models for the enactment of fundamental reforms within Ukraine’s higher education system.

The Kyiv-Mohyla Academy Doctoral School currently offers eight structured PhD programs:
Public Health Administration (Kyiv-Mohyla School of Public Health); Mass Communications (Kyiv-Mohyla School of Journalism jointly with the Department of Sociology); Finance (Department of Finance and Kyiv-Mohyla Business School), Philosophy and Literature (Departments of Philosophy and Literature jointly), Biology and Biodiversity (a joint program of the Department of Ecology and the Institute of Botany of the National Academy of Sciences).  In addition, Social Work and Social Policy (a joint program of the Kyiv-Mohyla School of Social Work and Ljubljana University, Slovenia); History of Central-Eastern Europe (a joint program of the Department of History and Ukrainian Catholic University); Social Transformations (a joint program of the Departments of Sociology and Political Sciences in cooperation with the Department of Central and East European Studies, University of Glasgow, Scotland).

Each doctoral program was established with extensive international partner cooperation with U.K., French, Norwegian, Canadian, American, Spanish, and Dutch academics serving as program experts, research supervisors, and potential dissertation examiners.

The director of Kyiv-Mohyla Academy’s Doctoral School is Dr. Mychailo Wynnyckyj (PhD in economic sociology of post-Soviet transition, Cambridge University).  Oversight of the implementation of the Doctoral School model is the responsibility of Professor Volodymyr Morenets (Vice President for Research and Academic Affairs, Chair of the Department of Literature).

Despite initial EU grants, funds are continuously required for the Doctoral School’s infrastructure, student stipends, travel grants, faculty mobility, journals, books and research materials.

For more information about the Kyiv Mohyla Academy’s Doctoral School, see: www.gradschool.ukma.kiev.ua.  In the United States, tax deductible donations to the new PhD program can be directed to Kyiv Mohyla Foundation, P.O. Box 46009, Chicago, IL 60646-0009 or at www.kmfoundation.com.   For more information, see: www.kmfoundation.com.

Marta Farion
Kyiv-Mohyla Foundation of America

Відбулася церемонія вручення першого докторськогодиплому західного взірця

П’ятого грудня Національний університет “Києво-Могилянська академія” приймав у своїх стінах комісара ЄС із питань освіти, культури, багатомовності та молоді Андруллу Василіу. Головною метою гості булo відкриття регіональної конференції “Темпус та Еразмус Мундус: Можливості для Східного партнерства”. Комісар ЄС виголосила доповідь на тему “Переваги співпраці та свободи пересування між Україною та Європейським союзом для людей і установ.

А. Василіу висловила свою тверду, безумовну підтримку інтеграції українського освітнього сектору в європейську модель. Слід додати, що програми “Темпус”, “Еразмус Мундус” та “Жан Моне” — ключові програми ЄС для міжнародної співпраці у вищій освіті, і особливо щодо України. Зокрема, НаУКМА здобула 15 грантів, впроваджуючи ці програми.

Проф. Михайло Винницький, директор докторської PhD програми НаУКМА;
Андрулла Василіу, комісар ЄС з питань освіти, культури, багатомовності та молоді;
доктор наук Ганна Бєленька, володарка першого Україні PhD диплому.

Візит А. Василіу взяла участь в церемонії яка відбулася в Україні перший раз – а саме присвоєння звання доктора наук – РhD на західний зразок випускниці академії Ганні Бєленькій. Вперше в Україні науковцеві присуджено звання західного взірця, відповідного до прийнятого у світі, відомого як PhD. Дослідження та дисертація доктора наук Г. Бєленької в галузі фінансів були присвячені темі “Математичні методи здобуття фінансової стабільності українського банківського сектору”.

Доктор наук Г. Бєленька народилася в Запоріжжі. Вона здобула ступінь бакалавра в Запорізькому національному університеті і ступінь магістра економіки в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. Вона перемагала на Всеукраїнських олімпіадах з економічної кібернетики. У 2011 році Г. Бєленька також захистила ступінь кандидата наук з економіки згідно з нормами України. Доктор Бєленька є авторкою багатьох науково-дослідницьких статей, опублікованих в міжнародних журналах.

Європейська інтеграція та міжнародні стандарти

Хосе Мануел Пінто Тейхеіра, Посол – Представник ЄС в Україні;
Андрулла Василіу, комісар ЄС з питань освіти, культури, багатомовності та молоді;
др. Сергій Квіт – президент НаУКМА;  Проф. Михайло Винницький, директор докторської PhD програми НаУКМА

Те, що комісар ЄС взяла участь у церемонії вручення диплома, має символічне значення, в тому числі з певною часткою іронії. Річ у тому, що хоча такий науковий ступінь визнається Європейським Союзом, оскільки він відповідає вимогам Єдиного європейського освітнього простору (European Higher Education Area), однак за чинними в Україні нормативами він не визнається Міністерством освіти. Тому європейське схвалення цього академічного здобутку НаУКМА повинно стати вагомим стимулом для України, щоб розпочати врешті впровадження давно обіцяних реформ в освіті на шляху до європейської інтеграції та застосування міжнародних стандартів.

Докторська програма PhD Києво-Могилянської академії, офіційно заснована 2008 року, ‑ це перша програма західного освітнього спрямування в Україні. Із нею було зроблено значний крок для української системи вищої освіти для підтвердження відмови від спадку радянської системи, що досі вперто існує в Україні.

На відміну від традиційної аспірантури радянських часів, робота якої регулюється Вищою атестаційною комісією (ВАК) Міністерства освіти, PhD програми докторської школи Києво-Могилянської Академії являють собою втілення принципу університетської автономії, що є фундаментальним для західної системи вищої освіти. Нині ця програма може бути визнана і обрана як модель для підготовки і реалізації закону про реформу в системі української вищої освіти.

Докторська школа НаУКМА провадить такі PhD програми: «Менеджмент охорони здоров'я» (програма Києво-Могилянської Школи охорони здоров'я); «Масові комунікації» (спільна програма Києво-Могилянської Школи журналістики та факультету соціології); «Фінанси» (спільна програма Факультету фінансів та Києво-Могилянської Бізнес-школи), «Філософія і Література» (спільна програма Факультетів філософії і літератури), «Біологія та Екологія» (спільна програма Факультету екології НаУКМА та Національної Академії Наук), «Соціяльна робота та Соціяльна політика» (спільна програма Школи соціальної роботи НаУКМА та Люблянського університету Словенії), «Історія Центрально-Східньої Європи» (спільна програма НаУКМА та УКУ), «Соціяльна Трансформація» (спільна програма Факультету соціології та політичних наук разом з Університетом Ґласґов, Шотландія).  

Кожна PhD програма була створена у широкій міжнародній співпраці з норвезькими, американськими, іспанськими та датськими науковцями, які виступали в ролі експертів, наукових керівників та потенційних дисертаційних екзаменаторів.

Директором Докторської програми є професор Михайло Винницький (PhD - Кембриджський університет), директор за імплементацію PhD програми — професор Володимир Моренець,  віце-президент НаУКМА із науково-навчальних студій, доктор філологічних наук, професор, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка

Незважаючи на початкові гранти ЄС, Докторська школа постійно потребує коштів для розвитку своєї інфраструктури, придбання журналів, книжок, виплати стипендій.

Для отримання докладнішої інформації про докторську школу Києво-Могилянської академії завітайте на сторінку: www.gradschool.ukma.kiev.ua.
У Сполучених Штатах Америки пожертви для розвитку PhD програм можна дати до: Kyiv Mohyla Foundation, P.O. Box 46009, Chicago, IL 60646. Додаткову інформацію можна прочитати на сторінці: www.kmfoundation.com.

Марта Фаріон
Києво-Могилянська Фундації Америки

Сергій Шишкін, український бард-піаніст, філософ, композитор

50 відсотків квот на українську музику в радіоефірі майже ні на що не впливали. Тож не думаю, що 25 відсотків вплине аж так негативно. Питання квотування - це далеко не все, тільки інструмент. Толку від нього було небагато. Проблема насправді куди глибша. Вона - в неефективності системи взагалі. Теперішня система управління культурою - це навіть не рудимент, а це ворог культури.

Скільки б коштів не пішло на розвиток української культури - це гроші на вітер. Ще на початку незалежності було зрозуміло, що Міністерство культури - малоефективний орган. Хто б не прийшов в систему мінкульту, за якийсь час буде грати на саму систему, або піде звідтіля. Якщо має потенціал. Гасла типу "треба берегти традиції" або "село врятує Україну" зовсім не передбачають розвитку як такого. Це просто зручна позиція, при якій чиновники нічим не ризикують.

Мінкультури саме себе реорганізовувати не буде. Там позиція одна: мало фінансування. Вони завжди будуть говорити одне й те саме. А культура рухається далі - чи є міністерство, чи немає, чи є в нього фінансування, чи немає. Якщо наші люди без міністерства виграють Каннський кінофестиваль, то постає питання: чим вони у тому міністерстві займаються, які бюджети творять і навіщо вони їм узагалі. І чим далі від тих управлінських структур, тим зрозуміліше і адекватніше .

У певний період мало хто думав про українську міську культуру. Тому процеси, які відбуваються в переважній більшості міст, не відбуваються українською мовою. Певний час, коли на початку Незалежності українська музика була модною, пробували це змінити. Та потім усе зійшло до маргінесу, а порожнім місце не буває. Якщо української мови там немає, то якась же мова все рівно є. А мова - це, певним чином, ідеологія.

Щодо мови в Україні все ще є певні стереотипи. Тут потрібен час і треба пройти багато щаблів. Сьогодні багато хто, коли чує пісню українською, автоматично робить висновок: село, "отстой", "рагулі".

Люди, які слухають українське, користуються переважно інтернетом, а телебачення майже не дивляться. Український продукт все одно є, просто він рідко виходить на масовий рівень. Музиканти виступають мало, а значить - розвиваються повільніше, ніж могли б. Кількість має перерости в якість. Інших способів просто не буває.

Треба ходити на виступи українських виконавців, а не тільки слухати їх в інтернеті. Митці потребують підтвердження, що вони потрібні людям, що за їхні диски і квитки на виступи - платять гроші. Тоді все буде нормально. Нехай і не відразу.

http://okeanelzy.com/uk/blog/post450.html
20 грудня 2011

20 грудня 2011 року у Львові відкрито пам’ятник видатному композитору та поету Володимиру Івасюку. Ініціатором та меценатом, коштом якого відбулося створення пам’ятника, є музикант, лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.

Пам’ятник заввишки 2,6 метра виготовлено з бронзи, а постамент та мощення - з граніту. Монумент встановлено на монолітній кам’яній брилі; навколо пам’ятника з мозаїки та гранітної плитки викладено декоративну гітару. Вартість проектних робіт та виготовлення пам’ятника склала 360 тис. грн.

Ідея місця розташування пам’ятника  - пр-т Шевченка, 7-9 – теж належить Святославу Вакарчуку. Адже саме це місце є на шляху від філармонії до музичної академії, яким часто ходив В. Івасюк.

Автори пам’ятника: скульптор Сергій Олешко та архітектор Михайло Ягольник. Кошти на благоустрій прилеглої території - 174 тис. грн. - виділено з міського бюджету Львова.

Участь у відкритті пам’ятника взяли також члени родини Івасюків, громадські діячі.

Також сьогодні міський голова Львова вручив ініціатору встановлення пам’ятника Святославу Вакарчуку відзнаку «Золотий герб м. Львова».

Довідка 

Володимир Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор і поет; Герой України (2009, посмертно).

Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, серед яких, мабуть, найвідоміша українська естрадна пісня «Червона рута», 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер.

26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.

http://en.for-ua.com/news/2011/12/22/111101.html
Dec 22, 2011

Batkivshchyna Party leader and former Prime Minister Yulia Tymoshenko has decided not to participate in her appeal of her conviction in the case involving gas deals with Russia and further cassation appeals of the court’s decision.

“Watching from jail the show that this appeal has become, I want to refuse participation in any appeal review and further cassation,” Serhiy Vlasenko said, reading a letter written by Yulia Tymoshenko, after the presiding judge put to discussion the possibility of continuing the proceedings without the ex-premier, Tymoshenko's official website reports.

In her statement, Yulia Tymoshenko also called unacceptable speculation about her health and ability to appear in court.

After the statement was read, Judge Sitaylo adjourned the hearing until December 23.

Yulia Tymoshenko’s defense team also abandons further participation in the hearings of the appeal against her October 11 conviction.

“I've read the statement by Yulia Tymoshenko, who has decided to end her participation in this farce. This decision applied not only to Yulia Tymoshenko, this decision was made by her with regard to all the members of our side,” Serhiy Vlasenko told journalists after the hearing.

“The defense has done everything possible for this process. We demanded that all witnesses that weren’t questioned by the court of first instance be questioned by the appeals court, we demanded that documents be added to the case file, including gas contracts, we demanded that normal expert reviews be conducted. The court refused to do all of this” Serhiy Vlasenko said.
(http://www.youtube.com/watch?v=eDX_CJ0HGwk&feature=youtu.be&mid=55)

Statement by Yulia Tymoshenko

http://www.tymoshenko.ua/en/article/v36c8w4a
Dec 22, 2011

Watching from behind bars the performance of horror, madness and absurdity that the court process involving my name has become, I have decided not to participate in this disgraceful process and refuse further appeals of the rulings by the courts of first and second instance.

There is no judicial system and justice today in Ukraine. Searching for truth and fairness in Ukrainian courts is futile.

The government, Yanukovych’s regime, has destroyed the judiciary completely. Instead of people whose professional calling is to seek truth and administer a fair and just court, werewolves and executioners have put on judicial robes and are carrying out any command given to them by the authorities. There is no honor, no justice, no truth in the courts. There is only wickedness, flirtation with the regime and humiliation of human beings.

I believe things will continue this way while Yanukovych is in power. And during this time there is no sense to expect justice from Ukrainian judges.

How can you talk about a fair trial when before the eyes of the whole world these judges, openly and without shame, constantly tell lies, twist facts and falsify a case? When evidence of innocence suddenly disappears from a closed case? When the court doesn’t want to hear from witnesses from the defense, and evidence in your favor is considered a charge?

How can you talk about the search for truth when you are bedridden and riot police suddenly drag you to the prison medical unit to prove that you can walk? When people burst into you cell with video cameras and unashamedly record you when you are helpless and then edit a plasma tv and shower into the footage? When you’re administered painkillers every two hours, while claiming that you are the healthiest person on the planet? When the court sits in a cell next to the toilet for 12 hours, even though the text of the decision was ready in the morning? When in your cell, behind bars and confined to a bed, you are again arrested, and the decision is justified by the claim that I am free and not detained…..

How can you believe in a court that you can’t even attend in your own case, despite all your requests, protests and statements? What justice is there when the prosecution’s charges come down to “heels” photographed by the security service’s paparazzi?

This is not 1937. This is their second year in power, and they have pushed our country beyond the boundaries of our era, an era of basic humanity and decency. This is the age of cave dwellers in its worst forms.

In this situation, I see no reason or necessity to continue to support the farce in the Ukrainian courts. I will not seek the truth in them, because it's not there. Let them play their games of crooked justice, if they want, demonstrating to the world their immorality and insidiousness.

I believe the European Court of Human Rights will assess the absurdity and crime that the Ukrainian government calls court.

At the same time I would like to note that despite all the torture and humiliation, they haven’t broken me and never will. I continue my fight, because even here behind bars, I feel freer than all the Yanukovychs behind the government fences.

I continue my struggle for a free, happy and democratic Ukraine. They can kill me, but they’ll never kill my proud country and great nation.

Truth will prevail! And a free Ukraine will soon rise in the world. The dark age that we’re living in now will soon pass. And the sun will rise over the country. It will be soon, I’m certain. And it won’t be on April 31, as was written in one of the fabricated protocols in my case, but much sooner!

Hang in there, believe, fight!

Yulia Tymoshenko

http://www.youtube.com/watch?v=sXRcXDiCOjk&feature=player_embedded#

Усе під контролем!
Prime Minister Azarov: We have everything under control!

http://www.moodys.com/research/Moodys-changes-outlook-on-Ukraines-B2-government-ratings-to-negative--PR_233357
15 Dec 2011

Frankfurt am Main - Moody's Investors Service has today changed the outlook on Ukraine's B2 local- and foreign-currency government bond ratings to negative from stable, reflecting heightened fiscal funding and external liquidity risks as well as downside risks to economic growth and political stability. The negative outlook also applies to the country's B1 foreign-currency debt ceiling and its B3 foreign-currency deposit ceiling.

The main drivers for the negative outlook include:

1) Increased fiscal and external liquidity risks against the backdrop of a stalled IMF programme.

2) Downside risks to the economy in the context of a weaker global economy.

3) Increased political risks related to upcoming parliamentary elections in October 2012.

Moody's has today also changed the outlook to the B2 rating of the Ukrainian State Enterprise: "Financing of Infrastructural projects", in line with the sovereign rating action. The Ukrainian State Enterprise: "Financing of Infrastructural projects" debt is fully and unconditionally guaranteed by the government of Ukraine.

RATIONALE FOR NEGATIVE OUTLOOK

[…]

Complete article [ here ].

BBC Monitoring Former Soviet Union (Dec 23, 2011)
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/12/15/6839225/

Abstract (summary)

A Ukrainian site has written about property said to be owned by Ukrainian Prime Minister Mykola Azarov's son in Austria. It also showed documents that it says show Oleksiy Azarov lives in Vienna and has permanent residency there. Azarov declined to reply to questions from the site when requested by it. The following is the text of the report by Serhiy Leshchenko, Kateryna Kaplyuk and Natalya Humenyuk, entitled "The residence of Azarov's family in Austria", published by Ukrainian site Ukrayinska Pravda on 15 December; subheadings have been inserted editorially:

Ukrayinska Pravda has found housing [lodging] of Mykola Azarov's son in one of the most prestigious districts of Vienna. In recent years Austria is popular among Ukrainian big shots. It was chosen for business registration by First Vice Prime Minister Andriy Klyuyev and oligarch Dmytro Firtash. In addition to that, the family of President Yanukovych hides traces of their involvement in Mezhyhirya [lavish property in Kiev Region where he has lived for last few years] in Austria.

 FULL TEXT

Azarov's son on the left

A Ukrainian site has written about property said to be owned by Ukrainian Prime Minister Mykola Azarov's son in Austria. It also showed documents that it says show Oleksiy Azarov lives in Vienna and has permanent residency there. Azarov declined to reply to questions from the site when requested by it. The following is the text of the report by Serhiy Leshchenko, Kateryna Kaplyuk and Natalya Humenyuk, entitled "The residence of Azarov's family in Austria", published by Ukrainian site Ukrayinska Pravda on 15 December; subheadings have been inserted editorially:

While the authorities decide what to do with the European choice for Ukraine, domestic officials have already made their personal European choice.

In fact, diplomatic passports allow them to visit Europe without Schengen visas. Relatives of officials do not simply rest abroad or get treatment there. Now they just... [passage omitted] live there.

Azarov's son lives in property in prestigious part of Vienna

Ukrayinska Pravda has found housing [lodging] of Mykola Azarov's son in one of the most prestigious districts of Vienna. In recent years Austria is popular among Ukrainian big shots. It was chosen for business registration by First Vice Prime Minister Andriy Klyuyev and oligarch Dmytro Firtash. In addition to that, the family of President Yanukovych hides traces of their involvement in Mezhyhirya [lavish property in Kiev Region where he has lived for last few years] in Austria.

But the really unexpected discovery was finding in Vienna traces of the family of Azarov, who loves so much to encourage Ukrainians to save and move to growing food for themselves.

Ukrayinska Pravda has accidentally learned about the Austrian residence permit of Oleksiy Azarov.

At first we got interested in the Austrian Fund Stable Ukraine [Stabilna Ukrayina]. It is known for placing billboards in Kyiv with slogan Reforms are inevitable. The three great reformers included former British Prime Minister Margaret Thatcher, former Polish Vice Prime Minister Leszek Balcerowicz and... [ellipsis as published] Mykola Azarov.

On the fund's web site three Supervisory Board members are listed - former Austrian Chancellor Alfred Gusenbauer, the head of the National Olympic Committee [and Party of Regions MP] Serhiy Bubka, and also the head of the Ukrainian office of the fund, Natalia Sheyko. But there was not even a word mentioned about its Austrian managers.

Therefore, in Austria Ukrayinska Pravda bought an official statement about the owners of the Fund Stable Ukraine [Stabilna Ukrayina], which Mykola Azarov so creatively. As it turned out, the organization was registered in Vienna a year ago, in December 2010.

Moreover, in truth this organisation is not a fund, but a limited liability company that has a registered capital of 35,000 euros.

And under the first number in the list of the Austrian structure's heads Azarov's only son, Oleksiy, is listed. Thus, the inclusion of current Prime Minister of Ukraine to the number of European reformers, as it is portrayed on billboards, can be considered thanks to the family. But our attention was attracted by another piece of information.

Site found Azarov's son lives in Vienna

In an extract from the Austrian Companies Register it was mentioned: the son of the Ukrainian Prime Minister does not live in his homeland, but in one of the quiet streets in the eighteenth district of the city of Vienna. His address is Ptzleinsdorfer Strae, 152-156, building 3.

Thus, from the constituent documents of the Austrian company it followed that Azarov's son is officially registered in Vienna.

To avoid any possible mistake, the Ukrayinska Pravda went further. We made a request to the Population Census Database - and in several days received the necessary extract, confirming that Azarov junior really does have a residence permit in Vienna.

This extract is testimony that citizen Azarov has official grounds to stay in Austria - here he is not a visiting tourist and he should have an official document of residence (Aufenthaltstitel - the so-called residence permit).

By law, anyone who arrives in Austria for a stay should register at the main residence address within three days of arrival.

In the case of non-compliance with the requirement there is a 726 euro fine. If the fact of repeated absence of reregistration is discovered the penalty may reach 2,186 euros.

Probe led to a plush part of Vienna

We went to Azarov's residence permit address. It turned out that in this street there is a complex of several estates, which are incorporated in one address: Ptzleinsdorfer Strae, 152-156. Azarov's son has house number 3. Nobody answered the ring of the doorbell.

The area where Azarov's home is located is one of the most prestigious in Vienna. The price of real estate in the eighteenth district is 3,100 - 4,700 euros per square metre.

Private villas are situated here in the main, but there are also small buildings with apartments. And Oleksiy Azarov is registered in a separate estate.

This is the place of residence for courteous and wealthy people. The district borders the Vienna Woods. Thanks to Google's satellite imagery a large park near the Ptzleinsdorf palace directly opposite Azarov's house can be seen.

We tried to dig deeper and find out on what grounds Azarov lives at this address. There could be only two options - either he is the owner of the property or is renting it from third parties.

During the investigation, we made a request to the Viennese registry on the official owner of the house number 3 at Ptzleinsdorfer Strae, 152-156, where Azarov is registered.

This information is also public in Austria, and the extract came within 30 minutes. Thus, the estate owner is listed since summer 2010 as a firm called L.A.D.A. Holding Anstalt, established in the State of Liechtenstein.

Liechtenstein is one of the most respectable offshore areas, where you can save on taxes and feel completely safe, because the final owner of the company cannot be worked out.

But even there you can order an online extract, which is what we did. The information we received was also very interesting - it was obvious that someone hides his involvement in this property very carefully.

Thus, the house of Azarov's residence in Vienna is owned by L.A.D.A. Holding Anstalt, established for investment and management of movable and immovable property, and the manager of this firm is recorded to be lawyer... Reinhard Proksch.

Austrian lawyer tied to Azarov property and Mezhyhirya registration

Proksch. Does this name sound familiar to you? Yes, this is the same Mr Proksch who worked on registration of the Mezhyhirya residence, where Viktor Yanukovych lives, to dummy structures, as well as of Activ Solar company, which is associated with the First Vice Prime Minister Andriy Klyuyev.

Moreover, in the extract from Liechtenstein it is stated that correspondence on the L.A.D.A. Holding Anstalt company (which owns Azarov's house in Vienna) should be addressed to another Liechtenstein company called P&A Corporate Trust.

That P&A Corporate Trust is the ultimate shareholder of the Viennese company Activ Solar, through which Klyuyev designed a business on producing solar panels, funded by the Ukrainian state budget.

And that is the very P&A Corporate Trust which owns the UK-based Blythe (Europe) Ltd company, which owns 35% of Yanukovych's Mezhyhirya residence (through the Tantalit firm) and 99% of Yanukovych's residence in Suholuchchya hunting grounds (through the Dom Lesnika company).

And so, to sum up, we get the following picture: while Prime Minister Azarov does not get tired of calling people to tighten their belts, his son lives in Vienna in a luxurious house.

At the same time, the owner of the house has, for some reason, decided to hide. The property is owned by a trust from Liechtenstein created by a lawyer, who at the same time serves the cream of the Ukrainian political elite in their efforts to hide their tracks.

By the way. Prior to 2001 Azarov's son worked as a diplomat in the civil service, and went into business when his father first was the first vice prime minister twice, then - head of the Cabinet of Ukraine. The result is Vienna as a place of residence. Is this not the epitome of the slogan with which the Party of Regions went to the elections: A better life, starting today?

P.S. We asked Oleksiy Azarov for his comments. Through intermediaries he initially said he was ready to comment. But when the questions were sent to the prime minister's son, he said will not speak unless he sees the full text of the article first. In its turn, the National Bank of Ukraine did not respond to the inquiry by the Ukrayinska Pravda as to whether Azarov's son received permission to open an account abroad.

Credit: Ukrayinska Pravda website, Kiev, in Ukrainian 15 Dec 11

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/v36c8w4a
22.12.2011

Спостерігаючи з-за грат Лук'янівського СІЗО за виставою жаху, безглуздя та абсурду, на яку перетворився судовий процес, пов'язаний з моїм ім'ям, я ухвалила рішення: відмовитися від будь-якої участі в цьому ганебному процесі та від подання касації на рішення судів першої та другої інстанцій.

Юлія Тимошенко хотіла особисто оголосити свою заяву про відмову від кірєєвського кривосуддя

ВІДЕО: http://www.tymoshenko.ua/uk/article/65wco65n

Лідер партії "Батьківщина", екс-прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко мала намір особисто оголосити свою заяву про вихід з апеляційного процесу у засіданні Апеляційного суду міста Києва 22 грудня.

"Юлія Володимирівна мала бажання сама оголосити цю заяву, але вона не може пересуватися самостійно", - сказав Сергій Власенко журналістам після засідання Апеляційного суду міста Києва.

При цьому Сергій Власенко наголосив, що сьогодні вранці Юлія Тимошенко знову зверталася до працівників СІЗО із вимогою забезпечити її присутність на судовому засіданні. "Вона хотіла бути присутньою з метою оголошення цієї заяви", - пояснив Сергій Власенко.

Як відомо, сьогодні у судовому засіданні Сергій Власенко зачитав заяву Юлії Тимошенко, у якій вона повідомляє про своє рішення відмовитися від участі у розгляді своєї апеляційної скарги на вирок у так званій "газовій" справи та подальшого касаційного оскарження рішення Апеляційного суду за результатами розгляду скарги на вирок.

http://live.comments.ua/2011/12/13/512/Biyki-deputativ-z-Berkutom.html

http://www.youtube.com/watch?v=CHnZP9VktRk&feature=player_embedded

In Ukraine, People's Deputies have the right to enter any Government property unimpeded. Apparently the Berkut guys didn't get the memo...
-- Ostap Skrypnyk

13 грудня під час засідання апеляційного суду в газовій справі колишнього прем’єр – міністра України Юлії Володимирівни Тимошенко, група народних депутатів, серед яких були Пашинський, Шкіль та інші, разом з Олександром Турчиновим і Олександрою Кужель намагались прорвати кордон бійців Беркуту щоб потрапити до суду.

Під час сутичок депутати відтягнули паркан. Правоохоронці досить довго їх не пускали, але врешті всі вони потрапили до будівлі суду, крім Олександри Кужель.

http://www.tymoshenko.ua/en/article/c4em564m
22.12.2011

Інтереси Юлії Тимошенко в Європейському суді з прав людини представлятимуть адвокати Валентина Теличенко і Сергій Власенко.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, справу "Тимошенко проти України" прийнято до розгляду в пріоритетному порядку, зважаючи на серйозний характер висунутих звинувачень - незаконність прийняття рішення про підписання газових угод у 2009 році.

У скарзі Юлії Тимошенко, поданій адвокатами Валентиною Теличенко і Сергієм Власенко 10 серпня 2011 року, вказується про політично вмотивоване переслідування екс-прем'єр-міністра.

Адвокати зазначають, що рішення про взяття Юлії Тимошенко під варту було незаконним, а досудове і судове слідство проходили з порушенням норм Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, статті 3 (заборона на принизливе поводження або покарання), статті 5 (право на свободу та особисту недоторканість) і статті 18 (обмеження у застосуванні обмежень щодо прав).

У скарзі також зазначається, що умови утримання Юлії Тимошенко в слідчому ізоляторі є неадекватними: екс-прем'єру не надається медична допомога, незважаючи на численні проблеми зі здоров'ям.

Європейський суд з прав людини долучив до матеріалів справи "Тимошенко проти України" оприлюднений 23 листопада 2011 року звіт Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

У звіті, зокрема, зазначається, що в Київському СІЗО, деякі будівлі якого побудовані 140 років тому, утримується ув'язнених більше, ніж передбачено місць. Причому більшість арештантів очікують у СІЗО або остаточного вироку, або результатів його оскарження.

У звіті також наголошується на неналежних санітарно-гігієнічних умовах у камерах. "Рівень гігієни також вкрай незадовільний: у деяких камерах представники делегації побачили тарганів, а ув'язнені також скаржилися на наявність мишей і щурів. У камерах санітарна техніка (туалет і раковина), як правило, у ветхому стані і явно не достатні для кількості ув'язнених", - йдеться у звіті Європейського комітету.

Крім того, Європейський суд з прав людини долучив до матеріалів справи "Доповідь про права людини в 2010 році" Державного департаменту США, а також Резолюцію Європейського парламенту від 9 червня 2011 року про неприпустимість вибіркового застосування кримінального права щодо колишніх представників уряду - Юлії Тимошенко, Юрія Луценко, Євгенія Корнійчука.

Суд над Юлією Тимошенко у камері СІЗО - правовий "бєспрєдєл".

У цьому впевнений екс-голова Печерського суду Микола Замковенко, повідомляє "Gazeta.ua".

"Назвати це судом не можна. Те, що відбувається з Тимошенко, - правовий "бєспрєдєл", - заявив він.

"Суд приїжджає в установи, де утримуються ув'язненні, коли розглядають дострокове звільнення або застосування амністії. Тоді засідають у кімнаті відпочинку. Раніше вони називалися "ленінськими кімнатами". А суду в камері бути не може", - підкреслив екс-суддя.

За його словами, це порушення, і його можна буде використати у майбутньому, якщо захист Тимошенко оскаржуватиме вирок.

"Засідання по справі Тимошенко має бути відкритим. А СІЗО - режимний об'єкт, туди нікого, окрім адвоката, не пустять. Фактично, воно закрите. Це може бути підставою для оскарження рішення. Скоріше за все суд призначить запобіжний захід - утримання під вартою, і вона залишиться у СІЗО, в Києві. Бо якщо б її захист програв апеляцію на рішення Печерського суду, її треба було б відправляти до колонії"", - зауважив Замковенко.

Як відомо, судове засідання Шевченківського райсуду у справі Тимошенко проходить у камері СІЗО, де хворобою до ліжка прикута екс-прем'єр.

http://www.unian.net/ukr/news/news-474421.html
14.12.2011

Любов Ліщина

Якщо Кучма непричетний і не було підстав для порушення кримінальної справи, то хто замовив Георгія Гонгадзе і хто дав вказівку екс-міністру Кравченку, щоб той, у свою чергу, дав наказ Пукачу вбити Гонгадзе?..

Сьогодні Печерський суд вирішив, що Генпрокуратура “безпідставно” порушила кримінальну справу щодо екс-президента України Леоніда Кучми. Нагадаємо, його звинувачували в перевищенні влади та службових повноважень, які призвели згодом до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

“У першого заступника Генпрокурора не було достатніх підстав для винесення постанови про порушення кримінальної справи, отже, скарга захисників Сергія Ульянова та Віктора Петруненка (адвокатів Кучми. – Авт.) підлягає задоволенню”, – ідеться у судовому рішенні.

Сам Леонід Кучма назвав рішення суду «необхідним, але недостатнім».

“Недостатньо зняти підозри з президента Кучми, але залишити їх на українській владі, на самій державі. Необхідно змити пляму з репутації країни. А це неможливо до моменту, доки не будуть знайдені дійсні організатори й замовники цієї найстрашнішої антиукраїнської провокації новітнього часу – касетного скандалу і зникнення Георгія Гонгадзе”, – заявив Кучма в коментарі, переданому УНІАН його адвокатами.

Він також сказав, що наполягає на тому, щоб розслідування касетного скандалу, пошук його замовників і “дійсних винуватців” убивства Гонгадзе були продовжені.

У свою чергу, адвокати екс-президента відзначили, що “із самого початку кримінального переслідування Леоніда Даниловича було очевидним, що він непричетний до трагічних подій, що сталися з Георгієм Гонгадзе, і тому немає і не могло бути законних підстав для порушення кримінальної справи стосовно Леоніда Кучми”.

“Тільки встановивши всіх без винятку осіб, причетних до здійснення спецоперації з незаконного прослуховування кабінету президента, монтажу та фальсифікації записів буде можливо встановити реальних організаторів касетного скандалу і замовників вбивства Георгія Гонгадзе”, – проголосили захисники Кучми.

Що стоїть за рішенням Печерського суду і які тепер перспективи справи Гонгадзе?

Валентина Теличенко, адвокат Мирослави Гонгадзе:

РІШЕННЯ СУДУ НЕЗАКОННЕ

Звичайно, рішення буде оскаржено в апеляційній інстанції, і так само в касаційній, тому що довіри до Апеляційного суду теж немає.

У цьому судовому засіданні суддя мала оцінювати лише дії слідчого, а не давати оцінку діям Мельниченка і зібраним доказам, оскільки така оцінка надається судом лише при розгляді справи по суті.

Що робити ГПУ – хай самі вирішують, але теоретично вони мали б оскаржувати…

Це рішення я пов’язую з упередженістю суду. Воно є незаконним.

Андрій Федур, адвокат Лесі Гонгадзе:

СУДДЯ ДЕМОНСТРУВАЛА ЗААНГАЖОВАНІСТЬ

Від самого початку розгляду скарги адвокатів Кучми було зрозуміло, яке буде рішення, оскільки, суддя неприховано демонструвала свою заангажованість, порушуючи норми процесуального кодексу.

У мене особисто немає ніякого сумніву, що це рішення не буде скасовано.

Олексій Подольський, журналіст, потерпілий у справі проти Кучми:

КУЧМА МАЄ ДОЖИТИ ДО ТОГО МОМЕНТУ, КОЛИ СПРАВУ ТАКИ РОЗГЛЯНУТЬ У СУДІ

Мені здається, що ця формула – суд не знайшов підстав для порушення кримінальної справи – знайдена і запущена тими самими людьми, які сьогодні показуватимуть фільм про Кучму.

Це спільна п’єса, розіграна Конституційним судом, Генпрокуратурою і Печерським судом.

Сьогодні другий акт комедії. Спочатку Конституційний суд виніс рішення (думаю, не без корупційних складових) про те, що плівки не можуть бути доказом, бо начебто здобуті незаконно. Тоді Ландіка зараз треба виправдовувати – там теж можна сказати, що той, хто знімав, незаконно отримав докази. Ніякий суд чи прокурор не давав дозволу на зйомку. Ви зараз будете йти по вулиці, побачите, як людину вбивають, знімете це на відео, і це не буде доказом. Такі рішення наш КС приймає з єдиною метою – щоб виправдати Кучму.

КПК вимагає, якщо слідчий виносить постанову, він має ознайомити з нею і обвинуваченого, і потерпілого. Обвинуваченого ознайомили, а всіх потерпілих – Лесю Гонгадзе, Мирославу Гонгадзе, мене – не ознайомили. Ми в очі не бачили цієї постанови і не знаємо, чи існує вона в природі.

Ми обов’язково у цій справі дійдемо до Європейського суду з прав людини. Думаю, там ми знайдемо справжнє правосуддя.

Українське суспільство має бажати Леоніду Даниловичу якомога більшого здоров’я, щоб він подовше пожив і щоб ми таки довели цю справу до кінця. Справа не в Кучмі, а в нас. Якщо ми не очистимось зараз, то нас можуть чекати гірші речі.

Микола Мельниченко, майор запасу СБУ:

КУЧМА ПЕРЕМІГ ЯНУКОВИЧА

Сьогодні Кучма переміг український суд. Кучма переміг Януковича. Бо єдиний, хто стратегічно програв – це особисто Янукович.

Сьогоднішня піррова перемога Кучми в сумнозвісному одіозному Печерському суді дає великий шанс Україні на революційне очищення. Бо якщо раніше ще в когось була невелика надія на те, що еволюційним шляхом можна побороти той жахливий бандитський спадок у владі, то після цинічного рішення у справі Кучми й Тимошенко українцям нічого іншого не лишається, як тільки вбити мафіозного триголового орла в Україні шляхом відтинання йому судової, законодавчої та виконавчої голів.

Особисто я з Ізраїлю лечу в Брюссель для відкриття другого фронту проти мафії в Україні. З Європи по українській мафії будуть нанесені точкові ядерні удари.

Микола Неділько, адвокат Миколи Мельниченка:

ОКРЕМІ ЛЮДИ З ГПУ ДОПОМОГЛИ, ЩОБ БУЛО ПРИЙНЯТЕ САМЕ ТАКЕ РІШЕННЯ

На наш погляд, це рішення завідомо неправосудне. А постанова завідомо неправосудного рішення є кримінально караним діянням.

Як вбачається зі змісту самого рішення, суддя фактично оцінювала дії Мельниченка, а мала оцінювати дії першого заступника генпрокурора Кузьміна щодо правильності порушення ним кримінальної справи проти Кучми.

Кузьмін абсолютно в законний спосіб вилучив у Мельниченка зроблені ним записи, під протокол. До того ж, коли Кузьмін виносив постанову, рішення Конституційного суду (про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, здобутих незаконним шляхом) на той час не було. Він не міг ним керуватись. Тому він його не порушив.

Якщо Кучма непричетний і не було достатньо підстав для порушення кримінальної справи проти нього, то залишається відкритим питання: хто замовив Георгія Гонгадзе і хто дав вказівку екс-міністру МВС Кравченку, щоб той, у свою чергу, дав наказ Пукачу вбити Гонгадзе?

Сьогодні в Україні нема достатньої політичної волі для того, щоб установити замовників убивства Георгія Гонгадзе і притягнути їх до кримінальної відповідальності. Тому прийняли саме таке рішення.

Окремі люди з ГПУ допомогли... Допомога полягає в тому, що незаконно, на нашу думку, відновили досудове слідство і в такий спосіб дали змогу адвокатам Кучми процесуально звернутися зі скаргою на постанову.

До речі, ми неодноразово заявляли, що скарга не має розглядатися на цьому судовому засіданні, бо вона подана поза процесуальним строком, встановленим для її подачі. За інформацією прокурора досудове слідство було поновлено 21 листопада, а скарга подана 16 листопада. На це суддя уваги не звернув.

Мирослава Гонгадзе, вдова Георгія Гонгадзе:

ЗАЯВИ КУЧМИ ПРО ТЕ, ЩО ВІН ХОЧЕ РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВИ ГОНГАДЗЕ - ЦЕ БЛЮЗНІРСТВО

Закриття справи проти Кучми не знімає підозри щодо його причетності до замовлення вбивства Георгія. Справа не розглядалась по суті. Процес став прикладом повного ігнорування законом з боку суду. Кількість процесуальних порушень, допущених суддею Супрун, перевищила усі допустимі норми і підтвердила її заангажованість і суддівство в інтересах захисту Кучми.

Цим рішенням суд забив ще один цвях у труну українського правосуддя.

Ми звичайно будемо оскаржувати це рішення.

Знущання влади над своїми громадянами в Україні стало звичною практикою в Україні. Оскаржуючи це рішення я намагаюсь не лише захистити свої права, але й відстояти принципи правосуддя.

Заяви Кучми про те, що він хоче розслідування справи Гонгадзе є, з моєї точки зору, блюзнірством. Він мав достатньо часу і влади, щоб зробити це. Натомість усі сили влади та гроші були кинуті на те, щоб покрити цей злочин, що констатував Європейський суд з прав людини.

Зранку в Генпрокуратурі ще вагалися, чи подавати апеляцію на рішення Печерського суду. Та вже ввечері у заявили, що так просто залишати Кучму в спокої начебто не збираються.

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/12/15/6839225/
15 грудня 2011

Сергій Лещенко, Катерина Каплюк, Наталія Гуменюк 
          
Поки влада вирішує, що робити з європейським вибором для України, свій персональний "європейський вибір" вітчизняні чиновники вже зробили.

Насправді, дипломатичні паспорти дозволяють їм відвідувати Європу без шенгенських віз. Родичі чиновників не просто відпочивають за кордоном чи лікуються там. Вони вже там просто... живуть.

"Українська правда" знайшла житло сина Миколи Азарова у одному з найпрестижніших районів Відня.

Протягом останніх років Австрія користується популярністю серед українських можновладців. Її облюбували для реєстрації свого бізнесу перший віце-прем'єр Андрій Клюєв та олігарх Дмитро Фірташ. Крім того, в Австрії ховає сліди своєї причетності до "Межигір'я" родина президента Януковича.

Але справжньою неочікуванністю стало виявлення у Відні слідів родини Азарова, який так любить закликати українців до економії та переходу на підніжний корм.

"Українська правда" випадково дізналась про австрійську прописку Олексія Азарова.

Син Азарова - ліворуч

Спочатку ми зацікавились австрійським Фондом "Стабільна Україна". Він відомий завдяки розміщенню біллбордів у Києві під слоганом "Реформи неминучі". До трійки "великих реформаторів" увійшли екс-прем'єр Британії Маргарет Тетчер, польський екс-віце-прем'єр Лєшек Бальцерович та… Микола Азаров.

На сайті фонду вказано трьох членів спостережної ради – екс-канцлер Австрії Альфред Гузенбауер, очільник Національного олімпійського комітету Сергій Бубка, а також голова українського представництва фонду Наталя Шейко. Але про його австрійських керівників не було сказано ні слова.

Тому "Українська правда" придбала у Австрії офіційну виписку про власників Фонду "Стабільна Україна", який так творчо піарить Миколу Азарова. Як виявилося, організацію було зареєстровано у Відні рік тому, в грудні 2010 року.

При чому ця структура насправді ніякий не фонд, а товариство з обмеженою відповідальністю, що має статутний капітал 35 тисяч євро.

Ну а під першим номером в списку керівників австрійської структури значиться єдиний син Миколи Азарова Олексій. Тому зарахування чинного прем'єр-міністра України до числа європейських реформаторів, як це зображають на біллбордах, можна вважати родинною віддякою.

Але нашу увагу привернула інша інформація.

У виписці з реєстру австрійських підприємств зазначалось: син українського прем’єра проживає не на батьківщині, а на одній із тихих вулиць у вісімнадцятому районі міста Відень. Його адреса - Pötzleinsdorfer Straße, 152-156, корпус 3.

Отже, з установчих документів австрійської компанії випливало, син Азарова офіційно зареєстрований у Відні.

Аби уникнути можливої помилки, "Українська правда" пішла далі. Ми зробили запит до бази перепису населення – і за кілька днів отримали необхідний витяг, який підтверджує, що Азаров-junior справді має віденську реєстрацію.

Це виписка засвідчує, що громадянин Азаров має офіційну підставу перебувати в Австрії - він тут не заїжджий турист і в нього повинен бути офіційний документ на перебування (Aufenthaltstitel - так званий "вид на проживання").

За законом, кожен, хто приїжджає до Австрії на проживання, повинен зареєструвати себе за головною адресою помешкання протягом трьох днів після прибуття.

У випадку недотримання вимоги - штраф 726 євро.  Якщо встановлено факт повторної відсутності реєстрації, покарання може сягнути 2 186 євро.

Ми відправилися за адресою "прописки" Азарова. Виявилося, що на цій вулиці розташований комплекс з декількох маєтків, які об'єднані однією адресою: Pötzleinsdorfer Straße, 152-156. У сина Азарова - будинок номер 3. Після дзвінка у двері ніхто не відповів.

Місцевість, де розташовано помешкання Азарова - одна з найбільш престижних у Відні. Ціна на нерухомість у вісімнадцятому районі складає 3,1 - 4,7 тисячі євро за квадратний метр.

Тут розташовані переважно приватні вілли, проте є і невеликі будинки з квартирами. Олексій Азаров же зареєстрований саме в окремому маєтку.

Це місце дислокації чемної та грошовитої публіки. Район межує з Віденським лісом. Завдяки космічним зйомкам google видно, що прямо напроти будинку Азарова розташований великий парк при палаці Пьоцляйнсдорф.

Ми спробували копнути ще глибше і з'ясувати, на яких підставах Азаров живе за цією адресою. Могло бути лише два варіанти - або він є господарем цієї нерухомості, або орендує її в третіх осіб.

У ході розслідування, ми зробили запит до віденського реєстру щодо офіційного власника будинку номер 3 за адресою Pötzleinsdorfer Straße, 152-156, де зареєстровано Азарова.

Ця інформація також є публічною у Австрії, і виписка надійшла протягом 30 хвилин. Отже, власникам маєтку починаючи з літа 2010 року значиться структура під назвою L.A.D.A. Holding Anstalt, заснована в державі Ліхтенштейн.

Ліхтенштейн - одна з найбільш "респектабельних" офшорних зон, де можна економити на сплаті податків та почуватися в повній безпеці, бо кінцевого власника фірми вирахувати неможливо.

Однак навіть там можна по інтернету замовити виписку, що нами і було зроблено. Отримана інформація також виявилася дуже цікавою - впадало в око, що хтось дуже ретельно ховає свою причетність до цієї нерухомості.

Отже, будинок проживання Азарова у Відні належить компанії L.A.D.A. Holding Anstalt, створеною з метою "інвестицій та управління рухомим і нерухомим майном", а керівником цієї фірми записано юриста... Райнхарда Прокша.

Прокш. Вам це прізвище нічого не нагадує? Так-так, це саме той пан Прокш, який займався оформленням на підставні структури резиденції "Межигір'я", де проживає Віктор Янукович, а також компанії Activ Solar, що пов’язана з першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим.

Більше того, у виписці з Ліхтенштейну вказано, що кореспонденцію щодо компанії L.A.D.A. Holding Anstalt (яка володіє будинком Азарова у Відні) слід адресувати іншій ліхтенштейнській компанії під назвою P&A Corporate Trust.

Саме P&A Corporate Trust є кінцевим акціонером віденської компанії Activ Solar, через яку Клюєв оформив бізнес з виробництва сонячних батарей, профінансований з бюджету України.

І саме P&A Corporate Trust є власником британської компанії Blythe (Europe) Ltd, якій належить 35% резиденції Януковича "Межигір'я" (через фірму "Танталіт") та 99% резиденції Януковича на території мисливського господарства у Сухолуччі (через фірму "Дом Лесника").

Отже, щоб підсумувати, отримуємо таку картину: поки прем'єр-міністр Азаров не втомлюється закликати людей щільніше затягнути пояси, його син проживає у Відні в розкішному будинку.

При чому власник цього будинку чомусь вирішив заховатися. Адже нерухомість належить трасту з Ліхтенштейну, створеному юристом, який паралельно обслуговує верхівку української політичної еліти в їх намаганнях замісти сліди.

До слова. Син Азарова до 2001 року працював дипломатом на державній службі, а бізнесом почав займатися, коли його батько спочатку був двічі першим віце-прем'єр-міністром, а потім - керівником уряду України. У підсумку - Відень як місце проживання. Чи не є це втіленням того самого гасла, з яким Партія регіонів ходила на вибори: "Покращення вашого життя вже сьогодні"?

P.S. Ми звернулись за коментарем Олексія Азарова. Через посередників спочатку він повідомив, що готовий до коментаря. Але коли сину прем'єра були надіслані запитання, він передав, що не виступатиме, якщо не побачить повний текст статті. У свою чергу, Національний банк не відповів на запит "Української правди", чи отримував син Азарова дозвіл на відкриття рахунку за кордоном.

Вся статта із документами тут: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/12/15/6839225/

http://www.unian.net/ukr/news/news-474333.html
14.12.2011

Друзі Юрія Луценка розвісили у центрі Києва великий банер з його зображенням і написом "Борітеся - поборете".

Банер з портретом Юрія Луценка тримають майори і полковники МВС в уніформі

Друзям і колегам Луценка не дозволили цього дня відвідати його у СІЗО, однак вони повідомили, що готують йому "сюрприз".

http://economics.lb.ua/finances/2011%2F12%2F16%2F128322_gospogransluzhba_kupila_korabl_za.html

На металевий паркан, яким огороджено будівлю уряду , намотали колючий дріт. Нагадаємо, раніше навколо будівель Верховної Ради і Кабміну встановили металеві паркани заввишки до 2,5 метра. Паркан навколо парламенту кілька разів ламали в ході мітингів.

http://24tv.ua/news/newsVideo.do?eksperti_sklali_reyting_naybilsh_rezonansnih_podiy_u_pek&objectId=170375

http://24tv.ua/news/newsVideo.do?eksperti_sklali_reyting_naybilsh_rezonansnih_podiy_u_pek&objectId=170375

http://novynar.com.ua/politics/203355
15.12.2011

БЮТ-Батьківщина висуває Юлію Тимошенко кандидатом на присудження Нобелівської премії миру, повідомила народний депутат, глава комітету Верховної Ради з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Наталія Королевська.

У поширеному в четвер повідомленні Королевська підкреслила важливість того, щоб "весь світ означив свою позицію щодо знущань над невинним людиною".

"Юлія Тимошенко - символ демократії в Україні. І я вважаю, що Нобелівський комітет і країни Європи допоможуть переломити нинішню ситуацію. Дуже важливо, щоб українській владі весь світ означив завдання № 1 - звільнення несправедливо засудженої людини, над якою, до того ж, сьогодні продовжують знущатися", - цитує слова Королевської її прес-служба.

"Заслуга Юлії Тимошенко - в тій активній політичної позиції, яку вона зайняла. Вона пройшла Майдан, запустила демократичні процеси в країні, опинилася за гратами як лідер опозиції. Все це робить її гідною Нобелівської премії миру", - сказала Королевська.

Вона також додала, що документи вже підготовлені і направлені до Нобелівського комітету.

"Ми провели необхідні переговори, відправили звернення до комітету. Процедура присудження цієї премії дуже складна, але ми готові її пройти", - підкреслила народний депутат.

Нобелівська премія миру - нагорода за досягнення в галузі зміцнення миру, щорічно присуджується Нобелівським комітетом в Осло.

Останні дві Нобелівські премії миру були вручені китайському опозиціонеру Лю Саобо, який перебував на той момент за гратами, і президенту США Бараку Обамі, який удостоївся премії менш ніж через рік після початку свого правління.

За матерiалами: Інтерфакс-Україна

December 20, 2011

Winnipeg, Canada

The Ukrainian Canadian Congress has announced the appointment of a National Resident Historian, as the Ukrainian community in Canada marks the 120th anniversary of settlement in Canada, and begins preparations for a celebration much larger in scope - the 125th anniversary, in 2016.

"These milestone anniversaries are, in and of themselves, historically significant in the life of our community - just as much as the documented events and achievements that we celebrate define Ukrainian Canadians and our collective place in the national history of Canada," says 120th Anniversary Commemorative Committee Chair Roman Brytan. "As we celebrate together, it is vital that we also speak with one voice about the Groundbreakers, Nation-Builders and Trailblazers who contribute to the dynamic, vital role that our community plays in the ongoing growth of Canada as a nation."

Radomir Bilash is Senior Historian for the Ukrainian Cultural Heritage Village, with which he has been associated in a variety of capacities since 1977. Insofar as this world-class historical museum focuses on the first decades of Ukrainian homestead settlement and East-Central townsite development, "Radomir is uniquely equipped to provide an accurate, factual context to the region and settlers that started it all," continues Brytan.

He is Project Manager for the Alberta-Ukraine Genealogical Project, and President of the Canadian Association of Ukrainian Ethnology. As author of numerous articles on Ukrainian Canadian culture and history, and researcher/consultant for the Canadian Museum of Civilization, Radomir Bilash also finds time to lecture at the University of Alberta on Early Ukrainian Canadian Culture, as Adjunct Associate Professor in the Department of Modern Languages and Cultural Studies. 

"In short," says Brytan, "Radomir brings with him a well-rounded and well-founded understanding of our Ukrainian Canadian identity. This, when seasoned with an array of cultural involvement in the community and a track record in multicultural broadcasting, allows Radomir to readily interpret facts and references in a narrative and contextual manner that can be easily digested by the mildly curious and the intensely academic."

Bilash's first task will be to develop a webpage through the Commemorative Committee and Ukrainian Canadian Congress, which will provide a treasury of gems of factual information and worldwide historical references for anyone looking to find a quotation, an overview, a series of statistics, or a narrative study pertaining to Ukrainians in Canada. He will also be available on an ongoing basis to respond to direct requests for texts, scripts and other materials to be used in Anniversary event programmes, interpretive displays, even works of artistic inspiration.

"For now," concludes Brytan, "we thank Radomir for taking on the role of National Resident Historian, and look forward to the many ways in which he will enable the Ukrainian Canadian Congress to reach out to members and connect with the general community, for a better collective understanding of the past that defines us, and a greater collective appreciation for the future that beckons to us."

http://fullcomment.nationalpost.com/2011/12/12/lubomyr-luciuk-preserving-a-dark-chapter-in-our-nations-history/
Dec 9, 2011

Lubomyr Luciuk

The first prisoners, 109 men, arrived in January 1915, shipped along the Transcontinental railway from Montreal into the remote Abitibi region of northwestern Quebec. Hundreds more would join them eventually, including women and children, not because of any wrong they had done but only because of who they were. Mostly immigrants from western Ukraine, lured to Canada with promises of freedom and free land, they were branded “enemy aliens” at the outbreak of the First World War because they had arrived bearing Austro-Hungarian passports.

Off-loaded some eight kilometres west of Amos, at a place today known as La Ferme, the prisoners could just see the shoreline of Spirit Lake, today’s Lac Beauchamp — from behind Canadian barbed wire. Originally their camp was to have been at Belcourt, 75 kilometres further east, but the astute merchants of the Amos Chamber of Commerce lobbied Ottawa for a closer site, then harvested a quarter-million dollars in government business over the two years the camp operated, a fortune.

Recently the Spirit Lake Internment Camp Interpretive Centre officially opened, housed within the former Roman Catholic Church of St-Viateur de Trécesson, adjacent to where internee barracks stood. The result of several years of effort by the Spirit Lake Camp Corporation, the interior of this extensively refurbished church, whose foundations rest upon stones salvaged from the camp, includes exhibits explaining how thousands of Europeans from the Austro-Hungarian, German and Ottoman Turkish empires were swept up as a result of wartime hysteria and xenophobia, suffering imprisonment, the confiscation of what little wealth they had, and other state-sanctioned indignities including disenfranchisement, all sanctioned by the very same War Measures Act that would be deployed during the Second World War against Japanese, Italian, and German Canadians and, in 1970, against the Québécois.

Conditions at Spirit Lake were harsh. Visiting in mid-November 1916, the U.S. Consul from Quebec City, G. Willrich, reported how prisoners complained that they “were badly treated in every way, even beaten … with no freedom whatsoever.”

“The conditions here are very poor, so that we cannot go on much longer. We are not getting enough to eat,” wrote internee Nick Olinyk from Castle Mountain, Alta. to his wife. “We are hungry as dogs.”

Efforts to hallow these victims began in the mid-1980s, spearheaded by the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association, which placed a commemorative trilingual plaque at Spirit Lake in 1999, complemented in 2001 with a statue by Kingston-area sculptor, John Boxtel, the Interned Madonna. Then, in 2008, following parliament’s passage of Inky Mark’s Bill C 331 ­— Internment of Persons of Ukrainian Origin Recognition Act — a Canadian First World War Internment Recognition Fund was established, with a multi-year grant making the Spirit Lake project possible. While no internees remain alive (the last known survivors of Spirit Lake, Mary Manko Haskett and Mary Hanchurak, passed away in 2007 and 2008) the opening ceremony was attended by an internee descendent, Dr. Ted Sosiak, whose grandfather was held at the Fort Henry internment camp near Kingston.

Work still needs to be done before the Spirit Lake centre fully meets its mandate of educating Canadians about the internment operations, an episode in our nation’s history that Jason Kenney, Minister of Canadian Citizenship and Immigration, described as “a blight.” For one, its exhibits are in French only, a language the internees, their guards, and most of the officers in charge wouldn’t have known. Even more troubling is that the internee cemetery has been allowed to decay, almost entirely lost to the boreal forest despite entreaties addressed to the National Historic Sites and Monuments Review Board, Canadian Heritage and other government agencies. (In contrast, the internee cemetery in Kapuskasing, Ont., was restored and re-consecrated in 2011, thanks to a grant from the Recognition Fund.)

Mary Manko once wrote: “I was one of the thousands of Ukrainian Canadians rounded up as ‘enemy aliens’ and put in concentration camps between 1914-1920. I was just six years old then. I was born in Canada. I lived in Montreal with my parents, brother John and sisters, Anne and Nellie. Nellie was born in Quebec. She was just two and a half when we buried her near the Spirit Lake internment camp. Canada’s Ukrainians were not disloyal. Our imprisonment was wrong. We were Canadians. Those who, like my parents, had come from Ukraine to Canada came seeking freedom. They were invited here. They worked hard. They contributed to this country, with their blood, sweat, and tears — a lot of the latter. What was done to us was wrong. Because no one bothered to remember or learn about the wrong that was done to us it was done to others again, and yet again. Maybe there’s an even greater wrong in that.”

The museum at Spirit Lake has begun to undo the “even greater wrong” of ignorance about what happened during Canada’s first national internment operations. As a place of education, commemoration, and reflection, it stands to the credit of a community-based campaign that focused on recovering historical memory rather than securing redress, righting an historical injustice and doing that honourably, just as Mary wanted.

Lubomyr Luciuk is a professor of political geography at the Royal Military College of Canada. For information about the Spirit Lake Camp Internment Centre go to campspiritlake.ca.

Ukrainian Canadian Servicemens’ Association, Christimas Dinner, London, England, 1944.

The Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre (UCRDC), in its Oral History archives, holds over 1000 audio and video interviews on various Ukrainian and Ukrainian Canadian historical subjects. The digitization of audio interviews was begun two years ago but last summer, the UCRDC began digitizing its video archives, most of which were done years ago and exist in VHS format. Digitization not only preserves the material (VHS and audio cassettes do not have a long shelf-life), but also allows the UCRDC to make available to researchers, students and the public the interesting and unique material collected.

“This is the only large collection of Ukrainian oral history testimonies in the diaspora, and it is vital that this material be preserved and shared,” said UCRDC Head Archivist Iroida Wynnyckyj. Digitization is a costly procedure, both in terms of equipment and man-hours – the UCRDC is grateful for the financial support it has received from: Ukrainian Credit Union, Ontario Ministry of Tourism and Culture Museums and Technology Fund, Taras Shevchenko Foundation, Buduchnist Credit Union, and the Canadian Institute of Ukrainian Studies.

The first video digitization project covers the participation of Ukrainian Canadians in the Canadian Armed Forces during World War II. Over 35,000 Canadians of Ukrainian descent served in the Canadian military. Representing some 10 % of the Ukrainian Canadian population, they constituted the largest group of non-British, non-French servicemen and women.

The UCRDC has such 28 interviews, which were done in 1989-1991. They cover questions such as: reasons for joining the armed forces; efforts to maintain ‘Ukrainianess’ while overseas; discrimination (or absence of) against Ukrainians in the armed forces; relationship with Ukrainian displaced persons and the repatriation issue; and, finally, the veterans’ views on the consequences of Ukrainian participation in the war effort for the status of Ukrainians inCanadian society. Excerpts of video interviews with General Joseph Romanow, Peter Smylski, William Kereliuk, Michael Lucyk and Ann Chraplywa-Smith are now available on the UCRDC website, www.ucrdc.org. On the home page, click on “Oral History.”

As the UCRDC continues with the digitization of their video archives, excerpts of other groups of interviews, covering various themes, will be available online and the full interviews can be accessed at the UCRDC by interested persons. Some of the groups whose video interviews will be available are: Ukrainians who assisted, hid or rescued their Jewish neighbors during WWII; veterans of the Ukrainian Insurgent Army (UPA); veterans of the Galicia Division (Divizia Halychyna); Dutch officers who were assisted in their escape from German captivity by the UPA; Ostarbeiters – Ukrainians who were taken to Germany as forced labor during WWII.

The digital video oral history collection is an invaluable resource for researchers, scholars, students, and the public at large. The UCRDC can be contacted at 416-966-1819

620 Spadina Ave
Toronto, ON, M5S 2H4
or info@ucrdc.org.

Proposed and Approved model of the UAV National Monument

Members of the UAV National Monument Committee met on Monday, December 5, 2011, at the Consistory of the Ukrainian Orthodox Church of the USA in South Bound Brook, NJ. Called together by Co-Chairs Bishop Daniel of the Ukrainian Orthodox Church of the USA and Mathew Koziak, other members present were Brigadier General Leonid Kondratiuk, Anna Krawczuk, Edward Zetick, Walter Bodnar, Bernard Krawczuk and Oksana Koziak. Important topics on the agenda included construction issues, outreach to the Ukrainian American community, and fund raising.

The UAV National Monument will be erected on a prominent site at St. Andrew Metropolia Center of the Ukrainian Orthodox Church of the USA in South Bound Brook, NJ. The site has been blessed, a design has been selected and fund raising efforts have been under way. While the committee is very thankful for all the donations that have been received to date, contributions are still short of the projected cost of the monument. It is, therefore, very important to continue outreaching to all segments of the Ukrainian American community, both individuals as well as organizations.

While the Ukrainian American Veterans, Inc. is undertaking this project, the monument will honor all men and women of Ukrainian descent who have served and are serving in the armed forces of the Unites States. These men and women have served from the time of the Civil War through the most recent conflicts in Iraq and Afghanistan. Hundreds of thousands of Ukrainian Americans have served; many have made the supreme sacrifice. Let us never forget their sacrifices; let us demonstrate our gratitude.

The committee is, therefore, appealing to join in honoring these servicemen and women by making a donation to the UAV National Monument.

Members of the UAV National Monument Committee

Donations can be sent to:

UAV National Monument Committee Fund
PO BOX 5058
Somerset, NJ 08875-5058

The Ukrainian American Veterans, Inc. is a 501 (c) 19 tax exempt entity. Charitable contributions are tax deductible as allowed by law.

http://www.euractiv.com/europes-east/portrait-ukrainian-analysis-509883
December 22,  2011

Ukrainian society is in a state of transition from authoritarianism to a democracy of the European type. But, says Roman Rukomeda, do Ukrainians realise that the quality and speed of changes depend on their mentality and national character?

Dr Roman Rukomeda is a political scientist and analyst with the Ukrainian Foundation for Democracy,'People First'.

"We don't know the society in which we live in. This proves to be wholly true in the case of Ukraine as well. Its citizens, who have been searching for their path for already some 20 years, do not completely realise that frequently they are the main obstacle on their way to changes. What exactly are the characteristics of today's Ukrainians?

Social fatalism became the world outlook on grounds of survival. And as a result, there developed ultrahigh adaptive skills. The majority of Ukrainians have a high level of communicativeness which results from the need to negotiate with different powers which have controlled Ukraine in different historical periods.

An inalienable trait, which goes together with the social fatalism, is belief in successful future. According to sociological studies, 35% of Ukrainians have optimism concerning the development of Ukraine and their life, and 42% have hope that this will happen. Hence, Ukrainians are not concentrated on the negative past and are not focused on going through it over and over again, and imposing a sense of regret and blame on the external world towards themselves.

At the same time, the Ukrainian society, taking into account a modern level of technological development, including those in the public sphere, continues to remain traditional to a large extent. It is true not only concerning the 15 million rural people, but also regarding the greater part of small and medium-sized towns and the first and second generation of 'new' residents of Kyiv, Odessa, Kharkiv, Lviv and so forth.

The majority of Ukrainians aren't aware of the firmness and continuing work of traditional values at the level of the collective unconscious. An example: the overwhelming majority of Ukrainians celebrate traditional holidays (Christmas, Easter) with their parents or families and respect other religious family holidays. The cult of 'Father' and 'Mother' actively works in the society.

The greatest traditional trait is the 'Sanctity of the Native Land': the cult of Ukraine It is possible to assume that tradition is a component of survival and adaptive mechanism formula of Ukrainians. The Orthodox Church promotes the cultivation of traditionalism in the Ukrainian society.

Traditionalism often turns into obstinacy among Ukrainians. Traditionalism and obstinacy in the Ukrainian psyche sometimes leads to a lag effect in thinking and actions. In political culture, this is demonstrated by unreadiness 'to stake everything' and carry out their own policy, or stake on some single political patron. Ukrainians always 'secure themselves' and keep their options open, practically never 'burn their bridges' in politics and try to make advances to at least two-three partners.

Hence, external forces, including Russia, should understand that the development of really deep partner relations with Ukraine is possible only in the 'soft' format, and not by force of arms, which will take a long period of time.

Liberty is an inalienable element of the Ukrainian mentality. In proverbs it can be observed in such examples: 'life is priceless, and liberty is more valuable than life', 'the free need no freedom', and 'will gives strength to the weak'. The majority perceives the authorities as a group of those who have won a public struggle, as those whose will is stronger.

At the unconscious level, inside themselves, people feel 'free' (the free need no freedom) from the state. For this reason Ukrainians always perceived the state as something limited which can't infringe on their liberty.

This is where a phenomenon of Ukrainian anarchism arises from – associations of free people who wouldn't stand any public system restrictions even if this state is theirs. This also helps to understand why Ukrainians aren't too respectful of their state. Ukraine is to be respected and not the Ukrainian state. The state restricts their liberty. It is the prey of the rich and strong, it doesn't deserve some special respect.  The binding of Ukrainians to precisely the country, and not to the state, managed to preserve the territory of Ukraine for them as the nation and keep it under their cultural influence.

Ukrainians have no special internal negations in terms of democracy to the extent it doesn't interfere directly with the life of people or violates their liberty. Therefore, the population, on the whole, will have a positive attitude towards participation in referenda. The optimum democracy for Ukrainians is the one which will help them to narrow down the state functions, minimise them only to the most necessary ones and provide as much free mode of activities as possible in public, political, economic and other spheres.

Probably, democracy in Ukrainian is minimisation of power with its maximum decentralisation in favour of regions. With such a formula, necessarily backed by the equality of laws for everybody and their general performance, Ukrainians will quickly master democracy and turn into law-abiding citizens.

This is why, taking into account the mental features of Ukrainians, the optimum variant for them is integration with the European Union where Ukraine will have the maximum sovereignty and power decentralisation, where there will be no tough centre of decision-making and verticality of power as in Russia.

That's why, participation of Ukraine in the Russian-backed Eurasian Union will hardly be natural, sincere or comfortable for its citizens. Ukrainians managed to preserve their will over the last 500 years, and will keep it now, even if the current Ukrainian leadership thinks otherwise."

Фото Колаж Олексія Чурюмова

Відомо, що жодна країна в жодну епоху не виходила з кризи завдяки виключно економічним обставинам. Адже в основі економічної діяльності лежить певна психокультура.

С.Кримський, український філософ (1930—2010)

[...]

С.Кримський переконаний, що за катастрофічністю українська історія нагадує долю біблійних народів, більшість яких, на відміну від українців, загинула, а врятовані (іудейський етнос) виробили компенсаторну ідеологію богообраності. «Український народ, який знайшов сили перебороти усі історичні драми, підкріплював свою стійкість специфічним менталітетом. Вихідним пунктом цього менталітету була ідея святості своєї Батьківщини, богообраності своєї землі, повага до своєї неньки України».

З огляду на те, що багато десятиліть творився (і продовжує творитися) міф про існування єдиної «давньоруської народності», з якої виокремилися українці, росіяни і білоруси, варто зіставити ментальності різних народів, зокрема українського і російського. «Якщо при формуванні Московської держави росіяни запозичили зі спадщини Візантії ідею „Третього Риму“, тобто державного всевладдя, — пише С.Кримський, — то Україна-Русь висуває на перший план ідеологію «Другого Єрусалима», святої землі. Ідея «Святої Русі», софійності буття як книги Божої Премуд­рості (що закликає до звершень Духу, альтернативних смерті), набуває в Україні пріоритетного значення».

Тема не нова. На неї ще в XIX столітті звернув увагу Микола Костомаров у праці «Дві руські народності». Він зазначав, що російський експансіонізм, пріоритет общини, перевага загалу над особистістю, обмеження індивідуальної свободи сприяли становленню в Росії абсолютної монархії. А українська волелюбність, прагнення до вільних спілок і федеративних форм суспільного життя, перевага особистості над загалом розхитували будь-який суспільно-політичний лад уже в момент його народження.

Німецький філософ і психолог Карл Ясперс на початку 30-х років XX століття підкреслював: там, де немає свободи, панують свавілля і деспотизм, а отже, тяжіння до диктатури в Росії закономірне. Там панує традиція нагайки, а людина є частиною отари, якою заправляє диктатор. Колективістський світогляд передбачає перекладання відповідальності з індивіда на колектив, що є типовим для психокультури азійських країн. Почуття відповідальності за всіх означає особисту безвідповідальність.

Як зауважив С.Кримський, істотного значення для українців набуло моральне розуміння свободи, яка є запорукою честі і гідності людини: «Цим пояснюється, зокрема, багато епізодів української історії... мотивування початку визвольної боротьби під проводом Б.Хмельницького саме потребою здобуття козаками шляхетних чеснот. Ще більш яскраво про сказане свідчить приклад УПА, діячі якої, розуміючи усю незабезпеченість боротьби і проти поляків, і проти армій двох тоталітарних режимів, своєю мужністю демонстрували волю до свободи».

«Це страшний дух, який кипить і вирує, як найгрізніший Дніпро на своїх порогах, і примушує українців творити чудеса хоробрості. Це той самий дух вольності, який давав українцям нелюдську силу впродовж сотні років воювати проти своїх поневолювачів — поляків, росіян, татар, турків — і здобувати над ними блискучі перемоги. Лише необмежена довіра, а також відсутність усвідомлення необхідності постійної міцної спайки всіх членів держави не тільки під час війни кожного разу нищили всі завоювання українців».
-- Більшовицьких вожд— Лев Троцький

У свою чергу Максим Горький у книжці «Російське селянство» зазначив: «Жорстокість форм революціїя пояснюю винятково жорстокістю російського народу… Недавній раб став найрозбещенішим деспотом, як тільки отримав можливість бути владикою ближнього свого».

До речі, питання ментальності не цурався один із більшовицьких вождів — Лев Троцький. Він був переконаний, що в українського селянина прокинувся вільний дух запорозького козацтва і гайдамаків, який спав сотні років: «Це страшний дух, який кипить і вирує, як найгрізніший Дніпро на своїх порогах, і примушує українців творити чудеса хоробрості. Це той самий дух вольності, який давав українцям нелюдську силу впродовж сотні років воювати проти своїх поневолювачів — поляків, росіян, татар, турків — і здобувати над ними блискучі перемоги. Лише необмежена довіра, а також відсутність усвідомлення необхідності постійної міцної спайки всіх членів держави не тільки під час війни кожного разу нищили всі завоювання українців».

Разюче відрізняється українське і російське право. Автори «Історії українського права» (за редакцією І.Безклубого) стверджують, що «політичний режим і соціально-економічне становище в Московській державі докорінно відрізнялися і були ворожими українській дійсності», що «людське життя в Україні цінувалося на кілька порядків вище, ніж у Російській імперії», тому «демократичний режим в Укра­їнській державі й режим деспотії в Московській не можна було об’єднати, вони були несумісними». Так само й стосунки між чоловіком і жінкою. В українському праві вони будувалися на прин­ципах рівності, а в російсь­кому панував деспотичний тип родини.

І західна, і православна цивілізації (класифікація С.Гантінґ­тона) опирались у державотворенні на панівний феодальний клас. З огляду на це українців не можна віднести ні до однієї, ні до іншої цивілізацій. Київська Русь створила окрему цивілізацію, психокультура якої повинна стати основою життєдіяльності України. У спрощеному вигляді психопортрет українця — це самодостатній господар, що покладається на власні сили; психопортрет європейця — найманий працівник, що сформував громадянське суспільство, через яке відстоює свої права; психопорт­рет росіянина — холоп, що сподівається на доброго царя. Україна — це породження Русі-України, а Росія — православної гілки Золотої Орди. Тут немає гіршого, немає кращого, а є система стосунків між владою і народом. Як зазначають О.Дончен­ко і Ю.Романенко, центром соціальної якості є не індивід, а саме система цих стосунків.

* * *

Протестує душа. Таки не підходить нам ця дивна цивілізація, на татарщині замішана, на крові та вбивствах.

-- О.Гончар. «Щоденник», 27.02.1968 р.

Якщо Україна, володіючи третиною світових чорноземів, маючи достатньо освічений народ, є однією з найбідніших в Європі, то причина очевидна — державу організовано на чужій психокультурі. І ніякі косметичні, а по суті показушні, реформи тут не допоможуть. Адже, на думку О.Донченко і Ю.Романен­ка, якщо соціум живе в умовах, що не відповідають його власному характерові, глибинній реальності, полю життєвої енергії, інформаційно-енергетичному духовному забезпеченню, він дуже скоро загине як автономний суб’єкт світового життя. А тому Україна мусить знайти свій природний шлях.

До визначальних архетипів українського менталітету С.Кримський відносить землю та ідеал свободи. Архетип землі інтегрував аграрно-виробничий, соціально-історичний та духовно-культурний атрибути національного життя, звичаїв та обрядів і втілював ноосферне передчуття українців: «Цей архетип проходить крізь увесь масив історії української духовності, від язичницьких обрядів землеробст­ва, через християнські цінності та козацькі ідеали вільного хутора до наукових розробок С.По­долинського і В.Вернадського…».

Саме ідеал свободи, на думку С.Кримського, «є творцем кордонної цивілізації, яка, мабуть, була єдиною у світі, що витримала тиск степу, кочових навал, стала батьківщиною людей, з яких ніхто (за словами М.Го­голя) не хотів бути глядачем світової драми, а тільки її дійовою особою».

[...]

О.Донченко і Ю.Романенко зазначають, що для побудови успішної держави необхідний збіг кількох умов: колективного несвідомого, типу лідера і відповідного науково-технічного рівня. Якщо поглянути на українсь­ку історію, то в період Націо­нальної революції під проводом Б.Хмельницького тип лідера відповідав колективному несвідомому українців, але не була забезпечена третя необхідна умова для реалізації нової парадигми розвитку — відповідність перших двох умов тогочасному науково-технічному рівню. Період І.Мазе­пи характерний тим, що збігу не було в жодній комбінації. Після 2004 року, перемоги Помаран­чевої революції, відповідність між колективним несвідомим і сучасним науково-технічним рівнем вже дозріла, але тип лідера не відповідав цим двом умовам. А без збігу всіх умов побудувати успішну і незалежну державу неможливо.

Попередня влада пробувала запровадити європейську модель, але за відсутності громадянського суспільства лише розкрутила маховик корупції. Сьогоднішня влада намагається зіграти роль доброго царя для сумирного холопа. Та враховуючи, що влада порядок розуміє по-московському — як тотальний контроль над народом, а народ на рівні колективного несвідомого глибинно відчуває себе Паном-господарем (не маленьким українцем), то і ця спроба провалиться. Стрімке падіння рейтингу регіоналів свідчить, що знову обдурити виборця буде важко, бо сьогодні вже маємо якісно інший народ.

Докорінно ситуацію змінив Інтернет і сучасний зв’язок. ... Очевидно, що сьогодні Майдан неможливий, а Інтернет-майдан — можливий.

Поступово твориться українська еліта. Вона і далі виростатиме в громадах і вбере в себе українське колективне несвідоме, що має таке ж значення для нації, як сила тяжіння для планети. Те, що нині майже не маємо еліти, нормально для нації з таким історичним минулим. Це наслідок численних спроб колонізаторів знищити колективне несвідоме, що означає не що інше, як знищення нації. Одним із результатів цих зусиль було створення «генно-модифікованих організмів», які завели сьогодні Україну в економічну та соціальну прірву.

Абсолютна меншість, що паразитує у всьому світі над абсолютною більшістю, чинитиме шалений спротив і в Україні, докладаючи максимум зусиль, аби знищити все українське, спираючись при цьому на українські «генно-модифіковані організми». Адже історія не знає випадків, щоб успішні рабовласники ставали успішними феодалами, а ті у свою чергу — успішними капіталістами. І це в межах однієї вертикальної системи організації суспільства. А тут ідеться про поступовий перехід до горизонтальної, де народ фактично стає господарем…

Так ми підійшли до важливого питання, яким спекулюють не одне десятиліття, — питання націоналізму. Щоб українців принизити, українську націю називають селянською.

[...]

С.Кримський був переконаний, що українська культура належить до унікальних історичних утворень, коріння яких сягає в тисячоліття прадавньої історії, що історичні передумови етногенезу українців визначаються в чітких культурно-географічних межах однієї і тієї ж території, яка становила ареал майбутнього формування українського етносу. Змінювалися народи, але культурно-історичне підґрунтя цього процесу готувалося тисячоліттями.

Саме з цього випливає колективне несвідоме української нації, наскрізним архетипом якої є вільний і самодостатній ПАН-ГОСПОДАР.

Адреса матеріалу [ тут ].

http://www.unian.net/ukr/news/news-472966.html
07.12.2011

В Україні бідні платять у 50 разів більше податків, аніж багаті, підрахували в Науково-дослідному центрі проблем оподаткування Державної податкової служби України. Про це повідомляє ZN.ua.

Проголошений у Податковому кодексі прогресивний податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), спрямований на те, щоб багаті платили більше за бідних, – не більше ніж красиві слова, переконаний кандидат економічних наук, заступник начальника Науково­дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України Костянтин ШВАБІЙ.

Експерт підрахував, що більш як 90% всіх надходжень від сплати ПДФО в Україні дає заробітна плата населення. При цьому, якщо віднести ці надходження у вигляді абсолютних величин до бази оподаткування, то виходить велика диспропорція.

ZN.UA зазначає, що багаті українці сьогодні фактично звільнені на законодавчому рівні від сплати податків на доходи фізичних осіб. А все тому, що офіційно багаті люди заробітну плату в основному не одержують (а тому й не платять з неї податок і не здійснюють відрахувань до фондів соцстрахування), а їхні основні доходи від цінних паперів і депозитів – не оподатковуються.

Kандидат юридичних наук Данило ГЕТЬМАНЦЕВ зазначив, що пропонований Сергієм ТІГІПКОМ «податок на багатство» дивовижним чином поєднав у собі антитези всіх правил ефективного оподаткування.«Середня ефективна ставка податку на зарплату в середньому в 50 разів вища за податкову ставку на підприємницькі доходи, тут підраховано виключно за загальною системою оподаткування (спрощена не бралася до уваги, оскільки не було даних), а також у 4,5 разу вища за податкову ставку податку на власність», - говорить К.ШВАБІЙ.

На його думку, ПДФО в Україні потребує подальшого реформування. «У нас сталося і законодавчо закріплене зміщення більшої частини податкового тягаря з оподаткування капіталу, ресурсів, майна на доходи фізичних осіб», - зазначив К.ШВАБІЙ.

Після ухвалення Податкового кодексу з урахуванням перекладення непрямих податків – ПДВ, акцизних зборів і єдиного соціального податку – бідні не стали платити менше за багатих. «Якщо обрахувати податкове навантаження, це, щоправда, за моїми прикидками, з урахуванням ефекту перекладення податкового тягаря, то виходить, що у нас не прогресивна шкала, як задекларовано в кодексі, мовляв, багаті платять більше, ніж бідні, у нас насправді регресивна шкала прибуткового податку, і розрахунки якраз це й показують», - сказав експерт.

За його словами, за ставкою 17% станом на 1 листопада 2011 року платило не більше 1% платників ПДФО. «Основна маса населення платить 15% ПДФО плюс у середньому 3,6%. Ви бачите, яка у нас арифметика: 15 плюс 3,6 відсотка – вже 18,6% виходить. А багаті ж платять 17%. Ось проста арифметика, яка підтверджує мої слова, що податок, загалом, регресивний», - пояснив К.ШВАБІЙ.

За офіційною статистикою Міністерства фінансів, надходження з податку на доходи фізосіб не змінилися з 2010 року і становлять близько 4% ВВП.

Раніше у статті для ZN.UA кандидат юридичних наук Данило ГЕТЬМАНЦЕВ зазначив, що пропонований Сергієм ТІГІПКОМ «податок на багатство» дивовижним чином поєднав у собі антитези всіх правил ефективного оподаткування. Складається враження, що норми цього законопроекту «розраховані на що завгодно, але тільки не на прийняття їх в осяжному майбутньому». «Навряд чи автори законопроекту серйозно розраховували на нього як на ефективний механізм акумуляції грошових коштів до централізованих державних фондів», - говорить експерт.

Учасники акції "Україна без Кучми", яка розпочалася 11 років тому у цей же день, 15 грудня, вшанували річниця початку акції.

Вони встановили символічний намет пам'яті на вулиці Горького біля приміщення Інституту "Республіка", який слугував колись штабом акції "Україна без Кучми".

На вході в намет встановили дві ікони. Акція проходила у форматі "вільного мікрофона", висловитися міг будь-хто бажаючий.

Акція зібрала близько 30 учасників. Організаторами виступили журналіст Володимир Чемерис, один із лідерів УНА-УНСО Ігор Мазур та інші.

Перед присутніми виступив один із засуджених по справі "Україна без Кучми" Олег Бойко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пшонка зізнався, що поновив розслідування справи "Україна без Кучми"

"Сьогодні ми отримали великого ляпаса - Кучму зробили чистим. За що ж тоді вбили людину?, - зазначив Бойко, маючи на увазі Георгія Гонгадзе. - Ми всі розуміємо, що добро і зло перемагає бабло. Трошки потрусили зятя Кучми і от Кучма вже білий і пухнастий. Я заявляю, що кучма причетний до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе і відповідальність для Кучми наступить у будь-якому разі, хай навіть через 10-15 років".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На осінь будемо мати "Україну без Януковича"

Також у рамках заходу Олександр Хоменко, один із учасників акції "Україна без Кучми" презентував свою книгу "Есеї республіканської осені". Ця книга присвячена інституту "Республіка", який у 2008 році штурмом захопив "Беркут". Зараз у цьому приміщенні розташована приймальні нардепа-"регіонала" Василя Грицака.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Потуги опозиції нагадали Гримчаку акцію "Україна без Кучми"

Під акції учасники виконали пісні на слова Микола Вороного "За Україну" та "Інтернаціонал".

Після закінчення акції її учасники направилися до Володимирського собору.

"Зараз ми направляємося у Володимирський собор поставити свічки памяті за хлопців, яких немає більше із нами. І за Гію, і за Руслана Зайченка, за Сергія Мозгового і за інших наших товаришів. Сьогодні згадуємо тих, кого немає з нами, але все одно це свято, бо "Україна без Кучми" - це був переломний момент, коли спочатку десятки, а потім тисячі людей, усвідомили, що можуть боротися із системою. "Борітеся! Поборете!", як написали вчора на банері Луценка. І хоч до нього і є певні претензії як до міністра внутрішніх справ, але все одно він залишається для нас посправником", - наголосив Мазур.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Згадати акцію "Україна без Кучми" прийшли 20 осіб

Акція тривала близько години. За нею спостерігало 2 міліціонера.

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/yanukovych-%E2%80%93-santa-letters
23 December 2011

Dear Santa,

I gotta tell ya, big guy, 2011 ain’t been a good year. This joint’s falling apart, everybody hates me, and the skirts in my life are driving me crazy. I mean, like, first there’s that Ludmilla. What’s eatin’ her? Dunno. What did I do to deserve the broad? Nada, Santa, nada. I hole out in a shack near Kyiv and I set her up like a queen bee in Donetsk with the boys. Sasha’s one of the richest fellas in town (not bad for a guy who pulls teeth, and I don’t mean for laughs) and Junior loves his mom, even when he’s off the sauce. You’d think she’d stay home, watch TV, and pray for me. But nyeeeeeeet, the dame says she wants to help—to make a difference. Last time she tried that, Santa, was during that orange business, and you know what happened to me then. So, listen, Santa, how about doing me a solid? When you do your rounds in Donetsk, could you stuff a sock in her trap?

And then there’s Yulia! That tomato’s gonna be the end of me, Santa. Big Dima Tabachnik says I should let his boys do a number on her, but I gotta play up this rule of law thing, y’know, to make me look presidential-like. Big Dima says cement shoes are very presidential, and I crack up ’cause I know he’s pulling my leg. Little Nick says I should put her in charge of our space program, but I says to Azarov, “Like, huh? We ain’t got no space program,” and he says, “Sure, Vickereeno, let’s send the broad to the moon.” And I’m thinking “Sonofagun! With advice like that, who needs the coppers on your tail?”

And then them yellow-bellied Europeans get all wound up ’cause we let the judges act independent-like and dump Yulia in the slammer. I mean, like, don’t them rats in Brussels go for that rule of law stuff no more? I still figure we can pull a fast one on ’em, but I’m getting worried, Santa. I’m getting used to this Europe joint. I like them fancy restaurants and that red carpet stuff. And the streets are so damned clean that I don’t gotta polish my ostrich-leather shoes, except maybe with a little spit or some of Little Nick’s sweat. I ain’t ready to give all that up for some crazy dame, Santa, but if I let her outta the pen, she’s gonna go ballistic. Capiche? Dames! Ya can’t live with ’em and ya can’t live without ‘em—right, Santa?

Yours faithfully,
Viktor

Dear Viktor,
My dear boy, I quite understand that being president of a big country can be difficult, but that’s what you wanted, that’s what you got, and that’s what you’ll have to live with. Try to do a good job, Viktor. After all, the Man upstairs is watching. By the way, what did you want for Christmas?
Yours,
Santa

Dear Santa,
The man upstairs? You sure about that, Santa? Sonofagun! Once Putin’s got somebody in his sights, that guy’s a goner. What did I do to deserve this, huh? I loves my family, I loves my wife, I loves this Ukraine joint. Help, Santa, help!
Yours desperately,
Viktor

Dear Viktor,
There appears to have been some slight misunderstanding, but no matter. We may have an opening at the North Pole. Interested?
Yours,
Santa

Dear Santa,
Sure as hell I’m interested! Damn, I’ve always wanted to be an elf. Sign me up, big guy!
Yours hopefully,
Viktor

Dear Viktor,
My apologies, my dear boy, I should have been clearer. I have more elves then I can use, but Rudolf says he could use some help pulling the sleigh. You’re big and strong, Viktor. This might be just the thing for you. Think of it as a vacation.
Yours,
Santa
P.S. Rudolf says he’d also be willing to help you with your spelling.

Dear Santa,
It’s a deal, big guy, but on one condition: I wanna be in the lead. And I’ve got some ideas about that song. Ya gotta admit that “Rudolf the red-nosed reindeer” sounds dumb. Now, “Viktor the red-nosed leader,” on the other hand—well, think about it. I’ve got some other good ideas. I’m thinking we could modernize the North Pole. And how’s this for a slogan: “The North Pole is for the people”? Nice, right? Get my drift, big guy? But we’ll chew the fat when I get there. Ya gotta helipad? I figure I’ll take my chopper.
Yours,
President Viktor

P.S. Big Dima is also coming. Says the elves should learn Russian and that you should change your name to SanDa. Little Nick wonders whether them North Pole elves pay taxes and whether he should learn North Polish.

P.P.S. Oh, yeah, almost forgot. Big Dima’s wants to be director of the Canadian Institute of Ukrainian Studies. Thinks he’s a shoo-in. Says that, since it’s just south of your hideout, he can commute. The guy’d do wonders for the place, Santa—make it really scientific-like. Could you write him one of them letters of recondamnation?

Дві години ганьби і знову до корита

http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4ef2403ec1268/
21 грудня 2011

Сергій Лещенко

Найбільш знаковим моментом прес-конференції Віктора Януковича стала його відповідь на запитання Мустафи.

Запитання доволі просте:

- Виктор Федорович, вы много раз заявили, что в стране плохо с экономикой, люди не чувствуют улучшения жизни, у нас нет денег в бюджете ни для чернобыльцев, ни для афганцев... В то же время мы ежедневно видим, как улучшаеться лично ваша жизнь. Мы видим, как вы арендуете вертолет за 1 млн долларов у фирмы, которая контролируется вашим сыном. Мы знаем, что в Межигорье продолжается строительство фирмами, которые контролируются вашим сыном. В чем секрет успеха – почему в стране так плохо, а у вас все хорошо?

http://www.youtube.com/watch?v=hrUhnDPuS0U&feature=player_embedded

[Переклад - Віктор Федорович, ви багато раз заявили, що в країні погано з економікою, люди не відчувають покращення життя, у нас немає грошей в бюджеті ні для чорнобильців, ні для афганців ... У той же час ми щодня бачимо, як покращується особисто ваше життя. Ми бачимо, як ви орендуєте вертоліт за 1 млн доларів у фірми, яка контролюється вашим сином. Ми знаємо, що в Межигір'ї триває будівництво фірмами, які контролюються вашим сином. У чому секрет успіху - чому в країні так погано, а у вас все добре?]

Нічого нового в словах Мустафи не було – протягом року "Українська правда" писала про всі озвучені ним прояви президентського барства.

Але відповідь Януковича була найгіршим, що він міг зробити в цій ситуації. Своїми словами він показав невдоволення такими запитаннями:

-...О какой сладкой жизни вы говорите, я не знаю, и обсуждаете тему моей семьи. Я вам хочу сказать, что я вам не завидую.

[ Пeреклад -Про яке солодке життя ви говорите, я не знаю, і обговорюєте тему моєї сім'ї. Я вам хочу сказати, що я вам не заздрю.]

Зрозуміло, що президент не має право так відповідати. Лідер Північної Кореї має. А європейської держави – не має.Після цього з залу почали лунати вигуки – не в мікрофон, тому їх не чути на відео – чи сприймати цю заяву Януковича як погрозу.

- Мы с вами друг друга хорошо знаем и понимаем... Остальное додумаете сами, – додав Янукович, звертаючись до Мустафи.

[Переклад - Ми з вами один одного добре знаємо і розуміємо ... Останнє додумайте самі, - Додав Янукович, звертаючи до Мустафи.]

Цією відповіддю, яка тривала менше двох хвилин, Янукович затулив дві години прес-конференції.

Весь інтернет обговорює саме ці його слова. На решту запитань ми чули набір політтехнологічних тез, які лунають щоразу. І тільки у репліці на слова Мустафи ми побачили справжнього Януковича.

Президент показав себе людиною, яка ображається, коли журналісти починають питати і писати про те, що він вважає недоторканими темами – розкіш "Межигір'я", оформлення резиденції на підставних осіб, бюджетні кошти на фінансування його примх...

Зрозуміло, що президент не має право так відповідати. Лідер Північної Кореї має. А європейської держави – не має.

По-перше, тому що його вибір працювати на даній посаді є добровільним. Януковича ніхто не примушує до роботи президентом. І частина його роботи – чути неприємні запитання від журналістів та елегантно і, бажано, правдиво їх парирувати.

По-друге, вертоліт, який орендували Януковичу, оплатили за бюджетні кошти. А земля "Межигір'я", згадка про яке так дратує Януковича, все ще перебуває у державній власності – хоча і в оренді фірм Януковича. А ще раніше це взагалі була урядова резиденція, яка внаслідок триходової комбінації виявилася оформленою на траст із Ліхтенштейна і співробітника фірми Олександра Януковича.

Якщо Віктор Янукович вважає, що запитання про його резиденцію та вертоліт – це втручання в приватне життя, то йому варто відмовитися від цієї посади.

Тому що в президента немає приватного життя. Це аксіома європейської політики.

Віктор Янукович не має права так відповідати на запитання Мустафи, тому що його слова "Я вам не заздрю" аж надто очевидно мають нотки погрози.І, нарешті, по-третє. Віктор Янукович не має права так відповідати на запитання Мустафи, тому що його слова "Я вам не заздрю" аж надто очевидно мають нотки погрози.

Що на умі в Януковича – незрозуміло.

У разі, якщо він не замишляє про Мустафу нічого поганого, навколо президента завжди знайдеться ініціативний соратник, який може сприймати його слова буквально і порадувати Януковича тим, що розбереться з набридливим журналістом.

Більше того, серед опонентів Януковича теж знайдуться люди, в голові яких промайнув диявольський план – "після таких слів президента, якщо щось станеться з журналістом, вся відповідальність буде лежати на Януковичі". Тому, щоб дискредитувати Януковича, з журналістом можна зробити щось недобре.

Таким чином, після слів Януковича насправді Мустафа опинився під подвійним ударом.

Ці конспірологічні роздуми можна було би сприймати іронічно, якби 11 років тому не зник засновник цього видання, на сторінках якого я веду блог.

Адміністрації президента слід терміново зняти ризики, які виникли навколо Мустафи. Зробити це можна лише одним способом – публічно показати, що між президентом і журналістом немає конфлікту.

Це можна зробити так, як вчинив Ющенко в 2005 році – надіслати листа. Або дати інтерв'ю. Або якось інакше – але в цій історії слід негайно поставити крапку.

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=vZ2_OTCt7FU

Cамий очікуваний фільм року в Україні.

До новорічного привітання Януковича випустили трейлер (ВІДЕО)\

Новорічний привіт від "царя" всієї України.

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?tomenko_hoche_znati_u_kogo_z_chinovnikiv_ye_privatni_litaki&objectId=1244207
24 грудня 2011

Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко вважає, що оприлюднення інформації про високопосадовців, які володіють приватним авіатранспортом, є суспільно значимою. Про це віце-спікер сказав коментуючи нещодавню заяву народного депутата від Партії регіонів про те, що у міжнародному аеропорту «Бориспіль» не вистачає місць для приватних літаків народних депутатів.

Микола Томенко повідомив, що планує звернутися до Міністерства інфраструктури, керівництва Міжнародного аеропорту «Бориспіль» та Голови регламентного комітету ВР, який володіє такою інформацією, з проханням оприлюднити інформацію  про високопосадоців, які володіють приватними авіатранспортом. «Було б правильно і справедливо, особливо напередодні виборчої кампанії, оприлюднити інформацію хто із високопосадовців Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, народних депутатів тощо володіє приватними літаками та гелікоптерами», - сказав він, повідомляє прес-служба політика.

Окрім того, на переконання М.Томенка, цікавим було б і оприлюднення інформації про те, скільки коштів до бюджету за обслуговування цього приватного транспорту отримує Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та інші аеропорти України. Це, за словами віце-спікера також важливо ще й з міркувань того, що держава сьогодні інвестує фантастичні кошти в реконструкцію аеропортів. Зокрема, як відомо, останній фінансовий транш в Донецьк направлений на будівництво VIP-терміналу для приватних літаків. «Тому, якщо за народні гроші реконструюються аеропорти з такими комфортабельними умовами, очевидно вони мусили б належним чином компенсувати народу такі послуги», - наголосив М.Томенко.

http://www.chas.cv.ua/index.php?newsid=2822

На аудієнції з українськіою делегацією Папа заговорив до учасників українською мовою.

https://www.facebook.com/notes/andy-holowaty/an-open-letter-to-yuri-lutsenko/289695781068103?mid=5531December 14, 2011

"I'LL BE BACK!"

Dear Yuri:

Please have a friend help you read this letter if your English is not up to par - my reason for writing it in English will be clear at the conclusion.

With this letter, I offer you best wishes on the occasion of your 47th birthday.  You do not know me and I do not know you.  However, I am proud to say that I know of you.  I was born and raised in Canada in 1960; my parents came to Canada from Ukraine after World War II.  My Ukrainian heritage is the foundation of my life in Canada.  I learned the language, the history and the culture of Ukraine.  My Ukrainian Greek-Catholic religion gives me daily comfort in dealing with life’s greatness and challenges.  I have visited Ukraine several times.  I am familiar with her joy, her achievement and her spirit.  I am also well acquainted with her sorrow, her tragedy and her struggle.  You, sir, are a living example of Ukraine’s good and bad - you have contributed to the former and suffered from the latter.

[To the readers of this letter other than Yuri and those who know of him, I offer some background information.  Yuri Lutsenko is well known as one of the leaders of the "Ukraine without Kuchma!" campaign in 2000, bringing attention to many anti-constitutional aspects of the government of that era.  He was very visible and vocal as one of the leaders of the highly successful Orange Revolution in 2004, which was instrumental in overturning the results of a fraudulent presidential election in Ukraine.  Yuri was a pro-European activist with the Socialist Party of Ukraine (SPU), promoting ties with social democratic parties in Europe as opposed to those who push a Kremlin-based post-Soviet authoritarian socialism.  Yuri was appointed to the post of Minister of Internal Affairs in February of 2005.  When various parliamentary coalitions began to show Yuri that too many concessions led to too much ideological compromise, Yuri took a break from serving as Interior Minister in December of 2006.  Eager to stick to his political principles, he created the civil movement and electoral bloc "People's Self-Defense".  He took on the role of Interior Minister again in December of 2007, a post which he held until March of 2010, when newly-elected President Viktor Yanukovych's regime began to take its ominous shape.  Yuri was arrested and taken into custody in Kyiv on December 26, 2010.  Collectively, in various instances, he was charged with: large-scale misappropriation of state owned assets, the abuse of power and document forgery; being involved in the case of the poisoning of former Ukrainian President Viktor Yushchenko; misspending money during the celebration of Police Day in the Palace of Ukraine.]

In a country currently controlled by the authoritarian regime of President Viktor Yanukovych and the parliamentary majority of his Party of Regions - all known for increasingly rampant corruption and growing abuses of power - sidelining an effective and popular opposition politician is easy to do when the ruling class acts like an irresponsible, lawless, unjust mob.  You have now been behind bars for almost one full year.  You have been denied bail, full legal access, humane conditions during detention and adequate medical care.  The Office of the Prosecutor General of Ukraine has not produced any reasonable motive, evidence or testimony in your trial to support the dubious charges brought against you.

My gift to you is my attempt to increase global awareness about your plight, with the hope that it will do you some good, and in turn, it might help Ukraine out of her miserable state - a condition exacerbated by the current regime, which wants to turn our dear Ukraine into some sort of Yanukstan.  This letter will be shared with as much of the English-language world as possible - that is why I am writing to you in English.  Also, I would like to encourage English-language communication between Ukraine and the rest of the world, because it is necessary now more than ever.

Dear Yuri:

HAPPY BIRTHDAY! GLORY TO UKRAINE!

From Andrij “Andy Holowaty” Holovatyj (Toronto, Canada)

Дорогий Юрію:

МНОГАЯ ЛІТА! СЛАВА УКРАЇНІ!

Бажає Андрій Головатий (Торонто, Канада)

Ми повернемося!

Date: Thu, 15 Dec 2011

Дякую за редакційну статтю "Попереду кінцева фаза етноциду титульної нації України. Потрібні кардинальні заходи".

Я цілком підтримую наведені пропозиції. З антиукраїнською владою можна боротися лише спільними зусиллями, із залученням українців усього світу, правозахисників і міжнародних інституцій. Результати цих (моїх) виступів - у відповідних публікаціях:

1) "На нашій, не своїй землі. Стан українства на півдні і сході України": http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=39504

2) "Слово на захист людей Донбасу":
http://universum.lviv.ua/journal/2011/4/mahr.htm

[...] Маю ще кілька публікацій на дотичні теми, як-от:

"Самоврядування по-луганськи, або Як місцеві можновладці змінили український правопис"// Дзеркало тижня. - 2007. - № 42-43 (10 листопада). - С. 26
http://www.dt.ua/3000/3050/61071/

"Перші ластівки новітнього тоталітаризму (у Луганську колишній комуністичний цензор очолив кафедру історії України)"
//http://maidan.org.ua/static/mai/1279893799.html

"Що таке захист „російськомовних” в Україні
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4c4b38799f663/

"Пане Андруховичу! Почуйте голос із Донбасу!"
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2122151.html

"Примус до “руского міра”
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24332270.html

Іще. Щойно вийшла стаття "Дієвий патріотизм ...", її адреса:
http://ukrslovo.org.ua/ukrayina/suspilstvo/

Буде бажання - прочитайте.
З повагою і надією,
І.М.

Date: 11-12-10

Дякуємо за завжди турботливу за Україну e-пошту. Дякуємо за величезний вклад праці!

Поділюся з Вами такою заувагою: Ваш заклик демонструвати перед амбасадами в обороні української мови не кличе на щось ефективне. Зразу постає питання - а чи українці самі роблять все в їхніх силах, щоб зберегти свою мову? Не є реальним сподіватися від когось робити нашу роботу. Думаю, що ми, українці, маємо ще одну нагоду врятувати себе, а це - всім українцям почати розмовляти лише українською і то принципово! Така революція не потребує ні барикад, ні крови, але вона дала б добрі наслідки. Чи діяспора має силу помогти створити такий тух?

Петро Матула

Date: December 5, 2011 (з Луганщини)

Отримала Ваш лист від 03.12.11р. Дуже вдячна за Вашу увагу та чуйність до мене. Лист з Харкова мене не здивував, адже зміст цього листа - це лише вершина айсбергу демонтажу незалежної України. Кишенькові (очільника держави) Кабінет Міністрів України, міліція, суди, прокуратура, СБУ, податкова, митниця та нелегітимна більшість Верховної ЗРАДИ України проводять цілеспрямовану зачистку всіх надбань та досягнень ПОКИ ЩЕ незалежної УКРАЇНИ - СВОБОДА СЛОВА, СВОБОДА ЗІБРАНЬ, ПРАВА ОБИРАТИ ТА БУТИ ОБРАНИМ, ТА ЗНИЩЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО КОДУ УКРАЇНЦІВ - УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ! Тобто, на очах усього світу, Янукович та його команда демонструє тупе ігнорування та ГВАЛТУВАННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ТА ВВЕДЕННЯ РЕЖИМУ 37 РОКУ, ЩОБ ЗАЛИШИТИСЯ У ВЛАДІ - ДОВІЧНО.

Яскравим підтвердженням цього - є відповіді МВС Украни, Генеральної прокуратури України, Міністерства освіти та науки України, Луганської обласної прокуратури, Луганського обласного управління освіти та науки на мої скарги та звернення народного депутата України Григорович Л.

... уважно прочитайте ці відповіді на мої скарги, і Ви зрозумієте, що зараз бандитська влада в Україні втілює в життя СТАЛІНСЬКИЙ ПРИНЦИП -"Є ЛЮДИНА - Є ПРОБЛЕМИ, НЕМАЄ ЛЮДИНИ - НЕМАЄ ПРОБЛЕМ".

Вже приїжджала міліція вночі до моїх сусідів та розпитувала, коли я та моя донька буваємо вдома, коли ми приходимо додому, коли йдемо з дому. Всі мої сусіди говорять: "Ти краще мовчи, це нічого не змінить, а то тебе та твою доньку вони можуть вбити або підпалити твій будинок".

Зараз моя донька хворіє після того стресу, який вона отримала в Кам'янобрідській міліції 5 жовтня.

... чекаю відповіді на мій лист.
РАЗОМ НАС БАГАТО - НАС НЕ ПОДОЛАТИ!!!
З повагою та найкращими побажаннями до Вас - Ольга.

Date: 2011/12/10

Subject: Re: ePOSHTA 10.12.2011: Попереду кінцева фаза етноциду титульної нації України / Я більше жодному виродкові не служитиму / What should Europe do about Ukraine? / Who contributed to the conviction of Yulia Tymoshenko?

Ось що я думаю з приводу української пісні і української мови
http://gazeta.ua/discuss/20/chomu-ukrajinska-pisnya-dosi-ne-stala-konkurentnoyu

Date: 2011/12/10

Subject: КРИМ

Дякуємо за матеріали. Просимо, при змозі, додавати матеріали громадськості з Криму. Додаємо останнє звернення по українському театру в м. Сімферополі - http://mediacrimea.com.ua/index.php?newsid=3492
Наші інформаційні ресурси:
www.mediacrimea.com.ua

Date: 8 Dec 2011

Subject: Збори 1 грудня:ухвали,продовження.

Date: Thu, 8 Dec 2011

Шановні Президія,Секретаріат УВКР,діаспора!

Будь ласка,заходьте на інтернет-збори"Обніміться,брати мої..",відкриті,постійно діючі,допоможіть зробити їх всеукраїнськими,скажіть своє слово до учасників зборів,ставлення до ухвал(звернень).Зважте,нас тільки важливо почути Вас на зборах. З повагою та найкращими побажаннями щиро головуючий
Л.Пінчук
leopin@ukr.net

Date: 25 Nov 2011

Subject: Закон про вибори: повернення в невідрадне минуле. Місце української діаспори в ньому / Розраховуватися з Росією рублями - рішення паліативне / In the political trenches of the bankrupt government of the Donetsk clan

Щиро дякуємо за посланий матеріал. Він так доречний для нас і ми використаємо його на заході "Запали свічку пам"яті" 27.11.2011 о 16.00 год. у м.Берліні.

З повагою Людмила Млош.
Голова ЦСУН
Берлін, Німеччина

Date: 2011/11/24

Регулярно отримую Ваші пересилання - eposhta-world@yahoogroups.com.

В Україні людям не легко. Однією із головних причин цього є погана система виборів.

Але й в Америці стає неспокійно – акція “Occupy Wall Street”.

Вирішив надіслати кілька своїх рецептів на згадані теми (у прикріплених файлах), що були частково опубліковані на сайтах «Українська правда», «Майдан» та інших.

Може вони будуть цікаві для Ваших читачів?

1. ЗАМІСТЬ ПРОТЕСТУВАТИ – КРАЩЕ ГОЛОСУВАТИ! Спосіб голосування із самоконтролем дозволяє:

провести достовірне голосування навіть не маючи списку виборців;
засвідчити результати таємного голосування його учасниками;
проводити опитування за один день чи декілька тижнів; а також реально голосувати
за "відкритими" списками та відкликати депутатів.

2. На основі цього способу - тиск на владу, який можна назвати несанкціонованим консультативним референдумом.

Бажаю успіху.

З повагою,
Юрко Колючка

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief

Oxana Bukanova
-- editor

Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

Галина Мокрушина
-- переклад
Halyna Mokrushyna
-- translation

Діана Мережко
-- кореспондент
Diana Merezhko
-- correspondent

John Heron
-- webmaster www.eposhta.com

Ihor Prociuk
-- story layout and design

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.