If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

image
image

Senegalese demonstrate for democracy in Ukraine

Сенегал об'єднався, щоби допомогти Україні
http://www.youtube.com/watch?v=w03-irH3d3U&feature=feedbul&fb_source=message
Читайте нижче Сенегал об'єднався, щоби допомогти Україні

December 10 грудня 2011
Vol.12 No. 27
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
 Viewpoint
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  Society
  Суспільство
  And the King is Nvertheless Naked!
  А король таки голий!
  Ukrainians in the News
  Спорт
  From Our Mailbox / Blogbox
  Відгук

Попереду кінцева фаза етноциду титульної нації України. Потрібні кардинальні заходи TOP

image

Упродовж багатьох століть мова титульної (української) нації зазнавала нещадних репресій, знищень, заборон, утисків, перелицювань на кшталт мови окупанта тощо. Шовіністичні імперії, які окуповували Україну чи частину її території, планомірно ліквідовували найсвідоміших  й найактивніших представників української інтеліґенції, носіїв національної ідентичності: їх кидали в концтабори й тюрми, піддавали безконечним гонінням, а то й знищували фізично.

Урешті в половині минулого століття відбувся новий переділ світу, в якому також не було місця для незалежної України. На довгі роки Україна застрягла в совєтському багновинні. А навколо неї безупинно мінявся світ, вдосконалювався. Зокрема розвиненими країнами ширилася ідея демократизації громадянського суспільства. Урешті Совєтський Союз, уникаючи міжнародної ізоляції,  мусив бігти навзирці за цими новітніми процесами.  А радше – створювати видимість лібералізації «імперії зла».

Одним із проявів такої лібералізації було відносне полегшення становища української мови. Вочевидь, нишпорки зі всесильного КґБ все ще вишукували нові жертви з числа так званих українських націоналістів, непідконтрольні партноменклатурі працівники українського красного письменства все ще каралися по концтаборах. Однак масмедійний простір демонстрував свою лояльність (хай показушну!) до української мови.

Навіть у 70-і роки минулого століття, періоді поголовних арештів свідомої української інтеліґенції, існувало державне україномовне радіо й телебачення, великими накладами виходили українські газети та журнали республіканського й місцевого рівнів. Окрім цього, за рахунок державних дотацій книжковий фонд підсовєтської України поповнювався новими зразками української літератури (Вочевидь, значна частина цієї літератури була ідейно заанґажованою.). Так, була спроба з боку комуністичних ідеологів накинути на українську мову тугу вуздечку у вигляді «злиття мов». Але їм це не вдалося.

Отже перед розпадом Совєтського Союзу існував чималий український інформаційний простір, масове українське книгодрукування, багатомільйонне українське середнє й вище шкільництво (за винятком насильно зрусифікованих південних областей України). Але чому раптом згадуємо покійний СССР? Бо нинішня бандитська влада з донецьких є набагато небезпечніша для українців, ніж відносно недавній комуністичний режим. Пригадаємо, що комуністичні бонзи дотримувалися певних стандартів, про що дбав всевидющий КГБ. Натомість безконтрольна донецька кримінальна братва, без будь-яких моральних критерій і елементарних культурних навиків, давно втратила почуття будь-якої міри: її казнокрадство досягає астрономічних масштабів; паталогічна потреба наживи й демонстрування розкоші перевершило будь-яке людське розуміння, викликаючи почуття огиди; політичне шулерство, неймовірна жорстокість й бандитська нахрапистість просто зашкалює. І ще: ця братва демонструє неймовірно живучу совковість і паталогічно вороже ставлення до всього українського.

Саме внаслідок останнього фактора нинішній стан української мови набагато трагічніший, ніж упродовж останніх десятиріч совєтського режиму. Адже політику, яку проводить теперішня влада в національній царині, не можна назвати інакше як відкритим етноцидом українського народу. Так, нині очільник донецьких мафіозі В. Янукович становить більшу загрозу для титульної нації України, ніж хто-небудь із останніх комуністичних бонзів.

До значної міри нинішній катастрофічний стан української мови зумовлено попередньою бездіяльністю в національній царині всіх трьох президентів України. Жоден із них не зробив нічого для того, щоб повернути українську мову (мову титульної нації!) в усі сфери державного життя, а то й зробити цей процес незворотнім. У цьому контексті найбільше претензій до Віктора Ющенка, висуванця національно-демократичних сил.  Утім, годі було чекати від нього, примітивного селюха й неймовірного базікала, реалізації спеціальних програм, спрямованих на повернення історичної пам`яті українському народові. Утім, не без допомоги цього «месії» нині Україна опинилася під гнітом цієї бандитської влади.

Що ж зумовило нинішній катастрофічний стан української мови? Відповідь: інформаційний простір України належить українофобам або їхнім ставленикам (існуючі ЗМІ не тільки русифікують українців, але й виховують зневагу до всього національного); вище й середнє шкільництво очолює відкритий україножер Дмитро Табачник (саме з Міністерства освіти й науки ведеться планомірне витіснення української мови з навчального процесу, впроваджується російська); в Україні катастрофічно бракує україномовних газет і журналів, невпинно скорочується наклад українських книжок, українські книгарні знищуються рейдерськими атаками (ще один штрих до політики русифікації нинішньої влади); зачищається український музичний простір, натомість насаджується низькопробна російська попса (на законодавчому рівні введено менші квоти на трансляцію української музичної продукції, а також драконівські побори на концертування національних мистецьких одиниць) і т.д.

І найновіше: ще нинішнє скликання Верховної Ради планує ухвалити закон про забезпечення прав російської мови в Україні. Безсумнівно, такий антиукраїнський закон остаточно витіснить українську мову з офіційного і побутового обігів, звузивши сферу використання до мінімуму.  А це значить, що згаданий закон при нинішній украй катастрофічній ситуації з українською мовою, може викликати незворотній процес її зникнення.

Та це ще не все. У майбутньому році донецьке бандформування на чолі з В. Януковичем планує провести перепис населення України, з відповідною графою «розмовна мова». Можна передбачити, який відсоток російськомовних громадян «намалює» ця україножерська влада. І результат може не забаритися: державною мовою може стати російська. А це – вже катастрофа всенаціонального масштабу. Це – завершальна фаза етноциду українського народу.

Окремо варто наголосити на тому, що немає жодних виглядів на покращення стану української мови без будь-якого позитивного втручання. Позаяк нині відбувається зміна поколінь. І не на користь українства. Це, передовсім, стосується Галичини як національного оберега. Річ у тім, що відходить із життя покоління свідомих українців, борців за волю України, натомість приходить нове покоління, виховане в інформаційному російському просторі. У своїй загальній масі молоде покоління байдуже до національних проблем, зокрема до української мови. Ну, а заклопотаному фізичним виживанням пересічному українцеві також не до рідної мови.

Отже, хто повинен взятися за порятунок української мови - душі українського народу? Відповідь однозначна: провід СКУ разом з патріотичними силами України. Передовсім політичні партії та громадські організації України повинні підготувати доказовий матеріал (перелік заходів окупаційних режимів із метою знищення української мови, нинішні статистичні дані щодо звуження вжитку української мови, висновки науковців тощо), який би підтвердив катастрофічне скорочення сфери використання української мови. До речі, у висновках учених необхідно наголосити на постгеноцидному станові української мови.  Окрім того, зібрати достатньо матеріалів, які б підтверджували політику етноциду нинішньої влади щодо українського народу. Увесь цей доказовий матеріал, зібраний в Україні, скерувати проводові СКУ. А останній, репрезентант світового українства, повинен цим доказовим матеріалом переламати ситуацію в міжнародних структурах на користь захисту української мови. Зрештою, найвища пора проводові СКУ перейти від безконечного «самолюбованія» на сторінках діаспорних газет до нагального вирішення кардинальних проблем усього українства.

Окрім того, нагальною потребою для нас, діаспорних українців, повинні стати акції протесту проти етноциду української народу під стінами посольств і консульств України.

Тільки ми, українці всього світу, можемо зупинити етноцид українського народу!

Редакція еПОШТИ

Вшановуймо жертв Голодоморів з національною гідністю! TOP

image
Піском малювала Дарина Пушанкіна (м. Харків)
http://www.youtube.com/watch?v=w262or9FvJE

Безперечно, завдяки українській діаспорі світова спільнота довідалася про Голодомор-32-33. Адже впродовж багатьох десятиліть українські поселенці за допомогою всіляких способів поширювали інформацію про цей геноцид супроти українського народу.

Одним із таких середників був історично-документальний фільм «Жнива розпачу» (1984), знятий за сприянням Комітету дослідження українського Голодомору в Торонто (режисер і сценарист – Святослав Новицький, продюсер – Юрій Луговий). Зазначимо, що ця документальна кінострічка викликала в багатомільйонної аудиторії міжнародних телеглядачів справжній шок.

Поширенню правди про Голодомор-32-33 сприяли також найвищі міжнародні нагороди «Жнив розпачу». А саме: 1985 — Міжнародний фестиваль кіно-телевізійних фільмів у Нью-Йорку (1985, Ґран прі «Срібна чаша» за найкращий із 837 фільмів світу; перша нагорода і золота медаль); 1985 — кінофестиваль у Лінкольн-Центрі, Нью-Йорк; 1985 — міжнародний кінофестиваль у Гюстоні, перша нагорода «Лоун Стар»; 1985 — Міжнародний кінофестиваль у Стразбурзі; 1985 — «Фестиваль де Фільм де Монд» у Монреалі. Таким чином, світ пізнавав правду про комуністичні злочини проти людства, передовсім геноцид проти українців.

Перегодя українська спільнота Канади й США доклала максимальних зусиль до того, щоб уряди їхніх держав визнали Голодомор-32-33 геноцидом українського народу. Нині в Канаді все ще тривають словесні баталії українців навколо відсутності спеціальної експозиції про Голодомор-32-33 у ще невідкритому Музею прав людини (Вінніпеґ). Однак завдяки настирливим старанням українсько-канадської спільноти тема Голодомору таки увійшла у шкільні програми провінції Онтаріо.

Безперечно, в спеціальні дні тема Голодомору не сходить зі сторінок діаспорних газет, з екранів українських телепрограм, з українського радіоефіру та ін. Часто до чергової річниці Голодомору відкриваються фотовиставки,  демонструються документвльні фільми, влаштовуються скорботні концерти та інші заходи. Це – все відбувається на так званому рівні діаспорного офіціозу. А поза тим – нерідко начхання пересічного українця на найбільшу трагедію українського народу.

Отже ще й досі маємо велику проблему зі вшануванням жертв Голодоморів на неофіційному рівні. Українські радіо- й телепрограми в цей скорботний день нерідко транслюють веселу музику, а також реклами розважального характеру. Трапляється, як нещодавно в Торонто, що в День поминання жертв Голодоморів українські танцюристи прославлених ансамблів вискакують всілякі гопаки в супроводі галасливої й далеко не скорботної музики.

Відрадно, що з подібного приводу вже протестують свідомі українці в Україні. А в нас, в українській діаспорі, досі ніхто не звертає уваги на таке неподобство. Чому?

Прецінь маємо діаспорний провід, який повинен вести за собою сучасних неофітів. І саме наш провід має обов`язок звернутися до всієї української спільноти із закликом: поминати жертв Голодоморів у скорботі з національною гідністю! 

-- Редакція еПОШТИ

Ukraine moves to state capitalism and "militocracy"

TOP

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=38740
&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=36ab715ee377c9e2cb1b3d213524977d

December 2, 2011

image

In 2011, Oleksandr Yanukovych, the president’s eldest son, entered for the first time the top 100 wealthiest Ukrainians.

image of Taras Kuzio Taras Kuzio

On November 8, Segodnya ran the headline: “Within the authorities there is a ‘silent coup’ taking place.” Segodnya was referring to the consolidation of “The Family” loyal to President Viktor Yanukovych. The capital assets of “The Family” are estimated to be $130 million, and 64th in Ukraine’s 100 wealthiest (Korrespondent, November 11). In 2011, Oleksandr Yanukovych, the president’s eldest son, entered for the first time the top 100 wealthiest Ukrainians. He recently purchased the All-Ukrainian Bank for Development and increased its capital from 270 million hryvnia ($33.69 million) to 349 million hryvnia ($43.54 million).

Yanukovych has become independent of the Donetsk oligarch allies whose patron he had been while serving as Donetsk governor from 1997 to 2002. The first stage took place as opposition leader, when he aligned himself with the “gas lobby” (see EDM, March 18, 2010). The “gas lobby” ran Eural-Trans Gas (2002-2004) RosUkrEnergo ([RUE] 2004-2008) gas intermediaries.

The then Prime Minister, Yulia Tymoshenko, lobbied to remove RUE in the January 2009 Russian-Ukrainian gas contract. On August 25, The Economist suggested Dmitry Firtash, who owned a 45 percent stake in RUE, may be “one of Mr. Yanukovych’s wealthy backers insisting on Ms. Tymoshenko’s punishment.” Firtash had warm relations with Viktor Yushchenko and supported his national projects, for which he was awarded a state medal in January 2009. Firtash supported Yanukovych in the 2010 elections out of fear and loathing for Tymoshenko. Since Yanukovych’s election Firtash’s capital assets have “grown at a fantastic rate,” by some 540 percent (Korrespondent, November 11).

The Minister of Energy and the Coal Industry, Yuriy Boyko, was chairman of the state gas company Naftohaz Ukrainy in 2002-2004, when the two gas intermediaries were established. Foreign Minister, Kostiantyn Hryshchenko, is a close ally of Boyko and together they founded the Republican Party of Ukraine that merged with the Party of Regions in 2005.

The leadership of the presidential administration is divided between the head Serhiy Levochkin (“gas lobby”) and deputy head Stanislav Skubashevskyi (“The Family”). The Chairman of the Ukrainian Security Service (SBU) Valeriy Khoroshkovsky is an influential figure who, together with Firtash, owns Ukraine’s most influential television channel Inter.

The second stage in Yanukovych’s independence began after he was elected president in February 2010, with the emergence of “The Family,” who are loyal to him personally and come from Yanukovych’s home region of Donetsk. “They are all far from politics and owe their advancement only to the president,” according to one editorial – meaning they are independent of other groups (Segodnya, November 8).

“The Family” are close to Oleksandr Yanukovych and largely members of his generation which Zerkalo Nedeli/Tzerkalo Tyzhnia (November 11) described as a “Pedokratiya.” “The president is establishing his power base upon people who are equally distant from business groups. The times are changing,” Segodnya pointed out (Segodnya, November 8).

“The Family’s” Grey Cardinals are Party of Regions deputies, Oleksandr Yanukovych and Yuriy Ivaniushchenko, who “is a key player in the ‘family group’” (Korrespondent, November 11). Ivaniushchenko and Minister of Agricultural Policy and Foodstuffs, Mykola Prysiazhniuk, have been linked to newly established Khlib Investbud, which is “a controversial grain trader with an unclear ownership structure” (Kyiv Post, April 21). Khlib Investbud was given a monopoly on grain exports this year.

It is alleged that Ivaniushchenko, from Yanukovych’s home town of Yenakiyeve, may have “a criminal past.” This led the publicity-shy Ivaniushchenko to launch a PR campaign to enhance his image (Kyiv Post, April 29). The main allegations, according to the Kyiv Post on April 29, “link him to an organized crime group allegedly involved in the assassination of Akhat Bragin, a close associate of Ukraine’s richest man Rinat Akhmetov.” Another report, denied by his lawyers, linked “Ivaniushchenko to the 2005 assassination of Anatoly Bandura, the head of Mariupol-based Azov Shipping Company” (Kyiv Post, April 29).

On November 10, the Kyiv Post alleged that “The Family,” “have reputations for ruthlessness and are expected to do what the president wants.” This could become important in the event of public protests against election fraud in the 2012 and 2015 elections. Their ruthless reputation has already been demonstrated by the arrest and imprisonment of Yulia Tymoshenko and other members of her 2007-2010 government, as well as in suppressing anti-regime protests.

Prosecutor-General Viktor Pshonka, from Donetsk, has denied Ukrainian media reports that Yanukovych is Godfather to his son, Party of Regions deputy Artem Pshonka. The prosecutor’s office has become an arm of repression rather than an instrument of justice.

Interior Minister Anatoliy Mogiliov closed the Interior Ministry Human Rights Monitoring Department, introduced compulsory fingerprinting for everyone detained by the police, and radically increased the number of Berkut riot and Interior Ministry Internal Troops, Spetsnaz, on the streets of Kyiv. Mogiliov restored the Soviet practice of stationery police units along highways.

In October 2011 the human rights organization Amnesty International issued a scathing report demanding the Ukrainian authorities act immediately to deal with endemic police criminality, widespread torture, extortion, and arbitrary detention (http://www.amnesty.org/en/news-and-updates/report/ukraine-needs-accountability-human-rights-violations-2010-04-14). In 2010, Ukraine’s Ombudsperson’s office received 5,000 complaints about torture and ill treatment, and 51 inmates died in Ukraine’s prisons in 2010 compared to 23 the year before.

Newly appointed Prime Minister of the Crimean government, Mogiliov, replaced another Donetski, Vasyliy Dzartyi, following the latter’s death. Both were from Yanukovych’s home town of Yenakiyeve, where Dzhartyi had been mayor when Mogiliov was head of the city’s Interior Ministry.

Crimean Tatars protested at Mogiliov’s re-appointment, since during his period as the head of Crimea’s Interior Ministry (2007-2010) he established a reputation for ruthlessness in dealing with Tatar activists. On January 24, 2008, Mogiliov wrote a xenophobic op-ed for Krymskaya Pravda, supporting Stalinist denunciations of the Tatars as “Nazi collaborators,” which were used to justify their ethnic cleansing in May 1944 (http://www.rferl.org/content/Crimean_Tatars_Seek_Criminal_Case_Against_Ukrainian_Interior_Minister/1985581.html).

“The Family” have taken control of other law enforcement and financial flows to the state. These include Interior Minister Vitaliy Zakharchenko, the head of the State Tax Administration (DPI) Oleksandr Klymenko, the head of Kyiv’s DPI Iryna Nosachova and Chairman of the National Bank of Ukraine Sergei Arbuzov.

Ukrainian businessmen are increasingly complaining of more frequent raids and heavy-handedness by the State Tax Inspectorate and the government has admitted that corporate raiding is escalating. In the past, the raiders used corrupt courts to illegally change ownership of businesses, but now increasingly use corrupt law enforcement officers. Yanukovych continues to rely on the Party of Regions to ensure parliament is a rubber stamp institution and party members represent 88 percent of regional governors. In November, Donetsk “Family” member, Mikhail Kostiuk, was appointed as Lviv governor. The president controls the two main support bases of the Party of Regions through Donetsk oblast council chairman, Andriy Fedoruk, a member of “The Family,” and Crimean Prime Minister Mogiliov.

The political system emerging under Yanukovych is Eurasian in nature, supported by the “gas lobby” and “The Family,” while being based on two structures. The first is its evolution from the oligarchic system under Leonid Kuchma and Yushchenko, toward Russian-style state capitalism. The second, as in Russia, is a “militocracy” based on the security forces, governors and parliament. The government is a vehicle to balance different interest groups within the Party of Regions.

Governors are the president’s right hand men tasked with implementing his orders and ensuring deputies elected in single mandate districts in October 2012 join the pro-presidential coalition to ensure the president has a parliamentary majority (http://lb.ua, November 11).

Threat to media and public of information security bill cannot be exaggerated TOP

http://www.khpg.org/en/index.php?id=1322607648
30.11.11

image

Halya Coynash

A bill registered in parliament on 23 November has not received the publicity it deserves. Its claim to fame is not linked merely with its authorship, although the fact that the President has so used his right of legislative initiative is of significance.  It also means that with the present parliamentary makeup, the law can be passed without a murmur. 

Draft Law No. 9494 only speaks of some amendments to some laws however the explanatory note is more forthcoming.  The President is proposing to create within the SBU [Security Service] “a counterintelligence unit for protecting the interests of the State in the sphere of information security”.  This, we are told, “should promote the concentration of forces and methods for … protecting the legitimate interests of the State and citizens’ rights in the information sphere from subversive intelligence activities of foreign security services, unlawful encroachments from organizations, groups or individuals”.

Wind blowing from a Soviet past?   The President’s “initiative” is dangerously similar to practice already seen among Ukraine’s post-Soviet neighbours, most notoriously, Belarus.

Nor are there any safeguards in Ukrainian legislation regulating what precisely is understood by “the information security sphere”.  In both a law on development of the information society from 2007 and the Doctrine of Information Security, passed by Presidential Decree in September 2009, the scope is considerably broader than mere protection of information and information systems from unauthorized access, use, etc.  The Law defines information security as “protection of the vital interests of the individual, society, the state, preventing damage caused through incomplete, untimely or unreliable information, … negative effect of information, etc.”

With all the will in the world it is difficult to believe that the President’s new legislative initiative is aimed at ensuring the public’s right to full, reliable and comprehensive information, including on television. The problem is not even in the fact that the Head of the SBU, Valery Khoroshkovsky also owns one of the television channels regularly slated for its unbalanced and misleading coverage of events in Ukraine.

Blithe optimism is also impeded by the sheer wealth of opportunity presented in the doctrine on information security which competes only with the Morality Act for woolly provisions making it quite impossible to foresee what is permitted and what banned.  The norms mean precisely what those enforcing the law want them to mean. 

Nor is it difficult to anticipate the likely interpretation by the SBU of the following: “protection [of the individual] from negative psychological-information effect” “preservation and increase of spiritual, cultural and moral values of the Ukrainian people”; “the safeguarding of socio-political stability”; and the task for the state of “forming a positive image of Ukraine”. .  It is easy also to foresee how they may deal with the following “main actual and potential threats to Ukraine’s information security”: “The circulating in the world information realm of distorted, untruthful and biased information that damages Ukraine’s national interests”; “external adverse information impact on the public consciousness via the media and also the Internet.”

No need to strain the imagination to find possible application of the above. Just over the last few days the First Deputy Prosecutor General, Renat Kuzmin has publicly bemoaned what he calls the distorted information about the Tymoshenko case supposedly “misleading” the international community. What he understands information security to entail is abundantly clear.

We can be certain that the SBU will understand where they are to look for threats to information security. They have plenty of experience, after all, with some of it quite fresh. Take just the SBU visit to the Rector of the Ukrainian Catholic University and attempt to ban entry to Nico Lange, Director of the Konrad Adenauer Foundation’s Kyiv Office last year. Not to mention the ever more frequent cases of pressure brought to bear on civic organizations, as well as Soviet-style “prophylactic talks” with civic activists, journalists and others.

In Belarus, the KGB unit analogous to that which the President wants to see in Ukraine “protects the interests of the State” by blocking access within Belarus to sites which write about human rights violations, political prisoners and economic problems. Or, depending how you look at it, maliciously damages Belarus’ image and slanders its leaders. As do the civic activists and organizations that provide information about vote-rigging, the crushing of peaceful protest, arrests and repression.

The threat, both to the media and to the public in general, of this draft bill cannot be exaggerated. The SBU’s arsenal is considerable, its experience of surveillance, fighting “terrorism” or “subversive activities” vast. All too many Ukrainians found President Yanukovych’s recent claims that armed members of the opposition were planning to seize power in Ukraine merely comical.  The words seemed just too ridiculous. If those with the means at their disposal hear such words and understand what is expected of them, there will be very little to laugh about.

See also:

State TV and Radio Broadcasting Committee also against Morality Draft Bill
Draft Law on dissolving Morality Commission in limbo for a year
Selective Morality and Other Means of Influence
Independent Media Union also against draft Morality Act
Broadcasting Council also against draft Morality Act
No journalists invited to work on Public Morality Act
International Media Rights Organizations express concern over Public Morality Bill
Threat of censorship masked as protecting public morality
Parliament supports new version of Public Morality Act
By tacit consent the Morality Commission has resumed its work
National Deputies refuse to dissolve the Morality Commission
Parliament: first move to revoking public morality law

Corruption by Yanukovych or “tributes to the family” TOP
image

The investment angel (formerly Minister of Internal Affairs, newly appointed head of the cabinet of the Crimean Autonomous Republic) bringing his first tribute.

 

Walter Derzko and Dr. Andrew Zhalko-Tytarenko 

Rinat Kuzmin (Deputy State Prosecutor of Ukraine) recently made an offer in Brussels: bring me evidence of Yanukovych’s corruption (http://bit.ly/tYTpiA). Here are several points that are brought up by the media in Ukraine, that tie the President to corruption.

  1. Sponsors of his campaign (Akhmetov, Firtash, and Ivanyushchenko) all got handsome rewards in the form of government contracts, deep discounts on privatization, or write-offs. Firtash, received UAH38bln (~USD $4.75bln) in write-offs from obligations before the State Budget, plus discounted natural gas supplies for his companies. Akhmetov is taking over the Ukrainian power generation system. Ivanyushchenko now controls grain exports through KLIBINVESTBUD, which he co-owns with the Russian government. He also controls about 50% of the Ukrainian coal trade.
  2. Yanukowych’s older son, Alexander, a dentist by profession, has in the past year catapulted into the ranks of the  top 10 wealthiest men in Ukraine. He builds, he banks, and he trades coal. His buddy and partner, Mr. Arbuzov, runs the Ukrainian National Bank. So, a formerly small money laundering operation owned by Alex Yanukovych, known as the DONETSK ASSOCIATION OF TRANSACTIONS AND ACCOUNTING CENTRES is now a fully legitimized financial institution, and, oddly enough, a major coal supplier to the government, laundering money from coal illegally dug out from “kopankas” (pit or hole ) and using child labour. (http://bit.ly/tQIPex)
  3. All the layers of the Ukrainian government, with whom citizens and businesses have to deal with, are famous for their outrageous and shameless corruption. Nobody believes that the  leadership can reform. Furthermore, media sources speculate that each bribe taken by each and every Ukrainian bureaucrat has “something” in it both for the boss(es) higher up, and “something” (also known as the “tribute: to the family)  that travels all the way up the ladder to finance the President’s palace, called Mezhehirya.  Yanukovych’s lavish lifestyle costs the Ukrainian taxpayer USD $227,000 per day, says Yatseniuk.
  4. Large businesses in Ukraine aren’t exempt from extortion by the Party of Regions. (http://bit.ly/rQDVS9)  “Pay us 60% of your revenues or else” is the standard offer. About 30 illegal takeover raider attacks occur every month. (http://bit.ly/sTpWrR).

But unfortunately, all this evidence of corruption is indirect. A comprehensive criminal investigation is needed to prove conclusively that Yanukovych really profits from Ukrainian oligarchs, from his son’s business, or from the bribery at all levels of the government.  One only has to watch, how representatives of each Ministry line up with suitcases full of cash “to make their weekly deposits” every Friday at Alexander Yanukowych’s headquarters in the Kiev cinema “Zoryany” (http://bit.ly/rQtXkx)  to realize, that such an investigation will be hard to prove legally in court. It’s all cash, and no paper trail. But more importantly, there will be no real honest investigation. This is why Kuzmin calls for it. The State Prosecutor General’s Office (PGO) has already demonstrated a “creative approach” to the rule of law and to evidence in the Tymoshenko, and Lutsenko cases. There is no reason to believe that he will act any differently in this case, using the standard line: “As a result of our investigations, allegations of corruption against the President appeared to be unjustified”. Cases will be “investigated”, and buried under a blanket of acquittal statements. All allegations will be called a “smear campaign”, and whistle blowers will be sued for defamation, if not worse.

However, just like with Al Capone, there is a corruption allegation which is clear, visible, and on the record against Yanukovych. According to the new law (approved by parliament on April 7, 2011), the Law About Prevention and Suppression of Corruption, the definition of corruption includes: “use by a person, due to their authority and associated opportunities to obtain illegal benefits, or accepting a promise/proposal of such benefits…”. The definition of “illegal benefits” includes: “money or assets, which are promised or provided without legal grounds at zero cost, or at a cost that is below the minimal market value”. The Forrester’s House, which is owned by the business partners of Alexander Yanukovych, controls the luxurious estate “Mizhehirja”, which occupies some 1000 hectares of natural reserve (http://bit.ly/v6rmsr ), including a harbor for yachts, an equestrian field, stables, etc. Yanukovych officially resides there, in a house on leased land of 1.7688 hectares. His tax declaration (http://bit.ly/byooTb) show a rental fee of about 314UAH (under $20) per hectare per month, while in the neighbouring village of Sukhouchya, the asking price to rent 1.2 hectares for the same 49 years is USD $264,000 per year (http://bit.ly/rSrfXG ). This means that Yanukovych “qualifies” under the definition of corruption, as he uses the rest of “Mizhehirja” at no cost, and pays about 0.06% of the market value for the rented land.

This is a tiny case, compared to the real grandiose levels of corruption and robbery of state assets by the Yanukovych clan and his inner circle. But this case is well documented, and leaves very little wiggle room for the State Prosecutor. Let’s see, what happens.

Walter Derzko is the Executive Director of the Strategic Foresight Institute (SFI) Think Tank project in Toronto. Dr Andrew Zhalko-Tytarenko is the Director of Research at the SFI (Calgary).

Russia’s political order shakes TOP

http://www.theglobeandmail.com/news/opinions/opinion/russias-political-order-shakes
/article2260845/?mid=548

Dec. 06, 2011

Aurel Braun

Even a flicker of democracy can ruin the best-laid authoritarian plans.

When Russian President Dmitri Medvedev and Prime Minister Vladimir Putin announced in September that they had privately decided to swap jobs with the presidential elections of March, 2012, they meant to reinforce a perception of the inevitability of a Putin victory and the invincibility of the ruling United Russia party.

With Mr. Putin at the top of the “power vertical” – the Russian system of rule – Mr. Medvedev was tasked with leading United Russia to a dominant parliamentary victory in this past weekend’s elections for the State Duma.

Contrary to expectations, United Russia has not only failed to retain its constitutional majority – the two-thirds necessary for constitutional changes – but has been barely able to hold on to a simple majority. The Putin regime underestimated the deep and growing dissatisfaction of the population and the increasing power of cyber politics and the blogosphere. Bloggers, who have an audience of millions despite government attempts at controlling the media, labelled United Russia the “Party of Swindlers and Thieves,” and the designation seems to have stuck.

Of course, the regime will remain in power and United Russia will be able, for instance, to add to its votes those of Vladimir Zhirinovsky’s extremist Liberal Democratic party (which is neither liberal nor democratic) – a corrupt party that traditionally has been “for sale.” Moreover, the State Duma is not really a key decision-making body and has been dubbed by critics the “Approval Ministry.”

Nonetheless, this election is bad news for Mr. Putin and an indication of significant difficulties and instability to come in the future. There are several reasons for this.

First, political optics are particularly important in Russian politics. Mr. Putin has always promised stability, and this was based to a significant degree on his perceived invincibility and the power of deterrence that his rule, via the “power vertical” system, conveyed. There was a sense of inevitability to his policies, reinforced by the strength of both his personality and of the political machinery supporting him. Mr. Putin, therefore, looked to elections as in part a legitimizing ritual in a political order that – as it moved ever further away substantively from Mr. Medvedev’s declarations of fealty to democracy – has come to occupy an increasingly thin border between limited democracy and full authoritarian rule. Yet, with the regime’s invincibility now severely dented, critics and opponents will undoubtedly be emboldened in opposing government policies, challenging the pervasive corruption, and demanding a fairer distribution of incomes and resources at a time when Russia’s one-dimensional, resource-driven economy, is confronting growing challenges.

Second, Mr. Medvedev’s future itself has become cloudy. He had to deliver the votes during the parliamentary election if he was to be given the prime ministership. He had already lost whatever credibility he had with the electorate with the closed-door decision to switch the two top governing positions. Now, despite all of the administrative advantages that the ruling party had – where it could mobilize workers; control the television medium; use its judicial connections to fine Russia’s leading independent vote monitor, Golos, for alleging electoral violations; employ other connections to mysteriously shut down communications broadcast from independent radio stations such as Ekho Moskvy, and blogging platforms such as LiveJournal; as well as the widespread, scathing allegations of thousands of violations of electoral rules by external and internal observers – United Russia still had a relatively poor showing. Mr. Putin has a history of not tolerating politicians who do not deliver as he expects.

Third, the election is also an indicator of a brewing legitimacy crisis in Russia. As the late Harvard scholar Samuel Huntington wrote, “performance legitimacy” plays a critical role in authoritarian regimes. When Mr. Putin was able to deliver growth and increasing public goods to the population, the legitimacy of his rule seemed solid because he reinforced it with an image of personal vigour and determination. Given Russia, however, is confronting massive structural problems due to its reliance on energy, with the vast Reserve Fund used to prop up the economy during the recession now largely depleted, and a demographic time bomb of extremely low birth rates, a shrinking population and a disintegrating health care system, not to mention an outflow of funds to Western safe havens, performance legitimacy is an increasingly less viable option within Mr. Putin’s social contract that trades freedom for security.

Mr. Putin being booed at a recent sports event, for example, is therefore not just an anomaly because this election shows a major erosion of legitimacy, deep dissatisfaction and growing political uncertainty. All of this should worry the Putin government. But in these difficult economic and political times, they should be of concern to the entire international community.

Aurel Braun is a professor of international relations and political science at the University of Toronto. His latest book is NATO-Russia Relations in the Twenty-First Century.

The long life of Homo sovieticus

TOP

 

http://www.economist.com/node/21541444?mid=54
December 10, 2011

imageThis week's elections and upheavals in Russia show how hard it is, 20 years after the system collapsed, for the country to put away its Soviet past.

TWENTY years to the month since the Soviet Union fell apart, crowds of angry young people have taken to the streets of Moscow, protesting against the ruling United Russia Party (“the party of crooks and thieves”) and chanting “Russia without Putin!” Hundreds have been detained, and the army has been brought into the centre of Moscow “to provide security”. Although the numbers are a far cry from the half-million who thronged the streets to bury the USSR, these were the biggest protests in recent years. The immediate trigger for this crisis was the rigging of the parliamentary elections on December 4th (see article). But the causes lie far deeper.

The ruling regime started to lose its legitimacy just as Vladimir Putin, Russia’s prime minister, declared a final victory for “stability”, promised to return to the Kremlin as president and pledged to rebuild a Eurasian Union with former Soviet republics. The Soviet flavour of all this had been underscored at United Russia’s party congress at the end of November, where Mr Putin was nominated for the presidency. “We need a strong, brave and able leader …And we have such a man: it is Vladimir Vladimirovich Putin,” enthused a film director. A steelworker told the congress how Mr Putin had “lifted our factory from its knees” and supported it “with his wise advice”. A single mother with 19 children thanked Mr Putin for a “bright future”.

Such parallels with the now idealised late Soviet era were supposed to be one of Mr Putin’s selling points. No tiresome political debate, fairly broad personal freedoms, shops full of food: wasn’t that what people wanted? Instead, unthinkably, Mr Putin has been booed: first by an audience at a martial-arts event on November 20th, then at many polling stations, and now on the streets. The Soviet rhetoric conjured an anti-Soviet response.

According to Lev Gudkov of the Levada Centre, an independent polling-research organisation, this reaction against the monopolistic, corrupt and authoritarian regime is itself part of a Soviet legacy. It is driven by the lack of alternatives rather than a common vision for change. For Russia is still a hybrid state. It is smaller, more consumerist and less collective than the Soviet Union. But while the ideology has gone, the mechanism for sustaining political power remains. Key institutions, including courts, police and security services, television and education, are used by bureaucrats to maintain their own power and wealth. The presidential administration, an unelected body, still occupies the building (and place) of the Central Committee of the Communist Party.

More important, the Soviet mental software has proved much more durable than the ideology itself. When, in 1989, a group of sociologists led by Yuri Levada began to study what they called Soviet Man, an artificial construct of doublethink, paternalism, suspicion and isolationism, they thought he was vanishing. Over the next 20 years they realised that Homo sovieticus had mutated and reproduced, acquiring, along the way, new characteristics such as cynicism and aggression. This is not some genetic legacy, but the result of institutional restrictions and the skewed economic and moral stimuli propagated by the Kremlin.

This mental software was not a generational feature, as the Levada group at first suspected. The elections were rigged in Moscow not only by middle-aged people with Soviet memories, but by thousands of pro-Kremlin younger folk gathered from across the country and dispatched to cast multiple ballots around the city. Symbolically, they made their camp in an empty pavilion of the Stalinist Exhibition of People’s Achievements. Most of them had no memories of the Soviet Union; they were born after it had ceased to exist.

Yet the election results also revealed the reluctance of a large part of Russian society to carry on with the present system. Thousands of indignant men and women, young and old, tried to stop the fraud and protect their rights. One election monitor, who was thrown out of the polling station, wrote in his blog that “I thought I would die of shame…I did not manage to save your votes…forgive me.” Such voices may still be a minority, but the clash between these two groups was essentially a clash of civilisations—and a sign that the process of dismantling the Soviet system, which started 20 years ago, is far from over.

A moral vacuum

When the Communist regime collapsed in 1991 there was an expectation, both in the West and in Russia, that the country would embrace Western values and join the civilised world. It took no account of a ruined economy, depleted and exhausted human capital and the mental and moral dent made by 70 years of Soviet rule. Nobody knew what kind of country would succeed the Soviet Union, or what being Russian really meant. The removal of ideological and geographical constraints did not add moral clarity.

In particular, the intelligentsia—the engine of Soviet collapse—was caught unprepared. When their “hopeless cause” became reality, it quickly transpired that the country lacked a responsible elite able and willing to create new institutions. The Soviet past and its institutions were never properly examined; instead, everything Soviet became a subject of ridicule. The very word “Soviet” was shortened to sovok, which in Russian means “dustpan”. In fact, says Mr Gudkov of Levada, this self-mockery was not a reasoned rejection of the Soviet system; it was playful and flippant. Sidelined by years of state paternalism and excluded from politics, most people did not want to take responsibility for the country’s affairs.

The flippancy ended when the government abolished price regulation, revealing the worthlessness of Soviet savings, and Boris Yeltsin, faced with an armed rebellion, fired on the Soviet parliament in 1993. Soon the hope of a miracle was replaced by disillusion and nostalgia. As Mr Levada’s polling showed, it did not mean that most people wished to return to the Soviet past. But they longed for order and stability, which they associated with the army and security services rather than with politicians.

Enter the hero

Mr Putin—young, sober, blue-eyed and calm—was a perfect match for people’s expectations. Although picked by Yeltsin, he made a striking contrast with the ailing leader. Though he owed his career to the 1990s, he stressed that his own times were very different. Two factors made him popular: a growing economy, which allowed him to pay off salary and pension arrears, and the prosecution of a war in Chechnya. Both symbolised the return of the state.

In the absence of any new vision or identity, the contrast with the 1990s could only be achieved by appealing to a period that preceded it—the late Soviet Union. Yet although Mr Putin exploited the nostalgia for an idealised Soviet past and restored the Soviet anthem, he had no intention of rebuilding the Soviet Union either economically or geographically. As he said repeatedly, “One who does not regret the passing of the Soviet Union has no heart; one who wants to bring it back has no brain.”

As a KGB man, Mr Putin knew perfectly well that the state-controlled Soviet economy did not work and that the ideology was hollow. But also as a KGB man, he believed that democracy and civil society were simply an ideological cover-up adopted by the West. What mattered in the world—East or West—were money and power, and these were the things he set out to consolidate.

The country was tired of ideology, and he did not force it. All he promised (and largely delivered) was to raise incomes; to restore Soviet-era stability and a sense of worth; to provide more consumer goods; and to let people travel. Since these things satisfied most of the demands for “Freedom” that had been heard from the late 1980s onwards, the people happily agreed to his request that they should stay out of politics. Though Mr Putin was an authoritarian, he seemed “democratic” to them.

The ease with which Mr Putin eliminated all alternative sources of power was a testimony not to his strength but to Russia’s institutional weakness. Yeltsin, who hated communism, had refused to censor the media or interfere in the court system. Mr Putin had no such qualms. First he brought television under his control, then oil and gas. Igor Malashenko, who helped to establish NTV, the first private television channel in Russia, says he thought that “there would be enough young journalists who would not want to go back to the stables. I was wrong.”

Russia was much freer in the 1990s than it became under Mr Putin. But the change was gradual rather than sudden, and was based on a relationship between money and power inherited from a previous era. The privatisations of the 1990s put property in the hands of the Soviet officialdom and a small group of Russian oligarchs. As Kirill Rogov, a historian and analyst, has observed, the real problem was not that the accumulation of capital was unfair—it usually is—but that clear rules of competition and a mechanism for transferring property from less to more efficient owners were never established.

Under Yeltsin, the oligarchs were shielded from competition by their political clout. Mr Putin simply flipped the formula, turning owners into vassals who were allowed to keep their property at his discretion. From now on it was the power of the bureaucrat, not the wealth of the owner, that guaranteed the ownership of an asset. The nexus between political power and property was never broken—as it must be in a functioning democracy.

Monetising privilege

Under communism, the lack of private property was compensated for by power and status. A party boss did not own a factory personally—he could not even buy a flat—but his position in the party gave him access to the collective property of the state, including elite housing and special food parcels. The word “special” was a favourite one in the Soviet system, as in “special meeting”, “special departments” and “special regime”.

The Soviet system collapsed when top officials decided to “monetise” their privileges and turn them into property. The word “special” was also commercialised, to become eksklusivny (exclusive) and elitny (elite). It was used to market almost anything, from a house to a haircut. Under Mr Putin, “special” regained its Soviet meaning without losing its commercial value. A black Mercedes with a blue flashing light, ploughing its way through pedestrians, became the ultimate manifestation of power and money. It was also one of the symbols of injustice which helped to trigger the latest protests.

Stories of bureaucrats, and especially the security services, putting pressure on businesses are now common. The most famous example is that of Mikhail Khodorkovsky and the dismembering of the Yukos oil company. But there are thousands of others. The statistics are staggering: one in six businessmen in Russia has been prosecuted for an alleged economic crime over the past decade. Most of the cases have no plaintiff and the number of acquittals is close to zero, according to studies by Russia’s Centre of Legal and Economic Research. This means that the vast number of Russian businessmen in jail are victims of corrupt prosecutors, police and courts, which can expropriate a business with impunity.

As Yegor Gaidar, a prominent liberal economist, warned in 1994, “The carcass of a bureaucratic system can become the carcass of a mafia system, depending on its goals.” By the time his book appeared in 2009 his warning had become reality. In the past few years this “monstrous hybrid” has started to extend its tentacles into every sphere of public life where money can be made. Examples of violence against businessmen abound. This adds up to a Soviet-style policy of negative selection, where the best and most active are suppressed or eliminated while parasitic bureaucrats and law enforcers are rewarded. What Stalin wrought by repression and extermination, today’s Russia achieves by corruption and state violence.

The bureaucracy’s main resource is participation in the rent-distribution chain. While this allows it to channel money towards sensitive regions and factories, it also increases the country’s addiction to oil and gas and fans paternalism. Mr Putin has worked hard to build up the image of the state as the sole benefactor, taking credit for rising incomes generated by high oil prices. As he stressed at the United Russia congress, only the state and its ruling party are capable of sorting out people’s problems. “No one else is responsible for affairs in a village, town, city or region or the whole country. There is no such force.”

This idea was spread by local governors, who told their citizens before the elections that regional funding depended on voting for United Russia. “If we are responsible, we have no choice,” the governor of impoverished Udmurtia told his people. “We must go and vote for the [United Russia] party candidates 99.99%. This is how it was in Soviet times, and if we had not broken this order, we would still be living in the Soviet Union…much better than now.” In practice, critics say, the state has failed to perform many of its functions, such as providing adequate health care, education, security and justice. But in Russia words and symbols often count for more than experience.

A fortress mentality

Among Mr Putin’s rediscovered Soviet symbols, none is more important than that of Russia as a great power surrounded by enemies. Having promoted a version of history in which Stalin represents Russia’s greatness (his repressions just an unfortunate side-effect of a cold war forced upon him by America), Mr Putin has employed one of Stalinism’s favourite formulas: Russia as an isolated and besieged fortress.

Although Russia has no iron curtain and the internet is free, “it is as though an invisible wall still counterpoises everything that is ‘ours’ to everything ‘foreign’,” Mr Levada has written. Indeed his polling showed that, by 2004, the number of Russians who considered themselves no different from people in other countries had fallen, while the opinion that Russia is surrounded by enemies had grown stronger.

The recent parliamentary elections were accompanied by a heavy-handed propaganda campaign that portrayed America’s anti-missile system as an existential threat to Russia. Dmitry Medvedev, Russia’s president, made belligerent statements and state television showed lengthy footage of Russian missiles, radars and other threatening stuff, accompanied by a tense soundtrack. It was as though Russia was about to be attacked. The target of this campaign was not the West, where the Russian elite spends much of its time and money, but the domestic audience.

Anyone who criticises the government from within Russia gives aid to the enemy without. In his speech to the party congress Mr Putin particularly attacked NGOs which receive money from the West “to influence the course of the election campaign in our country”. The “so-called grant receivers” were like Judas, he said, ending his speech with a quote from Stalinist times: “Truth is on our side. Victory will be ours!” He conspicuously left out the third bit: “The enemy will be destroyed!” But no sooner had he spoken than Russia’s slavish television (which has shown none of the current protests) aired a propagandist film about Golos, a leading independent election monitor, trying to frame its staff as Western agents.

Such tactics, in which enemies are everywhere and no one is allowed a noble motive, breed a general cynicism. In this, post-Soviet Russia feels very different from the Soviet Union. Leaders then had values, not just interests. The Communist Party might have been sclerotic and repressive, but it was not called “a party of thieves and crooks”. Soviet leaders did not encourage cynicism: they took themselves and their words seriously. It would have been impossible, for example, for a chief Soviet ideologist to write an anonymous novel exposing the vices of the system he himself had created, as Vladislav Surkov, the chief Kremlin strategist, has just done.

Many Kremlin politicians in fact perceive themselves as progressive Westernisers struggling with a backward, inert population which has neither the taste nor the skill for democracy. They assume people will swallow anything as long as their incomes keep rising. But when Mr Putin said that his job swap with Mr Medvedev had been planned long ago, people felt duped. These blatant machinations, where everything was imitation and nothing was real, leached away support for United Russia even before the elections. When the Kremlin decided to rig the ballot openly, fury boiled over.

After a decade of “stability”, Russia now looks as vulnerable to shock as the Soviet Union was at the end of its days. The big difference, however, is that the Soviet Union had a clear structure and, in Mikhail Gorbachev, a leader who was not prepared to defend himself with force. Today’s circumstances are very different.

Mr Putin is unlikely to follow the advice of Mr Gorbachev and cancel the results of the rigged election. He may instead resort to more active repression, thereby making the country look a lot more Soviet. This would only make the crisis worse. How Mr Putin’s highly personalised power might be challenged, and what the consequences would be, remain unanswerable questions. But it is obvious that unless Russians create a system that promotes honesty, openness, tolerance and initiative, no change of leader will free their country from the Soviet grip.

 
На порозі "української весни" TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/29/6796354/
29 листопада 2011

Олександр Голубов, для УП _ Вівторок

image[…]

Виснажені життям, без жодних сподівань на хоча б найменше покращення власної долі, сподівань, які знищувалися корупцією, беззаконням та безправністю – люди виходили на площі, щоб нарешті заявити про своє право жити достойно.

Фактично виявилося, що достатньо було легкого поштовху, аби зруйнувати режими, які ще декілька місяців тому здавалися непохитними. Адже що значить людське життя для урядів, які звикли перемелювати їх пачками? Та єдиний приклад мужності, нехай і від відчаю, позбавив страху смерті тисячі тунісців, єгиптян, лівійців, сирійців, яким уже не було чого втрачати.

Цей урок, здається так і не засвоїла українська влада.

Спочатку підготувавши дрова суспільного незадоволення, за рахунок стрімкого зубожіння населення та демонстративних розкошів і безкарності "рівніших серед рівних", наша сучасна еліта почала висікати іскри, аби розпалити не менш яскраве багаття, аніж у своїх колег із Північної Африки та Близького Сходу.

Учорашня трагічна смерть Геннадія Конопльова свідчить – повторення варіанту "арабської весни" в Україні стає все більш і більш вірогіднішим. Адже влада з рішучістю самогубця "подає патрони" тим, хто бачить у подібному сценарії вихід із жалюгідного становища, у якому знаходиться зараз наша держава.

Новини з Донецька викликали відчуття "дежавю" у багатьох. І я впевнений, що одночасно зі мною свої коментарі саме із цієї точки зору напише чимала кількість журналістів, політологів та блогерів.

Питання того, чи можливий туніський сценарій в Україні, піднімалося й раніше.

Тепер воно стало очевидним.

Досить вірогідно, що ця смерть зможе запустити ланцюгову реакцію. І вже за тиждень депутати ховатимуться по місцевих радах, а за місяць у країні виникне гострий дефіцит із чартерними рейсами.

Та навіть якщо цього не станеться зараз, зрозуміло: рано чи пізно слабка ланка десь розірветься.

[…]

Усе поки що виглядає так, ніби іскри будуть висікатися доти, доки багаття нарешті не запалає.

Я також упевнений, що багато наших політиків та громадських діячів, незважаючи на всю трагічність моменту, готуються використати його у своїй діяльності. "Акєла нарешті промахнувся" – відшукати кращого приводу для мобілізації українців на протест дуже важко. Образ убитого ветерана чудово ілюструє ідею того, що якщо завтра будь-хто з нас вирішить захистити свої права під час мирної демонстрації, його також затопчуть.

Але наскільки готові наші опозиціонери діяти в разі, якщо в них випадком усе вдасться?

Що очікує на країну, яка переживе чергову "весну"?

Досвід наших арабських попередниць, на жаль, не дуже втішний. Деякі публіцисти навіть називають процеси, які зараз там відбуваються досить влучним виразом – "арабська осінь".

Ейфорія перших місяців швидко змінилася розгубленістю та розчаруванням. Нації, які за тривалий час свого авторитарного існування так і не здобули навіть елементарних навичок політичної культури, виявились в скрутному становищі. Сьогодні найвірогіднішими альтернативами для них можуть бути або повернення старих еліт у новій обгортці, або прихід до влади релігійних фундаменталістів. Зрозуміло, що обидва ці варіанти не обіцяють нічого доброго для майбутнього "весняних" народів.

Ситуація в Україні, хоч і виглядає трохи оптимістичнішою, але все ж таки не дозволяє легко повірити в успіх масових виступів за арабським зразком. Приналежність більшості опозиції до старої номенклатури не викликає жодних сумнівів – плоть від плоті української бюрократії ще кучмівського розливу робить цілком виправданими критичні зауваження багатьох скептиків про банальний обмін шила на мило.

Не менше занепокоєння викликає й та частина опозиційних сил, яка своїм радикалізмом може завдати багатьох проблем і без того надзвичайно розшматованій країні.

Постійні намагання частини політиків покласти всю провину на нещасних "житєлєй Данбаса" можуть завадити об'єднанню українців ще на стадії протесту проти спільного супротивника – чинної влади. Годі й казати про проблеми, які можуть виникнути в разі, якщо першим доведеться щось створювати разом із другими.

Та ще більш невтішною виглядає перспектива розвитку ситуації в разі, якщо події минулої неділі залишаться без адекватної відповіді з боку простих українців.

Залишившись байдужими й пасивними до трагедії Геннадія Конопльова, ми дамо чинній владі карт-бланш на рішуче придушення будь-яких акцій протесту, у будь-якому регіоні країни.

[…]

Тому, розмірковуючи над тим, що нам робити на порозі нової "української весни", слід розуміти – цієї неділі в Донецьку топтали не просто людину.

Топтали право кожного українця на мирний протест, добробут, свободу, життя, зрештою.

Наші з вами права.

Поки що наші.

Ціла стаття [ тут ]

Перші війни між донецькими -ВІДЕО TOP

image

Real eye opener...confirms shakedowns and extortion on successful Ukrainian business ventures by Yanukovych.  

http://www.youtube.com/watch?v=PV8L_RXCHVM&mid=54037

What should Europe do about Ukraine? TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/what-should-europe-do-about-ukraine
2 December 2011

Alexander Motyl Alexander J. Motyl

 

As the December 19th summit between the European Union and Ukraine approaches, the petulant President Viktor Yanukovych seems determined to thumb his schoolboyish nose at EU concerns about rule of law in general and the illegal imprisonment of Yulia Tymoshenko in particular.

In turn, the EU isn’t quite sure what to do. Should it initial the association agreement with Ukraine and thereby seemingly signal its indifference to Yanukovych’s tin-pot authoritarianism? Should it cancel the summit? (If so, to what end?) Should it protest? (If so, how?)

Here’s a simple rule of thumb for the EU: distinguish between Ukraine and its people on the one hand and the Regionnaire regime on the other and formulate policy accordingly. 

The only important questions about the association agreement are: Is it good for Europe? Is it good for Ukraine? If the answer is yes to both questions—and, as I’ve already written in this blog, the answer is yes to both questions; and, by the way, Tymoshenko happens to agree—then the EU should sign the agreement in December and thereby initiate the laborious, and far from certain, process of its eventual ratification by the EU’s member states. And that’s that.

Won’t initializing the agreement in December also be a boon to the Regionnaire thugs who are systematically pillaging Ukraine? That depends.

If the agreement explicitly states that Ukraine could join the EU if and when it fulfills all the requirements of membership and is a fully democratic, rule-of-law state with a prosperous market economy free of corruption, then even the Regionnaires will have no choice but to adapt to European standards in the medium to long term and thereby self-destruct. The thugs lose, while Ukraine and Europe win. (An aside: That Europe continues to be skittish about such a no-lose proposition makes no sense. If Ukraine does not fulfill the requirements, it stays out. If it truly becomes rich, honest, and democratic, who wouldn’t want it to join the EU?)

How about the short term? If the Europeans simply sign the agreement, shake hands, do a photo op, and go home, then yes, the Regionnaires get a free ride. But what if the Europeans weren’t to give the thugs a free ride and still sign the agreement? That way, Ukraine would win, Europe would win, and the Regionnaires could lose in the short run, too.

There are three simple ways to deny the Regionnaires that free ride.

The first is hardest and least meaningful. As one EU diplomat wrote me recently, “several EU Member States don’t want to finalize the negotiations and initial the Association Agreement at the planned EU-Ukraine summit in December because they can’t accept having a big, pompous ceremony with red rugs and handshakes with Yanukovych while Tymoshenko is in jail.”

Well, if you can’t accept having a big, pompous ceremony, don’t. As a matter of fact, there’s nothing to stop the Europeans from publicly telling Yanukovych in no uncertain terms that the EU is signing the agreement to help Ukraine and not the Regionnaires. Nothing, that is, except the reluctance of Eurocrats, normally inclined to smile sweetly at all times, to engage in diplomatic rudeness. In other words, don’t expect this to happen.

The second is easier and more meaningful. The EU could privately make it clear to Yanukovych that, unless Tymoshenko is freed and the October 2012 parliamentary elections are squeaky clean, the EU will publicly rebuke him and recommend that its member states not ratify the agreement. The Regionnaires understand the language of blackmail, but does Europe have the guts to stick to its guns? Maybe yes, maybe no.

The third is easiest and most effective, as it panders to the European preference for indirect bureaucratic measures that evade public scrutiny and hits the Regionnaires where it hurts.

Many Europeans probably don’t know that Ukraine has a 1998 statute on the books that permits just about anybody to acquire a diplomatic passport granting its bearer visa-free travel. As you’d expect, the president, prime minister, minister of foreign affairs, and genuine diplomats get to have a diplomatic passport. But so, too, do all parliamentary deputies, all cabinet ministers, all heads of provincial councils, the head of the secret police, a ton of other officials, and, just in case someone’s job description is not on the list, anybody with the “written approval of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, on condition that the President of Ukraine approves it.”

In other words, all the Regionnaire thugs and all the president’s pals get to go on shopping sprees in Europe.

Small wonder that the Regionnaires are playing hard to get with Europe. They know that, even if the association agreement goes bust, they’ll still be able to get a tan on the Riviera. As some pundits put it when commenting on Yanukovych’s 2010 electoral slogan, “Ukraine is for the people”: sure it is, and Europe is for the Regionnaires. (Another aside: Yanukovych, who, bless his heart, wouldn’t recognize irony if it hit him on the head like a miscreant wreath, reinforced this point by promising to transform Tymoshenko’s jail cell into her version of Europe: “I have recently heard a lot of comments from the lawyers of former Prime Minister Tymoshenko regarding Tymoshenko’s detention in prison, and I have given instructions to all agencies that are dealing with this issue to create the conditions that are currently envisaged at the European level.”)

The EU could end the Regionnaires’ monopoly on the real Europe in a flash. It wouldn’t have to blacklist Regionnaires, as some opposition democrats suggest. All it needs to do is quietly change a few rules and insist that the only Ukrainians who get to travel to the EU with diplomatic passports are bona fide diplomats engaged in bona fide diplomatic activity. Basta.

Everyone else—all the parliamentary deputies, all the provincial council heads, all the cabinet ministers, and all the president’s cronies—has to get on line at the appropriate European consulate, wait in stuffy rooms, fill out endless forms, pay exorbitant fees, produce invitations and bank accounts, and experience the same exact humiliation and frustration that regular folk do when they hope to go abroad.

In a word, the EU would treat Regionnaires as people, and not as fat cats.

Besides sending a powerful ethical message to the population of Ukraine, such a measure would also enable the EU to have the best of both worlds: sign the association agreement and end the Regionnaires’ free ride.

As one Ukrainian businessman told me, “If you force the Regionnaires to live like everybody else, they’ll quickly change their ways.”

I’m betting he’s right. After all, like all Mafiosi, the Regionnaires care only about their own power and wealth. If they have to stand in line with the unwashed masses, their power is worth nil. If they can’t travel at will to Paree, their wealth is also worth nil.

After all, what’s the point of having a Rolex, if you can only show it off to other crooks?

Who contributed to the conviction of Yulia Tymoshenko?

TOP

image

Sviatoslav Karavansky

The anti-human essence of Yulia Tymoshenko’s conviction shооk the world. The world can neither agree with this barbaric conviction nor recognize it to be fair. However, the world did not analyze, why it happened, why President of Ukraine Yanukovych ventured to disregard human conceptions of fairness and, frankly, spat in world’s eyes

Let us recall the history, starting from the rule of law.

The statement by Yanukovych at the session of the European Parliament denying the artificial nature of the Great Famine in Ukraine (Holodomor) did not provoke a proper reaction from the European adepts in the rule of law. This ruling did not foresee that the court’s judgments and the resolution of parliament might be denied and disregarded by anybody, even by a person of high rank. And it did not foresee that the personal and false ideas of any V.I.P. might influence the judgment of the court and the resolution of a democratic parliament. The artificial nature of the Holodomor was recognized by the highest Ukrainian court and by the Parliament.

And what do we see in fact?

The European Parliament disregarded the rule of law and, taking into consideration the personal and absolutely false ideas of Yanukovych, did not recognize the Holodomor as a genocide.

Such a position of the European Union encouraged Yanukovych not to respect Europeans and treat them in the same manner as thief bosses treat their dupes. The first battle with Europe has been won by Yanukovych. He feels that everything is permitted to him.

Let us pass to the rule of the truth.

Without the truth, there is no civilization, no democracy. The truth is the embodiment of God.

The rule of truth was violated already with the issue of Holodomor, when the leader of a criminal mafia denied historical facts confirmed by the historical documents and by the testimonies of the victims of the Holodomor.

Besides this, the EU itself opposed the truth.

The Polish delegation to the Euro-parliament squeezed a paragraph into the 2010 resolution of the Euro-parliament on Ukraine, encouraging President Yanukovych to deprive Stepan Bandera, the leader of the Ukrainian Liberation Movement, of the title of Hero of Ukraine, shifting the blame for the criminal actions of some insurgents during the independence struggle onto their leader.

In order to gain an understanding of the Polish-Ukrainian conflict during WW II, it is necessary to comprehend first the essence of the Ukrainian Liberation Movement, headed by Stepan Bandera. What was the movement? It was a movement against occupiers and for an independent Ukraine. The movement for the freeing from occupation is a fair and deeply European movement.

One of the main causes of the disintegration of the USSR was the Bandera movement in Ukraine and the “forest brothers” in Baltic States during the WW II. These movements did not stop after the end of the war, but lasted until 1954.

These movements were fair from any point of view, including a European point of view.

Therefore it is strange that the all Polish factions of the Euro-parliament – left, center and right – manifested themselves as adepts of the Polish occupation of Ukraine and as hate-mongers of the freedom-fighters. Does such a ‘pro-occupation’ unity of the Polish deputies agree

with the ideals of the EU?

In the Polish-Ukrainian conflict during the WW II both sides were guilty. Polish settlers collaborated with Gestapo and supported the anti-Ukrainian partisans. This caused the conflict.

The fact that some insurgents in some situations allowed criminal actions should not put a stain on the whole movement. Does the Bartholomew Night put a stain over the whole Catholic Church?

Therefore, it is hard to call the efforts of the Polish deputies of the Euro-parliament as European efforts. Polish deputies acted under the influence of emotions, exaggerating the number of the victims during this conflict. After dividing Poland with Hitler, Stalin’s KGB started evacuating Polish settlers from Volyn’, Ukraine.  In 1940, I was mobilized to the Red Army. Our echelon, with recruits, moved very slowly, stopping at every train station. There, at these stops, we met echelons with Polish settlers, sent to Siberia. So, there were left in the Volyn’, a miserly number of Polish settlers, settled there by Poland’s Josef Pilsudsky.

The Polish deputies did not recall that the Polish Armiya Krayova acted correspondingly in the Lemkivshchyna, exterminating even more of the Ukrainian population. This revenge may be the pretext for the conciliation of two peoples, which was the essence of the policy of President Alex Kachynsky. But Moscow disliked the Kachynsky’s policy and he and his elite were murdered during the Katyn -2 accident.

It was beneficial for the Kremlin that animosity exist between two of Moscow’s future potential areas of occupation.     

By that terrorist act near Smolensk, Moscow turned history in a direction favorable for it, while stirring anti-Ukrainian hysteria in Poland. There are in Poland – a former satellite of Moscow – alot of former V.I.P.s in the former pro-Moscow People’s Republic of Poland and also direct agents of Moscow, including some politicians, rescued from Katyn-2 by V. Putin. All of these facts prove that in the “Polish paragraph” in the EU’s resolution on Ukraine one may see “Moscow’s imprint.” 

This resolution gave free reign to Yanukovych. He did not feel any control over himself and his deeds. Therefore, he arrested Ms. Tymoshenko without any hesitations. He felt himself on a horse, on which he will enter Europe, and his mafia’s structures will unite with “brotherhood” structures in Europe.

These “brotherhood” structures promised Yanukovych that Tymoshenko’s conviction would not hinder the joining of the EU by his mafia. But Yanukovych did everything by himself also in order to calm the European leaders. He lied to them, without a twinge of conscience, that Tymoshenko would be released. And Europeans believed his lie. However, when he made an official (and false) statement that he could not interfere with the court’s affairs, the Europeans understood that he made fools of them. Although too late, Europe recovered its senses and said to itself and to Yanukovych, “Enough!”

However, it will be hard to correct the mistakes. Yanukovych will not free Tymoshenko. To do this means for him losing the parliamentary elections.

He tries to fool Europe once more: to creep into the EU without freeing Tymoshenko and other political prisoners. He shifted the undesirability of freeing Tymoshenko to the parliament, but this is only another of Yanukovych’s tricks. The parliament is absolutely subordinated to him, and the refusal of the parliament is in fact the refusal of Yanukovych himself. Therefore, Europe must be tough in its future steps. 

The assumption that Yanukovych will join the Custom Union with Russia are quite groundless. The oligarchs in the Party of Regions will never accept this. And not only oligarchs: the entire Donetsk Mafia with Yanukovych himself will not accept this, because Moscow and Donetsk Mafias cannot unite. In fact, they are competing and are hostile to each other. The Donetsk Mafia feels able to rule the world itself without Moscow. And Donetsk Regionairies do not want to share their profits with Moscow, because sharing something with Moscow means giving everything to Moscow. 

Such is the panorama of Eastern Europe. The Donetsk Mafia has a desire to fool Europe and begin ruling not only in Ukraine, but in Europe also. And here, it encounters the resistance of Moscow, which cannot allow Ukrainian oligarchs to become European oligarchs. It is more frightening for Moscow than President Yushchenko and Stepan Bandera.

So, the drama (the comedy?) of “The Donetsk Mafia in Europe” is not over yet.

The competition of two mafias may end with Moscow’s occupation of Ukraine. One should not exclude such an end from the potential scenarios of future events in Eastern Europe.      

As to the attitude of Ukrainians to joining Europe via the Donetsk Mafia, one should not forget that the Ukrainians, besides being Ukrainians, are also Europeans. And as Europeans we cannot accept criminals as members of the EU.

A gift for Russia TOP

image of Oksana Bashuk Hepburn Oksana Bashuk Hepburn

It is not easy to write an opinion piece on Ukraine’s current politics. Much is in flux prior to the European Union-Ukraine Summit on Dec. 19. The day, according to Ukraine’s Julian calendar, also marks the feast of St. Nicholas; time to dispense gifts to the deserving. What gifts might the players expect to receive at the summit?

Certainly, President Viktor Yanukovych would like to get greater integration with Europe. However, he’s been quite naughty this year. The EU has warned him repeatedly about negative consequences for failing to release leading political opposition members, primarily Yulia Tymoshenko. Her imprisonment is widely seen as a perversion of justice. Instead of amends, Ukraine’s corrupted legal system seems determined to prevent her contesting the 2012 presidential elections. She’s seen as the favorite against the president.

Progress towards EU integration, which Ukraine views as its birthright, would be a heavenly gift. Public opinion is consistently supportive while trade--other than energy-- is rising with Europe at Russia’s expense. This will continue as Ukraine “normalizes” relations with Europe from travel to telecommunications. Its nouveau riche have personal and business ties while its children study there.

However, some member states--fearing Ukraine’s size, natural resource base, agriculture and science--impede integration with the “doesn’t meet standards” excuse while the economic crisis there have many Ukrainians asking: Where’s the benefit? Nonetheless, integration is imperative for Ukraine’s peace, security and economic wellbeing. It needs to balance further incursions by Russia with stronger European links. For obvious economic and historic reasons, EU needs this too.

In turn, Russia wants Ukraine from St. Nick. It has put tremendous pressure--from energy to the Russian Orthodox Church (an arm of the KGB in Soviet times) -- on Ukraine to join the Russia-led free trade agreement. Signed a few weeks ago, Prime Minister Vladimir Putin hailed it as “a fundamental document that will lay the groundwork for long-term relations.” Ratification is to take place in January unless the EU makes Ukraine a better offer. There is still time. The free trade agreement is not being well received. Among others, it undermines Ukraine’s progress within the World Trade Organization, a heavy price.

So is the cost of reversing democracy at home and further integration with Russia, a failing state and a mistrusted ally. Furthermore, it appears the political love-in for Putin is ending. He was booed by thousands in pre-election rallies. He will win the presidency but if the arrest of Russia’s election watchdog is any measure, violation of rights will continue and with them comes greater unrest, violence and more.

For Ukraine, alignment with Russia might gain short-term energy price relief, but it will pull it into a space which will fail its longer term goals including democracy building, individual wellbeing and other free trade arrangements. Closer relations with Russia spell long-term problems for Ukraine, a gift to make the devil grin.

And what of the EU? What makes it a fine gift?

It has been toying with Ukraine since the end of World War I, dividing it between Russia or Poland instead of treating it as a country that has fought for and deserves independence. Here, history offers Europe a lesson: dealing with Ukraine via Russo-centric policies is detrimental: both the Treaty of Versailles and the Cold War prove this. The pro-Russia attitude, unfortunately, continues. Since the collapse of the USSR, the EU has been placating Russia, with its puffed up sense of entitlement to the former USSR space, by denying Ukraine entry under the guise of its non-adherence to European standards.

Certainly, the shenanigans surrounding the incarceration of Yulia Tymoshenko are a serious obstacle to going forward. However, Ukraine’s European integration vs. Russia’s aggrandizement are greater issues than the current presidency’s abuse of power. The remarkable Tymoshenko told Europe that from her cell: chose Ukraine, not me, she said.

EU’s best gift is wisdom to serve its best interest by integrating Ukraine: it is too important to be returned to Russia. History shows that the consequences will be dire. But Yanukovych needs to help Europe make the right choice by resolving the Tymoshenko crisis. He needs to realize that keeping her in prison and levying more charges is backfiring.

He’s losing in the polls; she’s gaining. By freeing her and allowing the EU to institutionalize greater ties with Ukraine, he will gain support. Then, should he run a clean election in 2012 (the International Monetary Fund will deal with Ukraine only after a fair election; he may yet have a chance. His other alternative is to pursue the hard-line Putin option; a present from hell for all concerned.)

This may be a good time for countries -- Canada, the United States and others-- to telephone Yanukovych as friends. If he listens to their advice this will be the best gift for all on St Nicholas day.

And Russia? It will receive a gift too; a little humble pie for a puffed up self-image.

Oksana Bashuk Hepburn, former president of U*CAN Ukraine Canada Relations Inc. and senior policy adviser with the government of Canada, comments on Ukraine’s progress in democracy.

 
Putin prepares the Russian empire to strike back TOP

http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2011/dec/01/putin-prepares-russian-empire
1 December 201
1

image
Vladimir Putin, the Russian prime minister, who seems set to become president in March. Photograph: Reuters

The reincarnation of the current PM as president poses a challenge to western powers for which they seem ill-prepared

Simon Tisdall

As prime minister for the past four years, Vladimir Putin never really went away. But his looming reincarnation as the all-powerful, executive president of Russia – the country's "paramount leader" in Chinese parlance – poses a stark challenge for which the US, Britain and other beleaguered western powers seem ill-prepared. As president, potentially until 2024, Putin has one overriding objective: the creation of a third, post-tsarist, post-Soviet Russian empire.

Putin famously described the collapse of the Soviet Union, the "evil empire" of Ronald Reagan's imagining, as "the greatest geopolitical catastrophe of the century". His aim, once this weekend's heavily managed parliamentary elections and next March's presidential coronation are out the way, is to put this disaster to rights. Reinstalled as president, and with his political potboy, Dmitry Medvedev, pushed aside, Putin will again exercise unchallengeable control over Russia's external affairs.

Never much interested in domestic policy, Putin's only political trick is a hyper-nationalism that pits a proudly embattled Russia against a hostile, US-led, world conspiracy. But the trick works. Despite mounting criticism during the Duma campaign, both supporters and opponents acknowledge his perceived achievement in restoring Russia's standing in the world following Boris Yeltsin's chaotic 1990s decade.

Accepting the presidential nomination of his United Russia party last month in an otherwise tedious speech, Putin said: "When I hear people shout out 'Russia', I think the entire audience should do that." The response, according to witnesses, was a deafening chant of 'Ro-see-ya! Ro-see-ya!" while Putin pounded his fist on the podium.

Elements of Putin's strategy to make Russia great again are slowly coming into focus. Much of the plan is defined by Russia's opposition to the US, the traditional foe. Thus the Kremlin announced last week that it would renounce the strategic arms reduction treaty (known as New Start) agreed with Washington two years ago if the US did not abandon its European missile defence plans.

[…]

On his eastern flank, meanwhile, Putin is busy reviving the idea of a remodelled union embracing the former Soviet republics of central Asia, an arrangement that prospectively boosts Russian political and military influence. "Russia will begin this new iteration of a Russian empire by creating a union with former Soviet states based on Moscow's current associations, such as the customs union and the collective security treaty organisation. This will allow the 'EuU' [a Eurasia union] to strategically encompass both the economic and security spheres … Putin is creating a union in which Moscow would influence foreign policy and security but would not be responsible for most of the inner workings of each country," said Lauren Goodrich in a Stratfor paper.

Putin's third empire project also includes, crucially, a tightening of Moscow's politicised grip on Europe's strategic energy supplies.

Following last month's Gazprom deal with Belarus, industry analysts suggest up to 50% of Europe's natural gas could be controlled by Russia by 2030. This is hugely significant: Putin's new Russian empire can only be financed by continuing, high-priced energy export revenues. In effect, Europe could be paying for its own future domination.

[…]

As Putin – former secret policeman, physical fitness fanatic and hyper-nationalist – prepares to resume Russia's presidency, his third empire ambitions become ever clearer. March's election will be no contest. Only when it is over will the real fight begin.

Complete article [ here ]

 

Will Yanukovych start cracking heads?

TOP

image

Alexander Motylhttp://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/will-yanukovych-start-cracking-heads
9 December 2011

Alexander J. Motyl

Many Ukrainians think so, and they may have a point.

Here’s the way their argument goes. Start with the fact that President Viktor Yanukovych is so widely detested as to be bereft of the least shred of legitimacy. Continue with the fact that his regime is screamingly incompetent, corrupt, and hostile to reform. Add an internal economic crisis that is compounded by a global economic crisis. And stir in mounting popular discontent that will only get more brazen as the threefold crisis—of leader, regime, and economy—deepens.

What’s left for the regime? What is its only remaining power resource?

The answer is: force and violence.

All governments, after all, maintain popular support, elicit compliance, and thereby stay in power with some combination of five resources.

If leaders are charismatic, people will support them because they believe in their wisdom. Yanukovych, needless to say, does not fit the bill.

If regimes have ideological appeal, people will support them because they believe in their visions for the future. The Yanukovych regime, as all Ukrainians know, has only one vision: plunder.

If regimes have economic resources, people will support them because of the material advantages that accrue to them. As even the Yanukovych people admit, they have no goodies to distribute and can stay afloat only by increasing taxes and cutting social programs.

If regimes have generous outside benefactors who provide them with the resources they lack, people will support them because of their ability to get free rides. Yanukovych has nowhere to go for such support: the Europeans insist on democracy in return, while the Russians insist on vassalage.

Which leaves violence. If regimes have powerful coercive apparatuses, people will acquiesce in them because they fear for their lives. Does the otherwise bankrupt Yanukovych regime have the coercive wherewithal to force Ukrainians to love it?

The thousands of militiamen and special-forces agents that invariably appear, clad like Star Wars extras, at demonstrations would appear to suggest that the answer is yes. If so, then violence is not only possible but likely, especially as the regime’s illegitimacy, incompetence, and isolation grow.

But the picture is actually much more complicated than that. Bona fide authoritarian regimes always need the support of the army and the secret police in order to stay in power. Ukraine’s armed forces are underfed, undersupplied, underpaid, and undertrained. They can’t be relied on to tie their shoe laces, much less to crack down.

Ukraine’s Security Service is a fair-weather friend. It may have connived to undermine President Leonid Kuchma; it appears to have played some role in preventing a crackdown during the Orange Revolution. And it knows too much—both about the rottenness of the Yanukovych regime and the hatred of the public—to blithely throw in its lot with a lost cause.

The militia, which may number about 350,000, is also unreliable. Take a look at their fuzz-covered faces at a demonstration. They’re always looking away, as if they were ashamed of what they’re doing. And rightly so. Many of them are new recruits. Few of them believe in the regime. Most have joined because of the money and especially the bribes they extort from citizens. In sum, they’re mercenaries, and mercenaries, as we know from world experience, often flinch when push comes to shove and they have to crack the heads of friends and relatives and realize they have no place to hide if and when the regime comes crashing down.

That leaves the special forces. These guys are tough, and they’re probably ruthless. But even thugs can’t be counted on in crises. After all, what made Iran’s Revolutionary Guard, the USSR’s KGB, or Germany’s SS so formidable is that they were true believers in the regime and its leader. What exactly do Ukraine’s elite forces believe in?

The Yanukovych regime is now in the unenviable, but richly deserved, position of having nothing but coercion and violence to keep it in power. But resorting to violence is a very risky bet. The forces of coercion may carry out your orders—or they may not, especially if the protestors are senior citizens and coal miners in the Donbas. And even if they do carry them out, they’re likely to provoke a mass outburst of people power that will only hasten the regime’s collapse. Knowing that a large-scale use of coercion will probably fail, the Regionnaire thugs are likely to use violence selectively. But that strategy, too, is a dead end, as it won’t eliminate the opposition while continuing to enrage the population.

Worse, Yanukovych’s role model—Vladimir Putin’s repressive regime—is showing some big cracks. The United Russia party can hang on to power only by falsifying the recent Duma elections, while regular Russians, who are supposed to be quiescent, happy, or apathetic, have taken to the streets in protests. And, unlike Yanukovych, Putin is charismatic—and has ideological appeal, economic resources, and effective forces of coercion.

So what’s a powerless autocrat to do? Pray? Take to the bottle? Consult a fortune teller?

Now that he’s backed himself into a corner, you can be sure of one thing: if Yanukovych does decide to spill the blood of his citizens, that won’t be a sign of strength, but of weakness, decrepitude, and despair.

Yanukovych would be sweating bullets—if he had any.

 
Олександра Кужель: Я більше жодному виродкові не служитиму TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/30/6800589/
30 листопада 2011

image Тетяна Ніколаєнко, Сергій Щербина

Востаннє Олександра Кужель призначала інтерв'ю журналістам "Української правди" в партійному офісі "Сильної Україна" Сергія Тігіпка в центрі Києва. Тоді кабінет заступника голови партії був заставлений коробками - йшов процес переїзду. Однак у жовтні Тігіпко здав свою "Сильну Україну" Партії регіонів, і Кужель голосно грюкнули дверима. Вона досить різка у своїх оцінках - представників влади Кужель вважає мародерами, і Тігіпко для неї тепер - один з них. Після виходу з партії Кужель переїхала ще раз. Її новий офіс знаходиться в будівлі одного з київських машинобудівних заводів, в коридорах якого стоїть міцний запах карбіду кальцію, а за вікнами - гнітючий краєвид українського підприємства.

Кужель, яка ще півроку тому несамовито захищала Тігіпка і прогнозувала його президентство , каже: "Головний висновок, який я зробила - сказала собі самій, що я більше ні одному виродкові служити не буду". Вона все так же тепло відгукується про Юлію Тимошенко і вважає, що з нею обійшлися несправедливо. "Ніхто чесніше не вкрав", - стверджує Кужель. А от президента Віктора Януковича, на її думку, тримають у страху: "Комусь дуже вигідно, щоб президент боявся, щоб він жив ​​в ізоляції від людей". Вона створює свою громадянську організацію, орієнтовану на середній клас. У той же час, Кужель не збирається йти в парламент по мажоритарці. "Не піду. Не цікаво, не хочу", - говорить вона. Однак і не виключає похід у Раду за списками опозиції.

22 листопада, в 7-ю річницю Майдану до Кужель як до Леніна ходоки зібралися підприємці. Вона роздала їм свою хартію і розповіла, як правильно висувати вимоги владі. Сьогодні всі дзвонять, питають: "Так що, де збираємося, що робимо?". Але чомусь ніхто не згадує, що я ніколи не стояла на Майдані, - говорить Кужель, перекладаючи папки з документами на столі.

- А як ви тоді поставилися до Майдану?

- Я ні хвилини не каюсь, що не закликала голосувати за Ющенка. Просто знала, що він не зможе виправдати довіри людей, які його підтримували. І ще тоді з ним на сцені Майдану стояло безліч людей, які просто були не здатні керувати країною.

Але є один момент, який я не можу виправити. Я з вами не "виборювала" свободу. Ось ту, яку ми всі вкусили за ці чотири роки. Тільки втративши цю свободу, з кожним днем ​​втрачаючи ті паростки демократії, які посіяв Майдан, розумію і ціную це головне досягнення Помаранчевої революції. І зараз я готова заради їхнього збереження боротися до останньої краплі крові.

- А чому у вас було таке ставлення до Ющенка?

- Це не були емоції. Повторюю, я з ним довший час працювала, я знала, що він просто не здатний. І я бачила людей, які стояли поруч з ним. Таких, як Кінах, Мороз, які я знала, нічого не змінять.

Я також була зачарована Ющенком, тільки це сталося задовго до Майдану, коли Віктор Андрійович став прем'єром. Прекрасно пам'ятаю те відчуття «польоту», готовності негайно включитися в роботу, щоб швидко провести зміни, яких так чекала країна. І як ми всі тоді вирішили, що будуть зміни, сиділи, креслили шахматку - я, Тігіпка, Ющенка, Рибачук, всі молоді - представляли новий уряд, який як прорве! (Сміється, згадуючи).

- І чому не прорвало?

- (Кужель бере ручку і папір і малює піраміду). Є така піраміда: 95% - це пасивне населення, 3% - активний підприємницький шар, 1,5% - люди, які вміють говорити. І тільки 0,5% складають люди, які можуть правильно сформулювати мету. Так ось ці люди (1,5%) вони найчастіше не можуть сформулювати мету, вони здатні лише розповісти про неї, оформити її словесно. Ющенко був ось цією людиною - з 1,5%, які вміють лише говорити.

Наведу тільки один приклад, після якого я поставила хрест на Ющенкові.

У той рік я активно впроваджувала регуляторну політику. Був указ президента, але я бачила, що нічого не рухається. Попередньо, пояснивши йому по телефону мету відвідин і отримавши повну, здавалося б, підтримку, я записалася на прийом до Віктора Андрійовича. Він сказав: "Так, давай". Після цього я в приймальні просиділа 9 годин. Кожного разу Віктор Андрійович, виходячи - а ми були великими друзями - говорив: "Шурочка, ти ж рідна, ти ж розумна. Дай мені з'їздити в ботсад (когось там поздоровити)". Я відповідала, що все одно дочекаюся.

 - Дочекалися?

- Я просиділа 9 годин. Мене годувала охорона, мене всі шкодували, давали почитати газети, а я все сиділа. Пізно ввечері він зібрався додому і тут бачить мене: "Шурочка, я завтра лечу до Польщі. Сьогодні все, нічого не розумію, виснажився. Полетіш з нами".

Полетіли. У літаку він сказав, що не підготувався до промова й мусить прочитати. Потім він 2 дні провів у зустрічах. І лише по дорозі назад я змусила йо прочитати. Сказала: хоч помирайте, але прочитайте. Він прочитав і сказав: "Все, готуй нараду. І всіх поставимо як треба".

Ми 2 тижні без сну готували це розширене засідання Кабміну. Серйозна ж подія! Був запрошений посол США, представники інших організацій, МВФ. Я написала Віктору Андрійовичу, що говорити. Всі прийшли, зібралися гості. 15 хвилин Віктора Андрійовича немає, 25 - його немає. Єхануров, Мітюков сидять, хихикають.

Тут Єхануров каже: "Кужель починай!". А я кажу: "А який сенс? Людям потрібна позиція прем'єра". Утім, пішла таки виступати. Півгодини доповідала. Потім ще Єхануров виступив. І тут нарешті заходить Віктор Андрійович. Він виступав по темі рівно 3 хвилини, а потім ще 1,5 години розповідав про... палену горілку. І, не прийнявши жодного рішення, закрив засідання...

Після цього мої співробітники до мене підійшли і сказали: Олександра Володимирівна, більше ми для Ющенка нічого готувати не будемо.

- І тоді ви зрозуміли, що користі з нього не буде?

- Це тільки один приклад, а їх було безліч. Всі вони складаються в систему.

- Як ви думаєте, команда Ющенка зазнала краху тільки через його неорганізованість? Ющенко завжди казав, що Тимошенко його помилка ...

- Ющенко - провінціал. І найбільший у нього недолік був - не те, що у нього поруч була Юлія Тимошенко, а те, що він просто терпіти не може конкуренції. По-перше, він не прощає образ. По-друге, він не дозволить поруч із собою комусь ще виблискувати. Такий же Мороз. Він завжди йшов на конфронтацію з Кучмою.

З іншого боку, Ющенко розумів, що революцію таки зробила Тимошенко. Він-то нічого не зробив, щоб стати президентом. Вона була тим харизматичним лідером, за яким пішов народ. .

ТОДІ Я ВЗЯЛА ТИМОШЕНКО ЗА РУКИ І СКАЗАЛА: ПРИХОДИ ДО НАС В ПАРНУ, ПРОСТО ПОГРІЄШСЯ

- Потенціал Тимошенко, до речі, я тоді не змогла оцінити повною мірою. Ми знали один одного тільки як депутати. Вона запрошувала мене йти з нею в 1997 році. А в Кабміні за Ющенка я навіть в її кабінет не заходила. У Кабміні Ющенка вона працювала недовго, хоча змогла зламати всю тіньову схему в енергетиці. Вона одна знала її зсередини, і могла з нею боротися. Тому Ющенко і взяв її тоді до Кабміну. Був тільки один епізод, що виходить за рамки звичайного знайомства. Це сталося на засіданні Кабміну, коли Тимошенко відправляли у відставку. Офіційно про це ще не було оголошено, але, як ведеться, всі були в курсі. І ще в цей момент знаходився під арештом її чоловік.

Осінь, а в Кабміні не палять. Ми всі задубілі. І Юлія Володимирівна сидить абсолютно блакитного кольору, обмерзла. І як тільки вона щось говорить, чоловіки відразу "хі-хі-хі". Знають же, що її звільнять. Потім Ющенко оголосив перерву. Ми вийшли. Ми навіть не говорили з нею до цього, я і в кабінет-то її ніколи не заходила. Я взяла її за руки. Мені просто по-людському хотілося її якось зігріти, заспокоїти, підтримати. І я кажу: "Юлю, я уявляю, як тобі важко. Ми збираємося в жіночу парну. Ми там збиралися поговорити. Віра Ульянченко приходила. Приходь і ти! Просто погрійся".

Цей момент зняли безліч телеканалів, сюжет вийшов в ефір. Після цього країна розділилася на два ворогуючих табори: одні дякували мені за підтримку Тимошенко, інші (їх було набагато більше) - оголосили, що я така ж злодійка, як і Тимошенко, раз тримаю її за руку. А по суті справі, в моєму вчинку не було нічого політичного - просто людське співчуття.

- Ви свого часу були в комісії по ЄЕСУ. Скажіть, чи є там матеріали, які доводять, що в діях Тимошенко є кримінал?

- Кримінал - це коли в середині 90-х років всіх відстрілювали. А приводу фінансового ставлення питання є не тільки до 100 найбагатших громадян України, але й до тих 500, прізвищ яких ми з вами і не знаємо. Ніхто з них чесніше не вкрав!

- А, що по-вашому, стоїть за спробою прив'язати Тимошенко до вбивств Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана ?

- Насправді, це, звичайно, вже дурість. Те, що Лазаренко був у цьому зацікавлений - це зрозуміло, бо йшов жорсткий переділ ринку - те, що і зараз відбувається. А Тимошенко це не потрібно було. Вони їй абсолютно не заважали. Вони до неї досить спокійно ставилися, нормально спілкувалися. Тимошенко і Лазаренко - це вже тоді було не одне і те ж. У той період Юля вже створювала свою "Батьківщину", їхні шляхи розійшлися.

Пам'ятаю по "Ітері" тільки одну розмову з покійним Євгеном Щербанем. Я була тоді у слідчій комісії по ЄЕСУ, прилетіла в аеропорт і зустрічаю Женю з Лондону. Кажу: "Женька, ти мені обіцяв дати матеріали по" Ітері ". А Женя мене обняв і каже:" Сашенько, я дуже хочу, щоб ти була жива ". Через два тижні його вбили ...

- Як ви думаєте, влада випустить Тимошенко?

- Не вірю. Якби вони хотіли, вони б уже це зробили. Я боюся, щоб вони її просто не знищили.

- Навіщо їм це?

- Є ж люди, патологічно отримують задоволення від знищення суперника ...

- А Янукович - такий?

- Може бути, так. Не тільки він. Такий же Мороз. Він отримує патологічне задоволення від знищення суперника. Мені здається, такий Колесніков.

- Ви зараз з Кучмою спілкуєтеся?

- Завжди із задоволенням, якщо є можливість попити чаю [...]

- Зараз ви говорите, що ні за що не будете голосувати за ПР, Яценюка, "Свободу". А за кого голосувати?

- На сьогоднішній момент мені, як і мільйонам українців, просто нема за кого голосувати. І це дуже страшно. Потрібно говорити про повну зміну складу влади, це 100%. Але ці зміни в жодному разі не повинні здійснюватися силовим шляхом, шляхом бунту.

Треба готуватися. Потрібно всім абсолютно чітко усвідомити - не "кого вибирати", а "навіщо вибирати". Треба голосувати не за особистість, а за команду, здатну провести якісні зміни в країні. Олігарх не може бути ні президентом, ні прем'єром, ні депутатом Верховної Ради. Олігарх не може бути на високих посадах. Чому? А у них ментальність інша. Вони не знають, не розуміють, як живуть люди.

Ангела Меркель щовечора приїжджає в свою скромну квартиру. У Словенії президент їздить на роботу на велосипеді, і він розуміє, що таке, коли затори або коли не вивозять сміття. Наші не розуміють.

Вони встали з золотого унітазу, пройшли по чистому кришталевому коридору, сіли в відполіровані, шалено дорогі машини, їх довезли до місця призначення. Звідки прийде розуміння, як живуть інші? Ось вони і не розуміють. Ну так зупиніться, спитайте! Президент же сказав, що не розуміє, як можна жити на 800 гривень. Так проаналізуйте!

- Як ви вважаєте, наскільки президент адекватно оцінює ситуацію? Чи має він об'єктивну інформацію про події?

- Ну, якщо людина вірить, що в країну завозять зброю, якщо людина каже, що чорнобильці вимагають по 60-70 тисяч, то яку йому інформацію подають? Мені здається, що комусь дуже вигідно, щоб президент боявся, щоб він жив в ізоляції від людей. Через що я б звільнила і прем'єра і міністра за те, що чорнобильці у Донецьку голодують, а до них ніхто з представників влади навіть не вийшов. Влада не має права так реагувати. Її повинні просто знести! [...]

- Скільки ще протримається Микола Азаров на посту прем'єра?

- Не знаю, я не ворожка. Але коли Микола Янович на Першому каналі каже, що не слухайте Кужель, у нас все класно, починаю підозрівати, що у нас не тільки президенту не всі говорять, а ще й прем'єру. Або у нього немає часу і бажання зайти в інтернет - на будь-який сайт, щоб ознайомитися з ситуацією в країні. Його вистачає тільки на те, щоб на його сторінку в facebook заходити, яку помічники попередньо грунтовно почистили. І все!

Але я вам наведу слова Ігоря Мазепи, відомого фахівця з фондового ринку . Коли страхують машину, з вас беруть 5%, з урахуванням ризику, що авто може потрапити в аварію. Це завищений відсоток, щоб страховик не програв. А на Україну дають 8%, що вона в стані дефолту. Тобто у світі оцінюють вірогідність дефолту України вища, ніж вірогідність машини потрапити в аварію.

Що ж Азаров намагається нам довести? Якщо вчора читаю інформацію, що китайці запропонували Україна замість МВФ дати гроші. А прем'єр при цьому сидить в ефірі і каже, що ми рік прожили без МВФ і ще можемо прожити. Кого він вважає ідіотами? Або ми всі не бачимо, скільки надруковано грошей? Скільки ОВДП надруковано? Скільки ОВДП викупив НБУ, скільки ОВДП "злили" в паніці іноземні компанії? [...]

- Як ви гадаєте, в уряді усвідомлюють цю ситуацію? Або, як крокодили, перед тим, як піти у сплячку, намагаються схопити навіть те, що не перетравиться?

- Не знаю. Ви говорите "крокодили", я назвала б їх мародерами. Тому що для мене це відчуття ... Перший раз в житті за 20 років я це бачу. Тому що всі рішення, які підсовує міністерство соціальної політики Тігіпко ... я б їх усіх за це звільнила! Коли вони виставляють ці ганебні законопроекти, відловлюють ... матерів-одиначок з велосипедами. Впевнена, що ніхто це ні з ким не погоджував, виставили на сайті, в нормальну здорову голову навіть прийти таке не може [...]

Я СКАЗАЛА ЯНУКОВИЧУ - У ВАС НЕ КОМАНДА, А ЗГРАЯ, ЯКА МОЖЕ ЙОГО РОЗІРВАТИ.

- Ви знаєте, чим закінчилася історія із злиттям "Сильної Україна" і Партії регіонів ?

- Головний висновок, який я зробила - сказала собі самій, що я більше ні одному уроду служити не буду. Я готова служити тільки країні. Якщо є результат в країні, значить, нам з вами добре.

- Що трапилося з партією Тігіпка? Які вони отримали квоти в Партії регіонів?

- Нічого не отримали. Немає ж другого етапу з'їзду. Ніяк не погодять.

- А Тігіпко дали посаду в керівництві Партії регіонів?

- Не знаю. Знаю тільки, що соціологічні дослідження, які проводили на замовлення німців, показали - Партія регіонів не отримала жодного відсотка додаткової підтримки. А третій сектор, сектор третьої сили збільшився до 30%. Але там нікого немає. Тому в даному випадку Партія регіонів добилася певного результату. Вона вичистила все своє поле. На її полі немає нікого. А на полі опозиції - бийтеся.

- Поле ПР все одно звужується ...

- Як сказати. Їм тільки варто попросити Тягнибока, щоб він кілька маршів "Свободи" зробив по Східній Україні, і там прибіжать, проголосують швидко за Партію регіонів.

- Вся ця історія з терактами в Донецьку - навіщо це?

- "Керований хаос" називається.

- Ви вважаєте, що це спеціально?

- Звичайно.

- Яка мета? Тримати Януковича в страху, або весь Донбас?

- Донбас з страху й не виходив.

- Казали, що незалежність зробили шахтарі. Іноді здається, що саме шахтарям доведеться прибирати Януковича.

- Я попросила чорнобильців: "Будь ласка, не голодуйте. Ви привели цю владу, будь ласка, будьте здорові, щоб ви її і забрали". Але Донбас вбивають зсередини. Поїдьте, якщо дадуть відрядження, в Костянтинівку. Це навіть вже не гетто. На парканах маки намальовані. Всі знають, куди можна зайти за дозою, а куди - за пляшкою паленої горілки. Робочим намагаються видавати зарплату після кожної зміни. Її багато хто не доносить додому. Тому що скрізь можна випити і вколотися. Це цілеспрямована політика. Це не випадково.

В такому стані люди навряд чи здатні до осмислених протестів. Головне, щоб Україну не розкололи. Коли пручається навантаженню пластичний матеріал, сила віддачі практично дорівнює силі, з якою на нього впливають. А коли крихкий, він може розколотися. Тому, питання, який ми з вами матеріал...

- Як ви оцінюєте останню тенденцію, коли Янукович приводить до влади сім'ю, близьких людей.

- Я не думаю, що це почав президент, що це була його ідея. Він просто чітко вловив тенденцію. Так не тільки син Януковича почав діяти. Мені розповідають, що дуже активно діє і син Пшонки. Наскільки мені давали інформацію, що начебто навіть Бахтєєва судиться з ним, він намагається забрати її бізнес.

- Навіщо такі люди родині?

- У принципі, це замкнене коло, що забезпечує президентський спокій. А далі, що забезпечує спокій людям президента ... Це може бути син, може ще дуже важлива людина, близький. Тут немає нічого дивного, бо колись у мене був унікальна розмова з паном Януковичем. У Віктора Федоровича є почуття дворової команди. Він мені тоді розповідав, що дуже пишається тим, що нікого з тих, з ким він там проходив всі терни свого життя, не розгубив. Для нього це внутрішній стан, а нам здається з боку, що "він же тягне знову ось цих", а він просто вважає, що це його команда. Але я йому тоді сказала, що це не команда, а зграя, яка може його ж і розірвати.

- Це перша команда, яка публічно влаштувала переділ між собою.

- Я ж сказала, що це зграя шакалів. У шакалів немає правил! Як ви намагаєтеся вкласти їх в якісь правила, коли сьогодні діє та фраза, яку колись сформулював Черновецький? Колись він мене попросив стати його радником, я тоді ніде не працювала. Каже: "Ти можеш мені допомогти з підприємництвом?" Я буквально два або три дні на його прохання побувала серед його "молодої команди" і запитала: "Льоня, а які правила в твоєї команди?". Він каже: "Топчи, рви всіх, кого хочеш. Головне - піднімайся сама". Я, не попрощаючись, пішла.

Ось ці звірині зграї, ось такі правила гри в командах я не сприймаю. І цього раніше ніколи не було в "Регіонах". Всі знали своє місце.

- Як вам здається, наскільки вистачить цієї команди? Вони доживуть хоча б до кінця першого президентського терміну?

- Дуже сподіваюся, що ні. Хотілося б. Тому що має у них спрацювати почуття самозбереження. Тому що я впевнена, що Рінат Ахметов не хоче в минуле, коли в Донецьку за тиждень розстрілювали 5-6 осіб. Всі, хто став багатою людиною, у кожного з них нерухомість за кордоном. Вони не хочуть, щоб їх туди не впускали. Вони не хочуть, щоб заарештували їхні рахунки. Вони хочуть бачитися зі своїми дітьми, які вже там живуть. Вони не хочуть жити в країні - ГУЛАГу.

У цій країні багатим бути страшно. А то буде як тоді, коли дружина Черновецького приносила в перукарню скриньку з усіма діамантами. Таких каменів я в своєму житті не бачила. Я наївно запитала: "Це в тебе біжутерія?" Я, правда, не розуміюся на каратах. А вона каже: "Ти ж знаєш, що я тут це і одягнути не можу. Тому що у всіх така реакція, як у тебе. Я повинна їх одягати на найдорожчому курорті, де люди можуть оцінити, що на мені" [...]

- А Арсенія Яценюка ви не бачите в якості нового лідера опозиції?

- Я не бачу. Не тому, що я Яценюка не люблю, все глибше, складніше. Людина ж складається з учинків і дій, не зі слів. Візьміть його вчинки, як він поводився як голова Верховної Ради. Не полінуйтеся, підніміть стенограми. Проаналізуйте слова, з якими він звертався до зали. І це ще хлопець, який не отримав повної влади ...

- Думаєте, Яценюк буде новим Ющенко?

- Ні, що ви, вони абсолютно різні. Я думаю, Яценюк набагато страшніше.

- Як ви вважаєте, чи можливо в Україні повторення Майдану у формі 2004 року?

- Ні, при всьому бажанні, він вже таким не буде. Тому що у нас президент інший. Мирного протистояння вже не буде.

Політика мародерства TOP

image
Після нас хоч потоп

http://soskin.info/news/3461.html
29 листопада 2011

Олег СОСКІН,
директор Інституту трансформації суспільства

Який зв’язок між боротьбою «чорнобильців», «афганців», дітей війни, дрібних підприємців за свої права, проти низьких пенсій, зарплат та справою скандально відомої нафтотрейдерської компанії «Лівела», яка ухилялася від сплати податків до бюджету, чим спричинила збитки в сумі близько 11 мільярдів гривень? Прямий. Бо «Лівела» — не якийсь унікальний випадок, а уособлення суспільно-економічної моделі, яка була вибудована в Україні протягом останніх 20 років.

Наукові й аналітичні дослідження переконують у її кланово-олігархічному та монополістичному характері, для якої властивий поділ суспільства на три частини: 4% становлять мільярдери з сім’ями і найближчим оточенням, понад 70% — бідні люди, 25% — умовний середній клас, чисельність якого стала катастрофічно зменшуватися після приходу до влади «єнакієвської сім’ї». Ця владно-фінансово-промислово-родинна група поводиться надзвичайно агресивно, здійснюючи тотальне пограбування всіх підприємницьких суб’єктів, малого і середнього бізнесу, міських громад та незахищених верств населення. Більшість найліквідніших підприємств — нафтопереробні заводи, облгази, обленерго, хімічні підприємства, металургійні, гірничо-збагачувальні комбінати, коксохіми, на яких створюється максимальний прибуток, узяті під контроль цією сім’єю. В результаті цього створено вертикально-горизонтальні монополії, котрі включають у себе й допоміжні структури в офшорних зонах (банки, підставні фірми). З їхньою допомогою реалізуються оборудки з ухиляння від сплати податків. Окрім цього, держава повертає їм ПДВ. Особливо вигідні операції з імпортом нафтопродуктів: прибуток у цьому бізнесі сягає не менше 300%. Ніхто не може вивести ці оборудки на чисту воду, бо вони перебувають під парасолькою сім’ї. Ясна річ, державна скарбниця внаслідок такого господарювання ледве зводить кінці з кінцями. А бюджетні дірки латаються за рахунок шаленої експлуатації малого, середнього бізнесу та людей праці.

Домовитися з олігархами неможливо, бо вступає в дію аксіома, зафіксована ще К. Марксом у першому томі «Капіталу». Згідно з нею, немає такого злочину, на який не піде капітал для отримання 300-відсоткового прибутку, навіть якщо це загрожує йому шибеницею. А наші скоробагатьки одержують і по 1000% прибутку. Вони вважають, що для збереження такого стану речей можна пожертвувати інтересами пенсіонерів, «чорнобильців», дітей війни, вчителів, лікарів, студентів. Мародерство — головний прийом їхньої моделі. На забезпечення безперебійності її дії та ефективності працює вся виконавча гілка влади. Як на мене, влада олігархів за своєю моральною сутністю нічим не відрізняється від тієї, котра у 1932-1933 роках організувала Голодомор в Україні. Адже політика нещадної експлуатації, нехтування правами людей праці призвели до вимирання нації: протягом останніх 20 років вона втратила понад шість мільйонів своїх громадян.

Якщо навести лад у податковій сфері, вивести з тіні всі фінансові потоки, то держбюджет, за моїми підрахунками, можна було б збільшити як мінімум утричі. Відповідно підвищилися б пенсії та зарплати, зросли обсяги фінансування охорони здоров’я, культури, освіти, інноваційних напрямів економіки. Суспільство дістало б потужний ресурс для свого всебічного розвитку. Але це можливо лише тоді, коли замість кланово-олігархічної утвердиться модель народного капіталізму, яка набула поширення в країнах Скандинавії. А для цього потрібна мирна народна революція.

У Януковича дві причини вбити Тимошенко TOP

http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/press-nk/a51960
8 грудня 2011

 

Зорян Шкиряк

Панічний страх і відмова від асоціації з ЄС. Знущання над лідером опозиції Юлією Тимошенко інакше як безумством, звірством, не назвеш. В тім, за цією страшною вакханлією стоїть цинічний розрахунок

Параноя... Інше формулювання на думку не приходить.

Те що відбувається останнім часом в СІЗО, де утримується Юлія Тимошенко - це суцільна катівня.

Я не буду давти юридичну оцінку  абсолютно безглуздим, провокаційним діям влади щодо Юліїї Тимошенко, бо це злочинне, правове свавілля. І, так звані, виїздні судові засідання в СІЗО, і, так званий, черговий арешт, і відкриття нових, на швидкоруч, зфабрикованих кримінальних справ не мають нічого спільного з поняттям "закон".

На мій погляд є дуже проста відповідь на питання "навіщо" Януковичу весь цей "театр абсурду".

По-перше, Янукович панічно боїться Юлі, до безтями. Тимошенко на волі означатиме його кінець. Це для нього  абсолютно природньо, бо він боягуз. А Юля єдина людина, опозиційний політик в Україні, що здатен  йому протистояти і перемогти. Це аксіома. Отже, найпростший спосіб цьому запобігти старий як Божий день: нема людини - нема проблеми.

Друга причина в іншому. Янукович не хоче в Європу. Він готовий з "потрохами" продати Україну північному сусіду. Він уже домовився з Росією про вступ до євразійського "совка", поклявшись у "вічній любові"  Путіну і Мєдвєдєву. Звичайно, для них такий крок, як відмова України від європейського вибору , є стратегічно важливим. Адже вони прагнуть повністю контролювати Україну, як політично так і економічно. Тому Янукович готовий здати ГТС, здати нашу промисловість, наші природні ресурси, здати нашу державну незалежність, в кінці кінців. Але як президент, він мусить дотримуватися певних міжнародних стандартів, правил дипломатії. А в цій ситуації він  банально блефує, ставши політичним "шулером". Він не може відмовитись від асоціації з ЄС публічно, на пряму. Ну не солідно... Тому він і його "зграя" пішли іншим шляхом. Вони застосували тортури, знущання, чергове правове свавілля по відношенню до лідера опозиції Юлії Тимошенко, щоб світова, європейська спільнота, апріорі,  не могла дати Україні асоціацію. У зв,язку з відвертими порушеннями прав людини, політичними репресіями та катування лідера опозиції, вони  змушені будуть відмовити. Все, задача виконана. Крапка.

І це все на тлі того, що навіть за гратами Юля просила Євросоюз надати Україні асоціацію, можливість долучитися до європейської спільноти. Просила, незважаючи на свій арешт і замовний судовий процес... Парадокс ? Ні. Позиція справжнього державного діяча, патріота.

Що тут скажеш. Для мене все очевидно. Янукович готовий вбити Юлю заради задоволення своєї головної мети - цілковитого перетворення України у тоталітарну державу, країну рабів та жебраків. Іноді задумуюсь, ну скільки вам ще потрібно ? Ну коли ви вже нажеретесь, насмокчетесь людського горя... Думаю ніколи... Це не ті люди, не та ментальність. Їхня кримінальна сутність тримає за "жабри", не відпускає.

От тільки не задумуються вони, що ці "ігрища" можуть печально закінчитись для самого Януковича. Адже з такими темпами колись і до Міжнародного Суду в Гаазі не далеко... Я вже мовчу про Суд Божий та гнів українського народу.

Знаєте, я свято вірю в те, що українці обов,язково, дуже скоро, перестануть бути вічними "потєрпєвшими"... Не будуть довго  сидіти, мовчати, терпіти...Ну не наше це, не по-українськи якось. Ми нація сильна і волелюбна. Рано чи пізно терпець урветься, народ повстане, громадянська свідомість прокинеться у більшості українців.

А станеться це тді коли люди зрозуміють, що виходити тільки  за себе - це шкурний інтерес, а не громадянська позиція. А вийти один за одного, за Україну, за майбутнє - це честь для кожного патріота, громадянина великої держави.

І Юля, і Юра, і всі політв,язні будуть на волі. Режим Януковича буде усунено всіма можливими засобами конституційної політичної боротьби. А якщо влада, не дай Бог,  піде на відвертий злочин та збройне протистояння чи провокації, то люди дадуть гідну відповідь узурпаторам-окупантам.

Тримайтеся друзі ! З вірою та Божою допомогою ! Підтримай ГРОЗУ - звільни Україну !
http://www.newsmarket.com.ua/2011/12/novostvoreniy-ruh-oporu-grozu-prosit-timoshenko-stati-yogo-liderom/

 
Toronto: Accommodation for visiting Ukrainian graduate students -- Jan. 26-29, 2012 TOP

Every two years, the Petro Jacyk Program at the University of Toronto holds the Graduate Student Symposium in Ukrainian Studies.  It is scheduled for 27-28 January, 2012. This is a rare opportunity for Ukrainian graduate students (expecially those from Ukraine) to present their research and interact with peers, senior scholars, and researchers from around the world. We are really excited to have the highest number of applications in the history of the symposium: 56 applications. It looks like the young field of contemporary Ukrainian studies is coming of age! For more information on the symposium at:

http://www.utoronto.ca/jacyk/gss2012/index.html

The committee has accepted the participants and is starting the final, and the most challenging part of the organization -- arranging the travel and housing for the participants.

We still have a small deficit which we hope to cover in two ways. First, we still have several applications for funding pending. Second, we are looking for donations-in-kind in the form of hosting symposium participants. Some of the participants (many of whom are coming from Ukraine or are Ukrainian citizens studying abroad) will be placed in UofT Graduate House, with local graduate students, and post-doctoral fellows.

At this point, we still need to place 10 to 14 visiting students. If you can provide accommodation from Jan. 26 - 29, 2012, please contact:

Svitlana Frunchak, MA
Program Officer and Ukrainian Programs Manager
Centre for European, Russian, and Eurasian Studies
Munk School of Global Affairs
University of Toronto
1 Devonshire Place, Room 111N
Toronto, ON   M5S 3K7

Phone: 416-946-8113
Email: sveta.frunchak@utoronto.ca

Web: http://www.utoronto.ca/ceres/

Днями в Торонто молилися за здоров`я Юлії Тимошенко TOP

imageimage
imageimage

Мабуть, мало хто з діаспорних українців може бути байдужим до долі головного опозиціонера України Юлії Тимошенко. Кинута в тюрму тими, хто суцільною брехнею й за допомогою озброєних головорізів хоче утримати владу в Україні, хто нагромадив мільярдні статки кримінальним шляхом, хто в награбованих історичних комплексах ставить унітази з напівдорогоцінними каміннями, хто обікрав кожного українського громадянина, довівши його до скрайніх злиднів, хто в ніщо ставить вартість життя кожного українця.

Видно, дійсно цей харизматичний провідник є найбільшою загрозою для режиму Віктора Януковича. Тож злочинна влада фізично знищує її, свого головного супротивника, доводячи цю тендітну жінку як не до летального кінця, то хоч до інвалідності. Нині життя Юлії Тимошенко у великій небезпеці!

Саме стурбованість за долю Ю. Тимошенко згуртувала українських патріотів, щоб днями в одній із греко-католицьких церков Торонто замовити Богослужіння за її здоров`я, звільнення з тюрми. Прихильники й симпатики в одному молитовному пориві направили свої благання про благополуччя провідника БЮТ-Батьківщини до Бога.

І пригадався кінець січня 2002 року, коли режим Кучми хотів фізично усунути Юлію Тимошенко з політичної арени (29.01.2002). Тоді незадовго до парламентських виборів, які мали відбутися 31.03.2002, провідник БЮТ потрапила в автокатастрофу, внаслідок чого опинилася в лікарні з травмами голови та грудної клітки. Від смерті врятувало тільки те, що її автомашина була броньована.

Стан Ю. Тимошенко був достатньо важким: вона навіть не могла піднести голову з подушки. Казали, що надії на швидке одужання майже не було. Під знаком запитання стояла її участь у парламентських виборах.

І тоді прихильники Юлії Тимошенко зібралися в монастирі Різдва Пресвятої Богородиці в Оранжвілл, неподалік Торонто. Упродовж усієї ночі, на колінах, разом з монахами молилися за одужання провідника БЮТ. І Господь почув їхню гарячу молитву: за декілька днів її самопочуття несподівано покращало.

Про спільну молитву в монастирі довідалася Ю. Тимошенко, тож невдовзі переслала свою подяку торонтонським симпатикам.

Кажуть, сила молитви залізо ламає. У цьому ми, діаспорні українці, можемо вкотре переконатися, скерувавши нині наші молитви в українських храмах за здоров`я й звільнення від тюремних пут цієї мужньої жінки, яка безстрашно стала на прю з бандитським режимом В. Януковича.

Присутня прихильниця

Відозва до колишніх членів УРП «Собор»

TOP

Шановні республіканці, ті. які  були членами УРП  у далекому 1990 році й пізніше, ця відозва –звернення до вас.

 УРП своєю чіткою і справедливою лінією ще від початку її заснування, була загрозою антиукраїнським силам у новій самостійній Україні. Вона створювала загрозу старій комуністичній, а потім олігархічній системі і тому її завжди розколювали, засилаючи до нас провокаторів. Ми переживали нелегкі часи. Розуміючи загрозу українській державності, ми стояли на позиціях об'єднання патріотів і націоналістів в одну велику силу, що спроможна була б протистояти антиукраїнським силам. І тому ще у 2002 році партія УРП, яку очолював Лук'яненко Левко Григорович об'єдналася з партією УНП «Собор», яку очолював Анатолій  Матвієнко. Нова партія дістала назву УРП «Собор».

Через 3 роки  у 2005 році в об'єднаній партії сталася суперечка в позиціях  щодо підтримки кандидатури Єханурова на посаду прем'єр-міністра України. Матвієнко наказав народним депутатам-республіканцям проголосувати за Єханурова, а вони  не підтримали. Це призвело до розколу в партії. Мирного розлучення не відбулося і партія понесла великі кількісні втрати. Після довгих років протистоянь з А.Матвієнком,Українська республіканська партія відродилася і зараз активно веде роботу по відновленню членства і структур партії на традиційній республіканській ідеології. УРП знову як і в 1990 році очолив легендарний Левко Лук'яненко.

3 грудня 2011 року на з'їзді двох партій: Української республіканської партії «Собор» (голова А.Матвієнко) та «Українська платформа» (голова П. Жебрівський) відбулося об'єднання в одну, що дістала  назву «Українська платформа «Собор». Партію очолив народний депутат з фракції НУ-НС маловідомий  серед українських патріотів Павло Жебрівський.  Отже з  інтегрованої назви нової партії вилучено термін «Республіканська», що означає відхід від ідеалу будівництва української соборної національної держави. Проте ми віримо, що більшість дорожить нашою минулою боротьбою і готові далі трудитися задля зміцнення самостійності та будівництва справедливої правової заможної української держави.

Отже, закликаємо всіх колишніх членів УРП «Собор», а також тих, хто ще у 2002 році відійшов, не підтримавши ідею об'єднання з партією Матвієнка, повернутися до Української республіканської партії.

 Українська республіканська партія чекає на  Вас.

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

USA flag New York: Theatre 80 film series: protest, power and people! -- Dec. 13, 14, 15 TOP

Theatre80 and WingFlix present a

Documentary Series of films from Around the World
and
Shorts from Occupy Wall Street

Tickets are $10 and may be ordered online
http://www.theatre80.net/node/2290

Theatre80
80 St Marks Place
First Avenue in the East Village
New York

Tuesday December 13 @ 8:00pm
"The Orange Chronicles" The filmmaker will attend.

Wednesday December 14 @ 7:30pm
"Granito, how to nail a dictator" short TBA The filmmaker, Pamela Yates will attend.

Thursday December 15 @ 7:30pm
"Bigger than the Beatles" The filmmaker will attend.

Canadian flag Toronto:  people, places and lovely things - Art Exhibit --  Dec. 4-18 TOP
image

Canadian flag Toronto: Scratches on a prison wall - Book presentation -- Dec. 11

TOP
image
Canadian flag Hamilton & St. Catharines: Svitanok - Christmas concert -- Jan. 8 & 15 TOP
image
Canadian flag Mississauga: Malanka 2012 -- Jan. 21, 2012 TOP
image
Ukrainian flagЛъвів: Міжнародний фестивалъ документального кіно про права людини 8 - 15 грудня TOP

10 грудня о 14:00 в Музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» (м.Львів, вул. Степана Бандери, 1) відбудеться показ і обговорення стрічки молодої литовської режисерки Юрате Самуліоніте «Банзай, Шанхай» та українських відеоісторій, об’єднаних у кіноцикл «Герої нашого часу», що були створені українськими громадськими організаціями в рамках VIII Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Традиційно, уже вп'яте, жителі та гості Львівщини мають нагоду переглянути кращі фільми світової документалістики.  Цього року фестиваль стартує 8 грудня і триватиме до 15 грудня.

Мета фестивалю – засобами кіномистецтва привернути увагу українського суспільства до проблем «звичайної» людини, сприяти розвитку відкритого діалогу про права людини, утвердженню ставлення до людської гідності як найвищої цінності.
Литовський фільм «Банзай, Шанхай» - лауреат призу глядацьких симпатій фестивалю. У фільмі йдеться про парадоксальну ситуацію - «старий район» в центрі литовської столиці, з багатонаціональною громадою, власними традиціями і правилами, звичками і гріхами, з маленькими дерев’яними будиночками, яке поступово зникає під натиском сучасних хмарочосів і ніхто не знає, що чекає на «місцевих персонажів». У кіно-циклі «Герої нашого часу», створеному українськими авторами йдеться про те, як сучасні українські селяни захищають свої права, зокрема майнові, в умовах тотальної ізоляції від інформації про існуючі правові можливості.
Детальніша інформація: http://www.docudays.org.ua/

Canadian flagТоронто: Круглий стіл – Зустріч – Спілка Українсъких Журналістів Північної Америки – 16 грудня TOP

СПІЛКА УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ВЛАШТОВУЄ

КРУГЛИЙ СТІЛ

ЗУСТРІЧ ЗІ СЛУХАЧАМИ
ЧИТАЧАМИ Й ГЛЯДАЧАМИ МІСЦЕВИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ
НАПЕРЕДОДНІ РІЗДВЯНИХ І НОВОРІЧНИХ СВЯТКУВАНЬ

ДО УЧАСТИ ЗАПРОШУЄМО УКРАЇНСЬКУ ГРОМАДУ, ГОЛОВНО ШАНУВАЛЬНИКІВ І ПРИХИЛЬНИКІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ  ІНФОРМАЦІЇ .

КОЛИ? 16 ГРУДНЯ  2011 РОКУ. ПОЧАТОК о 7-ій ВЕЧОРА.

ДЕ? В ЗАЛІ КУМФ , ПРИ 2118А БЛЮР ВУЛ. ЗАХІД,   ТОРОНТО,

ТЕМА:   ВАЖЛИВІ СУЧАСНІ ПОДІЇ В УКРАЇНІ , КОТРІ ХВИЛЮЮТЬ , ЯК ГРОМАДЯН УКРАЇНИ,ТАК І УКРАЇНЦІВ ДІЯСПОРИ.

ДОПОВІДАЧІ :
1) ІГОР  ПАВЕЛКО— ГАЗЕТА “ МІСТ “,
2) ОКСАНА СОКОЛИК –РАДІО-ПРОГРАМА “ПІСНЯ УКРАЇНИ”,
3) ДР. ОЛЕГ РОМАНИШИН —ГАЗЕТА “ГОМІН УКРАЇНИ”,
4) СТЕПАН БАНДЕРА – ТЕЛЕМЕРЕЖА “ КОНТАКТ”
5) ВОЛОДИМИР КІСЬ— ГАЗЕТА “ НОВИЙ ШЛЯХ”

МОДЕРАТОР: ГОЛОВА СПІЛКИ ЮРІЙ КЛЮФАС—ТЕЛЕПРОГРАМА “КОНТАКТ”.

ВСІХ УЧАСНИКІВ І ГОСТЕЙ ЗАПРОШУЄМО ПРИБУТИ ДО КУМФ НА СЬОМУ ГОДИНУ ВЕЧОРА , НА ПОЧАТОК СПІЛЬНОЇ ВЕЧЕРІ, ЯКА ТРИВАТИМЕ ОДНУ ГОДИНУ , А ПОТІМ ВІДБУДУТЬСЯ ДОПОВІДІ, ЗАПИТИ , ВІДПОВІДІ І ДИСКУСІЇ.

ВСТУП: $30.00 ВІД ОСОБИ. ЗГОЛОШЕННЯ ПРО УЧАСТЬ ПРОСИМО ОБОВ“ЯЗКОВО ПОВІДОМЛЯТИ ТЕЛЕФОНОМ 416 622-3185, АБО НА Е-мейл jurij@kontakt.ca , і ЗАЛИШИТИ ВАШ НОМЕР ТЕЛЕФОНУ, ІМ“Я  і ПРІЗВИЩЕ ТА НА СКІЛЬКИ ОСІБ ВИ ЗАМОВЛЯЄТЕ КВИТКИ.

Canadian flag Гамільтон і Ст. Катаринс: Світанок - Концерт колядок і щедрівок -- 8 і 15 січня TOP
image

Canadian flag Toronto: Ukrainians in Canada: Past and Present -- Dec. 10

TOP

image
THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY OF CANADA

extends a cordial invitation to its members and the public

 to attend the conference:

UKRAINIANS IN CANADA: PAST AND PRESENT

Saturday, December 10, 2011 at 2 p.m.
  St. Vladimir Institute
620 Spadina Avenue
Toronto, ON

2:00 – 2:20pm
Welcome: Daria Darewych, NTSh President
Opening Remarks: Iryna Mykytyuk, Conference Chair

2:20 – 3:50pm
First Session: Chair –  Maksym Tarnawsky

Andrij Makuch, “Mykyta Mandryka as a Canadian Organizer of Socialist-revolutionaries in 1928-1931” (in Ukrainian)

Iroida Wynnyckyj, “The Second and Third Wave of Ukrainian Immigration to Canada: What Was the Impact Based on the Memories of Women” (in Ukrainian)

Myroslaw Iwanek, “Not at Home and Not in a Foreign Land – about the Ukrainian Immigration to Canada from Poland in the 1980s” (in Ukrainian)

3:50 – 4:00pm
Coffee break

4:00 – 5:30pm
Second Session: Chair – Dagmara Turchyn-Duvirak

Halyna Mokrushyna, (Gatineau, Quebe), "War of Ideas" on Shortwave Radio: Canada's Ukrainian Language Broadcasting to Soviet Ukraine" (in English)

Christine Sochocky,  “The Reluctant Welcome of the New Lands: The Sons of the Soil by Illia Kyriak and Out of this Furnace by T. Bell” (in English)

Halyna Kostiuk, “First Aid from Natalka Husar: Aptechka” (in Ukrainian)

5:30pm
Closing remarks

For information contact – ntsh.ca@gmail.com or tel. Iryna Mykytyuk 647-219-1625


Canadian flag Торонто: Українці в Канаді: Минуле і Сучасне -- 10 грудня

TOP

image

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ім. ШЕВЧЕНКА В КАНАДІ

запрошує усіх членів НТШ і українську громаду

на конференцію:

«УКРАЇНЦІ В КАНАДІ: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ»

Субота, 10 грудня 2011 р. о год. 2-iй по полудні
Інститут св. Володимира
620 Spadina Avenue
в Торонті

2:00 – 2:20
Відкриття: д-р Дарія Даревич
Вступне слово: мґр. Ірина Микитюк

2:20 – 3:50
Перша сесія:  предсідник –  д-р Максим Тарнавський

мґр. Андрій Макух, “Микита Мандрика як канадський організатор соціялістів-революціонерів у 1928–1931 рр.”

мґр. Іроїда Винницька, “Друга і третя еміґраційні хвилі українців до Канади. Що позначилося в пам’яті жінок?”

мґр. Мирослав Іваник, “І не вдома, і не на чужині – про еміґрацію українців з Польщі в 80-х роках ХХ ст.”

3:50 – 4:00
Перерва на каву

4:00 – 5:30
Друга сесія: предсідник – д-р Даґмара Турчин-Дувірак

д-р Галина Мокрушина (Ґатіно, Квебек), "War of Ideas" on Shortwave Radio: Canada's Ukrainian Language Broadcasting to Soviet Ukraine"

д-р Христина Сохоцька, “The Reluctant Welcome of the New Lands: The Sons of the Soil by Illia Kyriak and Out of this Furnace by T. Bell”

канд. наук Галина Костюк, “Перша допомога від Наталки Гузар: Аптечка”

5:30
Закриття

За інформаціями звертатися до – ntsh.ca@gmail.com або тел. 647-219-1625

Canadian Russian community rally – December 10 + Liberal statement on election in Russia

TOP
The Russian community is organizing a protest in front of the Russian consulate 
at Bloor-Church for 2pm, Saturday, Dec. 10th
as part of the Russia wide protests that are being organized.
RSVP's on the Facebook event page here:

https://www.facebook.com/events/215099745232564/

December 8, 2011
 
Canadian Liberal statement on the election in Russia

OTTAWA— Liberal Leader Bob Rae made the following statement today on the recent election in Russia:
 
“The people of Russia have voted and have sent a strong message rejecting the kind of one-party political domination that United Russia has been trying to implement. The election results and the subsequent protests demonstrate the need for the Russian political process to be opened up to allow for the creation of an effective opposition that would provide voters with a meaningful alternative rather than the ideological alternatives of communists and nationalists.  The Liberal Party calls on authorities to ensure that a viable political space is opened up for an opposition that is fully committed to democracy."
 
Liberal Foreign Affairs critic Dominic LeBlanc continued:
 
"The recent election results, with incredible outcomes of more than 90% of the population voting for United Russia in some regions, have demonstrated how much more needs to be done to build an effective democracy in Russia. A strong commitment to making democracy work from all the major political forces in Russia can lead to positive change for the Russian people.      
 
We are also concerned with the tactics being used to deal with political demonstrations. As we have seen on repeated occasions this year legitimate protest cannot be effectively stifled by force. We believe that it is important that Russians be given the opportunity to express their commitment to building a democratic Russia.”
 

 

UCC celebrates International Human Rights Day December 10, 2011

TOP

The Ukrainian Canadian Congress (UCC) pays tribute today to all those who defend human rights and to all those who work to ensure that freedom, justice, and peace prevail throughout Canada and the world.

The UCC believes that human rights belong to all of us and are a shared value that bring us together as part of the global community. Human rights must be protected and defended when ever and where ever possible.

On this occasion, the UCC reiterates its position that the Holodomor, because of its distinct pedagogical value to human rights education and Canada's First National Internment operations, should be displayed in a permanent and prominent gallery in new the Canadian Museum for Human Rights scheduled to open in 2014 in Winnipeg.

Background
The Universal Declaration of Human Rights (UDHR) was adopted by the UN General Assembly on 10 December 1948 and is a road map to guarantee the rights of every individual everywhere. The date has since served to mark Human Rights Day worldwide.  

UCC comments on new Canadian "Super Visa" for parents and grandparents TOP

The Ukrainian Canadian Congress welcomed the federal government's implementation of the new "Super Visa" for parents and grandparents.

The Super Visa will allow successful applicants to remain in Canada for up to 24 months at a time without having to renew their status.

To be eligible, the applicant must be a parent or grandparent of a Canadian citizen or permanent resident; provide a written commitment of financial support from their child or grandchild in Canada, including proof that the child or grandchild meets the minimum necessary income (Low Income Cut-Off); undergo an immigration medical exam; submit proof that they have purchased comprehensive Canadian medical insurance, valid for at least one year; and satisfy the visa officer that they meet all other standard admissibility criteria.

"We welcome the implementation of the super visitor's visa but we are concerned that the government has, at the same time, closed that immigrant category and is no longer accepting applications there," stated UCC Immigration Committee Chair Evhen Duvalko.

Current processing times through the Family Class indicate that many parents and grandparents could wait for eight years or more to be accepted to Canada. With the Super Visa, they could be enjoying the company of their family in about eight weeks.

"The measures announced are good for those seeking to visit family members but are a stop gap measure as they do not help elders and their families who seek permission to remain in Canada permanently," stated UCC National President Paul Grod. "While this measure does not address family unification, at least some grandparents will be able to see their Canadian-born grandchildren while they are still alive."

 
#OccupyMoscow TOP

http://www.foreignpolicy.com/articles/2011/12/06/occupymoscow?page=full&mid=548
December 6, 2011

Julia Ioffe

imageOn Monday night, 24 hours after the polls closed in Russia's parliamentary elections and United Russia claimed victory with 49 percent of the vote, some 6,000 young Russians stood out in the cold rain in the park at Chistye Prudy voicing their dissatisfaction. "Putin is a thief!" and "Russia without United Russia!" they shouted, teasing the once-and-future president by calling him Mr. Botox.

But, even if this is the beginning of something big and civic and beautiful -- a "Russian Tahrir" as one of the speakers at last night's rally predicted -- it's still very much the beginning, and still very much a big "if." The opposition -- a disorganized group of small organizations and unaffiliated well-wishers -- will have an uphill battle to fight its way to power, or to get United Russia to concede an inch of ground. And this despite a rather embarrassing showing at the polls.

As the parliamentary vote approached, United Russia was slipping in public opinion polls and was being booed at public events. In May, one third of Russians polled agreed with the Internet meme created by blogger and anti-corruption activist Alexey Navalny that it was "the party of crooks and thieves." By Sunday, election day, the figure had to be still higher. The Kremlin began to lash out, attacking the one independent election monitor in Russia, shuttering media sites popular with the young liberal intelligentsia, as well as LiveJournal, Russia's main blogging platform with 13 million users.

On Sunday, when Russians went to the polls, reports of widespread fraud abounded. Lenta.ru's Ilya Azar reported on how he participated in a "carousel," a Russian electoral innovation wherein voters are bused around to various polling stations, voting for United Russia at each stop. I observed the ballot count in Yasenevo, in Moscow's southwest, where suspiciously neat stacks of ballots -- all for United Russia -- appeared whenever a ballot box was cracked open and its contents counted. Of the voters I spoke to, many had come out for the first time in a decade just to cast a ballot in protest against United Russia's monopoly on the political process. Of those that voted for them (and, to be fair, there were quite a few genuine, staunch supporters of Putin and United Russia) I met one young man who had asked the officials registering him to vote if they had any suggestions. "They told me, ‘If you vote for United Russia, you'll have a surprise waiting for you,'" he explained outside the polling station near my apartment. When he got into the booth, there was a black plastic bag waiting for him. Inside was a bottle of vodka and some plastic cups.

And yet, despite all this, despite the impossible numbers in places like Chechnya -- 99.5 percent voter turnout, 99.48 percent of whom voted for United Russia -- the ruling party couldn't even get 50 percent of the vote. By Monday morning, with most of the votes counted, United Russia's share of the Duma stood at 49.5 percent. (Last time there was a parliamentary election, in 2007, United Russia got 64.3 percent.) The percentages of the so-called systemic opposition -- the Communists, the nationalist LDPR, and the left-leaning Just Russia -- for whom people were voting mostly in protest, doubled. In many regions, United Russia's share of the vote hovered around one-third.

But the euphoria in liberal Moscow circles started on Sunday night, when the exit polls and preliminary results showed the first signs of United Russia being unable to break the 50 percent barrier. It really did feel like a crushing blow, all things -- and carousels -- considered: United Russia was denied its constitutional, monopolistic majority in the Duma -- an important psychological, if not actually relevant, milestone. Moreover, the wires were full of statements by United Russia officials saying that the "new Duma" would be "a place for discussion." (United Russia party boss and Duma speaker Boris Gryzlov once famously, and unfortunately, said "the parliament is not a place for discussion.")

But by Monday, United Russia was digging in its heels, or at the very least, trying to spin the defeat. "This was a victory," Dmitry Peskov, Putin's press secretary, told me. "Not a protest. There are, of course, people who are less satisfied, but it is totally normal in a country that has gone through the hard years of an economic crisis. I wouldn't blow it out of proportion." This was a common trope in the United Russia response to Sunday's results was the difficulty presented by the economic crisis, a crisis we've only started hearing about after the election: Russia's economy has grown by a pretty healthy four percent a year for the last two years. This was something Kremlin officials speaking at forums for international investors never ceased to remind us.

[…]

And yet, even this small victory was enough to send crowds of liberals -- usually content to share their disgruntlement on Twitter and Facebook -- into the cold and rainy streets last night. However, by Tuesday morning there was no sign that the Kremlin was bowing to any pressure. Two thousand Nashi supporters were bused in for a rally by St. Basil's Cathedral, and, perhaps for greater convenience, United Russia planned its own rally nearby, outside the Kremlin walls, called "Clean Victory!" The opposition sent people into Triumfalnaya Square, in central Moscow, where they were drowned out by thousands of Nashi and United Russia Molodaya Gvardia (Young Guard) activists banging on drums and screaming "Only Putin! Only victory!"

This morning, Moscow awoke to armored vehicles rumbling into town. The Interior Ministry confirmed the heightened security -- 50,000 extra police and 11,500 Interior Ministry troops -- "during the election period, through the end of the ballot count." Three hundred people, arrested Monday night's demonstration, are sill in jail. Two hundred more joined them there tonight.

It took until Tuesday afternoon for Putin to concede some "losses." Once again, he blamed them on the economic crisis we haven't heard about since 2009. "In today's conditions," he said, "it's a good result." Then he added something very telling, and vaguely eerie. "You and I know and see what happens not very long ago in countries with far more stable economies and social spheres, where millions of people come out into the streets," he said. If anyone wondered what the Kremlin was planning should that scenario happen in Russia, or why the Kremlin tripled army salaries this year, the events of the last few days -- and the armored vehicles patrolling Moscow's streets -- should be explanation enough.

Complete article [ here ]

Voters watch polls in Russia, and fraud is what they see TOP

http://www.nytimes.com/2011/12/06/world/europe/russian-parliamentary-elections-criticized-by-west.html?_r=1&emc=eta1
December 5, 2011

MICHAEL SCHWIRTZ and DAVID M. HERSZENHORN

MOSCOW — The shot opens at the top of a flight of stairs and zooms in shakily on a gray-haired man, who sits at a desk furtively checking off what appear to be ballots — a stack of them.

The video is shot with the grain and chop of an amateur. But it is apparently sharp enough.

“A big hello to you,” says the cameraman, Yegor Duda, a 33-year-old volunteer election observer. “This is a violation of the criminal code. The chairman of the electoral commission is filling out ballots. Everything has been captured on the video camera,” he said.

Mr. Duda raced home and uploaded the clip to YouTube. Though just three minutes long, it quickly became an election-day sensation, helping fuel a major demonstration of as many as 5,000 people on Monday evening in central Moscow. They chanted “Russia without Putin!” and “Putin is a thief.”  Several hundred were arrested, including two major opposition leaders

Valentin Gorbunov, the head of the Moscow City Elections Commission, confirmed the substance of the video and announced that Russian investigators had opened a case into ballot tampering by the head at Polling Place No. 2501, where the episode occurred, Russian news agencies reported Monday.

Election monitors from the Organization for Security and Cooperation in Europe said that they, too, had observed blatant fraud, including the brazen stuffing of ballot boxes. While the monitors declined to draw firm conclusions, it was clear from their report that vote stealing and other alleged malfeasance might have spared the presumed beneficiary, Prime Minister Vladimir V. Putin’s United Russia, an even worse blow than it officially received.

[…]

Among the most widely circulated videos was one shot by amateur cameramen accompanying journalists and other election observers who had reportedly infiltrated a group hired to stuff ballot boxes in Moscow. Caught with multiple ballots marked for United Russia in bags they wore under their clothes, some involved in the plot tried to flee. The video showed the police stopping them at the doors.

Andrei Kursov, a 24-year-old employee of a tobacco company, helped record the episode. Speaking by telephone, he said the police at the polling place were initially aggressive to the observers and unwilling to take action against the violators. One threatened to beat him over the head if he refused to stop recording, he said.

“The law enforcement agencies typically try not to pay attention to violations,” Mr. Kursov said. “But with the camera there, they were probably afraid this time that if they let these guys go they would get in trouble.”

Such videos have appeared in the past, but this seems to be the first election in which the tactic was put to such widespread and effective use. Even the international observers from the O.S.C.E. praised the work of amateur election monitors.

Complete article [ here ]

Between Putin and Stalin TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/vladimir-kara-murza/between-putin-and-stalin?utm_source=World+Affairs+
Newsletter&utm_campaign=f9f8ae45e7-November_29_2011_Blog_Bachrach_Kara_Murza_Motyl&utm_medium=email

22 November 2011

Vladimir Kara-Murza

In a dream, Vladimir Putin sees the ghost of Joseph Stalin and asks for his advice on running the country. “Round up and shoot the opposition, and then repaint the Kremlin walls blue,” Stalin says. “Why blue?” Putin asks. “Very good,” Stalin replies, “I knew you wouldn’t ask about the first part.” — Russian joke from 2000

As Russia’s December 4th parliamentary “elections” approach, opposition supporters are looking for a way to weaken the dominance of Vladimir Putin’s authoritarian kleptocracy—no easy task, with campaigning and voting strictly controlled, and several anti-Kremlin groups barred from the ballot altogether. In such context, some well-meaning Russians are considering a vote for the Communist Party as the “largest opposition group.” The argument is that, with strengthened Communists in the Duma, Putin’s supporters will have to “make deals and compromise,” which will change the political atmosphere.

This begs just two questions: compromise on what, and make deals with whom?

According to Russia’s Memorial Society, more than 12 million people fell victim to political persecution during the 1917–1991 Communist rule, with 4 million arrested and convicted, and the rest purged without even a veneer of formality (such as “collectivized” peasants and deported nations). During the 1937–38 “Great Terror” alone, some 1.7 million people were arrested. 725,000 of them were executed—a killing rate of more than 1,000 people a day. Peasants and priests, philosophers and writers, entrepreneurs and military officers were engulfed (to use Solzhenitsyn’s words) in a “Volga River of popular grief.”

Today, the Russian Communist Party not only refrains from condemning these crimes, but seems to take pride in them. Unlike their counterparts in Central Europe, Russia’s Communists have not even modified their name, let alone their worldview. If anything, today’s Communist Party of the Russian Federation is more hard-line than the post-1956 Communist Party of the Soviet Union. Its leader, Gennady Zyuganov, openly praises the “great Stalinist era,” maintains that forced collectivization of the 1930s “saved” the country, and credits Stalin with “freeing labor from exploitation” (and that in a system of Gulag and kolkhozy). On a recent radio show, Valery Rashkin, the Communist chief in Moscow, called the unspeakable human price of Stalin’s industrialization “normal.” In a televised debate against the liberal Yabloko party, film director and Communist candidate Vladimir Bortko referred to Stalin as “unequivocally a great builder of our state.” On the campaign trail in the last few weeks, the Communists decorated their banners with portraits of Stalin, proposed changing the name of the city of Novomoskovsk to Stalinogorsk, and promised to fight bribery through a new “Joseph Stalin anticorruption committee.”

Indeed, the only Russian politician who can claim to outcompete the Communists in reverence to Stalin is Vladimir Putin, whose regime reinstated Stalin’s national anthem, approved a teaching manual that justifies the Stalinist era, and restored a naval memorial to the late dictator.

The arguments for backing the Communists as an “alternative” to the current regime are bogus and immoral. No “tactical” considerations can justify a vote for the apologists of state-sponsored mass murder. There is no “better choice” between the supporters of Putin and the followers of Stalin. Russia’s future belongs to neither.

FEMEN in Moscow: 'God, kick out the Tsar!' - ВІДЕО

TOP

image

http://www.itn.co.uk/home/34933/Anti-Putin+protesters+strip+off

Three Ukrainian feminists have staged a topless protest near Moscow's main cathedral against Russian Prime Minister Vladimir Putin.

The scantily-clad girls from the group Femen wore traditional Ukrainian garlands with crosses painted on their bare chests.

They fell on their knees near the cathedral entrance chanting 'God, kick out the Tsar!', paraphrasing the 'God Save the Tsar' pre-revolutionary anthem of the Russian Empire.

Cathedral guards tried to chase the protesters and cover them with their coats, as the girls kept chanting in support of Russia's opposition.

"We support (the Russian opposition), you are great, you should go all the way, you will succeed as we did in Ukraine. You will do the same, and you will be able to resist!" one of the protesters said.

Thousands of Russians have taken to the streets of Moscow, accusing the authorities of rigging the recent parliamentary elections.

More than 45,000 Muscovites alone have pledged on Facebook and other websites to join fresh protests on Saturday against the continuing rule of Vladimir Putin and the victory of his United Russia party in Sunday's vote.

 
FSB(KGB) resumes censorship of Western media for Russian citizens TOP

http://kavkazcenter.com/eng/content/2011/11/30/15442.shtml
30 November 2011

imageThe FSB (KGB) has launched a campaign to crack down on Russians' access to critical Western media, according to a former employee of the country's main state-run news agency.

The RIA Novosti news agency last weekend ordered the employee to avoid stories critical of (Russian Alpha Dog) Putin in advance of Putin's election as a new old Russian president.

Following the order, the employee, Grigory Okhotin, quit his post at inoSMI, a website that translates articles from foreign press sources and is run by the news agency.

''They told me rather clearly not to translate harsh stories about Putin,'' he said. ''Or, they said, you can translate some but soften the headlines and don't put them on the front page.''

He claimed the order came from the RIA Novosti leadership. RIA Novosti is the main news agency of the FSB (KGB).

The KGB has become increasingly nervous about public support as it prepares for a Putin's "parliamentary vote" on Sunday and "election" of Putin a Tusian president. Even the KGB-fabricated "polls" show a steady decrease in support for Russian Algha Dog Putin, who returns to the presidency after four years as prime minister.

MEPs have approved plans for an association agreement between Ukraine and the EU TOP

http://www.theparliament.com/latest-news/article/newsarticle/eu-parliament-backs-association-agreement-with-ukraine/

image

European Parliament resolution of 1 December 2011 containing the European Parliament’s recommendations to the Council, the Commission and the EEAS on the negotiations of the EU-Ukraine Association Agreement (2011/2132(INI)

P7_TA-PROV(2011)0545
Negotiations on the EU-Ukraine Association Agreement

Committee on Foreign Affairs
PE469.772

The European Parliament,

  • having regard to the Partnership and Cooperation Agreement (PCA) between the European Union (EU) and Ukraine, which entered into force on 1 March 1998 and is set to be replaced by the Association Agreement,
  • having regard to Regulation (EC) No 1638/2006 of the European Parliament and of the Council of 24 October 2006 laying down general provisions establishing a European Neighbourhood and Partnership Instrument (ENPI), and to the National Indicative Programme 2011-2013 for Ukraine,
  • having regard to the ongoing negotiations between the EU and Ukraine on the Association Agreement, including negotiations on a deep and comprehensive free trade area (DCFTA),
  • having regard to the Council conclusions of 22 January 2007 on Ukraine, in which it adopted negotiating directives,

[...]

Addresses, in the context of the ongoing negotiations on the Association Agreement, the following recommendations to the Council, the Commission and the EEAS:

  1. to take the view that a deepening of relations between the EU and Ukraine and the fact of offering Ukraine a European perspective are of great significance and in the interests of both parties; to recognise Ukraine’s aspirations pursuant to Article 49 of the Treaty on European Union, provided that all criteria, including respect for the principles of democracy, human rights, fundamental freedoms and the rule of law, are met;
  2. to make the necessary progress in order to achieve the rapid initialling of an EU‑Ukraine Association Agreement, preferably by the end of 2011 if possible; to ensure at the same time, in line with the demands made in Parliament’s resolution of 27 October 2011, that this important initiative within the Eastern Partnership goes hand in hand with commitments by Ukraine to implement the necessary reforms and strengthen democratic values, human rights and the rule of law;
  3. to reschedule the recently postponed meeting with President Yanukovych ahead of the foreseen EU-Ukraine Summit in December 2011 as this is to be considered an important opportunity to tackle serious concerns addressed towards the Ukrainian Government and re-establish a constructive dialogue that could lead to the Association Agreement to be initialled provided there is significant progress on both technical and vital political obstacles still in place;
  4. to strive to have the agreement signed by the Council during the first half of 2012, and to make all documents pertaining to the ratification process available to the European Parliament and to national parliaments by the end of 2012 at the latest, provided that the call for respect for the rule of law and the other demands set out in the European Parliament’s resolution of 27 October 2011 have been met;
  5. to provide Ukraine with sufficient financial, technical and legal assistance during both the preparatory period and the implementation of the agreement, and to strengthen its administrative capacity by increasing all forms of available assistance in this area; to this end, to make better use of the Comprehensive Institution-Building Programme (CIB) and to consider setting up a high-level EU advisory group to assist Ukraine in its efforts to align itself with EU legislation; whereas the precondition for any assistance should be an evaluation of the reforms designed to strengthen Ukraine’s administrative capacity, as published in annual reports to be prepared by EU and Ukrainian independent experts;
  6. to set up a mutual exchange programme for civil and judicial servants in order to facilitate the implementation of the  Association Agreement, and in particular the DCFTA;
  7. to assist the Ukrainian authorities in informing the Ukrainian people of the benefits of the Association Agreement in order to build support for the reform agenda; to disclose the content of the agreement to the public as soon as possible;
  8. to open an EU information office in Ukraine as soon as possible, which will work both to raise awareness among the Ukrainian public of the functioning of the EU and of its policies and values, and to facilitate greater participation in EU programmes; Institutional aspects / political dialogue
  9. to develop clear safeguard measures and a possible mechanism for the temporary suspension of the whole Association Agreement in the event that essential and fundamental principles thereof are ignored or deliberately violated;

[...]

Complete article [ here ]

My Perestroika: Looking back, at the USSR TOP

http://www.theglobeandmail.com/news/arts/movies/my-perestroika-looking-back-at-the-ussr/article2256680/
Dec. 02, 2011

Liam lacey

During the Cold War years, most Westerners knew a few handy Russian words – Sputnik and cosmonaut for the space race; KGB and Gulag for the instruments of repression. Then the changes under Mikhail Gorbachev in the late eighties introduced a supplemental vocabulary: glasnost (openness) and perestroika (economic restructuring), terms that spelled the end of the Soviet empire.

What did restructuring feel like from the inside? The documentary My Perestroika offers sympathetic interviews with five people who grew up together in the seventies and eighties, and reached adulthood just as the old regime fell. Essentially agenda-free, My Perestroika has the quality of a candid conversation with long-lost cousins from another country.

Undoubtedly it helps that American filmmaker Robin Hessman is not a complete outsider. She went to graduate school in Moscow and lived there in the 1990s as a producer on the Russian version of Sesame Street. She supplements her interviews with home movies and state propaganda films from the seventies and eighties that dramatically illustrate the difference between Russia now and then. The era of military parades and official television (Swan Lake was shown on TV whenever there was a state crisis) have been replaced by pervasive advertising signs atop buildings, the familiar colours and logos of fast-food chains, and the Internet.

One mild surprise is that nearly all of these Russians view their childhoods – singing patriotic songs, participating in the children’s quasi-military associations and writing class letters to Ronald Reagan – as idyllic. Schoolteacher Lyuba Meyerson recalls with a wry laugh that she was “completely satisfied with my beautiful Soviet reality.”

Meyerson and her husband, Borya, a history teacher, talk about the challenge of explaining the old ways of doing things to kids who might as well be hearing science-fiction stories. The Meyersons, who share an inherited apartment with their son, represent a kind of middle-class norm in the film, while their circle of friends demonstrate some of the more extreme possibilities in the contemporary Russia.

Andrei Yevgrafov, for example, took to capitalism like a dog to meat. He owns a chain of stores specializing in imported French men’s wear. Others were not quite as lucky. Olga Durikova, whom Borya remembers as the prettiest girl in her elementary school class, is a single mother who shares an apartment with her sister and makes a living as a representative for a billiards table company. She thought her life would be a bit easier, until her fiancé was killed in an apparent gang-related slaying. Another classmate, Ruslan Stupin, is the group’s rebel, who lives without a credit card or taxable income, making a living by playing music in a Moscow subway station. Years ago, he founded a 1990s punk band, which is now a success; Ruslan quit because he felt they were sell-outs.

Collectively, they tell a story of modern Russia and its changes that parallels their own sadder-but-wiser maturation. Childhood was blissful ignorance – where news typically consisted of articles celebrating some milk maid’s latest production yield and familiar stories of American war-mongering. The arrival of adulthood – and the civil resistance that thwarted a military coup in August, 1991 – created both a glimpse of freedom and an ideological vacuum. After a brief vogue of church-going and faith healers amid the economic chaos of the nineties, the first post-perestroika generation has seen a disillusioning return to a new kind of political authoritarianism under Vladimir Putin. Of the five people portrayed here, four declined to vote in the last election, with Olga offering a protest vote for an ultranationalist candidate.

Near the end of the film, we see Borya watching television, as Prime Minister Vladimir Putin announces the creation of new patriotic history books restoring Russian pride. As disgusted as Borya is, he’s also convinced a return to the old order is no longer possible:

“With the Internet, it’s very difficult to maintain a monopoly on information,” he says. “And information is important. Our young people are smart. They are all potential hackers. They know how to bypass any firewall.”

Сенегал об'єднався, щоби допомогти Україні TOP

http://www.youtube.com/watch?v=w03-irH3d3U&feature=feedbul&fb_source=message
Nov 2, 2011

Навіть Сенегал об'єднався заради нашої свободи, а ми, жителі янукстану, все ділимося, як амеби, на чорнобильців, афганців, підприємців, вчителів... Якщо й далі наше суспільство буде виконувати чужий план по сегрегації, скоро ми опинимося у стані громадянської війни і де-факто - в різних країнах. Чи врятують владу межигір'я, зажоп'я і вертольоти? Чи буде нам легше від того, що вони втечуть, як таргани від світла а на заміну їм прийдуть нові князьки? Час зрозуміти прості речі.

  1. Нас об'єднують наше минуле і майбутнє. Ми діти своїх батьків і батьки своїх дітей. Нам нічого з ними ділити, окрім спільних проблем. Хто, як не пенсіонери, виховують наших дітей в той час, коли ми намагаємося забезпечити сім'ї матеріально?
  2. Нас об'єднує наша культура, наші пісні, поезія, література, мова. Україна народила видатні колективи і визнаних геніїв мистецтва.
  3. Нас об'єднує спорт. Українці подолали недосяжну раніше висоту, швидкість, вагу, змусили весь світ вболівати за наших боксерів.
  4. Наші наукові досягнення стали результатами колективної праці мешканців різних міст, а викладачам асистували студенти, інженерам - слюсарі, і лише так були отримані кінцеві результати.
  5. Все це відбувалося на єдиній території, на землі, яка вважається найродючішою у світі, на мальовничих просторах, яким позаздрять найкращі швейцарські краєвиди.

Це єдина і нероздільна картнинка - пазл, який збирався тисячоліттями з тих часів, коли не знали, що таке пенсія, пільги, підприємці, тимчасові вигоди тощо...

У що ми перетворюємо державу, сидячи на кухнях, в інтернеті і критикуючи те, що потребує нашого негайного втручання?!

Невже ми гості у власних оселях і дозволимо політтехнологам розпилити наші стосунки, культуру, досягнення, країну? Чим ми гірші від сенегальців або жителів Південно-Африканської Республіки, не кажучи про інші країни, які скинули зі своїх плеч авторитарних правителів?

Виходь на вулицю і скажи те, що вважаєш за потрібне,
- заради себе, своїх дітей, батьків і друзів
- заради достойного майбутнього
- заради європейського цивілізованого шляху

image
Джерело: African thoughts about situation in Ukraine
http://www.youtube.com/watch?v=Nm3UmQgcapg

 

Конґрес Українців Канади відзначає Міжнародний день прав людини 10 грудня 2011 р.

TOP

10 грудня 2011 - Оттава, Канада  
Сьогодні Конґрес Українців Канади віддає належне всім тим, хто захищає людські права; і всім тим, хто працює для забезпечення торжества свободи, справедливості та миру в Канаді і в цілому світі.

Конґрес Українців Канади вірить, що людські права належать усім нам і є подільною цінністю, що єднає нас, як частину світової громади. Людські права повинні оберігатись і захищатись коли і де це можливо.

З цієї нагоди Конґрес знову і знову повторює свою позицію про те, що Голодомор, через його особливу педагогічну цінність у сфері освіти про права людини; та Перші канадські національні операції по інтернуванню, - повинні бути виставлені для ознайомлення у постійній та визначній галереї в новому Канадському Музеї Людських Прав, котрий заплановано відкрити у Вінніпезі в 2014 р.

Передумова

Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ) була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року і є дороговказом для гарантії прав кожної людини скрізь і всюди. Пізніше ця дата ознаменувала День прав людини у цілому світі.

 

Конґрес Українців Канади коментує на рахунок нової "Супер візи",,для батьків і прабатьків

TOP

Конґрес Українців Канади привітав запровадження федеральним урядом нової "Супер візи" для батьків і прабатьків.

"Супер віза" дозволить успішним аплікантам залишатися в Канаді на термін до 24 місяців без поновлення їхнього статусу.

Щоб кваліфікуватись на цю програму, аплікант повинен бути батьком/матір'ю чи дідусем/бабусею канадського громадянина або постійного мешканця Канади; подати письмове зобов'язання від дітей чи внуків про фінансову підтримку апліканта в Канаді, включно з доказом того, що діти чи внуки мають необхідний мінімальний дохід (спонсори з низьким доходом дискваліфікуються); пройти відповідний іміграційний лікарський огляд; подати посвідку про придбання обширної канадської медичної страхівки з мінімальним строком дійсності до одного року; переконати візового службовця, що аплікант відповідає усім іншим допустимим стандартним критеріям.

"Ми схвалюємо запровадження "Супер візи" для відвідувачів, але стурбовані тим, що уряд, в той же ж час, закрив категорію імігрантів і більше не приймає заяв", - повідомив голова Іміграційного комітету Євген Дувалко.

Теперішній термін розгляду справи та отримання іміграційного статусу шляхом "родинного спонсорства" говорить про те, що багато батьків та прабатьків можуть чекати на іміграцію до Канади вісім або й більше років. З "Супер візою"вони можуть об'єднатися з родиною протягом вісьми тижнів.

"Проголошені заходи є добрі для тих, котрі хочуть відвідати членів родини. В той же ж час, вони не допомагають тим старшим особам та їх сім'ям, котрі шукають дозволу залишитися в Канаді на постійно", - заявив національний президент Конґресу Павло Ґрод. "Оскільки ці міри не вирішують питання об'єднання сімей, принаймі деякі дідусі та бабусі матимуть змогу ще за життя побачити їхніх внуків, котрі народжені в Канаді".

 
The Top of the world, then prison in Siberia TOP
http://movies.nytimes.com/2011/11/30/movies/mikhail-khodorkovsky-documentary-review.html
November 29, 2011

Stephen Holden

imagePhoto: Kino Lorber

Soviet Communism may have toppled, but in high places in the Kremlin the old authoritarian mind-set still prevails. Enemies of the power elite can be arrested, tried on trumped-up charges and imprisoned in a system as labyrinthine and secretive as it was during the Soviet era. At least that is the perspective on Russian political power games expressed in “Khodorkovsky,” the German filmmaker Cyril Tuschi’s sympathetic documentary portrait of the persecuted Russian oligarch Mikhail Khodorkovsky, who ran afoul of the former Russian president Vladimir V. Putin, who is now prime minister.

[…]

Soviet Communism may have toppled, but in high places in the Kremlin the old authoritarian mind-set still prevails.The major reason for his persecution, Mr. Khodorkovsky asserts, was his support of the political opposition after promising Mr. Putin that he would stay out of politics. But the movie strongly implies that their feud was also a macho cockfight that began at a high-level meeting at which he offended Mr. Putin by bringing up corruption in the Kremlin. The Russian leader decided to put Mr. Khodorkovsky in his place once and for all and had the power to do it.

[…]

Early in his career, according to the movie, he indulged in the corruption that was endemic to Russian business and politics. But soon after assuming control of Yukos, and traveling abroad extensively, he realized that transparency was good for business, especially when dealing with corporations outside Russia.

A tantalizing question that the director asks several commentators is why Mr. Khodorkovsky chose to remain in Russia while most top executives at Yukos fled. …

Complete article [ here ]

The Anti-Putin Brigade - Photos by Kirill Nikitenko TOP

http://www.foreignpolicy.com/articles/2011/12/05/anti_putin_brigade_russia?page=0,1&mid=548
December 5, 2011

Portraits of Russia's would-be revolutionaries -- and their intimate thoughts on Vladimir Putin and the country's dark political future.

This is one of 16 portraits which are part of a unique portfolio by noted photographer Kirill Nikitenko, and curated by Elena Khodorkovskaya, in conjunction with the Institute of Modern Russia. They are on exhibit at the 25CPW Gallery in New York City, through Dec. 12. 

image Boris Nemtsov: Politician, co-chairman of the democratic opposition movement Solidarity, and one of the founders of the People's Freedom Party

"In the broadest sense, I believe that Russia has a 'bright future,' but if we talk about the short term, i.e. March 2012, I am afraid there will not be much good news. I think the Putin kleptocracy will remain, and the police state, despotism, and uncontrolled abuse of the courts will only get worse. This does not mean that we should throw up our hands and despair that all is lost. Quite the opposite: we need to fight. We are currently creating a political party under the slogan 'none of the above!' the goal of which is to bring the number of voters rejecting all candidates to 40 percent. If that happens, the elections have to be declared invalid. This is not the same as a real political party, of course, but it is a genuine citizens' protest. And it is civil, non-partisan structures like these that will be the vehicle for us to continue the struggle.

It is tragic that the next generation is lost to our struggle. I naively thought that our children would be more freedom-loving than us, but that is not the way it turned out. Surveys show that it is young people under 25 who are the most loyal to the regime. This is a generation that grew up watching Putin's TV networks; it is deeply cynical and pragmatic. This is mostly a generation of kleptocrats and parasites looking to buy patronage and protection. They dream of getting close to the state budget, to live and steal more easily. Organizations like Nashi [the United Russia youth party] are built on a myth of upward social mobility: acting like a spineless lackey is supposedly a guarantee of material success. Young people will do anything to make money and have a career, but they are not ready to join a fight, if they do not know when they can collect their winnings.

It is clear to me that the current regime is doomed; it could survive until 2024-2025, but the economic crisis in Russia and around the world, is Putin's albatross. The entire strength of the political leadership rests on expensive hydrocarbons and brainwashing via the federal TV networks. They want to build a new Russia on cynicism, lies, theft and cruelty. But a cesspit is not the best foundation for a house, let alone a whole country.

More than this, the number of people refusing to live in a rotten, stinking regime is growing day by day. Soon they will reach critical mass, and they will not be ignored any longer."

Other portraits here [ here ]

Вечір присвячений творчості Яр Славутича в Едмонтоні TOP

image

В жовтні, Сузіря та Українське Національне Обєднання відділ в Едмонтоні, провели вечір творчості присвячений Яру Славутичу. Всі пожнртви зібрані в цей вечір були передані молодому бандуристу та музиканту, Ярославові Джусю. Саме він за короткий термін написав музику та записав пісню на слова Яра Славутича. Варто відзначити, що Ярослав є першим хто поклав слова поета на музику. Спочатку думали використати вірш "Зоряна Чужина", але пізніше змінили його на складніший вірш "Україна, мій рідний край".

Музей Стуса на Донеччині може щезнути TOP

Донецьк, для ВВС Україна
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2011/11/111124_stus_museum_rl.shtml
25 листопада 2011

Ліна Кущ

Куди подіти Стусові листи та речі?

Експозиція музею Василя Стуса у Горлівці під Донецьком може зникнути. Голова оргкомітету закладу та його власник 75-річний Олег Федоров через стан здоров'я не в силах продовжувати справу.

Зараз музей розташований у приміщенні, яке належить приватному заводу "Еластомер", але керівник експозиції вирішив подарувати її землякам:

"Я звернувся із листами до обласної влади, аналогічні листи надійшли від Національної спілки краєзнавців. Ми пропонували прийняти музей на баланс області чи міста. Проте відповідь, яку отримали, не втішає", - заявив Олег Федоров.

У листі управління культури і туризму Донецької облдерадміністрації, який надійшов у відповідь на звернення керівника закладу, про окрему філію на базі музею Стуса не йдеться:

"У разі ліквідації музеїв переважне право на придбання музейних зібрань за інших рівних умов має держава. Тому пропонуємо Вам передати музейні предмети до фондів музею історії міста Горлівка, або обласного краєзнавчого музею".

"Все те, що збиралося роками, лежатиме десь у сховищах, або буде розтягнуте", - вважає Олег Федоров.

Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса існує на громадських засадах уже 15 років. Основну експозицію розташовано в Горлівці, де випускник Сталінського педагогічного інституту вчителював два роки у школі №23.

Там можна побачити копії листів поета із місць заслання, сімейні фото, студентські конспекти, а також особисті речі: осіннє пальто, записні книжки, олівці, ручки. У музеї навіть відтворено обстановку "камери-одиночки", де сидів ув'язнений Стус.

Раніше оргкомітет музею намагався створити філію на філологічному факультеті Донецького національного університету, де навчався Василь Стус. Однак у виділенні приміщення активістам відмовили.

Стусові немає місця поруч із шахтарями?

У минулі роки Донбаський історико-літературний музей Стуса організовував щорічні "стусівські" читання та екскурсії школярів. Оргкомітет зібрав чимало свідчень людей, які навчалися чи працювали разом із поетом. У Горлівці пригадують, що вчитель Василь Стус завжди говорив українською, а урок починав із читання віршів – Шевченка, інших поетів, чи власних.

"Усі ці роки актив музею прагнув, щоб про Стуса на Донбасі дізналися більше. На жаль, влада не знайшла можливості підтримати таку діяльність." -- Власник Музею Олег Федоров

"Хотілося би, щоб ця краєзнавча і громадська робота продовжувалася, - каже Олег Федоров. – Усі ці роки актив музею прагнув, щоб про Стуса на Донбасі дізналися більше. На жаль, влада не знайшла можливості підтримати таку діяльність. Залишилися "глухими" до проблеми і наші заможні українці, до яких ми зверталися".

Довкола постаті Василя Стуса на Донеччині не вперше виникають скандали.

Кілька років тому пропозицію громадськості присвоїти ім'я поета університету, де він навчався, колектив закладу зустрів несхвально: ініціативу засудили на загальних зборах. А цього року Горлівська міська рада не підтримала проект із встановлення бюсту Стуса поблизу школи, де він викладав.

Місцева преса писала, що за рішення не проголосували депутати від Партії Регіонів, тому що проект подавали представники ВО "Свобода".

"У нас багато героїв, які видобували вугілля, здійснювали героїчні подвиги, рятували життя інших людей, мають великі заслуги перед рідним містом, брали участь у військових конфліктах, - вона теж заслуговують на пам‘ятні знаки, - цитує депутата міської ради Василя Гречіна газета "Кочегарка". – На жаль, у нас немає коштів для цього. А якщо у "Свободи" є гроші, так що, нам тепер усюди виставити бюсти? А потім, коли ми захочемо поставити бюст комусь іншому, - місце зайняте".

 
Kyiv should resolve problems with Tymoshenko case to sign Association Agreement, says EU Commissioner for Enlargement and European Neighbourhood Policy TOP

http://www.interfax.com.ua/eng/main/88062/
07.12.2011


EU Commissioner for Enlargement and European Neighbourhood Policy Stefan Fule has stated that the signing and ratification of the Ukraine-EU Association Agreement depends on how Ukraine tackles its problems with the supremacy of law and the criminal case against former Ukrainian Premier Yulia Tymoshenko.

"Technical work on the agreement continues, but the EU member states say that the [right] environment has to be created for signing and ratification. This will be an agreement under which our partner Ukraine will receive access to a major part of European legislation and may gradually become a part of the EU market. Much will depend on the solution the Ukrainian authorities find to the situation with the supremacy of law and the issue you mentioned," Fule said during a press conference in Brussels on Wednesday to a journalist's question about the Tymoshenko case.

The EU commissioner noted that the European Commission and the EU member states "have clearly declared several times that the detention of former premier for political responsibility, and not a crime, under two articles of the Criminal Code of 1960s, is not a correct way to treat opponents."

Fule confirmed that Brussels is awaiting the EU-Ukraine summit scheduled for December 19. According to him, one of the main issues on the agenda is the issue of the Association Agreement.

"Over recent months and weeks we have managed to settle the remaining problems connected with the economic part – the free trade area – and the Association Agreement. There remains one more issue, which has to be considered by the Ukrainian delegation and the EU countries – Ukraine's European prospects. This discussion is not in a vacuum: the European Commission, as well as the member states, are watching the situation in Ukraine," the EU Commissioner said.

 
Batkivschyna demands Tymoshenko, Lutsenko be examined by foreign doctors TOP

http://www.kyivpost.com/news/politics/detail/118184/
December 4, 2011

image The BYT-Batkivschyna faction in parliament has demanded that former Prime Minister Yulia Tymoshenko and former Interior Minister Yuriy Lutsenko, who are currently in custody, be examined by foreign doctors.

"Taking into account the serious condition of the political prisoners Yulia Tymoshenko and Yuriy Lutsenko, the situation needs international medical aid... We propose that such assistance be urgently agreed to," the leader of the BYT-Batkivschyna faction, Ivan Kyrylenko, said at a meeting of the parliament's conciliatory council on Monday.

He said that the Canadian government had offered such assistance to Ukraine.

"We need to save the lives of people. God forbid anything happening to them: It would be an indelible stain on [Ukraine's] history and reputation for all time," Kyrylenko said

He also said that "as the so-called medical examination of Yuriy Lutsenko, Yulia Tymoshenko and [former Acting Defense Minister] Valeriy Ivaschenko showed, the political prisoners are being physically destroyed."

 
Council of Europe group expresses concern about treatment of Ukrainian inmates TOP

December 1, 2011

KYIV. Dec 1 (Interfax) - The Council of Europe's Committee for the Prevention of Torture (CPT) has expressed concern over numerous complaints regarding the treatment of prison and detention center inmates in Ukraine that allegedly borders on torture.

Moreover, instances of such treatment fail to receive proper investigation, CPT President Letif Huseynov said at a meeting in Kyiv between a CPT delegation and Ukrainian Human Rights Commissioner Nina Karpachova in Kyiv, the commissioner's office said.

Huseynov complained that the Ukrainian government had still not carried out important measures recommended in CPT reports for 2007 and 2009.

Karpachova said the rights of convicts and detainees were one of her priorities. She admitted that Ukrainian detention centers are overcrowded. She told the delegation that on November 27 she visited the Kyiv detention center where former prime minister Yulia Tymoshenko awaits a ruling on an appeal against her seven-year prison sentence.

Karpachova said she had not warned the center's administration that she was coming.

She said her visit had resulted in measures to guarantee that detainees should be able to receive medical assistance outside their jails if they need it, and to improve the living conditions in detention centers.

Police move in on highly critical website TOP

http://www.khpg.org/en/index.php?id=1322780241
02.12.11

The website Left Shore LB.ua, reports that Dream Line Holding, whose server the website uses, has informed LB.ua that the Central Department on Cybercrime and Human Trafficking of the Kyiv Police is asking it to provide “full details about the legal entity or individual” in whose name the website LB.ua is registered.

The Police state that their demand is due to a Mr V.M. Klimov having approached the police regarding the posting “on the LB.ua resource of the world wide web test (?) messages containing obscene statements”.

The LB.ua editorial office are convinced that Mr Klimov’s indignation is merely a pretext, and a fairly dubious one from the legal point of view.  Hiding behind an appeal from a person whom nobody is in fact forcing to read the commentaries continuing obscene remarks left by visitors to the site, the MIA officers are carrying out a political commission. Its point is to force one of Ukraine’s leading Internet publications to go silent. We have on many occasions seen such cases in countries where freedom of speech is restricted.

The editorial office states that it believes the police actions to be directly linked with publications on the site regarding abuses by those in power.

LB.ua demands an explanation from the MIA of the grounds on which the police are putting pressure on independent media outlets. It expresses the hope that the Prosecutor’s Office will provide a legal assessment, as well as the Verkhovna Rada Committee on Freedom of Speech. 

see also:
Prime Minister’s Security accused of breaching Information Act
Yet another attempt to put clamps on freedom of expression?
Threats against a Deputy or against Ukrainska Pravda?
Media Union expresses concern over Internet snooping on OstroV
Police accused of seeking access to Internet publication’s server
Deputies vote to dissolve Parliamentary Commission on Censorship
Parliamentary Commission on Censorship reports on worrying trends
Police assault on Odessa journalist
Journalists call on MIA to stop police arbitrary rule
Stop Censorship condemns interference by politicians and top management in TV news
Conflicting stories over removal of TV news item about the President
Freedom “Under PRESSure”

Ukraine loses fight against corruption TOP

http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=38752&tx_ttnews[backPid]=
7&cHash=f617a7584b2f55920a8566fdf414a890

December 7, 2011

Full table and rankings can be found here:
http://cpi.transparency.org/cpi2011/results/

Download a complete list at:
http://www.transparency.org/content/download/64426/1030807

Pavel Korduban

The Ukrainian Security Service (SBU) has detained a fire inspector for soliciting a $44,000 bribe from a company which was involved in the construction of a new stadium for the Euro-2012 soccer championship in Kyiv (www.ssu.gov.ua, November 24). Just two days later, State Employment Service chief, Volodymyr Halytsky, and several of his subordinates were detained on suspicion of corruption. Cash and valuables totaling $7.5 million were confiscated during a search of their offices and homes (www.zn.ua, November 26). The two arrests have been the most recent manifestations of the scale of Kleptocracy in Ukraine. Viktor Yanukovych, on his election as president in February 2010, like all his predecessors, proclaimed the fight against corruption as one of his priorities. However, he has failed to improve the situation. Corruption permeates all walks of life, from highway policemen who openly solicit bribes for speeding to government officials who thrive on kickbacks.

The case of Halytsky is special because it shows how the corrupt system works at the very top. Under Yanukovych, people connected to three or four of the strongest groups in the government can steal with impunity, the daily Segodnya which is linked to the ruling Party of Regions reported on November 29, quoting its sources. Halytsky, who apparently did not belong to any of these groups, had been warned that he could face problems but he just could not stop, according to the sources. Since 2003 Halytsky had chaired the Employment Service, which pays unemployment benefits and finances companies to create jobs, with a break immediately after the “Orange Revolution” in 2005-2006. Thus, he worked in this position in all the governments under three Ukrainian presidents.

During this period, the service’s social protection system was transformed into a system of organized plunder, according to the weekly Zerkalo Nedeli. Funds earmarked for retraining the unemployed have been routinely stolen. Funds disappeared last year that were intended to help Ukrainians launch their own businesses after losing their jobs, and it has been virtually impossible for companies to qualify for compensation for creating jobs without kickbacks. Halytsky has been charged with embezzling money from a fund which was set up to help companies create jobs for former coal miners. The companies in question reportedly had to pay 15 percent to 20 percent kickbacks. The newspaper alleged that Halytsky paid protection money to people’s deputies from the Popular Party which is part of the ruling coalition and is chaired by Speaker Volodymyr Lytvyn (Zerkalo Nedeli, December 2).

Several former top officials have been arrested and jailed for corruption since Yanukovych’s election as president. Many of them are his political rivals, like former Prime Minister Yulia Tymoshenko, which raises legitimate doubts about their guilt both in Ukraine and internationally. At the same time, several officials who served under Yanukovych have also been punished for corruption. Last October, former Deputy Environment Minister, Bohdan Presner, was jailed for nine years (Interfax-Ukraine, October 11). Last November, the former chief price inspector, Tetyana Rud, was sentenced to five years in jail (Ukrainska Pravda, November 18). The chairman of the state commission for financial markets, Vasyl Volha, has been in custody awaiting a court verdict since last July, when he was arrested on suspicion of bribery.

There is a perception in Ukrainian society that these arrests appear to be only the tip of the iceberg and that many officials linked to the very top go unpunished. For example, it is still not clear who owns the estate in a natural reserve area near Kyiv, where Yanukovych established his residence (Ukrainska Pravda, September 5). Chornomornaftohaz, a subsidiary of the state-owned oil and gas company Naftohaz Ukrainy, reportedly overpaid millions of dollars for an oil rig to an obscure company registered in Latvia which had won an apparently fake tender, while Energy Minister, Volodymyr Boyko, asked the SBU to find out who was behind the reports about the deal (Zerkalo Nedeli, May 27, June 4). A survey conducted by the International Finance Corporation last year revealed chilling figures: an average Ukrainian company spends some ten percent of its annual turnover on corruption, and the share of those businesses which used unofficial ways of solving problems with state officials rose from 35 percent in 2008 to 46 percent in 2010 (Kommersant-Ukraine, November 2).

Unsurprisingly, Ukraine slipped 18 positions in the Corruption Perceptions Index for 2011, which was released by Transparency International on December 1. Ukraine now shares position 152 out of 183 with Tajikistan. This is the lowest position for the country ever, and Ukraine is lower on the list than all of its peers in the Central and Eastern Europe region including Russia. It scored only 2.3 on a scale of zero to 10 with zero indicating the highest level of corruption, down from 2.4 last year. At the same time, Ukraine has failed to establish an independent anti-corruption body by the December 1 deadline, which was set by the European Union. This has been one of the EU’s requirements for visa liberalization (Kommersant-Ukraine, December 6).

First day of Tymoshenko appeal in style of original trial - VIDEO TOP

image
http://www.youtube.com/watch?v=3xbkgGZqcrY

Ukrainian opposition to launch web project TOP

December 3, 2011

The civil movement Forward! is going to launch an Internet project called "The authorities under control" aimed at making public breaches of the law by officials, (opposition Yuliya Tymoshenko Bloc) MP Nataliya Korolevska, the head of the parliamentary committee for industrial and regulatory policy and entrepreneurship, told a news conference at UNIAN today.

"This project is starting on the Internet today and people will be able to interactively report all illegal actions and legal violations by officials, from the regional level up to the Ukrainian level," she said.

Korolevska added that a map of violations by Ukrainian officials would be drawn up as a result of the project.

She also said that its launch was scheduled for 1 February 2012.

The all-Ukrainian civil movement Forward! started on 13 April 2011. It demands, among others, that the cabinet resign and "popular reforms" be carried out.

Yanukovych set to sacrifice European future and keep Tymoshenko in prison TOP

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews%5Btt_news%5D=
38726&cHash=c31776d3726a3a129471aae706359fee
November 30, 2011

Pavel Korduban

[…]

image On November 15, the Ukrainian parliament refused to decriminalize the abuse of power law upon which basis Tymoshenko was indicted in October. Yanukovych's Party of Regions insisted that the law would not be changed for the sake of one person. Yanukovych had mentioned the possibility of decriminalization, while meeting EU leaders earlier this fall, so many hoped this would be the way to resolve the situation. Meeting Polish President, Bronislaw Komorowski, and German President, Christian Wulff, in Poland on November 15, Yanukovych admitted that there may be problems with ratifying the association agreement due to Tymoshenko's imprisonment. However, Yanukovych reiterated that he would not interfere with the courts and that Tymoshenko was not an opposition leader but prime minister when she exceeded her authority in preparing gas contracts with Russia's Gazprom in 2009 (Interfax-Ukraine, November 15). Yanukovych repeats this in all his meetings with visitors from the EU.

On November 22, it was Lithuanian President Dalia Grybauskaite's turn to try to persuade Yanukovych to change his mind. She told him in Kyiv that the results of the summit would depend on the resolution of the situation around Tymoshenko, adding that this was a message that the EU authorized her to convey to Yanukovych. The court's decision to imprison Tymoshenko for seven years shocked the EU, as it is believed that the aim was to politically neutralize Tymoshenko, said Grybauskaite. The only positive outcome of Grybauskaite's plea for Tymoshenko was that Yanukovych after meeting her instructed the health ministry to ensure that Tymoshenko, who has had spinal problems, be properly examined in a hospital. At the same time, Yanukovych threatened that Kyiv would take a pause with the EU "if certain politicians and countries think that Ukraine does not match" EU criteria (UNIAN, November 22).

The Polish Foreign Minister, Radoslaw Sikorski, and his Swedish counterpart, Carl Bildt, paid an enigmatic visit to Yanukovych's stronghold of Donetsk on November 23, to meet Ukraine's richest businessman and Yanukovych's old ally Rinat Akhmetov; who is viewed by many as pro-European. No details about the meeting have emerged, but the Ukrainian weekly Zerkalo Nedeli suggested on November 26 that Sikorski and Bildt overestimated Akhmetov's influence on Yanukovych, as far as his attitude to Tymoshenko is concerned. At the same time, a report by Interfax on November 23 suggested that Yanukovych would ignore the summit on December 19 and visit Moscow on that day instead. On November 24, the business daily Kommersant-Ukraine cited its sources as saying that the report in Interfax was aimed by Yanukovych's team at testing the EU's reaction.

However, visiting Polish President, Bronislaw Komorowski, made it clear on November 28 that the EU was firm in its belief that by keeping Tymoshenko behind bars Kyiv demonstrated that it did not meet the EU's criteria for treatment of the opposition. Komorowski reiterated that Tymoshenko's imprisonment would slow the process of ratification of the EU-Ukraine association agreement. He added that he had hoped that Tymoshenko's offences would be decriminalised. For his part, Yanukovych only promised Komorowski to improve the conditions of Tymoshenko's incarceration, while Prosecutor-General Viktor Pshonka insisted in a TV interview that politics had nothing to do with Tymoshenko's imprisonment (1+1 TV, November 29).

Meanwhile, it has become obvious that the association agreement will not even be initialed on December 19. Ukrainian Deputy Foreign Minister, Pavlo Klimkin, said on November 23 that Kyiv had intended to only complete the talks by the summit, while the association agreement could be signed later. European Commission representative in Kyiv, Jose Manuel Pinto Teixeira confirmed that the agreement would not be initialed at the summit (Kommersant-Ukraine, November 25). Diplomats are explaining this by referring to technical problems, but it is clear from statements by EU leaders that the main problem is Tymoshenko's imprisonment.

[…]

Complete article [ here ]

Billboard with Hitler put up in Zaporizhia centre TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/118313/
December 6, 2011

image
The anti-Stalin billboard with a caricature of Hitler and the phrase "Am I worse than Stalin?" Set up a monument to me too!" is located in Zaporizhia.
http://reporter.zp.ua/2011/12/06/fotonovostv-zaporozhe-poyavilsya-bigbord-s-izobrazheniem-gitlera

ZAPORIZHIA – A billboard with a caricature of Adolf Hitler has been put up in the center of Zaporizhia by journalists of a local newspaper and opponents of the monument to Stalin in Zaporizhia.

The anti-Stalin billboard with a caricature of Hitler and the phrase "Am I worse than Stalin?" Set up a monument to me too!" is located in Zaporizhia on the intersection of Lenin Avenue and Ukrainska Street.

"In this way journalists demand that Zaporizhia be rid of its shame - the Stalin monument," Subbota Plus newspaper's editor-in-chief, Bohdan Vasylenko, told Interfax-Ukraine.

"We thought about how to respond to the installation of the monument to Stalin in Zaporizhia, as the local authorities resigned themselves to it. … That's why we decided that a billboard with Hitler on it might be a response to the communist provocation. The dictators Stalin and Hitler are on the same scale. If the city found a place for Stalin, then for balance a Hitler [monument] might be set up," Vasylenko said.

"The billboard was intentionally set up on a gable facade at a height of the fifth floor in order not to be destroyed by the communist supporters who set up the monument to Stalin in Zaporizhia," he said.

The billboard is the only possibility for Zaporizhia citizens to show their attitude to the Stalin monument as "other actions may lead to problems with the law", the editor said.

Юлію Тимошенко вдруге арештували – Відео

TOP

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/ze5895xa?mid=54
08 грудня 2011

Шевченківський районний суд Києва за результатами 12-годинного засідання безпосередньо у камері слідчого ізолятора ухвалив рішення про застосування стосовно Юлії Тимошенко запобіжного заходу у вигляді арешту.

"У мотивації рішення суд, зокрема, зазначив, що, цитую, "перебуваючи на волі, вона може перешкоджати слідству". Я не розумію, яким чином Юлія Тимошенко може перешкоджати слідству на волі, адже вона вже в тюрмі", - сказав Сергій Власенко сьогодні журналістам біля Лук'янівського СІЗО.

Як відомо, Печерський районний суд 11 жовтня незаконно засудив Юлію Тимошенко до 7 років ув'язнення за результатами розгляду так званої "газової" справи. У серпні цього року суддя Родіон Кірєєв після допиту чинного прем’єр-міністра Миколи Азарова ухвалив рішення про взяття Юлії Тимошенко під варту.

Напередодні увечері суддя Шевченківського районного суду міста Києва Андрій Трубніков ухвалив рішення про проведення виїзного засідання у камері Лук’янівського СІЗО, аби розглянути клопотання Генеральної прокуратури про взяття уже ув’язненої Юлії Тимошенко під варту в рамках іншої, поновленої кримінальної справи 15-річної давнини щодо діяльності компанії "Єдині енергетичні системи України", яку було закрито за декількома рішеннями судів.

 
Янукович здав ГТС, договір підпишуть на цьому тижні TOP

http://www.nso.org.ua/ua/news/9485?mid=548
06.12.11

Влада здала Газпрому українську газотранспортну систему. Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив народний депутат Володимир Ар'єв із посиланням на інсайдерську інформацію від газових переговірників.

«На цьому тижні, на 99% у четвер або п'ятницю, буде підписано договір з Газпромом. Регіонали здають ГТС шляхом створення консорціуму, де Газпром буде мати контроль. Натомість отримують нову ціну на газ, правда, не говорять яку. Але ця ціна проіснує до кінця наступного року, після чого знову відбудеться збільшення», - повідомляє Ар'єв.

Народний депутат заявляє: «Янукович з Азаровим пішли на відвертий злочин - здавання стратегічного об'єкта на жахливих умовах. І це тільки для того, щоб не впасти до нуля на виборах-2012. Країну вони знищать».

 
Повстання в Вишеньках - ВІДЕО - Victory for civic direct action TOP
image
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=GUBblNYzR8o
 
Донецька влада - мозгохранітелі і вбивці TOP

http://maidan.org.ua/2011/12/donetskaya-vlast-mozhohranytely-y-ubyjtsyi/
1 грудня 2011

image
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=Jy29gQ8nl9g#t=36s

Дуже раджу подивитися запис прес-конференції за участю губернатора Донецької області Шишацького, а також чинів МВС та МНС з приводу знесення намети чорнобильців та загибелі Геннадія Конопльова. Прес-конференція пройшла кілька днів тому, її вже розтягнули на цитати, але подивіться її цілком тільки заради того, щоб краще зрозуміти, хто нами керує. Брешуть в очі, не розуміють елементарного, опускаються до відвертої підлості. Це наша влада.

Якщо потреба змусить працювати прес-секретарем, я не буду називати журналістів колегами, як це робить Римма Філь. У цьому світі у кожного своє місце. Прес-секретар захищає господаря, а журналіст повинен збирати і поширювати інформацію. Вовк дворової собаці не колега.

У будь-якого солідного людини повинен бути охоронець для захисту тіла і мозгохранітель для захисту мозку від зазіхань усіляких там. Римма Філь прекрасно справляється з функцією мозгохранітеля губернатора. Ганна Герман Донецької області не дарма їсть свій хліб.

Вона коротко озвучила думку влади - "чорнобильці маніпулюють ЗМІ". У неї чудово виходить відганяти незручні запитання від Шишацького, як відганяють мух від небіжчика - "поважайте губернатора!"

У наметовому містечку чорнобильців кожен скаже, що солідні люди, змушені відповідати на питання журналістів, мають пряме відношення до смерті шахтаря Геннадія Конопльова. Дідусь лежав на розкладачці, коли налетіла міліція і еменесники. За версією влади, саме в цей момент до пенсіонера підкралася старість і хронічні хвороби, що призвели до природної смерті. Але дурний народ дивиться в скляні очі чинуш і не вірить.

Головний міліціонер доводить, що чорнобильці перегородили шлях машині швидкої допомоги з живим пацієнтом всередині. Розгойдували автомобіль, стукали по склу. Журналісти заперечують - ми там були, ніхто нічого не розгойдував, а в машині лежав небіжчик, люди хотіли з ним попрощатися. Але головний міліціонер бреше прямо в очі - "у мене інші дані".

Але найбільше вразив еменесники, який заявив, що вони виконували рішення суду.

- З вами були судові виконавці? - Запитує журналістка.

Після паузи чол видає:

- З нами були співробітники міліції!

Він поняття не має, що судові рішення виконують тільки судові виконавці. І ці люди щось там очолюють, чимось там керують. Яка убога у нас влада.

Заява про те, що Геннадій Конопльов "голодував не на 100%" взагалі ні в які ворота не лізе. Що за підлі люди, навіть над мертвим поглумилися.

UPD: Журналісти чергують в наметовому містечку ночами.
pauluskp.livejournal.com

Переклад з російського

Спасибі жителям Донбасу за те, що разом з ними встає з колін вся Україна TOP

glavred.info/archive/2011/11/29/152807-9.html
29.11.2011

Дякуємо їм за мужність, відвагу й гідність!
У Донецьку чорнобильці принесли до мерії труну

У вівторок , 29 листопада, декілька сотень чорнобильців пройшли жалобним маршем по центральній вулиці Донецька. Попереду несли труну, цвинтарний хрест і жалібні вінки. и траурные венки.

Калона направилася від наметового містечка чорнобильців біля Пенсійного до будівлі Донецької міської ради. Приблизно 200-300 осіб йшли по проїжджій частині вулиці Університетська, відтак скрутили на вулицю Артема.

Учасники ходи тримали в руках прапори «Союзу Чорнобиль Україна», організації «Ніхто, окрім нас», плпкати з написами «Львів із Донецьком», «Запоріжжя з Донбасом», Азарівщину геть!». 

Участники шествия держали в руках флаги «Союза Чернобыль Украина», организации «Никто, кроме нас», плакаты с надписями «Львов с Донецком», «Запорожье с Донбассом», «Азаровщину геть».

Участники ходи сказали, що вони вважають загиблого товариша героєм України (Геннадія Конопльова) і вшанували його пам`ять хвилиною мовчання.


Пенсіонери, озброєні вилами, виламали двері Донецької ОДА та побили міліціонера

http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1288075-pensioneri-ozbroeni-vilami-
vilamali-dveri-doneckoyi-oda-ta-pobili-milicionera
28.11.2011

Охоронця Донецької ОДА відвезла швидка

Близько 200 ошуканих вкладників намагаються увірватися вбудівлю Донецької облдержадміністрації, повідомляє в понеділок 5 канал.

"Відомо також, що поштовхом до штурму став розгін мітингу чорнобильців біля Пенсійного фонду в Донецьку", - наголошується в повідомленні.

Водночас, біля будівлі облуправління Пенсійного фонду, де в неділю було знесено намети, триває акція чорнобильців, які голодують. Їх основна вимога - порушення кримінальної справи за фактом бандитизму стосовно учасників акції, а також відставка голови обласної міліції.

Акція протесту - голодування ліквідаторів чорнобильської катастрофи біля будівлі управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - почалася 15 листопада. Донецький окружний суд 23 листопада ухвалив припинити проведення акції протесту. Учасники акції відмовилися припинити голодування, пообіцявши захищати своє наметове містечко всіма засобами, аж до здійснення актів самоспалення.

Чорнобильці звинуватили "банду уряду Януковича" у смерті інваліда

http://www.pravda.com.ua/news/2011/11/28/6792559/
28.11.2011

У Донецьку близько 200 протестувальників зібралися біля будівлі облуправління Пенсійного фонду, де в неділю був знесений намет голодуючих чорнобильців.

Як повідомляє "ОстроВ", учасники акції заявляють, що продовжать акцію протесту, незважаючи на знесення намету.

Вони пов'язали на рукави чорні стрічки у пам'ять про померлого учасника голодування 70-річного Геннадія Конопльова, який помер під час знесення намету, і збирають гроші на його похорон - "хто скільки може".

Поруч із наметовим містечком на одній з легкових машин протестуючі вивісили гасла: "Геннадій Іванович Конопльов убитий бандою уряду Януковича" і "Хочете жити?! Озброюйтесь лопатами. Прем'єр-міністр Азаров".

Раніше міліція заперечила свою участь у знесенні намета і свою провину в смерті шахтаря-інваліда Конопльова.

Чорнобильці й організація "Коаліція учасників помаранчевої революції" вимагають порушити справу порти міліціонерів і працівників МНС(Міністерство надзвичайних ситуацій), які, за їхніми словами, "затоптали" людину.



У Донецьку чорнобильці спалили куртку з написом Янукович - наш президент

http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1288052-u-donecku-chornobilci-spalili-kurtku-z-napisom-yanukovich-nash-prezident
28.11.2011


У Донецьку чорнобильці, які мітингували біля будівлі обласного управління Пенсійного фонду, на знак протесту спалили на багатті синю куртку з символікою Партії регіонів і написом Янукович - наш президент.

На місці, де вчора був знесений намет голодуючих, відбувається численний мітинг протесту, в якому бере участь, за даними місцевих ЗМІ, від 300 до 500 осіб.

На розкладачці, де ще вчора лежав загиблий Геннадій Конопльов встановлені поминальні свічки і траурні вінки.

«Звинувачення з того світу»: донецький шахтар назвав винуватців своєї смерті.

28.11.2011

Померлий при демонтажі намета чорнобильців, що протестували а Донецьку , шахтар-інвалід Геннадій Конопльов зробив відповідальними за наслідки свого голодування на керівництво країни.

ДОНЕЦЬКІ ЧОРНОБИЛЬЦІ ПРО ЗАГИБЛОГО: ЙОГО ПРОСТО ЗАТОПТАЛИ (ВІДЕО)

Про це говориться у відповідній заяві, яку Конопльов написав у день початку голодування, 23 жовтня, повідомляє Остров.

«Відповідальність за наслідки покладаю на Президента Україна , прем'єр-міністра України, спікера Верховної Ради , начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, начальника управління Пенсійного фонду, де я стою на обліку », - написано в заяві.

РОЗГРОМ НАМЕТОВОГО МІСТЕЧКА І СМЕРТЬ У ДОНЕЦЬКУ: ЯК ЦЕ БУЛО (ВІДЕО, ФОТО)  http://glavred.info/archive/2011/11/28/103013-1.html

Хто винен у смерті гірника?

http://blogs.pravda.com.ua/authors/nayem/4ed30a09728ac/
28.11.2011

Смерть шахтаря-інваліда Геннадія Конопльова сколихнула не тільки Україну, але й усю українську діаспору.

Міліція від смерті відхрестилася.МНС мовчить. Влада бреше як може. Але їй уже ніхто вже невірить. Озвірілі бузувіри з «Беркута» зі знаряддям для знищення цивільного населення, готові розправитися з кожним задля утримання при владі донецької бандитської шайки. Доки все це терпітимуть українці?! 

Спроба потрапити на слухання справи Ю. Тимошенко ( відео ) TOP

image
http://www.youtube.com/watch?v=3xbkgGZqcrY&feature=share

Телеканалам доведеться відповісти за розваги в роковини Голодомору? TOP

Понеділок, 28 листопада 2011

Деякі українські телеканали не вшанували належним чином пам'ять жертв Голодоморів в Україні.

Про це пише "Телекритика" з посиланням на Молодіжний Націоналістичний Конгрес.

З цього приводу громадськість планує звернутися до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення з "вимогою притягти до відповідальності керівництво телеканалів за невиконання указу президента та розпоряджень Нацради щодо вшанування жертв голодоморів".

За даними Конгресу, 26 листопада, "Новий канал"  демонстрував пригодницький фільм "Гаррі Поттер", СТБ - розважальне шоу "Х-Фактор. Революція", а по каналу ТРК "Україна" показували шоу "Хто хоче заміж за мого сина?".

Окрім національних, проігнорували звернення громадськості й регіональні канали. Так, луганчанина Дмитра Шведа, що передавав  вимоги громадськості про недопущення під час жалобного дня до ефіру розважальних програм, представники місцевого телеканалу “ІРТА" виставили на вулицю та некоректно відмовили у проханні .

Нагадаємо, на початку листопада до всіх українських телеканалів і радіо було передано звернення від Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років з проханням 26 листопада зняти з ефіру всі розважальні програми, шоу і фільми.

На підтримку цього звернення ВМГО "Молодіжний Націоналістичний Конгрес" зібрав понад 4000 підписів провідних українських мистецьких і громадських діячів та просто небайдужих українців.

Відтак Нацрада з питань телебачення та радіомовлення підтримала заклик громадськості до телерадіокомпаній відмовитись від розважального контенту на телебаченні та радіо в День пам'яті жертв Голодоморів 26 листопада.

Фундамент тріснув. Схід Україна стрімко перетворюється на противника влади TOP

http://korrespondent.net/ukraine/events/1290848-korrespondent-fundament-tresnul-vostok-ukrainy-stremitelno-prevrashchaetsya-v-protivnika-vlasti?mid=54846
6 грудня 2011

image

Схід Україна стрімко перетворюється з базового регіону підтримки Віктора Януковича в противника нинішньої влади, - пише Ірина Соломко в № 47 журналу Корреспондент від 2 грудня 2011

Приблизно два роки тому уявити, що на вулицях Донецька будуть масово протестувати проти Віктора Януковича і його команди, не могла і нині засуджена Юлія Тимошенко . Адже в ті часи схід України був оплотом головного регіонала - на президентських виборах три області Донбасу віддали Януковичу понад 80% голосів.

Але час, проведений лідером ПР і його командою у керма влади, зробили неможливе: підтримка Януковича впала, зменшившись вчетверо, а Донецьк став прообразом бунтує Києва зразка 2004 року. Тепер тут сотнями збираються чорнобильці і пенсіонери, обурені тим, що влада спокусилися на їхні пільги.

Земляки Президента оголошують голодування, ставлять на вулицях намети, які знищують якісь молоді люди і міліція. Більше того, у цих зіткненнях вже є людські жертви - під час знесення однієї з палаток помер Геннадій Конопльов, 70-річний протестант.

Його смерть, яка сталася 27 листопада, викликала бурю обурення не тільки в Донецьку, а й у всьому регіоні. Вже на наступний день близько 200 пенсіонерів і представників Товариства ошуканих вкладників, озброївшись вилами й граблями, спробували захопити Донецьку облдержадміністрацію. Зрілі люди, які протестують проти зростання тарифів ЖКГ та погіршення життя соціально незахищених верств населення, прорвалися до будівлі через міліцейські кордони, виламали пластикові двері та скла на вході в вестибюль. Вони вимагали зустрічі з губернатором Андрія Шишацького .

Гасла, під якими незадоволені пенсіонери опинилися під стінами держадміністрації дуже характерні для нинішнього "бунту сходу". У них немає політичної складової, а є лише реакція найбільш незахищених верств населення на соціальну політику влади. "Люди відстоюють свої соціальні гарантії, а не політичні права. За цим рухом стоять вузькі інтереси", - упевнений Вадим Карасьов, політолог.

[…]

На думку експертів, нинішні протести, швидше за все, скоро стихнуть. Адже вони засновані на меркантильному інтересі однієї категорії громадян, і Кабміну достатньо буде відновити колишні виплати, щоб вибити соціальну базу бунту.

Мацука зазначає, що донецька влада вже почали намацувати грунт у тих групах, які небезпечні з точки зору соціального вибуху - афганці, аграрії. З їх лідерами, мовляв, уже підписані меморандуми про співпрацю. А чорнобильців влада постарається зробити маргіналами.

Кабміну достатньо буде відновити колишні виплати, щоб вибити соціальну базу бунту

Карасьов ж вважає, що за протестуючими стоять групи у владі, прагнуть відправити у відставку Азарова. І як тільки цей результат буде досягнутий, все вгамується.

Однак подібне умиротворення сходу не стане ознакою того, що Янукович повернув собі контроль над регіоном. Місцевий електорат впевнено дрейфує убік від партії влади. Земляки Президента або стають апатичними до політиків, або повертаються до "істинних цінностей" - комуністам, надзвичайно популярним у Донбасі в 1990-х роках. Згідно з останніми даними КМІС, за останні п'ять місяців рейтинг КПУ в регіоні зріс в 3,5 рази. В результаті сьогодні вже кожен десятий місцевий житель готовий віддати голос за Петра Симоненко і його партію. А це може послабити владну вертикаль вже восени наступного року, після парламентських виборів.

"Протестні настрої збільшуватимуться, пішли незворотні процеси. Влада не хоче чути свій народ", - попереджає Микола Козюберда, голова конфедерації вільних профспілок Луганської області.

Земля йде з-під ніг

З моменту вступу на посаду Президента рейтинг Віктора Януковича на сході країни (Харківська, Донецька, Луганська області) впав у чотири рази
% Виборців, готових віддати голоси за Віктора Януковича на виборах:
Січень 2010 - 83,7 *
Червень 2010 - 68,7
Жовтень 2010 - 46,8
Лютого 2011 - 24,2
Червень 2011 - 25,2
Листопад 2011 - 21,0

* Середній відсоток голосів, відданих мешканцями Харківської, Донецької та Луганської областей у другому турі президентських виборів 2010 року

 Ціла стаття [ тут ]

На базі руху «Вперед!» створили громадську організацію‎ TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-469862.html
22.11.2011

У Києві відбувся установчий з’їзд Всеукраїнської громадської організації «Громадянський рух «Вперед!».

Делегатами з’їзду були активісти з усієї України, які представляли більш як 250 громадських об’єднань та організацій, повідомили УНІАН у прес-службі Всеукраїнської громадянської акції «Вперед!».

Як зазначається в повідомленні, співголовами нового об’єднання на з’їзді були обрані активісти Всеукраїнської акції «Вперед!» Андрій ПАНАЕТОВ, Руслан СЕКЕЛА та Сергій ОВЧИННІКОВ. Делегати з’їзду також обрали Правління та Виконком, було ухвалено Статут організації та Резолюцію з’їзду.

Основним напрямком діяльності ВГО «Громадянський рух «Вперед!» визначено налагодження та розгортання системної роботи щодо поновлення балансу сил у суспільному діалозі народу та влади. Крім того, новостворена організація має на меті встановити «тотальний громадський контроль за рішеннями і діями органів влади всіх рівнів та створення реальної народної альтернативної соціально-економічної політики», зазначається у Резолюції установчого з’їзду.

Як заявив, виступаючи на з’їзді, А.ПАНАЕТОВ, «рух «Вперед!» пройшов шлях від стихійних виступів місцевого масштабу до загальнонаціональних акцій протесту. За нашими плечима Податковий майдан, два загальнонаціональних та безліч регіональних Автомайданів, масові мітинги протесту 19 травня та 3 листопада – з вимогою розпуску Верховної Ради. 1 грудня ми проведемо найбільш масштабну за всі роки незалежності акцію підприємців – загальнонаціональний страйк «Переоблік влади».

Разом з тим, наголосив інший співголова організації Р.СЕКЕЛА, Громадянський рух «Вперед!» у цей непростий для країни час заявляє про готовність взяти на себе відповідальність за долю України. «Ми навчилися не тільки формулювати, але й відстоювати єдину позицію за ключовими, життєво важливими для кожного з нас питаннями. Створили дієву організаційну структуру. Сьогодні влада ігнорує наші вимоги. Отже, ми повинні змусити владу прислухатися до нас..., або змінити владу», – зазначив Р.СЕКЕЛА.

У з’їзді також взяла участь народний депутат, голова парламентського Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Наталія КОРОЛЕВСЬКА, яка від Податкового майдану активно співпрацювала з активістами «Вперед!». Вона нагадала, що 20 років тому громадяни України підтримали створення незалежної держави, а натомість отримали залежність від кланів, корупції та бюрократії. «Наше завдання – звільнити країну від корупції, бюрократії та політичних репресій. Ми всі чудово розуміємо, навіщо арештували Юлію ТИМОШЕНКО та Юрія ЛУЦЕНКА. Це зробили тільки з однією метою – посіяти в нас страх та відбити бажання боротися і відстоювати свої права. Беззаконня та страх будуть правити доти, доки хороші люди будуть мовчати», – заявили вона.

Як наголосила Н.КОРОЛЕВСЬКА, «наше завдання - або змусити діючу владу піти у відставку, або примусити підкорятися власному народу. Політичні та економічні свободи мають бути в основі нашої державності. Сьогодні ми оголосили всій країні і всьому світові, що в Україні є громадянське суспільство! І є реальна альтернатива чинній владі. Тепер головне - не зламатися, не піддатися і продовжити той шлях, який розпочався рік тому. Наше завдання - показати можновладцям їхнє місце».

Вона зазначила, що сьогодні в День свободи біля стін СІЗО, де під вартою перебуває один з лідерів Майдану Ю.ТИМОШЕНКО, пройшов мітинг, учасники якого закликали владу припинити політичні репресії та звільнити лідера української опозиції. «Юля повинна мати можливість брати участь у виборчій кампанії», - заявила депутат.

Н.КОРОЛЕВСЬКА підкреслила, що проведення з`їзду в День Свободи - символічне: «Саме в цей день 7 років тому народ України чітко заявив, що не є безправним рабом», - підкреслила вона.

Політик нагадала делегатам з’їзду, який величезний шлях вони пройшли за минулий рік: «Спочатку були стихійні акції, потім - організовані. І ось тепер ми змогли об`єднатися і стати на шлях боротьби. Ми зрозуміли, що співпрацювати з діючою владою - не можна! Наше завдання - або змусити її піти у відставку, або примусити підкорятися власному народу. Це непростий шлях - ми не пройдемо його за день або два. Але я бачу перед собою людей, готових боротися з несправедливістю і захищати свою країну. Разом ми зможемо завоювати довіру людей і заручитися їхньою підтримкою!».

Н.КОРОЛЕВСЬКА нагадала, що спільно з активістами «Вперед!» було напрацьовано низку законодавчих ініціатив і зареєстровано їх у парламенті.

«Сьогодні ми продемонстрували, що в країні є громадянське суспільство та реальна альтернатива чинній владі. Тепер найголовніше – не зупинитися, не піддатися та продовжити той шлях, який ми розпочали сьогодні», – підсумувала Н.КОРОЛЕВСЬКА.

Як повідомили у прес-службі, на з’їзді одноголосно було підтверджено обрання Н.КОРОЛЕВСЬКОЇ на посаду голови Народної колегії руху «Вперед!». Їй також вручили членський квиток №1 Громадянського руху «Вперед!».

 
Новостворений рух опору ГРОЗУ просить Тимошенко стати його лідером  

http://www.newsmarket.com.ua/2011/12/novostvoreniy-ruh-oporu-grozu-prosit-timoshenko-stati-yogo-liderom/
08.12.2011

В Україні створено «Громадянський рух опору «Звільни Україну» (ГРОЗУ).

Про це на прес-конференції заявив один з координаторів нового об'єднання, громадський діяч Зорян Шкіряк. Головною метою організації він назвав об'єднання громадського і політичного руху в Україні.

«Наші головні цілі - це, перш за все, усунення нинішнього режиму, який незаконно узурпував владу, після того, як президент Янукович вступив у змову з суддями Конституційного суду і переписав Конституцію під себе. Друга наша мета - це звільнення Тимошенко, Луценка та інших політичних в'язнів. Третя наша мета - це відставка Верховної Ради, яка повністю дискредитувала себе в очах українського народу, четверта мета - це негайне припинення соціально-економічного терору, який влада веде проти українців», - зазначив пан Шкіряк.

Він додав, що ГРОЗУ офіційно звертається до Тимошенко з пропозицією стати лідером руху.

Лідер Української Республіканської партії, Герой України Левко Лук'яненко, який заявив про підтримку нового громадянського руху, додав, що «якщо влада не служить народу, то народ, який згідно з конституцією є єдиним джерелом влади, може таку владу усунути».

Лук'яненко додав, що у випадку, якщо владу не вдасться усунути на наступних парламентських виборах, тоді український народ обов'язково придумає якусь свою, відповідну йому форму революції.

Один з координаторів руху депутат Київради від БЮТ Олександр Бригинець заявив: «Якщо не відбудеться об'єднання лідерів громадської думки, то ніколи і не відбудеться об'єднання громадян, які цим лідерам довіряють».

«Тому наша головна мета - об'єднати всіх лідерів громадської думки від опозиції в тому, що наша загальна і головна мета - це повалення нинішньої влади», - додав Бригинець.

 
The chief and his tribe TOP

 

image
Twins Idi and Vitia. Find 10 differences between them.
Брати блАзнюкі Іді та Вітя
The integration of the Donbas into the overall Ukrainian political and cultural environment is a separate but important issue, and will be impossible without overcoming homo sovieticus and tribalist myths.

image

http://oko.if.ua/2011/11/25/42812/
“The popular slogan, ‘nobody has ever put the Donbas on its knees and nobody ever will’ was born exactly at the time when both the Donbas and the whole soviet country were down on their knees.”

The reshuffling of government ranks stems just as much from the Donbas social background as it does from the personal interests of the Yanukovych family and their inner circle.

New appointments in the government have hardly raised eyebrows. Inevitably followed by a shakeup within the top ranks of the Interior Ministry and State Tax Service, such appointments are a logical result of the personal ambitions of the President, his family and their closest allies, as well as the Donbas social framework.

The Donbas, or Donets Basin, is a unique territory both in Ukraine and the entire former Soviet Union. The turbulent progress in mining and heavy industry that began there in the late 19th century was accompanied by the less turbulent rise of a peculiar quasi-urban culture. Here, conservative patriarchal family relations were transferred to cities, industrial villages, and later to urban agglomerations. Although largely populated with ethnic Ukrainians, the Donbas was a creature of the Russian Empire at the dawn of its nation-crafting efforts. During World War I, the local workforce of miners and plant workers proved extremely useful to the Bolsheviks, known more commonly at that time as bolshaks –a word that refers to the patriarch of a big traditional family. After the war, the embarrassing village-like towns grew into more or less modern cities, yet preserved their obsolete industries and outdated social structure, thus cementing the region’s soviet nature. 

After WWII, the authorities began to forcibly relocate “special settlers” to the mine region, among them Gulag prisoners. The Donbas was mostly intended for criminals and former police officers who had worked for the Nazis, as well as other “traitors,” while political prisoners were exiled to more remote places. Tradition prevailed: in the late soviet years, up to 35% of all men in some Donbas towns had been arrested or served a prison sentence at least once. Thus a special tribe appeared with its own taboos, tattoos, rules and slang.

Donbas lifestyle and identity are not Russian as many believe, but a mixture of soviet and local cultures. Most locals have no national identity whatsoever, for such an identity can only be formed within a community that is free or seeks to be free. The Donbas, however, is dominated by a regional or tribal mindset and identity that are expressed on all levels.

The classical concept of tribalism is focused on cultural, sociopolitical and cult tribal segregation and differentiation. It is a typical feature of societies that are in the process of transferring from archaic tribal systems to the early stages of capitalism. A common tribalistic practice is to give preference to people of a certain ethnic origin when selecting government officials, while discriminating against others. In unstable nations, tribalism uses a democratic facade to allow a certain ethnic group from a certain region to take control over the entire state mechanism. Voters elect politicians on the basis of their own regional loyalties rather than candidates’ ideology and charisma. In postcolonial Africa and parts of Asia where tribalism is commonplace, selection of public officials based on ethnic and regional affiliations often leads to separatism and civil war.

The Donbas is a place where locals commonly address one another as zemlyak, meaning “local” or “countryman,” and “real men” are valued for the uniqueness of their character. This is where the Party of Regions raked in 72.05% and 73.53% of the Donetsk and Luhansk Oblast electorates in the 2010 parliamentary election. Seven out of the top ten PR members come from the Donbas. Add votes in support of Communists and Socialists, and nearly 85% of Donbas voters will have supported their native countrymen.

No other region of Ukraine could manage such a feat. The Crimean public has similar preferences but theirs are based on ideology more than anything else. They vote against “Bandera supporters”—as they commonly refer to Western Ukrainians—and in favor of brotherhood with Russia. Other eastern and southern oblasts were less enthusiastic about the Party of Regions, which won 43% of the vote in Kherson Oblast and 55% in Zaporizhzhia Oblast. The Yulia Tymoshenko and Our Ukraine-Self-Defense blocs failed to garner the kind of support that the PR received in its southeastern stronghold during the 2010 parliamentary election, even in the western oblasts where they have the most supporters. Halychyna, for instance, voted 50-52% in favor of Tymoshenko’s bloc and nearly 36% in support of Our Ukraine-Self-Defense. Neither of the parties’ top-five lists included politicians from Halychyna. Their leaders hail from an array of different regions, unlike the Donbas hometown heroes in the Party of Regions and Communist Party. Western Ukrainian voters are more concerned with an all-Ukrainian ideology than with their candidate’s origin.

The ideology that dominates the Donbas is hardly political. It is more of a tribal mythology centered around “the image of the Donbas as a model soviet region,” according to Ivan Dziuba, a Donbas-born literature critic and dissident who knows his fellow countrymen well. This idealized Donbas is “populated with skillful bogatyrs[1] who walk the trail of life with heads held high.”  He interprets this as the original “Donetsk patriotism, sincere and misleading in some ways, but tragicomic mostly, based on the sense - even if exaggerated - of the Donbas’s unique role as the sole support for the entire USSR, and now Ukraine.” Amidst all this, reality never really mattered. “The popular slogan, ‘nobody has ever put the Donbas on its knees and nobody ever will’ was born exactly at the time when both the Donbas and the whole soviet country were down on their knees,” Mr. Dziuba wrote.

Iosif Kobzon, a Donbas-born singer, businessman and Russian MP from the United Russia party, described this phenomenon from his own perspective. “The whole world knows what the Donbas is,” he wrote. “Many say it has taken all key niches in Ukraine because the President was born there. That’s perfectly normal. He knows the people he’s hiring. He knows his compatriots, he trusts them and he’s responsible for placing them in all key offices. God has placed an aura of sorts over the people of the Donbas. He protects us and shows everyone we are the chosen people. Until now, people said the chosen ones were from Israel, but I say they live in the Donbas.”

The integration of the Donbas into the overall Ukrainian political and cultural environment is a separate but important issue, and will be impossible without overcoming homo sovieticus and tribalist myths. As it is now, most of the region’s population has a tribal mindset which carries a number of consequences.

The first is the appointment of Donbas natives to all key positions. This occupation extends down to district police department heads all over Ukraine with majors and captains from Donetsk and Luhansk Oblasts serving in offices previously occupied by colonels alone. Being a countryman means being reliable. Needless to say, staff selection is based on relations among fellow countrymen rather than professional qualities, ignoring laws and generally accepted moral norms and following only the ‘native versus stranger’ rule.

The second consequence is the inevitable transfer of clan relations to the national level of state administration, as described above in regards to the shaping of Donetsk’s character. The traditional mafia had a patriarchal pre-national basis and was imported to the US by immigrants from South Italy, predominately Sicily. Reluctant to dissolve in the American melting pot, they knew no other means of efficient interaction. It took over a century for the US to eventually assimilate them all.

The third consequence refers to various circles of trust and initiation that exist within the tribe of today. For instance, Donetsk-born members are privileged compared to those from Luhansk, Yenakiyevo or Horlivka. There are exceptions to this general rule, however, that depend on the extent to which one has proved his loyalty, by action, to the regional chiefs.

Ultimately, the group of chiefs inevitably produces the main chief, who is a living totem of sorts in the tribal community and the incarnation of its real and mythological virtues. The main chief seeks to hand over power as heritage to his family—sons foremost, and their sworn brothers. The recent rise of Yanukovych Jr. to the status of multimillionaire along with his energetic young cronies, as well as the swift promotion of other close supporters of Mr. President himself, is a plainly visible trend that proves this assumption.

What should be done about this phenomenon? Is everyone in the Donbas, let alone other regions, willing to live by the tribal rules of a barbaric world?

[1] Valiant heroes of Russian folklore

У Запоріжжі тепер є і пам'ятник Сталіну, і Гітлеру на бігборді TOP

image

http://reporter.zp.ua/2011/12/06/fotonovostv-zaporozhe-poyavilsya-bigbord-s-izobrazheniem-gitlera
Константин Кулаков, РепортерUA, фото автора.

У Запоріжжі з'явився бігборд із зображенням Адольфа Гітлера.

Плакат розміщено на будинку над одним з жвавих перехресть обласного центру.

На ньому зображений Гітлер на тлі пам'ятника Сталіну з підписами "Чим я гірше?" і "Ставте і мені пам'ятник". (http://www.kyivpost.ua/lifestyle/news/pamyatnik-stalinu-prichinil-moralnye-stradaniya-zhitelyu-zaporozhya-obratilsya-v-sud-32893.html)

За даними "Репортера Запоріжжя" (http://reporter.zp.ua/2011/12/06/fotonovostv-zaporozhe-poyavilsya-bigbord-s-izobrazheniem-gitlera), плакат розмістила одна з газет обласного центру разом із закликом "Позбавимо місто від ганьби", протестуючи таким чином проти установки пам'ятника Сталіну.

Планується, що плакат із зображенням Гітлера провисить один місяць.

Нагадаємо, скульптуру Сталіна відновили при Запорізькому обкомі КПУ 7 листопада (http://www.kyivpost.ua/ukraine/news/v-zaporozhe-novogo-stalina-postavili-pod-steklo-bez-draki-ne-oboshlos-32334.html).

Переклад з російсъкого

Поминання Голодомору: на Печерських пагорбах плакали, молилися і запалювали свічки... TOP

imagehttp://www.unian.net/ukr/news/news-470761.html
26.11.2011

Маша Міщенко

Знимки Сергія Марченка

Уже п'ять років, як українське суспільство знає про Голодомор. П'ять років, як його визнав український парламент. П'ять років, як він перестав бути таємним сімейним знанням або знанням вузького кола істориків та очевидців. П'ять років, як ми в останню суботу листопада, зазвичай за день-два до початку Різдвяного посту приходимо або на Михайлівську площу (так було за Ющенка), або до «Свічки» (Меморіалу пам'яті Голодомору) і запалюємо свічку.

Торік після обрання Януковича президентом влада Голодомор просто проігнорувала. Наче його не було. Але історик Володимир В'ятрович, звільнений з СБУ Хорошковського за інтерес до історичних архівів, оголосив поминальну акцію біля Меморіалу Голодомору. Тоді біля Свічки зібралося людей п'ятсот. Цього року Центр дослідження визвольного руху (його заснував той же Володимир В'ятрович) оголосив ходу, присвячену дітям, загиблим під час Голодомору. І біля метро Арсенальна, звідки вона мала розпочатися, зібралося щонайменше дві тисячі осіб.

- Як нас багато цього разу. Як вдалося зібрати стільки людей? - цікавлюся я у В'ятровича, який шикує колону.

- Я написав у Фейсбуці, запрошував знайомих, - відповів він.

image

На шляху ходи висіли плакати. «У 1932-33 у нас забирали хліб. Зараз хочуть забрати пам'ять ». «Померлі від Голоду зникнуть без твоєї пам'яті».

Попереду колони поставили діток. Вони несли поминальний хліб та зв'язані букети калини.

- Чому вирішили присвятити ходу дітям? - запитую В'ятровича перед початком ходи.

- Я, коли вивчав архіви, виявив, що в 1939 році в перших класах українських шкіл було по одному-два першокласники. Були школи, де набору в перший клас не було взагалі. Це показують документи. Був лист колгоспника Миколи Реви, який написав про це Сталіну, щоб відкрити очі «вождя» на трагедію. Він отримав шість років таборів. У 1939 році в школу не пішли діти, які не народилися або померли, ледь народившись в 1932-33 роках.

Володимир розповідає, що недавно прочитав лекцію про інформаційні війни Кремля проти Голодомору і що методи, які застосовує російська влада сьогодні схожі на ті, якими користувалася сталінська Росія. Замовляти проплачені статті західним виданням, розмивати поняття Голодомору тим, що це був «природний голод», розширювати межі. Ще вони, користуючись тим, що люди плутали фотографії жертв голоду 1945-46 років в Бессарабії і Голодомору 1932-33 років, звинувачували українців у фальсифікаціях, чинили тиск на уряди, щоб ті не визнавали Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом.

Колона рушила до меморіалу. Попереду йшли діти.

- Тату, можна я відкушу від хліба? - запитував п'ятирічний хлопчик, який ніс коровайчик.

- Ні. Святослав, не посміхайся в камери, це поминання, - осмикував сина тато, який вів за руку ще одного малюка, а третього віз у візочку.

- Скажіть, ви давно знаєте про Голодомор, - питаю тата трьох дітей.

- З дитинства. Я лежав на печі і слухав розповіді дорослих. Про те, як вимерло сусіднє село Шевченкове, як люди їли людей ... Це те, про що я розповідаю своїм дітям, тому ми й прийшли[...]

Відомо, що вранці чотири президенти України, включаючи Януковича побували біля Меморіалу. Вшанували пам'ять померлих від Голодомору між собою по-президентськи. Хоча їм правильніше було б бути з громадськістю. Поки Янукович йде до визнання Голодомору таємними стежками. Ну хоч так ...

Дякуємо історикам, що, незважаючи на труднощі та регулярні походи на «антиісторичну профілактику» в правоохоронні органи, вони відвоювали свято, спасибі людям - все пам'ятають.

image2006 року я писала, яким масштабним стало найперше поминання жертв Голодомору. А все тому, що в кожній сім'ї, у кожного члена знімальної групи будь-якого телеканалу була особиста і жива пам'ять про цю драму. Була розповідь з вуст у вуста. І сьогодні, коли колона підійшла до Меморіалу, тут вже були тисячі людей. Різні люди. Люди з метро, ​​і з модних машин. Люди в поношених светрах і дорогих дублянках. Люди, що говорять вишуканою російською та літературною українською мовами. Вони стояли біля Меморіалу та піднялися на пагорби. Вгору злітали білі кульки, що символізують ангельські душі замордованих голодом дітей. Присутні тримали свічки і слухали промову ведучого. І це був той випадок, коли виявляти журналістську допитливість було недоречно. Я не могла підходити і питати: «А що ви пам'ятаєте? А звідки ви знаєте?» Адже люди, тримаючи в руках свічки, плакали і молилися. Значить, вони й пам'ятали і знали. Яка, власне, різниця, звідки.

- Хліб клали новонародженому в колиску, ним благословляли молодят, ним проводжали в останню путь... Хліб був головною стравою будь-якого свята, суттю нашого хліборобського роду. Наших людей позбавили хліба, - лунав голос ведучого. - Голод знищує душу. Він породжує страх, який передається з покоління в покоління... Правда про геноцид реанімує пам'ять. І ми повернули пам'ять. Ми пройшли точку неповернення, коли це можна забути назавжди...

Сьогодні сто сіл Україна спекли обрядовий хліб Україні і принесли його на панахиду... До меморіалу підійшли люди з українських сіл, які несли хліб.

Упізнавала народних депутатів з різних фракцій. Усі були без прапорів. Привіталася з нардепом Михайлом Волинцем, який тримав свічку.

- Я родом з Вінниччини, мені все мама розповідала. Я про Голодомор знав з дитинства, - розповідав він своєму супутнику.

Ведучий став перераховувати, хто приніс до Меморіалу поминальні свічки. Свічки передали: перший президент Кравчук, президент Ющенко і Катерина Ющенко, були передані свічки від усіх національно-патріотичних, ліберальних і християнських партій України.

image

А ще цього вечора біля Меморіалу з нами був посли та представники посольств усіх країн ЄС, і нових, і старих її членів. А також Канади, Японії, Пакистану, Афганістану, Грузії. Вони розуміють ціну людського життя. Поминали хоч і без президента, але з важливими гостями важливих для нас країн. Потім була панахида. Оскільки померлих не ховали, як треба, а просто скидали в ями, вони йшли невідспівані. Останньою рядком панахиди були слова молитви: «Нехай Бог ублажить і до праведників віднесе. Яко благ і людинолюбець ».

Після панахиди вийшов чоловік, який пережив Голодомор - Степан Руденко з Прилук. Розповідав Степан Руденко, що ми читали у дослідників Голодомору Джима Мейса і Роберта Конквеста. Але це була розповідь від першої особи:

- Узимку ми їли промерзлий буряк, а навесні ранні листя. Дві мої сестри, Шура і Ніна, п'ять і сім років, померли. Їх поклали в одну труну. Батько, коли помирав від голоду, хотів потримати мене на руках. Але мати боялася, що у нього будуть передсмертні судоми і він може зашкодити мені. Так він і не взяв мене на руки. Вони всі мученики

[...]

Потім була хвилин мовчання. Хвилина торжества пам'яті над політичною кон'юнктурою, хвилина торжества історичних знань і віри в Бога над безбожним режимом.

"Switch OFF Ukraine" HD. Euro 2012. Parody to a "Switch on Ukraine". Увімкни Україну. Пародія - VIDEO
TOP

image
http://www.youtube.com/watch?v=tliHbvAm22I&feature=related

Roman Brytan receives Canadian Ethnic Media Association award

TOP

imageMr. Brytan, a well-known radio personality and active in the Ukrainian Canadian community, including chairing the UCC's 120th Anniversary of Ukrainian Settlement Committee, will receive the Canadian Ethnic Media Association (CEMA) Journalism of Excellence Awards Gala in Toronto December 10.
The Ziniak Award, named for CEMA's founder, is given by CEMA for excellence in ethnic journalism is awarded to the person who through journalism has championed Canadian multiculturalism.
Roman Brytan joined CKER Radio (now World FM) in 1982 as producer of a daily Ukrainian program, which he still hosts today.  He became the station’s Program Director in 2007, shortly after World FM was acquired by Rogers Broadcasting.
CEMA was founded in 1978 as an inclusive organization for print, radio and television media.

 

Таємниці "Межигір'я". Прокладки родини Януковича

TOP

image
Де покращення?

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/21/6773868/
листопада 2011

Сергій Лещенко 

Цій публікації передували дві частини.

У першій ми дали змогу читачам переконатися, якими небаченими темпами розвивалося "Межигір'я" протягом першого року президентства Віктора Януковича.

У другій мова йшла про методи ізоляції "Межигір'я" від оточуючого світу, завдяки яким Віктор Янукович живе в своєму всесвіті, наповненому гольф-полями, кінними клубами, боулінгами, яхтовими розвагами, тенісними кортами тощо.

У новій частині розслідування "Української правди" йтиметься про хитромудрі способи, за допомогою яких президент України намагається заховати свою причетність до "Межигір'я".

Отже, сам Віктор Янукович продовжує публічно відхрещуватися від "восьмого дива світу", що розкинулося на березі Київського моря в селі Нові Петрівці.

У ході липневої прес-конференції його запитали про резиденцію "Межигір'я", яка чотири роки тому була виведена з державної власності, а потім перетворилася на будівельний майданчик номер один у всій Київській області.

Янукович відповідати не захотів і порадив звернутися до власників "Межигір'я" за кордоном.

"...А якщо вам треба господарі – то пошукайте їх. Переконаний, що вони знайдуться. Вони інколи приїжджають в Україну", - сказав Янукович.

Керуючись рекомендацією президента, ми почали детально досліджувати, хто ж ті самі "господарі" з-за кордону. Отриманий висновок не втішив – всі вони мають ознаки фіктивності, а створені лише для того, щоб приховати справжніх хазяїв.

Вказуючи, що власники "Межигір'я" живуть за кордоном, Янукович дотримувався офіційної версії, що резиденція належить київській фірмі ТОВ "Танталіт", яка на 99,97% перебуває у власності австрійської компанії Euro East Beteiligungs GmbH.

Тобто "Танталіт" - це лише формальна паперова структура, яка уповноважена тримати "Межигір'я" в себе на балансі.

Отже, "Українська правда" придбала документи на фірму Euro East Beteiligungs GmbH у реєстрі підприємств Австрії, ведення якого покладено на комерційний суд.

У Австрії, де діє не декоративна, а справжня демократія, ці матеріали лежать у відкритому доступі та коштують 16 євро.

Директор австрійської материнської компанії, що володіє "Межигір'ям" – брокер віденської біржі Йоган Вановіц. Саме за його підписом подано звіт.

Відповідно до австрійського законодавства, Euro East Beteiligungs GmbH перебуває на спрощеній системі звітності. Його статутний капітал становить 50 тисяч євро.

У балансі Euro East Beteiligungs GmbH нашу увагу привернув пункт про пасиви.

Отже, розмір зобов'язань Euro East Beteiligungs GmbH перед третіми особами складає аж 30,5 мільйонів євро, тобто понад 300 мільйонів гривень. Ці кошти – запозичення, зроблені власником "Межигір'я". На жаль, хто саме їх надав, неможливо з'ясувати по балансу, але це може бути свій же офшор родини Януковичів.

Виявилося, що попри масштабну розбудову резиденції Януковича, за документами власник "Межигір'я" є... збитковим. Так, протягом 2009 року вони отримали мінус 7,3 мільйони євро.

Ця сума збитків непорівняно більша за власний капітал фірми, який складає 50 тисяч євро, що є підставою звітувати власнику "Межигір'я" про так званий "негативний" власний капітал, який є ознакою дуже нездорового підприємства.

Іншими словами, за балансом, австрійський власник "Межигір'я" – ніяка не респектабельна компанія, а фактичний банкрут. У них в наявності грошей менше, ніж запозичень, а запозичень набагато більше за власний капітал - в понад 600 разів!

У анкеті до балансу в пункті 5 директор Euro East Beteiligungs GmbH Йоган Вановіц мусив роз'яснити - означає наявність "негативного капіталу" банкрутство чи ні: "Надмірна заборгованість не є ознакою банкрутства з точки зору законодавства про банкрутство у зв'язку з тим, що директор надав позитивний прогноз подальшого існування компанії".

Враховуючи, що звіт заповнювався у листопаді 2010 року, коли Янукович уже став президентом, а фінансові потоки в Україні почали отримувати нових патронів, не дивно, що австрійська компанія могла сподіватися на "позитивний прогноз".

У пункті 16 звіту ми бачимо ще одну ознаку фіктивної діяльності Euro East Beteiligungs GmbH – у розділі "кількість працівників компанії" стоїть... нуль.

Тобто ця фірма – це поштова скринька, яка оформлює на себе гроші та приховує реальних власників.

Цікава ще одна деталь. Окрім участі в "Межигір'ї" шляхом заснування фірми "Танталіт", компанія Euro East Beteiligungs GmbH також значиться засновником московського підприємства IRBIS Ltd (99.26%). Жодних згадок про цю фірму у відкритих джерелах нам знайти не вдалося. Якщо читачам щось відомо про неї, прохання поінформувати нашу редакцію.

Підставні контори з Відня та Лондона

У попередніх публікаціях ми доводили, що згадана фірма Euro East Beteiligungs GmbH, яка є тим самим закордонним власником "Межигір'я" у викладі Януковича, насправді є підставною конторою.

Так, акціонерний капітал Euro East Beteiligung GmbH поділений між двома структурами в пропорції 65% на 35%.

65% належить австрійській компанії Euro Invest Bank, а решта 35% - компанії Blythe (Europe) Ltd з Лондона.

Ми побували за всіма адресами прописки власників "Межигір'я".

Отже, фірма Euro East Beteiligungs GmbH зареєстрована у Відні на вулиці Грюнгассе, будинок 16. Зовні немає жодних ознак, які би вказували на перебування тут власника "Межигір'я".

Будівля, яка значиться поштовою адресою Euro East Beteiligungs GmbH

У даному приміщенні квартирується Euro Invest Bank, який на 65% контролює Euro East Beteiligungs GmbH.

Euro Invest Bank – це установа родини Йогана Вановіца. Їхній сімейний бізнес. За комісійні вони готові виступати формальними власниками в інтересах анонімних клієнтів.

При чому, схоже, схильність Вановіца до авантюр зіграла з ним злий жарт – сьогодні вінперебуває під слідством в Австрії в зв'язку зі зловживаннями акціями австрійського телекому.

До речі, Вановіц свого часу допомагав братам Клюєвим розвивати бізнес у Австрії – це ще один ланцюжок, який поєднує президента України і його першого віце-прем'єра в царині неофіційних стосунків.

Другий власник у компанії Euro East Beteiligung GmbH – британська фірма Blythe (Europe) Ltd, якій належить 35%.

Донедавна ці 35% фірми Euro East Beteiligung GmbH, тобто "Межигір'я", належали фірмі з Британських Віргінських островів Blythe Associates Inc. Тій самій, в якої за "дивним збігом обставин" Банкова орендує для Януковича легендарний президентський вертоліт.

Але потім 35% переписали на суміжну компанію Blythe (Europe) Ltd, зареєстровану за більш солідною адресою - в Лондоні.

Отже, британська столиця, Харлі стрит, будинок 29, помешкання В. Також жодних табличок на вході. Тут знаходиться фірма Formations House, яка займається створенням shell-компаній - тобто фіктивних за своєю суттю підприємств, які мають бути фасадом для анонімних клієнтів.

Однією з контор, зареєстрованих за допомогою цього сервісу, і виявилася наша знайома Blythe (Europe) Ltd - другий кінцевий акціонер "Межигір'я". По своїй суті, ця компанія - це теж просто поштова скринька, яка створена для того, щоб ховати своїх власників.

Будівля, яка значиться поштовою адресою компанії Blythe (Europe) Ltd - другого власника "Межигір'я"

На жаль, у Британії не можна отримати настільки детальні звіти, як в Австрії. Але відомо, що фірму Blythe (Europe) Ltd створив юрист з Ліхтенштейну, який має австрійське громадянство, Райнхард Прокш.

Він же значиться директором Blythe (Europe) Ltd. Кінцевий власник Blythe (Europe) Ltd також губиться в офшорі - це траст з Ліхтенштейну P&A Corporate Services Trust.

Нещодавно "Українська правда" писала про те, що на цей самий траст - P&A Corporate Services Trust - зареєстровано австрійську компанію Activ Solar, яка пов'язана з родиною Клюєвих і будує сонячні електростанції в Україні.

Реєстрація в Ліхтенштейні означає, що кінцевий власник 35% "Межигір'я" перебуває у повній анонімності та безпеці, а також у відносній аурі респектабельності – тому що траст в Ліхтенштейні явно краще Британських Віргінських Островів, які мають репутацію чорної офшорної діри.

Таємниці "Межигір'я". Сірий кардинал родини Януковича

Отже, як писалося вище, формальним власником "Межигір'я" виступає фірма "Танталіт", і на 99,97% власником цієї компанії є австрійська фіктивна фірма Euro East Beteiligung GmbH, розслідуванню якої був присвячений попередній розділ.

Але якщо є 99,97%, то в когось є 0,03%.

Власником 0,03% у фірмі "Танталіт" є її керівник, донеччанин Павло Литовченко. Він тримає цю мізерну долю з однією метою – щоб мати формальне право бути також директором "Танталіту".

Постать Литовченка – це один з ключів, за допомогою якого ми викриємо зв'язок резиденції з Януковичем, що так завзято намагаються приховати.

Отже, Павло Литовченко є міноритарним акціонером та директором фірми "Танталіт", що володіє "Межигір'ям", з моменту створення цієї компанії.

Місцем реєстрації Литовченка в Києві є гуртожиток Національного аграрного університету. Але це - не якийсь бомж, на паспортні дані якого була оформлена фірма.

Литовченко - це швидше консильєрі родини президента, який посвячений у її глибинні таємниці та намагається легалізувати їхню власність на сузір'я підставних компаній та осіб.

Зрозуміло, що така довірена людина має бути поряд. Пан Литовченко вже почав просуватися сходами Олімпу. Так, після обрання Януковича президентом він став депутатом Київської обласної ради від Партії регіонів на виборах у жовтні 2010 року та одразу ж очолив одну з комісій.

"Українська правда" двічі з різницею в півроку надсилала Павлу Литовченку запитання щодо його ролі в оборудках навколо "Межигір'я" і двічі не отримувала від нього відповідей.

Паралельно ми продовжували пошук власними силами і сьогодні здобули достатньо доказів, які вказують на причетність Литовченка до родини Януковича.

Так, в ході розслідування "Українська правда" надіслала запит до Київської обласної ради з проханням показати офіційну біографію Павла Литовченка, яку він подав до відділу кадрів після виборів у жовтні 2010 року.

Київська обласна рада задовольнила наше прохання та прислала біографію Литовченка. Все б нічого, тільки нашу увагу привернули дві деталі. По-перше, нам надали біографію, датовану чомусь вереснем 2011 року. По-друге, в декларації доволі детально описано трудовий шлях Литовченка, але період з 2005 по 2008 описано просто словами "приватна юридична практика".

За допомогою джерел ми з'ясували, що Литовченко надав нам зовсім не ту автобіографію, яка була підготовлена ним при обранні депутатом. Різниця стосується як раз цього періоду, який він описав як "приватна юридична практика".

У справжній автобіографії Литовченка, яку нам вдалося віднайти за допомогою джерел, детально розписано, ким він працював. Як виявилося, в цей час він був дуже щільно пов'язаний з бізнесом родини Януковича.

Ось ця, розширена біографія Павла Литовченка:

Зокрема, в 2004-2007 роках Павло Литовченко працював у Асоціації "Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр". Це структура, на яку оформлено акції вугільно-збагачувальних підприємств, що перебували у власності регіонала Едуарда Прутніка та родини Януковича.

Після поразки Януковича в 2004 році Прутнік вийшов з цього бізнесу, продавши акції старшому сину Януковича Олександру. А після обрання нинішнього президента Асоціація "Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр" стала перемагати на мільярдних тендерах зі збагачення вугілля.

Паралельно з роботою в Асоціації "Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр", пан Литовченко мав ще одну посаду: з 2005 по 2007 рік він був заступником гендиректора ТОВ "Кепітал Білдінг Корпорейш".

Ця компанія також має безпосередній стосунок до старшого сина Януковича. Зокрема, засновником "Кепітал Білдінг Корпорейш" є компанія "МАКО", президентом та господарем якої виступає Олександр Янукович власною персоною. Детальніше про це - у виписках з державного реєстру:

Враховуючи, що Литовченко намагався приховати факти роботи в Асоціації "Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр" та "Кепітал Білдінг Корпорейш", викликає запитання, чому він це зробив? Чи не тому, що згадка цих двох назв у біографії Литовченка зламає легенду, що Янукович не причетний до "Межигір'я"?

Окрім зв'язків зі старшим сином Януковича, Павло Литовченко має спільні справи з молодшим нащадком президента України.

Так, цього року вперше була офіційно оприлюднена декларація про доходи депутата Віктора Вікторовича Януковича. В самому кінці фінансового звіту значилося, що її складено за довіреністю тим самим Павлом Литовченком.

Більше того, декларація президентського сина підписана не ним, а знову ж таки Литовченком. У цьому легко переконатися, порівнявши автограф у автобіографії Литовченка з закорлючкою під фінансовим звітом Віктора Януковича.

Нашою першою думкою було, що Павло Литовченко був оформлений як помічник молодшого сина Януковича та виконував за нього дрібну роботу. Однак "Українська правда" отримала офіційну відповідь парламенту, що "Литовченко Павло Володимирович у трудових відносинах з апаратом Верховної Ради не перебуває".

Таким чином, Литовченко з невідомих нам причин посвячений у фінансові справи молодшого сина Януковича. Але якщо ми згадаємо, що він працював у компаніях старшого сина Януковича та водночас очолює фірму, що володіє "Межигір'ям", стає зрозумілим, що Павло Литовченко - повірений у фінансових справах родини президента.

Як вдалося довідатися "Українській правді", довіреність Віктора Януковича-молодшого на ім'я Литовченка представляти його інтереси дійсна до 2013 року.

Не дивуйтеся, що на парламентських виборах 2012 року Литовченко буде в списку Партії регіонів. Причина – не лише матеріально заохотити людину, яка стільки зробила для Януковича.

Все набагато банальніше – на всяк випадок родині президента варто заховати за депутатською недоторканістю того, хто знає секрети оформлення власності на головний

Голос народу.

Коментарі до статті:

IP: 62.80.189.---
_0_0_7 _ 22.11.2011 16:14
Представляю, как будет драпать вся эта кодла после смены власти. А прокладку-Литовченка, скорее всего, уберут. Он слишком много знает.

IP: 193.110.75.---
Иван Артамонов _ 22.11.2011 15:39
Отличное расследование! Хоть кто-то выводит всю эту дрянь наружу. Спасибо УП

IP: 93.75.69.---
khmury _ 22.11.2011 15:16
Сергію, викривайте. Ви маєте це робити, бо більше вже нема кому. Дай Вам Бог!

snownik _ 22.11.2011 14:04
Журналисты, СПАСИБО!!!!

pastor1950 _ 22.11.2011 12:54
Вор он и в африке вор. Горбатого(Януковича ) только могила исправит. Или Юля.

IP: 213.238.9.---
bilyj-krolik _ 22.11.2011 12:46

socrat21:
Хм, неееет, все-таки гопник останется гопником, это я про тебя ))) Ты бы еще добавил - Семки е?! ))))

IP: 194.44.203.---
JJJo _ 22.11.2011 11:46
І буде суд, бандюкович вже заробив на пожиттєво... А от противсіхам забужкам-андруховичам, що дерли "проти Тимошенко" горло, а тепер за гроші фірташа видають якусь муйню, також по годіку треба б впаять, за гнидавість і продажність

IP: 78.154.172.---
ZSA12101970 _ 22.11.2011 10:51
Сергію! Вірю, що ви, посадите Яника, як газета Експрес посадила псевдо проффесора, можливо йому у маленькому Межигіірї холодно, а у всій немаленькій Україні не з медом

IP: 95.132.4.---
Baialex99 _ 22.11.2011 10:42
Зачем нам такой президент, который проживает на какой то левой даче, арендованной за деньги налогоплательщиков, летает на вертолетах и самолетах, которые арендуются там же. Получается что и президента нам впарили арендованного между Австрией и Лондоном. Нам такого точно не нужно. ВОРАМ место в тюрьме!!!!!!!!

IP: 77.122.180.---
socrat21 _ 22.11.2011 10:30
Bije:
Даже если Литовченко и работал с А.Януковичем, что это доказывает? Тем, кто любит посудачить и позавидовать, этот аргумент – слишком велик. 

Тем, кто хочет не предположений и догадок, - слишком мал.

`ИНФОРМАЦИЯ К РАЗМЫШЛЕНИЮ:
Чернобыльы и дети войны отсудили себе выплаты на сумму около 5,9 миллиарда гривен.
Денег для выплаты НЕТ.
ПРИ ЭТОМ
Ливелла недоплата в госбджет ... ~3 млрд.грн. ( Клюев-?)
Межигорье, затраты на строительство …~2 млрд.грн 
Переплата за буровые платформы … 2шт*200 млн. USD ~ 3 мрд. грн
ИТОГО … ~ 8 млрд. грн.

IP: 89.28.202.---
LVT _ 22.11.2011 10:10
Большое спасибо автору за гражданское мужество и компетентность. Искренне восхищаюсь и тем и другим. Молодец!

IP: 81.95.180.---
yana_v _ 22.11.2011 09:22
Demetrio Baranoff:
Ну и что???? Что нового и криминального???????????

А криминальное здесь то,что Мижигорье являлось государственной резиденцией , а сейчас находится в частной собственности семьи Януковича и что деньги ,которые тратятся на обустройство данной территории во много раз превышают официальный доход семьи. Если бы здесь не было криминала ,то Янык давно бы признал Межигорье своей собственностью.

IP: 78.27.133.---
Nikol5 _ 22.11.2011 08:01
Влада конає, влада боїться. Сьогодні День Революції і янучари знають, що рано чи пізно ми прийдемо у їхні будинки...)

marafon _ 22.11.2011 00:01
Було б смішно,якби не так гірко...Президент держави, який на кожному кроці повторює, що буде "каленим железом" боротися з корупцією, насправді ховає в закордонних офшорах документи про награбоване в своїй злиденній країні. Куди там нещасному Каддафі! Той і лівійцям створив непогані соціальні умови. А цей бицяра від жадоби оскаженів.На очах у всього світу! В епоху інтернету , коли новини розповсюджуються миттєво по всьому світі і всі про всіх знають достеменно.

IP: 92.113.150.---
goro _ 21.11.2011 23:32
Шо знає ж, собака, що своєю смертю не здохне... Шестиметровим парканом і полком спецназу відгородився від світу. Афонські старці не говорили йому, такому набожному, що в гроба кишень немає? Хоча, який там гріб - пакету для сміття і то шкода...

ivanoff _ 21.11.2011 23:11
лучшее что светит хаму, так это то, что он сумеет вовремя сбежать из страны. Если не успеет тюрьма или судьба Чаушеску !!! 
ДОБРО ПОЖАЛОВАТЬ В АД, СУКА... !!!

IP: 80.239.242.---
Bees _ 21.11.2011 23:06
рукописи то не горят... отож
слив хама грядет - не даром заборы строет - на другое ума не було и не буде

IP: 93.74.42.---
Roman Semko _ 21.11.2011 21:55
Good job, Sergiy! Open society is coming, dinosaurs should vanish!

IP: 95.132.1.---
BIG_artist _ 21.11.2011 21:36
А если Европа немножко потрясет эти фирмочки и перекроет им кислород, это как-то отразится на жизни в Межигорье?

IP: 95.134.59.---
mihalich _ 21.11.2011 21:27
Невже донецькі Австрію окупували?

Гімн Євро 2012 Україна / Hymn Euro 2012 Ukraine - Тимошенко коса TOP

image
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=LQPp3yZLrZk#!

... НА НЕБЕСНІЙ БЛАКИТІ КРАЇНИ
ЖОВТЕ СОНЦЕ ВСТАЄ КАЛАЧЕМ
І ЧЕКАЮТЬ ПОЛЯ УКРАЇНИ
ЧЕМПІОНІВ З ФУТБОЛЬНИМ М'ЯЧЕМ.
МИ ЗУСТРІНЕМО ЇХ ХЛІБОМ-СІЛЛЮ
І НАШ РІДНИЙ ПОКАЖЕМО КРАЙ,
ЗАСПІВАЄМО ЇМ ПІСНЮ ВІЛЬНУ, -
ХАЙ ЛЕТИТЬ ВОНА ЗА НЕБОКРАЙ! ...

Україна-Австрiя. Гімн України TOP

Виконання Гімну України перед початком матчу Україна-Австрія у Львові 15 листопада 2011.
Ukraine National Anthem during Ukraine-Austria football match in Lviv Nov 15, 2011

image
http://www.youtube.com/watch?v=EOsFaYiRznQ&feature=player_embedded#

@Gwynnfevar Я горло рвав на стадіоні не через те як живу, а тому що поважаю себе, свою історію і свій страждальний народ, який заслуговує жити краще! Стільки крові пролито за свободу, для чого? Щоб якесь...не буду казати хто казав "холопи"?! В нас ще нема тої України, омріяної... Але нема не через кацапів ци когось там з зовні, а через самих себе - тупоголових хохлів які лізуть у пащу північному ведмедю "навеки с дружбой". Самі себе не поважаємо - ніхто не буде поважати! Все ще попереду.

Chicago Ukrainian National Museum TOP

Dec. 1, 2011

I wanted to write to thank you for posting both the graphic, as well as the entire text of the press release, for the recent opening of the "From DP to DC" exhibit at the Ukrainian National Museum (see this issue of ePOSHTA). We had a great opening weekend and the presentations (for all three days) were very well attended. The exhibit is still drawing a crowd. 

I appreciate all of the publicity that you and your newsletter provide for the museum.

Дуже дякую! 

Sincerely,
Anna Chychula
Museum Administrator
Chicago, IL, USA

Одеса TOP

Дякую за пречудові матеріали. Ми тут в Одесі розмножуємо їх, пересилаємо навзаєм!!

Дай Вам Бог здоров’я.

Отак і живу я, друже,
Ніби в іншому світі –
Дерева гіллям у ґрунті,
Коріння покрите цвітом,

Там люди по небу ходять,
Торкаючи землю руками,
Там ніжні граніт і цегла,
Тіла і серця - мов камінь.

Там кожне звичайне слово,
Чи відгук, чи що б ни сказав ти
Всіма сімома кольорами
Саме починає грати.

Не віриш?
Мій сон кольоровий,
Стобарвний він, друже милий,
Одне лише незрозуміле -
Змішалося з чорним біле….

Олекса

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

Halyna
Галина Мокрушина
-- переклад
Halyna Mokrushyna
-- translation

diana
Діана Мережко
-- кореспондент
Diana Merezhko
-- correspondent


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk

ePOSHTA acknowledges the technical support of www.eposhta.com in the production of the ePOSHTA Newsmagazine.