If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

image

Акція проти русифікації київських шкіл і садочків
1 червня під Київською міськдержадміністрацією

image

image

image

image

June 10 червня 2011
Vol.12 No. 15
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Viewpoint
  Незалежний Погляд
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  Суспільство
  Релігія
  Відгук

Зона вільної торгівлі між Україною й Канадою. Мільярдне збагачення донецького олігархату на тлі скрайнього зубожіння українців? TOP

image
А влада гніт народу шиї гнітить,
І під вагою тільки паличку згинає,
Народ як раб її все носить,
Й на чому світ ту владу лає.

Перемовини щодо Угоди про зону вільної торгівлі між Україною й Канадою вступають у завершальну стадію. Нещодавно відбувся третій раунд переговорів за участю заступника міністра економіки України Василя Мармазова. Дипломатичні чинники України в Канаді інформують , що «Угода дозволить збільшити доступ українських підприємців на канадський ринок». Конкретніше: «сприятиме розширенню продукції українських металургійних та хімічних підприємств, постачання високотехнологічної продукції машинобудівного комплексу, а також розширення присутності продукції легкої промисловості на канадському ринку».

Яку вигоду матиме Канада від розширеної торговельної співпраці з Україною? Остання пропонує Канаді вкладати інвестиції у видобуток нафти й ґазу в Україні, сільське господарство, впроваджувати канадські технології в тваринництво й рослинництво, розвивати енерґозберігаючі технології, організовувати морські перевезення.

Пан Мармазов, оптимістично налаштований на cуттєво нові торговельні відносини з Канадою, наголосив на наступному: «Угода про вільну торгівлю між Україною та Канадою має стати засобом реалізації потенціалу обох країн у торговельно-економічній сфері»; «Якнайшвидше укладення Угоди про вільну торгівлю між нашими країнами стане принциповим поглибленням обопільної інтеґрації. Культурну близькість країн, основану на вагомій участі виходців України у становленні сучасної Канади, потрібно зміцнювати і економічною складовою».

Окремо хочеться зупинитися на задекларованій цим високим чиновником «культурній близькості країн (Канади  й України), основаній на вагомій участі виходців України у становленні сучасної Канади». Невже замміністра В. Мармазов та інші нинішні горе-очільники України не усвідомлюють того, що діаспорі достеменно відомо, що в краю скривається під завуальованою «культурною близькістю» Канади й України: неприховане нищення нинішньою владою української ідентичності, рідної мови, культури, освіти, витіснення української (державної) мови з усіх сфер життя, зокрема з інформаційного простору, відкритий курс на русифікацію, сприяння розповзанню по Україні ворожого «руского міра» з головним кремлівським попом Кірілом тощо.

Принагідно хочеться сказати всім реґіоналам - чиновникам і політикам антиукраїнського наставлення наступне: в Канаді впродовж 120 років зберігається українська мова, видаються українські книги, друкуються українські газети й журнали, функціонують українське радіомовлення й телебачення, інтернет видання, українські школи й садочки. І цьому, до великої міри, сприяє канадська влада, яка стоїть на сторожі етнічної багатокультурності. Натомість в Україні за півтора року урядування Партії реґіонів України (ПРУ) до української національної царини застосовується тактика випаленої пустелі. Хоч це не настільки несе загрозу цивілізованому світові. Їх турбуватиме інше: разом із зоною вільної торгівлі з Україною в будь-якій країні з`являються серйозні ризики.

Отже про ризики. Чи не сприятиме олігархічна влада України тому, щоб разом із всілякою напівсировиною експортувати, зокрема  в Канаду, політичну та економічну корупцію, подвійні й потрійні стандарти, нехтування законами, правами й свободами людини і т.д.? Саме над цим варто б замислитися канадцям!

Одним із промовистих прикладів подвійних стандартів правлячої партії, тобто держчиновників, є вищезацитовані слова п. Мармазова про «культурну близькість» України й Канади та опублікована на сайті ПРУ провокативно скандальна стаття проти української діаспори авторства Олександра Ромасюка п.з. «Не повчайте Україну, як їй жити». Це - з приводу прийняття Верховною Радою законопроекту про вивішування червоних прапорів на 9 травня.

Чи сприятиме цей явний антиукраїнський випад донецького олігархічного клану на чолі з ПРУ для«якнайшвидшого укладення Угоди про зону вільної торгівлі між Україною й Канадою»? Відповідь: ні!

Нижче подаємо найдрастичніші витяги з цієї статті:

«Хотів би нагадати президенту Конґресу українців Канади Павлу Ґроду, що зневажанням пам’яті мільйонів тих, хто загинув під час Другої світової війни, займалася винятково попередня влада в особі президента Віктора Ющенка та прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, які закривали очі на руйнацію пам’ятників воїнам-визволителям, намагалися возвеличити вояків есесівської дивізії та довели до зубожіння ще живих учасників війни»; .

«... з якого дідька ви, шановний діаспорянине (звернення до голови КУК Павла Ґрода – заувага Редакції), взяли, що використання Прапору Перемоги під час урочистостей, присвячених Дню Перемоги, буде негативно сприйнято у світі? Не міряйте всіх на свій аршин, адже навіть серед членів діаспори не всі поділяють ваші погляди».

«Але будьте ласкаві і не вказуйте мені і загалом Україні, які свята є правильними і як їх треба відзначати. В цьому ми, українці, розберемося самі».

«Не встромляйте палки в колеса і не підігравайте тим політичним силам, які готові роздерти на шматки Україну заради влади».

Мабуть, із останньої фрази автора випливає, що ПРУ прийшла до керма держави не для наведення порядку, а щоб дорешти розікрасти Україну, забрати в кожного обивателя останній кусень хліба.

У контекстізгаданої антидіаспорної провокації з боку правлячої ПРУ, хочеться почути коментар посла України в Канаду Ігоря Осташа: чи справді в Північній Америці «опинилася після Другої світової війни переважна більшість тих, хто стріляв у спину радянським військам, які звільняли Україну від німецького ярма, тих, хто прислуговував гестапівцям у концтаборах, тих, хто конвоював полонених до Бабиного Яру в Києві»?! 

І, вочевидь, річ не тільки в антиукраїнському курсові Віктора Януковича та його донецько-кримінального клану. А й в їхній антинародній, антидемократичній суті. Адже останнім часом в Україні приймають низку законів, які позбавляють пересічних громадян будь-яких прав, застосовують політичний терор проти опозиціонерів, вибіркове кримінальне переслідування і т.д.. Одним словом, Україна впевнено й уперто крокує до авторитаризму.

Чи відомо урядовим і політичним чинникам Канади, зокрема Новій Демократичній Партії (захисникові незаможних верств населення), другій за чисельністю у федеральному парламенті, що продукцію металургійних і хімічних підприємств олігархи продають за світовими цінами, а українські робітники отримують у 10 раз менше, ніж робітники таких же підприємств на Заході. А це, значить, що в Україні існує неймовірний визиск найманого працівника та його повна безправність. Чи знають ті, хто просуває зону вільної торгівлі в Канаді, що в Україні мало не кожен працюючий знаходиться поза межею бідності, а ненатлі олігархи примудряються навіть за один рік утричі збільшити свої статки. Чи  відомо урядовим чинникам Канади та її парламентаріям, що нинішня влада України веде цілеспрямовану політику, скеровану на знищення середнього й малого бізнесу (за час урядування В. Януковича в Україні закрито 40% об`єктів цього підприємництва); що непомірними податками обкладають не олігархів, а найбільше незахищені верстви населення; що тягар дорогих енергоносіїв перекладає уряд із олігархів на тих, хто вже знаходиться в скрайніх злиднях?

Чи, зрештою, знають міжнародні чинники та світова громадськість, що існуюча влада України масштабно розкрадає державний бюджет (останній факт: напередодні провокацій 9 травня у Львові Верховна Рада списала борги недержавних підприємств паливно-енергетичного комплексу, ПЕК, забравши із бюджету держави 25 млрд. грн. (більше 3 млрд. доларів) і переклавши їх у кишені конкретних мільярдерів; що зростання державного боргу України наблизилося до критичного рівня– 42% валового внутрішнього показника і т.д.?

Безперечно, Україна повинна врешті повернутися лицем до Європи. Ні в якому разі не допустити до її остаточного поверннення в російську орбіту. Однак позиція Заходу, в тому числі й Канади, має бути непохитна: економічне сприяння взамін на верховенство права в Україні, дотримання демократичних засад, піклування не про розжирілих олігархів, а про власний народ, припинення переслідування за політичною й національною ознаками, забезпечення прав і свобод людини, сприяння розвиткові національної самобутності українців тощо.

Редакція еПОШТИ

Довідка: Валовий внутрішній продукт держави, ВВП - це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

Case of Mistaken Identity? TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/105923/
Jun 2, 2011

Natalia A. Feduschak

Authorities say John Demjanjuk's wartime identity card proves he was a death camp guard, but some think the ID is a Soviet forgery.

DUBOVI MAKHARYNTSI, Ukraine – This central Ukraine village gave birth to two Ivan Demjanjuks one year apart.

One, known to the world as John Demjanjuk, was convicted by a German court on May 12 of being an accessory to the murder of 28,060 Jews at a Nazi death camp.

The other one hanged himself in 1971, shortly after he learned that Soviet KGB agents came to the village looking for him.

The strange coincidence and diverging fates of the two Ivan Demjanjuks from Dubovi Makharyntsi are seen as possible clues to one of the longest-running sagas about Nazi-era war crimes during World War II.

John Demjanjuk, now 91 and living in a German nursing home, claims authorities got the wrong person and that he is being persecuted. He is appealing the Munich court’s ruling that he had been a guard at the Sobibor death camp in eastern Poland during World War II, and therefore must bear responsibility for the murders of Jews there.

If he’s correct, does it mean the Ivan Demjanjuk who killed himself may be responsible for the crimes that John was found guilty of committing? Is the whole John Demjanjuk affair a case of mistaken identity?

image
John Demjanjuk’s wartime identity card.

In Dubovi Makharyntsi, a farming village of 600 people in Vinnytsia Oblast, some locals question the verdict against John Demjanjuk, born here in 1920, just before the dawn of the Soviet Union. Some regard the court proceedings in Munich as Germany’s attempt to shift historical guilt for Nazi World War II crimes to another nation.

Worse, they say, the evidence against him was flimsy – relying heavily on a wartime ID card that could have been forged by the Soviets. Moreover, authorities seem to have largely ignored one potentially key person – the other Ivan Demjanjuk, villagers say.

In 1971– two decades after John Demjanuk settled in America – villagers say the KGB came to town looking for Ivan Demjanjuk. The agents promptly summoned Petro Bondaruk, a World War II veteran who had fought alongside a man by that name, to the security’s regional headquarters for a talk in nearby Vinnytsia.

Putting three photos on the table, KGB officers asked Bondaruk to identify the man he had soldiered with in the Soviet Red Army in the early part of the war.

“None of them,” Bondaruk responded.

Upon returning to Dubovi Makharyntsi, Bondaruk went to the home of a villager named Ivan Demjanjuk and told him: “The KGB is interested in you.”
Less than two weeks later, this Ivan Demjanjuk hanged himself from the rafter of his barn.

image Pavlina Matviychuk, a distant relative of John Demjanjuk. (Natalia A. Feduschak)


Villagers here say in his act of desperation, Ivan Andriyevych Demjanjuk possibly took to the grave a secret that could have helped acquit Bondaruk’s wartime friend, Ivan Mykolaiovych Demjanjuk, the man now known as John.

The May 1 conviction of John Demjanjuk – a retired autoworker who settled near Cleveland, Ohio, after arriving in America in 1952 – hasn’t settled anything about the mystery that has endured for three decades.

Accused of being the notorious guard Ivan the Terrible at another death camp, he lost his U.S. citizenship in 1981, was extradited to Israel in 1986 and sentenced to death in 1988. But Israel’s Supreme Court unanimously ruled in 1993 that Demjanjuk was not “Ivan the Terrible,” overturning the conviction and returning him to the U.S.

But in 2002, he lost his U.S. citizenship for the second time, a new trial was set in motion in Germany and he was extradited in 2009.

German state prosecutors claim John Demjanjuk volunteered to be a guard at the Sobibor death camp, where some 250,000 Jews were killed, after his capture by the Nazis in 1942. They say he trained at the nearby Trawniki concentration camp, which was used in part for instructing guards recruited from Soviet prisoners of war to work in German-occupied territories.

Germany’s key piece of evidence is a Nazi ID card, which prosecutors say proves John Demjanjuk was at Sobibor.

But he says he never served as a camp guard. Lending credence to the argument that the identity card is a fake is the recent discovery of a declassified U.S. Federal Bureau of Investigation report. It states that, as early as 1985, the agency believed the identity card in question was likely a Soviet fabrication.

The defense has also argued that other documents exist in Russia that would exonerate Demjanjuk, but the court has rejected requests to search for them, according to the Associated Press.

Villagers in Dubovi Makharyntsi also believe the Germans got the wrong man. The existence of the other, mysterious Ivan Demjanjuk is just one source of reasonable doubt about John Demjanjuk’s guilt, villagers say.

“It is not possible he committed these crimes,” said Bondaruk’s son, also named Petro, who remembers the day in the early 1970s when his father returned from questioning by the KGB.

“The KGB said he betrayed the nation,” Bondaruk recalled his father saying. “He couldn’t have done that. We fought against the Germans, we shared bread. How could he do something like ‘betray the nation?’”

The elder Bondaruk died in 2007, but adamantly defended John Demjanjuk’s innocence to the end.

The story of the two Ivan Demjanjuks begins with their births in this village. Little is known, however, about the life of Ivan Andriyevych Demjanjuk, born in 1921 -- a year after John.

imageThe grave of Ivan Andriyevych Demjanjuk.

But older villagers clearly recall John Demjanjuk worked as a tractor driver in the village’s collective farm. Like others, the John Demjanjuk family was poor, said Pavlina Matviychuk, his distant relative. “What good was there in this life?” she asked.

She was just a child when the war broke out, but remembers John Demjanjuk as hard-working and strong. He was drafted into the Soviet Red Army in 1940. He and the elder Bondaruk fought alongside one another across war-time Europe’s blood-strewn and muddy fields, helping each other to survive, Bondaruk’s son said.

John Demjanjuk was injured in 1942 and, in an effort to save him, the elder Bondaruk hoisted him onto the back of wagon, never to see his friend again.
After the war, the elder Bondaruk returned to Dubovi Makharyntsi, as did Ivan Andriyevych Demjanjuk, with a wife and two daughters in tow.

Ivan Demjanjuk worked on the collective farm as a tractor driver and kept to himself, villagers said. As for his wartime activities, no one knew anything about them.
“No one knew where he was, what he did,” said the younger Bondaruk. “He worked as a tractor driver and he did such [work] so no one would see him.”

He didn’t like being photographed, Bondaruk said, noting his first wife was Ivan Demjanjuk’s niece.

He also had a troubled marriage, said Lida Pavliuk, the village head.

“He was a mean man, was very mean to his wife and would hit her,” said Pavliuk. “The wife would say, ‘Stop humiliating me or I will go and tell everything about you.’”

No one paid any attention to the woman’s words until after “all this [the John Demjanjuk case] started and after he [Ivan] hanged himself,” Pavliuk, the village head, said.

Ivan Demjanjuk’s wife left Dubovi Makharyntsi after his suicide. Villagers also speculate that he might have ended his life because of marital troubles, but the timing remains suspect, they said.

While no one in the village wants to put unfounded blame on a dead man, Pavliuk wonders why no one has ever bothered trying to find Ivan Demjanjuk’s widow to question her. “I’ve said before, ‘why don’t you find that woman, if she knows something, she would say?’”

Villagers here are apt to believe that the Soviet Union fabricated documents against John Demjanjuk, including the Nazi ID card on which the Germans have built their case.

Bondaruk said in the early 1980s, the KGB came to Dubovi Makharyntsi and took all of John Demjanjuk’s family photos and letters he had written to his mother and sister, who remained in the village after the war. It would have been easy to doctor the ID card using photographs that had been confiscated, villagers said.

Throughout John Demjanjuk’s travails, villagers here have expressed amazement that the international community has largely gone after low-ranking individuals in prosecuting war crimes, while Germans themselves have remained mostly unscathed. Many also see the trial of John Demjanjuk as an indirect attack on Ukraine, which has had its own painful history of anti-Semitism.

Then there is the feeling that Germans are tired of taking blame for the war and are looking to spread it around.

“They started the war, Germany did,” said Bondaruk. “Now they are putting the blame on another nation. How can you do that?”

“They needed to hang the war on someone,” added Luda Savchuk, the village accountant. “So they hung it on John Demjanjuk.”


Key dates in the case of John Demjanjuk
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/105923/

Yanukovych relies on Soviet nationalism to stay in power TOP

http://www.rferl.org/content/yanukovych_looks_to_soviet_nationalism_to_stay_in_power/24227494.html
June 07, 2011

image Taras Kuzio

Western and Ukrainian analysts have long argued that three, basic factors apply in any political analysis of Ukraine.

First, President Viktor Yanukovych's Party of Regions (like other centrist parties) has no ideology.

Second, Ukraine's regional diversity prevents the monopolization of power by one political force.

And third, unlike in Russia, ruling parties cannot use nationalism in Ukraine to remain in power.

Violence last month in Lviv showed that all three of these factors are wrong.

On May 9, nationalist protestors clashed with police, Russian nationalists, Communists and the Russian Consul, a Soviet-era flag was burnt, and a commemoration wreath was destroyed. An adviser to a local deputy was shot in the leg.

Violence was inevitable after the parliamentary coalition supporting President Yanukovych voted on April 21 to fly Soviet flags on Victory Day (celebrating the end of World War II) for the first time since Ukraine became independent.

A poster for the 2004 Ukrainian presidential election, emphasizing interregional differences in the country.
During, and since the 2004 presidential election, the inciting of interregional conflict has been a strategy forged by Ukrainian and Russian political consultants ("technologists") working for Yanukovych and the Party of Regions to ensure they remain in power.

Yanukovych therefore cannot fulfill promises of national integration that he supported in the 2010 election campaign as he would have to take three impossible steps.

image First, he would have to halt the Party of Regions' reported financing of the nationalist Svoboda (Freedom) party, which was involved in the provocations in Lviv.

Svoboda's previous name in the 1990s was the Social National Party, a name that clearly evokes links to the Nazis. Mainstream nationalist parties in Ukraine and the diaspora rightly refuse to have any dealings with Svoboda.

Second, the Party of Regions should no longer draw on divisive issues, such as hostility to Ukrainian nationalism, anti-Americanism and hyping alleged threats from "Ukrainianization" to mobilize its core ex-communist voters during elections.

Third, Yanukovych should return to the religious policy promoted by Ukraine's first three presidents by staying neutral between the warring Ukrainian and Russian Orthodox Churches (ROC) in Ukraine.

The Return Of The 'Great Patriotic War'

Regional diversity, is overcome by the administration through divide-and-rule policies. The first region, Eastern Ukraine, can be controlled by appealing to pro-Russian and Sovietophile issues and by portraying the Party of Regions as defenders against "Ukrainian nationalism" which showed its "ugly face" on May 9 in Lviv.Yanukovych is the first president to grant the ROC a de facto state and official position while marginalizing Ukrainian Orthodox and Greek-Catholics, as well as other religious denominations. ROC Patriarch Kirill has visited Ukraine countless times in the last three years with Yanukovych in tow as his host.

Ukraine is more divided today than at any time in its two-decade, post-Soviet history.

This divide that has been deepened by Education Minister Dmytro Tabachnyk's Sovietophile policies, the return of the Soviet term "Great Patriotic War" and the flying of the Soviet flag, as well as importing the Russian position on the 1933 holodomor, or "terror-famine."

imageUkrainan Education Minister Dmytro Tabachnyk

Freedom House recommended in its April 27 report "Sounding the Alarm: Protecting Democracy in Ukraine" that Yanukovych "[d]ismiss Education Minister Dmytro Tabachnyk, arguably the most polarizing official in the cabinet, for sowing unnecessary and dangerous divisions within Ukraine over issues of identity, language, and education."

Let's return to the three major misperceptions about Ukraine.

Divide And Rule

The first is ideology. Yanukovych and the Party of Regions have a stable 20 percent base of support from former leftist, Stalinist and pan-Slavic voters who, until the 2004 elections, voted for the Communist Party, Progressive Socialist Party and Slavic Unity Party respectfully.

Since the 2006 elections, their natural allies in Crimea and Odessa have also been Russian nationalist-separatists who were permitted to travel to Lviv for the May 9 provocations.

Yanukovych and the Party of Regions therefore do not have the same electorate as other centrist parties such as Trudova Ukrayina (now called Silna Ukrayina and led by Deputy Prime Minister Serhiy Tihipko) and the NDP (Peoples Democratic Party). These centrist parties target Ukraine's new middle class and have a liberal ideology.

In contrast, the Party of Regions has integrated left-populist paternalistic state capitalism and is perceived as supporting oligarchs.

This is evident in the foreign partners with whom the Party of Regions has signed cooperation agreements -- Vladimir Putin's Unified Russia party, the Chinese Communist Party and the Socialist group in the European Parliament (none of whom are liberals).

The second factor, regional diversity, is overcome by the administration through divide-and-rule policies. The first region, Eastern Ukraine, can be controlled by appealing to pro-Russian and Sovietophile issues and by portraying the Party of Regions as defenders against "Ukrainian nationalism" which showed its "ugly face" on May 9 in Lviv.

If All Else Fails, There's Always Political Corruption

The strategy directed at the second regional group, central Ukrainians, is to divide them from the "crazy nationalist Galicians," a plan successfully used in March 2001 when violence provoked by the authorities at an opposition rally in Kyiv turned the city against western Ukrainian radicals in the "Ukraine Without Kuchma" movement.

Changes in legislation last year also removed the right of Kyivites to vote for the city's mayor, who is henceforth the same person as the governor appointed by the president.

Finally, if all else fails, there is always political corruption, which was endemic in Kyiv and the region under former Mayor Leonid Chernovetskyy.

The strategy for the third regional group, western Ukraine, is for it to become a Svoboda stronghold.

Yulia Tymoshenko's Batkivshchina (Fatherland) party was denied registration in Kyiv and Lviv, two of its regional strongholds, in the October 2010 local elections.

This step ensured Svoboda's victory in three Galician oblasts, the first time a nationalist party has won control of Western Ukraine.

First Bourgeois Nationalists, Now Crazy Galicians

The third misperception is the alleged inability of Ukrainian authorities to use nationalism. Well-known Ukrainian sociologist Valeriy Khmelko believes "social authoritarianism" is stronger in eastern Ukraine, where its political face is extreme leftist parties and the Party of Regions, and has a stable 20 or more percent nationwide support. This compares to only 3-5 percent nationwide support for the "social authoritarian" Svoboda, whose support is limited to Galicians.

It is increasingly dawning on Western policy makers that the Yanukovych administration believes it will remain in office indefinitely; after all, giving up power goes against the grain of Eurasian, post-Soviet political culture.

In Eurasia, giving up power is also dangerous. The unleashing of criminal charges against Tymoshenko and her allies, and against ex-President Leonid Kuchma, has opened up a Pandora 's box of potential countercharges against current government officials and ex-President Yanukoych -- if they are out of power.

The popularity of Yanukovych and the Party of Regions is plummeting and will continue to plummet if IMF-mandated reforms, such as raising the pension age for women from 55 to 60 and increasing household utility prices by 50 percent for a second time are implemented.

With its popularity collapsing, coupled with a fear of being out of power, the Yanukovych administration is promoting a strategy of regional divide-and-rule through polarization, using May 9-style provocations, to maintain its eastern Ukrainian electorate permanently mobilized.

The traditional Soviet policy of dividing eastern against western Ukrainians, then "bourgeois nationalists" and now "crazy Galicians," remains in place.

Taras Kuzio is a visiting fellow at the Center for Transatlantic Relations, School of Advanced International Studies, Johns Hopkins University. The views expressed in this commentary are the author's own and do not necessarily reflect those of RFE/RL

Regime Incoherence in Yanukovych’s Ukraine TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Regime_Incoherence_in_Yanukovychs_Ukraine?
utm_source=Pinpointe&utm_medium=email&utm_campaign=June+6+2011+WAJ+Roland+Flamini

June 2, 201

imageAlexander J. Motyl

How can you explain the jaw-dropping incoherence of the Yanukovych regime? They blithely give away the store to the Russians in the April 2010 Kharkiv Accords, but they’re skittish about joining the Russian-led Customs Union. They pursue integration with the European Union, but crudely violate European legal standards by persecuting their political opponents. They declare an anticorruption drive, but retain fantastic villas and shamelessly fix tenders. They pass a law on freedom of information, but constrict freedom of the press. With this kind of record, can anyone be certain that the Parliament’s recently passed endorsement of a free-trade zone with the EU represents an irreversible turn toward Europe?

There are three possible explanations of this incoherence. Let’s look at them, in order of increasing likeliness.

image It could be that these aren’t examples of incoherence, but of profound cleverness. Accordingly, President Yanukovych and his buddies know exactly what they’re doing: They’re trying to strike a balance between competing interests and priorities, while following a centrist policy devoted to Ukraine’s interests only. Sound plausible? Maybe for relations with Russia, with the Kharkiv Accords representing Yanukovych’s attempt to make nice with the Kremlin and the skittishness about the Customs Union representing a justifiable fear of the Kremlin’s embrace. But this rationale just doesn’t work for the other examples of incoherence. If you’re serious about the EU, you don’t arrest your former minister of the interior, Yuri Lutsenko, keep him in jail for close to half a year, and respond indifferently to his brush with death during his just-discontinued hunger strike. That’s callous or stupid or both. Nor do you go about harassing former Prime Minister Yulia Tymoshenko on trumped-up charges. A clever regime would have dealt with the political threat posed by these individuals by appointing Lutsenko and Tymoshenko as ambassadors to Lichtenstein and Andorra.

Let’s consider a second explanation. Incoherence could be symptomatic of a cognitive inability to recognize contradictions as contradictions. This would bespeak an inability to think logically and to understand that A and minus-A are incompatible. Sound plausible? You betcha. Neither Yanukovych nor any of his ministers is a genius. More important, they are all members of the Donetsk political elite, whose roots extend to Soviet times and whose mentality is still Soviet. Despite incessant Soviet invocations of the Marxian dialectic, the USSR’s planners and policy makers had little sense of contradiction. After all, everything they did was, by definition, correct and every revision of the Communist Party line was, by definition, also correct. That arrogance and ignorance are equally characteristic of the Yanukovych folks. They’re right even when—or especially if—they are wrong. So why worry about contradictions that cannot, by definition, be contradictions?

The third explanation is simplest and probably most persuasive. Accordingly, “the regime” isn’t contradictory, because “the regime” isn’t adopting decisions as a unitary actor. Instead, different factions or power holders within the regime are going in different directions, with the result that “the regime” looks like it’s going in different directions. Thus, the pro-Russian faction goes for the Kharkiv Accords and gives away basing rights in Sevastopol for a song, while the pro-Ukrainian faction tries to move Ukraine away from the Customs Union and toward the EU. The hard-line authoritarians crack down on Lutsenko and Tymoshenko, while the quasi-democrats court the EU and push for anticorruption measures and freedom of information. Sound plausible? Absolutely, but this explanation is also least flattering and most worrisome for Yanukovych. It suggests that, despite having amassed enormous powers, Ukraine’s president is unwilling or unable to keep his subordinates in line. And if Yanukovych really has lost control of a divided regime, its incoherence—and instability—can only grow.

Incoherent regimes are doomed to ineffectiveness and prone to breakdown. Unfortunately for Yanukovych, he cannot afford to sit back and have a beer, while watching the boys duke it out. Ukraine’s economy is a mess, his popularity is almost nil, and the people are no longer afraid to say no to the thugs running the country. Bold choices and radical reform really are necessary. And Yanukovych’s choices are essentially two. He can opt for the status of a corrupt, non-democratic, and permanently backward hinterland of Russia or he can try to join Europe and the world economy as a struggling democracy and modernizing economy. The former choice means becoming another Belarus. The latter choice means becoming another Poland. You can’t be both. Nor can you flip flop back and forth between Russia, authoritarianism, and corruption on the one hand and the world, democracy, and decency on the other. You gotta choose once and for all—not just for the sake of logic, but because the longer you wait, the longer the contradictions fester, the angrier society will get, and the more likely will your regime collapse.

Breaking the myths of World War II's Bloodlands

TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Breaking_the_Myths_of_World_War_IIs_Bloodlands
June 9, 2011

imageAlexander J. Motyl

Take a look at a fascinating piece published in the May 27th New York Times Book Review by Adam Kirsch, a senior editor at the New Republic. Kirsch asks: “Is World War II Still ‘the Good War’?” His answer is as interesting for what it does not say as for what it does.

Over the last several years, historians, philosophers and others have begun to think about the Second World War in challenging and sometimes disturbing new ways …

… the British historian Norman Davies begins from the premise that “the war effort of the Western powers” was “something of a sideshow.” America lost 143,000 soldiers in the fight against Germany, Davies points out, while the Soviet Union lost 11 million.

And if the main show was a war between Hitler and Stalin, he wonders, wasn’t World War II a clash of nearly equivalent evils? …

Davies’s deliberately provocative book had a mixed reception, in part because of the way his account of the war in Eastern Europe seemed determined to minimize the importance of the Holocaust. No such objection can be made to Timothy Snyder’s morally scrupulous book “Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin” (2010), which also spotlights Eastern Europe—in particular the region comprising the Baltics, Ukraine, Belarus, Western Russia and Poland that Snyder calls “the bloodlands,” because they were the greatest killing field of the Second World War. This was the site of the titanic battles between the Wehrmacht and the Red Army: it was also the scene of 14 million noncombatant deaths between 1933 and 1945. This figure encompasses 10 million civilians and prisoners of war killed by the Nazis—including six million Jews murdered in the Holocaust—and four million civilians and P.O.W.’s killed by the Soviets.

By grouping German and Soviet casualties together, Snyder is making an implicit point. The Soviet Union was America’s ally, Germany our enemy; but both regimes were guilty of killing millions of people for ideological reasons. Weren’t the three million Ukrainians starved by Stalin in 1932-33 deliberate victims of state aggression and ideological terror, no less than the three million Soviet P.O.W.’s starved by Hitler in 1941-42?

Consider the moral distinction Kirsch draws between Snyder and Davies. Snyder’s book is “morally scrupulous” because, in contrast to Davies’s, it does not “minimize the importance of the Holocaust” and is thus balanced. In other words, moral scrupulousness and balance go together, just as moral unscrupulousness and imbalance go together. It follows that, since a morally scrupulous, or balanced, stance must entail recognizing both the Holocaust and the Gulag as comparable (if perhaps not quite equivalent) crimes, histories that minimize the importance of the Gulag are as morally imbalanced, and “unscrupulous,” as those that minimize the importance of the Holocaust. Davies may therefore be at fault, but so, too, is several decades’ worth of Western historiography that ignored, downplayed, rationalized, or even glorified Stalinism. Indeed, inasmuch as that historiography set the norm for Western thinking about Eastern Europe for more than half a century, its “cumulative” moral unscrupulousness is incomparably greater than that of a single scholar such as Davies.

Now, it’s not as if there was no information on the Gulag, Stalinism, and the sufferings of Stalin’s victims. Eastern European émigré communities have been writing and speaking about little else since the 1930s. But no one listened to them because they were the quintessential “Other”—“clannish” refugees who spoke bad English, had unpronounceable names, and ate unpronounceable foods, didn’t look or dress like Americans, were generally religious and anti-Communist, and could easily be dismissed as crazies, right-wingers, nationalists, fascists, anti-Semites, Cold Warriors, fanatics, and the like. And because, according to this perverse historical logic, the war in the East was a “sideshow,” Eastern Europeans obviously did nothing to fight Nazism, being at best bystanders and at worst collaborators. As bystanders, they had to be morally obtuse; as collaborators, they had to be morally repugnant. Either way, they weren’t really moral beings: which is to say they weren’t really human beings. Such a historiography may not have been dehumanizing in intent, but it was surely that in effect—and dehumanization is of course at the core of every form of racism, including anti-Semitism.

Kirsch is wrong to say that “To those who fought World War II, it was plain enough that … the bulk of the dying in Europe was being done by the Red Army at the service of Stalin.” In reality, American GIs had little knowledge of the eastern front and saw the war through the lens of their own experiences. It didn’t help that the wartime American media lionized “Uncle Joe” and called every resident of the Soviet Union Russian. Nor did the Cold War contribute to understanding of Eastern Europe: after 1947, the wartime Soviet-American alliance became an embarrassment, Soviet pronouncements on the war were viewed with suspicion, and Americans celebrated their contribution to the liberation of Western Europe.

It was only after the collapse of the USSR, the emergence of independent Eastern European states committed to pursuing anti-Stalinist identities and anti-Soviet historical narratives, and the opening of Communist archives that Snyder’s book became possible. The irony is that its basic thesis—that Eastern Europe was victimized by both Hitler and Stalin—has been the conventional wisdom among refugees from the “bloodlands” for decades. They knew better, because they had lived through the horrors of both totalitarian empires. Westerners knew worse, but that didn’t matter, since they were the ones who wrote the English-language histories and could dismiss their Eastern European critics as anti-Communist loons.

Kirsch concludes his essay by writing: “It is only in retrospect that we begin to simplify experience into myth—because we need stories to live by, because we want to honor our ancestors and our country instead of doubting them. In this way, a necessary but terrible war is simplified into a ‘good war,’ and we start to feel shy or guilty at any reminder of the moral compromises and outright betrayals that are inseparable from every combat.” He should have added that, if it weren’t for the Eastern Europeans’ insistence on their own humanity, American views of World War II would still be myths.

Емський указ: минуло 135 років – загроза залишилась TOP

http://www2.maidan.org.ua/news3/view.php3?bn=maidan_mova&key=1306776639&first=
1306776639&last=1297547807

30-05-2011 20:30

Манул

Так званий «Емський указ» (Емський акт -.) – розпорядження російського імператора Олександра Другого, яке 18 травня 1876 р. (30 травня за н. ст.) було ним підписано у курортному німецькому місті Емс. ...

Указ став програмним документом для міністерств внутрішніх справ, народної освіти, ІІІ-го відділення імператорської канцелярії у подальшому придушенні української мови на всій території Російської імперії: як вказують дореволюційні статистичні, носіями української мови (чи як її називали імперські можновладці – «малорусского наречия»), в Російській імперії була значна частина жителів Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської, Подільської, Харківської, Херсонської, Катеринославської, Седлецької, Гродненської губерній, Південно-Усурійського краю, Холмської Русі, Кубанської області, пониззя Області Війська Донського (від Новочеркаська до Таганрога включно), Хотинського повіту Бессарабії, 13% населення Астраханської губернії, 7-10% населення Саратовської, Оренбурзької губерній; згідно зі статистикою, окремі поселення з переважною більшістю українців були в Сибіру і Середній Азії.

[…]

Твори Тараса Шевченка були заборонені. Російський письменник Антон Чехов, який за походженням був українцем, прекрасно володів українською мовою, свою любов до України відобразив у цілому ряді геніальних творів, зокрема повісті «Степ», зумів придбати двотомний «Кобзар» лише під час перебування у Львові, коли 1894 р. їхав за кордон в Європу, про що повідомив у листі до своєї знайомої з Сумщини Наталії Михайлівни Линтварьової. 

[…]

Варто навести далеко не повний перелік актів, якими утискувалась чи заборонялась українська мова в Російській імперії та на інших територіях, де проживали українці:

1622 — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні “Учительного Євангелія” К. Ставровецького;

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської ови в судах і установах Правобережної України;

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на “кіевскія новыя книги” П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших;

1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг;

1729 — наказ Петра ІІІ переписати з української мови російською усі державні постанови і розпорядження;

1753 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії;

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар;

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях; 

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл; 

1808 — закриття “Студіум рутенум” — українського відділення Львівського університету;

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України;

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання;

1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших;

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською;

1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих;

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури (“ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може”);

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою;

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини;  1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння”;

1876 — Емський указ Олександра П про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень;

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою;

1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях;

1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами;

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови українською;

1895 — заборона Головного управління у справах друку видавати українські книжки для дітей;

1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії;

1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів;

1911 — постанова VII дворянського з'їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії;

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси;

1914,1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.

* * *

[…]

Минуло майже двадцять років, здається, ми маємо незалежну Українську державу, Конституцію, у якій записано, що державною мовою в Україні є українська мова. В той же час постає питання: а чи задоволені ми сьогодні станом української мови в незалежній Україні, чи варто вже вголос сказати, що на 20-му році нашої Незалежності процеси витіснення, нищення, утиску («не кийком, так дрючком») української мови набули такого характеру, що, якщо не вжити термінових кардинальних заходів, то через 2-3 роки вони можуть набути незворотного характеру?

Ціла стаття [ тут ]

Стабільність може виявитися згубною для України TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5625.html
01-06-2011

Тобі Фоґель, European Voice (Європа)

Стабільність чи авторитаризм? ЄС тішить себе ілюзією, що Україні потрібен спокійний період, аби вирішити свої проблеми, і що Янукович – це та людина, яка може забезпечити стабільність. Утім антидемократичні дії нинішньої влади мали б стурбувати Євросоюз, який хоче цього року підписати з Україною угоду про асоціацію, стверджує Тобі Фоґель у статті, яку опублікувало видання European Voice.Неспокійний рух України з часів Помаранчевої революції сформував два міфи, які проковтнули представники Європейського Союзу.

Перший міф полягає в тому, що найбільша проблема України – це її лідери та політичні сили. Другий міф – що країна понад усе потребує стабільності.

Перемога Віктора Януковича на останніх президентських виборах показала хибність обох вищезазначених тверджень, пише Тобі Фоґель.Більшість українців вважає, що політики погано їм служать, а демократія не змогла забезпечити виконання обіцянок, ідеться у статті. Такої ж думки дотримується Арсеній Яценюк, який наприкінці квітня дав інтерв’ю виданню European Voice. «Представники старої політичної системи не спромоглися зробити хоч щось для країни, але зробили чимало для себе», – наводить його слова автор статті. На думку Яценюка, Україна зійшла з демократичного шляху через брак інституцій, і за це несе відповідальність Янукович. Утім Януковичу не вдалося б здійснити свій план у «більш зрілій політичній системі із правильним механізмом стримування та противаг».Затримання Юлії Тимошенко, яке сталося минулого тижня, ще більше зіпсувало імідж українського керівництва за кордоном. Вибір часу та способу розслідування справи Тимошенко дає зрозуміти, що це «не просто судовий процес». …

У березні Тимошенко сказала European Voice, що Україна сіла «на потяг, який їде у протилежному до демократії напрямку», а саме «до авторитаризму». На її думку, дуже важливо, щоб цьогоріч була підписана угода про асоціацію України та ЄС, оскільки вона зможе стати «каталізатором позитивних змін».«Бракує інструментів, які ЄС може ефективно застосовувати для того, щоб протистояти руйнуванню демократії та заохочувати зміцнення держуправління», – вважає лідерка опозиції. Вона також додала, що Європі не варто називати авторитарні тенденції в Україні «стабільністю».Тимошенко таким чином закинула камінь в город Євросоюзу, який схильний вважати, що «Україні потрібен спокійний період, аби вирішити свої проблеми, і що Янукович – це та людина, яка може його забезпечити». Концентрацію влади у президентських руках європейські посадовці сприймають як стабільність. Вони зітхнули з полегшенням, коли нарешті закінчилася боротьба між колишніми президентом і прем’єр-міністром, до того ж багато хто вважає, що у «стані перманентного конфлікту» винна Тимошенко, пише Фоґель

[…]

Ціла стття [ тут ]

Потреба змістовної альтернативи TOP

http://ut.net.ua/Columns/50/24123
5 червня, 2011

imageТарас Кузьо

Рівень підтримки Віктора Януковича та Партії регіонів продовжує падати. Соціологічні опитування засвідчують загальне розчарування владою (навіть на малій батьківщині ПР), напрямом розвитку країни, високим рівнем інфляції, зростаючим розривом між елітами і рештою населення, а також прихильним ставленням влади до олігархів і великого бізнесу, внаслідок чого представники малого та середнього бізнесу зазнають утисків.

Ситуація, що нині склалася, нагадує період 2002–2004 років, коли високий рівень недовіри до влади також поєднувався з готовністю великої кількості українців вийти на вулицю з протестами. Однак важливою відмінністю сьогодення є брак публічних лідерів, яким би довіряли громадяни.

Популярність двох найбільших опозиційний сил – «Батьківщини» Юлії Тимошенко та «Фронту змін» Арсенія Яценюка – практично не зростає.

Скелети в шафі опозиції

Суспільство нині не вбачає в Тимошенко і Яценюку потенціалу до змін; натомість українці схильні дотримуватися позиції «чума на обидва ваші доми», вважаючи, що ні перша, ні другий нічим не кращі від інших політиків і обидва так само прагнуть лише самозбагачення.

Лідери української опозиції мають бути скромнішими і визнати свої помилки.

Тимошенко, наприклад, слід бути відвертою з приводу двох непрозорих переговорів, які вона вела протягом 2008–2009 років і які зіпсували її шанси стати президентом. Йдеться про таємні перемовини з ПР про створення широкої коаліції та перемовини з російським прем’єр-міністром Владіміром Путіним стосовно укладення газового контракту.

Зокрема, Тимошенко так і не пояснила, чому вона погодилася на вищу ціну на газ, ніж у країнах Західної Європи і чому транзитні тарифи лишилися на тому самому рівні (внаслідок чого ринкові принципи було застосовано до ціни на газ, але не до ціни за транзит).

Яценюк, у свою чергу, має відповісти своїм виборцям на запитання, чому він здав вибори-2010, провівши найгіршу за всю історію України виборчу кампанію. Чому він за наполягання Віктора Пінчука погодився замінити українських консультантів російськими? Опитування, проведені навесні 2009-го, свідчили, що Яценюк став би президентом, якби зміг потрапити до другого туру перегонів замість Тимошенко.

На Заході поразки на виборах часто ведуть до зміни партійного керівництва. Наприклад, після найгіршої в історії поразки канадської Ліберальної партії у травні цього року її лідер Майкл Ігнатьєв подав у відставку.

В Україні такого ніколи не було, позаяк політичні партії – це приватна власність їхніх лідерів. Проте це може мати для них катастрофічні наслідки. Після того, як 2006 року Соціалістична партія вийшла з демократичної коаліції та вступила в союз із Януковичем, Мороз не погодився залишити посаду її лідера, чим прирік себе і свою партію на політичне самознищення.

Оскільки в Україні ротації політичних лідерів ніколи не відбувається, їм набагато важче відновлювати свій імідж, налагоджувати зв’язок із виборцями та представляти нові програми дій. Однак усе це необхідно робити заради повернення довіри населення.

Скепсис союзників

Цікаво, що поганий імідж опозиції в Україні відображається і на тому, як її сприймають за кордоном. Тимошенко досягла успіху в лобіюванні в Брюсселі, оскільки «Батьківщина» є членом Європейської народної партії.

Водночас леді Ю не відвідувала США вже чотири роки і, за винятком короткого періоду 2007–2009 років, ніколи не мала американських лобістів та спеціалістів з піару. Керівництво США вважає, що Тимошенко, по-перше, несе часткову відповідальність за невдалий президентський термін Ющенка, із чим вона не бажає погоджуватись, а по-друге, вона має розробити і представити більш чітку програму дій, а не обмежуватися демагогічною критикою.

Слід, утім, зауважити, що Тимошенко змушена мати справу з несправедливою критикою з приводу того, що вона є хамелеоном і популістом. Адже так можна сказати про будь-якого українського політика.

Яценюк був таким самим хамелеоном, підтримуючи членство в НАТО як парламентський спікер 2008 року та водночас пропонуючи створення Східноєвропейського простору як кандидат у президенти 2009-го.

Янукович і ПР традиційно підтримують приєднання України до Єдиного економічного простору, перебуваючи в опозиції, а після приходу до влади завжди ігнорують це питання. Те саме стосується співпраці з НАТО в межах програми «Партнерство заради миру», якій Партія регіонів опирається під час опозиційних періодів та яку підтримує в часи перебування при владі.

Те саме можна сказати і про звинувачення в популізмі.

Найбільш популістським кандидатом президентських виборів-2010, зважаючи на кількість даних обіцянок, був Янукович, а не Тимошенко.

Яценюка, в свою чергу, американські експерти і посадовці сприймають не як серйозного політика, а як «Ющенка-2». Як не дивно, Яценюк, який володіє англійською мовою, зовсім не приділяє уваги створенню свого іміджу на Заході та рідко відвідує Європу і США. Понад те, я не можу пригадати жодної статті Яценюка в будь-якій західній газеті.

Вчитися на помилках

На Тимошенко зараз лежить велика відповідальність, оскільки вона має довести, що може вчитися на своїх помилках. Останні соціологічні опитування свідчать, що 2015 року вона має шанси пройти до другого туру президентських виборів (якщо до того часу її не засудять чи не ув’язнять і в такий спосіб не позбавлять права брати в них участь). Торік вона програла вибори з відставанням у 3%.

Водночас Тимошенко не варто сподіватися на перемогу на виборах за рахунок тих, хто розчарувався в Януковичі (яких 2015-го буде набагато більше, ніж 2010-го). На виборах 2010 року Тимошенко не мала чіткої проєвропейської програми; тому, щоби виграти перегони-2015, їй слід проаналізувати помилки, яких вона припустилася на виборах-2010 і раніше, зокрема, включення до БЮТ тих депутатів, які втекли з нього після перемоги Януковича. Їй також необхідно припинити повсякчас згадувати революції в арабському світі. Україна – це не Росія і не Єгипет.

Загалом Тимошенко має зробити чотири важливих кроки: пом’якшити свій жорсткий стиль лідерства, навчитися досягати порозуміння з іншими членами опозиційного табору, змістовно відповісти на критику, спрямовану персонально проти неї (популіст, хамелеон тощо), і – найважливіше – усвідомити, що вона має бути не демагогом, а людиною, яка має відповіді.

Лідери опозиції, своєю чергою, мають не критикувати, а пропонувати альтернативні програми, засновані на ідеологічних принципах. Тимошенко, як і інші опозиціонери, може багато чого навчитися у грузинських реформаторів.

І в українському суспільстві, і на Заході вже втомилися від Януковича та опозиції. Ця ситуація становить певну загрозу, з огляду на три фактори.

По-перше, незадоволення суспільства може призвести до громадських заворушень із застосуванням насильства. За браком виражених політичних лідерів із високим рівнем довіри, як у 2001–2004 роках, загальне обурення командою Януковича може мати непередбачувані наслідки.

По-друге, саме тодішній прем’єр-міністр і нинішній президент Янукович, а не Кучма, вимагав застосувати силу проти учасників Помаранчевої революції, які заблокували державні установи. Тож нині влада буде готова вдатися до жорстких заходів стосовно протестуючих проти її політики.

Україна рухається в бік найнебезпечнішого періоду своєї незалежності.По-третє, Кучма 2004 року завершував другий термін на посаді президента, тоді як у Януковича 2015-го спливає лише перший, тому він боротиметься за посаду для себе. Розквіт корупції за Януковича та відкриття ним скриньки Пандори кримінальних звинувачень проти своїх попередників означає, що нинішня правляча команда будь-що триматиметься за владу.

Україна рухається в бік найнебезпечнішого періоду своєї незалежності.

Протягом 2012–2015 років вона перебуватиме на перехідному етапі між двома виборами, що нагадуватиме 2002–2004 роки. Однак настрої населення до 2015-го стануть значно гіршими, ніж вони були напередодні Помаранчевої революції. Питання полягає в тому, чи зможуть лідери опозиції знову перевести загальне невдоволення в ненасильницький Майдан – як було у випадку Помаранчевої революції, – чи воно виллється в інший, менш мирний Майдан.

Should the Ukrainian Catholic University have accepted donation from the sponsor of Yanukovych's Party of Regions? TOP

OPEN LETTER TO FATHER BORYS GUDZIAK, RECTOR, UKRAINIAN CATHOLIC UNIVERSITY

May 20, 2011

Dear Father Gudziak

I write to you as a fellow academic concerned about the integrity of one of the two institutions of higher learning in Ukraine with a deserved international reputation. I urge you to consider that, by taking money from this particular donor, the short term benefits your institution will undoubtedly get, will be outweighed by the long term benefits this man and those he represents will gain from association with you and your institution.

This donor has appropriated vast amounts of public assets in collusion with known criminals. He has used those funds to finance the road to power of a gang of thugs led by an ex-convict who by law cannot hold any public office. These people have re-established a neo-soviet dictatorial regime that funnels Ukraine’s wealth into their offshore untaxed accounts and they now desperately seek respectability and legitimacy. In the area of education the shortfall in government revenue their policies have created has resulted in low pay for teachers, school closures (usually Ukrainian-language schools), and  two years removed  from  the pre-university schooling program. After 20 years of independence students at all levels doing any non-Ukrainian related subjects must still rely on soviet-era Russian-language text-books. The benefit a few hundred university students might get thanks to the donor’s money cannot cancel out the harm inflicted on the hundreds of thousands of children denied proper primary and secondary education because the wealth of those like the donor lies untaxed thanks to policies they enact.. 

By accepting money from one of the men responsible for this state of affairs you and the Catholic Church not only  confer upon him and those he represents a respectability  and legitimacy they crave. More seriously, you will also be letting Ukraine’s ruling clique use  your moral authority  and  the Church as pawns in some broader strategic plan of which outsiders can only guess  but which  will sooner  benefit them  rather than Ukrainian national independence. Although academics might understand that some foreign institutions  accept money from this donor because their administrators are ignorant of Ukrainian history and current affairs, they should expect those like you who know  the country  to set an example of discernment and integrity.

In conclusion allow me to remind you of the fate the recent director of the London School of Economics, my Alma Mater. When he had the opportunity, he ignored a minority that urged him not to accept any money from one particularly vicious African potentate. Later, when this dictator’s crimes became public knowledge the director made the correct decision and resigned. No one concerned with Ukrainian higher education would want you someday facing a similar decision.

Thank you

Stephen Velychenko


Ректор УКУ о. Борис Ґудзяк: «В УКУ надто багато вкладено, щоб себе продавати»

http://www.credo-ua.org/2011/05/45774
31 травня 2011

imageМайбутнє Університетське містечко УКУ

Нещодавно Український католицький університет повідомив про те, що український бізнесмен Дмитро Фірташ, власник DF Group, почав підтримувати будівництво інноваційного університетського містечка УКУ. Обговорення цього рішення, які відбуваються в медіа, показують, скільки небайдужих людей до долі університету, яка довіра і скільки сподівань.

Цікаво спостерігати, що вістку про фінансування паном Фірташем програм Кембриджського університету українська громадськість і преса сприйняли спокійно, а про підтримку УКУ дехто доволі стривожено? Хіба ж гроші на Кембридж та УКУ йдуть не з одного джерела? Очевидно, справа у відмінності традицій. Для нас британська демократична система вирізняється усталеною культурою взаємостосунків між академічними спільнотами й бізнесом, усвідомленням великої різниці між «даром» та «інвестицією», зрештою опірністю щодо можливих зловживань, тоді як молодій українській демократії ще довго потрібні будуть запобіжні «памперси».

Ті, хто вважає, що ця чи інша пожертва несе загрозу для місії і цінностей УКУ, насправді помиляються. Університет має багатий досвід спілкування з жертводавцями мовою прозорості і чесності, а, де цього вимагала ситуація, неодноразово доводив свою спроможність не бути іграшкою в забавах «власть імущих». Хоча УКУ – невеликий університет, все ж він є каталізатором важливих реформ в Україні. Ми готові взяти на себе відповідальність за кожне рішення і не ховаємося в тінь. Навпаки, ми усвідомлюємо, що увага з боку суспільства завжди є для нас додатковою опорою в тому, щоб не схибити, тому приймаємо коментарі, навіть доволі гострі і критичні.

УКУ як ніколи усвідомлює важливість університетської автономії та академічної свободи. Без цього немає сенсу ані будувати університетське містечко, ані покращувати матеріальний стан університету. У нас ніколи не бракувало й не забракне стійкості, щоб не піддатися будь-якому гіпотетичному тиску. Університет не йде на компроміс із своїми принципами та цінностями – навіть у випадку, якщо це загрожує фінансовими втратами. Надто багато зусиль і віри вкладено протягом багатьох років, щоб себе продавати.

imageБудівельний майданчик майбутнього Університетського містечка УКУ

Протягом свого існування Український католицький університет здійснює діяльність за кошт благодійних пожертв спонсорів з України та з-за кордону. Ми не отримуємо державного фінансування і впродовж останніх майже двадцяти років самостійно шукаємо кошти, звертаючись як до приватних доброчинців, так і благодійних фондів. Досі на розвиток УКУ та будівництво університетського містечка ми отримували пожертви переважно від благодійників з-за кордону. Проте несправедливо було б також очікувати, що університет в Україні буде реалізований виключно силами діаспори чи іншими іноземними добродіями. Це проект в Україні і для України, і одним із свідчень того, що він справді потрібен нашому суспільству, є готовність останнього докластися  до його будівництва, у тому числі і фінансово. Цього, до речі, давно вже очікують наші закордонні доброчинці, які хотіли б бачити, що їхні датки співвідносні з датками самих українців.

В Україні підтримка закладів освіти – це все ще незвичне явище. Але не вперше УКУ стоїть в авангарді змін. Я щиро сподіваюся, що приклад УКУ може надати нової якості стосункам закладів освіти з великим бізнесом й допоможе виробити ефективні, здорові та стабільні правила співпраці. Лише прозорість і відкритість можуть допомогти уникнути усіх ризиків, яких побоюються коментатори. Зрештою, сам жертводавець не переслідував мети публічності й не наполягав на неодмінному оприлюдненні факту пожертви. У світовій традиції та у досвіді нашого університету є чимало жертводавців, які бажали та залишилися анонімними. Переважно йшлося про менш заможних жертводавців, інколи навіть про «вдовину лепту». Але з огляду на першу пропозицію пожертви від дуже заможного українця УКУ сам вирішив про цей прецедент повідомити громадськість.

Керівництво університету відкидає будь-яку можливість інструменталізації УКУ зі сторони жертводавців. Тільки за таких умов університет погоджується приймати будь-яку пожертву. Віримо, що репутація УКУ та кредит довіри, який мають до нас люди, спонукатимуть громадськість оцінювати нас не на основі спекуляцій чи домислів, а передусім за діяльністю університету в освітньому полі України. Про творчу педагогічну концепцію та будівельні плани самого містечка УКУ інформує широку громадськість різними способами вже третій рік. Ми радіємо тим, що ці повідомлення про церкву з унікальним душпастирським центром для академічної молоді, надсучасну бібліотеку, колегіум-гуртожиток з приміщенням для осіб з особливими потребами та прекрасний багатофункціональний академічний корпус збільшує число спонсорів, і що наші традиційні спонсори вітають нових. Запрошую усіх охочих долучитися!

Ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк


June 6, 2011 3:51:56 PM

Father Gudziak' response, in my opinion, completely ignores the issue. The fact Ukrainian specialist academics completely ignored the donation to Cambridge, and some have even begun taking it as guest lecturers,  really doesn't say too much about thier moral attitudes -- particularly of those critical of the ruling oligarch Russophile authorian regime. At least LSE can boast the presence of a minority who condemned Col Gadaffi's "donation" and a principled director who resigned when the secrets about his government come out. The long and the short of it is that the oligarchs have now even bought-off the Uniate Church! The will undoubtedly continue to welcome  Father Gudziak  at their feasts to give lectures on "business ethics."

Eze.7: 19  They shall cast their silver in the streets, and their gold shall be removed: their silver and their gold shall not be able to deliver them in the day of the wrath of the LORD…

Stephen Velychenko


June 7, 2011 

I think that Fr. Gudziak's letter does address the chief issue -- whether the gift would influence university policies -- while Prof. Velychenko's letters, with all due respect,  dwell on marginal issues -- Mr. Firtash's business ethics, the Ukrainian government's education policies -- and indulge in speculation on the influence that the gift might have on UCU. Yet Fr. Gudziak's own conduct vis a vis the SBU has demonstrated the UCU's integrity in the face of pressure.

Universities regularly accept gifts from businessmen, which means that many a gift is morally "tainted." Perhaps Catholic universities should survive on "clean" donations from morally upright individuals. In that case, their professors would wander the streets and lecture on street corners. In some ways, that is an attractive model. Its effectiveness, however, would be limited.

Like noble donors of lands and income in centuries past, Ukraine's oligarchs should be given a chance to make restitution to God and society by giving to worthy causes.

Andrew Sorokowski


Stephen Velychenko reply to Andrew Sorokowski:

Jun 7, 2011 at 11:49 AM

I first beg to differ with the notion that the key issue on donations is whether they will influence scholarship. That is obviously the case in more or less democratic liberal parliamentary countries. It is not so in Ukraine because it is not that kind of country.  Father Gudziak clearly  demonstrated integrity in the incident with Ukraine's KGB, but that is precisely why he was in an ideal position to make powerful public gesture to the ruling regime that is it unacceptable --domestically and internationally. He would have thereby stood alongside Vasyl Shkliar the only nominee who refused to accept the Shevchenko Prize, thus  showing that some Ukrainians still  put national interests and personal integrity above monetary gain. But this time he did not and now  the Uniate Church, just like the literary intellectuals, two groups who historically have represented the Ukrainian nation,  stands compromised by its craven pandering for money to a ruling Russophile dictatorship. Why should the average Ukrainian oppose resist and criticize what many call an outright occupation regime, if people like Gudziak and those who accepted their Shevchenko prize-money do not? Ukrainians need examples and Father Gudziak who had a chance of providing moral leadership again failed miserably this second time in pursuit of short-term gains. In a country like Ukraine the issue of University autonomy cannot be viewed in magnificent isolation from what is happening in the country as a whole.To view issues in isolation  is called atomization of society -- which is what keeps dictatorships in power.

Andrew Sorokowski talks about sinners giving restiution of society. If Ukraine's oligarchs wished to give restitution for their massive theft of publica assests and destruction,  they would have acted as a "national capitalist class."  Instead of giving tiny fractions of a percentage of their wealth to charitable causes, they would  lay up thier capital in Ukrainian rather than offshore accounts, finance Ukrainian manufacturing capacity and media products, pro EU political parties, and tax themselves at the same levels that the wealthy in Sweden are taxed. In such a country Universities would not need private funds to survive. I also think Dr Sorokowski exagerrates the penury of Catholic institution. The Catholic Church one of the richest institutions and biggest property holders in the world.

 We all are sinners and historically the Church has accepted money with dubious origins.. The rationalization I think is Proverbs 13: 22:  "A good [man] leaveth an inheritance to his children's children: and the wealth of the sinner [is] laid up for the just." But  would Metropolitan Sheptytsky have accepted money from one of Roman Dmowski's patrons or Hans Frank?

Stephen Velychenko


Reply by Andrew Sorokowski:

Jun 8, 2011 at 7:15 AM

While I do not want to engage in a tedious polemic, I think Prof. Velychenko's arguments deserve a serious reply; hence, I will attempt one.

First, I think his criticism of UCU's acceptance of the Firtash gift stems from his view of Ukraine today. He sees the Ukrainian government as a dictatorship (or even an occupation regime); I disagree. Prof. Velychenko evidently considers Mr. Firtash a representative of this regime. Even if he were, I don't think it would be correct to compare him to Col. Gaddafi, or to draw a parallel between Fr. Gudziak and Mr. Firtash on the one hand, and Metropolitan Sheptytsky and Hans Frank on the other. I do not see how accepting a gift from an oligarch is a compromise of university autonomy; neither Mr. Firtash nor the government is gaining any leverage over UCU.

Certainly Fr. Gudziak could have made a dramatic gesture by refusing the money. But this would not be the same as Vasyl Shkliar refusing the Shevchenko prize. Shkliar's gesture was personal; Fr. Gudziak would have been refusing a substantial grant to his university, and gaining nothing substantial for his students and faculty. To call this "pandering" by the "Uniate church" (I trust he uses this term in a historical, not a pejorative sense; as a historian he is, I suppose, entitled to do so) is unfair; a panderer offers something illicit for money, while the UCU was simply accepting a gift.

I heartily agree with Prof. Velychenko that it would be nice if the oligarchs acted as a "national capitalist class." This would constitute not restitution, but merely normal behavior. Restitution, on the other hand, can be achieved precisely by charitable giving. For assuming that an oligarch has stolen from the state (that is, from public funds), then by donating some of those funds to a university in Ukraine that is open to all qualified students, he is returning at least part of that sum to the people. Should Mr. Firtash, and other oligarchs who might be prompted to follow suit, be discouraged from such an act?

My letter does not even mention the "penury" of Catholic institutions, which as Prof. Velychenko correctly states possess considerable real estate and fixed assets -- though there is a constant need for liquid funds for the repair and maintenance of places of worship. I was referring to the age-old practice of donations of land and income to the Catholic Church -- a perfectly defensible practice which permitted it to operate schools, universities, almshouses, orphanages, and hospitals. In fact, today's oligarchs should be encouraged to follow in the footsteps of wealthy patrons of the Ukrainian Church and its various institutions such as Ivan Mazepa.

While I applaud the moral earnestness of Prof. Velychenko's viewpoint, I think that balancing the advantages of a flamboyant gesture of protest against those of accepting an unconditional contribution to Ukrainian education, Rector Gudziak made a wise choice.

Andrew Sorokowski


Reply by Stephen Velychenko

Jun 8, 2011 at 10:59 AM

Dr. Sorokowski is quite right that I see the present regime as one that is fundamentally illegal and illegitimate. There are dozens of articles detailing why this is so in Ukrainian and English written by competant analysts and scholars both in Ukraine and abroad. The donor in question, strictly speaking does not represent this regime as he has no govermental position. The problem is that he finances it and is a key back-room player. Some support this regime. Some don't care. Others think "We survived Stalin. we will survive Ianukovich." Judging by the  utter silence  that has greeted this particular donor's attempts to gain respectability for himself and what he represents by giving money to higher educational institutions, it would seem lots of academics are among these groups.Their silence reminds one of the old Ukrainian peasant proverb "iak daiut-- bery," But this is the 21 rst century and are we still peasants?

The problem is not that his money compromises University autonomy. This probably is not a case of corporate-takeover of education as found in the USA  or Canada  and Ukraine does not yet face this threat .http://crooksandliars.com/john-amato/koch-brothers-now-under-fire-corrupting, http://munkoutofuoft.wordpress.com/ (see also L.C. Soley, Leasing the Ivory Tower. The Corporate Takeover of Academia [1999]). The problem in Ukraine is that the man in question and those he supports gain legitimacy and prestige for their continued illegitimate rule over Ukraine, not leverage, by throwing what for them are a few pennies to the Catholic Church, and earlier to Cambridge.  Why do they not give their money  to a Donetsk Cement-Mixing Institute?  Were that the case we would not be having this exchange.

I mentioned Gadafii not to compare him to Firtash, but to point out that there was a moral issue involved at the LSE, where ironically, it was Marxist professors who opposed accepting his funds-- even before all the details of his rule were public knowledge.

Of course Father Gudziak would not have gained anything substantial MATERIALLY  for his institution and students by having refused the money.  I would have hoped, however, that as a cleric Father Gudziak would have given more thought to the MORAL gain his church and his institution would have won  by refusing money of dubious origins and the message that would have given to society. The "balance," to use Dr Sorokowski's word, would have benefitted Ukraine in the long term - something that someone in Father Gudziak's position is  expected to consider.  The sooner this regime and their backers are ousted from power, the sooner Ukraine will begin producing the Mazepa's that it needs. Bestowing respectablity upon them by taking their money will not hasten the arrival of that day.

Finally, Dr. Sorokowski talks about "charitable giving." Leaving aside the issue of where and how Ukraine's russophile ruling class got its wealth, no one should have any illusions about just how pitiful their "giving" is.  http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/93450/20/. Ukrainians  who expect munificence from people who have not even financed something as elementary as Ukrainian-language  media and audio-visual products should not hold their breath.

Tymoshenko vs "the professionals" TOP

Andriy Zhalko-Tytarenko

A more than a year-long effort by Yanukovych’s brigade to prosecute Tymoshenko government Ministers on charges of corruption - which involved the shameful participation of foreign “experts”- produced practically no results. A more than a year-long effort by Yanukovych’s brigade to prosecute Tymoshenko government Ministers on charges of corruption - which involved the shameful participation of foreign “experts”- produced practically no results. This becomes particularly obvious when looking at what is currently happening in Ukraine. If such strong motivations, resources, investigators, and efforts over the course of a year produced virtually nothing (except for a banquet at the Interior Ministry and the discovery of violations by the “Regions man” Minister of Health), one can confidently assert that the Tymoshenko government was the most honest government in at least the past 10 years, and perhaps even longer.

But these folks cannot stop. As one may recall, in 2009 Firtash and Gazprom (with active participation by Yushchenko) left Europe with no gas in the middle of a cold winter. Then, Tymoshenko signed a standard European contract and an agreement that included a transition period. Gas came to Europe. Homes became warm again. Now, the Firtash-sponsored regime plans to try Tymoshenko for exactly this, while planning to “move towards European integration” at the same time. This kind of behavior is well known to psychiatrists: it is known as Dissociative Identity Disorder - very hard to cure.

Of course, Ukraine’s European integration is not determined by whether Tymoshenko will be put behind bars or not. But from a PR standpoint, if she is detained, the problem of integration into Europe will become almost unsolvable for next few years, or until the regime changes. This, incidentally, has a direct impact on the European import quotas for Akhmetov and Ivanyushchenko (steel, coal, and grain). Furthermore, even if Tymoshenko is not detained, very bad PR for use by the European electorate has already been manufactured. Someone, maybe even Russia, will use it sooner or later. It will not perish: it will become a more and more effective instrument because under the new regime, all the corruption ratings of Ukraine (which were already shameful) have become even worse.  All the other ratings are alike.

This kind of behavior is well known to psychiatrists: it is known as Dissociative Identity Disorder - very hard to cureAs for the recent attempt to arrest Tymoshenko, interpretations may be different, but somehow it bears a striking resemblance to the Lange case from 2010. Last summer, Yanukovych planned a critical visit to Germany. At the height of the preparation, an expert of the respected German Adenauer Foundation, Nick Lange, was detained for 10 hours in the Borispil Airport for no particular reason. As result, Yanukovych's visit to Germany was almost canceled. Now, at the time of the attempted arrest of Tymoshenko, Yanukovych was seeking to meet Obama in Poland. The day after the attempted arrest, the President of PACE was expected in Ukraine; Lutsenko had been returned to jail a day or two before. This is all very, very bad for Ukraine's and Yanukovych's image.

A year ago, Lange was detained on the direct order of the Chairman of SBU, Khoroshkovsky. Now Khoroshkovsky is playing dead, as little creatures do in the case of danger. Today, it is Kuzmin who acts to discredit Ukraine.To add to the mix, the Russian counterpart and support pillar for Yanukovych, Dmitry Medvedev, just exposed himself as a Presidential non-candidate. This means that Yanukovych is on his own and needs to restructure his international priorities. Such a restructuring requires having a reasonably good public opinion about the Yanukovych regime internationally. All the steps taken against the opposition have exactly the opposite effect. In terms of international contacts and negotiations, the time chosen for action against Tymoshenko and Lutsenko came at the worst possible moment for Ukraine and Yanukovych.

A year ago, Lange was detained on the direct order of the Chairman of SBU, Khoroshkovsky. Now Khoroshkovsky is playing dead, as little creatures do in the case of danger.

image
Renat Kuzmin
Today, it is Kuzmin who acts to discredit Ukraine. We have already discussed him and his Russian connections.

And now there are red Stalin flags to add to the mix at the same time as Europe equates Stalin with Hitler.

When ‘maybe’ may be enough TOP

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/105734/
June 1, 2011

imageOksana Bashuk Hepburn

Ukraine’s trade enlargement in both directions would not only support the larger objectives of assisting it to become a modern Western state and keep a balance with the Western camp but through it link Russia and the other members of the Customs Union to Europe too.
Ukraine has the good fortune or the great misfortune of bordering two giants: Russia and the European Union. Historically, it has fused more with Russia than with Europe. Perhaps that is changing.

Somewhat indicative of the shift is the recent refusal by President Viktor Yanukovych to sign the Customs Union--free trade--agreement with Russia, Belarus and Kazakhstan. Instead, he proposed a “Ukraine” solution: 3+1. This is news coming from decidedly pro-Russia President: he is catering to Ukraine’s self-interest; putting its wellbeing first.

Only a few months ago the President practically gave a 25-year lease to Russia’s Black Sea Fleet in exchange for some energy concessions. Many Ukrainians believe Russia got the better deal; cheap, long-term rent and a military presence, which draws Ukraine closer to Russia’s motherly bosom, a place where Ukraine gets smothered rather than satiated.

Perhaps that experience, which included nationwide protests, taught him a lesson: Russia likes asymmetrical deals, in particular those which enlarge its footprint in foreign territories. Perhaps Ukraine’s president recognized the threat to sovereignty when he said no to Ukraine’s energy company, Naftogaz, merging with Gazprom, and no to selling the national pipelines.

He also said no to Russia’s push to make Russian the second official language, recognizing such moves for what they are: meddling of a foreign power in the domestic affairs. However, he caved to Russia’s pressure recently by signing a law allowing the Soviet hammer and sickle red flag to fly above Ukraine’s national blue and yellow colors on the anniversary marking the end of World War II. To many Ukrainians, even veterans who fought under the Soviet flag, it remains an odious symbol of communist totalitarianism representing some 20 million dead. It is as offensive as flying the red Nazi swastika flag, long banned by many countries.

But Yanukovych gets full marks for his handling of the Custom Union. Here’s why.

By denying Russia’s overtures to become an outright member of the union, Yanukovych underscored, once again, Ukraine’s sovereignty. Yet he did not say no to opportunities such a vast trading block offers. Mindful of the danger of being swallowed up by a powerful neighbor, he proposed the 3+1 approach which allows him to negotiate a trade agreement with the EU as well.

If he can pull it off, and it won’t be easy, enhanced trade relations with both sides would be a serious victory for Ukraine. Undoubtedly, Russia will rev up pressure to keep Ukraine from joining the EU. The typical approach might be to consider this an affront and play hardball by elevating, for example, energy prices.

Ukraine can expect an equally tough battle with the EU; to date membership has been an uphill battle. Its manufactured goods -- other than its steel -- tend to be less competitive than Europe’s. Yet the constant reminder of not meeting standards may be EU’s concern about Ukraine’s ultimate superior agriculture potential.

That’s the negative assessment. On the positive side, the situation presents a fine occasion for both Russia and the EU to go forward using the trade relations with Ukraine as a building block for the future.

Here, the EU can to do more than offer vague promises of a roadmap to Ukraine. It would do well by offering some incentives to Ukraine as well to benefit from its considerable market. But above all, the EU should prevent that part of the world from falling back into the previous power zones -- both economic and political.

In turn, Russia might recognize that interference in Ukraine’s domestic affairs is becoming passe; not welcomed by government or the economic elite, even one disposed favorably to Russia and focus on a more balanced relationship stemming from a good neighbor policy. Here, Canada and the U.S. offer a fine model; a smaller nation coexisting peacefully, on mutually advantageous terms with a giant.

Consistently friendly relations, rather than outbursts like Prime Minister Vladimir Putin’s recent nonsense about winning World War II without Ukraine, are needed to mitigate the horrors Russia has perpetrated in Ukraine and the ensuing distrust of the population that followed. Better relations would engender calm in a blood-soaked neighborhood and help shift Russia’s international public opinion from that of a hard-line bully to an attractive business partner. It claims interest in cultivating such an image and might start with negotiating the 3+1 approach offered by Ukraine.

To help things along, peace-loving friends -- Canada, the United States and others -- might use persuasion to influence Russia and the EU to accept Ukraine’s offers. Ukraine’s trade enlargement in both directions would not only support the larger objectives of assisting it to become a modern Western state and keep a balance with the Western camp but through it link Russia and the other members of the Customs Union to Europe too. This appears to be a clear articulation of Ukraine’s will. The Ukrainian diaspora might assist to ensure, through its various governments, this happens.

Having two suitors at this juncture may yet be a win-win for Ukraine and all the other parties in the equation.

Oksana Bashuk Hepburn is an international columnist and former President of U*CAN Ukraine Canada International Relations, a consulting firm dedicated to brokering interests between Canada and Ukraine.

Справжня мета справи проти Кучми TOP

30-05-2011
http://www.bne.eu/story2703

Іван Лозовий, Business New Europe (Європа)

Перерозподіл українських активів триває.Справа проти Кучми відкрита для того, щоб посадити Віктора Пінчука за стіл переговорів, за яким він погодиться на вигідні для Партії регіонів умови передачі своїх активів, пише Іван Лозовий у статті, яку опублікував інтернет-портал видання The Business New Europe.Коли 22-го березня Генпрокуратура України зробила сенсаційну заяву про порушення кримінальної справи проти колишнього президента Леоніда Кучми, аналітики кинулися навперейми досліджувати причини такого кроку. «Справа проти Кучми – це постріл, який має на меті налякати його зятя та одного із найбагатших українців, Віктора Пінчука», – переконаний Іван Лозовий.«Партія регіонів зацікавлена в активах і тільки в активах», – продовжує він. Оскільки більшість української держвласності вже приватизована, то нова влада не має іншого вибору, як розглядати «приватне майно як джерело власного збагачення».Олігархам на зразок Пінчука належить більша частка української власності. Тож головна мета справи проти Кучми – це посадити Пінчука за стіл переговорів, за яким він погодиться на вигідні для Партії регіонів умови передачі своїх активів, пише автор статті.Іван Лозовий зазначає і вторинні вигоди від справи проти Кучми. Вочевидь, Янукович ображений на Кучму за те, що той не погодився застосувати силу проти учасників Помаранчевої революції у 2004-му році. Крім того, справа проти Кучми певною мірою спростовує закиди на адресу Партії регіонів, що вона переслідує тільки опозицію в особі Юлії Тимошенко.

[…]

Кампанія перерозподілу активів українських олігархів не обмежується Пінчуком, зауважує Іван Лозовий.Він стверджує, що справжньою метою приїзду ізраїльського президента Шимона Переса у листопаді 2010 року до України було переконати Партію регіонів не чіпати олігарха єврейського походження Ігоря Коломойського. Під час свого візиту Перес особисто зустрівся із Коломойським та його партнером Геннадієм Боголюбовим, ідеться у статті.Не уник тиску інший український олігарх – президент Федерації футболу України Григорій Суркіс. Якби не лист підтримки від ФІФА, якого Суркіс, можливо, накидав власноруч, його могли усунути з керівної посади.

На теперішній момент рахунок у боротьбі Партії регіонів з олігархами 0:3, підсумовує Іван Лозовий.

Оригiнал матерiалу:
Ціла стаття [ тут ]

Тимошенко і «команда профехіоналів» TOP
Андрій Жалко-Титаренко

Рік тому, Ланге був затриманий за прямою вказівкою голови СБУ, Хорошковського. Тепер Хорошковський “прикидається неживим”, як маленька тваринка в разі небезпеки. Сьогодні все робить Кузьмін, який працює прямо на дискредитацію України.

Більш ніж річнії зусилля “бригади” Януковича у переслідуванні міністрів уряду Тимошенко за звинуваченням у корупції, включно з ганебгим залученням  іноземних "спеціалістів" не дали практично ніякого результату. Це стає ще більше очевидним при погляді на те, що нині відбувається в Україні. Якщо за такої сильної мотивації, при таких ресурсах, з використанням слідчих, що готові на все,  протягом року виявлено лише банкету в Міністерстві внутрішніх справ (а участб Президента Ющенка), та порушення  "людиною від Регіонцв" в Міністерстві охорони здоров”я,  то  можна з упевненістю стверджувати, що Уряд Тимошенко був найчеснішим урядом, принаймні останні 10 років, і, можливо, навіть більше.

Але хлопці не можуть зупинитися. Як пам'ятаєте, в 2009 році Фірташа та "Газпром" (за активної участі Ющенка) залишили Європу без газу в середині холодної зими. Тоді Тимошенко підписала стандартний європейський контракт і договір, який включав перехідний період. Газ прийшов у Європу, в будинках стало знову тепло. Нині спонсований Фірташем режим планує відкриває проти Тимошенко справі саме за це рішення. І одночасно  планує "рухатися в напрямку європейської інтеграції". Така поведінка добре відома психіатрам: називається роздвоєння особи. Спостерігається при шизофренії. Це дуже важко, практично неможливо вилікувати.

Звичайно, європейська інтеграція України не визначається тим, чи Тимошенко потрапить за грати, чи ні. Але з точки зору PR, якщо вона опиниться під вартою, проблема інтеграції до Європи стане майже нерозв'язною на наступних декількох років, або до зміни режиму. Це, до речі, має прямий вплив і на європейські квоти на імпорт для Ахметова і Іванющенко (сталь, вугілля і зерно). Крім того, навіть якщо Тимошенко не опиниться під вартою, дуже поганий піар для використання європейських виборців вже виготовлено. Хтось, може  навіть  Росія, використає його рано чи пізно. Ця заготовка не пропаде: вона буде все  більше ефективним інструментом, оскільки з новим режимом, всі корупційні рейтинги України (які і до того були ганебні) стали ще гірше. Всі інші рейтинги також.

Стосовно травневої спроби заарештувати Тимошенко, інтерпретації можуть бути різними, але впажає у вічі разюча подібність з епізодом з Ланге в 2010 рокці. Минулого літа, Янукович плануєвав критичний візит до Німеччини. У розпал підготовки, експерт шанованого німецького Фондк Аденауера, Нік Ланге, був затриманий на 10 годин в аеропорту "Бориспіль" без особливої ​​причини. У результаті, візит Януковича до Німеччини було майже зірвано. Тепер, в момент спроби арешту Тимошенко Янукович шукав зустріяі  з Обамою у Польщі. Наступного деня після спроби арешту президент ПАРЄ очікувався в Україні; Луценко був повернутий у в'язницю днем або двома раніше. Все це дуже, дуже погано для України і для іміджу Януковича.

На додаток, російський колега і опора Януковича, Дмитро Медведєв, як раз продемонстрував, що він не є кандидатом на вибори 2012, на абсолютно провальній зустрічі з пресою. Це означає, що Янукович залишається на одинці, та має негайно перебудовувати свої міжнародні пріоритети. Така перебудова вимагає наявності досить хорошої громадську думку про режим Януковича на міжнародному рівні. Позаяк всі кроки, вжиті у відношенні до опозиції мають  протилежний ефект. З точки зору міжнародних контактів і переговорів, час обраний для дій проти Тимошенко і Луценко є самим невдалим і для України, і Януковича.

Рік тому, Ланге був затриманий за прямою вказівкою голови СБУ, Хорошковського. Тепер Хорошковський “прикидається неживим”, як маленька тваринка в разі небезпеки. Сьогодні все робить Кузьмін, який працює прямо на
image
Ренат Кузьмін
дискредитацію України. Ми вже говорили про нього і його російські зв”язки.

А тут ще й червоні прапори Сталінана додачу. І це при тому, що в Європі Сталін прирівнюється до Гітлера.

Владу лякають соціальним бунтом TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-436071.html

Як зазначається у коментарі, переданому агентству УНІАН прес-службою З.ШКІРЯКА [голова Соціально-Християнської партії], громадянське об`єднання «Новий Київ» виступило співорганізатором акції «Вперед».

«Ситуація в країні сьогодні критична. Цинізм влади досяг апогею: соціально-економічні реформи доведені до абсурду, малий і середній бізнес - знищені, велика частина населення країни опинилася на межі виживання. Акція «Вперед» - це наш останній ультиматум владі», - заявив З. ШКІРЯК.

[...]

За словами З. ШКІРЯКА, “регіонали” заявляють, що опозиція не пропонує нічого натомість. “Але ось яскравий приклад - альтернатива у вигляді Народних реформ. Хоча я впевнений, що діалог з нинішньою владою безперспективний», - прокоментував З. ШКІРЯК.

Він додав, що в разі ігнорування вимог мітингу 19 травня “почнеться всеукраїнська мобілізація прихильників, яка обов`язково переросте в соціальний бунт”, результатом якого стане повалення правлячого режиму.

Лідер ГО «Новий Київ» заявив: «Ми не збираємось більше вести односторонній діалог з владою. Ми хочемо реальних змін в країні, хочемо, щоб думка мільйонів українців була почута”.

З.ШКІРЯК закликав усіх, кому не байдужа доля України, прийти 19 травня о 10.00 під стіни Верховної Ради і захистити майбутнє країни.

Як повідомляв УНІАН, про початок громадянської акції «Вперед» було оголошено 6 квітня, після провалу переговорів учасників та ініціаторів АвтоМайдану з Кабінетом міністрів щодо підтримки та ухвалення Народних реформ.

Була створена координаційна рада акції, до якої входять активісти, керівники громадських і профспілкових організацій, представники малого та середнього бізнесу, які представляють більшість областей України, а також народний депутат (фракція «БЮТ-Батьківщина») Н. КОРОЛЕВСЬКА, яка внесла до Верховної Ради пакет законопроектів «Народні реформи».

Згідно з рішенням Координаційної Ради акції, у рамках її проведення в травні в десяти містах України пройдуть мітинги протесту.

На 19 травня заплановано проведення акції у Києві. Активісти “Вперед” організовують у цей день під стінами Верховної Ради засідання 2-ї Народної колегії, під час якого проголосують за ухвалення пакету законопроектів «Народна реформа» і будуть добиватися ухвалення цих законів народними депутатами. ...


Ціла стаття [ тут ]

Підтримайте, будь ласка, гарного журналістa TOP

http://www.facebook.com/event.php?eid=202676179777028

image

 За Координаційної ради Асамблеї громадських організацій малого і середнього бізнесу України з приводу ситуації на київських ринках TOP

Останні погроми на ринках "Лісовому", "Виноградарі" та інших київських ринках, в результаті яких знищено сотні торгових точок, показали наступне:

1. Олігархи розпочали відкриту війну проти малого та середнього бізнесу, метою якої є його цілковита ліквідація і заганяння підприємців у найми до мільярдерів, а киян - у наддорогі гіпермаркети.

2. Владні структури відкрито потурають олігархам, про що свідчать дії міліції, судів, та качків від молодіжної бригади правлячої партії.

3. Ілюзорними виявилися надії деяких ринковиків на те, що хабарі за "кришування" убезпечать їх від посягання на їх бізнес, власність і засоби існування. Саме ця причина була основною у відносно невисокій підтримці такими ринками минулорічних та цьогорічних всеукраїнських акцій протесту.

З огляду на це Координаційна рада Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу України – закликає:

а) підприємців та працівників ринків – негайно створювати там, де їх ще немає, незалежні від влади об'єднання  за принципом "десяток" і "сотень", бути готовими до відсічі і негайно відгукуватися у разі нових безчинств "влади" на будь-якому з київських ринків,

б) киян – зрозуміти, що монополізація торгівлі однозначно призведе до подальшого зросту цін і, таким чином, захист всіма можливими способами ринків – це захист не тільки робочих місць ринковиків, а й своєї кишені,

в) владні структури – не плекати ілюзорних надій, що Асамблея, її організації та партнери не реагуватимуть адекватно в разі, якщо "владні структури" й далі виступатимуть у ролі ланцюгового пса олігархів,

г) підприємців – боротися за те, щоб у нашій державі можна було нормально працювати і жити виключно в рамках законодавства.

Ще раз підкреслюємо: всім нам оголошено війну. Це відбулось не сьогодні. Нам можуть іти на часткові поступки, як це має місце з анонсованим урядовим законопроектом про спрощену систему,  можуть організовувати всеможливі сценічні постановки про те, що «малому бізнесу слід дати можливість обрости жирком», але ганебна суть дій сучасних українських владних структур – створення безликого громадянина та безправного «ручного в управлінні» підприємця, яких можна б було швидко ставити на місце шантажем, залишається незмінною.

Не ми розпочали цю війну.

Але обов'язково її виграємо, якщо організуємося і будемо діяти як єдиний цілісний потужний організм, озброєний спільними цінностями та демократичними інструментами.

Що робити і як організуватися – тут: http://asambleya.org/uk, http://pidpr.com/

Координаційна рада Асамблеї громадських організацій
малого і середнього бізнесу України

м.Запоріжжя                                                                                             
7 червня 2011р.

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Canadian flagKingston: Folklore - Lviv pavillion -- Jun 10-12 TOP
image
Canadian flagMississauga: Invitation to Irene Sirko's art show -- June 18-19 TOP
image

image

Canadian flagOttawa: Unveiling of Taras Shevchenko monument – Jun. 26

TOP

image

Ottawa Taras Shevchenko Monument Committee and the Embassy of Ukraine in Canada organize the unveiling ceremony of the Taras Shevchenko Monument in Ottawa on June 26th, 2011 at 2:30 p.m. on the grounds of St. John the Baptist Ukrainian Catholic National Shrine (952 Green Valley Crescent, K2C 3K7).

Political, religious and community leaders of Canada and Ukraine have been invited: Senators, MPs, MPPs, diplomats, and representatives of local and national businesses and organizations. The invitees list includes all donors who have contributed to the project.

The unveiling also marks 120 years of Ukrainian settlement in Canada and the 20th anniversary of Ukrainian independence. The colorful unveiling program will include a ceremonial tree-planting and the embedding of soil from Shevchenko’s grave in Ukraine into the monument base.

The ceremony will be followed by a gala concert featuring the celebrated Canadian Bandurist Capella of Toronto under the leadership of Dr. Victor Mishalow and Yaroslav Dzhus, bandurist and finalist of the “Ukraine’s Got Talent” contest, together with well-known Ukrainian-Canadian choirs and performing groups. The Ottawa-based Svitanok Dance Ensemble will also make an appearance.

Donors will be acknowledged during the unveiling ceremony.

Taras Shevchenko

The monument commemorates Taras Shevchenko, famed 19th century Ukrainian humanist, poet and artist. His writings were instrumental in rekindling Ukrainian national spirit and mobilizing Ukraine’s struggle for freedom under the feudal landlords and Russian Empire. For daring to speak out, he was harshly punished: Exiled and forced into military service for ten years, and strictly forbidden to paint or write by the Tsar himself. The authorities sought to suppress all his pro-Ukrainian, pro-independence writings. But his oeuvre has made its mark: The Kobzar, as his collection of poetry is called, has been translated in over 100 languages, and his memory is alive and well.

Today, we remember him as a champion of democracy and as a role model whose ideas, expressed through his poetry, are still as important as ever.

Leo Mol

The monument itself is the work of the renowned Ukrainian sculptor Leo Mol (1915-2009), who has to his name over 300 other bronze sculptures, many located in the Leo Mol Sculpture Garden in Winnipeg. His statue of Canada’s Prime Minister, the Rt. Hon. John Diefenbaker, graces Parliament Hill. He created the Taras Shevchenko memorials in Washington DC., Buenos Aires and St. Petersburg, amongst others. He was inducted into the Order of Canada in 1989 and the Order of Ukraine in 2002 for his artistic contributions.

Additional information about performers, special guests and other event details:

Website: www.infoukes.com/tarasinottawa

 YouTube: www.youtube.com/user/UkeTube

 Facebook: Taras Shevchenko Monument in Ottawa

Phone: Orest Dubas – (613) 725-0006

E-mail: orestdubas@rogers.com

Direct line for Donations: (613) 983-9094

The project needs your support to collect $75,000. in its final fundraising drive. Please offer us your generous assistance.

USA flagBoston: 6-member Ukrainian judicial group arrives -- 9-16 July TOP

The U.S.-Ukraine Foundation will be bringing a 6-member Ukrainian judicial group to Boston, July 9-16.  This activitiy is under the aegis of the Open World Leadership Center of the Library of Congress.

The program's judicial host is the Honorable Marianne B. Bowler, U.S. Magistrate Judge, District of Massachusetts. 
 
The Foundation is currently making plans for the professional and cultural/social program components.  We are looking for input, ideas, assistance from individuals from the Boston area Ukrainian-American community.  And, to be invited to certain events, we need to be able to contact you ... so send in your name and email address! 
 
Individuals who work in the legal profession in downtown Boston or are studying law in the Boston area are especially requested to come forward, too!
 
Because of cost constraints, we are also looking for assistance in hosting our delegation in private lodging, rather than through a hotel.  If you can spare a room, we would like to hear from you!
 
Be a part of a wonderful time in Boston!
 
To join our Boston program, please contact

John A. Kun
USUF VP/COO
jkun@usukraine.org
202-223-2228

Canadian flagТоронто: Мистецька виставка і благодійна акція "The Art Cellar" -- 10-12 червня TOP
image
German flagБерлін: Карнавал культур -- 11 червня TOP

image

image

Шановна українська громадо, любимі всіма українські артисти, танцюристи, співаки і просто творчі українці і всі бажаючі, 10 по 12 червня 2011 року в м. Берлін-Кройцберг, Німеччина в черговий раз відбудеться традиційний Карнавал культур (http://www.karneval-berlin.de). Це свято мігрантів всіх країн, які представляють в німецькій столиці свою культуру, фольклор, національне мистецтво і творчість діаспорних громад. Три дні культурне місто Берлін набирає чинності мультикультурної столиці Європи. Саме в  Кройцбергу, районі Берліна, розвинулися мультикультурні тенденції різних груп мігрантів і громад. Саме тут означено високий щабель толеранції і підтримки мультикультурної складової суспільства.

11 червня 2011 року, в суботу, з 15 до 17 год. на зеленій галявині “Раси в дії” (“Rassen in Aktion)”Карнавалу культур (див.http://www.karneval-berlin.de ) представлятимуть свою творчість українські діаспоряни Берліна і Німеччини.

Якщо Ви зацікавлені в презентації своєї творчості на Карнавалі культур, будь-ласка, повідомте нас за контактним телефоном 0049 1775495465 або електронною поштою samborska@gmx.de. Підговча зустріч учасників відбудеться в середу 8 червня 2011 року о 19 год.  за адресою редакції часопису “Імміґрада” (див. Адреса).

Приєднатися може кожен, хто любить українську культуру і гововий її представити за кордоном або просто радий підтримати артистів своєю присутністю. Вдягайте вишиванки, беріть з собою дітей і партнерів чи друзів-іноземців і вливайтеся в мультикультурний простір Берліна! Зустріч українців-діаспорян на галявині  “Rassen in Aktion” (див. позначку жовтим кольором на мапці)  – одного з майданчиків карнавалу культур. Орієнтиром в знаходжені українців на зеленій галявині буде гучна українська музика і вишиванки серед барвистої мультикультурної публіки. Чекаємо вас на зеленій галявині на зелену толоку!

Нагадаємо, що українці Берліна вже неодноразово представляли українську культуру на святі культур в Берліні (див. http://immigrada.de).

До вашої уваги матеріал про мультикультурні тенденції в Берліні: Тур для українців Берліном мультикультурним

Ukrainian flagЛьвів і Одеса: Семінар-дискусія "Як використати в Україні польський досвід реформ" Львів -17 червня, Одеса - 20 червня TOP

Семінари відбуватимуться у рамках проекту "Польща – приклад змін на краще". До участі запрошуються представники всіх сфер українського суспільства. Найбільш активні учасники семінарів будуть запрошені до участі в навчальному візиті "Львів-Краків-Криниця" з можливістю участі у заходах Економічного форуму в Криниці, який також називають "польським Давосом".

Шановні колеги! 

Пропонуємо розглянути інформацію про семінари, які будуть проходити у трьох містах України, у Львові - 17 червня, в Одесі – 20 червня.  Про проведення 8 липня семінару у Києві  буде розіслане окреме повідомлення.

Семінари та навчальна поїздка "Львів-Краків-Криниця"  відбуватимуться у рамках проекту "Польща – приклад змін на краще", який виконують у 2011 році Інститут Східноєвропейських Досліджень з Польщі (http://www.forum-ekonomiczne.pl) та Львівський Центр  Науки, Інновацій та Інформатизації (www.cstei.lviv.ua) за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща в рамках програми "Промоція знань про Польщу".

До участі у семінарах запрошуються всі кому не байдуже, яке буде майбутнє в Україні,  але особлива увага надається: 

  • представникам сфери освіти і науки;

  • представникам органів державної влади та місцевого самоврядування;
  • представникам неурядових організацій, в т.ч. асоціацій бізнесу;
  • представникам засобів масової організації.

Програма кожного семінару розрахована на півдня,

 реєстрація учасників з 9.30 до 10.00, 

з 10.00 до 11.15 запрошені експерти з Польщі та України представлять короткі презентації на такі теми:

  • "Громадянське суспільство і формування демократичної держави  – польський досвід"
  • "Реформи і реструктуризація економіки: досвід ЄС і напрямки змін в Україні ”
  • "Східне Партнерство і місце України у контексті президентства  Угорщини та Польщі в ЄС"
  • "Україна у світовій політиці – суб’єкт  чи об’єкт?

Після короткої перерви буде оголошена двогодинна  дискусія на тему: „Угода про асоціацію з ЄС: на шляху до європейської інтеграції”.  У цій дискусії  можуть взяти участь  всі учасники семінару.  При реєстрації Ви можете подати коротку анотацію Вашого виступу (запитання) під час дискусії. Під час дискусії особлива увагу буде звертатись на проектні підходи до вирішення проблем в Україні з врахуванням польського досвіду.

Семінар у Львові буде проходити 17 червня в центрі міста у готелі Жорж , площа Міцкевича, 1, http://www.georgehotel.com.ua/ua

Завантажити програму семінару у Львові

Семінар в Одесі буде проходити 20 червня в санаторії "Аркадія" Державної  прикордонної  служби України, Гагаринське плато, 1.  http://www.arkadiya.odessa.ua  

Завантажити програму семінару в Одесі

Організаційні аспекти участі у семінарі:

Участь у семінарах безкоштовна. Учасники самостійно покривають витрати на проїзд до місця  проведення семінару та на проживання у містах проведення семінарів. 

Для участі у семінарах слід надіслати заявку згідно рекомендованої форми. Кожний, хто подав заявку отримає підтвердження участі на електронну пошту. Про потребу  надсилання офіційного листа про підтвердження участі у семінарі для оформлення відрядження необхідно додатково повідомити про це координатора проекту в Україні Івана Кульчицького (електронна пошта:  ivanppp@cstei.lviv.ua )

 Реєстрація учасників семінару у Львові

 Для участі у семінарі у Львові надішліть до 15 червня заповнену реєстраційну форму на електронну адресу  lviv.eu@gmail.com  

Завантажити реєстраційну форму для семінару у Львові

З додатковими запитаннями щодо участі у семінарі у Львові Ви можете звертатись до Наталії Василівної Костюк за тел. (093) 9308781

Реєстрація учасників семінару в Одесі

Для участі у семінарі в Одесі  надішліть до 16 червня заповнену реєстраційну форму на електронну адресу  odesa.eu@gmail.com

Завантажити реєстраційну форму для семінару в Одесі

З додатковими запитаннями щодо участі у семінарі в Одесі  Ви можете звертатись до Валерія Григоровича Логвінова за тел. (099) 3067273

Canadian flagТронто: Вечір українського письменства – 24 червня TOP

Літературно–мистецьке об’єднання „Слово”
при Науковому Товаристві ім. Шевченка в Торонті

запрошує на

Вечір українського письменства

що відбудеться в
п’ятницю, 24 червня 2011 р. о год. 7:30 вечора.
в Канадсько-Українській Мистецькій Фундації
КУМФ: 2118-A Bloor St.W., 2-гий поверх
(між зупинками підземки High Park і Runnymede)
Торонто, ОН

В програмі:

Про твори Марка Роберта Стеха: роман «Голос» і епос «Невмирущі»
Уривки з «Голосу» читає автор

Леопольд фон Захер-Мазох про Галичину і галичан
Михайло Траф’як: Захер-Мазох відомий і невідомий

Читання текстів Захер-Мазоха:
Лада Даревич, Стефан Ґеник-Березовський, Галина Костюк, Юрій Келебай

Розмова при каві, чаю і солодкім

Вступ за добровільними датками

Ukrainian flagКонкурс на участь у семінарі «Громадські кампанії на захист прав людини» -- 9 - 13 липня (подаватися до 25 червня) TOP

Оголошується конкурс на участь у Семінарі «Громадські кампанії на захист прав людини», який організовує Українська Гельсінська спілка з прав людини разом з громадською організацією «М’АРТ» та Правозахисним центром «Поступ» за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського Комітету.

Семінар є навчальним заходом Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини».

Учасники семінару зможуть отримати спеціальну підготовку щодо планування та проведення ефективних громадських кампаній на підтримку та захист прав людини.

До участі у конкурсі запрошуються громадські активісти, які мають досвід активних дій на захист прав людини та суспільних інтересів та зацікавлені у поглибленні знань у даній сфері. Вік аплікантів не обмежений.

Учасники семінару познайомляться з наступними темами:

Філософія та основи концепції прав людини

Документи з прав людини

Національні та міжнародні механізми захисту прав людини

Що таке громадська правозахисна кампанія: основні поняття та принципи

Планування громадської кампанії на захист прав людини

Технології та методи у проведенні кампаній

Як зробити кампанію успішною

Формування групи учасників відбуватиметься за результатами конкурсного відбору.

Критерії відбору для участі у семінарі є наступними:

Наявність мотивації і планів, пов’язаних з проведенням громадських кампаній на підтримку та захист прав людини;

Чітке уявлення проблеми, що представляє суспільний інтерес і на рішення якої має вплинути проведення громадської кампанії.

Семінар проходитиме з 9 по 13 липня 2011 року у м. Чернігові.

Організатори забезпечують проживання та харчування учасників семінару, витрати на проїзд до місця проведення семінару й у зворотному напрямку (за умови наявності проїзних документів у межах вартості проїзду рейсовим автобусом або купейним вагоном поїзда).

Для участі у конкурсі необхідно:

По-перше: Зареєструвати свою кандидатуру на участь у Семінарі «Громадські кампанії на захист прав людини» та дочекатись підтвердження реєстрації вашої кандидатури на вказану вами адресу електронної пошти.

Зареєструвати свою кандидатуру на участь у навчальних заходах програми необхідно заповнивши реєстраційну анкету он-лайн за адресою: http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1259310204

По-друге: Підготувати та додати до поля «Додаткове завдання…» реєстраційної анкети опис планів, пов’язаних з проведенням громадських кампаній на підтримку та захист прав людини. Опис викладається у вільній формі. Обов’язковими елементами опису мають бути:

1) конкретизація проблеми, що представляє суспільний інтерес і на рішення якої має вплинути проведення громадської кампанії;

2) представлення теми та мети кампанії, що планується.

Ваша кандидатура вважається зареєстрованою на участь у конкурсі, якщо Ви отримали про це повідомлення від організаторів.

Контакти організаторів для отримання додаткової інформації:
E-mail: rozumiemopravaludyny@gmail.com    

Контактні особи:Костянтин Рєуцький (моб. тел.: +380506280661) та Сергій Буров (моб. тел.: +380509219967)

Просимо звернути увагу, що конкурсні документи повинні надійти не пізніше 17:00, 25 червня 2011 року.

Заявки, отримані пізніше зазначеного терміну, розглянуті не будуть. Учасники конкурсу будуть повідомлені про його результати до 30 червня 2011 року.

Джерело: http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1306746462

Canadian flagОттава: Відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку - 26 червня

TOP

image

26 червня ц.р. о 14:30 відбудеться урочисте відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Оттаві. Ця важлива подія буде організована Комітетом по встановленню пам’ятника Т. Шевченку в м. Оттаві та Посольством України в Канаді на теренах Українського Католицького Собору Святого Івана Хрестителя (952 Green Valley Crescent, K2C 3K7).

На відкриття запрошені політичні,релігійні та громадські лідери Канади та України: сенатори, члени парламенту, дипломати, члени місцевих та національних підприємств та організацій. Список запрошених включає всіх жертводавців які підтримали проект пам’ятника.

Відкриття пам’ятника також присвячене 120-ій річниці поселення українців в Канаді та 20-ій річниці незалежності України. Яскрава церемонія включатиме

символічну посадку козацького дуба та закладання землі з могили Шевченка в Каневі.

Церемонія продовжиться святковим концертом за участі Канадської Капели Бандуристів з Торонто під керівництвом Доктора Віктора Мішалова. Також на сцені виступатимуть бандурист Ярослав Джусь, фіналіст конкурсу «Україна має талант - 2», танцювальний ансамбль «Світанок», а також інші відомі Українсько-Канадські творчі колективи.

На відкритті будуть вшановані імена численних жертводавців.

Детальнішу інформацію про інших артистів, визначних гостей та святкову програму можна знайти на:

Веб-сайті: www.infoukes.com/tarasinottawa

 Фейсбуку: Taras Shevchenko Monument in Ottawa

По телефону: Орест Дубас (613)725-0006

Електронною поштою: orestdubas@rogers.com

 Пожертви на пам’ятник: (613)983-9094

Для завершення проекту, потрібна допомога у сумі $75,000. Будь-ласка, проявіть щедрість і допоможіть у збірці.

Тарас Шевченко

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) — український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч, філософ, політик, фольклорист і духовний батько сучасного українського народу. Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних,філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор "Кобзаря" виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національноїсвідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Лео Мол (Леонід Молодожанін)

Пам'ятник створений славнозвісним скульптором Лео Молом (1915-2009). У Канаді проживав у Вінніпезі, де у 1992 році заснував "Сад скульптур Лео Мола" у якому експонується понад 300 його робіт. Пам`ятник високоповажному Прем’єр міністру Джону Діфенбейкеру у виконанні Мола прикрашає Парламентський пагорб в Оттаві. Лео Молом зокрема створені пам'ятники Тарасові Шевченку у Вашингтоні, Буенос-Айресі і Санкт-Петербурзі. За свій надзвичайний внесок у розвиток мистецтва Лео Мол був нагороджений Орденом Канади (1989) та орденом України (2002).

Ukrainian flagКонкурс на участь у 7-й Всеукраїнскиій Школі з Прав Людини для молоді (подаватися до 4 липня ) TOP

Оголошується конкурс на участь у 7-й Всеукраїнській Школі з прав людини для молоді, яку організовує Українська Гельсінська спілка з прав людини разом з Норвезьким Гельсінським Комітетом за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського Комітету та Міжнародного Фонду «Відродження».

Сьома Школа з прав людини для молоді є навчальним заходом Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини».

До участі у конкурсі запрошуються молоді люди віком від 18 до 28 років, які мають мотивацію активно діяти у сфері захисту та підтримки прав людини, співпрацюють або зацікавлені у співпраці з громадськими організаціями.

Проведення 7-ї Школи з прав людини для молоді заплановано на другу половину липня 2011 року. Тривалість Школи складає 7 днів. Дати проведення Школи є наступними: з 20 по 26 липня 2011 року. Місце проведення Школи - м. Чернігів, туристичний комплекс "Санрайз".

Учасники Школи зможуть:

-         отримати основи знань про права людини та механізми їх захисту, про окремі важливі поняття суміжні з правами людини;

-         здобути уміння та навички, що є важливими для активних дій спрямованих на підтримку та захист прав людини;

-         сформувати власну позицію щодо окремих сучасних суспільних процесів, ґрунтуючись на принципах прав людини.

 Претенденти на участь у Школі повинні бути готові:

-         активно діяти (ініціювати та проводити акції, кампанії і т.п.) у сфері підтримки та захисту прав людини;

-         відвідувати усі заняття протягом 7-денного тренінгу;

-         співпрацювати з недержавними організаціями;

-         співпрацювати в команді з іншими учасниками Школи.

Організатори забезпечуютьпроживання та харчування учасників Школи, витрати на проїзд до місця проведення Школи й у зворотному напрямку (за умови наявності проїзних документів й у межах вартості проїзду рейсовим автобусом або плацкартним вагоном поїзда).

Формування групи учасників відбуватиметься за результатами конкурсного відбору.

Для участі у конкурсі необхідно:

Крок перший: Зареєструвати свою кандидатуру на участь у навчальних заходах програми та дочекатись підтвердження реєстрації вашої кандидатури на вказану вами адресу електронної пошти.

Зареєструвати свою кандидатуру на участь у навчальних заходах програми можна заповнивши реєстраційну анкету он-лайн за адресою: http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1259310204   

Крок другий: Опрацювати розміщені на сторінці програми навчальні матеріали (http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1272482015;http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id
=1272482399
; http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1252911380  ).  Підготувати та надіслати на конкурс есе на одну із запропонованих тем. Перелік запропонованих тем можна подивитися за адресою: http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1242313617  або отримати електронною поштою від організаторів, звернувшись із запитом.

Ваша кандидатура вважається зареєстрованою, а есе прийнятим на участь у конкурсі, якщо ви отримали про це повідомлення від організаторів.

Контакти організаторів для надсилання есе та отримання додаткової інформації:

rozumiemopravaludyny@gmail.com  
Факс: (0642) 49 59 63

Контактна особа:
Олександр Войтенко, координатор Школи: +38 050 598 0 598

Просимо звернути увагу, що конкурсні документи повинні надійти не пізніше 17.00, 4 липня 2011 року. Заявки, отримані пізніше зазначеного терміну розглянуті не будуть. Учасники конкурсу будуть повідомлені про його результати до 10 липня 2011 року.

Просимо надіслати есе електронною поштою на адресу:
rozumiemopravaludyny@gmail.com    
з приміткою "7-ма Всеукраїнська Школа з прав людини для молоді"

Джерело: http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1306782185

Canadian flagOttawa: Seventh Annual Danyliw Research Seminar on Contemporary Ukraine -- 20-22 October TOP

Chair of Ukrainian Studies, University of Ottawa 2011

CALL FOR PAPER PROPOSALS


The Chair of Ukrainian Studies, with the support of the Wolodymyr George Danyliw Foundation, will be holding its Seventh Annual Danyliw Research Seminar on Contemporary Ukraine at the University of Ottawa on 20-22 October 2011. The Seminar will feature research papers, touching on Ukraine, from a range of disciplines that may include political science, history, anthropology (ethnology), sociology, religious studies, demography, economics, geography, literature, cinema, folklore and other fields of social science and humanities.

The Seminar is open to all social science and humanities research topics, including in history and literature, on topics that include economic practices, migration, informal economy and politics, political regime and practices, national identity, gender, foreign policy and security, diaspora, and more.

Three topics will be given particular attention:

  • The Seminar will pursue its ongoing exploration of the politics of memory, with papers devoted to the Famine (Holodomor), the Holocaust (Shoah), the purges, deportations, forced labor and other cases of mass violence, committed on the territory of what is today Ukraine, in the prewar, World War II and post-War period, involving, among others, Soviet, Ukrainian, Polish, German, Romanian and Hungarian military, police, or non-state formations. We are inviting paper proposals based on historical research or on political issues raised by the memorialization of these events in politics, society, and the arts.
  • Particular attention will also be given to research proposals examining the role of religion in Ukraine. Solicited themes include religious policy in independent (or Soviet or pre-Soviet) Ukraine, the sociology (or anthropology) of religious beliefs and practices, religion and civil society, religion and nationalism, the legacy of Metropolitan Andrei Sheptytskyi, evangelical movements, religion in wartime and more.  The Seminar is inviting proposals based on historical or social science research touching on all religious denominations in Ukraine.
  • With the significant political transformations experienced in Ukraine since the Orange Revolution, and since the election of Viktor Yanukovych in 2010, the Danyliw Seminar is also interested in showcasing proposals engaged in the study of various aspects of contemporary Ukrainian politics on issues pertaining to electoral politics, human rights, the rule of law, language politics, the rise of the far right, public protests, Ukraine-Russia relations, the European Union, constitutional politics, and more. Proposals with a theoretical and comparative angle are most welcome.

Depending on the pool of applications, the Seminar may focus on two or all of these topics, or create new thematic sections based on accepted proposals.

Scholars and doctoral students are invited to submit a 1000 word paper proposal and a 250 word biographical statement, by email attachment, to Dominique Arel, Chair of Ukrainian Studies, at darel@uottawa.ca AND chairukr@gmail.com. Please also include your full coordinates (institutional affiliation, preferred postal address, email, phone) and indicate your latest publication (or, in the case of doctoral applicants, the year when you entered a doctoral program, the [provisional] title of your dissertation and year of expected completion).

The proposal deadline is 30 June 2011.

To be eligible, papers must not have been accepted for publication by the time of the Seminar. The Chair will cover the expenses of applicants whose proposal is accepted by the Seminar. An international selection committee will review the proposals and notify applicants shortly after the deadline.

The aim of the Seminar is to provide a unique forum for researchers from Canada, Ukraine, the United States, Europe and elsewhere to engage in fruitful inter-disciplinary dialogue, disseminate cutting-edge research papers on the Chair web site, encourage publications in various outlets, and stimulate collaborative research projects. Information on past Annual Danyliw Research Seminars in Contemporary Ukrainian Studies can be accessed at www.ukrainianstudies.uottawa.ca. The Seminar adopts the format of a Workshop, where each presentation is followed by group discussion, and is open to the public.

The Seminar is made possible by the commitment of the Wolodymyr George Danyliw Foundation to the pursuit of excellence in the study of contemporary Ukraine.

German flagSecond international virtual conference on Ukrainian studies – November 3-6 TOP

The Institute of Slavonic Philology at the Ludwig-Maximilians-University of Munich
and
forumNET, Ukraine

Hereby invite you to

The second international virtual conference on
Ukrainian studies

„Dialogue of Languages – Dialogue of Cultures.
Ukraine from a Global Point of View“

which will be taking place

3 – 6 November 2011

http://www.ukrainistik-konferenz.slavistik.lmu.de

Among those invited are linguists, young researchers, lecturers and scientists from all spheres of Ukrainian Studies and Culture working on promoting Ukrainian language, literature and culture in and outside Ukraine.

Conference languages: Ukrainian, German and English.

Participation is free of charge.

German flagДруга міжнародна науково-практична Інтернет-конференція -- 3-6 листопада TOP

Iнститут слов’янської філології Університету Людвіга-Максиміліана Мюнхен
та
forumNET, Ukraine

запрошують Вас взяти участь у

Другій міжнародній науково-практичній
Інтернет-конференції

“Діалог мов – діалог культур.
Україна і світ”

яка відбудеться
3 – 6 листопада 2011 року
http://www.ukrainistik-konferenz.slavistik.lmu.de

До участі в конференції запрошуємо вчених-мовознавців, фахівців-україністів, молодих науковців, викладачів, методистів, культурологів, а також представників наукових товариств та громадських об’єднань, які займаються дослідженням, розповсюдженням та підтримкою української мови, літератури, культури в Україні та за її межами.

Робочі мови Інтернет-конференції: українська, німецька, англійська.

Участь у конференції безкоштовна.

UCC Launches 120th Anniversary of Ukrainian Settlement in Canada TOP

http://www.ucc.ca/2011/05/31/ucc-launches-the-120th-anniversary-of-ukrainian-settlement-in-canada/
May 31, 2011

On a Victoria Day enveloped by typically and historically unpredictable Alberta weather, a group of determined, undeterred enthusiasts gathered to officially mark two historic events.

As the 2011 Summer Season officially got underway at the Ukrainian Cultural Heritage Village (UCHV), a provincial Historic Site just east of Edmonton, a seemingly unremarkable, yet historically significant addition was made to the permanent interpretive display of the Village.  This cooperative project between the Alberta-Ukraine Genealogical Society and the Alberta Land Surveyors' Association unveiled a replica homestead marker, identical to those planted by the very first Ukrainian settlers in Alberta, some 120 years ago.
 
Guests at the ceremony included St. Albert MLA Ken Allred.  In attendance also were descendants of Iwan Pylypow, Nykola Tychkowsky and Anton Paish, -- the original immigrants from Nebyliv, Galicia, Austro-Hungary, located today in Western Ukraine.  These were the first such settlers to the unbroken lands of East Central Alberta, who endured untold hardships and seemingly insurmountable challenges to put down roots and build lives on the untamed Canadian prairies.  As part of the ceremony, the replica marker was pounded into its permanent place by descendants, community and professional representatives.  A solemn Prayer Service in memory of all pioneer settlers of East-Central Alberta was celebrated by Reverend Fathers of the Ukrainian Catholic Church and Ukrainian Orthodox Church of Canada.
 
The gathering, hosted by Radomir Bilash, Chief Historian of the UCHV,  also served as the official launch of a full year's celebrations marking the 120th Anniversary of Ukrainian Settlement in Canada, under the umbrella of the Ukrainian Canadian Congress.  Events from banquets to festivals to academic conferences will be held across the country between now and May of 2012.  These will be listed and archived at the UCC website, www.ucc.ca, and will also include the incorporation of social media to get the word out and keep the message current.
 
In addition, the official 120th Anniversary logo was unveiled, as the culmination of a country-wide call for proposals that saw upwards of 30 different submissions made by inspired artists, several of whom were from beyond the Ukrainian-Canadian community.  The winning submission is by Toronto-based artist Oleh Lesiuk, and will be immediately made available for general use by the community as it organizes and realizes Anniversary events and projects.
 
"Let's mark this milestone with highly-charged enthusiasm and unbridled creativity," declared Roman Brytan, Chair of the National 120th Anniversary Commemorative Committee, and echoed by Daria Luciw, National Vice-President and Provincial President of the Ukrainian Canadian Congress.  "Driven by our official Jubilee Theme KANADA-UKRAINA 120:  GROUNDBREAKERS - NATION-BUILDERS - TRAILBLAZERS," continued Brytan, "this is the year for highlighting our individual accomplishments, wondering at our infinite community potential and driving towards making this Ukrainian-Canadian milestone one in which all Canadians can take pride and claim as part of our shared, national history."
 

Open Letter to European Community TOP

UPO “Orange Wave” board
May 20, 2011  
info@orange-wave.com

His Excellency Jerzy Buzek
President of the European Parliament

His Excellency Herman Van Rompuy
President of the European Council

His Excellency José Manuel Barroso
President of the European Commission

His Excellency Thorbjørn Jagland
Secretary General of the Council of Europe

His Excellency Audronius Ažubalis
OSCE Chairperson-in-Office

His Excellency Ambassador Štefan Füle
European Commissioner for Enlargement and Neighbourhood Policy

Chair of the European Parliament Delegation to
the EU-Ukraine Parliamentary Cooperation Committee

The Honourable Heidi Hautala
Chair of the European Parliament Subcommittee on
Human Rights

His Excellency Ambassador Thomas Hammarberg
Council of Europe Commissioner for Human Rights

His Excellency Ambassador Janez Lenarčič
OSCE Director of the Office for Democratic Institutions and Human Rights

Ukrainian public organization “Orange Wave,” as a part of the new wave of Ukrainian Diaspora and as the member of Ukrainian World Congress (UWC) is joining UWC letter (http://ukrainianworldcongress.org/news.php/news/550 ) and would like to express deep concern and resentment to the events currently unfolding in Ukraine. Social, legal and economic hardships, forced us, along with millions of our compatriots to leave our country and seek a better life throughout the world.  While not all of us would be able to return back to Ukraine, all of us are concerned about future of our families and friends.

Our ancient nation has been paying an extremely high price to withstand our right to exist. Our history is ridden with losses of millions of lives that had been sacrificed for our independence. 

[…]

After gaining Independence in 1991, Ukraine gradually has begun rebuilding its place in Europe. It seemed as the Orange Revolution would guarantee Ukraine’s course to democracy.  It showed Ukrainians as civilized, democratic and European nation.  Unfortunately, due to a variety of reasons these hopes did not materialize. As of today, Ukraine is represented by an anti-Ukrainian government. Our strategic objects, cultural and historic accomplishments are being given away in the interest of our northern neighbors. Ukrainian schools are being closed down; educational institutions are being prosecuted, political prisoners are beginning to emerge and journalists are still disappearing. The current government and the parliament are in the hands of one anti-Ukrainian power.

Today, as in a nightmare, after 20 years of independence bloody communist symbolic is returning. The latest example of this is the conflict during the May 9th celebration in Lviv, which we consider to be back-staged in another country. Conrad Adenauer once said “Communism cannot be defeated with military, cultural or economic method. It can only be overcome with convinced Christianity”. Today’s Europe is advocating ideals of democracy, rule of law, human rights and condemned Nazism, communism and Stalinism. We respectfully ask you to urge the current Ukrainian government to condemn all forms of glorification of Stalinism and stop promoting symbols of communism. We hope the urging from the high European institutions would be convincing. Today, Ukraine is heading Committee of Ministers of the Council of Europe, and will be heading OSCE in two years. We’re proud that our country has been given the honor to head those institutions, but this honor has to be earned by the current Ukrainian government.

We should consider the below facts as signs of Ukraine promoting Stalinism and totalitarianism:

  1. The president of Ukraine denying Holodomor in Ukraine 1932-33 on April 27 in European Parliament in Strasbourg. 
  2. Communist party of Ukraine in Zaporizhya opening Stalin monument on 05/05/2010
  3. “Union of Soviet officers” installing Stalin billboard in Sevastopol on 04/07/2011
  4. Ukrainian parliament changing the Ukrainian law on commemorating the Victory Flag on 04/21/2011 
  5. Ukrainian government allowing demonstration of totalitarian symbolic during the May 9th anniversary.
  6. The president of Ukraine signing the law to commemorate the Victory Flag on 05/20/2011

Interview with Orest Dubas re Shevchenko monument unveiling in Ottawa, Canada (June 26) on chinradioottawa.com TOP

The Ottawa monument is the double of the Shevchenko monument that was just put up in Ivano-Frankivsk. You can hear the interview with Orest Dubas re the monument at http://chinradioottawa.com/ukrainian.html . It will be stored on the site as Week Two for four weeks.

Sunday June 12 at 5-6 pm Ottawa time will be another interview with one of the Monument Committee members, Lesia Spolska. And of course, there will be our radio coverage of the event itself.

Irena Bell, formerly, President of the Ukrainian Canadian Professional and Business Association provides Ukrainian listeners with a variety of information and music. Irena is truly plugged in to her community and has a keen sense of what's of interest to her audience; with grace and a compelling sound, she provides her community with an excellent program.

WikiLeaks: Minister feared spies at helm of Russian energy giant TOP

http://news.scotsman.com/politics/WikiLeaks-Minister-feared-spies-at.6780761.jp
07 June 2011

Kenny Farquharson

BRITISH anxiety about Russia's tightening grip on Europe's energy supplies is revealed in leaked US diplomatic cables obtained by The Scotsman.

The Wikileaks cables show that Britain believed the Russian gas giant Gazprom was being run by former Russian intelligence service chiefs, to further Russian influence.

2008 between the UK's then secretary of state for business, John Hutton, and Jeff Kupfer, US deputy secretary of energy.

The cable reports Labour politician Mr Hutton, who now sits in the House of Lords, "stated that the EU is never going to speak with one voice on energy security, pointing out that each country has dealt with supply issues independently. He pointed to the fact that Gazprom's board was former Federal Security Service. These factors, Hutton said, contributed to the EU's feeble response to the Russian invasion of Georgia".

The papers went on to say that Mr Hutton "expressed concern that European Union moves to break up big energy companies in Eastern European countries - known in the industry as 'unbundling' - would play into Russia's hands and put these countries under greater Russian influence.

"(Hutton] said that Eastern European governments fear that their assets will be purchased by Gazprom if they are forced to unbundle. However, they are also afraid to say no to the Russians if offers are made.

"Eastern Europeans need the European Commission to provide cover for them to keep Gazprom from purchasing their transmission assets."

U.S. diplomats reminds Gazprom is branch of terrorist gang of FSB

7 June 2011
http://kavkazcenter.com/eng/content/2011/06/07/14474.shtml

imageAmerican diplomatic cables, which have been got by the British newspaper The Scotsman via Wikileaks, demonstrate concern of Western countries on the strengthening of Russian-KGB control over energy supplies to Europe.

The cables published by Wikileaks show that former officers of KGB and now the FSB run the Russian gas company Gazprom seeking to expand Russian influence. In this case, as Putin himself confirmed, "there are not former KGB officers".
 
One of the cables, given as "confidential", states the details of straight talk held in September 2008 between John Hutton, who was back then the British Secretary of State for Business, and US Deputy Secretary of Energy Jeff Kupfer.

According to the cable, Mr. Hutton, a labourite sitting now in the House of Lords, said that "EU is never going to speak with one voice on energy security, pointing out that each country has dealt with supply issues independently. He pointed to the growing European dependence on Russian gas, and the fact that much of Gazprom's board was former Federal Security Service (FSB)".

The document further states that Mr. Hutton "expressed concern that the European Union's actions on crushing the largest Eastern European energy companies - the so-called unbundling - will play into the hands of Russia and increase Russian influence in Eastern Europe".
 
According to Hutton, "Eastern European governments are fearful that their assets will be purchased by Gazprom if they are forced to unbundle. However, they are also afraid to say no to the Russians if offers are made".
 
"The Eastern Europeans need the European Commission to provide cover for them to keep Gazprom from purchasing their transmission assets".

УКК розпочинає низку заходів до святкування 120 річниці українських першопоселенців у Канаді TOP

http://www.ucc.ca/2011/05/31/ucc-launches-the-120th-anniversary-of-ukrainian-settlement-in-canada/

В День Королеви Вікторії, під час типово й історично непередбачуваної погоди в Альберті, зібралася група відданих ентузіастів щоб офіційно відзначити дві історичні події.  

Із початком літнього сезону 2011 р. в Селі Спадщини Української Культури (ССУК), провінційна історико-культурна пам'ятка на схід від Едмонтону, було зроблене на перший погляд скромне, але історично важливе додавання до об'єктів інтерпретаційної виставки Села. Цей спільний проект Генеалогічного Проекту Альберта-Україна (Alberta-UkraineGenealogicalProject) та  Альбертської Асоціації  Землемірів (Alberta Land Surveyors' Association) відкрили репліку маркувального стовпа землемірів, ідентичного тому, який встановлювали землеміри та який шукали перші поселенці при взятті землі в наділ у Альберті майже 120 років тому.

Гості церемонії включали депутата виборчого округу м. Сейнт Альберт, Кена Аллреда. Серед присутніх також були нащадки Івана Пилипова, Николи Тичковського й Антона Паіша - перших мігрантів із с. Небилів на Галичині, колись частини Австро-Угорщини, яке тепер розташоване в західній частині України. Перші до ніколи не ораної східно-центральної Альберти, ці поселенці терпіли невимовні тяжкості й здавалось нестерпимі виклики для того, щоб "пустити коріння" й будувати життя в диких преріях Канади. Частиною церемонії стало встановлення земельного стовпа нащадками перших поселенців, а також представниками громади та громадськими діячами. Також на спомин про всіх першопоселенців до східно-центральної Альберти була відслужена панахида священниками Української Греко-Католицької Церкви та Української Православної Церкви Канади.

Подія була очолювана Радомиром Білашем, старшим істориком-краєзнавцем ССУК й керівником-манажером Генеалогічного Проекту Альберта-Україна. Церемонія також слугувала початком офіційного року відзначення 120-ої річниці українських поселень в Канаді під патронатом Конґресу Українців Канади (КУК). Різноманітні події, включаючи бенкети фестивалі й наукові конференції, заплановані починаючи від сьогодні й до травня 2012 р. Ці події мають з'явитися на офіційному сайті КУКу, www.ucc.ca. Між іншим, до подій планується залучити медіа в тому числі з метою розповсюдження інформації про заплановані події.

Крім того, було представлено офіційний логотип до святкування 120-ої річниці -   наслідок конкурсу, що відбувся по всій країні, який зібрав більше ніж 30 подань натхненних митців; декілька з них були з-поза українсько-канадської громади. Номінантом-переможцем став художник з Торонто, Олег Лесюк. Логотип доступний для загального вжитку громади при вшануванні 120-ої річниці поселень.

"Відзначаймо цей етап із запальним ентузіазмом і нестримною креативністю", заявив Роман Британ, голова комітету святкування 120-ої річниці й почув відгук Дарії Луців, загальнонаціонального віце-президента Конґресу Українців Канади. "В  контексті нашої офіційної ювілейної теми КАНАДА-УКРАЇНА 120: ПЕРШОПРОХОДЦІ - БУДІВНИЧІ НАЦІЇ - НОВАТОРИ," - продовжив Британ, "цей рік - рік для відзначення наших особистих досягнень, уваги до нашого невимірного потенціалу нашої громади та її прямування до перетворення цього українсько-канадського історичне надбання за яке всі канадці були б горді й визнавали б його за спільну загальноканадську історію".

Звернення до  Європейського Співтовариства TOP

Високоповажні :
Єжи Бузек   Президент Європейського парламенту

Херман Ван Ромпей   Президент Європейської Ради

Жозе Мануель Баррозу   Президент Європейської комісії

Турбьерн Ягланд   Генеральний секретар Ради Європи

Аудронюс Ажубаліс  Чинний голова ОБСЄ в офісі

Штефан Фуле   Європейський комісар з питань розширення і політики сусідства

Коваль Павло  Голова делегації Європейського парламенту Україна-ЄС Комітету парламентського співробітництва

Хайді Хаутала  Голова підкомітету Європейського парламенту з Прав людини

Томас Хаммарберг   Комісар Ради Європи з прав людини

Янез Ленарчич   ОБСЄ,  директор Бюро з демократичних інститутів і Прав людини

Звернення до  Європейського Співтовариства

Українська громадська організація «Помаранчева Хвиля» США , як частина нової хвилі  української еміграції, як член Світового Конгресу Українців,  приєднуючись до багатьох тривожних відгуків  світового українства, а головно до листа СКУ, зверненого до європейського співтовариства: http://ukrainianworldcongress.org/news.php/news/550 ,   висловлює глибоку стурбовапність і обурення відносно подій які відбуваються у сучасній Україні.  Суспільні, правові і економічні негаразди, відсутність перспективи задовільнити елементарні побутові потреби, заставили нас, як і мільйони наших співітчизників, покинути своїх рідних і близьких і  розлетітися по всьому світу в пошуках порятунку.  Надіємось що Ви, мали змогу переконатися в працелюбності , законослухняності, освіченості загалу української еміграції в своїх країнах. Так, ми намагаємося бути добрими громадянами країн які дали нам прихисток,  не всі, очевидно, зможуть повернутися додому, багато  з нас повязують своє майбутнє поза межами своєї Батьківщини але всім нам не байдужа доля наших батьків, братів і сестер.

Наш древній народ , колиска усіх східноєвропейських цивілізацій, віками відстоював своє право на існування ціною неймовірних втрат. Наша славна історія переплетена  червоною ниткою мільйонів людських життів, які були покладені на вівтар Свободи.

[…]

Із отриманням Незалежності в 1991р,  Україна поступово, хоч із втратами і помилками почала облаштовувати своє місце на карті Європи, в самому її Центрі.  Здавалось Помаранчева Революція, назавжди закриє двері минулого мороку, стане початком нашого світанку. Так, це був великий почин нашого народу який,  довів, що ми – цивілізована, демократична, європейська нація. Нажаль, в силу багатьох обставин, сподівання мільйонів українців не увінчалися очікуваним тріумфом . Перейняті зопалу європейські ліберальні цінності, на непідготовленому правовому грунті дали трохи несподівані плоди, які також, є наслідком посткомуністичної ментальності більшої частини нашого народу. Вони лякають.     Україну сьогодні репрезентує антиукраїнська влада, яка не має ні кровної, ні ментальної, ні тим більше культурної спорідненості з нашим народом. В догоду імперських зазіхань північних сусідів, здаються стратегічні галузі, обєкти господарювання, культурнні  і історичні надбання нашого народу. Закриваються українські школи, науково дослідні інституції переслідуються провідні ВУЗи, появились плітвязні, продовжують зникати журналісти. Всі гілки влади в Україні нажаль опинились в руках однієї українофобської сили, включно із законодавчим органом – Верховною Радою, яка на днях  увінчала свою діяльність поверненням в минуле.

Тепер, як в жахливому сні, на 20 році незалежності  в нашу країну вернулись  криваві символи неіснуючої  імперії. Ви стали напевно свідками неприємних кадрів протистояння під час проведення акцій під час святкування 9 травня в деяких містах нашої країни. Ці речі очевидно були зрежисовані за межами нашої країни. Брутальні вигуки людей під червоними прапорами, (до речі , напередодні забороненими місцевими органами самоврядування) викликали жорстку реакцію молодих і не байдужих до своєї країни людей. Репортери сусідніх країн були напоготові...
Свого часу Конрад Аденауер сказав:  "Комунізм не можна перемогти ні воєнним , ні культурним, ні економічним  шляхом. Його може перемогти лише переконане християнство" . Сьгоднішня Європа, побудована колись на християнських засадах, сповідує високі ідеали свободи , верховенства права, поваги до людини,  давно засудила тоталітарні ідеології нацизму, комунізму, й сталінізму.   Все у волі Всевишнього, але з надією звертаємось й до Вас, як носіїв загальносвітових цінностей, звернути увагу керівництву нашої країни, і донести нашу стурбованісь. Можливо з висоти європейської трибуни це буде більш переконливим для них.  Україна сьогодні головує в комітеті міністрів Ради Європи,  а через два роки буде очолювати ОБСЄ. Ми горді за те що нашій державі випала честь очолювати такі високі інституції, але ця честь повинна бути виправдана з боку теперішньої української влади.

Як нове відродження, й повернення в сучасну Україну сталінізму й тоталітаризму, неодноразово засуджених Європою, слід приймати доконані факти:

  1. Заперечення Президентом України всупереч  Закону України про Голодомор 1932-33років в Україні,  факту Геноциду українського народу, 27 квітня на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи в Страсбурзі
  2. Відкриття  5-го травня 2010 р. обласною організацією Ком. партії України в м. Запоріжжі пам'ятника Сталіну.
  3. Встановлення організацією «Союз радянських офіцерів»  7-го  травня 2011р. білборду зі Сталіним  в Севастополі.
  4. Прийняття Верховною Радою України  21-го квітня 2011 р. зміну до Закону України з увічненням Прапору Перемоги.
  5. Силові владні структри всупереч рішенням багатьох органів місцевого самоврядування, дозволили демонстрацію  тоталітарних символів на заходах по вшануванню річниці 9-го травня
  6. Підписання Президентом України 20-го травня Закону України з увічненням Прапору Перемоги.

20 травня 2011р.
З повагою,  Рада УГО «Помаранчева Хвиля» 
info@orange-wave.com

Červená Barva Press is pleased to announce the publication of The Jew Who Was Ukrainian TOP

imageby Alexander J. Motyl.

The Jew Who Was Ukrainian is a blackly comedic, anti-historical, and absurdist novel about a tortured Jewish-Ukrainian man who struggles vainly to find meaning at the intersection of Hitler’s Holocaust and Stalin’s Gulag. The hero of this preposterous story is Volodymyr Frauenzimmer, a man with a preposterous name and a preposterous past. His Ukrainian mother was a Nazi concentration camp guard and hates Jews. His Jewish father was a Stalinist butcher and hates Ukrainians. Poor Volodymyr doesn’t know how to cope with his dreadful past until he discovers the redeeming power of hatred and resolves to kill the Exceptionally Great Leader of Mother Russia—the fish-eyed Pitoon, a half-Russian, half-German dictator whose name happens to “rhyme with spittoon.” In attempting to carry out his plot, the “Jew who was Ukrainian” consorts with long-dead Jewish and Ukrainian assassins and their victims, the owner of the fashionable Gulag restaurant in Moscow, and a cast of bizarre characters—including Lenin.

The Jew Who Was Ukrainian combines a variety of genres: third-person narrative, first-person monologues, play-like dialogues, and excerpts from magazine accounts.

Результати конкурсу оголошено TOP

Завершився Дитячо-юнацький літературно-мистецький конкурс “Іван Труш в поезії та прозі. Історія одного твору”, що проходив протягом березня-травня цього року на базі Художньо-меморіального музею Івана Труша (відділ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького). Завдяки цьому постать одного з найвідоміших українських митців вже вдруге розглядається крізь призму дитячої та студентської літературної творчості.

Цей проект став щорічною традицію проведення подібних конкурсів в музеї Івана Труша. На адресу музею надійшло понад півсотні учнівських та студентських робіт з різних куточків України: Львів, Львівська область (Броди, Червоноград, Радехів) Донецька область і вперше до проекту долучилась АР Крим( м. Сімферополь).

Цьогорічний конкурс відбувався спільно з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету „Львівська політехніка”. Почесним головою журі конкурсу виступив Ігор Калинець, відомий поет, громадський діяч, Лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, заступник директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ "Львівська політехніка".

Члени журі: Наталя Гумницька, науковий співробітник Міжнародного інституту освіти, культури та  зв’язків з діаспорою НУ "Львівська політехніка”, Галина Шміло, магістр філології, методист Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ "Львівська політехніка", Ольга Пташник, магістр філології, фахівець Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ "Львівська політехніка", Богдан Сиванич, філолог, фахівець Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ "Львівська політехніка", Оксана Біла, заступник директора з наукової роботи Національного музею у Львові  імені Андрея Шептицького.

Конкурсанти змагалися у чотирьох номінаціях, в кожній з яких, за результатами роботи журі, названо переможців, а також визначено володаря Гран-Прі конкурсу.

Гран-Прі – Юлія Осим студентка ІІІ курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка.
І номінація  – “Учні 1-4 класів ЗОСШ”:
І місце -  Ярина Новосад - учениця 4 класу ЗОСШ № 66  м. Львова
ІІ місце – Маргатина Салань – учениця 1 класуРадехівської ЗОСШ  І-ІІІ ступенів Львівської області.
ІІІ місце - Роман Федевич - учень 2 класу ЗОСШ № 42 м. Львова
ІІІ місце – Володимир Смола - учень 3 класу ЗОСШ І ступеня № 53  м. Львова.

ІІ номінація  – “Учні 5-8 класи ЗОШ”:
І місце – Роксолана Джума - учениця 8 класу Синьківської ЗОСШ І-ІІІ ступенів Радехівського району  Львівської області
ІІ місце – Катерина Петренко - учениця 6 (2) класу Львівської академічної гімназії
ІІІ місце – Валентина Багрій - учениця 8-Б класу Львівської правничої гімназії
ІІІ місце – Юлія Коваль  - учениця 8-Б класу Бродівської гімназії імені Івана Труша.

ІІІ номінація – “Учні 9-11 класів ЗОСШ”:
І місце - Данило Кононенко - учень 4 класу Української школи-гімназії м. Сімферополя
ІІ місце – Вікторія Чернишук - учениця 10  класу ЗОСШ № 17  м. Львова
ІІІ місце  - Іванна Фітас -учениця 10-А класу ЗОСШ № 30 м. Львова
ІІІ місце – Юлія Маркевич - вихованка Літературно-журналістської студії „На горищі” Центру дитячої та юнацької творчості Сихівського р-ну м. Львова.

IV номінація –  “Студенти”:
І місце – Наталія Вербова - студентка І курсу Педагогічного коледжу ЛНУ імені Івана Франка.
ІІ місце – Людмила Баран -  студентка ІІІ курсу архітектурного факультету НУ „Львівська політехніка”
ІІІ місце - Христина Гоголь - студентка ІІІ курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
ІІІ місце – Христина Лазуркевич - студентка ІІІ курсу Педагогічного коледжу ЛНУ імені Івана Франка

Спеціальні відзнаки конкурсу отримали:
Надія Сокур (учениця 3 (7)-А класу Бродівської гімназії імені Івана Труша), Маркіян Тиндик (учень 3 класу ЗОСШ № 53 м. Львова), Катерина Петренко (учениця 2 (6) класу Львівської академічної гімназії), Ярина Козак (учениця 5 (9) класу Бродівської гімназії імені Івана Труша), Милослав Лі (вихованець Юнкор-клубу „Блік” Будинку дитячої та юнацької творчості м. Докучаєвська Донецької області), Анаїд Арутюнян (вихованка  Юнкор-клубу „Блік” Будинку дитячої та юнацької творчості м. Докучаєвська Донецької області), Олена Копитко (учениця 10 класу ЗОСШ №43 І-ІІІ ступенів м. Львова), Марта Дергун (учениця 5 (9) класу Бродівської гімназії імені Івана Труша), Наталя Вірт (вихованка Літературно-журналістської студії „На горищі” Центру дитячої та юнацької творчості Сихівського району м. Львова),Ольга Кравець (студентка І курсу Педагогічного коледжу ЛНУ імені Івана Франка).

Особливими відзнаками було відзначено наймолодшу учасницю конкурсу - Маргариту Салань (ученицю 1 класу Радехівської ЗОСШ І-ІІІ ступенів Львівської області) та найактивнішу групу учасників -  Літературно-журналістську студію „На горищі” Центру дитячої та юнацької творчості Сихівського району м. Львова (керівник гуртка Оксана Копач (О. Кришталева).

Фінансовим спонсором проекту вже традиційно виступила Франківська районна організація ЛМО ВО “Свобода”. Подарунки учасникам надали Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ „Львівська політехніка”, видавництва „Каменяр”, „Растр-7”, „Кальварія” та „Видавництво УКУ”

A week of surprises, contradictions and missed opportunities TOP

http://smarteconomy.typepad.com/smart_economy/2011/05/ukraine-a-week-of-surprises-contradictions-and-missed-opportunities.html

imageWalter Derzko

The previous week in Ukrainian politics was full of surprises, contradictions and missed opportunities.

First, the spat between EU integration and the Russian-proposed Customs Union was conclusively settled. The Ukrainian Parliament passed legislation "on the current state and prospects of development of economic relations with the EU and the customs union," which states that the completion of the political association and free trade talks with the EU is the top, short-term priority for Ukraine. As for the Customs Union, the document only advises the government to develop "cooperation" with the organization and its member states according to World Trade Organization (WTO) guidelines (www.rada.gov.ua May 19), Surprisingly, the Party of Regions and the opposition united, and both voted in favour of the EU vector, sending a clear signal back to Russia on what Ukrainian legislators (read oligarchs) wish - 289 out of 385 deputies voted in favour of the EU. This included all caucus fractions except the Communist Party, whose deputies abstained from voting. (EurAsia Daily Monitor, May 25). Clearly, self-interest trumps pro-Russian interests here.

Ukraine has more trump cards on the table than Russia does, but yet, it curiously refuses for some reason to use them.Also, the Ukrainian General Prosecutor’s Office indicated that it is ready to drop all charges against Leonid Kuchma. Not a surprise – I predicted this in April…too many skeletons in various people's closets.

[...]

It is difficult to understand in these energy negotiations, why Ukraine needs to make concessions at all. In fact, Ukraine has more trump cards on the table than Russia does, but yet, it curiously refuses for some reason to use them. Besides, Ukraine has several months of gas stored in reserves (Ukraine can store 35 Billion cubic meters of gas  or 6-7 months supply) and Gazprom can’t withhold gas indefinitely - it will go bankrupt. But, if Russia insists on blackmailing Ukraine and Europe with threats of future gas embargos, then Ukraine has the equal right to withhold its technology, intellectual property, or services, to Russia's gas transit industry. Ukraine has a number of "hard to replace" technologies that Russia desperately needs.

[...]

The Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas was one of the best university-level educational institutions in the oil and gas sector in the former USSR. It continues to train operational specialists from numerous countries,including India, Pakistan, Jordan, Mongolia, Bulgaria, Vietnam, Israel, Poland, Russia, Belarus, Turkmenistan, Moldova and Lithuania. (See http://www.nung.edu.ua/about/index.html).

In the beginning of the 1990s, a Ukrainian newspaper outlined the "early days" of the Ukrainian gas industry in Western Ukraine - Drohobych, Dashava etc. This was before the Soviet Union depleted traditional fields and sent many Ukrainian oil and gas experts to Siberia to develop Russia's gas sector and start Gazprom. To this day, Ukrainians continue to service Russian gas production in Western Siberia. Upstream in the production cycle, all Russian pipelines are designed by Yuzhniigiprogaz (see http://www.ungg.org/eng/index.html)  (formerly Yuzh Trub Proekt), which has a controlling stake owned by Gazprom, but it's located in Donetsk.  Ukraine could start to repatriate this expertise to develop its own internal gas industry, if it wanted to. A reverse brain drain, just as Russia plans to do with its intellectual ex-patriots.

Ukraine is making slow progress in diversifying away from dependence on Russian oil and gas. In November 2010, the Ministry of Environment and Natural Resources stated that Ukraine "enjoys the biggest supply of shale gas deposits in the world." However, the exact reserves were not specified. And, according to Energy Minister Yuriy Boyko, over the next 2 years, Ukraine plans to invest about $300 million into its existing gas fields to modernize and improve its own gas extraction efficiency. This will boost extraction by 1.2 billion cubic metres of natural gas, annually. However, very little is currently being done in Ukraine to develop new gas fields. (Den, May 26).

Complete article [ here ]
Watch for more surprises and scandals in the coming weeks.

Judge considering Yury Lutsenko case has criminal record, Hennady Moskal warn TOP

http://zik.ua/en/news/2011/06/01/290803

Referring to the 2009 crime records, Moskal says Judge Vovk was accused by Kyiv prosecutors of “faking and using the faked court ruling, stealing court case materials and illegally seizing a 70-hectare land site.”

The prosecution made this conclusion after examining the judge’s track record, Moskal says.

In a similar incident, Moskal continues, Judge Vovk passed an illegal ruling allocating land sites to 43 persons on the prestigious French Boulevard in Odesa.

The ruling was later annulled by Kyiv’s Appellate court as unlawful, Moskal says.

Now Verkhovna Rada lawmaker and member of Rada committee on organized crime and corruption Hennady Moskal wants to hear the reaction to these facts of Prosecutor General Pshonka.

European Parliament urges Ukraine to lift travel ban on Tymoshenko

TOP

http://un.ua/eng/article/333467.html
June 9, 2011

The European Parliament is calling on Ukrainian authorities to lift the travel ban, both domestically and internationally, imposed on Yulia Tymoshenko, former prime-minister, leader of the All-Ukrainian Union Batkivschyna, the resolution made in the European Parliament session in Strasbourg (France) declares.

"Ongoing investigations of prominent Ukrainian political leaders should not preclude them from actively participating in the political life of the country, meeting voters and travelling to international meetings. Therefore, the European Parliament urges the Ukrainian authorities to lift the travel ban, both domestically and internationally, on Yulia Tymoshenko and other key political figures," the resolution proclaims.

Moreover, European deputies are concerned over the increase in selective prosecution of figures from the political opposition in Ukraine.

They express support for the Ukrainian Human Rights Commissioner, Nina Karpachova, who has asked the Ukrainian Prosecutor to consider the possibility of applying preventive measures for Yurii Lutsenko, former minister of internal affairs, that do not involve detention.

The European Parliament also calls on the European Commission to assist the reform of the judiciary in Ukraine.

The resolution calls for considering the creation of a High Level EU Advisory Group to Ukraine to assist the country in its efforts to come into line with EU legislation, including as regards the judiciary.

The European Parliament warns against any use of criminal law as a tool to achieve political goals.

The resolution was proposed by the Greens/European Free Alliance in the European Parliament, the Alliance of Liberals and Democrats for Europe and the European People's Party.

As Ukrainian News reported, Tymoshenko gave a written undertaking not to leave the country in mid December 2010.

The shutdown of Mykola Sukhomlyn’s profile has already made headlines in Ukraine. TOP

June 1st Maidan.org.ua started receiving inquiries about the disappearance of Mykola Sukhomlyn’s Facebook account. Ukrainian Facebook users were already familiar with Mykola’s ubiquitous jokes about Ukrainian politicians, so they were disappointed when his profile went down. We hoped that these were technical glitches. But this turned out to be not the case. Here’s what Mykola says:

“On the 17th of May, 2011, I published on my Facebook wall a video response to the publication “Donetsk oblast head recommends people to pay their own money to fund public roads repair”, where he argued that the local budget could not cover the repair works due to funds shortage. The video, shot by another Ukrainian blogger, Oleksiy Matsuka, shows Donetsk oblast governor Blisnyuk driving an S-class Mercedes with luxurious tuning, which cannot possibly cost less than $90.000.

The same day, the popular Ukrainian news site “Ukrainska pravda” published a report about this event that contained a link to my profile, which was later picked up by dozens of Ukrainian news resources. Next day I received anonymous “private advice” to take down the video and “tame down my eagerness”. Soon the “advice” became less friendly. Finally a man called and, without introducing himself, informed me that I would have to be dealt with.

During the next week I received Facebook messages with various threats. Anonymous users of throwaway accounts threatened to block my profile in the social network to prevent “spreading defaming information about Ukrainian politicians”. On the first of July, 2011, my Facebook profile was taken down by Facebook.”

According to Mykola, Facebook did not bother to inform him about the termination of his account. Immediately after the termination Mykola contacted Facebook asking for reasons for the measure, but a response is yet to be received. He speculated that several complaints had been sent from fake accounts against the legitimate account, and the Facebook staff had followed them without looking into the matter.

Mykola Sukhomlyn’s Facebook profile (“Николай СУХОМЛИН”) was one of the most popular ones. For two years Mykola had been publishing his own political jokes (totaling several thousand), collected over a thousand of political caricatures, hundreds of videos making fun of Ukrainian politics. The profile became a center of Ukrainian political satire on Facebook, targeting all Ukrainian politicians regardless of their political agenda. Mykola had been receiving threats before, but they were emotional and non-recurring.

The shutdown of Mykola Sukhomlyn’s profile has already made headlines in Ukraine.

A Facebook event has been created called “Restore the account of Mykola Sukhomlyn!” where the latest news about the conflict are discussed.

Lytvyn proposes creating state register of hate crimes TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/105993/

Don't worry ...I'm sure this law won't prosecute anti-Ukrainian hate; it will just be used against those Ukrainians who resist Russification  and those who remind that the Holodomor of 1933  preceeded the Holocaust and the Holodomor of 1947 followed.- J. SawkaJune 3 (Interfax-Ukraine) – Verkhovna Rada Chairman Volodymyr Lytvyn has proposed creating a central state register of hate crimes, which will be accessible to everybody.

"First and foremost, we need to create a central state register of hate crimes," he said at a meeting of the Council of Regions in Livadia, Crima, on Friday.

Lytvyn also noted that first steps on the creation of such a register had already been taken by the Security Service of Ukraine and the Interior Ministry.

He said that "this register should be public, so that there are grounds to make assessments, including during political campaigns, so that it is an institution of civil society, and so that the public can offer their comments."

Read more [ here ].

Ukraine on brink of default and impoverishment TOP

http://www.newsbcm.com/doc/889
07.06.2011

As we have been speculating for the last  10 months--and as I mentioned in my last OPED  http://bit.ly/jUkmW5

If Ukraine defaults on its external sovereign debt, Russia or China will likely step in with emergency bridge financing but demand that Ukraine sell off its strategic assets or land to Russian or Chinese interests , just like in the Belarus or Greece scenario right now.
-- Walter Derzko
This year, Ukraine has to pay around $4.8 billion in external public debt and about $40 billion in the private sector debts.
 
In the event of termination of cooperation between Ukraine and the International Monetary Fund, the country will be threatened by default, said the executive director of the Bleyzer International Fund, Oleg Ustenko, during a press conference at Obozrevatel (Observer).
 
In the background of the adverse external economic situation, a consequence of which may be a reduction in demand for the products of Ukrainian metallurgy, cooperation with the IMF takes a special meaning, the expert believes. Ustenko said that Ukraine has a huge debt (internal and external), which totals about 40% of annual GDP. (debt to GDP—wd) According to the expert, this year, Ukraine has to pay off around $4.8 billion in the external public debt and about $40 billion – in private debts. He argues "countries that have a total debt from 40% to 60% of GDP in five out of ten cases declare a default".

[ ... ]

Government members split on IMF borrowing TOP

http://www.ukrainianjournal.com/index.php?w=article&id=12593
KYIV, June 3, 2011

The government split sharply on whether Ukraine needs to immediately resume borrowing from the International Monetary Fund, adding a new line of confrontation to already existing disagreement with the National Bank of Ukraine.

Prime Minister Mykola Azarov said Ukraine does not need an immediate resumption of borrowing from the IMF, and that’s why it has time to negotiate a slower hike in natural gas tariffs.

But Deputy Prime Minister Serhiy Tyhypko said the failure to resume the borrowing would have catastrophic consequences, including the possibility of default.

Tyhypko’s warning echoes the recent warning made by Serhiy Arbuzov, the governor of the NBU, who had urged Azarov and the government to speed up reforms to secure the IMF lending.

The IMF suspended its $15 billion lending program for Ukraine since March delaying its installments after the government had refused to hike gas prices for households by 50% on April 1 and also postponed the pension reform that increases retirement age for women.

Tyhypko said the failure to resume the borrowing would increase the costs of commercial borrowing for both, the government and businesses, making it harder to repay their earlier debts.

“I can tell you that in one of two such [commercial] borrowing we can come to a point that we will be facing a pre-default situation,” Tyhypko said in an interview with Inter television on Friday.

“And then we may see a situation that happened with Greece,” Tyhypko said. “We really would not want this to happen in Ukraine.”

Greece may require up to 100 billion euros in financial assistance package from the IMF, the European Union and other organizations to resolve its mounting debts problems, industry analysts said.

President Viktor Yanukovych last week also compared Ukraine with Greece when he had urged the government to accelerate economic reforms.

Meanwhile, Azarov continues to insist that Ukraine will be fine even without money from the IMF, a position that complicates talks with the Washington-based lender.

“We do not have any need to immediately receive loans from the IMF,” Azarov said Friday. “We have enough resources to be able to pay our foreign debt obligations.”

Arbuzov, in the letter to Azarov, said Ukraine may fail to receive an estimated $9 billion this year, including $6.2 billion from the IMF and $850 million from the World Bank, but added that final implications may be far greater, potentially leading to economic disaster.

“In conditions of continued current account deficit, this may lead to a considerable reduction of the foreign exchange reserves,” Arbuzov said.

The NBU’s foreign exchange reserves are currently estimated at about $35 billion, but may be soon start shrinking as Ukraine is due to repay debts, both state and corporate, by the end of the year.

The failure to resume cooperation with the IMF would “worsen Ukraine’s sovereign credit rating, increase foreign borrowing costs, reduce foreign direct investments, and increase demand for the hard currency,” Arbuzov said outlining the negative scenario.

Walter Derzko
Smart Economy
Toronto
416-819-9667
http://smarteconomy.typepad.com
wderzko@pathcom.com
walter.derzko@utoronto.ca
Skype: Scenarioman1

Я пережила повноцінний процес арешту. Це не була репетиція TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/26/6241700/
Четвер, 26 травня 2011

imageЮлія Тимошенко

Сьогодні вранці переглянула та послухала ключові інформаційні повідомлення, почитала репліки політологів та експертів, присвячені моєму вчорашньому затриманню, і зрозуміла про що, в основному, вони пишуть. Ось приблизний перелік:

[...]

Перше. Говорити про підняття рейтингу шляхом перебування у в’язниці можуть тільки ті, хто там не бував і не знають, що таке в’язниця. Через такі ж політичні переслідування мені там вже одного разу довелося побувати і я знаю чого варте таке "відрядження".

Перебування там — це не просто приниження, це страждання. Це втрата здоров’я та життя. Чи вартий цього будь-який рейтинг?

Я розповідаю Вам про це, не для того щоб показати, яка я смілива, а для того, щоб пояснити: я з першого дня вирішила не давати їм жодної підстави для арешту.Я віруюча людина і, коли звертаюся до Бога, прошу, щоб все було добре і в нашій країні, і у всіх хороших людей. Я жодного разу не просила Господа "прилаштувати" мене на нари, не вимолювала собі арешт і камеру в тюрмі, щоб як на дріжджах виростав рейтинг.

[...]

Підсумую думки з цього питання. Якби мені було достеменно відомо, що ціною мого арешту Україну чарівним чином буде звільнено від нинішнього кримінального режиму і в країні запанує щастя, то я б, напевно, погодилася. Гра була б варта свічок. Але арешт навпаки мінімізує шанс на такий результат, бо більшість політиків вже перемогли, знайшовши своє місце у владному пасьянсі та граючи за узгодженими сценаріями. Майже не залишилося тих, хто готовий та може зупиняти орду.

Друге. Вчора відбулося справжнє затримання. Це була не репетиція, як написали деякі експерти, а повноцінний процес арешту.

Тільки-но ми з моїм адвокатом Сергієм Власенком переступили поріг прокуратури, як з усіх коридорів нас було заблоковано спецназівцями, озброєними з голови до ніг, одягнутими в чорне, у масках з прорізами для очей. У цивілізованому світі так блокують лише терористів. В Україні так блокують тих, хто перейшов дорогу нинішній владі.

Відразу після цього нам пред’явили ухвалу Печерського суду про моє затримання.

Описали всі особисті речі. В протоколі записали в що я була вдягнута. Особливо цікавили колір костюму та взуття. Не знаю чому...

А потім методично та зі знанням справи жінка-наглядач обшукувала мене сантиметр за сантиметром, мабуть, перевіряючи, чи немає у мене на тілі пояса шахіда або зброї масового знищення. А потім почалася "чисто конкретна" розмова "пацанів" від слідства. За декілька годин вони пред’явили обвинувачення, дали декілька хвилин нібито з ним ознайомитися, і одразу оголосили, що розпочався допит, але додали, що у них немає до мене ніяких запитань і що мої пояснення їх не цікавлять.

Скоромовкою якийсь керівник департаменту прочитав мені висновки експертиз, які так само замовлялися зранку, а ввечері вже були дисципліновано сфальшовані. Було зрозуміло, що "пацани" вже набили руку на справах Луценка, Макаренка, Діденка, Шепітька, Іващенка та інших, а головне — переступили межу, за якою повністю атрофувалася совість. Їх совість стала, як морда у бультер’єра — нечутлива до болю. Кумедно виглядало, коли вони регулярно бігали у сусідню кімнату, де сиділи "старшиє товаріщі", щоб отримати дозвіл на дію, фразу або, навіть, думку, ніби їх смикали за нитку.

Одночасно на першому поверсі протягом багатьох годин у своїх кімнатах були заблоковані рядові працівники прокуратури, їх не випускали навіть у туалет. Цікаво, вони-то чим загрожують режиму?

А потім в якийсь момент "нечвоглоди" розплавились, як морозиво на батареї, та сором’язливо пред’явили мені постанову про звільнення. Далі вони дали спецназівцям в масках замість команди "ФАС" команду "ФУ" і випустили нас із Сергієм Власенком на волю.

Усі сім годин, проведені в прокуратурі, ми були ізольовані від зовнішнього світу. Для мене арешт став фактом з першої хвилини вчорашнього допиту і я жила з цим "почуттям" усі сім годин. Це були не найкращі сім годин у моєму житті.

[...]

Третє. Я не пропустила жодного допиту в прокуратурі за винятком того часу, коли хворіла. Я не проігнорувала жодних слідчих дій і не ухилилася від жодного питання. Все інше — це звична неправда і махінації шулерів від прокуратури. Останні півроку в прокуратурі я провела більше часу ніж вдома, включно з вихідними. Я відвідала ГПУ сорок два рази...

[...]

Четверте. Я можу зрозуміти, коли люди, глибоко не обізнані у політичних процесах, кажуть про те, що остаточну правдиву крапку в моїй справі поставить суд. Але коли про це говорять досвідчені та далеко не наївні політики, це виглядає нещиро.

Скажіть, який суд у нас може самостійно вирішити резонансну політичну справу? Який суддя в нашій країні, коли мова йде про політичні процеси, ухвалить хоч одне рішення без вказівки з Банкової? Який суд може бодай щось сказати всупереч позиції Януковича? Може, Печерський? — Та у прибиральниці з адміністрації Президента більше реальних повноважень, ніж у цього суду. У цих судах вже можна залишити одних тільки сторожів, які ходитимуть в адміністрацію Президента за готовими вироками.

У кожному суді "нечвоглод" на "нечвоглоді" сидить і "нечвоглодом" поганяє. Тому апелювати до "чесного суду" в Україні можуть тільки ті політики, які є маріонетками режиму. Немає в нас чесних судів, на жаль, вже немає!

І зрештою, п’яте. Мене прикро вразила інформаційна риторика навколо справи Юрія Луценка та інших політично вмотивованих карних справ. Причому я кажу не про офіційне телебачення, там і так все зрозуміло, я про "наших"...

В жодному разі не подумайте, що під "нашими" я розумію тих, хто співпрацює зі мною чи якось особливо по-доброму до мене ставиться. Для мене в даному випадку "наші" — це синонім тих, хто звик висловлюватися чесно, правдиво і демократично.

Я розумію, що політики не належать до тієї соціальної категорії, яку народ найбільше любить та поважає. І поки нема за що, це правда.

Але не можна з усього "стібатися". Є певні речі, нехай не недоторкані, але такі, про які варто говорити серйозно і відповідально... Бо це долі людей, це їхнє життя, а не тільки дотепні репліки…

Я говорила з Юрієм Луценком через грати, він дуже схуд, навіть міміка змінилася і динаміка мови та рухів... А потім з’явилися саркастичні заголовки про його "дієту", про "зголоднілого" Луценка — начебто круто, сміливо і оригінально копнути ногою людину, яка саме в цей момент потребує захисту, боротьба якої, можливо, більше потрібна Вам, ніж йому самому. Не можна так.

Справді, не можна...

[...]

Зрештою у кожного є вибір. Можна наплювати на все, покинути свою країну і жити в іншій більш успішній, яку століттями будував інший народ. Так, на жаль, змушені сьогодні робити мільйони українців, які втомилися боротися, які хочуть просто жити десь у заможній країні в комфортних умовах. А можна свідомо йти в цю відкриту, зубату пащу і бути готовими до всього...

Вибір є. У кожного. І у мене, і в Луценка, і в експертів, і в політологів, і в політиків, і у всіх громадян.

Я зробила свій вибір. Я буду боротися.

Дякую

Ціла стаття [тут ]

Новий виток справ Луценка і Тимошенко TOP

Аналітична довідка Фонду  «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

Кримінальну справу проти колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка було відкрито 9 листопада минулого року, однак особливий резонанс вона дістала після взяття його під варту 27 грудня. 22 квітня цього року в знак протесту проти свого перебування в слідчому ізоляторі вже протягом чотирьох місяців Луценко оголосив початок голодування. Утім, воно не мало практично жодного впливу на слідство, представники якого натомість звинуватили Луценка в навмисній політизації справи. Після того, як 23 травня Печерський районний суд міста Києва підтвердив попереднє судове рішення про утримання Луценка під вартою, той припинив голодування, адже переконався в безперспективності цього заходу. Попри те, що вказане рішення суду не передбачає подовження термінів перебування Луценка під вартою, його так і не було звільнено – і навряд чи буде звільнено в найближчому майбутньому.

[…]

Реакція міжнародної спільноти

… У день спроби затримання Тимошенко свою занепокоєність з приводу можливої політичної вмотивованості справи висловила Верховний представник Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон. Політичний характер інциденту з Тимошенко відзначив також президент Європейського парламенту Єжи Бузек, а представники Європейської народної партії в Європарламенті та Парламентській асамблеї Ради Європи прямо засудили такі дії українських правоохоронних органів. Виконавчий директор міжнародної організації Freedom House Девід Кремер, у свою чергу, побачив у інциденті з Тимошенко ще одне свідчення вибірковості правосуддя в Україні. Таким чином, представники європейських і міжнародних інституцій чітко висловили своє ставлення до справи Тимошенко, підкресливши її важливість як індикатора справедливості системи правосуддя в Україні.

[…]

Політичні переслідування як стратегія влади

На систематичний характер окремих випадків політично вмотивованого кримінального переслідування вказує велика кількість відкритих справ не лише проти представників опозиційних політичних сил, а й проти членів громадянського суспільства.

[…]

Кримінальні справи вказують на те, що в Україні набирають обертів кримінальні переслідування, які порушують базове право людини на вираження своїх поглядів. Свобода вияву поглядів, зокрема, закріплена в 10 статті Конвенції про захист прав людини і засадничих свобод, яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. Відповідно, кримінальні справи і проти опозиційних політиків, і проти громадських діячів є виявом порушення цієї законодавчої норми. А беручи до уваги фактичну підпорядкованість українських правоохоронних органів президентській вертикалі, можна говорити про зачатки стратегії влади щодо переслідування інакомислячих. При цьому переслідування стосуються не лише тих, хто несе реальну загрозу нинішній владі, а й усіх, хто публічно виражає погляди, які не збігаються з ідеологією правлячої команди. Небезпеки використання такого підходу до інакомислення очевидні, адже це може призвести до консервації суспільно-політичного життя, а в умовах України – і до загострення різноманітних ліній розколу всередині суспільства.

Висновки

Отже, подовження терміну перебування Юрія Луценка під вартою та спроба затримання Юлії Тимошенко стали ще одними проявами кампанії влади з переслідування політичних опонентів. Попри намагання представників правоохоронних органів переконати представників іноземних держав у відсутності вибіркового правосуддя в Україні, реакція міжнародних організацій на ці дії була вкрай критичною. Крім того, звіт Європейської комісії зафіксував загальне погіршення стану дотримання прав і свобод в Україні. На тлі провадження політично вмотивованих кримінальних справ не лише проти політиків, а й проти громадських діячів – усе це засвідчує, що в Україні набирає обертів практика використання кримінального судочинства з метою переслідування активістів, які публічно демонструють своє інакомислення.

Онук священика підкорив небеса TOP

http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews[tt_news]=3958&tx_ttnews[backPid]=16&cHash=6eaf0f92f0

imageНародився Ігор Сікорський 25 травня 1889 року у Києві. Батько походив з роду православних священиків зі Сквирщини, був доктором медицини, членом купи міжнародних наукових товариств, протягом 26 років завідував кафедрою душевних і нервових хвороб у Київському університеті. Засновував і редагував журнал "Вопросы нервно-психической медицины и психологии". Іван Олексійович закінчив у молодості духовне училище і семінарію, але обрав іншу стезю. Затятий православний монархіст, саме він на знаменитому "процесі Бейліса" був головним експертом зі сторони обвинувачення. Цей гучний судовий процес у Києві, у вересні-жовтні 1913 року проти єврея Менахема Менделя Бейліса, звинуваченого в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського призвів до погромів жидів у всій імперії. Справа набула нечуваного розголосу й за кордоном. До числа присяжних увійшли українці і росіяни, у більшості – селяни, котрі мали відповісти на два питання: чи було це ритуальним вбивством та, чи був Бейліс винним у його скоєнні. На підставі слідства і виступів сторін на суді присяжні визнали факт ритуального вбивства. Що ж до вини Менделя Бейліса, то голоси присяжних розділилися навпіл, шість на шість, тому Бейліс був виправданий. Одразу після звільнення підозрюваний з родиною виїхав до Палестини, а звідтіля – до США, де й помер у 1934 році. 

[...]

Юний Сікорський остаточно вирішує присвятити себе авіабудуванню. За фінансової допомоги сестри він кілька разів подорожує по Європі, знайомлячись з досягненнями науки і техніки. Рекомендаційного листа до одного з найвідоміших на той час авіаторів світу Фердинанда Фербера дає йому професор Київської політехніки, автор конструкцій перших російських планерів Ніколай Делоне. Саме Фербер став першим льотним інструктором Сікорського і найближчим порадником. Після трьох місяців перебування у Франції Ігор Сікорський повернувся додому, не тільки з новими знаннями та літературою, а головне – з двигуном "Анзані" для свого гвинтокрила.

[...]

imageАгентству з управління державними корпоративними правами спільно з Міністерством оборони доручено опрацювати оптимальну технологічну модель виробництва вертольотів, у тому числі з використанням механізмів державно-приватного партнерства з ВАТ "Мотор Січ" та іншими підприємствами. За словами Клюєва, "Мотор Січ" уже починає проводити модернізацію вертольотів Мі-8, в результаті чого подовжується термін їх служби. Він заявив, що вітчизняна промисловість уже готова частково забезпечувати наші потреби модернізованими вертольотами, продовжуючи їх ресурс на 7-10 років. За цей час необхідно спроектувати новий вітчизняний вертоліт. Отож, чекаємо нових сікорських?

Ціла стаття [ тут ]

How to Steal a Russian Airport TOP

http://www.nytimes.com/2011/06/07/opinion/07nocera.html?_r=1&ref=opinion
June 6, 2011

Joe Nocera

The decision to pull the initial public offering was announced on the last Sunday in May, late at night. The company that had been planning to sell its shares to the public — hoping to raise somewhere between $700 million and $1 billion — was the Domodedovo airport, the biggest and best-run of Moscow’s three airports, and the only one not owned by the state.

The airport’s investment bankers blamed the problem on the usual suspect: “market conditions” — meaning that they weren’t going to get the price that they had hoped for. And I suppose, in some literal sense, that was true. But it didn’t begin to capture the real story.

A few days ago, I wrote about the human cost of Russia’s lack of respect for the rule of law. There is also a business cost, one that hurts Russia on a daily basis. The decision by the owners of the Domodedovo airport to withdraw its I.P.O. is a perfect example — and helps explain why Russia simply cannot have a modern economy until it has a real rule of law.

It is no coincidence, of course, that the best airport in Moscow is the only one in private hands. The management company, East Line Group, took over Domodedovo in 1996 when it was “a small, rundown airport,” according to The Moscow Times. It poured enormous sums into upgrades and new terminals, attracted new business — and forced the government-run airports to spend money just to keep pace. It was good for everyone — including Domodedovo, which had revenues of $1 billion a year. This is how the textbooks say capitalism is supposed to work.

In January, however, a suicide bomber got past the airport’s security, killing 37 people and wounding 180. Russia’s president, Dmitri Medvedev, ordered the prosecutor general to write a report. It seems fair to say that Russia’s plutocrats saw this as their opening.

In mid-May, days before the airport announced its plans to go public, the prosecutor general lowered the boom. His report concluded that the airport’s offshore ownership structure was “unacceptable,” because it allowed Domodedovo, as he put it, “to hide the real owners and those making the management decisions at the airport.”

As is always the case when the plutocrats are getting ready to pull a fast one, the charge has a surface plausibility. The East Line Group’s ownership is byzantine, involving several companies registered in the Isle of Man. Yet somehow that never mattered while it was spending all that money to build a more profitable airport. Besides, offshore ownership is almost as common in Russia as the corporate structure is in America; even state-owned companies often use an offshore structure. Why do companies go this route? In part, at least, to keep assets away from the grasping hands of the plutocrats.

Sure enough, a few days after the report, the news leaked out that a man named Igor Yusufov was putting together a group that hoped to buy a $1 billion stake in Domodedovo. Who is Yusufov? He’s a former energy minister who served under the Russian strongman Vladimir Putin. According to The Financial Times, until a few months ago, he was also a special deputy to Medvedev. The Russian business newspaper Vedomosti described him as a potential “peacemaker” between the government and the airport’s owners.

Well, yes, that’s one way of describing him. Here’s another way, the way most foreign investors saw it. He was using the report to squeeze the airport’s owners and get a piece of a thriving company at a shamefully low price. Is it any wonder the I.P.O. was soon called off? How can anyone invest in a Russian company that is being shaken down by the government? That threat, which looms over every private venture in Russia, had become all too real for the owners of the Domodedovo airport.

This same dynamic explains why Russia, despite its well-educated population, has so little innovation: As likely as not, innovators will be pushed aside by government thugs as soon as they achieve success and profits. It happens all the time. As The Moscow Times put it recently, “After seeing the way the authorities are strong-arming East Line, fewer investors will risk putting their time and resources into resuscitating a failing business or pumping money into a new one.”

As it happens, Russia itself has been trying to raise badly needed revenue by selling off pieces of state-run companies in I.P.O.’s. So far, it hasn’t been going very well. A handful have already been canceled. Every time, executives and officials have blamed “market conditions.”

In truth, as long as the plutocrats thumb their noses at the rule of law and steal corporate assets with impunity, no Russian company is going to get the price their assets may deserve. That’s the real market condition. It won’t change until the practice ends.

For that to happen, though, the plutocrats would have to start caring about their country — and not just themselves.

Єпископ Євстратій: Виникає запитання, чи не намагається Росія експортувати теракти в Україну TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-418375.html
28.01.2011 12:46 

Оксана Климончук

ПАТРІАРХ КИРИЛО ВРУЧИВ ПРЕМІЮ ЯНУКОВИЧУ З ІНІЦІАТИВИ КОМУНІСТКИ

image
Єпископ Євстратій (Зоря) Української православної церкви Київського патріархату відповів на запитання УНАІН.

Шановний владико, недавно Янукович від керівника Російської православної церкви Кирила отримав премію Алексія ІІ «за видатну діяльність зі зміцнення єдності православних народів»… Як винагороду за діла його Януковичу ще й дали 50 тисяч доларів. Чи відчули ви якусь єдність православних християн?

...Московське поняття єдності означає розділення українського народу, українських православних, бо саме з Москви поділили українців на два сорти: на «канонічних» і «неканонічних». Тому було б правильніше назвати ту премію «за зміцнення єдності православних народів з Московським патріархатом».

[...]

Кажуть, що Кирило мріє знищити Київський патріархат. Гадаєте, йому сьогодні цевдається?

Це справді його давня мрія і план. ... Але план щодо УПЦ КП не вдається. По-перше тому, що Москва неправильно оцінила Київський патріархат. Вона вірить у ту пропаганду, яку сама й поширює. Москва вірить, що в УПЦ КП немає суспільної підтримки і що українська церква складається з осіб, яких можна заманити батогом чи пряником.

З нашими священиками проводять бесіди, у тому числі й представники влади, пропонуючи їм перейти в МП. Наприклад, у Вінницькій області була зроблена заява єпархії, де було перелічено, у яких районах області викликали наших священиків до районної адміністрації, там чиновники проводили з ними такі бесіди. Таке саме було й у інших областях – у Київській, Донецькій. Але більшість таких бесід залишаються безплідними. Поки що їм удалося зманити лише двох священиків.

Свідомість українських парафіян теж недооцінена Москвою. Я особисто зіткнувся з цим, коли мені доводилося захищати нашу громаду в селі Ріжки Таращанського району, де священик обманом отримав від людей підписи під документами, на підставі яких він хотів переєструвати парафію на МП. У селі люди юридично не дуже грамотні, а батюшка просив, то вони й підписали, але десь через тиждень вони самі виявили, що їх переводять у МП. Нам, звісно, вдалося припинити перехід, але влада добряче потріпала нерви…

Патріарха Кирил намагається щонайменше розпорошити Київський патріархат. Його план має два аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній – те, що видається за його мету, – боротьба проти УПЦ КП. Аби влада в Україні йому сприяла, він підносить усе як шлях подолання розколу в православ’ї. Але внутрішня мета, про яку не говорять вголос українській владі, – подальше руйнування української державності, провокування серйозного, масштабного міжконфесійного конфлікту, який би підривав українське суспільство зсередини, ганьбив українську владу, виставивши її перед усім світом як таку, що переслідує віруючих. Цим самим хочуть зробити нашу владу повністю залежною від Москви. Тобто щоб Януковича, як і Кучму в останні роки його президентства, не запрошували на жодне поважне зібрання у демократичному світі й він був вимушений взаємодіяти лише з Росією та її союзниками.

Влада мала б розуміти: те, що їй пропонується, має на меті зіграти проти самої влади, зруйнувати ту державність, на чолі якої ця влада й стоїть. А без державності влада вже не буде владою.

[...]

При всьому несприйнятті Москвою попередньої влади, вона все-таки не діяла так, як сьогодні. Саме при Януковичу відбуваються якісь дивні речі: з одного боку, російське керівництво зізнається в «любові» до сьогоднішньої владі, а з другого, постійно щось “зачищає” українське в Росії. Що б це мало означати?

Гадаю, це є випробування української влади на її міцність і позицію. Хочуть перевірити реакцію. Бо самій російській владі все одно, чи існує українська бібліотека в Москві, чи ні. Для них це абсолютно непринципово.

У них значно більше проблем з тими об’єднаннями, які формалізовані чи неформалізовані, але які значно впливають на життя Москви й Росії в цілому. Достатньо згадати торішні події на Манежній площі і той стан агресивного несприйняття, який практично по всій Росії склався між етнічними росіянами та вихідцями з Кавказу. Навіть у Карелії, яка під фінським кордоном, є ці проблеми.

Дії Москви щодо українських організацій – відверто агресивний наступ. Вони перевіряють як далеко можна зайти. Російська влада щодо Ющенка мала певну сталу думку, тому перевіряти його не було потреби. А тут вони ще перевіряють. Будьте певні, що вони не зупиняться. Росія йтиме доти, доки їй це дозволятимуть.

[...]

Скільки ваших храмів уже захопив Московський патріархат?

На стогодні відбувається конфлікт навколо Вознесенського храму в селі Кам’янка Тельманівського району (Донецька область). Там пробували громаду і священика перевести в МП, потім зареєстрували нову громаду МП. Ведуть агітацію в селі, аби вони підтримували МП, і хочуть, зібравши парафіян, прийняти рішення, що церква має належати МП. Чим це аргументується? У 1996 році цей храм у напівзруйнованому стані було передано УПЦ КП, але громада не оформила юридично правильно всі документи. Тепер в МП кажуть, що це безгоспне майно і нехай село вирішить, кому воно належить. Даруйте, але безгоспним воно було в 1996 році, коли це був колгоспний склад, у якому тримали отрутохімікати, - без підлоги, з розваленим дахом. А після того, як наша громада 12 років його відновлювала, тепер його хочуть відібрати. Та побудуйте собі храм, якщо ви вже громаду створили! Тим більше що за цими справами стоїть донецький бізнесмен пан Корюк.

Є ще кілька ситуацій по Україні, де МП намагається відібрати в нас храми, – у Вінницькій області та на Київщині.

Був анекдотичний випадок. На Водохреща в Кіровоградській області представники МП захопили ополонку на озері, куди святити воду мав приїхати наш єпископ на запрошення громади. Коли почали приходити люди, виявилося, що там стоїть кілька священиків МП і нікого не допускають до цієї ополонки освячувати воду. Наша сторона вийшли таким чином, що освятила воду з берега.

[...]

Ціла стаття:[ тут ]

Звіт з програми «Діти-сироти: на порозі самостійного життя» TOP

image

ПЕРШИЙ ВИБІР, ПЕРШИЙ КРОК, ПЕРШИЙ ПОШУК СЕНСУ В ЖИТТІ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ІНТЕРНАТНОГО ЗАКЛАДУ У 2011 РОЦІ.

Читати докладно:
http://ternopilorphans.blogspot.com/

Інші відео матеріали:
http://www.youtube.com/watch?v=-_de0pcx41M
http://www.youtube.com/watch?v=adMVYSCzU4s

Громадсько-молод жна орган зац я
"БРАТЕРСТВО СИР Т"

Юридична адреса Правл ння:
бульвар Т.Шевченка, 23, оф с 69,
м.Терноп ль, Терноп льська обл., 46001

Поштова адреса:
ГМО "БРАТЕРСТВО СИР Т"
а/с 11, м.Терноп ль, 46001

Тел./факс: +380 352 400109, 220321

Ел.пошта:
orphans.office@yahoo.com
office_orphasn@yahoo.com

Утиски Київського Патріархату як з боку Московського Патріархату на Вінниччині TOP

Прес-служба Вінницької єпархії УПЦ КП

...Слідчий СУ УМВС України у Вінницькій області Буксир Дем’ян Миколайович фабрикує справу проти представників Київського Патріархату.

Ось уже рік, як ведеться кримінальна справа, щодо подій, які мали місце 25.04.2010р. біля храму Св.Вмч. Димитрія Солунського УПЦ Київського Патріархату.

Протягом року слідчим по цій кримінальній справі здійснювались неодноразові допити представників УПЦ Київського Патріархату, особливо священиків. Свідчень було зібрано більш, ніж достатньо, щоб зрозуміти, що винними у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі є христопродавець Павло Кучерук зі своїми прибічниками, представники МП, які рейдерським способом, на чолі з владикою Іоанафаном Єлєцьких, намагалися захопити храм, який потом і кров’ю будували люди, що хотіли молитися в церкві Київського Патріархату і українською мовою, та представники як місцевої сільської влади, так і обласної.

Проте, слідчим вперто, немов би за чиєюсь вказівкою, фабрикується кримінальна справа проти парафіян та священиків Київського Патріархату. Секретаря Вінницької єпархії УПЦ КП прот.Ігора Сіранчука уже визнано обвинуваченим за ст.128 КК України, тобто нанесення з необережності середньої тяжкості тілесного ушкодження представниці МП Присяжнюк Валентині (жительці м.Харкова), чого взагалі не було. І про це свідчать усі свідки тих подій, тільки ця особа і христопродавець Павло Кучерук переконують слідство своїми лжесвідченнями, а слідчий беззаперечно їм вірить....

Президент України чітко заявив про однакове ставлення до всіх конфесій, згідно Закону України, проте на місцевому рівні ми бачимо зовсім інше: влада нехтує Київським Патріархатом (2-ге місце по чисельності у Вінницькій обл.), слідство усе сфабриковане, представники МП ведуть себе розв’язано по відношенню до Київського Патріархату і т.д. (чи підлеглі не виконують розпоряджень Глави держави, чи законом не потрібно користуватись, коли йде мова про конфесійну приналежність?).

Недавні події у м.Гнівані також говорять про те, що місцева влада чітко підтримує лише представників МП. Під час панахиди, яку служив священик КП, священики МП накинулись на нього і на людей, а міліція їм у цьому допомагала. Чогось занадто впевнено діє МП за межами дозволеного – Закону, ніби знають, що їх за це не покарають: «наші при владі, робимо, що хочемо, бо нічого боятись..».

Звертаємось до Президента України, до Уповноваженого з прав людини, до Вінницької обласної влади, до СБУ, до Прокуратури Вінницької області, до правоохоронних органів у Вінницькій області припиніть утиски УПЦ Київського Патріархату на Вінниччині. Дайте людям в мирі та злагоді молитися у своїй рідній Церкві, своєю рідною мовою, любити свою державу та шанувати її історію. Парафіяни УПЦ Київського Патріархату с.Росоша Липовецького району ось уже рік, як моляться під відкритим небом, хоча поруч стоїть величний храм, який вони будували. Де справедливість? Чи вона тільки у МП?!

Яке відношення Московська патріархія має до Десятинної церкви? TOP
http://www.unian.net/ukr/news/news-438542.html
30.05.2011

Олександр Палій

imageЯке відношення Московський патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки селища Москва, за 300 років до зародження Московського князівства і за 600 років до утворення Московського патріархату?

Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату.

У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.

У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса.

Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро.

Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.

Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.

А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина?

У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським.

На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.

Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності.

Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.

[...]

Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.

Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.

Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.

Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%.

Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату.

[...]

Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні.
Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.

Ціла стаття [ тут ]

Подяка редакції ТО “Всесвітня служба радіомовлення України” TOP
31-05-2011

Шановна українська громадо!

image Колектив української редакції ТО “Всесвітня служба радіомовлення України” висловлює щиросердну подяку Світовому Конгресу Українців, Союзу Українських Організацій Австралії, Головному Проводу Організації Українських Націоналістів (б), Союзу Українців Великобританії, Українській Всесвітній Координаційній Раді, всім громадським і політичним організаціям в Україні і за кордоном, які встали на захист нашої редакції від волюнтаризму чиновників та антиукраїнських політичних сил. Особливо завдячуємо пану Стефану Романіву, головному організатору і координатору цієї світової акції за оперативно подану ініціативу, фахову підтримку і координацію оборонних дій світового українства.

Солідаризація всієї української спільноти на підтримку нашого колективу вкотре довела світові, що українці – це великий дружний народ, який в усі часи відстоював і відстоюватиме високі ідеали й цінності Свободи, Моралі і Патріотизму.

У численних відгуках і листах працівники української редакції Іномовлення з приємністю прочитали слова високої оцінки своєї праці. Зокрема, ті, що стосуються важливості роботи редакції для українців усього світу: “існування міжнародного українського радіо є тим містком, який зміцнює живий зв’язок між українцями на терені та у світі. Понад 60 років редакція працює над формуванням оригінального змісту про політичні та культурні події із урахуванням інформаційних потреб закордонних слухачів. “Радіо Україна” – інструмент формування позитивного іміджу України серед світової громадськості. Зберегти та розвивати його в часи незалежності – є обов’язком і священним боргом керівництва держави і громадян”.

Хоча заклик світового українства і був почутий представниками вищих державних кіл України, проте, наша боротьба за виживання і свободу продовжується. Згідно з Наказом Голови Держкомтелерадіо Юрія Плаксюка, “ліквідація української редакції ВСРУ” лише “призупинена”, а не відмінена. Тож, ми не заспокоюємося і сподіваємося на подальшу підтримку світового українства.

Слава Україні!

З повагою,|
Колектив української редакції

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- edito
r


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk