If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

image

image
Доуправлялись

May 2 травня 2011
Vol.12 No. 12

People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Viewpoint
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Canada Votes - May 2
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  History
  Історія
  Суспільство
  Релігія
  In Memoriam
  Вічная Пам'ять

Українська дилема: діаспора з проводом чи без нього?

TOP
image

Питання провідництва діаспори неодноразово порушувалося в редакційних статтях еПОШТИ, де пропонувалося конструктивне вирішення наболілих проблем, передовсім у контексті нинішньої політичної ситуації в Україні. Жодної реакції з боку провідництва, коли не брати до уваги пресову конференцію та зустріч з громадськістю, яку не так давно зорганізовав Президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій. Але про один із цих заходів дещо згодом.

Утім, про потребу реаґування діаспорних провідників на слушні пропозиції, думки, зауваги конструктивної частини діаспори. Саме на них варто б зосередити увагу СКУ, а не на засипанні редакцій українських ЗМІ незліченною кількістю фотосесій Президента СКУ і не меншою кількістю його звітів майже туристичного характеру. І, зрештою, саме завданням СКУ є шукати відповіді на найактуальніші запитання: хто ми, куди йдемо, які наші пріоритети, чи є ми, світове українство, відповідальні за долю України і т.д.?!

Мусимо констатувати, що діаспорний провід (мається на увазі керівництво СКУ та КУК) частенько іґнорує не тільки думку українських ЗМІ, але й багатьох діаспорних авторитетів, а навіть витісняє їх зі сфери впливу. Складається враження, що відносно молоді праґматики, які перебрали провід діаспорних надбудов, посилено накидають нашому загалові свою особисту позицію, яка нерідко протирічить усе ще ефективній політичній традиції, не співпадає з інтересами чи потребами українства, зрештою, дуже потрібної й не менш дорогої нам усім історичної Батьківщини.

У цьому контексті слід ще раз згадати про парад резиґнацій надзвичайно активних персоналій у рядах СКУ, які не прийшлися до вподоби проводові СКУ. Чи знає про це, а також про передбачувані наступні конфлікти екзекутива СКУ? Що робить вона для того, щоб втрутитися в цей украй небезпечний процес, а навіть його зупинити?

Однак про пресову конференцію Е. Чолія з українськими ЗМІ. Передовсім не можна оминути того факту, що Президент СКУ впродовж півгодини, перебуваючи в сусідній кімнаті, свідомо іґнорував присутність зібраних журналістів. Тобто без будь-якої причини, без вибачень розпочав пресову конференцію з півгодинним запізненням. Безперечно, тривожний сиґнал: провідник СКУ продемонстрував, що, м`яко кажучи, не поважає українських журналістів

Виглядало, що п. Чолій зібрав журналістів виключно для чергової звітності канцелярії СКУ: упродовж 45-ти хвилинної зустрічі з журналістами мало не півгодини оповідав про свої поїздки по країнах українського поселення, про що всім присутнім було достеменно відомо. На спілкування з працівниками ЗМІ залишив усього 15 -20 хвилин. Чи не тому, щоб застерегти себе від небажаних і незручних для нього тем? Але одне з запитань, а радше відповідь Е. Чолія, розкрила критичну сутність діаспорного проводу. А саме: Президент СКУ підтвердив відсутність будь-якого плану щодо нинішньої небезпечної ситуації в Україні; мовляв, там таке діється, що навіть назавтра нічого не можна передбачити.

На жаль, мусимо констатувати недієздатність діаспорного проводу. Але біда не тільки в цьому. Більша проблема в іншому: діаспорний провід не прагне залучити будь-кого до створення вкрай потрібного плану дій. Чому? Відповідь: правдоподібно, такий невизначений стан його якнайбільше влаштовує. Мабуть, кожен з провідників хоче пекти свою особисту «печеню». І саме в цьому полягає чи найбільша трагедія нинішньої все ще патріотичної діаспори.

У контексті невідповідності проводу запитам і потребам діаспори треба згадати й голову Конґресу Українців Канади (КУК) Павла Ґрода. Днями він брав участь в одному з круглих столів, зорганізованих у Торонто Крайовими З`їздами Ліґи Українців Канади і Ліґи Українок Канади на тему «Конференції Українських Державницьких Організацій Канади на захист національних і людських прав України та українців; співпраця з КУК».

Не хочеться аналізувати виступ п. Ґрода, бо в основному це був звіт провідника КУК про діяльність уряду Канади, зокрема канадського дипломатичного корпусу в Україні, найменше – про співпрацю КУК із державницькими організаціями. Прикметно, що з перелічених П. Ґродом функцій КУК – координація й з`єднання української громади; представлення інтересів української спільноти – цілковито випала Україна, наша історична Батьківщина. Однак найдужче насторожила наступна фраза голови КУК, виголошена ним чи то з власної ініціативи, чи то за дорученням Президента СКУ п. Чолія: «Як світове українство, ми можемо впливати на процеси в Україні через Світовий Конґрес Українців [...} Мова йде в СКУ про створення постійного представництва діаспори в Україні. Скажу, що Конґрес Українців Канади підтримує й буде працювати активно, щоб допогти СКУ це реалізувати [...] Найкращим способом впливання на процеси в Україні є таке постійне представництво, щоб працювати* з урядом України і з політичними партіями в Україні».

А тому хочеться переадресувати Президентові СКУ запитання нашого кореспондента М. Онуфрів, поставлене голові КУК на згаданому круглому столі: «У чому полягатиме співпраця (праця) КУК-СКУ з режимом Януковича: у закритті українських шкіл, знищенні національних церков та української ідентичності, української освіти, культури, рідної мови, фальшуванні правдивої історії, киданні українських патріотів за тюремні ґрати, введенні цензури в українські ЗМІ, зачистці свободи слова, вибірковому кримінальному переслідуванню та ін.?»

Одним словом, світове українство всупереч проводові щораз більше влаштовуватиме акції протесту проти кремлівської окупаційної адміністрації В. Януковича, шукатиме шляхи надання помочі притлумленій Україні, а діаспорний провід реалізовуватиме співпрацю з антиукраїнським режимом.

*Нижче подаємо тлумачення Словником української мови слів «співпраця» і «працювати (праця)»:

Співпраця – спільна з ким-небудь діяльність;

Працювати (праця) – затрачаючи фізичну й розумову енерґію, брати участь у створенні чого-небудь.

Отже, виходячи зі Словника української мови, слова «співпраця» й «праця з кимсь» мають майже автентичне значення.

Редакція еПОШТИ

The Yanukovych bulldozer breaks down TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/The_Yanukovych_Bulldozer_Breaks_Down
Apr 26, 2011

image

imageAlexander J. Motyl

Viktor Yanukovych made an astonishing admission recently. In his annual address to the Parliament on April 7th, Ukraine’s faltering president stated that “Of the intentions and plans we had for 2010, we succeeded in accomplishing at most a third.” In a word, Yanukovych’s presidency has been a bust—and he knows it. And if you consider that he, like any politician, exaggerates, then that third probably amounts to a sixth.

Remember the swagger that Yanukovych and his Regionnaires displayed just one year ago, after they squeaked into power and proceeded to twist every possible rule in order to consolidate it? Well, that bravado and braggadocio are all gone. The Yanukovych bulldozer has broken down, and it sits, dripping oil and emitting gusts of brown steam, in a deep ditch on the side of the road.

A one-sixth success rate is about as impressive as former President Vitkor Yushchenko’s, and you know what happened to him. And don’t forget that the things Yanukovych accomplished—such as dismantling democracy, concentrating all power in his own hands, and creating a sultanistic regime—would have been better not accomplished.

What went wrong?

According to Yanukovych, the reasons are three, and—surprise!—none of them has anything to do with his administration’s faults. First, the “bureaucratized state machine” is unwilling to abandon its corrupt ways. Second, “national business, both large and small, has adopted a wait-and-see attitude.” And third, “millions of our people have after 20 years of independence genuinely tired of waiting for qualitative changes.”

Yanukovych is right, of course, except that he doesn’t address the causes of these problems. After all, how can you expect a state apparatus that is dominated by one of the world’s most corrupt money-making machines, the Party of Regions, to warm up to reform? Why should business trust a president who’s done absolutely nothing to earn trust and keep the fat cats from the trough? And why shouldn’t people be tired now that months of presidential tub-thumping have resulted only in higher prices for everything?

Ironically, if unsurprisingly for an entity that preaches soft power but responds mostly to its hard variant, Europe may be more serious about courting Yanukovych than it was about courting Viktor Yushchenko.But readers of this blog know that the Yanukovych regime and real reform are pretty much antithetical notions. What’s much more significant than the breakdown of the bulldozer is Yanukovych’s public recognition of that breakdown. He clearly understands that he’s losing, that his regime is tottering on the edge of disaster, and that the result could be a social explosion on the order of the Orange Revolution. According to recent polls, the “alienation index” of Ukrainians has reached 83 percent; 40 percent would be willing to defend their rights and interests by means of protests; only 16.7 percent would vote for Yanukovych; and 15.7 percent would support the Regionnaires. The president has good reason to be desperate.

Desperate people often do desperate things. One analyst suggests Yanukovych has embarked on a “thaw.” True, there have been some personnel changes, but there has still been no change of course—a genuine cultural thaw would have to start with the firing of the Russian-supremacist education minister—and there certainly hasn’t been anything resembling “deyanukization.” But some bold move will become increasingly necessary if Yanukovych hopes to avoid a second humiliation that would earn him a place in the Guinness Book of World Records among other stupendously failed leaders.

Investigating former President Leonid Kuchma’s role in the disappearance, murder, and cover-up of journalist Heorhii Gongadze could be one such bold move. Alas, like so much that Yanukovych does, it smacks of populist seat-of-the-pantism. Only a truly desperate leader who knows that his back is against the wall would try to save himself by taking on the establishment that made him possible. Kuchma, after all, doesn’t just represent himself. He’s got the backing of heavyweight state administrators and oligarchs, all of whom will fight Yanukovych to the finish.

Yanukovych’s apparent seriousness about moving toward the European Union and resisting Vladimir Putin’s blandishments about joining the Russia-led Customs Union could be another such bold move. Domestically weak presidents often look for salvation in foreign-policy victories. Alienating Russia would certainly alienate much of Yanukovych’s constituency, but many of them hate him anyway. On the other hand, effectively courting Europe has cross-national appeal throughout Ukraine and would enable Yanukovych to argue that he is the people’s president.

You’ll know that Ukraine is really moving closer to Europe when former German Chancellor Gerhard Schröder calls Yanukovych what he called Vladimir Putin during the Orange Revolution—a “true democrat.”Ironically, if unsurprisingly for an entity that preaches soft power but responds mostly to its hard variant, Europe may be more serious about courting Yanukovych than it was about courting Viktor Yushchenko. A democratic Ukraine with pro-Western leanings could easily be taken for granted, found fault with, and subordinated to Europe’s geopolitical interest in Russian gas. An authoritarian Ukraine with pro-Russian leanings could actually threaten the stability and security of Europe and might therefore need accommodating. Yushchenko’s pro-European policy foundered on Europe’s hypocritical commitment to promoting democracy. Yanukovych’s pro-Yanukovych policy may actually resonate with Europe’s genuine commitment to promoting its self-interest.

You’ll know that Ukraine is really moving closer to Europe when former German Chancellor Gerhard Schröder calls Yanukovych what he called Vladimir Putin during the Orange Revolution—a “true democrat.”

Desperate times: The Party of Regions’ attempt to prevent an ‘Arab Spring’ in Ukraine TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Desperate_Times_The_Party_of_
Regions_Attempt_to_Prevent_an_Arab_Spring_in_Ukraine

April 28, 2011

image

Весна прийшла - подарунок для влади принесла.
The people's gift to those in power

imageAlexander J. Motyl

The good news from Ukraine keeps getting better. I had reported in my last blog that President Viktor Yanukovych had admitted defeat. Now it’s the turn of the Party of Regions, his decaying base, to turn desperate. And how can one resist cracking a smile when thugs, crooks, and progromchiks start sweating?

The party is planning to introduce a law that would prohibit foreign funding of “political activity” in Ukraine. According to the arch-reactionary Regionnaire, Vadym Kolesnychenko, “I emphasize that we are not planning completely to forbid all such financing, but are only opposed to such money being used for political goals.” Since the Regionnaires define politics as anything that empowers others and threatens them, you can be pretty sure that the law would be applied very broadly.

But why introduce such a law just now? After all, aren’t the Regionnaires firmly in control of the country? The question is rhetorical, and the reality is just the opposite. The party had one year to prove that it could rise about thievery and thuggery. Instead, it’s shown even to its own constituents that all it can do is steal, shout, and pound its fists. Unsurprisingly, the Regionnaires are now despised by Ukrainians in all parts of Ukraine. And everyone knows that a social explosion is perfectly possible.

The head of the Regionnaire parliamentary fraction, Oleksandr Yefremov, revealed what his party fears most: “I even possess information that Soros has also assigned money for preparing a certain group of young boys here in Ukraine to initiate projects along the lines of the North African variant. This exists and this is being prepared.”

What? Can it be that George Soros, the American billionaire-philanthropist who’s established Open Society Foundations throughout the post-Soviet space, is really out to get Ukraine?

Yefremov’s “information” is nonsense, of course. His comment is indicative of the Regionnaires’ inability to imagine that the people—whether Ukrainian, Russian, Belarusian, or Arab—are not dolts. That failure of imagination has two sources. First, all authoritarians everywhere always believe they are right and the people are wrong. And second, all Communists everywhere—and recall that the Regionnaires are almost all ex-Commies—are absolutely persuaded that they, and they alone, know what’s best. It follows that any dissatisfaction, any instability, any turbulence must be the work of dastardly foreigners who’ve managed to insinuate themselves into the innocent minds of the stupid masses.

The pro-democracy uprisings in North Africa and the Middle East have clearly gotten the Regionnaires nervous. As well they should have. Quiescent and seemingly passive Arab nations have proven to the world that they, too, want democracy, human rights, and dignity and are willing to buck authoritarian regimes in order to assert themselves.

For the Regionnaires, any such manifestation of people power bears an uncomfortable resemblance to the Orange Revolution of 2004, when millions of Ukrainians took to the streets, demanded democracy, and handed a humiliating defeat to then President Leonid Kuchma and his heir apparent, Viktor Yanukovych. And the wholly unexpected transformation of seemingly passive Arab peoples into pro-democracy zealots obviously suggests that even seemingly passive Ukrainians could become pro-democracy zealots and hand both Yanukovych and his Regionnaires one-way tickets to Libya.

Unsurprisingly, the Regionnaires’ intent to pass this transparently anti-democratic law has Ukrainian civil society up in arms. People know a con when they see one, and they fully understand that the law is a last-ditch effort to shore up the Regionnaires’ crumbling rule. Worse, the draft law will only compound the Regionnaires’ troubles. Their desperation is now fully visible—as is their increasingly ridiculous snarl. The “stupid” people no longer fear them or their master, Yanukovych. You can be certain that the more the Regionnaires push, the more will the “dolts” push back.

In Ukraine, one newspaper triumphs. Now what about the rest? TOP

http://www.rferl.org/content/ commentary_one_newspaper_ triumphs_in_ukraine_what_ about_others/16798137.html
April 29, 2011

Alexa Chopivsky

image

Members of the activist group FEMEN, dressed in scanty "riot police" outfits, pretend to beat
up a reporter during a rally against censorship and repression in the Ukrainian media
.

On April 20 the "Kyiv Post" reinstated Brian Bonner. That was one small victory for freedom of the press in Ukraine. Many other reporters in the country are still waiting for a break.

Five days earlier Bonner was fired from his job as the newspaper's chief editor after refusing to obey an order by its owner to kill an interview with the minister of agriculture.

"Our reporters had not even returned to the office after the interview before I started getting calls from [management] saying the agriculture minister had complained about the aggressive style of the interview, the questions, raising big concerns about what kind of story is going to come out of this," says Bonner, who added that it was the first time that owner Mohammad Zahoor had interfered in the paper's editorial work since buying it two years ago.

When Bonner insisted on publishing the story, Zahoor, a British citizen and steel tycoon who made his fortune in Ukraine, fired him. Zahoor said that the article didn't meet proper journalistic standards, telling the Russian newspaper "Kommersant" in an interview that the piece was "unprepared and flabby." Then the 30-strong staff at the "Post" walked off the job.

The case triggered a storm of international attention, including articles in the "Financial Times" and "The Wall Street Journal" as well as a U.S. Embassy statement. Visiting U.S. senators expressed "serious concern" that Bonner's firing had undermined freedom of the press in Ukraine. Press-freedom watchdog Reporters Without Borders also issued a strongly worded note of concern.

The backlash bore fruit. Five days later Bonner went back to work, now as part of a four-member editorial board, and the "Post's" reporters went back on the job.

A Trying Environment

All's well that ends well? Not quite. Bonner is the first to acknowledge that his story stands out in a country where most reporters can't count on comparable attention from the international press.

Over the past year, Ukraine's ranking in several internationally recognized surveys of measures of freedom has dropped markedly. In its 2011 report Freedom House downgraded Ukraine from "free" to "partly free," citing a "deterioration in press freedom." Reporters Without Borders pointed to "the slow and steady deterioration in press freedom since Viktor Yanukovych's election as president in February."

The U.S. State Department's 2010 "Human Rights Report" for Ukraine noted that, while the country's constitution proclaims freedom of the press, "in practice government pressure on the media intimidated journalists and media owners in some cases into practicing self-censorship."

Government officials say it's all bunk. Presidential adviser Hanna Herman dismissed the Freedom House ranking as "biased." Ruling Party of Regions lawmaker Vadim Kolesnichenko called the State Department's report "absolutely false."

Bonner disagrees. For most Ukrainian journalists, he says, editorial interference is a fact of life. In his case powerful supporters enabled him to fight back. "I hope other Ukrainian journalists take heart," Bonner says. Yet he concedes that most Ukrainian reporters face an uphill battle. "I'm an American. I have a contract. I put in legal protections. Most Ukrainian journalists don't have this."

"Most of the media in Ukraine is dominated by oligarchs that are close to the administration," says Roman Olearchyk, a "Kyiv Post" editorial board member and "Financial Times" stringer. "Some are not, but journalists often are far too beholden to the interests of their oligarch owners."

Political Pressure

The "Kyiv Post" interview with Agriculture Minister Mykola Prysyazhnyuk allegedly triggered controversy because of questions put to Prysyazhnyuk about his rumored ties to a powerful businessman, Yuriy Ivaniushchenko.

Critics allege that Ivaniushchenko controls a grain-trading company that is said to have locked up the lion's share of grain-export quotas established by the government in the wake of a bad harvest last year. Ivaniushchenko, who hails from the hometown of President Yanukovych and claims to know him well, also happens to hold a seat in parliament for the ruling Party of Regions.

In an interview, Ivaniushchenko denied having interests in the company. Minister Prysyazhnyuk has admitted to knowing the identity of the company's owner and promised to provide registration documents disclosing the information. He has yet to deliver them, despite repeated requests by the "Kyiv Post."

James Marson, a member of the "Kyiv Post" editorial board, says that while Bonner's return to the paper is a victory for independent journalism in Ukraine, the incident has served as a sobering reminder of the realities for Ukrainian journalists. "If Zahoor did get the phone calls that he allegedly got [from the Agriculture Ministry], then it shows what a tough environment there currently is for media owners and journalists."

Ukraine's Window To The West

Marson adds that the "Kyiv Post" plays a unique role in the Ukrainian media market because it is widely read by members of the expatriate community inside Ukraine and many others internationally who use it to follow affairs in the country. "The Ukrainian leadership seems to care what the rest of the world thinks [about Ukraine]. They know that if Ukraine starts to backslide on democracy, the West will give it a harder time."

Yuriy Lukanov, chairman of the Kyiv Independent Media Trade Union, agrees that Western publications carry more influence with government officials. "When it comes to the Western press, [the people in power] are like attentive boys. They react because they care about their reputation in the West. They're not as interested in their domestic reputation."

According to Natalia Lygachova, director of the media-monitoring company Telekritika, "The two main censorship problems in Ukraine today are [so-called] telephone censorship [or warning phone calls from high-placed officials] and self-censorship. Managers and owners know there are certain themes the people in power don't want to see covered."

"The "Kyiv Post" was able to compromise because it "plays a big role with the West and because it separates the two functions of the editorial side and the commercial side." That, she notes, is not a common arrangement in Ukraine.

Standards Kept, For Now

Readers will now be waiting to see if the "Post" is allowed to live up to its high standards. On April 27, the paper's journalists and Zahoor announced that they had found a way to patch things up. A joint statement described Zahoor as "a consistent supporter of editorial independence since he acquired the 'Kyiv Post' two years ago in what is a very testing environment for a media owner."

Zahoor also offered to sell the "Kyiv Post" to editorial staff for $1 if they can arrange financing by September 1 to cover the newspaper's $2.4 million in costs and debts.

Olearchyk of the editorial board comes to the owner's defense. "We think it's undeserving that Zahoor got caught up in this, as by and large he has been the best of owners, investing heavily and not interfering in editorial," he says. "The roots of censorship in Ukraine stem from the nation's dominant oligarchs and politicians, not Zahoor."

"Post" readers can take heart from a statement Bonner issued on the day of his reinstatement: "The message to the community is: The 'Kyiv Post' is back, stronger than ever, committed to the highest standards of journalistic independence and integrity."

That sounds promising. It remains to be seen, of course, what will happen the next time the "Post" faces pressure from the politically well-connected. The experiences of many other journalists in Ukraine do not bode well.

Alexa Chopivsky is a journalist based in Kyiv. The views expressed in this commentary are the author's own and do not necessarily reflect those of RFE/RL

Remembering the Soviet response to Chornobyl

TOP

http://www.nationalreview.com/corner/265612/remembering-soviet-response-chornobyl-robert-mcconnell
April 26, 2011

Robert McConnell

[...]

image

Systemic Soviet corruption started affecting Chornobyl long before that April day in 1986. The RBMK reactor had many known design flaws, including fundamental problems associated with the Soviets’ insistence on having civilian power plants also capable of making weapons-level plutonium. Due to these design flaws, the reactors were susceptible to lurching out of control, a susceptibility that was widely known — and ignored. Two additional points are worth noting here: (a) As part of the Kremlin’s intense Russification program designed to destroy Ukraine’s unique culture and history, the Ukrainian language was marginalized, pushed mostly into the shadows; and (b) because of this marginalization, in February 1986, an article in a Ukrainian-language literary magazine published in Kyiv just a few months before the disaster specifically pointed to all of the problems at Chornobyl, but because this clear warning was in Ukrainian, it was not noted at the time either in Russian-speaking Moscow or by any of the operators of the power plant, who were all ethnic Russians and Russian-speaking Ukrainians. Even in the repressive Soviet society of the time, there were brave souls who warned that Chornobyl was a disaster waiting to happen — but because the warnings appeared in forbidden Ukrainian, they were denigrated and ignored.

At 1:23 a.m. on Saturday, April 26, exactly 25 years ago, a bit more than 90 miles from Kyiv (and near the city’s main water reservoir), an explosion blew the roof off Chornobyl’s fourth reactor building and, among other tragic consequences, huge quantities of radioactive particles began spewing into the air. Other than an immediate scramble by Chornobyl workers to try to put the fire out, there was no official reaction to this catastrophe — no announcement, no warnings, nothing indicating concern for the population of Ukraine, people in other areas of the Soviet Union, or anyone in the world beyond the Iron Curtain. The Communist government’s callous disregard for human life and health was not a momentary brain freeze, nor was it an accident; it was deliberate.

At 9:00 a.m., Monday, April 28 — more than 55 and a half hours after the explosion — an alarm went off at the Forsmark Nuclear Power Station in Sweden; high amounts of radioactivity were being detected. Workers were evacuated. High radiation levels were simultaneously detected in Denmark, Finland, and Norway. Scandinavian experts soon determined that the incoming nuclear cloud had originated in the Soviet Union, specifically Soviet Ukraine. But when Sweden asked Moscow for an explanation, Soviet authorities denied anything had happened, even though by then radiation had been spewing for days from the explosion and resulting fire.

Not until April 28 at 9 p.m. (65 hours after the explosion), and only after the Scandinavian countries had announced the source of immense radiation, did the Kremlin come forward, and then only slightly. A newscaster on the Moscow evening news program Vremya reported, “An accident occurred at the Chornobyl Atomic Power Plant and one of the reactors was damaged. Measures have been undertaken to eliminate the consequences of the accident.”

[...]

Tony Barber’s first-person account published in the Financial Times a few days ago recalls his being a 26-year-old foreign correspondent working for Reuters in Moscow. He had flown to Kyiv on Friday, April 25, to see a friend. He spent the weekend touring Kyiv in the warm spring sunshine, unaware of anything going on that might threaten him. It was only when he returned to Moscow on April 28 that a colleague asked him if he had noticed “anything funny going on,” which he hadn’t. After hearing word of a nuclear disaster in Ukraine, he had an American embassy official in Moscow test him for radioactive poisoning. His body’s background levels were normal but the jeans he had worn in Kyiv sent the Geiger counter beep-beep-beeping.

By Tuesday, April 29, the Kremlin began to grasp that the world knew something significant had occurred and the Soviet government grudgingly responded in another Vremya broadcast. It acknowledged that an “accident” had killed two people, but said that “the situation had now been stabilized and was under control.” Such a statement was preposterous. By this time, nobody was buying the Soviet disinformation. On April 30, the winds that had blown the radioactive fallout over Scandinavia turned back on Belarus and Ukraine. American satellites relayed pictures of fires still burning out of control from at least one reactor and showed aircraft circling the power plant dumping chemicals to try to stop the blaze. (Within a few years, all of the young pilots who had flown those dumping missions were dead, though none of their deaths were officially attributed to Chornobyl.)

[...]

In an excellent 1986 article in The Ukrainian Quarterly, Yurii Bohatiuk translated the Moscow broadcast report introducing the story on Chornobyl:

Now we show you a picture taken by a man at the Chornobyl atomic power station shortly after the accident took place. As you can see for yourself there is no enormous destruction that some Western agencies are writing about, or no great fires, as there are no thousands of dead. In fact, inhabitants of the nearby settlements have been evacuated though the level of radiation had decreased during the past day and night. So it is hardly the place for the Western mass media to spread rumors.

The report also assured viewers that the air and water around Kyiv was safe and the drinking water and reservoirs were fine. And, according to Tony Barber’s report: “Dwelling in time-honoured fashion on propaganda rather than facts, Tass then issued a[n] … article alleging the US had experienced 2,300 nuclear accidents and breakdowns in 1979 alone. Hypocrisy and duplicity were as Soviet as stale bread.”

There is no way this sequence — Kremlin silence, denial, misinformation — was the result of mistakes. This strategy was all quite calculated and deliberate and, it would appear, now almost forgotten.

[...]

Perhaps the worst example of this total disregard for the truth and human lives came on May 1. Winds that had initially blown the radiation north and over the Scandinavian monitoring devices had turned and were keeping most of the increasing radiation over Ukraine, Belarus, and some areas within Russia. While this radiation continued to drop over the Ukrainian countryside, the Soviets staged their annual extravagant May Day parade in Moscow. Mikhail Gorbachev, whose leadership guided the Kremlin response, smiled and waved to the crowd in Red Square. To the south, just 90 miles from where the fires of Chornobyl were still burning out of control, the Soviets staged another massive parade in Kyiv that included children dancing down Kyiv’s broad central avenue, Khreshchatyk. Perhaps the only noticeable difference from previous May Day celebrations in Kyiv was the fact that as the marchers and dancers reached the reviewing stands where Communist Party bosses traditionally watched the festivities, they found the stands empty. Some members of the “classless” Soviet society had been given enough information to know to evacuate the republic’s capital. There was also a May Day bicycle race. Exercise and deep breathing — all the better to inhale radiation.

Given the lack of concern Gorbachev’s government showed for the population’s unnecessary exposure to the deadly Chornobyl radiation, the ordinary citizens of Ukraine might as well have been the “kulaks” Stalin sought to “liquidate as a class” in his intentional and forced famine of 1932–33. Their safety and health meant nothing. From Stalin to touted glasnost, what had changed?

At the same time, Gorbachev’s government began to block Western-news-media attempts to report on Chornobyl. American television companies were told technical problems were keeping photos from reaching communications satellites. This followed some Western news interviews with tourists in Moscow who had arrived from Kyiv and strongly disputed the Soviet casualty count and expressed great anger because Soviet authorities lacked the human decency to tell either them or the citizens of Ukraine what was happening.

The brazenness of the cover-up extended even to a Soviet embassy official, Vitalii Churkin, appearing in Washington at a briefing of a subcommittee of the House Committee on Energy and Commerce. For almost two hours Churkin talked in circles. Pressed by direct questions to explain why the Kremlin had not warned other countries, he replied, “It is my opinion that there was no real harm to other countries.” This, the Soviet view, was being expressed on Capitol Hill on Thursday, May 1, as the parades were under way and a spy satellite was transmitting pictures of the fires still burning, while Ukrainians in Kyiv and around Chornobyl were still in the dark as to the poisons they were breathing. Even as the Voice of America and Radio Liberty increased the number of their broadcasts in order to warn anyone who could pick up a signal, the Soviets had not yet issued the most basic of emergency announcements, no food or water or safety precautions.

It was not until May 6 that announcements ran on Kyiv local radio and television warning the population to close their windows, to wash and peel vegetables, and to keep children indoors (directives similar to ones foreign governments hundreds of miles away had given their citizens over a week earlier). These tragically delayed announcements immediately led to thousands flooding train stations and all potential routes out of Kyiv; the Soviet government quickly established travel controls. Only a certain number from each family could travel — families had to prioritize who among them could try to escape and seek help. Armed police blocked the main roads leading out of Kyiv. The authorities’ tight control of travel out of the area continued for weeks.

On May 7, the New York Times reported that large numbers of uniformed police and plainclothes KGB agents were at Moscow’s Kievsky train station when trains arrived from Kyiv, mostly with children and elderly women. The officials were doing everything they could to prevent Western journalists from interviewing the arrivals. They ordered reporters to leave the station and turned away a television crew while whisking away the Ukrainian arrivals. But it was obvious that the West was aware of the panic that had set in, so the Kremlin began to release more doctored information. The bland reports that everything was under control morphed into graphic descriptions of the Motherland’s Finest fighting 100-foot high flames after the initial explosion. Again, Yurii Bohatiuk’s article translates the Soviet press describing the firemen’s efforts: “Their boots stuck in bitumen that melted because of high temperature, soot and smoke made it difficult to breathe, but the brave bold men kept on fighting the blaze courageously.” Still there was no mention of casualties or the risk to people still being exposed to large doses of radiation.

As the days wore on and pressure grew for the Kremlin to explain what had happened and was happening, the Soviets stumbled over their lies and their profound incompetence amid the growing exposure of their near total disregard for the people. The situation is under control, everything is fine. The people in close proximity to the plant were evacuated immediately. The evacuation of Prypiat was not completed until May 6. A total of 49,000 people were evacuated. No, 84,000 have been evacuated. Radiation readings show that the area 35 miles outside Chornobyl and in Kyiv is safe. It looks like much of the area around Chornobyl will be unlivable for at least 100 years. If it weren’t so deadly serious, this zig-zagging might have been comical.

On May 9, an early summer holiday was announced for Kyiv’s quarter of a million school children, although at the same time authorities were saying radiation levels were normal. Enjoy the holidays — inside.

Mikhail Gorbachev, whom the Western media helped so much to acquire a “progressive” image, took 18 days to make up his mind what to say to the anxious populations of Eastern Europe and the citizens of the countries he was supposedly leading. On May 16, after having entertained the president of Angola and after visiting various factories in Russia and taking part in those glorious May Day celebration as if nothing had happened, the chairman of the Supreme Soviet was able to cross his fingers and say publicly, “As soon as we received reliable initial information, it was made available to the Soviet people and sent through diplomatic channels to the governments of foreign countries.” Progressive? More like a prototypical Stalinist; not one word of public reassurance from him for the population of the stricken area nor a single word of encouragement to the people dealing with the disaster. And, of course, not one word of truth. The strength of any system of governance can be measured at least in part by how well it reacts to the unexpected. Soviet Communism failed. Yet the Kremlin’s reaction and Gorbachev’s own behavior in the spring of 1986 seems to have been forgotten or dismissed as history marches on.

[...]

Once the people in Ukraine and Belarus were told the basics of what happened, their attention turned immediately to their children. It has already been noted that, due to transport controls, families had to choose who would get out of the area; it was mostly children who were put on the planes, trains, and buses. Children already showing symptoms were moved into local hospitals. Once they were allowed in, foreign relief efforts focused on the children, getting aid to many in Ukraine and getting others out to Western countries where they could be given the best possible treatment. In addition to assistance from foreign governments, there were numerous private organizations — Children of Chornobyl, Chornobyl Children Charity, Chornobyl Children Project, etc. — operating from the West. These efforts, often involving concerned and dedicated members of the diaspora of Ukraine and Belarus, were — and are — wonderful examples of charitable and voluntary efforts arising from within free societies. They also were so successful that they masked the totally inadequate response and capabilities of the Soviet system.

As for the human “cost” of the disaster, we may never know. There have been many studies, each with different methods and different results. To take one example, the Chornobyl Forum, which included numerous international agencies, issued a report in 2005 that estimated the total number of deaths due to the disaster at around 4,000 (of which 2,200 were expected from among the 200,000 people who in one way or another responded to the explosion or tried to deal with the clean-up). Later, the 4,000 estimate was “updated” to 9,000 excess cancer deaths. Others criticized this report in part because its data — 200,000 people involved in the cleanup, and 400,000 most directly affected by the released radiation — did not even consider the fact that over a half of the radiation from Chornobyl (specifically iodine-131, which increases the risk of thyroid cancer) was deposited outside the former Soviet Union. Possible increases in thyroid cancer have been reported in countries like the Czech Republic and England. Some reports project 30,000 to 60,000 excess cancer deaths, with predicted excess cases of thyroid cancer ranging between 18,000 and 66,000 in Belarus alone, depending on the risk-projection model.

Whatever the study and whatever the eventual outcome, the fact is that the Kremlin and the Soviet system made Chornobyl many times worse than necessary.

[...]

Complete article [ here ].

Україно, "Вперед"! TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/04/27/6146078/
27 квітня 2011

imageОлексій Голобуцький, заступник директора "Агентства моделювання ситуацій"

На 19 травня в Києві запланований Весняний марш протесту. Так вирішила Народна колегія – установчі збори Всеукраїнської громадянської акції "Вперед". Марш протесту – це буде перша "проба пера"організації, про що її учасники домовилися 13 квітня під час установчих зборів.

Незважаючи на антиурядові гасла і заяви, акція є швидше не політична, а соціально-економічна. Адже більшість гасел носять суто соціальний характер: "припинити бездумні соціальні експерименти над народом та економікою", "зупинити ріст комунальних тарифів", "забезпечити стабільний розвиток конкурентної економіки 21-го століття", тощо.

Вимога відставки уряду Азарова не є ключовою. Головним є припинення чиновницького свавілля, з яким і асоціюється прем’єр. Він є символом непопулярних економічних реформ, які супроводжуються різким погіршенням соціального стану переважної більшості українців.

Із діяльністю КМУ Азарова більшість українців пов‘язує негативні соціально-економічні тенденції останнього року – ріст комунальних тарифів, інфляція, зникнення із полиць магазинів гречки, борошна, різних круп, удорожчання бензину. Тому відставка Азарова для більшості є тотожною поняттю "стабілізація економіки".

При цьому протестні настрої в суспільстві мають в більшій мірі стихійний та об‘єктивний характер, аніж інспіровані ззовні. Питання лише в якій формі в Україні буде реалізовано суспільний спротив – у вигляді мирних демонстрацій, чи підірваних станцій метро.

За великим рахунком, діюча політично-партійна система не встигає за радикалізацією зміни суспільних настроїв. Ані влада, ані опозиція виявилися не готовими до організаційного оформлення протестних ініціативних груп.

Акція "Вперед" стала консолідацією ініціаторів Податкового та Авто Майдану, а також низки громадських організацій, перш за все, незалежних профспілкових.

Формально Народну колегію акції "Вперед" очолила народний депутат, голова парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, член фракції БЮТ Наталія Королевська.

"Вперед", так само як і Податковий Майдан, може стати прикладом здатності українського суспільства до достатньо складних форм самоорганізації.

Виникнення різноманітних громадських ініціатив, рухів, організацій – є невід‘ємною ознакою функціонування розвиненого громадянського суспільства. В Західній Європі, США подібні організації різного спрямування – екологічні, правозахисні, мистецькі, взаємодопомоги – то є основа соціального буття індивіда.

Антиурядові акції протесту сягають стотисячних демонстрацій. При цьому рівень життя в розвинених країнах значно вищий ніж в країнах пострадянського простору. Але й там люди протестують проти дій влади, відстоюють свої права, проявляють активну громадську позицію.

В 2010-2011 роках вибухнув арабський світ – народні повстання знесли владу режимів в Тунісі і Єгипті, розпочалися масові громадські протести в Сирії та Ємені, Лівія занурилась в виснажливу громадянську війну.

Диктатури, які демонстрували "стабільність і порядок" та зовнішнє благополуччя десятиліттями виявилися крихкими із середини. З‘ясувалося, що і в консервативному ісламському світі люди можуть бути незадоволені владою та прагнути кращого.

Проте в Україні будь-які громадські ініціативи сприймаються скептично і з насторогою, як зі сторони суспільства, так і держави.

Учасників протестних рухів переслідують та притягуються до кримінальної відповідальності. Ініціаторів будь-якої акції можна покарати "за зіпсовану плитку", "за несанкціонований мітинг", "за порушення громадського порядку" тощо.

Держава вбачає в організаторах будь-яких форм громадського протесту потенційних злочинців. Виступати проти влади – злочин. Відстоювати власні права – злочин. Проявляти публічно незадоволенням діями уряду – злочин.

Характерною є заява керівника фракції Партії регіонів у ВР Єфремова, що він її виголосив на одному із луганських телевізійних каналів, мовляв, "Сорос дав гроші на підготовку в Україні сценарію Лівії та Єгипту".

Виходить українці не можуть бути не задоволені діями влади, не мають почуття гідності, їх цілком все влаштовує? Тобто вони прагнуть платити втричі більші комунальні тарифи, працювати до самої смерті без виходу на пенсію, та ще й робити це безоплатно, щоб у олігархів втричі виросли статки?!

Абсурдність подібних висловлювань є очевидною, проте вони лише демонструють ступінь нерозуміння владою природи громадянського суспільства, як зрештою і відчуття реальності тих подій, що відбуваються.

Збільшення власних статків окремими владоможцями переноситься на все суспільство. Багатій Тігіпко не розуміє, чому люди так переживають за копійчану пенсію, за яку він навіть один раз не зможе поснідати.

Сьогодні Україна має типову передреволюційну ситуацію, коли влада не розуміє суспільство і не прагне його зрозуміти, а суспільство готове до радикальних форм протистояння владі.

Існуюча політична еліта, як владна, так і опозиційна, зрештою має зрозуміти – або вона навчиться адекватно відповідати на соціальні запити громадянського суспільства, або громадянське суспільство сформує нову політичну еліту.

Олексій Голобуцький, заступник директора "Агентства моделювання ситуацій", для УП

«Харківські угоди»: рік по тому TOP

Аналітична довідка Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

Зміст угод

Договір, підписаний Президентами двох країн, продовжив термін дії угоди, укладеної 28 травня 1997 року, щодо перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Російської Федерації в місті Севастополь на двадцять п’ять років. Дія угоди 1997 року закінчувалася в 2017 році; відповідно, згідно з новим договором, ЧФ має лишитися на території України до 2042 року. Обсяг плати за оренду землі та устаткування, яку російська сторона сплачує Україні, практично не змінився, однак до нього додалися кошти, які Україна мала отримати в результаті знижки на імпортований з Росії газ. Договір встановлював таку знижку в розмірі 100 доларів за кожну тисячу кубометрів природного газу в разі, якщо початкова ціна перевищувала 333 долари. В іншому разі, знижка мала становити тридцять відсотків від початкової ціни.

Уведення знижки було підтверджено угодою, підписаною «Нафтогазом» і «Газпромом». Вона передбачала, що ціна на газ, який Росія постачає Україні, знижується на обсяг експортного мита, якщо уряд Російської Федерації прийме відповідну постанову. Таку постанову було ухвалено 30 квітня 2010 року, в результаті чого Росія дійсно скасувала експортне мито на власний газ в розмірі 100 доларів. Відповідно, Україна почала отримувати газ із Росії за старою формулою, що діяла з 2009 року, однак зі знижкою в 100 доларів.

[...]

Геополітичний аспект

Окрім економічних втрат, які Україна зазнає від здачі в оренду власної території задешево, «харківські угоди» призвели й до певного обмеження її державного суверенітету. 17 стаття Конституції України встановлює важливий запобіжник обмеженню суверенітету у вигляді заборони перебування іноземних військових баз на її території. «Харківські угоди», тим не менше, було укладено з порушенням відповідної статті Конституції.

Крім того, як свідчить практика, військова база ЧФ для Росії є зручним плацдармом для здійснення розвідувальної діяльності в Криму. Офіцери російської Федеральної служби безпеки (ФСБ) до 2009 року вже вели свою діяльність на території Криму. Невдовзі після перемоги Віктора Януковича на виборах у лютому 2010 Україна дала дозвіл на їх повернення. Зрозуміло, що така активність співробітників ФСБ є прямою загрозою суверенітету України.

Зрештою, «харківські угоди» створили небезпечний прецедент надання геополітичних поступок в обмін на конкретні економічні вигоди. Сьогодні існує ймовірність того, що Україна повторить цю помилку: в разі приєднання до Митного союзу Білорусі, Казахстану та Росії в обмін, знову ж таки, на зниження ціни на газ. Водночас, приклад «харківських угод» свідчить про безперспективність покладення такого принципу обміну в основу відносин із будь-якими іноземними державами, в тому числі Росією.

[...]

Висновки

Таким чином, рік дії двох угод, підписаних 21 квітня 2010 року в місті Харкові, засвідчив їхню невигідність для України. По-перше, ні населення, ні промисловість не відчули знижки на російський газ, закладеної в угодах. По-друге, угоди жодним чином не стимулювали соціально-економічного розвитку Севастополя, а натомість призвели до погіршення становища підприємств Чорноморського флоту. По-третє, в результаті «харківських угод» Україна поступилася частиною свого суверенітету Росії, створивши, таким чином, небезпечний прецедент у відносинах із своїм північним сусідом.

Така невигідність «харківських угод» вкупі з порушеннями, з якими їх було укладено та ратифіковано, дозволяє представникам української опозиції говорити про необхідність їх денонсації. Однак, попри те, що така можливість дійсно передбачена в міжнародному праві, ймовірність такого сценарію на нинішньому етапі дуже низька.

Freedom House б`є на сполох: Україна може скотитися до авторитаризму TOP

http://www.maidan.org.ua/static/news/2011/1303929879.html
27-04-2011

і ЕС, і США, здається, віддалилися від України і звузили міждержавний діалог всього до кількох стратегічно важливих темFreedom House сьогодні презентував свіжу доповідь про стан демократії та прав людини в Україні під назвою “Дзвін алярму: Захищаючи демократію в Україні”

Один з лідерів Майдану Михайло Свистович чиститься в доповіді, як один з співрозмовників експертної групи.

[...]

Без контролю нинішня українська влада вестиме країну в бік ще більшої централізації та консолідації влади — тобто в бік авторитаризму. Контроль має бути як всередині країни, так і з закордону.

І хоча громадянське суспільство залишається реактивним, в той же час воно є пригніченим розчаруванням в лідерах Помаранчевої революції, а також курсом нинішнього уряду. Формальна опозиція дає мало надії, старі політичні фігури не викликають суттєвої суспільної довіри.

[...]

Україна сьогодні є в точці перегину. Шлях, яким піде президент Янукович і його уряд та відповідь на це громадського суспільства України та Заходу, - це все визначить, чи країна поступово перетворюватиметься на європейську демократію чи скотиться знов в корумповану пост-совєцьку державу.

Обидва шляхи ймовірні. І тільки один найкращий.

[…]

Найбільша загроза Україні сьогодні не зовнішня, а внутрішня. Це значить, що справа відновлення напрямку України як демократичної та ринкової країни повністю інтегрованої в Європу, є в руках громадян України.

[…]

Один з найбільш загрозливих трендів, що розвинувся з приходом до влади Януковича, це втручання СБУ в вітчизняний політичний простір

…. є загрозливі ознаки того, що суди та правоохоронні органи використовуються для обмеження свободи мирних зборів. ГПУ висунула звинувачення проти кількох лідерів мирних акцій, в тому числі активістів Податкового майдану в Києві в листопаді 2010. А місцева влада в регіонах часто взагалі забороняє такі акції.

[…]

Охоплення новин в цілому зменшилося. Як відзначили кілька співрозмовників, телебачення все більше стає платформою для розваг, а не новин, що робить інтернет все важливішим джерелом надійної інформації. Однак згідно з опитуванням 2009 року тільки 17% населення України використовують інтернет.

[...]

Деякі представники громадянського суспільства сходяться на тому, що проект нового закону про освіту намагається ввести в України російську модель освіти, міцно прив`язуючи російську та українську системи освіти і тим самим будуючи Берлінську стіну між українському та західною системою освіти.

[…]

Не зважаючи на всі виклики, перед якими сьогодні стоїть Україна, скоординовані зусилля українських державних діячів та громадянського суспільства, а також Заходу, можуть повернути країну на шлях міцнішої демократії та швидшої інтеграції з Європою.

Ціла стаття [ тут ].

Банда «Акадєміка» шмонає музей і наїжджає на журналістів TOP

http://pirogovo-museum.do.am/publ/1-1-0-26

Академік Микола Жулинський разом зі своєю «бригадою» прибирає до рук найбільший скансен Європи. Хто прислав бандитів до журналу «Музеї України»?

Останнім часом новини про музей у Пирогові стали регулярними, як хроніки з місця бойових дій. Як ми і обіцяли читачам, нам вдалося з’ясувати, чия ж широка спина стоїть за знахабнілими чиновниками, що переплутали державний музей разом з його касою зі своєю приватною власністю. Ця спина – академік-секретар НАН, директор інституту літератури імені Шевченка, Микола Григорович Жулинський (далі – за законами кримінального жанру - «Акадємік»).

[...]

Відколи ця бригада з’явилася у музеї, сумувати не приходиться. Незаконні звільнення, фінансові порушення, скандали, пожежі... Акадємік, користуючись своїм положенням, намагається переконати керівництво НАН та громадськість, що розкрадання мільйонів гривень – дрібниці, і цим хлопцям «ще треба дати трохи часу». Два роки вже тягнеться ця авантюра. Занедбано реставраційні роботи, не відкриваються нові експозиції, натомість закриваються діючі… Про моральний клімат у колективі годі й говорити – щось на кшталт філії психіатричної лікарні. Скільки ж іще часу потрібно цій бригаді, щоб вона вже нажерлася та задовольнила всі свої амбіції? Хочу нагадати читачам, що саме будівництво музею свого часу було завершено практично за два роки! А тут – занепад, пожежі та вкрадені музейні коні, про яких згадали через півроку.

Але, завдячуючи боротьбі здорової частини колективу та прискіпливій увазі журналістів, у ситуації на музеї намітилися зрушення – проведено перевірки КРУ, порушено кілька кримінальних справ, подано депутатські запити, справа про переслідування членів профспілки на контролі Генеральної прокуратури… Джентельмени удачі відчули, що вони «напередодні грандіозного шухера». У них буквально горить під ногами земля – в цьому році вже друга пожежа – згоріла будка охоронника разом зі шлагбаумом… І, коли в квітні вийшов черговий номер журнала «Музеї України» з критичними матеріалами про музей, нерви наших «пацанів» не витримали…

[...]

Непокоїть в цій історії інше – завдяки діям таких «Акадєміків» зазнає непоправної шкоди імідж Національної академії наук України – одного з небагатьох інститутів сучасної України, що ще має якийсь моральний авторитет у значної частини українців та світової громадськості. А дії ряженого Казачка з його гопникамии нівелюють саме поняття козацтва як одне з базових у нашій історії та культурі. Ми вже не говоримо за «просвітянина» Федаку (Доктор Фе) - його сепаратна закарпатська Просвіта – це – плювок в бік світлої памяті тих людей, які за свої особисті(!) кошти зводили будинок Просвіти, щоб родина Федак здавала його в оренду. А про музей навіть говорити боляче. Сльози навертаються на очі, коли дивишся, до якого стану довела його ця команда!

[...]

Ціла стаття [ тут ].

Хліб наш насущний TOP

Василь Шайтанюк
Лісабон, Португалія

Виробництво зерна в Україні у минулі часи завжди було питанням більше політичним, ніж економічним. І залишається таким при теперішній владі, яка демонструє на весь світ свою нездатність керувати економікою України, що може дуже скоро призвести до краху в цій галузі. 

Хоча з подорожчанням ціни на хліб у світі склалась дуже сприятлива ситуація для підняття економіки України, так як за минулі роки Україна увійшла до трійки світових лідерів виробників зерна, обійшовши Росію.

Глобалізація економічних процесів заставляє економіки всіх країн інтегруватись у світову економіку, тобто у даному разі запропонувати на експорт свій національний продукт. І хочемо ми цього чи ні, але іншого варіанту вже немає.

Однак уряд України зробив все можливе і неможливе, щоб наш сільгоспвиробник не зміг продати свою продукцію закордон. Спочатку брутальними діями силових структур було паралізовано доступ зерна до припортових елеваторів (деякі кораблі залишились напівзавантажені), а потім було введено горезвісне квотування вивозу зерна з корумпованою системою розприділення квот. Саме на ценеодноразово вказували закордонні ЗМІ, посли багатьох країн, компанії яких працюють на українському ринку. Так при отриманні урожаю минулого 2010 року, український виробник мав можливість продати близько 15-20 млн. тон зерна на експорт за світовими цінами в 300-320$ за тону. Але з відомих причин зерно можна було реалізувати лише на внутрішньому ринку по ціні близько 200$ з ПДВ. Тобто фактично приблизно по 180$, хоча внутрішній ринок був не в змозі поглинути таку масу зерна.

Крім того, вчасно не реалізована продукція залишалась у коморах і на елеваторах, що у свою чергу призвело до збитків призберіганні, і частина вирощуваної кукурудзи залишилась на полях. Як подають різні ЗМІ ця цифра складає близько 1 млн. тон.  До речі, експорт кукурудзи також був призупинений за тією ж схемою.

Кабінет міністрів України мотивує свою поведінку тим, що потрібно було здержати дешеву ціну на хліб для населення, а сільгоспвиробники хліба в основній масі самотужки не взмозі самостійно продати свою продукцію на світовому ринку, змушені віддавати посередницьким структурам. Тому і була створена фірма «УУРАГРОБУД», яка фактично майже одноосібно продавала українське зерно на світовому ринку.

Але давайте подивимось на цю ситуацію з позиції здорового глузду.

  1. Виробник зерна не винен державі нічого крім вчасно сплачених податків і має право реалізувати свою продукцію, самостійно виходячи з власних міркувань.
  2. Держава має бути зацікавлена, щоб виробник продав свою продукцію на експорт і отримав максимальний прибуток. Тому що податок на прибуток забезпечує надходження до бюджету.
  3. За рахунок надходжень до бюджету компенсується ціна на хліб для населення. Наприклад, у вигляді компенсації виробникам хліба на деякі, або всі сорти хліба.

Для того, щоб невеликі сільгосппідприємства мали можливість формувати корабельні партії зерна у 10-20 тис. тон, в Європі працює система кооперації. Створені численні кооперативи, асоціації, що об´єднують виробників з правом реалізації своєї продукції на внутрішньому і на зовнішньому ринках. Причому, кожний член такого об´єднання сам вирішує по якій ціні продати свою продукцію і лише згода на ціну всіх 100% членів такого об´єднання дає можливість формування відповідних партій продукції. Тобто корупція, чи якісь махінації виключені повністю.

В Україні ж нав`язується думка, що лише держава здатна продавати зерно закордон і для цього була створена вищезгадана фірма «УКРАГРОБУД». Вона зараз фактично являється монополістом, так як не отримали квот навіть такі всесвітньовідомі гравці ринку, як «НІБУЛОН», а деякі транснаціональні компанії взагалі покинули ринок України, як наприклал «КАРГІЛ». Але ж у новоствореної «УКРАГРОБУД» державна частка акцій не перевищує і половини (решта, з неперевірених слухів належить Януковичу-молодшому, а перевірити поки що нікому не вдалось). То ж за цією всією розмовою про благо народу стирчать вуха власного збагачення. Розуміючи масштаби обкрадання держави, кримінальні справи проти опозиційних сил взагалі виглядають як насмішка.

Цинічно виглядає навіть назва закону «Про державну підтримку сільського господарства України» Nº8053, який може привести, взагалі, до економічної ізоляції України, про що попередила Януковича (президентом його назвати якось язик не повертається) Торгово –Промислова Палата Сполучених Штатів Америки.

Але абсурдна політика нашої держави на цьому не закінчується. Зараз знову активно пропагується ідея створення так званого «зернового пулу» між Росією Казахстаном і Україною.  Це фактично зводиться до того, щоб дати можливість Росії розпоряжатись українським зерном, так як свого вони вже, з ряду відомих причин, виробляють менше. Якраз для цієї справи «УКРАГРОБУД» підходить ідеально. Бо хто ж захоче за безцінь віддати росіяним зерно?  То ж виробництво зерна в Україні - це велика політика, з якої стирчать вуха...

Yulia Tymoshenko: The Meaning of Chernobyl TOP

http://www.themoscowtimes.com/opinion/article/the-meaning-of-chernobyl/435648.html
25 April 2011

Yulia Tymoshenko

It began as a gray and muddy spring day, like so many others in my homeland. It ended in dread and mourning.

Of course, none of us knew the precise moment when catastrophe struck at Chernobyl 25 years ago. Back then, we lived under a system that denied ordinary people any right whatsoever to know about even essential facts and events. So we were kept in the dark about the radiation leaking from the shattered reactor at Chernobyl — and blowing in the winds over northern Europe.

But the more bizarre fact about the Chernobyl disaster, we now know, is that Mikhail Gorbachev, then-general secretary of the Communist Party, was also kept in the dark about the magnitude of the disaster. Indeed, it may be this very fact that finally condemned the old system to the dustbin of history a mere five years later. No regime built on limitless self-delusion is capable of retaining a shred of legitimacy once the scale of its self-deception is exposed.

Because only fragments of reliable information reached ordinary Ukrainians at the time, my memories of Chernobyl are sketchy. I recall now only the first hushed, frightened whispers of disaster from a family friend. I remember the abject fear I felt for my young daughter. A virtual torrent of near hysterical hearsay and trickle-down stories about the disaster soon followed.

All these memories, of course, remain indelible. But even 25 years later, I find it difficult to connect what I really know of the disaster with when I came to know it.

Today, the Chernobyl meltdown is judged severely in both moral and metaphysical terms. It cast a dark shadow over humanity, one unseen since the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki in 1945.

But, unlike Japan’s Fukushima nuclear crisis, Chernobyl’s real lesson is not about nuclear-plant safety. It is about official arrogance and indifference to suffering — and a cult of secrecy that allows information to be shared only among a narrow elite obsessed with stability. Ukrainians are being reminded of the consequences of this mind-set right now by a government that has slashed health benefits for the men who heroically fought to contain the Chernobyl disaster.

So, what was the source of the carelessness with which the Chernobyl crisis was handled? What caused such arrogant unconcern for the health of those who lived near the plant, for those heroic men and women who tried to limit the damage and for the millions who lived beneath the radioactive cloud as it spread?

Government indifference is a strange and unnatural state of mind in which the lines between crime and punishment, cruelty and compassion and good and evil are blurred. Having grown up in the Soviet Union, I know that the country’s leaders practically made contempt for suffering and moral concerns a foundation of their philosophy of rule. Unaccountable governments are almost inevitably unconcerned about their citizens’ fate.

Can indifference ever be a virtue? Of course, in times of horror such as the Holocaust and Ukraine’s Holodomor, isolated and powerless individuals may swaddle themselves in indifference simply to retain some shred of sanity. But, even then, it can never be justified fully, and the nameless, nagging guilt of which Primo Levi wrote so movingly invariably follows.

It is official indifference, however, that is truly unpardonable, perhaps because indifferent officials never feel the guilt of which Levi wrote. Indeed, for some political leaders, indifference is seductive. It is so much easier to avert your eyes from citizens than to grapple with their plight. It is so much easier — and often less costly — to avoid individuals’ tragic circumstances than it is to adjust your policies to their needs.

For the state official who turns his back on suffering, his country’s citizens lack consequence. Their lives are meaningless. Their hidden or even visible anguish is worthless, a cipher’s despair.

Such indifference is more dangerous than anger and hatred. Anger can actually be artistically and politically creative. Pushkin wrote some of his greatest poems as a result of anger. Beethoven’s great symphonies were written in the grip of overpowering emotions. Nelson Mandela, Vaclav Havel and Aung San Suu Kyi all endured imprisonment because they were angry at the injustice they had witnessed.

Indifference, by contrast, is never creative. It means that no response to injustice and no help for the suffering will ever come. It is the tool of governments that are, in fact, the enemy of their people, for it benefits only the ruler — never the victim, whose pain is magnified by neglect. To dismiss the plight of political prisoners, hungry children, the homeless Chernobyl refugees or the irradiated workers in need of a lifetime of medical help is to exile them to a netherworld of helplessness. Government officials who deny human solidarity in this way deny their own humanity.

From his prison cell awaiting his execution by Hitler’s Gestapo, Dietrich Bonhoeffer declared that we must all “share in God’s suffering.” Indifference for Bonhoeffer was not only a sin, but also a type of punishment. This is perhaps the central lesson of Chernobyl: Governments that systematically turn a blind eye to their citizens’ fate ultimately condemn themselves.

Соболєв: 2012-й буде холодним душем для Януковича

TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/04/110428_sobolev_fleet_oh.shtml
28 квітень 2011

Опозиційні партії в Україні провели акції протесту проти Харківських угод 2010 року, які дозволяють подовжити термін базування ЧФ Росії в Україні.

image

Чорномоський флот у Севастополі

Харківські угоди подовжили базування російського флоту в Україні

Екс-президент Віктор Ющенко назвав харківські угоди з Росією 2010 року "Переяславськими угодами" сучасності.

Громадська організація "Опір" основне протестне дійство провела біля адміністрації президента, передавши Віктору Януковичу листа з вимогою денонсувати Харківські угоди щодо базування Російського Чорноморського Флоту в Севастополі. Участь в акціях проти перебування ЧФ у Криму після 2017 року взяли 14 опозиційних сил.

Сергій Соболєв, один із керівників БЮТ, пояснив Бі-Бі-Сі, чого прагне досягнути опозиція.

Бі-Бі-Сі: Чого домагається опозиція? Адже денонсації ратифікованих Верховною Радою угод практично зараз досягти неможливо, беручи до уваги, що влада має у парламенті більшість.

Ключове, що вже сталося, це те, що по всіх опитуваннях громадської думки влада більше 20% отримати не може. Це повний крах і для Януковича, і для Партії регіонів, яка іще приблизно 3 місяці тому тримала 40%, а Янукович – під 60. Я думаю, найкращою є саме ця реакція громадян на те, що відбувається із економікою країни, і в соціальній сфері, а ключове, що відбувається, - знищення всього українського.

Сергій Соболєв: Ми перш за все розраховуємо на те, що громадська думка, яка в своїй більшості, як це не дивно, рік тому підтримувала ці обіцянки Партії регіонів про дешевий газ, про мир і дружбу з Росією, якраз докорінно змінилася. Ми розраховуємо на те, що ця домінуюча позиція примусить цю владу зупинитися не лише на справі Харківських угод, але і на всіх інших речах, які вони задумали, включаючи Митний союз.

Бі-Бі-Сі: Коли ви говорите, що громадська думка підтримувала угоди перш за все з огляду на перспективи отримати дешевий чи дешевший газ, то питання базування Чорноморського флоту як мінімум ще на 25 років громадську думку менше хвилювало?

Сергій Соболєв: Ви знаєте, я думаю, що багатьох хвилювало лише одне: чи можна обміняти свою власну територію на дешевий газ? А виявилось, що той, хто зраджує свою власну територію, нічого не отримує взамін. Думаю, що тут ще раз підтвердилась та істина, що територією і батьківщиною торгувати не можна.

Бі-Бі-Сі: Якщо ви кажете, що громадська думка зараз різко змінюється, чому, на вашу думку, тоді такі нечисельні акції протесту? Бо навіть якщо йдеться про 2, 3 чи 5 тисяч людей – це не настільки масові акції, які обов’язково змусять владу послухати.

Сергій Соболєв: Ключове, що вже сталося, це те, що по всіх опитуваннях громадської думки влада більше 20% отримати не може. Це повний крах і для Януковича, і для Партії регіонів, яка іще приблизно 3 місяці тому тримала 40%, а Янукович – під 60. Я думаю, найкращою є саме ця реакція громадян на те, що відбувається із економікою країни, і в соціальній сфері, а ключове, що відбувається, - знищення всього українського.

Бі-Бі-Сі: Коли ви кажете про дані опитувань, які свідчать про падіння рейтингів партії влади, треба, напевно, згадати і про те, що ті самі дані свідчать про те, що і опозиційні сили не набирають аж так багато рейтингових очок, вони все одно відстають від партії влади?

Сергій Соболєв: Парадокс цього місяця – всі соціологічні служби показали один єдиний показник, який абсолютно чітко свідчить про зміну громадської думки. Три партії, які на сьогодні є в більшості, одна з них взагалі не потрапляє – це "Народна партія" Литвина, а комуністи разом з "регіонами" ледь-ледь набирають третину голосів громадян. Партії ж, які є сьогодні в опозиції до цієї влади, вперше перевалили за 50%. Я переконаний, що це ще не вечір. Тому я переконаний, що 12-й рік – це буде дуже серйозний холодний душ і для Януковича, і для комуністів.

Три партії, які на сьогодні є в більшості, одна з них взагалі не потрапляє – це "Народна партія" Литвина, а комуністи разом з "регіонами" ледь-ледь набирають третину голосів громадян. Партії ж, які є сьогодні в опозиції до цієї влади, вперше перевалили за 50%. Я переконаний, що це ще не вечір. Тому я переконаний, що 12-й рік – це буде дуже серйозний холодний душ і для Януковича, і для комуністів.

Бі-Бі-Сі: Але, пане Сергію, новітня українська історія свідчить про те, що українська опозиція дуже гарно опанувала мистецтво наступати на ті самі граблі багато-багато разів. І коли доходить до виборів, то фактично партії, які сповідують ті самі цінності, сперечаються між собою. Вони гризуться напередодні виборів замість того, щоби об’єднуватися, і фактично відбирають одна в одної голоси.

Сергій Соболєв: Ви знаєте, якраз останні вибори і чергові, і позачергові підкреслили інше. "Наша Україна" об’єднала 10 партій, Блок Юлії Тимошенко об’єднав 3 партії і саме ці 2 політичні сили змогли отримати більшість в ході парламентських виборів і 2006-го, і позачергових 2007 року. Я думаю, що ця тенденція не просто зберігається, вона розвивається далі, але те, що є різні демократичні партії, – це дуже природно для будь-якої демократичної країни. Раніше була одна партія – чи при нацистах, чи при комуністах.

Бі-Бі-Сі: Але ви знаєте, навіть теперішні протести проти Харківських угод засвідчують різні розуміння опозиційними силами, якщо та ж таки "Наша Україна" вимагає скасування чи денонсації не лише Харківських угод, але і газових угод часів прем’єрства Юлії Тимошенко. Очевидно, ваша політична сила не підтримує таку ідею?

Сергій Соболєв: На мітингу були присутні представники 14 партій, із яких 6 партій представлені сьогодні в парламенті. Я думаю, що те, що була підписана єдина спільна резолюція стосовно денонсації Харківських угод – це тільки зайве підтвердження того, що принаймні більшість представників опозиції чітко дотримуються єдиної лінії.

Бі-Бі-Сі: Тобто, ви хочете сказати, що газові угоди не є, на вашу думку, предметом можливої денонсації, чи можливого скасування, чи перегляду?

Сергій Соболєв: Газові угоди, як і для будь-якої іншої країни, так і для України, коли у нас буде українська влада, це є предмет переговорів між Росією і в даному випадку Україною. Між РАО "Газпромом" і РАО "Нафтогазом" України. Це робить будь-яка країна, такі угоди завжди переглядають щороку. На жаль, після унікальної угоди, яка дала ціну 228 доларів при уряді Тимошенко без будь-якої здачі національних інтересів, території держави, ми отримали на сьогоднішній день вже майже 300 доларів і здали Севастополь Росії.

Знакова подія чи обмін ілюзіями?

TOP

http://www.vox.com.ua/data/publ/2011/04/19/znakova-podiya-chy-obmin-ilyuziyamy.html#
http://duhvoli.com.ua/index.php?article=517
2011-04-22

Володимир Ференц

«У серпні цього року світове українство з'їжджається до Києва на черговий конгрес – свій Всеукраїнський синод. Про що будемо говорити?» – з таким риторичним запитанням звертається до українського загалу у своїй публікації в УП Мирослава Роздольська, член Спілки журналістів України і Північної Америки, голова Всеамериканської громадської організації "Нова Українська Хвиля".

image

В Україні світовий збір українства давно сприймається без колишнього пієтету. Зібравшись на цей конгрес, українці всього світу знову говоритимуть про українську корумповану державу і подумки жалітимуть нас, в Україні сущих. Приймуть ухвалу, напишуть відозви і стандартні звернення до влади. Буде добра нагода обмінятись особистим баченням ідеалу України, красивими і сакралізованими ілюзіями.

Відбувається марне возведення української мрії у форму вірування і згадалось, як пані Роздольська назвала конгрес українців Всеукраїнським синодом. Українці в Україні, вже не мають ілюзій, вони цим давно перехворіли. Наші представники з чемності ще будуть підтримувати ідеалізм діаспори, бо діаспора зберігається завдяки існуванню хоча б ідеалу України. Якщо ж діаспора справді хоче допомогти українцям в Україні, вона мусить сприймати наше життя без ідеалу та ілюзій. Пора нам дивитися глибше і не марнувати час на те, що є вторинним або плаває на поверхні інформаційного болота світу.

Українці повинні говорити лише з українцями, а не з владою, партійними лідерами чи президентом. Є реальність – етнічні українці в Україні не мають достатньо організованої сили, щоб виконати місію державного самовизначення у вже проголошеній державі, тому неухильно втрачають функцію автохтонів і, як діаспора на рідній землі, починають швидко асимілюватись в російськомовне населення. Нація має еліту, здатну впоратися з проблемами, але вона штучно відсторонена від впливу на політику і владу, заблокована інформаційно. Є надія, що з цим зможе впоратись молоде покоління українців і ми вкотре готові перекласти вирішення проблем нації на плечі молодих.

Не варто сподіватись і на особливу живучість української нації – ми достеменно не певні, що так буде в принципово нових умовах ХХІ століття, в добу тотальної інформаційної війни, світового фінансового шулерства, фарисейства та випробування Віри. Цей час буде важким навіть для сильних націй світу. Нам трохи не пощастило – в такий час ми були початково слабкі і світ, в тому числі Росія, цим безумовно скористався.

Чинники, які діють проти автохтонів-українців, мають переважно зовнішнє походження. Основні з них: центральне телебачення і ЗМІ, чужі ерзац-громадські структури грантоїдного типу, зовнішня протидія самоорганізації автохтонів під прапором боротьби за загальнолюдські вартості, культивування загальної бідності українського етнічного населення як способу приглушення громадської і політичної активності автохтонів. Все інше є похідним і спостерігається на поверхні громадського життя як системне і нахабне руйнування самобутності етнічних українців, корумпована система влади, економічні проблеми і зневіра населення.

Треба мати на увазі, що національною ідеєю більшості історично давніх і стабільних держав є збереження високого стандарту життя за рахунок одержання економічної вигоди в конкуренції з такими державами, як наша. За правилом конкуренції їхня національна ідея завжди буде намагатись щодня і щогодини домінувати та інформаційно поборювати нашу національну ідею, працюючи виключно на ослаблення етнічних українців. Ми звикли сперечатись про формулу національної ідеї, маючи на увазі Україну майбутнього, але справжня і діюча ідея нації – це ідея сьогоднішнього дня. Такою ідеєю може бути тільки наступальне подолання зовнішнього негативного впливу з метою якнайшвидшого відновлення державницької ролі автохтонів. Цим правилом щодня повинен керуватись кожен етнічний українець в Україні і світі, кожен громадянин держави, незалежно від етнічного походження.

Громадянин може не бути етнічним українцем і любити своє, але бажання мати високу якість життя в сильній державі зобов’язує його шанувати державну мову і дбати про пріоритет українського в Україні. Діаспора має суто духовний мотив підтримати автохтонів – це родова спорідненість і бажання одержати почуття задоволення українськими справами та гордості за світовий імідж України. Отже, якщо всім миром допоможемо автохтонам відновити нормальне положення в суспільстві, буде сильна держава і водночас збережеться сильна світова діаспора.

Чим може допомогти діаспора? Перше – наполягти на прийнятті всім світовим українством єдиної сучасної формули національної ідеї – відновлення державницької сили автохтонів в Україні і надалі припинити всякі дискусії на цю тему. Друге – скласти план негайної і щоденної реалізації національної ідеї на рівні української організації і простого українця. За висловом Григорія Сковороди, для повернення родючості яблуні її не треба вчити родити яблука – достатньо відігнати від її коріння свиней. Отже йдеться про зменшення та урівноваження негативних чинників, які ослаблюють автохтонне населення України. Третє – всіляко підтримувати автентичні громадські структури українців, допомагаючи їм стати потужними, сучасними інформаційно-соціальними чинниками впливу в Україні і світі.

Водночас діаспора має змогу протидіяти руйнуванню громадського життя автохтонів, виступаючи проти тих іноземних і міжнародних структур, які негативно сприймають ключову роль автохтонів у становленні громадянського суспільства України. Діаспора може допомогти стати на ноги нашим газетам та інформаційним центрам, може допомогти створити окрему світову мережу інформаційного спілкування українців, аналітичні і правозахисні центри українства. Зрештою, можна приїхати в Україну, щоб стати маленьким інвестором для осередку українства – села, стати наочним пропагандистом сучасного господарювання на землі і справжньої, сучасної кооперації.

Що б ми не говорили, а бідний українець зі своєю мовою і місією автохтона завжди буде відсторонений від держави, а заможний українець – це вже на сімдесят відсотків сильний автохтон – дбайливий господар землі, виборчий голос якого не продається, а має силу закону.

Зараз українці в стані цілковитої інформаційної поразки і в полоні неукраїнського за суттю центрального телебачення. Інформаційний простір переважно працює проти сприйняття суспільством відповідальної державотворчої ролі автохтонів, навіть згадування цього слова під негласним табу. Не ведеться пояснення ролі автохтонів в українській державі. Не говориться, що автохтони не загрожують етносам, не мають жодних переваг перед громадянами будь-якого етнічного походження, але несуть найбільшу моральну відповідальність перед суспільством за державу і за пріоритет національних інтересів.

Наше інформаційно дезорієнтоване суспільство, замість підтримувати автохтонів, зазвичай працює проти або байдуже толерує штучне відчуження етнічних українців від держави. Тому Україна демонструє ідеальний взірець інформаційної поразки – суспільство дозволяє руйнувати те, що є основою його сили і благополуччя – цінності автохтонів, тобто працює проти себе. Не дивно, що етнічні українці не мають достатньо сили, щоб подолати потужну світову пропаганду і реалізувати власну відповідальну місію, заради чого, власне, проголошена самостійність України.

Інформаційна поразка настільки глибока, що навіть в середовищі автохтонів немає достатнього розуміння власної ролі і відповідальності перед суспільством. Єдиний вихід – розказувати українцям правду. Тим, хто не почує, однозначно допоможе випробування нині діючою владою. Якщо ж українці і громадяни держави прозріють, вони побачать, що ними нахабно маніпулюють, змушуючи діяти проти власних інтересів для чужої вигоди. Тільки тоді почнеться потужний процес повернення українцями свого місця в державі і суспільстві.

Безумовно це викличе потужні антиукраїнські дії в світі, передовсім з боку керівництва Росії. Саме в цей момент світове українство може допомогти українцям в Україні, виступивши єдиним світовим фронтом інформаційного захисту українства у державах перебування. Повернути український етнос на власне місце в державі – це найголовніше завдання всього світового українства. Кожен день зволікання і пустих розмов зменшує шанси зробити це мирно і в демократичний спосіб. Від сучасного покоління світового українства, включно з українцями краю, залежить чи впаде інформаційне задурманення суспільства вже сьогодні і Україна після двадцятирічного важкого випробування стане на шлях розвитку сильної національної держави. Якщо світовий конгрес українців зможе мобілізувати всіх українців світу на дію повернення собі ролі автохтонів в Україні, він справді буде знаковим.

UCC encourages community to be informed and vote today TOP

April 2011

Dear Ukrainian Canadians:

Throughout this past year, the Ukrainian Canadian Congress has worked with a number of Canada's decision makers on issues such as immigration, Canada-Ukraine relations and the Canadian Museum for Human Rights. As part of this ongoing effort, the Congress continues to engage both elected Members of Parliament and candidates of various parties.

During the election campaign, we would like to make it abundantly clear that Ukrainian Canadian Congress does not endorse any political party or candidate. However, as we have done in previous elections, we encourage members of our community to support those candidates who have Ukrainian roots or have assisted the work of the Congress by consistently demonstrating their willingness to support our community in the pursuit of its goals.

The UCC is surveying the candidates and major political parties for the 2011 Federal Election regarding issues of importance to the Ukrainian Canadian community. We will be publishing the results of these two questionnaires prior to the election in various news media and on our website. I encourage you to become familiar with the issues and to address them with the local candidates in your riding.

In conclusion, I encourage you to make a difference during this federal election campaign by becoming acquainted with the issues, volunteering and voting.

Yours very truly,
UKRAINIAN CANADIAN CONGRESS

Paul M. Grod
National President

Click here to view the 2011 Candidate Survey
http://www.ucc.ca/2011/04/21/ucc-federal-election-2011-questionnaire/

Click here to view the 2011 Political Party Leaders Survey
http://www.ucc.ca/2011/04/21/april-2011-ucc-election-questionnaire-party-leaders/

Повідомлення Координаційної Ради Асамблеї про наслідки невиконання Ультиматуму АвтоМайдану TOP

http://pidpr.com/load/povidomlennja_koordinacijnoji_radi_asambleji_pro_naslidki_
nevikonannja_ultimatumu_avtomajdanu/1-1-0-1340

26.04.2011

ПОВІДОМЛЕННЯ
Координаційної Ради Асамблеї

громадських організацій малого і середнього бізнесу України
про наслідки невиконання Ультиматуму АвтоМайдану.

25 квітня вийшов термін Ультиматуму, який учасники АвтоМайдану пред’явили органам державної влади. Крім намагання по закінченні АвтоМайдану організувати переговори у непрозорий закулісний спосіб, що ми вважаємо для себе неприйнятним, жодних серйозних спроб щодо реалізації вимог Ультиматуму органи влади не вчинили.

АвтоМайдан вперше за багато років став акцією єднання усіх сфер українського суспільства, усіх регіонів України. Жодну з його вимог не виконано.

В зв’язку з цим ми оголошуємо про свою підтримку усіх акцій, спрямованих на відновлення конституційних прав та свобод громадян, усунення антинародних уряду та Верховної Ради. Незалежно від лідерів та організаторів, ми надаватимемо таким акціям нашу підтримку та допомогу.

Виходячи з фактичних наслідків введення в дію, всупереч масовим акціям протесту, Податкового кодексу та інших законопроектів в сфері господарської діяльності, є всі підстави стверджувати про нанесення колосальних збитків високопосадовцями та депутатським корпусом економіці країни та малому і середньому бізнесу зокрема. Як наслідок, це привело до зростання безробіття, зменшення реальних доходів, зарплат та відрахувань в бюджети та фонди різних рівнів.

Довгострокові негативні наслідки такої антидержавної діяльності важко перебільшити.

Отже, державні органи, фактично узурпувавши владу в Україні, в черговий раз грубо проігнорували волевиявлення громадян України. Таким чином, є підстави поставити під сумнів легітимність Верховної Ради України та обраного нею виконавчого органу – Кабінету Міністрів України.Внаслідок цього та виходячи з конституційних прав і свобод громадян України, гарантованих Конституцією України, Асамблея громадських організації малого та середнього бізнесу України:

1. Оголошує 12 травня 2011 року днем регіональних віче, як акції загальнонаціональної єдності, з вимогою проведення згідно з Конституцією України 1996 р. зігнорованих «тушкованою більшістю» виборів до Верховної Ради України, відставки уряду Азарова у повному складі, а також з метою підготовки загальноукраїнського віче у Києві.

2. Звертається до Генеральної прокуратури України щодо розгляду заяви про злочин, вчинений громадянином Азаровим М. Я. (отриману нею 11.04.2011 р.), за ознаками складу злочину передбаченого ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень) та ст. 206 КК України (протидія законній господарській діяльності), в результаті чого порушити кримінальну справу проти Азарова М. Я., а також проти депутатів Верховної Ради, що проголосували за прийняття цілого ряду законодавчих актів, зокрема Податкового кодексу, з порушенням чинного законодавства, Конституції України та Регламенту Верховної Ради.

3. Вимагає від Президента України, як гаранта Конституції України, подати до Верховної ради України законопроекти та використати свій політичний вплив на більшість у Верховній раді України і припинити узурпацію влади в Україні:

  • шляхом приведення до норм ст. 3 Конституції України законодавства України про відповідальність державних органів за свою діяльність перед людиною;
  • шляхом приведення до норм ст. 3 та ст. 46 Конституції України про виключно державне пенсійне та соціальне забезпечення законодавства України, про державний Пенсійний фонд України та інші соціальні державні фонди та розмежування їх з не державним Пенсійним фондом та соціальним страхуванням за некомерційними самоврядними організаціями;
  • шляхом приведення до ст. 13 Конституції України норм ст. 25 Земельного кодексу України, яким позбавлено громадян - жителів міст України, так само представників українського народу, права власності на землю порівняно з робітниками сільськогосподарських підприємств;
  • шляхом приведення у відповідність до ст. 99 Конституції України про грошову одиницю в Україні - гривню, законодавства про надання банківських кредитів громадянам України;
  • шляхом приведення до норм ст. 5, 6 та 69 Конституції України про виборність представників судової гілки влади України народом України законодавства України, яким було позбавлено єдине джерело влади, а саме народ України, права обирати суддів;
  • шляхом приведення норм виборчого законодавства України, а саме: Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», Закону України " Про вибори народних депутатів України ” та Закону України "Про вибори Президента України ” до норм ст. 38 Конституції України щодо права вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У протилежному випадку вимагає відставки Президента України як політично не спроможного створити цивілізовані умови для своїх роботодавців — народу України.

4. В зв’язку з чим закликає народ України виконувати лише ті закони та підзаконні акти, що прийняті з дотриманням норм прямої дії Конституції України.

5. Вимагає проведення незалежного аудиту вітчизняних пенсійних фондів.

6. Відновлює активні дії в рамках безстрокової акції протесту, оголошеної 1 лютого 2011 року, до виконання вимог Ультиматуму, про який йдеться вище.

7. Оголошує про відновлення прямої дії ст. 5 Конституції України в частині здійснення управління державою безпосередньо народом України.

8. Оголошує про започаткування в рамках громадського руху «Вільний простір» Кодексу загальнонаціональної злагоди, підтримки та самозахисту. Продовжує формувати мережу колективного самозахисту, співпраці та взаємодопомоги.

9. Крім того, у зв'язку з тим, що ми на власні очі бачимо, що Майдан Незалежності в Києві не втратив свого функціонального призначення та використовується за своїм прямим призначенням, і в зв'язку з тим, що на ньому немає жодних ознак загрози мешканцям міста, а саме - для пересування громадян, вимагаємо від Генеральної Прокуратури України порушити кримінальні справи: через завідомо неправдиве повідомлення про злочин проти посадових осіб управління з благоустрою Київської міськадміністрації; проти експерта, який провів експертну оцінку "заподіяної шкоди " Майдану Незалежності від акцій протесту підприємців та виніс неправдивий висновок; проти осіб, що порушили кримінальну на підставі неправдивого повідомлення про злочин.

Закликаємо всіх, кому не байдужа власна доля у державі Україна, стати учасниками регіональних та загальноукраїнського віче, які ініціює Асамблея, та підтримати нас. Закликаємо громадян України стати учасниками також інших акцій спротиву, в будь – який доступний спосіб виявити свою громадянську позицію. Подальший план дій Асамблеї ГО МСБ України буде оголошено на черговій Асамблеї 16 травня в м. Вінниця.

Застереження TOP

http://www.radiosvoboda.org/content/popup/9504729.html
http://www.radiosvoboda.org/

image

© Мойсей Фішбейн

Про функціонування української мови в державі

TOP

Президенту України п. В. Ф. Януковичу

Пане Президенте!

Просвітяни Івано-Франківської області з обуренням спостерігають за “успішною” діяльністю українофобів у Києві, Одесі, Донецьку, Луганську та інших містах. Саме такого висновку можна дійти сьогодні, слухаючи перевертнів у нібито ще вільній, незалежній Українській державі? Так, Ви давали завдання міністру внутрішніх справ п. Могильову опанувати українську мову протягом 2-х місяців. Минуло більше часу, а міністр продовжує ігнорувати Ваше розпорядження і, не кліпнувши оком, усі прес-конференції та засідання веде мовою чужої держави. І він не єдиний у системі державної служби....Таких прикладів можна навести багато — Україна під Вашим керівництвом у цьому є показовою ілюстрацією.

Ми ніяк не можемо зрозуміти, чому на вимогу мільйонів українців Ви не звільняєте українофоба Табачника? Хочеться запитати для якої країни він готує кадри? Цей міністр добивається закриття українських шкіл і радить українцям вимагати від місцевої влади московських шкіл, замість українських. А український інформаційний простір повністю окупований чужинцями в той час, коли в Росії закриваються українські громадські організації і духовні центри, а в Україні активно діють організації “Русского мира”, діяльність яких на наше переконання є злочинною.

Закривають українські громадські організації в Росії.

Політичний режим, встановлений в Україні, знищує демократичні права і свободи корінного населення....

Найстрашніше для України й українців те, що такі московські прислужники як Колесніченко, провокують розкол України за мовою, релігією, історією. Українців намагаються поділити на Схід і Захід: переконують громадськість, ніби це ментально різні етноси, замість пояснити людям, які перебували під ярмом чужих імперій, що їх насильно робили манкуртами. Як Глава держави, Ви зобов’язані знати про це, але чому мовчите? Чи не бачите, що така “політика” загрозлива?

Пане Президенте!

Ви обіцяли почути всіх. Чому ж чуєте тільки Путіна, який на весь світ заявляє, буцімто “українізація не пройде?”

Ми, багатотисячна просвітянська громада Прикарпаття, втретє звертаємося до Вас із закликом виконати обов’язок Гаранта Конституції.

Вимагаємо звільнити з посад міністра Д. Табачника, голову Донецької ОДА А. Близнюка, мера міста Одеси О. Костусєва, міністра внутрішніх справ А. Могильова, як таких, що порушують Конституцію і Закони України.

За дорученням Правління
голова обласного об’єднання
С. ВОЛКОВЕЦЬКИЙ

Прийнято на засіданні Правління Івано-Франківського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка 22.03.2011 р.

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Vydubychi Church Choir of Kyiv, Ukraine - Canadian Tribute Tour -- Apr. 28 - May 20 TOP

image

image

Vydubychi Church Choir of Kyiv, Ukraine - Canadian Tribute Tour

Celebrating the 120th Anniversary of Ukrainian settlement in Canada

Last in Canada in 1997, the choir will perform music of the Lenten and Easter seasons in what is sure to be a wonderful display of some of Ukraine's great sacred and liturgical music.

Presented with the Patronage of His Eminence Metropolitan Yurij (Ukrainian Orthodox Church of Canada) and His Grace Metropolitan Lawrence (Ukrainian Catholic Church in Canada) and with the support of the Shevchenko Foundation, St. Vladimir's Institute and the UOCC Foundation.

Thursday April, 28 Calgary Concert

Monday, May 2 Edmonton Concert

Tuesday, May 3 Saskatoon Concert

Wednesday, May 4 Regina Concert Concert

Thursday, May 5 Yorkton Concert

Monday, May 9 Winnipeg Concert

Tuesday, May 10 Ottawa, Ottawa Concert

Thursday, May 12 Montreal Concert

Monday, May16 London Concert

Tuesday, May 17 St. Catharine’s Concert

Wednesday, May 18 Toronto Concert

Thursday, May 19 Hamilton Concert

http://www.vydubychi.com

To hear the Choir visit:

http://www.youtube.com/watch?v=eHi-1taeqeo
http://www.youtube.com/watch?v=0WtsGS6kpDU

Canadian flagToronto: Visit St. Vladimir's programs -- May

TOP

Torte Baking Workshop with Natalka Valeniuk at St. Vladimir's

Monday, May 2
St. Vladimir Institute, 620 Spadina Avenue, Toronto, ON, tel. 416. 923.3318

Mother’s Day Special

Delectable Cherry Delight (Pianka Vyshnia)

$25 /session Limited class – 10 participants only

Майстерня печення особливого торта П’янка Вишня до Дня Матері


The 2011 Wolodymyr Dylynsky Memorial Lecture

Friday, May 6, 7pm
St. Vladimir Institute, 620 Spadina Avenue, Toronto, ON, tel. 416. 923.3318

Presented by the Canadian Institute of Ukrainian Studies, Toronto Office, in co-operation with St. Vladimir Institute

Professor Alexander J. Motyl: Should Ukraine Forget Its History?

ALEXANDER J. MOTYL is professor of political science at Rutgers University-Newark, as well as a writer and painter.


Book Launch: The Jew Who was Ukrainian

Saturday, May 7, 2011, 2:00pm
St. Vladimir Institute, 620 Spadina Avenue, Toronto, tel. 416. 923.3318

St. Vladimir Institute in co-operation with the Canadian Institute of Ukrainian Studies, Toronto Office invites you to a book launch of Alexander Motyl's novel The Jew Who was Ukrainian with readings by the author.

The Jew Who was Ukrainian will be available for purchase at the special price of $15


Symposium (in English)

Ukrainian Icons Through the Ages
Українська Ікона Крізь Віки

Sunday, May 15, 2011, 3:30 - 6:00 p.m
St. Vladimir Institute, 620 Spadina Avenue, Toronto, tel. 416. 923.3318

Speakers:

Jacob Krekhovetsky, PhD, "The Theology of Icons"
Daria Darewych, PhD, "Developments in Ukrainian Icons"
Wasyl Sydorenko, M.I.St., "St. Volodymyr: Ukrainian and Russian Iconographic Traditions"

Canadian flagSUSK Alumni Banquet & Congress Zabava, Saturday May 7 & Congess -- May 5-8 TOP

SUSK Alumni Banquet & Congress Zabava

The SUSK Alumni Banquet & Congress Zabava set out to honour those individuals and organisations who have made a significant contribution to the Ukrainian community and who stand out from the crowd.
Held at the National Arts Centre’s Panorama room in Ottawa, Ontario the event commences with cocktail drinks with musical enterntainment followed by dinner then entertainment in the form of a live band for the zabava.
 
To book a ticket to attend the dinner or further information about getting involved as a sponsor of either the Alumni Banquet or a Alumni Banquet table, please contact our Project Director, Anda H. at projects@susk.ca

Date: Saturday May 7th 2011
Venue: The National Arts Centre – Panorama Room (Ottawa, ON)
5:00 – Cocktails
6:00 – Greetings from Special Guests
6:15 – Banquet Dinner
7:00 – Keynote Address
8:00 – Awards, Announcements, SUSK Election Results
9:00 – Zabava Feat. Zirka
- All You Can Eat Dinner Buffet
- Breathtaking View of the historic Rideau Canal
- NAC’s Most Exquisite Ballroom – The Panorama Room
- Midnight Dessert Buffet
- Sponsored Surprises & more!
Everyone is welcome!
 
- open to the entire Ukrainian community of Ottawa

- Tickets $60 (adult) include a dinner buffet, and Zabava
by Zirka! Tickets for Zabava only, starting 9pm, are $15.
Tickets can be purchased online at 
http://susk.ca/congress/banquet/, or contact the Students' Club at
uofoukrainians@gmail.com 
http://www.facebook.com/event.php?eid=197277486955449
For sponsorship opportunities, e-mail projects@susk.ca

Also:

May 5–8.
The uOttawa Ukrainian Students' Club
hosts the SUSK National Congress, in
Ottawa. Guest speakers, presentations,
professional development seminars, and more!
Although a students' Congress, anyone is welcome
to attend as observer (please contact organizers if you want to attend).
 
Contact:
uofoukrainians@gmail.com
 
Registration:
http://susk.ca/congress/registration/
 
To make a donation or sponsor the Congress:
projects@susk.ca

Canadian flagToronto: Chornobyl 25 - Lessons For the Future - U of T Faculty of Medicine Chornobyl Project -- May 7 TOP

University of Toronto Faculty of Medicine Chornobyl Project
with
Children of Chornobyl Canadian Fund
Shevchenko Scientific Society of Canada
Ukrainian Medical Association of North America -Toronto Branch
World Federation of Ukrainian Medical Associations – CITKA LIKAPIB

25th Anniversary Chornobyl Symposium

Chornobyl 25 - Lessons For the Future

Sat. May 7th, 2011
Daniels Hollywood Theatre, Hospital For Sick Children
555 University Ave
Toronto, ON

Keynote Speakers:

Dr. David Marples, Historian, University of Alberta

Dr. Maureen Hatch,  Epidemiologist, Chernobyl Research Unit,
National Cancer Institute, Bethesda, Maryland

Dr. Charles Ferguson, Nuclear Engineer, President,
Federation of American Scientists, Washington DC

8:00-8:30 Registration
8:30-9:00 Welcome
9:00-17:00
For on-site attendance, please pre-register by Thurs. May 5th:
http://guest.cvent.com/d/qdqyfb
Or call 416-813-5278

For remote participation in English or Ukrainian via WFUMA’s web-system please register
English:  http://mt202.centra.com/Reg/main/0000007050996c012eb93b2f6a007ed8/en_US
Ukrainian:  http://mt202.centra.com/Reg/main/0000001d3a7140012f5e71a52f007e62/en_US

8:00-8:30 Registration
8:30-9:00 Welcome

9:00- 10:30 Section 1: Chornobyl: The Political and Social Aftermath

Session Chair: Professor Peter Solomon, Munk Centre for Global Affairs, University of Toronto
Speakers:
Chornobyl: The Aftermath
Dr. Roman Serbyn, Universite de Montreal

The Political & Social Aftermath of the Chornobyl Accident in Belarus & Ukraine
Dr. David Marples, University of Alberta

10:30-10:45 Coffee Break

10:45- 12:30 Section 2: Energy: Quo Vadis?

Session Chair: Dr. Yurij Darewych, Professor Emeritus, York University
Speakers:        
Nuclear Accidents: Lessons from the Past
Dr. Marko Horbatsch, Physicist, York University

Nuclear Energy: What You Should Know
Professor Charles Ferguson, Nuclear Engineer and President of the Federation of American Scientists, Washington DC

Energy: Choices for the Future
Professor Donald Dewees, Electrical Engineer, Environmental Lawyer, Economist, University of Toronto

12:30-13:15 Lunch

13:15- 15:00 Section 3: Health Effects

Session Chair: TBA
Speakers:
An Introduction to Radiation Health Effects
Dr. Bliss Tracy, Physicist, Radiation Protection, Health Canada

Ukrainian-American Chornobyl Research Program: Thyroid Cancer and Leukemia
Dr. Maureen Hatch, Epidemiologist, Chernobyl Research Unit, National Cancer Institute, Bethesda, Maryland (webcast)

15:00-15:15 Coffee Break

15:15 -17:00 Section 4: Disaster Management & Emergency Preparedness

Session Chair: TBA
Speakers:
Management of Disasters and Nuclear Accidents
Dr. Lisa Pilch, Emergency Physician, RUSH University, Chicago

Emergency Management: Implications of a Nuclear Accident in the Greater Toronto Area
Dr. Ali Asgary, Disaster Management Program Director, York University

Disaster Simulation and Emergency Preparedness
Dr. Luba Komar, Pediatric Emergency Physician, Hospital for Sick Children, University of Toronto

16:30 Conclusions

Canadian flagToronto: Ukrainian Genealogy Group meeting -- May 10 TOP

The next meeting of the Toronto Ukrainian Genealogy Group will feature

Frank Cedar
on

Ukrainian Genealogical Research in Poland

Tuesday, May 10, 2011
From 7:30 pm – 9:30 pm
St Vladimir Institute
620 Spadina Avenue
Toronto, ON

Contact: (905)-841-6707

USA flagWashington-Baltimore Three stories of Galicia (premiere at Landmark theaters) – May 10-12

TOP
Canadian flagToronto: Photo exhibit Volatile Particles. 25 Years after Chornobyl -- May 14 TOP

Volatile Particles. 25 years after Chernobyl

May 1 - May 31  (continued from April 21st)
Bezpala Brown Gallery
17 Church St (@ Front)
Toronto, ON

Reception Saturday, May 14, 5 - 8pm

MATHEW MERRETT
and
OLENA SULLIVAN (a CONTACT Photography 2011 Festival participant)

"VOLATILE PARTICLES refers to the contaminants that were released into the air from the Chernobyl reactor meltdown, half of these landing outside the immediate area and affecting regions as far as the United Kingdom". (Volatile Particles: A Photographic Journey Through Chernobyl's Exclusion Zone by Olena Sullivan)

"Back in 2008, two urban exploration photographers came together with an idea for a project that would take them to the irradiated landscape of Chernobyl's Exclusion Zone and the ghost city of Prypyat. The goal was to explore the Chernobyl disaster through photography, the personal accounts of their journey, and stories from those who reside in the local area today.

"The exhibition documents Chernobyl 25 years after the nuclear disaster while the world watches another unfold. Volatile Particles contrasts man¹s impact on the environment with nature¹s resilience. The photographs blend images of normality (the ghosts of the past) superimposed on post-Chernobyl devastation and infestation (the present-day stark reality amid the afterlife of the Exclusion Zone). Poignant, moving and relevant ­ this is a timely introspection addressing our ever-evolving nuclear depression."

http://www.bezpalabrown.com/exhibitions/view/May2011/image/16#exhibitionImages

Canadian flagOttawa: Take the first step towards your health -- May 18 TOP

Bowen Therapy and Homeopathy
Take the first step towards your health

May 18th, Wednesday, at 7pm.
911 Carling Ave
2nd Floor
Ottawa, ON

Join Marianna Medvid, a Certified Bowen Practitioner and Ati Petrov, a Homeopath/Heilkunst Practitioner for a free information session on Bowen Therapy and Homeopathy. Learn from the experts how these therapies can increase health, release pain and contribute to the overall well-being.

This event is co-sponsored by the Ukrainian Canadian Professional and Business Association of Ottawa and Ukrainian Youth Association – Ottawa Branch.

To guarantee seating e-mail ucpbaott@infoukes.com or call 613-291-6651.

Canadian flagToronto: Celebrate and honour our seniors event -- June 25 TOP

image

Canadian flagMontreal: St. Michael’s the Archangel Ukrainian Catholic Church will be celebrating its centennial -- 2011 TOP

Rev. Ihor Oshchipko

imageAs we approach this milestone, regardless of whether we are current or past parishioners, or friends of St. Michael’s Parish, our reflections will remind us of years past when we, our parents or grandparents immigrated to Canada from Ukraine, to begin new lives and establish new roots. St. Michael’s Church, the first Ukrainian Catholic parish in Quebec, was founded in 1911, as the result of an official visit to Canada by our famous Metropolitan, Servant-of-God Andrey Sheptytsky.

To celebrate this special event, many preparatory projects are under way, such as the publication of a commemorative book and the installation of a memorial plaque. As well, many other activities, events and displays of archival material have been planned. We ask you to support the centennial celebrations by making a donation to the St. Michael’s Church Centennial Celebration Fund. Please complete the enclosed donation card and return it in the envelope provided for that purpose.

[...]

We will keep you informed about events through the “Ukrainian Time” broadcasts. You may consult our website at http://www.ukemonde.com/stmich.htm, as well as our Facebook page, or simply call us at: 514-521-2234. We can also e-mail you; simply forward us your e-mail address. Please tell your friends and families about this event, as we may be missing a number of addresses.

A community’s strength is its people. Your contribution, whether in the form of a donation, a greeting in the commemorative book, or the sharing of your photographs and memories, will form part of the tribute to our predecessors’ accomplishments.

We look forward to seeing you at the events and take this opportunity to thank you for your support.

USA flagНью Йорк: Презентація книжки Mapping Difference. The Many Faces of Women in Ukraine -- 5 червня TOP

Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці

запрошуєна
презентацію

Mapping Difference
The Many Faces of Women in Ukraine

edited and with an introduction by

Marian J. Rubchak

Berghahn Press, 2011

з нагоди 80-річного Ювілею
доктора Мар’яни Рубчак

В неділю 5 червня 2011 рокуо 2-ій годині по пол.
в будинку НТШ63 Fourth Ave (між 9-ою і 10-ою вулицями)
New York, NY 10003

image
Cover image courtesy of FEMEN. Kabuki masks emphasize the “faceless” uniformity, the dehumanization, produced by negative stereotyping of Ukrainian women. FEMEN protesters stage such street theater in Kyiv’s Freedom Square, where a monument to exalted Ukrainian women serves as a stark contrast to their true devaluation.

Canadian flagТоронто: Вшануйте наших сеньйорів -- 25 червня TOP

image

Canadian flagМонреaль: Українська Католицька Церква Святого Архистратига Михаїла у святкуватиме свій столітній ювілей.-- 2011 TOP

о. Ігор Ощіпко - Парох

imageНаближення цієї визначної річниці нагадує нам усім, як сьогоднішнім так і колишнім парoxіянам, а також приятелям нашої церкви, ті часи, коли у пошуках кращої долі в далекій Канаді, перші хвилі українців перетнули океан та пустили нові паростки на далекому континенті. Церкву Святого Архистратига Михаїла - першу українську католицьку парохію в провінції Квебек - заснував наш славний Митрополит, Слуга Божий Андрей Шептицький під час свого офіційного візиту до Канади в 1911 році.Готуючись гідно відзначити нашe 100-ліття, ми вже започаткували декілька ювілейних проектів: оформлення до друку ювілейної книги, виготовлення та встановлення меморіальної дошки, святковий бенкет та інші. Запрошуємо і Вас також внести вклад в підготовку до цього свята.

[…]Про всі ці події пов’язані із святкуванням сотого ювілею церкви св. Михаїла , ми будемо повідомляти вас через місцеве радіо Український Час. Також ви зможете отримати усі необхідні інформації на нашій веб-сторінці: http://www.ukemonde.com/stmich.htm або на фейс-бук чи просто зателефонувавши у наш офіс: 514-521-2234. Будь ласка, повідомте своїх друзів і знайомих про цю подію, бо ми можемо не мати їхніх адрес.Міць громади гартується її членами. Ваша підтримка – чи то грошова пожертва, чи привітання до ювілейної книги, чи наданий до альбому знімок із Вашого домашнього архіву - це данина шани нашим попередникам і утвердження спільних досягнень.Ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з Вами на святкуванні та дозволимо собі скористатися цією нагодою, щоб висловити Вам щиру вдячність за Вашу підтримку.

UCC releases results of 2011 Election Candidate Survey TOP

Ottawa, Canada-April 30, 2011

The Ukrainian Canadian Congress surveyed political party leaders and candidates in order to find out where the various parties stand on issues of importance to the Ukrainian Canadian community such as immigration and the Canadian Museum for Human Rights.

"After consulting with our member organizations, the Congress surveyed the leaders from the political parties on issues of importance to our community including multiculturalism, Canada-Ukraine relations, immigration and the Canadian Museum for Human Rights in Winnipeg," stated UCC national president Paul Grod. "We are pleased to provide  those results to help the community make informed decisions on Monday."

In addition, the Ukrainian Canadian Congress surveyed candidates from political parties on the important issue of the Canadian Museum for Human Rights:

 "Do you support the inclusion of a permanent and prominent gallery for the Holodomor (Ukrainian Famine genocide) of 1932-33 at the Canadian Museum for Human Rights?"

"We are publishing the results of the candidate survey so that the Ukrainian Canadian community will be able to make informed decisions when they cast their ballots Monday.  We encourage our community to support the local candidate or party that best represents their priorities," concluded Grod.

Click here to view the 2011 Political Party Responses.

Macleans: A price must be paid—but by whom? TOP

http://www2.macleans.ca/2011/04/28/a-price-must-be-paid-but-by-whom/
April 28, 2011

Small ‘c’ conservative Andrew Coyne decides his ballot question, and who he will vote for

Voting is a kind of jury duty, and like the jury system, derives much of its strength from the participants’ lack of specialized knowledge of the subject. A specialist can become jaded, or obsessed with finer points; the public has the benefit of distance. My own experience as a political writer confirms this. I will frequently get exercised about this or that controversy, and wonder why the public is not of the same mind. But the public is called upon to judge not only this controversy, but a great number of issues of varying weights, and in the fullness of time, as that particular issue takes its place among the others, it often does not seem quite as all-important to the public as it had earlier seemed to me. And most of the time the public is right.

To vote is to distill a complex array of different, possibly conflicting considerations into one: the parties, the leaders, the local candidates, plus whatever issues are pertinent to you, and the parties’ positions on each. Which makes that perennial journalistic search for the “ballot-box question” such a preposterous enterprise. Every single voter will have his own ballot-box question, or questions. I cannot tell you what yours is, or should be. I can only tell you mine.

For me there are two issues of overwhelming importance in this election. The first is the economy, not only in its own right but for what it means for our ability to finance the social programs we have created for ourselves. The second is the alarming state of our democracy: the decaying of Parliament’s ability to hold governments to account, and the decline, not unrelated, in Parliament’s own accountability to the people. …

Complete article: http://www2.macleans.ca/2011/04/28/a-price-must-be-paid-but-by-whom/

Gerard Kennedy in his own words - video TOP
We’d like to share with you some of the new, brief YouTube clips that feature some great moments from the campaign trail – at debates and events – where Gerard discussed the issues that matter.

Gerard, in his own words...

image
...on democracy and open government
image
...on how art matters
image
...on his voting record
image
...on climate change
image
...on mental health care
 
 
Please, share these with your friends and neighbours. If they want to ask Gerard a question or hear him speak please invite them to come out to our weekly open campaign meeting, this SUNDAY at 9 pm.

Borys Wrzesnewskyj, Ted Opitz, Katarina Zoricic - Etobicoke Centre campaign on Youtube 
TOP

Ethical Behaviour, Ted Opitz, Etobicoke Centre Debate
http://www.youtube.com/watch?v=CNMGcJkNGH8

Etobicoke Centre Debate, "The Local Campaign" - Highlights
http://www.youtube.com/watch?v=r-Oq8jfHYYg

Betty: "Where is (Ted Opitz)?", Etobicoke Centre Debate

http://www.youtube.com/watch?v=Em_aQiNtIb4

F-35 Stealth Attack Jets, Etobicoke Centre
Debate
http://www.youtube.com/watch?v=jAhX7iu8Ous

Linda Duncan Campaign (MP – Edmonton-Stratchcona NDP) and KGB in Canada

TOP

From: Erica Bullwinkle campaign@electlindaduncan.ca
Date: Sunday, May 1, 2011 18:30
Subject: Linda Duncan Campaign
To: luciuk-l@rmc.ca

 Hi Dr Luciuk

Thank you for your e-mail about the application by Mikhail Lennikov for permanent residence in Canada.   We understand this is an issue about which many people feel strongly on both sides.  New Democrat,Conservative, Liberal, and Bloc Quebecois MPs have all previously asked Ministers of Immigration to use their discretionary powers and end Mr. Lennikov's deportation order on compassionate and humanitarian grounds. Mr. Lennikov is being denied permanent residence status because of a brief time with the KGB in the 1980’s, an employment that he has fully explained as reluctant and of a primarily administrative character.
 
 According to Peter Julian who is seeking re-election in Mikhail Lennikov has never been accused of any crime during his 11 years of residence in Canada and the Minister of Immigration’s own internal documents confirm that Mr Lennikov has never been trained as a spy. For this reason, many MPs have asked that Mikhail Lennikov's deportation order should be lifted.
 
 Thanks for contacting us about this.
 
Linda Duncan Campaign
Linda Duncan, MP – Edmonton-Stratchcona NDP


1 May, 2011

Dear Ms Bullwinkle:

Mr Lennikov had no right to enter Canada, he has no right to remain, he is not a Convention refugee according to the IRB and when he appealed their negative decision and was nevertheless ordered deported by a federal court judge. Then he further ignored our laws and went into a (bogus) sanctuary, and that was 2 years ago. I frankly don't care much about what some MPs may believe or want to believe about his past as neither they, nor I, know what he really was, save for the fact that he himself confirmed that he was an officer in the Soviet political police. He rose to the rank of Captain and that did not happen in a "brief period" - it came after years in the Communist Party of the Soviet Union (and before that in Komsomol, the Young Communist League). He also did train as a spy (read his record). He enjoyed all the perks and benefits of being a loyal servitor of an oppressive regime, one that enslaved and repressed millions of good men and women as he battened off their misery. Whether he was a good fellow here is immaterial (he had no right to be here in the first place). Henceforth he has to be removed. Since the NDP supports him I voted against your party in my advance poll and will advise others to do likewise tomorrow. I am sharing your reply and this one with Ms Duncan's opponents, members of the Ukrainian Canadian community and the Edmonton Journal. 

Regards,

Dr L Luciuk

Borys Wrzesnewskyj awarded Estonian Canadian Medal of Merit - Remarks - video
TOP
image
http://www.youtube.com/watch?feature=iv&v=jo_DMMGsqTc&annotation_id=annotation_158691



Chornobyl TOP

image

http://www.youtube.com/watch?v=XUl199Hp7wk&feature=youtu.be

http://www.youtube.com/watch?v=AryT_icvHm8&feature=youtu.be

Ukrainian Canadian Congress statement on the 25th Anniversary of the Chornobyl nuclear disaster TOP

Winnipeg, Manitoba-April 26, 2011

Having two days ago celebrated Easter, the high point in our religious calendar, I welcome you with the inspiring greeting: "Christ is Risen!"

On this, the 25th anniversary of the Chornobyl nuclear disaster and in the wake of the recent catastrophe in Japan the jubilation of our greeting may not seem appropriate. The Chornobyl nuclear disaster transformed parts of Ukraine and Belarus into wastelands and will continue to have tragic environmental and health implications for generations to come. We pray for those that suffered and continue to suffer the aftermath of these disasters. However, like the suffering and resurrection of Christ, Chornobyl brought a new beginning for the people of Ukraine.

On April 26, 1986, arguably the world's worst nuclear accident took place under a veil of secrecy, behind the Iron Curtain in Chornobyl, Ukraine. The radioactive fallout was detected in Sweden but Soviet authorities refused to admit anything out of the ordinary had occurred. It was only two weeks after the explosion that the first Soviet official gave a full and frank account. No-one was left more in the dark than the Soviet citizens most directly affected. The town of Pripyat just two kilometres from the Chornobyl plant was only evacuated 36 hours after the accident, while the evacuation of nearby villages took several more days. Meanwhile in Kyiv, citizens went ahead with the May Day parade, five days after the accident, completely unaware of the radiation that had been released.

Despite this calamity, many have argued, including former President of the USSR, Mikhail Gorbachev in an article published on April 14 2006 titled Turning Point at Chernobyl that the "nuclear meltdown at Chernobyl 20 years ago this month, even more than my launch of perestroika, was perhaps the real cause of the collapse of the Soviet Union five years later. Indeed, the Chernobyl catastrophe was a historic turning point: there was the era before the disaster, and there is the very different era that has followed." Mr. Gorbachev continued by saying "The Chernobyl disaster, more than anything else, opened the possibility of much greater freedom of expression, to the point that the system as we knew it could no longer continue. It made absolutely clear how important it was to continue the policy of glasnost, and I must say that I started to think about time in terms of pre-Chernobyl and post-Chernobyl."

As Canadians we are proud of the international support both our government and our fellow citizens have provided to Ukraine. I would like to recognize the Government of Canada for its continuing commitment. The Government of Canada has, in the years since the Chornobyl disaster, provided funding of over $66 million to Chornobyl-related projects including towards the completion of a new concrete shelter covering the damaged reactor and to encourage nuclear safety and non-proliferation.

In addition, congratulations and thanks to the hundreds of volunteers and supporters of the Children of Chornobyl Canadian Fund (CCCF), a charity founded in 1990 and dedicated to the medical needs of those affected by the Chornobyl disaster. For over two decades CCCF has not allowed the world to forget this great catastrophe and the lingering effects it has had on the people of the region. Their mandate expanded to support other health and social welfare issues in Ukraine such as providing technical aid and medical support to hospitals in Ukraine and support for orphans with their highly successful Help Us Help the Children Project.

Today, we can find some good that has come from the Chornobyl tragedy - that good, is Ukraine's independence and greater awareness of human rights. Let us hope that the current government of Ukraine recognizes that freedom of expression and other human rights are critical to the democratic development of a proper functioning of its society. We pray that the situation at the Fukushima nuclear facility is brought fully under control and our Japanese brethren can one day find that some good has come out of their recent natural disaster and nuclear calamity.

Paul M. Grod
National President

Order Centennial Book to commemorate 100th Years in America! TOP
image
Дні України у Конгресі США TOP

Мирослава Роздольська
«Нова Українська Хвиля», США

Для участі у Днях України у Конгресі США, зорганізованого Українським Конгресовим Комітетом Америки (УККА), до Вашингтону приїхали представники української громади з різних куточків Сполучених Штатів (Каліфорнії, Вірджінії, Нью Йорку, Чикаго, Конектикуту, Нью Джерсі, Меріленду та інших), щоб зустрітися з конгресменами, сенаторами, нагадати про себе кількісно і якісно як згуртована сила, що може впливати на місцеві вибори до сенату або конгресу і тому до неї треба прислухатися.

image

Вашингтон зустрів нас неповторним мирним пробудженням весни, різнобарв’ям ранніх квітів та кущів. Цей оазис краси, створений людиною у співтворчості з Богом, здавався райським куточком, особливо для нас, що приїхали з північніших штатів, де весна ще не вступила у свої права .

Ближче до Капітолію, вигуки нечисленних мітингуючих з плакатами проти скорочення бюджету на планування сім’ї швидко повернули нас на грішну землю.

image

За стінами цієї імпозантної, відомої на весь світ будівлі, відбувались чи не найгарячіші за останні роки дебати республіканців і демократів щодо скорочення дефіциту бюджету.

Саме на цей гостросюжетний відрізок часу випали цьогорічні дні України у Конгресі США – заходу, який проходить уже шість років поспіль. За цей час до Українського Конгресового Кокусу (CUC) (групи) вдалось залучити понад 40 конгресменів, як від Республіканської, так і від Демократичної партій, що стали прихильниками України.

«Найбільшою перемогою Української Конгресової групи було скасування поправки Джексона-Веніка стосовно України»,- розповідає головний організатор і ініціатор такої форми співробітництва української громади із найвищим законодавчим органом США, директор Української Національної Інформаційної Служби, {UNIS) Михайло Савків. (UNIS є структурним підрозділом УККА).

Поправка Джексона-Веніка, прийнята у 1974 році, обмежувала торгівлю з усіма соціалістичними країнами, у яких порушувались права громадян. До речі, для Росії поправку Джексона-Веніка ще по сьогодні не скасовано.

image

Успішним моментом цьогорічних зустрічей можна назвати налагодження контакту з молодим конгресменом від штату Конектикут Джимом Гаймсом, який прийняв запрошення долучитися до Української Конгресової групи. Почувши, що у штаті Конектикут проживає декілька тисяч українців, а найбільший осередок є у його виборчому окрузі – у Стемфорді, конгресмен був приємно вражений і виявив щире зацікавлення до співпраці. Джим Гаймс пообіцяв також сприяти розвиткові проекту співробітництва між штатом Конектикут та Івано-Франківською областю, який розпочато Всеамериканською громадською організацією «Нова Українська Хвиля»» на рівні губернатора штату Данієля Мелої та голови обласної державної адміністрації Івано-Франківської області Михайла Вишиванюка.

Під час зустрічей в офісах обох палат Конгресу обговорювались питання підтримки програм обміну студентів, стажування представників місцевої влади з України, культурні обміни, подавались пропозиції щодо обслуговування у Посольстві США в Києві, і, зокрема зниження плати за заяви на отримання неіміграційної візи, особливо коли людині відмовляють у цій візі. Українська сторона, взагалі, не бере оплати за візу в Україну для американських громадян, що є іншою крайністю, та у міждержавних відносинах це мало б стати добрим приводом для перегляду візової компенсаційної політики з боку США. Ми повідомили також приклади антигуманних дій американської консульської служби, коли відмовили батькам у в’їзді до США на побачення з невиліковно хворим сином, якому залишалось тоді два-три місяці життя. Чи інший випадок у тій же стемфордській громаді, коли не дали візи матері, серце якої рвалось від болю, бо її 21-літній син, випускник коледжу, лежав у комі після автокатастрофи. В обидвох випадках особи, які подали заяви на візи, мали заключення медиків та інших служб, що не були прийняті до уваги.

У чітко розробленій програмі Днів України у Конгресі були також зустрічі у Держдепартаменті США, де нас привітав Директор офісу Україна, Молдова, Білорусь Лері Сілверман. Він високо оцінив діяльність української громади, що регулярно підтримує такі зв’язки, i зауважив, що співпраця на урядовому рівні, на жаль, не завжди є результативною. Серед головних напрямів стратегічного партнерства, на яких було зроблено наголос як під час цієї зустрічі з народними дипломатами, так і під час візиту державної делегації на чолі з Президентом В. Януковичем у березні цього року, Л. Сілверман назвав питання:

  1. Енергетична незалежність України. Розробка власних газових та нафтових родовищ.
  2. Торгівля жінками, що є великим лихом українського суспільства, бо саме з України найбільше жінок продається у рабство для сексуальної експлуатації та проституції.
  3. Боротьба зі СНІДОМ.
  4. Урегулювання виборчого законодавства.
  5. Інвестиційний клімат, законодавча база якого на сьогодні аж ніяк не сприяє залученню інвесторів в економіку України.
  6. Виробництво та експорт власної продукції.
  7. Подолання корупції, яка в Україні є настільки високою, що інвестори продовжують втікати.

Співробітництво на цих напрямках, розв’язання яких є характерними ознаками демократичного розвитку суспільства, американська сторона вважає першочерговими. Відкликання робочої групи американських спеціалістів, які працювали над удосконаленям виборчих законопроектів, оскільки теперішній уряд України усі пропозиції відхиляв, - один з прикладів того, що для української сторони ці напрямки не стали ще стратегічними. Така незбалансованість та й великі скорочення витрат в бюджеті США, без сумніву, торкнуться і скорочень витрат на програми, що стимулюють розвиток молодих демократичних держав. Американські платники податків у першу чергу й пропонують врізати кошти там, де на їх думку, допомога Америки може бути найменшою, зокрема, - в країнах Європи. Наша місія була якраз довести, щоб такі скорочення найменше торкнулися України.

Маючи серйозну підтримку в Конгресі, в особі Української Конгресової групи, будемо сподіватись, що так воно й буде.

Чому справа проти Дем’янюка – це змова проти України?

TOP

У приміщенні Львівської обласної ради відбулася прес-конференція на тему: «Іван Дем’янюк – жертва міжнародної змови». Організатори намагалися донести до громадськості думку про те, що нескінченні судові переслідування українця за походженням Івана Дем’янюка, якому вже виповнився 91 рік, у жодному разі не пов’язані із його минулим та тими злочинами, що він їх буцімто скоював під час Другої світової війни.

Хоч усі докази давно спростовані, а самого Дем’янюка вже давно було виправдано, зокрема, в Ізраїлі, деяким країнам просто вигідно виставляти українську націю, а тепер – і державу в найгіршому ракурсі, звинувачуючи саме українця мало не в організації Голокосту. Все це змова проти України, вважали виступаючі, тому подібні справи фабрикувалися раніше й фабрикуватимуться надалі. Докладніше про це ми довідуємося з прямої мови тих, хто сьогодні захищає Івана Дем’янюка в Україні.

Ростислав Новоженець, заступник голови Української Республіканської партії:


- Минулого тижня у Львові відбувся пікет німецького консульства з вимогою звільнення Івана Дем’янюка. Та, очевидно, через те, що саме в той день у Львові перебував Віктор Янукович, на жаль, подія залишилася поза увагою провідних засобів масової інформації. Але, з огляду на те, що тема є вкрай резонансною, більше того, йдеться про життя і свободу українця, який, в силу певних обставин, став найбільш згадуваним у засобах масової інформації, а крім того, що у травні, за повідомленням німецького суду, має бути винесене рішення у справі Івана Дем’янюка, ми вважали за необхідне головні акценти, розставлені під час пікету 11-го квітня, озвучити сьогодні перед вами. Ми увійшли в Страсний тиждень. Так, всі ми будемо святкувати Великдень, але хтось буде перебувати в ув’язненні. От про цього «хтось», про Івана Дем’янюка, будемо сьогодні вести мову. Крім мене - це депутат Львівської обласної ради Михайло Барбара, це Тарас Бучковський, голова осередку руху «Волю Івану Дем’янюку!».

Вважаємо, що ми маємо моральне право вести мову про Дем’янюка, адже саме від Української Республіканської партії ще два роки тому входили ініціативи відстоювання його прав і свобод. Світове українство неодноразово проводило акції під різноманітними представництвами. Однак, на Україні це відбувалося досить мляво: якісь окремі заяви, а по суті прапор був піднятий лише тут, на Львівщині. Я нагадаю вам, що було два пікети – це травень і вересень 2009-го року. Потім сесія Львівської обласної ради ухвалила відповідне звернення до керівництва держави, аби Дем’янюку надати відповідну юридичну підтримку і домогтися його звільнення. Сесія обласної ради оцінила це як міжнародну змову з метою дискредитації українців і України.  

Сьогодні ми хотіли би звернути вашу увагу на деякі факти, які не завжди або дуже рідко потрапляють у засоби масової інформації. Здебільшого в ЗМІ вихлюпуються емоції. І звучить як доконаний факт, що Дем’янюк винен. Насправді ж ситуація виглядає зовсім по-іншому.

Ми підтримуємо постійний зв’язок з сином Івана Дем’янюка – Іваном-молодшим. Так склалося, що він сам вийшов з нами на контакт після тих акцій, які ми проводили у 2009-му році. Тепер ми маємо інформацію з першоджерел. І через те ми можемо, очевидно, швидше за інших цю інформацію оприлюднювати або розставляти ті акценти, які мало би розставляти українство. Я хочу нагадати, що рішення сесії Львівської обласної ради 2009-го року, яке було скероване до Президента, до прем’єр-міністра, голови Верховної Ради, обернулося тим, що ми отримали лише одну офіційну відповідь від Міністерства закордонних справ на рівні якогось Фахіля – дуже цікаве прізвище - це заступник директора договірно-правового департаменту. Відповідь звучала так: «Позиція України на підтримку Дем’янюку здатна негативно позначитися на іміджі нашої держави»… Не більше – не менше.

А тепер я хочу нагадати про перебіг останніх подій, які зараз стають все активнішими, бо відчувається, що має бути вже завершення цієї справи. Отож, буквально, у хронологічному порядку [...]  

11-го квітня, у міжранодний день звільнення в’язнів фашистських концтаборів, (я розумію, що найцікавішою була подія, коли встановлювали хрест на львівській Цитаделі), але саме у цей день ми проводили наш пікет почесного консульства Німеччини у Львові з метою привернути увагу до того, що у неволі перебуває, хочеться вірити, останній в’язень фашистських, нацистських концтаборів, що історія має властивість повторюватися спочатку як трагедія, а потім – як фарс. Те, що відбувається з Дем’янюком – це є фарс, який видно неозброєним оком. На пікеті ми розгорнули промовистий транспарант (Ангела Меркель, стилізована під Гітлера), який свідчить про те, яку політику провадить нині Німеччина. Отож, кат збирається судити свою жертву, а не навпаки.

[...] ...від пікетувальників було скеровано листа Президенту Віктору Януковичу. Звичайно, у нас мало сподівань, що буде будь-яка реакція, тим не менш, ми цей крок зробили. Вимога – надати Івану Дем’янюку статус закордонного українця, надати йому юридичну і моральну допомогу,.. 
Адреса Івана Дем’янюка у німецькій в’язниці:

John Demjanjuk
Justizvollzugsanstalt Munich
Stadelheimer Str. 12
81549 Munich
GERMANY

[...] І остання інформація, яка, думаю, розставляє всі крапки над «і»: 12-го квітня в США було опубліковано розсекречені матеріали ФБР (25 років вони зберігалися) про те, що головний документ, на якому базується все обвинувачення, - це посвідчення Івана Дем’янюка з концтабору «Собібор» - є фальшивкою. Інше питання, чому ФБР мовчало стільки років, проводячи суд з екстрадиції Дем’янюка ще в Ізраїль, знаючи про ці речі, і чому ФБР мовчало, коли була вже друга екстрадиція Дем’янюка до Німеччини – це також окреме питання. Але те, що розкриті таємні документи американські, де чорним по білому написано, що це посвідчення є фальшивкою, повинно перевернути все з ніг на голову. Отож, ми хочемо наголосити саме на цих фактах, які є надзвичайно важливими, але їх часто журналісти просто упускають.

Тепер, аналізуючи саме посвідчення особи, яке нібито було видане у таборі навчання охоронців концтаборів «Травники» для нібито охоронця концтабору «Собібор» Івана Дем’янюка, експерти - не українці, а представники різних націй свідчать, що це є фальшивка за багатьма ознаками:

- посвідчення передане було з КГБ. Що могло передати КГБ, які документи, як фахово робили в лабораторіях Комітету держбезпеки фальшивки, ми чудово знаємо не з одного випадку. Тож, посвідчення було передано, але заборонено було ознайомитися з оригіналом, тобто – детально його вивчити. Здебільшого, дають можливість працювати з копією, щоб чогось не виявили;

- наступне: зріст і колір очей не збігаються. Це засвідчено експертами;

- на фото є отвір, а на бланку – слід від штемпеля чи від якогось іншого інструменту, який притискав фотографію відсутній. Тобто видно, що фотографія і цей бланк були з різних джерел;

- саме фото є монтажем двох знімків. Тобто, це своєрідний колаж;

- три різних види клею застосовано в цьому посвідченні;

- підроблені підписи;

- відсутня дата видачі документу і різні розміри чисел на фото і самому документі. Тобто, взагалі це все не тримається жодної купи.

Натомість, слідство в Німеччині категорично не хоче розглядати аргументацію про те, що документ є фальшивим. Просто все це відкидається. Можливо, після того, як інформація з’явилася саме в американській пресі, а екстрадиція йшла двічі з Америки, це нарешті стане переконливим аргументом, щоб до цього дослухатись.

Отож, що має сьогодні слідство? Єдину доказову базу, яка розсипається вщент, - це посвідчення особи Івана Дем’янюка, котре, виходить зі всього, є фальшивкою. Жодного живого свідка сьогодні немає. Останній свідок помер в листопаді минулого року, і то свідчення його зводились до того, що він був в концтаборі «Собібор», він, до речі, вже не міг впізнати (йому також було за дев’яносто) свого батька на фотографії, але, вказуючи пальцем на Дем’янюка, говорить: «Я думаю, що це, напевно, був він!».

Даруйте, якщо на цьому будується все обвинувачення, то щось не все гаразд з фемідою в Німеччині. До речі, в Ізраїлі, і про це мало говорять, під тиском громадськості і, головне, - фактів було підтверджено, що немає доказів, і там виправдали Івана Дем’янюка, встановивши, що він не був охоронцем ні в «Треблінці», ні в «Собіборі», ні в «Травниках». Бо дехто з журналістів подає це так, що, мовляв, один табір дійсно в Ізраїлі пройшли, а тепер можна братися за наступний. В Ізраїлі по трьох концтаборах було винесене рішення: він не винен, бо доказів немає. А по суті, в Ізраїлі все крутилося навколо того ж самого посвідчення. Німці ж заявили, що мають нові докази проти Дем’янюка, тому Америка його видала. А нові, виявляється, - це добре забуті старі, те ж саме посвідчення, ті ж самі свідки.

Здебільшого, зараз свідки є які? Це навіть не свідки, а ті люди, які хочуть свідчити у цій справі і їх, на жаль, допустили до суду. Це близько тридцяти осіб, котрі розповідають приблизно таке: мені мати або батько розповідали, як вони були в концтаборі, і там в концтаборі була людина, подібна на такого-то й такого-то. Це повний нонсенс! Це просто вистава!

Забувають також і про те, що Інститут національної пам’яті Польщі засвідчив, а суд польський виніс постанову: немає доказів, які би підтверджували, що Іван Дем’янюк був в будь-якому з польських концтаборів охоронцем. Бо коло концтаборів вже розростається. Перераховуємо: «Травники», «Треблінка», «Собібор», тепер виникає ще «Флотенберг» і «Майданек». Ну, ви знаєте, це просто фігаро тут –фігаро там. Як це він примудрявся побувати одразу в усіх тих концтаборах, важко собі просто уявити. Але, тим не менш, про це веде мову обвинувачення.

Отож, поляки, розуміючи усю безглуздість даної ситуації, винесли постанову, що вони не можуть відкрити кримінальну справу проти Дем’янюка, тому що немає жодних доказів. І це вирішила Польща, на території якої були всі ті концтабори. На жаль, Німеччина до такого вдалася.

Варто було би ще згадати і про моральний стан Дем’янюка. Іван Дем’янюк народився в 20-му році на Винничині. Він пережив Голодомор [...]

Далі, Дем’янюк пережив репресії 37-38-х років – весь оцей жах. Все те накладалося на дитячу пам’ять. Потім – війна, потім – полон. Він – військовополонений!

Досі ми розглядали документально-процесуальну базу, яку розіб’є будь-який адвокат у неупередженому суді. А тепер давайте підемо за припущеннями.

Припустимо навіть, що це посвідчення є справжнім. Але це також не означає, що Дем’янюк знищував євреїв. Бо він мав лише посвідчення охоронця, в обов’язки якого не входило знищувати в’язнів…

До речі, Іван Дем’янюк передав нам низку документів, які розповідають, зокрема, і про структуру концтаборів, тобто, хто чим мав займатися, яке відношення мало бути, наприклад, до радянських в’язнів. Там чорним по білому вказано, що знищенням мали займатися спеціальні айнзацкоманди, а до охоронців вбивства не стосувалися. Охоронці взагалі навіть жили за межами самого табору

[...]

Ось, зокрема, в ТСН називали прізвища керівників концтаборів, наприклад, командира табору «Травники», котрого спочатку засудили, а засудили його в НДР на декілька років, а потім в ФРН його виправдали і ще дали компенсацію за сталінські репресії, які він пережив. Те саме стосується і керівника охорони «Собібору». А ті компенсації сягали понад 50 тис. німецьких марок. Ну, знаєте, це ж цинізм вищої міри – керівників концтаборів виправдали, а охоронця, навіть якщо він таким був, звинувачують.

І найцікавіші дані. Нібито за цим посвідченням він перебував в охороні концтабору «Соббібор» з березня по вересень. Є свідчення, історики вивчали це питання, що до того часу всіх євреїв в тих концтаборах було знищено! Тобто, він не міг там вбивати євреїв, бо їх тоді в таборах просто не було. Німці давно з ними розправилися до того часу.

Отже, навіть отакий аналіз на припущеннях доводить невинність Дем’янюка. Він, до речі, прислав нам копії нотаріально завірених свідчень людей, які сиділи в концтаборах, де вони підтверджують – не було євреїв у 1943-му році в концтаборах на тій території.

А тепер – підсумок. Як, на нашу думку, далі розвиватимуться події? Все це трісне як мильна бульбашка. Але на те заготовані запасні варіанти. Зокрема, Іспанія минулого року заявила, що Дем’янюк, виявляється, не тільки євреїв знищував, він ще іспанців знищував. Ну, назвали 150 осіб. І вони вже вимагають його екстрадиції в Іспанію. Тобто, якщо в Німеччині Дем’янюка виправдають, то його будуть судити в Іспанії. Але навіть як це розіб’ється, на цей випадок заготований ще один сценарій – з іншими українцями. Отакий собі є Іван Калимон. Виявляється, він також живе в Америці і, виявляється, знищував євреїв у Львові. І також відбувається суд і винесли вже рішення про його екстрадицію до Німеччини або іншої (!) держави (Польщі, Росії, України). Щоправда, там є ще час на апеляцію [...]

Тарас Бучковський, голова осередку руху «Волю Івану Дем’янюку!»:


- Насправді, Дем’янюк – жертва трьох режимів. І відповідно, в переслідуванні його об’єдналося три режими. Судять не організаторів концтаборів, а начебто пособників. І звучить те слово як взяте з КГБ-стського репертуару. Бо ж і комуністи називали всіх українців бандпособниками. А тепер цю ж лексику сталінського режиму перейняли держави, які називають себе демократичними.
Причому, варто зауважити, що ані німці, ані іспанці вже давно не переслідують своїх громадян, які у часи Другої світової війни дійсно скоювали злочини проти людства. Натомість вони завзято беруться судити українця [...]

Тяжка доля людини, якій виповнився вже 91 рік, зневіра у справедливості примушує Дем’янюка вдаватися і до найрадикальніших дій. Зокрема, він оголосив, що коли суд не прийме свого обов’язку бути справедливим, а замість того продовжуватиме цей політичний цирк, то він оголосить голодування. Звичайно, ми всі розуміємо, що у такому віці та з тим станом здоров’я яке має сьогодні Іван Дем’янюк, це для нього рівнозначно загибелі. Тому ми звертаємося до Івана Дем’янюка з проханням все ж не вдаватися до таких дій.

Вочевидь, тривале переслідування Дем’янюка має на меті перекроїти найтрагічніші сторінки світової історії та перекласти відповідальність за найстрашніші злочини зі справжніх винуватців на українців. Тому, на завершення, лише повторю кілька вимог із уже згаданої заяви Дем’янюка, до яких ми приєднуємося:

- прийняти як історичний факт, що фашисти катували військовополонених українців таких, як Іван Дем’янюк, що 3,5 мільйони з них загинуло;

- прийняти як історичний факт, що на підставі неспростовних доказів з багатьох країн і свідків, військовополонені в «Травниках» були справді змушені до співпраці під загрозою страти;

- прийняти як історичний факт на підставі рішень судів США та Ізраїлю, що Дем’янюка вже раніше судили та виправдали за ті ж самі злочини, які ставлять йому в провину тепер.

Дух волі

New book on 17th-centu​ry Ukraine and Eastern Europe TOP

VILENS'KYI DOHOVIR 1656 ROKU: SKIDNOEVROPEISKA KRYZA i UKRAINA u SEREDYNI XVII STOLITTIA

The Treaty of Vilnius (1656):The East European Crisis and Ukraine in the Mid-Seventeenth Century

623 pp., plus 80 pp. of illustrations $79.95 (hardcover)

http://tinyurl.com/Vilnius-1656

Published by the Kyiv-Mohyla Academy Press, Canadian Institute of Ukrainian Studies, and the Institute of History of the National Academy of Sciences of Ukraine this 700-page richly illustrated Ukrainian-language monograph analyses one of the most important events in the central- and eastern-European diplomatic history of the mid 17th century, the Vilnius negotiations between Muscovy and the Polish-Lithuanian Commonwealth that took place from 22 August to 3 November 1656. In particular, the monograph analyzes the influence of these negotiations, to which the Cossack delegation was not admitted, on Cossack Ukraine and the policies of Hetman Bohdan Khmelnytsky. The Vilnius negotiations are presented in the book as the antecedent to the Treaty of Andrusovo of 1667 and the Eternal Peace of 1686 between Muscovy and Poland, as a result of which Ukraine was divided in half along the Dnipro River for over a century. Analysing the Vilnius negotiations and its impact on Ukraine in light of international politics and diplomacy, Yaroslav Fedoruk defines Ukraine’s position on the map of the 17th-century Europe.

About the Author

Yaroslav Fedoruk is a senior scholar at the Mykhailo Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies, National Academy of Sciences of Ukraine in Kyiv. A specialist in seventeenth-century international relations, he also does research on Ukrainian historiography of the early twentieth century. He has published many articles on Bohdan Khmelnytsky's foreign policy and a Ukrainian-language monograph, International Diplomacy and Ukrainian Policy, 1654-1657, part 1, 1654 (1996). He has edited the journals Ukraina v mynulomu (Ukraine in the Past, 1992-96) and Ukrains'kyi arkheohrafichnyi shchorichnyk (Ukrainian Archaeographic Annual, 2002-9), as well as the Ukrainian-language collection The Pereiaslav Council of 1654: Historiography and Current Studies (2003).

To order, link to: http://tinyurl.com/Vilnius-1656

CIUS Press is the largest publisher of English-language material about Ukraine. It is the publishing arm of the Canadian Institute of Ukrainian Studies at the University of Alberta and the University of Toronto. The emergence of Ukraine as an independent state has focused general and scholarly interest on Ukrainian studies, and CIUS Press is meeting that interest and need with a sizeable offering of new, forthcoming, and already published books.

Canadian Institute of Ukrainian Studies Press
University of Toronto
256 McCaul Street, Rm. 308
Toronto, Ontario M5T 1W5
CANADA

*** QUICK LINKS ***

* CIUS Press: http://www.ciuspress.com
* http://www.ciuspress.com/catalogue

* Encyclopedia of Ukraine
http://www.encyclopediaofukraine.com

* Journal of Ukrainian Studies:
http://www.ciuspress.com/journal-of-ukrainian-studies

* CIUS website: http://www.ualberta.ca/CIUS/

Still bragging about fraudulent Pulitzer

TOP

http://www.commentarymagazine.com/2011/04/27/still-bragging-about-fraudulent-pulitzer/
04.27.2011

Jonathan S. Tobin

The announcement of the 2011 Pulitzer Prizes was mostly ignored by the general public last week, but the few remaining large newspapers take them very seriously. So seriously in fact that Arthur S. Brisbane, the Public Editor of the New York Times, saw fit to tweak his colleagues by pointing out that the Los Angeles Times won as many Pulitzers this year (2) as the Grey Lady. While most of us may dismiss this artificial competition as meaningless, Brisbane sees the result as something of a rejoinder to a New York Times article in January that, as he put it, described the L.A. paper as being “in steep decline.” As far as he is concerned, the employees of the New York paper should spend less time “needling” other news organizations and more applying the “laser-like focus to itself.”

Brisbane is, of course, right. But if Brisbane wanted to shine some light on the Times’s Pulitzer hypocrisy, he could have done no better than to look at the full page announcement that ran on page 15 of the paper’s first section on Sunday. In it the newspaper bragged not only about this year’s awards but its history of winning the big prize. On that page the Times listed all 106 Pulitzers that it has won since 1918. It’s an impressive list but, shockingly, the paper saw fit to include the one it got in 1932 which was awarded to “Walter Duranty for coverage of the news in Russia.”

Yes, that’s what citation said. But as anyone with even a passing knowledge of history knows, what Duranty reported that year wasn’t the news. Instead, what he was doing was serving as an unpaid propagandist for Communist dictator Josef Stalin as he set about reporting from Russia the business of mass murder. Writing in response to the reports of mass starvation in the Ukraine—the terror famine in which Stalin orchestrated the deaths of up to 3 million Ukrainians—Duranty wrote the following on November 15, 1931: “There is no famine or actual starvation nor is there likely to be.” Two years later on August 23, 1933, he wrote: “Any report of a famine in Russia is today an exaggeration or malignant propaganda.”

There is no longer any debate, if there ever really was one, about the fraudulent nature of Duranty’s reporting. He was a knowing accomplice to one of the greatest crimes in history. Yet in 2003, the Pulitzer committee refused to rescind Duranty’s prize saying, “[T]he board concluded that there was not clear and convincing evidence of deliberate deception, the relevant standard in this case.” That is, of course, nonsense since Duranty’s apologetics for Stalin were obvious lies and based on a deliberate decision to ignore the mounds of corpses accumulating in the region in order to bolster Stalin.

The Pulitzer Committee’s disgraceful decision tarnishes the award, but what explains the Times’s own decision to continue listing Duranty on its honor roll? The Duranty scandal may belong to history now, but those searching for the roots of the Times’s contemporary biases need to understand that the ideological vise which grips the paper has been squeezing it for a long time.

«Наїзд» на журнал «Музеї України» TOP

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=5605

Протягом кількох днів редактору журналу «Музеї України» телефонував невідомий з вимогами термінової зустрічі. Нарешті, в один з днів, в районі 23 години вечора, здибанка, яку краще назвати бандитською стрілкою в кращих традиціях 90-х, відбулася.

Троє невідомих чоловіків кримінальної зовнішності, висказали категоричне незадоволення серією публікацій часопису стосовно ситуації довкола Національного музею народної архітектури і побуту України в Пирогово.

[...]

Ймовірно, стрілка була санкціонована неадекватним директором-корупціонером скансену і погоджена з фанатичним куратором розгрому закладу академіком Жулинським.

Прикметно, що під час розмови, один з брател демонстративно зателефонував в.о.заступника директора-генералісумусу, з яким головний редактор мав короткий діалог.

imageХлопці або взагалі втратили залишки розуму, або впевнені у своїй безнаказаності і високому владному даху. Взагалі, такі дії підпадають під чіткі статті кримінального кодексу. І наступного разу журналісти просто звернуться до відповідних органів із заявою.

Нас цікавить реакція керівництва Партії регіонів стосовно художеств їх первинних організацій. Найближчим часом ми зустрінемося з відомими депутатами-регіоналами…

[...]

Ціла стаття [ тут ].

Наше ставлення до літератури Ренесансу та Барокко - відео TOP

image

#2. Pro "SLOVO o polku Ihorevim":
http://www.youtube.com/kontaktukrainianTV#p/u/8/PgIOc6MLPFY

#3. Pro poeta Volodymyra SVIDZINSKOHO:
http://www.youtube.com/kontaktukrainianTV#p/u/18/YJt96CtweVI

#4. Pro filosofa Hryhoriia SKOVORODU:
http://www.youtube.com/kontaktukrainianTV#p/u/13/0Kr6TgEkYvo

#5. Pro prozaika Valeriia SHEVCHUKA
http://www.youtube.com/kontaktukrainianTV#p/u/8/WluaX0Gc6ZE

Уряд олігархів та зубожіння вітчизняної науки TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/04/26/6140691/
Вівторок, 26 квітня 2011

Володимир Полохало

Залежність розвитку національних економік від рівня використання наукових досягнень, інноваційних технологій є очевидною в усьому світі. Чи потрібна наука українській владі, чи є вона чинником в економічному зростанні України?

Попри високу зайнятість у сфері науки, порівняно з Польщею чи Францією, чисельність співробітників українських наукових організацій постійно скорочується. А система наукових кадрів за віковим і кваліфікаційним рівнем деградує. Переважна більшість академіків, членів-кореспондентів, докторів наук перевищують 70-річний вік.

Попри проголошені урядом обіцянки щодо посилення науково-технічного та інноваційного розвитку економіки, бюджетні видатки на науку становлять 0,37% ВВП. Це найнижчий показник в країні за останнє десятиліття і найменший показник серед усіх європейських країн.

І це при тому, що в найбільш кризовий 2009 рік ці видатки становили 0,46%, а у 2008 – 0,48% ВВП. Стосовно фінансування Національної академії наук, то державний бюджет на 2010 рік не забезпечував навіть мінімальних потреб Академії і дефіцит складав майже 1,2 мільярди гривень.

У щорічному посланні президента до Верховної Ради різні групи, котрі писали доповідь Януковичу, не узгодили навіть між собою, що таке модернізація країни, а що таке інноваційний розвиток і яку роль відіграє в цьому наука.

"Українська наука значною мірою перебуває на рівні вирішення інноваційних завдань, тоді як перед переважною частиною економіки стоять завдання модернізаційного характеру. Внаслідок цього значна частина результатів наукової діяльності залишається незатребуваною в Україні, а їх запровадження у сьогоднішнє вітчизняне виробництво є проблематичним", – йдеться у посланні президента.

Цей фрагмент виступу Януковича абсолютно чітко вказує на відсутність професійного розуміння владою проблематики.

Можливо саме тому Україна єдина країна у світі, де у Податковому кодексі не було жодної пропозиції стосовно преференцій, які у розвинених суспільствах отримують науковці і бізнесмени, котрі є локомотивом у розробці та впровадженні інноваційних технологій.

Лише 8% власників промислових підприємств намагаються так чи інакше запроваджувати інновації, а всі решта, які лобіюють свої інтереси через Верховну Раду та Кабінет Міністрів, роблять ставку на сировинну відсталу економіку і преференції від уряду, і тому не потребують інновацій.

Такий стиль бізнесу, олігархічний за своєю природою, жоден науковець не зможе переконати в перевагах інноваційної економіки, заснованої на новітніх технологіях.

А оскільки економічного зростання без інновацій не може бути, то слід чекати фактичного припинення фінансування пріоритетних напрямів науки і техніки і надалі, що призведе до цілковитої деградації науки в Україні.

Заяви представників влади про те, що наука фінансується у відповідності до її ефективності, цинічні і невіглаські, оскільки наука за природою витратна.

Торік зменшуючи видатки на фінансування фундаментальних досліджень, вузівської науки, уряд водночас збільшив видатки в рамках численних міністерств і відомств на інвестування, яке ніхто не контролює, що створює умови для розкрадання державних коштів через корупційні схеми.

Найкращі стартові умови стали найгіршими

В 1990 році Україна входила в десятку найбільш промислово розвинених країн світу. У науково-технічному секторі було зосереджено понад 449,7 тисяч працівників, з яких 295 тисяч дослідників, 3455 докторів наук, 27 907 кандидатів наук, 500 докторантів та 13596 аспірантів.

У галузевому секторі було зосереджено 72,6% кадрового наукового потенціалу, в академічному – 18,5%, в секторі вищої школи – 8,8%. Середні вікові показники для докторів і кандидатів наук у 1991 році складали відповідно 55 та 47 років.

Академія наук України, в якій у 1991 році працювали 81 тисяча осіб, активно проводила наукові дослідження, розвивала нові форми взаємодії науки і виробництва, створювала галузеві лабораторії, науково-технічні комплекси тощо.

Майже половину коштів Академії складали позабюджетні кошти, що надходили від сторонніх організацій, на замовлення яких проводилися наукові дослідження.

Мабуть, саме на відзначених чинниках ґрунтувалися оптимістичні припущення тодішньої української еліти.

У цьому році відзначатимемо 20 річчя незалежності України. ВВП країни становить наразі не більше 80% від рівня ВВП 1991 року, що вказує не лише на деградацію економіки, а й української науки.

В процесі приватизації державної власності інтерес до науки і розробок українських науковців стрімко падав. 90% промислової власності знаходиться в приватному секторі.

Проведена у сумнівний спосіб приватизація і подальша політика влади сприяли появі в країні великої кількості олігархів, чиї інтереси не збігаються з національними.

Попри світову економічну кризу, яку Україна пережила важко, за минулий рік кількість мільйонерів в країні суттєво збільшилася. Вісім громадян країни увійшли у перелік найбагатших людей світу, які буквально за останні два роки потроїли свої капітали.

Це представники металургії, банківського сектору та агробізнесу з загальним капіталом понад 20 мільярдів доларів, що становить майже половину державного бюджету України.

Найприкріше те, що серед української бізнесової еліти немає жодного представника, який заробив свої гроші на науці. А в розвинутих країнах таких – сотні.

Натомість українські олігархи приватизували за 20 років за копійки інтелектуальну власність, реальна ціна якої сягає сотні мільярдів доларів. Звідси у корумпованих чиновників роялті та високі відсотки, якими вони вихваляються в своїх деклараціях, не маючи жодного стосунку ані до науки, ані до винаходів. Але це тема окремої статті.

Між тим ці олігархи зовсім не зацікавлені в провадженні наукових розробок, особливо тих, які стосуються економії енерговитрат.

Десятки науковців принизливо ходять за власниками заводів і мільйонів, пропонуючи свої розробки, однак реально нікого це не цікавить. Тому безкінечні бідкання на дорогий російський газ виглядають сумнівними з огляду на стрімке збагачення якраз власників промислового комплексу, які мали б бути зацікавлені у таких розробках, а вони за останні роки так і не спромоглися впровадити у виробництво енергозберігаючі технології.

Приреченість на занепад

Така марнотратна політика підтримується урядом. Цікаво, що вперше в історії країна має уряд мільйонерів. При цьому збагачення міністрів Азарова відбувається на тлі масового зубожіння рядових українців, в тому числі, науковців і освітян.

Цими днями в Україні відбувалася міжнародна конференція зі збору коштів на чорнобильські проекти. Серед українських багатіїв не знайшлося жодного, хто б підтримав розробки українських науковців щодо безпеки на ЧАЕС.

Це означає, що більшість з них використовує Україну просто як територію для заробляння своїх капіталів, а не Батьківщину, де житимуть їхні діти та онуки. Чи не тому вони скуповують найдорожчі помешкання, будинки, а деякі навіть цілі квартали за кордоном.

При цьому олігархічна влада постійно акцентує увагу на безальтернативності інноваційного розвитку країни. Реально ж науково-технічний потенціал держави доведений до стану, що унеможливлює його ефективне використання в інтересах інноваційного розвитку суспільства.

За період з 1991-2011 кадровий потенціал науки скоротився більше ніж у тричі. У 1991 році за кількістю виконавців наукових і науково-технічних робіт на 1000 осіб населення Україна була першою серед європейських країн.

Сьогодні втричі відстає від Німеччини, вдвічі від Іспанії, Словаччини, Угорщини, Чехії, Естонії, знаходячись на рівні Болгарії та Румунії.

У порівнянні з 1991 роком кількість докторів та кандидатів наук зайнятих науково-технічною діяльність скоротилась на 8848 осіб (на 28%) на тлі того, що їх загальна кількість постійно збільшується. Збільшилась також у 2,5 рази кількість студентів, аспірантів та докторантів, однак якість їх підготовки суттєво погіршилась.

Інтелектуальна спадковість поколінь під загрозою

Отже стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрат наукових шкіл, спрямованості на інноваційний розвиток держави.

У червні минулого року Комітет ВРУ з питань науки і освіти провів слухання з проблеми реалізації законодавства в сфері наукової та науково-технічної діяльності. За висновком їх учасників, основною причиною негативного впливу на науково-технічну сферу є хронічне невиконання законодавства та неефективний рівень державного управління.

Законодавством України передбачається бюджетне фінансування наукової діяльності на рівні 1,7% ВВП, яке має здійснюватися шляхом базового та конкурсного програмно-цільового фінансування.

На жаль, більшість положень законодавства не виконується. Отже недотримання виконавчою владою положень законодавства стало основною причиною руйнівного стану наукової та науково-технічної сфери.

При владі Януковича-Азарова руйнація посилилась

У 2010 році з державного бюджету на наукову і науково-технічну діяльність виділено 0,43% ВВП, а в 2011 – 0,37%. Поряд із зменшенням видатків, збільшується і кількість розпорядників бюджетних коштів. На сьогодні їх вже 39. При цьому зменшуються обсяги фінансування державних цільових програм.

Ухвалено Податковий кодекс, в якому ліквідовано преференції щодо діяльності технологічних парків та інноваційної діяльності. Крім того, для забезпечення діяльності НАНУ – організації і проведення конкурсних закупівель – Академії необхідно залучити близько 70 кваліфікованих спеціалістів, але грошей на утримання їх держбюджет-2011 не дає.

Після розпорядження Кабміну від 19 січня 2011 в наукових установах виникли проблеми у користуванні земельними ділянками, що перебувають у віданні НАНУ та галузевих академій.

Фінансування Національної академії наук у 2011 році залишено на рівні 2010 року, що з врахуванням інфляційних процесів, практично, зменшено. Згорнуто програму придбання імпортного наукового обладнання.

3 січня 2011 року наукові працівники академії не отримують доплат за вчені звання та наукові ступені. Старший науковий працівник кандидат наук отримує зарплату у розмірі посадового окладу 2417-2500 гривень – це найменше в світі.

21 грудня 2010 року біля 1,5 тисяч наукових працівників НАНУ пікетували Кабмін, вимагаючи належного до себе ставлення. Проте жодної їхньої вимоги не виконано.

Раніше президент академії наук запрошувався на засідання уряду і брав участь у його роботі. Він також був членом РНБО. Сьогодні точка зору вітчизняної науки не враховується владою.

Всі заклики щодо переходу на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку, по суті, залишаються нічого не значущими деклараціями, які не ґрунтуються на фундаментальних властивостях створеної в Україні соціально-політичної системи.

В умовах хронічного недофінансування, українська наука на межі виживання. Не маючи об’єктивних можливостей до проведення повноцінних наукових досліджень, учені змушені задовольнятися так званою "науковою вторинністю".

Орієнтована на олігархів соціально-економічна і соціально-політична модель сучасної України штовхає науку до деградації.

За умов геополітичної невизначеності держави, ця обставина може спричинити надзвичайно тяжкі наслідки для її існування в середовищі наджорсткої всесвітньої конкуренції.

Володимир Полохало, голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, для УП

Втрачене Полісся: загублений рай TOP

 

http://www.ua.glavred.com/archive/2011/04/26/133352-0.html
26.04.11

Тетяна Катриченко, «Главред»

imageНа початку 1990-х років, коли були надруковані перші карти радіоактивного забруднення, і прийшло розуміння масштабів Чорнобильскої трагедії, науковці заговорили про цілий регіон, культуру якого ми втрачаємо. Відтоді почали організовуватися постійні експедиції у зону відчуження – етнографи та археологи не встигали збирати унікальні згадки.

У той же час спеціалізована історико-етнографічна експедиція утворилась у структурі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Зокрема, команда директора Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Ростислава Омеляшка кілька разів на рік їздила у покинуті села. Ентузіасти записували відомості про духовну культуру, фольклор, промисли, ремесла, архітектуру, занотовували календарні і родинні обряди. Вони також збирали ікони, вишивки, фотографії, картини – все, що не встигли прихопити мародери.

«Це цілий материк українського духовного буття, що, наче міфічна Атлантида, був поглинутий радіоактивною мертвою зоною. Майже чотири тисячі квадратних кілометрів українського Полісся зникли з лиця Землі», – каже Омеляшко.

Проте і на ці експедиції грошей у держави не вистачало. Якщо у 2008 році було вісім поїздок у зону, то в цьому – жодної. «На наше щастя сьогодні вже обстежено 75% першої та другої зони. Експедиція побувала у 450 поліських селах. У тридцятикілометровій зоні обстежувалось кожне село, кожна вулиця, кожне горище. Варто сказати, що ми почали роботу з другої зони. Бо як тільки люди виїжджали, села розбиралися. У першій же зоні хати могли стояти ще, бо були досить забруднені. До речі, до нас в експедиції йшли ті люди, які не боялися радіації. Зокрема, киян було мало».

За роки роботи зібрано більш ніж 40 тисяч експонатів побуту і культури, 98 тисяч фотографій, більше 50 тисяч документів. Також існує чотири тисячі аудіо і відеозаписів. Є унікальні щоденники, у яких збереглися записи про те, як люди жили на одній території десятками років. Пан Омеляшко розповідає, як випадково натрапили на учнівський зошит. У ньому семикласник, перш ніж залишити рідне село, записав його історію, намалював приблизний план, вказав на ній церкву...

[...]

image

Кілька років тому поетеса та постійний член чорнобильських експедицій Ліна Костенко сказала: «Це ж пропадає наш поліський етнос. Зараз я маю можливість передати вам слова одного чоловіка з Ладижичів. Колись ми вже залишали це село, як раптом біжить до нас ще молодий зовсім чоловік. Він десь почув, що я письменниця, – колись розповідала Ліна Василівна. – Там вони можуть і не знати, що за люди до них приїжджають. Він підбігає до мене і каже: «Не бійтеся (наче я чогось боюсь!). Ми – українці. Але ми – поліщуки. Тобто він думає, що я боюсь, що вони відмовляться від своєї ідентичності. «Так ви їм скажіть там: не дайте пропасти народу!» – додав він. Ви ж розумієте, таке переселення цих поліщуків – це етноцид, це, безперечно, злочин. Без розуму, без тями, хто їх міг так порозсипати-порозкидати! А зараз сказали, що сільська молодь буде моніторити рівень радіації у мертвих селах...».

[...]

Окремо можна говорити і про мову поліщуків. «Особливий народ ці поліщуки! Ви б їх послухали – яка у них мова! – каже Костенко. – Коли мене питають – звідки у Вас така мова, відповідаю: я слухаю людей, слухаю мову народу. А вони ж нас люблять тому, що ми їх слухаємо. Їх же ніхто не слухає, ніхто не хоче чути, а ми приїздимо, сідаємо і розпитуємо їх, слухаємо їх розповіді, їх пісні. Нам це все цікаво, все це потрібно. Ми усе це хочемо зберегти для наступних поколінь».

[...]

Софія Грица, завідувачка відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського каже, що до Чорнобильської трагедії цією частиною поліського краю науковці переймалися мало. «Ми часто не помічаємо те, що лежить під ногами, – переконана вона. – І ми сьогодні пожинаємо тяжкі плоди байдужості до Полісся. А там залишились справді унікальні речі. Наприклад, проводи русалки. Цей обряд ми можемо назавжди втратити».

[...]

«За Прип’яттю, у Ладижичах, одна жінка просто плаче, коли я приїжджаю. Через що? Я питаю: вам хтось допомагає? Вона каже: «Японці», – говорить Ліна Костенко. – А от із наших не так уже й багато. І вони нас зустрічають добре, бо ми їх любимо, бо ми їх поважаємо. Після кожної зими я все думаю, як вони вижили, чи вони ще є? У Луб’янці була одна Настя. Вона мене завжди кликала гриби збирати. Каже: «Що ви там у тому Києві робите? У нас тут ліси!» У Насті була проламана голова. Вискочили з лісу злочинці, все у неї вкрали, її побили. Ці люди у зоні живуть, на відшибі, незахищені. Коли я наступного разу приїхала у те село і зайшла у двір Насті, вікна були вже забиті. Насті немає. Перший раз вона вижила. А другий раз ті ж самі бандити вбили її. А це, між іншим, характерна картина для тих країв. Також там жив Микола, який вважався у них мером, зі своєю Машею. Коли я перший раз увійшла в Луб’янку, я побачила саме оцю Машу, яка йшла стежечкою. А перед нею йшов лелека, бо він там господар. Ні Миколи, ні Маші вже нема в Луб’янці. Микола вбив Машу, а потім убив і себе. Розумієте, люди живуть у тих умовах, у яких не можна жити. Дехто спивається. Там один був чоловік, ще молодий, то він десь зник, але його ніхто не шукав... Для мене Луб’янка – це модель зникаючого Полісся. Тому що, коли я вперше туди зайшла, там було 55 людей, потім залишилося шість. Зараз там є сестра тої Насті, вона стара, як пережила зиму, я не знаю... Уявіть собі – все обледеніло. Як воду брати? Люди п’ють її з Прип’яті або дощову. Подружжя Ображеїв п’є воду з тої Прип’яті, де втонув їхній син! Ось така у нас у країні неповага до людей, така нелюбов до людей. Коли я останній раз була у Луб’янці, зрозуміла – зона гине».

[...]

Але подібні спроби зберегти спогади по забруднені території українського Полісся – одиничні. Важко не погодитися, що земля перетворюється на міфічну Атлантиду, про яку дуже скоро складатимуть легенди.

Ціла стаття [ тут ].

Former Ukraine PM sues gas trader in US TOP

http://www.ft.com/cms/s/0/0bfb51a0-70be-11e0-9b1d-00144feabdc0.html#ixzz1L3fGaGRT
April 27 2011

By Roman Olearchyk in Kiev

Yulia Tymoshenko, Ukraine’s former prime minister, has filed a lawsuit in a US court accusing companies and affiliated business backers close to Viktor Yanukovich, the country’s president, of defrauding the nation of billions of dollars worth of natural gas, “racketeering” and political persecution.

In filing the tort lawsuit on Tuesday with the US District Court in Manhattan, Ms Tymoshenko upped the ante in her stand-off with Mr Yanukovich, who narrowly beat her in the 2010 presidential election. The suit also continues a longstanding domestic political battle over lucrative gas deals between Ukraine and Russia.

Ms Tymoshenko, prime minister from 2007 to 2010, brought the suit against Ukrainian billionaire Dmytro Firtash and Swiss-registered gas company RosUkrEnergo. The gas trader is jointly owned by Russian gas giant Gazprom and Mr Firtash.

In court papers Ms Tymoshenko accused Mr Firtash, affiliated companies and 100 individuals, of defrauding Ukraine’s citizens by manipulating a Swedish arbitration court ruling from last year. As part of the ruling, which she claims Ukrainian officials deliberately lost, state energy company Naftogaz was ordered to transfer 12bn cubic meters of gas to RosUkrEnergo.

According to the suit, the ruling was “widely perceived as a means of generating huge sums of cash with which Firtash and his associates could continue to illegally fund” corruption while “suppressing political dissent through intimidation, racketeering and other violations of fundamental human and political rights.”

Mr Firtash and RosUkrEnergo did not immediately respond to inquiries about the suit. They have previously denied any wrongdoing .

The suit was filed as a class action on behalf of the Ukrainian people under the Racketeering Influenced and Corrupt Practices Act, as well as the Alien Torts Statute. The latter sanctions US courts to uphold international law.

Joining Ms Tymoshenko in the suit are 10 individuals who claim to have been politically persecuted.

The suit seeks unspecified damages. It alleges that Mr Firtash is a close associate of president Yanukovich, whose administration has “launched a wave of arrests and investigations aimed at ... Tymoshenko and her political allies in ... a concerted campaign to intimidate, suppress and ultimately eliminate any and all political opposition in Ukraine.”

The accusations come amid rising international concerns that Mr Yanukovich has – one year into his rule – strengthened his grip on power by trampling on media, democracy and opponents.

The suit was filed as Ukrainian prosecutors prepare to file a criminal case against Ms Tymoshenko. She is accused of illegally brokering a gas agreement while prime minister in 2009 with her Russian counterpart, Vladimir Putin. Prosecutors claim the Putin-Tymoshenko agreement hurt Ukraine, whose ailing economy relies heavily on Russian fuel imports, by introducing above market prices for Russian gas imports.

Ms Tymoshenko has hailed her agreement for bringing transparency by removing RosUkrEnergo as a middlemen and monopoly gas supplier to Ukraine. The company’s role has also been questioned by US and European Union officials.

Ms Tymoshenko herself earned a fortune in the 1990s in the region’s murky gas trading business while her political ally, Pavlo Lazarenko, was prime minister. He has since been convicted in the US on corruption charges.

Ms Tymoshenko insists her gas business from the 1990s was legal and claims political opponents destroyed it. She later broke into politics branding herself as a champion of democracy and anti-corruption. She rose to international prominence as one of the leaders of Ukraine’s 2004 Orange Revolution.

Kharkiv agreements: a year later TOP

Ilko Kucheriv Democratic Initiatives foundation analytical reference

Essence of the agreements

The agreement signed by the presidents of both countries extended the effect of the agreement signed in May 1997 on the stationing of the Russian Black Sea Fleet (RBSF) in Sevastopol for 25 years.

The effect of the agreement signed in 1997 would expire in 2017. Accordingly, the new agreement stipulates that the RBSF has the right to be stationed on the territory of Ukraine until 2042.

While the fee for leasing of land and equipment that Russia must pay Ukraine remains practically unchanged, the amount that Ukraine was supposed to receive thanks to a discount on imported Russian gas was tacked on to it. The agreement stipulated a discount of US $100 for every thousand cubic meters of natural gas in the event that the price exceeded US $333. Otherwise, the discount was supposed to be 30% of the starting price.

Introduction of the discount was confirmed by the agreement signed between Naftogaz Ukrainy and Gazprom. It envisaged that the price of gas Russia supplies to Ukraine would be reduced by the volume of the export duty provided that the Russian government would adopt the corresponding resolution.

This resolution was approved on April 30, 2010 as a result of which Russia indeed cancelled the export duty on its gas by US $100. Accordingly, Ukraine began receiving Russian gas by the old formula that was in effect in 2009 with a US $100 discount.

[...]

Geopolitical aspect

Aside from the economic losses that Ukraine is incurring from leasing out its territory for a dime, the Kharkiv Agreements led to a certain limitation of the country’s sovereignty. Article 17 of the Constitution of Ukraine contains a serious safety device to limiting sovereignty in the form of a ban on the stationing of foreign military bases on its territory. Nevertheless, the Kharkiv Agreements were signed in violation of the corresponding article of the Constitution.

In addition to that, practice shows that Russia’s military base is a convenient platform for conducting reconnaissance of the activities in Crimea. Officers of Russia’s Federal Security Service (FSS) were conducting such activity on Crimean territory prior to 2009. Soon after the victory of Yanukovych in the 2010 elections Ukraine allowed agents of the FSS to return. Clearly, such activity of FSS agents poses a direct threat to Ukraine’s sovereignty.

Finally, the Kharkiv Agreements created a dangerous precedent of offering geopolitical concessions in exchange for concrete economic benefits. Today there is a strong likelihood that Ukraine will repeat its mistake by agreeing to join the Customs Union of Belarus, Kazakhstan and Russia in exchange for a reduction of the price of gas. At the same time, the example of the Kharkiv Agreements proves that application of such a principle of exchange in the basis of relations with any foreign states, including Russia, has no future.

[...]

Conclusions

As such, the year over which the two agreements signed in Kharkiv on April 21, 2010 demonstrated that they were disadvantageous to Ukraine.

First of all, neither the people nor industry felt the effect of the discounts on Russian gas stipulated in the agreements.

Secondly, the agreements in no way stimulated the socio-economic development of Sevastopol. Instead, the state of enterprises of the Black Sea Fleet worsened.

Thirdly, as a result of the Kharkiv Agreements Ukraine conceded part of its sovereignty to Russia, thereby creating a dangerous precedent in its relations with its northern neighbor.

Such a disadvantage of the Kharkiv Agreements together with the violations under which it was signed and ratified gives representatives of the Ukrainian political opposition grounds to propose denunciation of the agreements. However, while such a possibility is envisaged in international law, the probability of such a scenario is at the moment extremely low.

Freedom House: Under Yanukovych, Ukraine sliding towards ‘authoritarianism’ TOP

http://risu.org.ua/article_print.php?id=42083&name=society_digest&_lang=en&
28 April 2011
KyivPost

Mark Rachkevych

Ukraine is backsliding on democracy and on a path towards authoritarianism under President Viktor Yanukovych, according to a U.S. democracy watchdog report released on April 27.

Titled “Sounding the Alarm: Protecting Democracy in Ukraine,” the Freedom House report warns that Ukraine has one year under Yanukovych’s rule already become less democratic.

“Indeed, if left unchecked, the trends set by Ukraine’s current leadership will move the country toward greater centralization and consolidation of power—that is, toward authoritarianism,” the report stated.

The report comes months after Freedom House downgraded Ukraine from a “free” to “partly free” country in its annual assessment of the global state of democracy, which was released on Jan. 13. It also follows recent downgrading on the state of democracy, media and economic freedoms by other organizations, including Reporters Without Borders, the Heritage Foundation’s Index of Economic Freedoms and Transparency International.

According to the most recent Freedom House report, citizens and intelligentsia alike are increasingly “disillusioned…about their country’s and their own personal futures.”

The report stated that the nation is not on a path to achieve Yanukovych’s repeated goal of having a democratic Ukraine within Europe and that the nation’s gravest threat comes from within.

It cited the following concerns as the most disturbing democratic shortcomings in the past year: Concentration of power, selective prosecutions of political opponents, a more intrusive state security apparatus, the absence of checks and balances, and politicization of the judicial process.

The report also stated the need for the U.S. and the European Union to deepen engagement with Ukraine “both with the Yanukovych government and with Ukrainian society by encouraging and rewarding good performance and pushing aggressively against backsliding democracy.”

“The EU and the United States seem to have disengaged from Ukraine or narrowed the bilateral agenda to a few issues of strategic importance, such as nonproliferation. This is the wrong approach,” the Freedom House report said.

The assessment did, however, praise Yanukovych for streamlining government and for taking up 21 different reform initiatives and for launching anti-corruption investigations. It welcomed Ukraine’s progress in the past year in holding negotiations with the EU and for “resolving more long-standing bilateral issues with the U.S. than it did during several years under the Orange leaders.”

But it urged the U.S. not to give Ukraine a “free pass” on democratic issues despite these achievements.

And it reiterated that “regardless of the government’s motivations, the process under way in Ukraine today is eroding its democracy.”

The three main conclusions made by Freedom House are:

1) Ukraine under Yanukovych has become less democratic and, if current trends are left unchecked, may head down a path toward autocracy and kleptocracy;

2) Yanukovych and his government value their domestic standing and international reputation, and remain responsive to outside pressure. Therefore, domestic actors as well as the West retain a capability (and have a responsibility) to check antidemocratic tendencies and support constructive initiatives both inside and outside the government; and

3) Ukraine’s political and cultural diversity is a bulwark against any one force dominating political space throughout the country.

FACTBOX

  • Freedom House downgrading Ukraine from “free” to “partly free” in January.

  • Ukraine’s ranking sunk to 164 out of 183 countries in The Heritage Foundation and Wall Street Journal’s 2011 of Economic Freedom Index released in Januay. The report says “Corruption pervades all levels of society and government and all spheres of economic activity and is a major obstacle to foreign investment.”

  • The January report by financial watchdog ‘Global Financial Integrity’ lists Ukraine as the 3rd worst in Europe and 17th worst in the world for illegal international money transfers.

  • Ukraine dropped a dramatic 42 places in the media watchdog Reporters Without Borders’ Press Freedom Index released in October 2010.

  • In 2010 Ukraine ranked 134 among 178 countries in Transparency International’s Corruption Perception Index. Transparency International said Ukraine has the most corruption judiciary in the world

From Arab Spring to Ukrainian Summer?

TOP

Walter Derzko

image

Хліба вже немає, лишилось тільки видовище

As Ukrainians finish celebrating Easter Holidays and follow Azarov’s call to dutifully head out to their gardens to plant potatoes and other vegetables, the question on everybody’s mind is –will we see a repeat of not just  the Fall 2010 entrepreneur and tax demonstrations, but this time, rallies that encompass a wider swath of the entire population?

In what the media has christened the Arab Spring, we all remember the exhilarating days of mass protests  in Tahrir Square that eventually  led to the resignation on Feb. 11 2011 of Egyptian President Hosni Mubarak. Before that, the tragic death of a street vendor in Tunisia triggered mass protests and eventual government overthrow. From Tunisia and  Egypt, these uprisings have spread across the Middle East and North Africa into Libya, Yemen, Syria, Saudi Arabia and Bahrain. This process is part of a "global political awakening" that was first described by Zbigniew Brzezinski.

In 2008, Zbigniew Brzezinski and Brent Scowcroft wrote  a book called America and the World: Conversations on the Future of American Foreign Policy. The theme was that a global process of change was under way -- and that the basics of U.S. foreign policy needed to be re-imagined by the next US president. In the introduction, the central insight of these two former national security advisors was described this way: "Both men describe a political revolution that's sweeping the world -- Brzezinski speaks of a global awakening, while Scowcroft describes a yearning for dignity. They want America on the side of that process of change."

Initially we saw mass protests in over 30 countries around the world in the depth of the 2008 recession due to massive food and energy price hikes, but it didn’t result in the next step, changes in government regimes.

But now, as the economic recovery has stalled in both developed and developing countries, we are now seeing the full force of this political awakening. Political scientists see this as a gradual shift from ambivalence or fear in the general population, to anger and outrage to finally action.

Are Ukrainians ready to take to the streets again against the Party of Regions and the Yanukowych regime? Polls point to that fact that many are past the fear stage, and are outraged enough to take action.

Almost half of Ukrainians (45.3%) have said they are ready to participate in protests, according to a new poll released at the end of March.

The phone survey entitled "Protest Moods of Ukrainians" was conducted by Gorshenin Institute on March 25-27, 2011.

At the same time, almost the same number of Ukrainians (48.5%) said they are not ready to participate in any protests, and 6.2% of the respondents failed to answer. In addition, 36% of Ukrainians said a rise in prices for goods and services could make them take part in protests. A quarter of those polled (25.8%) said that the reason for this could be the late payment of salaries (pensions, student grants), and a fifth (19.4%) said it could be unemployment or the threat of job loss. Some 17.1% of the respondents said they would participate in rallies if there was a high level of corruption, 14.8% would take part in protests if there were violations of civil rights and freedoms, and 7.7% if there was an unstable political situation in the country. Some 3.3% of the respondents would participate in rallies for other reasons, and 7.3% failed to answer. At the same time, still over a quarter of Ukrainians (26.1%) said they would not participate in protests under any circumstances.

Last week, Azarov warned that 2011 will the  most difficult year in Ukrainian  history due to massive debt repayment obligations-$90B HRN, a third of Ukraine’s budget. Food prices in Ukraine have spiked 30 -35% according to Yulia Tymoshenko, contradicting the official government figures in the 8% range. Basic staples, such as buckwheat have disappeared from store shelves. The government is threatening to raise vodka prices by 55%. As well, ongoing ubiquitous corruption, voting scandals in the Verhovna Rada with ghost votes, and the recent media revelations as to the illegal wealth of many of Ukraine’s oligarchs has led to much of the outrage. Now NGO watchdog groups in Ukraine that keep an eye on government, are threatened by proposed legislation that bans foreign funding for Ukrainian NGOs, a move that will likely halt Ukraine’s entry into the European Union.

Several grass roots groups have sprung up spontaneously such as “Spilna Sprava” that is calling for mass protests on May 14th (see http://www.spilnasprava.com/wp/?p=2653).

So, if we do see a new revolution it won’t be an orange one but likely a Hrechka (buckwheat) and Vodka Revolt, due to a general political awakening and a yearning for dignity.

Walter Derzko is a Senior Fellow at the Strategic Innovation Lab (sLab), and a lecturer in the MA program in Strategic Foresight and Innovation, Ontario College of Art & Design (OCAD) University in Toronto http://smarteconomy.typepad.com.

Prosecution of Tymoshenko in Ukraine: An internal political tool, not a gas contract revision tool TOP

http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=37842&tx_ttnews[backPid]
=13&cHash=6dc16db0307c4b319cdd5fd6c79d6d43

Eurasia Daily Monitor Volume: 8 Issue: 80
April 25, 2011

Vladimir Socor

Ukrainian authorities have launched a fresh criminal investigation against former Prime Minister, Yulia Tymoshenko, along with the criminal prosecution of Oleh Dubyna, head of Naftohaz Ukrainy under Tymoshenko’s premiership. Both are charged with exceeding their powers and inflicting massive economic damage on Ukraine by concluding the January 2009 gas supply agreement with Russia’s Gazprom, allegedly in breach of Ukrainian laws. Technically, Dubyna signed the agreement for Ukraine, capping negotiations between Tymoshenko and Russian Prime Minister Vladimir Putin, both of whom attended the signing event in Moscow.

Hardly anyone, in Ukraine or abroad, doubts that President Viktor Yanukovych’s government has inspired these criminal proceedings. Some Ukrainian officials and commentators suggest that the agreement can be annulled, and the gas price re-negotiated in Ukraine’s favor, if Tymoshenko and Dubyna are proven to have violated Ukraine’s legislation when negotiating and signing the agreement. Some even credit the current government with orchestrating the prosecution as a tool for pressuring Moscow to re-negotiate the gas price. According to this scenario, Ukraine would appeal to arbitration courts in Stockholm or London to invalidate the agreement on grounds of its noncompliance with Ukrainian laws. In a variation on this wishful scenario, Moscow would settle with Ukraine and re-negotiate the gas price, rather than going to international arbitration and facing demands to disclose secret documents there (Zerkalo Nedeli, April 23).

Inna Bogoslovskaya, a prominent parliamentarian from the governing Party of Regions, chairing the Rada’s special commission to investigate the gas agreement, launched on April 11 that line of speculation. Inasmuch as the agreement is illegal under Ukrainian law, she and others claim, Ukraine can use the same agreement’s arbitration clause and seek its re-negotiation in the Stockholm court. Bogoslovskaya was speaking on the same day (April 11) that the Prosecutor-General’s Office announced this new investigation against Tymoshenko. The First Deputy Prosecutor-General, Rinat Kuzmin, in charge of the case, went on to claim that Tymoshenko lacked proper legal authority to negotiate (and Dubyna to sign) the agreement. According to Kuzmin, this would provide sufficient grounds for challenging the agreement’s validity in international arbitration courts (Interfax-Ukraine, UNIAN, April 11, 15, 18, 20).

The criminal prosecution is moving faster against the jailed Dubyna. The prosecution seeks to build a case that Tymoshenko ordered him to sign the January 2009 agreement. Thus, she is clearly the main target in this case, the third initiated against her since the current authorities came to power in early 2010.

For a case orchestrated by circles from the Party of Regions, it may seem ironic that charges against Tymoshenko include disobeying negotiation guidelines from the then President Viktor Yushchenko. In fact, Yushchenko’s energy team had brought the notorious RosUkrEnergo into Ukraine in 2006, with the then-president himself providing political cover for the deal. The Tymoshenko government’s main goal in the January 2009 negotiations (and in defending successfully against Gazprom’s cut-off of supplies that month) was to remove RosUkrEnergo from the Russia-Ukraine gas trade. The January 2009 agreement achieved that goal. Under the Party of Regions’ government, RosUkrEnergo is back, linked to the same figures who had allied tactically with Yushchenko in the twilight of his presidency.

However, the Party of Regions’ leaders and party-affiliated industrial interests do not intend to challenge Moscow in international courts any time soon. The Kyiv newspaper Segodnya, an outlet for the Party of Regions and Donetsk industrialists, has published an extensive debate on this issue, with almost all participants warning against the risks of going to arbitration against Russia (Segodnya, April 18). Evidently, industrialists are loath to jeopardize the stable supplies of Russian gas; while the government (mainly at their prompting) is considering a wide range of possible economic concessions to Moscow, in return for a second round of cutting the price of gas (EDM, April 22).

President Yanukovych has weighed in with a legal argument against resorting to international arbitration. According to him, proving that the agreement was negotiated unlawfully from a Ukrainian standpoint could not cause Russia to annul or re-negotiate it. Such a finding would have no bearing on Russia’s actions in concluding that agreement. Prime Minister Nikolai Azarov also insists that Ukraine cannot revise the gas agreement unilaterally, but only by agreement with Russia. Following Putin’s and Russian Deputy Prime Minister Igor Sechin’s visits to Kyiv on April 12 and April 19, respectively, Yanukovych and Azarov insist that Ukraine would strictly observe the existing gas agreement on a quid-pro-quo basis with Russia (Interfax-Ukraine, April 18, 21).

Thus, the anti-Tymoshenko investigation does not look like a tool to de-legitimize the Ukraine-Russia gas agreement, whether on the bilateral or the international level. Possibly, some circles in the Party of Regions briefly considered such a possibility, but the idea has been squashed from on high. This investigation and prosecution is being used by the authorities purely as an internal political tool at this stage.

Київ робить передвиборну ставку на Медвєдєва TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5469.html
27-04-2011

Тетяна Івженко, Независимая газета

«Учора відбулася перша цього року робоча зустріч президентів України та Росії», – пише Тетяна Івженко. Зустріч готували у рамках заходів до 25-ої річниці аварії на ЧАЕС. Тож до порядку денного не внесли конфліктні питання, які два тижня тому не вдалося вирішити прем’єр-міністрам країн: зокрема, про ціну газу та вступ України до Митного союзу.

Експерти припускають, що до наступної зустрічі президентів у червні в Україні вже сформують новий уряд. Наступний кабмін має врегулювати спірні двосторонні питання та підіграти Дмітрію Медвєдєву у передвиборній кампанії у Росії. Політтехнолог Тарас Березовець вважає, що у такий спосіб Україна втягується у небезпечну гру. Якщо переможе Владімір Путін – то не пробачить цього. Але Віктор Янукович має змогу маневрувати. «Президент може у будь-який момент сказати, що за провал у переговорах, що відбулися два тижні тому з російським прем’єром, відповідальний український уряд. І відправити Миколу Азарова у відставку», – зазначив пан Березовець.

У кулуарах влади припускали, що Віктор Янукович оголосить про відставку глави уряду у своєму посланні до парламенту. ...Можливими наступниками Миколи Азарова ЗМІ називають першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка і міністра аграрної політики та продовольства Миколу Присяжнюка. Тарас Березовець також припускає кандидатури голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова та заступника глави президентської адміністрації Ірини Акімової. [...]

Експерти вважають, що причинами загострення українсько-російських відносин можуть бути як боротьба за прем’єрське крісло в Україні, так і особливості передвиборної кампанії у Росії. Не виключено, що тему кадрових перестановок могли неофіційно обговорювати учора на зустрічі президентів Януковича та Медвєдєва.

Ціла стаття [ тут ].

Чи проковтне Янукович образу від Лукашенка? TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-433161.html
27.04.2011

Анна Ященко, Олег Вовчук

На жаль, вошивості вистачає і у нинішнього керівництва України. Питання треба поставити Януковичу, чому білоруський Президент не присутній на їх заходах - Президент Білорусі Олександр Лукашенко.Президент Білорусі Олександр Лукашенко знову відзначився недипломатичним висловлюванням. На цей раз дісталося Віктору Януковичу. "На жаль, вошивості вистачає і у нинішнього керівництва України. Питання треба поставити Януковичу, чому білоруський Президент не присутній на їх заходах", – сказав Лукашенко, відповідаючи на запитання журналістів про причину своєї відсутності на конференції з нагоди роковин катастрофи на ЧАЕС в Києві. За словами бацьки, Київ почав «танцювати під дудку» Брюсселя у відносинах з Білоруссю. Цікаво, що на офіційному сайті президента Білорусі висловлювання Лукашенка про “вошивість керівництва України” присутні, водночас “про різних Баррозу, інших козлів та биків” (у приголомшливій цитаті було й таке) – навіть згадки нема.

В українському МЗС одразу висловили обурення «безпрецедентно некоректними коментарями» Лукашенка.

Чи залежатиме розвиток українсько-білоруських відносин від таких емоційних заяв і чи проковтне образу Янукович? З цими питанням ми звернулися до експертів з міжнародної тематики.

Борис Тарасюк, міністр закордонних справ у 1998–2000, 2005–2007 рр., народний депутат:

Хоч я і не відношусь до прихильників нинішньої влади, але таке висловлювання на адресу Президента України ображає не лише Януковича, а й всю державу і її громадян. Це хамство на найвищому рівні залишається на совісті Лукашенка.

[...]

Позиція, яку озвучило МЗС, є адекватною, і Януковичу нема потреби вв’язуватися у цю сварку.

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр.:

ДИПЛОМАТИЧНА ПРАКТИКА НЕ ПРИЙМАЄ ТАКОЇ ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

Дипломатична практика не приймає такої форми спілкування.

[...]

Григорій Перепелиця, експерт з міжнародних питань:

ЯНУКОВИЧУ НЕ ВИГІДНО ПРОДОВЖЕННЯ КОНФРОНТАЦІЇ

Месидж досить емоційний і гучний. Лукашенко мав би більш помірковано підійти до цього. Віктор Янукович все таки вислав йому запрошення, щоби він взяв участь в 25-й річниці катастрофи на ЧАЕС. Я думаю, у Лукашенка нема підстав ображатися на Януковича. З точки зору протоколу українська сторона повелася з увагою і до Білорусі, і до Баррозу, незважаючи на таку контрадикцію позицій Білорусі і очільника ЄС.

[...]

Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру Разумкова

ВЖЕ НЕ ВПЕРШЕ УКРАЇНА НАМАГАЄТЬСЯ ВСИДІТИ НА ДВОХ СТІЛЬЦЯХ, СПОВІДУЮЧИ ТАК ЗВАНИЙ “ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ПРАГМАТИЗМ”

[...]

Це висловлювання, яке не мусить звучати не тільки з вуст Президента сусідньої і дружньої нам держави, але й навіть від представника білоруського народу. Такий випад в бік України як мінімум означає нерозуміння або навіть нехтування великою взаємною зацікавленістю розвитку двох сусідніх країн. Лукашенко, в першу чергу, зробив погану послугу своїй державі і своєму народу.

Але справедливості заради треба сказати, що ця заява пролунала не на порожньому місці. ...

Що означатиме ця заява для двосторонніх стосунків? Враховуючи, наскільки сконцентрована влада у Олександра Лукашенка в Білорусі і наскільки вже сконцентрована влада у Віктора Януковича в Україні, я думаю, що персональне взаємне несприйняття може дійсно нашкодити двостороннім відносинам. В першу чергу результатом цього може стати зволікання Білорусі з завершенням всіх процедур для остаточного оформлення українсько-білоруського кордону. Мова йде про передачу ратифікаційних грамот.

[...]

Не так важливо, чи проковтне образу Віктор Янукович. Від конкретної країни згідно Віденської конвенції може виступати три особи: президент, прем’єр-міністр і міністр закордонних справ. Тут була озвучена позиція від президента сусідньої держави і ясно, що тепер вона має бути якимсь чином виправлена. ...Нашою реакцією – і це повинен зробити президент Янукович – має бути нарощування стосунків не з президентом Лукашенком, а з білоруським народом на всіх рівнях.

Юрій Корольчук, експерт Інституту енергетичних досліджень

ЛУКАШЕКО ДАВ СТАРТ ДИПЛОМАТИЧНІЙ ВІЙНІ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА БІЛОРУССЮ

Президент Білорусі дав старт дипломатичній війні між Україною та Білоруссю. В енергетичних питаннях образливі слова лідера білорусів про «вошивість» можуть коштувати Україні припинення аверсного використання нафтопроводу «Одеса-Броди».

[...]

Ці, на перший погляд, дивні рухи навколо «Одеса-Броди» почалися в той момент, коли одразу після підписання контракту з Україною Білорусь домовилися з Росією про відновлення безмитних поставок нафти. Потім же ситуацію посилила вимога Євросоюзу не приймати Лукашенка в квітні в Києві на днях пам`яті трагедії на Чорнобильській АЕС.

За великим рахунком, якщо порівняти сухі цифри, то Україна отримала вдесятеро більше. Київ зібрав 550 млн. євро на «чорнобильські проекти», а за рік прокачування нафти для Білорусі могла отримати близько 40 млн. євро. Фактично, Янукович поміняв енергетичну дружбу з Лукашенком на аналогічну дружбу з ЄС.

Ціла стаття [ тут ].

Опозиція зажадала скасувати Харківські угоди TOP

http://glavred.info/archive/2011/04/27/215806-6.html
27.04.11

image

фото: Владислав Мусієнко

14 опозиційних партій відзначили річницю ратифікації Харківських домовленостей мітингом протесту.

Відповідну постанову прийняли учасники акції протесту, приуроченої до річниці ратифікації підписаної в Харкові президентами України і Росії угоди про базування російського Чорноморського флоту на території Україні до 2042 року. Мітинг відбувся в Києві біля пам'ятника Тарасу Шевченку.

image

image

«Антиукраїнські угоди повинні бути терміново денонсовані. Тільки це може пом'якшити невідворотну відповідальність влади за її антидержавницькі дії », - йдеться в документі. У постанові наголошується, що угода Януковича-Медведєва, підписана в Харкові, є протиправною, загрожує національній безпеці та соціально-економічним інтересам України.

Учасники мітингу вимагали від Президента забезпечити неухильне виконання положень Конституції, в якій чітко зафіксовано, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. А до парламенту - невідкладно розглянути і підтримати внесений від опозиції відповідний законопроект про денонсацію Харківського пакту. «Політичні партії патріотичного спрямування зроблять все, щоб 27 травня 2017 стало останнім днем перебування російського флоту на українській території», - наголошується в документі.

image

Постанова підписали представники всіх 14 опозиційних партій.
Підтримати вимоги опозиції прийшли близько п'яти тисяч громадян.

image

image

image

Переклад з російської.

Колишня прем‘єр-міністр України подала в американський суд на газового трейдера TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5476.html
28-04-2011

Роман Олеарчик, The Financial Times

imageТимошенко шукає правди в американському суді. Колишня прем’єрка України звинуватила Фірташа та «РосУкрЕнерго» в обмані українського народу. Тимошенко подала позов у той час, коли генпрокуратура в Києві розслідує проти неї кримінальну справу, порушену за незаконно укладену газову угоду з Росією у 2009-му році, пише Роман Олеарчик у статті в британській The Financial Times.

У вівторок Тимошенко подала позов в окружний суд Мангеттена на українського мільярдера Дмитра Фірташа та газову компанію «РосУкрЕнерго», пише Роман Олеарчик. Співвласниками газового трейдера є російський «Газпром» та Дмитро Фірташ, додає він.

Лідерка української опозиції звинуватила олігарха в обмані українських громадян та маніпуляції рішенням шведського арбітражного суду минулого року. Автор нагадує, що, згідно з рішенням Стокгольмського суду, державна енергетична компанія «Нафтогаз» була змушена повернути 12 млрд кубометрів газу посереднику «РосУкрЕнерго».

У позові Тимошенко стверджує, що рішення було «використано як засіб для отримання величезних сум, за допомогою яких Фірташ і його партнери зможуть і далі поширювати корупцію… і придушувати політичне інакомислення через залякування, здирство та інші порушення головних прав людини та політичних прав».

Дмитро Фірташ та компанія «РосУкрЕнерго» відмовилися коментувати позов. Ще раніше вони відкидали будь-які звинувачення на свою адресу, додає автор.

Тимошенко подала позов в американський суд від імені українського народу, посилаючись на акт про організації, які зазнали рекету та корупції (Racketeering Influenced and Corrupt Practices Act), та закон про позови громадян, які зазнають утисків своїх прав за кордоном (Alien Torts Statute). Останній правовий документ дозволяє американським судам розглядати спори на основі міжнародного права.

Під позовом окрім Юлії Тимошенко підписалися ще 10 осіб, які стверджують про те, що вони зазнали політичних переслідувань.

Позивачка стверджує, що Фірташ є близьким партнером президента Януковича, котрий упродовж року свого правління придушував та залякував будь-яку політичну опозицію в Україні.

Тимошенко звернулася до суду у той час, коли українська прокуратура розслідує проти неї кримінальну справу. Її звинувачують у незаконному укладені газової угоди із Владіміром Путіним у 2009 році. Прокуратура заявляє, що зазначена угода завдала шкоди інтересам України, чия економіка сильно залежить від імпорту російського пального, встановивши ціни на газ вищими від ринкових, ідеться у статті.

Тимошенко стверджувала, що газова угода з Росією зробить прозорішими відносини між країнами, усунувши посередника та монополіста із газопостачання в Україну «РосУкрЕнерго». Роль компанії ставили під сумнів і представники США та ЄС, додає Олеарчик.

Свої статки Тимошенко набула завдяки участі у газовому бізнесі у той час, коли посаду прем’єр-міністра займав її політичний союзник Павло Лазаренко, згодом засуджений у США за корупцію.

Колишня прем’єрка наполягає на тому, що її бізнес 1990-х років був легальним та стверджує, що його знищили політичні опоненти. Згодом Тимошенко увійшла в політику під брендом «поборника демократії та борця з корупцією», а світову славу вона здобула як одна із лідерів Помаранчевої революції 2004-го року, пише Роман Олеарчик.

Смерть фантома парламенту - подробиці смерті депутата ВР TOP

image

http://www.youtube.com/watch?v=KmjnG-TII_s&feature=player_embedded

«Нашій Україні» призначили мету

TOP

http://ua.glavred.info/archive/2011/04/27/173509-6.html
27.04.11

Алла Присяжнюк, Владислав Мусієнко

image

Вранці Віктор Ющенко в пух і прах розніс «московські угоди» по газу, підписані Юлією Тимошенко, а увечері вирушив з нею на мітинг.

imageВ середу вранці в центрі Києва ніде було ступити, аби не втрапити у якийсь мітинг. Біля Адміністрації Президента зібралося із триста людей з прапорами України. На запитання кореспондента «Главреда» «Чого стоїмо?» молоді дівчата (на вигляд школярки) чесно зізналися: «Самі хотіли б знати». Невелике розслідування, проведене тут же на місці, показало, що люди зібралися з приводу «харківських угод», але «за» чи «проти» - залишалося незрозумілим. Для них - за 80-100 грн - це було не так важливо, а ось нам довелося розпитувати далі, оскільки ні розпізнавальних табличок, ні плакатів, ні партійної символіки не було.

Судячи з того, що міліція лояльно спостерігала за діями молоді, а ЗМОП не перегороджував, як завжди це буває, прохід на Банкову подвійною залізною огорожею, можна було здогадатися, що це - прихильники Януковича. Так воно у результаті й вийшло.

Місця біля Верховної Ради теж були зайняті. Там зібралися сміливіші «регіонали», які не побоялися ідентифікувати себе партійними прапорами. Молодь примостилася просто на кромці проїжджої частини по вулиці Грушевського уздовж Верховної Ради і, незважаючи на проїжджаючий транспорт, антисанітарію та вихлопні гази, мило поглинала бутерброди. Такий собі «пікнік на узбіччі». Тут же, поряд з парламентом, була сконструйована сцена з гаслами «біло-синіх», але вона була порожньою. І ніхто не робив спроб з неї виступити, навіть Михайло Чечетов, що пройшов повз неї. Як відомо, у депутатів на цьому тижні вихідний, але, як сказав Валентин Наливайченко, річниця «харківських угод» тільки раз на рік.

Власне, прихильникам Наливайченка дісталося скромне місце віддаля від Ради — навпроти Маріїнського парку. Але «права рука» Ющенка гордо іменувала це місце «майданом Конституції», тому що «27 числа депутати-нашоукраїнці не змогли перешкодити злочинному рішенню про ухвалення «харківських угод»». З чого можна було зрозуміти, що тепер у нашоукраїнців з'явилася нова традиція — ходити 27 квітня до Верховної Ради. Хоча логічного зв'язку між «майданом Конституції» і «харківськими угодами» все одно не проглядалося [...]

image 

Там же в дві шеренги стояли намети, в яких реєструвалися кандидати з різних областей. Спочатку зареєструвалося 985 із 1276 делегатів. Але під кінець зборів Наливайченко повідомив, що зареєструвалося 984 людини, тобто один делегат, вочевидь, втік. Напевно, туди, де давали по 100 грн. На помаранчевих наметах, поряд з сонечком, гордо значився напис - «партія Віктора Ющенка «Наша Україна». Принаймні внутрішньопартійну битву за місце на символіці Ющенко в Наливайченка виграв.

Перед самісінькою сценою четверо «чорних козаків» в амуніції відбивали барабанний дріб.

Загалом прихильників було з півтисячі, переважно старшого віку, і, як запевняли милі бабусі, грошей їм ніхто не платив. Невже це тільки молодь така продажна?

За задумом драматургів партії, на з'їзді просто неба передбачалося обговорити два питання — денонсацію «харківських угод» по флоту і «московських» по газу, а також цілі і завдання партії «Наша Україна». Таку ідею, безумовно, слід визнати вдалою, оскільки і за зал платити не довелося, і всіляких конфліктів та «розбірок», без яких не обходиться жоден з'їзд цієї політсили, вдалося уникнути. На вулиці було так спекотно, що підіймати градус політичними баталіями було б занадто.

Віктор Андрійович обіцяв говорити коротко — і слово дотримав. За 15 хвилин він, читаючи з аркуша, дав зрозуміти, що з'їзд відбувається в трагічний день — день підписання так званих «харківських угод», внаслідок яких базування Чорноморського флоту в Криму було подовжено на багато років. Мабуть, пам'ятаючи, що повторення — мати навчання, Віктор Андрійович укотре повторив, що Україна упродовж останніх 100 років шість разів здобувала незалежність і п'ять разів її втрачала.

image



Місцями Віктор Андрійович висловлювався туманно: «Я знаю, що так званими «харківськими угодами» ніхто в цій країні не пишатиметься. З часом, можливо». (З часом почнуть пишатися чи з часом зрозуміють їх зловісний сенс? - Ред.). Аби окупаційний чобіт більше не топтав 18 тис. га унікальної київської землі, депутати-нашоукраїнці внесли законопроект про денонсацію «харківських угод». У цьому місці пролунали єдині за весь час виступу екс-гаранта оплески.

З приводу «московських угод», підписаних Юлією Тимошенко в січні 2009 року, Віктор Андрійович був стислий: вони мали корупційний характер і заклали предмет майбутніх поступок по флоту. Транзит став збитковим, а Україна зазнала збитків на суму 12 млрд.

Не схоже було, щоб Віктор Ющенко прагнув «завести» присутніх на боротьбу проти антиукраїнської політики Табачника, переписування історії тощо. Всі тези були не нові, читалися мляво, без ентузіазму і погано перетравлювалися під пекучим сонцем.

Останній месидж був адресований українським патріотам - «наша сила в єдності». Всіх однодумців він закликав не з'ясовувати стосунки, а об'єднуватися. На яких умовах — розшифрував Наливайченко: «Ми готові об'єднуватися з українськими патріотичними організаціями. Кожна нехай ВЛИВАЄТЬСЯ до «Нашої України». На цьому, в принципі, на ідеї об'єднання можна було ставити хрест.

Пан Наливайченко розпочав виступ досить несподівано. Це був той випадок, коли не віриш своїм вухам: «Партія — жива (чи то вже, чи то ще? - Ред.), партія хоче, може і діятиме... У партії є лідер — Віктор Ющенко. Саме з цих політичних тез ми формуємо бачення нашої перспективи (не густо. - Ред.). Партія може і здатна вийти з кабінетного пилу, брехні, інтриг і сварок (тобто саме там вона зараз і перебуває. - Ред.)

[...]

Поки народ остаточно не розімлів від спеки, на з'їзді швидко прийняли дві резолюції. Одну — з вимогою скасувати «харківські угоди» 2010 року про подовження базування Чорноморського флоту Росії на території України до 2042 року. І другу — про актуальні завдання партії. З конкретних пропозицій там значилася безстрокова кампанія «Владу - під контроль!», а також моніторинг дій чиновників і судова підтримка по найбільш резонансних справах. Але найголовніше — «не згаяти чотири роки, коли ми прийдемо до оновлення влади». Все решта — набір благих побажань. Отримавши акцепт, Віктор Ющенко разом з колоною рушив у бік Банкової на ще один мітинг.

Але головний абсурд цього дня полягав у тому, що увечері у нього був запланований спільний мітинг з іншими опозиційними партіями - «Свободою», «За Україну», УНП, БЮТ та іншими. І це після того, як Віктор Андрійович в пух і прах розніс «московські угоди» Тимошенко. Із цього приводу у нього була готова просторова відповідь: «Ми дозволяємо вести полеміку: якщо за таку ціну — то можна ввести чужу армію, а якщо буде менша — те можна ще й Київщину віддати. Мені гірко від цього, європейська нація так не поводиться. ...А нас спустили у площину дискусії, коли за дешевий газ можна продовжити окупацію і порушення Конституції».

Наливайченко, у свою чергу, не змигнувши оком, заявив, що «московські угоди» - «це не стільки БЮТ, скільки відповідальність тодішнього прем'єра», а в несправедливій ціні на газ для України винні керівники «Нафтогазу» і російської сторони. Тобто з його слів виходило, що БЮТ — це не Юлія Тимошенко. З ними можна об'єднуватися, з нею — ні…

Вся стаття: http://ua.glavred.info/archive/2011/04/27/173509-6.html

Чорнобиль (відео) TOP

image

http://www.youtube.com/watch?v=XUl199Hp7wk&feature=youtu.be

Яценюк про червоні прапори нардепам і президенту

TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1303719138.html
25-04-2011

image

http://www.youtube.com/watch?v=On4izrrZXmM&feature=player_embedded

«Я звертаюся до цієї так званої більшості: якщо ви не любите українську державу, якщо ви ненавидите український народ, якщо це не ваша країна -- здайте українські паспорти, мандати депутатів і їдьте туди, де вивішують червоні прапори. Майте національну гідність!» - підкреслив лідер «Фронту Змін».

Нагадаємо, іще 4 квітня Арсеній Яценюк зареєстрував у парламенті проект постанови (№8329), яким вимагав, щоб на всі державні свята та під час організації й проведення святкових заходів використовувався виключно Державний Прапор України. 20 квітня провладна більшість проголосувала за закон, яким зобов'язала вивішувати разом із державним українським прапором червоний прапор на День перемоги.

Повторне падіння вождя червоноликих! TOP

image

В ніч з 24 на 25 квітня, невідомі вандали звалили пам'ятник Леніну біля заводського клубу. Нагадаємо, що перший раз він був звалений рік тому на день народження вождя пролетаріату. Але цього разу це зроблено з особливим нахабством - пам'ятника вимазали фекаліями. Також відсутня голова Леніна, чи може її забрали місцеві комуністи чи міліція, це мені не відомо. Що це, п'яне хуліганство чи політична позиція!?

Новий закон гірший за старий TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5467.html
27-04-2011

Юрій Луканов, Московские новости (Росія)

Янукович хитрує з законопроектом? Розробка нового законодавства про вибори вилилася у скандал. Американські учасники робочої групи заявили про непрозорість її діяльності. Опозиція впевнена, що президент і провладні політичні сили зрештою приймуть свій варіант закону – пише Юрій Луканов у статті в російському виданні «Московские новости».

«Проект закону про вибори народних депутатів, що з’явився напередодні великодніх свят на сайті мін’юсту України, викликав у пресі шквал критики», – пише Юрій Луканов. Виборне законодавство не стало прозорішим, а навпаки, лише ще більше утискає права «невгодних» для влади кандидатів, вважають критики. Раніше, нагадує автор статті, групу при президенті України з питань удосконалення законодавства зі скандалом залишили два американські інститути, які заявили про непрозорість її роботи.

У листопаді минулого року групу створив Віктор Янукович, відповівши у такий спосіб на критику Заходу жовтневих виборів до органів місцевої влади. Тоді проблеми президент пояснював недосконалістю законодавства і висловив готовність його реформувати. Лідерка опозиції Юлія Тимошенко не повірила у чистоту намірів влади. Невдовзі групу сформували, до її складу увійшли американські Міжнародний республіканський інститут (IRI) і Національний демократичний інститут (NDI). Спочатку зустрічі учасників групи проходили добре, але потім усе змінилося. Як заявили американські члени групи, на засідання стали приходити менше половини учасників. Стало незрозуміло, яка концепція виборчого кодексу і хто ним займається.

Своєю чергою, нардеп Володимир Пилипенко заявив виданню «Московские новости», що жодних скандалів на засіданнях не пам’ятає. А Олег Рибачук, глава громадської ради «Україна – ЄС» упевнений, що залучення іноземних учасників до робочої групи – викрут президента, пише автор статті. Пан Рибачук вважає, що за вдаваним демократизмом глави держави приховане бажання зрештою протягнути свій варіант законопроекту, який зараз пишуть в апараті президента. Опублікований законопроект лише підтвердив побоювання опозиції. У ньому посилена норма відповідальності за неточність у реєстраційних документах. Раніше у разі помилки документи повертали на виправлення, тепер ЦВК взагалі може відмовити кандидату.

Представники ж американських інститутів заявляють, що можуть повернутися до роботи у групі в тому разі, якщо до розробки законопроекту долучиться опозиція та громадські організації. Організація «Лабораторія законодавчих ініціатив» уже запрошена до участі у групі після скандалу з IRI та NDI. А от керівник Центру політично-правових реформ Ігор Коліушко заявив, що його організація і не мала наміру брати участь у роботі групи. Організація вже мала досвід співпраці в аналогічному утворенні з проведення судової реформи. «Нашу організацію тоді використали як ширму, – наводить автор статті слова пана Коліушка. – Рішення було прийнято без урахування наших побажань, у результаті судова система стала повністю підконтрольна виконавчій владі. Я не сумніваюся, що з виборчим законодавством буде те саме».

Діденко і Макаренко просять судити їх разом з Тимошенко TOP
http://ua.glavred.info/archive/2011/04/26/162526-0.html
26.04.11

Адвокати колишнього першого заступника голови НАК «Нафтогаз Україна» Ігоря Діденка і екс-голови Державної митної служби Анатолія Макаренка просять суд повернути справу їхніх підзахисних у Генеральну прокуратуру до завершення розслідування кримінальної справи екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко у зв'язку з підписанням нею газових контрактів у 2009 році.

Як передає УНІАН , відповідне клопотання адвокати подали під час засідання Печерського районного суду Києва, який почав розгляд по суті кримінальної справи щодо цих колишніх посадових осіб.

Як пояснив журналістам під час судового перерви адвокат Макаренка Юрій Сухов, «ми просимо направити справу до прокуратури для перегляду звинувачення Макаренка і Діденка, тому що нам стало відомо про порушення кримінальної справи проти Тимошенко, а ця справа і справи наших підзахисних тотожні».

«Справа Тимошенко первинна, наша справа похідна, і не відомо, що буде встановлено в цій справі. Це як віз попереду коня», - сказав Сухов.

Діденка і Макаренка звинувачують у нібито неправомірному митному оформленні природного газу.

Як відмивають замовників убивства TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-432436.html

Газета «День» опублікувала статтю колишнього голови СБУ, екс-прем’єр-міністра, колишнього секретаря РНБО Євгена Марчука. Подаємо її у повному викладі, розбивши для зручності на розділи.

[...]

Фальшивий лист Пукача і Сівкович

Один із таких «сенсаційних» фактів. Тепер слідством установлено, що так званий лист Пукача нібито з Ізраїлю 2006 року — це фальшивка. Вона була націлена на дискредитацію Марчука (згадувалися імена ще деяких українських політиків) у прив’язці до справи Гонгадзе. Я зразу ж заявив у пресі, що це груба провокація. Було очевидно: правоохоронним органам у такий спосіб підсовувався фальшивий слід.

[...]

Симптоматичним є медійний шлях проводки фальш-листа Пукача. Це була не одноходова акція. Журналісти з різних країн досить детально дослідили й описали цей шлях, починаючи з Ізраїлю. Процитую зі скороченнями короткий уривок із публікації в газеті «Сегодня» за 17 березня 2006 року: «Как сообщил «Сегодня» на условиях анонимности главный редактор одного из израильских интернет-ресурсов, ему предлагали опубликовать это письмо еще три недели назад. «Заказчики были из Москвы — одна известная контора, которая занимается размещением заказных материалов. Им важно было, чтобы это письмо сначала было опубликовано в Израиле, чтобы потом его везде цитировать. Меня просили помочь организовать публикацию этого письма в «Маарив», но я отказался, так как мне не было предоставлено доказательств подлинности этого письма. Наоборот, по намекам можно было понять, что это подделка. Неделю назад снова последовала просьба разместить это письмо на моем сайте, но я снова отказался».

А далі не менш цікаво, як цей псевдолист Пукача, перш ніж дістатися до України, з’явився в газеті «Российские вести» (Москва) з посиланням на свої ізраїльські джерела та як із цього приводу виправдовувався керівник Українського бюро «Российских вестей» в Україні. А далі прямо детектив у зв’язку з публікацією «листа Пукача» в латвійській газеті «Вести сегодня» 6 березня 2006 року. Цитую матеріал кореспондента в Ризі інтернет-видання «Фраза» за 20 березня 2006 року: «Но самое интересное Роберт Урбанс (редактор латвийской версии «Компромата») сообщил о том, что Леонид Рубан, который ранее работал собкором «Вести сегодня» по Израилю, недавно умер, когда расследовал эту тему (связанную с якобы пребыванием Пукача в Израиле. — Ред.) Он умер неожиданно... Он сидел за ноутбуком и что-то писал... Потом неожиданно наступила смерть».

[...]

Я розібрав більш-менш детально лише одну спецоперацію замовників та їхніх найманців із «переведення стрілок». Інші — не менш «цікаві» та, як я вважаю, важливі для слідства, тому що робилися вони демонстративно, з розрахунком на безкарність, на те, що великі гроші все проб’ють... А голос суспільства... Кого там боятися чи соромитися...

[...]

Добре, що сьогодні майже до секунд відомо все, що стосується вбивства Гонгадзе, і що те телевізійне патякання бандита Нестерова про Марчука є зловісною, навмисно сконструйованою брехнею. На моє звернення власник «5 каналу» вибачився. Сказав, що «в редакційну політику телеканалу не втручався...»

[...]

Свіжий приклад. Наприкінці грудня 2010 року колишній адвокат Пукача Олег Мусієнко, який до цього не раз заявляв у ЗМІ про те, що потрібно негайно заарештувати Леоніда Кучму і Володимира Литвина у зв’язку зі свідченнями Пукача, раптом робить сенсаційну заяву зовсім протилежного характеру. Робить заяву про те, що якийсь його підзахисний-злочинець передав якісь копії, які можуть свідчити, що особи, арештувати яких він нещодавно закликав Генеральну прокуратуру, зовсім не мають жодного стосунку до справи Гонгадзе. А далі знову натяки про нібито причетність до злочину якогось генерала, кандидата в президенти на виборах 1999 року. Сенсація одразу ж тріскається, як бульбашка, проте майже сотня ЗМІ її продублювали. До того ж і в «листі Пукача з Ізраїлю», і в заяві пана Мусієнка міститься один і той же смисловий абзац. Хто підсунув адвокатові Мусієнку таку провокаційну заяву? Адже це знову та ж сама акція — рятувати замовників.

Але при цьому майже ніхто в пресі не звернув уваги на те, що таку заяву пан Мусієнко зробив майже на другий день після повідомлення в пресі, що Пукача посадять разом з адвокатом Мусієнком за розголошення ним таємниці слідства. ...

Книжка про «замовників» Гонгадзе?
Ще раніше, в березні 2004 року українські журналісти Сергій Шолох, а потім Володимир Бойко розповіли в засобах масової інформації, як деякі особи намагалися залучити їх до написання книжки — буцімто журналістського розслідування, висновком якого мало бути звинувачення, в тому числі Марчука, в убивстві Гонгадзе. Демонструвалася готовність, за словами журналістів, одразу ж отримати від замовника 200 тисяч доларів США. Ці журналісти відмовилися від такої пропозиції...

Піар-агенства, діячі культури і мистецтва, генерали-політики…

Тепер уже, як і очікувалося, залучаються дорогі зарубіжні піар-агентства, і сліди їхньої роботи вже добре видно в «Листах на захист...» діячів культури та мистецтва, генералів-політиків, лідерів деяких політичних структур, у тому числі з вимогами негайно заарештувати тих, хто співпрацює зі слідством у розкритті замовників. Скоро слід очікувати акцій протесту «і на захист...» біля Генеральної прокуратури, можливо, навіть звернень деяких трудових колективів. Парламентський запит уже є. Усе, як за книжкою. Одні збиті з пантелику деякими медіа, другі чимось заохочені, треті чимось зобов’язані, четверті нічого не знають по суті — і беруть участь у таких акціях, не розуміючи, що їх просто використовують. ...Загляньте в газети 1937—1939 років. Як тоді, так і тепер ніхто із них не закликає до об’єктивного розслідування, справедливого судочинства, а закликають до вироку. Тільки тепер до виправдовувального.

[...]

Дискредитація і залякування свідків

[...]

Що ж роблять ці піарщики? Відповідь уже всі бачать, вона на поверхні: організовують масовану дискредитацію та залякування цих поки що живих свідків. А паралельно переакцентовують увагу на інші питання: хто за ким стояв, інтригують участю спецслужб інших держав тощо. ...

Клятви на Біблії і «святе місце»


А тому, щоб цього не сталося, для преси підкидаються спрощені формули, наприклад: а де саме слова з точно сформульованим наказом — убити? Тиражуються серіали з клятвами на Біблії, поширюються «розмишлізми» з приводу: законно чи не законно плівки визнано речовими доказами, навіть якщо, як тепер видно, жорстокі побиття Подольського та Єльяшкевича повністю збігаються із записами на цих плівках, уже не кажучи про вбивство Гонгадзе. Ну і, звичайно, нібито найсильніший аргумент, особливо для показних патріотів: Як так? «Святе» місце — кабінет Президента України — і підслуховувався? А «святе» місце виявилося не просто гріховним, а місцем, де тривалий час віддавалися злочинні накази і потім обговорювалося їх виконання.

[...]

Мені шкода деяких публічних, особливо добровільних, захисників Леоніда Кучми по цій справі. Їм, і не тільки їм, мабуть, важко повірити, що таке могло бути. Але, на жаль, таке було. Мені по-людськи шкода і самого Леоніда Кучму. При всьому тому він дійсно чимало зробив для України. Але це зовсім різні теми. Не можна ж забувати про долю Георгія Гонгадзе, Юрія Кравченка, Георгія Кірпи і що переживали їхні рідні, про жорстокі акції проти Олексія Подольського, Олександра Єльяшкевича та й самого Миколи Мельниченка і важкі страждання членів їхніх сімей. Адже це все було саме тоді.

[...]

Суспільство також має зробити свою роботу. Прийняти правду як ліки.

Ціла стаття [ тут ].

We know less about the 1920s than about Kyivan Rus’ TOP

http://www.day.kiev.ua/207834
Apr. 5, 2011

Vasyl Shkliar

In the often disingenuous Ukrainian media space people who stick to their positions and systematically defend them are almost heroes. Some even call them radicals. Vasyl SHKLIAR is one of those “radicals.” He gives off an “unformatted” impression, earnest to the point of rudeness, and prides himself in “calling things by their proper names.” This is probably because he spent most of the last 20 years browsing through archives, traveling to Kholodny Yar, communicating with the witnesses of the time, and writing his novel Black Raven, whose characters are versatile and “unformatted,” too.

[...]

imageWorking on your novel Black Raven you researched the events of the 1920s. Why do you think the Ukrainian National Republic was defeated?

“There were many reasons for this. At that time the Ukrainian nation had just woken up from its lethargy and wasn’t ready to fight a dangerous enemy. Besides, Ukrainians didn’t have any reliable allies, just as now. The leaders appeared ‘on the run,’ showing weakness at crucial moments and making irreparable mistakes. The top was contaminated with socialist ideas and wholeheartedly believed in Russian democracy. There’s an indicative fact: at the end of August 1919 the Ukrainian army occupied Kyiv and hung the blue and yellow flag above the municipal council. When Denikin’s army advanced from the left bank, there was an absolutely criminal order, probably given by Petliura: not to shoot and start negotiations. Their hope to come to an agreement with Denikin’s army and to jointly fight against the Bolsheviks was vain, as the Russians, White or Red, regarded Ukraine as their colony. Finally, Denikin’s army disarmed the Ukrainians, robbed them, and our army ingloriously retreated. In my opinion, it was one of the fatal mistakes made by the Ukrainian leaders, and there were many. The Ukrainian army was more courageous and decisive than its chiefs. At the beginning of 1920 our army entered the ‘death triangle.’ Petliura relieved the army of its oath and allowed them to do what they wanted: to go home or abroad. However, this army, barefoot, starved and almost disarmed, headed by Mykhailo Pavlenko, decided to go on a partisan raid in the First Winter Campaign that would last from December till May. Meanwhile, Petliura went to Warsaw. Petliura’s army turned out to be more decisive than Petliura himself.”

It looks like these mistakes are being repeated. Can you draw any analogies between the 1920s and today’s situation?

“This is a complicated question. In similar situations I say unpopular things and I turn out to be guilty. For example, I was blamed for the promotion of separatist ideas. In fact, they took separate phrases out of the context. At the beginning of the 1990s I was the spokesman of the Ukrainian Republican Party. Then I said: If Ukrainians want to build an ethnic state, not to have problems with the occupation of the media and cultural space, and avoid the threats to the native language, it’s possible to create such a state in Dnipro Ukraine, Halychyna, Volyn and Slobozhanshchyna [around present-day Kharkhiv oblast. — Ed.]. If we want a state with a political nation, we’ll manage to build it in many decades, and if we get back to this in 20 years, we’ll see that we haven’t done a single step. That’s what I said then. It turned to be a bitter prediction, the truth, as it’s extremely difficult to restore national justice within the present Ukrainian borders and our rachitic democracy. The wise fathers of Ukrainian nationalism saw this threat. In particular, Mykola Mikhnovsky said: ‘a nation that won’t liberate itself before democracy comes, doesn’t have any chances.’ Now we feel his wise words on our own backs.

[...]

“Modern Ukrainians are still afraid of the word ‘nationalism.’ We understand the word ‘nationalist’ as meaning ‘extremist’ or even worse. Regarding our criteria of nationalism, all European countries are nationalist. Sarkozy is a nationalist, Merkel is a nationalist, too, as she says things that the Ukrainian president would never say, like: every person in Germany that doesn’t speak the German language is undesirable for us. In our country her words would be classified as nationalism, or even fascism. The Ukrainians are afraid of this word and the corresponding thinking. The process of recalling basic things is very slow.

[...]

Do you consider Black Raven your magnum opus because of its extreme honesty?

“The thing is that I come from Kholodny Yar, so to say, from this territory of courage, as Zvenihorod ataman Ivan Liutenko-Liuty said. This courage has been living in our people, even though they were afraid of talking about it for a long time, and many people didn’t know anything about it. However, I remember when I was a little boy, the adults would say when playing cards: ‘Ace!,’ ‘Holy!’ (naked), ‘Bosy!’ (barefooted). They called the cards by the names of the atamans, as in Kholodny Yar these were Ace, Holy and Bosy. I could also hear from a distance an old man telling to another: do you remember Trokhym Holy coming to our village? He saw the telegraph wires on the poles, took out his revolver, bang-bang, and the wires hung. I recalled similar details. Even when the people called the rebels bandits, it stirred up my imagination. Later I read Horlis-Horsky’s book Kholodny Yar, which impressed me a lot. Horlis-Horsky’s story finished in the spring of 1921, it was still the romantic period of our struggle, when hope for freedom remained, when the peasants supported partisans’ courage, gave them horses and food, and what was essential, their sons. Later hard times came. The New Economic Policy was introduced, the peasants started growing rich and said: ‘Guys, stop wandering in the woods! Come back! Get to work! We can live!’ Then some received amnesty, others used fake documents, notably those of dead Red Army soldiers, and went to the Donbas or somewhere else. Others managed to go abroad. However, there was a band of the most persistent that fought against the occupants till the end. My novel is about those people. About those who remained faithful to their slogan ‘Freedom of Ukraine or death’ during a time of despair and incredible fatigue. They fought for their idea — that the longer they hold out in the woods, the more hope there will be that their goal will grow from their graves.”

You worked a great deal in the archives. Did you manage to talk to anyone who could recall something else?

“I went to Kholodny Yar several times a year. For example, I went to the village of Dementsi to search for traces of the master of Kholodny Yar’s Haidamaks regiment Prokip Ponomarenko. I heard that he died not long time ago, somewhere around 1996. I thought: I could have met this man and he could have told me so much! In the villages bordering to the village of Zhabotyn I found people who told me a dramatic story: after Kholodny Yar republic had been liquidated, he went to the region of Kryvy Rih. However, he was so homesick that he came back to Dementsi. He started living with a woman he loved when he was young, but they didn’t stay together as they were very different. On the other hand, he had two friends, his sworn brothers from those heroic times. The three Cossacks didn’t work in a kolkhoz a single day, they worked in the forestry or as guards. For some reason the Soviet government didn’t disturb them anymore. In the 1970s Prokip Ponomarenko committed suicide, as he couldn’t integrate into the society. I was told a moving story: the two friends sat down with dead Prokip, hugged him and started singing.

“I heard a lot of similar stories. Certainly, not all of them are in Black Raven but all of them gave the novel its spirit. Starting a novel, one should know well the details of the time, much more than one writes. For example, when I wrote that the ataman was shooting a ‘Luis’ machinegun, I had to know the number of bullets it carried, its weight and other technical characteristics. I was so obstinate in my research that I was even offered to buy this rare machinegun.

“I can tell you one more story. The head ataman of Kholodny Yar rebels Vasyl Chuchupak organized his headquarters in Motrona monastery. By the way, now it’s subordinated to the Moscow Patriarchate, just as in those times. So, I read in one of the sources that in Chuchupak’s room an American Underwood typewriter was heard and expensive cigarettes were smelled. Where could they have gotten expensive cigarettes in the woods? Of course, they raided Denikin’s army. It’s interesting that Camel and Marlboro were expensive brands at that time.”

[...]

Have you raised enough money for the film?

“Of course we haven’t. We haven’t initiated any large action like auctions, etc… I know that there are many businesspeople ready to invest into this film: I received the ‘signals’ from people who could contribute to its realization. However, first of all we should have a working group and decide on the director, as people are used to giving money to reputable people. When we decide on everybody, we’ll start raising money.”

By the way, have you thought about who could play the role of the titular Black Raven?

“The director has to decide on this himself, as he’s the author of the film. I think, we should go to the provincial theaters, as our stars Ivan Havryliuk, Natalia

Sumska, Bohdan Beniuk, Anatolii Khostikoiev are older, and we need 20 to 30-year-old guys, though all the rebels looked older than they really were. The officials of Cheka wrote: “Denys Hupalo, aged about 35,” but in reality he was 24. They were marked by the load of a rebellious life.”

[...]

Which compliment concerning Black Raven did you like the most?

“One nice girl told me: ‘You did a very crafty and unpleasant thing to me. After I read your novel, I can’t read anything else.’”

Андреас Умланд: «Для України сталінська політика була майже такою ж трагічною, як і німецька агресія 1941-1944 рр.» TOP

http://ua.glavred.info/archive/2011/04/26/084045-6.html
«Главред», 26.04.11

Напередодні 9 травня парламент України прийняв постанову, яка зачіпає події Другої світової війни. У постанові є фраза: «Аморальними є намагання покласти на СРСР однакову з гітлерівською Німеччиною відповідальність за її (Другої світової. – Ред.) розв’язання і тим самим виправдати нацистів, їхніх посібників за вчинені страхітливі злочини проти людства». Як ви оцінюєте це рішення політиків? І що говорять європейські історики з приводу ролі СРСР в розв'язуванні війни?

Звичайно, про однакову відповідальність СРСР і т.з. Третього Рейху за Другу світову війну не можна говорити, і я не знаю серйозних коментаторів, які б це стверджували. Був, звичайно, розподіл Європи між Гітлером і Сталіним відомими двома німецько-радянськими угодами 1939 р., як і радянська окупація низки східноєвропейських територій і країн в 1939-1940 рр. Таким чином, Сталін був якийсь час посібником і партнером Гітлера. І тим самим сталінський режим несе якусь частку відповідальності за розв'язування війни. Але все ж таки, війна відбувалася в основному між державами фашистсько-мілітаристській «осі» і антигітлерівською коаліцією. Хоча сталінський режим був украй злочинним, війна все ж таки була, в основному, «зроблена в Німеччині». Це ніяк не зменшує відповідальності радянської влади за мільйони безневинно убитих, депортованих, покалічених, репресованих і так далі - до, під час і після війни. За своїми наслідками для України сталінська політика була майже такою ж трагічною, як і німецька агресія і окупація 1941-1944 рр.

Які думки про Україну домінують у європейському/світовому історичному дискурсі в контексті Другої світової війни?

Я б назвав міжнародну думку про Україну «невиправдано подвійною». З одного боку, недостатньо враховується розмір жертв і внеску України в ході військової конфронтації з німецьким фашизмом. Чомусь Росія, яка менше постраждала від гітлерівського нападу, ніж Україна, змогла сфокусувати міжнародну і не в останню чергу німецьку увагу відносно жертв і страждання під час війни на себе. З іншого боку, інколи український націоналістичний рух під час війни не розглядається досить диференційовано. Тоді як ОУН була, безсумнівно, ультранаціоналістичною і частково фашистською партією і низка підрозділів УПА була причетна до війських злочинів, весь визвольний рух теж не можна засуджувати. Ситуація, в якій опинилися українські патріоти, була украй складною.

[...]

Як ви вважаєте, чи доречно у наш час 9 травня використовувати радянську символіку (а саме червоний прапор) під час різних офіційних заходів на честь Дня перемоги і вивішувати її на адміністративних будівлях?

Це складне питання, в яке німцеві нічого втручатися. У нас у Німеччині інколи відзначають 8 травня як День звільнення від нацизму.

[...]

Соціологічний портрет масового протесту: весна-2011 TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/27/6141677/
27 квітня 2011

Ігор Жданов

[...]

"QUO VADIS", УКРАЇНО?

Новий президент України Віктор Янукович рік тому отримав серйозний суспільний кредит довіри. За такої підтримки громадян глава держави потенційно міг провести будь-які реформи.

Однак, "запалу" Віктора Федоровича у цей медовий місяць відносин влади і громадян вистачило лише на підписання приснопам’ятних Харківських угод, які, хоча і викликали невдоволення у частини суспільства, однак так і не перетворилися на потужні довготривалі акції протесту.

Системні помилки президентської команди призвели до того, що майже кожна соціальна група отримала цікаві "подарунки" від влади. Власники квартир – підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, малі підприємці – новий податковий кодекс, який погіршував для них умови ведення бізнесу, автомобілісти – "захмарну" вартість палива.

Переважна більшість громадян країни відчула зростання цін на товари першої необхідності, а зростання зарплати при цьому не компенсувало інфляцію в країні.

Тому не дивно, що протягом першого року повноважень нового глави держави суспільний кредит довіри, який він мав, був втрачений, суспільство повернулося до звичного для себе стану соціального песимізму, у суспільній думці переважають негативні оцінки та очікування змін на гірше.

Так, якщо у травні 2010 року 42,7% опитаних Центром Разумкова громадян вважали, що події розвиваються у правильному напрямі, то у квітні 2011 року у цьому були переконані лише 14,2% респондентів, а 63,8% опитаних дотримувалися протилежної точки зору і вважали, що події розвиваються в неправильному напрямі.

[...]

У квітні 2010 року соціальні оптимісти, які очікували змін загальної ситуації в країні на краще (38% опитаних), переважали над песимістами (12% респондентів), які очікували змін на гірше.

Однак, існуюча політична та соціально-економічна реальність повернула громадян з неба на землю: очікування переважно не виправдалися, що призвело у лютому 2011 року до негативних оцінок змін ситуації майже у всіх сферах життя, за винятком міжнаціональних відносин і становища російськомовного населення.

Опитувані Центром Разумкова громадяни у лютому 2011 року найчастіше відзначають погіршення ситуації у сфері цін і тарифів (88,7% респондентів), добробуту родин опитаних (60,3%), зниження впевненості у завтрашньому дні (58,3%), економічного становища країни (54,2%), оплати праці (52,2%).

Особливу увагу привертає така оцінка дій нинішньої влади як зниження рівня стабільності – про це заявило 56,2% опитаних. Що в свою чергу ставить під сумнів одну із головних тез влади про досягнення нею суспільно політичної стабільності.

Протягом останнього року зросла (з 14,8% в січні 2010 року до 18,3% в лютому 2011 року) частка тих громадян, які вважають себе за самооцінкою бідними і "ледве зводять кінці з кінцями", тоді як частка тих, кому "в цілому на життя вистачає", знизилася з 36,7% до 32,8% опитаних.

[...]

З одного боку, переважна частина українського суспільства перебуває у депресивному стані і соціальному розпачі, з іншого – такі настрої стимулюють зростання потенціалу громадського протесту. Намагання влади переключити увагу на інші події у таких умовах, навряд чи будуть ефективними.

СУСПІЛЬНИЙ ПРОТЕСТ, ЯКИЙ ВІН Є

Погіршення соціально-економічної ситуації в країні та суспільного самопочуття закономірно призвело до зростання вербальної готовності громадян до участі в акціях протесту для захисту своїх прав.

Той порядок, який пропонує нинішня влада людям, стає їм все менш до вподоби. Більшість (53,9% у квітні 2011 року проти 46,5% у жовтні 2009 року) опитаних Центром Разумкова громадян вважають, що в разі значного погіршення умов життя краще вийти на вулицю з протестом (див. Табл. 2).

За період з жовтня 2009 року по квітень 2011 року на 12% (34,8% до 22,8% опитаних) знизилась частка тих, хто готовий терпіти матеріальні труднощі "заради збереження в країні порядку".

[...]

Громадяни України виявилися більш схильними до участі у мирних акціях протесту: у санкціонованих (31,9%, разом "тих, хто впенений, що візьме участь" та "тих, хто скоріше за все візьме участь") та несанкціонованих (17,7%) мітингах і демонстраціях, а також – у страйках (16%).

Вербальна готовність респондентів, упевнених, що візьмуть участь у таких проявах вуличної демократії, у квітні 2011 року порівняно з груднем 2008 року помітно зросла (див. Табл. 3).

Найнижча готовність виявлена щодо участі у силових формах протесту (вуличні заворушення – 5,5%, створення незалежних від Президента та Уряду збройних формувань (4,6%). При цьому значна динаміка зростання (або зниження) такої готовності на сьогодні відсутня.

[...]

Громадяни сьогодні переважно не довіряють політикам, як провладним, так і опозиційним, а отже не сприймають їх в якості лідерів суспільного протесту.

[...]

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 1 по 5 квітня 2011 року. Було опитано 2009 респондента віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі.

Опитування здійснювалося у 132 населених пунктах (із них 79 міських та 53 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Для порівняння були використані інші дослідження Центру Разумкова, проведені у 2002-2011 роках.

"Українське демократичне коло" на замовлення Інституту політики 19-25 березня 2011 року провело репрезентативне вибіркове опитування дорослого населення міста Києва.

Усього за місцем проживання опитано 800 респондентів віком від 18 років і старше. Статистична похибка вибірки без урахування дизайн-ефекту з вірогідністю 0,95 не перевищує ±3,5%.

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/27/6141677/

Аварія на ЧАЕС: Долання проблеми із заплющеними очима TOP

http://novynar.com.ua/analytics/government/165760

Петро Олещук

Аварія на ЧАЕС стала для України подією, яка тривалий час відбиватиметься на її економіці. Але якщо з будівництвом нового укриття над 4-м енергоблоком можуть допомогти інші країни, дбаючи передусім за безпеку своїх територій, то з вирішенням усіх інших проблем, породжених Чорнобилем, Україна має справитися сама. І тут перш за все потрібно вжити рішучих дій як із посилення соціального захисту справжніх ліквідаторів і постраждалих, так і з від сіяння величезної маси тих, хто просто має зиск з експлуатації статусу псевдочорнобильців.

[...]

Нічийна проблема

Свого часу в Україні існувало окреме міністерство, яке було покликане вирішувати чорнобильські проблеми. Згодом, у ході чергової оптимізації воно було ліквідоване, а його компетенція була віднесена до відання Міністерства з надзвичайних ситуацій.

На даний момент скасований навіть департамент у міністерстві, який раніше відповідав за чорнобильські питання.

Відповідно, з одного боку маємо "чорнобильський закон", який мав би гарантувати соціальні виплати та медичне забезпечення для постраждалих та ліквідаторів, а з іншого боку – послідовно ліквідовуються структури, які мали б нести за це безпосередню відповідальність.

Проблема наслідків аварії на ЧАЕС зараз, фактично, "нічийна". Це відбивається на всьому. Від сфери медицини і до галузі соціального захисту

Проблема наслідків аварії на ЧАЕС зараз, фактично, "нічийна". Це відбивається на всьому. Від сфери медицини, де, з одного боку, на папері наявна ціла мережа установ, у яких могли б лікуватися чорнобильці, а з іншого боку – вони повністю не фінансуються, так що люди змушені, йдучи до лікарні, купувати все, аж до бинтів та марлі, і до галузі соціального захисту.

Виходить, що проблема Чорнобиля начебто стосується всіх, і про це говорять з найвищих трибун міжнародних конференцій. Водночас, в Україні за неї ніхто не відповідає безпосередньо, ніхто нічим не займається.

Соціальне питання

Згідно з українським законодавством, зокрема законом № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Водночас на даний момент органи соціального забезпечення відмовляють чорнобильцям вищеназваних категорій у виплаті передбачених законом коштів.

Держава виплачує лише пенсію за віком або пенсію у зв’язку із втратою працездатності.

При цьому більшість справжніх ліквідаторів переходить на пенсію за віком, яка не має відношення до чорнобильського законодавства та обраховується на основі загального стажу.

На звернення громадян до органів соціального забезпечення, як правило, отримуються відписки, у яких зазначається про неможливість передбачених законом виплат.

Держава виплачує окремим чорнобильцям передбачене їм по закону. Але лише тим, хто подав позов до суду та виграв процес

Найцікавіше, що держава виплачує окремим чорнобильцям передбачене їм по закону. Але лише тим, хто подав позов до суду та виграв процес. Таких – одиниці, адже не кожен може зібрати і оформити документи, подати їх куди слід, прослідкувати за виконанням рішення. Багато-хто навіть не знає про свої права. Та й навіщо їх знати, коли у державі є закон?

От і виходить, що в Україні можна ухвалити закон, в якому будуть передбачені норми прямої дії, але виконувати їх чиновники не зобов’язані. Лише вибірковими рішеннями судів можна домогтися того, що і так визначено законодавством.

Індустрія на людському горі

Паралельно із цим в Україні вже 20 років функціонує своєрідна індустрія викачування грошей з державного бюджету, заснована на використанні чорнобильських проблем для індивідуального збагачення.

[...]

З початку 1990-х років почала множитися армія псевдоліквідаторів, які, одержуючи документи про кількагодинне перебування у зоні відчуження, отримувала право на виплату солідних пенсій.

Відомий напіванекдотичний випадок, коли "чорнобильську" інвалідність із 90% втратою працездатності одержав один державний високопосадовець. Причому це не завадило йому у подальшому виконувати свої функції.

[...]

Коли Президент говорить про неможливість виконувати чорнобильські програми, то, фактично, мається на увазі неможливість і далі тягнути цей віз, що перевантажений випадковими людьми та відвертими махінаторами.

Зокрема, на часі введення в обіг категорії "епіцентру ядерного вибуху", що стала б основою для напрацювання нової стратегії соціального забезпечення. Усі ті, хто перебував в епіцентрі під час аварії (а також їхні діти, онуки і т.д.), потребуватимуть уваги з боку держави багато десятиліть, адже ніхто не може прорахувати дію радіації на наступні покоління.

Потребує, звичайно, реформи не лише система забруднених зон, але й сфера соціального та медичного забезпечення чорнобильців та багато інших суттєвих галузей.

Але треба реформувати, а не ховати проблеми, не робити вигляд, що їх не існує. Адже ні сьогодні, ні завтра ми не зможемо закрити цю проблему.

Якщо буде побудовано новий саркофаг, то, можливо, це і принесе полегшення для Європи і решти світу, але не для України, яка і надалі залишатиметься наодинці зі своїми проблемами.

І треба не заплющувати на них очі, а вирішувати. Вирішувати вже зараз, поки це ще можливо.

Ціла стаття: http://novynar.com.ua/analytics/government/165760

Чому в українців немає радості від візиту Кирила? TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-432634.html
23.04.2011

Оксана Климончук

... Чому? Про це ми запитали у відомих українців.

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ:

БУВ АГІТПРОП, ТЕПЕР АГІТПОП

Ще коли був Радянський Союз, тоді був агітпроп, а тепер – агітпоп. Російська православна церква завжди виконувала функцію ідеологічного департаменту і якогось секретаря при сьогоднішній російській владі.

Насправді, йде девальвація російської церкви загалом, яка займається виконанням кремлівських вказівок. Мабуть, потім ще й звіти пишуть про виконану роботу…

[...]

Євген Сверстюк, доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра»:

Автор та інспіратор імперської архаїчної ідеї «рускій мір», Кирил не асоціюється в людей з релігією. Навпаки – з профанацією релігії та православ’я взагалі. Він не сприймається як духовна особа.

Будувати «російський світ» сьогодні – все одно, що будувати повторно Вавилонську вежу. Таке не може вийти в принципі, це дохла ідея. Прикро, що вони нароблять багато біди, перекалічать купу людей. Бо Кирил є один із тих, хто запалений злою ідеєю і не зупиняється ні перед чим....

Оксана Забужко, письменниця:

ВІН МОЖЕ НЕСТИ РАДІСТЬ ТІЛЬКИ ПАРТНЕРАМ ПО ОБОРУДКАХ

Бог з вами, це ж кому пан Гундяєв здатен нести «радість»? Хіба що своїм партнерам по бізнесу – радість від вдалої оборудки? До християнства цей чоловік має таке саме сумнівне відношення, як і вся його церква, т.зв. "червоне православ`я", патріархат якого був створений 1943 року Сталіним і Берією в обхід усіх церковних канонів як свого роду "альтернативний політвідділ" Луб`янки - коли треба було піднімати бойовий дух на фронтах, а політруки не справлялися. ...

Ні в якому разі не хочу цим кинути тінь на всіх тих справжніх, "по вірі", а не тільки "по сану", священиків - "рядових", які і в РПЦ МП намагаються щиро служити Богові, але серед її "генералітету", тобто верховного кліру, таких, боюсь, не може бути за визначенням: це не стільки церква, скільки бізнес-корпорація, і нема, здається, такого паскудства, яким би вона себе не заляпала - від торгівлі тютюном-горілкою до "освячення" зброї масового знищення. А вже коли їхні клірики стали погрожувати конкурентам "насланням прокльонів" (!), то тут агностикові впору розреготатися вголос - ич, які ратиці з-під ряс полізли! – а християнинові, осінивши себе святим хрестом, проказати: «Одійди, сатано!»

Трагедія Росії в тому, що іншої доступної християнської церкви, окрім цієї, яка обманом привласнила собі чужу історію, Росія не має. Тамтешні прихожани просто не мають із чим порівняти – і в добрій вірі, мов «так і треба», сприймають і ярмаркові «цінники на послуги» в храмах, і геть уже «вохрівський» анекдотичний оклик «подпевание хору не благословляется» (отут віруючому, справді, тільки плюнути – одійди од мене, сатано, коли не даєш уголос славити Бога!), і інші численні ознаки «безблагодатності», видимі «незамуленому» оку. Українці, як і за часів СРСР, погано знаються на церковної історії, хрестити дитину чи замовляти заупокійну по небіжчикові йдуть зазвичай «туди, де хрест стоїть», - але моральні інстинкти в нас усе-таки ще не заглушені, і це нас рятує. І порівняти, слава Богу, є з чим (як питала одна маленька дівчинка, спостерігаючи коло Михайлівського за молодими семінаристами: «Мамо, а чого ці монахи веселі, а ті в Лаврі такі сердиті були?»).

Трагедія України в іншому – в безпробудній темноті нашої правлячої верстви, «безголовості» нації. Страшну міну під нашу духовну свободу заклав свого часу Леонід Кравчук – коли, без будь-якого громадського обговорення, віддав РПЦ МП в безроздільне користування головну святиню східного християнства – Києво-Печерську Лавру. Нині Віктор Янукович при кожній оказії тягне сюди «соціально близького» собі пана Гундяєва, либонь, щиро, як усякий темний чоловік, вірячи, що саме цей, «престижний» (як висловився недавно їхній отець Чаплін - воістину, Бог шельму мітить, навіть на прізвище!), держить для нього в кишені ряси ключі од Раю. І не підозрює наш гарант, що там усього тільки ключі од кримського палацу, - а «по вертикалі» Президент України, який присягав на Пересопницькому Євангелії, відповідає перед зовсім іншою інстанцією...

Олександр Палій, історик:

ДОБРИЙ ПАСТИР НЕ МОЖЕ КЛИКАТИ СВОЮ ПАСТВУ ТУДИ, ДЕ ЇЇ ВБИВАЛИ МІЛЬЙОНАМИ

Попри історію сусідства, яка рідко буває простим, між Україною і Росією можуть скластися гармонійні відносини.

Потрібна лише одна умова: щоб усі керувалися заповіддю: "Не пожадай ні дому ближнього твого, ні поля його".

[...]

Ієрархи російської церкви вже відкрито говорять про необхідність нової євангелізації населення Росії. У багатьох російських містечках узагалі нема церков. Церква для експерименту вже пускає кораблі по Волзі та інших річках, створює «пересувні храми» хоч для мінімального залучення населення до церкви.

[...]

Дмитро Корчинський, публіцист:

В УКРАЇНІ – КОНФЛІКТ МІЖ РАДЯНСЬКИМИ ЛЮДЬМИ І ЛЮДЬМИ УКРАЇНСЬКИМИ

Російська православна церква завжди була одним із державних департаментів Московської держави, тобто політичним і адміністративним органом. Відповідно, в Україні вона здійснювала і здійснює політику в інтересах Москви.

[...]

Кирил розуміє, що культурно-гуманітарне домінування сьогодні може бути важливішим, ніж домінування економічне чи політичне.

Ціла стаття: http://www.unian.net/ukr/news/news-432634.html

War hero helped displaced Ukrainians TOP

http://v1.theglobeandmail.com/servlet/story/LAC.20110427.OBROMANOWATL/BDAStory/BDA/deaths

Saskatoon-born flying ace was the first person of Ukrainian descent to become a general in the Canadian Forces

RON CSILLAG

Special to The Globe and Mail

April 27, 2011

Well-spoken, calm and respectful, Joseph Romanow did not seem like a hard man. But he was tougher than duct tape. He lived through the Depression and the Dirty Thirties, saw buddies perish on the battlefield - almost dying himself - and witnessed brutal conditions after the Second World War in displaced persons camps.

Rather than embitter him, the grim experiences, he said, "made me more laid-back, accepting [of] life ... looking at life more casually, respecting other people." As he related to a military archive a few years ago, "I think most veterans are no longer violent people. There are no violent veteran criminals. I'm not sure what the right word is, but you see life in a much [more] acceptable way. As I say, I can feel it, but I can't express it."

In Canada's Ukrainian community, Romanow was a hero. A decorated soldier, he was a leading force in the scouring of displaced persons camps after the war to locate Ukrainians and bring them to this country's safety. And he was the first Canadian of Ukrainian descent to become a general in the Canadian Forces.

He died in Ottawa of cancer on March 21 at the age of 89.

"He was one of a large group of Canadians of Ukrainian heritage who volunteered to serve overseas with our armed forces at the outbreak of the Second World War," said Lubomyr Luciuk, a professor of political geography at the Royal Military College in Kingston, Ont., and an expert on Ukrainians in Canada.

"While in England, he helped organize the Ukrainian Canadian Servicemen's Association and its 'London Club' at 218 Sussex Gardens, a home away from home for thousands of Ukrainian Canadian servicemen and women." It was there that he and other Canadian-Ukrainians created the Central Ukrainian Relief Bureau, which helped thousands of Ukrainian political refugees and displaced persons find asylum in Canada, among them Luciuk's parents.

"Like his comrades-in-arms," said Luciuk, "Joe Romanow was truly one of the heroes of his day."

In the hurly-burly of Ukrainian-Canadian politics, Romanow professed neutrality. He was "most reluctant," he told Luciuk in a 1981 interview, to get involved in Ukrainian politics. He rued the postwar rift that developed in the Canadian community between newcomers for whom Ukrainian independence from Moscow was paramount, and the more-settled prewar

immigrants who were less engaged in the issue. He called the divide "an unfortunate waste of energy."

Joseph Roman Romanow was born in Saskatoon on May 3, 1921, one of five children. His parents had come to Canada from the Ukrainian village of Kitzman, his father in 1911 for "political reasons" - he had been an active resister of Polish colonization. While many Ukrainian immigrants chose to homestead, the elder Romanow worked for the Canadian National Railway. The couple married in Saskatoon and were among the founders of the city's Ukrainian Catholic Cathedral of St. George, a parish that will mark its centenary this year.

Life revolved around the Ukrainian Catholic Church and Joseph was active in church youth groups. As a teenager, he helped out at the New Pathway (Novy Shliakh) newspaper print shop.

"Being paid a dollar for a 10-hour day on Saturday gave him enough to take his girlfriend to the movies that evening, buy them both a Coke and have 25 cents left for the collection plate the next morning," noted the newsletter of the Ukrainian Canadian Professional and Business Association of Ottawa.

Early on, Romanow's parents instilled certain values of multiculturalism. "It was important there were cultural activities - music, poetry, religion," said Walter Romanow, Joseph's brother. "But it was also important to appreciate that we were living in Canada. It was important for us to be Canadian."

Joseph enlisted in the Royal Canadian Air Force in 1939 and was accepted in 1940. After training in a Tiger Moth biplane, he was sent to pilot anti-U-boat patrols and convoy escorts over Canada's west, then east coasts. Following a short stint in England, he was transferred to Burma, where he flew with the RCAF's 435 and 436 Squadrons. He also trained Gurkha paratroopers and dodged Japanese fighter aircraft.

In a remarkable online video archive at the Veterans Affairs Canada website, Romanow provided, in 2004, his memories of that little-known theatre of the Second World War. They alternate between light-hearted and harrowing.

"A lot of the fighting was done with Gurkha regiments, and [for] Gurkhas, I have nothing but the greatest admiration," he recalled. "They were nice, they were fierce, and sometimes I think they were crazy, you know."

How fierce? At night, roll call was never taken because there would be several Gurkhas missing. "They'd sneak into the Japanese bivouac and just lop off heads with theirkhukuris (15-inch curved blades). By dawn, they were all back in their bivouac." This apparently led to a dark joke among the enemy: "Well, we lived through another night," one Japanese officer would say to another, to which the reply was, "Shake your head."

Another horror story he told with great composure was a close call on a flying mission over Burma's Imphal Valley. Caught in a violent downdraft, his Dakota DC-3 was plunging at a stomach-churning rate of 3,000 feet per minute.

"The aircraft tumbled like a leaf in a high wind," Romanow recalled in his interview. "I know at one point we were upside down because we were hanging in our seat harnesses. When we dropped below [the] 3,000-foot level, still in cloud, I was certain that we would not survive. We were below the level of the hilltops. There was nothing left to do but pray.

"Suddenly, we were spit out of the bottom of the cloud at 2,000 feet over the Chindwin River Valley. I regained control of the aircraft and followed the winding river eastward towards the tunnel formed by the hills on either side and the cloud above. It led us out of the hills into the plains country. We had survived. It was the most helpless, frightening experience of my life."

For a year at war's end, Romanow joined other Ukrainian-Canadian servicemen in an effort financed by the Ukrainian Canadian Committee (now the Ukrainian Canadian Congress) to locate displaced Ukrainians in several zones newly occupied by the Allies.

"Things were rather chaotic," he recalled of the time. "That permitted things to be done, which in a more structured period would not have been possible." He did not elaborate.

The most immediate concern was physical survival, amid conditions Romanow found "inhumane" (he could not spend more than five hours in any camp). The long-term goal for displaced persons was to avoid a lifetime of slave labour.

According to Luciuk, many Ukrainians deemed to be Soviet citizens were obliged to return home.

"There were millions of them, mostly slave labourers who had been press-ganged into the service of the Third Reich during the war. Many refused to return to the Soviet Union but, under the terms of the Yalta Agreement, they were expected to and the western Allies began the process of forcible repatriation."

The Soviets were promising an uneventful journey home, but would often lock the transporting boxcars and route the returning trains to Siberia, or just slaughter the returnees.

With the Allies' approval, Romanow and the other Canadians entered the camps and, after building trust, gathered lists of names to publish in Ukrainian-Canadian newspapers. Readers could then identify relatives and sponsor their immigration to Canada. "Truth be told," conceded the Ukrainian Canadian Professional and Business Association of Ottawa, "many of the claims of relatedness were rather tenuous."

Between 35,000 and 40,000 displaced Ukrainians came to Canada from the end of the war into the early 1950s, Luciuk said.

Following his work in the camps, Romanow entered the University of Saskatchewan and graduated in 1950 with a bachelor's degree in mechanical engineering. He rejoined the RCAF, which sent him to England to complete a master's in aeronautical engineering.

From there, he began a torrent of activity, including work on the doomed Avro Arrow, the supersonic jet that was scuttled by the federal government. He was the senior Canadian representative at the U.S. Bomarc missile program, and was the officer responsible for the final installation phase and operation of Canada's first nuclear missile site in North Bay, Ont.

Posted to the National Defence College in Kingston, he attained the rank of Brigadier-General in 1971. From there, he spent three years in West Germany helping NATO reorganize its air command structure.

In 1974, he was awarded the Commander in the Order of Military Merit and the Canadian Forces Decoration.

Two years later, he retired as director general of Organization and Manpower at National Defence Headquarters in Ottawa and became president of the Machinery and Equipment Manufacturers' Association of Canada.

He wrote six books on family history and a personal memoir, Just Joe.

In 1996, Romanow returned to Burma as part of a Canadian delegation that attended the interment ceremony of six of his wartime buddies whose C-47 Dakota crashed in the jungle in June, 1945, and went undiscovered for 45 years. Said his daughter Pauline, "He felt it was an honour to be able to honour them."

Joseph Romanow was predeceased by his wife, Josephine Sawchuk. They had four children: Mary, a retired air force lieutenant colonel; Gregory, a retired navy captain, John and Paula, and seven grandchildren. He also leaves brothers Walter and Morris. Roy Romanow, Saskatchewan's former premier, was a nephew.

Віру Річ поховано у Каневі - 15.04.11 TOP

Дмитро Дроздовський

http://ovistka.narod.ru/news18.htm

15 квітня 2011 р., п’ятниця, 13.00,
м. Канів, Черкаська область,
«Козацький» цвинтар (вул. Монастирок)
Відкриття в Каневі біля Шевченкової могили
пам’ятника Вірі Річ,
видатній англійській перекладачці Т. Шевченка,
яка заповіла, щоб її прах знайшов спочинок біля Шевченка

imageВіра Річ (24 квітня 1936, Лондон — 20 грудня 2009, Лондон) — відома у світі перекладачка української літератури англійською мовою; секретар Англо-Українського Товариства в Лондоні. Протягом усього життя, починаючи з 1961 року, В. Річ перекладала творчість Т. Шевченка («Кобзар» перекладено повністю), І. Франка, Лесі Українки, М. Зерова, П. Филиповича, П. Тичини, В. Стуса, В. Симоненка, Л. Костенко та інших видатних українських письменників. Авторка сотні статей про українську літературу в англомовних журналах.

До самої смерті в 2009 р. Віра Річ працювала над перекладами української літератури. В Україні про Віру Річ ґрунтовні розвідки й дисертації писали Р. Зорівчак, Д. Дроздовський, С. Гальченко, М. Кочур, Г. Косів, В. Радчук та ін. У шевченківському Музеї в Каневі в експозиції перекладів Т.Г. Шевченка мовами світу є й англомовні переклади, що підготувала Віра Річ.

У 1997 році Національна спілка письменників України нагородила Віру Річ найвищою перекладацькою нагородою — премією імені Івана Франка. Премію було вручено за вагомий внесок у популяризацію української літератури та культури в англомовному світі. Восени 2005 року В. Річ удостоїли почесного звання члена Наукового товариства імені Тараса Шевченка. 2006 року її було нагороджено орденом Княгині Ольги.

Саме в Україні 24 квітня 2006 року Віра Річ відсвяткувала своє сімдесятиріччя, висловлюючи в такий спосіб пошану до української землі. В. Річ зізналася, що має одне нереалізоване бажання: щоб її прах знайшов спочинок в Україні поряд із Чернечою горою, де покоїться Тарас Шевченко, якому вона віддала все життя. Відомо, що над перекладом деяких творів Т. Шевченка вона працювала протягом 20 років. Про бажання перекладачки бути похованою в Каневі знали також її близькі британські й українські колеги.

Враховуючи вагомий внесок перекладачки Віри Річ у популяризацію української культури (зокрема творчості Тараса Шевченка) за кордоном і її власне бажання бути похованою на українській землі біля Шевченкової могили в Каневі, було вирішено поховати прах Віри Річ на канівській землі поряд із могилою Тараса Шевченка (прах вмонтовано в пам’ятник, що буде встановлено на «козацькому» канівському цвинтарі).

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- edito
r


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk