If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

image

Stop demeaning yourself and complaining
-- Yanukovych exhorts Ukrainians in his address to parliament April 7, 2011.

Припиніть принижуватися й жалітися
--- Янукович закликав українців своєму Зверненні до Ради 7 квітня 2011.

image

Раніше я могла купувати хліб та молоко,
а тепер я можу вибирати -
або хліб,
або молоко.
Жити стало краще.
("Жити стало краще, жити стало веселіше" - відомий вислів Сталіна.)

Before I could buy bread and milk
and now I can choose -
either milk
or bread.
Life has become better.
("Life has become better, life has become happier" - a famous Stalin expression.)

April 15 квітня 2011
Vol.12 No.10
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Програми і Конференції
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Культура
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  Business Report
  Society
  Суспільство
  А король таки голий!
  Українці в новинах
  From Our Mailbox / Blogbox
  Вічная Пам'ять

President’s address to the parliament: nothing more than a formality? TOP

Democratic Initiatives Foundation

On April 7, President Viktor Yanukovych gave his annual address to the parliament of Ukraine in which he offered his vision of the current situation in the country and the world and outlined the main tasks that Ukraine faces.

The president placed the greatest stress in his address on defining the directions of reforms in the social sphere and the fundamental principles of state policy.

The president’s address was positively assessed by members of the ruling coalition and incited the criticism of opposition forces and expert political analysts.

Main components of the president’s address

Given that the president’s address to the nation was dedicated to the upcoming 20th anniversary of Ukraine’s independence, the people expected to hear not only a report of the government’s plan of action and the forecasts of the country’s future, but also see a comprehensive analysis of the country’s progress since 1991.

Though the president’s address to the parliament was 416 pages long with the heading “Modernization of Ukraine – Our Strategic Choice” and divided into four main chapters dedicated to socio-political issues, the humanitarian sphere, economic development and Ukraine’s place on the international arena, it should have much more briefly outlined the key clauses of the document.

The president’s address was broken down into several thematic sections. In the first part the head of state shared with parliament his understanding of the current global processes and the place Ukraine occupies in the world.

The second part was dedicated to a short summary of achievements of the new government in its first year in power.

In the third part of his address the president spoke about his plans for reforming the main sectors of domestic policy.

The fourth part of the presidential address was about plans of modernizing the Ukrainian economy.

In the final part of his speech the president focused on the prospects of foreign policy and Ukraine’s security policy.

[…]

As such, the president justifiably singled out the unusually high level of technological backwardness, the energy capacity of which is nearly triple that of the average indicators in developed countries of the world, as one of the main problems that Ukraine’s economy faces. Despite this, the president did not offer any concrete plans for innovative development aside from his general statements about the need to create a favorable investment climate.

[…]

Paradoxically, President Yanukovych emphasized that Ukraine is continuing along the path of economic and political integration with the European Union at the same time presumed that Ukraine may join a Customs Union with Belarus, Kazakhstan and Russia. Such promises demonstrated the president’s misunderstanding of or neglect of widely accepted protocol in international relations. Indeed, EU and Russian diplomats expressed their dissatisfaction with Ukraine’s desire to integrate into two economic zones at the same time.

[…]

Ironically, Yanukovych and many members of the current ruling government held senior-level positions during the terms in office of former presidents Leonid Kuchma and Viktor Yushchenko.

Moreover, in his address Yanukovych tried his best to throw off the yoke of his responsibility for the current problems to achieve his own personal ambitions. The president said in his first year in office his team managed to achieve only one third of its set goals. At the same time, he blamed the bureaucratic machine and society, in particular representatives of business, for such low performance results.

Such statements of the president can be interpreted as an attempt to lay the blame on the faceless bureaucratic machine for his own miscalculations and simultaneously subdue dissension in society. Clearly, such methods of passing the buck and playing on people’s moods pose a dangerous threat of authoritarianism.

[…]

Conclusions

The president’s address contains absolutely correct tasks of fundamental modernization of Ukraine and reforms that must be implemented. However, it lacks consistent ways and methods of executing such priority reforms. Placing all the responsibility for the current state of affairs on the shoulders of predecessors and the main hopes on a government, which is considered the main executor of reforms, puts the question of the success of reforms in doubt. Such a misunderstanding of the need for active cooperation between the government and society in the process of drafting state policy poses the threat of undermining practically all the initiatives declared by the president.

A different strategy is required for the successful realization of the necessary transformations, among them the building of democratic institutions and engaging civil society, the political opposition and the mass media in the conducting of reforms.

Modernization will only be successful if it is not viewed as a technocratic problem, rather the task of building a European democratic and civilized Ukraine, the nucleus of which should be the country’s citizens.

Звернення Президента до верховної ради: проста формальність? TOP

Democratic Initiatives Foundation

7 квітня у стінах Верховної Ради Президент України Віктор Янукович виступив із щорічним Посланням до парламенту. У ньому він представив своє бачення поточної ситуації в Україні та світі й окреслив основні завдання, які стоять перед Україною. Найбільше уваги в посланні було приділено визначенню напрямків реформування найважливіших суспільних сфер і базових принципів державної політики. Послання Віктора Януковича викликало схвальну оцінку від членів владної коаліції, критику з боку опозиційних сил і суперечливу реакцію від представників експертного середовища. 8 квітня

Послання Президента було приурочено до майбутньої двадцятої річниці незалежності України, тому від нього очікували не лише викладу запланованих владою кроків, а й комплексного аналізу розвитку України з 1991 року та прогнозів на майбутнє. У результаті послання Президента до Верховної Ради було викладено на 416 сторінках під назвою «Модернізація України – наш стратегічний вибір». Документ було поділено на чотири основні розділи, присвячені суспільно-політичним питанням, гуманітарній сфері, економічному розвиткові та місцю України на міжнародній арені. Водночас, виступ Президента в парламенті мав у стислому вигляді відобразити ключові положення його послання.

Тематично виступ глави держави містив кілька блоків. У першому – Віктор Янукович поділився з парламентарями своїм розумінням сучасних глобальних процесів і місця, яке Україна посідає у світі. Другий блок був присвячений короткому підсумку досягнень нової влади за перший рік своєї роботи. У третій частині промови було викладено наміри Президента з приводу реформування основних галузей внутрішньої політики. Четверта – стосувалася плану модернізації української економіки. Зрештою, у завершальній частині виступу Президент зосередив свою увагу на перспективах зовнішньої та безпекової політики України.

[…]

Істотну критику експертів викликала та частина Послання Президента, де йшлося про проблеми зовнішньополітичної орієнтації України. У ньому було задекларована обрана новою владою концепція позаблоковості, яка в українських реаліях набуває вигляду багатовекторної зовнішньої політики. Так, Президент одночасно наголосив на незмінності курсу України на економічну та політичну інтеграцію в Європейський Союз і водночас припустив приєднання України до Митного союзу з Білоруссю, Казахстаном та Росією. Такі обіцянки Президента продемонстрували його нерозуміння або нехтування закономірностями міжнародних відносин: і представники ЄС, і представники Росії вже висловлювали своє незадоволення стосовно бажання України інтегруватися одночасно в два економічні простори.

[…]

Більше того, у своєму виступі Віктор Янукович усіляко намагався зняти із себе вину і за поточні проблеми у реалізації власного курсу. За словами Президента, за перший рік свого перебування на цій посаді його команді вдалося виконати лише третину своїх задумів. Водночас, вину за таку низьку результативність глава держави поклав на бюрократичний апарат та суспільство, зокрема, представників бізнесу. Такі твердження Президента, з одного боку, можна розглядати як намагання перекласти вину за власні прорахунки на безликий бюрократичний апарат і, відповідно, пом’якшити протестні настрої в суспільстві. Зрозуміло, що такі методи перекладання відповідальності та загравання з настроями суспільства несуть в собі серйозну загрозу авторитаризму.

[…]

Висновки

У Посланні Президента поставлено абсолютно правильне завдання корінної модернізації Україні та окреслено реформи, які потребують реалізації. Проте відсутні шляхи та методи, пріоритетна послідовність здійснення цих реформ. Покладання усієї відповідальності за нинішній стан речей на попередників, а головних сподівань – на вертикаль влади, яка розглядається як основний суб’єкт проведення реформ, робить питання успішності реформування суспільства проблематичним. Таке нерозуміння необхідності активної співпраці влади і громадськості під час вироблення державної політики загрожує зірвати практично всі задекларовані Президентом ініціативи.

Для успішної реалізації необхідних перетворень потрібна інша стратегія – розбудова насамперед демократичних інститутів, залучення до проведення реформ громадянського суспільства, опозиції, медіа. Модернізація лише тоді буде успішною, якщо розглядатиметься не як технократична проблема, а як завдання побудови європейської демократичної цивілізованої України, центром якої є громадянин.

Союз непорушний... TOP

http://ua.glavred.info/archive/2011/04/07/152646-8.html
07.04.11

Павло Сивокінь, «Главред»,

Митний союз між Росією, Білоруссю та Казахстаном нарешті став дійсністю. Україна поки лише приглядається до нього, не знаючи, що обрати – Схід чи Захід.

[...]

До ЄврАзЕС і назад

Перші засади Митного союзу на терені колишнього СРСР були закладені ще в 1997 році. Тоді лідери Росії, Білорусі та республік середньої Азії підписали відповідний договір. З Азійського регіону утрималися лише туркмени, проте вони вже тоді почали продавати нафту усім охочим і могли обійтися без скасування мит.

Дипломатичне відомство Росії того часу виступало з заявами, що інтеграція має швидко піти вперед. Адже між країнами залишаються важливі економічні зв’язки, які потрібно лише посилити. Проте ситуація не була аж такою безхмарною. Наприкінці 90-х років Москва не виявила гнучкості і майже відкрито прагнула повернути республіки під свій повний контроль. Цим вона відштовхнула нових президентів, які не так давно отримали повну владу і не бажали її втратити.

Винятком стала лише Білорусія, яка посварилася з усім світом та дедалі більше скочувалася в економічну залежність від Росії. У 2002 році Мінськ отримував 90% іноземних інвестицій саме від Москви. У 2000-му дві країни утворили союзну державу в межах все того ж митного простору. Однак і тут Олександр Лукашенко до останнього намагається утримати владу в своїх руках. До 2011 року країни так і не дійшли до останнього етапу – проведення референдуму з об’єднання. А влітку 2010 року здавалося, що відносини між ними остаточно зіпсовані. Тоді російські телеканали, явно на замовлення влади, показували компромат на лідера Білорусі. Тепер же Мінськ знову говорить, що треба домовлятися, водночас саботує остаточні кроки, хоча Москва намагається тиснути на нього економічним співробітництвом.

Аби хоч якось прискорити процес інтеграції в рамках Митного союзу, країни в 2000 році його трансформували в Євразійське економічне співтовариство. Причому тоді до цього союзу приєдналися також Україна, Молдова та Вірменія в статусі спостерігачів.

За наступні 10 років ця організація не проявила себе в економічній інтеграції. Київ тоді більше приділяв уваги ГУАМ та інтеграції на Захід. А Росія думала про встановлення гарних відносин з Європою і Китаєм.

Повернення до мит

З 2010 року ситуація в сфері торгівельної інтеграції почала потроху змінюватися. Спочатку український уряд заявив, що готовий більш інтенсивно розвивати свою торгівлю на східному напрямку. А потім революція в Киргизії привела до влади кабінет Рози Отунбаєвої, яка одразу отримала кредит від Москви і заявила про прискорення інтеграції в ЄврАзЕС.

Нарешті, в липні минулого року парламенти Росії та Білорусі ратифікували договори про скасування мит між собою, потім до них приєднався Казахстан. В принципі, це означало, що на той час 10 років очікування скінчилися. Кремль заговорив про те, що ЄврАзЕС може стати містком між торгівельними потоками Європи і Азії. Проте, наприклад, Китай ставиться до цього лише як до інструменту просування своїх товарів на Захід. І Росія не дуже задоволена цим фактом, адже в 2010 році голова Союзної держави Росії та Білорусі Павло Бородін заявив, що треба дуже добре вивчити усі сторони розширення ЄврАзЕС на Схід. А поки з Пекіном краще співпрцювати в рамках політичної Шанхайської організації співробітництва.

Український шлях

У Києві також останнім часом заговорили про те, що треба приєднуватися до Митного союзу. Експерт Російського інституту розвитку економіки Василь Рачков вважає, що Митний союз вже починає працювати, а ось зона вільної торгівлі України та ЄС - поки справа лише майбутнього. «Підписати договір про безмитну торгівлю з Європою для України стане можливим лише в другій половині цього року. А приєднання до Митного союзу потребує менше часу. Тут Києву треба лише набути повного членства в ЄвАзЕС», - сказав експерт «Главреду».

Західні аналітики також погоджуються з тим, що наразі Україна перебуває досить далеко від омріяної зони вільної торгівлі з ЄС. І поки не вирішиться проблема квотування поставок деяких видів української продукції в Європу, це питання не почне рухатися до розв’язання. Адже в Євросоюзі сильне лобі в кількох галузях виробництва, тому там не бажають пускати на свої ринки чужих виробників. У листопаді 2010 року комісар ЄС з питань торгівлі Карел де Гухт обіцяв підписання договору з Україною влітку 2011 року. Тепер же це питання якось оминається увагою з обох сторін.

З іншого боку, в останні місяці російсько-українські відносини також не є безхмарними. Київ постійно намагається отримати знижку на газ і не розбурхувати пристрасті в суспільстві, порушуючи питання другої державної мови. А Росія прагне прискорити процес економічної інтеграції. В неї вже є приклад Білорусі, яка майже 20 років обіцяє багато поступок, але нічого не робить. Тому Кремль не влаштовує політика балансування, яку зараз сповідує в міжнародних відносинах Київ. Тепер, на думку Василя Рачкова, Росія має довести, що Митний союз – економічно ефективна система взаємовідносин і сприяє розвитку, і лише тоді Київ почне міркувати щодо вступу туди.

Ціла стаття [ тут ]

Роль США у вдносинах між Європою та Росією у сфері постачання природного газу TOP

Вівіка Вільямс

Що стосується газового ринку, Європа розділена на кілька різних таборів. Західноєвропейські країни розглядають безпеку не зовсім так, як центрально- та східноєвропейські (ЦСЄ). Донедавна США проголошували газопровід Набукко порятунком Європи від залежності від поставок російського газу. Той факт, що Набукко не матиме настільки суттєвого ефекту для країн ЦСЄ, як очікували, особливо прикрий для США. З іншого боку, спорудження газпромівського газопроводу “Південний потік” становитиме серйозну загрозу енергетичній безпеці країн ЦСЄ і передусім України.

Найкращим способом допомогти в розбудові європейської енергетичної безпеки для Штатів може стати суттєва переоцінка того, як і куди вони інвестують свої економічні та політичні ресурси. Видається, США саме цим і зайняті, але переважно в арабських країнах у відповідь на тамтешні революції. Час здійснити таку саму критичну переоцінку і щодо європейської енергетичної безпеки ЦСЄ настав.

[…]

Натомість Штати можуть допомогти країнам ЦСЄ створити альтернативи.

По-перше, США можуть заохочувати спільний підхід

Газпром часто тисне на країни ЦСЄ своєю агресивною тактикою, змушуючи прийняти довгострокові газові угоди з неконкурентними цінами. У США існує здоровий, хоча й волатильний, спот-ринок (на якому угоди реалізуються впродовж кількох днів від часу їх укладання), який стимулює постійну конкуренцію. Звичайно, ця система не досконала, але вона допомагає знижувати ціни та дає споживачам змогу бути гнучкішими. Європейські ринки, на жаль, не такі ліквідні. Країни ЦСЄ мають інші варіанти ребалансування своєї структури енергетики. …

І навіть сланцевий газ змінює поле гри. Завдяки диверсифікації ресурсів можна уявити майбутнє, в якому, скажімо, Польща чи Угорщина могли б не погоджуватися на невигідні умови в газових угодах. Утім, країни ЦСЄ не можуть досягти такого стану речей без сторонньої допомоги.

У минулому США збирали за столом переговорів найменш імовірних антагоністів. Тому було б логічно, що США можуть допомагати країнам, які мають спільні інтереси, об’єднувати їхні зусилля. Якщо країни ЦСЄ об’єднаються, вони посилять свої позиції на переговорах. Спільний підхід до Росії міг би допомогти їм вийти на такий рівень. Спільне бачення енергетичної безпеки не зосереджувалося б на гарантуванні стабільного постачання російського газу за прогнозованими цінами. Натомість енергетична безпека розглядалася б як довгострокове зобов’язання зменшувати залежність від імпорту енергоносіїв з-за кордону. США могли б залучити сторони до переговорів і допомогти розробити певну схему для них, але їхні функції повинні бути радше дорадчими, працювати ж над їхнім втіленням мають самі країни. Проте навіть Західна Європа не спромоглася виробити спільний підхід. Це так само може виявитися не під силу для найбільш вразливих країн.

[…]

По-друге, США можуть сприяти приватним інвестиціям, розбудовуючи спроможність

Американський приватний сектор прагне інвестувати в модернізацію енергетичної інфраструктури ЦСЄ. У довгостроковій перспективі країна – одержувач інвестицій здобуде більшу вигоду, аніж інвестор. Модернізована енергетична інфраструктура потребує менше енергоносіїв для ефективної роботи, а отже, їх імпорт скоротиться. Успіх приватних інвестиційних проектів, утім, залежить від якості державних органів.

На жаль, обсяги інвестицій в енергетичну інфраструктуру та в енергетику загалом з боку США та ЕС були дуже малі, на відміну від Росії.

[…]

Крім того, великі інвестори прибувають на переговори в супроводі команд юристів, добре знайомих із законодавством про приватні інвестиції. Не маючи технічної спроможності, уряди країн ЦСЄ перебувають у програшній позиції, намагаючись укласти взаємовигідні угоди. В Україні USAID виділяє кошти на навчання юристів і адміністративного персоналу. Така розбудова спроможності зосереджується передусім на проектах державно-приватного партнерства муніципального рівня і не призведе до системних змін на державному рівні. … Проте Україна демонструє, що без інституційної спроможності закони щодо інвестування можуть стати беззубими схемами.

По-третє, США можуть підвищити свій експорт технологій

На додачу до зменшення залежності від імпорту для довгострокової енергетичної безпеки потрібне також зменшення використання місцевих енергетичних ресурсів. Нетрадиційний газ, передусім сланцевий, починає відігравати важливу роль у задоволенні цієї потреби. Розвідка покладів сланцевого газу могла б зменшити залежність від іноземного пального. Завдяки сланцевому газу Сполучені Штати на 50% збільшили свої поклади природного газу. Поклади відновлювального сланцевого газу в США становлять 12 трлн куб. метрів. І, що ще важливіше, Штати мають технології для того, щоб ним скористатися.

Джерела нетрадиційної енергії не можна розробляти без інтенсивних інвестицій і відповідних регуляторних реформ. На Українському енергетичному форумі на початку березня перший заступник міністра екології та природних ресурсів практично благав про іноземні інвестиції для розвідки покладів сланцевого газу. США мають гарну нагоду пов’язати допомогу в цьому секторі з регуляторною реформою. У середині лютого США та Україна підписали меморандум про порозуміння щодо нетрадиційної енергетики.

[…]

США можуть засвоїти багато уроків з революцій в арабському світі. Один з них такий: де і як ми витрачаємо наші гроші є так само важливим, як і те, що ми намагаємося купити. Через Єгипет США хотіли вийти в арабський світ і спрямовували свої кошти на посилення єгипетських озброєнь замість розбудови фундаменту для тривалої співпраці. Такий самий урок стосується і Європи.

[…]

Was the Holodomor Genocide? TOP
http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Was_the_Holodomor_Genocide
Apr 08, 2011

image

Alexander J. Motyl

Here’s what got me thinking about this issue—again.

A friend and colleague at the Canadian Institute of Ukrainian Studies and I are currently compiling a collection of documents on the Ukrainian famine of 1932–1933, tentatively called The Holodomor Reader. We’re including survivor testimony, journalistic accounts, documents, legal assessments, scholarship, and literature in what we hope will be a must-have collection aimed at general readers, students, and scholars. With a little luck, the book may be published later in the year.

There are those who support Vladimir Putin’s Russia, a system that draws on neo-imperialism and neo-Stalinism for its legitimacy. If and when that system collapses—and I belong to those optimists who believe that will inevitably happen—Russian democrats will govern and set the terms of the debate on the Holodomor.We take the view that the Holodomor, in which some 3 to 6 million Ukrainian peasants were starved to death during a massive crackdown on the Ukrainian cultural, religious, and political elites, was genocide. The view happens to reflect the views of the founder of the term, Rafael Lemkin:

perhaps the classic example of Soviet genocide, its longest and broadest experiment in Russification [is] the destruction of the Ukrainian nation. … The nation is too populous to be exterminated completely with any efficiency. However, its leadership, religious, intellectual, political, its select and determining parts, are quite small and therefore easily eliminated, and so it is upon these groups particularly that the full force of the Soviet axe has fallen, with its familiar tools of mass murder, deportation and forced labor, exile and starvation.

We noted in the first draft of our introduction that “although there are scholars and policy makers who dispute that interpretation, it is our belief that expert opinion has now shifted—and continues to shift—toward viewing the Holodomor as genocide.” One of the reviewers took issue with the claim, suggesting that the shift is hardly as evident as we made it out to be.

And that’s what got me thinking: Is there a shift and is it quite as inexorable as we suggested it might be? I think the answer to both questions is yes, and here’s why.

Consider where in the popular consciousness the famine was back in the 1950s. Nowhere. Survivors, refugees, and émigrés wrote about it extensively, but primarily in Ukrainian, and their audience consisted largely of themselves. Although Western journalists had written a great deal about the famine in the 1930s, their focus had shifted to other issues after World War II, while Western scholars ignored the famine almost completely. A Soviet history atlas compiled by the respected historian Martin Gilbert in 1972, for instance, illustrates the “main area of the forced collectivization of over 5 million peasant holdings 1929–1938” and notes that “thousands of peasants were killed when they resisted (some by armed force).”  

Read Alexander Motyl’s journal article, “Deleting the Holodomor: Ukraine Unmakes Itself”

The famine’s status as a non-event at best or an émigré fantasy at worst has changed by 180 degrees. No one, anywhere, today disputes that millions of Ukrainians were starved to death in 1932–1933. No one disputes that the famine was avoidable, and almost no one disputes that it was a crime. Even Viktor Yanukovych calls it an “Armageddon.” And a significant, and growing, number of serious non-Ukrainian scholars, journalists, and other opinion makers consider the Holodomor to have been genocide. The shift is remarkable and it is here to stay.

But will the view of the Holodomor as genocide gain the upper hand? I’m betting that the answer is yes because expert opinion is formed on the basis of both evidence and the Zeitgeist. As our Reader demonstrates, the empirical evidence for viewing the Holodomor as an intentional mass killing is overwhelming. If you’re neutral, you’ll be persuaded. If you’re a die-hard skeptic or have a political agenda, on the other hand, no amount of evidence will do the trick.

But to focus only on evidence is to misunderstand how expertise works. Although scholars deny it, they are swayed as much, if not more, by real-world events as by dry evidence. No one today would deny the importance of women, even though the evidence—women—was always there. It took a women’s movement to convince academics to see the obvious. It was only after policy makers and business people began glorifying globalization some two decades ago that academics took notice. And, of course, until the recent pro-democracy Arab revolts, few academics would have written about democracy in the Middle East and North Africa with a straight face.

In sum, experts, like all people, are swayed by life—by the Zeitgeist. And the Holodomor-as-genocide thesis is just such an example of a Zeitgeist-in-the-making. The Holodomor’s currently undisputed status as a mass killing will set the norm for future scholars without political agendas. As the die-hards exit, their place will be taken by scholars who view the famine from the perspective of today’s norm—and not yesterday’s. As the number of experts who view the Holodomor as genocide grows, a tipping point will be reached and scholars, like all rational beings, will accept the genocide interpretation simply because it’s the Zeitgeist.

I’m betting that experts with political agendas will also decline in number. There are those who support Vladimir Putin’s Russia, a system that draws on neo-imperialism and neo-Stalinism for its legitimacy. If and when that system collapses—and I belong to those optimists who believe that will inevitably happen—Russian democrats will govern and set the terms of the debate on the Holodomor. Some will still bristle at accepting the genocide thesis; many will not. Some experts also support Yanukovych’s version of Ukraine. That system draws on a denial of Ukrainian history for its legitimacy. The house that Yanukovych built is even more decrepit than Putin’s, and once it kicks the bucket the door to accepting the genocide thesis will be open wide. That leaves closet socialist scholars, who may be incorrigible. After all, if they still believe in socialism after the collapse of Communism 20 years ago, they may be better off in the closet.

Of course, one could argue that the case for or against the Holodomor as genocide is ultimately irrelevant. All people of good will now recognize the Holodomor as one of the greatest crimes of the twentieth century. Calling it genocide or calling it something else won’t change that fact.

Weaknesses of Dictatorships TOP

by  Walter Derzko

Gene Sharp, a retired professor, has written a book called From Dictatorship to Democracy, which has been used as the play book for many colored-revolutions over the past 20 years. It’s available as a free download (www.aeinstein.org/organizations/org/FDTD.pdf). I urge all readers not only to read it but to forward it to colleagues in Ukraine, a country that has followed the reverse path from democracy back to dictatorship in the past year.

In Chapter 4, Sharp offers hope when he concludes that all dictatorships have one or more weaknesses: “Dictatorships often appear invulnerable. Intelligence agencies, police, military forces, prisons, concentration camps, and execution squads are controlled by a powerful few. A country’s finances, natural resources, and production capacities are often arbitrarily plundered by dictators and used to support the dictators’ will. In comparison, democratic opposition forces often appear extremely weak, ineffective, and powerless. That perception of invulnerability against powerlessness makes effective opposition unlikely.” He goes on to state that: “The phrase “Achilles’ heel” refers to the vulnerable part of a person, a plan, or an institution at which if attacked there is no protection. The same principle applies to ruthless dictatorships. They, too, can be conquered, but most quickly and with least cost if their weaknesses can be identified and the attack concentrated on them.”

Sharp provides the follow list of weaknesses of dictatorships that is worth reflecting on.

Complete article: http://bit.ly/gFX2vy

A system of overlapping powers TOP

by Mykola Riabchuk
4 April 2011
http://www.tol.org/client/article/22301-a-system-of-overlapping-powers.htm%3El?utm_source=TOL+mailing+list&utm_campaign=f7131e4c4d-TOL_newsletter4_4_20%3E11&utm_medium=email

Understanding Ukrainian Politics: Power, Politics, and Institutional Design, by Paul D'Anieri. M.E. Sharpe, 2007. 300 pages.

imageLeonid Kuchma

Unusually for a book in its field, Understanding Ukrainian Politics pays attention to informal relations in the state or, more precisely, to the complex interaction between things formal and informal, established de-jure and practiced de-facto. The gap is crucial because, unlike the highly institutionalized nature of politics in most Western states, in Ukraine, "much of what is obviously important happens outside of formal institutions and in contradiction of the formal rules,” Paul D'Anieri writes.

DECEPTIVE APPEARANCES

In this way Ukraine and other former communist countries are fully in line with the Soviet tradition where the Communist Party's dominance was exercised largely outside formal institutions and aside of, or even against, written rules. The peculiarity of these systems, D'Anieri explains, is not just that they lack rule of law, but that they are run under rule by law, in which the law is a weapon to be selectively applied against one's adversaries. In this regard, he maintains, "the 'absence of the rule of law' is not simply something that just exists like bad weather. Rather, it is something that results from the accumulated efforts of interested actors to ensure that decisions support their political interest."

[...]

So long as the new state’s independence was not secured, the reformers tried not to antagonize the local, rather territorial than national, nomenklatura who opportunistically supported Ukraine’s pro-independence drive. This inevitably placed them in a much weaker bargaining position vis-à-vis the ancien regime than was the case in other post-communist countries. Nevertheless, this segment of the political class could certainly have been much more active and purposeful in their demands for early parliamentary elections immediately after independence, for adoption of a new constitution (not passed until 1996), and for other institutional changes like judicial reform, a new electoral law, and new regulations to promote the role of political parties in coalition-building and government-making.

[...]

It was true that "Leonid Kravchuk did not seem to be such an executive, [n]or initially did Leonid Kuchma," but this mattered little in view of a broader and much more powerful institutional logic. The logic of power politics implies, in particular, that any ambitious leader tends to amass his power and expand his prerogatives, and any powerful institution tends to convert its de facto power into legitimate power and vice versa. Therefore, D'Anieri notes, "we should not necessarily conclude that the politicians themselves are different – that Western politicians are inherently honest and that others are not. The difference seems to be in how far politicians can go in different countries before something or somebody pushes back. … In liberal democracies, politicians who become increasingly powerful tend to engender increasing opposition. In electoral authoritarian systems, in contrast, political and economic power tend to centralize, such that those who initially gain an advantage can then use that leverage to create further advantage. This self-reinforcing cycle is limited only by the competence and lifespan of the ruler."

[...]

Two major factors facilitated the process in the 1990s: societal fragmentation and what D'Anieri defines as the "nonrevolutionary nature of political change in Ukraine." The first factor made virtually impossible any consolidation of political opposition and enabled the post-Soviet elite to wield divide-and-rule tactics to good effect. The second factor resulted in slow, incoherent, and often confusing reforms that provided an excellent opportunity for the elite to pursue power in a highly ambiguous legal environment.

Partial reforms created an economic gray area between plan and market that "allowed well-placed actors to get richer than they could either in a fully planned or fully marketized system." Rather predictably, these rent-seekers did their best to "halt further reform in order to 'freeze' the economy in this highly lucrative intermediate position."

[...]

By the mid-’90s the situation had become ripe for a large-scale privatization now that the main players in Ukrainian politics and the economy had accumulated sufficient resources to carry it out in the most beneficial way. The blessing, however, was mixed. The dubious sources of their wealth and murky course of privatization made them potentially easy targets for the surveillance and law-enforcement agencies subordinated directly to the president. All of them appeared to be on the hook, and it was up to President Kuchma now to decide who would be punished and when, and who would be generously granted an extended probation.

Selective application of law became a powerful instrument of official, albeit informal, blackmail employed by the president and his associates. It allowed them to reestablish a kind of order throughout the country, making the state institutions work and seeing that taxes were paid and the oligarchs stayed obedient. But the side effect of this relative success was a gradual elimination of pluralism – since it was "pluralism by default" (so described by the political scientist Lucan Way): pluralism accompanied and supported by state fecklessness, rather than democratic norms, traditions, and institutions.

The kind of authoritarianism that flourished in Ukraine, one that builds legitimacy through seemingly free elections and other ostensibly democratic procedures, differs substantially from the traditional one that maintains power primarily through ideology or coercion. But the effectiveness of this system, as D'Anieri aptly remarks, has clear limits. The executive’s power is significant but not total. Elections are manipulated in multiple ways but not thoroughly rigged. The authorities can tip the balance in their favor in a close race but "it is much more difficult to use such methods to overcome a very large deficit in popular sentiment."

And this is exactly what happened in 2004 when the incumbent Kuchma picked out a highly unpopular prime minister, Viktor Yanukovych, to succeed him in the presidency. To make Kuchma's bad situation worse, the opposition unexpectedly united, civil society proved to be stronger than was assumed, and elites defected from the president's camp much more massively than anybody could have foreseen. All these factors combined with the international pressure made the defeat of the electoral authoritarian regime inevitable. One should not forget however, that "Kuchma failed not because he was constrained by institutions but because, in the end, he was confronted by superior power.” The Orange Revolution marked rather a departure from authoritarianism than the arrival of a full-fledged liberal democracy. "This is so not only because in Ukraine there are still retrograde and corrupt political forces that have no intention of admitting defeat. It is also true because the institutional basis for liberal democracy is still incomplete."

[...]

Complete article: [ here ].

Та де ж той магнітофон? TOP
15 квітня 2011

image

Андрій Жалко-Титаренко

Перш ніж писати щось стосовно знаменитого "магнітофону під диваном і майора у шафі", я хочу окреслити мою особисту позицію стосовно ролі Леоніда Даниловича Кучми у справі Гонгадзе. Я не вірю в те, що Кучма наказав вбити журналіста. Кучмі це було зовсім не потрібно, і не така він людина. Чи робить це Кучму невииною жертвою? На мою думку - ні. Вина Кучми в тому, що саме він створив ту систему, яка зараз його ж пробує знищити. Саме Кучма розгомив кадри урядовців і потенційних урядовців, Вже більше десяти років Україна страждає від кадрового голоду в уряді. Бажаючих керувати вистачає, а от зі здатними це робити - проблема. Далі буде видно, до чого веде призначення "своїх", бодай умовно-придатних. Саме при Кучмі сформувалась корупційна вертикаль, що нині знищує Україну, і саме Кучма витяг на авансцену Януковича, який Кучму і переслідує. Список можна продовжити. Тобто: Кучма винен у створенні всіх передумов і для вбивства журналіста, для провалу спецслужб, що призвів до катастрофічного витоку інформації,  для неефективного розслідування, що тягнеться роками, і для його ж власного переслідування. Але він наказу вбивати він не давав.

Ну а тепер - до суті справи. У те, що майор міг сидіти у шафі я вірю. Якось воно пасує до поведінки Мельниченка останнім часом. Все інше - тут треба думати. Бо навіть обережний Кучма вже вказує на Росію як на замовника прослуховування телефонних розмов, і провокації, що вплинула на історичний розвиток України. Але досі не ясно: де оригінал записів і де магнітофон. Або, більш широко - як це було зроблено?

Слід зауважити, що чим більше Мельниченко говорить, тим більш дивним і важчим повірити стає міф про "магнітофон під диваном".
1. Мельниченко згадав про тисячі годин запису. Давайте припустимо, що він писав 10 годин на день, і кожен день. В тому будинку вихідні бували рідко. Це дає 3650 годин за один рік, справді - тисячі годин. Але скільки ж стрічок це буде? Ну, навіть якщо використовувати залізний дріт, все одно буде кілька сотень на рік, а було більше, ніж один рік. Це такий собі стос, що ані за кордон не вивезеш, ані за шафою не сховаєш. Ціла фонотека.
2. Він стверджує, що він дивився, хто там заходить до Кучми, і вмикав та вимиказ запис з відстані. Але для цього потрібно стовбичити в коридорі годинами, практично весь час, з ранку до вечора. Той, хто хоча б раз був на президентському поверсі і в кабінеті Президента добре знає, що це просто неможливо. Після перших кількох днів виникнуть питання, а через тиждень безперервного вештання без видимого діла навколо дверей Президента його виженуть і з коридору, і, мабуть, з роботи.
3. У Мельниченка були і його робочі обов"язки, і його керівництво. Він не міг витрачати весь, або більшу частину свого часу стежачи, хто заходить до президентського кабінету, хіба що у ньлшл є пряма вказівка начальника УДО. Якої не було. Якщо ж він робив записи час від часу, то не виходить тисяч годин.
4. Є два різних типи записів - зроблені у маленькій кімнаті, і в середовищі із зовнішніми шумами. Так де ж тоді був магнітофон?
5. Зараз в справі постав момент істини: покажи стрічки і магнітофон, і все це буде розглянуто і підтверджені, як правоспроможні докази. Тим не менше ми не бачимо ні того, ні другого. Чому?


Всі ці невідповідності можуть бути дуже добре пояснено, якщо припустити, що не було магнітофона під диваном, а запис було зроблено якось зовсім інакше.

Вже була згадка в пресі, що важливі кабінети в тому будинку прослуховувались ще від часів Щербицького, якщо не раніше. І це правда. Ще десь в 1994 році я випадково дізнався, що так воно і було. Були жучки. Дізнався я про це від людей з космічної галузі, які всі ці "жучки" виявили і познімали щойно кучмина команда в"їхала на Банківську. Тобто жучків на час запису вже не було.

Інший варіант полягає в записі коливань віконних шибок. Технологія є, і досить широко застосовувалась, але розташування будівлі і розташування офісу президента роблять використання цієї технології для запису того, що там відбувається, неможливим.

Це залишає тільки один варіант: запис через мембрану телефонів урядового спецзв'язку (3 - або 4-значні номери, "сотка" або "десятка"), коли слухавка лежить на апараті. Це можливо, і ця технологія використовується навіть стосовно мобільних телефонів. Кучма мусив мати два телефони "сотки", в офісі і в кімнаті відпочинку. Якщо писалось з обох, запис буде відрізнятися, саме як це і було.

Якщо ця гіпотеза вірна, то ніякого магнітофону під диваном не було. Магнітофон був або в спеціальній АТС в Києві, або Мельниченко  підключив передавача до системи, і сигнал був записаний десь у сусідньому будинку, і т.д. Може бути, писали українські зрадники для використання у власних політичних іграх, а може писали і прямо росіяни. Я впевнений, що писала не опозиція для "України без Кучми", не видно було по їх діях, що їм все про режим настільки добре відомо, як того можна було б чекати. Зауважу, що як  подивитися з точки зору росіян, то це був "нормальний" збір розвідувальних даних в сусідній державі. Це те, що розвідувальні служби повинні робити - і робили.

От що тут важливо: у цьому випадку не буде магнітофона або стрічки, доступних для українських прокурорів, як їх і нема. Доречі, Мельниченко  міг  зробити і кілька записів для себе теж, паралельно, або міг зробити копії, якщо він вів записи на віддаленій станції. Саме ці матеріали і пішли "гуляти" від 1999 року.  Для обговорення подальших деталей інформації недостатньо, але якщо припустити, що писався сигнал з мембрани телефона коли слухавка спецзв"язку лежить на апараті, все стає простим і зрозумілим: і різниця в записах, і "тисячі годин", і відсутність плівок і магнітофону з-під дивану, і багато іншого.

 Щоб зробити це можливим позаяк було необхідним:
1. Мати доступ до системи спецзв'язку (що Мельниченко мав).
2. Приховувати всі проблеми, які будуть виявлені, коли / якщо виникнуть підозри при рутинних тестах і перевірках технічних засобів першого офісу країни "Службою технічного захисту інформації".
3. Зупиняти або блокувати всі дії СБУ після того, як починаючи з 1999 року фрагменти записів почали з'являтися в Києві, і аж до моменту, коли вибухнув скандал.

Це все привносить у "картинку" ветерана КДБ генерала Леоніда Деркача. У 1992-96 він був головою "Служба технічного захисту інформації", а в 1998-2001 роках він був головою СБУ. Він міг організувати встановлення підслуховування (або підключення записуючого пристрою) не в офісі Кучми, а на телефоні спецзв"язку Кучми ще в 1994-96, залишивши систему "спати" протягом деякого часу, для своєї ж власної безпеки. І він точно міг блокувати зусилля з розслідування витоків, що відбувались саме в 1998-2001 роках, коли саме він був головою СБУ.

Зауважимо, що це не більше ніж спекуляції. Але не спекуляцією, а фактом є те, що в той час як Деркач був особисто відповідальний за відвернення загроз національній безпеці України, "записи Мельниченко" були в повному розпалі, і СБУ абсолютно нічого не робило, щоб припинити це неподобство.

Цікаво, що Деркач залишається єдиною людиною, яка ще не була допитана у службі Державного прокурора. Він хворий і знаходиться в лікарні. Ми бажаємо йому швидкого одужання,  але зауважимо, що людина в 70 років, та з високим кров'яним тиском, завжди можна знайти привід, щоб провести пару тижнів у лікарні в разі необхідності. Крім того, згадаймо: коли Путін відвідав Україну протягом другого прем"єрства Януковича, Путін знайшов час для ранкового чаю зі своїм другом, Андрієм Деркачем, аби обговорити питання Руської Православної Церкви. А Прем'єр-міністр Янукович мав їхати з Путіним у машині Путіна до Бориспільського аеропорту, щоб бодай хоч трохи з ним поспілкуватись. І спілкування це, звичайно, було також ретельно записано, а як же? Між тим Андрій Деркач є сином Леоніда Деркача, є другом Дмитра Табачника, і є випускником Академії Дзержинського в Москві.

Фесом об тейбл TOP

http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/rak91/a34700
30 березня, 12:23

Олександр Горобець

Текст кримінальної справа проти Л.Кучми малює колишнього главу держави, як потворну змію, котра тільки й тим займається, що переслідує всіх, хто про нього говорить правду.

Такий собі маленький йосип віссаріонович (не рябий, а рижий, бо ж недарма В.І. Даль записав: "Рыжий да красный – человек опасный"), який маніякально хворий на жадобу помсти. Вдумайтесь лишень, чим жив, займався, опікувався глава держави, найнятий виборцями – платниками податків - (цитую за кримінальним звинуваченням проти колишнього глави держави, підписаним заступником генерального прокурора України):

"…У травні-червні 2000 року в приміщенні адміністрації президента Кучма Л.Д., без наявних підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, дав Кравченку Ю.Ф. вказівку про здійснення негласних оперативно-розшукових заходів щодо Гонгадзе Г.Р. і Подольського О.І. із застосуванням протизаконного впливу на них з метою припинення їхньої журналістської та громадської діяльності.

Кравченко Ю.Ф., усвідомлюючи злочинну вказівку Кучми Л.Д., погодився її виконати, і, перевищуючи владні та службові повноваження, через керівника апарату міністра внутрішніх справ Фере Е.В. дав наказ Пукачу О.П. здійснювати негласні оперативно-розшукові заходи щодо Подольського О.І., а також викрасти останнього, вивезти за місто, побити, вчинити підпал дверей квартири, щоб змусити Подольського О.І. відмовитися від журналістської діяльності.

12 червня про виконання доручення Кравченко Ю.Ф. особисто доповів Кучмі Л.Д. в приміщенні адміністрації президента. Кучма Л.Д. схвалив дії працівників міліції.

Продовжуючи переслідувати громадських діячів, 3 і 10 липня Кучма Л.Д., перевищуючи владу і службові повноваження, дав Кравченку Ю.Ф. незаконну вказівку про насильне захоплення Гонгадзе Г.Р., вивезення за межі Києва та застосування до нього психологічного та фізичного впливу як з метою помсти за журналістську діяльність, так і з метою її припинення.

Отримавши від Кучми Л.Д. незаконну вказівку, Кравченко Ю.Ф. в один з днів липня 2000 року передав її Пукачу О.П.

Виконуючи незаконну вказівку Кравченка Ю.Ф., Пукач О.П. організував незаконне стеження за журналістом та його переслідування...".

Що відбувалося далі - давно відомо. Г.Гонгадзе, замітивши за собою стеження "професіоналів" Пукача, звертається за допомогою до генерального прокурора.

Ось хто головний винуватець у тому, що розв’язалася кримінальна драма – М.Потебенько.

Невже бодай на мить хтось можете собі уявити, що цей недорікуватий чоловік, який не міг скласти в єдину грамотну стрічку десять слів поспіль, котрий був поставлений генеральним наглядачем за дотриманням усієї законності в державі, не тямив, що Л.Кучма насправді тривіальний псих, котрий помішаний на переслідуваннях?

Він що не спілкувався з Л. Деркачем, В. Кравченком, яким віддавалися накази типу ось цього, який зафіксований записами М. Мельниченка і котрі нині мають статус офіційних доказів: "Так вы что не можете сделать ему пиздец?"? Так глава держави спілкується з керівником спеціальної служби – СБУ…

[...]

Родичі Г.Гонгадзе ще багато років тому справедливо визначили, що головним винуватцем загибелі їх сина і чоловіка є колишній генпрокурор М.Потебенько. Вони намагалися притягти цього потворного чинушу, черству, бездушну особу до кримінальної відповідальності за бездіяльність і сприяння Л.Кучмі замести сліди розправи. Але саме Л.Кучма, його вірні слуги на крові погубили цю справу, вбили в людях віру добитися справедливості. Ворон ворона покривав.

Ось хто нині має в числі перших відповідати перед законом за злочинну пасивність, за те, що нестало людини. Ось кого потрібно першим, як каже грубіян М.Мельниченко, - "Фесом об тейбл".

В Україні все ж, на жаль, робиться навиворіт щодо здорового глузду.

[...]

Але людці типу потебеньків повинні знати: і в найдовшого дня є кінець. І лід іскру дасть, коли добре потерти…

Ціла стаття [тут ].

Адміністрація Януковича: інтриги чи реформи? TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/04/110406_ap_cut_deputies_bo.shtml

Олесь Коношевич

image
За заявами про "реорганізацію" ховається щось більше, впевнені аналітики.

Президент з великою повагою відноситься до всіх, хто працював на посадах заступників голови адміністрації президента. ... Статус їх не буде зменшений." - глава президентської адміністрації Сергій ЛьовочкінПрезидент Янукович звільнив шістьох заступників голови своєї адміністрації. У керівника АП Сергія Льовочкіна зараз лише три заступники. Всі звільнені перепризначені радниками президента.
[...]

У близькому до президента оточенні нагадують, що Віктор Янукович неодноразово говорив про необхідність реформування, в тому числі і своєї адміністрації.

Представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко каже, що нині мова не йде про посилення інтриг і віддалення тих людей, які визначали основні напрямки роботи адміністрації, від самого президента.

[...]

Політолог Віталій Портніков вважає, що у глави адміністрації Сергія Льовочкіна з'явилася прекрасна можливість позбутися тих заступників, які намагалися скласти йому конкуренцію і остаточно "замкнути" президента на угрупуванні "Росукренерго", яке діє в інтересах бізнесмена Дмитра Фірташа.

[...]

Водночас депутат від НУНС Арсеній Яценюк переконаний, що ніякої реформи не відбулося. За його словами, чиновників пере- назвали по-іншому, а автівки, кабінети і гроші залишилися ті ж самі. Пан Яценюк нагадав, що подібне було і з адмінреформою в уряді.

Разом з тим політолог Віктор Небоженко сказав Бі-Бі-Сі, що внаслідок зменшення ролі Кабінету міністрів і РНБО зросла роль адміністрації президента, і вона має обростати сильними структурами. Внаслідок цього, на думку аналітика, обирається і тактика в самій адміністрації президента.

Віктор Небоженко: "Є внутрішньополітичний аспект в самій АП. Там формується найгірше, що може бути в Україні – так звані конфліктні пари-противаги. Приміром, нещодавно була призначена Марина Ставнійчук. Але в адміністрації вже є фахівець з конституційного права – Андрій Портнов. Ось класична конфліктна пара. І кожен буде тягти у свій бік і представляти різні групи."

[...]

Михайло Бесараб: "Потоки інформації, які йдуть до президента, в достатній мірі обмежені і коригуються його найближчим оточенням. Я не виключаю, що Сергій Льовочкін перебуває нині на піку своєї впливовості в АП і вибудовує інформаційну політику таким чином, щоб це в першу чергу відображало його інтереси. Не виключаю, що президенту було досить аргументовано пояснено, чому треба вдатися до цих реформ."

[...]

Ціла стаття [ тут ].

Ukrainians of Munich, Germany, the world show your solidarity by coming to court May 3 – 5

TOP
Dear Friends

Thanks, for all your support and e-mails.

 I'm in the worst newspaper in Germany, BILD, but a paper everyone reads, because I quietly sang half a verse of Mnohaya Lita in the hallway during a break when they were wheeeling JD to a Restroom. He smiled, shook my hand and thanked me.  

During lunch break I bought a large Lindt chocolate Easter bunny and asked the presiding Judge Mr. Alt at 3pm after the court session when just about everyone had left, if he would pass the Easter present on to Stadelheim prison for JD. (This is the procedure. We passed on all of my dad, Mykola Kostiuk's 5 CD's with Ukrainian Folksongs to him this way. It took more than a month. The CD recorder we had to order and prepay at a designated store and it was then delivered directly to prison for security reasons.) Judge Alt said it was a lot of trouble for him to pass on the bunny and that it would probably not be given to JD anyway. Finally he gave it to one one the medics to pass on. 

Because the co-plaintiffs were doing their final remarks we were in another building April 13 - 14 because Room 101 in the court house Nymphenburger Str. 16 was occupied. The Justice Palace is historic, magnificent and over a hundred years old. We had never been there. The change was made just for the two days when the co-plaintiffs and some of their 9 lawyers were scheduled to say their final remarks. Mr. Bloch a Dutch co-prosecutor representing co-plaintiffs from the Netherlands and Prof. Nestler were also to speak.

 When I arrived by elevator on the 2nd floor on Thurs. April 14, a man confronted me saying he is the President of the Justice Palace and that he has heard that I sang for JD and that this would be forbidden and against their house rules. He wanted to warn me that if it happens again they would forbid me to enter the building for always. "House Verbot". I shook his hand saying that I had never heard that singing a Birthday song for an old, lonely man could be an offence and forbidden.
 
Uli later told me that this man had also approached him earlier and asked him
if his wife is not coming today. Uli said yes, that I am here but have to go through the security check. He then told Uli the same story I was to be told. Uli said he wants to complain to the President of the Justice Palace and he said that he is the President. Uli said that in that case he is ashamed for the Justice Palace President and for the rules of the Justice Palace. Uli said how can it be forbidden to sign Happy Birthday (Mnohaya Lita) to a 91year old man who has no one to congratulate him?

"Kann den Singen Sьnde sein?"  Can it be sinful to sing?

Judge Alt announced that the next session will be in Room 266 of Nymphenburger Str. 16 at the Landgericht Muenchen II on May 3 - 5 from 10-12 and 1-3 pm.

After speaking to Judge Alt about the Chocolate Bunny, I said that Room 266 is much too small and has no microphones, which would eliminate that the spectators could hear anything. I said this meant that the public is not included in the proceedings and that it is not public because no one can hear anything. He answered that they always use that room for public cases. I said yes, but not when there are 150 people present. He answered, there won't be many people.

Uli's final remarks are scheduled for those 3 days. Room 101, our regular court room with microphones was always good, but Room 266 is impossible! Not one single microphone, nothing for the translators.

PLEASE, UKRAINIANS OF MUNICH, GERMANY, THE WORLD, SHOW YOUR SOLIDARITY
SUPPORT JD and DR. ULRICH BUSCH IN HIS FINAL REMARKS BY COMING TO COURT May 3 - 5.

Vera Busch

P.S. The BILD newspaper article:
http://www.bild.de/regional/muenchen/john-demjanjuk/eklat-im-
gericht-nach-geburtstagslied-fuer-demjanjuk-17412316.bild.html

День гніву призначено на 14 травня TOP


14 КВІТНЯ – ДЕНЬ ГНІВУ

http://www.spilnasprava.com/wp/?p=2653

В Україні різко виросла вірогідність соціальних заворушень

Громадянський рух Спільна Справа розпочинає всеукраїнську мобілізацію усіх свідомих громадян, незгодних з діями влади, з метою проведення 14 травня загальнонаціонального Дня Гніву. Акції протесту відбудуться у Києві та в усіх регіонах України.

Про це повідомив лідер Спільної Справи Олександр Данилюк.

«Сьогодні необхідно продемонструвати владі той реальний рівень громадської незгоди з її діями, який накопичився в суспільстві. Ця акція має стати сигналом того, що ані псевдореформи, ані псевдореформатори Україні більше не потрібні. З кожним днем життя українців істотно погіршується. Якщо не зупинити цей процес зараз, завтра це не матиме сенсу. Та швидість, з якою Україна летить у прірву, не залишає часу для роздумів», – підкреслив О.Данилюк.

За його словами, «14 травня усі громадяни, небайдужі до долі України, мають вийти на вулиці і показати всьому світові, що українці не є мовчазною отарою, яку можна безкарно гнати на забій».

Він також повідомив, що протести в усіх містах, які долучаться до акції, мають розпочатися синхронно об 11.00. У Києві протестувальники вийдуть до Адміністрації Президента та Верховної Ради. Для координації дій з підготовки акції створюється оперативний штаб. Усі, хто бажає долучитись до її організації можуть сконтактувати зі штабом за номерами: +380675056055, +380675388997, +380992241074.


Громадянський рух “Спільна Справа” – добровільне об’єднання громадян України, метою якого є протидія узурпації державної влади в Україні, яке відбулося після скасування Конституційної реформи 2004 року. В наслідок цього Президент та Верховна Рада отримали повноваження, які не були делеговані їм народом – єдиним джерелом державної влади. Після цього узурпатори оголосили війну українському народові, яку втілюють через псевдо-реформи: податкову, житлову, трудову, пенсійну, судову тощо.

Нашою стратегічною метою є проведення чесних та незфальшованих виборів Президента та Верховної Ради, як того вимагає Конституція України.

Крім того, ми ставимо перед собою завдання максимально захистити громадян України від наслідків злочинної політики режиму.

http://www.spilnasprava.com/wp/?page_id=42


image

Звернення органів самоорганізації населення м. Черкаси до міжнародної спільноти TOP

http://pidpr.com/load/zvernennja_organiv_samoorganizaciji_naselennja_m_cherkasi_do_mizhnarodnoji_spilnoti/1-1-0-1265

image

Звернення Запорізького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка TOP

Правління Запорізького обласного об’єднання Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Т.Г.Шевченка за ініціативи його голови Олега Ткаченка 03 лютого 2011року прийняло рішення про необхідність спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку та будівництво відповідного музейного комплексу в м. Запоріжжі до 200-ї річниці від Дня народження Великого пророка українського народу. Цим же рішенням було створено оргкомітет з підготовки до проведення ряду заходів приурочених цій визначній події, до складу якого ввійшли просвітяни, відомі представники громадськості Запорізького краю. Згідно з прийнятим рішенням ми виходимо на Всеукраїнський загал із пропозицією.

Тож давайте громадою, всім українським світом зберемо необхідні кошти і побудуємо в Запоріжжі пам’ятник Великому Кобзарю.

Запорізьке обласне об’єднання Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Т.Г.Шевченка та наш просвітянський народний хор «Запорозькі козаки», якому нещодавно виповнилося 20 років, готові попрацювати на цю благородну справу і провести ряд благодійних концертів по Запорізькій області, Україні та діаспорі. Виступити на заводі та у ВНЗ, у місті та в селі, готові виїхати до будь-якого куточка нашої області, України та Світу, туди, куди Ви нас запросите.

Наша програма:

1. Концерт у виконанні Народного хору Запорізької обласної «Просвіти» «Запорозькі козаки»; пісні у виконанні відомого бандуриста Запорожжя Володимира Дяденка та інші.

2. Майстер – клас зі співу.

3. Я співаю улюблених пісень – РАЗОМ З УСІМА (співають усі охочі разом із солістами хору «Запорозькі козаки»).

Пожертви та проведення благодійних концертів "Запорізькою "Просвітою" - це наша одна з основних можливостей щодо збору коштів на пам’ятник Т. Шевченку.

Запрошення, заявки пропозиції та домовленості щодо концертів надсилайте за адресою:

e-mail: prosvita-zp@ukr.net ;

Поштова адреса: вул. 40 років Радянської України 86-а, пом. 56, м. Запоріжжя, 69057

Тел.: 061 224-66-00; 098-436-23-63; 099-971-15-36.

Реквізити для пожертви та внесків:

Р/р № 26000301150713 у Територіально відокремленому

безбалансовому відділенні № 10007/0265

філії-Запорізького обласного управління ВАТ "Ощадбанк",

МФО 313957, ідентифікаційний код 20502761

(На спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку)

Сьогодні, як ніколи потрібна активізація національно-державницьких сил.

Сподіваємося на тісну співпрацю та порозуміння.

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Canadian flag6960QZ: Winnipeg: "What are Pysanky and what do they mean?" -- Apr. 18 TOP

Orysia Tracz

explains

Ukrainian Easter Eggs

http://wpl.winnipeg.ca/library/pdfs/pysanky.pdf

Monday, April 18, noon
Millennium Library, Carol Shields Auditorium
Winnipeg Public Library
Winnipeg, MB

Two sessions - free admission - 1 hour program

Call 986-6779 for more information

US flagPhiladelphia, PA: Arts crawl art show -- Apr. 15, 17 TOP
image

USA flagNew York: 25th Anniversary of Chornobyl Nuclear Disaster Commemorative -- Apr. 19-30

TOP

The Ukrainian Institute of America presents Chornobyl 25 – 10 days of art and music in commemoration of the 25th Anniversary of Chornobyl

Ukrainian Institute of America
2 East 79th St at Fifth Avenue
New York, NY 10075
www.ukrainianinstitute.org

April 19 -The evening opens at 6pm with the Photo Exhibit “ After Chornobyl” by Fullbright Fellowship photojournalist Michael Forster Rothbart, and a Video Installation of Roman Hurko’s “Requiem : Panachyda for the Victims of Chornobyl”, with Projection Design by Jacques Collin. The Gryphon Trio – winners of the 2011 Juno Awards will perform works of Beethoven, Haydn, Silvestrov, and Stankovych. in a closing commemorative concert, followed by reception.

April 29 - Panel Discussion “Aspects of Chornobyl” with Moderator: Ambassador Valery Kuchinsky, Adjunct Professor Columbia University, and Former Permanent Representative of Ukraine to the United Nations. 7pm.

April 30 – Chornobyl Film Festival, “Chornobyl Heart” by Maryann de Leo, and other short films.

Admission complimentary to all events.

Pripyat, Ukraine -April 26th 1986, at 1:23 am, the worst nuclear disaster occurred at Chornobyl Nuclear Power Plant during a systems test when Reactor 4 suffered a catastrophic power out surge, leading to explosions in its core. Burning for 10 days the large quantities of radioactive fuel and core materials released into the environment affected many countries, while over 116,000 people living in a 30km radius were evacuated and relocated. The village of Pripyat in the Exclusion Zone, is a deserted city with the haunting reminder of the tragic events of that day that to this day effect families and children in the surrounding areas of Ukraine.

Canadian flagNew York: Gryphon Trio - Chornobyl 25 Commemorative Concert -- Apr. 19 TOP
image
Canadian flagCalgary, Edmunton, Winnipeg: Ukrainian Bandurist Chorus 2011 Tour -- May TOP

image

Ukrainian flag«Зробимо Україну чистою!» -- 16 квітня TOP

12 квітня 2011 р.

Членам та прихильникам

«Простору свободи»

ДО АКЦІЇ «ЗРОБИМО УКРАЇНУ
ЧИСТОЮ!» - ЛІЧЕНІ ДНІ

Прийди, щоб зробити чистою свою країну.
Приведи друзів. Пошир інформацію

16 квітня тисячі людей по всій Україні разом очистять свої міста й містечка від сміття.

Просимо всіх членів та прихильників «Простору свободи»:

  1. Взяти активну участь у прибиранні 16 квітня з 11 до 14 години, залучити до акції своїх колег, друзів та знайомих.
  2. Максимально поширити інформацію про акцію. Додаткові матеріали – на сайті  http://letsdoit.org.ua.

    Прохання до голів осередків, координаторів акції на рівні міст, людей, які мають контакти в ЗМІ, приділити увагу анонсуванню акції в ЗМІ і запрошенню журналістів у визначені Вами місця прибирання

  3. Якщо Ви ще не зареєструвалися для прибирання – зробіть це за лінком  http://letsdoit.org.ua/node/add/join.

До уваги киян! Хто ще не визначився з місцями прибирання, реєструйтеся й приходьте 16 квітня об 11.00 в місця прибирання, де акцію координують активісти «Простору свободи»:

Єгорова Ліза (066-5712220) – Труханів острів, одразу за пішохідним мостом (15 хв. пішки від метро «Поштова площа»)

Карпенко Даша  (063-8390310) - Парк партизанської слави (метро «Червоний Хутір»)

Корбеляк Галина (097-6356043) – Парк «Аскольдова могила» (15 хв. пішки від метро «Арсенальна»)

Чуприна Віктор (098-1278960) – ліс біля масиву «Новобіличі»

Зробимо Україну чистою!

 
Навчальний курс «Роль журналістики у захисті та підтримці прав людини» TOP

http://www.ccmp.org.ua/ru/component/content/article/333---l-------r

Оголошується конкурс на участь у навчальному Курсі «Роль журналістики у захисті та підтримці прав людини - 2011», що організовує Українська Гельсінська спілка з прав людини разом з Гельсінським Фондом з Прав Людини (Варшава, Польща) за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського Комітету та Міжнародного Фонду «Відродження». Навчальний Курс єчастиною другого етапу плану дій національної освітньої програми «Розуміємо права людини».

Контакти організаторів для надсилання додаткових матеріалів та отримання інформації:

E-mail: rozumiemopravaludyny@gmail.com  (з обов’язковою приміткою в темі листа: Роль журналістики у захисті та підтримці прав людини»)
Факс: (0642) 49 59 63
Поштова адреса: вул.. Інтернаціональна, 50, Луганськ, 91055

Контактні особи:
Костянтин Рєуцький (моб. тел.: 050 628 06 61)
Сергій Буров (моб. тел.: 050 921 99 67)

Просимо звернути увагу, що конкурсні документи повинні надійти не пізніше 17:00, 10 травня 2011 року. Заявки, отримані пізніше зазначеного терміну, розглянуті не будуть. Учасники конкурсу будуть повідомлені про його результати до  15 травня 2011 року.

Ціла стаття: [ тут ]

Documents show FBI believed key Demjanjuk evidence trumped up by Soviets but judge won't suspend trial TOP

http://abcnews.go.com/International/wireStory?id=13358386
BERLIN April 12, 2011 (AP)

image

DAVID RISING and RANDY HERSCHAFT Associated Press

This image released by the Department of Justice in Washington on Thursday, Feb. 21, 2002 shows a World War II-era SS identity card from the Trawniki training camp alleged to have belonged to John Demjanjuk. The FBI believed the Soviets "quite likely fabricated" evidence central to the prosecution of Demjanjuk, according to newly declassified documents from the 1980s _ a revelation that could help the defense as closing arguments resume Wednesday, April 13, 2011 in the retired Ohio auto worker's Nazi war crimes trial in Germany. The FBI field office report, obtained by The Associated Press, casts doubt on the authenticity of this Nazi ID card that is the key piece of evidence in allegations that Demjanjuk served as a guard at the Sobibor death camp in occupied Poland. (AP Photo/Department of Justice)

An FBI report kept secret for 25 years said the Soviet Union "quite likely fabricated" evidence central to the prosecution of John Demjanjuk — a revelation that could help the defense as closing arguments resume Wednesday in the retired Ohio auto worker's Nazi war crimes trial in Germany.

The newly declassified FBI field office report, obtained by The Associated Press, casts doubt on the authenticity of a Nazi ID card that is the key piece of evidence in allegations that Demjanjuk served as a guard at the Sobibor death camp in occupied Poland.

Throughout three decades of U.S. hearings, an extradition, a death sentence followed by acquittal in Israel, a deportation and now a trial in Munich, the arguments have relied heavily on the photo ID from an SS training camp that indicates Demjanjuk was sent to Sobibor.

Claims that the card and other evidence against Demjanjuk are Soviet forgeries have repeatedly been made by Demjanjuk's defense attorneys. However, the FBI report provides the first known confirmation that American investigators had similar doubts.

"Justice is ill-served in the prosecution of an American citizen on evidence which is not only normally inadmissible in a court of law, but based on evidence and allegations quite likely fabricated by the KGB," the FBI's Cleveland field office said in the 1985 report, four years after the Soviets had shown U.S. investigators the card.

[...]

A Department of Justice report from 2008 made public last November said the OSI's handling of the Demjanjuk case was "the greatest mistake it ever made."

Demjanjuk returned to the United States after his Israeli release, and German prosecutors brought forward new charges that he served as a low-ranking guard at the Sobibor death camp — once more based mostly on Soviet-provided material received from the OSI.

In Germany, Demjanjuk has again claimed to be a victim of mistaken identity — a Ukrainian Red Army conscript who was captured in Crimea in May 1942 and held prisoner throughout most of the war.

The FBI report accuses the Soviets of anonymously feeding names of emigres to the United States as suspected Nazis. The OSI would then ask the Soviet Union for evidence from captured Nazi records, and "the KGB produces a record purporting to tie the accused with the commission of Nazi atrocities," it said.

"In court, the KGB officer thereupon 'shows' the documents to the judge but does not permit the documents to be presented in evidence or to be otherwise copied," it adds.

By the time the field report was sent to FBI headquarters in Washington, Demjanjuk had already had his citizenship revoked and was facing extradition to Israel.

It is not clear whether it was forwarded to OSI, though agency director Sher contends it was not.

It was the height of the Cold War at the time, and the ID card from the Nazi's Trawniki training camp had not been as closely examined by Western experts as it has been today. Since then it has been scrutinized and validated by courts in the U.S., Israel and Germany — though experts at the current trial left room for doubt, with one conceding that a counterfeiter with the right materials could have forged the card and other documents.

The FBI agents argued that the Soviets had an interest in faking the documents as part of a campaign to smear anti-communist emigres. Those conclusions contradict the findings of another branch of the Department of Justice, the Office of Special Investigations, or OSI, which was in charge of the overall Demjanjuk probe.

A quarter-century later, Demjanjuk, now 90, is standing trial in Munich on 28,060 counts of accessory to murder, which he denies. A verdict is expected within a month.

The AP discovered the FBI report at the National Archives in College Park, Md., among case files that were declassified after the Ukrainian-born Demjanjuk was deported from the U.S. in May 2009 to face trial in Germany.

It had not previously been seen by defense attorneys in Demjanjuk's trials in Germany, Israel or the United States, and German prosecutors also were unaware of the document. It is unclear whether prosecutors in the U.S. and Israel knew about it.

[...]

Attorney John Gill, who represented Demjanjuk in the 1980s, said the Cleveland field report could have bolstered defense arguments against extradition — and possibly put a quick end to what ended up being another 25 years of legal wrangling.

"Obviously they hid behind the technicalities of two separate investigations," Gill said by telephone from Cleveland. "It's an important document in my opinion that would have showed once again that they've got the wrong guy."

Complete article [ here ].

Jason Kenney Minister of Citizenship and immigration to Canada from Ukraine - video TOP
image
image
image
Ukrainian community calls on minister to clarify media report on CMHR before election TOP

Winnipeg, Manitoba - April 12, 2011

In an article by Dan Lett in yesterday's Winnipeg Free Press, Federal Minister of Canadian Heritage James Moore stated that based on conversations with museum's management and board, the Holodomor and Canada's first national internment operations will not be permanently included in the Canadian Museum of Human Rights (CMHR).

Minister Moore is quoted as saying that, "There will be no permanent exhibits. That was very clear from Stuart Murray and the board."

"The government and the Museum's management have to come clean with Canadians about the content of this museum before the May 2, 2011, federal election," stated UCC national president Paul Grod. "The museum's board, management and the government have repeatedly given vague assurances that the Holodomor and Canada's first national internment operations will be included in some permanent fashion. Now the Minister is vacillating and Canadians deserve to know the truth about this before election day."

The Dan Lett article in the Free Press article states:

"It has been well reported that there will be 12 "zones" in the museum. Each zone has a broad subject area; taken together, the zones mark a journey through the world of human rights. Although specific content will always be changing, one zone will focus on the struggle of aboriginal people in Canada, and one will look at the Holocaust and its role in forging international human rights law. These have been described in various forums as "permanent" galleries."

"Mr. Lett regrettably misstates the position of the Ukrainian Canadian Congress" stated Grod. "The UCC's position continues to be that the Holodomor deserves a permanent and prominent gallery in the Museum. We have never opposed and in fact have been supportive of a gallery for the Holocaust. Both represent the most egregious human rights tragedies and have significant and unique pedagogical value through which to view human rights around the world."

"We urge all Canadians to find out where the candidates in their riding stand on this important issue and to exercise their right to vote accordingly," concluded Grod.

Ukrainian Canadian Congress responds to malicious allegations by "international scholars" TOP

April 14, 2011

The proposed contents and governance of the Canadian Museum of Human Rights has become the subject of significant public discourse in Canada over the past several months.  The Ukrainian Canadian Congress (UCC) established in 1940 continues to democratically represent the interests of the organized Ukrainian Canadian community. We have made our views on the Canadian Museum for Human Rights known, and have done so openly, consistently and with all the civility due to those who hold differing opinions.

The Ukrainian Canadian Congress has called for an inclusive and equitable Museum that would include both Holocaust and Holodomor galleries.  We are surprised by the "Open Letter on the UCCLA, UCC, and the CMHR" dated April 12, 2011 signed by a group of academics and writers (most of whom are from outside of Canada) for their criticism of UCC's position on the Museum.  Their assertion is first and foremost inaccurate.  The UCC has never campaigned against a Holocaust gallery in the Museum.  We expect that any academic would first review the public statements of the UCC before signing onto a letter intended to defame the reputation of the UCC and its leadership. 

Because of its distinct pedagogical value to human rights education, we have asserted that the Holodomor, arguably one of the greatest acts of genocide in 20thcentury European history, should be displayed in a permanent and prominent gallery in the Canadian Museum for Human Rights.  We do not apologize for taking this position publicly, nor do we withdraw it.

Some of those who signed the 'Open Letter' referenced above have made allegations concerning the nature and behaviour of the Ukrainian nationalist movements of the 20thcentury.

We find their remarks prejudicial and without merit as these military units they reference, who fought for the independence of Ukraine against both the Soviets and the Nazis, were formally cleared of war crimes by Canada's Commission of Inquiry on War Criminals.  The Ukrainian Canadian Congress is on record as having stated that any war criminals or individuals who committed crimes against humanity found in our country should be brought to trial in a Canadian criminal court, regardless of when or where or why they committed a crime and irrespective of who they are by ethnicity, religious confession, 'race' or political ideology.

How many died in the Holodomor?

The UCC's position is that many millions died in the Holodomor.  The exact number is less important than the scale and nature of this genocide.  We have consistently utilized generally accepted figures from sources like the Council of Europe, United Nations and Government of Ukraine. 

According to a recent Council of Europe Report Doc. 12173, 1 March 2010 titled Commemorating the victims of the Great Famine (Holodomor) in the former USSR, it stated that "The real scale of the tragedy is still difficult to assess. For Ukraine only, various researchers estimate the number of victims at between 2 and 7 million." 

The official position of the Government of Ukraine is "The Great Famine of 1932-1933 in Ukraine (Holodomor), which took from 7 million to 10 million innocent lives and became a national tragedy for the Ukrainian people."  

The UCC has never compared the sufferings of the Ukrainian people to any other.  Sadly, it is the authors of the Open Letter that are twisting UCC's efforts to ensure a prominent and permanent place for the Holodomor in the CMHR into a competition of suffering.

1. Assessment of open letter from 78 intellectuals to UCCLA, UCC, CMHR.
2. Open letter to the signatories of the open letter to the UCCLA, the UCC and the CMHR
TOP

1. Assessment of open letter from 78 intellectuals to UCCLA, UCC, CMHR

Roman Serbyn

Dominique Arel's UKL 452, which was sent out on Monday last, contains an Open Letter to The UCCLA, the UCC and the Canadian Museum for Human Rights. The letter has about 750 words, which is the usual length for articles that are intended for the newspapers. The letter is signed by 78 people, professors, independent scholars, etc. I don't know if the letter has appeared anywhere in print or online but it most likely will for it is an "open letter" written to influence the Canadian and world public. The letter concerns the Ukrainian community and I think that it should be made known and discussed. Below, I offer my commentary.

It is an accusatory letter made up of two parts. The first part consists of three paragraphs and deals with the Holocaust and the Holodomor, and their representation in the CMHR. The second part has four paragraphs and goes off into a spurious discussion of an unrelated matter: the activities of OUN, UPA and the Ukrainian Division during the German-Soviet War. The construction of the argumentation is reminiscent of the sophistry found in the Soviet Ukrainophobic literature of the 1980s. At that time, Soviet propaganda and its Sovietophile disseminators in Canada accused the post WW II Ukrainian immigrants of inventing a famine and blaming the Communist regime for intentionally creating it. The hoax of the famine, so the explanation went, was supposed to gain sympathy for the Ukrainians and deflect attention from the crimes they allegedly committed while collaborating with the Nazis. Therefore to fight the “bogus” famine, it was necessary reveal the “shady past” of those who talked about it.

Let us first examine, paragraph by paragraph, the part of the “Open Letter” dealing with the Holocaust, Holodomor and the CMHR.

1. “The Ukrainian Canadian Civil Liberties Association and the Ukrainian Canadian Congress have been campaigning against the plans of the Canadian Museum for Human Rights in Winnipeg to mount a permanent Holocaust gallery. The UCCLA has mailed out a postcard across Canada that reproduces the cover of an edition of George Orwell’s Animal Farm and implies that supporters of a Holocaust gallery are pigs. For its part, the UCC, which, in contrast to the UCCLA, is an elected body that represents major Ukrainian Canadian organizations, has complained that the planned Holocaust exhibit is ‘unacceptable, and has asked the Museum to provide the Holodomor, or Ukrainian famine of 1932-33, ‘no less coverage… than the Holocaust.’”

The first two sentences are mendacious and the third contradicts the claim of the first. First. The UCCLA and UCC have NOT been campaigning AGAINST a permanent Holocaust gallery. What UCC requests is a permanent Holodomor gallery, and UCCLA wants a gallery where the Holocaust and the Holodomor would be treated the same way. Second. The card with Orwell’s Animal Farm does not imply or suggest that supporters of a Holocaust gallery are pigs. It is an analogy on inequality between animals (in Orwell’s story) and the representation of genocides (in the Museum). Many Ukrainians criticized the card; they found it inappropriate because it could lend itself to misinterpretation. The UCCLA can be blamed for poor planning of its promotional material, but not for implying that supporters of the museum are pigs. It should not be forgotten that both the UCC and the UCCLA are also supporters of the museum, albeit not in its present form. The last sentence contradicts the first: if the UCC wants “no less coverage [for the Holodomor] than the Holocaust”, then that means that it wants the same permanency for the Holodomor AS for the Holocaust. Where is the logic in blaming the UCC of being against “a permanent Holocaust gallery”?

2. “We, the signatories to this letter, have all studied various aspects of genocide, fascism, anti-Semitism, Stalinism, war criminality, the Holodomor, and the Holocaust. We unequivocally recognize that the violence and oppression that Ukraine has experienced during its multi-totalitarian past ought to be remembered and commemorated in a Canadian museum devoted to the history and abuse of human rights. What we object to is the dishonest manner in which the UCCLA and UCC have distorted historical accounts of the Holodomor while at the same time refusing to acknowledge the Ukrainian nationalist movement’s role in the Holocaust.”

It’s laudable that the signatories are knowledgeable about genocide, the Holocaust and the Holodomor. The problem is that they did not bother to become acquainted with the objectives of the CMHR, as repeatedly stated in literature generated by the institution and by the defenders of the Asper plan. Had they done so, they would have learned that it is supposed to be an IDEAS museum, not a memorial for genocides. It is noble of the signatories to recognize the appropriateness of commemorating the Holodomor, but they forget that the primary goal of the museum is not to commemorate human atrocities, but to teach about human rights. It would be more useful for the discussion of the Museum if the signatories told us that they were experts in the field of human rights, that they know the real and not just the alleged causal relationship between the atrocities committed during WWII and the postwar codifications of human rights, and that they will help put human rights in the central gallery, where it logically belongs. That would be a useful contribution to solving the present controversy over the institution.

The sophistry in the last sentence is worthy of Soviet propagandists but beneath the dignity of such a pleiad of distinguished intellectuals, as has signed the letter. How honest are they when they call the UCC and UCCLA dishonest in their treatment of the Holodomor? And where is the eminent intellectuals’ intellectual integrity, when they bring into the discussion an unrelated issue, which has absolutely no bearing on the question of whether the Holocaust and the Holodomor permanently should be displayed in the CMHR. What we have here is rather a mirror image of some of the participants’ own distorted view on the Ukrainian national movement during the war. The insinuations of this last sentence are done in a truly dishonest manner.

3. “The Ukrainian famine, which constitutes one of Stalin’s great crimes and one of Europe’s most devastating tragedies, deserves a place in any venue dedicated to commemorating and understanding the violation of human rights. Yet the way the UCC treats the Holodomor is problematic. All demographic studies place the number of famine deaths in Soviet Ukraine in the range of 2.6 to 3.9 million. This is, in itself, a grievous toll. Nonetheless, the UCC has, at times, inflated the number of victims to seven or even ten million. The implication is obvious: seven or ten million is more than six million; the Holodomor deserves more attention than the Holocaust. Such a manipulative attempt to exploit human suffering is reprehensible and should not be acceptable to the Canadian public.”

This paragraph continues the sophistry begun in the preceding paragraph. Neglecting the fact that the museum is to be forward looking, with a goal to teach about universal human rights, and not backward looking, commemorating the violations of human rights (we have Holocaust, Holodomor and all sorts of genocide museums and monuments for that), the signatories continue to speak about commemorating the Ukrainian famine. Why this concern about commemorating the Holodomor in a museum not meant for commemoration of genocides? Is it innocent ignorance of the museum’s vocation, or a manipulative attempt to disparage the efforts of the Ukrainian community to have proper representation of the Holodomor in the museum?

The deniers of the Ukrainian genocide love to play the figures game, intentionally neglecting the fact whether it was 2.6 or 10 million, the number is not a decisive factor in the qualification of the crime. Demographers play with statistics, which, unfortunately, are rather incomplete for Ukraine and do not take into account many other factors, such as deportations, migrations, etc. There were at least 8 million Ukrainians living in the RSFSR on the eve of the Great Famine. Hardest hit regions in RSFSR (besides Kazakhstan) were the very regions inhabited by Ukrainians (Kuban, Volga region). The signatory genocides experts somehow forget these victims outside the UkrSSR. That would be similar to Holocaust scholars counting only Jewish victims in the Reich and leaving out, say the Babyn Yar shootings. Isn’t that manipulative on the part of the signatories?

What is even more reprehensible in the signatories’ claim that the UCC inflated the number of Holodomor victims to 7 or 10 million in order to have a higher number than that for the Holocaust, and in this way present the suffering of the Holodomor as more worthy of attention than that of the Holocaust. The number used by the UCC is around 3 million (which is too low and doesn’t cover the Ukrainians outside the UkrSSR). Such manipulative attempt on the part of the signatories to distort and discredit the action of UCC is truly reprehensible, and should not be accepted by the Canadian public, who may read this spurious letter.

*  *  *

The second half of the letter is an attack on the OUN, UPA and the Waffen SS Division Galicia. It should be noted that although the letter is supposed to be about the efforts of the UCC and UCCLA to define the place of the Holocaust and the Holodomor in the CMHR, the signatories have chosen to raise a completely irrelevant issue, that of the role of the three Ukrainian organizations during WW II. My comments will be brief on this part of the letter, because the questions raised there is irrelevant to the discussion of the CMHR, and because, at the end, I wish to comment on the essence of the museum (which is HUMAN RIGHTS), a topic, which the drafters of the letter chose to avoid. 

4. “We are also troubled by the attitude of the UCCLA and UCC toward the OUN, the UPA, and the 14th Grenadier Division of the Waffen SS ‘Galicia’ (1st Ukrainian). OUN stands for the Organization of Ukrainian Nationalists. UPA is the Ukrainian abbreviation for the Ukrainian Insurgent Army, the armed branch of the OUN. The Galicia Division, a military unit that was primarily involved in counterinsurgency activities, was established by the Germans in 1943. Tens of thousands of Ukrainians who belonged to these formations perished while resisting the ruthless imposition of Soviet power at the end of the war. Today many Ukrainians revere the members of these organizations as the champions of an oppressed people. In February 2010, the UCC called on the Canadian government “to make changes to Canada’s War Veterans Allowance Act by expanding eligibility to include designated resistance groups such as OUN-UPA.” Last Remembrance Day, the UCC asked Ukrainian Canadians to honour veterans who belonged to OUN, UPA, and the Galicia Division.”

The Galicia Division fought in the Battle of Brody where it was decimated, and it had to be reconstituted from the survivors and new recruits. It is thus not true that the Division “was primarily involved in counterinsurgency activities”. As for UCC’s calling on the Canadian government to recognize the UPA veterans, what’s wrong with that? In what way did the Red Army, whose true record of military crimes across Europe is now documented, treat the civilian population better than the UPA did? If the Canadian government could recognize the veterans of the Red Army and grant them veteran privileges, then why couldn’t it do the same for the UPA veterans?

Members of all armies commit crimes during war. Yet we honor them. So what is wrong with honoring UPA and Galicia Division. I agree that since OUN was not a military formation it does not belong in that list.

5. “In their calls to honour the members of these organizations as veterans, what the UCCLA and the UCC do not fully acknowledge is that all three groups have been implicated in violence against civilians on a massive scale. Significant historical research indicates the political responsibility of the OUN in anti-Jewish violence in the summer of 1941. Emerging research also demonstrates that many former policemen who aided the Nazis in genocidal operations subsequently joined the UPA, created in early 1943. Moreover, the UPA murdered tens of thousands of civilian Poles in the western province of Volhynia to undercut the ability of postwar Poland to make claims on the area. The Galicia Division was also involved in anti-civilian military actions, although mainly outside of Ukraine.”

This paragraph is also completely irrelevant to the purported intention of the letter, which was to discuss how UCC and UCCLA imagined the place of the Holocaust, the Holodomor in the Human Rights Museum. One does not have to be a specialist in the fields in which the signatories claim expertise, to see that the presentation of the activities of OU, UPA and the Division is one sided and therefore lacking in scholarly integrity. All the atrocities are attributed to the Ukrainian side in the Polish-Ukrainian conflict, Jews are shown as being only persecuted and never saved by Ukrainians, in the Galicia’s war on armed Yugoslav Communist partisans the signatories forget that this campaign can hardly be treated as “anti-civilian military action”.

6. “By pointing out the historical record of the OUN, UPA, and the Galicia Division, we do not mean to suggest some sort of collective responsibility for genocide on the part of all the men and women who served in them, and certainly not on the part of all Ukrainians. Nevertheless, in an age when the mass murder of civilians is regarded as a crime against humanity, the mixed record of these organizations has to be openly debated, particularly when the significance of the Holocaust is being questioned in a public campaign pertaining to a fair representation of the history of human rights.”

The first sentence is remarkably self-serving: “look how good and honest we are, we don’t condemn all Ukrainians, and not even all the members of the OUN, UPA and the Galicia Division! How generous! Yes, mass murder of civilians has to be openly debated, but we must debate ALL mass murders, not just on one side of the conflict. They must also be debated in a context appropriate for the discussion. One does not just introduce them to strengthen a false argument, in this case the big lie, which ends the last sentence. The big lie is the signatories’ claim that “the significance of the Holocaust is being questioned in a public campaign”. It is not the significance of the Holocaust (the genocide) that is being questioned; what UCC and UCCLA question is the way this genocide is presented: 1) in relation to other genocides, and 2) in a museum devoted to human rights and not to genocides. That is quite clear, and to confuse the issue, the way the letter does, can only mean that the signatories are badly misinformed, or that they have an ulterior motives

7. “We therefore assert that since the UCCLA and UCC have not understood that confronting the historical record openly and honestly is preferable to manipulative falsehood, have engaged in a competition of suffering, and have failed to acknowledge both the vices and the virtues of the nationalist movement, they ought to stay out of a debate about the Canadian Museum of Human Rights.”

This scurrilous accusation against the UCCLA and UCC, based on a mendacious analysis of irrelevant issues, is outrageous, beneath the dignity and intellectual integrity that should be sustaining the pleiad of notable intellectuals.

The political goal of the drafters of the letter (to which the other signatories lent their names, perhaps not always fully realizing its manipulative nature) is revealed at the end of the letter, in the address to the UCCLA and UCC: “stay out of a debate about the Canadian Museum of Human Rights.” “Stay out of a debate!” – an intellectuals’ approach to discussion that both the Gestapo and the KGB would have admired.

Significantly, the letter contains no discussion of the mandate of the museum, its declared goals, and the way it intends to achieve them. It does not take into consideration the wishes of the Canadian public and of its component communities, as expressed in polls and newspapers. In response to the open letter of the 78 intellectuals, I would like to address to them my own open letter.

Roman Serbyn is a professor of history (retired)
Université du Québec à Montréal


2. Open letter to the signatories of the open letter to the UCCLA, the UCC and the CMHR

Almost eighty intellectuals from North America and Europe signed the letter addressed to the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association, the Ukrainian Canadian Congress and the Canadian Museum for Human Rights. It would seem that theirs was in response to the museum’s declared intention to be a unique institution of learning with an innovative program on human rights, providing new material that will be of interest to the whole global village. The organizers of the museum had stressed their intention to create an IDEAS museum, and not an institution for the memorialization of genocides. One would think that such a noble project, with such worthy objectives, would receive general approval from the whole Canadian society, much of which consists of communities, which had suffered outrageous denials and crass violations of human rights, in their homelands. Instead, the project has become controversial and divisive.

Good intentions and captivating enthusiasm do not always result in good planning. It is no secret that Israel Asper wanted a museum that would commemorate the Holocaust and teach about human rights, something along the lines of the Washington Holocaust Museum and “Human Rights and Holocaust Studies Program” of the Asper Foundation. In the project, the word Holocaust was dropped from the name of the institution, and the institution became “Canadian Museum for Human Rights”. But the Holocaust theme remained and was inserted as the pivotal Sixth Gallery – the anchor of the institution and the lens through which all the other genocides were to be viewed and human rights examined. The museum would thus fulfill two goals: it would commemorate the Holocaust and teach human rights. Had the organizers been more logical they would have called it “Holocaust and Human Rights Museum”. As it is under the protective wing of the Canadian government and relies on government financing, it can legitimately use the adjective Canadian to its title. All Canadians thus became shareholders in this national institution, and the idea that only the Holocaust would be memorialized in such a grand manner, and all the other 50 or so genocides and mass atrocities would be squeezed into another gallery upset many members of ethnic communities. They had suffered genocides and other atrocities in their homelands, and now demanded appropriate recognition for these sufferings. Thus began what we may now call the “battle of the genocides”, with Gail Asper and the defenders of a stand-alone Holocaust gallery, on one side, and those who opposed what they see as unfair treatment of the other atrocities – on the other side.

It is amazing that both sides have lost sight of the fact that CMHR is supposed to be an IDEAS museum, focusing on human rights, and not an institution to commemorate GENOCIDES. After all, the Holocaust and the Holodomor are not universal and timeless human rights ideas, but particular humongous mass murders of specific human groups. The discrepancy between what the museum was supposed to be about (human rights), and what the two sides were now fighting over (genocides) was noted by professor Michael R. Marrus, a well-known and highly respected scholar of the Holocaust. In a pithy letter to the Globe and Mail, which is worth quoting in full, Marrus wrote:

“The fact that, several years into the mandate of the Canadian Museum for Human Rights, ethnic communities and the institution’s planners are squabbling over a genocide exhibit shows how shallow is the museum’s view of human rights. And this from an institution that is supposed to teach us all lessons!

The museum would have done better to focus on human rights, not wrongs, and to think more critically about the complex origins of human rights consciousness in our time. Those origins, still much in dispute by historians, have surprisingly little to do with genocide and much more to do with the evolution of democratic ideas, social communication, globalization and international politics.” (24 March 2011)

The Toronto-based paper published the letter under the title “rights, not wrongs.” In a capsule, the title contained an analysis of what was wrong with the planning of the museum, and how it could be fixed. Professor Marrus elaborated on his ideas in an interview for the National Post, the most important passage of which reads:

“Prof. Marrus said the museum is operating under the belief that the 1948 Universal Declaration of Human Rights, a touchstone of the modern human rights movement, was inspired by the Holocaust.

‘The museum points to the declaration as evidence that the Holocaust was somehow the moving force behind the modern human rights movement.

‘Unfortunately, there is very little evidence for this contention. To the contrary, in the immediate postwar period there still does not seem to have been a very clear sense about the nature of the Holocaust, and it takes until the 1960s or '70s for this to really gel. I think the prominence given to the Holocaust, however well meaning, is historically incorrect’.” (6 April, 2011)

I find it rather strange that the 78 international intellectuals did not take professor Marrus’s comments into account in their reflections on the controversy over the Canadian Museum. Instead, they joined in the “battle of the genocides”, and rather than focus on human rights, as Marrus advised, got involved in championing one side of the dispute, by denigrating the other. This attitude is not helpful in the present situation and one is tempted to throw back at signatories their own advice: If you cannot offer anything constructive, “stay out of a debate about the Canadian Museum of Human Rights.”

Logical application of Marrus’s analysis would be to give priority to human rights in the Canadian Museum of Human Rights, by reserving the pivotal 6th gallery for the most important human rights legislation such as the Universal Declaration of Human Rights, the UN Convention on Genocide, the Canadian Charter of Rights and Freedoms, and possibly some others, and structure around this anchor, the rest of the museum. Human rights cannot be fully understood without reference to the ills, which they are meant to cure. The violations of human rights, from the most grievous, such as genocides, to the most trivial, have a place in a human rights museum, but their role must be one of support: to illustrate the need for human rights and help understand them.

Roman Serbyn
Professor of History (retired)
Université du Québec à Montréal

Canada-Ukraine Youth Mobility Agreement comes into force TOP

Winnipeg, Manitoba -- March 31, 2011

The Ukrainian Canadian Congress is pleased to inform Canadians that the International Experience Canada Ukraine program will begin accepting applications starting April 4, 2011.

This program is a result of a bilateral arrangement between the Government of Canada and the Government of Ukraine, and will allow up to 200 Ukrainian citizens between the ages of 18-35 to apply for a temporary work permit to travel and work in Canada for up to 1 year.  Similar opportunities exist for young Canadians who wish to work or study in Ukraine.

"The Ukrainian community in Canada is very pleased to see the doors opened to citizens of Ukraine allowing them to experience our great Canadian culture, and I believe both countries will have long term benefits from this information and cultural exchange program," stated UCC President Paul Grod.  "Similarly, Canadians will be able to work, study, or visit Ukraine for periods of up to one year and I encourage our youth to apply."

For more information regarding the program and application process, please visit:
International Experience

Іміґрація з Украіни до Канади - мізерна квота і розлука родини - відео TOP
image
image
image

"Привіт, я Борис, член парламенту!" TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1302388175.html
10-04-2011

2 травня в Канаді відбудуться позачергові вибори Парламенту. Канадські українці, як завжди, палко підтримують на цих виборах Бориса Вжесневського, який має шанс вже вчетверте бути обраним від ліберальної партії, в попередні рази він набирав 49-52% голосів на свойому окрузі.

Перша згадка про Бориса на Майдані датується 25 листопада 2004: Канадський Парламент обговорює санкції проти бандюків! - з такою ініціативою у Канадському Парламенті виступив депутат Борис Вжесневський.

А ось дивіться самі як він працює з виборцями. Щорічно 1 січня Борис з друзями та волонтерами власноруч дарує іграшки дітям з бідних кварталів. Стукає в двері звичайної багатоповерхівки зі словами: "Привіт, я Борис, член парламенту! В мене іграшки для дітей до 10 років."

image
http://maidan.org.ua/static/news/2011/1302388175.html

А тепер уявіть собі на його місці когось з наших нардепів. Мінімум відбувся б матом, а так і до рукоприкладства б могло дійти. Крім того в лифт занюханої багатоповерхівки на мерсі не дуже в`їдеш і страусячі шкари можна забруднити...

Майдан щиро бажає пану Борису перемоги на виборах і задає риторичне запитання - а чи не можна його поміняти на наших піаністів - парламентських "мертвих душ" по курсу 1:10 чи навіть 1:100 ?

2. Open letter to the signatories of the open letter to the UCCLA, the UCC and the CMHR

Almost eighty intellectuals from North America and Europe signed the letter addressed to the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association, the Ukrainian Canadian Congress and the Canadian Museum for Human Rights. It would seem that theirs was in response to the museum’s declared intention to be a unique institution of learning with an innovative program on human rights, providing new material that will be of interest to the whole global village. The organizers of the museum had stressed their intention to create an IDEAS museum, and not an institution for the memorialization of genocides. One would think that such a noble project, with such worthy objectives, would receive general approval from the whole Canadian society, much of which consists of communities, which had suffered outrageous denials and crass violations of human rights, in their homelands. Instead, the project has become controversial and divisive.

Good intentions and captivating enthusiasm do not always result in good planning. It is no secret that Israel Asper wanted a museum that would commemorate the Holocaust and teach about human rights, something along the lines of the Washington Holocaust Museum and “Human Rights and Holocaust Studies Program” of the Asper Foundation. In the project, the word Holocaust was dropped from the name of the institution, and the institution became “Canadian Museum for Human Rights”. But the Holocaust theme remained and was inserted as the pivotal Sixth Gallery – the anchor of the institution and the lens through which all the other genocides were to be viewed and human rights examined. The museum would thus fulfill two goals: it would commemorate the Holocaust and teach human rights. Had the organizers been more logical they would have called it “Holocaust and Human Rights Museum”. As it is under the protective wing of the Canadian government and relies on government financing, it can legitimately use the adjective Canadian to its title. All Canadians thus became shareholders in this national institution, and the idea that only the Holocaust would be memorialized in such a grand manner, and all the other 50 or so genocides and mass atrocities would be squeezed into another gallery upset many members of ethnic communities. They had suffered genocides and other atrocities in their homelands, and now demanded appropriate recognition for these sufferings. Thus began what we may now call the “battle of the genocides”, with Gail Asper and the defenders of a stand-alone Holocaust gallery, on one side, and those who opposed what they see as unfair treatment of the other atrocities – on the other side.

It is amazing that both sides have lost sight of the fact that CMHR is supposed to be an IDEAS museum, focusing on human rights, and not an institution to commemorate GENOCIDES. After all, the Holocaust and the Holodomor are not universal and timeless human rights ideas, but particular humongous mass murders of specific human groups. The discrepancy between what the museum was supposed to be about (human rights), and what the two sides were now fighting over (genocides) was noted by professor Michael R. Marrus, a well-known and highly respected scholar of the Holocaust. In a pithy letter to the Globe and Mail, which is worth quoting in full, Marrus wrote:

“The fact that, several years into the mandate of the Canadian Museum for Human Rights, ethnic communities and the institution’s planners are squabbling over a genocide exhibit shows how shallow is the museum’s view of human rights. And this from an institution that is supposed to teach us all lessons!

The museum would have done better to focus on human rights, not wrongs, and to think more critically about the complex origins of human rights consciousness in our time. Those origins, still much in dispute by historians, have surprisingly little to do with genocide and much more to do with the evolution of democratic ideas, social communication, globalization and international politics.” (24 March 2011)

The Toronto-based paper published the letter under the title “rights, not wrongs.” In a capsule, the title contained an analysis of what was wrong with the planning of the museum, and how it could be fixed. Professor Marrus elaborated on his ideas in an interview for the National Post, the most important passage of which reads:

“Prof. Marrus said the museum is operating under the belief that the 1948 Universal Declaration of Human Rights, a touchstone of the modern human rights movement, was inspired by the Holocaust.

‘The museum points to the declaration as evidence that the Holocaust was somehow the moving force behind the modern human rights movement.

‘Unfortunately, there is very little evidence for this contention. To the contrary, in the immediate postwar period there still does not seem to have been a very clear sense about the nature of the Holocaust, and it takes until the 1960s or '70s for this to really gel. I think the prominence given to the Holocaust, however well meaning, is historically incorrect’.” (6 April, 2011)

I find it rather strange that the 78 international intellectuals did not take professor Marrus’s comments into account in their reflections on the controversy over the Canadian Museum. Instead, they joined in the “battle of the genocides”, and rather than focus on human rights, as Marrus advised, got involved in championing one side of the dispute, by denigrating the other. This attitude is not helpful in the present situation and one is tempted to throw back at signatories their own advice: If you cannot offer anything constructive, “stay out of a debate about the Canadian Museum of Human Rights.”

Logical application of Marrus’s analysis would be to give priority to human rights in the Canadian Museum of Human Rights, by reserving the pivotal 6th gallery for the most important human rights legislation such as the Universal Declaration of Human Rights, the UN Convention on Genocide, the Canadian Charter of Rights and Freedoms, and possibly some others, and structure around this anchor, the rest of the museum. Human rights cannot be fully understood without reference to the ills, which they are meant to cure. The violations of human rights, from the most grievous, such as genocides, to the most trivial, have a place in a human rights museum, but their role must be one of support: to illustrate the need for human rights and help understand them.

Roman Serbyn
Professor of History (retired)
Université du Québec à Montréal

Детройт – Величаве Відзначення 75-ти ліття заснування Округи Союзу Українок Америки - Детройт TOP

Детройт 2011\

image

Віра Крива

6-го березня наша Детройтська Округа Союзу Українок Америки (CYA) відзначилa 75-ти ліття від часу заснування. Це направду величаве свято - свято нащих українських берегинь, матерів, бабусь, а також і прабабусь, які прибули на це відзначення, було гідне подиву. В Українському Культурному Центрі , де відбувалась ця подія, можна було зустріти і побачити як 20-ти літню, так навіть і 100 річну Союзянку.

Подібного наш Детройт ще не бачив - три генерації „бджілок”, які невтомно трудились та продовжують виконувати і сьогодні цю благородну справу для блага своєї нації, свого українського „Я” на теренах чужого світу.

[…]

Ведуча п. Наталія Гевко подякувала всім присутнім за участь в святі та виразила надію, що ті із присутніх в залі, які ще не є членками СУА, стануть ними і допоможуть нам-Союзянкам продовжувати працю для добра, як нашої Української Громади, так і Америки та України.

Протоієрей о. Василь Шайда дуже емоційним , дуже глибоко осмисленним звертанням як до Союзянок ,так і до всіх присутніх та молитвою закрив це величаве свято …

Канадсько-Український Меморандум про молодіжні обміни вступає в силу TOP

31 березня 2011 р.
Вінніпег, Манітоба

Міжнародний досвід з обміну між Канадою та Україною розпочинається 4 квітня

Конґрес Українців Канади з приємністю повідомляє канадців, що 4 квітня 2011 р. Канадсько-Українська Програма Міжнародного Досвіду розпочне прийом заяв.

Дана програма є результатом взаємної домовленості між канадським урядом та урядом України. Вона дає право 200 українським громадянам у віці від 18 до 35 років подавати аплікації на тимчасові робочі візи для виїзду та роботи в Канаді на термін до 1 року. Такі ж можливості існують і для молодих канадців, які бажають працювати або вчитися в Україні.

"Українській громаді Канади надзвичайно приємно бачити відкриті для українських громадян двері, що дозволять їм перейняти досвід нашої великої канадської культури. Я вірю, що обидві країни отримають довготривалі вигоди від цієї інформації та програми культурного обміну,"-заявив президент Конґресу Павло Ґрод. "Водночас канадці зможуть працювати, вчитися та відвідувати Україну на термін до 1 року і я заохочую нашу молодь подавати аплікації."

За дальшою інформацією стосовно програми і процесу подачі аплікацій,
будь ласка, відвідайте: Міжнародний досвід

Меркель капут! TOP

http://www.duhvoli.com.ua/index.php?subject=130

image

Саме так звучало одне з гасел від пікетувальників, котрі 11-го квітня прийшли до консульства Німеччини у Львові. Протестувальники принесли, окрім синьо-жовтого прапора, транспарант з гаслом „Свободу Дем’янюку!” та плакати з написами: „Нацизм=сіонізм=українофобія”; „Нацисти! Геть криваві лапи від Дем’янюка!” тощо. На одному з плакатів канцлера ФРН Ангелу Меркель зобразили з нацистською сватикою та вусиками, схожими на гітлеровські. Чому саме так сьогодні пікетувальники трактують сутність політики однієї з найбільших країн Євросоюзу, в своїх виступах пояснювали львівські політики.

Зокрема, заступник голови Української Республіканської партії Ростислав Новоженець розповів, що кілька днів тому так званий новоутворений еврейський європейський парламент, очільником якого став відомий в Україні олігарх Коломойський, нагородив трьох керівників держав. Серед них – канцлер ФРН Ангела Меркель – за підтримку держави Ізраїль, а також – Президент України Віктор Янукович – за боротьбу зі „спробами реабілітації фашизму”. Хоч жодних фашистів в Україні досі ніхто не знайшов, зате маємо на прикладі сфальсифікованого обвинувачення проти українця Івана Дем’янюка спробу перпекласти відповідальність за злочини, скоєні німецькими нацистами під час Другої світової війни проти евреїв, саме на українців.

Тож, чим винуватий Дем’янюк? Нагадаємо, що ця людина, якій уже виповнився 91 рік, десятиліттями переслідується у державах, які називають себе демократичними та правовими. Проте, не зважаючи на попередні виправдальні вироки, у Німеччині не постидалися заарештувати літнього чоловіка та вже довгий час тримають його у неволі, під нескінченним судовим процесом. Як би не закінчився цей суд, Дем’янюк, зрештою, все одно не зможе насолодитися свободою. Бо в нього тепер тільки дві перспективи: або залишитися на довічне ув’язнення, або ж – відправитися до німецького будинку для перестарілих, що, зрозуміло, також не назвеш свободою. Втім, зважаючи на перебіг процесу, складається враження, що німецька феміда сьогодні і сама не знає, як його завершити, аби самій не зганьбитися. Бо ж так звані докази, на яких розпочався отой процес, чим далі, тим більше нагадують фарс, і це стає очевидним навіть для тих, хто раніше зовсім не цікавився долею Івана Дем’янюка.

Про це розповів депутат Львівської обласної ради Михайло Барбара. Він зокрема, нагадав, що так званим головним доказом у справі Дем’янюка є посвідчення охоронця концтабоку, яке потрапило до Німеччини чомусь із Москви – від ФСБ, нібито з архівів НКВС, що само по собі вказує на фальшивість такого документу. Однак, німецький суд вірить семе таким доказам, а не заявам Дем’янюка про те, що він ні в чому не винен. І навіть якщо під загрозою смерті Дем’янюк брав участь в організованому нацистами терорі, чому тепер уся вина за загибель тисяч євреїв падає саме на нього, а не на керівництво концтаборів та справжніх нацислів, котрих після Другої світової у тій же Німеччині давно реабілітували, і вони, коли досі залишаються живими, отримують там пенсію й перебувають на волі як повноправні громадяни.

Цю тему продовжив і Тарас Бучковський, голова Львівської крайової організації УРП. Він також наголосив, що Дем’янюк сьогодні – це класичний приклад тих поневірянь, які довелося пережити мільйонам українців протягом двадцятого століття, і які не припиняються донині. В молоді літа він пережив голодомор, влаштований сталінським режимом. Пізніше його не зі своєї волі гнали на війну проти німців, і в результаті дій радянського командування Іван Дем’янюк, як і мільйони інших звичайних солдатів, потрапив у німецький полон та в нацистський табір смерті, у якому йому, як небагатьом, лише пощастило вижити. І за це він був вигнаний з батьківщини, переслідуваний решту життя цілим „демократичним” світом від Ізраїлю до Німеччини. Характерно, що і через 66 років після закінчення тієї війни держава-винуватець у знищенні мільйонів євреїв – Німеччина – робить чи не головиним винуватців Голокосту українця.

Цю тезу підтримали й інші виступаючі. Пікетувальники скандували: „Ганьба!”, „Меркель у відставку!”. А ще недобрим словом згадали нинішню українську владу, котра першою мала б стати на захист українця за духом і походженням Івана Дем’янюка, але жодним словом заступилася за нього, вочевидь, надаючи перевагу нагородам, що їх роздає так званий єврейський європейський союз.

Поки триває пікетування, біля того місця проходить чимало молоді. Значна частина зупиняється, із цікавістю розглядаючи плакати та слухаючи, що говорять. Підходять і старші люди. З їх вигляду зрозуміло, що вони пам’ятають війну. Від них довелося почути, наскільки суворим та жорстоким був той час, а також те, що на місці Дем’янюка міг опинитися кожен. А виправдатися перед НКВС, чому ти досі залишисвя живим, було неможливо.

А тим часом німецьке консульство немов би й не працювало. Жодна особа не вийшла до пікетувальників та не поцікавилася, проти чого саме взялися протестувати львів’яни. Вочевидь, представники Німеччини вміють бути такими ж глухими до громади, як і добре відомі нам керівники совкової держави.

Тож, від пікетувальників у приміщення консульства прямує голова секретаріату ЛКО УРП Роман Семчишин. Вже за якусь хвилину він з’являється перед очі громади та повідомляє, що біля дверей його зустріли якісь дві дівчини, котрі, побачивши об’єктив, зникли „у кулуарах”. Пікетувальники всього лиш намагалися передати консулу заздалегідь заготовлену ухвалу, у якій, зокрема, повідомляли, що просять всіх українців „підтримувати і ширити рух „Волю українцю Дем’янюку!”, нагадували уряду держави Україна, що його „обов’язок перед українцями – надавати їм дієвий захист, в першу чергу, юридичний, від незаконних переслідувань...”, а від державного правління ФРН вимагали „бодай з огляду на поважний вік, фізичний і психологічний стан хворої людини, добровільно припинити „баварське судилище”...

Зрештою, оскільки ухвалу брати не було кому, пікетувльники вирішили причепити плакат з карикатурним зображенням Ангели Меркель на двері консуляту. І тут – от диво! – за якусь секунду з дверей вискочила якась дівчина та кинула плакат на землю. Виявляється, пікетувальників уважно слухали. Ось тільки дослухатися навіть не подумали. Отакі маємо стосунки між мешканцями одного з найбільш європейських українських міст, львів’янами, та представниками найпотужнішої європейської країни – Нічеччини.

На завершення заступник голови УРП Ростислав Новоженець роздав присутнім листівки з проханням написати листа підтримки Іванові Дем’янюку, де була зазначена точна адреса в’язниці, у якій утримують українця. Тож, і ми нагадуємо, куди потрібно писати Іванову Дем’янюку:

John Demjanjuk
Justizvollzugsanstalt Munich
Stadelheimer Str. 12
81549 Munich
GERMANY

 
Маразми «Космічної Одіссеї» TOP

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=5538
Вівторок, 05 Квітня 2011

Наталка Іванченко

Тиражувати фотографії інсталяцій бридко....[ред.]Після гучних скульптурних та антикварних салонів, до Мистецького арсеналу завітав маразм - в повному розумінні цього слова.

Мистецький арсенал відкрив Міжнародний тиждень сучасного мистецтва масштабним проектом «Космічна Одіссея 2011». Проект присвячений 50-річчю першого польоту людини в Космос.

У програмі проекту не лише художня виставка понад 150 сучасних українських та іноземних художників, а й експозиція космічних артефактів, окрема кінопрограма, мистецький та науково-популярний лекторій, дитяча програма та зустрічі з легендарними мистецькими персоналіями.

Серед унікальних експонатів – космічна капсула, зонди, супутники, фотографії. Є космічний магнітофон київського виробництва, що супроводжував Гагаріна у польоті. Саме з його запису світ почув славнозвісні слова «Поїхали!»

На стінах – фантастичні космічні фотографії NASA. Вони вражають своєю незвичайною барвистістю. Хоча Леонід Каденюк, що відкривав виставку, категорично стверджує, що вони відображають яскравість Космосу лише на якихось 20% - жодна картина, жодна камера не передасть феєричного кольору Всесвіту.

Арсенал підготував лекторії, кінострічки на космічну тематику…

Захотілось привести дитину і показати Космос, Всесвіт.

Та серед розмаїття чудових речей побачила зовсім дебільні інсталяції, що визвали відразу до ідеї.

Взяти хоча б «Зоряний пил» – така собі трьохлітрова банка з манкою.

Інсталяція епатажного Чічкана - сексуальні кролики - також налаштовують на думки про вторгнення інопланетян.

Навпроти Лаври, до Паски у підприємстві АП виставили відверту порнуху! До чого тут космос? Чи то той Космос?

Або ж космонавт-патологоанатом, що розтинає бідного інопланетянина.

Мистецький Арсенал - підрозділ Адміністрації Президента В.Януковича. Високе інопланетне мистецтво по-єнакієвськи?.

Ну а апофеозна інсталяція – «Дурне сім’я» залишається без коментарів.

Тож, дивіться і думайте: чи варто дітей пускати в таку Одіссею….

Хоча, в наш час знайдеться чимало збоченців-дегенератів, які після цієї публікації, відвідають виставку цілеспрямовано…

Який рівень – такі й виставки…

Kyiv Post journalists go on strike to protest new owner’s censorship TOP

http://zik.com.ua/en/news/2011/04/15/282973
April 15, 2011

The editorial office of English-language The Kyiv Post has gone on strike in protest against tough censorship policy by its new owner, the KP Apr. 15 statement runs.

“The Kyiv Post journalists and editors protest the meddling with the newspaper’s independence of publisher Muhammad Zahur in the wake of his decision to dismiss KP chief editor Brian Bonner after the latter’s refusal to edit out the interview with Agriculture Minister Mykola Prysiazhniuk,” Ukrayinska Pravda quotes the statement as saying.

The KP editorial office demands that Bonner be reinstated in his job. The editors and journalists will continue to write and edit their articles but the publication of the newspaper will be suspended, the statement runs.

The KP editors say they will soon publicize Zahur’s comments made during his Apr. 15 conversation by telephone with the journalists.

<> <> <> <> <>

Kyiv Post staff goes on strike following dismissal of chief editor

http://www.interfax.com.ua/eng/main/66488
April 15, 2011  

The editorial staff of the Ukrainian English-language newspaper Kyiv Post have gone on strike demanding the reinstatement of their chief editor Brian Bonner, who was fired by the owner of the publication, Mohammad Zahoor.

"The Kyiv Post's editorial staff has started a strike demanding that Bonner be reinstated as chief editor. We will continue to write and edit our articles, but won't publish any news item or issue," the newspaper's team wrote on the social networking site Facebook.

The Kyiv Post's staff said they were protesting against "interference in the independent activities of its editorial staff."

"We believe that publisher Mohammad Zahoor's decision to fire chief editor Brian Bonner due to his refusal to withdraw an interview with Agriculture Minister Mykola Prysiazhniuk was such interference," the editors' team said.

The Kyiv Post is Ukraine's leading English-language newspaper. It was founded in 1995 by a U.S. citizen, Jed Sunden. In 2009, it was bought by a British citizen and owner of the ISTIL Group, Mohammad Zahoor.

Yanukovych not satisfied with Ukraine presidency TOP

http://edition.presstv.ir/detail/173636.html
Apr 13, 2011

image
See the complete video at: http://edition.presstv.ir/detail/173636.html

The President's first annual speech in the Ukrainian Parliament gathered the top political circles. In his address Viktor Yanukovych defined basic priorities in a new modernization strategy for the country. The speech mostly focused on foreign policy. The President emphasized the non-aligned position is the "cornerstone" of Ukraine's security and foreign policy. However, he welcomed plans for the establishment of a joint missile system with the participation of Russia and NATO.

The president also called for closer relations between Ukraine and the Customs Union of Belarus-Kazakhstan, and Russia. He also expressed hope that this year Ukraine and the EU can round off negotiations on a Free Trade agreement. Yanukovych added that this will work toward closer ties between the Eurasian and European economic areas.

But Opposition politicians say Ukraine could not be a part of both the European Free trade Zone and the Customs Union. Some Experts and diplomats, however, believe the two sides have enough common ground to cooperate.

Critics regretted that the president made little mention of the long-awaited economic reform program for 2010-2014 which was launched by the new administration with great fanfare.

The Ukrainian government is working to implement the reform program which covers changes to the tax system and pension laws as well as constitutional, administrative, and judicial amendments. However, the President stressed Ukraine is not ready yet to undertake all the promised changes.

Experts stressed they had expected the President to bear the burden of the reforms breakdown. However, to everybody's surprise the President Victor Yanukovych was a jump ahead of his critics saying he personally was not satisfied with the results of the first year of his presidency.

Five clans control assets, cash flow and power in Ukraine, says Anatoly Hrytsenko TOP

There are 5 clans in Ukraine which control assets, cash flow and power, Rada lawmaker Anatoly Hrytsenko said, speaking in a Shuster Live TV show on Friday, Apr. 8. They include the families and insiders of Yanukovych, Akhmetov & Kolesnikov, Kliuev, Firtash and Azarov, Ukrayinska Pravda reports Apr. 9.

Complete article [ here ].

Ukrainian plutocracy exposed at Brussels event TOP

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/101443/#ixzz1IkYbORyN

imageThe Ukrainian government appears to be the richest in the world, according to details disclosed during a public event held in Brussels, organised by the European Union-Ukraine Business Council and attended by Ukrainian diplomats.

The European Union is divided on its approach towards Ukraine, a country seen as deeply European in its culture and history but also as having gravitated towards Russia since the election as president at the beginning of last year of Viktor Yanukovich, leader of the Party of the Regions.

The mixed message of a recent European parliament resolution is that members of European Parliament back Ukraine's EU membership aspirations but warn of "worrying signs of the erosion of democracy and pluralism".

Plutocracy is rule by the wealthy. Oligarchy, which is present in Russia and in some Eastern countries, refers to the control of the state by a few prominent wealthy families. The combination of plutocracy and oligarchy is also known as plutarchy.

Speaking on behalf of online medialb.ua, which enjoys a fast-growing readership, Sonia Koshkina, considered one of Ukraine's best journalists, pointed to the wealth of individual cabinet members, but also to the tricks used by other cabinet members to avoid publicly disclosing their millions.

The lb.ua website is part of the Gorshenin Group, which consists of an analytical centre, a consultancy and a media network.

At least five of the 16 cabinet members are multi-millionaires, and one is a billionaire. According to Ukrainian magazine Fokus, First Deputy Prime Minister Andriy Klyuyev possesses - together with his brother Serhiy, who is an member of parliament from the ruling Party of the Regions - $900.8 million, through one of the largest industrial-investment corporations in Ukraine, Ukrpidshypnyk.

Deputy Prime Minister and Infrastructure Minister Borys Kolesnikov's fortune is estimated at $254 million in 2010 and at $292.5 million in 2011, after he became minister. His business interests range from confectionery to football, and he is in charge of preparations for the 2012 European Football Championships.

Deputy Prime Minister and Social Minister Serhiy Tyhypko has an estimated fortune of $795.5 million in 2011, increasing from $223.6 million the previous year. His business is mainly steel and rail-car building.

Emergencies Minister Viktor Baloha's fortune is estimated at $550 million. But his major assests are declared to belong to his wife Oksana, a co-founder of 14 companies, mostly in the field of trade.

Energy and Coal Minister Yuriy Boyko's fortune is estimated by the Ukrainian press at $3.2 billion. An expert in the oil and gas sector, Boyko has only declared $1.76 million in bank accounts.

Ecology Minister Mykola Zlochevskyy appears to be an interesting case. He declared only 30,780 dollars of income in 2009. However, he also acknowledges ownership of a 1,000 square-metre house, a Rolls-Royce and a Bentley. But this did not prevent him from taking $4,271 of financial assistance from the state.

Several ministers, including Prime Minister Mykola Azarov, reportedly have considerable wealth registered with their sons or closer relatives. Often ministers have business interests in the same field as their official activities. Mykhaylo Tabachnyk, brother of Sports Minister Dmytro Tabachnyk, is reportedly one of the owners of the Intersport company, which owns the land earmarked for the construction of a sport complex needed for the 2012 football championships.

According to a wire range of sources, Intersport leases the land to the ministry, although the value of the lease has not been disclosed.

Sonia Koshkina (which is her pen name; her real name is Ksenia Vasilenko) said that despite the complexity of their spheres of influence, the ministers seeminglymanaged to coexist and avoid conflicting with one another. Should arbitration be required then the arbiter is President Viktor Yanukovich, and not the prime minister, who has much less power, she explained.

There are also important power players outside the government, Koshkina said, citing as an example the head of the country's secret services, Valeriy Khoroshkovsky.

He does not hide the fact that he is a millionaire and that he in fact controls the TV channel with the biggest audience, she explained.

Despite media revelations, conflicts of interest in Ukraine do not appear to bother anyone, Koshkina said.

The Western audience present at the event seemed surprised both by the revelations and the fact that Ukrainian diplomats present in no way attempted to counter or challenge the facts presented.

Ukrainian-Kharkiv human rights group says torture to blame for 15 deaths at police stations TOP

5 Kanal TV, Kyiv, in Ukrainian 1100 30 Mar 11/BBC Monitoring/(c) BBC

Text of report by commercial, news-based 5 Kanal TV on 30 March

[Presenter] The death rate among detainees at police stations has tripled. This data was made public by members of the Kharkiv human rights group. They drew the conclusion on the basis of a comparison with data from 2010. As many as 15 people have died at the Interior Ministry's institutions this year.

According to human rights activists, most deaths resulted from torture, on which no criminal cases are being instituted. In the end, investigators write the deaths off as suicides. The police torture detainees as they seek better performance indicators, human rights activists say. They say law enforcers' salaries depend on the number of crimes solved.

[Yevhen Zakharov, captioned as member of the Kharkiv human rights group] We have repeatedly run into instances of people being beaten to force confessions out of them. They stop beating the person around day three because they have found the real culprit. The European court has said Ukraine has six months to amend its legislation on preliminary detention because it does not meet European standards and makes possible things that are happening in this country, including deaths like those.

Credit: 5 Kanal TV, Kyiv, in Ukrainian 1100 30 Mar 11

At Chernobyl, warnings for Japan TOP

http://www.washingtonpost.com/world/at-chernobyl-a-warning-for-japan/2011/03/31/AFLGWeXC_story.html
4 April 2011

Will Englund

image...Though the turbines are still, and cranes dangle above two unfinished reactors, just as they have for the past 25 years, too radioactive to be moved anywhere else, this is not a ghost town. Trains arrive on freshly laid tracks, workshops in an un-Soviet shade of blue dot the grounds and steam billows from the chimney of a new gas-fired heating plant that sends hot water throughout the complex.

About 3,000 people work here, in decontaminated areas, maintaining and decommissioning the plant. An additional 4,000 work nearby, providing security in the 19-mile-deep exclusion zone - from which residents were evacuated and where entry is possible only with a permit. (The Fukushima zone has a radius of 12 miles.) Exclusion zone workers also handle water-management and forest-fire-suppression duties, part of the never-ending effort to keep contamination from spreading.

And beyond the exclusion zone lies the vast social structure of evacuees, former emergency workers and their families, farmers whose dwindling villages are contaminated but habitable - survivors, many in ill health, battling an implacable government for the care and assistance they believe they deserve.

"I so much hope the Japanese liquidators will be treated better than we were," said Yuri Andreyev, who was a chief engineer at Chernobyl and now heads the Chernobyl Union, an umbrella group of advocacy organizations.

In its particulars, the Chernobyl disaster differs from Fukushima's. A badly executed test, rather than a tsunami, led to the explosion at Chernobyl. Open to the air, a graphite fire burned for 10 days, spewing huge amounts of radioactive material; at Fukushima, with a different type of reactor, that couldn't happen.

But the significance of Chernobyl for Japan lies in the question of what happens next. Even if the scope of contamination is smaller, Fukushima will demand of the Japanese a commitment of unforeseeable dimensions.

[...]

Even if money were not an issue, other realities would be the same. Definitions have to be drawn up, medical examinations pursued, year after year, and distinctions made between the natural effects of aging and the consequences of radiation exposure. The worst issues don't necessarily appear right away: The steepest rise in thyroid cancer in neighboring Belarus came nearly two decades after the explosion.

Panchuk tends to believe that the Japanese will do a better job of it: that the government will uphold its promises, that people won't be deprived of their due, that corruption won't warp the entire system.

Maria Krivolapova, 61, worked in a pig-iron plant near Chernobyl. Her husband, Mikhail, was at the power station. After the accident, she loaded sand into helicopters that were trying to put out the fire and she cooked for the crews. The pilots had reported directly from the war that the Soviets were fighting in Afghanistan. She saw one pilot vomit as he stumbled out of his chopper, then fall to the ground.

After eight days, they were ordered to evacuate.

"They told us it would be for three days, and the result was forever," she said. She was assigned to work on a state farm in a village called Obukhiv, south of Kyiv, the capital. She and Mikhail built a rough concrete house, without running water, and she lives there today with her daughter Yelena and her family. They keep goats, pigs, chickens, a cow.

Mikhail died of lung cancer 13 years ago. Yelena, who was 13 in 1986, has a vascular disease that state doctors only recently affirmed as Chernobyl-related, after years of denial.

"We're not rich, but we're happy," Maria said in her unfinished kitchen as she wrestled a batch of her homemade farmer's cheese into shape. She has thyroid disease, heart disease and high blood pressure. She said she was diagnosed with radiation sickness in June 1986 but her medical records were taken from her. She doesn't know how much of a pension she is supposed to receive, but she knows she isn't receiving it.

So one day in March found her in Kyiv, at the cramped offices of the Chernobyl Union. Others were there on the same mission: Tatyana Kirilchuk, 53, thyroid disease; Galina Dubrova, 55, who along with her husband and five grown children has thyroid disease, as well as liver and vascular ailments; Tamara Perebeiniz, 62, thyroid disease; Lyudmila Vinokur, 62, thyroid disease. Perebeiniz and Vinokur have disabled husbands at home.

They had come for legal help against the government. They were not optimistic. In fact, the government plans to cut the benefits that it hasn't been fully paying anyway.

"There is indignation everywhere," Andreyev said. "They're doing this even as the whole world is watching the disaster at Fukushima, and admiring the work of the liquidators there."

Svetlana Protsyk is head of Ukraine's Children of Chernobyl committee. The government is supposed to provide finances but has made no payments this year, she said. Her husband was at Chernobyl for three days in 1986, working three-minute shifts as a liquidator. He was back for 10 days in 1987. He was recently paralyzed on one side by a stroke. Her thyroid was removed in 2000. Doctors deny that her health problem is related to Chernobyl.

[...]

Russian, Ukrainian and Belarusan researchers, however, say their studies show increased incidence of high blood pressure, stroke, vascular disease and non-malignant thyroid diseases among liquidators.

The uncertainty is wearing, though it fades.

"One day we'll lie down and die," Leshkovych said. "And that's it."

The village of Kosachivka stands just outside the exclusion zone. Most of its houses are abandoned. Because it was moderately contaminated, its 400 remaining inhabitants receive government assistance - 20 cents a month - to enable them to buy "clean" food.

"They just want people to die off quicker," said Vladimir Stepanyets, 54, who spends his time tinkering with an old motorcycle and collecting spent tank shells from a nearby army firing range.

Near Pripyat - the abandoned and now overgrown dormitory city for Chernobyl, where moss grows on the central square and the wind thrums through the rusting Ferris wheel - lies a more haunting place. It was once the village of Kopachi, which happens to mean "Gravedigger" in Ukrainian. Every house there was buried in 1991 because of contamination. When Gravedigger was interred, only a nursery school was left standing, with a memorial to the Soviet soldiers and the fierce battles they fought here in World War II.

"No one forgets. Nothing is forgotten," reads the plaque on the memorial. But because of Chernobyl there is now no one here to remember.

The destruction of Kyiv in the mountains. Shchekavytsia can lead to outbreaks of anthrax! - video

TOP

George V. George V. Pinchuk - Mississippi University for Women (Associate Professor, Biological Sciences) пише: Pinchuk - Mississippi University for Women (Associate Professor, Biological Sciences) writes:

"Якщо цe дійсно була чума, тоді нeбeзпeки нeма ніякої - бактeрії, що викликають чуму (Yersinia pestis), нe збeрігаються у грунті або воді. Алe в старі часи "чумою" іноді називали інші хвороби, які супроводжувалися набряками лімфатичних вузлів і почорнінням шкіри. До таких хвороб налeжить сибірська виразка (anthrax). Бактeрії, що викликають сибірську виразку (Bacillus anthracis), утворюють так звані eндоспори, і можуть збeрігатися у грунті дeсятками чи навіть сотнями років. Тому варто бути обeрeжними під час розкопок так званих "чумних" могил." "If the plague was really tse, then no nebezpeky nema - bakteriyi that cause plague (Yersinia pestis), not zberihayutsya in soil or water. Ale in the old days" plague "is sometimes called other diseases, accompanied by swollen lymph nodes and skin blackening. These diseases nalezhyt anthrax (anthrax). Bakteriyi that causes anthrax (Bacillus anthracis), form the so-called endospory and can zberihatysya desyatkamy in soil or even hundreds of years. So we may be oberezhnymy during the excavation of the so-called "pestilential" graves .

imageПише новинар Майдану Максим Ісаєнко, який в пожежному поядку написав полум`яну статтю про Щекавицю : Writes Novinar Square Maxim Isayenko who wrote poyadku fire- flames article about Jan Shchekavytsya :

"Та кожна собака, котра росла на Подолі в кінці 60-тих - початку 70-х могла чути київські пльотки про те, як КІЛЬКА РАЗІВ ВЖЕ БУЛИ ВИПАДКИ ЗАХВОРЮВАННЯ НА ЧУМУ В КИЄВІ внаслідок необережної людської діяльності в тих районах, де були чумні захоронення. Тоді в дитинстві чув жахливі речі: одна старокиївська одинока бубулька наче сама себе спалила у своєму будинку, коли зрозуміла, чим захворіла, кількох роботяг наче просто знищили, і ще кількох працівників повище повезли в Москву, звідки вони не повернулися." "And each dog, which grew at the hem at the end of the 60 - early 70's could hear Kyiv plotky how few times have been cases of plague IN Kyiv due to careless human activity in those areas where the plague burial. Then as a child heard terrible things: one single Starokievskaya bubulka like herself in her house burned down when clear, the sick, just like some hunky destroyed, and several employees exalt brought to Moscow, whence they came. "

image(якщо врахувати коментар Георгія, то йтися могло про сибірську виразку) (When you consider the comment George, it could hardly have about anthrax)

За нашими даними громадські об`єднання "Марш захисників Києва" та "Захисти старий Київ" вже готують акції протесту. According to our data association of "March of the defenders of Kyiv" and "Protect the old Kyiv is already preparing protests.

Відеорепортаж НТН від 20 січня 2001 року. NTN Videoreport of 20 January 2001. Хоч там ні слова про захоронення, але багато цікавої інформації Although there is no word on burial, but a lot of interesting information

2010 Country Reports on Human Rights Practices TOP

http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/2010/index.htm
April 8, 2011

Summary:

Ukraine, with a population of 45.4 million, is a multiparty, democratic republic with a presidential-parliamentary system of government. The country is governed by a directly elected president, a prime minister who heads the Cabinet of Ministers, and a unicameral parliament (Verkhovna Rada).Two rounds of presidential elections held in January and February were assessed by international and domestic observers as having met most standards for openness and fairness. The winner, former prime minister Viktor Yanukovych, was inaugurated on February 25. On October 1, the Constitutional Court reinstated the 1996 constitution, a ruling that considerably strengthened the powers of the president, including authority to dismiss unilaterally the prime minister and other government ministers. In its ruling the court stated that amendments to the 1996 constitution, which were passed in 2004 as part of a compromise to end the mass protests of the Orange Revolution, were unconstitutional because they were improperly adopted. Security forces generally reported to civilian authorities.

Human rights problems included reports of serious police abuse and deathsin custody, beatings, and torture of detainees and prisoners, harsh conditions in prisons and detention facilities, arbitrary and lengthy pretrial detention, and an inefficient and corrupt judicial system. During the year there were reports of increased government pressure on independent media outlets, limitations on freedom of assembly, and the appearance of politically motivated prosecution of opposition politicians. Corruption in government and society was widespread. There were reports that the government's security service harassed and intimidated civil society organizations. There was some violence and discrimination against women and children, and reports of nonviolent incidents of anti-Semitism. Trafficking in persons continued to be a serious problem. Societal discrimination and violence against Roma, Crimean Tatars, and persons of non-Slavic appearance were reported. There were reports of police harassment of the gay community. Workers faced limitations on organizing and joining unions and on their ability to bargain collectively.

Complete Report (55 pages) [ here ].

Ніко Ланґе: Заява Януковича про «3+1» - сюрприз, і Європа чекає пояснень TOP

08.04.2011

image

Митний союз із Росією, Білорусією та Казахстаном і договір про асоціацію та Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом одночасно реалізувати неможливо. У цьому, як повідомляє Німецька хвиля, впевнений керівник українського представництва Фонду Аденауера Ніко Ланґе.

"По-перше, для партнерів дуже важливо чітко зрозуміти, які рішення Україна ухвалювала, і які вона відносини будуватиме з партнерами, особливо з Європейським Союзом. Тому що переговори про Зону вільної торгівлі і договір про асоціацію перебувають вже на завершальному етапі, і, звичайно, партнерів це трошки дивує, коли ми чуємо зараз зовсім нові речі, про які до вчорашнього дня не чули".

Для Ланґе цілком зрозумілим є те, що Митний союз із Росією, Білорусією та Казахстаном і договір про асоціацію та Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом одночасно реалізувати неможливо. "Не знаю, чи чули вже російські партнери про формулу "3+1" стосовно Митного союзу, але мені здається, що це сюрприз для всіх партнерів України. Сподіваюсь, що найближчим часом українська сторона пояснить, що вони мали на увазі. І підтвердить, що має намір завершити переговори щодо Зони вільної торгівлі та асоціації. Все інше, я гадаю, колосально спантеличить європейських партнерів".

У Партії Регіонів назріває революція TOP

http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/holylion/a34674
29 березня 2011

Максим Бутченко

На даний момент інтрига полягає вже не в тому - чи посадять Леоніда Даниловича чи ні, а в тому, які подальші наслідки таїть в собі ця кримінальна справа.

Отже, є кілька версій того, що відбувається.

1 . У розмові зі мною народний депутат Тарас Чорновіл розповів, що згідно з його припущеннями рішення про порушення кримінальної справи проти Кучми приймалося в дуже вузькому колі. Особливістю якого була відсутність ... Сергія Льовочкіна - головного мозкового центру нинішньої Адміністрації Президента.

По суті це означає посилення впливу «донецької групи» в Партії Регіонів і відповідно зменшення ролі «кремлівського квартету» - проросійських лобістів у регіоналів. Як пояснює сам Чорновіл, дана дія пов'язана з мріями про гарні взаємини з Росією, які не збулися. Адже одне з основних побажань Януковича було призупинення прокладання обхідних газомагістралей і дешевий газ для України. Але будівництво газопроводу триває, а ціна на газ, незважаючи на грандіозні обіцянки по Харківських угодах вищі навіть, ніж для європейців. Тому останнім часом стала актуальна риторика про газові договори, підписані Тимошенко в 2009 році, на яку і хочуть звалити невдачу у відносинах з РФ.

2. Друга версія полягає в тому, що порушенням кримінальної справи проти колишнього президента намагалися дещо змістити акценти у внутрішній, а більше - під зовнішню політику країни. Показати, що правосуддя у нас не вибіркове. Адже розслідування справа Гонгадзе поліпшить зовнішньополітичний імідж України. Плюс є можливість тиску на Володимира Литвина та Віктора Пінчука.

Але й тут є декілька моментів. По-перше, незважаючи на те, що події розвиваються за деяким сценарієм, про що свідчить навіть порушення кримінальної справи в день візиту Тимошенко до Брюсселю, але, як виглядає, немає повної впевненості - а куди все це заведе. Адже легалізація плівок Мельниченка загрожує кримінальним переслідуванням цілої плеяди впливових політиків. Унаслідок цього ніхто поки не поспішає порушувати карні справи проти інших учасників плівок. У випадку, коли цей варіант розвитку подій справжній, то подальші дії влади прораховані всього на декілька кроків. Тобто, вони будуть діяти в залежності від обставин.

3 . У цьому варіанті міститься найавантюрніша й найпідступніша версія. Як повідомило бюро журналістських розслідувань «Свідомо» кримінальна справа проти екс-президента Леоніда Кучми з приводу вбивства Георгія Гонгадзе з'явилася через суперечки в Генеральній прокуратурі, - передало анонімне джерело. Справу ініціював близький до Ріната Ахметова заступник генпрокурора Ренат Кузьмін, який протистоїть генеральному прокурору Віктору Пшонці - людині президента.

У цьому випадку дечим підтверджується перша версія, але в іншій інтерпретації. Фактично виглядає, що виходячи з цих даних, Кузьмін узяв на себе роль камікадзе, який тишком-нишком атакує інший клан «регіоналів». Підтвердженням цього є деякий фон голосів нардепів від регіонів, які говорять, що Кучму виправдають або потрібно проявити до нього милосердя. Наявний конфлікт інтересів.

Як би там не було, але вірогідність «революції» всередині Партії Регіонів, несподіваних політичних стрясок, гучних скандалів зростає пропорційно до нез'ясованих цілей кримінальної справи проти Кучми.

І, це той випадок, коли продовження історії стає набагато цікавіше початку.

ЗАЯВА Блоку Юлії Тимошенко – «Батьківщина» щодо Національної спілки письменників України TOP

http://www.yavorivskyi.org.ua/news-item.uk/items/zajava-bloku-juliji-timoshenko-batkivschina-schodo-nacionalnoji-spilki-pismennikiv-ukrajini.html
08.04.2011

Якщо покінчать із письменниками, ти, український народе – наступний! Ти цього хочеш?Малокультурна або й взагалі хамська влада – приречена нищити культуру, як свого головного ворога. Україна в 2010-11-му роках яскраво підтвердила цю гірку істину. 2011-й – це рік тризни по всьому українському, духовному, талановитому. Конкретний приклад.

Національна спілка письменників України, прославлена іменами національних інтелігентів і патріотів – Рильського, Сосюри, Хвильового, Маланюка, Гончара, Загребельного, Павличка, Дзюби, Ліни Костенко…

Вона вижила наперекір сталінській кривавій молотарці, котра проковтнула дві третини найталановитіших майстрів українського слова, і перед війною наша література виглядала величезним письменницьким кладовищем. Спілка вистояла в роки ідеологічних погромів сусловщини: згадайте компанію проти «Собору» Гончара, проти «Південного комфорту" Загребельного, проти книги «Інтернаціоналізм чи русифікація» Дзюби, «Горе з розуму Чорновола…

Хіба заперечите, що саме Спілка стала лідером відновлення Української державності наприкінці вісімдесятих? У всесоюзному горбачовському парламенті було аж вісім українських письменників. До першого демократичного парламенту в Україні народ обрав сімнадцять письменників, які проголосували за суверенність України.

Після цього - хто б міг подумати, що до двадцятиріччя відновлення Української держави, за яку стояли до останнього саме українські письменники – їхня самоврядна громадська організація, їхня Спілка буде доведена владою Януковича до фактичного розгрому. Взявши гіркі уроки з минулого, - майстри слова зайняли своє законне місце в опозиції до влади, а не в рядах її підлабузників.

Проти цієї патріотичної і сміливої організації воювали Кучма з Медведчуком, Ющенко з Балогою. А зараз – Янукович з Могильовим.

Завели кримінальну справу на талановиту Марію Матіос, котра видається і за рубежем. Дістали ляпаса. Заспокойтеся.

Для партії регіонів найулюбленіше з мистецтв - нерухомість. А літератори мають її в Києві, Криму, Одесі, Трускавці.Для партії регіонів найулюбленіше з мистецтв - нерухомість. А літератори мають її в Києві, Криму, Одесі, Трускавці. От і заводяться підневільним слідчим із особливо важливих(!!!) справ Ігорем Гуманенком вигадані, лжекримінальні справи: орендар заліз на територію іншого орендатора – півроку тероризуються допитами, виїмками документів колективи орендарів та Будинків творчості. Справа розсипається, але і без того бідна Спілка терпить великі збитки. І стає неплатоспроможною.

Дуже сподобалися Джарти Будинки творчості в Коктебелі та Ялті. "Ето всьо прєнадлєжіт малоросійськім пісатєлішкам? Забрать!» Допитують сторожів, прибиральниць, водіїв, домагаючись свідчень проти опозиціонерів, найвідоміших письменників, керівників Спілки – Шкляра, який відмовився від Шевченківської премії з вимогою звільнити Табачника, Крима, п'єси якого йдуть у багатьох театрах світу, який написав сатиричний роман "Труба" про газових "наркоманів" в Україні. Талановитого поета і прозаїка Баранова, романіста європейського рівня Слабошпицького.

Слідчому Гуманенкові видався підозрілим підпис одного з керівників НСПУ на другорядному документі – кримінальна справа. Знову допити, вилучення документів на право власності майна. І це звинувачення розвалилося.

Відкривають нове: самоврядна організація, згідно зі своїм Статутом, за рішенням вищого керівного органу – Ради, не маючи коштів на утримання поліклініки - заснувала спільне підприємство, яке безкоштовно лікує письменників і їхні родини. Все законно. Але… тепер допитують кожного члена Ради: чи дійсно він голосував за таке рішення?

Якщо тупі, примітивні політичні репресії будуть продовжуватися – на них відреагує суспільство. Блок Юлії Тимошенко сміливо стає в обороні письменницької громади, яка довела свій патріотизм, свою вірність Україні – Національній спілці письменників України. І буде захищати її до останнього. Бо Національна спілка письменників України – це осердя України.

Якщо покінчать із письменниками, ти, український народе – наступний! Ти цього хочеш?

Маніяки-педофіли з Мистецького Арсеналу TOP

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=5541

Рівень дегенерації сучасної бидлоеліти вже вийшов за рамки розуміння нормальної людини! Найбільше тривожить, що моральні покручі окупували верхні поверхи державної влади. Розглянемо конкретний приклад дитячого конкурсу «Космічна Одіссея», проведеного в рамках Міжнародного тижня сучасного мистецтва до 50-річчя першого польоту людини у космос.

Хотілося б почути особисту позицію Глави АП пана Льовочкіна, чия сестра теж стала учасником цього ганебного дійства! Ви про все знали, чи Вас підставили? Хто? І які висновки зробить вищий орган влади, яким є Адміністрація Президента України стосовно дій керівників власного ж підрозділу? Чи нині це вже нормальне світосприйняття державних чиновників?

З оголошення про конкурс:

Конкурс проводиться за сприяння:

  • Міністерства культури України,
  • Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України,
  • Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення Організатори:
  • Державне підприємство Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»;
  • Національне космічне агентство України; - Благодійний фонд «Мистецький Арсенал».

А від Президента України В.Ф.Януковича вимагаємо терміново розібратися у ситуації і рішуче звільнити всіх причетних до такої міжнародної ганьби! Починаючи від керівництва АП і держпідприємства «Мистецький Арсенал»!

Інакше – гріш ціна всім Вашим заявам про Бога, мораль і духовність!

Відбувся акт паплюження найчистіших куточків душі всіх християн-українців і їх дітей!

З оголошення про конкурс:

Учасниками конкурсу можуть стати школярі віком від 6 до 14 років.
Переможці отримають дипломи і призи.
Кращі роботи будуть представлені в спеціальній експозиції Міжнародного тижня сучасного мистецтва «Космічна Одіссея-2011».
Роботи приймаються до 31 березня

Вимагаємо публічного покарання!

Якщо молодих патріотів заарештовують лише за очищення від тоталітарних символів минулого, то чому не заарештувати тих, хто став рабом Князя Пітьми – Диявола? Адже, у Біблії про такий гріх і відповідну кару говориться прямо!

То на чиєму Ви боці? Бога чи Диявола?

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=5541

Понад сто тисяч гривень зібрано Конгресом на народну Шевченківську премію Василеві Шкляру TOP

http://cun.org.ua/ukr/content/view/3187/36/
06.04.11

imageЗбір коштів на народну Шевченківську премію для Василя Шкляра за його патріотичний роман про повстанців Холодного Яру «Чорний ворон» триває. Три тижні тому Конгрес Українських Націоналістів зробив заклик до свого членства та всіх небайдужих українців підтримати письменника. Сьогодні вже можемо підбити перші підсумки – на рахунку, відкритому в «Єврогазбанку» Конгресом, зібрано 110 тисяч гривень.

[...]

«Мене дуже тішить, що кошти надсилають із різних регіонів, і це не лише українці, а люди різних національностей, які прочитали роман із відкритим серцем. Спочатку мені закидали, що «Чорний ворон» роз’єднуватиме Україну, а виявилось, що правда все ж об’єднує людей.

Для старту зйомок фільму потрібно близько 20 мільйонів гривень, але я вірю, що ми ці гроші зберемо. Вже є зацікавленість серед відомих режисерів, і коли вже буде остаточно сформована творча група, я переконаний, що до цього проекту долучаться наші підприємці, мільйонери. Бо тут йдеться не лише про спонсорські кошти, а про інвестиції в українське кіно, що потім повернеться сторицею. Із зароблених на фільмі «Чорний ворон» коштів можна буде продовжити розвиток українського кіно, знімати нові стрічки.

Наші амбіції сягають того, щоб зняти перший український блокбастер. Ми хочемо, щоб «Чорний ворон» набув широкого розголосу як в Україні, так і за її межами. Сподіваємось, що саме із цього фільму розпочнеться відродження українського кіно.

Своїм кроком щодо Шевченківської премії я намагався розворушити байдужість, яка заполонила українське суспільство. Я думаю, що наступ на українство повинен нас консолідувати, бо як кажуть, немає лиха без добра. У сьогоднішній ситуації є позитивний момент: нація у відповідальний час консолідується, збирається на силі. Я переконаний, що все буде гаразд».

Степан Брацюнь, Голова КУН:

«Сьогодні ми маємо змогу долучитися до безпрецедентної події – вручення альтернативної Шевченківської премії письменнику, який зробив виклик українофобській політиці нинішньої влади. Я вважаю крок Василя Шкляра мужнім і достойним підтримки.

Конгрес Українських Націоналістів оголосив збір коштів для письменника, і нам приємно, що стільки людей відгукнулося. Не залишилась осторонь і наша діаспора. Так, 200 доларів на рахунок письменника надіслала наша щира прихильниця подруга Марія Боднар із Вінніпега. Тому ми вирішили відкрити окремий валютний рахунок. Сподіваємось на подальшу підтримку нашої ініціативи».

Ціла стаття [ тут ].

Опубліковані каблограми засвідчили, що США помилялися стосовно Януковича TOP

04-04-2011

Тарас Кузьо, Radio Free Europe / Radio Liberty

На виборах-2010 Янукович здавався США більш прийнятною кандидатурою. Захід втомився від п’ятирічної ворожнечі Ющенка і Тимошенко та довірився американським піарникам Партії регіонів. Однак перший рік президентства Януковича тільки підтвердив скепсис щодо «нового обличчя» Партії регіонів, висловлений у опублікованих на сайті WikiLeaks дипломатичних каблограмах, пише Тарас Кузьо у статті, яку опублікував інтернет-портал «Радіо Свобода» (Radio Free Europe/Radio Liberty).

«Каблограми з Посольства США в Україні, нещодавно оприлюднені на сайті WikiLeaks, спонукають до двох спостережень», – пише Тарас Кузьо. Перше – посольство вірило, що Віктор Янукович змінився з часів виборів 2004 року. Друге – американські посадовці не вважали Юлію Тимошенко кращою альтернативою Януковичу під час президентських виборів 2010 року. На думку Тараса Кузьо, обидва погляди хибні.

Критика, наявна у посольських каблограмах щодо Тимошенко, зумовлена як її власними помилками, так і «лобіюванням американських політичних консультантів, що працюють на Януковича та Партію регіонів з 2005 року». Кузьо вважає необґрунтованим звинувачення Тимошенко у популізмі, оскільки популізм – це звичне явище в українській політиці. На його думку, куди більшим популістом був Віктор Янукович під час виборчої кампанії 2010, а також екс-президент Віктор Ющенко, який пообіцяв запровадити 20% податку на яхти, лімузини та вілли.

Американське посольство погодилось із тим, що Тимошенко має зобов’язання перед Владіміром Путіним. За словами Дмитра Фірташа, які цитуються в одній із дипломатичних каблограм, Тимошенко становить найбільшу загрозу українському суверенітету і готова стати російським пішаком. Вона не визнала агресії Росії проти Грузії у 2008 році та мала проросійські погляди щодо Голодомору та Чорноморського флоту, було зазначено у каблограмі.

Насправді ж, пише Кузьо, саме Янукович поступився Росії у всіх трьох питаннях. Під час російсько-грузинського конфлікту Партія регіонів укупі з комуністами підтримала Росію. У 2006 році ці дві партії не голосували за закон про Голодомор, приставши на позицію Росії, що це був радянський, а не український голод. А вже на посту президента Янукович подовжив угоду про перебування Чорноморського флоту у Севастополі до 2042-47 рр.

«Через це виникло хибне враження, що Росія на виборах 2010 року підтримувала і Тимошенко, і Януковича, оскільки обоє були “проросійськими” і Москву влаштовувала перемога будь-кого з них», – ідеться у статті. Використавши цей аргумент, Віктор Ющенко закликав не голосувати за жодного із кандидатів у другому турі. Як наслідок, Тимошенко не вистачило 3% голосів до перемоги, зазначає автор.

У деяких каблограмах ідеться про те, що і Янукович, і Тимошенко є авторитарними лідерами і що вони прагнуть збудувати «путінську владну вертикаль». Тарас Кузьо заперечує: «Тимошенко не мала політичної машини, можливості, щоб шантажувати депутатів чи контролювати телеканали, необхідні для такого проекту». Крім того, починаючи з 2008 року Тимошенко закликала до переходу на повністю парламентерську систему. Тоді як Янукович, пише Кузьо, перетворив Верховну Раду на інституцію із механічного ухвалення законів і повернувся до президентської конституції.

З тексту каблограм стало зрозуміло, що дипломати вірили в існування «прагматичного» проєвропейського крила в Партії регіонів, яке нібито хоче об’єднати Україну і навіть ладне піти на компроміс із питання вступу в НАТО, пише Кузьо. Ще у 2005-08 роках «регіонали» разом із комуністами голосували проти закону про вступ у СОТ, який готує ґрунт для підписання Угоди про поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС, котру нібито підтримує «прагматичне» крило, зазначає автор.

Янукович – перший з-поміж українських президентів, який не підтримує вступ України в НАТО, пише Кузьо. Партія регіонів продемонструвала суперечливу позицію щодо участі України в програмі «Партнерство заради миру»: виступала проти, доки була в опозиції, і підтримала, прийшовши до влади. Американські дипломати вірять, що Янукович використовував «антинатовську» позицію лише для того, аби мобілізувати виборців зі Східної України.

Автори депеш були переконані, що, у разі перемоги на виборах 2010 року, Янукович не буде російським пішаком, а захищатиме українські інтереси, принаймні в економічній сфері, ідеться у статті. Натомість внутрішню, зовнішню політику та політику національної ідентичності Янукович провадить в національних інтересах Росії, стверджує автор. Відтак Росії вдалося просунути чотирьох кандидатів на посади голови СБУ, міністра освіти, оборони та закордонних справ. Громадяни Росії протизаконно контролюють службу охорони президента та інформаційно-аналітичний відділ адміністрації президента, стверджує Кузьо.

Автор пояснює зміну у ставленні США до Януковича і Партії регіонів роботою американських «піарників» та втомою Заходу від п’ятирічної ворожнечі Ющенка і Тимошенко.

«Усі чотири виборчі кампанії, які контролював Янукович, – дві як губернатор Донецької області в 1999 та 2002 роках та інші дві як прем’єр-міністр та президент у 2004 та 2010 роках – були визнані нечесними», – ідеться у статті. Американські каблограми 2005–06 років показали, що провідні члени уряду Кучми, які були причетні до зловживання владою та фальсифікації виборів, приєдналися до Партії регіонів.

«У цих каблограмах зберігався скепсис стосовно нового обличчя Партії регіонів та висловлювалося занепокоєння щодо можливих зловживань державним адмінресурсом, негативних змін у виборчому законодавстві та закриття непідконтрольних ЗМІ. Саме це і зробив Янукович за перший рік свого правління», – підсумовує Тарас Кузьо.

Тарас Кузьо є гостьовим співробітником у Центрі трансатлантичних відносин та Школі міжнародних досліджень в Університеті Джона Гопкінса (Вашингтон, округ Колумбія).

Висловлене у цьому коментарі є власною думкою автора й необов’язково збігається з позицією «Радіо Свобода».

Оригiнал матерiалу [ тут ].

Огризко: США згорнули увагу до України TOP

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/04/110405_ogryzko_obama_ob.shtml

Вони згорнули увагу в цілому до Центрально-Східної Європи як до регіону, включаючи і Україну. Це згортання ...є не зовсім адекватним ситуації в цьому регіоні світу

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ

Президент США Барак Обама оголосив про намір болотуватися на другий президентський термін у 2012-му році. Поки політики та експерти обговорюють шанси Обами ще раз здобути перемогу, Бі-Бі-Сі запитала екс-міністра закордонних справ України Володимира Огризка, чи справді, на його думку, політика США щодо України за часів Обами стала менш активною? Володимир Огризко: Ми повинні аналізувати зовнішню політику будь-якої країни, виходячи виключно з інтересів нашої держави. Тобто, це той пріоритет, який має бути взятий нами за основу при будь-якій дискусії. І саме з цього погляду я пропоную, щоб ми говорили не лише про політику США стосовно України, а й політику України стосовно США, бо це взаємопов’язані речі. Ми зі США в документі, який називається Хартія стратегічного партнерства, (цю Хартію я мав честь підписати разом з пані Райз в грудні 2008 року) виклали ключові напрямки нашої співпраці з США і визначили відносини як стратегічні, і вони насправді такими є.

[...]

Shareholders of JPMorgan Chase to vote on genocide-free nvesting TOP

www.investorsagainstgenocide.org

The genocide-free investing shareholder proposal "requests that the board institute transparent procedures to prevent holding investments in companies that, in management's judgment, substantially contribute to genocide or crimes against humanity, the most egregious violations of human rights."

New...FIST movement TOP

Location: WORLD

Founded: 28 March 2011

Website: http://www.femen.org
http://femen.livejournal.com

Mission : FIST Movement Mission : to give FEMEN the necessary international support for the success of FEMEN 's actions

Description: Our slogan "women make all the difference" becomes reality.

Current languages: Dutch - English - French - Polish - Russian - Ukrainian

General Information:

FEMEN Movement Mission : to create the most favorable conditions for the young women to join up into a social group with the general idea of the mutual support and social responsibility, helping to reveal the talents of each member of the Movement .

Facebook Page: facebook.com/FEMEN.Intern.Support.Team

Email: FIST.Movement@gmail .com

“Finding your Ukrainian Roots” seminar helps Albertans build their family history tree TOP

Edmonton -- Albertans interested in learning about their family history attended the Provincial Archives of Alberta on April 1 for a genealogy seminar with guest speaker John Pihach. John Pihach, author of a best-selling book in the field of Ukrainian genealogy, presented to over 100 guests on the topic of “From Your Home to the Ancestral Home: Finding your Ukrainian Roots.” This presentation provided an excellent approach for family historians to identify the name and location of their ancestral village, as well as what other resources may be employed to build a family history tree.

This seminar was co-sponsored by the Alberta-Ukraine Genealogical Project and the Alberta Society for the Advancement of Ukrainian Studies. Similar to the Alberta-Ukraine Genealogical Project’s recent “We Know Who You Are/!” how-to seminars, this event was one of numerous activities to be undertaken by the Project this year in commemoration of the 120th anniversary of Ukrainian immigration to Canada.

The Alberta-Ukraine Genealogical Project was established in 2006, and has since become a useful resource for those exploring their family and community history in Canada and Ukraine. Through this project, people have gained access to 30 years of historical research conducted by the Ukrainian Village Research Programme, as well as other resources collected by the project’s community-based partnerships and stakeholders, particularly the Provincial Archives of Alberta. It coordinates the popular Centenary Pioneer Recognition Program, an annual program aimed to recognize those pioneers who settled in east central Alberta prior to 1915, as well as the ongoing systematic recording, photographing and documentation of church properties east and northeast of Edmonton.

Батьки в Донецьку протестуют: "Експерименти з оптимізації шкіл м.Донецька звелись до їх ліквідації, що приведе до деградації освіти." TOP

 Не дивлячись на те, що ініціативні групи батьків шкіл №2,№111 та №121 м. Донецька написали протести, про свою незгоду, щодо  рішень, які планувались прийняти щодо їх шкіл та батьківську, провели з 8.30 до 9.30   акцію протесту  перед Донецькою  міською  радою з резолюцією, текст якої  подаємо нижче, депутати Донецької міської ради майже одноголосно ухвалили рішення, яке планували.

Текст резолюції,який проголосований і зареєстрований в канцелярії Донецької міської ради 15.04.2011року:

   Донецькому міському голові Олександру Лук’янченку

Резолюція  акції протесту батьків  учнів  та всіх небайдужих з приводу лікві-

дації загальноосвітніх шкіл №111 з українською мовою навчання і  №121 з російсь-

кою мовою навчання  та перейменування школи з поглибленим вивченням англій-

ської мови №2 на  5 сесії VI скликання Донецької міської ради 15 квітня 2011 року

Експерименти з оптимізації шкіл м.Донецька звелись до їх ліквідації, що приведе до деградації освіти. Зусиллями батьків, вчителів та небайдужих громадян  всієї України відроджено в 1995 році  в Петровському  районі м. Донецька ЗОШ № 111 з українською мовою навчання.  Сьогодні  її при  потужності 416 учнів, які б мали навчатись у 2 зміни,  відвідує  240  школярів, що складає 57,2% наповнюваності. Школа з центральним опаленням, повністю забезпечена кабінетами хімії, фізики, біології, інформатики, математики, спортмайданчиком, їдальнею  та спортзалом. Восени 2010 р. проведено повний капремонт туалетів. Діє чудова світлиця, експонати для якої постачались з усіх куточків України та батьками і учнями різних поколінь школи.  Рішення приймається без вивчення всіх аспектів та наслідків закриття школи для людей, тобто,  без погодження із громадою  І це найбільше обурює батьків, про що свідчить їх звернення до Донецького міського голови Олександра Лук’янченка.

Аналогічна ситуація із закриттям 121-ої донецької школи.  Крім того, на сесії планується   змінити статус спеціалізованої школи №2 з метою закриття її в подальшому.

Ми, що тут зібралися захистити законні, конституційні права та інтереси дітей на що ми маємо право згідно ст.29 Закону України « Про загальну середню освіту в Україні» та Конституції України : батьки учнів, робітники, студенти, пенсіонери  
ВВАЖАЄМО НЕЗАКОННИМИ ТА ВИСЛОВЛЮЄМО ПРОТЕСТ ПРОТИ ЦИХ НЕЗАКОННИХ,АНТИКОНСТИТУЦІЙНИХ ДІЙ МІСЬКОЇ ВЛАДИ і ВИМАГАЄМО:

1.    зняти з розгляду питання про ліквідацію шкіл №111та 121 і зміни  статусу школи №2.

2.     Відмінити наказ Петровського райво про заборону набору  учнів в 1-й і 10-й класи на 2011-2012 навчальний рік в загальноосвітню школу I-III ст. №111.

3.    замість економії коштів на закритті шкіл  зекономити  бюджетні кошти,  ліквідувавши  9 районних в м. Донецьку відділів освіти. Адже кількість школярів з 1990 року зменшилась вдвоє, а кількість чиновників в райво збільшилась втричі. До того ж вони дублюють функції міського управління освіти та ще й витрачаються кошти на утримання 9 приміщень райво.

У випадку невиконання наших конституційних вимог ми ініціюватимемо питання шодо перевиборів депутатів  трьох районних в м. Донецьку рад та Донецької міської ради як таких, які  своїми діями порушують конституційні права мешканців громади і приймають рішення всупереч інтересів членів територіальної громади.

Головуючі  на акції протесту:

1.    Олійник Марія Василівна – 095 335 11 65; 067 757 17 07

2.    Стаднік Наталія Федорівна-школа №111

3.    Шкапа Надія Романівна –школа №121

Проголосували      «за»  -  68    осіб         «проти»- 0           «утримались»  - 0             

Прийнято одноголосно!!!
Адреса для відповіді: 83001,м.Донецьк, пр.Грінкевича 6 кв.42

Про сайт "Слово і діло" (www.slovoidilo.com) TOP

image

image

Міжнародні організації визначають націю як групу людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою.

Пам’ятаймо: достоїнство, гідність – це зовнішній вияв усвідомлення своїх прав, свого значення, поваги до себе.В українців украли історію, заборонили звичаї, закони змінили на "панятія" – а нація існує, бо основним націєутворюючим чинником є мова. Саме тому сучасні окупанти та їхні холуї докладають так багато зусиль для знищення української мови, а відтак і української нації. За межами України теж існує банальна українофобія та політика геноциду українців.

Ще в період судової боротьби з АвтоЗАЗом за право на отримання інформації про товар українською мовою, я відчув протидію моїм намаганням донести до українців інформацію про їхні мовні права. Інформаційна блокада проривалась надзвичайно важко. Посильну підтримку надавали знайомі і незнайомі люди, але щиро і професійно. Тому з розумінням сприйняв пропозицію друзів по боротьбі щодо створення інтернет-видання відповідного спрямування. Та сайт не обмежується лише мовно-правозахисною тематикою.

Україна перебуває під окупацією. Ми, українці, не можемо розраховувати на підтримку держави під назвою "Україна". Для неї ми непотріб, тому мусимо розраховувати лише на самих себе.

Запрошую до співпраці усіх небайдужих. Сподіваюсь заданий напрямок діяльності буде підтриманий дописувачами не лише з України.

Володимир Богайчук, редактор, член Комісії людських та громадянських прав Світового Конгресу Українців, керівник проекту.

Білбордик від Мойсея. ОМАНА TOP

www.radiosvoboda.org/content/popup/3543655.html

Студентка факультету міжнародних відносин посіла перше місце на олімпіаді у Донецьку TOP

image

Бразилійка Еджина Смага, студентка факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. Івана Франка, посіла перше місце на Всеукраїнській студентській олімпіаді з української мови як іноземної, що відбулася у Донецьку 14-16 березня 2011 року.

Олімпіада мала два етапи: тести з граматики (написання вражень від прослуханого тексту) та усний конкурс (презентація обраної теми перед журі).

«У Бразилії я мала мрію – хотіла пізнати землю своїх предків. Я прагнула зблизька побачити їхню історію, культуру та традиції і бажала відчути серцем усе це, вивчаючи мову, якою вони говорили. Не терпілося повернутися до місця походження мого роду, до свого коріння. Колись я питала себе: чи можна було зробити кращий вибір, ніж приїхати до Львова?» – зізнається про вибір саме Львівського університету Еджина Смага.

Інтерв’ю з переможцем конференції Еджиною Смагою читайте у квітневому числі часопису «Каменяр».

http://www.lnu.edu.ua/news/perem_conf_don-03-11.htm

Мета виправдовує груди TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5330.html
Едуард Штайнер\
Die Presse (Австрія)
31-03-2011

«Роздягнутися – сильний інструмент, – цитує автор статті зауваження письменниці на адресу FEMEN. – Але його треба застосовувати дозовано і влучно». О. Забужко«Ні, це не бордель. І тут не танцюють на столах. Назва закладу на вулиці Пушкінській у Києві навпаки, змушує припустити протилежне. Його назвали «Купідон» на честь римського бога кохання або радше пристрасті, аби у випадку сумнівів добропорядні українські перехожі не заходили сюди або ж йшли в розташовану поруч кондитерську «Віденські булочки» на каву з молоком», – пише Едуард Штайнер.

..... Адже заснована три роки тому жіноча організація FEMEN муляє правоохоронцям очі, зауважує Едуард Штайнер. А оскільки Україна після короткого демократичного експерименту знову стає авторитарною державою, то організацію навіть вважають загрозою. Небезпеку становить громадянський протест, оскільки під час своїх коротких акцій на вулицях Києва представниці FEMEN виступають за політичні свободи і права жінок.

imageТут не було б нічого незвичного, якби не форма протесту: активістки демонструють, як правило, топлес. «Ми вважаємо, що єдина можливість привернути максимум уваги до проблеми, – це протест з оголеними грудьми», – наводить автор статті слова засновниці руху Анни Гуцол. – Груди – це зброя, якої бояться можновладці. Спочатку люди дивляться на наші груди, а потім – на транспаранти». А на транспарантах – різні вимоги, як правило, влучно сформульовані, часом за допомогою вульгарних висловів. Наприклад, до річниці правління Януковича під час телевізійного путіністського шоу дівчата запитали в президента: «Звідки ти такий п***й?»

[...]

image

Та головним об‘єктом нападу для дівчат залишається внутрішня політика, зауважує Едуард Штайнер. А тому СБУ почала тиснути на приблизно 300 активісток руху через керівництво вищих навчальних закладів. При плануванні однієї з акцій співробітники СБУ витягли Анну Гуцол з квартири і показали список учасниць руху, яким «переламають руки і ноги». Рух FEMEN завжди повідомляв про свої акції, а правоохоронці розганяли їх, кваліфікуючи як «дрібне хуліганство».

... Політична коректність не є важливою вимогою в перехідних країнах, зауважує Едуард Штайнер. Наприклад, книга суперечливого українського письменника Олеся Бузини називається «Поверніть жінкам гареми!», за що Олександра Шевченко на презентації запустила йому в обличчя тортом. А у відкритому листі Бузина зазначив, що FEMEN псує імідж України і своїми акціями робитиме рекламу секс-туризму напередодні Євро-2012.

[...]

В Україні панує втома від протестів, констатує автор статті. «При цьому на 20-му році незалежності держави її громадяни борються не лише за національну ідентичність. Громадянське суспільство також бореться за форму протесту і його зміст, після того як здобуті під час Помаранчевої революції свободи зникають», – пише Едуард Штайнер.

Ціла стаття: [ тут ].

Will the Ukrainian diaspora wake up from its hibernation? TOP

I enjoyed reading the editorial "Will the Ukrainian diaspora wake up from its hibernation?" (http://www.eposhta.com/newsmagazine/ePOSHTA_110406_world.html). I look forward to hearing responses/comments on this editorial from present diaspora leadership.

Lucy Doroshenko Slobidsky

Re: Ukrainian congress presses Moore for clarity on Human Rights Musem TOP

http://www.theglobeandmail.com/news/arts/ukrainian-congress-presses-moore-for-clarity-on-
human-rights-musem/article1985357/

Time for the Minister to intervene and resolve this controversy. It won't go away, even after the election. This is a taxpayer funded national museum, not a private project. It does not matter whose idea it was originally or who gave generously in support of it. Just because you're rich doesn't mean you can buy yourself a hall in a Canadian national museum or secure a permanent seat on its board of trustees. Since the public purse will cover most of the development and operational costs of this national museum, in perpetuity, the views of taxpayers like us as to this museum's contents, goals and character are not only legitimate but must be addressed. They haven't been to date.

The Ukrainian Canadian Civil Liberties Association has consistently stated that all 12 of the CMHR's 12 galleries should be thematic, comparative and inclusive, focused primarily on Canadian stories. No group's suffering should be elevated above all others with permanent or privileged space. To resolve this divisive and unhappy situation the Government of Canada must convene independent hearings, involving all who have voiced their concerns, not only to review the proposed contents and governance of this national institution but to chart its way forward. That is the only way now for the people of Canada to get what they overwhelmingly want - a Canadian Museum for Human Rights, not wrongs.

L. Luciuk
Kingston, ON, Canada

Ніна Михайлівна Марченко пішла до свого сина Валерія 15 квітня 2011 року

TOP

image

Прощання з покійною 17 квітня, в неділю, з 11 до 14 години у церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці, що біля Патріаршого Собору УАПЦ, станція метро «Лівобережна», вул.. Микільсько-Слобідська, 5. Заупокійна служба з 14-ї. Похорон у с. Гатне.

Народилася вона 7 лютого 1929 року в с. Гатне Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

Батька, Марченка Михайла Івановича, як грамотного активіста, на початку 30-х років послали навчатися до Інституту червоної професури в Харків. У 1934 р. Ніна з матір’ю переїхали до нього. Восени того ж року столицю України перенесено до Києва, і вся родина – мати, батько, старша сестра – оселилися тут у гуртожитку по вул. Жертв Революції (нині Десятинна), буд. 12. У 1936 р. М.І.Марченка призначили завідувачем відділу феодалізму новоствореного Інституту історії України АН УРСР.

У 1937 р. нова інтенсивна хвиля репресій зачепила й "радянську червону професуру”. У гуртожитку, де мешкали Марченки, цілі родини виводили вночі, кімнати опечатували. У співробітників, сусідів і друзів батька вселяли страх, обережність, байдужість. Тоді батько вцілів дивом.

У жовтні 1939 р. М.І.Марченка призначили ректором Львівського університету ім. Івана Франка, де він впроваджував політику українізації. Рік перебування в нових умовах, спілкування з видатними представниками української інтелігенції (духовенство, науковці, письменники) вплинули на світогляд радянського вченого. Літні канікули в Західній Україні справили незабутнє враження й на піонерку Ніну: всюди спілкування українською мовою, національно свідомі люди, висока культура в поведінці й побуті...

Першої ночі війни (22 червня 1941 р.) НКВД здійснив масові арешти серед української інтелігенції. Репресували й батька. Пішим етапом довгою колоною в’язнів гнали в Харківську обл. До лютого 1944 р. його утримували в Новосибірській тюрмі. Там за доносом двох співкамерників М.І. Марченка звинуватили ще в українському націоналізмові. Мужня й виважена поведінка професора допомогла припинити слідство як необґрунтоване.

Родина – мама Оксана Ларіонівна, сестри Леся й Алла – залишилися в окупованому Києві й вижили завдяки праці на городі в с. Гатному. Ніна трохи ходила до школи, перечитала багато творів українських письменників, газет.

У листопаді в Київ увійшла Червона Армія. Ніна відновила навчання в школі. У лютому 1944 р. прийшов лист від батька: його реабілітували. Улітку 1945 р. він прибув до Києва. Повернення до життя після ув’язнення було важким. І.М.Марченка поновили в партії. Завдяки великому життєвому оптимізмові й мудрості батько працював над тим, що найбільше любив, – викладав історію України: спочатку на посаді старшого викладача (доцента) педінституту ім. М.Горького, а з 1957 по 1974 роки – професора КДУ ім. Т.Шевченка.

1946 р. Ніна вийшла заміж. 16.09.1947 р. народила сина Валерія. 1950 р. вступила на факультет української мови й літератури Київського учительського інституту. 1955 р. заочно закінчила Київський педагогічний інститут. Із 1952 по 1961 р. працювала вчителем у середній школі. Бачила, як звужується сфера вживання української мови, зі власного досвіду знала, як влада принижує все українське.

У 1961 р. М. зараховано на посаду молодшого наукового співробітника відділу методики викладання мови Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). Вона співавтор колективного посібника "Методика викладання української мови в 4 – 8 класах", автор опублікованих у педагогічній пресі статей із методики викладання української мови. 1968 р. захистила кандидатську дисертацію "Наступність при вивченні граматичного матеріалу в середній школі", підготувала до друку посібник.

Із 1967 р. працювала старшим викладачем української мови й літератури у науково-дослідній лабораторії навчального телебачення при Київському педінституті ім. М.Горького. 1976 р. повернулася у відділ методики мов УНДІП, де працювала до виходу на пенсію 1984 р.

Ніна Михайлівна читала твори шістдесятників у самвидаві, відвідувала літературні вечори й виставки художників-дисидентів, була знайома з багатьма дисидентами.

Син формувався як громадянин під впливом родини: діда, тітки Алли, матері.

Валерія Марченка заарештували 25.06.1973 р.. Його неопубліковані статті "Київський діалог", "За параваном ідейності", "Страшний якийсь тягар" інкриміновано йому як антирадянські, націоналістичні. Не взявши до уваги тяжкої хвороби (нефрит із 16 р.), київський обласний суд (суддя Г.Завгородня) засудив його на 6 р. таборів суворого режиму та 2 р. заслання.

Для Ніни Михайлівни почалася боротьба за життя сина. Слідство, суд, формальні, однотипні усні й письмові відповіді на апеляції, заяви й протести розкривали беззаконня й жорстокість влади. Листи сина, поїздки на Урал до місць його ув’язнення відкривали перед матір’ю знущання голодом, відсутність медичної допомоги, жахливі побутові умови у переповнених тюрмах і таборах... Жахали велетенські колони в’язнів (серед яких були й малолітні), нескінченні колючі дроти, молоді червонопогонні солдати з собаками – і це у "своїй радянській" державі...

Мати рятувала сина, а він перед усіма благами віддавав перевагу честі, правді, справедливості. Високі духовні й моральні якості у ньому живила глибока й непохитна віра в Бога. Цю свою віру він передав матері. Вона зрозуміла, повірила, і їй стали близькими прагнення й дії сина. З надією на Божу ласку вона виносила з зони суворого режиму заборонені матеріали, написані Валерієм та його друзями-співв’язнями, щоб злочини радянської влади ставали відомими світові. Якби матір викрили, вона б зазнала такого ж суворого покарання, як і син.

У травні 1981 р. Валерій повернувся до Києва. Із перших днів КГБ організував жорстке переслідування: постійний нагляд, підслуховування, обшуки, контроль за листуванням, виклики й приводи в міліцію; тривалі перешкоди у працевлаштуванні, щоби врешті засудити націоналіста за "паразітічєский образ жизні".

За зв’язок із закордоном, оприлюднення там власних творів і, зокрема, документа Міністерства освіти "Про посилення вивчення російської мови в школах УРСР", який Валерій надіслав із приміткою "свіженький валуєвський указ", 21.10. 1983 р. його знову заарештовано. Незважаючи на тяжку хворобу, Київський міський суд (суддя Г.Зубець) засудив його на 10 р. таборів особливого режиму та 5 р. заслання, визнавши його особливо небезпечним рецидивістом.

Розуміючи нелюдськість, позаправність звинувачення, мати зверталася із заявами, клопотаннями, протестами до прокуратури СРСР і РСФСР, МВС СРСР, до Пермського медуправління, начальника медуправління МВС СРСР Романова тощо. Посилала телеграми Генеральному секретареві ЦК КПРС Черненкові, Міністрові МВС Щолокову, просила перевести сина до Ленінградської тюремної лікарні ім. І.Гааза. Зневажаючи заборони, вона пересилала копії своїх заяв друзям, інформувала світ про знущання КГБ над сином і матір’ю. На захист Валерія Марченка стало багато прогресивних організацій зарубіжних країн, журналісти, адвокати. Із вимогою звільнити журналіста В.Марченка виступив Папа Римський Іван Павло ІІ, конґресмени США. Радіостанції світу інформували світову громадськість про приреченість хворого журналіста, вимагали його звільнення.

У 20-х числах вересня 1984 р. В.Марченко був "актований за станом здоров’я", але його й далі утримували у в’язничній лікарні, а на вимогу матері виконати рішення медуправління МВС СРСР звільнити сина – відмовчувалися.

Валерій помер, як вважає мати, 5 жовтня 1984 р. (за документами 7-го).

Ціною надзусиль матері вдалося забрати тіло сина. На саму Покрову відправити панахиду в Покровській церкві й поховати його в с. Гатному біля родичів, щоправда, під пильним наглядом кагебістів.

1991 р. син посмертно реабілітований. Документ про реабілітацію підписав той самий Г.Зубець, який спровадив його на смерть.

Мати свято берегла пам’ять про сина, називала його своїм учителем. Вона несла його слово людям, підготувала й видала книжку листів та нарисів сина та збірку його перекладів і неопублікованих наукових праць. (Див.: Марченко Валерій. Листи до матері з неволі / Упор. Н.Смужаниця (Марченко), ред. Ю.Хорунжий. – К.: Фундація ім. Олега Ольжича, 1994. – 500 с.; Марченко Валерій. Творчість і життя / Упор. Н.Смужаниця-Марченко, Н.Кочан. – К.: Сфера. Дух і Літера, 2001. – 536 с.)

За ці видання їй присуджена премія ім. Олени Теліги 2002 р. У 2005 р. видано збірку духовно-християнських нарисів Валерія Марченка «Вірити і тільки» (Упор. Н.Марченко. – Дрогобич: Коло, 2005. – 73 с.), яку Ніна Михайлівна присвятила учням і вчителям СШ №175 м. Києва, у якій навчався Валерій і де створено його музей. Указом Президента від 8.11. 2006 р. з нагоди 30-річчя створення Української Гельсінкської Групи син і мати нагороджені орденами «За мужність» І ступеня.

Василь Овсієнко.

Автобіографічна розповідь Н.М.Марченко від 21.10.2002 оприлюднена у віртуальному Музеї дисидентського руху: http://khpg.org/archive/index.php?id=1185524901

 

Бібліоґрафія:

І

Марченко Валерій. Листи до матері з неволі / Упор. Н.Смужаниця (Марченко), ред. Ю.Хорунжий. – К.: Фундація ім. Олега Ольжича, 1994. – 500 с.

Марченко Валерій. Творчість і життя / Упор. Н.Смужаниця-Марченко, Н.Кочан. – К.: Сфера. Дух і Літера, 2001. – 536 с.

Марченко Валерій. Вірити і тільки / Упор. Н.Марченко. – Дрогобич: Коло, 2005. – 73 с.

ІІ

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи / Ред-упор. Н.Світлична. – Нью-Йорк, 1980 – 1985. – 1981: 5; 1984: 3 – 1, 6 – 24, 9 – 31.

Філіппова І. “Але я знаю, моя ненька гідна найвищих, найкращих слів” // Жіночий світ. – Ч. 1 (9). – 2002, березень. –С. 22 – 23.

Стадник Н. Ніна Марченко – символ матері //  Шлях перемоги. – Ч. 15 (2502). – 2002, 4 квітня.

Архів ХПГ. Інтерв’ю Н.М.Марченко 21.10.2002. http://khpg.org/archive/index.php?id=1185524901

Міщанчук Н. Кращій з матерів // Шлях перемоги. – Ч. 6 (2594). – 2004. – 4 лютого.

Міщанчук Н. Кращій з матерів // Українки в історії / За ред. Валентини Борисенко. – К.: Либідь, 2004. – С. 306-312.

Овсієнко В. Похорон Валерія Марченка // В.Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика / Харківська правозахисна група. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 327 – 337.

Романюк Н. Світ тримається на одержимих // Дзеркало тижня. – №21 (549). – 2005. – 4 червня.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 441-445.

Семен Глузман. Соузник. // Известия в Украине, № 19 (748). – 2009, – 2 февраля; Освобождения нет. // Известия в Украине, № 20 (749). – 2009, – 6 февраля.

Василь Овсієнко

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-world@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-world@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-world NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-world NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-world-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk