If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

On the first anniversary of his inauguration:
Yanukovych communicates with the people

У першу річницю інавгурації: Янукович спілкується з народом

_blank


День жалоби... Річниця антиукраїнського режиму Януковича

Хотіли випростати спину.
А в нас украли Україну,
Поклали на рахунки в банки,
Розвішали нові фіранки –
Жовто-блакитні прапори,
Червоні в скрині, до пори.
Хоча кому яка різниця,
Що там на щоглі майориться?
Новий костюм – старий вертеп.
І був совдеп, і є совдеп.

Хоч прапори здіймай до хмари,
Під саму шию шаровари,
На лобі тризуб намалюй –
І був холуй і є холуй.
Чи двохголового орла
У центрі кожного села
Постав на радість «господіну»,
І доклюєте Україну.

А ми ж так вірили наївні,
Що заспівали треті півні,
Що зникла давня чортівня,
Діждали пресвятого дня,
Відродження і різні штучки,
Стояли, взявшися за ручки:
Це ж від Луганська і до Львова
Держава! Воля! Слава! Мова!

Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.

А ті, що проклинали Бога,
Сьогодні підпилявши роги,
Ідуть, ховаючи хвости,
До церкви слинити хрести.
Народу злидні та дірки,
А їм фортуни та зірки,
Із награбованих грошей
Дають на храм і на музей…
Як і тоді, щодня, щодня –
Брехня, брехня, брехня, брехня…
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.
Хотіли випростати спину,
А в нас украли Україну.

Юрій Сердега

March 4 лберезня 2011
Vol.12 No. 6
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Програми і Конференції
  Employment, Grants & Scholarships
  Праця, Дотації і Стипендії
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine
  Україна
  Business Report
  Історія
  Суспільство
  А король таки голий!
  From Our Mailbox / Blogbox
  Відгук

Рік ганьби: новітні ординці, шулери, «шпелери», блазні, плебеї TOP

_blank

Ось і добіг до кінця перший рік панування в Україні узаконених «шпелерів»: у страусячих черевиках, у дорожезних костюмах, на суперових автомобілях, з приклеєними голлівудськими посмішками. Рік політичних блазнів і плебеїв. Рік політичних проституток. Рік голого короля, зеківського «Хама». Отже, час на підсумки й узагальнення.

Майже за двадцять років безперервного панування цієї партійної банди Донеччина, Луганщина, східна частина Дніпропетровщини (Донецький вугільний басейн) часто-густо перетворилися в депресивну зону.

 

Дехто з патріотичних українців називає донецький паханат на чолі з В. Януковичем «окупаційною владою». Зазначимо, що згідно з Вікіпедією: «Окупація (від лат. occupatio — захоплення) — у військовій справі та в міжнародному праві тимчасове заняття озброєними силами території супротивника. Режим військової окупації регулюється 4-ою Гаагською конвенцією 1907 року, Женевською конвенцією 1949 року "Про захист цивільного населення", Гаагською конвенцією 1954 року "Про захист культурних цінностей у разі озброєного конфлікту".

Утім, Януковича і Ко важко віднести до категорії класичних завойовників. По-перше, окупанти приходять ззовні, щоб передовсім організувати поневолене населення на задоволення потреб своєї нації. У випадку донецького паханату ця ознака відсутня як у масштабах всієї України, так і в регіоні їхнього традиційного осідку -- Донеччині. По-друге, займанська адміністрація з числа окупантів, яка прагне надовго закріпитися на загарбаній території, рано чи пізно застосовує в адмініструванні деякі елементи державотворення (прив`язує тубільну промисловість до своєї, споруджує фабрики й заводи, зводить мости, житлові комплекси, а то й нові міста і т.д.), при тім - по-своєму облаштовує суспільне й культурне життя, створюючи оазиси власної чи тубільної культури тощо

За прикладами далеко не потрібно ходити: Австро-Угорщина, лихої пам`яті Польща й Совєтський Союз. Кожна з названих більших чи менших імперій визискувала уярмлений народ, по-хижацькому грабувала природні багатства, знищувала неблагонадійний аборигентський елемент (Польща, СССР), але й нерідко виступала в ролі будівничого, аж ніяк не суцільного руїнника. Здебільшого імперії (не СССР) підносили культурний рівень упокорених народів, мимоволі стаючи призвідцями боротьби колоніальних народів за свою незалежність.

Що ж до псевдодержавницької діяльності донецького блатняка, який усупереч цивілізаційній логіці дорвався до влади в Україні та править свій бал, то він є симбіозом новітнього татаро-монгольського ординства з брутальною нахабністю постсовкового кримінального світу. А це є свідченням того, що вся ця донецька нечисть, вулична шпана, безпритульне босяцтво, більші й менші злодюжки, прижилися в сучасній Україні з причини її деморалізації й денаціоналізації.

Чому татаро-монгольське ординство? Бо лише дикі кочівники, здійснюючи криваві наскоки на цивілізовані народи, залишали після себе суцільні руїни, згарища та спустошення, грабуючи на своєму шляху всіх і все. Лише вони були безпощадно жорстокими, підрубуючи під корінь будь-яку цивілізацію. Лише вони не дбали про завтрашній день сплюндрованої ними країни.

Мандруючи нинішньою Донеччиною, Луганщиною можна побачити ново-ординське «господарювання» місцевої влади (з 1997р. - Партія регіонів), яка в основному складається з криміналітету або тих, хто зрісся з кримінальним світом. Майже за двадцять років безперервного панування цієї партійної банди Донеччина, Луганщина, східна частина Дніпропетровщини (Донецький вугільний басейн) часто-густо перетворилися в депресивну зону: закрито безліч копалень, зокрема рентабельних, зруйновано господарську інфраструктуру, опустіли школи й шпиталі, окремі міста й містечка вкрилися руїнами, начебто по них пронеслися нечуваної сили смерчі. На черзі – вся Україна.

Можна заперечити, що причиною занепаду Донецького вугільного басейну є хронічна бідність України як держави. Однак звідки беруться мільярдні статки донецьких олігархів, за що вони споруджують свої казкові палати, скуповують нерухоме майно по заграницях, приватні літаки, кораблі, яхти, жирують у непомірних розкошах і т.д.?!

Одначе слід відзначити, що владному бандформуванню під політичною вивіскою «Партія регіонів» таки властива яскраво виражена окупантська риса: люта ненависть до всього питомо українського.

 

Утім, тільки знахабнілі до краю кримінальні авторитети можуть зводити свої дорожезні палаци поруч зі злиденними хижами бідняків. Тільки кримінальний люмпен може так визиваюче демонструвати свою розкіш на фоні кричущої бідності. Тільки в регіоні, рівень бандитизму якого просто зашкалює, можуть споруджувати чи не накращий і найдорожчий у світі стадіон, а поруч жити обездолені старенькі, жадібні на склянку молока. Тільки в країні, якою правлять казнокради й шулери, керманич країни може купувати для себе нові літаки й геліокоптери, люстру-забаганку за 50 тисяч доларів, коли деяким пенсіонерам залишається на місячні харчі всього 8 гривень (1 ам. долар).

Одначе слід відзначити, що владному бандформуванню під політичною вивіскою «Партія регіонів» таки властива яскраво виражена окупантська риса: люта ненависть до всього питомо українського. Тут окрім особистої відрази, потрібно ще й ублажати Кремль зухвалою українофобією, зведеною режимом Януковича в ранг державної політики. Причина: плата за здійснення кремлівськими карликами повзучого державного перевороту під час президентських виборів-2010 на користь донецького бандостану.

За рік керування «регіоналів» Україна стала суцільним театром абсурду, в якому донецька кримінальна шпана бездарно грає то роль самодержавця, то придворних аристократів, то гуманістів-меценатів, то великих політиків, то ефективних економістів...

Поки що глядачів цього театру тільки нудить від споглядання гидотних блазнів. Однак так довго не триватиме. Революції крокують по Північній Африці, Близькому Сході, Азії, добираються до Європи! Скоро розбудять Україну!

Одним словом, зі святом шулерів-«шпелерів» тебе, Україно! А головному паханові України щиро бажаємо, щоб перша річниця інавгурації стала останньою в його житті!

Редакція еПОШТИ

Two U.S. ambassadors: Yanukovych's first year TOP

So President Yanukovich faces a choice. He can continue, or allow the continuation of, current domestic policies and watch his chances of integrating Ukraine into Europe fade. Or he can strengthen democratic institutions — which, by the way, resulted in his own election last year — and restore positive momentum to the relationship between Ukraine and Europe.

 

http://www.nytimes.com/2011/03/02/opinion/02iht-edpifer02.html?ref=global
March 1, 2011

Steven Piper & William Taylor

One of the proudest items on the wall of the U.S. ambassador’s office in Kiev from 2006-2009 was a world map showing the Freedom House ranking of free, not free and partly free countries around the world. Visitors could clearly see that Ukraine ranked as the only free country among the post-Soviet states.

Today, however, the Freedom House map shows Ukraine as only partly free. President Viktor Yanukovich, concluding his first year in office, should carefully consider what this means for his oft-expressed goal of integrating his country into Europe.

Ukraine has held a half dozen parliamentary, presidential and nationwide local elections since the Orange Revolution in late 2004. International observers judged all to be generally free and fair — that is, until the October 2010 election, the first conducted under the Yanukovich administration. President Yanukovich made some last-minute attempts to fix the election law, but the ballot fell short of the standard set by previous elections and was widely condemned as flawed.

Another troubling sign is the apparent effort by prosecutors to target officials from the previous government of former Prime Minister Yulia Tymoshenko. Her minister of the interior, Yuri Lutsenko, sits in jail awaiting trial. Her minister of economy, Bohdan Danylyshyn, was granted political asylum by the Czech Republic — a friendly country that wants to see Ukraine succeed — on the assumption that he would be unfairly prosecuted by a corrupt, politically-driven judiciary in Ukraine. The former prime minister, still a formidable politician, is being questioned extensively by the prosecutor-general and banned from international travel.

At a Feb. 14 public talk in Washington, Foreign Minister Kostyantyn Gryshchenko offered an eloquent defense of Ukraine’s recent record on democratic practices. To his credit, he also engaged with Freedom House the next day on the question.

The biggest challenge for Ukrainian civil society is not to become marginalized, as happened in Belarus. This is not easy, given that it has become clear in Yanukovich's first year that the main driving force behind the power of the authorities is fear.
That was made clear by Prime Minister Mykola Azarov at a conference in Yalta last year when he said, "Fear is one of the main human instincts, and it has to be made to work."
-- Alyona Getmanchuk, director of the Institute of World Policy in Kiev [Kyiv], joins the discussion:
http://www.nytimes.com/2011/
03/03/opinion/03iht-edgetmanchuk03.html

 

The truth likely lies somewhere between the picture drawn by Ukrainian diplomats and that drawn by President Yanukovich’s domestic critics. But the fact that the foreign minister felt he had to focus his comments on Ukraine’s domestic political scene is a reflection of the impression in Europe and the United States that Ukraine has turned away from European-style democracy.

This carries significant implications for Kiev’s foreign policy. Ukraine under its previous president, Viktor Yushchenko, and under President Yanukovich has sought to integrate fully into Europe, including someday joining the European Union. Ukraine certainly ought to have the chance. Reaching that goal, however, means reforming the economy, restructuring laws, and raising standards to meet E.U. requirements.

While all understood that the process was sure to be long, the effort was seen to be worthwhile and achievable, with time and determination. The U.S. government fully supported this effort. Developments in Ukraine, however, cause Europeans and others to question Ukraine’s commitment to broadly-accepted European norms of political behavior.

If President Yanukovich is committed to European integration and E.U. membership, his administration’s domestic actions make achieving that goal much tougher. The European Union has turned its focus to internal issues and shows little enthusiasm for integrating neighboring states. To the extent that Europeans see Kiev adopting a more autocratic model of government, it will be that much easier for them to ignore Ukraine’s desire to integrate.

So President Yanukovich faces a choice. He can continue, or allow the continuation of, current domestic policies and watch his chances of integrating Ukraine into Europe fade. Or he can strengthen democratic institutions — which, by the way, resulted in his own election last year — and restore positive momentum to the relationship between Ukraine and Europe.

For its part, the West can help crystallize this choice. European and American officials should make clear to the president — in plain terms, so that nuance is not misread — that the policies of his administration look like democratic backsliding. They should make equally clear that continuing this course will disappoint Ukraine’s well-wishers around the world and produce a growing divide between Ukraine and Europe.

Steven Pifer, a senior fellow at the Brookings Institution, and William Taylor, a senior vice president at the U.S. Institute of Peace, served as the third and sixth U.S. ambassadors to Ukraine.

Turning Ukraine into a ‘nation without identity’ TOP

http://www.rferl.org/content/ukrainian_commentary/2320473.html
February 25, 2011

By Alexa Chopivsky

[...]

_blank

"One Ukraine, One History" - reads the text of billboards splashed across downtown Kyiv last month.

 

The fifth-grade textbook under the previous administration referred to the Orange Revolution as the "Orange miracle," according to Vakhtang Kipiani, the editor-in-chief of “Istorichna Pravda.” It was an interpretation he says that lacked objectivity, "but simply to throw out the Orange Revolution, that's not right,” Kipiani said.

A lawmaker with the ruling Party of Regions and a member of the Parliamentary Committee on Education and Science, Maksym Lutsky, defended the change: "The Orange Revolution needs to be burned out of history because of what its instigators did to the country."

No Reference To Kruty

The revised textbooks suffer from other important deletions, including a reference to the Battle of Kruty. Former President Viktor Yushchenko called the 1918 battle, in which around 200 Ukrainians were massacred trying to stave off 4,000 Bolsheviks advancing on Kyiv, "the symbol of the liberating struggles of Ukrainians for freedom in the 20th century." In Soviet times, the Kruty victims were considered traitors or simply ignored.

A description of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) as Ukrainian patriots fighting for the country's independence from both Nazi Germany and the Soviet Union was dropped from the text, as was a passage about UPA veterans and their families being subsequently sent to the gulag by Soviet authorities and called “enemies of the people.”

A section about Soviets persecuting Ukrainian patriots was also deleted.

Yanukovych, for his part, said in an interview last month: "We will not eliminate anything from Ukrainian history."

Deleting ‘Man-Made’ From Holodomor

Some events have been rewritten to correspond to Moscow's version of history. The man-made famine, or Holodomor, engineered by Joseph Stalin in 1932-33, which starved millions of Ukrainians to death, was revised to delete the word "man-made."

This contradicts Ukraine's official view established by law that the Holodomor was a deliberate act of genocide against the Ukrainian people.

“The authorities cannot lead a monopoly on historical memory. What’s needed is civil society initiatives, which can protest this type of monopolization and suggest smart alternatives.” (the UCU professor Yaroslav Hrytsak)

 

Russia does not recognize the Holodomor as ethnic genocide, but rather the result of the disastrous agricultural policies of the period. Moscow believes the famine was a common tragedy of the peoples of the Soviet Union, a point of view Yanukovych last year endorsed before the Council of Europe.

Russia in its so-called near abroad is actively propagating its viewpoint regarding the Holodomor.

According to documents released by Wikileaks, Britain’s Prince Andrew, a frequent visitor to the region, said that Azerbaijani President Ilham Aliyev received a letter from Russian President Dmitry Medvedev “telling him that if Azerbaijan supported the designation of the Bolshevik artificial famine in Ukraine as ‘genocide’ at the United Nations, ‘then you can forget about seeing [disputed territory] Nagorno-Karabakh ever again.'”

Prince Andrew said that every single other regional president, except one, had told him of receiving similar “directive” letters from Medvedev.

Viktor Musan, the author of one of the fifth-grade textbooks, said he got close to 20 recommendations regarding the rewrite, according to “Ukrainska Pravda,” many of them related to Russian politics in Ukraine

The ministry, for its part, has denied any involvement in rewriting the book. “The text is up to the authors,” Oleksandr Udod, an Education Ministry official responsible for textbooks, told “Ukrainska Pravda.” He also said the changes will help "avoid excessive politicization."

But academics are skeptical, calling out politicians' "meddling" in the historical sphere. "Intellectuals need to have freedom to pursue their research and to look critically and freshly at the past," says Father Borys Gudziak, the Harvard-trained rector of Ukrainian Catholic University in Lviv. "The ministry is proposing that history textbooks in Ukraine be aligned with the Russian version of history, in which Stalinism is viewed less critically -- and sometimes even positively as a time of great development of the Soviet Union."

[...]

“The authorities cannot lead a monopoly on historical memory," said UCU professor Yaroslav Hrytsak in an interview. "What’s needed is civil society initiatives, which can protest this type of monopolization and suggest smart alternatives.”

UCU President Gudziak said the changes are an assault on the Ukrainian people and, ultimately, the country: "Russian versions of history generally negate much of Ukrainian historical development, subsuming it into one great Russian narrative. In other words, it's a history that negates Ukrainian identity. A state and a people, a nation without its historical identity, is not viable."

Complete article: [ here ]

Open Letter: Progressive Alliance of Socialists/Democrats and Ukraine

TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1298889101.html

To: Mr Martin Schulz, Progressive Alliance of Socialists and Democrats European Parliament
europabuero.schulz@spd.de

Dear Mr Schulz, For the last year, the various statements and actions by the European Parliament's Alliance of Socialists concerning Ukraine have become a disgrace for the EU, and European social democracy. See for an analysis: http://euobserver.com/9/31158 and for the most recent action in that regard: http://www.wallstreet-online.de/nachricht/3108266-the-first-year-of-ukrainian-leader-s-presidency-commended-by-expert

You may not be aware of the strange reputation that European social democracy is currently acquiring in Ukraine. With every new authoritarian transgression of the Yanukovich/Azarov government, your faction's Ukraine policy will become more of a problem to the public image of your party family and its members, in Ukraine and beyond.

With regards,

Andreas Umland, Dr. phil., Ph. D.

(Friedrich Ebert Foundation Scholar in 1991-1994) Associate Professor of German and European Studies Department of Political Science National University of Kyiv - Mohyla Academy

ku-eichstaett.academia.edu/AndreasUmland


From: stephen velychenko <velychen@chass.utoronto.ca>

Date: Sun, Feb 27, 2011

Subject: Open Letter: Progressive Alliance of Socialists/Democrats and Ukraine

To: europabuero.schulz@spd.de

Dear Mr Schultz,

I should like to add my name to that of Dr. Umlands as one who is repelled and disgusted by your so-called "social-democrat" alliance and its declarations wrt Ukraine. They serve to totally discredit Social-Democrat ideals among average Ukrainians and are totally unworthy of those who claim the mantle of European SD's and men like John Maynard Keynes.

Влада одночасно намагається забрати і свободу, і ковбасу. Інтерв’ю з Олександром Данилюком

TOP
Якби у нього була можливість аналізувати, якби він мав відповідні знання з історії, то він би розумів, що існує два варіанти: польський або румунський. Адже ми не маємо жодних ілюзій, що насправді Чаушеску насправді розстріляли не протестувальники, а Секурітате (Секурітате - орган виконавчої влади в Соціалістичній Республіці Румунія, що поєднував функції спецслужби і політичної поліції, - авт.), для того, щоб не давати потім ніяких свідчень проти цієї служби. Це саме й тут. І чим далі цей режим буде йти, щоб утриматись, тим гіршою буде доля тих, хто бере в цьому участь.

 

http://novynar.com.ua/analytics/government/156219
22 лютого 2011

_blank

Олександр Саліженко з особистого архіву Олександра Данилюка Один з організаторів протесту підприємців прогнозує нові акції вже цієї весни Масштабні протести підприємців проти прийняття нового Податкового кодексу, що сколихнули Україну наприкінці минулого року, були несподіванкою як для влади, так і для експертів, які вважали українське суспільство апатичним після руйнування сподівань 2004 року.

Яким сьогодні є протестний потенціал українського суспільства, чому акції протестів підприємців завершилися не так, як сподівалися їхні учасники, роль політичних сил у тих подіях, а також те, як має бути організований діалог між владою та громадянами Новинар запитав у лідера громадянського руху "Спільна cправа" і колишнього координатора "податкового Майдану" Олександра Данилюка.

- Чи можуть в Україні відбутися широкомасштабні акції протестів?

- Безумовно. Люди готуються до тепла і серйозних заходів з відновлення конституційного ладу в країні.

- Це будуть чергові протести підприємців?

- Це будуть загальнонаціональні акції протестів, тому що, в принципі, на сьогоднішній день суто підприємницьких акцій немає. Якщо говорити про Київ, то найбільш активно виступають пенсіонери, які підтримують суто політичні вимоги. Пенсіонерам сьогодні найважче: з мізерними пенсіями абсолютно неможливо сплачувати ні комунальні послуги, ні купувати звичайні продукти харчування за новими цінами.

- Але головним ядром майбутніх акцій протестів все-таки будуть підприємці?

- Тепер, так само, як і в 2004 році, безумовно, основним ядром протестів буде молодь і підприємці. Ми зараз спостерігаємо, як по всій країні починає прокидатись студентство. Звичайно, це вже не ті студенти, які були у 2004 році, але ближчим часом, ми думаємо, що вони усвідомлять ті загрози, які для нас є очевидними. Їм складніше тому, що вони формувалися в період, коли в Україні не було тоталітаризму, не було переслідувань за політичні погляди, не було багато того, з чим ми стикаємось сьогодні.

- Деякі ЗМІ писали про те, що під час протестів підприємців ви очолювали групу, яка була радикально налаштована і не хотіла йти на співпрацю із владою.

- Я хочу чітко сказати, що там не було іншої групи, там вся група була така, як і ми. Ми стояли на тих засадах, на яких стояли наші протестувальники. Те, що частина лідерів продалася – це не змінює позицію і філософію самого протесту. Тобто ми були на тих засадах, на яких ми виходили на Майдан і ми на них залишилися, ми нічого не дописували, не вигадували. Є ультиматум від 22 листопада, який інтенсивно поширювався і тиражувався, під який люди їхали в Київ. Тобто люди чітко розуміли, які вимоги, а вони були прості: Верховну Раду – негайно на вибори, а Президенту час на повне ветування кодексу. Все.

На жаль, коли "тисячники" і "сотники" (люди, які відповідають за тисячу та, відповідно, сто протестувальників, - авт.) – ті люди, які "піднімали" регіони, попродавалися – у нас була втрачена комунікація з людьми. Через це протести заглохли. Ну і, звичайно, на користь влади досить гарно спрацювали ЗМІ.

- Що ви маєте на увазі?

- Коли були заяви про те, що мене Віктор Янукович призначив своїм позаштатним радником і все інше. Дезорганізація людей була просто колосальна.

- Тобто, Олександр Данилюк, якого Віктор Янукович призначив своїм радником – це не ви?

- Ні, звичайно. Це абсолютно інша людина, з таким самим прізвищем та ім'ям. Людина, яка до того очолювала координаційний центр з економічних реформ при Януковичі. Сенс призначати людину, яка очолює такий центр, позаштатним радником? Це була виключно інформаційна технологія, яких було дуже багато.

Насправді, це свідчить про те, що влада усвідомлювала, що ми для неї - загроза і робила все для того, щоб дискредитувати, зупинити, унеможливити протест

Насправді, це свідчить про те, що влада усвідомлювала, що ми для неї - загроза і робила все для того, щоб дискредитувати, зупинити, унеможливити протест. Частину учасників податкового Майдану відразу купили, інша частина згодом зрозуміла, що втрачає вплив на ситуацію, були групи, які нас підтримували, але не були готовими до можливих виборів.

- Чому, на вашу думку, повноцінно не спрацювала і дезорганізувалась протестна кампанія підприємців?

- У нас комунікація з людьми здійснювалася через регіональних лідерів і, коли була проведена системна робота, наприклад, з одного Хмельницького на 6 грудня були викуплені понад тисячу квитків на потяг, то місцеві лідери почали залякувати звичайних людей. Говорили, що ми плануємо зробити 9 березня (9 березня 2001 року - акція "Україна без Кучми", - авт.)… Подібний сценарій був і на 22 січня, додатково це наклалося на заяви Могильова про кровопролиття. Важко сказати, що у нас були сприятливі умови. Якщо б у нас була комунікація з кожним із протестувальників – це було б набагато простіше. Тому ми зараз намагаємося це виправити.

- У чому, на вашу думку, був феномен протестів підприємців?

- Янукович від початку мав дефіцит суспільної легітимності, після незаконного внесення змін до Конституції та місцевих виборів він почав втрачати і юридичну легітимність. Ще одним чинником стало відродження азарівщини, яка була однією з основним чинників помаранчевої революції. Абсолютна неповага влади до людей, які створюють робочі місця, самі себе утримують і не просять нічого в держави. Усі ці фактори були каталізатором, який підняв людей на спротив.

- В Україні може повторитись єгипетський сценарій?

- Якщо говорити про персональні загрози для Віктора Федоровича, то найбільшою загрозою для нього є його оточення і побратими, які в умовах часу "ч" безперечно зацікавленні в тому, щоб він мовчав. Адже він занадто багато знає і, якщо він їм буде не потрібен, то вони будуть намагатися робити все, щоб його позбутися. Це для нього загроза.

Швидше за все, Південь і Схід повстануть першими. Протестні настрої у суспільстві тепер є такими, що якби був єдиний центр координації протестного руху, то за день ситуацію в країні було б змінено

 

Якби у нього була можливість аналізувати, якби він мав відповідні знання з історії, то він би розумів, що існує два варіанти: польський або румунський. Адже ми не маємо жодних ілюзій, що насправді Чаушеску насправді розстріляли не протестувальники, а Секурітате (Секурітате - орган виконавчої влади в Соціалістичній Республіці Румунія, що поєднував функції спецслужби і політичної поліції, - авт.), для того, щоб не давати потім ніяких свідчень проти цієї служби. Це саме й тут. І чим далі цей режим буде йти, щоб утриматись, тим гіршою буде доля тих, хто бере в цьому участь.

- Тобто головний недолік влади – не якісь окремі кроки, а її політика загалом?

- Вони одночасно намагаються у людей забрати і свободу, і ковбасу. Це безпрецедентна ситуація. Тим більше, в умовах інформаційного суспільства, коли кожен п’ятий є користувачем інтернету. В Україні ми спостерігаємо унікальну спробу сформувати культ особистості при тому, що вся країна розуміє, що Президент за своїми особистими якостями, м’яко кажучи, не зовсім відповідає займаній посаді.

- Було багато заяв про співпрацю лідерів податкового Майдану з БЮТ, зокрема сама Тимошенко намагалась очолити протест. На скільки реальною була ця співпраця?

- Співпраця з БЮТ закінчилась на початку грудня, коли міліція забрала майно, яке належало БЮТ. У нас є особисті контакти з окремими опозиційними депутатами, які надають нам певну допомогу. Але у нас немає співпраці з жодною політичною партією. Це не тому, що ми якісь непримиримі, а тому, що такої співпраці об’єктивно немає. Ми до неї активно закликаємо опозицію, але на сьогоднішній день ми не бачимо, щоб хтось системно займався підготовкою змін вже зараз. Політики займають позицію вичікування.

- Деякі ЗМІ писали, що на проведення податкового Майдану Тимошенко виділила $300 тисяч…

- Ми із задоволенням готові взяти фінансову допомогу на нашу діяльність від Тимошенко, від Януковича і будь-кого, хто б давав (сміється). Але ми не можемо натомість їм щось запропонувати. Наразі фінансова допомога надходить від простих громадян – підприємців, пенсіонерів. Це єдине джерело нашого фінансування.

- Чи є побоювання, що співпраця лідерів Майдану з політиками буде формуватись на отриманні привілеїв і лобіюванні власних інтересів, а не вимог мітингувальників?

- У нас немає такого побоювання. Ми чудово розуміємо, що в теперішніх умовах з опозиційного табору потрібно назбирати найбільш освічених і достатньо порядних людей, які готові стати на захист держави. В той же час, ми не бачимо партії, яка б репрезентувала такий напрямок. Сьогоднішні опозиційні сили – це партії, які формувалися як партії влади в період "помаранчевої революції", коли у списки заходило багато кон’юнктури. А теперішня боротьба з владою – набагато складніша, ніж боротьба з Кучмою. Зрозуміло, що тут потрібен інший формат.

- Ви маєте на увазі, щоб рух переріс у політичну силу?

- У нас є бачення абсолютно іншої стратегії формування влади. Ми сьогодні говоримо про об'єднання реальних ініціатив, які були б визначені як "станові ініціативи" (підприємці, робітники, студенти і т.д.). Це плацдарм для побудови справжнього громадянського суспільства. Тому що громадянське суспільство – це організації, які діють достатньо масово і мають підтримку серед тих соціальних груп, які вони представляють.

- Тобто питання про утворення на базі підприємців якоїсь політичної партії не порушується?

- Ні. Має бути варіант, коли політичні сили мають домовитися з тими "станами". Це має бути чітке і зрозуміле підписання угоди. Але наша місія полягає не в цьому. Наша місія полягає в тому, щоб максимально консолідувати громадян, які є джерелом влади. Щоб у громадян були ефективні інструменти через великі масові організації лобіювання своїх інтересів і прав.

- Яка наразі ситуація з порушенням справ про пошкодження мітингувальниками тротуарної плитки на Майдані?

- Справа цинічно продовжується, активістам приписується кримінал. Декілька осіб і досі перебувають за ґратами.

- На яку суму оцінюється майно, яке правоохоронці конфіскували під час ліквідації податкового Майдану?

- Майна вилучено на суму приблизно в $50 тисяч. Це, в тому числі, і бютівське майно, яке вони нам давали: намети, піддони, частина електрогенераторів.

- Де зараз зберігається це майно?

- На вулиці Богатирській.

- Є сподівання, що правоохоронці його повернуть?

- Ми сподіваємося, що самі його повернемо після відновлення конституційного ладу і правопорядку в Україні.

- То, все-таки, українське суспільство тепер готове до масових виступів проти свавілля влади?

- Безумовно. Ми постійно зустрічаємося з людьми, організовуємо зустрічі по всій Україні і бачимо реальні настрої громадян. І, швидше за все, Південь і Схід повстануть першими. Протестні настрої у суспільстві тепер є такими, що якби був єдиний центр координації протестного руху, то за день ситуацію в країні було б змінено. Проблема в тому, що той політичний інфантилізм, який був у 2004 році, вже пройшов. Немає Ющенка напівбога, Тимошенко – без німбу. Вони такі самі люди, як і ми. Найголовніше, як ми з політиками вибудуємо відносини. Треба навчитися усувати від влади тих, хто нам не подобається, причому усувати негайно, а не чекати наступних виборів.

Розмовляв Олександр Саліженко, для Новинаря

Звернення представників української інтелігенції. Влада тягне Україну до числа ізгоїв світу, і вже майже досягла успіху?

TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-423158.html
25.02.2011

Представники української інтелігенції заявляють про підтримку громадян, які зазнають політичних репресій і утисків.

Про це йдеться у переданому УНІАН зверненні представників української інтелігенції до співвітчизників.

“Україна потребує правди. Тому наш обов‘язок назвати речі своїми іменами. Країни світу поділяються на ті, де є політичні в‘язні, і де їх немає. Протягом року влада тягне Україну до числа ізгоїв світу, і вже майже досягла в тому успіху. У 2010 році в Україні з‘явилися політичні в‘язні. Порушено кримінальні справи проти учасників підприємницького протесту – за безглуздим звинуваченням у «вбиванні кілочків» на Майдані. Дев‘ятеро громадян ув‘язнено за звинуваченнями у спилюванні незаконно встановленого ідола Сталіна, який українським судом визнаний злочинцем і вбивцею мільйонів українців. До багатьох колишніх чиновників висуваються різноманітні звинувачення. Представники влади ще до вироку суду дають вказівки, хто винний, а хто ні. У той же час факти сучасного казнокрадства відбуваються на очах у всього суспільства й лишаються показово безкарним. Натомість влада звільняє з ув‘язнення вбивць і мажорів-злочинців. А прокурор грає “Мурку”. Як результат, минулого року злочинність в Україні зросла одразу на третину”, - сказано у зверненні.

Представники української інтелігенції вважають, що “діалог” влади із суспільством перетворився на монолог влади, яка “має” країну. Влада заявляє, що її мета – забезпечити “стабільність і спадкоємність влади”. А справжня ціль політичних переслідувань – паралізувати громадянську активність. Щоб люди забули, що саме вони є джерелом влади, які мають конституційне право розпоряджатися нею та вирішувати долю влади на свій розсуд. Вся відповідальність за відсутність справедливого суду лежить на владі, яка без виборів отримала ті повноваження, які їй не давав народ”.

“Найкращий уряд – той, що учить народ управляти собою. А найгірший – той, що позбавляє його такої можливості. Всупереч Конституції, в Україні діє уряд, який не представляє результатів виборів. Заплановано позбавити громадян права визначати місцеву владу. Там, де закінчуються чесні й регулярні вибори, починається рабство. Український народ не терпів його раніше, не терпітиме і в XXI столітті. Бо страх перед злом є зло. Так само, як і байдужість”, - переконані автори звернення.

Представники української інтелігенції також зазначають, що “у той час, як в усьому світі органи влади починають економію з себе, в Україні заклик до народу “затягнути паски” підкріплено блюзнірським збільшенням апетитів влади. Для своїх “реформ” влада мала б обрати іншу країну, якої не шкода. А насправді для успіху перетворень потрібно головне – не красти. Представники нинішньої влади десятиліттями керують Україною і не можуть похвалитися нічим, крім приватних статків для себе і передостаннього місця в Європі для України. При цьому вони не сходять з екранів, повчаючи країну, як їй, “бідній”, жити. Якби Україна була така бідна, то її б не розкрадали вже стільки років і не ставали в чергу до високих посад, щоб продовжувати цю приємну справу і далі”.

Водночас, на думку авторів звернення, репресії влади свідчать, що її “застарілі страхи досі не подолані”. “Помщаючись на опонентах, представники влади віддячують за свої мокрі долоньки шість років тому. Замість гідної стриманості, влада своєю мстивістю множить страх навколо себе, і від того сама боїться. Хоча для влади було б корисніше негайно звільнити політв`язнів і спробувати переконати суспільство, що з нею в майбутньому не слід чинити так, як вона на те заслуговує”, - сказано у зверненні.

Представники української інтелігенції заявляють, що підтримують кожного, хто сьогодні зазнає політичних репресій і утисків, – не залежно від колишніх посад чи партійності.

“Народ, який забуває про солідарність, приречений. Тому кожен репресований має отримати дієву політичну, юридичну та іншу підтримку. Найменша можлива підтримка – широкий розголос про кожен випадок політичних переслідувань. Ненависть перемагається братерством. Сьогодні Україні потрібні не стільки заклики, як приклади. Аморальності й деградації влади суспільство має протиставити максимальну згуртованість”, - підсумовують автори звернення.

Документ підписали письменник Юрій АНДРУХОВИЧ, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В‘ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, секретар Національної спілки письменників України Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменники брати Дмитро і Віталій КАПРАНОВИ, політолог Ігор ЛОСЄВ, колишній політв`язень, президент Інституту релігії та суспільства, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу Мирослав МАРИНОВИЧ, правозахисник, колишній політв`язень, історик Василь ОВСІЄНКО, директор телеканалу ТВі Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, політолог, головний редактор часопису «Ї» Тарас ВОЗНЯК, доктор історичних наук, професор політології Олексій ГАРАНЬ, письменник Андрій КОКОТЮХА, письменник, поет, перекладач Микола РЯБЧУК, письменник, поет Сергій ЖАДАН, публіцист, член Асоціації українських письменників Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, журналіст, головний редактор сайту "Історична правда" Вахтанг КІПІАНІ, керівник етно-рок гурту "ТаРУТА" Євген "Їжак" РОМАНЕНКО, політичний експерт Володимир ГОРБАЧ, експерт з енергетичних питань Михайло ГОНЧАР, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя БЕЛІЦЕР, завкафедри міжнародного права Києво-Могилянської академії Мирослава АНТОНОВИЧ, історик, політолог Олександр ПАЛІЙ

Борис Ґудзяк: ректори університетів мають перестати боятися TOP
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2321180.html
26.02.2011
Ірина Штогрін

_blankКиїв – Міністерство освіти під керівництвом Дмитра Табачника за рік вчинило наступ на автономію університетів й зупинило просування до Болонської системи. Таку думку висловив в інтерв’ю Радіо Свобода ректор Українського католицького університету отець Борис Ґудзяк. Він наголошує, що ректори вишів, як і усі люди, мають подолати страх і більше довіряти один одному, відстоюючи свою позицію.

[...]

Радянська система працювала таким чином, що мов кислотою роз’їдала довіру між людьми. Нам важко дивитися один одному в очі. За кожним словом чи жестом – ми вираховуємо, що ж це може означати. А коли немає довіри, то ні бізнес, ні освіта, я вже не кажу політика – не можуть нормально розвиватися.

Тому я думаю, що у ситуаціях, в яких багато людей чуються безпорадними – «а що я вможу зробити, щоби змінити парламент/ закон/ поведінку міліціонерів/ ДАІшників?!» – головне питання: чи я можу зробити крок у напрямку довіри?

І все мусить починатися з маленьких речей. Якщо я зроблю якийсь вклад у свій під’їзд, можливо, сусід також прийде назустріч? Адже бруд і занедбаність панують у тих будинках, де кожен думає: якщо я навіть і зроблю щось – поприбираю, пофарбую, поставлю квіти – ніхто не приєднається й не підтримуватиме лад. Якщо ж ми змінимо мислення, якщо ми спробуємо довіряти іншим, то обов’язково знайдуться люди, які вас підтримають у добрій справі. Обов’язково.

Без сумніву, в нас є проблема з відповідальністю. Але виявляється протягом цих років, що системи контролю, які мали б контролювати ці процеси, не спрацьовують. Бо чим більше нагромаджується цих контрольних систем, тим більше знаходиться корупційних механізмів, щоб їх обходити. Якщо постійно обставляти людину різними запобіжними засобами, ця людина стане безвідповідальною, бо її свобода і її гідність принижується, і вона каже: «Що з того? Я – болото! Я буду виглядати, поводитися і пахнути, як болото!»

Тут треба нам один одного піднімати. І це непростий процес. Немає магічної палички, якою можна махнути і все змінити.

Вся стаття: [ тут ]

Prime Minister's deserved award could be undermined by the Canadian Museum for Human Rights issue TOP
_blankНОВИЙ ШЛЯХ / THE NEW PATHWAY 9 - March 3, 2011

Oksana Bashuk Hepburn

The Ukrainian Canadian Congress is giving an award March 25 to Prime Minister Harper in recognition for contributions to Canada, in particular, for his stance on human rights. It is most unfortunate that a government agency devoted to these quintessential Canadian values is on its way to messing up Canada’s reputation as a champion of rights.

The Ukrainian community is aghast that such blatant discrimination is possible in fair-minded Canada, particularly in an institution devoted to rooting out injustice and inequality. ... any well-intended award for the Prime Minister falls under a pall.

 

Most would agree that Canada’s strong human rights record has made it a global leader.  During his recent visit to Ukraine, Mr. Harper’s performance enhanced this reputation. Visiting there last fall, he took care to demonstrate Canada’s high regard for individual rights and freedoms, no mere gesture as, unfortunately, under the watch of President Victor Yanukovych, Ukraine has been experiencing Russia-like recidivism.  Arrests, violence against--even questionable deaths--  journalist, a trend towards religious exclusivity for Moscow’s orthodoxy and, in particular, the incarceration of political opposition leaders tell a worrisome story.

The violations were not lost on Canada.  To stress our perspective on such matters, Mr. Harper visited Lonsky Prison, the site of a national archives and museum to Ukraine’s resistance to both Nazi and Soviet occupations during WWII: weeks earlier its director has been persecuted in a back-to-the-USSR manner. Then the Prime Minister met with university students whose right to free assembly had been threatened.  Reactions at home and abroad were most favourable; many considered the PM’s performance prize-worthy.

Of particular significance was Mr. Harper’s visit to the Holodomor monument dedicated to some ten million victims of the artificial famine ordered by Kremlin.  Most Canadians know about the evil perpetrated by the Nazis few, however, are aware of the genocide organized by leaders of the Communist Party, in particular Joseph Stalin and Lazar Kaganovich, to starve the autochthon population and resettle the land with non-Ukrainians supporters of the Communist regime.

The genocide had been suppressed for decades although scholars like Robert Conquest and more recently Timothy Snyder’s Bloodlands, Europe Between Hitler and Stalin provide a most revealing account.  The tragedy begs for global recognition and the historic and ongoing dangers of this, indeed any, perverted ideology.  In 2008, the Harper government recognized Holdomor as a genocide “a historic wrong ignored by the West”, as stated by the sponsor of the legislation, MP James Bezan.  Therefore it did not surprise that the Prime Minister underscored Canada’s official position by visiting the monument in Kyiv. 

So far so good but now things get unpleasant.

Contrary to Parliament’s intent, the Canadian Museum of Human Rights, a government body devoted to the promotion and education of human rights, decided to treat the Ukrainian genocide differently.  Museum documents indicate recidivism and whitewashing.  For example, only a single photo-- on its electronic display-- will acknowledge this monstrous crime.  More space may be allocated on a rotational basis: perhaps once in a decade?  The Nazi genocide, on the other hand, has a dedicated and permanent exhibit exclusively to itself.

The CMHR, a Canadian Crown Corporation reporting to the Minister of Heritage, has a mandate “…to enhance the public’s understanding of human rights, to promote respect for others and to encourage reflection…”.   Its supporting material is praiseworthy in its promise to will deal with “questions of conscience”;  focusing on “the right to participate”; and working to ensure its ‘branding’ works towards achieving “a world in which everyone is respected and valued”.  But such words become annoying propaganda when measured against the Museum’s current approach: diminishing the importance of one of history’s greatest evils. 

The Ukrainian community is aghast that such blatant discrimination is possible in fair-minded Canada, particularly in an institution devoted to rooting out injustice and inequality.  This is a serious faux pas to human rights watchers; a one-sided treatment sullying the Museum’s reputation even before it opens.  As things stand, the Museum is a collaborator in covering up a Communist regime’s crime while selectively exposing that of the Nazis.  It is at best an insult and at worst a violation of Canadian rights.

And another insult.  The Museum resides in Winnipeg, a city where about one-in-four citizens come from Ukrainian roots first put down here after arriving in Canada exactly 120 years ago this year.    

One can only hope that the Museum’s decision-makers will come to their senses and cancel any contracts furthering this error of judgement.  Otherwise any well-intended award for the Prime Minister falls under a pall.  Even worse, the Museum undermines Canada’s reputation as a global human rights leader in a world much in need of such a beacon.

Oksana Bashuk Hepburn was a Director of Communications at the Canadian Human Rights Commission

President Yanukovych’s first year in power: more losses than gains TOP
Political persecution of representatives of the opposition and civil society and the limitation of democratic rights and freedoms, particularly freedom of speech and the rights of citizens to peaceful demonstrations, incited the most negative reactions.

 

February 25 marks the first year of President Viktor Yanukovych in power. In order to evaluate the success of his first year as president, the Ilko Kucheriv Democratic Initiatives Foundation conducted a survey among 51 experts from February 10-20.

Article 1 of the Constitution of Ukraine, in which the country is defined as a “sovereign, independent, democratic, social and legitimate state” served as the criteria of the survey.

What has changed over the first year of Viktor Yanukovych’s presidency? What was the nature of these changes? What were first steps the president should have taken?

Main trends in the first year of Yanukovych’s presidency

_blankThe overwhelming majority of political analysts gave a negative assessment of President Viktor Yanukovych’s first year in office. They were most concerned about the political persecution and repression of members of the opposition, opening of criminal cases against entrepreneurs and the pressure against civil society.

The experts were most critical about the limitation of the main rights and freedoms of people, specifically freedom of speech, which was severely oppressed. As a result, the rights of the mass media to criticize the government were considerably limited and there were many cases of censorship, particularly on television. They also expressed their concern about the limitation of rights of citizens to hold peaceful demonstrations.

Political analysts also said the concentration of power and the formation of a strict vertical of executive power are significant changes in Yanukovych’s first year in office as president.

Most of them gave negatively assessed this process, noting that it has led to the usurpation of power in the hands of the president and minimized competition between the branches of power.

At the same time, some saw a positive trend in this process that allowed for improving the effectiveness of public administration and implementing state policy.

Analysts are also closely following the process of the formation of a parliamentary majority and a government on its basis. In their opinion, the fact that this was done by direct blackmailing of members of parliament, the legitimacy of the executive body of power has been seriously shaken.

[...]

The anti-Ukrainian humanitarian policy of Yanukovych was also heavily criticized. Specifically, the appointment of Dmytro Tabachnyk to the post of Minister of Education and Science and his initiative to rewrite textbooks about the history of Ukraine drew serious criticism.

The policies of diminishing the significance of the Ukrainian language, denying the Great Famine on the official level, polarization of the Ukrainian people and the whitewashing of Ukrainian national identity.

Though experts gave a great deal of attention to the president’s declarations about his intentions to fight corruption, most of them pointed out that the level of corruption in the country has risen since Yanukovych took office. Furthermore, they expressed their pity about the cancellation of the package of anti-corruption laws that were supposed to take effect starting January 1, 2011.

Experts also negatively assessed the reorientation of Ukraine’s foreign policy towards Russia, as in their opinion it essentially was a capitulation of its interests in favor of Russia.

[...]

political analysts graded the success of the initiatives of President Viktor Yanukovych in his first year in office at 2.9 points on a scale of 10.

[...]

Conclusions

...Generally speaking, the reform initiatives of the new ruling power, specifically judicial reform that made the judicial system more dependent on the executive branch of power, adoption of the new Tax Code that has put more pressure on small and medium businesses, amendments to electoral legislation and administrative reform were negatively assessed. On the foreign policy side, experts pointed to reorientation towards Russia, which means that Ukraine has become more dependent on its northern neighbor. Among the positive changes experts pointed out the acceleration of preparations for Euro-2012, adoption of the law on access to public information and the increased level of self-organization of the people. The main recommendations of experts concerned serious anti-corruption measures, creating favorable conditions for the development of small and medium businesses, making amendments to the Constitution and implementing reforms in several branches, including judicial and administrative. Experts placed particular emphasis on the need to create conditions for the participation of civil society in making important decisions at the government level.

Law-enforcement activity criteria

TOP
Serhiy Melnychuk
Luhansk City, Ukraine
(translated by Volodymyr Ivanchenko, Ukrainian Republican Party)

During the first years after the October revolution (or coup d’état, depending on the political views), the Soviet militia, same as the whole law-enforcement system of the Soviets, were governed solely by the “revolutionary expediency” in their actions, because Soviet laws had not yet been adopted. However, even when laws began to be adopted, those laws did not change the methods of activity of the law-enforcement system – the adopted laws could not compete with the revolutionary expediency, since the leaders of the Soviet power had established as a priority in the development of the state the notorious “dictatorship of the proletariat”, rather than building up a jural society.

The Soviet law-enforcement system, which was thus built on the revolutionary expediency foundation, has not changed the methods of its activity until the USSR disintegration. Taking into account the fact that a possibility for the most cunning operators of the Soviet power to embezzle the state property, i.e. public ownership, has become the main factor of the USSR disintegration, not the liberation movement to break the yoke of the communist empire (with no intent to depreciate the self-sacrifice of Soviet dissidents in any way), the “sovereignty parade” has not debarred the Soviet administration with its law-enforcement system from power, in Ukraine in particular; this system continues to be traditionally governed by that notorious expediency in its activities. Except that now it is not revolutionary, but commercial or, rather, clannish expediency of carving up and privatizing the remainders of the state property, as well as other evil practice of enriching the unjust capital, depending on the format of problems to be resolved.

The prospects of being left empty-handed with the state property carve-up going on have forced many politicians to curb their uncompromising attitude towards the things that would seem sacred for them personally: for the right-wingers – the buildup of the national state, and for the left-wingers – the socially fair society, which has added to conservation of the basic Soviet methods of governing the state, whereby actually establishing a feudal social order in Ukraine under mafia-like clans.

If the monopoly of power in the USSR belonged solely to communists who did not disdain, in their expediency of strengthening the communist ideology, to use foul methods in a symbiosis with the criminal world, the state power was however defined, at least in form, by its adherence to the communist ideology; whereas now, with that political variety of contenders for power, the law-enforcement structures and the criminal world have interlocked to such extend that it becomes hard to tell law-enforcement officers from criminals. And it is unclear, who are whose agents? Foul business groups: firms or farms, commercial corporations etc. that finance training of their future law-enforcement officers and lobby their career development will not only ensure safety of their activities, but get some means of influence on their competitors and the market power. And in the event of appropriate political combination, those who were reckoned in the criminal world become representatives of the state power, and those who were in power become criminals. At the official level in the law-enforcement system it only leads to an “interchange of notions”, which substantiate the expediency of law-enforcement activities, thus triggering off a hunt for the turn-skin militiamen and baksheesh judges who do not conform to “notions” of the new power.

But “for the poor country-folk it’s still all the same: the Whites come and plunder; the Reds come and plunder, too”. Is there a place for the poor country-folk to go?

Reflections on the Ukrainian language TOP

Jaroslaw Martyniuk

In September 2010, I spent 10 days in Kyiv and Odesa observing focus groups for a client. I’ve been doing media research in Ukraine since the early 1990s and have observed a number of changes in attitudes toward the Ukrainian language. This article discusses some of these changes and documents a few trends.

For about the last 20 years, attitudes towards the Ukrainian language have evolved in its favor, but not without contradiction and paradox. The best way to describe this phenomenon is to recount a situation I observed while walking down Shota Rustaveli Street, one of Kyiv’s tree-lined thoroughfares in the center of the city. An elderly lady was escorting her eight-year-old granddaughter to school. The grandmother was instructing the little girl about how it’s important for her to speak Ukrainian. The irony was that she was lecturing her granddaughter in Russian: “Verochka, ty dolzhna govorit' na ukrayinskom yazike. Ya tebe vsegda govoryu, rozgovorivai so mnoy po-ukrayinski – eto nuzhno” (Verochka [a diminutive of Vera], you should speak in Ukrainian. I always tell you to converse with me on Ukrainian— it’s necessary.”

On another occasion, while traveling to Dnipropetrovsk, I shared a cabin with an official working for Ukraine’s stock exchange. The man tried speaking to me in Ukrainian but constantly mixed in Russian words and syntax. In the end he apologized, saying that all his life he’d spoken Russian and only recently began using Ukrainian. At that moment, his daughter walked into our cabin, saying in Russian: “Papa, papa, posmotri chto ya sdelala!” (Papa, papa, look at what I’ve done) and showing him how she had dressed her doll. Her father seemed embarrassed that his daughter was speaking in Russian, and told her that I speak Ukrainian and that she should too. In a split second, the little girl switched to flawless, melodious Ukrainian and said: Dobryi den', podyvit'sia na moyu lial'ku” (Good day, take a look at my doll).

Russian-speaking parents and grandparents are increasingly encouraging their offspring to speak Ukrainian, but there is also a change taking place among adults, as demonstrated by an incident that took place at the offices of one of Ukraine’s leading marketing research institutes.

Although, I’m usually greeted in Ukrainian, over the years I have noticed that most of the personnel are bilingual but tend to communicate in Russian with each other. Old habits die hard. On one occasion, however, I was surprised to hear everyone, from the director on down to the technical staff, speaking Ukrainian. The institute was welcoming a group of sociologists from Moscow, and as if on cue, to underscore their Ukrainianness, all began speaking in fluent Ukrainian and used Russian only when they communicated with their Russian guests. When the Moscow team left, the staff switched back to their habitual use of Russian.

***

There has definitely been a noticeable shift in attitudes toward the Ukrainian language. When I first came to Kyiv in the early 1990s and spoke Ukrainian in a restaurant or in a shop, I would get a perplexed look, as if to say “what village did this man come from?” Any response to my inquiries was almost always in Russian. Twenty years on things have changed. While Russian is still heard on the streets of Kyiv, I no longer get strange looks when I speak in Ukrainian. If I speak in Russian, chances are that I will get a response in kind, but if I choose to use Ukrainian, most people will reply to me in fairly decent Ukrainian. Young people are especially likely to have a good command of that language.

Yet another change is that by now nearly all Ukrainians are bilingual. Although not all are fluent in both Ukrainian and Russian, surveys show that nearly all (98 percent) understand those languages well enough to understand most of a radio broadcast. This high level of bilingualism also suggests that most Ukrainians are able to switch back and forth between the two languages. Such flexibility was illustrated by the focus groups I observed in Kyiv. Participants indicated it does not make much difference if news and other information on the radio are broadcast in Ukrainian or Russian, because they understand both languages equally.

In Kyiv, the focus groups were conducted in Russian and Ukrainian, but in Odesa most participants, preferred speaking in Russian. Still, the Odesans usually expressed goodwill toward the Ukrainian language and indicated that it must be protected and nurtured. Considerable majorities of the groups in Kyiv and Odesa also support the idea that Ukrainian should be the only state language and that all citizens of Ukraine should be able to speak it. Some believed Russian should not have a privileged status and should be treated like any other foreign tongue. A small minority, however, felt that Russian should be permitted as a second official language in eastern Ukraine, where most inhabitants are Russophone. A few were embarrassed they could not express themselves fluently in Ukrainian. They want to speak their language well and not “butcher” it the way the current prime minister, Nikolai Azarov, does.

Finally, there are indications that people have changed the way they communicate on a daily basis. The 2001 census shows that two-thirds of the population named Ukrainian as their native language; 30 percent named Russian. But this does not reflect how Ukrainian is used in everyday life. A much better indicator is which language is spoken at home. Current survey findings show the proportion of Ukrainians who speak Ukrainian at home (around 45 percent) is higher than that of those who speak Russian (around 40 percent). In the mid-1990s the ratio was roughly inverse. The shift, though not dramatic, suggests a trend. It should be noted that a substantial proportion of Ukrainians (15 percent) speak a Ukrainian-Russian patois called surzhyk.

***

Over the last century, the Ukrainian language has undergone cycles of revival and near obliteration. The language question is closely linked to Ukrainian national identity. That identity has been stronger in Western Ukraine because it was not part of the USSR before 1939 and therefore did not suffer the terrible population losses caused by the genocidal famine (Holodomor) of 1932–33, the Great Terror, and other Stalinist crimes that afflicted the rest of Ukraine in the interwar years. The inhabitants of Central, Southern and Eastern Ukraine, on the other hand, were repeatedly, repressed, starved, collectivized and terrorized. That systematic assault against Ukrainian national identity, society, culture and education, combined with the Holodomor’s tragic, hyper-excessive mortality affecting at least 4 million Ukrainian peasants—the backbone of the nation—also dealt the Ukrainian language a crippling blow.

There was a short revival of the Ukrainian language and culture in Soviet Ukraine during the 1920s, and another under the Communist Party of Ukraine’s leader Petro Shelest, from 1963 to 1972. He was removed by the Kremlin for being too lenient toward Ukrainian “nationalism.” Shelest’s successor, Volodymyr Shcherbytsky, fiercely suppressed any revival of the language and insisted Russian be spoken at all official functions. His policy of Russification, which lasted until 1985, once again left the Ukrainian language seriously weakened.

During the tumultuous late 1980s, Mikhail Gorbachev’s liberal policy of Perestroika eventually led to growing support for Ukrainian sovereignty, and with it, support for the Ukrainian language. Consequently, the Russification was stalled and, with the declaration of Ukraine’s independence in 1991, reversed. Since then, the trends have been encouraging. Ukrainian has taken root as the state language, and has also been widely promoted in the public sphere. More importantly, it is used widely in schools at all levels, and the media landscape has become largely Ukrainophone. The status, acceptance, and growth of the Ukrainian language was strengthened.

However, in January 2010 Viktor Yanukovych, the newly elected president of Ukraine, appointed a Cabinet of Ministers that is largely Russophile and Russophone. Its members are vigorously trying to undo the achievements of the last twenty years. They have launched a systematic offensive against the Ukrainian language, culture, history, and the national churches not subordinated to Moscow on all levels, including in the administration, the legislature, the judiciary, the educational system, and the mass media.

Does this mean that the Ukrainian language is yet again in jeopardy? Will it withstand this latest assault, or will it succumb to the Yanukovych government's Russification policies, the principal aim of which is to appease Moscow? One thing is clear: The government will encounter strong popular resistance. Opposition to its educational and cultural policies is already solidifying, particularly among writers, intellectuals, members of the academic elite, and more recently their allies in the Rada. Only time will tell which way the pendulum will swing.

It smells like February 1917

TOP
Russian ruling regime on the brink of collapse?

 

http://www.themoscowtimes.com/opinion/article/it-smells-like-february-1917/431887.html
02 March 2011

Yulia Latynina

The smell of February is lingering in the air — February 1917, that is.

I am not talking about the revolutions in the Middle East but about Russia’s extraordinarily weak leaders and the growing contempt that the leading public figures and ordinary citizens are showing toward them.

Look how quickly the seemingly ironclad vertical power structure can evaporate into thin air. For example, Bolshoi prima-turned-celebrity Anastasia Volochkova had no qualms about publicly thumbing her nose at United Russia when she quit the party after revealing that she was “tricked” into signing a group letter in support of prosecuting former Yukos CEO Mikhail Khodorkovsky. In the 1970s, no Soviet citizen would have even thought about snubbing the Communist Party.

Then there was Natalya Vasilyeva, spokeswoman to Judge Viktor Danilkin in the second criminal case against Khodorkovsky, who revealed that the verdict was written by the Moscow City Court and forced on Danilkin. Certainly Vasilyeva would have never dared such a move if she thought that her life were at risk.

Meanwhile, Russian authorities are worried about their loss of control over citizens who blatantly display insolence and contempt toward the current regime. Pressed to the wall, the only thing President Dmitry Medvedev could say to deflect attention from these embarrassing weaknesses was his Putin-like bluster in Vladikavkaz last week, when he implied that foreign powers are conspiring (again) to disintegrate Russia.

Let’s not forget Russia’s courts. Billionaire Gennady Timchenko filed a libel lawsuit against opposition figure Boris Nemtsov, and Nemtsov turned around and filed a slander case against Prime Minister Vladimir Putin.

Timchenko sued Nemtsov for writing that Putin’s old friends — himself, Yury Kovalchuk and the Rotenberg brothers — were “nobodies” before Putin came to power but quickly became billionaires during his reign.

Nemtsov responded to the charges by presenting documents to the court showing that, before Putin came to power, Timchenko had a yearly income of 326,000 euros ($450,000) in 1999, while Forbes estimated his fortune at $1.9 billion in 2010. Nemtsov also presented a document showing that Timchenko had flown gymnast Alina Kabayeva along with Putin’s friend Nikolai Shamalov, the nominal owner of Putin’s $1 billion Black Sea palace, in his private jet.

Nemtsov filed a lawsuit against Putin for stating during his annual televised call-in show that Nemtsov and others had embezzled billions of dollars along with tycoon Boris Berezovsky in the 1990s.

The only thing Putin’s lawyers could present as evidence in court was a Wikipedia article about Berezovsky that made no mention of Nemtsov but did state that Berezovsky financed and organized Putin’s presidential election campaign in 2000.

The notion that Putin is a leader who instills fear and discipline among bureaucrats and citizens is a myth. One WikiLeaks diplomatic cable revealing that most of Putin’s decrees went unfulfilled is enough evidence in and of itself.

With Putin looking more like Tsar Nicholas II, the smell of February 1917 is clearly in the air. It is the smell of a confused, wounded and weakened leader and a bureaucratic class standing dazed before the public eye. It is the smell of blood in the water.

It is not an especially pleasant odor because as experience has shown in impoverished countries led by corrupt and incompetent rulers, this kind of February 1917 can easily bring about another October 1917.

Yulia Latynina hosts a political talk show on Ekho Moskvy radio.

Перший рік президентства Віктора Януковича: більше втрат, ніж здобутків TOP
Аналітична довідка Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

_blank25 лютого виповнюється рік з дня інавгурації Президента Віктора Януковича. Щоб оцінити успішність першого року президентського терміну Віктора Януковича, Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 10–20 лютого провів експертне опитування. Критеріями оцінки слугувала Стаття 1 Конституції України, де Україна визначається як «суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава». В опитуванні взяли участь 51 експерт.

Основні тенденції першого року президентства Віктора Януковича

[...]

Украй негативну оцінку від експертів отримало обмеження основних прав і свобод. Найбільше ситуація погіршилася, на думку експертів, у царині свободи слова, яка зазнала серйозних утисків. В результаті право ЗМІ критикувати владу було суттєво обмежено, з’явилися непоодинокі випадки цензури, зокрема, на телебаченні.

Занепокоєння в експертів викликало й обмеження права громадян на мирні зібрання.

Важливою зміною, що відбулася в перший рік президентства Віктора Януковича, експерти також назвали концентрацію влади та створення жорсткої виконавчої вертикалі. Більшість із них оцінила цей процес негативно, зауваживши, що він призвів до узурпації влади в руках Президента та зведення до мінімуму конкуренції між гілками влади. Водночас, дехто побачив у цьому позитивну тенденцію, яка дала змогу покращити ефективність державного управління та реалізації державної політики.

[...]

Повністю негативно експерти відгукнулися про проведену судову реформу, внаслідок якої судова гілка влади значною мірою втратила свою незалежність та була підпорядкована виконавчій владі. Переважно негативну оцінку дістали й інші реформаторські ініціативи влади. Так, більшість експертів критично оцінили зміни до виборчого законодавства, ухвалений Податковий кодекс, що призвів до посилення тиску на малий і середній бізнес, та адміністративну реформу.

Експерти також відзначили антиукраїнську гуманітарну політику, яку проводила влада на чолі з Президентом. Зокрема, багато нарікань викликало призначення міністром освіти і науки Дмитра Табачника та його кроки на цій посаді, в тому числі намагання переписати підручники з історії України. Критику експертів також дістала політика нівелювання значення української мови, заперечення Голодомору на офіційному рівні, сприяння поляризації українського населення та розмивання української національної ідентичності.

[...]

У результаті, експерти відзначили загальну тенденцію до згортання демократії та встановлення авторитарного режиму, яка стала результатом вищезгаданих процесів.

Серед небагатьох позитивних зрушень за перший рік президентського терміну Віктора Януковича експерти відзначили затвердження за Україною права проводити чемпіонат Європи з футболу 2012 року та прискорення темпів підготовки до нього, декларування владою необхідності проведення реформ, прийняття закону про доступ до публічної інформації та підвищення рівня самоорганізації населення для захисту власних інтересів.

Таким чином, експерти дали негативну оцінку першому року президентства Віктора Януковича. За 10-бальною шкалою вони оцінили успішність його діяльності протягом цього періоду всього на 2.9 бала.

Рекомендації експертів

... необхідність проведення реальної боротьби з корупцією, зокрема, прийняття скасованого парламентом пакету антикорупційних законів та законодавчого закріплення необхідності декларування видатків чиновниками та їхніми родичами.

... сприяння розвитку малого і середнього бізнесу, а також відповідна оптимізація податкової системи.

... необхідність внесення змін до Конституції, а також проведення судової реформи заради створення незалежної судової гілки влади.

... необхідності відокремлення бізнесу від політики шляхом обмеження влади олігархів, розслідування справ незаконної приватизації, активнішої роботи Антимонопольного комітету. Дехто з експертів наголосив на необхідності проведення люстрації представників політичної верхівки.

... необхідність оптимізації виконавчої вертикалі та системи публічної служби в рамках адміністративної реформи. Експерти також говорили про потребу в проведенні низки реформ у соціальній та гуманітарній сферах....

Таким чином, експерти оцінили зміни, які відбулися за перший рік президентського терміну Віктора Януковича, переважно негативно. Найбільше негативних відгуків отримали політичні переслідування та репресії проти представників опозиції та громадянського суспільства, а також обмеження демократичних прав і свобод, зокрема, свободи слова та права громадян на мирні зібрання. Крім того, занепокоєння в експертів викликала надмірна концентрація влади в руках Президента та підпорядкування йому Верховної Ради. Загалом негативні оцінки дістали й реформаторські ініціативи нової влади, зокрема, судова реформа, що збільшила залежність судової системи від виконавчої влади, прийняття нового Податкового кодексу, який посилив тиск на малий та середній бізнес, внесення змін до виборчого законодавства, а також адміністративна реформа. На зовнішній арені експерти зафіксували переорієнтацію в бік Росії, що призвела до посилення залежності України від північного сусіда. Серед небагатьох позитивних зрушень експерти відмітили прискорення темпів підготовки до Євро-2012, прийняття закону про доступ до публічної інформації та ріст самоорганізації населення. Основні рекомендації, що дали експерти, стосувалися проведення реальної боротьби з корупцією, створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу, внесення змін до Конституції та здійснення реформ у низці галузей, зокрема, судової та адміністративної. Особливу увагу експерти приділили необхідності створення умов для участі громадськості у виробленні важливих державних рішень.

Чи є життя без Януковича? TOP
Рік, проведений з Віктором Януковичем, не приніс свіжих рішень і не додав України принципово нових недуг, а лише розвинув і загострив старі.

 

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/02/25/5953656/
25 лютого 2011

Михайло Дубінянський

Коли вірити сайту BrainyHistory, все почалося з Рокінгемского собору, на якому архієпископ Ансельм Кентерберійський виступив проти короля Вільгельма II.

Наступним є отримання патенту на револьвер Кольта, надання німецького громадянства Адольфу Гітлеру, виступ Хрущова на ХХ з'їзді, відкриття першого легального борделя в Швейцарії та інші визначні події, що відбулися 25 лютого.

_blank
Фото прес-служби президента

Але заокеанські хронікери не змогли приховати від народу головну історичну віху: "2010 рік - Після затримки Вищого адміністративного суду України, Віктор Янукович буде приведений до присяги в якості 4-ого президента України".

Бурхливі й тривалі оплески!

І українська влада, і опозиція підносять 25 лютого 2010 як початок нової ери.

З точки зору Януковича, на зміну нікчемним помаранчевим "шлеперам" (із кримінального жаргону В. Януковича –заувага редакції еПОШТИ) прийшли мудрі професіонали й реформатори. Супротивники ВФЯ малюють іншу картину: нашестя донецьких окупантів і кровожерливих українофобів, які безжально розтоптали вітчизняну демократію.

Але чи варто проводити штучний вододіл між учорашнім і сьогоднішнім днем?

Тут і авторитарні замашки, і непомірне зарозумілість, правовий нігілізм і згубна недалекоглядність, ірраціональний егоїзм і стратегічне безсилля.

 

Навряд. Рік, проведений з Віктором Януковичем, не приніс свіжих рішень і не додав України принципово нових недуг, а лише розвинув і загострив старі.

Янукович і його соратники - не загадкові прибульці з чужої планети. Подібно своїм попередникам, це типові представники української еліти.

Але команду Майдану послаблювала смертельна ворожнеча ВАЮ і ЮВТ, а регіонали спільно діють. Те, про що роз'єднані помаранчеві лідери могли тільки мріяти, згуртовані «донецькі» втілили в життя.

А тому характерні риси вітчизняного політикуму проявляються в діяльності Януковича і Ко набагато яскравіше, чіткіше і рельєфніше.

Нинішня команда, що сконцентрувала у своїх руках необмежені повноваження, - це своєрідний дистилят вад, притаманних українському істеблішменту. Тут і авторитарні замашки, і непомірне зарозумілість, правовий нігілізм і згубна недалекоглядність, ірраціональний егоїзм і стратегічне безсилля.

У XIX столітті англієць Френсіс Гальтон розробив методику складових портретів. Вчений поєднував фотографії кількох людей і на отриманих зображеннях ясно проступали осереднені риси обличчя, тоді як індивідуальні особливості стиралися.

Експериментуючи з такими фото, Гальтон намагався створити портрети різних узагальнених типів - типового злочинця, типового вегетаріанця, типового хворого на сухоти і так далі.

Нинішня влада нагадує один з гальтонівських портретів. Знайомтеся - український політик у всій красі! Він жадає царських повноважень і думає, що, закручуючи гайки, можна контролювати об'єктивні економічні процеси.

Інтелектуальний регрес неухильно наростає. За дванадцять місяців на голову Януковича та його товаришів навалився шквал відбірного лихослов`я, але ніхто так і не запропонував якісну альтернативу правлячій команді.

 

Він безцеремонно топчеться по Конституції і вірний священному принципові «Друзям - усе, ворогам – закон». Він не в змозі проводити активну зовнішню політику і кидається по світу в пошуках могутнього сюзерена.

Він не може запропонувати країні майбутнє і тому охоче копається у минулому, мусуючи хворобливі гуманітарні питання.

Він звик жити одним днем і садить свою державу на кредитну голку. Ще вчора він разом з конкурентами розкручував маховик популістський і підкуповував електорат соціальними подачками. Сьогодні прийшла розплата: наш герой вимушений підвищувати тарифи, збільшувати пенсійний вік і посилювати податковий пресинг.

Затягування поясів - єдиний вид реформ, доступний українському політику. Для цього не потрібні стратегічні таланти: потрібна лише резолюція приреченого, яким закордонні кредитори не залишили іншого виходу.

І регіонали поступають саме так, як в даній ситуації надходила б будь-яка інша вітчизняна команда.

Утім, зловісні «донецькі» страшні не своєю унікальністю, тривіальністю своєю. Але, на жаль, багато спостерігачів надають дуже велике значення зовнішнім формам.

Сини Донбасу, оточені кримінальним флером, ідеально вписуються в образ поганої влади. А незграбний проФФесор дуже гармонійно поєднується з українською розрухою.

У результаті, президентство Віктора Федоровича стало справжнім подарунком для любителів помилкових кореляцій: «ми живемо погано, тому що нами правлять русифіковані манкурти», «ми живемо погано, тому що на Банковій влаштувався двічі судимий гарант!», «ми живемо погано, тому що в України донецька влада!».

Подібна риторика активно витісняє глибокий і системний аналіз вітчизняних проблем.

Високодуховний патріотичний Ющенко, за якого держава настільки різко деградувала, ставив національно стурбовану інтелігенцію в незручне становище.

З Януковичем легче – менше складних запитань, більше простих відповідей.

ВФЯ не в стані вирішити стратегічні задачі розвитку країни. Але президент успішно заслоняє їх своєю одіозною персоною, своїм визиваючим хамством і панством, своїми граматичними помилками і темною біографією.

При Януковичу суспільно-політичний дискурс опустився до примітивних лубочних картин. Поки Вікитор Федорович пробує видавати себе за доброго царя, його супротивники створюють міф про злого царя – винуватця всіх бід, чиє усунення автоматично позбавить народ від бідності й безправності.

І дії правлячої команди не стільки цементують владу Януковича, скільки збільшують ризик екстремальних сценаріїв, однаково небезпечних і для ВФЯ, і для всієї України.

 

Інтелектуальний регрес неухильно наростає. За дванадцять місяців на голову Януковича та його товаришів навалився шквал відбірного лихослов`я, але ніхто так і не запропонував якісну альтернативу правлячій команді.

Українська опозиція успішно маргіналізується. Вчорашні претенденти на роль нової еліти безнадійно дискредитовані. Процвітають лише крикливі націонал-радикали – не без допомоги Банкової.

Віктор Федорович робить усе можливе, щоб достойна альтернатива режиму не з`явилась, і в той же час акумулює навколо себе суспільний негатив, підштовшуючи співгромадян до простого рішення: «Хто і шо завгодно, лише б не Янукович!».

Але коли з правлячим режимом борються під гаслами «гірше однак не буде» і «ми старий світ зруйнуємо до основ!», новий світ дуже часто виявляється ще гіршим...

Сьогодніщній день народжується з дня вчорашнього і народжує день завтрашній. Зміни, які відбулися в Україні за цей рік, не стали несподіванкою для думаючих людей.

Громадяни України побачили не підступне вбивство квітучої демократії, а прогнозовану кончину смертельно хворого страждальця. Повернення до авторитаризму, крах європейських надій, загострення економічних проблем і зниження життєвого рівня – все це було надто прогнозовано й очікувано.

Країна пройшла точку неповернення ще в 2007-2008 роках, і тоді було по-справжньому гірко й боляче. А сьогодні найбільшу тривогу викликає не українське сьогодення, а майбутнє, яке програмується в ці дні. Головне випробування – не президентство Януковича, а те, що буде з Україною, коли Янукович відійде.

Звичайно, сам Віктор Федорович, сумуючий за 23-річною туніською стабільністю, нікуди відходити не збирається. Але існують об`єктивні обставини, які непідвладні бонзам Печерських пагорбів.

Щоб режим отримав тверду оболонку, необхідно одне з двох умов: або інтелектуальний прорив на Банковій, або надзвичайно сприятливий поворот світової економічної кон`юнктури. Наразі не видно ні того ні цього.

І дії правлячої команди не стільки цементують владу Януковича, скільки збільшують ризик екстремальних сценаріїв, однаково небезпечних і для ВФЯ, і для всієї України. Якщо нездатний і ненависний правитель наглухо прикував себе до рідної держави, то його усунення від влади може спровокувати кінцевий розпад країни.

Нинішній режим виріс на грунті, обробленному оранжевими лідерами. І якщо результат настільки плачевний, то які плоди принесе грунт, підживлений Віктором Януковичем?

Михайло Дубінянский, для УП
Переклад з російської

Окраїна Януковича TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5158.html
26-02-2011

Аркадій Мошес

_blankЗа рік правління Віктор Янукович перетворив Україну на світову периферію. Спроба Януковича збудувати в Україні ще одну Росію не зробила його по-справжньому «своїм» у Кремлі. Більше того, Росія, як і світ загалом, втрачає до України будь-який інтерес – пише Аркадій Мошес, директор дослідницьких програм зі «Східного сусідства» ЄС і Росії Фінського інституту міжнародних відносин у статті, яку опублікувало російське інтернет-видання «Газета.Ru».

[...]

«І останнє, – підсумовує автор статті. – Усе-таки дивно, як швидко у сучасному світі країна, яка у певний час виглядає центром уваги, геополітичних інтересів та дипломатичних інтриг, може стати нікому не потрібною периферією»

Вся стаття: [ тут ]

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ до громади та до влади міста Полтави з приводу встановлення пам’ятника Івану Мазепі TOP
http://www.gopetition.com/petition/42625.html

Шановна громадо міста Полтави!

Полтава завжди була і залишається унікальним осередком української культури, її надійною твердинею і основою.

Багатою і яскравою є більш ніж тисячолітня історія Полтави, невід’ємно пов’язана з історією України, її визвольними змаганнями та європейськими прагненнями.

Протягом 11–17 ст. Полтавщина була форпостом України на порубіжжі між Руссю і Диким Полем, між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою і Московським царством. Такі умови життя породили особливу верству місцевого населення –козацтва. Цей вільнолюбний козацький дух позначився на всій подальшій історії міста.

Відлік традиції європейського самоврядування – Магдебурзьке право – Полтава веде з середини 17 століття, раніше, ніж, наприклад, Івано-Франківськ (тоді – Станіславів).

Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Полтава допомагала порохом, продуктами, зброєю і стала центром Полтавського полку.

З вашим містом нерозривно пов’язані імена, які лягли в основу українського світогляду – легендарна народна співачка і поетеса Маруся Чурай, поет-байкар Леонід Глібов, вчений і громадський діяч Михайло Драгоманов, письменник і театральний діяч Михайло Старицький, діяч культури Марко Кропивницький, Микола Гоголь, який навчався у Полтавському повітовому училищі.

Родом з Полтави творець сучасної української мови Іван Котляревський. Тут жили і працювали письменники Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Володимир Короленко та ін.

Така багата інтелектуальна та національно-культурна основа міста сприяла зародженню і розвитку українських ідей.

[...]

Таємний полтавський гурток «Унія» у 1874–75 рр. сформулював чітку політичну мету – досягнення національної незалежності України, яка успадкувалася його наступниками.

Саме полтавська інтелігенція зіграла провідну роль у створенні в 1900 р. Революційної української партії. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917–1920 рр. Виступ у Полтаві ідеолога РУП Миколи Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді юного полтавця Симона Петлюри.

Полтаві історією судилося стати місцем перетину європейського і євразійського векторів розвитку в один з найдраматичніших періодів в українській історії – під час Північної війни Росії зі Швецією.

Однак імперська історія Полтавської битви – це суміш забуття, фальсифікацій, пропагандистських міфів та відвертої брехні. Її справжнє значення для України виходить далеко за рамки, визначені російською історіографією.

Тоді, у 1709 році, Україна в особі гетьмана Івана Мазепи, мала унікальний історичний шанс досягти самовизначення в окремій державі. Під стінами вашого волелюбного міста один з найбільш видатних і мужніх синів українського народу відкрито виступив проти тиранії Московської держави. ....

В історії багатьох народів лідери, що відважилися на такий крок, є найшанованішими національними героями. Їхніми іменами названі міста-столиці, навіть самі держави: Джордж Вашингтон, перший президент Сполучених Штатів Америки, який «зрадив» Велику Британію, очоливши армію колоністів у війні за незалежність у Північній Америці; Симон Болівар, керівник боротьби народів Південної Америки (Венесуели, Колумбії, Перу) за незалежність від іспанського панування. Зрештою, і Богдан Хмельницький, який очолив Визвольну війну українського народу 1648—1654 років, теж «зрадив» Річ Посполиту...

Переконані, що Іван Степанович Мазепа – справжній, а не спотворений імперською історією образ – впливовий політик, військовий стратег, справжній борець за свободу української нації – заслуговує на увічнення його пам’яті саме у Полтаві.

[...]

Згідно з Указом Президента України від 9 жовтня 2007 р. і постановою уряду від 2 квітня 2008 р. про спорудження пам'ятника Мазепі з ініціативи Полтавської міської ради був проведений всеукраїнський конкурс на кращий проект пам'ятника гетьману.

Проект переможців, авторського колективу у складі архітектора Віктора Шевченка, скульпторів Миколи Білика та Назара Білика, був визнаний Спілкою художників справді високохудожнім твором, який прикрасить Полтаву, органічно впишеться у її історико-архітектурний ландшафт.

Пам'ятник вже виготовлено, і він чекає рішення полтавців на творчо-виробничому об'єднанні «Художник» у місті Києві.

Велика справа була зроблена меценатами, без підтримки яких монумента не було б. Серед них – Полтавська облдержадміністрація спільно з ВУТ «Просвіта» у Полтавській області, яку очолює народний депутат України Микола Кульчинський. Вони ініціювали збір коштів і були каталізаторами процесу підготовки та зведення монумента.

Все тепер у руках мудрого керівництва та громадян Полтави, які опинилися перед історичним вибором.

Шановні полтавці! Зараз від вас залежатиме, чи буде встановлено в Полтаві пам'ятник Гетьманові України Іванові Мазепі – справжньому народному герою України, який є прикладом справжнього, дієвого патріотизму і громадянської мудрості, людині незламного духу і стратегічного мислення, якого так часто бракувало українським очільникам.

Ми звертаємося до української інтелігенції, до всіх українських патріотів, де б вони не народилися і не жили, - не бути байдужими манкуртами і підтримати ініціативу встановлення пам’ятника національному героєві України, рівному за своїм значенням Джорджу Вашингтону, Симону Болівару чи Богданові Хмельницькому.

Ставлення до своєї історії визначає наше майбутнє. Тому не має залишатися осторонь і українська молодь. Вам жити в цій країні. І саме від вас залежить, якою буде Україна – злою мачухою, чи рідною ненькою для українців.

В наші лукаві часи боротися за свою честь і гідність треба щоденно і на кожому кроці.

Петиція / Petition:

Іван Степанович Мазепа – справжній, а не спотворений імперською історією образ – впливовий політик, військовий стратег, справжній борець за свободу української нації – заслуговує на увічнення його пам’яті саме у Полтаві.

Шановні полтавці! Зараз від вас залежатиме, чи буде встановлено в Полтаві пам'ятник Гетьманові України Іванові Мазепі – справжньому народному герою України, який є прикладом справжнього, дієвого патріотизму і громадянської мудрості, людині незламного духу і стратегічного мислення, якого так часто бракувало українським очільникам.

Ми звертаємося до української інтелігенції, до всіх українських патріотів, де б вони не народилися і не жили, - не бути байдужими манкуртами і підтримати ініціативу встановлення пам’ятника національному героєві України, рівному за своїм значенням Джорджу Вашингтону, Симону Болівару чи Богданові Хмельницькому.

Ставлення до своєї історії визначає наше майбутнє. Тому не має залишатися осторонь і українська молодь. Вам жити в цій країні. І саме від вас залежить, якою буде Україна – злою мачухою, чи рідною ненькою для українців.

З повагою до вашого славного міста та всієї України,

Президент України (2005-2010)
В. Ющенко

Голова Політради політичної партії «Наша Україна»
В. Наливайченко

Герой України,
Голова Центрального виконкому політичної партії «Наша Україна»
С. Бондарчук

Герой України,
Народний артист України
А. Паламаренко

Письменниця
О. Забужко

Лауреат премії ім. Василя Стуса
В. Овсієнко

Письменник, політичний діяч,
Лауреат Шевченківської премії
В. Шкляр

Поет, видавець,
директор видавництва
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
І. Малкович

Лауреат національної премії України ім. Т.Шевченка, українська письменниця
М. Матіос

Лідер гурту «Плач Єремії», Заслужений артист України
Т. Чубай

Голова Київської міської організації «Меморіал» ім. В. Стуса
Р. Круцик

Голова національної спілки кінематографистів
С. Тримбач

Президент міжнародного кінофестивалю «Молодість»
директор Української кінофундації
А. Халпахчі

Письменник
А. Стріляний

Художний керівник Київського молодого театру, Народний артист України
С. Моісеєв

Виконавчий директор Міжнародного Благодійного фонду
«Ліга українських меценатів»
М. Слабошпицький

Директор Національного науково-дослідного інституту українознавства
Міністерства освіти і науки України
П. Кононенко

Театральний режисер, заслужений діяч України
С. Архипчук

Кінорежисер, продюсер, сценарист, Народний артист України
О. Янчук

Головний редактор газети «Україна молода»
М. Дорошенко

Директор-координатор Інституту Віктора Ющенка,
член Президії Політради політичної партії «Наша Україна»
Міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.)
В. Огризко

Президент Інституту правової політики, член Президії Політради
політичної партії «Наша Україна» Міністр юстиції 2007-2010 рр.
М. Оніщук

Виконавчий Директор Інституту Президента Віктора Ющенка,
член Президії Політради політичної партії «Наша Україна»
І. Ванникова

Член Політради політичної партії «Наша Україна»
Екс-уповноважений Президента України по міжнародних питаннях
енергетичної безпеки 2008-2010рр.
Б. Соколовський

Народний депутат України
Л. Григорович

Народний депутат України
Ю. Ключковський

Народний депутат України
В. Матчук

Народний депутат України
З. Шкутяк

Народний депутат України
П. Ющенко

Народний депутат України
А. Парубій

Народний депутат України
В. В’язівський

Народний депутат України
М. Кульчинський

Кінорежисер, сценарист, Заслужений діяч мистецтв України,
Член Політичної Ради партії «Наша Україна»
В. Руденко

Політичний експерт, член Політичної Ради
Партії «Наша Україна» , екс-директор
Національного Інституту стратегічних досліджень
Ю. Рубан

Народний артист України
Міністр культури і туризмі України 2007-2010 р.р.
член Політради політичної партії «Наша Україна»
В. Вовкун

Радник Голови Політради
політичної партії «Наша Україна»
Д. Лубківський

Радник Голови Політради
політичної партії «Наша Україна»
А. Левус

Заслужений журналіст України
М. Базелюк

Кінокритик
В. Войтенко

Інформаційне агентство «Українські новини»
А. Вовк

Звернення українських письменників до співгромадян у День рідної мови TOP
http://www.youtube.com/watch?v=9kLwK5fehS8

Шановні співгромадяни, дорогі читачі!

Ми живемо в країні, що зветься Україною, -- і стаємо свідками повзучої політичної війни проти цінностей, що складають підвалини української ідентичності. У час цього непростого випробування для кожного громадянина нашої країни ми звертаємося до вас із закликом не мовчати -- і демонструвати свою громадянську позицію скрізь і завжди, де й коли виникає загроза для конституційних цінностей української держави.

Пасивна позиція українських громадян сьогодні -- вже завтра може обернутися гуманітарною катастрофою.

Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою, як світ, тактикою «розділяй і владарюй» намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок.

Провокації набули характеру лавини. Закриття українських шкіл на Сході України лицемірно видаються за «оптимізацію витрат». З підручників історії вириваються сторінки, залиті кров’ю наших предків, котрі поклали своє життя за те, щоб ми сьогодні жили в незалежній суверенній унітарній державі. Голодомор, геноцид Сталіна проти українського народу, нашу найбільшу національну катастрофу, від наслідків якої Україна потерпає донині, з орвелівським цинізмом називають всього-на-всього наслідком неправильно проведеної колективізації. Зі шкільної програми вилучають «незручні» для влади твори. Тим часом концепція літературної освіти в загальноосвітніх школах дописується невідомими авторами на користь російської літератури, в тіні якої начебто визрівала українська, що є не тільки відвертою історичною неправдою, а й прямим приниженням вартості української літератури та її геніїв. У радіоефірі давно не знайти української музики, телевізійний простір забитий російським «секондхендом», великі книжкові мережі в Україні належать російським власникам, які дбають про інтереси російської книги.

Як у колоніальні часи, нас знову намагаються переконати, нібито український творчий продукт, який більшості українців елементарно недоступний, просто «не конкурентний». На 20-му році після розвалу Радянської імперії нам знову намагаються прищепити почуття меншовартості, «неформату» -- неформату всього українського.

Ми з повагою і шаною ставимося до культур і літератур усіх національностей України, що творять єдиний український народ. Ми солідарні з російськими, польськими, кримсько-татарськими, єврейськими, угорськими, румунськими, грузинськими письменниками, з письменниками всіх інших національностей, що живуть і творять в Україні, є її громадянами і сповідують її базові конституційні цінності. Ми рішуче виступаємо проти роздмухування ксенофобії, не ділимо людей на чужих і своїх, зцілюємо країну, а не роздираємо її на Схід і Захід, Південь і Північ.

Ми не вимагаємо від держави ні дотацій, ні президентських стипендій, ні урядових пенсій, не впадаємо в розпач від того, що держава нічого не робить для промоції української літератури у світі. Але ми -- автори, відповідальні за українське слово, і наш професійний обов’язок -- стати на захист свого читача, котрий хоче читати українською і вибирає українську книгу.

Ми гордимося українськими виконавцями, знаними в цілому світі, і хочемо в ефірі чути українську музику й українське слово.

Ми наголошуємо на тому, що присутність української мови в інформаційному просторі не може підпорядковуватися незабарній комерційній вигоді власників ЗМІ. Адже українська мова як державна захищена Конституцією України, і, нагадуємо, згідно з Конституцією, «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Ми переконані, що чиновники усіх рангів повинні не лише знати державну мову, але й висловлюватися нею публічно.

Ми застерігаємо представників влади та правоохоронних органів від втручання в справи української культури, від запровадження контролю і цензури, від утисків свободи слова.

Ми застерігаємо недалекоглядних політиків від негідних для державця замахів на самі підвалини державності -- від внесення змін до Конституції України та спроб переписати Гімн України.

Ми відстоюємо право наших дітей на історичну пам’ять -- на правдиве, не «переформатоване» за лекалами радянської ідеологічної кон’юнктури знання про Другу світову війну, Леніна, Сталіна, УПА, Голодомор, героїв Крут, Івана Мазепу, Степана Бандеру, національно-визвольну боротьбу, про події та діячів історії тоталітарного ХХ століття.

Все це -- непорушні й законні права нашого народу. І жодна влада в країні, яка зветься Україна, не сміє в нас їх одібрати.

Письменники, перекладачі, літературознавці:
1. Мар’яна Савка
2. Маріанна Кіяновська
3. Уляна Гнідець (Президент Всеукраїнського центру дослідження літератури для дітей та юнацтва)
4. Галина Вдовиченко
5. Роман Іваничук
6. Ніна Бічуя
7. Оксана Забужко
8. Марія Матіос
9. Лариса Денисенко
10. Сергій Грабар
11. Оксана Луцишина
12. Ірина Старовойт
13. Галина Гузьо
14. Наталя Трохим
15. Сергій Жадан
16. Марія Морозенко
17. Людмила Таран
18. Оксана Кротюк
19. Анатолій Дністровий
20. Андрій Поритко
21. Наталя Іваничук
22. Олег Соловей
23. Богдан Бойчук
24. Віктор Шило
25. Микола Рябчук
26. Ігор Калинець
27. Ірина Калинець
28. Леся Романчук
29. Галина Малик
30. Олександра Коваль (президент Форуму видавців у Львові)
31. Ігор Павлюк
32. Вік Коврей
33. Арсеній Барзелович
34. Іван Андрусяк
35. Віктор Мельник
36. Ілля Стронговський
37. Анна Кірпан
38. Олена Степаненко
39. Анна Багряна
40. Леся Демська
41. Сергій Гридін
42. Юрко Іздрик
43. Ірен Роздобудько
44. Ігор Жук
45. Олег Коцарев
46. Антон Санченко
47. Галина Крук
48. Надія Мориквас
49. Мирослав Бондар
50. Віра Селянська
51. Галина Шиян
52. Катерина Бабкіна
53. Роман Рудюк
54. Олександр Гаврош
55. Віктор Морозов
56. Галина Пагутяк
57. Іван Малкович
58. Анатолій Івченко
59. Божена Антоняк
60. Богдана Матіяш
61. Дзвінка Матіяш
62. Іван Лучук
63. Євген Положій
64. Петро Яценко
65. Оксана Смерека-Малик
66. Сергій Тюпа
67. Кость Москалець
68. Володимир Пішко
69. Павло Вольвач
70. Любомир Стринаглюк
71. Альбіна Позднякова
72. Василь Махно
73. Оксана Лущевська
74. Ірина Шувалова
75. Юлія Мусаковська
76. Григорій Семенчук
77. Оксана Лозова
78. Ірина Мацко
79. Ксеня Харченко
80. Остап Сливинський
81. Анна Малігон
82. Марія Якубовська
83. Мирослав Дочинець
84. Сергій Цушко
85. Оксана Шалак
86. Тетяна Лемешко
87. Василь Герасим’юк
88. Марина Павленко
89. Юрій Винничук
90. Юрій Завгородний
91. Дарія Ткач
92. Олег Лишега
93. Степан Процюк
94. Тимофій Гаврилів
95. Наталка Сняданко
96. Олена Коссак
97. Лариса Вировець
98. Людмила Хворост
99. Ольга Хвостова
100. Володимир Гончар
101. Ігор Бузько
102. Олеся Мамчич
103. Ірина Цілик
104. Валерій Карч
105. Леонід Лятуринський
106. Іван Найденко
107. Наталка Бабіна (Україна-Білорусь)
108. Юрій Кучерявий
109. Юлія Карч
110. Світлана Бузько (Григор’єва)
111. Ераст Іваницький
112. Володимир Думаниський
113. Леся Ковтун
114. Олександр Бичовий
115. Неля Назарчук
116. Сергій Величко
117. Володимир Фатаєв
118. Дмитро Капранов
119. Віталій Капранов
120. Сергій Пантюк
121. Юрій Ряст
122. Неоніла Стефурак
123. Юрій Андрухович
124. Василь Ґабор
125. Ірена Карпа
126. Вано Крюгер (Іван Коломієць)
127. Вікторія Наріжна
128. Віктор Неборак
129. Ярина Сенчишин
130. Назар Федорак
131. Ігор Михайлин
132. Любов Якимчук
133. Світлана Пиркало
134. Марія Габлевич
135. Катерина Оніщук
136. Ярослава Павличко

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

flag of FranceFaymoreau, France: Gueules noirs / Miners of the world – photo exhibit -- Feb. 12 - Nov. 27

TOP

_blank

Ukrainian miners gallery
http://www.yourybilak.com/en/travel/coal-miners.html  

The exhibition (click on "GUEULES NOIRES, miners of the world", then on arrows to follow)
http://yourybilak.com/en/exhibitions.html
 
Youry Bilak's web site
http://www.yourybilak.com

Canadian flagToronto: Exhibit "Intimate views of Nature and people " -- March 5 TOP
_blank

Canadian flagToronto: A conversation with Robert Amsterdam, former lawyer for political prisoner Mikhail Khodorkovsky -- Mar. 8

TOP
_blank
us flag New York: Caravel Quartet concert -- Mar. 12 TOP
_blank

Ukrainian Institute of America
2 East 79th Street at Fifth Avenue, New York City
212-288-8660

www.ukrainianinstitute.org

Gallery open:12:00-6:00 p.m. daily (closed Mondays)

us flagNew York: The sounds of eastern Europe with John Stetch -- Mar. 15 TOP
_blank
Canadian flagEdmonton: Seminars on researchin​g family history -- March 16 TOP

FREE How-to Seminars!

Researching Family History

and

Getting Your Ancestors’ Names on the
Centennial Pioneer Monument

Wednesday, March 16, 2011, 6:45 PM – 8:45 PM
Provincial Archives of Alberta
8555 Roper Road
Edmonton, AB
(780-427-1750)

As part of our efforts to make all residents of east central Alberta better informed of available resources related to family history searches, the Alberta-Ukraine Genealogical Project will present on the following topics:

Topic #1: Examining pioneer experiences through census and homestead records

Unbeknownst to some aspiring genealogists, many archival documents contain a wealth of family history information. This topic will examine how historical resources can be used not only to enhance a family's understanding of their ancestor's immigration and settlement experiences in Canada, but how the recorded information may be used to complete a family or community history legacy project. Particular attention will be given to:

  • "How to locate and understand homestead records"
  • "Using Canada's early census"
  • "How to use church records and cemeteries to complete family history searches"

Topic #2: Getting your ancestors' names on the Centennial Pioneer Monument

All pioneers who settled in east central Alberta prior to the First World War deserve to be recognized for their spirit and perseverance that helped build Alberta. Learn how to nominate pioneers for the Centenary Pioneer Recognition Program using the guidelines and hints provided by program staff, in order to place your ancestors' names on the monument that is located at the Ukrainian Cultural Heritage Village.

If you have any questions about this seminar, please call:

Alberta-Ukraine Genealogical Project Provincial Archives of Alberta
Tel: 780-431-2324
Tel: 780-427-1750

(To call toll free within Alberta dial 310-0000)

us flagNewark: Conference on forgotten genocides -- Mar. 28-29 TOP

Forgotten Genocides
Silence, Memory, Denial

March 28-29, 2011
Rutgers University, Newark
Bergen Community College
Newark, NJ

When people think of genocide, certain cases remain exemplary, first and foremost the Holocaust. A perusal of book publications, course syllabi, and popular discourse suggests a cannon of cases: the Armenian genocide, Bosnia-Herzegovina, Cambodia, Darfur, the Holocaust, and Rwanda.

Historically, however, there are many cases of genocide, ranging from mass killings isn antiquity through the slaughter of indigenous peoples, which are rarely described as genocide if they are remembered at all. In other situations, largely forgotten genocides, such as the Armenian and Ukrainian cases, suddenly emerge into the foreground.

More info [ here ]

us flagЛос Анджелес: Зустріч з Миколою Рябчуком - 17 квітня TOP
_blank
Canadian flagТоронто: Вечір в пам'ять 150-річчя від смерті Тараса Шевченка -- 20 березня TOP
_blank
Canadian flagТoронто: Вечір жартів і сміху "Гуморина 2011" -- 1 квітня TOP
_blank
Ukrainian flagЛьвів: Театральний фестиваль "подорож у часі" -- 20-23 травня TOP

Фестиваль буде проходити 20-23 травня у Львові

Фестиваль вже став традиційним у місті Львові і кожного року протягом чотирьох днів збирає близько 300 учасників - акторів з особливими потребами зі Львова, інших міст України та країн-сусідів (Польща, Білорусія, Литва, Росія) та понад 500 глядачів - мешканців Львова та інших міст.

Під час фестивалю відбуваються покази театральних вистав, майстеркласи, цікаві зустрічі, костюмований парад містом, конкурси для молоді, консультації експертів.

Фестиваль є цікавим для:

  • творчих колетивів
  • керівників колективів
  • спеціалістів у галузі театру, театротерапії, психології, педагогіки, соціальної роботи
  • студентів, які хочуть здобути соціальну практику
  • школярів, які хочуть стати волонтерами
  • інших організацій, які можуть стати партнерами в проведенні фестивалю спонсорів, які можуть підтримати фестиваль
  • ЗМІ, які можуть підготувати цікавий матеріал
  • мешканців Львова та інших міст, які люблять театр

Для участі у конкурсному відборі учасників треба надіслати заявку та відеоверсію вистави до 31 березня 2011 р.

Щоби долучитись до проведення фестивалю та відсвяткувати з нами наше десятиріччя достатньо написати листа на цю адресу - stezhyna@gmail.com

Додаткова інформація за адресою: http://stezhyna.blogspot.com/

Надання правової допомоги TOP
Центр європейської та євроатлантичної інтеграції при Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за фінансової підтримки Фонду «Відродження» здійснює реалізацію проекту «Моніторинг та захист прав людини у військових частина, розташованих на території Черкаської області».

Метою проекту є моніторинг і захист прав солдат строкової служби шляхом правового захисту на досудовому і судовому рівнях (консультації та представництво інтересів) і правова освіта військовослужбовців у військових частинах, розташованих на території Черкаської області.

Проект спрямований на забезпечення міжнародних стандартів у сфері громадянських прав військовослужбовців і на зниження кількості порушень прав людини в Збройних Силах України.

Потреба у виконанні проекту викликана необхідністю усунення численних порушень прав людини в середовищі військовослужбовців у Черкаській області.

Цільова група проекту складається з військовослужбовців строкової служби, які проходять службу у військових частинах, розташованих на території Черкаській області.

Проект реалізовується з грудня 2010 року по липень 2011 року та передбачає проведення інтерактивних лекцій, анонімне опитування солдат строкової служби та офіцерів, захист прав солдат строкової служби на досудовому та судовому рівнях (консультації та представництво інтересів за вимогою).

Проект виконується спільно з ТОВ «Юридична компанія «Правопростір» (м. Черкаси) і Черкаським обласним осередком Ліги студентів Асоціації правників України.

У разі виникнення запитань, пропозицій чи необхідності консультування або представлення інтересів у відносинах із правоохоронними органами з питань відновлення прав солдат строкової служби, звертайтесь до Волошкевича Геннадія Андрійовича, к.ю.н., юриста проекту – за телефоном: (0472) 371274, а також до Юридичної клініки при Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького (м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, корпус № 1, к.123).

Democracy Small Grants Program sponsors competition “Promoting Environmental Awareness”

TOP

Embassy of the United States to Ukraine, February 1, 2011
http://photos.state.gov/libraries/ukraine/164171/pdf/demgrants-earth-eng.pdf

The Grant’s Office of the U.S. Embassy is soliciting proposals from Ukrainian national NGO’s for a public information and action campaign aimed to broaden the definition of "environment" to include all issues that affect our health, our communities and our environment. The projects should focus on a number of different civic actions which would allow citizens to become more aware of the environmental problems and develop green way of thinking. Part of the program may include celebration of International Year of Forests, Water Day, Earth Day, World Environment Day or other related occasions. The US Embassy expects to fund quality and result-oriented projects of NGOs from various parts of Ukraine. The duration of programs may vary depending on the proposals but the length of the projects should not be longer than 12 months. The project budget can be $10,000 - $20,000. Application deadline is March 4, 2011. Potential applicants may request information by calling (044) 490-4055, 490-4339 or by writing to KyivDemGrants@state.gov.

Стипендіальний конкурс наукових статей TOP

Ліги студентів Асоціації правників України за ініціативи та підтримки АО “ЮФ “Василь Кісіль і Партнери” у 2011 році в галузі міжнародного торгового права.

Конкурс проводиться з 1 лютого 2011 року по 29 квітня 2011 року в 2 етапи:

I етап — подання конкурсних робіт до 31 березня 2011 року. Визначення 10 кращих робіт та запрошення їх авторів до Києва на святкову церемонію – до 21 квітня 2011 року.

II етап — визначення трьох переможців. Нагородження грамотами й преміями під час святкового обіду – 29 квітня 2011 року.

Грошові премії:

1 місце – 6 000 гривень; 2 місце – 3 000 гривень; 3 місце - 1 000 гривень.

Стипендіальна комісія:

ініціатор Конкурсу, фахівці в галузі міжнародного торгового права та представник Ліги студентів Асоціації правників України.

Конкурсні роботи надсилаються для розгляду стипендіальною комісією до 31 березня 2011 року на електронну адресу konkurs.liga@gmail.com

В темі листа зазначати «ПІБ».

У додатках до листа необхідно прикріпити наступні файли:

1) стаття у Word-форматі 97 - 2003;

2) скан-копія відгуку наукового керівника про ступінь самостійності виконаної роботи, науковий рівень та практичне значення роботи (у довільній формі);

3) анкета учасника Конкурсу;

4) мотиваційний лист.

Вимоги до оформлення конкурсних робіт:

Роботи, які не відповідають вимогам, розглядатися не будуть!

Увага! Щоб отримати електронний варіант Положення (в якому містяться усі детальні вимоги), ланки анкети і мотиваційного листа учасника зробіть запит на konkurs.liga@gmail.com або liga@uba.ua

Оргкомітет:

Юлія Патій, тел: 097-177-52-05;
Марина Бойкова, тел:067-93-18-438;
Вікторія Ярощук, тел: 066-20-70-468.

ел.адреса: konkurs.liga@gmail.com

Momentum builds as a growing number of Liberal MPs press for a prominent Holodomor gallery in the Canadian Museum for Human Rights

TOP
March 2, 2011

Ottawa – Today, another ten Liberal MPs added their names to “The Statement of Liberal Members of Parliament on the Canadian Museum for Human Rights” calling for the establishment of a permanent zone (gallery) on the Holodomor (Ukrainian Famine-Genocide) in Canada’s national human rights museum.

The ten new Liberal Members of Parliament are (in alphabetical order): Hon. Wayne Easter, M.P. (Malpeque), Hon. Hedy Fry, M.P. (Vancouver Centre), Andrew Kania, M.P. (Brampton West), Hon. Jim Karygiannis, M.P. (Scarborough–Agincourt), Hon. Keith Martin, M.P. (Esquimalt–Juan de Fuca), Massimo Pacetti, M.P. (Saint-Léonard–Saint-Michel), Hon. Bob Rae, M.P. (Toronto Centre), Scott Simms, M.P. (Bonavista–Gander–Grand Falls–Windsor), Alan Tonks, M.P. (York South–Weston), and Frank Valeriote, M.P. (Guelph).

This brings the total number of Liberal Members of Parliament that have publicly called for a permanent zone (exhibit) on the Holodomor in the Canadian Museum for Human Rights to fifteen.

February 23, 2011

Statement of Liberal Members of Parliament on the
Canadian Museum for Human Rights

The publicly funded Canadian Museum for Human Rights (CMHR) located in Winnipeg was established by Parliament through amendments to the Museums Act in 2008 and is set to open its doors in 2013.

The purpose of the CMHR is to explore the subject of human rights, with special but not exclusive reference to Canada, in order to enhance the understanding of human rights, to promote respect for others and to encourage reflection, discussion and the taking of action against hate, oppression, and crimes against humanity.

One of the fundamental and most basic of human rights is the right to nourishment—the right to food. In the case of the Holodomor, this was the first genocide that was methodically planned out and perpetrated by depriving the very people who were the producers of food, of their nourishment. What is especially horrific is that the withholding of food was used as a weapon of genocide and that it was done in a region of the world that was known as the “breadbasket of Europe.”

The Holodomor—the famine-genocide perpetrated by Soviet authorities from 1932-33 against the Ukrainian people—has been recognized as such by the Parliament of Canada, and provincial legislatures in Saskatchewan, Manitoba, Alberta, Ontario, and Quebec. Canada, with a population of 1.2 million Ukrainian Canadians, was the first country to enact federal legislation to annually mark the Holodomor on the fourth Saturday of every November.

The Canadian Museum for Human Rights presents an opportunity to illustrate the promise and the importance of human rights, but sadly part of its mission will necessarily also be to educate Canadians about the consequences of denying those rights.  The Holodomor is as graphic and moving an illustration as can be imagined of the denial of the basic Human Right to Food.  It is a story that is well known and well understood in the Ukrainian Canadian community since there are few families in that community who were not touched in some way by this man-made catastrophe, but it is not as yet widely known or understood in the broader Canadian community. A gallery devoted to the issue of the Human Right to Food as illustrated by the experience of those who were denied this basic right through the famine-murder of the Holodomor would fit precisely within the mandate of the CMHR and would forward its important mission.

It is particularly appropriate that the CMHR, located in the city of Winnipeg with over 100,000 Ukrainian Canadian residents, in a province whose prairies were largely settled by Ukrainian farmers at a time when their Ukrainian peasant counterparts in Ukraine were being starved to death, include a permanent zone (gallery) on the Holodomor.

We federal Liberal Party Members of Parliament hold that this publicly funded national Canadian museum should create and operate a permanent gallery dedicated to the Holodomor, and that the Board of Directors of the CMHR should embrace and include respected members of the Ukrainian Canadian community with expertise in the Holodomor.

It was the Jewish-Polish scholar Raphael Lemkin, known as the “Father of The Genocide Convention” who coined the term “genocide” when referring also to the Holodomor in his 1944 book Axis Rule in Occupied Europe. Unfortunately, the full extent of this horrific “genocide by famine” of millions of Ukrainians was suppressed behind the Iron Curtain during the subsequent 58 years by the Kremlin’s communist regime.

By taking a leadership role in establishing a permanent gallery for the Holodomor, Canada would encourage post-communist countries that are now our economic and security partners to begin to more critically address the human rights violations and genocidal crimes perpetrated in the name of communism and to cease the Holodomor denials which continue to this day.

By having the Holodomor in a permanent zone (exhibit) in our national human rights museum, Canada would fulfill its traditional role in leading the world in the promotion of human rights.

Hon. Navdeep Bains, M.P. (Mississauga-Brampton South)

Bonnie Crombie, M.P. (Mississauga–Streetsville)

Hon. Wayne Easter, M.P. (Malpeque)

Hon. Hedy Fry, M.P. (Vancouver Centre)

Andrew Kania, M.P. (Brampton West)

Hon. Jim Karygiannis, M.P. (Scarborough–Agincourt)

Gerard Kennedy, M.P. (Parkdale-High Park)

Kevin Lamoureux, M.P. (Winnipeg North)

Hon. Keith Martin, M.P. (Esquimalt–Juan de Fuca)

Massimo Pacetti, M.P. (Saint-Léonard–Saint-Michel)

Hon. Bob Rae, M.P. (Toronto Centre)

Scott Simms, M.P. (Bonavista–Gander–Grand Falls–Windsor)

Alan Tonks, M.P. (York South–Weston)

Frank Valeriote, M.P. (Guelph)

Borys Wrzesnewskyj, M.P. (Etobicoke Centre)

Canada Ukraine Parliamentary Group supports Ukrainian community on Human Rights museum TOP

Ottawa, Canada- March 2, 2011

Concern among Parliamentarians about the content and governance of the Canadian Museum for Human Rights is growing. Following a recent meeting between the Ukrainian Canadian Congress and the all-party Canada Ukraine Parliamentary Friendship Group (CUPFG), the Friendship Group has passed a motion supporting the Ukrainian community and has written to express its concerns to the Board of the Canadian Museum for Human Rights.

"We are pleased that the friendship group has, in a non-partisan manner, unanimously voted to support the Ukrainian community," stated UCC National President Paul Grod. "I would like to thank the friendship group for supporting the community on this critical issue.

The group has written to Mr. Arni Thorsteinson, Chair of the CMHR's Board of Trustees, to request that the Board consider the importance of the Holodomor to the proper understanding of human rights and to the prevention of extreme human rights abuses. They asked that it be specifically considered when planning the content at the Canadian Museum for Human Rights, and that the Holodomor genocide be given a unique and prominent place in the CMHR to truly reflect Canadian values within the museum.

To view a copy of the letter from CUPFG Chair Mark Warawa, MP, detailing their concerns click here: CUPFG Letter to CMHR.

Prime Minister Stephen Harper to receive Shevchenko Medal TOP

Winnipeg, Manitoba - March 2, 2011

The Ukrainian Canadian Congress is pleased to announce that Prime Minister Stephen Harper will be awarded the Shevchenko Medal in Toronto on March 25, 2011.

The Shevchenko Medal is the highest form of recognition that can be granted by the Ukrainian Canadian Congress.  It recognizes individuals for their outstanding national contribution towards the development of the Ukrainian Canadian community.

Prime Minister Harper and his government have made many contributions to the Ukrainian Canadian community, both at home and abroad, including the passage of An Act to establish a Ukrainian Famine and Genocide ("Holodomor") Memorial Day, making Canada one of the first countries to adopt legislation to recognize the Holodomor of1932-33 as an act of genocide.  The establishment by Prime Minister Harper of the "Canadian First World War Internment Recognition Fund" in 2008 was the culmination of many years of effort by our community to recognize the unjust internment of Ukrainian Canadians and others from 1914 - 1920.

Prime Minister Harper has been an active proponent of democratic reforms in Ukraine as evidenced by his recent trip to Ukraine in October 2010 where he publicly expressed Canada's commitment to human rights, democratic development, and free and fair elections in Ukraine.

This was preceded by Canada sending 200 election observers to Ukraine for the 2010 Presidential elections.  One of the highlights of the Prime Minister's trip to Ukraine was the  signing of a Youth Mobility Agreement to facilitate travel and exchanges between Canadian and Ukrainian youth.   Prime Minister Harper has also been an active proponent of Ukraine's accession into NATO and in 2009 his government entered into Free Trade negotiations with Ukraine and renewed Ukraine's status as a country of priority for international assistance through CIDA.

The first Prime Minister to receive the Shevchenko Medal was the Rt. Hon. John Diefenbaker, who was recognized for his outstanding contributions to the cause of Ukraine and other nations in their struggle for human dignity and liberty.

The Ukrainian Canadian Congress will present the Shevchenko Medal to Prime Minister Harper on Friday, March 25, 2011 at a tribute event to be held at the Liberty Grand located at 25 British Columbia Rd., Exhibition Place in Toronto, Ontario.

For information on the event or to obtain tickets please visit www.ucc.ca
or call (866) 942-4627.

Wrzesnewskyj uncovers Immigration Minister’s heartless slashing of immigration quotas for family reunification from Ukraine TOP

February 28, 2011

Ottawa – On February 15, 2011 Liberal MP Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre) rose in the House of Commons to question Citizenship, Immigration and Multiculturalism Minister Jason Kenney about the slashing of family class reunification for parents and grandparents of Ukrainian Canadians.

House of Commons Debates

Oral Question Period  •  Tuesday, February 15, 2011
Volume 145, Number 130, 3rd Session, 40th Parliament  

Immigration from Ukraine

Mr. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre, Lib.): Mr. Speaker, secret immigration quotas obtained under the Access to Information Act show that the Minister of Citizenship, Immigration and Multiculturalism is planning on slashing reunification for parents and grandparents this year.

Even worse, Ukrainian Canadians should not expect to see their loved ones anytime soon, since Ukraine has been allotted only 25 of 11,200 spots.[See 2011 Visa Targets document released through and Access to Information and Privacy request.]

Odds are against Ukrainian Canadians’ parents and grandparents ever being reunited with their families in their lifetime. Why such a heartless quota?

Hon. Jason Kenney (Minister of Citizenship, Immigration and Multiculturalism, CPC): Mr. Speaker, every year public servants at Citizenship and Immigration Canada make allocations to particular missions typically based on the number of applications received the year before. [FALSE: See Applications Processed Abroad: Parents and Grandparents 2009.] It is done in a completely independent fashion by our public servants.

What is really interesting is that we are now benefiting from more immigration of Ukrainians to Canada than was the case under the previous government. [FALSE: See attached “Canada – Permanent Residents by Source Country” in Facts and Figures 2009 – Immigration Overview: Premanent and Temporary Residents, pp. 27-29, available here.] We are benefiting from more immigration overall, immigration that is helping to grow our economy and our future prosperity.

Instead of playing political games with immigration like the Liberals do, we believe it should be calibrated to grow our economy and create new jobs.

In his response Minister Kenney made two false and misleading assertions: that the quota is based on the previous year’s numbers. In 2009 (the latest year for which Citizenship and Immigration has published data) 260 family class reunification of parents and grandparents took place. With a new quota of 25 as based on the ATIP document from January 6, 2011, it would take a decade to reach the 2009 figures in Kyiv.

As well, not only did the Minister not respond to questions on the quota of 25 family class reunifications of parents and grandparents, he made a false claim of increased immigration levels for Ukraine under the Conservative government. CIC’s own published facts and figures show a 31 percent drop in immigration from Ukraine under the Conservative government as a consequence of their 2006 staff cuts to the Immigration Section of the Canadian Embassy in Kyiv (which the Minister denied for years and inadvertently confirmed in 2010 while testifying before the Citizenship and Immigration Committee).

After failing to receive an answer to the substance of his question—the slashing of immigration quotas for Ukrainian Canadian families—Wrzesnewskyj rose in the House of Commons after Question Period on a point of order to try and table the secret immigration quotas for Ukraine and other countries which he obtained through a third party Access to Information and Privacy (ATIP) request. Unfortunately, the tabling of the quota document was voted down by Conservative Members of Parliament:

Points of Order - Oral Questions 

Tuesday, February 15, 2011

Volume 145, Number 130, 3rd Session, 40th Parliament  

Table Document on Immigration Quotas for Kyiv

Mr. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre, Lib.): Mr. Speaker, I rise on a point of order. Twice during question period I referenced a document that I received as a result of an ATIP request in which the secret quotas for family reunification are listed, for example, for Poland, 5, and Ukraine, 25.

Mr. Speaker, I believe if you seek it, you will find unanimous consent for this document to be tabled in the House so that people can see the heartless numbers of those who have been targeted, the quotas not only for Warsaw and Kyiv, but also for Nairobi, Ankara, and a list of other places.

The Speaker: Does the hon. member have the unanimous consent of the House to table this document?

Some hon. members: Agreed.

Some hon. members: No.

“During Committee questioning, the Minister seemed to imply that there is an economic cost to Canada in bringing parents and grandparents for family reunification and that is why there have been cuts to the category. The opposite is true, in most cases when immigrant families are attempting to establish new roots in Canada, both parents have to work. In the absence of a National Early Learning and Child Care Program, there is an economic benefit to having grandparents that provide child care for their grandchildren. They also teach the language of their ancestral homeland. In the 21st century the ability to speak all languages of our planet will provide Canadians with a competitive economic advantage. Unfortunately, with the Minister’s new quotas, Ukrainian families will wait an unacceptable 10 years or longer for their parents and grandparents,” said Wrzesnewskyj.

“The Minister said that immigration levels for Ukraine have increased. In fact, CIC department figures show a decrease; the Minister said staffing cuts did not occur 4 years ago in the Kyiv Immigration Section and it’s now been documented that the opposite is true. How can the Ukrainian Canadian community believe anything that this Minister says,” concluded Wrzesnewskyj.

Facts and Figures 2009 – Immigration Overview: Premanent and Temporary Residents

Canada – Permanent Residents by Source Country (Ukraine)

YEAR
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2008
# of
Immigraants
3,323
3,590
3,576
3,781
2,401
2,317
1,880
2,170
1,874
2,300

Avg. of 2,998 during Liberal governments
Avg. of 2,056 during Conservative governments (decrease of 31%)

Note the large drop between 2003 and 2004.

Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU) reaching out to members of parliament TOP

The Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU) continues to engage MPs in Ottawa and in their ridings with issues of concern to its members and the Ukrainian Canadian community as a whole, as represented by the Ukrainian Canadian Congress (UCC).

_blank
Meeting with MP Rick Dykstra at the Constituency Office in St. Catharines

From left to right: Bohdan Nakonieczny, Irene Newton, Rick Dykstra, Orest Steciw, Zenon Ciz, Christine Czoli

Representatives of the CCSU - Orest Steciw, Adriana Willson, Christine Czoli, Zenon Ciz and Borys Potapenko - held meetings on February 17, 2011 on Parliament Hill with leaders of the Conservative and Liberal Parties. The Executive Director of the UCC, Taras Zalusky, accompanied the CCSU representatives to the meetings.

The delegation met first with MP Mark Warawa (Langley, BC), Chair of the Canada- Ukraine Parliamentary Friendship Group (CUPFG), and MP James Bezan (Selkirk-Interlake, MB), Secretary of the CUPFG. Both Mark Warawa and James Bezan were prominent members of Prime Minister Stephen Harper’s delegation during his historic trip to Ukraine in October 2010.

Later the same day, the Ukrainian Canadian representatives met with the Leader of the Official Opposition, Hon. Michael Ignatieff (Etobicoke-Lakeshore, ON), and MP Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke-Centre, ON), Vice-Chair of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group.

The following week, on Family Day, February 21, 2011 the CCSU delegation was in St. Catharines where they were joined by Bohdan Nakonieczny and Irene Newton, President and Board member of the LUC and LUCW chapters in St. Catharines, respectively. They met in his riding office with MP Rick Dykstra (St. Catharines, ON), who is a member of the CUPFG.

Earlier, in January, Bohdan Gogus, Board member of the LUC chapter in Etobicoke, met in the riding office with his MP, the Hon. Navdeep Bains (Mississauga - Brampton South, ON).

Prior to this latest round of consultations with MPs, and following Prime Minister Harper’s trip to Ukraine, representatives of CCSU organizations held a series of meetings in Ottawa with Members of Parliament on November 30, 2010. They called for further Canadian support for the national democratic civic organizations in Ukraine, fighting to preserve hard won democratic freedoms and national independence, freedoms that are now being undermined by the President and Parliament of Ukraine.

Consequently, meetings with MPs held since the New Year are to give further impetus to Ukrainian Canadian efforts, led by the UCC, to secure specific policies and actions on the part of our government:

First, Canada should conduct a comprehensive review of Ukraine’s compliance with the bilateral agreement between the two countries, called the “Road Map.” To this end, the CCSU delegation called for hearings in Parliament that would keep the spotlight on the conduct of Ukraine’s government. They also proposed that the CCSU policy proposal submitted last year to the Hon. Peter Van Loan, “Canada’s Policy Options for Ukraine: Analysis and Recommendations,” be given serious consideration during the review process.

Second, the delegation called for the bilateral free trade negotiations with Ukraine to include provisions on human rights and civil liberties, as contained in the aforementioned CCSU policy proposal.

Third, they urged the Members of Parliament, especially members of the CUPFG, to bring to the attention of the delegation from the Ukrainian parliament during the visit to Canada planned for April 2011 concerns over the authoritarian direction by the Ukrainian government, that is actively supported and directed by the Russian Federation.

_blank
Meeting with MPs James Bezan and Mark Warawa at the Justice Building in Ottawa

From left to right: Borys Potapenko, Mark Warawa, Adriana Willson, Christine Czoli, James Bezan, Zenon Ciz, Taras Zalusky, Orest Steciw

The CCSU delegation also brought up domestic issues of specific importance to Ukrainian Canadians:

First, is concern that the Holodomor/Genocide of 1932-1933 and the Internment Operations of 1914-1920 will not be included as permanent, prominent and separate “zones” in the Canadian Museum for Human Rights (CMHR). The delegation called for parliamentary and ministerial intervention with a view to assuring that the CMHR will be a truly national museum reflective of Canadian values.

Second, 2011 marks the 120th anniversary of Ukrainians’ settlement in Canada, a fitting opportunity to inaugurate the “Pier 21 Project” initiated by the League of Ukrainian Canadian Women. The project will assure that the full story is told about Ukrainian immigrants during and after WWII, and why some by choice and others as political refugees did not return to their homeland, but made the welcoming shores of Canada their new home. The delegation called on MPs to support the “Pier 21 Project” by informing the Minister of Canadian Heritage, Hon. James Moore, of their interest in having the implementation of the Project facilitated by the Ministry.

On their part, both the Conservative and Liberal MPs supported parliamentary hearings on Ukraine. During the discussion the CCSU delegation stressed the need for all of the political parties in Parliament to work together to assure that the hearings focus on the key issues of helping Ukraine consolidate democracy, advance human rights and civil liberties, and safeguard its sovereignty and independence in accordance with the provisions of the Road Map of Priorities for Canada-Ukraine Relations.

James Bezan and Mark Warawa indicated that they would raise the issue with Conservative members of the Standing Committee on Foreign Affairs and International Development and its subcommittee on International Human Rights. Similarly, Rick Dykstra stated that he would work with MPs Bezan and Warawa in calling for hearings.

_blank
Meeting with the Hon. Michael Ignatieff, Leader of the Official Opposition, and MP Borys Wrzesnewskyj at the Centre Block in Ottawa

From left to right: Taras Zalusky, Borys Wrzesnewskyj, Michael Ignatieff, Christine Czoli, Borys Potapenko, Zenon Ciz, Orest Steciw

On their part, Michael Ignatieff and Borys Wrzesnewskyj agreed with the assessment of the situation in Ukraine presented by the CCSU delegation. The Leader of the Official Opposition said that he has been following developments, shares the concerns of the CCSU, and will consider raising in the House of Commons the question of subcommittee hearings on Ukraine. Earlier, Navdeep Bains stated that he would support such an initiative by Liberal members in Parliament.

The Conservative and Liberal MPs were in accord on engaging the Ukrainian parliamentarians during their visit to Ottawa in a “clear and candid manner” concerning the retreat from democracy, human rights and civil liberties in Ukraine. Michael Ignatieff stated that the visit would be a useful opportunity to raise pointed questions and to discuss the ‘Road Map.”

Mark Warawa and James Bezan also expressed their support for a “frank discussion” with the delegation from Ukraine.

On the question of the Canadian Museum for Human Rights, the CCSU delegation expressed its appreciation to James Bezan for his forthright position, including issuing a video statement in support of a full review and revision of the proposals and the composition of the Museum Board. Also, Rick Dykstra issued his own letter to Minister James Moore calling for a worthy place for the Holodomor Genocide in the Museum.

In his capacity as Vice-Chair of the CUPFG, Borys Wrzesnewskyj initiated a motion calling on Minister Moore and the Museum Board to include a permanent and prominent display of the Holodomor. The motion also calls for a member on the Museum Board to be nominated by the UCC. In their capacities as Chair and Secretary of the CUPFG, Mark Warawa and James Bezan, as well as Rick Dykstra, lent their support to the motion, leading to unanimous approval.

Michael Ignatieff told the delegation of his personal involvement in the CMHR issue, when during his recent visit to the Ukrainian community in Winnipeg, local Ukrainians expressed their opposition to the current plans for the Museum. Subsequently, he relayed the concerns to the Executive Director of the Museum. He also assured the delegation that he will continue to share those concerns, including the position that without an accommodation, the Museum will continue to be a point of contention in the long term.

In this regard as well, and at the initiative of Borys Wrzesnewskyj, five MPs from the Liberal Party - Borys Wrzesnewskyj, Hon. Navdeep Bains, Gerard Kennedy (Parkdale-High Park, ON), Bonnie Crombie (Mississauga-Streetsville, ON) and Kevin Lamoureux (Winnipeg North, MB) - issued a joint statement on the Canadian Museum for Human Rights, the text of which appears below. Also, for the record, below are the statement by James Bezan and the letter to Minister Moore from Rick Dykstra.

The local chapters of CCSU member organizations, especially their students and young professionals, are in the forefront of reaching out to the MPs in their communities. The collective mission is to garner support for Ukraine’s efforts to consolidate its hard won independence, to foster a better understanding of Ukraine’s tragic history, and to safeguard our Ukrainian Canadian heritage.

The member organizations of the CCSU are: League of Ukrainian Canadians (LUC), League of Ukrainian Canadian Women (LUCW), Ukrainian Youth Association of Canada (CYM), Society of Veterans of UPA, and Homin Ukrainy/Ukrainian Echo community newspaper.

CCSU organizations are members of the Ukrainian Canadian Congress (UCC).

Demjanjuk defense asks for more evidence TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/98778/
March 2, 2011
Associated Press

John Demjanjuk's defense team is asking for more evidence to be sought in his trial on charges he served as a guard in the Nazi's Sobibor death camp.

Ukrainian-born retired Ohio autoworker Demjanjuk, 90, is accused of 28,060 counts of accessory to murder. He rejects the charges, saying he never served as a guard in any Nazi camp.
Attorney Ulrich Busch filed 180 new motions in writing Tuesday to the court.

In a summary read aloud by judges on Wednesday, he asked for the court to find a statement from former Sobibor prisoner Dov Freiberg from 1976. Freiberg allegedly says that he was assigned to clean the Sobibor barracks where the Ukrainian guards were housed, and that he does not remember any Demjanjuk.

It was not clear when the judges would rule on the request.

Ukrainian Canadian Congress in support of democratic movements in Russia TOP

Ukrainians in Canada have always followed events in Russia closely, especially developments that serve as a barometer of the Kremlin’s domestic and foreign policies. Russia has had a problematic and difficult historical relationship with Ukraine fraught with many painful episodes for Ukrainians, and Russia, like Canada, is home to large communities of Ukrainians residing from Moscow and the Caucasus to the far reaches of Siberia. Thus, what happens in the Russian Federation matters greatly to Ukrainians. This is particularly true at the present time when Ukrainian citizens are trying to create a united, democratic, and prosperous independent state that enjoys mutually beneficial relations with all of Ukraine’s neighbours and is a respected member of the international community.

While greatly encouraged by the peaceful dismantling of the Soviet Union in 1991, ever since Vladimir Putin ascended to the Russian presidency Ukrainians have become increasingly worried about the political direction taken by Russia’s leadership. Not only has the Kremlin gradually reverted to many of the authoritarian practises of the one-party Soviet state, it has also revived the worst features of Soviet and Tsarist foreign policy in an effort to reconstitute the Russian Empire in everything but name.

Although Ukrainian Canadians continue to look for hopeful signs that Russia’s ruling elites are finally moving to shed their autocratic past and to abandon Moscow’s imperial pretensions, experience has taught them to be wary of Russian politicians and sceptical of the pronouncements that they make for Western consumption. That is why the Ukrainian Canadian Congress welcomes the frank talk of Russian opposition leaders in an article recently published in the Washington Post under the title “No More Western Hugs for Russia’s Rulers” and since carried by Canadian and other media outlets. In calling for the West to take a much tougher line in its dealings with the Putin-Medvedev regime, Russian democrats are clearly issuing an appeal for Euro-Atlantic states to revise their often hypocritical and self-serving policies towards Moscow—rationalized in the name of Realpolitik—and instead to deal with the reality of Russia today.

Just as Byzantium once distinguished between barbarian and Christian rulers in the way it conducted its trade and diplomatic relations, it is time for Western democracies to stop excusing and turning a blind eye to the Kremlin’s abusive treatment of its loyal Russian critics and its aggressive pursuit of a neo-imperial agenda. The Ukrainian Canadian Congress expresses its full support for the development of a Russia that fully abides by the rule of law, holds free and fair elections, and respects democratic opposition, independent journalism and human rights.

Statement by the Canada Ukraine Committee of the Ukrainian Canadian Congress

UWC statement on the retirement of the Patriarch of the Ukrainian Greek catholic church His beatitude cardinal Lubomyr Husar TOP

Speaking at a press conference in Kyiv on February 10, 2011, the Patriarch of the Ukrainian Greek Catholic Church, His Beatitude Cardinal Lubomyr Husar announced that the Holy Father, Pope Benedict XVI, had accepted his resignation from the office of the Head of the Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC). This news caught many faithful UGCC members in Ukraine and the Diaspora by surprise. In the ten years that he served as Patriarch, His Beatitude Cardinal Lubomyr Husar was the spiritual father and wise leader for more than 7 million Ukrainian Greek Catholics in Ukraine and the world.

In reaction to the Patriarch’s decision to withdraw from governing our Church, the Ukrainian World Congress (UWC) expresses its sincere gratitude for his many years of dedicated service to his Church and people. Ukrainians always benefited from his spiritual presence and support. His wise pastoral teachings provided trustworthy guidance for Ukrainians throughout the world in their spiritual lives and in the rebuilding and affirmation of Ukraine’s independence.

The UWC believes that Patriarch Lubomyr Husar will, despite formally leaving office, continue serving his Church and the Ukrainian people through prayer and sharing his tremendous experience.

“The Ukrainian World Congress expresses its wholehearted gratitude to Patriarch Lubomyr Husar for his hospitality and meetings with representatives of the Ukrainian World Congress on issues of support for Ukraine and the Ukrainian people. May the Almighty bless him with His grace for many more years!” said UWC President Eugene Czolij.

Russia’s chief whistleblower wants to jail the corrupt TOP
http://m.guardian.co.uk/world/2011/feb/23/russia-whistleblower-corruption?cat=world&type=article
23 February, 2011

Miriam Elder

_blank
Russian blogger Alexey Navalny as he speaks in his office in Moscow.
Website has tracked down £2.6m in alleged government fraud, and volunteers examine state tenders for evidence

... Navalny is speaking in a country that has seen its greatest government critics jailed, exiled and killed. But the 34-year-old lawyer, smart, self-confident and apparently fearless, has made a career of going after Russia&apos;s untouchables. As Russia&apos;s chief whistleblower – a one-man WikiLeaks – he has focused in the past three years on using the law to obtain information from the infamously secretive state-run corporations that fuel the country&apos;s economy and line the pockets of its highest officials.

[...]

Navalny normally uses documents already available on government websites. As his reputation as a whistleblower has grown, so has his access. In November, he published a leaked Audit Chamber report that found Transneft, the state pipeline monopoly, had siphoned off $4bn from the construction of a pipeline linking Russia to Asian markets. It was his greatest coup.

Most recently, Navalny has won lawsuits against Transneft and Rosneft, forcing them to provide minority shareholders with access to company documents, including the minutes from board meetings. In May, he won a court ruling forcing police to investigate exactly who had benefited from Transneft&apos;s enormous charitable donations from 2006-07, which amounted to 15bn roubles (£317m).

"This is a huge sum even by global standards, and for Russia it&apos;s unprecedented. But no one knows what they spent it on," he said.

[...]

"There&apos;s a history of the Russian authorities coming up with trumped-up criminal cases as well as physical attacks on people who expose corruption," said William Browder, once Russia&apos;s leading portfolio investor and minority shareholder activist. Browder was denied entry to the country five years ago on the grounds that he posed a threat to national security. His lawyer, Sergei Magnitsky, died in a Russian jail in 2009 after being refused medical treatment. "It&apos;s obviously very worrying what they might do to Alexey."

His Russian supporters agree. "We all worry about everyone who goes out front," said Elena Panfilova of Transparency International, which ranked Russia 154 out of 178 countries on its corruption index, well below any other Group of 20 nation. "The danger comes up when you go after somebody concrete, when you point a finger and name names."

Navalny is already facing legal threats. In his usual outspoken style, he called the ruling party, United Russia, "a party of cheats and thieves" during a radio interview last week. Unnamed members of the party have hired a lawyer and are planning to sue. United Russia declined to comment on the claims.

But Navalny says he has no fear. "Any person who undertakes independent action in Russia – in journalism, business, anything – takes on risk," he said. "I can understand they can do whatever they want, but that won&apos;t stop me."

Complete article [ here ]

New hot spot - Japan - Russian conflict (digest) TOP
Lest we take our eye off the ball with all the Middle-East demonstrations on TV, - the Japan - Russia conflict over the Kurile Islands has heated up even further.

Since Japan and Russia have never signed a peace treaty after WW2 they are still at war. Russia is militarizing the islands and is also inviting Korea to invest there just to complicate matters for Japan. The US supports the Japanese claim based on international law.

The Japanese Foreign Minister was in Moscow last week, - only to be scolded by Russian Foreign Minister Sergei Lavrov. Consuls and others have been asked to pack their bags...

See articles in:

LA Times, China Radio International, CGBlog

Historic and legal background here:
http://www1.american.edu/ted/ice/kurile.htm

Blogger says that the Japanese embassy has asked presidents of Japanese companies in Russia to pack their bags and be ready to leave...

http://stillavinsergei.livejournal.com/325817.html

На відставку професора Юрія Даревича з посади Голови КЛГП СКУ TOP
http://kobza.com.ua/content/view/3727/1/

[...]

_blankЮрій Даревич очолив КЛГП з весни 1999 року, коли після Світового Конгресу (грудень 1998 р) новообраний Президент СКУ адвокат Аскольд Лозинський запросив його цю посаду. Первісний склад КЛГП був підібраний за керівництва попередньої Голови – пані Христини Ісаїв, яка і створила Комісію за доручення тодішнього Президента СКУ Дмитра Ціпівника у травні 1998 року. В початковому складі КЛГП було три члени: в напрямку Росії працював Василь Коломацький, на Польщу – Богдан Шевчик, в напрямку України працював наш товариш, що прибув із Луганська (його ім’я зараз не пригадую). Пізніше, вже при головуванні Юрія Даревича в КЛГП було створено комітети, що працювали на конкретні країни, зокрема було створено Комітети захисту прав українців Словаччини (голова – Максим Маслей) та Білорусі (голова – Олександр Басмат), а також Комітет захисту прав українців в Україні, який очолила відома журналіст і правозахисник Марта Онуфрів. На початку 2000-х років діяв також Комітет зв’язку з міжнародними правозахисними організаціями, який очолював нині покійний Татас Закидальський. Всі голови комітетів проживали в Торонто або в околицях і раз на три місяці збиралися на засідання Комісії. На засіданнях вислуховували звіт Голови Комісії, звіти голів комітетів, приймали протокол попереднього засідання, інші рішення. Протокол завжди вівся (відповідальна – Марта Онуфрів) і завжди розслався електронно всім членам КЛГП (включаючи і тих хто проживав за межами Канади і на засіданнях не був присутній). На засіданнях (або сходинах) атмосфера завжди була ділова, дружня, творча. Часто жартували. Не пригадую жодного конфлікту чи суперечки. Іноді після засідань ішли у кав’ярню через дорогу погомоніти про життя і про книги.

[...]

Неможливо у короткій статті згадати всі правозахисні справи КЛГП. Приведу лише справи Комітету на Росію (повна назва – Комітет у справах української громади у Росії), які були прийняті до захисту. Ногінський конфлікт (Ногінський погром – осінь 1997 р., правозахисні дії розпочалися весною 1998 р.). Мною було написано і опубліковано 50-сторінковий «Ногінський документ» і відредаговано і опубліковано 15-тисторінкові «Свідчення ногінських парафіян» (самі свідчення у Ногінську зібрав журналіст Леонід Харамбура). Крім того, ногінське питання піднімалося у десятках листів до президентів України і Росії. Ця величезна робота дала певні наслідки – Свято-Троїцький храм все ж залишився за парафіянами УПЦ КП і є єдиним (!) храмом Київського Патріархату у Росії. Далі було створення сайту «Кобза» (початок роботи у 2000 р, вихід сайту – червень 2001 р.). (Нинішня назва сайту «Кобза – українці Росії»). Ідея створення сайту прийшла на одному із засідань КЛГП, коли ми стали обговорювати потребу виставлення в інтернеті документів КЛГП. Ідею створення сайту підтримав член КЛГП пан Олег Романишин, який і надав через Лігу українців Канади початкові фонди для сворення сайту (1500 кан. дол.). Пізніше майже щорічно Комісія виділяла сайту коло 500-600 кан. дол. У свою чергу, саме через редакцію сайту ми часто отримували інформацію про порушення прав українців і мали змогу публікувати звернення і листи Комісії. КЛГП і «Кобза» всі десять років існування сайту були близькими партнерами. Далі були справи убивств і нападів на українських активістів у Росії. Василем Коломацьким і професором Стефаном Паняком була написана стаття «Ні – убивствам і розправам!», яка стала самим резонансним матеріалом КЛГП. Її передрукували в багатьох виданнях як в пресі, так і в інтернеті. Цікаво, що при затриманні на кордоні Росії члена КЛГП Юрія Кононенка (Київ) російські прикордонники вилучили у нього число газети «Літературна Україна», в якому було надруковано згадану статтю. Як нам здається кампанією КЛГП вдалося частково зупинити напади: між убивством Володимира Сенишина (Тула) і останнім нападом на професора Миколи Кернесюка (Єкатеринбург) минуло три роки. Далі була справа погрому Бібліотеки української літератури у Москві (перший погром – 2007 рік, другий - 2010). Далі була справа заборони на в’їзд у Росію Заступнику голови ОУР Юрію Кононенку. Далі справа закриття московською владою Українського освітнього центру у Москві. Нині КЛГП активно відпрацьовує справу юридичної ліквідації Верховним судом РФ ураїнської організації «Федеральна національно-культурна автономія українці Росії», а також початок юридичної ліквідації іншої федеральної громадської організації – Об’єднання українців Росії (ОУР). А ще ж були «фундаментальні» листи КЛГП до двох комісарів ОБСЄ у справах нацменшин Кнута Воллебека та до його попередника Макса Ван Дер Стула. А ще було кілька досліджень діаспори Росії, замовлених КЛГП, зокрема «Демографічна карта українців Росії», а також «Періодичні видання українців Росії». Були і менші справи, всі із яких не згадати у цій статті. І це лише один комітет на Росію!

КЛГП також фінансувала і організовувала окремі Конференції з прав українських меншин в конкретних країнах. Зокрема такі Конференції було проведено у Кракові (керівник – Марко Стех), та у Мінську (керівник – Олександр Басмат).

....Щоб захищати правду – треба бути на крок ближче до неї ніж простий член громади, треба бачити всі виміри проблеми. Такими і є члени КЛГП, а наш лідер є ще вищою постаттю – він просто мудрець, не пожалію цього слова.

Чому ж відбулася ця відставка? Як і попередня відставка Юрія Даревича із Голови Товариства «Приятелів України», що сталася пару років тому? Причина природня – вік, брак сил і часу. Професор Юрій Даревич, маючи невдовзі 72 роки, продовжує займатися науковою роботою в університеті Норф Йорк (Торонто). Ця робота пов’язана із частими відрядженнями і вимагажє багато часу і сил. А вік дає себе знати. По-друге, почуття невдоволення тим що зробити всю потрібну правозахисну роботу в повному обсязі не вдається. Отже, накопичується почуття невдоволення, вини. Реально в більшості комітетів КЛГП працюють лише голови (за виключенням Комітету на Польщу). Роботи ж в Комісії набагато більше ніж можуть виконати п’ять навіть самих жертовних добровольців. Отже, не всі справи доглянуто, не все виставлено в інтернеті, не всі архівні матеріали КЛГП надруковано окремою книгою, і т.д. Вже кілька років тому була висловлена пропозиція керівництву СКУ про необхідність отримати пів-ставки для працівника КЛГП, який міг би слідкувати за справами і взяти на себе більшу частину роботи із документами, контакти із світовими правозахисними організаціями, зв’язок із пресою, протоколи засідань, переклади, і т.д. Але цю ідею не вдалося реалізувати через те, що рішення цього питання роками відкладалося «на потім». Здається що ні Президент СКУ, ні Рада директорів не вважали роботу КЛГП своїм приорітетом, тому мабуть наша Комісія і не отримала позитивного рішення про згадані пів-ставки. В 2010 році виникли навіть проблеми з отриманням бюджетних коштів Комісії. Таким чином, на плечі членів КЛГП лягло непосильне навантаження, яке виявляється у невдоволенні собою, і в решті-решт спричиняє відставки. Чого тут більше – почуття невдоволення, протесту чи втоми сказати важко. Врешті, приймати на себе справи убивств, побиття, шахрайств у судах, рейдерських наїздів на парафії, погроз членам громад, вандалізмів над пам’ятниками, закриття шкіл і організацій – це непроста робота, якщо розглядати її з емоційного боку. Рік тому Комісію залишив голова комітету на Польщу пан Богдан Шевчик, а нині ми отримали повідомлення що від КЛГП відходить голова Комітету у справах України пані Марта Онуфрів. Це великі втрати для українського правозахисного руху, оскільки за кожною людиною фактично цілий напрямок роботи. Залишаються діяти всього три комітети: на Росію, на Білорусь і на Славаччину. Фактично потрібний новий перезапуск Комісії, яку буде робити вже новий керівник. Сподіваємося що керівництво СКУ розуміє важливість роботи Комісії і її потреби (скажімо, в Росії нині повним ходом іде елементарний погром українських організацій, який трохи стримує лише правозахисне середовище і реакція МЗС України).

[...]

Отже, в кінці громадської кар’єри заява про відставку? Зовсім ні! Після відставки всі члени КЛГП і наші друзі зберемося у ресторані і зробимо урочистий банкет. Треба відзначити цю бездоганну і яскраву громадську кар’єру, подарувати подарунки, врешті, випити чарку. Хто сказав що правозахиснити сприймають життя лише з трагічного боку? Подивіться на пана Юрія – на його артистизм, його гумор, дружнє наставлення до світу. Тому в кінці відставки – банкет, святкове зібрання громадян вільних духом! Оскільки ми, правозахисники, уміємо не лише захищати життя, але й святкувати його. Будьмо!

Ціла стаття: [ тут ]

Борис Вжесневський викриває безсердечне різке скорочення Міністром Імміграціі імміграційних квот для з’єднання Українських Родин TOP

28 Лютого, 2011

Оттава- 15 Лютого, 2011 року Член Парламенту, Ліберал, Борис Вжесневський (Етобіко Центр) поставив питання в Парламенті до Міністра зі справ Громадянства, Імміграції та Багатокультурності, Джейсона Кенні щодо різкого скорочення родинних з’єднань для батьків та прабатьків серед Канадців українського походження.

ПАЛАТА КОМУН ДЕБАТИ

ПЕРІОД СЛОВЕСНИХ ПИТАНЬ

Вівторок, 15 Лютого, 2011

ТОМ 145, НОМЕР 130, 3-Я СЕСІЯ, 40-ИЙ ПАРЛАМЕНТ 

Імміграція з України

    Пан Борис Вжесневський (Етобіко Сентер Ліберал): Пане Спікер, згідно із секретними імміграційними квотами, які отримано з Відділу Доступу до Інформації Акту (Access to Information Act) виявляється, що Міністер з питань Громадянства, Імміграції та Багатокультурності має на меті різко скоротити з’єднання українських родин цього року.

    Найгірше те, що українці в Канаді можливо вже не зможуть взагалі побачити своїх рідних в майбутньому, оскільки Україні виділено лише 25 з 11,200 місць[1].

    Перевага не на боці батьків та прабатьків українців в Канаді, яких можливо доля вже роз’єднала назавжди з їхніми родинами. Яка мета такої безсерця квоти?

    Високоповажний Джейсон Кенні (Міністер з питань Громадянства, Імміграції та Багатокультурності, Консерватор): Пане Спікер, кожного року державні службовці у відділі з Громадянства та Імміграції призначають кількість місць згідно із кількістю заяв отриманих за попередній рік[2]. Це цілком незалежна процедура.

    Важливим є те, що ми маємо навіть більшу кількості імміграції українців в Канаді у порівнянні з попереднім урядом[3]. Варто зазначити, що імміграція загалом йде на користь нашій економіці та майбутному процвітанню нашої країни.

    Замість того, щоб вести політичні ігри щодо імміграційних процесів, що наразі

роблять Ліберали, ми вважаємо, що варто зосередити увагу на зростанні економіки та створення нових робочих місць.

“У своїй віповідді Міністер Кенні висловив твердження, які фактично вводять в обман, що ніби імміграційна квота грунтується на цифрах попереднього року. У 2009 році (останній рік щодо якого міністерство оприлюднило дані) було об’єднання 260 сімей. З 6 січня, 2011 згідно з документом, отриманим із Відділу Доступу до Інформації Акту (Access to Information Act), новою квотою дозволено лише 25 місць, щоб досягти показників 2009 року українцям знадобиться понад десять років.

Крім того, Міністр не лише не відповів на запитання щодо квоти розміром 25 місць для об’єднання родин (батьків і дідів), він неправедно заявив, що збільшився рівень імміграційних потоків для Українців під час головування консервативного уряду. Опубліковані дані.

Міністерства з Громадянства та Імміграції засвідчують падіння імміграціії з України на 31% під час консервативного уряду при владі. Таке падіння стало наслідком скорочення штатних службовців в Імміграційному  Відділі в посольстві Канади в Києві під час 2006 року. Варто зазначити, що  Міністер Кенні заперечував таке скорочення і лише під час наради Комітета з питань Громадянства та Імміграції у 2010 році нехотячи підтвердив про дійсне різке скорочення штату за часу Kонсервативного Уряду.

За відсутністю відповідді на питання щодо різкого скорочення імміграційних квот для родин Українців в Канаді - Вжесневський поставив питання в Парламенті на порядок денний після Періоду Питань з метою обговорення секретних іммграційних квот для України та інших держав, дані які він отримав за запитом до Відділу Доступу Інформаційного Акту(Access to Information Act) через третих осіб. На жаль, Члени Консервативної Партії відхили цю пропозицію.

Порядок Денний - Усні Питання

Вівторок, 15 Лютого, 2011

ТОМ 145, НОМЕР 130, 3-Я СЕСІЯ, 40-ИЙ ПАРЛАМЕНТ 

Обговорення Документу щодо Імміграційних Квот для Києва

    Пан Борис Вжесневський (Етобіко Сентер Ліберал): Пане Спікер, на порядку денному важливе питання. Двічі під час періоду питань я посилався на документ, що отримав за запитом до Відділу Доступу Інформації Акту(Access to Information Act), в якому зазначені перелік секретних квот для об’єднання родин. Так наприклад, для Польщі надається 5 місць, для України, 25.

    Пане Спікер, запевняю Вас, якщо Ви цим поцікавитесь, то обов’язково повинні одержати загальну згоду поставити на порядок денний обговорення цього докумету, щоб люди побачили безсердечні дані тих, яким це загрожує. Квоти направлені не тільки на Варшаву та Київ, але також і на Найробі, Анкару і ряд інших країн.

    Спікер: Чи високоповажні Члени Парламенту погоджуються на це?

    Деякі високоповажні Члени Парламенту: Погоджуємось.

    Деякі високоповажні Члени Парламенту: Ні.

“Під час обговорення питання в Комітеті, Міністр натякав, що через об’єднання українських сімей економіка Канади зазнає збитків, і ніби саме це є причиною скорочення квот для певних категорій. Однак, заява Міністра Кенні аж ніяк не відповідає дійсності. Правда в тому, що коли сім’ї-іммігранти намагаються оселитися в Канаді умови примушують обидвоє з батьків працювати. За відсутності Національної Програми з питань Початкового Навчання та Нагляду за Дітьми економічно вигідно мати бабців і дідів, які можуть доглянути за онуками, коли батьки працюють. До того ж вони навчають онуків їх рідної мови. У 21-ому століттю Канадці матимуть економічну перевагу коли зможуть розмовляти багатьма мовами світу. На жаль, через нову квоту Міністра Кенні, українські сім’ї чекатимуть неприпустимі 10 років або навіть більше на своїх батьків та дідів,” заявляє Вжесневський.

Міністр зазначає, що рівень іммграційних потоків для України зріс. Однак, дані Комітету з питань Громадянства та Імміграції показують спад; Міністр заявив, що не було скорочення штатних службовців 4 роки тому в Імміграційному Відділі в Києві, але документально вже підтвердженно, що звільнення булиЯк Громада Українців в Канаді може довіряти Міністрові Кенні у будь яких заявах українськіканадські громаді?” - підводить підсумки Вжесневський.

Факти і Дані за 2009 рік - Огляд Імміграційних Процесів: Постійні та Тимчасові Резиденти

Канада - Постійні Резиденти за країною-постачальником (Україна)

Рік

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

 

Кількість

Іммігрантів

3,323

3,590

3,576

2,781

2,401

2,317

1,880

2,170

1,874

2,300

 

 

 

Середня кількість іммігрантів під час Ліберального Уряду - 2,998

 

Середня кількість іммігрантів під час Консервативного Уряду - 2,056

(зменшення на 31%)

 



[1]   Документ одержиний з Відділу Доступу до Інформації Акту (Attached).

[2]   Неправда: Переглянте долучений докумет Applications Processed Abroad: Parents and Grandparents 2009.

[3]   Неправда: Переглянте долучений докумет “Canada – Permanent Residents by Source Country” in Facts and Figures 2009 – Immigration Overview: Premanent and Temporary Residents, pp. 27-29, available at: http://www.cic.gc.ca/english/pdf/research-stats/facts2009.pdf.

 

Канадські українці привернули увагу своїх депутатів до згортання демократії в Україні

TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1298575564.html
24-02-2011

Канадська конференція в підтримку України (The Canadian Conference in Support of Ukraine - CCSU) 17 лютого зустрілася з лідерами Консервативної та Ліберальної партій Канади і висунула до них такі пропозиці:

1. Канада має повністю переглянути відповідність України з двосторонньою міждержавною угодою - "дорожньою картою". CCSU запропонувала провести парламентські слухання стосовно дій українського уряду.

2. CCSU закликала проводити двосторонні переговори з Україною про вільну торгівлю з оглядом на стан прав людини і громадських свобод.

3. CCSU закликала канадських депутатів привернути увагу членів української парламентської делегації, які мають відвідати Канаду в квітні цього року, до занепокоєння авторитарним напрямком розвитку українського уряду, який активно направляється і підтримується Російською Федерацією.

Депутати-консерватори та ліберали підтримали ідею проведення парламентських слухань по Україні. Під час обговорення представники CCSU наголосили на важливості того, щоби всі політичні партії сфокусувалися на допомозі Україні в розвитку демократії і громадянських свобод, захисту її суверенитету і незалежності.

Депутати погодилися під час візиту українських парламентарів передати їм "у чіткій і відвертій манері" занепокоєння відходом від демократії, прав людини і громадянських свобод.

Повністю про перемовини CCSU можна прочитати [ тут ] (англійською мовою)

Проект спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Оттаві – на фінішній прямій TOP
21 лютого ц.р. в Посольстві відбулася зустріч Посла України в Канаді Ігоря Осташа з представниками Організаційного комітету по встановленню пам’ятника Тарасові Шевченку в Оттаві на чолі з його Головою Орестом Дубасом та Президентом Канадсько-української Шевченківської фундації Андрієм Гладишевським.

Під час зустрічі І.Осташ наголосив, що відкриття в Оттаві пам’ятника Тарасові Шевченку цього року має стати однією із центральних подій, пов’язаних із відзначенням у 2011 році 150-ї річниці від смерті Кобзаря, 120-ї річниці поселення українців в Канаді та 20-ї річниці незалежності України.

О.Дубас поінформував присутніх, що на сьогодні завдяки зусиллям Організаційного комітету, уже зібрано $190.000, але для завершення проекту ще необхідно ще зібрати $90.000. Голова комітету наголосив, що усі донори будуть визнані за пожертви і внесок у здійснення проекту та отримають від Канадсько-української Шевченківської фундації посвідки на повернення податків (tax receipts), а імена донорів, що пожертвують $500 і більше, будуть викарбувані на спеціальній стіні. Крім того, за $10.000 і більше донори будуть визнані якнайщедріші, а їхні імена будуть викарбувані на спеціальних лавках біля постаменту.

У свою чергу А.Гладишевський поінформував, що Канадсько-українська Шевченківська фундація готова зі свого боку підтримати проект встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку в Оттаві та надати грант на реалізацію цього проекту.

Учасники зустрічі погодилися, що пам’ятник Тарасу Шевченку протягом багатьох років у майбутньому служитиме пам’яткою для 1.2 млн. канадців українського походження і всі причетні до цієї справи відчуватимуть гордість від того, що, об’єднавшись, змогли зробити цей історичний проект можливим.

Посольство України в Канаді разом із Конгресом українців Канади підтримують зілля Організаційного комітету щодо встановлення пам’ятника та заохочують усіх українців Канади бути щедрими і надати пожертви від себе, своїх родин, друзів та організацій.

New book on literary history TOP

_blankISTORII LITERATURY
Histories of Literature

$34.95 (hardcover)

http://tinyurl.com/istorii-literatury

Published by the Centre for Humanitarian Research at Lviv National University with the financial support of the Canadian Institute of Ukrainian Studies, the book Istorii literatury is a collection of Ukrainian-language essays dealing with the concepts of regional and national literary histories and their viability in the postmodern intellectual environment. One of the topics most thoroughly discussed in the book is the viability of a concept of "Galician literature."

Essays include:

  • Marko Pavlyshyn's "History of Literature and the Common Sense"
  • Anna Bila's "The Canon and its Alternative in the 20th Century"
  • Jurko Prochasko "Is a History of "Galician Literature" Possible?"

and others.

"Ой чорна я си чорна" Квартет Нігеря-Замбія TOP
_blank
http://www.youtube.com/watch?v=bn5taHInk8w

Comment #1:

Африканці не бояться української мови, а Москалі закрили єдину українську бібліотеку в Москві. Видно що рівень кацапстану іде в болото з поросятами...але не хочется образити поросят.

Comment #2:

TSIKAVO SCHO NIGERTSI Z AFRYKY NAVCHAIUTSIA LEHKO UKRAINSKOI MOVY, ALE CHOMUS NASHI PARLIAMENTARI TA MOSKOVKOMOVNI HROMADIANY UKRAINY NEMAIUT PODIBNOI ZDIBNOSTY!!!!

Cашко Положинський: "Сподіваюся, Українська революція триватиме" -- відео TOP

_blank

http://sumynews.tv/interview/item/2049-cashko-polozhynskyj-spodivayusya-ukrayinska-revolyucziya-tryvatyme.html

20 лютого 2011

Сашко, на вашу думку, помаранчева революція завершена?

Думаю, що в 2004-му це був етап Української Революції. Якщо пригадуєте, відразу після приходу Віктора Ющенка до влади я закликав помаранчеві стрічки змінити на синьо-жовті. У жодному разі не відмовляюся від того, що було. Навпаки, сподіваюся, що Українська Революція триватиме. З урахуванням помилок і нашого цінного досвіду.

Все інтерв'ю [ тут ]

Reform Lite TOP

http://tol.org/client/article/22203-reform-lite.html
25 February 2011

In Ukraine, stability, creeping authoritarian, yes; real change, no.

Despite promises not to water down the law (adopted last year), parliament has added new ways to bypass tenders, angering the EU to such an extent that millions of dollars in aid has been temporarily suspended.

 

It has been a year since Viktor Yanukovych was inaugurated as president of Ukraine, and many of the worst prognoses have come to fulfillment. At the time of his election, many, including TOL, wondered whether Yanukovych might bring welcome stability and progress after years of bickering and failed reform under the veterans of the Orange Revolution. “Some even believe that Yanukovych, more predictable and less opportunistic than [Yulia] Tymoshenko, might be a better bet to actually get things done,” we wrote.

Let’s set aside for now the massive backsliding on democracy, detailed by TOL and other media over the past year – a coordinated effort to harry and jail opposition leaders, a greater concentration of power in the president’s hands, more media censorship, and attacks on “unfriendly” civil society organizations. All that has combined to see Ukraine downgraded by Freedom House from “free” to “partly free” in its annual Freedom in the World rankings.

Among the president’s supporters, these types of moves have typically been justified in the overall quest for “stability.” “Yushchenko's term showed Ukrainians that our country is not ready to improve its political system, based on a balance of powers,” Yuri Myroshnichenko, the president's representative to parliament, said last year. “The most effective model for present-day Ukraine is authoritarianism, meaning a system with one decision-making point. Otherwise there will be no reforms, only a race for power.”

As Sergey Sydorenko writes in his analysis today, the result of the past year is that Yanukovych and his team have their precious stability and no major obstacles in their way: a loyal majority in parliament and control over the constitutional court and the rest of the judicial system, law enforcement agencies, and most of the local authorities. The opposition has also been sufficiently neutered (and has neutered itself) so as not to put up much resistance. And without many political alternatives and confronted with stability after so many years of infighting, Ukrainians continue to give Yanukovych fairly high political ratings.

On paper, it’s a perfect situation, in other words, for a tough-minded reformer to introduce shock therapy to a country direly in need of an overhaul. Instead, nothing of the kind has taken place. The president and his fan club continue to tout each law as “reform”-oriented, but the new legislation has not introduced systemic or structural changes. Instead legislative moves typically represent attempts to cement the power of the current regime and its supporters (read “oligarchs”).

A few examples: The new tax code has been presented as an attempt to modernize and streamline the tax system but has increased the power of the tax police (and further opportunities for corruption). More tellingly, the “reform” has hit small and medium-size businesses hard with tough, new regulations. Already only producing a small percentage of the country’s GDP (roughly 10 percent compared with a typical figure of between 50 and 60 percent for EU countries), the country’s entrepreneurs – and what should be a pillar of the middle class – are set to become even smaller in numbers. In contrast, critics say, various tax incentives will benefit big business and the country’s rich the most. That is also the likely result of changes to the country’s public procurement law. Despite promises not to water down the law (adopted last year), parliament has added new ways to bypass tenders, angering the EU to such an extent that millions of dollars in aid has been temporarily suspended. 

The government also has hyped its so-called administrative reform, cutting the number of regularatory bodies from more than 100 to a few dozen. But serious efforts to increase efficiency and slash the bureaucracy did not accompany those changes. In general, the number of tasks that these agencies were performing was not reduced but simply redistributed. Similarly, the number of ministries was trimmed, but former ministries became new departments of existing ministries (they were merged) or re-formed as new state agencies or committees. Former ministers did not lose their jobs but were appointed as new deputy ministers or heads of new entities. Some personnel cuts were made, but on the lowest level of the hierarchy and often included young and committed officials – precisely those the government should want to keep.

The question now is whether it was ever realistic to think that stability under Yanukovych could lead to real reform.

 

During last year’s election run-up, some analysts believed that the oligarchs themselves would push their frontman, Yanukovych, to improve relations with Brussels because they wanted new markets for their goods and, in general, wanted Ukraine to be seen as “European.” Yet if these rich business people find that the new regime’s practices within Ukraine, like the new tax code, make them just as wealthy or even wealther, it’s doubtful they will play much of a progressive role. The same can be said of Yanukovych’s Party of Regions, a reactionary collection of ex-Communists, cronies from the president’s home region of Donetsk, and others with little real interest in changing a corrupt system. Now in charge of the bureaucracy, party officials will likely find the shortest and easiest route to their share of the pie. 

The question now is whether it was ever realistic to think that stability under Yanukovych could lead to real reform. The fundamental problems facing the economy – corruption, a complex regulatory framework, high taxes – and the problems facing government administration – corruption, non-transparency, a lack of accountability – have not been addressed. The man, his sources of power, the system as a whole – all may simply present too many impediments to change. With so much power concentrated in one individual, that individual had better be committed to reform and understand how a modern, European country should look. Given Yanukovych’s background and previous career, that was never very likely.

Transitions Online encourages readers to respond to this and other commentaries or articles. We also invite readers to submit longer, more detailed commentaries. For information, read our submission guidelines.

Vice President Biden’s call with Ukrainian President Yanukovych

TOP

http://ukraine.usembassy.gov/biden_call__032011.html
March 2, 2011

THE WHITE HOUSE
Office of the Vice President

Vice President Biden spoke with President Viktor Yanukovych of Ukraine today to discuss our common agenda following the meeting of the U.S.-Ukraine Strategic Partnership Commission on February 15. The Vice President thanked President Yanukovych for Ukraine’s assistance in responding to the situation in Libya. He underscored that our strategic partnership with Ukraine is based on our shared democratic values. In that context, the Vice President emphasized the importance of avoiding any selective prosecutions of opposition officials and the need for an electoral law reform process that is fully inclusive to further Ukraine’s European integration and best help it attract foreign direct investment. The Vice President emphasized that the United States wants to see greater foreign direct investment in Ukraine, and he and President Yanukovych discussed the need to avoid any laws or other actions that would undercut the ability of businesses to make those investments. In addition, the Vice President thanked President Yanukovych for our continued cooperation on nonproliferation issues and underscored our commitment to see through our promises to each other to remove all Ukrainian highly enriched uranium by next year’s Nuclear Security Summit.

The Economist: Viktor Yanukovich turns eastward TOP

Feb 24th 2011

_blankIN 2003 Leonid Kuchma, Ukraine’s president, published a book called “Ukraine is not Russia”. Just over a year later the “orange revolution” broke out in Kyiv, depriving Viktor Yanukovich of his rigged victory in a presidential election. Although Mr Kuchma’s book was mainly about history and culture, after the revolution its title was projected onto politics, becoming a mantra to both Ukrainians and the West. The rejection of Mr Yanukovich’s election was seen as a new stage in the eastward expansion of Western values.

The contrast was striking. As Russia slid into authoritarianism, Ukraine was revelling in its newly-won freedon. Just over a year ago, the ineffectual Viktor Yushchenko, the leader of the orange revolution, lost a presidential election to Mr Yanukovich. The return to power of a man who had tried to steal it five years earlier was a disappointment. But the peaceful transition also suggested that democracy had at least been consolidated in Ukraine.

Today, however, Mr Kuchma’s democratic credentials are looking more doubtful. The concern is not that Ukraine has lost economic or political independence, as many Western observers feared it might. Mr Yanukovich is too beholden to Ukraine’s tycoons and too tight-fisted to share the spoils with Russia. It is rather that he is emulating Vladimir Putin’s methods, albeit without Russia’s imperial zeal. The free spirit that once characterised Ukraine is evaporating as quickly as it did in Russia a decade ago. Ukraine, until recently rated by Freedom House as the only free ex-Soviet country (apart from the three Baltic states), has been downgraded to partially free.

The reforms have yet to appear but the thuggery and cronyism are in place. The first local elections fought under Mr Yanukovich were dirty. The air of intimidation has thickened. Investors complain of businesses being shaken down by Mr Yanukovich’s men.

 

Mr Yanukovich has consolidated more power than any of his predecessors enjoyed. He has forced through constitutional changes to restore old presidential powers and add new ones. As in Russia in the early Putin years, the influence of parliament, prime minister and government has been cut back. Decisions belong in the presidential administration. Prosecutors, the constitutional court and the central bank have lost any semblance of independence. As Viktor Pshonka, a new prosecutor-general chosen by Mr Yanukovich, told a television interviewer, “I am a member of [Mr Yanukovich’s] team, implementing all the decisions taken by the president…[He] is a very objective man.”

Centralising power, say Mr Yanukovich’s aides, was necessary to re-establish order after years of chaos. Sergei Levochkin, Mr Yanukovich’s chief of staff, says the president is determined to pursue administrative and economic reforms. Red tape has been cut, he says, gas prices raised and the government is preparing to push through a pension reform and open up a market in land.

Yet as the experience of Russia shows, weak institutions mean government actions carry more weight than laws. The reforms have yet to appear but the thuggery and cronyism are in place. The first local elections fought under Mr Yanukovich were dirty. The air of intimidation has thickened. Investors complain of businesses being shaken down by Mr Yanukovich’s men. Alexander Lebedev, a Russian businessman who owns hotels in Kyiv and Crimea, says his properties have been raided.

Mr Yanukovich has taken a leaf from Mr Putin’s book by exploiting a right-wing nationalist party in western Ukraine to serve as an easily defeatable opposition that can also be presented in the West and in Kyiv as an ugly alternative to his moderate Party of Regions.

Mr Yanukovich has taken a leaf from Mr Putin’s book by exploiting a right-wing nationalist party in western Ukraine to serve as an easily defeatable opposition that can also be presented in the West and in Kyiv as an ugly alternative to his moderate Party of Regions.

 

Yulia Tymoshenko, a former prime minister who was Mr Yanukovich’s main challenger at last year’s election, says some of her party members have been intimidated into giving up their parliamentary seats. Several of her former ministers, including Yuri Lutsenko, who served as interior minister, are in detention for crimes allegedly committed in office. She herself is unable to leave the country, or even to travel within it.

To give its attack on Ms Tymoshenko an air of legitimacy, the government hired an American law firm to investigate her behaviour in office. But it turned up little. She now stands accused of spending money received from the sale of greenhouse-gas quotas on pensions rather than on reducing pollution, and of buying ill-equipped ambulances.

In a country where billions of dollars are siphoned off in shady gas deals, these charges seem not only political but flimsy. What really sets Ms Tymoshenko and Mr Lutsenko apart, says Yulia Mostovaya, editor of Zerkalo Nedeli, an independent weekly, is their experience in organising mass street protests. Mr Yanukovich, say some, is still haunted by memories of the orange revolution.

Meanwhile, corruption continues unchecked. Last year Ukraine set quotas for grain exports, half of which ended up in the hands of three domestic firms. “There was no logic for this restriction…apart from graft,” says one foreign economist.

There are still many ways in which Ukraine is not Russia, says Andrew Wilson of the European Council on Foreign Relations, a think-tank. It does not have Russia’s natural resources, its economy is less reformed, it has no imperial hangover and no tradition of a strong state. It is also more dependent on foreign financing, which gives outsiders greater sway. Yet few of Mr Yanukovich’s actions have attracted serious criticism in the West.

One reason for this is fatigue with Ukraine; the appearance of stability has brought Mr Yanukovich relief from Western pressure. America, which was crucial in preventing the use of force during the orange revolution, has other things to worry about. Mr Yanukovich’s agreement to relinquish Ukraine’s stockpile of highly enriched uranium, one of the few tangible results of Barack Obama’s summit on nuclear material last year, makes it harder for America to criticise him.

But the trend is clear: the eastward expansion of Western values in the 1990s has been replaced by the westward creep of a post-Soviet model. One year after his inauguration, the Ukrainian president has taken the country in a more authoritarian direction Ukraine's president

 

After an initial honeymoon, relations between Mr Yanukovich and Mr Putin have soured. But as the example of Belarus shows, this should be of no comfort to the West. There is little love lost between Belarus’s president, Alyaksandr Lukashenka, and the Kremlin. Even so, Mr Lukashenka’s brutal crushing of protests after a stolen election in December lodged him deeper in Russia’s sphere of influence.

Ukraine is in a different league from Belarus, and still freer than Russia. But the trend is clear: the eastward expansion of Western values in the 1990s has been replaced by the westward creep of a post-Soviet model.

UK judge dismisses Firtash libel lawsuit against Kyiv Post TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/98219/
February 23, 2011

_blank
Ukrainian billionaire Dmytro Firtash. (Courtesy photo)

A London judge on Feb. 24 dismissed a libel lawsuit filed by Ukrainian billionaire Dmytro Firtash against the Kyiv Post, saying that the link to English jurisdiction was “tenuous in the extreme.” Observers of the two-hour hearing in the High Court in London said the judge also called the Firtash lawsuit against the Kyiv Post “almost an abuse of process.”

[...]

Konstantyn Kvurt, the board chairman of Internews Ukraine, a non-profit organization funded by the United States to support free media, said the decision is a sign of solidarity with Ukrainian journalists, who are trying to be balanced without self-censorship.

"The ruling also shows that an independent court is able to take decisions which do not depend on the money of Ukrainian oligarchs," Kvurt said. "It is one of the cases when reputation isn`t as easy to buy as a bottle of scotch."

Kvurt said preventing journalists from reporting facts was one of the reasons the case was filed in the first place. "Ukrainian oligarchs don`t need publicity; they prefer to stay in the shadows ... and keep doing shadowy business," Kvurt said. "It means that oligarchs will think twice next time before filing libel lawsuits against Ukrainian media in London."

Viktoria Siumar, who directs the Kyiv-based International Media Institute, a media watchdog, praised the decision of the British court to throw out charges by Dmytro Firtash against the Kyiv Post.

"I think the reason Firtash sued your newspaper in the first place is because he saw an easy, quick way to use the loopy British libel law to clean his reputation," Siumar said. “Billionaire Rinat Akhmetov's successful 2008 lawsuit against the website Obozrevatel, which didn't even defend itself, set a bad example." Akhmetov won a default judgment in that case; Akhmetov has said he was merely trying to defend his reputation, not silence free speech.

[...]

Veteran investigative reporter Oleh Yeltsov welcomed the news. "Congratulations," Yeltsov said. "I hope the ruling will send a clear signal to the presidential administration and their friends in the gas trade business that it's no longer possible to keep shady gas deals under wraps."

Yeltsov, whose Ukraina Kriminalnaya website was almost closed down in 2004 after RosUkrEnergo's predecessor, the Budapest-based Eural Trans Gas, won a Kyiv court decision against him awarding Hr 100,000 worth of damages to the plaintiff. The verdict was upheld by Kyiv's court of appeals before the Supreme Court eventually threw out the fine.

Like the Kyiv Post, Yeltsov was targeted by Firtash, albeit indirectly. RosUkrEnergo co-owner Firtash has admitted in past interviews that he owned Eural Trans Gas.

“The lawsuit made my life a living hell for months,” Yeltsov said. He added that wealthy Ukrainian tycoons still regard media as public relations firms that should serve their interests, not fairly cover them in reporting. "Their policy is 'no news' or 'good news,'" he said.

Yeltsov’s enthusiasm is shared by Tetyana Chornovil, an investigative Ukrainian journalist who in 2007 was sued by Ukraine’s richest man, Rinat Akhmetov, for the series of articles investigating his youth. The reports were published by Obozrevatel, a web-based Ukrainian publication.

Chornovil stands by her reporting and fears that her loss and $100,000 of damages awarded to Akhmetov scared many journalists away from investigative reporting. Chornovil says that it often would become an excuse for many editors and publishers to discourage journalists from doing any investigative on such-high profile individuals as Akhmetov.

“There are really a lot of things to investigate by talking to people at his home town of Oktyabrskoe [in Donetsk Oblast],” she said.

Chornovil recalls that back in 2007, Obozrevatel’s management made a decision to ignore the lawsuit altogether, not even making an attempt to challenge it. Chornovil regrets the decision and feels she and Obozrevatel had good chances of winning in court.

It was all the more unpleasant that a year later, Obozrevatel’s owner, businessman-politician Mykhaylo Brodsky, apologized to Akhmetov and removed articles from Obozrevatel website willingly. It was also unexpected to her that Akhmetov, the richest Ukrainian, last year called her to “make peace.” When Chornovil warned him she is not going to apologize for anything, Akhmetov said he didn’t want an apology. “He repeated that he just wanted to make peace,” she recalled.

Telekritika’s Ligachova said that leading television channels are “controlled by wealthy oligarch businessmen, and report in ways often favorable to them, while many honest Ukrainian journalists and media do not have the financial resources to defend themselves in court – be it in Ukraine or abroad in more expensive jurisdictions such as the UK."

“This is one of the biggest problems for many journalists. But there are many nongovernmental organizations in Ukraine which can help them, and cover the costs. But it would be great if the West stopped hearing cases launched by our oligarchs against our journalists, who can’t afford to defend themselves there in many cases,” Ligachova said.

Ligachova added: “From one side this London decision is right. Our oligarchs should not try to drag our journalists to far away London courts. But on the other side, it also needed for our courts to become more independent, cause everyone is always also challenging their fairness.”

Complete article: [ here ]

Ukraine’s non-foreign non-policy TOP
http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Ukraines_NonForeign_NonPolicy

Alexander J. Motyl

Pity Ukraine’s foreign minister, Kostyantyn Gryshchenko. He’s a powerless official with a powerless portfolio claiming to speak for a government with no foreign policy. Small wonder that President Viktor Yanukovych has turned him into a one-man PR firm with the impossible job of improving Ukraine’s dismal image in the West.

After Ukraine’s Constitution was amended last fall and Yanukovych grabbed control of the entire government, the Ministry of Foreign Affairs was effectively transformed into a handmaiden of the president and Gryshchenko, a highly respected career diplomat, became Yanukovych’s front man. And since Yanukovych has no foreign policy, Gryshchenko has nothing to do but mouth bromides and smile a lot.

Consider three of his recent forays into the press.

On February 5, he wrote about Ukraine’s foreign policy in the Süddeutsche Zeitung. He starts by noting that Europe is still divided into the “Europe of the West and, in the East, the Europe of the rest.” Then he says that Ukraine has also been divided in just the same manner — unwittingly implying that western Ukraine is like Western Europe and that Yanukovych’s fiefdom in eastern Ukraine is the backward “rest.” Oops. So how did both divides come about? The “former government” is largely to blame by trying to include Ukraine in NATO, a policy “the majority of the population did not support.” Say that again? Surely Gryshchenko remembers that NATO membership was President Kuchma’s idea and that Yanukovych supported it wholeheartedly before the Orange Revolution. It was Yanukovych who, in 2005–2009, transformed Kuchma’s non-controversial policy of balancing between East and West into his main line of attack against the Orange leadership and thereby exacerbated the east-west divide in Ukraine.

After this inauspicious start, Gryshchenko quickly wanders off to la-la land. He goes on to claim that Yushchenko’s foreign policy “led to serious tensions between the West and Russia” and that Yanukovych’s change of course “has freed Europe from a political ballast that could at worst have led to a new ‘cold war.’” Now hold your horses, podner! To think for a moment that Ukraine’s NATO aspirations — or lack thereof — could have any influence on Western relations with Russia is absurd. Sorry, but Ukraine just doesn’t matter, and everybody knows it.

Deep down, Gryshchenko knows it too, because, just as you figure he’ll get back to earth, he doesn’t — opting instead for the clouds. So what are Yanukovych’s goals? “On the one hand, Ukraine supports the Russian idea of common security for the entire OSCE space.” After all, given “Ukraine’s unique geopolitical situation and vocation, peaceful coexistence with all its neighbors is the sole realistic model of guaranteeing security for us.” On the other hand, “we rely on the guarantees we received from the nuclear states when in 1994 we surrendered our own nuclear arsenal.”

Think about what Gryshchenko has just said. First, both the common space and the supposed security guarantees depend entirely on what Russia and the West do. Ukraine can only sit on its hands and hold its breath. Second, neither of these goals is even close to being a reality. Common European security is at best a far-off hope, while the security guarantees Ukraine supposedly received in 1994 are worth about as much as the paper they’re printed on.

Combine both pipe dreams, add a pinch of mendacity, stir well — and you get Yanukovych’s foreign policy: zero-proof bootleg vodka. Unfortunately, since Russia, Germany, France, and the United States are actively pursuing their own national interests, Yanukovych’s non-foreign non-policy translates into Ukraine’s subordination to their foreign-policy priorities. And since the country with the most direct influence on Ukraine happens to be Russia, Yanukovych’s nothing policy effectively amounts to a Russia-first policy.

Since a nothing policy transforms Gryshchenko into a non-foreign minister, it’s not surprising that his other two forays into the Western press, a February 12 letter to the Wall Street Journal and a February 14 interview with Foreign Policy, have almost nothing to do with foreign policy. Instead, Gryshchenko tries in his letter to paint Yanukovych as a reformist democrat. “Since it took office nearly one year ago, the Yanukovych administration has worked tirelessly to advance Ukraine’s democratic ambitions, improve the electoral process, expand the rule of law and begin major program of social and economic reform.” As Gryshchenko knows, scores of independent international and domestic Ukrainian observers have documented severe backsliding with respect to democracy, elections, and rule of law under his boss. Which means that, if Gryshchenko is right, the rest of the world is bonkers. If the world is right, then Gryshchenko is, er, veracity-challenged.

So when Gryshchenko tells Foreign Policy that “Corruption undermines the ability of the country to reshape itself and to move forward on what we see as our major priority in foreign and internal policy: joining the EU. To accomplish this we must bring European standards into all sectors of our social and economic life,” just how is the West to respond? If it takes this statement seriously, then why is Yanukovych dismantling democracy? (And why did a parliamentary committee investigating the December 16th pogrom perpetrated by Yanukovych’s Regionnaire thugs whitewash the pogromchiks?) If the West doesn’t take Gryshchenko seriously, then why doesn’t he promote Yanukovych’s democratic credentials in democratic Uzbekistan? Indeed, do Yanukovych and Gryshchenko take themselves seriously? Have they even considered whether Ukraine should aspire to join the EU before “common security for the entire OSCE space” is attained or after? Or are the two goals to be pursued simultaneously?

Of course, none of these questions matters, as Yanukovych’s non-foreign non-policy is a function of the Kremlin’s brutal foreign policy. Which may explain why poor Gryshchenko is the non-foreign minister: he used to be Ukraine’s ambassador to Moscow.

Will Ukraine be tempted to ship arms to Libya via Belarus through 3rd party arms dealers against UN arms embargo? TOP

http://charter97.org/
Minsk, in Russian
24 Feb 11
BBC Monitoring
Text of report by Belarusian human rights group

Libyan leader's envoy seeks arms on unannounced visit to Belarus

Has al-Qadhafi's envoy arrived in Minsk for weapons?

According to information at the disposal of Charter-97, the head of the main directorate of home front and industry of the [Libyan] temporary General Committee for Defence, Abd-al-Rahman al-Sayd, arrived in Minsk with a request from Libyan leader Mu'ammar Al-Qadhafi. The dictator who orchestrated bloodshed in his country needs more weapons.No official confirmation of the visit is available.

The high-profile official already visited Minsk during an "arms" tour that a Libyan delegation took in Russia, Belarus and Ukraine in 2008. Back at that time, al-Qadhafi personally negotiated arms deliveries from Belarus.

As previously reported, the British government revoked nearly 50 licences to export arms and police gear to Bahrain and Libya. The British Foreign Ministry explained such a decision by the fact that the arms could be used for dispersing demonstrations.

Lukashenka and al-Qadhafi have known each other for a long time. The first official visit of the Belarusian president to Libya took place in 2000. An archive recording from that time was very popular on the Bynet [a Belarusian segment of the Internet].

Рік «не нашого» президента TOP
http://zaxid.net/article/86940/
25.02.2011

[...]

_blankЯкщо ж говорити конкретно про провідну тепер на Львівщині силу – ВО «Свобода», то не можна оминути увагою низки пов’язаних з нею негативних очікувань і тенденцій.

Перша стосується того, що вже сам радикальний імідж «Свободи» викликає несприйняття у представників тієї частини людства, котра нині будує демократичне суспільство чи, принаймні, взяла курс на це. А це, своєю чергою, може призвести до поступової ізоляції міста й області у сфері міжнародних стосунків.

Друга тенденція вже чітко проглядається в акціях, організованих ВО та полум’яних промовах її членів. Така поведінка «свободівців», що лише підтверджує їхній імідж, спричиняє творення галицького націоналістичного анклаву в межах України. Все це, замість того, аби перетворити «непокірну» Галичину на осердя руху опору проти побудови авторитарного режиму в Києві, сприяє нейтралізації краю, перетворенню його у «страшилку» для решти України.

Оцінювати третю – господарську тенденцію – поки що, здавалося б, зарано, враховуючи, що від останніх місцевих виборів минуло ще замало часу. Хоча промовистим є вже й те, що, як зазначив політолог Анатолій Романюк, «Свобода» не поспішає брати на себе відповідальності за господарське життя міста: «Ця проблема – бути силою, яка відповідає за місто, є, я думаю, для «Свободи» складною. Тому вона намагається проводити політику так, щоб показувати відповідальність міського голови і в такий спосіб зберігати свою опозиційність. Водночас вона намагається вирішувати питання через виконавчу владу, через Садового».

[...]

У будь-якому випадку ефективність політичної системи визначається не стільки її внутрішньою конфігурацією, скільки тим, як вона забезпечує розвиток суспільства у всіх його аспектах. І тут варто зазначити, що, попри похмурі прогнози, на Львівщині не відбулося якихось відчутних згортань основних свобод. Преса працює, як і раніше, деякі ЗМІ навіть розвиваються. Наявність окремих негативних виявів у галузі свободи слова цілком вкладаються у допустимий відсоток вад розвитку. Різноманітні акції протесту, дефіляди, мітинги ніхто не забороняє, людей ніхто не розганяє (якщо не брати до уваги той безславний інцидент під час приїзду Віктора Федоровича до Львова). Ніхто не перешкоджає нам і гордитися своїми героями в окремо взятій Галичині. А що нам ще потрібно до повного щастя?

[...]

Гіперактивність центральної влади, спрямована на реалізацію проектів до 2012 року у Львові та області безпосередньо і позитивно вливає на місцеве бізнес-середовище. «Все, що підприємець очікує від влади, – це створення інфраструктури й забезпечення закону, що, зокрема, передбачає забезпечення рівних умов для всіх учасників підприємницької діяльності, – зазначив у коментарі для ZAXID.NET голова Комітету підприємців Львівщини Ярослав Рущишин. – І саме такі мега-проекти як Євро-2012 та Олімпіада і забезпечуватимуть завантаження безпосередніх фірм-виконавців замовлень, і створюватимуть сприятливе середовище для суміжних бізнес-проектів».

[...]

Багато позитивних моментів для розвитку підприємництва мав би принести й новий Податковий кодекс. Проте водночас він приховує в собі й багато рифів, на які може наткнутися бізнес-корабель, особливо якщо він має львівський порт приписки. «Найгірше те, що з новим Податковим кодексом Україна повертається до принципу презумпції винуватості підприємця» - підкреслив голова Комітету підприємців Львівщини. І це особливо негативно може відбитися на львівських підприємцях, котрі, якщо й пов’язані з політичними силами, то здебільшого з нині опозиційними. Тобто у влади у вигляді Податкового кодексу з’явився ще один важіль впливу на опонентів через пов’язаних з опозицією бізнесменів. І механізм такого політико-бізнесового тиску в нас не є чимось новим, він вже досконало апробований у 2003 та 2004 роках. А люди, котрі знаються на використанні таких важелів, знову повертаються у владні кабінети на Львівщині, що не може не викликати занепокоєння у місцевих підприємців. «Поступово у податкову адміністрацію, інші органи виконавчої влади на місцях повертається стара банда від СДПУ(о), використовуючи свої старі зв’язки, –поділився із ZAXID.NET своїми тривогами Ярослав Рущишин. – Їх свого часу змела Помаранчева революція. А створеній ними системі окремим підприємцям буде дуже складно протистояти. Діяльність цієї команди є небезпечною ще й на тлі того, що в нас так і не запрацював ні Закон про звернення громадян, ні Закон про засади регуляторної політики. Ці два закони мали б забезпечувати фітбек, зворотній зв'язок з народом».

[...]

Тож, якщо світ поступово виходить з кризи й з’являється певна інвестиційна активність, то Україна, а відповідно Львівщина, надалі залишаються в інвестиційному вакуумі. Сергій Кіраль навів нам конкретний приклад блокування західних інвестицій у львівську господарку: «На жаль, я мав негативний досвід спілкування з представниками нового уряду, зокрема з віце-прем’єром Колесніковим, коли ми залагоджували переговори з компанією НР, яка висловила намір реалізувати у Львові інвестиційний проект. Це мав бути глобальний бізнес-центр з двома тисячами робочих місць, на який передбачалося 20 млн дол. інвестицій. Це б дало поштовх розвитку цілої галузі аутсорсингу бізнес-процесів. На жаль, ця зустріч закінчилася нічим».

[...]

Ок, не виходить із західним інвестором, то може хоч російський нам допоможе. Як повідомив Сергій Кіраль, в Україні, зокрема на Львівщині, активізувалися російські компанії та фінансові установи. Чого вартує хоча б активність ВТБ-банку, який навіть грає на пониження кредитних ставок на ринку фінансових послуг в Україні, перетягуючи на себе клієнтів. Вже й у Львові присутність російського капіталу є досить відчутною, але, на жаль, ми не можемо похвалитися ефективністю діяльності тих кампаній, куди прийшов російський інвестор. Яскравим прикладом є Львівський автобусний завод, приватизований російськими власниками ще 10 років тому. «Донедавна він фактично не працював, тобто працював, але лише на 5% від своєї потужності. Він навіть нині не в силах впоратися з тим контрактом, який отримав від держави на виготовлення двох тисяч міських автобусів до Євро-2012», – нарікає С.Кіраль.

Оцінка

Цього тижня Львівська облрада, оцінюючи річну діяльність Віктора Януковича на посаді президента, поставила йому «двійку». «Україна… стрімко котиться донизу. Гасло «Україна для людей» виродилося в «Україна для Президента і оточення», - наголошується у відповідній заяві депутатів.

Дозволю собі з ними не погодитися. Адже Віктор Федорович доклав максимуму (передовсім фінансових) зусиль, аби зруйнувати свій негативний імідж у найбільш опозиційно до нього налаштованому регіоні. Факт – справа вперта: стадіон до Євро у Львові будують ударними темпами, зводять новий термінал львівського летовища, ремонтують дороги, будують автобани тощо. З іншого боку, можна зауважити, що більшість цих об’єктів будує одна компанія – донецька фінансово-промислова група «Альтком» зі всіма відповідними фінансовими наслідками. Утім, якщо по-іншому в нашій державі справ не роблять, то мусимо тішитися хоча б тому, що всі збудовані об’єкти залишаться Львову.

Як твердий господарник Янукович зробив усе, що міг. А вже створення бізнес-середовища, плекання сприятливого інвестиційного клімату, формування умов для побудови громадянського суспільства – це не до нього, його таке у школі не вчили.

Ну, поставимо йому «четвірку», авансом, для заохочення. Адже він ще нам Олімпіаду обіцяв…

Ціла стаття: [ тут ]

Телефонна розмова Віце-президента США Джозефа Байдена з українським Президентом Віктором Януковичем TOP

http://ukrainian.ukraine.usembassy.gov/uk/biden_call_32012.html
2 березня 2011 р

БІЛИЙ ДІМ
Офіс Віце-президента


Сьогодні відбулася телефонна розмова Віце-президента Байдена з Президентом України Віктором Януковичем, в якій обговорювався наш подальший спільний план дій після засідання україно-американської Комісії зі стратегічного партнерства 15 лютого цього року. Віце-президент подякував Главі української держави за допомогу в реагуванні на ситуацію в Лівії. Він підкреслив, що наше стратегічне партнерство з Україною базується на наших спільних демократичних цінностях. У цьому контексті, Віце-президент наголосив на важливості уникати будь-якого вибіркового переслідування колишніх членів уряду, і щоб процес реформування виборчого законодавства був цілковито недискримінаційним – це сприятиме інтеграції України до Европи, а також залученню прямих іноземних інвестицій в Україну. Джозеф Байден зазначив, що Сполучені Штати хочуть, аби в Україні було більше прямих іноземних інвестицій, тому вони з Президентом Януковичем говорили про необхідність уникати будь-яких законів або дій, які б ускладнювали можливості робити такі інвестиції. Також Віце-президент подякував Президенту Януковичу за тривалу співпрацю із непоширення зброї масового знищення та відповідних матеріалів і наголосив про нашу зацікавленість у виконанні взаємних зобов’язань щодо вивезення всіх запасів українського високозбагаченого урану ще до Саміту з ядерної безпеки наступного року.

Американські друзі Януковича TOP

http://www.ut.net.ua/Politics/17635
25 лютого 2011

Олександр Михельсон

Імідж української влади на Заході створюють американці, оплачують українці і за всім цим пильно стежать росіяни

Вся стаття: [ тут ]

_blank

Чи поширюється влада Януковича на міністра Табачника? TOP
http://www.day.kiev.ua/515

Володимир ПАНЧЕНКО

Тепер очевидно і невідворотно — або вище керівництво держави вживе заходів щодо Табачника, або воно потрапить у капкан, який своїми діями підготував одіозний міністр правлячій політичній силі.

 

ЙОГО «ВИСОКОРОДІЄ»

2009 року в харківському «Фоліо» (серія «Знамениті українці»!) вийшов апологетичний нарис Г. Зубченка про Д. Табачника, в якому описано «этапы большого пути» нинішнього міністра освіти, науки, молоді та спорту. Для анотації видавці назбирали цілу колекцію екстравагантних характеристик свого героя: «автор неожиданной победы Леонида Кучмы в 1994 г.», «духовный лидер провозглашенного им антинационалистического Сопротивления», «новый Талейран»... Зубченків Табачник постає як герой романтичної літератури: блискучий інтелектуал, завзятий театрал, денді («рожевий фламінго», як іронічно називають його друзі-вороги з політичного табору), багатий колекціонер, лицар без страху і докору, далекоглядний політичний гравець, поруч із яким мало не всі видаються пішаками-пігмеями... «Агіографічний» життєпис завершується пасажем про те, що винятковий потенціал Табачника, взагалі-то, дає йому шанс реалізуватися з більшою, ніж досі, повнотою. Може, це прозорий натяк на президентські перспективи Дмитра Володимировича?!

[...]

Призначення Табачника на міністерську посаду супроводжувалося студентськими страйками. У розпал протестів Табачника начебто викликав «на килим» Віктор Янукович, після чого Ганна Герман заявила: міністр запевнив, що реалізуватиме освітню політику Президента. Доводиться тепер думати, що все, що витворяє Табачник, — то і є «освітня політика Президента».

Варто згадати, що на старті своєї міністерської діяльності Дмитро Табачник був підтриманий великою групою київських ректорів, які дозволили собі «прогнутися» перед державним чиновником.

[...]

Публіцистика Дмитра Табачника — це зібрання його нав’язливих ідей, щедро тиражованих у цілком легальних виданнях України 2005—2009 років. Закомплексованому й самозакоханому авторові явно здається, що він — ідейний нащадок Че Гевари чи Миколи Островського, жертовний борець з «українським фашизмом», Мальчиш-Кибальчиш ХХІ століття. Тому він «палає» гнівом, викриває і пророкує, раз у раз збиваючись на патетику й «апостольський» тон. Театральна поза, екзальтація, біснуватість — до всіх цих надмірностей, у яких виявляють себе приховані комплекси автора, має бути готовим читач Табачника.

Його писання зводяться до кількох пунктів.

1. Табачник заперечує сам факт існування української нації. ... (Табачник Д. Мир без Украины?». — Харків, «Фоліо», 2009. — С.525; далі всі цитати подаються за цим виданням із зазначенням сторінки). ...

Не визнає Табачник і українську націю як сукупність громадян однієї держави (див. с.332, де зроблено безапеляційний висновок щодо «отсутствия украинской политической нации»). ...

Якщо вірити Дмитрові Табачнику, Україна — то взагалі якась віртуальна реальність, територія, де немає нічого — ні нації-етносу, ні нації як сукупності громадян, ні держави. ....

2. У своїх геополітичних планах відновлення «русского мира» Д. Табачник на повну потужність використовує конфесійний чинник. ...

3. Табачник ненавидить галичан. Галичина заважає йому, ламає геополітичні побудови. Її не назвеш «русским миром», через те він протиставляє Галичині «Велику Україну«(!), ту саму, яка начебто і є органічною частиною «русского мира». ...Галичани для нього — люди другого сорту, варті хіба що ролі «конюхов и горничных», яких у старі часи поставляли гарнізонним офіцерам австрійського кайзера. Населенню західних областей України, веде далі «дворянин» Табачник, притаманний «исторически обоснованный комплекс неполноценности»: воно відчуло себе «національною інтелігенцією» після того, як зайняло будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків (с. 51). ...

[...]

4. Взагалі-то, Дмитро Табачник і про українців з «Великої України» не дуже високої думки: у цьому можна пересвідчитися, читаючи характерний, сповнений зверхності, Табачників пасаж на сторінках 61—63. [...]Такий тон — провокативний; якби хтось із «хохлів» написав щось подібне про євреїв, його б на першій хвилині першого тайму розіп’яли за антисемітизм. Але антисемітизм — карається, тоді як антиукраїнство — політичний бізнес. І в Україні заохочується державними посадами!

6. Один із улюблених «ноздрьовських» прийомів Д. Табачника — підміна понять: він так розмахує жупелом націоналізму, «чіпляючи» його до елементарних виявів українського національного буття, що, начитавшись Табачника, можна сміливо вважати: українські націоналісти — це всі ми, україномовні «свидомиты», всі, хто думає не так, як сам Табачник, хто не поділяє ідеології «русского мира»... У радянські часи цим же казуїстичним шляхом ішли ідеологи типу В. Маланчука. Але Табачник перевершив і Маланчука — той принаймні не лякав нікого «українським фашизмом». Табачник же робить це постійно. Так, у внутрішній політиці В. Ющенка було чимало недоладного й абсурдного (чого варте дивне, якщо не сказати провокативне, присвоєння ним звання Героя України Степанові Бандері мало не в останній день свого президентського правління). Але якби все було так, як пише Табачник, хотів би я бачити, де був би він сам зі своїми писаннями. А так — нічим не ризикуючи, цей оракул друкував свої опуси в українській періодиці, видавав книжки та ще й одержував зарплатню із рук «фашистського» режиму!

7. Д. Табачник позиціонує себе як захисника ліберальних цінностей, прав людини, проте насправді він дуже схожий на замшілого радянського агітпропівця. Все, що він пише про США, НАТО, Європу, — це якась печерна (скористаюся улюбленим словом Табачника) маячня. Його антиамериканізм і антиєвропеїзм просякнуті ненавистю до всього, що виходить за межі уявлень і «цінностей» російського націоналізму. «Мы видим, к какой пропасти движется Европа (! — В.П.), отказавшаяся под давленим евроатлантических «общечеловеков» заявить о христианских корнях своей цивилизации», — з фанатизмом лякає нас Д. Табачник, не помічаючи, що ці його слова старі, як потерта онуча: про «загнивання» Європи в Росії глаголять, закочуючи очі, вже протягом кількох століть. І що з того? На гоголівське запитання, куди летить «русская тройка», й досі немає відповіді...

[...]

Призначення російського націоналіста, апологета білої гвардії на міністерську посаду в багатьох викликало шок: на той час Дмитро Табачник уже мав стійку репутацію українофоба, надто ж в очах тих, хто знайомий із його публіцистикою.

 

Перелік нав’язливих ідей Дмитра Табачника міг би бути й продовжений, але, здається, досить і того, що вже сказано. Неважко помітити, що сума цих ідей ще до приходу Партії регіонів до влади претендувала на роль ідеології. Табачник рішуче висловлювався за скасування унітарного принципу побудови держави на користь федерально-земельного устрою. Крім того, він краще за багатьох «регіоналів» розумів значення гуманітарної сфери у процесах формування нації, державності, тому й наполягав на державному статусі російської мови та особливій ролі російської культури і УПЦ МП. Не забуваймо, що його ідеал — «православно-славянская цивилизация»! Іншими словами — «русский мир» на теренах України...

[...]

На початку міністерської кар’єри — після студентських протестів і зустрічі з Віктором Януковичем — Дмитро Табачник заявляв, що його політичні погляди не заважатимуть роботі на державній посаді. Дуже швидко стало очевидним, що це — не більше, ніж маневр.

[...]

Від самого початку свого перебування на міністерській посаді Табачник особливо переймається питаннями історичної освіти, зокрема — створенням спільного для Росії та України посібника для вчителів історії. З єдиним українсько-російським підручником нічого не виходить: навіть директор Російського інституту загальної історії Олександр Чубар’ян визнав, що ця ідея «з тріском провалилася». Зате з посібником справа просувається. 27 жовтня 2010 р. на черговому засіданні підкомітету з питань гуманітарної співпраці українсько-російської міждержавної комісії прийнято рішення про створення робочої групи з підготовки такого посібника. З українського боку процес контролює особисто Д. Табачник. Що ж до складу групи, то до неї увійшло чимало «фаворитів» міністра, очевидно, близьких йому за політичними поглядами (Петро Толочко, Валерій Солдатенко, Василь Ткаченко — співавтор Табачника та ін.). Щоправда, обіцянки Д. Табачника видати інтелектуальний продукт «на-гора» вже до кінця 2010 р. поки що не виконуються. І слава Богу. Характерно, що з науковими «кадрами» в міністра взагалі не складається: провідні українські історики, схоже, не вважають для себе за можливе співпрацювати з Табачником. Не дивно, що міністерський гриф нині надається пропахлим «нафталіном» опусам (на зразок «Очерков истории Украины» П. Толочка, Р. Симоненка, В. Солдатенка і Ко).

[...]

Але закінчити ці свої міркування я хочу все ж не Табачником, а згадкою про тих київських ректорів — Леоніда Губерського, Михайла Згуровського, Михайла Кулика, Анатолія Москаленка, Анатолія Мазаракі, Анатолія Тугая, Володимира Присяжнюка, Олексія Безгіна та інших, — чиїми підписами Табачник свого часу скористався, аби стримати студентський натиск на нього. Я розумію, що їх «прогнули», — але ж і за «прогинання» треба відповідати. Чому заручниками ректорського сервілізму мають ставати мільйони студентів, школярів і їхніх викладачів та вчителів?

І ще хотілося б нагадати тим, хто «прогинається», слова Івана Франка з його поеми «Похорон»:

Чи вірна наша, чи хибна дорога?
І чом відступників
у нас так много?
І чом для них відступство
не страшне?
Чом рідний стяг не тягне їх
до свого?
Чом працювать
на власній ниві — стид,
Але не стид у наймах у чужого?
І чом один на рідній ниві вид:
Безладдя, зависть і пиха пустая,
І служба ворогу, що з нас
ще й кпить?

[...]

«Наша позиція однозначна: разом з мільйонами українських громадян ми вимагаємо відставки міністра-українофоба. І поки ця вимога не буде виконана, у нас немає жодних підстав вважати, що теперішнє керівництво держави служить Україні», — наголосив голова політради «Нашої України».

В. Наливайченко закликав громадян України, усі громадські, політичні організації, опозиційні фракції у парламенті, підприємців, журналістів, працівників освіти та діячів культури оголосити громадський бойкот Д. Табачнику.

Ціла стаття: [ тут ]

Проти деградації освіти, за доступні і якісні знання TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1298889101.html

_blank

У Києві - акція "Проти деградації освіти, за доступні і якісні знання", організаторами якої є:

http://direct-action.org.ua/?p=627

- Незалежна студентська профспілка "Пряма дія"

- Студколегія НаУКМА

- Фундація регіональних ініціатив

- ГР "Відсіч".

Кілька сотень учасників акції (переважно студентська молодь) в оточенні чималої кількости міліціянтів пройшли колоною від станції метро "Арсенальна" до будівлі комітетів Верховної Ради, де розпочався імпровізований мітинг.

_blank

Принагідно від "Майдану", на наш погляд, котрий може бути, звісно, вельми відмінним від погляду організаторів акції, знову (вже не вперше) не вистачало гасла відставки Табачника, що без сумнівів дозволило б долучити більше протестувальників за рахунок громадян, невдоволених не так освітнім законопроектом, скільки постаттю Табачника та загальним курсом пацанського режиму.

По-друге, знову звернула на себе увагу прикра практична відсутність в учасників акції національної символіки, через що монополістом на її використання сьогодні стали нечисленні "соціал-націоналістичні профспілки", котрі відзначилися також дивним, як для "соціал-націоналістичних профспілок", гаслом "геть ліваків зі студентського руху".

При зустрічі тих та інших біля будівлі комітетів ВРУ виникла чи то тиснява чи то штовханина за помірної участи "Беркуту", при цьому кількість додатково явленої міліції мабуть дорівнялася до загальної кількости протестувальників.

Звільнено журналістку, яка написала про порушення у Торезькому інтернаті для дітей інвалідів TOP
20-02-2011

_blankЙдеться про цю ситуацію: Правозащитники обеспокоены ситуацией вокруг Торезского психоневрологического интерната

Правозахисному центру «Поступ» стало відомо, що Олену Довженко, кореспондентку відділу «Політика» газети «Життя», яка належить донецькій облдержадміністрації та облраді, було звільнено з роботи одразу після виходу її публікації «У дитбудинку вмирають від голоду», у який йшлося про зловживання адміністрації Торезького інтернату для дітей-інвалідів. За отриманою інформацією звільнення безпосередньо пов’язано з виходом матеріалу.

Про намагання донецьких посадовців приховати проблему свідчить і те, що матеріал Олени Довженко одразу ж був знятий з сайту газети «Життя» (фотокопію статті дивіться тут).

Поки що нам не вдалося отримати коментарів ані від самої Олени, ані від редакції газети «Життя» (у редакції підтвердили факт звільнення, але не змогли прокоментувати його причин).

В разі підтвердження інформації про підставу звільнення, можна буде констатувати, що редакція та власник газети грубо порушив стандарти свободи вираження поглядів, статтю 34 Конституції України та частину 2 статті 171 Кримінального Кодексу України – перешкоджання законній професійній діяльності журналіста («переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків або за критику»). Правозахисний центр «Поступ» звернувся до прокуратури Донецької області з вимогою перевірити вказану інформацію і вжити необхідних заходів реагування.

Свобода слова - знову під загрозою TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/02/110222_media_ok.shtml

_blank Парламентська Асамблея Ради Європи, Страсбург

Іноземні експерти продовжують висловлювати занепокоєння з приводу тиску на свободу ЗМІ в Україні. Колишня співдоповідачка ПАРЄ з питань України Ханне Северінсен, промовляючи у Києві на конференції з питань медіа, сказала, що "вже минув рік після того, як влада зосередилася в одних руках. Дуже багато цензури здійснюється для того, щоб зруйнувати плюралізм".

На думку голови міжнародної організації “Європейська медіа-платформа” Ханне Северінсен, ситуація з плюралізмом і свободою висловлювань у пресі знову опинилися в Україні під загрозоюю Вона нагадує про необхідність подальших обговорень того, які зобов’язання взяла на себе Україна, вступаючи до Ради Європи, в тому числі тих, які стосуються демократичного поступу.

Пані Северінсен також нагадала про обіцянки влади щодо створення незалежних телеканалів, кажучи, що саме такі канали можуть проводити незалежні розслідування, виступати з критикою влади, незалежно ні від кого, зокрема, власників цих компаній.

Водночас депутати від НУ-НС закликали генерального прокурора України Віктора Пшонку і міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова виступити у Верховній Раді зі звітом щодо розслідування резонансних кримінальних справ щодо злочинів проти журналістів.

Нагадуючи, що справа вбивства Георгія Гонгадзе і через понад 10 років до кінця не розкрита, зокрема, не визначені замовники злочину, а вину переклали на плечі загиблого екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

Член НУНС Ірина Геращенко сказала, що з вимогою заслухати силовиків виступив парламентський комітет зі свободи слова і тимчасова слідча комісія з розслідування випадків тиску на свободу ЗМІ.

Тим часом на тлі критики на адресу влади і правоохоронних органів щодо переслідування незалежних журналістів чи не вперше сама Генеральна прокуратура заявила про посилення правозахисної діяльності щодо захисту представників медіа.

“Керівництво Генпрокуратури зобов’язало прокурорів всіх областей, військових прокурорів активізувати правозахисну діяльність органів прокуратури у цій сфері”, йдеться у повідомленні відомства. Зокрема, передбачається соціальний захист журналістів щодо належного бюджетного фінансування ЗМІ.

Занедбаний край TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/02/23/5931821/
23 лютого 2011

Євген Булавка

Днями в інформаційному просторі майже одночасно з`явилися дві новини, пов`язані з Донецьком.

По-перше, біля будівлі обласної державної адміністрації відбувся пікет дружин шахтарів, які висунули низку соціальних вимог. Серед них підвищення тарифних ставок, покращення медичного обслуговування, а також припинення діяльності вугільних копанок, які вже "розростаються до масштабів кар`єрів".

По-друге, в цей самий день, тренер донецького "Шахтаря" Мірча Луческу назвав свою команду "найбільш бразильською" у Європі (що й було підтверджено під час наступного єврокубкового матчу — голи у складі "гірників" забивали виключно південноамериканці).

[...]

Вугільні копанки, тобто нелегальний видобуток вугілля, справді досяг промислових масштабів. Ця проблема вже вийшла далеко за межі України — про неї пише закордонна преса, а нещодавно телеканал "Аль-Джазіра" зняв стрічку , яка поповнила серію сюжетів про держави з найбільш нелюдськими умовами праці у ХХІ столітті.

Копанки – це не лише нелегальна зайнятість без будь-яких соціальних гарантій, така собі поденщина. Їхня робота призводить й до конфліктів на місцях. Мешканці деяких населених пунктів, приміром, вважають, що саме через копанки у них почав знижуватися рівень води.

[...]

Екологія. Оцінка тут, очевидно, суб`єктивна, але стан близький до катастрофи. Принаймні, потрапивши до Єнакієвого, де домінантою усією міської панорами є металургійний завод, рефлекторно захотілося швидше знайти респіратор або протигаз. Викиди цього та інших підприємств залишили свій, в буквальному розумінні, чорний слід на усьому — будинках, лавках у міському сквері, деревах.

Колись про Алчевськ, в якому ситуація аналогічна, жартували — це, мовляв, місто вічної молодості. Чому? Та тому що до старості ніхто не доживає. Тепер, перебуваючи на "малій батьківщині" в одному з міст Донецької області, довелося почути новий "жарт" – "повітрям у нас можна не лише дихати, – кажуть люди – його можна ще й відчути на дотик".

[...]

Чи є на Донеччині, поруч із суперсучасним стадіоном, найкращі в Україні медицина, про що говорили жінки біля обладміністрації, дороги, продукти харчування, порівнювані і тими, які є в країнах Європи, де донецькі багатії люблять проводити свій час? Питання риторичне.

Загалом, говорити про те, що за нинішній стан речей несе відповідальність тільки держава формально правильно, а по суті ж — ні. Тому що існуюча система на Донбасі виникла як результат зрощення бізнесу та влади, а нерідко і криміналу.

Ті ж копанки не могли б так успішно функціонувати без покривання з боку місцевих чиновників та правоохоронних органів. В їхніх кишенях і осідає частка прибутку від тіньового обігу вугілля, реальний обсяг якого можна собі тільки уявляти. А верхівка цієї піраміди, очевидно, уходить високо нагору.

[...]

Проте, рано чи пізно, має прийти розуміння того, що бандити своїми не бувають.

Є певна надія, що цей процес вже почався. І, разом з цим, виникне необхідність подивитися іншими очима на "господарів краю, та, не в останню чергу, на самих себе.

Ціла стаття: [ тут ]

Ганьба правосуддя TOP

_blank

25 лютого 2011

Сергій Ільченко

«Вони знали, Яша невинний - але тримали у в'язниці»

Ця кримінальна справа вважається найбільшою ганьбою українського правосуддя

25 лютого, в першу річницю свого президентства, Віктор Янукович спілкувався із земляками в прямому телеефірі. Нібито, будь-який бажаючий міг надіслати йому запитання по безкоштовному телефону й інтернету.

За добу до національного телемосту сайт президента опублікував всі отримані запитання до Януковича - «крім матерщинних і ображаючих гідність». Однак у семитисячному списку чомусь не виявилося запитання від Галини Попович. Жінка хотіла дізнатися у лідера нації, хто відповість за загублену молодість її сина. «Правоохоронці знали, що мій Яша невинний. Чому Верховний Суд рік за роком не випускав його з колонії? »

Президентові нічого відповісти цій мужній українці, яка до останнього боролася за честь і гідність власного сина. Сама Галина каже, що можливість спілкування з президентом була останнім рубежем, що зупиняє її перед подачею найбільшого позову до держави України. Тепер жінка хоче розплати. Вона вимагає 8 мільйонів гривень за вісім років незаконного перебування свого сина за гратами.

... Ця кримінальна справа вважається найбільшою ганьбою українського правосуддя. Сексуальний маніяк Сергій Ткач із запорізького міста Пологи побив усі національні рекорди за кількістю жертв. На допитах зізнався у вбивстві ста осіб. Суд доказав 29 убивств і згвалтувань дівчаток і дівчат від шести до вісімнадцяти років.

Однак ще одним не менше страшним результатом «справи Ткача» стала констатація приголомшуючого факту - практично по кожній доказаній жертві вже були затримані та засуджені невинні люди! У Запорізькій і Дніпропетровській областях вибивали зізнання і садили на довгі терміни. Володимир Світличний, якого звинуватили у вбивстві і насильстві над власною дев'ятирічної дочкою, повісився у камері Дніпропетровського СІЗО.

Більше десяти безвинно засуджених відмотали по повній. Так, у 2002 році семикласника Яшу Поповича змусили зізнатися у вбивстві та згвалтуванні своєї племінниці й посадили на 15 років. Незважаючи на спіймання справжнього вбивці, Яша просидів у в'язниці вісім років і вийшов лише місяць тому, 22-річним хворим юнаком.

На рахунку серійного маніяка із Західної України Анатолія Онопрієнко було 52 життя. За останні півроку перед арештом Онопрієнко застрелив 43 людини, у тому числі 10 дітей. Після бійні в селі Братковичі його шукали 100 тисяч співробітників міліції, спецслужби і внутрішні війська. СБУ затримала 26-річного Юрія Мозолу - і три дні чекісти разом з представником Генпрокуратури катували хлопця вогнем і струмом, вимагаючи зізнатися. Мозола помер під час катування, а через два тижні взяли справжнього маніяка.

Але навіть таке свавілля меркне перед конвеєром «зізнань» у справі Сергія Ткача. Пологівський маніяк сам мав досвід роботи в МВС і вміло переховувався два десятиліття. І весь цей час система поставляла на лаву підсудних перемелені долі безвинних людей.

Залізничний вузол Пологи - тихе містечко в південному приазовському степу. Більшість своїх жертв маніяк шукав на виїзді, але й удома за три останніх роки вбив дев'ятьох дівчат. 23 вересня 2002 зникла дев'ятирічна Яна Попович.

Тіло по-звірячому згвалтованої дитини знайшли наступного ранку в очеретах. У вбивстві тут же звинуватили дядька загиблої - 14-річного Яшу Поповича. Достатнім приводом для арешту послужили слова шкільного вчителя. Нібито, саме Яша запропонував пошукати племінницю в річкових очеретах біля мосту, де ще не шукали. Логіка проста - раз підліток вказав, де шукати, значить, сам туди заховав ...

- Ні, мого синочка навіть не били. Дві доби Яші не давали спати, погрожували побоями, пускали в обличчя сигаретний дим, наводили пістолет. Він тримався, але коли міліціонери пригрозили, що якщо не зізнається у вбивстві, вони розправляться з батьками - Яша злякався і під диктовку написав явку з повинною, - згадує страшні події Галина Попович.

Можна бити затриманого. Хоча якщо хлопчик сміливий, куди ефективніше пообіцяти побиття матері. Або ще веселіше - на очах сина ногами «замісити» батька, відставного військового пілота ...

Хлопець не сумнівався, що так воно й буде. Репутація ментівської м'ясорубки не давала приводу для сумнівів. Він підписав потрібні папірці через реальний страх за батьків. Яків Попович мріяв бути пілотом, як тато. Добре вчився, займався спортом, у військкоматі обіцяли, що проблем з напрявленням в училище ВПС не буде.

Замість високого неба йому дали 15 років в'язниці. На суді вини не визнав. Говорив, що дуже любив племінницю та не вбивав її. Судді та народні засідателі Апеляційного суду Запорізької області навіть слухати не стали «вигадки» пацана про погрози оперативників.

Коли Верховний суд України затвердив вирок, сім'я Поповичів була змушена тікати з Пологів. Тут почалася справжнє полювання. Родичі дівчаток, убитих передше, хотіли помститися за відчай і страх. Довелося їхати на захід, у далеку лісову Житомирщину.

А рівно через рік після вбивства Яни кошмар у Пологах пішов по новому колу. У каналі знайшли труп згвалтованої 13-річної школярки. Жертвами аналогічного злочину одна за другою стали п'ять місцевих дівчат.

Почерк звірячих злочинів був схожий, проте правоохоронці наполегливо відмовлялися від версії, що в містечку діє маніяк. А якщо немає маніяка, значить, можна кожного разу видавати на-гора нових обвинувачених, які «в усьому зізналися» ...

Улітку 2005-го в Пологах черговій згвалтованій дівчині дивом вдалося вижити. Міліціонери з її слів зробили фоторобот. Але навіть маючи достовірне зображення, міліція подарувала маніякові ще три вдалих полювання: у середині липня пропала 12-річна дівчинка, на початку серпня на пустирі знайшли тіло молодої жінки, а наступного дня зі ставка витягли труп 9-річної школярки.

Її подружки пригадали «дідуся», що крутився поруч на пляжі. Так був арештований 52-річний монстр Сергій Ткач.

Нелюд охоче показав колодязь, в який скидав зниклих дітей. Навів такі подробиці, про які міг знати тільки вбивця. У тому числі про замучену Яну Попович - як побачив дівчинку на пустирі біля зруйнованого цегельного заводу, як наздогнав і задушив, а потім на велосипеді відвіз до річки, де вже з мертвою дитиною вчинив статевий акт ...

Відразу після арешту С. Ткача міліцейське керівництво і суддівські чини впали в стан, близький до паніки. Зізнання маніяка могло сильно пошкодити їх професійній кар'єрі. На спеціальній прес-конференції правоохоронці з великими зірками заявили: всі раніше засуджені - засуджені за свої злочини, і мало хто у чому тепер буде зізнаватися! ..

- Ми дізналися про Ткача і відразу ж звернулися до Запорізької прокуратури з клопотанням про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Нам відповіли - поки маніяк не засуджений, Яша буде сидіти, - пригадує мама Галя.

Сам прокурор Запорізької області голосно переконував публіку, що вина Якова Поповича повністю доведена і підтверджена додатковим розслідуванням. А признання Ткача у вбивстві Яни – просто балаканина. Мовляв, старому лиходієві все одно - одним вбивством більше, одним менше.

І все-таки Генеральна прокуратура звернулася до Верховного суду з проханням про перегляд вироків семи осіб, засудженим за тяжкі злочини, які насправді зробив Сергій Ткач. Серед них була і справа Я. Поповича. Треба було пояснювати, чиє сиве волосся знайдено на тілі загиблої дівчинки. Адже у 14-річного Яші не було сивини. І чому не звернули уваги на показання свідків про літнього чоловіка, який віз через пустир на велосипеді великий чорний мішок?

Цілий рік Верховний суд обдумував новий поворот справи Якова Поповича. І раптом відмовив Генпрокуратурі у проведенні додаткового розслідування! ..

- Було дуже боляче. Нас з чоловіком влітку 2008 року запрошували до Москви на передачу «Пусть говорят». Там було троє чоловіків, які відсиділи у в'язниці за злочини Ткача, і дівчина Ольга, яка вижила після нападу маніяка і склала його фотопортрет. Усі нас підтримували, всі були впевнені, що Яшу скоро відпустять. А тут таке ... - з болем згадує Галина Попович.

У матері є власна версія тих подій:

- Незадовго до судового засідання мені дзвонили невідомі люди, чоловіки і жінки. Вимагали, щоб я написала заяву, що коли Яшу звільнять - ми не будемо мати жодних претензій ні до міліції, ні до прокуратури, ні до суду. В іншому випадку, я його на волі не побачу: у в'язниці його «доведуть до кондиції». Я ці голоси посилала, м'яко кажучи, подалі. Тому що була впевнена - мій син ніякого злочину не скоював, а справедливість повинна бути відновлена.

Ця сім'я дійсно пішла до кінця. Дідусь Кирило, фронтовик-орденоносець, з'їздив до онука в колонію для неповнолітніх. На зворотній дорозі у діда стався інфаркт. Вдома наївний старий написав лист в центральну газету - що ніколи, навіть коли від фашистських куль гинули його товариші, не відчував таких страждань. Що довкола творяться беззаконня і невинні діти відповідають за чуже зло. Другий інфаркт став останнім. Слідом померла бабуся.

Змучена мати скріплювала дух словами сина. Яша казав мамі - ти робиш правильно, відмовившись підкоритися негідникам.

Лише наприкінці 2010-го Верховний суд України скасував всі попередні вироки щодо Якова Поповича. А слідчий Генпрокуратури Анатолій Шайда своєю постановою звільнив хлопця від кримінальної відповідальності у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Напередодні Хрещення Яків нарешті залишив "зону". Влаштувався у бригаду лісорубів селища Скоморохи. Якщо замість паспорта довідка про звільнення, іншої роботи не знайти. Вісім років за колючкою - достатньо, щоб розпрощатися з дитячою мрією про авіацію. Лісоповал дає хліб свободи. Межа нинішніх мрій - вивчитися на автослюсаря й водія.

... 25 лютого президент Янукович так і не сказав своїй землячці, хто відповість за наругу над її хлопчиком. Галина Попович оцінила кожен рік сина неволі в мільйон гривень. Загальна сума «за 8 років» набралася еквівалентною мільйону баксів.

Позов безнадійний, швидше схожий на виклик. Хіба заплатять за українця такі шалені гроші? Ці люди вартують набагато дешевше. Європейський суд з прав людини зобов'язав державу Україну виплатити мешканцю карпатського Калуша Олексію Захаркіну 10 тисяч євро. Сім років тому його катували в міліції, підвішуючи на «на лом».

Для порівняння - справжній український маніяк Сергій Ткач пропонує сценаристам Голлівуду свої мемуари за 3 млн. євро. Переговори в розпалі.

 

Роковинам правління Януковича присвячується: безправна Україна TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1298578780.html
24-02-2011

24 лютого 2011 року в інформаційному агентстві «Українські новини» відбулась прес-конференція, присвячена представленню доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2009-2010». У складенні доповіді взяли участь понад 40 правозахисних організацій з усіх регіонів України. Документ містить в собі 26 розділів.

Успадковані від попередньої влади проблеми погіршились

Після виборів нові Президент та уряд успадкували системні проблеми в царині прав людини: масові та брутальні порушення права на справедливий суд, на захист від катувань та інших видів незаконного насильства, незаконні затримання, бідність значної частини населення країни, дискримінацію вразливих груп та інші. Дії органів влади протягом 2010 року свідчать не про наміри змінити ситуацію на краще, а про згортання навіть тих позитивних процесів, що були, і появу нових тенденцій щодо порушень прав людини і проявів неповаги до них.

Правозахисники констатують, що майже ніякої реакції органів влади та місцевого самоврядування на звернення громадськості, протести проти незаконних дій, заяви про порушення прав людини немає. Вона просто їх ігнорує.

Водночас протестна активність наростає. За перші 6 місяців 2010 року кількість мирних зібрань приблизно на 30% перевищує їхню кількість за весь 2009 рік. У другій половині 2010 року їх вочевидь було значно більше, ніж в першій. Тому керівництво держави мусить усвідомити, що силовий тиск на суспільство тільки призведе до більш гострих конфліктів. Проте, влада, навпаки, у другій половині 2010 року вдалася до відвертих політичних переслідувань.

На думку правозахисників, до політичних переслідувань відносяться кримінальні справи проти учасників підприємницького Майдану, членів «Тризубу» та ВО «Свобода», колишніх високопосадовців — Юрія Луценка та Євгена Корнійчука.

Практично всіх громадських активістів, хто отримав адміністративні покарання за статтями 185 та/або 185-1 КУпАП (порушення порядку організації мирного зібрання) після проведення мирного зібрання, можна апріорі вважати жертвами політичних переслідувань!

Свобода мирних зібрань (ст. 166 Доповіді)

Порушення свободи мирних зібрань у 2010 році були значно більшими, ніж за 2005-2009 роки разом. Так, Міністр внутрішніх справ заявив, що для мирних зібрань треба виділити «яке-небудь велике поле на околиці Києва, де ніхто нікому не заважає». Працівники ДАЇ перешкоджали мешканцям багатьох областей доїхати до Києва на мітинг опозиції 11 травня. Автоперевізників пообіцяли залишити без ліцензії, якщо вони привезуть людей на мітинг. Жоден з національних каналів, окрім СТБ, про це не повідомляв.

Свобода слова (ст. 156 Доповіді)

Як українські так і міжнародні експерти відзначають, що в країні помітно погіршилась ситуація зі свободою вираження поглядів. Було зафіксовано багато фактів замовчування або перекручення соціально-важливої інформації, маніпуляцій у новинах, поширення політичного провладного замовлення, опозиція мала менше доступу до ефіру.

Переслідування (ст. 82 Доповіді)

Спостерігалися переслідування та насильство проти журналістів, профспілкових та громадських активістів, правозахисників. Винних у скоєнні правопорушень не було притягнуто до відповідальності.

Право на справедливий суд (ст. 96 Доповіді)

Після ухвалення Закону «Про судоустрій та статус суддів» громадяни отримали швидке, але несправедливе правосуддя від залежних суддів. Для забезпечення справедливого судочинства та справжньої незалежності суддів необхідно переробити прийнятий Закон.

МВС та права людини (ст. 16 Доповіді)

Протягом 2010 року порушень прав людини з боку МВС було значно більше, ніж в 2009 році. Почастішали повідомлення про катування та інші форми незаконного насильства, які застосовуються в органах внутрішніх справ, іноді з летальним результатом. Згідно з моніторингом, проведеним Харківським інститутом соціальних досліджень і Харківською правозахисною групою. Оціночна кількість постраждалих в 2010 році від незаконного насильства в міліції склало 780-790 тисяч (у 2009 році – 604 тис.).

Необхідно зазначити і про порушення прав самих міліціонерів, які повністю залежні від керівництва і часто змушені працювати по 10-14 годин без відшкодування, отримуючи невелику зарплатню. В багатьох районних управліннях МВС немає навіть туалетів.

Затримані зазнають насильства кожні 40 секунд

Кожні 40 секунд в Україні чиниться насильство над затриманими чи арештованими з боку правоохоронних органів, стверджують правозахисники.

Українська Гельсінська група підготувала щорічну доповідь про ситуацію з правами та свободами в країні. Тенденції насторожують – кримінальними справами тиснуть на опозицію та громадських діячів, зафіксовано значне обмеження свобод українців, зокрема, 60% судових рішень, що стосуються соціально-економічних прав та права власності в Україні не виконано. Серед нових тенденцій – помста з боку міліції за оприлюднення громадянами фактів незаконного тиску.

Правозахисники відмічають протестні настрої українців – 60% громадян готові вийти на вулиці.

Представники Української Гельсінської спілки відмічають нову тенденцію в Україні: помста міліціонерів щодо українців, які виявляють протиправні дії працівників МВС.

Доповідь «Права людини в Україні» є універсальним документом, що використовується національними та міжнародними організаціями для оцінки загального стану з правами людини в Україні. Вона випускається щорічно, починаючи з 2004 року.

Повний текст доповідіь [ тут ]

Юрій Луценко: «Співпраця з Тимошенко тотожна арешту» TOP

http://www.kyivpost.ua/politics/article/yurij-lucenko-spivpracya-z-timoshenko-totozhna-areshtu.html
23.02.11

Мілан Лєліч

[...]

_blankМинулого тижня на закритому засіданні суду Луценку продовжили термін перебування під вартою ще на два місяці, протягом яких Юрій Віталійович буде знайомитись зі своєю кримінальною справою.

Виданням «Главред» та KyivPost вдалося взяти ексклюзивне інтерв'ю у Юрія Луценка, в якому він розповів про те, чому не вважає себе винним, як йому пропонували визнати свою вину, і спрогнозував, скільки часу залишилось до суду над ним.

[...]

Чи не вважаєте ви, що ваш арешт може бути методом тиску на Юлію Тимошенко? Чи це є тиском лише на вас?

Мій арешт – це частина кампанії із залякування опозиції, яка не грає в піддавки з нинішньою владою. Ця кампанія переслідує дві мети. По-перше, продемонструвати, що співпраця із Юлією Тимошенко практично тотожна арешту і, таким чином, «випалити землю» навколо головного опонента режиму. По-друге, залякати суспільство, встановити атмосферу страху. При цьому свідомо використовуються найабсурдніші підстави для переслідувань – купівля авто для сільської медицини, лист-звернення до Кабміну, розмитнення газу за міжнародною угодою, пошкодження бруківки Майдану тощо. Логіка влади зрозуміла – якщо за таке саджають екс-урядовців та лідерів громадських організацій, то просту людину роздавлять за два підкинутих патрони.

"Страх – поживне середовище для узурпації
політичної влади та бізнесу в
«новій країні» Януковича."

[...]

«Біженство – не для мене!»

Ющенко досить стримано коментує справу, яку вам інкримінують. Чи не звертались до вас чи до вашого оточення представники Ющенка? Якщо так, то з якого приводу?

"Я вже давно не сподіваюся на жоден збіг позицій із Ющенком. Він зрадив і Майдан, і людей Майдану. А потім продав і Україну, і нас на «фарш» Януковичу, якого і привів до влади."

Хто саме пропонував вам виїхати за кордон та отримати там політичний притулок? У яку країну вам пропонували виїхати і спробувати отримати притулок? Чи не шкодуєте ви, що не скористались цією можливістю?

І політики, і колеги по МВС говорили зі мною про безперспективність покладатися в нинішній Україні тільки на Закон. Друзі в урядових структурах європейських країн, дізнавшись про сміховинність звинувачень, теж пропонували допомогу. Але біженство – не для мене.

Так, я чув, як Генпрокурор заявив, що він – член команди з виконання рішень Президента. Так, я знав, що його рідний брат керує найвищою в моєму випадку судовою інстанцією в країні.

Але я не втечу зі своєї країни! Опозиція – завжди іспит для політика. У першу чергу – іспит на самоповагу.

[...]

"«Слідчі дуже стараються»"

Як ви оцінюєте професіоналізм слідчих, які спілкуються з вами?

Слідчі дуже стараються. Відсутність доказів заміняють тиском на свідків та членів моєї сім’ї.

Чи завжди задовольняються ваші клопотання про зустріч з адвокатом віч-на-віч?

Я направив на ім’я Генпрокурора заяву про те, що 25 січня протягом 7 годин у приміщенні ГПУ на Борисоглібській мені відмовляли у консультації з адвокатом, не допускали його до подання заяв та клопотань. Протягом того і наступного дня я до 20 години був позбавлений їжі та води. У той же день мене поінформували про допит сина і, звичайно, чисто випадково запропонували визнати свою вину.

Усе це дало мені підстави клопотати до Генпрокурора про відвід керівника слідчої групи. Проте жодної відповіді від Генпрокурора Віктора Пшонки я досі не отримав.

"Це дуже нагадує зафіксовану на плівках Мельниченка знамениту позицію Генпрокурора щодо скарги Гонгадзе: «Почему каждая срань должна требовать ответа Генпрокурора?!»"

[...]

Суспільство ж має зробити інший висновок, сформульований Ліною Костенко: «Непокаране зло регенерує себе»

Ціла стаття: [ тут ]

Журналісти вимагають розслідування обшуку валізи політолога Кузьо TOP

http://www.kyivpost.ua/politics/news/zhurnalisti-vimagayut-rozsliduvannya-
obshuku-valizi-politologa-kuzo.html

22 лютого 2011

Відвідувачі України під час Євро-2012 повинні бути інформовані, що СБУ буде незаконно відкривати їхні валізи. Іноземні гості України, ласкаво просимо до України Януковича!
http://blogs.pravda.com.ua/
authors/kuzyo/

 

Київська незалежна медіа-профспілка вважає, що правоохоронці мають порушити кримінальну справу за фактом незаконного обшуку валізи члена профспілки, відомого журналіста і політолога Тараса Кузьо.

Валізу політолога обшукали в аеропорту "Бориспіль", як повідомляє "УНІАН" з посиланням на прес-службу КНМП.

“Важливо не просто виявити злочинця, - каже голова Комітету КНМП Юрій Луканов, - а ще відповісти на запитання, чи причетна до цього СБУ. Підозри на те, що Служба безпеки України втручається у приватний простір громадян, лягають ще однією брудною плямою не тільки на саму СБУ, але і на репутацію країни”.

_blank
На фотографії відтворено ручку блокування з кодом, яка була відрізана, щоб СБУ могла залізти до моєї валізи. Інцидент стався того ж дня, коли я летів з Києва після зустрічі з українським лідером опозиції і західними дипломатами.

Раніше у своєму блозі на “Українській правді” (http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/) Кузьо повідомив, що за тридцять років його мандрування світом і двадцять років візитів до України таке з ним сталося вперше. Блокувальний замок на його валізі виявився зламаним після прильоту з Києва.

На доказ своїх слів Кузьо розмістив у блозі фотографії валізи із зламаним замком.

_blank
Сам політолог вважає, що замок на його валізі могла зламати СБУ

Як зазначає Кузьо, «інцидент стався того ж дня, коли я летів з Києва після зустрічі з українським лідером опозиції і західними дипломатами. На фотографії відтворено ручку блокування з кодом, яка була відрізана, щоб СБУ могла залізти до моєї валізи».

За словами політолога, «всі речі у валізі залишилися на своїх місцях, крім теки з моїми документами, яка була відкрита і упакована в інший спосіб».Кузьо також зазначає, що виліт

літака було затримано: «Після того, як виявив зламану валізу, я зрозумів причину, чому літак був затриманий.

Пілот навіть вибачився і сказав, що ”потрібно було зняти з літака валізу”...».

«Очевидно, що ми побачили ще один приклад того, що Україна повертається до Радянського Союзу», - наголосив Кузьо.

Тарас Кузьо неодноразово з'являвся на шпальтах Kyiv Post як автор в рубриці "Думка".

Бумеранг коментаря TOP
В чому ж полягають провокації і деструкція? ... А, може, в тому, що, на жаль, Посольство уникло детального аналізу юридичних питань, пов’язаних з судовим переслідуванням українських організацій, і повторило інвективи Міністерства юстиції РФ?

 

Після виступу 18 лютого 2011 р. міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка у Верховній Раді стосовно ситуації навколо українських громадських організацій в Росії та діяльності Бібліотеки української літератури в Москві, прес-служба Об’єднання українців Росії розповсюдила коментар, в якому відобразила своє бачення ситуації з цих питань. Позиція ОУР відрізняється від оцінок глави українського МЗС. Висловлюємо жаль, що Посольство України в Російській Федерації досить нервово відреагувало на цей коментар.

Зазначаємо, що хоча усталена практика діяльності прес-служби ОУР, як будь-якої інформаційної служби, не передбачає затвердження коментаря на якихось засіданнях керівних органів організації, думки, висловлені в ньому, відображають позицію переважної більшості українських організацій Росії та членів Ради ОУР. У іншому випадку коментар би не вийшов у світ. Прес-служба зробила те, що повинна була зробити: чітко вказала на невідповідність заяви міністра закордонних справ України дійсному стану речей, зазначивши при цьому, що для виступу йому було підготовлено фактологічно невірні та такі, що вводять в оману народних депутатів України та українську громадськість, відомості.

В Посольстві обминули коментар по суті викладених фактів, але проявили активність в тому, що звернулись до окремих представників української громади з пропозицією спростувати коментар. Крім того, викликають здивування і навіть деяку збентеженість, не пов’язані з конкретними фактами, оцінки такої шановної установи: «…провокаційні та деструктивні заяви залишаються основним методом діяльності одного з нинішніх керівників Об’єднання українців Росії».

В чому ж полягають провокації і деструкція? Може, в посиланнях на оприлюднені заяви російських посадовців про справжні причини ліквідації Федеральної національно-культурної автономії українців Росії і судового переслідування ОУР? Чи може в тому, що, дипломатам надано реальну інформацію про українські організації в Росії, скільки їх, як вони працюють? А, може, в тому, що, на жаль, Посольство уникло детального аналізу юридичних питань, пов’язаних з судовим переслідуванням українських організацій, і повторило інвективи Міністерства юстиції РФ?

Щодо ситуації в Бібліотеці української літератури – тут реалії такі (і про це знає Посольство): вилучено сервер, не працюють комп’ютерна мережа, інтернет-сайт бібліотеки, продовжується слідство. Посольство твердить, що все гаразд і посилається на прес-службу Бібліотеки. Ми – теж. Ось що подає прес-служба Бібліотеки: «К сожалению, в феврале, как и в предыдущем месяце, наша Библиотека была лишена возможности оперативно сообщать своим пользователям о планируемых и состоявшихся в БУЛ мероприятиях, своевременно публиковать электронные издания (дайджест, информ-блоки и др.) По-прежнему не работал библиотечный сайт, БУЛ отключена от сети Интернет – причиной тому, как известно из сообщений СМИ, стало изъятие милицией компьютерных узлов, включая сервер». Отака «нормальна» робота Бібліотеки. Об’єднання українців Росії не піддає сумніву наміри і дії Посольства у справі залагодження ситуації з Бібліотекою. Сподіваємося, з часом все нормалізується, і Бібліотека працюватиме. Але питання залишаться. Що це було, кому це потрібно і як запобігти повторенню подібного?!

Стосовно ж згаданого Посольством одного з керівників ОУР, зазначаємо, що Валерій Семененко понад двадцять років свого життя віддав українському рухові в Росії, має заслужений авторитет у громаді, нагороджений орденом Української держави, і йому прикро й боляче спостерігати за тим, як методично руйнують створене руками активістів українського руху, котрим не байдужа доля України, життя і проблеми українців у Росії.

Об’єднання українців Росії підтверджує свою готовність до конструктивного діалогу з дипломатичним представництвом та Міністерством закордонних справ України.

Волик Михайло, заступник голови ОУР, голова Полтавського земляцтва Санкт-Петербургу

Двоєконко Олександр, голова Саратовського українського молодіжного клубу, член ради Українського культурно-просвітницького центру «Родина»

Денисенко Дмитро, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР у Воронезькій області

Дорошенко Володимир, член Ради ОУР, голова Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар»

Дудко Тарас, член Ради ОУР, заступник голови Московського товариства шанувальників української культури «Славутич»

Засенко Микола, член ради відділення ОУР у Сахалінській області

Кадіров Руслан, член ради громадської організації «Українці Москви»

Ключникова Тетяна, заступник голови ОУР, голова Національно-культурного об’єднання українців «Криниця» (м. Пушкіно Московської області)

Кобзар Лідія, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР в Челябінській області

Коваленко Петро, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР в Красноярському краї

Коляда Ростислав, член ради відділення ОУР у Самарській області

Костюк Анатолій, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР у Калінінградській області

Криницький Олександр, заступник голови ОУР, голова ради відділення ОУР у Нижньогородській області

Литвиненко Наталя, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР Мурманської області

Манжос Віктор, заступник голови ОУР, голова ради відділення ОУР у Камчатській області

Медведєва Ірина,член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР у м. Москві

Медяник Марина, заступник голови ОУР, голова Ярославської громадської організації української культури «Український центр «Просвіта»

Ольшевський Микола, член Ради ОУР, м. Москва

Паняк Стефан, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР у Свердловській області

Філіпова Мирослава, заступник голови ОУР, голова Томського центру української культури «Джерело»

Халімончук Володимир, заступник голови ОУР, голова Культурно-просвітницького товариства «Українська родина» (м. Сургут, Ханти-Мансійський автономний округ)

Чорномаз В’ячеслав, член Ради ОУР, голова ради відділення ОУР у Приморському краї

Бабенко Василь, співголова ОУР, м. Уфа

Гіржов Віктор, заступник голови ОУР, співголова регіональної громадської організації «Українці Москви», керівник прес-служби ОУР

28 лютого 2011 р.

E-mail: libukr@online.ru
т. +7 499 4080169

Хоружівка і Єнакієво TOP

http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/berdinskich/a33032
24 лютого 2011

Христина Бердинських

Більше року тому я їздила до Хоружівки - у рідне село Президента Віктора Ющенка. На минулих вихідних відвідала Єнакієве - рідне місто Віктора Януковича (репортаж в цьому номері). Емоції чомусь однакові.

У Хоружівці відразу звертаєш увагу на триповерховий дитячий будинок - подарунок Президента рідному селу. Він напівпорожній, так як у всьому районі немає стільки сиріт. Навіщо було будувати аж 3 поверхи? Незрозуміло. Теж саме стосується «бабдому» - притулку для старих. Це теж подарунок Ющенку Хоружівці. І живуть там лише троє старих.

Є в селі й пам `ятник Голодомору. Дівчинка з п'ятьма колосками, точна копія тієї, що в столичному парку Слави. Ще одна споруда - Андріївська церква. Навіть нова будівля сільради схожа на маленький особняк. До речі, майже все село працює на агрофірмі Петра Ющенка, брата Віктора Андрійовича.

У Хоружівці раптом замислилася: все, що Ющенко хотів зробити в країні, йому вдалося реалізувати лише в одному селі. Тому, що в 20 км від Хоружівки роботи вже немає.

У Єнакієвому картина ще сумніша. Сніг сірий від рудної пилюки, та й вигляд метзаводу посеред міста - моторошна картинка. Коли Янукович став Президентом, Єнакієву з держбюджету виділили добрячу суму - близько 20 млн. грн. Частина цих грошей пішла на реконструкцію школи № 34, де вчився Янукович. Після ремонту, тут відкриють ліцей, в який будуть приймати тільки відмінників і хорошистів.

Ще частина коштів пішла на реконструкцію фонтану в центрі міста, він тепер гранітний і музичний. Також за рахунок держбюджету на площі Леніна утеплюють фасади будинків.

Тобто не можна сказати, що Янукович забув про свою малу батьківщину. Тільки відбувається там теж саме, що й по всій країні. Щось на зразок того, що робиться, але якось не так.

Наприклад, утеплюють тільки 6 сталінок в центрі міста, у яких стіни і без того по 70 см. До речі, в одному з цих будинків знаходиться квартира нардепа Леоніда Литвинова.

Президентський ліцей - це звичайно теж круто. Його дійсно ремонтують капітально. За словами вчительки однієї з єнакіївським шкіл, підлоги в ньому перестилають вже 3-й раз. Навіщо? Щоб відмити частина бюджетних коштів? У той же час найбільша школа в місті - школа № 1, чорна як вугілля від викидів заводу, а грати в ній ще з царських часів.

Музичний фонтан зі світлоефектами реконструювали за 2,5 млн. грн. - Прекрасно. Начебто хоч якась радість в сумному місті. Та тільки в сусідньому містечку Юнокумунарівськ, закрили станцію швидкої допомоги і тепер до людей похилого віку швидка приїжджає з Єнакієвого. Для цих людей похилого віку швидка в сто разів важливіша, ніж фонтан.

Так що осадок після цих поїздок не дуже приємний. Хоружівка була щаслива, що їхній земляк став головою держави, але хоружівське щастя на 5-му році президентства Ющенка поділяли вже не багато. У Януковича тільки перший рік, а вже навіть у його рідному Єнакієвому незадоволених вистачає.

FEMEN ставить власне запитання Януковичу TOP

http://www.kyivpost.ua/ukraine/news/femen-stavit-vlasne-zapitannya-yanukovichu.html
25 февраля 2011

_blank

Дівчата з організації FEMEN теж вирішили долучитися до телемарафону, під час якого окремі люди мають можливість задати питання президенту Віктору Януковичу. У FEMEN-істок до президента лише одне питання (Фото: прес-служба FEMEN)

Why are you such a dick?

Дівчата з організації FEMEN теж вирішили долучитися до телемарафону, під час якого окремі люди мають можливість задати питання президенту Віктору Януковичу. У FEMEN-істок до президента лише одне питання.

До віртуального спілкування з президентом дівчата з FEMEN готувалися ретельно. Напередодні телемарафону активістки організації зібралися для того, щоб визначитися з питаннями для гаранта. Питання вийшло одне, зате всеохоплююче (див. фото).

У своїй офіційній заяві FEMEN зазначає, що більше питань до Януковича вони не мають. Також громадські активістки стверджують, що нинішня влада запроваджує в Україні “старі добрі тоталітарні методи контрольованої демократії”. “Одним з її інструментів — це так звані цензуровані прямі ефіри з лідером нації, -- йдеться у заяві FEMEN. --Достатньо згадати, що аналогічні ефіри проводить Володимир Путін та Уго Чавес”.

Дівчата з FEMEN говорять, що ні попередня підготовка, ні підказки з суфлера не зроблять Януковича розумнішим, ніж він є.

Рік тому під час голосування на другому турі президентських виборів FEMEN-істки провели акцію на тій дільниці, де проголосував Янукович, і попередили громадськість про “загибель демократії” та про “мафіозну окупацію України” в разі перемоги Януковича на виборах.

Best Master in Business Administra​tion TOP
http://www.kyivpost.com/news/city/detail/95742/#ixzz1EwE2wexd
January 27, 2011

_blankMany would be surprised to learn that one of the most respected business schools in Ukraine had exceedingly humble beginnings: a computer brought from home and a chair borrowed from the classroom next door. Of course, the key ingredient for success was the big dream – or big idea – that worked.

That is exactly how Kyiv Mohyla Business School started in 1999. Nowadays, it provides business education and is known for churning out leaders.

Since 1999, more than 280 people graduated from the school’s master in business education programs. The business school is proud of its Ukrainian and international lecturers. Experts such as Viktor Pynzenyk, Vyacheslav Brukhovetskyi, Mychailo Wynnyckyj, Yevhen Hlibovytskyi and others share their knowledge and experience. The school attracts lecturers with top management experience internationally, including from the world’s leading companies in the United States, Netherlands, Poland, Switzerland, Spain and Hungary.

The school offers different types of programs: President MBA (for business owners), Executive MBA (for experienced managers), Master of Arts in Management and Leadership (for professional managers), Master of Banking and Finance (for financiers) and System Business Development (for transformational leaders). It also has short-term and corporate programs. Online portal innovations.com.ua, also run by the school, keeps the business community updated and inspired.

PR manager Yuliya Hlushko says the company plans to launch new programs with an MBA in Change Management.

Firtash acquires third chemical plant
TOP

http://www.ft.com/cms/s/0/0c4d6038-451e-11e0-80e7-00144feab49a.html#axzz1FY5pNkYd
March 3 2011

Roman Olearchyk in Kiev [Kyiv]

Dmitry Firtash, the Kiev-based billionaire, has bought Ukraine’s Cherkassy Azotfertiliser producer for a price thought to be up to $800m, in his third chemical plant acquisition since last summer.

The deal, announced on Wednesday, will turn Mr Firtash, represented by his Vienna-based Ostchem chemical group, into one of the region’s largestproducers. It follows his acquisition late last year of Ukraine’s Stirol fertiliser and pharmaceutical plant and Severodonetsk Azot chemical plant. All three were Robert Shetler-Jones, chief executive of Mr Firtash’s Group DF holding, declinedto disclose prices. But Oleksandr Yaroslavsky, the Ukrainian businessmen who sold Cherkassy Azot, had said he was looking for $800m for the asset.

Andriy Bespyatov, head of research at Kiev-based investment bank Dragon Capital, put the total value of Mr Firtash’s acquisitions at “billions of dollars”. 

He said they had turned Mr Firtash into one of the biggest fertiliser and industrial chemical producers on the European Union and former USSR markets.

“With this acquisition, Mr Firtash gained control of more than 2 per cent of world ammonia production capacity. Should he succeed in acquiring Ukraine’s Odessa Portside Plant, a stated intention, he would control over 3 per cent of global ammonia capacity,” Mr Bespyatov said.

The acquisitions stand to double Mr Firtash’s annual revenues from the chemical business to about $2.4bn. 

Mr Firtash burst on to the international stage in 2006 when he admitted being partner of Russia’s Gazprom in the lucrative business of supplying gas to Ukraine and Europe. He owns 45 per cent of Swiss-registered gas trader

RosUkrEnergo, where Gazprom has 50 per cent. The company was cut out of theregion’s gas trade in 2009 by a Kiev-Moscow deal. After winning an arbitration ruling last year, it regained 11bn cubic meters of gas, valued at more than $3bn. It is unclear if this gas will supply Mr Firtash’s chemical assets. 

Analysts said such an arrangement could sharply boost factory margins. The acquisitions show Mr Firtash’s rising influence in Ukraine one year into the presidency of Viktor Yanukovich, for whom he co-chairs an advisory body.

Історик Тімоті Снайдер: "Україна була найбільш смертоносним місцем" TOP
Українська історія - найцікавіша в Європі... і якщо ви хочете говорити чесно, треба показати всю картину

 

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/27/28005/
27.02.2011

Світлана Пиркало

...історик Тімоті СНАЙДЕР... уже багато років займається українськими темами і працює в українських архівах (пан Снайдер знає українську). Історик відвідав Кембридж із лекціями про політику пам'яті, і тут дав інтерв'ю Бі-Бі-Сі.

Серед іншого Тімоті Снайдер говорив про те, як держави можуть користатися не лише з міфів (скажімо, багато народів, на його думку, вважають, що саме вони найбільше постраждали, і часто перебільшують кількість своїх жертв і применшують важливість інших у боротьбі з нацизмом), а й з історичної правди.

_blank
Тімоті Девід Снайдер - доктор історичних наук (захистився 1997-го в Оксфорді), професор Єльського університету (США), спеціалізується на історії Східної Європи XX сторіччя

[...]

Перш за все я попросила пана Снайдера розповісти про його нову книгу ["Bloodlands" ("Криваві землі")], присвячену подіям сталінського терору і Другої Світової війни в Україні та інших країнах Східної Європи.

[...]

ВВС: Ви вважаєте, що одним зі способів допомогти молодим історикам різних країн зрозуміти погляд сусідів на ті самі події могла б бути програма обміну, коли польський історик проводив би рік в українському Інституті національної пам'яті, український - в литовському і таке інше. Тому питання щодо мови: чи перекладені ваші книги українською?

- Ця книга точно буде перекладена. Її перекладатиме видавництво "Грані-Т". Я не знаю, як вона буде називатися українською мовою, - майже для всіх мов назва "Bloodlands" є проблематичною, бо я сам вигадав цей термін, його в англійській мові також немає.

Проте український переклад для мене надзвичайно важливий, бо Україна грає в моїй книзі дуже важливу роль. Україна була найбільш смертоносним місцем у ті часи, які я описую. Я й починаю розділом про Голодомор.

[...]

- У своїй лекції ви багато говорили про національну ідентичність, про те, як у Східній Європі - зокрема, в Україні - вона не є тотожною етнічності. Ви говорили, що деякі поляки поділяють історичних персонажів на поляків і євреїв, а не на польських громадян.

В Україні так само часто чуєш про українців і євреїв, чи українців і "інших". Я наштовхнулася на приклад цього в Коломиї, де робила репортаж про 1939-й рік. Під час війни в Шепарівському лісі під тим містом було вбито близько 60 тисяч євреїв і кілька десятків борців за незалежність України. Проте на сайті місцевої ради я не знайшла згадки про Голокост, лише про вшанування пам'яті героїв України, тобто етнічних українців.

Чому така ситуація? Чи є якісь шляхи добитися того, щоб принаймні у свідомості істориків етнічність і національність були одним і тим же самим?

... Ідея тут у тому, що навіть якщо немає держави, то є народ, і народ виживає, і несе тягар історії, і таке інше. Але ось у чому питання до істориків: у який момент ви починаєте серйозно ставитися до держави? Чи ви думаєте про себе як про людей, що належать до держави?

Якщо ви належите до держави, а не до етнічно визначеного народу, то ви і ваша праця мусять взяти відповідальність за всіх громадян, а не лише за певну етнічну групу - чи то євреїв, чи українців, чи поляків.

[...]

Якщо ви хочете чесно говорити про ці події, то треба показати всю картину.

[...]

Десятками років Голокост подавали як частину історії страждань радянських громадян. Цей особливий розділ німецької політики - прагнення знищити всіх євреїв - не знайшов свого місця в радянській історіографії, в радянській пам'яті. І я думаю, це передалося національній політиці і національній пам'яті.

Ще одна проблема в тому, що народ почав займатися політичним самовизначенням в останні роки Радянського Союзу, і вони будували це визначення, відштовхуючись від Москви, а не від ранішої історії - включно із німецькою чи радянською окупаціями.

Проте я б сказав, що Голокост присутній у пам'яті окремих людей в Україні. Про нього багато знають. Чого бракує - то це загальної історії, яка б усе це об'єднала і яка була б зрозумілою українцям. Зараз цього, напевно, немає.

[...]

- Чи можливі справді спільні підручники історії між такими націями, як Україна і Росія або Україна і Польща? Чи хоча б між Британією і США - чи можуть хоча б вони погодитися щодо історії?

- Ох, я б із задоволенням подивився на спільну британсько-американську історію, це було б дуже весело! Бо ми, американці, мусили б себе змалювати такою собі колонією, яка відбилася від рук, або подавати себе як відгалуження британської історії, а ми б цього ніколи не зробили.

[...]

Complete article: [ here ]

“Золоті букви” Василя Шкляра TOP
Роман Коваль
(Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакція газета “Незборима нація”)

“У зверненні до селян Ларика Власенка-“Плисаки”, ад’ютанта отамана Орлика, є такі слова: “Наші події, які ми творили, будуть записані наколись письменниками в історії золотими буквами. Хай не пропаде даремно пролита кров наших братів-селян, матерів і сестер!” Пророцтво справдилось. Не тільки історики, але й письменники звертаються до лісової творчості гайдамаків ХХ століття, оспівують героїзм селян, які взяли в руки зброю, щоб захистити землю і волю. Стверджую, що роман Василя Шкляра і є отими золотими буквами, про які писав Ларик Власенко-“Плисака” із села Плисецького, що на Фастівщині”, – тк я почав свій виступ на презентації роману “Чорний Ворон” Василя Шкляра 27 листопада 2009 року. Минуло трохи більше року, і Шевченківський комітет абсолютною більшістю визнав, що “букви” Василя Шкляра такі золоті!

Історичний клуб “Холодний Яр” та редакція “Незборимої нації” вітають Василя Шкляра з найвищим літературним визнанням – Національною премією ім. Тараса Шевченка, та бажають не полишати теми Визвольної боротьби і своїми “золотими буквами і далі увічнювати подвиг борців за волю України.

“Хай не пропаде даремно пролита кров наших братів-селян, матерів і сестер!”

Громадськість публічно звернулась до Леоніда Кравчука з питання Конституційної Асамблеї  

Голові Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї п. Л. М. Кравчуку

Копія:

Президенту України п. В. Ф. Януковичу
Голові Адміністрації Президента України п. С. В. Льовочкіну
Першому заступнику Голови Адміністрації Президента України п. О. Л. Лукаш

Публічне звернення

Шановний пане Голово!

Від імені та за дорученням Оргкомітету Громадянської Асамблеї України звертаюсь до Вас з пропозицією провести публічну дискусію у формі круглого столу за участі членів Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї, представників Оргкомітету Громадянської Асамблеї України, Громадянського Конституційного Комітету та експертів-конституціоналістів і правозахисників на тему:

"Конституційна Асамблея – практична реалізація ст. 5 Конституції України".

Громадянська Асамблея України, яка об’єднує понад 450 громадських організацій, починаючи з часу свого заснування у 2007 році, послідовно обстоює необхідність залучення широкого загалу українських громадян до конституційного процесу у формі скликання Конституційної Асамблеї України. В процесі роботи над питанням Конституційної реформи тією чи іншою мірою були задіяні понад 500 організацій громадянського суспільства. Зокрема, зусиллями учасників Громадянської Асамблеї України, Громадянського Конституційного Комітету був підготовлений пакет документів щодо порядку підготовки і затвердження нової редакції Конституції України шляхом Конституційної Асамблеї. В рамках Громадської законодавчої ініціативи був підготовлений та зареєстрований у Верховній Раді України законопроект "Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України" (реєстраційний номер 5502 від 29.12.2009).

На думку членів Оргкомітету Громадянської Асамблеї України такий круглий стіл міг би започаткувати суспільну дискусію щодо шляхів розвитку конституційного процесу в Україні та безпосередньої участі народу у цьому процесі як учасника, а не стороннього спостерігача.

З повагою та щирими побажання плідної роботи,
Секретар Оргкомітету Громадянської Асамблеї України
Михайло Свистович

03.03.2010 р.

http://gau.org.ua/node/528

 
Рівненські просвітяни: ми ще й досі йдемо до Незалежності TOP

_blank

_blank

Напередодні 8 березня TOP
Шановні чоловіки!

Жінки цінують Вашу увагу і повагу щодня. Подарунки – річ також непогана Однак найцінніше це все – від наших Коханих. Українські жінки не потребують вітань з совковими святами, зокрема й зі святом Клари Цеткін, а українські чоловіки - зі святом захисту не їхнього отєчєства.

Шановні жінки!

Справжні чоловіки Вас люблять щодня. Українські чоловіки знайдуть відповідні форми виразити своє ставлення і без Цеткін, і, у свою чергу, обійдуться без вітань в День неукраїнської армії..

Давайте разом розривати порочний ланцюг чужого ідеологічного спадку, і святкувати наші, українські свята – кому які до душі. Жінки із задоволенням вітатимуть чоловіків

6 грудня та/або на Покрову та/або в День Батька, чоловіки - жінок в День Матері, і всі ми одне одного - з іншими державними, релігійними та особистими святами.

Шановні вчителі, вихователі, директори шкіл!

Будь ласка, не сприяйте продовженню життя радянським святам, не відтворюйте їх для наших дітей! Це суперечить нашому світогляду та національним й державним інтересам. Ми цінуємо й поважаємо Вашу шляхетну працю, й радо вітатимемо Вас в інші дні, та готові допомагати Вам влаштовувати дитячі святкування наших, українських свят.

Шановні журналісти!

Сподіваємося, Вам також не є байдуже, в якому культурно-цивілізаційному напрямку розвиватиметься Україна. Ми очікуємо від Вас якісних матеріалів про українські свята та об’єктивної інформації про свята радянські, зокрема й репортажів про змістовне відзначення українських свят.

Шановні політики й державні чиновники!

Нам потрібні від Вас не найкращі побажання на Жіноче свято, а Ваша ефективна робота відповідно до Ваших прямих посадових обов’язків.

Шановні співгромадяни, батьки!

Свята – то не просто вітання, відпочинок та розваги. Це – дуже знакове маркування своєї території через спільне вшанування своїх цінностей. Святкувати наші, українські свята, та допомагати це змістовно робити іншим – це наш важливий внесок у перемогу в інформаційній війни, що триває. Це – частина відвойовування нашого, українського простору: для нас, наших дітей та нащадків. Для дітей свята особливо важливі, як забарвлене позитивними емоціями знайомство з традиціями, з тим, що наповнює оточуюче середовище, адже це формує їхні поняття про належне в навколишньому просторі. Не дозволяймо продовжувати для них совок!

Наповнюймо простір наших свят та буднів своїм, українським, якісним та щирим!

Білбордики від Мойсея TOP

_blank

http://www.radiosvoboda.org/content/popup/2316061.html

http://www.radiosvoboda.org/content/popup/2313339.html

http://www.radiosvoboda.org/content/feature/2144219.html

http://www.radiosvoboda.org/

Re: Washington Post editorial: Ukraine: A democratic revolution in reverse TOP
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2011/02/22/AR2011022206333.html

"Without Ukraine," Zbigniew Brezezinski wrote more than 16 years ago, "Russia ceases to be an empire, but with Ukraine suborned and then subordinated, Russia automatically becomes an empire." It's a lesson that the United States has yet to fully understand.

Although the Obama administration has spoken out against the erosion of a free press and civil liberties in Ukraine, it must improve its foreign policy efforts while not encouraging Ukraine's regime to move further into Moscow's shadow.

A deft diplomatic balancing act is necessary not only to keep Ukraine from reversing its democratic accomplishments but also to nurture it as a reliable democratic ally to counter Russian authoritarianism and political expansionism. One of America's best hopes to keep Russia in check is a free, vibrant Ukraine. The United States needs to do more.

Paul Peter Jesep, Schenectady, N.Y.
The writer is a bishop in Ukrainian Autocephalous Orthodox Church-Kyiv Patriarchate and U.S. spokesman for Metropolitan Myfodii of Ukraine.


February 28, 2011; 7:40 PM
Regarding the Feb. 23 editorial "Slipping in Ukraine"
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2011/02/22/AR2011022206333.html

The suggestion that the government of Ukraine is rolling back the democratic promise of the Orange revolution was off the mark. The promise of the revolution was betrayed much earlier - by its own leaders, who failed to make democracy a key to successful reforms and a major transformation of Ukraine's society. The advent of a new government represents a new chance at this transformation, not a danger to it.

President Viktor Yanukovych is doing what should have been done six years ago: proclaiming an ambitious reform agenda, recruiting people capable of implementing it, passing unpopular but necessary laws and cracking down on corruption. Past shady deals cannot be covered by a cloak of opposition status. One must look at the facts: There are more than 360 ongoing criminal cases against representatives of the current government in Ukraine, more than half of them at the senior level. Everyone should be accountable for their actions.

But Post readers can rest assured that Ukraine's government will not be tempted by the false choice between reforms and democracy. Mr. Yanukovych has proved his commitment to this cause. One vivid example is his support of the recently adopted law on access to public information, a first in the nation's history and a measure that was initially proposed by the opposition.

On a personal note, I would add that any serious discussion can be compromised by pinning labels on people. I, indeed, found some of The Post's characterizations of the president of Ukraine offensive and unfounded.

Olexander Motsyk, Washington
The writer is Ukraine's ambassador to the United States.

Усе cтане Донбасом! TOP

http://frankensstein.livejournal.com/148580.html
23 лютого 2011

Наближається річниця інавгурації Віктора Януковича. Блогери з руху «ЗМІ без цензури» пропонують у цей день одягнутися в чорне й сумувати. Я підтримую цей рух, так як блогосфера - це і є «ЗМІ без цензури», проте одягати жалобу не буду. Я краще привітаю земляка з урочистою датою. Ось тільки що подарувати президенту? Що можу запропонувати я, пересічний громадянин, людині, у якого є геліокоптери й розкішні палаци? Звичайно же, святковий набір фотографій з краєвидами батьківщини! Справді, що може бути миліше для зайнятої людини, яка працює далеко від рідних місць, ніж зворушлива вісточка з дому? Цією вісточкою й буде мій «Мартиролог донецьких міст».

Тут, в Донецькій області, Віктора Федоровича до цих пір поважають і люблять, роки його роботи до невпізнання змінили наш край, а гідні продовжувачі справи президента щодня піклуються про те, щоб ніщо не порушило стабільність, яку такою важкою працею досягнула високопрофесійна команда Януковича.

Ось, наприклад, місто Українськ . Якось там закрилася єдина шахта, а міщанам довелося кинути житло й шукати щастя в інших регіонах. Пізніше раптом з'ясувалося, що шахту закрили помилково, і вона ще цілком може давати вугілля. Її навіть вдалося частково реанімувати і запустити знову, але люди чомусь більше не хочуть повертатися в Українськ. Навіть не дивлячись на те, що вільні квартири мер роздає всім бажаючим. Напевно, це від того, що в місті немає центрального опалення.

В Українську пустує майже половина осель.

А це околиця Тореза . Селище, в якому колись жив наш героїчний земляк Олексій Стаханов. Більшість будинків там покинуті та зруйновані. Роботи немає. Майже всі шахти Тореза закриті, а вугілля тепер добувають з нірок за технологіями 18-го століття.

Мало хто знає, що завдяки Віктору Федоровичу, який завжди підтримував інновації, а також його колезі Сергію Тулубу, колишньому міністру Вуглепрому, а нині губернатору Черкас, у Донбасі запатентована передова технологія видобутку вугілля за допомогою ванн.

Замість шахт в Торезі тепер працюють копанки. Це теж донецьке ноу-хау (нововведення) - "Вирий сам".

Шахти тепер в основному виглядають так. Не дивіться, що вони розвалені. Вугілля в багатьох із них так і продовжують здобувати. Тільки вже нелегально. Так вийшло, що в закритих, нерентабельних шахтах чомусь залишилися великі запаси вугілля.

А це мій побратим. На честь свята він виконує для Віктора Федоровича пісню "Сплять кургани темнії" на гармошці, яку знайшли на руїнах шахтарського барака.

Історична фотографія. Знесення цехів збанкрутілого Макіївського металургійного заводу. Не ставте запитань. Так треба!

А ось шахтарський пивзавод. Хороше пиво, кажуть, робили на ньому. Уміли ж чорти!

Містечко Артемове . Тут можна знімати фільми про війну. Його доля нагадує долю Українська, з тією лише різницею, що шахту в Артемове закрили безповоротно, і реанімувати її не вийшло. Немає шахти - людей немає.

А це батьківщина Віктора Федоровича - місто Єнакієвео , Донецької області. У цьому будинку ще живуть люди. Так-так, он там, у тій частині, над якою ще зберігся дах. Правда у них немає ні каналізації, ні води - це мінус. Але зате практично немає і сусідів. Ніхто ніколи не шумить.

А це, Вікторе Федоровичу, ваш будинок. Пам'ятаєте, ви тут у дитинстві жили? Він не цілком добре виглядає, але це нічого. Головне, що вам так подобається. У нас тепер скрізь так.

Зі святом!

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

sUnsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk