If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

_blank

February 15 лютого 2011
Vol.12 No. 4
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Programs & Conferences
  Awards, Employment, Grants
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  Business Report
  History
  Суспільство
  And the King is Nevertheless Naked!
  А король таки голий!
  Week in Review - Ukraine
  Religion
  Релігія
  From Our Mailbox / Blogbox
  Відгук   

Чи прокинеться діаспора зі зимової сплячки? TOP

У цивілізованому світі з усталеною демократією ЗМІ є повновартісною й важливою (четвертою) гілкою влади. Вочевидь, провідні журналісти, так звані акули пера, порушують злободенні теми, які несуть загрозу державному устрою, національним інтересам, окремим верствам населення, громадському спокою тощо.

Не будемо розлого зупинятися на становищі ЗМІ в державах із авторитарними режимами. Відзначимо, що там «сторожові пси демократії» (незалежні ні від кого журналісти) можуть або стати підспівувачами душителів свободи, або потрапити в ізоляційно-опозиційну нішу. А в опозиційній ніші нікого не гладитимуть по голівці (не насипатимуть повні годівниці, як, приміром, в Україні), а навпаки – застосовуватимуть репресії, тиск, очорнення, інтриґи, інсинуації тощо. Утім, усупереч усіляким гонінням сильні духом і переконаннями журналісти служили й далі служитимуть правді, загальнолюдським ідеалам.

А як, зокрема, в українській діаспорі відносяться до правдомовних і безкомпромісних журналістів? Назагал не тільки без належної поваги, але й вішають на них ярлики зразка «скандальний», «контроверсійний», «воює з церквою», «очорнює провід діаспори» і т.д. Особливо не полюбляють надто докучливих «писак» діаспорний провід, бо, бачите, декому вони заважають спочивати на лаврах. Хоча слід би пам`ятати: тільки правда визволить нас із неволі, тільки правда вкаже нам правильний путь.

Назагал наш провід мало що реаґує на українські ЗМІ, на публікації журналістів. А хотілося б навпаки. Позаяк систематичне спілкування діаспорного проводу з журналістами (і не тільки!) може піти на користь Світового Конґресу Українців (СКУ) та Конґресу Українців Канади (КУК), загальноукраїнській справі.

Відомо, що в різних етнічних острівцях українськості переважна більшість послушно підпорядковується невеличкій горстці діаспорного проводу. Справа в тому, що наших провідників висувають обмеженою кількістю голів організацій, в яких членства, як, кажуть, «кіт наплакав». Отже ширший діаспорний загал не бере жодної участі у виборах проводу, виробленні ним напрямків діяльності. Щодо складових організацій СКУ чи КУК, то їхнє членство невпинно зменшується. Наприклад, в одній широко розрекламованій організації з міжнародним брендом набереться на всю Канаду заледве 30-40 членів. Звідси запитання: А чи коли-небудь чують діаспорні провідники український загал? Відповідь: практично ніколи.

А мало б бути навпаки: керівники діаспорних надбудов, використовуючи новітні види комунікацій, мають установлювати якісний двосторонній (а не як досі – односторонній) з`вязок із українською спільнотою. Тим паче, що останнім часом провід перебирають нові, багатообіцяючі особи, які виросли й сформувалися в умовах демократії, зокрема в багатоетнічній Канаді. Одначе чомусь по-демократичному не складається.

Прикро, але провідники з молодшого покоління не внесли в довірені їм ділянки громадського життя вкрай потрібних елементів народовладдя, а невдовзі відгородилися від української спільноти звітами, обіжниками тощо. Варто пригадати, що їхні попередники з тепер уже старшого поколіня таки влаштовували пресові конференції із залученням громадськості, всілякі віче, зустрічі з українською громадою (не для слухання сухих звітів). Справді дивно, що з нинішнього діаспорного проводу ніхто не хоче почути думку громадянства з того чи іншого приводу, не прагне залучати молодше покоління до активного громадського життя. Звісно, таке позиціонування провідників не піде на користь українській справі. Бо тільки ширший діалог може мобілізувати українську спільноту на реалізацію поставлених перед діаспорою завдань: облаштування українського життя в діаспорі, відстоювання інтересів українців у країнах поселень, праця задля збереження незалежності нашої історичної Батьківщини.

Думаємо, що для діаспорного проводу нині більше ніж будь-коли потрібно залучати радників, експертів з числа авторитетних людей, політологів, провідних журналістів, культурних діячів та ін. для вироблення напрямків діяльності, зокрема стратегії й тактики порятунку України. Найвища пора відмовитися від практики ухвалення рішень СКУ та КУК за участю виключно членів екзекутиви. Потрібні свіжі думки, свіжі ідеї.

Звичайно, нашому проводові буде важче знайти консенсус, наприклад, із членами всеукраїнської асамблеї (а про таку в діаспорі потрібно негайно подбати), радниками чи експертами, ніж підпорядковувати собі членів екзекутиви СКУ чи КУК. Адже деколи складається враження, що екзекутиви діаспорних надбудов є членами приватних клубів того чи іншого провідника: така там панує одностайність, тиша та благодать.

Найвища пора переглянути діаспорну тактику щодо України, внісши в неї вагомі корективи, а навіть виключити всі ті чинники, які стоять на заваді прийняття дієвіших і результативніших заходів. Вочевидь, можна комусь дбати про свою майбутню політичну кар`єру в Канаді чи про функціонування власних бізнесів в Україні. Однак діаспорним пріоритетом має стати порятунок України. Адже наша Батьківщина в небезпеці! І всі ми відповідальні за долю Української держави, за яку віддали життя сотні тисяч кращих синів і дочок України!

Утім, чи прокинеться українська діаспора зі зимової сплячки? Так, коли громадою розбудимо наш провід!

                                                                                                            Редакція еПОШТИ

Bill on higher education: an imitation of reforms TOP
Ilko Kucheriv Democratic Initiatives Foundation Analytical Reference

[...]

On January 13, 2011, it came to light that the bill was approved by the VR Committee on Education and Science Issues. In response, members of the opposition noted that this decision was illegitimate, because during its consideration the committee did not have a quorum. On February 1, after the student demonstrations, the specialized committee decided to not include the bill on the order of the day. Instead, a decision was made that the bill should be put up for public debate in the form of hearings.

At the same time, the possibility that this will be merely a temporary concession to opponents of the bill and that it will be included in the parliament’s order of the day in the near future cannot be ruled out.

Content of the bill

[...]

The negative aspects of the bill drew much greater attention. First of all, experts warn that the adoption of this law will strengthen the centralization of education and limit the autonomy of HLI, particularly in the sphere of the content of education that the MESYS will continue to define at its own discretion.

Secondly, experts feel the introduction of qualitative criteria for defining the status of HLI is totally unacceptable. Indeed, the bill envisages that only HLI in which less than 10,000 students study will be considered a classical university. Such a novelty violates the logic of classification of HLI as it only takes into account a formal indicator that in no way testifies to the quality of education.

Should this norm be embodied even those HLI that by many ratings are the best in Ukraine, in particular, the National University Kyiv-Mohyla Academy, could be deprived of the status of a university.

Thirdly, in the new bill higher education will continue to not meet the demands of the labor market, which clearly will not stimulate HLI to prepare qualified and competitive specialists.

Fourthly, the bill does not envisage a single norm ensuring professors and students upward mobility as it does not give them an opportunity to integrate into the European and global system of education.

Fifthly, the bill does not contain a single reference to a loan module system that is one of the integral elements in the Bologna Process. On the whole, the bill preserves the Ukrainian system of higher education and in several aspects even further alienates it from European standards.

The adoption of the aforementioned bill will also have a negative impact on students. The bill’s provision stipulating that tuitions may be indexed according to the level of inflation over the entire period of study drew the greatest criticism of students. Taking into account that Ukrainian legislation does not factor in the notion of an inflation coefficient, HLI have “carte blanche” to raise tuition for studying several times and without substantiation.

Aside from that, the proposed scheme of acceptance to HLI elicits serious observations. On the one hand, the bill envisages a guarantee of acceptance of students that studied under forms of education other than daily to the first year of university on a tuition-free basis.

[...]

Conclusions and recommendations In conclusion, the bill “On Higher Education” drafted by the Ministry of Education and Science submitted to the parliament by members of the Party of Regions is incapable of reforming the existing system of higher education and instead preserves it even more and fundamentally limits the autonomy of HLI and students’ rights.

While the refusal of the parliamentary committee to put the bill up for consideration in the Verkhovna Rada was a major victory for opponents to the bill, it is difficult to be certain that the bill will not be put up for voting in the parliament in the near future.

Given that Bill No. 7486-1 is replete with flaws, the most optimal solution to the problem is to draft a new bill that will take into consideration all expert observations. Otherwise, the VR Committee on Education and Science Issues should organize truly open public hearings regarding the bill in which representatives of all sides – the Ministry of Education and Science, Youth and Sports, HLI and student and non-government organizations – would participate on equal terms and grounds.

Based on the results of such hearings, serious amendments that would foster the harmonization of higher education in Ukraine with European standards should be included in the corresponding bill.

Viktor Yanukovych, Splittist TOP
January 21, Yanukovych received the $50,000 Patriarch Aleksei II Prize for “strengthening the unity of Orthodox peoples.”

 

http://www.worldaffairsjournal.org/ne
w/blogs/motyl/Viktor_Yanukovych_Splittist

Feb 07, 2011


Alexander J. Motyl on International Affairs

Few things were worse in the Communist catalog of sins than “splittism” — or the promotion of splits within the “united front” of the proletariat. Splittists were “deviationists” who preached unity while abandoning the Party “line” and going off in their own, invariably destructive directions.

Thanks no doubt to the mysterious workings of the Marxist dialectic, the ranks of the splittists have recently acquired a new member: Ukraine’s President Viktor Yanukovych who, in typically splittist fashion, preaches unity while promoting discord.

Here’s an excerpt from his January 21st speech commemorating Ukraine’s Unity Day:

I strongly condemn any attempts to jeopardize the unity of Ukraine and the unity of our nation, as well as any efforts to set a part of our citizens against another. I advocate us searching for something that is common for people, regardless of whether they live in the west or the east of Ukraine.

Nice words, but how can one reconcile them with Yanukovych’s actions?

A genuine unifier would never have appointed a Russian supremacist as minister of education. Dmytro Tabachnik makes about as much sense in that position as Oleh Tyahnybok, a Ukrainian extremist. After all, you don’t promote racial unity in the United States by placing a Ku Klux Klansman or a Black Panther in charge of the Department of Education.

Nor would a genuine unifier promote the hegemony of one of Ukraine’s three Orthodox churches — the one affiliated with the Moscow Patriarchate — and thereby encourage in the other two legitimate fears of persecution and liquidation. Indeed, a genuine unifier would, like every one of Ukraine’s past presidents, be tolerant and ecumenical, maintaining a dialogue with all of Ukraine’s many faiths, and not just the one that gets him Brownie points with the Kremlin. (By the way, that service has not gone unappreciated by the Russian Orthodox Church: on January 21, Yanukovych received the $50,000 Patriarch Aleksei II Prize for “strengthening the unity of Orthodox peoples.”)

Nor, finally, would a genuine unifier promote only his Donetsk cronies to positions of authority and let them feed at the trough, while charging his centrist political opponents with corruption and looking the other way as his supporters fund Tyahnybok in the hope of creating a regionally strong, though nationally unelectable, bogeyman.

"... my comrades in arms and I — those members of the force structures who have not lost sight of honesty and honor — will not be changing our profession for a long time to come.”

-- Lieutenant-General Oleksandr Skipalsky, the former deputy head of the Security Service of Ukraine (SBU)

As Egypt’s President Hosni Mubarak could tell Ukraine’s president, no illegitimate regime can survive for long without the support of the army and secret police.

 

Why is Yanukovych pursuing splittism? He may have a hidden unificationist agenda — of attaching Ukraine or, at least its eastern provinces, to Russia. Or he may be trying to turn eastern Ukrainians against western Ukrainians on the divide et impera rationale. Or, just as plausibly, he may, as a deeply provincial politico, not understand that a complex and diverse country cannot be run like his Donbas fiefdom.

Whatever the reason, Yanukovych had better keep his eyes open, as his splittism could lead to civil conflict and possibly even destroy Ukraine. Some of his Regionnaire pals wouldn’t mind that outcome, but Yanukovych should — especially if he wants to keep having photo-ops in Brussels, Paris, and Washington. At the very least, Yanukovych should realize that his splittism could lead to a split between him and the rest of the country. His base in the east still tolerates him (though just barely) as their native son, but much of the rest of the country regards him with distrust at best and disdain at worst. And now that he’s insulted Ukrainian women in Davos, where he encouraged investors to come to Kyiv in the spring and watch them disrobe, Yanukovych may be widening the gender gap as well.

More immediately worrisome for Ukraine’s president is that his splittism is already generating splits in his outwardly solid, though inwardly decrepit, regime. The latest indication of growing cracks is an article by Lieutenant-General Oleksandr Skipalsky, the former deputy head of the Security Service of Ukraine (SBU). Here’s what Skipalsky had to say about the Yanukovych regime:

The people who have now come to power in our State are those for whom Ukraine is a foreign concept. These people believe that Ukraine should become their private property. Their goal is to privatize Ukraine completely. And persistently, step by step, they are heading toward that goal. The people are mired in poverty, but they are swimming in luxury. While pensioners are counting their pennies, they are buying up yachts, planes, villas, and banks. They regard the Ukrainian force structures, the Ukrainian courts, and the Prosecutor’s Office of Ukraine as their private property. They look upon the Security Service of Ukraine as a security service for their clans. They are not only destroying our language and our history, they are destroying public morale. They are destroying the future of our children, grandchildren, and great-grandchildren. They represent not so much a different ideology as a different civilization.

Pretty strong stuff, but the important thing is that Skipalsky (and former SBU head Valentyn Nalyvaychenko, who is also a determined opponent of Yanukovych) must have many high-ranking supporters within the secret police. As Skipalsky says, “We do not want our age-old hopes betrayed. We desire the achievement of our goals. That is why my comrades in arms and I — those members of the force structures who have not lost sight of honesty and honor — will not be changing our profession for a long time to come.”

As Egypt’s President Hosni Mubarak could tell Ukraine’s president, no illegitimate regime can survive for long without the support of the army and secret police. Ukraine’s army is decrepit, so Yanukovych can’t count on it. The SBU has retained some of its elan, but if Skipalsky’s views are commonplace in its ranks, then Yanukovych can’t count on it either.

So who’s left? Tabachnik and his band of Regionnaire supremacists? Unfortunately for Ukraine’s splittist president, when the going gets rough, as it surely will in 2011–2012, Tabachnik and the thugs will be the first to split.

In Egypt and Tunisia, Lessons for Autocrats Everywhere TOP
http://www.nytimes.com/2011/02/04/world/middleeast/04iht-letter04.html?scp=6&sq=Ukraine&st=cse
February 3, 2011

Chrystia Freeland

NEW YORK — It has been a bad couple of weeks for what Vitali Silitski, a political scientist, calls the Authoritarian International.

Mr. Silitski is from Belarus — a good background for studying authoritarian rulers — and he is a student of the troubling way in which the world’s autocrats responded to the “color” revolutions in some former Soviet republics a few years ago by increasing repression at home and forming a loose international support group.

[....]

A key similarity between the Egyptian leader and Prime Minister Valdimir V. Putin, in the view of Mr. Nemtsov, a former deputy prime minister and provincial governor, is that “both are corrupt regimes and both regimes have been about the enrichment of a small group of people around the leader.”

Mr. El-Erian agrees that the gap between the super-privileged and everyone else was an Achilles’ heel of the Mubarak regime.

That weakness was invisible — or deemed irrelevant — to many because of the growth of the economy overall.

But the lesson of history is that the most fragile authoritarian regimes aren’t necessarily the poorest ones. They are often those where the economy is doing reasonably well, but where gains are unequally shared.

[...]

At some level, the Russians have listened. Speaking in Davos before the uprising in Egypt had gathered true force, President Dmitri A. Medvedev said: “What happened in Tunisia, I think, is quite a substantial lesson to learn for any authorities. The authorities must not simply sit in their convenient chairs but develop themselves together with the society. When the authorities don’t catch up with the development of the society, don’t meet the aspiration of the people, the outcome is very sad.”

Mr. Nemtsov doesn’t think that Russia’s rulers will necessarily heed that advice. Russia has oil, he noted, “but the Russian regime is so corrupt it requires the price of oil to constantly increase. Oil won’t save Putin.”

For the West, one conclusion must be that even though authoritarian plutocrats can be easier to work with than dissidents — a few weeks ago, Hillary Rodham Clinton, the U.S. secretary of state, has spoken publicly about her warm personal friendship with Mr. Mubarak and his wife, Suzanne, who has upheld women’s rights — staying close to the activists is not just morally justifiable, it is pragmatic, too.

Carl Bildt, the Swedish foreign minister, wrote in an e-mail that one indirect consequence of the uprising in Egypt will be that “Western governments will be more alert to the need to reach out to civil society in these societies and be more proactive on some sort of democracy agenda.”

He sent that message from Warsaw, where he was working to support the beleaguered opposition in Belarus.

Indeed, the hardest part of overthrowing authoritarian regimes is often the day after. “If you look at the most successful transitions — Poland, Mexico, Taiwan — they’ve been long hauls,” said Lucan Way, a political scientist at the University of Toronto. “You want there to be established oppositions, and that doesn’t happen in a two-week period.”

Mr. Silitski argues that the Authoritarian International was emboldened by the disappointing performances of the governments that were installed by the color revolutions — the Rose Revolution in Georgia, the Orange Revolution in Ukraine, and the Tulip Revolution in Kyrgyzstan.

What one might dub the Democracy International could be needed now to prevent a similarly disappointing second act in the Arab world.

Complete article: http://www.nytimes.com/2011/02/04/world/middleeast/04iht-letter04.html?scp=6&sq=Ukraine&st=cse

Країна неляканих аферистів TOP
Мені шкода, що під вплив пройдисвітів потрапили люди, для яких націоналізм, може, і справді є ідеологією. І шкода, що вони знову стануть маріонетками у черговому сатанинському проекті Банкової.

 

Львів, 1 лютого

Юрій Винничук

Історія має звичку повторюватися. Напередодні президентських виборів 1999 р. в Україні був розіграний сценарій, який згодом з успіхом перейняли у Росії. Гине В'ячеслав Чорновіл і, щоб акумулювати осиротілі ліві сили, українцям підсовують Канівську четвірку, яка стає першою командою тушок, використаних владою. І таким чином готується чудовий спаринг: діючий президент Кучма проти привида комунізму в особі Симоненка.

_blankНапередодні другого туру виборів усі українські канали демонстрували фільми про сталінський терор і Голодомор. Ціла зграя наших щирих патріотів, рвучи на собі вишиванки, лякала нас страшною небезпекою – комунізмом, і закликала голосувати за оновленого Кучму. Бачили б ви, як приймали Леоніда Даниловича у Львові в театрі Заньковецької наші галицькі пани й панюсі! І тішилися, як дурники, кожному його компліментові, хоча Кучма й не впав у такий екстаз, як Юля, сказавши, що якби жив у часи Визвольних змагань, то теж став би січовим стрільцем.

Такий самий спаринг наступного року розіграли у Росії, але задля більшого ефекту перемогу Путіна забезпечили вражаючими, хоч і безглуздими з точки зору будь-якого терориста, терактами. А за два роки до другого туру, аби це виглядало не так підозріло, гине Лєбєдь. Дорога до трону вільна.

[...]

І ось знову маємо загрозу терактів. Причина зрозуміла: головним суперником Януковича має бути Тягнибок, а головним суперником партії регіонів – "Свобода". Це скидається на те, як вибирають суперників для братів Кличків: усім відомо, хто переможе, але видовище треба забезпечити.

Однак "Свобода" призначена для відбирання електорату у поміркованих лівих, а не в екстремістів і непримиренних націоналістів. Тому по ходу розкручують ще одну маргінальну організацію, про яку раніше мало хто чув, а вже в ефірі телебачення точно не бачив. Їм приписують такі подвиги, якими не може не захопитися будь-яке націоналістичне серце. Навіть браття Капранови відкрили свої серця для націоналізму і зголосилися до "Тризубу". Але їхній порив жоден інший письменник не підтримав.

Нема дня, щоб не з'являлися нові вісті про "тризубівців". ...Не здивуюся, коли стане відомо, що й будинки у Росії підривали не чеченці, а тризубівці. Бо як гуляти, то гуляти. Одне тільки дивує: українські націоналісти палко бажають допомогти поневоленим Москвою народам, але чинять вибухи не на периферії, в якому-небудь рязанському супермаркеті, де найбільша вірогідність скупчення саме клятих москалів, а в метро і в аеропорту, де більшість жертв чомусь приїжджі.

А ось уже чути, як ці новітні робін гуди карають свідків Єгови. Ще трохи і почнуть грабувати маєтки олігархів та роздавати гроші бідним.

Хоча ні. Не почнуть. Бо якщо копнути глибше, то вилізе шило з мішка. Шило мало ім'я – Василь Іванишин. У 1993 р. цей чоловік і створив організацію "Тризуб" імені Степана Бандери. Чоловік він був кебетний, працював доцентом кафедри української літератури Дрогобицького педагогічного університету. Але до свого захоплення націоналізмом хрещений батько "Тризубу" займався не надто порядними справами, а самовіддано боровся проти націоналізму, розправлявся з заокеанськими запроданцями, але не забував і про літературу: на замовлення КГБ творив закриті рецензії на конфісковані у опозиційних літераторів твори. Ці рецензії опісля фігурували на судах. Написав він свій вердикт і про мою поему, аргументовано довівши її антирадянське спрямування, хоча поема описувала якусь прадавню державу Арканум. Навіть кагебістам таке тонке препарування тексту видалося сумнівним.

[...]

І ось цей учорашній вартовий ленінських цінностей раптом створює націоналістичну організацію. У мене це викликало сильні підозри. Бо ж відомо, як створювалися й очолювалися спецслужбами інші націоналістичні організації, у тому числі й "ОУН в Україні" незабутнього Ромця Козака.

Підозри мої посилились під час акції "Україна без Кучми". Тоді тризубівці у березні 2001 р. вчинили першу свою провокацію. Коли колона наблизилась до Адміністрації президента звідкись вигулькнули молоді хлопці з чорними прапорами і почали трощити наметове містечко. Відтак вони влаштовують бійку і навіть палять червоний прапор. Мета проста, як дишло: треба вбити клин між опозиційними силами і розсварити лівих із правими.

"Янукович зараз – найбільш загадкова фігура серед українських політиків. Він дуже цікавий і як людина (як казала Ганця, Африка!—Ю. В.). Янукович не став людиною Кучми. Янукович не допустив жодного політичного висловлювання, яке б могло його з чимось пов'язати чи скомпрометувати. Він – як "чиста дошка", на якій можна написати все те, що забезпечить йому успіх". (Я. Іванишин, 2004 р.)

 

Напередодні виборів 2004 року виповзла з темних закутків ціла зграя нікому невідомих личин, які виглядали блазнями, але робили свою темну справу на благо влади. Влада потребувала когось, хто буде "мочити" її конкурентів і з цим блазні чудово справлялися. Тоді ж ЦВК зареєструвала кандидатом у президенти лідера Народного Руху України (за єдність) Богдана Бойка – відомого провокатора і людини, яка завжди служила владі. Його НРУ (є) створили російські іміджмейкери, але на парламентських виборах 2002 р. він набрав тільки 0,16% голосів. Хто ж висунув цього авантюриста у 2004?

[...]

У 2002 і 2004 рр. "Тризуб", як і решта учасників "Руху українських патріотів", послідовно агітує на виборах проти демократів, підтримує Кучму, блок ЗАЄДУ та аграріїв. Врешті 23 квітня 2004 сталася революційна подія: керівники чотирьох націоналістичних організацій закликали громадян України бути пильними і не піддаватися на провокаційні випади псевдонаціоналістичних груп та їх керівників. "Впадає в око, – читаємо у заяві, – що цим групам та їх провідникам щедро надається ефір регіональних та національних телерадіоканалів, шпальти газет. Це дає підстави припускати, що "ОУН в Україні" та їм подібні групи є втілення політичного проекту, спрямованого на розбиття української опозиції та дискредитацію націоналістичного руху".

Усі технічні кандидати у президенти 2004 р. мали одне завдання: мочити Ющенка. А те, що їх виплодив штаб Януковича, можна зрозуміти, якщо придивитися, як комплектувалися представництва цих кандидатів у комісіях. Члени однієї і тієї ж родини ставали довіреними особами Д. Корчинського, Б. Бойка, В. Волги, О. Базилюка, О. Ржавського, А. Чорновола, Р. Козака та інших нині надійно забутих пройдисвітів. А в списках людей, які поставили свої підписи за Януковича на Львівщині, було десять тисяч осіб, які померли півроку-рік тому. Можна тільки уявити, як ці покійники штурмували виборчі дільниці, розсіваючи довкола запах тліну і трупарні.

[...]

Серед висловлювань Іванишина 2004 р. знаходимо і таке: "Янукович зараз – найбільш загадкова фігура серед українських політиків. Він дуже цікавий і як людина (як казала Ганця, Африка!—Ю. В.). Янукович не став людиною Кучми. Янукович не допустив жодного політичного висловлювання, яке б могло його з чимось пов'язати чи скомпрометувати. Він – як "чиста дошка", на якій можна написати все те, що забезпечить йому успіх".

Проект закону про вищу освіту: імітація реформи TOP
Аналітична довідка Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

[...]

13 січня цього року стало відомо, що законопроект дістав схвалення парламентського комітету з питань освіти і науки. Однак представники опозиції зазначили, що це рішення було нелегітимним, адже під час розгляду законопроекту в комітеті не було кворуму. 1 лютого, після акцій протесту студентів, профільний комітет вирішив не включати проект до порядку денного. Натомість, було ухвалено рішення про необхідність його публічного обговорення, на кшталт громадських слухань. Разом з тим, не можна виключати можливості того, що це стане лише тимчасовою поступкою опонентам законопроекту, і його буде включено до порядку денного парламенту в недалекому майбутньому.

[...]

Значно більше уваги привернули негативи законопроекту. По-перше, експерти попереджують, що прийняття цього закону посилить централізацію освіти і обмежить автономію вишів, зокрема, у сфері змісту освіти, який і надалі буде визначати МОНМС на власний розсуд. По-друге, абсолютно неприйнятним, на думку експертів, є впровадження кількісного критерію для визначення статусу вишів. Так, законопроект передбачає, що класичним університетом буде лише той вищий навчальний заклад, у якому навчається не менше десяти тисяч студентів. Таке нововведення порушує логіку класифікації вишів, адже бере до увагу лише формальний показник, який аж ніяк не свідчить про якість викладання. У разі втілення цієї норми в життя статусу університету можуть бути позбавлені навіть ті виші, які за багатьма рейтингами є одними з найкращих в Україні – зокрема, Національний університет «Києво-Могилянська академія». По-третє, в новому законопроекті вища освіта і надалі лишається відірваною від потреб ринку праці, що, звісно, не стимулюватиме виші готувати кваліфікованих і конкурентоздатних спеціалістів. По-четверте, законопроект не передбачає жодних норм для покращення мобільності викладачів і студентів, не даючи їм змоги інтегруватися в європейський і світовий освітній простір. По-п’яте, у ньому не міститься жодних згадок про кредитно-модульну систему, яка є одним з невід’ємних складників Болонського процесу. У цілому законопроект консервує українську систему вищої освіти і в низці випадків ще більше віддаляє її від європейських стандартів.

[...]

Висновки і рекомендації

Отже, законопроект «Про вищу освіту», розроблений Міністерством освіти і науки та згодом внесений у парламент депутатами від Партії регіонів, не зможе реформувати існуючу нині систему вищої освіти, а натомість ще більше законсервує її та суттєво обмежить автономію вишів і права студентів. Відмова профільного парламентського комітету вносити його на розгляд Верховної Ради стала вагомим успіхом опонентів законопроекту, однак важко бути впевненим у тому, що його не буде поставлено на голосування в парламенті вже в найближчому майбутньому.

Зважаючи на насиченість законопроекту № 7486-1 серйозними вадами, найоптимальнішим виходом із ситуації стала б розробка нового законопроекту, який би врахував усі зауваження, висловлені експертами. Інакше, парламентському комітетові з питань освіти і науки слід організувати справді відкриті громадські слухання щодо законопроекту, у яких на рівноправних засадах взяли б участь представники усіх зацікавлених сторін – Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, вищих навчальних закладів, студентських і громадських організацій. За результатами цих слухань до відповідного законопроекту має бути внесено серйозні правки, які б сприяли наближенню української вищої освіти до європейських стандартів.

Юрій Луценко. Лист із тюрми №2. «S.O.S. (врятуйте наші душі)» TOP
У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України.

 

08.02.11 12:22

У тюрмі все відчуваєш концентрованіше – білизну снігу і хвіст щура, смак свіжого чорного хлібу і рукостискання підтримки у коридорі.

Але особливий контраст я відчув на шостому тижні арешту, коли нарешті отримав від друзів книжку «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко.

_blankВесь час до цього, довгі 38 діб, прокуратура мною практично не цікавилася, ні кримінальних справ, ні книг мені читати не давали. Тож я був приречений на перегляд телебачення (репертуар, щоправда, обмежений, немає 5 каналу, ТВі, 24 каналу). Ніколи в житті я ще стільки не дивився телевізора, і ніколи ще не було так гидко на душі від побаченого!

Поки бізнес та політика ще так-сяк пручаються в кліщах «примусу до братського союзу» за наш кошт, духовно нас вже занурили в Рускій мір. Гримуча суміш торжеств криміналу, культу продажності та імперського мочилова інородців у сортирах ллється на всіх українських ТВ-кнопках.

Клянуся – невбиєнний запах баланди і немитого ганчір’я, що просякнуло за 150 років Катеринівську будівлю Лук’янівської тюрми, так не гнітить як цей духовний сморід.

Новини фактично лишилися останніми островами українського, може недосконалими через політичний тиск, але вікнами в життя нашої країни. За рідкісним винятком програми переведені в режим «для дебілів» а-ля рюс.

На каналах пропала не тільки українська мова, пропала Україна. Навіть у Новий рік – що було українського в програмах? Тільки невтомна Сердючка плюс незрівнянний «чтец-декламатор» брехні про перемогу над кризою Азаров. Все! У Новий рік в Україні Януковича вже й співати було нікому. Чому пісенна колись Україна мала давитися старим жмихом московської вічно молодої колоди артистів?

Чому на традиційних «голубих вогниках» ми слухали поздоровлення не нашим героям? Невже у нас не було перемоги «Шахтаря», Кличків, ювілею театру ім. Франка, врешті – народних зірок «Х-фактору»?

Чому карнавал ідіотизму мильних постановок йде виключно в російських декораціях?

Чому тепер навіть у сатиричних шоу, крім дивом живого «95-го кварталу», нас натужно намагаються смішити персонажами у російських погонах і під російським гербом?

Як на мене, мета ТВ-експансії гранично чітка: забудь про справжню історію – дивись маразм «Рюрікі». Покинь мораль минулого – смакуй заміну матерів і жінок. Не парся майбутнім – живи псевдоемоціями ГМО-серіалів.

Не рятує ситуації наявність окремих проявів українського. Різдвяні звізди, колядки, шопки і Меланку з «Країни мрій» Скрипки запалюють серця. Та все ж це, скоріше, дозволена резервація для дітей та туристів. У такій мізерній пропорції українське на свята дозволяється як легкий акцент упокореної колоніальної Хохляндії.

Я зовсім не русофоб – із задоволенням читаю і розмовляю російською.

Я просто не хочу, щоб їхні війни на Кавказі, расистські погроми біля Кремля задля рабського шлунко-орієнтованого життя формувало через ТБ майбутнє моєї країни.

Колись у дитинстві у бабці в чернігівському селищі Козелець мені показали фокус. Брали курку, прив’язували її мотузкою за ногу до кілочка. Потім навколо проводили коло так, щоб прив’язана птиця не могла його перетнути. За тим курці закривали очі долонею і відв’язували ногу. Фокус був у тому, що вже вільна курка після цього ніколи не перетинала окреслене коло!

Я б не писав про все це, аби просто черговий раз поплакати за Україною. Не люблю цю звичку багатьох патріотів.

Пишу, бо, здається, знаю, що робити у цій нібито безнадійній каламуті окресленого навколо нас кола. Не варто вибирати свою місію лише між Герасимом і Муму. Ми не повинні бути ні катком з примусу, ні безмовною жертвою. Будьмо людьми, які по-справжньому люблять і ненавидять, будують і борються.

За два дні я проковтнув «Записки…» Ліни Костенко. Скільки живих думок, щирих емоцій, вірних висновків! Як свіже повітря в годину щоденної прогулянки, що належить ув’язненим, такі книги, очевидно, необхідні тим, хто хоче лишатися людьми в Україні.

Врятуйте наші душі – вимкніть зомбоящик, візьміть книги Андруховича, Забужко, Костенко, Загребельного, Іваничука, Дзюби, Грабовського, Шкляра, Мушкетика, Горліс-Горського, Вінграновського, Стуса.

Вимкніть бидлячий шансон в авто і на роботі. Полікуйтеся Квіткою Цісик, «Пікардійською терцією», Івасюком, Чубаєм.

Звичайно, кисень справжніх емоцій чекає у Чехова, Достоєвського, Шукшина, Булгакова, Бердяєва, Хемінгуея. Ремарка, Селенджера, Муракамі, Гендінга, Маркеса, Бродського, Шекспіра, Ахматової, Блока.

Але я думаю, що в нинішній Україні дуже важливо залишитися не тільки культурною людиною, але й українцем. Стовідсотково права Ліна Костенко: «У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все, що є ницого й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа».

Після минулих виборів, коли розчарування і безнадія захопила суспільство, мене двічі врятували книжки. «Музей забутих секретів» пані Забужко пронизливо підтвердив – у кожному часі є місце для підлості й зрад, а є місце для вірності й пожертви. Нова книга пані Костенко вчить тому є – лінію оборони фронту національної гідності мають тримати не тільки мертві герої, але й живі українці.

SOS!

P.S. Окрема подяка моїй тещі Стефанії Антонівні, яка першою ще рік тому показала приклад вимикання агресивно-чужих ТВ-програм.

Юрій Луценко, 08.02.2011 р.

http://www.nso.org.ua/ua/analytics/8189

Яценюк зіграє ту ж роль, яку грають Зюганов і Жириновський в РФ? TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-420547.html
10.02.2011

Влада приготувала Арсенію ЯЦЕНЮКУ роль повністю контрольованої опозиції, аналогічну тій, яку грають Геннадій ЗЮГАНОВ та Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ в Росії.

Таку думку висловила головний редактор тижневика «Дзеркало тижня» Юлія МОСТОВА у коментарі польському аналітичному порталу EAPCommunity, який займається питаннями Східного партнерства.

Зокрема, портал EAPCommunity відзначає, що «з початку грудня 2010 року колишній прем’єр-міністр України Юлія ТИМОШЕНКО викликалась на допити більше ніж 15 разів. Прокуратура звинувачує її у нецільовому використанні 520 мільйонів доларів державних коштів, призначених для екологічних проектів. Прихильники Ю.ТИМОШЕНКО не мають сумнівів: чинний Президент Віктор ЯНУКОВИЧ збільшує тиск на колишнього прем’єра, щоб витіснити її з політики та залякати решту опозиції. Тим часом, Партія регіонів заперечує будь-які політичні мотиви за цим розслідуванням та наполягає, що влада просто віддана ідеї боротьби з корупцією. Ю.ТИМОШЕНКО – винна чи переслідувана?».

У відповідь на це запитання, Ю.МОСТОВА зауважила: «Справа Ю.ТИМОШЕНКО є проявом української національної традиції. Вона полягає в тому, що нова влада завжди намагається вщент розбити владу попередню. І не якимось грубими або безцеремонними методами, а так, щоб дотриматись пристойності. Цьому допомагає казуїстичний підхід до закону. Конкретні правові норми підлягають ретельному аналізу щодо їхньої можливої корисності, а потім використовуються проти політичних ворогів. Кожний правлячий клас в Україні, починаючи з 1991, слідував принципу: «Все – для моїх друзів, закон – для моїх ворогів». Політичні угруповання змінювались, але принципи ведення боротьби залишились тими ж самими».

На думку Ю.МОСТОВОЇ, «атаки на Ю.ТИМОШЕНКО за допомогою Кримінального кодексу не є чимось новим. Кожен, хто слідкує за українською політикою, навіть мимохідь, очікував на це. Я була б здивована, якби щось подібне не сталось. Такі методи були легалізовані у боротьбі влади проти опозиції. З точки зору будь-якого політика, який налаштований на досягнення швидких та ефективних результатів – а в тому, що В.ЯНУКОВИЧ є саме таким політиком, немає жодних сумнівів – немає причин вдаватись до інших методів. Тим паче, що Ю.ТИМОШЕНКО таки порушувала закон. Гроші, отримані від продажу вуглецевих квот, могли б бути використані виключно на екологічні проекти. Але замість цього вони були використані на кредит Пенсійному фонду».

Однак, говорить Ю.МОСТОВА, «незважаючи на це, конкретні дії, спрямовані проти Ю.ТИМОШЕНКО та її команди, дивують. Ніхто ніколи не застосовував Кримінальний кодекс проти опозиції у таких масштабах. Розмах дій проти колишнього прем’єр-міністра є непропорційним скоєним порушенням».

На думку експерта, «це доводить одне: В.ЯНУКОВИЧ не боїться загинути від меча, який він зараз підняв. Він впевнений, що він знищить своїх політичних ворогів, домовиться зі скептиками та створить опозицію «поступки». Крім того, це вже відбувається. Простір, який залишився після Юлії ТИМОШЕНКО і Юрія ЛУЦЕНКА, повинен заповнитись повністю контрольованим та спонсорованим владою А.ЯЦЕНЮКОМ. Він зіграє роль, аналогічну тій, яку грають Геннадій ЗЮГАНОВ та Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ в Росії».

На думку головного редактора «Дзеркала тижня», «є багато свідчень того, що сценарій, який спланував В.ЯНУКОВИЧ, збудеться. Він йде до своєї мети із залізною волею та великою рішучістю. Український Президент повністю підпорядкував собі силові органи та органи влади. Після адміністративної реформи органи державного нагляду також потраплять під його контроль».

«Шлях В.ЯНУКОВИЧА не зможе заблокувати ні пасивне суспільство, ні агонізуюча опозиція. В короткій перспективі, це може призвести до ситуації, коли окрім Партії регіонів в Україні не існуватиме інших альтернатив», - прогнозує Ю.МОСТОВА.

Mental calisthenics righting the wrong TOP
New Pathway / Новий Шлях Feb. 3, 2011

_blankOksana Bashuk Hepburn

Uncle Ilko is stressed out; more so than normally. No, not angry or annoyed, he said over the phone: broken-hearted. As soon as I arrive for our mental calisthenics - discussions on complex issues - he explains his downer.

“Many things in our community upset me”, he says, “but nothing as much as being hood-winked by the Canadian Museum For Human Rights.”

Oh sure, he admits, the discussion between the Ukrainian Canadian Congress and the CMHR significantly contributed to Canadians’ understanding of Holodomor; raised it on par with the Holocaust, where it should be. The former USSR hushed it up; the media white washed it or worst: slurring those who spoke up as Nazi collaborators or war-mongers. Of course, it needs full exposure in the Museum. It was smart, says Vujko, to engage the Canadian Ethnocultural Council in the meeting with CMHR CEO Stuart Murray: enlarge the base; get fair-minded folks on side.

“Why, then, so despondent?”

“Because those who ‘speak with one voice on our behalf’ took the eye off the ball. Who was representing UCC at CMHR? Influencing and following decisions? Who decided on the themes and exhibit space allocation? When? Get this: some requests for proposal issued in January 2010 on space utilization were made public by the UCC only earlier this January - 2011!”

Recently, someone brought up these documents on the Internet; too late for anyone wanting to bid; most closing dates had past. Besides, the content decisions apparently were taken in 2008!! Uncle continues.

“That means that decisions dealing with allocation of exhibit space were taken years ago. Did UCC know? If they did, where was the fight? Why was this not in their press releases? Lots on historic commemorative stuff, death and congratulatory notices, for goodness sake, but nothing about our key issues: equal treatment at the Museum of Holodomor, and internment of our people as enemy aliens during WWI. Or did I miss it? Please tell me that in my dottiness I missed it.”

Vujko misses little. It seems that after supporting the CMHR nearly a decade ago, our leaders provided little input. Now there’s an uproar against Holodomor’s allocation in a general “atrocities” space ; on a rotational basis, yet!. Only the Holocaust and the “Natives” – aboriginal First Nations - are singled out for permanent exhibits.

“The Holodomor is exactly were we do not want it to be: an add on; second-class; discriminated against. ‘Not going to be kicked out again?’ ‘Never again?’ Our leaders use fine words but miss the boat. Preferential treatment is in: the agony of some 10 million starved Ukrainians is deemed less valuable than the death of Jews. Where is Canada’s equity? And why did UCC raise a stink only after the fact? Cripes almighty, the Museum is already calling for bids to handle opening ceremonies and the ‘spiznuchy’ are starting a campaign to protest unequal treatment! Mushtarda po obidi! Closing the gate after the horse escaped.”

He buries his head in his hands. “Vujku, please calm down. Your heart.”

“Why was this mishandled? Who’s accountable for this fiasco? What? The UCC assumed that one rep on some Museum community outreach committee would ensure content control to our satisfaction? Naive khlopchyky!” It took decades to get the Holodomor through Parliament; most school boards are still sitting on their hands; Israel doesn’t recognize the Famine; and we assumed we’d get our due without a fight?”

I smell a whiff of serious mismanagement. I had not seen a UCC press release, with the usual quote from the President, about differences with the Museum. I heard of the rift during the Holodomor event on Parliament Hill in late November. Then Murray’s ‘Malanka’ statement. Well before then, I’m told, some of our community’s generous donors had made million dollar contributions to the CMHR. Wouldn’t that have been yet another appropriate time to insist on content?

“Uncle, you know how Ottawa works. Can this be salvaged?”

“Of course. When the next Canadian Museum For Human Rights is built, we’ll be on top of things!”

The sarcasm is sharp but Vujko is not one to tolerate defeat.

“The best things about this fiasco is the Holod conscious-raising. Canadian public opinion is on side. To maintain leadership, UCC must submit a document - a counter proposal laying out how to ensure equal and inclusive treatment of the Holodomor. With a caveat: failure to honour the terms will result in a Museum boycott, like a 24/7 eternal flame vigil or a plaque at the entrance. But there may be another way.”

“Here’s what UCC can do.” He pulls at a government document from the pile on his side table. “The Museum is a Crown Corporation reporting to Parliament through the Minister of Heritage and must comply with the Canadian Human Rights Act. It’s purpose? Let me read this: ‘…that all individuals should have an opportunity equal with other individuals to make for themselves the lives that they are able and wish to have… without being hindered in or prevented from doing so by discriminatory practices based on race, national or ethnic origin…”

“So what are you saying, Uncle?”

“Haul the CMHR before the Canadian Human Rights Commission. Get a Canadian Holodomor victim to charge the Museum with discrimination based on ethnicity; blatant dishonouring of the family dead. Seek equal treatment. Let’s see if the UCC can right this wrong.”

Звідки такий добрий "погляд з-за океану" на пана Януковича? TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-420615.html
10.02.2011

Микола Писарчук

Читаючи передруковане в УНІАН із газети «День» інтерв’ю президента Проекту перехідних демократій Брюса Джексона під назвою «Рік президентства Януковича — погляд з-за океану», автор цієї статті неодноразово ловив себе на гострому відчутті когнітивного дисонансу. З одного боку, пан Брюс Джексон добре відомий усьому світу як республіканський «яструб», один з ключових лобістів у Сенаті США приєднання до НАТО постсоціалістичних країн. Зрештою, як радник із зовнішньополітичних питань ще одного відомого «яструба» Джона Маккейна в його останній президентській кампанії.

З іншого боку, пан Джексон у даному інтерв’ю зробив цілу низку неабияких компліментів новій владі, персонально Віктору Януковичу (який має в США стійку й небезпідставну репутацію проросійського політика) і деяким членам його команди. Просто подив брав: чи ми разом з відомим американським аналітиком дивимося на одних і тих самих людей, на одні й ті ж їхні дії?

Дозволю собі дати найяскравіші моменти й заздалегідь прошу вибачення за розлоге цитування. Воно того варте.

«Якщо подивитися на об’єктивні факти, то для президента Януковича і нового уряду 2010 рік був дуже вдалим. Уряду вдалося досягти домовленості з МВФ, розпочати інтенсивні переговори щодо ухвалення зони вільної торгівлі з ЄС, підписати у листопаді План дій щодо лібералізації візового режиму. Відновилося зростання економіки і країна не стала банкрутом подібно до Греції. Загалом ми можемо розглядати Україну як «нову Польщу», а не нову Білорусь. І все це добре сприймається. Але ніхто не віддає належного Януковичу за подібні досягнення. Усі ненавидять уряд».

(Справді, які негідники, не розуміють власного щастя! Якби ще й люди, дивлячись на цінники та розрахункові книжки за послуги ЖКГ, відчули всю вдалість першого року президента Януковича…)

«Я гадаю, що Януковича не можна звинувачувати у вибірковому правосудді. Судочинство в Україні не є достатньо зрілим, компетентним і таким, що заслуговує довіри, щоб займатися дуже важливими корупційними справами і виносити справедливе рішення. І це дуже шкодить легітимності України на міжнародній арені. Я вважаю, що мабуть-таки Юля винна, але, з іншого боку, виникає питання, чи можна довіряти судам».

(А хто довів суди всіх рівнів, навіть Конституційний, до стану філій Адміністрації президента, слухняних інструментів політичної розправи над опонентами? Навіть якщо Юля винна у зловживаннях, то переслідують її зовсім не за них).

«Президент справді дуже страждає від того, що корупція вбиває його країну, усюди зупиняє відновлення, реформи. Він говорив зі мною більше години і був дуже відвертим. Ідея закрити всі ці справи через те, що правосуддя зазнало поразки, на його думку, буде означати, що він зрікається своєї відповідальності (софізми – суперські! – Авт.). Люди будуть його критикувати за те, що він злякався. Це велика дилема. Але справжня проблема полягає в тому, що вся стратегія захисту, особливо Тимошенко, діаспори в Америці, Тараса Кузьо — загалом усіх цих людей, — полягає у знищенні України. Вони скрізь усім кажуть, що Україна, український уряд повністю корумпований, люди корумповані, і взагалі все охоплене корупцією».

(Авжеж, а політика нинішньої влади Україну не знищує, а веде у світле безкорупційне майбутнє під бадьорі звуки «Мурки»).

«Тимошенко не захищає себе і не намагається довести те, що вона нічого не робила, вона фактично судиться проти України. Я гадаю, через два-три роки уряд доможеться ухвалення обвинувального вироку, але на цей момент нічого не залишиться від цієї країни».

(Уже зрозуміло, що Юлія Володимирівна, на відміну від Віктора Федоровича, не справила аж ніякого позитивного враження на шановного Брюса Джексона).

“Експерти в Україні та за її межами стверджують, що нинішня влада намагається певним чином згорнути демократичні завоювання, здобуті за роки попередньої влади. А ви бачите таку загрозу?” – запитує журналіст.

“Легка відповідь — ні. Я не бачу такої загрози. Але це не означає, що її не існує. Як стратег я можу сказати, що сильної загрози у цьому плані для України немає. Я провів багато часу з Януковичем та його людьми. Як розвідник і контррозвідник я мав справу з бандитами, військовими злочинцями. Справді, я бачив багато поганих людей.

Люди в Адміністрації Януковича непогані. Можливо, вони не почувають себе впевнено, можливо, їм бракує дещо освіти і вони є дещо провінційними, можливо, не знають усіх законів чи Конституції. Але вони не холоднокровні вбивці, це не ті люди, що намагаються встановити авторитарну державу. Коли я говорив з ними, то більшість із цієї політичної еліти невдоволена ситуацією, як і прості українці”.

“Я мав дискусії з Хорошковським. Він розумний, молодий і міг би керувати якоюсь компанією з продажу програмної продукції в Америці. Говорячи про ситуацію із залякуванням журналістів, зникненням одного з них, вилученням ліцензій у двох телеканалів, я пояснив йому, що в США давно розроблено правила і процедури стосовно того, як працівники цієї служби мають поводитися з представниками ЗМІ”.

(Слава Богу, в АП засіли не холоднокровні вбивці, не бандити, а «непогані люди». Непогані хіба що тим, що власноруч не вбивають. А Хорошковський, той взагалі годен торгувати програмною продукцією в Америці! Це як – його кадрова стеля?)

«Я сперечаюсь із Білим домом та іншими офісами і кажу, що не може мова йти про три роки, як у випадку Балтійських країн, чи шість років, як у випадку Польщі, стосовно отримання членства в НАТО. Якщо ми хочемо серйозно ставитися до Києва та Кишинева, то маємо говорити про 25 років — серйозну зміну покоління. І я погоджуюся, що Україні та Молдові необхідно давати перспективу, якомога швидше — наскільки це можливо. Сказати їм, що ми скоро одружимося, але не в даний момент».

(От спасибі, пане Джексоне, за чудову євроатлантичну перспективу. За 25 років від не захищеної системою колективної безпеки України точно може нічого не залишитися).

Усякі дивні для республіканського євроатлантичного «яструба», потомственого американського розвідника заяви щодо України та Януковича спостерігалися за Брюсом Джексоном і раніше.

Рік тому, у лютому 2010 року, він заявив, що говорити про членство України в НАТО «передчасно» через політичну нестабільність і тяжку економічну ситуацію. (Чесно кажучи, за такими критеріями жодну з постсоціалістичних країн пускати до Альянсу було не можна).

А Януковича Брюс Джексон хвалив ще в грудні 2006 року, після візиту тодішнього прем’єр-міністра до США: «У прем`єр-міністра був вражаючий візит, включаючи важливі зустрічі з віце-президентом Чейні й держсекретарем Райс. Такий успіх був в основному забезпечений тим, що новий уряд значно посприяв ухваленню законодавства, необхідного для вступу України в СОТ. До того ж американські можновладці оцінили месиджі прем`єр-міністра, що стосуються економічного розвитку, поліпшення умов для

прямих зарубіжних інвестицій і лібералізації торгівлі між Україною і Європою».

Між тим, і українська, і зарубіжна преса оцінювали тодішній візит Януковича поганенько.
У чому ж річ? звідки росте коріння цих слів промоутера НАТО, запеклого опонента Путіна, особистого друга Михайла Ходорковського, людини, яка роками дієво підтримує білоруську опозицію? Звідки така «вибірковість» (хоч це слово й не подобається Джексону) щодо України та її нинішнього лідера?

(До речі, цитата з Джексона про Путіна: «Путін і його друзі з ФСБ будують державу національної безпеки. Його міністр закордонних справ Іванов недавно заявив, що Росія має право на військове втручання на всій території СНД. Росія хоче впливати на території далеко за межами своїх кордонів. У цьому велика проблема»).

Доводиться припустити, що ідеологія і погляди Брюса Джексона тут не відіграють ніякої ролі. У хід ідуть банальні прагматичні причини.

І це підтверджує невеличка цитата з солідного американського видання «Волл Стріт Джорнел» (від 17 квітня 2007 року, публікація «Розшукується особливо вигідний клієнт»):

«Колишній політрадник Доула Манафорт і Брюс Джексон, який раніше займався збиранням коштів на його передвиборні кампанії, отримували гонорари й пожертвування від українського мільярдера Ріната Ахметова – політичного покровителя прем`єр-міністра Віктора Януковича».

Оце і всіх секретів…

Нам потрібно створити ученим такі умови, щоб їм невигідно було покидати свою країну назавжди TOP
«Завданням часу є не державна організація науки, а державна допомога науковій творчості нації».

Володимир Вернадський

 

Вівторок, 08 лютого 2011

Б. Олексюк

[...]

...Сьогодні ми спостерігаємо, як багаті країни світу переманюють до себе на роботу найкращих науковців з бідніших країн і в результаті розвитку науки і технологій вони стають ще багатшими. Натомість, країни такі як Україна, вкладаючи значні людські і матеріальні ресурси в освіту, не можуть боротися з втіканням мізків і все більше відстають у світі науки, а відтак - знижується і рівень їхнього економічного розвитку. Де вихід з цього замкнутого кола?

- Два тижні тому навіть наша Академія Наук і її президент Борис Євгенович Патон звернули увагу на проблему, яку Ви піднімаєте. Скільки ми втратили докторів, кандидатів наук - це вже тисячі людей. Це не тільки велика економічна втрата, тому що підготовка одного висококваліфікованого науковця - залежно в якій країні - але це сотні тисяч доларів. То якщо порахувати, це колосальні втрати України.

_blank
Ярослав Яцків
З другого боку, це не тільки грошові втрати. Це втрати високотехнологічного потенціалу української економіки. Ми довго так жити, як зараз живемо, не зможемо. Можливо, я занадто категоричний, але думаю, що маю право сказати, що, на жаль, жоден із президентів України, включаючи й сьогоднішнього, не розуміють, що Україна - це не Росія, що Україна не має таких природних можливостей, що Україні треба розвивати науку і техніку, стимулювати закріплення інтелектуальної власності і впровадження високотехнологічної продукції. Без цього ми далеко не підемо, не виживемо.

[...]

Зрозуміло, заборонити виїзд за кордон не можна і це не потрібно. Але треба сприяти тому, щоб наші науковці виїжджали на певний період роботи і поверталися в Україну, продовжували працювати тут. Вони повинні бачити тут для себе певні можливості.

Друге, ми повинні ставати членами міжнародних організацій, підкреслюю повноправними членами об'єднаних наукових інституцій, щоб Україна почувала себе в них не тільки достойно, але й рівноправно.

Отже, відтік мізків - це велика проблема для всього світу. Її ще у 2002 році обговорював CRDF разом з Royal Society у Великій Британії. Є багато публікацій на тему brain drain. Звичайно, ті економічні проблеми, які постали перед високотехнологічними країнами Заходу - США, Німеччиною, а тепер також - Китаєм, Індією, заставляють їх робити те, що вони роблять. З їхньої точки зору - це правильно. Але, як я вже сказав, Україна втрачає дуже й дуже багато.

На мою думку, треба почати з розробки певної програми дій, як створити такі умови, щоб людині невигідно було покинути свою країну, свій дім і їхати назавжди. Навіть якщо у нас менші зарплати, то можна зацікавити людей чимось іншим. Мушу визнати, що сьогодні цього «іншого» немає.

[...]

Але так сталося, що Національна академія наук України є не стільки академією фундаментальних досліджень, скільки орієнтованою на прикладні дослідження. Це спадщина радянських часів. У нас були тільки деякі невеликі зародки великої фундаментальної науки. Ми легко їх можемо назвати, бо це школи: школа Костюка - фізіології; школа Митропольського - математики, школа Гузя - механіки; школа Трефілова - матеріалознавства та ін. Тобто, існує декілька таких наукових шкіл України відомих у світі. Я міг би назвати також астрономічні школи, які були у Харкові і в Києві, і які мають доробки світового рівня.

Тобто, існує декілька таких наукових шкіл України відомих у світі. Я міг би назвати також астрономічні школи, які були у Харкові і в Києві, і які мають доробки світового рівня.

 

Але значно більший обсяг наукових досліджень складають прикладні дослідження. Такими були вимоги життя - створення Інституту напівпровідників, Інституту ядерних досліджень, Інституту електрозварювання, Інституту проблем лиття, проблем чорної металургії і т.д. А скажіть мені, чи є у нас зараз в державній власності чорна металургія? Мабуть, немає. Але в Академії інститут з дослідження чорної металургії є. Тоді просте питання: хто повинен фінансувати такі прикладні дослідження? Адже ніхто не платить, скажімо, фірмам IBM чи Toshiba державних грошей на їхні дослідження. Я назвав тільки один приклад. Думаю, 30 відсотків інститутів Академії наук повинні або бути закритими, або фінансуватися з позабюджетних джерел. Вони повинні показати свою здатність працювати на економіку України, або на замовлення інших країн.

Звичайно, мене можуть критикувати мої колеги й сказати: добре, що ви працюєте в астрономії... Але я теж змушений 20 відсотків бюджету обсерваторії заробляти на прикладних дослідженнях, бо інакше установа не виживе.

З іншого боку, тут не можна поспішати. Раніше я теж був більш радикальний, бо думав, що Україна буде розвиватися по-іншому. Боюся, що, не дай Боже, закінчиться ера Патона - це може бути трагедія для Академії наук. При сучасній владі це можуть бути втрати землі, будинків, усього майна. Наприклад, Головна астрономічна обсерваторія має 30 гектарів київської землі. Один раз на неї вже зазіхнув Президент В. Ющенко. Ми погодились віддати частину нашої охоронної зони для будівництва Дитячої лікарні майбутнього. Зараз там стоять ліхтарі, які заважають вести спостереження і немає ні будівництва, ні лікарні. Правда, недавно з'явилось повідомлення, що Президент В. Янукович буде продовжувати це будівництво. Але вже два роки ми втрачаємо якість спостереження через те, що в охоронній зоні ведуться будівельні роботи.

Головну астрономічну обсерваторію, яку заснували мої попередники, потрібно зберегти, це святе. У свій час ми з колегами також заснували найвищу у Європі обсерваторію на піку Терскол біля Ельбрусу. Це високогірна спостережна база. У зв'язку зі змінами ситуації, нам довелося зробити її міжнародним україно-російським центром, щоб не платити за землю. Але ми задоволені цією співпрацею. Російська сторона виконує свої зобов'язання: не перешкоджає нам спостерігати, не бере плати за землю тощо. За це ми віддаємо їм 50 відсотків спостережного часу на телескопах, які належать нашій Головній астрономічній обсерваторії.

Отже, я думаю, що ми зараз не на тому етапі, щоб робити радикальне реформування Національної академії наук України. Єдине, що ми можемо зробити, це бути більш вимогливими до результатів роботи Національної академії наук.

[...]

- Ярославе Степановичу, не можу не задати Вам запитання про досягнення сучасної української астрономії. Як Ви оцінюєте міжнародне співробітництво українських вчених-астрономів?

- Перш за все, астрономія і астрофізика - це науки не національного, а світового рівня. Але кожна країна намагається бути достойною у цій величній справі - вивчення космосу і всесвіту. Так сталося, що Україна і за часів Радянського Союзу була знаною астрономічною державою, тому що телескопи не розміщують на півночі, де мало ясних ночей. І тому, наприклад, Кримська астрофізична обсерваторія - одна з найбільших в Радянському Союзі - тепер належить Україні. І в нас склалися школи, які відомі в усьому світі. Наприклад, школи з фізики сонця: школа А.Б. Сєверного у Кримській обсерваторії, де вперше були відкриті активні процеси на Сонці, зокрема, його 160-хвилинні коливання. Ці відкриття знайшли визнання у світовому масштабі.

З другого боку, візьмемо Харків: школа декаметрової радіоастрономії С.Я. Брауде. До цього часу Україна має найбільший у світі декаметровий радіотелескоп і радіометричну систему «Уран», окремі антени якої знаходяться під Полтавою, під Одесою, на Шацьких озерах, які утворюють цю систему. Європа тільки планує нас перевершити, започаткувавши проект Лафар, але ми також прийняли рішення про модернізацію «Урану», щоб не втратити цей пріоритет у декаметровій радіоастрономії. А тут - дослідження і зір, і Сонця, й міжпланетного середовища.

В нас є відомі школи з дослідження зоряних систем і галактик. Співробітник Головної астрономічної обсерваторії академік НАН Ізотов Юрій Іванович, який займається так званими компактними блакитними галактиками, - знаний у всьому світі, а в Україні він є другим ученим у рейтингу за числом цитувань. Він працює в широкій міжнародній кооперації і йому дають час для спостережень на найбільших телескопах у світі. Він має власні оригінальні ідеї і це вже є певна перевага у міжнародній співпраці.

Я продовжую традиції школи Орлова і Федорова. Олександр Якович Орлов був засновником Головної астрономічної обсерваторії, де я працюю вже майже 50 років. Ми отримали унікальні результати з дослідження обертання Землі, які відомі у світі, як Київська школа широтників, бо в них досліджувалися зміни широти і теорія Нутації. У 2003 році мені разом з європейськими колегами за розробку теорії нутації присуджена премія імені Рене Декарта Європейського Союзу.

Таким чином, у нас в окремих галузях астрономії країна займає визнаний у світі пріоритет. Але є й проблеми: в Європі ми найбільша астрономічна держава за чисельністю обсерваторій і за чисельністю астрономів, але не за ефективністю досліджень, не за рівнем фінансування і не за інфраструктурою. З кожним роком ми тут відстаємо все більше. За роки незалежності ми не створили жодного значного інфраструктурного астрономічного комплексу. Все, що ми маємо - було створено за роки радянської влади, а зараз ми тільки це підтримуємо і дещо модернізуємо, але нових комплексів, як це зробили Штати, чи Європа, ми не створили. Зазначу, що проблеми тут подібні до тих, що існують в інших галузях нашої науки.

Ціла стаття: [ тут ]

Єгипет та Туніс: уроки для автократів усього світу TOP
08-02-2011
http://www.nytimes.com/2011/02/04/world/middleeast/04iht-letter04.html?scp=6&sq=Ukraine&st=cse

Христя Фріленд

Багата верхівка та злиденний народ – класичний рецепт революцій спрацював у Єгипті. Найвразливішими автократіями виявилися не найбідніші, а ті, де від корумпованої влади нічого не діставалося громадянам. Приклад Єгипту – тривожний сигнал для автократів у всьому світі, пише Христя Фріленд в американському виданні The International Herald Tribune.

«Останні кілька тижнів були поганими для режимів, які політолог Віталій Сіліцький, називає “авторитарним інтернаціоналом”», – пише Христя Фріленд із посиланням на науковця-білоруса, який наразі досліджує реакцію автократів на кольорові революції на пострадянському просторі.

Безумовною зіркою «авторитарного інтернаціоналу» є Китай, який у 1989 році розігнав демонстрацію на площі Тянаньмень, а сьогодні збирає компліменти від багатьох провідних західних бізнесменів за ефективне ведення справ порівняно із «галасливими демократіями», зазначає автор статті.

У час як «авторитарний інтернаціонал» отримав імпульс від китайської моделі, повстання у Тунісі та Єгипті стали тривожним сигналом для авторитарних правителів у всіх країнах світу, вважає автор статті.

Головною характеристикою єгипетських демонстрацій є їхня несподіваність. «Ці процеси не лінійні. Нічого не відбувається, знову нічого не відбувається, і знову нічого не відбувається, а тоді трапляється все. Протестний рух випередив і єгипетських, і західних полісімейкерів», – каже Мохамед А. Ель-Еріан, син єгипетського дипломата та експерт з ринків, які розвиваються.

Минулого тижня під час Світового економічного форуму у Давосі про події на Середньому Сході говорили здебільшого у коридорах та кафе. І після арабів, найбільше цікавилися цими подіями росіяни, зазначає Христя Фріленд. За словами російського опозиціонера Боріса Нємцова, це тому, що «багато хто проводить паралелі між Мубараком та Путіним». Основне, в чому подібні єгипетський та російський лідери, на думку Нємцова, це корумпованість режиму та «збагачення невеликої групи людей, наближеної до влади».

І саме це стало ахіллесовою п’ятою режиму Мубарака, вважає пан Ель-Еріан. У Єгипті найбідніші верстви населення практично не відчували економічного зростання своєї країни. «Урок історії в тому, що найвразливіші авторитарні режими не обов’язково найбідніші. Це часто ті, де економіка розвивається досить непогано, але доходи розподіляються несправедливо», – пише Христя Фріленд.

Найхитрішими автократами, на думку автора статті, є китайці. Подивитися хоча б на те, як подається інформація про події в Єгипті: незалежні джерела інформації в Інтернеті заблоковані, а офіційні медіа розповідають про хаос, який охопив африканську країну.

З іншого боку, китайські правителі відчувають, що громадяни сприймають владу як систему, яка працює на збагачення своїх посадовців, а не для блага народу. А тому найнесподіванішою новиною останнього часу з Китаю було визнання сина високопосадового правоохоронця винним у вбивстві молодої жінки, яку той збив автомобілем.

Для західних лідерів у світлі нещодавніх повстань було б прагматичним та моральним прийняти сторону опозиції авторитарних режимів, стверджує Христя Фріленд. Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції, зазначив, що завдяки повстанню у Єгипті «західні уряди будуть уважнішими до потреби розбудовувати громадянське суспільство у цих країнах та активнішими у питаннях демократії».

Найважчий період для держави настає після повалення влади. «Хочеться, щоб закріпилася опозиція. Проте цьго не стається протягом двох тижнів», – каже Лукан Уей, політолог з Торонтського університету.

У статті наводиться думка пана Сіліцького, що слабкі досягнення урядів у відповідних країнах після Революції троянд у Грузії, Помаранчевої революції в Україні та Революції тюльпанів у Киргизстані заохотили «авторитарний інтернаціонал».

Можливо, знадобиться «демократичний інтернаціонал», щоб запобігти таким самим небажаним наслідкам у арабському світі, зауважує наприкінці Христя Фріленд.

Станьмо за Правду! TOP
Стояти за правду – ніколи не є соромно і не є даремно, як це багато хто сьогодні, нажаль, говорить.

 

В неділю, 6-го лютого біля Генерального консульства України в Чикаго відбувся мітинг-протест представників української громади Чикаго, організований УГО «Помаранчева Хвиля». Від імені Ради організації, висловлюю глибоку подяку всім учасникам цього заходу, які незважаючи на погану погоду, взяли участь в цьому протесті, заявивши цим свою активну і принципову громадську позицію щодо подій, які зараз відбуваються в Україні. Дякуємо кредитівці «Самопоміч» за надану допомогу в організації цього заходу, а також за інформаційну підтримку дякуємо «Незалежному Радіо», газетам «Час і Події», «Українське слово» та отцям-настоятелям. Це було логічне продовження написання відкритого листа, якого ми адресували ще позаминулого тижня чинній українській владі. Ми як частка багатомільйонної української діаспори цим заходом доповнили багаточисельну хвилю протестів, заяв і відкритих листів, які сьогодні линуть в Україну з усіх куточків світу. І це є дуже важливо! Ця підтримка конче потрібна всім тим, хто сьогодні опинився за гратами через свої політичні переконання, за свою свідому, патріотичну громадську позицію. Ця підтримка є потрібна всім тим, хто не хоче і не може миритися з брехнею, цинізмом і цим беззаконням, яке твориться у нас вдома, в нашій Україні, руками діючої «української» влади. Це також конче потрібне і самій владі. Нехай вона знає - ми не спимо, нам на чужині не байдужа доля нашого народу!

_blank

Розчарування попередніх років в нас не забрали ні почуття людської гідності, ні бажання постояти за правду, за кращу долю нашої України, а вона цього вартує… Кажемо нашої. Тому що тут, в країнах поселення, незважаючи на порівняно кращий добробут в повсякденному житті, як ніде більше відчуваємо невимовну тугу, любов і співчуття до рідного краю, до рідної землі, і ці почуття не можливо нічим замінити. Як і шість років тому, святий обов’язок постояти за правду, за справедливість спонукає нас до дій, до спротиву брехні й лицемірству. Віримо – це тільки початок… Очевидно, ми не побачили так швидко того, про що мріяли на Майдані 2004, така природа людська - ми хочемо вже, хочемо сьогодні, або ще хоч за свого життя… Кожен з нас повинен подивитись Правді в очі, і через власну Совість, запитати себе: «Що я на своєму місці зробив, роблю і можу зробити для свого ближнього, для свого народу, для своєї Батьківщини? Що я зробив для подолання корупції, брехні, лицемірства, несправедливості...?» Напевно, перед Всевишнім кількість нулів у хабарі не міняє суті справи, 100 гривень дані «даїшнику» пересічним українцем, напевно, мало чим відрізняються в Божих Очах від мільйонів, даних продажному депутату у ВР України… Ми повинні брати приклад із сотень і тисяч наших Героїв, що ціною власного життя стояли за Правду і майбутнє своїх поколінь, не турбуючись про себе! Не тільки для пам’ятників і помпезних імпрез даються Герої народу з Гори, а в першу чергу - для прикладу й наслідування. Тому події останніх років, нездатність колишніх лідерів майдану дійти згоди в розбудові нашої країни не повинні стати джерелом байдужості і розчарувань. Це, нажаль, не є одинокою подією в історії нашого народу. Власні амбіції знову переважили ціль і мету. Час розставить все на свої місця. Кожен з них відповідатиме за свої діла не тільки перед нащадками, а й, як і кожен з нас, перед Вічністю. Але ми, не повинні сьогодні соромитись своїх власних світлих почуттів і вчинків, з якими ми виходили на майдани по всьому світу в 2004 році. Задумаймось - такі моменти даються народам не часто… Належні оцінки цього будуть ще попереду, адже недарма теперішня влада викинула із підручників історії України події Помаранчевої революції разом із Геноцидом 32-33 років і періодом визвольної боротьби УПА під час Другої світової війни.

_blank

Багато хто сьогодні розчаровано каже, що наші з вами протести і звернення нічого не дають… Це не правда. Декілька місяців тому Володимир В’ятрович під час відвідин Чикаго наголосив на тому, що в Україні патріотичні сили покладають дуже багато надій на реакцію і підтримку діаспори. Памятаймо про це! Ми повинні робити все від нас можливе, щоб донести цій антиукраїнській владі і всьому світові своє ставлення до цього беззаконня, яке ми бачимо зараз в нашій Батьківщині. Байдужість і внутрішня ворожнеча – це те, на що сьогодні розраховуює антиукраїнська влада в Україні, це і є ті споконвічні спільні наші вороги…

Єдність і наполегливість та щире бажання ділом, а не лише словом послужити справі доведуть нас до спільної мети, до здійснення наших мрій. Якщо відкинемо марнославство і єгоїзм, візьмемо з собою Правду Віру і Любов - Господь допоможе нам! Будьмо певні цього, світова історія людства доводила це неодноразово!

Нижче, до вашої уваги подаємо резолюцію мітину – протесту, яку було передано працівникам Генерального консульства України в Чикаго.

МІТИНГ ПРОТЕСТУ

ПРОТИ ДІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ НА ЧОЛІ З В. ЯНУКОВИЧЕМ

CКЛИКАНИЙ УГО „ПОМАРАНЧЕВА ХВИЛЯ” ЗА УЧАСТІ ШИРОКОГО КОЛА ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ ЧИКАГО

 6 лютого 2011 року

Генеральне консульство України в Чикаго    

РЕЗОЛЮЦІЯ

Ми, українська громада Чикаго, як частина багатомільйонної української діаспори з великим занепокоєнням спостерігаємо за розвитком небезпечних подій в нашій Батьківщині. Приєднюючись до багаточисельних протестів представників світового українства, висловлюємо рішучий протест проти режиму діючої влади на чолі з  пезидентом Януковичем і як патріоти і громадяни України проголошуємо наступні вимоги:

1. Припинити політичні репресії проти опозиційних політичних партій,  громадських організацій, діячів культури і мистецтва. Припинити використання адміністративної машини з метою розправи та залякування.

2. Негайно звільнити з-під арешту усіх затриманих опозиціонерів (список додається), змінивши, якщо цього вимагає закон, запобіжний захід з утримання під вартою на м’якший. Забезпечити об’єктивне та прозоре розслідування порушених справ виключно рамках закону та без застосування адміністративного тиску чи будь-якого іншого впливу на правосуддя. 

3. СБУ повинна припинити тиск і переслідування опозиційних патріотичних сил і виконувати свою першочергову функцію в державі - займатись її безпекою!

4. Припинити ревізію історії України, зокрема відміну звань Героїв України Степана Бандери та Романа Шухевича.

5. Відновити роботу музеїв, архівів і дослідницьких інститутів у вивченні правдивої історії нашого народу.

6. Відкликати минулорічну ганебну заяву в Стразбурзі перед Радою Європи, в якій  було заперечено факт Геноциду українського народу, чим було порушено Закон України.

7. Провести відкритий аналіз причин і наслідків так званих «Харківських угод», які були підписані минулого року.

8. В судовому порядку розглянути злочинну антидержавну діяльність чинного мінісра освіти, молоді і спорту Д. Табачника, зокрема:

а) порушення Закону України Про державну мову - під його егідою статус російської мови набув офіційного поширення на рівні державної;

б) антидержавні реформи у галузі вищої освіти, які спрямовані на знищення української науки і освіти, обмеження доступу до надбань світової науки та культури, поверняння України в сферу впливу імперської ідеології сусідньої Росії;

в) перевидання підручників з історії України в угоду колишнім гнобителям нашого народу, замовчування злочинів світового масштабу та фальсифікація історичних фактів і документів;

г) вилучення з підручників української літератури творів про Геноцид українського народу та період визвольної боротьби, роль УПА у Другій світовій війні;

д) суттєве скорочення фінансування одного з найпрестижніших українських ВУЗів – Києво-Могилянської академії, в результаті чого даний заклад вимушений скоротити близько 40% викладацького складу;

е) безпрецедентні неодноразові і публічні українофобські висловлювання цього держслужбовця, які можна трактувати як розпалювання міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі та зазіхання на територіальну цілісність України;

є) закриття україномовних шкіл в Україні.

9. Чітко дотримуватись чинної Конститтуції щодо релігійних прав і свобод, припинити тиск на УПЦ КП та рейдерські захоплення храмів і церковного майна.

10. Прийняти рішучі заходи проти сепаратистьских організацій і їхніх дій на території України та проаналізувати їхню підтримку з боку сусідніх держав; негайно розслідувати джерела розкольницьких дій у двох найчисельніших церковних громадах України, які стоять на державницьких засадах, це - вищезгаданої УПЦ КП та УГКЦ.

11. Заборонити діяльність комуністичної партії, яка несе повну ідеологічну, моральну і матеріальну відповідальність за вчинені і повністю доказові масові злочини проти власного народу. Зважаючи на повністю підконтрольну законодавчу владу та доступ до доказової інформації, ця відповідальність лягає на діючу владу.

12. Припинити наругу над Конституцією України, в судовому порядку розглянути порушення, які відбулися під час нещодавнього голосування у ВР щодо змін до Основного Закону України, а також проаргументувати причини для продовження терміну дії виконавчої і законодавчої гілок влади в Україні.

Постановляємо:

1. Через Генеральне консульство України в Чикаго направити цю Резолюцію Президенту України В. Януковичу. Ці вимоги адресуємо саме В. Януковичу, оскільки всі гілки влади в Україні зараз перебувають під впливом і відповідальністю очолюваної ним політичної сили – Партії Регіонів.

2. Донести зміст цієї резолюції, а також текст „Відкритого листа до української влади”, прийнятого радою УГО „Помаранчева Хвиля” (додається), до відома усієї міжнародної громадскості.

Закликаємо усіх українців, усі українські організації та усі проукраїнські сили приєднатися до цієї резолюції.

Слава Україні!                                                                  

ДОДАТОК
до пункту №2 вимог Резолюції
мітингу протесту від 6 лютого 2011 року

Список затриманих осіб станом на 3 лютого 2011, до яких можливе застосування політичних репресій:

Юрій Луценко - колишній міністр внутрішніх справ

Євген Корнійчук - колишній перший заступник міністра юстиції

Георгій Філіпчук – екс-міністр охорони навколишнього природного середовища

Юлія Тимошенко - колишній прем’єр-міністр

Борис Преснер – колишній заступник міністра охорони навколишнього природного середовища

Валерій Іващенко колишній в.о. міністра оборони

Анатолія Макаренко - колишній глава Державної митної служби

Володимир Работньов - колишньій заступник міністра транспорту та зв'язку

Миколиа Сіньковсковский - колишній заступник голови Держкомрезерву

Олександр Давидов - колишній заступник міністра транспорту та зв'язку

Віктор Колбун - колишній заступник голови правління Пенсійного фонду

Богдан Данилишин - екс-міністр економіки

Ігор Діденко - перший заступник голови НАК-Нафтогаз України,

Перелік імен тих, хто не був при владі, але потерпів через свої переконання і протестну діяльність:
 
Олексій Макаров – політичний біженець із РФ. Українська влада дала згоду на екстрадицію Макарова до Росії, де йому загрожує до 10 років ув’язнення за свою політичну діяльність. В Україні його звинувачують у тому, що він закидав зеленкою офіс прокремлівського телеканалу «АТВ». Перебуває в одеському СІЗО.
Ігор Загребельний - активіст ВО «Тризуб», затримано 21 січня, місцезнаходження невідоме
Артем Циганок (22 роки) - активний діяч націоналістичного руху на Запоріжжі, зараз знаходиться у СІЗО. Йому інкримінують підпал офісу ПР у 2009 році (вочевидь, йдеться про підпал 20 грудня 2009 р).
Олексій Зануда – активіст ВО «Тризуб», звинувачуваний у справі про відрізання голови бюстові Сталіну. Арештований в м. Обухів (Київська обл.) 17 січня.  
Віталій Вишнюк – активіст ВО «Тризуб». Звинувачується в тому, що брав участь у спилюванні голови пам’ятнику Сталіна 28 грудня 2010 року. Арештований у Харкові 17 січня 2011 року.

Едуард Андрющенко –  звинувачується в тому, що брав участь у спилюванні голови пам’ятнику Сталіна 28 грудня 2010 року, інкримінують ст. 194 "Пошкодження майна". Перебуває в запорізькому СІЗО.

Андрій Стемпіцький – лідер ВО «Тризуб». Звинувачують у незаконному зберіганні зброї та спробі замаху на Президента. Перебуває в Івано-Франківському ІТТ.

Юрій Гудименко - заступник голови запорізької "Свободи". Облив фарбою пам’ятник Дзержинському в Запоріжжі, за що йому інкримінують «злісне групове хуліганство». Перебуває в Запорізькому СІЗО.

Артем Матвієнко – звинувачується в тому, що разом із Юрієм Гудименком обливав фарбою пам’ятник Дзержинському в Запоріжжі. Звільнений на підписку про невиїзд.

Володимир Сівак – голова Березанської райорганізації партії "Свобода" у Київській області                                                                                                                                                        1
Степан Бичек – член ВО «Тризуб». Звинувачують у незаконному зберіганні зброї. До його авта підкинули зброю та вибухівку. Перебуває в ІТТ Івано-Франківська.
Пилип Стемпіцький – син лідера ВО «Тризуб». Звинувачують у незаконному зберіганні зброї. Перебуває в Запорізькому ІТТ СБУ.
Роман Хмара – член ВО «Тризуб», обвинувачують у незаконному зберіганні зброї.
Андрій Тарасенко - перший заступник голови ВО "Тризуб". Звинувачують у підриві пам’ятника Сталіна. Звільнений на підписку про невиїзд.

Сергій Борисенко –  голова Дніпропетровської обласної організації "Тризуб". Звинувачують у незаконному зберіганні зброї та причетності до підриву пам’ятника Сталіну. Звільнений на підписку про невиїзд.
Микита Сушельницький – 16-річний син дружини лідера Тризубу Андрія Стемпіцького.
Пилип Таран - член ВО «Тризуб», обвинувачують у незаконному зберіганні зброї. Перебуває в ІТТ СБУ Запоріжжя.

Василь Лабайчук - член ВО «Тризуб», обвинувачують у незаконному зберіганні зброї. Перебуває в ІТТ СБУ Запоріжжя.

Максим Кушнір – керівник кіровоградського осередку ВО «Тризуб». Безпідставно затриманий за підозрою в причетності до підриву пам’ятника Сталіну. Звільнений на підписку про невиїзд.
Дмитро Ярош - колишній керівник Центрального проводу ВО «Тризуб». Затримано 9 січня.

Артем Циганок – активіст ВО «Тризуб»
Юрій Пономаренко – активіст ВО «Тризуб»
Анатолій Онуфрійчук – активіст ВО «Тризуб»
Василь Абрамів – активіст ВО «Тризуб»

Ростислав Винар - голова Українського Відділення Антиімперського Фронту. Затриманий в Івано-Франківську, перебуває на підписці про невиїзд.

Ігор Гаркавенко – заарештований 23 грудня за участь у наметовому містечку проти Податкового кодексу. Звинувачують у тому, що при встановленні наметів він пошкодив плитку на Майдані Незалежності на суму 212 тис. грн. Перебуває в Лук’янівському СІЗО.

Олександр Мандич – заарештований за участь у наметовому містечку проти Податкового кодексу. Звільнений на підписку про невиїзд.

Віталій Грузинов – заарештований за участь у наметовому містечку проти Податкового кодексу. Перебуває в Лук`янівському СІЗО.
Заплаткін – заарештований за участь у наметовому містечку проти Податкового кодексу. Перебуває в Лук`янівському СІЗО.

Сергій Мельниченко – перебуває у розшуку за участь в наметовому містечку проти Податкового кодексу. 

УВАГА – АВТОПРОБІГ! TOP

Вдаримо підприємницьким автопробігом по чиновницькому свавіллю

_blank

УВАГА – АВТОПРОБІГ!

До уваги усіх бажаючих прийняти участь!

 АВТОПРОБІГ, як  захід громадянського впливу на владу з метою  демонстрації єдності підприємців малого та середнього бізнесу України у своїх вимогах   сприяти розвитку   підприємницької  діяльності  для зростання економіки країни.

 АВТОПРОБІГ  одночасно розпочнуть  28 лютого (понеділок) з майданів Львова та Луганська дві колони автомобілів, які  за тиждень  зустрінуться  на майдані Києва.

У містах слідування  АВТОПРОБІГУ будуть відбуватись зустрічі з підприємцями, круглі столи та майдани .

 З усіх питань, що до участі у АВТОПРОБІГУ, звертатись за тел. 067-3346108, або за i-net адресою baitchuk@ukr.net

Повернемо Україну громадянам, заберемо Україну в олігархів!

Вдаримо підприємницьким автопробігом по чиновницькому свавіллю!

Шановні друзі – журналісти!

Долучіться, будь ласка до теми підготовки та проведення автопробігу: http://pidpr.com/news/vdarimo_pidpriemnickim_avtoprobigom_po_chinovnickomu_
svavillju/2011-02-13-137

Пропонується громадським організаціям сідати в наші авто із своїми лозунгами. Особливе місце «Стоп цензурі».

Чекаємо пропозицій не лише журналістів України, а також інших країн.

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Toronto: Special offer from KUMF Gallery TOP
KUMF Gallery is pleased to present our loyal patrons a rare offer the opportunity to purchase an original painting by Vasyl Kopayhorenko, currently on exhibit at our Gallery until February 20, at a reduced price.

Due to unforeseen events, Vasyl Kopayhorenko’s long-established atelier in Kyiv will be closing. To assist him during this disruptive time, we have lowered the cost of each of his unique oil and soft pastel interpretations of Ukrainian folklore, mythology, and traditions by $100 new prices that we believe will be hard to resist.

To see a representation of his collection now at KUMF Gallery, please click on this link http://www.kumfgallery.com/index.php?id=163

We look forward to introducing you to the charming artwork of Vasyl Kopayhorenko!

_blank

us flagCanadian flagDetroit/Windsor: Origins of Ukrainian rituals and traditions -- Feb. 20 TOP
_blank
Canadian flagToronto: To isolate or  cooperate – How should the diaspora treat Ukraine? -- Feb. 23 TOP

UKRAINIAN SELF-RELIANCE ASSOCIATION OF CANADA
(Toronto-Long Branch Chapter)

Third Annual TYC Speaker Series 2010-2011

presents a

Panel Discussion

To Isolate or Cooperate –
How Should the Diaspora Treat Ukraine?

Wednesday, February 23, 2011, 7:30 p.m.
Ukrainian Orthodox Church of St. Demetrius
3338 Lake Shore Blvd. West
Toronto, ON

featuring

Keynote Speaker:

Dr. Richard Hareychuk
Doctor of Optometry, Toronto

Panelists:

Markian Shwec
Former President Ukrainian Canadian Congress, Toronto

Anastasia Baczynsky
M.A., Theory and Policy Studies-History, University of Toronto

Refreshments will be served following the panel discussion

Sponsored by:
UKRAINIAN SELF-RELIANCE ASSOCIATION OF CANADA
ТОВАРИСТВО УКРАĪНЦІВ САМОСТІЙНИКІВ В КАНАДІ
Toronto-Long Branch Chapter, 3338 Lake Shore Blvd. West, Toronto, ON    M8W 1M9

USA flagChicago: Community recognition awards night -- Feb. 25 TOP
_blank
Canadian flagToronto: Ukrainian Cinema since independen​ce - March 2011 series TOP

Co-sponsored by the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies and Canadian Foundation for Ukrainian Studies

Assholes. Arabesques. Ukrainian filmmakers banded together to make, from nothing, feature shorts that are completely independent, with a vision of reality that will take your breath away. It’s about Ukraine, with Ukrainian talent, and in the Ukrainian language – the three faculties that have hitherto been largely absent from films made in Ukraine over the last years. Arabesques has it all. The film had its Ukrainian premier on September 23, 2010 and caused quite a stir among the public and filmmaking community alike.


Conceived by Volodymyr Tykhy, Arabesques, nineteen shorts by various directors, features a peculiar social type of a post-Soviet Ukrainian, a jerk, existing between the Soviet past and a future that would never come. Outrageously funny and deadly serious at once, this is a must-see.

Time: Thursday, March 3, 2011, 7:00 p.m.
Location: Innis Town Hall, Innis College, University of Toronto, 2 Sussex Ave


White Bird with a Black Mark, 1970. This masterpiece of Ukrainian poetic cinema will be screened restored and digitally re-mastered with English subtitles for the first time in Canada since it was made in 1970. It features a star-studded cast which includes Ivan Mykolaichuk, Bohdan Stupka, Larysa Kadochnykova, Kost Stepankov. Shot in the breathtakingly scenic Carpathian Mountains it tells a dramatic story of a family ripped apart by historical events before, during, and after WW2. With English subtitles. Free and open to the public. Yuri Shevchuk will introduce the film and hold a traditional post-screening discussion. The digitally restored version of the original motion picture was done by the Information Business Systems and Telecommunications, Kyiv, Ukraine. We wish to thank Mr. Pylyp Illienko for the DVD copy of the film made available for the purpose of this and other public screenings organized by the Ukrainian Film Club of Columbia University and to popularize Yuri Illienko's work worldwide.

Time: Friday, March 4 2011, 6:00 p.m.
Location: Room 208, North Building, Munk Scool of Global Affairs (1 Devonshire Place), University of Toronto

All films are with English subtitles.

Free and open to the public. To attend please register at http://www.utoronto.ca/ceres/

Somerset, NJ: Доповідь: Історико-археологічні досліди Батурина - 20 лютого TOP
_blank
USA flagNew York: Nonconformism and Dissent in the Soviet Bloc: Guiding Legacy or Passing Memory? -- Mar. 30 - Apr. 1 TOP


Nonconformism and Dissent in the Soviet Bloc:
Guiding Legacy or Passing Memory?

March 30-April 1, 2011
Ukrainian Studies Program, Harriman Institute, Columbia University
International Affairs Building, Room #1501
New York, NY

For more Information
ma2634@columbia.edu or 212-854-4697

The conference is free and open to the publi


Day One (Wednesday, March 30, 2011)

7:00PM
International Affairs Building, Room #1501

Address by Keynote Speaker Myroslav Marynovych
“Moral Aspects of the Dissident Resistance in Ukraine:
From Rosy Expectations to Sober Reality”

Reception to follow


Day Two (Thursday, March 31, 2011)

9:30AM-12:00PM
International Affairs Building, Room #1501

PANEL I
Nonconformism and Dissent: Historical Overview
1) Orest Deychakiwsky
2) Christina Isajiw
3) Jeri Laber
4) Anna Procyk

Moderator: Frank Sysyn

1:30-3:30PM                                      
International Affairs Building, Room #1501

PANEL II
Documenting and Researching the Dissident Movements

1) Ksenya Kiebuzinski
2) Ann Komaromi
3) Benjamin Nathans

Moderator: Tarik Amar

4:00-6:00PM                                      
International Affairs Building, Room #1501

PANEL III
Dissidents’ Roundtable

Pavel Litvinov
Myroslav Marynovych
Henryk Wujec
(Interpreter – John Micgiel)

Moderator: Catharine Nepomnyashchy 

8:00PM
717 Hamilton Hall

Film Screening

  • A Well for the Thirsty (Krynytsia dlia sprahlykh, 1965 - newly restored and digitally re-mastered copy, with English subtitles)
  • Dissent and Non-Conformism in Ukrainian Film of the 1960-s and Since. The Case of Yuri Ilienko - introduction and discussion by Yuri Shevchuk

Day Three (Friday, April 1, 2011)

10:00AM-12:00PM
International Affairs Building, Room #1501

PANEL IV
Contemporary Society and Politics: the Legacies of Nonconformism and Dissent

1) Michael Bernhard
2) Alex Motyl
3) Peter Reddaway

Moderator: Timothy Frye

1:30PM-3:30PM                               
International Affairs Building, Room #1501

PANEL V
The Impact Today of Nonconformist Culture

1) Mark Andryczyk
2) Justyna Beinek
3) Catharine Nepomnyashchy

Moderator: Anna Frajlich-Zajac

4:00PM-6:00PM
International Affairs Building, Room #1501

PANEL VI
Nonconformist Cultural Figures Roundtable

Volodymyr Dibrova
Vitaly Komar
Mykola Riabchuk
Ewa Wójciak

Moderator: William Risch

8:00PM
Victor Morozov Concert    Ukrainian Museum (222 East 6th Street)


The Ukrainian Studies Program, Harriman Institute at Columbia University, is presenting a conference entitled "Nonconformism and Dissent in the Soviet Bloc: Guiding Legacy or Passing Memory?" to be held at Columbia University March 30th - April 1st, 2011.  The conference is being presented twenty years after the fall of the Soviet Union, a time of continued uncertainty in Eastern Europe.

The conference will focus on political and cultural nonconformism in Ukraine, Russia, and Poland in the 1960s to 80s. It will bring together an international assemblage of scholars studying that period of time as well several noteworthy dissidents and artists.  The conference will offer a historical overview of the period and will present the latest research conducted on the subject.  Additionally, the conference will provide an analysis of the political and cultural legacies of these movements in today’s Ukraine, Russia, and Poland.

Among the questions the conference aims to address are:  Where are the dissidents and cultural leaders of the Soviet era underground today? Are they in positions of power? Are they influential political figures or gurus in contemporary culture? Do they represent their people in the world as they once did?  What media forums are available for their voices? Do Ukraine, Russia, Poland, and the world need them today?

The conference will examine these issues through a series of scholarly panels as well as roundtable discussions featuring prominent Soviet-era dissidents and nonconformist artists.  The three-day conference will begin with an evening keynote address by Dr. Myroslav Marynovych, former Ukrainian dissident and prisoner of conscience and, currently, Vice-rector for the University Mission of the Ukrainian Catholic University (L'viv, Ukraine); the address will be followed by a reception.  Days two and three will include panels and roundtables followed by cultural programming in the evenings showcasing achievements in nonconformist film, music and literature of this era.

"Nonconformism and Dissent in the Soviet Bloc: Guiding Legacy or Passing Memory?" will feature presentations by over twenty individuals: Myroslav Marynovych, Pavel Litvinov, Henryk Wujec, Vitaly Komar, Ewa Wójciak, Volodymyr Dibrova, Mykola Riabchuk, Peter Reddaway, Ann Komaromi, Benjamin Nathans, Alexander Motyl, Justyna Beinek, Ksenya Kiebuzinski, Michael Bernhard, Jeri Laber, Mark Andryczyk, Orest Deychakiwsy, Catharine Nepomnyashchy, Anna Procyk, Christina Isajiw, William Risch, Anna Frajlich-Zajac, Yuri Shevchuk, Timothy Frye, Tarik Amar, Frank Sysyn, and Victor Morozov.

The Conference will conclude with a special North American concert by Victor Morozov, a legendary nonconformist cultural figure in Soviet Ukraine and a major recording artist in Ukraine today.

The conference is presented by the Ukrainian Studies Program at the Harriman Institute, Columbia University.

It is organized in collaboration with the East Central European Center (Columbia University), the Polish Cultural Institute (New York), and The Ukrainian Museum.

For more information please contact Mark Andryczyk at 212-854-4697 or at ukrainianstudies@columbia.edu.

Kobzar Literary Award - Call for Submissions - Deadline Mar. 15 TOP
_blank
Protest grows over Holocaust ‘zone’ in Canadian Museum for Human Rights TOP
http://www.theglobeandmail.com/news/arts/protest-grows-over-holocaust-zone-in-canadian-museum-for-human-rights/article1906123/
Feb. 14, 2011

James Adams

Opposition appears to be intensifying to plans to dedicate a specific “zone” to the Holocaust in the new Canadian Museum for Human Rights, while the museum devotes another, single gallery to covering what could be at least 50 other mass atrocities.

Its position [of UCC] was echoed Feb. 3 by the Central and European Council of Canada – it represents three million Canadians of Latvian, Estonian, Lithuanian, Hungarian and Slovak descent, among others – which called for “an embargo on any further or incremental funding” until there’s an independent review of the museum’s contents and a new board created.

 

Both the Ukrainian Canadian Congress and the Canadian Polish Congress are urging the museum, under construction in Winnipeg and scheduled to open early in 2013, to reconsider what CPC president Teresa Berezowski calls “an inequitable display of what has happened in the world that has gone against human rights.”

The UCC, moreover, wants the Harper government, which established the museum as a self-governing Crown corporation in 2008 and budgeted $100-million toward its $310-million construction, to “suspend any further funding to the museum until [governance issues] are reviewed and addressed in a transparent manner.”

Its position was echoed Feb. 3 by the Central and European Council of Canada – it represents three million Canadians of Latvian, Estonian, Lithuanian, Hungarian and Slovak descent, among others – which called for “an embargo on any further or incremental funding” until there’s an independent review of the museum’s contents and a new board created.

“We are dismayed that the hard lessons learned by our communities … are callously ignored at present,” said CECC chair Markus Hess.

“By any measure, this has been one of the biggest lightning-rod issues for our community in a good while,” observed Taras Zalusky, executive director of the UCC, the umbrella organization for an estimated 1.2 million Ukrainian Canadians. At the same time, he pooh-poohed the suggestion that the UCC wants to halt the museum’s construction. “I don’t think having a half-finished white elephant on the Red River is what we’re looking for.… We support a human-rights museum, but we want it to be accountable.”

Two weeks ago the UCC began a petition campaign to pressure the museum into giving the Holodomor (Stalin’s mass starvation of Ukrainians in 1931-32) and the introduction of the War Measures Act (which resulted in the incarceration of almost 6,000 Ukrainian Canadians between 1914 and 1920) “their own galleries.” The UCC hopes to get tens of thousands of signatures on its “equity and fairness” petition forms, whereupon they’ll be forwarded to MPs for tabling in the House of Commons and consideration by the government. The petition follows a postcard campaign inaugurated late last year by the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association which calls on Canadian Heritage Minister James Moore to set up “an independent advisory committee” to determine the CMHR’s content.

For its part, the CMHR has confirmed that while it plans to house 12 permanent zones, including one devoted to the Holocaust, another to Canada’s first nations and another called “mass atrocity,” content for all zones remains very much a work in progress involving widespread consultation. Officials have argued the CMHR isn’t so much an artifacts-based or “memorializing” institution as one devoted to ideas about, and the practice of, human rights. If the Holocaust has its own permanent space, it’s largely because that genocide – a term coined in the mid-1940s by the Polish lawyer and Jew Raphael Lemkin – spurred the 1948 Universal Declaration of Human Rights, wellspring of the modern human-rights debate and movement.

However, the Polish congress is upset that for the mass atrocity zone to cover its subject, it will have to do so on “a rotary basis,” said Berezowski. Having “a separate, permanent room that says ‘the Holocaust’ leaves you questioning what the value is of all the other people who died otherwise ... Without minimizing the Holocaust, we just feel that whole idea of ‘mass atrocities’ has to be rethought and perhaps have a larger display area in which the Holocaust, the Holodomor, the Armenian genocide, those things, [are] part and parcel of that,” she said.

Two weeks ago in a letter to CMHR president Stuart Murray (and copied to Prime Minister Stephen Harper, among others), Berezowski said the CPC is “hopeful” that if the mass atrocity zone comes to pass, “a central focus” will be the sufferings inflicted on Poles by Nazi Germany and Soviet Russia, “as well as on other Eastern Europeans.” Earlier this week, the CPC decided to initiate its own petition campaign using language similar to that in the UCC appeal.

Meanwhile, George Shirinian, an Armenian-Canadian scholar and executive director of the International Institute for Human Rights and Genocide Studies, agrees the Holocaust, as “the best-known and best-documented genocide, is central to any study of genocide” – but it’s “not the whole story, so, from that perspective, I would agree with members” of the CPC and UCC. Indeed, Shirinian argued, “genocide scholars widely recognize” the Armenian genocide, which claimed more than 1.5 million lives in 1915 Turkey, as the “precursor and prototype of modern genocide.” Therefore, it requires “special attention.”

If the CMHR’s primary raisons d’être are education and prevention, “there can very well be a separate, standalone zone for the Holocaust,” Shirinian observed, “and there can just as
See letters below.

 

easily be one for the Armenians and another one for any other case you mention, as long as there’s something to tie them all together because there are commonalities that make this whole study valid.” The challenge for the CMHR is to take “a much more holistic view of the very large and complex phenomenon” that is genocide while “giving much more space to all those other peoples who are feeling left out.”

Claims of inclusiveness by Human Rights Museum disingenuous TOP

February 8, 2011

Winnipeg, Manitoba--The Ukrainian Canadian Congress is dismayed at the rhetoric being put forth by the Canadian Museum for Human Rights that content and layout of the Museum is not yet set and that they are still listening to stakeholders. UCC has obtained tendering documents from the Government of Canada's MERX system which demonstrate that the Canadian Museum for Human Rights has no intention of including permanent or prominent displays of the Holodomor or of Canada's First National Internment Operations. They provide further evidence that the Museum's content is set in stone and that it will proceed on the basis of the discredited Content Advisory Committee Report.

The tender document, entitled Request for Proposal Media & Technology Solicitation No: CMHR2011 02 Solicitation Date: January 10, 2011 Bid Closing: February 18, 2011, 15:00hrs, indicates that the Museum is contracting for the displays and exhibits on the basis of the Final report of the Content Advisory Committee, and that there will be no permanent Galleries or Zones for the Ukrainian Holodomor or Canada's First National Internment Operations.

"In addition to cementing the content of the museum in accordance with this flawed report, the museum will be making substantial financial commitments that are based on this unfair and irresponsible approach," stated Ukrainian Canadian Congress President Paul Grod. "As matters now stand, issues identified by tax-paying Canadians as being important to them are being consigned to subordinate places within this museum, or are not being presented at all. In the face of the public outcry over the contents of the museum it is irresponsible for the Trustees and management to commit further tax dollars to a museum that is unbalanced."

The tender documents indicate that there will only be a single photo of the Holodomor in its electronic displays. A clarification issued to bidders illustrates that no floor space is being allocated to the Holodomor or to Canada's First National Internment Operations, in stark comparison to other permanent galleries.

"They say that a picture is worth a thousand words, but in this case, the museum would like Canadians to believe that a single photo adequately represents the suffering of millions of victims and survivors of the Holodomor, some of whom are still living in Canada" stated Grod.

As a result, the Ukrainian Canadian Congress has asked the Government of Canada to:

Reconstitute the Museum's Board of Trustees;

Conduct an independent review of the design, layout and content of the Museum in a public and transparent manner to ensure that the museum's content and design is decided upon and displayed in a fair and equitable manner;

Suspend any further funding for the Museum until issues surrounding the governance and content of the Museum are reviewed, and furthermore require the suspension of any procurement that is predicated on a design, layout and content until an independent review is concluded.

Backgrounder on CMHR Tendering Documents

The CMHR has continued to issue several tendering documents which further cement the content of the Museum of Human rights on the basis of the faulty and discredited Final report of its Content Advisory Committee.

The tender document, entitled Request for Proposal Media & Technology Solicitation No: CMHR2011 02 Solicitation Date: January 10, 2011 Bid Closing: February 18, 2011, 15:00hrs, indicates that not only is the Museum contracting for the displays and exhibits on the basis of the Final report of the Content Advisory Committee, but that there will be no permanent Galleries or Zones for the Holodomor, the Ukrainian Great Famine of 1932-33, or Canada's First National Internment Operations.

The tender documents further indicate that there will only be a single photo of the Holodomor in its electronic displays. Contrary to assurances made publicly by Museum management and board members, the tender document states that in the mass atrocities exhibit where the Museum plans to display the Holodomor: "Upon entering the space visitors will see the interactive table, filled with a number of individual case studies, each possibly represented by an individual photograph, title and date."

A clarification issued to bidders on February 3, 2011, entitled "floor plans addendum 1 and 2: CMHR Media and Technology RFP", provides further evidence that no floor space is being allocated to the Holodomor or to Canada's First National Internment Operations. The document shows that the approximately 100 atrocities to be included in the Mass Atrocities zone will be displayed on 8 oversized IPad-type display tables. This is in stark comparison to other permanent galleries.

UCC-Ontario E-Newsletter TOP
_blank

Complete E-Newsletter here
(To enlarge - zoom in)

Canadian M.P. calls on Russia to respect democratic and human rights TOP
Ottawa - Liberal Member of Parliament Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre) again raised the issue of human rights abuses in Russia on the floor of Canada's House of Commons in response to the New Year's Eve arrest of opposition leaders, and democratic and human activists:

HOUSE OF COMMONS DEBATES
STATEMENTS BY MEMBERS
FRIDAY, FEBRUARY 4, 2011

HUMAN RIGHTS

Mr. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre, Lib.): Mr. Speaker, last August I introduced the opposition leader and former deputy prime minister of Russia, Boris Nemtsov, at a symposium hosted by the Central and Eastern European Council at the University of Toronto's Munk Centre.

Nemtsov and over 100 democracy activists were arrested, some imprisoned, using Soviet-era laws for participating "in unsanctioned gatherings". On New Year's Eve the campaign of intimidation was renewed when Nemtsov and 68 others were arrested after rallies calling for the democratization of Russia.

Last year Prime Minister Putin threatened the opposition and established a new tenet of Putinism stating: "...you will be beaten on your skull with a truncheon. And that's that".
Russia's leading exiled broadcast journalist, Evgeny Kiselev, lamented to me that the west has traded the Russian democratic opposition for oil and gas. As Russia slips into autocracy, the Canadian government and foreign affairs minister remain silent.

Will Canada finally send a clear message to Russia that its continued membership in the G8 is dependent on its respect for democracy and human rights?

Boris Nemtsov, leader of the democratic opposition movement Solidarity and Russia's Deputy Prime Minister from 1997-1998, was sentenced to 15 days in jail under Article 19.3 of the Administrative Offenses Code ("disobeying police") in early January 2011. Sentences were also handed out to other opposition leaders and activists who participated in the rally on Triumfalnaya Square, such as: Ilya Yashin of Solidarity (5 days), Kirill Manulin of Another Russia (8 days), Konstantin Kosyakin of Left Front (10 days), and Eduard Limonov of Another Russia (15 days).

"This is the second time I have had to raise the issue of Russia's slide into autocracy on the floor of Canada's House of Commons. I was hopeful that the international outcry following the arrest of opposition leaders and activists back in September 2010 would have been enough to sway Russian authorities from trampling on the right of assembly afforded by the Russian constitution," stated Wrzesnewskyj.

Wrzesnewskyj renewed his call on the Canadian Government and Foreign Affairs Minister Lawrence Cannon to send a clear message to Russian authorities that the campaign of intimidation, arrest and imprisonment of human and democratic rights activists cannot continue. The Russian people's constitutional right to democratic assembly must be guaranteed.

Protest held in Prague against alleged repression​s in Ukraine TOP

http://praguemonitor.com/2011/02/07/protest-held-prague-against-alleged-repressions-ukraine
7 FEBRUARY 2011

Prague, Feb 6 (CTK) - About 100 people took part in a rally against alleged political repressions in Ukraine, staged outside the Greek Catholic Church of St Clement in Prague centre Sunday by the Ukrainian Freedom association.

The organisers called on Ukrainian authorities to abandon undemocratic interventions against representatives of patriotic organisations.

They praised the Czech Republic that granted political asylum to former Ukrainian economy minister Bohdan Danylyshyn recently.

A representative of Ukrainian Freedom said Ukraine now holds in prison 14 people from patriotic organisations.

He said the police apply inappropriate pressure, including physical torture, against the organisations.

Police bullying also targets some journalists criticising the current situation in Ukraine, the man said.

Ukraine has long been divided into the pro-Russian east and nationalist west.

Czech diplomacy granted political asylum to Danylyshyn in spite of protests by Ukrainian authorities in mid-January.

Ukrainian media interpreted the Czech decision as proving the European Union's conviction that the opposition in Ukraine is faced with political persecution.

The Ukrainian government's control bodies recently announced that they estimate the damage caused under Danylyshyn at an equivalent of 34 billion crowns.

The Ukrainian opposition says Danylyshyn's persecution is an expression of political despotism and President Viktor Yanukovich's effort to apply repressions against pro-western orientated parties.

Expert can't confirm Demjanjuk'​s signature TOP
February 2, 2011
http://www.islandpacket.com/2011/02/02/1532892/expert-cant-confirm-demjanjuks.html

MUNICH — A court-appointed expert said Wednesday that she can't confirm or reject the authenticity of John Demjanjuk's signature on a key piece of evidence at his trial on charges that he was a Nazi death camp guard.

Handwriting expert Beate Wuellbeck told the Munich state court that only three letters in Demjanjuk's alleged identity card were clearly recognizable and she could not verify the authenticity of the signature.

Prosecutors say the signature on the identity card from the Nazis' Sobibor death camp is Demjanjuk's.

Demjanjuk, 90, is standing trial on 28,060 counts of accessory to murder for allegedly having been a guard at the Sobibor death camp.

He denies the charges, and the defense maintains the picture ID card, which was once in Russian hands, is a fake made by the KGB.

Wuellbeck told the court Wednesday she could not come to a definitive conclusion after comparing the recognizable letters in the signature with ten pages allegedly written by Demjanjuk.

Defense attorney Ulrich Busch requested another opinion from a specialist in Cyrillic script. Demjanjuk's native Ukrainian is written in Cyrillic. The court did not immediately decide on the motion.

Also on Wednesday, the defense team questioned the credibility of documents from Soviet intelligence services that placed a man named Demjanjuk had served at Sobibor between March 27, 1943 and September of the same year. That is roughly the same period in which Munich prosecutors say he worked as a guard at the death camp.

Defense attorney Ulrich Busch said a German court shouldn't consider documents from the totalitarian Soviet Union's agencies.

The prosecution argues that after the Ukrainian-born Demjanjuk, a Soviet Red Army soldier, was captured by the Germans in 1942, he agreed to serve under the SS as a guard. Demjanjuk claims he spent most of the rest of the war in Nazi camps for prisoners of war.

Presiding Judge Ralph Alt said Wednesday that the court plans to bring the trial, which started in November 2009, to a conclusion by the end of March.

A verdict could bring an end to a decades-long case, which started in 1981 when the U.S. revoked Demjanjuk's American citizenship, alleging he was a notorious Treblinka death camp guard "Ivan the Terrible" and had hidden the information when he immigrated to the United States.

He was extradited to Israel, where he was found guilty and sentenced to death in 1988, but the conviction was overturned five years later as a case of mistaken identity. He was later deported from the U.S. in May 2009 to face trial in Germany on charges that he was a guard at Sobibor, another death camp

Ryzhkov: Number of states may double in 21st century and Russia may contribute TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/96714/
Feb. 8, 2011

Paul Goble

_blankThe number of states in the world may double over the course of the next century, and the Russian Federation may contribute to their number unless its government and people recognize that genuine federalism is the best defense of the territorial integrity of multi-national states, according to a leading Moscow specialist.

[...]

That is because the “extraordinary centralization” Vladimir Putin carried out, has left “the regions tied hands and feet.” The regional heads “cannot decide even elementary things” because “in each there are some 50 federal structures which are not subordinate to governors or egional deputies” and which are “too far from Moscow” to be controlled from there.

The threat of the disintegration of the Russian Federation in the 1990s was “very strongly exaggerated,” Ryzhkov says, and was more or less ended by the 1993 Constitution and by the actions of Putin after 1999. But some of the solutions have created new dangers, the Moscow scholar suggests.

[...]

Russia has three “models of development,” Ryzhkov suggests, two of which will prove fatal. The first is a Reich, or “the construction of an ethnic Russian multi-national state, a ‘Russia for the Russians.’ This would mean collapse in the course of the country in the course of the [next] five or six years.”

The second scenario is the Byzantine one, and this, Ryzhkov says, is what is “takin place in Russia now,” something he describes as “the latest attempt to build an imperial state with a strong center in Moscow which will govern the borderlands including the national ones with the help either of local cadres or appointed governors.”

This path too is “dangerous: the extraordinary bureaucratization and centralization of administration will step by step create the basis for separatism because the powers assigned by Moscow will ever less be positively viewed by the local population” and “dissatisfaction [with them] will automatically mean dissatisfaction with Moscow.”

“This crude bureaucratic imperial path has already led to the country to collapse twice, in 1917 and 1991,” Ryzhkov argues. And it can do so again.

Only federalism and genuine federalism at that can save Russia, Ryzhkov argues, and consequently, Moscow must “return now to the very fruitful model of a federation which is written in our Constitution but not [yet] realized. In that way we will be able to avoid the danger of the collapse of the country.” But that is not just the best way but the only one.

Paul Goble is a longtime specialist on ethnic and religious questions in Eurasia, he can be contacted directly at paul.goble@gmail.com. You can read all his blog entries at http://windowoneurasia.blogspot.com/

Complete article: [ here ]

Нещирі запевнення про взаємовключення Канадським Музеєм Прав Людини TOP
8 лютого 2011
Вінніпег - Конґрес

Українців Канади розчарований риторикою, поширюваною Канадським Музеєм Прав Людини, про те, що зміст і вигляд музею ще не визначені і що вони все-ще заслуховують пайовиків. Конґрес отримав офіційні документи-заявки від канадської урядової системи МЕРКС (MERX), котрі демонструють, що Канадський Музей Прав Людини немає ніякого наміру включати постійні чи визначні експозиції про Голодомор чи перші національні операції по інтернуванню. Документи є дальшим свідченням того, що зміст музею є конкретно визначений і буде розвиватися на основі дискредитованого звіту Дорадчого комітету змісту.

Офіційна заявка під назвою: RequestforProposalMedia & TechnologySolicitationNo: CMHR2011 02 SolicitationDate: January 10, 2011 BidClosing: February 18, 2011, 15:00hrs, свідчить про те, що музей заключає домовленості про виставки та експонати на основі заключного звіту Дорадчого комітету змісту і в музеї не буде постійних галерей чи приміщень для висвітлення українського Голодомору або перших національних операцій по інтернуванню.

"На додаток до закріплення змісту музею згідно з недосконалим звітом, музей робитиме вагомі фінансові зобов'язання, базовані на несправедливому і безвідповідальному підході,"заявив президент Конґресу Українців Канади Павло Ґрод. "Як справа виглядає тепер, важливим для канадських платників податків питанням відведено другорядне місце або вони не представлені взагалі. Перед лицем громадського протесту стосовно змісту музею виглядає безвідповідальним, з боку довірених осіб та керівництва музею, використовувати кошти платників податків для музею, що є незбалансованим."

Офіційні документи-заявки зазначають, що в музеї буде одне єдине фото Голодомору в електронному дисплеї. Видане для покупців пояснення демонструє, що для Голодомору чи перших національних операцій по інтернуванню, в абсолютному порівнянні з іншими постійними галереями, ніякої площі в музеї не відведено.

"Кажуть, що картина варта тисячі слів, але у цьому випадку музей хоче, щоб канадці вірили, що єдине фото відповідно представляє страждання мільйонів померлих та уцілілих жертв Голодомору, декотрі з яких все ще живуть у Канаді," заявив Павло Ґрод.

Як результат, Конґрес Українців Канади звернувся до уряду Канади щоб:

  1. Перезаснувати Дирекцію опікунів музею;

  2. Провести незалежний перегляд проекту, плану та змісту музею громадським та прозорим шляхом з метою гарантії, що зміст та проект музею вирішений і відображений справедливим та рівноправним чином.

  3. Призупинити будь-яке подальше фінансування музею, аж доки не будуть переглянуті питання, що стосуються керівництва та змісту музею і, більше того, вимагати призупинення придбань, що стосуються його проекту, плану та змісту, аж доки не буде завершений незалежний перегляд.

Історія офіційних заявок Канадського Музею Прав Людини

Канадський Музей Прав Людини продовжував випускати офіційні документи-заявки, що надалі закріплюють зміст Музею Прав Людини на основі помилкового і дискредитованого кінцевого звіту Дорадчого комітету.

Офіційна заявка під назвою: RequestforProposalMedia & TechnologySolicitationNo: CMHR2011 02 SolicitationDate: January 10, 2011 BidClosing: February 18, 2011, 15:00hrs, свідчить про те, що музей не тільки заключає домовленості про виставки та експонати на основі заключного звіту Дорадчого комітету змісту, але в ньому не буде постійних галерей чи приміщень для висвітлення Голодомору, українського Великого Голоду 1932-33 рр., або перших національних операцій по інтернуванню.

Офіційні документи-заявки далі зазначають, що в музеї буде одне єдине фото Голодомору в електронному дисплеї. На противагу публічним запевненням, зробленим керівництвом музею і членами дирекції, офіційна заявка стверджує, що у виставці масових злочинів, де музей планує експонувати Голодомор: "При вході у приміщення відвідувачі побачать взаємодіючий стіл, заповнений численними індивідуальними випадками, кожен з яких буде представлений індивідуальною фотографією, заголовком і датою.

Видане для покупців 3 лютого 2011 року пояснення під заголовком "floorplansaddendum 1 and 2: CMHRMediaandTechnologyRFP", підтверд6527QZ: жує той факт, що ніякої площі в музеї не відведено для Голодомору чи перших національних операцій по інтернуванню. Документ показує, що приблизно 100 злочинів буде включено у експозицію масових злочинів, які будуть висвітлюватись на 8 великих прямокутних (IPad-type) виставочних столах. Це є в абсолютному порівнянні з іншими постійними галереями.

Жорсткі дії Владіміра Путіна тільки заохочують кавказький джигад TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5065.html
10-02-2011

Саймон Тісдолл, The Guardian (Велика Британія)

_blankСилою тероризму не здолаєш? Владімір Путін ближче до виборів любить розігрувати силовий сценарій боротьби з тероризмом. Однак жорсткі дії тільки розпалюють тероризм, що може призвести до регіональної війни в Росії, – пише Саймон Тісдолл у британському виданні The Guardian.

Доку Умаров, лідер чеченських бойовиків, який взяв на себе відповідальність за жорстокий теракт у Домодєдово, наразі погрожує джихадом та новими звірськими розправами. А Владімір Путін тим часом не приготував нічого нового у відповідь на цю загрозу, тоді коли його стара політика лише заохочує нові атаки терористів, вважає автор статті.

«Перша реакція Путіна на теракт у Домодєдово була типовою бездумною агресією, яка характеризувала його світогляд від часу, коли він став президентом у 2000 році завдяки обіцянкам вистежити чеченських повстанців та повбивати їх “у сортирах”. Тих, хто стоїть за вибухом, буде спіймано, сказав він. “Помста невідворотна”», – йдеться у статті.

Путін відкинув версію причетності Умарова до теракту, оскільки, за його уявленнями, чеченську проблему було подолано кілька років тому.

Хоча дійсність – зовсім інша, стверджує Саймон Тісдолл. За версією Кремля, після того, як президентом Чечні став Рамзан Кадиров, у регіоні припинилося кровопролиття і настав мир. Проте президент республіки не впорався із атакою на чеченський парламент у жовтні минулого року. До того ж повстанський рух, стишившись у Чечні, поширився на інші мусульманські республіки – Дагестан та Інгушетію. І наразі мова йде вже про загальнокавказький джихад за незалежність, пише автор статті.

Він покладає на Путіна відповідальність за ескалацію локальної війни, стосунок до якої може мати навіть «Аль-Каїда». Нинішній прем’єр-міністр Росії своїми жорсткими методами призвів до обмеження прав людини, що не дало особливих успіхів у боротьбі із проблемою. «Багато росіян дивуються, чому Москва не покінчить із цим, і не дозволить Північному Кавказу від’єднатися від федеративної республіки ...», – зазначається у статті.

Юлія Латиніна, коментатор із видання The Moscow Times, вважає, що терористи, причетні до вибуху у Москві, «хочуть, щоб Аллах, а не Росія, правив Північним Кавказом. Вони ненавидять Захід та зневажають і путінське правління, і демократію. За правління колишнього президента Бориса Єльцина, політичний іслам був порівняно маргінальним явищем, але після десяти років “владної вертикалі” Владіміра Путіна, ситуація кардинально змінилася».

Тривожним симптомом стали також нещодавні націоналістичні протести у Москві, під час яких вимагали «вигнання» кавказців та які запам‘яталися побиттям перехожих зі східною зовнішністю, зазначає автор.

Росія здобула контроль над Північним Кавказом ще у ХІХ столітті, відібравши його у Персії. Толстой та Лєрмонтов описали криваві війни між кавказцями та царськими військами, нагадує Саймон Тісдолл. Сьогодні мусульмани складають сьому частину населення Росії. В 2010 році зафіксували збільшення кількості ісламістських атак на 14% порівняно із 2009-им.

Виникло багато пересторог щодо безпеки проведення зимових Олімпійських ігор у Сочі у 2014-му та Чемпіонату світу з футболу в 2018-му. Путін у відповідь визнав необхідність застосувати нові підходи, говорив він і про високий рівень безробіття та брак інвестицій, що посилюють повстання, а також засудив ксенофобські настрої та подякував мусульманам, які протистоять екстремізму.

«Але ближче до дати парламентських та президентських виборів у березні наступного року, забіяка Путін може спокуситися, як і колись, представити себе як жорсткого спасителя нації та розпочати новий військовий наступ на Кавказ. Це, скоріш за все, призведе до нових «домодєдово». Однак у росіян є альтернатива. Вигнати Путіна», – вважає Саймон Тісдолл.

Оригiнал матерiалу: [ тут ]

New project by Yara Arts Group TOP
Dear Friends

Yara Arts Group starts up a new project and hope you will support our work by contributing to Yara and coming to see our new show "Raven" at La MaMa April 8- 24

http://www.brama.com/yara/newsletter/index.htm

We hope to see soon.

Book Review: Comtemporary Ukraine on the Cultureal Map of Europe TOP
Larysa M. L. Zaleska Onyshkevych, Maria G. Rewakowicz, eds. Contemporary Ukraine on the Cultural Map of Europe. Armonk M. E. Sharpe, 2009. xxx + 471 pp. $89.95 (cloth), ISBN 978-0-7656-2400-0.

Reviewed by Vlad Naumescu (Central European University) Published on H-SAE (February, 2011) Commissioned by Abby L. Drwecki

Through the Looking Glass: Imaginations of Europe in Ukrainian Studies

Notwithstanding a few excellent monographs, Ukraine has been a rather sporadic presence in anthropological literature, often lumped together with others as part of the anthropology of postsocialism. Therefore an edited volume on Ukraine constitutes an excellent opportunity for anthropology students to discover an interesting space for research and comparison, and its possible contributions to wider debates in anthropology. The volume in question, Contemporary Ukraine on the Cultural Map of Europe, brings together a wide range of contributions (in no less than twenty-six chapters plus an introduction), from an impressive number of scholars whose work is acknowledged beyond the field of Ukrainian studies. The overall theme of the volume addresses Ukraine's place in Europe, looking at symbolic geographies, imperial legacies, and identity formation in contemporary Ukraine. Or, to put it differently, it treats Ukraine's need for recognition by emphasizing its belonging to Europe, hoping thus to solve its identity-related dilemmas. The volume opens with a short introduction by the two editors followed by three sections, each dealing with particular aspects of Ukraine's relationship with Europe: "Mapping the Nation: History, Politics and Religion," "Reflecting Identities: The Literary Paradigm," and "Manifesting Culture: Language, Media and the Arts." The combination may seem too broad, even intimidating at first sight given the range of topics and perspectives proposed. The essays in the first section dwell on possible connections between Europe's national histories and its imaginings of the East and Ukraine's political and religious instability today. The opening text by Roman Szporluk situates Ukrainian nationhood in the historical context of European state formation, comparing the development of the Ukrainian national idea with the "classical" German case. Following British historian Lewis Namier (a Polish Jew born and raised in Galicia, as the author remarks [p. 15]), Szporluk takes 1848 as the point of departure for European nation-building projects, "a seed-plot of history" in Namier's own words (p. 4).[1] The post-1848 period sees the rise of various experiments in nation building that try to encompass ethno-religious divisions and adjust to imperial legacies. Szporluk argues that the condition for emerging European nations is a "shared cultural or mental space" with Europe, which shapes the imagined community of the nation (p. 9).

In the following chapter, Mykola Riabchuk questions the trope of the East-West divide, reminding us that Huntingtonian civilizational fault lines are part of shifting symbolic geographies. For him, Ukraine's problem of identity is a matter not of internal divides (East-West, ethno-linguistic, etc.) but of negotiating a shared set of values that might constitute the basis of national and civic mobilization. The point he raises about Ukraine's need to become a strong state to support a coherent national identity (and his implicit assumption that it is a weak state), though essential for the overall theme of the volume, remains unexplored. The question of the "weak state" could be relevant for other contributions too, including those by Andrew Sorokowski and Catherine Wanner, which provide close analyses of Ukrainian legislation, religious pluralism, and the public sphere. While the strained relationship between the socialist state and religion is common fact, contemporary Ukraine offers a more ambiguous picture. The post-1990 religious revival combined with a moderate secularism in state-church relations led to a remarkable religious diversity. Wanner calls this the pluralistic condition of Ukraine, based on a state policy of minimal interference in the religious field and acknowledgment of religion's role as a catalyst of social change. Ukraine's religious condition is thus comparable to the American denominational model rather than the former socialist countries or Western Europe where states favor particular churches while discriminating others.[2] "Ukrainian denominationalism" also connects the local to the global rather than the nation, undermining the classical unity "religion-nation-state" and generating new forms of religious mobilization and transnational networks.[3]

Complete article: [ here ]

Не для дітей TOP

http://www.radiosvoboda.org/content/popup/2302103.html

Табачник планує в цьому році закрити 100 шкіл на сході країні TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1297275125.html
09-02-2011

За рік перебування при владі януковичі-табачники завдали великої шкоди освіті та науці. Всім відомі "реформи" міністра Табачника скеровані на знищення української освіти. Про це заявив Голова Комітету з питань науки та освіти Володимир Полохало.

«У демократичному, цивілізованому світі влада намагається брати на себе функцію фінансування освіти. В Україні все навпаки, зменшуються видатки на освіту, квота держзамовлення у ВНЗ скорочується більш ніж на 40%, а на науку цього року практично нічого не виділено (0,37% від ВВП, що є найнижчим показником у світі). Натомість збільшуються видатки на утримання адміністрації президента та інших чиновників», -наголосив депутат.

За словами Полохала, після таких «реформ», заяви Табачника про те, що Україна планує увійти в європейський освітній простір, звучать не просто як цинізм, а як знущання над українцями і усім європейським освітнім простором.

«Ця команда почала закривати виключно українські школи, мотивуючи тим, що там нібито бракує достатньої кількості учнів, вчителів, належного технічного забезпечення тощо. Батьки і громада загалом ставляться у безвихідне становище, залякуються владою і неспроможні відстояти збереження шкіл», - відзначив В. Полохало.

За даними Голови Комітету, на Сході країни під цією маркою планується закрити близько 100 шкіл у цьому році.

«По суті цей процес нагадує русифікацію, витіснення української мови з освіти та інші негативні процеси,які ми уже спостерігали у совєтські часи», - переконаний Полохало.

Демографічний фактор, за його словами, є наразі справді викликом, оскільки кожна п’ята школа в сільській місцевості має малу наповнюваність.

«Але влада має подбати про цих дітей, це її обов’язок. Влада так само має подбати про міських дітей і не вигадувати якісь причини, закриваючи вибірково українські школи. Діти не винні у тому, що вони мусять вчитися за влади Януковича-Табачника, в яких свої індивідуальні, антиєвропейські бачення ролі освіти. Закон про мови наразі відкладений, але процеси йдуть. Владна більшість фактично діє протизаконно.», - наголосив БЮТівець.

Аби зупинити руйнівні процеси в освіті,визначальну роль, на думку Полохала, можуть відіграти освітяни, діти та їхні батьки, оскільки це все скеровано проти них і України загалом.

Для порятунку малокомплектних шкіл депутат пропонує відновити дію мораторію на їх закриття, аби нинішня влада не зловживала, не руйнувала освіту і не проводила його «совєтизацію» по Табачнику.

Як відомо, у 2009 році за ініціативи БЮТівця Володимира Полохала була ухвалена постанова, якою заборонялося закриття так званих малокомплектних шкіл. Тоді був впроваджений мораторій на закриття малокомплектних шкіл в сільській місцевості. У постанові передбачено, що зняття цього мораторію може бути знято лише в тому випадку, якщо будуть ліквідовані всі негативні наслідки після закриття школи і діти будуть забезпечені усім необхідним для отримання якісної освіти. В тому числі і забезпеченням транспорту, який має обслуговувати дітей(підвозити їх до школи і назад додому).

Припиненням дії мораторію скористалася нинішня влада. Голова профільного Комітету Володимир Полохало рекомендує продовжити дію мораторію на закриття малокомплектних шкіл.

Берлінале: В понеділок була субота TOP

_blankhttp://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2011/02/15/12538/
15.02.2011

Ольга Самборська

14 лютого 2011 року на міжнародному кінофестивалі Берлінале відбулася прем’єра фільму російського режисера Олександра Міндадзе “У суботу”. Англійською мовою фільм носить назву “Іnnocent Saturday“, що в перекладі на українську означає “безвинна, безтурботна субота”.

Хто платить, той замовляє музику. Тільки щось Україна мало замовила…

 

На всіх рекламних афішах назва фільму залишалася в українській версії, тобто “У суботу” (“U subotu“). Це ніби символічна прив’язаність фільму до України — місця, де відбуваються події фільму. Конкретніше, в Прип’яті. На цьому українська складова фільму закінчується.

Далі починається російська версія або версія автора Олександра Міндадзе ...

Вся стаття: http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2011/02/15/12538/

Українське кіно: так є воно чи його немає?
http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2011/02/13/%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BB%D1%96%
D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BA%
D0%BE%D1%8E%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B0%
D0%BB%D1%96%D1%8F-%D0%B7%D1%96-%D1%81%D0%B2

 








Tymoshenko and WikiLeaks findings TOP
Trivia cannot erase Tymoshenko’s Maidan images of year 2004 or undermine her connectivity with the people. Connectivity matters. Tymoshenko came close to overcoming the apathy of almost 3 million voters who stayed at home in the year 2010 runoff elections because of a bad economy.

 

http://www.kyivpost.com/news/opinio
n/op_ed/detail/96575/

Boris Danik

[...]

...{M}ore significant than the criminal angles of the gas saga -- and with much broader consequences -- was the focus of Washington’s attention as shown by WiliLeaks on the socio-ideological side of the conflict among the principal players of ex-President Viktor Yushchenko, President Viktor Yanukovych and ex-Prime Minister Yulia Tymoshenko in the 2008 – 2009 period.

_blankAccording to Wikileaks sources, Tymoshenko was depicted in reports sent from the U.S. Embassy in Kyiv as someone who had “an obvious lack of economic foundation” and “had wasted the opportunity for implementing the economic reforms that came with the financial crisis.” Read this as an allegation of failure to impose more austerity and fiscal restraint.

Never mind that America’s own “economic foundations” and its financial system had nearly collapsed in the same time period, and the U.S. government has been piling up stratospheric budget deficits each year in the last decade -- as the result of tax cutting and extravagant military spending. Worker layoffs and home foreclosures are at highest levels since the Great Depression.

As public and private debts piled up, the U.S. Federal Reserve Bank embarked on a huge monetary expansion in 2009, causing acceleration of inflation.

On the other hand, while Ukraine’s oligarchs were having a banner year in 2010, America’s business elite didn’t fall behind either. Corporate entities collectively showed a record of more than 2 trillion dollars in profits for last year. There was a robust gross domestic product growth with fewer workers becoming more efficient. At the same time, according to Gallup on Jan. 19, the U.S. unemployment rate is higher than in Britain, Germany, Japan, Russia, and China.

Meanwhile, in cables sent by Ambassador William Taylor in December 2009, Tymoshenko’s presidential campaign was described as based on “populist economic policy which would enhance the role of the state” – an ultimate indictment in the vocabulary of America’s conservative Hoover Institution. Someone forgot to ask what they think of the Fed’s key role and its money printing spree.

And what about Tymoshenko’s standing vs. the new president Yanukovych, in the eyes of American diplomats? As opposition leader, “she will be a destructive force in opposition to Yanukovych” and impossible to work with. All this came in addition to describing Tymoshenko as someone with “lust for power” and “adventurous populism.”

Remarkably, Ambassador Taylor was warned by oligarch Dmytro Firtash, Tymoshenko’s main target in RosUkrEnergo gas wars, that she would make deals with Moscow. This was while the Western business community had virtually endorsed Yanukovych in his presidential bid, despite his openly pro-Moscow agenda. After becoming president, he confirmed his intentions by an across-the-board assault with Education Minister Dmytro Tabachnyk on the Ukrainian national content in the public sphere, as well as systematic violations of democratic freedoms.

This is the background in which the ongoing selective prosecution of Tymoshenko and her former cabinet members is now under way. This may not be the time to spread the blame for “why we lost Ukraine.” But Tymoshenko’s year 2010 election loss has historic implications, by far greater than “gas wars” narratives would have it.

[...]

The Regions Party, the winners of that fateful election, who rely mainly on a solid support of Ukraine’s recidivist southeast, realize full well that opposition to their regime is politically weak without a leader of Tymoshenko’s ability and flair, which consistently attracts wide popular support. And so, there is no mystery why Yanukovych and his establishment look at the multiplicity of scattered opposition parties as a nuisance and not a threat to his hold on power.

Read more: [ here ]

Do animals speak Ukrainian? TOP

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Do_Animals_Speak_Ukrainian
Feb 11, 2011

Alexander J. Motyl

_blank

In a word, he is the classic loser — and his response, a visceral hatred of all things distinctly Ukrainian, is just what one would expect from a lumpen supremacist whose black-and-white view of the world precludes easy abandonment of the illusions that gave, and still give, his sad life meaning.
.

 

That’s what Oleksandr Shvets, a traffic cop in Odessa, thinks, having recently told a driver not to speak that “language of calves.” That’s also what a male resident of Donetsk Province thinks, having told Christmas carolers in 2009 that he hates their “language of swine.” And these are only two incidents that happen to have been captured on video. Ukrainian speakers insist that such behavior is all too typical in Ukraine, and especially in its Russian-speaking southeastern provinces.

Discrimination against the Ukrainian language — and the view that it’s the language of dumb brutes — has its roots in the Russian Empire, when the authorities actually forbade Ukrainian in two notorious decrees, and the Soviet period, when the Communist Party actively promoted Russian chauvinism, tried to transform Ukrainian identity into a museum artifact, and looked the other way when Russian speakers insulted Ukrainian speakers. A frequent refrain in Ukrainian dissident writings was the complaint that fellow citizens would sneer at them when they spoke Ukrainian and tell them to speak “human” — namely Russian.

Language discrimination is a common phenomenon in dictatorial multinational states that attempt to force their subjects to have one set of opinions, one set of behaviors, and one language — that of the dominant ethno-cultural group. The Russian and Soviet empires were no exceptions to this rule. What is exceptional about the Soviet and contemporary Ukrainian experience is the visceral hatred of Ukrainian that some Russian speakers have. Polls show that the vast majority of Ukrainians are either tolerant of or indifferent to language issues — they have other things, such as a dysfunctional economy, growing authoritarianism, and rampant corruption, to worry about — but there is a vocal minority that becomes positively apoplectic when it hears Ukrainian. Most of them are probably Stalinists; many, alas, probably support Viktor Yanukovych and the Party of Regions.

Viewing Ukrainian as a bestial language doesn’t make sense. Look around the world and you’ll see that people generally refuse to speak the language of the group they perceive as their oppressor. They then insist on speaking their own language as a sign of resistance and pride. They may hate the oppressor and they may hate the oppressor’s language as the language of oppression, but they don’t usually conclude that the language itself is inhuman. Quite the contrary: It is all too human precisely because it is the language of the all-too-human oppressor.

Ukrainian-haters can’t possibly view Ukrainians as oppressors, if only because Ukrainians have been powerless and stateless for most of their history. Status explains some of the disdain, as Ukrainians have traditionally been the “country bumpkins” viewed as social inferiors by Russian-speaking “city slickers.” Nationality doesn’t quite do the trick either, as Russian chauvinists generally regard Ukrainian as an absurd dialect of Russian and Ukrainians as misguided closet Russians. Obviously, something else — something psychological — must be going on here.

_blank
"Іншої міліції у нас немає"- Г.Герман

Consider that the two Ukrainian-haters captured on video were Ukrainian. Shvets is a common Ukrainian name, and the gentleman in Donetsk Province identifies himself as a Ukrainian. Why would they think of Ukrainian as the language of animals? In all likelihood, the language reminds them painfully of their own diminished status. They obviously chose to acculturate into Russian (which, of course, is their perfect right). As residents of Ukraine’s southeastern rustbelt, they almost certainly feel a deep nostalgia for the good ol’ days of the Soviet Union, when their language choice enhanced their career prospects, provided them with a sense of superiority vis-à-vis Ukrainian speakers, and promised access to the empire’s many goodies. But then the collapse of the USSR transformed them — over night — into losers, several times over. They lost their past, they lost their status, they lost their jobs, and they lost their future. As the present passed them by and their very existential being came into question, they became “lumpenized.” Now they have nothing, except for residual pride in their own supremacy, which rests almost exclusively on a language choice that promises little more than continued entrapment in a decaying region. They are, in sum, “lumpen supremacists.”

Were the lumpen supremacists to become winners and develop attitudes of tolerance toward all of Ukraine’s many cultures and languages, why would they ever vote for thugs, crooks, and pogromchiks?

 

And, of course, they are deeply resentful. One of their more articulate spokesmen is Oles Buzyna, a Russian-speaking Ukrainian columnist for the Donetsk newspaper Segodnya. He recently posted a psychologically fascinating video blog — an address to Ukraine’s democratic “grant eaters” (i.e., recipients of US democracy-promotion grants) — in which he sarcastically congratulates them on their ability to live well and travel. What’s clear from the blog is that Buzyna is a very angry man, full of resentment at being passed by while others adjust to, and even get to experience, the changing world. In a word, he is the classic loser — and his response, a visceral hatred of all things distinctly Ukrainian, is just what one would expect from a lumpen supremacist whose black-and-white view of the world precludes easy abandonment of the illusions that gave, and still give, his sad life meaning.

The position of Ukraine’s lumpen supremacists is tragic. They deserve better. They deserve to live well, have self-esteem, and become winners, regardless of which language they prefer to speak. Unfortunately, Yanukovych and the Party of Regions — which has its fair share of lumpen supremacists — need them to remain losers with resentments that can be manipulated toward authoritarian ends. Were the lumpen supremacists to become winners and develop attitudes of tolerance toward all of Ukraine’s many cultures and languages, why would they ever vote for thugs, crooks, and pogromchiks?

They Will Not Sing TOP

http://ukraineanalysis.wordpress.com/2011/02/11/they-will-not-sing/

Mykola Riabchuk

_blank
“the corruption here is a precondition of doing business,” “the judiciary in Ukraine is a disaster,” “the mentality of the SBU is not helpful,” but“people in Yanukovych’s administration aren’t really bad people. Maybe they lack confidence, maybe they are poorly educated, and a bit provincial, without good knowledge of the laws and the Constitution. But they are not stone-cold killers and these are not the kind of people that try to establish an authoritarian state.”
-- Bruce Jackson Yanukovych American spin-doctor 
http://www.day.kiev.ua/303062


If the president can nominate an outspoken Ukrainophobe, Dmytro Tabachnyk, as minister of education, one should not be surprised when a traffic policeman somewhere in Odesa responds to a citizen who approaches him in Ukrainian that he doesn’t speak that “cow language” – an insult to a Ukrainian, that can be compared to calling someone in the U.S. the N-word.

 

During my schooldays, I heard an interesting account of the etymology of the word “shantrapa” (šantrapá), broadly used in Soviet slang to define petty thugs or, as a dictionary more politely suggests, “worthless persons.” The word had arguably come from the French ne chantera pas, meaning will not sing. It referred to actors who lacked a singing voice and were used in operas as mere figureheads – just to give the appearance of a huge chorus on the stage. In actuality, one dictionary claims, the word originated from the Czech šantrok, šаntrосh (“liar”) and old German santrocke (“fraud”).

Whatever the truth, the word has regained broad currency in Ukraine within the past year, referring both to the ruling elite and to the habits they reintroduce and reinforce at all levels of societal life. One of the notable luminaries who deployed the term recently was Taras Chornovil, a defector from the Orange camp and ardent supporter of Viktor Yanukovych during the Orange Revolution. Some time ago, he left the Party of Regions after a serious disagreement with Yanukovych’s personnel policy but he still remains a member of the pro-government majority in the parliament and, in his own words, “support[s] the government and tr[ies], as far as possible, to avoid fighting with the president.” In sum, he is neither a clear-cut loyalist nor a member of the opposition. This might be a good position for rather impartial observations of political shenanigans, especially if combined with insider knowledge of both camps.

“Yanukovych,” Chornovil says, “gave shantrapa a free hand. Even under Yushchenko, shantrapa did not behave so defiantly; there was someone who supervised them… There was no control from the top, but at least at the middle level, there were some people authorized by Yushchenko who took care of something, more or less. And, from time to time, they attacked shantrapa, keeping them at bay. Now it’s gone. And shantrapa reigns unchecked. First, they pillage en masse, and second, they shut up all opponents… Here we have an absolute lawlessness (bespredel) at the level of local authorities, law-enforcement agencies, and so on” http://from-ua.com/politics/c3bdfdac02c3c.html.

The phenomenon is barely new. Long ago, it was observed in Russia where critics of Putin’s regime argued that he created an atmosphere of lawlessness and brutality, so familiar and convenient for the post-Soviet elite that he did not necessarily need to commission the murder of Politkovskaya, or Estemirova, or other human rights activists. He just signaled to society that revolutionary expediency, not the law, reigned supreme, and that all the enemies of the regime should be cooled off in “cesspools.” This was a clear message to all the thugs both inside and outside the government that they had a free hand to decide arbitrarily who was the enemy and when and how they should be cooled off.

This is exactly what is happening now in Ukraine. All the shantrapa who were somewhat unnerved by the revolution and had kept a rather low profile under Yushchenko’s feckless rule, are now taking revenge, encouraged by Yanukovych’s comeback and his unscrupulous words and deeds. Try to imagine how post-Soviet officials (rather Soviet, than post-) feel when they see that corruption is tolerated at the top and only political disloyalty causes a problem; or when they hear the president warning opposition mayors that he will (literally) tear off their legs and screw off their heads. This is a clear signal to all the loyalist bureaucrats, police officers, judges and prosecutors, to all the unreformed host of homo sovieticus to tear and screw off whatever they wish and whoever they feel appropriate.

And they do. The number of violent crimes against journalists within the past year increased exponentially; the number of cases of tortures and obscure deaths in custody, recorded by the reputable Kharkiv Human Rights Group, doubled and tripled; the number of illegal searches, arrests, detentions and politically motivated interrogations exceeded everything that had happened within the previous two decades.

What kind of restraints can officials feel after they see how thugs from the ruling party (real thugs placed on the list of the Party of Regions as former drivers and body-guards of oligarchs) savagely beat opposition MPs (many of which were hospitalized with broken limbs)? What conclusion would a policeman make after listening to the description of the incident in the parliament made by one of the Regions’ bosses Mykhaylo Chechetov: “There was no beating. Probably they broke their own heads against the wall and now try to accuse us” http://glavred.info/archive/2010/12/17/170622-9.html.

It is no surprise that the number of detainees in Ukrainian prisons (not necessarily political inmates) who “beat and injure themselves,” and commit very unusual “suicides” has dramatically increased since Yanukovych’s installment. Some reports from police precincts sound like black humor: in Kharkiv, the Loziv district police department acquired some fame when within a week of their arrest, two detainees fell from the fourth floor window during interrogation, allegedly committing suicide – even though in both cases the relatives claim the victims were severely beaten beforehand
http://www.rferl.org/content/ukraine_police_brutality/2296124.html.

Yanukovych’s spin-doctors, international lobbyists, and Ukrainian diplomats work hard to whitewash his image and to downplay the systemic and escalating character of abuses of power under his presidency. One of them, smartly enough, has recognized recently that “the corruption here is a precondition of doing business,” “the judiciary in Ukraine is a disaster,” “the mentality of the SBU is not helpful,” and so forth. Nonetheless, he assured readers, Ukraine is headed in the right direction, and “most of the embarrassing, stupid and somewhat cruel actions are random, there is no pattern,” and, perhaps most encouraging, “people in Yanukovych’s administration aren’t really bad people. Maybe they lack confidence, maybe they are poorly educated, and a bit provincial, without good knowledge of the laws and the Constitution. But they are not stone-cold killers and these are not the kind of people that try to establish an authoritarian state” http://www.day.kiev.ua/303062.

One may recollect here a similar revelation of George W. Bush who claimed some time ago to have discovered a “true democrat,” having gazed into the deep, snake-like eyes of Vladimir Putin. But we will not engage in reminiscences about the past. We just note that the features observed above in Yanukovych’s administration by his American lobbyist are exactly what political shantrapa is about. And the low-level shantrapa sense the mood and respond accordingly. If the president can nominate an outspoken Ukrainophobe, Dmytro Tabachnyk, as minister of education, one should not be surprised when a traffic policeman somewhere in Odesa responds to a citizen who approaches him in Ukrainian that he doesn’t speak that “cow language” – an insult to a Ukrainian, that can be compared to calling someone in the U.S. the N-word.

Like masters, like servants

Whatever the PR-specialists might claim about the “random” character of multiple abuses of power in Ukraine, the sheer statistics collected by human rights NGOs, both domestic and international, demonstrate the opposite: they are ubiquitous, definitely systemic, and growing dramatically in number and scope since Yanukovych assumed power. In other words, this is not a deviation, but rather is typical of the sort of lawless, authoritarian “normality” that is being introduced in Ukraine.

In such a context, all talk about “order,” “stability,” and the “fight against corruption” sound hypocritical. And all attempts at “reforms” – without the rule of law – are futile.

Maybe Yanukovych’s lobbyists are right: he is not a bad man, and his associates are not “stone-cold killers,” as Mr. Bruce Jackson puts it, and some of them perhaps are even smart enough to “be running a software company in Washington state.” I don’t know. I know, for sure, however, that “they will not sing.

Ukraine’s transparent corruption TOP

http://www.nationalreview.com/corner/259256/ukraine-s-transparent-corruption-volodymyr-ariev
February 8, 2011

Volodymyr Ariev

On Tuesday, I flew to Washington with nine other Ukrainians for the purpose sharing with United States government officials and others our concerns about the increasing repression of civil society in our country. Our delegation included journalists, leaders of civil-society organizations, and three members of the Verhovna Rada (Ukraine’s parliament) including myself. We all felt this mission to be important enough that we left our jobs and other responsibilities and financed our trip in order make sure official Washington understands what is happening in Ukraine.

In the case of those of us who serve in parliament, we left Kyiv on a day when there was a possibility that a terrible piece of legislation might be brought to a vote by the majority coalition in the parliament which would, if enacted, delay parliamentary and presidential elections.

When we arrived at Dulles International Airport I was immediately bombarded by phone messages and e-mail messages asking me how I could possibly have supported such legislation. I could not and did not. Nevertheless the story was being spread in Ukraine that I had cast my vote in favor of the legislation.

This could not be. Each Member of the Rada has their own individual voting card and a vote can only be recorded by using that voting card. Yes, there is a blatantly unconstitutional practice by some in the Rada of voting other member’s voting cards, right in front of the television cameras, but no one could have voted with my card. At the time of the vote my card was in my pocket some 30,000-plus feet above the Atlantic Ocean.

Upon learning about this clear act of voting fraud in the Rada I had one of my colleagues take a picture of me at Dulles Airport holding my voting card in my hand and e-mailed the picture along with my statement back to Kyiv for publication in the Ukrainian press. I also wrote to the chairman of the Rada demanding an investigation. The evidence is overwhelming — somehow the supporters of the legislation to delay elections, President’s Party of Regions, had manipulated Ukraine’s parliamentary voting in order to cast my vote knowing my clear opposition to the legislation, without my voting card and without my knowledge. They were caught, their gross act of political corruption exposed to everyone: genuine transparency.

You would think the only way the Party of the Regions would or could deal with being caught would be to demur to answering questions and announce that it would look into the matter. But normal standards do not apply with the brazen Party of Regions. Members of the Party of Regions bloc in the Rada instead told reporters that they saw me on the floor of the Rada on the Tuesday of the vote! This takes the absurdity of Ukraine’s public corruption to new levels and the timing could not have been better for our delegation.

The Party of Regions allowed this story to spread across the media of Ukraine and to be picked up by international press at the very time our delegation was meeting in Washington to tell of the growing public corruption in Ukraine and the government’s repression of our society. The miscreants made our case for us — a timely, personal and a most transparent example for us to present in Washington. And present it we did.

Our message here in Washington was twofold: Under Ukraine’s new government there is growing repression and yet civil society is alive and vibrant, and needs to be encouraged and supported.

The heroes of the so-called Orange Revolution in 2004 were the people in the streets, the members of civil society who demanded a fair election. Ukraine’s civil society did not collapse with the failure and disappointment of the “Orange” government. The people still expect the kind of government they demonstrated for in 2004 and they are still very active in pursuit of the government they deserve. Ukraine’s civil society is still scoring victories. Peaceful demonstrations in cities all across Ukraine with no politicians involved recently backed the government off an attempt to change the tax code. Other examples of similar success by civil society include a new law to open government files, a law on the right to assemble, and the defeat of a law to make Russian an “official” language as well as Ukrainian.

If the United States genuinely supports democracy it must not accept President Yanukovich’s phony words and must challenge him on the actions of his government, and support and give voice to the people of Ukraine’s civil society.

The delegation calling itself the “Rapid Reaction Group” visited Washington, D.C. Other members of the Washington delegation from Ukraine included:

  • Oleh Rybachuk, chairman and co-founder of the non-governmental organization 'Centre UA'
  • Oles Doniy, a member of the Ukrainian parliament with the Our Ukraine faction;
  • Andriy Shevchenko, a member of Ukrainian parliament with the Bloc of Yulia Tymoshenko
  • Alyona Getmanchuk, director of the Institute of World Policy;
  • Olena Gromnytska, vice president of Glavred-Meida and chief editor of the magazine Profil;
  • Mykola Kniazhytsky, journalist with TVi station
  • Kateryna Levchenko, president of the International Women’s Rights Center 'La Strada-Ukraine'
  • Vitaly Portnikov,editor-in-chief of TVi since May
  • Svitlana Zalishchuk,co-founder of the non-governmental organization 'Centre UA'.

Volodymyr Ariev is a member of the Ukrainian parliament.

Міліція згадала старі способи дискредитації вуличних протестів (+фото провокатора) TOP
08-02-2011
_blank
Провокатор

Розповідає народний депутат Олесь Доній

Під час акції На сполох! Софія Київська знову у небезпеці! міліція застосувала старі і призабуті методи провокацій, які добре пам`ятають активісти часів перебудови і Народного Руху.

Відбулася добра позитивна акція по захисту Софії. Під час акції проявився провокатор.Він цілеспрямовано надміру голосно викрикував антисемітські гасла. Робив все,щоб спровокувати учасників акції та привернути увагу присутніх мас-медіа. Його захищала та супроводжувала міліція!!!

На мої спроби привернути увагу міліціонерів щодо провокації, представники МВС ніяк не реагували. Натомість влаштували йому супровід. (В подальшому, зробивши свою "чорну справу"-покрасувавшись з провокаторськими гаслами перед телекамерами, суб'єкт сів у Міцубісі і від'їхав. Спроби з'ясувати безпосередньо у нього його особу наштовхнулися на протидію(!) міліції).

Отже, маємо спроби дискредитації вуличного Руху Опору шляхом засилання у середину акцій. В подальшому, такі провокатори можуть показуватися провладними мас-медіа,щоб показати буцімто "справжнє обличчя" вуличної опозиції.

Висновок:

  1. Організатори акцій протесту мусять бути готові до протидії провокаторам.

  2. Мас-медіа і конкретні журналісти, які замість акцій показиватимуть провокаторів(буцімто, як "обличчя протесту") мусять бути показані громадськості як складову процесу провокації.
_blank
Ппідозріла особа, яка записувала акцію на відео
Від Майдану пропонуємо і п.3: таких персонажів треба фіксувати на камеру, мати свого роду "картотеку", оприлюднювати фото. Врешті, кількість тайняків у влади не безмежна.

Якщо ви впізнаєте провокатора на фото - напишіть нам

 

Кара і жаль України TOP
Олесь Гриб

З часів «Слова о полку Ігоревім», - пам’ятаєте: «карна і жля пронеслися над руською землею»,- горе не падало на голову України такими фундаментальними каменюками, як тяжко гримнуло воно в образі прогресивної соціалістки Вітренко в Окружному адміністративному суді Києва третього січня 2011 року під час розгляду її позову проти 75 Указу Президента В.Ющенка про вшанування борців за незалежність України –Вітренко не визнала Українську Народню Республіку! Не знати, як це пережили європейські країни, які свого часу так легковажно визнали УНР, але ми - сироти України - пройнялися мало не смертельним жахом: це ж скільки треба придбати паперу в наш скрутний час, щоб наново переписати 93 річну історію України! Мало, що двадцять років тому комуністична Верховна рада УРСР вчинила історичний плагіат – безсоромно перепроголосила «від свого імені» вже давно проголошену Четвертим Універсалом Центральної ради незалежність України, так тепер прогрес в образі товаришки Наталі з Контопу – цього химерного поставщика каверзних жінок - крокує по планеті!

Хто тільки не «крокував планетою» після Ілліча: то семінаристський недоук з манією величності, то прямолінійний до тупості єфрейтор, або той, що слідом за запорожцями наміривався голим задом убити капіталістичного їжака і вчинив політичний землетрус в ООН ударом по столу власним черевиком! Не знати, яку тепер «карну і жлю» готує нам доля: адже конотопський прогрес не одинокий, він крокує із давнім спільником по Верховній раді –зросійщеним українцем з чернігівщини Марченком, озброєним надзвичайною зброєю – покаліченою російською мовою – карою всім убогим малоросам, що з острахом поглядають на нащадка чернігівського козацтва, бо хто його знає, чи не доведеться в процесі насадження Марченком московської мови потерпати і собі, як тому народному депутату, якого прямо з приміщення українського парламенту допровадили до лікарні зі струсом головного мозку! Але всеукраїнський прогресивний прогрес ще попереду. А поки що Українська Народня Республіка оголошена Наталією Вітренко поза законом, та й як не оголосити, адже прогресивна соціалістка віднайшла десь у приватному листуванні визнання якогось нікому не відомого німецького фантаста, що незалежна Україна – це його витвір! Не знати, на яку хворобу наразився цей славетний після світових фантастів мислитель, можливо, що потерпав від прогресивного паралічу або й прогресивної шизофренії, але його внесок у світову історію неоціненний, принаймні для фундаментального прогресивного соціалізму.

Політичне цунамі прогресивної соціалістки вже докотилося і вдарило в берег Америки: нею виявлено, - не знати, чи в тому ж листуванні німецького прогресуючого шизофреника , чи в кого не менш авторитетного попередника, - слід «українського буржуазного націоналізма», що з доброго дива та й замислив убити президента Сполучених Штатів Рузвельта, прогресистка не уточнено якого саме –Теодора чи Франкліна - але хіба не все одно? можливо, що й обох? Фактів поки що нема, почекаймо, нехай конотопська діячка розкрутить ще й убивство Кенеді, може й там пощастить відкопати «націоналістичний слід»?

Нещасна українська Феміда, нещасні українські судді, що змушені вислуховувати неврівноважену маячню Наталі Вітренко на 94 сторінках підготовленого виступу, що розтягнувся на добрих дві години третього січня і загрожує тривати ще стільки ж 11 березня.

Олесь Гриб, учасник слухання за статусом «третьої сторони».

Відверта корупція в Україні TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5063.html
10-02-2011

Володимир Ар’єв, National Review (США)

_blank Політична корупція в Україні за нової влади переходить усі розумні межі. Як приклад цього народний депутат України Володимир Ар‘єв наводить випадок голосування від його імені у парламенті, коли сам депутат летів у Вашингтон. США повинні відреагувати на репресивні дії нової влади та підтримати громадянське суспільство в Україні, закликає він у статті, яку опублікував інтернет-портал американського журналу National Review.

Українська делегація, у складі якої був і Воломир Ар’єв, вилетіла до Вашингтона, аби поділитися з представниками уряду США своїм занепокоєнням придушенням громадянського суспільства в Україні. Ця місія видавалася членам делегації настільки важливою, що вони вважали за можливе покинути робочі місця, а також профінансували поїздку. І якраз у день відльоту в парламенті мало відбутися голосування щодо жахливого, на думку автора статті, закону, який мав відстрочити парламентські і президентські вибори. Уже в Америці Володимир Ар’єв дізнався, що він… проголосував за відповідний законопроект.

У Верховній Раді депутати голосують за допомогою особистих карток, пояснює автор статті, однак нерідко трапляються випадки використання чужих карток для прийняття того чи іншого закону – навіть перед об‘єктивами телекамер . Однак цього разу фальсифікація перейшла будь-які межі, адже картка перебувала з Володимиром Ар‘євим «на висоті приблизно 30 тисяч футів десь над Атлантичним океаном».

«Дізнавшись про цей відвертий факт фальсифікації голосу, – пише Володимир Ар’єв, – я попросив одного колегу сфотографувати мене в аеропорту імені Даллеса з карткою в руках і відправив фотографію до Києва для публікації в пресі». Депутат також попросив розпочати розслідування випадку фальсифікації голосу. І додає: «Їх спіймали за руку, їхній грубий акт політичної корупції став очевидним для всіх».

Замість того, щоб заявити про намір розібратися у справі, пише Володимир Ар’єв, представники Партії регіонів сказали журналістам, що у день голосування бачили його у Верховній Раді. «Це, – пише депутат, – виводить абсурдність української державної корупції на новий рівень, і для нашої делегації годі було й шукати кращого моменту». Адже саме у цей момент, коли ця історія набула розголосу, українська делегація проводила зустрічі у Вашингтоні, аби розповісти про корупцію в Україні і репресії.

За словами автора статті, меседж делегації для Вашингтону був наступним: «за нової влади в Україні поширюються репресії, однак громадянське суспільство живе і повне енергії та потребує заохочення і підтримки». Володимир Ар‘єв нагадує, що головними героями Помаранчевої революції були люди на вулицях, представники громадянського суспільства. І навіть після провалу «помаранчевого» уряду вони все ще очікують бачити державу, за яку виступали в 2004 році. У сьогодні активісти громадянського суспільства досягають певних успіхів, зокрема, під час протестів проти нового податкового законодавства.

Сполучені Штати, закликає Володимир Ар’єв, не повинні сприймати брехливі слова Януковича, а спитати з нього за дії уряду, а також підтримати громадянське суспільство в Україні.

Оригiнал матерiалу:[ тут ]

Янукович повісив витрати за власний вертоліт на платників податків TOP

http://lb.ua/news/2011/02/08/83630_YAnukovich_povisiv_vitrati_na_vlas.html

Державне авіаційне підприємство «Україна» на конкурсі з одним (!) учасником закупило послуги з оренди гвинтокрила. Гвинтокрила для Віктора Януковича. За 7, 5 млн. бюджетних коштів, ТОВ «Центравіа» надасть Президенту для польотів вертоліт "AUGUSTA 139", бортовий номер UR-CRB.

 

[...]

Нині засновник «Центравіа» - офшорка, під яку не підкопаєшся. Однак 2007-го, коли це підприємство організовувалося, воно було дітищем відомих людей. Зокрема, його керівником тоді значився Литовченко Павло Володимирович. Це просто таки культова особистість в історії відчуження державної резиденції «Міжгір’я». Він, наприклад, засновник ТОВ «Танталіт» - фірми, якій відійшов найбільший шматок державної резиденції. На її території нині будується гігантський дерев’яний палац, яким Віктор Федорович хвалився - «Я побудував. Будинок такий клубний» - під час візиту в Німеччину.

Також Павло Литовченко був засновником ТОВ «Едельвейс», в кінцевих власниках якого фігурує старший син Януковича. Цьому підприємству належить сучасний багатоквартирний будинок в Маріуполі. Також він – засновник «ТОВ «Аквалайн плюс», де в кінцевих власниках знову світиться син Януковича. Цьому підприємству належить частина Балаклавської бухти, де син Януковича будує рекреаційний комплекс і яхтову марину.

_blankЦей же Литовченко виступав засновником ТОВ «Дім лісника», яке підпорядкувало собі половину Дніпровсько-тетерівського лісо-мисливського господарства під Сухолуччям. Здається, автор перерахував досить, щоб відпали подальші питання.

Але це ще не все. 2007-го засновником ТОВ «Центравіа» стала фірма під назвою ТОВ «Укркиївресурс».

Це – дуже відоме підприємство, що мало відношення до приватизації родиною Януковичів бази відпочинку «Мис Айя» неподалік Балаклави. Також – будівництва так званого «Чайного будиночку Януковича» під Масандрою.

До речі, зареєстрований цей «Укркиївресурс» у Броварах за адресою - вулиця Кірова, 90. Будинок було зведено Броварським домобудівним комбінатом "Меркурій" за часів, коли керівну посаду там обіймав Андрій Кравець, нинішній головний завгосп Януковича – начальник ДУС.

[...]

Треба сказати, Віктор Федорович розжився дуже дорогою цяцькою....Пасажирська кабіна літаючого чуда має значний об’єм – вміщаючи до 15 пасажирів зі звичайним комфортом, або кількох віпів з особливою розкішшю. Так принаймні сказано на сайті виробника. Плюс в багажному відділенні можна перевозити габаритні речі. Хоч туші кабанів, настріляних в лісах під Сухолуччям, хоч чемодани з кешем з Банкової та Грушевського.

Що ж стосується ціни, то в інтернеті можна знайти аналогічні моделі вартістю від 12 до 15 млн. євро залежно від тюнінгу.

До речі, вертоліт Януковича не новий. Він був випущений 2008-го і літав в Чорногорії.

Але, що цікаво: дворічний вертоліт міг обійтися новому українському власникові ще дорожче, ніж новий!

[...]

Чомусь далеко не кожному громадянину України держава відшкодовує його проїзд на робоче місце чи то на власному авто, чи то в громадському транспорті. Натомість Президенту, який має фінансову можливість купувати такі дорогі засоби пересування, бюджет оплачує ще й його експлуатаційні витрати. До цього слід додати, що ТОВ «Центравіа», виставляючи свою ціну на тендер, звичайно заклало в неї можливість отримати прибуток. Іншими словами, Віктор Янукович, ще й буде отримувати гроші за те, що народ оплачує його пересування власним вертольотом.

[...]

Виходить парадокс: чим більше Янукович літає, чим більші витрати з бюджету, тим більший прибуток для його авіаційної компанії і тим швидше відіб’ються кошти, витрачені на купівлю «пташки». Цікаво, що про це думає сам Віктор Федорович?

Ціла стаття: [ тут ]

Російській мові залишили особливий статус у проекті Концепції мовної освіти TOP
09.02.2011

До концепції мовної освіти в Україні було внесено лише невеликі зміни, тоді як основні суперечливі моменти - ті, що стосуються розширення сфери застосування російської мови, - не було усунено. Експерти припускають, що документ буде схвалено в первинному вигляді, повідомляє "Комерсант-Україна" .

[...]

Відзначимо, що однією з ключових тез концепції є вільний вибір мови навчання, яку автори розцінювали як "важливу характеристику демократичного суспільства". Також передбачалося розширити сферу використання російської мови як "рідної для істотної частини населення і мови міжнаціонального спілкування". Громадське обговорення концепції, опублікованої на сайті Міносвіти 27 січня 2010 року, завершилося 20 січня.

"Отримано більш як 100 пропозицій, - повідомила керівник робочої групи, професор кафедри педагогіки і психології Південноукраїнського регіонального інституту післядипломного педагогічного утворення Євдокія Голобородько. - Ми зійшлися на тому, що питання, якою мовою спілкуватися, - особиста справа громадянина, прибрали характеристику "міжнаціональний" для російської мови, а також поміняли місцями "рідну" та "державну" мову в тезах концепції (у первинному тексті зазначалося, що громадяни повинні володіти "рідною і державною мовами")".

Голобородько також підкреслила, що в концепції немає тези про державну підтримку української мови у всіх регіонах країни, оскільки "це не входить до завдання концепції". "Документ розширює права російської мови в Україні, але виховання багатомовної особи є однією з його цілей", - додала вона.

Концепцію мовної освіти в Україні Міносвіти (МОН) оприлюднило 27 грудня минулого року. Пропозиції та зауваження до документа приймалися до закінчення новорічних і різдвяних свят - 20 січня. Наразі Міністерство освіти і науки, молоді та спорту завершило громадське обговорення проекту концепції мовної освіти в Україні. Документ підвищує статус і розширює сферу використання російської мови, а також пропонує вільний вибір мови навчання.

У запропонованій концепції МОН російська мова розглядається не як мова національної меншини, а як мова "міжнаціонального спілкування". Його автори також підкреслюють, що "вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні".

[...]

Нагадаємо, що досі не вирішено питання щодо скандального закону "Про мови в Україні", який значно підвищує значення і статус російської мови. Та негативну оцінку цьому закону дала українська громадськість, провідні науковці та інституції, міжнародне співтовариство.

Студенти протестуватимуть проти узурпації влади у вишах TOP
09-02-2011
Радіо Свобода

Київ – Українські студенти протестуватимуть доти, доки влада не проведе реальних реформ системи вищої освіти, заявляють лідери студентських об’єднань. Вони планують знову вийти до стін Верховної Ради і вимагати відкликання зареєстрованих провладною більшістю проектів закону «Про вищу освіту». Крім того, студентська спільнота має власне бачення шляхів реформування освітньої системи в Україні.

Протестні настрої у студентському середовищі загострюються, заявив Радіо Свобода представник студентської профспілки «Пряма дія» Андрій Мовчан.

Це є наслідком того, що влада намагається вирішити долю вищих навчальних закладів без урахування поглядів та позицій студентів, а також викладачів, вважає він.

«Суттєва проблема полягає у тому, що нині студенти та викладачі відчужені від прийняття реальних рішень. Зараз рішення ухвалюються невеличкими групами осіб, що узурпують владу. Тому наші вимоги стосуються радикальної демократизації університетів», – каже Мовчан.

Автономія вишів під вищість якість освіти – студентська колегія

Зареєстровані у Верховній Раді проекти закону «Про вищу освіту» не передбачають докорінного реформування галузі та практично не враховують міжнародні стандарти.

[...]

Автор одного з зареєстрованих законопроектів, народний депутат від Партії регіонів Максим Луцький в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що міжнародні стандарти та досвід провідних вишів світу є другорядними факторами.

«Ми не маємо ні на кого орієнтуватися. Ми маємо лише враховувати дві основні складові: це адаптація закону «Про вищу освіту» щодо входження у Болонський процес, і друге, це адаптація закону до сучасних вимог економіки нашої держави. Ми вводимо освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, тому що в нас є надзвичайно велика кількість технікумів, і доктор наук, не тільки доктор філософії, а доктор наук», – наголосив Луцький.

Депутат запевнив, що не має наміру відкликати свій проект закону.

Натомість студенти кажуть, що проводитимуть гучні акції протесту доти, доки влада їх не почує. Причому вони обіцяють залучати до своїх мітингів кожного разу більше людей.

ДАІ «помстилася» активісту, який зняв відео з «телячою мовою» TOP
http://www.unian.net/ukr/news/news-420999.html
13.02.2011

_blankОдного із активістів громадської організації "Дорожній контроль", що розмістила на своєму сайті відео з колишнім інспектором Одеської міської державтоінспекції, який відмовився спілкуватися з водієм державною мовою, назвавши її "телячою", посадили на 5 діб.

Вся стаття: http://www.unian.net/ukr/news/news-420999.html

В Одесі невідомі осквернили пам'ятник жертвам Голодомору TOP
9 лютого

На Лідерсовському бульварі на підніжжі пам'ятника жертвам Голодомору 1932-1933-х років невідомі залишили шість пакетів зі сміттям.

Водночас, місцеві ЗМІ припускають, що даний інцидент міг бути результатом поганої роботи комунальних служб, які не стежать за прибиранням сміття.

Цієї думки дотримується і голова Одеської обласної організації УНА-УНСО Богдан Осинський.

"Я думаю, що це могли зробити якісь бомжі, які там часто тусуються. Часто можна побачити і зграї собак, які сплять біля цього пам'ятника. Це ще раз підтверджує, що міська влада не стежить за порядком у таких пам'ятних місцях ", - зазначив він.

Хоча, зазначив Осинський, через недавнє паплюження аналогічного пам'ятника в місті Білгород-Дністровському "є невелика вірогідність того, що це могла бути подібна акція".

"Просто її організаторам не вистачило сміливості висловити свою антиукраїнську сутність більш зухвало", - зазначив він.

Разом з тим звертатися до міліції з вимогою розслідування даного інциденту Одеська УНА-УНСО не збирається. "Я думаю, що наша міліція, якщо це дійсно міліція, сама повинна відстежувати подібні факти. Але поки наші правоохоронці, а точніше, лівоохоронці, приділяють більше уваги охороні пам'ятників таким катам як Сталін ", - заявив він.

Як повідомлялося 8 лютого, в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області розбили встановлений активістами ВО Свобода ще в 2006 році пам'ятник Борцям за волю України.

Янукович бачить своїм наступником Табачника? TOP

http://gazeta.ua/index.php?id=371549
11.02.2011

_blankНародний депутат із фракції НУ-НС Ярослав Кендзьор припускає, що президент Віктор Янукович шукає собі на посаду спадкоємця.

Так Gazeta.ua він прокоментував заяву глави держави про те, що Україні потрібна спадковість влади.

"Якщо Янукович вважає, що наступна влада має чітко продовжувати його старання, такий варіант є логічним. Це може бути Дмитро Табачник, Андрій Клюєв чи ще хтось із його команди. Таку ініціативу можна реалізувати, доки є покірний парламент, який може прийняти будь-який закон чи зміни до Конституції для забезпечення такого наміру", - зазначив депутат.

За словами Кендзьора, Янукович не хоче продовжувати політику свого попередника Віктора Ющенко.

_blank
Влада повинна бути спадковою!

"Шкода, що Віктор Федорович не уточнив, який період української влади мав би бути спадковим для нього, як для керівника держави. Можливо, мова йде про радянську владу. Бо спостерігається багато аналогій із нею в діях наших керівників. Зокрема нищення усього українського, створення умов для подальшої русифікації. Так само багато спільного і з  періодом кучмівської влади. Хоч в багатьох моментах час правління Кучми був більш українським, ніж влада у виконані Януковича", - наголосив він.

"Сьогодні наші високопосадовці збилися з логіки - заплуталися у своїх заявах та діях. Одне заперечує інше. Спостерігається якась повна розгубленість у діяльності нинішньої влади", - додав політик.

Нагадаємо, що напередодні під час візиту до Херсону прездент України Віктор Янукович заявив, що Україні потрібна спадковість влади.

 
Нами править ворог TOP
07-02-2011

Сергій Жадан

«Рік тільки почався, але спротив правлінню Віктора Януковича вже знову набуває розмаху», – пише Сергій Жадан. 17 січня перед адміністрацією президента, зазначає автор статті, відбулася одна із організованих правозахисними організаціями демонстрацій проти переслідування лідерів протестів підприємців. Ті у листопаді, нагадує Сергій Жадан, виступали проти нового податкового законодавства і влада жорстко розправилася з протестувальниками, знісши наметове містечко на Майдані.

«Невдоволення українців відтоді тільки зросло – а рішучість і надалі чинити опір зламати не вдалося», – зазначає автор статті. При цьому політичні питання свідомо відсуваються на другий план. Наголос робиться на соціально-економічних проблемах, оскільки розпорошена опозиція прекрасно усвідомлює неможливість мобілізувати когось за ту чи іншу партію через дискредитацію всіх політичних сил. «Українці не бажають більше підтримувати вчорашніх вождів», – пише Сергій Жадан.

Поліцейські заходи влади протягом останніх місяців демонструють відсутність у Януковича бажання до порозуміння та розпалюють протестні настрої, а виклики на допити Юлії Тимошенко знову надають їй можливість використовувати їх, зазначає автор статті.

«Після року президентства Янукович і його Партія регіонів тепер змушені діяти», – йдеться у статті. Їм уже не повірять, якщо всі недоліки вони перекладатимуть на попередників. Але нова команда не досягла нічого суттєвого – хіба що посилила створену за російським зразком «вертикаль влади» вихідцями з Донецька. Тим часом обіцяні реформи – все більше під питанням, а адміністративна реформа перетворилася на кадрову карусель, коли структури спочатку ліквідовують, а потім відновлюють – але вже напхані виключно людьми Януковича, зазначає автор статті.

Зовнішня політика нового уряду теж викликає недовіру, особливо сумнівними видаються Харківські угоди. Як приклади такої політики автор також наводить нерішучість України щодо участі в церемонії вручення Нобелівської премії миру та привітання Віктора Януковича на адресу Аляксандра Лукашенки з перемогою на виборах.

«Такий дрейф у пострадянсько-тоталітарне поле може тільки посилити протести», – пише Сергій Жадан. І навіть якщо раніше частина населення сприймала Януковича не критично, то сьогодні «спротив став громадянським обов‘язком». «Наприклад, представники культури та мистецтва зі зневагою сприймають будь-яку співпрацю з чинними можновладцями як прояв колабораціонізму», – зазначає автор.

Йдеться також про гуманітарні та церковні справи, питання історії та мови, чиниться тиск на ЗМІ, утискається свобода слова, а урядові посади обіймають суперечливі постаті на кшталт Дмитра Табачника, якого багато хто вважає ворогом України. «На двадцятому році незалежності українське суспільство раптом зіткнулося з ситуацією, коли змушене боронити досягнення попередніх 19 років від ним же обраної ворожої державної влади», – висновує автор статті.

Оригiнал матерiалу: [ тут ]

 
Ukraine: house prices keep falling despite economic growth TOP
“The state of residential development in Ukraine is very bad. Some 75% of Ukrainians cannot qualify for bank loans and, at the same time, developers cannot secure loans on favorable terms to continue construction,” (Sergiy Maksimov, president of VAB Bank).

 

Jan 06, 2011

Share House prices continue to fall in Kyiv despite the recovery of Ukraine’s economy. The average price of US$2,402 per sq. m. for houses in Kyiv in November was 43% lower than the peak price of US$4,227 per sq. m., which was reached in August 2008, and was 9.3% lower than a year earlier, according to Blagovest.

Nevertheless, annual house price falls have moderated to single digits since September 2010.

Rising exports and cheaper gas prices helped the economy recover. Economic growth for the economy in 2010 is expected to be around 4.3%. The recovery is expected to strengthen in 2011 with a 5% GDP expansion. Additional infrastructure spending for the 2012 Euro Football Cup, which Ukraine is co-hosting with Poland, is expected to boost the economy.

However, house prices are still not expected to rise within the foreseeable future.

Ukraine’s housing boom (2005 to 2008) was fueled partly by foreign buyers, but also by strong economic growth (7% GDP growth per annum 200-2007) and interest rate differentials. The boom was encouraged by pro-west President Victor Yushchenko’s ‘Orange Revolution’ electoral victory.

The housing boom saw four fast and furious years:

[...]

From 2002 to 2007, house prices skyrocketed 562%.

[...]

An important aspect of the boom (as in other post-Soviet countries) was a genuine shortage of acceptable housing. Because of corruption, political instability, and a complicated regulatory system, the supply of new apartments has barely risen, despite the astounding price increases in the past few years.

[...]

It is not surprising that there are only a few builders in the market. New developments in major cities are typically dominated by two to three companies, whose management is directly linked to the local authorities. In Kyiv, nearly 70% of the new residential buildings are built by companies that belong to the KyivMiskBud holding company, in which the Kyiv City State Administration has a large stake.

[...]

Despite the boom (2000-2007) rapid GDP growth disguised a lack of reform – wholly corrupt government, small elite, weak judiciary, lack of freedom of expression, etc. The country lived off a massive steel industry (42% of exports).

One of the most affordable housing was found in Kharkiv, the country’s second largest city, with apartment rents starting from UAH 800 (US$100) to UAH 1,000 (US$125) per month.

 

The country made a severe mistake of pegging its currency. Currency inflows increased the money supply excessively, resulting in inflation. Ukraine experienced double-digit inflation from 2004 onwards, and in May 2008 inflation peaked at 31% y-o-y. As a result, Ukraine priced itself out of export markets, imports grew to be much bigger than exports, and the current account deficit expanded to 7% of GDP in 2008.

When the US dollar weakened against major currencies in mid-2008, the peg was eased. But Ukraine’s deteriorating macroeconomic fundamentals, high inflation, and the current account imbalance, caused the hryvnia to succumb to pressure.

[...]

Rental rates have fallen by as much as 50% since the onset of the global crisis. Most rent quotations have switched to the national currency, hryvnia, to protect landlords from currency fluctuations. There are already signs of recovery, but demand is still relatively low.

In Odessa, the Seagate to Ukraine, an apartment rents for about UAH 3,000 (US$ 374) to UAH 6,000 (US$ 747) per month in 2009. In the central area of Nikolaev, a one-bedroom apartment rents for about UAH 2,500 (US$ 311) per month.

In Lviv, which is considered as the capital of Western Ukraine, rental rates for apartments start from UAH 1,300 (US$ 162) per month. In Donetsk, a one-bedroom apartment rents for UAH 1,500 (US$ 187) per month.

[...]

The country’s tragedy is that the Orange Revolution of 2004, which forced a second Presidential election after protests and resulted in a clear victory for Viktor Yushchenko (with 52% votes) over Yanukovych (with 44% votes), has never born fruit.

[...]

There has already been a dramatic rapprochement with Russia, strong moves to curtail the freedom of the press, and moves against political opponents, with moves to prosecute Tymoshenko for corruption. Discussion of the terrible famine under Stalin’s collectivization (the Holodomor), in which 7 million Ukrainians died, and the killing by the Soviets of 4/5th of Ukrain’e intellectual elite and ¾ of the Red Army’s high-ranking officers, are no longer welcome. The press is being shackled, reform is on the back burner. Welcome to the dark ages.

Complete article: [ here ]

IEU features Ivano-Fran​kivsk, central Subcarpath​ia, and Pokutia TOP

February 2011

IVANO-FRANKIVSK AND THE CENTRAL SUBCARPATHIA AND POKUTIA REGIONS

The picturesque region of Subcarpathia, spreading to the east of the Carpathian Mountains, and the region of Pokutia, located still further to the east, belong to the most densely populated parts of Ukraine. The average population density in these regions approaches 220 persons (including 80 rural residents) per sq km. The central Subcarpathia with its main city of Ivano-Frankivsk (formerly Stanyslaviv) and Pokutia with its main city of Kolomyia, are also among the most ethnically homogeneous regions in Ukraine, with ethnic Ukrainians constituting over 90% of the population (over 97% in Pokutia), while Russians, Poles, and Jews represent the most numerous national minorities. During the Middle Ages these regions formed the centre of the Halych Principality in Kyivan Rus' and subsequently, of the Galician-Volhynian state. Controlled by Poland for several centuries and then ruled by the Austrian Empire until 1918, these regions constituted a vital part of the short-lived Western Ukrainian National Republic with Stanyslaviv (now Ivano-Frankivsk) serving as the republic's capital from December 1918 to May 1919. Today Ivano-Frankivsk oblast is one of the most vibrant cultural and economic region of western Ukraine...

SUBCARPATHIA. A physical-geographic region located between the Carpathian Mountains to the southwest, the Pokutian-Bessarabian Upland to the east, the Podolian Upland with its subregion, the Opilia Upland, to the northeast, and the Roztochia plateau to the north. To the northwest Subcarpathia passes into the Sian Lowland. The length of Subcarpathia (excluding the Sian Lowland) is 250 km; the width varies from 30 km in the southeast to 60 km in the northwest, for an approximate area of 10,000 sq km. Subcarpathia occupies approximately one-fifth of the historical regions of Galicia and Bukovyna and has a population of about 1.4 million. The towns in the Carpathian foothills are generally small. The larger cities are located at some distance from the Carpathians: Sambir, Drohobych, Stryi, Kalush, Ivano-Frankivsk, Kolomyia, and Chernivtsi. All the larger cities have possessed administrative, trade, and industrial functions for a long time. The historical influence of some of the cities as Ukrainian cultural-educational centers extended well beyond their immediate areas...

IVANO-FRANKIVSK. City (2010 pop 240,458), raion center and capital of Ivano-Frankivsk oblast, an important railway and highway junction, and now the second-largest city in Galicia. Called Stanyslaviv until 1939 and Stanislav until 1962, it is situated in Subcarpathia near the confluence of the Bystrytsia Nadvirnianska River and Bystrytsia Solotvynska River. Stanyslaviv was founded in 1662 on the site of the former village of Zabolotiv by the Polish magnate A. Potocki, who named it after his son, Stanislaw. In 1663 it was granted the rights of Magdeburg law. The town was well protected by walls and a citadel (restored in the mid-18th century) and was densely built up. Potocki's palace was completed there in 1672 and the town hall in 1695. After the Turks captured Kamianets-Podilskyi in 1672, Stanyslaviv protected the southeastern borders of the Polish-Lithuanian Commonwealth from the Turks and Tatars. Stanyslaviv was also a flourishing cultural center. A branch of the Cracow Academy was established there in 1669; in 1722 it was converted into a Jesuit college... Learn more about the city of Ivano-Frankivsk and the central Subcarpathia and Pokutia regions by visiting:
http://www.encyclopediaofukraine.com and searching for such entries as:

«РЕСТАВРАЦІЯ»: Перший благодійний вечір в Києво-Могилянській Академії TOP
19-го січня цього року, на сам Йордан, Києво-Могилянська академія провела перший благодійний вечір проекту «РЕСТАВРАЦІЯ», спрямованого на порятунок 11 історичних і архітектурних пам'яток України, розташованих на території Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”. Символічно, що акція відбулась саме на Водохрещя - Свято відновлення життя й віри у майбутнє. Присутність і підтримка 170 достойних гостей наповнили атмосферу вечора позитивною енергією й впевненістю у відродження нового в історії Академії.
_blank
Староакадемічний мазепинський корпус

Вечір відбувся у приміщенні відновленої Бібліотеки Тетяни і Омеляна Антоновичів. Ця – одна з 10 бібліотек на території НаУКМА, є найбільш сучасною в Україні, кілька років тому була відновлена за кошти славних меценатів із США – Тетяни та Омеляна Антоновичів, та інших численних друзів Академії, які тоді підтримали цей важливий проект.

Благодійний вечір 19 січня відвідали чільні представники Адміністрації президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів, міжнародного дипломатичного корпусу, бізнесмени, митці, випускники, батьки студентів, члени української інтелектуальної еліти.

Першим етапом проекту буде відновлення Староакадемічного Мазепиного корпусу, збудованого в 1704 році гетьманом Іваном Мазепою. Відома біла будівля в центрі Подолу є знаковою для кожного українця, адже тут діяла славетна Києво-Могилянська Академія, колиска національної науки та освіти. Саме Староакадемічний корпус міститься на логотипі Інституту українських студій Гарварду, на 500-гривневій грошовій банкноті сучасної України. Але коштів на реставрацію цієї святині, у держави на жаль нема…

Загальна сума, необхідна для реставрації Староакадемічного Мазепиного корпусу, де нині розташована Дослідницька бібліотека Могилянки, складає близько 30 млн. грн. (приблизно 3,75 млн.амер.дол.). За умови наявності коштів, реставрацію можна буде здійснити протягом найближчих 4 років, до 400-літнього ювілею першого українського університету.

На проект «РЕСТАВРАЦІЯ» свій внесок вже зробили 79 благодійників. Зібрано 83 тисячі амер. дол. Всі учасники, які зложили датки - поклали власні цеглинки у реалізацію цього масштабного проекту. Серед перших внески зробили компанії: Драгон Капітал, Райффайзен Банк Аваль, БДО в Україні, Києво-Могилянська Фундація Америки, Американсько-Українське видавництво та друканя в Чікаго, та приватні особи з України та США.

Важливо, що проект «РЕСТАВРАЦІЯ» отримав міжнародну підтримку, підтвердивши високий авторитет Могилянки у світі. До Наглядової ради проекту увійшли Посли Канади, Франції та Австрії в Україні, представники ще 4-ох країн та Євросоюзу були серед гостей заходу. 16 посольств іноземних держав в Україні та представництво Євросоюзу надали призи для лотереї.

[...]

Популярний співак Олег Скрипка та концерт камерного оркестру New Era Orchestra надали вечору особливої інтонації, виконавши знану на весь світ щедрівку, одну з найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича «колядка дзвонів» (Carol of the Bells). Цю оригінальну обробку славного музичного твору публічно було виконано цього вечора вперше. Спонсорами музикантів стала холдінгова компанія КМ Сore та компанія ВАВІЛОН.[...]

_blank
Члени Наглядової Ради проекту «РЕСТАВРАЦІЯ» в Києво-Могилянській Академії 19 січня, 2011 року.

Важливою складовою вечора став і аукціон творів сучасного українського мистецтва, куратором якого виступив галерист Павло Гудімов, який зібрав для аукціону твори трьох поколінь художників. Ці роботи стали внеском галереї та знаних митців в розвиток проекту. Серед авторів робіт відомі Сергій Якутович, Олександр Бабак, Павло Маков, Ігор Янович, молоді художники Ольга Ланько, Володимир Стецькович, Альбіна Ялоза та інші.

Окрім фінансової підтримки проекту «РЕСТАВРАЦІЯ» на благодійному вечорі був зроблений внесок у колекцію Галереї мистецтв ім.Олени Замостян в Могилянці. Віктор Балога придбав і подарував Галереї роботу Олександра Ляпіна «Дірка №63, Київ, Контрактова площа».

[...]

Другий етап аукціону відбуватиметься до 15 лютого 2011 року. З переліком робіт можна ознайомитися у залах бібліотеки Тетяни та Омеляна Антоновичів (вул. Сковороди, 2), та на сайті НаУКМА http://www.ukma.kiev.ua/1stor/blago_proekt/mater/auction_02.pdf .

Спонсорами вечора стали також компанії PR-агенція PRP Україна, Дизайн-студія «Е-design», Інвестиційна компанія «ІТТ-Інвест», Кейтерінгова компанія «Столиця Сервіс», ІТ та бізнес консалтингова компанія «Е-Консалтинг», поліграфічне підприємство «Досконалий друк».

Проект «РЕСТАВРАЦІЯ» об’єднує представників із сфер бізнесу, мистецтва, політики та громадських організацій. Всі вони свідомі того, що участь у проекті – це вклад у майбутнє своїх дітей, своєї країни. Проводяться переговори з меценатами в Україні про можливість вагомих вкладів в цей проект. Перший благодійний вечір довів що в Україні є зацікавлення у вклад у майбутнє своїх дітей і своєї культури.

[...]

Спільнота Могилянки щиро вдячна всім, хто вже підтримав проект «РЕСТАВРАЦІЯ» і звертається до всіх небайдужих з проханням фінансово підтримати цей великий проект. Ми сподіваємось, що проект стане загальнонаціональним, а справа порятунку української духовної та інтелектуальної святині – справою кожного.

Quote of the Week TOP
http://euobserver.com/?aid=31747
03.02.2011

“Let's get real. Genuine European integration stands in diametric contradiction to this administration's interests: an EU-model free press, independent judiciary and an anti-corruption drive is not what they want. Their primary interests are personal wealth and power.”

Quote from ‘After Belarus Sanctions, What About Ukraine?’ by journalist Anatoliy Martsynovski writing for EUobserver.

President brushes off disappearing journalists TOP
While in Davos, Switzerland, President Viktor Yanukovych was interviewed by the Washington Post. In an article which appeared on 28 January, the head of state showed his contempt for a free media. During the interview the journalist probed Mr Yanukovych on his democratic backsliding. “One journalist disappeared, didn't he?” asked the reporter. Mr Yanukovych brushed off the comment saying, “Many journalists disappear all over the world.”

Is this the kind of answer one expects from a head of state? Are we to suppose this explains the murder of Georgiy Gongadze in 2000 and disappearance of Vasyl Klymentyev in August 2010 while investigating corruption?

Полюбила москаля та ще й зуби вискаля TOP
6. 02. 2011

Василь Овсієнко

Так співається українській народній пісні.

Про любов уголос можна хіба що співати. Або віршами говорити. А прозою про любов говорять пошепки, на вушко. І то не часто, щоб ті слова не втратили вартості.

Ганнуся ж Герман воліє говорити про любов до свого шефа через Інтернет, щоб чув увесь світ: ТСН.ua ; http://www.pravda.com.ua/news/2011/02/4/5881692/ :

"Мине багато років, і колись нашим правнукам будуть розповідати легенду про хлопчика-сироту, який мав найважче життя, яке тільки можна собі уявити. Котрий подолав усі труднощі. Став сильним. Став добрим і справедливим до людей (до яких «людей» – див.: http://maidan.org.ua/static/news/2011/1295857775.html ) і вивів країну на шлях благополучного розвитку. Янукович стане легендою для майбутніх поколінь, тому що в найближчі сто років навряд чи комусь вдасться повторити те, що він зумів зробити у своєму житті".

No comment.

Хіба що таке. Це вже не перший на її віку москаль. Попередній називався Владімір Коровіцин. ...Пардон, Інтернет повідомив, що один чомусь відмовився від такого приємного для українського вуха прізвища: у травні 2010 року Ніколай Коровіцин став Германом. http://www.pravda.com.ua/news/2010/05/18/5052317/

Пам’ятаєте, це той самий, що зовсім недавно вірою і правдою служив нам, українцям, заступником міністра з надзвичайних ситуацій Шуфрича. Син Ганни Стеців-Коровіциної-Герман. Перед тим, як стати заступником міністра, він цілих три роки трудився як помічник депутата Тарасика Чорновола – того самого, який особисто (щоправда, на позичені в Сірка очі), бачив, що в Януковича в Івано-Франківську кинули «важким тупим предметом». Після чого Ліна Костенко закликала Тарасика і його брата Андрія поміняти прізвище, щоб не ганьбили батька…

А ще той Ніколай Коровіцин за сумісництвом шоферував у своєї матусі і, мабуть, там навчився створювати «надзвичайні ситуації». У січні 2011 з’явилася була – наклепницька, звичайно, – інформація, що ніби-то він збив когось там машиною. Матуся авторитетно це спростувала. А от його 17-річний брат Роман Герман у червні 2009 року таки створив собі смертельну ситуацію на дорозі:
http://www.wz.lviv.ua/print.php?atid=74483

Проте матуся не робить собі з того Божого попередження належних висновків. Сказав же Господь: «Іди, і не гріши більше». Ні ж, вона й далі відкрито грішить на Януковича, зображаючи його зовсім не тим, ким він є насправді. Ми вже наслухалися його афоризмів, а тут з’явився такий, що я не можу повірити! Пані Ганно, ради Бога, скажіть мені що це підла підробка: http://maidan.org.ua/static/mai/1296925561.html .

Я ще не оговтався від оприлюдненої днями нової версії біографії Януковича http://vgolos.com.ua/politic/news/40396.html?action=print . Ну, що мати його росіянка з Орловщини – ми це знаємо. А от що батько його народився не в білоруському селі Януки на Вітебщині, а на Донеччині – вперше чуємо. Досі злі язики брехали, що батько, як і згодом синок, сидів у тюрмі на Донеччині. А тепер ми знаємо, що рід їхній із Польщі. І взагалі Янукович – ледве чи уродзоний польський шляхтич. Тільки – боронь Боже! – не українець. Це було б нижче його гідності. Ми ж бо ледве чи не щодня бачимо плоди його шляхетного виховання. Наприклад, роздягання жінок на вулицях українських міст.

Згоден з Ганною Герман: навряд чи президентові будь-якої держави за найближчі сто років вдасться наварганити стільки ляпів, як це вдалося Януковичу. Бо цивілізовані нації обирають президентами найкращих з-поміж себе. А ми обрали неука, невігласа, який перебуває поза будь-якою культурою. І Ганна Герман – пророк його.

Overviews of political events of the week TOP

February 7

Head of the OSCE Audronius Azubalis, who is Lithuania’s Minister of Foreign Affairs, expressed his concern about the situation in Ukraine with the ruling power blocking the activity of the opposition.

During his visit to Ukraine the head of the OSCE met with Ukraine’s president, premier, foreign minister and Yulia Tymoshenko. In particular, Azubalis spoke of the preparation of Kyiv for chairing the OSCE.

Valentyna Telychenko, the lawyer of journalist Heorhiy Gongadze’s widow, appealed the refusal of the Kyiv Appellate Court to acknowledge the fact that the murder of the journalist was contracted out. As a reminder, the court deemed that the ex-head of the Foreign Supervision Department of the Interior Ministry Oleksiy Pukach executed the instruction of ex-minister of foreign affairs Yuriy Kravchenko and other unidentified individuals, though it does not consider it an order to kill.

February 8

Chief Justice of the Supreme Court of Ukraine Vasyl Onopenko said there are no grounds for him to tender his resignation. Onopenko admitted he is under psychological pressure from the fact that a criminal case was filed against his daughter. Yulia Tymoshenko said the objective of such pressure is to remove Onopenko from his position as head of the court and appoint a person from the presidential team in this post.

February 9

The existence of the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate is under serious threat, the Ukrainian Association of Religious Freedom stated. The organization explained that the Kyiv patriarchate is complaining about sieges of churches and that their priests are being forcibly subordinated to the Moscow patriarchate.

As a reminder, two months ago Patriarch of the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate Filaret appealed to the president in a letter which he complained about oppressions of the Kyiv patriarchate on the part of the ruling authorities and that they give preference to only one church.

The Constitutional Court of Ukraine will rule whether the Verkhovna Rada legitimately changed the dates of the next parliamentary and presidential elections. 53 parliamentarians submitted a request that the legitimacy of the parliament’s decision be reviewed by the court.

February  10

“Reporters without Borders” are indignant about the decision in the investigation into the murder of journalist Heorhiy Gongadze. In the statement issued by the organization it is underscored that “the entire investigation looked as if it was conducted in such way to allow high-ranking officials and politicians to avoid accusations of complicity in the crime”. RWB is appealing to the Ukrainian government to take up this issue and show that it is not the source of the problem.

The situation in Ukraine does not correspond to the minimal political conditions required for discussing the country’s membership in the EU, Head of the Delegation of the European Union in Ukraine Jose Manuel Pintu Teixeira stated. The ambassador noted that for accession to the EU the union’s 27 member countries should reach a consensus that Ukraine meets the conditions of a consolidated democracy. As reported earlier, the EU hopes Ukraine will overcome its problems in the sphere of observing democratic principles.

Members of the Verkhovna Rada appealed to the Prosecutor General’s Office demanding the release from temporary holding cells former members of the government against whom pre-trial investigations have been closed.

Should this petition be satisfied former minister of the interior Yuriy Lutsenko, ex-minister of the environment Heorhiy Filipchuk and former first deputy minister of justice Yevhen Korniychuk may be released under oath to not flee the country.

February  11

Ukraine made concessions to Russia on the issue of delimitation of the Azov and Black seas and is ready to move the border with Russia closer to Ukrainian shores, the mass media in Ukraine reported.

Specifically, according to information of the newspaper Dzerkalo Tyzhnia, Ukrainian and Russian officials held a meeting in Kyiv on conditions of strict secrecy. Special Envoy of the Russian President Oleksandr Holovin headed the delegation of Russian diplomats. Envoy for Special Assignments Viktor Kyryk represented the Ukrainian experts.

Ukrainian Orthodox and Catholic hierarchs encounter 2011 TOP
_blank
The hierarchs of Ukrainian Orthodox and Catholic Churches of North America:

Sitting: Metropolitan Lawrence, Metropolitan Constantine, Metropolitan Stefan, Metropolitan Yurij.

From left to right: Bishop David, Bishop Daniel, Bishop Bryan, Bishop-emeritus Basil, Archbishop Antony, Bishop Richard, Bishop Kenneth, Bishop Andriy, Bishop John, Bishop Stephen, Bishop Paul.

The annual Encounter of Ukrainian Catholic and Orthodox Hierarchs of North America met in Clearwater, FL on 27-28 January 2011. The hierarchs have been gathering since 2001 to discuss the issues relevant to their respective dioceses and eparchies and to consider the steps that might be taken to draw the Churches closer together, setting an example for ecclesiastical life in Ukraine. Participating in this close knit brotherhood of Ukrainian hierarchs this year were: Metropolitan Constantine – Primate and Central Eparch UOC of USA, Metropolitan Stefan – Primate and Archbishop of Philadelphia Eparchy UCC in USA, Metropolitan Lawrence – Primate and Archbishop of Winnipeg UCC of Canada, Metropolitan Yurij – Primate of Winnipeg and All-Canada UOC of Canada, Archbishop Antony – Eastern Eparch UOC of USA, Bishop Richard – Bishop of Chicago Eparchy UCC in USA, Stephen – Bishop of Toronto Eparchy UCC in Canada, Paul – Bishop of Stamford Eparchy UCC in USA, David – Bishop of Edmonton Eparchy, UCC in Canada, John – Bishop of Parma Eparchy UCC in USA, Kenneth – Bishop of New Westminster Eparchy UCC in Canada, Andriy – Bishop of Saskatoon UOC of Canada, Daniel – Western Eparch UOC of USA and Bryan – Bishop of Saskatoon Eparchy UCC in Canada. Bishop Ilarion – Bishop of Edmonton UOC of Canada was unable to be present this year. Bishop Basil, Emeritus of Stamford Eparchy UCC in USA was a guest at the meetings.

The theme for this year’s encounter was: “Possibilities on the Path to Unity – What We Hold in Common and Where We Differ”. To broaden discussion on this topic, the hierarchs invited one priest from each Church to make presentations reflecting on this theme. Rev. Fr. Stephen Wojcichowsky, Director of the Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies at the University of St. Paul in Ottowa, Ontario, Canada presented from the Ukrainian Catholic perspective. V. Rev. Dr. Jaroslav Buciora, Pastor of the Protection of the Mother of God Cathedral (Sobor) and Professor of Theology at St. Andrew College/Seminary, Winnipeg, Manitoba, Canada presented from the Ukrainian Orthodox perspective.

Fr. Stephen summarized some of the existing dialogues that have taken place between the Catholic and Orthodox Churches on a broader horizon – The North American Orthodox-Catholic Consultation, founded in 1965 and the Joint Committee of Orthodox and Catholic Bishops, founded in 1981 – both of which have issued numerous “agreed statements” concerning the many elements of faith that the two sides have in common, concerning the Sacraments, Theology, Dogma, etc. They have also discussed the most vexing problems about which agreement is difficult to establish and Fr. Stephen presented the thoughts of various modern Eastern Catholic theologians about these problems. Fr. Stephen expressed his joy at being asked to participate in the Encounter and proposed a Theological Consultation, which would be able to produce more in-depth and specific documents for dialogue.

Fr. Jaroslav offered his reflection “Towards the Future Dialogue of the Churches” suggesting that the participants in any such dialogue must be prepared to answer in depth questions about themselves and their own ecclesiology prior to the initiation of a serious dialogue and must be prepared to abandon any prejudice held toward theologians from the “other” side. Further, Ukrainian theologians must be included in the broader dialogues rather than permit others to speak in their behalf. The present “Encounters” and other discussions between the Ukrainian Catholic and Orthodox Churches could become “the catalyst for the resurgence of our own religious identity, imperative at the present time”. The participants “must be consistent and theologically mature in their quest for unity…must listen to one another…be patient about what has taken place in history…and not afraid to look into each other’s eyes with love, where they will see each other as brothers…in Christ”.

In their discussion on the theme, the hierarchs at the Encounter pointed to the development of their relationship, which has not gone unnoticed by the various ecclesiastical bodies throughout the world. When the Encounters began a decade ago, the intent was to create an opportunity for the bishops to become more familiar with one another and to counter the incomprehensible conflicts that were deeply damaging Christ’s Church in newly independent Ukraine. The bishops, in 2011, have seen the need to move toward the creation of a permanent Ukrainian Orthodox – Catholic Theological Consultation, which will consist of both hierarchs and theologians from both Churches to prepare in-depth analyses for consideration at future Encounters. Each of the four jurisdictions – two in the USA and two in Canada – will soon make their appointments to this Consultation.

The hierarchs decided to continue this year with their effort to speak with a common voice to the faithful of the Churches through Epistles on the occasion of the 25th Anniversary of the Chornobyl Nuclear Disaster, Ukrainian Independence and the Holodomor. They will also address in the very near future a common letter to the Canadian and USA Ambassadors to Ukraine and to the State Departments of the two nations expressing their concerns about the extreme danger the nation of Ukraine faces if the actions of the present government continue to align the nation with Russia and turn away from the Western orientation of previous governments. Great concern will also be expressed about the interference of the present government in ecclesiastical life – in particular the unmasked favoritism shown for the Moscow Patriarchal Church of Ukraine.

Plans are now being developed for a Symposium to be sponsored by the Encounter in 2013 at the 1025th Anniversary of the Baptism of Ukraine. Decisions about the location and extent of the Symposium and events surrounding it, will be concluded by the next Encounter. In preparation for this Symposium there is a desire on the part of the bishops to travel to both Constantinople and Rome to visit with both Pope Benedict XVI and Patriarch Bartholomew I to inform them about the Encounters and to express the deep desire to resolve the issues that divide the Body of Christ, as well as to seek their support for united ecclesiastical life in Ukraine.

The next Encounter is tentatively scheduled to be held in Colona, British Columbia, Canada in the Spring of 2012.

Патріарх Гузар: Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин TOP

http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/comments/40589/
8 лютого 2011

Патріарх ЛЮБОМИР (Гузар), Глава УГКЦ

_blank
http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/photogallery/risu_video/40614/.


“Держава бажає контролювати Церкву, тому що боїться її”

 

Проведення цього Круглого столу, організованого Українським центром економічний і політичних досліджень ім. Разумкова, який відбувається через півтора місяця після подібного заходу на тему відносин Церкви та держави, організованого Фондом Конрада Аденауера, свідчить про те, що ця тематика є цікавою і до сьогодні належно не осмислена. Це не повинно дивувати, адже ми лише 20 років живемо у незалежній державі, протягом яких могли будувати відносини влади та Церков і релігійних організацій на території України, а перед тим, впродовж століть, була значно довша історія на ширшому тлі різних держав. Одне слово, нашу минувшину можна умовно поділити на історію давнього минулого, історію XX століття та найновішу історію останніх двох десятиліть.

Передусім ми повинні усвідомити, що тематика, над якою розмірковуємо, не обмежується останніми двома десятиліттями у вільній Україні: вона містить свої концептуальні та фактичні аспекти, які впливають як на наше сьогодення, так і на майбутній розвиток. Для прикладу, згадаймо події першого тисячоліття, коли візантійські цісарі скликали Вселенські Собори, бо боялися релігійних роздорів у своїх імперіях. Релігійний роздор дуже небезпечний для держави.

У XX столітті різні Церкви на території України знаходилися не в однакових обставинах. Одні були підтримувані більшовицькою владою, яка використовувала їх для забезпечення своїх інтересів, за що ці Церкви платили високу ціну. До існування інших Церков було толерантне ставлення: вони могли діяти у певних рамках. Були Церкви офіційно ліквідовані, існування яких на міжнародній арені заперечували, а всередині Радянського Союзу їх систематично переслідували. І все це відбувалося на тлі ідеології войовничого атеїзму, який старався позбавити своїх громадян віри в Бога і, якщо остаточно не досягнув цієї мети, то завдав багатьом людям великих душевних ран. Із таким минулим ми увійшли 20 років тому в період існування незалежної Української держави.

На такому широкому тлі хотів би поділитися з вами деяким думками щодо форми і змісту відносин держави і Церкви. Хочу насамперед представити, що в цій парі понять належить розуміти під поняттям «Церква».

_blank
http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/photogallery/risu_video/40638

По-перше, Церква – це зібрання віруючих людей, які усвідомлюють, що є Божими сотворіннями, і вважають за мету свого існування вічне спілкування з Богом. Це люди, які вважають самих себе обдарованими життям та різними талантами, які бажають максимально розвиватися для власного добра та для служіння своїм ближнім. Ці люди приймають Божу волю як абсолютний норматив для свого життя і послідовно стараються будувати своє існування на моральних засадах. Це не означає, що їм це стовідсотково вдається, радше навпаки, в житті кожного знаходимо гріх, тобто відхилення від Божого Закону, але, незважаючи на свою неміч, у них є відчуття моральних імперативів. Ці люди, розвиваючи свої таланти та бажаючи максимально реалізувати себе у всіх можливих ділянках людського життя, відповідно до своїх талантів і життєвого покликання є творчими позитивними членами суспільства. Найкраще їх можна окреслити як Божий люд, як спільнота.

По-друге, Церква – це, за задумом її Божественного Засновника, спільнота, яка має соціальні прикмети, чітку видиму структуру, провід і обґрунтовані потреби. У цьому сенсі Церква та держава дуже подібні між собою. Обидві мають внутрішній порядок, узаконені способи діяльності, чітко визначені права та обов’язки, організовані форми життя, заклади освіти, матеріальні посілості. Кожна з них може ділитися з іншою своїм досвідом. Церква має тут певну перевагу, оскільки здобувала досвід упродовж багатьох століть, а також зуміла розробити солідну соціальну доктрину на підставі Божого Закону. І Церква, і держава служать тому самому народові, тому їх треба вважати партнерами. Кожна має свою царину діяльності, повинна поважати паралельну структуру і не встрявати у її діяльність. Оскільки йдеться про структуровані одиниці, то їхні відносини можна регулювати за допомогою законодавства, встановлюючи межі відповідальності та взаємодії. В ідеально налагодженому суспільстві ці два партнери доповнюють один одного, хоча ніколи не сміють зливатися в одну дійсність або бути підпорядкованими один одному.

Інтерв'ю про зречення Блаженнішого Любомира з уряду

 

На жаль, у житті мало що відбувається ідеальним чином. З гіркого досвіду століть відомо, які негативні наслідки те, що держава використовує Церкву як підрозділ своєї структури, або навпаки – що релігійна організація намагається керувати суспільством з допомогою державних структур, обмежуючи свободу і права громадян. Частіше, звичайно, трапляються ситуації, коли державна влада, яка діє на підставі світських категорій мислення і діяльності, використовує Церкву для досягнення своїх цілей. Сучасна Україна тут не є винятком. Слід додати, що держава бажає контролювати Церкву, тому що боїться її. Чому? Бо Церква навіть на соціальному рівні відстоює свободу людини, виховує зрілих, мислячих, відповідальних громадян, а це невигідно державній владі.

По-третє, Церква за своєю суттю є не лише соціальною, а й релігійною (бого-людською) структурою. Вона існує між людьми, але складається із людських та Божественних елементів. Це можна зрозуміти тільки тоді, коли поставити наголос на прикмети, які походять безпосередньо від Бога.

Повернуся до згаданого вище соціального аспекту Церкви. Церква є спільнотою, що складається із людей та існує для людей. Вона відрізняється від інших встановлених Богом форм людської спільноти – сім’ї, родини, громади, народу, держави – своєю особливою релігійною місією. Церква побудована на Божому Слові, має надприродні засоби для досягнення власних цілей і діє на підставі Божого об’явлення. Ці аспекти можуть зрозуміти тільки ті люди, які справді вірують у Бога. Їх не зможуть осягнути  люди, які не приймають Бога, як їх популярно називають – безбожники, та особи позірних релігійних переконань. Останні вдають релігійність, але не роблять її вчителькою і нормою свого життя у всіх його проявах. Ми переконані, що Україна від своїх історичних початків – це держава, побудована на християнських, тобто релігійних засадах. (Я дозволив собі зробити такий великий додаток, щоб обговорити цей важливий аспект державно-церковних відносин.)

Церква, як Богом встановлена установа, має пророчий характер. У популярному розумінні пророк – це Божий слуга, який передбачає майбутнє. У такому поясненні є якась частка правди, однак, насправді, пророк – це той, хто нагадує народові Божу Істину. Це можна проілюструвати пророчими текстами Старого Завіту, в яких зібрана та описана діяльність пророків в Ізраїлі. Скажу кілька слів про цю пророчу діяльність. Господь Бог вивів із єгипетської неволі вибраний народ до обіцяної землі, уклавши з ним союз. Він взяв цей народ під особливу опіку, обдарував його свободою та об’явив йому свою волю, свій Закон. Бог запевнив цьому народові добробут і безпеку, якщо той буде поводитися згідно з Господнім наказом. Із книг Старого Завіту знаємо, що народ не завжди дотримувався умов союзу, що його царі, аристократія, провідники часто вели людей хибними шляхами, покликалися на особливу опіку Божу, виконували релігійні обряди, але водночас чинили кривду. Господь посилав цьому народові пророків, які мали напоумити відповідальних людей, що Божа опіка залежить не від зовнішніх обставин, а від виконання Закону (пор. Іс.1, 10–17), а також – це особливо стосувалося проводу, – що в Божих очах важливими є милосердя, правда і справедливість. Пророки застерігали: якщо не буде справжнього внутрішнього навернення, народ зазнає великих страждань. На жаль, як нам відомо з історії Старого Завіту, навернення не було і вибраний народ переживав важкі часи. Достатньо згадати лише Вавилонську неволю. Завдання пророків полягало не в тому, щоб чинити суд чи виконувати покарання, а у постійному і наполегливому нагадуванні Божого Слова. Якщо хтось не сприймає напоумлення пророків чи вважає їх незрозумілими, нехай замислиться над своїм життям і прислухається до внутрішнього голосу, який схвалює або засуджує його поведінку. Цей голос називається сумлінням, він є невід’ємним елементом душі кожної людини.

Хтось скаже: це було колись, тепер таких пророків немає. Може, немає таких пророчих особистостей, як були з Божої волі тоді, давно, але є ті, хто й сьогодні нагадує, що Господь очікує милосердя, правди і справедливості від тих, хто несе будь-яку відповідальність. У Преамбулі (частині, яка означує дух, а не тільки літеру) нашої Конституції є прекрасні слова – сподіваємося, що їх не усунуть, коли переписуватимуть Основний Закон, а саме, що цей документ приймається, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом,  власною  совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями».

Пророче служіння сьогодні виконує Церква, яка має завдання нагадувати Божий Закон, – нагадувати про Боже благословення, без якого ми не можемо жити, та про Божий гнів, що від нього не зможемо втекти. Отже, Церква є сумлінням народу.

Посилаючись ще раз на пророчі тексти Старого Завіту, хочу звернути увагу нашого народу на одну прикмету, властиву для всіх пророків. Всі вони, кожний на свій лад, були речниками Божого гніву, який невмолимо падав на народ, а особливо на його провідників, які не наверталися до Бога і не починали чинити милосердя, правди і справедливості. Проте, незважаючи на грізні напоумлення та Божі кари, що випадали на долю народу (згадаймо лише знищення Самарії та Вавилонську неволю), як відомо з історії вибраного народу, кожна пророча книга Старого Завіту є водночас виявом надії на Боже милосердя. Наведу тільки один простий наглядний приклад із книги пророка Єремії. Вавилоняни захопили Єрусалим: князі, священики, висококваліфіковані працівники були взяті в полон. Здавалося б, що це був абсолютний кінець всього, але в той час всенародного горя пророк Єремія, сповнений Божим духом, купує земельну ділянку біля міста, бо має Боже запевнення, що все лихо закінчиться і народ повернеться.

Ще одне завдання Церкви – незважаючи на різні тривожні сигнали, на багато проявів кривди та несправедливості, що стало частиною нашого сьогодення, – проповідувати надію на Бога, Божий мир. Можливо, для багатьох пророчі нагадування про Божий гнів і про могутність Божого милосердя, видаватимуться суперечними, однак тут треба пам’ятати, що остаточна мета Господа Бога є не знищити, а навернути грішника. Коли Церква, як і старозавітні пророки, говорить про кару, то дає нам підставу для надії, дає справжнє заохочення до щирого навернення. Хто послухає голосу свого сумління, хто послухає заклику Церкви до навернення – може спокійно очікувати спасіння.

Джерело публікації: risu.org.ua

Мойсей Фішбейн. «Оця свіча погасла, і оця...» TOP

http://mosesfishbein.blogspot.com/2010/01/blog-post_9560.html

Його Блаженству
Любомирові Гузару

Оця свіча погасла, і оця
Свіча погасла, і оця свіча є
Згасання, коли око помічає
В імлі позанебесного Отця.
Пломінчик гасне. Це алмазна кліть.
Це чорнота. Це темрява. Нахилим
Алмазний безмір темряви на килим
Земної мли, що починає тліть.
Там, поза тливом, зéла, і барліг,
І дим, і джерело, і знову тливо,
І знову Він торкається пестливо.
Досвітній світ Йому в долоню ліг.

3 – 4 жовтня 2004 р., Київ

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/10.wma

Наша Україна протестує проти практики КДБ щодо священиків TOP
Ми протестуємо проти втручання влади в діяльність релігійних організацій, яке виражається, зокрема, у відновленні кадебістської практики тиску правоохоронних органів на священиків з метою схилити їх до співпраці ...

 

http://www.unian.net/ukr/news/news-421048.html
14.02.2011

Президія політради партії «Наша Україна» закликає Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА та прем’єр-міністра Миколу АЗАРОВА припинити обмеження релігійної свободи в країні.

Як повідомили УНІАН в прес-службі партії, про це йдеться в зверненні президії «Нашої України» до керівництва країни з приводу порушення релігійних прав громадян.

«Наша Україна» у зверненні до вищого керівництва країни вимагає припинити порушення конституційного права громадян на свободу віросповідання та чинного законодавства у сфері міжконфесійних відносин і церковної власності, які останнім часом набули системного характеру.

«Ми засуджуємо наступ на законні права віруючих Української православної церкви Київського патріархату, численні випадки насильницького і обманного захоплення храмів цієї конфесії на користь Московського патріархату, які відбуваються за мовчазного потурання та неофіційного сприяння органів влади», - наголошується у зверненні. На думку «нашоукраїнців», Генеральна прокуратура усунулася від реагування на факти захоплення храмів, зокрема в с. Кам’янка Тельманівського району та с. Роздольне Старобешівського району Донецької області, повідомляючи у відповідь на депутатські запити, що у таких діях немає складу злочину.

«Ми протестуємо проти втручання влади в діяльність релігійних організацій, яке виражається, зокрема, у відновленні кадебістської практики тиску правоохоронних органів на священиків з метою схилити їх до співпраці, про що нещодавно заявляв глава Української греко-католицької церкви Любомир ГУЗАР. Також є численні повідомлення про те, що представники влади спонукають православних священиків Київського патріархату переходити у підпорядкування Московського патріархату», - йдеться в зверненні .

Політрада партії поділяє стурбованість більшості релігійних організацій країни щодо планів уряду внести на розгляд парламенту нову редакцію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка ускладнює умови реєстрації та розширює підстави для припинення діяльності релігійних організацій. В партії нагадують, цей законопроект не отримав підтримки Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.

«Органи влади публічно демонструють прихильність до однієї конфесії – Православної церкви Московського патріархату, в тому числі через бюджетне фінансування. Поряд з цим, вищі керівники держави впродовж року ігнорують прохання провести зустрічі з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, а також Київським патріархом ФІЛАРЕТОМ», - йдеться в документі.

Органи влади публічно демонструють прихильність до однієї конфесії – Православної церкви Московського патріархату, в тому числі через бюджетне фінансування.

 

На думку партійців, державна політика свідчить про протиправне втручання влади в релігійне життя суспільства, надання преференції одній конфесії та порушення гарантованої Конституцією рівності громадян перед законом у сфері віросповідання. Це, безумовно, суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод та іншим міжнародним зобов’язанням нашої країни.

«Такі дії влади провокують відновлення протистояння між прихильниками різних конфесій та ведуть до порушення конфесійного та суспільного миру, який є одним з найбільших надбань України за період незалежності. «Наша Україна» переконана, що влада не має на це жодного права», - наголошується у зверненні.

Партія вимагає від глави держави невідкладного проведення зустрічі з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, з представниками церков та громадськості для обговорення цієї ситуації та прийняття заходів для виправлення теперішньої хибної політики.

Також вони вимагають від Президента та прем’єр-міністра усунути виявлені порушення релігійних прав громадян та забезпечити свободу віросповідання та рівноправність усіх конфесій в Україні.

Re: Protest grows over Holocaust ‘zone’ in Canadian Museum for Human Rights TOP
http://www.theglobeandmail.com/news/arts/protest-grows-over-holocaust-zone-in-canadian-museum-for-human-rights/article1906123/

I remain utterly surprised that the CEO of the CMHR continues to tell the public that the contents of this publicly funded national institution are not "fixed" when, in fact, two of the 12 rooms in the museum are permanently dedicated to the Shoah and aboriginal stories, elevating the suffering of those communities over all others. That was and remains unacceptable. All 12 galleries should be thematic, comparative and inclusive, and that is what most Canadians want.

L Luciuk

At the core of the issue, the museum will have to decide whether all human rights are equally valued, and should be equitably and fairly portrayed in an inclusive manner at the new museum. The Human Rights Museum will only succeed if they are able to present the facts credibly on all of these tragedies through a human rights lens. There is no room in a taxpayer funded museum for partiality or preferential treatment. Let this museum succeed by telling the untold stories of those lesser known human rights abuses and tragedies to make Canada a true leader in promoting Universal human rights, not selective ones.

JD Ottawa

Not only is it now obvious that this board of the CMHR is going to elevate the suffering of one people over all others, but they have now demonstrated a complete and utter disrespect for the Canadian taxpayer, by telling us one thing and then doing another.

They should be stripped of these public monies and their positions on the board as they have abused the public trust that goes along with those public monies.

Shame on the CMHR for trying to bamboozle the Canadian taxpayer into paying for a Canadian museum that focuses on only the suffering of one people.

The lack of response by the federal gov't will be remembered come election day.

Je me souviens.

macspectrum

Куди ж, врешті, поділися кошти на Тарасову церкву? TOP
http://www.volyn.com.ua/index.php?rub=6&article=1&arch=1195
12 лютого 2011

Останньою краплею лукавої, але «дбайливої» тривоги за свій електорат стало недавнє голосування народних депутатів за те, щоб продовжити свій термін перебування біля державного корита. Наївні колеги дивувалися:
- Від кого, від кого, а від Мовчана такого не чекали...

Галина КАЖАН, заслужена артистка України, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня, член Національної Спілки журналістів України

Ні, якраз такі, як Мовчан, перші зраджують не лише політичну силу, яка вивела його на олімп ВР. Йому - лауреату Національної премії імені Тараса Шевченка - варто знати, що зрада пророку нації - не просто гріх, а відступництво.

Вельми недостойний депутате ВР від Волині, пане Мовчане! Достойником назвати вас не берусь. Я б і не сміла згадувати ваше недоторканне ім'я, якби не одна велика дата в історії України, якби не мучила думка: «Що ми, «славних прадідів великих правнуки погані», зробили до 150-річчя пам'яті Великого Кобзаря?». Анічогісінько. Такі, як ви, погубили навіть саму ідею побудови Тарасової церкви у Каневі, яка могла б стати центром єднання не лише конфесій, а й усіх людей, незалежно від віросповідання (християнин ти чи іудей, мусульманин чи буддист) у світовому масштабі.

Українському народу так і не відомо, що сталося з коштами на церкву, які впродовж багатьох років збирали не лише просвітяни, а й весь свідомий люд держави. Ці імена спочатку намагалася друкувати газета «Слово «Просвіти», потім усе затихло так, начебто не було гучної акції, ідею якої ви приписували собі як голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Отож, хочу нагадати вам, «великий патріоте», що я - та, яка посміла запитати вас про це під час приїзду на Волинь, адже балотувалися ви від поліських районів Волинського краю і вирішили поєднати свій шлях до недоторканності з відпочинком на наших озерах. Я запитала, дивлячись вам у вічі: «Скажіть, тільки чесно, в якому банку чи банці ви заховали наші гроші на Тарасову церкву?». Ваші маленькі хитрі оченята забігали, обличчя зробилось багровим, не від сорому, а від люті, ви почали щось лепетати про інфляцію, девальвацію та профанацію і чийсь там наступ на демократію. Хто на кого наступив і куди, тепер стало видно і без окулярів.

Цілком доречні нині розпочаті перевірки за розбазарювання і привласнення бюджетних коштів, нецільове їх використання і притягнення до відповідальності осіб, причетних до цього процесу, дають мені право як члену осередку «Світець» ВО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка просити столичну прокуратуру включити у цей список пана Мовчана і нарешті відповісти людям чесно, без лукавства, куди ж, врешті, поділися кошти на Тарасову церкву?

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk