If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.


"Ви нам - корупцію, ми вам - революцію!"

Студентська акція біля комітетів ВРУ проти законопроекту "Про освіту"
в Києві 31 січня 2011

http://maidanua.org/static/news/2011/1296468153.html
Фото: Олександр Северин

_blank

_blank

_blank

_blank

February 7 лютого 2011
Vol.12 No. 3
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Awards, Employment, Grants
  Праця, Дотації і Стипендії
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  History
  Суспільство
  А король таки голий!

Московські попи – аванґард зухвалого експансіонізму Кремля TOP

_blank

Коли світове українство не звернеться за допомогою до міжнародних чинників і не зупинить московських бандитів із хрестами, то через рік-два українці можуть залишатися без жодної національної церкви - УПЦ КП, УАПЦ, а навіть УГКЦ.

 

Останні новини з України просто шокують. У всіх сферах суспільного життя ведеться шалений наступ на українство  - рідну мову, культуру, історію, національні церкви та ін. Це відбувається на урядовому й законодавчому рівнях, в судочинстві, освіті, ЗМІ тощо. Українська мова, яка в постколоніальній Україні так і набула повновартісного функціонування, насильно витісняється на гуманітарні задвірки з метою остаточного знищення. Складається враження, що Україна перенеслася в зловісну валуєвську епоху, мало не в дрімучі часи середньовічного мракобісся.

Невмотивовані арешти опозиціонерів, безліч кримінальних справ проти попередніх урядовців, переслідування й арешти української патріотичної молоді, тиск на інтелектуальну еліту та її залякування, терор проти студентської молоді, підприємців малого й середнього бізнесу, вакханалія з псевдореформами та багато чого іншого антидержавного, антинародного, антиукраїнського – ось результат діяльності так званого президента В. Януковича.

Майже за рік його урядування Україна опустилася до рівня найвідсталіших країн, зокрема з рейтинґу свободи скотилася вниз на 42 позиції.

Можливо, й нижче: в країні утверджується авторитарний режим з явними ознаками расизму: московські пахолки донецького розливу зухвало нищать усе суто українське, переслідують свідомих українців, добираються до національних церков та ін.

Велику тривогу викликає брутальне й зухвале рейдерство УПЦ Московського партіархату, внаслідок чого щораз більше парафій УПЦ Київського Патріархату опиняється в тенетах московських попів.

Коли світове українство не звернеться за допомогою до міжнародних чинників і не зупинить московських бандитів із хрестами, то через рік-два українці можуть залишатися без жодної національної церкви - УПЦ КП, УАПЦ, а навіть УГКЦ. А, значить, у всій Україні надовго ( а, може, й назавжди) запанує ворожий Московський Патріархат, який цупко утримуватиме Україну в старих-нових московських кайданах.

Нещодавно з цього приводу Патріарх УПЦ КП Філарет дав інтерв`ю львівській газеті «Експрес», де висловив думку про реалізацію в Україні плану знищення його Церкви (тут): «Плоди ж цього плану такі – по всій Україні представники влади, спонсори чи священики Московського Патріархату проводять бесіди з нашими священиками, їм пропонують іти в МП, а за це обіцяють усіляку підтримку, допомогу. Одночасно і на Донбасі, і на Київщині, і на Вінниччині здійснюються спроби рейдерським чином захопити наші храми... Якби це були поодинокі випадки – можна було б сумніватися, але коли за однаковим сценарієм відбуваються події по всій Україні, то сумнівів немає, що це деталі одного плану».

Голова УПЦ КП припускає, що до візиту патріарха Кіріла, який відбудеться влітку, кремлівські посіпаки постараються «набрати якнайбільше перебіжчиків, щоб підтвердити його тезу про масове бажання «розкольників повернутися в канонічну Церкву». Ну, а саму УПЦ зведуть «до рівня марґінальної, невпливової структури».

Не менше тривожним є позиція, яку впродовж багатьох років займають найвищі ієрархи Української Православної Церкви в Канаді (і не тільки в країні кленового листка) щодо УПЦ КП.

 

Слід зазначити, що нахабству московських попів немає меж: патріарх Кіріл  прагне отримати офіційний дозвіл на проведення богослужінь у Софіївському соборі (загальнонаціональна святиня, історична пам`ятка), у храмі над Золотими воротами, а також контроль над усією територією й спорудами Києво-Печерської Лаври.  І не тільки.

Варто уточнити, що згаданий план, який реалізує антиукраїнська влада у диявольській злуці з одним із найреакційніших російських імперщиків Кірілом, зародився в головах кремлівських карликів. Саме вони, Путін і Медведєв, є натхненники нової концепції «Рускава міра» («Російського світу», нової «імперії зла»), яку несе колишнім поневоленим народам московська ґебня в сутані.

Занепокоєння ситуацією навколо церков України також висловив Іван Гвать, словацький публіцист-українець, один з кращих фахівців із церковних справ (тут): «Концепція «Русского мира», що її нав’язливо пропагує московська церковна і навколоцерковна братія з благословення Путіна-Медведєва є м’якішим варіантом старого переконання російських імпер-шовіністів, що в небі сидить «Русский Бог», який в особливий спосіб допомагає навіть кривавим розбоям і підступності російських завойовників».

Існування загрози національним церквам України підтвердив теж відомий український експерт, директор релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський (тут): «... небезпека є не тільки для Київського патріархату, адже апетит приходить під час їжі, тому після знищення однієї церкви виникне бажання знищити і інших конкурентів. А враховуючи те, що ідея "Русского мира", яку проповідують з Москви, взагалі не передбачає існування інших церков, то на черзі будуть і інші конфесії, наприклад, автокефальна церква або греко-католики».

Слід підкреслити, що інтернет-газета еПОШТА ще 19.04.2010р. у своїй редакційній статті інформувала українську спільноту, головно діаспорних провідників, про російський сценарій знищення національних церков України (тут): «... у Вінницькій області за згодою місцевої антиукраїнської влади апробується зухвала схема московсько-православного рейдерства: під різними приводами й усілякими способами захоплюються й без того нечисельні храми УПЦ Київського Патріархату. Правдоподібно, вкоротці цей кремлівський план почне реалізовуватися в інших областях України. Немає жодного сумніву в тому, що за бандитськими атаками московських батюшок стоїть ПРУ з їхнім верховодою В. Януковичем».

А яке становище щодо московського рейдерства в Україні займає СКУ, передовсім його Президент Евген Чолій? Ніяке. Або ще гірше: не так давно він проіґнорував просьбу Комісії Людських і Громадянських Прав СКУ про виділення невеликих коштів на захист однієї з парафій Вінницької єпархії УПЦ КП та її секретаря, головне - використання в суді міжнародного авторитету СКУ.

Ну, а ще Президент СКУ Е.Чолій зробив безцінний подарунок україноненависникам: змусив вдатися до резиґнації голову Комітету у справах України Комісії ЛГП СКУ, надзвичайно активну правозахисницю М. Онуфрів (і не тільки!), яка, зокрема, контролювала ситуацію у Вінницькій єпархії УПЦ КП, а навіть подбала про участь відомого київського адвоката в одному зі судових слухань у Вінниці.

Віднедавна з ласки Президента СКУ Вінницька єпархія УПЦ КП здана на поталу україножерам. Як кажуть: бий своїх, щоб вороги боялися!

Не менше тривожним є позиція, яку впродовж багатьох років займають найвищі ієрархи Української Православної Церкви в Канаді (і не тільки в країні кленового листка) щодо УПЦ КП. А саме: закулісна співпраця з УПЦ Московського Патріархату, погордливе ставлення до національної УПЦ Київського Патріархату, бо, бачите, Церква «не є канонічною», а останньо - мовчазливе споглядання за бандитським розбоєм московських попів в Україні.

Варто попередити найвищих церковних достойників УПЦ і УГКЦ в розсіянні, рівно ж - діаспорний провід, що під уламками українських національних Церков загине Україна, любов до якої вони декларують мало не шодня.

Редакція еПОШТИ

The Canadian Museum of Human Rights: avoiding a Canadian symbol of inequality TOP

Oksana Bashuk Hepburn

_blankPerhaps the best that can be said about the stand taken by the decision makers of the Canadian Museum of Human Rights-- to accord preferential treatment to some groups in its exhibit space-- is the public debate around this un-Canadian approach.

A little history first. During the conceptual stages, the Ukrainian Canadian Congress--the umbrella entity for some 1.2 million Canadians-- was asked by Museum initiators, led by Gail Asper, the daughter of Canada’s media mogul Izzy Asper, to lend support. For good reason: the government wished to avoid controversy.

Several years earlier, a Holocaust component was proposed to the yet-to-be-built Canadian War Museum in Ottawa. Veteran organizations and others objected. The UCC Ottawa-- I was then president-- sent letters seeking “equitable’ and “inclusive’ representation arguing that recognition of one people’s tragedy was discriminatory and un-Canadian in value. The War Museum was built without the Holocaust or other human rights components. The Aspers tried again.

Their request for government funding for the CMHR was predicated on the condition that other groups be on side; in particular former critics of unilateralism like the Ukrainian Canadians, a group that has been fighting an uphill battle for the recognition of the some 10 million-- according to Joseph Stalin, who should know-- of their own who were starved while the world ignored or chose to white-wash this human calamity. As an aside, it is particularly strange that Shimon Peres, Israel’s President, born in what was then Ukraine, recently tutored Ukrainians to forget their history! Could it be because such a large number of Jews were in the Communist leadership during the Holodomor genocide? Including Stalin’s number two Lazar Kaganovich?

But let the historians sort out the who’s who of this global model of man’s inhumanity to man copied by another dictator, Adolph Hitler, and let the Museum of Human Rights be based on values all can be proud of. It was for this reason, and this reason alone, that UCC agreed to support the CMHR: it understood Holodomor would have parity.

Apparently this is not the case. The CMHR approach calls for two permanent exhibits along national lines. Gail Asper et al cleverly married the Holocaust with Canada’s own shame--the persecution of the Native peoples-- hoping, perhaps, to avoid criticism of exclusivity or preferential treatment of one group.

The Ukrainian Canadian community is up in arms against this clever but unfair tactic while the question to fair-minded taxpayers is this: should the Museum receive government funding to highlight exclusively and permanently two selected human evils?

The issue is gathering main street media attention. The discussion on the internet is heavy; the dominant view appears to support Canadian values of fairness and inclusivity.

With the physical structure of the Museum already taking shape in Winnipeg, the centre of Canada’s Ukrainian settlement, it is important for its approach to get back on track and avoid further angst. The requirement now is to make a decision which will not tarnish Canada’s image as a global human rights leader, a backward slide for most Canadians. And save the Museum.

The Museum has three choices:

  • focus on human rights violations committed exclusively in Canada as the driver of the Museum’s message with examples of global abuses highlighted on a rotational basis. (This approach would give prominence to another abuse Ukrainians have been championing and has failed to make the grade; the illegal WW1 internment of Canadians, predominantly of Ukrainian decent, as ”enemy aliens’’);

  • make all exhibits rotational; or,

  • take a non-event; non-single-group focused approach.

The third option would be an innovative made-in-Canada solution. Exhibits would be presented by “violations” be it by power, majorities-- race, religion, ethnic-- dictatorships or any of the other human conditions which when perverted or abused lead to the disregard of human rights expounded in the United Nations Declaration of Human Rights and Freedoms. Indeed, Ms. Aper’s suggestion to stay away from “one depressing gallery after another” may be the way: Construct “… a permanent gallery in which mass atrocities will be studied”, she says “…include the Ukrainian famine clearly and permanently’. Include there as well, the Holocaust exhibit and show that all victims of genocide are a human tragedy. This approach would underscore the Museum’s mandate to educate in order to prevent abuses from happening again. Viewers would go beyond the evils of Hitlers or Stalins, a majority persecuting a minority, or a victor suppressing the vanquished. The “violation” approach would highlight a fundamental truth: when conditions are ripe humans are capable of performing horrific crimes against others. Surely that is the key lesson of the Museum: to avoid--prevent-- conditions that precipitate crimes against humanity. The “never again” must apply universally not selectively: genocide is/was not exclusive to one group. And more. Human abuses are still going on. The tragedy is that even those who were once victims are capable of making victims of others.

Of course Ms. Asper would like to give prominence to the suffering of Jews. However, by making this a national--Canadian - Museum the dominant value must be ours; inclusivity rather than exclusivity. It would be a regressive step for Canada, a global leader of human rights, to side with the Aspers’ generous but limiting motives.

John Demjanjuk — the universal scapegoat TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/96069
Feb 1, 2011

Marco Levytsky

The John Demjanjuk saga has taken on absurd Kafkaesque dimensions

A survivor of Soviet Russia’s genocidal Holodomor, conscripted into the Soviet Red Army then captured by Nazi Germany and subjected to appalling conditions of starvation in a Prisoner of War Camp, Demjanjuk was, some 30 years later, falsely accused of being the notorious prison guard “Ivan the Terrible” by the U.S. witch-hunting Office of Special Investigations, which fraudulently withheld evidence that would clear him from his defence attorneys.

He was stripped of his U.S. citizenship in 1981 and extradited to Israel, where he was found guilty and sentenced to death in 1988, only to have the conviction overturned five years later as a case of mistaken identity by the Israeli Supreme Court.

The 90-year-old former Ohio autoworker is already being tried in Germany — the country that gave the world Adolph Hitler and the Holocaust — on 28,060 counts of being an accessory to murder while serving as a guard at the Nazis' Sobibor death camp.

Now Spain — another former fascist state — has jumped into the fray and wants to try Demjanjuk on charges of being an accessory to genocide and crimes against humanity. Spanish Judge Ismael Moreno has accused Demjanjuk of working at the Nazi concentration camp in Flossenbuerg in Bavaria in southern Germany, where Moreno says 155 Spaniards were held, 60 of whom died.

Germany, which democratically elected Hitler in 1933, and is thus responsible for the Holocaust, has been loath to prosecute its own native-born war criminals in the past. Now it’s too late because Germany recently passed a statute of limitations law on the prosecution of its own war criminals. Neither will that country allow its citizens to be extradited to any other country to face war crimes charges.

Quite ironically, the Ukrainophobic Simon Wiesenthal Center in its most recent report, which covers the period from April 2009 to March 2010, gave top marks to Germany — the first time any country besides the U.S. has been given an "A'' grade for prosecuting suspected Nazi war criminals. All because it has found itself an innocent “subhuman” Ukrainian scapegoat to crucify, while letting its own real war criminals go free.

Incidentally, the director of the Wiesenthal Center's Israel office, Efraim Zuroff, called Canada's efforts "a terrible failure" for “not extraditing former Nazis even after stripping them of citizenship” according to an Associated Press report. Obviously Zuroff has no idea what the word “extradite” means since none of the people in question were ever charged – let alone – convicted of any crimes, nor were any of them Nazis.

Extradition means to deport someone who is charged with crimes in another country to face justice. Whenever war criminals were actually charged in another country, as was the case with Jacob Luitjens, Canada did extradite them. Not so with Germany. Another country that won’t extradite its own citizens to face war crimes charges is Israel. Take the case of Salomon Morel, the 1945 commandant of the infamous Communist Zgoda camp in Swietochlowice, Poland.

It is estimated that close to 2,000 inmates died there and that torture and abuse of prisoners were chronic. He indicted by Poland in1998, but Israel refused to extradite him.

Spain, for its part, has granted an amnesty to all the fascist war criminals who committed countless crimes against humanity during the 1936-1939 Civil War and the 1939-1976 dictatorship of Francisco Franco. One judge, Baltasar Garzón, who in 2008 launched an investigation into these crimes against humanity found himself suspended from his duties, while the Supreme Court tries him on charges of distorting the law by opening the investigation into crimes against humanity carried out by the Franco regime in the first place.

So here we have it. Countries like Germany and Spain cover up their own Nazi and Fascist crimes against humanity while ganging up on an innocent 90-year-old victim of such crimes and a convenient universal scapegoat. It’s high times these hypocritical states — who claim to be civilized western democracies — came to grips with their own criminal pasts and atoned for their sins instead of persecuting innocent scapegoats.

Marco Levytsky is the editor and publisher of Ukrainian News, an independent bi-weekly newspaper based in Edmonton and distributed across Canada.

Українська мова помре в 2060 році TOP
розвитку мовної ситуації в Україні говорить про те, що кожен новий русифікований регіон підключатиметься до русифікації тих, що ще залишилися

 

Юрій Вишневський

[...]

Закони помирання мови такі самі, що і у всіх катастроф. Один із них -- це загальний принцип, згідно з яким «все хороше крихкіше, ніж погане». Життя мови, як і будь-яке життя, крихке, а як руйнується крихке, всім відомо: натиснув або здавив сильніше за певну межу -- і того, що здавалося таким твердим і міцним, більше немає. Для української мови таким тиском була і знову стала русифікація. Скільки ще витримає мова -- можна оцінити, виходячи з даних про те, як змінювалася мовна ситуація в різних регіонах України за радянських часів.

Найбільше підходять для порівняння три переписи населення СРСР: 1959, 1970 і 1979 років. Раніші були ще до війни, а перепис 1989 року припав на той час, коли в Україні набирала силу національна ідея. Для простоти не чіпатимемо інші мови, окрім української і російської, і під ступенем русифікації розумітимемо частку тих, хто назвав російську рідною мовою, в загальній масі україно- і російськомовних. У 1959 році ця частка становила 25,16%, у 1970-му -- 28,68%, приріст на 3,52%. Перепис 1979 року дав уже 32,08%, приріст 3,4% (за меншу кількість років). Сумарний приріст склав 6,92%, і якби опір русифікації був однаковим у всіх регіонах, можна було б чекати, що і приріст усюди буде приблизно однаковим. Насправді ж на Західній Україні (тобто на територіях, приєднаних до УРСР напередодні й після війни), де ступінь русифікації в 1959 році становив 7,28%, її приріст за наступне двадцятиріччя був ледве помітним -- 0,48%. У Центральній Україні початкове значення дорівнювало 11,83%, приріст -- 3,68%. У смузі, що включає Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську і Одеську області, відповідні показники склали 32,7 і 8,93%. А на Донбасі (Донецька і Луганська області), де ступінь русифікації в 1959 році досягав 53,03%, приріст її за 20 років теж виявився максимальним - 12,21%.

[...]

Втім, щоб констатувати смерть мови, немає потреби чекати, коли від неї відмовляться (або помруть) усі ті, хто називає її рідною. Як критерій достатньо взяти здатність мови до відновлення своїх позицій після усунення зовнішнього тиску. За десятиліття після перепису 1979 року приріст ступеня русифікації склав 1,58% -- у два з гаком рази менше, ніж за попередні дев'ять років, і поза сумнівом, уже в останні кілька років перед переписом 1989 року зростання цього показника змінилося на його падіння. За 1989-2001 роки ступінь русифікації зменшився на 3,19% (до 30,47%), причому найбільше зниження спостерігалося в Центральній Україні -- на 5,88% (до 10,97%), і лише трохи менше, на 4,5% (до 39,31%), -- в смузі від Харківщини до Одещини. У той самий час Донбас дав не зниження, а приріст на 6,36% (до 73,59%). Звідси видно, що межа, за якою відмирання української мови стає незворотним, перебуває біля позначки 50%. А значить, навіть нібито рівновага між російсько- і україномовними насправді украй небезпечна.

Якщо припустити, що тенденції 1989-2001 років зберігалися і далі, то до 2009-2010 років ступінь русифікації в цілому по Україні мав би зменшитися до того рівня, який був у 1970 році (28,68%). Проте це не означає повернення до мовної ситуації 40-річної давнини. Якщо в 1970 році розрив між Донбасом і рештою південно-східних областей (без Криму) становив 22,57%, то до 2010-го він, швидше за все, перевищив 40%.

Видимим проявом цього розриву стала різниця у ставленні до української мови з боку місцевої еліти (та і громадської думки). У Харкові, Дніпропетровську, Одесі українська мова, хоча і на других ролях, але не викликає неприйняття. На Донбасі політичною модою стає агресивна неприязнь до української мови, якій якщо і відводиться якась роль, то саме як об'єктові для ненависті.

Суперечки з приводу української мови якщо і бувають, то переважно між прихильниками концепцій «тиснути» і «нехай сам здохне»…

 

У цих умовах сумнівним є подальше скорочення ступеня русифікації. Навпаки, цілком вірогідним видається повернення до тих тенденцій, які були в брежнєвську епоху. В такому разі катастрофічність процесу посилюватиметься тим, що все нові й нові регіони за мірою їх русифікації перетворюватимуться на русифікаторські. Критичну межу в 50% уже в 2012 році може перейти Запорізька область, в 2019-му -- Одещина, в 2021-му -- Харківщина. Приблизно в 2042 році настане черга Дніпропетровщини, в 2045-му -- Миколаївщини, в 2053-му -- Херсонщини. (В той самий час Сумщина уподібниться до нинішньої Миколаївщини, а Полтавщина -- до Херсонщини). Близько 2056 року, як можна побачити з графіка, в цілому по Україні частка тих, хто називатиме рідною мовою українську, стане меншою за частку тих, хто вважатиме себе російськомовними.

Тому охочі заглянути на 45 років у майбутнє і побачити, якою буде тоді мовна ситуація в Україні, можуть сміливо їхати в Запорізьку область. Начебто у половини жителів рідна мова українська, але домінування російської вже давно вважається начебто зрозумілим самим по собі. Мас-медіа суціль російськомовні, як і поп-культура, політика і ділове життя.

Прискорити здійснення цього прогнозу здатний Кремль. Дійсно, з погляду імперських амбіцій Росії, з двох лих -- державної незалежності України та існування української мови -- більшим лихом є друге. Доки українська мова жива і здорова, Росія не зможе бути впевнена в своєму контролі над Україною -- це показали і 263 роки перебування України у складі Російської імперії, і 68 років існування СРСР. Більше того, приєднання України в її нинішньому вигляді до Росії (навіть якби воно було проведене абсолютно мирним шляхом, визнане світовою спільнотою, наприклад, шляхом референдуму в двох країнах) у багато разів посилило б внутрішню напруженість у російській державі і мало б наслідком ще один її розпад. У той самий час, реалізація стратегії «спочатку русифікація, а потім приєднання» не лише не створює для самої Росії жодних загроз, але ще і дає їй можливість заощадити ресурси, якими інакше довелося б ділитися з Україною. Проте це не означає, що завдання приєднання відкладене на «нескінченно віддалене потім». Час, відведений для першого періоду, тобто періоду русифікації, обмежують дві обставини. По-перше, це небезпека того, що свої двері перед Україною відкриє Євросоюз. По-друге, це демографічні проблеми Росії: спад чисельності російського населення через перевищення смертності над народжуваністю, збільшення частини неслов'янського населення через природний приріст та імміграцію, зростання дефіциту трудових ресурсів за мірою розвитку економіки. Тому можна чекати посилення уваги Кремля до мовної теми.

Врез: Критичну межу в 50% тих, для кого російська рідна, вже в 2012 році може перейти Запорізька область, в 2019-му -- Одещина, в 2021-му -- Харківщина. Приблизно в 2042 році настане черга Дніпропетровщини, в 2045-му -- Миколаївщини, в 2053-му -- Херсонщини.

Роковини президентства: куди пре владний "бульдозер"? TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/02/4/5880278/
04 лютого 2011

Валерій Степаненко

"Різниця між політиками та державними діячами та, що перші думають про вибори, а другі – про державні інтереси". Вінстон Черчілль

Уявляєте, що буде після закінчення процесу "закручування гайок"?!..Не виключено, що тоді за українську мову інтелігентів саджатимуть за ґрати, як це вже було в пріснопам'ятні часи СРСР.

 

Минув уже рік після того, як в Україні на зміну помаранчевій "наївній демократії прийшла біло-синя "бульдозерна" партократія. Упродовж року вона звела практично нанівець усі демократичні досягнення попередників.

Вибудувано жорстку вертикаль влади від центру до районів. "Підім'яті" під себе всі суди, починаючи від районних і закінчуючи Верховним та Конституційним. Суспільство залякується переслідуваннями та арештами найбільш активних своїх опонентів із числа інтелектуалів та опозиціонерів, а також представників четвертої влади.

ПР обумовлює необхідність побудови жорсткої владної вертикалі нагальною необхідністю здійснити економічні реформи. Але ж, як відомо, добрими намірами часто вимощують навіть дорогу до пекла.

Потуги щодо запровадження реформ, хоч і непродумані та безсистемні, і справді мають місце.

Але чи можуть вони бути успішними?

На жаль, відповідь може бути хіба що негативною. Уже хоча б із причини браку довіри населення до влади. Влади, яка аж кишить чиновниками, моральні якості яких є вельми сумнівними.

Особливе "замилування" викликають заяви президента та інших високопосадовців щодо боротьби з корупцією. І це тоді, коли законність привласнення Межигір'я першою особою держави є вельми сумнівною. Свідченням цього є досі невиконана Януковичем обіцянка запросити туди журналістів.

Не кажучи вже про столичного мера -"космонавта". Адже попри загальновизнані, широкомасштабні та системні (Sic!) махінації зі столичною землею, "молода команда" сьогодні почиває на лаврах, а не на тюремних нарах. Натомість там уже більше місяця "париться" ворог корупціонерів і колишній міністр МВС Луценко, якому інкримінують буцімто нанесення шкоди державі – навіть не привласнення з метою особистого збагачення! – на якусь сміховинну, для тотально корумпованої країни, де безкарно крадуть мільярдами, суму.

Як слон у посудній лавці, влада поводить себе й з "головним ворогом". Плутано й непослідовно звинувачуючи Тимошенко в якихось дріб'язкових для рівня прем'єр-міністра некорисливих злочинах, піднімає до захмарних висот її рейтинг. Бо якби влада просто не звертала на неї уваги, то популярність ЮВТ уже до наступних парламентських виборів асимптотично наблизилася б до нуля.

За відсутності якихось економічних успіхів та браку довіри з боку населення, партія влади, якою є нині ПР, навряд зможе виграти чесно наступні парламентські вибори. Тож, швидше за все, будуть внесені зміни до чинного виборчого законодавства, щоб проводити вибори вже за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, з максимальним використанням адмінресурсу на місцях.

Останній, до речі, дозволив ПР у зовсім "чужому" для неї регіоні, яким є Київська область, захопити на торічних виборах до місцевих рад ледь не 75% місць в облраді столичної області. Хоча за партійними списками – лише 20%.

Тоді може виникнути ситуація, що такі вибори не будуть визнані міжнародною спільнотою, і на шляху до Європи "бульдозеристам" із ПР буде поставлено шлагбаум. На жаль, цей шлагбаум стоятиме не тільки перед "бульдозеристами", а й перед пересічними законослухняними українськими громадянами.

З іншого боку, складається враження, що декларації Януковича про його європейські аспірації не є щирими. Вже хоча б тому, що обіцяний ним до Євро-2012 безвізовий в'їзд до країн ЄС (хтось у це вірить?), зона вільної торгівлі чи, тим більше, асоційоване членство у Євросоюзі вимагають від українських можновладців грати за європейськими цивілізаційними, а не власними "бульдозерними" правилами, – також і на власному полі.

Як мінімум, це:
– боротьба з корупцією не на словах, а на ділі;
– забезпечення верховенства права;
– проведення чесних виборів;
– шанобливе ставлення до свободи слова;
– можливість проведення громадянами мирних зібрань.

Усе вищенаведене якраз і є тим, що команда нинішнього президента наразі активно поборює.

Тому можна цілком відповідально стверджувати: за рік нової влади Україна не лише не просунулася по дорозі до євроінтеграції, а зробила, як мінімум, один крок назад. Про інтеграцію євроатлантичну вже навіть не йдеться.

Щодо проєвропейських декларацій нової влади: складається враження, що вони проголошуються лише для тимчасового відвернення уваги Європи від "закручування гайок" всередині країни.

Прикро, що в українському національно-демократичному таборі політиків багато, а державного діяча, який би міг їх усіх об'єднати – нема.

А без такого об'єднання владний "бульдозер" буде й далі чавити поодинці всіх неугодних

 

А коли вже процес самозахоплення влади – а саме це мало місце, беручи до уваги абсолютно неконституційне формування коаліції "тушками", в умовах повного підпорядкування судової влади виконавчій – буде до кінця втілений у життя, тобто коли в Європі появиться іще одна авторитарно-тоталітарна диктатура "a ля Лукашенко", то на довірливо-наївну Європу можна вже буде махнути рукою.

Тим більше, що вітчизняні націонал-демократи можуть об'єднатися хіба що за півгодини до розстрілу. Адже переважна більшість із них любить не Україну в собі, а себе в Україні. Та й розстрілювати їх ніхто не буде – хіба що періодично відправлятимуть найбільш активних на "відпочинок" до СІЗО.

Зрозуміло, що зміна Україною цивілізаційного вектора розвитку вимагає належної ідеологічної підтримки.

Саме тому на чолі гуманітарного міністерства, яке мало б сіяти в душах підростаючого покоління "розумне, добре, вічне" – поставлено одіозного печерного українофоба. Пан Табачник робить усе, щоб "опустити" українську Україну нижче плінтуса, та ще й відверто цим хизується. Попираючи загальнолюдську етику та мораль, він намагається позбавити ненависних для нього українців власної історії, героїв і навіть рідної мови. Немов безпринципний агент чужого впливу. І це лише початок.

Уявляєте, що буде після закінчення процесу "закручування гайок"?!..

Не виключено, що тоді за українську мову інтелігентів саджатимуть за ґрати, як це вже було в пріснопам'ятні часи СРСР.

Улюблена фішка очільників нинішньої влади, які принципово не ходять на творчі вечори живого класика української поезії Ліни Костенко, їм більш до вподоби "попсові" посиденьки в Яна Табачника й футбол, – Євро-2012.

Так, чемпіонат міг би справді значно наблизити Україну до Європи. Але владоможці пішли так далеко, що намагалися включити до своєї "залізобетонної" владної вертикалі ще й футбольну федерацію країни. За що були ледь не позбавлені права проводити в Україні цей чемпіонат.

Адже в цивілізованій Європі влада не може втручатися в діяльність спортивних федерацій, які є громадськими організаціями. Тому прийшлося поки що відступити.

Це вже не перший випадок, коли Європа дає сигнал українській владі, що на "бульдозері" її в Європу просто не пустять.

Перший серйозний сигнал пролунав із Чехії. Країна-член ЄС, яку наш президент називає все ще "по-совєтскі" Чехословаччиною, надала політичного притулку екс-міністру економіки уряду Тимошенко Богдану Данилишину. Де факто, усі країни ЄС визнали наявність переслідування з політичних мотивів в Україні та вибіркове застосування правосуддя до опозиціонерів. Сьогодні про це вже кажуть прямо.

Та й у пересічних українців не залишилось жодних сумнівів. Яскравий приклад: на недавньому ток-шоу "Шустер live" чотири з п'яти запрошених до студії гостей засвідчили шляхом голосування, що кримінальні переслідування представників опозиції не є боротьбою з корупцією, а власне боротьбою з опозицією.

Безперечно, політика нової влади грає на руку кремлівським ляльководам, які намагаються знову включити Україну до сфери свого задушливого впливу. Адже ті так сердешну Україну люблять, що ладні задушити її у своїх цупких хижацьких обіймах.

Тим більше, що в Москві вже не говорять, як це було прийнято в радянські часи, про "три братні слов'янські народи". Тепер звідти насаджується міфологема про єдиний "рускій" народ, який був розділений загарбниками. Так, ніби Москва не загарбувала ні Гетьманщину, ні УНР.

Московська церква, у свою чергу, просуває в Україні імперсько-шовіністичну доктрину єдиного "руского міра". Через те що поділ за національною ознакою християнськими канонами заперечується – у Бога немає "ні елліна, ні іудея" – московський первосвященик фактично проповідує в Україні міжнаціональний розбрат на релігійному ґрунті.

Водночас у Росії, де немає жодної української школи, піддаються гонінням українські громадські об'єднання та бібліотеки.

І це при тому, що в Україні відкрито здійснюють свою діяльність відверто ворожі антиукраїнські партії та громадські організації, значна частина яких спонсоруються безпосередньо з Москви, і не обов'язково Кремлем.

Якби українська влада навіть дозволила собі косо глянути в бік щойно згаданих вітчизняних агентів впливу Кремля, що, до речі, було б цілком законним, то МЗС Росії надіслало б уже сотні нот, протестуючи проти такої недружньої політики стосовно "братнього" народу.

А наша "братія" "мовчить собі, витріщивши очі".

Мовчить, бо, певне, знає: хто в Україні є справжнім господарем.

Вкотре вже українців намагаються упосліджувати на Богом їм даній землі, переслідуючи патріотів та підносячи на щит українофобів. Це основний підсумок річного правління президента Януковича. А він же планує правити, як мінімум, іще 9 років. А якщо вдало "закрутить гайки", то й довічно.

Чи ж мине Україну ця гірка чаша?

Прикро, що в українському національно-демократичному таборі політиків багато, а державного діяча, який би міг їх усіх об'єднати – нема.

А без такого об'єднання владний "бульдозер" буде й далі чавити поодинці всіх неугодних.

Мюнхенська зрада знову на порядку денному? TOP
Якщо дещо спростити ситуацію, то весь сьогоднішній Захід, і не тільки Британія, готовий заплющити очі на існування тоталітарних та авторитарних режимів і надавати їм усіляке сприяння, тільки б зберігалися геополітична стабільність та розвивалися вигідні торговельні відносини з цими режимами.

 

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/01/31/5863101/
31 січня 2011

Сергій Грабовський

За офіційною версією, все впирається в гроші. Точніше, у їхню нестачу.

А тому заснована у грудні 1932 року Всесвітня служба ВВС (Бі-Бі-Сі, British Broadcasting Corporation) відзначить своє 80-ліття грандіозним скороченням: упродовж наступних трьох років будуть ліквідовані 650 робочих місць із 2400, причому більшість із них – протягом першого із трьох року.

Про такі наміри корпорації днями заявив голова Всесвітньої служби Пітер Горрокс.

І хоча профспілкова організація ВВС збирається ще поборотися проти "жорстоких скорочень", проте ця боротьба нічого принципово не змінить: ну, скоротять не 650, а 600 робочих місць, ну, проведуть більшість їх не за рік, а за два, ну, виплатять більшу допомогу звільненим – підсумок буде той самий.

_blankА в підсумку, як уже відомо, закриття мовлення української служби ВВС (але залишається і діє вебсайт), крім того припинення радіомовлення також азербайджанською, російською (за винятком окремих програм), іспанською (для Куби), в’єтнамською, китайською і турецькою мовами (так само ці служби залишаться в Інтернеті).

Ще раніше керівництво ВВС заявило про повне закриття (без вебсайтів) албанської, македонської та сербської служб, а також редакцій, які випускають програми англійською мовою для країн Карибського регіону та португальською – для країн Африки.

Досі Всесвітня служба ВВС виходила в ефір 32 мовами, а загальна аудиторія теле- та радіопрограм й Інтернет-сайтів корпорації (включно із власне британською аудиторією) сягала 241 мільйона людей по всьому світу.

Але такому розмаху, як бачимо, настав кінець.

"Ми повинні скоротити витрати у зв’язку зі зменшенням розміру гранту, який надає Міністерство закордонних справ Великої Британії (Всесвітня служба фінансується з цього джерела, а виробництво програм для британців – за рахунок спеціального податку – автор), – наголосив Пітер Горрокс. – І нам необхідно зосередити зусилля на тих мовних службах, у яких є найбільша потреба і які чинять найбільший вплив".

Отже, гроші. А відтак зосередження зусиль там, де вони матимуть результат.

Може, кубинцям хочеться довіку жити за диктатури, росіянам – за імперії, а українцям – у дупі?

 

 

Тільки от цікаво: про кого йдеться, коли говориться про "найбільшу потребу" у тій чи іншій радіомовній службі? На чиї потреби зважають у першу чергу керівники ВВС і ті, хто прямо чи опосередковано визначає їхню політику?

Принаймні, не на потреби кубинської чи російської аудиторії в об’єктивній та всебічній інформації, чим завжди славилася служба ВВС, – це вже точно.

Чи, може, йдеться про потреби пересічного британського платника податків?

Напевно, не все так просто, а відтак істотне скорочення мовлення Всесвітньої служби ВВС має дуже мало спільного з простою економією коштів (це – для невігласів і наївних осіб, яким подобається, коли їх дурять).

Ідеться про важливу (знакову!) складову загальної трансформації політики Заходу – як зовнішньої, так і внутрішньої.

Серйознішу, мабуть, за ті зміни, які призвели свого часу до потурання тоталітарним режимам на континенті і немалою мірою (хоч і всупереч бажанням британських політиків) сприяли паліям вогняного смерчу Другої світової війни.

Відтак звернімося до речей загального, стратегічного характеру.

Європейська цивілізація від своїх початків відрізнялася універсалізмом та здатністю до вбирання в себе здобутків інших культур без втрати власної визначеності. Й однією із найбільш динамічних та здатних до діалогу зі світом складових Європи була Британія.

Звісно, не варто ідеалізувати дії британців доби становлення імперії, але слід відзначити, що то була імперія зовсім іншого типу, ніж Іспанська, Російська чи Китайська: вона стояла на ґрунті "місії білої людини".

Реально ж ця місія полягала у модернізації архаїчних суспільств, створенні в них якщо не підвалин, то бодай певних структур індустріального суспільства, у насадженні по світу (силою гармат, гвинтівок та фунтів стерлінгів) буржуазно-демократичних порядків – ясна річ, у доволі обмеженій формі, оскільки у самій Великій Британії загальне виборче право ствердилося тільки на початку ХХ століття, а така англійська колонія, як Ірландія, стала незалежною тільки у 1921 році.

Але все ж Британія несла спершу до Америки, а потім і до Африки, Азії та Океанії те, чого ті не мали і на що могли б самостійно здобутися через сотні років, а, можливо, й ніколи – вільну пресу, а потім й інші, більш модерні ЗМІ.

Згадаймо, ще Маркс нищівно критикував британську політику в Ірландії та в Індії у британській же пресі. І саме незалежні британські ЗМІ, як точно вирахував у 1920-30 роках Махатма Ганді, стали одним із головних учасників ненасильницьких дій за свободу Індії.

Вони розповідали правду про репресії, про безчинства представників Лондону стосовно борців за свободу, про їхню управлінську некомпетентність і корумпованість – хай і не всю правду, хай і 90% її, але цього вистачило, щоб підняти громадську думку самої Британії проти британської ж колоніальної адміністрації в Індії.

Це стало можливим тільки завдяки панівній настанові самих британців – поєднувати любов до Вітчизни із не меншою любов’ю до істини, цінувати свободу у всіх її проявах й платити за неї грошима у вигляді податків, а коли треба – і своїми життями.

І взагалі, у тій "місії білої людини" був певний історичний резон – демократія не може існувати за мурами. Вона за своїм єством завжди національна, але це космополітичний націоналізм.

Цю парадоксальність підмітив ще Іммануїл Кант, зауваживши, що в Європі можливий довічний мир лише у разі, якщо вона перетвориться на систему національних держав із республіканською (чи конституційно-монархічною, що він вважав найкращим варіантом) формою правління. Всі країни Європи, а не її окремі частини, мали б стати такими.

А в афористичну формулу космополітичний націоналізм відлили польські революціонери – "За нашу і вашу свободу", "For our freedom and yours" – і ця формула пішла по світу.

Ще раз повторю: влада Британської імперії не вважала, що несе свободу народам колоній; вона наполягала, що несе їм цивілізацію і прогрес. Разом із тим незалежно від свого бажання до цих народів приходили вільні ЗМІ.

І коли офіційний Лондон усвідомив, що з імперією, з домініонами і колоніями (принаймні, з їхніми освіченими прошарками) слід говорити так само, як і з самими британцями, і з’явилася Всесвітня служба ВВС – спершу тільки англомовна, за кілька років в ефір пішли й передачі арабською.

А далі була Друга світова війна, коли на ВВС з’явилися спершу програми німецькою мовою, а потім – ледь не всіма мовами народів окупованої нацистами Європи. Крім, звісно, мов народів СРСР – бо ж Сталін за примхою історії перетворився на другому етапі цієї війни з противника на союзника західних демократій.

Тоді за слухання передач ВВС загрожувала смертна кара, щонайменше йшлося про концтабір, але все одно мільйони європейців з ризиком для життя слухали британські програми на своїх мовах. Без перебільшення, це був зоряний час Всесвітньої служби.

Інший славетний період зарубіжного мовлення ВВС – це період боротьби Заходу із радянським тоталітаризмом і його сателітами. Ці передачі глушили, у разі, коли когось ловили на їхньому прослуховуванні, з ним проводили спершу "профілактичні бесіди" у відомих установах, а потім могли початися й цілком серйозні санкції.

З-поміж "ворожих голосів" саме мовлення ВВС відрізнялося своєю спеціально підкресленою об’єктивністю та широтою подачі матеріалу – не тільки про політичні, а й про культурні процеси.

І якщо "Свободу" та "Вільну Європу" вмикали, щоб почути передусім пристрасну високоякісну радіопубліцистику, то ВВС – для того, щоб почути про нове у світі та зважені оцінки знаних експертів.

У кінцевому підсумку й перше, і друге успішно руйнувало підвалини тоталітарної ідеології.

І от зараз, уперше за час існування корпорації, фінансові проблеми вийшли на перший план, заступивши собою всі інші міркування та цінності.

Перед автором цієї статті мапа світу, випущена на основі звіту "The Freedom House" за 2010 рік. Албанія, Македонія, Косово, на які повністю припинено мовлення – це "частково вільні" країни.

Країни Африки, на яких припинене мовлення португальською, – або частково вільні, або ж зовсім не вільні.

Ще цікавіша ситуація з тими державами, на яких припиняється чи майже припиняється мовлення, але для яких залишаються вебсайти ВВС: Україна, Азербайджан, Туреччина – частково вільні; Китай, В’єтнам, Куба, Росія – не вільні.

Ба більше: І Китай, і В’єтнам, й особливо Куба відрізняються контрольованим владою доступом до Інтернету (крім того, хто із кубинців, крім партійних функціонерів, спроможний мати комп’ютер?), отож повне переведення цих служб в Інтернет виглядає вкрай цинічним актом.

Чи, може, у штаб-квартирі корпорації та у британському уряді ці речі невідомі? То хай почитають британську ж пресу і подивляться телепрограми ВВС для англійців...

Звичайно, ті, кому слід знати, все пречудово знають. Звичайно, йдеться не про економію грошей, а про зміну політичної стратегії Британії.

Якщо дещо спростити ситуацію, то весь сьогоднішній Захід, і не тільки Британія, готовий заплющити очі на існування тоталітарних та авторитарних режимів і надавати їм усіляке сприяння, тільки б зберігалися геополітична стабільність та розвивалися вигідні торговельні відносини з цими режимами.

І для такої зміни існують об’єктивні причини.

Європа сьогодні "підвішена" на російські й арабські енергоносії, США – на китайські фінанси (адже КНР – головний кредитор Штатів), перші й другі разом – на дешеві китайські товари, а вся світова фінансова система залежить від того, чи задіють у тих чи інших цілях свої капітали шейхи Перської затоки (обсяг нафтодоларів тільки у європейських банках приблизно дорівнює річним видаткам бюджету США).

А на додачу мільйони емігрантів із недемократичних держав "третього світу" із британським, французьким, німецьким, голландським чи іншим європейським громадянством – це дуже вагомий електоральний чинник, і від того, на чий бік він схиляється, немалою мірою залежать владні розклади в окремих країнах Євросоюзу та в ЄС загалом...

Одне слово, політичний постмодерн.

Немає правди на світі, все відносне, все рівноцінне і в плані мультикультурності тоталітарна політична культура не гірша за демократичну, так навіщо витрачатися на демонстрацію наочних переваг свободи слова та відкритого суспільства?

Може, кубинцям хочеться довіку жити за диктатури, росіянам – за імперії, а українцям – у дупі?

_blank

Повторюється щось схоже на події 1930-тих. Тоді світова економічна криза підштовхнула західні демократії до того, щоб не просто заплющити очі на ствердження тоталітарних режимів в СРСР, Німеччині, Італії, Угорщині і низці інших держав, а фактично сприяти цьому ствердженню, встановивши широкомасштабні економічні та політичні відносини з цими режимами.

Наслідки цього, в тому числі для західних демократій, добре відомі. То чого ж британці – і не тільки вони – повторюють уже, здавалося б, перейдене? Чи Заходові видається, що сучасні недемократичні режими значно слабкіші та толерантніші у порівнянні із класичними?

Так, може, й слабкіші, та за певних умов більш слабкий супротивник небезпечніший за сильного.

Тим більше для демократії, яка добровільно відмовляється від своїх важливих засад та зраджує десятки, а чи навіть сотні мільйонів своїх прихильників по світу.

Критерії діяльності правоохоронців TOP

Сергій Мельничук
м. Луганськ

А «бідному селянинові» однак: Білі йдуть - грабують. Червоні йдуть - грабують. Куди податися «бідному селянинові»? 

 

Перші роки після Жовтневої революції, чи перевороту, в залежності від політичних поглядів, радянська міліція, та й уся радянська правоохоронна система, у своїх діях керувалася виключно революційною доцільністю, оскільки радянські закони не були ще прийняті. Навіть коли закони почали прийматися, то ці закони не змінили методів діяльності правоохоронної системи, – прийняті закони не могли конкурувати з революційною доцільністю, оскільки керівництво радянської влади в розбудові держави пріоритетом ставило не розбудову правової держави, а встановлення «диктатури пролетаріату».

Розбудована на фундаменті революційної доцільності радянська правоохоронна система не змінила своїх методів діяльності до розвалу СРСР. Враховуючи той факт, що основним чинником розвалу СРСР стала можливість привласнити державне майно найбільш спритними ділками радянської влади, а не визвольний рух з ярма комуністичної імперії, що ні в якому разі не знецінює жертовність радянських дисидентів, то при «параді суверенітетів» радянська адміністрація разом зі своєю правоохоронною системою не була усунута від влади, зокрема в Україні, і далі продовжує працювати традиційно керуючись у своїй діяльності не законами, а все тією ж доцільністю. Тільки уже не революційною, а комерційною чи клановою доцільністю розподілу і прихватизації залишків державного майна та інших способів збагачення злодійського капіталу, в залежності від формату проблем, які вирішуються.

Перспектива залишитись у розбитого корита при розподілі державного майна змусила багатьох борців за справедливість приборкати свою безкомпромісність у святих здавалося б для окремих осіб питаннях: для правих - розбудови національної держави, а для лівих – соціально-справедливого суспільства, що спричинило до консервації основ радянських методів правління державою та встановлення феодального правління Україною мафіозними кланами.

Якщо в СРСР монополія влади належала виключно комуністам, які не цуралися використовувати у своїй доцільності утвердження комуністичної ідеології злочинні методи в симбіозі зі злочинним світом, влада визначалася, принаймні формально, своєю належністю до комуністичної ідеології. То зараз, при політичному різноманітті претендентів на владу, правоохоронні структури і злочинний світ настільки зрослися, що важко розрізнити правоохоронців від злочинців. І не зрозуміло: хто у кого є агентурою? Злодійські бізнесові угрупування: фірми чи ферми, комерційні корпорації та інші, фінансуючи навчання своїх майбутніх правоохоронців та лобіюючи їхній кар’єрний ріст забезпечують не тільки безпеку своєї діяльності, а й засоби впливу на своїх конкурентів та владу. А при відповідному політичному розкладі, ті кого зачисляли до злочинного світу, стають представниками влади, а ті хто був при владі – стають злочинцями. Що призводить в правоохоронній системі, на офіційному рівні, лише до зміни «розумінь», якими обґрунтовується доцільність діяльності правоохоронної системи. У зв’язку з чим, починається полювання на міліціонерів - перевертнів та суддів - колядників, які не відповідають «розумінням» нової влади.

А «бідному селянинові» однак: Білі йдуть - грабують. Червоні йдуть - грабують. Куди податися «бідному селянинові»?

Canada has it right TOP

By Oksana Bashuk Hepburn

_blankDespite losing the cold war some twenty years ago, Russia is determined to regain super -power status without concessions to a new world order.  The policy issue for Canada and others is this: how far to tolerate Russia’s aggression in the name of good relations?  And: will it change, if criminal behavior is accommodated?

Russia’s lawlessness is evident.  It invades sovereign territory, issues passports to citizens of other states and fails to honour agreements to withdraw troops.  It ranks in the top ten percent of the world’s most corrupt states; the only G-20 country with such a distinction.  There’s mischief making in Transdnistria, cyber attack on Estonia, interference in Kyrgyz Republic's internal affairs.  Relations with neighbours are consistently confrontational.  It even uses orthodoxy to spread 19-century pan-Russianism world-wide.

How far to tolerate Russia’s aggression in the name of good relations?  And: will it change, if criminal behavior is accommodated?

 

The state, under President Dmitri Medvedev and Prime Minister Vladimir Putin, controls virtually all aspects of domestic affairs. Political opposition in the Duma, parliament is stifled.  Much of the media serves its oligarch -- read government --owners.  Insubordinate journalists are murdered; the leading independent paper Novaya Gazeta lost five including Anna Politkovskaya; three others have been killed in the last few weeks.

Business shenanigans are legion, best exemplified by the lengthy incarceration of Mikhail Khodorkovsky, Russia’s former energy czar. Most of Russia’s wealth is controlled by oligarchs favouring the state - those who do not, like Boris Berezovsky, must flee.

And matters are getting worse.  Liberties at home are declining and aggression towards neighbours is rising as Russia, once again, pursues its 19th century imperialist doctrine of Czar Nichloas I “autocracy, orthodoxy and nationalism”.

Yet, Russia is accommodated by Western powers.

“Bargaining with the Russians tends to result in giving away the Crown Jewels in return for chicken feed.”

 

Following the West’s Cold War victory which liberated some 500 million people and 15 states plus the satellites, from the concentration camp that was the Soviet Union, Russia was in no better position to negotiate terms that post-war Germany.  Yet, some--Stalin’s moniker for Western apologists of the USSR had been “useful idiots” -- lobbied hard to stop the “humiliation” of Russia and blessing its unilateral claim to a new “near abroad” empire. To this end Ukraine and Kazakhstan were threatened with aid withdrawal if exclusive control of the Soviet nuclear arsenal were denied Russia.  And when NATO membership support was nearing 70% in Ukraine, Western democracies sided with Russia’s nyet rather than admit the largest European country-- a fledgling democracy aiming to embrace the West -- into its fold.  The pattern persists: there was tepid consternation rather than outrage as Mr. Putin threatened Ukraine and Georgia with nuclear annihilation were NATO membership to be granted.

Russia appeasement is alive and well as short-term interests get in the way of principles and strategic goals. This gets France technology transfer contracts for Russia’s naval fleet enlargement.  Germany’s Angela Merkel -- with roots in East Germany where Mr. Putin served as a KGB operative, speaks Russian at official bilateral meetings and works hard to be on the right side of Russia’s energy policies.  The United States may have a new START agreement, open bases in Kyrgystan, and co-operation in dealing with Iran’s nuclear threat but at what price?

It is therefore chilling that the West may bargain away yet another crown jewel-- NATO’s Western self-determination -- in return for cooperation in Afghanistan and Iran.  Mere chicken feed?  Delusionary trust?  Or both?

 

Meanwhile, Russia’s strategic goals are gaining ground.  It is expanding its hegemony in the neighbourhood; participating in Europe’s security deliberations; increasing control of global waters; seeking trade access via WTO membership; and demanding respect while expanding its criminal empire.  Cold War victors applaud-- da, da kharasho -- and throw in the Winter Olympics and the World Cup into the bargain.

Historian Eerik-Niiles Kross reminds how George Smiley (John le Carre’s fictional character in his Cold War novels) was fond of saying that “bargaining with the Russians tends to result in giving away the Crown Jewels in return for chicken feed.”

Ukraine is a particularly fine gem.  The largest country in Europe, with outstanding assets -- agriculture, metallurgy, aerospace, with considerable European reach via  river networks and into the Mediterranean and the Atlantic through the Black Sea, it is key to yedynyj ruskyj mir, the one Russian world, as its current rhetoric has it.

Pro-Russia  President Viktor Yanukovych leads the charge there while the West, in deference to Russia, throws the proverbial pearl to the pigs.  From an impressive near 90% support for independence from Russia- dominated USSR in 1991, Ukraine reverted to a narrow pro-Russia presidential victory in 2010.  Unquestionably Russia was guiding developments there; buying Western hearts and minds, by besmirching its state politics, claiming “Ukraine fatigue” and “political instability” to ensure the results it wanted.  Instead of mounting robust fights, the West caved and Ukraine is, for the time being, sliding back into Russia’s sphere of influence.

The West’s Russo-centric optic is historic and due, in part, to ignorance of the Slavic world.  Canada’s historian Margaret MacDonald underscores this in her “1919: The Versailles Treaty” as Woodrow Wilson and Lloyd George split Ukraine between Poland and Russia and nearly a century later as the USSR collapses President George Bush I admonishes Ukraine for breaking with Russia!  Current opinion-leaders chatter about “Russia’s Crimea”, dismissing Tartar autochthons and proposing their return to the butchers who nearly annihilated these people.  Similarly, centuries of Ukraine’s incessant struggles for independence are dismissed as “300 years of Russian rule” thus legitimizing the hope of the czarist doctrine: Ukraine never was, is not now and never shall be and playing into Mr. Putin’s hand.

Pro-Russia thinking is evident globally.  Despite its lawlessness it is a bone fide member of the G-8, G- 20: it is courted by NATO.  And, if Christpoher Westdal’s writings are indicative, more Russia accommodation is in the works. “Make no mistake” he says “…new boundaries of Europe and Russia will be drawn.  … the Caucasus are not European…neither is Ukraine European--enough.”  And, if history is a measure, the West just may allow Russia to prevail.

The ‘accommodate, appease and abstain from judging Russia by Western standards supporters’ hail Russo-centrism as homage due a former power while its energy-dollars and sheer size intimidate the faint-hearted into dismissing its bloody past, ongoing criminality and the potential threat to themselves: make no mistake, Mr. Putin is counting on that because he said recently “Russia is a winner.”  It is therefore chilling that the West may bargain away yet another crown jewel-- NATO’s Western self-determination -- in return for cooperation in Afghanistan and Iran.  Mere chicken feed?  Delusionary trust?  Or both?

A good predictor of future behavior is past performance.  The United States and Canada, for instance, should continue to have good relations given some 200 years of peace and prosperity.  The future in Russia’s neighbourhood and the rest of the world will be turbulent unless pressured to change.  In the last century it invaded the Baltic states, Poland, Hungary, Czechoslovakia and Georgia.  There is mischief making in Armenia and Transdnistria, cyber attack on Estonia, interference in Kyrgyz Republic. Gratuitous butchery in Chechnya contrasts sharply to the way Canada, for example, handled Quebec’s independence aspirations.

It surprises that some would have him – Canada -- silenced because such positions are “tailored to suit … Russia-phobe diaspora voting blocks in Canada.”

 

Russia’s aggression calls for deterrents rather than rewards. Yet in April, Presidents Obama and Medvedev signed the New START Treaty to reduce nuclear power of both countries.  Some fear it will ensure the U.S. nuclear arsenal cannot overwhelm Russia's and Foreign Minister, Sergei Lavrov said Russia reserves the right to drop out of the pact if it believes U.S. missile defence plans for Europe threaten its security.

In this uncertain world, Canada is doing its part.  During the recent visit to Ukraine, Prime Minister Stephen Harper drew heavily on Canada’s foreign policy pillars: security within a stable global framework and projection of Canadian values.  He spoke in Kyiv but his words were heard in Moscow and around the world.  He called for the rule of law, respect for human rights and the importance of free media.  He paid homage to victims of both Nazi and Communist regimes in this blood-soaked land with the message that admission of past atrocities is a deterrent to future genocides.  His performance was statesman like, in the best Canadian tradition, and one which virtually all Canadians are proud to support.  It surprises that some would have him – Canada -- silenced because such positions are “tailored to suit … Russia-phobe diaspora voting blocks in Canada.”  More.   Dismissing Canada's concerns regarding Russia's territorial claims in the Arctic, as being “…equivalent to bald men arguing over a comb” is perplexing given the suspected massive oil and gas reserves in the Arctic and Russia’s enhancement of its navy capacity by some fifty vessels and the new military budget by 650 billion dollars.

Of course having Russia closer to Canada, NATO, and other Western democracies is desirable and current convergences would be good news were they accompanied with democratization.  The reality is different.  Russia glorifies its bloody imperial and Soviet past and shows little progress in becoming a rule of law state. It remains a repeat offender, a danger the West dismisses at its peril.

Oksana Bashuk Hepburn was the President, Canada-Ukraine Relations Inc. and senior policy adviser for the Government of Canada.

Back in the USSR? TOP
He himself might want to think about whether he really wants to be seen as the man who flushed his country's education system down the toilet because he was too scared to stand up to a guy who, if we lived in a just world, would be embalmed and laid in state next to Lenin.

 

Steve Komarnyckyj

Kyiv 2011. As you walk under the Chestnut trees of the Kreschatik, a wide thoroughfare that calls to mind the Champs Elysees, or listen to the bells of the orthodox Cathedrals ringing into the blue depths of the Ukrainian winter sky it is possible to forget that this country was once overshadowed by the hammer and sickle flag of the Soviet Union. However Mother Russia, a huge statue built to celebrate the cities liberation from the Nazis still raises her metal sword in triumph over the river Dnipro and on May 1st ageing communist pensioners have small demonstrations clutching the pictures of their secular saints Lenin and Stalin. The fact that two men who were up to their necks in the blood of Ukrainians should be regarded with affection by a vocal minority is one of the many paradoxes of this country. Ukraine is hovering between two worlds; on the one hand there is a European future whose outlines are visible in the laptops and espressos, on the other there is the world of the past, of the crumbling Soviet era apartment blocks and the nightmarish bureaucracy and corruption of the Ukrainian state. The country's future direction is going to be decided by a tussle over an educational law proposed by the country's backward looking Education Minister Dmytro Tabachnyk.

When Viktor Yanukovych came to power in 2010 it was widely assumed that the image cultivated by his American handlers, Davis, Manafort and Freedman, of a sleek technocrat heading up a government of professionals would result in an era of peace and stability. But the appointment of Tabachnyk raised a few eyebrows because, quite simply, he is seen as a relic of a past era when Ukraine was slowly being absorbed into a Soviet state aimed at creating Homo Sovieticus. He has proposed an educational law which would destroy the autonomy of Universities prevent them from competing in the market for students and generating their own revenue and leave them cripplingly dependent on the state. It would stipulate crude numerical levels of student below which universities would have to close and, in one stroke, destroy several of the countries best educational institutions. In fact the appointment of Tabachnyk seems to be typical of the regime established by Yanukovych which combines banana republic type bungling and incompetence with the crass attempts to terrorise political opposition.

There are signs that even the President, who seems to want to control every aspect of life in Ukraine has realised that, perhaps, destroying the country’s education system and turning it into a corruption ridden pile of garbage may not be his wisest move. His representative in Parliament, Yuri Miroshnichenko, has tabled a very progressive education law which would preserve the autonomy of the universities. But the President, who seems willing to be brutal at a distance, seems strangely timid and afraid of his own Education Minister. His fearful nature and attempts to bully all opposition into submission, as evidenced by an absurd and ineffective wave of arrests, are destroying his avowed aim of integrating the country into Europe. The oligarchs who back him might care to reflect on how his actions are soiling their reputation and may even lead to such measures as their bank accounts being frozen. He himself might want to think about whether he really wants to be seen as the man who flushed his country's education system down the toilet because he was too scared to stand up to a guy who, if we lived in a just world, would be embalmed and laid in state next to Lenin. He's only got one chance to man up and get his party to back an education law written placed in Parliament by his own representative. If he signs Tabachnyk's education law onto the statute he will be signing his own political death warrant

Steve@writerandtranslator.co.uk

Every Ukrainian to start speaking all languages TOP

Bill “On Languages in Ukraine”

в Америці більше 100 національностей. у Франції проблеми не менші - порядок має бути в цій же Росії якщо не помилиюсь 130 національностей. Всі асимільвані. Україна для росіян теплиця-ви повинні бути вдячними. (faeton25 січня, 16:24)

 

“A regional linguistic group is a group of people residing in a certain region (population center) who use primarily one and the same language.” (Article 1)

“To each language … measures shall be applied that shall be aimed at using regional languages or minority languages under this Law, provided that the number of speakers of a regional language residing in the territory of its prevalence is 10 or more percent of the total population of this territory.” (Part 3, Article 8)

OSCE

The bill offers an approach on which the main criterion is the “use” of a language rather than a choice of a language. In regions dominated by a certain — state or minority — language, the use of this language will not necessarily coincide with the individual linguistic choice, because an individual will most likely be forced, for social and economic reasons, to use the dominant language. This criterion will damage the interests of, above all, speakers of smaller minority languages. It should be noted that updated statistics regarding the linguistic preferences of Ukrainian citizens simply does not exist. Meanwhile, these data are an indispensable condition for the application of the norms contained in the bill, in particular the norms in Part 3 of Article 8. Therefore, the only legitimate source of relevant information is the 2001 census, in particular the part about the respondents’ native language (67.5% Ukrainian and 29.6% Russian).

Bill “On Languages in Ukraine”

“Ukraine’s state linguistic policy shall be based on the recognition and comprehensive development of the Ukrainian language as the state language, while guaranteeing free development of Russian and other regional and minority languages…” (Part 1, Article 5)

“The following languages shall belong to the regional languages of Ukraine to which measures shall be applied that shall be aimed at using regional languages under this Law: Russian, Belarusian, Bulgarian, Armenian, Gagauz, Yiddish, Crimean Tatar, Moldavian, German, Modern Greek, Polish, Romani, Romanian, Slovak, and Hungarian.” (Part 2, Article 8)

OSCE

Наша країна дійсно унікальна якщо подивитись на кількість бовдурів при владі. (Андрій21 січня, 19:52).

The OSCE is convinced that the purpose of the draft law on languages has nothing to do with linguistic liberalism and the protection of minority rights. It is aimed at establishing Russian as the de-facto state language

 

Even though the bill formally speaks about attention to and support of not only Russian but also “other regional and minority languages,” the rest of the text focuses nearly exclusively on the protection and support of no other language than Russian and does not offer adequate support to smaller regional languages. This approach distorts the object and objective of international legal mechanisms to protect human and minority rights. Its main instruments of protection pertain only to the languages that will achieve the status of regional languages omitting those that will not claim this status. The bill does not regulate how the status of a regional language will correlate with various administrative-territorial units — oblasts, raions, cities, and villages.

MEDIA
Bill “On Languages in Ukraine”

“Television and radio broadcasting organizations of Ukraine can, at their discretion, broadcast in the state language, Russian, other regional languages, languages of international communication, and other languages, choosing one or multiple languages. For the state-owned national television and radio broadcasting organizations the minimum quota of state-language broadcasts is 60% and Russian-language broadcasts 20% of the entire volume of daily broadcasts.” (Part 3, Article 25) “The language of the printed mass media shall be determined by their founders and fixed in their constitutional documents” (Part 6, Article 25). Part 4 of Article 25 also removes any requirements set to the language of audio and visual works, including advertisement.

OSCE

The nearly complete deregulation and removal of restrictions that guaranteed the use of the state language on television and in the press, especially in the private sector, may seriously affect the standing of the Ukrainian language. Market demands and  asymmetric bilingualism in Ukraine will facilitate the import and production of Russian-language programs, films and publications. The introduction of such deregulation is a unique case in the history of the OSCE. All its member states try, on the contrary, to legislatively fix the presence of the state language in the media, especially on television.

[...]

LOCAL AUTHORITIES
Bill “On Languages in Ukraine”

“Legislative acts shall be adopted and published by local government and self-government bodies in the state language. Within the limits of territories in which a regional language prevails ... acts ... shall be adopted in the state language or this regional language and officially published in both languages with both texts having equal legal force” (Part 2, Article 11). A regional language will be used, under this Law, on an equal basis with the state language also at work, in the paperwork and documentation of local government and self-government bodies (Part 1, Article 12), as well as during elections and referendums (Article 13). Court proceedings may also be carried out in a regional language on the request of a party in the trial (Part 1, Article 15).

OSCE

An analysis of the linguistic and geographical situation in Ukraine and the structure of its population affords a realization that Russian as a language used by 10 or more percent of the population in a certain oblast will be used on an equal basis with the state language in the majority of oblasts in Ukraine. In practice, the other minority languages will fall out of the scope of this law altogether. Therefore, this law will achieve one undeniable goal — the use of Russian on a par with the state language in a larger part of Ukraine. Nor does the bill contain any regulation that would require government officials to have proficiency in the state language of Ukraine.

EDUCATION
Bill “On Languages in Ukraine”

“Citizens of Ukraine shall have a guaranteed right to obtain education in the state language and Russian language...” (regional languages are also added to the list) (Part 2, Article 21). “The need of citizens in a particular language of instruction shall be determined in a mandatory manner based on requests for a language of instruction submitted by school students (in the case of minors, by parents....) and students during entry in state-owned and community education institutions.” (Part 3, Article 21). “State and community education institutions shall form, following an established procedure, separate classes or groups with a different language of instruction than that used by the education institution in general, provided that there is a sufficient number of relevant requests...” (Part 4, Article 21).

OSCE

The education reforms proposed in the bill contradicts earlier recommendations of the OSCE High Commissioner on National Minorities who suggested that an education system has to secure a balance between the goal of preserving and developing minority identities and languages and their integration in the society in which they live. The bill will facilitate the formation of a monolingual education system in schools where representatives of minorities will study, which would deny them an opportunity to achieve a sufficient level of proficiency in the state language. Classes in the Ukrainian language and literature alone cannot be considered sufficient foundation for mastering the state language at a high level.

OSCE clarification of the goals of the European Charter for Regional or Minority Languages

“Any weakening of the state or official language(s) contradicts the spirit of the Charter. The protection and support of regional and minority languages should not come at the expense of the state or official language(s).”

Complete article: [ here ]

Will Ukraine become the breadbasket of China? TOP

Wolodymyr Derzko

After recent trade talks, China along with Egypt, Libya and the United Arab Emirates are secretly eyeing the Ukrainian breadbasket, just like Hitler and Stalin did seven decades ago.

 

Late January, Timothy Snyder - a Yale University history professor - packed auditoria and lecture halls at St Vladimir Institute in Toronto and the University of Toronto and spoke to an evenly distributed crowd from the Ukrainian, Polish and Jewish communities about his recent book, Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. Kudos’ to the organizers.

Prof. Snyder starts his lecture with the shocking finding that 17 million people were killed between 1933 and World War II, with a concentration of 14 million in the “bloodlands” - Ukraine, Poland and Belarus. Both Hitler and Stalin viewed Ukraine as a strategic asset; an eastern pastoral paradise, which Hitler even called “the Garden of Eden”. Nazi Germany was not self-sufficient in food. Hitler’s plan for the destruction of the Soviet Union would bring Ukraine’s breadbasket under German control, making Germany unassailable. Equally for Stalin, mastery of Ukraine was a precondition and proof of the triumph of his version of socialism. Germany concluded that Ukraine was “agriculturally and industrially the most important part of the Soviet Union.” After all, it produced 90% of all the food.  According to Germany’s long term colonial plan, the western Soviet Union would become an agrarian colony dominated by Germans. This required the murder, displacement, assimilation or enslavement of 40 million people. Hitler believed that Germany would secure Ukrainian food and Caucasian oil in a matter of weeks after the invasion of the Soviet Union. When the War dragged on and the Soviet Union didn’t collapse, Jews in Ukraine were blamed for the Nazi failure and the Nazi extermination process started.

I  had the chance to ask Prof. Snyder a question after his talk. What lessons can we learn from your book about preventing a similar deliberate, policy-triggered famine today, since historians are fond of saying that history is important to study so that we don’t repeat past mistakes? Without missing a beat, Snyder referred to his recent article in The New Republic on October 28, 2010, which was called: The Coming Age of Slaughter: Will Global Warming Unleash Genocide?

The recent World Economic Forum in Davos, Switzerland had food security as the main topic. While the figure of 17 million deaths in the “bloodlands” is hard to comprehend, today, over 50 times that number, or 925 million people mostly in Africa and South Asia are at risk of famine and starvation, says the UN. 

One troubling scenario involves China, the most populous country on earth that has just half of the world average of fertile cropland per capita and one quarter the world average of potable water per capita. China has bought every hectare of available arable farmland in Africa and is exporting food back to feed hungry Chinese, who are suffering from the worst persistent droughts in six decades in the northern wheat-growing provinces. These exports have led to food shortages, price spikes and famine in some African countries. To add to their troubles, much of China’s potable water comes from Himalayan glaciers, which are now melting and shrinking.

To solve its food and water scarcity problem, it is quite plausible the China could soon invade Siberian Russia to secure precious water and cropland, becoming the next geopolitical conflict hotspot.

It’s plausible that the Party of Regions, desperate for revenues, will arrange secret loans-for-land swaps. Watchdog groups in Ukraine should monitor for changes in the constitution, land privatization ...

 

Grains are becoming scarce around the world too due to climate change, after floods in the Prairies in Canada, and droughts in America, floods in Australia and Pakistan and last summer’s fires in Russia. Over 30 countries are now at risk of food shortages and famine including Egypt and Tunisia, whose government regimes are crumbling after massive street protests. But, if you thought Ukraine is safe, you’d be wrong. According to the Nomura Food Vulnerability Index (NFVI), Ukraine is in 20th spot out of 80 countries at risk of a food crisis, due to high food inflation and the high percent of household wages going to purchase food – over 61%.

After recent trade talks, China along with Egypt, Libya and the United Arab Emirates are secretly eyeing the Ukrainian breadbasket, just like Hitler and Stalin did seven decades ago, not just for imports of grains, but to buy or lease land directly to ship crops back to feed their hungry people -sidelining the Ukrainian farmer.

While Ukraine is self-sufficient in grain production and exports today – it’s number ten in the world in grain exports, and its food exports total only 0.9 percent of GDP. So far, Ukraine has exported 5.9 million tonnes of grain since the beginning of this marketing year - July 2010.

It’s plausible that the Party of Regions, desperate for revenues, will arrange secret loans-for-land swaps. Watchdog groups in Ukraine should monitor for changes in the constitution, land privatization and visa-free travel of Chinese farm labourers, which would benefit China and threaten Ukraine’s food security.

See more details here http://bit.ly/heJzNB

Walter (Wolodymyr) Derzko is a Senior Fellow at the Strategic Innovation Lab (sLab), and a lecturer in the MA program in Strategic Foresight and Innovation, Ontario College of Art & Design (OCAD) in Toronto.

After Belarus sanctions, what about Ukraine? TOP

http://euobserver.com/9/31747
03.02.2011

 Analtoliy Martsynovski

_blankEUOBSERVER / COMMENT - The decision on sanctions against Belarusian leader Aleksander Lukashenko and the wide range of Belarusian officials is very encouraging for many in Ukraine. At the same time, it is very difficult to have any optimism about where President Yanukovich is taking the country.

The first year of the Yanukovych presidency was marked by severe restrictions on democracy and civil liberties. Mr Yanukovich has established absolute control on parliament, the government, police, judiciary, security services, the public prosecutor's office and local administrations - in some cases by illegitimate or at least doubtful means.

EU demarches and veiled threats will not stop this country heading down the road to being another Belarus. But the threat of sanctions is quite another matter.

The big men of Ukraine are highly tied-in to Europe, in terms of their personal wealth.

 

All state institutions are serving to strengthen his regime, not democracy. There are many cases of pressure on journalists and civil activists. There are a series of new criminal prosecutions with a clear political motivation.

Does anybody in Brussels see a big difference between the regimes of Mr Lukashenko and Mr Yanukovich? If Yes - just wait. It seems like the last fragments of hope will soon be gone.

The EU was, sadly, among those who nurtured illusions about Mr Yanukovich one year ago. Of course, it was a great pleasure to receive him in the EU capital on his first presidential visit abroad.

Doubtless, Europe was tired of the permanent fighting between the former president, Viktor Yushchenko, and former PM, Yulia Tymoshenko. It wanted stability and real reforms. So it is partly understandable that Europe closed its eyes to the dubious and undemocratic developments taking place in Ukraine during the last year. The time has come to open those eyes.

Europe's repeated demarches about the new Kiev's anti-democratic manouevres, like the criminal prosecution of political enemies, do not have much traction with the Ukrainian authorities. The last case - the ban on Mrs Tymoshenko from visiting her friends in Brussels - is clear evidence.

Europe is mistaken in thinking that if it threatens to freeze progress on the Association Agreement or the Deep and Comprehensive Free Trade Agreement, Mr Yanukovych and his crew will grow a new-found respect for human rights defenders or independent, government-critical journalists.

Let's get real. Genuine European integration stands in diametric contradiction to this administration's interests: an EU-model free press, independent judiciary and an anti-corruption drive is not what they want. Their primary interests are personal wealth and power.

EU demarches and veiled threats will not stop this country heading down the road to being another Belarus. But the threat of sanctions is quite another matter.

The big men of Ukraine are highly tied-in to Europe, in terms of their personal wealth. Being rich in a poor country like Ukraine, they keep their money in EU bank accounts, they take vacations in EU beauty spots and they like to go shopping on the avenues of Paris, London and Rome.

For the Ukrainian elite, Belarus-type exclusion from the EU would be a tragedy. This is the one kind of EU instrument that carries force.

I am not advocating urgent sanctions against Mr Yanukovych and his team. This is neither realistic nor appropriate at this stage. But the EU does need to act pre-emptively, rather than trying to pick up the pieces after a catastrophe of the kind which happened on 19 December in Minsk.

The threat of sanctions - conveyed to the elite either privately or publicly, but clearly and firmly - could put a brake on this country's slide into authoritarian rule. Ukraine is important. Europe - don't be late.

Anatoliy Martsynovski is a Kiev-based journalist for the Ukrainian daily, the Hazeta po-Ukrains'ky

Конституційне голосування: Янукович наблизився до французького алфавіту? TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-419198.html
02.02.2011

 Микола Писарчук, Олена Мигачова

«ЇЇ ТАМ БУТИ НЕ ПОВИННО»

Одному з авторів розповіли історію, яка дуже схожа на правду. Кілька місяців тому до «Лідера» прийшла група найбільш наближених товаришів і запитала: «Папа! Так коли будуть парламентські вибори? Весною 2011 року чи осінню 2012-го? Питання, як то кажуть, не рядове, кореша цікавляться, питання вирішувати треба».

_blankВідповідь, якщо опустити експресивну лексику, нібито зводилася до того, що щодо термінів йому по барабану. Головне одне: «Вона» туди не пройде!» «Її» там бути не повинно. І крапка. Рік і місяць виборів значення не мають.

ВР якраз і прийняла зміни до Конституції, які визначили, коли ми одержимо новий парламент, а також нового (?) президента і нові органи місцевої влади.

Для цього був споруджений якийсь гібрид двох Конституцій. Згідно новому закону, всі органи влади обиратимуться на п`ять років, як це було в Конституції 2004 року, а не на чотири, як це було написано до сьогодні в Конституції 1996 року, яку восени Конституційний суд реанімував своїм рішенням.

Коли КС відновив дію редакції Основного Закону 1996 року, відразу почалися дискусії політиків і юристів про дату наступних парламентських виборів. Більшість юристів сходилася на думці, що раз вже, хоч і неконституційним чином, повернули Конституцію 1996 року, то хай депутати і обираються за цим Основним Законом. Навесні 2011 року.

Нагадаємо, що за Конституцією 1996 року Верховна Рада обиралася на чотири роки, з фіксованою датою чергових виборів. Сьогодні президентові дісталося все краще з Конституції 1996 року, а парламенту – «найсмачніше» в Конституції-2004. Тобто – п`ятирічний термін повноважень.

А тут парламентарії вирішили продовжити собі існування: зарплата п`ятнадцять тисяч гривень, відповідальності ніякої, робити нічого не треба.

 

ГОЛОВНЕ – НАКАЗ «САМОГО»

У ЗМІ писали про конфлікт двох президентських груп, пов`язаний з термінами виборів. Група Фірташа – Льовочкіна нібито переконувала гаранта, що вибори потрібно проводити весною 2011 року. А група Клюєва – Ахметова вважала, що потрібно переносити на осінь 2012 року. При цьому перші доводили, що поки Партія регіонів зберігає залишки популярності, вона все одно повторить свій результат, досягнутий на минулих виборах (з цією думкою згодні і політтехнологи, з якими нам доводилося спілкуватися). Плюс до того до парламенту зайде якась кількість людей і від групи Фірташа.

А ось «ахметовським» не хотілося міняти парламентський розклад і – до певного часу – уряд. І дуже хотілося продемонструвати, що парламент ними контролюється, а партійна дисципліна міцна як ніколи.

Але в певний момент «фірташевським» довелося припинити дискусію. Стало зрозуміло, що наказ «самого» щодо відсутності «Її» до весни 2011-го не виконати. Технічно неможливо. Не встигнуть «повісити» умовну судимість, яка закриє їй можливість балотуватися. Поки Апеляція-касація-вищий адміністративний, «Вона» вже клеймитиме «Лідера» з парламентської трибуни найостаннішими словами. Потім надто багато клопоту недоторканність знімати.

А за півтора року всі питання в судах можна легко «порішати» (благо, контролюються владою на 150%) і установку «Лідера» виконати.

ПОЄДНАТИ ПРИЄМНЕ З КОРИСНИМ

Тому і посунули парламентські вибори, заодно поманивши депутатів бонусом у вигляді зайвих півтора року повноважень. Перед спокусою не встояли всі без винятку члени правлячої більшості, а також сім бютівців (негайно вигнаних з фракції БЮТ-Б) і 41 член НУ-НС (а ці самі здатні вигнати пробютівську меншість у фракції).

Адже ніяких гарантій потрапляння у ВР на весняних виборах депутати не мали. Спробуйте «встромитись» на прохідне місце у список. Це такий бойовик, що крутіше «Термінатора-2»! «Мажоритарки» опозиціонерам, схоже, не світять.

А тут і «самому» особистий бонус (перенесення президентських виборів з жовтня 2014 року на березень 2015-го), і депутатам місцевих рад і мерам намічається зайвий рік. Всім добре, окрім Юлії Володимирівни, яка в березні 2011 року гарантовано потрапляла до парламенту. А зараз – велике питання.

Схоже, організатори конституційного голосування чи то не були упевнені в результаті, чи то «шифрувалися». В усякому разі, на 9.30 вчорашнього ранку законопроекту у порядку денному не було. Періодично в кулуари парламенту виходили «регіонали», які говорили, що згаданий законопроект проголосують у четвер. Потім показувалися інші «регіонали», які заявляли, що «зміни вноситимуться сьогодні ж до шістнадцяти годин», на вечірньому засіданні сесії.

А потім закон поставили і проголосували ще на ранковому засіданні. І практично без обговорення. Обговорюють його тепер експерти. Вельми строго, треба сказати.

_blankОлександр Барабаш, голова Асоціації народних депутатів України:

ПРАВОВА ЛОГІКА ТУТ НЕ ОБГОВОРЮЄТЬСЯ

Те, що відбулося, відноситься до галузі моралі, етики, а не чистого права. А дефіцит моралі зараз набагато гостріший, ніж фінансовий. Термін повноважень не вперше міняється. У 2004 році таку процедуру вже проробляли. І правова логіка тут не обговорюється. А ось те, що зміни прийняті в період, коли повинні проводитися вибори, то це зовсім непривабливо. Ну, добре б це проводилося за два роки до закінчення повноважень Верховної Ради і встановлювалося для парламенту наступного скликання. А так це дуже і дуже некоректно. З точки зору права, КС не знайшов порушення в продовженні повноважень. Але такі голосування не роблять честі парламенту. Нагадаю, що в 1993 році, наше друге скликання було єдиним, хто укоротив собі термін перебування у владі.

_blankВіктор Мусіяка, один з авторів Конституції 1996 року:

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД ДІЄ АНТИКОНСТИТУЦІЙНО

Я був би не проти, якби депутати по п`ять років сиділи у іншому місці, а не в парламенті. Якщо Конституція 1996 року відновлена, то повинні діяти всі її положення. А то вирвали із контексту редакції Конституції-2004 свій термін повноважень в 5 років, проголосували і радіють. При чому тут ваші п`ять років повноважень, якщо ті положення, які давали вам п`ять років, визнані неконституційними? Ви повинні діяти згідно редакції, яка встановлена, – все. А вони побігли собі скоріше встановлювати терміни. Конституційний суд діє антиконституційно. Судді діяли антиконституційно, відновлюючи редакцію 1996 року. А зараз КС на потребу людей з парламенту і оточення президента вимушений далі порушувати Конституцію 1996 року. Мало того, що він переступив через редакцію Основного Закону 2004 року, він тепер порушив первинну редакцію Конституції 1996 року, коли визнав можливість продовження повноважень терміну парламенту. Зараз говорити про конституційність або неконституційність рішення дуже складно, тому що після ухвалення рішень судом правова легітимність всіх рішень ставиться під сумнів. У країні діють інтереси, а не право.

_blankВіктор Небоженко, політолог:

У 2012 РОЦІ СИТУАЦІЯ ДЛЯ ДЕПУТАТІВ БУДЕ ЩЕ ГІРША

Голосування ВР – це страх втратити свої місця. Йде сильна деградація парламенту.

У 2012 році  ситуація буде ще гіршою для депутатів.

Триста людей розірвали договір з населенням, якому вони не обіцяли те, що роблять. Це нова тактика Партії регіонів і адміністративної вертикалі – прикривати страхами Януковича перед Тимошенко свої власні дрібні інтереси. Янукович не зрозумів, що всі люди думатимуть: це він боїться, що Тимошенко з`явиться в парламенті. А тут парламентарії вирішили продовжити собі існування: зарплата п`ятнадцять тисяч гривень, відповідальності ніякої, робити нічого не треба. Ну і проголосували. Це ще не означає остаточного рішення. Допускаю, що завтра Януковичу хтось пояснить, що вибори не можна було відкладати і КС відмінить це рішення.

_blankОлексій Гарань, політолог:

ВЛАДА РОБИТЬ ВСЕ, ЩОБ НЕ РИЗИКУВАТИ СОБОЮ

Загальний настрій влади – не ризикувати. Влада сконцентрована. Є підтримка в парламенті. Навіщо переобрання під час підвищення тарифів, пенсійної реформи? Цей рік потрібний владі, щоб не ризикувати. До того ж до цієї калькуляції увійшов чинник Тимошенко. Логіка влади: хай вона буде подовше поза парламентом, а там розкрутять проти неї справу, посадимо – не посадимо, але до виборів дискредитуємо. Це теж частина плану.

ЯНУКОВИЧ НАБЛИЗИВСЯ ДО ФРАНЦУЗЬКОГО АЛФАВІТУ?

У 2003 році на празькому саміті НАТО гостей розсадили за французьким алфавітом. Тоді ЗМІ писали, що це розсадження організатори зробили, щоб Леонід Кучма після всіх кольчужних скандалів не опинився поряд з Бушем. Так виходило у разі розсадження за англійським алфавітом (Ukraine і United States йдуть поряд). Це був вишуканий ляпас. До України тоді обернулися якщо не спиною, то вже боком точно. Створюється враження, що сьогодні влада ще на крок наблизилася до французького алфавіту.

То ми відмовляємося від участі в нобелівській церемонії, то з футболом сплохували, то Тимошенко до Брюсселя не пускаємо, то відміняємо Конституцію, то вносимо до нової-старої шматок скасованої. Всього лише за рік до виборів. Маємо купу різких заяв із Заходу і першого політбіженця.

У що обійдеться додатковий рік повноважень президента і парламенту українському суспільству? А вірогідне «відсікання» від парламентських виборів лідера найбільшої опозиційної сили?

Подивимося.

Помаранчевих – за ґрати TOP
29-01-2011

Міхал Кацевіч

[...]

В Україні відбувається «повзучий державний переворот».

 

Юрій Луценко, колишній міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко вже більше місяця має нову адресу: слідчий ізолятор на Лук’янівці в Києві, пише Міхал Кацевіч. Дехто з визначних колишніх можновладців стали його сусідами. Загрожує арешт і Юлії Тимошенко. «Скоро ми зможемо заснувати тут нову партію і створити альтернативний уряд», – цитує Newsweek жарт Луценка.

Влада Партії регіонів в Україні повсюдна – президент, уряд, парламент, органи місцевого самоврядування, Служба безпеки, економіка, ЗМІ. Президент також контролює суди. Почалися спроби «тихого усунення опозиції з української політичної сцени» під гаслом боротьби з корупцією. Опозиція скаржиться, пише Міхал Кацевіч, що «коли Путін посадив за ґрати Михаїла Ходорковського, увесь світ став на захист одного олігарха, а коли в Україні у в’язниці сидить кілька десятків пов’язаних з опозицією політиків і урядовців, панує тиша».

[...]

Ситуація в Україні, хоч і не такого масштабу, як у Білорусі, не залишилася поза увагою Заходу. Європейський парламент закликав українську владу поважати свободу слова, Чехія надала політичний притулок колишньому міністру економіки Богдану Данилишину. Розкритикував дії Януковича також держсекретар МЗС Німеччини Вернер Гойер. Послання з Берліна має змусити Януковича замислитися. У ході візиту до Варшави на початку лютого Янукович може також почути неприємні речі – застерігає автор.

Після санкцій до Білорусі: як щодо України? TOP

 http://inozmi.glavred.info/articles/5038.html
04-02-2011

_blankАнатолій Марциновський, EUobserver.com (Європа)

Час вдатися до рішучих дій, інакше Україна стане другою Білоруссю. Розмиті погрози та демарші Європи не змусять українське керівництво поважити права людини та незалежні ЗМІ. Анатолій Марциновський в інтернет-виданні EUObserver закликає ЄС заборонити в’їзд деяким українським посадовцям, оскільки «режим Януковича мало чим відрізняється від режиму Лукашенки».

«Демарші ЄС та розмиті погрози не зупинять процесу перетворення цієї країни на ще одну Білорусь»

 

Рішення про санкції ЄС щодо президента та високопосадовців Білорусі схвалює багато хто в Україні. Та, на думку Анатолія Марциновського, «важко залишатися оптимістом, бачачи, куди президент Янукович веде країну».

«Перший рік президентства Януковича позначився жорсткими обмеженнями демократії та громадянських свобод», – стверджує автор. Далі він описує нинішні українські реалії: «абсолютний контроль парламенту, уряду, міліції, судової системи, служб безпеки, прокуратури та місцевих адміністрацій». Крім цього, «тиск на ЗМІ та громадських активістів», кримінальне переслідування з «чіткою політичною мотивацією».

«Чи бачить хтось у Брюсселі істотну різницю між режимами пана Лукашенки та пана Януковича?» – запитує автор. На його думку, Європа заплющує очі, щоб не помічати, до чого привів рік правління президента Януковича, а її демарші щодо кримінального переслідування політичних ворогів не мають значного впливу на українську владу.

Коментатор вважає, що погрози ЄС призупинити роботу над угодами про асоціацію та про зону вільної торгівлі аж ніяк не змусять пана Януковича інакше ставитися до захисників прав людини чи журналістів, які критикують уряд.

«Демарші ЄС та розмиті погрози не зупинять процесу перетворення цієї країни на ще одну Білорусь», – ідеться у коментарі.

... українським можновладцям, які тримають гроші на європейських банківських рахунках, відпочивають та скуповуються в Римі чи Парижі, варто також заборонити в’їзд у ЄС.

 

Анатолій Марциновський вважає, що слід перейти до чітких дій. А саме – українським можновладцям, які тримають гроші на європейських банківських рахунках, відпочивають та скуповуються в Римі чи Парижі, варто також заборонити в’їзд у ЄС. Анатолій Марциновський вважає, що запроваджувати такі «випереджальні дії», безумовно, краще, ніж «збирати уламки після катастрофи на кшталт тієї, що сталася 19 грудня у Мінську».

На думку автора, «погроза санкцій може загальмувати скочування країни до авторитарного правління». «Україна важлива. Європо, не загайся!», – закликає він.

Оригiнал матерiалу: http://euobserver.com/9/31747

Агітаційні листівки TOP
http://blog.i.ua/user/1778189/631270/

Більшість з них написана російською мовою, бо спрямована, передусім, на пенсіонерів - жителів великих міст. Впевнений, що українськомовне населення і без зайвої агітації готове підняти цю Верховну Раду з її президентом на вили.

01.Долой дискриминацию среди пенсионеров

02.Как обманули пенсионеров

03.Как нас обманывает действующая власть

04.У мерії кажуть (для киян)

05.Чому Україні з Януковичем не по дорозі

06.Без денег без еды без пенсий без земли

07.Всем вышедшим на Майдан

08.Не спи народе мій

Скачати листівки можна тут:

http://www.megaupload.com/?d=7JCBGW0Z

Якщо кожен із нас хоч раз на 2-3 дні роздрукує кілька листівок і покладе їх до скриньок своїх сусідів, начепить на місце для об"яв біля парадної двері свого дому, це буде громадянський вчинок!

Долучайтеся до благородної справи!

Ніхто окрім нас самих не здатен змінити наше сьогодення!

Разом ми зможемо це зробити!

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

USA flagWashington, DC: Ukrainian-American Bar Association schedule of events -- Feb. 19 TOP
Please go to Schedule of Events to view the events for the Weekend of February 19, 2011, in Washington, DC. It includes information about:

Friday, February 18, 2011
Ukrainian Social, 5:00 PM till closing, sponsored by The Washington Group [TWG] and Ukraina Citizens International Association at the Slaviya Bar/Restaurant/Lounge 2424 18th Street NW in Adams Morgan section of Washington, DC

Saturday, February 19, 2011
TWG leadership Conference – 2011; 9:00 AM to 3:30 PM, doors open at 8:30AM, L'Enfant Plaza Hotel (www.lenfantplazahotel.com) 480 L'Enfant Plaza, SW, Washington, DC 20024 “Ukraine’s Current Reality and Prospects –and - Ukrainian-American Community Needs and Directions”

Saturday, February 19, 2011
UABA Luncheon Meeting with, Ambassador Olexander MOTSYK, 12:00 noon, at the L'Enfant Plaza Hotel 480 L'Enfant Plaza, SW Washington, DC, 20024

Saturday, February 19, 2011
Ukrainian Winter Ball, 6:00 PM open bar cocktails; 7:00PM dinner; 9:00 PM Dance; L'Enfant Plaza Hotel 480 L'Enfant Plaza, SW Washington, DC, 20024 hosted by The Taras Shevchenko School of Ukrainian Studies of Greater Washington

We hope you can join us for one or all of the events!!

USA flagWashington DC: Meeting with Ambassador of Ukraine to USA, O. Motsyk -- Feb. 19 TOP
Myroslaw Smorodsky
as a representative of the UABA, will be a panelist at

The Washington Group’s
2011 Leadership Conference
Washington, D.C.
Feb. 19, 2011

on the subject of

UKRAINIAN – AMERICAN
ORGANIZATIONAL LIFE

New Needs and Directions:
Initiating a Continuing Dialog

The UABA cordially invites its members to a Luncheon Meeting with Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine to the United States of America, Olexander MOTSYK

Saturday, February 19, 2011, 12:00 PM
L'Enfant Plaza Hotel
480 L'Enfant Plaza, SW
Washington, DC, 20024

The Ukrainian American Bar Association [UABA] will host the Ukrainian Ambassador to the United States, Oleksander Motsyk, at a luncheon to be held at the L'Enfant Plaza Hotel in Washington, D.C. on February 19, 2011 from 12:00 pm. Attendance is limited to UABA members and spouses only to give them an opportunity to have an open dialogue on Ukrainian issues of interest. Registration closes on February 14, 2011 so please register as soon as possible.

Simultaneously and at the same hotel, The Washington Group [TWG] is having its Annual Leadership Conference from 9 AM to 3 PM to which UABA Members are cordially invited to attend. That evening, a formal black tie Ukrainian Winter Ball will be hosted by The Taras Shevchenko School of Ukrainian Studies of Greater Washington in cooperation with TWG. All UABA members are invited to attend and they can register directly through the school’s website. Click Here to Register for the Ball.

TWG and the Shevchenko School of Ukrainian Studies has a block of rooms reserved at the L'Enfant Plaza Hotel for $95/night which they graciously made available to our members. The group code is UWB219 To reserve a room, you may call L'Enfant Plaza Hotel at 800-635-5065 directly or reserve on the web at http://www.lenfantplazahotel.com/

USA flagДетройт: 60-ліття Осередку СУМ ім. Василя Симоненка -- 26 люте TOP
_blank
USA flagRome: Ukrainian summer programe -- 10-23 July TOP

School of Ukrainian Language & Culture UCU in cooperation with Institute of St. Clement invites you for a two-week Annual Ukrainian Summer Program in Rome.

Summer Program is a re-establishment of Ukrainian courses that were founded by Patriarch Yosyf Slipyy

The program will provide for students the opportunity to study the history of Ukraine and Eastern Europe, Ukrainian Church in Rome, visit the Ukrainian organizations and institutions in Rome, along with a challenging academic program offering comprehensive insight into Italian and Ukrainian culture, history, heritage, and traditions. (4 credit ECTS)

Lecturers:

Yaroslav Hrytsak, PhD – Director, Institute for Historical Research, Lviv National University, Professor, Chair of East Central European History, Ukrainian Catholic University

Rev. Iwan Dacko, PhD – President, Institute of the Ecumenical Studies, Ukrainian Catholic University, Director of Institute of St. Clement in Rome

Languages: Ukrainian and English

Cultural program (excursions):

Excursion to Castelli Romani, Grottaferrata, Villa Andrea, Studion Monastery

Visit to the Ukrainian Embassy to the Holy See

Excursion to Basilica di San Pietro, Vatican City

Excursion to Vatican museums & gardens, Forum Romanum

Excursion to Basilica dei Santi Cosma e Damiano, Basilica Santa Maria Maggiore, Basilica di San Clemente, Basilica di San Giovanni in Laterano

Excursion to Basilica di San Paolo Fuori le Mura, Aventino

Program dates – July 10 – 23, 2011

Payment includes tuition, certificate, hand-out materials, academic support, accommodation (double bedrooms), meals (breakfast, lunch and dinner) and free WiFi.

Who can apply?

We invite college students, non-students and seniors interested in Ukrainian & Italian studies, culture and heritage.

How to enroll?

Please visit our Web-page http://www.studyukrainian.org.ua, complete an Application form and send it to: studyukrainian@ucu.edu.ua

Application deadline: June 15, 2011

For more information please contact us:

School of Ukrainian Language & Culture UCU
Sventsitskoho str., 17, Lviv 79011, UKRAINE
Phone: 38 ( 032 ) 240-99-40
Fax: 38 ( 032 ) 240-99-50

http://www.studyukrainian.org.ua

Набір до «Вищої політичної школи молодих лідерів – 2011» TOP
До участі в Школі запрошуються молоді активісти – представники громадських організацій, органів студентського самоврядування, політично активну молодь тощо.

Мета проекту – навчання політично активної молоді у сфері відповідального лідерства. Головний акцент в ході навчання – ціннісні аспекти, якісна політична освіта, що включає розуміння ідеологій, природи політики та лідерства, нових сучасних концепцій щодо розвитку держави і соціуму.

Завдання школи – виховання нової якісної еліти шляхом поширення найсучасніших знань та навичок, базованих на новітніх технологіях.

В рамках навчання відбудеться 3 триденних семінари для 4 фіксованих груп протягом півроку у різних регіонах України. В програмі навчання: державний устрій України та інших держав, виборчі системи, місцеве самоврядування, політичні ідеології, основи геополітики та політології. Випускники, що продемонструють найвищі досягнення, отримають можливість стажування в органах державної влади та громадянських інституціях у м. Києві.

До участі запрошуються кандидати від 19 до 27 років, які:

  1. Мають досвід роботи у суспільно-політичному або громадському русі
  2. Займають активну життєву позицію
  3. Прагнуть отримати нові знання у сфері суспільно-політичних дисциплін

Для участі у конкурсі необхідно:

  1. Заповнити Анкета учасника (додаємо до даного запрошення), з обов’язково заповненими усіма графами.
  2. Надіслати Резюме (шаблон додаємо до даного запрошення) з фото.
  3. Надіслати рекомендацію на фірмовому бланку з печаткою від керівника організації, що рекомендує Вас до участі у проекті.
  4. Написати та надіслати есе на тему: «Ідеологія суспільного устрою. (На базі уривку із твору Айн Ренд «Атлант розправив плечі». Яку ідеологічну систему висвітлює даний уривок? Обґрунтуйте відповідь)» – близько 500 слів. Уривок додається у файлі або можна прочитати на сайті Центру http://www.cpsa.org.ua

Повний пакет документів відсилайте до 13 лютого 2011 року включно на електронну адресу cpsaua@gmail.com

Навчання в Школі здійснюватиметься за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні та Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина.

Додаткова інформація за тел. 0503127688 Віктор Таран, 0504434344 Олена Мєдведєва, 0978399981 Альона Процюк, 0671949431 Артем Щербатюк, 097 4017376 Ольга Будник або у регіональних координаторів (інформація про координаторів розміщена на сайті Центру політичних студій та аналітики (http://www.cpsa.org.ua) та соціальних мережах Група «Вища політична школа» у Фейсбуці та Контакті.

USA flagРим: Українознавчі студії -- 10-23 липня TOP
_blank

Відновлення українознавчих курсів в Римі

Школа української мови та культури УКУ у співпраці із Інститутом Св. Климента Папи в Римі запрошує на двотижневу літню українознавчу програму до Риму.

Літня програма є відновленням Українознавчих курсів, які започаткував у 70-х роках ХХ століття та проводив Патріярх Йосиф Сліпий протягом 16 років.

Учасники програми прослухають курс з історії України та Східної Європи, лекції з історії Української Церкви в Римі, відвідають українські організації в Римі, ознайомляться з iталійською та українською культурою, історією і традиціями. Учасники школи, які виконають усі академічні вимоги курсу отримають 4 ECTS кредити.

Викладачі програми:

Проф. Ярослав Грицак – викладач УКУ, директор Інституту Історичних досліджень при Львівському Національному Університеті ім.І.Франка

о. д-р Іван Дацько – Президент Інституту Екуменічних студій УКУ, директор Інституту Св. Климента Папи в Римі.

Мови програми: українська та англійська

Культурна програма:

Екскурсія до Castelli Romani, Grottaferrata, Villa Andrea, Studion Monastery

Відвідини Посольства України при Святому Престолі

Екскурсія до Basilica di San Pietro, Vatican City

Екскурсія до Musei Vaticani, Forum Romanum

Екскурсія до Basilica dei Santi Cosma e Damiano, Basilica Santa Maria Maggiore, Basilica di San Clemente, Basilica di San Giovanni in Laterano

Екскурсія до Basilica di San Paolo Fuori le Mura, Aventino

Тривалість програми – 10 - 23 липня 2011

Вартість програми включає: проживання в двомісній кімнаті, харчування (сніданок, обід та вечерю), роздаткові матеріали, доступ до WIFI, консультації.

Хто може взяти участь:

Запрошуємо студентів та всіх зацікавлених вивчати та дізнаватися про українську культуру і традиції.

Як взяти участь в школі:

На сторінці школи http://www.studyukrainian.org.ua заповнити аплікаційну форму та надіслати на електрону пошту: studyukrainian@ucu.edu.ua

Останній термін подання аплікаційних заявок: 15 Червня 2011

За детальнішою інформацією звертайтесь:

Школа української мови та культури УКУ
вул. Свєнціцького 17, Львів 79011, Україна
тел.: 38 ( 032 ) 240-99-40, 76-82-73
факс: 38 ( 032 ) 240-99-50

http://www.studyukrainian.org.ua

Kobzar Literary Award - Call for Submissions - Deadline Mar. 15 TOP
_blank
Конкурс для студентів-правників TOP
ШАНОВНІ СТУДЕНТИ-ПРАВНИКИ!

Запрошуємо Вас взяти участь у Стипендіальному конкурсі наукових статей Ліги студентів Асоціації правників України за ініціативи та підтримки АО “ЮФ “Василь Кісіль і Партнери” у 2011 році в галузі міжнародного торгового права.

Конкурс проводиться з 1 лютого 2011 року по 29 квітня 2011 року в 2 етапи:

I етап — подання конкурсних робіт до 31 березня 2011 року. Визначення 10 кращих робіт та запрошення їх авторів до Києва на святкову церемонію – до 21 квітня 2011 року.

II етап — визначення трьох переможців. Нагородження грамотами й преміями під час святкового обіду – 29 квітня 2011 року.

Грошові премії:

1 місце – 6 000 гривень; 2 місце – 3 000 гривень; 3 місце - 1 000 гривень.

Стипендіальна комісія:

ініціатор Конкурсу, фахівці в галузі міжнародного торгового права та представник Ліги студентів Асоціації правників України.

Конкурсні роботи надсилаються для розгляду стипендіальною комісією до 31 березня 2011 року на електронну адресу konkurs.liga@gmail.com.

В темі листа зазначати «ПІБ».

У додатках до листа необхідно прикріпити наступні файли:

  1. стаття у Word-форматі 97 - 2003;
  2. скан-копія відгуку наукового керівника про ступінь самостійності виконаної роботи, науковий рівень та практичне значення роботи (у довільній формі);
  3. анкета учасника Конкурсу;
  4. мотиваційний лист.

Вимоги до оформлення конкурсних робіт :

Вимоги до друку: Шрифт Times New Roman; розмір 14; інтервал 1,5. Поля сторінки: зліва – 3 см, праворуч – 1.5 см, зверху та знизу сторінки – 2 см.

Загальний обсяг конкурсної роботи: до 15 сторінок А4. Робота обов'язково повинна мати назву і список використаної літератури.

Роботи, які не відповідають вимогам, розглядатися не будуть!

Увага! Ознайомитись з електронним варіантом Положення (див. усі детальні вимоги) та отримати бланки анкети і мотиваційного листа учасника Ви можете на сайті Ліги студентів Асоціації правників України www.ligauba.org.ua.

Конкурс для учнів 11 класів на одну стипендію до Hong Kong TOP
Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» радий повідомити про нову програму навчання українців за кордоном, яку просувають наші партнери — Український національний комітет Коледжів об’єднаного світу (UWC).

Український національний комітет оголошує про початок конкурсу для учнів 11-х класів на одну повну стипендію на 2 роки навчання до Li Po Chun UWC of Hong Kong (Гонконг, Китай), одного з 13 Коледжів Об’єднаного Світу.

Конкурс анкет триває до 15-го лютого 2011-го року.

Претендент має відповідати наступним вимогам:

Бути учнем 11-го класу.Вільно володіти англійською мовою.Демонструвати високі академічні досягнення.Бути всебічно розвинутим та відкритим до спілкування. Демонструвати розуміння та підтримку ідеалів UWC.Демонструвати вміння спілкуватися та бути лідером.

Ви можете завантажити анкету та отримати додаткову інформацію про конкурс, його критерії та умови участі на сторінці:

www.uwc-ukraine.org

Контактна особа: Янчук Олена, email: rodovidosvita@ukr.net

Дізнатися про коледж: www.lpcuwc.uwc.org та рух UWC www.uwc.org

Нагадаємо, що до 7-го лютого 2011-го року Фонд Відкритого Суспільства (Open Society Foundations), Маастрихтський університет (Нідерланди) та Університет Орхус (Данія) запрошують громадян України, Білорусії, Грузії та Молдови подаватися на стипендії в галузі європейських досліджень. (http://openukraine.org/ua/news/319)

Member of Parliament James Bezan on the Canadian Museum of Human Rights TOP
As Member of Parliament for Selkirk-Interlake and a proud Ukrainian-Canadian, I have been receiving numerous calls and letters from members of the Ukrainian community about the proposed content of the Canadian Museum of Human Rights (CMHR). Their apprehension is based upon the report submitted to the CMHR Board of Trustees by the Content Advisory Committee.

Specifically, Ukrainian-Canadians are looking for adequate recognition of the Holodomor genocide of 1932-1933, as well as the Canadian internment of Ukrainians during World War I in the CMHR.

The community is concerned that the Holodomor will be lumped into a general section of “Mass Atrocities” which does not provide autonomy and permanent recognition of the event in the museum. They are also worried that other elements of their history will not receive ample recognition and be subsumed under other permanent exhibits promoted by the Content Advisory Committee Report.

I thank the Content Advisory Committee for their report. However, it is just a report and by no means determines the final decision on content in the CMHR, nor is it government policy.

The Holodomor was one of the largest genocides in world history, where it is estimated 10 million people perished. It was an attempt by the Soviets to stamp out Ukrainian nationalism and brutalize the Ukrainian people, a memory which remains acute among Canadian-Ukrainians and their families at home today. It ranks among one of the worst acts of genocide that humanity has ever committed. I believe recognition of the Holodomor should find a special place in the Canadian Museum for Human Rights.

The Holodomor informs our understanding of the meaning of the word “genocide”. Rafael Lemkin, considered the foremost thinker on genocide in the global community, called the Ukrainian Holodomor “genocide” in 1953 before anyone else was willing. As I fought for federal legislation to recognize the Holodomor and promote a national day of remembrance, I gained a deep understanding of the harsh realities of this event for survivors, but also the attempts by Governments around the world to remain silent on this regretful history. We should not make the same mistake.

Canada is home to over 1.1 million people of Ukrainian decent, the third largest Ukrainian population in the world. Our ties have been strong since hundreds of thousands immigrated to Canada in the 19th and 20th centuries. Canada was the first Western country to recognize Ukraine’s independence, which attests to the close ties the two countries enjoy today. And the Canadian Parliament was one of the first in the world to recognize the Holodomor as genocide when it supported my Private Member's Bill in 2008.

With this in mind, I believe that:

- The Holodomor genocide should have a unique, autonomous and prominent place in the CMHR, and

- The CMHR Board of Directors contain respected members of the Ukrainian community with knowledge of the Holodomor and other human rights violations.

I am proud of our Government’s support for the Canadian Museum of Human Rights. I hope the CMHR Board of Trustees finds the courage to provide the Holodomor with the appropriate and respectful recognition it deserves.

Deep concern of UWC about the Ukrainians of Russia TOP
Ukrainian World Congress expresses deep concern about the decision by the cassation panel of Russia’s Supreme court regarding the federal national cultural autonomy of Ukrainians of Russia

On January 27, 2011 the Cassation Panel of Russia’s Supreme Court rejected the appeal of the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians of Russia. This was the third such decision by a judicial body in Russia (following the Tver Regional Court in Moscow and the Supreme Court of Russia) which supported the allegations made by the Ministry of Justice of the Russian Federation regarding the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians of Russia.

“The Ukrainian World Congress believes that the efforts of the Ministry of Justice of the Russian Federation to liquidate the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians of Russia are testimony to the violation of national rights of Ukrainians in Russia, and expresses its deep concern over the decision by the Cassation Panel of the Supreme Court of Russia in this regard,” stated Ukrainian World Congress President Eugene Czolij.

USA seeks to deport John Kalymon accused of collaborating with the Nazis TOP
http://www.freep.com/article/20110131/NEWS03/110131033/1317/headlines/Troy-man-to-be-deported-for-helping-Nazis-kill-Jews

_blankAn immigration judge today ordered the deportation of a man accused of collaborating with the Nazis during World War II.

U.S. Immigration Judge Elizabeth Hacker, sitting in Detroit, ordered John Kalymon removed to Germany, Ukraine, Poland or any country that will take him, the Executive Office for Immigration Review said. Details of Hacker’s decision weren’t available.

Kalymon’s lawyer, Elias Xenos of Birmingham, said he hadn’t seen the ruling and couldn’t comment in any detail, but said he likely will appeal. There was no immediate comment from the Justice Department.

Kalymon, 89, of Troy, a former Chrysler factory worker, was stripped of his U.S. citizenship in 2007 for shooting Jews and killing at least one in the 1940s during round-ups in what is now L’viv, Ukraine. He served in the Ukrainian Auxiliary Police, but denies he ever took part in such activities.

He was the last Nazi-era defendant prosecuted by the Justice Department.

Last fall, Hacker declined Xenos’ request to hold a mental competency hearing for Kalymon, who suffers from dementia and prostate cancer.

Kalymon is under no immediate threat of removal because his case could be appealed for several years.

And it’s unclear whether any country would accept him. The Ukraine and Poland haven’t accepted any Nazi-era deportations in several years, and Germany has accepted them only rarely.

The Ukrainian diaspora divide TOP
http://www.ucc.ca/2011/01/03/the-ukrainian-diaspora-divide-business-ukraine-online-article/
Volume 4, issue 12, December 2010

William Schreiber

[...]

Canada’s diaspora dominance

There are over two million members of the Ukrainian diaspora currently living in North America, but while many in Kyiv regard these ethnic Ukrainians as a homogenous group there are actually significant differences between the Canadian and American diasporas. In terms of size, the two communities are similar – there are about 1.2 million Canadians of Ukrainian origin, making Canada third in the world when it comes to Ukrainian populations, behind only Russia (some three million) and Ukraine itself. America, meanwhile, boasts around one million Ukrainians. There is a world of difference between the proportional pull of these communities: the Ukrainian diaspora accounts for just 0.3% of the overall US population whereas the figure for Canada is closer to 4% – a politically potent minority. The differences between these Ukrainian diasporas have been evident this year as both communities reacted to President Yanukovych‘s first months in office. In the US, a grassroots-style campaign of resistance formed, characterized by a hardline stance – refusing negotiations with the Ukrainian president until concrete signs of progress toward democracy emerge. Canada‘s Ukrainian diaspora leaders have taken a more diplomatic approach and have on occasion employed their country‘s top politicians. This use of senior political muscle is an option the Ukrainian-Americans simply don‘t have. Dr. Roman Yereniuk, acting director of the Centre for Ukrainian Canadian Studies in Manitoba, argues that large numbers of ethnic Ukrainian voters may be one reason why high-level Canadian politicians have paid more attention to diaspora issues than their US counterparts. Yereniuk says it is often hard for Ukrainian-Canadians not to view their southern neighbour with some disappointment when it comes to the US role in East European politics. The Ukrainian community in Canada commonly sees the United States government as supporting Russia to a large extent and Ukraine to a lesser extent,‖ Yereniuk says, adding that in his country the opposite is often the case. In Canada we have the numbers to force the government to put first priority on Ukraine.

Long-term investment in Ukraine Yereniuk believes most Canadians recognize that what happens in Kyiv will have repercussions in Ottawa. Family ties have brought the two nations together, for better or worse. The Canadian diaspora is saying we‘ve invested a lot in Ukraine,‖ Yereniuk explains. We‘d like to see Ukraine continue along its path, even though we know we can‘t always control the direction of that path.‖ The Ukrainian-Canadian community‘s influence was on full display during Prime Minister Stephen Harper‘s visit to Ukraine in October, accompanied by Paul Grod, president of the Ukrainian Canadian Congress. Harper took time to pay his respects at the Holodomor Memorial and also met with Ruslan Zabilyi, the Lviv historian detained by the Ukrainian security services over disclosures relating to Stalin-era atrocities. Canadian PM Harper concluded his trip with a memorable speech at Lviv State University where he characterized the Holodomor as genocide against the Ukrainian people, an important distinction from the Moscow line and one that many American politicians are nervous to make. In contrast, when US Vice President Joe Biden visited Kyiv in 2009, he also made remarks that won‘t soon be forgotten – commenting on the country‘s abundance of attractive women.

US Ukrainians boycott Yanukovych

Without the dependable support of its government, the Ukrainian diaspora in the United States has learned to take a more obstructionist approach. When President Yanukovych came to New York in September to address the United Nations, the Ukrainian community denied his request for a meeting. Instead they protested in the street, some 200 people determined to embarrass the president and call attention to his policies. While these Ukrainian-Americans may lack the Canadians‘ numbers or high-level political clout, the US remains a key business partner and a centre of world politics. If President Yanukovych wants to travel and conduct business in the States without the extra baggage that protests bring, he may feel obligated to make concessions. Any mutually beneficial dialogue must consist of concrete objectives and willingness for them to be discussed, says Tamara Olexy, head of the Ukrainian Congress Committee of America. She quoted from a letter responding to the Ukrainian president‘s invitation to develop dialogue during his trip last September: Our united Ukrainian community in the USA will gladly meet with you and engage in constructive dialogue, when we feel from you a genuine care for the Ukrainian nation and its concerns. Snubbing an invitation from Ukraine‘s head of state is a bold move – it is certainly hard to imagine the Canadians displaying that sort of grit. But perhaps these two different styles complement each other. Every country has its specific issues and priorities, says Olexy. But even though the Ukrainian communities in these two North American nations differ in methods, they are often able to maintain a united front in advancing those issues, she concludes.

Complete article: [ here ]

The germ of hate spreads in Russia TOP
http://www.spiegel.de/international/world/0,1518,742584,00.html
02/01/2011

Matthias Schepp

_blank

The terror attack on Moscow's main airport last week has fuelled the flames of xenophobia in Russia. The Kremlin isn't intervening to halt the trend that could cause deep rifts in the country's multiethnic society.

The wreckage at Moscow's Domodedovo Airport had hardly been removed before a young man in St. Petersburg had incorporated the attack into his election campaign.

[...]

On the brink of disintegration?

The right-wing extremists' demands are also meeting with approval among ordinary citizens. A radical form of Islam is gaining the upper hand in the Caucasus. More than 40 percent of Russians favor the secession of the region. The number of attacks there has doubled within a year, and hundreds of thousands of ethnic Russians have fled to Russia. The wars the Kremlin waged in Chechnya and Georgia were in vain, and today the majority of Russians no longer want Chechens, Dagestanis, Ingush and Balkars as fellow citizens.

Twenty years after the collapse of the Soviet Union, terrorism is challenging not only Moscow's control of the Caucasus but also Russia's future as a multiethnic society. The country is home to more than 100 nationalities. Muslims make up 20 million of a population of 141 million, and seven million guest workers contribute to prosperity in Russia. In surveys, however, 36 percent of Moscow residents say that they feel "hatred" toward Chechens.

The writer Victor Erofeyev believes that "extreme nationalism is the germ that could lead to the country's disintegration." The nationalist-communist weekly newspaper Zavtra even sees a civil war on the horizon.

[....]

At the end of the Soviet Union, the Kremlin and the intelligence service created the LPDR, the party of nationalist Vladimir Zhirinovsky, to lure away voters from the communists. Zhirinovsky has since become the vice-chairman of the Russian parliament. Four days before the airport bombing, Zhirinovsky was given several minutes of airtime on state-owned television to agitate against people from the Caucasus, calling them "those thieves and speculators who neither work nor learn anything." The ultranationalist his face beet-red, shouted into the microphone: "We shit on the Caucasus. We've been fed up with it for a long time."

Neither Medvedev nor Putin called Zhirinovsky to order.

Complete article: [ here ]

США депортують українця, якого звинувачують у страті євреїв TOP
01.02.2011

Іміграційний суд у Детройті прийняв рішення про депортацію з США 88-річного Джона Калимона, який служив у підконтрольній німцям Українській допоміжній поліції.

Про це повідомляє Lenta.ru з посиланням на Associated Press.

До якої саме країни мають намір вислати Калімона, поки не уточнюється.

Джон (Іван) Калимон, який емігрував до США в 1949 році, отримав американське громадянство в 1955 році, до виходу на пенсію працював автомеханіком у місті Трой.

У 2007 році Калимон був позбавлений американського громадянства.

Процес депортації Калимона було розпочато в серпні 2009 року.

У документах, наданих імміграційному суду Мін'юстом США, стверджувалося, що Калимон перебував на службі в Українській допоміжній поліції з травня 1942 року по березень 1944 року і в цей період брав участь у стратах, особисто вбив як мінімум одного єврея.

За даними міністерства юстиції США, Калимон також брав участь в операціях із депортації євреїв зі Львова до концентраційних таборів.

Сам Калимон категорично відкидає звинувачення в участі в розстрілах.

Сторона захисту вже оголосила, що найближчим часом збирається оскаржити рішення імміграційного суду про депортацію.

Занепокоєння СКУ становищем українців Росії TOP
Світовий конґрес українців висловлює глибоку стурбованість у зв’язку з рішенням касаційної колегії верховного суду Росії щодо федеральної національно-культурної автономії українців Росії.

27 січня 2011 р. Касаційна колегія Верховного суду Росії відхилила апеляцію Федеральної національно-культурної автономії українців Росії. Це вже третє за чергою рішення судової установи Росії (після Тверського районного суду м. Москви та Верховного суду Росії), яке задовольнило звинувачення Міністерства юстиції Російської Федерації на адресу Федеральної національно-культурної автономії українців Росії. “Світовий Конґрес Українців вважає, що намагання Міністерства юстиції Російської Федерації ліквідувати Федеральну національно-культурну автономію українців Росії є свідченням порушення національних прав українців Росії, а також висловлює свою глибоку стурбованість у зв’язку з рішенням Касаційної колегії Верховного суду Росії у цій справі,” – заявив президент Світового Конґресу Українців Евген Чолій.

Наступ на меншини: вірус ненависті поширюється Росією TOP

http://inozmi.glavred.info/articles/5033.html
04-02-2011

Маттіас Шепп, Spiegel (Німеччина)

_blankТерористична атака в провідному аеропорту Москви минулого тижня призвела до спалаху ксенофобії в Росії. Кремль не робить нічого, щоб зупинити тенденцію, яка може зумовити глибокий розкол всередині мультиетнічого суспільства країни, – пише Маттіас Шепп у статті, яку опублікував інтернет-портал німецького тижневика Der Spiegel.

Вибух в московському аеропорту активізував діяльність крайніх правих російських організацій. Андрєй Кузнєцов, член партії «Рух проти нелегальної імміграції», який балотуватиметься на виборах до міської ради Санкт-Петербурга, запропонував виселити вихідців із Центральної Азії та Кавказу, які працюють у Санкт-Петербурзі, до певних районів, де їх можна буде легко контролювати.

«Війна з Кавказу прийшла у наші міста, – каже Кузнєцов. – Ми відсилаємо їм гроші, а вони присилають нам терористів». Націоналіст приводить як приклад досвід Франції та Німеччини і заявляє, що мусульман асимілювати неможливо. Тому єдиний вихід, на його думку, «тримати їх подалі».

Радикальні думки знаходять підтримку і серед звичайних громадян. Більшість росіян воліють не бачити своїми сусідами чеченців, дагестанців, інгушів та балкарців. Тероризм сьогодні кидає виклик Росії як мультинаціональній державі, до складу якої входить понад 100 національностей, пише автор. Із 141 мільйона населення країни 20 мільйонів складають мусульмани.

Видання цитує письменника Віктора Єрофеєва: «екстремальний націоналізм є вірусом, який може призвести до дезінтеграції країни». А в редакції націоналістично-комуністичної газети «Завтра» говорять про наближення громадянської війни.

Автор нагадує про націоналістичні збурення у Росії минулого року. У листопаді мер підмосковного містечка Хотьково наказав звільнити з роботи та виселити усіх неслов’ян. У грудні відбулися масові заворушення у Москві із побиттям москвичів зі східними рисами обличчя після смерті російського футбольного фаната, якого убили кавказці. А влада у відповідь на безчинства правих ще й пригрозила зробити суворішими правила імміграції та повернути радянську практику реєстрації, яка б обмежила вільне пересування країною.

Але гратися шовіністичними почуття річ ризикована, застерігає Маттіас Шепп. Він із прикрістю розповідає про виступ Владімра Жиріновського щодо теракту у «Домодєдово», який викрикував образи у бік кавказців в ефірі державного телеканалу. І «ні Медвєдєв, ні Путін не закликали Жиріновського до порядку», – зазначає автор статті.

Оригiнал статті: [ тут ]

Oscar-nominated actor Graham Greene narrates Genocide Revealed TOP

_blankGraham Greene, an Oscar-nominated Canadian actor, is the narrator of Genocide Revealed - the English language version of the documentary film Okradena Zemlya on the 1932-33 famine-genocide in Soviet Ukraine. 

“I am extremely happy and honored that actor Graham Greene agreed to record the narration for Genocide Revealed”, said the film’s director Yurij Luhovy.  “He has an exceptionally rich and amazing voice so well suited for this documentary.  He intuitively understands and has empathy for a people and a nation aimed for destruction, as he, himself, is of proud Native American origin, born on the Six Nations Reserve in Ontario.  I am thrilled to have him part of this project”, stated Luhovy. 

Grahame Greene is one of the most recognizable Native American actors working on stage and in film and television in Canada, England and United States. He is known for his roles in films such as Dances with Wolves and Thunderheart, as well as television productions of L.A. Law, Northern Exposure and as host of the TV program Exhibit A. He has had roles in over 13 stage performances and 40 movie and television productions and has received the Gemini’s The Earle Grey Award for Lifetime Achievement.

As with all his documentaries, Luhovy prefers voice-overs to subtitles allowing viewers to be drawn into the film, making it easier to follow the story. He places the English narration so that portions of the original Ukrainian is always heard and appreciated.

Genocide Revealed will be released in two formats: a 75 minute version and a shorter 52 minute version intended for schools and television release. This 1932-33 famine-genocide documentary on one of the 20th century’s greatest crimes is based on compelling eye-witness accounts and on the newest archival material made accessible after the fall of the Soviet Union and Ukraine’s regained independence.

To organize a premiere of the soon-to-be-released Genocide Revealed documentary, or to support this project, please contact Yurij Luhovy, MML Inc, 2330 Beaconsfield Ave, Montreal, Quebec H4A 2G8 or visit www.yluhovy.com.

New book "The files of Stalin and Molotov on anti-Soviet Ukrainian resistance, 1944–1948" TOP

_blank

January 30, 2011 — Yaroslav Dashkevych and Vasyl Kuk, comps. “Osobye papki” Stalina i Molotova pro natsional'no-vyzvol'nu borot'bu v Zakhidnii Ukraїni u 1944–1948 rr., introduction by Vladyslav Hrynevych. Lviv: Literaturna agentsiia “Piramida,” 2010. 594 pp. [The “Personal Files” of Stalin and Molotov on the National-Liberation Struggle in Western Ukraine (1944–1948)]

Published by the Lviv branch of the Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies (National Academy of Sciences of Ukraine), the Canadian Institute of Ukrainian Studies, and the Lviv Institute of National Memory, The “Personal Files” of Stalin and Molotov is a collection of 131 Soviet documents preserved in the State Archives of the Russian Federation in Moscow that deal with various aspects of Ukrainian resistance to the Soviet occupation of western Ukraine in the years 1944–48. These formerly unpublished secret documents, collected and prepared for Joseph Stalin by the Soviet commissar of internal affairs, Lavrentii Beria, were meant to provide the Soviet dictator with systematically organized information concerning the struggle of the armed Ukrainian anti-Soviet resistance, especially the Ukrainian Insurgent Army (UPA), and the repressive measures of the Soviet government, army, and secret police (NKVD) against the Ukrainian insurgents and population.

[...]

The data on the Ukrainian underground campaign against Soviet rule presented in “Osobye papki” show the dynamics of this struggle, which was particularly fierce in the period from 1944 to mid-1945, as the well-known historian Vladyslav Hrynevych notes in his introduction. Hrynevych asserts that the thesis advanced by some Ukrainian historians concerning a “civil war” in western Ukraine in this period has no basis in fact. He argues that the documents in “Osobye papki” show that the Stalinist empire took control of western Ukraine by force of arms against the will of its inhabitants. In one year alone, the NKVD conducted as many as ten thousand military operations against the UPA with the use of artillery and aviation. They led to huge casualties among the civil population, deportations, and forced conscription into the Red Army.

This book is an invaluable resource for historians and readers interested in World War II and the Ukrainian resistance to Soviet rule. The documents are published in the original Russian, with introduction and commentary in Ukrainian. Every document is supplied with a title specifying its ordinal number, type, addressee, author, content, date, and registration number. The exhaustive personal and geographical indexes (almost one hundred pages) help guide the reader through the many names and locations related to these historical events.

“Osobye papki” is available in hardcover for $54.95 (plus taxes and shipping; outside Canada, prices are in U.S. dollars). Orders can be placed via the secure on-line ordering system of CIUS Press at www.utoronto.ca/cius or by contacting:

CIUS Press
430 Pembina Hall
University of Alberta
Edmonton, AB
Canada T6G 2H8
tel.: (780) 492-2973
fax: (780) 492-4967
e-mail: cius@ualberta.ca.

Нова книга про секретні документи про УПА й антирадянський рух опору в Україні, 1944‒1948 рр. TOP

_blank

30 cічня 2011 — Ярослав Дашкевич і Василь Кук (упорядники). «Особые папки Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944–1948 рр.», передмова Владислава Гриневича. Львів: літературна аґенція «Піраміда», 2010. 594 сс.

Видана за підтримки Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського (Львів) Національної академії наук України, Канадського інституту українських студій Альбертського університету та Інституту національної пам’яті у Львові, «Особые папки Сталіна і Молотова» — це збірка 131 радянських документів, які збереглися в державних архівах Російської Федерації в Москві і пов’язані з різними аспектами національного руху опору радянській владі в Західній Україні у 1944–1948 рр. Ці раніше неопубліковані секретні документи, зібрані і підготовлені Народнім комісаром внутрішніх справ Лаврентієм Берією особисто для Йосипа Сталіна, служили для радянського диктатора джерелом інформації стосовно українського збройного опору радянському режиму, зокрема з боку Української повстанської армії (УПА), та репресивних заходів радянського уряду, армії та НКВС проти українських повстанців і населення.

[...]

Наведені в «Особых папках» дані про протистояння українського підпілля радянській владі дозволяють говорити про певну динаміку цієї боротьби. За період з 1944 р. до середини 1945 р., як зазначає у передмові відомий історик Владислав Гриневич, ця боротьба стала ще більш запеклою, незважаючи на просування Червоної армії на Захід. Гриневич вважає, що теза про «громадянську війну» в Західній Україні, яку висувають деякі українські історики, не має під собою ніяких підстав. Він стверджує, що документи з «Особых папок» свідчать про те, що сталінська імперія вводила свій контроль у Західній Україні методами насильства і зброї без загальної підтримки населення. Лише за один рік бойових дій проти УПА НКВС здійснило до десяти тисяч військових операцій, що супроводжувалося застосуванням артилерії й авіяції, великими втратами серед цивільного населення та насильною мобілізацією до Червоної армії.

Дана книга є безцінним джерелом для істориків та читачів, які цікавляться Другою світовою війною та українським рухом опору радянській владі. Документи в ній представлені в ориґіналі російською мовою, а вступ і коментарі подані українською. Усі документи мають заголовки, в яких зазначені: порядковий номер документа, його тип, адресат, автор, зміст, дата і вихідний номер. Об’ємні іменний і географічний покажчики (майже сто сторінок) дозволять читачеві відшукати безліч імен та населених пунктів, пов’язаних із цими історичними подіями.

«Особые папки» можна придбати у твердій палітурці за 54.95 кан. дол. (плюс податок і поштові витрати; поза межами Канади ціни в долярах США). Замовлення можна зробити через захищену електронну систему Видавництва КІУСу за адресою www.utoronto.ca/cius або зв’язавшись безпосередньо з видавництвом:

CIUS Press
430 Pembina Hall
University of Alberta
Edmonton, AB
Canada T6G 2H8
tel. (780) 492-2973
fax: (780) 492-4967
e-mail: cius@ualberta.ca

Роман про Голодомор викинуть зі шкільної програми TOP
http://life.pravda.com.ua/technology/2011/02/1/71260/view_print/
01.02.2011

_blankУ новому підручнику з української літератури для 11 класів з'являться українські російськомовні поети, проте зникне роман Василя Барки "Жовтий князь".

У новому шкільному підручнику з української літератури для учнів 11-х класів роман Василя Барки "Жовтий князь", що оповідає про Голодомор в Україні, рекомендований лише для додаткового самостійного читання, пишуть "Комментарии".

Між тим, у підручнику з'явився розділ "Українська російськомовна поезія", в рамках якого школярі познайомляться з творчістю Миколи Ушакова, Бориса Чичибабіна, Леоніда Вишеславського і Леоніда Кисельова.

Крім того, школярі і далі будуть продовжувати вивчати творчість Івана Драча, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, незважаючи на те, що ще в червні міністр освіти Дмитро Табачник заявляв про намір урізати курс української літератури.

Тоді чиновник заявив, що в курсі української літератури будуть представлені більше письменники-класики, на яких ґрунтувалася висока духовна література початку XIX - XX століття.

Між тим, за наявною інформацією, деякі фахівці пропонували включити у шкільну програму твори, в яких головна дія розгорталося в минулому столітті в Україні. Зокрема, мова йшла про роман Миколи Островського "Як гартувалася сталь" і романі "Біла гвардія" Михайла Булгакова. Проте ці ініціативи не знайшли підтримки.

Необхідність створення нового підручника продиктована переходом української середньої освіти з 12-річною на 11-річну систему.

Із мови бджіл на мову джерела... TOP

image

У місті Красний Луч на Луганщині закривають єдину україномовну школу TOP

http://www.maidan.org.ua/news3/for-print.php3?bn=maidan_news&key=1296728347
03-02-2011

У ініціативній групі продовжують відстоювати свої права і готові оголосити голодування, якщо рішення закриття школи не буде переглянуто.

У місті Красний Луч прийняли указ про закриття україномовної школи - СШ № 15. Про це повідомляє прес-служба ініціативної групи на захист середньої школи № 15. За інформацією групи, це єдина в місті україномовна школа.

У рішенні № 20 від 28.12.2010 депутати Краснолуцької міської ради мотивують закриття школи браком фінансування.

Закриття школи викликало незадоволеність батьків, учнів та вчителів школи. Однак на офіційні звернення прокурору міста Красний Луч відповіді не послідувало. Міський голова Філіпова і депутатський корпус міськради «ніяк не реагують на численні звернення громадян».

«Батьківська громадськість, дізнавшись про це, створила групу підтримки, яка зібрала більше тисячі підписів на захист єдиної україномовної школи в місті Красний Луч. Також були офіційні звернення до депутатів Луганської обласної ради, Президента України Януковича, але допомоги так і не послідувало», - відзначили в прес-службі ініціативної групи.

При цьому за словами батьків школярів, заклад цілком придатний для навчального процесу. У СШ № 15 знаходиться сучасний комп'ютерний клас, школа мистецтв та музей бойової слави афганців. Також школа повністю укомплектована навчальним обладнанням.

Як заявив член ініціативної групи на захист СШ № 15 міста Красний Луч, представник Луганської обласної організаціі «Студентське братство» Іван Жеведь, школа обладнана всім необхідним.

Нещодавно зробили автономне опалення, завезли новітні комп'ютери, кабінет фізики, біології та хімії повністю обладнані, повідомляє "lugansk.comments.ua".

«Мені незрозуміла позиція влади - закрити школу в центрі мікрорайону. Школа пережила важкі часи, і коли все налагодилося, в школі з'явилася газова кательня, сучасний комп'ютерний клас, її вирішили закрити. Думку батьків взагалі не враховують. Адже перехід в іншу школу це великий психологічний стрес для дітей особливо початкових класів», - підкреслив Іван Жеведь, колишній учень СШ № 15.

У ініціативній групі продовжують відстоювати свої права і готові оголосити голодування, якщо рішення закриття школи не буде переглянуто.

Як повідомлялося, в місті Лисичанськ також розглядається питання про закриття україномовної школи.

http://ngo.donetsk.ua/donsociety/24460

Tabachnyk education "reform" plan defeated -- challenges expected

TOP

Ukraine Debates Academic Freedom

_blank

The Draft Law on Higher Education (No.7486-1) proposed by Ukraine’s Minister of Education Dmytro Tabachnyk was defeated on February 2, 2011 at the Parliamentary Commission on Education.

The Tabachnyk draft law would have imposed substantial limitations on university autonomy, academic freedom, budget cuts and other provisions that would have returned Ukraine to Soviet style control and censorship in education.  The provisions and budget cuts applied to all universities of Ukraine, not only to Kyiv Mohyla Academy.  The draft law also included the absurd proposal that universities with fewer than 10,000 students would no longer be considered universities, a requirement that would even disqualify some of the world’s most respected universities.

Tabachnyk's proposed changes in Ukrainian higher education had been controversial in international academic circles, as well as the general public for several weeks.  National University of Kyiv Mohyla Academy and Kyiv Mohyla Foundation of America issued statements of opposition to the draft law and Ukrainian Catholic University supported Kyiv Mohyla Academy’s statement.  Other Ukrainian universities remained silent about the draft law, possibly fearing retribution in the form of dismissals and budget cuts.

Student Protests

The Tabachnyk proposed law also was opposed by large numbers of Ukrainian university students, who organized protests in several cities.  At the initiative of Kyiv Mohyla Academy students, more than one thousand students from various universities protested in Kyiv on 31 January against budget cuts and centralized control of education.  Marching from the Khreshchatyk metro station to the Parliament Building, students held banners that displayed signs such as “Kyiv Mohyla Academy Against Commercialization of Education,” “Tabachnyk Het (Tabachnyk Out)” and “Equality, Freedom and Student Solidarity.”

A Kyiv Mohyla student spokesman said, “This proposal brings education under total control of the ministry. This means that all disciplines, all books and subjects to be learned will depend on the ministry’s approval”, said Yagor Stadnyk.  He continued, “This is only our first warning.  We, students of Kyiv Mohyla Academy and the other universities of Ukraine will not give up our destinies and our futures.”  Some students of other universities wore masks, fearing retribution by university administration or government authorities.   Upon reaching the Parliament building, the students were met by MP Andriy Shevchenko, who told the students that no law on education reform would be passed without an open debate that included students.

The combination of student pressure, international criticism and other negotiations helped defeat the draft law proposed by Tabachnyk.

Alternate draft law on education proposed

_blank

As the Tabachnyk draft law became mired in controversy, increasing support developed for an alternative draft law registered by Party of Regions PM Yuriy Miroshnichenko, who is also the representative of President Yanukovych in Parliament.  The Miroshnichenko Draft Law On Higher Education (Draft № 7486) includes provisions which support university autonomy, academic freedom and Ukraine’s integration into the world academic community.

The Miroshnichenko draft is supported by Kyiv Mohyla Academy and the administration of President Yanukovych.  Hanna Herman, Deputy chief of staff of the presidential administration, called for support of Mr. Miroshnichenko’s draft on reforms in education which support European integration, autonomy and freedom.  Other members of the presidential administration also expressed support for Miroshnickhenko's proposed reforms.

Debate on academic freedom begins

The current controversy over reform of higher education in Ukraine has brought the longstanding issues of academic freedom and university autonomy to the public arena.

"It is a welcomed development.  It's well known that Kyiv Mohyla Academy's administration, faculty and students took the lead years ago in reforming higher education in Ukraine, and academic freedom and university autonomy have always been at the center of those reform efforts”, according to Marta Farion, president of the Kyiv Mohyla Foundation of America..

"I returned from Kyiv a few days ago and witnessed first hand the round the clock work of Vyacheslav Bryukhovetsky and Serhiy Kvit related to the controversial activities of the Ministry of Education," Ms. Farion said. "The Academy’s position and standing in Ukraine has been strengthened in this process," she added.  "I'd like to take this opportunity to thank everyone in the States and in Canada for their support of the National University of Kyiv Mohyla Academy and higher education in Ukraine." In Canada, the Canada Ukraine Foundation has taken the lead in assisting the National University of Kyiv Mohyla Academy and KyivMohyla Foundation of America in this reform effort.

"But I regret that the Tabachnyk controversy generated an avalanche of rumors and misinformation in the diasporan community in recent weeks.  When I returned from three weeks in Ukraine a few nights ago, I was immediately asked to respond to wild rumors circulating on the internet that the Education ministry closed down Kyiv Mohyla Academy, that the government took over the university's accounts and that the Academy is terminating the contracts of 40% of its faculty and closing down programs.  I don't know how these rumors and hearsay begin, but they do not reflect the facts", she said.

To set the record straight, rumors of diminished faculty ranks and academic programs and closures are unfounded.  The faculty and students of Kyiv Mohyla Academy are secure in their position as leaders in promoting university autonomy and academic freedom.  Reports of closure, dismissal or reduction of faculty or programs are unfounded. They are based on sensationalism and hearsay.  The budgetary reductions announced by the Ministry of Education relate to all of the country’s universities, not only Kyiv Mohyla Academy.  Serhiy Kvit, president of Kyiv Mohyla Academy, clarified the university’s position and stated that “reductions in the budget will be implemented in other areas at the university, such as utilities or equipment, but that no reductions in faculty or academic programs will take place," Dr. Kvit said.

Educational reform in Ukraine will be a long and difficult process, and it is not advanced by the dissemination of misinformation.  The quality of information about Ukraine needs reform, as well.

Challenges expected ahead

The defeat of the draft law on education proposed by Minister Tabachnyk was only the first step in a long struggle ahead for university autonomy and academic freedom.  The day after the defeat of the measure, Maksym Lutskyj, the formal co-author of Mr. Tabachyk’s proposal, announced that the main provisions of the proposal will remain in place in the consolidated text that is to be reviewed in committee within two weeks.

National University of Kyiv Mohyla Academy and the academic community of Ukraine need support of the international community to advance an acceptable law which will be ultimately adopted by Parliament. In this regard, the Kyiv Mohyla Foundation is working with CUF, and Canadian and American organizations to organize a conference of high level Western academics in Kyiv, to advise the Government of Ukraine on, and to put forward,  a modern post-secondary education law that would allow Ukraine’s universities to flourish and expand in a global, “best practice” fashion.

More photos at: http://maidanua.org/static/news/2011/1296468153.html

Press Service of Kyiv Mohyla Foundation of America
Chicago

Press Service of the Canada Ukraine Foundation
Toronto

Tabachnyk throws financial noose on Kyiv Mohyla Academy TOP
http://zik.com.ua/en/news/2011/02/02/270245

The KMA rector has already notified the faculty about the impending 40% lay-offs of staff.

In addition, the ministry, led by Dmytro Tabachnyk, ordered new enrollment procedures, the lecturer confirmed.

By doing so, the ministry wants to downgrade KMA, Ukraine’s flagship university, to average standards. “Until now, the knowledge of English was mandatory for applicants as it was essential for KMA profile as an academy modeled on western universities. The ministry explains this by the alleged discrimination of those students who took other foreign languages at school,” the source said.

As international scholars lectured widely at KMA and some of the courses taught were in English, the diplomas awarded by KMA were recognized in the rest of the world, the senior lecturer went on.

“This year, the ministry is out to bring to heel the autonomous academy,” she summed up.

KMA faculty explain new procedures by the revenge of Education Minister Tabachnyk against his vocal critic, KMA Rector Serhy Kvit, and the ministry’s policy of subjugating Ukraine’s only truly independent university.

Deutsche Presse-Agentur: Kyiv court rules out probe of officials in Gongadze murder TOP
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/96042/

A Ukrainian court on Jan. 31 effectively blocked any attempt to investigate allegations that top political figures were behind the murder in 2000 of journalist Georgy Gongadze. The Kyiv court ruled that the investigation concluded by prosecutors was complete and that there were insufficient grounds to pursue allegations linking his death to former president Leonid Kuchma and former interior minister Yury Kravchenko. Four police officers, including former police colonel Aleksy Pukach, were charged in the killing of Gongaze, who established Ukrainska Pravda, Ukraine's most popular news website.

Read more: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/96042/#ixzz1Co6qJxBW Captioning to the pic: In this file photo from an interview with the Kyiv Post in July 2000, journalist Georgy Gongadze talks about being followed by plainclothes policemen. Gongadze disappeared in Sept. 2000. Four policemen later confessed to killing him


Ukrainian court rules out probe of officials in journalist's
deathhttp://www.kyivpost.com/news/nation/detail/96042/#ixzz1Co6qJxBW

Feb 1, 2011

_blank
In this file photo from an interview wit h the Kyiv Post in July 2000, journalist Georgy Gongadze talks about being followed by plainclothes policemen. Gongadze disappeared in Sept. 2000. Four policemen later confessed to killing him

Kyiv - A Ukrainian court on Monday effectively blocked any attempt to investigate allegations that top political figures were behind the murder in 2000 of journalist Georgy Gongadze.

The Kiev court ruled that the investigation concluded by prosecutors was complete and that there were insufficient grounds to pursue allegations linking his death to former president Leonid Kuchma and former interior minister Yury Kravchenko.

Four police officers, including former police colonel Aleksy Pukach, were charged in the killing of Gongaze, who established Ukrainska Pravda, Ukraine's most popular news website.

Pukach, who is suspected of suffocating and beheading the journalist, is awaiting trial; the three others, identified as his accomplices, were convicted in 2008 and sentenced to prison terms ranging from 12 to 13 years.

It still remains unclear whether Pukach was acting on his own or whether he received orders from someone else to carry out the murder.

Recordings made public after Gongadze's murder purportedly capture former president Leonid Kuchma ordering former interior minister Yury Kravchenko 'to take out Gongadze.'

Kuchma has consistently denied any involvement in Gongadze's killing. Kravchenko committed suicide in 2005 just before he was scheduled to speak to prosecutors about the murder case. He left a note saying he had 'become a victim of Kuchma's political intrigues.'

The Monday court decision confirms a September ruling by a lower court. Gongadze's wife, Miroslava, challenged the lower court decision.

Georgy Gongadze's death galvanized the political opposition in Ukraine and was a major issue in Ukraine's 2004 presidential election. The Kuchma-backed candidate - Viktor Yanukovych - was defeated in that race, though he won in his second bid in 2010.

Political repression returns Ukraine to Soviet era TOP
President Viktor Yanukovych’s administration has launched a politically inspired repression of its opponents that is reminiscent of the worst excesses of the Soviet era. His actions have huge ramifications for Ukraine’s democratic future and the country’s integration into Europe.

[...]

Targeting the opposition

The first fact is that the so-called “anti-corruption” campaign cannot be divorced from other regressions that have defined Mr Yanukovych’s first year in office. These include an erosion of democracy which saw Ukraine downgraded by Freedom House from “Free” to “Partly Free,” an all-round attack on Ukrainian national identity and the door closing on European integration.

Interestingly, the anti-corruption campaign does not target all the opposition – but only its most important and largest group led by Yulia Tymoshenko. Former President Yushchenko and Our Ukraine, led by former Security Service (SBU) Chairman Valentyn Nalyvaychenko, are not targeted. An immunity deal, believed to be struck between then President Yushchenko and Mr Yanukovych paved the way for the former to retain his two state-funded dacha’s in Ivano-Frankivsk oblast and outside Kyiv, and his Kyiv apartment in return for undermining then Prime Minister Tymoshenko’s election chances. Meanwhile, Mr Nalyvaychenko recommended Valeriy Khoroshkovsky to replace him as SBU Chairman. The latter has been one of the driving forces in undermining Ukraine’s democracy.

Some notable figures have remained silent. Not once has Mr Yushchenko, Arseniy Yatseniuk or Parliamentary Chairman Volodymyr Lytvyn condemned the politically inspired attacks on Ms Tymoshenko and her former government ministers, even though her’s was a coalition government that included members of the Bloc of Yulia Tymoshenko (BYuT), Our Ukraine-People’s Self-Defence (OU-PSD) and Lytvyn bloc. Former Minister for the Interior, Yuriy Lutsenko, in jail since December 2010 on trumped up charges, was the head of the pro-Yushchenko OU-PSD bloc in the 2007 elections.

The anti-corruption campaign has bypassed Mr Yatseniuk who has refused, like Our Ukraine, to join the opposition Committee in Defence of Ukraine. On 22 January, Mr Yatseniuk refused to join the Unity Day commemoration on St. Sophia Square.

Former political prisoner Bohdan Horyn concluded in an analysis in Ukrainska Pravda that Ukraine now has “three oppositions.” The real opposition, which is targeted in the so-called anti-corruption campaign, is led by Ms Tymoshenko and is the main obstacle to the Yanukovych administration’s objective of establishing a Russian-Belarusian style managed democracy. As Ukrainian political expert Vadym Karasiov told Gazeta po-Ukrainski, “As long as there is Tymoshenko, Yanukovych cannot become a Lukashenko. And he wants to be a president and politician who decides everything in the country.”

Zenon Zawada wrote in the Ukrainian Weekly that BYuT is “the biggest threat to the plans of the Yanukovych administration to ensure that the Party of Regions dominates all aspects of political life in the country.”

Mr Horyn described Ukraine’s two other political forces as “pseudo-oppositions” controlled by the authorities, such as Mr Yatseniuk and his Front for Change, or the extreme right Svoboda (Freedom) party. Both, according to insider sources, have links to senior members of the Party of Regions (PoR) and government officials. Furthermore, Mr Yatseniuk’s 2010 election campaign was openly funded by gas mogul Dmytro Firtash and oligarch Viktor Pinchuk.

Signs that they plan to be in office for a long time

The second factor is that the anti-corruption campaign signifies that President Yanukovych and PoR have no intention of ever leaving office.

If the anti-corruption campaign was genuine it should adopt either of two strategies: the first would be an investigation of all fourteen governments, five parliaments and three presidents (rather than only one government, as now). As Ukrainian expert Mykola Riabchuk wrote in Kyiv Post, “Not a single Ukrainian top official has been imprisoned over the past two decades, no matter what accusations of theft, embezzlement, and money laundering have been raised.” The alternative strategy would be for the authorities to adopt a blanket amnesty for all corruption crimes and abuse of office to date and to draw a line on the past. This controversial step, undertaken in some ex-communist countries, needs to be coupled with strict penalties for crimes committed from now on. In other words, elites would have to understand that there would no longer be a lenient attitude towards high level abuse of office. Of course, this would be near impossible to implement by the Yanukovych administration as it has no understanding of the rule of law or the democratic tradition of a separation of the judicial and executive branches. Ukrainian experts and the outside world see the Prosecutor General’s Office and SBU as arms of the repressive state. A December 2010 poll by Kyiv’s Gorshenin Institute found that two-thirds of Ukrainians believe it is possible to buy a court ruling and nearly the same to buy an acquittal. Such is the low level of trust in the court system that Ukrainians are the fourth highest complainers to the European Court for Human Rights, followed by Russia, Turkey and Romania.

[...]

No interest in seeking EU membership

Thirdly, the Yanukovych administration’s actions in undermining democracy and political repression, send a signal to Brussels and Washington that it has no interest in seeking EU membership. Pro-EU rhetoric is purely used by the Yanukovych administration to balance against overt and strong Russian pressure, particularly in the economic sphere, in order to give room for manoeuver in foreign policy. Unlike Mr Yanukovych, President Leonid Kuchma at least had an ideological orientation towards “returning to Europe.”

[...]

The last occasion Ukraine had such a climate of fear and politically inspired repression was under Soviet leader Leonid Brezhnev in the 1970s. But as seen in Tunisia and now Egypt, repressive regimes may look inherently stable but they are in fact quite the opposite. One must therefore assume that Mr Yanukovych is living on borrowed time.

‘Three Nations’ competing for dominance within Ukraine, Lviv activist says TOP

http://windowoneurasia.blogspot.com/2011/01/window-on-eurasia-three-nations.html
Friday, January 28, 2011

Paul Goble

the real conflict in Ukraine at the present time is about “the right to exist” for one or another of “three different national projects” - Yuri Mikhalchishin (www.regnum.ru/news/
polit/1368975.html
).

 

Staunton, January 28 – Most analysts view relations between ethnic Ukrainians and ethnic Russians as the basic source of conflict in Ukraine today. Some have argued that this conflict is among three groups: Ukrainian-speaking Ukrainians, Russian-speaking Ukrainians and Russian-speaking Russians.

[...]

The contemporary Ukrainian nation, he [ But Yuri Mikhalchishin, deputy head of the Ukrainian nationalist Freedom Party in the Lviv city council] suggests, “is that part of the old Ukrainian ethnic base” who members “consider themselves Ukrainians” and see “continuity and an uninterrupted pattern of Ukrainiaan statehood from Kyivan Rus to Ukraine of 1991 and who desire the development of the Ukrainian state in its ethnic boundaries.”

The “Little Russia” group is “the politically amorphous part of ethnic Ukrainians who have been subjected to strong de-nationalization: in particular, as a result of mass repressions, collectivization and the consequences of the Second World War for central and northern Ukraine.”

Members of this group “recognize their blood relationship to those Ukrainians who position themselves as a clearly conscious Ukrainian nation but are more indifferent relative to [its] future.” And they form that part of contemporary Ukrainian society which by its passivity and absence of vision … equates two polar tendencies,” those of Lviv and those of Donetsk.

“The third part,” Mikhalchishin says, “is the neo-Soviet nation, that part of the population of Ukraine which possibly is the result of mixed marriages of Ukrainians, Russians and representatives of other peoples of the former Soviet Union.” It is a product of Soviet nationality policy and of efforts to produce a single “Soviet people.”

Such people view “the liquidation of the USSR … as a catastrophe in their lives” and continue to “identify with a single all-union center of influence in Moscow.” Culturally, spiritually and economically, they identify themselves [not with Russians necessarily] but with the Soviet period of history,” seeing it as a model for the future.”

Such people are “extraordinarily hostile to the very idea of the existence of Ukraine as “a separate state unit on the geopolitical map of the world.”

According to Mikhalchishin, “today’s Ukraine is divided not along an ‘east-west- line,’” that is geographically “but more alone one of “a spiritual-biological character.” Each of the three groups, he says, has about 30 percent of the population and thus no one of them is in a predominant position now.

Despite its “biological component,” something that will cause many to dismiss it, Mikhalchishin’s proposed model really focuses on psychology, and it provides a more adequate explanation for why Ukrainian politics is so unstable and why individuals and groups ally with or oppose one another than do most ethnic models.

[...]

Complete article: [ here ]

Democracy Watch: Political persecution spreads in Ukraine TOP
If the government of Ukraine is serious about combating corruption then they should start with the banking system… unfortunately most of the banks in Ukraine are owned by members of parliament so there is little likelihood of any action that will damage ‘the club’.

 

http://peoplefirst.org.ua/2011-01/en/#4
Jan. 31, 2011

In coming to power the new President has given rise to political persecution in Ukraine. According to the Prosecutor General, 8 ministers and vice-ministers from the government of Yulia Tymoshenko have been arrested on suspicion of damaging the national interest to the tune of US$2.5 billion. The former prime-minister herself is subject to repeated questionings at the Prosecutor-General's office. However, representatives of the Ukrainian Ministry of Foreign Affairs and Presidential Administration claim that the government has begun a serious battle against corruption involving both former and current government officials and it should not be perceived as political repression. As yet they have failed to provide evidence of their impartiality.

In response, both the USA and the EU have demonstrated increasing concern over political pressure and persecution in Ukraine. In particular, Thomas O. Melia, Deputy Assistant Secretary of State for Democracy, Human Rights, and Labor, recently said that the selective administration of justice should be recognised as unacceptable by any democratic society. The Ukrainian Congress Committee of America deplored the actions of the Ukrainian government directly. The members of the Committee illustrated concerns that the authorities arrest political opponents and suppress journalists through fear thereby restricting civil liberties and the right of assembly, further blemishing the national identity of the Ukrainian people.

Not long ago the Czech Republic granted political asylum to Bordan Danilishyn – former minister of economy in Ukraine. This should constitute a major wake-up call for Kyiv as Brussels obviously holds a strong negative attitude towards political pressure of the current regime on the opposition.

In Ukraine, Danilishyn was accused of causing a national loss totalling 2 million Hryvna. President Yanukovych has received a clear political signal from USA and the EU, stating that further practice of political persecution is unacceptable.

People First Comment: The government may claim that the current clamp down is a bid to combat corruption but in reality it is nothing more than selective pressure on political opponents. Corruption is endemic to the whole governmental and financial system of the nation but the scale is now truly frightening.

According to the international financial watchdog ‘Global Financial Integrity’, between 2000 and 2008 US$86 billion was illegally transferred out of Ukraine through the Ukrainian banking system to offshore tax havens. Ukraine ranks as the 3rd worst in Europe (17th in the world) behind Russia and Poland with an annual drain of $10.75 billion a year or $41.35 million a working day, costing the national budget, in lost VAT alone, some $2.15 billion. This annual loss is almost equal to the stand-by credit recently negotiated by the government as a loan from the IMF which the Ukrainian tax payer will be paying off for decades. When you add in lost profit and salary taxes the national loss is truly staggering.

If the government of Ukraine is serious about combating corruption then they should start with the banking system… unfortunately most of the banks in Ukraine are owned by members of parliament so there is little likelihood of any action that will damage ‘the club’. If the government had a list of real priorities they would set up a banking regulator with real powers, they would work with the international banking system to identify the primary culprits and bring them to justice and they would establish legislation to ensure such blatant criminality could not flourish again. Only then would the world take their claims of fighting corruption seriously.

Україна нарешті має дебати про академічну свободу TOP

_blank

Проект про вищу освіту  (№.7486-1) запропонований Міністором освіти, молоді та спорту України Дмитром Табачником потерпів поразку 2 лютого 2011 року в парламентські комісії з освіти.

Проект Табачника  передбачав великі обмеження університетської автономії, академічної свободи, обмежував бюджет та містив інші положення, які б вернули Україну до Совєтського стилю управління  та цензури в освіті. Положення цього закону та бюджетні обмеження стосуються всіх університетів України, а не тільки Киво Могилянської Академії. Деякі положення цього закону були сміхотворні, так наприклад було запропоновано, що університети, які мають менше ніж 10.000 студентів, будуть позбавлені статусу університету, алеж це би забрало звання університету навіть від деяких з найпрестижніших університетів світу!

Зміни до Закону про вищу осіту, які запропонував міністр Табачник  викликали гарячі і дискусіі протести протягом кілької тижнів,  як в міжнародних академічних колах так і серед населення. Національний Університет “Києво-Могилянська Академія” та Києво-Могилянська Фундація висловили протест проти таких змін до законодавства.  Український Катольицьий Університет висловив свою офіційну підтримку Могилянки і також заявив спротив прозиціям Міністерства освіти молоді та спорту. Ані один інший український університет не висловлюються стосовно цього проекту, мабуть тому, що бояться  звільнень, або зменшення бюджету від Міністрества.

Студентські протести

Українські студенти не підтримують проект Міністра Табачника  і в знак протесту організували мітинги в кількох містах України. За ініціативи активістів Києво-Могилянської Академії,  31 січня більше як тисяча студентів з різних університетів прийняли участь у мітингу у Києві перед Парламентом  в знак протесту проти централізації управління вищою освітою та зменшення бюджету. Студенти маширувати від станції метро Хрещатик  до будинку Парламенту і гордо тримали плакати «НаУКМА проти комерціалізації освіти», «Табачника Геть» та «Рівність, Свобода, Студентська солідарність».

Студент Києво Могилянської Академії Ігор Стадник виступаючи на мітингу сказав: «За цим законопроектом освіта стає чітко регульованою з боку міністерства. Абсолютно всі дисципліни, аж до книжок, які треба читати студентам і досліджень, які треба проводити, – розповідає один з учасників акції представник студентської колегії НаУКМА Єгор Стадний. – Це попереджувальна акція, аби сьогоднішня Погоджувальна рада зрозуміла, що студентам і не тільки Могилянки, і не тільки Києва не все одно, що ми просто так наші долі у їхні руки не віддамо.»

Деякі студенти ховали обличчя за масками боючись переслідувань від адміністрації їх уіверситетів та державних служб. Під  будинком Парламенту студентів зустрів депутат Андрій Шевченко.  Він сказав, що закон про освіту не буде прийнятий без громадського обговорення.

Тиск студентів, міжнародна критика та гострі обговорення  призвели до поразки спроби Табачника провести цей законопроект до голосування в Парламенті.  Але це тільки перший крок у бородьбі за свободу.  Готуються дальші пропозиції до Комісії по освіті які будуть продовжувати шлях до центрального контролю університетів та освіти.  Такі спрови треба зупинити і впровадити реформи які впровадять Україну в світову освіту і науку, і допоможуть державі стати конкурентноздатною.

_blank

Альтернативний Законопроект про Освіту

Законопроект Табачника був такий екстремальний, що це спонукало представити альтернативний законопроект членом партії Регіонів Юрієм Мірошниченком, який є представником  президента в Парламенті.  Законопроект Мірошниченка № 7486 підтримує університетську автономію, академічні свободи та інтеграцію України в світову академічну спільноту.

НаУКМА та члени президентської адміністрації висловили підтримку  законопроекту Мірошниченка. Заступник Голови Адміністрації Президента України Ганна Герман закликає підтримати законопроект реформи вищої освіти, який підтримує європейську інтеграцію, автономію та сободи, запропонований Мірошниченком.

Дебати про академічну свободу

Нещодавні дебати про реформи вищої освіти в Україні  підняли  тему академічних свобод та університетської автономії серед громадськості і в Україні і в міжнародній спільноті.

Президент Києво-Могилянської Фундації Марта Фаріон зазначила: «Це є позитивний розвиток.  Загальновідомо, що адміністрація та студенти Києво Могилянської академії вже давно є ініціаторами реформ вищої освіти України, академічної свободи та університетської автономії.»

Дальше Марта Фаріон сказала: «Я вернулась з Києва кілька днів тому, де я стала свідком того, як Вячеслав Брюховецький та Сергій Квіт цілодобово працюють над справами пов’язаними з діяльністю Міністерства Освіти. Позиція Академії і її репутація в Україні стали лише сильніші в цьому процесі. Я хочу скористатись можливістю і подякувати всім в Америці та Канаді за їх підтримку Академії.»  .  "I'd like to take this opportunity to thank everyone in the States and in Canada for their support of the National University of Kyiv Mohyla Academy and higher education in Ukraine." In Canada, the Canada Ukraine Foundation has taken the lead in assisting the National University of Kyiv Mohyla Academy and KyivMohyla Foundation of America in this reform effort.

«Мені дуже шкода, що протистояння між Табачником та Києво-Могилянською Академією утворило масу  чуток та дизінформації в діаспорі протягом останніх тижнів. Після повернення з України, де я перебувала 3 тижні, я була змушена терміново відповісти на неправдиві чутки, що кружляють інтернетом, що Міністерство закриває Києво- Могилянську Академію, що уряд перебрав університетські рахунки,  що 40% викладчів мають бути звільнені і багато програм мають бути закриті. Я не знаю звідки ці чутки почалися, але вони не відповідають дійсності.  Це абсолютно не правдиві так звані качки. » - сказала Марта Фаріон

Чутки про закриття, звільнення викладачів або зменшення кількості програм не мають під собою жодних підстав. Викладачі та студенти Києво-Могилянської Академії впевнено займають позиції лідерів в пропагуванні університетської автономії та академічної свободи. Зменшення бюджету проголошені Міністром Освіти відносяться не лише до Києво-Могилянської Академії, а й до всіх університетів України. Скорочення бюджету в Україні відбуваються на все-державному рівні, не тільки в Міністерстві Освіти.  Президент Києво Могилянської Академії Сергій Квіт уточнив позицію Університету  і проголосив: «В Академії зменшення бюджету буде відбуватись за рахунок скорочення витрат на комунальні послуги та обладнання, а не за рахунок зменшення викладачів та програм.»

Реформа освіти в Україні буде довгим та важким процесом, тому чутки та дезинформація повинні припинитись. Якість інформації про Україну потребує реформи також.

Очікувані проблеми

Поразка законопроекту про вищу  остіву запропонованого міністорм Дмитром Табачником була тільки одним кроком в довгій і важкій боротьбі за університетську автономію та академічну свободу. Наступного дня після відмови законопроекту Парламентською Комісією,   Максим Луцький, співавтор законопроекту Табачника і член парламентської комісії з освіти проголосив, що протягом двох тижнів буде поданий інший варіянт проекту в якому головні положення в проекту залишаться  тими самими з деякими змінами.

Києво-Могилянська Академія та академічна спільнота України потребують міжнародної підтримки, щоб досягти справедливого закону, який буде прийнятий  Парламентом.

National University of Kyiv Mohyla Academy and the academic community of Ukraine need support of the international community to advance an acceptable law which will be ultimately adopted by Parliament. In this regard, the Kyiv Mohyla Foundation is working with Canada Ukraine Foundation, and Canadian and American organizations to organize a conference of high level Western academics in Kyiv, to advise the Government of Ukraine on, and to put forward,  a modern post-secondary education law that would allow Ukraine’s universities to flourish and expand in a global, “best practice” fashion.

Прес-центр Києво Могилянської Фундації Америки
Чікаґо

Прес-центр Канадсько Українська Фундація (КУФ)
Торонто

БЮТ: Відмова Тимошенко в поїздці до Брюсселя загрожує іміджу Україні TOP

tymoshenko.com.ua

БЮТ звинувачує Януковича у використанні правоохоронців для перешкоджання діяльності Тимошенко

Влада в черговий раз діє на шкоду Україні, на цей раз - відмовою лідеру партії Батьківщина Юлії Тимошенко здійснити поїздку до Брюсселя.

Про це йдеться у коментарі партії Батьківщина з щодо відмови слідчих Генеральної прокуратури у задоволенні клопотання Тимошенко про можливість виїхати за кордон у рамках обраного для неї запобіжного заходу - підписки про невиїзд.

[...]

У свою чергу, бютівець Андрій Шкіль розглядає відмову Генпрокуратури у виїзді Тимошенко за кордон, як політичний тиск. "Я розглядаю це як елемент політичного тиску і політичних переслідувань лідера опозиції", - сказав він.

Коментуючи мотивацію слідчого, який побоюється, що Тимошенко не повернеться, Шкіль заявив: "Для того, щоб слідчий мав можливість це стверджувати, він повинен володіти оперативною інформацією. Оскільки він на неї не послався, то це його окрема думка".

"Я думаю, слідчий прийняв упереджене політично мотивоване і продиктоване зверху рішення", - сказав Шкіль.

На думку депутата, такі дії української влади щодоТимошенко "будуть адекватно оцінені" з боку світового та європейського співтовариства. "Країни-члени Європейського Союзу та їх найближчих союзників, я впевнений, що державних візитів (Януковича) більше не буде після цього", - зазначив він.

За матерiалами: УНІАН

Як вас можуть зробити ворогом держави TOP
Марія Матіос була шанованою письменницею – аж поки не виголосила сміливу промову.

 

http://inozmi.glavred.info/articles/4937.html
21-01-2011

Андрій Курков

[...]

Марія Матіос є героїнею, а вірніше – «головною жертвою» цієї дивної історії, пише Андрій Курков. Письменниця, лауреатка Національної літературної премії ніколи не брала участь в політичних акціях чи дискусіях. Вона писала прекрасні романи, сімейні історії, в яких описувала рідну Буковину. Вона жила собі тихенько, мала успіх у читачів та була ще заступником голови Комітету з Національної премії ім. Т. Шевченка.

_blankІ саме з присудження цієї премії все й почалося, розповідає письменник. Марія Матіос отримувала премію замість Оксани Пахльовської, яка не змогла приїхати з Риму, і виголосила її коротку промову. Та головно складалася з цитат із Тараса Шевченка та зводилася до наступного: українці, не дайте перетворити себе на рабів Москви.

У залі був президент Янукович з почтом, лауреати та гості. Після промови в залі запанувала тиша, йдеться далі в статті. Згодом до Марії Матіос підійшла радниця президента і запитала обуреним голосом: «Ради Бога, як Ви насмілилися таке виголошувати?»

З цього часу в Марії Матіос почалися проблеми: вона захворіла, її безпідставно та протизаконно звільнили з посади в комітеті, спроби позиватися виявилися безуспішними. А невдовзі до львівського видавництва «Піраміда», яке видало її книгу «Вирвані сторінки з автобіографії», що стала «Книжкою року», завітали міліціонери. Вони вимагали вилучити з продажу «книжку року» та стверджували, що діють за розпорядженням генпрокуратури. «Співробітники видавництва, – пише Андрій Курков, – очевидно, в останні п‘ять років втратили страх перед міліцією і рішуче відмовлялися виконати вимогу». Міліціонери потупцювали 20 хвилин на місці та й пішли геть.

Однак за декілька днів Марія Матіос дізналася, що міліція в Києві опитувала про неї мешканців будинку, в якому вона жила вісім років тому. Правоохоронці навіть запитували, чи не хочуть знайомі свідчити проти неї на відкритому процесі. А саме про те, що письменниця в останній книзі між іншим написала: пам‘ятник на честь Великої вітчизняної війни в Києві, мовляв, має фалічну форму. Що обурило ветеранів цієї війни.

Коли ж підозрілі люди почали навідуватися в рідне село письменниці Розтоки та розпитувати про її батьків, Марія Матіос занепокоїлася та написала листи генпрокурору Віктору Пшонці та міністру внутрішніх справ Анатолію Могильову з вимогою пояснити, що відбувається. Та генпрокуратура публічно заявила, що не давала ніяких вказівок, а міліція знову ж таки публічно відповіла, що виконувала розпорядження прокуратури.

Невдовзі все ж з‘ясувалося, звідки все почалося – зі скарги депутата-комуніста Петра Цибенка, який вимагав покарати письменницю та її книгу за порівняння письменника з фалосом, пише Андрій Курков.

Як тільки вибухнув скандал, до нього вирішили долучитися численні політики, які стали на бік письменниці та атакували правоохоронні структури. Телефони Марії Матіос не замовкали: дзвонили з підтримкою Віктор Ющенко і Володимир Литвин, і зрештою – колишні судді Верховного суду, які «запропонували допомогу в боротьбі за права людини та письменниці».

[...]

«Я приміряв всю цю ситуацію в уяві на себе. ... Скандал, слава, стрес і дзвінки від екс-президентів? Цього сумнівного щастя я хотів би уникнути. Я ніколи, уявляю я собі, не ображав жодного з представників теперішньої влади. Або майже ніколи. Якщо ж хтось з них все таки мав би почуватися ображеним, то тоді вони пошлють депутата-комуніста читати мої книжки і з‘ясовувати, через що їх можна заборонити, а їхнього автора – оголосити ворогом народу або ж українських пінгвінів?», – пише Андрій Курков.

Ціла стаття: [ тут ]

Джерело: влада готує карне переслідування єпископів УПЦ КП TOP

http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2011/01/31/36251
31 січня 2011

_blank
Патріарх УПЦ КП Філарет

Найближчим часом проти низки єпископів Української православної церкви Київського патріархату може бути порушено кримінальні справи з метою дискредитації керівництва цієї церкви.

Про це повідомляє видання "Коментарі" з посиланням на джерела в правоохоронних органах.

Зі слів джерела, справи може бути порушено для того, щоб дискредитувати священиків перед парафіянами, а через них - і всю церкву Київського Патріархату.

"Швидше за все, можуть піймати когось із великою сумою грошей чи із золотом, обвинуватити в контрабанді, втім, і варіант обвинувачення в педофілії можливий. Тим більше, що в Україні вже подібний метод намагалися застосувати до політиків. Усе буде залежати від вказівки зверху", - сказало джерело.

Нагадаємо, раніше патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет заявив, що влада має намір до літа ліквідувати Київський патріархат.

"Київський патріархат хочуть до літа знищити... По всій Україні представники влади, спонсори або священики Московського патріархату проводять бесіди з нашими священиками, їм пропонують переходити в підпорядкування Московського патріархату, а за це обіцяють різну підтримку й допомогу", - сказав Філарет.

Київ українськомовний: "швеці" на кожному кроці… TOP
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/01/28/5846599/
28 січня 2011

Богдан Ковальчук

Цими днями працівника одеської ДАІ Олександра Швеця звільнили за те, що він охрестив українську мову "телячою".

[...]

Одеса – Одесою, здавалося б. Але насправді через аналогічне правопорушення могли б злетіти зі своїх посад чи не половина киян! Шкода лише, що обсяг пам'яті телефону не дозволяє записати на відео всіх…

Один показовий випадок звільнення працівника органів внутрішніх справ жодним чином не залагодив питання неповаги до державної мови.

Ба, більше: деякі особливо затяті жертви радянської пропаганди, що на двадцятім році незалежності України продовжують жити за правилами червоної імперії, залементували про продовження українізації, насадження "профашистскіх настроєній" навіть чинною "біло-блакитною" владою. Ну, хоча б про її бездіяльність у поновленні прав "уґнєтьонних".

І не треба лізти далеко в пошуках прикладів.

Просто покатайтеся громадським транспортом у годину пік!

Вирішив поставити невеличкий експеримент над мешканцями свого рідного Києва… Точніше, не стільки над ними, скільки над собою – адже вже настільки звик до нерозуміння своєї українськомовності оточенням, що перестав узагалі помічати факти неповаги до себе.

Тож завдяки панові Швецю з Одеси мав чудовий день, об'їздивши столицю вздовж і впоперек найрізноманітнішими видами транспорту, заходячи чи не в усі принагідні крамнички й магазинчики в пошуках рідної мови.

Забігаючи наперед скажу: не знайшов.

1. "Западенцям" тут не місце

Розпочався мій невеличкий викривальний вояж Києвом із банальної поїздки Сирецько-Печерською гілкою метро.

[...]

Три чверті пасажирів – а особливо "місця в партері", які традиційно займають старші люди – невдоволено зиркнули на мене. Спершу мої попутники стримували емоції. Але невдовзі мимохідь таки вловив краєчком вуха невдоволене "западенци", що було кинуто мені напівпошепки однією з жіночок "віком за".

[...]

Стереотип про "україномовність винятково Галичини" впродовж років нав'язувався народові інших регіонів "дбайливими" піарниками найрізноманітніших політичних сил чи окремих кандидатів: задля підвищення власних рейтингів політикани ладні на все.

І розділення України за будь-якою ознакою – у тому числі мовною – є "козирною картою" в їхніх брудних іграх.

[...]

3. Меню та інші прикрості громадського харчування

Вирішив продовжити свої цікаві досліди в кав'ярні в районі Майдану Незалежності.

Ну, зайшов, сів як належить, закурив цигарку й після досить тривалого очікування отримав меню, написане російською мовою. На прохання замінити його українськомовною версією я дізнався, що такого в них у природі не існує.

Тоді, граючи дурника, раз-у-раз кликав офіціанта й просив пояснити мені значення тих чи інших слів із назв чи характеристики страв, перекласти їх українською. У нього виявилися певні проблеми з українською, тож перекладу слів "блинчики" і "клубничный мусс" я так і не отримав.

Урешті я таки "задовбав" офіціанта, що попросив мене податися геть.

Вдумайтеся: усе через те, що вони не мають меню українською!

Бавитися в розумного дурника мені сподобалося неймовірно. Продовжив уже просто неба.

У лотку "Кава та чай" поцікавився, чи роблять вони віденську каву. "А вєдєнскую – ето какую?", – перепитала продавщиця. "Відень, – пояснюю їй. – Місто таке. Столиця Австрії" – "Кофє по-вєнскі, што лі?" Мовчки киваю головою.

Пані схопила лють: "А шо, сразу так сказать сложно било?! Голову морочат тут… Нєт у нас!"

4. Київ – російськомовне місто

Вільний час скінчився, треба було човгати в справах буденних, тож стрибнув у метро й поїхав собі.

У вагоні в кишені задзвонив телефон, і я вже не удавано, а дійсно просив свого колегу написати статтю про русифікацію системи вищої освіти замість мене, бо, відверто кажучи, від мовних питань дещо втомився.

І тут стикнувся з незапланованим "швецем" – вродливою дівчиною десь мого віку. Вона, послухавши мою розмову, почала пояснювати з посмішкою, як же я помиляюся. "Київ – російськомовне місто, якщо ти не помітив!" – зауважила вона. А інші пасажири "за-ДА-кали"…

Так, дійсно, безглуздо відкидати, що маємо.

Столиця дійсно російськомовна, максимум – суржикомовна. Та чи позбавляє це права спілкуватися українською?!

[...]

Ціла стаття : [ тут ]

Прикрі непорозуміння на кордоні TOP
«Народ, який зі свободи і безпечного життя обирає останнє, в кінцевому підсумку втрачає і перше, і друге» (Бенджамін Франклін)

 

http://www.ut.net.ua/Columns/50/6879
27 січня, 2011

Сергій Грабовський

Громадян держави, яку зневажає і нищить власна влада, не поважає ніхто

13 січня інформагенції поширили повідомлення, яке чи то через свята, чи то через невпинну внутрішньополітичну колотнечу не викликало належної реакції ані в урядових, ані в незалежних експертних колах. А дарма, бо йдеться про подію знакову, як не крути.

Втім, на перший погляд, якась дрібничка: на Луганщині російські рибалки побилися з українськими прикордонниками. Недалеко від українського хутора Вільний кілька чоловіків незаконно перетнули кордон.

На місце події був висланий прикордонний підрозділ. За 30 метрів від лінії державного кордону на березі ріки Деркул правоохоронці помітили трьох рибалок. Ті відмовилися пред’явити документи і грубо висловилися на адресу прикордонників. Чоловікам запропонували проїхати на заставу для складання протоколу і встановлення їхніх осіб, після чого вони розпочали бійку з працівниками Держприкордонслужби. Лише коли старший підрозділу вистрілив у повітря, правопорушники заспокоїлися. Вони виявилися громадянами Росії, братами віком 23, 28 і 31 рік. За незаконний перетин кордону України і злісну непокору прикордонній варті братам присудили по три доби адміністративного арешту. От начебто і все.

Насправді ж – далеко не все. Троє російських громадян демонстративно ігнорують державний кордон України, не виконують вимог українських прикордонників та посилають їх на три відомі літери, а то й подалі. Потім зчиняють бійку, точніше, груповий напад на охоронців кордону. І лише загроза застосування зброї за безпосереднім її призначенням (вочевидь, вони цього не очікували, інакше б бійку не почали) їх угамовує.

Таким чином, наочно продемонстровано ставлення з боку пересічних російських провінціалів до Української держави, до її атрибуту, як-от державний кордон, і до охоронців цього кордону у формі та зі зброєю. А загалом – до політики адміністрації Віктора Януковича, яка й переконала цих рибалок, що все українське – то нікчемне, на нього зважати не слід.

Те, що сталося далі, мало лише посилити впевненість цих трьох братів та їхніх земляків у зроблених висновках. Порушники і нападники відбулися трьома добами арешту, тобто абсолютним мінімумом, коли чинне законодавство передбачає за порушення кордону значно серйозніше адміністративне покарання – виправні роботи терміном до місяця чи арешт до 15 діб. А кримінальна відповідальність, яка в цьому разі була цілком доречна (напад на прикордонників, бійка з ними, вчинені групою, очевидно, ще й «зігрітою» традиційним для зимової риболовлі способом) за такий злочин, передбачає можливість арешту терміном до шести місяців чи обмеження волі строком до трьох років. Але український суд – найгуманніший у світі до тих, хто намагається бити захисників державного кордону; він суворий лише до політичних опонентів, яких панічно боїться нинішня влада...

Усе, що сталося, зауважу це ще раз, – не випадковість. Адже ставлення до України та її атрибутів трьох російських братів-рибалок збігається зі ставленням до цієї країни та її атрибутів у тих, хто номінально очолює цю державу. За прикладами не треба далеко ходити: спроба каструвати державний гімн під час новорічних урочистостей на Майдані (щоби жодні «воріженьки» не образилися!), президентське привітання якомусь «народу України» (хоча присягав на вірність він при вступі на посаду, згідно із Конституцією, українському народові), зрештою, жалюгідний бюджет Збройних сил, який де-факто роззброює армію без жодного пострілу, і так далі.

Отже, можна сміливо прогнозувати: українських прикордонників і надалі намагатимуться бити всі, кому не ліньки. Африканські пірати й далі охоче братимуть у заручники українських громадян. А візи до Європи й далі можна буде одержати після низки принижень. Бо громадян держави, яку зневажає і нищить власна влада, не поважає ніхто. Хіба що можуть пожаліти і надати притулок чи підтримати якоюсь заявою...

І ніхто в цьому не винен, бо «народ, який зі свободи і безпечного життя обирає останнє, в кінцевому підсумку втрачає і перше, і друге» (Бенджамін Франклін)

При Януковичі Україна в рейтингу свободи слова впала на 42 позиції TOP

http://ua.glavred.info/archive/2011/02/03/150523-10.html
03.02.11

За рік президентства Віктора Януковича Україна в рейтингу свободи слова знизилася на 42 позиції.

Про це представник організації «Репортери без кордонів» в Україні Оксана Романюк повідомила на засіданні круглого столу на тему: «Демократія по-українськи», який відбувся сьогодні в Києві в Інституті Горшеніна, передає УНІАН.

За її словами, Україна за 2010 рік в рейтингу свободи слова «Репортерів без кордонів» знизилася на 42 позиції і займає 131-е місце – після Іраку.

Романюк також зазначила, що впродовж останнього року правоохоронці не вели розслідування резонансних справ щодо порушень прав журналістів, в той же час майже щодня повідомляється про нові факти утисків їхніх прав.

The idea of Galicia: History and fantasy in Habsburg TOP
Political Culture. Stanford Stanford University Press, 2010. Illustrations, maps. xi + 486 pp. $60.00 (cloth), ISBN 978-0-8047-6267-0.

Reviewed by Daniel L. Unowsky (University of Memphis) Published on HABSBURG (February, 2011) Commissioned by Jonathan Kwan

Galician Fantasies

"Here I am among the Sarmatians. It is incredible everything that has to be done here.", Joseph II, Lemberg, 1773 (p. 30)

"The Idea of Galicia" is a magnificent addition to recent works on Galicia, the Habsburg slice of the eighteenth-century Partitions of Poland now divided between Poland and Ukraine.[1] The book engages with and contributes to many of the major trends in Habsburg historiography. Yet the audience for this book should not be limited to students and scholars of central and eastern European history. "The Idea of Galicia" succeeds in integrating Galician and Habsburg history into the broader intellectual and cultural history of Europe.

Larry Wolff, professor of history and director of the Center for European and Mediterranean Studies at New York University, is perhaps most well known for his extraordinary "Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment" (1994), in which he argued that the notion of a divide between western and eastern Europe--and the understanding of that divide as one between civilization and backwardness--was an invention of the Enlightenment. In that book, Wolff drew on a staggering variety of sources, culling quotations, anecdotes, information, and insights from maps, letters, travel accounts, plays, novels, pamphlets, and so on. Wolff succeeded in bringing the period, its actors, and their perspectives to vivid life even as he relentlessly pursued his powerful and persuasive central argument.[2] The central argument of this earlier book is evoked and a similar scholarly style is utilized in "The Idea of Galicia" to great effect.

Galicia has long been seen as marginal to the history of the Habsburg Monarchy. Emperor Joseph II and Klemens von Metternich more than once considered trading the province for more attractive properties. Yet, as Wolff demonstrates here, its very existence and cohesion was a literal invention of the Habsburgs. It acquired its various and changing geographical configurations as well as less concrete but equally morphing cultural and political meanings from the 1772 first Partition of Poland to the demise of the Habsburg state in 1918 to its strange afterlife in political, cultural, and commercial fantasies of the twenty-first century. The book is not a survey of Galician history, although Wolff does provide enough of that history along the way for his readers to follow his "study of a place as an idea" (p. 4).

A short review can only offer glimpses of the scores of fascinating historical actors, stories, celebrations, and national and imperial imaginings that fill the pages of this elegantly written work. Wolff begins by exploring the invention of Galicia as a Josephine project. From the first moments of Galicia's existence, its meaning was contested. As is clear from the above quotation from Joseph II, written during a visit to the newly invented Galicia, the Habsburgs justified control of the province with the mission of empire: the Habsburg state would raise this backward slice of eastern Europe to the light and progress of the West. "Sarmatian" was the self-designation of Polish nobles eager to claim a descent higher than their lowly serfs; it was used by Joseph as shorthand for the supposed barbarous nature of the elite of the new province. Joseph's mission was embraced by many, including poets, playwrights, and bureaucrats, as well as promoters of the Jewish Enlightenment looking to Vienna for allies against Hasidism. Nobles and others who lamented the demise of the old Polish state, however, called on Vienna to allow the traditional elites to continue their stewardship with little change, even if now under Habsburg rule. Wolff then looks at the legacy of the Josephine project during and after the Napoleonic era through the eyes and words of, among others, the Polish writer Aleksander Fredro and Wolfgang Mozart's younger son (Franz Xaver Mozart, also known as Wolfgang Amadeus Mozart Jr.), who lived and worked as a composer and music teacher in Galicia in the early nineteenth century. In this period, Galicia gained concrete meaning from scientific studies of its flora and fauna as well as bureaucratic efforts to capture its essence in statistics. Metternich himself traveled to Galicia in the 1820s, finding it both beautiful and barbarous, justifying the continued efforts to reform and tame this backward home of semi-wild Poles, Ruthenians, and Jews, an effort to make "true Galicians" out of the uncivilized inhabitants. Throughout, Wolff finds expressions of Habsburg loyalty that suggest this project did achieve some results.

Leopold von Sacher-Masoch, the literary inventor of masochism, is at the center of the third chapter. According to Wolff, Sacher-Masoch's fascination with violence and furs stemmed from his twelve childhood years in Galicia. This son of a German-speaking bureaucrat often identified himself as Ruthenian and was believed by others to be a Galician Jew. Sacher-Masoch's father served as the Habsburg police chief in the decades before the 1848 revolution, and the family lived in the provincial capital of Lemberg/Lwów/Lviv (in German, Polish, and Ukrainian) during the 1846 "rabacja," when noble-nationalists who had hoped to lead a mass uprising in the name of Poland instead inspired peasants to massacre nobles and burn estates in the name of imperial loyalty. Sacher-Masoch's Ruthenian wet nurse introduced him to the songs and folktales to which he would remain attached throughout his life. The whip of the Polish noble wielded against the Ruthenian serf of eastern Galicia remained a touchstone for Sacher-Masoch. Wolff treats the meaning and memory of the 1846 massacres in chapter 4. These events, as he demonstrates throughout the rest of the book, remained very relevant for culture and politics in Galicia until 1918.

Chapters 5 through 9 focus on the period of "Galician Autonomy," from the 1867 Compromise recasting the Habsburg Monarchy as Austria-Hungary until 1918. Wolff explores the rise of loyalism in Galicia, as conservative Polish nobles based in Cracow and Polish bureaucrats in Lemberg reconciled with the monarchy embodied in the figure of Emperor Franz Joseph and began their program of organic work, giving birth to the notion of Galicia as a "national sanctuary for the preservation of Polish national culture" (p. 215). Chapter 6 analyzes efforts at describing and understanding the nature of Galicia through the production of encyclopedias, statistical depictions of Galicia's economic misery, ethnographic explorations, the Galician Jewish writer Karl Emil Franzos's work designating Galicia as "Half-Asia," Ruthenian bibliographies and histories, and the 1880 imperial visit of Franz Joseph. The vision of a Galicia peopled by a mosaic of overlapping folk groups (highlanders; townspeople; Jews; Roman Catholics, Greek Catholics, etc.) united behind the Polish conservative elites was challenged by Jewish and Ruthenian voices: "the delicate correspondence of Polish, Galician, and Habsburg interest and identities would be a matter of ongoing negotiation and renegotiation during the last decades of the nineteenth century." (p. 234).

Chapters 7 and 8 consider the contradictions and crises of Galicia at the fin de siècle through the great literary modernist Stanisław Wyspiański's "The Wedding" (1901), the aesthetic cultural movements and institutions centered in Cracow, and the assassination of Governor Andrzej Potocki by a Ukrainian nationalist in 1908. In Galicia's final decade, "Pole," "Ruthenian/Ukrainian," and "Jew" could still be defined/interpreted/understood/imagined within a specifically Galician context; however, many associated those identities with geographic, cultural, and communal interests that could not be encompassed within Habsburg Galicia. Chapter 9 looks at the demise of the province in the context of World War I and the fall of the monarchy itself.

The final chapter traces the cultural echoes of dissolved Galicia, from Joseph Roth's works written and published in German in the Weimar Republic to the Hollywood films of Billy Wilder. In the interwar period, Galicia was merged into the new Polish state, while in World War II it was the site of horrific violence and mass murder. After the war, the lands that had been Galicia were divided between Communist Poland and Soviet Ukraine. Most recently, Galicia has been revived in politics (Orange Revolution, West Ukrainian nationalism, and revival of Greek Catholicism); commerce (pubs, souvenirs, and tourist destinations); culture (literature, museums, and nostalgia); and, to take this marvelous book as one example, scholarship.

It is possible, of course, to criticize aspects of the book. Wolff centers his attention on Cracow, Lemberg/Lwów/Lviv, and Vienna because, he asserts, the history of the idea of Galicia was largely an urban production. However, the intellectual divide between East and West, between civilization and barbarism, was also a divide between town and countryside in Galicia. Nobles and non-noble urbanites (and this latter category is relevant also for those who viewed themselves as leaders of emerging Polish and Ukrainian movements in the last decades before World War I) often viewed the peasants as potential murderers, little removed from the combination of ignorance and brutality ascribed to those who committed the 1846 atrocities. They believed such half-human creatures needed to be disciplined to the ways of the modern world if a better future for the nation/province/country was to be forged. Opposed to this version of the civilizing mission were those who considered the countryside as in fact the reservoir of the true values of the nation/religious community that must be saved, cultivated, and purified, to ensure the future. Those on all sides of these debates could be found in smaller towns and even in villages far removed from the two large cities at the center of Wolff's concerns. Wolff might also have explored more systematically the many uses and definitions of terms like "nation," "province," and "country" that float in and out of his narrative. Finally, although the book includes many useful images, a few more maps documenting the changing borders of Galicia would have helped guide the reader less familiar with this region and its history through the first sections. Such criticisms are minor and in no way detract from the significance of this book.

Wolff's erudition is breathtaking. He uses material from both well-known political actors and artists--Joseph II, Metternich, Adam Mickiewicz, Fredro, Bertha Pappenheim, Ivan Franko, Hugo von Hoffmansthal, Roth, and Bruno Schulz--as well as lesser- and unknown figures. He analyzes with equal authority plays, travelogues, letters, reports by Habsburg bureaucrats, and novels by Nobel Prize winners. He brings the work of historians, anthropologists, and cultural critics to bear, always giving credit where it is due and applying arguments gleaned from others in new and original ways. The resulting unexpected juxtapositions and insights are stunning, thought provoking, and inspiring. The reader will no doubt get lost on occasion in the whir of names, cultural works, places, and arguments. Yet this intellectual wandering is in fact one of the great pleasures of reading "The Idea of Galicia".

This remarkable book is an impressive achievement.

Notes

[1]
Here are just a few of the works on Galicia published in English in recent years: Markian Prokopovych, "Habsburg Lemberg: Architecture, Public Space, and Politics in the Galician Capital, 1772-1914" (West Lafayette: Purdue University Press, 2009); Alison Fleig Frank, "Oil Empire: Visions of Prosperity in Austrian Galicia" (Cambridge: Harvard University Press, 2005); Daniel Unowsky, "The Pomp and Politics of Patriotism: Imperial Celebrations in Habsburg Austria, 1848-1916" (West Lafayette: Purdue University Press,2005); Christopher Hann and Paul Robert Magosci, eds., "Galicia: A Multicultured Land" (Toronto: University of Toronto Press, 2005); Keely Stauter-Halsted, "The Nation in the Village: The Genesis of Peasant National Identity in Austrian Poland, 1848-1918" (Ithaca: Cornell University Press, 2001); John-Paul Himka, "Religion and Nationality in Western Ukraine: The Greek Catholic Church and Ruthenian National Movement in Galicia, 1867-1900" (Montreal: McGill-Queen's University Press, 1999); and Nathaniel D. Wood, "Becoming Metropolitan: Urban Selfhood and the Making of Modern Cracow" (DeKalb: Northern Illinois University Press, 2010).

[2]
For a review of "Inventing Eastern Europe" on HABSBURG, see, Thomas J. Hegarty, review of "Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment", by Larry Wolff, HABSBURG, H-Net Reviews (July 1995)
http://www.h-net.org/reviews/showrev.php?id=119.

Citation: Daniel L. Unowsky. Review of Wolff, Larry, "The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture". HABSBURG, H-Net Reviews. February, 2011.
https://www.h-net.org/reviews/showrev.php?id=30651

This work is licensed under a Creative Commons Attribution-Noncommercial-No Derivative Works 3.0 United States License.

Як швидко помирають мови TOP
В Ірландії, що проголосила незалежність від Великої Британії в 1949 році, дві державні мови -- ірландська і англійська. Проте якщо в 1901 році в ході перепису населення назвали ірландську рідною мовою 52% населення Ірландії, то в 1971 році -- тільки 21%. Згідно з результатами перепису 2002 року, серед жителів країни у віці від трьох років і старше 1 570 894, або 42,8%, заявили про володіння ірландською мовою хоч би якоюсь мірою. З них тільки 339 541 використовували ірландську мову в повсякденному спілкуванні, 155 039 вдавалися до неї раз на тиждень, 585 300 -- рідше, 459 657 -- практично ніколи, а 31 357 не відповіли на питання про частоту використання мови. У Північній Ірландії, що входить до складу Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, кількість тих, що володіють ірландською мовою тією чи іншою мірою, склало, за останніми даними, 167 487 осіб при населенні країни близько 1,742 млн. осіб.

У Білорусі з 1998 року державними мовами є білоруська і російська. За даними перепису 1999 року, вважали рідною білоруську мову 73,6% жителів країни, а в сім'ях нею спілкувалися 37%. Проте лише за десять років обидва ці показники різко знизилися. В ході перепису 2009 року назвали білоруську рідною мовою тільки 53,22%, а заявили про те, що говорять по-білоруськи вдома, лише 23,43%. Особливо низька популярність білоруської мови серед міського населення: 44,1% вважають її рідною і 11,3% розмовляють нею вдома. Зокрема, в столичному Мінську -- 35,2 і 5,8%, відповідно. Освіту білоруською мовою в містах отримують тільки 1,9% учнів. У Бресті й Могильові білоруськомовних шкіл взагалі немає.

У Добкіна ветеранів обізвали бля..ми і побажали скоріше здохнути TOP

03-02-2011

_blank

Photo credit:
http://glavnoe.ua/news/n68426.

«Щоб ви, діти війни – бл..ді, швидше здохли!» -такими словами зустріли в приймальні Харківської обласної державної адміністрації двох мешканців Куп'янського району, які приїхали до Михайла Добкіна на особистий прийом.

Як розповіла «Головному» голова ветеранської організації Куп'янська Ніна Антонович, вона супроводжувала до Харкова на особистий прийом до голови облдержадміністрації М. Добкіна мешканця с. Сельніково Куп'янського району Івана Кулика. Іван Степанович інвалід першої групи Великої вітчизняної війни, має 13 поранень, свій фронтовий шлях завершив у Берліні.

За словами Ніни Антонович, на прийом до Михайла Добкіна вони не можуть потрапити вже близько трьох місяців. Не став винятком і тодішній день - четвер, 3 лютого 2011 року, коли всупереч графікові особистого прийому, розміщеному на офіційному сайті ХОДА, Михайло Добкін на прийом громадян не з'явився.

Водночас, працівник приймальні Харківської облдержадміністрації, який представився ветеранам з Куп'янська головним спеціалістом Володимиром Ляхом (у телефонному довіднику ХОДА значиться прізвище Лях - ред.), за словами Ніни Антонович, неадекватно відреаґував на обурення ветеранів.

«Щоб ви, діти війни - бл..ді, швидше здохли!» - дослівно процитувала харківським журналістам фразу, адресовану ветеранам працівником приймальні облдержадміністрації, Ніна Іванівна.

За словами Івана Кулика та Ніни Антонович, на допомогу головному спеціалісту приймальні Харківської облдержадміністрації прийшов і там чергував міліціонер, який спробував якомога швидше випровадити ветеранів Великої вітчизняної війни на вулицю.

Розмовляєш українською? Будеш без роботи! TOP

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1296724006.html
03-02-2011

Киянці Олені Вороновій відмовили у працевлаштуванні через україномовність

Будуємо нову країну, без українців

 

Як розповідає Олена, кілька днів тому вона спробувала влаштуватись на роботу офіціанткою до кав’ярні у центрі Києва. Заповнивши російською мовою анкету-резюме і поспілкувавшись російською з керівником закладу, дівчина згодом подзвонила їй, щоб остаточно підтвердити своє працевлаштування. По телефону дівчина говорила українською, сказавши також, що українською мовою хоче розмовляти і на роботі. У відповідь дівчина почула вимогу перейти на російську, якщо вона дійсно має намір працювати в цьому закладі.

“Заради справедливості слід зауважити, що керівник не лаяла і не ображала мене”, – розповіла Олена. Але висловила щире здивування з приводу того, навіщо мені “ця мова”. Наголосивши, що власник кав’ярні, вірменин за національністю, звик спілкуватись російською, а отже, україномовну офіціантку не зрозуміє і “не витримає”, керівник поставила вимогу розмовляти на роботі російською, якою, за її словами, дівчина володіє “цілком добре”. Після таких слів Олена змушена була попрощатися з цією жінкою.

Сама Олена, українка за національністю, виросла в російськомовній родині на півдні Одещини. У дев’ятнадцятирічному віці, після подорожі до Прикарпаття, дівчина перейшла на українську мову спілкування.

FEMEN показали Януковичу "Давоський пронос" за роздягнених жінок TOP

http://femen.livejournal.com/135368.html#cutid1
03-02-2011

_blank

Заувага еПОШТИ: срам – сором по-українськи.
Фото: Сергій Светлицький

Від редакції еПОШТИ: було б дуже смішно, якби не було так соромно за Україну, яку репрезентує у світі придуркуватий бандит Янукович!!!

 

З-го лютого на площі біля Південного залізничного вокзалу Києва рух FEMEN провів акцію проти принизливих для українських жінок заяв Президента Януковича, озвучених ним на Давоському самміті. Плакати активісток прикрашали гасла: «Політичний срач», «Напаскудив у душу», «Януковичу імпічмент».

За своїм цинізмом і вульгарністю рух FEMEN прирівняв дану зваяву до публічного фізіологічного випорожнення. Сиимволічно, що запрошення подивитися на голих українок співпало в часі з резолюціями ПАРЄ про дикі реалії становища жінок в Україні. Для президента будь-якої цивілізованої країни, подібні сексистські заяви обернулись би негайним імпічментом.

«Замість пропаґанди секс-туризму в Україні, Януковичу варто б узяти приклад зі свого польського колеги, який днями підписав закон про мінімально необхідну присутність жінок у списках політичних партій не менше 30%. Ось так по різному готуються наші країни до Євро-2012», - заявила лідер руху Ганна Гуцол.

FEMEN закликає світову спільноту не звертати уваги на незграбні ляпи нашого Президента та в черговий раз нагадує світові, що Україна не бордель, а українки не повії.

Заувага еПОШТИ: срам – встид по-українськи.

FEMEN Movement
Women Power

Янукович – головний борець з корупцією в Європі TOP

http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4d4c35dde7dcb/
04.02.2011

Сергій Лещенко

Чим мені подобається Віктор Янукович, так це своєю прямолінійністю в пошуку відповідей на питання свого буття.

От останнім часом стала лунати критика з Заходу щодо згортання демократії в Україна, а Богдану Данилишину Чехія надала політичний притулок. І ось в п'ятницю Янукович, виступаючи у Польщі, розгадав конспіративну природу цих подій.

"Брешуть без совісті, перекручують факти, за накрадені гроші винаймають наймитів в Європі, США та в середині країни... та дезорієнтують весь світ та українське суспільство", – зазначив Янукович.

_blank

Очевидно, поборовши корупцію всередині України, Янукович вирішив допомогти це зробити Чехії, яка надала притулок Данилишину.

Аргументи Януковича збігаються один в один з аргументами іншого видного діяча Партії регіонів Вадима Колесніченко. "Корупційний ланцюжок дій уряду Тимошенко розкинув свої руки і на Європу. А відтак таким рішенням намагаються європейських корупціонерів позбавити відповідальності".

Коли я читаю про Чехію, то розумію, що Віктору Федоровичу є що вдосконалити в цій країні.

Наприклад, Чехія посідає 53 місце за рівнем корупції згідно з дослідженням Transparency International за 2010 рік, Україна – 134 місце.

У 2004 році міністру закордонних справ Чехії Цирилу Свободі довелося, прикутому до інвалідного візка після операції на хребті, їхати в парламент. Бо треба було особисто проголосувати і дати вирішальний голос за потрібне коаліції рішення – хоча міг би попросити голоснути якогось свого дружбана.

_blank

От в Україні син президента дозволяє собі публічно порушувати Конституцію, голосуючи за трьох. Є над чим працювати Януковичу в Чехії? Звичайно, є!

_blank

У 2010-му прем'єр-міністр Чехії Петр Нечас одним з перших рішень відмовився від поліцейського супроводу та пересів з "Ауді" на "Шкоду".

Прихід до влади президента Янукович ознаменувався небаченим залученням охорони, тотальним перекриттям вулиць у Києві та рішенням літати на роботу на вертольоті. Звичайно, Чехії не вистачає такого досвіду.

_blank

У 2005 прем'єр-міністр Чехії Станіслав Гросс пішов у відставку через скандал з квартирою, яку він придбав за 140 тисяч євро, походження яких він не зміг нормально пояснити.

В 2010 Україна обрала президентом людину, яка вивела з державної власності 140 гектарів урядової резиденції та будує там палац, де 140 тисяч євро складає лише вартість кількох міжкімнатних дверей.

Ну що ж, наступним гідним кроком Януковича по викоріненню корупції в Європі було би закриття там підприємств, утворених для членів його родини корумпованими європейськими юристами.

Ну й їздити відпочивати члени родини Януковича мають виключно в Бердянськ.

Шановні пані та панове Януковичі, не підтримуймо європейську корупцію своїми чесно заробленими грошима!

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk