If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.




Ukrainian Insurgent Army’s anniversary in Kyiv
and the feast of the Protecting Veil of the Mother of God
Марш за визнання УПА та святкування свята Покрови



Activists take part in a rally, marking the 68th anniversary of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), which fought both Nazi and Soviet forces in World War Two, and the feast of the Protecting Veil of the Mother of God, in Kyiv, October 14.
(Photos by Yaroslav Debelyi, Olexiy Boyko)
http://www.kyivpost.com/gallery/album/811/photo/10/

October 23 жовтня 2010
Vol.11 No. 24
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Employment, Grants & Scholarships
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Elections - Toronto / Вибори - Торонто
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
  History
  Суспільство
  А король таки голий!
  Релігія
  From Our Mailbox / Blogbox

Донецьким бульдозером по українському парламентаризмові TOP

Ці вибори мають стати своєрідним завершенням конституційного перевороту, який здійснив донецький паханат шляхом неправомірного скасування політреформи-2004.

 

В Україні наближаються місцеві вибори, які вже тонуть і дорешти потонуть у морі терору, брудних технологій, брехні, підтасувань, фальсифікацій, надуманих судових позовів, зняття з перевиборчого марафону неугодних владі кандидатів та ін., що є свідченням неприкритого ∂валтування молодої української демократії. Не сказати, що ці вибори стануть вершком політичного цинізму й зухвалості нинішньої бандитської влади, значить, знехтувати правдою.

Чому така велика увага до місцевих виборів в Україні, які відбудуться 31 жовтня біжучого року? Відповідь: ці вибори мають стати своєрідним завершенням конституційного перевороту, який здійснив донецький паханат шляхом неправомірного скасування політреформи-2004. Безперечно, нинішню владу з «данецкіх» мало що турбують результати виборів у південних і східних областях України. Позаяк упродовж усіх років незалежності в згаданих регіонах ними все схоплено, а, значить, давно відпрацьовано брудні виборчі технології. А тому політичні стерв`ятники лише дбатимуть, щоб задля показушного схвалення внутрішньої політики В. Януковича на місцевих виборах було намальовано потрібен їм високий результат. Хоч і тут трапляються винятки, задля  яких головні стратеги ПРУ впроваджують новітні, вкрай брудні й брутальні виборчі схеми. Але про них згодом.

Однак політичну банду під назвою «Партія регіонів» нині найбільше турбує Центральна й Західна Україна, яка стала ініціатором Помаранчевої революції та яка ніколи не сприймала й сприйме так званого президента за його яскраво виражену бандитську сутність. А тому на місцевих виборах ПРУ поставила перед собою головне завдання: змести в «помаранчевому» поясі останки непродажних націонал-патріотичних сил, замістивши їх у структурах місцевої влади на членів ПРУ, а також кишенькову опозицію на кшталт «Сильної України» (С. Тігіпка), «Фронта змін» (А. Яценюка), а навіть підконтрольних олігархам скрайніх правих – «Свободи» (О. Тягнибока), «Народної партії України» (Ю. Костенка), Конгресу українських націоналістів (О. Івченка). Сприяють ре∂іоналам також галицькі горе-патріоти зразка Юрія Шухевича (останній зовсім утратив сором і совість!), Ірини й Ігоря Калинців тощо. Одним словом, дожилася Галичина до політичної Содоми й Гомори!  

… головному паханові України В. Януковичеві, як і на попередніх наскрізь недемократичних, нечесних, непрозорих президентських виборах-2010, з боку європейських структур потрібна легалізація місцевих виборів.

 

Утім, головному паханові України В. Януковичеві, як і на попередніх наскрізь недемократичних, нечесних, непрозорих президентських виборах-2010, з боку європейських структур потрібна легалізація місцевих виборів. Задля цього донецькі ординці хочуть притягнути на ці вибори підсліпуватих і глухуватих міжнародних спостерігачів ОБСЄ, щоб, аналогічно до президентських виборів-2010, оголосити місцеві вибори вершком не тільки української, але й, можливо, світової демократії. Невідомо, чи на це поведуться міжнародні структури, але достатньо на місцевих виборах хоча б декількох авторитетів із ОБСЄ, щоб контрольовані владою українські ЗМІ захлинулися у власній брехні щодо чергової перемоги демократії в Україні.

Однак спершу декілька загальних фраз про знищення українського парламентаризму в контексті відміни політреформи-2004, яка призвела до узурпації влади так званим президентом В. Януковичем, а, значить, до обмеження повноважень як коаліції, так і опозиції у Верховній Раді.

Хоч у контексті скасування політреформи-2004 світову спільноту  повинно особливо турбувати мар∂іналізація опозиційних сил України: позбавлення будь-яких прав, зокрема в сфері контролю за діями влади, впливу на прийняття законодавчих актів, усунення від роботи в комітетах Верховної Ради тощо.

Нині В. Янукович, головний руїнник незалежної України та паростків її демократії, носиться з ідеєю проведення наступних парламентських виборів-2012 за мажоритарною системою, що означатиме остаточну зачистку багатопартійного життя в Україні, тобто монополізацію українського політикуму Партією ре∂іонів та її ручними сателітами. І, відповідно, знищення опозиції як такої.

Нині В. Янукович, головний руїнник незалежної України та паростків її демократії, носиться з ідеєю проведення наступних парламентських виборів-2012 за мажоритарною системою, що означатиме остаточну зачистку багатопартійного життя в Україні …

 

Утім, про місцеві вибори. Прийнятий парламентською коаліцією Закон про місцеві вибори дає чинній владі широкі можливості для нечуваних досі фальсифікацій. Передовсім ідеться про переважаюче представництво ПРУ в територіальних і дільничних виборчих комісіях, втручання влади у внутрішньо партійні справи (реєстрація клонів БЮТ-«Батьківщини»), неправомірна реєстрація ПРУ під першим номером у виборчих списках, відсутність виборчих програм у кандидатів і виступів, публічних дебатів, тиск влади на кандидатів від опозиційних сил, попереднє перетягування мажоритарників-депутатів до провладної ПРУ, відкриття кримінальних справ проти неугодних кандидатів, зняття кандидатів напередодні самих виборів і врешті – наскрізь фальшивий підрахунок голосів.Специфіка цьогорічних місцевих виборів полягає у максимальному використанні владою свого адмінресурсу, тобто підконтрольних СБУ, правоохоронних органів, податкової міліції, контрольно-ревізійного управління (КРУ), судів різних рівнів, влади місцевого рівня, масмедіа.

Про використання силових структур В. Януковичем. Під виглядом боротьби з корупцією рейтингових політичних опонентів викликають на профілактику до СБУ, міліції, прокуратури, їх переконують, врешті їм погрожують, а навіть проти надто впертих відкривають надумані кримінальні справи. А вкінці без винесення судового вироку транслюють й тиражують про них усілякі інсинуації в контрольованих владою ЗМІ. Усе це робиться для дискредитації опозиційних кандидатів, тобто значного зменшення їхнього рейтингу, а то й зняття з виборчого марафону. Буває, що бандитська влада влаштовує відкриті політичні судилища, щоб інших відтягнути від ведення політичної боротьби.

Досі Україна не знала таких диявольських виборчих маніпуляцій. Наприклад, у тих областях, в яких ПРУ має низьку електоральну підтримку, змінюються контури й розміри виборчих округів, що призведе до меншої явки помаранчевих виборців.

Окрім того, в українських ЗМІ нерідко транслюються збори «трудових колективів» чи самі звернення на підтримку кандидатів від правлячої партії. Останнє також працює на маніпулятивне зростання підтримки ПРУ.

Прийнятий парламентською коаліцією Закон про місцеві вибори дає чинній владі широкі можливості для нечуваних досі фальсифікацій.

 

В Україні повсюдно використовується «телефонне право». Під нього підлаштовуються силові структури, суди, прокуратура, податкова інспекція (своєрідна міліція з розширеними повноваженнями) тощо. Влада вже нахабно добралася й до місцевих та комунальних ЗМІ, надсилаючи редакціям «офіційні пропозиції», в яких вимагає дати письмову згоду на лояльність до правлячої партії. Прикметно, що згідно з укладеними насильно «типовими угодами» редактори повинні повідомляти владу (донецьких бандюків та іже з ними) про своє членство в будь-якій партії, приналежність до громадських організацій, а навіть зміну політичних поглядів.

Таким чином, В. Янукович та його політична шайка зробила заручниками своїх адміністративних маніпуляцій майже всіх громадян України. У такому ж брехливо-цинічному ключі відбуватимуться місцеві вибори, де всупереч волевиявленню громадян України голоси буде підраховано та оголошено результати виборів зі значною перевагою ПРУ.

Утім, ще не такої «принципової позиції» можна очікувати від очільника України, якщо західні державні мужі віритимуть головному донецькому паханові В. Януковичеві, що він «особисто зацікавлений у проведенні чесних і прозорих виборів».

 Редакція еПОШТИ

Monsiur Ianoukovitch goes to Paris TOP
Yanukovych’s “reset” with Russia is a geopolitical blunder of historic proportions, testifying to his shocking inexperience or gross incompetence or both.

 

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motylOctober 22, 2010
Alexander J. Motyl

Viktor Yanukovich’s recent trip to Paris, coming on the heels of his junket to the UN General Assembly, demonstrated once again that Ukraine’s all-powerful president still has no foreign policy.

[…]

Yanukovych’s “reset” with Russia is a geopolitical blunder of historic proportions, testifying to his shocking inexperience or gross incompetence or both. It goes without saying that normal relations with Russia are both good and necessary for Ukraine, if only because it has no choice but to live in the shadow of its huge neighbor. Every Ukrainian president since independence in 1991 has pursued that goal by means of a “multi-vector” policy of balancing between East and West. The first, Leonid Kravchuk, split the difference. The second, Leonid Kuchma, balanced “toward” Russia. The third, Viktor Yushchenko, balanced “toward” the West (and that tiny shift led to an apoplectic reaction in the Kremlin). But because all three were committed to Ukraine’s eventual membership in NATO (as was Yanukovich, in an earlier incarnation as prime minister), balancing worked and they were able to pursue a more or less independent foreign policy premised on Ukraine’s security interests.

Enter President Yanukovich. Having formally rejected NATO membership and bent over backward to accommodate Vladimir Putin’s Russia, Yanukovich has no cards to play in his dealings with Moscow, Paris, Berlin, and Washington. Each of them is unabashedly promoting its geopolitical interests, while openly treating “soft power” as window dressing. Russia wants a zone of influence in its backyard and will engage in military intervention to get it; France wants to balance the Americans and will sell weapons to Russia to prove that point; Germany wants Russian gas and will disregard Poland’s interests to procure it; and the United States wants friends at a time of strategic over-extension and will overlook their authoritarian peccadillos as a result.

Yanukovich, by contrast, hopes to substitute handshakes for policy.

Sooner or later, Moscow will up the ante. …

Complete article: http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl

Nationalism, identity and civil society in Ukraine: Understanding the Orange Revolution TOP
Three other types of nationalism found in post-communist societies – ethnic, Soviet and great power-imperial .

 

Communist and Post-Communist Studies journal homepage
www.elsevier.com/locate/postcomstud

Taras Kuzio

Following the disintegration of communism, ethnic conflicts in the Balkans, Caucasus and other parts of the world have led to nationalism becoming widely seen as intrinsically hostile to democratic development. In reality, as this article seeks to demonstrate, the relationship between nationalism and post-communist transitions and democratization is more nuanced.

… Three other types of nationalism found in post-communist societies – ethnic, Soviet and great power-imperial – have led to ethnic conflict, chauvinistic xenophobia and the establishment of authoritarian regimes. Anti-Western nationalisms in Serbia, Belarus and Russia have u der-pinned authoritarian regimes that display no interest in integrating into ‘Europe’. Civic nationalism in Ukraine played a positive role in mobilizing mass protests against election fraud in the 2004 presidential elections that came to be known as the Orange Revolution. Following the Orange Revolution, out of twelve members of the Commonwealth of Independent States (CIS) only Ukraine has been designated as ‘free’ by the New York-based Freedom House think tank (www.freedomhouse.org).

Western studies of democratic revolutions have ignored nationalism as a factor in the mobilization of civil societies (Bunceand Wolchik, 2006a, b, c). McFaul’s (2005) seven factors that he believes facilitated the 2000 Serbian Bulldozer, 2003 Georgian Rose, 2004 Ukrainian Orange and 2005 Kyrgyz Tulip revolutions does not incorporate nationalism into his framework. Way’s (2008) response to critical earlier studies of his survey of the factors facilitating democratic revolutions – entitled ‘The Real Causes of the Color Revolutions’ – does not add nationalism as an eighth factor to McFaul’s seven. Four responses to Way (2008) debate his criticism of frameworks to discuss democratic revolutions but again they continue to ignore nationalism (Beissinger, 2009; Fairbanks, 2009; Silitski, 2009) while a fifth discussant (Dimitrov, 2009) adds ‘anti- Western nationalism’. In their contribution to the debate entitled ‘Getting Real About “Real Causes”’ Bunce and Wolchik (2009) similarly ignore nationalism. …

In Georgia and Ukraine civic nationalism mobilized populations in the Rose and Orange Revolutions in support of integration with ‘Europe’ and movement away from Russian rule. Wolczuk (2000) discussed the link between Ukrainian national identity and foreign policy.

This article is the first to expand these discussions of democratic breakthroughs and revolutions by integrating nationalism as an additional facilitator of democratic revolutions using Ukraine’s Orange Revolution as a case study. The Orange Revolutionwas the largest, in numbers of participants, and longest in terms of duration of the revolution on the streets, democratic revolution but it was also the most regionally skewed in who supported and opposed the protests. Mass electoral fraud in the 2004 elections culminated in the largest mass protests in the second group of democratic breakthroughs and revolutions in former communist states of the fourth wave of democratization in the world: Romania (1996), Bulgaria (1997), Slovakia (1998), Croatia and Serbia (2000), and Georgia (2003) and Ukraine (2004).1 Compared to earlier democratic breakthroughs and revolutions the number of participants in the Orange Revolution was not only greater (one in five of Ukrainians) but the Orange Revolution’s 17 day-long non-violent protests lasted far longer than elsewhere. In Serbia, a large number of protestors lasted for only a short period of time and set the parliament ablaze while in Georgia the number of protestors in Georgia were small in size and stormed parliament during the protests. All transitions to democracy in Central Europe have followed mass protests, except in Hungary (Bunce, 2003, p. 172; McFaul, 2002), making them different to the elite-pacted transitions in the third wave of world democratization in Latin America and Southern Europe in the 1970s and 1980s. Ukraine’s Orange revolution follows in the Central-Eastern European tradition of democratization following mass protests. Russia’s intervention in support of Yanukovych’s candidacy was unprecedented in any election outside Russia and did not take place in any other democratic breakthrough in the second wave (Kuzio, 2005).

This case study builds on Shulman’s (2005a) framework – written prior to the Orange Revolution – that defines two competing nationalisms in Ukraine: ‘ethnic Ukrainian’ and ‘eastern Slavic’. Shulman (2005a) concluded that ‘ethnic Ukrainian’ nationalism supports domestic reform and integration into Europewhile ‘eastern Slavic’ nationalism is less supportive of reform and cooler towards Ukraine’s integration into theWest. Shulman’s (2005a) framework for discussing nationalism can be applied to the ‘ethnic Ukrainian’ Viktor Yushchenko and ‘eastern Slavic’ Viktor Yanukovych, the two main presidential candidates who bitterly fought Ukraine’s 2004 presidential elections. Hansen and Hesli conclude in a similar way to Shulman that of the three identities they find in Ukraine – ethnic, civic and hybrid – ethnic identity is the most supportive of democratic and market reforms. …

Nationalism and democracy: theoretical reflections and path dependencies

Nationalism and civil society are not always mutually antagonistic. Civic nationalism and a defined national identity can generate the mobilization capacity for strong civil societies and democracies (Kuzio, 2007, pp. 83–176). Brubaker (2004, p. 121) believes that: ‘Patriotic communities can furnish the energy and passions that motivate and sustain civic engagement’. Nationalism has been described as a, ‘battery generating popular power for rapid mobilization’ (Nakano, 2004, p. 218; Shils, 1995; Canovan, 1996). Participation in social movements is motivated by injustice and moral outrage, collective identity and agency, as well as the confidence that sustained collective action will bring desired outcomes (Githens-Mazer, 2008, p. 45). Western Ukraine’s different history under the comparatively liberal Austrian–Hungarian Empire facilitated Ukrainian nation-building, political and civil society development, thereby providing the identity and agency that generated a more mobilized western Ukrainian civil society. Widespread corruption and the growth of parasitic oligarchelite during President Leonid Kuchma’s decade in office, topped by mass election fraud in 2004, provided the indignation that facilitated mobilization of mass protests in Ukraine....

[...]

The 1989 Romanian revolution began in Transylvania and the Ukrainian Popular Movement for Restructuring (known by its Ukrainian abbreviation Rukh) was born in western Ukraine from where the greatest number of participants in the Orange Revolution originated. Western Ukraine has a history of political activity and civil society stretching back to the mid nineteenth century in the Austrian–Hungarian Empire, political participation denied to eastern Ukrainians in the Tsarist Empire (Subtelny, 1995, p. 198; Kuzio, 1998). In the Tsarist Empire, the Ukrainian language was the only language to be banned by the imperial authorities in a government strategy to undermine Ukrainian nation-building. Roper and Fesnic (2003) linked greater support for democratization in western Ukraine and Transylvania to inherited path dependencies in Ukraine and Romania respectively. Transylvania is as different to the remainder of the Romanian provinces of Moldova andWallachia as is Galicia to eastern Ukraine. Galicia and Transylvania are both largely Catholic and, ‘the Austrian–Hungarian legacy has left a lasting impression on these two regions’ (Roper and Fesnic, 2003, p. 123). Outside of Transylvania and Galicia, ethnic nationalists (in the Romanian case) and post-communist successor parties (in both countries) dominate political spectrums that are ambivalent in their support for democratization and integration into ‘Europe’ (Kuzio, 2008). Transylvania and Galicia are simultaneously both the most liberal and the most civic nationalist regions of Romania and Ukraine, Roper and Fesnic (2003) believe. The Party of Social Democracy (PSD), led for much of the post-communist era by former President Ion Illiescu, has little support in Transylvania while the Party of Regions has little support in western Ukraine. Party of Regions leader Yanukovych and former PSD leader Illiescu are unpopular in western Ukraine and Transylvania respectively.

[…]

‘Ethnic Ukrainian’ nationalism supports domestic reform and integration into Europewhile ‘eastern Slavic’

 

Ukrainian Orthodoxy is different from most other Orthodox Churches in three ways. First, unlike Russian and Balkan Orthodox Churches, which were co-opted by national-communist regimes, the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church was suppressed in the late 1920s, two decades before the same fate befell the Ukrainian Greek-Catholic Church. Second, supporters of Ukrainian Orthodox autocephaly see Russia as the ‘other’ and therefore support Ukraine’s integration into ‘Europe’ as a means of escaping Russian domination. This would, in turn, assist in establishing a Ukrainian Orthodox Church independent of the Moscow Patriarchate. Third, the geographic base and path dependency of Ukrainian Orthodoxy plays an important role in determining its pro-Western (and pro-Orange Revolution) orientation. In the USSR, two thirds of the parishes of the Russian Orthodox Church (ROC) were located in Ukraine with an over-preponderance of these parishes in western and central Ukraine, many of which were former Greek-Catholic parishes forcibly taken over by the ROC after the Greek-Catholic Church was abolished in 1946. In the post-Soviet era the more Sovietized eastern Ukraine continues to possess fewer religious parishes and believers than western and central Ukraine.

Ukraine’s Orthodoxy has a pro-Western orientation and a majority of its believers supported the Orange Revolution and Yushchenko’s candidacy. Ukraine’s two primary Orthodox churches, the pro-autocephalous Kyiv Patriarchate and the Ukrainian Orthodox church, under the jurisdiction of the Moscow Patriarchate, are predominantly located in western and central Ukraine (not, as is customarily believed, in Russian-speaking eastern Ukraine) and consequently a majority of Ukraine’s Orthodox believers voted for Yushchenko in each of the three rounds of the 2004 elections. As shown in Table 1, an average of 50.36 percent of Orthodox believers voted for Yushchenko while an average of 37.83 percent voted for Yanukovych (Riazanova, 2005). Fifty one percent of Ukrainian Orthodox believers were ‘revolutionary enthusiast’ supporters of the Orange Revolution (Buerkle et al., 2005). Therefore, a majority of both of Ukraine’s two largest religious denominations, Greek-Catholic and Orthodox, voted for the pro-Western candidate Yushchenko.

Western Ukraine has a longer tradition of civic than ethnic nationalism. From the second half of the nineteenth century through to the inter-war years, Ukrainian democratic parties and civil society participated in Austrian and Polish institutions.

In inter-war Poland this civic nationalism competed with the growth of integral, ethnic nationalism of the Organization of Ukrainian Nationalists – OUN. Underground armed resistance by nationalist partisans, Ukrainian Insurgent Army – UPA, in western Ukraine lasted until the early 1950s and after its demise these traditions were incorporated into the platforms and ideologies of dissident groups, such as the Ukrainian National Front active in the 1960s and 1970s, but restricted to western Ukraine.

Democratic parties espousing civic nationalist, inclusive platforms re-emerged in the 1960s and were active through to the Mikhail Gorbachev era of the second half of the 1980s (Bilocerkowycz, 1988; Kuzio, 2000). It would be therefore incorrect to argue that Ukrainian nationalism evolved from an ethnic to a civic version as both have been present in western Ukraine since the 1930s. Ethnic nationalism had indeed dominated opposition activity in the 1930s and 1940s in western Ukraine, inside Poland. From the 1960s in Ukraine a civic, inclusive nationalism had re-established its dominance of Ukraine’s political groups that it had briefly lost three decades earlier. Western Ukraine therefore has a longer civic than ethnic nationalist tradition to draw upon. Integral, ethnic nationalism remains dominant in the Ukrainian Diaspora in the West where the OUN monopolizes politics.

Western Ukraine has a longer tradition of civic than ethnic nationalism. Integral, ethnic nationalism remains dominant in the Ukrainian Diaspora.

 

Because of the higher levels of ethnic Ukrainian national consciousness to be found in western Ukraine, the Soviet authorities adopted different nationality policies in this region from those applied in western Belarus, two regions that were occupied by the USSR at the same time (Szporluk,1979). The Soviet authorities immediately introduced Russification policies in western Belarus whereas in western Ukraine, nationality policies were less restrictive towards the Ukrainian language and culture. Galicia has historically experienced a higher level of civic society activity in the Soviet and post-Soviet era’s. In the USSR, Ukrainian political prisoners were the largest ethnic group in the Gulag camps proportionate to the republic’s population and the overwhelming majority of these Ukrainian political prisoners were from western and central Ukraine. Released from the Gulag in 1986 during Gorbachev’s perestroika and glasnost, Ukrainian political prisoners re-entered politics and established the Ukrainian Popular Movement for Restructuring (Rukh). In comparison, the more Sovietized and Russified eastern Ukraine produced few dissidents in the USSR. Rukh was launched as a popular front in Lviv in 1987 and spread to Kyiv and central Ukraine in the next two years, but never became popular in eastern Ukraine. In the December 1991 presidential elections, former communist ideological secretary Leonid Kravchuk defeated Rukh leader Vyacheslav Chornovil by winning a majority of the vote in central, eastern and southern Ukraine restricting support for Chornovil to the western Ukrainian region of Galicia.

Communist successor parties and leaders led Ukraine for the next thirteen years until the 2004 Orange Revolution. Aberg (2000) uses Robert Putnam’s earlier research, particularly on the differences between northern and southern Italy, to analyze how weak social capital has negatively impacted on civil society with certain regions, imbued with clientele networks and lacking civic traditions. Trust is generated, Aberg believes, by regenerating social capital that facilitates civic engagement.

Western Ukrainians have inherited greater social capital, higher political awareness and more trust, as seen in their willingness to petition officials, participate in protests and join NGO’s. Aberg found a large difference between social capital in Orange Lviv compared to anti-Orange Donetsk, with lower amounts in the latter. Ukrainian polls have found that Galicians exhibit a greater degree of optimism in the future, in contrast to the pervading cynicism and skepticism found in eastern Ukraine. This optimismwas crucial in determining different attitudes to the two leading candidates, Yushchenko and Yanukovych in the 2004 elections. Then, only western-central Ukrainians believed that their candidate, Yushchenko, was honest, not corrupt and thereby morally superior to other candidates, particularly to Yanukovych. Yanukovych’s twicecriminal record did not flummox eastern Ukrainians to vote for him but permitted western and central Ukrainians to readily contrast their ‘honest’ candidate (Yushchenko) with the ‘criminal’ alternative (Yanukovych).

Over the previous decade opinion polls had shown that Ukrainians believed that ‘organized crime and the mafia’ were the most influential group in Ukrainian society, a view that grew from 33.9 percent in 1994, when Kuchma was first elected, to 40.2 percent in the 2004 elections (Panina, 2005). Many Ukrainians believed that the imposition of Yanukovych as the official candidate was confirmation that organized crime was undertaking the final stage of its take-over of Ukraine. A united opposition candidate with moral standing, such as Serbia’s 2000 Democratic Opposition of Serbia candidate Vojislav Kostunica and Yushchenko, are crucial for the success of democratic revolutions (McFaul, 2005). Both western and eastern Ukrainians believed the authorities would steal their vote but only the first group was ready to protest this theft. Eastern Ukrainians held to the common-place cynical view found in most post-communist societies that all politicians were corrupt and self interested, including their own candidate. Eastern Ukrainians were less disillusioned by Ukrainian politics during Kuchma’s decade in power; 18.1 and 17.5 percent of eastern and southern Ukrainians respectively maintained trust in the president as late as his last year in office in 2004 compared to only 9.2 and 14.3 percent of western and central Ukrainians (Bevzenko, 2005, p. 29). Western Ukrainians have turned out in larger numbers in elections and have established a greater number of local branches of political parties. Lviv, Rivne, Trans-Carpathia and Poltava, four oblasts that supported the Orange Revolution, have produced the largest turnouts in Ukrainian elections. Of the seven Ukrainian cities with the greatest number of local branches of political parties, five are to be found in the western and central Ukrainian oblasts of Lviv, Vinnytsia, Khmelnitsky, Zhitomir, and Kyiv, all of which voted for Yushchenko (Ukrayinska Pravda February 13, 2007).Western Ukrainians are more interested in politics and are the best informed about Ukraine’s political and electoral system. A total of 32.6 percent of western Ukrainians – compared to only 22.3 percent of eastern Ukrainians – are informed about political parties.

Complete article: http://www.sciencedirect.com/science?_ob=ArticleURL&_udi=B6VGF-50T0S8T-1&_user=10&_coverDate=09%2F30%2F2010&_rdoc=1&_fmt=high&_orig=search&_origin=search&_so
rt=d&_docanchor=&view=c&_acct=C000050221&_version=1&_urlVersion=0&_userid=10
&md5=ec99c540878a45943a07e90cd5d4933b&searchtype=a

Financial Times: Ukraine: A nation on guard TOP

http://www.ft.com/cms/s/0/43cdd390-dc8b-11df-a0b9-00144feabdc0.html
October 20 2010 

Neil Buckley and Roman Olearchyk

[...]

It is not clear that Ukrainians will, like Russians, agree to trade political freedoms for higher living standards. The authorities may find it tough to deliver their side of such a bargain, without Russia’s energy wealth or the abundant credit and high steel prices that fuelled Ukraine’s growth before the global financial crisis. “The Russian vertical of power is supported by a powerful economic base, of oil and gas,” notes one analyst.

Ukraine also faces a more fundamental contradiction. For now, the Yanukovich team insists it is committed to far deeper links with the EU than Russia is. Opinion polls show many Ukrainians favour moving towards Europe. But Stefan Füle, EU enlargement commissioner, says closer integration depends on continued progress on democratic values. “Our position is helping the Ukrainian authorities to reach European standards ... but also making it absolutely clear that, this being the basis of our relationship, we could hardly have any negotiation here.”

The big question is whether Ukrainians are ready to defend their freedoms – if necessary on the streets, as in 2004. A recent poll by the International Foundation for Electoral Systems found a majority of Ukrainians either concerned or alarmed about reversals of rights. Other polls record a plunge in ratings for Mr Yanukovich – but also for the opposition, suggesting a more general disillusion.

That is not a sentiment shared by Mr Zolotaryov. “Many people felt tired of politics. But I think that tiredness will pass when there are new repressions,” says the one-time revolutionary. “Repression makes you forget you’re tired.”

 Complete article: http://www.ft.com/cms/s/0/43cdd390-dc8b-11df-a0b9-00144feabdc0.html

Безрадісний бульдозер Януковича

TOP
12 жовтня 2010
Олександр Михельсон
Лауреат Нобелівської премії миру-2010, китайський дисидент Лю Сяо-Бо, сказав: "Лад, який дає поганий уряд, кращий за безлад, який тягне відсутність будь-якого уряду". Фраза дуже китайська за духом, але близька і зрозуміла не лише китайцям.

Поганий уряд, як правило, дійсно кращий за відсутність уряду (або за недієздатний уряд, що в принципі те саме). Але при цьому він усе одно лишається поганим. Що особливо помітно в критичній ситуації, за якої країні навіть "нормального" уряду може виявитись замало.

Підтримавши на президентських виборах Віктора Януковича, багато хто виходив саме з неусвідомленої згоди з думкою, так афористично сформульованою нобелівським лауреатом Лю Сяо-Бо. Голосували не за програму реформ, якої не було - і ясно було, що її немає - а за людей, які, як вважалося, сформують дієву владу. Владу, що вмітиме добиватися мети.

Виходу з ситуації поки що не проглядається. Адже усталення "вертикалі" саме по собі жодного відношення до реформ немає. Навпаки - саме по собі воно здатне призвести лише до консервації моделі "промислового феодалізму" на пострадянський лад. Саме тієї моделі, що й породила всі численні проблеми нашої країни та суспільства.

 

Сьогодні ніхто не заперечить, що в цьому виборці Януковича не помилилися. Поставлені владою цілі досягаються неухильно, без жодної уваги не лише до інтересів різних електоральних груп, але й до прямої заборони Закону.

Рішення Конституційного суду забороняють формувати коаліцію "тушками" чи скасовувати діючу Конституцію? Немає проблем: сам же КС прийме цілком протилежні рішення. А депутати освятять кастрацію власних повноважень. І приймуть Закон про Кабмін, який у цілій низці положень суперечіть уже "новій-старій" Конституції. І так далі.

Погодьтесь, саме ці приклади "бульдозерної" стратегії чинного керівництва держави спадають на думку в першу чергу. І недарма: в чому "регіонали" демонструють послідовність і наполегливість, то це - в справі концентрації влади.

Тут треба сказати, що ця стратегія може бути незаконною, неморальною і, звичайно ж, недемократичною - але це ще не робить її "поганою" в цілому.

Звичайно, неприємно дивитись, як ті, хто в опозиції тижнями блокував парламентську трибуну під сміховинним приводом листа, який влада надіслала до НАТО, "не порадившись із народом", тепер, самі ставши владою, буквально таємно підписують сумнівні міжнародні угоди на десятки років і демонстративно позбавляють своїх опонентів будь-яких прав.

Проте ж у світі існують приклади успішних авторитарних режимів. Чому б не сподіватись на щось подібне і в Україні Януковича?

Взяти сумнозвісний адмінресурс. Після "помаранчевої революції" чиновники різних рівнів звільнялись тисячами; речники Партії регіонів бувально захрипали, волаючи про політичні репрсесії. Виявилось, однак, що це було дещо гірше, ніж репресії - це була навала професійно та/або морально неадекватних кадрів.

Зараз, навпаки, мають місце саме репресії. Але полягають вони не стільки в "зачистці" кадрів, скільки в настійних "рекомендаціях" цим кадрам вступати до партії влади та підтримувати будь-які її дії.

Що гірше? Можна сказати так: друге безумовно краще, якщо кадри рекрутуються під певний курс. Інакше кажучи - якщо носії верховної влади добре усвідомлюють і свої кінцеві цілі, і - увага! - шлях до них.

Одне без іншого насправді непотрібно. Той же Віктор Ющенко, наприклад, добре усвідомлював, якою він хотів би бачити країну. Проблема була з баченням шляху до мети.

І ось тут ми стикаємося з тривожним питанням: в чому мета нинішньої влади, і де той шлях, який приведе до мети? Що бачать наш великий кормчий та його численні соратники, з важкою думою на чолі вдивляючись вперед крізь лобове бронескло свого тюнінгованого бульдозера?

Ні, звісно, ми знаємо: Україна для українців, корупції - бій, наш спільний дім - Європа, реформи заради добробуту, стабільність заради реформ. Всі ці слова з вуст можновладців лунають уже просто шумовим фоном. Причому для самих можновладців теж.

Ну, хто буде серйозно ставитись до абстрактних обіцянок після того, на що на очах перетворюються значно конкретніші "податкові канікули"? Може, ви ще й вірите, що за 10 років нас стане 50 мільйонів? Ага. А в "Межигір'я" переведуть інфекційну лікарню, яку виганяють з Лаври.

Наші новітні спадкоємці КПРС (це я на рахунок улюбленого ними словосполучення "партія влади") мають мінімум одну суттєву відмінність від легендарних більшовиків двадцятих. Тим влада була потрібна для реалізації своїх теорій. У сьогоднішньої Партії регіонів ніяких теорій немає.

... водій, навчений вправлятися тільки з бульдозером, завжди буде зацікавлений у тому, щоб довкола були самі лише завали.

 

Тобто теорії є у багатьох представників цієї партії. І серед цих представників є багато визнаних фахівців у найрізноманітніших галузях. З цими теоріями та їхніми носіями можна сперечатись чи погоджуватись. Але з чим важко сперечатись - то це з загальним "курсом влади".

Бо курсу немає. Якби він був, то вже на сьогодні його можна було б якось сформулювати. Але дискутувати ні з чим - а отже, ні з чим і погоджуватись.

Біг-борди переконують, що влада "будує нову країну". Яку саме країну? Як "трійка-Русь" у Гоголя, партія влади мовчить - "не дает ответа".

Все зводиться до телевізійних мантр про те, що "помаранчеві п'ять років контролювали все". І тому "втрачено мільйони рбочих місць". Причому обидва ці твердження, як свідчить всезнаюча статистика, є банальною брехнею.

(Просто диво, що колись така полум'яна Тимошенко не подає на цю брехню до суду - не для виграшу справи, звісно, але хоча б для створення інформаційного приводу. Не можемо без Портнова і Ко, еге ж, Юліє Володимирівно?).

Виходу з ситуації поки що не проглядається. Адже усталення "вертикалі" саме по собі жодного відношення до реформ немає. Навпаки - саме по собі воно здатне призвести лише до консервації моделі "промислового феодалізму" на пострадянський лад. Саме тієї моделі, що й породила всі численні проблеми нашої країни та суспільства.

Термін "авторитаризм" недарма має спільний корінь зі словом "авторитет". Авторитарні режими дійсно можуть досягати певного успіху в розбудові держави та економіки - але тільки за умови, що вони, ці режими, є ще й авторитетними.

На жаль, такий авторитет влади не досягається самим лише затиканням ротів неугодним та "дресировкою" телебачення. Він досягається об'єднанням більшої частини суспільства довкола глобальної мети, що її в нашій публіцистиці прийнято називати "національною ідеєю".

Ідея може бути різна - "демократія", "цивілізаторська місія", "відродження традицій", "ісламська революція", "латиноамериканський соціалізм", "Велика Туреччина", "Великий Китай". Головне, щоб вона була. В іншому випадку в наш час можна побудувати хіба що державу, що паразитує на чужих енергоносіях (як Білорусія) чи чужих кредитах (як Латвія).

Кризу обох останніх моделей ми бачимо сьогодні наочно. І повинні розуміти, що нам жодна з них уже не світить у будь-якому випадку.

Навпаки, нам світить тільки подальше зношення інфраструктури, зниження продуктивності праці та добудова газопроводів в обхід України. І якщо надконцентрована влада і надалі не запропонує суспільству реального, вибачайте за заїжджене гасло, "Українського прориву", все може скінчитися тим, що Віктору Януковичу не доведеться турбуватися про другий президентський термін.

Опонентам Януковича з цього тішитись не варто - йому просто ніде буде балотуватися. І їм, відповідно, теж.

Бульдозер - хороша штука для розбирання завалів. Але будувати за допомогою бульдозера не вдавалось ще нікому.

Головна ж проблема навіть найкращого бульдозера полягає в тому, що він принципово неконкурентоздатний на цивілізованому європейському автобані. Та й не пустить ніхто бульдозер на європейський автобан.

З чого, між іншим, випливає простий висновок: водій, навчений вправлятися тільки з бульдозером, завжди буде зацікавлений у тому, щоб довкола були самі лише завали. Йому особисто це гарантуватиме і максимум стабільності, і безмежне поле для натхненної праці, яку можна видавати за "проведення реформ".

Олександр Михельсон

Чому Bіктор Пінчук і YES ігнорують загрози українській демократії? TOP
Напередодні сьомого саміту “Yalta European Strategy” (YES), що відбувається кожного року в кримському портовому місті Ялта і цього року пройде з 30 вересня по 3 жовтня, ми мусимо запитати, чому пан Пінчук, засновник YES, нічого не говорить про справжні загрози українській демократії. Ці загрози, зрештою, мають прямий вплив на євроінтеграційні перспективи України.

Цьогорічна програма YES не містить ніяких дискусій з приводу нових загроз українській демократії та європейському вибору України. Веб-сайт YES спекулює участю в саміті колишнього Верховного представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки і колишнього Генерального секретаря Ради ЄС Хав’єра Солани. Разом з тим, судячи з цьогорічної програми, пан Солана приєднається до «говорильні», в якій мова буде йти про глобалізацію та економічну кризу, проте не про загрози українській демократії.

Українській демократії, яку з трудом вибороли мільйони українців у 2004 році під час Помаранчевої революції, наразі загрожує повзучий авторитаризм команди Віктора Януковича, що й підтвердила резолюція Європейської народної партії 13 вересня. Тому дуже дивним виглядає той факт, що пан Пінчук і сьомий саміт YES ігнорують головну проблему, з якою сьогодні зіткнулася Україна.

Причини цього можна відшукати в картатій біографії пана Пінчука.

Віктор Пінчук досить рано знайшов свою нішу олігарха-першопрохідця, який намагався змінити свій міжнародний імідж шляхом налагодження тісних контактів з європейськими та американськими елітами. Протягом двох останніх років другого президентського терміну Леоніда Кучми пан Пінчук запросив до Києва ряд високопоставлених американських політиків: Джорджа Буша-старшого, колишнього Державного секретаря Генрі Кіссінджера, генерала у відставці та колишнього командувача військ НАТО в Європі Веслі Кларка та Річарда Холбрука, колишнього посла США в ООН і зовнішньополітичного радника кандидата від демократів на виборах 2004 року Джона Керрі.

Пан Пінчук також намагався отримати членство у впливових міжнародних організаціях, таких як “International Crisis Group”, де його внески дозволили йому здобути посаду «старшого радника». Крім того, пан Пінчук робив грошові внески до двох впливових вашингтонських аналітичних центрів, Інституту Брукінгс та Інституту міжнародної економіки (ІМЕ), започаткувавши українські дослідницькі програми, очолювані колишнім послом Стівеном Пайфером і відомим економістом Андерсом Аслундом. Книга пана Аслунда «Як Україна стала ринковою економікою та демократією», яку в 2009 році опублікував ІМЕ, сала результатом цієї дослідницької програми.

До того ж, іншу частину своїх статків пан Пінчук витрачає на важливі соціальні програми. Він одружений із Оленою Франчук, дочкою колишнього Президента Кучми, яка заснувала фонд для боротьби з розповсюдженням СНІДу в Україні.

Проте не все так гладко.

Віктор Пінчук і Сергій Тігіпко, будучи членом і лідером партії «Трудова Україна», відповідно, намагалися відбілити образ Леоніда Кучми, зокрема, стосовно його нібито участі в убивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Робили вони це двома шляхами. По-перше, найнявши детективну агенцію «Kroll Associates» заради того, щоб визнати записи, зроблені колишнім охоронцем глави держави Миколою Мельниченком в офісі президента, згідно з якими замовником убивства був Кучма, підробленими. 25 вересня 2001 року «Трудова Україна» опублікувала результати «розслідування» «Kroll Associates», відповідно до яких Кучму було визнано невинним.

Другий спосіб полягав у фінансуванні піар-кампанії, започаткованої під вибори 2002 року, зміст якої полягав у тому, що за вбивством Гонгадзе та скандалом «Кучмагейту» стояло ЦРУ. 15 вересня цього року Кучма підтвердив, що вбивство було спецоперацією ЦРУ. Серйозні українські журналісти, а також українські та західні експерти говорять про цю версію з посмішкою.

Проте справжнім крахом іміджу пана Пінчука стало його непряме сприяння згортанню демократії в Україні шляхом просування своїх політичних протеже протягом останніх десяти років. На виборах 2002 та 2006 років Пінчук фінансував два політичні проекти своїх протеже, Валерія Хорошковського та Інни Богословської: «Команду озимого покоління» (більше відому як КОП) і «Віче». КОП було створено заради того, щоб вона відібрала голоси в головної опозиційної сили, «Нашої України», очолюваної Віктором Ющенком.

Обидва проекти провалилися, набравши лише 2% і 1,7% голосів, відповідно. Тим не менше, вони успішно запустили Хорошковського та Богословську у вищі сфери української політики. Пан Хорошковський став успішним бізнесменом і входив до уряду Юлії Тимошенко 2007-2010 років, а пані Богословська у 2007 році пройшла до парламенту в складі Партії регіонів.

Після того, як Хорошковського звільнили з посади голови Державної митної служби в лютому 2009 року, він став першим заступником голови Служби безпеки України (СБУ), а згодом – після обрання Віктора Януковича президентом – головою СБУ. Як засвідчує критика голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолія Гриценка, пан Хорошковський завжди був дуже суперечливою фігурою, адже він є водночас бізнесменом-мільярдером і власником найпопулярнішого українського телеканалу «Інтер», що дає підстави для звинувачень у конфлікті інтересів.

І справді, на посаді голови СБУ пан Хорошковський нехтує правилами, що були встановлені його покровителем, Віктором Пінчуком, у 2003-2004 роках і стосувалися того, що Пінчук подасть приклад відділення бізнесу від політики і не буде брати участь у майбутніх виборах. Пан Пінчук дотримався свого слова та не взяв участь у парламентських виборах 2006 і 2007 років.

Мало того, пан Хорошковський став головним уособленням чотирьох загроз українській демократії. По-перше, сприявши відбору ліцензій на мовлення у незалежних телеканалів ТВі та «5 канал», частоти яких перейшли до «Інтеру». По-друге, використовуючи СБУ для переслідування істориків і вторгнення в приміщення неурядових організацій, що займаються розслідуванням злочинів тоталітарного режиму проти українців. Разом з тим, пан Хорошковський протидіє розкриттю радянських архівів стосовно цих злочинів.

По-третє, проводячи розслідування діяльності в Україні західних фондів, таких як фінансований Джорджом Соросом Фонд «Відродження». У липні цього року в аеропорту «Бориспіль» на десять годин було затримано директора українського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе. Його відпустили тільки після прямого втручання німецького канцлера Ангели Меркель. По-четверте, створюючи перешкоди для приїзду до Києва на мітинги опозиції жителів інших регіонів і таким чином порушуючи конституційне право українців на мирні протести.

Такі розслідування діяльності західних фондів призвели лише до погіршення міжнародного іміджу Президента Януковича та євроінтеграційних шансів України. Дивним виглядає те, що пан Пінчук, засновник YES, і досі мовчить. Затримання Ніко Ланґе відбулося лише за місяць до першого візиту Президента Януковича до Німеччини, надзвичайно впливової країни ЄС, від чийого рішення залежить, чи отримає коли-небудь Україна статус кандидата в члени. При цьому, голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін особисто втрутився заради того, щоб припинити розслідування діяльності Фонду «Відродження», що виглядало досить дивно.

Що стосується Інни Богословської, іншого протеже пана Пінчука, то її входження у велику політику було більш бентежним. Особливо це стосувалося її виборчої кампанії під час президентських виборів 2010 року, коли через її кримські білборди, які ратували за російський контроль над Севастополем, СБУ погрожувала висунути проти неї кримінальні звинувачення. Підтримка територіальної цілісності країни є одним із найважливіших принципів, якого дотримуються країни-члени ЄС.

Важко зароблений і добре оплачений міжнародний імідж пана Пінчука наразі псують його власні протеже. Тому цікаво, чому він до сих пір зберігає мовчанку, а програма сьомого саміту YES не містить жодних згадок про серйозні загрози знищення української демократії.

Захід залишив Україну Росії TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/10/101020_uk_press_oh.shtml
20 жовтень, 2010

_blank"Захід залишив Україну Росії" - Daily Telegraph виносить цитату Юлії Тимошенко у заголовок ексклюзивного інтерв’ю з колишнім прем’єр-міністром.

Юлія Тимошенко звинуватила Захід у здачі України під російське домінування і застерегла, що Кремль прагне взяти під контроль газотранспортну мережу, яка життєво важлива для енергетичної безпеки Європи.

Юлія Тимошенко також твердить, що Захід не спромігся помітити різкий перехід до авторитаризму в Україні цього року:

"Україну проковтнули. Нові керівники України розглядають усе як предмет торгу і продажу: природні ресурси, державні промислові монополії, урядові готівкові доходи, засоби масової інформації та підприємства. Росія вже з цього користається і робитиме це ще більше у майбутньому".

Юлія Тимошенко висловила своє здивування, що Захід не називає речі своїми іменами, коли йдеться про наступ на демократію в Україні. Вона назвала 8 місяців президента Януковича при владі "похоронами української демократії".

[...]

Daily Telegraph пише, що Юлія Тимошенко закликала Захід прокинутися і звернути увагу на те, як Україну та її 45 мільйонів мешканців "продають по шматках" Росії. "Гроші та страх панують в країні," - заявила вона часопису.

Київ під контролем Москви

"Українська зовнішня і безпекова політика України контролюється Росією" - такий заголовок статті Тараса Кузя у американському виданні Georgiandaily.org

Професор Джорджтаунського університету вважає, що саме до такого висновку приходять керівні еліти у країнах Європи.

[...]

З огляду на всі ці фактори професор Кузьо доходить висновку, що такі призначення Януковича серед силовиків перевиконали квоту вимог Москви і не дозволяють Україні здійснювати незалежну від Кремля зовнішню і безпекову політику.

Вся стаття:
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/10/101020_uk_press_oh.shtml

Чи проковтне Україна керовану демократію по-російськи?

TOP

Україна рухається назад, наслідуючи Росію… Влада дає вказівки власникам ЗМІ… Обрання промосковського президента дає Росії шанс… На виборах знову брудні технології... З публікації у FT

УКРАЇНА: КРАЇНА НА ВАРТІ

Раніше Євген Золотарьов, котрий був серед молодих активістів, завдяки яким, зокрема, удалося здійснити прозахідну Помаранчеву революцію, що охопила Україну 2004 року, вважав: ця колишня радянська республіка зробила рішучий крок подалі від сусідньої Росії та в бік тісніших відносин із Заходом.

Сьогодні він переконаний, що попереду ще більше роботи. «Ми не могли передбачити, що знову постане така величезна загроза для демократії», - рішуче заявляє Золотарьов.

_blankУкраїна рухається назад, наслідуючи Росію

[…]

_blankВлада дає вказівки власникам ЗМІ, від яких не можна відступати

Зникнення в серпні цього року Василя Климентьєва, харківського журналіста, який займався розслідуваннями, викликало спогади про справу іншого журналіста. Десять років тому Георгія Гонгадзе було викрадено

[…]

Обрання промосковського президента дає Росії шанс отримати контроль над українською ГТС

[…]

_blankНа виборах знову брудні технології

Опозицію дуже засмучують ці вагання. «Україні сьогодні, як ніколи, потрібна увага міжнародної спільноти», - каже колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка програла з незначним розривом на виборах Януковичу. Вона заявляє, що проти опозиції використовуються «політичні технології», або брудні трюки, які є поширеними в більшості колишніх радянських країн.

[…]

Порушення Конституції і тиск на опозицію

[…]

_blankЯнуковича показують по ТБ у путінському стилі

Крім того, існує значне занепокоєння щодо ЗМІ. Українці нарікають, що програми новин починають нагадувати російські. Януковича зображають в путінському стилі: він віддає накази вирішити проблеми, які залишилися від попереднього уряду. За словами керівника «Телекритики» Наталії Лігачової, опозиція сьогодні майже не отримує ефірного часу.

[…]

Міжнародне занепокоєння

[…]

_blankСпроби піти російським шляхом приречені на провал?

Якою б насправді не була природа нового українського режиму, є підстави вірити, що спроби створити «керовану» демократію в російському стилі можуть провалитись.

Навряд чи українці погодяться, як росіяни, обміняти політичну свободу на кращі стандарти життя. Владі може виявитися складно виконати свою частину такої угоди, не маючи російських енергетичних багатств або за відсутності кредитів та високих цін на сталь, які сприяли зростанню української економіки до початку глобальної фінансової кризи. «Російська вертикаль влади спирається на потужну економічну основу, нафту та газ», - зауважують аналітики.

В Україні також наявні більш фундаментальні суперечності. Поки що команда Януковича наполягає на тому, що вона віддана ідеї більшого поглиблення зв’язків з ЄС, ніж із Росією. За даними опитувань громадської думки, українці підтримують рух у напрямку Європи. Однак, як зазначає єврокомісар з питань розширення Штефан Фюле, тісніша інтеграція залежить від постійного прогресу демократичних цінностей. «Наша позиція полягає в тому, щоб допомогти українській владі досягнути європейських стандартів… Але також дати чітко зрозуміти, що оскільки саме це є основою наших відносин, то тут не може бути переговорів».

Велике питання в тому, чи готові українці захищати свої свободи, якщо знадобиться, то й на вулицях, як це було у 2004 році. Останнє опитування Міжнародного фонду виборчих систем виявило, що більшість українців занепокоєні або серйозно стурбовані утисками їхніх прав. Інші опитування кажуть про різке падіння рейтингу не тільки Януковича, а й опозиції, що свідчить про більш широке розчарування.

Такі настрої зовсім не поділяє Золотарьов. «Багато людей утомилися від політики. Але я думаю, що ця втома мине, коли почнуться нові репресії, - каже колишній революціонер. – Репресії змушують тебе забути про втому».

З публікації у «Financial Times», 20 жовтня 2010 року

Вся стаття: http://www.unian.net/ukr/news/news-402123.html

Роздуми у передвиборний час TOP

http://www.dt.ua/1000/1550/70561/?printpreview
http://www.dt.ua/img/st_img/817--04-1.jpg

15 жовтня 2010

Щасливий народ, Господь якого — Бог. (Пс. 144, 15)

Перед кожними виборами, хоч про який рівень ідеться, ми звертаємося до вірних нашої Церкви та до всіх людей доброї волі з кількома закликами. По-перше, з проханням про молитву — за нашу державу Україну та за щасливий перебіг виборчого процесу. По-друге, ми закликаємо вірних нашої Церкви і всіх, хто хоче наше слово почути, щоб не легковажили правом голосування. По-третє, ми закликаємо всіх, хто за характером своєї державної служби несе відповідальність за проведення виборів, забезпечити чесне та безперешкодне волевиявлення народу. Оскільки ми знову увійшли в період підготовки до виборів, я хочу поділитися з вами, виборцями та кандидатами на посадові місця, своїми роздумами щодо цього.

[...]

Поручати Богові нашу державу і наш народ у передвиборний час — не значить вимагати від нашого Творця, щоб Він здійснював те, що ми, люди, вважаємо для себе корисним; щоб Він прийняв наші розв’язки, наші програми чи улюблених нами кандидатів. Молитва у передвиборний (як і в будь-який інший) час означає, що ми доручаємо себе і все наше життя в руки Премудрого і Предоброго Небесного Отця, бо все, що стається (а це значить, що походить з Його предобрих Батьківських рук), є вочевидь нам на користь, навіть якщо не є нам до вподоби. Молитва — це не ще один засіб у виборчому процесі. Це акт довір’я до Небесного Отця, який усе робить для добра своїх дітей і у своїй всемогутності вміє обернути нам на користь навіть те, що тимчасово може видаватися для нас невдалим.

[...]

Європейська демократія народилась у стародавній Греції та означає, що вибір з боку народу є вирішальним чинником в урядуванні. Існують різні форми правління: монархічна, республіканська, олігархічна й навіть диктаторська. Всі вони діяли впродовж історії, і прихильники кожної з них можуть наводити більш чи менш позитивні аспекти того ладу, який обстоюють. Декому навіть здається, що позитивною формою є диктатура, бо обіцяє легку й коротку дорогу до розв’язання життєвих проблем і цим приманює невторопних людей, що обертається дуже поганими наслідками для всіх. Демократія, побудована на праві вибору з боку вільних і мудрих громадян,?є чи не найважчою формою врядування, але, якщо її здійснювати сумлінно, є водночас найбільш тривалою і справедливою.

Існують дві небезпеки для справжньої демократії: перша з них — це непошанування волі народу, а друга — непошанування народом самого себе. Сьогодні в Україні існують обидві небезпеки: виборчим правом народу легковажить як влада, так і сам народ, і в цьому виявляється справжня криза демократії.

[...]

Багато хто в народі невдоволений взагалі процесом виборів, у яких вони не бачать сенсу. Так, недавно мені довелося почути з уст одного громадянина: «Мені все одно — я не буду голосувати». Боляче усвідомлювати, наскільки безвідповідальним є таке ставлення до виборів. Бо відчуття, що від мого вибору нічого не залежить, є наслідком не якоїсь хибності виборів узагалі, а суто людських і гріховних маніпуляцій. Але ж зловмисники маніпулюють людськими голосами саме тому, що бачать у них силу! Тому ситуацію можна виправити не бойкотом виборів, а правильним і відповідальним голосуванням за належного кандидата. За те щоб здобути виборче право, наші батьки і діди, які були свідомими громадянами, навіть жертвували своїм життям. Злегковажити цим правом сьогодні означає виявити крайню непошану до їхньої жертви, а ще — знехтувати можливістю забезпечити своїм нащадкам гідне життя.

[...]

Тому наш вибір повинен бути конкретним і відповідальним. Це вимагає від нас, громадян, немалого зусилля, бо треба здобутися на справжню громадянську свідомість, подолати свою байдужість чи своє лінивство, не піддатися спокусі продати свій голос за гроші, продовольчі дарунки або за вигідну посаду, забуваючи давню остережну приказку: «Бійся данайців, що дари приносять!»

Які небезпеки чигають на нас у громадсько-політичному житті? Це передусім жадоба грошей. Ні для кого не є таємницею, яку руйнівну роль цей порок відіграє у діяннях державної влади. Люди, обізнані з політичними реаліями, твердять, що жадоба грошей на місцевому рівні є навіть захланнішою, ніж на вищих площинах. Це значить, що віруючий кандидат на політичну кар’єру, який хотів би опанувати цю пристрасть, мав би бути майже «героєм». Проте хай не сумніваються ті, хто відважується вступити в політичне життя, що таким справді можна бути. Нехай вони пам’ятають, що власне завдяки таким людям по містах і селах нашої держави може настати справжнє громадське благо.

Великий руйнівний вплив на ефективність і привабливість виборів має й обман виборців. Часом створюється враження, що головна думка сучасного українського законодавця спрямована лише на те, щоб ще раз перекроїти виборчий закон і цим забезпечити своїй політичній силі максимальні виграшні шанси. В хід ідуть спроби усунути небезпечних суперників з поля змагання й уникнути чесної боротьби, оскільки вона може дати «непрогнозовані» результати. Часом в останню мить змінюються правила виборчого процесу, що ставить небажаних суперників у невигідне становище. Все це є не що інше, як обман виборця. Обманом слід вважати також нереалістичні виборчі партійні програми, які мають гарні «вивіски», але здійснити які практично неможливо.

Якщо Церкви і релігійні організації завжди остерігають виборців, щоб не зневажали своє виборче право і не продавали свої голоси, то наскільки більшим лихом є купівля голосів! Бо це не лише прямий злочин перед законом, а й спокушання людей до гріха. Рівно ж злочинною є фальсифікація результатів голосування, яка здійснюється через лукаві маніпуляції зі складом виборчих комісій, різні «технології» накручування голосів за якусь одну партію чи кандидата, нечесний підрахунок бюлетенів тощо. Така фальсифікація спотворює не лише результати, а й сам зміст голосування. І навіть якщо комусь вона й принесе тимчасову «перемогу», на цьому позірному «успіху», очевидно, не буде спочивати Боже благословення, а відтак плоди його будуть скороминущі.

[...]

У місцевих виборах 31 жовтня серед багатьох кандидатів на посади чи на депутатські крісла, напевно, немало буде людей віруючих, зокрема і греко-католиків. До цієї групи кандидатів я і хотів би звернутися на завершення своїх роздумів.

Кожний кандидат намагається згуртувати довкола себе якнайбільше число виборців. Це цілком природно, бо в цьому й полягає мета всієї виборчої кампанії. Кандидати шукають собі виборців серед церковних людей, оскільки свідомі того, що з-посеред усіх суспільних установ саме Церква втішається найбільшою довірою. Вони також часто звертаються до священиків, представляючи себе віруючими людьми, навіть якщо їх ніхто не бачив у церкві на богослужіннях. Знаючи, якою авторитетною для людей є позиція священика, кандидати просять його замовити за них добре слово перед парафіянами, а ще краще — з проповідальниці закликати їх молитися за того чи іншого кандидата як за надійну людину. Високо цінуються фотографії з групою мирян, ще більше — зі священиком, і найбільше — з якимсь єпископом. Духовенство — єпископів або священиків — запрошують на свої виборчі віча чи на партійні з’їзди з проханням поблагословити і виголосити якесь привітання.

Що можна сказати про такі заходи? На жаль, усе це межує з використанням Церкви у своїх політичних цілях. Можна допустити, щоб підтримку в такій формі мав кандидат, який є справді віруючим, послідовно активним у церковній громаді членом, але і це не завжди є доречним.

Кандидати, котрі мають якесь поняття про цінність молитви, цілком природно самі моляться і прохають інших про молитву. Якщо це прохання щире і походить із правдивого внутрішнього переконання, воно заслуговує на похвалу. Цілком інакше треба розцінювати поведінку тих, хто звертається з проханням про молитву до духовенства чи чернецтва, виходячи з кон’юнктурної користі чи з суто земного уявлення, що ці люди мають якийсь особливий, майже магічний зв’язок із небом. І зовсім уже карикатурними у ставленні до Бога є твердження про якісь особливі об’явлення чи, можна б сказати, Божий перст на користь якогось кандидата. Це вже межує з заграванням із виборцями та з маніпуляцією уявою побожних, хоч і мало свідомих людей.

Посилання на релігійні вартості ті чи інші кандидати мали б доводити відповідною поведінкою, бо саме в ній виявляється моральний характер кандидата. Не треба боятися говорити про релігійні вартості, не треба соромитися бути релігійною людиною, бо щира релігійність має дуже велику цінність, зокрема і в політичному житті. Знаємо з історії минулого століття, що після моральної руїни, яку спричинила Друга світова війна, Західна Європа економічно, політично, а головно духовно відродилася завдяки таким глибоко віруючим державним мужам, як Конрад Аденауер, Робер Шуман й Альчідо де Ґаспері. Сьогодні Україна, яка ще є у процесі відродження після безбожницького лихоліття, потребує людей саме такого формату.

Ми пишаємося тим, що українська культура закорінена в християнстві. Є у нас великий християнський потенціал, і в цьому полягає наша надія на повноцінне відродження. Вище ми перелічили чимало небезпек, які чигають на нас у суспільно-політичному житті. Вони діють як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівнях, і кожен, хто входить у владу, має розуміти, що, з одного боку, отримує великий шанс відповідально і творчо дбати про добро загалу, але, з другого — входить у «зону ризику». Все ж, не слід дивитися на покликання політика виключно в категоріях якоїсь неподоланної приреченості: чимало залежить від самої людини та від її сумління. Опанувати гріховні пристрасті і спокуси може кожен, а як християнин — кожен і повинен це зробити.

Отож вибори та голосування мають стати для всіх періодом святкового піднесення, коли народні обранці складають свої обітниці служити народові вірою й правдою, а самі люди обдаровують своїх обранців шаною і довірою. Тоді й буде над цим краєм Боже благословення.

Ціла стаття: http://www.dt.ua/1000/1550/70561/?printpreview

Counterrevolution in Ukraine

TOP

… having become “Sultan of Yanukstan,” Yanukovich will be responsible for everything that transpires on his watch — the good, of which there has been none thus far, as well as the bad, which is increasing on a daily basis.

 

http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Counterrevolution_in_Ukraine
October 12, 2010

Alexander J. Motyl

Almost six years after it began, the Orange Revolution formally ended on October 1, 2010, when Ukraine’s constitutional court reversed the “political reform” imposed on the presidency as part of the popular democracy movement’s uprising.

[…]

After assuming office in late February, Yanukovich amassed a great deal of power. Still, he chafed at the constitutional restrictions on his office — the same restrictions he once favored during Yushchenko’s administration — so now, he has angled to reverse them. Well aware that only Ukraine’s parliament, the Rada, can change the constitution — and equally aware of how hard it would be to mobilize enough votes there in favor of such a reversal — Yanukovich turned to the pliant constitutional court (which some Ukrainians call the Konstytutka, a play on prostytutka). The new president had leaned on the court at least once before since taking office, pressuring it to approve an anti-constitutional change in the rules governing the formation of parliamentary coalitions. And prior to this recent reversal he had packed the court with friendly jurists. It’s no surprise, then, that this ruling weaseled its way through the back door of a technicality — that the 2004 political reform was a law, and not a constitutional change — to declare the reform unconstitutional.

Now, as a result, Ukraine has officially entered an era of counterrevolution — with Yanukovich as the undisputed master of the nation, able to appoint and dismiss prime ministers at will. In other words, the court’s recent decision turned back the clock to the constitution of 1996, effectively propelling Ukraine into a state of constitutional ambiguity. 

Did the constitutional court act legally and, if not, who’s to challenge it, and where? In a court? In the Rada? Or in the streets? If the 1996 constitution were in effect again, would all the laws passed since 2004 be unconstitutional? Were the elections that brought Yanukovich to power legal? Should parliamentary elections be held in 2012, as the reforms dictate, or in 2011, as the 1996 constitution mandates? Are any of Ukraine’s political institutions legitimate? No one knows. 

[…]

There is, however, some underlying good news here: ...

Complete article: http://www.worldaffairsjournal.org/new/blogs/motyl/Counterrevolution_in_Ukraine

Обережно з виборами: чергові провокатори! TOP

Мені неодноразово доводилося писати про те, як усілякі політичні пройдисвіти вміло маніпулюють патріотичними й довірливими галичанами, мобілізуючи їх голосувати не «за України, а за її (чергового) ката». Прикладів доволі багато: це -  голосування за Кучму проти Симоненка (1999р.), це – масовий відтік голосів від національно-патріотичних сил на користь головного донецького пахана В. Януковича під патріотичну тріскотню політичного лузера В. Ющенка (2010р.). Це – й нове галицьке безумство: на місцевих виборах-2010 підтримувати супернаціоналістичне ВО «Свобода».

Дивно, що досі галичани не збагнули вкрай важливого: допоки існуватиме «Свобода», доти східно-південний виборець голосуватиме зі страху перед «бандьорами» за ПРУ та її сателітів, відбуватиметься протистояння між Заходом й Сходом, існуватиме реальна загроза розколу України. 

 

Цікаво, допоки Галичина наступатиме на одні й ті ж самі зловісні граблі? Що ж тоді очікувати від підконтрольних ПРУ східних і південних областей України, звідки ще й досі не вивітрився совковий дух, а нині проводиться планомірна політика на знищення всього українського? Чи коли-небудь ми, галичани, проаналізуємо наші помилки, щоб їх більше ніколи не повторювати? Невже нас таки нічого не навчили останні президентські вибори? Невже нам ще мало щоденних злодіянь донецького паханату? Коли врешті Галичина допнеться до усвідомлення своєї високої історичної місії: бути не декларативним, а справжнім українським П`ємонтом, тобто вести за собою всіх українців, всю Україну?

Звісно, останнім часом у Галичині розвелася сила силенна зрадників і запроданців, політичних провокаторів і маніпуляторів. Найгірше, що свою душу донецькому дияволу продали ті, які були ще донедавна були нашими авторитетами, а нині з метою забезпечення собі далеко небідного життя експлуатують славетні імена ближчих чи дальших родичів. Дехто з тих янучарів вже скотився до того, що не скриває свого зрадництва, іншим усе ще вдається маскуватися під радикальних українських патріотів. Насправді ж перші й другі служать не лише мамоні, а й найлютішому ворогові самостійної України – проросійським посіпакам донецько-бандитського розливу, а навіть Москві.

Націоналістичний радикалізм – на службі в Януковича

Вочевидь, ніхто зі свободівців, тим паче – з проводу, не афішуватиме своєї матеріальної (і не тільки!) залежності від проросійських олігархів. Хоч, правду кажучи, діаспорні націоналісти неодноразово старалися переконати мене в тому, що «Свобода» - не проект доморощеної п`ятої колони, а спецслужб Росії. Можливо їм видніше. Утім, більшість політиків України правого та право-центристського крила, а також авторитетних і всюдисущих українських журналістів вважають «Свободу» не самостійним політичним гравцем, при тім називають головних  спонсорів з проросійських олігархів. Однак кожен, хто має голову на плечах, а в ній хоча б трішки клепок, розуміє, для чого й кому так украй потрібна скандальність молодчиків зі «Свободи». І ще: на чий млин  ллють вони свою псевдонаціоналістичну воду.

Ще в 1996 році один із обізнаних політиків донецького ре∂іону інформував мене, що «Свободу» спонсорують люди з оточення Р. Ахметова. Відтоді ці ультра-праві опинилися під моїм журналістським прицілом. Не так давно з достовірних джерел мені стало відомо про тісні контакти Тягнибока з олігархом Коломойським. А саме: останній на просьбу Ю. Тимошенко влаштовував їй після президентських виборів-2010 зустріч з О. Тягнибоком (йшлося про об`єднання опозиційних сил, від чого, звісно, відмовився лідер «Свободи»). 

Слід констатувати, що ВО «Свобода» вже переступило кордони України. Зокрема щотижня оплаченою нею сторінкою в діаспорному тижневику «Міст» (США, Канада, країни Західної Європи) ця політична сила розчищала дорогу до влади донецько-олігархічному кланові В. Януковича, дискредитуючи не П. Симоненка, В. Януковича чи В. Ющенка, а виключно Ю. Тимошенко. Слід також згадати про нещодавні відвідини Канади О. Тягнибоком. Його виступи це – суцільне маніпулювання ідеологічними догмами українського націоналізму вкупі із неприкритою брехнею й нотками вождизму. 

Однак на особливу увагу заслуговує скрайня зухвалість групки прихильників «Свободи» (своєрідні напіввідходи з числа новоприбулих й такого ж роду ділки) у Торонто. Останнім часом рідко яка громадська зустріч політичного забарвлення обходиться без проявів їхнього нахабства, нахрапистості, дилетантських повчань, мало не насильницького захоплення мікрофону, чого в українському Торонто ніколи раніше не траплялося. У цьому контексті варто згадати акцію протесту під російським консульством, зорганізовану в Торонто українськими державницькими організаціями (бандерівцями). Цю демонстрацію О. Тягнибок зі своєю братією мало не перетворив у публічне протистояння, скандально вимагаючи для себе доступу до мікрофону. Вочевидь, організатори акції постаралися бути подалі від свободівців, побоюючись усіляких провокацій. Утім, не тільки в Північній Америці, але й у країнах Західної Європи в діаспорних публічних місцях під брендом «Свободи» з`являються визиваючо зухвалі молодчики чи молодиці.

Інша тема: культура спілкування свободівців із надто допитливими. А радше брак тієї культури. Особисто мене біля наметів «Свободи» у Львові навіжені дядьки двічі мало що не побили та ще й в додачу всіляко обізвали. Цікаво, що, коли востаннє я намірялася побувати біля їхнього намету, то один із відомих львівських редакторів мене повчав: «Будьте обачні, бо вас можуть побити свободівці!». Ось яка ганебна репутація в так званих ультраправих серед найавторитетніших журналістів Львова!

Днями врешті зірвано таємничість зі всеукраїнського об`єднання «Свобода»: троє членів Тернопільської міської організації «вийшли з лав партії на знак протесту проти імітації боротьби з владою».

 

Може, хтось з читачів подумки звинуватить мене в наставленості проти українських націоналістів. Скажу, що на відміну від п. Тягнибока, який безсоромно експлуатує бренд своїх дальших славетних предків, у моїй ближчій і дальшій родині були не тільки жертвенні й доволі знані націоналісти (мати – Лідія Пик-Онуфрів, тітка – Ірена Пик, двоюрідна тітка – Олена Матла-Казанівська, двоюрідні дядьки – Олександер та Омелян Матла, двоюрідний дядько – Богдан Казанівський), але й сподвижник самого Степана Бандери – двоюрідний дядько Зіновій Матла. До речі, експозицію до 100-річчя З. Матли – «душі українських націоналістів», члена УГВР, теоретика осучасненого українського націоналізму – можна оглянути у Львівському історичному музею (площа Ринок, 4).

Після порівняння довоєнного славетного покоління жертовних українських націоналістів з нинішньою галасливою мізерією свободівців-псевдонаціоналістів мене огортає страх за галицьку молодь, за майбутнє Галичини, всієї України.

Скрите стає явним. Або конкретніше про олігархічне бабло

Нещодавно депутат НУ-НС Тарас Стеців висловив майже крамольну для багатьох зазомбованих галичан думку: «Партія регіонів контролюватиме місцеву владу на Західній Україні за допомогою ВО "Свобода". Цей політик також констатував наступне: «…інколи складається враження, що "Свободу" придумано для того, щоб дискредитувати Галичину й націоналізм як такий в очах українців".

Днями врешті зірвано таємничість зі всеукраїнського об`єднання «Свобода»: троє членів Тернопільської міської організації «вийшли з лав партії на знак протесту проти імітації боротьби з владою». За їх словами, “особливо цинічним є те, що цей фарс вони (свободівці) влаштовують за гроші того самого режиму, з яким вони нібито борються”.

В оприлюдненій на прес-конференції в УНІАН заяві трьох колишніх членів “Свободи”, що пролунала з уст депутата Тернопільської міської ради, колишнього члена ВО «Свободи» І.Семанишина, зокрема, говориться: “Ми закликаємо людей не вірити лідерам “Свободи”, які свій популізм та обман прикривають ідеями служіння Україні. Ми втомилися бути учасниками цього фарсу, протестуємо проти нього та рішуче заявляємо про те, що реальні ідеї цієї політичної сили та її керівників насправді не співпадають з політичними, ідеологічними та моральними цінностями, які проголошує партія “Свобода”.

Варто б також прихильникам «Свободи» для отверезіння подивитися американську передачу під назвою «Потворне обличчя націоналізму» (США, телепрограма «60 хвилин»), яка декілька років тому транслювалася на увесь світ. Це - міжнародна дискредитація України, української національної ідеї тиражуванням свободівської екстреми.

Дивно, що досі галичани не збагнули вкрай важливого: допоки існуватиме «Свобода», доти східно-південний виборець голосуватиме зі страху перед «бандьорами» за ПРУ та її сателітів, відбуватиметься протистояння між Заходом й Сходом, існуватиме реальна загроза розколу України. 

... справжні українські націоналісти не повинні стрясати повітря своїм радикалізмом, а щоденно працювати над національним усвідомленням українців, головно – у зрусифікованих ре∂іонах

 

Безперечно, права, ліва право- й лівоцентрристська політичні ніші України мають бути заповненні українським патріотичним се∂ментом. Однак справжні українські націоналісти не повинні стрясати повітря своїм радикалізмом, а щоденно працювати над національним усвідомленням українців, головно – у зрусифікованих ре∂іонах. Тим самим, над зшиванням української нації, остаточним об`єднанням України.

Безумовно, факти – вперта річ. Саме вони вказують на те, що не «Свобода» є небезпекою для існуючої бандитської влади В. Януковича, бо не цих псевдонаціоналістів зачищає державна машина на місцевих виборах-2010, а реальну опозицію – БЮТ-«Батьківщину» та її складові. Саме їх знищують, пресують, залякують, усувають від участі у виборах, а окремих персоналій навіть кидають за тюремні ∂рати.

Чим скоріше громадянство це зрозуміє, тим скоріше буде усунено від владного корита донецький паханат, тим скоріше доживемо до позитивних змін в Україні. 

Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто)

Чужий флот (ЧФ) TOP
_blank

Петро ПРОЦИК

Це друга частина з серії публікацій аналітичної довідки генерал-лейтенанта запасу, заступника Начальника ГШ ЗС у 1997-2002 роках про стан Чорноморського флоту на території Укураїни

1. Правові проблеми укладення і ратифікації угоди по ЧФ

Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації (ЧФ РФ) на території України {Закон N 2153-VI від 27.04.2010} укладена і ратифікована всупереч Конституції України, оскільки:

Виходимо з того, що зазначена у перехідних положеннях нашої Конституції (прийнята 1996 року) можливість “Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України” не є підставою для укладання нового договору, оскільки враховуючи факт присутності на той час ЧФ РФ та ведення переговорів з РФ про термін його перебування, лише узгоджувала це перебування з вимогами статті 17 Основного закону, котра неоднозначно визначає, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Таким чином, подовження встановленого законом 1997 році 20-річного (до 2017 року) терміну тимчасового перебування ЧФ РФ вступає у пряме протиріччя з цією нормою.

Отже, підписавши вищезгадану угоду, президент Янукович свідомо порушив Конституцію України, оскільки стаття 9 Основного закону визначає, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення до неї відповідних.

Верховною радою угода ратифікована теж з порушенням Конституції, оскільки Конституцією визначений особливий порядок внесення змін до розділу І "Загальні засади" Конституції виключно шляхом прийняття їх не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з подальшим затвердженням на всеукраїнському референдумі.

Пролонговані угоди 1997 року по ЧФ РФ не відповідають за багатьма параметрами вимогам законодавства України, особливо базовому Закону «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 17, ст.122 ). При пролонгації вище означених угод не були врегульовані такі питання:

  • виведення з території України потенційних носіїв ядерної зброї, оскільки їх розміщення на території України допускаються лише короткостроково та за умови належного реконструювання, що засвідчується відповідним документом;
  • незастосування підрозділів ЧФ всупереч воєнно-політичним та іншим інтересам України, вимогам Статуту ООН щодо дій по підтриманню миру та безпеки, іншим нормам міжнародного права;
  • заборона на передачу в оренду об'єктів та засобів національної системи навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства у територіальних водах;
  • гарантії забезпечення на належному рівні безпеки громадян України та відшкодувань на випадок нанесення їм шкоди, перш за все, від зростання терористичних загроз;
  • вимоги щодо охорона довкілля, утилізації та вивезення надлишкових і застарілих боєприпасів та відходів;
  • заборона на носіння військової форми одягу своєї держави і зброї особами військового персоналу поза межами місць дислокації та самовільного пересування озброєних підрозділів ЧФ;- умови використання на території України державної символіки РФ;- діяльність засобів масової інформації ЧФ на території України відповідно до законів України;- порядок здійснення контролю за діяльністю підрозділів ЧФ на території України, включаючи можливість проведення раптових перевірок дотримання підрозділами ЧФ умов угод;
  • умови і порядок виведення ЧФ з території України.

Вище означені угоди порушують також міжнародне право, оскільки пов’язавши в угоді факт збереження своєї військової бази на нашій території з ціною на газ, РФ демонстративно порушила пункт 3 Меморандуму про гарантії безпеки Україні 1994 року, де підписанти, серед яких є і Росія “підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги”.

2. Склад та якісний стан ЧФ РФ

Відповідно до досягнутих Угод (від 9 червня 1995 року і 28 травня 1997 року) Чорноморський флот Росії на території України може мати 25 тис. чоловік особового складу, у тому числі в частинах морської піхоти та морської авіації наземного базування – 1987 чол.; 272 од. кораблів і суден (бойових кораблів – 32, бойових катерів – 20, кораблів спецпризначення – 16, суден і катерів допоміжного флоту – 130, пошуково-рятувальних суден і катерів – 40, гідрографічних суден і катерів – 34). Бойових літаків морської авіації наземного базування (22 од.), звичайних озброєнь і техніки: 132 бойових броньованих машин і 24 артилерійських одиниць калібру 100 мм і вище.

Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації знаходиться в м. Севастополі (не Севастополь, а в…).

Чорноморський флот Російської Федерації використовує також такі пункти базування і місця дислокації: 31-й випробувальний центр з відповідними об'єктами забезпечення (в районі Феодосії); військовий санаторій "Ялта" та 830-й пост зв'язку та ретрансляції в м. Ялта і 1001-й пункт високочастотного зв'язку в населеному пункті Прибережне Судакського району, 2436-й склад ракетного палива на станції Мамут. За Росією залишилося 2 пункти базування корабельного складу: Севастополь і Феодосія, аеродроми Гвардійське і Кача з об'єктами забезпечення, 2 запасних аеродроми; 1 місце дислокації берегових військ (Севастополь).

Відвертою брехнею та цинізмом, маніпуляцією є твердження російських і доморощених вождів, що, нібито ЧФ РФ захищає на Чорному морі інтереси України, здатен це зробити. Не здатен. Нині ЧФ за своїми можливостями у 20 разів поступається флотам країн-членів НАТО в Чорному морі.

Зараз чисельність особового складу Чорноморського флоту складає близько 11 - 12 тис. (за іншими даними – менше 14 тис.) та близько 9 – 10 тис працівників.

Чисельність російської морської піхоти на Чорному морі становить 2500 - 2900 чоловік (показово, що наприкінці 2008 – у 2009 р. 810 полк МП повторно розгорнуто у бригаду МП).

У бойовому складі ЧФ нині - близько 50 суден, з них менше 40 бойових кораблів і катерів: 13 великих кораблів (флагман, ракетний крейсер «Москва», 2 великих протичовневих кораблі, 3 сторожовика і 7 великих десантних кораблів). Крім того, – ще 13 малих кораблів (ракетні, протичовнові і тральні), 2 підводних човна і 6 ракетних катерів.

Фактично, порушенням міжнародних договорів України є базування на нашій території потенційних носіїв ядерної зброї Росії – крейсера «Москва», сторожових кораблів «Питлівий», «Ладний» та «Смєтлівий», літаків типу Су-24, Бє-12 та вертольотів Ка-27.

Стан кораблів російського Чорноморського флоту стрімко наближається до критичного, більшість із них служать довше відведеного запасу міцності, й до 2015 року ЧФ РФ може зовсім припинити виходи в море. Більшість із кораблів ЧФ служать понад відведених їм 30 років. Рекордсменом же є рятувальне судно «Комуна», яке спустили на воду... у 1913 році. «Очаков» почали будувати у 1969 році, а спустили на воду в 1971-му. Субмарину «Святий князь Георгій» спустили на воду пізніше — у 1982-му.

Росіяни мають у Севастополі лише 2 відносно нових бойових корабля, збудованих у 90-ті роки. З усіх плавзасобів, що перебувають на озброєнні ЧФ, у 80% – нормативний термін технічної придатності закінчується до 2010 року. Після цього часу списанню підлягатиме понад 60 % кораблів та суден і у складі флоту залишаться близько 13 надводних кораблів, 3 катери, один підводний човен і 20 літаків..

Лише невелика частина кораблів ЧФ Росії – боєготові. Решта – імітують перебування у ремонті. З-за кризи російський уряд припинив фінансування ремонту підводного човна Б-380 – одного з двох, що залишилися у ЧФ (другий – "Алроса" – теж небоєздатний, ремонтується).

Командування ЧФ уже найближчим часом збирається вивести з бойового складу великий протичовновий корабель (ВПК) «Очаков» (припинено фінансування ремонту) та дизельний підводний човен «Святий князь Георгій». Чекають своєї черги також ВПК «Керч», госпітальне судно «Єнісей», транспортний корабель «Тугай», кабельне судно «Сетунь» та морський транспорт озброєння «Генерал Рябіков». Протичовнові кораблі — найбільші у складі ЧФ, вони відповідають західному класу фрегат. Більший за них лише ракетний крейсер «Москва», після усіх списань він залишиться єдиним кораблем першого рангу на ЧФ.

В 2010 році Москва на 30 відсотків скоротила видатки на судноремонт. Навіть командувач ЧФ 2009 року офіційно висловив побоювання з приводу використання бойових кораблів і катерів, збудованих в 70-ті-на початку 80-тих років (згадаймо авіаційну торпеду на пляжі, чи "парадну" болванку ракети у натовпі севастопольців). З середини 90-тих років росіяни заборонили стрільбу артилерією великих калібрів, а також пуски крилатих ракет через зношеність корабельних систем і загрозу розриву стволів.

Поповнення ЧФ новими кораблями сьогоріч не передбачається. Можливості оновлення бойового складу ЧФ обмежені. Навіть попри існуючі в угодах обмеження (можна міняти лише клас на клас), у Росії катастрофічно маленькі кораблебудівні програми, причому вони мають забезпечувати чотири флоти і Каспійську флотилію. За останні роки для всього ВМФ Росії було збудовано лише 7 нових військових кораблів. Жоден з них на Чорноморський флот не потрапив. І якщо склад малих ракетних катерів Росія насилу оновлює, то великих бойових кораблів із часів розпаду СРСР практично не будують.

За деякими оцінками, великий сучасний бойовий корабель може з'явитися на російському флоті не раніше, аніж до 2020 року. На той час «наймолодшому» кораблю ЧФ Росії – ракетному крейсеру «Москва» виповниться 37 років... Бойовий корабель без корінної модернізації служить не більше 25 років.

Напевне виходячи з такого стану ЧФ РФ Росія планує, як згадувалось, дислокувати в Севастополі один з кораблів типу "Містраль".

Альтернатива виходу з конституційної кризи – установчі збори TOP
Народ, очевидно, ще не усвідомив, що Конституційний Суд (по суті, групка людей, серед яких докторів наук, професорів - обмаль) не мав права змінювати Основний Закон.

 

06 жовтня 2010

Олег Романчук

Про те, що в Україні легальним способом відбулася узурпація влади, сьогодні говорять і пишуть здебільш політики й журналісти.

[...]

25 січня цього року в чергову річницю Злуки українських земель у Києві відбувся всеукраїнський форум громадських організацій. Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський, організатор Форуму, заявив, що готуватимуться умови для скликання Всенародного Конституційного зібрання, яке має вирішити майбутнє України.

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук

http://www.pravda.com.ua/
columns/2010/10/6/5443383/

На Форумі було прийнято рішення про створення координаційної ради, куди увійдуть представники громадськості різних регіонів країни з метою підготовки наступного етапу - висунення делегатів для участі у Всенародних конституційних зборах.

1 лютого Оргкомітет Громадянської Асамблеї України звернувся з відкритим листом до кандидатів на пост президента України з проханням дати відповідь, чи поділяють вони рішення Громадянської Асамблеї України про термінову необхідність проведення Конституційної реформи шляхом скликання Конституційних зборів.

Цього ж дня УП надрукувала статтю Віктора Чумака "Який шлях у Конституційної реформи в Україні?".

Автор констатує: "59,5 % громадян України підтримують "обрання на всенародних виборах спеціального органу - Конституційних Зборів, - що розроблять проект Конституції, який буде винесений на всенародний референдум для затвердження.

[...]

Щоб збалансувати владу, в найближчі три-чотири місяці слід скликати Установчі збори (Конституційну асамблею).

Перше завдання УЗ - визначити соціально економічний устрій суспільства. Цей устрій має забезпечити умови зростання економічного добробуту країни та її громадян, дотримання свобод і соціального захисту.

Саме УЗ визначають повноваження та відповідальність кожної гілки влади, граничну кількість державних чиновників і розміри їхнього утримання. Ці норми мають бути зафіксовані, й надалі жодна гілка влади не може їх перевищувати.

59,5 % громадян України підтримують "обрання на всенародних виборах спеціального органу - Конституційних Зборів, - що розроблять проект Конституції, який буде винесений на всенародний референдум для затвердження

 

Принцип відсторонення членів УЗ від влади і неучасті їх у виборних владних структурах у майбутньому гарантує, що при встановленні меж повноважень і привілеїв гілок влади вони створюватимуть їх не "під себе". Це найважливіша умова будівництва ефективних структур влади.

Головна особливість Установчих зборів полягає в тому, що після виконання покладених на них функцій, їх члени уже ніколи не займатимуть виборних державних посад.

УЗ мають також строго розділити гілки влади, заборонити так зване "делегування повноважень" від однієї гілки влади до іншої. Саме через таке делегування виконавча влада звичайно підпорядковує собі інші структури, у результаті чого демократія замінюється авторитарним режимом і деспотією.

Установчі збори мали б затвердити не тільки новий виборчий закон, а й нову Конституцію (вона може бути й модифікованою сучасною). "Розвести" всі гілки влади повинна нейтральна сторона.

Оскільки в судовій гілці влади цілковитий обвал, то для посилення (чи тотальної зміни) цієї гілки влади необхідно здійснити два заходи:

а) виборність суддів (як і депутатів);

б) введення в судову систему інституту судових засідателів (у кожному засіданні має брати участь 10-12 засідателів).

Як я і передбачав, нинішня Верховна Рада на такі зміни не зважилася. Вона навіть закон про вибори не змінила.

У нинішній кризовій ситуації в Україні єдиний важіль, який може зсунути замшілу (антидержавну по суті) політичну брилу з місця, - це Установчі (Конституційні) збори. Якщо вони (збори) не будуть скликані найближчим часом і не буде здійснене "перезавантаження" системи, держава може ввійти у стан ступору.

P.S.

1 лютого 2010 року секретар Оргкомітету Громадянської Асамблеї України Андрій Когут надіслав листа кандидатам на пост президента України.

У ньому, зокрема, сказано: "...Оргкомітет Громадянської Асамблеї України звертається до вас з проханням на теледебатах 1 лютого 2010 року, або в окремому виступі дати відповідь, чи поділяєте ви рішення Громадянської Асамблеї України про термінову необхідність: Конституційної реформи, шляхом скликання Конституційних зборів; реформи виборчого законодавства, зокрема запровадження системи "відкритих" списків під час виборів до Верховної Ради".

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/10/6/5443383/

Відкритий лист та 15 запитань малого бізнесу головним політикам України TOP
Ось уже десять років ми домагаємося податкової реформи, бажаємо чесно виконувати Закони й платити економічно обґрунтовані і посильні податки, а у відповідь отримали абсолютно бездарний, економічно незбалансований Проект Податкового Кодексу України ...

 

Шановні лідери політичних партій!

Ми звертаємося до Вас від імені двох мільйонів підприємців України, а також дев'яти з половиною мільйонів ними найманих працівників і членів їх сімей.

З 1998 по 2004 рік ми існували за Указом Президента. У 2004 році нам "дозволили працювати" двома листами. У 2005 році пообіцяли нарешті ухвалити необхідні нам Закони, а продовжили агонію малого бізнесу лише "поправками до бюджету" і постановами Кабінету Міністрів України. З 2006 року по теперішній час малий бізнес працював за спрощеною схемою "поза Законом". За 11 років своєї політичної діяльності в жодного з Вас через різні, об'єктивні для Вас, але не поважних для народу причин, так і не дійшла черга на законодавчому рівні закріпити наші права, спростити бюрократичні перепони, навести лад в нетямущій і економічно бездарній податковій системі.

Історія повторюється. Влада робить ті ж п'ять кроків, які привели до згортання в 30-х роках НЕПу, а зараз приведуть до банкрутства малий бізнес країни. "Троянський кінь", закладений у Положенні Закону "Про обов'язкове державне пенсійне страхування" і Єдиному соціальному внеску, зробив непотрібною і недієздатною спрощену систему оподаткування, а за звичайною, позбавленою всякої економічної логіки, яка суперечить об'єктивним економічним законам, позбавляє будь-якої мотивації розвиватися й інвестувати, — і раніше без порушень могли працювати тільки монополісти, експортери ліквідних на світових ринках ресурсів, бюджетники, фіктивні фірми —"обдиралівки” при міністерствах і відомствах, пільговики, учасники вільних економічних зон і офшорні компанії.

Ось уже десять років ми домагаємося податкової реформи, бажаємо чесно виконувати Закони й платити економічно обґрунтовані і посильні податки, а у відповідь отримали абсолютно бездарний, економічно незбалансований Проект Податкового Кодексу України, який не вирішує майже жодних назрілих у кризовій країні проблем, збільшує й без того непосильне адміністрування з боку контролюючих органів. Проект, що отримав всенародне засудження.

Під рубрикою Події: Луганськ : Асамблея - підприємцям, лідерам громадських організацій - 20 жовтня

 

Ми не бажаємо кожного місяця здавати масу документів у формі звітів для наповнення бюджету, що не збігаються з бухгалтерським обліком, утримувати лише для цього армію бухгалтерів і інспекторів, щороку платити данину чиновникам за одні й ті ж дозволи і ліцензії, за право пролонгації оренди нами ж відновлених і відремонтованих об'єктів комунальної власності, збільшуючи тим самим свої накладні витрати, а разом з ними і так високі ціни на товари і послуги, що робить їх неконкурентоздатними в очах того народу, що зубожів через кризу та непрофесійне управління державою.

Нас позбавили права на трудовий стаж і справедливе пенсійне забезпечення за період з 2000 по 2006 рік. Ми хочемо чесно і в повному обсязі платити всі податки і збори, відмовившись від загальноприйнятої в нашій країні практики приховання зарплати та її виплати "в конвертах", але це неможливо зробити до приведення податкової системи у відповідність із розумними критеріями, оскільки односторонньо це неминуче приведе нас до банкрутства. Не можна віддати більше, ніж заробляєш, й узяти з покупця ціну, більшу за ту, що він може заплатити.

Сьогодні за чинним законодавством внаслідок подвійного і навіть потрійного оподаткування на кожні 1670 гривень створеної нашою працею додаткової вартості ми отримуємо "чистими” на руки лише 819 гривень зарплати, з якої при кожній купівлі у нас ще раз відбирають ПДВ, знецінюючи купівельну спроможність нашої винагороди всього до 683 гривень. Держава ж до всіляких соціальних фондів і бюджетів усіх рівнів збирає податків і зборів у півтора рази більше — в сумі 987 грн.

Нас перетворили на кріпаків, а тепер і на рабів: податкова система України пропонує нам три години на день працювати на оренду, інвесторів, "дах” і кредити, три години — на податки й утримання всіляких майже марних для нас соціальних фондів, і всього дві години — на себе і своїх дітей. Це вже давно не бізнес і навіть не життя.

Ми ніколи не голосували і не схвалювали на референдумі жодної Конституції нашої країни, тим більше такої, яка б давала таке нічим не обмежене право органам влади настільки безсовісно оббирати власний народ і при цьому не гарантувати навіть мінімальних прав громадян, в ній задекларованих.

Нас позбавили всякого стимулу до приватної ініціативи й сенсу займатися легальним бізнесом. Ось уже 10 років нас ніхто не чує, а те, що через це на Україну насувається економічний колапс, ніхто не хоче бачити, радіючи незрозуміло звідки взятим рожевим показникам якоби поліпшення темпів нашого життя.

Ми не хочемо знову йти "в тінь", куди нас наполегливо заганяють. Ми не хочемо втратити свій бізнес, створений важкою працею на свої власні заощадження. Ми не хочемо виїжджати зі своєї країни ні в чужі краї, ні в "щасливе минуле". Тому ми прийняли тверде рішення боротися до перемоги, тим більше, що інакше ми втратимо все.

На своїх мітингах-зборах усеукраїнської акції солідарності підприємців ми одностайно проголосували зобов'язати всіх членів наших спілок й асоціацій під час виборів 31 жовтня 2010 року не голосувати за жодну з партій, член фракції якої у Верховній Раді проголосує за антинародний Податковий кодекс.

Пропонуємо Вам, як лідерові впливової і шанованої політичної партії України, відповісти малому бізнесу і всім громадянам України у формі "ТАК", "НІ" або "ІГНОРУЮ ВАС і ВАШЕ ЗВЕРНЕННЯ" на кілька важливих для всіх нас питань:

  1. Чи Вважаєте Ви справедливою існуючу пенсійну систему, за якою на нерівноправній основі, порушуючи Конституцію, нараховуються пенсії різним категоріям громадян таким чином, що мінімальний розмір пенсії при повному трудовому стажі не дозволяє реалізувати права на життя, а максимальний розмір в п'ятдесят разів більший за мінімальний?

  2. Чи Вважаєте Ви справедливим, що пенсіонери-підприємці, які вже заробили свою пенсію, а також інваліди, повинні продовжувати робити відрахування до пенсійного фонду незалежно від отримання ними прибутку?

  3. Чи Вважаєте Ви за правильний та справедливий для інших працівників підприємства порядок, при якому за наявності страхових платежів за рахунок трудового колективу робиться оплата перших п'яти робочих днів по лікарняних листах непрацездатності? І чи страхувалися б Ви особисто добровільно на таких кабальних умовах?

  4. Чи вважаєте Ви справедливою і гідною для цивілізованої європейської демократичної країни податкову систему, при якій держава забирає у своїх громадян у вигляді податків і зборів більше половини створеної ними додаткової вартості і, і при цьому не забезпечує реалізації навіть частини їхніх Конституційних прав?

  5. Чи Вважаєте Ви, що керівництво Національного Банку, яке, порушуючи свої Конституційні функції, знецінило емісією більш ніж у 10 разів наші грошові кошти і заощадження , може залишатися безкарним і не підзвітним громадянам своєї країни?

  6. Чи вважаєте Ви за можливе знову претендувати на переобрання представникам тих партій, які завели 60% економіки в тінь, створили таку систему влади, при якій посади продаються, а країна стала одним зі світових лідерів за рівнем корупції?

  7. Чи підтримуєте Ви пропозицію про те, що Конституція України має бути допрацьована й узгоджена Конституційними Зборами з числа представників демократичних інститутів і громадських організацій України, а також затверджена на Всенародному референдумі?

  8. Чи готові Ви підтримати нашу пропозицію про відміну корупційного податку на додану вартість і його заміну на податок з обороту, а в торгівлі з комісії у розмірі 5%?

  9. Чи підтримуєте Ви, з метою недопущення можливостей мінімізації податкових відрахувань, детінізації економіки і спрощення податкового обліку, введення єдиної для найманих працівників, підприємців, засновників і акціонерів ставки податку з отриманого чистого доходу (прибутку) у розмірі 15% з виключенням з оподаткування одного розміру прожиткового мінімуму?

  10. Чи готові Ви підтримати нашу пропозицію про зниження (за рахунок пенсійної реформи, виключення недоцільних для працедавців і найманих працівників непрямих статей витрат і витрат на адміністрування) ставки єдиного соціального збору з фонду оплати праці до 18%, що дозволить вивести з тіні всю реальну заробітну плату і різко збільшить надходження до цих фондів? (Запропонована модель за рахунок легалізації обсягів виробництва і заробітної плати за нашими розрахунками дозволить збільшити надходження до пенсійного фонду в 1,6 і бюджет в 1,35 разів)

  11. Чи готові Ви підтримати Закон, згідно з яким структуру споживчого кошику і величину прожиткового мінімуму повинні визначати не органи влади, а Національна Рада соціального партнерства на паритетній основі позицій профспілок, працедавців і державних органів?

  12. Чи підтримуєте Ви нашу пропозицію, згідно з якою в якості спрощеної системи суб'єктам малого бізнесу і приватним підприємцям з річним доходом до 5 млн. грн. на рік дозволити сплату податку авансом, розрахунково за тією ж податковою шкалою (див. п.п. 8,9,10) до початку кожного місяця з отриманням патенту зі вказівкою декадної розрахункової виручки і дозволом спрощеної процедури звітності і ведення бухгалтерського обліку?

  13. Чи підтримуєте Ви збереження пільг і спрощеної системи обліку доходів і звітності для самозайнятих приватних підприємців у сфері торгівлі, виробництва, послуг і сільського господарства при законодавчому закріпленні критеріїв визначення таких суб'єктів підприємницької діяльності, що внеможливлюватимуть фіктивну підприємницьку діяльність та мінімізацію податків великого бізнесу?

  14. Чи вважаєте Ви за необхідне для усунення випадків корупції і поборів до всіляких позабюджетних фондів законодавчо встановити безстроковість (до припинення дії за ініціативою однієї або обох сторін) усіх договорів оренди державної і комунальної власності, а також усіх видів дозволів і ліцензій на право здійснення підприємницької діяльності?
Відкритий лист, під цим текстом вже підписалося багато осіб і продовжується процес.

Постарайтеся, хто зможе, роздрукуйте та вручіть народному депутату.

Попросіть дати відповідь.

Повідомте про наслідки

 

Ми звертаємося до лідерів і керівників виборчих штабів політичних партій України з проханням до 16-ї години 21 жовтня 2010 року надіслати відповіді на наші питання, відправивши їх на адресу електронної пошти: aaa77748@mail.ru

Ми обіцяємо Вам, що всі ваші відповіді будуть розміщені на нашому сайті http://pidprukr.ucoz.ua/, а також доведені до відома всіх громадських організацій підприємців і ЗМІ України.

Якщо Ви погоджуєтеся не лише висловити свою точку зору, але й готові підтримати наші пропозиції своїми подальшими політичними діями, то просимо Вас дати письмові гарантії за підписом керівного органу Вашої партії, що її представники не голосуватимуть за антинародні й незбалансовані проекти Законів і Податкових Кодексів, а розроблять відповідні запропонованим концепціям законопроекти, узгодять їх зміст із нашими громадськими організаціями підприємців, зареєструють їх у Верховній Раді і забезпечать необхідну кількість голосів для їх прийняття.

Зі свого боку ми не лише організуємо таким партіям підтримку на виборах, але й у подальшому розділимо з ними всю відповідальність за економічну ситуацію в країні, проведення непопулярних заходів і реформ, збільшення прибуткової частини бюджету і реалізацію соціальних і інвестиційних програм.

Ми абсолютно відкриті для конструктивного діалогу для всіх без винятку партій України, простягаємо всім вам свою руку соціального партнерства і готові до подальшої спільної роботи, спрямованої на лікування економічних і соціальних недуг нашого суспільства.

Якщо ж у нас в країні є такі партії, яким абсолютно байдужа доля малого бізнесу України, майбутнє і голоси дев'яти з половиною мільйонів Ваших виборців, то нехай їх лідери проігнорують наші питання і не витрачають свого дорогоцінного часу і уваги на потреби українського підприємництва, яке набралося «нахабства» нагадати їм про свої Конституційні права і відвернуло їх від процесу роботи над проектом поділу наших податків на черговий рік.

Такі партії згідно із загальнонаціональним рішенням вже 22 жовтня будуть визнані Асамблеєю нашими політичними опонентами і ми зробимо усе від нас залежне, щоб позбавити їх усіх шансів на подолання навіть 1% бар'єру. Після 25 жовтня усі наші машини, маршрутні таксі, перукарні, магазини і бутики, салони і офіси, сміттєві баки і стовпи на зупинках ми обклеїмо фотографіями їх кандидатів та "чорними списками" партій, яким у нашого електорату заказана дорога у владу.

Їм не допоможуть ні багатотисячні банери, ні багатомільйонна реклама, ні замовлений піар, ні фальсифікації на виборчих дільницях. Ми не пошкодуємо ніяких грошей на те, щоб у період з 26-го до 30-го жовтня всім громадянам України про це щодня нагадували всі наші працівники, родичі, газети, радіо, місцеве і кабельне телебачення, електронна пошта та Інтернет.

Настав час правого суду. Зло вибирати не можна. Його потрібно усувати з політичної арени.

Наша зброя - це право вибору.

Якщо ми для вас нецікаві — ми будемо вас страчувати бюлетенями.

Цього разу 31 жовтня ми всі обов'язково прийдемо на вибори. Ми забезпечимо контроль за процедурою й результатами голосування на кожній дільниці кожного куточка кожного регіону. Ми усвідомили, що зброєю, раз вона дана Конституцією, потрібно скористатися. Такий суд над нелюдами, які привели країну до прірви і які зневажають власний народ, вершиться тільки один раз в кілька років.

Це найгуманніший суд — голосування бюлетенями, які для багатьох цього разу стануть страшніші за кулю.

Від імені Координаційної Ради Асамблеї" :

Президент Союзу підприємців і працедавців Криму -- Олександр Дудко

Приєднуйтеся до підпису:

Спілка підприємців Тальнівщини -- Анатолій Ковальов

Приватний підприємець (Черкаси) Олена Шандрак

Пенсіонер -- Андрій Грабелько

Київська спілка офіцерів -- Євген Лупаков

Альянс «За чесні податки» (Львів) -- Ігор Гурняк

Волинська обласна громадська організація перевізників -- Костянтин Байчук

Харківський клуб підприємців -- Олександр Васильєв

Уманська ліга Підприємців -- Лідія Кравчук

Громадська організація захисту підприємців ринків Миргорода -- Микола Лепьошкін

Луганська правозахисна група -- Валерій Добродєєв

ФОП Кондратюк Віктор Олександрович -- В іктор Кондратюк

Рівненська обласна ГО ТП «Край» -- Володимир Михальчук.

Нетішинська ГО «Фермер» -- В.М.Михальчук.

ПП Євтушенко -- Євтушенко

ДОО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка» -- Євген Шаповалов

ПП Валерій Явтушенко Полтава -- Валерій Євтушенко

Президент Всеукраїнської профспілки винахідників та інноваторів,

Заступник голови правління Асоціації технологічних менеджерів та брокерів України

Фізична особа-підприємець -- Євген Анатолійович Рудницький

Приватний підприємець Єщенко Тетяна (м.Черкаси)

Залевский Виктор Валентинович -- Залевский В.

«Єнакіївська правозахисна група» -- Ігор Воскобойников

Хмельницька обласна профспілка підприємців -- Кнець Надія, Кулик Галина, Ільницька Олена

Голова ВГО та ВГПР «Всенародний фронт порятунку України»,

Голова Незалежної профспілки військовослужбовців України -- Олександр Лалак

Громадська організація «ГОРКОМ» (м. Мелітополь) -- Світлана Алексєєва

Пліска Юрій Валерійович, СПД-ФОП, 063 580 24 10, jpliska@ukr.net

Кущенко Лариса Дмитрівна, СПД-ФОП, 067 733 22 63.

"Центр громадської адвоктури" -- Леонід Тарасенко, Тетяна Яцків

Голова спілки підприємців, орендарів та власників М.Суми Іченська Світлана

Херсонська міська профспілка “Народний контроль», депутат

Херсонської міської ради -- Сергій Кириченко

Президент ВГО "Фумассоциация" -- одберезняк

Голова Хмельницької обласної ГО «Край» -- Олександр Супрунюк

Прочитай, відредагуй, підпишись, вишли терміново назад TOP

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
ТА 15 ЗАПИТАНЬ МАЛОГО БІЗНЕСУ
ГОЛОВНИМ ПОЛІТИКАМ УКРАЇНИ

Шановні лідери політичних партій!

Ми звертаємося до Вас від імені двох мільйонів підприємців України, а також дев'яти з половиною мільйонів ними найманих працівників і членів їх сімей.

З 1998 по 2004 рік ми існували за Указом Президента. У 2004 році нам "дозволили працювати" двома листами. У 2005 році пообіцяли нарешті ухвалити необхідні нам Закони, а продовжили агонію малого бізнесу лише "поправками до бюджету" і постановами Кабінету Міністрів України. З 2006 року по теперішній час малий бізнес працював за спрощеною схемою "поза Законом". За 11 років своєї політичної діяльності в жодного з Вас через різні, об'єктивні для Вас, але не поважних для народу причин, так і не дійшла черга на законодавчому рівні закріпити наші права, спростити бюрократичні перепони, навести лад в нетямущій і антиекономічній податковій системі.

[...]

Ми не бажаємо кожен місяць здавати масу документів для наповнення бюджету звітів, не співпадаючих з бухгалтерським обліком, утримувати тільки для цього армію бухгалтерів і інспекторів, щороку платити данину чиновникам за одні і ті ж дозволи і ліцензії, за право пролонгації оренди нами ж відновлених і відремонтованих об'єктів комунальної власності, збільшуючи тим самим свої накладні витрати, а разом з ними і так високі ціни на товари і послуги, що робить їх неконкурентоздатними у того народу, що зубожів через кризу і непрофесійне управління політичними міністрами.

Нас позбавили права на трудовий стаж і справедливе пенсійне забезпечення за період з 2000 по 2006 рік. Ми хочемо чесно і в повному об'ємі платити усі податки і збори, відмовившись від загальноприйнятої в нашій країні практики приховання зарплати і її виплати, що вже стала, "в конвертах", але це неможливо зробити до приведення податкової системи у відповідність з розумними критеріями, оскільки неминуче приведе нас до банкрутства. Не можна віддати більше, ніж заробляєш, і узяти з покупця ціну більшу, від тієї, що він може заплатити.

Сьогодні за чинним законодавством із-за подвійного і навіть потрійного оподаткування на кожні 1670 гривень створеною нашою працею додаткової вартості ми отримуємо чистими на руки лише 819 гривень зарплати, з якої при кожній купівлі у нас ще раз відбирають ПДВ, знецінюючи купівельну спроможність нашого винагороди всього до 683 гривень. Держава ж до всіляких соціальних фондів і бюджетів усіх рівнів збирає податків і зборів у півтора рази більше - в сумі 987 грн.

Нас перетворили на кріпаків, а тепер і в рабів: податкова система України пропонує нам 3 години в день працювати на оренду, інвесторів, дах і кредити, три години на податки і зміст всіляких, але майже марних для нас соціальних фондів і тільки дві години на себе і своїх дітей. Це вже давно не бізнес і навіть не життя.

[...]

Ми не хочемо знову йти "в тінь", куди нас наполегливо заганяють. Ми не хочемо втратити свій бізнес, створений важкою працею на свої власні заощадження. Ми не хочемо виїжджати зі своєї країни ні в чужі краї, ні в "щасливе минуле". Тому ми прийняли тверде рішення боротися до перемоги, тим паче, що інакше ми втратимо усе.

На своїх мітингах-зборах всеукраїнської акції солідарності підприємців ми одноголосно проголосували зобов'язати усіх членів наших спілок і асоціацій під час виборів 31 жовтня 2010 року не голосувати ні за одну з партій, член фракції якої у Верховній Раді проголосує за антинародний Податковий кодекс.

Пропонуємо Вам, як лідерові впливової і шанованої політичної партії України відповісти малому бізнесу і громадянам України у формі "ТАК", "НІ" або "ІГНОРУЮ ВАС і ВАШЕ ЗВЕРНЕННЯ" на декілька важливих для усіх нас питань:

  1. Чи Вважаєте Ви справедливою існуючу пенсійну систему, по якій на нерівноправній основі, порушуючи Конституцію, нараховуються пенсії різним категоріям громадян, мінімальний розмір пенсії при повному трудовому стажі не дозволяє реалізувати права на життя, а максимальний розмір в п'ятдесят разів більший за мінімальний?
  2. Чи Вважаєте Ви справедливим, що пенсіонери-підприємці, що вже заробили свою пенсію, і інваліди повинні продовжувати робити відрахування зі свого доходу до пенсійного фонду?
  3. Чи Вважаєте Ви за вірний та справедливий для інших працівників підприємства порядок, при якому за наявності страхових платежів за рахунок трудового колективу робиться оплата перших п'яти робочих днів по лікарняних листах непрацездатності. І страхувалися б Ви добровільно на таких кабальних умовах?
  4. Вважаєте Ви справедливою і гідною для цивілізованої європейської демократичної країни податкову систему при якій держава забирає у своїх громадян у вигляді податків і зборів більше половини створеної ними додаткової вартості і при цьому не забезпечує реалізації навіть частини їх Конституційних прав?
  5. Чи Вважаєте Ви, що керівництво Національного Банку, яке порушуючи свої Конституційні функції, знецінило емісією більш ніж в 10 разів наші грошові кошти і заощадження , може залишатися безкарним і непідзвітним громадянам своєї країни?
  6. Чи вважаєте Ви за можливе знову претендувати на переобрання представникам тих партій, які завели 60% економіки в тінь, створили таку систему влади при якій посади продаються, а країна стала одним зі світових лідерів по рівню корупції?
  7. Чи підтримуєте Ви пропозицію про те, що Конституція України має бути допрацьована і узгоджена Конституційними Зборами з числа представників демократичних інститутів і громадських організацій України, а також затверджена на Всенародному референдумі?
  8. Готові Ви підтримати нашу пропозицію про відміну корупційного податку на додану вартість і його заміну на податок з обороту, а в торгівлі з комісії у розмірі 5%?
  9. Чи підтримуєте Ви, з метою недопущення можливостей мінімізації податкових відрахувань, детінізації економіки і спрощення податкового обліку, введення єдиного для найнятих робітників, підприємців, засновників і акціонерів ставок податку з отриманого чистого доходу (прибутку) у розмірі 15% з виключенням з оподаткування одного розміру прожиткового мінімуму?
  10. Чи готові Ви підтримати нашу пропозицію про зниження (за рахунок пенсійної реформи, виключення недоцільних для працедавців і найнятих робітників непрямих статей витрат і витрат на адміністрування) ставки єдиного соціального збору з фонду оплати праці до 18%, що дозволить вивести з тіні всю реальну заробітну плату і різко збільшить надходження до цих фондів? (Запропонована модель за рахунок легалізації обсягів виробництва і заробітної плати за нашими розрахунками дозволить збільшити надходження до пенсійного фонду в 1,6 і бюджет в 1,35 раз)
  11. Чи готові Ви підтримати Закон, згідно з яким структуру споживчого кошику і величину прожиткового мінімуму повинні визначати не органи влади, а Національна Рада соціального партнерства на паритетній основі рішень профспілок, працедавців і влади?
  12. Чи підтримуєте Ви нашу пропозицію, згідно з якою в якості спрощеної системи, суб'єктам малого бізнесу і приватним підприємцям з річним доходом до 5 млн. грн. в рік дозволити сплату податку авансом, розрахунково за тією ж податковою шкалою (див. п.п. 8,9,10) до початку кожного місяця з отриманням патенту з вказівкою декадної розрахункової виручки і дозволом спрощеної процедури звітності і ведення бухгалтерського обліку?
  13. Чи підтримуєте Ви збереження пільг і спрощеної системи обліку прибутків і звітності для самозайнятих приватних підприємців у сфері торгівлі, виробництва, послуг і сільського господарства при законодавчому закріпленні критеріїв визначення таких суб'єктів підприємницької діяльності, що унеможливлюватимуть фіктивну підприємницьку діяльність та мінімізацію податків великого бізнесу?
  14. Чи вважаєте Ви за необхідне, для усунення випадків корупції і поборів до всіляких позабюджетних фондів, законодавчо встановити безстроковість (до припинення дії за ініціативою однієї або обох сторін) усіх договорів оренди державної і комунальної власності, а також усіх видів дозволів і ліцензій на право здійснення підприємницької діяльності?

Ми звертаємося до лідерів і керівників виборчих штабів політичних партій України з проханням до 16.00 21 жовтня 2010 року надіслати відповіді на наші питання, відправивши їх на адресу електронної пошти aaa77748@mail.ru

Ми обіцяємо Вам, що Усі вони будуть розміщені на нашому сайті http://pidprukr.ucoz.ua/, а також доведені до відома усіх громадських організацій підприємців і ЗМІ України.

[…]

Ми абсолютно відкриті для конструктивного діалогу для усіх без виключення партій України, простягаємо усім Вам свою руку соціального партнерства і готові до подальшої спільної роботи, спрямованої на лікування економічних і соціальних недуг нашого суспільства.

[…]

Настав час суду. Зло вибирати не можна. Його потрібно усувати з політичної арени.

Наша зброя - це право вибору.

Немає до нас справи – значить обман під присягою, - тоді слід страчувати бюлетенями.

[…]

Від імені Координаційної Ради Асамблеї" :

Президент Союзу підприємців і працедавців Криму Олександр Дудко

Приєднуйтеся до підпису.

Спілка підприємців Тальнівщини Анатолій Ковальов

Не даймо згасити свічку, запалену в пам'ять про жертви Голодомору 1932-33рр. в Україні TOP
15 жовтня 2010 р.

27 листопада 2010 р. вся українська спільнота буде відзначати День пам’яті жертв Голодомору. Однією з найбільш трагічних сторінок в історії України є Голодомор 1932-33 рр., який за своєю суттю був знаряддям тоталітарного радянського режиму для геноциду українського народу.

Незважаючи на довголітні намагання комуністичної влади дезінформувати світ та вбити в людській пам’яті жахливі спогади про Голодомор, - правда про жорстокий злочин проти українського народу стала сьогодні надбанням світової громадськості. Відкриті архівні документи, дослідження українських та зарубіжних учених, а також спогади очевидців стали підставою для прийняття 28 листопада 2006 р. “Закону Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, ст. 1 якого стверджує, що “Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом Українського народу”. Беззаперечні докази також стали причиною для визнання Голодомору геноцидом 14 державами світу та для вшанування пам’яті жертв Голодомору такими високими міжнародними інституціями, як Європейський Парламент, Організація Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО і ОБСЄ.

Великою зневагою до мільйонних жертв геноциду українського народу є політика нинішньої влади в Україні, яку продемонстрував на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи Президент Віктор Янукович, заявивши всупереч українському Закону, що визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу є неправильно і несправедливо. Про наміри повернути історію в зворотний бік також свідчать дії провладних сил, які хочуть замінити в ст. 1 “Закону Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні” твердження “геноцид” на “трагедія”.

У зв’язку з цим 19 червня 2010 р. Світовий Конґрес Українців (СКУ), продовжуючи свою багаторічну працю у відновленні історичної правди про Голодомор, розпочав Міжнародну акцію “Свічка моління”, яка проходить під гаслом “Не дамо згасити свічку пам’яті”. Її метою є гідно вшанувати в Україні і за її межами пам'ять мільйонів невинних жертв та привернути увагу світової громадськості до справжніх причин цієї трагічної сторінки нашого народу.

СКУ закликає всю українську спільноту приєднатися до цієї акції та 27 листопада 2010 р., в День пам’яті жертв Голодомору, провести в усіх українських церквах скорботні панахиди та закликати до вшанування пам’яті жертв Голодомору громади інших віровизнань; вивісити в своїх населених пунктах плакати з написом “Голодомор 1932-33 рр. – геноцид українського народу” та сприяти, щоб у публічних місцях, на будівлях державних і українських установ та на власних будинках були розміщені українські національні прапори з чорною стрічкою; увечері цього ж дня, від 19:32 до 19:33 за місцевим часом, що символічно нагадує роки Голодомору, хвилиною мовчання та молитвою вшанувати пам’ять знищених українців, а також запалити свічку в кожній церкві, громадській домівці та у своєму помешканні.

У той же час українцям слід і далі докладати зусиль до визнання Голодомору геноцидом українського народу законодавчими органами країн свого проживання, вести працю щодо включення теми Голодомору до освітніх програм навчальних закладів, проводити просвітницьку діяльність на цю тему серед українського та місцевого населення, присвячувати цій тематиці різні заходи, що привертають увагу широких мас і засобів масової інформації, як наприклад, виставки, відкриті столи, прес-конференції, наукові симпозіуми, покази тематичних фільмів тощо.

“Віддаючи належну шану жертвам Голодомору, ми маємо зробити все, щоб світ знав правду про ці жахливі події, які ніде й ніколи не повинні повторитись. Тому для нас головне сьогодні – не мовчати. Нашим обов’язком є об’єднати зусилля та своїми діями довести, що ми нікому, включно й Президенту Віктору Януковичу, не дозволимо згасити свічку, запалену в пам’ять про жертви Голодомору 1932-33 рр. в Україні”, - сказав голова Міжнародного координаційного комітету в справі Голодомору, генеральний секретар СКУ СтефанРоманів.

Світовий Конґрес Українців
Стефан Романів
Голова МКК, генеральний секретар СКУ

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Canadian flagToronto: Ruslan & Ludmila -- Oct. 24 TOP

For those in Toronto interested by slavic music

Taras Kylish
(bass)

will be singing the role of Ruslan in Glinka's fairy tale opera

RUSLAN & LUDMILLA

Jane Mallett Theatre, St. Lawrence Center for the Performing Arts
27 Front Street
Toronto, ON

One performance only: Oct. 24th, 2:30pm

Taras Kylish was born in Montreal of Ukrainian heritage. He is a singer who possesses a large vocal and dramatic range and has performed over the last 14 years with opera companies and orchestras throughout Canada, the United States and in Europe.

For more information:
http://www.stlc.com/index.php?action=search&eventtype=Opera&keyword=
&month_select=&x=39&y=14


Canadian flagWinnipeg: Dr Yuri Scherbak visit to University of Manitoba -- Oct. 31 - Nov. 2 TOP
Office of International Relations
and
Centre for Ukrainian Canadian Studies

present

_blank

Dr. Yuri M. Scherbak
former Ambassador of Ukraine to Canada

From March 2000 until May 2003, Dr. Scherbak acted as Ambassador of Ukraine to Canada. Dr Yuriy Scherbak is Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine. His diplomatic posts have included Israel, the USA, Mexico and Canada. He has been an active environmentalist since the Chernobyl disaster and was the first leader of Ukraine’s Green Party. He is also a novelist, as well as a writer on medical, ecological, political and historical issues.

Dr Scherbak will be visiting Winnipeg Oct. 31- Nov. 2, 2010


Sunday, Oct. 31, 2010 2:00 p.m.
Oseredok – Ukrainian Cultural & Educational Centre
184 Alexander Avenue

Topic: (In Ukrainian) - Ukraine Today Dreams and Reality

$5.00


Presentations at University of Manitoba

Monday Nov. 1, 2010, 9:30 a.m.- 10:20 a.m.
St Andrew’s College Room E

Topic: Ukraine Today: Dreams and Reality

Monday Nov. 1, 2010, 2:00 p.m.
Engineering Borger Board Rm Eng Bldg 1-270 EITC (next to the atrium)

Topic: Today’s Ukraine under Yanykovych

Tuesday Nov. 2, 2010, 9:00 a.m.
Dept of Political Studies, Room 237 University College

Topic: The Geopolitical Role of Ukraine in 2010


Supper presentation at CanadInn Polo Park Meeting Room M

$20.00 includes buffet supper

Monday Nov 1, 2010, 6:00 p.m

Key Note Speaker - RSVP required by email to Nellie Drozd

Topic: Challenges for Contemporary Ukraine

followed by Questions and Answer period

Canadian flagWinnipeg: Exhibit at Oseredok Ukrainian Cultural and Educational Centre -- Oct. 4 - Nov. 24 TOP
_blank
Canadian flagToronto: Contemporary Ukraine: Dreams and Realities - Yuri Scherbak - Oct. 25 TOP
Yuri Scherbak
Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine and
First Vice-President of the National Academy on Environmental Sciences of Ukraine

will speak on the topic

Contemporary Ukraine: Dreams and Realities

Monday, October 25, 2-4 pm
Room 108, North Building
Munk School of Global Affairs (1 Devonshire Place)
University of Toronto
Toronto, ON

Sponsored by the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies and the
Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine.

Canadian flagOttawa: UCPBA CUPP Model Ukraina cocktail evening reception -- Nov. 12 TOP
_blank
_blank

http://www.youtube.com/watch?v=yefyvVGWcF4

Canadian flagOshawa: Michael Starr Scholarship Fund Raising Banquet -- Nov. 19 TOP
Canadian flagТоронто: Др. Юрій Щербак: Геополітична роль України на сучасному етапі -- 23 жовтня TOP
_blank
Ukrainian flagЛьвів: IV міжнародний фестиваль органної музики "Діапазон" -- 17 - 31 жовтня TOP
IV міжнародний фестиваль органної музики

Діапазон

відбудетьсяз 17 по 31 жовтня 2010 року
Львівському будинку органної та камерної музики

Початок усіх концертів о 18:00 Розклад концертів наступний:

17 жовтня, неділя -- Лука Скандалі, Італія
Твори Ф. Мендельсона, Р.Шумана, італійських композиторів

23 жовтня, субота --Надія Величко, Україна
Твори добахівського періоду, Й.С.Бах, Р.Шуман, Р.Вагнер, Ф.Мендельсон

24 жовтня -- Валерій Коростельов, Україна
Європейська класика: Й.С.Бах, Й.Брамс, Й.Гайдн, Л.Бетховен, С.Франк. Ф.Ліст

30 жовтня --Салтанат Абільханова, Казахстан
Твори Й.С. Баха, М. Регера, органні обробки

31 жовтня -- Фелікс Пахлатко, Швейцарія
Твори Й.С.Баха, П.Хіндеміта, О.МессіанаУсі учасники належать до "найкрутіших" в своїх країнах.Запрошуємо Вас відвідати концерти фестивалю.

Ukrainian flagХарків: V МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС виконавців на українських народних інструментах ім. Гната ХОТКЕВИЧА -- 4-14 листопада TOP
Із 4 по 14 листопада 2010 року у Харкові буде проводитися V Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментахім. Гната Хоткевича.

Заснований 1997 року Конкурс присвячено пам’яті видатного діяча української культури, композитора, виконавця-бандуриста, педагога,письменника, драматурга, актора, режисера, фольклориста і громадськогодіяча Гната Мартиновича Хоткевича. Проводиться конкурс раз на три рокиу Харкові, де визначний митець у 1877 році народився, а 1938 року був безневинно розстріляний.

Відомо, що поряд із бандурою Гнат Хоткевич вивчав і активно пропагуваввсі характерні для України народні інструменти і на основі власнихдосліджень опублікував грунтовну монографію „Музичні інструменти українського народу”. Тому, не обмежуючись виключно бандурою і незвужуючи творчу спадщину визначного митця, засновники конкурсу маютьна меті сприяння розвитку і заохочення виконавства на різнихукраїнських народних інструментах, відкриття нових імен майстрів і підтримку здібних молодих виконавців, виховання естетичних смаків,активізацію культурного життя в Україні, передусім на Слобідщині,талановитим сином якої є Гнат Хоткевич.

Небезпідставно Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах ім. Гната Хоткевича вважається своєрідною візитноюкарткою Харківщини і сприяє підвищенню культурного рейтингу таміжнародного авторитету нашого краю у світі. Завдякивисокопрофесійному рівню та бездоганній організації Міжнародний конкурс ім. Г. Хоткевича став престижним заходом, що привернув до себеувагу громадськості і має неабиякий резонанс в Україні й за кордоном,багато з його лауреатів здобули визнання як талановиті музиканти.Висока фаховість конкурсу забезпечується авторитетним складом журі, куди входять провідні фахівці охоплених конкурсом спеціалізацій іжанрів. На жаль, цьогорічний конкурс вперше відбувається без йогоберегині – Галини Хоткевич, доньки Гната Хоткевича, яка відійшла увічність наприкінці лютого нинішнього року у далекій Франції. Як і її великий батько, Галина Гнатівна всі свої сили, енергію і думкиприсвятила розвитку і гідному представленню у світі українськоїмузичної культури й була одним з ініціаторів заснування в ХарковіМіжнародного конкурсу виконавців на українських народних інструментах.

Велика кількість учасників конкурсу (понад 100 осіб) свідчить просуспільну потребу в подібних заходах, що незважаючи на скрутнийсоціально-економічний стан у державі, є наслідком природнього потягудо непідробних цінностей музичної культури, і подає надії на позитивні перспективи.

V Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментахім. Гната Хоткевича стане одним із важливих державних заходів 2010року, покликаних утвердити на міжнародному рівні найкращі досягнення сучасного вітчизняного музикування, популяризації середбагатонаціональної громадськості української музичної культури.

Оргкомітеттел.:
+38(057) 762-34-53
+38(063)2807586
факс.: +38(057) 706-25-80

e-mail.: hotkevych_fond@mail.com
http://www.maidan.org.ua/static/newsvostok/1286545888.html

Postdoctoral Fellowships at the European University Institute, Florence (Italy) TOP
The deadline for applications for the academic year 2011-2012 is 25 October 2010

Max Weber Fellowships
The Max Weber Programme
(http://www.eui.eu/ProgrammesandFellowships/MaxWeberProgramme/Index.aspx) is the largest postdoctoral programme for young researchers in the social sciences, funded by the European Commission (DG Education). Max Weber Fellowships are for 1 or 2 years and are open to candidates who have received a doctorate in the social sciences (economics, law, political science, sociology, history and related fields) within the last 5 years.

The Max Weber fellowships are designed for junior post-docs who would like to pursue an academic career, concentrate on their own research and enhance their academic practice in a multidisciplinary environment. Fellows are selected on the basis of their research accomplishments and potential, their academic career interests, and the availability of the EUI faculty to provide mentorship. Each year 40 - 45 postdoctoral fellows are part of the programme.

For more information on how to apply please see: http://www.eui.eu/ServicesAndAdmin/AcademicService
/PostdoctoralFellowships/MaxWeberFellowships/Index.aspx

Jean Monnet FellowshipsThrough its Jean Monnet Fellowship Programme the Robert Schuman Centre for Advanced Studies offers fellowships to post-docs in an early stage of their academic career. During their stay at the RSCAS, fellows work on a research topic that fits well in the overall research profile of the RSCAS (http://www.eui.eu/DepartmentsAndCentres/RobertSchumanCentre/Index.aspx) and participate in the academic life of the Centre and of the EUI. Each fellow is assigned a professorial mentor.

Jean Monnet Fellowships usually have a duration of 12 or 24 months and are open to candidates who have received a doctorate within the last 7 years. The main criteria during the selection procedure are the CV, the overall scientific quality of the proposal, and the fit of the proposal with the research programme of the Centre.

For more information please see
http://www.eui.eu/ServicesAndAdmin/AcademicService/PostdoctoralFellowships/
JeanMonnetFellowships/Index.aspx

Ukrainian Canadian Congress (UCC) welcomes visit by PM to Ukraine: Encourages government to engage Ukraine on key issues TOP
October 19, 2010

Ottawa, Canada - The Ukrainian Canadian Congress welcomed the announcement that Prime Minister Stephen Harper will be participating in a multi-day visit to Ukraine including: Kyiv, the capital of Ukraine and Lviv, the cultural capital in western Ukraine from October 25-26, 2010.

"We welcome the decision by Prime Minister Harper to visit Ukraine on an official working visit," stated Ukrainian Canadian Congress National President Paul Grod. "In particular we are pleased that the key purpose of the visit is to promote democratic values and Euro-Atlantic integration of Ukraine. Maintaining positive relations with Ukraine is important at this time however, a frank and respectful dialogue on recent human rights violations in Ukraine is critical. The UCC has advocated a strategy of engagement and, to this end, believe that an official visit to Ukraine by Prime Minister Harper is essential."

Grod, together with other representatives of Ukrainian Canadian community organizations that are members of the UCC, will be accompanying the Prime Minister. He noted that, in addition to meetings with President Yanukovych, Prime Minister Harper will be meeting with opposition leaders, business leaders, journalists, students and citizen groups. The last visit by a Canadian Prime Minister was in 1999 by The Right Honourable Jean Chretien and the most recent visit by Canada's Head of State was in April 2009 by Her Excellency The Right Honourable Michaëlle Jean, Governor General of Canada.

"Recent steps taken by Ukraine's political leadership have seriously undermined the country's constitution, its democratic institutions, the protection of its historical memory and national identity, sovereignty and territorial integrity. A continued deterioration of human and political rights in Ukraine, the weakening of its national sovereignty will have serious implications in the region and beyond. Any relations between Canada and Ukraine must be founded on the principles contained in the bilateral agreement signed in September 2009 "Priorities for Canada-Ukraine Relations - Road Map" including the provisions on democracy, human rights and the protection of Ukraine's political sovereignty and territorial integrity. Canada's leadership is critical in ensuring peace, prosperity, and that Ukraine will be able to pursue a fully independent, democratic and dignified existence," stated Grod.

The Prime Minister's announcement follows a series of meetings and discussions with the UCC outlining the key areas of interest for the Ukrainian Canadian community. In its briefings, the UCC conveyed concerns over the erosion of democracy and human rights in Ukraine, and insisted that only through shared values in human rights and protection of democratic freedoms could mutually beneficial relations furthering trade, investment and commerce be developed.

"In the current context, with signs that Ukraine's language, history, and national identity are being threatened amid media reports indicating that the rule of law and democratic freedoms such as freedom of the press, assembly and speech are being stifled, it is important that these issues be raised at the most senior levels," stated Grod. "Canada has an opportunity to take a leadership position in response to this situation. Canada is widely respected in Ukraine as a model for democratic values and as a civil society, for its economic and social development, and its long-term support for Ukraine."

The Ukrainian Canadian Congress has outlined the following as its priorities:

  • safeguarding the sovereignty, strategic assets and industries, and territorial integrity of Ukraine;
  • respect for the Constitution, rule of law; democratic rights and anti-corruption actions;
  • protect fundamental freedoms of expression, media, religion, peaceful assembly, and association;
  • support person to person contact between Ukraine and Canada; and
  • development of a Ukrainian national identity through an open dialogue about its history, culture and language.

The Ukrainian Canadian Congress anticipates that the visit will reinforce the channels through which we can foster mutually advantageous cooperation, including the signing of a Youth Mobility Agreement and the continuation of negotiations aimed at concluding a Canada-Ukraine Free Trade Agreement.

About the Ukrainian Canadian Congress

The Ukrainian Canadian Congress is the voice of Canada's Ukrainian community. The Congress brings together under one umbrella all the national, provincial and local Ukrainian Canadian organizations. Together with its member organizations, the UCC has been leading, coordinating and representing the interests of one of Canada's largest ethnic communities (1.2 million) for 70 years and instrumental in shaping Canada's social, economic and political landscape.

Canadian Member of Parliament Wrzesnewskyj questions PM about human rights abuses in Ukraine TOP

House of Commons Debates
Oral Question Period

Wednesday, October 20, 2010
Volume 145, Number 083
3rd Session, 40th Parliament 

Human Rights in Ukraine

Mr. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre, Lib.): Mr. Speaker, on September 23 the Prime Minister met Ukrainian President Yanukovych under whom democratic and human rights transgressions are regularly occurring: intimidation of media, restrictions to freedom of assembly, tampering with election rules, secret police even pressuring university rectors to spy on students.

Sadly, the Prime Minister did not make clear that Canada stands united with Ukrainians who demonstrated their will to be a free democratic state during the Orange Revolution. Will he do so on October 25 while meeting with the President in Kyiv?

Hon. Peter Kent (Minister of State of Foreign Affairs (Americas), CPC): Mr. Speaker, the short answer is yes, we do have concerns about the encroachment of fundamental democratic freedoms in Ukraine and yes, the Prime Minister will raise those concerns during his visit.


October 20, 2010

Ottawa – Today, in the House of Commons, Liberal M.P. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre) questioned Prime Minister Stephen Harper as to why while meeting with President Yanukovych at the United Nations Prime Minister Harper did not raise human and democratic rights abuses by Mr. Yanukovych's administration. He then went on to challenge the Prime Minister to voice Canada 's concerns regarding human rights transgression in Ukraine during his upcoming visit to Kyiv:

'Mr. Speaker, on September 23 the Prime Minister met Ukrainian President Yanukovych under whom democratic and human rights transgressions are regularly occurring: intimidation of media, restrictions to freedom of assembly, tampering with election rules, secret police even pressuring university rectors to spy on students.

Sadly, the Prime Minister did not make clear that Canada stands united with Ukrainians who demonstrated their will to be a free democratic state during the Orange Revolution. Will he do so on October 25 while meeting with the President in Kyiv?'

Prime Minister Harper chose not to answer the question himself, instead having the Honourable Peter Kent, Minister of State of Foreign Affairs (Americas) respond. Mr. Wrzesnewskyj's question has forced the Canadian government into a public position that it is concerned about the erosion of fundamental democratic freedoms in Ukraine and that, yes, the Prime Minister will raise those concerns publicly during his visit.

Wrzesnewskyj was pleased to receive this; however, he still had misgivings about Canada 's delayed response:

Canada has a special relationship with Ukraine and has stood shoulder to shoulder with the people of Ukraine during their journey towards statehood and democracy. The House of Commons and Prime Minister Harper are well informed of the many worrying and undemocratic decisions of the Yanukovych administration. As far back as May 28, 2010, I raised this issue in a statement before Question Period in the House of Commons specifically mentioning the intimidation of university rectors and the rector of the Ukrainian Catholic University, Rev. Prof. Borys Gudziak, Ph.D., by intelligence agents. I find it troubling that notwithstanding this, when Prime Minister Harper had the opportunity to address Canada's concerns about the deterioration of human rights and democratic progress in Ukraine last month while meeting with President Yanukovych, he choose not to do so.

Official Opposition Critic for Foreign Affairs, the Honourable Bob Rae, P.C., M.P. (Toronto Centre) echoed Wrzesnewskyj's concerns with respect to Canada 's slow response to acknowledging the disconcerting trend with respect to the contravention of human rights in Ukraine .  

The promotion of human rights and democracy should be at the heart of Canada 's diplomatic efforts. We were proud witnesses to the Orange Revolution and the Canadian government's unprecedented contributions to this democratic and peaceful revolution, as a consequence of Borys' efforts. I don't want to see that great change betrayed.

Fellow Liberal colleague and member of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group, Gerard Kennedy, M.P. (Parkdale-High Park), applauded Wrzesnewskyj statement:

Recently, the Harper government has been back-sliding on human rights internationally in other areas, such as China . Thus, it is very important that Mr. Wrzesnewskyj has sought and obtained this assurance today with respect to Ukraine.  Canada can be the best friend possible for Ukraine only by recognizing its real challenges and strengths.

Ukrainian Canadian "Gallery in the Park" in Etobicoke (Toronto) TOP
_blank
Toronto mayoral candidate George Smitherman and M.P. Borys Wrzesnewskyj at the Lesya Ukrainka monument in High Park , Toronto .

Etobicoke – Liberal M.P. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre), whose great aunt and uncle, Yaroslawa and Mychailo Szafraniuk, established the Ukrainian Canadian Art Foundation ("КУМФ"), met this week with Toronto mayoral candidate George Smitherman at the Lesya Ukrainka monument in High Park in Toronto. The "КУМФ" has a collection of over 600 individual paintings and sculptures by such renowned Ukrainian Canadian artists of the 20th century as sculptor Leo Mol (born Leonid Molodozhanyn, 1915-2009) and painter William Kurelek (1927-1977).

Mr. Wrzesnewskyj and Mr. Smitherman met to discuss the importance of having a facility in Toronto which would permanently have on display these works of Ukrainian Canadian artists which are part of the Ukrainian Canadian experience in Canada.

"Unfortunately, the capacity of the 'КУМФ' exhibit facility does not allow for the display of all of these beautiful works of art and they are only available to the public under rare circumstances. I welcome Mr. Smitherman's commitment to undertake a feasibility study to build a 'Gallery in the Park', including a 'Sculpture Garden' in one of Etobicoke's parks. Mr. Smitherman committed to study the possibility of providing a permanent home to display these precious works of art. This plan would envision a project similar in nature to the Leo Mol Sculpture Garden in Assiniboine Park in Winnipeg which is the second most visited park facility in that city," stated Wrzesnewskyj.

With this commitment, Mr. Wrzesnewskyj has endorsed Mr. Smitherman in his bid to become mayor of Toronto. Mr. Smitherman is a former Deputy Premier of Ontario who sat at the Cabinet table and also served as a chief of staff to former Toronto Mayor Barbara Hall.

Canadian MP Wrzesnewskyj seeks federal support for the Ukrainian Canadian Archives and Museum of Alberta in Edmonton

Ottawa – Yesterday in the House of Commons Liberal M.P. Borys Wrzesnewskyj once again spoke out in support of federal funding for the Ukrainian Canadian Archives and Museum in Alberta (UCAMA). During Question Period on Wednesday, the Etobicoke Centre M.P. underscored the major contribution made by the first wave of Ukrainian immigration to Canada. Speaking in the House of Commons, Wrzesnewskyj stated that these tough pioneers transformed the North-West frontier into the "golden wheat fields of Saskatchewan and Alberta " through their sheer will to succeed in the face of overwhelming challenges.

"Individual donors and family foundations from the Ukrainian Canadian community have done their part for this worthy cause; Ukrainian Canadian organizations have done their part for this important initiative; Premier Ed Stelmach and the Alberta Government have done their part to ensure that the contributions of Ukrainian Canadians to the peopling and development of our great country are told; but the absence of the federal Conservative Harper government around this worthy initiative is noticeable. The Prime Minister needs to step up to the plate and provide meaningful funding for the Ukrainian Canadian Archives and Museum in Alberta ," said Wrzesnewskyj.

The UCAMA facility is unable to properly present the extensive ethnographic, archival and library collection materials currently at its disposal. Without a proper building, these precious and unique artefacts are at risk of being damaged and possibly even lost, leading to a major void in Canada's history.

On February 27, 2009 , Liberal Leader Michael Ignatieff and Wrzesnewskyj travelled to Edmonton to meet with thirty leaders of that city's Ukrainian Canadian community to hear their concerns, including those about the Ukrainian Canadian Archives and Museum in Alberta . It was during that meeting that the Official Opposition Leader affirmed the Liberal Party's commitment to providing the required federal funding to ensure that the story of Ukrainian pioneers is told through this Museum's collection of artefacts and archives. On March 21, 2010 Wrzesnewskyj followed up this important meeting with an opinion piece published in the Edmonton Journal highlighting the cost-effective and innovative plan for this Museum and the noticeable absence of the federal Conservatives from the table. Yesterday he rose in the House of Commons with a question on federal support for the UCAMA to which no Conservative Cabinet Minister was willing to respond.


HARPER HOLDING BACK 10-YEAR-OLD PLAN TO BUILD UKRAINIAN MUSEUM

 Borys Wrzesnewskyj, M.P.

Edmonton JournalOpinion Section
Sunday, March 21 , 2010

It has been more than 10 years since plans were announced to provide Edmonton with a museum that could truly do justice to the deep historical imprint of the Ukrainian-Canadian communities in our country. Over that time, elected representatives from all levels and political parties have expressed nothing but support for such a worthy project. Yet here we are, 10 years later, with all the will in the world and indeed a great deal of the money required to build this museum, but there's just one missing partner in the final push to get the job done: Stephen Harper's government.

It's hard to understand why the federal government has not stepped up to support the cost-effective and innovative plan for the Ukrainian Museum . By choosing the Lodge Hotel and Brighton Block properties on Jasper Street, the site of a former hotel that is almost a century old, and by moving forward with an award-winning design, the new museum would contribute greatly to the economic vitality of the downtown core and honour Edmonton's architectural heritage.

Above all, the Ukrainian Museum would at long last accord the appropriate respect to a community that did so much to make Edmonton into the city it is today, and played a critical role in nation building by settling Canada 's Prairies.

The Harper government's absence is puzzling when you consider the level of dialogue and the fundraising initiatives for the museum that have occurred over the years. The board members of the Ukrainian Canadian Archives museum have done their level best to keep the momentum going for financial support, but after a decade of work and successful events, it is getting more difficult to go back to those organizations that have been so kind and supportive in the past, such as the Koziak Family Foundation, the Servus Credit Union and the Ukrainian Bookstore. Consider the generosity of individuals like renowned artist Peter Shostak, who donated $100,000 worth of his prints for sale in support of the building fund, or Natalka Yanitski and members of her family, who sponsored a "mini-window" in memory of her husband Walter.

All of these gestures are powerful reminders of the deep cultural memory of the Ukrainian Canadian experience here, and it should serve notice how much this new museum means to the community. These donors and the Ukrainian Canadian community can justifiably ask why such a worthy project is meeting with these intransigent delays.

They need not look to the city, of course. Mayor Stephen Mandel and his city council know full well the crucial role this new museum could play in the city's ongoing economic and cultural development. They also understand that the museum, with its plans to bring in Ukrainian artifacts from Europe , will attract an entirely new audience and broaden the network of visitors to Edmonton from around the world.

The province has done its part as well, bringing the museum to the cabinet table and ensuring that funding was secured with a three million dollar grant. Such a strong gesture of support was instrumental in the city council approving matching funding, which in turn made it easier to seek an additional $5 million endowment fund to help defray operational costs.

So the question that naturally comes to mind here is -- why the stonewalling and delays from the federal government?

As Nestor Makuch, vice-president of the Ukrainian Canadian Archives and Museum of Alberta 's (UCAMA) founders said, in his keynote speech for UCAMA's thirty-fifth anniversary dinner, "Our time has come not merely to serve as custodians of their work, but to carry our heritage proudly into the future. It is time to see our legacy not only as Ukrainian Canadians, but as part of the larger fabric of Canadian society. We helped to build Edmonton and Alberta into what they are today, and we will continue to build for tomorrow."

To Mr. Makuch's words all I would add is that this is important for Ukrainian Canadians across Canada , for Ukrainian Canadians were not only the builders of Edmonton and Alberta .

As a community we also helped build Canada . It is why federal leadership and support is so vitally important for Edmonton 's Ukrainian Museum , which would document the contributions of another of our great country's "founding peoples." Last year, Liberal Leader Michael Ignatieff affirmed that the Liberal Party of Canada is committed to providing the federal funding required so that the story of the Ukrainian pioneers is told through the museum's collection of artifacts and archives. Today, I speak for the Liberal caucus when I state that our Leader's commitment is unanimous and strongly seconded by all members of our caucus.

Borys Wrzesnewskyj is the Liberal MP for the Toronto-area federal constituency of Etobicoke Centre


House of Commons Debates
Oral Question Period

Wednesday, October 20, 2010
Volume 145, Number 083
3rd Session, 40th Parliament  

Ukrainian Canadian Archives and Museum

Mr. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre, Lib.): Mr. Speaker, next year marks 120 years since the first wave of Ukrainian pioneers to Canada. They transformed the bush of the North-West Territories into the golden wheat fields of Saskatchewan and Alberta.

Ten years ago a state-of-the-art Ukrainian Canadian Archives and Museum was announced in Edmonton. Individual Canadians, Ukrainian Canadian organizations, the city of Edmon-chuk, and Premier Stelmach have all committed generous funding.

There’s just one missing partner in the final push to get this done: this federal Conservative Government. Why the stonewalling and delays?

Hon. Rob Merrifield (Minister of State (Transport), CPC): Mr. Speaker, I want to thank the hon. colleague for his interest and his question.

This is an infrastructure project. The project is being analyzed at this present time. We will make the appropriate announcement in due course.

Either the Internet will destroy the regime, or the regime will destroy the Internet TOP
Yuliya Latynina

13 September 2010 -- Even before asserting its monopoly on natural gas, the economy, parliament and power, Vladimir Putin's regime secured its monopoly on television. The de facto seizure of television was viewed by the regime as the first and principal step toward seizing all the rest.The seizure of television did not mean a total breakdown in freedom of information (sure, go ahead and comment in the newspaper), but it did mean a monopoly on news generation….

Now the situation has changed - the Internet is becoming a news generator.One of the best illustrations of that is the history of automobile accidents. When on 12 December 1997 Putin's driver struck and killed a five-year-old boy, that did not become news either at the time or at the beginning of Putin's Kremlin rule. When in November 2005 the son of Vice Prime Minister Sergey Ivanov killed 68-year-old Svetlana Beridze, that was, if not news, at least a scandal. And the accident on Leninskiy Street became news thanks to the Internet.It was only thanks to the Internet - and to blog postings - that the trial of police officer Roman Zhirov became possible (he ran over a pregnant Moscow woman at a crosswalk) or the trial of a daughter of the Irkutsk Oblast Election Commission chief (she ran over two women on surveillance camera, and did not even go over to them).

[…]

A mere two years ago Putin's trip from Chita to Khabarovsk in a yellow Lada-Kalina would have been news, and all the sarcastic comments (regardless of whether they were made in newspapers or on the Internet) about Russia's lack of road, policemen in the bushes, and two spare Ladas would have been commentary. Commentary and news do not weigh in equally.Now Diversant Club members have made their own film, in which one can watch as Putin's motorcade, consisting of several dozen foreign-made cars, not counting the two spare Ladas, rolls down the highway, and they have posted it on the Internet - and that film is news, not commentary.Of course that news has a narrower effective range than TV does, but I am talking about a qualitative phenomenon. It was news, not commentary.Just as two years ago a video clip of Putin's visit to ash-covered ruins in Ryazan Oblast would have been news, and all the talk about the government's foot dragging in putting out the fires would have been only commentary. But now the situation has changed: someone posted on YouTube the actual version of how Putin was greeted by the homeless fire victims, how enraged people were yelling "The government should resign!" and "You did nothing!" at him. And that was news. In terms of status it was equal to the TV reports, even though it was seen by far fewer people.

[…]

On the night of 20 October 2009 four Russian scumbags of the "gilded youth" raced through Geneva in Lamborghinis, until the race ended in a crash. At the time many people thought, what would have happened to them in Russia? Nothing. The cops would have looked the other way and seen nothing.Then a short time ago something similar happened in Yekaterinburg: three cars arrived in the city from Tyumen (an Audi, an Opel Astra and a Volkswagen Passat), and the grown-up boys in them started entertaining themselve s by cutting off other drivers, beating them and shooting them with a rubber bullet pistol.

Naturally the police closed their eyes, and the Sverdlovsk Oblast Internal Affairs Main Administration even stated that the cars had had no license plates.And what happened? A blogger by the name of pilgrim_67 enlisted the aid of the Internet community to dig into several incidents in which the criminals had been involved, then posted photographs of their cars with their license numbers (which, once again, were sent in by the Internet community), specifically M712UT72 and v674sn72, then hacked into databases to find out the drivers' names: Aleksandr and Dmitriy Kutsurov. Then they found and published their pictures (again with Internet assistance) and at the same time also discovered that several years ago a plastered Dmitriy Kutsurov had slammed into a bus stop and killed two people, the force of the blow knocking them 18 meters. The one that went to jail for that crime... was the 26-year-old woman whose car was hit by the drunk Kutsurov. (As you may have already guessed the Kutsurovs' father is a United Russia official.)The most important thing is that pilgrim_67 was able to gather all this information using the Internet.

The information density on it has reached such a degree that an investigation that just two years ago would have required the efforts of a whole department now takes just brains, will and broadband access. At the end of the day, the essence of Internet communication is to search for and utilize information.

[…]

But the most important thing has changed: the Internet has become a news source and organizer. And it is not thanks to professionals, but rather thanks to eyewitnesses. It is not the professional journalist who is the source of Internet news, it is the witness, the victim or the one who launches an investigation. Russia's political opposition has been crushed - but the Internet has become The Opposition.And there is more. Given the nature of our regime it is not possible to destroy the Internet-based opposition in Russia without destroying the Internet.

One can, as in China, shut down various websites and install search filters for words like "democracy" or "Tiananmen." But you cannot shut down an investigation into the Kutsurovs without shutting down YouTube, LiveJournal and Twitter.There was a time when the videocassette recorder and the photocopier destroyed the USSR. In a situation with fundamentally different means of delivering and copying information, it has become impossible to claim that "Soviet is best." The Putin regime has tried to establish a state monopoly on information, adapted to a new era. The regime made no effort to control books, movies, entertainment, newspapers or radio, focusing instead on controlling television, which gave it a monopoly on news generation.Everything that existed outside the bounds of TV existed but was not news. The development of the Internet in Russia has put an end to that monopoly. Over the next few years we shall see: either the Internet will destroy the Putin regime, or the regime will destroy the Internet.

Complete article: Yezhednevnyy Zhurnal website, Moscow, in Russian 13 Sep 10

First trilingual (English, French, Ukrainian) Braille plaque unveiled at Kingston's Gaskin Lion

TOP
Gaskin Lion and two plaques,

Including photographs taken over the past century, a second memorial plaque was today unveiled in Kingston, Ontario, beside the Gaskin Lion, a century old statue restored this past July with the support of the Ukrainian Canadian Club of Kingston and the Kingston Branch of the League of Ukrainian Canadians. The plaque is unique for having text in English, French and Ukrainian Braille.

Nearly a hundred Kingstonians and visitors came to the event, including many whose photographs have been inscribed onto this second plaque, marking a century during which Gaskin's Lion has been the focal point of the Richardson Beach park, part of Sir John A Macdonald Park named after Canada's first prime minister.

Brian Dodo (graphic designer) and Lubomyr Luciuk, 8 October 2010

Speaking at the unveiling ceremony Dr Lubomyr Luciuk, president of the Ukrainian Canadian Club of Kingston, said: "This site is part of a World Heritage UNESCO complex, the Kingston Fortifications. We know that Gaskin's Lion has attracted tens of thousands of people to this park over many decades and we are sure that it will continue to do so the century now begun. Our community is proud to have played a role in working with our partners, the City of Kingston, The Whig Standard and MST Bronze to ensure that this park continues to be a place of joy and relaxation for all Kingstonians. A lot of "firsts" were secured here today - this is likely the first plaque to have English, French and Ukrainian Braille combined and the "Gaskin Lion" plaque unveiled on 9 July was the first "Kingston Remembers" plaque, also unique for having a trilingual text. This is another example of how several organizations can work together to enrich the lives of all of the citizens of their community."

Russian-Polish gas negotiations testing energy policy TOP

October 4, 2010

Vladimir Socor

Moscow has apparently chosen Poland as a ground for testing the European Union's common energy policy. In ongoing negotiations for a new supply agreement, Gazprom seeks to pressure Poland to circumvent or breach the EU's legislation on energy market liberalization (Third Energy Package, 2009). Russia opposes these anti-monopoly measures. Failure to implement them consistently in Poland would leave the country dependent on Gazprom. It would also compromise the EU legislation from this early stage, setting a precedent that Gazprom could duplicate in other countries, whether in new or old members of the EU.

Exploiting Polish short-term vulnerabilities, Gazprom seeks to saddle Poland with long-term disadvantages through the proposed supply agreement. With the heating season now starting, Gazprom apparently is waiting for Warsaw to grow nervous and concede. The latest negotiating round, on September 24 in Moscow, has only resulted in scheduling further negotiations to be held in October.

While some interested parties in Poland seem disappointed, the delay offers Warsaw a chance to reassess this poorly negotiated draft agreement, and consult with Brussels to avoid the traps therein. The draft agreement would increase Russian gas supplies to Poland from about 7.5 billion cubic meters (bcm) delivered annually until 2009, to some 10.5 bcm annually from 2011 onward. Poland needs this increase to cover rising demand and compensate for volumes previously delivered to it via Ukraine by RosUkrEnergo (50 percent Gazprom-owned). Since RosUkrEnergo was removed from the business in 2009, Warsaw has been negotiating with Gazprom to replace and supplement those volumes. Poland's Oil and Gas Company (PGNIG, state-owned) needs to import those extra 3 bcm per year for the next five years, pending construction of a liquefied natural gas (LNG) terminal on Poland's Baltic coast by 2014. However, Gazprom is demanding an agreement that could prolong its supply monopoly in Poland for decades to come. It also wants to shift the delivery route of those 3 bcm, from Ukraine into the Yamal-Europe pipeline via Belarus to Poland. This pipeline, with a capacity of 33 bcm per year, carries Russian gas mainly destined for Germany, with lesser volumes for Poland itself. The 684 kilometer Polish section is owned and operated by Europolgas, comprised of Gazprom and PGNIG with stakes of 48 percent each, with their joint venture Gas-Trading holding 4 percent. The Yamal-Europe pipeline in Poland exists separately from Poland's national gas transmission system. Gazprom does not treat the proposed 3 bcm annual increase in deliveries to Poland as a normal commercial transaction. Instead, it wants to entangle the new agreement into a web of linkages that would perpetuate Polish dependence on Gazprom. To that end, it insists on the following points (Gazeta Wyborcza, August 31; Kommersant, September 2, 7, 13, 27):

  1. Packaging the new agreement with the 1993 inter-governmental agreement on transit of Russian gas via Poland and deliveries to Poland, which runs to 2022; and setting the duration of deliveries by contract until 2037. All this would help Gazprom to continue monopolizing the Polish market for that duration, preventing diversification of Poland's natural gas imports and discouraging investment in the LNG project.
  2. Exclusive right for Gazprom to use the Yamal-Europe pipeline in Poland until 2045. This would consolidate Gazprom's position in Poland and Germany for another generation.
  3. Europolgas to retain ownership as well as commercial and other operating rights on this pipeline. Thus, Gazprom would be able to lock out any competitors, also precluding reverse-use of this line.
  4. Poland's national transmission operator, Gaz-System, to become technical operator of Yamal-Europe in Poland, limited to a service provider's role. This would fall far short of the operator's independence from the supplier.
  5. Deeply discounted transit fees to remain in force on this pipeline. The discount is intended not only for Gazprom's profit, but also to deprive Poland of plough-back funds for modernizing this pipeline independently of Gazprom.
  6. A ban on Polish re-export of Russian gas to third countries, with a right for Gazprom in that case to reduce its gas supplies to Poland by a corresponding amount.

This is in line with Gazprom's traditional third-country clause, irreconcilable with the EU's gas market legislation. Gazprom claims that the EU's Third Energy Package legislation does not apply in this case because the Yamal-Europe pipeline was built earlier by Russia (as if to claim extra-territorial immunity for the Polish section). It also claims that Russia is not bound by EU law because it is not a EU member (although Gazprom is half-owner of this pipeline on EU territory). And it argues that EU countries have until 2012 to fully comply with this legislation, thus Poland supposedly need not comply in 2010 (although the proposed agreement with Poland would run for decades to come). Gazprom vice-president Aleksandr Medvedev has even warned Poland against strictly interpreting EU legislation, as if the interpretation were negotiable with Russia (Interfax, September 29). Clearly, Russia seeks to create a Polish precedent for contravening the EU's anti-monopoly legislation from the start and is hoping to protect Gazprom's interests in Europe. If Warsaw tacitly accepts Moscow's arguments and the proposed contractual terms, Gazprom will be able to invoke them in other EU countries, working with locally recruited allies to frustrate consumer interests and undermine EU law and policy.

Find Ukraine in the Fraser Institute Economic Freedom Report TOP
Myron Petriw

The chart listing 141 countries is on page 17 or page 7 of Ch1 (although the cover picture says it all).

http://www.fraserinstitute.org/uploadedFiles/fraser-ca/Content/research-news/research/publications/economic-freedom-of-the-world-2010.pdf

If you're having trouble finding Ukraine it's because it is ranked 70 countries below Uganda, 49 countries BELOW Haiti, and just a bit worse than Sierra Leone. The good news is that we beat out Zimbabwe, Burundi and Angola!

This is the result of the soviet colonial bureaucracy that had been left in place for the last 20 years. There are a million government employees that need to lose their jobs before this can change.

There is no point building the state. One has to knock it down. Collapse it. Destroy it. (the structure and the people in it)

Then start with a clean sheet. (and learn from Singapore, as Georgia is currently doing)

Ex-U.S. Ambassador To Ukraine says democratic 'space may be shrinking' TOP
I think it's important that the West stay engaged in Ukraine, but to the extent that Ukraine is seen as going backward on democracy, it will be harder to keep people in the West interested in where Ukraine is going.


 

http://www.rferl.org/content/ExUS_Ambassador_To_Ukraine_
Says_Democratic_Space_May_Be_Shrinking/2189182.html
October 13, 2010

A recent public opinion poll by the International Foundation for Electoral Systems (IFES) found that a majority of Ukrainians are either concerned or alarmed about reversals of democratic rights and freedoms under President Viktor Yanukovych. RFE/RL's Ukrainian Service director, Irena Chalupa, spoke to Steven Pifer, a senior fellow at the Brookings Institution who served as U.S. ambassador to Ukraine from 1998-2000, about the state of Ukrainian democracy.

RFE/RL: The last time we spoke was February -- just after the inauguration of President [Viktor] Yanukovych. We talked about the legacy that former President [Viktor] Yushchenko was leaving behind. You made the observation that Yushchenko "helped embed democracy in Ukraine" and that he "helped create a democratic space for all politicians to participate in, even his political opponents." Do you think that democratic space still exists?

Steven Pifer: I think If you look at the last six months there are grounds for concern that that space may be shrinking with the reports about pressure on the media, the activities of the SBU - which appear to be in some ways relatively unconstrained -and I think there's a lot of concern in the West about the decision by the Constitutional Court [on October 8].

RFE/RL: Ukraine's constitutional court recently reversed constitution changes that had been enacted after the Orange Revolution -- that curbed presidential powers and expanded the powers of parliament. It looks somewhat like a power grab and it raises the question, why bother to go through the trouble of enacting these changes only to get rid of them a few years later? Is this a power grab in your view?

Pifer: I'm not a constitutional lawyer so I really can't debate the particulars of the court's decision. But when you stand back, the perception in the West is, in 2004, with the support of over 400 members of the Rada (Ukraine's parliament), Ukraine adopted these constitutional changes and they've been implementing them for five years. And all of a sudden the constitutional court comes out and says, "Oops, we made a mistake"? The appearance, I think, is not good for Ukrainian democracy. It does look like Ukraine is moving backwards. And I think from the perspective of many in the West, while the reform situation produced in some ways gridlock - and you saw it in terms of the battles between the executive branch and the Rada over several years during the Yushchenko presidency - it had a greater balance of power between the Rada and the president, and it provided for some checks and balances. And it seems that the government now, or the president now, wishes to move away from that system. And I think that will cause concern in the West, both in the United States and Europe, about where democracy in Ukraine is going.

[...]

RFE/RL: How so?

Pifer: Let me take the case of the European Union. The European Union now has a lot of issues that require an inward focus. The European Union is still trying to deal with the fallout from the 2008 financial crisis. They're just putting in place new foreign policy mechanisms, and I think there's still a little bit of a hangover from the last wave of enlargement. Looking at new states, looking at the periphery [of Europe] is not high on the EU's list. And if Ukraine is now seen as regressing on democracy it's going to be even harder to sustain that interest. If you take the American agenda, first and foremost the United States is going to be focused on Iraq and Afghanistan, understandably so. But sustaining interest in Ukraine is going to be harder if Ukraine is seen as moving backwards on democracy.

RFE/RL: What can the West to do keep Ukraine on the path toward democracy?

Pifer: I think it's very important, to the extent that Western governments have these concerns - and again, my perception is that they do - I think they need to make it very clear to President Yanukovych that this is causing a change in how Ukraine is viewed. I do believe that President Yanukovych is concerned about his image in the West, and that strikes me as giving the West some leverage.

RFE/RL: In our last conversation, you said the most important thing for a newly elected leader is to enact badly needed but painful reforms early in his tenure. Mr. Yanukovych has been president for a little more than six months; have you seen him implement any reforms?

Pifer: I will give him and the Ukrainian government credit for their decision -- and it's a hard decision, politically -- to raise prices for gas, which they did over the summer. And that's certainly hard and it will create some hardships for some, but it seems to be that that is a necessary step if Ukraine is ever going to put its gas sector into position where it's economically sustainable, where it doesn't have to soak up billions of dollars of subsidies each year. So it's a painful step, I think it's the right one, as politically unpopular as it may be, but it's necessary if Ukraine is going to put its energy house in order.

[...]

RFE/RL: How do you view some of the steps that the Yanukovych government has taken that involve reversing steps Yushchenko had taken, in terms of reinstating national memory, all of the attention devoted to the dark periods of Ukrainian history -- the famine genocide, the repressions that took place during the Stalinist era? Yanukovych has sort of put this all on the back burner, changing history books, returning to what really is a Soviet mold. Do you think that the Ukrainian people are going to tolerate this?

Pifer: The Ukrainian population is going to decide how they react to that. It does seem to me that some of those steps are risky in political terms because they provoke controversy, which the new government might not need.

RFERL: The Ukrainian population is sometimes accused of being passive and long suffering. There hasn't been a general outcry against some of this shrinking of democracy that you talked about earlier. Why do you think there's this lethargy or apathy on the part of the Ukrainian public about what is almost a return to the past?

Pifer: One of the things that does make me optimistic about Ukraine in the longer run is that I do think there is a well established civil society and that it is resilient. Why aren't Ukrainians more actively protesting about changes in policy? I think part of this goes back to what happened after the Orange Revolution, which I still think was a hugely dramatic and a hugely positive event. But unfortunately - and a lot of the blame has to go to President Yushchenko on this -- in 2005, 2006, 2007, when there were huge opportunities to build on the Orange Revolution, the president, the government, missed a lot of those opportunities.

And so I think what's happened is that people feel let down by that and so that probably explains part of the passivity that you're seeing now. And the apathy is simply because the opportunities created by the Orange Revolution were really not built on. But I also think that in the longer term, Ukrainians do care about where their country's going and that there are civil society mechanisms that can act to express concern if it reaches a point where things go back too far, too fast.

Complete article: http://www.rferl.org/content/ExUS_Ambassador_To_Ukraine_
Says_Democratic_Space_May_Be_Shrinking/2189182.html

Russia's master plan for Ukraine TOP
by Wolodymyr Derzko

Exactly three years ago this month, I published an opinion story calling for the creation of a “Think Tank” for the Ukrainian diaspora. (Can Ukrainian Canadians “See FAR”?
http://www.infoukes.com/newpathway/10-2007_Page-7-2.htm )

The goal of this “Think Tank” would have been to predict and anticipate emerging opportunity windows and threat scenarios that could affect the Ukrainian diaspora world-wide in the short and medium term. The proposal received wide ranging positive feedback from the public at large in both Canada and the USA but didn’t resonate at all with the leadership of the Ukrainian community, largely, I suspect, due to lack of serious funds that are needed to launch such an ambitious, non-traditional and forward looking project. The inherent bias to only fund safe, conservative projects was a deciding factor too.

If such a think tank already existed today, it would have likely flagged the possibility of the current political and economic turmoil in Ukraine and the threat of democratic backsliding reversing into Soviet-styled authoritative rule.

Public warnings of this appeared in Ukraine up to ten months before the election of the current Yanukowych government and still back in 2008 in Russia.

Writing in the popular Kyiv Russian language paper Den, ( 23 May 09; p 3) the author, Yuriy Raykhel observes:

“The Kremlin has essentially stated its policy towards Ukraine ahead of the latter's forthcoming presidential election.” Yuriy Raykhel, said that; ‘’the influential Russian MP and head of the CIS Institute (http://www.zatulin.ru/) Think Tank, Konstantin Zatulin's speech at a conference on Russian language in Ukraine showed that Moscow wants to eventually pull Kyiv into a "military-political union". Zatulin states:

“Ukraine should meet certain conditions in order for the two countries to build a "special relationship": becoming a federal state, officially confirming neutral status, ensure official status for the Russian language and abandoning plans to form a united Ukrainian Orthodox church. Raykhel provides details: “The first thing Zatulin mentioned was the "special relationship" between Ukraine and Russia. "In order for such a special relationship to be established between the predominantly Slavic Russia and Ukraine, certain guarantees and conditions are needed for both countries". What exactly? They are fairly well-known: "First, official declaration and a legislative act on Ukraine's neutral, non-bloc status. The second condition is to promote a constitution making Ukraine a federal state. The third one is giving the Russian language the status of a state language alongside Ukrainian. And finally fourth, safeguarding orthodox Russian-Ukrainian unity in the bosom of the Moscow Patriarchate" Raykhel goes on to mention that the Kremlin wants to push anti-Russian politicians "off the stage" and is even prepared to debate a bill in parliament that would make it easy for Russia to prosecute former CIS leaders with whom it disagrees. “

What else can Ukraine look forward to? What about "setting up a currency and customs union and moving towards a unified rouble-denominated currency for inter-state payments".

We now see that in the eight months since the inception of the Yanukowych government and in the nine follow-up face-to-face meetings between Yanukowych and Medvedev, the Ukrainian government has been dutifully following instructions from the Kremlin to the letter and slowly turning itself into a passive, colonial administration of Moscow.

Volodymyr Horbulin and Oleksandr Lytvynenko wrote a commentary entitled "Our big neighbor has settled down. What should Ukraine do next?", which was published in the widely ready Ukrainian analytical newspaper Zerkalo Nedeli on September 19 2009, or just five months before Yanukowych came to power.

They also warned readers:

“the foreign policy blueprint and the national security strategy of the Russian Federation contain clear-cut formulations relating to Russian interests in Ukraine i.e. keeping Ukraine in its sphere of influence and the "privileged interests" of Russia.”…“Probably such a strategic vision was definitively formulated and approved at a closed joint session of the Security Council and Council of State of the Russian Federation on 25 December 2008. A certain idea of it can be provided by the August statement by RF President Medvedev and the speech by the RF State Duma deputy, Konstantin Zatulin in May 2009. In effect, it is a matter of an ultimatum: maintaining the territorial integrity of Ukraine is conditional on its moving to a "special relationship" with Russia (neutral status of Ukraine, its federalization, official status for the Russian language, preserving the positions of the Moscow patriarchate), and in effect to a Russian protectorate over a weak Ukraine. (Zatulin is clearly formulating the tasks of RF policy, which can be briefly set out as follows: weakening the apparatus of state of Ukraine; consolidation of pro-Russian political forces while simultaneously marginalizing pro-Western ones; winding down cooperation with NATO countries, first and foremost the USA, especially in the area of security. In exchange, adaptation of the socio-cultural and economic spheres of Ukraine towards Russian standards, free access of Russian capital, special status for Crimea and Sevastopol as territories under the de facto control of Russia, and so forth). …[..]…Moscow's current specific actions will be determined by the progress of the situation and primarily by the reaction of Ukraine.”

Had the diaspora picked up on these warnings back in 2008 and 2009, and taken the warnings seriously, it would have had more lead time to prepare a response to evolving events.A bigger question is: Does the Kremlin have a master plan or a grand scenario for Ukraine in the medium and long term, say 10-15 plus years, which is even more dire for Ukrainian statehood and integrity?

I’ve heard of one possible scenario, which I have dubbed the “back to the cradle scenario” which has likely been debated in closed policy circles, strategy circles, and in political science classrooms on Ukrainian university campuses, but has not received any public media coverage.This so far fictional, “back to the cradle” scenario as endorsed by Zatulin, goes something like this: The year is 2025 (plus or minus five years). The world has stopped the process of globalization and has instead followed a course of unionization, forming 8 regional power blocks around the globe. Following the examples of a new economic North American Union of Canada, The US and Mexico and the union of south east Asian nations, Russia pushes for an economic-political and military union between the Russian Federation, Ukraine and any failed states that have dropped out of the European Union (EU) or failed to join in the first place. More dramatically, the Kremlin packs up it suitcases, abandoning Moscow and moves back to its ancestral cradle, dating back to 988, the year that Kyivan Rus accepted Christianity. The new Kremlin is headquartered in a more centrally located region, in the new capital of this post-Soviet Union, Kyiv. Will this be a forced military invasion with tanks and weapons, like in the recent case of Georgia? No, Moscow hopes to be invited back “home” by Kyiv. It’s spun as a geo-political victory for Ukraine, but the new capital, Kyiv is controlled predominantly by Russian speaking politicians, Russian passport holding oligarchs and Russian capital and influence.

There appear to be two polar opposite camps in Ukraine on this issue. One group pushes isolationalism /marginalization, feeling that Zatulin’s ideas about Ukraine are marginal, inconsequential, unrealistic and don’t deserve any media attention or public debate at all.

The other camp is very concerned about Zatulin, his influence and financial backing from major Russian power brokers, political elite and back room Moscow decision-makers. Until recently, Konstantin Zatulin was persona non grata in Ukraine, but this decision was reversed by President Yanukowych, who invited Zatulin with open arms, to his inauguration in Kyiv. This event signals a like-mindedness to and an endorsement of Zatunlin’s vision for Ukraine by the current regime in power in Kyiv.

I fall into the second camp. This Russian master plan for Ukraine needs broader media coverage and debate not just across Ukraine but around the world.

Wolodymyr (Walter) Derzko is a senior fellow at the Strategic Innovation Lab (sLab) and a lecturer in the master’s of arts program in Strategic Foresight and Innovation, Ontario College of Art & Design, Toronto, Canada.

Playing with rules

TOP
Selective application of law, manipulation of juridical bodies, and complete neglect, wherever convenient, of constitutional subtleties seem to be the only areas in which Yanukovych’s team is really consistent, inventive and, in a way, ‘professional’.

 

http://ukraineanalysis.wordpress.com/201
0/10/13/playing-with-rules/

Mykola Riabchuk

Eight years ago, in Warsaw, at an informal ‘round-table’ meeting between the representatives of Ukrainian authorities and opposition, Javier Solana, the former Secretary General of the Council of the European Union, who happened to be mediating the discussion, made his famous remark about the simplest solution for the main political problem of the Ukrainian elite. He advised Ukrainian politicians to stop playing with rules and begin playing by rules.

[...]

No one actually would deny that the 2004 amendments – the so-called “constitutional reforms” – were made in haste, with multiple violations of the procedure. They created a system of ‘overlapping powers’ rather than separated the branches of government to establish strong checks and balances. Again, as in 1996 when the new constitution was adopted or in 1991-92 when the old Soviet one was patched up in the wake of Ukraine’s independence, all the changes reflected the existing balance of powers and the bargaining position of participants far more than any idealistic drive to create a perfect document and facilitate the development of liberal democracy and rule of law.

In all these cases, decisions were political rather than juridical and therefore, from the procedural point of view, all of them can be easily reconsidered – including also the declaration of Ukraine’s independence, the dissolution of the USSR, the transfer of the Crimea from Russia to Ukraine, the incorporation of Western Ukraine, Bolshevik takeover, and so forth. Legal decisions on political issues may imply their de-legitimization but should not automatically entail complete cancellation, meaning that they are no longer binding. De-legitimization does not negate a law, but implies a change of procedure, i.e. its adjustment/improvement based on legal (and moral) evaluation and consensual promotion of justice. De-legalization—the self-serving and cynical way in which the president uses the court decision—instantly destroys the existing order, provoking chaos and confusion.

The price of the failure might be very high and, what is worse, all Ukrainians will be made to pay for it, not only their obsolete rulers.

 

The 2004 constitutional reform was, indeed, conceived very poorly and required further revisions. Yet, it was a step in the right direction – as Yulia Tymoshenko belatedly recognizes today, and as Yanukovych used to recognize three years ago when he was in opposition and crying foul at Yushchenko’s attempt to reconsider the constitutional amendments. The very fact that these political leaders’ attitude toward the basic law of the nation depends primarily, or even exclusively, on their position in power reveals their highly opportunistic, self-serving, and unprincipled character. None of these ‘reformers’ has ever bothered about greater efficiency of the law and the common good. All of them fought instead for personal gains, undermining, ignoring, and compromising various clauses of the existing document in the meantime.

This is the context that makes the decision of the Ukrainian Constitutional Court more important – and depressing – than its sheer content. The content reflects the letter of law, while the context reflects the spirit of lawlessness. It means all the letters of law within this context and under this spirit will be read and applied selectively – to the extent that they suit the authoritarian ambitions of the president and his team and serve their drive towards the monopolization of power and resources. The old Bolshevik principles that faded a bit under Yushchenko’s feckless presidency, are coming again to the fore under his more ‘assertive’ successor: might makes right, winners take all, goals justify the means, and political expediency outweighs the law.

President Yanukovych and his associates are apparently building a Russian-style system of ‘managed democracy’ – the only system they know and understand or, rather, believe they know. Such a system, however, without checks and balances, fair competition, transparency and accountability, tends to be inherently rotten, corrupted, and inefficient. The desperate need for modernization recognized by the Kremlin rulers, and their perfidious calls to the West for help are, in fact, a euphemistic expression of the profound crisis in the system they have built.

One may wonder how Yanukovych & Co can make an unreformed economy work and how they can appease their citizens without the resources and petrodollars that their Russian mentors possess in such abundance. And how will they mobilize their citizens without a strong nationalistic appeal, without a great power imperialistic idea, and a powerful myth about hostile Western encirclement that still works in Russia but is rather obsolete in Ukraine? They seem to believe sincerely that Ukraine can be ruled like Russia or their native Donbas. They are wrong and they will certainly fail. But the price of the failure might be very high and, what is worse, all Ukrainians will be made to pay for it, not only their obsolete rulers.

Complete article: http://ukraineanalysis.wordpress.com/2010/10/13/playing-with-rules/

Конґрес Українців Канади вітає рішення Премєр-міністра відвідати Україну: Просить Гарпера в переговорах з керівництвом України звернути увагу на ряд проблем TOP
19-го жовтня, 2010 р

Оттава, Канада - Конґрес Українців Канади позитивно оцінив повідомлення про те, що Прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер завітає до України з дводенним візитом: глава канадського уряду буде в Києві та Львові 25-го та 26-го жовтня цього року.

"Ми вітаємо рішення Прем'єр-міністра Гарпера завітати до України з офіційним робочим візитом" - заявив президент Конґресу Українців Канади Павло Ґрод. "Зокрема ми задоволені, що основна мета візиту є підтримка демократичних цінностей та Евроатлантичної інтеграції України. Ми вважаємо, що дуже важливо на даний момент плекати позитивні відносини з Україною. Проте, не менш важливою є потреба вести відкритий та ввічливий діалог про порушення людських прав, які відбуваються останнім часом в Україні. КУК завжди відстоював стратегію співпраці. З цієї точки зору, офіційний візит Прем'єр-міністра Гарпера до України є просто необхідний."

Павло Ґрод та представники деяких українсько-канадських громадських організацій,які входять в КУК супроводжуватимуть Прем'єр-міністра. Він зазначив, що крім зустрічі з Президентом України Віктором Януковичем, Прем'єр-міністр Гарпер проводитиме зустрічі з опозиційними політиками, керівниками ділових кіл, журналістами, студентами та неурядовими організаціями. Останній візит Прем'єр-міністра Канади до України відбувся в 1999 році, коли Жен Крет'єн очолював канадський уряд. В квітні 2009 року, глава канадської держави, Генеральний Губернатор Канади Мішел Жан відвідала Україну.

"Окремі дії політичного керівництва України викликають занепокоєння, особливо ті, які стосуються Конституції, демократичних інституцій, збереження національної пам'яті, державного суверенітету України та її територіальної цілісності. Тривале погіршення ситуації з людськими та політичними правами матиме серйозні наслідки не тільки для України, але й для регіональної стабільності. Будь-які відносини між Канадою та Україною повинні бути побудовані на засадах двостороннього договору "Пріоритети для відносин між Канадою та Україною: Дорожня карта", що підписаний у вересні 2009 року, включно з пунктами про демократію, повагу до прав людини та захист політичного суверенітету і територіальної цілісності України. Канада може зіграти провідну роль в забезпечені миру, добробуту та вільного шляху до повноцінного існування України як незалежної та демократичної держави" заявив Павло Ґрод.

Анонс візиту Гарпера відбувся після ряду зустрічей між українсько-канадською громадою та Прем'єр-міністром. Програма візиту враховує пріоритети висловлені українсько-канадською громадою під час цих зустрічей, зокрема турбота про погіршення демократії та прав людини в Україні. Під час зустрічей з Прем'єр-міністром представники КУК наполягали, що двосторонні відносини з Україною у сферах торгівлі та інвестиції можуть бути побудовані тільки тоді, коли сторони дотримуватимуться своїх зобов'язань в сферах людських прав та демократичних свобод.

"Оскільки в Україні сьогодні з'явилися ознаки, що українська мова, історія та національна ідентичність находяться під загрозою і оскільки засоби масової інформації повідомляють, що верховенство права і демократичні свободи преси, зібрання та слова придушуються, важливо, щоб ці питання були порушені на найвищому рівні," заявив П. Ґрод. "У Канади є можливість зіграти провідну роль відповідно до ситуації, яка склалася. Адже українці поважають Канаду, як приклад держави, побудованої на демократичних цінностях, де панує цивілізоване суспільство з високим рівнем економічного розвитку та соціального достатку. Україна особливо цінує довгострокову підтримку Канади."

Пріоритети визначені Конґресом Українців Канади є:

  • збереження суверенітету, захист стратегічно-важливого державного майна й промисловості та територіальної цілісності України;
  • дотримання Конституції й визнання верховенства закону; демократичні права й антикорупційні заходи;
  • оборона основних свобод: слова, засобів масової інформації, релігії, мирних і вільних зібрань громадян;
  • підтримка особистих зв'язків між громадянами України й Канади;та
  • розвиток української національної ідентичності шляхом відкритого діалогу про історію, культуру та мову народу України.

Конґрес Українців Канади сподівається, що візит зміцнюватиме зв'язки, які сприятимуть взаємовигідній співпраці, включно з підписанням "Меморандуму про молодіжні обміни" та продовженням переговорів стосовно "Угод про вільну торгівлю між Україною та Канадою."

Про Конґрес Українців Канади

Конґрес Українців Канади є голосом української громади в Канаді. Конґрес об'єднує під одним дахом усі національні, провінційні та місцеві українські канадські організації. Разом зі своїми Складовими Організаціями, КУК протягом 70 років був і залишається лідером, координатором та представником інтересів однієї з найбільших етнічних громад Канади (1,2 млн.). Він відіграв важливу роль у формуванні соціального, економічного та політичного обличчя Канади.

Канадська Українська «Ґалерея в парку» в Етобіко
20  жовтня, 2010
_blank
Прикріплене фото:Кандидат у мери Торонто George Smitherman та Член Парламенту Борис Вжесневський біля пам'ятника Лесі Українки в Гай Парк, Торонто.

Етобіко Член Парламенту від Ліберальної Партії (Етобіко Сентер) Борис Вжесневський, котрого  тета і вуйко, Ярослава та Михайло Шафранюки, заснували Канадсько-Українську Мистецьку Фундацію «КУМФ», зустрівся цього тижня з кандидатом у мери м. Торонто George Smitherman біля пам'ятника Лесі Українки  у «High Park», Торонто.  «КУМФ» має колекцію понад 600 картин і скульптур українсько-канадських мистців 20-ого століття, котра включає твори мистців Канадської слави як скульптора Лео Мола (народженого Леоніда Молодожаніна, 1915-2009 ) та художника Вільяма Курилика (1927-1977).

 Депутат Борис Вжесневський  та пан George Smitherman зустрілись щоби обговорити важливість виставкової ґалереї у Торонті, котра би постійно виставляла ці роботи українських мистців, цієї  спадщини Української Канади.
 
На жаль, КУМФ не має достатньо виставкової площі, яка би дозволила показати всі ці надзвичайні твори мистецтва. Сьогодні тільки декотрі твори  є доступними для широкого загалу. Я вітаю пана Smitherman у його обіцянці  здійснити техніко-економічне дослідження збудувати «Галерею в Парку», яка буде включати «Сад Скульптур» в одному із парків Етобіко. Пан Smitherman погодився вивчити можливість будови постійної «домівки» для цих цінних творів мистецтва, щоб вони стали доступні публіці.  Цей проект є подібним схемою проекту «Сад Скульптур» Лео Мола  у парку Assiniboine у Winnipeg, який є другим пунктом за кількістю відвідувачів у місті.” – заявив Вжесневський.
 
Таким чином Борис Вжесневський  підтримав пана Smitherman у його бажанні стати мером Торонто. Пан Smitherman є колишній заступник прем'єра Онтаріо, а також був начальником штабу екс-мера Торонто Barbara Hall.
 
Депутат Вжесневський в канадському парламенті ставить питання Прем'єр Міністру про порушення прав людини в Україні TOP

Палата Комун Дебати
Період Словесних Питань

СЕРЕДА, 20 ЖОВТНЯ, 2010
Том 145, Номер 083
3-я Сесія, 40-ий Парламент

Візит Прем’єр-міністра Канади до України

Пан Борис Вжесневський (Етобіко Сентер Ліберал): Пане Спікер, 23-ого вересня 2010 року прем’єр-міністр Канади мав зустріч із президентом України Віктором Януковичем, під час президентства якого регулярно порушуються демократичні свободи та права людини: залякування засобів масової інформації, обмеження свобод на проведення масових зібрань, маніпуляція нормами виборчого права, навіть таємні тиски з боку міліції на ректорів університетів з метою переслідування студентів.

    На жаль, прем’єр-міністр чітко не зазначив, що Канада підтримує українців, котрі виявили бажання бути вільною демократичною державою під час Помаранчевої Революції. Виникає питання чи він це все ж таки зробить 25 жовтня під час зустрічі з Президентом у Києві?

         Високоповажний Пітер Кент (Міністр Закордоних Справ (Північної та Південої Америки), член Консервативної Партії Канади): Пане Спікер, короткою буде відповідь – так , ми маємо занепокоєння щодо зазіхань на основні демократичні свободи в Україні, і так, прем’єр-міністр підніме ці питання під час свого візиту.

Інтернет-видання спілки українців у Португалії піддалось хакерській атаці після розміщення відеозапису доповіді президента СКУ TOP
_blank

28 вересня 2010 р. було атаковане, а в ніч з 28 на 29 вересня зруйноване Інтернет-видання Спілки Українців у Португалії http://www.spilka.pt/, а зокрема його структура та українська частина, з таким повідомленням: "Hacked By r00t-x r00t3d greetings From ksa".

Це сталося після того, як 28 вересня на сторінках цього інтернет-видання було розміщене відео "Зустріч Президента Світового Конґресу Українців пана Евгена Чолія з українською громадою у Португалії" (5 частин по 10 хв.), яке одразу ж збільшило рейтинг відвідувань сайту. Під час зустрічі з українською громадою Португалії, що відбулася в аудиторії парафіяльного комплексу церкви São Domingos de Benfica в Ліссабоні, президент СКУ Евген Чолій виголосив доповідь, у якій зокрема зупинився на основних засадах діяльності СКУ та на сучасних тривожних подіях в Україні, а також так звернувся до українців Португалії:

Беручи до уваги серйозність нинішньої ситуації, що може призвести до повернення Української держави до стану російської колонії, я закликаю всю українську діаспору Португалії:

-- Перше: зміцнювати свій зв’язок з українським народом, що проживає в Україні, та підтримувати всі національно-демократичні сили в їхніх стараннях утвердити українську державність;

-- Друге: сприяти, щоб всі демократичні держави:

  • сприймали Україну як європейську державу з величезним інтелектуальним, науково-технічним і освітнім потенціалом;
  • розглядали незалежну Україну як запоруку стабільності в Європі, а не дивились на Україну через призму Росії;
  • вимагали, щоб Росія дотримувалась своїх міжнародних зобов’язань та не зазіхала на незалежну Українську державу та
  • робили моніторинг заяв про порушення владними структурами Росії та України людських прав та основних свобод.

-- Третє: привертати увагу широкої громадськості до різних важливих для українського народу питань різними акціями, як наприклад:

  • проведення міжнародних і всеукраїнських форумів, конференцій та інших подібних заходів на тему незалежності України і міжнародних зобов’язань Росії щодо недоторканності кордонів України;
  • проведення Міжнародної акції “Свічка моління” для визнання Голодомору як геноциду українського народу;
  • проведення 10 грудня кожного року, в рамках Міжнародного дня прав людини, відповідних заходів, щоб акцентувати на рівень дотримання людських та національних прав українців в Україні та за її межами;
  • проведення 21 лютого кожного року, в рамках Міжнародного дня рідної мови, відповідних заходів, спрямованих на захист та піднесення рівня української мови в Україні та в діаспорі та
  • проведення 28 червня кожного року, в рамках Дня Конституції України, відповідних заходів, щоб наголосити на рівень дотримання владними структурами важливого принципу верховенства права та Основного Закону України.

На кінець хочу ще спеціально звернутись до всіх, хто почав відчужуватися від важливих для України та українства тем через постійні негативні та пригноблюючі новини. Хочу Вам сказати, що таке збайдужіння - тільки на руку ворогам і противникам України. Тому я закликаю всіх українців вірити в майбутнє свого народу та активно відстоювати свої людські і національні права.

На сьогодні вже частково відновлено пошкоджені матеріали та ведеться робота по відновленню сайту до попереднього стану.

Кабінет Джеймса Мейса. Світло і тінь української історії TOP
Нинішні можновладці називають його „міфотворцем Голодомору в Україні”, а у вікнах простих українців, завдяки поширенню його ідеї, щоосені спалахують свічки на знак вшанування пам’яті померлих від масового Голоду. Американський історик Джеймс Мейс присвятив себе всебічному дослідженню суперечливого та найполітизованішого фрагменту історії України – Голодомору 1932—1933-х років і став одним з перших західних науковців, котрий визначив його як геноцид проти українського народу.

[…]

Книги, які видав видавничий дім Києво Могилянської Академії про Голодомор 32-33 років.

На початку нинішнього навчального року у Києво-Могилянській академії, де тривалий час викладав видатний науковець і публіцист Джеймс Мейс, відбулося урочисте відкриття його меморіального кабінету. У трьох невеликих затишних кімнатах знайшли своє місце фотографії та особисті речі Джеймса Мейса, а серцем його кабінету став документальний архів, зібраний Мейсом за життя. Близько 2500 унікальних друкованих видань про Голодомор, тоталітаризм, праці з історії України та Росії, секретні матеріали радянських спецслужб – відтепер усе це стало відкритим для української академічної спільноти та громадськості завдяки дружині Мейса.

Для Наталії Дзюбенко-Мейс, яка протягом останніх років займалася впорядкуванням книжкової колекції чоловіка, відкриття меморіального кабінету стало етапною подією – науковець волів, щоб його архів та бібліотека активно використовувалась в Україні. За її словами, Джеймс ніколи не мав такого місця, де б архів і книги, без яких він не уявляв своє існування, були розміщені повністю, тож десятиліттями винаймав приміщення у книгосховищі. Пані Наталія із сумом віддає дорогу їй колекцію книг та документів, і разом з тим, впевнена, що бібліотека-архів Джеймса потрапила в бережливі руки, що незабаром, коли зайде перший її відвідувач і візьме до рук книгу чи документ, вона оживе і заживе власним наповненим життям.

Під час церимонії відкриття – Почесний Президент НаУКМА В'ячеслав Брюховецький, дружина Джеймса Мейса Наталія Дзюбенко-Мейс, президент НаУКМА Сергій Квіт, директор Бібліотеки та віце-президент з ІТ НаУКМА Тетяна Ярошенко

На відкритті меморіального кабінету були присутні почесний президент Києво-Могилянської академії Вячеслав Брюховецький, президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, відомий політик та громадський діяч Левко Лукяненко, один з найавторитетніших українських істориків Станіслав Кульчицький та багато інших представників української наукової еліти. Говорячи про інтелектуальний спадок Джеймса Мейса, Сергій Квіт зазначив, що відкриття меморіального кабінету це дуже знаменна подія для Києво-Могилянської академії, і цей символічний кабінет стане науковим центром, який працюватиме не символічно, а дуже конкретно — стане практичною платформою для дослідження Голодомору 1932 – 1933 років.

Цьому сприятиме і заснування в Києво-Могилянській академії Пропам’ятного Фонду Дж.Мейса. Його кошти буде спрямовано на наукове опрацювання бібліотеки-архіву, переклад, оцифровування, видання окремих документів з колекції, публікацію матеріалів, статей, книг, присвячених темі Голодомору в Україні тощо. Тож залишається сподіватись, що гра світла і тіні української історії набуде природного відображення у справжньому фундаментальному дослідженні, яке неодмінно розпочнеться у кабінеті американця з українським серцем Джеймса Мейса та будуватиметься на достовірних фактах і свідченнях про Голодомор 1932-1933-их років.

КМФундація

Mark Lubinski candidate for TCDSB trustee advocates teaching about Holodomor and Internment TOP
_blank My name is Mark Lubinski and I am running for the position of Trustee for the Toronto Catholic District School Board in Parkdale-High Park and Davenport, Toronto City Wards 13, 14, and 18. I have been living in the Ward for the past 40 years. I am married to my loving wife Teresa for 14 years and we have 4 beautiful children. Our children are in Catholic School since junior kindergarden.

My community involvement includes: Member of St. Demetrius Catholic School Advisory Council (CSAC), Member of St. Josaphat`s Ukrainian Catholic Cathedral Parish Council, Board Member of the Toronto and Central Ontario Hemophilia Society and Member of Board of Management for Business Improvement Area (BIA) Baby Point Gates.

I share the same vision as other parents within the Ward and when elected I promise to promote a safe environment in our schools that ensures the spiritual and well being of our children.

The Holodomor is one of the major genocides of the world. It is inconceivable that our students would go through school unaware of such an important historic tragedy.

The Internment of Ukrainians in Canada during WWI was a disgraceful injustice made to citizen of Canada which should not be repeated. To help and prevent a repetition of such an event students at school must be taught about the Internment. Why it took place? Why it was wrong? Why we should not be complacent when the rights of Canadian citizen are violated.

I support and when elected I will be an advocate at the Catholic School Board for the teaching of the Holodomor and Internment of Ukrainians in Canada during WW1 as a mandatory part of the curriculum at all TCDSB schools. If you live in the Ward or have family or friends in the Ward I ask for your support on October 25, 2010 for my candidacy as Catholic School Trustee in Parkdale-High Park and Davenport, Toronto City Wards 13, 14, and 18.

Thank You.
Mark Lubinski

Etobicoke school trustee candidate Stephen Thiele supports teaching of the Holodomor TOP
_blank

Toronto – Etobicoke-Centre Public School Trustee (Ward 2) candidate Stephen Thiele announced that he fully supports the mandatory teaching of the Holodomor as part of school board’s curriculum on the teaching of genocide.

The Holodomor, or “murder by starvation”, was deliberately orchestrated by the Stalin’s Communist regime and claimed the lives of 10 million Ukrainians during the years 1932-33.

“I have met with prominent members of the Ukrainian community in Etobicoke-Centre to discuss the teaching of the Holodomor within the public education system,” said Stephen Thiele. “I have also conducted my own independent research into the issue and strongly agree that the events which took place in 1932-33 was a genocide.”

The Holodomor is currently part of the optional curriculum within the public school system. Members of the Ukrainian community had sought that its teaching be included as part of the mandatory curriculum but were denied their request last year.

With the public school curriculum under review for the year 2013, the issue of the Holodomor becoming part of the mandatory curriculum will once again be raised.

“Etobicoke-Centre has a large Ukrainian population,” added Mr. Thiele. “Indeed, Canada has a large population of people of Ukrainian heritage, particularly here and in western Canada. Accordingly, it makes a lot of sense to teach the famine-genocide as a mandatory part of the school board’s curriculum.”

Ukrainian Canadian running for Toronto City Council in Ward 3 TOP

Etobicoke, Ward 3 – Ukrainian Canadian candidate, Peter Kudryk, is running for the Toronto City Council in Etobicoke, Ward 3. Peter Kudryk wants to reach out to the Ukrainians residing in Etobicoke Centre and ask them for support on October 25, 2010 when municipal election will take place.

If elected, Peter Kudryk will be only the second councillor of Ukrainian origin on the City Council.

Peter Kudryk was born, works and lives in Etobicoke. As a resident of Ward 3, he is dissatisfied with the current councillor leadership that is complacent and hides behind red tape, while Etobicoke parks are not maintained properly, community arenas and recreational facilities are not funded as they should be, our communities are not revitalized and our seniors are asked to pay more and more for T.T.C.

“The time has come for change”, says Peter Kudryk. He is resonating concerns of many residents in Ward 3, who want to see new ideas and approaches to tackling a major problem of this ward - lack of growth and development. “But for this to happen, complacency and red tape at the City Hall and at the Etobicoke Civic Centre must be defeated so that change may take root.”

Peter Kudryk also understands Ukrainian-Canadian issues in Toronto. He supports and advocates for inclusion of Holodomor, the Ukrainian genocide perpetrated by Joseph Stalin in 1932-33 into mandatory school curriculum, installation of the Holodomor Monument in Toronto Downtown Area, funding for the Ukrainian Bloor Street Village Festival, and about the importance of preserving property of various Ukrainian organizations.

All Ukrainians, who want to help Peter Kudryk with his campaign, please call 647-831-2103 to become a volunteer or to donate to his campaign. All donations are up to 75% are tax-deductable and will receive tax receipts.

For more information on Peter Kudryk, please visit his website at www.kudrykforcouncillor.com.

On October 25 please vote for Peter Kudryk as your next councillor in Etobicoke, Ward 3.

Українець канадського походження балотується на місцевих виборах в Торонто TOP

Етобіко, Округ №3 – Петро Кудрик є українсько-канадським кандидатом до міської ради м. Торонто. Пан Кудрик балотується на посаду місцевого депутата (канцлера) в 3-ій дільниці в Етобіко. Він закликає усю українську громаду, яка проживає в 3-й дільниці підтримати його та проголосувати за нього 25-го жовтня, 2010 р..

Якщо п. Кудрик переможе на цих місцевих перегонах, то він стане лише другим канцлером українського походження в мерії останнього скликання.

Петро Кудрик живе і працює в Етобіко. Як житель цього району, він є незадоволений теперішнім керівництвом цього округу й браку нових ідей у подоланні таких проблем, як кепський стан наших парків, громадських спортивних залів та басейнів, відсутності економічного розвитку в 3-му окрузі, а також нестриманий ріст цін на метро, що негативно впливає на пенсіонерів.

За словами Петра Кудрика: «це є час на зміни». Своїми словами п. Кудрик віддзеркалює переживання багатьох жителів, які не бачать позитивних змін та нових підходів щодо подолання головної проблеми околиці, а це відсутність розвитку. «Щоб такий стан обставин змінився в мерії міста Торонто та в локальній ратуші міста Етобіко, потрібно перемогти самозакохане керівництво в 3-му окрузі»: каже Петро Кудрик.

Петро Кудрик також розуміє українсько-канадські потреби в Торонто. Він підтримує викладання теми Голодомор в школах Торонто, відкриття пам’ятника жертвам Голодомору в центрі міста Торонто, зробить все в своїх силах, щоб український фестиваль на вул. Блур отримував підтримку від міста, а також готовий співпрацювати з українськими організаціями у збереженні їхнього майна або у процедурі придбання нових приміщень для громадських потреб.

Усі бажаючі допомогти Петру Кудрику з його виборчою кампанією стати канцлером, просимо звертатися на тел. 647-831-2103 або на Інтернет - сторінку www.kudrykforcouncillor.com.

Дотації також приймаються. Усі дотації до 75% отримують звільнення від податків і посвідку.

25-го жовтня голосуйте за Петра Кудрика в Етобіко, дільниця №3.

James Mace archives memorial library established at Kyiv-Mohyla Academy TOP
A ceremony honoring the academic legacy of prominent Holodomor historian James Mace (1952-2004) took place on September 10 at the opening of a Memorial Library in his name at the Ancient Academic Building of Kyiv-Mohyla Academy.

_blank

A native of Oklahoma, Mace pursued graduate studies at the University of Michigan, where he studied with Roman Szporluk, and received a Ph.D. in 1981 with a dissertation on national communism in Soviet Ukraine in the 1920s. Mace later worked as a postdoctoral fellow at the Harvard Ukrainian Research Institute (HURI). With HURI director Omelijan Pritsak, he worked on research for Robert Conquest’s book, “The Harvest of Sorrow: The Collectivization and the Terror-Famine”(1986).

Dr. Mace served as executive director of the U.S. Commission on the Ukraine Famine during 1986-90. In 1993 he moved from the United States to Ukraine, where he joined the faculty of National University of Kyiv-Mohyla Academy as professor of Political Science and continued to study and disseminate historical facts about the atrocities committed by the Soviet regime against the Ukrainian nation during the Holodomor.

_blank

Prof. Mace is credited with having brought attention to facts that had been silenced by secret government files, and was among the first to use the term genocide in connection with the Holodomor. Based on his research, Dr. Mace stated categorically that the 1932-1933 Famine was a premeditated intentional act against the Ukrainian nation. He brought these facts to light even before Ukraine’s independence, during a period when there was fear of any reference to the Holodomor. When asked to explain his interest he said, “Your dead have called me”.

[…]

For Natalia Dzyubenko-Mace, widow of the prominent historian, preserving her husband’s work and research for posterity became a critical imperative. James Mace stipulated in his last will that his collection was to be deposited with Kyiv-Mohyla Academy for safeguarding and be available to historians, researchers and the public. The Mace collection includes 2,500 unique publications on totalitarianism, materials pertaining to Ukrainian and Russian history, and Soviet intelligence materials.

[…]

The opening was attended by about a hundred individuals, including Natalia Dziubenko-Mace, many of Kyiv-Mohyla Academy’s faculty and administration such as the university’s provost andpPresident-emeritus Vyacheslav Bryukhovetsky; president Serhiy Kvit ; vice-president and library director Tetiana Yaroshenko; Levko Lukianenko, former dissident and political prisoner and current political activist; Stanislav Kulchytsky, senior historian at the Institute of History of the National Academy of Sciences; Marta Farion, president of the Kyiv Mohyla Foundation of America, Marta Bohachevska-Chomiak, historian and former director of the Fulbright Program in Ukraine; Rostyslav Chomiak, journalist; and other representatives of civic, cultural and academic organizations from Ukraine and the United States.

Speaking about the legacy of James Mace, Kyiv-Mohyla Academy’s president Serhiy Kvit noted that “the opening of the memorial archival library is of great significance for the university, and the archival collection will provide a platform to study the Holodomor of 1932 - 1933.” He added that “the University established the James Mace Fund to collect financial support for the work of cataloguing, archiving, translating, digitizing, and publication of documents in the collection”. He noted that Kyiv Mohyla Academy Press Fund published numerous books, articles and collections of testimony on the Holodomor. A sampling of such books published by the University Press was on display.

New book: Russia's spies out of control TOP
"... With the FSB, we have no party control and we have no parliamentary control ... we have got uncontrollable secret services." - Andrei Soldatov, young Russian journalist says

 

http://www.kyivpost.com/news/russia/detail/86275/
October 14

Russia's security services have changed a lot since late Soviet days.

They are much worse.

That's the view of Andrei Soldatov and Irina Borogan, two young Russian journalists who have just published a book on the FSB, the main present-day successor to the powerful Soviet KGB.

"The KGB was a very powerful organisation but at the same time it was under the strict control of the Communist Party," Soldatov told Reuters in an interview in London on Wednesday, when he and Borogan were promoting their book at a seminar.

"... With the FSB, we have no party control and we have no parliamentary control ... we have got uncontrollable secret services."

The Russian security services' lack of accountability and their increasingly brutal methods -- justified by a bloody domestic war on Islamist militancy -- make them more like the feared mukhabarat (security police) of the Arab world than the old Soviet spy agencies, co-author Borogan added.

Their book "The New Nobility" takes its title from former FSB director Nikolai Patrushev's phrase in a speech at the end of 1999 celebrating the return of spy power -- led by former KGB agent and incoming president Vladimir Putin.

Picked by former president Boris Yeltsin in 1999 as a supposedly malleable successor, Putin quickly showed who was boss. He filled key Kremlin and state corporation posts with ex-security service officers, creating a big new power base of individuals sharing close loyalty to their former employers.

Unchecked by any institution and answerable to nobody, the "New Nobility" quickly showed their dangerous side.

[...]

Today's FSB generals, the authors say, resemble Russia's old Tsarist aristocracy in more ways than one.

Their taste for an extravagant lifestyle financed by wealth obtained through their positions contrasts with the Soviet era, when the secret service chiefs had a temporary hold on perks and privileges that disappeared when they left their posts.

[...]

FSB agents and their overseas counterparts in the SVR (Foreign Intelligence Service) are now used increasingly to defend Russian oligarchs' business interests, Soldatov says.

"In 2007 Putin openly admitted when he appointed former prime minister Mikhail Fradkov as chief of foreign intelligence that the new task for foreign intelligence was to protect the interests of Russian companies abroad", he explained.

Examples included a letter from Patrushev to Russia's federal anti-monopoly body asking it to bar Norwegian telecoms firm Telenor from buying more shares in its Russian affiliate Vimpelcom because Telenor had "too many spies", Soldatov added.

"In this case, it looks like corporations used the FSB," he said.

Soldatov also said it appeared that the FSB had been used by Russian interests in local oil major TNK-BP to put pressure on BP to cede management control of the joint venture.

At the peak of the battle over TNK-BP in 2008, FSB agents raided the company's Moscow headquarters, questioned staff and confiscated computers and disks, almost paralysing operations.

Despite the security services' wealth and power, the authors believe real power in Russia still lies with the oligarchs.

The top security services men are "absolutely not leaders", Borogan says. "They have no vision of their own of the economic and political system in Russia".

Despite his pledges to modernise Russia, President Dmitry Medvedev is unlikely to reform spy services, the authors say. "We think he is quite happy with the system created by Putin because it's very stable and he is not very interested (in changing it)" Soldatov concluded.

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/russia/detail/86275/#ixzz12OPlqo00

CBC Radio: Inside the Music - Ukrainian music in Canada TOP

http://www.cbc.ca/video/news/audioplayer.html?clipid=1621073739

From Pagans to Popstars
featuring interviews with Andriy Michalchyshyn

Ukrainian culture is a whole lot more than polkas and perogies. (Although we're glad it brought us both.) Today, as seen through the lens of an Ottawa band called Ukrainia, you'll hear the fascinating story of Ukrainian popular music in Canada. It's a new documentary called From Pagans to Popstars, and it's narrated by Damian Sawka, one of the members of Ukrainia.

In the 60s and 70s Ukrainian music in Canada was booming. But the boom didn't last, and part of what this documentary explores is why. We also get to hear some very interesting music along the way, like Winnipeg duo Mickey and Bunny. They played Ukrainian country music, and were perhaps best known for their Ukrainian version of "This Land is Your Land."

Then there was M&B's backing band, the D-Drifters, who played a 60's style of Ukrainian pop, and Ukrainian covers of Beatles songs.

But the documentary also brings us up to the present day, with groups like the Winnipeg band Paris to Kyiv, who do a very contemporary, original take on Ukrainian music, plus a band called Zrada, who play original Ukrainian rock songs.

That's From Pagans to Popstars, produced by Damian Sawka and sometime Radio 2 blogger, Caitlin Crockard.

Наталія Ханенко-Фрізен. Інший світ або етнічність у дії: канадська українськість кінця двадцятого століття. TOP
http://smoloskyp.org.ua/

_blank

У запропонованій читачеві книзі розглядається проблематика тяглості та життєздатнoстi місцевої української етнічності в канадському повсякденні у часи активного відновлення транснаціональних зв’язків українців наприкінці ХХ ст. Монографія базується на матеріалах, зібраних авторкою впродовж п’яти років (1997—2001) під час різних етнографічних досліджень як у районі компактного поселення українців у провінції Альберта і селищі Мандери зокрема, так і в селі Грицеволя Львівської області, яке на початку минулого століття стало одним із джерел міграції селян до Мандер. Розглядаючи з антропологічної точки зору місце локальної етнічної ідентичності в житті пересічної громади розвиненого суспільства, авторка пропонує читачеві насичений деталями етнографічний екскурс у життя маленького містечкa Західної Канади кінця ХХ ст. та запрошує разом із нею зануритися в це середовище та пережити різні аспекти його українськості. Для науковців, студентів, викладачів і всіх, хто цікавиться сучасними виявами української культури в світі.

Віктор Тригуб - редактор «Музеїв України»: ми відмовилися від послуг Голівуду! TOP
Ми прорвалися у найсекретніші сховища Росії. Знайшли ще одну шаблю гетьмана у Ермітажі, і ще одну – в Оружейній палаті Кремля. Потім оригінал у Адміралтействі.

 

http://aistor.do.am/publ/viktor_trigub_redaktor_muzejiv_ukrajini_
mi_vidmovilisja_vid_poslug_golivudu/1-1-0-820

Феномен цього маленького культурологічного часопису ще будуть розгадувати дослідники. У таку кількість загадкових міжнародних пригод, дійсно, не потрапляла жодна команда українських журналістів! І якось все у них виходить так легко, весело, а потужні історичні відкриття вони навчилися подавати з таким вишуканим гумором, що історики просто бісяться від злості, використовуючи їх сенсаційні фотографії і даючи посилання у наукових роботах. При цьому, журнал «Музеї України» іскрометно запевняє, що все знайдено у якійсь лише їм відомій «сірій зоні історії і міжнародної політ ики», а підтверджень і спростувань ніхто не дасть. І дійсно, поважні наукові установи, всесвітньовідомі аукціони, спецслужби, посольства жодного разу не підтвердили і не спростували їх публікації, обмежуючись багатозначним «без коментарів».

Вже легендарна реконструкція шаблі Мазепи (Канада), що спровокувала цілий детектив

- Пане Вікторе, Вам вдалося заснувати якийсь новий, химерний, а від того цікавезний і оригінальний напрямок чи то журналістики, чи то літератури, який Ви самі називаєте мережевим реаліті-шоу. Маєте велику читацьку аудиторію. Хоча, чесно кажучи, дуже важко зрозуміти, де у Ваших матеріалах правда, де вимисел…

після 1918 року, нащадки запорожців вивезли з Кубані древні козацькі регалії до Сербії. Після війни до США, де створили музей. Росіяни хотіли забрати все собі, ми в Україну...

 

-На жаль, вимислу фактично нема! Є чіткі факти, фотографії, документи, речі, які нам різними шляхами вдається роздобути в багатьох країнах. ... Коли ми розпочинали випуск журналу «Музеї України», думали, що будемо мандрувати провінційними українськими музеями, згадуватимемо щось з підручників… Адже, десяток років тому музейної журналістики взагалі не існувало! Вся ця тема сприймалася дуже… сумно....Ми ж просто копнули невідомі факти, проникли у різні архіви, спецхрани спецслужб, встановили контакти з найвідомішими аукціонами, познайомилися з різними колекціонерами, глибинними істориками… В якийсь момент, навіть несподівано для себе осягнули, що почали спілкуватися з справжньою міжнародною елітою! Розуміти геополітичні процеси. Преса не пише і десяти відсотків про ті речі, які є щодня! Народи планети не уявляють того, що відбувається! Відповідно, більшість не спроможна спрогнозувати навіть найближче майбутнє! ... І виявиться, що у всіх народів Землі майже однакові міфи! З тими ж самими персонажами та сюжетами! Але, сучасні офіційні історики того категорично не зрозуміють, заперечать, а ті, хто розуміє, промовчить. Якщо подивитися на релігії, там взагалі жах!… Фактів купа! Всі вони на поверхні. Ніхто не хоче проаналізувати. Ті, кого навчили – мовчать. Існує логіка подій. Якщо її притримуватися, подати під потрібним кутом, все стає іншим. З дрібниці вибухає сенсація, йде реакція. Починається те, що так подобається читачам – динаміка, реаліті-шоу, найнесподіваніші повороти, люди, країни… Мене зачаровує трансформація ціни на якусь безневинну річ – зброю, картину, колекцію… Одного разу, за шість місяців пригод і серії публікацій, одна штука, яка коштувала дві тисячі доларів, була оцінена у мільйон… Реальними учасниками були відомі діячі з 5 країн…

- Мабуть Ви маєте на увазі вже легендарну шаблю Мазепи, яка після Ваших розслідувань потрапила до деяких підручників?

-Без коментарів! Якщо згадувати шаблю Мазепи – то хрестоматійний випадок міжнародного журналістського розслідування. Вже кілька книг написано. Ми прорвалися у найсекретніші сховища Росії. Знайшли ще одну шаблю гетьмана у Ермітажі, і ще одну – в Оружейній палаті Кремля. Потім оригінал у Адміралтействі. Архіви Мазепи і Калнишевського під Пітером, перстень Ярослава Мудрого, частину книг з його бібліотеки в спецхрані сховища бібліотеки імені Салтикова-Щедріна. Дізналися, що у Києві, під Софією був тайник Мазепи з коштовностями, книгами, іконами… Росіяни їх частково знайшли, а інше так і лежить у центрі столиці… Виникла історія про морський козацький прапор… Скандали… Голівуд відпочиває!

- До слова, а правда, що Ваша команда відмовилася від пропозиції продати права на екранізацію легендарної пригоди «Операція «Козацькі регалії» якійсь студії Голівуду?

невідомий портрет Мазепи замироточив у сейфі

 

-Там все дуже складно у юридичній площині. Американці під все підписують контракти, угоди… Коли ми зрозуміли, скільки коштують послуги адвокатів, скільки там метушні, просто взяли і відмовилися від послуг Голівуду! Якщо точніше, нас не влаштувала фінішна сума… Адже, у тій історії багато учасників. Президент США Д.Буш, Президент РФ В.Путін, Президент України В.Ющенко, Кондоліза Райс, Б.Тарасюк, В.Огризко, олігархи, спецслужби, влада Краснодарського краю і два наших журнали – «Нова Січ» і «Музеї України»… Особлива подяка отаману Американського козацтва Сергію Цапенку! Без нього нічого б не відбулося… Була розкішна пригода, яку і досі вважають легендою. Я навіть книгу написав – є в інтернеті. Було чимало публікацій, скандалів… Погугліть – знайдете. Якщо коротко, після 1918 року, нащадки запорожців вивезли з Кубані древні козацькі регалії до Сербії. Після війни до США, де створили музей. Росіяни хотіли забрати все собі, ми в Україну. Почався конфлікт. Втрутилися політики. Був навіть секретний Указ Ющенка… Росіяни прислали в США спецназ, який пограбував Музей Кубанського козацтва, переправивши скарб до консульства РФ у Нью-Йорку. Під наглядом спецназу ФБР. Доповіли Д.Бушу. Він телефонував В.Путіну. Включилася К.Райс… Ну, а ми, як зачинщики отримали ексклюзив на висвітлення… Згодом, регалії, шпигунськими стежками, які теж засвітилися, переправили до Росії. Нині частина в Москві, частина в Краснодарі. Вийшов крутий детектив. Боротьба йшла за дарчу грамоту цариці Катерини, якою вона подарувала Кубань запорізьким козакам. Ми могли претендувати на Кубань, маючи ту грамоту! Її оцінили у 50 млн доларів. Ось такий сюжет… Ми навіть з гумором створили самопроголошену Кубанську Народну республіку, чим дуже налякали МЗС РФ. Тодішній міністр навіть телефонував нашому з протестом. КНР створили якраз на мій день народження – 26 вересня. З того моменту я є її першим президентом в екзилі. Добре, хоч зрозуміли, що то гумор… В Кремлі важко з гумором… Подібним чином створили і Стародубську республіку. Теж на мій ювілей. Там теж я президент невизнаний… Ось так історичні розслідування перетворюються на міжнародні, закінчуючись геополітичними жартами. Чомусь наші публікації сприймають аж занадто серйозно. Дуже високоповажні люди. Хоча, як я розумію, козацькі регалії, особливо Дарча грамота на Кубань, папка з кодами до скарбів, то не жарти… То звичайна історія… Залишилися лише фотографії… І вже наш слід в історії…

[...]

Дивні речі з бункеру СС, знайденого в Альпах. Аненербе?

- Не можу втриматися від питання про Антарктиду, скарби і загадки Аненербе, секретний бункер СС, знайдений Вашою командою в Альпах, картини доктора Менгеле, альбом Гітлера…

-Якщо чесно, я вже і сам почав розуміти, як весело і цікаво живуть творці журналу «Музеї України»! Говорю про нудні трудові будні музейного журналіста, а виходить якийсь фрагмент крутого пригодницького детектива… Як не міжнародні розслідування, скандали, то скарби і таємниці СС… Антарктида то взагалі… Хоча, це все ніяк не сприяє збільшенню нашого тиражу, а значить, хоч якомусь заробітку… А ми захистили і врятували десятки музеїв! Навіть власні створили – славнозвісний Музей слідопитів у Нових Петрівцях , Музей козацької страви, опублікували чимало цінних наукових робіт… Постійно рекламуємо музейну галузь на телебаченні, радіо…

- То цікаво, але лише Вашій команді вдалося отримати оригінальні речі часів Третього Рейху, що підтверджують діяльність таємної організації Аненербе! Чого чекати на цьому напрямі?

-Тут працює наш представник у Німеччині Микола Кайзер. Саме він знайшов невідомий портрет Мазепи, який замироточив у сейфі, чимало неймовірних документів, картин… Він відмовляється світитися на публіці, ховається під псевдо. І на те є поважні причини… Саме він знайшов і викупив картину роботи зловісного Доктора Смерть – Менгеле. Йде слідами його таємних схованок у Баварських Альпах. Знайшли і другу картину. Можливо, вийдемо і на колекцію… Не коментую реакцію професійних колекціонерів – то потужна сенсація. Там виникло вже чимало мисливців з Москви, пригода триває… Кайзера запросили нащадки померлого дідугана в далеких горах. Той був офіцером СС і хранителем секретного бункера з документами Рейху, сенсаційними предметами мистецтва, нагородами… Там теж тривають певні процеси, які не відомі пресі. Є юридичні моменти – спадщина і можливі претензії музеїв… Нам переслали лише кілька фото документів і дивних речей, явно з Тибету, куди організовувала експедиції Аненербе… Що то таке – не розумію, а більше нічого не надсилають… Хоча, з реакції дослідників і колекціонерів, розумію, цінність знахідки велика… Дуже велика… Підкреслю, я не знаю подробиць! Чим все закінчиться – невідомо! Є законні спадкоємці. Ми не маємо до того прямого стосунку. Все може бути.

- Ви знову ухилилися від резонансних планів організувати експедицію в Антарктиду!

-Та ні! Просто треба дотримуватися хоч якоїсь хронології. Вже після публікацій про бункер в Альпах, до мене направили радянського ветерана з шифровкою з ножен кортика офіцера Люфтваффе. Виявилося якісь координати в Антарктиді. Земля Королеви Мод. Експертиза все підтвердила. Кортик раніше належав начальнику КГБ Одеської області генералу Крикунову, який загинув на пароплаві «Адмірал Нахімов». Згадали експедиції гітлерівців до Антарктиди, секретні бази, легенди про інопланетян, битву з американцями у 1947 році… Нині тривають переговори… Очікуємо несподіванок. Сумніваюсь, що нам просто так дозволять туди прибути і щось знайти… Хоча, сам процес захоплює. Дійсно, весело живемо, спілкуємося з цікавими людьми. І ні спростувань, ні підтверджень! Сіра зона! До речі, після багатьох років у журналістиці, особливо музейній, я навчився сприймати всі ці розповіді дуже спокійно і критично. Наслухався! Нині сам розповідаю, пишу. Відповідно відчуваю істориків, дослідників, просто когось, хто на щось неймовірне наштовхнувся… Вони те відчувають і виходить співпраця. Як правило, ті люди спершу йдуть до великих газет, каналів, де від них просто відмахуються, вважаючи хворими, або диваками. Сам колись працював в газеті, знаю. Потрібен особливий підхід, можливо, віра в чудо…

Щось забагато містики як для однієї розмови! Не зрозуміють…

Аналізуйте історію!

- Дякую! Відчуваю, читачам сподобається! Вітаю Вас, сина, самопроголошені республіки з днем народження! Хай все буде добре!

Ціла стаття: http://aistor.do.am/publ/viktor_trigub_redaktor_muzejiv_ukrajini_mi_
vidmovilisja_vid_poslug_golivudu/1-1-0-820

Канадський депутат Вжесневський: Де підтримка федерального уряду на
Українські Канадські Архіви і Музей Альберти в Едмонтоні?
TOP

Палата Комун Дебати
Період Словесних Питань

СЕРЕДА, 20 ЖОВТНЯ, 2010
Том 145, Номер 083
3-я Сесія, 40-ий Парламент

Українсько Канадський Архів та Музей

Пан Борис Вжесневський (Етобіко Сентер Ліберал): Пане Спікер, наступного року відзначується 120 років як перші поселенці з України вступили на канадську землю під час першої хвилі імміграції.  Вони перетворили чагарники територій Північного Заходу на золоті поля пшениці Саскатчевану та Альберти.

10 років тому було оголошено будівництво нового Українсько-Канадського Архіву та Музею в Едмонтоні. Окремі Канадці, Українсько Канадські організації, місто Едмон-чук та прем’єр Стельмах щедро профінансували цей проект.

Бракує лише одного учасника щоб остаточно втілити в життя цей проект: федерального Консервативного Уряду. Для чого саботувати та відкладати це?

Високоповажний Роб Меріфілд (Міністр Транспорту, член Консервативної партії Канади): Пане Спікер, я хотів би подякувати своєму високоповажному колезі за його інтерес та питання.

Це проект пов’язаний з інфраструктурою. Наразі його аналізують. Ми зробиво відповідне повідомлення на рахунок цього питання належним чином.

Assessment by NDI & IFES of the pre-election environment for Ukraine’s local government elections TOP
This statement is offered by two international pre-election delegations organized by the National Democratic Institute (NDI) and the International Foundation for Electoral Systems (IFES), to assess the electoral environment in Ukraine in advance of the October 31 local elections.

Summary

Genuine democratic elections require that the public, including political contestants, have confidence that the authorities will administer the elections in a fair and impartial manner and thus that the results of the elections will reflect accurately the free choice of the voters. The delegation notes that extraordinary political changes currently underway in Ukraine pose challenges to maintaining such confidence. In addition, these elections will be conducted in an atmosphere of extreme political polarization and lack of confidence that political opponents will behave ethically.

A number of leaders expressed alarm at a recent constitutional court ruling, overturning the constitutional reforms that followed the 2004 “Orange Revolution” and subsequent legislative changes which have resulted in a restructuring of the balance of executive/legislative power in favor of the president. The delegates’ conversations showed that these sweeping legislative changes, enacted by parliament with little debate, while the delegation was in Kyiv, have fed existing doubts about the government’s ability to behave as a neutral administrator. On the eve of elections, such perceptions inevitably also affect confidence in even-handed administration of the election. This statement concludes with recommendations as to steps that can be taken to promote greater transparency and confidence in electoral processes both before local elections and before the next parliamentary elections.

The legal framework for local elections contains improvements over earlier laws, including some changes to the local election law previously recommended by NDI and the International Republican Institute (IRI). However, additional measures are urgently needed in the implementation of the laws to increase transparency and build voter confidence in these elections. The delegation is very concerned by reports of harassment of civic activists by security services as well as multiple, credible allegations of government intimidation of candidates. Another significant concern is the potential for abuse of discretion by electoral commissioners. In the context of the extreme politicization of local election commissions, the delegation notes widespread fears that those in control of the commissions will abuse their authority in vote counting, tabulation, and other matters.

Political and electoral context

The last several elections in Ukraine, including the 2010 presidential poll were widely considered to meet international standards for democratic elections. The October 31 local elections represent an important opportunity to build on and consolidate that accomplishment. In contrast to Ukraine’s recent experience, elections held from 1991 through the first round of voting in 2004 were increasingly fraudulent. The most common problems included: widespread abuse of administrative resources; manipulations of the voter lists; a lack of transparency in the the pre-election period, the free movement of opposition candidates or their supporters to campaign events and citizens’ rights to peaceful assembly were not always respected.

The overall political environment in which the fall local elections are taking place is marked by a high level of political polarization and voter cynicism. According to an October 2010 IFES poll only 51% of Ukrainians believe the local elections will be completely, or even somewhat, free and fair. Furthermore, the president’s critics charge that the Yanykovych administration has sought to stifle opposition since taking office. Journalists have complained of creeping censorship and non-governmental organizations have reported security service surveillance.

Recent political developments have not served to allay mistrust among political factions. Rather, changes to the electoral law and calendar have been greeted with suspicion that the legal framework is being manipulated for political ends. Local elections were originally scheduled to take place in May 2010, but the parliament voted to postpone them until fall of 2010. Parliament canceled elections outright in Ternopil oblast and in Kyiv. In July 2010, the parliament acted with little debate to revise the local election law. Changes to the election law include changes to the way lower level election commissions are composed, the introduction of single mandate constituencies, changes in party registration requirements, the role of the Central Election Commission’s (CEC’s) authority, a shortened election calendar, the reduction of information to voters, and provisions for domestic observation. Most significantly, parliament quickly passed new legislation this week that significantly strengthens presidential powers. This new legislation follows a court ruling invalidating the current balance of power.

Read the complete paper:
http://www.ifes.org/Content/Publications/Papers/2010/Statement-of-the-NDI-and-IFES-PreElection-Delegations-to-Ukraines-2010-Local-Government.aspx

Constitutionalism and the rule of law in retreat in Ukraine TOP
They failed to take into account that a presidential system has been synonymous with democratic regression, authoritarianism and weak reforms throughout the CIS. All Central-Eastern European and Baltic post-communist states, that conducted the greatest number of reforms and advanced towards democratic systems and market economies, adopted parliamentary systems.

 

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?
tx_ttnews[tt_news]=37027&tx_ttnews[backPid]=27
&cHash=bc5ef7e692

October 13, 2010

Taras Kuzio

Three recent episodes reflect the degree to which the rule of law in Ukraine is under pressure from its already weak position after five years of instability under former President Viktor Yushchenko. This growing pressure on the rule of law comes after President Viktor Yanukovych has been in office for only nine months. On September 14, the Prosecutor-General’s Office concluded that the only person who ordered the murder of journalist Georgi Gongadze in September 2000 was the Interior Minister, Yuriy Kravchenko. Gongadze’s decapitated body was re-buried in such a way for it to be found, as it was in November 2000, leading to what became known as the Kuchmagate crisis.

Kravchenko committed “suicide” in March 2005 on the day he was set to give evidence to the Prosecutor-General’s Office. Kravchenko’s “suicide” has been in doubt ever since as he died from two gunshots to the head. The verdict has been ridiculed by Kravchenko’s friends and foes alike as a whitewash orchestrated by its organizers. Volodymyr Melnykov, General Oleksiy Pukach’s superior in the interior ministry, did not believe that Kravchenko gave the order to Pukach. Pukach admitted murdering Gongadze and was captured last year, after five years in hiding (Komersant-Ukraina, September 27).

Gongadze’s mother and widow both rejected the prosecutor’s findings. Meanwhile, the head of the Presidential Administration, Serhiy Levochkin, supports Kuchma’s innocence, contradicting the stance adopted by the Deputy Head of the Presidential Administration, Hanna Herman (Hazeta po-ukrainski, September 17, Ukrayinska Pravda, September 20).

Kuchma repeated the canard that the Gongadze scandal was a CIA operation to unseat him. CIA agents participated in protests after the disappearance, as Kuchma claimed: “It is an international scandal designed to compromise Ukraine.” US Ambassador, John F.Tefft, rejected the accusations, as did Ambassador Carlos Pasqual when these claims were first made in 2001 (Kyiv Post, September 23).

An additional legal regression was the de facto closure of the investigation of the poisoning of the then opposition candidate, Viktor Yushchenko, in September 2004. The head of the prosecutor’s special team investigating the poisoning, Halyna Klymovych, resigned in March 2010 and gave her first long interview to Ukrayinska Pravda (September 27, 28). Klymovych re-affirmed the conclusion reached by the Prosecutor-General, Oleksandr Medvedko, that Yushchenko had been poisoned –the only occasion when Russia has intervened in a democratic revolution to assassinate an opposition leader. Klymovych resigned from the prosecutor’s office because the “current authorities will do everything to conceal the fact of the poisoning and this objective will be for them a priority” (Ukrayinska Pravda, September 27).

The third –and most important– legal setback was the constitutional court’s decision on October 1, to declare the 2004 constitutional reforms (which transformed Ukraine into a parliamentary system and came into effect following the March 2006 parliamentary elections) as “unconstitutional.” As a consequence of the annulment, Ukraine has returned to the 1996 presidential constitution.

The court’s ruling has thrown Ukraine into constitutional and legal chaos. The Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE) issued a strongly worded statement: “The functioning of democratic institutions in Ukraine’ five days later that was voted through by 102 out of 109 members, the highest majority vote ever recorded by PACE” (http://assembly.coe.int/main.asp?Link=/documents/workingdocs/doc10/edoc12357.htm).

Constitutional-legal chaos arises from four questions following five years of Ukraine being under an “unconstitutional” constitution:

  1. Legislation will need to be amended.
  2. Three elections (2006, 2007, 2010) were held under an “unconstitutional” constitution.
  3. Yanukovych was elected under the 2006 “constitution” for five years but the presidential term was four years under the 1996 constitution.
  4. Parliament was elected in 2007 for five years, but the 1996 constitution provides for a four year parliamentary term.

The court’s ruling and the threat of presidential authoritarianism has for the first time raised the genuine possibility of unity among opposition forces. Yanukovych, the Party of Regions he led in 2003-2010, and Deputy Prime Minister Sergei Tigipko have supported Ukraine’s return to a presidential system using the same rationale used in the 1990’s: a concentration of power is needed to undertake reforms. They failed to take into account that a presidential system has been synonymous with democratic regression, authoritarianism and weak reforms throughout the CIS. All Central-Eastern European and Baltic post-communist states, that conducted the greatest number of reforms and advanced towards democratic systems and market economies, adopted parliamentary systems. Mikhail Pogrebynsky, Director of the Kyiv Center for Political and Conflict Studies, and an opponent of the Orange political camp, concluded that “Ukraine’s system is moving closer to the Russian system of power” (Christian Science Monitor, October 1). Russian-style presidential power will move Ukraine away from European integration.

Indeed, speaking at the seventh Yalta European Strategy on June 18, Yanukovych did not state that his aim was to seek EU membership, a factor in conveying the wrong signal to European and American elites who were present (Ukrayinska Pravda blog, October 4). A resolution for Ukraine to officially apply for EU membership received only 61 votes (Ukrayinska Pravda, October 6). Ukrainian media sympathetic to the opposition were unanimous in their pessimism about the deterioration in Ukraine-EU relations (Hazeta po-Ukrainski, September 14, Komentari, March 12, May 28, June 18, September 17).

The court’s decision deepens already skeptical views in Brussels and Strasbourg that Yanukovych is disinterested in EU membership. Speaking at Harvard University, the EU’s High Representative for Foreign Affairs and Security Policy, Catherine Ashton said: “Ukraine does not see itself in the EU, but sees itself as part of Europe’s identity” (Ukrayinska Pravda, September 28). European Peoples Party (EPP) MP, Michael Haller Gahler, described Ukraine as retreating backwards, “returning to Sovietization” (Ukrayinska Pravda, September 23). In September, the EPP and EU issued critical statements of democratic regression in Ukraine (http://www.epp.eu/press.asp?artid=1447&fullview=1, Ukrayinska Pravda, September 17).

The prosecutor’s ruling on the Gongadze murder enables the Yanukovych administration to control Kuchma, and thereby his son-in-law oligarch, Viktor Pinchyuk, and Lytvyn, who received the position of Parliamentary Chairman ...

 

The prosecutor’s ruling on the Gongadze murder enables the Yanukovych administration to control Kuchma, and thereby his son-in-law oligarch, Viktor Pinchyuk, and Lytvyn, who received the position of Parliamentary Chairman and the eponymous bloc, defected to the ruling coalition. Three senior members of the administration have no interest in the truth on the poisoning case emerging: Yanukovych, who in 2004 was Prime Minister, and the former presidential candidate, Sergey Tigipko, who then headed his election campaign, and First Deputy Prime Minister, Andriy Kluyev, who led the authorities “dirty tricks” campaign. Finally, the desire for revenge by Yanukovych for his humiliation in 2004 is an important driving force in the constitutional court reversing the 2004 constitution.

Ukraine’s foreign and security policy controlled by Russia TOP
Yanukovych has repeatedly ignored requests by the G7 Ambassadors for a meeting in Kyiv.

 

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?
tx_ttnews[tt_news]=37043&tx_ttnews[backPid]=27
&cHash=dfa08d8a66
October 18, 2010

Taras Kuzio

President Viktor Yanukovych’s foreign and security policy is controlled by Russia and coordinated with Moscow. The same conclusion is already appearing among European elites after seeing first-hand how Ukrainian foreign policy personnel work closely with Russia.

Russian influence in Ukraine’s foreign policy is evident in two areas. The first is coordination between the Ukrainian delegation headed by the Romanian and Party of Regions deputy, Ivan Popecku, and the Russian delegation at the Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE) that sought to moderate criticism of the October 5 resolution (http://assembly.coe.int/ASP/Doc/ATListingDetails_E.asp?ATID=11237). A detailed analysis of backroom negotiations described the Russian delegation as “the Big Brother of the Party of Regions” (Ukrayinska Pravda, October 6).

Russian support for the Ukrainian authorities on the PACE monitoring committee only served to increase the determination of the Estonian PACE co-rapporteur for the monitoring of Ukraine, Mailis Reps, to include tough criticism of the Ukrainian authorities. Russian and Ukrainian delegations repeatedly blamed the “Orange” authorities for alleged democratic infringements and repression of Russian speakers. “Yushchenko was a pseudo-democrat!” Russian Duma deputy Dmitriy Viatkin said, a comment followed by similar remarks by Russian Communist leader Gennadiy Zyuganov and the Russian political technologist, Sergei Markov (Ukrayinska Pravda, October 6).

... [Security Service (SBU) Chairman, Valeriy Khoroshkovsky] has presidential plans and wishes to receive Moscow’s support as a future “Ukrainian Putin.”

 

Additional evidence of Russian influence on Ukrainian foreign and security policy emerged in the annual Yalta European Strategy (YES) summit headed by oligarch, Viktor Pinchuk (http://yes-ukraine.org/). This year’s summit on September 30-October 3 was the first occasion where Russia sent a high powered delegation from its political and business elites, including Deputy Prime Minister, Alexei Kudrin. The delegation included the ideologue of “Russian modernization,” Viktor Vekselberg, a strategy that is appealing to Yanukovych’s administration. (www.mg.co.za/article/2006-11-10-who-is-viktor-vekselberg). In previous YES summits, the Russian delegation included only “a few experts and marginalized politicians,” one Ukrainian expert wrote in the Ukrayinska Pravda blog (October 4).

One EU politician attending the summit said “Now maybe Russians will be taking care of Ukraine’s European integration.” Although said in jest, the diplomat was actually pointing to a new reality: Moscow’s determination to influence and keep the pulse of Ukraine’s European integration outside the CIS. Yanukovych acceded to Russia’s demand to end Ukraine’s aim of joining NATO and Moscow is now seeking to halt or slow down Ukraine’s integration into the EU. As one Russian participant confided: “They can still play a little with their European integration but sooner or later they will return to the (CIS) Customs Union” (Ukrayinska Pravda, October 4).

Yanukovych did not displease his Russian guests, as during his speech he never once mentioned Ukraine’s desire to join the EU. Instead, he said that Ukraine “will choose the speed, form and methods of integration that conform to its national interests” (Ukrayinska Pravda, October 4). Yanukovych is the first of four Ukrainian presidents to avoid supporting efforts to join NATO or to publicly endorse joining the EU. Yanukovych has repeatedly ignored requests by the G7 Ambassadors for a meeting in Kyiv (Ukrayinska Pravda, October 11).

These developments, coupled with the rollback of democracy in Ukraine (EDM, October 13), are being seen by Kyiv’s lack of interest in joining the EU, according to Elmar Brok, a member of the European Parliament’s Committee on Foreign Affairs (Kyiv Post, October 4). On the eve of Yanukovych’s visit to France, French experts reached similar conclusions (Ukrayinska Pravda, October 6, Politychna Dumka, October 8). Russian influence on Ukraine’s security policy is evident in three areas. The first, and most obvious, is through the Ukrainian Security Service (SBU) Chairman, Valeriy Khoroshkovsky, who over the course of only eight months has undermined Ukraine’s international image as well as domestic and international trust in Yanukovych’s commitment to democracy. The PACE resolution condemned the use of the SBU for political ends, a criticism which was not included for “technical reasons” on the report broadcast on Inter, Ukraine’s most popular television channel (owned by Khoroshkovsky).

During a September visit to Kyiv, the author asked a wide variety of Ukrainian political experts and parliamentary deputies to explain why Khoroshkovsky remains in place while he embarrasses the president, such as in July when Nico Lange, director of the Konrad Adenauer Stiftung, was detained at Kyiv Airport a month before Yanukovych’s visit to Germany. The answers were that he is directly working for Russia to undermine Ukraine’s European integration. Moreover, he has presidential plans and wishes to receive Moscow’s support as a future “Ukrainian Putin.”

In addition, Viacheslav Zanevskyi, the head of Yanukovych’s presidential guard, is a Russian citizen, a scandal that was dismissed by presidential administration head, Serhiy Levochkin, as irrelevant (Ukrayinska Pravda, October 6, 9). Zanevskyi was hired in the summer of 2008 because the then opposition leader Yanukovych did not trust the SBU or the Directorate on State Protection [UDO], the former ninth directorate of the Soviet KGB. This is an outcome of Yanukovych’s pathological fear of being assassinated (EDM, June 28).

These steps will increasingly prevent Ukraine from undertaking a sovereign foreign and security policy.

 

Zanevskyi’s unofficial title is “Head of the personal guard of the President,” but his official title is “non-resident presidential adviser.” It remains secret who is paying Zanevskyi’s salary and expenses as these cannot come from the state budget (Jamestown Foundation blog, October 13).

Zanvskyi “is the eyes and ear who sees everything and hears everything” (Ukrayinska Pravda, October 6). Zanvskyi has access to Yanukovych’s itinerary, his personal life, state secrets and telephone conversations, and he is able to install monitoring devices wherever Yanukovych is located. It would be naïve to believe that this intelligence is not being transferred to Russia.

In July, Dmitriy Salamatin, was appointed as head of the state-owned Ukrspetsexport, Ukraine’s arms exporting agency which has an annual turnover of $1 billion (www.ukrspecexport.com). Salamatin was born in Kazakhstan and worked in Russia from 1991 to 1997. Salamatin is the son-in-law of the former First Deputy Russian Prime Minister, Oleg Soskovets (Segodnya, July 14). Salamatin moved to Ukraine in 1999 and was elected to parliament in 2006 and 2007 in the Party of Regions. In the April 27 riot in parliament over the Sevastopol Black Sea Fleet base extension, Salamatin was seen fighting members of the opposition. During an August 11 altercation in Ukrspetsexport’s Kyiv offices he hit his opponent with a chair (Hazeta po-Ukrainski, August 15).

These examples confirm that Moscow’s demand, as outlined in President Dmitry Medvedev’s August 2009 open letter to the then President, Viktor Yushchenko, to influence Yanukovych’s appointments of the siloviki has been over-fulfilled. These steps will increasingly prevent Ukraine from undertaking a sovereign foreign and security policy.

Yanukovych's New Best Friend - Hugo Chavez  
TOP
_blankhttp://www.jamestown.org/blog/
October 21, 2010

Taras Kuzio

Venezuela’s eccentric President Hugo Chavez visited Ukraine on October 18 to cement an economic, political and security relationship. As the director of Kyiv’s Institute of World Policy, Alyona Hetmanchuk, noted, the new alliance was given a name by Ariel Cohen of Washington’s Heritage Foundation: VIRUS – which brings together Venezuela, India, Russia and Syria. Perhaps Ukraine, Hetmanchuk muses, is planned to be the ‘U’ in the new strategic alliance of VIRUS?

Chavez travelled to Ukraine after visiting Russia and Belarus. From Kyiv, he visited Iran, Syria, Libya and Portugal. “I was very pleased to hear about your victory, about your return, which was secured by the Ukrainian public. That very day I said to myself that I cannot waste time anymore, I must go to Ukraine and shake Viktor Yanukovych's hand, I have to embrace [the president] and convey the warmest greetings to the Ukrainian people,” Chavez said.

Kyiv’s relationship with Venezuela harms Ukraine’s relationship with Georgia. During the same week that Chavez visited Ukraine, the prosecutor’s office re-opened the case of alleged “illegal” arms sales to Georgia during President Viktor Yushchenko’s rule.

Venezuela and Nicaragua are two of the four entities that recognize the independence of Georgia’s occupied provinces of South Ossetia and Abkhazia (the others being Nauru and Moldova’s Trans-Dniestr). In September 2008, the Party of Regions and Communist Party of Ukraine supported a resolution in the Ukrainian parliament that recognized the independence of South Ossetia and Abkhazia – but it failed to be adopted. A similar resolution in the Crimean parliament succeeded after it was supported by the Yanukovych bloc, which unites the Party of Regions and Russian nationalists with the Communists.

Yanukovych has not acted upon this step since becoming Ukraine’s president and now claims he supports the territorial integrity of states such as Moldova. Yanukovych claimed that “this was because we always stand for territorial integrity.”

However, it seems as though the Party of Regions has one rule when in the opposition position and another when in power.

Besides the inevitable arms exports to Venezuela, both sides discussed economic projects. These included Ukraine’s development of oil and gas fields in Venezuela, the transportation of 10 million tons of Venezuelan oil through Ukraine to Belarus, the opening of embassies in both countries, and the purchase of An-74 planes for transport and marine patrol operations. Venezuela currently uses 15 An-140 and An-74 Antonov planes.

Venezuela is interested in cooperation in the fields of energy, petrochemicals, agriculture, industry and education. The widely criticized minister of education, Dmytro Tabachnyk, could very well become a “senior adviser” to the Venezuelan Ministry of Education.

Both sides discussed the issues of democracy and freedom of speech, a discussion during which it would have been fascinating to have been a fly on the wall. One can only muse at the thought of Chavez and Yanukovych discussing their unique contributions to building democracies and upholding free media in Venezuela and Ukraine.

Both, after all, have similar habits of saying one thing and doing another. Yanukovych has promised to punish those who will undertake election fraud in the October 31 local elections, while at the same time his political force is preparing to undertake massive election fraud. Is Yanukovych really unaware that the party that he led for seven years, and which is now led by loyalist prime minister Nikolai Azarov, controls a majority of officials in each election commission?

Yanukovych had strong words of advice for Western journalists, saying, “I think that you will have to undertake great effort to obtain truthful information about what is taking place in Latin America and Venezuela, especially, because there has been such a massive campaign of falsification and lies that it has become difficult to understand where is the real truth.”

No doubt Chavez will repay the compliment to Yanukovych when the West condemns the election fraud committed on October 31 in Ukraine and declares them to have not been free or fair.

Following the creation of a Ukrainian-Venezuelan working group, the first meeting of which will take place next month and the second in December in Caracas, Yanukovych is expected to visit Venezuela in the early part of 2011.

Chavez told Yanukovych that his country’s foreign policy was one of “friendship with all peoples and that “we do not want anybody to rule over us.” Perhaps Yanukovych did not understand the significance of this comment in the light of Ukraine’s reduced sovereignty to Russia since his election (see EDM, October 18).

Hetmanchuk concludes her blog by ridiculing the claim that Ukraine has a multifaceted foreign policy that balances different strategic partners, a claim made by Yanukovych during an official visit to Lithuania this month, as Chavez’s visit to Ukraine will only serve to undermine Ukraine’s strategic partnerships with the West. “In other words, it leaves us with only the option of greeting ourselves with the fact that Ukraine’s multivectorism is transforming itself in a banal way into diplomatic chaos.”

In the meantime, Ukraine’s new alliance with Venezuela could very well end up losing a lot more than it would gain economically,” energy expert Bohdan Sokolovsky told Hazeta po-Ukrainski.

Kuchma, Lytvyn implicated anew in Gongadze murder

TOP
_blank
 

Verkhovna Rada speaker Volodymyr Lytvyn and ex-Ukrainian President Leonid Kuchma are shown on Dec. 7, 2002, more than two years after the murder of journalist Georgiy Gongadze.

 
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/87139/
October 21, 2010

A lawyer closely involved in Ukraine’s most high-profile unsolved crime
said former President Leonid Kuchma and current parliament speaker
Volodymyr Lytvyn are implicated in ordering the crime.

[...]

Based on Pukach’s testimony, Musienko joined others involved in the case
in telling Ukrainska Pravda that enough evidence exists to indict
Kuchma, Lytvyn and other top officials.

But investigators may still be trying to protect the former and current
officials, including Kuchma, from being indicted, Musienko told
journalist Serhiy Leshchenko in the online news site.

Musienko says Pukach told him that Lytvyn, Kuchma’s presidential chief
of staff in 2000, former deputy Interior Minister Mykhailo Dzhiha (now
governor of Vinnitsa Oblast), former Interior Ministry generals and
current state prosecutors were also involved in the conspiracy.

Describing his former client as a simple village man, Musienko said
Pukach initially refused to follow Kravchenko’s orders to kill Gongadze.
But the interior minister pressured Pukach, Musienko said.

[...]

Musienko also cited a suicide note left by Kravchenko as pointing to
Kuchma’s involvement. The note allegedly read: “I fell victim to the
political intrigues of Leonid Kuchma.”

According to Musienko, testimony given by Pukach about events that
followed the murder also implicates other Kuchma loyalists. ...

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/87139/

Government of Ukraine supports Electronic Library of Ukraine TOP
The Ukrainian government has declared its support of the Electronic Library of Ukraine (ELibUkr), a project established by the Kyiv-Mohyla Foundation of America in January 2009.

Affirming the goals and expansion of the project, the Cabinet of Ministers issued a statement on September 9 committing to pay for basic global data bases for the project’s expansion to approximately 85 national universities. “Acknowledging the necessity to provide quality information resources for the development of research and education in Ukraine, the organization of access to world digital resources and the establishment of national academic electronic resources, the Government of Ukraine will support the development and expansion of the above mentioned project (ELibUkraine) in every way,” the statement said.

[…]

With initial funding by the United States Agency of International Development (USAID), the Kyiv-Mohyla Foundation of America and a consortium of participating universities in Ukraine, the Electronic Library of Ukraine project was developed to bring Ukrainian universities access to global information resources in order to improve the quality of research and education and raise Ukraine’s competitive level to twenty first century demands.

In its first year and a half of operation, the ELibUkraine project organized Ukraine’s own available digital academic and research work into a central portal, conducted nation-wide user training programs and promoted awareness of Ukrainian access to some of the world’s most important general and some specialized data bases. ELibUkraine provided access for more than 196,000 students and 9,000 faculty and staff at Ukrainian universities to 22 paid data bases and 49 open source data bases from a central webpage (www.elibukr.org.).

[…]

The current seven members of the ELibUkraine Consortium are: National University of Kyiv-Mohyla Academy where the central portal is located, and Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Karazin Kharkiv National University, Donetsk National Technical University, Volyn National University of Lesia Ukrainka, Sumy National University and the Ukrainian Academy of Banking. Plans for expansion in the next year include Tavria National Vernadsky University of Crimea, Lviv Stefanyk National Scientific Library (which can provide access to faculty and students of National Ivan Franko University of Lviv, Lviv Polytechnic National University, Lviv National Agrarian University, and Ukrainian Catholic University) and several other candidate libraries representing various oblasts of Ukraine.

Dr. Tetiana Yaroshenko serves as the project’s executive director. In commenting on the progress and achievements of ELibUkraine’s first two years, Kyiv-Mohyla Foundation of America president Marta Farion said: “Access to global electronic information is a matter beyond supporting education. Having the opportunity to access unbiased information is a profoundly important matter of equal access and freedom of information, and it is one of the fundamental requirements for building and sustaining a democracy and strengthening civil society.”

[…]

Ms. Farion also discussed the financial challenges of organizing and sustaining the ELibUkraine project. “We are very grateful for the significant interest and initial support of USAID which provided the resources to get this project up and running. We are hopeful that with the Ukrainian government’s decision to also participate, more support from various sources will be forthcoming.”

“The financial aspect of electronic academic, research and professional information involves a significant budget. The situation for electronic libraries in Ukraine is a little different from other countries throughout the world where governments, universities and research institutions pay high fees to providers of information and for necessary infrastructures. Training, management, operations, awareness programs, technical updates and IT staffs also require serious funding,” she added. “We are continually looking for additional sponsorships from individuals, corporations and foundations whose interest and generosity will be recognized publicly and on the website of ELibUkraine,” she said.

Prostitution: Ukraine's unstoppable export TOP
It took less than a decade after the collapse of the Soviet Union for Odessa to become a hub for the international sex trade.

 

http://www.opendemocracy.net/od-russia/andreas-umland/kyiv
%E2%80%99s-next-image-problem

October 09, 2010

Simon Shuster

On a hot Sunday night, a car pulls over in the port of Odessa, southern Ukraine. About 30 girls swarm around it, posing in the glare of its headlights. The driver's window rolls down and a female pimp - known by the girls, almost lovingly, as a mamachka - leans inside to negotiate a price. Within a minute, two girls have hopped into the car and the rest go back to chatting and dragging on their cigarettes. Business is brisk, but the girls look bored.

[...]

."Now the typical situation is that an experienced girl gets off the plane from Turkey covered in gold, diamonds and furs, and goes back to her home village," says Svetlana Chernolutskaya

 

The bustling port on the Black Sea was an easy gateway from the poorest parts of Ukraine, Romania and Moldova to Western Europe and the Arab states. Organized crime was rampant, Odessa's dirt-poor police were known to be corruptible and seven decades of living behind the Iron Curtain had created a generation of provincial girls as ignorant of the outside world as they were desperate for its opportunities.

But the prostitutes who pass through Odessa these days do not harbor the naive dreams of their predecessors from the '90s. And so the sex trade through Odessa has hardened in the past few years into something more jaded and much more difficult to stop. "Reporters always come here demanding to see the victims," says Olga Kostyuk, deputy head of the charity Faith, Hope, Love, which provides assistance to Odessa's sex workers. "They want to see the men, the pimps, the manipulators behind all of this. But things are not so simple now."

[...]

The poverty and general hopelessness in many villages of eastern Ukraine, Moldova and Romania now run so deep - especially in the wake of the financial crisis - that the promise of a job as a prostitute abroad is enough to get the vast majority of trafficked women to sign up voluntarily. They follow the mamachki to foreign resorts or big cities in Western Europe, where the prevalence of sex workers from the ex-Soviet Union has earned them a nickname: Natashas. The girls work the streets and hotel lobbies until they get deported or homesick. After a few weeks off in Odessa or wherever they call home, they're shipped out again. The cycle ends when they earn enough to retire or, as more often happens, when they get too old for the job - which in this business can be as young as 26.

The forced prostitution of women through coercion or violence is still a global tragedy (although statistics vary, U.N. and U.S. observers agree that the victims number in the hundreds of thousands each year). But the dozen aid workers and prostitutes TIME spoke to in Odessa said that sex trafficking through the city has moved away from being an industry run on fear to one driven by voluntary, if desperate, participation. Many think this is because the practice of forcing women into prostitution was drawing too much attention from the police and media. But most of them believe it's just down to cynicism setting in. Even in the most isolated backwoods of Eastern Europe, few girls still have illusions about opportunities in the West - about the real Statue of Liberty - "so they take what they can get," says Natalia Savitskaya, a counselor for Faith, Hope, Love.

"the trend in trafficking isn't going down, because the more intensely we work to stop them, the better they seem to adapt."says Olga Kostyuk, deputy head of the charity Faith, Hope, Love

 

Whatever the causes of this change in Odessa's sex trade, it presents a new set of challenges for the people trying to tackle it. Officially, the number of trafficked women who go through the city each year has dropped by more than half since a peak in 2006. But that is not because their numbers are really going down, says Kostyuk of Faith, Hope, Love. "The girls see themselves as victims of fate, but not of deception, so they don't ask for help." Which makes them almost impossible to track.

Last year, Kostyuk's charity responded with a new approach: instead of patrolling for the sex slaves who used to stumble off the ships in the port, battered and lost, Faith, Hope, Love now tries to provide guidance to drug addicts and runaways who are at risk of turning to prostitution. Still, says Kostyuk, "the trend in trafficking isn't going down, because the more intensely we work to stop them, the better they seem to adapt."

Efforts to stem Odessa's sex trade are further complicated by the semiofficial relationship the female pimps enjoy with local law enforcement. Over a traditional Odessan meal of steamed crayfish, a lieutenant colonel in the internal-affairs department tells TIME that police offer protection to the mamachki for a monthly fee. "It's a big feeding trough for a lot of the officers - all very organized, like a local institution," he says. As if to prove the point, two police cars creep by the crowd of girls standing in the port, but don't stop. It seems that until their countries can offer these girls something more than poverty, corruption and disillusion, the export of Natashas will remain one of Odessa's signature trades.

Complete article: http://www.opendemocracy.net/od-russia/andreas-umland/kyiv
%E2%80%99s-next-image-problem

Ukrainian website Ukrayinska Pravda files lawsuit against president TOP
11 October

Excerpt from report by news and analysis Ukrayinska Pravda website on 11 October

Ukrayinska Pravda [news and analysis website] has sued President Viktor Yanukovych over his refusal to reveal what joint-stock company he co-founded.

The lawsuit was filed with the Supreme Administrative Court, which accepted it.

On 5 October, a resolution was adopted instituting legal proceedings in the case. It will be heard by a panel of five judges. The Institute of Mass Information will represent the interests of Ukrayinska Pravda in the hearing.

In its lawsuit, Ukrayinska Pravda demands that Ukrainian President Viktor Yanukovych be compelled to name the issuer of the shares that he owns.

On 4 June 2010, Ukrayinska Pravda sent a query to the presidential administration about the joint-stock company in which President Yanukovych owns a stake.

In a letter dated 20 July, Olena Lukash, a deputy head of the presidential secretariat, refused to provide this information, saying that the query sent by Ukrayinska Pravda "goes beyond its rights to obtain open information".

On 2 August, Ukrayinska Pravda sent another query, this time to President Yanukovych. In a letter dated 8 September, the head of the presidential press service, Denys Ivanesko, again refused to provide the information.

It is known that Yanukovych wrote in his income declaration that he had invested 6,500 hryvnyas [around 800 dollars] in the authorized capital of enterprises, institutions and organizations.

Ukrayinska Pravda proceeds from the fact that information about the securities belonging to President Yanukovych is open and should therefore be provided upon request, which is stipulated by the laws "On the fight against corruption", "On information" and "On public service".

[Passage omitted: minor details]

Credit: Ukrayinska Pravda website, Kyiv, in Ukrainian 11 Oct 10

Press freedom in Ukraine: incredible shrinking media space? TOP
http://cima.ned.org/events/upcoming-events/press-freedom-ukraine-incredible-shrinking-media-space
October 22, 2010
OSCE & USA on missing Ukrainian journalists Vasil Klymentyev, Gongadze

...October 7, 2010, the United States joins the Representative on Freedom of the Media and others in expressing concern over the fate of missing Ukrainian journalist Vasil Klymentyev, editor of the weekly Novyy Styl. While the murderers of reporter Georgiy Gongadze have been tried and convicted, those who commissioned this crime have yet to be brought to justice a decade later. ..

As prepared for delivery by Catherine A. Fitzpatrick
OSCE Review Conference
Warsaw, Poland
http://osce.usmission.gov/
warsawrevcon/special-topic
-session-01-101007-
freedom-of-media2.pdf

 



In 2004, the Orange Revolution signaled the rise of a powerful civic movement against a corrupt, Kremlin-backed system. Viktor Yanukovych, then-candidate of the authoritarian regime and opponent of the Orange forces, is now president of Ukraine. While publicly stating its commitment to democracy, the rule of law, and respect for human rights, privately, Yanukovych’s government is quickly reversing hard-won press freedoms. In a recent report, Reporters Without Borders criticized the serious erosion of broadcast media pluralism, warning of a disturbing increase in political pressure, censorship, and attacks on journalists. Several dissenting television stations have had their licenses revoked, and the pro-government Inter Media organization has become increasingly prominent. And with the recent disappearance and suspected murder of newspaper editor Vasyl Klymentyev, a well-known critic of the authorities, media and human rights monitors are warning of continuing, significant deteriorations in press freedom. Do these trends signal a wider, systematic crackdown against the media? And what do these events mean in an environment where, even after the Orange Revolution, media were not fully independent from oligarchic control or cash-for-coverage journalism? The panel will examine these questions and discuss growing international unease over the direction of press freedom in Ukraine.

Retired Russian admiral running for Ukrainian city council seat TOP
http://www.rferl.org/content/Retired_Russian_Admiral_Running_For_Ukrainian_City_
Council_Seat/2190820.html
October 14, 2010
Aleksandr Kovshar
SIMFEROPOL, Ukraine -- A high-ranking retired Russian naval officer who took part in the 2008 Russian-Georgian war is running for a seat on the Sevastopol city council, RFE/RL's Ukrainian Service reports.

Aleksandr Kovshar was the deputy commander of the Russian Black Sea Fleet until last year and is now a consultant to the Russian Navy.


Нова газова афера TOP
... подбати про добробут олігархів нинішня влада намірилася традиційним способом - за рахунок українського народу.

 

uriy-gluhov.blogspot.com
12.10.2010

Юрій Глухов

Дешевий український газ уряд відбере у населення і віддасть хімзаводам. Хто отримає прибуток? Тут ніяких загадок нема. У вересні 2010 року компанія Group DF Дмитра Фірташа купила великий пакет акцій концерну "Стирол".

У понеділок, 11 жовтня, на сайті Мінпромполітики з'явилося дивне і одночасно страшне повідомлення.

"Оптимальна ціна природного газу для виробників мінеральних добрив при діючих ринкових цінах повинна становити 205 доларів за тисячу кубометрів без урахування ПДВ і транспортних витрат. Про це повідомив директор департаменту хімічної промисловості Володимир Мєшков", - йдеться у зазначеному документі.

При цьому у повідомленні відомства ніби між іншим наголошується, що зараз, згідно з постановою НКРЕ, ціна газу для промисловості, у тому числі для виробників мінеральних добрив, становить 275 доларів за тисячу кубометрів.

Далі у документі сказано, що прем'єр-міністр Микола Азаров доручив міністерству знайти способи здешевлення газу для виробників азотних мінеральних добрив. Міністерство не довго думало: запропонувало виділяти виробникам паливо власного виробництва - тобто не дорогий імпортний газ, а більш дешевий український.

Все геніальне - просте. Таке рішення, якщо воно буде прийняте, виробники добрив, основною статтею витрат у виробництві яких є газ, сприймуть з ентузіазмом.

Річ у тім, що в першому і другому кварталах 2010 року вітчизняні підприємства хімічної промисловості мали урядову пільгу за ціною на газ за рахунок держбюджету.

Причому, навіть незважаючи на таку допомогу, у другому кварталі через падіння світових цін на добрива хімічні заводи працювали із збитками. Починаючи з третього кварталу, їх становище ще більше погіршилося у зв'язку з припиненням дії державних пільг, що було зроблено на вимогу МВФ.

Якщо хімічні підприємства будуть отримувати дешевий газ, то вийдуть на достатній рівень рентабельності, не згортатимуть виробництво і, може, навіть його наростять. Отже, там не буде скорочень, а бюджети поповняться податками.

Здавалося б, що може бути краще? Проте є один маленький нюанс, який вказує на те, що насправді в країні планується чергова грандіозна афера на газовому ринку, від проведення якої постраждають держава і всі її громадяни.

Ситуація набагато складніша. Як відомо, на потреби населення і бюджетних установ, включаючи витрати палива на обігрів приміщень в опалювальний сезон і подачу гарячої води, витрачається до 30 мільярдів кубометрів газу на рік. При цьому власного газу в Україні видобувається лише близько 20 мільярдів кубометрів на рік.

Вітчизняне паливо набагато дешевше за імпортне, тому закон вимагає, аби весь газ вітчизняного виробництва йшов винятково на потреби населення. Отже, для бізнесу, включаючи хімічні заводи, має використовуватися тільки імпортний газ.

Однак найбільший добувач газу в країні - "Укрнафта" - домігся у судах права на поставку 1 мільярда кубометрів видобутого ним палива промисловості.

Правом купувати і продавати український газ володіє "ДніпроАзот", підконтрольний "Привату", і черкаський "Азот", підконтрольний Олександру Ярославському. Кожен з цих заводів отримав в НКРЕ ліцензію на 800 мільйонів кубометрів вітчизняного газу.

А якщо можна одним олігархам, то чому не можна іншим? Днями стало відомо, що віце-прем'єр Андрій Клюєв пообіцяв сєвєродонецькому об'єднанню "Азот" 2,8 мільярда кубометрів газу українського походження. Разом - 4,4 мільярда кубометрів.

У згаданому повідомленні Мінпромполітики сказано, що отримувати українське паливо будуть шість українських заводів - черкаський "Азот", "Рівнеазот", "Дніпроазот", "Стирол", Одеський припортовий завод та сєвєродонецький "Азот".

Отже, вони "з'їдять" набагато більше вітчизняного газу, ніж згадана вище цифра для трьох підприємств. До кризи 2008 року вони споживали 7,5 мільярда кубометрів газу.

Зрозуміло, що на потреби населення українського газу залишиться рівно настільки менше, наскільки його буде більше направлено хімічним підприємствам. Населенню доведеться ще більше платити за газ, опалення та гарячу воду, бо частка дорогого імпортного газу у споживанні українців істотно зросте.

Мабуть, саме цим можна пояснити рядок у меморандумі, підписаному Кабміном і МВФ, де передбачене підвищення ціни на газ для теплокомуненерго і населення на 50% у серпні 2010 року, квітні 2011 року і потім - через кожні півроку.

Навряд чи на цьому наполягав МВФ - для нього важливо лише, щоб "Нафтогаз" перестав дотуватися з держбюджету, і неважливо, як цього доб'ється український уряд.

Отже, дешевий газ вітчизняного виробництва уряд планує відібрати у населення і віддати його на потреби підприємств хімічної промисловості. Така суть схеми.

Залишилося лише з'ясувати, хто отримає прибуток хімзаводів, які завдяки цій схемі стануть рентабельними. Але і тут ніяких загадок немає. У вересні 2010 року компанія Group DF Дмитра Фірташа купила великий пакет акцій концерну "Стирол".

Тепер у бізнесмена чотири азотні підприємства: крім горлівського, це "Таджиказот", естонський "Нітроферт" і "Рівнеазот". Цілком можливо, скоро їх буде п'ять: група веде переговори про придбання черкаського "Азоту".

Крім того, Одеський припортовий завод, який зараз потрапив у згаданий перелік Мінпромполітики, напевно, скоро буде приватизований. І майже нема сумнівів, що його купить хтось з українських олігархів, близьких до нинішньої влади, яка дуже піклується про благополуччя хімічних підприємств.

Також очевидно, що подбати про добробут олігархів нинішня влада намірилася традиційним способом - за рахунок українського народу.

Чому конституцію не може приймати Верховна Рада TOP
Європа розгублено мовчить, не відаючи, що прорікти. Зате в Україні торжествує згадане правило тоталітарної системи про «всевладдя»

Верховної ради.

 

Загальновідомо, що Верховна рада України є однією з трьох гілок влади, покликана творити закони. Поділ влади на три гілки – фундаментальне досягнення людства в боротьбі з авторитаризмом задля права громади і кожної людини зокрема. Але закони поділяються на основні - конституції - які формуються волею народу через Установчі або Національні збори, і похідні від них, які ухвалюються парламентами на грунті основних. Як українське суспільство визначає взаємини цих двох категорій законодавства?

Основний закон –Конституцію – можна порівняти із проектом побудови будинку, який визначає стиль архітектури, основні засоби будівництва та взаємозв’язок конструкцій. Розробки деталей, їх конфігурацію і функціональне вирішення – ці рішення виконуються в руслі основного проекту. Нікому, непевно, не заманеться механічно змішувати проекти будівництва станції метро та багатоповерхового будинку. Проте, подібне змішування при визначення проектування держави має місце.

Якщо у затверджений проект складної будови постійно вносити конструктивні зміни, споруда може розвалитись. Конституція України - основний проект державоустрою - постійно зазнає вторгнення побічних сил, що намагаються конструктивно змінити основний проект, його фундаментальну основу, що загрожує стабільності суспільства і держави.

Вихід один: Основний закон – Конституцію – мусить прийняти народ в особі делегатів спеціальних Національних зборів. Зрозуміло, що той, хто приймає Основний закон, той має право на його зміни.

Верховна рада, отримавши з рук представників нації Основний документ, продовжить його розробки парламентом.

Натомість в Україні досить часто лунає безапеляційне твердження - «Верховна рада – вищий законодавчий орган країни!». Цим постулатом виправдовується прийняття Верховною радою Конституції та двадцятирічну побудову і перебудову фундаменту будівлі держави, яка кожного разу зазнає струсів та небезпечного хитання в залежності від перемоги певних сил.

Поняття Основного і похідних від нього законів для авторів подібних тверджень не існує. Їх довго привчали до неписаного закону - всевладдя ЦК КПСС. Інші форми державотворення для них невідомі. /Як не згадати крилате: «Верховна рада може все!»/

Законодавчий корпус – верховні ради, конгреси, парламенти будь якої країни - є місцем постійної боротьби правлячої партії чи коаліції партій з опозицією, і ця боротьба є вічною, як вічними є умови життя суспільства, які змінюються і удосконалюються, а носії цих змін – політичні угрупування - сприяють розвиткові продуктивних сил суспільства або гальмують їх у своїх інтересах. Доручати силам протиборства забезпечувати стабільність Основного закону, значить робити Конституцію заручницею постійних змагань за владу.

За існуючим законодавством провідником законодавчої влади у «вищому законодавчому органі України» є угрупування, яке перемогло на виборах. Якщо дозволити йому приймати або змінювати Конституцію, то буде те, що сьогодні вирує у Верховній раді: Конституцію – фундамент держави - підкопують, перекопують, перевертають, як заманеться переможцям. Останній «переможний» захід – скасування політичної реформи і повернення суспільства на шість років назад, що перекреслює шестирічне життя країни і штовхає її у вир безладдя, де важко відокремити беззаконня від закону. У всякому разі, Європа розгублено мовчить, не відаючи, що прорікти. Зате в Україні торжествує згадане правило тоталітарної системи про «всевладдя» Верховної ради. Можна з упевненістю сказати, що це – не остання зміна Основного закону – наступний переможець обов’язково запустить руки по лікоть у Конституцію з безумовними намірами її «узаконити і поліпшити». Перманентні зміни Конституції і неупеваненость - єдиний вид стабільності сучасного конституційного устрою України.

Конституція США починається основним положенням «Ми є народ». Це єдина  формула, яка визначає, кому установлювати соціально – політичний устрій держави. Недарма Ленін так боявся і ненавидів ідею Установчих зборів, підміняючи їх кулеметами.

 

Але це не єдина причина, за якою парламенту не годиться приймати Конституцію. Якщо Верховна рада уособлює в собі законодавчу гілку вже діючої влади, то вона, покликана захищати того, хто її породив - владу певної формації. Якщо народ обере, для прикладу, монархічну форму правління, то парламент демократичної України не вправі вирішувати проблеми загального устрою держави на чолі з монархом, а якщо це допустити, то створена ним монархічна конституція буде плутаною із слідами численних ознак демократії, що окрім хаосу, нічого не додасть. Це стосується в першу чергу Верховної ради Української Радянської Соціалістичної Республіки /УРСР/ - структури окупаційного московсько- більшовицького режиму – яку ніхто не уповноважував проголошувати «третю незалежність» намість вже проголошеної Центральною радою Української Народньої Республіки від 1918р.Тому і лукаве питання референдуму було визначено не як «Чи Ви бажаєте відновлення незалежної України?», а для збереження прихованої влади злочинної компартії запитання формувалось «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». При чому Конституція УРСР проголошувалась чинною разом з її чинниками – комуністами. Чи дивина, що автори питання референдуму – виповзки із комуністичних структур - «забули» згадати про Акт незалежності – 1У Універсал ЦР? Можна собі уявити кількість інфарктів серед комуністів в разі відновлення «буржуазної» Центральної ради, де, на відміну від сучасної олігархічної, т. б. буржуазної Верховної ради із захмарними зарплатами і пенсіями, не було жодного капіталіста, а члени ЦР взагалі не отримували жодних зарплат. Ось як буває, коли воля народу підміняється чинною владою.

Конституція США починається основним положенням «Ми є народ». Це єдина формула, яка визначає, кому установлювати соціально – політичний устрій держави. Недарма Ленін так боявся і ненавидів ідею Установчих зборів, підміняючи їх кулеметами.

Безперечно, можна послатись на країни, де навіть президентів обирає парламент. Але чому б не пригадати досвід Франції, де кілька разів ухвалювались конституції виключно волею народу через конституційні збори?

Абсолютного правила для всіх народів не існує. Тому Україна, де за наслідками 73 річної більшовицької окупації, не згадуючи вже «братньої» Росії із забороною української мови, мусить обирати свій шлях – шлях формування Конституції Національними зборами із забороною Верховній раді торкатись будь- якої статті Основного закону, що не дозволить антиукраїнським силам ламати українську будівлю, підкладаючи під її фундамент проросійський «законодавчий» динаміт.

Олесь Гриб, голова Печерського відділення ветеранів – державників.
Всеукраїнське об’єднання ветеранів/.

СУМ Харкова звертається до Президентa Світового Конґресу Українців: Стати на захист меморіальної дошки встановлена i зусиллями СКУ видатному релігійному і громадському діячу України патріарху Йосипу Сліпому TOP

СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
Харківська крайова організація

До:
Президентові Світового Конгресу Українців
п. Євгенові Чолію

Високоповажний п. Євгене!

Просимо Вас підтримати українську громаду Харкова і стати на захист меморіальної дошки видатному релігійному і громадському діячу України, багатолітньому політв'язню сталінських таборів, патріарху Української Греко-Католицької Церкви Йосипу Сліпому у Харкові. Ця дошка була встановлена у серпні 2005 року зусиллями громадських організацій Харкова та Світового Конгресу Українців на будинку колишньої пересильної в'язниці («Тюремний замок») за адресою: Харків, вул. Малиновського, 5, де у 1960-х роках перебував Патріарх Йосип під час свого арешту. Меморіальна дошка була встановлена цілком законно, за окремим розпорядженням  Харківського міського голови (№ 1630 від 14.07.2005 р.).

Проте останнім часом нинішнє керівництво Харківської міської ради з невідомих нам причин розпочала кампанію по усуненню з міста дорогого кожному українцю символу, яким стала меморіальна таблиця Патріарху УГКЦ Йосипу Сліпому. Так, використовуючи у своїх діях завідомо неправдиву й викривлену аргументацію Міська комісія з питань топоніміки й охорони  історико-культурного середовища Харківської міської ради своїм рішенням  від 30.03.2010 р., (п. 2 протоколу) рекомендувало відмінити розпорядження Харківського міського голови № 1630 від 14.07.2005 р. про дозвіл на встановлення вищезгаданої меморіальної дошки. Про підготовку юридичного грунту щодо демонтажу пам’ятки Патріархові УГКЦ Йосипові Сліпому заявив засобам масової інформації й відповідальний секретар Комісії з питань топоніміки й охорони історико-культурного середовища Харківської міської ради Олексій Хорошковатий (http://kp.ua/daily/071010/246974/ ).

На думку української громадськості таким рішенням ксенофобськи налаштовані чиновники Харківської міської ради дають сигнал деструктивним силам краю щодо можливого самовільного демонтажу дошки. Вже отримана інформація про ймовірні акти вандалізму щодо меморіальної дошки Патріархові УГКЦ Йосипові Сліпому найближчим часом.

Українська громадськість Харкова, віряни української греко-католицької церкви вважають ухвалу Міської комісії з питань топоніміки й охорони історико-культурного середовища від 30.03.2010 р. щодо долі меморіальної дошки Патріархові УГКЦ Йосипові Сліпому як провокативну і таку, що руйнує на Харківщині засади громадянського суспільства, створює підстави для міжконфесійного і міжнаціонального розбрату, а також спонукає до ескалації суспільної напруженості у багатоетнічній українській спільноті.

У зв'язку із зазначеним просимо Вас звернутися до Президента України й усіх повноважних інституцій України з проханням гарантувати гідне збереження у Харкові меморіальної дошки Патріархові УГКЦ Йосипові Сліпому, як важливої пам'ятки української історії й культури краю.

Від української громади Харкова -

Голова Харківської крайової організації
Спілки Української Молоді
Кость Черемський

Чи можлива "путінізація" України? TOP
Вже неодноразово говорили, що нова влада діє мов той бульдозер, який не помічає перед собою ніяких перешкод - ні у вигляді суспільної думки, ні експертних висновків, ні діяльності опозиції.

 

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/7/5454113/
07 жовтня 2010

Ігор Жданов

[...]

Сьогодні відносини між владою і суспільством будуються не на партнерських, не на демократичних засадах, не за принципом "влада - вільні громадяни", а за принципом "влада - піддані".

[...]

Немає голосів для створення коаліції із фракцій - через Конституційний Суд дозволимо індивідуальне членство.

Немає 300 голосів для змін до Конституції, або не дуже хочеться затягувати процедуру - через той же орган конституційної юрисдикції повернемо Конституцію 1996 року.

Незадоволені Верховним Судом - приймемо закон, який зведе роль цього судового органу до чисто номінальної.

Не можемо перемогти на районних виборах у Києві - ліквідуємо районні ради. Перелік таких дій можна продовжувати.

Просто наївними, а насправді - політехнологічно витонченими виглядають зараз заклики можновладців та окремих експертів до опозиційних сил включитися у розробку альтернативних рішень. Ну хто ж ту опозицію слухав, коли укладалися і голосувалися Харківські угоди або за 10 хвилин ухвалювався бюджет країни?

Останнє рішення Конституційного Суду аналізувати з правової точки зору, напевне, справа марна. Адже багатьом заздалегідь було відомо, що воно матиме політичний, а не правовий характер. Як ділилися інформацією окремі політики, рішення навіть виписувалося не конституційними суддями, а юристами з Банкової.

[...]

Діючи в такому квазі-правовому режимі, влада спочатку заганяє країну у глухий політико-правовий кут, а потім "героїчно" намагається з нього вийти.

Усвідомлювати, що ти жив чотири роки за неконституційною Конституцією, трошки моторошно. Тобто і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко прем'єрами нібито і не були, бо, як виявилося зараз, призначалися в антиконституційний спосіб.

Напевне, коаліція поспішила переформатуватися у більшість. Конституція набуває чинності після її підписання главою держави, в особливих випадках - головою Верховної Ради, та офіційного оприлюднення. Ось тут і виникає питання: а за чиїм підписом має бути опублікований новий-старий Основний закон? За підписом президента України у 1994 - 2004 роках Леоніда Кучми, тому що вона приймалася при ньому? За підписом нині діючого президента Віктора Януковича? А може за підписом голови КС або спікера парламенту?

Якщо вже діяти за алгоритмом запронованим владою, то у відповідність до Конституції 1996 року приводити потрібно не лише кількість віце-прем'єрів в уряді (говорять, що основними кандидатами на "виліт" є пани Сівкович та Слаута), а й перепризначати весь його склад відповідно до правил 1996 року, що в свою чергу може "підвисити" більшість міністрів.

А якщо діяти за нормальною політичною та правовою логікою, то перезапустити необхідно весь державний механізм: провести одночасні дострокові парламентські та президентські вибори, щоб ні у кого не виникало сумнівів у легітимності влади.

До речі, після здобуття Незалежності окремі політики пропонували провести дочасні вибори Верховної Ради, обраної ще за радянських часів. Після ухвалення Конституції України у 1996 році також закликали провести одночасні депутатські та президентські вибори. Тоді такі заклики так і залишилися пропозиціями, про що потім дуже жалкували.

Останні дії влади суттєво підвищують політичний градус у суспільстві, штовхають опозицію до все більш радикальних дій. В той же час, невизнання рішення Конституційного Суду є тупиковим шляхом для того ж Блоку Юлії Тимошенко.

Де-факто Конституція 1996 року буде реанімована діями владної команди, яка буде жити за її правилами. Раніше чи пізніше це змусить включитися БЮТ у владно-опозиційний політичний процес, інакше ця політична сила ризикує залишитися на його узбіччі.

Водночас, і сподівання на масові протесні акції є марними. Заклик НУНС провести конституційні віча неадекватний супільним настроям - люди ще не готові масово, не за гроші, вийти на вулиці і відстоювати Конституцію.

ВІРНОЮ ДОРОГОЮ ЙДЕТЕ, ПАНОВЕ?

[...]

Підвалини російського авторитарного режиму ґрунтуються на декількох чинниках.

Президентська команда з певними корекціями політично копіює те, що було зроблено в Росії. Те, що потім назвали "путінізацією", а фактично є встановленням режиму керованої демократії.

 

По-перше, влада запропонувала, а більшість політичних сил та суспільства сприйняло ідею Великої Росії. Повернення статусу світової наддержави, імперські амбіції захлеснули не лише можновладців, а й простих росіян.

По-друге, влада заключила такий собі пакт з громадянами: ми тут керуємо, володарюємо, забезпечуємо вас певним рівнем життя, а ви не лізете у владні проблеми.

По-третє, російська влада змогла поставити під контроль не лише засоби масової інформації, що дуже важливо за такого розвитку подій, вона змогла поставити під контроль олігархів і фактично побудувати державний капіталізм в країні.

Із власників "газет, пароходів" російські олігархи в один прекрасний момент перетворилися на найманих топ-менеджерів, які можуть бути, у кращому випадку, зняті зі своїх посад волею президента чи прем'єра Росії, а у гіршому - опинитися за гратами. Що, у свою чергу, унеможливило фінансування діяльності опозиції. Приклад Ходорковського виявився більш, ніж наочним.

І на останнє, великий суспільний рейтинг Володимира Путіна дозволяє багато в чому легітимізувати авторитарний російський режим.

Набір таких чинників є необхідним, щоб побудувати керовану демократію в країні. При цьому, якщо витягнути одну з цих цеглинок, то розвалиться вся система.

Але чи готова до керованої демократії Україна? Давайте проаналізуємо все по порядку.

Яку національну ідею може запропонувати нинішня влада? Великої України? Навряд чи.

Адже вона за своєю ментальністю генетично не готова до цього. Та й сама ідея Великої України, якщо й буде сприйнята на Заході й у Центрі країни, то навряд чи знайде відгук в душах та серцях жителей Сходу. Створення союзної держави із Росією навпаки знайде підтримку на Сході, але буде "в штики" сприйнято на Заході.

Україна є на сьогодні ментально і політично розколотою. Тому запропонувати об'єднавчу національну ідею - це для української політичної еліти пріоритет номер один, щоб зберегти єдність держави. Але за своєю інтелектуальною спроможністю і ставленням частини українців до нинішньої влади, це навряд чи можливо.

Чи готові поступитися українці, так як і росіяни, частиною своїх прав в обмін на певну політичну стабільність і певний рівень достатку?

Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва вже декілька років моніторить цю ситуацію. Так, результати опитування, проведені у грудні 2008 року, свідчать, що третина українців готова поступитися своїми правами в обмін на певний рівень благополуччя, третина не готова до такого розвитку подій і вважає, що свобода важливіша, ніж ковбаса, а третина не визначилася з відповіддю на це питання.

За таких умов заключення пакту а-ля рюсс між владою та громадянами навряд чи можливе. Однак, мало укласти такий суспільний договір, потрібно забезпечити його виконання. А для цього потрібні серйозні фінансові ресурси.

І якщо в Росії за рахунок корисних копалин, нафти, газу вони є, то в Україні таких грошей днем з вогнем не знайдеш. Можливо їх можна взяти в борг у МВФ, однак ця структура досить чутлива до процесів згортання демократії.

Останнім часом в Україні розпочалися утиски свободи слова, були оприлюднені факти запровадження політичної цензури.

Навіть Парламентська Асамблея Ради Європи висловила свою стурбованість з приводу збільшення числа достовірних заяв, що в останні місяці демократичні свободи і права, такі, як свобода зібрань, свобода вираження думок і свобода ЗМІ, опинилися під тиском. Однак, до тотального контролю ще далеко.

Будувати державний капіталізм та "строїти" олігархів в Україні вже пізно. Події, скоріше за все, будуть розвиватися по більш м'якому варіанту: тихої міграції наших капіталістів за кордон, внаслідок тиску влади та перерозподілу власності, що вже відбувається сьогодні.

Рішення Конституційного Суду про реанімацію Конституції 1996 року - це не лише передача великих владних повноважень у руки Віктора Януковича без відповідних конституційних противаг, це не лише створення передумов для посилення авторитаризму в країні. Це велика відповідальність з одного боку, і шанс провести реформи з іншого.

Тепер глава держави вже не зможе перекласти відповідальність на уряд, адже він може у будь-який час відправити його у відставку та призначити нових міністрів.

Однак, надії на реформи є досить примарними. Хто заважав Віктору Януковичу і за конституцією 2004 року вносити законопроекти з проведення реформ?

Навряд чи можна вважати податковою реформою проект урядового Податкового кодексу, скоріше це "реформа" для великого бізнесу за рахунок малих та середніх підприємців.

Із суспільною підтримкою теж проблеми. За неповні сім місяців президентства Віктора Януковича зроблено декілька системних політичних помилок. Можновладці ледь не влаштували соціалістичне змагання - хто з них більше налаштує людей проти себе.

Майже для кожної суспільної групи була приготована своя "цукерка". Жінкам - підвищення пенсійного віку, малозабезпеченим - підняття у 1,5 рази тарифів на газ, малому бізнесу - замість податкових канікул, суттєве обмеження спрощеної системи оподаткування, націонал-демократам - проект закону про фактичне запровадження російської мови як другої державної.

Не дивно, що у таких умовах рейтинг президента Віктора Януковича та Партії регіонів впав у 1,5 рази до позначки 23-25%. Все повернулося до ситуації напередодні першого туру президентських виборів.

[...]

Зараз нова влада з впертістю повторює помилки Леоніда Кучми, але у значно прискореному темпі. Сьогодні Україна нагадує такий собі паротяг, на якому розвели максимальні пари та одночасно наглухо закрили всі запобіжні клапани.

Паротяг "Україна" мчить у невідомість: можливо попереду буде збудований міст реформ, а можливо, він впаде в глибоку розщелину кризи, якщо перед тим не вибухне внаслідок суспільного невдоволення.

Вся стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/7/5454113/

Заява передвиборчих делегацій НДІ та МФВС (IFES) щодо виборів до органів місцевого самоврядування в Україні TOP
8 жовтня, 2010

Київ, Україна -- Цю заяву запропоновано до уваги двома міжнародними передвиборчими делегаціями, роботу яких було організовано Національним Демократичним Інститутом (НДІ) та Міжнародною Фундацією з Виборчих Систем (МФВС), з метою надати оцінку виборчого середовища в Україні напередодні виборів до органів місцевого самоврядування, що відбудуться 31 жовтня.

Огляд

Проведення справжніх демократичних виборів потребує, аби громадськість та учасники політичного змагання мали впевненість у тому, що влада організовуватиме виборчий процес у справедливий та неупереджений спосіб, таким чином, щоб результати виборів точно відображали вільний вибір, зроблений виборцями. Делегація зазначає, що внаслідок надзвичайних політичних змін, які наразі відбуваються в Україні, існують виклики щодо підтримки такої впевненості. Крім того, ці вибори відбуватимуться в атмосфері крайньої політичної поляризації, а також недостатньої довіри до того, що політичні опоненти дотримуватимуться етичної поведінки. Деякі лідери висловили занепокоєння з приводу нещодавнього рішення Конституційного Суду, яке відмінило конституційні реформи, що сталися під час «Помаранчевої Революції» 2004 року, а також щодо відповідних законодавчих змін, в результаті яких відбулась реструктуризація балансу між виконавчою та законодавчою гілками влади на користь інституту Президента. Зустрічі делегації показали, що такі швидкі законодавчі зміни, проведені Парламентом під час перебування делегації в Києві за умов недостатнього обговорення, дали підстави розвитку вже існуючих сумнівів щодо спроможності влади бути нейтральним адміністратором. Напередодні виборів таке сприйняття неминучо впливає на рівень довіри до справедливого ведення виборчого процесу. Наприкінці цієї заяви містяться рекомендації щодо тих кроків, які можуть сприяти більшій прозорості та впевненості у виборчих процесах під час виборів до органів місцевого самоврядування, а також наступних парламентських виборів. Законодавча база цих виборів містить елементи вдосконалення порівняно із законами, що застосовувалися раніше, в тому числі з деякими змінами до закону про місцеві вибори, внесення яких було рекомендовано НДІ та Міжнародним Республіканським Інститутом (МРІ). Однак, необхідно невідкладно вжити додаткових заходів у застосуванні законодавства, які б підвищили рівень прозорості виборів та довіру виборців до виборчого процесу. Делегація надзвичайно стурбована повідомленнями про випадки утисків громадських активістів з боку Служби безпеки, а також численними достовірними заявами про залякування кандидатів представниками органів влади. Ще одним приводом для занепокоєння є потенційні зловживання свободою дій членів виборчих комісій. За умов надзвичайної політизації членів виборчих комісій на місцях, делегація звертає увагу на поширені побоювання щодо того, що ті, хто матиме контроль за виборчими комісіями, зловживатимуть своїми повноваженнями під час підрахунку голосів, складання протоколів та інших дій.

Політична та виборча ситуація

Останні декілька виборів в Україні, в тому числі вибори Президента у 2010 році, були широко визнані як такі, що відповідають міжнародним стандартам демократичних виборів. Вибори до органів місцевого самоврядування, призначені на 31 жовтня 2010 року, дають можливість і надалі утверджувати та зміцнювати ці досягнення. На відміну від досвіду, який Україна отримала останнім часом, вибори, що проводилися з 1991 року до першого туру голосування на виборах 2004 року, були в більшості випадків такими, що містили фальсифікації. Найбільш поширеними проблемами були такі: широке зловживання адміністративним ресурсом, маніпуляції зі списками виборців, недостатній рівень прозорості під час підрахунку голосів і складання пртоколів, а також всеоохоплююча заанґажованість засобів масової інформації на користь провладних кандидатів чи партій. У передвиборчий період вільне пересування опозиційних кандидатів або їх прихильників до місць проведення агітаційних заходів та права громадян на мирні зібрання не завжди поважалися.

Загальне політичне середовище, в якому відбуватимуться осінні вибори, позначене високим рівнем політичної поляризації та недовіри виборців. Згідно даних опитування громадської думки, що проводилось МФВС у жовтні 2010 року, тільки 51% виборців вірять в те, що місцеві вибори пройдуть повністю або частково вільно та справедливо. Більше того, критики Президента звинувачують адміністрацію Януковича з моменту його вступу на посаду у спробах придушити опозицію. Журналісти висловлюють незадоволення цензурою, що поширюється в ЗМІ, а неурядові організації повідомляють про нагляд з боку Служби безпеки.

Останні політичні події не сприяли зменшенню недовіри між політичними силами. Натомість, зміни до закону про вибори, а також часу проведення виборів, викликали підозри у тому, що виборче законодавство буде предметом маніпулювання з метою досягнення певних політичних результатів. Проведення виборів до органів місцевого самоврядування було призначено на травень 2010 року, однак Парламент ухвалив рішення відкласти ці вибори до осені 2010 року. Парламент також відмінив проведення виборів у Тернопільській області та місті Києві. В липні 2010 року Верховна Рада переглянула закон про місцеві вибори за умов недостатнього обговорення. Зміни до закону про вибори стосуються формування виборчих комісій нижчих рівнів, введення одномандатних округів, змін у вимогах до реєстрації партій, ролі та повноважень Центральної виборчої комісії (ЦВК), скороченого виборчого періоду, зменшення інформації для виборців, а також введення норм про громадське спостереження. Найважлівишим є те, що на цьому тижні Парламент швидко ухвалив нове законодавство, що значно посилює повноваження Президента. Це нове законодавство є наслідком судового рішення, яке позбавило чинності баланс гілок влади, що існував дотепер.

Читати весь документ:
http://www.ifes.org/Content/Publications/Papers/2010/Statement-of-the-NDI-and-IFES-
PreElection-Delegations-to-Ukraines-2010-Local-Government.aspx


20-та річниця ''революції на граніті'': спогади TOP
Головними вимогами студентів були: націоналізація майна Компартії України та ВЛКСМ, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, недопущення підписання нового Союзного договору, проходження військової служби юнаками-українцями на території України, відставка голови Ради Міністрів УРСР.

 

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/10/10
1002_doniy_student_anniv_ie_is.shtml

Цими днями виповнилося 20 років від початку голодування студентів у Києві – протесті молоді проти останнього комуністичного уряду радянської України, який отримав назву “студентської революції на граніті”.

Мітингувальники поставили наметове містечко на тодішній площі Жовтневої революції (майдані Незалежності), перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету ім. Шевченка. Їх підтримали страйками всі вищі навчальні заклади Києва.

Головними вимогами студентів були: націоналізація майна Компартії України та ВЛКСМ, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, недопущення підписання нового Союзного договору, проходження військової служби юнаками-українцями на території України, відставка голови Ради Міністрів УРСР.

Це була одна із найпотужніших акцій часів боротьби за незалежність України.

Клацнути Читати дописи на форумі Бі-Бі-Сі

На вимогу голодуючих Верховна Рада УРСР 2 жовтня прийняла постанову, в якій гарантувала виконання їх вимог.

Головними ініціаторами та активістами протесту були члени “Української студентської спілки” в Києві та “Студентського братства” у Львові.

Олесь Доній, депутат Верховної Ради, лідер голодування на граніті, який тоді очолював УСС, був гостем п’ятничної програми Бі-Бі-Сі, в якій розповів про події 1990 року.

Студентським протестам 20 років

Олесь Доній: Звичайно, Україна зараз має не той вигляд, за який ми боролися. Ми налаштовували себе на довготривалу боротьбу і розглядали себе не як окремішну частину, а як складову загальноукраїнського опору в боротьбі за незалежність України. Ми готувалися до відрахувань з вузів, до того, що доведеться відсидіти в КПЗ (значна частина львівських і київських активістів відсиділи 5-15 діб у той час), мене свого часу запроторили до Лук’янівської тюрми. Але ми до всього були готові, бо у нас була свята віра, що ми боремось за незалежність.

З іншого боку, ми сподівались, що зміни до демократії будуть швидшими, але протягом 18 років це не справдилось - через те, що революція була не довершеною, не лише студентська, а взагалі українська революція.

Ми тоді не змінили, як в Центральній Європі, повністю владу – комуністичну номенклатуру. Чехія, Угорщина, Латвія, Литва – там дійсно була здійснена революція, і завдяки цьому вони влилися у спільну європейську сім’ю. В України студентські ватажки пропонували аналогічний шлях, і першою вимогою були перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі.

На жаль, саме цю вимогу не усвідомлювали наші старші товариші: Народна рада, Народний рух. Вони приходили до нас і казали, що приберіть, мовляв, ось цю одну вимогу, бо нас же там ціла чверть чи третина, і ми маємо змогу виступати з трибуни. Вони не усвідомлювали того, що усвідомлювали ми - потрібно не просто виступати з трибуни, а мати 50% плюс 1 голос, мати більшість у ВР.

[...]

Бі-Бі-Сі: Слухач з Кривого Рогу запитує: “Мені здається, зараз не ті студенти, які раніше були, навіть років 20 тому. Ну от мої враження про Кривий Ріг – такі матюкливі, нечесні, ласі до грошей, такі сьогодні на барикади не підуть. Як ви вважаєте, що треба робити, щоб люди стали чеснішими, поряднішими і сміливішими?”.

Олесь Доній: Я не схильний нарікати на молодь, тому що і в наші часи не всі відразу приходили до швидкого усвідомлення. Згадайте дисидентські часи 60-80-х років - це спочатку були одинаки, які не боялися іти проти системи, потім десятки, у наші часі це вже були сотні, тисячі. Так, можливо, зараз гроші правлять бал, і є період апатії, зневіри. Але нещодавно ми влаштовували громадські акції, наприклад, проти тиску на телевізійні канали, на підтримку художників у Лаврі, яких намагається вигнати Московський патріархат. Так от до нас долучалися різноманітні молодіжні громадські організації. І це студенти, які не бояться виходити, хоча, безперечно тиск іде зараз і в університетах. На жаль, у значної частини людей ген страху досить сильний. Але завжди, як би ідеологічно чи фізично не винищували, як би не відбувалась полонізація, русифікація, постійно, з кожним поколінням народжувались грона людей, які боролись за українську ідею.

Бі-Бі-Сі: Анжеліка Рудницька також брала участь у студентських протестах 20 років тому.

Анжеліка Рудницька: Насправді ми тоді були юні, романтичні, дуже хотіли щось змінити, ми були дітьми, і як всі діти – були максималістами. Ми примусили дорослих звернути увагу на те, що вони живуть неправильно. Можливо, не всього добилися, чого хотіли, але тим не менш, рівно через 9 місяців Україна стала незалежною, тобто народили таку цю незалежність. Ми збиралися на площі Жовтневої революції, там щодня були служби божі, де ми молилися за себе і за Україну, і це теж було страшенним викликом для суспільства. Коли ми збиралися вже через рік, через два після протестів – кожен знав навіть камінь на Жовтневій площі, до якого був прикріплений намет.

Тоді ми були велетенським енергетичним магнітом для людей, бо тоді історію всі вчили зовсім іншу, ми розповідали людям іншу історію України, начитавшись самвидавів, наспілкувавшись один з одним.

Комуністи перефарбувалися, змінили на лацканах червоні прапорці на синьо-жовті, усвідомили вагу грошей і бізнесу, призначили бути бізнесменами вихідців з компартії, комсомолу, потім до них ще долучився криміналітет… І ось це варево стало новітньою економічною, а потім політичною “елітою” України. І вони до сих пір правлять країною... О. Доній

 

І дуже багато дорослих людей приходили, і казали, яке щастя, що діти мудріші за нас. Тому, я думаю, що нове покоління, хоча й трохи інертне, але все одно, вони теж розумні, мудрі, я оптимістично дивлюсь на це все. А ще я пам’ятаю букет волошок з Волині і чоловіка, який цілував мені руки і казав “ви зробили те, чого ми не зробили”. ...

Бі-Бі-Сі: Пане Доній, прошу вас прокоментувати останні події – політреформу, рішення Конституційного суду України і дії влади.

Олесь Доній: Це проблема, що країною правлять ті люди, які не боролись за незалежність України. Нагадую, що з нинішнього політичного бомонду, ані з боку влади: Янукович, Литвин, Симоненко, ані з опозиціонерів: Ющенко, Тимошенко – ніхто з них свого часу не боровся на незалежність. Вони приходили до влади, коли влада вже стала бізнесом і грошима, у них просто інша уява про нашу державу.

А у регіоналів на чолі з Януковичем взагалі інша ментальність: вони не розуміють, що таке демократія і розподіл влади, вони розуміють владу лише в її абсолютистському вимірі. Тобто це не європейська, не модернова влада – вони мислять категоріями середньовіччя: є лише цар, і будь-яке слово повинно бути виконано холопами.

[...]

Бі-Бі-Сі: Часто в українських ЗМІ лунають заклики, що потрібно очиститися, вигнати зрадників… Чи вам не здається, що можливо знайти компроміс (ви щойно говорили про нього), можливо, деякі з цих політичних сил виявляться не такими вже зрадниками, а просто мають іншу точку зору на розвиток України?

Олесь Доній: Я вважаю, що протягом 18 років Україна – це дитя компромісу, і ми пожинаємо ці наслідки. Руху опору не вистачило тоді, щоб самостійно вибороти незалежність, і вона була виборена завдяки компромісу між нашим рухом опору і проукраїнської частини в тодішній Компартії України. І от таке дитя компромісу народилося. В той час як Литва, Латвія, Чехія, Польща, Угорщина очистилися в жорсткій чи м’якій формі. Вони провели люстрацію.

Люстрація – це ж не лише заборона на державні посади, в Польщі, Литві була м’яка люстрація, коли агентура, якщо вона збирається бути депутатами, повинна зазначати свою співпрацю зі спецслужбами. І тоді вже саме населення , самі виборці мали право вирішувати, хочуть вони бачити цю людину чи ні.

Ціла стаття: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/10/101002_doniy_student_anniv_ie_is.shtml

Уряд України підтримує розвиток електронної бібліотеки України TOP
У вересні 2010 року Урядом України прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки розвитку проекту
«Електронна бібліотека України: створення Центрів знань в університетах України». Зокрема, на 2011 рік передбачається фінансування з державного бюджету передплати доступу для 85 найбільших українських університетів до світових наукових баз даних. Йдеться про доступ до найважливішого ядра світових інформаційних

ресурсів, що покриває усі галузі знань (технічні, медичні, соціальні та гуманітарні науки) через базиданих EBSCO; а також деякі довідкові ресурси. Для основних учасників проекту передбачено також доступ до інших ресурсів, таких електронні журнали від JSTOR; Elsevier, Springer, Oxford University Press,Emerald (E-Management Xtra), Institute of Physics, Association for Computing Machinery,Nature Publishing Group тощо.

Проект «Електронна бібліотека України: створення Центрів знань в університетах України» започатковано 1 січня 2009 року Києво-Могилянською Фундацією Америки з метою якісного інформаційного забезпечення розвитку науки та освіти в Україні, організації доступу до світових цифрових інформаційних ресурсів та створення власних академічних електронних ресурсів, за фінансової підтримки Регіональної Місії Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в Україні. Головними завданнями проекту є створення системи обміну інформацією між Україною та світовою академічною спільнотою; розвиток співпраці між університетами, науковцями та іншими інституціями, які представляють економічні, культурні ті інші сфери суспільного життя; створення системи навчальних програм та тренінгів для університетських спільнот.

Протягом першого року впровадження повністю завершено розбудову організаційної і технічної інфраструктури проекту та залучено сім найбільших вітчизняних університетів: Національний університет «Києво-Могилянська академія», Харківський національний університет ім. В. Каразіна, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Донецький національний технічний університет, Волинський національний університет, Сумський державний університет та Українська академія банківської справи, у процесі реєстрації Таврійський національний університет ім.В.Вернадського.

На сьогоднішній день понад 195 тис. українських студентів та 9 тис. університетських працівників отримали доступ до 22 передплачених за проектом та 49 відкритих баз даних. Науковці України також отримали змогу самостійно архівувати власні публікації в добре організованих відкритих електронних архівах (інституційних депозитаріях університетів-учасників проекту ELibUkr). Проект розраховано на три роки, він відкритий для участі усіх українських університетіві на наступних етапах планується долучити провідні університети кожного з регіонів України.

Азаров привів Ахметова до соціалістів TOP
Схоже, Партія регіонів визначилася зі своєю ідеологією. Нею виявився... соціалізм!

 

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/13/5473969/
Середа, 13 жовтня 2010

Віктор Чивокуня

[...]

Вибір Азарова на користь соціалістів як партнерів у Європі дивує.

Партія регіонів - це партія великого бізнесу. Тобто консервативна за своєю ідеологією. Той же Податковий кодекс, який вніс Азаров - явно не соціалістичний, оскільки спрямований проти малого бізнесу на користь великих корпорацій.

Далі. Соціалісти - це борці за права жінок. Вислови Азарова про те, що "реформи - не жіноча справа" є знущанням над намаганням європейських соціалістів тримати гендерний баланс.

Далі. Соціалісти - це борці за екологію. Тоді як члени Партії регіонів з числа металургійних магнатів - найбільші забруднювачі довкілля в Україні.

Далі. Соціалісти - це борці за рівноправ'я сексуальних меншин. Тоді як Партія регіонів влаштувала цілу кампанію навколо гомосексуальних зізнань Олега Ляшка.

Далі. Соціалісти - різкі супротивники будь-якого обмеження свободи слова. Тоді як Партія регіонів через своїх представників при владі почала згортання демократичних свобод в Україні.

Далі. Соціалісти - це опоненти підвищення пенсійного віку. Приклад - Франція, де соціалісти стоять в авангарді багатомільйонних акцій протесту. При тому, що у Франції час виходу на пенсію збираються збільшити на два роки, тоді як регіонали в Україні - на пять!

Партія регіонів як соціалістична - це ще більший абсурд, ніж Тимошенко як учасник консервативної Європейської народної партії.

Цікаво інше. Загалом-то за ідеологію в Партії регіонів завжди відповідав Борис Колесніков. Так от, він неодноразово заявляв, що "по большому счету, правильные ценности для Партии регионов - это ценности консерваторов". Не секрет також, що своїм політичним кумиром Колесніков вважає Конрада Аденауера - лідера німецьких консерваторів...

Насправді все повинно було статися навпаки - Тимошенко зі своїм світоглядом мала бути соціалісткою, а регіонали - вступити до Європейської народної партії.

 

Але за місце під європейською парасолькою була боротьба, і Тимошенко виявилася хитрішою. Вона, загітована Григорієм Немирею, першою вступила до Європейської народної партії, оскільки саме до цієї сили належали лідери країн, на думку яких зважають в Україні - Німеччини, Франції та Польщі.

І сьогодні Тимошенко регулярно бомбардує Януковича звинуваченнями в репресіях від імені європейських правих.

Тож регіоналам був шлях закритий до Європейської народної партії. Довелося шукати іншу політичну силу.

В активі європейських соціалістів - друга за чисельністю фракція у Європарламенті та уряди в Іспанії та Греції, але ці країни ніколи не проявляли активності на українському напрямку.

Ще більше відрізняються світоглядні цінності європейських соціалістів та українських регіоналів. Ті їздять до роботи на метро та одягаються в мережі Marks & Spencer. І для них можуть стати культурним шоком звички нових українських побратимів з Партії регіонів: концентрація діамантових годинників, "майбахів", сумок Hermes, костюмів Бріоні, Луї Віттон та багатомільйонних маєтків на одного депутата...

Перебуваючи в Брюсселі, в середу ввечері Азаров має взяти участь у робочій вечері "в партійному форматі" за участі віце-президентів групи соціалістів. А в четвер зранку Азаров має виступити на круглому столі, організованому новими соратниками.

Важливо підкреслити - цей захід не має жодного стосунку до офіційних переговорів на рівні Європейського парламенту. Він просто організований однією з фракцій Європарламенту в його приміщенні - це чітко вказано на афіші.

Партійну приналежність цього "круглого столу" також помітна зі складу доповідачів - два віце-президента групи соціалістів Європарламенту - Адріан Северін і Ганс Свобода, а також два депутати цієї групи - Крістіан Вігенін та Марек Сівець.

I такий робочий графік Азарова викликає питання.

Вечеря з віце-президентами соціалістів та виступ Азарова на круглому столі не мають нічого спільного з роботою прем'єр-міністра. Це - його партійні справи.

До всього іншого, в четвер Азаров збирається відвідати музей Рубенса в Антверпені - в той час, коли Янукович вимагає від нього негайних і щохвилинних реформ!

Оскільки зустрічі з європейськими соціалістами та похід у музей не відносяться до посадових обов'язків голови уряду - а все це відбуватиметься у робочий час - то в європейській країні прем'єр мав би взяти відпустку на цей день, щоб не чути звинувачень у використанні адміністративного ресурсу.

Крім того, з графіку Азарова очевидно, що посадові обов'язки прем'єра не змушують його залишатися на ніч в Брюсселі. Оскільки останній захід на офіційному рівні - зустріч з єврокомісарами - він провів у середу вдень.

Тому ночівлю в бельгійському готелі Азаров мав би оплачувати за власний кошт. Якби був справжнім, європейським соціалістом.

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/13/5473969/

History should be written by objective and competent scholars TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/83306/

Askold S. Lozynskyj

Reports must be distinguished from memoirs, which are fertile ground for embellishment.
Seven months after I “vehemently…responded” to his exposition of Jewish eyewitness accounts on the role of the OUN-UPA, John Paul Himka offers his defense. Frankly, I am surprised by his tardiness since I thought that he had recognized his errors and let this matter rest. More importantly, I am disturbed by his abysmal lack of scholarship and the impossibility of preventing anyone from spouting canards and defamation without recourse.

Case in point, Himka confronts the hearsay charge by offering what I can only assume to be his strongest direct testimony, that of a “ten-year-old boy whose father had been killed by Banderites just two months before he testified to the Jewish Historical Commission.”

The ten-year old is a sympathetic, but traumatized, easily influenced and most eager to embellish witness whose testimony may be given weight for the proposition that his father was killed indeed, but certainly not as to who killed him. In any event , apparently, even that witness does not label the perpetrators as members of the OUN or UPA, but as Banderites. For that witness, Banderites is a generic name for Ukrainians.

On the charge of lack of supporting (corroborating) documentary evidence, Mr. Himka offers a “book of reports of UPA’s Kolodzinsky division, for example, about how they stumbled upon twelve Hungarian Jews hiding in the forest in Volhynia and “dispatched them to the bosom of Abraham.”” Official reports are generally admissible and reliable when they are kept in the ordinary course of business and thus are an exception to the hearsay rule. Naturally, reports must be distinguished from memoirs, which are fertile ground for embellishment. The big problem with this piece of “evidence” offered by Mr. Himka is that Mykhailo Kolodzinsky was the Carpathian Sich Headquarters Chief who fought the the Hungarian army after the proclamation of Carpathian Ukrainian independence. He may have killed Hungarian Jews who were in that Hungarian army which, by the way, was backed by Nazi Germany and Fascist Italy. He was shot by the Hungarians in 1939 in Carpathian Ukraine. He never fought in the UPA in Volhynia. By the way, the UPA was formed in 1942, three years after Kolodzinsky was shot. Mr. Himka pays little attention to names and dates, and thus plays loosely with facts.

But wait, there’s more. Mr. Himka offers a new variety of evidence, an alleged OUN document from Soviet archives, a witness protocol from Soviet judicial proceedings, and corroboration as to authenticity of evidence offered by his colleague, Marco Carynnyk, not an attorney, not a paper or handwriting expert, and not a historian. Mr. Himka’s submissions here are disingenuous as he must be aware of Soviet predilection for forging both documents and witness protocols. As to his colleague, Mr. Himka certainly knows Mr. Carynnyk’s lack of credentials.

Finally, he attempts a condemnation of the OUN for murdering Poles in Volyhynia by quoting “the original founder of OUN, Taras Bulba-Borovets.” In this instance Mr. Himka’s playing loose with the facts is obscene as Taras Bulba-Borovets was not involved in any way with founding the OUN.

There is one statement in Mr. Himka’s piece that highlights his sparse attention to detail, his irreverence with names: “Lozynskyj also tries to discredit my research by stating that my award of a fellowship from the US Holocaust Memorial Museum shows that I am working for the Jews.” No, it shows that you are working for the US Holocaust Memorial Museum. While, I would never accuse all Jews of having an agenda, it is indisputable that the purpose (“raison d’etre”) of the US Holocaust Memorial Museum is to keep the memory alive.

Sweeping generalizations such as “It is an undeniable fact, though, that OUN organized pogroms and mass violence against Jews and others throughout western Ukraine in July 1941,” or hearsay such “OUN leaders communicated among themselves…about the need to exterminate Jews,” or arguing that lack of evidence makes a negative argument “Why is there no paper trail showing similar falsification of evidence about OUN militias?”, all with no corroboration, deserve no credibility or weight. It is precisely that credibility and weight of evidence that is lacking in Mr. Himka’s work.

After the Soviets reoccupied Lviv in the fall of 1944, they set up an Extraordinary State Commission on German atrocities in the Lviv region. The Commission consisted of members of the Supreme Soviet of the USSR and other influential members of the Soviet government. Its findings were published in 1945. The Commission's work consisted of hearing eyewitness accounts and reviewing medical reports. It concluded that Gestapo detachments had prepared lists of Lviv intellectuals who were slated for destruction even before the Germans entered the city. The Commission not only compiled a list of victims and description of their suffering, but also provided a record of individuals from various branches of the German security services, who had participated in the criminal activities.

These and other Soviet findings from other regions served as evidence for Soviet Chief Prosecutor at the Nuremberg Trials General Roman Rudenko and Soviet Chief Counselor of Justice Lev N. Smirnov. The findings at Nuremberg did not accuse, much less even mention the OUN, the UPA, Stepan Bandera or Roman Shukhevych or Nachtigal of any wrongdoing. Hopefully, this will satisfy even Mr. Himka.

History and its woes: How Stalin and Hitler enabled each other’s crimes TOP
The Nazi-Soviet alliance of August 1939 was “cemented in blood”, Stalin said approvingly. Few wanted to remember that two years later, when the Germans invaded the Soviet Union in Operation Barbarossa.

 

http://www.economist.com/node/17249038?story_id=
17249038&CFID=150568753&CFTOKEN=59833993
Oct 14th 2010

Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. By Timothy Snyder. Basic Books; 524 pages; $29.95. Bodley Head; £20. Buy from Amazon.com, Amazon.co.uk

In the middle of the 20th century Europe’s two totalitarian empires, Nazi Germany and Stalin’s Soviet Union, killed 14m non-combatants, in peacetime and in war. The who, why, when, where and how of these mass murders is the subject of a gripping and comprehensive new book by Timothy Snyder of Yale University.

The term coined in the book’s title encapsulates the thesis. The “bloodlands” are the stretch of territory from the Baltic to the Black Sea where Europe’s most murderous regimes did their most murderous work. The bloodlands were caught between two fiendish projects: Adolf Hitler’s ideas of racial supremacy and eastern expansion, and the Soviet Union’s desire to remake society according to the communist template. That meant shooting, starving and gassing those who didn’t fit in. Just as Stalin blamed the peasants for the failure of collectivisation, Hitler blamed the Jews for his military failures in the east. As Mr Snyder argues, “Hitler and Stalin thus shared a certain politics of tyranny: they brought about catastrophes, blamed the enemy of their choice, and then used the death of millions to make the case that their policies were necessary or desirable. Each of them had a transformative Utopia, a group to be blamed when its realisation proved impossible, and then a policy of mass murder that could be proclaimed as a kind of ersatz victory.”

Mr Snyder’s book is revisionist history of the best kind:...

[...]

Mr Snyder’s book straightens the record in favour of the voiceless and forgotten.

He starts with the 3.3m in Soviet Ukraine who died in the famine of 1933 that followed Stalin’s ruthlessly destructive collectivisation. ...

Complete article: http://www.economist.com/node/17249038?story_id=
17249038&CFID=150568753&CFTOKEN=59833993

Readers' comments here are interesting:
http://www.economist.com/economist-asks/has_stalins_role_wartime_suffering_
eastern_europe_been_downplayed

Kyiv's architectural monuments destroyed in the 1930s and 1940s TOP
http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp

One aspect of the multifaceted antireligious campaign, initiated by the Soviet authorities in the late 1910s and greatly intensified during the Stalinist terror of the 1930s, was the government-organized methodical destruction of churches in Ukraine, including numerous masterpieces of the Ukrainian medieval and baroque architecture. A survey of major architectural monuments destroyed in the city of Kyiv during the ostensibly "peaceful" decade of the 1930s can be extrapolated to reflect the overall scope of this destruction throughout Ukraine. Among the ancient monuments of sacral architecture dismantled by the authorities in Kyiv in the mid-1930s were such unique architectural ensembles as the 12th-century Saint Michael's Golden-Domed Monastery, the 12th-century Saint Nicholas's Monastery, and the 17th-century Epiphany Brotherhood Monastery, as well as numerous individual churches, such as the 12th-century Pyrohoshcha Church, 12th-century Church of the Three Saints, 17th-century Saint Nicholas's Military Cathedral, the 17th-century Church of SS Peter and Paul, and many others. The devastation of Kyiv's old architecture was continued by the Soviet troops during their retreat from Kyiv in 1941 before the advancing German army. Soviet sappers set explosives under the buildings along the entire length of Khreshchatyk, Kyiv's main thoroughfare, as well as under the main church of the ancient Kyivan Caves Monastery, the 11th-century Dormition Cathedral, and all of these unique architectural monuments were blown up. Replicas of some of these architectural structures, including the Dormition Cathedral and Saint Michael's Monastery, were built by the Ukrainian government in the 1990s ansd 2000s. However, the original buildings and most of the priceless art they contained, such as mosaics, frescoes, and iconostases, were irretrievably lost...

Kyiv's monuments destroyed and restored

TOP
http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp

IEU features Kyiv's destroyed architectural monuments

SAINT MICHAEL'S GOLDEN-DOMED MONASTERY. An Orthodox men's monastery in Kyiv. In the 1050s Prince Iziaslav Yaroslavych built Saint Demetrius's Monastery in the old upper city of Kyiv, near Saint Sophia Cathedral. In 1108-13 his son, Sviatopolk II Iziaslavych, built a church at the monastery dedicated to Saint Michael the Archangel. The monastery was mostly destroyed during the Tatar invasion. Written records confirm that the monastery was reopened by 1496. Restored and enlarged over the 16th century, it gradually became one of the most popular and wealthy monasteries in Ukraine. In 1620 Yov Boretsky made it the residence of the renewed Orthodox metropolitan of Kyiv. It enjoyed the patronage of hetmans and other benefactors and acquired many valuable artifacts. The main church of the monastery was an important architectural and cultural monument. After the Soviet seizure of power the monastery was closed, and in 1936, during the Stalinist antireligious campaign, the main church was demolished by the authorities. The construction of a replica of the Saint Michael’s Church in independent Ukraine began on 24 May 1997. ...

KYIV EPIPHANY BROTHERHOOD MONASTERY. An Orthodox monastery established in 1616 in Kyiv's Podil district after the noblewoman Yelyzaveta Hulevychivna donated a lot and orchard for this purpose. The Kyiv Epiphany Brotherhood, which was affiliated with the monastery, had built the original Kyiv Epiphany Brotherhood School on an adjacent lot in 1615. The monastery’s first wooden church was destroyed by fires at least twice, in 1658 and 1665. The new church was designed by Yosyp Starchenko in the Ukrainian baroque style and built in 1693. The bell tower, designed by Stepan Kovnir in 1756, stood above the main gate to the monastery. The monastery owned extensive property donated to it by Kyivan metropolitans (Petro Mohyla and Rafail Zaborovsky) and Cossack hetmans (Bohdan Khmelnytsky and Ivan Mazepa). The rector of the brotherhood school (later the Kyivan Mohyla Academy) was also the hegumen (from 1731, archimandrite) of the monastery; Teofan Prokopovych was its most famous hegumen. Hetman Petro Konashevych-Sahaidachny and Vasyl Hryhorovych-Barsky were buried at the monastery. Despite their architectural and historical significance, the Epiphany Church and the bell tower were demolished by the Soviet authorities in 1935...

SAINT NICHOLAS'S MILITARY CATHEDRAL. One of the finest Cossack baroque buildings financed by Hetman Ivan Mazepa. It was built by Yosyp Starchenko in 1690–3 on one of the highest sites in Kyiv, on the grounds of Saint Nicholas's Monastery. The cathedral consisted of three naves, five domes, an elaboratedly carved facade, and richly embellished portals. Inside was a unique baroque seven-tier iconostasis (15.5 m high, 22.0 m wide) donated by the Kyiv burgher Sozon Balyka. After Mazepa's death his coat of arms was removed from the facade. A three-story baroque campanile was built in the 1750s. In 1831 the Russian military expropriated the monastery, which was then within the area of the Kyivan Cave Fortress, and began using the cathedral as the Kyiv garrison church. In the 1920s, restoration of the cathedral was supervised by the All-Ukrainian Academy of Sciences. Nevertheless, as part of their antireligious campaign, the Soviet authorities dismantled the iconostasis, and in 1934 they demolished the entire cathedral...

PYROHOSHCHA CHURCH OF THE MOTHER OF GOD. A church built in the Byzantine style in the Podil district of Kyiv in 1132-6 during the reign of Prince Mstyslav I Volodymyrovych. The church consisted of three naves and apses covered by one dome. The walls were decorated with frescoes, and the floor was laid with glazed and mosaic tiles. The first building of the Kyivan princes to be erected entirely of brick instead of stone, in the medieval period it was the main church of the Podil's merchants and tradesmen and housed an orphanage, a hospital for the poor, and the municipal archives. In 1613-33, when the Saint Sophia Cathedral was the seat of the Uniate Kyiv metropoly, the church served as the cathedral of the Orthodox metropolitans. It was reconstructed several times and in 1778 it acquired one of the finest rococo iconostases in Ukraine. In 1835 a new belfry was built in the Empire style above the main entrance. In 1935 the church was destroyed by the Soviet authorities during their antireligious campaign, so that a public square could be expanded. The church was rebuilt in independent Ukraine in 1998...

KHRESHCHATYK. The name of Kyiv's main thoroughfare.When the street was built, it replaced a forested valley (called Khreshchata Valley in the 17th century) with a stream flowing through it. Construction of the first dwellings began in 1797. The city's development plan of 1837 determined the present course and length of Khreshchatyk. From the 1870s on mostly three-story stone structures with apartments, hotels, shops, government offices, banks, and theaters were built, predominantly in the eclectic or modern style. In 1876 the hall of the city duma was erected, and in 1892 the first electric tramline in the Russian Empire was installed, linking the street with the Podil district. By the beginning of the 20th century the street had become an important commercial center. In 1910 the first covered market in Ukraine was built on Bessarabian Square. In 1935 the street was paved with asphalt and the tramline was replaced by a trolleybus line. During the Second World War while the Soviets retreated from the advancing German army, Khreshchatyk was mined by the Soviet Army and most buildings destroyed (1941)...

DORMITION CATHEDRAL OF THE KYIVAN CAVE MONASTERY. The main church of the Kyivan Cave Monastery. Built in 1073-8 at the initiative of Saint Theodosius of the Caves during the hegumenship of Stefan of Kyiv and funded by Prince Sviatoslav II Yaroslavych. The cathedral had three naves, which on the outside terminated in many-faced apses. Inside, the central part was decorated with mosaics (including an Oranta), while the rest of the walls were painted with frescoes. According to the Kyivan Cave Patericon, Master Olimpii was to have been one of the mosaic masters. At the end of the 11th century many additions to the cathedral were built, including Saint John's Baptistry in the form of a small church on the north side. In the 17th century more cupolas and decorative elements in the Cossack baroque style were added. As the Soviet Army retreated from Kyiv on 16-17 September 1941, mines were placed under the cathedral, and on 3 November it was blown up. The reconstruction of the cathedral began in independent Ukraine in 1998 and was completed in August 2000...

Оцінка українцями ситуації в країні та дій влади TOP

http://polityka.in.ua/info/454.htm

“Українське демократичне коло” на замовлення Інституту політики 9 – 15 вересня 2010 року провело всеукраїнське опитування. Вибіркова сукупність репрезентує доросле населення України й охоплює всі регіони країни. За місцем проживання опитано 1200 респондентів віком від 18 років і старше. Статистична похибка вибірки без урахування дизайн-ефекту з вірогідністю 0,95 не перевищує ±2,9%.

Загальна оцінка ситуації в Україні

Більше половини громадян (56,4%) вважає, що в цілому все, що відбувається на сьогоднішній день в Україні, іде в неправильному напрямі. Протилежної думки дотримується 28,3% опитаних, а 15,3% не змогли визначитись.

У вересні в порівнянні з травнем 2010 року оцінка в цілому ситуації в країні погіршилась. Так, кількість тих, хто вважає, що справи йдуть у правильному напрямі зменшилась на 14,2% (з 42,5% до 28,3%), а кількість тих, хто дотримується думки, що справи йдуть у неправильному напрямі, зросла на 20,7% (з 35,7% до 56,4%).

Оцінка діяльності Президента

У цілому схвалюють діяльність Віктора Януковича на посаді Президента України 43% дорослого населення, і стільки ж (43,6%) не схвалюють. Не змогли визначитись 13,4%.

У вересні порівняно з травнем 2010 року кількість тих, хто схвалює діяльність Віктора Януковича на посаді Президента України, зменшилась на 18,3% (з 61,3% до 43%), а кількість тих, хто не схвалює його діяльність, зросла на 15,8% (з 27,8% до 43,6%).

Оцінка діяльності Прем’єр-міністра

У цілому схвалюють діяльність Миоли Азарова на посаді Прем’єр-міністра України 38,6% опитаних, а половина громадян (49,3%) не схвалює його діяльність. Не змогли визначитись 12,1%.

У вересні в порівнянні з травнем 2010 року частка тих, хто схвалює діяльність Миколи Азарова на посаді Прем’єр-міністра, зменшилась на 15,3% (з 53,9% до 38,6%), а частка тих, хто не схвалює його діяльність, – зросла на 14,1% (з 29,8% до 49,3%).

Оцінка діяльності Уряду

У цілому схвалюють діяльність Уряду України третина громадян (33,4%), а не схвалюють більше половини – 53,7%. Не змогли визначитись 12,9%.

У вересні порівняно з травнем 2010 року кількість тих, хто схвалює діяльність Уряду України, зменшилась на 18,9% (з 52,3% до 33,4%), а кількість тих, хто не схвалює його діяльність, – зросла на 21,4% (з 32,3% до 53,7%).

Чи виконують Президент Віктор Янукович і Партія регіонів свої передвиборчі обіцянки

На думку більшості виборців (56,9%) Президент Віктор Янукович і Партія регіонів не виконують свої передвиборчі обіцянки. Протилежної думки дотримуються 29,5% опитаних, а 13,6% не змогли визначитись.

Ставлення громадян до суспільних цінностей та стратегії розвитку держави TOP

“Українське демократичне коло” на замовлення Інституту політики 9 – 15 вересня 2010 року провело всеукраїнське опитування. Вибіркова сукупність репрезентує доросле населення України й охоплює всі регіони країни. За місцем проживання опитано 1200 респондентів віком від 18 років і старше. Статистична похибка вибірки без урахування дизайн-ефекту з вірогідністю 0,95 не перевищує ±2,9%.

Українці щодо можливих змін Конституції· Більшість українців (56,2%) вважає, що найкращим для України було б не змінювати Конституцію, а забезпечити її виконання. При цьому 21,8% громадян дотримуються думки, що треба прийняти нову редакцію Конституції, яка передбачатиме можливість дострокових виборів Президента. Лише 13,3% опитаних вважає, що треба за рішенням Конституційного суду повернутись до Конституції України 1996 року, що збільшить повноваження Президента. Не змогли визначитись 8,7%.

Ставлення до продовження строку перебування Чорноморського флоту РФ на території України· Половина населення (50,5%) позитивно ставиться до того, що Верховна Рада ратифікувала Угоду про продовження строку перебування Чорноморського флоту Росії на території України до 2042 року. При цьому 38,7% ставиться негативно, а 10,8% не змогли визначитись.

· У вересні порівняно з травнем 2010 року кількість тих, хто позитивно ставиться до того, що Верховна Рада ратифікувала Угоду про продовження строку перебування Чорноморського флоту Росії зменшилась на 8,4% (з 58,9% до 50,5%), а кількість тих, хто негативно ставиться до цього зросла на 9,5% (з 29,2% до 38,7%).· Більше половини населення (57,8%) вважає, що Угода про продовження перебування Чорноморського флоту Росії не загрожує суверенітету України. Разом із тим, третина (33,4%) громадян дотримується протилежної думки. Не змогли визначитись 8,8%.

· Відносна більшість населення (45,8%) на референдумі проголосувала би за продовження строку перебування Чорноморського флоту Росії на території України до 2042 року. Водночас 35,8% проголосували би проти продовження строку. Не брали б участі в референдумі 12,5%, а 5,9% не змогли визначитись.

· У вересні порівняно з травнем 2010 року кількість тих, хто проголосувала би за продовження строку перебування Чорноморського флоту Росії зменшилась на 8,5% (з 54,3% до 45,8%). а кількість тих, хто проголосував би проти, зросла на 7,3% (з 28,5% до 35,8%).Українці про дії нової влади в гуманітарній сфері· 38,3% опитаних вважають, що нова влада в основному підтримує національну культуру та традиції. Відносна більшість громадян (43,9%) дотримуються протилежної думки, з них 13,6% вважають, що нова влада в основному підтримує радянську культуру та традиції, а 30,3% – російську культуру та традиції. Не змогли визначитись 17,8%.

Громадяни про свободу словаВідносна більшість опитаних (49,1%) дотримується думки, що ситуація зі свободою слова не погіршилась. При цьому 37,1% українців вважають, що ситуація зі свободою слова погіршилася – відроджується цензура, а 13,8% не змогли визначитись.

Відео95 квартал: В. Янукович і Д. Медведєв TOP
_blank
Засновується парафія УГКЦ у м. Яготин та Переяслав-Хмельницький ни Київщині TOP
«На Сході України знайшлося багато греко-католиків, яким ми мусимо послужити. Ми не є тими які мають казати людям, щоби перемовляли іших ставати кимось, але повинні допомогти тим, які зберегли свою віру. То є наше завдання», - відзначив в одному із своїх інтерв‘ю Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ.

Вслухаючись в слова Предстоятеля УГКЦ, з благословення Преосвященного Владики Йосифа Міляна, єпископа-помічника Київського, розпочато старання про заснування парафій УГКЦ у містах Яготин та Переяслав-Хмельницький Київської області.

«Ми з Вами є свідками як стрімко розвивається Київська архиєпархія. Проте не усі вірні мають нагоду молитися у своєму місті в греко-католицькому храмі. Нашим завданням є знайти цих людей і послужити їм», - наголошує Владика Йосиф.

Якщо комусь відомо, що вірні УГКЦ проживають у цих містах, ласкаво просимо, повідомити про це о. Олега Панчиняка за тел. 097-213-80-70 або на електронну адресу kyiv.ugcc@gmail.com.

УПЦ (МП) планує знищити Десятинну церкву TOP
http://maidanua.org/static/news/2010/1286886151.html
October 12

Десятинна церква – унікальна пам’ятка середньовічної архітектури, яка має світове значення. Вона була першим кам’яним християнським храмом Русі, і той культурний спадок, що дійшов до наших днів, мусить належати всім людям, незалежно від віросповідання, конфесії, національності. Усі знахідки давньої історії Києва, зроблені на десятинці, а також фундаменти, рови чи поховання, мали б увійти до складу музею європейського рівня. Мали б…

Зараз нависла пряма загроза існуванню пам’ятки: у фундаменти Десятинної церкви, а також унікальні за своїм багатством культурні шари, в яких, зокрема, є древнє язичницьке кладовище, хочуть вбити кілька десятків бетонних паль, на яких буде споруджено підмурок церкви Московського патріархату. Це має бути зроблено до нового року!

На пам’ятці з 2005 року працюють археологи. Останні два роки вони не отримують ні копійки грошей за роботу. Вони працюють лиш для того, щоб встигнути врятувати якомога більше. Гроші, які виділяються буцімто на розкопки, розкрадаються, або використовуються не за призначенням.

Суть проблеми: 8 вересня 2010 року Кабмін видав розпорядження, згідно з яким "для проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви" виділяються бюджетні кошти на суму 13 мільйонів 400 тисяч гривень. Ці гроші треба «освоїти» до нового року. Однак археологи, які з 2005 року працюють на розкопках, останні два роки не отримали ні копійки за свою роботу. Вони працюють безплатно – просто бо не можуть кинути пам’ятку, яка, будучи відкритою (розкопаною), зруйнується і буде втрачена для науки і для країни.

Археологи отримали інформацію про розпорядження з третіх рук, бо ні паперів, ні грошей в руках не тримали. Люди, які приходять до них з Адміністрації президента, не афішують своїх прізвищ і посад. Коли керівники арх. експедиції почали дізнаватися, що мається на увазі під «музеєфікацією», на яку виділено гроші, то з’ясувалося, що мається на увазі закладення підмурку для церкви московського патріархату: бетонні палі та бетонна плита на них. Тобто 14 млн бюджетних коштів віддається певній церковній конфесії! При цьому унікальна пам’ятка древньої архітектури й історії нищиться.

Віталій Козюба, керівник Володимирського загону архітектурно-археологічної експедиції Інституту Археології:

«Цей Московський патріархат, заклавши свою церкву, вирішив, вочевидь, застовпити місце. Ще в ті часи вони казали: «Ось коли наші прийдуть до влади!..» І навіть були такі розмови: «Держава вам не платить, так давайте ми вам заплатимо, і ви якісно все зробите. І вам буде добре, бо отримаєте гроші, і нам буде добре, бо ми отримаємо ділянку у своє користування». Звичайно ж, такі бартери абсолютно сумнівні і на них ніхто не йшов».

Науковий світ в перебуває у глибокому шоці, оскільки через відсутність фінансування дослідження йшло дуже повільно (ці всі роки копало буквально 3-4 науковці за безкоштовно), і роботи ще непочатий край. Закладання церкви зруйнує пам’ятку.

Віталій Козюба:

«Якби у нас були державні кошти, ми могли б досліджувати значно якісніше. Адже коли 2-3 людини працюють – це одне, а інше – коли можна десяток ще людей найняти, аби вони хоча б землю викидали для нас. Все швидше було б. У нас так виходить: одна людина копає, чистить поховання, об’єкти вибирає, фотографує, малює, ці матеріали заносить до камеральної обробки. Одна аспірантка обробляє цю масу матеріалу. А ось той же звіт науковий вже нема кому робити, бо це ж треба таблиці, ілюстрації. Але ж головне завдання досліджень, в тому числі й археологічних, це отримання інформації і якісна її подача. Археологія це унікальна наука, яка досліджуючи знищує об’єкт дослідження. Один раз розкопаний культурний шар вдруге розкопати неможливо. І тому дуже актуальним є питання фахового, якісного дослідження, щоб мінімум втратити інформації і максимум її залучити до обігу».

Віталій Козюба, як і решта археологів, вважає, що краще було б Десятинку не розкопувати, аби нині фундаменти не руйнувалися. І, тим паче, не були поховані під церквою.

На території Десятинки дуже багато ще не досліджених ділянок. А під церквою вони просто будуть зруйновані, або ж, як і у Михайлівському, ці всі фундаменти, рови, поховання фізично будуть існувати, але будуть недоступними для дослідження. Насуваються холоди, і копати буде неможливо… А до нового року вже має стояти підмурок.

Олексій Комар, один з археологів, що копає Десятинку, розповідає про ситуацію з фінансуванням:

«У 2005 році, гроші, які виділялися на музеєфікацію, повинні були б йти на Укрпроектреставрацію – це організація, яка будувала Михайлівський собор, Успенський, Пирогощу. Оскільки ці гроші були виділені одразу на цю організацію, то й мови не йшло про якусь «музеєфікацію». Адже і Михайлівський, і Успенський, і Пирогоща за документами проходять як музеї, а ніякі не культові споруди, якими вони по суті стали після «музеєфікації».

Наступний факт сплив тільки цього року. Укрпроектреставрація, для того, щоб прибрати ось цей ангар [О.К. на увазі зруйнований ангар над розкопками], і списати його, і передати комусь на баланс, сказала: дайте нам 5 млн грн.. Питання: якщо в 2005 році було виділено 8 млн грн., другий рік від кабміну прийшла цифра 7 з половиною млн., сума яка складається у мене – це 15, 5 млн грн.. Якщо з цих грошей Укрпроектреставрація хоча б щось отримала, то давайте вирахуємо: ангар обійшовся у 300 тис на проектування і 600 тисяч на саму споруду. Археологія обійшлася Укрпроектреставрації, тому що вона вимушена була нам платити, не уряд – десь у менше мільйона за ці два роки (2005-2006). Виходить, що з цих 5 млн 1 мільйон вони потратили на ангар, ще мільйон – на археологів. Виходить, що 3 млн вони беруть за свої послуги: техніка, паркан поставить, бетон прибрати. Залишається проста арифметика: 15,5 млн - 5 млн – де решта 10? Але найбільша цікавість в тому, що і цих 5 млн Укрпроектреставрація не отримала, нам вони платили свої власні, а не урядові, кошти! Виходить, що жодна копійка з 15 млн, виділених урядом Юлії Тимошенко, навіть до Укрпроектреставрації не дійшла! І зараз до нас приходить людина з Адміністрації, і питає, скільки нам заплатили за археологію. Ми кажемо: ми державна організація, підіть в інститут археології і запитайте, скільки нам платили за останні два роки. Нуль».

За словами археологів, під час розкопок знайдено дуже багато унікального, безцінного матеріалу. Археологи пропонують спорудити класний музей, де будь-хто, незалежно від віросповідання чи країни проживання, зможе отримати неупереджену інформацію про старий Київ, Старокиївську гору, Десятинку. Однак їхні проекти та ідеї щодо музею ніхто не чує.

Натомість Київ має це:

_blank

Time for diaspora to openly challenge Yanukovych government re an Office for the Ukrainian Language TOP

You recently published some excellent articles by prominent Ukrainians on the precarious situation of the Ukrainian language in Ukraine. It’s time for the Ukrainian diaspora to openly challenge the current machinations of the Yanukovych government on this issue and what better way than to propose that Ukraine adopt legislation similar to that of the province of Quebec. L’Office de la Langue Francaise (Office for the French Language) was created by the nationalist minded Quebecois to preserve the French language in a “Sea of English” which was their euphemism for Anglo North Americans, including most of Canada and the United States. (http://en.wikipedia.org/wiki/Office_qu%C3%A9b%C3%A9cois_de_la_langue_fran%C3%A7aise)

It’s high time that the Ukrainian diaspora, including many from Quebec who are fully trilingual (Ukrainian, English and French) openly challenged the Ukrainian government to institute a policy to protect and foster the Ukrainian language. For over three centuries the Ukrainian language has been discriminated against by, as Alskold Lonzynskyj states, “Czars, Commissars, and Chauvinists” (ePOSHTA Oct. 8) and it’s high time that this changes. I would further encourage the diaspora to demand that traditional Ukrainian speaking regions of the Russian Federation such as Kuban be equally protected and fostered, just as is the case within French speaking parts of Canada such as New Brunswick, Ontario and even Western Canada.

Ukraine urgently needs an ‘Office for the Ukrainian Language’ modeled on Quebec’s “Office de la Langue Francaise” and given the fact that most Ukrainians from Quebec are fully multilingual and knowledgeable of how this office has protected, nurtured and expanded the use of French in Quebec and ultimately in the rest of Canada, they would be ideally suited to promote this concept. I’m sure that the Quebec Provincial Minister responsible for this Office would more than welcome the opportunity of participating in a press conference with the Ukrainian community to promote the preservation of the Ukrainian language in Ukraine.

Michael Brytan
Manhattan, NYC

Ed. note: The president of the Ukrainian World Congress Eugene Czolij, who resides in Quebec, would be a knowledgeable proponent of the concept of an Office for the Ukrainian Language for Ukraine.

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-world@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-world@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-world NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Subscribe Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-world NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-world-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribing (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk