25-08-2010

Anna Herman Фото: Яни Новоселової

In a number of interviews and statements last week, Anna Herman, Deputy Head of the President's Administration, presented her understanding of freedom of speech and the situation in the country. It is possible she was still just in blithe holiday mode after a month away nonetheless one would not wish some of her remarks to mislead the reader.

Let's begin with her accusations in the interview: "I see no censorship in Ukraine". Ms Herman is profoundly wrong when she explains all happening in the media as being because "the opposition are trying to find problems which the West is most likely to react to ... and blow up the subject of censorship."

What the political opposition are up to, I have no idea. Monitoring of various disturbing events and trends regarding human rights, including freedom of speech, is carried out by media, analytical and human rights organizations. Not this year alone, and the picture was never unclouded even during recent years when Ukraine began receiving the best rating of all post-Soviet republics, barring the Baltic States, with respect to press freedom. There would seem little hope of maintaining such ratings this year.

Who is to blame? If, as Ms Herman asserts, the political opposition, then let her provide proof that all the above-mentioned organizations are carrying out their orders.

Or are they to blame for saying out loud what is not intended for public and international ears?  The Soviet regime persecuted those who wanted the West to know what was really happening in the country. Are we also "traitors", Ms Herman?

The Deputy Head of the President's Administration clearly underestimates international organizations which have earned their high reputation through scrupulous investigation into all reports received.

What they check, incidentally, is the veracity of information, not the mellifluous sound of words, which the present regime seems incapable of understanding. Well-founded concerns expressed by such international organizations as Article 19 and International Media Support, Reporters without Borders, IFEX, the International Press Institute, Transparency International and others have been ignored by the authorities, with a number of television channels obligingly keeping critical voices from the public ear.  

Ms Herman, like the President, is lavish with fine-sounding words, but does not provide a single proper answer to specific criticism. Whether, as Herman claims, Yulia Tymoshenko has "a massive machine for discrediting the regime", I couldn't say. With the latter's prowess at discrediting itself, extra help would hardly seem required.

If the regime considers such interference to be compatible with democracy, they should stop being so modest and present this position openly - to both the Ukrainian public and international community. An explanation would also not go amiss of how we are to understand Ms Herman's words here: "As for journalists, the weakest point is relations between journalists and the law enforcement bodies. However we are working on that". There has not been a single case where those who assaulted journalists or obstructed their professional activities have been held to answer. In Kharkiv, despite harrowing video clips which travelled the world, showing the police helping the local authorities crush peaceful protest, the Ministry of Internal Affairs found no wrong-doing in either the actions or the failure to act of police officers. While with regard to the energetic activities of the SBU (visits to the Rector of the Ukrainian Catholic University and recently a blogger, their attempt to prevent Nico Lange from the Konrad Adenauer Foundation from entering the country and others), the reaction of the authorities is confined to words which like a chameleon change colour depending on the environment.

Ms Herman's answer when asked about the increasing number of subjects being avoided and lack of balance in coverage of others on television is staggeringly feeble: "It's all very simple.  Summer will end and the opposition will return from the islands". It is disappointing that a person who once worked as a journalist herself can see the media's work as being to present the position of the government and opposition however the argument holds no water for another reason.

Reporters without Borders were not on holiday, but came to Ukraine where they were unable to meet with those in power despite the fact that the very next day the President and some others interrupted their holiday to receive Kyril, Head of the Orthodox Church of the Moscow Patriarchate.  Nor were the human rights groups on holiday when they attempted to stop the signing of a law on the judiciary which jeopardizes judges' independence and access to all stages of judicial proceedings. The SBU demonstrated its specific form of vigilance all summer, in recent weeks together with the tax police as regards the TV channel "Chornomorska".  No less active were the traffic police who on 28 July prevented believers of the Orthodox Church under the Kyiv Patriarchate [UOC KP] from getting to Kyiv for the events around the Baptism of Kyivan Rus.

Редакції еПошти
Вельмишановна редакціє!
27 серпня 2010 року

Громадськість Харкова високо цінує  Ваш внесок у справу розбудову в Україні правового демократичного суспільства та захисту прав українців.

Користуючись авторитетом і зростаючим впливом Вашої редакції на спільноту, просимо вмістити до найближчого випуску еПошти заяву українських організацій Харкова до Президента СКУ про тиск, який чинить нинішня влада  на українську громаду міста.

З глибокою повагою -
від українських громадських організацій Харкова

В. П. Дяченко
Голова Харківського міського товариства "Спадщина"

К. П. Черемський
Голова Харківської крайової організації Спілки Української Молоді

А. А. Перерва
Голова правління Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича

О. П. Вишняков
Голова Харківської молодіжної патріотичної організації „Сокіл”

І. П. Сокорчук
Голова Асоціації захисту історичного середовища

Р.П. Черемський
Директор підприємства об’єднання громадян „Український простір”

С.І. Белков
Від Харківського Кобзарського Цеху     

О.В. Салтівська 
Від Харківської громадської бібліотеки ім. Гната Хоткевича                    

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

до Президента Світового Конгресу Українців Євгена Чолія
Високоповажний Пане Президенте!

Звертаємося до Вас із просьбою перешкодити реалізації на Харківщині напередодні виборів антиукраїнської кампанії, яка руйнує в краї цивілізаційні засади демократичного суспільства й дискредитує в очах світової громадськості сам Харків.

Цинічна зневага до соціально-культурних потреб україномовних жителів Харкова, порушення закріплених конституцією норм функціонування української мови в харківських освітніх закладах, офіційних установах, перманентна війна з пам’ятниками української державності й репресивні дії до діючих на Харківщині українських громадських організацій є на сьогодні реальною картиною суспільного життя регіону.

Особливе занепокоєння викликає те, що зазвичай очолюють агресивну й ворожу до української громадськості діяльність високі посадовці Харківської міської ради. Грубо порушуючи законодавство України і застосовуючи кримінальних засобів, ці чиновники абсолютно безкарно блокують діяльність української громади Харкова шляхом методично послідовного впровадження корупційних схем виселення українських громадських організацій із орендованих приміщень. Так, антиукраїнські дії керівництва Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради за останні роки призвели до практично повного витіснення українських організацій з офісів та до «зачищення» від «українських елементів» територій, які вони займали.

Трагічним підтвердженням вищесказаного є критична ситуація, яка склалася нині в Харкові у зв’язку з безпрецедентною кампанією брутального виселення посадовцями Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради на чолі з Солошкіним Володимиром Миколайовичем культурно-освітнього центру Харківського міського товариства «Спадщина» з приміщень за адресою: Харків, вул.Сумська, 44/2. Використовуючи своє високе службове становище, заздалегідь фальшиві документи й формальні приводи Солошкін В.М. зініціював у господарському суді Харківської області судовий процес щодо виселення ХМТ «Спадщина» з офісу, вирок якого завдяки корумпованій схемі судочинства було винесено на користь позивача.

Учиненими діями владні посадовці Харкова свідомо намагаються позбавити бази для статутної діяльності відому в Україні та за її межами громадську організацію, яка зробила вагомий внесок у становлення української державності й нині лишається фактично останнім активно діючим та незаангажованим політично українським громадським осередком Харкова. Саме цей факт, а також активна громадська позиція організацій, які об’єднує ХМТ «Спадщина» у справі обстоювання в Харкові соціально-культурних потреб україномовних жителів міста, високий авторитет та вагомі здобутки «Спадщини» на ниві реалізації в регіоні українських суспільно-корисних програм й стали причиною самоуправних і незаконних дій шовіністично налаштованих чиновників Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради на чолі з Солошкіним В.М.

Харківське міське товариство «Спадщина» є однією з найавторитетніших і найвагоміших на Харківщині українських громадських організацій, яка з 1988 року бере активну участь у розбудові державності. Об’єднуючи у своїх лавах понад 10 громадських організацій-асоційованих членів, які синхронно діють у справі реалізації низки державних гуманітарних програм, Харківське міське товариство «Спадщина» вже двадцять другий рік є ініціатором та реалізатором багатьох творчих проектів, культурницьких, освітніх заходів, що знаходили й знаходять підтримку серед широкої громадськості, колишнього керівництва України й виконують важливу роль у становленні громадянського суспільства та міжнаціонального ладу на Харківщині. До асоційованих членів «Спадщини» зокрема належить Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, Харківська крайова організація Спілки Української Молоді, редакція газети «Український простір» та ін.

Завдяки «спадщанській» громаді у Харкові засновано меморіальний музей Гната Хоткевича, музей-майстерню слобідського кобзарства, встановлено понад 25 меморіальних дощок, пам’ятників, знаків видатним діячам Слобідщини, історичним подіям, які мають для харків’ян вагоме історичне, духовне й культурне значення. Саме такими є меморіальні знаки Гнату Хоткевичу, Юрію Кондратюку, Миколі Міхновському, Іванові Кучугурі-Кучеренку, репресованим кобзарям, діячам СВУ-СУМ та ін.

«Спадщина» широковідома завдяки своїй видавничо-просвітницькійдіяльності. Серед видавничої продукції – унікальні видання музичного і літературного доробку Гната Хоткевича, відомих харківських етнографів, музикознавців, ґрунтовні роботи з виховання сучасної української молоді тощо. Спільно з Фондом ім. Гната Хоткевича «Спадщина» видає єдину на Харківщині незалежну україномовну газету «Український простір».

У приміщеннях «Спадщини» вже кілька років функціонують єдині у Харкові недержавні курси української мови, школа журналістики, курси відеозйомки та відеомонтажу, краєзнавчі, катехитичні студії, розвиваючі студії для дітей, громадська бібліотека, студії гри на бандурі, які допомагають сотням харків'ян, переважно молоді, реалізовувати себе у суспільно-корисній діяльності. Багато з членів «Спадщини» є на сьогодні відомими в Україні й поза її межами діячами культури, які своєю самовідданою роботою творять імідж і славу Харкову. Чимало членів ХМТ «Спадщина» є лауреатами Харківських муніципальних та державних нагород – літератори Олександра Ковальова, Анатолій Перерва, художники Петро Мось, Михайло Попов, фольклорист і кобзар Кость Черемський, композитор Лариса Донник. Спільно зі Спілкою Української Молоді «Спадщина» є активним організатором відпочинково-виховних таборів для харківської молоді, зокрема для дітей з особливими соціальними потребами.

ХМТ «Спадщина» на законних підставах орендує в Управлінні комунального майна та приватизації Харківської міської ради приміщення за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 44/2 з 2003 року. Для ефективності роботи ХМТ «Спадщина» власним коштом зробила капітальний ремонт приміщень, які перед тим були у занедбаному і непридатному для експлуатації стані й обладнала за європейським рівнем навчальні класи для молоді. Плата за оренду та комунальні сплати проводяться ХМТ «Спадщина» регулярно і в зазначений термін. Проте, починаючи з березня 2009 року, використовуючи надумані приводи, чиновники Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради на чолі з Солошкіним В.М. почали вимагати виселення товариства із займаних приміщень.

Після низки протестних акцій ХМТ «Спадщина», керівництво Управління комунального майна та приватизації Харківського міськвиконкому у квітні 2009 року подало позовну заяву до Господарського суду Харківської області на виселення культурно-освітнього центру. Розгляд справи тривав до 26 березня 2010 року, коли було винесено рішення про виселення «Спадщини» з приміщень. 28 травня 2010 року Апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції в силі. 15 червня 2010 року вже з'явилася Державна виконавча служба для для виконання рішення суду. Товариством зроблено касаційну скаргу до вищого господарського суду України. Проте, згідно чинного законодавства України, після рішення Апеляційного суду, воно може бути виконано Державною виконавчою службою (до рішення касаційної інстанції). Зараз очікуємо відповідь на нашу касацію до Вищого господарського суду України, коли буде призначений розгляд касації у суді - на разі не відомо.

На думку харків’ян, насильницьке виселення з приміщень культурно-освітнього центру товариства «Спадщина» неодмінно призведе до згортання на Харківщині ряду суспільно-важливих проектів, які відіграють помітну роль для успішної побудови в краї громадянського суспільства. Виселення товариства може призвести й до резонансних міжнародних скандалів, які фатально позначаться на світовому іміджі Харкова й всієї України. Так, вже незабаром під загрозою зриву може опинитися широко відомий в Україні і за кордоном V Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах ім.Гната Хоткевича, який заплановано у Харкові з 4 по 14 листопада 2010 року й в організації якого задіяне керівництво, людський і матеріально-технічний ресурс культурно-освітнього центру ХМТ «Спадщина».

З іншого боку – руйнація культурного простору, який вже понад 20 років утримують і розвивають на Харківщині демократичні організації, що входять до ХМТ «Спадщина» і виконують серед громадськості краю своєрідну амортизаційну роль, може порушити на Харківщині збалансовану суспільну рівновагу. Це, безумовно, може стати приводом до радикалізації настроїв харків’ян і додасть місцевим деструктивним елементам вагомих причин для початку різнорівневих провокацій, що врешті-решт може спричинити дестабілізацію громадського життя у місті і спровокувати в регіоні стрімкий та неконтрольований зріст суспільної та міжнаціональної напруги.

Таким чином, проблема незаконного виселення культурно-освітнього центру ХМТ «Спадщина» наочно викриває злочинну та дискримінаційну діяльність керівництва міськвиконкому Харківської міської ради до української громади Харкова, а тому виходить за межі суто побутового характеру й стає принциповою справою всіх громадських і політичних сил із відстоювання прав українців Сходу України.

У зв’язку із зазначеним закликаємо Вас як Президента Світового Конгресу Українців не допустити розгортання на Харківщині антиукраїнської кампанії й перешкодити виселенню культурно-освітнього центру Харківського міського товариства «Спадщина» з законно орендованих приміщень за адресою: Харків, вул. Сумська, 44/2.

Додаток: рішення від 2003 року про надання в оренду ХМТ «Спадщина» приміщення за вказаною адресою, всупереч котрому організацію викидають на вулицю.

З повагою –
Голова Харківського міського товариства "Спадщина" В. П. Дяченко

Голова Харківської крайової організації Спілки Української Молоді К. П. Черемський

Голова правління Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича А. А. Перерва

Голова Харківської молодіжної патріотичної організації „Сокіл” О. П. Вишняков

Голова Асоціації захисту історичного середовища І. П. Сокорчук

Директор підприємства об‘єднання громадян „Український простір” Р. П. Черемський

Від Харківського Кобзарського Цеху С.І. Белков

Від Харківської громадської бібліотеки ім. Гната Хоткевича О. В. Салтівська
21 липня 2010 року

тел. культурно-освітнього центру ХМТ „Спадщина”:
(057) 751-17-68; (057) 762-34-53

ел. скринька культурно-освітнього центру ХМТ „Спадщина”:
cym-ua@ukr.net

поштова адреса культурно-освітнього центру ХМТ „Спадщина”:

Що ж все- таки змусило людей, не дивлячись на спеку, мужньо витримати /правда, не всім/ дискусійний п’ятигодинний марафон, що так і закінчився, як розпочався – нічим? Чи знайшли дискутанти те, що шукали? І чи вистачить мужності громаді витримати ще один подібний «іспит на міцність», а керівництву «Фронту» на чолі з ініціативним паном Олександром Лалаком віднайти те вагоме питання, що зірвало з місць небайдужих громадян і погнало гарячково блукати манівцями заплутаних соціальних і національних проблем? Єдність, каже пан Лалак. Кого з ким і на якому ґрунті? Єдності з Українською національною радою / абревіатура УНР – як подих історії!/ на чолі з паном Юрієм Пальчуковським?...але про існування такої на протязі останніх семи років з часу її заснування взагалі мало що було чути, бо й найактивніші громадяни, почувши таку назву і ім’я Юрія Пальчуковського, здивовано здвигали плечима, а відомий поет Дмитро Павличко,/ котрий ніби й сам брав участь у її створенні/, настільки забув про новонароджене мовчазне дитя, що з доброго дива заснував ще одну УНР, тільки не «національну», а вже «народну», оскільки перша абревіатура вже, як виявилось, була «зайнята» і зареєстрована в Мінюсті.

Рух і взаємодія ряду новостворених громадських об’єднань став подібний до небезпечного руху потягів за власним розкладом, часом і напрямками: голова « УНР» - Юрій Пальчуковський і чути не бажає ні про «Фронт», ні про особистість пана Лалака, який в свою чергу платить такою ж монетою. Сумнівно, щоб УНР /«народна»/ спромоглась когось об’єднати, адже її керівник добродій Поровський ще з десяток років тому в Будинку Центральної ради на заклик генерала Морозова створити єдиний керівний центр зверхньо заявив: «Нехай об’єднуються «на низах!», а він, бачите, буде гетьманувати у власному партійному курнику! Єдино, що об’єднує обидві «УНР» - це помітна бездіяльність на фоні декларативних заяв про єдність. А заходи пана Збітнєва скликати Народні конституційні збори ?.. а «Народний парламент» пана Олександра Вретіка з якоюсь чудернацькою ідеєю укладання угоди між «генералами від демократії» і виборцями?...а мало не революційна «Правиця»,/ завершена смачним фуршетом/ усіх національних сил під акомпаніамент обережного пана Юхновського, що благально - перелякано попереджав перед виступом кожного оратора історичною сентенцією: «Думайте, що будете говорити!»,/ ніби за дверима вже стояв напоготові «наряд КГБ», а у дворі дирчав на малих обертах чорний «воронок»/… де вони і навіщо створювались?

А останній за часом Комітет порятунку України за ініціативою того ж невгамовно-емоційного пана Дмитра, комітет, який просто перетасував, мов колоду карт, з усіх керівників давно відомої партійної дрібноти? Стільки ще попереду того «комітетотворення»? Шкода праці та змарнованого часу. Чи не краще було б зібрати всіх отих заповзятих рятівників України на один велелюдний фуршет і після другої-третьої чарки об’єднаним хором /хоч тут, нарешті, об’єднаним!/ затягти : «За туманом / демократичним/ нічого не видно!».

Он уже й антиукраїнська влада наспіла, вже запрягають до козацького воза російських рисаків, а ми, як у польському сеймику /ну, чим не «слов’янська єдність»!/ знай собі бундючно волаємо «Нє позвалям!». Нікого «не позвалям!» обирати на президента, бо вони всі не такі, як нам наснилось! «Нє позвалям!» обрати президентом пані Юлію, бо вона, на лихо, має півтора літра «неукраїнської крові»», а нам подавай за всіма амбулаторними аналізами всі сім, як сльоза, літрів, і ні найменшої «інорідної» краплини!

І щоб «тест» на стовідсотковість українськості за висновками сучасного комп’ютерно- електронного УЗІ, та щоб аж від діда–прадіда, та щоб баба – повитуха засвідчила бодай хрестиком, що тут ніякої єврейської капості нема! – от і зібралися мудреці з того ж таки «Фронту» напередодні президентських перегонів з багатогодинним «науковим» обґрунтуванням: «яким бути українському президенту», - все передбачили, все виміряли і підрахували: і скільки дітей має бути у новітнього гетьмана України, і яка жінка, – не дай же Бог якусь там, прости Господи, невіру підсунуть,- і яку молитву читатиме, як лише на світ благословлятиметься, і які убори йому будуть пасувати,- все йому переміряли аж до взуття, все передбачили і разом присягнули: як такого не буде, то краще вже не треба ніякого: будемо собі незалежно виглядати з-під долоні , де там на обрії замаячить такий собі «віртуал»-президент - витвір настільки ж нестримної, як і убогої фантазії. Аж, нарешті, дочекалися… /Не знати, чи цей останній цілком реальний президент уклався у виміряні параметри? Напевно, що так, бо мовчать./

Скільки разів самі ж поляки з отим «нє позвалям!» рвали на шматки власну «ойчизну» Польщу? Двічі, тричі? А Україну? І досі рвуть, тільки вже по-своєму, по- українському – «проти всіх» називається.

Заради примарної «єдності» «Фронт» не наважився проаналізувати причини поразки української демократії. Аякже! Не можна жертвувати єдністю, бо як казала одна активістка: «нехай кожен голосує за свою кандидатуру президента, бо інакше пересваримось!» От що значить національне єднання! Дивовижно, але і штаб національних сил на Ярославому валу в особі невтомного і відчайдушного організатора Ігоря Лісодіда жахається перспектив аналізу всеукраїнської демократичної хвороби – гризні - в ім’я неіснуючої консолідації, в той час, як дорога до єдності проходить саме через жорсткий і невблаганний аналіз, без котрого, як кажуть фізики та хіміки, не буває синтезу. Інакше всі декларативні заходи обернуться просто на репетицію чергової поразки, за якою вже маячить тінь великої руїни, ще гіршої за післябогданівську.

Ще нічого не досягнувши, «Фронт» починає здавати принципові позиції: якщо існує загроза порушення єдності через мовне питання, то геть її, нехай буде собі єдність хоч на неукраїнській, табачниківській «багатомовності». Як не пригадати базарне: « Главно, што б чєлавєк бил харошій»… Щоб то повчитись у майстра «мачіть в сартірє » - російського діяча Путіна: «Кордони Росії проходять там, де звучить російська мова!». Чи варто «фронтовикам» бути за прикордонників російського експансивного імпершовінізму? І чи не пора виставляти свою «фронтову» варту? Фронт мусів би озирнутись назад, Фронт мусів би глянути вперед.

Не хотілось би нагадувати сумні визнання відступника від української державності режисера і письменника Олександра Довженка, що разом із Симоном Петлюрою штурмом брав «Арсенал», а потім пішов на службу до заклятого ворога – більшовицької Москви, але нікуди не дітись від гіркого визнання його щоденника: « В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно є народ другорядний, поганий, нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного неповага, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об’єктивно абсолютно не викликаючі до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо».

В часи більшовицького спрута, що смертельно схопив за горло видатного майстра екрану, і не таке могло вирватись у конаючого в душевних муках Довженка. Так би й увійшли ми в історію, якби не Симон Петлюра разом з начальником його штабу Андрієм Мельником, та командиром Січових Стрільців Євгеном Коновальцем, разом з постатями Степана Бандери, Романа Шухевича, Бульби-Боровця, Ярослава Стецька, Олени Теліги, Євгена Маланюка та Олеся Ольжича, разом з отими, що, співаючи «Ще не вмерла», лягли під більшовицькими кулями під селищем Базар. Ми є Народ України, і нам не пристало потрапляти у ту категорію нікчем, які так точно і гірко змалював Довженко. Тоді ж - де наша єдність під одним керівним центром? Тоді чому ж ми дозволили ворогам України перерубати наш зв’язок з минулим, перервати безперервність державницького процесу?

Чому наша державність за нашою мовчазною згодою відкинута комуністичною Верховною Радою 1991 року шляхом незаконного «перепроголошення» незалежності України? Хіба не зрозуміло нашим правознавцям, що наступні незалежності можна проголошувати лише за умов скасування першої? І Дмитру Павличкові і Леонідові Кравчуку історія України ніколи не пробачить їхньої нерішучості прийняти від Президента на вигнанні Державного Центру Української Народної Республіки Миколи Плав’юка клейноди гетьмана Мазепи на знак правонаступництва УНР!

… Давалася взнаки московська більшовицька отрута з її брехливим інтернаціоналізмом. Ми навіть не наважуємось вимовити слово «окупація» щодо займанщини московським військом незалежної української держави у 1918 – 20 роках, тим самим залишаючи відчиненими двері для повторної аґресії. Вважалося мало не антипатріотичною позицією ставити під сумнів «здобуття незалежності» 24 серпня 1991 року, від якого за словами Левка Лукьяненка, «почався новий відлік часу».

Кращого подарунка комуністи і не бажали, щоб тільки за всяку ціну відмежуватись від «петлюрівської» Центральної Ради та Української Народної Республіки, почати «відлік» з міфічного «нуля», а насправді під маскою «нового» проголошення державності за всяку ціну зберегти свої структури й ідеологію. Здеморалізована убивствами та голодоморами нація без провідників, без стратегії визволення зі страхом бути схопленим і розчавленим нелюдською злочинною системою з вдячністю пішла за творцями «третьої горе незалежності».

… Комуністи гарячково шукали виходу з катастрофічної ситуації. Ще 1988 року комуністична Верховна Рада засуджує проголошений Естонською РСР «економічний суверенітет», а вже в лютому 1990 року пленум ЦК КПУ вимушений і собі піти шляхом Естонії – погодившись на «економічний суверенітет Української РСР у складі Союзу». Пацюки натовпом бігли з потопаючого корабля.

У березні - всього через місяць! - 1990 року на власному пленумі комуністи ухвалили «політичний суверенітет УРСР », звичайно «у складі Союзу» - такий же липовий, як і економічний. Комуністичні депутати ВР - незаконної структури окупаційної влади - виконали наказ пленуму, проголосувавши за мало зрозуміле людям іноземне слово «суверенітет», тільки б не вимовити страшне «націоналістичне слово» НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.

Грізною примарою насувались на комуністичний режим тіні провідників української національної революції, яких треба було визнавати. Або інфаркти та самогубства або відмежування! відмежування за всяку ціну! І ось воно з`явилось - розпад Союзу – як тільки Ленін влежав у гробі! як тільки Сталін не вирвався з власного попелу з-під кремлівської стіни! Комуністи першими добігли до фінішу з написом «незалежність» і надали їй відповідної суті й форми. Незалежність України від 22 січня 1918 року була нахабно вкрадена в українського народу, а на її місце підсунуто потопаючими комуністами шахрайсько- штучний ерзац.

Все залишилось по-старому, правда з новими лозунгами. Українська Народна Республіка була надійно захована в архіви, ще голосніше заревли дзвони про велику вітчизняну війну» - кривавицю двох загарбників на території України, ще лютіше комуністичні творці Биківні і Катині почали проклинати Українську Повстанську Армію за збройний спротив проти обох окупантів. Залишилось лише дожити до 24 серпня 1991 року, а там колишні комуністи, що миттєво стали великими українцями-«толерантщиками» , зробили все задля приспаного «миру і спокою».

Але ні! Історична правда оживає у свідомості не лише старшого, але й молодшого поколінь, ідеї провідників української революції знову хвилюють Україну, силові виступи націоналістичної молоді, мов грозове передвістя, електризують повітря столиці. Ні, не завжди буде животіти комуністична брехня в Україні! Рано чи пізно право на законне повернення УНР відбудеться, не допоможуть камуфляжні заходи зі святом «Злуки», скеровані на замулення історичної правди про єдине, законне проголошення Незалежності Четвертим Універсалом Центральної Ради України!

Ну а «Фронт»? Де його наступ? Чом би йому не проголосити повалення УНР та введення більшовицьких військ в Україну актом ОКУПАЦІЇ, незважаючи на обивательство виповзків з комуністичних вчорашніх осередків з їх:« А яка різниця, яка незалежність?», що так нагадує оте «только б чєлавєк бил харошій»? І якби нас дійсно взяло за живе довженківське визнання власної нікчемності, напевно, ми б пригадали, що з від 1917 року українська нація об’єдналась у першому УНК /Український національний конгрес/, скликаний М.Грушевським та В.Винниченком для узаконення вибраної народом Української Народної Республіки, вірність якій проголосили ряд військових з’їздів, включно з Першим з’їздом Рад України, на чому так наполягали більшовики, і які так опеклися на волі української нації.

Наша історія позначена Трудовим Конгресом - другим УНК – і вже в наш час КНДС – Конгресом національно-демократичних сил – прямим продовжувачем історичної державницької традиції. Що заважає сьогодні партійним лідерам і особисто пану Павличкові та пану Пальчуковському від обох УНР разом із Фронтом, разом з керівником УНП Ю.Костенком, разом з керманичем «Свободи» О.Тягнибоком та всіма партійними, громадськими очільниками скликати Четвертий УНК із представників громадських організацій/партії – теж суть громадські об’єднання/, де буде вибраний Єдиний національний центр при збережені всіх громадських організацій? Адже розрізненими силами годиться лише відступати! Саме у національному середовищі кожна з організацій набуває вагомого права переконання у виборі тієї чи іншої політичної лінії, яку в разі згоди підтримає загал нації, і серед того, для прикладу, - визначення кандидатури єдиного майбутнього президента від національно-державницьких сил із обов’язковою забороною політичним лідерам ляскати дверима задля демонстративного - «протесту» - покидання зборів - /улюблена зброя всіляких національних нікчем, що прагнуть дешевої популярності/.

Різноманітні «гетьманчики» з їх славолюбством нехай будуть поставлені поза волею нації волею членів їхніх же організацій, котрі мають засудити політичних пігмеїв, як призвідців національної катастрофи. Нехай над ними тяжить присуд пана Павличка: «Пересварені нікчеми!».

Саме Четвертий національний має заявити про право української нації на відновлення Української Народної Республіки, проголошення якої ніхто не скасовував!І –найголовніше: Четвертий Український Національний Конгрес має скликати Народні збори для обрання Конституційної колегії без участі жодного представника державного чиновництва. Нова Конституція України покладе край зазіханню Верховної Ради на монополію і дасть зрозуміти, що право Верховної Ради виконувати Конституцію, а не латати її в залежності від фракції-переможниці.

Так що ж нам чекати від Фронту, коли заграє сурма до походу? Чи знов потонемо в декларативному багатослів’ї? або ще гірше – рушимо блукати чисто українськими манівцями, що так гарно вписуються у байку Фелікса Кривіна: «Спитали у Прапорця: якого б кольору тобі хотілось набути – зеленого, жовтого, синього чи фіолетового? На що Прапорець відповів: мені все одно, аби бути Прапорцем».

Олесь Гриб, голова Печерського відділення
Всеукраїнського об’єднання ветеранів.

брати Капранови

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/19/5313044/
19 серпня 2010

Брати Капранови

[...]

* А чєво ето ви па-украінскі разгаваріваєтє?

Я не хочу калічити мову Пушкіна своїм суржиком.

(Варіант: А хіба це заборонено?)

У приватному спілкуванні кожен говорить так, як йому зручніше. Ну а оскільки українську у школі вчать усі - є велика вірогідність, що саме вона буде зрозумілою в розмові з незнайомою людиною.

* Стара бабуся не може написати заяву до собесу, то що, їй на старості українску вчити?

Державні органи приймають листи будь-якою мовою. Бабуся може писати кримсько-татарською, їдишем, угорською чи іншою мовою народів України.

Це чиновник має зрозуміти, що пише бабуся, за це він і гроші отримує. А от відповідь бабусі прийде українською - бо державну мову у нас вчать у школі і прочитати старенькій зможе будь-хто молодший за віком.

До речі, іспит з української є обов'язковим навіть при прийнятті іноземцями громадянства України. Не вірите? Спитайте у паспортному столі.

* Більшість людей в Україні розмовляє російською, і українська державна мова порушує їхні права.

Держава не примушує людей розмовляти між собою державною мовою - тим більше якщо йдеться про спілкування в родині, на вулиці, в транспорті. Але держслужбовці повинні спілкуватися однією мовою між собою - інакше це буде не система управління, а базар. Кожен зможе сказати, що не виконує закон, бо "нє панімєт".

Держава говорить з громадянами державною мовою - вона не дівчина за викликом і не може підлаштовуватися під мовні звички кожного. Знання державної мови забезпечує школа, і це знання потрібне перш за все для спілкування з державою.

* Культурна людина завжди говорить тою мовою, якою говорить співрозмовник.

Не зовсім так - навіть найкультурніше людина не знає всіх мов. Культурна людина для спілкування вибирає мову, яку знає вона і співрозмовник. А оскільки громадяни України гарантовано вчать у школі державну мову, культурна людина перш за все буде використовувати саме її - так більше шансів, що зрозуміють дійсно усі.

Інакше вийде, що кримський татарин, який працює провідником поїзду Київ-Сімферополь буде розносити чай тільки братам-татарам та вченим тюркологам. Смішно? Та не зовсім - адже до влади у країні прийшли подібні провідники, і вони користуються відповідною логікою.

* Депутат чи міністр в ефірі повинен відповідати на запитання слухача тією мовою, якою його запитали?

Якщо депутат присутній у ефірі представляє владу (оголошено, що він - депутат) - має використовувати державну мову, щоб бути зрозумілим всім слухачам. Те саме стосується держслужбовців.

Якщо можновладець присутній в ефірі, як приватна особа - аматор кицьок чи то чудовий сім'янин - і він не зацікавлений, щоб його розуміли всі, він може говорити будь-як.

Щоправда, у цивілізованих країнах - наприклад, Росії, - такому депутату підсадили б перекладача, бо там закон дозволяє використовувати в ефірі інші мови тільки за умови, що забезпечено переклад російською. Те саме стосується виступів у Думі - татари можуть говорити татарською, але має бути російський синхрон.

* Я не українець, а єврей (румун, гагауз, угорець), тому говоріть зі мною російською.

Я хочу допомогти вам вдосконалити знання державної мови. Говоритиму повільніше, і наше спілкування буде не тільки приємним, але й корисним.

Усі громадяни України незалежно від національності чи місця проживання мають розуміти державну мову, щоб нормально спілкуватися з державою. Тому тим, хто погано розуміє українською варто вдосконалюватися. Державна мова є МОВОЮ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ для багатонаціональної України. Це - одна з функцій державної мови.

* Чому б не зробити в Україні дві державні мови? Як у Канаді (Фінляндії, Бельгії), або й більше як у Сінгапурі чи Індії.

Нам ментально ближчий досвід Росії. Зокрема у мовному питанні. Росія має великий та успішний стаж життя як багатонаціональна країна. Державна мова в Росії одна - і жодних мовних проблем. Про негаразди ж багатомовних держав гудять усі ЗМІ.

І справді - якщо ми не маємо сталого офіційного погляду на мовну політику, варто вчитися у тих, хто має більшу практику і ближчий нам ментально. Наприклад Росія, чи то Польща.

Що ж до Канади та інших багатомовних країн, їх можна поділити на дві категорії:

- країни з фіктивною двомовністю, як Фінляндія, де другу державну шведську ніхто не знає;

- країни з загрозою сепаратизму територіального (Канада, Індія) чи культурно-інформаційного (Бельгія та Сінгапур).

У монолітній державі не може бути двух рівноправних державних мов, так само, як двох армій, двох поліцій тощо - це не наша вигадка, а закон природи (докладніше у нашій статті).

* А чому тоді в деяких країнах немає державної мови, але є офіційна, а іноді й не одна?

По перше, незрозуміло, чим відрізняється офіційна мова від державної? А по-друге, чи варто брати приклад з таких країн? Існують країни, де й столиці немає, або є одночасно дві чи три.

Так само, як обіг кількох валют у банках України (зокрема кредитування у доларах та євро) призвів до банківської кризи 2008-2009, офіційний обіг кількох мов призводить до інформаційної та територіальної кризи.

Аби цього не сталося, потрібен добрий закон про державну мову. Наприклад, такий, як у Росії. Треба перекласти його і прийняти - успішний досвід не гріх і запозичити, а заразом убезпечимося від претензій з півночі.

* Навіщо потрібне українське дублювання іноземних фільмів? Усі знають російську.

По-перше, російську знають далеко не всі, особливо серед молоді. По-друге, дублювання - це робочі місця для тисяч людей. Ви хочете, щоб гроші отримували тільки російські перекладачі, актори та режисери, а наші були безробітними?

* Але українські переклади - неякісні. Хай спочатку навчаться як слід перекладати, а тоді вже лізуть.

По-перше, російські переклади теж неякісні, українські сьогодні є кращими. По-друге, де ж перекладачі навчаться добре працювати, якщо не будуть перекладати? Мова, як і кохання, вдосконалюється на практиці.

Українська школа перекладу має давні традиції і високий авторитет. Біда в тому, що останнім часом вона не була затребувана. Для того, щоб забезпечити високий рівень, потрібна практика - в кіно, телебаченні, книжках. Навіть неозброєним оком помітно, як зростає якість - навіть такого одіозного явища, як субтитри.

Треба враховувати також, що більшість "російськомовних" українців абсолютно безпідставно вважають, що спілкуються російською. З точки зору письменного росіянина - це смішний і дикуватий суржик. Тому російський переклад, зроблений в Україні, завжди буде гіршим за російський переклад, зроблений в Росії.

* Чи можна людині, неатестованій у школі з державної мови, складати іспити до ВНЗ іншою мовою?

Якщо людина не здатна вивчити українську, вона навряд чи зможе засвоїти програму ВНЗ. Розумові здібності не дозволять. Тож краще й не пробувати

Неатестація з державної мови - нонсенс. Якщо іноземець не складе іспит з державної мови, він не зможе отримати український паспорт, за законом, звісно. Держава безкоштовно навчає громадян державній мові і за це вимагає, щоб вони її знали.

Інакше колись громадяни скажуть: "Не зрозумів рішення суду. Не зрозумів попередження міліціонера. Не зрозумів вимог податківця." Усе справедливо.

* Треба знати багато мов. У Європі усі знають кілька мов.

За межами туристичних гетто люди здебільшого знають одну, рідну мову. Неодноразово переконувалися у цьому особисто.

Більше за те - пересічна людина не може досконало знати багато мов, фахівці твердять, що у випадку побутової двомовності, страждають обидві мови - обмежується словниковий запас, зникають нюанси, пропадають рідковживані слова.

* Російську мову в Україні утискають.

Це чиста спекуляція. Більшість газет, журналів, книжок, телепрограм доступні виключно російською. Швидше українська мова утискається, бо українських книжок, журналів та газет - абсолютна меншість.

Регіональні ЗМІ - інша справа, вони можуть виходити тільки мовою місцевої громади, в Болграді - болгарською, у Закарпатті - угорською і т.д.

* Україна ратифікувала Хартію мов нацменшин. Треба її ввести як закон, і все буде вирішено.

Хартія мов нацменшин гарантує ОДНУ газету місцевою мовою, ОДНУ радіостанцію та ОДНУ телепрограму. У нас, здається, тут все гаразд і без хартії. До того ж наш сусіда - Росія - не ратифікувала цю Хартію. Чому? Треба замислитися, бо росіяни мають великий досвід життя у багатонаціональній державі.

У преамбулі Хартії сказано: "...охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх".

Тому Хартія не дає права не знати державної мови. Знати державну мову відповідно до Хартії мають усі. Хартія спрямована на захист дійсно слабких мов. А російська в Україні не є слабкою. Слабкою, на жаль, є українська. І саме вона потребує законодавчої підтримки.

* Почєму моєво рєбьонка заставляют говоріть по-украінскі?

А чому вашу дитину примушують говорити англійською на уроках англійської? Чи то німецькою? Українська школа навчає дітей українській мові. Українську мову неможливо вивчити, якщо не говорити нею, - втім, так само, як і будь-яку іншу мову.

У списку прав людини немає такого права - ПРАВА НЕ ЗНАТИ. Знати державну мову - обов'язок громадянина. А ваша дитина - майбутній громадянин. Для того, щоб мову знати, її треба вивчити.

* Я не можу віддати дитину до російської школи, бо поруч немає. Їй доводиться вчитися в українській.

Українська школа дає не гірші знання, ніж російська. А російська мова вивчається і в українських школах. Крім того її повно у телевізорі, газетах і т.ін. Тож російська мова вашої дитини не постраждає.

На жаль, жодна держава у світі не може відкрити для кожної людини окрему школу -комусь завжди не вистачить. У місцях компактного проживання відкриваються національні школи.

* На фіга ви все це пишете? Все одно зараз введуть другу державну або регіональні мови і алєс. Усі будуть говорити російською, а ви хоч встрельтеся.

Закони існування держави і мови - штука об'єктивна. Вони не залежать ані від нас, ані від можновладців. Президент чи Рада можуть завтра запросто відмінити другий закон Ньютона. У них розуму вистачить - бо вони не думають про наслідки. А наслідком введення другої мови буде розкол України на дві різні держави. Давайте називати речі своїми іменами.

Колись люди щиро вірили, що Земля пласка і палили на багатті всіх, хто вважав інакше. Незнання законів існування держави не звільняє від їх виконання, а порушення карається найвищою мірою - зникненням цієї самої держави.

До речі, зверніть увагу - найбільше мовних протестів відбувається у регіонах, де державної мови днем з вогнем не знайдеш: у Криму, Донецьку, Луганську, Одесі.

Стає зрозумілим, що боротьба точиться не за можливість використовувати та вивчати російську - з цим там усе гаразд. Вони борються за право ігнорувати українську і заявляти, як той проводник: "Я з Луганська (Криму, Одеси), тому зі мною говоріть російською."

На жаль, прагнення ігнорувати державну мову підриває основу управління країною. Закони і розпорядження влади повинні бути одні на всіх.

* І всьо равно нє заставітє! Я буду говоріть по-русскі!

Та облиште! Янукович вивчив українську мову, і нічого. Невже ви гірші за Януковича?

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/19/5313044/

http://www.newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=2593
Владімір Левін, Нью-Йорк

Вочевидь, справамивихованняросійських «суперпутінців» уСеліґері, путінськомурозсадникуостервенілогорасизму, державногобандитизмуйкремлівськоїаморальності, можнабукраїнцямнедужеперейматися. Бо ж відомо: хто сіє вітер, рано чи пізно пожне бурю. А вона, та буря, вже наступає на п`яти московських карликів у вигляді народного гніву на вкрай неефективні дії влади в ліквідації катастрофічних пожеж у Росії. Утім, Україна має свої проблеми: прогинання перед Кремлем до самого плінтуса донецько-бандитської влади з головним паханом Віктором Януковичем. Однак є речі, які безпосередньо торкаються України й викликають велику тривогу. А саме: скерування за державні кошти так званим міністром освіти Дімою Табачніком в російський шовіністичний табір Селіґер-2010 тридцяти українських студентів, а це - представників проросійських молодіжних організацій «Колокол», «Родіна», Молодіжні ініціативи», а також «Сильної України» (С.Тігіпка!). Безсумнівно, молодь з України вчили взоруватися виключно на Москву, ненавидіти свою Батьківщину, працювати на її ліквідацію, боротися з опозицією, знищувати все питомо українське та ін.

У Росії не так давно завершилися Селіґерські табори, організаторів яких непогано було б прописати в таборах мордовських. На Селіґері юним сотворінням було запропоновано впритул за особистим прикладом зайнятися вирішенням демографічної проблеми. І вони з молодіжним запалом взялися за збільшення поголів'я слухняного резерву партії «Єдіная Расія» під наглядом Агентства по роботі з молоддю (керівник - творець «Наших», а нині чиновник у ранзі міністра Василь Якеменко) і міністерства у справах спорту та молодіжної політики (міністр - Віталій Мутко, проти якого Рахункова палата ініціювала кримінальні справи за дванадцятьма епізодами розкрадання коштів у період Ванкуверської зимової Олімпіади, де Росія виступила настільки «успішно», що провалила буквально все тільки тому, що замість тренерів та фахівців до складу делеґації та команд були включені друзі міністра, а сам він витратив нечувані суми на себе і на прикорм наближених. Розслідування веде Слідчий комітет при Генпрокуратурі, але у нього навряд чи що вийде, тому що міністр Мутко - друг Путіна. І він сказав, що обвинувачі «ловлять бліх».)

А дітоньки з Селіґера роз'їхалися по домівках, і деякі дівчата вже виставили на роботі та за місцем навчання лікарняні картки, в яких записано доволі дивний діагноз - розрив проміжності, болі внизу живота. Мабуть, селіґерці-самці відчували високе патріотичне збудження. Деякі їхні подруги лягли на збереження, деякі - на переривання вагітності. Не дивлячись навіть на те, що там були встановлені похідні наметові церкви, а самі дівчата носили хустки чернечих послушниць і прихожан.

Що посмієш, те й позбираєш.. Ніхто нікому не відмовляв, бо партія веліла. Ці молоді лідери путінської партії «Єдіная Расія», розкасовані по молодіжних об'єднаннях «Наші», «Наші-20», «Сталь» (ім'я вождя всіх часів і народів тут чується), «Молода гвардія» і «Місцеві». Весь цей Селіґер - партія Путіна, сила народна. Коли до селіґерских майбутніх верховодів приїхав президент Медведєв, то вони подарували йому ... портрет Путина, щоб пам'ятав, хто в цьому домі господар.

Цілий місяць на озері, з якого витікає велика Волга, лунали патріотичні заклинання, і земля стряслася від статево-польових робіт. Ну, а тепер ці комісари, це національне добро й надія на майбутнє, розплилися по великій російській річці, розносячи разом із собою сталінсько-верховодську ідеологію. Вони повинні полум'яно виступати на партзборах і знайомити трудящі маси з розпорядженнями партії й уряду, повсюдно проявляти ідіотське головодупство. Нерозтрачена статева енерґія пішла в патріотичну риторику. На тлі загального злягання вибивали з 50-тисячного молодняка останні мізки. Там не могло бути ніякої молодіжної романтики, ніякої любові людської. Це був путінюґенд на чолі з байкалфінансґруппенфюрером, вирощування баранів, яких можна гнати куди завгодно і на що завгодно. Скоро вони почнуть і черепи вимірювати. Менти-євсюки їм добряче вправили мізки, густо приправивши православ'ям. Років через 10-15 вони будуть правити Росією.

Голова фонду «Голокост» Алла Ґербер назвала їх «безвідповідальними хуліганами, абсолютно божевільними людьми, які називають нацистами тих, хто по-справжньому бореться з фашизмом». Це, звичайно, не вся російська молодь, а ретельно відібрані, що пройшли через масу фільтрів, селігерські годованці.

«Православ'я» - саме так називався один з семінарів. Все це підгодований путінський електорат. Головначпіп Гундяєв, чия повна офіційна посада іменується як Святійший патріарх Московський і всієї Русі Кіріло, дав настанову не гірше Кашпіровського (екстрасенс): «Свята Русь - це найпотужніша цивілізаційна сила в сучасному світі і, в першу чергу, це, звичайно, духовна сила».

Так, дух у них потужний: сморід розійшовся по всій країні. Ось про духовну силі самозванних патріотів нині й поговоримо.

Сивий, отой і сріблястобородий московський комсомолець Олександр Мінкін, який ось чотири роки поспіль складає листи на село дідусеві (президентові) і навіть думає, що дідусь ці листи читає, прибув з Селіґера з повними штанами від захоплень: «Я бачив сотні молодих людей з абсолютно нормальною людською подобою й не бачив жодних покидьків. Можливо, серед декількох тисяч селіґерців і були покидьки, але мені вони не зустрілися».

Ймовірно, вони його непогано там нагодували й напоїли, що він нічого не побачив в цій масовці, в якій вирощують погромників. І взагалі ходити на обід до триглодів, якщо навіть основна потрава не ти, а твої колеги, негоже для думаючої людини, що переймається справжнім мистецтвом. Ну, не побачив там нічого, хоч усе це було перед очима.

Невже важко зрозуміти, що батьківщина для таких починається зовсім не з того, про що співається у пісні з фільму «Щит і меч». Щитомечоносців спочатку навчать ходити під хоругвами і знаходити ворогів, бачити їх скрізь і всюди. Для надійності їм ампутують мозок. Вставлять постійно тліючий гніт «Вперед, Росія!». Їх навчать грубіянити з будь-якого приводу та присідати при зустрічі з владою. І тоді отримають селіґерських виродків, які шельмуватимуть тих, хто вміє думати. Це резерв нинішньої й майбутньої влади Росії. Завтра вони всій країні влаштують жовте життя. Вони гнобитимуть всіх, «хто не з нами». «Не подобається мені його морда - давай йому люлі покажемо!» Але насамперед треба задовільнити інстинкт. І молоденькі селіґерки стараються, знімаючи пов'язки зі стегон. Їх навчають відповідні професора - такі, як голава євразійців, професор МДУ Алєксандр Дуґін: «Технології ми можемо викрасти тільки за допомогою шпигунів. Можна, звичайно, оптимістично припустити, що ми чекаємо, поки завалиться Америка. Але це солодкий сон, який не може бути правдою. Такого щастя нам просто так ніхто не подарує. Щоб завалилася Америка, треба її зруйнувати, а це серйозна проблема».

Бабак і ховрах - звірі однієї породи. За совєтської влади ідеологією заправляв Суслов, чекістами - Сурков. Дивний збіг. За часів Суслова мені довелося бути учасником і свідком багатьох молодіжних заходів - фестивалів, парадів, свят спортивних, спартакіад ГТО, ударних комсомольських справ у кожному місті, в кожному селі. Тоді все будувалося на романтиці: студентами ми їздили на цілину.

Я сам двічі їздив на цілину, орав її трактором [...].

Ох, і наплакалися! Але вірили в химери, були обдурені, і це особливо яскраво я побачив на БАМі, коли на одній стороні станції стояли романтики під комсомольськими прапорами та співали комсомольські пісні, труби оркестрів видували марші, а на іншому боці стояли такі ж хлопці, які тікали звідти. Насправді ударне комсомольське будівництво зводилося зеками. Їх було багато. А вся ця романтика була фальшивою, ідеологічною, ми тільки потім про це дізналися, так як молодими були дурнями […].

Різниця між тією і нинішньою молоддю одна - там була все-таки облудна романтика, а сьогодні у них у душах - один тільки цинізм. «Нашисти» - це молоді цинічні кар'єристи, маленькі й злобні, які шельмують кращих, думаючих людей країни… Опікується ними тричі Червонопрапорна ордена Леніна РПЦ - російська православна церква, батьки якої ведуть аж ніяк не смиренний і християнський спосіб життя. Це вона закликає до імперського візантійського патріотизму, великодержавної пихи й лукавста.

[…] Серед наметів - алея лауреатів премії «П'ята колона». З написом: «Премія« П'ята колона »вручається видатним брехунам і підбрехачам, фальсифікаторам і очорнювачам нашої Батьківщини». Її відкриває Валєрія Новодворська з Анною Чапмен. І напис: «Їх шпигун» (це про Валєрію Іллівну) і «Наш шпигун» (це про Анну Чапмен)... А от Борис Нємцов - бізнесмен, політик. Просив у американських конґресменів забрати в Росії Олімпіаду в Сочі »...

Багато чого вони там понаписували, посадили на палі, прикрасивши голови людей, якими пишалася й буде ще пишатися Росія, нацистськими кашкетами-пілотками. Хунвейбіни Селіґера повинні їх знати в обличчя, як ворогів держави. Їм багато обіцяно, вони очманіли від владних перспектив. Це поки ще притираються один до одного майбутні частини державного механізму чекістської держави.

Напівграмотних і боягузливих, їх звільнили від моралі й мук сумління. Це ж Гітлер говорив своїй гвардії - есесівцям: «Я вас врятую від химери совісті». Вони готові виконати будь-яке завдання улюбленого уряду - якщо треба, подадуть ворогові полонієвий чай.

Багаторічний протиприродний відбір призвів на світ це безмозгове воїнство, яке боготворить брудну владу. У них і мрії лакейські - виносити нічні горщки з опочивальні вождя нації. Сьогодні затребувано вищий холуяж. Для них ворог - кожен думаючий громадянин. Це бойовий резерв «Єдінаї Расії» і ФСБ (Федеральна служба безпеки)...

Вони дістали навіть місцевих чиновників. Прокурор міста Осташкова Алєксандр Тіхоміров заявив: «Прокуратура Осташковського району Тверської області уважно вивчає матеріали виставки в таборі «Селіґер-2010 ». Вивчити йому, звичайно, ще дадуть, але ось що-небудь зробити - це навряд. Усе це фінансувалося з держбюджету. Мерзенність за формою та змістом сплачена платниками податків. А те, що це розпалювання ненависті до інакшедумаючих, до незгодних проектується на конкретних людей, вже було: пам'ятаєте культурну революцію в Китаю? Не ходіть, діти, в школи, а йдіть бити крамолу!

Культурний вакуум сьогодні зайняли патріотичні відходи, вирощені на державному ґрунті брехні й розпусти. Так виховують майбутніх погромників, для яких все починається із загальної розпусти.

Переклад з російської.

*ХУНВЕЙБІНИ. Члени молодіжних загонів, створених у Китаї у 1966 р. з політично незрілих учнів старших класів, частково студентства, для підтримки "культурної революції"; розправлялися з людьми, знищували раніше створені партійні, державні і громадські організації.

Микола Писарчук

В адміністрації Обами можуть зрештою відкритися очі на той цинічний геополітичний «розвод», який правлячий російський дуумвірат здійснює з нею під маркою «перезавантаження»... І згадають про Україну...

Мало не щодня нинішня влада досягає подальших успіхів у здобутті все нових і нових повноважень. І явно страшенно тішиться кожним новим «успіхом». У парламенті завдяки покірним «тушкам» і не менш покірному Конституційному суду стійка більшість, яка навіть Кучмі в найкращі часи не снилася. Мери містечок грають у веселу спортивну гру – хто першим добіжить до осередку ПР зі зв’язаними руками і ногами. Медіа-простір підім’яли під себе майже повністю, а останніх непокірних – ножем по частотах! І до слідчих-«хорошковців» на виховну бесіду. Заздріть, темникотворці минулих часів, це вам не та влада, яка була «сильна як ніколи». Це справді «щось особливого».

А бізнес, той уже навіть і не пищить жалібно: просто мовчки видушує з себе останнє «відступне».

А що буде? Заплановане скасування політреформи поверне президенту мало не монархічну – і цілком легальну – владу над усією управлінською вертикаллю і прокуратурою. Реформа судоустрою доконечно впокорить суди, які будуть стовідсотково залежними від кишенькової Вищої ради юстиції.

Податковий кодекс, якому, схоже, судилося носити горде ім’я кандидата в прем’єр-міністри Андрія Клюєва, дасть податківцям повну владу над майном, грошима і свободою кожного стрічного-пересічного громадянина України.

31 жовтня планується «окупація» Партією регіонів органів місцевого управління, усі законодавчі та організаційні передумови для цього створено. А там, дивись, і парламентські будуть перенесені поближче, куй електоральне залізо, поки гаряче.

Мільярдні кредити МВФ «пиляти» готові завжди, як піонери. Можливо, навіть «піплу» щось дістанеться. Хоча це вже навряд.

Але відповідальність є ціною будь-якої влади, незалежно від того, притаманна їй велич чи духовна мізерія. Закон тут простий: чим більше влади, тим більше відповідальності. І цю відповідальність стає дедалі важче, а потім і геть неможливо «спихнути» на опозицію або зовнішніх ворогів та «об’єктивні причини».

Саме тягар відповідальності за погіршення соціально-економічного становища в Україні коштував президентського крісла Юлії Тимошенко, яка відверто переважала свого опонента в царині публічної політики.

Дуже скоро владі доведеться відповідати за:

• зрослі цифри в нових платіжках за послуги ЖКГ, які восени прийдуть людям;
• два послідовних підвищення цін на газ для населення;
• подорожчання хліба та інших продуктів харчування;
• неминучу інфляцію, яка прийде після тимчасового спекулятивного зміцнення гривні;
• непідвищення зарплат і пенсій бюджетникам і підвищення пенсійного віку для жінок, прописані в меморандумі уряду та МВФ;
• позбавлення людей об’єктивної інформації та її заміну сурогатною і нудотною «водичкою»;
• непроведення вкрай необхідних соціально-економічних реформ;
• сплеск чиновницької корупції, тінізацію економіки та свавілля силових органів;
• непотизм і «бенкет у чумний час»;
• здачу національних інтересів України на користь Росії…

Це далеко не все, лише основне з того, за що доведеться відповідати. Раніше чи пізніше. Звісно, ніхто не скасовував тої істини, що відповідають лише тоді, коли належним чином питають. ...

Й у вимірі зовнішньої політики ніби все спокійно. Про Росію й казати нічого – задоволена й нарощує вплив на Україну. США все ще перебувають під впливом чар «перезавантаження відносин з Росією». Європа мовчки палить російський газ.

Але немає під Місяцем нічого вічного й застиглого. Ті ж місцеві вибори, можливо, висунуть нові обличчя в українській політиці, які нададуть нового імпульсу опозиційному сегменту політикуму та суспільства.

[...]

А поки що чинна українська влада все підгрібає під себе і легальні, і незаконні повноваження. І тим самим обтяжує той дамоклів меч відповідальності, який незримо повис над нею. А на стіні будівлі на Банковій все виразніше проступають літери одвічного біблійного «мене, текел, фарес»…

Ціла стаття : http://www.unian.net/ukr/news/news-391953.html

Це перша частина з серії публікацій аналітичної довідки генерал-лейтенанта запасу, заступника Начальника ГШ ЗС у 1997-2002 роках про стан Чорноморського флоту на території Укураїни .

Україна могла розпрощатись з Чорноморським Флотом Росії ще у 2008 році. Аби на це була політична воля тодішньої влади та підтримка НАТО. Бо Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» підставою для денонсації міжнародного договору визначає ситуацію, якщо держава, підрозділи збройних сил якої перебувають на території України, увійшла у воєнний конфлікт з третьою державою, внаслідок чого виникла загроза національним інтересам України.

Процик Петро Йосипович

Але ж, для патріотів ЧФ РФ на нашій території – це: втрата нашого суверенітету, окупація частки нашої землі; механізм утримання України у зоні інтересів Росії, втягування нас в конфронтацію з сусідами та усім демократичним світом, навіть у війну; центр координації сепаратизму, українофобії й паплюження нашої державності, беззаконня і свавілля; реальна загроза контрабанди й незаконної торгівлі зброєю; не виправдане нічим екологічне, соціальне, економічне навантаження, якого зазнають Севастополь та інші пункти його базування.

Законодавча неврегульованість таких важливих питань щодо тимчасового перебування на території України ЧФ РФ, а також недотримання або порушення підрозділами ЧФ РФ Конституції України, вимог міжнародних договорів України, Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» та інших нормативно-правових актів є підставою для денонсації підписаних угод.

Адже, міжнародні договори України про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України підлягають денонсації в разі: а) якщо подальше перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України загрожує національним інтересам України; б) недотримання або порушення підрозділами збройних сил інших держав вимог міжнародних договорів України, законодавства та інших нормативно-правових актів; в) втручання або загрози втручання підрозділів збройних сил інших держав у внутрішні справи України; г) використання або загрози використання підрозділів збройних сил інших держав, які перебувають на території України, проти третіх держав; якщо виникла загроза втрати іншою державою контролю за підрозділами її збройних сил на території України; д)якщо держава, підрозділи збройних сил якої перебувають на території України, увійшла у воєнний конфлікт з третьою державою, внаслідок чого виникла загроза національним інтересам України.

Але, в той же час, законодавча неврегульованість питань тимчасового базування ЧФ РФ дозволяє його командуванню і далі порушувати підписані угоди, особливо щодо виконання свого зобов’язання поважати суверенітет України, шанувати традиції та звичаї Українського народу і не завдавати шкоди національним інтересам України, додержання підрозділами ЧФ, особами військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, а також членами їх сімей міжнародних договорів України, українських законів, утримання від будь-якої політичної діяльності в Україні, а також від іншої діяльності, не сумісної з її національними інтересами.

При оцінці дій влади треба зважати й на те, що посадові особи, які допустили порушення вимог Конституції і законів України щодо порядку допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України, притягаються до відповідальності згідно з законом України.

В політичній роботі опозиції треба мати на увазі й наступне. Як з’ясовується із російських газет, харківський пакт – лише квіточки. Російська влада розвиває успіх і вже напрацювала (може й за попередньою згодою нинішньої колоніальної адміністрації) плани аншлюсу не лише Криму, а всього українського узбережжя. Як пишуть ці газети, Росія розглядає можливість відкриття нових об'єктів базування військових судів ЧФ в Україні.

Тож, російські військові об'єкти при згоді сторін і добрій волі Києва (хтось ще сумнівається, що вона вже є?) можуть з'явитися також у Миколаєві й Одесі і, можливо, в гирлі Дунаю, де, як вони вважають, в України й Румунії є територіальні суперечки.

"Можливість розширення ЧФ на захід є своєрідною відповіддю на розширення НАТО на схід, де, приміром, у Румунії й Болгарії США почали розміщення своїх нових військових баз", - заявив відомий українцям адмірал Комоєдов. Інший їх стратег, командувач ЧФ РФ віце-адмірал Клєцков, розповів, що "зараз опрацьовуються плани не лише переозброєння флоту, постачань нових кораблів, зброї, але й, що немало важливо, облаштування чорноморців у Севастополі, інших гарнізонах ...". Вони, ще не вбивши ведмедя, розповідають, як ділитимуть його шкіру. Воєначальник поки не розкриває, що конкретно стоїть за даними планами, але ясно, що ЧФ РФ очікує масштабне військове будівництво і розширення інфраструктури, де швидше за все на принципах подвійного базування матимуть право дислокуватися російські військові судна і берегові частини.

Нижче ми наведемо оцінку сучасного, без перебільшень, катастрофічного стану ЧФ та вкрай обмежених можливостей Росії щодо оновлення його бойового складу.

Але, з огляду на гіпертрофовані імперські амбіції правлячого дуумвірату можна очікувати, що наш сусіда, попри здоровий глузд та негативні наслідки для допотопної економіки, спробує взяти реванш, адже ЧФ за своїми можливостями у 20 разів поступається флотам країн-членів НАТО в Чорному морі.

Більш того, вже маємо ознаки, що російське керівництво, окрилене успіхом аншлюсу України, розпочало практичну реалізацію цих амбіцій.

Недавно головнокомандувач Військово-морським флотом РФ адмірал Володимир Висоцький пообіцяв, що Чорноморський флот Росії, вічне базування котрого пролонгувала нинішня колоніальна влада, протягом 10 років поповниться 9 - 10 новими надводними кораблями (фрегатами проекту 22350) і 5 – 6 дизельними підводними човнами (проекту 677 "Лада").

Він також похвалився, що вже цього року спеціально для Чорноморського флоту закладуть один фрегат і один неатомний підводний човен. В Криму планується розмістити один з чотирьох французьких вертольотоносців «Містраль», переговори про купівлю яких завершуються. Згадуваний адмірал Володимир Висоцький ще у вересні 2009 року заявляв, що наявність на озброєнні кораблів типу "Містраль" дозволила б Росії завдати поразки Грузії у війні 2008 року "протягом 40 хвилин замість 26 годин". "Містраль" здатен транспортувати 900 військових, 35 гелікоптерів, 4 баржі для висадки на суходіл та 70 сухопутних машин.

Тепер Європа має зрозуміти, як спільними зусиллями Путіно-Мєдвєдєва й Януковича укріплюватиметься безпека в чорноморському регіоні. Лише, щоб не було запізно.

Далі буде...

http://www1.voanews.com/ukrainian/news/ukraine/Karatnycky-2010-06-03-95529709.html
03 червня 2010

Ось дещо з нещодавнього:

Днями на шпальтах газети «Файненшел Таймс» з’явилась стаття старшого аналітика Атлантичної Ради США Адріана Каратницького. Він, на відміну від багатьох критиків сьогоднішньої української влади, вважає, що справи в Україні, насправді, не такі погані. Судячи з назви його статті, «Європейська держава, яка підтримує дружні відносини з Росією», оцінка експерта щодо перших 100 днів президентства Януковича не зовсім негативна. На цю та інші теми стосовно діяльності нового уряду України Адріан Каратницький розмовляв на прямому зв’язку з Нью-Йорка з Мирославою Ґонґадзе.

http://inozmi.glavred.info/articles/2877.html
08-02-2010

... По-перше, олігархи, що оточують пана Януковича, стали дотримуватися економічної прозорості. Вони найняли першокласних менеджерів, сумлінно платили податки, займалися витонченою філантропією та стали глобалізованішими у своїх смаках і манерах. Не менш важливо те, що зараз вони бачать своє майбутнє інтегрально пов'язаним зі зменшенням рівня корупції, поширенням дії засад вільного ринку, нижчими податками, меншою зарегульованістю та поступовою інтеграцією України у багатий ринок Європейського Союзу.

По-друге, пан Янукович та інші лідери Партії регіонів стали публічними особистостями, незважаючи на певну шорсткуватість, звикли до демократичних правил гри та навчилися навіть добиватися успіху в їхніх рамках. П'ять років у політичній пустелі навчили їх, що демократична зміна влади не означає ані кінця світу, ані ризику для чиїхось чималих багатств....

3) Європейська держава, яка має дружні зв‘язки з Росією

http://inozmi.glavred.info/articles/3571.html
02-06-2010

... Окрім того, за словами радників пана Януковича, дружба між Москвою і Києвом сприяє досягненню Україною європейських цілей. Угода щодо демаркацію кордонів між Україною та Росією може прискорити запровадження більш ліберального візового режиму з ЄС.

З цієї точки зору, немає жодного відступу з боку пана Януковича від зобов‘язань щодо європейської інтеграції – про цю ціль він заявляє відкрито і досить часто. Та завзято посилює європейську риторику, коли його урядовці відхиляються від генеральної лінії....

4) Гоголь переслідує Нову Україну

http://www.zgroup.com.ua/article.php?articleid=3682
08.03.10

... Походження Януковича, його кар’єра в південно-східному донецькому регіоні, його популістське схвалення російської як другої державної мови часом змушують коментаторів поставити під сумнів відданість українській незалежності. Але власне близькі зв’язки з українською бізнесовою олігархією роблять малоймовірним будь-який рух у бік економічної чи політичної унії з Росією. Насправді який би курс не вибрали Янукович і олігархи, які підтримують його, вони намагатимуться зберегти незалежність української держави. Такий український олігарх, як Ахметов, не має причин відкривати свою економічну металургійну імперію для конкуренції з російськими бізнесменами чи для перевірки російськими правоохоронними органами.....

http://www.duhvoli.com.ua/index.php?article=150
2010-08-30

І перші враження невтішні: не почули. І не тому, що Україна

Нещодавно професор Анатолій Погрібний, Українець з великої літери, який як і Т.Шевченко не побоявся  присоромити українців, приставити українцям дзеркало, в яке б вони глянули і схаменулися та вдарили у дзвони порятунку  «епідемічно хворої» української нації і  українців в стані «дурного хохла». Не почули, не згадали, забули. Здається, і не згадають, і не почують і  суспільству, насамперед, українцям за національністю не дадуть почути слово правди, слово України. Бо не хочуть.

Бо те слово поламає політичну гру, яку з часів незалежності України затіяли і вправно ведуть представники бувшої партійнодержавної номенклатури, комуністи, комсомольці, безпартійні, очоливши сьогодні політичні партії і громадські організації під різними прапорами і за відсутності дісно демократичного там  життя визначаючи особисто стратегію і тактику дій  опозиції чи  владної коаліції, міняючись місцями, але пильнуючи спільно за тим, щоб суспільство, насамперед, українська титульна нація  не пройшли оздоровлення, не стали дійсно  демократичними, свідомими носіями влади, залишалися в  російсько-радянському стані.

Номенклатура розділилася за віком: більш молоді, бувші комсомольці, переважають серед керівників так званих національно-патріотичних, демократичних партій, діючи лицемірно, а ті, хто не приховує своїх симпатій і намірів, діє відверто і цинічно ,здебільшого бувші комуністи переважають серед керіників і членів  так званих сил вчорашнього дня.

Граючи в демократію, в опозицію і коаліцію, критикуючи показово нещадно одні одних, нинішня політична «еліта», розуміючи одна одну з півслова, розподілила між собою і обов’язки за наглядом стану супільства. Одні, діючи відверто, захищають права російськомовних, права російської мови, наглядаючи за російськомовними українцями, насамперед, щоб останні, не дай Боже, не повернулися до рідної мови, не згуртувалися, нагадують про дружбу з РФ .

Інші працюють під гаслами «Україна переможе!», «Україна-це ти!», нагадують про єдину державну мову, українську, про національну ідею і національні цінності, про український націоналізм, навіть, складають відповідні декларації, на чому все і закінчується, бо нічого не роблять, зокрема, по поширенню ідеології українського націоналізму, ідеології консолідації української нації, її самовизначення через побудову української національної  держави серед етнічних українців, щоб ця ідеологія спрацювала. Натомість, діючи на емоціях, радикалізмі,  дехто б’є себе в груди, кличе до боротьби хвору націю, виголошуючи «Слава Україні!», дискредитуючи український націоналізм як ідеологію.

Одна і інша частина нинішньої української політичної «еліти», перебуваючи при владі чи в опозиції, і не згадують, зокрема,  про статтю 11  Конституції України, за якою держава має забезпечувати консолідацію і розвиток української нації, розвиток мовної, культурної, релігійної, етнічної самобутноті, що озброює українською мовою носіїв цієї мови, етнічних українців, дісно і надійно, назавжди захищає українську мову як єдину державну в Україні і що… позбавило би   можливості  політичній «еліти» вести спільний піар на надуманих ними мовних проблемах, що позбавило би врешті решт можливості вести нинішню політичну гру, унеможливило би присутність цієї «еліти», «політиків-популістів» за висловом О.Пахльовської при владі. Тому і не чують,  і не дадуть почути.

Прикладів такої співпраці двох груп політичної «еліти» можна навести безліч. Згадаймо лише деякі  показові. Свого часу ЗМІ повідомили про зверненя  до влади регіоналів мешканців Сімферополя і Севастополя з вимогою добудови шкіл з українською мовою навчання(??!!) Впада відреагувала відомими постановами про обмеження вимог стосовно знань української мови при вступі і навчанні у ВУЗах. Не поспішили на допомогу мешканцям міст,  де вимогу про українську мали б вітати, і політики із національно-патріотичних, демократичних сил. Не кинулися на допопомогу своїм побратимам – українцям в Криму і українці із інших регіонів, не знайшлися серед українців спонсори, меценати в такій вкрай важливій для Криму, сходу і півдня України справі.

Правозахисник Сергій Мельничук  із Луганська нещодавно представляв свою книгу з промовистою назвою  «Моя боротьба за мову»,  де сказав , що місцева влада, яка перекрила всі шляхи по зупиненню зросійщення і денаціоналізації  етнічних українців, фактично веде духовний геноцид проти останніх. Про  це ж нагадує в багатьох своїх статтях і громадський діяч Ірина Магрицька із Луганська, де за її сдовами маємо іншу державу і де люди «Отак і живуть всі 19 років незалежності» через закляття безпам’ятства. Чи може якось відреагувала політична «еліта» а за нею і українська громада, ЗМІ на такі заяви, щоб зняти оте страшне закляття безпам’ятства, допомогти побраттимам-українцям, бодай, словом?! Нічого подібного не сталося, бо такі дії ламають їхні правила гри. А оте закляття безпам’ятства, в якому нас тримають, заважає українцям інших регіонів діяти спільно, шукати неординарні шляхи до серця і розуму кожного українця, допомагаючи одне одному, борючись за кожного українця, а відтак, рятуючи Україну.

Не стало винятком із співпраці двох груп політичної «еліти» і останнє свято, День незалежності України. Партія регіонів і В.Янукович продовжили праймеріз життя України за їхнім сценарієм: сита, бездуховна країна, без всякої згадки, що «не хлібом єдиним живе людина», з ідеологією «духовної автономії» по поширенню стану  етнічних українців в Криму, на сході і півдні на всю Україну. Свято як в радянські часи нагадувало партійне, партії регіонів, з засиллям партійних прапорів, якими розмахували перед  телекамерою навіть у Львові, з розповсюдженням партійної символіки, з агітаціією за партію регііонів прямо в коцертах. Не вистачало хіба – що закликів «Хай живе…!» Але було звернення Президента України, де в кожному реченні повторювалося «Я..», як нагадування про оте «Хай живе.!.» А в промові Миколи Яновича були знайомі звинувачення  проти «ворогів народу», попереднього Уряду,  дії якого принесли Україні, бачте, лише шкоду.

Була і публічна молитва за Україну російською мовою в стінах Києво-Печерської лаври УПЦ МП, щоб Бог не зрозумів, від кого та молитва і із яких країв, з України чи із РФ.

Було і намагання Л.Скорик, автора добудови Меморіалу Т.Шевченка в Каневі всупереч вимогам української громадськості, щоб не робити із музею-світлиці музей-гробницю, спільно із ведучою першого національного каналу ТБ переконати нас в доцільності мати сьогодні сучасного модерного Т.Шевченка, батька якоїсь міфічної політичної  української нації, позбавленого голосу України  і без   закликів до земляків – українців «обнімітеся,брати мої…»

Була і малочисельна акція, кажуть, головної опозиції, де Ю.Тимошенко закликала між іншим до  складання детального плану просвітницької роботи про дії нинішньої влади, щоб люди не забували про те, яка вона погана, а готувалися голосувати за опозицію, яка як і її лідер не зробила висновків із поразки і знову не промовила жодного слова про нагальність активної роботи по оздоровленню української нації і суспільства як передумови перемоги дійсно демократичних сил, порятунку України, що нагадувало чергову піар-акцію політичної сили з закликами долучитися до цього і НКЗУ, як не прикро.

Були і щирі заходи самих українців як надія, що голос  України почутий і не потоне в піар-акціях політичної «еліти». Вже чуємо як самі  українці ставлять питання «Що маємо? Як бути? Що робити?», зокрема, як лікар – пенсіонер С.Коротенко із Луганської  області («Слово просвіти» число 34 стор .3),  який кличе: «Негайно  в усіх краях, в усіх державах світу розпочати створення «всеукраїнського і світового об’єднання українців за Україну!…Об’єднуймось!». Вже і  ЗМІ, зокрема, журналіст В.Ференц («Слово просвіти» число34 стор.5 ) пише: «Народові обридли чинні київські політичні персонажі свої і чужі. Ми відчуваємо, що вони не дуже дбають про інтереси нації й потреби людей….Важливо, щоб ми обрали порядних і совісних людей…».

Будемо сподіватися, що ці і багато інших подібних слів чує  українська інтелектуальна еліта,  яка і чує голос України про порятунок, відкине  вагання, байдужість, облишить свої справи і за при кладом М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри і багатьох інших прийде в політику, щоб зламати сатанинську політичну гру нинішньої політичної «еліти» із спільним піаром, допомогти виборцям привести до влади  порядних і совісних людей, насамперед, Українців з великої літери, які є і яких не чути і не видно за піаром політичної «еліти», допомогти  врятувати Україну.

І нехай нас не залишає на цьому шляху голос України!

Леонід Пінчук є член ініціативної групи «Миколаївський український комітет».

ARKA 405 a Hey Plastuny
405 b By the Bonfire

ARKA 506 a Hey marshujut, wze powstanci

506 b Ja syn Lisiw

Trembita 300 a Zaboed mene
300 b Tiechesenkie weter

BMP m 101 a Idy wid mene
101 b Hey marshujet wze powstanci

Bandurist ensemble Stephan Hanushewsky

UBC: At the Hillside (Oi Pid Horoiu)
Vstavai Narode

Bandurist ensemble H.Kytasty

Ukrainian Bandurist Chorus Album nr. 4

Archive nr. 2000.097.r002.4 (archive Edmonton)

Seagram 29-9-1951 Aria Sultana (from opera Zaporozhets za Dunaem)

Symphony Orchestra-Michael Minsky

September 29, 1951

Rusalka LP Michael Minsky sings in Ukrainian.

Who wants to help us? Please contact:

irinajacoba@gmail.com

Dear Ukrainians, 

Great news! Two Ukrainian boys Denys Drozdyuk ( from Chernivtsy, Ukraine) and Jeff Mortensen ( from Edmonton) are in The Top 20's dancers at So You Think You Can Dance Canada on CTV ( 9.00pm - 10:30pm.). They dance on Monday and go through elimination on Tuesday . 
Please vote for our guys each Monday after the program. Let's hope they'll have a long journey!!! 
Please send this information to everybody you know. 
Below, there's information about Denys and Jeff. 
http://www.ctv.ca/mini/dance2010/bios/competitor7.html 
http://www.ctv.ca/mini/dance2010/bios/competitor16.html 

Olena Wawryshyn

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/09/2/5351077/view_print/
02 вересня 2010

Один мій товариш, який працював у виконавчій владі, після приходу їхньої влади одразу написав заяву на звільнення за власним бажанням. Хоча йому пропонували залишитись. Він - професіонал з великої літери. На моє запитання, чому прийняв таке рішення, відповів: "Я їм служити не буду".

Інший мій знайомий залишився на роботі. Він почав поводитися негідно, намагаючись вислужитись перед новою владою. В результаті втратив повагу, друзів, соратників. А через три місяці його звільнили. Без попередження і без пояснень.

Служити їм не тільки не морально, а й не прагматично.

Ще через день його безпосередній керівник по дружньому поставив його перед вибором - або домовлятись з владою, або звільнимо "по статті". Мій товариш обрав третій варіант.

Через годину він положив на стіл керівнику заяву на звільнення за власним бажанням.

На моє запитання, чому прийняв таке рішення, відповів: "Я з ними домовлятись не буду".

Інший мій знайомий - бізнесмен - вирішив, що з ними можна домовитись. І домовився.

З ними домовлятись не тільки не морально, а й не прагматично.

Майже усі мої знайомі голосували проти Януковича. Але були й такі, які говорили - нічого страшного. Він наведе порядок в економіці. Припиняться сварки у владі, ціни перестануть рости, з Росією домовимось про дешевший газ, піднімуть зарплати і пенсії.

Сьогодні, після підняття цін на газ, комунальні послуги, коли влада планує підняти пенсійний вік, після "Харківських угод" - вони воліють не згадувати за кого голосували на президентських виборах.

Вірити їм не тільки не морально, а й не прагматично.

У нас складні передумови - опозиційні партії подрібнені і пересварені. Закон про місцеві вибори пересварить їх ще більше. Сформувати спільну опозиційну платформу на місцеві вибори видається майже неможливим. Партія Регіонів, маніпулюючи законодавством, робить все для цього. Вони розуміють - їхня сила - в нашій слабкості, в нашій роз'єднаності.

Та однак є деякі позиції, які можуть стати спільними для усіх опозиційних сил. На моє переконання, найважливіша з них - закликати своїх прихильників до найважливішого - не дати на місцевих виборах жодного голосу Партії Регіонів і їхнім сателітам. Проголосити спільне гасло - "регіоналам - стоп!"

На усіх ефірах, зустрічах, дебатах пояснювати найголовніше: якщо їх не зупинити, втратить не тільки Українська держава, втратить кожен громадянин.

Якщо не буде публічного взаємопоборювання, якщо опозиційні сили, агітуючи за себе, одностайно будуть викривати справжню сутність цієї влади і закликатимуть не віддати жодного голосу регіоналам, - буде шанс хоча б частково повернути довіру людей, дати надію.

А найголовніше - зупинити цю орду.

Продемонструвати їм, що це наша земля, і ми не дозволимо торгувати ні державою, ні собою.

Регіоналам - стоп!

Андрій Парубій, народний депутат від блоку "Наша Україна - Народна Самооборона", член політради партії "Народний Союз Наша Україна"

П.С. від еПОШТИ:
Хочеться вірити, що серед знайомих п. Парубія, які "майже всі голосували проти Януковича", не було "противсіхів", збаламучених з гаслом на кшталт "Юлія Тимошенко та Янукович - одинакові" та ціпковито байдужих - "взагалі не піду на вибори".

Щодо святкування Дня Державного Прапора
України й відзначення загальноєвропейського дня вшанування жертв тоталітарних режимів

Пане Президенте!

23 серпня 2010 року у відповідності до п.2 та п.5 Указу Президента України від 07.08.09 за № 602\2009 в Україні щорічно мають відбуватися урочистості з нагоди святкування Дня Державного Прапора України.

Українська громадськість сприймає Державний Прапор України одним із головних й невід‘ємних символів незалежної української держави, за яку віддавали життя найкращі представники українського народу протягом століть та сплатили непомірну ціну під час голодоморів і репресій у 20 столітті. Це обумовлює наше ставлення до Указу й тих заходів, які повинні готуватися й проводитись від імені Держави на державному рівні.

За 5 попередніх років українці відчули, що ставлення влади до національних й державних символів, до самої незалежної держави почало змінюватися на краще. Зростає нове покоління української молоді, яка не отруєна комуністичною й російською імперсько-шовіністичною пропагандою, не зламана комуністичними катівнями та концтаборами. З кожним роком синдром бездержавності великої європейської корінної нації зникає. Цей процес невпинний, незалежно від того, що до влади в Україні на всіх її щаблях прийшла команда, яка власними діями ототожнюється з 5 колоною одного з наших поневолювачів - Московією.

Факти свідчать, що особисто для Вас, Незалежність України, нажаль, не є святинею. А Ваші слова, висловлені нещодавно про незалежність України: «Так вже сталося», свідчить, що Вам байдуже, чи буде Україна незалежною державою, чи знову стане колонією російської імперії. Мабуть тому РПЦ й її патріарх керують в Україні, як в Росії, втручаючись у внутрішні справи нашої держави й історію. Мабуть тому табачники були призначені на посади, щоби на 19 році незалежності України руйнувати основи її державності.

Так сталося, що Ви були обрані Президентом де-юре Незалежної держави Україна, в якій за переписом 76% свідомих українців, а насправді - більше 80%. І за своєю посадою ви зобов‘язані не лише захищати незалежність та територіальну цілісність України, але й сприяти всебічному розвитку й добробуту корінної, української нації, і першим подавати приклад у вшануванні її Святих символів, одним з яких є Державний Прапор України.

Шануючи незалежність Української Держави та її символи, українська громадськість відзначить День Державного Прапора України 23 серпня 2010 року в столиці України місті Києві.

В цей же день, 23 серпня, у відповідності до резолюції Європарламенту від 2 квітня 2009 року «Щодо європейської свідомості та тоталітаризму» в європейських країнах буде вшановуватися пам‘ять жертв тоталітарних режимів.

Українська громадськість не лише підтримує викладене в резолюції Європарламенту, згідно з якою злочини сталінізму є рівнозначними злочинам гітлеризму, а фашизм, сталінізм, фашистські та комуністичні режими визнаються загальним успадкуванням, але й збирається вшанувати пам‘ять жертв тоталітарних режимів разом з усією демократичною Європою, як європейський народ, який найбільше постраждав від злочинів комунізму й націонал-соціалізму.

У зв‘язку з цим, висловлюємо обурення діями влади, яка дозволяє безкарно встановлювати в Запоріжжі пам‘ятний знак міжнародному злочинцю Й. Сталіну, винному у геноциді мільйонів українців не лише під час штучного голодомору 1932-1933 років – зокрема, за визначенням Апеляційного суду м.Києва від 13 січня 2010 року, але й інших формах масового знищення людей. Такі дії характеризують суть нової влади в Україні, як антиукраїнську, антинародну.

Відповідно це спонукає нас до адекватних дій по захисту всього, що пов‘язане з українською нацією – від історії й культури до суверенітету й територіальної цілісності у відповідності до Декларації про Державний суверенітет України та Конституції України.

У відповідності з викладеним вище, ми вимагаємо від Вас дій, спрямованих на:

1. державотворення й відмову від антиукраїнських дій в усіх напрямках вашої діяльності;
   
2. виконання попередніх Указів, спрямованих на вшанування державних символів України,а, також, гідного вшанування борців за незалежність України, які стали символом боротьби за незалежну Україну;
   
3. щорічне вшанування пам‘яті жертв тоталітарних режимів 23 серпня разом з країнами об‘єднаної Європи
   
4. інформування громадськості про події до і після підписання Пакту Ріббентропа-Молотова, який запустив коліщата другої Світової Війни й розподіл світу.
   

За дорученням громадсъкості:

Голова КМО УНП Володимир Шовкошитний Голова КМО Конгресу українських націоналістів Юрій Шепетюк

Голова КМО УНА-УНСО Ігор Мазур

Голова виконкому Української партії Олег Олійник

Голова КМО Всеукраїнського об‘єднання ветеранів Микола Зозуля

Голова КМО Спілки офіцерів України Любомир Гнатюк

Голова КМО ОУНд Віктор Світайло

Голова КМО «Меморіал» ім. Василя Стуса Роман Круцик

Голова ВГО «Молодий Народний Рух» Іван Крулько

Голова Молодіжного націоналістичного Конгресу Ярослав Ілляш

Голова УРП Левко Лук"яненко ВМГО "Батьківщина молода" Євген Суслов

1.     В період між 3 вересням та 9 вересня 2010р.
проводяться масові акції протесту  в різних областях України. 
Вop акцію, відповідно необхідності,  планується провести в Києві під стінами Верховної ради, де мають слухати проект ПК.  
Гасла Акції:
«Ні, злочинному Податковому кодексу!».
«Додаткові пенсійні внески – знищують підприємництво!».
«Народний депутате, переголосуй за зняття  додаткового внеску в Пенсійний фонд. Проголосуй за неприйняття Податкового кодексу в запропонованому варіанті!»
Будьте готові до проведення Акції в Києві.

2.     Відбулася 26.08.10р. Черкаська обласна конференція представників малого та середнього бізнесу та круглий стіл із
органами влади.  Резолюція, лист Президенту.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/26_08_2010r_vidbulasja_cherkaska_
oblasna_konferencija_malogo_ta_serednogo_biznesu_rezoljucija/1-1-0-389
http://pidprukr.ucoz.ua/load/cherkaska_konferencija_list_prezidentu/1-1-0-390

3.     Відкрите звернення Асамблеї до громадськості, органів влади, політичних партій та крупного бізнесу.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/vidkrite_zvernennja_amsbu_do_
gromadskosti_vladi_politichnikh_partij_ta_krupnogo_biznesu_18_08_10r/1-1-0-347

4.     Пропозиція розпочати рух за виборність суддів
http://pidprukr.ucoz.ua/load/propozicija_rozpochati_rukh_za_
vibornist_suddiv_doluchajtesja/1-1-0-387

5.     Всеукраїнське об’єднання вчених про Податковий кодекс, Пенсійний фонд  та проблеми України. http://pidprukr.ucoz.ua/load/vseukrajinska_spilka_vchenikh_pro_
podatkovij_kodeks_pensijnij_fond_ta_problemi_ukrajini/1-1-0-386

6.     Олександр Супрунюк. Оголошення. Створюємо мережу колективного самозахисту.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/tvorjuemo_merezhu_kolektivnogo_samozakhistu/1-1-0-354

7.     Львів. Асоціація платників податків. Про податковий кодекс та внески до ПФУ.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/lviv_asociacija_platnikiv_podatkiv_pro_
podatkovij_kodeks_ta_vneski_do_pfu/1-1-0-385

8.     Всенародний Фронт Порятунку України. Програмні матеріали.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/vsenarodnij_front_porjatunku_ukrajini_
programni_materiali/1-1-0-384

9.     Олександр Сурунюк. Пропоную план дій.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/oleksandr_surunjuk_proponuju_plan_dij/1-1-0-383

10.  Рімма Білоцерківська. Ініціатива по зверненню до ЗМІ.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/rimma_bilocerkivska/1-1-0-382

11.  Львів. Асоціація платників податків. Про податковий кодекс та внески до ПФУ.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/lviv_asociacija_platnikiv_podatkiv
_pro_podatkovij_kodeks_ta_vneski_do_pfu/1-1-0-385

12.  Акція до Дня підприємця. Ігор Гурняк.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/akcija_do_dnja_pidpriemcja_igor_gurnjak/1-1-0-380

13.  До Дня підприємця.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/do_dnja_pidpriemcja/1-1-0-379

14.  Актив Черкащини. Звернення в ДПА Черкаської області. Законодавча ініціатива.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/aktiv_cherkashhini_zvernennja_v_dpa_
cherkaskoji_oblasti_zakonodavcha_iniciativa/1-1-0-378

15.  Звернення Оксани Продан до Асамблеї та підприємництва. Пропозиція КР Асамблеї.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/zvernennja_oksani_prodan_do_asambleji_
ta_pidpriemnictva_propozicija_kr_asambleji/1-1-0-377

16.  Хмельницький. Акція протесту 03.09.2010р.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/khmelnickij_akcija_protestu_03_09_2010r/1-1-0-376

17.  Рімма Білоцерківська. Появились погрози.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/rimma_bilocerkivska_pojavilis_pogrozi/1-1-0-375

18.  Підтримуємо акцію "Стоп цензурі".
http://pidprukr.ucoz.ua/load/pidtrimuemo_akciju_quot_stop_cenzuri_quot/1-1-0-374

19.  Поради юриста. В Пенсійний фонд платити не обов’язково. Рімма Білоцерківська.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/poradi_jurista_v_pensijnij_fond_
platiti_ne_obovjazkovo_rimma_bilocerkivska/1-1-0-371

20.  Українська громада. Звернення.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/ukrajinska_gromada_zvernennja/1-1-0-369

21.  Рімма Білоцерківська. Пропоную подати Заяву про злочин.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/rimma_bilocerkivska_proponuju_
podati_zajavu_pro_zlochin/1-1-0-368

22.  Протокол "Круглого столу між Тальнівським районним відділом Пенсійного фонду та представниками ГО підприємців
http://pidprukr.ucoz.ua/load/protokol_quot_kruglogo_stolu_mizh_talnivskim_
rajonnim_vddilm_pensijnogo_fondu_ta_predstavnikami_go_pidpriemciv/1-1-0-388

23.  Із 1 вересня планується регулярний випуск газети на всю Україну.
  http://pidprukr.ucoz.ua/load/iz_1_veresnja_planuetsja_vipusk_
gazeti_na_vsju_ukrajinu/1-1-0-364

Увага!  Дані розсилки готуються членами Координаційної ради Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу України, активістами громадського руху. Свої матеріали надсилайте за адресою   aaa77748@mail.ru 

Продовжується збір посильних внесків. Перерахуйте, будь ласка 200-300 грн на рахунок для завершення створення  інформаційного порталу
http://pidprukr.ucoz.ua/load/shhe_raz_pro_zbir_koshtiv/1-1-0-225

http://www.unian.net/ukr/news/news-392500.html
24.08.2010

Анна Ященко

[...]

Юлія Тимошенко, як і на попередній мітинг біля пам’ятника Шевченку - 9 березня з нагоди його дня народження, приїхала в супроводі своїх найвідданіших нардепів: Томенка, Тарасюка, Луценка, Шкіля, Яворівського. Лідерка опозиції традиційно була вдягнена в українську вишиванку. Вона довго пробиралася крізь ряди своїх прихильників до підніжжя Шевченка. Відлунав гімн. Тимошенко подали пюпітр із промовою, і лідер БЮТ розпочала мітинг.

– Місце, на якому ми з вами зібралися, воно є святим, – промовляла Тимошенко. – Тому що в роки, коли Україна тільки мріяла і виборювала незалежність, саме на цьому святому місці біля Кобзаря тихо, майже підпільно збиралися патріоти України... ..

– Якщо у 1991 році в день, коли проводився референдум за незалежність України, 90% нашого народу сказали “так”, то сьогодні всі соціології говорять, що залишився тільки 51% людей, які хочуть бачити свою землю вільною, які не хочуть рабства, кріпацтва. Де поділися ще 40% людей, які вірили у незалежність України? Чому у 1991 році всього 8% проголосували проти незалежності, а сьогодні – 25%? Такі показники і настрої є вироком всім українським президентам, всім українським урядам, всім політичним силам!... ...

Тимошенко поділилася і своїм трактуванням, чому в 19-ту річницю Незалежності президент Янукович розпорядився дати салют із 20 залпів.

– Сьогодні кожен залп Януковича присвячений тим чи іншим втратам України. Перший потужний залп дають для того, щоб відзнаменувати планове витравлення з душі нашого народу всього українського: мови, історії, культури, віри, всього того, що є нашим тисячолітнім корінням. Другим залпом він ставить хрест на свободі, на будь-якій свободі, яка є в наших серцях: на свободі слова, віросповідання. В перший раз за останні роки роздуваються міжконфесійні протистояння, в перший раз сьогодні в День незалежності президент не організував спільну Молитву за Україну всіх конфесій і всіх церков… 20-й залп – це певний аванс, чайові для тих, хто підтримував Януковича під час виборів: це й олігархія, і “противсіхи”, і частина еліт, які займали позицію “і нашим, і вашим”.

Лідер БЮТ повідомила своїм прихильникам, що нинішня влада має намір відмінити найближчі парламентські вибори та пролонгувати термін повноважень глави держави з 5 до 7 років.

– Вони планують в 2012 році не проводити парламентських виборів, перенести їх на 2015-й. А навіщо вибори країні, яку вони хочуть бачити рабами і яку хочуть принизити.. Окремий план для народу, це гасло – бідні тепер будуть повністю утримувати і обслуговувати багатих. Одне досягнення Януковича – йому вдалося за 6 місяців побудувати сильну неподільну владу, де більше немає гілок – там стовбур, де судова, законодавча, виконавча президентська влада. А ще хочуть і місцеву об’єднати в одних руках, і щоби ними повністю і безроздільно управляв один президент... Сильна, абсолютна, нероздільна влада, для чого вона потрібна Януковичу? Для того, щоб, як мавпа з гранатою, постійно погладжувати чеку і не знати, що з нею зробити, щоб зірвати спокій, єдність і стабільність у нашій державі? 

Врешті-решт Тимошенко почала оголошення плану розвитку країни, який складається з 15 пунктів.

Лідерка БЮТ, майже за Сковородою, хотіла б, щоб кожна людина знайшла собі місце у цьому плані дій: “хто може – агітувати людей, хто може – вносити членські внески, роздавати газети”. Вона пообіцяла “відпрацювати алгоритм дій для кожного”. І закликала українців 7 вересня зібратися у кожній області та перед Верховною Радою України для протесту проти підвищення комунальних тарифів, підвищенням пенсійного віку і проти всього, що є несвободою.

В цілому промова тривала більше години. Люди, вдягнені у солом’яні капелюхи, картузи, з парасольками в руках, а деякі навіть і з головами, вкритими носовичками, не витримуючи спеки, поволі відходили під дерева чи просто йшли за межі парку. Тож лави прихильників Юлії Володимирівни потрошку рідшали.

Слово надали письменнику, лідеру Комітету захисту України Дмитрові Павличку, який поділився спогадами, як мало не задушив першого президента України.

– 19 років тому саме в  цей час я сів у Президію Верховної Ради і поклав перед очима Леоніда Макаровича Акт проголошення Незалежності України... – почав ділитися спогадами Павличко. – І Кравчук сказав мені: “А може перенесемо це на понеділок?” А це була субота. Я сказав: “Леоніде Макаровичу, ставте на голосування”. А він каже: “А може надати слово Левку Лук’яненку, щоб він це оголошував?” Я кажу: “Леоніде Макаровичу, Ви голова Верховної Ради. Ставте на голосування”. А він каже: “А може нам ще треба подумати?” Я кажу: “Леоніде, дорогий, я тебе задушу зараз, якщо ти не поставиш це на голосування...” Коли він поставив і 347 голосів було віддано за Акт, я встав, добіг до свого місця, проголосував і заспівав разом з тими, хто вмів цю пісню співати, “Гей у лузі червона калина”. Ми підняли червону калину, але Україну не розвеселили. Україна у 19-й раз святкує свою незалежність, а вона далі сумна. Ми віддали владу олігархам, позбавленим українських почуттів... вони сконцентрували в своїх руках всі капітали, всі засоби виробництва. Нам буде тяжко боротися з Януковичем, але його влада не є такою міцною, якою була та, яку ми завалили 19 років тому. Та влада стояла на тюрмах, на Сибірах, на танках, на арештах. Але ми піднялися – і ми виграли.   

Павличко також заперечив, що опозиція не має лідера.

– У нас є лідер. Він стоїть коло мене. Це - вона, – радісно вказав він на Юлію Володимирівну, яка широко посміхалася.

Насамкінець народний артист України Тарас Петриненко заспівав “Україну” і “Ой у лузі Червона калина”.

– До роботи, дорогі мої! – з напутнім словом звернулася Тимошенко до учасників святкових зборів. І найстійкіші прихильники ЮВТ неспішно потяглися у різні боки парку.

Ціла стаття: http://www.unian.net/ukr/news/news-392500.html

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

• Alberta [Province wide - Ukrainian Canadian Congress - Alberta Provincial Council]
• Edmonton, AB
• Montreal, QC and vicinity
• Ottawa, ON
• Saskatchewan [Province wide - Ukrainian Canadian Congress]
• St. Catharines, ON [Ukrainian Canadian Congress events]
• Toronto, ON [Ukrainian Canadian Congress events]
• Vancouver, BC

 United States

• Illinois [Statewide - Ukrainian Congress Committee of America]
• New York - New Jersey

He invented his own individual technique that he calls paper cuts, substituting heavy paper for wood. The artist utilizes watercolors and tempera in his woodcuts. Mr. Borzemsky's source of inspiration is his childhood fascination with the Hutsul region of Ukraine and its inhabitants, whose folk art had a decisive influence on his art.

Hours: Thurs-Sun 11am to 4pm $5
Free Parking

Website www.ukrainiannationalmuseum.org.

For info call (312) 421-8020 or e-mail info@UkrainianNationalMuseum.org

Thank you.

Anna Chychula
Ukrainian National Museum

We invite you to come see

Yara’s “Scythian Stones” in Kyiv

Sept 9th at 4:00 PM GogolFEST

Dovzhenko Film Studio Pavilion 3, Shuliavska metro Kyiv

then

Sept 12, 13, 14, & 16 at 7:00 PM and Sept 15 at 4:00 PM

at Kyiv-Mohyla’s Pasika Theatre Center, 9 Illinska
Space limited - Reservations  recommended (044) 425-425-2154

Tell your friends in Ukraine about these performances!

For more information:
in Ukrainian http://www.brama.com/yara/stones-fest-km-press-uk.html

in English http://www.brama.com/yara/stones-fest-km-press.html

Great moments from Scythian Stones on Huffington Post http://www.huffingtonpost.com/michal-shapiro/kyrgyzstan-ukraine-rites_b_617799.html

See you soon
Virlana
Yara Arts Group

The Toronto Ukrainian Festival, is pleased to announce 2 terrific bands that will be returning to the 14th annual Festival in the Bloor West Village Sept. 17-19, 2010.

PAPADUKE - is a band of five musicians who love to play their instruments and entertain an audience. Vasyl Popadiuk who hails originally from Ukraine is a violin virtuoso and a darling of audiences. His new band includes Hungarian born gypsy duo Robi Botos on piano and Frank Botos on drums. David West from Ecuador is the guitarist and Victor Khomenko who not only plays the bass but makes them too, completes the group.

Papaduke has had a busy touring schedule the past year and this will be their first appearance as the new collective in front of Toronto audiences. See papaduke.com for more information. They are back by popular demand and will be featured Saturday night on the mainstage at Jane and Bloor Streets around 8 pm. Check www.ukrainianfestival.com for updates.

Hudi a Mocni (Skinny but Bold) -- played the Festival when the stage was still at Runnymede Ave. It is high time they returned ! We welcome Vlatko Lepki on guitar, Tino Brelak -- vocals, Andriy Polanski on bass, Petro Markevych on drums and Igor Letvenchuk on violin and rhythm guitar. Although Ukrainian traditional music is a standard component of the group's repertoire, Hudi a Mocni define themselves as a modern Ukrainian pop/rock band. Make sure to see them Friday night Sept.17, on the main stage at Jane Street around 8 pm. See www.hudiamocni.com for information about the group and www.ukrainianfestival.com for information about their show time.

Hetman Ivan Mazepa as a Tatar prince? As an American Indian maiden? As Buffalo Bill?

Sophia Loren as Mazepa?

Alexander Motyl, Nadia Kizenko, Vasyl Lopukh, and Vasyl Makhno take you on a "Mazepa Ride" through popular representations of the famed Ukrainian Hetman-from European Romanticism to 19th-century American arts and letters to 20th-century pop culture.

The evening will consist of readings, music, a slide show, and film clips.

This event is in conjunction with The Ukrainian Museum's exhibition Ukraine-Sweden: At the Crossroads of History (XVII-XVIII Centuries) (on view through October 31, 2010). The galleries will be open during regular museum hours (11:30 a.m. - 5:00 p.m.) and will be reopened especially for the evening's guests from 6:00 to 7:45 p.m. Refreshments will be served before the performance.

RECEPTION: 7:00 p.m.

PERFORMANCE: 8:00 - 9:30 p.m.

Tickets may be purchased at the Museum or online: http://www.ukrainianmuseum.org/shop/display.php?cat=26

The Ukrainian Museum
222 East 6th Street New York, NY 10003
212-228-0110 x304
212-228-1947 (fax)
hanya.krill@ukrainianmuseum.org
http://www.ukrainianmuseum.org

5 вересня о 12.00 у с. Горбулів Черняхівського району Житомирської області буде відкрито пам’ятник козакам і козачкам села Горбулів, які боролися за волю України в 1917 – 1920 роках під проводом братів-отаманів Соколовських (Олексія, Дмитра, Василя) та сестри їхньої Олександри – Марусі Соколовської.

Їхати через Черняхів – Дівочки – Бежів – Головин – Корчівка – Свидя або через Радомишль – Потіївку – Модулів.

Історичний клуб “Холодний Яр”

Газета “Незборима нація” в Інтернеті
http://nezboryma-naciya.org.ua/

Vasyl HORBAL Head of Lviv Regional State Administration

Borys KOLESNIKOV Vice Prime Minister of Ukraine

International Economic Forum
Cross Border Cooperation. Looking Into the Future

http://www.lvivforum.com.ua/

International Economic Forum, which is traditionally held in Lviv Region in October, has established itself as a real discussion platform for leaders of Eastern European countries. It provides the opportunity for fruitful dialogue between the representatives of governmental authorities and business environment. During the forum the numerous important national investment and technology projects will be presented.

The 10th Economic Forum "Cross Border Cooperation. Looking into the Future" will be held under the patronage of the President of Ukraine Viktor Yanukovych. The aim of the forum is to present new economic initiatives in the field of international cross-border cooperation and to discuss problems and prospects of regional development and cross-border cooperation.

The main topics that will be discussed during the forum are: new economic policy, competitiveness and innovation, regional development and strategic infrastructure projects.

The broad circle of participants includes the heads of the states of Eastern European Countries, regional leaders, leading experts, investors and businessmen.

Online registration is now open for the XXIII Triennial Congress of Ukrainian Canadians, “Honouring the Past – Inspiring the Future”. The Congress will take place from November 5-7, 2010 for the first time in Edmonton, Alberta at the Westin Hotel. This event will also mark the 70th Anniversary of the Ukrainian Canadian Congress and 120 years of settlement of Ukrainians in Canada. 

UCC national president, Paul Grod, noted the importance of attending this congress and encouraged member organizations to fill their delegate roster. “The Triennial Congress is a key event for the future of our community.  Not only will we be celebrating the 70th anniversary of the UCC but we will be developing the vision and mandate for the future of our community.”

Hosted by the Ukrainian Canadian Congress National and Alberta Provincial Council, Congress XXIII will provide three full days of networking, policy forums, exhibits and awards.  Most importantly we will be electing the leadership of the Ukrainian Canadian community for the next 3 years and setting its direction for many more.

“Alberta’s Ukrainian community is thrilled to be hosting Congress XXIII in Edmonton this fall. A group of highly dedicated volunteers have been working tirelessly to ensure that this congress will be one of the most impactful and memorable ones to date,” stated Daria Luciw, president of the Ukrainian Canadian Congress – Alberta Provincial Council.

This year’s Congress will feature many engaging speakers and thought-provoking sessions. For the first time in Congress history a youth stream specifically geared towards the interests and concerns of our young community members will be included!

Visit the Congress website at http://congress.ucc.ca to register and for further details on congress sessions, special hotel rates, sponsorship opportunities, exploring Edmonton and more! Sign up before September 30th and take advantage of our early bird pricing!

Join us this November in Edmonton for Congress XXIII!

Віктор Янукович Президент України

Василь Голбаль Голова Львівської обласної Державної адміністрації

Борис Колесніков Віце-прем"єр-міністр України

Міжнародний Економічний Форум, що традиційно проходить на Львівщині у жовтні, став дискусійною платформою для лідерів східноєвропейських держав і обговорення політиками, економістами, фінансистами, інвесторами і бізнесменами ключових питань для майбутнього України і Східної Європи. В рамках Форуму презентуються важливі для України і регіонів інвестиційні проекти та інноваційні технології.

Х Ювілейний Економічний Форум «Транскордонне співробітництво. Погляд в майбутнє» проводиться під патронатом Президента України Віктора Федоровича Януковича. Його метою є презентації нових економічних міжнародних ініціатив у сфері транскордонного співробітництва, а також обговорення проблем і перспектив регіонального розвитку та транскордонної співпраці в широкому міжнародному контексті.

Головні теми доповідей стосуватимуться питань нової економічної політики, конкурентноздатності та інновацій, регіонального розвитку і стратегічних інфраструктурних проектів.

Учасниками Форуму будуть керівники держав Східної Європи, регіональні лідери, провідні експерти, інвестори та бізнесмени.

Повна інформація про форум представлена на Веб-сторінці:
http://www.lvivforum.com.ua

Відкрито онлайн-реєстрацію на ХXІII Трирічний Конґрес українців Канади “Вшановуючи минуле – надихаючи майбутнє”. Конґрес вперше відбудеться в Едмонтоні, Альберта, в готелі “Вестін”, з 5 по 7 листопада 2010 р. Ця подія також відзначатиме 70 річницю Конґресу Українців Канади, а також 120 річницю поселення українців у Канаді.

Президент КУК Павло Ґрод, зазначив важливість  участі в цьому конґресі  та заохотив членські організації надіслати своїх делегатів. “Трирічний Конґрес – ключова подія для майбутнього нашої громади. Ми не тільки будемо святкувати 70ту річницю КУК, але й розроблятимемо бачення й мандат для майбутнього нашої громади”.

Організований Централлю Конґресу Українців Канади та Провінційною Радою Альберти Конґрес ХХІІІ дасть три повних дні для налагодження зв’язків, обговорення планів, виставок і відзначення нагородами. І найголовніше, ми обиратимемо керівництво для української громади Канади на наступні три роки і визначатимемо напрямки її розвитку на подальшу перспективу.

“Українська громада Альберти зворушена можливістю прийняти Конґрес XXIII в Едмонтоні цієї осені. Група дуже відданих волонтерів невтомно працює для того, щоби цей конґрес став одним із найбільш значимих й пам’ятних подій”, відзначила Дарія Луців, Президент Провінційної Ради Альберти Конґресу Українців Канади.

Цьогорічний конґрес включатиме багато знаних промовців й захоплюючих дискусійних сесій. Вперше в історії Конґресу буде запропонована спеціальна секція для нашої молоді з метою обговорення її інтересів і проблем!

Відвідайте веб-сайт Конґресу http://congress.ucc.ca для  реєстрації й для подальшої інформації щодо його сесій, спеціальних цін на готельні номери, можливості спонсорства, знайомства з Едмонтоном й багато іншого! Зареєструйтеся до 30го вересня й отримайте знижку!

Toronto - The Ukrainian Canadian community held a flag- raising ceremony at Queen’s Park on Tuesday, August 24 at 12:00 noon in honour of the 19th Anniversary of the Restoration of the Independence of Ukraine.

The event was organized by the Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU): League of Ukrainian Canadians ( LUC ), League of Ukrainian Canadian Women  (LUCW) and Ukrainian Youth Association of Canada (CYM). The event is supported by the Consulate General of Ukraine in Toronto and the Ukrainian Canadian Congress, Toronto.

Honoured guest speakers at the event included members of the provincial and federal parliaments, representatives of the Ukrainian government, the consular corps, Church and community leaders:

His Eminence and Metropolitan Nominee Archbishop Yurij of the Ukrainian Orthodox Church of Canada.

His Grace Bishop Stefan of the Ukrainian Catholic Church of Canada.

Senator Consiglio DiNino  for Ontario, Member of the Canada Tibet Committee and Board Member of the Scouts Canada Foundation, who also delivered the official statement of the Rt. Hon. Stephen Harper, Prime Minister of Canada.

In his message Prime Minister Harper states, inter alia: “The historic ties of friendship that exist between our two nations were forged through generations of Ukrainian migration to Canada, and are reinforced now by shared values and interests in a mutually beneficial partnership. I would like to commend the League of Ukrainian Canadians and the League of Ukrainian Canadian Women for working together with their partners and sponsors to ensure the success of this popular community event. Today’s celebration is an occasion to reflect upon Ukraine’s inspiring efforts to reconstitute itself as an independent democratic state, embracing political and economic reforms.”                 

Borys Wrzesnewskyj, M.P. for Etobicoke-Centre, who also delivered greetings from the Hon. Michael Ignatieff, Leader of the Official Opposition.

Among Mr. Wrzesnewskyj’s many accomplishments on behalf of the Ukrainian Canadian community is the major role he played in securing passage of Bill C-459 in the House of Commons, recognizing the Holodomor as an act of genocide.

In his message the  Hon. Michael Ignatieff states, inter alia: “I would like to thank the Canadian Conference in Support of Ukraine and its member groups for organizing this event. …our country has a close and very personal relationship with Ukraine and a history of support for this emerging partner… The presence of so many representatives from across the community and governments from here and Ukraine speaks to the importance of this ceremony and the close relationship between our two countries.”

The Hon. Laurel Broten, M.P.P. for Etobicoke-Lakeshore and Minister Responsible for Women’s Issues and Minister of Children and Youth Services, who also delivered a message from the Hon. Dalton McGuinty, Premier of Ontario.

Minister Broten supported the passage of Bill 147, the Holodomor Memorial Day Act.

Dave Levac, M.P.P. for Brant.

Mr. Levac has continuously supported the Ukrainian community in Ontario and has championed our community’s principal issues including sponsoring and working tirelessly for the passage of Bill 147, the Holodomor Memorial Day Act.

John Yakabuski, M.P.P. for Renfrew-Nipissing-Pembroke, Energy Critic, and Opposition House Leader, who also delivered a message from the Hon. Tim Hudak, Leader of the Official Opposition in Ontario.

Cheri DiNovo, M.P.P. for Parkdale-High Park.

Ms. DiNovo co-sponsored with M.P.P.s Dave Levac and Frank Klees, Bill 147, the Holodomor Memorial Day Act. In this respect the bill was precedent- setting, as it was the first ever legislation introduced in Ontario with tri-party sponsorship and passed with unanimous consent.

The Hon. Olexander Danyleiko, Consul General of Ukraine.

Yuri Shymko, former M.P. and M.P.P., as well as former President of the Ukrainian World Congress.

Mr. Shymko initiated the provincial government’s official recognition of Independence Day at Queen’s Park.

Yvan Baker, President of the Ukrainian Canadian Congress, Ontario Provincial Council.

Zenon Ciz of the Ukrainian Youth Association of Canada, who also spoke on behalf of the Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU).

The Canadian and Ukrainian National Anthems were performed by the Ukrainian Youth Association of Canada Concert Marching Band “Baturyn.” The Ukrainian national flag was raised by representatives of the Ukrainian Youth Association- Plast and the Ukrainian Youth Association of Canada-CYM. The Master of Ceremonies was Ms. Luba Kostiw of the Ukrainian Youth Association of Canada.

As Chairperson of the CCSU and President of LUC, Oleh Romanyshyn noted: “The members of the CCSU are grateful that so many distinguished Canadian government officials, Ukrainian Church leaders, representatives of the Diplomatic Corps and community leaders honoured our community and Ukraine by participating in this observance.

We also are proud that our government and our fellow Canadians have stood with us in the quest to bring to Ukraine the blessings that have made Canada the envy of the world. We hope and trust that Canada will continue to stand with the Ukrainian nation during good times and during times of trial and tribulation. We look forward to our continuing consultations and coordinated efforts with the Government of Canada to affect tangible progress in securing a bright future for Ukraine and its people.”

Member organizations of the CCSU, individually and collectively, promote educational and cultural projects that help raise awareness of Ukraine’s history, and keep our fellow Canadians informed about developments in Ukraine.  The CCSU promotes Canadian values within a spirit of friendship and partnership between Canada and Ukraine, including people-to-people relations. 

http://www.nationalpost.com/Bloody+revolution+real+risk+Russia/3434987/story.html
Aug. 24, 2010

Opposition leader and liberal ex-minister Boris Nemtsov (L) and activists of the anti-Kremlin movement march with giant national flag as they mark the day of the Russian flag in central Moscow on August 22, 2010.

Peter Goodspeed

As Canada marked its first official "Black Ribbon Day" August 23 to recognize millions of victims of Nazism and Communism, Boris Nemtsov, a former Russian deputy prime minister and top opposition leader, warned his country is being pushed toward revolution by a new overwhelming authoritarianism.

"Putinism is a disaster for the country," Mr. Nemtsov, the keynote speaker at a University of Toronto Black Ribbon Day conference, History, Memory and Politics in Eastern and Central Europe [http://www.eposhta.com/newsmagazine/ePOSHTA_
100819_world.html#ev4], said via a computer link from Moscow.

"Putin is against freedom; he is afraid of the Russian people; he is afraid of a rally; he is afraid of the opposition and he is afraid of elections.

"The Russian people are just so tired of Putin and his team that they will ultimately change the system. But the real danger for the country is that there will be a bloody revolution."

This is because Russia does not have elections, added Mr. Nemtsov, a potential opposition presidential candidate in 2012.

Mr. Nemtsov, 51, a two-time deputy premier of Boris Yeltsin and co-founder of the opposition Union of Right Forces party, appears in court in Moscow today. He faces a possible 30 days in jail for staging unauthorized pro-democracy demonstrations in Moscow twice in the last three weeks.

Last fall, Canada's Parliament declared Aug. 23 Black Ribbon Day to remember the millions who suffered and died under Hitler's Nazis and Stalin's Soviet regime.

The day marks the anniversary of the Molotov-Ribbentrop Pact between the two regimes that led to Second World War and the division of northern and eastern Europe into Nazi and Soviet spheres of influence.

pgoodspeed@nationalpost.com

Major General Yuriy Ivanov

http://novynar.com.ua/world/130769
http://www.kavkazcenter.com/ukr/content/2010/08/28/15448.shtml

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2137308.html
25.08.2010

Ростислав Крамар

Варшава – У Польщі в місті Перемишлі напередодні Дня Незалежності України завершилися щорічні збори Світового Конгресу Українців. Це вперше в історії цієї організації її щорічний форум відбувся в одній із країн Європейського Союзу. СКУ вирішив щороку збиратися на нараду в одній із тих держав, де є українські громади, щоб краще ознайомитись із їхніми проблемами. У Перемишлі українці світу радилися про те, як реагувати на сучасну політичну ситуацію в Україні та як покращити координацію діяльності.

[...]

Під час дискусії у Перемишлі лунали голоси про те, що світове українство мусить бойкотувати теперішню владу України. Проте, за словами Петра Тими, голови Об’єднання українців Польщі, «ухвалене рішення, що не проводити радикальних дій стосовно до України, української влади передовсім; збільшити, проводити співробітництво з громадськими організаціями України».

[...]

Українські організації в Росії зазнають судових переслідувань. Офіційний Київ мовчить

Учасники наради в Перемишлі констатували той факт, що сьогодні проблеми українських спільнот за межами України не є пріоритетом для офіційного Києва.

Яскравим прикладом критичного стану української спільноти, що залишена державою Україна фактично напризволяще, є ситуація українців Росії. Про це у Перемишлі говорили делегати від українських організацій з Російської Федерації. Вони скаржилися, що зазнають судових переслідувань. Зважаючи на те, що на допомогу від української держави розраховувати не доводиться, цим організаціям правову допомогу надаватиме СКУ.

Українцям віддають будинок Народного дому у Перемишлі

Одним із важливих досягнень форуму СКУ в Перемишлі його учасники називають завершення багаторічної польсько-української суперечки щодо приміщення Українського народного дому. Будинок відібрали в українців у повоєнні роки. Починаючи з дев’яностих років українці Перемишля намагалися повернути цей будинок у свою власність. Саме під час зустрічі з делегацією СКУ мер Перемишля пообіцяв, що через кілька тижнів будинок буде офіційно переданий українцям.

[...]

Перша програма «Польського радіо» надала слово голові СКУ, який звернувся до урядів західних держав. Євген Чолій наголосив на тому, що Захід повинен нагадувати Росії про необхідність дотримання нею міжнародних зобов’язань, «щоб вона не вважала Україну своєю територією».

Ціла стаття: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2137308.html

Ігор Лосєв

Після краху совєтської імперії, що впала разом із комуністичною ідеологією, сучасна російська керівна номенклатура відчула ідеологічний вакуум. Створити в цій царині щось принципово нове не вдалося, незважаючи на вимоги першого президента Російської Федерації Бориса Єльцина «сформулювати російську національну ідею».Тому довелося звернутися до давніх ідеологем, дещо їх модернізуючи зі врахуванням обставин посткомуністичної дійсності.

Зокрема, намагалися оновити імперське слов’янофільство зразка XIX століття. В той період керманичі Російської імперії побачили в слов’янофільстві зручну можливість використання інших слов’янських народів як геополітичного знаряддя Петербурга в ім’я подальшого територіального розширення та боротьби проти Заходу. ...

У пострадянський період неослов’янофільство ніяких вагомих дивідендів Росії не принесло. Спробували було відродити євразійство, щоб обґрунтувати свою особливу місію в Центральній Азії та на Південному Кавказі, але азіати і кавказці в російську щирість, виходячи з прикрого досвіду, не повірили. ...

Що таке «російський світ»?

Патріарх РПЦ Кирило (Гундяєв) спробував сформувати ідеологему «Російського світу» і «Святої Русі». «Російський світ» тлумачиться як: а) ареал функціонування російської літературної мови, б) як уся «канонічна» територія Російської православної церкви.

Для внутрішнього російського вжитку в межах Росії ідея «Російського світу» покликана замінити собою комуністичну, забезпечити певну єдність верхів та низів російського соціуму. Вона природним шляхом перетворюється на комплекс «Святої Русі», себто обожнення етнічних особливостей, мови, культури, історії і традицій великоросів. Себто це намагання витворити потужний ідейно-ментальний комплекс, що об’єднував би соціум і державу в Росії. Такий комплекс уже існував у Російський імперії в ХІХ столітті і був визначений міністром освіти графом Уваровим у вигляді слогана: «Православ’я, самодержав’я, народність».

А тут виникають проблеми. Експортний варіант «Російського світу» дуже мало відрізняється від внутрішнього, себто несе в собі дуже багато такого, що буде муляти очі будь-якому навіть не найбільш свідомому українцю і білорусу. Адже Україні як самостійній нації і державі немає місця в цьому «Російському світі», як немає там місця і Білорусі. На деяких інтернет-сайтах, ідеологічно близьких до Московського патріархату, можна прочитати про необхідність боротьби проти «вірусу» українства, а українство розглядається як «хвороба» російської душі.

Остання спроба ідеологічного реваншу?

Ідеологеми «Російського світу» та «Святої Русі» (за патріархом Кирилом: «Росія – Україна – Білорусь: Святая Русь») розраховані на релігійне забарвлення намагань Кремля реінтегрувати імперію, принаймні європейську частину колишнього СРСР. Це також прагнення ідеологічно ізолювати Україну від Європи, від Америки, від світу, повернувши її до того ментального стану, що панував до незалежності: «Вся совєтская зємля начинається с Кремля». Але що може дати та ментальність, крім лютої ненависті до європейського способу життя, до Заходу, до всього, що виходить за межі «Російського світу»?

Цікаво, що на літургію патріарха Кирила в Києво-Печерський лаврі, за офіційними цифрами, прийшло три тисячі православних, а в Хресній ході, організованій Київським патріархатом, взяло участь понад 10 тисяч вірних, а ще більше не було допущено зі сходу, півдня та заходу України до Києва міліцейськими постами.

Себто, проглядається намагання посилити доволі слабкі позиції РПЦ за рахунок української пастви і покласти тягар порятунку російської ідеології та культури на українців, використовуючи Україну як донора. Українці тут потрібні як біомаса, як історичний гній для ще одного порятунку Росії, де у відсотковому відношенні кількість православних скорочується. Ось чому так кортить релігійно-ідеологічної окупації України. Лякає тихий процес зближення УПЦ МП та УПЦ КП. Але навряд чи ідеологія «Російського світу» і «святої Росії» зможе надихнути в Україні критично велику масу населення. Але зможе ще більше розколоти країну.

Ціла стаття : http://www.risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/37344/

20 серпня

На думку колишнього посла в США, в Захода "руки зв’язані" допомогти Україні в боротьбі за демократичні свободи через позицію Росії.

Захід занепокоєний поверненням України в радянське минуле

Західна преса та західні інституції занепокоєні згортанням демократичних процесів в Україні та відзначають, що країна повертається в радянське минуле. Про це заявив колишній надзвичайний та повноважний посол України в США Юрій Щербак.

Щербак наголосив, що в уряду США "руки зв’язані" допомогти Україні в боротьбі за демократичні свободи через залежність від Росії.

Зокрема, за його словами, ця залежність від Росії полягає в питанні транспортування США своїх військових та обладнання в Афганістан: "Тому вони (уряд США) зараз зберігають обережне мовчання, що не значить, що преса зберігає мовчання. Там наростає хвиля, особливо республіканська, проти Обами і його політики, проти ігнорування ситуації в Україні. Це буде мати продовження на виборах, які мають відбутися в листопаді в США".

Як сказав Щербак, "якщо є хтось, хто займається PR України від правлячої групи, вони повинні за голову схопитися і бути дуже занепокоєними. Іде всюди системна надзвичайно негативна інформація про Україну". За його спостереженням, західна преса, західні інституції занепокоєні згортанням демократичних процесів в країні та відзначають відсутність реформ. "Цей режим починають називати авторитарним, йде велике занепокоєння з приводу повернення в радянське минуле… Це надзвичайно погана реклама України... Ми не виконуємо своїх міжнародних зобов’язань", - сказав екс-посол.

Щербак впевнений, що більшість населення не підтримує дії нинішньої влади, а опозиційні політичні партії не виконують своїх функцій.

"Я переконаний, що мінімум 50% виборців і народу є в опозиції, але в пасивній. Як колись сказав Ніксон, є мовчазна більшість в країні. І у нас є мовчазна більшість, яка проти того, що відбувається по різних параметрах. Але вони (люди, що не підтримують владу) не організовані, не об’єднані в опозицію. А політичні партії не розуміють, що колись, боронь Боже, їх в один "столипінський" вагон заженуть і вони там будуть вирішувати свої питання, коли вже будуть їхати в відомому напрямку", - зазначив Щербак.

Ендрю Осборн

Угода, яка, як очікується, буде офіційно оприлюднена наприкінці цього тижня, дозволить Росії залишити і розширити свою військову базу в стратегічно важливому Південнокавказькому регіоні, через який пролягають нафто- і газопроводи.

„Попередньо договір було укладено на 25 років, а тепер він діятиме 49 років, починаючи з 1995 року”, – заявив російському державному телеканалу міністр закордонних справ Вірменії Едуард Налбандян.

„Російська військова база заразом із забезпеченням інтересів Російської Федерації дбатиме про безпеку Вірменії”. Аналітики стверджують, що домовленість свідчить про прагнення Росії збільшити свій геополітичний вплив на теренах колишнього Радянського Союзу з огляду на, як вважає Москва, дедалі помітніший інтерес Америки до регіону.

Ця остання демонстрація сили Кремлем стривожила інші країни регіону, особливо Грузію, з якою Росія в 2008 році вела короткочасну війну.

Раніше цього року Росія уклала несподівану угоду, яка дозволила її Чорноморському флоту залишитися в Україні щонайменше до 2042 року, а лише минулого тижня Кремль зізнався, що ще в 2008 році розмістив в Абхазії, сепаратистському регіоні Грузії, якісно новий комплекс протиповітряної оборони С-300.

У випадку Вірменії, подальша присутність росіян може мати далекосяжні наслідки, зважаючи, що напруга у відносинах між Вірменією і сусіднім Азербайджаном через спірний анклав Нагірний Карабах не спадає. На початку 1990-х років країни воювали одна з одною за цю територію, в результаті чого загинуло 30 тисяч чоловік. Азербайджан тепер регулярно погрожує повернути анклав силою.

За умовами угоди, російська база залишиться у вірменському місті Гюмрі до 2044 року. На базі перебувають 3000 російських солдатів, велика батарея зенітних ракет і декілька винищувачів МіГ-29.

У французького бізнесу зберігся інтерес до України, однак "уже майже не залишилося сил терпіти корупцію".

Про це заявив посол Франції в Україні Жак Фор в інтерв'ю "Профілеві".

"Коли криза дуже сильно вдарила по багатьом країнам світу, жодна французька компанія, що заявляла про свій інтерес до України, не змінила своїх намірів по розвитку діяльності на вашому ринку", - відзначив посол.

"Однак, підкреслюючи свій інтерес до України, французькі бізнесмени кажуть, що в них уже майже не залишилося сил терпіти корупцію", - заявив Фор.

"У мене як представника французького уряду в Україні вже було кілька приводів письмово звернутися до вашої влади, приводячи конкретні, неприпустимі, на наш погляд, приклади дій представників судового апарату. Вони ухвалювали рішення, що мали згубний характер для бізнесу тих чи інших французьких компаній в Україні", - заявив посол.

Що стосується євроінтеграції, то посол відзначив: "Ми неодноразово доводили до відома представників української влади - і мені здається, цей месидж був сприйнятий, - що вони вільні у виборі зовнішньополітичних орієнтацій країни".

"Однак проведення переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС і одночасно про яку-небудь подобу митного союзу з РФ, Білоруссю і Казахстаном - процеси несумісні", - заявив Фор.

Посол Франції в Україні Жак Фор вважає "аномальним" змішування функцій деякими представниками влади, зокрема в СБУ.

Таку позицію він озвучив в інтерв'ю "Профілеві".

"З мого погляду, не зовсім доречне змішання ролей деякими представниками державної влади. Зокрема, я маю на увазі СБУ, що, на мій погляд, зараз присутня практично у всіх сферах життя країни. Ця тенденція аномальна і викликає серйозну стурбованість", - відзначив посол.

Посол закликає владу України дотримуватися основних свобод у політичному житті і роботі ЗМІ.

"Серед очікувань від України - моменти, що стосуються функціонування механізмів правової держави, дотримання основних свобод і прав людини, реального плюралізму в політичному житті і роботі ЗМІ. ..Наше щире бажання, щоб ні в якому разі не було відкоту назад. З жалем можу відзначити, що є певні свідчення не зовсім позитивного розвитку ситуації в даних сферах", - заявив посол.

"Зокрема, можна вказати на певні спроби зневажити правилами, що визначають участь тих чи інших сил у політичному житті країни. На мій погляд, немає життєвої необхідності змінювати текст законів перед кожною виборчою кампанією", - сказав Фор.

http://www.kavkazcenter.com/ukr/content/2010/08/28/15448.shtml
28 серпень 2010

Про обставини і причини загибелі свого ватажка «Міністерство оборони» не повідомляє. У деяких електронних ЗМІ, тим часом, оприлюднене «просочування інформації»: високопоставлений військовий розвідник потонув під час купання на відпочинку.

Ціла стаття: http://www.kavkazcenter.com/ukr/content/2010/08/28/15448.shtml

http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4c778e2cc323b/
27.08.2010

Сергій Лещенко

У понеділок Янукович їде до Берліну. Одна з тем, яка зіпсує його розмову з Ангелою Меркель – це скандал зі спробами СБУ не допустити на територію України керівника фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге.

СБУ звинуватила Ланге в тому, що він втручається у внутрішні справи України.

... 26 серпня, я був свідком картини на вулиці Банковій: депутат Інна Богословська виходить з адміністрації президента, а в адміністрацію президента заходить... російський політтехнолог Ігор Шувалов.

На ганку вони тепло поспілкувалися. У розмові також брав участь керівник агенції "Інтерфакс-Україна" Олександр Мартиненко. В руках він тримав букет, вручений йому на Банковій разом зі званням "заслужений журналіст України" з нагоди його 50-річчя.

Roman Petryshyn

The emergence of the independence of Ukraine and its transformation into a democracy has allowed Ukrainian academics to pursue genuine professional interaction with their colleagues in Canada for the past twenty years. Now this is having an impact on the work of Ukrainian academics who study and analyse Canada as a country and Ukrainian Canadians as one of its ethnic groups.

[…]

The Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University has just published an original work of 455 pages in Ukrainian authored by Taras Lupul about  Canada and Ukrainian Canadians . It’s title (in translation) is  Politicized Ethnicity as an Institutional Factor in Canada’s Current  Nationbuilding Process( Polityzatsiya etnichnosty yak instytutsiynyj factor suchasnoho protsesu kanadskoho natsiotvorennia).  The appearance of the book is an important event for Chernivtsi University and for its Ramon Hnatyshyn Canadian Studies Centre, which is the first such centre in Ukraine and where Taras Lupul is an Associate. This publication  helps  Ukrainian Canadians better understand their situation and who they are in Canada.

The book has four key chapters. The first chapter of 120 pages presents a review of  the theoretical concepts “nation”, “political nation”, “nationality”, “ethnicity” and shows how understanding of these has evolved. There is also a discussion of how immigration world-wide has affected the demographic composition of several countries including Canada and Ukraine.

Chapter 2 presents a 126 page detailed discussion on the ethnic and national identities of Canadians  as presented in census data generated by Statistics Canada. Lupul uses national, provincial and municipal data from the 1991, 1996, 2001 and 2006  censuses to note historical changes in ethnic identity, the impact of immigration on the ethnonational composition of Canada, and the emergence and growth of the statistical category “Canadian” (without identifying a hyphenated ethnic origin) that has been in Census since 1991.

Based on the foregoing information, Chapter 3 provides 80 pages of discussion on the introduction of the category “ethnic Canadian” as an instrument in forming an inclusive Canadian nationality and how “multiculturalism” is a factor in forming a national identity. Lupul sees these two concepts as ambivalent models used by the government in Canadian nationbuilding process .

Chapter 4 offers 57 pages of discussion on the political character of Ukrainian Canadian identity. This involves discussing the conditions  that drives Ukrainian Canadian identity today. As well Lupul reports on a small study he conducted  on immigrants from the former Yugoslavia, Poland  and from Ukraine settled in Edmonton. 

Altogether this volume offers Ukrainian-language  readers a comprehensive overview of Canada’s debate on its national identity and how Canada has been managing its diversity of ethnic identities over the last four decades . Such a volume will be of interest to:  new immigrants from Ukraine settled in Canada who want to understand their new country; to established Canadians who wish to understand how Ukrainians perceive them; and to researchers and writers who want to continue to articulate a future space for Ukrainian Canadian identity in Canada and for Ukrainian identity in Ukraine.

The book has an 11 page summary in English and 46pages of references in several languages, mostly in Ukrainian and English. Enquires about obtaining the publication should be made directly to  taras_lupul@ukr.net   in Chernivtsi.

http://stage.www.winnipegfreepress.com/opinion/westview/folk-rocker-from-kyiv-with-love-101635023.html
27/08/2010

Stephen Bandera

Winnipeg might not seem like a great place to celebrate Ukraine's birthday as a free country. It is, after all, 7,000 kilometres away. But on Tuesday we celebrated Ukraine's 19th birthday with Oleh Skrypka, and that's about as close to home as you can get.

Skrypka, whose name means "violin," is a musical legend back in the old country. If Winnipeg were Kyiv, fans would have been hanging from the rafters of the Silverado club in the North End to hear Skrypka croon.

So the opportunity to share the Skrypka experience with only a couple of hundred fans was a treat.

About the same number of people went to city hall earlier on Tuesday to sing the national anthem as Skrypka and Mayor Sam Katz raised the Ukraine's blue-and-yellow flag. Ukrainians in Winnipeg have been singing that anthem for at least half a century, while Ukraine adopted it only after shedding its Soviet vestiges on Aug. 24, 1991. Ukrainians in Winnipeg have been laying memorial wreaths at the monument to victims of Stalin's man-made famine since the 1980s; in Ukraine, the truth of the Holodomor surfaced only after Independence.

As the Soviet Union was coming apart, Skrypka and his band were playing subversive punk rock with a cult following throughout the USSR. The band's subsequent success in Europe ensured a level of artistic and financial freedom that allowed Skrypka to become a major cultural force and leader.

Flashback to 2004, to the summer before the "Orange Revolution." It was July when Skrypka launched an annual folk music festival in a Kyiv park.

A day earlier, in the same park, a banker-turned-politician named Victor Yushchenko launched his campaign for the presidency, challenging then-premier Victor Yanukovych. Thousands came out for the celebration of art, culture and music organized by Skrypka.

Grandparents and toddlers proudly wore their vyshyvanky -- embroidered traditional shirts -- and danced in defiance as police crept through the crowd videotaping festival-goers, as if documenting a crime.

It was that sort of absurd intimidation that led hundreds of thousands into the streets when the government tampered with the election and declared Yanukovych the winner. Seventeen days of standoff ensued. Riot police were issued bullets. Cooler heads prevailed, bloodshed was avoided. Peaceful people power won the day and repeat elections delivered Yushchenko the presidency.

Since 1991, Ukraine has had four presidents, six parliaments and 19 cabinets. There are over 200 political parties and the political process is ruthless. In his Independence Day address, President Victor Yanukovych could not resist blaming his predecessor for the country's woes and claimed that all Ukrainians reject "the course... of the orange team."

His choice of the words shows that Yanukovych still disregards half of the country that did not support him (more than 12 million voters) and still harbours grudges from 2004.

Skrypka's message in Winnipeg was that Yushchenkos and Yanukovychs come and go, but Ukraine is on the map to stay. An annual poll conducted over the last 10 years ahead of Independence Day shows that 60 per cent of Ukrainians would vote "yes" in a referendum on independence in 2010. That number is down from the 90 per cent who voted for independence in 1991 and Ukrainians are today evenly split on the question of whether or not their country is genuinely independent. But the majorities across all ages and regions would still say "yea" to independence.

[...]

Independence broke down borders and today Canadians can travel freely to Ukraine without visas and travel restrictions.

Star performers from Ukraine like Skrypka can come to Canada -- without a KGB escort -- speak their minds publicly and go back home. In 2010, the presidents of Ukraine and Russia laid wreaths in Kyiv honouring the victims of Stalin's man-made famine. The same anthems and flags are today sung and hung in Winnipeg and Kyiv. All this was unheard of even 20 years ago.

© Мойсей Фішбейн

Галина Терещук

Львів – Свій 100-літній ювілей отець Дмитро Блажейовський відзначає у Львові. Власне, завтра, 21 серпня, відомому історикові, доктору наук, майстрові вишивання ікон виповниться 100. Отець Блажейовський вишив понад 350 ікон та хоругв, він автор 25 наукових праць і численних публіцистичних статей із церковної історії, 16 збірок взорів українських релігійних вишивок.

У переддень столітнього ювілею отець Дмитро Блажейовський почувається енергійним, бадьорим, вирізняється доброю пам’яттю і аналітичним мисленням. Він запросив на розмову у свій музей вишиваної ікони та образа у Львові, де експонуються сотні його вражаючих творінь.

Доктора Блажейовського називають радикальним високоосвіченим науковцем, його правдиве слово далеко не усім до вподоби, зокрема, й духовенству.

«Я не бачу, що щось є добре в Україні. Росія тут здійснює свій план захоплення і руйнування. В Україні загальний застій усього національного, економічного, політичного і церковного життя в усіх ділянках. А українці не мають ідентичності, тому й голосували за Януковича, який не визнає українськості. Я не бачу політиків в Україні. Ми виховуємо нині бізнесменів у політиці, у церкві, – говорить отець Дмитро. – Люди не знають своєї історії, священики не читають книжок. Перші священики позахоплювали в Галичині по кілька парафій і не хочуть ділити, бо це була б для них економічна втрата. А в Азії та Сибіру бракує священиків, і нема кому туди поїхати».

Вишивка вирізняє українців у світі

У 1973 році його мрія здійснилась. За власні заощаджені гроші священик писав і видав майже півсотню книг із церковної історії, історії України, державотворення, педагогіки. У Римі у 63 роки він почав вишивати ікони.

«Я почав вишивати, щоб вижити, вишивав і продавав свої образи. Є мої ікони в Лурді, по всьому світі. Я завжди у житті хотів поліпшити вишивку, популяризувати її, щоб люди тримались цієї культури. Мало нині вишивають, і дуже шкода. Скрізь по трохи в Україні лишилось людей, які добре вишивають. Але це не масове явище», – каже він... У нас мають бути вишиті ікони, нехай у Росії малюють, а ми маємо вишивати, бо це наше, і тому треба це підтримувати. Ми тим і різнимось, бо такої вишивки у світі, як у нас, я ніде не зустрічав. Трохи є в румунів, індіанів, але то не те. Тризуб, Шевченко, Франко, вишивана ікона – це те, що має бути в українській хаті, на цьому потрібно виховувати дітей. Адже родина формує дитя», – наголошує священик.

Неосвіченість і брак виховання – біда українців

До 100-літнього ювілею вийшла праця священика «Мої рефлексії щодо проблем минулого, сучасного, майбутнього України». Це актуальні і доволі радикальні, але водночас обґрунтовані фактами і аналізом думки отця про стан подій в Україні. Він постійно наголошує, що найбільша біда нинішньої ситуації в Україні – в неосвіченості людей, які не знають і не цікавляться своєю історією, не читають, не займаються вихованням дітей. А найважливіше, каже він, саме до 8 років закласти дитині національну ідентичність, навчити любові до книжки, до праці, до Церкви. Власне, байдужість і лінивство, навіть у ставленні до виховання дітей, заважають українцям розвиватись, залишили їх на «печерному рівні» – на таких проблемах акцентує увагу отець.

[...]

«Де є діти політиків, які були в Сибіру, упівців, як вони виховали своїх дітей, якщо ті не захищають їхніх ідей? Де ті політв’язні, які заховались і не пояснили людям, що відбувається на тих виборах Президента, що то за кандидати, чому поховались по хатах усі ці патріоти? Родичі не навчили своїх дітей шанувати своє», – каже він.

Отець Дмитро Блажейовський працює над наступною частиною своїх рефлексій про проблеми України. Адже не звик відпочивати, а 100 років, жартує, – нічого особливого у житті. «Нема часу на дурниці», – каже ювіляр.

Ціла стаття: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2133078.html

Олександр Палій

Можливо, пан Солдатенко зі своїм інститутом спробує пояснити наступне?

Факти

1. Якщо Голодомор - "спільна трагедія", то як так сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4 %. За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців в 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйони.

А становило 26,421 мільйонів, тобто на 10,825 мільйонів менше.

2. Пан Солдатенко, звичайно, може сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.

Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?

За цими даними, кількість українців з 1926-й по 1939 роки скоротилася з 31,195 мільйона до 28,111 мільйонів, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 мільйона до 170,557 мільйонів.

Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, то тоді кількість українців в 1939-му році мала б становити 36,186 мільйонів, тобто на 8,075 мільйонів осіб більше ніж їх виявилося насправді.

І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.

3. Чи знає пан Солдатенко, що в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій Світовій війні? Нагадую, у ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйонів мешканців України.

4. Чому з усього СРСР в 1932-33 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?

Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР в 1932-33 роках були оточені військовими загонами, в сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та показів досі живих свідків.

Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?

5. Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-33 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?

6. Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовані численні українські села, які вимирали з голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та Білорусії - не згадують жертв голодомору?

7. Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?

8. Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?

9. Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?

10. Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?

11. Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?

12. Чому про Голод у Поволжі 1921-22 році в СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за грати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами", і продовжував так робити ще десятиліття?

13. Чому під час Голодомору в Україні в 1932-33 роках СРСР експортував за кордон мільйони тон зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?

14. Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?

15. Чи вірить пан Солдатенко в те, що в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?

16. Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?

17. Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Чи пан Солдатенко думає, що Сталін більше любив українців?

18. Чи знає пан Солдатенко про свідчення учасників розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, де Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні, і сказав Постишеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?

19. Чи довіряє пан Солдатенко матеріалам з'їзду КПРС і самому Генеральному секретарю комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".

У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з'їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.

Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.

Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?

20. "Однак, я, знову ж таки, як історик, не можу погодитися з тезою про те, що голод був самоціллю влади, читайте - Кремля", - каже пан Солдатенко.

Тут, нарешті, можна згодитися, убивство українського народу було засобом. А самоціллю - "раздуть пожар мировой революции", тобто зробити приблизно те ж саме іншим, на скільки вистачить сил.

Цікаво, чому в питанні НАТО потрібно враховувати думку народу, а питанні Голодомору - ні? Як відомо, більшість населення України вважає Голодомр геноцидом.

Чи уявляє пан Солдатенко, що було б у Вірменії з тими чиновниками, які б поставили під сумнів геноцидний характер трагедії 1915 року?

Нарешті, чи знає пан Содатенко, як історик, що перехід від тваринного стану в печерних людей почався із шанування могил?

Люди, які приходять в іншу країну, зобов'язані на відповідні норми пристойності. Якщо вони, звичайно, не дикуни.

Колись мешканці України сказали завойовнику, "Якщо тобі потрібно будь-що битися з нами, то знай, що в нас є отчі могили. Спробуй їх розрити, і тоді дізнаєшся, будемо ми битися чи ні".

Цікаво, чи розуміє хтось у Партії регіонів, що своїм холуйським вислужуванням перед іноземними правителями в рахунок замордованих українців нинішня влада готує собі такий кінець, якому, можливо, не встигне здивуватися?

Тим часом нині в Україні під приводом толерантності й розмови про недопущення переписування історії почала в підручниках для дітей приховувати її найбільш драматичні, вирішальні моменти. Цим фальшуванням намагаючись не досягнути толерантності, яка йде від знання й прощення, а виховати чергові покоління "яничар". Тим більше, що ні в чому не винні нинішні покоління нема в чому й прощати.

Нарешті, ключове питання:

Чому пан Солдатенко & Ко намагається подати ситуацію таким чином, що визнання геноцидного характеру Голодомору 1932-33 років зробить винними в ньому росіян?

Невже пан Солдатенко не розуміє, що проведення паралелі між росіянами як народом, і Сталіним та радянською верхівкою, - є нічим іншим, як прямою образою російського народу?

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/08/20/5316319/

Програму готували люди з науковими ступенями

Директор Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Олександр Удод пояснив, чому з підручника з історії для 5-го класу в новій редакції зникла інформація про помаранчеву революцію, повідомляє ІМК.

Відповідаючи на це питання в ході прес-конференції, він зазначив, що в підручнику, не повинно бути зайвої політизації, а предмет "історія" треба категорично розвести з предметом "політологія".

За словами Удода, постійно йде процес оновлення змісту освіти за напрямами. "На початку червня цього року Міністерством освіти була створена робоча група з підготовки нової редакції програми з пропедевтичного вступного курсу до історії України. У цю робочу групу увійшли методисти, автори підручників і програм, фахівці з історії України Інституту археології, педагогічного університету імені Драгоманова. У цих людей наукові ступені, і вони професійно займаються історією і методикою. У результаті підготовлена нова редакція програми з історії України для 5-го класу, і паралельно під цю програму підготовлено, затверджено і друкується нове видання підручника ", - сказав Удод.

При цьому він зазначив, що зміни, що відбулися в підручнику, в першу чергу, пов'язані з відображенням міжетнічних, міжнаціональних і міжрелігійних відносин. "В історії не може бути якогось смакування, перебільшення і акцентування уваги на міжетнічних відносинах і протистояннях, виходячи з толерантних принципів", - зауважив Удод.

Він також відзначив, що існує принцип, коли в підручниках з історії зображуються всі сучасні події, але закономірно, якщо раніше події присвячували 2-3 сторінки, то з плином часу, наприклад, через 5 років, цій події може приділятися 1 абзац або менше. Удод відзначив, що саме з цієї причини в підручнику з історії для 5-го класу не освітлюється "помаранчева революція" і немає детального фоторепортажу цих подій.

Відповідаючи на уточнююче питання, чи означає це, що через п'ять років інформація про обрання нинішнього Президента зникне з підручників з історії, експерт сказав: "Не зникне, але не буде деталізації. Підручники сучасної історії творяться за методом генералізації і підбору найбільш характерних фактів, явищ. У підручнику, який зараз видається, сучасній Україні відводиться один абзац. Там говориться, що існує сучасна Україна, про досягнення українців у спорті, культурі і т.д. Також показані всі наші Президенти, які обиралися народом з 1991 року, без усяких політичних і емоційних оцінок ".

Як повідомлялося, раніше міністр освіти і науки Дмитро Табачник виступив за розробку підручника з історії України, який не охоплюватиме події останніх 10 років (2000-2010 років).

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/78566/#comment-75168
16-08-2010

Mykola Ryabchuk

Dmytro Potekhin, an activist of the youth movement that played an important role during the Orange Revolution, has recently circulated a number of questions that may look rhetorical at first glance but, like the childish questions of Voltaire’s Candide, they deserve serious consideration.

“Isn’t it strange”, he wrote, “that in a country where

1) the government is not legitimate since it was formed by unconstitutional majority;

2) the parliament is not legitimate since the majority did not result from a revote nor was it dissolved and reelected;

3) the court system is not legitimate since it operates under the new ‘law’ passed by the ‘parliament’;

4) the ‘president’ is not legitimate since he has done nothing either with the ‘parliament’ or with the ‘government’ to reestablish constitutional rule,

- the key human rights activists are complaining that the ‘minister’ of interior is not gathering the public council to hear about human rights abuses, while saying nothing about the unconstitutional nature of the whole situation;

- the key freedom movement is ‘against censorship’, while its activists – journalists keep calling all these people who took over the institutions ‘president’, ‘prime minister’, ‘minister’ projecting their legitimacy;

- the bloggers wonder why the security service is removing posts from their blogs, but still call it Security Service of Ukraine, not Security Service of Usurpers;

- the businesses are complaining that the taxes are too high, while they are taken by a bunch of organized people who in the early 90s were called racketeers;

- the opposition is going to take part in the elections under the ‘law’ passed by a bunch of MPs still calling themselves deputies, none of whom get out of this fake Verhovna Rada […]

People, what are we talking about?!”*

To put it simply, why has a de-facto parliamentary coup d’etat and eventual usurpation of power by a minority clique been tacitly accepted by both the political opposition and society at large?

There are many answers that largely explain, albeit not justify, the odd situation.

First, the dubious takeover of power was approved by the Constitutional Court – even though the same Court a year and a half ago passed the opposite decision on a similar issue. Actually, the credibility of the Court was undermined long ago, in 2003, when the constitutional pundits recognized that Leonid Kuchma could run for presidency for the third time because his first term did not count – he had served it arguably under the old constitution.

The Orange leaders put much more efforts into subduing the Court than making it really efficient and independent. Society never voiced strong concerns about this – and now we all are duly punished for our passivity and opportunism.

Secondly, the coup d’etat was accepted by Western governments with a benign neglect that placed the Ukrainian opposition in an odd situation: they had to deny the legitimacy of the government whose validity, in fact, was recognized (or at least not questioned) internationally.

And thirdly, the misrule of the Orange leaders has discredited not only them – as today’s opposition, but democracy in general. This boosted the attractiveness of the authoritarian alternative within one part of the society, and frustrated, demoralized, and alienated the other part, hindering its ability to resist. In such a situation, a minority party with sufficient resources and determination can easily capture the state – as happened in Italy or Germany long ago, and more recently in Russia.

So, I would say that the legitimacy of the Ukrainian government is recognized by default – simply because there is no other government (since Tymoshenko unexpectedly easily stepped down in March, passing authority to the usurpers), nor is there any viable alternative (since the opposition is still in disarray, and society either frustrated with everything or still trustful in the new duce).

In this regard, David Marples is probably right when questioning Alexander Motyl’s prediction of the imminent collapse of the Yanukovych presidency in Ukraine – probably by the year 2012 (Edmonton Journal, Aug. 9, 2010). It looks really overoptimistic – but not because of “perceptible economic recovery and increasing popularity of the Yanukovych leadership”, as Dr. Marples suggests. Neither “recovery” nor “popularity” are actually viable.

The former is mostly connected to the post-crisis recovery of the entire world economy and to a very low base for comparison. The latter is related to the ‘honeymoon’ period of Yanukovych’s presidency and still high expectations of his electorate (actually, Yushchenko’s popularity at the time was even higher but has since fallen dramatically). So far, there are no economic reforms in sight to secure sustainable growth. And austerity measures designed to support this growth do not target officials or friendly oligarchs, so would hardly sustain the president’s popularity in the near future.

Motyl might be wrong for another reason. He expects that the 2012 parliamentary and 2015 presidential elections will be free and fair – as they used to be within the past five years. Not necessarily. Given the pace and direction of political and legal “reforms” introduced by the new regime, we may have Russia-style ‘managed democracy’ in Ukraine very soon. Actually, the local elections this Fall will provide a good litmus test for Ukraine’s democratic procedures and institutions. So far, the changes of the electoral law rubber-stamped by the parliament to advantage the ruling party a few months before the elections do not evoke much optimism.

They introduced a number of retroactive requirements that should have been abolished by any impartial court if it happened to exist in Ukraine. And they confirmed once again the strong intention of the government to play with rules rather than play by rules.

So now might be a proper time to come back to the candid questions raised by Dmytro Potekhin and to remind the king and his court that they are naked. They got some carte-blanche, however dubious, to introduce law and order and much needed reforms. But instead, they bring even more lawlessness and disorder, and introduced very peculiar “reforms” that satisfy mostly their oligarchic friends and Moscow patrons. For the beginning, I suggest to mention, wherever possible, their titles and positions within the quotation marks or with the words “so called”.

Potekhin is right – we do not have a legitimate government, legitimate parliament, legitimate Court. We have people who call themselves “ministers”, “deputies”, and “judges”. Let them do it. But we should not accept their claims at face value.

http://www.acus.org/new_atlanticist/ukraines-leadership-follow
August 23, 2010

Alexander J. Motyl

This discussion of Yanukovych is beginning to resemble the kind of conversations I used to have with Soviets back in the days of the Cold War. You say A, they say – A. You say B, they say – B. After a while, you begin to realize that you and they inhabit different worlds, have different values, see different things, and really can’t agree on anything. At which point, you realize that the only thing to do is raise your glass of vodka and propose a toast to peace.

First, notice that Adrian Karatnycky’s best-case argument in support of Yanukovych runs like this: The Orange governments were imperfectly democratic, corrupt, and inefficient—which is quite true—and Yanukovych’s government is no better. That is to say, Yanukovych’s main claim to fame, according to Karatnycky, is that he is no worse than his predecessor Yulia Tymoshenko.

So, for starters, let’s agree that Karatnycky’s very best defense of Yanukovych boils down to the claim that he’s lousy, but, hey, so were the other guys.

Second, notice as well that Karatnycky avoids details about the dismantling of democracy. Sure, it’s always more efficient to have a working majority in parliament—who would dispute that?—but that’s not the issue. The question is: how was that majority formed? And the answer is: by violating constitutional procedures. To which Karatnycky says: but, heck, they were being violated anyway! Perhaps—but never so openly, never so crudely, never so purposefully. Here, alas, is where the comparison with the Gleichschaltung really does merit some consideration.

Third, notice that Karatnycky really does trust the Party of Regions. They’re, basically, OK guys who want nothing but the best for their country. Now, were that indeed the case, discussions could focus on policy—and the Party of Regions and its critics could easily disagree for the good of Ukraine. Unfortunately, the reality is rather different: the Party of Regions wants power for the sake of power. It wants to rule. Alone. Everything. All the time. Controlling the Parliament and the Cabinet and the Presidency is therefore not enough. The governors must be subordinated, the capital city Kyiv must be captured, university autonomy, freedom of assembly, and press freedoms must be curbed, and the secret police must be mandated to sniff out dissenters. Oh, and the city councils and the mayors must be subordinated—as indeed they will be in forthcoming local elections in October. Why? Because the Party of Regions has—surprise!—rigged the rules that permit only parties—and not blocs (like, er, the Yulia Tymoshenko Bloc) to run candidates.

Now here’s the kicker. Karatnycky says, “There is reasonable diversity of views within the party of Regions and between the coalition members with pro-free market and more statist currents both represented. There is also a healthy rivalry for influence between factions in the Party of Regions that are jockeying for influence.” For old Sovietologists like me, this sounds like just the sort of unpersuasive argument that used to be made by the Soviets back in Brezhnev’s days. Notice that all this “healthy” competition appears to be confined to the Party of Regions and its allies in Parliament. That these allies were acquired in violation of the Constitution—and usually for hefty bribes in the hundreds of thousands of dollars—goes unsaid in Karatnycky’s account. That the bona fide opposition is being marginalized, ignored, and increasingly subject to judicial sanctions also goes unsaid.

Fourth, notice that Karatnycky provides no details of real economic reform. Not vague statements of intent—but real policies that really promote real economic reform. Surely a party and leader who have been preparing themselves for power for five years, who claim to be professionals par excellence, would have some idea of how to jumpstart the economy in the half year they’ve been in power?

Surely free-marketeers would appreciate that entrepreneurship is the key to Ukraine’s economic revival? Surely anybody with even a hint of capitalist convictions would appreciate that ruinous taxes will ruin the economy? Surely tough bargainers wouldn’t have extended Russia’s Black Sea Fleet basing rights in exchange for ephemeral gas price discounts? Surely defenders of property rights wouldn’t have permitted a Russian firm to acquire a major enterprise in Luhansk in a manifestly rigged auction?

And on and on and on...

Readers of this site should appreciate that this list of embarrassing questions really is endless. And Ukrainian democrats in Ukraine raise them all—sometimes heatedly, mostly coolly, but always fearfully. They know that Yanukovych can drive their country into the ground.

Now, Karatnycky’s response to all these qualms appears to be: but wait a sec! Yanukovych is a regular guy. He can be trusted. He’s got big plans. Don’t worry: give him the benefit of the doubt and all will be well.

But can Ukraine’s president be trusted?

His personal or political background provides no such grounds. A twice-convicted felon as a youth, Yanukovych the mature politician then completed two degrees in two years while working full-time running Donetsk province. Either the guy’s a genius, or running Donetsk is a piece of cake, or—wait—maybe the degrees aren’t worth the paper they’re printed on or—wait—maybe someone did his homework.

But bygones are bygones, right? Surely what matters is Yanukovych’s recent record: that must provide grounds for trust, right? Let me remind readers that this is the man who conspired in the falsification of elections in 2004 that led to the Orange Revolution. This is the man who, still, cannot accept that popular upheaval as anything but a CIA-financed anti-Russian plot. Which is a bit like claiming that the civil rights movement in America was the product of “outside agitators.”

But forget that, too. The bottom line is: What has Yanukovych done with all the power he’s amassed in the last half year?

And the answer is: zilch.

But let’s give Adrian Karatnycky the benefit of the doubt and agree that Yanukovych is a swell guy. So what? Even if he’s the “good tsar,” the sad reality is that he’s surrounded—or, more exactly, surrounded himself—with reactionaries, troglodytes, corruptioneers, and incompetents.

Would you want him to be president of anything besides Ukraine—say, a firm or a regional organization or a country?

Before you answer that: let’s drink to peace!

P.S. As luck would have it, the Razumkov Center in Kyiv, a respected think tank and reliable pollster, has just released survey data on political attitudes in Ukraine. They confirm the view that Yanukovych’s administration is failing...

Back in May, 25 percent said the new government met their expectations; today that number is 16 percent. The number of Ukrainians who believe Yanukovych’s government is better than its predecessor has dropped from 49 percent to 34 percent.

Finally, people’s attitudes toward Yanukovych have also shifted. Today, 48 percent believe his actions are directed in support of his own interests and those of his political allies, and 33 percent believe he’s acting primarily in defense of national interests. Just a few months ago, in May, those numbers were 30 percent and 50 percent. Moreover, the percentage of Ukrainians who fully support Yanukovych has fallen from 40 percent in May to 23 percent today, while those who fully support the government has fallen from 27 percent to a mere 14. It looks like many of the Ukrainians who once gave Yanukovych the benefit of the doubt are no longer doing so.

Alexander J. Motyl (Ph.D., Columbia University, 1984) is a Contributing Editor at the Atlantic Council, and a professor of political science at Rutgers University-Newark. Photo credit: AP.

This article is part of the series Ukraine Under Yanukovych: An Analytical Debate. To find a series description and links to related articles, please click here.

http://www.acus.org/new_atlanticist/orange-peels-follow-up
August 23, 2010

Adrian Karatnycky

In his rejoinder to my recent article, “Orange Peels: Ukraine After Revolution,” my good friend Alexander Motyl claims he and other critics of Ukraine’s President Viktor Yanukovych gave him the benefit of the doubt.

For the record, Motyl's benefit of the doubt did not last long. Within five weeks of the inauguration Ukraine's new President, Motyl wrote that Yanukovych: “has committed a series of mistakes that could doom his presidency, scare off foreign investors and thwart the country’s modernization. Yanukovych’s misrule is courting a second Orange Revolution.”  So much for a honeymoon for the new president and his  then three-week-old government.

Motyl is correct that voters did give Yanukovych the benefit of the doubt. They continue to do so. He enjoys approval ratings of over 60 percent, an improvement over his 50 percent level of support in the presidential vote. That means that today, well over 20 percent of Yulia Tymoshenko voters are pleased with Yanukovych’s performance.

Motyl asserts that “Yanukovych and his party have proceeded to dismantle democracy—violating the Constitution in order to acquire a parliamentary majority, transforming the Parliament into a rubber-stamp institution, encroaching on freedom of assembly and speech, passing a law on local elections that guarantees a Party of Regions monopoly of power, encroaching on academic autonomy, and activating both the Security Service and the Ministry of Internal Affairs.

I believe we can agree that Ukraine’s constitution and its court system are flawed.  However, Yanukovych’s alleged steps against the constitution were no less problematic than the reality that for well over a year the Tymoshenko government held on to power with the support of less than half the legislators in parliament. Moreover, on March 1, 243 legislators voted for the dismissal of the Tymoshenko government, a clear affirmation of the will of that sitting body.

More significantly, after the vote for a new government was taken, President Yanukovych told European Union representatives that "If the decision of the Constitutional Court will be that the coalition was formed illegally, then I will take a decision on a snap election, I will never go down the path of breaching the constitution that is in force.”

Many critics of the decision assert that the Constitutional Court itself is subject to political influence and pressures and, so, lacks legitimacy. But if one argues that Ukraine’s entire legal system is illegitimate, one must also agree that the same “illegitimate” court system took the decision to hold a re-run of the tainted presidential election of 2004 that sparked the Orange Revolution.

The reality is that today no fewer than 260 out of 450 legislators support the current government.  While imperfect, this clear majority is a better outcome than a situation in which a de facto minority Tymoshenko government held on for over a year despite the fact that well over half the deputies in the legislature supported its dismissal.

Indeed, is it not more logical that Ukraine has a government which enjoys the support of 260 deputies than one that could have hung on with the support of a mere 115 deputies? Bear in mind, that under the interpretation of Ukraine’s Constitution offered by the opposition, a government could remain in office if it retained the backing of a majority of deputies, whose fractions together account for a majority. That would have meant that a majority (78) of 155 deputies from the Tymoshenko bloc and a majority (37) of 72 deputies from the Our Ukraine bloc could have continued to claim they represent a legitimate majority of 227.  Under such circumstances, we can agree that the Constitutional Court’s ruling was at the very least not a dilution of democracy as it existed prior to Yanukovych’s election.

While I agree that a new election would have been preferable, I can also see why given the fact that Ukraine faced a growing economic crisis, President Yanukovych felt he could not delay moving forward without an effective government. A new election would likely have put off the creation of such a government for a further 4-5 months.

On other issues, Prof. Motyl is simply wrong. Academic freedom has not been infringed upon sytematically. Under Yanukovych, not a single professor has lost his teaching post in Ukraine’s universities. A widely publicized visit by a low level security service functionary to the rector of Ukraine’s Catholic University contained no discussion of academic matters and was soon followed up by a contrite visit by the head of the Security Service to clear the air.

Demonstrations remain an inalienable right of Ukrainians, though the proposition has not yet been tested as most Ukrainians are for the moment tired of protesting. It is true there has been excesses by the Ministry of Interior in policing demonstrations (mostly keeping demonstrators at a distance from President Yanukovych for “safety” reasons), but these excesses resulted in the Minister of the Interior being called on the carpet by President Yanukovych and sternly rebuked for such actions.

As for a rubber-stamp parliament, I see no such thing. There is reasonable diversity of views within the party of Regions and between the coalition members with pro-free market and more statist currents both represented. There is also a healthy rivalry for influence between factions in the Party of Regions that are jockeying for influence. The current state of politics in the government and legislature is hardly one of monolithic rule.

And in the case of press freedom, there is plenty of it. Opposition forces are seen regularly on the major TV stations, and the news and information content of the major channels belonging to billionaires Viktor Pinchuk and Rinat Akhmetov reveal a high degree of balance and professionalism in coverage.

While the most popular channel Inter has a pro-government bent, its tilt is no different from the partisan bent observed on the US’s  (conservative) Fox News channel and on (liberal) CNBC.

I don’t think much needs to be said about Motyl’s comment comparing  Yanukovych’s  moderate policies “with Hitler’s Gleichschaltung in 1933.” It merely confirms my thesis of the excessive rhetoric adopted by normally sober analysts of Ukraine’s politics.

On the matter of culture, I am in broad agreement with Motyl. We both disagree fundamentally with the Ukrainophobic policies of Education Minister Dmytro Tabachnyk and with the naming of a Stalin apologist as head of the Institute of National Memory, I still believe that these odious appointments can and will be reversed. Nevertheless, I think that Yanukovych is right in trying to ensuree a hospitable environment for Ukraine’s Russian-speakers. Such steps, in my view, are likely to deepen their support for Ukraine’s statehood.

However, I do not agree with Motyl that Ukraine is threatened by the presence of a couple dozen Russian security services agents who are attached to the Russian Black Sea Fleet and have been allowed to be present on the peninsula.

And I fundamentally disagree with Motyl’s assertion that Yanukovych is eroding Ukraine’s sovereignty and independence.

Indeed, by stabilizing and normalizing relations with Russia, renewing sensible Russian investment in Ukraine (while at times blocking takeovers that are not in the national interest), securing a cheaper price for natural gas, and renewing and expanding cooperation with the International Monetary Fund, Yanukovych is creating a stronger Ukrainian economy better able to defend its sovereign interests. His planned September visits to Asia and the US (UN General Assembly) are also aimed at diversifying and increasing international investment in Ukraine’s economy.

As for economic reform, the presidential team has developed a serious, sequenced plan of reform that is to be introduced gradually over the next couple years. It will include speeded up privatizations, investment promotion initiatives, and, most likely, land privatization.  All that sounds like a serious agenda to me.

And on the matter of corruption, Yanukovych’s government has already moved against high level corruption in the Kyiv mayoralty (which was controlled his political allies), and arrested his Deputy Environment Minister, his regional,  and a mid-level Presidential Administration official all for alleged corruption.

On balance, while not a sterling record, Yanukovych’s half year in office is hardly one of misrule. He has taken a reasonably effective set of steps in a variety of policy areas, while making some serious mistakes in the educational and cultural spheres.

On some matters, President Yanukovych has acted intelligently and erased doubts. He therefore has earned the benefit of our doubt in those areas where he has fallen short.

http://www.telekritika.ua/cenzura/pereklad_cenzura/2010-08-17/55115
17-08-2010

http://www.chathamhouse.org.uk/research/russia_eurasia/papers/view/-/id/933/

James Sherr
Head, Russia and Eurasia  Programme

Summary Points

• In signing the Kharkiv Accords with Russia in April  2010, President Yanukovych compromised important elements of  Ukraine’s independence for the sake of internal  consolidation and short-term economic and political gains.  These concessions have increased Russian pressure rather  than defused it.

• The gas subsidy and the accompanying agreement to  prolong the lease of the Black Sea Fleet in Crimea ensure  that Ukraine’s relations with Russia will continue to  be

• structured by opaque practices, economic dependency  and limited diplomatic and geopolitical options for Ukraine,  and make it more difficult to pursue urgent reforms. At the  same time Ukraine’s security cooperation with NATO has been  downgraded, and there are worrying infringements of  democratic and civil freedoms.

• The European Union, the US and NATO should not  confuse respect for Ukraine’s sovereign right to choose its  political course with indifference to the consequences both  for Ukraine and European security. The short-sightedness of  Ukraine’s current approach will soon become evident to  Yanukovych and his advisers.

• The EU and international institutions should stand  ready to offer a convincing package of alternatives. At  present, however, the US and Europe lack a clear definition  of interests vis-à-vis Ukraine, a set of concrete  aspirations and a strategy for promulgating and realizing  them.

• The IMF has set a model of tough but  constructive conditionality that others should follow. Above  all, the EU should consider offering Ukraine a long-term  membership perspective on a similar tightly conditional  basis and revise its position on visa  liberalization.

Complete article: http://email.chathamhouse.org.uk/_act/link.php?mId=A8851839536
825963488836423327&tId=8601787

Чорновіл ініціюватиме заборону в'їзду українських чиновників в Європу

Від редакції:

На перший погляд може видатися, що Тарас Чорновіл, син відомого українського в`язня сумління В`ячеслава Чороновола та його посмертна ганьба, переметнувся в табір опозиціонерів. Звичайно, він дещо порядніший від наскрізь шельмуватої Ганки Герман, яка, мало не змалку була стукачем у КҐБ, а декілька років тому, перейшовши на службу до колишнього ЗЕКА, стала для патріотичної Галичини скрайнім подразником. Але не треба надмірно втішатися: коли б Т. Чорновілпо-справжньому переймався казнокрадством в Україні, то першим причислив би до тих нечестивців так званого президента України В. Януковича, який нахабно прихватизував історичний комплекс Межигір`я (Що приховує Віктор Федорович?, еПОШТА 29 травня), а нині за державні гроші прокладає до нього неймовірно коштовну дорогу (Сто мільйонів за дорогу в "Межигір`я" http://www.intv.ua/article/219266/). Насправді Тарас стурбований боротьбою між найвищими посадовцями України за доступ до головного тіла, внаслідок чого може похитнутися, зокрема його власна позиція. Однакця новина є приємнимсвідченням для загалу: всередині найвищого проводу ПРУ ведеться запекла й непримиренна боротьба, а це вказує на скороминущість авторитарного, антиукраїнського режиму Януковича.

----------------

http://www.pravda.com.ua/news/2010/08/27/5337143/
27 серпня 2010

Депутат від Партії регіонів Тарас Чорновіл пропонує демократичним країнам заходу застосовувати санкції до осіб, що причетні до справи про частоти та ліцензії ТВі та 5 каналу.

"Я буду особисто звертатися і просити, щоб після справи Ланге, після справи каналів ввели заборону на поїздки в країни Шенгену для Хорошковського персонально", - сказав він в ефірі ТВі.

"Хай буде повна заборона на в‘їзд в Шенгенську зону для ряду суддів, які засвітилися в цьому процесі, для діючих сьогодні членів Нацради з питань телебачення і радіомовлення, для чиновників, які по Ланге приймали рішення", - уточнив регіонал.

Чорновіл вважає, що Європа повинна зробити "індивідуальні санкції для окремих чиновників": "Чиновник має відчути, що йому буде боляче".

"Хорошковський бізнесмен... пошукайте його рахунки в західних банках. Заморозьте ці рахунки. Він зробив злочин проти німецької демократії, зробіть щодо нього адекватні дії", - уточнив він.

Політик вважає, що Янукович фактично передав владу вузькому колу людей зі свого оточення, які забезпечують йому спокій.

"Погано, що цими людьми виявились ні Азаров з Клюєвим, ні Чечетов, ні Єфремов, а такими людьми виявилась та групка, яка вже давно є тим вузьким сегментом свити, яка

Політики вірять у теорію змови

У Службі безпеки України ”загрозам” усередені держави протидіють близько 30 тис. службовців. Це вп’ятеро більше, ніж працівників британських спецслужб МІ5 і МІ6. За мисленням радянської політичної культури, на цей орган знову покладають внутрішньополітичну роль. Український президент не встояв перед спокусою використовувати СБУ проти своїх політичних опонентів.

Існують беззаперечні свідчення того, що СБУ повернулася до тактики наступу на опозицію. Таку боротьбу можна розділити на сім категорій.

По-перше, втручання в діяльність засобів масової інформації. Це роблять, щоби зображати опозицію в негативному світлі, а владу — у позитивному. Олігарх і голова СБУ Валерій Хорошковський володіє телеканалом ”Інтер”. Кажуть, він також пов’язаний із газовим лобі, що має великий вплив на Партію регіонів та інші політичні сили.

По-друге, погрози журналістам і нагляд за ними. СБУ зламала інтернет-щоденник Олега Шинкаренка й видалила з нього декілька повідомлень, в яких він начебто ”погрожував” життю президента. Справу Шинкаренка можна пов’язати з ”фобією замаху”, яка оточує президента Януковича.

По-третє, наступ на західні фонди в Україні. 26 липня в аеропорту ”Бориспіль” на 10 год. затримали Ніко Ланґе, директора українського представництва Фонду Конрада Аденауера. Фонд пов’язаний із німецькою партією ”Християнсько-демократичний союз” і працює в Україні з 1994-го. Ланґе погрожували депортацією, проте все ж дозволили в’їзд після втручання німецького канцлера Ангели Меркель і посла Німеччини. Причину затримання Ланґе пояснили так: втручався у справи, які входять до внутрішньої компетенції України. Можна лише здогадуватися, що це означатиме для інших західних фондів і ЗМІ, які функціонують в Україні.

У 2003–2004 роках Партія регіонів, інші прокучмівські сили та комуністи утворили парламентську комісію. Вона мала вивчити фінансування Заходом неурядових організацій. Влада тоді не поспішала давати дозвіл для відкриття офісу американської організації ”Національний демократичний інститут” у Києві. Ба, більше, погрожувала інформаційній службі ”Радіо Свобода” закрити її київське представництво — у помсту за трансляції витягів із незаконно записаних у кабінеті президента Кучми плівок Миколи Мельниченка.

І українські, і російські політики вірять у теорію змови. Вони впевнені, що за революціями в Сербії, Грузії та Україні стояли західні розвідувальні служби. Ця політична культура базується на радянських ідеологічних установках. Тому дисидентів і націоналістів розглядають як агентів іноземних спецслужб. Вона також частково спирається на латентний антиамериканізм, який під час виборчої кампанії 2004-го спрямовували проти Віктора Ющенка. Протидія американській розвідці тепер стала пріоритетним завданням контррозвідувального відділу СБУ. У той же час кількість офіцерів, які стежать за діяльністю російських спецслужб, скоротили на чверть.

По-четверте, робота зі студентами та академіками, які є потенційними прихильниками опозиційних сил. Першим свідченням цього став візит офіцера СБУ до отця Бориса Ґудзяка. Ректора львівського Українського католицького університету прохали вплинути на те, щоб його студенти не відвідували політичні зібрання.

Схожі візити СБУ здійснила і до інших українських університетів, ректори яких були податливішими й підписами зобов’язалися убезпечити своїх студентів від участі в мітингах опозиції.

Уряд також передав Києво-Могилянську та Острозьку академії Міністерству освіти. ”Могилянка” була одним із центрів помаранчевої революції, а в її будівлі розміщувався прес-центр штабу Ющенка.

По-п’яте, губернатори отримали інструкції зібрати дані про бізнесменів: освіта, професія, партійна прихильність, кого підтримали на виборах 2010-го. Владу також зацікавила ”можливість співпраці”.

По-шосте, спільна тактика СБУ та Міністерства внутрішніх справ перешкоджати приїзду до Києва прихильників опозиційних сил для участі в політичних мітингах.

По-сьоме, нейтралізація Юлії Тимошенко, яка очолює найбільшу опозиційну політичну партію, хоч і не має депутатського мандата. Навряд чи влада зупиниться на арештах колишніх заступника голови ”Нафтогазу” Ігоря Діденка, голови Державної митної служби Анатолія Макаренка, заступника начальника відділу енергетичної митниці Державної митної служби Тараса Шепітька та розшуку екс-заступника головного бухгалтера ”Нафтогазу” Марії Кушнір.

Теперішня тактика СБУ виходить за рамки навіть тієї діяльності, яка велася проти опозиційних сил за часів Леоніда Кучми. Сигнал, який вона посилає, означає і помсту за минулі невдачі, і бажання залишатися при владі ще довго.

http://maidan.org.ua/static/news/2010/1282939151.html
27.08.10

Під Київським обласним управлінням юстиції невідомі застосували сльозогінний газ до активістів партії «Батьківщина».

Під управлінням проходила мирна акція на підтримку голови цієї політичної організації Костянтина Бондарєва. У Київ з`їхалися 600 партійців із всієї області, сповістили «Главреду» в прес-службі партії.

Органи юстиції відмовляються реєструвати зміни в керівному складі київської організації «Батьківщини». Окрім того, тиснуть на районні осередки партії, влаштовуючи численні неправомірні перевірки.

До обласного управління юстиції приїхала міліція і 6 карет швидкої допомоги. Медики оглянули потерпілих активістів «Батьківщини». 12-х осіб госпіталізували.

Діяльність Президента Януковича - це «абсолютне антиукраїнство». Про це в ефірі телеканалу ТВі сказав народний депутат України, член БЮТ Володимир Яворівсь