If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

З Днем Незалежності!
_blank
Шануймося!

August 19 серпня 2010
Vol.11 No.19
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com
with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
  Editorial
  Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
Links to event postings
  Події
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Awards
  Праця, Дотації і Стипендії
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
  Business Report
  Суспільство
  Українці в новинах
  Health
  In Memoriam
  Вічная Пам'ять

Let us not be naive

TOP
_blank
http://inter.ua/uk/video/all/independence?page=1

Enthusiasm is spreading in the diaspora for the performance of Ukraine’s national anthem in the many languages of Ukraine’s ethnic minorities, a production promoted on the “INTER” channel. Well, why not enjoy such a wonderful gift to all Ukrainians as Ukraine's Independence Day draws nigh? However, let’s grasp this gesture accurately: it is, in fact, yet another trap set for the Ukrainian language by the Party of Regions’ regime!

First it should be noted that no country in the world translates its national anthem into the languages of its ethnic minorities. For the national anthem, along with the language of the state, are deemed unalterable symbols in any country!

Let us bear in mind that we now live in difficult times for Ukraine because those who have come to power are blatant devourers of everything Ukrainian. Under Moscow’s directive they want to clear out the already narrow, virtual swathe of Ukrainians. And generally it is done brutally and boldly, occasionally resorting to hypocritical deceit.

It is worth raising the question: Why would a Russian language TV channel, whose programming is completely in sync with Moscow’s ideology and which is permeated with the Kremlin spirit, promote the anthem of Ukraine? The answer is simple: to separate the Ukrainian language from the anthem of Ukraine, and in the long run - the eviction of the Ukrainian language from public use as a state language.

Proof of the latter is the law on regional languages in Ukraine, its adoption having been postponed to autumn (prepared by one of the worst Ukraine-devourers, member of Party of Regions Vadym Kolishichenko). According to this law local authorities will have the right to decide on the status of certain regional languages.

This, according to V. Kolisnychenko, will look like this: "They (local authorities) will be offered the possibility of declaring a certain language regional if they establish that 10% of the population in that territory speaks that language. In other words, local authorities will be given the right to vote to have Russian, Tatar, Hungarian and other languages recognized as regional languages. And there is no problem here. It has always been written in our program that there is no priority for any one language. And this is the main meaning of the document.”

As a consequence, the Ukrainian language will soon be humiliatingly usurped throughout almost all of Ukraine, because there is "no priority" for it. Even worse – there may begin a witch-hunt for the Ukrainian language and its vibrant transmitters.

A few words about the media magnate (owner of "Inter") Valery Khoroshkovsky, head of the SBU (Security Service of Ukraine), member of Supreme Council of Justice, 15th in the ranking among Ukraine’s oligarachic nouveau riche, Ukrainophobe, involved in the corrupt RosUkrEnergo machinations, brazenly uses his position as head of the SBU to advance his own business interests, introduces censorship, exerts pressure on university rectors - and not only them, conducts surveillance on free-thinking journalists, installs listening devices in offices of political opponents, provokes political persecution, detains international figures in airports, destroys the remaining national television channels "TVi" and "5” (orange), etc.

And finally: let us be vigilant in the diaspora – let us not get caught in the widely cast, cunning, clever nets of the foes of Ukrainians. Let us not emotionally accept what is being fed to us by the current anti-Ukrainian authorities and, in particular, not send to friends and acquaintances the multinational mockery of the anthem of Ukraine. Let us not collaborate in the eradication of the Ukrainian language. If we want to help our motherland, let us promote the original anthem of Ukraine, written in its official language:


http://www.youtube.com/watch?v=IS2dhMIlpm8&feature=related
http://www.youtube.com/watch?v=dJeLiPnz6E8&feature=related


http:/www.youtube.com/watch?v=k9p5sXBCbTU&feature=related

Неоголошена війна проти українського народу та як протистояти свавіллю спецпризначенців TOP


Фото: http://oko.if.ua/2010/05/13/15141/

Чинну владу інакше як окупаційною не назвеш: здає національні інтереси на користь сусідньої держави , укладає угоди з усе ж тією Росією, спрямовані на знищення економічної незалежності України, нарощує російську присутність у великому бізнесі, банківській сфері, сприяє сепаратистським настроям, веде політику на ліквідацію середнього й малого бізнесу, на збагачення олігархів за рахунок зубожіння злиденних верств населення, надає преференції ворожій до українства РПЦ Московського патріархату, в гуманітарній сфері веде наступ на все питомо українське, переформатовує ЗМІ України під зростаючі неоімперські апетити Москви та впроваджує цензуру, приймає закони, які суперечать міжнародним нормам і порушують права людини тощо.

Попереду як у казці: страшно й моторошно. Передовсім ідеться про багаторазове підвищення ціни на енерґоносії, а відтак і на всі предмети першої необхідності, внаслідок чого майже все населення України опиниться за межею виживання. Власне, заноситься на новітній геноцид українського народу. І це – на фоні мільярдних статків і визиваючо-непомірного марнотратства олігархів, хто як липку обібрав нещасних українців, а нині, маючи владу в своїх руках, доостанку їх дограбує.

Дбаючи про власну безпеку та накрадені багатства, окупаційна влада прагне зберегти статус-кво: відпрацьовує механізм для упокорення громадянства, посіяння в ньому страху, щоб під наступну весну запобігти виникненню багаточисельних акції, а навіть голодних бунтів. За прикладом такого масового упокорення не потрібно сягати в сиву давнину: продрозвертка (насильне вилучення всіх харчів) та загороджувальні загони справилися зі зловісним планом Кремля 1932-33 років. Нові замовники та нові виконавці при сприянні МВФ () уже почали реалізувати план-2010-11.

Виглядає, що головні архітектори Третього Риму й «єдінава рускава чи пак праваславнава міра» послуговуватимуться старою большевицькою схемою: спочатку голодом або систематичним недоїданням залякають українських злидарів, а відтак, їх, уже податливіших, «добровільно»заженуть у нове-старе московське стійло.

Дивує недальновидна позиція українських (не за національністю) олігархів, які допомагають окупаційному режимові В. Януковича ліквідовувати державність України. Чи забули про трагічну долю Ходорковського, чи надто переоцінили свої сили, а чи, може, повірили солодким обіцянкам кремлівських карликів?! Прийде час і «дядя Вова» чи «дядя Діма» разом із ґебнею та іншими відморозками покажуть їм, де зимують московські раки. Кусатимуть олігархи свої лікті, але буде запізно.

А тепер про право на мирні зібрання та як їх відстояти. У статті 39 Конституції України сказано: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї, проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту свобод інших людей".

Вочевидь, у всьому світі існують загони спеціального призначення й швидкого реаґування. Тільки в цивілізованих країнах ніде немає антинародної влади, яка б змушувала ці загони виконувати суто політичне замовлення: брутально блокувати (ліквідувати) протестні акції опозиційних сил, прояви громадянської зрілості. Саме таку мету за наказом головного ліквідатора України В. Януковича поставлено перед всілякими беркутівцями, барсівцями та ін. озвірілою раттю. Окрім того, в жодній демократичній країні світу влада не посміла б влаштовувати привселюдний політичний фарс: привілійований майданчик без кийків для всілякого люмпену, найнятого на підтримку так званого президента В. Януковича та його кримінально-олігархічної партії. Після такого фарсу для будь-якої влади настав би судний день! На жаль. не в Україні.

Ось яким чином реалізується в Україні передвиборче гасло В Януковича «Україна для людей!».

Звісно, що, м`яко кажучи, для блокування мітингуючих використовують спеціальні загони як «Беркут», «Барс», «Тигр», «Гепард», «Яґуар», «Омеґа» тощо, загони військових частин, а також не менш доблесну міпіцію. Утім, остання споконвіку слугувала народові. І тільки йому, вкорочуючи віку мало не кожному, хто особливо нині потрапляє в її садистичні тенета.

Перебіг протестних акцій показав, що влада застосовує нову тактику: на авансцені організовує платний, малолюдний, але галасливий антимітинґ на підтримку В. Януковича; спроваджує багаточисельний «Беркут», «Титан» тощо в повному бойовому спорядженні(!), ніби то для «охорони громадського порядку», уникнення зіткнень протестуючих з прибічниками ПРУ ; по дорозі до місця проведення мирного протесту спецпідрозділи розчленовують незадоволених владою мітингуючих, затягуючи по 20-30 осіб у кільце з 200-300 беркутівців. А потім по-звірячому б`ють кожного, головно – по колінах, ногах, голові, а якщо хтось впаде, то, вважай, каліка. Таким чином, акція протесту не досягає своєї запланованої мети, розпорошившись у гущі владного насильства й «безпредєлу». Звідси висновок: Україна щораз більше набирає ознак авторитарно-жандармської держави.

Існує декілька порад, як зберегти свободу зібрань. Перша: подати позов до суду на дії силових структур чи рішення суду про заборону мітингу. Гадаємо, останнє – мало ефективно, позаяк суди повністю взято під контроль Януковичем і Ко. Істотна заувага: конкретна подача позову до суду перекреслить можливість реаґування на вказане владне свавілля з боку міжнародних структур чи міжнародних правозахисних організацій, оскільки у світі найвищим і незаперечним авторитетом є суд(!).

Друге, дієве: масові звернення всіх учасників по кожній протестній акції до правозахисних структур ОБСЄ, Ради Європи, ООН (контакти подаються нижче). Потрібно завалити відповідні правозахисні комісії міжнародних структур скаргами щодо посягання на свободу мирних зібрань в Україні й жорстоку розправу над їхніми учасниками. Рано чи пізно чиновники ОБСЄ, РЄ,ООН будуть змушені відреаґувати на масові звернення українців (писати англійською, але краще звернутися з перекладом до діаспорних українців).

Третє, дієве (можна писати українською, російською): звернення до українських відділів міжнародних правозахисних організацій (контакти подаються нижче).

Четверте, дієве: подбати про присутність на акціях протесту акредитованих в Україні міжнародних журналістів, а відтак висвітлення ними на Заході наступу В. Яеуковича та іже з ним на свободу, зокрема скрайню брутальність спеціaльних підроздiлів.

Пам`ятаймо: бандитсько-олігархічна влада України з різних причин має страх перед міжнародними структурами. Використаймо цей унікальний шанс: зупинімо донецький бульдозер, а відтак перейдімо в наступ!

Контакти:

Міжнародна Амністія (на Україні)
Amnesty International Ukraine

PO Box 60 Kyiv-15 01015 UA
Tel: + 38 0 44 484 1634
Fax:  + 38 0 44 484 1634
Email:  info@amnesty.org.ua
http://www.amnesty.org.ua 

Рада Європи - Комісія Прав Людини
Office of the Commissioner for Human Rights Council of Europe

F-67075 Strasbourg Cedex
FRANCE

Tel: + 33 (0)3 88 41 34 21
Fax: + 33 (0)3 90 21 50 53
commissioner@coe.int
http://www.coe.int/t/e/human_rights/

Організація Безпеки і Співпраці Європи – Бюро Демократичних Інституцій і Прав Людини
The OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights

Aleje Ujazdowskie 19
00-557 Warsaw
Poland

Tel: +48 22 520 06 00
Fax: +48 22 520 06 05
Щоб вислати е-пошту:  http://www.osce.org/contacts/email.php?id=83

Бюро ОБСЄ в Києві:
OSCE Project Co-ordinator in Ukraine

16 Striletska Street
01034 Kyiv
Ukraine

Tel: +38 044 492 0382
Fax: +38 044 492 0383
http://www.osce.org/ukraine/ 

ООН Верховний Комісар з Прав Людини
Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights (OHCHR)

8-14 Avenue de la Paix-1
211 Geneva 10,
Switzerland

Tel: (41-22) 917-9000
Fax: + 41 22 917 9022
E-mail: tb-petitions@ohchr.org

Редакція еПОШТИ

Не будьмо наївні TOP
_blank
http://inter.ua/uk/video/all/independence?page=1

У діаспорі шириться захоплення виконанням гімну України мовами національних меншин на телеканалі «Інтер». Ну, чому б усім українцям не радіти такому прекрасному подарункові Україні до Дня її незалежності? Утім, будьмо обережні: це – чергова пастка українській мові від реґіоналів!

Передовсім слід сказати, що в жодній країні світу державний гімн не перекладають мовами етнічних меншин. Бо державний гімн разом із державною мовою є незмінними і недоторканними символами будь-якої країни!

Нагадаємо, що нині живемо у важкі часи для України, позаяк до влади прийшли відкриті україножери, які за директивою Москви хочуть зачистити і без того вузький віртуальний простір українців. І назагал це робиться жорстоко й нахраписто, час від часу вдаючися до лицемірних викрутасів.

Варто б задати запитання: Ну, чому російськомовний телеканал, наскрізь взорований на Москву й просякнутий кремлівським духом, пропаґує гімн України? Відповідь проста : для витіснення української мови з гімну України, у перспективі - виведення цієї мови зі сфери державного використання.

Підтвердженням останнього є Закон про реґіональні мови в Україні, прийняття якого перенесено на осінь біжучого року (підготовлено одним із найлютіших україножерів, членом Партії реґіонів Вадимом Колісниченком). Згідно з цим Законом місцева влада матиме право приймати рішення про надання статусу певним реґіональним мовам.

Це, за словами В. Колісниченка, виглядатиме так: «Їм (місцевій владі) буде запропоновано за наявності 10% носіїв мови на певній території констатувати факт, що така-то мова є реґіональною. Тобто місцеві власті отримають право проголосувати за те, щоб російська, кримськотатарська, угорська та інші мови були визнані реґіональними. І в цьому немає жодної проблеми. У нашій програмі завжди було записано, що немає пріоритетів для якоїсь однієї мови. І це - головний сенс документа».

А, значить, незабаром українська мова буде упослідженою практично по всій Україні, оскільки для неї «немає пріоритетів». Ще гірше – може розпочатися відьомське полювання на українську мову та її яскравих носіїв.

Декілька слів про медіа-магната (власника «Інтера») Валерія Хорошковського, голову СБУ, члена Вищої ради юстиції, 15-го в рейтинґу серед скоробагатьків України: українофоб, замішаний в корупційних схемах «РосУкренерґо», нахабно використовує становище голови СБУ для просування власного бізнесу, запроваджує цензуру, здійснює тиск на ректорів університетів і не тільки на них, веде стеження за вільнодумними журналістами, вмонтовує підслушки в кабінетах політичних опонентів, провокує політичні переслідування, затримує на летовищах міжнародних діячів, знищує останні національні телеканали «ТВі» та «5-ий (помаранчевий) канал» і т.д.

І насамкінець: будьмо обачні в діаспорі, не потрапляймо в розставлені хитромудрі сіті ворогів українства. Не сприймаємо емоційно те, що накидає нам нинішня антиукраїнська влада, зокрема не розсилаймо друзям, знайомим багатонаціональний глум над гімном України. Не допомагаймо знищувати українську мову! Хочемо прислужитися Батьківщині, пропаґуймо ориґінальний гімн України, написаний її державною мовою:


http://www.youtube.com/watch?v=IS2dhMIlpm8&feature=related
http://www.youtube.com/watch?v=dJeLiPnz6E8&feature=related


http:/www.youtube.com/watch?v=k9p5sXBCbTU&feature=related

Редакція еПОШТИ

Serious Conclusions TOP
The International Press Institute (IPI) expressed concern over the “significant deterioration in the press freedom environment in Ukraine, since [Yanukovych] came to office in February 2010”. They are “alarmed at reports of an increase in the number of assaults against journalists and a failure to bring the perpetrators of the attacks to justice.”, and provide direct links to video clips of attacks by Ukrainian law enforcement officers on journalists.

 

The range of words requiring inverted commas is increasing by the day. On Tuesday we were informed that the President had “answered” the Open Letter from the International Press Institute. On the Internet, aside from the BBC Ukrainian Service, nobody was particularly interested in the relationship between letter and “answer”. This is regrettable since answers are badly needed while fob-off phrases about “not allowing a return to censorship” and “serious conclusions” are good only for those who can provide no proper response. The television news programmes coped with the lack of relationship in what has become their standard fashion: they ignored both, or simply regurgitated the President’s words with no commentary or analysis.

The President asserts that “The facts contained in the International Press Institute’s letter were examined in detail and serious conclusions were made”

In their letter, the International Press Institute (IPI) expressed concern over the “significant deterioration in the press freedom environment in Ukraine, since [Yanukovych] came to office in February 2010”. They are “alarmed at reports of an increase in the number of assaults against journalists and a failure to bring the perpetrators of the attacks to justice.”, and provide direct links to video clips of attacks by Ukrainian law enforcement officers on journalists.

They refer to the attack by “Berkut” Special Forces men on Novy Kanal journalist, Serhiy Kutryak when the latter was filming the opening of a highly controversial photo exhibition “Volyn Massacre” in April. On 12 July the Shevchenkivsky Court revoked the decision to initiate a criminal investigation into obstruction of the journalist’s professional activities, with this ruling being upheld on 9 August by the Kyiv Court of Appeal. On 15 July an internal inquiry found no infringements by the Berkut officers.

The serious conclusion would seem to be that Berkut officers can assault journalists with impunity.

It’s delightful to hear words like “as a citizen and as Guarantor of the Constitution I have no right to influence the courts”. Yet firstly, nobody is asking him to do so.

 

Take also the violence from a Presidential guard from the State Security Department against a journalist from TV STB in June. Demands from the movement “Stop Censorship!” to name and dismiss the guard have been ignored. On 13 July the Military Prosecutor for the Central Region refused to initiate a criminal investigation against the anonymous guard, and at the beginning of August the Security Department reported that their internal investigation had found no wrong-doing in the behaviour of their security guards.

The serious conclusions are basically the same.

With regard to the attack on journalists from the Express newspaper in the Lviv region in April, the Verkhovna Rada Committee on Freedom of Speech decided that the police had not been involved. We can only hope that they have grounds for such serious conclusions which totally contradict the statements made by the journalists involved.

The fine-sounding words from the President about Channel 5 and TVi can also not withstand that unfortunate confrontation between words and reality. In response to the President’s assertion that he often meets with journalists from Channel 5, the staff of the channel “again turn to him asking for a meeting. After all, in the two months since we addressed our Open Letter to the President, we have not been able to inform him of the real nature of the threat hanging over the First Ukrainian Information Channel due to the possibility of our being deprived through court proceedings of our broadcasting frequencies”.

The Guarantor of the Constitution is asked not to allow the culmination of a process unthinkable in any democratic country. In the given court case over frequencies, no words can conceal the manifest conflict of interests and “blurring of the lines between government office and private media ownership”. The owner of the Inter Media Group which is trying to take frequencies away from TVi and Channel 5, is at the same time the Head of the Security Service [SBU] and, since May, a member of the High Council of Justice.

 

It’s delightful to hear words like “as a citizen and as Guarantor of the Constitution I have no right to influence the courts”.  Yet firstly, nobody is asking him to do so. IPI expresses its hope that the court case on frequencies “will be open to the public and that Ukraine will make efforts to ensure that the allocation process is transparent, fair and not subject to political pressure”.  The television channels involved, other media and human rights organizations, including Reporters without Borders, as well as representatives of the Council of Europe have repeatedly stressed the need for this.

The Guarantor of the Constitution is asked not to allow the culmination of a process unthinkable in any democratic country. In the given court case over frequencies, no words can conceal the manifest conflict of interests and “blurring of the lines between government office and private media ownership”.  The owner of the Inter Media Group which is trying to take frequencies away from TVi and Channel 5, is at the same time the Head of the Security Service [SBU] and, since May, a member of the High Council of Justice.

The President should have removed this conflict of interests back in April when the SBU approached the National Television and Radio Broadcasting Council demanding documents about the competition for television frequencies from 27 January and also a letter from the SBU to the regulating body asking that the satellite platform “Poverkhnost Sport TV”, which specifically drew the regulators’ attention to the transmission of TVi (cf. khpg.org/index.php?id=1270822965)

Instead, with his decree of 31 May, Yanukovych made Khoroshkovsky a member of the High Council of Justice which according to the new laws hastily passed this summer has extended powers to appoint and dismiss judges.

On 12 August the High Administrative Court rejected the law suit brought by TVi asking the court to find the President’s decree appointing Khoroshkovsky to the High Council of Justice unlawful. It is a shame that the full ruling has not yet been published. It is, after all, difficult to imagine what the court found in the curriculum vitae of the media magnate and Head of the SBU that could meet the requirements of the Law on the High Council of Justice which include: “a higher legal education and experience of work in the field of law of no less than ten years”.

It is, after all, difficult to imagine what the court found in the curriculum vitae of the media magnate and Head of the SBU that could meet the requirements of the Law on the High Council of Justice which include: “a higher legal education and experience of work in the field of law of no less than ten years”.

 

Following this ruling, even without going into the questionable actions of the SBU over recent times directed against freedom of speech, it would be exceedingly difficult to not share the concerns expressed by the International Press Institute.

Removal of the frequencies of two of the last independent television channels through a law suit brought by the media group effectively owned by the Head of the SBU will not only be a blow to independent media and public access to balanced information. It will cause immeasurable damage to Ukraine’s reputation, as well as that of the present regime, and no fine words will be of any use.

Judging from the President’s remarks, it is not only the SBU who follow criticism of the regime. One might feel pleased that they read hard-hitting texts if their catastrophic inability to learn lessons from this was not so worrying. The “answer” on the President’s site is staggering for many reasons, but primarily for the idiocy of attempts with words to whitewash the sordid reality which simply hits one in the eye.

... new policy of the First National Television Channel, as voiced recently by its Vice-President Valid Arfush. He says that his television channel “must definitely be pro-regime… the First National Channel should always cover the work of those in power, pass only positive information to the viewers”.

 

What’s the point of all the empty declarations when only those television channels from which they’re trying to remove frequencies proved capable of covering information of public importance about the International Press Institute’s criticism?  They can give references to non-interference in business activities a rest as well. The First National Television Channel [UTV-1] should be meeting the information needs of the tax payers and not misleading them through avoiding various issues. The problem, incidentally, is not always the lack of information, but its careful selection and editing.  On 13 August UTV-1 reported a meeting between the President and the Head of the Supreme Court whose powers have just been very radically cut in the controversial Law on the Judicial System and Status of Judges. The report begins with the phrase: “Yanukovych: Ukraine needs reform of the entire system of justice” and basically contains in that mode right up to this gem of manipulative reporting:

“Viktor Yanukovych, President of Ukraine: People need to feel now that the judicial system has begun working much more effectively and has become much closer to people and to society.

Vasyl Onopenko, Head of the Supreme Court: We will present proposals to the President in order to improve it, after all there are no limits to improvement”.

Not one word about warranted doubts regarding the first step, most hurriedly taken, towards “judicial reform”, with criticism heard by no means only from the Head of the Supreme Court. This is, of course, entirely in line with the new policy of the First National Television Channel, as voiced recently by its Vice-President Valid Arfush. He says that his television channel “must definitely be pro-regime… the First National Channel should always cover the work of those in power, pass only positive information to the viewers”.

This policy is clearly not in the interests of taxpayers, nor does it meet the requirements of a democratic society. It also forces us to the most serious conclusion – that all words about creating public broadcasting and commitment to freedom of speech are empty and misleading.

There remains only one question, in no sense rhetorical: why should media outlets with respect for their audience even report such “answers”?

            Halya Coynash
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/78657/

Відкритий лист Святослава Караванського до Президента США Барака Обами TOP

http://vvnews.info/analytics/world/56695-otkrytoe-pismo-svyatoslava-karavanskogo-k-baraku-obame.html
17 серпня 2010

Багато річний в`язень совєтських контаборів, учений-мовознавець і правозахисник Святослав Караванський, який замешкав у США, скерував президентові США Бараку Гусейну Обамі відкритий лист з вимогою негайно втрутитися в ситуацію в Україні після приходу до влади Віктора Януковича.

У цьогорічній прокламації з нагоди Тижня Поневолених Націй Ви пишете, що Сполучені Штати стояли і стоять по боці тих, хто бореться за свої людські права.

Під цим оглядом варто глянути на те, що діється у країнах, звільнених від колоніяльного поневолення, які постали після розвалу СССР. А там відбувається найтрагічніша драма ХХІ століття – відродження тоталітарного монстра в особі спадкоємиці СССР – нібито демократичної Росії.

Очолена президентами Путіним, а тепер Медведєвим Росія поставила собі за мету вернути під свою владу, звільнені від колоніялізму поневолені народи.

Першою жертвою цього антилюдяного плану стала Україна, яка після сотень років рабства здобула нарешті самостійність. Чи ж не підлягає ця самостійність опіці Сполучених Штатів, згідно з Вашою прокламацією? А що ми бачимо на ділі?

Напівтоталітарна Росія за часи президентства згаданих осіб шляхом прямого втручання у політичне життя України домоглася обрання президентом України свого прямого агента, чиї кроки на цьому посту свідчать про його таємне бажання ліквідувати самостійність України і під маркою об’єднання братніх народів відновити окупацію України Росією.

Для досягнення цієї мети Президент Янукович та його команда не гребують ніякими антидемократичними методами, зокрема порушенням Конституції, придушенням свободи преси, свободи зборів і мирних демонстрацій. Найогиднішим порушенням демократії є залучення-купівля за гроші депутатів парламенту до урядової коаліції.

Постає питання, нащо, маючи законну більшість у парламенті, урядова коаліція і далі перекуповує депутатів парламенту? Немає сумніву, що за цим стоїть ідея позбавити Україну самостійности. Президент Янукович, беручи приклад з Росії Путіна-Медведєва і на ділі сповідуючи тоталітарні ідеї колишнього СССР, хоче постати перед світом у образі демократа, тобто воліє досягти тоталітарних цілей зовні нібито демократичним шляхом, на взір того, як прийшов до влади Гітлер у Німеччині.

Для ліквідації України як держави урядовій каоліції потрібно 300 депутатських голосів у парламенті. Коли коаліція матиме ці 300 голосів – вона “демократично” змінить Конституцію України, “демократично” проголосує за союз із Росією і “демократично” позбавить Україну самостійности. От чому триває перекуповування депутатів парламенту.

Для цього адміністрація Януковича, складена з колишніх функціонерів СССР, виявляє свою пряму ненависть до української національної більшости в Україні. Міністр освіти Табачник веде пряму агітацію проти української національности, розпалює національну ворожнечу. Уряд відверто підтримує Церкву, керовану Московським патріярхатом, передає їй храми, запрошує московського Патріярха робити довготривалі візити в Україну, тоді як “невідомі” злочинці підпалюють українські храми.

Виконуючи волю Москви, Янукович заперечує злочинний Голодомор, учинений в Україні під безпосереднім керівництвом Йосипа Сталіна, якого Росія хоче зобразити перед світом мало не ангелом. Тому їй треба заперечити штучну природу Голодомору. Ця боротьба із правдою історії змушує команду Януковича вдаватися до “істин в останній інстанції”. Плюралізму думок у цій команді немає місця. Всупереч історичній правді міністр освіти Табачник заявляє, що визнання Голодомору геноцидом є націоналістичний та антиросійський погляд. Це рівнозначно, якби сказати, що визнання Голокосту є антинімецьким поглядом.

Варто згадати, що той же Табачник на посаді віце-прем’єра (2002-2004 рр.) визнавав Голодомор геноцидом. А Янукович, бувши прем’єром, обстоював потребу вступу України до НАТО, від чого він тепер відступився. Це все свідчить, що ці “демократи” не мають власних поглядів, а міняють їх після вказівок своїх закордонних хазяїв.

Усю цю антидемократичну діяльність президент завуальовує заявами про свою рішучість розвивати демократію, коли на ділі іде прямий наступ на демократію.

Як бачимо, світова демократія у ХХІ столітті стоїть перед новим, невідомим досі викликом. Антидемократичні, на ділі профашистські сили, для боротьби з демократією практикують віроломну тактику: вдаючи із себе демократів – після десятиліть служіння диктатурі! – ці відверті фашисти в душі, хочуть переробити світові демократичні цінності на свій сталінсько-гітлерівський лад. Вони бачать, що демократичні стандарти у світі практично не захищено. Світ дозволяє неофашистам виступати на світовій арені у ролі демократів, інфільтрувати демократичні інституції і вести боротьбу з демократіями в нутрі самих демократій.

Цей новий виклик демократії найяскравіше виявляє себе на прикладі подій, що мають місце в сучасній Україні, нахабно привласнюваній “демократичною” Росією.

Сполучені Штати, які взяли на себе місію стояти на сторожі демократичних цінностей у світі, мусять здавати собі справу з цього виклику. За часів президента Айзенгауера, диктаторські режими не вдавалися до такої віроломної тактики.

Це значить, що для захисту демократій у світі, потрібні нові підходи, нові методи, нові форми.

Прокламація про Тиждень Поневоленх Народів – хороша річ, але для захисту демократії у світі її мало. Потрібен постійний орган, який би дбав про долю світової демократії.

Потрібен регулярно скликати Форум демократичних держав. У світі регулярно засідає ціла низка економічних форумів, які обговорюють економічні проблеми А економіку ж тісно пов’язано з політичними формами урядування. То чи не буде для світу важливішим від економічних форумів форум демократичних держав?

Форум цей має бути присвячений практичному втіленню в життя демократії у світі – успіхам та невдачам цього втілення. Такий форум – це потреба дня, потреба ХХІ століття. Демократія – невід’ємний супутник світової цивілізації, і заразом – невід’ємна риса майбутнього світу. Її проблеми, її потреби, її успіхи та невдачі слід обговорювати, і то регулярно і якнайдетальніше. На такому форумі як рівноправні члени мають брати участь делегації від уряду та від опозиції кожної демократичної країни. Демократія та її проблеми потребують широкого й вільного обговорення. Не можна допускати, щоб проблеми демократії розв’язували такі “демократи”, як міністр Табачник та президент Янукович, які зациклені на “сталінських” цінностях. Досить згадати про нагородження президентом Януковичем Рауля Кастро. Що це за жест?

Доля поклала на Сполучені Штати Америки та на її лідерів високу місію і доленосний обов’язок – ширити і вдосконалювати демократію на планеті.

І сьогодні саме Сполученим Штатам належить виявити ініціятиву щодо скликання Світового Демократичного Форуму.

Так велить логіка історії.

Ліквідатори України при владі TOP
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/13/5298479/
13 серпня 2010


Сергій Грабовський

Вже зараз, за даними соціологів, до 25% громадян не проти об'єднання з Росією в одній державі, якщо це буде вигідно, а ви уявляєте, як можна - з використанням відпрацьованих Кремлем і Луб'янкою технологій - переконати "болото" і заткнути роти незгідним?

 

Хочу заздалегідь попередити: у цій статті буде чимало цифр, що характеризують певні українські економічні реалії. Але стаття зовсім не про економіку.

Вона - про політику, про ту брутальну політику, яка останні півроку реалізується в Україні і про тенденції цієї політики, що якраз і виміряються цифрами.

Хоча й не тільки ними.

[...]

Іншими словами, до кінця поточного року загальна сума державного і гарантованого державою боргу України (враховуючи поточні виплати) точно перетне рубіж у $50 мільярдів і може сягнути десь так $60 мільярдів.

При цьому вся сума державних доходів 2009 року дорівнювала $26,3 мільярдів. На цей рік, згідно із законом про Держбюджет-2010, ці доходи мають становити $33,3 мільярди (як на мене, досить-таки фантастичний стрибок, але повторю ще раз: багато чого залежить від того, як рахують, що рахують і хто саме рахує).

Тобто наприкінці 2010-го річні доходи Української держави будуть приблизно вдвічі меншими, ніж її поточні борги.

Ну, а що далі?

[...]

Звичайно, усі ці небезпечні тенденції можна було б переламати, змінити чимало векторів економічного розвитку України, започаткувати, нарешті, її справжню модернізацію, провести оті самі реформи, які підпирає своїми коштами МВФ (правда, не всі вони потрібні, але це окрема розмова).

Але для цього вся країна має діяти на засадах національної солідарності, коли жодна гривня не йде на забаганки влади чи на пільги новітнім "любим друзям".

А що ми бачимо і чуємо?

Бачимо демонстративно розкішне святкування 60-ліття президента Януковича та позачергове оновлення шляху до його маєтку ціною у 100 мільйонів гривень (плюс різке зростання витрат на владний апарат, плюс спецвиплати нардепам на оздоровлення, плюс ще казна-що), а чуємо розмови урядовців про те, що настав, нарешті, час компенсувати (ясна річ, з державних коштів) деяким промисловцям фінансові втрати, спричинені їхньому бізнесу антинародним режимом Тимошенко.

І компенсують!

Ні, звичайно, повної ліквідації суверенітету України не буде. Утворять якийсь новітній СССР (Союз суверенних слов'янських республік), куди, крім України, запхнуть ще й позбавлену непрогнозованого Лукашенка Білорусь і постназарбаєвський Казахстан, і лади.

 

Іншими словами, паски затягуватимуть десятки мільйонів українців. А ті, хто ними керує, свої витрати не урізатимуть і реальних податків на розкіш не платитимуть. За такої "національної солідарності" важко сподіватися на злагоджену і ефективну роботу суспільства задля виходу з кризи й уникнення фінансового зашморгу для країни.

Утім, складається враження, що влада й не збирається тяжко працювати, щоб країна уникла цього зашморгу. Навпаки, його цілеспрямовано готують, дбайливо вив'язують мотузку і намилюють її.

Адже що таке дефолт для нинішньої влади?

Це чудова можливість спробувати витратити десятки мільярдів державних коштів на свої власні потреби (і, ясна річ, нинішніх "любих друзів"), покласти величезні суми на рахунки в офшорах, засунути кінці в воду, змусити платити за державні борги України когось іншого, а в підсумку самим закріпитися на керівних посадах ще на пару десятиліть.

Скажете, такого бути не може? Ні, може. І шалені позички, які беруться сьогодні без реальних шансів їх віддати за чинної політики, свідчать про це. Державу цілеспрямовано і свідомо банкротують на наших очах. Для того, щоб її продати і мати на цьому зиск.

Згадайте угоду "Севастополь-газ". Що можна продати головному другу та стратегічному партнерові в обмін на погашення нахапаних позичок?

Вірно, повноцінний державний суверенітет України. Та ще й, використовуючи ледь не всі ЗМІ, можна втовкмачити народові, що йдеться про величезне благо, про порятунок від національної катастрофи.

Вже зараз, за даними соціологів, до 25% громадян не проти об'єднання з Росією в одній державі, якщо це буде вигідно, а ви уявляєте, як можна - з використанням відпрацьованих Кремлем і Луб'янкою технологій - переконати "болото" і заткнути роти незгідним?

Що, у Стабілізаційному фонді РФ не знайдеться якихось $100 мільярдів, щоб купити Україну - від Луганська до Чопа? Та запросто!

Тим більше, що процеси уніфікації двох держав уже запущені.

Система середньої освіти перебудована з європейської під російську, деукраїнізація культурної сфери триває, армія знову скорочується, військова техніка не модернізується, новий директор Інституту національної пам'яті розказує, що Голодомор - це взагалі неправильна назва, міліцію поліцією ми негайно назвемо вслід за ними...

Ну, а про патріарха Кирила з проповіддю єдиного народу та про "Русский мир" я просто мовчу. І т. д., і т. ін.

Ні, звичайно, повної ліквідації суверенітету України не буде. Утворять якийсь новітній СССР (Союз суверенних слов'янських республік), куди, крім України, запхнуть ще й позбавлену непрогнозованого Лукашенка Білорусь і постназарбаєвський Казахстан, і лади.

Бо ж хіба нинішнім владоможцям потрібен суверенітет більший, ніж у Шаймієва та Рахімова?

Нагадаю, Мінтимер Шаймієв пробув президентом Татарстану аж 19 років, Муртаза Рахімов на посаді президента Башкортостану відбув трохи менше - 17 років.

У внутрішні справи цих російських автономій Москва аж до останніх років не надто влазила, головним було ділитися з нею прибутками та забезпечувати "правильне" голосування та не давати розгулятися опозиції. Мрія, а не життя!

Мрія - на відміну від нинішніх українських реалій, які потенційно здатні несподівано народити новий потужний політичний сплеск, який поставить під загрозу владу Партії регіонів.

А тут - жодних проблем: проведемо Євро-2012 і підемо возз'єднуватися з братами, які порятують нас від зловісного імперіалістичного МВФ і в обмін на свободу українців (о щастя!) на кілька відсотків скинуть ціни на газ. Для олігархів, звісно.

От такі думки навіває і такі припущення змушує висловити діяльність нової влади, яка надто нагадує ліквідаційну комісію у справі Української держави.

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/13/5298479/

Спільнота Українського католицького університету рішучо не погоджуеться з скасованням  обов’язкового екзамену з української мови TOP

9 серпня 2010

 
Спільнота Українського католицького університету висловлює свою рішучу незгоду з Постановою № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року, відповідно до якої було скасовано норму про обов’язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук

Це – не спалах емоцій, а принципова позиція. Надворі ХХІ століття. В Європі відбувається реформування сфери наукових досліджень і програм докторської підготовки, створення системи навчання впродовж життя і забезпечення сталого розвитку університетів в нових суспільно-економічних умовах; в Америці шукають оптимальну формулу для більш демократичного і справедливого доступу до якісної освіти соціально змарґіналізованих груп своїх громадян; в Росії створюються федеральні дослідницькі університети і консолідуються ресурси для здійснення наукового прориву. Погляд у майбутнє.

А в Україні Міністерство освіти і науки, яке за означенням – згідно з Конституцією і логікою речей – мало би забезпечувати українській мові статус універсальної комунікативної системи на території держави Україна, повертає нас у ХІХ століття і переймається тим, щоб українська мова, бува, не подорослішала настільки, щоб нею можна було елегантно описати будь-який фізичний факт, технологічний процес чи культурний феномен.

Ми не входимо тут у дискусію, чи скасовані Дмитром Табачником положення були в сучасних умовах найефективнішими засобами забезпечення наукового престижу української мови. Ми піднімаємо цей голос протесту, бо вбачаємо в діях керівництва Міністерства повне ігнорування цієї теми як проблеми, яку потрібно системно вирішувати. Замість того, щоб запропонувати альтернативні розв’язки, належно обговорити їх з академічною громадою й експертами, Міністерство поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки. Кабінет Міністрів, в обов’язки якого входить і одне, і друге, своєю підтримкою цього рішення виразно знехтував державними пріоритетами. Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику у мовній сфері, він пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією.

Український католицький університет має моральне право вимагати адекватної оцінки мовної ситуації в освітній сфері, оскільки в ньому, крім української, звучать різні мови: англійська, німецька, італійська, російська, польська. В Університеті активно реалізовуються програми, спрямовані на міжнаціональне порозуміння й пошану до мов меншин. Проте ми виходимо з переконання, що в українській вищій школі необхідною передумовою наукової кар’єри має бути належне знання української мови. Будь-яка інша позиція розминається зі здоровим глуздом і суперечить Конституції України та правам людини.

Згадана Постанова Кабінету Міністрів України не є випадковим епізодом у нормотворчій діяльності чинного Уряду. Їй передували накази Міністерства освіти і науки України № 243 від 26 березня 2010 року, № 259 від 29 березня 2010 року, а також Постанова самого Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року. Усі ці документи об’єднує одне: методичне пониження статусу української мови, звуження поля її застосування у сфері вищої освіти. Причому аргументація деяких із цих змін – «оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів» – не витримує жодної критики. Воістину, скільки коштів можна було б вивільнити для потреб людства, якби ООН прийняло рішення про оптимізацію фінансових витрат і перехід національних систем освіти на мову есперанто!

Згадані Постанови Кабінету Міністрів України разом із наказами Міністерства освіти і науки України серйозно викривлюють мовні баланси в нашій державі та віддаляють нас від точки бажаної гармонії. В результаті Уряд провокує недіалогічні кола нашого суспільства на обстоювання крайнощів і нетолерантних моделей вирішення мовного питання. Втім, інтелектуальне середовище завжди вирізняла здатність піднятися над етнічними бар’єрами і подивитися на будь-яку ситуацію неупереджено. Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти.

о. д-р Борис Ґудзяк,

ректор Українського католицького університету

Голос солідарності від Канади TOP

У справі ЗАЯВИ Українського католицького університету (УКУ) з приводу Постанови № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року „Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів”.

Подаємо три ключові уривки із ЗАЯВИ УКУ, підписаної ректором, о. д-ром Борисом Ґудзяком:

„Міністерство освіти і науки ... поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки”.

„Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику в мовній сфері, він [Кабінет Міністрів, я.р.] пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією”.

„Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти”.

Голос солідарності з ректорами, д-рами Б. Ґудзіком і С. Квітом
Injustice anywhere is a threat to justice everywhere”.

Вищеподані цитати з ЗАЯВИ ректора УКУ, д-ра Бориса Ґудзяка, з 9 серпня 2010 року, ілюструють парадоксальність ставлення уряду до державної мови своєї країни, чим виявляють фактичне нехтування власною конституцією й своє нелеґальне становище на території України.

Постанова № 642 Кабміну й міністра освіти і науки України Д. Табачника, це – брутальний і жорстоко продуманий засіб поступового знищення української мови, а з нею убивство її творця й носія. Це ніщо інше, як варіант Валуєвського й Емського указів російських царів 19-го століття та кремлівських комісарів – виконавців лінґвоциду й етноциду в Україні 20-го століття. На довшу мету Постанова № 642  й подібні „циркулярі” міністра Табачника й схожих на нього міністрів – це програма вбивства корінного народу даної території (України), але вже рафінованими засобами 21-го століття.

Першим і найболючішим прицілом „регіональної” влади в Україні – це конституційна мова держави – українська мова. Хитро й по-північному грубо, вона зупиняє дерусифікацію України, яка почалося з проголошенням незалежності в 1991-му. Починається затирання основної характеристики нації, яке реалізується всією владною вертикаллю – президентом держави, його міністрами, парламентом та ... при співпраці п’ятої колони – людей, які служать чужій державі.

Арґумент Табачника й усіх причетних (для приховання інтенції) до Постанови № 642 –  це: „оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів”. Арґумент міністра дуже „на часі”,який є  звичайною популістсько-демагогічною ширмою. Це Табачникова, Кабінету Міністрів і самого Президента –  маска для одурманення недумаючих і безробітних громадян, про яких влада повністю забула.

Коли слідкувати за останніми подіями в Україні, то робиш відповідний висновок: влада - антиконституційна, антизаконна й відверто україноненависницька. Вона працює для власної наживи, для чужих інтересів, а також вносить у суспільство розлад і розбрат; перетворює країну в поліцейську державу.

Про її дії – нехтування й порушення демократичних, людських і національних прав –  усього, що торкається людської й національної гідності –  необхідно інформувати демократичні уряди країн світу, президента й парламент Об’єднаної Європи, міжнародні засоби інформації та найвищу  інстанцію – Об’єднані Нації. А це: пригадати, що  „Несправедливість будь-де є небезпекою справедливості всюди”.

Ми солідаризуємося з позицією ректора Українського католицького університету, д-ра Бориса Ґудзяка й д-ра Сергія Квіта, президента Національного університету Києво-Могилянська академія та інших керівників університетів, які захищають науку від ідеологізованих і тенденційних політиків, формуючи справжніх громадян своєї держави.

Підтримуємо їх становище відносно гідного й належного місця української мови у власній демократичній державі, академічну й самоуправну автономність університетів; приєднуємося до їх морально-принципового голосу в обороні гідності кожного українця, де б він не знаходився.   

Ярослав Розумний
д-р філологічних наук, професор,
довголітній голова Відділу славістики
Манітобського університету (Канада),
почесний професор НаУКМА (Україна)

5 причин поразки націонал-демократів TOP

http://sd.net.ua/2010/08/11/nacdem_defeat.html
11.08.10


Андрій Левус

 
Прихід до влади виразно антиукраїнського режиму Януковича є свідченням поразки національно-демократичного проекту в нашій державі. Дискусії навколо причин цієї поразки, на жаль, не йдуть далі контрпродуктивних і доволі примітивних розправ над «противсіхами» та Ющенком, які начебто «привели до влади регіоналів».

Насправді, причини значно глибші і виходять вони далеко за рамки поточного політичного процесу останніх років.

Причин, як мінімум 5:

Причина 1 – комплекс «дисидентства»

Причина 2 – ретроградність

Причина 3 – розпорошеність

Причина 4 – відсутність нових облич

Причина 5 – організаційна неефективність та фінансова залежність

Повний аналіз тут: http://sd.net.ua/2010/08/11/nacdem_defeat.html

Strange developments under way in Ukraine: Am I missing something? TOP

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/78220/
August 12, 2010

Dmytro Potekhin

Isn't it strange that in Ukraine, a country where:

  1. Government is not legitimate since it was formed by an unconstitutional majority;

  2. Parliament is also not cleary legitimate;

  3. The court system is not legitimate since it operates under the new “law” passed by this “parliament;”

  4. The “president” is not legitimate since he is doing nothing neither with the “parliament” nor with the “government” to reestablish constitutional rule, but everything to boost their powers by violating the constitution.

That in this lawless country …

  1. Key human rights activists are complaining that the “minister” of interior is not gathering the public council to listen about human rights abuses, while saying nothing about the unconstitutional nature of the whole situation;

  2. Key freedom fighters are battling, as are journalists complaining about “censorship” by appealing to the very illegitimate “president” and his team;

  3. Bloggers are increasingly wondering why the security service is removing posts from their blogs, but continue to call it the Security Service of Ukraine, instead of the Security Service of Ukraine’s Usurpers;

  4. Businesses are complaining that the taxes are too high, but are not complaining that they are being taken for a costly ride by a well-organized clan that not too long ago, in the early 90s, was called racketeers;

  5. The opposition is going to take part in the elections under the “law” adopted by the illegitimate lawmakers;

People, what are we talking about?!

Read more: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/78220/#ixzz0wdcZC7fo

Russophile agenda rising once again TOP

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/78132/
August 11, 2010

 
Taras Kuzio  
[...]

The orientation became most acute under Volodymyr Shcherbytsky, who ruled the Soviet republic of Ukraine from 1972 to 1989. He was followed by “imperial communists” Volodymyr Ivashko and Stanislav Hurenko. Hurenko led the Communist Party after he retired in 1989-1991. Pyotr Symonenko, the Communist Party of Ukraine leader since 1993, is the continuation of this “imperial communist” tradition in Ukrainian politics. Ukraine’s “national communist” tradition also goes back to the beginnings of the Communist Party in Ukraine, but was annihilated in the early 1930s.

Yanukovych draws on a Russophile and pro-Moscow centrist tradition indigenous to Ukraine. “Imperial communists” existed in this nation since the inception of the Communist Party of Ukraine.

 

In the 1960s, it revived and became most closely associated with Petro Shelest, a native of Kharkiv who ran Soviet Ukraine from 1963 to 1972, and Kravchuk, a western Ukrainian who dominated this group between 1989 and 1994.

The Feb. 7 election of Yanukovych signals a decisive break in Ukraine’s history as it signifies the return of the “imperial communist” orientation to Ukrainian politics. Yanukovych is more pro-Russian than ex-President Leonid Kuchma (1994-2005) in domestic and foreign policies. Yanukovych is seeking to change the consensus of integration with the West that had been accepted by Ukraine’s first three presidents – Kravchuk (1991-1994), Kuchma and Viktor Yushchenko (2005-2010).

[...]

The Communist Party of Ukraine went into decline after the 1999 and 2002 elections, when voters rejected Symonenko and the party. Its place was taken by the Party of Regions, established in 2001 in Donetsk. It has drawn many ex-Communist voters and evolved over the next decade into the dominant party of Russo-phone eastern-southern Ukraine. The Party of Regions and Communist Party of Ukraine have aligned on numerous occasions during this period.

They twice joined coalitions and governments, in 2006-2007, and again today. They gave a no-confidence vote in Ukraine’s first truly reformist government, led by Prime Minister Viktor Yushchenko from 1999-2001, and cooperated on constitutional changes in 2003-04. Communist Party voters twice backed Yanukovych in the second rounds of presidential elections, 2004 and 2010.

Kuchma had no problems in developing short-term tactical alliances with the Communist Party, such as in removing Yushchenko as prime minister in 2001 or adopting a new Constitution in 1996. But he pulled out all the stops to defeat Symonenko in the 1999 presidential elections and to reduce the party’s influence in eastern-southern Ukraine.

Nationalism vs. imperialism

Yanukovych, for example, is the first Ukrainian president to oppose NATO membership because he does not see Russia as a threat to Ukraine.

 

The post-Josef Stalin era in Ukraine was dominated by two different Communist Party leaders: Petro Shelest (1963-1971) and Vladimir Shcherbytsky (1972-1989). With Leonid Kravchuk and Viktor Yushchenko each only serving one term, independent Ukraine could be dominated by Leonid Kuchma and Viktor Yanukovych.

Ukraine’s two post-Stalin leaders are usually contrasted, with Shelest representing “national communism” and Shcherbytsky representing loyalty and servility to Moscow. In Soviet Ukraine, Moscow relied heavily for political control upon the Donetsk-Dnipropetrovsk Russified elite. These two clans dominated Soviet Ukraine and now independent Ukraine (Kuchma, Yanukovych).

Shelest sought to balance the promotion of the interests of Soviet Ukraine while showing his loyalty to Moscow. Shelest was, though, also facing an uphill battle against Soviet policies of Russification and de-nationalization promoted by “liberal” Soviet leader Nikita Khrushchev, who ruled from 1953 to 1964, and “conservative” leader Leonid Brezhnev, who was in charge between 1964 and 1982.

Ivan Dzyuba’s Internationalism or Russification? was written in 1965, but only first published in Ukraine in the late 1980s. Dzyuba’s report called for a return to Vladimir Lenin’s nationality policy, which allegedly never included Russification. This Euro-communist position sought to blame Stalinism rather than communism or Marxism-Leninism.

Shelest fails Moscow

Shcherbytsky used the threat from Ukrainian nationalism and Shelest “nationalistic deviationism” as a means to consolidate his rule and prove his loyalty and servility to Moscow.

 

Shelest’s attempt to balance the demands of Kyiv and Moscow failed. He was removed by Moscow in 1972. His removal was followed by arrests of Ukrainian dissidents and purges of the cultural intelligentsia, the re-subordination of academic institutions to stricter Communist Party control and a campaign against Ukrainian national identity...

Shelest was neither a separatist nor an early Mikhail Gorbachev, the Soviet leader from 1985 until its collapse in 1991. Shelest resembled the Ukrainian Cossack Hetman leaders of the first half of the 18th century. They, like Shelest, sought to do the impossible by defending their territory while seeking to promote good relations with Moscow.

Kuchma came to power with a romantic notion that he would quickly “normalize” relations with Russia. Kuchma’s romanticism about Moscow was sobered by Russian President Boris Yeltsin’s three-year wait before flying into Kyiv to sign a treaty recognizing Ukraine’s borders. Kuchma evolved from being a Cossack Hetman and Communist Party leader like Shelest, to a leader of a country.

In the 1990s, Kuchma had the possibility to undertake this evolution because Ukraine was already independent, thanks largely to western Ukrainians (Kravchuk and the opposition), Russia was in post-imperial decline and U.S., NATO and International Monetary Fund support was forthcoming in exchange for Ukraine giving up nuclear weapons.

Although Shelest was never a nationalist, he lobbied for republican cultural and economic rights. Shelest did not oppose the more outspoken cultural intelligentsia, the first time raising its head in three decades since Stalin’s Great Terror, but neither did he endorse them. His speech to the 1966 Ukrainian Writers’ Congress was understood as giving support to the intelligentsia.

In August 1965, the minister of education circulated a plan for the Ukrainianization of higher education institutions. Current Minister of Education Dmytro Tabachnyk is more like Shcherbytsky in introducing steps to reduce the influence of the Ukrainian language.

Shelest proved to be more tolerant of dissent than his successor Shcherbytsky. A fearful Moscow punished Ukrainian dissidents more severely than Russian ones. The 1972-1973 arrests and purges coincided with his removal and the rise of a subservient loyalist group headed by Shcherbytsky.

Dzyuba’s manuscript, Internationalism or Russification? A Study in the Soviet Nationalities Problem, was presented to the Soviet Ukrainian leadership in 1965 and circulated among regional leaders. The reaction was largely negative, especially from Shcherbytsky’s supporters. Dzyuba was attacked in domestic publications and those geared for the Ukrainian diaspora. In March 1972, Dzyuba was expelled from the Writers Union of Ukraine, arrested the following month and sentenced in March 1973 to five years imprisonment. Dzyuba recanted his views and escaped imprisonment.

Four decades later, Dzyuba, in a long three-part article published in July in the Ukrainian newspaper Den, condemned the “anti-Ukrainian” education policies of Tabachnyk. Our Ukraine parliament deputy Yaroslav Kendzior said in July that the Yanukovych administration “hates the Ukrainian language and everything Ukrainian.” The same statement could apply to the Brezhnev-Shcherbytsky era.

The largest local branch of the Communist Party in Ukraine, in Donetsk, is ultra-loyal to Moscow. The party organization has always been headed by an ethnic Russian. Any post-communist force that emerges in independent Ukraine with its base in Donetsk would be, therefore, inevitably highly Russophile and desirous of close ties to Moscow.

Shcherbytsky's servility

The installation of Shcherbytsky as Communist Party leader represented the triumph of Moscow over the Soviet Ukrainian republic. Shcherbytsky’s task was to please Moscow. A similar task was set for Yanukovych by Moscow before and after his election. The “red lines” which Russia objected to in Ukraine were spelled out in the August 2009 scandalous open letter by Russian President Dmitry Medvedev to then-president Yushchenko. The Russian and Ukrainian media revealed that Russia sought to influence the appointments of education minister and the “siloviky” power ministries of interior, foreign and defense.

A rollback of nation-building, long-term extension of the Russian Black Sea Fleet base in Sevastopol and an end to Ukraine’s drive to NATO membership were three important Russian demands that Yanukovych fulfilled.

Under Shcherbytsky, the elite were increasingly and disproportionately recruited from the more Russified Donetsk and Dnipropretrovsk party branches. They were ultra loyal to Moscow and more inclined to side with “imperial communists” during the tumultuous 1989-1991 period of Ukrainian politics.

Shelest, by contrast, was far less servile to Russia. Again, this is similar to the difference between Kuchma who -- although not anti-Russian -- was wary of Russia as a threat to Ukrainian sovereignty, and Yanukovych, who looks to Moscow with childlike awe.

The number of Ukrainian schoolchildren educated in Ukrainian-language schools decreased in the late 1970s and fewer books were published in the Ukrainian language under Brezhnev than under Stalin. Although two decades of Ukrainian independence reversed the downward trend in Ukrainian-language education, this progress abruptly stopped after Yanukovych’s election.

Shelest, like Ukraine’s first three presidents, had been willing to support the Ukrainian language, culture and historiography. Shcherbytsky, in contrast, chose to speak Russian, as do most government ministers in the Azarov government, including Azarov himself.

Shcherbytsky remained in power over 17 years and four Communist Party leaders because he proved loyal and useful to Moscow in its objective of maintaining control over the strategic Soviet Ukrainian republic.

The Shcherbytsky regime was founded on a “younger brother” logic that permitted total control by local elites of the republic in return for unswerving loyalty to the “elder Russian brother.” Again, we find a subtle difference between Kuchma, who was distrustful of Russia and sought equal relations, and Yanukovych, who has adopted a more subservient and unequal relationship.

The national and imperial communist traditions have always existed in Ukraine. With the election of Yanukovych, the imperial communist tradition in Ukraine is back in power for the first time in two decades. There is, indeed, more that links Shcherbytsky and Yanukovych than some may realize.

Будь ласка, пильнуйте мою країну! TOP
http://inozmi.glavred.info/articles/4026.prn

В Україні стрілки годинника повернули назад. Не минуло й півроку після останніх виборів, а від колишнього демократичного підйому мало що лишилося. Письменник Юрій Андрухович описує «внутрішню окупацію» своєї країни та кошмар, на який життя в ній перетворилося. На сторінках німецької Frankfurter Allgemeine Zeitung він звертається по допомогу до Європи.

[...]

Сьогоднішня Україна дає винятково повчальний матеріал на тему «Крихкість демократії, або Як загнати нас назад у диктатуру». Був би я іноземним політологом – сидів би тут і спостерігав, нотуючи з дня на день перманентні «реформи». І був би професійно щасливим – спостерігати цю живу щоденну практику. Проте я не політолог, не іноземець, я тутешній громадянин, мені залишаються стиснуті кулаки та підсвідомі бажання.

Реформ немає, а є реванш

Людина, що глибоко затамувала «образу 2004 роком», на повну потужність насолоджується відплатою.

Четвертий президент України Віктор Янукович є водночас першим в нашій історії «президентом меншості» – у другому турі виборів його підтримало трохи менш як 49 відсотків тих, що взяли участь у голосуванні. Здавалось, його президентство виявиться ще безперспективнішим, ніж останні роки його попередника. Проте це здавалося тільки нам, наївним – котрі Конституцію країни вважають чимось абсолютно непорушним. Виявляється, що не в Конституції справа, а, скажімо, в контролі над більшістю суддів Конституційного суду.

Уже до середини березня новообраний президент непередбачувано легко захопив усю владу й розвернув країну на 180 градусів.

Нині в його розпорядженні слухняна парламентська більшість, здатна лише тиснути на кнопки, виконуючи його вказівки, та цілковито ігнорувати опозицію. Найсвіжіший приклад – проголосований вночі закон про основи зовнішньої та внутрішньої політики. Із 420 поправок опозиції було прийнято нуль. Вирішальним чинником у внутрішній парламентській боротьбі виявився фізичний – уміння звихнути опонентові ніс або проламати череп. У цьому сенсі президентська партія не має собі рівних за кількістю в її депутатському корпусі колишніх борців вільного стилю, боксерів чи просто «охоронців».

Була така гарна країна

Уряд очолює суперлояльний до президента ворог середнього і малого підприємництва. Його улюблене заняття – витискати максимум з «їхніх», репресувати тих, які «не з нами». Мета цих відрухів зрозуміла – політичне упокорення середнього класу, адміністративні цькування й нищення «чужих» та заохочення «наших» (у формі перерозподілу між ними добра, відібраного в «чужих»).

Про суди, тобто про найголовніший із них – Конституційний, я вже згадував. Додам лише, що не тільки його уже цілковито контролює президент. Я вже й не пам’ятаю, коли і в якому з судів востаннє приймалося хоч якесь рішення на користь опозиції. Ну, не може ж так бути, щоб вона завжди й в усьому була неправою! Щойно парламент проголосує нову редакцію закону про масові зібрання – і головним завданням судів стане забороняти акції протесту. Утім, міліція довела, що успішно вміє з ними впоратися навіть без судових заборон. Побиття мирних демонстрантів (якщо тільки вони під «неправильними» прапорами й гаслами) знову стало звичайною справою. А ми за останні роки вже навіть устигли забути, що бувають якісь розгони демонстрацій.

Що справді вражає: не так блискавична узурпація влади, як іще блискавичніше повернення страху. Ні, спочатку було обурення, страх лише потім. А зараз? Перехід страху в апатію? Була така гарна країна, подавала надії, в Європу просилася. Де вона нині?

Найуспішніша на сьогодні «реформа» нової влади – це перетворення української служби безпеки назад у кагебе СРСР. Дедалі частіше говориться про так звані «профілактичні бесіди» з журналістами, громадськими діячами, про м’яке (поки що?) залякування та вербування, про складання «списків лояльності» – створення відповідних досьє на особливо активних громадян. Ректори українських університетів запрошуються «до співпраці» й зобов’язуються попереджувати своїх студентів про покарання за участь у протестах. Серед сотень українських ректорів таки знайшовся один, який оприлюднив суть подібної «пропозиції». На щастя, він такий знайшовся. На жаль, він такий знайшовся лише один. Хоча кажуть, наче сам найвищий шеф СБУ (a propos, за сумісництвом власник найбільшої за активами медійної групи) їздив до нього вибачатися за «необережність свого працівника».

[...]

У всьому цьому лишається загадкою тільки одне: навіщо режимові Януковича Європа? Навіщо ця гра в інтеграцію й незмінна єврориторика? Невже справа лише в банківських реквізитах? Чи в любові до відпусток на Сардинії, в Монте-Карло або Французьких чи якихось іще Альпах? Адже якщо Європа, то її будують не так. І справжні реформи починають не закриттям архівів, а продовжують і зміцнюють не відрахуванням з університетів громадських активістів. Щось тут не так.

У похмурих тонах – тільки найближче майбутнє

Насправді тут усе не так. Настільки далекою від європейських цінностей українська влада не була ще ніколи. Інколи хочеться, щоб повернувся Кучма. Інколи хочеться жити в Білорусі Лукашенка. А всю європейську спільноту мені хочеться просити: «Пильнуйте за діями цієї української влади як ніколи прискіпливо! Чомусь їм іще важливо, що ви про них думаєте. Не дайте їм обводити вас круг пальця їхніми балачками про порядок!»

А взагалі ж мені не хочеться нічого іншого, як тільки додивитися свій сон.

П’ять років тому я повірив, що мій (мій теж) «проект країни» перемагає. Такої нищівної поразки, якої він зазнав цього року, я не очікував. Помиляються ті, хто каже про якусь там програну битву – це програна війна. Наслідком програної війни буває окупація. В Україні вже знайдено щодо неї специфічний термін – «внутрішня окупація». Нас окупували зсередини, шляхом президентських виборів і парламентських махінацій. Тому найближче майбутнє я бачу в радше похмурих тонах.

Але тільки найближче. Бо не може ж настільки анахронічна система родом зі Сталіна перемогти у довшій історичній перспективі! У цьому переконанні, навряд чи безперечному, й засіла нині вся моя надія, точніше, все, що від неї лишилося.

Ціла стаття: http://inozmi.glavred.info/articles/4026.prn

Україна: час іде назад TOP
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2129380.html
16.08.2010


Вадим Скуратівський

Київ – Майбутнє в жодному разі не можна вичерпно спрогнозувати – воно завжди при якихось сюрпризах.

[...]

Буде щось, але щось, сказати б, дуже погане, тому що ми вже живемо у поліційній державі. У поліційній державі того самого авторитарного типу, який на повну силу проявив себе в Середній Європі наприкінці 30-х років минулого століття. Але з поправкою на одну обставину. Річ у тім, що всі ті ризькі, талліннські, каунаські, балканські та інші авторитаризми обов’язково посилалися на якийсь примітивний, але, безперечно, свій варіант патріотизму. А в Україні до влади прийшла сила, яка може посилатися лише на чужий Україні націоналізм. Це взагалі надзвичайно цікава і, одверто кажучи, ультра-ідіотська ситуація, але це так. І в зв’язку із цією самою переорієнтацією політичної України на чужий нам націоналізм може трапитися різне.

Ми бачимо, що в сучасній Росії в офіційній ідеології дивно переплітаються всі без винятку «-ізми» тієї країни – десь починаючи від династії Калит і закінчуючи Сталіним і Брежнєвим. Україна нині, як засвідчує, серед іншого, публіцистика добродія Табачника, орієнтується саме на цей примітивний, провінційний варіант російського націоналізму. Ну, а туди, зрозуміло, входить усе: і культ государів, знов-таки од династії Калит до Романових включно, і Ленін, і Сталін, і Брежнєв, – одним словом, усе те, що нагромадив московський деспотизм. І це справляє доволі моторошне враження хоча б на російському ґрунті, а перенесене на український – взагалі враження сюрреалістичне.

Це означає, що, зрештою, ми будемо жити не в ідеальній соціалістично-комуністичній країні – таке вже неможливо, тільки що навіть комуністична Куба оголосила НЕП, – ми, разом із тим, продублюємо все те негативне, що нагромадила і дореволюційна Росія, і вслід за тим Росія пореволюційна – так званий Радянський Союз, – там буде все. Але, зрозуміло, все це буде у дуже такому провінційному, холуйському, сервільному тутешньому варіанті. Будуть безперестанку місцеві офіційні реверанси перед сусідньою несвободою.

А будь-яка несвобода – чи в сучасному світі, а чи раніше, – обов’язково використовує ксенофобію у тих чи тих варіантах, особливо поширений, зокрема, антисемітизм....

Ціла стаття: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2129380.html

Federal land chosen for memorial to victims of communism TOP

http://cnw.ca/en/releases/archive/August2010/12/c2239.html 
August 12, 2010

The Canadian memorial to victims of Communism will be located on a piece of land in the Garden of the Provinces and Territories in Ottawa. The land has been allocated to Tribute to Liberty for the Memorial to Victims of Totalitarian Communism Canada, a Land of Refuge by the National Capital Commission (NCC).

A design for the memorial will be chosen through a national design competition planned for 2011.

Alide Forstmanis, Tribute to Liberty board chair says she is happy with the result of the site selection process. The central location and the beauty of the site are fitting for this memorial. We are pleased with the land the NCC has found for us.

Mrs. Forstmanis says the memorial will commemorate the losses and hardships of all those who suffered under Communism, and will pay tribute to Canada which was and is a land of refuge for those who seek liberty.

Tribute to Liberty is a registered charity and can issue tax receipts for donations to the Memorial to Victims of Totalitarian Communism  Canada, a Land of Refuge. Tribute to Liberty's grassroots fundraising campaign, the Pathway to Liberty, allows donors to tell a story of a victim of Communism or make a dedication with their donation. The campaign is online at www.tributetoliberty.ca.

Відкритий лист до Президента України Віктора Януковича TOP

http://www.tvi.ua/

Шановний Вікторе Федоровичу!

Я, Микола Княжицький, директор телеканалу ТВі, прошу Вас зустрітися зі мною і з колективом нашого телеканалу. В понеділок, 16 серпня, в Апеляційному адміністративному суді міста Києва має розглядатися питання про позбавлення нашого телеканалу ліцензій за позовом компаній Валерія Хорошковського.

Про цю історію багато писали як в Україні, так і закордоном, а напишуть, очевидно, ще більше. Позбавлення частот двох незалежних телеканалів було сприйняте міжнародною спільнотою як прямий наступ на свободу слова. Ми просимо зустрічі з Вами тому, що Ви є гарантом і Конституції, і свободи слова, як Ви самі неодноразово заявляли. На очах у всієї країни Ви доручили Валерію Хорошковському розібратися зі скаргами журналістів. Після такого доручення Хорошковський мав би наступного дня подати у відставку. Тому що саме він на сьогодні є символом обмеження свободи слова і конфлікту інтересів не тільки для всіх вільних людей нашої країни, але і для всієї Європи.

Ніде в світі, в жодній країні, на жодному з континентів таємну поліцію або «охранку» не очолює медіа-магнат, який одночасно вершить долі суддів усієї країни. В жодній країні в 21 столітті «охранка» не бореться з блогерами та студентами, не вербує ректорів і не займається пропагандою. Подібна ситуація була б анекдотичною для всіх Ваших колег: і, ні Медвєдєв, ні Обама, ні Саркозі, ні будь-хто інший її б не допустили.

Звичайно, Валерій – не демон, виплодок зла. І, звичайно, він та його політичні партнери, які обмежують Ваш доступ до об’єктивної інформації, які обмежують коло Вашого спілкування під виглядом турботи про Вас, скоріше нагадують матросів, що роблять спроби стати за штурвал корабля, поки Ви, як капітан, зайняті іншими справами.

 Але відповідальність за цей корабель, що йде не за правилами, тріщить по швах та розхитується, лежить на Вас. З них нічого не візьмеш. Це Вас вже починають вважати в світі недемократичним лідером, котрий нездатен керувати країною, хоча насправді це їх неспроможність. Тому що все, чого вони прагнуть - це примітивне збагачення. А в подальшому – або абсолютна влада, або безбідне існування. Напевне, вони обіцяють Вам, що докладають зусиль для зміцнення Вашої влади та добробуту. Але поки нічого, крім проблем з репутацією всередині країни та закордоном, вони Вам не принесли.

 Вікторе Федоровичу, прислухайтесь до Ганни Герман. Не до того, що вона говорить публічно, намагаючись хоч якось обілити Ваш образ, який псує один з керівників Ваших спецслужб, а до того, що вона може сказати Вам особисто, спираючись на свій європейський досвід.

 Якщо потрібно назвати біле чорним, нехай Ваші співробітники це заявляють самі, не прикриваючись Вашим імям. Ви кажете, що факти, наведені в листі Міжнародного інституту преси, були детально розслідувані і зроблені серйозні висновки. Ким розслідувані? Які висновки? Міліціонери, що побили журналіста «Нового каналу» Кутракова перед телекамерами, не покарані. Співробітник Вашої охорони, що побив журналіста телеканалу СТБ Андрушко, теж. Ніхто не розслідував факт стеження за мною невідомими людьми на автомобілях з підробленими номерами. Вникніть в це питання і, можливо, Ви пересвідчитесь, що за мною незаконно слідкувала «наружка» СБУ. Хтось із Вашого оточення вирішив «не сдавать своих», тим самим жертвуючи особистій владі Вашу репутацію.

 Ви кажете, Вікторе Федоровичу, що не втручаєтесь в роботу судів. Абсолютно правильно. Але Хорошковський як член Вищої ради юстиції в них втручається. Як може суддя прийняти справедливе рішення відносно людини, яка завтра може його звільнити? Саме тому умовності для Хорошковського не важливі. Вже давно набуло законної чинності рішення про те, що конкурс, на якому частоти отримали ми, «5 канал», «Тоніс», «Новий канал», СТБ та багато інших телеканалів, був законним. І жоден незалежний суддя всупереч закону не розглядав би повторно справу, по якій уже прийнято рішення. Найголовніше, що суд взагалі не мав права приймати позов від компаній Хорошковського, тому що ніякі їх права не порушувались. Бо в законі чітко зазначено, що переваги в конкурсі мають ті канали, які виробляють власні новини та публіцистичні програми. Ні музичні, ні кіношні канали Хорошковського нічого подібного не роблять, але навіть не зважаючи  на це, вони отримали десятки частот на цьому конкурсі.

 Абсолютно випадково ми дізнались про те, що в понеділок, 16 серпня, має відбутися засідання суду з нашого питання. Рішення цього суду набуде чинності відразу. Якщо воно буде прийнято під тиском Хорошковського, в чому ми, на жаль, майже не сумніваємось, нам доведеться вимкнути більше десятка передавачів по всій країні, будуть порушені права багатьох відомих не тільки в нашій країні талановитих журналістів, які в результаті припинення мовлення можуть втратити роботу. В наш канал уже вкладені значні іноземні інвестиції, і незаконне позбавлення телеканалу ТВі ліцензії спричинить за собою позови в міжнародні суди.

 Хорошковському це «до лампочки», тому його канали з нами і судяться. Але Вам це навіщо? Ви що, справді, отак відразу хочете  незаслужено стати відомим європейським диктатором? Їм якраз, напевне, це й потрібно. Тому що тоді Ви будете повністю залежати від цих каналів, спецслужб, судів і в будь-який момент здадуть вони Вас заради якогось «більш свого» президента. Інакше навіщо соромити Вас на весь світ співбесідами з ректорами, дурним та беззмістовним наїздом на блогера, нахабним позбавленням частот? Користі Вам від цього ніякої взагалі, а сором на весь світ вони для Вас забезпечують щодня. Багато з тих, хто підтримав Вас на виборах, були впевнені, що Ви, Вікторе Федоровичу, саме та людина, яка не в деклараціях, а насправді об’єднає Україну, яка, презентуючи російськомовний економічно розвинений регіон, є не меншим патріотом нашої країни, ніж Ваші політичні опоненти. Серед тих, хто проголосував за Вас, було багато людей, впевнених в тому, що Ви побудуєте сильну демократичну Україну з розвиненою національною культурою та верховенством права.

 Але те, що відбувається зараз, ставить під сумнів цю впевненість. Саме тому ми просимо про зустріч з Вами як з нашим Президентом та гарантом нашої Конституції до 16 серпня. Ми хочемо попросити у Вас захистити незалежність суду. Ми не хочемо щоб Україна в черговий раз була осоромлена, і «беспредел» переміг закон.

 Я впевнений, що цього листа Вам не покажуть. Ми вже не перший раз просимо про зустріч. Тим не менше з блогерами Ви зустрічатися готові, з Валерієм Хорошковським зустрічаєтесь регулярно, а з колективами ТВі та «5 каналу» чомусь ні. Одначе колись Ви все ж таки побачите цей лист. І подякуєте мені за мою громадянську позицію. Дякую і Вам, Вікторе Федоровичу.

З повагою

Микола Княжицький,
директор телеканалу ТВі

Про сайт "Слово і діло" (www.slovoidilo.com) TOP

Міжнародні організації визначають націю як групу людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою.

В українців украли історію, заборонили звичаї, закони змінили на "панятія" – а нація існує, бо основним націєутворюючим чинником є мова. Саме тому сучасні окупанти та їхні холуї докладають так багато зусиль для знищення української мови, а відтак і української нації. За межами України, тобто на етнічних українських землях і в країнах поселення українців, теж існує банальна українофобія та політика геноциду українців. У цьому я переконався, ознайомившись із доповідями учасників IX Світового Конгресу Українців.

Ще в період судової боротьби з АвтоЗАЗом за право на отримання інформації про товар українською мовою, я відчув протидію моїм намаганням донести до українців інформацію про їхні мовні права. Інформаційна блокада проривалась надзвичайно важко. Посильну підтримку надавали знайомі і незнайомі люди, але щиро і професійно. Тому з розумінням сприйняв пропозицію друзів по боротьбі щодо створення інтернет-видання відповідного спрямування.

Та сайт не обмежується лише мовно-правозахисною тематикою. Рубрики будуть доповнюватись і надалі.

Україна перебуває під окупацією. Ми, українці, не можемо розраховувати на підтримку держави під назвою "Україна". Для неї ми непотріб, тому мусимо розраховувати лише на самих себе.

Запрошую до співпраці усіх небайдужих. Сподіваюсь заданий напрямок діяльності буде підтриманий дописувачами не лише з України.

Пам’ятаймо: достоїнство, гідність – це зовнішній вияв усвідомлення своїх прав, свого значення, поваги до себе.

Володимир Богайчук, редактор, член Комісії людських та громадянських прав Світового Конгресу Українців, керівник проекту.

Links to event postings TOP

Do you maintain a website of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site in the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

USA flag New York: Ancient Trypillia: 7000 years of spiritual art -- Opening Aug. 20
TOP

Ukrainian Institute of America
2 East 79th Street
212 288-8660
www.ukrainianinstitute.org

Gallery open: 12:00-6:00pm daily (closed Mondays)

Canadian flag Toronto: Independence Day 2010 Celebrations -- August 21 TOP

On Saturday August 21, 2010 from 10AM to midnight UCC-Toronto  invites you to  join us for Ukrainian Day festivities at Centennial Park  marking the 19th anniversary of Ukraine's Independence.   

Admission and parking is free. 

Throughout the day there will be:

  • soccer, volleyball and chess tournaments
  • games, and amusement rides at the Children's Corner
  • live performance concerts
  • a Ukrainian Food Fair
  • vendors with colorful crafts tables at the traditional “Yarmarokâ€
  • a mini Flea Market

And - to cap off the festivities - an evening Zabava

  • with the popular band "Klooch"
  • FREE admission!

Enjoy a festive summer's day in the park with us.

UCC-Toronto welcomes volunteers. 

Please contact us to donate some of your time to this event.

ucctoronto@bellnet.ca

Oh and did we mention that CTV is our Media sponsor for this event? They  are showing their support and so should you! 

See you there!

Follow us on Facebook: UKRAINE'S INDEPENDENCE DAY FESTIVAL - CENTENNIAL PARK

http://www.facebook.com/home.php?#!/event.php?eid=135996743078323

ZABAVA - Find information, video's and more!
http://www.facebook.com/home.php?#!/event.php?eid=115719425145841

Canadian flag Toronto: Flea market items needed -- Aug. 21 TOP

Do you or any of your friends have a treasure (new or used) you would like to part with and donate to KYK for our Flea Market/Bazaar on Saturday, August 21, 2010? A few items will do.

NEEDED ARE:

  • shoes 'n purses
  • belts, hats and sunglasses
  • old CDs 'n tapes (don't sell well)
  • costume jewelry (sells well) clothes
  • knick knacks (sell well)
  • beaded tops, dresses, skirts (lots of sparkle)
  • Ukie embroidery, ceramics, woodworks, pysanky
  • dolls, stuffed animals (goes well in childrens' corner)

Drop them off at KYK's office
(416) 323-4772
145 Evans Ave. #205 Evans/Islington

ANYTIME. Leave them in a bag in front of KYK's office on second floor.
or bring a small bag of items to Flea Market area the day of
or call (me) Luba Zaraska and we will arrange for pick-up.
905-939-0662 res
416-457-4502 cell
705-326-0046 cottage

Canadian flagToronto: Black Ribbon Day: Free Public Conference -- Aug. 23 TOP
_blank

August 23, 2010
Centre for European, Russian and Eurasian Studies
Munk Centre, University of Toronto

Sponsored by:
U of T Centre for European, Russian and Eurasian Studies,
Estonian Foundation of Canada,
Central and Eastern European Council of Canada,
Black Ribbon Day Foundation,
UpNorth Magazine
e-POSHTA NewsMagazine

A full day conference examining the impact of Eastern-Central European history on current regional affairs – ranging from defense to freedom and democratic issues; regional relations to perceptions of Eastern-Central European history.

Morning Session – 9:30am-11:00am

History Repeating: Current Issues in Eastern-Central European Affairs

Vladimir Kara-Murza (RTVI Washington Bureau Chief, co-founder Committee 2008)

Dr. Iivi-Anna Masso – Political Scientist, Journalist (Finland/Estonia)

Taras Kuzio – Analyst, Author, Commentator (Canada/Ukraine)

Other Panelists TBA

Keynote Session – 11:30am-1:00pm

Boris Nemtsov - (Former Deputy Prime Minister, Russia and Co-Founder of Russian opposition party, Union of Right Forces) via Skype from Russia.

Afternoon Session – 2:30pm-4:00pm

Current Perspectives on History, Memory and Politics

Dr. Lee Edwards – Historian, Chairman VOCMF (USA)

Imbi Paju – Historian, Author, Filmmaker (Finland/Estonia)

Taras Kuzio – Analyst, Author, Journalist (Canada/Ukraine)

Other Panelists TBA

Free Public Conference

Register at Munk Centre:
http://www.munkschool.utoronto.ca/EventDetails.aspx?eventId=9151

www.blackribbonday.org


FIRST ANNUAL CONFERENCE ON HISTORY, MEMORY AND
POLITICS IN EASTERN AND CENTRAL EUROPE

The Munk Centre at the University of Toronto will host a conference on History, Memory and Politics in Eastern and Central Europe on Monday, August 23, 2010. Among the many international panellists at the all day conference, former Russian Deputy Prime Minister and co-founder of Russian opposition party, Union of Right Forces, Boris Nemtsov will provide the keynote address at 11:30 a.m.

The conference will examine current issues and their link with historical perspectives in Eastern‐Central Europe and Russia through panels composed of international academics, journalists, historians and activists.

“The subject of this conference is extremely topical. The conference offers Canadians the rare opportunity to directly engage with some of the extraordinary individuals who are active in affecting issues and examining historical perspectives in the region ,” says conference organizer and award winning documentary filmmaker, Marcus Kolga.

In addition to Mr. Nemtsov, the conference will feature presentations by Ukraine expert and analyst Taras Kuzio; Victims of Communism Memorial Foundation Chairman, Dr. Lee Edwards; renowned Finnish-Estonian commentator and analyst, Dr. Iivi-Anna Masso; Russia’s RTVi Washington bureau chief Vladimir Kara-Murza; award-winning Finnish-Estonian historian and filmmaker, Imbi Paju; among others.

The conference begins at 9:30 a.m. on August 23rd at the University of Toronto’s Munk Centre. The event is being kindly sponsored by the UofT’s Centre for European, Russian and Eurasian Studies as well as the National Estonian Foundation, The Central and Eastern European Council of Canada, The Black Ribbon Day Foundation, UpNorth Magazine and ePOSHTA NewMagazine.

Participation in the conference is open to the public and is free of charge, but interested individuals should register at the Munk Centre through the following web address as seating is extremely limited:
http://www.munkschool.utoronto.ca/EventDetails.aspx?eventId=9151

The conference coincides with Black Ribbon Day, the first annual Canadian day of remembrance for the victims of European communism and Nazism, which was adopted by the Parliament of Canada by a motion introduced by MP Bob Rae and MP Borys Wrzesnewskyj in November 2009.


Speaker Bios

_blankBoris Nemtsov Keynote Speaker (Former Deputy PM Russia, Pro-Democracy Activist :: Russia)
Mr. Nemtsov is a Russian politician who was Deputy Prime Minister of Russia from 1997 to 1998. He was a co-founder of the Russian political party Union of Right Forces and The Russian Solidarity movement and is an outspoken critic of Russian President Vladimir Putin. As a leader of the movement for democracy and freedom in Russia, Mr. Nemtsov was violently arrested on July 31, 2010 for his participation in a peaceful pro-democracy demonstration in Moscow. VIA Skype

_blankRobert Amsterdam AM Panel (Inernational Lawyer :: Canada/USA/UK)
Robert Amsterdam is a Canadian international lawyer and founding partner with Dean Peroff of the law firm Amsterdam & Peroff, with offices in Toronto, Washington and London. Mr. Amsterdam represented former Yukos Oil CEO Mikhail Khodorkovsky during his trial for fraud and tax-evasion. Although he can no longer represent Khodorkovsky due to Russian legislation, he still speaks for him on the internatinal stage. Mr. Amsterdam's commentarly on Russian issues have appeared in many international publications. VIA Skype

_blankDr. Lee Edwards PM Panel (Historian, Victims of Communism Memorial Foundation :: USA)
A leading historian of American conservatism, Edwards is the author or editor of 20 books, including biographies of Ronald Reagan, Barry Goldwater and Edwin Meese III and is the Distinguished Fellow in Conservative Thought at The Heritage Foundation. Edwards also is chairman of the Victims of Communism Memorial Foundation, which dedicated the Victims of Communism Memorial in 2007 and launched the online Global Museum on Communism in 2009.

_blankVladimir Kara-Murza AM Panel (Journalist :: Russia)
Mr. Kara-Murza is the Washington bureau chief of RTVi television network. He was a candidate for the Russian parliament in the 2003 elections, and from 2007 to 2008 served as campaign chairman for presidential candidate Vladimir Bukovsky. He is a member of the federal council of the democratic opposition movement Solidarity. Kara-Murza has published opinion pieces in leading news publications, including The Wall Street Journal and the Financial Times.

_blankDr. Taras Kuzio AM & PM Panels (Analyist, Commentator :: Ukraine/Canada)
Taras Kuzio's expertise in Ukrainian political, economic and security affairs, and extensive publications on contemporary Ukraine are internationally recognized and influential on policy making towards Ukraine. Taras Kuzio is an Austrian Marshall Plan Foundation Visiting Fellow at the Center for Transatlantic Relations, School of Advanced International Studies, John Hopkins University, in Washington D.C. He edits Ukraine Analyst. He can be reached at tkuzio@rogers.com

_blankDr. Iivi-Anna Masso AM Panel (Analyist, Journalist :: Finland/Estonia)
Estonian-born political scientist, journalist based in Helsinki; has studied philosophy and political science at The University of Helsinki (PhD 2006) and Central European University; worked at Helsinki University, teaching political philosophy, democracy and human rights. Currently working as freelance writer and independent political analyst in Finland and Estonia.

_blankImbi Paju PM Panel (Historian, Filmmaker :: Finland/Estonia)
Ms. Paju is an Estonian journalist, author, and film director. After the release of her documentary film Memories Denied and the publication of the book by the same title, Imbi Paju has lectured and taken part in numerous seminars and deliberations about the crimes of communism and historical denial. An anthology of essays on the Estonian experience under the Soviet regime, "Behind It All Was Fear", co-edited by Ms. Paju and Finnish bestselling author, Sofi Oksanen, was the focus of considerable controversy in Finland and Russia in 2009.

Canadian flag Toronto: Churches & synagogues to open doors nationwide for national black ribbon day – August 23 TOP

To commemorate the first annual Canadian National Day of Remembrance for the Victims of European Communism and Nazism, places of worship in the Canadian Eastern and Central European communities will open their doors on Monday, August 23rd for special services and to collect flowers and pictures of friends and family who have been repressed.

In November 2009, Black Ribbon Day, was declared a national day of remembrance for the victims of European communism and Nazism, by Canada's House of Parliament by unanimous consent. 

Black Ribbon Day marks the anniversary of the signing of the Molotov-Ribbentrop pact on August 23, 1939.  The pact between Nazi Germany and Soviet Russia carved up the lands and people that lay between their borders and subjected them to brutal repression, murder and genocide.  The Second World War was a direct result of the signing of this pact: nine days after the signing, Hitler’s troops invaded Poland and two weeks later, Soviet troops invaded Poland’s eastern frontier.

 “The impact that this pact had on Canada and Canadians across our land is significant.  Hundreds of thousands of people that were persecuted and driven from their homes in the war zone found refuge in Canada.  Here they actively contributed towards building and developing the Canada we know today” says CEEC Chairman and Black Ribbon Day Founder, Markus Hess. “The salience of the evening is that a simple elegant avenue  is provided for individuals across Canada in the most appropriate places to commemorate this tragic past.”

Coinciding with the synagogue and church memorials is a conference co-sponsored by the University of Toronto's Munk Centre, the CEEC and the Black Ribbon Day Foundation.  The conference has attracted leading historical political and historic academic figures to discuss the theme, “History, Memory and Politics in Central and Eastern Europe”.   

For More Information Contact the Black Ribbon Day Foundation or the Central and Eastern European Council

info@blackribbondayfoundation.com

Canadian flag Toronto: Ukrainian flag-raising ceremony at Queen’s Park to mark 19 years of Ukraine’s independence -- Aug. 24 TOP

_blank

The UCC Ontario Provincial Council invites everyone to attend the flag raising ceremony in celebration of Ukrainian Independence Day.

Шануймося,

Yvan Baker, President

_blank

The Ukrainian Canadian community will hold a flag-raising ceremony at Toronto's Queen’s Park on Tuesday, August 24 at 12:00 noon in honour of the 19th anniversary of the restoration of Ukraine’s independence.

The event is being organized by the Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU): League of Ukrainian Canadians ( LUC ), League of Ukrainian Canadian Women  (LUCW) and Ukrainian Youth Association of Canada (CYM). The event is supported by the Consulate General of Ukraine in Toronto and the Ukrainian Canadian Congress, Toronto.

Honoured guests at the event will include members of the provincial and federal parliaments, representatives of the Ukrainian government, the consular corps, Church and community leaders.

Oleh Romanyshyn, President of LUC, noted: The members of the CCSU are profoundly grateful and proud that our government and our fellow Canadians have stood with us in the quest to bring to Ukraine the blessings that have made Canada the envy of the world. We hope and trust that Canada will continue to stand with the Ukrainian nation during this time of trial and tribulation. We look forward to our continuing consultations and coordinated efforts with the Government of Canada to affect tangible progress in securing a bright future for Ukraine and its people.”

Member organizations of the CCSU, individually and collectively, promote educational and cultural projects that help raise awareness of Ukraine’s history, and keep our fellow Canadians informed about developments in Ukraine.  The CCSU promotes Canadian values within a spirit of friendship and partnership between Canada and Ukraine, including people-to-people relations. 

For more information, please contact Orest Steciw, League of Ukrainian Canadians, at 416-516-8223 or luc@lucorg.com.

Canadian flagToronto: Fashion show - Colours of fall  -- Sept. 26 TOP


Чікаґо: “З Україною в серці” - Літературно-музичний вечір - 20 серпня TOP


Canadian flag Торонто: День Незаложності -- 19 річниця - 21 серпня TOP


Stockholm, Sweden: Innovative ICT – networking in the Baltic sea region -- 27-29 October TOP

Swedish Institute Annual Contact Seminar

Innovative ICT – Networking in the Baltic Sea Region

The Swedish Institute Baltic Sea Region Exchange Program (Visby Program) hereby invites you to the seminar “Innovative ICT – Networking in the Baltic Sea Region” in Stockholm, Sweden 27-29 October 2010. The seminar is arranged in cooperation with The Royal Technology Forum of theRoyal Swedish Academy of Engineering Sciences (IVA). Please find enclosed the official invitation letter with attached link to the electronic application form.

The aim of the seminar is to strengthen the contact network within the field of ICT (Information and Communication Technology) between not only institutions of higher education and research, NGOs and the business sector, but also with governmental agencies and public decision makers. The seminar is open to researchers, doctoral students, decision makers and representatives from universities, the business sector, governmental agencies and NGOs from Belarus, Estonia, Latvia, Lithuania, Poland, Sweden, Russia and Ukraine. Participation will provide you with a great opportunity to establish valuable professional contacts on research, business and innovative ICT solutions.

Primary topics are:

  • ICT and new media
  • ICT and democracy, legislation and regulations
  • ICT and innovations
  • ICT in the Baltic Sea Region – Implementation and future prospects

Keynote speakers, among others:

Ene Ergma, on the subject of “ICT and Democracy and how ICT is used in the Estonian Parliament”, PhD, DSc in Mathematical and Physical Sciences, Professor in Astrophysics, Member of Estonian Academy of Sciences, President of Estonian Parliament (the Riigikogu) and Foreign Member of the Royal Swedish Academy of Engineering Sciences.

James A Weyhenmeyer (unconfirmed), with “The Illinois experience in high performance computing”, PhD, Professor of Cell and Structural Biology and Neurosciences, Senior Vice President and Senior Vice Provost at Research Foundation of State University of New York.

The seminar is free of charge and for participants from Belarus, Estonia, Latvia, Lithuania, Poland, Russia and Ukraine the Swedish Institute will cover for accommodation at a hotel in central Stockholm. Travel grant may be applied for

Application for the seminar is made online through this link. Deadline for applying is September 15th.

Відкрито реєстрацію на XXIII Трирічний Конґрес КУК в Едмонтоні! TOP

_blank

На веб-сторінці відкрито реєстрацію на XXIII Трирічний Конґрес!

На веб-сторінці відкрито реєстрацію на ХXІII Трирічний Конґрес українців Канади "Вшановуючи минуле - надихаючи майбутнє". Конґрес вперше відбудеться в Едмонтоні, Альберта, в готелі "Вестін", з 5 по 7 листопада 2010 р. Ця подія також відзначатиме 70 річницю Конґресу Українців Канади, а також 120 річницю поселення українців у Канаді.

Президент КУК Павло Ґрод, зазначив важливість  участі в цьому конґресі  та заохотив членські організації надіслати своїх делегатів. "Трирічний Конґрес- ключова подія для майбутнього нашої громади. Ми не тільки будемо святкувати 70 турічницю КУК, але й розроблятимемо бачення й мандат для майбутнього нашої громади".

Організований Централею Конґресу Українців Канади та Провінційною Радою Альберти ХХІІІ Конґрес  дасть три повних дні для налагодження зв'язків, обговорення планів, виставок і відзначення нагородами. Найголовніше, ми обиратимемо керівництво для української громади Канади на наступні три роки і визначатимемо напрямки її розвитку на подальшу перспективу.

"Українська громада Альберти зворушена можливістю прийняти XXIII Конґрес  в Едмонтоні цієї осені. Група дуже відданих волонтерів невтомно працює для того, щоби цей Конґрес став одним із найбільш значимих й пам'ятних подій", відзначила Дарія Луців, Президент Провінційної Ради Альберти Конґресу Українців Канади.

Цьогорічний Конґрес включатиме багато знаних промовців й захоплюючих дискусійних сесій. Вперше в історії Конґресу буде запропонована спеціальна секція для нашої молоді з метою обговорення її інтересів і проблем!

Відвідайте веб-сторінку Конґресу XXIII Трирічний Конґрес для  реєстраціїй для подальшої інформації щодо його сесій, спеціальних цін на готельні номери, можливості спонсорства, знайомства з Едмонтоном й багато іншого! Зареєструйтеся до 30го вересня й отримайте знижку! 

Приєднуйтеся до нас цього листопада в Едмонтоні на XXIII Конґресі !

Додоткову інформацію можна отримати:

XXIII Конґрес Координатор
Юліана Масюк
uccab@telus.net
(780) 414-1624

Canada: Nominations welcome for Shevchenko medal -- Deadline Aug. 30 TOP
Ukrainian Canadian Congress President Paul Grod reminds individuals and groups to nominate qualified persons for the Shevchenko Medal.
 
"The Shevchenko Medal is the highest form of recognition that can be granted by the Ukrainian Canadian Congress. It recognizes individuals of Ukrainian and non-Ukrainian descent for their outstanding national contribution towards the development of the Ukrainian Canadian community," stated Grod. "The next Shevchenko Medals will be awarded at the Ukrainian Canadian Congress's Triennial Congress being held from November 5-7, 2010, in Edmonton, Alberta."
 
"The Shevchenko Medal recognizes outstanding achievement in community development, culture and the arts, education and sport and is measured by the recipients' level of excellence and initiative, their sustained body of work, peer recognition and the recipients' broad impact inside and outside the Ukrainian Canadian community." stated Roman Melnyk, Chair of the UCC Awards & Recognition Committee.

The Board of Directors of the Ukrainian Canadian Congress will be considering applications at its September 2010 meeting.  Only those applications received by August 30, 2010, shall be considered for award at the Triennial Congress.
 
For additional information, please visit:Shevchenko Medal Criteria
 
Applications are available on the UCC website at: 
Shevchenko Medal Nomination form 
 
Inquiries regarding the Shevchenko Medal can be directed to the Ukrainian Canadian Congress at (204) 942-4627 or via email at ucc@ucc.ca.

Ukrainian flag Львів: Увага! Запрошуємо волонтерів! -- вересень TOP

Хочеш додати яскравих нот у своє життя? Приєднуйся до нас.

У Львові розпочинається цікава та масштабна кампанія з реклами активного способу життя серед молоді та школярів. Молодим людям потрібно вести активніше життя, займатися цікавими видами спорту, одним словом - додати яскравості до своїх буднів. На жаль, значна частина молодих людей не має часу чи бажання розвиватися. Хоча є й такі, які були б не проти змінити своє життя, але просто не знають, як це можна робити, куди піти, який спортом почати займатися.

Саме ця рекламна кампанія допоможе зробити життя молоді активнішим та яскравішим, адже молоді люди зможуть отримати інформацію про те, чим можна зайнятися у місті.

Запрошуємо Вас стати активістами кампанії і волонтерами першого заходу – Ярмарку спорту, який відбудеться 9-11 вересня у Львові.

Ви зможете активно попрацювати у двох етапах:

Перший етап – промоакція в школахсереда, 1 вересня року, протягом 2-ох годин (орієнтовно 9.00-11.00) організувати у одній із львівських шкіл промоакцію. Ви у спеціальній яскравій футболці можете роздавати дітям буклети про можливості для занять спортом у місті, а можете організувати маленьку промоакцію, залучити своїх друзів, які займаються спортом, і організувати показовий виступ і паралельно роздавати буклети. Ваша творчість заохочується.

Другий етап – робота у містечку Ярмарку спорту – робота під час самого Ярмарку спорту у четвер, п’ятницю, суботу 9-11 вересня 2010 року на «Динамо» (вул. Вітовського) та в Парку культури. Це буде дійсно класна подія. Ярмарок спорту – це ціле містечко, яке протягом 3 днів буде жити своїм життям. Ви можете працювати у розважальній зоні,  показовій зоні, надавати технічну допомогу, організаційну, бути екскурсоводом. Там будуть ще інші цікаві завдання. Просто надішліть своє ім’я, прізвище і мобільний телефон на sport@city-adm.lviv.ua.

Від Вас потрібно лише бажання та енергія! Разом зробимо суперову подію, яка буде корисна для дітей і молоді! 

Деталі - Наталя Туцька, 297 58 19, 097 845 80 23

Central and Eastern European communities to mark Black Ribbon Day TOP
On August 23, 2010, Canadians will mark Black Ribbon Day - a national day of remembrance for the victims of European Communism and Nazism.  Black Ribbon Day was declared a national day of commemoration by Canada's Parliament last fall.  This annual day of remembrance marks the anniversary of the signing of the Molotov-Ribbentrop pact between the Nazi and Soviet Communist regimes.

 
This declaration was proposed by MP Bob Rae and MP Borys Wrzesnewskyj and was unanimously adopted by the House of Commons on November 30, 2009.  It was endorsed by leaders of affected communities in Canada, including Milo Suchma (President, Czech and Slovak Association of Canada), Agnes Somorjai, (President, Canadian Hungarian Heritage Association), Avo Kittask, (President, Estonian Central Council), Andris Kesteris (President, Latvian National Federation), Joana Kuras (President, Lithuanian Canadian Community), Wladyslaw Lizon (President, Canadian Polish Congress), Paul Grod (President, Ukrainian Canadian Congress) Helen Bucic (President, Slovak Canadian Association).
 
"This Day of Remembrance on August 23rd called Black Ribbon Day will show Canadians and those around the world that Canada will not stand for crimes against humanity," stated Paul Grod National President Ukrainian Canadian Congress.  "We as Ukrainian Canadians who were directly victimized by genocide and crimes against humanity perpetrated by the Soviets and Nazis against our people must stand against systematic and ruthless abuse around the world."

Memorial Day Commemoration

On August 23, 2010, the first official Canadian memorial day known as Black Ribbon Day, community churches in cities across Canada are opening their doors in the evening of Monday August 23, 2010 for people to commemorate the victims of Europe's totalitarian regimes. (More information above under Events.)


Black Ribbon Day Conference

Coinciding with the Church memorials is a conference co-sponsored by U of T Centre for European, Russian and Eurasian Studies, Estonian Foundaton of Canada, Central and Eastern European Council of Canada, Black Ribbon Day Foundation, UpNorth Magazine, ePOSHTA NewsMagazine.  The conference has attracted leading historians and political scientists to discuss the theme, "History, Memory and Politics in Central and Eastern Europe". (More information above under Events.)

UCC invites delegates to register for Congress XXIII in Edmonton -- Nov. 5-7 TOP

Registration for the UCC XXIII Triennial Congress is now open online!

Online registration is now open for the XXIII Triennial Congress of Ukrainian Canadians, "Honouring the Past - Inspiring the Future". The Congress will take place from November 5-7, 2010 for the first time in Edmonton, Alberta at the Westin Hotel. This event will also mark the 70th Anniversary of the Ukrainian Canadian Congress and 120 years of settlement of Ukrainians in Canada. 

UCC national president, Paul Grod, noted the importance of attending this Сongress and encouraged member organizations to fill their delegate roster. "The Triennial Congress is a key event for the future of our community.  Not only will we be celebrating the 70th anniversary of the UCC but we will be developing the vision and mandate for the future of our community."

Hosted by the Ukrainian Canadian Congress National and Alberta Provincial Council, Congress XXIII will provide three full days of networking, policy forums, exhibits and awards.  Most importantly we will be electing the leadership of the Ukrainian Canadian community for the next 3 years and setting its direction for many more.

"Alberta's Ukrainian community is thrilled to be hosting Congress XXIII in Edmonton this fall. A group of highly dedicated volunteers have been working tirelessly to ensure that this Сongress will be one of the most impactful and memorable ones to date," stated Daria Luciw, president of the Ukrainian Canadian Congress - Alberta Provincial Council.

This year's Congress will feature many engaging speakers and thought-provoking sessions. For the first time in Congress history a youth stream specifically geared towards the interests and concerns of our young community members will be included!

Visit the Congress website at: Congress XXIII to register and for further details on congress sessions, special hotel rates, sponsorship opportunities, exploring Edmonton and more! Sign up before September 30th and take advantage of our early bird pricing!

Join us this November in Edmonton for Congress XXIII! 

Standing up for Canadian values - standing up for Ukraine - CCSU policy paper
TOP

Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU)
League of Ukrainian Canadians (LUC),
League of Ukrainian Canadian Women (LUCW)

Ukrainian Youth Association of Canada (CYM),
Society of Veterans of UPA

Homin Ukrainy/Ukrainian Echo

STANDING UP FOR CANADIAN VALUES
 STANDING UP FOR UKRAINE

 
krainian Canadians, members of the Canadian Conference in Support of Ukraine (CCSU), are gravely concerned over the situation in Ukraine and the aggressive and dangerous intrusion of the Russian government in Ukraine’s internal affairs.
  • BACKGROUND

The deepening crisis in Ukraine and in the region was precipitated by a number of circumstantial causes and deliberate actions. The international economic and financial crisis had a profound impact on Ukraine. Even prior to the economic meltdown, there already was a breakdown in effective governance due to disagreement between the past President and Prime Minister. At the same time, the Russian government has worked to exacerbate the political, economic, and social situation. And, the West, preoccupied with the global financial crisis and seeking accommodation with Russia, turned away from Ukraine, claiming “Ukraine fatigue.”

Taken together, the deep recession and falling living standards, ever increasing agitation, propaganda, and economic pressure from Russia, and seeming disengagement by the West left a polity in Ukraine exhausted and vulnerable. It was against this backdrop that President Victor Yanukovych came to power in January 2010. Having garnered less than 50% of the vote, which, itself, was regionally based, it was expected that he would act prudently and focus on uniting the country after a bitter political campaign.

Instead, the nation was confronted by a presidential coup d’état, including the imposition of an anti-constitutional majority in parliament that rubber-stamped an illegitimate and avowedly anti-Ukrainian Cabinet of Ministers. The stage was thus set for the systematic dismantling of the edifice and supporting infrastructure of a functioning constitutional democracy, undermining the slow but steady progress in nation building, including the restoration of Ukrainians’ historical memory and national identity, and threatening the sovereignty and territorial integrity of the country. Moreover, all of this was undertaken with the support and direction of Moscow.

  • UKRAINIAN CANADIANS RESPOND

Throughout the Diaspora, Ukrainians were shocked by, both, the autocratic measures and the speed by which they were being put in place. In Canada, systematic and timely actions initiated by the CCSU enabled its members and the Ukrainian Canadian community as a whole to come together and express their concerns to our government and fellow citizens, the Government and people of Ukraine, as well as to the Russian Federation.
 
In this regard, on May 11, 2010 representatives of the CCSU met with Ukrainian Ambassador to Canada, Ihor Ostash, and presented him a statement issued by the CCSU. The statement is in support of the national democratic groups in Ukraine opposed to the direction taken by the new administration in Kyiv. Ambassador Ostash gave assurances that the statement would be forwarded to all relevant officials in Ukraine.

At the initiative of the CCSU, and with the support of other community organizations, including Plast, SUSK, Fourth Wave, and UCC-Toronto, the Ukrainian Canadian community came together at the Consulate General of Russia in Toronto on May 30, 2010 to Rally in Defence of Ukraine and against the Russian government’s intrusion into Ukraine’s internal affairs. A memorandum was directed to the Consulate calling for Russia to cease and desist from undermining Ukraine’s sovereignty and independence. No response from the Russian government was received.

In June 2010, CCSU issued a special DVD about the Rally in Defence of Ukraine. In July 2010, CCSU published a brochure to better inform our fellow Canadian citizens about our organizations and their mission and vision for Canada, the Ukrainian Canadian community, and Ukraine. Likewise, our newspaper “Homin Ukrainy/Ukrainian Echo,” www.homin.ca, and the LUC/LUCW website: www.lucorg.com are keeping Canadians informed about developments in Ukraine and our efforts to support democratic forces there.

On June 5, 2010 the League of Ukrainian Canadians (LUC) and League of Ukrainian Canadian Women (LUCW) forwarded to the President of Ukraine a petition signed by Ukrainian Canadians on-line at the LUC website, expressing concern over the decision to allow Russian military bases to remain on Ukrainian soil.

On June 15, 2010 the LUC sent letters collected from Ukrainian Canadians addressed to Prime Minister Stephen Harper. The letters expressed support for the Ukrainian national democratic movement in its struggle to preserve and advance universal principles and values that we hold dear in Canada. Prime Minister Harper’s office responded that “the views expressed in the petition have been carefully considered” and have been forwarded to the Foreign Minister. On their part, the Hon. Lawrence Cannon, Minister of Foreign Affairs, and the Hon. Beverley J. Oda, Minister of International Cooperation, responded with letters to the LUC expressing “support for Ukrainian democracy and its further integration into Euro-Atlantic institutions.” In his letter to the LUC, the Hon. Lawrence Cannon made direct reference to a fundamental bilateral agreement between Canada and Ukraine: “Priorities for Canada-Ukraine Relations (Road Map).”

On July 28, 2010 a delegation from the LUC and LUCW was joined by the Canadian Friends of Ukraine for a meeting with the Minister of International Trade, the Hon. Peter Van Loan. They submitted to him a detailed policy proposal for Canada’s engagement with Ukraine, entitled: “Canada’s Policy Options for Ukraine: Analysis and Recommendations for the Ministry of Foreign Affairs and International Trade.” Minister Van Loan reiterated Canada’s commitment to remain engaged in Ukraine, and assurances that the policy paper would be reviewed by the Foreign Ministry, as well as that the consultative process with the delegation would be facilitated.

  • POLICY PROPOSAL SUMMARY

The policy proposal submitted to the Foreign Ministry is a further important step in communicating the will of our members and, we believe, the concerns of the overwhelming majority of Ukrainian Canadians. An overarching element of the policy proposal is the “Road Map” including provisions that call for: “expanding democracy and economic freedom, guaranteeing security and territorial integrity, strengthening the rule of law, protecting human rights and supporting innovation and technological advances . . .  support for each other’s sovereignty, independence and territorial integrity, including the right of every country to choose freely its own destiny in domestic and foreign policies.”

  • ENGAGING UKRAINE

The CCSU is calling on the Canadian government to establish a systematic, tough-minded dialogue with the President and Cabinet of Ministers of Ukraine. In this regard as well, we are calling for the Canada-Ukraine Advisory Council to be expanded to include additional major civic organizations and relevant NGOs. Such a mechanism can facilitate the collaboration between the Canadian government and NGOs in reviewing the progress made in implementing the provisions of the “Road Map.”

Canada’s relations with Ukraine must be unambiguous and grounded in Canadian values as expressed in the “Road Map.” Following a review of its implementation, the “Road Map” should constitute Canada’s multi-vectored approach by engaging Ukraine in a comprehensive way, coordinating Canada’s engagement policy with its partners in the West, and directly addressing its concerns to the Russian government.

Bilateral agreements, be they political and defence, regional and bilateral security, people-to-people and cultural exchanges, as well as economic and trade, including a free trade agreement, must assure that they are in accord with the “Road Map” and that the Canadian and Ukrainian peoples are the principal, direct beneficiaries.

  • MULTILATERAL ENGAGEMENT

A strategy should also be developed for advancing the “Road Map” through multilateral engagement. Of particular importance would be leading members of the European Union, NATO, as well as these regional groupings themselves. Members of the British Commonwealth and UN affiliated organizations and agencies should also be engaged. The goal is to simultaneously bring resources of all of these nations and organizations to bear on Ukraine. In this way, their recent retreat from Ukraine could be effectively overcome and the international community could make a meaningful contribution to putting Ukraine back on the path to economic reform, national development, and consolidation of its independence.

  • ENGAGING RUSSIA

For too long, the international community has looked the other way while Russia engaged in unfriendly acts intended to undermine Ukraine’s sovereignty, national unity, and territorial integrity. From energy to education, from national security to historiography, no aspect of Ukraine’s economic, social, and political life has been overlooked in Russia’s campaign to roll back Ukrainian gains in nation building.

The Canadian government needs to send a high-level message to the Russian government of its support for Ukraine’s sovereignty, national unity, territorial integrity, and independence. It must make clear that it takes seriously the Russian government’s actions that are designed to undermine democratic institutions and the restoration of Ukraine’s historical memory and national identity. The Russian government’s interference in the internal affairs of Ukraine should be on Canada’s bilateral agenda with Russia.  This critically important issue should also be raised at multilateral forums, such as the G-8, G-20, and the United Nations and its agencies.

In this regard as well, it would behoove Canada to consider carefully its bilateral economic relations with Russia, especially in the light of the Russian government’s brazen use of energy supplies to Europe as political blackmail, and the recent exposure of a Russian spy network in the United States. Despite declarations by Russian officials to the contrary, Russia’s recent acquisition of a majority stake in Uranium One, Canada’s uranium mining industry, can only put our country at risk.

  • CONCLUSION

The members of the CCSU are profoundly grateful and proud that our government and our fellow Canadians have stood with us in the quest to bring to Ukraine the blessings that have made Canada the envy of the world. The foregoing tells us that our work is far from over.

We hope and trust that Canada will continue to stand with the Ukrainian nation during this time of trial and tribulation. We look forward to our continuing consultations and coordinated efforts with the Government of Canada to affect tangible progress in securing a bright future for Ukraine and its people.

For more information on how you can help, please contact:
 
LUC/LUCW:
416.516.8223
luc@lucorg.com, www.lucorg.com

MP Wrzesnewskyj meets with head of the Mejlis (parliament) of Crimean Tatars Mustafa Dzemiliev TOP

_blank
Chair of the Mejlis of Crimean Tatars Mustafa Dzemiliev (left) and M.P. Borys Wrzesnewskyj.

August 10 -- Canadian Member of Parliament Borys Wrzesnewskyj (Liberal - Etobicoke Centre) met in Simferopol, Crimea, with the revered figure among Crimean Tatars Mustafa Dzemiliev, Chairman of the Mejlis (parliament) of the Crimean Tatar People, Ukrainian Member of Parliament, former political prisoner who served 18 years in Soviet gulag camps, and recipient of the UN Nansen Prize for championing the cause of human rights.

"It was a great personal honour for me as a Canadian parliamentarian to meet the legendary human rights activist Mustafa Dzemiliev. His heroic efforts to bring the Tatars back to the Crimea came up directly against the impenetrable wall of Soviet brutality. During our meeting we discussed the rights of the indigenous Crimean Tatars, the worrisome upsurge and perils of Russian chauvinism which is fanning the flames of separatism in Crimea, and which poses a significant threat to peaceful co-existence in the region," said Wrzesnewskyj.

Dzemiliev was repeatedly arrested and sentenced to various terms of imprisonment for his views and activities during Soviet times. While Dzemiliev was a political prisoner, Vaclav Havel, the Czech dissident and later Czech President, and Andrey Sakharov, the nuclear physicist turned dissident, spoke out in defence of the Crimean Tatar figure. Through his policies, the national movement of Crimean Tatars has preserved its democratic policies of peaceful co-existence within Ukraine.

Good news from Ukraine's cyber-geniuses TOP
Ukraine's cyber hackers have given the country a bad name over the years however some Ukrainian cyber-geniuses may be on the brink of performing the ultimate image reversal

Link to the video:
http://www.youtube.com/user/HolosAmeryky#p/u/3/0VPPtvRERi0

The Kremlin's smokescreen: Covering up the wildfires TOP

http://www.spiegel.de/international/world/0,1518,711985,00.html#ref=nlint
08/16/2010



Amateur in the Cockpit The country's leadership duo, President Dmitry Medvedev and Prime Minister Vladimir Putin, appear unable to learn anything from the latest catastrophe. Putin had himself filmed last week sitting at the controls of a firefighting aircraft as he -- supposedly -- single-handedly extinguished two hotspots.

By Christian Neef

Russia is burning down this summer. The smoke is engulfing Moscow and the European Union. Embassies are emptying.
What's the deal?

Thousands of forest fires are burning all over Russia. More importantly, the nuclear weapons factories and reactors around Mayak and the former Soviet Union’s Uranium Project are going up in smoke. The smoke is toxic and radioactive in every possible sense of the words.
http://www.veteranstoday.
com/2010/08/15/evacuate-
now-this-is-not-a-drill/

 

As the Russian wildfires continue to burn, the Kremlin's spin machine is in high gear, as the government attempts to cover up the true scale of the disaster. The country's leadership duo, Dmitry Medvedev and Vladimir Putin, have been using the same PR stunts and propaganda gimmicks they have relied on in the past.

[...]

The cost of mistakes

Russia's summer disaster of 2010 is bound to have long-term consequences for its environment and economy. But does the same hold true for its politics?

Anyone, such as the Russian leadership, who refuses to share power with the people, sees democracy as an inconvenient encumbrance, arbitrarily intervenes in the market and trusts no one in his surroundings, is bound to keep making new mistakes. The cost of these mistakes, though, will rise with each new blunder.

And so the lies, cover-ups and manipulation will continue in Moscow. Nobody actually knows how many victims have succumbed to the fires and the smog over the past weeks. Hospital physicians have been banned from diagnosing "heatstroke" as a cause of death.

[...]

Propagandistic gimmicks

In order to put the people of Moscow at ease, residents were distracted with propagandistic gimmicks, just like in the good old days. For instance, top city officials instructed seven movie theaters in the capital to show free films during the midday heat and to hand out one bottle of mineral water -- 0.33 liters (11 fl. oz) -- to each filmgoer entering the building.

The government is acutely aware of the fact that the mood in the capital is decisive, and they have no qualms about keeping the population in the dark about anything that happens in the rest of the country -- even if it sometimes could scarcely be more dramatic.

On Aug. 4, for example, wildfires raged to within 200 meters (650 ft.) of the settlement of Leplei in the republic of Mordovia and threatened a number of prison camps, which were built in the surrounding forest during Stalin's reign. Some 15,000 inmates are currently held there. The Emergency Situations Ministry dispatched a special train to extinguish the flames, but the rails suddenly came to an end: Four years ago, the prison administration had dismantled the railway line leading to the camps -- and no one had noticed.

[...]

But the news that this year's grain harvest is expected to produce only 60 million tons -- one-third less than the level achieved in 2009 -- has triggered widespread unease.

The Russians speak of "manual control" when they refer to the current crisis policies of their leaders, meaning that the government lacks any long-term strategy to cope with the disaster. And whenever Prime Minister Vladimir Putin's popularity wanes -- as is currently the case -- he resorts to the same old media tactics. He had himself filmed last week sitting at the controls of a firefighting aircraft as he supposedly single-handedly extinguished two hotspots. But this has only met with mocking commentaries in the Russian newspapers where such criticism is allowed.

Amateur in the cockpit

He pulled a similar stunt in the run-up to the 2000 presidential elections when, in the midst of the second Chechen war, he climbed into an army fighter jet to portray himself as a defender of the fatherland. These images are "the quintessence of Putin's power," wrote columnist Natalya Gevorkyan on a popular website. "This man in the aircraft is doing something that he is simply incapable of doing, instead of doing his real job seriously. Putin is, at the top of the government, the same amateur as he is in the cockpit."

[...]

... it appears that Russia, which is supposedly becoming strong once again, has no firetrucks, no firefighting aircraft, no forestry workers and no geographical maps to locate the areas that require extinguishing.

These are essentially consequences of Putin's policies. It was the former KGB colonel who, in the wake of the Beslan school hostage crisis in the Caucasus region, abolished governor elections. Since 2004, in order to "more effectively" deal with emergency situations, the governors have all been handpicked. The most important thing is that they should be loyal and do what Moscow says. This means that the Kremlin has effectively made its governors into puppets that rarely take action without instructions from headquarters.

On vacation

The governor of the Sverdlovsk region calmly went on vacation on Aug. 2, even though a large national park in the vicinity of the provincial capital had already been burning for three weeks. Over 300 residents of the Vladimir region wrote to the president, asking him to discharge their governor because he had also been absent during the fires. And the governor of Nizhny Novgorod, in whose region 11 villages burned to the ground and 21 people lost their lives, had the nerve to report to the prime minister that the situation was under control.

Any other statement would have been interpreted as a sign of weakness. Russian governors are not primarily concerned about their subjects, because the people don't elect them and, of course, cannot remove them from office. Instead, the governors' main objective is to make a good impression with the Kremlin.

Putin has entered into a vicious circle. Last week he placed Russia's forests under his jurisdiction after realizing that it was a huge mistake to dismantle the forest service and the State Committee for Environmental Protection.

In the country with the most forests in the world, Putin's policies have ensured that three-quarters of the country's 80,000 forestry workers lost their jobs and that firefighting became a hit and miss affair. Now the Russian forestry service will answer directly to the government -- but should the Kremlin be responsible for everything in a country that extends across nine time zones? ...

Complete article: http://www.spiegel.de/international/world/0,1518,711985,00.html#ref=nlint

Luzhkov again raises Russian right to Sevastopol TOP
http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=36729&tx_ttnews
[backPid]=381&cHash=70b14cc819

August 9, 2010


 
Taras Kuzio  
Optimism that the April 27 Black Sea Fleet base extension treaty would calm Russian-Ukrainian relations in the Crimea have been dashed by Moscow's Mayor, Yury Luzhkov. On July 19, Luzhkov stated that he had not changed his mind about Sevastopol being a Russian city. Ukraine's Ministry of Foreign Affairs (MZS) issued a protest stating that this contradicted the new atmosphere of constructive and good neighborly Ukrainian-Russian relations.
In order to ensure no ambiguity existed over his precise meaning, on July 22 during a speech on Russia's Navy Day, Luzhkov said that Russia should never withdraw from the Crimea or Sevastopol. "Sevastopol is a Russian city, a naval-military base of Russia which ensures the geo-strategic balance in southern Russia."  If Russia were to lose the base she would lose southern Russia, he argued (Hazeta po-Ukrainski, July 22).

Luzhkov has been consistent in his views on the Crimea and Sevastopol over the last two decades and despite being a senior United Russia party member, he has never been reprimanded. Similar comments in May 2008, led to the Security Service of Ukraine (SBU) placing him on a no entry list into Ukraine.

Ukrainian President, Viktor Yanukovych, removed him from the list and invited him to Yanukovych's extravagant sixtieth birthday celebration last month (Hazeta po-Ukrainski, July 21). Luzhkov described former President, Viktor Yushchenko, who supported the ban on his entry into Ukraine, as a "reactionary anti-Russian."  In contrast, the "new authorities in Ukraine demonstrate and undertake intelligent, balanced policies, the policies of Viktor Yanukovych which formulate an atmosphere of good nature, friendship and cooperation"  (Ukrayinska Pravda, July 25).

Although Ukraine and Russia had supposedly closed the lists of banned individuals, this was obviously not the case on Moscow's side. Kharkiv Helsinki Group member, Vasyl Ovsienko, who spent thirteen years in the Gulag, was banned from entering Russia on July 23. Russian officials said his name was on a blacklist of persons prohibited from travelling to Russia. Ovsienko was visiting a former Gulag camp in Perm oblast, where he was incarcerated from 1981 to 1987.

Former Deputy Foreign Minister, Valeriy Chaly, currently Deputy Director of the Razumkov Center for Economic and Political Studies, described Luzhkov's remarks as containing nothing new and praised the MZS for its quick response. Nevertheless, Chaly wondered why there had been no analysis undertaken by the MZS on how Luzhkov could make such blatantly provocative statements after Ukraine had granted concessions to Moscow by extending the Sevastopol base by 25-30 years beyond the 20 year lease due to expire in 2017 (Hazeta po-Ukrainski, July 21).

That Luzhkov is not isolated in continuing to see Sevastopol as Russian, despite Ukrainian concessions, was revealed by Party of Regions deputy, Volodymyr Zubanov. He said that Russia is preparing an appeal to the International Court of Justice in the Hague on the rightful legal ownership of Sevastopol, claiming that in 1954 the city was never transferred to Ukraine along with the Crimea (Den, June 23). Ukraine lost a case in the court to Romania in February 2009, over the maritime status of Serpents Island, which the USSR annexed from Romania during World War II.

Following the drafting of the agreement by Presidents, Yanukovych and Dmitry Medvedev, ahead of the parliamentary vote, pro-Yanukovych officials were optimistic about the future direction of Ukrainian-Russian relations. The head of the Sevastopol city state administration, Valeriy Saratov said, “A foundation for long-term serious political stability has been laid; it will allow us to build the most serious political relations between Ukraine and Russia in Sevastopol. I mean investments, above all, because today Russia will no longer see Sevastopol as a temporary stage in the life of two countries  (Interfax-Ukraine, April 21).

Crimean Parliamentary Chairman, Volodymyr Konstantynov, described the agreement as a "very wise decision by the presidents of our brotherly nations". It makes possible a significant breakthrough in relations with Russia, which were only destroyed in the last five years,  Konstantynov said. The agreement would stabilize the social and political situation in the Crimea (Interfax-Ukraine, April 22).

In a statement defending the agreement, Yanukovych said that he had succeeded in restoring the Russian leadership's trust in Ukraine and relations would now be built on terms of “equality and good neighborliness  rather than confrontation and anti-Russian rhetoric.  The whole civilized world has welcomed the results of my talks with President Medvedev,  he claimed, adding In Washington, Brussels and all the European capitals they are regarded as Ukraine's undeniable success Yanukovych condemned the opposition for attempting to disrupt the ratification of the agreement as an example of struggling for power at any cost . These comments ignored the fact that the vote was undertaken in violation of the constitution, which bans permanent foreign military bases, and of parliamentary procedures. The vote was railroaded through parliament in a manner that reflected how the president regards the institution.

Luzhkov was obviously unable to understand the hypocrisy of his actions in simultaneously praising Yanukovych while undermining his concessions on Sevastopol. Luzhkov's attributing anti-Russian  motives to his Ukrainian opponents is typical of Russian politicians, who are unwilling to acknowledge the anti-Ukrainian dimension or Russian nationalism in their own actions. In Luzhkov's opinion, Ukrainian's defending their territorial integrity in the Crimea are extremists,  while those claiming the port are patriots.

Such discrepancies in Russian actions turned the "pro-Russian"  Leonid Kuchma, elected in 1994, into a pro-NATO Ukrainian derzhavnyk. Western optimists on the Yanukovych administration believe that sooner or later Russia will push too hard and he will become another Kuchma.  This argument is unconvincing, as Luzhkov's comments suggest that the Ukrainian concessions have, de facto, deepened the view in Russia that Sevastopol is their city.

Victorious Russia: new challenges for old TOP
http://www.strategiccrisis.com/index.php?option=com_content&view=article&id=229:victorious-russia-new-
challenges-for-old&catid=37:russia&Itemid=61

Victor Kalashnikov

In recent months, two strategic moves by Russia are bound to have a serious impact on international security: (1) the effective regaining of control over Ukraine; and (2) the strengthening of a military-political alliance with Islamist regimes and their terrorist associates in the Greater Middle East.

The Kharkov Pact and the military dimension

Victory, victory at all costs, victory in spite of all terror, victory however long and hard the road might be; for without victory there is no survival.

— Sir Winston Churchill

 

The deal struck between presidents Dmitry Medvedev and Victor Yanukovych on 21 April 2010 in the east Ukrainian city of Kharkov has opened the way for the rapid expansion of Russian state-owned and affiliated companies into Ukrainian energy, aviation, arms production and banking sectors. Here was a new push for re-establishing the domination of Russian language, mass culture, official mythology and methods of governance within the Ukrainian "brother land." Russian ambassador to Kiev, Mikhail Zurabov, recently outlined the future relationship between the two countries at a press conference: "We are just one people!"

[...]

The highest echelons of the Ukrainian army have already been cleansed of people associated with former president Victor Yushchenko and his West-oriented policy. Most of the newly-installed commanders are known for their deep-rooted and intimate links to the Russian military leadership. According to official statements, from this year on Russia will increasingly replace NATO as Ukraine's partner in the military sphere (e.g., in joint exercises). It is no wonder, therefore, that Mr. Yanukovych dissolved the Ukrainian presidential commission on joining NATO. At the same time, plans for uniting Russian and Ukrainian military forces have been announced. And there’s another notable indicator within the Ukrainian context: the leading army college in the Galician city of Lvov (which was regarded by the Yushchenko administration as a cradle of the new military elite) is about to be relocated to the profoundly pro-Russian city of Odessa.

Or take the Ukrainian secret service, the SBU. The newly appointed SBU director, Valerij Khoroshkovsky, known for his intense business links with Russia, has signed a cooperation agreement with the FSB last May (the SVR and GRU likely being included). The earlier expulsion of Russian military intelligence officers from Ukraine, imposed by his predecessors, was thus revoked. It is reported, that combating Russian espionage will be stopped completely, thus effectively inviting the FSB and others to operate freely within the country. According to General-Lieutenant Alexander Skipalsky, former deputy chief of Ukrainian military intelligence, the Russian cloak-and-dagger presence in Ukraine is currently higher than in the 1950s when Moscow was still fighting against the Ukrainian national resistance movement!

[...]

As to the deeper-rooted conceptual blunders and miscalculations, Mr. Sherr noted that "the post-Cold War generation of leaders in the West has disappeared. The new generation have both a broader and much narrower range of concerns. Ukraine, East-Central Europe, the Black Sea and Caspian Sea are no longer the center of attention that they were before the events of 9/11. Certainly not in the United States!"

So they thought the Cold War was already over. And what is the result? Let us consider Mr. Sherr's summary: "So, much as I lament it and condemn it, Ukraine has been off the radar. And the Russians know this better than anyone else. They have concluded, cynically but entirely rationally, that they should use this moment to grab everything they can get."

Why now?

In terms of timing, one might ask why has the Kharkov pact and the whole attending operation been pushed through so hurriedly (like a "cavalry attack," as one Russian journalist described it)? And why take so many political risks? The Sevastopol naval base was to remain in Russian hands until 2017 according to an already existing treaty. And quite predictably, the Russian moves rallied an otherwise disorganized Ukrainian opposition.

[...]

In fact, Moscow already has indicated, however indirectly, that the political turn in Ukraine will facilitate its measures against the U.S./NATO missile defense deployments. Five days after Mr. Yanukovych was elected president of Ukraine, Mr. Igor Smirnov, the leader of the quasi-state of Transdnestria, invited the ‘Iskanders’ to his enclave in reaction to planned U.S. ABM deployments in Rumania. Mr. Smirnov’s announcements could have been dismissed as a mere belligerent show, since his "republic’s" prospects have been looking more and more questionable in recent years. But all this changed after presidents Medvedev and Yanukovych expressed their support for Transdnestria's status by calling for de facto federalization of Moldova in a joint declaration – a long-standing Russian concept Americans had managed to block so far.

Moreover, with regard to the ostensible escalation in the Middle East, where the amassing of US-led military forces is underway, the taking over of positions in Ukraine fits with Moscow’s own strategic preparations.

[...]

With Ukraine joining the group of Moscow’s post-Soviet protectorates (structured by a network of institutions like CIS, ODKB, Custom Union and others) something very like to a Russian empire reappears - yet in a new and more up-to-date shape. That was why Mr. Vladimir Putin had been elevated to power by the ruling bureaucracy and especially by the famous "siloviki" – the powerful corporation of Russian enforcement bodies (i.e., the several types of secret police, the army, the Interior ministry and others).

[...]

The Russian generals facilitated Vladimir Putin’s promotion as he (due to a combination of background, character and psychology) appeared to be most capable to secure political cover and to take personal responsibility for two pivotal things: the bloodletting in the Caucasus, and a push to restore Moscow's empire.

In the case of Ukraine, we may expect that the redirection of that country's military and security potential against the West will revive a configuration reminiscent of the Cold War era. The already accomplished reintegration of Belarus (practically a Russian military district today) is a substantial gain for Moscow in terms of military power, hardware production, operational area and so on. So much more important will now be Ukraine. The new "front-line" will again stretch practically from the Baltic down to the Black sea.

[...]

In the current situation, I am not implying that an impenetrable iron curtain will be set up. That wasn’t the case during the Cold War, contrary to popular memory. We should not forget the big pipeline projects or the grain-for-oil businesses of those times. Today Moscow is bombarding Europe with initiatives for more cooperation and openness - like abolishing visas with the EU, creating "joint economic areas" or creating even more gas delivery routes. Of course, the belt of the "new democracies" within NATO has undoubtedly augmented the West's security and defense position. But this has only encouraged the West to make false assumptions. Business, freedom of travel and cultural exchanges have been welcomed. The question remains, however: what are Moscow's strategic aims, and what kind of political regime does Russia represent? If we use normal standards, the Russian federation is governed by gangsters and its behavior is criminal, which suggests a very different security environment for Europe than the one presently imagined.

Against that very backdrop, I would note that in Soviet times we hardly could even dream of the penetration and manipulation opportunities Russia enjoys today with regards to the Western countries. The fact is that Western elites used to be largely corrupt and vulnerable to Soviet/Communist infiltration even under far more rigid Cold War conditions. Imagine how much easier it is for Moscow to exploit the current situation when the unity of NATO itself appears as a question mark.

Furthermore, do not forget (as many Westerners are likely to do) that Moscow has so far crushed the pro-European and pro-NATO aspirations of millions of Ukrainians, just as they previously crushed the hopes of Belorussians and of its own people as well. So much for Moscow’s "openness" or its proclaimed "pro-European" stance. What good is a "reset" button after all?

Let us also consider the START-III issue again, especially with regard to the vast arsenals of Russian tactical nukes left out of the draft treaty. They still target Europe as before, and Moscow is eager to extract as much political profit from that as they can.

Finally, consider that déjà vu called the "European security system" – the idea persistently promoted by Moscow at all levels. It is nothing but another version of the memorable "Common European home" [spoken of by Gorbachev]. The real meaning of the latter was to make Europeans distance themselves from the Americans. In that event, a range of "options" would have emerged from Moscow towards the old continent. Being out of the business long enough, I just fancy, whether a similar strategy has promise when, as they say, "there’s no ideological differences" between Russia and the West’ anymore.

The Russian-Islamist alliance

By all its might, the late-USSR had practically no allies worthy of the name. Locked up in an archaic ideology, government and economic model, it was inept to maintain international cooperation based on a common purpose so obvious to all. The Eastern Bloc satellites and a number of erratic pro-socialist clients worldwide were loyal only as long as Moscow's grip, and Moscow's subsidies, remained strong. But strength is like the weather, and is subject to change. As the Russian proverb says, "Until the rain comes."

Contrary to its political and legal predecessor, Russia has succeeded in building itself into a network of countries and transnational entities with whom it really shares certain socio-political features and basic interests. Their common cause is the inherent hostility toward the West and, especially, the U.S. This hostility derives not only from cultural or political incompatibilities. Like in the above case of Russia vs. Europe, partner states in question could not sustain an open competition with the Western world in the areas of economy, technology or living standards. So they seek to compensate by maintaining confrontation and even becoming aggressive.

Last May’s visits of president Medvedev to Syria and Turkey has left many with the impression of another leap forward in Russia’s relationships with the key Islamic actors in the region. The amount and composition of the arms deliveries agreed on during that tour clearly point to an anti-Israeli and anti-Western policy.

Mr. Putin’s later promise to assist in shutting down the Iranian nuclear plant in Bashir in August is also worrisome. I leave it to the experts to judge whether that plant would form a shahid belt which Iran may deploy (or threaten to do so) in attempt to hold back any punitive measures against it.

[...]

In fact, we are witnessing the beginning of an all-out conversion of Ukraine's national security apparatus into Moscow's tool....Sevastopol appears, in light of this, to be something of a bridgehead for a broader Russian military presence in Ukraine.

 

Currently we find a remarkable continuity in Moscow’s strategy, and quite a similar set of players. Roughly speaking, the Iran-led Islamists are expected to do the field work of confronting the West (due to their nature, they’re fairly disposed to that mission). Whereas Russia provides them with materials, technical support and political cover – all of that being inseparably linked to the still vast nuclear arsenals it possesses. Moreover, by trying to thwart the missile defense of Europe, Russia makes the ever growing Iranian missile capabilities all the more effective and threatening. That very interplay has, in my view, developed into a strategic challenge to the West.

Conclusion

The Soviet empire once broke down under the military-political pressure launched by the Reagan administration and its closest allies. Still, the authoritarian anti-Western regime has survived in Russia, which is now initiating a global counter-offensive. The developments in Ukraine together with the current escalation in the Middle East will show whether the West has drawn right lessons from a Cold War that was never won.

Complete article:
http://www.strategiccrisis.com/index.php?option=com_content&view=article&id=229:victorious-russia-new-challenges-for-old&catid=37:russia&Itemid=61

IMF approves new loan for Ukraine TOP

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=36712&cHash
=ec0c62be80

August 6, 2010

Pavel Korduban

On July 28, the International Monetary Fund (IMF) approved a $15 billion loan for Ukraine, as most observers expected (EDM, July 21). Ukraine received the first $1.9 billion tranche almost immediately, Serhy Tyhypko, the Deputy Prime Minister in charge of economic reform, announced (Ukrainski Novyny, August 2). The second tranche should arrive in December and the remainder will be received in 2011-2012 if the reforms continue in Ukraine. The positive decision by the IMF means that Kyiv is trusted, which will serve to encourage other lenders and investors. Ukraine's international credit ratings have started to grow thanks to the IMF loan. The economy ministry hopes to reach agreements with foreign lenders to take new loans totaling some $3.9 billion.

The authorities are committed to addressing existing imbalances and putting the economy on the path to durable growth through important fiscal, energy, and financial sector reforms,  IMF acting chair, John Lipsky, said (RBC, July 29). The IMF loan will support the government reform plan, which provides for reducing the budget deficit from 5 percent of GDP in 2010 to 3.5 percent in 2011 and further to 2.5 percent in 2012. The deficit of the state-controlled oil and gas behemoth, Naftohaz Ukrainy, has to be reduced from 2.5 percent of GDP in 2009 to 1 percent this year and to zero next year.

The plan also provides for stabilizing the banking sector which includes bank recapitalization. In July, parliament, in order to qualify for the loan, cut the 2010 state budget deficit to 5 percent from 5.3 percent and passed legal amendments increasing the central bank's independence from political parties. In order to reduce the deficit of Naftohaz, which was obliged to sell gas domestically for prices lower than those paid to Russia for gas deliveries, the government significantly increased domestic gas prices. The price for households was increased by 50 percent. The government cancelled discounts for the metals and chemicals industries, and consequently their gas prices soared by 23 percent. Also, from August 1 the government increased gas prices for all industrial consumers by 10 percent (Kommersant-Ukraine, August 3).

Such unpopular measures would have been unthinkable under the former Prime Minister, Yulia Tymoshenko, who was ousted in March following the presidential election victory by her arch-rival, Viktor Yanukovych, in February. It was mainly because of Tymoshenko's populist policies including her refusal to increase gas prices that the previous IMF loan for $16.4 billion, approved in 2008, was frozen last year. Tymoshenko kept gas prices artificially low because she hoped to win the presidency.

Yanukovych and the cabinet of his loyalist Prime Minister, Mykola Azarov, are fortunate in this respect. They can ignore popular discontent, because they have a window of opportunity to take unpopular measures in the economy as the next parliamentary elections should be held only in 2012 and the presidential elections are due in 2015. As for the local elections scheduled for this October, the ruling Party of Regions has done everything to secure its victory by changing the election rules (EDM, July 16).

In anticipation of the IMF decision, the Fitch rating agency in early July upgraded Ukraine's sovereign credit rating to Another rating agency, Standard and Poor's, upgraded Ukraine's rating to  following the news of the loan approval. This is a rating which Ukraine had in June 2008, several months before the financial crisis hit the country (Kommersant-Ukraine, August 2). This should make loans for Ukraine cheaper, allowing the finance ministry to consider reversing its decision taken in mid-July to drop the plan to issue ten-year Eurobonds worth $2 billion. Azarov said that the issuance of Eurobonds by the end of 2010 is not ruled out (UNIAN, July 29).

The positive decision by the IMF means that Ukraine should also receive loans from other international institutions in 2010, which may help its economy to recover faster as a result of the financial crisis (during which GDP plunged by 15 percent in 2009). Tyhypko said that 610 million Euros should arrive from the EU, and the World Bank should lend $800 million by the end of 2010 (UNIAN, July 22). These loans were contingent upon the IMF's decision. The European Bank for Reconstruction and Development announced on August 2 that it is considering lending 450 million Euros to Ukraine to upgrade motorways near Kyiv. The bank's board is scheduled to take the final decision on September 28. The European Investment Bank is expected to contribute the same sum to the project (Interfax-Ukraine, August 2). The cabinet calculated that if all these loans are received, public debt will reach 40 percent of GDP by early 2011, considered to be a safe level for the economy (Interfax-Ukraine, July 22).

Громади країн Цетральної та Східної Європи відзначатимуть День Чорної стрічки TOP
23 серпня 2010 р. в Канаді відзначатимуть День Чорної стрічки - Національний Поминальний День пам'яті жертв комунізму та нацизму в Європі, який було проголошено Парламентом Канади восени минулого року. Цей щорічний День пам'яті відзначається у річницю підписання пакту Молотова-Ріббентропа між нацистським і радянським комуністичним режимами.

Ця декларація була запропонована членами Парламенту Канади Бобом Раем та Борисом Вжесневським і була одноголосно прийнята Парламентом Канади 30 листопада 2009 року. Вона була схвалена лідерами постраждалих від цих режимів громад у Канаді, зокрема: Міло Сучма (Президент Чеської і Словацької Асоціації в Канаді), Аґнес Соморяй (Президент Угорської Етнічної Асоціації в Канаді), Аво Кіттаск (Президент Естонської Центральної Ради), Андріс Кестеріс (Президент Латвійської Національної Федерації), Джоана Курас (Президент Литовської громади в Канаді), Владислав Лізон (Президент Конґесу Поляків Канади), Павло Ґрод (Президент Конґресу Українців Канади), Гелена Бусіс (Президент Словацької Асоціації в Канаді).

"Цей день пам'яті 23 серпня називається Днем Чорної стрічки і показує канадцям та всьому світу, що Канада засуджує злочини проти людства", - заявив Президент Конґресу Українців Канади Павло Ґрод. "Ми, українці Канади, які безпосередньо постраждали від геноциду і злочинів проти людства, скоєних радянським і нациським режимами проти нашого народу, повинні протистояти систематичним і безжальним порушенням прав людини по всьому світу".

Відзначення Дня пам'яті

23 серпня 2010 року, в перший офіційний День пам'яті в Канаді, відомий як День Чорної стрічки, церкви постраждалих від цих режимів етнічних громад у містах по всій Канаді відкриють свої двері в понеділок ввечері 23 серпня 2010 року для людей, щоб вшанувати пам'ять жертв тоталітарних режимів у Європі. (Додаткова інформація подано вижче під рубрикою Events.)

Конференція присвячена Дню Чорної стрічки

Одночасно з поминальними процесами у церквах буде проведено конференцію, спонсоровану U of T Centre for European, Russian and Eurasian Studies, Estonian Foundaton of Canada, Central and Eastern European Council of Canada, Black Ribbon Day Foundation, UpNorth Magazine, ePOSHTA NewsMagazine / еПОШТА Інтернет Газета. Конференція залучатиме провідних істориків та політологів, щоб обговорити тему "Історія, пам'ять і політика в Центральній та Східній Європі". (Додаткова інформація подано вижче під рубрикою Events.)

Вітання Генерального консула України в Торонтi з нагоди 19-ї річниці Незалежності України TOP
Від імені Генерального консульства України в Торонто та від себе особисто Щиро вітаю вас із Днем незалежності України – великим святом Української Державності.

Це не просто День народження держави. Це свято пам’яті і гордості за цілі покоління наших предків, які творили націю і боролися за державність, день віри у світле майбутнє незалежної і суверенної України.

Україна - молода держава. Нам, українцям, багато ще треба зробити, багато чому навчитися. Але я вірю, що мудрий український народ здолає всі перешкоди, пройде всі випробування і побудує Україну демократичною і процвітаючою, якою її мріяли бачити наші батьки і діди.

У цей святковий день хочу подякувати українській громаді Канади і Торонто за вашу віру і натхненну працю, спрямовану на становлення України як суверенної і процвітаючої держави, збереження української ідентичності, культури і традицій в Канаді, розвиток зв’язків з Україною.

Зі святом Незалежності Вас!

Слава Україні!

Олександр Данилейко

Американські організації осудять діяльність Віктора Януковича TOP
http://inozmi.glavred.info/articles/4025.html

Два продемократичні інститути розкритикують президента України Віктора Януковича за відступ від демократичних завоювань, досягнутих після Помаранчевої революції 2004 року.

 

Нарешті звернули увагу? Услід за українською опозицією діяльність Віктора Януковича починають критикувати і міжнародні організації. У заяві, яку найближчими днями оприлюднять два американські інститути, йому закидають обмеження політичної конкуренції та наступ на свободу слова – пише Роман Олеарчик у британській The Financial Times.

[...]

Головна увага в підготовленій Міжнародним республіканським інститутом і Національним демократичним інститутом заяві (яку вдалося отримати виданню The Financial Times) буде приділена нещодавно прийнятому закону, який нечесним шляхом зменшує шанси опозиції на прийдешніх виборах до місцевих органів влади, що відбудуться 31 жовтня.

Заяві, яка містить найгострішу наразі міжнародну критику дій пана Януковича у сфері демократії, передували дедалі численніші скарги українських опозиційних партії і ЗМІ. І ті, і інші звинувачують проросійського лідера України та лояльну до нього коаліцію в тому, що, прийшовши до влади, вони розпочали наступ на демократію і свободу слова в стилі Кремля.

Що стосується закону про місцеві вибори, який союзники президента ухвалили в парламенті 29 червня, а пан Янукович підписав 27 липня, то заява критикує його за «обмеження електорального потенціалу» опозиційних партій, оскільки виборчим блокам і партіям, що були зареєстровані менше року тому, заборонено брати участь у виборах.

«Обмеження щодо нових партій і незалежних кандидатів виглядають необґрунтованими, враховуючи принципи, закладені в Конституції України, а також міжнародні зобов’язання України», – йдеться в заяві.

Поборники демократії відзначили прогрес, якого досягнула Україна після Помаранчевої революції. Тоді сфальсифіковані на користь пана Януковича результати виборів були анульовано, і на п’ять років президентом став його прозахідний супротивник Віктор Ющенко. Україну вважалася тоді поодиноким маяком демократії на задньому дворі Росії, і поборники демократії сподівалися, що ця тенденція продовжиться й надалі попри неймовірне політичне повернення у владу пана Януковича, який в лютому цього року переміг на виборах президента.

Але МРІ та НДІ зазначають, що події, які мали місце останнім часом, становлять істотну загрозу для демократії в Україні. Вони стверджують: «Ці події можна охарактеризувати як зміну правових основ з метою створення перешкод політичній конкуренції і… безпідставну відмову громадянам у праві на законний вибір».

Парламентська коаліція більшості пана Януковича теж отримала порцію критики за ухвалення нових норм «непрозорим шляхом і практично без публічних дебатів» за надто короткий час до виборів.

Опозиційні партії заявляють про зростання політичних переслідувань їхніх лідерів і соратників. Троє високопоставлених чиновників, що минулого року працювали в уряді Юлії Тимошенко, яка зараз очолює опозицію, потрапили до в’язниці за звинуваченням у корупції. У середу Служба безпеки України провела обшук в головному кримському офісі партії пані Тимошенко.

Пан Янукович постійно заперечує будь-які неправомірні дії зі свого боку.

Але цього тижня Міжнародний інститут преси закликав пана Януковича покласти край «тривожному погіршенню стану свободи слова за останні шість місяців».

«Існують побоювання, що з того часу здійснюється відкат від здобутків у сфері свободи слова в Україні», – додає віденський інститут.

Ціла стаття: http://inozmi.glavred.info/articles/4025.html

Британська баронеса втратила через Фірташа посаду? TOP
http://ua.glavred.info/archive/2010/08/16/133818-15.html
16.08.10


Обговорення кандидатів на пост радника британського прем'єра Девіда Кемерона з національної безпеки привело до несподіваних результатів. Баронеса Паулін Невілл-Джонс, яка розцінювалася багатьма спостерігачами як головний фаворит, позбулася шансів обійняти цю посаду після того, як контррозвідка MI5 заявила про її зв'язки з двома «сумнівними олігархами, підозрюваними у зв'язках з організованою злочинністю і російською мафією» - алюмінієвим магнатом Михайлом Чорним і співвласником компанії Rosukrenergo Дмитром Фірташем, інформує «Коммерсант».

За даними MI5, кілька років тому офіс Невілл-Джонс отримав від британського бізнесмена Роберта Шетлера-Джонса, пов'язаного з Фірташем, 20 тис. (близько $31 тис.). Сам британець стверджує, що діяв від свого імені, проте контррозвідники не виключають того, що пожертвування зробив саме Фірташ. Нагадаємо, компанія Rosukrenergo заробила на Заході негативну репутацію у зв'язку з тим, що, як вважає мін'юст США, знаходиться під непрямим контролем мільярдера Семена Могилевича, який включений ФБР до списку десяти найбільш небезпечних злочинців.

Ціла стаття: http://ua.glavred.info/archive/2010/08/16/133818-15.html

Internet Encyclopedia of Ukraine features the tradition of Ukrainian landscape art TOP

August 2010

THE TRADITION OF UKRAINIAN LANDSCAPE ART

In Ukrainian art conventionalized landscape elements were used in icons, while some of the earliest landscapes were settings for the 16th and 17th-century religious engravings. Landscape painting did not, however, become an independent genre in Ukrainian art until the 19th century.

Romanticism inspired artists to record faithfully the pastoral scenery of thatched-roof cottages and the surrounding countryside. Among them were Ivan Soshenko, Taras Shevchenko, and Vasilii Shternberg. With time two types of landscape art developed, the poetic and the epic. Among the 19th-century artists who devoted much of their work to Ukrainian landscapes were two artists of non-Ukrainian origin, Ivan Aivazovsky, who is famous for his marine paintings, and Arkhyp Kuindzhi, who painted Romantic moonlit scenes.

Other Ukrainian artists who devoted their efforts to landscape painting were Serhii Vasylkivsky, Ivan Pokhytonov, and Serhii Svitoslavsky. In the early 20th century Petro Levchenko painted intimate lyrical views in impressionist colors capturing the fleeting effects of light in both urban and rural scenes. Vasyl H. Krychevsky and Abram Manevich also worked in the impressionist manner. Symbolism was dominant in the fantasy landscapes of Yukhym Mykhailiv. In Western Ukraine Ivan Trush painted idyllic sunsets and panoramic views only slightly influenced by impressionist colors. In the 1930s, after socialist realism was imposed as the only sanctioned artistic method in the USSR, landscape painting was limited to views of collective farms and industrial sites. Pure landscape painting was revived in Ukraine only after the Second World War. Of the Ukrainian landscape artists who worked outside their homeland, the most prominent was Oleksa Hryshchenko, who achieved recognition in France for his landscapes and seascapes, painted mostly in an expressionist manner...

Learn more about the tradition of Ukrainian landscape art by visiting:
http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp
or by visiting:
http://www.encyclopediaofukraine.com

На Луганщині батьки не хочуть віддавати дітей в російськомовний клас TOP

11 серпень 2010

Від редакції:

На жаль, ніхто з трьох президентів відродженої України по-справжньому не дбав про формування й консолідацію української нації: ні колишній компартійний секретар Леонід Кравчук, ні колишній червоний директор Леонід Кучма, ні колишній бухгалтер-пасічник Віктор Ющенко. А вже четвертий горе президент, колишній-нинішній пахан увійде в історію України як скрайній реакціонер, як зловісна тінь Валуєва, найбільшого гонителя українства.

Ніби й маленька згадка в пресі, але вона вказує на зародження позитивних зрушень у зрусифікованих областях, що з великим трудом пробиваються крізь потужну кригу тривалої русифікації. А це - запит на класи з українською мовою викладання, на Луганщині.

І хоч ще 87 % школярів у цій області вчиться в російських класах, однак рано чи пізно у них прокинеться потяг до свого рідного, українського!

еПОШТА


В одній зі шкіл Луганська є проблеми з набором дітей в російськомовний клас. Про це сьогодні на брифінгу повідомила начальник управління освіти і науки Луганської облдержадміністрації Ірина Цимбал.
 
За її словами, в луганській школі N 30 заплановано створення трьох перших класів: двох — з українською мовою навчання, одного — з російською.
 
Однак наразі відкриття російського класу перебуває під питанням, оскільки школа не може виконати норматив, встановлений міською владою, — набір в один 1-й клас не менше 25-ти осіб. Наразі в клас з російською мовою навчання надійшли заяви тільки від 11-ти охочих.
 
«Тим не менше, заяви до школи області на навчання в 1-му класі подали батьки тільки 72% дошкільнят. Тому керівництво школи сподівається «добрати» необхідну кількість дітей до початку навчального року», — розповіла Цимбал.
 
«Крім того, ми не виключаємо можливості, що педагоги будуть проводити бесіди серед батьків, які побажали, щоб їхні діти навчалися в україномовних класах. Можливо, хтось із них захоче перейти в російськомовний клас», — додала вона.
 
У цілому в Луганську на сьогодні 87% дітей навчаються російською мовою.
 
Джерело: ГазетаУа

Law on the judicial system in Ukraine – reform for the government’s benefit TOP

Democratic Initiatives Foundation

On August 3 the Law of Ukraine “On the Judicial System and the Status of Judges”, which the Verkhovna Rada adopted in its second reading on July 7, was published in the parliamentary newspaper Holos Ukrainy (Voice of Ukraine). After the president of Ukraine signed the law on July 27, new regulations in the country’s judicial system took effect.

 

Council of Europe on constitutional law – on the law after its adoption in the first reading was ambiguous and contained many observations. Besides that, members of the parliamentary coalition jumped the gun and adopted the law in its second reading on July 17 without waiting for the final conclusions of the commission. The opposition criticized the fact that of the 1,724 proposed amendments, only 300 of which were revised and approved. This shows that there is no concordance of the new law with the requirements of the Venice Commission. Moreover, while officially 260 people’s deputies voted in favor of adoption of the law, there were no more than 30 deputies present in the VR session hall during its second reading.

Pros

Among the main novelties in the law were a major downsizing of the number of judges of the Supreme Court (from 96 to 20), a considerable narrowing of the court’s powers, formation of a specialized court for hearing civil and criminal cases, introduction of a more detailed tender process for the selection of judges, expansion of the powers of the Supreme Council of Justice, etc.

Drafters of the law and government officials say the new law will strengthen the independence of the judicial branch of power by introducing systems of automatic division of cases between courts, significant raises in the salaries of judges, reducing the role of chief justices and introducing more effective mechanisms of the accountability of judges and bringing them to disciplinary responsibility.

Besides that, advocates of the law are convinced that it will foster greater transparency in the process of tenders for selection of judges and will accordingly result in the higher qualification of judges. They also consider the expansion of the powers of the Supreme Council of Justice to be a positive aspect.

Cons

The majority of political analysts have criticized the new law and revealed many negative aspects in it. First of all, the increased powers of the Supreme Council of Justice, specifically the right to appointing judges to administrative positions, have evoked major complaints.

On the one hand, such an expansion of powers directly contradicts the Constitution of Ukraine. Furthermore, many experts believe the strengthening of the role of this body will lead to a strengthening of political control over courts, seeing as the president and the parliament, which are essentially controlled by one political force, appoint two thirds of the judges.

The reduction in the powers of the Supreme Court elicited an extremely negative reaction and the Venice Commission took note of this fact. Experts are convinced that by virtue of the new law the Supreme Court will lose its influence over the practices of courts of general jurisdiction, which also contradicts the Constitution that gives the court the status of the most supreme judicial body in the system of courts of general jurisdiction.

From now on the Supreme Court will not have the right to pass down rulings on decisions of higher courts submitted to it and will only reserve the right to reject them and pass them on for a repeat hearing. Moreover, the procedure for passing on rulings of higher courts to the Supreme Court stipulated by the law virtually renders its execution impossible in practice.

Also, while the law describes in detail all the phases of the process of training and selection of judges and stipulates concise requirements to the qualifications ofpotential judges, not all is clear in this process and many legal experts believe the excessive number of selection stages is cumbersome and vulnerable to different forms of corruption.

Finally, the new law limits the rights of Ukrainian citizens to protection by the courts guaranteed by the Constitution, which envisages the right to appeal to all courts of law. From now on citizens have been virtually stripped of the right to directly appeal to the Supreme Court with a request to assess the legality of the judgment of any given court. Legal experts also foresee considerable delays in the hearings of court cases and increased havoc in the justice system as a result of the adoption of this new law. Naturally, this will not facilitate the access of citizens to the court system in Ukraine.

Conclusions and recommendations

Although the new law on the judicial system was drafted by government officials with the aim of reforming and improving the existing system, it incited major criticism on the part of the political opposition and political analysts.

Members of the coalition currently in power ignored all essential observations regarding the law and basically adopted it in its initial form committing major violations in terms of its content and process law.

The majority of political and legislative experts believe that the consequence of the new law taking effect will be an imbalance in the judicial system and a strengthening of political control over the courts of law.

In order that these negative consequences that are directly written into the new law on the judiciary do not come to fruition, representatives of the ruling coalition must review the law and take into account the observations that Ukrainian experts and representatives of the Venice Commission have made on several occasions.

The logical conclusion would be changes to the law on the judiciary that do not be limited to formal amendments. First and foremost, those articles in the law that directly contradict the Constitution must be amended.

In addition to that, in order to make the process of reform of the judicial system in Ukraine more transparent and effective, the ruling government must cooperate with opposition forces represented in the parliament.

Leonid Kravchuk – the first President of Ukraine – on the politics of Russian orthodox church and Patriarch Kirill visit TOP

http://risu.org.ua/en/index/all_news/37159/
12 August 2010

During his interview to The Day newspaper the first President of Ukraine Leonid Kravchuk (1991-1994) commented on the recent visit of Patriarch Kirill to Ukraine and generally on the Russian Orthodox Church in Ukraine. He stresses that the Ukrainian Orthodox Church should be fully independent.

“Let’s create an Orthodox Church in Ukraine, and in Russia (and it exists already) too, and make friends. But no, that’s not what they want. The patriarch is coming? Let him come, it’s his right. He speaks about uniting, but there is a question: will it be a union of the equal?” said Leonid Kravchuk “Friendly relations are a good thing, but they come here themselves to state we must think about a single spiritual domain, about the sacred Kyivan Rus. What does it mean? That in this spiritual domain the leading role will be taken by Russia and the Russian Orthodox Church. And I want this spiritual domain (and it exists) to consist of independent nations, independent peoples, and independent states. So that there is no the situation when we write five, meaning six.”

Leonid Kravchuk mentioned the awkwardness of the celebration of Kyivan Rus Christianization – with two almost parallel liturgies of the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate and the Ukrainian Orthodox Church Kyivan Patriarchate. “When we celebrated the 1020th anniversary of the baptism of Kyivan Rus, all Kyiv was full of people, and what about now? On Volodymyr Hill two thousand people and three thousand policemen gathered. It means that people understand: one can’t come here every year and hold a synod with the conclusion: ‘Come and repent.’ Perhaps it’s grief, maybe even a spiritual tragedy, but the fact remains: we have three Orthodox churches. And if a patriarch of Moscow, a person with a high spiritual mission, came and said that he came to start a dialogue in Ukraine, there wouldn’t be any questions. But it is not about a dialogue! Why then can’t we give the Ukrainian believers an opportunity, regardless of what Orthodox church they attend, to pray to God and be equal among themselves?” reflects the first President of Ukraine.

Leonid Kravchuk also noted that many churches that belong to the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate became the mouthpiece of pro-Russian propaganda and agitation and that many sermons are political: “Patriarch Kirill is an educated person, he has high culture — ecclesiastical, spiritual, and scientific. But many of his sermons also contain agitation and propaganda,” said Mr. Kravchuk.

Complete article: http://www.day.kiev.ua/305722

Leonid Kravchuk: The program of Yanukovych is great, but he has no team to realize it TOP
http://www.day.kiev.ua/305722

Natalia Romashova

 
One can already foresee that the fall political season in Ukraine will be not less hot than the current summer. A lot of work has accumulated for representatives of the highest levels of the government that will soon return from their Crimean residences to heat-stricken capital. First, the regional election campaign starts, second, a looming, difficult budget process, third, preparation to the heating season and a traditionally luxurious “bouquet” of problems pertaining to it. At the same time, the government embodied by president, prime minister, and representatives of the parliamentary coalition, demonstrates the confidence in their forces and states that it will cope with political, economic, and social problems. Moreover, the president’s surrounding, as well as the government itself, say that despite plenty of serious challenges the government won’t backtrack on the announced policy of reforms.

“Patriarch Kirill is an educated person, he has high culture — ecclesiastical, spiritual, and scientific. But many of his sermons also contain agitation and propaganda.”

 

However, the winds of reform are still very far from Ukraine, and that is unlikely to change. At any rate, this is the prognosis for The Day made by the first president Leonid Kravchuk. He also spoke about the inevitable problems Viktor Yanu­ko­vych would face, the progressing degradation of the Verkhovna Rada, the powerful ideological pressure of Russia on the Ukrainian government, and the historical punishment for those who today consciously transgress the law.

Mr. Kravchuk, internal conflicts (both technical and personal) have recently become more frequent within the ill-assorted Party of Regions. In the past, the Party of Regions had the goal of being in power. This has been achieved. Do you think the trial of power for the “blue-white” team will result in unity or…

“Successfully dealing with trial of power is possible only when there is a real and organized power with one goal and a single program. Such a government always passes the trial of real deeds. And our government consists of both the Communists and people’s-democratic forces, as well as some individual deputies. In a word, everything was mixed up, and then called the government. A question arises: will the government cope with the tasks it set?

[...]

“At present, another question emerges: will a government created this way be able to cope with its tasks? And their tasks are ambitious. When the Party of Regions participated in the elections, they said: look, we have progressive bills, everything is available. Only one thing is left — coming to office, and everything will run smoothly. However, as a result, it turned out that they don’t have anything. Even those bills which they submitted for the consideration of the Verkhovna Rada (for example, the law on the taxation system) turned out, to say the least of it, to be unprofessional.

“I was in the Sports Palace when Yanukovych presented the achievements of the 100 days of his presidency and introduced his team. I’ll tell you right away: the program is wonderful. But does he have a team capable of realizing it? My answer is: he doesn’t. This is a hodge-podge of people who understand and act on their own. For example, once the decision about increasing gas prices has been made public, not only the opposition, but also the Communists, coalition members themselves, stated that they didn’t have an intention to support this decision.

“And, generally, I have the authority to claim: President Yanu­kovych still hasn’t felt the problems which will appear later. He will inevitably encounter spiritual, political, economic, and social problems because Ukrainian society is very diverse. It is impossible to overcome these problems only by means of the verdict of the Constitutional Court which can be bought, outbid, and threatened (and these guys are good at it). And Viktor Yanukovych will have to face it. As a person with some experience, I would wish him the best. It is fine to have a coalition, an opposition, and the struggle between them. But when problems which we must resolve together are considered, one should stop chasing one another and looking for enemies.

[...]

What is the common position?

I want to state with all responsibility, whether someone likes it or not: today the Verkhovna Rada is so humiliated, so robbed (constitutionally, legally, and spiritually) that it is very difficult to comprehend. I stress, very difficult.

 

“It’s democracy, decent life, civilization, normal relations with Russia and other states. I stress, relations, not subordination. Everything would take its proper place. But no! They need language, church, culture, Lord knows what else. Some in the East, others in the West, a third group in the Center. As a result, three different “Ukraines” enter the Verkhovna Rada. “Ukraines” that are incapable of anything except conflict between them. It is the same nowadays: the new government put pure politics, and not economic reforms, first. In addition, the patriarch Kirill comes incite mutiny.”[...]

You’ve just said Ukraine must make friends with all states, particularly the Russian Federation. That it must build friendly relations without domination. How would you characterize the current stage of Ukrainian-Russian relations?

“Friendly relations are a good thing, but they come here themselves to state we must think about a single spiritual domain, about the sacred Kyivan Rus’. What does it mean? That in this spiritual domain the leading role will be taken by Russia and the Russian Orthodox Church. And I want this spiritual domain (and it exists) to consist of independent nations, independent peoples, and independent states. So that there is no the situation when we write five, meaning six.

“When we celebrated the 1020th anniversary of baptizing Kyivan Rus, all Kyiv was full of people, and what about now? On Volodymyr Hill two thousand people and three thousand policemen gathered. It means that people understand: one can’t come here every year and hold a synod with the conclusion: ‘Come and repent.’ Perhaps it’s grief, maybe even a spiritual tragedy, but the fact remains: we have three Orthodox churches. And if a patriarch of Moscow, a person with a high spiritual mission, came and said that he came to start a dialog in Ukraine, there wouldn’t be any questions. But it is not about dialog! It is about the ‘Raskolniks’ headed by Filaret, who must come and repent.

“The patriarch is coming? Let him come, it’s his right. He speaks about uniting, but there is a question: will it be a union of the equal?

“Let’s create an Orthodox Church in Ukraine, and in Russia (and it exists already) too, and make friends. But no, that’s not what they want.

“The conclusion is as follows. They come to create full-fledged Moscow Patriarchate in Ukraine. I can’t accuse Volodymyr [Sabodan. – Author.] of anti-Ukrainian policy. In no way! I don’t speak about this, but if we want to put the spiritual domain of the state in the Orthodox order — let’s try that. The Moscow Patriarchate worries so much about Ukrainian Orthodox believers, so that they have a possibility to communicate with the global Orthodox church, with the Moscow Patriarchate of the Russian Federation? So let’s make these believers Orthodox. But they speak about who is pious and who’s not. It would be very good if Orthodox believers, regardless of where they live — in Lviv or the Crimea — could go to Moscow, and pray in Zagorye. Catholics go from one country to another, visit the most important center of the Catholic world, pray, and it’s normal. They pray and listen as equals. They don’t have the division like: these are believers, and these are not; these are baptized, and these are not. If the Moscow Patriarchate wants to help Ukraine create a church, let’s initiate a real equitable dialog.

“Today the position of the Moscow Patriarchate takes believers hostage, and there are millions of them. They don’t punish just Filaret. Such a church does exist! In history (particularly, in Orthodox history) there were many examples when churches emerged and then became principal. Why then can’t we give the Ukrainian believers an opportunity, regardless of what Orthodox church they attend, to pray to God and be equal among themselves?”

What about official relations between Kyiv and Moscow?

“Generally, the approaches of Putin and Medvedev are analogous. They come and say: yes, we need ties between Ukraine and Russia. I’m very supportive of transparent relations between Ukraine and Russia. Indeed, we shouldn’t fight, we must live in peace and tranquility. However, there is a different question: who will be father and who will be mother? People who know history well, and know the difficulties we’ve seen, how we fought, perished, endured the Holodomor and repression. All this is still alive, and we don’t want it to repeat, do we?

“I’ve been to Moscow recently, participated in a television show de­dicated, among other things, to Belavezhskaya Pushcha. Fifty-two percent of the audience said that if we don’t unite in any form, we’re doomed. And I ask: ‘Who will rule the union?’ It’s clear who. Therefore, we need to understand that under these circumstances it’s also difficult for our government to work. I don’t want to think that Viktor Yanukovych or someone else will consciously bring us somewhere. They are helpless in the conditions of immense ideological pressure.”

By the way, about the helplessness and pressure. I can’t help recalling your recent speech in the Verkhovna Rada dedicated to the 20th anniversary of independence. From the very tribune of the parliament, you boldly stated that the Verkhovna Rada became a branch of the presidential administration, a yes-man of sorts. You saw the hall of sessions and must have noticed the reaction of the Rada to previous convocations and the current one. What are your conclusions?

... “I believe the Verkhovna Rada should protect itself. The heads of the parliament and factions must finally say: ‘Stop making smoke!’ And now they don’t burn but make smoke. However, this smoke stinks so much that one can’t breathe. Nobody except for the Verkhovna Rada can oppose the present situation. And they shouldn’t fight, they shouldn’t humiliate the president or the government. Everything should be arranged in compliance with the law, and only one phrase should be said: ‘This is the Verkhovna Rada, and today it will work according to the Constitution.’ And what happens at present? If we fail through referendum, we’ll go through the Constitutional Court. But where is it written that the Constitutional Court can cancel reforms? In Ukraine it’s possible if it is told to do so. But let’s face it, when the Court said that Kuchma worked for two terms but only one, when the Court says that the Verkhovna Rada’s regulations in the process of elaboration are higher than the Constitution. At this, no one blushes or feels shamed, speaking to the people. In such cases I always say: there is one unbeaten philosophy in the history of the mankind: in the future children will never forgive their parents the humiliation they exposed them to. Never! And this fact is absolutely reasonable and determined. If parents don’t want to act according to conscience, honor, dignity, and tolerance, this will affect their children. Children will feel humiliated, people will poke them with their fingers —saying your father was in clover in the Verkhovna Rada.”

Given the situation, no one thinks about it today.

“I agree, but as they say, your actions will always catch with you.”

Complete article: http://www.day.kiev.ua/305722

Journalist goes missing in eastern Ukraine TOP

http://cpj.org/2010/08/journalist-goes-missing-in-eastern-ukraine.php#more
18 August, 2010

.
The Committee to Protect Journalists is concerned about the whereabouts of Vasyl Klymentyev, chief editor and reporter for the Kharkiv-based weekly newspaper Novyi Stil (New Style), who has been missing for a week.

Klymentyev, born in 1943, is the founder and editor-in-chief of the New Style Newspaper, which specializes in publishing materials on corruption among the representatives of military and law-enforcement agencies.

 

According to local news reports, on August 11, Klymentyev was seen leaving his home in the city of Kharkiv, in eastern Ukraine, with an unknown man in a BMW. The reports did not specify who saw Klymentyev that day. He has not been seen or heard from since. The journalist's girlfriend reported his disappearance to authorities on August 12, Kharkiv regional police said in a statement. On Sunday, investigators with Kharkiv's Dzerzhinsky District Police Department opened a criminal case classified under the criminal code as "premeditated murder," the statement said. They have not named any suspects or motives in the case.

Mikhail Dobkin, governor of the Kharkiv region, told journalists that classifying the case as a murder rather than a disappearance allows investigators to use more tools to search for Klymentyev, the Russian service of the U.S. government-funded Radio Free Europe/Radio Liberty reported.

Novyi Stil specializes in reporting on corruption in local government and law enforcement, the Ukrainian service of RFE/RL reported. Klymentyev's deputy, Petr Matviyenko, told RFE/RL that in his latest articles Klymentyev had criticized a local prosecutor and the head of the regional fiscal police.

Authorities announced today that beachgoers found Klymentyev's cell phone on a boat on Pechenezhskoye lake, outside of Kharkiv, the independent news agency Interfax-Ukraine reported.

"We are deeply concerned about the well-being of Vasyl Klymentyev and call on the authorities in Kharkiv to carry out a thorough, comprehensive probe into his disappearance," CPJ Europe and Central Asia Program Coordinator Nina Ognianova said. "Given that Klymentyev's newspaper was known for its critical coverage of authorities, we urge investigators to focus on his journalism as a motive."

Matviyenko told RFE/RL that on August 9 he and Klymentyev photographed the mansions of local officials. He said the photographs were going to run alongside a piece in Novyi Stil's next issue. Matviyenko said he met with Klymentyev the day of his disappearance to discuss the upcoming material and photographs, RFE/RL reported.

In an interview for the Kyiv-based independent daily Segodnya, Matviyenko said that in 2008 someone had followed Klymentyev in a car that later turned out to have false license plates.

According to the Kyiv-based news agency UNIAN, Kharkiv police announced a reward of 20,000 Ukrainian hryvnas, (about US$2,500) for information that would help locate Klymentyev.

Закон про судоустрій – реформа на користь влади Аналітична довідка Фонду Демократичних ініціатив TOP

На шляху до закону

3 серпня в газеті Верховної Ради України «Голос України» було опубліковано Закон України «Про судоустрій і статус суддів», що його Верховна Рада ухвалила у другому читанні 7 липня. Президент України підписав закон 27 липня, після чого нові правила судоустрою остаточно вступили в силу.

 

Процес ухвалення нового закону про судоустрій проходив за умов постійної критики з боку опозиційних сил та представників експертного середовища. Попри те, що представники влади неодноразово заявляли, що зміст нового закону узгоджено з вимогами міжнародних організацій, попередній висновок Венеціанської комісії – консультативного органу Ради Європи з конституційного права – з приводу закону після його прийняття в першому

читанні був неоднозначним і містив багато суттєвих зауважень. Крім того, представники парламентської коаліції не дочекалися остаточного висновку цієї організації, який планувався на вересень цього року, і ухвалили закон у другому читанні вже 27 липня. Критику з боку опозиції викликав також той факт, що із 1724 запропонованих поправок було прийнято лише близько 300, усі з яких мали переважно редакційний характер. Це свідчить про те, що жодного серйозного узгодження нового закону з вимогами Венеціанської комісії не відбулося. Між тим під час ухвалення закону у другому читанні в залі Верховної Ради було присутньо не більше 30 депутатів, тоді як офіційно за закон проголосувало 260 народних обранців. Це стало ще одним прикладом відвертого нехтування законодавством з боку владної коаліції.

Аргументи за

Основними новелами закону стали скорочення кількості суддів Верховного Суду (з 96 до 20) та суттєве звуження його повноважень, утворення Вищого спеціалізованого суду для розгляду цивільних і кримінальних справ, деталізація процесу відбору та конкурсу суддів, розширення повноважень Вищої ради юстиції тощо. Автори законопроекту та представники влади вказують на те, що новий закон передусім посилить незалежність судової гілки влади шляхом уведення системи автоматичного розподілу справ між судами, суттєвого підвищення рівня зарплат суддів, зменшення ролі голів суду та запровадження більш ефективних механізмів підзвітності суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Крім того, прихильники закону переконані, що він сприятиме більшій прозорості процесу конкурсу та добору суддів, що, відповідно, призведе до вищого рівня їхньої кваліфікації. До позитивів нового закону вони також відносять розширення повноважень Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Аргументи проти

Проте переважна більшість експертів піддала новий закон серйозній критиці та знайшла в ньому значно більше негативних моментів. Перш за все багато нарікань викликає збільшення повноважень Вищої ради юстиції, зокрема, отримання нею права призначення суддів на адміністративні посади. З одного боку, таке розширення її повноважень прямо суперечить Конституції України, яка містить їх вичерпний перелік. Більше того, посилення ролі цього органу, на думку багатьох, призведе до посилення політичного контролю над судами, адже дві третини його членів призначає президент і парламент, які, по суті, контролює одна політична сила.

Украй негативно було сприйнято звуження повноважень Верховного Суду, на що також звертала увагу Венеціанська комісія. На переконання експертів, за новим законом він втрачає вплив на практику судів загальної юрисдикції, що також суперечить Конституції, яка надає йому статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. Відтепер Верховний Суд не матиме права ухвалювати рішення при перегляді направлених до нього рішень вищих судів, а лише збереже можливість скасовувати їх та передавати на повторний розгляд. Мало того, закладена в законі процедура передачі рішень вищих судів на розгляд Верховному Суду практично унеможливлює її реалізацію на практиці.

Не все очевидно і з процесом підготовки та добору суддів. Попри те, що закон детально виписує усі стадії цього процесу та ставить чіткі вимоги до кваліфікації майбутнього судді, наявність великої кількості етапів добору, на думку багатьох експертів, робить його надто громіздким і вразливим до різноманітних форм корупції.

Зрештою, новий закон обмежує право громадян України на судовий захист, гарантоване Конституцією, яке передбачає право звернення до всіх судів. Відтепер громадяни фактично позбавлені права напряму звертатися до Верховного Суду з проханням дати оцінку законності рішення того чи того суду. Експерти також прогнозують значні затримки в розгляді судових справ та збільшення безладу в судочинстві внаслідок вступу нового закону в силу. Все це, безумовно, не сприятиме легшому та більш відкритому доступу громадян до судів.

Висновки та рекомендації

Новий закон про судоустрій було розроблено представниками влади з метою реформування та вдосконалення існуючої судової системи, проте він викликав украй багато критики з боку представників опозиції та експертних кіл. Члени владної коаліції проігнорували усі суттєві зауваження до закону та прийняли його фактично початковому вигляді з грубим порушенням як змістовної, так і процесуальної сторін законодавства. Наслідком вступу нового закону в силу, на думку більшості експертів, стане розбалансування судової системи та посилення політичного контролю над судами.

Для того, щоб ці негативні наслідки, які прямо закладені в новому законі про судоустрій, не стали реальністю, представникам владної коаліції необхідно повернутися до розгляду закону та взяти до уваги ті зауваження, які неодноразово висловлювали українські експерти та представники Венеціанської комісії. Логічним наслідком цього має стати внесення змін до закону про судоустрій, які б не обмежувалися суто формальними поправками. Перш за все мають бути змінені ті статті нового закону, які прямо суперечать Конституції. Крім того, аби зробити процес реформування судової системи України більш прозорим і ефективним, представникам влади необхідно налагодити співпрацю з опозиційними силами, представленими в парламенті.

Подарунок Україні чи фарс Хорошковського? TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/08/12/5295928/
12 серпня 2010


Олександр Аронець

Україна менш "багатонаціональна", ніж більшість європейських країн, наприклад, ніж Франція, Німеччина чи Голландія. Скрізь є меншини, наприклад серед німців купа турків, але нікому не спадає на думку називати Bundesrepublik державою німців і турків. Ми унітарна держава, в якій політична нація будується на основі українського етносу. convex _ 13.08.2010 17:06

 

Днями телеканал Інтер запустив кампанію по "прирівнянню" всіх мов національних меншин до державної мови - української. Предметом пропаганди став національний гімн України. Так, було підготовлено гімн чотирнадцятьма мовами, у тому числі російською та ідиш.

На перший погляд, тут немає нічого поганого. Навпаки, національні меншини, таким чином, наче єдині з українським народом, роблять нам подарунок до Дня незалежності!

Проте - це лише на перший погляд.

Насправді гімн використовують із метою тотального наступу на українську мову та українську державність.

Цей елемент пропаганди впливає на підсвідомість громадян більше ніж будь-які заклики розмовляти російською чи вчитись в російськомовних класах колесніченковської "Русскоязычной Украины" чи інших українофобів-табачників. Адже мова національних меншин прирівнюється до державної мови, навіть на рівні такої святині як національний гімн.

Цей фарс пропагандистської машини цієї українофобської влади робиться з однією метою - нав'язати суспільству необхідність в "удержавленні" тільки однієї мови, тільки однієї національної меншини - російської. І, таким чином, ще більше просунути ідею "єдінства русскава міра". 

Передумови на законодавчому рівні для цього давно закладаються, зокрема, законом про судоустрій. Не кажучи вже про місцеві ради, які радо, усупереч конституції приймають норми про статус "регіональної мови" - саме російської.

А чому б не кримсько-татарської?..

Щоб показати всю сутність фарсу такого методу пропаганди, варто лише подивитись футбольний поєдинок національної збірної України по футболу. Хіба росіянин Алієв чи білорус Мілевський колись співали національний гімн України хоча б своїми національними мовами?

Олександр Аронець, спеціально для УП

Серйозні висновки TOP
Президент стверджує, що „Факти, які наводяться в листі Міжнародного інституту преси, були детально розслідувані і по них зроблені серйозні висновки.”

Серйозні висновки: співпрацівники „Беркуту” можуть безкарно нападати на журналістів.

 

 Дедалі ширшим стає коло слів, яки важко вжити без лапок.  У вівторок повідомлено, що Президент „відповів” на відкритий лист Міжнародного інституту преси  (повний текст англійською тут: http://www.freemedia.at/singleview/5093/.  В Інтернеті, окрім БіБіСі, ніхто спеціально не цікавився співвідношенням між листом і „відповіддю”.  Шкода, бо відповідь усім потрібна, а відписки про „недопущення повернення до цензури” та про „серйозні висновки” цікаві тільки тим, що переконливої відповіді не можуть дати. На теленовинах упорались із браком співвідношення вже звиклим способом – проігнорували i те, i друге, чи тільки поінформували, що „Янукович заявляє, що не допустить повернення цензури в Україні” (http://ictv.ua/facts/news-polityka/1059621/).

Президент стверджує, що „Факти, які наводяться в листі Міжнародного інституту преси, були детально розслідувані і по них зроблені серйозні висновки.”

У своєму листі Міжнародний інститут преси висловив занепокоєння з приводу погіршення стану свободи слова в Україні протягом останніх шести місяців.  Автори звертають увагу на „зростання кількості нападів на журналістів в Україні і на те, що винуватих не притягнуто до відповідальності.”  Вони наводять посилання на відеозаписи нападів українських правоохоронців на журналістів.

Це, наприклад, напад співпрацівників "Беркуту" на журналіста "Нового каналу", Сергія Кутракова, який в квітні проводив зйомку сюжету про відкриття фотовиставки «Волинська різанина”.  12 липня Шевченківським судом скасовано постанову про порушення кримінальної справи щодо перешкоджання професійній діяльності Кутракова, а 9 серпня Апеляційний суд м. Києва відмовив у задоволенні апеляційної скарги журналіста.  Та й 15 липня службове розслідування не виявило порушень з боку "Беркуту". 

Серйозні висновки:  співпрацівники „Беркуту” можуть безкарно нападати на журналістів

Гаранта Конституції просять не допустити завершення процесу, немислимого в будь-якій демократичній країні. Жодні гарні слова не зможуть приховати в даному судовому процесі явний конфлікт інтересів і „розмивання межі між виконанням обов'язків на урядовій посаді і власництвом на приватний засіб інформації". Адже власник медіа-групи „Інтер”, який намагається відібрати в "ТВі" і "5 канал" частоти, водночас є й Головою Служби безпеки, й, з травня, членом Вищої ради юстиції.

 

Напад співпрацівника Управління державної охорони (УДО) на журналіста телеканалу "СТБ" в червні.  Проігноровано вимоги руху „Стоп цензурі” назвати та звільнити  цього працівника. 13 липня Військова прокуратура центрального регіону відмовилась порушити кримінальну справу щодо анонімного військовослужбовців УДО та й на початку серпня само Управління поінформувало, що за результатами службового розслідування жодних порушень в діях співробітників УДО не встановлено.

Серйозні висновки більш-менш ті ж самі.

Щодо нападу в квітні на журналістів газети "Експрес" на Львівщині, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова вирішив, що міліція не причетна. Можемо тільки сподіватися, що мають підстави для таких серйозних висновків, котрі повністю суперечать показанням самих журналістів.

 Гарні слова Президента про „5 Канал” й ТVi знову не витримують прикрого зіткнення з дійсністю.  У відповідь на його слова про те, що він часто зустрічається з журналістами П’ятого, колектив каналу „знову звертається з проханням про зустріч з ним. Адже, за два місяці, з часу написання нами відкритого листа до Президента, ми так і не змогли донести йому справжню суть загрози, що виникла над Першим українським інформаційним через можливість в судовому порядку позбавити нас частот на мовлення.„  

Так приємно чути від Президента слова „як громадянин і як Гарант Конституції не маю права впливати на суди”.  Але по-перше, ніхто його не просить впливати на суди.  Міжнародний інститут преси просить, аби все відбулось відкрито, прозоро та й без тиску на суди.  Два телеканали, інші медійні та правозахисні організації, зокрема й Репортери без кордонів, разом із представниками Ради Європи тільки на тому й наголошують.  

Гаранта Конституції просять не допустити завершення процесу, немислимого в будь-якій демократичній країні.  Жодні гарні слова не зможуть приховати в даному судовому процесі явний конфлікт інтересів і „розмивання межі між виконанням обов'язків на урядовій посаді і власництвом на приватний засіб інформації".  Адже власник медіа-групи „Інтер”, який намагається відібрати в "ТВі" і "5 канал" частоти, водночас є й Головою Служби безпеки, й, з травня, членом Вищої ради юстиції. 

Президент мав усунути цей конфлікт інтересів у квітні, коли СБУ звернулась до Національної Ради України з питань телебачення й радіомовлення з вимогами документів по конкурсу на телерадіочастоти від 27 січня,  а також лист від СБУ до регуляторного органу з проханням перевірити супутникову платформу «Поверхность Спорт ТВ», в якому зокрема увагу регуляторів звернено на трансляцію каналу ТВі.

Замість цього, своїм указом від 31 травня, Янукович призначив Хорошковського членом Вищої ради юстиції, яка за новий законом має розширені повноваження з призначення та звільнення суддів.  

А 12 серпня Вищий адміністративний суд відмовив ТВі у задоволенні позову до президента України про визнання незаконним указу про призначення В. Хорошковського членом Вищої ради юстиції. Шкода, що текст повної постанови ще не оприлюднене, бо не терпиться дізнатися, де ж у біографії Голови СБУ / медіа-магната знайшли те, що би відповідало положенню закону «Про Вищу раду юстиції» про необхідну наявність у члена ВРЮ юридичної освіти та стажу роботи у галузі права не менше 10-ти років.

 

А 12 серпня Вищий адміністративний суд відмовив ТВі у задоволенні позову до президента України про визнання незаконним указу про призначення В. Хорошковського членом Вищої ради юстиції.  Шкода, що текст повної постанови ще не оприлюднене, бо не терпиться дізнатися, де ж у біографії Голови СБУ / медіа-магната знайшли те, що би відповідало положенню закону «Про Вищу раду юстиції» про необхідну наявність у члена ВРЮ юридичної освіти та стажу роботи у галузі права не менше 10-ти років.

            Після цього рішення, навіть, якщо не пригадувати всі сумнівні дії СБУ останнім часом, націлені проти свободи слова, вкрай важко не поділяти занепокоєння представників Міжнародного інституту преси.

            Позбавлення двох із останніх незалежних телеканалів частот за позовом медіа групи, яка фактично належить Голові СБУ, не тільки вдарить по незалежним ЗМІ та можливості населення отримувати збалансовану інформацію. Воно завдасть суттєвої шкоди репутації країни та нинішній владі, а жодні красиві слова тут не допоможуть.  

            Судячи зі слів Президента, за критикою влади слідкують не тільки в СБУ.  Можна було би порадіти, що критичні тексти читають, якби не тривожила просто фатальна нездатність засвоювати з того уроки. „Відповідь” на президентському сайті багато чим вражає, але головне - безглуздістю намагань вибілити словами дійсність, що прямо кидається в очі.

Чого варті всі порожні декларації, коли тільки телеканали, у кого намагаються відібрати частоти, спромоглись висвітлити суспільно важливу інформацію про критику Міжнародного інституту преси?  Та й годі посилатися на невтручання в господарську діяльність.  На Першому національному мають задовольняти інформаційні потреби платників податків, а не вводити їх в оману замовчуванням.  Не тільки, до речі, відсутністю інформації, а її ретельним підбором.  13 серпня, на Першому національному сюжет про зустріч Президента з Головою Верховного суду В. Онопенком, починається з фрази „Янукович: в Україні потрібно реформувати всю систему юстиції” та й власне продовжується в такому ключі, аж до такого перла:
Що цілком відповідає новій політиці Першого національного, озвученій недавно його віце-президентом Валідом Арфушем, який каже, що його телеканал „обов’язково повинен бути провладним .... Перший національний має завжди висвітлювати роботу влади, доносити лише позитивну інформацію до глядачів.

 

„Віктор Янукович, Президент України: Треба, щоб люди відчули зараз, що судова система почала працювати набагато ефективніше і набагато ближче стала до людей і до суспільства.

Василь Онопенко, голова Верховного суду України: Верховного суду Василь Онопенко:  Ми внесемо пропозиції Президента України для того, щоб його покращити, адже межі покращення немає.”

            Ані слова про обґрунтовані застереження щодо першого кроку „судової реформи”, та й не тільки з боку Голови ВСУ.  Що цілком відповідає новій політиці Першого національного, озвученій недавно його віце-президентом Валідом Арфушем, який каже, що його телеканал „обов’язково повинен бути провладним .... Перший національний має завжди висвітлювати роботу влади, доносити лише позитивну інформацію до глядачів.

            Ця політика звісно не відповідає ані інтересам платників податків, ані вимогам демократичного суспільства. Вона й змушує до найсерйознішого висновку – про абсолютну порожність та обманливість усіх слів про створення „Національного громадського телебачення і радіомовлення” та відданість свободі слова. 

             Залишається тільки одне питання, ніяк не риторичне:  навіщо ЗМІ, що поважають свою аудиторію, передавати подібні „відповіді”?

Чи відають вони, що творять? TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/08/12/5295380/
12 серпня 2010


Мирослав Маринович

А пан Хорошковський у цей час успішно виявляє у блогосфері потенційних "убивць" президента і, засвідчивши цим свою потрібність, доводить справу з телечастотами TVi та 5-го каналу до завершення: на 16 серпня призначено судове засідання, яке покликане остаточно позбавити згадані канали їхньої ліцензії.

 

Свої спроби відібрати частоти в телеканалу TVi та у 5-го каналу Валерій Хорошковський розпочав іще в перший тиждень після інавгурації нового президента.

З тих пір написано чимало петицій, складених за схемою: "Вельмишановний Пане Президенте! Звертаємося до Вас із проханням...". У відповідь - стандартне мовчання.

Останнім часом щораз більше стурбованих петицій уже приходить з-за кордону, наприклад, від тимчасового директора Інституту міжнародної преси пана Маккензі. З боку влади - жодної відповіді по суті, а лише декларації, які не виконуються.

На YouTube висять численні докази незаконного використання Служби безпеки України та міліції для переслідування журналістів. На Банковій, знову ж таки, цього впритул не помічають - у кращому разі презирливо відмахнуться: "Та буде вам 5-й канал, буде!".

А пан Хорошковський у цей час успішно виявляє у блогосфері потенційних "убивць" президента і, засвідчивши цим свою потрібність, доводить справу з телечастотами TVi та 5-го каналу до завершення: на 16 серпня призначено судове засідання, яке покликане остаточно позбавити згадані канали їхньої ліцензії.

За весь піврічний період цієї боротьби президент країни жодного разу не відповів на запитання, чому він мириться з очевидним конфліктом інтересів, коли власник найбільшої в Україні медіа-групи "Інтер" - він же голова СБУ - відверто і публічно використовує державну Службу безпеки у своїх приватних бізнесових інтересах.

Президент має ще кілька днів, щоб усунути цей конфлікт інтересів, звільнивши пана Хорошковського з посади голови СБУ за кричуще зловживання своїми службовими обов'язками.

Суспільство не чуло роз'яснень президента, чому він допускає, щоб позивач у судовій справі щодо розподілу частот був водночас членом Вищої ради юстиції (до речі, підпорядкованої президентові), від якої залежні усі судді, оскільки ця Рада призначає і звільнює суддів.

Президент має ще кілька днів, щоб забезпечити справедливість і прозорість судового процесу.

Президент і його команда ігнорують численні повідомлення в пресі, що призначення нових членів Національної Ради України з питань телебачення й радіомовлення відбувалося з грубими порушеннями закону.

Президент має ще кілька днів, щоб зупинити беззаконня й подати суспільству сигнал, що з таким кричущим беззаконням нова влада миритись не буде.

Президентові добре відомо, що 16 грудня 2009 року Антимонопольний комітет попередив Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення, що отримання групою "Інтер" додаткових ліцензій може змінити ситуацію на ринкові телевізійних послуг і негативно вплинути на конкуренцію.

Президент України має сьогодні останній шанс не допустити монополізації впливу на медійний ринок з боку групи "Інтер" та його власника Валерія Хорошковського, що означатиме також монополізацію впливу на медіа з боку Служби безпеки України.

Якщо всього цього президент не зробить, я як громадянин цієї держави матиму всі підстави і моральне право дійти висновку, що шеф СБУ просто ретельно виконує план, заздалегідь затверджений президентом, відповідно до якого медійну територію України слід "зачистити" від непокірних каналів і надто волелюбних журналістів.

Задоволення особистих бізнес-інтересів пана Хорошковського в цьому випадку виконує роль понаднормової премії за успішне виконання плану. Ця ситуація є настільки небезпечною для моєї держави, що я вважаю своїм громадянським обов'язком публічно поінформувати про цю загрозу голову Ради національної безпеки України пані Раїсу Богатирьову.

Щоб у майбутньому нікому у вищих ешелонах влади не спало на гадку ховатися за майже біблійним: "Ми не відали, що творили".

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/08/12/5295380/

Харківська міліція продовжує шукати зниклого журналіста TOP
http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20100815/630/630.html?id=2128312
19 серпня 2010

Харківська міліція продовжує пошуки головного редактора газети «Новий стиль» Василя Климентьєва. Видання спеціалізується на публікації матеріалів про корупцію в середовищі представників силових структур.

11 серпня журналіст пішов з дому і досі його місцезнаходження невідоме, повідомляє сайт Головного управління МВС України в Харківській області в неділю.

Ціла стаття: http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20100815/630/630.html?id=2128312

Сто мільйонів за дорогу в "Межигір`я" (фото) TOP

http://www.intv.ua/article/219266/
10.8.2010

Олексій Самохвалов

 
Будівництво vip-дороги нині в самому розпалі. Повним ходом триває реконструкція однієї смуги дорогі Київ - Вишгород - Десна протяжністю 8360 метрів. На смузі протилежній спостерігається багатокілометрова "тягучка". Водії, що проїжджають повз, "незлим, тихим", а частенько і матюком поминають винуватця їх регулярних запізнень. Адже хто замовник, відомо всім. Це - президент Віктор Янукович, найголовніший житель "Міжгір`я". Господар Банкової нещодавно сам запропонував зайнятися дорогами на околицях Києва. Його пораду, звичайно ж, негайно почали втілювати в життя. Правда, чому взялися за ремонт саме цієї, ще не найгіршої в окрузі траси?

А все-таки уміють наші шляховики трудитися швидко і на совість. Щоб переконатися в цьому, досить проїхатися по найкоротшому маршруту з київської вулиці Банкової в село Нові Петрівці. До житла гаранта Конституції.

 

[...]

Ми були присутні на самому початку заливки верхнього шару асфальту, яким і мчатимуть автомобілі президента. Дві асфальтоукладні машини розсипали і утрамбовували унікальної міцності матеріал. Як по секрету розповів майстер ділянки, "ця щебенево-мастична асфальтобетонна суміш не боїться ні спеки, ні лютих морозів, ні води, для чого просочена спеціальними хімічними додатками. В укладеному вигляді вона є п`ятисантиметровим шаром надміцного клею, яким уже наступного дня можна їздити на величезній швидкості". Судячи з наданої нам платіжки, незвичайне покриття купувалося за надхмарними цінами. Стандартна машина суміші обходиться шляховикам у 31500 гривень. За ці гроші можна залити лише 50 метрів дороги, що будується (середня ширина - 9 метрів). Якщо врахувати, що траса завдовжки 8,36 км складається з двох таких смуг, то лише один шар асфальту потягне на 10,5 млн гривень. Але це - незначна частина витрат.

Батраки працюють по 12 годин

Будівельників зняли з інших об`єктів (отже, там реконструкція доріг припинилася), при цьому укладання полотна здійснюють не вночі, коли прохолодніше, а вдень, на 40-градусній спеці.

 

Спілкуючись із робітниками, ми з`ясували, що на так звану "планову реконструкцію" кинуто два підрозділи "Укравтодора" - з Умані й Вінниці. За словами уманських шляховиків, вони ще в липні спокійно займалися трасою Умань - Сміла. Але будівництво довелося негайно згорнути за наказом згори, і робітників разом із технікою в авральному порядку направили до Києва. "Формально ми перебуваємо у відрядженні, отримаємо нашу звичайну зарплату і невеликі відпускні. Нам доводиться працювати з 7 ранку до 7 вечора, з годинною перервою на обід. Сподіваємося, що через пару-трійку днів повернемося додому до сімей і далі добудовуватимемо смілянську дорогу", - розповіли нам робітники. Мабуть, на трудових ресурсах в "Укравтодорі" вирішили економити по максимуму....Все робиться стахановськими темпами, до Дня незалежності намагаються встигнути (до цього часу повинен був повернутися з відпустки гарант, якби не довелося перервати відпочинок раніше).

Порівняльна арифметика

За словами глави "Укравтодора" (а за сумісництвом - активного члена зареєстрованого на території "Міжгір`я" товариства мисливців і риболовів "Кедр") Володимира Демішкана, орієнтовна вартість робіт із реконструкції траси складе 49,7 млн гривень. Але експерти просто сміються над такою оцінкою. За словами директора Інституту міста Олександра Сергієнка, один кілометр ремонту подібної магістралі коштує майже 1 млн доларів. Інші фахівці в галузі дорожнього будівництва стверджують: "президентський відрізок" з огляду на те, що значна частина коштів піде "наліво", обійдеться ще в 1,5-2 рази дорожче. Навіть якщо виходити з цифри 1,5 млн доларів, виходить, що весь восьмикілометровий із хвостиком" відрізок виллється мінімум у 13 млн доларів. Або в сотню мільйонів гривень.

на ремонт усіх київських вулиць цього року вдалося нашкрябати всього 44 млн гривень

 

[...]

Найсвіжіший тому приклад: заради приїзда Віктора Януковича до Чернівців уздовж маршруту його кортежу проклали новий асфальт. Та так старалися, що заасфальтували навіть каналізаційні люки. Кому користь від пускання народних грошей на безсоромне окозамилювання, незро зуміло. І якщо подібні панські "реконструкції" не зупинити капітальною ревізією витрачених засобів, ніякого траншу від МВФ нам скоро не вистачить.

Ціла стаття: http://www.intv.ua/article/219266/

На Полтавському ГЗК міліція намагалась незаконно затримати представників профспілки “Народна Солідарність” TOP

http://www.acab.in.ua/?p=648
27.07.2010
 

Вранці 27 липня після зборів трудового колективу Полтавського гірничо-збагачувального міліцією міста Комсомольська Полтавської області було здійснено спробу незаконного затримання членів Центрального координаційного комітету Всеукраїнської профспілки “Народна солідарність” Олексія Кляшторного, Олександра Дробікова та Дениса Левіна.

Як повідомив лідер профспілки Олексій Кляшторний, після розмови працівників Комбінату та керівництва профспілки із генеральним директором підприємства В.Лотоусом та його підлеглими щодо зарплат, норм праці та пенсійного забезпечення трудівників, біля входу до цеху, в якому проводились збори, з’явились представники міліції на чолі з заступником начальника міського відділу міліції В.Барабашем, котрі наполегливо намагались припровадити профспілківців до відділку, не показуючи при цьому своїх документів та не пред’являючи будь-яких правових підстав для здійснення затримання.

Робітники обступили проспілківців і не дали їх затримати. На 01 серпня на кар’єрі Полтавського ГЗК заплановано початок попереджувальної акції протесту робітників, які під керівництвом профспілки добиваються підвищення зарплати, зменшення щоденних та місячних норм праці, а також відновлення для всіх працюючих у кар’єрі т. зв. “першого списку шкідливості”, який дає їм право на пільгове пенсійне забезпечення.

Полтавський ГЗК, який є найкрупнішим українським підприємством-експортером залізнорудного концентрату, належить швейцарській фірмі Ferrexpo, контрольован народним депутатом України Костянтином Жеваго.

Більше інформації – за тел. 044 2291167.

За минулу добу в Україні зафіксовано близько 500 пожеж TOP

http://ua.korrespondent.net/ukraine/1104421
7 серпня  2010

За минулу добу в Україні зареєстровано 480 пожеж, з яких 101 сталася в населених пунктах.

Система дистанційного спостереження NASA зафіксувала в Україні близько сотні вогнищ площею займання більше 1 квадратного кілометра. 

Найбільша кількість вогнищ спостерігається на півдні та південному сході країни. У Криму - в його степовій частині. Навколо Києва вогню немає, практично немає пожеж і на заході.

За останніми даними, співробітники МНС локалізували масштабну пожежу в Дніпропетровській області, на території Новомосковського військового лісництва.

Висока температура повітря, сильний поривчастий вітер і різкі зміни його напряму протягом дня стали причиною для виникнення багатьох осередків горіння. В окремих випадках вогнища спалаху перетворилися на верхові пожежі і охопили територію лісу площею близько 100 гектарів.

МНС: найбільшу лісову пожежу в Луганській області локалізовано

Для гасіння пожежі були задіяні вертольоти з водозливним пристроєм, пожежний літак МНС і наземні сили.

За останню добу вдалося ліквідувати близько 70 вогнищ загорянь, захистити від вогневої стихії селище Черкаське і територію військової частини Міноборони, у напрямку яких поширився пожежа. Жертв і постраждалих немає.

Крім цього, протягом доби виникло 8 транспортних і 3 пожежі на підприємствах.

Вогнем знищено 44 будівлі, 5 одиниць автотракторної техніки та 22,5 т кормів.

Нагадаємо, 6 серпня в Запоріжжі горіло півтора гектара заповідної території острова Хортиця. Також на цьому тижні в Чорнобильській зоні двічі виникала пожежа.

Три українські телеканали оголосили попереджувальний страйк TOP

http://ua.korrespondent.net/ukraine/1104421
7 серпня  2010

За минулу добу в Україні зареєстровано 480 пожеж, з яких 101 сталася в населених пунктах.

Система дистанційного спостереження NASA зафіксувала в Україні близько сотні вогнищ площею займання більше 1 квадратного кілометра. 

Найбільша кількість вогнищ спостерігається на півдні та південному сході країни. У Криму - в його степовій частині. Навколо Києва вогню немає, практично немає пожеж і на заході.

За останніми даними, співробітники МНС локалізували масштабну пожежу в Дніпропетровській області, на території Новомосковського військового лісництва.

Висока температура повітря, сильний поривчастий вітер і різкі зміни його напряму протягом дня стали причиною для виникнення багатьох осередків горіння. В окремих випадках вогнища спалаху перетворилися на верхові пожежі і охопили територію лісу площею близько 100 гектарів.

МНС: найбільшу лісову пожежу в Луганській області локалізовано

Для гасіння пожежі були задіяні вертольоти з водозливним пристроєм, пожежний літак МНС і наземні сили.

За останню добу вдалося ліквідувати близько 70 вогнищ загорянь, захистити від вогневої стихії селище Черкаське і територію військової частини Міноборони, у напрямку яких поширився пожежа. Жертв і постраждалих немає.

Крім цього, протягом доби виникло 8 транспортних і 3 пожежі на підприємствах.

Вогнем знищено 44 будівлі, 5 одиниць автотракторної техніки та 22,5 т кормів.

Нагадаємо, 6 серпня в Запоріжжі горіло півтора гектара заповідної території острова Хортиця. Також на цьому тижні в Чорнобильській зоні двічі виникала пожежа.

Слабкість «сильних» TOP

http://www.dt.ua/1000/1550/70211/?printpreview

Юлія Мостова

Незважаючи на «чогозволитизм» «ящика», продиктований лояльністю переважної більшості власників каналів, влада не має інформаційної політики, — вона її просто провалила.

 

«Влада сильна як ніколи» — ця легендарна фраза Віктора Медведчука, легендарно ж спростована Майданом, останніми місяцями набула в Україні другого життя. ...

Усе це так. Але, хоч яким це сьогодні здасться дивним, мені ближче інше твердження: сьогоднішня влада слабка як ніколи. Бо сила влади визначається не цими первинними політознаками чи формальним порівнянням із потенціями попередників. Вона визначається здатністю лідера і команди протистояти загрозам та викликам, які постають перед суспільством і державою. Таких загроз — об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх — нагромадилася критична маса. Одні накопичувалися роками, інші з’являються, а треті створюються власноруч. Щоб їх зняти або мінімізувати, необхідна єдина команда з високим інтелектуальним і моральним потенціалом, здатна проводити ефективну політику, побудовану на розумінні світових процесів, внутрішніх проблем та шляхів їх вирішення.

Отож минуло сім місяців, а реформи в Україні так і не розпочалися. Меморандум МВФ — акт про капітуляцію. І не тільки тому, що нинішній уряд, як і попередній, латає дірки за рахунок зовнішніх запозичень, і це при тому, що дуже-дуже високопоставлений податківець пошепки повідомляє: «У тіні — не 30, не 50, а всі 90 відсотків економіки». Меморандум МВФ подається як зведення основних непопулярних реформ, необхідних для того, аби врятувати ситуацію. Насправді це — передусім спроба МВФ забезпечити повернення виділених грошей і закріпити джерела повернення в договорі з безвідповідальними позичальниками, нездатними самостійно й інакшим чином гарантувати повернення кредитів. МВФ мало хвилюють прозорість і ефективність української економіки, бізнесу; правила гри та реальна боротьба з корупцією; визначення пріоритетних галузей і шляхів їх розвитку.

[...]

 Роздвоєння слів і справ стає видно неозброєним оком. Янукович пачками відмовляється від передвиборних і післявиборних обіцянок. І при цьому ніхто не завдає собі клопоту пояснити людям — чому.

 

Тепер про Програму економічних реформ трохи докладніше. Навіть після побіжного прочитання стає зрозуміло, що це, власне, ніяка не програма. Програма має відповідати на прості запитання: хто, що, де, коли, за які кошти, з виходом на які саме показники повинен зробити для досягнення заявлених цілей. Ці вимоги до розробки загальнодержавних програм закріплено в законі. Нічого такого у «програмі» Януковича немає. Ні конкретних заходів, ні відповідальних за їх виконання, ні вимірюваних (а відповідно — таких, які можуть бути перевірені) показників, ні бодай грубих оцінок ресурсних потреб — нічого такого. Найчастіше у програмі як рубіж досягнення мети згадується 2014 рік. І ворожити не треба, до якої події це приурочено.

Гаразд, вважатимемо, що це поки що не програма, а певна концепція, стратегія чи система поглядів Януковича на розвиток економіки країни. Але і в такому разі система вийшла нецілісною, фрагментарною, з флюсами та перекосами.

По-перше, в документі немає головного — пріоритетів. В умовах різкого падіння економіки та соціальних стандартів, високого безробіття, глибокої бюджетної ями, тим більше на тлі світової економічної кризи розмазувати ріденьке бюджетне масло по всьому бутерброду не вийде. Потрібно концентрувати обмежені бюджетні ресурси і важелі стимулювання, мотивації, якими володіє держава, тільки на кількох найбільш пріоритетних, системоутворюючих напрямах. Їх у програмі немає. Ні по економіці в цілому, ні в промисловості, ні в науково-технологічній сфері — ніде. Що повинно стати точками зростання, з якою саме продукцією Україна займе свою, унікальну, нішу на світових ринках? Незрозуміло. Зрозуміло, що не з теперішньою — металургією та хімією: ставка на сьогоднішню структуру експорту була б згубною.

По-друге, у програмі Януковича не знайшлося місця для ключового, якщо не найголовнішого, напряму створення в Україні конкурентоспроможної економіки — енергозбереження. Згадки заслужило тільки зниження споживання газу в ЖКГ. А дарма. Тому що, витрачаючи на одиницю виробленої в Україні продукції учетверо-вшестеро більше енергоресурсів, ніж інші країни Європи, ми завжди пастимемо задніх, незалежно від успіхів на інших напрямах. Хіба це не очевидно, що в програмі має бути зазначено чітко, за роками й галузями, у числах орієнтири зниження енергоспоживання? За цими показниками — не лише економіка, а й політика — як внутрішня, так і зовнішня, самостійна чи, як сьогодні, залежна від інших.

По-третє, серйозні побоювання викликає в цілому розділ енергетики. З одного боку, досить докладно розписано етапи продажу у приватні руки об’єктів електроенергетики, приділено увагу системам розподілу газу. З іншого боку — у програмі Януковича зовсім не прописані ні саме завдання, ні, відповідно, заходи з кардинальної зміни структури енергетичного балансу України. А дуже навіть не завадило б зазначити, на скільки відсотків щорічно Україна зменшуватиме частку природного газу і збільшуватиме частку вугілля, атомної та гідроенергетики, у скільки разів має зрости частка поновлюваних джерел енергії тощо. Чому цього немає у програмі? Не знають? Не вірю. Інша відповідь напрошується: інтерес приватного бізнесу високих чиновників, які непогано заробили і заробляють зараз на російському газі, значно перевищує національний інтерес України із забезпечення енергетичної, а з нею — економічної та політичної безпеки.

...внаслідок політики нової команди верхи мусять пробити дві дірки в паску для того, щоб опасистому животові було куди поміститися, а низи мають пробити ті ж дві дірки, щоб не впали штани

 

По-четверте, у програмі Януковича навіть зовні не намагалися прикрити домінанту інтересу великого бізнесу, найбільшого бізнесу. Тому в ній немає ані слова про демонополізацію, не передбачено стимулів і дійових важелів із забезпечення прозорості в структурі власності, зі створення умов для чесної економічної конкуренції, з акцентом на малий та середній бізнес.

І останнє — можна сміятися, можна плакати, але Програма економічних реформ Януковича не містить навіть згадки про корупцію. Нема корупції серед головних чинників, які стримують розвиток економіки і вбивають економічні ініціативи громадян. Немає, відповідно, і переліку заходів із протидії корупції. У Союзі не було сексу, а Україна — зона, закрита для корупції? Чи для розмов про неї?

[...]

... У гарячих суперечках розібратися з усім цим господарством їй [Ірина Акімова] допомагає відряджена Рінатом Ахметовим директор фонду «Ефективне управління» Наталя Ізосимова з незмінними експертами компанії McKinsey, які дедалі більше нагадують гастролерів в Україні Smokie чи Suzy Quatro, що були колись рисаками. Вибудовування такої матриці, покликаної стати основою, як мінімум, для формування майбутнього бюджету (що його вже 15 вересня уряд повинен передати в Раду), а як максимум — всієї економічної політики влади, — справа клопітна навіть для згуртованої й високоінтелектуальної команди. На жаль, цих умов немає.

По-перше, тому, що Віктор Янукович дедалі більше нагадує героя Євгена Леонова у фільмі «Джентльмени удачі»: «Тут пам’ятаю. Тут — не пам’ятаю», а точніше: «Тут реформую. А тут — інкасую». Як ви самі розумієте, процеси ці взаємовиключні.

По-друге, тому, що про якусь згуртовану команду однодумців не йдеться. І річ не в інтригах а ля «як Клюєв на зло Азарову зрубав Семиноженка». Проект Програми дій уряду Банкова побачила за два дні до очікуваного затвердження її на Кабміні. Він був схожий на президентську програму реформ приблизно так, як Юрій Андропов — на Вуді Аллена. Зупинили. Але тут «виліз» Податковий кодекс, виплеканий прем’єром, Мінфіном та податківцями, згодом у пух розкритикований президентом, Акімовою та фракцією ПР. Не кажучи вже про опозицію і підприємців. У принципі, дискусія, особливо внутрішньовладна, — надзвичайно важлива. Однак нагадаю, що слугує вона справі пошуку оптимального рішення, а не демонстрації неспроможності. Податковий кодекс — це повна квінтесенція всього, що відбувається в нинішній «сильній владі». Пообіцяли прийняти в липні — не змогли, продемонструвавши безвідповідальність; змістом кодексу повністю розчарували, звівши податкову реформу в першому варіанті до збільшення репресивних прав ДПАУ; замість того, щоб стати першою перемогою влади, ПК став її першим публічним провалом, викликавши глибоке роздратування в усьому бізнес-середовищі; процедура його вдосконалення з низкою віце-прем’єрських варіантів «лудимо-паяємо» продемонструвала не дискусію, а боротьбу за повноваження та піар-дивіденди між членами однієї команди; і, нарешті, урочисте зведення всіх напрацювань на столі Андрія Клюєва з метою «тюнінгації», а не проведення докорінних змін.

Два тижні тому було продано сім контрольних пакетів облгазів. Усі угоди — через офшор. Тепер у когось буде не 75, а 90 відсотків облгазів. Бюджет від цього не отримає нічого.

 

Напівзаходи, напівкроки, напівреформи. І при цьому — очевидне невміння підкреслити позитив, що є на тлі масштабного негативу.... Зі спікерами — колосальна проблема. З месиджами — ще більша. «Пеню запровадять», «пені не запровадять», «кадилак» не дарували... але подарував спонсор», «Меморандуму МВФ ніхто не виконуватиме», «Виконаємо обіцянки МВФ до букви», і такого — море. ... Насправді навіть корекція обіцяного потребує діалогу із суспільством. Які обставини примусили президента і його команду відмовитися від обіцяного: не підвищувати тарифів; не підвищувати пенсійного віку; надати статус держслужбовців медикам та вчителям; підвищити пенсії й зарплати; запровадити з 2011 року контрактну армію; делегувати повноваження та ресурси на місця, надати п’ятирічні податкові канікули малому бізнесу тощо.

[...]

Люди, звичайно, ще сподіваються, ще бояться, але ж вони не сліпі... Нехай їм поки що не розповідають по телевізору: що на найвищому рівні дано команду сформувати в країні три основні потоки — «Сім’я, Юра Єнакіївський і Рінат»; що від мерів губернатори вимагають данину, і не тільки електоральну; що бабусі оплатять мільярди для Фірташа і його партнерів; що німці отримують від Росії газ по 110—150 дол., а болгари, які підписали з Росією настільки ж кабальний договір за такими ж кабальними цінами, як і Тимошенко, змінили уряд, розірвали договір із Росією і тепер отримують газ на 90 дол. дешевше, ніж ми; що дороги в нас будуються по 80 млн. грн. за кілометр, а зерно з Аграрного фонду продається по 800 грн. Але людям не потрібен телевізор для того, щоб знати від родичів, знайомих або з власного досвіду — ніде обсяг хабарів, встановлених помаранчевою владою, не впав. А подекуди навіть зріс. Хтось угамував апетити міліції, митниці, пожежників, чиновників, медиків, учителів? І при цьому, роз’їжджаючи свіжозаасфальтованими «звіриними стежками» на «мерседесах» і «кадилаках», у складчину подарованих підлеглими, влада хоче, щоб люди із захватом почали платити податки?

Якось на зустрічі українських редакторів із російськими посол сусідньої держави дав своє визначення сильної держави: «Сильна держава — це та, яка збирає податки». Особисто я із ним погодилася, запропонувавши дещо розширити визначення, додавши до нього: по-перше, «...з усіх», тому що 200 грн. єдиноподатників — це, звісно, замало, але за твердженням гуру української податкової, багаторічного заступника, котрий знає про податки в нашій країні все, що про них тільки можна знати, — «великий бізнес в Україні, використовуючи схеми мінімізації, сплачує один-два відсотки від того, що мав би сплачувати». Якщо ви продасте машину або квартиру — ви заплатите податок. А якщо Черновецький продасть банк, то він відбудеться лише подякою тому, хто дозволив йому перед продажем перереєструвати акції на офшорний Кіпр і нічого не заплатити в Україні. Втім, банк свій продав не тільки Черновецький... Та й чому тільки банк?.. Два тижні тому було продано сім контрольних пакетів облгазів. Усі угоди — через офшор. Тепер у когось буде не 75, а 90 відсотків облгазів. Бюджет від цього не отримає нічого. А от НАК «Нафтогаз» тепер активно почне готуватися до реструктуризації мільярдних боргів облгазів перед держкомпанією. І ніхто до Дмитра Васильовича не дотягнеться, тому що в документах у пана Костусєва в Антимонопольному комітеті значитимуться абсолютно різні назви офшорок, а хто за ними стоїть — пан Хорошковський ніколи не дізнається. Оскільки за українським законодавством це не належить до його компетенції, тому що тотальний монополізм на ринку «багатоофшорного Шиви» не становить загрози економічній безпеці країни.

НАТО нам уже не загрожує (себто ми йому). Українська мова, стараннями відповідальних національних кастратів, — теж.

 

По-друге, «...і не розкрадає їх, спрямовуючи насамперед на розвиток правильно і чітко визначених пріоритетів». Ну, із цими моментами в нинішній українській ситуації ми вже розібралися. Хочу лише мимохідь зауважити, що в період створення нинішньої виконавчої влади у якихось занадто креативних членів президентської команди були досить прогресивні, за нашими, звісно, мірками, плани. Полягали вони в такому: «Треба дати зітхнути народу, малому бізнесу. Найбільше народ страждає не від великих хижаків, а від комах-кровососів. Ланки, які тероризують простого українця, дрібний бізнес, мають бути вичищені. В’язниці повинні наповнитися всіма цими здирниками з перевіряючих структур і дрібними чиновниками, що беруть від тисячі до ста. Це дасть можливість людям зітхнути. Не платячи хабарів, вони почнуть платити податки. Наповниться бюджет, що дасть можливість розвивати, будувати, перерізати червоні стрічки. Взяти з наповненого потоку 10 відсотків — чесніше й краще, ніж викачувати 40—50 з обмілілих бюджетних річечок. Людям добре, країні добре і нам непогано».

Не стрималися. Як реванш то вже реванш. В усьому: від мови до «языка»; від голодного пайка до булімії; від федералізму до відновлення кучмівської Конституції; від бронзи в Межигір’ї до сухозлітного золота; від амбіційної думки про входження в історію як реформатора до «трьох потоків»; від обіцянок об’єднати країну до можливості її централізовано доїти; від обіцянок навести порядок до селективного застосування законів; від судової реформи до ломаки у вигляді Вищої ради юстиції (яка змушує суддів заглядати в очі владі, намагаючись угадати, що треба зробити: пісню заспівати чи зарізати когось); від реформ у правоохоронних органах до перетворення їх на каральні загони, на чолі зі сміливими й дурними генералами з калькуляторами замість очей.

Ось шлях сильної влади за сім місяців, що веде стратегічно тільки до одного — перспективи України шагренево тануть. А тактично — до втрати рейтингу чинного президента і його команди. Про неминуче зниження довіри до нинішньої влади говорять як усередині команди, так і в опозиції, з нетерпінням очікуючи свіжих соціологічних поствідпусткових опитувань, які мають виявити тенденцію. Медовий час влади закінчується. Це очевидно й об’єктивно. «Усе, щоправда, йде не так, як мало би бути, — поділилася спостереженнями зі мною одна дуже близька до Януковича людина. — Але коли рейтинг знизиться, президент змусить їх працювати. І працювати так, як треба». Що ж... Я — тільки «за», тому що не хочу «погано Януковичу», а хочу «добре Україні». Та тільки нічого у Віктора Федоровича не вийде. По-перше, тому, що лікування країни, на жаль, далеко не єдине завдання президента, хоча таким мало б бути. По-друге, тому, що навіть у тій частині його голови, яка думає про реформи, немає розуміння їхнього стратегічного напряму.

На відміну від Ющенка, Янукович старанно готується до переговорів. На відміну від Ющенка, він читає все (а не тільки «смачні») повідомлення СБУ і двох розвідок, залишаючи на них позначки. На відміну від Ющенка, Янукович намагається заглиблюватися у перебіг реформаційних напрацювань. Але ж ми знаємо, що наш президент не є інтелектуальним лідером нації. Щоправда, він цього не знає. На початку 90-х керівник прес-центру МЗС Валерій Інгульський навчав підростаюче покоління журналістів: «Якщо ти побував у країні один день, тобі здається, що ти можеш про неї написати роман. Якщо прожив там рік — то повість. А якщо прожив усе життя — дай Боже, щоб на оповідання вистачило». До чого це я?.. Днями з-під пера Віктора Федоровича Януковича, на додачу до наявних двох, міністерського і кабмінівського, вийшов третій варіант... військової реформи. Верховний головнокомандувач надихнувся черговим звітом спецслужб про стан реформи в країні, що мінімум років на п’ять відстає в цій справі від України. В якій країні? Та ну в якій же ще!.. А хто президенту заперечить?

І тут ми переходимо до «по-третє». Змусити працювати інакше можна тих, хто має потенціал. У нашому випадку — це найбільша проблема. Янукович побачить падіння рейтингу і... змусить зварити «суп із сокири»? Кого змусить? Могильова? Цушка? Єжеля? Хіврича? Кулиняка? Присяжнюка? Зрештою, Азарова чи McKinsey? «А чим вони гірші за своїх попередників?» — обов’язково запитає хтось. Та в тому то й справа, що нічим не кращі. Це з бюджетом дедалі гірше. Вирва світової кризи чимдалі щільніше закручується. Суперечності в країні загострюються. Рівень корупції зростає. Для того щоб упоратися із цим, повинні прийти сильніші, ніж ті, що були раніше; розумніші і менш жадібні. А прийшли такі самі за поодинокими винятками, котрі, утім, були у складі попередньої влади. Як там казав Шарапов, сидячи навпроти Горбатого? «От і обійдуться мені мої дурість і жадібність за найдорожчою ціною». Якщо не станеться дива, дурість і жадібність знищать команду Януковича і його самого. То й нехай, але проблема в тому, що якісної альтернативи цій команді зараз немає. А проблеми, загрози і виклики, від яких влада має захистити країну, — є.

[...]

 Чим підтримувати рейтинг? Найпростіший варіант — силовими методами: закручуванням гайок, посиленням цензури, арештами, страхом. Подібні дії у випадку збереження наміченої тенденції не залишаться непоміченими на Заході, добрими відносинами з яким Янукович справді дорожить. Тому що там — у Брюсселі, Берліні і Вашингтоні — ніхто так зневажливо й очевидно не вказує йому на його місце, як у Москві. Але порушення всіх можливих прав владою, силовиками і судами зіпсує відносини Януковича навіть із сонним і заклопотаним власною кризою цивілізованим світом. І тоді він, як Кучма 2000 року після «касетного» скандалу, остаточно й безповоротно притиснеться до кремлівської стіни. Саме тому, той, хто вважає, що країна перебуває на піку репресій і вже віддала Росії все, що могла, може помилятися.

Проте влада в такий спосіб ніяк не вирішить ні своїх проблем, ні тих, що їх покликана вирішувати для країни. Шлях, на який став Янукович, — глухий кут. І якщо він з нього не зійде, то думати президенту треба не про те, як отримати другий термін, а як перший добути до кінця

Ціла стаття: http://www.dt.ua/1000/1550/70211/?printpreview

Судний день свободи слова в Україні TOP
Gazeta Wyborcza
http://www.fin.org.ua/news/795708
16.08.2010


Анджей ЕЛЬЯШ

 
Акція протесту громадської ініціативи
«Свобода преси», 17 червня 2010 року
Влада здивована наростанням
журналістського спротиву http://www.radio
svoboda.org/content/article/2129438.html
 
Рішення визначене наперед? “5 канал”, “ТВі” та ще 14 телестанцій можуть втратити виділені їм на початку року частоти.

[...]

У суботу ввечері на екранах телевізорів, налаштованих на одну з трьох українських телестанцій: “5 канал”, “ТВі” або ТРК “Чорноморська”, можна було побачити лише рядок “Попереджувальний страйк на захист свободи слова в Україні”.

[...]

Найбільша з трьох станцій у небезпеці — то популярний інформаційний “5 канал”, який відіграв ключову роль під час Помаранчевої революції 2004 року. Тоді він був єдиним істотним засобом масової інформації, що сприяв прозахідній опозиції. Належить він Петру Порошенку, виробникові солодощів та екс-міністрові закордонних справ. “ТВі” з’явився торік і є власністю Константіна Кагаловського, колишнього заступника Михаїла Ходорковського в російському концерні “ЮКОС”. Тут працюють відомі журналісти: головний редактор — Віталій Портніков, директор — Микола Княжицький.

Холдинг UA Inter Media Group, який хоче відібрати в них частоти, охоплює дев’ять телестанцій, серед них і найпопулярніший в Україні “Інтер”. Його частка на телевізійному ринку — аж 30%. Належить Валерієві Хорошковському, нинішньому голові Служби безпеки України, а також олігархові Дмитру Фірташу, співвласникові “РосУкрЕнерго” — посередницької в російсько-українській газовій торгівлі компанії. Вони обоє з найближчих співробітників президента Віктора Януковича, який п’ять років тому був викритий як фальсифікатор і зміщений у Помаранчевій революції, але на наступних виборах у лютому 2010-го переміг, із мінімальним відривом обігнавши помаранчеву Юлія Тимошенко.

“Коли якомусь чиновникові, — написали в листі протесту журналісти “5 каналу”, “ТВі” та “Чорноморської”, — сподобається чийсь власний будинок, квартира, машина чи будь-що інше, то вже ніхто не зможе вас захистити та ніхто не зможе повідомити про таке цілковите свавілля”.

Після Помаранчевої революції України ставили у приклад оборони громадянських свобод на теренах колишнього СРСР. Ситуація радикально змінилася після перемоги Януковича, котрий у блискавичному темпі зосередив у своїх руках повну владу. Хорошковський крім головування в СБУ є також членом Вищої ради юстиції, й одне вже це змушує сумніватися в вирокові, потенційно вигідному його холдингові.

Опозиція слабка та розколота. Позбавлення “5 каналу”, “ТВі” та “Чорноморської” частот створить фактичну інформаційну монополію телестанцій, які належать олігархам, пов’язаним з владою. Свобода слова над Дніпром обмежиться Інтернетом, кількома радіостанціями й газетами. Україна подрейфує вбік авторитарно керованих Білорусі та Росії.

InZero: closing the gate on cyber crime TOP
 
InZero's device aims to protect computers from the "mayhem" on the Web. Jeff Hutchens/ Reportage by Getty Images  
John Carey

When even Google falls victim to hackers, it's clear that traditional security software isn't getting the job done. Hackers, criminals, and spies have broken into the computer systems of thousands of companies, government agencies, and organizations. Eighty-five percent of companies and agencies surveyed by the Ponemon Institute, a research firm, have suffered security breaches and data losses over the previous year—roughly one-quarter of which involved hackers. The losses are pegged at more than $1 trillion per year. "The bad guys are getting better and better, and my money is on the bad guys," says security expert William R. Cheswick of AT&T Labs.

Against this darkening backdrop, a tiny, Herndon (Va.) startup called InZero Systems claims to have developed a hackproof hardware-based system—a boast that strikes some experts as far-fetched. In general, any company that says it can thwart all intruders "is run by idiots who don't deserve a second glance," warns Bruce Schneier, chief security technology officer at BT, the British telecom giant.

The idea behind InZero was hatched in 2002 by Oleksiy Shevchenko, a computer engineer in Ukraine who was trying to address the Internet security concerns of a policeman friend

 

[...]

The idea behind InZero was hatched in 2002 by Oleksiy Shevchenko, a computer engineer in Ukraine who was trying to address the Internet security concerns of a policeman friend. He steered clear of the traditional defense strategy, which uses software to look out for new viruses or intruders, then devises ways to thwart each. Because malware comes in many disguises, this approach leaves networks exposed in the early stages of a new attack. Instead, Shevchenko set up hardware that acts like a second computer (in geekspeak, a "sandbox") sitting between a vulnerable computer and the Internet.

When you venture out on the Web, it feels like you are using your own machine, but you are actually in InZero's sandbox. You can send e-mail and go anywhere in cyberspace, even to sites known to harbor hackers and viruses. The effect is similar to having a Webcam on your computer aimed at a second computer's screen, says cryptography expert Phil Zimmermann, who was asked by InZero to assess the technology. There's a barrier between the two systems that prevents anything bad from getting to your machine.

 
InZero was hatched in 2002 by Oleksiy Shevchenko, a computer engineer in Ukraine  
Since the operating system and memory in InZero's sandbox are read-only, they can't be changed by a virus, and hackers can't commandeer the device. "Whatever mayhem is on this other computer is not going to hurt you," says Zimmermann, who says he can't think of any way to break in. InZero CEO Louis R. Hughes offers a second analogy: that of a patient with an unknown disease quarantined behind a glass wall. "Our device is the equivalent of that glass wall," he says.

SECOND SIGHT

The idea of a second device acting as a barricade isn't new. Security experts often set up a buffer computer to interact with the larger world; if and when the machine gets infected, they simply wipe it clean and reinstall software. Many researchers have also latched onto the idea of a software sandbox -- or virtual computer -- that resides right inside a PC, says AT&T's Cheswick.

Діоген проти сепаратизму TOP
 
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, професор Римського університету «Ла Сап'єнца»  
Ректор Українського католицького університету о. Борис Ѓудзяк написав листа на підтримку ректора Донецького національного університету Володимира Шевченка. Ректор Львівського національного університету ім. І. Я. Франка Іван Вакарчук підтримав також своїх колег — ректорів Донецького, Уманського та Одеського університетів, які стали жертвами безпрецедентного наступу Міністерства освіти на академічну автономію університетів.

[...]

Ці листи свідчать також про те, що в академічному світі України — тобто у світі інтелектуальному, у світі складних і сучасних культурних змістів — може не бути кордонів, може не бути такого вже традиційного поділу на «Західну» та «Східну» Україну. Звичайно, аби цю картину зробити більш переконливою, бракне, скажімо, листа ректора Сімферопольського, Севастопольського, Луганського чи Харківського університету на підтримку ректора Уманського університету. Так би мовити: par conditio, рівність умов. Але задовольнімося і наявними листами.

Чиновник проти академії — подібне відбувалося в часи сталінщини та брежнєвщини, коли академічні інституції віддавалися на відкуп чиновництву в погонах і без. Ці листи — приклад єдино можливої в академічному світі цивілізованої реакції на рейдерську політику у сфері освіти. Так, рейдерську: бракує лише молодиків у масках — ноги на стіл, пістолет поруч, фраза крізь зуби: у тебе є десять хвилин.

 

[...]

Сьогодні дедалі чутніше звучать голоси людей, втомлених постійним напруженням між «двома Українами», постійними провокаціями з боку Росії, яка це напруження інспірує та підтримує ідеологічно й матеріально. Тож за боротьбою «двох Україн» стоїть насамперед протистояння Росії та Європи як автократичного і демократичного світів. Це «сутичка цивілізацій», якщо вдатися до відомого терміну Семюеля Гантінѓтона. Тому цей поділ між «двома Українами» — дзеркало страху Росії перед Європою, перед можливістю наближення свободи до своїх кордонів — свободи, яка сприймається виключно як загроза імперській формі російської державності. І цій проблемі стільки ж років, як і самій Росії.

[...]

Перший момент — це відповідальність перед людьми європейської орієнтації, які живуть на теренах Східної і Південної України. Це, звичайно, і українці, яких переслідують у Криму, які почувають себе не вдома скрізь по Східній Україні. Але це також і євреї — хоч би якою мовою вони розмовляли, і татари, й інші національності. Звичайно, цивілізований татарин-мусульманин, що володіє і татарською, і українською, і російською, за своїми культурними параметрами ближчий до слов'янина-українця, ніж кримський росіянин (чи малорос), який сповідує російський націоналізм і записує себе до міфічної або «євразійської», або «православної» цивілізації. Харківські правозахисники єврейської національності, можливо, російськомовні в побуті, належать до європейської України, а очільників Харкова, блискучих фахівців суржика і мата, хоч би ким вони були за національністю, охоче можна залишити «братній» Росії, якщо саме таких кадрів вона потребує. І це не має нічого спільного з «судетськими синдромами» Росії. Це є етично імперативна увага до комплексної картини українського культурного універсуму, історично заснованого на плюралізмі культур, мов і релігій. Україна не прагне відвоювати мілітарно чужий простір, як Росія, але наполягає на своєму праві повернути собі власний простір інструментами культури.

Другий момент — це необхідність реалістичного погляду на посттоталітарну реальність. Якби можна було легко відтяти політичними ножицями «Схід» від «Заходу», було б значно простіше. Приміром так: Захід цілком цивілізований, а Схід цілком нецивілізований. Звичайно, різниця між «двома Українами» величезна. Так, Схід і Південь в основі своїй є антиєвропейськими та антидемократичними реальностями. В Західній Україні значно глибше прокреслена ідентичність людей, незмірно вища культура історичної пам'яті та культура спілкування між людьми. Причина в тому, що Західна Україна історично належала до відкритої культури, мала більший досвід спілкування з іншими народами, а відтак і набагато вищий рівень комунікабельності. Східна Україна історично була заблокована герметичним російським кодом, замкненим стосовно інших культур, — кодом, всередині якого хронічно розвивалася зненависть до «іншості», до всіх неросійських мов і культур, а надто до української. Схід і Південь набагато легше піддаються ідеологічним маніпуляціям. Це суспільна реальність, що характеризується громадянською байдужістю, відсутністю політичної культури. Значна частина цього населення не любить власної землі, а відтак і не здатна на громадянську поведінку. Величезна частина цього населення елементарно не має ідентичності. Адже, відкинувши українську ідентичність, ці люди не набули російської ідентичності або ж набули уявної російської ідентичності, яка є лише продуктом ідеологічних схем, а не психологічного «родового» занурення в ту чи іншу культуру. Їхня російська мова така ж далека від справжньої російської мови, як і від мови української. По-своєму це прокляття імперії: вона хотіла створити «новый советский народ», а випродукувала люд без роду, без племені, здатний лише на паразитарне існування. Але крім категорії соціального «паразита», є ще й категорія соціальної «жертви»: досить згадати про шахтарів, про всіх тих соціально знедолених людей, що населяють Схід України: будь-яка антидемократична влада послуговується ними, як гумусом, для своїх політичних, економічних і/чи електоральних потреб.

... культурний світ творить собою «res publica litterarum» — таким терміном в часи Ренесансу називали духовне братство європейських інтелектуалів без розрізнення мов і культур. Іншими словами, освічені цивілізовані люди можуть здобутися на порозуміння, оскільки володіють певними кодами комунікації, певними модулями етичної поведінки.

 

Певна річ, старовинний польсько-австрійсько-український Львів і сов'єтизований Донецьк із його гламурно-глобалістичною модернізацією — це культурні антиподи. Антитетичні й конфесійні моделі — і протиставлення відбувається не між католицизмом та православ'ям, а між різними християнськими церквами України та Московським патріархатом, де історично церква з віри перетворена на ідеологічну інституцію, субординовану політичній владі. Соціальні показники Сходу та Півдня України значно драматичніші від Заходу України, де міцніша родина, де менше хвороб, зумовлених девіантною поведінкою, де криміногенна ситуація не сягає такого порогу, як на Сході. Ряд опозицій можна продовжувати. І цілком очевидно, що при таких показниках, при такому катастрофічному стані цієї частини України нашій державі дорога до Європи перекрита. Тому що Європа як цивілізація засновується насамперед не на економічних параметрах, а на цілком визначених цінностях, центральною з яких є людина та її свобода. І, зрозуміло, в систему таких цінностей не вписуються Схід і Південь України — разом із Росією.

Але чи можемо ми сказати, що Захід України — повна тому протилежність? Маємо бути чесними із самими собою. Великою мірою це залежить від кута зору. Якщо відійти на крок і подивитися на всю Україну, скажімо, з того ж таки європейського боку, то побачимо, що Україна в цілому більше чи менше є радянським продуктом. Росія й Україна займають сусідні місця у світових рейтингах корумпованих країн з низьким рівнем добробуту, відсталою медициною, короткою тривалістю життя, нестерпними умовами праці, злочинними економічними схемами, олігархічними політичними кланами тощо. Якщо йдеться про медицину, освіту, екологію й інші ключові галузі життєдіяльності суспільства, то відсталість, корупція та інші драматичні показники, на жаль, вирівнюють розбіжності між «двома Українами».

Не можна навіть однозначно сказати: на Заході живуть суцільно патріоти, а Схід — всуціль антидержавницький. Бацили моральної корупції вільно літають усім простором України. Деякі (псевдо) патріоти йдуть на до безглуздості принизливе співробітництво з антиукраїнською і антиєвропейською владою, сіючи тим самим ще більше сум'яття в головах співвітчизників. А цілий ряд російськомовних інтелігентів — чи вони українці, чи євреї, чи росіяни — продовжують захищати залишки демократії. Вже не кажучи про таке явище, як «противсіхи» і «противсішки», які, по суті, привели до влади політичний клас рейдерів. Це були не лише зазомбовані люмпени, не лише посткомуністичний бомжатник. Це були також інтелектуали, що проводять творчий час на західних віллах, але заради власного дешевого протагонізму, заради псевдоелітного ексгібіціонізму закликали з усіх трибун голосувати проти всіх, не знаючи (чи прикидаючись, що не знали), що й графи такої — «проти всіх» — в електоральній системі Заходу немає. І що взагалі самоусунення від конкретного вибору кваліфікується в демократичному світі як негромадянський учинок. І взагалі — пройдіться вулицями Львова: ще трохи — і рівень мату сягне донецьких териконів. І яка різниця, що звучить він здебільшого українською? Мат — це есперанто люмпенізованого пострадянського суспільства. Тож перш ніж вражатися рівнями люмпенізованості Сходу й Півдня, чи не варто замислитися над ризиком поширення моделей люмпенської поведінки на Заході України?!

[...]

Звідси третій момент — це роль культури у процесі поляризації України. Очевидний поділ України на потенційно європейську та реально російсько-радянську. Європейська Україна — багатокультурна, російсько-радянська — монокультурна чи й взагалі акультурна. Тобто українська дихотомія залежить найбільшою мірою від рівня окультурення чи знекультурення населення.

В підручнику італійських шкіл перемога революції 1917 року пояснюється домінуванням у країні величезної більшості неосвіченого населення. Росія у своїй безмежній «політичній булімії», як назвав це явище Норман Дейвіс, створила небезпечну диспропорцію «вертикального» суспільства, хронічно «феодального» через відсутність третього стану: острівець еліти в морі неписьменного, неосвіченого в політичному і в культурному вимірах, привченого до приниження, до нелюдських умов життя і праці населення.

За часи радянського режиму не просто були знищені національні культури. Планомірно, системно, послідовно знищувалася культура як така: від високих інтелектуальних, духовних, мистецьких здобутків — до елементарної культури, естетики, чистоти в побуті, в професійних контекстах, в людських відносинах. Радянська система виховувала нечутливого до культури робота, жорстокого і байдужого, яким було легко керувати, бо з усіх його прагнень лишався лише егоїстичний інстинкт до виживання. Це призводило до відчуження суспільства від власної культури, до відчуження між членами суспільства, некомунікабельності, страху, підозри — словом, почуттів, що руйнують саму атмосферу вільного самовідтворення культури.

Постійна, глибока, капілярна люмпенізація — це драматичний спадок тоталітарної системи, який дає свої гіркі плоди й сьогодні. І не лише для України, а й для самої Росії. Хто є адептами російської пропаганди? Молоді екстремісти, що вливаються в різношерстні бандформування, запнуті в хустки пенсіонерки в почті патріарха-парторга, вчорашні комуністи, що захищають «святую веру православную», нинішні олігархи під гаслами «Ленин, Путин, Христос!». «Русский мир» ліпиться з неокультурених елементів, з нездатних до модернізації і до прилучення до сучасного світу категорій населення. Варто додати, що тим самим робиться чимала послуга й для України: нарешті Російська церква збере усіх своїх адептів під реальним своїм прапором, яким розмахували кримські комуністи під час помаранчевої революції: червоний прапор із зображенням Сталіна і написом «Православие или смерть!». Так російське політичне православ'я виведе себе з культурного поля християнства. А віруючі різних християнських конфесій зберуться під склепінням Української церкви.

[...]

Повертаючись до початку розмови, можна сказати, що інтелектуали демократичного мислення ніколи не мали проблем непорозуміння між собою: уродженці Сходу України Василь Стус, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк — знакові постаті українського руху опору 1960-х — разом з інтелектуалами Львова, Києва, інших українських міст творили єдине поле інтелектуального, духовного, політичного спротиву. Але саме тому, що вони були і є громадянами тієї «res publica litterarum», знищення якої СРСР провадив упродовж всього періоду свого існування.

У цьому досвіді — основний рецепт виходу з ситуації. Укріплення державної єдності України може і має відбуватися через окультурення суспільства, через прилучення його до вимірів демократичного світу, через модернізацію його мислення і його життя. Процес нелегкий, без готових рецептів. Процес, повністю сьогодні покладений на плечі суспільства, — адже нинішня влада працює лише на його культурну, економічну й політичну деградацію і унеможливлення прилучення цього суспільства до євроатлантичної спільноти, до параметрів демократичного світу.

Ось тому, на мою думку, саме інтелектуали не повинні краяти ножицями свою країну. Це не їхній інструмент.

Вони повинні ходити, як Діоген, з ліхтарем і казати: шукаю людину. І знаходити її серед донецьких териконів так само, як і серед львівських церков. Це не ідеалізм. Шукати людину — питоме завдання європейського інтелектуала, чия цивілізація побудована на центральності людини, її проблем, потреб і перспектив.

Ректору Донецького Національного університету
академіку Шевченку Володимирові Павловичу
5 серпня 2010 року

Вельмишановний Володимире Павловичу!

Звертаюся до Вас від імені спільноти Українського католицького університету в непростий для Вас та очолюваної Вами академічної спільноти час, коли вирішується доля майбутнього керівництва Донецького національного університету. Обставини Вашого звільнення не відповідали ні належній процедурі, ні духу пошанування гідності самоврядної університетської громади. Вони могли внести хіба що сум'яття в перебіг академічного життя ДонНУ. Ми висловлюємо певність, що найближчим часом справедливість буде відновлено, а також знайдено рішення, яке враховуватиме законні інтереси та позицію колективу Вашого університету.

Цим листом наша спільнота ставить перед собою одну-єдину мету, а саме: вдячно згадати ті приклади нашої співпраці, про які ми можемо свідчити особисто і які стали важливими віхами в історії міжуніверситетського партнерства в Україні.

Передусім ми хочемо ще раз подякувати Вам за неоціненну допомогу в організації конгресу Міжнародної асоціації україністів у Донецьку 2005 року. Завдяки Вашій енергійності та доброзичливості Донецький національний університет, що став тоді платформою для конгресу МАУ, здобув вагомий авторитет серед україністів усього світу.

Почесною для Українського католицького університету стала спільна з Донецьким національним університетом, а також із низкою інших авторитетних закладів вищої освіти, участь у консорціумі із запровадження університетської автономії в Україні. Унікальність нашої громадянської ініціативи полягала в тому, що об'єднала у спільному задумі вищі навчальні заклади заходу і сходу нашої країни, державні і приватні університети, великі класичні і модерні вищі школи, що постали за незалежної України. Наша спільна праця стала важливою лабораторією освітянської думки, і ми вдячні за Вашу солідарність у реалізації цілей нашого консорціуму.

Члени нашої спільноти також вдячно згадують Ваш візит до Українського католицького університету, такий важливий з точки зору обміну досвідом і міжрегіональної співпраці, а також гостинність, із якою Ви і Ваші колеги приймали у себе представників нашого університету. Ми сподіваємося, що Ваш досвід відкрито та обѓрунтовано висловлювати свою позицію, володіючи при цьому мистецтвом долати непотрібні бар'єри і конфлікти, допоможе Вашій спільноті з гідністю витримати виклик сучасної ситуації.

За всі ці здобутки нашої співпраці ми складаємо Вам сьогодні велику подяку.

З пошаною і найкращими побажаннями,

о. д-р Борис ЃУДЗЯК, ректор

Ціла стаття: http://www.day.kiev.ua/305892

Oстрозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді TOP
 
У травні 2006 року під час проведення всеукраїнської конференції «Дні науки 2006» в Національному університеті «Острозька академія» студентами-політологами Острога, Одеси та Києва під патронатом головного редактора всеукраїнської газети «День» Лариси Івшиної було створено Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді. Метою діяльності клубу стала внутрішня інтеграція студентської спільноти як шляхом наукового обговорення гострих суспільно-політичних проблем, так і за допомогою безпосереднього неформального спілкування молодих людей.

Наступна зустріч учасників Острозького клубу відбулася в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова наприкінці листопада 2006 року. Тоді до студентів-політологів Національного університету «Острозька академія», Одеського національного університету, Національного університету «Києво-Могилянська академія» приєдналися колеги з Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. В січні 2007 року під час зустрічі в острозі Острозький клуб поповнився новими учасниками студентами Донецького національного університету та Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Ми інтегрально швидко рухаємося і стаємо лабораторією передових починань та нового досвіду для думаючої частини суспільства, - переконана незмінний куратор та ініціатор створення Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, головний редактор газети «День» Лариса Івшина

 

Засновники Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді прагнуть об’єднати студентську молодь навколо ідеї україноцентризму і роблять для цього конкретні практичні кроки.

[…]

Острозький клуб - це об’єднання тих університетських аудиторій, які сьогодні спроможні стати рушієм прогресу українського соціуму.

Запрошуємо до участі свідомих представників української молоді, які розуміють, що завтра країни залежить від нашої позиції

Ціла стаття: http://www.day.kiev.ua/177943

Відеочат з генерал-лейтенантом Служби безпеки України Олександром Скіпальським TOP


Відеочат з Олександром Скіпальським (ЗАПИС)
http://video.intv.ua/conference/641/

The worst HIV epidemic in Europe: Community organisations lead the fight against HIV among drug injectors and sex workers in Ukraine TOP

Richard Hurley

In May this year a doctor was detained by police on 42 charges of drug dealing at a clinic in Odessa, southern Ukraine. But the drug was the opioid substitute buprenor­phine, and the recipients of Illya Podolyan’s prescribing were opioid dependent patients who were legally registered with the clinic to receive this treatment. The incident is likely to do with overzealous police and an error in the clinic’s licence rather than drug trafficking.

“From the beginning enforcement agencies opposed substi­tution treatment. They said, ‘You will have drugs on the street . . . the government becomes a drug dealer,’” explained Pavlo Smyrnov, a deputy  director at the International HIV/AIDS Alliance in Ukraine.

 

Substitution main­tenance therapy is proved to reduce risk of HIV infection in drug users.3 Although about 5550 patients legally receive the treatment in Ukraine, it remains controversial, largely as a result of the influence of narcology, a subspecialty of Soviet psychiatry that considers that drug dependence must be solved through abstinence. In Russia methadone and buprenorphine remain illegal.

[…]

This non-governmental [International HIV/AIDS Alliance in Ukraine] organisation and the All-Ukrainian Network of People Living with HIV are leading Ukraine’s response to its HIV epidemic. In 2004, the Global Fund for AIDS, Tuberculosis, and Malaria awarded the Ukrainian government a grant of about $98m (£65m; €77m) over five years. How­ever, the fund soon stopped payments because of budget­ary irregularities and a “lack of transpar­ency” and uniquely decided to channel its grant through civil organisations.

Prevention of transmission in high risk groups—people who inject illicit drugs, men who have sex with men, women who sell sex, prisoners, and street children—may prevent the epidemic becoming established in the general population, where it would be much harder to tackle. Progress has been made, despite ignorance, corruption, and outdated medical and legal policy.

Roots of the problem

Eastern Europe and central Asia, particularly Ukraine and Russia, have some of the fastest growing HIV epidemics in the world. An esti­mated 1.5 million people in the region were infected in 2008, up 66% since 2001. The pri­mary driver for the epidemic is unsafe injecting practices, such as sharing needles, among young and poor recreational drug users. In Kiev, for example, almost a quarter of people who inject drugs are thought to be HIV positive.

[…]

Ukraine has an estimated 290 000 drug injec­tors, and although they are concentrated in cities, there are many in harder to reach rural areas. The country also may have the highest prevalence of HIV in Europe: at the beginning of 2010 an estimated 360 000 people aged 15 and older were infected, with a prevalence of 1.3% among 15-49 year olds.  Registrations at medi- cal facilities show that only a quarter of infected people are aware of their status. As a comparison, the United Kingdom has an estimated 77 000 HIV positive residents, 0.2% of the adult population, and three quarters know they are infected.  State response Kiev AIDS Centre is part of one of the city’s municipal hospitals in a suburb 10 km to the west of the city centre. … Any further efforts to prevent HIV, such as outreach to populations at risk, are largely beyond its remit. State run clinics cannot effectively champion HIV prevention in drug injectors and sex workers. “Both these groups are outside of the law, so it’s difficult for government organisations to work with them. The only official outreach they can provide is through the police, who either lock them up or take money,” said Mr. Smyrnov. Drug users, sex workers, and people with HIV may also be reluctant to present to medical facilities because of the need to register, the cost, and for fear of mistreatment because of stigma. Health care in Ukraine is state funded, but patients must pay for tests and treatments, although HIV testing “Injecting drug users are not seen as medical patients; they are seen as criminals” CREDIT is free. Other blood tests might cost 250 grivnas (about £20, €24, or $30) and a magnetic resonance scan 100 grivnas. In addition, the salaries of state employed healthcare professionals are low, and bribes from patients are expected. …

 Alliance organisations are estimated to reach 52% of drug injectors in the country (or 150 000 a year). Club Eney (Narcotics Anonymous), for example, has an office at the Kiev AIDS Centre. Volodya Moiseev, its director and a former drug user, had just finished speaking with a teenage girl when I met him. … Clients who come to the hospital for medical services can dispose of dirty needles and syringes and take clean ones, spirit wipes, condoms, and sachets of lubricant— in addition to having jasmine tea and a chat. Eney also runs an ambulance—a converted minibus that can take the services to hard to reach injectors and commercial sex workers. Facilities include rapid HIV testing, gynecological examination, testing for other sexually transmitted infections, and psychological services. Depending on the target population, the bus may be staff ed by a nurse, a gynecologist, a psychologist, and social workers. Eney also has a drop-in centre in a fl at in a residential block in a poorer suburb of the city, where various groups can meet for support and to receive materials for safer injecting and sex. Another room in the AIDS centre is the office of the Vertical group. It also hosts support groups in a fl at in a residential building, this time near the AIDS centre. Here clients can also borrow books, use the internet to find work, and wash themselves and their clothes. Twice a week a doc- tor comes to perform rapid HIV testing. And legal advice is avail- able. “Clients are often harassed by the police . . . and they disturb the work of social workers as well. They come to needle exchange points and harass social work- ers. Because of a lack of legislation and what we had in Soviet times injecting drug users are not seen as medical patients; they are seen as criminals. We need to change the attitude of society at large,” says Denys Kudelya, who runs the project. Dmytro, one of 2300 clients who uses Vertical each year, lives 15 minutes away by bus and attends support groups three times a week. He started injecting drugs 25 years ago when he was 15 years old and served 10 years in prison, where support and treatment were lacking. It’s difficult to organise services for injecting drug users in prisons because there is still official denial about the problem, but organisations can distribute condoms and information.

[…]

Step by Step is another peer led organisation that works to reduce harm among drug users. “The problem is we have no substitution treat­ment for stimulant users. We don’t have much to offer. We tell them to come here and get edu­cation and skills to protect themselves and to spread the word among their peers,” Svitlana Tyschenko, the director at the centre in the northwest of the city, said. Young stimulant injectors are supported through self help group meetings, where they might spend time crea­tively, making a magazine or writing a song. “We don’t focus on drug use, we focus on HIV preven­tion,” the social worker says. Social workers are paid about $200 a month to exchange needles on the street near dealers’ homes, at pharma­cies where drug ingredients are bought, or at locations where dealers distribute drugs and users inject. They also follow walking routes where they are likely to meet users. Step by Step encourages its clients to distribute clean needles and condoms to friends in return for food or other goods such as toiletries. …

Promising signs

The Alliance’s work may be having an effect. New cases of AIDS decreased for the first time in 2006, and deaths from AIDS have begun to stabilise, which indicates that antiretroviral treatment is working. There are also fewer HIV cases being recorded among drug users, particu­larly young drug users and those who have been injecting for a short time.

However, doctors such as Illya Podolyan are still being harassed. Police have also suspended opioid treatment programmes and forced the dis­closure of confidential records. These actions are disincentives to doctors to work in substitution and patients to present for treatment. “For months I have been questioned by the police. Each time the detective charges me with new counts of alleged drugs trade and breach of legis­lation relating to narcotic drugs circulation. All of the accusations have to do with a simple fact that I happen to treat patients in the framework of a state supported programme,” said another doc­tor, Yaroslav Olendr, whom police have banned from leaving his home city.…

In presidential elections early this year the candidate more sympathetic to Russia, Viktor Yanukovych, won. But rather than look to Russia, for the sake of the HIV epidemic in Ukraine, he must instigate reforms that support the evidence based response that has already started to work.

Wasyl Grod TOP
UCC National Executive regrets to advise of the passing of Wasyl (Bill) Grod, brother of UCC National President Paul Grod. Mr. Wasyl Grod passed away peacefully at Credit Valley Hospital on Tuesday August 17, 2010 at the age of 54.

Wasyl Grod was the beloved husband of Nadia and father of Olyana, Markian and Adrian. Cherished son of Iwan and Maria and brother of Jaroslaw (Olya) and Paul (Adrianna). Loving uncle of Zoryana, Natalya, Roman, Danylo, Larysa and Olena.

The Ukrainian Canadian Congress (UCC) and all its constituent member organizations would like to express sincerest condolences to Paul and to all of Wasyl's family and friends.

We ask God to remember Wasyl Grod's family in this difficult time, and to grant Wasyl Grod eternal life in his heavenly home.

Vichnaya yomu pam'yat - may his memory be eternal.

Arrangement details:

The family will receive friends at:

Turner & Porter Funeral Home (Erin Mills Chapel)
1981 Dundas St. W
Mississauga
(905) 828-8000

on Wednesday from 6-9 p.m. with Panakhyda at 8:00 p.m. and Thursday from 2-4 p.m. and 6-9 p.m. with Panakhyda at 8:00 p.m.

Funeral services commencing on Friday at 9:30 a.m. at Turner & Porter Funeral Home, and then to:

St. Mary's Ukrainian Catholic Church
3625 Cawthra Rd
Mississauga, ON

for the Funeral Liturgy at 10 a.m. Interment at Parklawn Cemetery.

In Wasyl's memory donations can be made to the:

Ukrainian Youth Association of Canada Charitable Trust
83 Christie Street
Toronto, Ontario M6G 3B1.

Дорогою української Голгофи TOP
 
Epyskop Kavatsiv  
Світлій пам`яті страдника, ісповідника Владики Йосафата Каваціва Немало людей, які переставляються в кращі світи, залишають після себе духовну пустку: безконечно нагромаджують упродовж життя матеріальні блага, живуть неморально, зраджують собі й своїм ближнім,торгують собою й своїми переконаннями, плазують перед сильними цього світу, не переймаються бідами страждущих і потребуючих тощо.

Антиподом до нинішнього чи не наскрізь бездуховного світу був Владика Йосафат Каваців. До останніх днів свого надзвичайно важкого й, до певної міри, мученицького життя він із неймовірною гідністю й честю ніс даний йому Господній хрест, наймення якому «Правда». І не дивно, що його життєвий шлях був устелений колючим терням, яке спершу кидали йому під ноги завойовники (большевицька система), а відтак - своя Церква (найвищі ієрархи УГКЦ, дехто з учнів).

Народився Владика Йосафат ( в миру – Василь) Каваців 5 січня 1934 року в с. Яблунівка на Стрийщині в багатодітній глибоковіруючій родині. Хлопчик змалку мріяв стати монахом. Уже з 12-ти років підготовлявся до свого покликання – служіння Богові, УГКЦ . Повторна совєтська окупація внесла в його заповітну мрію жорстокі корективи: окупаційна влада репресіями й терором насаджувала в Галичині московське православ`я. Юнак належав до тих, які не хотіли пристосовуватися до безбожницької влади: не вступав до комсомолу, не наступив на горло своїй мрії – бути священиком. Після лжесобору 1946 року наступали для УГКЦ надзвичано важкі часи, які потрібно було пережити: він закінчив фінансово-кредитний технікум, деякий час працював бухгалтером.

Із 1954 р. Василь Каваців налагоджує постійний зв`язок із репресованими священиками катакомбної УГКЦ, які чудом уціліли й поверталися зі совєтських концтаборів. 22 грудня 1954 р. він склав монашу обітницю (чин ОО Василіян). Водночас із вивченням у підпільних умовах богословія монах Йосафат організовував пересилку грошей і пачок запротореним у совєтські концтабори священикам і монахиням, зокрема Митрополитові Йосифові Сліпому.

У березні 1957 р. його вперше заарештували законтакти з каторжниками-душпастирями, зокрема каґебісти перехопили його листи, адресовані Митрополитові Йосифові Сліпому. Його засудили до трьох років примусових робіт, звісно, відтак прийшлося перебиватися різними некваліфікованими роботами.

24 березня 1960 року івано-франківський єпископ Слизюл висвятив ченця Йосафата Каваціва у священики. З цього знаменного дня розпочалася його дорога на українську Голгофу. Ось як о. Каваців оповідав про її початок в інтерв`ю по телефону (М. Онуфрів «Сучасна УГКЦ: дві невигадані історії», «Вечірні вісті», Канада, 16.02.2004р.): «Відтоді я працював підпільно. Відправляв у хатах, об`єднував навколо себе людей, попри всяку владу. Каґебісти були настільки безсилі, що відчували себе героями тільки тоді, коли приходили до тебе до хати. Перевертали помешкання...». За ним назирці ходили всілякі донощики та сексоти КҐБ, влада грозила покарати за «тунеядство» (ледарство). Доводилося самому захищатися, неодноразово стукаючи в двері московських партійних бонзів.

Ще задовго до виходу УГКЦ із підпілля о. Йосафат Каваців уже працював на її відродження: відкривав, освячував і реставрував зняті з реєстрації поодинокі храми. Він священнодіяв під відкритим небом у неймовірну спеку й лютий холод, майже в 80 селах і містах Галичини, а також поза Україною; доривчо спав у автобусах, щомиті наражаючи себе на небезпеку бути схопленим і кинутим за ґрати. До всього ще й мусив працювати різноробочим, щоб не дати владі приводу кинути його до тюрми. Він багато пережив і перетерпів, ставши ревним ісповідником Христової віри: під час молитовного єднання з Господом і вірними катакомбної УГКЦ, підпільної праці задля Церкви, допитів каґебістів та їхніх погроз, погромів і обезчещень святинь, розбійницьких нападів на храми й мирян з боку знахабнілих молодчиків, служивих КҐБ тощо
З перебігом часу о.Й. Каваців став одним із тих духовних факелів, які просвічували катакомбний путь УГКЦеркви. Він, зокрема, підготовляв молоде поповнення переслідуваної Церкви, ставши духовним наставником і учителем багатьох молодих священиків. У 1981р., коли комуністична влада лютували репресіями, він зібрав шість тисяч підписів під вимогою леґалізації УГКЦ, піславши на ХХVІ з`їзд КПСС.

Із неймовірними труднощами в 1977 році перевіз з-під Києва до Львова тлінні останки Владики Йосафата Коциловського (перемиський єпископ, не перейшов на московське православ`я, віку вкоротили режимні сатрапи в тюрмі). Нині прах цього єпископа покоїться у Благовіщенському храмі м. Стрия, взірцевим парохом якого впродовж останніх двох десятиліть був о.(Владика) Каваців.

Сексоти КҐБ невтомно стежили за ним, нагромаджуючи докази «провини» перед комуністичною владою.

Зростав авторитет о.Йосафата серед уцілілих ієрархів і душпастирів УГКЦ: 25 листопада 1980 року закарпатський Владика Олександер Хіра висвятив о. Каваціва на єпископа.

У березні 1981 року його вдруге заарештували. Слідство велося впродовж восьми місяців, у тюремній камері були нестерпні умови, ще дужче страждав від свавілля кримінального елементу. Згодом «справедливий» совєтський суд виніс вирок: 5 років ув`язнення в таборах загального режиму та 3 роки заслання. Покарання разом із кримінальниками відбув на Сумщині. Невдовзі за вказівкою КҐБ його, вже інваліда, змусили виконувати важку фізичну працю. Тюремний розпорядок,свавілля охоронців, важкі побутові умови, непосильна праця, бруд й жахлива антисанітарія, голодний пайок, повсюдна брутальна лайка підточували й без того його підірване здоров`я.

Каґебісти не припиняли спроб, щоб завербувати його в московське православ`я, обіцяючи високі позиції в РПЦеркві. Він мав можливість достроково вийти на волю, але, відмовившися визнати свою вину, перекреслив цю, здавалося б, привабливу перспективу.

З часом про праведника отця Йосафата Каваціва заговорили західні радіостанції, почала писати закордонна преса. А він карався, мучився в совєтських таборах, однак не корився і не каявся...

Із березня 1986 р. його довго підготовляли до етапу на заслання в Уральськ, але режим втрачав свою силу. Тож у 1987 році о. Йосафата звільнили з новітньої каторги; він після багатьох років поневірянь і знущань уперше ступив на землю рідної Львівщини. Під час суду над ним помер його батько, мати заледве діждалася його з концтабору, щоб востаннє побачитися й попрощатися.

Невдовзі над о.(Владикою) Йосафатом знову нависла чорні хмари (із вищезгаданого інтерв`ю): «За два місяці після повернення підписав Акт, що виходжу з підпілля (1987р.). Тоді це зробили 3 єпископи і 15 священиків. Про це повідомили Папу і Ґорбачова. КҐБ одразу ж взялося за мене, хотіли ще раз посадити. Та далі була ґорбачовська відлига, і запахло весною для нашого народу».
Із трудом повертався до душпастирювання, адже набуті в тюрмі серйозні хвороби повсякчас давали про себе знати. Совєтський Союз тріщав по швах.Наближався час офіційної леґалізації УГКЦеркви.

Із неймовірним запалом включився о.(Владика)Каваців у відродження УГКЦеркви, брав активну участь у громадському житті Стрия. Тоді не думалося про леґальне визнання його єпископом: не позволяло украй підірване здоров`я. У ту пору дивовижної всенародної ейфорії йому й не гадалося, що незабаром Церква зійде на манівці, а йому доведеться сходити на саму вершину української Голгофи.

На жаль, провід УГКЦ перебрали закордонні ієрархи, які були духовно відчужені від України, надто далекі від проблем нещодавньої катакомбної Церкви та її вірних, не розуміли ситуації в Україні. Мабуть, з цих причин, а, можливо, й під впливом інфільтрованих КҐБ московсько-православних козачків у рясах, наступні голови УГКЦ, м`яко кажучи, не зуміли з належною повагою віднестися до катакомбного духовенства, яке, не заламавшись і вистоявши перед безпощадною репресивною машиною, уберегло Церкву від заглади. Підтвердженням останньої тези можуть бути поневіряння у свято-юрських палатах уже немічного страдника-каторжаника Митрополита Володимира Стернюка. Двічі ця чаша не оминула й невизнаного Владику Каваціва. Та не тільки його.

З переїздом Кардинала Мирослава Любочівського на Свято-Юрську гору розпочався другий етап переслідувань о. (Владики) Йосафата, вже ієрархами, адміністрацією рідної УГКЦ. Спершу новоявлений голова УГКЦ заборонив (?!) парохові Каваціву бути присутнім під час першої архієпископської візитації в Стрию, а відтак без жодних обґрунтувань суспендував катакомбного душпастиря, тобто відлучив від Церкви. Однак віддані парафіяни не відступилися від свого о.(Владики) Каваціва, підтримуючи його у важкий час нових гонінь.

А тим часом Благовіщенський храм ставав оазисом віруючих греко-католиків, своєрідною духовною трибуною для виховання патріотичного громадянства. Отець (Владика) Йосафат завжди уболівав за долю України, будив від оспалості своїх парафіян, закликаючи до громадянської активності, а ще більше - до дотримання Божих заповідей, морального християнського життя.І не лише їх.

Минали роки.В Україні остаточно перебрала владу колишня компартійна номенклатура. А на Свято-Юрській горі з`явився новий господар, Архієпископ Любомир Гузар. Спершу він старався не повторювати помилок свого попередника, зокрема зняв суспенду з о.(Владики) Каваціва. Утім, не зумів утримати Церкву від ще більшого скочування до деморалізації, корупції, адміністративного свавілля тощо.

Тоді тривогу забили колишні катакомбні душпастори. І тут о.(Владика)Каваців  заговорив про своєрідний заповіт єпископа Хіри (З. Ілленко «Розкол в УГКЦ?», «Арґумент-Газета», Львів, 12.06.2003р.): «Мій святитель наголосив: як буду бачити занепад нашої Церкви, то мушу оголосити себе єпископом – щоб історія потім не нарікала, що були єпископи, але не стали в її обороні. І я це зроблю зараз. Бо зараз страшні часи для нашої Церкви настали».

І як наслідок, єпископа Каваціва вдруге відлучили від УГКЦеркви, за яку він карався по концтаборах. Зокрема в Стрийській єпархії проти нього наставляли всіляких темних конячок у рясах (серед них – колишнього учня), які понад усе прагнули чинити самосуд над цим праведником, мучеником за УГКЦеркву. Пережити все це було понад людські сили. Це були найчорніші й найтрагічніші сторінки його життя.

Чи зумів би леґалізований Владика Й. Каваців щось змінити в потаємних лабіринтах УГКЦеркви? Важко на це відповісти. Тоді він прагнув тільки щось діяти. Але не так сталося. Найвищі ієрархи УГКЦ чинили неймовірні перепони для визнання його як єпископа. Дійшло до абсурдів: замало письмових свідчень підпільних священиків, свідків-мирян, подавай удокументоване підтвердження (останнє – в пік повторних арештів катакомбної Церкви!). Цікавим є той факт, що Патріарх Йосиф Сліпий самого Блаженнішого Любомира Гузара як одного з двох своїх намісників висвячував таємно в Римі(!).

Та Господь не відвернувся від свого сина (Бо кого Він любить, того й досвідчає!), піславши Стрийській єпархїі, в тому числі й Владиці Йосафатові , доброго духовного провідника, вихованця катакомбної Церкви, єпископа Тараса Сеньківа.
Урешті навколо Владики Каваціва розпогодилося небо. Здавалося, попереду - щасливі й спокійні роки життя. Та підірване совєтськими концтаборами, а ще більше церковними «доброзичливцями» здоров`я невмолимо вичерпувалося. Його зболене серце зупинилося 4 червня 2010 року. Єпископ Йосафат Каваців пішов до Всевишнього по нагороду за своє взірцево-праведне життя.

 
Марта Онуфрів  
Такого багатолюдного похорону навряд чи не пам`ятають бувалі стрияни: попрощатися з мучеником за Христову віру й Церкву, улюбленим духовним наставником і віддати йому останню шану прибули його учні-священики, миряни мало не з усієї України. Саме це стало свідченням величезних заслуг Владики Йосафата Каваціва перед УГКЦерквою, українським народом, Україною.

Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто),колишня стриянка

Василь Ґрод TOP
Ділимося сумною вісткою, що 17 серпня 2010 року, на 55-му році життя, відійшов у вічність бл. п. Василь Ґрод.

Залишилися в глибокому смутку: дружина Надія, діти Оляна, Маркіян, Aдріян; батьки Іван і Марія, брати Ярослав з дружиною Олею і Павло з дружиною Aдріянною; племінники Зоряна, Наталя, Роман, Дануло, Лариса i Олена.

У середу 18-го серпня 2010 р.: Панахида о 8:00 веч., Bідвiдання між 6-9 веч.

У четвер 19-го серпня 2010 р.: Панахида о 8:00 веч., Bідвiдання між 2-4 i 6-9 веч. Turner & Porter Funeral Home (Erin Mills Chapel 1981 Dundas St. W, Mississauga (905) 828-8000).

У п'ятницю 20 серпня 2010 р.: Похоронна відправа о 10:00 ранку в церкві:

Успіння Пресвятої Богородиці
3625 Cawthra Rd
Mississauga, ON

Поховання на:

Цвинтарі Parklawn Cemetery
2845 Bloor Street West
Toronto, ON M8X 1A6
(416) 233-9901)

Невянучим вінком на його могилу стануть ваші пожертви на:

Cпілку Української Молоді
(Ukrainian Youth Association of Canada Charitable Trust
83 Christie Street
Toronto, Ontario M6G 3B1

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Oxana Bukanova
-- editor


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout
-- webmaster www.eposhta.com


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

Subscribe to the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Is one of your friends forwarding ePOSHTA to you? Why not subscribe directly! Just enter your e-mail in the box below and click on Join Now!.

Unsubscribe from the ePOSHTA-CanadaUS NewsMagazine:
Send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups (which managers our subscriptions) will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to unsubscribe.

Subscription Issues:
Having difficulty subscribiong (or unsubscribing)? Or maybe you want us to add your friends to our newsmagazine? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a website of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site in our ePOSHTA newsmagazine.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk