Ukraine and Canada make progress in talks on free trade area

Ukraine and Canada have made significant progress in talks on the creation of a free trade area. Ukrainian Foreign Minister Kostiantyn Gryshchenko and Canada's Minister of Foreign Affairs and International Trade Lawrence Cannon discussed the issue at a meeting in Krakow (Poland) on July 3, 2010.

The first round of negotiations on this issue was held in May 2010, while the next one is scheduled for October.

At the meeting, Gryshchenko stressed the need to sign as quickly as possible an intergovernmental agreement on facilitating the travel of young people from Ukraine to Canada and vice versa.

Cannon, in turn, said that Canada consistently supported Ukrainian independence and democracy. He also said that Ottawa praised Ukraine's desire to assume the presidency of the Organization for Security and Cooperation in Europe in 2013.

Gryshchenko participated in the 10th high-level meeting of the participating countries of the Community of Democracies in Poland on July 3. The meeting in Krakow was attended by delegations from over 50 countries.

Editorial:

Is it possible that that in the above-mentioned negotiations, which are taking place under the aegis of "Community of Democracies", Canada is overlooking the parameters of democracy? If so, this would mean that Canadian government negotiators see nothing sufficiently amiss in the anti-national, anti-Ukrainian, anti-democratic government of Victor Yanukovych: the formation of an authoritarian regime with the destruction of a democracy not yet firmly established; the subsuming of all branches of power under a newly arrived leader; political repressions; the exploitation of the Security Service of Ukraine and the police for intimidation of protesters; prohibition of protests; introduction of censorship into the mass media; the wide-ranging attack on Ukrainism; the promulgation of xenophobia with an anti-Ukrainian character; the violation of human rights, etc.

Certainly, the economic isolation of Ukraine would most affect the population at the lowest economic level. The pro-Russian oligarchs have stolen enough money from Ukraine to be able to continue to live in excessive luxury even during the economic crisis. Therefore, Canada should develop economic relations with Ukraine. However, in the formulation of such relations there must be irrevocable obligations: the economic independence of Ukraine and adherence by those in power to democratic principles.

Undeniably, for the diaspora's leadership, prominent politicians and influential business leaders there are issues to be addressed and worked on. The creation of a free "trade zone" between Canada and Ukraine, without the fulfillment of obligations by V. Yanukovych required by Canada, would not only be a declaration by Canada of a politics of capitulation, but would also be an endorsement of the anti-democratic course of pro-Russian forces headed by V. Yanukovych.

*У Кракові відбулася зустріч Міністрів закордонних справ України та Канади*

«Україна та Канада вже досягли істотного прогресу в переговорах щодо
створення зони вільної торгівлі», - про це йшлося під час зустрічі Міністра
закордонних справ України Костянтина Грищенка з Міністром зовнішньої
політики та міжнародної торгівлі Канади Лоуренсом Кенноном 3 липня ц.р. у
м.Краків (Польща), куди вони прибули з метою участі у 10-ій ювілейній
зустрічі керівників зовнішньополітичних відомств «Спільноти демократій».

Як відомо, перший раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі
відбувся у травні ц.р., наступний – заплановано на жовтень.

Керівники зовнішньополітичних відомств України та Канади також обговорили
графік двосторонніх контактів на вищому політичному рівні.

К.Грищенко зі свого боку наголосив на необхідності якнайшвидшого підписання
міжурядової угоди з питань полегшення подорожей молодих громадян з України
до Канади і навпаки.

Л.Кеннон, в свою чергу, заявив про стійку підтримку Канадою української
незалежності та демократії. Також він підкреслив, що офіційна Оттава
позитивно оцінює заявлене Україною прагнення взяти на себе головування в
ОБСЄ в 2013 році".

Коментар від редакції:

Цікаво, що у згаданих переговорах, які відбуваються під демократичною обгорткою "Спільноти демократій", виринає питання чи сама демократія не винесена Канадою за дужки. А це значить, що урядові чинники Канади не бачать нічого тривожного у діях антинародної, антиукраїнської, антидемократичної влади Януковича: формування авторитарного режиму зі знищенням ще не зміцнілої демократії, переформатування всіх гілок влади під новоявленого вождя, політичні репресії, використання СБУ та міліції для залякування протестуючих, заборона демонстрацій, введення цензури в ЗМІ, широко маштабний наступ на українство, розгул ксенофобії антиукраїнського характеру, порушення прав людини тощо.

Звичайно, економічна ізоляція України найбільше вдарить по найбільше зубожілому населенню України. Проросійські олігархи мають достатньо накрадених в України коштів, щоб навіть в час великої економічної кризи жити в непомірних розкошах. Отже Канада повинна навязувати економічні відносини з Україною. Але у форватері таких відносин неодмінними мають бути вимоги: економічна незалежність України й суворе дотримання владою демократичних засад.

Думаємо, що діаспорному проводові, чільним політикам та впливовим підприємцям є над чим застановитися й над чим попрацювати. Створення "зони вільної торгівлі" між Канадою й Україною без виконання Януковичем вимог, висунутих Канадою, буде не тільки свідченням капітулянтської політики Канади, але й схваленням антидемократичного курсу проросійських сил на чолі з Януковичем.

http://www.forbes.com/2010/06/10/kremlin-russia-global-ruling-opinionscontributors-dmitry-sidorov.html?feed=rss_europe
06.10.10

Dmitry Sidorov
Independent journalist. He was formerly the bureau chief for Kommersant Publishing in Washington, D.C.

This is the crime committed by four Russian soldiers who were guarding the site of the plane crash in Russia in April that killed a good half of the Polish government leadership. The officials were on their way to visit the grim forest in Russia where thousands of Polish officers were massacred by the Soviets on Stalin's orders.

The four soldiers stole a credit card from one of the dead Polish officials and put it to work for four days. If these conscripts--hungry, sleep-deprived, beaten by officers and their comrades-in-arms, perhaps even prostituting themselves in order to make enough money to eat--get their day in court, the question of human dignity and rights will emerge once again, sending us back to George Orwell's Animal Farm, where the pigs set the rules.

This is not a discussion the Kremlin wants to have. Since Putin became Russia's undisputed leader, he has rapidly eliminated critique and dissent. On the propaganda front the Kremlin has tens, or hundreds, of thousands of sheep capable of endlessly bleating "Putin and Medvedev are good, the opposition is bad."

[...]

Modern Russia is not a free country. Freedom came only once in Russia's entire history--for nine years, from 1991 to 2000. The West may choose to ignore the obvious, hiding behind phrases like "emerging democracy" or a "country in transition," but the cruel features of dictatorship are there whether we choose to acknowledge them or not.

Some in the West issue absurd calls to avoid interfering in Russia's internal affairs, lacking the basic understanding that the very absence of action makes the leadership in the Kremlin even more aggressive on external affairs. Some are eager to reintroduce the "strategic patience" doctrine pursued during the Soviet period. But what the West, or the U.S. alone, needs is a clear policy toward Russia, where the Kremlin's actions entail consequences. Otherwise, the West will be complicit in the creation of another Animal Farm that will not fade into history in the near future.

You lost to an FSB colonel, some White House guests told President Bush, according to my sources several years ago. You are losing to the same guy, President Obama's honorable guests should inform him.

Complete article: http://www.forbes.com/2010/06/10/kremlin-russia-global-ruling-opinionscontributors-dmitry-sidorov.html?feed=rss_europe

Toronto, June 29, 2010

The primacy of the Ukrainian Canadian community among all communities in the Ukrainian Diaspora was again affirmed at a special ceremony announcing the 2010 recipient of the Paul Yuzyk Award for Multiculturalism.

The Paul Yuzyk Award for Multiculturalism is an annual honour bestowed upon an individual or group that has demonstrated a dedication to the advancement of diversity, multiculturalism and the integration of new Canadians into Canadian society. It commemorates the late Senator Yuzyk's pioneering legacy in establishing multiculturalism as one of the fundamental characteristics of Canadian identity.

This year the Award went to Paul Nguyen from the Vietnamese Canadian community, who has worked to promote understanding especially in troubled communities facing gang violence, drugs, racism and poverty.

What was particularly poignant for Ukrainian Canadians and for all Ukrainians in the Diaspora were the words of Jason Kenney, Minister of Citizenship, Immigration and Multiculturalism. In his remarks, Minister Kenney made special reference to the importance of the Ukrainian Canadian community, especially to the way in which Ukrainians earned respect, standing and a special place in Canadian society. Noting that Ukrainian Ambassador Ihor Ostash was in attendance to show respect for Senator Paul Yuzyk and his legacy, Minister Kenney stated:

"It is no accident that the father of the idea of multiculturalism came from the Ukrainian community.  It's a community that arrived in Canada early in the last century in a Canada that was still very much characterized by the bicultural, binational idea but it's a community that was more determined than perhaps any other during the first half of the 20th century to maintain its unique identity because of the difficult history of Ukraine, particularly the period of Communist oppression.

They set an example for other immigrant and ethno cultural communities about being faithful to their roots, to their faith but fully taking advantage of Canada's freedom and embracing the Canadian identity, respectful of people of other backgrounds but also maintaining fidelity to their own roots.  It was that inspiration which led I believe to Paul Yuzyk really creating the concept of multiculturalism."

The example of "idelity to their own roots" that Minister Kenney repeatedly mentioned with regard to Senator Paul Yuzyk and his generation of Ukrainian Canadians and the generations that followed, especially the Ukrainian political refugees who came to Canada immediately after World War II, is worth repeating again and again. Ukrainian Canadians are respected in Canada because:

• of their fidelity to the land of their forefathers.
• they take a personal interest in the hardships and dangers that their brethren continue to face in their ancestral homeland.
• they stand with the Ukrainian people in fighting against government policies that undermine their freedom and independence.
• they oppose all efforts by Ukraine's adversaries, especially the Russian government to re-impose its colonial control over Ukraine.
• of their determination to bring the blessings to Ukraine that have made Canada the envy of the world: democracy, human rights, rule of law, civil society, tolerance, and respect for the sovereignty, independence and territorial integrity of all countries.

Like Senator Paul Yuzyk and the generation of immigrants that followed, Ukrainian Canadians must continue to be strong advocates of core Canadian values by engaging our fellow citizens and government to stand with the Ukrainian nation and to oppose all efforts, inside Ukraine and from outside its borders, that would undermine Ukraine's hard won independence.

Borys Potapenko, Executive Director
League of Ukrainian Canadians

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2079975.html
23.06.2010

Дорогі українці!

Нація, що має своїх геніїв, вічна.

Спадщину своїх геніїв нація має передати нащадкам.

Я звертаюся до вас із проханням уможливити видання повної перекладацької та лексикографічної спадщини українського генія – Миколи Лукаша.

Лукашева спадщина має бути видана таким накладом, щоб її могли отримати українські університети, школи, бібліотеки.

Для того, щоб це справдити, світове українство має створити Фонд Миколи Лукаша.

Лукашева спадщина – це мовна й культурна скарбниця, яку мають отримати прийдешні покоління українців. Разом ми це зробимо.

Мойсей Фішбейн,
лауреат премії імені Василя Стуса,
член Українського центру Міжнародного PEN-клубу
та Національної спілки письменників України

Адреса для пропозицій: editor@eposhta.com

Ірина Халупа

Мойсей Фішбейн

Микола Лукаш і Мойсей Фішбейн. Київ, 1978 рік

– І що ця пані відповіла?

– Розмови не вийшло. Їй було не до того.

– Близько року тому президент Ющенко видав указ про заходи щодо відзначення 90-ліття від дня народження Миколи Лукаша. Ви до того причетні?

– Я доклав чималих зусиль, аби цей указ вийшов. Зусиль я докладав упродовж кількох років. Я бився головою об рідну помаранчеву стіну. Торік я її пробив. Іван Михайлович Дзюба також до цього долучився. На жаль, усе обмежилося урочистим ювілейним вечором в одному з київських театрів – торік, наприкінці грудня. Але ж не видано того, що є скарбом української нації – не видано повної перекладацької й лексикографічної спадщини Миколи Лукаша. Українці не мають доступу ані до його геніальних перекладів світової літератури, ані до його унікальних словників. Спочатку владі було не до того, бо була передвиборна веремія. Потім владі було не до того, бо була виборча веремія. Тепер владі не до того, бо просто не до того.

– Чому Микола Лукаш вас так притягає?

– Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні. Микола Платонович Бажан був мій літературний батько, він мене забрав з моїх рідних Чернівців до Києва, я працював у нього в Енциклопедії, він дав мені рекомендацію до Спілки письменників. Але найближчою людиною мені все одно був Микола Лукаш. Мені пощастило з ним спілкуватися, бувати в нього вдома, і ночувати, і балакати... І посиденьки, і походеньки... Мені пощастило бачити його словники, оті словники, що досі на картках, вони досі не видані. Це щастя мого життя.

– Розповісте бодай коротко про Миколу Лукаша?

– 19 грудня 1919 року, в Кролéвці, що на Сумщині, народився український унікум, український геній. Микола Олексійович Лукáш.

Він знав понад двадцять мов. Лукашева українська, пам’ятаючи рідні джерела, сягає горніх, небесних висот. Обшир і глибина його Української Мови незбагненні.

Перекладацька спадщина Миколи Лукаша – це весь обшир європейської (і не лише європейської) культури в геніальному українському відтворенні.

Перекладацька спадщина Миколи Лукаша – це весь обшир, уся симфонічність, уся божистість, уся богоданість і богообраність Української Мови.

Перекладацька спадщина Миколи Лукаша – це й є культурний аспект української євроінтеґрації.

Повна перекладацька спадщина Миколи Лукаша не видана досі. Унікальні Лукашеві словники не видані досі. Це наша ганьба. Це ганьба України. Це ганьба світового українства.

Колись відомий російський письменник (на жаль, уже покійний) Сєрґєй Довлатов сказав: «Генії, звісно, мають сусідів. Але чи ладні ви визнати, що ваш сусіда – геній?» Чи ладні ви визнати це за життя, а не над могилою – не після його смерті, не на ювілейних урочистостях? Чи ладні ви не цькувати, не топтати генія з тією ж затятістю, з якою посмертно – в ювілейні дні – співаєте йому осанну? Чи ладні ви бодай посмертно віддавати генієві належну шану? «Вони любити вміють тільки мертвих», – це з пушкінського «Бориса Ґодунова». У нас і мертвих не завжди вміють любити.

1972 рік. КДБ заарештував Івана Михайловича Дзюбу. Микола Лукаш звернувся до державних органів. Він попросив випустити Дзюбу й замість Дзюби заарештувати його – Миколу Лукаша. Ясно, що цей учинок дорого обійшовся Миколі Олексійовичу. Його виключили зі Спілки письменників України. Його всіляко переслідували. Його перестали видавати. Його позбавили засобів до існування. В його однокімнатному помешканні не було меблів. Він не мав ліжка й спав на розкладачці. Він не міг користуватися своєю бібліотекою, бо не мав книжкових полиць: книги лежали стосами, горою – від підлоги до стелі – закриті дешевеньким запиналом. Так жив у Києві український геній Микола Лукаш. А письменницькі бонзи мали й великі помешкання, й розкішні дачі, й автомобілі, й закордонні подорожі. Бо були при троні. Вони завжди при троні. Вони мають усе це й нині. При новому троні.

Микола Лукаш був поновлений у Спілці письменників на хвилі «перебудови» – 1986 року, практично напередодні смерті. На дев’ятнадцятому році Української Незалежності заходилися відзначати 90-ліття Миколи Лукаша, так і не видавши його повної перекладацької спадщини та унікальних словників – цієї культурної й мовної скарбниці українського народу.

Перекладацька спадщина Миколи Лукаша свідчить: він – постать світового рівня. Перекладацька спадщина Миколи Лукаша розвінчує міф про «меншовартість» української культури, про «відсутність» у ній знакових постатей, про невідворотність «культурного посередництва» Росії.

У час безсоромних спекуляцій на мовному питанні, в час, коли декому кортить перетворити нашу Мову на реґіональну, в час, коли наша Мова нівечена й захаращувана, саме Лукашева спадщина покаже щонайвищі злети Українського Слова, саме Лукашева спадщина свідчитиме: Українська Мова божиста, Українська Мова богодана й богообрана.

– А якщо владним урядовцям і надалі буде «не до того» – що робитимете?

– Геть забуду про їхнє існування.

– А далі?

– Зроблю все, аби повернути Україні творчу спадщину українського генія. Звернуся до світу, зокрема – до світового українства. Відрекомендовуватися мені не треба: моє ім’я відоме.

Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

http://durdom.in.ua/ru/main/photo/photo_id/14100/person_id/1.phtml

Недарма сам Віктор Федорович  натякнув, що його життю загрожує напад, напевно, другий, бо за першого  йому мало  не відібрали життя,  коли  пошпурили  курячим яйцем, від чого майбутній тоді ще Президент  трагічно захитався і впав. 

Олесь Гриб, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів.

«Ум – голову»  демонструє  відомство  охорони правопорядку під орудою  нового міністра  Міністерства внутрішніх справ генерал-майора міліції  Анатолія  Володимировича  Могильова, призначеного новообраним Президентом В.Януковичем захищати права людей і українську Конституцію. "Я б хотів, щоб ви критично проаналізували досвід попередника і зробили висновки. Міліцію треба перебудовувати, такою, як вона була при Ю.Луценку, вона не повинна бути. Деполітизація вашої роботи - це одне з питань, яке стало дуже важливим під час визначення завдань, які стоять перед міліцією. Цього (політизації) - не повинно бути", - звернувся В. Янукович до А. Могильова. І Анатолій Могильов кинувся  перебудовувати, адже йому випала честь нести прапор демократії  відомого правозахисника, професора В.Ф.Януковича: "Наша мета - це сильна, дієва, оснащена, захищена міліція, яка відповідає міжнародним стандартам, і реформується відповідно до сучасних тенденцій", - підсумував Президент України так, що аж сльози  виступили на очах у  нового  реформованого міністра, але він стримався, щоб не розридатись вголос.

- Ми не берем документів, коли йдемо на завдання,- чути від чина щось на зразок сержанта, котрий  разом  з такими ж «соколятами»  перегородили  молоді дорогу до Українського дому, де  має відбутись відзначення  «ста днів» В.Януковича. Нахабні, усміхнені, водянкуваті очі, що  мені від їх споглядання так і пригадується одеський  блатний шлягерок:  «Шлі ми раз на «дєло», я і Рабинович», яку переспівав в оперетковому сюжеті Григорій Плоткін:                      
- « Я не «дєло» іду нє спєша,
Поліцмейстер  мєшать мнє не хочєт,
Потому что прідавім – і «ша !»

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/06/10/5126280/view_print/

Торонто, 28 червня 2010

Велике значення української громади між усіма громадами в Канаді було знову підтверджено на церемонії нагородження грамотою ім. Павла Юзика, нагородою за утвердження політики багатокультурности.

Нагорода ім. Павла Юзика є щорічною нагородою окремої особи чи групи,  які продемонстрували прихильність справі покращення становища різноманітности, культурного розмаїття та інтеґрації нових канадців у канадське суспільство.  Нагорода в честь сенатора Юзика, який заініціював створення багатокультурности в якості однієї з основних характеристик національної ідентичности Канади.

Цього року нагороду отримав Пол Нгуен з в'єтнамсько-канадської громади, який працював для заохочення взаєморозуміння, особливо в громадах, які переживають групове насильство, наркоманію, расизм і злидні.

Що було особливо цінне для українських канадців і для всіх українців у діяспорі — це доповідь Джейсона Кенні, міністра з питань громадянства, іміґрації та багатокультурности. У своєму виступі міністер Кенні звернув увагу на важливість української канадської громади, особливо на те, як українці заслужили повагу і особливе місце в житті канадського суспільства. Відзначивши, що український посол Ігор Осташ прибув на це відзначення, щоби виявити повагу до сенатора Павла Юзика та його спадщини, міністер Кенні заявив:

"Це не випадково, що батько ідеї багатокультурности вийшов з української громади. Це громада, яка прибула до Канади на початку минулого століття, коли суспільству в Канаді ще було характерно дві культури, але ця громада, яка була більш рішучою, ніж будь-яка інша протягом першої половини 20-го століття, зберегла свою унікальну ідентичність через складну історію України, зокрема в період комуністичного гніту.

Вона стала прикладом для інших іміґрантів та етнокультурних громад щодо вірности своєму корінню, своїй вірі, але й повністю скористалася свободою Канади, зберігаючи національну ідентичність, користуючись повагою людей іншого середовища. Це надхнення і привело, на мій погляд, насправді Павла Юзика розробити концепцію багатокультурности".

 "Вірність своєму корінню", що міністер Кенні неодноразово згадував у зв'язку зі згадкою про сенатора Павла Юзика та його покоління українських канадців і покоління українських політичних біженців, які приїхали до Канади відразу після Другої світової війни, варто повторювати знову і знову.  Українців у Канаді поважають завдяки:

• їхній відданості землі і народові своїх предків
• їхнім старанням подолати труднощі і небезпеки, що стоять перед їхніми братами на прадідній батьківщині
• їхній підтримці українського народу в боротьбі проти політики уряду, яка підриває свободу і незалежність
• їхньому протистоянню проти всіх супротивників України, особливо російського уряду, який знову старається встановити свою колоніяльну контролю над Україною
• їхній рішучості принести великі цінності в Україну, цінності, які втілилися в Канаді та заради яких Канада стала взірцевою країною для всього світу: демократія, права людини, верховенство права, громадянське суспільство, терпимість до інших меншин і повага до суверенітету, незалежности та територіяльної цілісности всіх країн.
  

На прикладі Павла Юзика українські канадці повинні залишатися активними прихильниками основних канадських цінностей, продовжуючи заохочувати наших співвітчизників і уряд стояти з українським народом проти всіх зазіхань всередині України та з-за її кордонів, які могли б підірвати Богом дану, а кров’ю українських патріотів здобуту волю Батьківщини.

Борис Пртапенко
виконавчий директор
Крайова Управа Ліґа Українців Канади

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/23/5162662/
23 червня 2010

[...]

В США новобраний президент Барак Обама визначив наступні зовнішньополітичні пріоритети своєї діяльності: стабілізація ситуації в Іраку та скорочення там американського військового контингенту; збільшення військової присутності в Афганістані; протидія Ірану у питанні створення ним ядерної зброї; протидія посиленню впливу КНР в різних частинах світу.

В контексті оголошеного адміністрацією Обами "перезавантаження" американської зовнішньої політики, у 2009 році розпочався рух у напрямку зменшення участі США в європейській політиці та перерозподілу відповідальності в рамках НАТО.

Це перезавантаження передбачало збільшення відповідальності європейських союзників за безпеку та стабільність в Європі.

У серпні 2009 року Збігнев Бжезінський у своїй статті "НАТО та безпека світу", надрукованій в "The New York Times", констатував, що США здають своє глобальне лідерство країнам Азії, та зазначив, що для НАТО потрібна нова стратегія, довгостроковою метою якої повинно стати співробітництво з Російською Федерацією.

За словами Бжензінського, світ стоїть перед безпрецедентною загрозою глобальній безпеці - "хаосом, обумовленим недавнім політичним пробудженням людства".

Однак, за його словами, не існує ефективної системи глобальної безпеки, здатної впоратися із зростаючою у світі кількістю заворушень, але це можна виправити за допомогою НАТО.

Також Бжезінський вказує на ризик для Заходу, який полягає у стрімкому зростанні сил Китаю, Індії, швидкому відновленні сил Японією, що призводить до переміщення економічного та політичного центру з Північної Атлантики до регіонів Тихого океану.

"Росія - не ворог НАТО, але ставиться до НАТО вороже. По відношенню до Російської Федерації політика НАТО повинна визначатися двома цілями: консолідація безпеки в Європі шляхом встановлення близького співробітництва між Росією та євроатлантичною спільнотою, а також включення Росії до більш тісної мережі глобальної безпеки, що опосередковано сприятиме загасанню її імперських амбіцій".

У згаданій статті Бжезінський назвав доцільним укладення угоди між НАТО та ОДКБ, до складу якого разом з Росією входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан.

Згодом, на думку американського політолога, можна було б створити об'єднану раду зі співробітництва по лінії НАТО-Шанхай, що передбачає пряме співробітництво з Китаєм та Індією, включення цих країн до системи глобальної безпеки.

Що ж стосується України, то Бжезінський в інтерв'ю "Голосу Америки" у жовтні 2009 року зазначив:

"Вона може створити сприятливі умови для зближення Росії із Заходом. Україна певною мірою може допомогти сформувати майбутнє Росії, підвищити її безпеку та роль на світовій арені.

В іншому випадку, Росія, затиснута між півтора мільярдами китайців та 550-мільйонним населенням Європи, яке значно багатше за росіян, залишиться напівпустим простором, на якому скорочується населення".

Важко сказати, наскільки велику увагу Бжезінський приділяв у своєму аналізі китайським навчанням "Великий крок", анонсованим ще навесні 2009 року, а також газопроводу ТУКК, введення якого в експлуатацію було заплановане на кінець 2009 року.

Однак, однозначно в запропонованому ним баченні майбутнього пріоритет віддається співробітництву НАТО з Росією. А ідея співробітництва з безпеки по лінії НАТО-Шанхай, в загальному контексті оцінки зміни ролі Азії у світових процесах та в контексті пропозицій на майбутнє, виглядає як віддалене у часі запрошення Пекіну до участі в такій системі глобальної безпеки.

Пріоритет на співробітництво НАТО з Росією у близькій часовій перспективі та перехід на вісь "НАТО-Шанхай" в подальшій можна вважати ознакою того, що ані США, ані НАТО не вважають Росією більшою загрозою для себе, аніж інші загрози, що існують у світі.

Це також можна вважати свідченням того, що для Заходу більш надійним та ефективним, в контексті забезпечення глобальної безпеки, виглядає співробітництво з Пекіном, аніж з Москвою. Однак найближчим часом для США шанси на масштабне військово-політичне співробітництво з Росією є набагато реальнішими, аніж з КНР.

Адже Пекін у своїй зовнішній політиці намагається дотримуватися неконфліктності, не втручається в політичні міждержавні суперечки в інших регіонах світу, якщо вони не торкаються Піднебесної безпосередньо і в значній мірі.

Російська ж зовнішня політика, як і американська, має суттєвий компонент конфліктності, амбіційності. Росія кожним своїм кроком, кожною своєю заявою прагне показати світу, що вона - дуже сильна і впливова держава, яка належить до "вищої ліги" міжнародної політики, яка здатна бути другим полюсом у світі, де після розпаду СРСР встановилася монополярність, уособлювана США та НАТО.

І Росія має потребу активно діяти, щоб довести світу свою визначну й унікальну роль у міжнародній політиці.

Захід не має ілюзій щодо реального стану російських збройних сил та реального рівня їх спроможності у вирішенні питань глобальної безпеки. Можливо, це і стало однією з важливих причин того, чому США та НАТО перестали сприймати Російську Федерацію як загрозу та головного конкурента в глобальній політиці.

Разом з тим, Росія має потужний військово-технічний потенціал та політичні важелі, достатні для того, щоб мати суттєвий вплив в Центральній Азії, Закавказзі, на Близькому та Середньому Сході. Тому й настала потреба у співробітництві з Росією, і саме в напрямку згаданих регіонів Євразії....

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/23/5162662/

http://www.kyivpost.com/news/opinion/editorial/detail/71693/
July 1, 2010

"Fuck, bitches. I can't get past."

This was reportedly the reaction of Volodymyr Yatsuba, minster of regional development and construction, on arriving at a government meeting and not being able to get through a crowd of journalists on June 30.

Yatsuba's outburst gives insight into the mindset of Ukraine's officials, who have repeatedly shown they believe themselves to be above what they see as the riff-raff. They are the untouchables to whom the law does not apply, in the literal sense for parliamentary deputies. The rules aren't for them -- whether those are rules of the road or the unwritten rules of common courtesy.

Don't get in their way, or you will be sworn at -- or worse.

They drive Mercedes with tinted windows to obscure who is inside (which should be illegal). They may hesitate to run you over at the crossing -- but only because it could make them late or dent their precious fenders. They are the kings who regard everyone else as slaves.

If the untouchables don't respect Ukrainians, then how do they serve them? If they think Ukrainians are "bitches," do they really have enough conscience not to steal from these people?

Yanukovych says he wants to take Ukraine toward Europe. But Europe doesn't just exist on paper, or in institutions, or laws. Europe is in the mind. Europe is the please and the thank you. Europe is the waiting patiently for others. Europe is the sorry for my mistake.

Who can forget former British Prime Minister Gordon Brown's groveling apologies when he insulted a constituent with his microphone still turned on? Yes, he was concerned about his ratings, but that's because society demands respect, and he knows he is accountable for his words and actions.

Yanukovych can promise all the reforms he wants, but Ukraine won't change until the country gets its biggest overhaul -- of the mentality of the untouchables.

http://euobserver.com/9/30300
16.06.2010

A repeat demonstration by students protesting lack of government action in punishing those who were responsible for the death in police custody of 19 year old Ihor Indylo. More photos http://ua.glavred.info/archive/2010/06/11/140151-2.html

Victor Tkachuk

EUOBSERVER / COMMENT - As the EU fetes the new government of Ukraine in a string of diplomatic encounters, there is one question on the lips of the EU side that no one has the nerve to ask: is Ukraine still a democracy and does it really aspire to European values?

In view of recent events it would be easy to believe that the spirit that inspired 98 percent of the population to vote for an independent and democratic Ukraine in 1990, and the hope that again inspired 250,000 people to flood Independence Square in 2004, is no more. But is this really so?

[...]

The constitutional checks and balances for a functioning democracy, with a government and an opposition, have already been weakened by the new administration, as deputies brazenly sell their votes to the highest bidder. The last semblances of democratically elected, party-based politics are fading, only to be replaced by what will one day be a one-party state ruled not by the people, but by a self-elected, self-styled elite, ruled only by the power of money. Some say Ukraine is simply adopting the Russian model. But who gave the politicians the mandate for such change? Where was the referendum to enable the dismantling of Ukrainian democracy in favour of an oligarchy? There was none. Power has simply been stolen.

[...]

One might expect at least some comment from the EU. But instead it welcomes our new leaders, condoning by its limp rhetoric what is happening. It fights wars in the name of democracy, but says nothing to uphold democratic principles being threatened on their very doorstep.

Corruption is now the only way to get anything done. But the cost of doing real business has reached levels unacceptable to both domestic and foreign investors. So, instead of Ukraine rising to the economic levels predicted in 1990, it languishes in poverty, while those who have bought power divide up the spoils of an ever decreasing cake.

[...]

For 350 years before independence, Ukrainians were forced to live at somebody else's behest. We were abused, deported, enslaved and millions were starved to death. We were invaded, sent to prison camps, gassed in concentration camps and subjected to depravities that even Hollywood has yet to depict. Yet we survived.

Had we not tasted independence and freedom, I dare say the plans of those in power would once again subject us to more indignity.

[...]

Even if the West continues to ignore our plight, the voices of protest will continue. They will last until the government understands that Ukraine is a democracy ruled not by an oligarchy of 450 people, supported by corrupt judges, but by a population of 46 million, the same 46 million that voted for an independent democracy in 1990. Ukrainian democracy is not dead: it's just waking up to the reality of what it means to lose it.

The writer is the Chief Executive Officer of the People First Foundation, the former deputy secretary of the National Security and Defence Council of Ukraine and an advisor to three Ukrainian presidents and seven prime ministers.

Complete article: http://euobserver.com/9/30300

28 червня 2010                                                                        

Аскольд Лозинський

Мабуть є бажаючі, які глибоко переконані у можливості такою зустрічею чи розмовами завернути курс політичних про-московських процесів. Одначе  глянувши глибше у це явище виглядає, що зустрічаючі або бажаючі не вірять у правдоподібність переконати ВЯ чи Константина Грищенка, чи Анну Герман. Радше вони обгрунтовують своє бачення тим, що вважають потрібним зустрічатися, щоби представити свою позицію, а навіть запротестувати проти діючої проросійської політики.

Тому в першу чергу треба  константувати незаперечну дійсність, що хоча відбулися декілька таких зустрічей поки що політика ВЯ не змінилася, а агресія Москви не припинилася. Правда  ніхто не збирається зустрічами чи розмовами припинити агресію Москви.

Одначе незаперечним також є те, що принаймні при одній з таких зустрічей ЗМІ ВЯ використали зустріч для власної пропаганди, мовляв, „дивіться ми зустрічаємося з Діаспорою” або „дивіться Діаспора з нами говорить, а ми з нею” та в додатку „дивіться які вдоволені представники Діаспори нашою політикою.”

Є тільки два шляхи, щоби запобігти цій політиці: це змінити курс політики ВЯ або звалити демократичним шляхом цей режим, який був впроваджений лже-демократичним способом. При цьому треба пояснити чому „лже-демократичним”: бо вибори в лютому відбулися в реалії бідності виборця в Україні, користуючись підкупом, наданням послуг, а то і застрашення. Міжнародні спостерігачі не всилі були це спостережити.

Перший шлях, що не після сильної аргументації чи переконливої бесіди, а тільки після політичного тиску, може і прийти зміна курсу політики. Цей тиск режим повинен відчувати внутрішньо і зовнішньо. Демонстрації, маніфестації, політичні  віча в Діаспорі проти політики ВЯ підсилюють такий тиск внутрішньо і зовнішно. Вони також наснажують громадян  України, які найголовніше бажають не бути упослідженими. Коли в солідарності з ними співпрацюють і їхні національні брати та сестри поза Україною, рівночасно представляючи проблему перед чужим інколи для режиму дуже потрібним світом, громадяни України почуваються заохоченими до дальшого чину.

Я не забуду одного приїзду до США першого президента Леоніда Кравчука проти якого за відносно короткий час наставилися громадяни України, зокрема через корупцію і відсутність економічних реформ. Я виконував роль одного з зустрічаючих і був при Президентові коли він входив  до залу де зустрічала його українська Діаспора на прийняттю в Ню Йорку. Його вітали надзвичайно тепло і оваційно. Сам Президент Кравчук з великим завдоволенням, але таким подивом потихо зреагував на це вітання словами: „чому ж мене не зустрічають так само в Україні.” Я зразу зрозумів помилку Діаспори  і відповів йому може і нечемно на вухо: „Бо ці люди не живуть під Вашою владою.”

Другий шлях мабуть більш правдоподібний. ВЯ не змінить курсу політики під жодним тиском та у критичному стані подастся за допомогою до своїх покровителів в Москві. При такій настанові залишається тільки другий варіант – звалити цей режим демократичним способом, громадянською непокорою та тиском зовнішніх чинників. Це може закінчитися імпічментом, новими виборами, або і захопленням приміщень, тощо. Головне, щоби не було надуживання або кровопролиття.

У кожному випадку обидва сценарії далеко більші реальні при  використанні живого протесту, а не чемної бесіди.  Для того, щоби це зрозуміти треба пізнати хто такі актори сьогоднішньої влади в Україні. Якщо хтось вірить, що це прямо мильно скеровані українські патріоти, то давайти з ними бесідувати. Одначе я їх бачу як руку Москви яка , ніколи не згодилася з втіленням концепції незалежності України, яка як сказав її посол в Україні думає, що українці і росіяни єдиний народ, тільки росіяни старші. а ми молодші і тому повинні слухатись. З таким режимом не можна бесідувати, а треба боротися.

Нещодавно відбулася пресова конференція та низка зустрічей провідника ВО Свобода Олега Тягнибока й заступника голови партії з ідеологічних питань Олександра Сича з журналістами, українською громадськістю Торонта та деяких міст південного Онтаріо.

Варто наголосити на тому, що на пресову конференцію в торонтонському  ресторані Золотий лев прибули борзописці практично від усіх українських ЗМІ*. Моя перша заувага:  торонтонська журналістська братія знову виявилася беззубою, тож дозволила вояжерам-свободівцям довго й нудно навішувати локшину на свої вуха. Друга заувага: Олег Тягнибок підтвердив свій статус марґінального політика, який не здатен думати державницькими катеґоріями, а лише топтатися на партійно-пропаґандитському майданчику Свободи.

Зрештою, детально описувати словесне переливання з пустого в порожнє О. Тягнибока вкупі з журналістами не буду. Вистачить й без мене представників преси, зімлілих від щастя зустрічі з новітнім вождиком, а, можливо, й від його чергових чи епізодичних грошових дотацій. Саме вони на сторінках газет чи на радіопередачах співатимуть диферамби цьому політику, на якого покладають найбільші надії.
Утім, лідер Свободи був непомірно балакучим, осідлавши за допомогою примітивних запитань свої улюблені теми: на цей раз несуттєву критику існуючої  влади, гуманітарні питання з елементами націоналістичної риторики, плани партійної розбудови з охопленням не тільки всіх областей України, але й країн поселення українських новоеміґрантів і т.д. Останнє могло б тягнути  на плани аля Наполеон,  коли б не плінтусний результат підтримки Свободи в першому турі президентських виборів-2010 – аж 1,43% !

Варто наголосити на тому, що надмірний словесний потік з уст будь-якого політика свідчить про його політичну незрілість, відсутність державницького мислення, а то й просто випадковість у політиці. Особисто мені доводилося слухати блискучих політиків, тож, на мою думку, О. Тягнибок навіть не дотягує до середнього рівня. Про харизматичність узагалі не йдеться, бо вона цілковито відсутня.
А питати пана Тягнибока в присутніх журналістів було за що й чому. Однак упродовж усієї часто пусто-порожньої балаканини, яка звелася пресовою конференцією, прозвучало тільки одне журналістське запитання, яке потрапило в яблучко (далі по тексту буде подано це запитання й контроверсійну відповідь О.Т.). На жаль, решта журналістської братії вправлялася, образно кажучи, у стрільбі по горобцях.

А поза пресовою конференцією без відповідей залишилися надто важливі запитання: Хто спонсорує ВО Свободу й чи не виконує ця партійка специфічні політичні замовлення? Звідки бере ця невеличка політична сила величезні кошти на вибори всіх рівнів, своє політичне життя, надто дорогі рекламні щити по Львову чи Києву, зйомку й розкрутку по телебаченню фільму про ВО Свободу, масовий видрук й повсюдне розповсюдження свободівської газети, доброчинні жести, зокрема  для поборювання грипу в Галичині в розмірі мільйона гривень(!), оплату сторінок у діаспорних газетах, утримання так званих груп прихильників Свободи в діаспорі, зрештою, вояжі очільників по країнах Європи й  Північної Америки? Особисто мене не обдуриш, що такі колосальні кошти Свободі надає середній і малий бізнес України, який насправді через кризу й нову владу або банкротує, або почувається загнаним у безпросвітньо глухий кут! Зазвичай свободівці малюють перед необізнаними просто казковий сюжет: геть усі підприємці, ощасливлені новим вождиком, розщедруються до останньої копійки! Звісно, немало партійок так званих патріотичних сил України спонсорують проросійські  олігархи. Одна річ – партія ліво-центристського чи право-центристського крила, інша – скрайньо права, яка експлуатує націоналістичну ідеологію.

Однак варто б продовжити запитання, а радше їх подачу незаанґажованим читачам для пошуку самостійних відповідей. А саме: Чому нищівна передвиборча критика Свободи була спрямована виключно проти Юлії Тимошенко (саме цим могли насолоджуватися читачі торонтонського тижневика Міст на свободівській сторінці), а не проти україноненависника Віктора Януковича чи головного комуніста Петра Симоненка? Чи цією критикою не сприяла Свобода приходові до керма держави донецьких українофобів кримінального штибу? Чи не Свобода кувала перемогу ПРУ на місцевих виборах у Тернополі?  Чи не відсутність професіоналів й некомпетентність свободівців зумовило їхню відсутність у владних структурах Тернополя?  Чому навіть проросійська Партія реґіонів проводить свої акції під державними прапорами, а Свобода повсякчас нехтує нашим синьо-жовтим? Чи сприяє консолідації громадянського суспільства критика Олега Тягнибока в адресу Юлії Тимошенко під час протестних акцій Комітету народного порятунку? Чому пан Тягнибок так же безпощадно не громив на торонтонській пресовій конференції ліквідаційно-окупаційний режим В. Януковича? Чому цей політик сам не порушив украй актуальну й болючу тему: як зупинити сповзання України до статусу новітньої російської колонії? Яким чином торонтонськими трубадурами Свободи стали випадкові персоналії, котрих ніколи не цікавила ні політика, ні доля України?

Утім, поділюся  з читачами особисто набутим неґативним досвідом від спілкування з цими ура-патріотами, люттю налитими очима. Рік тому мене мало не побили у Львові свободівці, принагідно вилаявши нецензурними словами, всього навсього за запитання: Хто спонсорує в пік економічної кризи їхню газету, яку щодень безкоштовно роздають майже на кожному перехресті мільйонного міста?  Ще раніше в мене виникала підозра щодо Свободи як  незалежного політичного проекту. Після сутички остаточно розвіяли мої сумніви авторитетні осіби, не заанґажовані в українську політику. Їхня відповідь була: Свобода не є самостійним гравцем, а лише виконавцем певних політичних замовлень.

Друга зустріч з торонтонськими прихильниками  Свободи відбулася  з не меншим викидом аґресії й нахабства. А трапилося це десь із півроку тому в приміщенні торонтонської ґалереї КУМФ під час круглого столу Президентські вибори-2010, в якому брали участь посол федерального парламенту Борис Вжесневський, політолог міжнародного рівня Тарас Кузьо, політолог із України Сергій Куделя, автор цієї статті, а також ведуча Мирослава Олексюк, головний редактор інтернет-газети еПОШТА.

Про круглий стіл. Не можна не згадати окремих присутніх, які створювали постійний шумовий фон, чого в Торонті раніше не траплялося. Однак по-справжньому шокували своєю поведінкою дві прихильниці Свободи, які назагал розуміються на політиці як баран на звіздах. Отже всупереч модераторові вони доривалися до мікрофона й виголошували промови на прославу Свободи, при тім – критикували панелістів за їхню неправильну позицію та зверхньо навчали їх ума-розуму. Ось і склалося в мене (і не тільки в мене) враження, що де свободівці, там чекай чергового скандалу чи провокації!

Поза тим варто признати О. Тягнибокові рацію щодо необхідності протестних акцій під посольствами й консульствами України в країнах поселення українців. У цьому контексті дивує позиція деяких торонтонських журналістів, які завзято відстоюють свою недалеку точку зору: Не годиться протестувати під посольством України в Канаді й генеральним консульством України в Торонто тому, що І. Осташ і О. Данилейко були призначені Президентом Віктором Ющенком. Дивна логіка, чи не правда?! Скажу, що в кожного українського дипломата після приходу до влади донецької кримінально-олігархічної кліки на чолі з В. Януковичем було два вибори: у знак протесту проти їхнього антиукраїнського курсу зрезиґнувати з посади, а чи залишитися, де-юре підтримуючи ліквідаційну політику зі знищенням Української держави. Дипломати зробили свій вибір.

Тепер вибір за українцями Канади: усунутися від боротьби за Україну, здаючи її на поталу ненаситній і ненависній Москві, а чи перевести цю боротьбу в безкомпромісну й результативну площину.

І насамкінець про одиноке вартісне запитання, яке прозвучало на згаданій пресовій конференції. А саме:  Як політик ви, пане Тягнибок, повинні нести відповідальність за долю України, а не дбати виключно про вузько партійні інтереси. Чи готові ви визнати, що, не підтримавши на президентських виборах-2010 Юлію Тимошенко, ви разом з Ющенком, Яценюком, Гриценком, Костенком. В`ячеславом Кириленком  допомогли прийти до влади антиукраїнським силам на чолі з Віктором Януковичем, ліквідатором України? Пригадаю, що, зокрема, в уряді Тимошенко міністром освіти був Вакарчук, а не українофоб Табачник.

Треба зазначити, що це запитання мало не загнало пана Тягнибока в безвихідну ситуацію, з якої він вийшов, привідкривши своє справжнє , ні, не патріотично-державницьке, а політико-споживацьке обличчя. Сама ж його відповідь була зразком політичного крутійства.

Лідер Свободи замість відповіді вдався до зустрічного запитання: Скажіть, будь-ласка, чим відрізняються олігархи Тимошенко від олігархів Януковича і олігархів Ющенка?. Тут же нагодився Пан Сич, прийшовши на поміч: Прошу вибачення, хвалений вами міністр освіти намагався вивести історію України з українських вищих шкіл. Ви розумієте, що це означає для такої постколоніальної держави як наша, в якій треба формувати фундамент національної самосвідомості. Тому не ставте, будь ласка, на п`єдестал Вакарчука.

Автор статті перевірив достовірність останньої інформації . Ось що на дану тему відповів ще чинний міністр освіти І. Вакарчука: Доцільно, на наш погляд, замінити у вищій школі вузько спрямований обов’язковий курс "Історія України", який безпосередньо дублює шкільний, на більш фундаментальний курс "Історія української культури", де під словом "культура" слід розуміти не лише мистецьку діяльність чи літературну творчість, а весь спосіб життя української спільноти, включно з культурою політичною, релігійною, військовою, науковою.

Саме такий курс дасть можливість побачити історію української культури у всій її багатобарвності та звивистості, окреслить зв’язки з європейським і світовим контекстом.

До світоглядних обов’язкових дисциплін як частини загальної культури випускника будь-якого університету природно віднести курс філософії, який, напевно, мав би висвітлювати й історію інтелектуальних ідей.

Ми приходимо до висновку, що гуманітарна складова вищої освіти має передбачати обов’язковість таких курсів:
— українська мова;
— історія української культури;
— іноземна мова;
— філософія.
А решту світоглядних курсів — пропонувати студентам на вибір, із переліку, який охоплює всю гуманітарну складову (http://www.pravda.com.ua/articles/2009/04/28/3910314/).

До речі, думка провідних освітян була дуже позитивною щодо нововведень І Вакарчука. Уснує українська приказка: З брехнею світ пройдеш – назад не повернешся. У вік високих інформаційних технологій неважко спіймати на облуді будь-кого з нечистих на сумління та язик політиків. Маємо надію, що після серії викривальних статей, опублікованих в діаспорних ЗМІ, свободівські вождики-брехуни не поткнуть більше свого носа на північноамериканський континент, а невдовзі й їхні прихильники перестануть слугувати мамоні.
.
Утім, далі естафету перебрав О. Тягнибок, мовляв, не можна вихоплювати один позитив, не беручи до уваги всіх неґативів, бо це – політична технологія, яку дуже часто використовує Тимошенко. І пан Тягнибок зловтішно спрогнозував, що до кінця року вся наша інтеліґєнція, може й не вся, але велика кількість, буде осанну співати Януковичу;  і всі ті, хто зараз його критикує, будуть такі улесливі слова про нього  розказувати.... Не кращої думки і про  львівську інтеліґенцію, яка прогиналася під кожним, хто приходив до влади.  А ось коли В. Янукович зніме Табачника, то керманич України стане майже героєм. Якщо ж говорити про Вакарчука як про досягнення,  то це жодним чином не відноситься до Тимошенко, позаяк у Кабміні він був по квоті НУ-НС (заувага М.О.: Кабінетом міністрів керувала ж Юлія Тимошенко!).

Головний свободівець не скупився на абсурдні  висновки (дивись авторське підкреслення). Наприклад, нині Україною правлять три олігархічні клани: донецький, дніпропетровський і києво-печерський, з різницею в партійних кольорах – синьо-білий, помаранчевий і біло-сердечний. Усі три клани не хочуть міняти систему влади в Україні , позаяк прагнуть розвивати свій приватний бізнес. А тому, вважає п. Тягнибок, немає жодної різниці, хто нині при владі в Україні.

У контексті останнього висновку О. Тягнибока хочеться сказати по-народному: Брешіть, пане, та знайте міру. Бо діаспорні українці не є несусвітніми дурнями, щоб не бачити разючої різниці між ліберальною політикою Ющенка-Тимошенко та нахабним авторитаризмом Януковича з небезпечним креном у бік Росії.
Що ж до самої Юлії Тимошенко, яку вже вкотре хотів розтерти по політичній долівці лідер Свободи, то варто б йому пригадати, що в неї – помаранчево-патріотичний, а не совково-донецький електорат.  А це – істотна й кардинальна різниця. Тож вона ж не політичний самогубець, щоб іти дорогою В. Януковича, здаючи наші національні інтереси Росії.

Укінці п. Тягнибок конкретизував тему виборів. Після першого туру виборів-2010 Свобода зайняла чітку й непохитну позицію: не підтримувати Ю. Тимошенко.  Натомість через пресу звернулися з пропозицією до неї: оприлюднити зміст газових домовленостей Україна-Росія, покарати потеційних і непотенційних депутатів-зрадників від БЮТ (заувага М.О.: перед виборами цього ніхто не робить!) і т.д. Це, на думку О. Тягнибока, мало б мобілізувати виборців голосувати за Тимошенко.

Авторська заувага:  внаслідок такого лицемірства Свободи Ю. Тимошенко залишилася майже без підтримки найпатріотичнішого електорату.

Урешті Олег Тягнибок підсумував: Я не вважаю, що Свобода має мінімальне відношення до того, що нині при владі є Янукович. Але є люди, які повинні нести політичну відповідальність.

Відомо, що Пілат, умивши руки, не відчував жодних викидів сумління.
балаканину. 

Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто)

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2069943.html
13.06.2010

Вадим Скуратівський

Київ – Сто днів президентства Віктора Януковича типологічно відповідають одному дню державного перевороту авторитарного штибу

Після 1991 року я найбільше боявся, що щось подібне трапиться і зі Східною Європою, і з Євразією. Так воно і трапилось: за винятком Балтики, всі пострадянські утворення пройшли, проходять чи будуть проходити через авторитаризм подібного типу. Починаючи від замаскованого авторитаризму і закінчуючи неосталінізмом, тільки на буржуазній основі.

Новосталінським шляхом

Україна від перших годин президентства добродія Януковича стрімко пішла у бік авторитаризму – дуже своєрідного авторитаризму, який замаскований тими чи тими сюжетами парламентаризму, парламентською і навіть демократичною риторикою і нібито багатопартійністю. Але насправді ми бачимо у кожному жесті нової влади саме рішучий авторитаризм – удар адміністративного кулака по столу.

Проте в українського авторитаризму є одна відмінна від попереднього середньоєвропейського авторитаризму і напівфашизму риса, яка гранично відрізняє Україну біжучого сезону, приміром, від Польщі середини 1930-х. Той світ орієнтувався на свою національну спадщину, оперував тими чи тими сюжетами національної історії – як правило, в доволі демагогічному напрямі. А цей світ орієнтується не на українську, а на російську імперську модель світу, намагаючись якимось чином до неї пристосуватися, хоча нічого тут не виходить, крім холуйства і ма впування російських моделей. Тобто, політична Україна в особі відомих персон вчинила авторитарний переворот нібито для того, щоб задовольнити російські політичні інтереси. А може, це просто інтрига сусідньої країни, яка, починаючи від перших жестів президента Путіна, пішла таким новосталінським шляхом.

З одного боку, це нібито суто буржуазний переворот, здійснений в інтересах олігархічної української буржуазії. Але з другого боку ми вбачаємо тут якесь протиприродне навертання до Сталіна – персони, яка при всьому своєму лютому деспотизмі зовсім не збігалася з поведінкою буржуазних ідеологів минулого століття. І виходить якась величезна, сказати б, дурість, якась психопатологія – буржуазний переворот, який час від часу починає розмовляти сталіністською мовою, як, приміром, 9 травня біжучого року. Ну що говорити: одна із правлячих пар тій ставить пам’ятник Сталіну на півдні України – у тому самому світі, який у 1932–33 років десь на третину помер від голоду.

[...]

Чи має Україна історичне майбутнє?

[...]

Тогочасна Європа перетворилася на велетенське нацистське утворення, на ІІІ імперію, і та імперія вбивала всіх: данців, голландців, французів, італійців, греків, албанців, поляків і так далі, але особливо інтенсивно вона вбивала євреїв. Те саме було в Радянському Союзі: комуністичний режим убивав рішуче всі етноси, але особливо він убивав українське селянство. І от за кордон їде лідер цієї держави, який нібито знає про те, що вона визнала ті події геноцидом, і каже, що це не геноцид. Це вже привід для імпічменту цього добродія.

Ціла стаття: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2069943.html

http://www.zaxid.net/article/66793/
31.05.2010

[...]

На початку травня був на конференції у Варшаві, де говорили про сучасну ситуацію в Україні. Склад учасників , як з України, так і з Польщі (а також кілька гостей з-поза) був досить добрим. А тому можна було очікувати серйозної і притомної дискусії.  Результат, однак, був жалюгідним: мало рефлексій та аналізу – багато плачу на тему «усе пропало».

[...]

Пам'ятаю подібні настрої після других президентських виборів у 1994, коли переміг Кучма. Тоді «Ґазета Виборча» вийшла під заголовком «Прощай, Україно!».

Ясно, що Кучма – не Янукович. На тлі останнього, перший виглядає як розсудливий державний діяч, котрий дбав про національні інтереси.  Але  тоді, у 1994 році,  що буде з Україною, ніхто ще не знав. За винятком декількох прозірливих аналітиків – таких, як Олександр Мотиль. Задовго до виборів він написав короткий і розумний текст «Чи переживе Україна 1994 рік?».  «Переживе»,  - переконував він. І не тільки 1994 р., але й 1995 р., 1996 р та  всі інші роки. 

 Тепер, навесні 2010 року, навіть Олександр Мотиль здався. Кілька тижнів тому він написав короткий текст під заголовком «Кінець України» - тим разом без знаку питання. Мотиль серйозно розглядає сценарій зникнення України з карти світу і  з’ясовує, чия в тому вина.  Зрозуміло, він пише про це в умовному способі, але звучить від цього не менш тривожно.  

[...]

Тому насправді Комітет порятунку України мав би називатися якось інакше – Комітет порятунку України від Януковича. Треба зізнатися собі, що під загрозою є  не сама Україна.  Так, насправді під загрозою є  певна візія  України: Україна, яка мала би бути демократичною, україномовною,  інтегрованою в Європейську Унію та НАТО державою, вшановувати національних героїв. Це – візія, котра близька націонал-демократам, і саме її, а не саму Україну вони збираються рятувати.

Я не певен, чи вдасться врятувати кожен фрагмент цієї України. Однак деякі з них можна і треба. Скажімо, на найближчі десятки років Україні напевно не вдасться ввійти у НАТО – але її європейські перспективи залишаються відкритими. 

Хоча я й історик, я не вважаю, що у цьому списку найважливішим є створення національної візії українського минулого. Навпаки, я вважаю, що якби теперішня українська еліта була мудрішою, то вона наклала би мораторій на вживання минулого у політичних цілях – так, як це зробила політична еліта в Іспанії після падіння режиму Франко. Признаймося щиро: наше теперішнє суспільство і наша теперішня еліта не можуть дати собі ради з історичною пам’яттю. Тому визнаймо статус-кво і відкладімо історичні суперечки на 20-25  років – аж поки в Україні з’явиться нове покоління, яке ставитиметься до минулого більш виважено і  менш емоційно. А поки що – за умови, що ми дійсно хочемо євроінтеграції – введімо у школи історію Європи, у якій Україна займатиме належне їй місце.

Про мову мала би бути окрема й велика розмова. ... Мій єдиний аргумент у мовній дискусії зводиться до запитання: а Ви певні, що мова є цінністю, котру треба захищати за будь-яку ціну? ...

Опитування показують, що коли запитувати батьків, яку мову обов’язково мають вивчати їхні діти у школі, більшість відповідає: англійську.  То, може, варто говорити не про двомовну, а тримовну Україну, де кожна освічена людина має знати англійську – справжню мову міжнародного спілкування у світі? ...

 Піддавши ревізії по черзі усі елементи націонал-демократичної візії, залишається одне: головне, що досі робило Україну Україною, різко відрізняло її від Росії, була і є інша політична традиція, інший спосіб стосунків між державою і суспільством. [курсив – наш].За винятком Галичини, Україна у мовно-культурному сенсі є ближчою до Росії. Водночас, за винятком Донбасу і Криму,  своєю політичною культурою вона ближча до Польщі. Як і в Польщі, в Україні партія влади ніколи не могла здомінувати над суспільством – і рано чи пізно мусила поступатися місцем своїм політичним опонентам. Час до часу така політична традиція ставила саме існування Польщі, як і України, під знак питання. Але як не як, вона вела до стабільності через нестабільність, до демократії через анархію Нічого такого не можна уявити собі у випадку Росії. Тут анархія приводила до авторитаризму, а досі ненаписана історія російської демократії за всіма ознаками мала би бути дуже тонкою книжкою.

Власне цю відмінну українську традицію і треба було б рятувати. І власне на неї скероване головне вістря атаки режиму Януковича. За активної підтримки Кремля та мовчазної згоди Заходу він прагне перетворити Україну у другорядну копію Росії – чи, точніше, у великий Донбас.

 ІІ 

Поразка не є доконче негативним чи винятковим явищем... 

Як ілюстрацію хочу навести знову ж таки приклад з польської історії. ... Однією з найкращих книжок, котрі прочитав останніми місяцями, є діалог між Адамом Міхніком та – на жаль уже покійним – о. Юзефом Тішнером (про останнього українським читачам треба було би багато сказати, але я відкладу розповідь про нього до кращої нагоди). Аж до самого падіння комунізму у Польщі (1989), обоє провадили свою власну війну проти місцевого режиму, й обоє були головними ідеологами опозиції. Тільки що один був неомарксистом, а другий – неотомістом, а тому довго не могли знайти між собою спільної мови. Різниця «ізмів» робила їх не те що ворогами, але не давала їм зійтися на спільному ґрунті боротьби проти спільного противника.

Була ще одна причина, про котру не говорилося вголос: більшість польських дисидентів-неомарксистів були євреями, до того ж – євреями невіруючими. Такі люди, як Міхнік, не мали релігійного досвіду. А вже одне читання Біблії мало б приводити їх до думки, що пониження і терпіння може бути джерелом надії.  Натомість  католицизм вважався головною опорою польськості. У формулі «Польша – Христос народів» не було місця на плюралістичну візію польської культури, де було би місце євреям чи українцям. Церква принципово опиралася  комуністичній владі,  але не хотіла діалогу з потенційними союзниками-некатоликами.  Вона дуже гордилася Іваном Павлом ІІ – але коли б сама вибирала Папу, ніколи б не вибрала Івана Павла ІІ.

У результаті на межі 1960-1970-х років і у Міхніка, і в Тішнера було сильне почуття поразки й самотності. Здавалося, що після розправи з черговою хвилею робітничих виступів,  комуністи залишаться при владі у Польщі якщо не навічно, то на дуже довго. Може, так би і було, якби обидва крила польської опозиції не вдалися до радикального перегляду своєї ідеології. У 1976 р. Міхнік написав книжку «Kosciel, lewica, dialog» (Церква, лівиця, діалог). У ній він закликав неомарксистів зревізувати свою безкомпромісність щодо церкви. Приблизно у той самий час Тішнер почав виходити з тіні католицької традиції. Серед іншого, він запропонував таку візію польської культури, де існує місце для зустрічі та діалогу католиків, агностиків і протестантів.

Те, що сталося пізніше, назвали «польським чудом»: у 1978 р. поляк Кароль Войтила став Іваном Павлом ІІ, за 2-3 роки після цього у Польщі почалися масові страйки і постала «Солідарність», а ще майже за 10 років впала влада комуністів. Однак, навряд чи це чудо сталося б, якби польська опозиція не опанувала мистецтво бунтувати проти власних обмежень заради вищих цінностей. Вона здійснила великий переворот до елементарної правди, що  внутрішні поділи у суспільстві не є принциповими. Особливо, коли заходить мова про людську гідність. Гідність є тою цінністю, котра об’єднує всіх. Кожна людина потребує чогось, що виходить за межі щоденного досвіду миски.

Важливим знайти мову і спосіб, в якій ця істина стає очевидною. Як пише Тішнер: «Священик, який говорить про розп’яття, може сказати: «Подивіться, які ви грішні і злі, бо ви розп’яли Сина Божого».  Тоді він робить людей свідомими своєї вини і гріха, і до певної міри понижує їх у власних очах. Але він  може  також сказати: «Дивіться, які ви важливі, великі і гідні, що за Вас помер Син Божий».

Одним з аргументів, чому Україна – не Польща чи Чехія, і чому їй нема місця в Європі, була теза, що вона ніколи не мала ані свого 1968, ані 1989 року. Майдан 2004 р. спростував цей аргумент. Він був революцією повсталої людської гідності. Тому  у цьому бунті було місце на різні політичні крила – від націоналістів до комуністів – і він говорив обома, українською і російською, мовами. Помаранчева еліта однак це дуже швидко забула. Вона звела  Україну до візії вузької, націонал-демократичної – а тепер мусить за це розплачуватися..

[...]

Ціла стаття: http://www.zaxid.net/article/66793/

http://www.khpg.org.ua/en/index.php?id=1275908780
07.06.10

To the Council of Europe, Human Rights Commissioner,
Thomas Hammerberg

Dear Mr Hammerberg,

We would like to bring to your attention highly disturbing actions by the Kharkiv authorities and police in connection with the controversial felling of century-old trees in Kharkiv's central Gorky Park. The local authorities not only acted in breach of the law and ignored public opinion, but also used unlawful measures, including physical force, against peaceful protesters. Particularly worrying was the way in which the police abetted the use of force by unidentified strong men gangs as well as repressive measures against the victims of violence.

No public discussion was held and there is still no openness regarding the actual building plans. The local authorities claim that it is all for Euro-2012, yet the Ministry for Environmental Protection revoked agreement of a plan for the construction of a "hotel complex and apartments, and for a vehicle road". Instead of openness and dialogue, the local authorities have resorted to violence together with misinformation, defamatory invectives against the park's defenders and, it would seem, attempts to bribe them.

The decision to fell 503 trees in Gorky Park in order to build a road and hotel facilities on park territory was adopted by the Kharkiv City Executive Committee on 19 May 2010. Men were sent to carry out the work the very next day. During those first days, no safety precautions were taken and the area was not cordoned off. It is a miracle that the trees did not fall on passers-by.

These are only some of the many flagrant breaches of legislation. The Governor of the Kharkiv Region M. Dobkin, and Acting Mayor of Kharkiv, H. Kernes, both claimed publicly on a number of occasions that the work was in accordance with the General Plan for the city, approved back in 2004, that all relevant permits had been obtained, and that there had been public hearings as required by law and the Aarhus Convention. Yet the Ministry for Environmental Protection confirmed on 1 June that the permits were not in place, and that the Ministry had no information of any public hearings having been held (www.khpg.org.ua

Even more disturbing is the reaction of the Kharkiv authorities to lawful protest by city residents against the illegal destruction of their park. The entirely peaceful protest began on 20 May. When it transpired that the workmen could produce only a copy of the decision taken the day before the activists called the police. On that occasion the police still responded correctly to the lack of permits and suspended the felling work.

Most regrettably this was to be the last time that the police carried out their duty to protect citizens from lawlessness and violence. During the confrontation, police officers either stood aside, failing to protect people from attack, or themselves used force against peaceful activists. They also only detained defenders of the park, and not their assailants.

At 4 a.m. on 25 May around 100 police officers escorted workmen into the park and encircled the area. Activists who tried to protect the trees with their bodies were dragged away and beaten by police officers. This can all be viewed at:  www.youtube.com

On the morning of 28 May, around 50 men of athletic build with badges saying "municipal security" entered the Park where police were already present. They formed chains and began brutally moving away the tree defenders, beating up some of them. They could provide no identification, nor has anybody heard of a "municipal security" department. www.youtube.com

Despite the fact that a group of thugs without proper identification had fallen upon peaceful protesters, the police at first looked on, and when they did react, detained the protesters. 12 were charged with disobeying police orders which is patently absurd. The activists asked the police to protect them against the assailants..

Following publication of the Ministry for Environmental Protection's clear indication that the felling was unlawful, and that the planned works were NOT in the General Plan for the city, the Kharkiv authorities might have been expected to back down. Instead in the early hours of 2 June, some 50 men in black turned up at the site, together with workmen and police. While the police looked on and did nothing, the men in black turned on those attempting to protect the trees. Several protesters were injured. Despite the fact that it was the activists who were set upon, that they committed no offences and certainly did not show resistance to the police, the latter yet again detained only them. The culmination of the lawlessness can be seen here www.telekritika.ua, One of the workmen saws through a tree which falls straight onto one where one of the protesters is holding vigil.

The unlawful destruction has ended, with far more trees felled then stated originally. Civic organizations have lodged complaints over police behaviour and plan to appeal court rulings.

The Kharkiv authorities through their actions demonstrated total contempt for the interests and even the very safety of members of the public as well as for legislation.

The police carried out unlawful instructions, not only failing to protect citizens but actually violating their constitutional rights.

There has also been no adequate response from the top management of the Ministry of Internal Affairs, the Cabinet of Ministers or the President, although the level of overt lawlessness and the attack of the authorities and police on members of the public raises doubts regarding any commitment to democracy or human rights.

The scale of the violations, as well as the lack of proper response from those in power, compels us to seek your help in drawing the attention of the authorities to the need in the first instance:

1. to carry out an investigation into all stages of the confrontation and the actions of the local authorities. The commission should include representatives of leading human rights and environmental organizations, with the organizations choosing representatives, not the authorities;

2. on the results of the investigation to hold to answer those guilty of unlawful action or failure to act, including those who issued unlawful instructions;

3. pending conclusion of the investigation to suspend any further work on the territory in dispute;

4. to not obstruct peaceful gatherings aimed at expressing the attitude of members of the public to the actions of the authorities.

It is vital that we demonstrate to the authorities and police that contempt for the law and human rights have no justification in a democratic country and that such actions will not go unpunished. Your support and attention to this situation can help achieve this.

Thank you.

This appeal can be endorsed by writing to nolawlessness@yahoo.com

The list of signatories is being updated for the moment only in the Ukrainian -- English version here: www.khpg.org.ua

See Also:

• Amnesty International: Ukraine: activists sentenced for a peaceful environmental protest
  
• The Minister of Internal Affairs' strange concept of lawful behaviour
  
• Today it's a Tree. Tomorrow -- You! Support Kharkiv defenders of their rights and yours
  
• Latest example of judicial lawlessness
  
• Two more court rulings to appeal
  
• Action incompatible with democracy. Part 1: Kharkiv
  
• All court rulings regarding Gorky Park defenders will be appealed
  
• Four court verdicts regarding Gorky Park tree defenders
  
• UHHRU: The Police are carrying out unlawful instructions
  
• Today it's them, tomorrow -- you
  
• Night Attack on Defenders of Gorky Park in Kharkiv
  
• Kharkiv public expose the authorities' fabrication regarding the road through Gorky Park
  
• No Ministry permit for felling of trees in Gorky Park
  
• Kharkiv Environmental Inspectorate to check legality of tree felling
  
• Lawless start to Euro-2012 (updated)
  
  

http://stalinstatue.com/

The National D-Day Memorial Foundation in Bedford, Virginia, has erected a statue of Joseph Stalin, communist dictator of the Soviet Union. This statue is a gross insult to our veterans and fallen troops whose sacrifice on D-Day should be remembered in its proper historical context. It is a fact that neither Joseph Stalin nor Soviet forces participated in the D-Day landings.

Please help us as we work to remove this statue from the D-Day Memorial.

Stalin busted!

http://www.washingtontimes.com/news/2010/jun/7/stalin-bust-has-virginia-town-red-faced/

http://www.humanevents.com/article.php?id=37444

Displaying the image of Josyf Stalin is displaying a symbol of oppression and murder, a man who had statues of himself placed throughout all of the Soviet Union, forced marches under colossal pictures of himself, and even renamed cities (plural!) all over the former USSR after himself. Gulag firing squad officers were awarded the Order of Stalin (a little badge with a relief of Stalin's head!) after killing a memorable number of political prisoners.

Josef Stalin's visage stands as a symbol of oppression and murder that the National D-Day Memorial Foundation has decided to commemorate in a memorial to freedom. I do not expect that a burning cross, a noose or Klan symbolism, nor Nazi swastikas or images of Hitler would be so cavalierly displayed in our country without similar outrage and condemnation.

Please let them know how you feel about the United States honouring Stalin with his bust in this memorial.

Send letters:

National D-Day Memorial Foundation
P.O. Box 77
Bedford, VA 24523

Send emails:

dday@dday.org

Call:

Administrative Offices, National D-Day Memorial Foundation
540-586-3329 or toll-free 800-351-DDAY

Contact the local representatives:
Senator (and former Virginia governor) Mark R. Warner
http://www.votesmart.org/bio.php?can_id=535
459A Russell Senate Office Building
Washington, DC 20510
Phone: 202-224-2023

Senator (and veteran) James H. 'Jim' Webb
http://www.votesmart.org/bio.php?can_id=60043
248 Russell Senate Office Building
Washington, DC 20510
Phone: 202-224-4024
Toll Free: 866-507-1570

Representative (District 6) Robert W. 'Bob' Goodlatte http://www.votesmart.org/bio.php?can_id=27116
2240 Rayburn House Office Building
Washington, DC 20515
Phone: 202-225-5431

Representative (District 5) Tom S. Perriello http://www.votesmart.org/bio.php?can_id=109344
1520 Longworth House Office Building
Washington, DC 20515
Phone: 202-225-4711

Contact the White House: http://www.whitehouse.gov/CONTACT/

I am writing to inform you and our readers about the Ukrainian YouTube campaign that has recently been revived by the Ukrainian Virtual Resistance www.uvo.cv.ua.

The details of the action are provided on this blog post, which has a number of sample English letters available for readers to send in to YouTube, asking for a Ukrainian language interface to be implemented on YouTube. We would appreciate it if you would pass this information on to the readers of ePOSHTA in both English and Ukrainian

Details are provided here: http://politiko.com.ua/blogpost33588

The support of all your readers would help tremendously in this effort!!

http://sprotiv.org/2010/06/03/zayava-gromadskogo-ruxu-stop-cenzuri-zbir-pidpisiv/

Ми, журналісти України, заявляємо про початок громадського Руху «Стоп цензурі!»

Це ініціатива українських журналістів та медійних громадських організацій щодо відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань.

Рух «Стоп цензурі!» є реакцією на низку подій, які дозволяють стверджувати про посилення тиску та спроби запровадити цензуру в українських мас-медіа:

· систематичне ігнорування державними органами влади інформаційних запитів;

· відкриті листи журналістів центральних телеканалів «1+1» та СТБ проти втручання в редакційну політику, в яких наведено факти такого втручання;

· бездіяльність співробітників міліції, які стали свідками жорстокого поводження охоронців з журналістами Нового каналу під час подій в Українському домі в Києві;

· безкарність чиновника, начальника управління київської мерії, який грубо перешкоджав журналістам СТБ виконувати їхні професійні обов’язки;

· тенденційне переформатування складу Національної ради з питань теле- і радіомовлення, а також тиск на Нацраду з боку СБУ, голова якої має приватний інтерес до рішень Нацради;

· розформування Національної комісії з питань утвердження свободи слова при Президентові України.

Рух «Стоп цензурі!» не є політичною ініціативою та не підтримує і не підтримується жодною з політичних сил. Передбачається фіксоване членство у Русі всіх охочих взяти в його діяльності активну участь.

Головні напрямки діяльності Руху:

1. захист професійних, трудових та громадянських прав всіх членів Руху, зокрема й підписантів заяв від журналістів каналів «1+1» та СТБ;
   
2. протистояння будь-яким спробам запровадження цензури в українських ЗМІ, попередження всіх спроб перешкоджання законній діяльності журналістів, тиску на журналістів з метою примусу їх до самоцензури;
   
3. проведення масштабної довгострокової публічної кампанії проти цензури та перешкоджання професійній діяльності журналістів із залученням найширшого кола громадських організації та громадських активістів з України та світу;
   
4. моніторинг ситуації з дотримання професійних стандартів у теленовинах всіх провідних телеканалів країни, оперативне оприлюднення фактів замовчування та маніпуляції важливих для суспільства тем та фактів;
   
5. сприяння розвитку саморегуляції медійної галузі.

Ми заявляємо про неприпустимість будь-якого тиску, цензури чи іншого незаконного втручання у роботу українських журналістів як з боку влади, так і з боку власників і топ-менеджменту ЗМІ.

Ми, учасники громадського руху «Стоп цензурі!», вимагаємо від влади та власників ЗМІ виконання наступних вимог, що є необхідними умовами для забезпечення свободи слова в Україні:

1. Припинити тиск на журналістів.
2. Не допустити репресій та звільнень під приводом «масштабної реструктуризації» тих журналістів, які публічно заявили про цензуру та тиск, забезпечити дотримання їх законних прав.
3. Змінити правила формування та оновити склад редакційних рад телерадіоорганізацій (ТРО) із забезпеченням реальної ваги в них журналістів. Оприлюднити редакційні статути, які б відображали редакційну політику ТРО та ліцензійні вимоги до її діяльності.
4. Зафіксувати законодавчо, що телерадіомовлення – це суспільно відповідальний бізнес. Власники не мають права вимагати спотворювати новини, замовчувати інформацію, підігравати будь-якій політичній силі чи посадовій особі, а також лобіювати власні бізнес-інтереси.
5. У зв’язку з суспільною відповідальністю медіабізнесу, власники зобов’язані забезпечити створення власного інформаційного продукту телерадіоорганізації працівниками цієї телерадіоорганізації.
6. Забезпечити права на доступ до інформації. Депутатам ухвалити у Верховній Раді України, а Президенту підписати законопроект «Про доступ до публічної інформації».
7. Підтримати кандидатів до складу Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, яких висунуто громадськими організаціями та підтримано журналістською спільнотою.

З метою подальшого моніторингу ситуації у медійній сфері учасники громадського Руху «Стоп цензурі!» створюють Громадську раду «Стоп цензурі!». Це тимчасовий координаційний орган щодо контролю свободи слова в Україні та протидії цензурі.

Рух «Стоп цензурі!» відкритий для приєднання для всіх українських журналістів, експертів, аналітиків та представників широких кіл громадськості, які поділяють наші цінності, мету та підтримують вимоги.

Ветерани готові приєднатись до студентських акцій, тільки не сидіть, склавши руки з острахом оглядаючись на злочинних керівників. Їх час все одно вийшов!

Київське міське відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів /державників/ обурено фактом виключення  з навчального закладу студента Івана Срібного  через його сміливий вчинок - виконати Указ Президента України про  демонтаж   бовванів більшовицьким вождям - призвідцям до масових розстрілів та голодоморів.

Саме Ульянов- Ленін разом з Троцьким і Сталіним  організували збройний напад на незалежну, ними ж визнану Українську Народню Республіку, що на мові міжнародньої  спільноти називається ОКУПАЦІЄЮ. Кого ж захищає керівництво, виганяючи студента Івана Срібного?

Воно захищає  бандитів на державному рівні! Вчорашні комуністи - викладачі і керівники, які кропали свої  дисертації за умов окупації  з повною  байдужістю до злочинів комунізму, бо їм було добре, не їх тягли ще за теплі ноги до ям з вапном у Биківнянському лісі, не їх морили голодом і не випускали з вимираючих сіл.

Не Івана Срібного треба позбавляти права на навчання, а гнати паршивою мітлою  викладачів - ворогів України, прибічників кривавої комуністичної системи, організаторів зросійщення Великої України, пропагандистів кривавого вчення Маркса про знищення однієї частини людства другою в ім'я "щастя" таких же бандитів.  Ветерани - державники Київщини вимагають негайного припинення  незаконних , свавільних акцій  ворогів української державності, а до студентів звертаються із закликом організувати страйки, акції непокори із вимогою звільнення з посад  прогнилих представників сучасної та вчорашньо  компартії.

Геть з ВУЗів комуністичних провокаторів! Слава хоробрим студентом, які  виконали указ Президента!  Геть з України убивць народу та їх прибічників! Слава звитяжцям! Ветерани готові приєднатись до студентських акцій, тільки не сидіть, склавши руки з острахом оглядаючись на злочинних керівників. Їх час все одно вийшов!

Голова Печерського районного ваідділення  Всеукраїнського об'єднання ветеранів
Олесь Гриб.
medvyn@ukr.net

http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2010/06/03/%E2%80%9C%D0%BC%D0%B0%D0%
BC%D0%B8-%D1%83-%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B5-%D0%BD%D0%B5-%D0%BC%D0%B0%D1%94%E2%80%9D/
Червень 3, 2010

Ольга Самборська

З Іринкою на руках, 30.06.2010, Україна, Устечко. Фото: Зоряна Самборська

Час лікує. Пам’ять послаблюється. Забути ж трагічний випадок Інни К., про який я писала в минулому (див. Так розпорядився Господь…), виявилося неможливим. Будні притуплювали біль втрати за молодої 27-літньою українською заробітчанкою. Натомість посилювався біль за донечку Іринку Іринка:"А я вас бачу!"

і родину Інни, яких вона залишила в Україні. Молодий чоловік Борис, на руках якого залишилась 4 річна дитина, мав дати собі раду з передчасним відходом дружини. Йому одному залишилилось тепер забезпечувати майбутнє дитини. Час від часу я говорила по телефону з Борисом. Відчувала, що відповідальність за дитину тримає цього мужнього чоловіка міцно на ногах. Він усвідомлював, що працювати йому тепер за двох.

18 травня 2010 року виповнилася річниця від дня смерті Інни. Я поїхала в Україну відвідати Іринку, Бориса і їх родину. Про цю подорож мій наступний репортаж:

“Мами у мене не має”.

Село Устечко є перлиною українського Поділля. Розлогий Дністер розкинувся поміж мальовничих берегів тернопільської зеленої лагуни. Цю красу можна залишити хіба що з великої біди. Тут панує тиша і спокій. Так само спокійно і врівноважено тече Дністер.

Розлогий Дністер, травень, 2010, фото Ольги Самборської

Такі самі, спокійні і врівноважені, тут люди. Добро і ласка зустріли мене в Устечку.

З родиною Іринки я зустрілась так, ніби ми зналися ціле життя. Трагічна доля поєднала Берлін і Устечко. В Берліні, в умовах нелегального існування, у Інни надломилося здоров’я. В Устечку метастази раку шлунку поставили крапку молодому життю. “Якби Інна мала можливість мати медичне страхування в Німеччині, знаходитись там легально, то жила б вона до сих пір і все би в нас було добре,”- з гіркотою зауважив Борис під час нашої розмови.

Це “якби” було ключовим цілого нашого спілкування. Якби українець мав змогу мати нормальний заробіток в Україні, якби молоді підприємливі люди могли заробляти своєю працею і інтелектом собі на життя, якби була можливість вільно їздити на заробітки легально…Якби, якби, якби…. Іринці до вподоби прийшлася берлінська лялька

Іринці до вподоби прийшлася берлінська лялька

Найважчим “якби” було “якби Іринка мала маму”. Борис зізнався, що найважчим для нього є дитячий садочок. Коли матері приводять своїх маленьких, Іринку завжди приводить тільки батько. Дітки питають Іринку: “А де твоя мама?”. Вона мужньо відповідає: “В мене мами не має”. Хто знає, що відчуває маленьке серце в цю хвилину. Знаємо тільки, що Іринка вірить, що мама скоро приїде. Вона для неї не вмерла.

Іринці до вподоби прийшлася берлінська лялька

18 травня 2010 року на рік зі смерті Інни до Устечка з’їхалася ціла родина поминути Інну.

На могилі у Інни, 2010 рік

В церкві замовили службу за упокій Інни. Бабуся сказала Іринці, що зараз вони підуть до церкви, де буде правитися за маму. “А мама туди прийде?”, – відразу запитала вона. Дитина чекає маму.

Чекали на мамів і діти-випускники місцевої школи. Я саме натрапила на випускний вечір в селі. До багатьох мами так і не змогли приїхати. З 80 школярів школи 12 дітей мають батьків на заробітках. І навіть якщо ці батьки легально працюють за кордоном, дітям бракує батьківської любови. Директор школи зауважила, що батьки по-телефону чи інтернету не переривають виховання дітей, навіть допомагають робити домашнє завдання. Бабусі ж скаржаться, що важко їм доводиться виховувати молодь.

Виховувати Іринку допомагає бабуся

“Батьки мають бути коло дітей”, – зауважила бабуся випускниці, чия мама так і не змогла приїхати на випускний вечір.

Якби той бюрократ в європейському чи українському парламентському сідалі міг збагнути , що із-за його нерозважливості в демократичних принципах і заскорузлості в розумінні життя, тисячі дітей в Україні чекають на своїх матерів. До когось матері вже не повернуться ніколи, до когось повернуться можливо через деякий час після заробітків. Але ця прогалина між дітьми і батьками-заробітчанами вже не щезне ніколи. Не можуть її заповнити і бабусі з дідусями, що доглядають дітей. Не можемо цього зробити і ми, закордонні українці.

Та що таки можна зробити, так це голосно піднімати голос на захист прав наших українських заробітчан в Німеччині. Говорити про те, що українські жінки доглядають нелегально дітей тих самих німецьких бюрократів. Говорити про подвійну німецьку мораль, яка назовні показує свою “демократичність”, а по-суті приховує грубе порушення прав українців в Німеччині, величезну проблему виховання дітей як в Україні, так і своїх власних. Діти в Україні усвідомлюють, що їх батьки доглядають чужих німецьких дітей. Німецькі діти вже поволі починають � �оворити українською мовою і плачуть за своїми виховательками, коли ті повертаються в Україну. А німецький батько-бюрократ все ніяк не може наважитись відкрити кордон, легалізувати няньку своєї дитини і тим більше, дозволити її дитині приїхати до матері. Німецькому бюрократу невигідні такі введення, бо платитиме додаткові податки, буде змушений забезпечити няньку-українку медичним страхуванням. А так, хай вмирає. А ще він їй в цьому допоможе, коли забере від неї рідний паспорт, то вона вже ні до доктора навіть нелегально не потрапить, н е кажучи вже про виїзд з Німеччини. Саме це і сталося у випадку Інни.

Саме тому Іринка не має мами.

Та має вона нас. Ми не забули Інну, не забули біду її і її родини. Не забули біду інших українців в Німеччині. Українська громадо Берліна, прохання підтримати родину Іринки і її тата Бориса. Прохання, не відмежовуватись від нелегально перебуваючих в Німеччині українців. Разом ми зможемо пробити стіну мовчання про проблему нелегальних мігрантів в Німеччині. І хай їх не є так багато, як в іншим країнах (Італія, Іспанія, Португалія), та умови в них жорстокіші. Українці-заробітчани зіштовхуються часто-густо з непомірною арроганцією, а то і відвертим знущанням над собою. Нелегальний статус українця дозволяє з ними поводитися як з людьми третього сорту. Українця-заробітчанина можна просто з вулиці депортувати на батьківщину, забрати заробіток і закрити йому двері в Європу. Але ми тут можемо все ж ці двері притримати.

Хто бажає щось зробити в цьому напрямку, будь-ласка, контактуйте

Ukraine Kompetenz Zentrum

www.ukz-berlin.de
info@ukz-berlin.de, tel. 0049 1775495465
Контактна особа: Ольга Самборська

Хто би хотів і міг допомагати Іринці матеріально, подаю банківський рахунок батька Іринки в Україні:

Рахунок Іринки: номер рахунку (в Євро) в Україні: 2620155728089(06355/0000)398091 одержувач: SIUSIAJLO BORYS ANDRIJOVYCH ZALISCHYTSKYY R-N, VIL. USTECHKO Bank reciever: 947057610 JSC “STATE SAVINGS BANK OF UKRAINE” KYIV SWIFT: COSBUAUK BRANCH ZALISCHYKY Korresp.: Deutsche Bank AG Frankfurt am Main SWIFT: DEUDEFF В меті пересилки вказати “для Іринки”

Хто має можливість завести подаррунок Іринці по дорозі на Тернопіль, Чернівці, Заліщики (с. Устечко знаходиться кілька кілометрів вбік від автостради Тернопіль-Чернівці), будь-ласка, повідомте нас.

Хто хотів би передати щось Іринці з Німеччини, прохання занести до бюро Ukraine Kompetenz Zentrum:

Офіс Ukraine Kompetenz Zentrum, Mehringhof
Ukraine Kompetenz Zentrum e.g.
Gneisenaustrasse 2a
10961 Berlin

U6 Mehringdamm, Bus: 104, 119, 140, 219, N4

http://pidprukr.ucoz.ua/load/oleksandr_suprunjuk_proponuju_negajno_zizvati_koordinacijnu
_radu_asambleji/1-1-0-228
21 червня 2010

Олександр Супрунюк. Пропоную негайно зізвати Координаційну раду Асамблеї

Так звана законотворча діяльність в сфері економіки, так званої нової влади, веде до неможливості працювати в легальному полі субєктів підприємницької діяльності.

Це є продовження паплюження конституційних прав та свобод громадян, узурпація влади, зрада національних інтересів держави України  та  її народу. 

Для нас, підприємців,  як і для решти простих громадян, лишається лише обовязок платити податки та хабарі, та обслуговувати своєю працею непомірні апетити можновладців.

Пропоную-негайно скликати координаційну раду АМСБ України. 

Прийняти програму дій щодо недопущення прийняття законів, що порушують конституційні права громадян на працю, приватну власність,  ведення господарської діяльності та свободи слова, зборів,  інших прав і свобод громадян України.

Експертно-моніторинговому комітетові створити незалежну експертну групу з залученням широкого кола громадських лідерів-спеціалістів по податковому законодавству.

Провести аналіз всіх законопроектів від різних субєктів законодавчої ініціативи, ініціювати незаангажовані (незаполітизовані) громадські слухання щодо законодавства в сфері бізнесу.

Створити штаб по підготовці, координації та організації  масових акцій протесту діям влади, що фактично знищують вітчизняний бізнес.

Провести мобілізацію середнього класу для масового мирного спротиву в рамках законодавства України. Закликати всі громадські організації та небайдужих людей підтримати та захистити вітчизняний малий та середній бізнес від фактичного знищення.

Провести найближчим часом прес-конференцію для національних ЗМІ розіслати відозви через  Інтернет.

Звернутися до спеціалізованих видань, (ЧП, Галицькі контракти тощо) з пропозицією стати партнерами Асамблеї та допомогти мобілізувати та активізувати підприємців.

Розробити покрокові системні акції, що будуть іти по наростаючій до повного вирішення наших вимог.

Член КР АМСБ України,          16.06.2010р.       Супрунюк Олександр

1. Проект Податкового кодексу
http://pidprukr.ucoz.ua/load/proekt_podatkovogo_kodeksu/1-1-0-229   

2. Ольга Ракова. Зауваження до проекту Податкового кодексу
 http://pidprukr.ucoz.ua/load/olga_rakova_zauvazhennja_do_proektu_
podatkovogo_kodeksu/1-1-0-230  

3. Володимир Щербина. І знову міф про реформи.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/volodimir_shherbina_i_znovu_mif_pro_
reformi/1-1-0-233  

4. Лист з Хмельниччини Президенту України та Премєру
http://pidprukr.ucoz.ua/load/list_prezidentu_ukrajini_ta_premeru/1-1-0-231  

5. Анатолій Ковальов  Депутатам 
http://pidprukr.ucoz.ua/load/anatolij_kovalov_deputatam/1-1-0-232

6. Навмисне не придумаєш. Газета «Поле Честі» 17 06 10р.
http://www.pidprukr.ucoz.ua/load/navmisne_ne_pridumaesh_gazeta_quot_pole
_cheti_quot_17_06_10/1-1-0-234  

7. Негайні наші дії по недопущенні прийняття злочинного податкового кодексу
http://pidprukr.ucoz.ua/load/azarivskij_podaikovij_kodeks_uzakonenij_reket/1-1-0-235   

8. Ольга Ракова. Звернення до лідерів ГО.
http://pidprukr.ucoz.ua/load/olga_rakova_zvernennja_do_lideriv_go/1-1-0-237

9. Андрій Кувічка. Пропозиції ГО «Луганськ – мій дім»
http://pidprukr.ucoz.ua/load/propoziciji_go_quot_lugansk_mij_dim_quot/1-1-0-236

10. Негайне наше відношення до проекту податкового кодексу
http://pidprukr.ucoz.ua/load/azarivskij_podaikovij_kodeks_uzakonenij_reket/1-1-0-235

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

• Alberta [Province wide - Ukrainian Canadian Congress - Alberta Provincial Council]
• Edmonton, AB
• Montreal, QC and vicinity
• Ottawa, ON
• Saskatchewan [Province wide - Ukrainian Canadian Congress]
• St. Catharines, ON [Ukrainian Canadian Congress events]
• Toronto, ON [Ukrainian Canadian Congress events]
• Vancouver, BC

 United States

• Illinois [Statewide - Ukrainian Congress Committee of America]
• New York - New Jersey

Rediscovering Ukrainian Album Cover Art, an exhibit from the Museum's Permanent Collection at the Ukrainian National Museum opens Friday, July 9, 2010 7:00 pm. Over 110 album covers will be exhibited through July 30th.

Album cover art, as artistic expression, is nearing extinction. The album cover was a true 'marriage' of two very distinct and different media -- art and music. LP covers were an outlet for experimentation, art, fun, social comment and the power of the visual image to entice you to listen to the music contained therein. As technology advanced, music became available on cassette, CD, and now as a download. The exhibit celebrates the artists who, in most cases, anonymously contributed their art.The album covers selected in our Album Cover Art exhibit also reflect the artistic expression of both musician and cover artist as well as the impact of two cultures. Influences of the American culture on the immigrant's life experience are evident in many of the later album covers from the 50's thru the 90's

Well over 100 album covers were selected from the 1200 albums that comprise the permanent collection of the Ukrainian National Museum. Along with the album covers, archived treasures, never before displayed, will be available for viewing during this exhibit.  LP's will also be for sale.

The Ukrainian National Museum is located in the heart of the Ukrainian Village, at 2249 West Superior Street in Chicago.

Hours: Thursday through Sunday, 11:00 am to 4:00 pm.

Admission: Adults $5.00, Children under 12 - Free. Free Parking is available beside the Museum.

For driving instructions, visit the Museum's website at www.ukrainiannationalmuseum.org. For additional information, please feel free to call (312) 421-8020 or e-mail Admin@UkrainianNationalMuseum.org

San Diego's Annual Ukrainian Festival

September 3rd, 4th & 5th

Tickets go on sale July 5th

FAMILY FRIENDLY EVENTS ALL WEEKEND

Vatra (Bonfire) on the Beach

Friday, September 3rd, 5 pm to 10:00 pm

Free Admission

* BBQ Meal Tickets sold Pre-sale Only *

Catamaran Resort, Hotel and Spa
3999 Mission Blvd.
San Diego 92109 (south lawn near the Atoll Restaurant)

Parking CASH ONLY

$5 Self-parking, $10 Valet Parking (mention House of Ukraine to get this discount)

Meet and Greet DESNA Ukrainian Dance Company of Toronto and welcome them to San Diego!Visit with Ukrainians from CA & AZ and those who have traveled here from other states and Canada as well.

** WEAR ANY UKRAINIAN T-SHIRT / EMBROIDERED SHIRT & GET A FREE RAFFLE TICKET w/ MEAL PURCHASE ONLY **

5 pm-Beach Volleyball begins and continues until 9:30 pm, illuminated all night

5 pm - TBA Cash bar available

6 pm - 7:30 pm PRE SALE ONLY

BBQ $20 (Adults & Children) meal includes Freshly Grilled Cheeseburger, Fries, Cubed Fruit, Cookies, Iced Tea and Water

8 pm - 9:30 pm Bonfire on beach, seating will be provided

9:50 pm Fireworks begin

Beach Meet Up

Saturday, September 4th, 10 am to 2 pm

Pacific Beach- Mission Blvd at Grand Avenue LOOK FOR UKRAINIAN FLAG NEAR LIFEGUARD STATION

(One block from Catamaran Resort)

Surfboards and Boogie Boards will be available to use for free.

50th Anniversary Concert

Saturday, September 4th, 6 pm Box Office opens, 7 pm to 9:30 pm

Joan B. Kroc Theater at the Salvation Army Kroc Center, 6611 University Avenue, San Diego 92115

Featuring DESNA Ukrainian Dance Company of Toronto and Violin Virtuoso, Vasyl Popadiuk.

(22 minutes from Catamaran Resort) FREE PARKING

Adults $20 ($25 after August 15th), Children 4-12 $10, Toddlers Free (Lap children only)

*** DON'T MISS OUR HOUSE OF UKRAINE HISTORICAL DISPLAY ***

House of Ukraine Lawn Program

Sunday, September 5th

Children's Activities Area

11 am to 1 pm Free Admission

Lawn Program - 2 pm to 3 pm

(to get a good seat arrive by 1 pm and bring a lawn chair or blanket)

Balboa Park House of Pacific Relations International Cottages (off of Park Blvd & President's Way) FREE PARKING

DESNA Ukrainian Dance Company of Toronto & San Diego Ukrainian Children's Dance Group perform on stage.

NO FOOD WILL BE SERVED THIS YEAR

***DON'T MISS OUR HOUSE OF UKRAINE HISTORICAL DISPLAY AND SLIDESHOW AT OUR COTTAGE***

Zabava (Dinner / Dance)

Sunday, September 5th

6 pm - Cocktail Hour, Dinner 7 pm Dancing 8 pm - 12:15 am

Catamaran Resort, Hotel and Spa
Kon Tiki Ballroom 2nd Floor
3999 Mission Blvd.
San Diego 92109

Mriya Band of Chicago and Violin Virtuoso, Vasyl Popadiuk will be performing.

Adults Prices TBA

Parking CASH ONLY $5 Self-parking, $10 Valet Parking (mention House of Ukraine to get this discount)

***DON'T MISS OUR HOUSE OF UKRAINE HISTORICAL DISPLAY AND SLIDESHOW ***

*** WE WILL HAVE INCREDIBLE RAFFLE PRIZES -- TICKETS AVAILABLE AT ALL EVENTS***

2010 Marks the Tenth Annual
Adult Ukrainian Language Immersion Course (AULIC)

The dates for this year's AULIC are August12 to 15, for a four-day weekend, and August 12 to 19 for the extended session, which will be held at Trident Camp, Crystal Lake, Saskatchewan. Crystal Lake is located 1 km west off Highway #9 and 25 km north of Canora, SK. AULIC's success has been primarily a result of the quality of language instruction. Other important aspects of the program are the time allocated for recreational and cultural activities such as singing Ukrainian traditional and contemporary songs, watching Ukrainian videos, bread making and pysanky writing. Instructors selected for the camp are skilled in teaching the language and in sharing Ukraine's heritage and culture.  Instructors for 2010 are:

Beginner Level - Anita Drebot
Originally from Sudbury, Anita has taught Ukrainian for 40+ years. She has a BA in Slavic Studies from the University of Regina (U of R) and a number of Master's classes from the University of Saskatchewan (U of S). She taught Ukrainian in the Public School system, at the U of R for more than 10 years and briefly at the U of S. She also hosted Ukrainian radio and TV programs. This will be Anita's ninth year with the AULIC program.

Intermediate Level - Oksana Sholdra
Oksana is originally from Lviv, Ukraine, where she obtained degrees in Mathematical Engineering and Choreography. Since her move to Regina, Oksana has continued her education through programs at SIAST, Regina Open Door Society and at the University of Regina, where she received accreditation as a Second Language Instructor. She is presently employed by Bank of Montreal. She has taught Ukrainian at the Regina pre-school (Sadochok) as well as all levels of Ukrainian dance.

Advanced Level - Olena Kovpak-Gnyp
Olena is originally from Ukraine. She received her Bachelor of Education at the University of Chernivtsi and Masters of Education from the University of Saskatchewan. She has taught Ukrainian to students at the elementary level, at the high school level and at university. She is currently teaches Ukrainian at the Bishop Filevich bilingual school in Saskatoon.

The registration fee for the four-day weekend is $185.00 per participant if received prior to July 12th, and $200.00 thereafter. The fee for the extended session is $310.00 per participant if received prior to July 12th, and $325.00 thereafter. Room, board and all printed materials are included in the registration fee.

Those interested in learning more about AULIC 2010 should visit www.aulic.ca or contact Tony Harras at (306) 586-6805 or 585-7945 (fax), or send an email to info@aulic.ca.

AULIC is sponsored by the TYC/Ukrainian Orthodox Men's Association of Regina and the Ukrainian Canadian Professional and Business Association of Regina. Financial assistance is provided by Ukrainian Canadian Congress -- Saskatchewan Provincial Council & Regina Branch, Saskatchewan Lotteries, Saskatchewan Organization of Heritage Languages (SOHL), and The Ukrainian Canadian Foundation of Taras Shevchenko.

Edmonton, July 3, 2010

The Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation (UCCLF) Tuesday launched its third annual student writing competition.

"The Foundation has already doled out $2,000 since 2008, the inaugural year of the competitions which marked the 75th anniversary of Ukraine's Famine-Genocide, the Holodomor. We are once again encouraging students to actively engage in and do research on a civil liberties theme and to commemorate victims of genocide," said Andriy Harasymiw, Scholarships Director for the Foundation.

Two separate awards are being offered. Valued at $500, the High School Civil Liberties Award will go to a Canadian student aged 13-18 who submits a research essay of up to 1,500 words based on a Holodomor theme. The winning essay will be determined by a selection committee derived from the Ukrainian Canadian community. Judging will be based solely on the quality of essay content. Submission deadline has been set at Oct. 29, 2010.

The Civil Liberties Opinion-Editorial Award will go to a high school or post-secondary student whose Holodomor-based opinion-editorial appears in print in a major Canadian newspaper prior to the Nov. 30, 2010 deadline. The value of this award has been set at $1,000. However, this amount is subject to change in the event that an op-ed from more than one student appears in a major Canadian newspaper.

We are very pleased with the quality of applications we have received through the first two years of the competitions," continued Harasymiw. "The Foundation looks forward to receiving many high-quality submissions in the upcoming months."

Last year, Adrian Warchola of Edmonton was awarded $500 by the Foundation in winning the High School Civil Liberties prize with his essay entitled Extermination of the Breadbasket of Europe. In 2008, Antin Stowell of Winnipeg won the High School Civil Liberties prize and was likewise awarded $500. Also in 2008, the Foundation awarded Christina Dykun of Toronto $1,000 for having her Holodomor opinion-editorial published in the Calgary Sun.

More detailed information along with application forms can be obtained by e-mailing the Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation at UCCLF@hotmail.com.

Winnipeg, Canada -June 23, 2010

Ukrainian President Viktor Yanukovych met with Ukarinian World Congress President Eugene Czolij and Secretary General Stefan Romaniw.

The full text of the Memorandum of important issues concerning Ukraine and the Ukrainian Diaspora, can be read at UWC:UWC Memorandum 17-6-2010.

Information about this meeting can also be found on the electronic page of the President of Ukraine: President of Ukraine, including a video of the meeting at video.

Delegates in attendance at the UCC Ontario Provincial Council AGM in Hamilton.
Top row (left to right): Myron Groch, Adriana Buyniak Willson, Steve Andrusiak, Marc Shwec, Paul Grod, Marika Szkambara, Oksana Rewa, Petro Mycak, Luba Petlura.  Bottom row (left to right): Lydia Shulakewych, Yvan Baker, Olya Sheweli, Marika Kobzan-Diakow, Orysia Sushko

Ukrainian Canadians in Ontario elected the new leadership for the Ukrainian Canadian Congress (UCC) several weeks ago in Hamilton. Representing the interests of over 335,000 Ukrainian Canadians in Ontario, the UCC regional Congress is mandated to connect people across the province, to lead a dynamic and rich community and to engage the Government of Ontario on key issues.

"Ukrainian Canadians in Ontario along with so many other communities are a foundation of Canada's multicultural fabric", stated Yvan Baker, newly elected President of the Ontario Congress. "They expect strong leadership to represent them on issues of concern not only to the Ukrainian Canadian community, but to all Canadians". Baker, former Vice President of the UCC Toronto Branch, is currently a management consultant and former staff member to a federal Member of Parliament.

He is joined on the Executive by Vice President, Chrystia Chudczak (Ottawa), Treasurer, Fr Bohdan Hladio (Durham), Secretary, Marika Kobzan-Diakiw (St. Catharines), and Past President, Olya Sheweli (Hamilton).

"Our goal is two-fold. First, it is to build connections to strengthen the community. Second, it is to speak in a united voice to governments so that they understand the issues of concern to the community and our vision for Ontario and Canada."

"Ontario has a large and very active Ukrainian Canadian community", says Paul Grod, National President of the national Ukrainian Canadian Congress. "The Ontario Council will be a strong and important platform for raising issues to the Province on matters of importance to Ukrainian Canadians living in Ontario".

About the Ukrainian Canadian Congress

http://www.independent.co.uk/news/world/europe/demjanjuk-witness-accused-of-perjury-in-german-court-2003615.html
June 18, 2010

Wearing a garland similar to the one now adorning the newly returned Gaskin Lion, six-year-old Natalie Wowk was dressed in traditional Ukrainian costume Friday afternoon as she attended a ceremony to welcome back the refurbished statue to Macdonald Park. The restoration was a project of the city's Ukrainian communmity to mark the centennial of its people settling in Kingston.

http://www.project-syndicate.org/commentary/larrabee6/English
June 25, 2010

Taras Kuzio and F. Stephen Larrabee

http://www.nytimes.com/2010/06/26/world/europe/26georgia.html?emc=eta1
June 25, 2010

Georgian authorities, seeking to purge their country of Soviet monuments, on Friday removed a statue of Stalin from the central square of Gori, Stalin's birthplace. It had stood there for 48 years. Reuters

Sarah Marcus and Ellen Barry

GORI, Georgia -- In the predawn darkness on Friday, Georgian authorities carried out a clandestine operation in Gori's central square. Wrapping thick cables around Stalin's neck and under one of his armpits, they hoisted him off the pedestal where he has stood for 48 years and set him nose-first on the back of a flatbed truck.

By morning, the statue was long gone -- a relief to Georgia's leadership, which has been increasingly intent on moving the 20-foot monument since a 2008 war with Russia.

[...]

Georgian authorities will replace the statue with a memorial "to the victims of the Soviet dictatorship, victims of Stalin's policies inside and outside Georgia and victims of the 2008 war," as well as foreigners who died in the war, Mr. Rurua said. A Dutch cameraman was killed in August of 2008 when Russian warplanes bombed the square...

Complete article: http://www.nytimes.com/2010/06/26/world/europe/26georgia.html

What expectations Ukrainian citizens can have with Yanukovych's adoption of the Russian way of running a country.

http://search.japantimes.co.jp/cgi-bin/eo20100621a1.html
June 21, 2010

SENTAKU MAGAZINE

[...]

One answer as to why Russia has been making these and other conciliatory gestures is that Moscow, at least for now, does not see any need to continue a confrontational attitude toward the West at a time when American influence is dwindling in the former Soviet sphere of influence and former Soviet republics and when Western European nations, hit by serious economic slumps, have suspended efforts to expand NATO's sphere of influence further east.

It would be a mistake, however, to jump to the conclusion that Moscow has abandoned its diplomacy of threat and intimidation for good. There are two factors to indicate that the apparent change to "friendly diplomacy" will last no more than a year or so.

The first, according to diplomatic sources, is the U.S. midterm congressional elections this fall. Russia believes that, after the elections, President Barack Obama will no longer be able to work on "resetting" relations between Washington and Moscow. In anticipation of this, the Russian leadership is looking for an opportunity to establish "more equitable" U.S.-Russia relations, in which Russia takes the lead.

The other factor is the election of the members of the State Duma, or the lower house of the Federal Assembly, late next year and the Russian presidential election in two years. Before these elections, the government must prove to citizens that the Russian economy is recovering. Prime Minister Putin's goal of making Russia among the five top economic powers will require at least a 6 percent annual growth rate. Therefore, Moscow is seeking economic cooperation with as many countries as possible.

In April, Medvedev became the first Russian head of state to visit Argentina, where he discussed construction of nuclear power stations and diversification of bilateral trade.

On the other hand, the government is faced with the need to inspire patriotism among citizens, because a "peace diplomacy" will not win large numbers of votes held by "Siloviki" officials in the security and military services. One Russian government source predicts that Moscow will return to its traditional diplomacy of threat and intimidation against Washington, after Obama becomes a "lame duck president."...

This is an abridged translation of an article from the June issue of Sentaku, a monthly magazine covering Japanese political, social and economic scenes.

Complete article: http://search.japantimes.co.jp/cgi-bin/eo20100621a1.html

http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/06/17/
AR2010061703062.html
June 17, 2010

Russia to support oil drilling in Black Sea

[...]

Rosneft CEO Sergei Bogdanchikov said drilling would start at two sites - one approximately 120 miles (200 kilometers) from the port city of Novorossiisk, and the other further south off the shore of Tuapse. The first drilling should begin by the end of 2011.

The Black Sea is shared by six countries - Russia, Ukraine, Romania, Bulgaria, Turkey and Georgia - and considered to be particularly ecologically vulnerable due to the low level of fresh water inflow.

Last week Bulgarian Prime Minister Boiko Borisov said Bulgaria would withdraw from a Russia-backed pipeline project to deliver oil to southeastern Europe due to oil spill fears. ...

Complete article: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/06/
17/AR2010061703062.html

21 червня 2010 р.

Віктор Янукович, Президент України зустрічається з Євгеном Чолійом, Президент Світового Конґресу Українців і з Стефаном Романівом, Генеральний секретар СКУ

На початку зустрічі Президент Віктор Янукович сказав: “Я дійсно мав бажання зустрітися з керівництвом Світового Конґресу Українців. Вважаю, що це - провідне об’єднання всіх громадських організацій української діаспори”. Він зокрема заявив про потребу покращення співпраці з українцями всього світу та підкреслив, що хотів би почути думку представників української діаспори про життя сучасної України та відповісти на їхні питання.

Президент СКУ Евген Чолій відзначив довголітні відносини України і СКУ та наголосив на необхідності обговорення основних принципів і засад попереднього співробітництва, а також звернув безпосередню увагу на підписані протягом 2009-2010 рр. чотири меморандуми співпраці. Окрім цього, він передав Президенту Віктору Януковичу Меморандум про важливі питання, що стосуються України та української діаспори, в якому викладено зміст основних тем для розгляду: загроза втрати контролю над стратегічно важливими галузями промисловості України; угода про Чорноморський флот, яка продовжує термін перебування російських військових баз в Україні; важливість вступу України до Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору; впровадження de facto другої державної мови в Україні; заяви про порушення людських прав і основних свобод в Україні; Голодомор 1932- 33 рр. в Україні - геноцид українського народу; встановлення пам’ятників Сталіну в Україні; порушення людських та національних прав українців Росії та безпідставне звинувачення Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери в резолюції Європейського Парламенту.

Після обговорення низки порушених Світовим Конґресом Українців питань, Президент Віктор Янукович заявив, що дасть на них офіційну відповідь.

Повний текст Меморандуму про важливі питання, що стосуються України та української діаспори, можна прочитати на сайті СКУ: http://www.ukrainianworldcongress.org/Memoranda/Memorandum17.
06.2010_ua.html

Інформацію про цю зустріч можна також знайти на електронній сторінці Президента України: http://www.president.gov.ua/news/17409.html

Стоять з ліва: Мирон Ґрох, Адріяна Буйняк-Вілсон, Степан Андрусяк, Маркіян Швець, Павло Ґрод, Марійка Шкамбара, Оксана Рева, Петро Мисак, Люба Петлюра. Сидять з ліва: Ліда Шулякевич, Іван Бейкер, Оля Шевель, Марійка Кобзан-Дяків, Орися Сушко

Декілька тижнів тому українцями провінції Онтаріо в Гамільтоні вибрано новий провід Конґресу Українців Канади (КУК). Регіональний конґрес КУКу представляє інтереси понад 335,000 канадців українського походження зі всього Онтаріо. Він покликаний об’єднувати українців усієї провінції, щоб динамічно й багатогранно провадити громаду, залучаючи до вирішення її ключових проблем уряд Онтаріо.

“Канадці українського походження разом з багатьма іншими громадами творять в Онтаріо фундамент канадської багатокультурності”, – стверджує Іван Бейкер, новообраний голова КУК, Онтаріо. “Вони очікують ефективного провідництва, яке б представляло справи, важливі не лише для української громади, але й для всіх канадців”. І. Бейкер, колишній заступник голови КУК, відділ Торонто, колишній асистент члена парламенту Канади, працює професійно в одній з міжнародних фірм консультантом для підприємств та урядових установ.

Окрім нього, в екзекутиві є Христя Худчак - заступник голови (Оттава), о. Богдан Гладіо – скарбник (Дургам), Марійка Кобзан-Дяків – секретар (Ст. Катеринс) та Оля Шевель – колишня голова (Гамільтон).

“Наша ціль двояка. Перше – вдосконалити зв’язки з громадами з метою їхнього зміцнення. Друге – розмовляти одним голосом з місцевими, провінційними, а навіть федеральними урядами, щоб вони розуміли справи, які торкаються нашого суспільства і нашої візії на майбутнє Онтаріо й Канади”.

“Онтаріо має велику і дуже активну українсько-канадську громаду”, – каже Павло Ґрод, голова Конґресу Українців Канади. - Відділ Онтаріо буде сильною та потужною базою для пошуків розв`язок питань, важливих для канадських українців, при їх розгляді провінційним урядом“.

Про Конґрес Українців Канади

Конґрес Українців Канади (КУК) є виразником українського суспільства Канади. КУК об'єднує в одну структуру всі загально канадські, провінційні і місцеві українські організації. У співпраці зі складовими організаціями впродовж 70 років КУК провадить і координує одну з багачисельних етнічних груп канадського суспілъства (українців - 1.2 мільйони), представляє її інтереси та продовжує бути важливим чинником у формуванні соціяльного, економічного та політичного життя Канади.

1 липня 2010 року

23-25 червня ц.р. у Львові відбувся ІІІ Міжнародний конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє», який був організований Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Участь у згаданому заході взяло близько 400 учасників із 28 країн світу.

Учасникам конгресу були виголошені привітання Президента України Віктора Януковича, Віце-прем’єр-міністра України Володимира Семиноженка, Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка і Міністра культури та туризму України Михайла Кулиняка.

З вітальними словами до учасників Конгресу звернулися міський голова Львова Андрій Садовий, заступник голови Львівської ОДА Ліляна Гримська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Ключковська, Президент Світового конгресу українців (СКУ) Евген Чолій (Канада), голова Світової федерації українських жіночих організацій Марія Шкамбара (Канада), голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні (Угорщина).

У своєму виступі І.Ключковська дала позитивну оцінку тому факту, що ухвали, прийняті на попередніх конгресах світового українства, реалізовуються. Зокрема, торік було проведено, вперше за часів Незалежності, парламентські слухання з питань закордонного українства, а МЗС України розроблено законопроект у цій сфері. У цьому контексті І.Ключковська висловила переконання, що співпраця з українською діаспорою, яка, за деякими даними, налічує за кордоном проживає від 20 до 25 млн. чоловік.

Заступник голови Львівської ОДА Л.Гримська, звертаючись до учасників Конгресу, зазначила, що українська діаспора має неоціненний ресурс для допомоги Україні.

У зверненні до учасників Конгресу Президент СКУ Е.Чолій відзначив, що Україна наближається до третього історичного етапу розвитку, пов’язаного з національним відродженням.

Виступ Е.Чолія містив такі основні тези:

• ВРУ повинна відкинути всі спроби заперечити Голодомор як геноцид українського народу. Слід повернути на офіційний веб-сайт Президента України розділ про Голодомор. Уряд України повинен виділити у цьому році відповідні кошти на встановлення пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні.
  
• СКУ засудив угоду щодо продовження терміну базування в Україні Чорноморського флоту РФ, як таку, що порушує Конституцію України.
  
• Слід заборонити встановлення пам’ятників Й.Сталіну в Україні, а також забезпечити демонтаж його пам’ятника у Запоріжжі.
  
• Російській мові не потрібно надавати законного статусу в Україні.
  
• Наголошено на важливості набуття Україною членства в ЄС і НАТО, що є запорукою незалежності України.

Голова Європейського конгресу українців Я.Хортяні відзначила побажання української діаспори мати своє представництво у Верховній Раді України.  За її словами, така практика існує в Хорватії та інших країнах.

Програма Конгресу передбачала проведення дискусій в рамках наступних секцій:

• стратегія та моделі співпраці України з діаспорою;
  
• збереження національної ідентичності українців зарубіжжя;
  
• новітні явища світового українства в контексті східної діаспори та нової хвилі еміграції;
  
• освіта українського зарубіжжя: сучасний стан та перспективи;
  
• культура і мистецтво українського зарубіжжя;
  
• місце і роль ЗМІ діаспори у просуванні та захисті українських національних інтересів у світі;
  
• церква як центр збереження та формування духовності українця за кордоном;
  
• лемки як складова світового українства.

У рамках Конгресу відбулися наступні культурно-мистецькі акції:

• 22 червня у Львові в Музеї народної архітектури та побуту («Шевченківський гай») був відкритий «Сад світового українства» (висаджено близько 40 саджанців яблунь, вишень і черешень), під час якого закордонні українці пов’язали на деревах стрічки кольорів прапорів країн свого проживання;
  
• виставка творів українських художників Латвії;
  
• виставка, присвячена гетьману Пилипу Орлику;
  
• виставка про діяльність Мінського міського громадського об’єднання українців «Заповіт»;
  
• виставка та нагородження переможців міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Для тебе, Україно!», організованого для молоді України та українських громад за кордоном (в якому взяли участь 5 тис. учасників);
  
• концерт «У родинному колі» за участю Народного артиста України В.Зінкевича та українських творчих колективів з Білорусі, Естонії, Латвії та Словаччини;
  
• презентація мистецького видання «С.Крушельницька. Міста і слава»;
  
• проект «Загублена в снігах Сибіру… повернення. Пам’яті української актриси Ніни Певної»;
  
• фотовиставка «Вивіски у Львові: відмова від рідного» Роксоляни Тим’як-Лончини (Чикаго, США);
  
• виставка українських національних сценічних костюмів, організована приватним науково-виробничим підприємством «Фанел».

Робота Міжнародного конгресу широко висвітлювалася центральними та регіональними мас-медіа.

Відкритий протестний лист від Комітету Приятелі Київського Патріархату Української Православної Церкви в Торонто, Канада.

Вінницька  Обласна Державна Адміністрація  Голова  Джига Микола Васильович                                                         м. Вінниця , вул. Соборна, 70

Вельмишановний Пане Миколо Васильович Джига !

Ми члени громадського Комітету Приятелі Київського Патріархату УПЦ в Торонто , Канада сильно стривожені подіями на Вінничині в селі Росоша Липовецького району, які задіяла і проводить УПЦ  МП., в селі Стадниця  Вінницького району  та приміщення так званої домової церкви при комунальному закладі “Вінницька обласна лікарня ім.акад.О.І.Ющенка” у місті Вінниця за адресою вул.Пирогова,б 109.

У цивілізованому і культурному світі такого не буває щоб чужа церква  чи яка небудь чужа установа мала перевагу і більші права в законодавстві у державі спільного проживання. Хто ж дозволяє такому насильницькому свавіллю? Звичайно московські вислужники і плазуни, перевертні і яничари, люди які не поважають себе і не поважають свій нарід, люди які виховані на московській традиції терору, хитрощів, підступу і нахабства.

Владні місцеві структури повинні захищати своїх громадян, діяти і працювати на добро свого народу а не сприяти хуліганству та ще й організувати церковне рейдерство на храми і вірних УПЦ КП, якя на власних силах і за свої кошта відбудовує, будує і привертає до духовного життя десятиліттями нищену  духовість, рідну мову і культуру на рідній землі.

Хуліганські напади на священослужителів УПЦ КП а з окрема фізичне побиття, серйозне тілесне пошкодження це кримінальний злочин, це грубе порушення Конституції України.

Усі події фізичного побиття у храмі і біля храму фільмувалися працівниками СБУ та міліції але жодних дій по дотриманню правопорядку не було вжито.

Ваше протегування однієї конфесії над  іншими буде поглиблювати рздор, розпалювання міжконфесійних протиріч і розєднання громадян в українській державі а це з черги нанесе чималої шкоди всьому суспільству.

Обманом і махінаціями передаются українські храми УПЦ КП представниками  вінницької влади на  власність  Московському  Патріархату.

Виринає питання хто ви? Ви на ці пости були обрані народом для його служіння а в дійсності для кого служите?

Де поділася ваша совість, відповідальність і де поділася шана і гідність до свого рідного?

Ми невідємна частина українського народу у діаспорі, наша щира любов до України ,до рідної мови, церкви, культури і звичаїв здаєтся на богато перевершила ваш рівень.

Ми звертаємося до Вінницької Обласної Адміністрації до вельмишановного Голови Пана Володимира Федоровича Демішина , до представників Вінницької Облдержадміністрації та до колективу представників Обласної Ради м. Вінниці  навести порядок і зупинити знущання над віруючими УПЦ КП та ведення наявної дискримінації що до УПЦ КП.

Комітет Приятелі Київського Патріархату УПЦ у м.Торонто, Канада вимагає від Вінницької Обласної Адміністрації  і Обласної Ради :

1. Повернути безправно і насильно забрані храми УПЦ КП і скасувати реєстрацію статуту громади УПЦ МП від дня 1 березня 2010 року:

а) в селі Росоша Липовецького району храм Св.Димитрія, (біля школи) по вул.Шкільній.

б)  в селі Стадниця Вінницького району храм Св.Велико-мученика Димитрія Солунського УПЦ КП.

в) передати єпархіальному управлінню УПЦ КП безплатне користування приміщення так званої домової церкви при комунальному закладі«Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім.акад.О.І.Ющенка« за адресою вул.Пирогова б.109 у місті Вінниці.

2. Надати компенсацію тим особам, які зазнали тілесного і морального пошкодження.
3. Відповідно привести до відповідальности і покарання тих осіб, які були задіяні у нелегальній продажі Єпархіального Управління що по вул. проїзд Станіславського,7 м. Вінниця  та привласнили кошта з цієї продажі.

Закликаємо голову Шановного Пана Миколу Васильовича  і всіх представників Вінницької обласної Адміністрації і Обласної Ради з головою Шановним Паном Григорієм Михайловичем Заболотним, правоохоронні сили і правову систему міста Вінниці до чесного розгляду повижче зясованих справ,закликаємо до взаємопорозуміння до толерантного ставлення до усіх існуючих конфесій і ні на мить не забувайте про те, що УПЦ КП це наша з вами корінна ,національна і рідна Церква.

Сподіємося на Ваш позитивний відгук і чесне полагодження вище згаданих справ.

З дружнім привітом до Вас
За комітет Приятелі КП  УПЦ в Торонті, Канада

Ірина Ващук
Голова

та члени комітету  з власноручними підписами

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/3/5100742/
03 червня 2010 

Ігор Жданов  

[...]

Як будуть будуватися відносини між владою та опозицією, владою та громадянським суспільством?

Чи готова опозиція до реального захисту національних інтересів країни та інтелектуального змагання з опонентами?

Чи готова влада сприймати критику з боку опозиції та громадянського суспільства?

Чи навпаки, її дії будуть спрямовані на утиск свободи слова та опозиційної діяльності в країні?

Нова влада: перші підсумки діяльності

За сто днів президентства Віктора Януковича Україна де-факто стрімко трансформувалася із парламентсько-президентської в президентську республіку. Для цього навіть не знадобилося вносити зміни до Конституції країни. За цей час новій владній команді вдалося відновити керованість виконавчою владою та навіть заявити про досягнення політичної стабільності в країні.

[...]

Суспільство отримало декілька потужних антидемократичних дзвоників: були скасовані місцеві вибори, Конституційний суд своїм рішенням про індивідуальне членство в коаліції довів, що він є слухняним інструментом проведення вигідних владі рішень, з'явилися тенденції до утисків свободи слова та самоцензури журналістів, розпочався широкий наступ на українську мову.

[...]

Нова влада в Україні не проросійська і не антиукраїнська. Ця влада у більшості своїй, просто не розуміє цінності, вибачте за тавтологію, таких цінностей як "державна незалежність і суверенітет України", "демократія", "національна безпека" та "національні інтереси".

Якщо максимально огрублювати, то все, що не має відповідного грошового еквіваленту, для неї лише слова, або, як там говорять, "пурга".

[...]

Яскравий приклад: пропозиція російської сторони об'єднати "Газпром" і "Нафтогаз" не викликала захвату на Банковій та Грушевського. Внаслідок такого "рівноправного" об'єднання можна втратити контроль за грошовими потоками, що, напевне, неприпустимо для українських можновладців.

[...]

Так що, чи буде чим похвалитися регіоналам зимою 2011 року - це велике питання. Тим більше, що у їх середовищі з'являються нові та роздмухуються старі конфлікти. Як завжди владний пиріг надто малий, а кількість тих, хто хоче отримати до нього доступ, надто велика.

Тому і виникла ідея провести місцеві вибори дещо раніше - вже 31 жовтня цього року, коли рейтинги регіоналів ще будуть високими, а вертикаль влади - вже сформованою. Це, в свою чергу, викликало негативну реакцію з боку партнерів Партії регіонів по правлячій коаліції. Особливо гострою була позиція Володимира Литвина, який усвідомлює всю складність рейтингових позицій свого блоку.

[...]

І на останок. Оголошений Віктором Януковичем пакет реформ (якщо це дійсно системні реформи) можна запустити лише у 2011 році: практично всі такі напрацювання потребують відповідного державного фінансування, тобто можливі лише за умови їх урахування у державному бюджеті на 2011 рік.

Саме держбюджет-2011 буде індикатором серйозності намірів нової влади  та рейтингових втрат заради проведення непопулярних, але необхідних рішень.

Опозиція в Україні: як забезпечити демократичний поступ?

Варто відзначити - будь-які "шапкозакидацькі" настрої опозиції з швидкого переформатування влади є на сьогодні невиправданими. Суспільний маятник суттєво хитнувся у східний бік.

[...]

Перший - це інерція суспільної психології. Згадаймо, як розвивалася політична ситуація на початку 2000-х років: поступово накопичувалися системні помилки влади та суспільна енергія протесту, що "вистрелила" у 2004 році. Так і зараз: чим більше нова команда буде робити помилок, тим більша буде суспільна енергія супротиву.

Тим більше, що останнім часом масові акції протесту перетворилися на проплачену технологію, що теж знижує довіру до них. Мітинги та демонстрації є ефективними лише за умови, якщо вони відображають глибинні суспільні настрої.

Другий фактор - самовідстороненість та самообмеженість більшої частини середнього класу у суспільних діях протестного характеру. Внаслідок економічної кризи багато з його представників займається втриманням власного бізнесу та соціальним самовиживанням, а не політикою.

Третій фактор, що обмежує широкий суспільний рух - це тотальне розчарування українських громадян не лише в окремих політиках, а й у політиці загалом, багатьма нашими співвітчизниками ставиться під сумнів дієвість масових акцій протесту - ну вийшли ми на Майдан, і до чого це призвело?

[...]

Скоординовані дії Юлії Тимошенко, В'ячеслава Кириленка, Анатолія Гриценка, Павла Жебрівського, Олега Тягнибока, Бориса Тарасюка, Миколи Катеринчука, Арсенія Яценюка (хоча сам Арсеній Петрович досить скептично ставиться до теми об'єднання) та інших політичних та суспільних лідерів нададуть нову якість опозиційній діяльності.

Інакше опозицію будуть бити по частинам, що значно легше, ніж у випадку їх спільної діяльності.

Ризикнемо передбачити, що додатковим стимулом до такої координації може бути подальший тиск влади на опозицію: спрацює закон "демократи об'єднуються лише перед розстрілом".

[...]

Згадаймо, що до 21 квітня 2010 року ніхто з опозиційних політиків та громадських лідерів взагалі не знав про можливість такого кроку влади. Харківська угода була внесена президентом Віктором Януковичем до парламенту вже 26 квітня, а 27 була проголосована буквально за декілька хвилин, як за декілька хвилин був ухвалений у першому, другому і будь-якому читанні Державний бюджет країни на 2010 рік. У такому ж темпоритмі зараз хочуть протягнути і закон про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики.

Дуже сприятлива для інтелектуальних змагань ситуація: влада грає за правилами регбі, настійливо пропонуючи опонентам грати за шаховими правилами.

Водночас, це не значить, що опозиція повинна відмовитися від інтелектуального змагання з владою. Вона повинна, умовно говорячи, мати не лише програму "проти", тобто протидіяти антидемократичним діям можновладців, а й мати програму, яка спирається на позитив.

Тоді, у випадку перетворення нинішньої опозиції на владу, вона не буде втрачати час на "розкачку", а зможе в стислі терміни реалізовувати вже напрацьовані під час опозиційної діяльності рішення.

Як це не парадоксально, але в існуванні потужної опозиції зацікавлене не лише українське суспільство, а і влада. Саме за такого балансу інтересів та конструкції політичної системи, Україна може залишатися демократичною країною, яка зберігає шанс на економічну та соціальну модернізацію.

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/3/5100742/

http://inozmi.glavred.info/articles/3566.html

Шон Вокер
01-06-2010

[...]

Учора ввечері московська міліція безжалісно розігнала один з найбільших протестів опозиції за останні декілька років. Це сталося лише за два дні після того, як прем’єр-міністр Владімір Путін заявив, що проведення таких мітингів потрібно дозволяти.

Міліція затримала й заштовхала до автобусів понад 100 осіб з різноманітних опозиційних груп, від лібералів до анархістів. Повідомляється також про 30 арештів під час подібного мітингу в Санкт-Петербурзі.

Кожного останнього дня місяця, що складається з 31 дня, активісти збираються, аби висловити протест проти, як вони стверджують, порушення Ст. 31 російської конституції, що гарантує свободу зібрань. Зазвичай приходять не більш як кількадесят активістів, яких швидко розганяє ОМОН, але у вчорашній демонстрації взяли участь понад 1000 людей, і щільні ряди омоновців не вдавалося контролювати натовп.

[...]

Протест відбувся через два дні після того, як провідний російський рок-музикант незвично сміливо закинув панові Путіну брак політичної свободи в країні. Юрій Шевчук, лідер культової рок-групи 80-х «ДДТ», яка й досі має чимало прихильників, виголошує на концертах промови з критикою влади. Запрошений на круглий стіл пана Путіна з санкт-петербурзькими митцями, він скористався шансом прямо висловити своє невдоволення прем’єр-міністрові. Під час гострої дискусії, що тривала кілька хвилин, він запитав, чи справді пан Путін прагне демократизації, а ще запитав, чи ОМОН порушить Ст. 31, розігнавши демонстрацію, заплановану в Санкт-Петербурзі.

[...]

У певний момент пан Путін гримнув на пана Шевчука за те, що той його перебив, а коли музикант сказав, що російський прем’єр-міністр має політичну вагу, аби втрутитися й припинити придушення демонстрацій ОМОНом, пан Путін відповів, що його вага становить тільки 76 кілограмів.

Панові Путіну рідко публічно ставлять такі запитання, а багато з його зустрічей ретельно організовують помічники. Пан Шевчук заявив, що перед зустріччю йому подзвонив помічник прем’єр-міністра і попросив не ставити гострих запитань. Пан Путін назвав це «провокацією» і сказав, що музикант не міг отримати такого дзвінка.

Пізніше помічники пана Путіна заявили, що дозволяти демонстрації – справа місцевої влади, а прем’єр-міністр не має права втручатися. І все ж слова пана Путіна активно обговорювалися на російських веб-сайтах, а багато хто почав думати, що міліція виявить більше стриманості, ніж зазвичай.

[...]

Тих, що опиралися, заламували й тягли до автобусів; одного російського оператора, який спробував зняти те, що відбувається, вдарили і штовхнули назад у натовп, збивши з ніг двох літніх жінок. Джерела в міліції стверджують, що було арештовано 135 осіб, а один з лідерів опозиції Едуард Лімонов стверджує, що реальна кількість заарештованих ближча до 200.

Ціла стаття: http://inozmi.glavred.info/articles/3566.html

Відео - Президент Білорусії не церемонно висловлюється міністру закордонних справ Росії Лаврову,

http://www.pravda.com.ua/photo-video/2010/06/23/5166899/

..Зокрема, сторони обговорять можливість консолідації "Нафтогазу", "Газпрому" і однієї з компаній Євросоюзу з метою транзиту російського газу, повідомляє "Інтерфакс-Україна" з посиланням на джерело в уряді.
http://www.interfax.com.ua/ukr/main/42454/

Прем'єри також можуть обговорити "будівництво двох нових потужних підземних газових сховищ і збільшення транзиту на 60 мільярдів кубометрів"....>

http://www.pravda.com.ua/news/2010/06/27/5177180/

June 18, 2010

Huffington Post has a video blog on world music that is now featuring a nine minute piece on Yara's Scythian Stones -- watch it, write comments (very important) and pass it on to your friends.

"I first caught Yara's work in 1999 when I was assigned to review their musical play "Circle." It blew me away with its combination of great singing, songs, inventive staging, and earthy humor. (It was also where I first met Eugene Hutz of Gogol Bordello, who had a role in the play.) Ever since then I've thought more people should know about Yara ..."

http://www.linktv.org/worldmusic/blog/post/433/-kyrgyzstan-ukraine-and-rites-of-passage-songs-of-scythian-stones

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/69714/
June 15, 2010

Leigh Turner

"So, just so I've understood this properly," the journalist asks, "you can study in Kyiv and receive a fully accredited degree from the University of Sheffield?" "That's correct," the Vice Principal says.

He explains how postgraduate students will complete their studies in Kyiv and receive degrees from the University of Sheffield; and undergraduate students will transfer for their last two years of studies either to the campus of the University of Sheffield in the UK or the campus of CITY College, the International Faculty of the University of Sheffield in Thessaloniki, Greece.

British universities consistently rank among the best academic institutions in the world. So it's no surprise that there's a strong demand from abroad to study in the UK; and that some top British universities are establishing programmes which allow students to earn fully accredited degrees from British universities through carefully-constructed courses provided in other countries. Today I'm alongside Megaklis Petmezas, Vice Principal for Communication and Student Affairs from the University of Sheffield, Yaroslav Golovko, President of the Kyiv Business School and Mihail Krikunov, the Dean of the Kyiv Business School, at the Ross Business Consulting press room facilities for the launch of two University of Sheffield Masters' degree programmes and three undergraduate degree programmes in Kyiv. After our presentations there are a good number of questions, during which the Vice Principal says that courses will begin this autumn. I note that as well as reinforcing economic growth prospects in Ukraine, these courses will help boost the CVs of individual students.

I've blogged before about the importance of education in Ukraine and how the UK is helping develop Ukraine's immense human capital. I hope the new Sheffield University programmes get off to a good start; and that prospective employers as well as students in Ukraine take a good look at what UK education providers have to offer.

http://unian.net/ukr/news/news-383630.html
25.06.2010

Оксана Климончук

Коли з нас хочуть висмоктати всі ресурси, то кажуть, що ми з росіянами один народ… Хибне розчарування суспільства в минулій владі переросло в реальний розпач за влади нинішньої…

Засновник етнофестивалю «Країна Мрій», лідер рок-гурту ВВ Олег Скрипка відповів на запитання УНІАН.

СТРАШНО ЧИТАТИ НОВИНИ ПРО ТЕ, ЩО НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ ПОЧАВСЯ ТИСК

Читайте інтерв'ю
http://unian.net/ukr/news/news-383630.html

Вячеслав Дригайло

Історико-топонімічний словник «Порожистий Дніпро» професора Запорізького національного університету Віктора Чабаненка одразуж, як тільки вийшов у світ, полонив і став у нагоді вченим-гуманітаріям, інжинерам водникам, судноплавцям, краєзнавцям, письменникам, журналістам, учителям, студентам та учням старших класів середньосвітніх шкіл. Проце свідчать широкі відгуки в засобах масової інформації, попит на це унікальне науково-популярне видання енциклопедичного типу. Усі, хто цікавиться історією козацтва та рідного краю висловлять свою вдячність автору, Запоріжжю й Запорізькому Національному університету за лінгвістичні, історичні, географічні, археологічні, топографічні, фолькльористичні та інші відомості про затоплені топооб’єкти порожистої ділянки Дніпра: населені пункти, пороги, забори, скелі, острови, урочища.

І’мя заслуженого діяча науки і техніки України, члена Національної Спілки письменників України, академіка Академії наук вищої школи Віктора Чабаненка широко відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Його книги є навіть у фондах бібліотеки Конгресу Сполучених Штатів Америки. Сотні випускників та аспірантів доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри загального мовознавства Запорізького національного університету працюють на ниві освіти. У нього близько тисячі різних наукових статей та публікацій із мовознавства. Він — лауреат премії імені Павла Чубинського, Якова Новицького та Дмитра Яворницького, член Національної спілки письменників України, почесний голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка.

Серед визначних робіт ученого — збірки легенд і переказів Нижньої Наддніпрянщини («Савур-могила», «Сестра орлів», «Січова скарбниця»), історико-топомічний словник «Великий Луг Запорозький», «Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» (чотири томи), «Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини»,  «Стилістика експресивних засобів української мови». Віктор Чабаненко упорядкував антологію «Січовий Парнас. Поетичні твори вихованців Запорізького державного університету». А ще він автор кількох сотен статей до енциклопедії «Українського козацтва» та понад тисячі наукових і публіцистичних статей.

Видав поетичні збірки: «Собор душі твоєї», «В гостях у юності твоєї», «У вічному двобої», «Ораторія», «Суголосся»...

Та чи найзначущі з його активного й продуктивного доробку – книги Віктора Чабаненка «Українська атлантида», «Нариси з Козакознавства». Слід відзначити, що кожен твір Віктора Антоновича не лише мав і має своїх шанувальників, а й авторитетний відгук...

... « – Видання цікаве й потрібне, –  написав 25 січня 1993 року про збірник Віктора Чабаненка «Мудре слово (Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини)» видатний український письменник, громадський і державний діяч 20 століття, Герой України Олесь Гончар. За особистим свідченням Віктора Чабаненка ще з 1971 року запорожець «заприязнився» із Олесем Гончаром (до самої його смерті). Це була як приязнь сина й батька». – Адже народні перлини Нижньої Наддніпрянщини, - наголошує Олесь Гончар, - ще раз засвідчують, кому належить цей козацький край (на жаль, і сьогодні ж дехто піддає сумніву права незалежної України, хоча для нас вони є очевидними). І що збірник з’явився саме в Запоріжжі це особливо значуще».

Творчий здбуток і творчий подвиг, - наукову працю Віктора Чабаненка – письменника і науковця про Великий Луг «Українська Атлантида», - відзначили видатний письменник, Герой України Юрій Мушкетик, відомий критик Володимир П’янов і прозаїк Валентин Чемирис...

У передмові до історко-топонімічного словника «Порожистий Дніпро» Віктор Чабаненко пише:
Навесні 1932-го року зв’язку із завершенням будівництва Дніпрогесу утворилося штучне озеро (водоймище) площею близько 33 тисяч гектарів і глибиною близько 20 (у верхів’ї) до 60 (біля греблі) метрів. Це озеро затопило русло Дніпра і його долину на протязі від Запоріжжя (урочища Кічкас) до передмість Дніпропетровська. Під водою опинилися сотні топооб’єктів, а серед них – і всесвітньо відомі Дніпрові (Дніпровські) пороги.

Виникнення порогів, як гадають вчені, відноситься до третього періоду кайнозойської ери, а точніше – до т. зв. Пліоценової епохи (400 - 230 тисяч років тому), коли бурхливі річкові потоки з півночі пробили собі дорогу через гранітні й гнейсові виходи Українського кристалічного щита.

Перші писемні згадки про Дніпрові пороги датуються початком нашої ери, а їх детальний опис у середині 10-го століття зробив візантійський імператор Константин Багрянородний (твір «Про управління імперією»). Цей опис цікавий тим, що в ньому подаються паралельні назви порогів – «слов’янські», «руські» (тобто староукраїнські) і «варязькі», «скандинавські» (тут же бо проходив знаменитий шлях «із варягів у греки»). Такі паралелі незаперечно свідчать про глибоке українське етимологічне коріння, що його мають назви згаданих топооб’єктів.

Різні автори і в різний час налічували не одинакове число порогів. Наприклад, той же таки Константин Багрянородний називав їх сім, французький інженер XVII століття Гійом Левассер де Боплан – 13, український літописець XVIII століття Самійло Величко – 11, а теперішні географи та історики – 9. Річ у тому, що дехто із дослідників порогами вважав і окремі забори, а дехто – навпаки, окремі пороги приймав за забори. Як би там не було, але сьогодні виділяються такі Дніпрові пороги: Кодак (Кодацький), Сурський, Лоханський, Дзвонець (Дзвонецький), Ненаситець, Вовнига, Будило, Лишній і Вільний.

Ця книжка написана у формі історико-топонімічного словника енциклопедичного типу. В реєстрових статтях подаються відомості не тільки про пороги, а й про інші топооб’єкти (їх більше 500), які затоплені чи й зараз зберігаються на порожистій ділянці Дніпра. До таких об’єктів належить: лави порогів, забори, скелі, камені, кам’яні гряди, острови, річки, струмки, балки,  байраки, яри, печери, ущелини, проходи, рівчаки, канали, вири, миси, перевози, мости, військові укріплення, урочища, населені пункти та ін.

Словникові статті виготовлені за такою схемою: 1) назва об’єкту (слово чи словосполучення) у формі називного відмінка з позначенням наголосу (якщо він відомий); 2) закінчення родового відмінка чи форма цього відмінка (якщо в назві є випадні О або Е, напр. Крячка, Селезня); 3) грамотичний рід топоміна, а якщо назва множинна, то вказівка на грамотичне число (множину); 4) номенклатурний термін, що визначає тип топооб’єкта; 5) локолізація топооб’єкта; 6) паралелі або варіанти (фонетичні, словотвірні, графічні та ін.) топоніма (якщо вони наявні); 7) походження власної назви; 8) фіксація топоніма обстеженими джерелами і вказівка на ці джерела; 9) історичні, археологічні, фолькльорні та інші дані про топооб’єкт. Є випадки, коли вказана послідовність викладу матеріалу порушується або коли та чи інша структурна ланка (ті чи інші структурні ланки) його відсутня (відсутні). Це залежить або від неповноти зібраної інформації, або від характеру самого топооб’єкта і його місця у досліджуваний топонімічній системі.

Заголовки реєстрових статей (досліджувані топоніми) подаються, як звичайно прийнято, в алфавітному порядку. При цьому назви однойменних однорідних об’єктів нумеруються постпозитивно в дужках, напр., Виноградний (1), Виноградний (2), Виноградний (3) – острови, а неоднорідних – постпозитивно вгорі праворуч без дужок, напр., Лоханський1 – поріг, Лоханський2 – острів,  Лоханський3 –байрак; перші фіксуються в порядку черговості знаходження названих ними об’єктів за течією Дніпра, а другі – в порядку важливості пов’язаного з ним номенклатурного терміна. Окремі реєстрові позиції займають паралельні назви та варіанти назв. Усі вони мають відіслання до основних назв, напр., Славут див. Дніпро, Козловський див. Козлівський, Піщаний див. Піскуватий, Ревучий див. Ненаситець і под.

Топоніми як порожистої ділянки Дніпра, так і інших регіонів у текстах словникових статей виділені спеціальним шрифтом.

Часова (історична) заглибленість відомостей про той чи інший топооб’єкт залежала від джерел. Характеристика окремих реалій ураховує дані періоду до Христа, інші періоду X – XVIII століть нашої ери, а ще й інші (таких переважна більшість) – періоду ХІХ – ХХ століть. Особлива увага в словнику приділена відомостям із історії запорозького козацтва, для якого Дніпрові пороги були святинею, бо ж від них воно назвалося і саме вони були одним із найвидатніших природних захистів славетної Січі.

Віктор Чабаненко у словнику подає відомості не лише про пороги, а й про інші 500 топооб’єктів. Так, коли відкриваємо сторінку на літеру «А», то дізнаємося:

Андріївка – село Вільнянського району Запорізької області, підпорядковане Михайлівській сільраді. Розташоване на лівому березі Дніпра. Виникло на місці зимівника запорожця Остапа Велегури. До 1798-го року як невеликій хутір знаходилося на правому боці балки Лишньої, що виходила до Дніпра зі сходу. Після скасування Запорозької Січі селище і навколишні землі були подаровані полковникові Андрієві Леванідову (за ім’ям власника й дістало тоді свою назву). Домовившись із господарем, Остап Велегура привів восени 1779-го року до свого осідку кілька вільних козацьких родин із Сорочиців та Кобеляків, що на Полтавщині. Деякий час стара Андріївка місцевими жителями називалася ще й  Леванідівкою.  1797-го року слобода перейшла у властність поміщика, титулярного радника Мойсея Іваненка і через рік була перенесена на лівий бік балки Лишньої та стала називаться Андріївкою-Іваненковою. Ця назва зберігалася за селом до  20-х років минулого століття. В 1783 році тут мешкало 473 душі селян, які згодом були закріпачені.

Нащадки першопоселенців у кінці 19-го століття згадували: «Сама містина, де тепер Андріївка-Іваненкова, колись була дуже багата й розкішна. Звіру того, птиці, риби – видимо-невидимо було. Колись було, чи закінеш сітку, чи поставиш ятір, так сама риба й лізе; а зараз чи риба розумна стала, чи її мало, а нас багато... Звіру та птиці багато було за нашої пам’яті, а ще більше за наших дідів. Як жили тут запорожці, то степи були вільні, слободи де-не-де. Старі люди, було, кажуть, що як вийдеш до Дніпра та як глянеш на косу, птиця так і чорніє, і біліє. А як пужнеш із рушниці, так похмаріє од неї, що й світу Божого не видно. А крику того було на косах: і журавлі кричать, і чаплі, і чайки, і качки, і кулик, і крячка. А огарів було, а лебедів – видимо-невидимо. А звіру того! А що вовків, що лисиць, що зайців, бабаків, диких кіз – страшно й подумать! Оцих ховрахів тоді не було. Вони йшли з заходу сонця, і така їх сила сунулась, що нігде було й возом проїхати. Дійшли до Дніпра, то так і сунули на той бік».

Із завершенням будівництва Дніпрогесу нижня частина села затоплена, а та, що залишилася, місцевими жителями, які переселилися на гору, почала називатися Старою Андріївкою або Староандріївкою.

Земля, на якій розташована теперішня Андріївка та околиці, багата на археологічні пам’ятки. Тут виявлено дві палеолітичні стоянки і два могильники доби бронзи, а також знайдено (у 80-90-х роках 19-го ст.) кам’яні сокири й молоти, різні вояцькі обладунки і т. ін.

В Андріївці народився 1939-го року відомий український поет Олександр Стешенко.

Гортаємо сторінки словника і читаємо: «Башмачка – балка, що виходить до Дніпра з правого боку трохи вище від порогу Будила». Тагнулася з південого заходу кілометри чотири. Названа за прізвищем запорожця Башмака, який мав тут зимівник. Як свідчить Яків Новицький, ще в 70-х роках ХІХ століття у балці ріс чудовий ліс, серед яких траплялися й вікові дуби. На початку ХХ-століття всі дерева були вирубані, лишилися тільки чагарі.

Не кожному з нас випала доля чи то нагода знати бодай хоч трохи про Дніпро, хоч і живемо на його берегах.

Дніпро, -а, ч. – велика, головна ріка України. Бере початок на  Валдайській височині (Смоленська) і впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. Довжини 2285 кілометрів, площа басейну 503 тисячі квадратних кілометрів. Порожиста ділянка – від Січеслава (Дніпропетровська) до Запоріжжя, - має довжину більше 60-и кілометрів, ширина річища тут у різних місцях була різною – від 40 метрів до кілометра. На протязі цієї ділянки в Дніпро, впадают річки: з правого боку – Мокра Сура; з лівого – Ворона, Осокорівка і Вільнянка. Її перетинають гранітні відроги Карпат у вигляді 9-и порогів (Кодак, Лоханський, Сурський, Дзвонець, Ненаситець, Вовнига, Будило, Лишній і Вільний), багатьох забор і каменів. Береги майже всі скелясті. По руслу – кілька десятків малих і великих островів. У 1932-ому році після спорудження Дніпрогесу вода на ділянці піднялася на десятків метрів. Утворилося водосховище площею близько 33 тисячі гектарів; середня глибина – 20, а максимальна – 60 метрів. Затоплена унікальна екосистема,  опинилися на дні незлічені пам’ятки світового значення, символи української історії.

Навряд чи знайдеться на земній кулі ріка, що мала б стільки назв (варіантів і паралелей), як їх має центральна водна артерія нашої Батьківщини. Таке явище пояснюється тим, що Дніпро відіграв виключно важливу роль у житті численних племен і народів, у розвиткові цілого ряду цивілізацій. Українці, крім Дніпро, вживали і вживають Дніпр, Дніпер, Дніп, Ніпро, Ніпр, Славут, Славута, Славутець, Славутиця, Славутич. Літературно-нормативною, стилістично нейтральною тепер є форма Дніпро, походження якої досі остаточно не з’ясовано. Різні вчені думають по-різному. Так, скажімо, П. Безсонов припускав, що в її основі лежить санскритський корінь «дун» (на позначення ріки взагалі) і спільноарійське слово «апер» («козел»); звідси Дніпро (первісно Дунапер чи Данапер) – це «ріка диких козлів» або «ріка диких кіз». М. Надєждін вважав, що даний гідронім походить від уже згадуваного санскритського кореня «дун» («дън») і давньогрецького «боріс» («поріс» або «пріс»), тобто «північний вітер»; отже, Дніпро (первісно Дунаборіс, Дунапоріс, Дунапріс) слід розуміти як «ріка північного вітру» чи просто «ріка півночі», «північна річка». М. Нікольський виводив етимологію нашої назви зі скитських слів «дон» ріка і «прх» («бризка», «піна»); таким чином, Дніпро (первісно Донпрх) означає «ріка бризків» або «ріка, що піниться». За П. Шафариком, назва української ріки складається із санскритського «дан» або «дон» («ріка») та фракійського чи готського «паріс» або «перес» («потік», «течія»); виходить, що Дніпро (первісно Данапріс, Данперес, Донпаріс, Донперес) треба перекладати як «ріка – потік) або «вода – течія». На думку Д. Іловайського, в слові Дніпро (первісно Данапраг або Данапер), окрім скитьського «дан» чи «дана», заховане слов’янске «праг» («поріг») або «Перун» (ім’я божества); значить, Дніпро можна тлумачити як «порожиста ріка» чи «Перунова ріка». До цієї думки схиляється Д. Яворницький. В. Абаєв у гідронімі Дніпро вбачає поєднання двох скитських мовних елементів, а саме: «дан» («ріка») та «апр» («глибокий»); тоді Дніпро (первісно Данапр) означає «глибока ріка», або «водяна глиба». Версію В. Абаєва підтримував А. Білецький. Оригінальну гіпотезу висунув О. Трубачов. За його припущенням компонент іранського походження «дан» («ріка») давні слов’яни (праукраїнці) Середньої й Нижньої Наддніпрянщини запозичили через фракійців у формі «дун». Компонент же «іпр» семантично пов’язаний із назвою лівої притоки ріки Тетерева Ібр. Отже, Дніпро (первісно Дуніпр<Дунібр) – це «ріка біля Ібру», подібнодо того, як Дністер (первісно Дуністер) – це «ріка біля Істру» (Істр – стара назва Дунаю). В. Шаян доводить, що в основі гідроніма лежать два протослов’янські (праіндоєвропейські) корені: «дану» («течія») і «пр» чи «пер» («перемагати»). Отже, первісне значення назви Дніпро могли бути «Ріка-переможець» або «Поборник рік» чи «Володар рік». За О. Братком-Кутинським, першопочатково формою назви Дніпро була Данапріс, тобто  вона утворилася з двох праукраїнських слів «Дана» (ім’я богині води) і «прісно» («вічно», «завжди»).

Варіант Дніпр у сучасній літературній українській мові має дещо архаїчний і стилістично забарвлений відтінок. Він уживається здебільшого в поетичних, публіцистичних та інших експресивно насичених текстах. Форми Дніп, Дніпер, Ніпр, Ніпро трапляються в розмовному (говірковому) мовленні. Цікаво, що, наприклад, у говірках Запорізької області варіант Ніпро і Дніпро виступають як іменники середнього роду («Ніпро замерзло», «широке Дніпро»). Назви Славут, Славута, Славутець, Славутиця, Славутич тепер осмислюються як похідні від прикметника «славутний» (тобто «славетний»), відзначаються емоційно-експресивним забарвленням і тому функціонують переважно у високостильовому мовлені. Але може бути й таке, що вони є найдавнішими, власне українськими назвами Дніпра, які етимологіно пов’язані з праслов’янським коренем слав-/слов- у значені «текти» («плисти»).  З раньоукраїнських писемних джерел до нас дійшли форми Дьнепрь, Дънерь, Непрь, Днепръ, Днъпръ, Днъпьръ. У казках та билинах давньокиївського періоду на позначення Дніпра вживалися назви Ріка-Славута, Змія-Дівиця та Змій-Горинич.

Далі буде.

Примітка 1
Народ який не знє своєї історії,
Не вартий майбутнього.
Тарас Шевченко

Примітка 2
... Епохи маємо право право судити із погляду тієї епохи, за якої ті люди жили...
Борис Грінченко

Примітка 3
Неси до людей всі думки, почуття і слова
Максим Рильський

Примітка 4
Минулеє, сучасне і майбутнє
в моїй душі єдині назавжди
Володимир Сосюра

Примітка 5
Вітчизну треба любити не за те, що велика, а за те, що своя.
Сенека

Гостями п’ятничної програми Бі-Бі-Сі була переможниця літературного конкурсу ''Коронація слова'' пенсіонерка Ярослава Бакалець із Львівщини та співавтор її роману про Богдана Хмельницького Ярослав Яріш.

Пенсіонерка-вчителька, якій понад 70 років, отримала головний приз конкурсу за історичний роман ''Із сьомого дна'' про останні дні Богдана Хмельницького.

Літературні знавці, які розглядали анонімні рукописи, кажуть, що були вражені висвітлення добра і зла в романі.

Розповідаючи про свій рукопис, пані Бакалець, яка 10 років працювала вчителькою української літератури у сільській школі, сказала, що постать Богдана Хмельницького її захопила з дитинства, а вирішила вона написати про останні дні гетьмана.

У нас ця гетьманська боротьба точиться, відколи ми-українці себе пам’ятаємо.

Ярослава Бакалець

Пані Бакалець розповіла, що насправді написала свій роман у співавторстві з Ярославом Ярішем - своїм племінником.

Ярослав Яріш - сільський бухгалтер, який водночас сам є автором трьох книжок, і, зокрема, кілька років тому був дипломантом конкурсу "Коронація слова", каже, що допоміг пані Бакалець "розбавити класично-історичні напрацювання містикою й еротикою".

Пані Бакалець визнає, що написала свій роман «сухо і молоді було б нецікаво читати такий роман», а ідеї Ярослава про містику й еротику її зацікавили.

Автори кажуть, що матеріали для книги брали переважно "з підручників", але, що "не ставили за мету показати сухі історичні факти".

Ярослав Яріш каже, що вони «не вигадували нічого лишнього», а в своїй роботі спиралися, зокрема, на книги Яворницького, Нечуя-Левицького.

А щодо Богдана Хмельницького, то Ярослав Яріш каже, що його помилкою було те, що «його адміністрація не змогла прописати чіткі правила подальшого розвитку його молодої держави».

Автори розповіли, що їхній рукопис уже запропонували надрукувати три видавництва.

http://www.opendemocracy.net/taras-kuzio/ukraine-immobile-state
2 June 2010

Taras Kuzio

In the era of Leonid Kuchma's presidency (July 1994-January 2005) that culminated in the "orange revolution", Ukraine was often depicted as a country that sought in the post-communist era to do little more than unambitiously "muddle along". Today, approaching six years since the political convulsion that ended Kuchma's rule and propelled a new set of politicians into the frontline, there are fears that Ukraine will regress to semi-authoritarianism, see its sovereignty diminish as relations with Russia deepen, and move from political instability to violent political conflict. These fears may be overplayed, but their very existence suggests that Ukraine's political future seems to be a permanently open question that invites outlandish answers.

A state of flux

http://jamestownfoundation.blogspot.com/2010/07/ukrainian-opposition-registers.html
July 6, 2010

http://www.kyivpost.com/gallery/album/719/

Taras Kuzio

June 7, 2010

Taras Kuzio

Viktor Yanukovych was elected on February 7 and inaugurated as Ukraine's fourth president on February 25.

June 5 marks his first 100 days in office. Yanukovych won the 2010 Ukrainian presidential elections by the lowest margin in Ukrainian history (3.5 percent, compared to the traditional 8 to 16 percent) and is the first president to be elected with less than fifty percent of the vote.

He won the same number of regions (ten out of 27) but with fewer votes than he received in December 2004, despite four out of five years in opposition and a severe financial and economic crisis.

Yanukovych's weak electoral victory has not prevented him from launching a counter revolution in domestic and foreign affairs that overturns the work of Ukraine's first three presidents.

The two main counter revolutionary projects are the move from a Ukrainophile to a Russian-neo Soviet national identity (EDM, May 10). Ukraine has moved 180 degrees from Yushchenko's pro-Western single vector to a pro-Russian single vector foreign policy.

As leader of the Party of Regions, Yanukovych promised to pursue three policies after his election.

First, forming a government composed of "professionals" and implementing a reform program, building political stability, and taking steps towards national integration.

During Yanukovych's first 100 days in office none of these three policies have emerged. The government is led by former Kuchma era officials mainly in their late 50's or early 60's and therefore their careers began in the Leonid Brezhnev "era of stagnation."

No reform program has been put forward. Political instability is far more likely as a consequence of the counter revolution underway.

Meanwhile, Ukraine's regional divide has deepened, not improved, itself an outcome of these policies. Yanukovych's election was accompanied by six myths that fell apart after the counter revolution was unfurled. Unfortunately, these served to disorientate Western policymakers and analysts during his first 100 days in office:

1. Yanukovych was more likely to bring stability than Yulia Tymoshenko. Yanukovych's counter revolution in Ukraine's national identity and foreign policies may introduce greater instability in the country (Oleksandr Paliy, Ukrayinska Pravda, May 28).

2. Yanukovych learnt the lessons of election fraud in 2004 and recast himself as a democrat. This claim never quite stood up to scrutiny as Yanukovych did not accept the 2004 election results, arguing that there was no fraud involved and claimed that he was the object of a planned "US-backed conspiracy" (Orange Revolution). His views on 2004 only hardened over the past five years as no criminal charges were ever instituted against the organizers of the fraud.

The spring 2009 congress that launched Yanukovych's candidacy was "respectable and modern," Ukrayinska Pravda (April 25) reported. The April 23 congress that passed the leadership back to Prime Minister, Nikolai Azarov (the Party of Regions first leader in 2001-2003) was a "party congress from the Soviet era" with the leadership question taking place "according to the best canons of a CPSU congress" (Ukrayinska Pravda, April 25, 2010).

3. Tymoshenko, not Yanukovych, if elected would become the main threat to Ukrainian democracy. The first 100 days of the Yanukovych presidency has shown that his authoritarian tendencies were always greater.

He was governor of Donetsk from 1997-2002 during which it became Ukraine's only region with a similar political culture to Russia denoted by one party holding a monopoly of power.

The constitution has been repeatedly infringed and parliament has been sidelined when the Stability and Reforms coalition was established and the Black Sea Fleet basing agreement was extended.

Media censorship has re-appeared leading to the formation of the Stop Censorship! NGO, with 500 journalists amongst its members from throughout Ukraine (http://www.telekritika.ua/news/2010-05-22/53128).

Opposition leaders are being subjected to politically inspired criminal charges (http://www.telekritika.ua/media-continent/monitoring/medialiteracy/2010 -05-28/53250).

Protests have grown against police brutality following the death of a Kyiv student in police custody and police brutality against protestors in Lviv and Kharkiv (Ukrayinska Pravda, May 31, June 3).

4. Yanukovych's pro-Russian program was dismissed as unlikely to be implemented if he were to be elected. Yanukovych would become a "Kuchma-2," pragmatic, working with centrists and national democrats, and return Ukraine to a multi-vector foreign policy.

This myth misconstrued Yanukovych and the Party of Regions as "pragmatists" when they had evolved in the post-Kuchma era into an ideological political force that defended and represented the Eastern Slavic, Russophone and neo-Soviet political culture of Eastern-Southern Ukraine.

Yanukovych and the Party of Regions receive support from ex-communist voters and have twice entered coalitions with the communist party. In the Crimean parliament, the Party of Regions has formed coalitions with Russian nationalists and the national-Bolshevik Progressive Socialists (EDM, March 2).

5. Russia equally supported Tymoshenko and Yanukovych; a view echoed repeatedly by President Yushchenko. As EDM (January 22, 29) highlighted, Russia gave its backing to Yanukovych, a factor evident since his election. Since 2005, the Party of Regions has a partnership with the Unified Russia party led by Prime Minister, Vladimir Putin. Fatherland, the party that Tymoshenko leads, is the most active Ukrainian party in the European parliament and a member of its European People's Party group.

The Party of Regions is not a member of any European parliamentary group. 6. The oligarchs are ready to become taxpaying, bona fide businessmen and support tackling corruption.

This view, echoed by Western analysts such as Anders Aslund and Adrian Karatnycky (Kyiv Post, April 14, May 27), has proven to be unfounded.

The oligarchs are interested in subsidized gas, which the gas lobby that controls Ukraine's foreign policy and the Yanukovych administration has provided (EDM, March 18). US-style "robber barons," with which Ukraine's oligarchs are often compared, only became bona fide businessmen when they were forced by the state; they did not do so of their own volition.

Ukraine's oligarchs are comfortable with the country's partial reform equilibrium and an unreformed energy sector. Big business seeks to ingratiate itself with the new authorities and oligarchs are a threat to Ukrainian democracy as they control television where censorship is being re-imposed.

Yanukovych's first 100 days in office has not fulfilled his election promise of reforms, stability and national integration.

Meanwhile, he has introduced policies (such as on Sevastopol) that were not included in his election campaign.

http://cym.org.ua/tmp/100405155918N.html
13-06-2010

The Public Prosecutor's Office of Kharkiv Oblast begins criminal proceedings against the leaders of the public organizations, who have written a letter about the illegal eviction of the Cultural Center of Kharkiv City Society "Spadshchyna" by the Kharkiv City Council, addressed to the President of the United States of America Barack Obama. The authors of the address will be incriminated an article from the Chapter I of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine -- "Crimes against national security of Ukraine". Obviously, following the new Ukrainian foreign policy doctrine, the political situation and in order to subdue opposition social activists the Public Prosecutor's Office of Kharkiv Oblast decided to start a wide-range process referring to the historical example of "The process of the Union for Liberation of Ukraine-Ukrainian Youth Association", which made legal the mass repressions against the Ukrainian intelligentsia in 1929-1930 . Famous Kharkiv public and culture figures, scientists, artists, kobzars, who have signed the address to the President of the United States of America Barack Obama (the text of the address: http://cym.org.ua/tmp/100405155918N.html) are included in the list of the nowadays "public enemies".

It should also be considered, that the pressure on the leaders of the public organizations, who have written the letter to Barack Obama, started right after they have announced the campaign for removal of the memorial plaque to the founder of the Kharkiv division of the Black Hundreds professor Andrey Vyazigin, who is infamous for his active propagation of xenophobia and leading pogroms against the Jewish community and the Ukrainian culture figures of the city at the beginning of the XX century. It should be mentioned, that the noted memorial plaque to the "black-hundredists" was officially opened in the geographical center of Kharkiv (vul. Demchenka, 14) with the assistance of Kharkiv City Council leaders and deputies (http://cym.org.ua/tmp/100609124752N.html)

The Administration of Security Service of Ukraine in Kharkiv Oblast, which has been authorized to ascertain the level of danger of the new "public enemies" of Ukrainian national sovereignty is involved in the political process over the authors of the letter to the President of the United States of America. As it becomes clear from the text of the inquiry of the Administration of Security Service of Ukraine in Kharkiv Oblast addressed to one of the initiators of the letter to Barack Obama, the form, style and aim of getting the accused to "convince" resemble the methods of NKVD of 20th-30th of the XX century. The text of the inquiry is given below.

The process of the Union for Liberation of Ukraine-Ukrainian Youth Association was a court trial that is classified in the history as one of the show trials of the Soviet Union. The event took place in the Opera Theatre in Kharkiv (at that time the Ukrainian State Central Opera) from March 9 to April 19 1930. Forty-five Ukrainian intellectuals, theologists, writers, and a librarian were accused of anti-state activities. In a short period of time 700 other people were arrested in connections with the process. The exact number is unknown, but according to some estimations there were 30 thousand that were either arrested, exiled, and/or liquidated during and after the process.)

SECURITY SERVICE OF UKRAINE
Administration of Security Service of Ukraine in Kharkiv Oblast
Kharkiv, vul. Myronosytska 2, 61002, tel. (057) 700-16-61, fax (057) 700-14-22
www.ssu.gov.ua, email: usbu_khr@ssu.gov.ua <mailto:usbu_khr%40ssu.gov.ua>

07.06.2010 # 70/5-4974 Issue #1

To the head of Kharkiv Regional Organization of
Ukrainian Youth Association
Cheremskyi K.P.

Kharkiv, vul. Sumska, b. 44/2, 61002

Concerning the inquiry of the Public Prosecutor's Office of Kharkiv Oblast

Dear Kostiantyn Petrovych!

Administration of Security Service of Ukraine in Kharkiv Oblast has received the inquiry from the Public Prosecutor's Office of Kharkiv Oblast (registry # 07/1-8543-10 dating 28.05.2010) that refers to "The letter of public organizations of Kharkiv Oblast to the President of the United States of America" ( http://cym.org.ua/tmp/100405155918N.html) , which has been signed by you and other leaders of public organizations of Kharkiv ("Sokil", "Spadshchyna" and others). The inquiry aims to examine the possible facts of trespass against the national sovereignty of Ukraine.

Fulfilling the inquiry and under the provisions of the clause 3 article 25 of the Law of Ukraine "On Security Service of Ukraine" we ask you to send a copy of "The letter of public organizations of Kharkiv Oblast to the President of the United States of America" in the Ukrainian language to our address, certified with the seal of Kharkiv Regional Organization of Ukrainian Youth Association, and as well inform how, on your opinion, the President of the USA Barack Obama should prevent the increase of the social tension and interethnic conflicts in Kharkiv region, defend social balance in Kharkiv and not to allow the illegal eviction of "Spadshchyna" that is located at 61002, Kharkiv, Ukraine, vul. Sumska 44/2.

Respectfully,
Deputy Director of the Administration. A. Lytvynenko

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/71282/
29 June 2010

Alexander J. Motyl and Taras Kuzio 

http://h-net.msu.edu/cgi-bin/logbrowse.pl?trx=vx&list=H-Russia&month=1006&week=e&msg=UCKK%2BbvO9OhFFvp6Ydm3GQ&user=&pw=
June 30, 2010

Alexander J.Motyl and Taras Kuzio

2) Do not let them have your passport or other form of identification.

3) Call your Embassy or Consulate immediately. Ensure you have names, mobile telephones and emails of Embassy personnel with you.

4) Telephone, text or email Ukrainian and Western politicians and journalists immediately when you are denied entry. Ensure you have names, mobile telephones and emails contacts of Ukrainian parliamentary deputies, journalists and NGO leaders. Bring contact numbers of Western journalists resident in Kyiv (Reuters, Associated Press, Financial Times, Wall Street Journal, Kyiv Post).

5) Ensure you have a mobile telephone with in-built camera and email and/or texting facility. Make sure it is fully charged and bring 1 extra battery. Ask another Westerner in line at passport control to take a photo or video of you and send these to Ukrainian/Western journalists.

6) Ensure you have some cash with you for essential purchases. Most facilities in Kyiv's Borispil  airport do not take credit cards.

7) You do not know when you will see your luggage. Include basic toiletries in your hand luggage.

8) Bring reading and writing material with you. Detention can be for up to ten hours. Keep a log of what is taking place and what is being said. Use this log to write a blog and/or article afterwards. Publicity is good for your plight.

9) Use twitter or texting to keep people informed. To save time, prepare a mailing list on your mobile phone of key people (Embassy/Consulate officials, Western/Ukrainian journalists, Ukrainian politicians and NGO activists) you would wish to keep informed of your plight.

10) Before travelling to Ukraine, ask your colleagues for contact details of a Kyiv-based lawyer whom you could telephone if you are detained.

Stephen Velychenko
CERES Associate,Munk Centre;
Research Fellow,Chair of Ukrainian Studies;
100 St George Street,
University of Toronto
Toronto M5S 3G3

http://www.rferl.org/content/Ukraines_New_Rulers_What_Do_They_Want/2061377.html
June 03, 2010

Gregory Feifer

The hurry-up Kharkiv Decree -- signed and delivered last April by Yanukovych to the delight of Medvedev -- is the topic of Oleksandr Kopytko's Хто сплете "українське павутиння" в Севастополі?

Kopytko is expanding the topic by stressing the attendant consequences placing the defense posture of Ukraine politically and financially at a great risk.

Further on he follows up with the grim remarks by pointing out the loss to Ukraine being amplified by the international interests coming to fore on the Black Sea Region in particular, having been stimulated by the Seastopil's "slipping away from Ukraine saga" played out in Kharkiv. 

The unadulterated evidence of Ukraine's diminished or totally negated prestige in the area is attested by the planned Sevastopil Cultural Festivities program pre-announcing the participation by Russia, the Old Europe wing of the EU, the USA, and Turkey -- with the assumed host-Ukraine found nowhere in sight.
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/16/5142316/  

Miron Kryzhan-Iwskiy

Inform Newsletter
June 15, 2010

Ukraine's state gas company, Naftohaz Ukrainy, is facing more uncertainty. This follows the Stockholm Court of Arbitration ruling in favour of the return of 11 billion cubic metres (bcm) of natural gas to RosUkrEnergo (RUE), the intermediary company eliminated by the previous government from contracts to supply Russian and Central Asian gas to Ukraine. An additional 1.1 bcm of gas is to be returned as the terms of the contract were broken.

Sergey Tigipko, Deputy Prime Minister, stated that there was no money in the state budget to pay for the gas. It is also unlikely that Naftohaz could pay off the debt by raising more money on international markets due to the dire state of its finances.

In the end, "some sort of compromise will have to be reached," an unnamed western energy observer told Inform. "As Naftohaz is unable to pay, Mr Firtash might demand a part of its assets," he added.

Zerkalo Nedeli, Ukraine's influential weekly, wondered how RUE will manage to utilise the 11 bcm even if it manages to lay its hands on the gas. It is unlikely it will be able to sell it to Europe as Gazprom will not share its quota with Mr Firtash. Therefore, the gas is likely to go to Ukraine's chemical industry. Not surprisingly, Mr Firtash is pulling strings to appoint managers loyal to him in Ukraine's regional gas distribution companies in order to buy gas from the company.

"You have to ask yourself how it appeared in the first place, or why, when President Yanukovych was prime minister the first time (under President Leonid Kuchma), Ukraine lost its access to direct gas supplies from Central Asia," energy analyst Mykhailo Gonchar said.

Yuriy Boyko, Ukraine's Fuel and Energy Minister, said that Ukraine will appeal against the decision. "As regards to the current situation, there will be no crazy turnover of resources at the expense of consumers and national interests," said Mr Boyko. More rulings are expected this summer that could overturn the present outcome.

Mr Boyko, who appears to be playing the role of "poacher turned gamekeeper" is a close associate of Mr Firtash and often referred to as the "Godfather of RosUkrEnergo." The situation is further clouded by two more officials, from the Firtash-owned chemical group Ostchem, who chair departments in Naftohaz. It is an open question if they relinquished their business interests before taking their posts.

What Now for gas reforms and Naftohaz?

In the light of the Stockholm ruling, it is hard to see what will happen to the gas market reforms the IMF is insisting on, which include third-party access to gas pipelines and the restructuring of Naftohaz by separating its extraction and transportation arms. Mr Tigipko and Irina Akimova, an economic adviser and aide to the president, spoke in favour of the reforms. But it is unclear if the government will adopt measures that run contrary to Mr Firtash's interests.

EU, US and independent observers supported Ms Tymoshenko in questioning Mr Firtash's role in the Ukraine-Russian gas trade. Some observers suggest that the Stockholm ruling might reopen the door to RUE as a middleman. Others indicate that restoring the status quo will not bring any dividends to Russia and Gazprom, which, together with the Tymoshenko government, demonstrated their commitment to more transparency to EU consumers by scrapping the intermediary in 2009.

Any weakening of Naftohaz may make the Russian proposal to merge it with Gazprom more acceptable to the cash-strapped Yanukovych-Azarov administration. "Such a move would signal the end of Ukraine's energy independence," said Leader of the Opposition Yulia Tymoshenko, "for whoever controls the gas valves, controls Ukraine."

http://www.eurasiareview.com/201006133160/yanukovich-shelves-plans-to-federalize-ukraine-for-now.html
14 June 2010

Paul Goble

Staunton, June 13 - Viktor Tikhonov, Ukraine's new vice premier for regional policy, announced last week that Ukraine will remain a unitary state because the federalization of the country would be too expensive and problematic, thus putting off a change that many had thought President Viktor Yanukovich planned to make a centerpiece of his policy.

Indeed, since Yanukovich came to power, people in various parts of Ukraine and commentators in Moscow had argued that only federalization of that country could cope with the enormous divides among its regions, clearly on the assumption that the new pro-Moscow Ukrainian leader would move in that direction.

But Tikhonov's declaration suggests that any moves away from Ukraine's unitary state will not take place anytime soon, a possible indication that Yanukovich fears such changes could get out of hand or a recognition by the Ukrainian president that federalization could end by costing him and his Party of the Regions real power.

In an essay posted on Materik.ru, Igor Lesev suggests that Tikhonov's views are authoritative and reflect two basic conclusions that the powers that be in Kyiv have reached: moving toward federalism now would be expensive and, what is more, "culturally, Ukrainians are still not prepared for this"

Given that Tikhonov is one of the most "consistent supporters of the thorough-going federalization of Ukraine," Lesev argues, it is clear that his statement that for the moment at least, Ukraine will remain a unitary state, reflects the position of the Yanukovich regime rather than any change of heart on Tikhonov's part.

Any moves toward the federalization of that country would be long and difficult, Lesev notes. They would require "a complete change in the form of the entire system of power of Ukraine, and "what is most important, presuppose a cardinal change in the constitution of the country."

Any such change, therefore, would require some kind of agreement with the Ukrainian opposition, something not currently on offer. But the real reason for the regime's change of heart and Tikhonov's statement, Lesev argues, is not an assessment of how the opposition would react but rather of how Yanukovich's Party of the Regions sees the future.

Unlike his predecessors who either viewed it as "an absolute value" (Leonid Kuchma) or something that would prevent "independent movements in the regions" (Viktor Yushchenko), Yanukovich, Lesev says, was quite prepared to support the idea of federalization until it came to power but is now opposed to such a move because of its own calculation of self-interest.

Enjoying virtually unlimited power in the current centralized state, Yanukovich and his Party of the Regions want to "leave everything as it is" lest any shift reduce their control. On the one hand, federalization would lead to the rise of elites the current president's party might not be in a position to control.

And on the other, local and regional elections could work against it even if the Party of the Regions were to win. That is because the regional candidates of the ruling party would have to appeal to groups that would tend to undermine Yanukovich's control even if those who won proclaimed their loyalty to him.

Consequently, the Party of the Regions is prepared to let things ride, assuming that it has "sufficient time" to move toward the federalization that it has always supported. But this is "a mistake" on their part, Lesev says, because any result of the elections that are now scheduled will make it more difficult for Kyiv to move toward federalization.

"Success by the Party of the Regions will be a signal that the party is on the true path and that there is the chance to use unlimited government resources and that there is no sense in delegating power to the regions," Lesev argues.

At the same time, the analyst continues, "success by the opposition will also make the process of the federalization of Ukraine more complicated since there will arise a powerful protest group in the regions and in the parliament."

"In other words, if the regionals genuinely and not in words want to see the economic and in part political independence of regions, then they must conduct the reforms already now," something Tikhonov's words suggest they have decided against, because if they don't, then "the process will be either impossible or become undesirable for the 'Donetsk' elite."

http://article.nationalreview.com/434862/troubles-in-ukraine/george-weigel
May 26, 2010

George Weigel is a distinguished senior fellow of Washington's Ethics and Public Policy Center.

Pres. Viktor Yanukovych is moving his country closer to Russia, both strategically and in terms of political culture

[...]

Russia, Medvedev said, has "finally got a viable Ukrainian partner," making a clear reference to the independent-minded Yushchenko, who had pushed for NATO membership for Ukraine.

Russia's new "partner" was then invited by Medvedev to join the Russian-led Collective Security Treaty Organization, which now includes Russia, Armenia, Belarus, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, and Uzbekistan. The CSTO, Medvedev said, "is not the Warsaw Pact." The real question, though, is whether it is another building block in Vladimir Putin's program of reclaiming the Russian "near abroad."

And that is precisely the question that should concern the West.

Henry Kissinger once observed that he had "never met a Russian who regarded Ukraine as a foreign country." That is undoubtedly true of certain Russians, including the alumni of the KGB who now control Russia's politics -- a phenomenon ably analyzed by the aforementioned Edward Lucas in his book, The New Cold War. And it is likely true of certain men and women, primarily Russian-speaking, who now find themselves citizens of an independent Ukraine. Yet there are millions of Ukrainians who believe themselves the heirs of a distinctive history and a unique culture: one which, in its modern national aspirations, has not been torn between Westernizers and Slavophiles, as has long been the case in Russia.

That notable student of central and eastern European cultures and modern Europe's struggles to define itself, the late Pope John Paul II, spoke for those millions of Ukrainians when, during his June 2001 pilgrimage to Kyiv and L'viv, he declared that "Ukraine has a clearly European vocation," a judgment that would likely be shared by the creators of modern Ukrainian national consciousness.

The stakes are very high in Ukraine, and not just for Ukrainians who cherish their hard-won independence and wish to live out their "European vocation." Russia without Ukraine is a power, but not a great power. For Ukraine is not only, as John Paul II described it, "the frontier and gate between East and West," and thus a land rich in possibilities for cultural encounter. Its considerable landmass is also the buffer between Russia and NATO, and thus its independence is a deterrent to any efforts over the medium and long haul to reassemble the old Warsaw Pact by various means.

One of those means, of course, would be energy blackmail. And here Ukraine's geographical position comes into play again. Eighty percent of the natural gas headed for the European Union passes through the pipeline network of Naftogaz, the Ukrainian state energy company; both Vladimir Putin and Dmitry Medvedev have recently proposed merging Naftogaz with the Russian giant Gazprom. President Yanukovych has been tepid about these proposals to date, but one wonders how long that mild resistance will last. Were Naftogaz to merge into Gazprom, the implications for Europe's energy security and for a revanchist Russia's capacity to work its will with impunity in the old Lenin/Stalin empire, and perhaps beyond, would be grave indeed.

In any event, a Ukraine in which the rector of the Ukrainian Catholic University is under secret police surveillance, with his phones tapped, is a Ukraine in which the tremendous work that has been done since 1991 to rebuild the rudiments of civil society and democratic political culture amid the ruin left by Soviet totalitarianism is, like the men and women who have done that work, in danger. That is bad in itself, and it ought to be resisted by the United States and the European Union. Whether either the Obama administration or an EU on the brink of fiscal implosion is up to that task of resistance is, of course, another question; and the likely answer to that question will be of cold comfort to Ukrainian democrats and their friends throughout the West.

All the more reason, then, to raise the alarm by publicizing the drift toward authoritarianism on the Putin model that seems to be accelerating in Ukraine under President Yanukovych. That might be a first step toward energizing the kind of Western nongovernmental support for democracy in Ukraine that was crucial to the success of the revolutions of 1989.

Complete article: http://article.nationalreview.com/434862/troubles-in-ukraine/george-weigel

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=36517&tx_ttnews
[backPid]=484&no_cache=1
June 22, 2010

Taras Kuzio

"Putinization" is occurring in both the Interior Ministry (MVS) and Security Service (SBU), following the return of Kuchma era discredited officials and those linked to the corrupt gas lobby (EDM, March 29, April 1). First Deputy Interior Minister, Sergei Popkov, headed MVS internal troops when they advanced on Kyiv on November 28, 2004 to suppress the Orange Revolution.

"Putinization" of the MVS comes after the Party of Regions repeatedly attacked its alleged politicization under "Orange" Interior Minister, Yuriy Lutsenko. After being elected, Yanukovych "demanded" that the MVS become "apolitical" and told Interior Minister, Anatoliy Mogiliov, that "de-politicization of your work" is the key to your success (Ukrayinska Pravda, March 11).

However, the MVS has become more politicized and is undergoing a "Putinization." At his 100 days anniversary meeting with the media, Yanukovych was asked why the MVS prevented the opposition from protesting. He responded that this was untrue and that the MVS merely defended civic peace and halted attempts by a minority to prevent the majority from living in peace. As stated in Ukrayinska Pravda (June 5), "A few more such comments (from Yanukovych) and one could think that one was listening to an explanation by a Unified Russia party spokesman."

Journalists pressed Yanukovych on why the MVS stood in excessive numbers in full riot gear between his supporters and the opposition? He replied that Berkut and Tytan Spetsnaz forces were there to prevent conflict between both sides.

Ukrayinska Pravda and other Ukrainian media ridiculed these official explanations saying there is a three-fold anti-opposition strategy in place.

1. Wherever Yanukovych travels in Ukraine a small group of his supporters are brought to the event.

2. Berkut/Tytan Spetsnaz are placed between the opposition and Yanukovych supporters in greater numbers than the opposition and in full riot gear with loaded weapons.

3. Spetsnaz block the opposition, surround them in a vice and prevent them moving.

The new policy nullifies the very purpose of the right to protest, "as those to whom it is addressed simply do not see it" (Ukrayinska Pravda, June 5). Yanukovych's supporters are permitted to stand closest to him and receive the main television coverage.

The aim of the new policy is two-fold. First, to show that the opposition allegedly has little support. Second, to intimidate citizens thereby reducing the numbers of protestors. This is accompanied by a strategy to prevent opposition protestors from travelling to Kyiv, plus, a media policy that gives excessive, positive television coverage to the authorities and limited, negative coverage to the opposition.

The SBU is under the control of the president, according to the 1996 and 2006 constitutions, and has been considered by every president as his personal institution. A lack of civilian oversight coupled with its large size (30,000 officers compared to a combined 6,000 in the UK's MI5 and MI6) has led to the misuse of the SBU by each president.

This includes SBU involvement under Chairman, Leonid Derkach, in the export of Soviet era arms to conflict zones such as Sierra Leone, the subject of the 2005 fictional Hollywood film "Lord of War" based on the exploits of arms dealer Yuri Orlov (played by Nicolas Cage). Mykola Melnychenko, a presidential guard in the Directorate on State Defense (UDO), which was separated from the SBU in the early 1990's, illicitly taped Kuchma's abuse of office including the abduction and murder of journalist, Georgi Gongadze. No SBU officers were ever prosecuted for the crime.

More importantly the SBU continues KGB-style political surveillance of opponents -not just separatists, which every intelligence agency would see as one of its areas of responsibility. Evidence provided to EDM points to President, Viktor Yushchenko, using the SBU against domestic opponents such as the Party of Regions and also Yulia Tymoshenko. These sources also point to SBU surveillance of foreign political visitors, including this author.

An international scandal followed the attempted intimidation of the Catholic University in Lviv, where the dean was asked to sign a statement agreeing he would not permit students to become involved in protests (Kyiv Post, May 28). The US State Department and Canadian parliamentarian Boryz Wrzesnewskyj condemned the SBU's interference in May 28 and June 2 statements (Kyiv Post, June 3).

American-Ukrainian Rector of Ukrainian Catholic University, Borys Gudziak, described the SBU's demands as a return to KGB tactics (Kyiv Post, May 28). SBU Chairman, Valeriy Khoroshkovsky, ridiculed the complaints as "political technology" used by "opponents of the stabilization processes taking place in the state" (Komersant-Ukraina, May 31). Evidence of surveillance of communications was found in the press conference held by President Yanukovych on his 100th day in office. The Stop Censorship NGO, signed by 502 journalists and 132 NGO's, planned to undertake a protest during the press conference.

As Ukraynska Pravda (June 5) journalist Serhiy Leshchenko noted, only a few Stop Censorship leaders knew in advance of the planned event. Yet, from his reactions, Yanukovych had clearly been pre-prepared to expect the protest and the plan to give him a Stop Censorship t-shirt and petition. The only explanation for his knowledge of the protest is that Stop Censorship NGO's telephones are being monitored.

Khoroshkovsky is both a billionaire oligarch and media magnate. This has meant he has always been criticized by Anatoliy Grytsenko, head of the parliament's committee on national security and defence, as unsuitable because of his conflict of interests.

Ukraine's most viewed television channel, Inter, the general director of which is Khoroshkovsky's spouse, Olena, is mainly watched in Russophone Eastern-Southern Ukraine. Valeriy Khoroshkovsky, "is in charge of contacting other media owners to ensure a favorable TV coverage of the new leadership" (Kyiv Post, May 7). Khoroshkovsky was accused of taking control of the National Council on Television and Radio which controls the distribution of licenses (Ukrayinska Pravda, April 2). A June 7 appeal to President Yanukovych by Channel 5 journalists claimed that Khoroshkovsky is aiming to take over its license and remove their channel.

Censorship has a long-term connection to the Putin regime. Igor Shuvalov (a Russian citizen), coordinates the news policies of Inter and State Channel 1 on behalf of the presidential administration. Shuvalov was the main author of temnyky censorship instructions sent by the presidential administration in 2002-2004 to television channels.

"Putinization" of Ukraine's siloviki is an outcome of the Yanukovych administration learning the lessons of how the Orange Revolution was permitted, neo-Soviet political culture that permeates the administration, and inspiration from one party rule in Donetsk and Russia.

Eurasian Daily Monitor, June 28, 2010

Taras Kuzio