If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

Bereza Kartuzka: Recipient of Platinum Award from the
43rd Annual WorldFest-Houston International Film Festival

Wreath that struck Yanukovych sold at Internet auction for Hr 42,000
Знаменитий вінок Януковича пішов з молотка за 42 тис. грн!

May 29 травня 2010
Vol.11 No. 11

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:

with "Subscription" in the subject line.

In this issue:

ePOSHTA is initiating a new rubric
"And the King is Nevertheless Naked!"

еПОШТА відкриває нову рубрику:
«А король таки голий!»

Відомо, що найгострішою зброєю проти будь-якого ворога є політична сатира. Саме вона знімає всі косметично-пропаґандистські нашарування з відкритих україножерів, продажних політиків, розкриваючи їхню справжню сутність. Так бувало за часів колишнього «червоного директора» Леоніда Кучми, так буде й за правління колишнього зека Віктора Януковича.

Отже, запрошуємо всіх наших читачів до співпраці на сатиричному поприщі під гаслом: «А король таки голий!»

   Редакційна Сторінка
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Employment, Grants & Scholarships
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
 And the King is Nevertheless Naked!  
  А король таки голий!
  Ukrainians in the News
  From Our Mailbox / Blogbox

What is diaspora's roel in the fight for Ukraine TOP
First of all, gratitude and approbation needs to be expressed to the organizers of and participants in the actions of protest in the USA, Portugal, Spain, Greece, the European Union (Munich) against the dismantling of the Ukrainian state. It is these first actions against the Kremlin's protégé Victor Yanukovych that resonated more loudly than would have ten statements made by diaspora leaders in the limited Ukrainian mass media. Because they conveyed the following: Ukrainians around the world are demonstrating against the surrender of Ukraine's national interests to Russia and they are doing so even by organizing themselves ad hoc in defense of Ukraine. Seemingly lulled by international propaganda about the new "democratic face" of Ukraine's leader Yanukovych, it is good that Ukrainians in the diaspora have at last awakened. But where are we Ukrainian Canadians, why is nothing seen nor heard from us? Why has the leadership of the Ukrainian Canadian Congress restricted itself to one appeal to V. Yanukovych - belated at that? What can that accomplish?

Today, for us Ukrainians in the diaspora, there is not a shred of doubt that the "Kremlin midgets", in the persons of D. Medvedev and V. Putin, conferred on V. Yanukovych the role of head liquidator of the Ukrainian state. And the speed with which this anti-Ukrainian regime headed by this Russian servile attendant hands over national interests, only confirms one more superfluous time that Moscow's occupying regime is operating in Ukraine. Indisputably, the command centre for the liquidation of the Ukrainian state is in Russia's KGB offices, where not only there is a step-by-step plan laid out for the elimination of the Ukrainian state by home grown Ukrainophobes, but also under their direct management.

The extent to which the Ukrainian diaspora will be able to effectively counteract the criminal plans of the principal Moscow stage-director Vladimir Putin and his company, depends on the activeness of our leadership and on the civic committment of every diaspora Ukrainian.

And so, about the activity of our leadership. Unfortunately, it appears that our leadership has practically kept itself aloof from the struggle for Ukraine. Its weak and results-bereft appeal to Victor Yanukovych, most likely elicited Homeric laughter not only in Kremlin’s secret service, but also within their secret service in Ukraine. For to appeal to the main liquidator of Ukraine on a pseudo-Ukrainian level, rather than on the international plane is highly ineffective.

It is worth noting at this point for those who have become discouraged and indifferent: without Ukraine no one in the world will ascribe any significance to us, Ukrainians; once again we will be hounded - again we will be accused of having committed far-fetched historical crimes and in the end all of us, without trace, will dissolve into a world of foreign languages.

ePOSHTA considers that the Ukrainian diaspora's leadership should call an urgent meeting where a concrete plan for the rescue of Ukraine is developed. At that time an organizational body should be created for the purpose of implementing the elements of the plan. We consider that it would be difficult to find a more qualified candidate in the diaspora than Askold Lozynsky.

What action should be part of the plan? The work toward the rescue of Ukraine should be conducted in two directions: the diaspora and all-Ukrainian. The diaspora direction: in addition to addresses/appeals to the occupying administration of Ukraine, work needs to be conducted on an international level, involving international institutions, world opinion and, especially, the mass media in the rescue of Ukraine. in particular in this context, the idea should be conveyed to international representatives that the absorption of Ukraine by Russia is a direct threat to peace and the absence of upheaval in Europe, and even in the whole world. In effect, one reason for the start of wars in Europe was also the absence of a strong Ukrainian state, which would have restrained aggressive intentions to capture the fertile Ukrainian land.

Leaders of the constituent organizations of the Ukrainian World Congress should constantly inform the governments of their countries of the unconstitutional actions of Victor Yanukovych: the surrendering of the national interests of Ukraine in contravention of the will of a majority of Ukrainians; the violation of the Constitution of Ukraine, including the attack on the freedom of speech, persecution for political views, etc.

An information campaign needs to be launched in the Ukrainian mass media to enlighten the diaspora about the situation in Ukraine. It's aim: to bring together a broad range of the public in actions of protest at embassies of Ukraine, consulates, to sign petitions to the government of country where they reside, etc.

In addition, it would be worthwhile for our leaders to think about other forms of protest for Ukrainians in the diaspora: involving national churches - common prayers and even masses for the rescue of Ukraine, singing of the spiritual hymn of Ukraine "Боже великий, єдиний", and the like; arrange for stickers for bumpers, purses, knapsacks, etc., as we Ukrainians in the diaspora must daily and ubiquitously spread the information about Victor Yanukovych's criminal regime. To that end it would be useful for the Ukrainian World Congress, the Ukrainian Canadian Congress and others to set up telephone lines, while media establish special pages where, in the context of this fight for Ukraine, diaspora Ukrainians would have the opportunity to express their views or propose concrete action.

The second direction of the action plan: co-ordination of the efforts of the diaspora and Ukraine. Beyond that and foremost diaspora’s leaders should undertake the role of national mediator, to reconcile and unite the diverse opposition in a powerful protest force of parties, public and youth organizations and movements, as well as to help form a single all-Ukrainian center (committee) to fight against the occupying regime of Victor Yanukovych.

In our view, such a centre would not be comprised of 80-years-old literati or politicians (honour and praise to them for their initiative!), but middle aged or even younger leaders, who are ambitious and enterprising patriots capable, not only of thinking through and realizing the desired breakthrough on a state level, but also ready for self-sacrifice. Such a centre must rely on a widely encompassing all-Ukrainian people’s front, i.e. an all-peoples’ resistance movement against Victor Yanukovych’s anti-Ukrainian clique. Obviously, it must be an all-Ukrainian people’s front because those Moscow promoters in power have declared a merciless war not only on Ukrainians in their own land, but Ukrainians worldwide.

For us, Ukrainians, not all is lost yet. However there is little time for reflection. Ukraine is calling upon its loyal sons and daughters to take on the fight with great resolve! We will win, because God and Truth is with us!

Чи відсидиться українська діаспора в кущах? TOP

Не можна читати без брому останні новини з України, позаяк остаточна здача донецько-кримінальною клікою Януковича наших національних інтересів Росії виходить за межі людського розуміння. Багатьом було відомо, що донецький реґіон – совково-затхлий, проросійський, украй криміногенний. Однак потрібних висновків не зробив ніхто з тих, хто нині вперто набивається в провідники української нації, а то й найближчими днями здійснюватиме войовничі вояжі по Канаді.

Панове-свободівці, спершу покажіть свої діла, а вже відтак страсайте повітря набором націоналістичних фраз! Чому ваш вождик Олег Тягнибок під час президентських виборів-2010 не залишав живого місця на Юлії Тимошенко, натомість іґнорував двічі несудимого, нинішнього керманича України В. Януковича? Чи не гаслами «Тимошенко і Янукович однакові», «не йдіть на вибори» або «голосуй проти всіх» О. Тягнибок разом із В. Ющенком, А. Гриценком, В. Кириленком, А. Яценюком, Ю. Костенком кували всеукраїнську поразку, розчищаючи дорогу до влади російським холуям?   

Утім, фатальний розвиток подій можна було передбачити, враховуючи традиційну українську отаманію, ворохобництво, надмірну амбіційність, в нинішніх умовах – нескоординованість дій, розсвареність національно-патріотичних сил, взаємне поборювання. Окрема тема: майже поголовна деморалізація та скорумпованість, а то й продажність депутатського корпусу національно-демократичних сил, на всіх його рівнях. На жаль, бацила вседозволеності й розбещеності владою, яка вразила Віктора Ющенка, передалася проводові практично всіх політичних і громадських структур Західної й Центральної України. Найдужче від цієї бацили постраждала Галичина, де патріоти завжди чинили потужний опір будь-якій антиукраїнській владі.

У контексті роз`єднаності опозиційних сил України, які повинні б виступити єдиним могутнім всеукраїнським фронтом проти нинішніх ліквідаторів України, особливу консолідуючу роль мала б відіграти діаспора. Варто зазначити, що патріотично налаштовані українські низи вже проводять акції протесту під посольствами, генеральними консульствами України у країнах свого поселення, (http://www.unian.net/ukr/news/news-378330.html) натомість верхи - більшість провідників діаспорних надбудов - досі не виробили тактики (на стратегію навіть не заноситься) щодо антиукраїнського режиму В. Януковича. Передовсім ідеться, чи потихеньку відсидітися в кущах, чи проводити політику нереального нейтралітету, а чи мобілізувати українство на безкомпромісну й тривалу боротьбу за Україну.

Виглядає, що все остаточно проясниться після обговорення ситуації в Україні та шляхів виходу з неї президента СКУ Євгена Чолія з проводом складових організацій під час проведення ІІІ-ого Міжнародного конґресу «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє» (Львів, 23-25 червня 2010 р.). Однак велику пересторогу викликає запланована Є. Чолієм зустріч із керманичем України В. Януковичем. Знаючи підступну сутність нинішньої влади, можна сподіватися, що головні ліквідатори України використають цю зустріч для своїх пропаґандитських цілей, як демонстрацію підтримки діаспорою своїх антиукраїнських дій. Чи вистачить у президента СКУ Є. Чолія твердості й принциповості, щоб не робити реверанси колишньому зекові В. Януковичу, а навіть не потрапити на гачок облудних реґіоналів, покаже час. Однак у діаспорних ЗМІ має завчасу пролунати сиґнал тривоги: попередження п. Чолієві про його велику відповідальність за долю Україною перед усім українським народом, в краю й у діаспорі.

Нині в Канаді особливе політичне затишшя. Складається враження, що канадські українці перемістилися в інщу галактику, де відсутнє радіомовлення, телебачення, інтернет, преса, тобто втрачено будь-який зв`язок із Україною.

Не все однозначно в самому Торонто, зокрема по-різному до форм протесту віднеслися провідники українських організацій. Серед них є деякі специфічно зацікавлені. Останні протидіяли проведенню протесту під Генеральним консульством України в Торонто, настоюючи на акціях виключно антиросійського характеру, тобто під Генеральним консульством Росії в Торонто.

Вочевидь, серед нашого громадянства все ще існують мудрагелі, які керуються міркуваннями: «моя хата – скраю», Віктор Янукович - невинне ягнятко, яке невтямки потрапило під гіпнотичний вплив страшного російського медведя чи «не піду протестувати проти України». Варто зрозуміти, що ми, діаспорні українці, протестуємо під українськими посольствами, консульствами не проти України, а проти капітулянтської політики донецького кримінально-олігархічного клану на чолі з В. Януковичем. Саме про це написали вже на своїх плакатах протестуючі українці США, багатьох країн Європи.

Безперечно, діаспорні українці можуть зупинити сповзання України до статусу російської колонії. А це - потужним тиском на міжнародні структури через акції протесту під посольствами й консульствами України й Росії, звернення до ООН, ОБСЄ, урядів країн свого поселення тощо. Якраз найбільше міжнародного розголосу й осуду бояться ті, хто нині навиграшки продає Росії нашу Батьківщину.

Cпільними зусиллями вбережемо Україну від нових московських кайданів! 

Редакція еПОШТИ

Українці Європи вимагають від влади дотримання Конституції


Українці, які живуть в країнах-членах Європейського Союзу, 23 травня провели віче, під час якого висловили стурбованість діями нової влади в Україні (...).

Учасники акції також схвалили спільне звернення до Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА, голови Верховної Ради Володимира ЛИТВИНА та прем’єр-міністра Миколи АЗАРОВА.

Віче у столиці Греції Афінах

“Методи правління та провальна політика нової української влади ставлять під сумнів існування України як незалежної держави. За три місяці президентства В.ЯНУКОВИЧА практично вся влада зосередилася в одних руках. Несприйняття цієї політики половиною виборців ігнорується. Новий Президент, всупереч своїм передвиборчим обіцянкам, навіть не намагається стати Президентом всієї України», - йдеться у зверненні (...).

Учасники акції протесту в Мадриді

“Сьогодні загроза незалежності України велика, як ніколи раніше. Ці дії можуть призвести до повного знищення Української держави, громадянського суспільства і культури.

Ми, громадяни України та етнічні українці, перебуваючи далеко від рідної землі, залишаємося частиною українського народу і не будемо стояти осторонь суспільних процесів, які відбуваються на Батьківщині”, - наголосили учасники віча (...).

SBU returns to its KGB practices in visit to rector of Ukrainian Catholic University in Lviv

Memorandum Regarding the
visit to UCU of a representative of the
Security Service of Ukraine (SBU) (former KGB)
(responsible for contacts with Churches)

18 May 2009, office of the rector, 9:50-10:34


Fr. Borys Gudziak,
Rector of Ukrainian
Catholic University
At 9:27 in the morning Fr. Borys Gudziak received a call on his private mobile phone from a representative of the Security Service of Ukraine requesting a meeting. The meeting was scheduled for 20 minutes later at the rectorate of UCU. This official had had contacts with the UCU rectorate a year ago at the time of the visit to the university of the then President of Ukraine Viktor Yushchenko. He had made a visit to the rectorate in the late afternoon on May 11 with regard to a request of the Ecumenical and Church History Institutes to sign an agreement to use the SBU archives. At that time members of the rectorate were away from the office. He had, what Dr. Antoine Arjakovsky, director of the Institute of Ecumenical Studies, called a "very good meeting."

Upon arrival on May 18 in a polite manner the agent related that certain political parties are planning protests and demonstrations regarding the controversial (and in some cases inflammatory) policies of the new Ukrainian authorities. Students are to be engaged in these protests. There is a danger that some of these manifestations may be marred by provocations. He stated that, of course, students are allowed to protest but that they should be warned by the university administration that those involved in any illegal activities will be prosecuted. Illegal activities include not only violent acts but also, for example, pickets blocking access to the work place of government officials (or any protests that are not sanctioned by authorities).

The revival of such practices is a conscious attempt to revive the methods of the Soviet totalitarian past and to re-instill fear in a society that was only beginning to feel its freedom.


After his oral presentation the agent put on the table between us an unfolded one-page letter that was addressed to me. He asked me to read the letter and then acknowledge with a signature my familiarity with its contents. He stated that after I had read and signed the letter it would be necessary for him to take the letter back. Since I could see that the document was properly addressed to me as rector (I also noticed that it had two signatures giving it a particularly official character) I replied calmly that any letter addressed to me becomes my property and should stay with me -- at least in copy form. Only under these conditions could I agree to even read the letter (much less sign).

The agent was evidently taken back by my response. It seemed that the situation for him was without precedent because in my presence using his mobile phone he called his (local) superiors to ask for instructions on how to proceed. The superior refused permission to leave me either the original letter or a copy, saying that the SBU fears I "might publish it in the internet." I questioned this entire procedure and the need for secrecy and refused to look at the letter and read its contents. The young official was disappointed and somewhat confused but did not exert additional pressure and did not dispute my argumentation.

Our conversation also had a pastoral moment. I cautioned the agent of the fact that the SBU as the former KGB, with many employees remaining from the Soviet times, has a heavy legacy of breaking and crippling people physically and morally and that he as a young married person should be careful not to fall into any actions that would cause lasting damage to his own identity and shame his children and grandchildren. I sought to express this pastorally as a priest. To his credit he both acknowledged the past and declared his desire to serve the needs of Ukrainian citizens. He also asked that I indicate to him if I feel that he is exercising improper pressure.

Since only two of the approximately 170 universities of Ukraine have been voicing their protest regarding recent political and educational developments and many rectors have been marshaled/pressured to express their support regarding the turn of events, it is clear that in recent months fear and accommodation are returning to higher education at a rapid pace. It can be expected that UCU will be subject to particular attention and possible pressure in the coming months. The solidarity of the international community, especially the academic world, will be important in helping UCU maintain a position of principle regarding intellectual and social freedom.


Finally, I expressed my and the general population's profound disappointment that the work of the SBU is so uneven, that security and police officers live lavishly on low salaries because they are involved in corrupt activities, and that the legal rights of citizens and equal application of the law are severely neglected. I gave the recent example of my cousin Teodor Gudziak, the mayor of Vynnyky, who in February 2010 (three days after the election of the new president) was arrested in a fabricated case of bribery that was set up by a notoriously corrupt political rival and former policemen through the regional and city police. Despite the fact that two weeks before the fabricated affair the mayor, based on a vote of the town council, had given the SBU a video of plainclothes policemen breaking into his office and safe in city hall in the middle of the night and using town seals on various documents the SBU took no action. (The leadership of the Church, specifically Cardinal Lubomyr Husar, fears that by manipulated association this case may be used as a devise to compromise the rector of UCU and the whole institution which has a unique reputation of being free from corruption.) I also related that I had reliable testimony and audible evidence that my phone is tapped and has been for many months.

The population of Ukraine continues to fear and distrust both state security and police personnel because of the woeful track record of law enforcement and because of the diffuse practice of police intimidation of honest politicians, journalists, and common citizens, and the wonton extortion practiced by security institutions and police with respect to middle and small business. I asked the young agent to convey these concerns to his superiors. I had the impression that personally he is open to moral argument but that he also was simply doing his job. It was clear to me that he was dutifully "following orders."

Speaking and writing openly about these issues is the most peaceful and effective manner of counteracting efforts to secretly control and intimidate students and citizens. As was apparent during this incident, state authorities are particularly sensitive about publicity regarding their activity. Information can have a preemptory, corrective and curing role when it comes to planned actions to circumscribe civic freedom, democracy, and the basic dignity of human beings.


During our conversation the agent asked me about the imminent (May 20-22) General Assembly of the Federation of European Catholic Universities (FUCE) that will be hosted by UCU in Lviv. He characterized it as an important event (it has received considerable publicity) and asked about the program and whether it is open to the public. It was clear that he would have been interested in participating in the proceedings. I said that the main theme, "Humanization of society through the work of Catholic universities," was announced in a press release, as will be the outcome of the deliberations. The working sessions of the university rectors, however, are not open to the public. I explained that the 211 members of the International Federation of Catholic Universities (IFCU) and the 45 members of FUCE follow closely the development of the only Catholic university in the former Soviet Union. They will be monitoring the welfare of UCU, especially since in Japan in March at the annual meeting of the Board of Consultors of IFCU I had the opportunity to describe some of our socio-political concerns and the threats to the freedom of intellectual discourse (imposition of Soviet historical views, rehabilitation of Stalin and Stalinism, to whom a new monument was unveiled in Zaporizhzhia 5 May 2010) and new censorship of the press and television, which are incompatible with normal university life.

Subsequently, as had been arranged at the beginning of the meeting, I called in the UCU senior vice rector, Dr. Taras Dobko, to whom the official repeated the SBU's concerns.

Besides noting the SBU's solicitude for stability in Ukrainian society, there are a few conclusions to be drawn from the encounter and the proposals that were expressed:

  1. Signing a document such as the letter that was presented for signature to me is tantamount to agreeing to cooperate (collaborate) with the SBU. The person signing in effect agrees with the contents of the letter and their implication. In KGB practice getting a signature on a document that was drafted and kept by the KGB was a primary method of recruiting secret collaborators.
  2. Such methods have no known (to me) precedent in independent Ukraine in the experience of UCU and of the Lviv National University, whose longtime rector (and former minister of education, 2008-10), Ivan Vakarchuk, I consulted immediately after the meeting. These methods were well known in Soviet times.
  3. The confiscation of the letter after signature makes the letter and signature instruments to be used at the complete discretion of the SBU
  4. The possible scenarios for the exploitation of such a document include the following:

a. In case of the arrest of a student, the SBU could confront the rectorate and charge that the university was informed of the danger to students and did not take necessary measures to protect them from violence or legal harm. In this case the university administration could be charged with both moral and legal responsibility. A charge with legal ramifications could become an instrument to try to force the university to compromise on some important principle (freedom of expression, forms of social engagement and critique, even religious practice, all of which have precedent in recent history). Furthermore, the authorities could use such a pretext to exert a high degree of pressure on the university to curb any and all protest by students.

b. After a hypothetical arrest of a student or students, the students and their parents as well as other members of the university community could be shown the document with which the administration was warned and counseled to curb student activities. Since the administration did not stop the students from the activities that became the pretext for the arrest, parents or others could draw the conclusion that the university does not have adequate concern for the welfare of its students. This would be a most effective way of dividing the university community and undermining the university's reputation among its most important constituents--the students.

  1. The apparent genuine surprise of the agent at my refusal to do as requested could mean that he is not used to such a reaction. He had explained to me that he works with clergy on a regular basis. It could be assumed that other clergy (who work with youth, students, etc.) have been approached and that they have not refused to sign such documents.
  2. Measures of this nature create apprehension and unease. They are meant to intimidate university administrations and students. They are part of a whole pattern of practice that is well known to the Ukrainian population. The revival of such practices is a conscious attempt to revive the methods of the Soviet totalitarian past and to re-instill fear in a society that was only beginning to feel its freedom.
  3. Since only two of the approximately 170 universities of Ukraine have been voicing there protest regarding recent political and educational developments and many rectors have been marshaled/pressured to express their support regarding the turn of events, it is clear that in recent months fear and accommodation are returning to higher education at a rapid pace. It can be expected that UCU will be subject to particular attention and possible pressure in the coming months. The solidarity of the international community, especially the academic world, will be important in helping UCU maintain a position of principle regarding intellectual and social freedom.
  4. Speaking and writing openly about these issues is the most peaceful and effective manner of counteracting efforts to secretly control and intimidate students and citizens. As was apparent during this incident, state authorities are particularly sensitive about publicity regarding their activity. Information can have a preemptory, corrective, and curing role when it comes to planned actions to circumscribe civic freedom, democracy, and the basic dignity of human beings.

It should be noted that on 11 May 2010, when Ukrainian students were organizing protest activity in Lviv as well as in Kyiv, a representative of the office of Ihor Derzhko, the deputy head of the Lviv Oblast Administration responsible for humanitarian affairs, called the rectorate and asked for statistics on the number of students participating in the demonstrations. UCU's response was that the university does not know how to count in that way.

Please keep UCU and all the students and citizens of Ukraine in your thoughts and prayers.

Fr. Borys Gudziak
Rector, Ukrainian Catholic University
19 May 2010

CNN - Can we do business with Putin's Russia? TOP

May 24, 2010

This week, CNN's Fareed Zakaria puts Russia under the microscope and wonders whether we can trust Putin's Russia.


This week, a dramatic story of one man's terrifying experience in Russia -- that raises much bigger questions about that country and where it is headed.

Plus, the President of Georgia on dealing with Russia two years after the Georgian war.

And finally, two experts discuss Putin's Russia -- a country in which the state is firmly in control, but the character of that state -- and the people at the top -- has many worried.

Putin's tactics under Zakaria's microscope.
The power of darkness TOP

Tuesday, 18 May 2010

Yurii Shcherback, Ukraine's ex-Ambassador to the US and Canada

The darkness which has crept over Ukraine threatens everyone: workers and farmers who are far from politics; hypocrites who encouraged to vote "against all"; those who voted against the "white and blu"; the faithful of the "wrong church" the young, the intellectuals, the politicians and business owners, and even the oligarchs who might have to try on Khodorkovsky's prison outfit. But darkness does not last for ever. It will last as long as we will put up with it.


What has long been desperately and hopelessly prophesied by the most perspicacious political Kassandras has come true: the Ukrainian state of Leonid Kravchuk, Leonid Kuchma, and Viktor Yushchenko, fell and was replaced by the Russian protectorate of Viktor Yanukovych. Now, if experts will find out who is to bear the bulk of the blame, they can argue until they are blue in the face. The ultimate verdict is to be returned at the Last Judgment of History. Yet even now us witnesses of the dramatic spring of 2010, comparable to Berestechko and Chornobyl in terms of its implications, realize that all of us are to blame, active participants and silent majority alike.

We bear the blame for our voting "against all" and "for" petty leaders, for our democratic delusions, for our servile tolerance of mafia bosses and shady aliens, for our romantically pathetic Ukrainian delusions, for the thievish feudal administrative system which exists at our expense, and for our inborn, treacherous, lazy, and indifferent Little Russian attitude.

It takes a separate talk -- and it's still ahead -- to show Viktor Yushchenko's role in yielding the Ukrainian state to the gang of its worst foes. Yushchenko, the chief designer of our defeat, looks like a provincial amateur actor, who had undertaken to act as a decorative Ukrainian 17th-18th century style messiah under present-day circumstances, i.e., the overly complicated geopolitical, ethno-national, social, and economic situation in which Ukraine finds itself in this globalized world of ruthless competition and unrelenting fight for the future.

Despite outbursts of passion stemming from naive popular delusions and hopes, the slothful messiah, wrapped in Trypillian past, let his mask fall.


Their methods are primitive and lack elementary flexibility, a desire to find compromise or consider the electoral situation in Ukraine. They are destroying what is sacred for millions of Ukrainian citizens, as they believe the nation to be no better than a herd of cattle that will do as they are told. The thirst for revenge is what nurtures their destructive energy. The team implementing "the Kremlin list" is working zealosly to dismantle the state: they are anxious to win their masters' confidence and prove their loyalty and faithfulness. They very well realize how "highly" they are "valued" and "trusted" in Russia. Modest Kolerov, the former high official in the Russian presidential administration, wrote this after Yanukovych's "victory": "In all fairness, Viktor Yanukovych is one of the most disgusting phenomena in Ukraine's modern history. The man who for the recent five and a half years has been steadily and methodically betraying his electorate... I can't say that Viktor Yanukovych has lost because from the formal standpoint he has won. But his trademark is a professional and consistent yielding of his victories. It would be more correct to say that Yanukovych has not and will not win" (Russian Journal, Feb. 8, 2010).

3. That is why they are in haste. "The Kremlin list" does exist, it was compiled by Medvedev and Putin and decoded in detail by the loyal propagandists of the "sovereign democracy." In his TV ultimatum show, aimed not so much at Yushchenko as at the Ukrainian nation, Medvedev clearly outlined the main parameters of the Kremlin's demands. Yet he failed to say one more thing, which instead was voiced by the Russian anchorman Mikhail Leontiev: "Russia is interested in seeing the end to the Ukrainian project, because the Ukrainian project is a project specifically sharpened against Russia. It has never existed, and never will... There has never been anything like a Ukrainian national liberation idea. It has always existed as a parody, as someone's project against Russia" (Russian Journal, Jan. 27, 2010).


An entire generation in Ukraine has forgotten how our fellow countrymen were packed off to concentration camps for their love for Ukraine, for "nationalism." Shall we see such horrible times again?


We are being tempted by the word "stability," as if we had been living in Sudan or Sierra Leone hitherto. Now, Ukraine has a reliable "stabilizer." A certain gentleman from Izvestiia of Apr. 29, 2010, obiously takes us for fools and informs us that "In the case of Ukraine, Russia has shown that it not so much aspires to expand its renowned 'influence zone,' as that it is ready to bear responsibility for the maintainance of stability... in those regions where it has amenities for this... Moscow is feeling more and more responsible not merely for the stability of the post-Soviet space, but also for its development."

This theoretical postulate is nothing short of the idea of a fraternal military occupation in the name of the "stability" in the post-Soviet space. Yanukovych's regime has aroused the appetites of our neighbors, who, encouraged by their success, are rapidly falling back into the 19th -- early 20th centuries.

Another critically important aspect of the salvation of Ukrainian statehood lies in providing adequate and honest information on everything going on in Ukraine for the public and governmental bodies of other European countries, the US and China. It is hard to overestimate the role of experts in unraveling the myths and lies found in official propaganda concerning the true causes and expected consequences of the fatal and treacherous decisions taken by Yanukovych's regime.


Soon, the regime will face the question: What shall be done with the protests? There are very many reasons to believe that they will desperately (there is no going back) resort to the total dismantlement of democracy, suppression of civil rights and freedoms (which is already starting to take place). Their aim is the "putinization" of Ukraine. The struggle against Ukrainian nationalism and western influences (the Soros Foundation and other American and European institutions in Ukraine) is their method. It may be primitive and poor, but it is all they have.

A renowned Russian oppositionist Boris Nemtsov was not very politically correct when he compared Ukraine (more specifically, Yanukovych's regime) with a prostitute: "Ukraine resembles a girl who was bought for a pretty sum of money, but who got neither pleasure nor love from this. In a word, she took the money, but remained resentful..." (Echo of Moscow, Apr. 24, 2010). But the same Nemtsov gives a painfully precise assessment of the situation in Russia: "Putin means corruption, censorship, and a dramatic decrease of the population (over the years of his rule, Russia has lost five million people). It's the destruction of political rights and civil freedoms: totally falsified, unprecedented pressure on the opposition, manipulations and lies. The foundation on which he builds Russia -- theft, cynicism, and cruelty -- is so rotten that it is impossible to build a modern, successful Russia on it." (Echo of Moscow, March 5, 2010). One can have different attitudes towards the statements made by Russian oppositionists. Yet it is impossible to ignore the fact that the domestic political and social situation in Russia is getting worse and worse. Meanwhile the antagonism between Putin and Medvedev increases, the backstage struggle is becoming more and more intense. There are increasing statements to the effect that Putin's model is outdated and that Russia is facing a serious challenge. Ignoring this and voluntarily offering oneself to Russia as a puppet, thus losing the shreds of one's own sovereignty and freedom of movement is tantamount to being a political, intellectual, and moral moron. In comparison with that, even Aleksandr Lukashenko looks like a great political thinker and a true guarantor of the independence of Belarus.


Unlike some impatient politicians, I do not believe that today the people, tired of recent years of discord, will rise up in mass protest actions against the prolongation of the BF in the Crimea or even against the denial of the Holodomor as the genocide of the Ukrainian people. But the chain reaction of anger and protests against the "putinization" of Ukraine has begun. It will result in an outburst when the socioeconomic situation worsens. The exact timing of the outburst is unknown, but it is inevitable. Ignoring of the will of 50 percent voters in Western and Central Ukraine, who voted against Yanukovych, is a political crime against the state, a dangerous and shady venture for which today's "victors" will have to pay. As always, the retribution will be unexpected, coming from Moscow and Donbas. It can be the result of dramatic changes in Moscow in the next two to five years, as well as significant social protests in Eastern Ukraine: one should not forget that Donetsk oblast, whose leaders are so proud for their contribution to the nation's GDP, is the last when measured by the human development index, occupying the 26-27th position in Ukraine. This includes the bottom level indices of demographic development, health care, education, and living standards. In terms of its competitiveness, Donetsk oblast is on the same level as Botswana and Egypt. It has high newborn mortality, drinking and TB rates, and life expectancy is also generally lower.

A time will come when the population of the eastern and southern oblasts of Ukraine will understand who should bear the blame for their miserable existence.

Yet regardless of when History will have its say (as it was in 1917 and 1991), the organizations of the civic society, and those political forces in Ukraine who are concerned about the fate of the nation and state, must take an active course. It is not just a matter of signing of all sorts of petitions and appeals, although these, too, are useful. I don't feel like repeating the ritual appeal to the opposition parties, asking them to come to their senses and unite: never will Yushchenko unite with Tymoshenko because he is affected with anti-Yulia paranoia and political blindness. It is useless to unite around petty leaders who hardly garnered 0.02 percent of votes. There is no use in creating a centralized structure like the disastrous Kaniv foursome. What we need is provisional situational agreements between the leading parties, aimed at specific goals for the sake of the salvation of Ukraine. The failure of one political force will inevitably result in the defeat of the others.

The struggle will be hard, long, and aggravated by impediments to democracy and media freedom. Under such conditions, the role of civic society structures will grow considerably. We will need to look at the experience of the national liberation and dissident movements from Soviet times, and learn the methods of the Polish Solidarnosc. Allies should be found not only in the national patriotic milieu, but also among small and medium businesses, and the workers and engineers of those industrial enterprises which the regime will surrender to Moscow.

Another critically important aspect of the salvation of Ukrainian statehood lies in providing adequate and honest information on everything going on in Ukraine for the public and governmental bodies of other European countries, the US and China. It is hard to overestimate the role of experts in unraveling the myths and lies found in official propaganda concerning the true causes and expected consequences of the fatal and treacherous decisions taken by Yanukovych's regime. It is only society's firm resistance that can chill the hot heads who want to remodel the geopolitical map of Europe, ruin the Ukrainian independence, and who despise the will of numerous generations and the immense sacrifice they suffered fighting for free Ukraine.

The darkness which has crept over Ukraine threatens everyone: workers and farmers who are far from politics; hypocrites who encouraged to vote "against all"; those who voted against the "white and blue"; the faithful of the "wrong church," the young, the intellectuals, the politicians and business owners, and even the oligarchs who might have to try on Khodorkovsky's prison outfit. But darkness does not last for ever. It will last as long as we will put up with it.

Complete article: http://www.day.kiev.ua/296850/

Інтерв'ю з о.-д-ром Борисом Ґудзяком з приводу тиску Служби Безпеки України + Меморандум ректора Українського Католицького Університету про відвідини УКУ представником СБУ (І коментар Ректорату) TOP


У СБУ у відповідь на прохання прокоментувати відкритий лист ректора УКУ заявили, що "нічого надзвичайного не сталося". "Прямий обов'язок СБУ - попереджати порушення,- сказали в прес-центрі СБУ.- З ректором була проведена бесіда. У рамках чинного законодавства йому були роз'яснені норми закону, згідно з якими втягування студентів в протиправну діяльність, зокрема в масові безлади, є неправомірним". http://obkom.net.ua/news/


В основу цього меморандуму лягли нотатки, зроблені одразу ж після розмови ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка з представником СБУ 18 травня 2010 р., які були представлені членам ректорату, а також обговорені на зустрічах із викладачами та студентами Університету (19 і 20 травня). Стало зрозуміло, що цією інформацією ми повинні поділитися з ширшою громадськістю. Текст меморандуму англійською мовою було представлено учасникам Генеральної асамблеї європейської федерації католицьких університетів, яка відбувалася 20-22 травня в УКУ, а також розповсюджено в електронній формі серед наших приятелів та доброчинців.

Сучасні обставини, в яких доводиться діяти українським університетам, вимагають від керівництва великої відповідальності за долю їхніх інституцій та довірених їхньому проводу людей. Водночас, молоді особи потребують та очікують чітких і ясних моральних орієнтирів та особистого прикладу. УКУ є середовищем, в якому студенти мають нагоду розпізнавати покликання до морального життя, здобувати досвід громадянських чеснот, смак до свободи і пошану до гідності людини. Ми намагаємося бути нормальним університетом і віримо, що молоді люди в Україні заслуговують на те, щоб жити у нормальному суспільстві. Наше завдання – допомагати їм у цьому не тільки в аудиторії, але й у конкретних ситуаціях, які ставить перед нами життя. Саме таким викликом є подія, оприлюднена в цьому меморандумі.

Ми не можемо погодитися з підходом, де обговорення громадянської активності студентства має відбуватися в непублічний спосіб і з чужого голосу. Висловлення лояльності з такими методами може сіяти тільки підозру, а не будувати довіру. Без такої довіри справжній процес навчання і виховання неможливий. УКУ є автономною інтелектуальною спільнотою, яка може розрізнити, де проходить межа між вихованням у громадянській свободі та політичним тиском і маніпулятивними технологіями.

Наша країна як ніколи потребує відкритої комунікації між учасниками суспільно-політичного життя та формування спільного простору довіри. Маючи добру волю та надію на налагодження такої довіри, ми оприлюднюємо цей документ. Сподіваємося, що представники владних структур розуміють несумісність методів тоталітарного минулого з цілями побудови вільного суспільства, в якому пошанована людська гідність. Від цих методів страждає і гідність самих співробітників СБУ, які вимушено опиняються у морально хибних ситуаціях. Нашим спільним завданням є не допустити інерційного скочування українського суспільства у стереотипи давнього упокорення, яке загрожує водночас і політичній, і духовній безпеці наших громадян.
Ми також висловлюємо солідарність із тими громадським колами, які шанують чесне та відкрите спілкування і вважають його умовою здорових людських та суспільних стосунків. До такої ж чесної та відкритої співпраці ми закликаємо і органи державної влади.

Ректорат УКУ

ректора Українського Католицького Університету
про відвідини УКУ представником Служби безпеки України –
відповідальним за стосунки з Церквами
Львів, 18 травня 2010 р., кабінет ректора, 9:50-10:34

Вранці 18 травня о 9:27 я отримав дзвінок на свій приватний мобільний телефон від представника СБУ, який попросив про зустріч. Ми домовилися зустрітися через двадцять хвилин у приміщенні ректорату УКУ. Цей співробітник вже контактував з ректоратом рік тому, під час візиту до університету тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Він також відвідав ректорат пізнього пообіддя 11 травня 2010 р. в справі запиту Інституту екуменічних студій та Інституту історії Церкви про підписання угоди щодо опрацювання архівів СБУ. У цей час представників ректорату вже не було в кабінетах, і він мав, за висловом директора Інституту екуменічних студій д-ра Антуана Аржаковського, з ним «дуже добру зустріч».

Після свого прибуття 18 травня, цей співробітник у ввічливий спосіб повідомив про те, що деякі політичні партії планують протести та демонстрації з приводу суперечливої (а в деяких випадках обурливої) політики нової української влади. Студенти будуть задіяні у цих протестах. Існує небезпека, що деякі з цих акцій можуть супроводжуватися провокаціями. Він ствердив, що студенти, звичайно, мають право протестувати, однак адміністрація університету повинна їх застерегти, що ті, хто візьме участь у будь-якій протиправній діяльності, будуть притягнуті до відповідальності перед законом. Протиправна діяльність включає в себе не тільки акти насильства, а й, наприклад, пікети, що блокують доступ до робочих місць урядових службовців (або будь-які інші протести, не санкціоновані владою).

Після усного представлення справи співробітник поклав на стіл розкритого листа на аркуші паперу, що був адресований мені. Він попросив мене прочитати листа, а тоді підтвердити підписом, що я ознайомився з його змістом. Відвідувач ствердив, що після того, як я прочитаю і підпишу цей лист, він повинен забрати його з собою. Оскільки я зміг побачити, що документ був адресований мені як ректорові (я також зауважив, що на ньому було два підписи, які надавали йому особливо офіційного характеру), я спокійно відповів, що всякий лист, адресований мені, стає моєю власністю і повинен залишатися у мене, принаймні у формі копії. Лише за цих умов я міг погодитися прочитати цей лист (не говорячи вже про те, щоб його підписувати).

Співробітник був явно збентежений моєю відповіддю. Видавалося, що він не мав подібних прецедентів, тому що у моїй присутності зателефонував по мобільному зв’язку до свого (місцевого) керівництва, запитуючи про інструкції, що робити далі. Начальник відмовив у дозволі лишити мені чи то оригінал, чи копію листа, сказавши, що СБУ побоюється, що я «можу опублікувати його в інтернеті». Я поставив запитання про доцільність всієї цієї процедури та про необхідність такої секретності й відмовився навіть дивитися на листа і читати його зміст. Молодий співробітник був розчарований і частково збентежений, однак не чинив додаткового тиску і не сперечався з моєю аргументацією.

Наша розмова мала й душпастирський момент. Я нагадав співробітнику той факт, що СБУ як нащадок колишнього КДБ, у якій залишається багато працівників ще з радянських часів, обтяжена спадщиною фізичного й морального ламання і калічення людей, та що він, як молода одружена особа, повинен бути обережним, аби не допуститися вчинків, які можуть завдати непоправної шкоди йому особисто та осоромити його перед дітьми та онуками. Як священик я почувався зобов’язаним вказати на цю душпастирську перспективу. До його честі, він відмежувався від спадщини минулого й заявив про своє прагнення служити потребам українських громадян. Він також попросив звернути йому увагу, якщо я вважаю, що він чинить неналежний тиск.

Врешті, я виразив моє особисте й назагал поширене в народі глибоке розчарування тим, що праця СБУ така непослідовна, що офіцери безпеки й міліції живуть розкішно, хоч отримують мізерні зарплати, що їхня діяльність просякнута корупцією та що нехтуються законні права громадян і їхня рівність перед законом. Я навів свіжий приклад з моїм двоюрідним братом Теодором Ґудзяком, мером міста Винники, який у лютому 2010 р. (три дні після обрання нового Президента) був арештований на підставі сфабрикованого звинувачення в хабарництві, організованого відомим корупціонером – політичним конкурентом й колишнім міліціонером – та за допомогою обласної й міської міліції.

Незважаючи на те, що за два місяці до сфабрикованої справи мер,спираючись на голоси міської ради, надав СБУ відео, на якому переодягнені у цивільний одяг міліціонери серед ночі безперешкодно вриваються в його офіс у міській раді, дістають із сейфу міську печатку і ставлять її на різних документах, СБУ не вжила жодних заходів. (Предстоятелі Церкви, зокрема Блаженніший Любомир (Гузар), висловили занепокоєння, що внаслідок маніпульованих асоціацій цей випадок може бути використаний як привід, аби скомпрометувати ректора УКУ і цілу інституцію, яка має виняткову репутацію вільної від корупції). Я також повідомив, що маю достовірні свідчення та аудіодокази того, що мій телефон прослуховується, і то вже протягом багатьох місяців.

Народ України продовжує побоюватися й не довіряти як Службі безпеки, так і міліції через систематичні зловживання законом; через поширену практику залякування чесних політиків, журналістів, активних громадян; через зухвалий шантаж і здирства, здійснювані силовими структурами щодо середнього та малого бізнесу. Я попросив молодого співробітника передати мою стурбованість такими фактами своєму начальству. Я мав враження, що він особисто готовий дослухатися до етичних аргументів, але й, водночас, виконує свою звичну роботу. Мені було ясно, що він старанно «дотримується інструкцій».

Під час нашої розмови співробітник СБУ запитав мене про Генеральну асамблею Федерації європейських католицьких університетів (FUCE), що мала відбутися 20-22 травня в стінах УКУ у Львові. Він охарактеризував її як важливу подію (вона отримала серйозний розголос) і спитав про програму, та про те, чи зустріч відкрита для широкого загалу. Стало зрозуміло, що він був би зацікавлений взяти у ній участь. Я сказав, що головна тема: «Діяльність католицьких університетів задля гуманізації суспільства» була оголошена в засобах масової інформації і що результати обговорень також будуть оприлюднені. Однак робочі засідання ректорів університетів не є загальнодоступними. Я пояснив, що 211 членів Міжнародної федерації католицьких університетів (IFCU) та 49 членів FUCE ретельно слідкують за розвитком єдиного католицького університету на території колишнього Радянського Союзу. Вони особливо зацікавились обставинами діяльності УКУ після того, як у березні на щорічній зустрічі Ради консульторів IFCU в Японії, я мав нагоду описати деякі наші суспільно-політичні перипетії та загрози свободі інтелектуального дискурсу (нав’язування радянського бачення історії; реабілітацію сталінізму і Сталіна, якому 5 травня 2010 р. в Запоріжжі відкрили новий пам’ятник; відновлення цензури у пресі й на телебаченні), які несумісні з нормальним університетським життям.

Тоді, як це й було домовлено на початку зустрічі, я запросив до розмови першого проректора УКУ д-ра Тараса Добка, якому співробітник повторив побажання СБУ.

Розуміючи стурбованість СБУ збереженням стабільності українського супільства, слід зробити декілька висновків з цієї зустрічі та пропозицій, які на ній були висловлені:

1. Підписання такого документа, як цей лист, що був мені запропонований до підпису, рівнозначне зі згодою на співпрацю з СБУ. Особа, яка його підписує, властиво, погоджується зі змістом листа та з можливими його наслідками. У практиці радянських спецслужб поставлення підпису на документі, який був написаний КДБ і зберігався там, було основним методом вербування таємних інформаторів (сексотів).

2. Такі методи не мають відомих (мені) прецедентів у незалежній Україні в досвіді УКУ та Львівського Національного Університету, чийого довголітнього ректора (і колишнього міністра освіти і науки 2008-2010 рр.) Івана Вакарчука я спитався безпосередньо після цієї зустрічі. Ці методи були добре відомі в радянські часи.

3. Конфіскація листа після підписання робить його і підпис інструментами для використання СБУ на власний розсуд.

4. Можливі сценарії використання подібного документа включають таке:

a) У випадку арешту студента, СБУ може звернутися до ректорату з оскарженням, що університет був поінформований про небезпеку для студентів, але не вжив необхідних заходів, щоб вберегти їх від протиправних вчинків чи насилля щодо них. У такому випадку адміністрації університету може бути висунуте звинувачення з подальшою моральною та юридичною відповідальністю. Звинувачення з юридичними наслідками може стати інструментом змусити університет піти на компроміс стосовно своїх засадничих принципів (свободи слова, форм суспільної діяльності та критики, навіть релігійних практик – все це має свої прецеденти в недавній історії). Більше того, влада може використовувати такий претекст, аби здійснювати потужний тиск на університет з метою приборкати будь-які студентські протести.

б) Після гіпотетичного арешту студента чи студентів, їхнім колегам і батькам, як і іншим членам університетської спільноти можуть показати документ, яким адміністрація була попереджена, і їй порадили приборкати прояви студентської активності. Оскільки адміністрація не відвернула студентів від незаконної діяльності, яка стала приводом для арешту, батьки й інші особи можуть зробити висновок, що університет недостатньо (неадекватно) піклується безпекою своїх студентів. Це був би найефективніший спосіб поділити університетську спільноту та підірвати репутацію університету серед його найважливіших членів – студентів.

5. Явний та справжній сюрприз, яким стала для співробітника моя відмова вчинити так, як вимагалося, може означати, що він не часто зустрічається з подібною реакцією. Він пояснив мені, що регулярно працює з духовенством. Можна припускати, що подібним чином зверталися або будуть звертатися і до інших душпастирів (які працюють з молоддю, студентами і т.д.), та що хтось не міг або не зможе відмовитися підписати такий документ.

6. Заходи такого типу породжують острах і тривогу. Вони й задумані для того, аби залякати адміністрації університетів та студентів. Вони є елементом методології, добре знаної українському народові. Відродження таких практик є свідомою спробою відродити методи радянського тоталітарного минулого та наново посіяти страх у суспільстві, яке тільки почало відчувати свою свободу.

7. Оскільки лише декілька з приблизно 170 українських університетів заявили протест проти недавніх змін у політиці та освіті, а багатьох ректорів спонукакли і/або змусили висловитися на їхню підтримку, то зрозуміло, що останнім часом у вищу освіту швидкою ходою повертаються страх і пристосуванство. Можна очікувати, що УКУ буде об’єктом особливої уваги й можливого тиску в наступні місяці. Солідарність міжнародної спільноти і, особливо, академічного світу буде важливою допомогою для УКУ, аби університет відстояв свою принципову позицію стосовно інтелектуальної і суспільної свободи.

8. Відкриті висловлювання і публікації на ці теми є мирним і найбільш ефективним способом протидії секретному контролю та залякуванню студентів і громадян. Як стало очевидним під час згаданого випадку, представники владних структур є особливо чутливими до винесення їхніх дій на публіку. Інформація може відігравати запобіжну, коригуючу й зцілюючу роль, якщо вона виявляє заплановані дії, які мають на меті обмежити громадянську свободу, демократію та людську гідність.

Слід зазначити, що 11 травня 2010 р., коли українські студенти організовували протести у Львові та Києві, представник апарату Ігоря Держка, заступника Голови ЛОДА, відповідального за гуманітарні питання, зателефонував до ректорату й запитав про статистику – кількість студентів, які беруть участь у демонстраціях. В УКУ відповіли, що не знають, яким чином вести такі підрахунки.

Прошу пам’ятати про УКУ, про всіх студентів та громадян України у Ваших думках і молитвах.

о. Борис Ґудзяк
Українського Католицького Університету
19 травня 2010 р.Б.

Інтерв'ю з о.-д-ром Борисом Ґудзяком з приводу тиску Служби Безпеки України на Український католицький університет у Львові

– Служба безпеки України вчора досить стримано прокоментувала текст Меморандуму. Чи Вам відома якась інша реакція СБУ, окрім коментаря її речниці Марини Остапенко для «Німецької хвилі»?

– Я не слідкую за СБУ. І після цієї зустрічі з працівником служби тиждень тому (яка стала підставою для публічної заяви – прим. авт.) до мене ніхто з СБУ більше не звертався. Натомість вчора до мене дзвонила Анна Герман, заступник Голови Адміністрації Президента України, і повідомила, що голова СБУ готовий зі мною зустрітися.

Варто звернути увагу, що йдеться не тільки про ректорат, а й про загальну атмосферу в університеті. Люди стривожені і висловлюють різні здогади щодо причин уваги до нас з боку СБУ.

Мені відомо, що студенти переживають, бояться висловлювати свої думки навіть у приватних блогах. Адже розуміють, що СБУ у зв’язку зі своєю роботою контролює Інтернет-ресурси та блогосферу. Ми бачимо вже й організовані агресивні коментарі. До мене дійшли вістки, що структури Служби безпеки виходять на контакт із членами нашої спільноти, намагаючись посіяти недовіру до керівництва УКУ і витворити атмосферу страху. Це мене дуже непокоїть.

В суспільстві існує значна інерція страху, оскільки багато людей іще пам’ятають давні методи служб безпеки, коли ці служби «нав’язували співпрацю» - начебто чемно, але настирливо, роблячи ставку на страхові. Свідками того часу є багато священиків (як-от о. Матей Гаврилів, якого тричі заарештовували), багато мирян. Зрештою, є в нас також проректор Мирослав Маринович, клопоти якого з КГБ почалися саме з того, що він відмовлявся стати інформатором.

Пані Анна Герман в телефонній розмові зі мною сказала, що вся нинішня історія з СБУ – це якесь непорозуміння. Вона дуже скритикувала дії СБУ і назвала їх «дикістю». Отже, якщо голова СБУ чи його речниця каже, що все було нормально, а пані Анна мені особисто сказала, що це ганебно і «дико», – то ми маємо справу з неузгодженістю позиції між СБУ і Секретаріатом Президента.

–Чи були подібні прецеденти в стінах УКУ у попередні роки?

– Тільки у 2001 році, і після того подібної практики не було. Тиждень тому я мав розмову з ректором Іваном Вакарчуком, колишнім Міністром освіти. Він каже, що за нової доби ніколи такого не було, щоби він мав підписати документ, який потім хтось відбиратиме.

– Якщо припустити, що співробітникам СБУ стає відомо про якісь провокації, що готуються, чи мали би вони можливість у демократичний спосіб мати зустріч зі студентами і попередити їх про це?

– Звичайно. Я готовий приймати таку інформацію, і ті, хто буває на зустрічах з ректором, знають, що я студентів остерігав і без підказки з боку СБУ. Я постійно кажу нашій спільноті: ми є людьми молитви, принципів, людьми слова, а тому всі мають бути обережними щодо провокацій. І на цьому не потрібно знову акцентувати. Якщо вони (спецслужби – авт.) добре слідкують за тим, що я кажу, то тоді мене дивує: чому вони цього не беруть під увагу?

– Як Ви розцінюєте таку практику, що працівники силових структур дзвонять на приватні телефони працівників УКУ і розпитують про їхню реакцію на Вашу заяву? Чи відомо Вам про такі випадки?

– До ректорату з СБУ не дзвонять – дзвонять до рядових молодих працівників. Таких дзвінків було кілька (більше ніж двічі), і це тільки те, що мені відомо. Вважаю, що кожна структура сильна, коли вона об’єднана. А дана стратегія, і в цьому було видно динаміку радянського режиму, спрямована на те, щоби ділити людей, творити недовіру, тому так багато було секретних працівників. У кожного, хто отримає телефонний дзвінок з СБУ, включається певний стереотип перестороги (навіть коли до них телефонує молодий, порядний працівник Служби безпеки України), і кожен уже буде двічі думати: що говорити, що писати, з ким розмовляти. Сіяння такої недовіри та остраху є однією із цілей такого типу праці цих служб.

– Отче, скажіть, чому не оприлюднили паралельно український та англійський варіанти Меморандуму?

– Описані відвідини відбулись у вівторок на минулому тижні, а в середу до нас почали з’їжджатись ректори з європейських католицьких університетів, які брали участь у Генеральній асамблеї Федерації католицьких європейських університетів. І кожен розуміє, що таке гостинність, увага до гостей. Це також різні технічні проблеми, спілкування з кожним на різних мовах… А наш штат не такий великий. І оскільки важливо було представити інформацію для гостей, я встиг приготувати лист лише англійською мовою. Бо вони приїхали довідатися, як виглядає наше життя, а це була найсвіжіша подія. І щойно у понеділок, коли вони всі роз’їхались, я зміг приступити до написання українського тексту. Тим більше, це були вихідні, а в нашому університеті Трійця і Свято Святого Духа – це важливі свята, коли ми не працюємо. Отже, ми подали український варіант одразу у вівторок.

– Скажіть, будь ласка, хто вже висловив підтримку УКУ?

– Мені одразу висловив підтримку ректор Іван Вакарчук, голова обласної ради Мирослав Сеник, Микола Горинь, Іван Гель, президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт, академік Голубець, а також багато людей із різних країн. Була дуже тепла підтримка від Федерації католицьких університетів, де є 49 членів. Приходить підтримка і від багатьох простих людей, які дякують і кажуть: «Отче, добре, що Ви не мовчите, що УКУ є вільною спільнотою».

Розмовляла Олена КУЛИГІНА
Львів, 27 травня 2010 року

Влада темряви TOP

12 травня 2010

Нагороди очікують відданих двоголовому
орлу так званих українських політиків —
по крові російських, зі сталінською
ментальністю — з тієї ж породи, яка в
1932-1933 роках за наказом із Москви
нищила чужий їм народ.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США та Канаді

Те, про що давно й без надії бути почутими попереджали найбільш далекоглядні політичні Кассандри, збулося: впала Українська держава Л. Кравчука, Л. Кучми і В. Ющенка. Виник російський протекторат В Януковича.

Експерти можуть тепер скільки завгодно сперечатися, хто більше завинив у цьому. І хоч остаточний вирок буде винесено на страшному суді Історії, вже тепер ми, сучасники трагічних подій весни 2010 року, зіставних за своїми наслідками з Берестечком і Чорнобилем, розуміємо, що провина ляже на всіх нас — як активних учасників, так і німих свідків — за наше голосування «проти всіх» і «за» дрібних вождиків, за наші демократичні ілюзії, нашу холопську толерантність до кримінальних авторитетів і зайд, нашу романтично-недоумкувату українську мрійливість, за злодійсько-феодальну систему влади, утримувану нами, за рідне наше зрадницьке, ліниво-байдуже малоросійство.
Темрява, що вповзла в Україну, несе загрозу всім: далеким від політики робітникам і селянам; святошам, що закликали голосувати «проти всіх»; тим, хто голосував проти «біло-блакитних»; віруючим «не тієї церкви», молоді, інтелектуалам, політикам і бізнесменам, навіть — олігархам, які можуть примірити на себе табірну робу Ходорковського. Але темрява не вічна. І триватиме вона рівно стільки, скільки терпітимемо її ми.


Особлива розмова — і вона ще попереду — про роль у здачі держави в руки зграї зліших її ворогів Віктора Ющенка, головного конструктора нашої поразки — цього провінційного аматора, який взявся був зіграти роль декоративного українського месії ХVІІ—ХVІІІ століть в умовах нашого часу — надскладної геополітичної, етно-національної та соціально-економічної ситуації України в глобалізованому світі жорстокої конкуренції й нещадної боротьби за майбутнє.


Перед владою невдовзі постане питання: що робити з протестами? Є дуже багато підстав думати, що з рішучістю штрафбату (назад вороття немає) вони підуть (уже почали) на повне згортання демократії, на придушення громадянських прав і свобод. Путінізація України — їхній шлях, боротьба з українським націоналізмом і західними впливами (фонд Сороса, інші американські та європейські інституції, що діють в Україні) — їхній метод. Примітивно? Вбого? Але іншого в них немає.


Можна по-різному ставитися до заяв російських опозиціонерів, але не можна не визнати, що внутрішньополітична та соціальна ситуація в Росії погіршується, а протиріччя між Путіним і Медведєвим загострюються, підкилимна боротьба посилюється. Дедалі частіше лунають заяви про те, що путінська модель вичерпала себе і що країна (РФ) стоїть перед серйозним викликом. Залишати це поза увагою, добровільно набиватися на роль маріонеток Росії, втрачаючи залишки суверенітету і свободи рухів, — означає бути політичними, інтелектуальними, моральними недоумками. Порівняно з ними навіть О. Лукашенко — гігант політичної думки, справжній гарант самостійності Білорусі.

Захід здав Україну Росії. Такий висновок зробили не лише українські політологи й експерти-міжнародники, а й нечисленні симпатики України в США та Європі.


Проте Обама — цей найбільш соціалістичний президент в історії США — та його підспівувачка Гіларі Клінтон, яка вітає зусилля Януковича з поліпшення відносин з Росією і США як налагодження «рівноваги», — ще не вся Америка. Адже незабаром вибори до Конгресу 2010 року та президентські вибори 2012 року, в ході яких стануться серйозні зміни. У Сполучених Штатах уже лунають голоси занепокоєння внаслідок різкого посилення позицій Росії в Україні та в басейні Чорного моря. Пентагону непросто буде розмістити кораблі, що належать до системи ПРО, в Чорному морі. У Вашингтоні побоюються, що імперські великодержавницькі апетити Росії зростуть після останніх її перемог над Україною.

Особливо ганебною, як завжди, була позиція Франції.


Дуже важливим аспектом діяльності з порятунку української державності має стати правдиве інформування громадськості й державних чинників європейських країн, США і Китаю про все, що відбувається в Україні. Важко переоцінити роль експертного середовища у викритті міфів і брехні офіційної пропаганди щодо справжніх причин та очікуваних наслідків від прийняття нинішнім режимом Януковича фатальних рішень щодо здачі українських національних інтересів.


На відміну від деяких нетерплячих політиків, я не вірю, що сьогодні народ, втомлений чварами попередніх років, постане на масові протести проти увічнення статусу ЧФ у Криму або навіть проти заперечення Голодомору — геноциду українського народу. Проте ланцюгова реакція гніву і протестів проти путінізації України почалася, і скінчиться вона вибухом, особливо в разі загострення соціально-економічної ситуації. Невідомо, коли цей вибух станеться, але достеменно відомо, що станеться. Ігнорування волі 50% виборців Західної та Центральної України, які проголосували проти Януковича, — це державно-політичний злочин, небезпечна авантюра, яка так просто нинішнім «переможцям» не минеться. Розплата прийде, як завжди, звідти, звідки її не очікують: з Москви й Донбасу. Це може бути наслідком драматичних змін у Москві упродовж наступних двох-п’яти років, а також серйозних соціальних протестів на Сході України: не слід забувати, що Донецька область, очільники якої так пишаються вкладом у ВВП України, за індексом людського розвитку посідає останні (26—27-ме) місця в Україні. Сюди входять низькі показники демографічного розвитку, рівня здоров’я, освіти, умов проживання. За рівнем конкурентоспроможності Донецька область перебуває на рівні Ботсвани та Єгипту. Тут реєструється високий рівень смертності новонароджених, алкоголізму, захворюваності на туберкульоз, нижча тривалість життя.

Прийде час, коли населення східних та південних областей України зрозуміє, хто винний в їхньому злиденному існуванні.

Але безвідносно до того, коли Історія скаже своє слово (як це було в 1917, 1991 роках), організації громадянського суспільства та політичні сили України, яким не байдужа доля народу і держави, мусять активно діяти. І проблема не тільки в підписанні різного роду заяв та відозв — хоча й це потрібні речі. Не хочеться повторювати ритуальний заклик до опозиційних партій — схаменутися і об’єднатися: ніколи Ющенко не об’єднається з Тимошенко, бо страждає на анти-Юліну параною і політичну сліпоту. Не треба об’єднуватися з дрібними гетьманчиками, які набрали 0,02% голосів. Не треба створювати централізовану структуру типу провальної Канівської четвірки: потрібні ситуативні тимчасові угоди між провідними партіями, спрямовані на досягнення конкретних цілей заради порятунку України. Програш однієї політичної сили автоматично потягне за собою розгром інших структур.

Боротьба буде непростою, тривалою і розгортатиметься в умовах звуження демократичного поля, переходу телевізійних каналів під контроль режиму. За цих умов зростає роль структур громадянського суспільства. Треба буде звернутися до досвіду національно-визвольного і дисидентського руху часів Радянського Союзу, вивчити методи діяльності польської «Солідарності». Потрібен пошук союзників не тільки в середовищі національно-патріотичному, а й серед малого і середнього бізнесу, серед робітників та інженерів тих промислових підприємств, що режим віддає Москві.

Дуже важливим аспектом діяльності з порятунку української державності має стати правдиве інформування громадськості й державних чинників європейських країн, США і Китаю про все, що відбувається в Україні. Важко переоцінити роль експертного середовища у викритті міфів і брехні офіційної пропаганди щодо справжніх причин та очікуваних наслідків від прийняття нинішнім режимом Януковича фатальних рішень щодо здачі українських національних інтересів.

Тільки рішучий опір суспільства може остудити гарячі голови перекроювачів геополітичної карти Європи, руйначів української незалежності, тих, хто зневажає волю поколінь українців, які понесли мільйонні жертви в боротьбі за вільну Україну.

Темрява, що вповзла в Україну, несе загрозу всім: далеким від політики робітникам і селянам; святошам, що закликали голосувати «проти всіх»; тим, хто голосував проти «біло-блакитних»; віруючим «не тієї церкви», молоді, інтелектуалам, політикам і бізнесменам, навіть — олігархам, які можуть примірити на себе табірну робу Ходорковського. Але темрява не вічна. І триватиме вона рівно стільки, скільки терпітимемо її ми.

Ціла стаття: http://www.day.kiev.ua/296517/

Про поетів-героїв TOP
В листі з концтабору до свого сина Дмитра, Василь Стус писав:
«Я дуже хочу, аби ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожире не з одного єгипетського глечика - поки й гегне. А чи була вона людина? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по  собі добрий слід?»


Моє заключення, після певної застанови і аналізу, що мабуть Свято Героїв це передусім наше українське свято. Не українці не спроможні його вповні збагнути чи оцінити так як ми, бо ніхто, тобто жодна нація, не пережила того, що ми пережили, ніхто не поніс стільки жертв. І мабуть ніхто, тобто інші народи, не спроможні нарахувати стільки героїв серед своїх визначних постатей. Таке заключення може грунтуватися на різних обставинах, але головне це те, щоби перебував у нашій історії героїзм, щоби нас вивести з кайданів і поневолення, цю роль виконували різні прошарки суспільства, воїни, політики, звичайні прості собі люди, а передусім поети.

Степан Бандера і Роман Шухевич це герої для кожного патріотичного українця. Вони мабуть і герої для малоросів, яким москаль, одначе, сказав вважати їх зрадниками. Вони викликають такі пристрасті. - безмежну любов і повагу свого народу і необмежену ненависть і зневагу ворогів. Вони чинили добро для того народу і за це заплатили своїм життям. І ці два чинники надають їм це героїчне окреслення напевне перед найвищим суддею незалежно від указів президентів чи рішень несправедливих, а до того корупційних судів.

Давайте розглянемо дещо поетів-героїв у нашій духовній спадщині. 25 років тому у ніч з 3-го на 4-те вересня 1985 в Пермському концтаборі помер визначний поет і борець Василь Стус. Його відданість своєму народові, великим ідеалам, глибокому етичному способу життя, а також його відношення до смерті широко відоме:

Василь Стус 06.01.38 – 14.09.85  
“Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.”

Життя Василя Стуса виповнене посвятою ідеї та свому народу і наповнене бажанням робити добро. В одному листі з концтабору до свого сина Дмитра, Василь Стус писав:

«Я дуже хочу, аби ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожире не з одного єгипетського глечика - поки й гегне. А чи була вона людина? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід?»

На мою думку це суть характеристики концепції героїзму у нашій спадщині. Вона обумовлена глибокими християнськими, етичними і націоналістичними прикметами. Ця суть віддзеркалена у словах поетів типу Ліни Костенко, яка у описі про подорожування Марусі Чурай побачила Дмитра Байду Вишневецького, засновника Запорізької Січі, який в турецькій неволі дивиться на майбутнє і у тому майбутньому бачить свого правнука Ярему і каже: «Висіти на палі то і ще не мука як тепер дивитись на такого внука.» Ця суть проявляється у Декалозі Організації Українських Націоналістів в якому знаходяться такі слова - дороговкази: «Здобудеш українську державу, або згинеш в боротьбі за неї», а також, «Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.»

Сьогодні вигдлядає, що знов нам потрібно героїв, яких неспокійні голоси почують нові покоління у нашій трагічній Батьківщині.


Cлово „герой” походить з античної грецької легенди від імені Геро, яка служила богині Афродиті. За нею її коханий кожного вечора перепливав річку Геллеспонт, щоби зустрінутися. Одного вечора він потонув, Геро, щоби бути з ним кинулася в море. Також у античному грецькому словнику можна знайти слово «Герос», що за різними підтвердженнями були сотворіння між богами і людьми, тобто сотворіння як Геракл чи Еней, які походили від богів бодай по одній стороні, тобто батька чи матері, або сотворіння, яке виконало велику прислугу для суспільства.

Правда різні окреслення героїзму по різних суспільствах. Наприклад у США героями вважають президентів, астронавтів, а мабуть передусім спортсменів. Мало хто з них підходить до рівня грецької Геро, бо фактично мало хто ризикує власним життям, чи свідомо ставить своє життя на вівтар національної жертви. Фактично у нашому розумінні мабуть далеко більш вагомі постаті називаються героями. Не вважаю Михайла Грушевського, нашого першого президента, чи Євгена Петрушевича, а тим більше останніх менш обдарованих президентів героями, чи астронавта Поповича чи навіть братів Кличко. Натомість отця Августина Волошина який загинув в московській тюрмі вважаю героєм. Правда у нас були ще гетьмани та князі. Теза святого письма життя віддати за друзів, або життя віддати за ідею, за свій народ більш суттєва для нашої оцінки героїзму. Мабуть тому, що наша історія більш трагічна.

Суттєве у розумінні героїки це сучасне сприйняття цієї концепції молодими, а то і творчими людьми, які менше заплямленні життям і тому їх можна вважати ідеалістами. Я наведу для прикладу співочий гурт “Мандри”, який співає такі слова:

“Я тобі скажу,
де квітне дивний сад,
де срібляста ніч
тремтить у темних водах.
У далекий край
лежить нелегкий шлях,
доки хижа ніч кружля по колу.
Тільки два шляхи...
Один веде у пекло.
Інший шлях веде
тебе туди, де світ.
Щоб знайти цей шлях,
послухай своє серце -
твоє серце знає,
як його знайти!
Я тобі повім
про мрію золоту,
що палким вогнем
горить в моєму серці.
Про щасливий край,
про радісних людей,
де життя кидає виклик смерти.
Не спи, моя рідна земля!
прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок.
Це дивляться з темних небес
загиблі поети й герої -
всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.”

Ця пісня сучасної молоді України, це пісня глибоких переживань. Це музика, яка закорінилась у давній традиції

Моє знайомство з сучасною творчою молоддю України почалося на ІІ Зїзді народного Руху України де молодий співак Олег Павлишин заспівав такі слова, здається оригінальної творчості:

“Холєра красная, бодай би тряснуло,
Бодай би кров троїста залила,
А ми бандерівці, ми хлопці вольнії,
Не віддамо Вкраїну москалям.”

Співали разом з ним вся молодь в залі. Історія сучасної української пісні включає також гурток “Кому Вниз”, який свою духовність прийняв від Тараса Григоривича Шевченка. Шевченко чи не найбільший наш герой, який зробив і далі робить стільки добра для народу, далі актуальний і пробуджує незрячих. Він віддав своє здоровя і тим самим своє життя за право пробуджувати народ своїми віршами:

Тарас Шевченко
9.3.1814 — 10.3.1861
“Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України -
Широка, глибока.
Ото церква Богданова.
Там- то він молився,
Щоб москаль, добром і лихом
З козаком ділився.
Мир дущі твої, Богдане!
Не так воно стало;”

Співак Тарас Чубай у пісні „Під Львівським замком“ співає народну стрічку:

“Не плач, стара мати, син героєм став,
Він за Україну голову поклав.”

Все виповнене героїзмом нашого народу. Творча молодь мало не приголомшена героями України але вважає, що Україна не шанує дійсних героїв, хоча називає багато героїв. Гурт „Тартак” співає, „Я не хочу бути героєм України- не цінує героїв моя країна.”

У хронології відзначень геройських чинів незабаром припаде річниця коли в 1954 п’ятисот українських жінок у Кінгірі, загартовані героїчним минулим членів ОУН і воїнів УПА, віддали і своє життя. Американська журналістка Анн Апелбавм написала так у своїй книжці “Гулаг“:

«Якраз перед світанком, о пів на четверту ранку, 26 червня (1954), МВД вдарило... не менше 1,700 солдатів, 98 собак та п'ять танків Т-34 окружили табір ...танки ввійшли в браму. За ними ввійшли солдати вповні озброєні до бою. Є деякі подання, що солдати, котрі провадили танками, і ті на землі, були п'яні. Хоча це може бути й легенда, яка виросла після рейду, але є правдою те, що і Червона Армія, і таємна поліція традиційно давали горілку солдатам, яким доручено робити брудну роботу: порожні пляшки майже завжди знаходились у групових могилах....
П'яні чи ні водії танків не застановлялися над тим - чи переїхати прямо по в'язнях, які приступили... Вони переїхали групу жінок, які взялися за руки та стали на їхньому шляху, не вірячи, що танки наважаться їх вбити ...вони знищили бараки, де спали інші в'язні... (Любов) Бершадская (свідок), яка допомагала таборовому лікареві займатися пораненими,... пише про 500 жертв».

Богдан Ігор Антонич, який жив у 1920-30 роках і мав відповідне бачення своєї Батьківщини у той час, сьогодні, на жаль, дуже актуальній не тільки, щодо його улюбленої Лемківщини, але взагалі України, яку він так любив і долю якої переживав:

Поет-модерніст, письменник
„Боюсь згасити світло лямпи,
Бо може стати ще страшніш.
І ніч, розкладена на ямби,
У серце влилась, наче ніж.
Ніяк заснути! Кличуть півні,
Годинник б’є і місяць лине.
Мій сон, мій голос неспокійний
В моїй трагічній Батьківщині”.

Сьогодні вигдлядає, що знов нам потрібно героїв, яких неспокійні голоси почують нові покоління у нашій трагічній Батьківщині. Разом з готовністю вмирати, дав виклик ворогові, притаманне історичній ролі героїв у нашому народі змалюваав поет-герой Василь Симоненко, який родився 75 років тому, а помер при загадкових обставинах проживши менше 30 літ. Відношення до смерті в Симоненка подібне як у поета-героя Стуса:

Василь Симоненко
08.01.1935 – 13.01.63
“Немає смерті. І не ждіть - не буде.
Хто хоче жить, ніколи не помре…
І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну -
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.”

Поет-герой вмираючи за ідею, за право народу жити, оголошує виклик ворогові на сьогоднішній тяжкий час поновного переживання нашого народу, поновного намагання Москвою його поневолити, влаштовуючи при кермі української держави вислужника-малороса і йому подібних - всяких Януковичів, Табачників, Грищенків. Поет-герой Василь Симоненко говорить за нас усіх:

“Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!”

А ми повинні додати:
„А ми бандерівці, ми хлопці вольнії,
Не віддамо Вкраїну москалям.”

16 травня 2010
Аскольд Лозинський

"Tобі плюють в очі, а кажуть що це Божа Роса" - Відкритий лист до В. Януковича TOP
Марія Волкова  
Шановний пане Президенте!

Я приєднуюсь до акції «Табачника – на смітник історії».

З перших днів роботи пана Д.Табачника, після його призначення Вами на посаду Міністра Освіти України, український народ не має спокою.

Плани Д.Табачника, щодо перевиховування нації України, являються ворожими для українців. Українці вчилися патріотизму від своїх попередників. Нашими вчителями були Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, та інші, які призивали в своїх творах «єднатися за правду.., боротися за неї». Україна все життя прагнула до волі, але не мала її.

Ми цінимо свою історію, культуру, мову, науку, письменство. А наші пісні, які ще від Байди нам в’ються – це джерела і стежки до мови наших пращурів. Все це  - наші скарби.

А  що дасть нам Д.Табачник в обмін на твори українських класиків?  Російську мову ми знаємо на рівні української, без примусу вчимо англійську, німецьку, іспанську ... і тільки молдавська мова була для меншин. І якщо вона стане міжнародною мовою, то до неї збільшиться цікавість.

Україна буде вчити свою рідну мову!

Цей лист вже опублікований в Англії і радіо Deutsche Welle зробила  в ефірі прямий репортаж з автором листа, як також з кол. членом британського парламенту, Джоном Ґроґан. Пані Волкова виступила в окремій радіо передачі Всесвітньої Служби Бі-Бі-Сі на тему Голодомору. Див.  http://www.augb.co.uk/news-page.php?id=281


Д.Табачник вороже ставиться до української історії, мови, нації, культури. Міністром освіти і науки України має бути людина здібна управляти цими дисциплінами, людина яка поважає цю націю і до якої нація ставиться з повагою.

Мене глибоко вразили слова Д.Табачника: «Закон о Голодоморе 1932-1933 гг в Украине ставит нас в один ряд с отвратительными тоталитарными диктатурами...». А слова - «мелко подгадить соседу; обмануть; предать; выгадать что-то, обманув ближнего; согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп – характерная особенность формирующейся украинской нации». Де це Ви таке чули, пане?

Існує народна приказка – вона і стане відповіддю Д.Табачнику (про Голодомор) – «... тобі плюють в очі, а кажуть, що це Божа Роса».

Я, Волкова Марія, була свідком Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. У мене відібрали дитинство і здоров’я. І після 33-го, наступні 34 і 35 роки все ще були голодними. І ми, які вижили в ці роки, були настільки виснаженими, що виглядали як скелети, не мали сил навіть встати, спали по 2 тижні поспіль.

В ті роки, в наслідок тоталітарної політики Москви, від голоду на Україні померло 10 млн людей, в тому числі 3 млн дітей! А пан Д.Табачник називає це нагадування Росії «мелко подгадить соседу, т.е. Москве» .

Хотілося б порадити міністру освіти: «Схаменіться! Аналізуйте, про що Ви говорите! Нас (невинних) знищували, топтали, арештовували як ворогів народу, батьків відправляли на тяжкі роботи, звідки вони не повернулися. Нас цькували, а матері із сльозами на очах вдивлялися в нас сплячих і прислухалися, чи ми ще дихаємо.

Маю до Вас запитання: «хто кому тоді гадив і тепер гадить?»

Українська мова повинна бути державною мовою. 
Не буде мови – не буде нації;
Не буде мови – не буде країни,
А буде територія, котру плануєте трансформувати під опіку нашого «старшого» брата.
Ми там уже були!

Від свого імені вимагаю діяти відповідно до Дружнього послання Т.Г.Шевченка землякам:
«Учітеся, брати мої.
Думайте, читайте
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...»

І в заключення, пане Президенте, Ви повинні соромитися того, що в Європейському Парламенті (ПАРЕ) не відважились стати в обороні мільйонів українських хліборобів цілеспрямовано винищених штучним голодом 1932-33го...  якраз тому, що вони були українцями.  Те що Ви ствердили в ПАРЕ було нічим іншим як зрадою свого народу!  За Вашою логікою хтось міг би ствердити, що Голокост не був ґеноцидом тому, що інші національності також постраждали від нацистів. 

Що особисто Ви знаєте про Голодомор, щоб робити заперечення?  Чи Ви читали опубліковані сьогодні свідчення людей переживших цю трагедію? Чи Ви знайомилися з архівними документами відкритими за незалежності? Чи хоча б тримали в руках наукові збірники інституту історії Академії Наук України на тему Голодомору? Напевно ні.

Я і такі як я - свідки страшного злочину - можу Вам багато розсказати. Тож, щоб у Вас не було сумніву - нас, українців, вбивали голодом, щоб викорінити національний дух, щоб винищити українське етнічне ядро – селянство. Подивіться на карту, пане Президенте, щоб запевнитися, що на територіях, де проживали етнічні українці найбільше лютував голод тому, що Кремль добре пам’ятав наші прагнення до створення Соборної незалежної України ще в 1920-х роках. Україна була дуже важливою для СССР і мала бути збережена в його рамках будь якою ціною. Ціна ж виявилася надто високою – понад 10 млн. українців, тисячі господарств найкращих українських хліборобів, від яких забирали все: житло, одяг, знаряддя праці, худобу... Їх арештовували, вивозили до Сибіру, на північ, кидали просто в полі посеред зими без жодних засобів існування... Це були найактивніші і найнепокірніші, хто не погоджувався з політикою партії і не підтримував радянську владу.

Вам, як Президенту незалежної Української Держави, має бути соромно за свою байдужість до нації і неосвітченість у питаннях історії країни, яку Ви очолили.

Майже 60 років Голодомор ретельно замовчувався і офіційно заперечувався правлячою верхівкою СРСР,  але сьогодні це зробити не вдасться. Історію Вам не змінити, як би цього не хотілось. Краще подумайте про своє ім’я, яким воно увійде в історію...

Ваш громадянський обов’язок і як Президента стояти в обороні своєї країни перед пам’яттю мільйонів українців, які загинули під час Голодомору 1932-33-го!

Марія Волкова
16 травня 2010 р.
Ноттінгем, Англія.

Canada must take the lead in defending Ukraineâ's threatened democracy TOP

Marco Levytsky
Ukrainian News, Edmonton, Canada

Canada has always maintained a "special relationship" with Ukraine, based largely upon the role Ukrainians played as one of Canada's founding regional nations in settling the Prairies and subsequent contributions to Canada's development as a nation. As a result of this "special relationship", Canada became the first then-Western country and the second in the world (after Poland) to recognize Ukraine's independence after the landslide 1991 referendum. Since then Canada has contributed greatly to assist Ukraine in instituting social, economic and democratic reforms.

The key word here is democratic. Promoting democratic reform has been a cornerstone of Canada's relations with Ukraine. This was most prominently manifested by the sending of 500 government-sponsored election observers (in addition to the 500 Ukrainian Canadian community ones) by the Liberal government in 2004 and the 270 government-sponsored observers sent by the Conservative government in 2010. And let's not forget that it was a Progressive Conservative government that so quickly recognized Ukraine's independence in 1991.

Thus, support for Ukraine and support for the development of democracy in Ukraine has always been a policy endorsed by all parties in Canada. This is reflected in the multi-partisan composition of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group. Therefore, when Ukraine's democracy is being systematically eroded, it is imperative for all parties in Canada and the Government especially, to take a resolute stand against any such slide back into authoritarianism and dictatorship.

No one is denying that Viktor Yanukovych was democratically elected -- albeit with the weakest mandate of any Ukrainian president including the lowest plurality and with the distinction of being the only president who failed to win a majority in either round. But then Adolph Hitler too was democratically elected chancellor of Germany in 1933. He then proceeded to dismantle the Constitution of the Weimar Republic just as Yanukovych is now dismantling the Constitution of democratic Ukraine.

Since coming to power Yanukovych has:

  • Created an unconstitutional government by bribing opposition members to defect, instead of calling new parliamentary elections as he was bound to do under law;
  • Undermined the independence of the judiciary by pressuring and/or bribing judges to endorse his unconstitutional government;
  • Got parliament to unconstitutionally ratify an unconstitutional lease extension for a foreign power to maintain a naval base on Ukrainian soil;
  • Bullied parliament to ram through a budget in 10 minutes without allowing the opposition any time to study the document;
  • Reinstituted censorship in the media; and
  • Begun using law enforcement agencies to repress the opposition.

In theory, the people of Ukraine can reverse this trend in two years by electing a new parliament. But, in practice, can we reasonably expect any more free elections under this regime?

Yanukovych has gotten away with this erosion of democratic rights in Ukraine because the West has turned a blind eye to his unconstitutional actions. But he is conscious of world opinion and this is where Canada has an extremely important role to play.

Canada has to let Yanukovych know in no uncertain terms that his erosion of Ukraine's fragile democracy will not be tolerated. Canada also has to take the lead in urging other Western democracies to take a similar resolute stand.

An enlightened liberation movement TOP
Today, OUN documents are bound in books available for purchase by the general public. Precisely for that reason I am somewhat confused by the "scholars" who, on one hand have defended the OUN-UPA and their leaders, yet, on the other perpetuate the anti-democratic and fascist diatribe. However, these scholars fail to produce evidence of such an ideology.

April 29, 2010
Askold S. Lozynskyj

The recent Bandera/Shukhevych/OUN/UPA debate has evoked a panoply of positions. Its gamut ranges from glorification to opprobrium. Somewhere in between there have been a number of academic and non-academic papers stating that Bandera etc. were heroes, not Nazi collaborators, potential but frustrated German allies with a non-democratic and often fascist ideology.

On the subject of alliances, the OUN was never reticent about its loyalty. As early as June 4, 1935 OUN leader Yevhen Konovalets presented a memorandum to the British seeking support for the Ukrainian cause: "We...are fighting for the total independence of Ukraine...we are actively challenging all foreign occupiers of Ukrainian lands, and although we consider Russia to be the main occupier, we shall...challenge unilateral attempts of any foreign invader to solve the affairs of Eastern Europe without the participation, or against the will, of the Ukrainian people." Similarly, on the eve of the Nazi invasion on June 15, 1941 the new OUN leader Stepan Bandera reiterated essentially that position in a memorandum presented to the Germans: "Even if the German troops were welcomed as liberators upon their arrival in Ukraine, this attitude can soon change if Germany shows no intention of restoring the Ukrainian State"

The OUN and the UPA were not a form of government but a liberation political movement and an army. The concept of such formations being entirely democratic is ridiculous and certainly has no examples in history. Still, the leader of the OUN was elected through a representative democracy at a clandestine convention. Once elected, he, like any commander in chief, was the ultimate authority. Since the purpose of the movement and the army was to liberate occupied Ukraine, the OUN was responsible for a number of targeted political assassinations and the UPA was responsible for waging an armed struggle against the occupying Polish, German, Hungarian, Romanian and Soviet armies and partisans. Certainly there were civilian casualties. Regrettably, even some completely innocent civilians, die in wars.

The OUN was founded on its own set of ten commandments entitled the "Decalogue" adopted at its first gathering in Vienna in 1929. There is absolutely nothing within those ten precepts that can be considered fascist. They are heroic and revolutionary, perhaps best exemplified by the first commandment which states: "You will achieve a Ukrainian state, or die in the struggle for it." Some of the more extreme are, "Do not be afraid to carry out the most dangerous act if such is necessary for the good of the cause". You will meet your enemies with disdain and unconditional fight... Interestingly the OUN never embraced integral nationalism (devotion to one's nation to the exclusion of all other nations) even though there were many adherents of that ideology throughout the world as well as in Ukraine at that time.

The issue however remains whether the OUN was undemocratic and fascist as far as its ideology or view of a world order and the Ukrainian state within that order.

While the OUN was a clandestine organization, its basic founding documents, resolutions and manifestations are readily available for review to anyone interested in the subject. In fact one need not go into German, Soviet or any other archives. Today, OUN documents are bound in books available for purchase by the general public. Precisely for that reason I am somewhat confused by the "scholars" who, on one hand have defended the OUN-UPA and their leaders, yet, on the other perpetuate the anti-democratic and fascist diatribe. However, these scholars fail to produce evidence of such an ideology.

Fascism is defined as:

1. the doctrines, methods, or movement of the Fascisti.
2. a system of government characterized by rigid one-party dictatorship, forcible suppression of the opposition (unions, other, especially leftist, parties, minority groups, etc.), the retention of private ownership of the means of production under centralized governmental control, belligerent nationalism and racism, glorification of war...

OUN's ideology was at odds with much of that era's totalitarian Europe. It was, in fact, a liberation movement directed against that very totalitarianism.

In December 1940 not long before the German invasion into Soviet territory and when Germany's intentions were relatively clear, the OUN issued a Manifesto. It set out a "new just world order" after "dismantling the appalling prison of nations-the Russian empire." The liberation of Ukraine was not the only first item on the agenda, but of "all nations enslaved by Moscow." The OUN declared itself to be "the bearers of freedom for all nations subjugated by Russia, so that they can live freely in accordance with their own will."

The 1940 Manifesto outlined the OUN's social program as being against:

* the degradation of the individual at work and at home
* deprivation of the individual's happiness in life
* the general impoverishment of the citizens
* the oppression of women

The OUN stated that it was fighting for:

* dignity and freedom of the individual
* the right to freely express one's beliefs
* freedom of religion
* freedom of conscience
* right of workers to freely express their political beliefs in word and print
* the right to free assembly
* the right to form political, social, and professional organizations.

These positions can in no way be related to fascism. They are clearly democratic and enlightened for that time. OUN's ideology was at odds with much of that era's totalitarian Europe. It was, in fact, a liberation movement directed against that very totalitarianism.

The liberation struggle waged by the Ukrainian people before, during and after World War 2, under the auspices of the OUN-UPA led by Bandera and Shukkevych deserve genuine attention and study. Ostensibly defending the struggle but mischaracterizing it even in good faith is offensive and irresponsible.

Closing Soviet-era archives, Yanukovich aide insists "Ukrainians know all they need to know" TOP

May 06, 2010

Paul Goble

Vienna, May 6 -- The decision of new Ukrainian President Viktor Yanukovich to declare that the terror famine was a mass murder in which Ukrainian peasants suffered alongside Russian and Belarusian ones rather than a Moscow-orchestrated genocide directed against the Ukrainian nation has attracted a great deal of attention in Ukraine, Russia and the West.

Consequently, immediately after Yanukovich's election, the new vice prime minister for humanitarian questions, Vladimir Seminozhenko called for defining new rules for "the future function" of this institution and its subordination to the State Archives Committee, which was headed by a representative of the Communist Party of Ukraine.

Volodymyr Vyatrovich, who headed the archive of the institute under Yushchenko, says that he and his colleagues backed the idea of the creation by the Council of Ministers of an Archive of National Memory. But that did not happen because then-Prime Minister Yuliya Timoshenko decided not to offend the communists in the parliament.

Another historian, Roman Krutsik, points out that politics has dominated archival policy in Ukraine. The former head of the Ukrainian Memorial and founder of the Ukrainian Museum of the Soviet Occupation, Krutsik warns that it is possible that his museum won't survive under Yanukovich. Reportedly, he says, "Putin [earlier] called Yushchenko and asked to close [it]."

Closing the archives and closing such institutions will do far more damage to Ukraine and its future than even Yanukovich's declarations about the events of 1932-33. After all, the new Ukrainian leader does concede that a Moscow-sponsored mass murder took place then, even if that horror does not meet the definition of genocide.

But if Ukrainians cannot research their history in directions the current powers that be in Moscow do not like, then the future of that country is truly bleak -- all the more so if Western scholars and governments do not denounce this transparent effort to push the tragic twentieth century history of Ukraine down an Orwellian memory hole.

Україна на геополітичній шахівниці TOP

Про внутрішні причини національної поразки-2010

Треба констатувати, що Україна втратила перспективи не тільки зміцнювати свою позицію на світовій політичній арені. Передовсім у нинішньому програшу з наступним переформатуванням України із суб`єкта міжнародної політики в її об`єкта винен В. Ющенко, за словами екс-посла України в США й Канаді Юрія Щербака «головний конструктор нашої поразки». А тому слід В. Ющенка разом із Вірою Ульянченко, вірнопідданою ПРУ, ізолювати від протестного руху. Інакше ніколи не вирвемося зі смертельних обіймів Росії.

Ремарка про вибори-2010. Ішлося не про перемогу Юлію Тимошенко, а про майбутнє України без Януковича й експансії в Україну «братерської» Росії.


Існує багато другорядних причин, через що Україна зійшла з геополітичної шахівниці, уже вкотре опинившись на задвірках «задрипанки Москви». Серед них: українська інтеліґенція, яка всупереч здоровому глуздові підтримала на виборах-2010 В. Ющенка, «галицькі патріоти» у вишиванках, які бездумно підіграли московським архітекторам «противсіхів», доморощені ідеологи-націоналісти з їхньою всеукраїнською акцією «останнього бюлетня», різнолика аґентура, що підбивала українців не брати участі у виборах, продажні демнацики, готові поторгуватися навіть за ціну рідної матері і т.д. І не менш важливе: брак відповідальності за долю країни лідерів політичних сил правого й право-центристського крила як А.Гриценка, А.Яценюка, В. Кириленка, О.Тягнибока, Ю. Костенка. Саме вони через власні хворобливі амбіції, а то й фінансову залежність від проросійських олігархів не тільки не підтримали Ю. Тимошенко на виборах-2010, але й закликали голосувати «проти всіх».

Утім, ніколи не буде ладу в державі, в якій відсутнє активне громадянське суспільство. Ми, українці, повинні навчитися давати оцінку державним керманичам, політичним лідерам, окремим політикам. Ми не повинні бути байдужими, коли В. Янукович здає Росії національні інтереси України чи прихватизує історичний комплекс Межигір`я, чи хтось із чиновників посягає на дитячий майданчик під нашою багатоповерхівкою.

Ремарка про вибори-2010. Ішлося не про перемогу Юлію Тимошенко, а про майбутнє України без Януковича й експансії в Україну «братерської» Росії. Прецінь Ю. Тимошенко не японський самурай, щоб чинити політичне гаракірі (харакірі), здаючи Україну Росії. Нині втрачено чи не найголовніше: тяглість демократичного процесу, тобто можливість обирати на президентських виборах нового керманича, а з ним - кращі перспективи для України.

Кремлівський слід у виборах-2010

Мабуть, ідея знищення Української держави зародилася в голові ґебіста В Путіна відразу ж після помаранчевих подій. Росія розуміла, що без України вона ніколи не повернеться до статусу суперпотуги, тим паче – за сприятливих умов для України був би можливий експорт кольорової революції в Росію.

Причетність російських спецслужб до останніх виборів в Україні поза всяким сумнівом, позаяк офіційна Росія ніколи не скривала своїх прагнень знищити Українську державу.

На жаль, державні мужі світового засягу легковажно сприймають посили кремлівської ґебні, наражаючи країни Європи на можливі катастрофи. А тим часом під дружнє рукостискання Заходу московська ґебня завойовує щораз більше простору для реалізації пунктів своєї військової доктрини.


Підтвердженням втручанння Росії у внутрішні справи України, а навіть здійснення Кремлем нещодавнього антидержавного перевороту є дві промовисті цитати з докладу президента Росії Дмітрія Медведєва (засідання ФСБ РФ, 29.01.2009 р.). Перша: «У низці сусідніх держав... не припинялися спроби розширення НАТО, в тому числі й за рахунок так званого прискореного вступу в альянс Грузії й України. Усе це, зрозуміло, вимагало чіткої й злагодженої роботи всіх спеціальних силових структур, правоохоронних органів і досить високого рівня координації їхньої діяльності. Повинен відразу сказати, що Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею завдання» (тут і далі підкреслення - М.О.). Перша цитата підтверджує, що спецслужби Росії провели операції по блокуванню приєднання України й Грузії до Плану дій з підготовки до членства в НАТО наступним чином: 1) зумовили відторгення Абхазії й Північної Осетії від Грузії, спровокувавши останню на воєнні дії; 2) спричинилися до перманентної політичної кризи в Україні та її дискредитації на міжнародному рівні.

Друга цитата конкретизує подальші плани кремлівського тендему Медведєв-Путін щодо самої України: «Російські спецслужби здійснювали й здійснюють спецоперації, скеровані на підрив суверенітету й незалежності України... У структурах ФСБ, які займаються Україною, протягом останнього часу збільшено в півтора рази (кількість російської аґентури) в порівнянні з періодом 50-их років, коли в Україні діяло підпілля УПА». Ця цитата вказує на російську заанґажованість у виборах-2010, найбільше в Галичині, позаяк якраз там "діяло підпілля УПА". Саме в Західній і Центральній Україні вирішувалася доля виборів-2010. Звідси можна зробити висновок: у західних, частково й центральних областях України масово орудувала московська аґентура, яка активно вербувала так званих українських патріотів, журналістів, займалася дезорієнтацією виборців, розчищаючи шлях до перемоги московського ставленика В. Януковича. Підтвердженням ролі Кремля у виборах-2010 є капітулянтський курс Януковича, як політична плата Росії за перемогу на виборах-2010.

Захід на послугах імперської Москви

Прикметно, що весь світ рухається в напрямку до відкритості, демократичності, зокрема контрольованості влади з боку активного громадянського суспільства, дотримання прав людини, свободи слова.

У Росії все навпаки: застигло, завмерло на позначці "авторитаризм".

На жаль, державні мужі світового засягу легковажно сприймають посили кремлівської ґебні, наражаючи країни Європи на можливі катастрофи. А тим часом під дружнє рукостискання Заходу московська ґебня завойовує щораз більше простору для реалізації пунктів своєї військової доктрини.

Першим пробним каменем Кремля на міцність «гнилого» Заходу було отруєння радіоактивним полонієм колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка (Лондон, 2006р.). Відомо, що Європа мляво реаґувала на смерть цього заручника російського режиму, а дехто з британських журналістів запропонував, щоб «не дразнити російського медведя». Так і сталося. Наступний саміт в Гельсінкі «Росія – ЄС» відбувся без жодного політичного сучка. Європа по-своєму леґалізувала подальший експорт московського державного тероризму.

Чи не єдиним думаючим британцем виявився політичний оглядач Домінік Лоусон, який у «Independent» писав: «Велика помилка сучасних західних політиків полягає в тому, що демократію вони ставлять на одну дошку з цивілізацією... Проблема нинішньої Росії не дуже то відрізняється від причин її негараздів упродовж усієї історії. Цією країною завжди правлять і правили люди, а не закони».

Окрилена успіхами кремлівська ґебня вирішила переділити світ, позначивши на мапі сфери неоімперського впливу. Наразі під їхнім терористичним прицілом опинилися постсовєтські країни. Але це ше не значить, що імперський апетит не з`явиться й на країни Східної й Західної Європи.

Антисовєтчик Качинський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі. А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман.
-- Валерій Новодворській


Логічно у план реанімації «вєлікай і недєлімай» вписалася російсько-грузинська війна (2008р.). Кремль переслідував декілька цілей: зупинити просування Грузії до НАТО через територіальні претензії до Росії, прихопити частину грузинської території - Абхазію й Південну Осетію, з часом повернути офіційний Тбілісі у свою сферу впливу.

Немаловажну роль у підсиленні експансивних намірів «московських карликів» зіграли подвійні стандарти Європи в оцінці російсько-грузинської війни. Адже ПАРЄ у своїй резолюції поставила на один щабель аґресора і жертву: «Відповідальні за «серпневу війну» є як Росія, так і Грузія, причому РФ більшою мірою».

А Захід усе більше потакав імперським апетитам Росії. У Москві держсекретар США Гіларі Клінтон і чорношкірий президент США Барак Обама (2009р.) за закритими дверима узгіднили з тендемом Медведєв-Путін сфери впливу США й Росії, давши згоду на повернення низки постсовєтських країн в російську орбіту, а навіть на поглинання Росією деяких із них, зокрема України. Слід окремо зазначити, що канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі давно танцюють під «рускую балалайку» В. Путіна.

Ось що з приводу згаданих таємних перемовин у Москві писав власний кореспондент УНІАН Роман Цимбалюк: «Так чи інакше, але все-таки складається враження, що в системі зовнішньополітичних пріоритетів США Україна може стати «розмінною монетою», якою готові будуть пожертвувати ради налагодження відносин з важливішим партнером». Нещодавні події в Киргизстані підтвердили, що не лише Україну здали в смертельні обійми Москви. Питання часу: хто наступний?

Нині в усій цинічності вимальовується міжнародна змова по ліквідації незалежної України: іґнорування спостерігачами ОБСЄ масштабних фальсифікацій виборів-2010 в синьому поясі, миттєва леґітимізація В. Януковича в статусі президента України, відсутність реакції міжнародних чинників на ґвалтування Конституції України, зокрема при формуванні коаліції, прийнятті державного бюджету, підпорядкування ПРУ всієї судової гілки влади, видовище на ядерному саміті під назвою «міжнародна телезірка», здача національних інтересів усупереч Конституції України тощо.

Як уже згадувалося, імперське рейдерство під назвою «сабіраніє рускіх зємєль» не обмежилася Україною. Маючи запевнення ліквідатора Української держави В. Януковича про повну здачу ним національних інтересів України, Кремль провів блискавичний проросійський переворот у Киргизстані (квітень 2010р.).

До повалення чинного президента Курманбека Бакієва було залучено киргизьких опозиціонерів, які пройшли відповідний «інструктаж» у Москві, а також задіяно немало російської аґентури. Про узгодженість дій киргизської опозиції з Кремлем публічно заявила голова перехідного уряду Киргизстану Роза Отунбаєва (радіостанція «Ехо Москви»): «Владімір Владіміровіч питав, чим допомогти, як, що ми потребуємо... Ми вдячні РФ, вдячні прем`єр-міністрові Росії за те, що в ці дні (революції) була підтримка від РФ...».

Звісно, лицемірства Кремлю не позичати. Не дивно, що В. Путін заперечив свою причетність до так званої киргизської революції: "Ні Росія, ні ваш покірний слуга, ні російські офіційні особи не мають до цих подій жодного відношення».

Утім, нещодавня катастрофа польського літака під Смоленськом (квітень 2010р.) засвідчила, що інтереси Кремля не обмежуються колишнім постсовєтським простором. У даному випадку кремлівська ґебня працювали експромтом, унаслідок чого назовні вилізло багато що з московського мішка жахіть. Офіційна й неофіційна інформація «падіння» літака, маніпуляції росіян зі світлом на летовищі, ще більше – звуки пострілів по уцілілих жертвах під завивання сирени свідчать про терористичний акт Кремля. Безперечно, офіційна Росія вдруге кинула зухвалий виклик світовій спільноті.

Хочеться вірити, що макабричний Катинь-2 став для Заходу моментом істини. Мабуть, через те на святкування 65-річчя сталінської «побєди» до Москви завітала тільки вірна подружка Путіна Ангела Меркель. Керманичі інших провідних держав просто проіґнорували зборище у Москві, де вкотре погрозливо брязкали зброєю.

Але мрія Обами про те, щоб почати з чистого аркуша і сформувати справжні праґматичні відносини з Росією, починає виглядати наївною. І дедалі більше стає очевидним, яке угруповання в Кремлі командує парадом.
-- С. Шустер


У контексті трагічної загибелі польської патріотичної еліти разом із президентом Польщі Лєхом Качинським хочеться зацитувати дві нестандартні, водночас дуже авторитетні думки. Перша - європейської журналісткн Джейн Бурґенмайстер: «Найвірогіднішим сценарієм катастрофи літака є те, що з одного боку, йому дали неправильну інформацію при посадці, заманили його на приземлення в ліс. І коли літак впав в лісі, невелика група осіб почала вбивати… » (Її висновки базуються на перегляді відео, де чути як «російська таємна поліція добивала свідків, які вціліли»). Друга думка - безкомпромісного борця за демократичну Росію Валерії Новодворської: «Антисовєтчик Качинський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі. А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман».

Безперечно, обезголовлена Польща з її проросійськими прем`єр-міністром Дональдом Туском і головою сейму Броніславом Комаровським буде легшою здобиччю для кремлівських неоімперських мисливців. Принагідно скажу, що в особі Л. Качинського Україна втратила свого приятеля й захисника на міжнародному рівні.

Історичні паралелі. Обнадійливі перспективи

Якраз 65 років тому відбулася Ялтинська конференція (лютий 1945 р.), на якій, зокрема, президент США Франклін Рузвельт, прем`єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль та вождь «усіх часів і народів» Йосиф Сталін провели новий переділ повоєнної Європи, віддавши під «опіку» СССР окуповані ним країни. Цікаво, що невдовзі День перемоги над нацистською Німеччиною (8.05.1945р.) нещодавні союзники відсвяткували порізну. Укоротці дружба трьох керманичів дала тріщину. Це сталося через передачу Ігорем Ґудзенком, працівником посольства СССР у Канаді, канадському офіціозові списків розгалуженої совєтської шпигунської мережі (вересень 1945р.). Із цього приводу відбулася екстренна зустріч прем`єр-міністра Канади Маккензі Кінґа з президентом США Гаррі Труменом, а вже опісля пролунав відомий виступ В. Черчіля (березень 1946р.), що ознаменував собою початок «холодної війни».

Останньо спостерігаємо напругу в американсько-російських відносинах. Один із найаґресивніших політиків Росії Сєрґєй Марков вказує на головну причину зростання екскалації між США й Росією: «Серед представників влади є люди, які вважають Обаму просто тимчасовим явищем... У владних колах... кажуть, що це перезавантаження – просто трюк... Росія хоче, щоб її визнали наддержавою в регіоні... Але Вашинґтон поки що відмовляє Росії в цьому статусі» («Американсько-російські відносини: потрібно нове перазаватаження», «Time», США). Автор згаданої статті С. Шустер із песимізмом пише наступне: «Але мрія Обами про те, щоб почати з чистого аркуша і сформувати справжні праґматичні відносини з Росією, починає виглядати наївною. І дедалі більше стає очевидним, яке угруповання в Кремлі командує парадом». Слід зазначити, що до всього рейтинґ Б. Обами катастрофічно падає. Не за горами поразка демократів на парламентських виборах США.

Можна припустити, що від російської аґресивної політики з елементами державного рейдерства вже втомилися чи скоро втомляться в Європі й у Північній Америці. Гряде ера нового, вже холодного перезавантаження. Згідно з прогнозами залежність Європи від газового вентиля Кремля істотно зменшиться через 5-6 років, унаслідок чого РФ опиниться в глибокій політичній і економічній кризі. Тоді й обірветься гаряча дружба Заходу з Росією.

Упродовж цих 5-6 років Україні треба вистояти, організувати широкий протестний рух, щоб остаточно не перетворитися в колоніальний придаток імперської Москви. А там таки «діждемось Вашинґтона з новим і праведним законом».

Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто)

Влада темряви TOP

Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США та Канаді

І сказав Ісус, коли схопили Його:
«...це ваша година тепер, і влади темряви»



Лунає плач на річках київських і галицьких, переможні дзвони калатають у Білокам’яній. На кремлівських пагорбах триває бенкет переможців: двійка «тандемократів» в ейфорії поспішає викреслити зі скрижалей історії безсмертну формулу Збігнева Бжезінського: «Без України Росія ніколи не буде імперією». Адже вони знову повірили в реальність відновлення імперії. Знову, як і в радянські часи, повернулися формули зміцнення відносин з Києвом «у дусі братерства, добросердечності й прагматизму» (Д. Медведєв). Новим тут є словечко «прагматизм». Малоросам віддадуть «братерство», Росії залишать «прагматизм». Жорсткий, ультимативний, такий, що змушує до братерських поступок. «Медведев оказался еще более успешным русским националистом, чем Владимир Путин» (Г. Павловський).



За швидкоплинним, як атака спецназу, зовнішньо хаотичним, навальним наступом (відступом?) нової влади ховається ретельно спланована акція із захоплення державних інституцій, силових та інформаційних структур. Уже сьогодні можна стверджувати, що в країні сформовано одноосібний напівавторитарний (поки що — «напів») режим Януковича, який ігнорує Конституцію і закони України та перетворює державу навіть не на президентську республіку (що теж суперечить чинній Конституції), а на феодальне утворення, насаджене на кіл «вертикалі влади», де знищено парламентаризм (згадаймо ратифікацію харківської угоди) й підпорядковано вищій волі сюзерена всі силові та судові системи. За кілька місяців Україна стрімко, як на швидкісній шахтній кліті, опустилася зі сфери світла і сподівань на позитивні зміни в зону темряви, втрачаючи свій статус кандидата у члени НАТО і ЄС, перетворюючись із суб’єкта міжнародної політики на її об’єкт. Люди без честі, совісті та національної гідності намагаються поставити Україну на коліна, принизити її європейський вибір. Вони оголосили безжальну війну українській Україні, її національно-культурним та історичним цінностям.


Єдиною ідеологією нового режиму — крім, звичайно, нестримної жадоби наживи — є безоглядне холуйське служіння Кремлю.



Ось чому вони поспішають. «Список Кремля» існує, він був сформований Медведєвим та Путіним й розшифрований у деталях вірними пропагандистами «суверенної демократії». У своєму телевізійному шоу-ультиматумі, спрямованому не стільки до Ющенка, скільки до українського народу, Медведєв чітко визначив основні параметри вимог Кремля. Щоправда, не сказав основного — того, що озвучив за нього російський телеведучий М. Леонтьєв: «Россия заинтересована в том, чтобы Украина как проект перестала существовать, потому что проект Украина есть проект, специально заточенный против России. Он никогда не существовал и не будет существовать... Никакой национально-освободительной украинской идеи не было никогда, она всегда существовала как пародия, как чей-то проект против России» (РЖ, 27/01/2010).


Росія бачить себе в «цьому українському майбутньому» не просто в ролі Старшого Брата, а абсолютного господаря нашої долі, наших земель, надр, промисловості, в ролі єдиного центру, що вирішує питання нашої зовнішньої політики і національної безпеки.


Чому б не піти далі й не об’єднати міністерства закордонних справ РФ та України — а згодом і посольства? Це ж скільки коштів можна заощадити?! А прикордонна служба? А міністерства оборони? Починати можна з проведення спільних командно-штабних навчань і широкомасштабних військових маневрів — обов’язково на території України (нагадаю, що це — класика підготовки до окупації радянськими військами Чехословаччини 1968-го і Польщі 1980—1981 років). А яке широке поле для спільної діяльності ФСБ і СБУ, СЗР РФ та України! Ми ж братні народи, тож відкриваємо друзям-сусідам усі сейфи, розкриваємо всі вбогі таємниці нашої нещасної держави (якщо вони ще залишилися).

Треба обов’язково піти назустріч побажанням російських братів (старших) і відновити роботу представництва ФСБ РФ на Чорноморському флоті, заборонити присутність американських консультантів у державних органах України, припинити військове співробітництво України з НАТО і Грузією. Долю ГУАМ, здається, вже вирішено. Що далі?

У своїй заяві Інститут світової політики (Київ) від 5 травня 2010 року «застерігає керівництво України від кроків, які можуть суттєво підірвати довіру до нашої держави з боку міжнародної спільноти, а саме — від визнання державності сепаратистських утворень — Південної Осетії та Абхазії». Втім, чи зупинить це невігласів у сфері міжнародних відносин?

Водночас триває зачистка гуманітарного комплексу — всього, що стосується української мови, української історії, освіти, релігії, тобто питань, які викликають особливу лють російських шовіністів. Недаремно згаданий Затулін попереджає: «...нам в России следует особенно четко понимать: единственная сфера деятельности, в которой вчерашним властям удалось достичь реальных результатов, — это идеология, промывание мозгов. Значительная часть граждан Украины восприняла националистические клише. Эти люди совершенно искренне считают, что у Украины должны быть обязательно отличные от России язык, история и герои(!)».

Ціле покоління людей в Україні забуло, як заганяли в табори наших співвітчизників за любов до України, за «націоналізм». Невже доведеться знову згадати ті страшні часи?

Оперативні успіхи в руйнуванні української держави дадуть змогу Кремлю продовжити список вимог — аж до запровадження єдиної грошової одиниці (звісно, що не гривні) та перегляду державних символів України — герба, прапора, гімну (тут уже комуністичні союзники Януковича постараються).

Нас зваблюють словом «стабільність» — так, ніби дотепер ми жили в Судані чи Сьєрра-Леоне. Тепер Україна має надійного «стабілізатора». Якийсь пан в «Известиях» (29.04.2010) явно вважає нас лохами і доводить до нашого відома: «В случае же с Украиной Россия показала, что не столько стремится расширить свою — пресловутую — «зону влияния», сколько имеет готовность нести ответственность за поддержание стабильности — в тех регионах, где у нее для этого есть такие возможности (підкреслення моє. — Ю.Щ.)... Москва все больше(!) ощущает себя ответственной не просто за стабильность постсоветского пространства, но и за его развитие».

Від цього теоретичного постулату недалеко й до введення братніх військ для підтримання «стабільності» на пострадянському просторі.

Режим Януковича пробудив хижацькі апетити сусідів, які захоплені своїми успіхами, стрімко повертаються в ХІХ — першу половину ХХ століття.



Перед владою невдовзі постане питання: що робити з протестами? Є дуже багато підстав думати, що з рішучістю штрафбату (назад вороття немає) вони підуть (уже почали) на повне згортання демократії, на придушення громадянських прав і свобод. Путінізація України — їхній шлях, боротьба з українським націоналізмом і західними впливами (фонд Сороса, інші американські та європейські інституції, що діють в Україні) — їхній метод. Примітивно? Вбого? Але іншого в них немає.

Відомий російський опозиційний політик Б. Нємцов не зовсім політкоректно порівняв Україну (а не режим Януковича ) з повією: «Украина напоминает девушку, которую дорого купили, и при этом она ни удовольствия, ни любви не испытала. В общем, деньги взяла, но обида осталась...» («Эхо Москвы», 24.04.2010). Зате той самий Нємцов з жорсткою точністю оцінює стан справ у Росії: «Путин — это коррупция, цензура, резкое сокращение населения (Россия за годы его правления потеряла пять миллионов. человек). Это уничтожение политических прав и гражданских свобод: сплошь сфальсифицированное беспрецедентное давление на оппозицию, манипуляция и вранье. Фундамент, на котором он строит Россию — воровство, цинизм и жестокость — настолько гнилой, что построить современное здание успешной России на нем невозможно» («Эхо Москвы», 05.03.2010).



Захід здав Україну Росії. Такий висновок зробили не лише українські політологи й експерти-міжнародники, а й нечисленні симпатики України в США та Європі. Про це зловтішно пишуть наші вороги в Росії. Так, відомий українофоб, телеведучий з дивним прізвищем Шевченко пише: «Совершенно очевидно, что Медведев сделал ставку на поддержку деятельности Обамы, у которого дела очень плохи и во внутренней, и во внешней политике. На сегодняшний момент новый проект СНВ (стратегічних наступальних озброєнь. — Ю.Щ.) является единственным достижением Обамы во внешней политике, и он это, вероятно, хорошо понимает. В ответ на это Обама, очевидно, согласился на определенные уступки России на постсоветском пространстве. Позиция демократической администрации по Украине, фактически сдача Ющенко и Тимошенко показала, что Обама готов достаточно далеко идти в том, чтобы лишить республиканцев их важных достижений, приобретенных ими еще при Джордже Буше-младшем. И Ющенко, и Саакашвили, и Бакиев — это все ставленники республиканцев. А поскольку это так, то для Обамы они никто. Бакиев и Ющенко уже пали» (РЖ, 26.04.2010).


Проте Обама — цей найбільш соціалістичний президент в історії США — та його підспівувачка Гіларі Клінтон, яка вітає зусилля Януковича з поліпшення відносин з Росією і США як налагодження «рівноваги», — ще не вся Америка. Адже незабаром вибори до Конгресу 2010 року та президентські вибори 2012 року, в ході яких стануться серйозні зміни. У Сполучених Штатах уже лунають голоси занепокоєння внаслідок різкого посилення позицій Росії в Україні та в басейні Чорного моря. Пентагону непросто буде розмістити кораблі, що належать до системи ПРО, в Чорному морі. У Вашингтоні побоюються, що імперські великодержавницькі апетити Росії зростуть після останніх її перемог над Україною.

Особливо ганебною, як завжди, була позиція Франції. Заголовок Le Mond — вершина блюзнірства: «Москва — Київ — Варшава: небо на Сході прояснюється». Газета пише, що «парадоксально, але остання домовленість Москви і Києва — це гарна новина і для європейців. Зменшення напруженості між Росією та Україною — ознака розрядки на Сході, свідчення бажання Москви покращити відносини з багатьма зі своїх сусідів(!)» (InoPressa, 23.04.2010).

Німецька Frankfurter Allgemeine констатує, що «Медведєв і Янукович покінчили з суперечками останніх років». Однак «Україна може перетворитися на деяку подібність Білорусі. Адже дешева енергія з Росії надасть можливість підтримувати життєздатність застарілих економічних структур і функціонування на мінімальному рівні системи соціального забезпечення. Тим самим олігархічна еліта України зможе зберегти свою владу ціною посилення залежності від Росії» (DW, 23.04.2010).

Не варто витрачати слів на звинувачення Заходу у «зраді». Те, що для нас — зрада, для них — цинічне умиротворення держав-хижаків за рахунок слабких країн. Вічним і ганебним символом чого став Мюнхен-1938.



На відміну від деяких нетерплячих політиків, я не вірю, що сьогодні народ, втомлений чварами попередніх років, постане на масові протести проти увічнення статусу ЧФ у Криму або навіть проти заперечення Голодомору — геноциду українського народу. Проте ланцюгова реакція гніву і протестів проти путінізації України почалася, і скінчиться вона вибухом, особливо в разі загострення соціально-економічної ситуації. Невідомо, коли цей вибух станеться, але достеменно відомо, що станеться. Ігнорування волі 50% виборців Західної та Центральної України, які проголосували проти Януковича, — це державно-політичний злочин, небезпечна авантюра, яка так просто нинішнім «переможцям» не минеться. Розплата прийде, як завжди, звідти, звідки її не очікують: з Москви й Донбасу. Це може бути наслідком драматичних змін у Москві упродовж наступних двох-п’яти років, а також серйозних соціальних протестів на Сході України: не слід забувати, що Донецька область, очільники якої так пишаються вкладом у ВВП України, за індексом людського розвитку посідає останні (26—27-ме) місця в Україні. Сюди входять низькі показники демографічного розвитку, рівня здоров’я, освіти, умов проживання. За рівнем конкурентоспроможності Донецька область перебуває на рівні Ботсвани та Єгипту. Тут реєструється високий рівень смертності новонароджених, алкоголізму, захворюваності на туберкульоз, нижча тривалість життя.

Прийде час, коли населення східних та південних областей України зрозуміє, хто винний в їхньому злиденному існуванні.


Боротьба буде непростою, тривалою і розгортатиметься в умовах звуження демократичного поля, переходу телевізійних каналів під контроль режиму. За цих умов зростає роль структур громадянського суспільства. Треба буде звернутися до досвіду національно-визвольного і дисидентського руху часів Радянського Союзу, вивчити методи діяльності польської «Солідарності». Потрібен пошук союзників не тільки в середовищі національно-патріотичному, а й серед малого і середнього бізнесу, серед робітників та інженерів тих промислових підприємств, що режим віддає Москві.

Дуже важливим аспектом діяльності з порятунку української державності має стати правдиве інформування громадськості й державних чинників європейських країн, США і Китаю про все, що відбувається в Україні. Важко переоцінити роль експертного середовища у викритті міфів і брехні офіційної пропаганди щодо справжніх причин та очікуваних наслідків від прийняття нинішнім режимом Януковича фатальних рішень щодо здачі українських національних інтересів.

Тільки рішучий опір суспільства може остудити гарячі голови перекроювачів геополітичної карти Європи, руйначів української незалежності, тих, хто зневажає волю поколінь українців, які понесли мільйонні жертви в боротьбі за вільну Україну.

Темрява, що вповзла в Україну, несе загрозу всім: далеким від політики робітникам і селянам; святошам, що закликали голосувати «проти всіх»; тим, хто голосував проти «біло-блакитних»; віруючим «не тієї церкви», молоді, інтелектуалам, політикам і бізнесменам, навіть — олігархам, які можуть примірити на себе табірну робу Ходорковського. Але темрява не вічна. І триватиме вона рівно стільки, скільки терпітимемо її ми.

Ціла стаття: http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=296517&mainlang=ukr

Sign petition in defense of Ukraine TOP

We respectfully request that you sign the online petitions
in defense of Ukraine and in solidarity with the people of Ukraine by clicking on the links below:

www.lucorg.com/signature.php/signature_id/8/lang/en    and

The petitions are in support of the opposition in Ukraine to the policies and statements by the Government of Ukraine, that undermine the dignity, sovereignty and territorial integrity of Ukraine.

In addition to signing the Ukrainian and/or English language petitions, we also ask that you download the petitions, and send the English-language version as a letter to your Member of Parliament and the Ukrainian-language version as a letter to the Embassy of Ukraine in Canada.

For further information, please contact our public information department at 416-516-8223 or at luc@lucorg.com   

In addition, for information on the Embassy of Ukraine in Canada, please visit www.ukremb.ca/canada/en/25200.htm  and for information on Canada’s  House of Commons, please visit www.parl.gc.ca/common/index.asp 

The address for the Embassy of Ukraine in Canada is: 310 Somerset St. West, Ottawa, ON  K2P 0J9

League of Ukrainian Canadians, League of Ukrainian Canadian Women National Executives

Dear Member of Parliament,

I join with the many thousands of Ukrainian citizens throughout Ukraine who have risen up in protest to condemn the decision that allows Russia to maintain its armed forces on Ukrainian soil. I share their outrage over this clear violation of the Constitution and the fundamental security interests of Ukraine. This irresponsible action will further destabilize Sevastopol and the Crimea, and pose a threat to the territorial integrity of Ukraine and its sovereignty.

Furthermore, I strongly support Ukrainians in Ukraine in their condemnation of:

  • The unconstitutionally constituted parliamentary majority,
  • The appointment of an illegitimate and avowedly anti-Ukrainian Cabinet of Ministers,
  • The relinquishing of all nuclear fissionable material to Russia and the U.S.,
  • Ceding control over other strategically important assets to Russia,
  • Tolerating and encouraging traitorous statements and seditious plans by the Cabinet of Ministers that:
    • Challenge the constitutional status of the Ukrainian language as the official language of Ukraine,
    • Threaten the territorial integrity of Ukraine by undermining national unity,
    • Falsify and ridicule the epic, centuries-long resistance and ultimate victory of the Ukrainian nation over Tsarist and Communist colonial oppression and terror, and
    • Deny that the Holodomor was an act of genocide against the Ukrainian people.

I share the conviction of Ukrainians in Ukraine and throughout the world that these treasonous actions will not stand, and that in the current regime’s place will come a government worthy of the Ukrainian people, that will defend Ukraine’s Constitution and democracy, civil society and the rule of law, territorial integrity, and national independence.

In this, I believe!




До Посольства України в Канаді:
Я приєднуюся до всіх українців в Україні і за кордоном, які протестують проти рішення президента, що дозволяє збройним силам Росії залишатися на українській землі. Я глибоко розумію їх обурення з приводу  явного порушення Конституції та безпеки України.
Ці безвідповідальні дії приведуть до дестабілізації у  Севастополі і Криму, а також представляють загрозу для територіальної цілісності України та її суверенітету. Найбільш тривожним є те, що це рішення не гідне президента та уряду України, а більш притаманне зрадникам держави на користь імперських амбіцій Росії.

Я також підтримую протест українських патріотів з приводу:

- Неконституційного становлення більшості у Верховній Раді;
- Незаконного призначення українофобів до Кабінету міністрів;
- Відмови від усіх ядерних матеріалів, та їх передання Росії та США;
- Передачі Росії контролю над іншими стратегічно важливими галузями держави;
- Зрадницьких заяв президента і крамольних планів Кабінету міністрів, щодо статусу української мови як державної, територіальної цілісності та національної єдності України, фальсифікації і глузувань в питаннях Голодомору-геноциду і терору комуністичного режиму.

Я поділяю з нашими українськими братами непохитну віру в Бога і Україну, віру, яка гартувала український народ під час всієї його довгої і болісної ходи до незалежності. Історична справедливість мусить бути відновлена. Україна переможе. На місце нинішньої влади прийде уряд гідний українського народу, який захищатиме Конституцію України і верховенство права, демократію, територіальну цілісність і незалежність Української держави.

У це я глибоко вірю!

Ім’я та прізвище:


Civic Campaign: Make Ukraine better! TOP

The civil society in Ukraine began the civic campaign 'Make Ukraine better!', intended to remind all those who gave their lives for Ukraine.

The bilingual manifesto of campaign (in Ukrainian and Russian) said:

In remembrance of those who fought for Ukraine and to together future -- our initiative:

Belt for Belt (from famous UPA lyrics "Lenta za lentoyu"):

We have different political views. We speak different languages. But Ukraine is unique for us. Do not be afraid to say that. Do not be ashamed. Do not forget.

Put the flag on your apartment. Add the ribbon to your clothes -- to the day-to-day one and to festive one and to any one.

You want to make life better in Ukraine? Do it. Anything. And think about more.

Do you want to do more than just putting the ribbon to your clothes? You're not alone :-)

There are all sorts of issues needing to resolution, and actions that can and should be done. For example, today's issues to be solved by civil society:

1) demand for joint vision of history -- as the basis for understanding in the society;

2) actions for organization of civil society;

3) action against state corruption and the filth of personal responsibility of state representatives and politicians (yes, they also must live with respect for the law and must behave decently);

3) support to culture (not for kitsch);

4) support poor and disadvantaged parcels of society;

5) etc, etc, etc ...

You can propose your own actions; you also can support actions of others. For more information, visit the online community Make Ukraine better! There discussions are made, there activities are organized. Why not?

You also can help to our action as follows:

1) Place one of the proposed banners on your blog / site: http://lentaua.org.ua

2) Send to us your beautiful photos with the ribbons, organize a section of photographs, involve famous people, finally, our action allows your personal PR :-)

3) Create the design of the original ribbons, banners or other promotional materials.

4) To popularize and disseminate our initiative in the press, in the Internet, in blogosphere, etc ...

5) Share with us your ideas. Write to us, don't be ashamed in(doggy)lentaua.org.ua or join the community http://community.livejournal.com/lenta_ua or visit the campaign website http://lentaua.org.ua

Information about this initiative in Portuguese:


Storm clouds in Ukraine TOP

May 25, 2010

George Weigel

Rev. Borys Gudziak

Given contemporary recent Ukrainian history, the internal tensions between Ukrainian citizens who remember fondly the old Russophone Soviet order and those determined to forge a new, democratic, path, as well as Putin's Great Russian revanchism, Kirill's presence at Yanukovych's inauguration, and the Yanukovych administrationâ's freezing-out of religious communities other than the Orthodox allied with Moscow, could indicate that the Patriarchate of Moscow is prepared to work in tandem with, or at least parallel to, the Russian state in order to diminish, eviscerate, or even end Ukrainian independence.


Public expressions of piety at civic events may tell us something about a culture, but they rarely disclose geopolitical ambitions or strategic designs. One exception to that general rule of religion and public life took place this past February, in Kyiv, capital of Ukraine--an exercise in hardball politics under the veil of public piety that was, in fact, a harbinger of danger for religious freedom, for Ukrainian democracy, and for the future of Europe.

Prior to Ukraine's two previous presidential inaugurations, an ecumenical and interreligious prayer service had been held at the Church of Holy Wisdom in the Ukrainian capital, with all confessional leaders invited to participate and pray for the country and its about-to-be-inaugurated leader. In a country as fractious as Ukraine, with an underdeveloped political culture and little experience of the tolerance essential to democratic civil society, these two prayer services were important indicators of a national intention to build a political community in which Ukrainians of all ethnic and religious persuasions would have a place in the public square. Indeed, Ukrainians of all parties seemed sufficiently impressed with what the pre-inaugural prayer service symbolized for their future that provisions for such an ecumenical and interreligious service were legally codified, in a presidential decree, as an integral part of presidential inaugurations.

That protocol was ignored in February at the inauguration of President Viktor Yanukovych. There was no ecumenical and interreligious service at the Church of Holy Wisdom. Rather, at Yanukovych's invitation, pre-inaugural prayers were offered at Kyiv's Monastery of the Caves by Kirill, Patriarch of Moscow and All Russia. No other religious leader was invited to participate.

For that matter, no religious leaders other than those affiliated with the Ukrainian Orthodox Church "Moscow Patriarchate" -- one of three contending Orthodox jurisdictions in Ukraine --have been invited to meet with President Yanukovych since he assumed power. The UOC-MP is, for all intents and purposes, a wholly-owned subsidiary of the Orthodox Patriarchate of Moscow, which means, in effect, that the principal interlocutor of the Ukrainian government on religious affairs is not a Ukrainian, but a Russian: Patriarch Kirill.

Those who detect in these maneuvers echoes of the geopolitical aspirations of Vladimir Putin, prime minister of Russia and the true center of power in that country, cannot be accused of paranoid speculation. Putin has long made it clear that he is determined to restore Russian influence -- and possibly Russian control -- over the old "near abroad," including Belarus, Moldova, the post-Soviet states of the Caucasus and Central Asia, and, of course, Ukraine.

Unfortunately, this was not the first time the Ukrainian Catholic University has been visited by the "Fifth Column," as the agency has been labeled in the past.  In March 2001, Rev. Borys Gudziak and his fellow vice rectors, including Myroslav Marynovych, were visited by the Security Services, who were disturbed by student protests hoping to bring down then Ukrainian president, Leonid Kuchma. The campaign, known as "Ukraine without Kuchma" began soon after the slaying of Ukrainian journalist and investigative reporter Georgi Gongadze.

In 2001, the Security Services asked the rectorate to inform the ministry of any planned
student actions or unrest, recalled Father Gudziak.

"I was not an informant during the days of the Soviet Union," said Mr. Marynovych, who as a prisoner of conscience and spent seven years in Perm's labor camps and three years in exile in Kazakhstan. "And I'm not about to start in an independent Ukraine," he had noted.

Nine years ago, the SBU presented the Rev. Gudziak with a veiled threat of deportation, but pressure from the Economist and then US Ambassador to Ukraine Carlos Pascual put an end to actions of the overzealous police.

This week once again (May 23) the Economist also published a piece on the "spooks of Russia and Ukraine," noting that "given the way the SBU has been behaving of late, the difference between its tactics and those of the Russia's FSB seems to be narrowing."

The students of the Ukrainian Catholic University which reopened in Lviv more than 15 years ago, (it had been closed down in 1945 by the Soviet regime which banned Ukrainian Greek Catholic Church)  have always been civically conscious, often peacefully protesting lack of reforms in the government. They were also very supportive of the Orange Revolution, spending time in Kyiv on the Maidan to see that justice prevail. Many of the students have considered this peaceful revolution a "living course in democracy."

When the new Yanukovych regime took over in the halls of power, the students of the Ukrainian Catholic University and Lviv State University were the first to speak out against Education Minister Dmytro Tabachnyk, who allegedly wants to revert back to a Soviet style of education, going so far as revealing his plans to rewrite modern Ukrainian history.
-- Marta Kolomayets


That this intention, fulfilled, would have serious consequences for the nascent democracies of the former Soviet Union should be obvious, as should the geopolitical and strategic consequences for the West -- although what seems obvious to others is often not-so-obvious to the present American administration. Be that as it may, the Russian Orthodox Church is making a tacit claim to spiritual jurisdiction in Ukraine; that claim threatens both religious freedom and the ecumenical future.

This tangled web of history, ethnicity, and theology is one of the world''s most striking examples of an intersection of religion and public life with real, on-the-ground consequences.

The Greek Catholic Church of Ukraine, Byzantine in liturgy and polity but in full communion with Rome since the 1596 Union of Brest, was the repository of Ukrainian national identity and aspiration throughout the Soviet period. Knowing this, Stalin used his control over the Russian Orthodox Patriarchate of Moscow to attempt a canonical liquidation of the Greek Catholic Church of Ukraine. In the so-called L'viv Sobor of 1946, "representatives" of the Greek Catholic Church (under the watchful eye of the secret police) dissolved the Union of Brest and placed themselves under the canonical jurisdiction of the Patriarchate of Moscow.

Those who accepted the L'viv Sobor became Russian Orthodox. Those who did not became members of the largest illegal religious body in the world. From 1946 until 1991, the Greek Catholic Church of Ukraine lived underground: clandestinely worshipping in the woods, clandestinely training and ordaining clergy, with most of its hierarchy dying martyrs' death in the camps of the Gulag or by outright execution.

One of the crucial figures in the modern life of the Ukrainian Greek Catholic Church, Cardinal Iosyf Slipyi, spent almost two decades in the Gulag before being released to Pope John XXIII in 1963 (and becoming the model for the Ukrainian pope in Morris West's novel, The Shoes of the Fisherman). In his Roman exile, Slipyi worked to sustain the life of the Greek Catholic Church within the Ukrainian Soviet Socialist Republic, not least by recreating in Rome the L'viv Theological Academy. The academy had been banned in Soviet Ukraine, but Slipyi imagined it as the seed from which might eventually grow the Ukrainian Catholic University that was one of the great dreams of his noble predecessor, Metropolitan Andrei Sheptyts'kyi. (The university would indeed be born in L'viv in the aftermath of the Soviet crack-up of 1991, and is now the only Catholic institution of higher education in the former Soviet Union.)

Pope John Paul II admired and protected Slipyi, despite frequent and sometimes volatile tensions caused, on the one hand, by the Ukrainian prelate's tenacity and determination, and on the other by the conviction of the Vatican's diplomats and ecumenists that Rome principal interests ad orientem lay in a rapprochement with Russian Orthodoxy, largest of the Orthodox communions. The latter did not, of course, acknowledge that Slipyi's Ukrainian Greek Catholic Church existed; the Greek Catholics, for their part, not infrequently denounced what they regarded as a naive and potentially dangerous Vatican dialogue with Russian Orthodox leaders who were tools of the KGB.

The choice of Lubomyr Husar as major archbishop of L'viv and head of the Ukrainian Greek Catholic Church in January 2001, and his elevation to the cardinalate a month later, meant that two men of high intelligence and considerable political sophistication -- Husar and Karol Wojtyla -- were now the senior figures in the dialogue between Rome and Ukraine, and positive results were not long in coming. John Paul II's June 2001 pilgrimage to Kyiv and L'viv was a triumph for both the Pope and for Ukraine: a visit respectfully and, in some cases, enthusiastically received by those parts of Ukrainian Orthodoxy not allied with the Moscow patriarchate.

Throughout the pilgrimage, John Paul, speaking fluent Ukrainian, lifted up a compelling vision of the Ukraine of the future: an independent country living out its distinctive cultural and linguistic reality while integrating itself into Europe, its various Christian communities working together to rebuild a shattered civil society and to carry out the Christian missions of education and charity. The only churlish comments on the pope's Ukrainian visit came, predictably, from the Patriarchate of Moscow and its Ukrainian adherents.

Under the presidency of Viktor Yanukovych, those golden days now seem rather distant. The flourishing Ukrainian Catholic University, led by Father Borys Gudziak (a Ukrainian-American priest with a Harvard doctorate in history), continues to be one of the most impressive educational institutions in the lands of the former Soviet Union, drawing support from all responsible sectors of Ukrainian society. Its students played a not-insignificant role in the 2005 Orange Revolution that reversed Viktor Yanokovych's fraudulent victory in Ukraine's previous presidential election. But Fr. Gudziak now believes himself to be under regular surveillance by the SBU, the successor to the Ukrainian KGB, and was recently visited by an SBU officer for a lengthy conversation redolent of old KGB recruitment and intimidation tactics (see this document <http://docs.google.com/View?id=dhbxsz6_39cthjhpdt> for Gudziak's memorandum on the encounter.) As Edward Lucas of the Economist suggested while posting lengthy excerpts of the Gudziak memorandum, "it is a good thought experiment to ask oneself in which European countries this sort of thing would be inconceivable, in which it would be possible but outrageous, and it which it would be all too likely."

The Moscow Patriarchate of the Russian Orthodox Church has been working hard to create a new image of itself in the West. Patriarch Kirill's successor as the Church's chief of "external affairs" (the patriarchate's curious name for ecumenism), Metropolitan Hilarion, has spoken publicly of the Russian Orthodox Church's need for deep internal reform, and Hilarion was recently in Rome for several days, participating in Vatican events highlighting the glories (and they are many) of Russian Orthodox culture. Russian Orthodox leaders have spoken of the possibility of a papal visit to Russia -- a courtesy they cruelly and obstinately refused to extend to John Paul II.

Under other circumstances, these might be regarded as welcome signs of a new realism in Russian Orthodoxy about its need for both internal renewal and for a genuine ecumenical engagement with the Catholic Church.

But then one comes back to the image of Patriarch Kirill, alone, come from Moscow to Kyiv to bless President Yanukovych's inauguration.

Kirill is far too intelligent and sophisticated to think that such an act could be passed off as simply a pastoral response to an innocuous invitation.

In Moscow, Orthodox Christian churches draw closer


Given contemporary recent Ukrainian history, the internal tensions between Ukrainian citizens who remember fondly the old Russophone Soviet order and those determined to forge a new, democratic, path, as well as Putin's Great Russian revanchism, Kirill's presence at Yanukovych's inauguration, and the Yanukovych administration's freezing-out of religious communities other than the Orthodox allied with Moscow, could indicate that the Patriarchate of Moscow is prepared to work in tandem with, or at least parallel to, the Russian state in order to diminish, eviscerate, or even end Ukrainian independence.

If that is not the case, it would be helpful if the Patriarchate of Moscow would publicly affirm the legitimacy of the Greek Catholic Church in Ukraine and foreswear any intention to involve itself in internal Ukrainian political affairs.

A quiet nudge toward that statement and that posture from the diplomatic and ecumenical leadership of the Holy See might be helpful. Meanwhile, those who admire what has been built out of the rubble of Soviet totalitarianism in Ukraine will want to do whatever they can publicly to support Fr. Gudziak, the Ukrainian Catholic University, the Greek Catholic Church in Ukraine, and others in the Ukrainian Christian community who have been laboring to build an ecumenical and religious civil society capable of sustaining Ukrainian democracy.

Those men and women, and the Ukrainian democratic project, are in danger.

George Weigel is Distinguished Senior Fellow of Washingtonâ's Ethics and Public Policy Center <http://www.eppc.org> , where he holds the William E. Simon Chair in Catholic Studies.

Support the Ukrainian World Congress!

Connecting Ukrainians Around the World!

Winnipeg, Canada-May 25, 2010 - The Ukrainian Canadian Congress asks you to support to the Ukrainian World Congress (UWC) during its annual May Campaign.

"The work of the World Congress is critical today more than ever," state Paul Grod, UCC National President. "I am very proud of the work being done by the World Congress and its President Eugene Czolij. I encourage Ukrainian Canadians to generously give to the UWC's fundraising drive. We are an active member of UWC and I believe it serves a critical role in supporting Ukrainian communities around the world. The Ukrainian World Congress is the channel by which our interests and concerns are represented to the government of Ukraine."

As the international coordinating body for Ukrainian communities in the diaspora, UWC continually and diligently defends the interests of over 20 million Ukrainians while uniting member organizations in over 30 countries. UWC's success over 43 years is a result of the dedicated and conscientious work of its leadership and member organizations, as well as the financial support of generous donors, most notably, Ukrainian credit unions in Canada and the USA.

In the past year, UWC successfully fulfilled its objectives and plans to implement UWC's vision statement adopted in March 2009 on important issues for Ukraine and the Ukrainian diaspora, which formed the basis of four Memorandums of Understanding signed in 2009-2010:
  • Memorandum of Understanding with the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine on issues which include guaranteeing the rights of Ukrainians living outside Ukraine, promoting the image of Ukraine internationally, preserving and popularizing the Ukrainian language in the diaspora and Ukraine, recognizing the Ukrainian Holodomor of 1932-33 as an act of genocide against the Ukrainian people, and supporting Ukraine's European and Euro-Atlantic goals;
  • Memorandum of Understanding with Ukraine's Ministry of Culture and Tourism on cultural and arts issues;
  • Memorandum of Understanding with Ukraine's Ministry of Family, Youth and Sport on sports issues;
  • Memorandum of Understanding between UWC's Sport Commission and Ukraine's National Olympic Committee regarding the Summer and Winter Olympic Games.

Guided by our motto for 2010 - Strengthening the national awareness of Ukrainians around the world! - which is driven by the recognition of today's needs, UWC will continue to fulfill its leadership role in coordinating the activities of the many millions of people in the Ukrainian diaspora, primarily through far-reaching international projects similar to the International Holodomor Remembrance Flame. UWC will also continue to develop Ukrainian community life in the diaspora and protect the human rights and national interests of all Ukrainians. UWC's activities will focus on strengthening Ukraine's independence, securing the status of Ukrainian as the only state language in Ukraine, asserting Ukraine's identity, and continuing the process of democratization in Ukraine and its integration into the European community.

Make your donation today to support the activities of the UWC and help us achieve our mutual goals!

For more information about UWC and its activities visit www.ukrainianworldcongress.org.

Please send your donation to: Ukrainian World Congress, 145 Evans Ave., Suite 207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8.


Canadian donors wishing to obtain tax receipts, please make cheques payable to the:
UKRAINIAN WORLD FOUNDATION with a note that this donation is "For Ukrainian World Congress" or "For UWC". Donors from other countries and those not needing tax receipts, please make cheques payable to the: UKRAINIAN WORLD CONGRESS.

Edmonton Annual Heritage Festival inviting performers and volunteers TOP
This year Heritage Festival 2010 marks the 35th annual of this premier three-day (Sat. July 31, 2010 - Mon. Aug. 2, 2010) showcase of Canada's vibrant multicultural heritage. This Festival, which will feature 64 pavilions representing over eighty-five cultures from all over the world will take place at the Hawrelak Park in Edmonton, Alberta.

On behalf of the Ukrainian Catholic Brotherhood of Canada - National Executive, we are inviting you to perform at the Ukrainian Cultural Pavilion, which may include dancers, musicians, sport demonstrations, fashion shows, storytelling, or theatrical performances. Each group/individual is asked to perform on the stage minimally three times (preferably four times) and as our token of appreciation we will provide you with meal ticket(s) and an honorarium.

We are also looking for volunteers, and would appreciate any help you may offer at our Food Pavilion. Terrific meals/refreshments are provided to all volunteers.

On these very exciting and fun filled days, we have the opportunity to proudly present our culture and food to all the visitors! We would appreciate your support!

Stan Kobylko, Chair of the Ukrainian Pavilion
Annual Edmonton Heritage Festival
Email: stankobylko@telus.net

Підпишіть петицію на підтримку територіальної цілісності незалежної України TOP

Ми просимо Вас підписати петиції в інтернеті на підтримку територіальної цілісності незалежної України та на знак солідарності з українським народом клікнувши на інтернет-адреси, розміщені нижче:
Ці петиції спрямовані на підтримку опозиції в Україні щодо дій і висловів представників українського уряду, спрямованих проти суверенітету і територіальної цілісності України.
На додаток до того, що Ви підпишете петиції, ми просимо роздрукувати їх і висилати до парламентаріїв з Ваших округів (англомовну версію) та до посольства України в Канаді та інших країнах (україномовну версію).
Для отримання більш детальної інформації просимо контактуватися з нашим відділом інформації у Торонто, Канада за телефоном 416-516-8223 або електронною поштою – luc@lucorg.com .
Подаємо також електронні адреси посольства України в Канаді www.ukremb.ca/canada/en/25200.htm  та канадського парламенту www.parl.gc.ca/common/index.asp 
Поштова адреса посольства Укра1ни в Канаді: 310 Somerset St. West,
Ottawa, ON  K2P 0J9

Ліґа Українців Канади, Ліґа Українок Канади                          Крайові Управи

Dear Member of Parliament,

I join with the many thousands of Ukrainian citizens throughout Ukraine who have risen up in protest to condemn the decision that allows Russia to maintain its armed forces on Ukrainian soil. I share their outrage over this clear violation of the Constitution and the fundamental security interests of Ukraine. This irresponsible action will further destabilize Sevastopol and the Crimea, and pose a threat to the territorial integrity of Ukraine and its sovereignty.

Furthermore, I strongly support Ukrainians in Ukraine in their condemnation of:

  • The unconstitutionally constituted parliamentary majority,
  • The appointment of an illegitimate and avowedly anti-Ukrainian Cabinet of Ministers,
  • The relinquishing of all nuclear fissionable material to Russia and the U.S.,
  • Ceding control over other strategically important assets to Russia,
  • Tolerating and encouraging traitorous statements and seditious plans by the Cabinet of Ministers that:
    • Challenge the constitutional status of the Ukrainian language as the official language of Ukraine,
    • Threaten the territorial integrity of Ukraine by undermining national unity,
    • Falsify and ridicule the epic, centuries-long resistance and ultimate victory of the Ukrainian nation over Tsarist and Communist colonial oppression and terror, and
    • Deny that the Holodomor was an act of genocide against the Ukrainian people.

I share the conviction of Ukrainians in Ukraine and throughout the world that these treasonous actions will not stand, and that in the current regime’s place will come a government worthy of the Ukrainian people, that will defend Ukraine’s Constitution and democracy, civil society and the rule of law, territorial integrity, and national independence.

In this, I believe!



До Посольства України в Канаді:
Я приєднуюся до всіх українців в Україні і за кордоном, які протестують проти рішення президента, що дозволяє збройним силам Росії залишатися на українській землі. Я глибоко розумію їх обурення з приводу  явного порушення Конституції та безпеки України.
Ці безвідповідальні дії приведуть до дестабілізації у  Севастополі і Криму, а також представляють загрозу для територіальної цілісності України та її суверенітету. Найбільш тривожним є те, що це рішення не гідне президента та уряду України, а більш притаманне зрадникам держави на користь імперських амбіцій Росії.

Я також підтримую протест українських патріотів з приводу:

- Неконституційного становлення більшості у Верховній Раді;
- Незаконного призначення українофобів до Кабінету міністрів;
- Відмови від усіх ядерних матеріалів, та їх передання Росії та США;
- Передачі Росії контролю над іншими стратегічно важливими галузями держави;
- Зрадницьких заяв президента і крамольних планів Кабінету міністрів, щодо статусу української мови як державної, територіальної цілісності та національної єдності України, фальсифікації і глузувань в питаннях Голодомору-геноциду і терору комуністичного режиму.

Я поділяю з нашими українськими братами непохитну віру в Бога і Україну, віру, яка гартувала український народ під час всієї його довгої і болісної ходи до незалежності. Історична справедливість мусить бути відновлена. Україна переможе. На місце нинішньої влади прийде уряд гідний українського народу, який захищатиме Конституцію України і верховенство права, демократію, територіальну цілісність і незалежність Української держави.

У це я глибоко вірю!

Ім’я та прізвище:


Ялинковий спротив TOP


Утиски нового режиму перейшли людські межі - Ялинку (в народі – Йолка), яка впала на нашого Гаранта Конституції (http://www.youtube.com/watch?v=oowdk2Xqhbg), була вчора затримана правоохоронними органами. Йолку зараз допитують і катують в застінках СБУ, вимагаючи свідчень щодо організаторів замаху.

Ми розуміємо, що однією Ялинкою-героїнею все не закінчиться. Руки каральних органів дійдуть до Карпат і Полісся, знищуючи всі ялинки та смереки на захист Гаранта Конституції від майбутніх замахів.

В Адміністрації Президента вже підготовлено указ, який заборонить встановлювати ялинки на Новорічні та Різдвяні свята. На Майдані Незалежності вже за 2 тижні почнеться спорудження найбільшої в світі пальми Мєрцалова – нового символу Новорічних свят.

У зв‘язку з цим закликаємо весь чесний люд приєднатись до порятунку Ялинки. Сьогодні знищать одну, а завтра підуть під ніж всі інші! Здамо її – здамо всі наші ліси.

Що ти можеш зробити вже сьогодні:
- посади Йолку в своєму подвір‘ї
- купи ялинкову гірлянду, і вистав в себе на балконі чи у вікні
- посипай ялинковою хвоєю шлях Президентського кортежу
- принеси до Адміністрації президента гірлянду, і прив‘яжи до огорожі
- прив‘яжи ялинкову гірлянду до антени автомобіля
- пришпиль гілочку ялини до свого одягу, постав вазон з ялинкою на вікні
- домалюй до свого аватара (юзерпікчі) гілочку ялинки чи цілу ялинку
- придумай свою цікаву акцію в захист Ялинки

Збережемо Карпати і Полісся від перетворення на донецькі степи!

Вся країна повинна сказати: «НІ КРИВАВОМУ РЕЖИМУ! НІ КАТУВАННЮ ЯЛИНКИ»!

Ось так може виглядати твоя футболка:

Ось ці картинки можна використовувати для прикрашання своїх аватарок/юзерпікч:

Припинити тиск на журналістів, не допустити репресій TOP


«Телекритика» інформує про перебіг дискусії «Медіадіагноз 2010»: оголошено заяву громадського Руху «Стоп цензурі!» (+ ЗБІР ПІДПИСІВ)

У Києво-Могилянській академії на зустрічі представників медіагалузі «Медіадіагноз 2010» оприлюднено заяву громадського Руху «Стоп цензурі!». Текст, в якому оголошено про заснування руху й озвучено вимоги журналістів до влади, зачитав журналіст «Української правди» та хронікер «Шустер live» Мустафа Найєм.

Рух «Стоп цензурі!» відкритий для приєднання для всіх українських журналістів, експертів, аналітиків та представників широких кіл громадськості, які поділяють наші цінності, мету та підтримують вимоги.


Заява є відкритою до обговорення та підписання. Текст документу наводимо повністю.

Пропозиції щодо тексту вимог залишайте у коментарях або надсилайте на адресу letter.tk@gmail.com. Щоб залишити підпис, увійдіть у меню «Приєднатися» наприкінці тексту.

Ми, журналісти України, заявляємо про початок громадського Руху «Стоп цензурі!»

Це  ініціатива українських журналістів та медійних громадських організацій щодо відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань.

Рух «Стоп цензурі!» є реакцією на низку подій, які дозволяють стверджувати про посилення тиску та спроби запровадити цензуру в українських мас-медіа:

- систематичне ігнорування державними органами влади інформаційних запитів;

- відкриті листи журналістів центральних телеканалів «1+1» та СТБ проти втручання в редакційну політику, в яких наведено факти такого втручання;

- бездіяльність співробітників міліції, які стали свідками жорстокого поводження охоронців з журналістами Нового каналу під час подій в Українському домі в Києві;

- безкарність чиновника, начальника управління київської мерії, який грубо перешкоджав журналістам СТБ виконувати їхні професійні обов'язки;

- тенденційне переформатування складу Національної ради з питань теле- і радіомовлення, а також тиск на Нацраду з боку СБУ, голова якої має приватний інтерес до рішень Нацради;

- розформування Національної комісії з питань утвердження свободи слова при Президентові України.

Рух «Стоп цензурі!» не є політичною ініціативою та не підтримує і не підтримується жодною з політичних сил. Передбачається фіксоване членство у Русі всіх охочих взяти в його діяльності активну участь.

Головні напрямки діяльності Руху:

- захист професійних, трудових та громадянських прав всіх членів Руху, зокрема й підписантів заяв від журналістів каналів «1+1» та СТБ;

- протистояння будь-яким спробам запровадження цензури в українських ЗМІ, попередження   всіх спроб перешкоджання законній діяльності журналістів,  тиску на журналістів з метою примусу їх до самоцензури;

- проведення масштабної довгострокової публічної кампанії проти цензури та перешкоджання  професійній діяльності журналістів із залученням найширшого кола громадських організації та громадських активістів з України та світу;

- моніторинг ситуації з дотримання професійних стандартів у теленовинах всіх провідних телеканалів країни, оперативне оприлюднення фактів замовчування та маніпуляції важливих для суспільства тем та фактів;

- сприяння розвитку саморегуляції медійної галузі.

Ми заявляємо про неприпустимість будь-якого тиску, цензури чи іншого незаконного втручання у роботу українських журналістів як з боку влади, так і з боку власників і топ-менеджменту ЗМІ.

Ми, учасники громадського руху «Стоп цензурі!», вимагаємо від влади та власників ЗМІ виконання наступних вимог, що є необхідними умовами для забезпечення свободи слова в Україні:

1) Припинити тиск на журналістів.

2) Не допустити репресій та звільнень під приводом «масштабної реструктуризації» тих журналістів, які публічно заявили про цензуру та тиск, забезпечити дотримання їх законних прав.

3) Змінити правила формування та оновити склад редакційних рад телерадіоорганізацій (ТРО) із забезпеченням реальної ваги в них журналістів. Оприлюднити редакційні статути, які б відображали редакційну політику ТРО та ліцензійні вимоги до її діяльності.

4) Зафіксувати законодавчо, що телерадіомовлення - це суспільно відповідальний бізнес. Власники не мають права вимагати спотворювати новини, замовчувати інформацію, підігравати будь-якій політичній силі чи посадовій особі, а також лобіювати власні бізнес-інтереси.

5) У зв'язку з суспільною відповідальністю медіабізнесу, власники зобов'язані забезпечити створення власного інформаційного продукту телерадіоорганізації працівниками цієї телерадіоорганізації.

6) Забезпечити права на доступ до інформації. Депутатам ухвалити у Верховній Раді України, а Президенту підписати законопроект «Про доступ до публічної інформації».

7) Підтримати кандидатів до складу Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, яких висунуто громадськими організаціями та підтримано журналістською спільнотою.

З метою подальшого моніторингу ситуації у медійній сфері учасники громадського Руху «Стоп цензурі!» створюють Громадську раду «Стоп цензурі!». Це тимчасовий координаційний орган щодо  контролю свободи слова в Україні та протидії цензурі.

Рух «Стоп цензурі!» відкритий для приєднання для всіх українських журналістів, експертів, аналітиків та представників широких кіл громадськості, які поділяють наші цінності, мету та підтримують вимоги.

Нагадаємо, зустріч представників медіагалузі, присвячена боротьбі з цензурою в Україні проходить Києво-Могилянській академії. На зустрічі відбувається обговорення проблем інформаційного простору України (дискусія «Медіадіагноз: вірус цензури»), заяв журналістів «1+1», СТБ та інших, які заявили про цензуру та тиск,  а також заплановане проведення установчих зборів Громадського руху «Стоп цензурі!».

У залі близько 200 учасників. Серед присутніх Олександр Мартиненко, Вахтанг Кіпіані, Віталій Гайдукевич, Віталій Портніков, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Соня Кошкіна, Святослав Цеголко, Юлія Банкова, Сергій Андрушко, Наталка Соколенко, Жан Новосельцев, Тарас Петрів, Ілона Довгань, Андрій Куликов, Діана Дуцик, Іванна Коберник, Єгор Соболєв та багато інших.




Заклик Комітету захисту України та Конституції TOP

13.05. 2010 р.

Запорізького обласного руху опору «Комітету захисту України та Конституції»

«Комітет захисту України та Конституції» закликає всіх, кому небайдужа доля України, негайно переходити до рішучих дій, чинити опір, в разі потреби вдаючись до актів громадянської непокори, проводити акції супротиву та інші необхідні заходи по збереженню України, захисту честі та гідності українців.
Конт. телефон: 061- 224-66-00


Перейняті  тривогою   за   долю   України,   ми,   учасники «Комітету захисту України та Конституції», який утворений громадськими організаціями та партіями національно-державницького спрямування, представники творчої, науково-технічної, військової інтелігенції, молодіжних об'єднань, підприємницьких  структур, привертаємо увагу запоріжців, влади та всього українського суспільства до страшенної небезпеки, в якій опинилася сьогодні Батьківщина. Фактично Україну втягнули у стан війни, яка ведеться проти неї у різних напрямках: економічному, політичному, інформаційному, мовному, релігійному. Намагання неоімперських сил Росії зруйнувати незалежність України, перетворити її на свій сировинний і людський придаток набули нині вкрай загрозливого характеру. На службі у цих сил - заохочувана й фінансована ними "п'ята колона" в Україні, і ми всі бачимо, які шалені атаки здійснюють сили регіоналів,  комуністів та інших ворогів українства на нашу державність, на конституційний лад.

У країні різко посилюються прояви некерованості, безладу, беззаконня. Нахабно підняли голови так і непокарані корупціонери та політичні пройдисвіти. За спинами небагатьох чесних громадських діячів до Верховної Ради дісталися старі й новоявлені скоробагатьки та їхні родичі. Продовжується „дерибан” національного багатства,  в т. ч. землі. Донищується   колиска   і перспектива України - село. Зухвало-виклично втілюються у життя  ідеї сепаратизму, зокрема мовного, усе можливе робиться, щоб не допустити  євроінтеграції  країни. Ворожі до незалежної України  сили,  як зовнішні, так і внутрішні, рвуть її сьогодні на частини. На карту поставлено соборність України, саму її державність.

Не випадково все більшого поширення дістає в суспільстві ідея розпуску парламенту, на дві третини сформованого з товстосумів-мільйонерів.

Протестуючи проти нищівних для України тенденцій і домагань,
Запорізький обласний «Комітет захисту України та Конституції» заявляє:

державність України, її незалежність, її європейський вибір, повносиле утвердження української мови та культури - це той рубіж, з якого свідоме українське громадянство ні за яких обставин не зійде. І цей рубіж ми боронитимемо усіма можливими способами, включаючи найрадикальніші.

Ми не допустимо завернення України в новітнє імперське ярмо.

Ми не дозволимо зруйнувати унітарність Української держави.

Ми не дамо олігархічним кланам прибрати до своїх рук найбільше багатство нашого народу - його землю.

Ми змусимо забезпечити в країні порядок і законність.

Ми все зробимо для того, щоб відродження української мови, культури, духовності набуло історично справедливого, незворотнього розвитку.

Запорізький обласний «Комітет захисту України та Конституції» вимагає:

Від Президента України  В. Януковича - взяти   курс на дотримання Конституції України.  Використовуючи свої повноваження як гаранта Конституції рішуче припинити антидержавні,     сепаратистські    тенденції, унеможливити антиукраїнську кадрову політику в Україні.

Від народних депутатів України - відмовитися від смертельно небезпечних для непарламентських способів формування влади. Повернутися у правове русло у своїй роботі, припинити знущатися над Конституцією, ідеями парламентаризму, Україною.

Від органів виконавчої влади України - неухильно та послідовно дбати про повноту використання законних владних важелів в управлінні країною, наведенні у ній порядку та спокою, дотриманні законів, Конституції та виконавської дисципліни від найвищих поверхів влади до найнижчих.

Від Прокуратури України - забезпечити чітке дотримання законності, зі всією суворістю  притягувати до відповідальності тих, хто посягає на суверенітет України, хто вчиняє дії, спрямовані на ослаблення нашої державності, зокрема дії тих, хто цинічно розігрує карту "захисту" російськомовного населення.

Запорізький обласний «Комітет захисту України та Конституції»


1. В інформаційній сфері.  Звільнити інформаційний простір України (телебачення, радіо, книговидання, періодику тощо) від окупації ідеологією антиукраїнського спрямування. та мовою російської держави.  Вжити    ліцензійних та інших санкцій до ЗМІ, які паплюжать Українську державу й українську націю.

2. У мовній сфері.   Забезпечити  повносиле  і  всебічне  утвердження української мови як першоважливе стратегічне завдання Української держави, як запоруку самого її існування. Домогтися повноти виконання мовного законодавства в країні, встановивши чітку адміністративну відповідальність за його порушення. Прийняти окремий закон про захист української мови як державної мови України.

3. В освітній сфері.  Звільнити освіту від керівників різних рівнів, які не дотримуються українських державницьких позицій. Вважати за першочергове покликання усіх освітніх закладів утвердження засад національного виховання підростаючого покоління за спільною для всієї країни програмою. Вимагаємо звільнити міністра освіти Д.Табачника, розірвати   контракти  з  ректорами, які саботують переведення ВНЗ на державну мову викладання. Домогтися безумовного виконання тих вимог у ділянці освіти (стосовно її змісту, українознавчої спрямованості, недопустимості скорочення українознавчих кафедр тощо), що їх вже неодноразово формулювала українська громадськість.

4.   У сфері культури та духовності. Забезпечуючи культурний розвиток усіх   етносів   в   Україні,   зажадати   реального   утвердження   українських національних пріоритетів   у всіх напрямках культури та духовності країни. Відновити у паспортах графу „національність". Покінчити із засиллям в Україні тих форм "культури" переважно західного та російського походження, що руйнують естетичні смаки, насаджують цинізм і насильство.   Піднести   на високий  державний  рівень  справу  підтримки та утвердження традиційних українських церков, які, маючи свої центри в Києві, послідовно   зміцнюють  Українську  державність.   Посилити роз'яснювальну роботу  серед  населення  стосовно  деструктивної  ролі  УПЦ  московського патріархату в Україні.

Запорізький обласний «Комітет захисту України та Конституції»

ставить собі за мету об'єднувати всі громадські патріотичні сили, які над усе ставлять інтереси Української Держави, честь та гідність Української Нації, у тому числі представників інших етносів, які розуміють неминучість і необхідність утвердження України як національної держави.

Наші завдання - проведення різноманітних акцій під лозунгом „Захистимо Україну!".

Нехай з новою силою зазвучить в Україні знамените гасло: «Разом  нас багато - нас не подолати!".

Підтримаймо Світовий Конґрес Українців! TOP

Об'єднаймо українців усього світу!

Вінніпеґ, 25 травня 2010 р. -Конґрес Українців Канадизвертається до вас з проханням підтримати  Світовий Конґрес Українців (СКУ) під час  щорічної травневої акції.

"Сьогодні, як ніколи,  діяльність Світового Конґресу Українців є надзвичано важливою", - заявив Президент Конґресу Українців Канади Павло Ґрод.  "Я пишаюся  роботою, яку проводить Світовий Конгрес Українців та  його Президент Євген Чолій і  закликаю українських канадців щедро підтримати збір пожертв на потреби СКУ. Ми є активним членом Світового Конґресу Українців і  вважаємо, що СКУ відіграє важливу роль у підтримці українських громад усього  світу. Світовий Конґрес Українців є тим мостом який з'єднує нас з Україною  та предсталяє наші інтереси в українському уряді", - зазначив Павло Ґрод.  

Як міжнародна координаційна надбудова українських громад у діаспорі, СКУ безперестанно і наполегливо відстоює інтереси понад 20 мільйонів українців, а також об'єднує складові організації з більше ніж 30 країн світу.
Запорукою успішної діяльності СКУ впродовж 43 років є віддана і сумлінна праця його проводу та складових організацій, а також фінансова підтримка, яку щедро надають наші прихильники, а зокрема українські кредитові спілки Канади та США.

Саме завдяки цьому протягом минулого року СКУ зміг успішно виконати поставлені завдання та плани щодо втілення в життя виробленої в березні 2009 р. візії СКУ про важливі для України та української діаспори питань, що лягли в основу чотирьох підписаних протягом 2009-2010 рр. меморандумів про співпрацю:
  • Меморандуму співпраці з Міністерством закордонних справ України в питаннях забезпечення захисту інтересів закордонних українців у державах світу, підвищення позитивного міжнародного іміджу України, збереження та популяризації української мови в діаспорі та в Україні, визнання Голодомору 1932-33 рр. в Україні геноцидом українського народу та підтримка європейських і євроатлантичних прагнень України;
  • Меморандуму співпраці з Міністерством культури і туризму України в галузі культури і мистецтва;
  • Меморандуму про співпрацю з Міністерством України в справах сім'ї, молоді та спорту в галузі підтримки спорту;
  • Меморандуму про співпрацю між Комісією спорту СКУ та Національним олімпійським комітетом України в галузі літніх і зимових Олімпійських ігор.
Обравши на 2010 р. гасло "Зміцнюймо національну свідомість українців у всьому світі!", вибір якого продиктований потребами сьогодення, СКУ буде продовжувати розпочату працю та виконувати провідну роль у координації діяльності багатомільйонної української діаспори, насамперед у таких широкомасштабних проектах загальнонаціонального характеру, як "Незгасима свічка". СКУ буде й далі дбати за розбудову українського громадського життя в діаспорі та захист людських прав і національних інтересів українського народу. СКУ буде надавати увагу питанням зміцнення незалежності України, утвердження статусу української як єдиної державної мови в Україні і продовження курсу подальшої демократизації, українізації та інтеграції Української держави в європейське суспільство.

Закликаємо всіх, хто підтримує діяльність СКУ, скласти свої пожертви і цим самим посприяти виконанню його важливих завдань.

Інформацію про діяльність СКУ можна знайти в наших бюлетенях, щомісячних обіжниках, на веб-сайті www.ukrainianworldcongress.org та в засобах масової інформації.

Свої пожертви просимо надсилати на адресу СКУ: Ukrainian World Congress, 145 Evans Ave., Suite 207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8.

Для отримання посвідки на звільнення від податків жертводавців з Канади просимо виписувати чеки на:  UKRAINIAN WORLD FОUNDATION з допискою "For Ukrainian World Congress" або "For UWC".
Жертводавців з інших країн та тих, хто не потребує посвідки, просимо виписувати чеки на: UKRAINIAN WORLD CONGRESS.

Links to event postings TOP

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.


 United States

Celebrating 100 years of blessings TOP
May 13, 2010

Fox Chase Manor, PA - From Philadelphia to New York City, Chicago, IL to Newark, NJ, Hamtramck, MI to Chesapeake City, MD, the Sisters of the Order of Saint Basil the Great have been a major component of numerous lives through schools, orphanages, and parishes. In preparation of their 100th Anniversary of ministry in the United States since 1911, the Sisters are collecting memories of the many people whose lives are intertwined with the Sisters.

If you, or someone you know, has memories of time spent with the Sisters, photographs, or other mementos - we would not only like to hear from you but would like to tape your memories!! Or if you are bashful and have pictures or old movies (regardless of the format i.e. 16mm, 8 mm. etc), please share them with us for the Centennial DVD..

Please contact Sister Dorothy Ann Busowski, OSBM at 215.379.3998 ext. 35, dabusowski@stbasils.com, or 710 Fox Chase Road, Fox Chase Manor, PA 19046 or Sister Ann Laszok, OSBM at 412-260-1607 or srannl@aol.com

The Sisters of the Order of Saint Basil the Great are a worldwide religious community. They respond to the needs of God's people today, embodying the welcoming presence of the Lord. In leading uniquely effective and innovative ministries in education, spiritual direction, evangelization, and lay collaboration, they bring the rich traditions and mysteries of the Eastern Church to those they encounter. For more information concerning this rich heritage, please call 215.379.3998 or visit us at www.stbasils.com.

USA flag New York: Icons & more by Oksana Prokopenko -- May 20 - Jun. 13 TOP

USA flagChicago: NeoSymbolism: Bridges to the Unknown -- May 28 - Jul. 11 TOP

Tom Besson, Klaus Eyting, Tor Dettwiler, William Platz, Stanislav Grezdo, Christina Katrakis

Tom Besson  
Visit our flickr site for a preview! http://www.flickr.com/photos/uima/sets/

Neosymbolism: Bridges to the Unknown is the seventh in a continuing series of exhibitions representing the work of an international artist collective. The collective, founded in 2001, has worked individually and in conjunction with art organizations in the United States, Denmark, Czech Republic and Slovakia. Their group exhibitions have traveled throughout the U.S. and Northern and Central Europe.

Born of relationships between like-minded artists from around the world, the collective is expanding its presence in the United States. Chicago, a multifarious city rich in visual arts culture, is an ideal venue for the visual dialogue of symbols that have crossed the ocean from Europe to Australia to the USA, and back again.

This exhibition presents artists who carry the 19th century concept of Symbolism into the 21st century (the prefix neo- is used to distinguish the work of the collective from the Symbolist movement of the 1880s). Though it can be perceived as a rediscovery of Symbolist principles, it is not simply nostalgic or revivalistic. Instead, Neo-Symbolism reflects contemporary cultural and technological developments and experiences. Applying Neo-Symbolist principles in contemporary art has enabled the participating artists to broaden the scope of their work. With the advent of new media, the artists have also expanded the forms associated with

Symbolism. Using both traditional materials and those unknown in the 1880s, these artists endeavor to express an essential experience in the accelerated and nihilistic culture of the 21st century.

Though the forms and media may vary, Neo-Symbolist work is anchored in the figurative tradition. In the artists' explorations of themes both personal and universal, the figurative nature of the work is expanded to include elements of the abstract, including but not limited to the subjective distortion of known objects. Flowing easily between the concrete and the ethereal, the apparent and the esoteric, the various media and artistic styles are connected through common purpose.

Reflecting C.G. Jung's concept of Symbolism as a "bridge to the unknown", the exhibition presents a visually diverse and challenging experience.

2320 W. Chicago Avenue
Chicago, IL 60622
(773) 227-5522
Canadian flag Toronto & area: Rally in defense of Ukraine -- May 30 TOP
Toronto: Ukrainian Journey - photo exhibit -- to June 1 TOP
Ottawa: Traditional Ukrainian dinner -- May 30 TOP
SUNDAY, May 30, 2010


Dinner 5 pm - 6:30 pm Entertainment 6:30 pm
1000 Byron Ave (Ukrainian Orthodox Cathedral Auditorium)

Tickets: Adults $20, Students/seniors $17, Children 6-12 $7, under 6 free

Ticket reservation: 722-1372 or 728-0856 or purchase at the door

Meal Includes:
Freshly Made Varenyky (Perogies), Cabbage Rolls, Borsch, Salad, Garlic Bread,
Dessert and Cash Bar (Wine and Ukrainian Beer)

Certain food items will be available for purchase after the dinner


Australian flagNoble Park, Victoria, Australia: Shevchenko celebration -- May 30 TOP
Canadian flag Montreal: Fundraiser for the Montreal Ukrainian Festival -- 4 June TOP

USA flag Chicago : St. Nicholas Eparchial Conference on evangelization launches anniversary celebration -- Jun. 4 - 6


Bishop Richard Stephen Seminack of the St. Nicholas Ukrainian Catholic Eparchy of Chicago, along with the Detroit Deanery, invites you to celebrate the Fifty-Year Anniversary of the establishment of our St. Nicholas Eparchy. The eparchial weekend will take place June 4-6, 2010, in Warren, Michigan, and will be the official launch of our yearlong, eparchy-wide celebration.

All clergy, parish-members and the faithful of the St. Nicholas Ukrainian Catholic Eparchy are called to join us in prayer, celebration, discussion, and the energizing of our community.

Dynamic speakers will lead the Saturday conference on evangelization, and will include the Right Reverend Roman Galadza, Raymond de Souza, Paco Gavrilides, the Right Reverend Anton Szymychalski, Deacon Alex Wroblicky, Michael Voris and Paul Thomas.

The conference will be followed by a Pontifical Divine Liturgy, banquet, and the blessing of an icon commissioned to mark this glorious occasion.

This icon will then journey to all the parishes across the eparchy over the course of the celebratory year.

Registration and Information Contact: www.christamongus.org
OR Lydia Nestorowich
24660 Beierman
Warren, MI 48091-1715
Telephone: 586-757-3534
E-mail: lnestorowich8127@wowway.com

USA flag Chicago: Gerdany workshops -- June 6 & 7 TOP

Canadian flag Hamilton: Art & song with Svitanok choir - Jun. 6 TOP

Canadian flag Toronto : Ukrainian Canadian Business Association boat cruise -- Jun. 11 TOP

Canadian flagТоронто і околиця: Акція на захист Української Держави -- 30 травня TOP

Australian flagNoble Park, Victoria, Australia: Шевченківське свято -- 30 травня TOP

Гамільтон: Зустріч з громадою лідера В.О. Свобода Олега Тягнибока - 31 травня TOP
Зустріч з громадою лідера В.О. Свобода Олега Тягнибока
31 травня в 6:30 год. веч.
в Українському Культурному Центрі
241 Kenilworth Ave.

Canadian flag Торонто: Доповідь та презентація книжки «Архівна Україніка в Канаді: Довідник» -- 1 червня TOP


Дослідчо-Документаційний Центр


Канадський Інститут Українських Студій

запрошують на


Першого Заступника Голови Державного Комітету Архівів України

Архівна Україніка,  результат співпраці
українських та канадських науковців.

та презентацію книжки
Архівна Україніка в Канаді: Довідник

Вівторок, 1 червня 2010, год. 7:30
620 Spadina Ave, 2nd floor
Toronto, ON

USA flagЧікаґо: Ювілейне святкування Єпархії св. Миколая розпочнеться проведенням конференції на тему: Євангелізація -- 4-6 червня


Єпископ Української Католицької Єпархії св. Миколая
Преосвященний Владика Річард Стефан Семінак, разом з
Детройтським Деканатом запрошує вас відсвяткувати 50-ти літній
ювілей Чікагскої Єпархії. З цієї нагоди, 4-6 червня 2010 року,
відбудеться ювілейне святкування в м. Ворені штату Мічиган, яке
стане офіційним початком Єпархіальних святкування що
проводитимуться в продовж цілого року.

Запрошуємо всіх священнослужителів і мирян Української
Католицької Єпархії приєднатися до нас, щоб разом беручи участь
у спільній молитві, дискусії та святкуванні сприяли подальші
віднові і активізації наших церковних громад.

Суботню конференцію з питань євангелізації проводитимуть
динамічні промовці: о. мітрат Роман Ґаладза, Реймонд деСуза, Пако
Ґаврилайдес, о. мітрат Антон Шимихальські, о. диякон Алекс
Врубліцький, Майкл Ворис і Пол Томас. Після конференції
відбудеться святковий бенкет, наступного ранку відслужиться
торжественна Архієрейська Божественна Літургія яку служитиме
Владика Річард Семінак На відзначення цієї славної події Владика
освятить Ювілейну Ікону, яка протягом цілого року подорожувати
по всіх парафіях Єпархії св. Миколая.

Реєстрація та контактна інформація: www.christamongus.org
або Лідія Несторович
24660 Beierman
Warren, Mi 48091-1715
Тел: 586-757-3534
Електронна адреса: lnestorowich8127@wowway.com

USA flagЧікаґо: Бісерплетення - Майстер-класи мисткині Марії Рипан -- 6 і 7 червня TOP

USA flag Чікаґо: Презентація фотоалъбому Ірини Сеник "Біла Айстра" -- 8 червня TOP

Ukrainian flag Київ: Зустріч випускників Школи лідерів – 26-27 червня TOP

Київ, Львів,  Донецьк, Ужгород, Вінниця, Тернопіль, Кам`янець-Подільський, Харків.

Що це за міста? Це міста, де у 2009 році громадські активісти проходили Школу лідерів… Школа прийняла активістів з 31 міста, 4 сіл та 1 селища та має понад 270 випускників… Загалом в проекті прийняло участь понад 400 представників громадського сектору. Резонанс від даного проекту відчувається і досі, а отже матиме своє продовження…

26 – 27 червня 2010 року у м. Києві відбудеться зустріч випускників школи.  Програма зустрічі та анкета в додатку. На зустрічі буде доопрацьований та представлений проект школи 2010 – 2011 рр. 

Якщо Вас зацікавила дана інформація і Ви маєте бажання взяти участь, або Вас допікає ностальгія за школою, заповніть анкету та вишліть її до 13 червня 2010 року на адресу 2010_2011@i.ua. 16 червня Ви отримаєте підтвердження участі у заході.

Додаткова інформація за адресою: Oleksandra_Skiba@ukr.net, або за телефоном 097-394-32-15, Олександра

Canadian flagEdmonton, AB: Canada- Ukraine Business Forum -- Jun. 10 -14 TOP

Ukrainian Canadian Congress - Alberta Provincial Council
8, 8103 - 127 Avenue, Edmonton, Alberta T5C 1R9, Canada
uccab@telus.net| www.uccab.ca


Canada Ukraine Chamber of Commerce - Alberta Branch.
In support with the Ukrainian Embassy in Ottawa, and Canadian Embassy in Ukraine

Final chance to be part of this exciting Canada-Ukraine Business Forum!

June 10-14, 2010
at the Chateau Louis Conference Centre
Edmonton Alberta

Agriculture, Energy and Finance!

Contact : Slavka Shulakewych
email: sshulakewych@cubf.ca or (780) 469-3841 for registration
or go online to: www.cucc.ca/cubf and register online

Costs: Members of CUCC:  $325.00 and NON-members: $400.00
Registration fee includes:

  • All meals
  • Government House reception
  • All conference plenary and concurrent sessions
  • Simultaneous translation available for all sessions!
  • All transportation from Chateau Louis Conference centre to business tours, and off site activities.
  • Beautiful registration briefcase and conference materials
  • All business tours on Sunday and Monday
  • Sunday b-b-q at John Chomiak's ranch
  • Opportunity to meet business delegates and government officials from Ukraine and Canada
  • Access to hospitality suite, all nights of the conference.

There are speakers from Ukraine such as Leonid Kozachenko, and Minister Victor Boyko. Presentations by sector specialists and business tours in the surrounding areas.

As a delegate, find out the political business atmosphere in Ukraine, and who are some of the big Canadian companies doing business presently in Ukraine.

Export Development Corporation (EDC) representative Lewis Megaw and European Bank Reconstruction and Development (EBRD) Mr. Volodymyr Lytvyn from Ukraine will give you an inside track of what kind of assistance these organizations can give, as well as some sound advice for the Canadian investor.

Ambassador Ihor Ostash will be presenting at the Saturday luncheon, and will be giving us an update on the Free Trade negotiations between Canada and Ukraine.

The detailed Forum Program available at www.cucc.ca/cubf or www.uccab.ca

See you there!!

Slavka Shulakewych, Project Coordinator
Canada Ukraine Chamber of Commerce - Alberta Branch

Ukrainian flagLviv, Ukraine: Annual Summer Program -- Summer 2010 TOP
Рим, Італія: Літня школа Українського Католицького університету -- 31 липня - 7 серпня TOP
German flag Равенсбрюк (Німеччина): Волонтерський проект в колишньому концентраційному таборі – 15 - 29 серпня TOP

Колишній концентраційний табір Равенсбрюк було створено у 1939 р. неподалік від містечка Фюрстенберг. До звільнення в квітні 1945 р., більш 130.000 жінок та дітей, 20.000 чоловіків були ув’язнені в цьому „Захисному таборі для молоді”. В’язні походили з більш ніж 40 країн. Життя ув’язнених характеризувалося голодом, поганими гігієнічними умовами та знущаннями. Тисячі полонених померли. Сьогодні в Равенсбрюці розташовано меморіальний музей, який зберігає пам’ятки, займається дослідженнями, та створює атмосферу для активного вивченні історії та особистого зіткнення з цією історією. Кожного року на території музею проводяться міжнародні волонтерські табори, спільно з Service Civil International.

Влітку 2010 року (15.08-29.08) планується провести українсько-польсько-німецький волонтерський табір на території музею та меморіалу. Волонтери допомагатимуть з перекладом матеріалів музею, індексуванням та архівуванням документів. Також для учасників буде організовано семінар на тему історії Равенсбрюка, зокрема про в’язнів та охоронців-жінок з підрозділів SS, про збереження пам’яті та освітню роботу.

Реєстрація та форма заявки - www.workcamps.info. Код проекту - DE-SCI 1.33, назва - FUERSTENBERG / RAVENSBRUECK (north of Berlin)
Додаткова інформація:
МВО „СВІТ-Україна” (українська група Service Civil International)

Волонтерське літо 2010 має свою родзинку – СВІТ святкує 10-річний ювілей, а Service Civil International (Міжнародна Громадянська Служба) – 90 років з моменту заснування та проведення першого міжнародного волонтерського табору. У зв’язку з цим оголошується конкурс фотографій серед учасників волонтерських таборів – як в Україні, так і за кордоном. Підсумки конкурсу буде підведено протягом традиційної осінньої ярмарки волонтерства Octoberfest, яку СВІТ  традиційно проводить в жовтні. Також фотографії будуть представлені на міжнародному семінарі «Кухня міжнародного волонтерства», який ми будемо проводити також восени 2010 року, і в якому візьмуть участь близько 40 представників мережі Service Civil International з різних країн Європи.
Фотографії можуть надсилати всі учасники волонтерських проектів SCI 2010 року, кінцевий термін – 30 вересня. Фотографії можуть бути присвячені будь-яким аспектам міжнародного волонтерського проекту – роботі, міжкультурному обміну, місцевому проекту, міжнародній групі, чому ти навчився протягом проекту, тощо. Три найкращі фотографії – переможці конкурсу – отримають приз у (особливі умови участі в міжнародних проектах та молодіжних обмінах), 15 найкращих фото отримають приємні сюрпризи від МВО «СВІТ-Україна». Фотографії можуть бути кольорові, або чорно-білі. Мінімальне розрішення - 640x480 пикселей, формат – jpg.

Kobzar Writer's Scholarship - deadline June 4 TOP
Ukrainian Canadian Foundation
of Taras Shevchenko

offers the

Kobzar Writer's Scholarship

at the Humber School for Writers in Toronto July 2010

The Shevchenko Foundation offers the KOBZAR Writer's Scholarship at the Humber School for Writers. This scholarship is awarded annually to a Canadian writer with an advanced manuscript on a Ukrainian Canadian theme. This full tuition scholarship is intended to assist the writer to complete his/her work for publication. The theme can be presented in one of several categories: poetry, young readers' fiction, fiction, plays or non fiction.

Scholarships are available only to those who apply by June 4 2010
For details, please visit Humber's website at www.creativeandperformingarts.humber.ca/writers
or  contact Workshop Director, Antanas Sileika at
or contact Dr. Christine Turkewych at  christine@shevchenkofoundation.com

To apply for the Kobzar Writer's Scholarship, please state prominently your intent in the cover letter of your application. Because competition for scholarships is high, applicants must provide a statement explaining their financial situation, some proof of need, and a credit card number. Please include two identical copies (no more than 15 pages each) of an excerpt from your work of non-fiction, fiction, poetry or play for assessment. Please ensure that pages are numbered, double-spaced in 12-point font, and that your name appears on each page. Include two copies of a cover letter that tells a little about yourself and your writing.

Faculty: Marsha Skrypuch

Marsha has been a professional and award winning writer since 1988 and is best known for writing historical fiction for young readers that has garnered 30+ awards and nominations,  and for mentoring/coaching novice writers.  Marsha is available to speak at schools, libraries and conferences across Canada.


The Internment Diary of Anna Soloniuk; Call Me Aram; Kobzar's Children: A Century of Untold Ukrainian Stories ( Fitzhenry and Whiteside); Silver Threads ( Penguin Canada); The Hunger( Dundurn Press Canada) and Enough, (Fitzhenry & Whiteside) which is set during the Famine in 1930s Ukraine and partly in the Canadian prairies during the dustbowl.  Enough was chosen as a Children's Choice Book 2001 by the Canadian Children's Book Centre, and "highly recommended" by Resource Links.

Nobody's Child, the sequel to The Hunger, was published in the fall of 2003. When the Armenians of Turkey are marched into the desert to die in 1915, Mariam is rescued by Rustem, a Turkish friend. Both teens must choose between the security of an adopted home, or the risk of death in search of family. Nobody's Child was nominated for the 2005 Ontario Red Maple Readers' Choice Award, the 2005 Alberta Rocky Mountain Readers' Choice Award, and the 2006 BC Stellar Award.

Alberta : Summer student jobs - Alberta-Ukraine Genealogical Project TOP
House of Commons statement of M.P. Borys Wrzesnewskyj on the intimidation of Rev. Borys Gudziak, Ph.D., Rector of the Ukrainian Catholic University TOP
Statements by Members
Friday, May 28, 2010
3rd Session • 40th Parliament • Volume 145 • Number 051

Ukrainian Catholic University

Mr. Borys Wrzesnewskyj (Etobicoke Centre, Lib.): Mr. Speaker, Canada’s 1.2 million strong Ukrainian Canadian diaspora community is in angst due to recent attempts to muzzle Ukraine’s media and trumped up criminal charges against opposition leaders.

Incredibly, secret service agents have even attempted to intimidate university rectors. On May 18 Father Borys Gudziak, the Rector of the renowned Ukrainian Catholic University received a call on his cell phone from a security service agent. Twenty minutes later this agent was in the Rector’s office. What followed was an hour of attempts to co-op and intimidate the Rector into spying on student activists and to rat out the names of student protest organizers.

Not since the days of the Soviet Union has the Ukrainian Catholic Church, its institutions, priests and students been menaced in this way.

Canada has a special relationship with Ukraine and has stood shoulder to shoulder with Ukraine’s people on their journey towards statehood and democracy. Today we do so again with Ukraine’s students, journalists and all those who have dedicated themselves to a free and independent Ukraine.

Official Statement of M.P. Borys Wrzesnewskyj on the Intimidation of Rev. Borys Gudziak, Ph.D., Rector of the Ukrainian Catholic University

Ottawa, ON
May 28, 2010

The 1.2 million Ukrainian Canadians saw the fulfillment of the dreams of their parents and grandparents, the fulfillment of an ancestral dream, with the birth of the Ukrainian state.

The Ukrainian Canadian diaspora was proud that after the Referendum for Independence on December 1, 1991, when 92 percent of Ukraine’s people voted for independence, Canada and Poland were the first two countries to formally acknowledge this new state.

We were equally proud when, during the Orange Revolution, Canada’s government called upon former President Kuchma to respect democracy and dangerously meddlesome Russian President Putin to keep their hands off Ukraine. Canada sent 500 official election observers to guarantee that the will of the Ukrainian people, that democracy, was respected. People in the streets of Kyiv would stop those of us wearing Canada flag pins, embrace us and repeatedly say “thank you Canada,” “thank you for helping to save our democracy and statehood.”

However, today the regime of newly elected President Yanukovych, the first president of Ukraine elected by less than 50 percent of the people who voted, has taken a series of actions which have sent a chill throughout Ukraine, Central and Eastern Europe, and the Ukrainian diaspora, including Canada’s 1.2 million strong Ukrainian Canadian community.

In the last several weeks we’ve heard of state-sanctioned attempts to muzzle Ukraine’s media; we’ve heard of a campaign of trumped up criminal corruption charges against opposition leaders. The parliament has descended into chaos. Last year in Crimea spies of the FSB (Russia’s successor agency to the KGB) were expelled for financing so-called Russian cultural groups (which were allegedly engaged in organizing paramilitary training and in the propagation of separatist ideologies); today FSB spies have been invited back in with the sanction of the President’s office and Putin’s smiling approval.

And most recently, secret service agents have engaged in attempts to intimidate and co-op university rectors. On May 18 at 9:27 a.m. Rev. Prof. Borys Gudziak, Ph.D., the Rector of Ukraine’s renowned Ukrainian Catholic University received a call on his cell phone from a security service agent. Twenty minutes later this security service agent was in the Rector’s office. What followed was an hour of attempts to co-op and intimidate the Rector into spying on student activists and to obtain the names of student protest organizers.

Not since the days of the Soviet Union has the Ukrainian Catholic Church and its institutions, its priests, its seminarians, and its theology students been menaced in this way.

Canada has a special relationship with Ukraine and has stood shoulder to shoulder with the people of Ukraine during their journey towards statehood and democracy.

We will not stand by and watch as that democracy and statehood is methodically disassembled by the current regime. Once again we stand shoulder to shoulder with the students of Ukraine’s Catholic University, with all of Ukraine’s students, professors, rectors, journalists and those who have dedicated themselves to a free and independent Ukraine.

Memorandum Regarding the visit to UCU of a representative of the Security Service of Ukraine (SBU) (former KGB) (responsible for contacts with Churches)

UCC express concern over recent developments in Ukraine TOP

May 12, 2010

Winnipeg, Canada - There are 1.2 million Canadians who trace their roots to Ukraine - the second largest Ukrainian community outside of Ukraine, with a 120 year distinguished history in Canada. The Ukrainian Canadian Congress represents the interests of this vibrant and active community that closely follows developments in their ancestral homeland, for which they wish nothing more than peace, prosperity, and the ability to pursue a full independent, democratic and dignified existence.

Our community is deeply disturbed by recent events in Ukraine, namely:

Black Sea Fleet
The decision to extend Ukraine's port lease to Russia's Black Sea fleet by 25 years was highly inflammatory and divisive among the people of Ukraine. Overlooking the question of the constitutionality of this move, such a significant decision was made precipitously and rushed through Parliament without any consultation with Ukraine's citizens or its neighbours.

Political commentators around the world have been critical of these actions. Among these was Canada's highly respected national newspaper, the Globe and Mail (April 29, 2010), which criticized President Yanukovych for having sold Ukraine into Russia's sphere of influence in exchange for subsidized natural gas which will largely be enjoyed by Ukraine's oligarchs and industrialists.

Our community is deeply distraught by President Yanukovych's recent remarks in Strasbourg which continue to aggravate tensions in Ukraine by diminishing the enormous suffering of the Ukrainian people in the Holodomor, by saying it was a consequence of Stalin's totalitarian regime, rather than a genocide.

This position is contrary to the law of Ukraine, the vast body of recent academic research based on original Soviet archives in Ukraine, the position of the previous Ukrainian government, the current Government of Canada, the Ukrainian World Congress and the Ukrainian Canadian Congress, instead putting it in accord with Russia's interpretation.

The famine was largely engineered by the Soviet regime of Joseph Stalin, and it was so extreme and purposeful in Ukraine that it can reasonably be called an act of ethnic genocide. In terms of its cost in human lives, the famine was the most costly of all genocidal operation of Stalin and the Communist Party. It targeted the destruction of the Ukrainian intelligentsia/Ukrainian national elites. What happened in Ukraine respects the definition of Genocide in the UN Convention.

The areas outside Ukraine where the famine took place were largely populated by Ukrainians. Dr. Raphael Lemkin, the father of the United Nations genocide convention, declared that the Holodomor was a genocide as it involved "the destruction, not of individual only, but of a culture and a nation." The genocidal nature of the Holodomor is enshrined in Ukrainian law as it is in a great number of countries around the world, including Canada (which had unanimous support of all political parties and Members of Parliament).

Ukraine's Parliament
Ukrainians around the world watched with apprehension as Ukraine's Parliament (the Verkhovna Rada) spiraled into chaos last week. Our community is concerned by the physical brawls and complete lack of respect for Ukraine's hard-fought democratic institutions. Ukraine's image in the international arena, which we and millions of other Ukrainians around the world struggle desperately to promote positively, is in shambles.

Ukraine's Strategic Assets
According to recent statements by Ukraine's Prime Minister Mykola Azarov, Ukraine is considering the proposal put forth by Russia's Prime Minister Vladimir Putin to merge Russia's Gasprom with Ukraine's Naftohaz as well as the nuclear energy assets both countries. There are numerous recent examples of Russia leveraging energy to extort various concessions from Ukraine. Merging Ukraine's state-owned energy companies which own its gas transportation and distribution system, its oil and gas exploration, production and deposits, as well as its nuclear companies with those of their Russian counterparts will make Ukraine entirely dependent on Russia. Such a move would be an unpardonable sell-out of Ukraine's principal strategic assets and, indeed, its independence -- something that no other nation in the world would countenance.

The Ukrainian Canadian Congress calls upon the President and the Parliament of Ukraine to reassure Ukrainians and the world:

  1. Sovereignty of Ukraine - Reassure Ukrainians that Ukraine has not fallen into Russia's sphere of influence by committing Ukraine on a path to remain outside Russia's political and economic sphere of influence. To do so we request President Yanukovych:
    • Does not sign the extension of the Russian Black Sea fleet lease; and
      [The treaty was ratified on April 27 -Ed.]
    • Cease all discussions regarding the sale or merger of Ukraine's state assets to Russia or any other party in the areas of energy, infrastructure, aviation or other strategic industries or assets of Ukraine.
    • Modernize Ukraine's gas transit system in a manner that leaves the ownership of this strategically important energy and economic asset in the hands of Ukraine, such as the current proposal from the European Union which includes financing.
  2. Holodomor - President Yanukovych's recent public statements about the Holodomor are as harmful and divisive as saying that the Holocaust was not a genocide against the Jewish people because many Ukrainians were also murdered by the Nazis. We call upon President Yanukovych to issue a public statement and appear on Ukrainian television to reaffirm Ukraine's position that the Holodomor was an act of genocide against the Ukrainian people.
  3. Upholding the Constitution of Ukraine -- The most important job of the President of Ukraine is to uphold the letter and the spirit of the Constitution of Ukraine. Recent regulatory change to the Verkhovna Rada coalition requirements and cancellation of local city and regional elections without setting an alternative date were unconstitutional and appear to have been made for political advantage. New municipal elections -- New election dates should be set immediately.
  4. New Parliamentary elections in Ukraine - recent events have demonstrated that the current Verkhovna Rada is dysfunctional and no longer represents the will of the Ukrainian people. We call upon President Yanukovych to call a new election of Ukraine's parliament at the earliest possible time.

Ukrainians Canadians remind President Yanukovych that he campaigned on the promise to bring stability and seek consensus in Ukraine. We sincerely hope that in recognition of the fractured nature of Ukrainian society, as the President of Ukraine he will take a consultative, cautious and even-handed approach to dealing with some of the difficult issues and choices that currently confront Ukraine.

As one of Canada's largest and most influential ethnic communities we continue to promote the special partnership between Canada and Ukraine. We believe that this relationship will provide long term and mutual benefits to the economy and society of both Canada and Ukraine.

We pray for the people of Ukraine during these trying times and that its leadership will have the moral and civil fortitude to do what is in the best interest of all its people.

Paul Grod, National President, Ukrainian Canadian Congress

About the Ukrainian Canadian Congress

The Ukrainian Canadian Congress (Congress) is the voice of Canada's Ukrainian community. The Congress brings together under one umbrella all the national, provincial and local Ukrainian Canadian organizations. Together with its member organizations, the Congress has been leading, coordinating and representing the interests of one of Canada's largest ethnic communities (1.2 million) for 70 years and instrumental in shaping Canada's social, economic and political landscape. The Ukrainian Canadian Congress is a founding member of the Ukrainian World Congress.

The politics of appeasement TOP
What is largely unknown is how the Kremlin internally has directed police tactics against its ethnic communities in Russia. Russia has never manifested much love for its non-Russian population, but recent steps have become brazenly hostile, yet with seemingly no protest from international structures in which Russia is a member.

Clearly emboldened, Putin and Medvedev, irrespective of order, have taken on the Ukrainians in Russia.

May 20, 2010

Askold S. Lozynskyj Russian muscle flexing in Georgia in August 2008 and more recently in Ukraine, installing its lackeys as rulers, has caught the attention of the international community. However, the reaction has been acquiescing with little manifest indignation and no protest. The relevance of a Soviet manufactured and Russian rebuilt plane with almost one hundred Polish leaders killed to this Russian show of force has yet to be determined.

What is largely unknown is how the Kremlin internally has directed police tactics against its ethnic communities in Russia. Russia has never manifested much love for its non-Russian population, but recent steps have become brazenly hostile, yet with seemingly no protest from international structures in which Russia is a member.

Clearly emboldened, Putin and Medvedev, irrespective of order, have taken on the Ukrainians in Russia. According to a the leaders of the Ukrainian community organizations in Russia, since 2004 Ukrainian culture in Russia has felt undue pressure, particularly in Moscow, St. Petersburg, Surgut, Voronezh and Ufa. The library of Ukrainian literature in Moscow was cleansed of "Ukrainian nationalists"; the Ukrainian educational center at Middle school 3124 in Moscow closed its doors. The Russian Justice Ministry conducted an audit and suspended the activity of the leading Ukrainian federal structure entitled, the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians in Russia. The Ministry's directive relied on the complaint of a third party which alleged the following:

VA Semenenko, representing the Ukrainian Non-governmental organizations in Russia in the name of the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians in Russia (FNCA UR), regularly participates in events organized by foreign non-governmental structures -- the Ukrainian World Coordinating Council (UWCC), the Ukrainian World Congress(UWC) on "matters concerning the Ukrainian nation". The leaders of those organizations act from a position of nationalism and separatism...The activity of VA Semenenko...is aimed at propaganda glorifying the Ukrainian nation... The FNCA UR aims to discredit the current activity and the political course of Russia uniting nationalities and in its activity constitutes a danger to the existing constitutional order...The allegations are striking even for Russia since they manifestly contradict international civilized norms for ethnic minority activity, the rights of association and assembly. The UWCC is legally registered in Ukraine and the UWC is legally registered in Canada. The Ukrainian community sought judicial redress. However, on May 12, 2010 the Moscow regional Tversky court supported the position of the Justice Ministry and went on to affirm the liquidation citing three violations of the suspension:

On October 29, 2009 V. Semenenko in the name of the Ukrainian community participated in a public event of Radio Liberty...On November 11-12, 2009 co-chairs V. Babenko and V. Semenenko organized and hosted in Moscow an international educational-practical conference entitled "The history, status and future development of Ukrainian studies in Russia" On November 26, 2009 V. Semeneko represented the FNCA UR and presided over an event commemorating "the victims of the Holodomor and killings of Ukrainians in the 30's", which was organized in support and to honor the victims with "an eternal flame" and a documentary-artistic exhibit about the Holodomor 1932-33-genocide of the Ukrainian nation, which opened in Kyiv on November 25, 2009.

The Russian law on Public Associations provides:
Article 42. Suspension of Public Associations' Activity

If a public association violates the Constitution of the Russian Federation, or the legislation of the Russian Federation, and if it performs actions, contradicting the statutory goals, the federal body state registration or its corresponding territorial body, or the Procurator-General of the Russian Federation or the corresponding public prosecutor, subordinated to him, shall make a presentation on the above-said violations to the leading body of the given association and shall fix a time term for their elimination. If these violations are not eliminated within the fixed time term, the body or the official person, which (who) made the corresponding presentation, shall have the right to suspend by its (his) order the activity of the public association for a term of up to six months. The decision on the suspension of the activity of a public association may be appealed to the courts before the courts consider an application for its liquidation or for the prohibition of its activity.

Article 43. Consequences of the Suspension of the Activity of a Public Association

If the activity of a public association is suspended, its rights as a founder of the mass media shall also be suspended, and it shall be prohibited from organizing and holding get-togethers, meetings, demonstrations, processions, picketing and other kinds of mass actions or public events...

Incredibly, it would appear that Russian law supports the actions taken by the ministry and the court. Yet, even with such legislation in force, Russia remains a respected permanent member of the United Nations Security Council, a member of the Council of Europe and the first addition to what was once the G7.

In May 1945 a delegation from the Ukrainian community in the United States (the Ukrainian Congress Committee of America) met with D. C. Poole, Associate Public Liaison Officer of the United States Delegation to the San Francisco Conference. The delegation remarked that the United States was the champion of oppressed people and that they felt confident of American official interest in the cause of Ukrainian independence. Mr. Poole answered that the interest of the American people in all who felt oppressed was well established in history. However, he pointed out that it was necessary above all to work out a friendly accommodation with the USSR and that nothing should be done to disturb that effort. Little or nothing was done for almost half a century. One can only pray that today we live in a different world.

300 year old Ukrainian constitution presented to Canadian Library of Parliament TOP

Left to right: Master of Ceremony MP James Bezan, the Hon. Peter Kent, Chief Librarian from Library of Parliament, William Young, His Excellency Ambassador Ostash, MP Mark Warawa, and Paul Grod, National President of Ukrainian Canadian Congress.

Ambassador Ihor Ostash's speech:


OTTAWA, ON: On Tuesday, May 11, 2010, His Excellency Ihor Ostash, Ambassador of Ukraine to Canada, presented the Library of Parliament with a specially-printed copy of the Ukrainian Constitution of Pylyp Orlyk written 300 years ago. The books were presented to William Young, the Chief Librarian of the Library of Parliament, and will be a source of political and legal reference for Canadians and parliamentarians.

The Orlyk Constitution is of great significance as it was the first document in the world to establish a democratic standard for the separation of powers in government between the legislative, executive, and judiciary branches.

The Constitution also limited the executive authority of the hetman and established a democratically elected Cossack parliament called the General Council.

The celebration was attended by parliamentarians, including members of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group, members of the diplomatic core, and representatives from the Ukrainian community, including the Ukrainian Canadian Congress and the League of Ukrainian Canadians.

The Master of Ceremonies was James Bezan, Member of Parliament for Selkirk-Interlake and an Executive of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group, and official remarks from the federal government were delivered by the Honourable Peter Kent, Secretary of State for Foreign Affairs. Paul Grod, National President of the Ukrainian Canadian Congress, brought greetings on behalf of the Ukrainian community.

Ambassador Ostash, in the keynote speech and visual presentation, noted, "As Ukrainians throughout the world approach the twentieth anniversary of national independence in 2011, it is fitting that we pay homage to the great historical leaders who three hundred years ago had the vision and courage to fight for the right to live free."

The Constitution emphasizes the principle of a free Ukraine from "foreign domination" and was a prelude to the democratic Constitution adopted in 1996.

Mark Warawa, the Chair of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group, and co-host of the event, commented that Canadians, Ukrainians and the world share a common bond as we continue to strive towards strengthening our democratic values like that expressed by Pylyp Orlyk.

"Predating the American Constitution of 1777, by over 65 years, the Orlyk Constitution, testifies to the long-standing traditions of democracy in Ukraine," said Warawa.

"This Constitution is filled with a truly democratic spirit which makes it one of the most interesting documents of contemporary political thought."

Adding to the significance of the evening, was bandurist Viktor Mishalow, who played both the Canadian and Ukrainian national anthems, and treated guests to several traditional pieces on his bandura.


Russia's reset reciprocity mostly bunk and more bullying? TOP

http://www.washingtonpost.com /wp-dyn/content/article/2010/05/24/AR2010052403073.html
May 25, 2010

A hollow 'reset' with Russia

Robert Kagan


The Obama administration failed to win approval for key proposals it had sought, including restrictions on Iran's lucrative oil trade, a comprehensive ban on financial dealings with the Guard Corps and a U.S.-backed proposal to halt new investment in the Iranian energy sector." Far from the comprehensive arms embargo Washington wanted, the draft resolution does not even prohibit Moscow from completing the sale of its S-300 surface-to-air missile defense system to Tehran. A change to the Federal Register on Friday showed that the administration had lifted sanctions against four Russian entities involved in illicit weapons trade with Iran and Syria since 1999, suggesting last-minute deal sweeteners.

What is bizarre is the administration's claim that Russian behavior is somehow the result of Obama's "reset" diplomacy. Russia has responded to the Obama administration in the same ways it did to the Bush administration before the "reset." Moscow has been playing this game for years. It has sold the same rug many times. The only thing that has changed is the price the United States has been willing to pay.

As anyone who ever shopped for a rug knows, the more you pay for it, the more valuable it seems. The Obama administration has paid a lot. In exchange for Russian cooperation, President Obama has killed the Bush administration's planned missile defense installations in Poland and the Czech Republic. Obama has officially declared that Russia's continued illegal military occupation of Georgia is no "obstacle" to U.S.-Russian civilian nuclear cooperation. The recent deal between Russia and Ukraine granting Russia control of a Crimean naval base through 2042 was shrugged off by Obama officials, as have been Putin's suggestions for merging Russian and Ukrainian industries in a blatant bid to undermine Ukrainian sovereignty.

So at least one effect of the administration's "reset" has been to produce a wave of insecurity throughout Eastern and Central Europe and the Baltics, where people are starting to fear they can no longer count on the United States to protect them from an expansive Russia. And for this the administration has gotten what? Yet another hollow U.N. Security Council resolution. Some observers suggest that Iran's leaders are quaking in their boots, confronted by this great unity of the international "community." More likely, they are laughing up their sleeves -- along with the men in Moscow.

Robert Kagan, a senior associate at the Carnegie Endowment for International Peace, writes a monthly column for The Post.

Real reason for death of Polish president Kaczynski in Smolensk Russia: Scent of Polish shale gas a threat to Russia TOP


May 23, 2010

Walter Derzko

Since the tragic death of Polish president Lech Kaczynski last month, along with the entire planeload of his accompanying dignitaries, who were heading to Smolinsk Russia to commemorate the Russian massacre of Polish officers in Katyn forest in 1940 during World War 2, the chat on the internet and many Polish people have claimed that this event wasn't a random accident, but a cleverly orchestrated assassination, secretly planned by Russia.

What is less clear and has gotten little speculation and media attention is why would Russia attempt such an assassination attempt on such a grand scale and what was so threatening to Russian security to even contemplate this?

Surprisingly, several Russian English-language papers offer one plausible scenario....the start of Shale gas drilling by American gas concerns in Poland could in the future severely disrupt and outflank Russian gas flow to the EU.

Russia has already been running this "disruption strategy" with Ukraine for the past 60 years so why not Poland?

Why does Russian want to desperately control Ukrainian aging rusting gas pipelines, when it already has down-stream control of Ukrainian oil refineries? So that Ukraine can't develop it's own oil and gas industry, which was flourishing 100 years ago in Western Ukraine in places like Drohobych and Dashava, but was allowed to become obsolete up until the dieing days of the Soviet Union. Ukraine used to be totally energy independent but is now totally reliant on Russia. Most people don't realise that it was Ukrainian engineers and oil and gas experts that built Gasprom and the Siberian gas capability and not Russians. The current stalemate with the demarcation of the Black Sea and Azov Sea has more to do with undersea shale gas and the 200 mile offshore exploration and mining rights then with settling boarder issues bewteen Russia and Ukraine.

Scent of Shale Gas Hangs Over Katyn

By Yulia Latynina

During Putin's rule, Katyn has become the main obstacle in Russian-Polish relations.

Complete article: http://smarteconomy.typepad.com/smart_economy/2010/05/re-reason-for-death-of-polish-president-kaczynski-in-smolinsk-russia-scent-of-polish-shale-gas-a-thr.html#tp

Russian human rights activists hail European court ruling on ex-Soviet World War II veteran

http://www.kyivpost.com/news/russia/detail/67031/ May 18, 2010

Moscow, May 18 (Interfax) - Two prominent Russian human rights activists, in interviews with Interfax, expressed support for a ruling by the European Court of Human Rights on Monday that upheld a war crimes charge brought by a Latvian court against a man who commanded a Soviet partisan group in Latvia during World War II.

"I trust the judges of the European Court. They make a very serious analysis of every case. I believe they have made a just decision," Lyudmila Alexeyeva, leader of the Moscow Helsinki Group, said in a comment on the Strasbourg-based court's ruling on the case of Vasily Kononov, who lives in Latvia.


"Of course, it is a court that must decide whether one's actions were criminal. From the point of view of law, civilians must be protected from actions by either of the warring parties regardless of which one becomes the winner afterward. And it is the phrase 'winners are not judged,' which some use in trying to justify Kononov's actions, that appears to represent a departure from basic principles of modern civilization," Rachinsky said.

Latvia has accused Kononov of murdering civilians on its territory during the war.

Eastern Europe, seeking energy security, turns to shale gas TOP
May 12, 2010

Countries looking to reduce their dependence on Russian gas are inviting U.S. energy giants to explore.


...Poland also wants to link its pipelines with Western Europe, particularly Germany, and with Central Europe to allow supplies of gas to be sent in case of shortages, such as those that occurred during the Russia-Ukraine energy disputes of late 2005 and in 2008.

Above all, Poland has made a political decision to bring in foreign companies to explore for shale, according to the country's Environment Ministry. ...

Complete article: http://www.nytimes.com/2010/05/12/business/global/12shale.html?emc=eta1

East Europe feels ignored by NATO, report says TOP
May 16, 2010

Judy Dempsey

BERLIN -- NATO is ignoring the security concerns of its Central and East European members to such an extent that several of those countries are pursuing separate bilateral security arrangements with the United States, says a report issued by a group of experts on the eve of the presentation of a major new proposal on strategy for the alliance.


"Some of the allies worry that NATO would not be able to come to their defense in a crisis," said Tomas Valasek, one of the authors who is also advising Mrs. Albright's team.

Some NATO member states believe Russia could provoke small, regional conflicts, which are hard to plan against or deter, the report says.

NATO was unprepared for Russia's invasion of Georgia in 2008, the report continues. It lacked intelligence sharing and a sophisticated crisis management mechanism. It has also ignored nonmilitary forms of intimidation such as cyberattacks, including one faced by Estonia two years ago.

The report says that sense of insecurity among East European countries, and members like Norway and Iceland, will make it more difficult for the Alliance to "reset" its relations with Russia, which is the ambition of the NATO secretary-general, Anders Fogh Rasmussen. NATO is divided over reassuring its eastern members or resetting its relations with Russia, the experts said.

"It is a false dilemma," the report says. "It should have a dual track strategy that accomplishes both."

Complete article:

Конференція Українських Державницьких Організацій (КУДО)
в Канаді: До народу України

11 травня 2010 р.

Достойного д-р Ігора Осташа
Посла України в Канаді
Посольство України
310 Somerset Street West
Ottawa, Ontario K2P 0J9

Достойний пане После:

Конференція Українських Державницьких Організацій (КУДО) в Канаді має
честь поздоровити Вас і передати офіційне Звернення Світової
Конференції Українських Державницьких Організацій (СКУДО) до
українського народу.

Ми приєднуємося до українців по всій Канаді і в усьому світі на підтримку
заяви СКУДО, що відображає наші основні цінності і надії у цей час
великих випробувань для українського народу. Ми просимо направити
Звернення до відповідних урядових чиновників в Києві та засобів масової
інформації в Україні.

Запевняючи Вас в нашій високій повазі, ми як і раніше, лишаємось з
щирою повагою.

За Конференцію Українських Державницьких Організацій (КУДО) в Канаді

Олег Романишин

Натисніть на лист щоб прочитати більший текст:

Акція протесту українців Європи проти антиукраїнської політики нової влади TOP

Мюнхен, 23.05.2010

Надія Галабурда

По голосуванню Звернення віче зразу передали присутнім представникам Генерального консульства України в Мюнхені.

Президенту України В.Януковичу
Голові Верховної Ради України В.Литвину
Прем’єр-міністру України М.Азарову


Відгуки про актцію в засобах масової інформації:




Методи правління та провальна політика нової української влади ставлять під сумнів існування України як незалежної держави.
За три місяці президентства В.Януковича практично вся влада зосередилася в одних руках. Не сприйняття цієї політики половиною виборців ігнорується. Новий Президент всупереч своїм передвиборчим обіцянкам навіть не намагається стати Президентом всієї України.

Швидко і віроломно впроваджується політика, яку неможливо назвати політикою національних інтересів.

  1. Обмін практично довічного перебування бази ЧФ РФ на тимчасові примарні знижки на газ, запланована передача Росії контролю над українськими газогонами і державною компанією “Нафтогаз України” та контрольних пакетів акцій найбільш дохідних українських підприємств в найближчий час перетворять Україну на придаток до російської економіки.  Ця економічна анексія з боку Росії не має нічого спільного з дружбою між народами-сусідами.
  2. Консолідація влади шляхом створення парламентської більшості на незаконній індивідуальній основі, закритість процесу прийняття найважливіших державних рішень, фактичне підпорядкування всіх судів (включно з Конституційним) та всієї правоохоронної системи одній політичній партії стає на заваді розвиткові громадянського суспільства та демократії. Спостерігаються випадки кримінального переслідування політичних опонентів. Свобода слова в Україні згортається, а загрози для журналістів - зростають. При новій владі практично припинилися критичні матеріали про Президента. Винятком є деякі інтернет видання, але їхній вплив на громадську думку є обмеженим. Тому загроза позбавлення політичної незалежності України, повернення до ідей різних союзів чи наддержавних утворень стає як ніколи реальною.
  3. Призначення Д. Табачника міністром науки і освіти, переписування шкільних підручників і, нарешті, встановлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі – викличні кроки на знищення всього українського в гуманітарній сфері. Український уряд перетворився на ретранслятор ідей найбільш одіозних україноненависників. Кульмінацією стали останні заяви президента Януковича в ПАРЕ щодо Голодомору не як геноциду українців, а як трагедії Радянського Союзу.

Сьогодні загроза незалежності України велика як ніколи раніше. Ці дії можуть спричинити повне знищення української держави, громадянського суспільства і культури.

Ми, громадяни України та етнічні українці, перебуваючи далеко від рідної землі, залишаємося частиною українського народу і не залишимося осторонь суспільних процесів, які відбуваються в ньому.

Ми, учасники загальноєвропейського Віча, висловлюємо наш рішучий протест проти антиукраїнських дій Президента, Уряду та Верховної Ради України!

Закликаємо Президента та уряд України на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим відмовитися від дій, які можуть стати незворотними та непоправними для майбутнього української нації!

Ми, представники української спільноти Європи, зібравшись на всеєвропейську акцію протесту, вимагаємо:

  1. Негайно припинити порушення Конституції та законів України президентом, прем’єр-міністром та Верховною Радою України.
  2. Оскаржити в належному порядку в Конституційному суді та денонсувати прийняту незаконними методами Угоду про пролонгацію базування Російського Чорноморського флоту на території України на 25 років. Угода про продовження перебування збройних сил чужої держави на території України прямо суперечить Основному Закону країни, у статті 17 якої говориться про те, що «На території України не допускається розташування іноземних військових баз».
  3. Офіційно спростувати політично провокаційну заяву президента України в Страсбурзі щодо Голодомору 1932-33 рр. Голодомор був геноцидом українського народу, що визнано законодавством України та ще двома десятками країн світу і міжнародними організаціями.
  4. Припинити всі дії щодо поглинання стратегічних об’єктів української економічної інфраструктури Росією, чи будь-якою іншою країною. 
  5. Припинити згортання свободи слова в Україні, яка протягом останніх років була зразковою країною на пострадянському просторі у цьому питанні. Не допускати кримінального переслідування політичних опонентів.
  6. Забезпечити безумовне виконання Статті 10 Конституції України щодо державної мови у всіх галузях життя в Україні. Не допустити викривлення української історії.
  7. Розпочати та проводити реформування судової системи, економіки, системи охорони здоров'я, соціальної сфери, що забезпечило б гідне життя громадянам України.

Звернення підтримане одноголосно учасниками Віча, котре відбулося в м. Мюнхен на площі біля української домівки (Schönstr. 55), 23 травня 2010 року.

Заклик Українців Канади до Президента України TOP

На сьогодні нараховується 1,2 мільйони канадійців українського походження, які становлять другу за числом громаду поза межами України і мають 120-річну історію та добру репутацію в Канаді.  Конґрес Українців Канади репрезентує інтереси української громади, представники якої постійно цікавляться подіями, що відбуваються на їхній історичній Батьківщині. Найбільше вони прагнуть бачити мир, достаток, економічну стабільність, здобуття повної незалежності та розвиток демократії в Україні  і відчувати гордість за свою державу.

Представники Української громади Канади глибоко стурбовані  нещодавніми подіями в Україні, а саме:

Питання Чорноморського флоту.
Рішення про продовження базування Російського Чорноморського флоту  на території Кримського півострову на 25 років було болючим для громадян України і загрожує розколу в суспільстві. Незважаючи на неконституційність цього рішення,  воно було прийняте Вами і ратифіковане Верховною Радою без будь-яких консультацій з громадянами України та сусідніми країнами.
Політичні коментарі були негативними щодо цих рішень, зокрема  високоавторитетне друковане видання «TheGlobeandMail» (від 29 квітня 2010 року) різко критикувало дії Президента Януковича за передачу України під російську сферу впливу в обмін на субсидії на газ, що є вигідним хіба що для олігархів та власників великих індустріальних підприємств в Україні.

Українська громада надзвичайно обурена заявою Президента Януковича у Стразбурзі, яка загострила й так напружену ситуацію навколо питання Голодомору в Україні, свідомо применшуючи неймовірні стражданння українців під час Голодомору, сказавши, що він був тільки наслідком сталінського тоталітарного режиму, а не геноцидом.

Ця позиція суперечить Закону України, нещодавнім ретельним дослідженням,   базованим на радянських архівах в Україні, позиції попереднього українського уряду, теперішнього уряду Канади, Світового Конґресу Українців та Конґресу Українців Канади, вона є лишевідображенням російської проімперської інтерпретації.

Голодомор був штучно створений радянським режимом Йосипа Сталіна і він був таким безжальним і цілеспрямованим в Україні,  що його можна сміливо назвати геноцидом проти українського народу.  Якщо говорити про його вартість в людських життях, то Голодомор був найбільшою операцією політики геноциду Сталіна та Комуністичної партії. Він був спрямований на знищення основ української національної еліти. Те, що відбулося в Україні, підпадає під визначення геноциду згідно Конвенції ООН.

Голод також мав місце на територіях інших держав поза межами України, які були заселені українцями. Др. Рафаель Лемкін,  основоположник  Конвенції ООН про геноцид заявляв, що Голодомор був геноцидом, "який нищив не тільки людей, але і культуру та націю". Факт, що Голодомор був геноцидом, визнаний законодавством України та законодавчими актами багатьох країн світу, в тому числі і Канади, де він здобув підтримку представників усіх політичних партій та усіх депутатів Парламенту.

Верховна Рада України.
Нещодавно українці в усьому світі мали нагоду спостерігати за неприйнятними діями у Верховній Раді України, хаосом та  безладдям, які там відбувалися. Наша громада глибоко стурбована бійками та відсутністю поваги до важкоздобутих демократичних  інституцій. Тим самим, було  підірвано імідж України на міжнародній арені, який ми та мільйони інших українців світу намагаємося підтримувати на належному рівні.

Українські стратегічні об'єкти.
Відповідно до нещоданіх заяв прем'єр-міністра України Миколи  Азарова, Україна розглядає пропозицію прем'єр-міністра Росії Владіміра Путіна щодо об'єднання  російського Газпрому та українського Нафтогазу, а також ядерних об'єктів обох країн.  Існують численні приклади використання Росією тиску в питаннях постачання енергії з метою домогтися різних політичних поступок від України. Злиття українських державних енергетичних компаній, які володіють системою виробництва, зберігання, транспортування та постачання газу й нафти, а також її атомних компаній з їхніми російськими аналогами зробить Україну повністю залежною від Росії. Таке рішення було б непростимою здачею стратегічних активів  України і, по суті, її незалежності, чого не може дозволити собі жодна країна в світі.

Конґрес Українців Канади закликає Президента та Верховну Раду України запевнити українців та світову громадськість у наступному:

1. Суверенітет України. Запевніть українців у тому, що Україна не попала в залежність від Росії, забезпечивши незалежний шлях розвиток України поза сферою політичного та економічного впливу Росії. Для цього ми закликаємо Президента України щоб:

    • Не продовжував базування іноземного Російського Чорноморського флоту на території України; [Ред.-Договір був ратифікований 27го квітня.]
    • Припинив всі дискусії щодо продажу чи поглинання українських стратегічних об'єктів Росією, чи будь-якою іншою країною, в сфері енергетики, інфраструктури, авіабудування та інших стратегічних виробництв та об'єктів України.
    • Модернізував газотранспортну систему України таким чином, щоб залишити право власності на ці стратегічно важливі енергетичні та економічні активи в руках України як передбачено нинішньою пропозицією Європейського Союзу, яка включає в себе фінансування.

2. Голодомор.  Нещодавня публічна заява Президента Януковича про Голодомор є шкідливою і такою, що сіє розбрат. Це рівноцінно до того, якби сказати, що Голокост не є геноцидом проти євреїв, бо багато українців були також знищені нацистами. Ми вимагаємо, щоб Президент Янукович зробив публічну заяву і виступив по українському телебаченню та підтвердив позицію України щодо того, що Голодомор був геноцидом українського народу.

3. Дотримання Конституції України. Найважливішим завданням Президента України є забезпечення дотримання духу і букви Конституції України. Останні зміни регламенту щодо вимог по створенню коаліції у Верховній Раді та скасування місцевих виборів без оголошення альтернативної дати є неконституційними і були зроблені з політичних міркувань.  Терміни нових місцевих виборів повинні бути негайно визначені.

4. Нові парламентські вибори. Нещодавні  події у Верховній Раді демонструють, що теперішній парламент не є працездатним та  функціональним і більше не віддзеркалює інтереси українських громадян. Ми закликаємо Президента Януковича оголосити нові парламентські вибори в Україні у найкоротший термін.

Українці Канади нагадують Президенту Януковичу про його передвиборчу обіцянку забезпечити стабільність та злагоду в Україні. Ми щиро сподіваємося, що він, як Президент України, займе виважену позицію у розв'язанні суперечливих питань, які постали сьогодні перед Україною.

Як одна із найбільших та найвпливовіших етнічних громад в Канаді ми продовжуємо  розвивати особливі партнерські відносини між Канадою та Україною. Ми віримо, що ці стосунки будуть довготривалими і взаємовигідними для економіки та суспільства як Канади, так і України.

Ми молимося за народ України в ці часи випробувань і віримо, що його керівники знайдуть моральну та громадянську силу зробити те, що є найкращим для українського народу.

З глибокою повагою,
Президент Конґресу Українців Канади
Павло Ґрод

Про Конґрес Українців Канади
Конґрес Українців Канади є голосом української громади в Канаді. Конґрес об'єднує усі національні, провінційні та місцеві українські канадські організації. Разом зі своїми складовими організаціями, Конґрес протягом 70 років був і залишається лідером, координатором та представником інтересів однієї з найбільших етнічних громад Канади (1,2 млн.). Він відіграв важливу роль у формуванні соціального, економічного та політичного обличчя Канади. Конґрес Українців Канади був одним із засновників Світового Конґресу Українців.

У Києві відбулися українсько-канадські політичні консультації TOP
27 травня 2010

26 травня ц.р. у Києві відбулись українсько-канадські консультації з питань політики та безпеки на рівні заступників керівників зовнішньополітичних відомств.

Делегацію МЗС України на заході очолював заступник Міністра закордонних справ Павло Клімкін, канадську сторону – заступник Міністра закордонних справ Канади з питань співпраці з країнами Європи, Близького Сходу та Магрибу Кармен Сильвен.

У ході консультацій відбувся обмін думками щодо активізації двосторонніх відносин та перспектив співпраці України та Канади у рамках міжнародних організацій.

П.Клімкін та К.Сильвен відзначили необхідність вжиття дієвих кроків для покращення торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва. Зокрема, обговорювались перспективи укладання Угоди між Україною та Канадою про вільну торгівлю, а також регулярне проведення бізнес-форумів, ближчий з яких має відбутись у червні ц.р. у м.Едмонтон (Канада).

Делегації України та Канади обмінялись думками щодо співпраці в енергетичні сфері, перспектив лібералізації Канадою візового режиму для українських громадян та налагодження нових міжрегіональних зв’язків, подальшого надання канадською стороною технічної допомоги Україні, шляхів взаємодії у рамках ООН, ОБСЄ та інших впливових міжнародних форумів.

В Парламенті Канади відбулося відзначення 300-ї річниці української Конституції Пилипа Орлика TOP


11 травня ц.р. в Парламенті Канаді відбулося урочисте прийняття з нагоди відзначення 300-ї річниці української Конституції Пилипа Орлика, організоване Посольством України в Канаді спільно з Канадсько-Українською парламентською групою дружби.

Текст виступу Посла України в Канаді Ігоря Осташа під час відзначення 300-ї річниці української конституції Пилипа Орлика


У ході виступу Посол України в Канаді Ігор Осташ зазначив, що Конституція Пилипа Орлика вважається найпершою демократичною конституцією в Європі, в якій було закладено поділ на законодавчу, виконавчу та судову влади. І.Осташ також наголосив, що цей документ випередив на 81 рік появу польського основного закону і на 77 років появу американського, ставши, тим самим, видатною пам’яткою політичної та філософської думки.

Під час заходу Посол України в Канаді передав до бібліотеки Парламенту Канади спеціальне видання Конституції Пилипа Орлика латинською, англійською, французькою та українською мовами, а також «Щоденник Пилипа Орлика», виданий Гарвардським університетом.

Ведучий вечора, член Парламенту Канади Джеймс Безан передав Послу України в Канаді вітання Премєр-Міністра Канади Стівена Гарпера з нагоди 300-ї річниці української Конституції Пилипа Орлика, в якому наголошується, що Канада всіляко підтримує суверенну волю українського народу, гарантування прав людини та прагнення Українського народу до розвитку та зміцнення України як демократичної держави.

Від Уряду Канади з вітальним словом виступив Державний Міністр закордонних справ Пітер Кент, який наголосив, що Конституція Пилипа Орлика до сьогодні вражає своєю актуальністю та надзвичайно високим рівнем демократичності. З промовою також виступив член Парламенту Канади, Голова Канадсько-Української парламентської групи дружби Марк Варава, який зазначив, що Конституція Пилипа Орлика заклала давні демократичні традиції в Україні.

Крім того, вітання надіслав Міністр з питань громадянства, імміграції та багатокультурності Канади Джейсон Кенні, в якому, зокрема, йдеться, що встановлюючи стандарти поділу влади, даний документ мав величезне значення для боротьби за свободу та демократію в Східній Європі. Перед гостями заходу з вітальним словом також виступив Президент Конгресу українців Канади Павло Ґрод.

Після завершення офіційної програми відомий канадський бандурист Віктор Мішалов представив мистецький виступ, під час якого прозвучала низка українських музичних творів XVII - XVIII століть.

Wall Street Journal пророкує провал газової дипломатії Кремля TOP

Видобуток та використання сланцевого газу підірве основи енергетичного тиску Росії на свого “клієнта-“невільника” Україну та загалом призведе до кардинальних змін на світових енергетичних ринках і в геополітиці.

Про це пише американське видання The Wall Street Journal, повідомляє Українська служба Бі-Бі-Сі.

“Енергетична революція нуртує просто у вас під ногами”, - пише часопис.

За даними видання, геологічна розвідка у Північній Америці виявила понад тисячу трильйонів кубічних метрів сланцевого газу, чого вистачить для забезпечення потреб континенту на наступні 45 років. У Європі обсяги оцінюють у 200 трильйонів кубів, і нові технології дозволяють економічно прибутковий видобуток досі не врахованого газового ресурсу.


“Майже половина світового експорту газу припадає на дві нестабільні країни – Іран та Росію. Росія не приховувала своїх намірів застосовувати газовий чинник як важіль, але з появою сланцевого газу про це можна забути. Новий експорт створить конкуренцію серед компаній та країн-експортерів. США вже зменшили імпорт зрідженого газу з Катару, і ці обсяги пішли у Європу, чим зменшили її залежність від Росії. Росія була змушена зменшити ціну на газ для своїх клієнтів-“невільників”, як от у випадку з Україною на 30%”, - йдеться у статті.

Як наголошує The Wall Street Journal, це лише початок великих геополітичних змін. На думку видання, досі країни-газові експортери – Іран, Росія та Венесуела - могли чинити спротив Заходу і нав’язувати свої ідеології країнам-імпортерам через газово-політичні угоди. “Коли Росія відключила газ Україні та Західній Європі у 2006 і 2007 роках, то це перевернуло внутрішню політику в Україні. Київ відвернувся від НАТО та зайняв прихильну позицію до Москви. Сланцевий газ підірве основи енергетичної дипломатії газових експортерів”, - вважає американська газета.


“Коли видобуток сланцевого газу у Європі налагодиться, Кремлю буде важко застосовувати газову дипломатію. Видобуток місцевого газу у цих країнах, так само як у США, призведе до стимулу їхніх економік, тоді як досі велетенські кошти за імпорт йшли Володимиру ПУТІНУ та Махмуду АХМАДІНЕДЖАДУ”, - резюмує The Wall Street Journal.

Ціла стаття: http://www.unian.net/ukr/news/news-376482.html

Політика «умиротворення» TOP
До великої міри є невідомо, яким чином Кремль дає таємні директиви поліції, скеровані проти етнічних меншин у Росії. Росія ніколи не проявляла великої любови до не російського населення, але її останні кроки стали визиваючо ворожими, при тім – за відсутності протесту з боку  міжнародних структур, членом яких є Росія.
Очевидно, посміливішали Путін і Медведєв, взявшися за українців в Росії.


Російська гра м`язами в Грузії в серпні 2008 року, як і зовсім недавнє, хоча й більш дипломатичне встановлення лакейської влади в Україні, привернуло увагу міжнародної спільноти. Тим не менше, її реакцією було потурання з невеликим проявом обурення, але без протесту. До цих пір остаточно не з`ясовано зв`язку між цією російською демонстрацією сили та майже 100 польськими лідерами, на літаку радянського виробництва, відремонтованого в Росії.

До великої міри є невідомо, яким чином Кремль дає таємні директиви поліції, скеровані проти етнічних меншин у Росії. Росія ніколи не проявляла великої любови до не російського населення, але її останні кроки стали визиваючо ворожими, при тім – за відсутності протесту з боку  міжнародних структур, членом яких є Росія.

Очевидно, посміливішали Путін і Медведєв, взявшися за українців в Росії. За словами провідників українських громадських організацій у Росії, з 2004 року українська культура в Росії відчуває надмірний тиск, передовсім у Москві, Санкт-Петербурзі, Сургуті, Воронежі, Уфі. Бібліотека української літератури в Москві була очищена від “українських націоналістів”, Український освітній центр в середній школі № 3124 в Москві зачинився. Міністерство юстиції Росії провело аудит і зупинило діяльність провідної всеросійської структури - Федеральної Національно-Культурної Автономії Українців в Росії. Директива міністерства спиралася на скаргу третьої особи,  в якій стверджувалося наступне:

В. Семененко, що представляє українські неурядові організації в Росії від імені Федеральної Національно-Культурної Автономії Українців в Росія (ФНКА УР), регулярно бере участь у заходах, організованих іноземними неурядовими структурами - Українською Всесвітньою Координаційною Радою (УВКР), Світовим Конгресом Українців (СКУ) в «питаннях, що стосуються української нації». Лідери цих організацій, діють з позиції націоналізму і сепаратизму... активність їх, і Семененка, ... спрямована на пропаганду прославляння  українського народу... мета ФНКА УР -- дискредитувати поточну діяльність і політичний курс Росії на об 'єднання національностей і в своїй діяльності становить небезпеку для існуючого конституційного ладу...

Ці твердження є визиваючим навіть для Росії, оскільки вони явно суперечать міжнародним нормам цивілізованого суспільства щодо діяльності етнічних меншин, права на свободу асоціацій і зборів. УВКР є офіційно зареєстрована в Україні, а СКУ є офіційно зареєстрованим у Канаді. Українське співтовариство шукало захисту в суді. Однак 12 травня 2010 р. Тверський районний суд Москви підтримав позицію міністерства юстиції й узаконив ліквідацію з посиланням на три порушення:

 29 жовтня 2009 В. Семененко від української громади взяв участь в публічному заході "Радіо Свобода"... 11-12 листопада 2009 співголови В. Бабенко і В. Семененко, організували і провели в Москві міжнародну навчально-практичну конференцію під назвою Історія, стан і перспективи розвитку україністики в Росії "...  26 листопада 2009 року В. Семененко представляв ФНКА УР і головував на заході, присвяченому "жертвам Голодомору і вбивствам  українців у 30-х роках", який був організований на підтримку та вшанування пам'яті жертв, з "вічним вогнем" і документально-художньою виставкою "Голодомор 1932-33 років -  геноцид українського народу», яка  відкрилася у Києві 25 листопада 2009.

Російський закон «Про громадські об'єднання» передбачає:

Стаття 42. Призупинення діяльності громадських об'єднань
Якщо громадське об'єднання порушує Конституцію Росії, або законодавство Росії, і якщо воно вчиняє дії, що суперечать статутним цілям, орган федеральної державної реєстрації  або його відповідний територіальний орган або Генеральний прокурор Російської Федерації або відповідний прокурор, підлеглий йому, повинні виступити з доповіддю на вище зазначені порушення до керівного органу цього об'єднання і встановити  термін часу для їх усунення. Якщо ці порушення не будуть усунуті у встановлений термін часу, орган чи посадова особа, який (яка) зробила відповідне подання, має право припинити порядок діяльності громадського об'єднання на термін до 6 місяців. Рішення про призупинення діяльності громадського об'єднання може бути оскаржене до суду, суд розглядає заяву про його ліквідацію або заборону його діяльності.

Стаття 43. Наслідки припинення діяльності громадського об'єднання
Якщо діяльність громадського об'єднання припинена, його права як засновника засобу масової інформації повинні бути також припинені, і це повинно бути забороною  організовувати і проводити вечірки, мітинги, демонстрації і ходи, пікетування та інші види масових дій або публічних заходів…

Неймовірно, але виглядає, що закон Росії підтримує заходи, прийняті міністерством і судом. Утім, навіть із таким чинним законодавством Росія залишається шановним і постійним членом Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, членом Ради Європи і першим доповненням до того, що колись було G7. Як реаґуватиме на сьогоднішню Росію демократичний Захід?

Багато років тому, у  травні 1945 року делегація від української громада США (Українського Конгресового Комітету Америки), зустрілася з Д.К. Пулом, молодшим співробітником зі зв'язків з громадськістю. делегованим на Сан-Франциську конференцію (США). Делегація УККА відзначила, що Сполучені Штати були найкращим захисником пригноблених народів і що офіційні США зацікавлені у справі української незалежності. Пан Пул відповів, що відношення американського народу до всіх, хто відчуває себе пригнобленим, чітко відображено в історії. Одначе він відзначив, що необхідно перш за все встановити мирне співіснування з СССР,  чому ніщо не повинно перешкоджати. На жаль, упродовж майже півстоліття практично нічого не зроблено. Можна тільки помолитися, що сьогодні ми живемо в іншому світі.

19 травня, 2010 року.
Аскольд С. Лозинський

Європа заступилася за Тимошенко. Її турбує справа за часів Кучми TOP

14 травня 2010 р.

Президент Європейської народної партії (ЄНП) Вільфред Мартенс стурбований відновленням кримінальної справи, порушеної за часів президентства Леоніда Кучми, проти Юлії Тимошенко.

«Я дуже стурбований останніми подіями в українській політиці після президентських виборів. Ці негативні події стали систематичними за своєю природою і складають загрозу для верховенства права, фундаментальних прав людини і цивільних свобод», - заявив Мартенс.

Він зазначив, що, по-перше, в українському парламенті неконституційним шляхом була сформована більшість і нова коаліція, і як результат було створено нелегітимний уряд, по-друге, відбуваються постійні порушення свободи слова і відроджується цензура, що «викликало хвилю критики з боку поважаних міжнародних медійних організацій, включаючи «Репортерів без меж» і «Міжнародну асоціацію з захисту свободи слова».

Президент ЄНП звернув увагу на те, що нова більшість у парламенті відмінила місцеві вибори, а також систематично порушує права опозиції, повідомляє «УНІАН».

«І, нарешті, існують чіткі свідчення політичних маніпуляцій системою правосуддя з боку українських посадовців, направлені на залякування і переслідування опозиції. Одним з яскравих прикладів цього стало відкриття кримінальної справи по політичних мотивах проти Юлії Тимошенко», - заявив Мартенс.

«За останні 5 років ми звикли вважати Україну прикладом демократії в регіоні. Дуже сумно і неприємно спостерігати за тим, як чинна влада знищує і нехтує демократичними досягненнями попереднього уряду», - додав він.

Він також закликав Президента України Віктора Януковича покласти край практиці порушення принципів демократії, зазначивши, що така практика віддаляє Україну від Європейського Союзу. Мартенс також закликав Януковича налагодити демократичними шляхами конструктивний діалог з лідерами опозиції.

Як раніше писав ForUm, 12 травня Тимошенко викликали до Генпрокуратури щодо кримінальної справи, порушеної у 2003 році.

З дозволу Росії українці побачать стрічку «Катинь» Анджея Вайди TOP

19 травня 2010

Ольга Фіщук

Yкраїнці побачать стрічку «Катинь»  
Фільм Анджея Вайди "Катинь" покажуть по Першому Національному із запізненням на кілька років… Раніше неможливо було домовитися з російською телекомпанією, яка викупила право на показ фільму по телебаченню у всьому СНД, бо ціна ліцензії становила тоді 140 тис. дол. Після трагедії під Смоленськом і показу фільму у Росії, вдалося домовитися про демонстрацію його в Україні за 8 тис. доларів…

Перший Національний канал провів прес-конференцію, присвячену фільму "Катинь", у якій взяли участь генеральний директор Національної телекомпанії України Єгор Бенкендорф, директор Польського інституту в Києві Єжи Онух, актор фільму "Катинь" Олег Савкін та кінокритик Вадим Скуратівський.


Права на показ по телебаченню в СНД були ексклюзивно продані російській телекомпанії. І так склалося, що вона не дуже продавала ці права. У країнах СНД ці роки фільм не демонструвався. Лише після Смоленської трагедії, коли російська влада прийняла рішення про показ цього фільму. Усе пішло відносно просто.
… – Як сталося так, що виключні права демонструвати фільм у СНД були продані одній компанії? – Це є відкрите питання. У Польщі всі включно з Вайдою задають собі одне питання: як це сталося, що Польське телебачення продало права на демонстрацію фільму в СНД тільки одній компанії і не взяло жодних гарантій?


– Це буде не прем`єра, а телепрем`єра, – нагадав присутнім Єжи Онух, урочиста прем`єра фільму в Україні відбулася два роки тому, під час днів Польського кіно, коли в гостях у Києві і Харкові був режисер фільму Анджей Вайда. Тоді ж, під час урочистої прем`єри Президент України нагородив режисера Орденом Ярослава Мудрого за його видатну творчість і за фільм "Катинь". … Стрічка дуже важлива для нас і для всіх для кого важлива історія, сьогодення, і майбутнє. Фільм говорить про дуже драматичні події початку війни і після війни вже в Польщі. Цей фільм дуже важливий особисто для Анджея Вайди. Тому, що його батько був розстріляний як польський офіцер у Харкові в 1946 році. Про Катиньську трагедію довго не говорилося у Радянському Союзі. Президент Росії Єльцин частково відкрив архіви й тоді вже стала можлива розмова між спеціалістами – істориками. Треба було тої трагічної події, катастрофи польського літака під Смоленськом, щоб найвища влада Росії –Президент Медведєв, і прем`єр Путін вирішили, що вже нема потреби забороняти говорити про це широко і публічно, і фільм було показано двічі на російських телеканалах. Так, що вже мільйони людей в Росії побачили фільм і знають про цю справу. І тепер можна про неї говорити.

Єжи Онух також відзначив особливе художнє значення фільму:

– Це не просто історичний фільм. Це фільм Анджея Вайди – одного з творців польської кіношколи. Це – дуже якісний продукт. І Вайда в дуже витончений спосіб говорить про трагічну історію Катині. Фільм дуже переконливий, всі костюми дуже детальні, усе дуже автентичне. Вайда сказав мені, що вони брали костюми в Лондоні, де є величезний склад матеріалів, які чудово говорять про цю епоху.

Кінокритик Вадим Скуратівський у свою чергу нагадав про історичну роль стрічки:

– Я дуже радий прем’єрі, з тієї причини, що ми торкнемося одного з найбільш трагічних сюжетів не лише ХХ століття, а й у всьому історичному часі. Нарешті заговорили про те, що людству боліло понад півстоліття. Брехня – то страшна річ у світовій історії. А історія Катині була чи не найбільше опутана брехнею. Тому дуже добре, що український телеглядач побачить цей фільм".


Єжи Онух розповів про труднощі з показом фільму на українських телеканалах у попередні роки:

– Продуцентом фільму "Катинь" є Польське телебачення. Фільм широко демонструвався у Польщі, де його побачили мільйони людей, а також у багатьох країнах світу. Він номінувався на Оскар. Щодо України, то два роки тому після кіно-прем`єри, ми відразу почали переговори, чи хтось з українських дистриб’юторів міг би його показати. Компанія BNTH навіть стала вести переговори з каналом «Інтер», щоб показати фільм по телебаченню. Але виявилося, що вона купила не всі права. Права на показ по телебаченню в СНД були ексклюзивно продані російській телекомпанії. І так склалося, що вона не дуже продавала ці права. У країнах СНД ці роки фільм не демонструвався. Лише після Смоленської трагедії, коли російська влада прийняла рішення про показ цього фільму. Усе пішло відносно просто.


– Як сталося так, що виключні права демонструвати фільм у СНД були продані одній компанії? – Це є відкрите питання. У Польщі всі включно з Вайдою задають собі одне питання: як це сталося, що Польське телебачення продало права на демонстрацію фільму в СНД тільки одній компанії і не взяло жодних гарантій? Можливо, ця компанія запропонувала дуже добрі гроші... І ні хто не подумав, що права на показ викупаються не для того, щоб показувати фільм, а для того, щоб його не показувати. …


The Ukrainian Bandurist Chorus elects Bohdan Heryavenko as new artistic director and conductor TOP
Detroit -- At its Biennial Meeting held on May 1, 2010 in Warren, Michigan, the Ukrainian Bandurist Chorus membership elected Bohdan Heryavenko its eighth conductor in North America since 1949. Maestro Heryavenko will immediately begin working with the UBC.

Mr. Heryavenko started his formal musical studies at the Lviv Musical Pedagogical College where he received an honors degree. Following graduation, Heryavenko began his choirmaster education at the Lviv State Conservatory. Upon completion of the choirmaster program, Heryavenko continued his studies at the Lviv Conservatory in Opera and Symphonic Conducting and graduated under the direction of renowned composer and conductor Mykola Kolessa.

Prior to immigrating to the United States, Maestro Heryavenko held the prestigious position of Chief Choirmaster of the Lviv Opera and Ballet Theatre in Lviv, Ukraine. His professional career began in 1978 and over the course of the next 16 years; he held positions of conductor and choirmaster of various choirs resulting in his appointment of chief choirmaster of the Lviv Opera and Ballet Theatre in 1994. Here, one of his most significant contributions was working on the premiere of Myroslav Skoryk's Opera Moses which debuted at the Lviv Opera and Ballet Theatre in 2001.

In addition to his many distinguished awards, Maestro Heryavenko is recognized for his expertise in sacred music. His performance experience has taken him to Bulgaria, Lebanon, Germany, Austria, Poland, and the United States. Maestro Heryavenko currently resides with his family in Chicago, Illinois.

UBC President Anatoli Murha had the following to say, "The Artistic Director and Conductor leads the UBC's artistic activities but his most important function is to define a higher artistic potential and lead the UBC toward achieving it. This incredible responsibility requires an individual of great musical integrity, creative talent, appreciation and most importantly, respect of the history and tradition of the UBC and everything they represent. The strength, soul, and passion of the Ukrainian Bandurist Chorus is based on and grounded in, the longstanding history and traditions of the kobzari. Maestro Heryavenko's extensive experience will help us expand our ambassadorial mission."

Mr. Anatoli W. Murha was re-elected President of the Executive Board for a sixth term. Mr. Murha, 32, joined the UBC in 1992 at the age of 14. Since 2000, Mr. Murha has lead the UBC's Executive Board and spearhead many of the UBC's projects including concerts and tours in Ukraine, England, France, Germany, Austria, Canada, and the United States. Mr. Murha says, "I've had a great team of people to work with who are always willing to volunteer their time for the best interest of the UBC." The other newly-elected members of the Executive Board are as follows: First Vice President, Roman Beley; Second Vice President, John Kytasty; Secretary, Bohdan Pryjma; Treasurer, Volodymyr Murha; Archivist, Ihor Stasiuk; Chorus Elder, Bohdan Sklierenko; Members-at-Large - Ihor Kusznir, Andrij Sklierenko, Jeff Smolilo, and Volodymyr Brechun.

The UBC also welcomed new members into its ranks at the Biennial Meeting. When one first steps into the UBC, they are granted the status as "candidate for membership." For a period of two years, the candidate must meet artistic requirements set forth by the UBC's Artistic Council. Once a candidate has met the requirements, they can be elevated to active member status by a majority vote amongst the active members. The UBC class of 2010 includes the following: Markian Gowda of Edmonton, Jeff Smolilo and Alexander Lys of Cleveland, and Adrian Kwitkowsky and Joseph Tobianski of Detroit.

The UBC will soon be announcing its concert and tour plans for 2011 under the direction of Maestro Bohdan Heryavenko. For the latest news and more information, please visit www.bandura.org

Opinion: No Ukraine without Ukrainization TOP

Comment on The Day's interview with Dr. Vasiutynsky (Is. 22, Apr. 15, 2010)
By Ukrainian-speaking U.M. UKRAINETS
#25, Tuesday, 27 April 2010

KHARKIV -- So this is the reason behind all of Ukraine's problems. According to Vadym Vasiutynsky, it is all very simple, indeed: All we Ukrainians have to do is to switch to studying and communicating in Russian, and everything in this country will be nice and dandy. Dr. Vasiutynsky says that "the Russian-speaking [part of the] population is made up of more intellectual (yeah, right, they are head and shoulders above us, intellectually underdeveloped khokhols! -- Author), better-off, more advanced, and more dynamic individuals' whereas "the Ukrainian language has weak social positions... On a global scale, this language is practiced by the rural populace; people who are less educated and have fewer opportunities." And all this under the title "Ukrainization is inevitable"!

Dr. Vasiutynsky eats bread made from grain grown for him by that undereducated rural population, despite all economic failures and drastic weather conditions. Shevchenko wrote: "Thus, in her struggle, our Ukraine / Reached the last climax of pure pain". Now this Ukraine and its language are crucified by Vasiutynsky and the likes of him. I wonder where Dr. Vasiutynsky's parents and grandparents come from, maybe from the countryside?

Indeed, how can one even compare all those Ukrainian rednecks like Taras Shevchenko, born in the village of Moryntsi, or Ivan Franko from the village of Nahuievychi, to the highly intellectual Vasiutynsky? Or the Symyrenko family of sugar manufacturers, art patrons, scholars of world caliber from the village of Mliieve in what is now Cherkasy oblast, who were destroyed by the Russian and Soviet empires?

And so the verbiage of people like Tabachnyk and Semynozhenko about the Russian language and Russian-Ukrainian history, as well as the anti-Ukrainian activities of the president and government are apparently meant to be bought by all these undereducated, intellectually underdeveloped, and less dynamic Ukrainian hillbillies, along with Azarov's ideas that are going to be fed to them under the slogans of protection for all those long-suffering Russians in Ukraine and Russian-speaking Ukrainians who are cleverer and more advanced. For them the biggest problem is the Ukrainian language. They don't want to study it -- and why should they, considering that everything around them is Russian?

In an interview with the journalist Mustafa Nayem, Academician Semynozhenko stressed the priority of the Russian language. Nayem pointed to the lack of Ukrainian technical terminology and Semynozhenko agreed. While Mustafa is a young man and may be unaware of the tragic, atrocious history of struggle against the Ukrainian revival, Semynozhenko should know about the trials over intellectuals in Kharkiv, in 1930, about all those Ukrainian cultural figures and Ukrainian-speaking specialists (technicians and physicists who read lectures in Ukrainian and when abroad, in English). According to Pavlo Shtepa, almost all technical terms in Russian are of German or French origin.

Once Russian becomes predominant as a language of wealth, progress and dynamics, the Ukrainians will be given the money promised to them by Yanukovych.

Does Dr. Vasiutynsky know that before the 1930s all Kharkiv residents spoke Ukrainian? Then came Stalin's purges that destroyed all those highly intellectual and cultured Ukrainians, directors of enterprises, academicians, university lecturers, schoolteachers, writers, poets, and even students. Their only fault was an attempt to revive Ukraine and the Ukrainian language in the scientific, production, and public spheres.

Does Dr. Vasiutynsky know that over 50 Ukrainian terminological dictionaries of politics, mining, technology, physics, medicine, economics, biology, geology, agriculture, etc., were compiled in the 1920s and then simply destroyed in 1933? Incidentally, the same was the case with the first volumes of the Ukrainian Encyclopedia of Cybernetics (1951), as this science was condemned as being bourgeois.

Does he know about the Executed Renaissance in Ukraine?

Let him read Ukrainian treatises by Dmytro Bahalii, Pavlo Shtepa, Ivan Dziuba, and learn about how the Ukrainian language and culture were brutally persecuted, destroyed, and elbowed out by Russian, including in Kharkiv and Donetsk that are today Russian-speaking cities.

It is common knowledge that the Russian mentality is more aggressive ("dynamic" according to Vasiutynsky) than the Ukrainian one, and the 20 percent of Russians in Ukraine want to impose the revival of its own, pro-Russian imperial vector in this country. We all remember the scenes from a television report with people in Sevastopol yelling, "We won't let our children study this khokhol language!"

Some of the Russian-speaking Ukrainian intellectuals and scholars I know admit that they grew up in a Russian-speaking milieu, which is why they don't know contemporary Ukrainian literature and history.

Why doesn't Vasiutynsky mention the status of the Ukrainian language in Russia when talking about the necessity of a special status for Russian in Ukraine? Why is it necessary to struggle against the alleged humiliation of Russian-speaking citizens of Ukraine, considering that the learned author admits that their "positions are stronger," even without this special status?

Ukrainians in Russia are just another ethnic minority, without any special preferences, whereas Russians in Ukraine constitute a special ethnic minority. In fact, they refuse to be treated as one, so they enlist all Russian-speaking residents, and it appears to be necessary to campaign for their special rights. All of Uk­raine must start speaking Russian, and then we will all be more intellectual, better educated, advanced, and dynamic.

There is no need to develop Ukrainian science, culture, economy, national self-identity. All we need is start using the Russian language, and everything will be just fine. First, the Russian language, then Russian passports (as in the case of the Ukrainian soccer player Aliiev who was issued a Russian passport without his knowledge and consent), then playing out the South Ossetian and Abkhazian scenarios in the Crimea, Donbas, Luhansk and Kharkiv oblasts, and finally the deadly brotherly embrace...

What would happen if the United States and Great Britain started defending all English-speaking individuals?

What would happen if regional languages and cultures started being selected in Ukraine? Chaos and discord that would cause Ukraine to split into Russian, Romanian, Belarusian, and Polish sections.

A monument to Catherine II, who enforced serfdom in Ukraine, has been built; they are planning a monument to Stalin who killed millions by famine. A statue of Lenin, who responded to peasant revolts by ordering these peasants hanged to teach others a lesson, is found in practically every city and that in the 20th year of Ukrainian independence.

Vasiutynsky notes that "de-Russification is taking place at various levels" and pro-European, pro-American, but most often pro-Ukrainian, sentiments are coming -- this is only a figment of his imagination. Where has he seen any of this? I think these words are a smokescreen for the law on the special status of the Russian language which he frankly considers to be more intellectual. Why not write something like "Russisch ueber alles!" Then everyone would know who is professing Nazism and fascism, instead of blaming the Ukrainian national patriots, the way two parties -- the Party of Regions and the Communists -- are doing. The former thus conceal their Ukrainophobia, while the latter their ardent desire for the return of the Soviet empire.

I am a Ukrainian-speaking Ukrainian and I have lived in eastern Ukraine for some 20 years of Ukrainian independence under a constant Russian language information siege. I see no changes of the better; there is no evidence of that "inevitable Ukrainization." Moreover, I am scared to be increasingly often accused of using Ukrainian, of being a Banderite, a nationalist, something people with Soviet mentality identify with Nazism -- for they still use Soviet dictionaries. When I hear about eastern and southern Ukraine being Russian-speaking because Russian "happened to become" predominant there, I want to say out loud that it happened at KGB gunpoint, because people feared imprisonment, Gulag, and death.

There will be no Ukrainian state without Ukrainization, just as there would have been no Russia without Russian or France without French. We Ukrainians should emulate the Russian example and show more dynamism in the state-building process.

IEU features the destruction of the Cossack Hetman State in the 18th century
From: Marko R. Stech <m.stech@utoronto.ca>

Internet Encyclopedia of Ukraine features:
(May 2010)

The Russian victory in the Battle of Poltava in 1709 freed Tsar Peter I from any further restraint in his policy aimed at absorbing Ukraine into the Russian Empire. Devastated by war, Russian repressions, and a plague epidemic, Left-Bank Ukraine became a military colony. The Cossack army was put under Russian command, and the hetman became subject to constant supervision by Russian residents of the tsar. In 1722 Peter I set up the Little Russian Collegium, which sharply reduced the powers of the Ukrainian government. Cultural and religious life was also subjected to restrictions: Ukrainian printing was proscribed in 1720, and the Kyivan Mohyla Academy was repressed. Several decades later Empress Catherine II completed the policy of centralization and institutional Russification that Peter I began in Ukraine. In 1764 she forced the abdication of the last Cossack hetman, Kyrylo Rozumovsky, and restored the Little Russian Collegium. The task of its president, Count Petr Rumiantsev, was to gradually eliminate Ukrainian autonomy. He neutralized the Ukrainian elite by recruiting their members into Russian service and giving them rank and promotions. In 1775 the Zaporozhian Sich was destroyed. By 1782 all the traditional Cossack regiments of the Hetman state were abolished. The imperial bureaucracy replaced Ukrainian administrative, judicial, and fiscal institutions and social and legal norms were replaced with Russian ones. In 1783 the Russian system of conscription and serfdom was extended into Ukraine. The Ukrainian elite acquiesced becaused they benefited from the changes: the 1785 charter gave them the privileges of Russian nobility. The Hetman state and the Cossack social order ceased to exist...

Learn more about the last rulers of the Cossack Hetman state and the dissolution of Ukrainian autonomy in the 18th century by visiting: http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp or by visiting: http://www.encyclopediaofukraine.com and searching for such entries as:

SKOROPADSKY, IVAN, b 1646 in Uman, d 14 July 1722 in Hlukhiv. Cossack leader and hetman of Ukraine (1708-22). After the Turks leveled Uman in 1674, he moved to Left-Bank Ukraine, where he served under Hetman Ivan Samoilovych. In 1706 Mazepa appointed him colonel of Starodub regiment. Skoropadsky was elected hetman at the Council of Officers in Hlukhiv on 6 November 1708. Peter I never fully trusted him, however; he refused to ratify the Reshetylivka Articles of 1709 drawn up by Skoropadsky for a new agreement between Ukraine and Russia, and he held up the official documents confirming Skoropadsky as hetman until 1710. Skoropadsky, with the troops of Cossacks loyal to him, nevertheless fought alongside Russian troops in the Battle of Poltava. Following his victory, Peter I stationed 10 dragoon regiments on Ukrainian territory at the expense of the local population and interfered increasingly in Ukraine's internal affairs. The capital of the Hetman state was moved to Hlukhiv in 1709, and the hetman became subject to constant supervision by Russian residents of the tsar...

POLUBOTOK, PAVLO, b ca 1660, d 29 December 1724 in Saint Petersburg. Cossack statesman. Because of his involvement in Cossack starshyna conspiracies against Hetman Ivan Mazepa, he was barred from government positions until 1706, when he was appointed colonel of Chernihiv regiment. After Mazepa's defeat at the Battle of Poltava in 1709 and flight abroad, Polubotok submitted his candidacy for the position of hetman, but Peter I did not trust him and favored Ivan Skoropadsky's candidacy instead. After Skoropadsky's death in 1722, Polubotok became acting hetman. Peter, however, forbade the election of a new hetman and created the Little Russian Collegium to rule in the Hetman state in place of the General Military Chancellery. Polubotok's repeated appeals to Peter to abolish the collegium, fully restore the starshyna's privileges, and allow the election of a new hetman angered the emperor and resulted in the arrest of Polubotok in November 1723. He was imprisoned in Saint Petersburg's Peter and Paul Fortress, where he died a year later...

APOSTOL, DANYLO, , b 14 December 1654, d 28 January 1734 in Sorochyntsi, Myrhorod regiment. Colonel of the Myrhorod regiment and then hetman of Left-Bank Ukraine in 1727-34. At first Apostol opposed Ivan Mazepa, then supported him. In November 1708, however, he abandoned Mazepa and the Swedes and joined Peter I. The martial law established in Ukraine by Peter I after his victory at the Battle of Poltava, the rule of the Little Russian Collegium, and other restrictions on Ukrainian autonomy persuaded Apostol to side with the Ukrainian officers under the leadership of Pavlo Polubotok. Apostol was the initiator of the Kolomak Petitions in 1723, which led to the imprisonment of Polubotok in Saint Petersburg and the deportation of Apostol. The influential Prince Aleksandr Menshikov, however, supported Apostol for his own economic reasons and helped to secure his election as hetman in 1727. The Authoritative Ordinances imposed on Ukraine by the Russian government in 1728 limited the powers of the hetman considerably. Apostol's rule was characterized by a compromise between the old political arrangements and the new, which were more restrictive of Ukraine's autonomy...

ROZUMOVSKY, KYRYLO, b 29 March 1728 in Lemeshi, Kyiv regiment, d 15 January 1803 in Baturyn, Chernihiv gubernia. The last hetman (1750-64) of the Cossack Hetman state. He was brought to Saint Petersburg as the brother of Oleksii Rozumovsky, Empress Elizabeth I's favorite. Elizabeth agreed to restore the office of hetman under the pressure of O. Rozumovsky and other Ukrainian nobles, and she chose Kyrylo for the position. Rozumovsky sought to rebuild the Hetmanate as an independent state. With his support, the reformist faction of the Cossack starshyna proposed a system of enlightened absolutism for the Hetman state with a hereditary monarchy (the Rozumovsky dynasty) and a constitutional parliament. Rozumovsky's wide-ranging program for modernizing the Hetman state and the political activation of the Ukrainian nobility were completely at odds with the aims of the Russian government, and from the 1750s the government began limiting the Hetmanate's economic and political rights. Finally, the new empress, Catherine II, forced Rozumovsky's resignation in November 1764, and placed the Hetmanate under the control of the Little Russian Collegium...

LITTLE RUSSIAN COLLEGIUM. (Malorosiiska kolehiia). Two distinct administrative institutions set up in Ukraine in the 18th century by the imperial Russian government. The first collegium was established by Peter I in 1722. Its purpose was to oversee and monitor the activities of the hetman and the Cossack officers in Ukraine. The collegium consisted of six staff officers from Russian regiments and garrisons stationed in Ukraine and a procurator, all of whom were appointed by the tsar. Taking advantage of the interregnum after Hetman Ivan Skoropadsky's death, the collegium usurped the powers of the hetman and acted as the highest administrative, judicial, and financial body in Ukraine. Its interference in the affairs of the hetman administration and arbitrary behavior aroused the indignation of the Cossack officers and the collegium was abolished in 1727. The second collegium was established by Catherine II in 1764. With the abolition of the Hetman state it was to act as the highest governing body in Ukraine. Its task was to eradicate the last vestiges of Ukraine's autonomy, destroy the Cossack starshyna, and increase the economic exploitation of Ukraine...

CATHERINE II, b 5 May 1729 in Stettin, Prussia, d 17 November 1796 in Saint Petersburg. A member of the German Anhalt-Zerbst princely house; empress of Russia, 1762-96. The reign of Catherine II was marked by an extremely reactionary internal policy (the institution of a system of total serfdom, and the expansion of the rights and privileges of the Russian nobility) and by a highly successful imperialistic foreign policy (wars with Turkey; the partitions of Poland). Catherine's policies towards the non-Russian nations and peoples of the empire were centralist, especially with respect to Ukraine. In 1764 the hetman office was abolished, and in the 1780s Ukraine's autonomy was wholly liquidated. In 1765 the regiments of Slobidska Ukraine were abolished, and in 1775 the Zaporozhian Sich was destroyed. In 1783 the Crimea and in the 1790s the entire Right-Bank Ukraine were incorporated into the empire. In the cultural sphere, Catherine's reign was marked by further Russification in Ukraine. The rights and interests of the Ukrainian church were curtailed and in Right-Bank Ukraine Catherine's government advanced a policy aimed at the annihilation of the Ukrainian Catholic church...

Chinese officials interfere in Ukraine performing arts show TOP

By Andrey Volkov & Elena Balakina
Epoch Times Staff
May 6, 2010

KYIV, Ukraine--Chinese diplomats in Ukraine have demanded that local authorities cancel the Shen Yun Performing Arts show in the southern city of Odessa, set for late May.

The organizers of the show found out about the diplomats' actions a month ahead of when the agreements were signed. Tickets for the critically-acclaimed performance are currently being sold and the show is being promoted.

"I have read a protest note written by Ms. Wu from our Chinese Consulate in Odessa, which, in point-blank tone, says that she will not let Shen Yun perform in the city," said Svetlana Vetryak, director of For Children of the New Century, the philanthropy organization hosting Shen Yun.

Officials from Odessa's regional administration confirmed the information, but refused to provide copies of any letters.

Officials told The Epoch Times that they received letters from the Chinese Consulate addressed to the Ukrainian prime minister, the minister of Foreign Affairs, and the head of the national security service.

Based in New York, Shen Yun Performing Arts is a nonprofit organization that is independent of China's communist regime and it seeks to revive the five-millennia-old artistic tradition of China that was largely destroyed by the Chinese Communist Party (CCP) during the Cultural Revolution.

The company has performed more than 500 shows around the world to millions of audience members since 2006.

OperaOnline said the show "gave a glimpse of a culture and its history that was at times hypnotic in its presentation, sensual in its fluid movements, and inspirational in its theme -- and flawless musical performances -- simply astounding to watch and a pleasure to the ear."

The CCP puts pressure on authorities in most of the countries that the show performs, through the use of its consulates, embassies, and community organizations in attempts to get the show canceled.

Shen Yun takes as its mission to revive China's artistic tradition that thrived before decades of suppression by the CCP. The show also includes dance programs set in contemporary China that portray the persecution of Falun Gong -- a peaceful meditation practice persecuted by the regime since 1999. These portrayals are an irritant for CCP diplomats.

Two performances of Shen Yun were canceled in Kyiv in April last year under the same scenario. Ukraine's Ministry of Foreign Affairs did not grant visas to the show's performers and the president's office made unavailable the dates set for Shen Yun in the country's renowned theater, the National Palace "Ukraine."

Ukraine's top officials declined to speak with The Epoch Times and the show's organizers. Ticket selling has been suspended in the theatre where the show is set to be performed.

Despite the threats, residents of Odessa are waiting for Shen Yun to come in their city.

"Odessa is a free and lovely city and it is worth hosting Shen Yun," said Alyona Kuzina, a fashion designer. "No political aspects can impact this event being fulfilled. I think the show will take place, I have been waiting for it for two years already."

Ukraine woos Indian students TOP
Sunday, May 16, 2010

New Delhi -- Ukraine is the latest among several countries that are queueing up with offers for Indian students who aspire to study abroad.

The eastern European country has recently set up an office in New Delhi to support Indian students in taking admission in its various universities and educational institutions.

The ministry of education and science in Ukraine has appointed Proactive Group, a member of International Chamber of Commerce and partner of 30 leading Ukrainian universities, as its official partner in India to facilitate easy movement of students to that country.

"Over the years, Ukraine, owing to its world-class education system, infrastructure and universities has emerged as one amidst top 10 countries that attract maximum number of international students. Supported by the Ukrainian government, we guarantee transparent process of enrolling into the university and a clear fee policy," Yuri Gorokhovskyi, CEO, Proactive Group said.

About 3,000 Indian students are studying in Ukraine. As of now, Indian students opting for education programmes in Ukraine were assisted by independent agents who offered only limited service.

"Being an official partner of State Center of International Education in Ukraine, we focus on India and Ukraine only. Besides, we also work closely with major Ukrainian and international businesses to help our students in getting employment in Ukraine and other European countries," he said.

According to him, the number of international students in Ukraine, especially those going from India is poised to increase rapidly because the cost of studying in Ukraine is much cheaper than in Western Europe, USA, Australia and for some courses even cheaper than in India.

Ukraine is a part of the Bologna process (European Higher Education Area) which stands for uniform academic degree standards and quality assurance standards with 46 participating countries.

According to a research conducted by Industry body ASSOCHAM, over $13 billion is spent every year by about 450,000 Indian students enrolled in higher education abroad as they are not accommodated by domestic institutions.

Ukraine Eurovision entry Aloysha releases new video filmed in Chernobyl TOP

Ukraine releases new video with AloyshaUkraine has released a new version of their 2010 Eurovision Song Contest entry Sweet people by Alyosha. The video was shot on the site of the 1986 nuclear disaster in Chernobyl. It will launch Alyosha's campaign Ecovision 2010 with the aim to promote global responsibility for the environment. Parts of the campaign, supported by Greenpeace, will be presented to the fans and journalists during the Eurovision Song Contest in Oslo.

Alyosha was born only two weeks after the Chernobyl disaster in 1986. A Soviet nuclear power plant exploded leaving vast areas in present day Ukraine inhabitable because of radioactive poisoning. We see Alyosha walk around the ghost city of Prypyat, a Chernobyl satellite, with abandoned homes, schools and even a ferris wheel.

The Ukrainian artist says she went through very personal feeling during the video shoot. We tend to play down the tragedies that take place far from our homes, she says. The disaster at the Chernobyl nuclear power plant is one of the darkest pages in the history of my country, but there are "chernobyls" waiting to happen and calling for urgent action on the global level in many other nations worldwide. We turned to the emotive images of Chernobyl in our video because they are a very powerful reminder of what negligence, irresponsibility and inaction of "sweet people" can lead to, Alyosha added.

The director of the video, Viktor Skuratovsky adds, that they wanted to do justice to Alyosha's honest, sincere and emotional song and visually amplify the emotion of the song. No special effects or artificial sets were used, it was all shot in the heart of the Chernobyl zone in Prypyat.

According to her press release, the video is Alyosha's plea to the world leaders calling them to solve global environmental problems as well as to all the people who care about our planet. Alyosha hopes that her song and moving video will reach out to the policy and decision makers worldwide and will prompt them to take action on global environment.

Click here to see the video:


Filmed in Chernobyl
A museum in the nerve centre of the Cold War TOP
MAY 12, 2010

In the Nerve Center of the Cold War

Pervomaisk, Ukraine

We are 100 feet underground. The dark eyes of Edward Idrisovych Sabirov skip around the tiny room. He knows every inch of it. For five years, he waited here for an order that never came: Blow up chunks of the U.S.

Today, Mr. Sabirov guides tourists through his old haunt, now the Museum of the Strategic Rocket Troops.

At the climax, he takes visitors by twos or threes into a cramped, gray elevator to descend to the underground command post. The center controlled 10 nuclear-tipped missiles buried in the rich black earth of the Ukrainian steppe.

This journey into the bowels of the Cold War reveals deadly doomsday mechanics. But Mr. Sabirov, who speaks both Russian and Ukrainian, is just as riveting. As he crisply explains his job, this intense man who grew up on the Volga River, east of Moscow, wins my respect.

A Cold War site turned tourist attraction

At the Museum of the Strategic Rocket Troops in Pervomaisk, Ukraine, visitors can take a tour of an underground Soviet command post that once controlled 10 nuclear-tipped missiles.

He has me sit at his old console to go through the final steps required to wipe out several million Americans: Open a little door on the instrument panel. Press the gray button inside. Nearby, a launch officer at another console presses a similar gray button. Then each launch officer opens another door on his console, revealing a small metal fitting into which each inserts a key. At the same moment, each twists his key while holding down a button.


After a moment of silence, I ask Mr. Sabirov what he thought about when he imagined turning the key.

"Truman," he says, in a flash. "I thought a lot about Truman. You know, he was the one who changed the rules of the game."


The unassuming little museum is about 3? hours south of Kyiv by car. Hawks wheel across the undulating horizon and skylarks sing above lime-green wheat fields.

Missiles and rocket engines surround the low museum building. Its five above-ground rooms display models and mock-ups of how the place operated during the Cold War. Photographs of the destruction wrought by President Truman's decision to bomb Hiroshima and Nagasaki line the walls of the back room.

The tour is in Ukrainian and may seem a bit long-winded, even with a translator. But it is worth the wait for the underground portion of the tour.

The trip to the base's nerve center begins with a walk through 100 yards of drab underground tunnels lined with cables. After a few minutes, we reach the elevator that hugs the side of a 12-story steel silo. The same size as the missile silos, it was designed to quarter launch crews. The elevator has room for only three or four people at a time. "Please don't touch anything," he says to the rest of us before dropping out of sight with the first party.

When our turn comes, the descent provides plenty of time to wonder what would happen if the elevator malfunctioned. At the bottom, the door swings open on turquoise-paneled living quarters for the men waiting to go on duty. The space is less than 11 feet in diameter. Three people could sleep and eat here, though typically there were crews of two. The space has the engineered feel of a railroad-car sleeping compartment and holds a small stove, a tiny refrigerator, three fold-down bunks, a drop-down table with seats, a shower, a sink, a toilet. In one corner is a ventilator. Smoking was allowed but drinking was strictly forbidden.

"If you were caught with alcohol, you were sent to a place people never come back from," Mr. Sabirov explains.

On one wall, a steel ladder goes up through a hatch to the cramped command center, where the launch crew sat during its six-hour shifts. The room, beige with a red linoleum floor, bristles with buttons and dials. We sit at the command consoles as he guides us through the launch sequence. I man the senior station, now marked with No. 1 and a yellow and blue Ukrainian emblem.

Firing required four hands operating at once. The consoles were distant enough to make it physically impossible for one man to fire the missiles. Given that Soviet officers sat in this claustrophobic room for six-hour shifts, year after year, it seems like a very sane arrangement.

As Mr. Sabirov explains the procedures in crisp professional terms, I consider him sitting here in the 1980s, prepared to launch a missile while I was raising two daughters in Miami. I can't remember worrying much about the nuclear threat then, but sitting next to the launch key, I wonder whether I should have worried more.


Until 1991, Ukraine was an integral part of the Soviet Union, and the U.S. Defense Department considered the missile arsenal at Pervomaisk one of the crown jewels of the U.S.S.R.'s ballistic system. When the Soviet Union collapsed, independent Ukraine inherited an arsenal of 1,900 strategic nuclear weapons. The Russians didn't relinquish the launch codes, but if Ukraine had taken over the missiles and warheads, as it might have, it would have become the world's third-largest nuclear power.

After a lot of back and forth, Ukrainians agreed to give up their nuclear sword. The warheads were shipped to Russia and dismantled. The rockets themselves were destroyed over the next few years. Two other former Soviet republics, Belarus and Kazakhstan, did the same. Mr. Sabirov says that some Ukrainian visitors to the museum think it was a good idea, but others are sorry "we gave up the rockets."

As for Mr. Sabirov, "I don't get into politics myself." But his nostalgia is clear when he says: "We didn't have jeans, we didn't have butter, they put water in our margarine, but we had the best rockets in the world."

To see the slideshow of pictures from the museum, click here:

Chernivtsi hosts groundbreaking Canadian studies conference in Ukraine
From: Mykola Soroka
Photo (by Jars Balan)
Dr. Roman Yereniuk (l) and Jurij Fedyk (r)
Ukraine's first-ever conference on Canadian studies was held on 26-28 February 2010 at the Yurii Fedkovych National University of Chernivtsi. The landmark event was organized by Dr. Vitalii Makar, director of the university's Ramon Hnatyshyn Canadian Studies Centre, with financial assistance from the Canadian embassy in Ukraine. Although 65 papers were scheduled on the conference program, a number of scholars were unable to attend for various reasons, including the weather, as the Chernivtsi airport was fogged in during the gathering. Among the participants were Canadianists from the Netherlands, Ireland, Poland, and Germany—the latter represented by Professor Martin Kuester, vice-president of the Association for Canadian Studies in German-Speaking Countries. Ukrainian Canadians who took part were Dr. Roman Yereniuk of the Centre for Ukrainian Canadian Studies at the University of Manitoba; Orysia Tracz from the University of Manitoba Libraries; Jurij Fedyk, the John Yaremko Teaching Fellow at the Ivan Franko University of Lviv; and Dr. Valerii Polkovsky of St. Albert, Alberta, who is currently at the Ostroh Academy National University.

The Kule Ukrainian Canadian Studies Centre (KUCSC) at the Canadian Institute of Ukrainian Studies was represented by Jars Balan. He delivered one of two papers devoted to the renowned artist William Kurelek (1927-1997), whose ancestral roots are in the Bukovynian village of Borivtsi in Kitsman raion. Mr. Balan also chaired two of the academic sessions. In addition to assisting diaspora studies centres at several Ukrainian universities, the KUCSC has been active in supporting the development of Canadian studies in Ukraine and recently helped coordinate an initial shipment of donated Canadian books to the Hnatyshyn Centre.

Jars Balan (l) and Professor Olha Ivasiuk, University of Chernivtsi (r).
While most of the papers dealt with a mixture of comparative analysis, relations between Canada and Ukraine, or strictly Canadian topics like Aboriginal affairs, slightly more than a third were devoted to aspects of the Ukrainian experience in Canada. Several of the Ukrainian students and scholars who took part in the conference, including Taras Lupul, Ivan Patarak, Ihor Kobel, Julia Zayachuk, and Julia Balytska, have spent time in Canada thanks to research grants from CIUS.

His Excellency Daniel Caron, Canada’s ambassador to Ukraine, was unable to come to Chernivtsi as originally planned but conveyed greetings through Counsellor Larissa Blavatska. On the morning after the conference the embassy’s program officer, Inna Tsarkova, gave a well-received workshop on funding opportunities available from sources that sponsor research and publications on Canada.

Chernivtsi is planning to hold follow-up Canadian studies conferences on a biennial basis. Another positive sign for the future growth of Canadian studies in Ukraine was the recent establishment of a program at the Kyiv Mohyla Academy National University under the direction of Professor Dmytro Mazin. It is also expected that the Ostroh Academy National University will soon announce the inauguration of a third initiative in the field of Canadian studies. These are welcome developments, as it will soon be possible to create a Canadian Studies Association in Ukraine that would be eligible for additional funding from the Government of Canada.

Russia, Ukraine to release unified history textbook by end of 2010 TOP
May 12, 2010

The release of the first unified Russian-Ukrainian textbook for history teachers is planned for the end of 2010, the Ukrainian education minister said at a RIA Novosti video link-up on Thursday.

"The textbook is being created for to the teachers who work with...secondary school pupils - to understand each other better," Dmitri Tabachnyk said.

Russia and Ukraine differ in their interpretation of the 1930s famine in Ukraine. Ukrainian nationalists say Russia, as the legal successor of the Soviet Union, should bear responsibility for the famine in which more than 3 million people perished.

The news came on the same day that Ukrainian President Viktor Yanukovych said the country should reach a national understanding over controversial historic figures.

He said the current authorities do not share the plans of the previous administration to make heroes of figures such as nationalist Stepan Bandera, a Nazi collaborator popular in the west of the country.

Source: RIA Novosti

From the Beatles to Marusia Churai: Ancient Music Ensemble recreates authentic masterpieces TOP
#26, Thursday, 29 April 2010



Music is capable of helping travel through centuries in search of the understanding of the epochs that were created by human civilizations. An epoch's character is reflected in it as in the finest manifestation of spiritual matter. Musicians from the Ancient Music Ensemble: Kostiantyn Chechenia, Vadym Shevchuk, and Oleksandr Savchenko are the kind of connoisseurs of ancient music, before which the mysterious curtain of the past opens. They got together to reproduce this music in a way that would be as close as possible to the original. The ensemble knows how the Renaissance epoch sounded in Italy, what were the music tonalities of the baroque and rococo epochs in England, France, Germany, as well as in Ukraine. Playing music on authentic instruments such as the hurdy-gurdy, lute, folk bandura, and flute, the musicians transpose the listeners to the age of Dante Alighieri, Leonardo da Vinci, Louis IV, and Henry VII.


Before Kostiantyn Chechenia, the ensemble's artistic director, guitar player, composer, teacher, and associate professor at the Institute of Arts, Drahomanov National Pedagogical University, became interested in ancient music he had gone through an infatuation with The Beatles. Like all the other young people of the 1960s and the 1970s under the influence of this band, he developed a burning desire to create his own music that would be different from the already existing traditions.

"Our credo is the restoration of ancient Ukrainian music. Today our country has a characteristic tendency of moving towards Europe. Meanwhile, the ancient musical heritage shows that Ukraine has unchanged European traditions. The European character of our musical layer is obvious. If someone would play European music from the 16th century along with Ukrainian music of that period, one would hardly be able to notice any difference. Ukrainian instrumental music is similar to both Polish and German musical traditions. One can find in European melodies many structures and rhythms that are very close to Ukrainian music, i.e., the latter is equally high-quality and interesting.

"The rhythms and intervals of folk music depend on, for instance, natural environment. Therefore, the timbre of people who live in the mountains is different from that of people from steppe and forest areas. More smooth melodies and less contrastive juxtapositions are more characteristic of us, people from steppes. However, if we look at lullabies, they are calm in all the nations. The feelings that are being conveyed while rocking a baby are very similar -- calm and full of love.

"In expressing love Ukraine is ­si­milar to southern France in the range of expressed feelings. But in Ukrainian music these feeling are more exalted, and you really cry when you perform historical or romantic songs. By contrast, when Germans or Brits sing about military defeats, it is not as touching. Therefore, Ukrainian lyrics has a wider range of feelings."


Chechenia is also famous as a composer because of the music he wrote for the movies Stoit Yavir (There a Sycamore Stands), Kapitansha (The Captain's Woman) based on a work by Taras Shevchenko, and others.

The musician admitted, "If one wants to compare writing music with discovering and restoring music, which wasn't performed for three or four centuries, and put it on the scales to see what is more important, then not my opuses but the music that was brought back to the modern audience would be of higher value."

The oldest music that is performed by his ensemble dates back to the sixth century B.C. Chechenia is glad that the ensemble has no target audience. Both young and older people can listen to their music. Over 100 pieces of Ukrainian and Western European authentic music were recorded by the Ancient Music Ensemble for the Ukrainian Radio's Fund. They also released nine music CDs, including one with songs performed by Nina Matvienko.


The authentic instruments used in performing ancient music are just as important as the talent of the musicians. Musical instruments of that time find a new life according to the paintings and sketches that remained until present times. Some of the instruments from the times of Kyivan Rus -- the lute, flute, and percussion instruments -- were reproduced by the restorers of the frescos in Saint Sophia Cathedral in Kyiv. The next will be the organ.

"Today it is a problem to train a new generation of lute players due to a lack of instruments and a high price of their production," says Chechenia. "In Poland, for example, there are schools and an academy of ancient music, where different kinds of specialists receive training. There is nothing like this in Ukraine. There are only individual attempts, but they usually fail due to the absence of financing."

To read the article in its entirety, click here: http://www.day.kiev.ua/296334/

Важливий прецедент, створений ректором Українського католицького Університету TOP

25 травня 2010

Спершу про головну інтригу

"Мораль" цієї статті мені хочеться передати питанням: скільки ще митарств треба нам перейти, щоб переконатися, що давня радянська модель упокорення ректорів університетів з допомогою короткої вуздечки узалежнення є рудиментом тоталітарної епохи, з якою ми буцімто розпрощалися?

З цією моделлю не те що в Болонську систему не втиснешся - з нею ми виглядаємо доісторичними рептиліями, що вигулькнули раптом посеред сучасного аква-парку. Тому якщо цю модель ми так дбайливо зберігаємо, то чи варто дивуватися, що повертається до нас і сама доісторична епоха?


18 травня до ректора Українського католицького університету отця доктора Бориса Ґудзяка завітав співробітник СБУ. Його місія полягала, по-перше, переконати ректора, що його обов'язком є остерегти студентів перед можливими "протиправними діями політичного характеру", і, по-друге, взяти в нього підпис під іменним листом до нього від керівництва СБУ.

Мовляв, цей підпис засвідчив би, що ректор поінформований та остережений.

Оскільки співробітник СБУ відмовився залишити ректорові оригінал чи копію листа, отець Борис Ґудзяк відмовився його підписати і, користаючи з присутності в цей час в УКУ учасників Генеральної асамблеї Федерації католицьких університетів Європи, широко оприлюднив меморандум із описом того, що сталося.

Подія набула великого розголосу. Останній засвідчив, що, окрім значного розчарування ситуацією в нашій державі, Україна має багато друзів, які щиро вболівають за її долю. Проте стало також очевидно, що вся ця історія потребує належного осмислення.

Можна бути певним, що не один ректор в Україні, почувши про вчинок отця Ґудзяка, здвигне плечима: "То в чому проблема? Я ж підписую такі листи завжди - такий порядок".

Згода, такий був порядок у радянські часи. Але чи має він бути таким сьогодні? Якщо турбота керівництва СБУ виправдана, і нічого протизаконного в листі не було, його адресат має право отримати на руки принаймні копію цього листа.

Підозра у можливій провокації з'являється саме тоді, коли ти маєш прочитати листа, якого співробітник СБУ не випускає з рук, і поставити на ньому підпис, що його згодом може бути проінтерпретовано як завгодно. Ця процедура є виразним реліктом чекістської епохи, чомусь дбайливо збереженим у СБУ.

Ще не зовсім стерлося з пам'яті, як підпис керівника ставав гачком, на якому в остраху "повисав" підписаний. Сміливий вчинок ректора бодай одного університету в Україні стає прецедентом, який змушує замислитись над принизливістю самої процедури та її анахронізмом.

Проти того, що прагнуть залишити таємним, є лише один суспільний лік: зробити все явним.

Хтось може запитати: а звідки така чутливість до "невинного" візиту співробітника СБУ?

Що ж, на це питання мали б відповісти ті, хто активно ґлорифікує Сталіна, будує йому пам'ятники, реалізовує путінський план "пацифікації" України (цебто "принуждения к любви"), а протести щодо цього називає "дестабілізацією" та "протиправними діями".

Режим Путіна опертий на всевладдя ФСБ. Саме вона, ФСБ, зробила демократію в Росії настільки "контрольованою", що аж ефемерною. Тому кожен, хто прагне "клонування" цього режиму в Україні, має бути готовим до того, що в людей спрацьовуватиме інстинкт перестороги.

ФСБ успадкувала від КГБ практику залякування непокірних, переслідування політичної опозиції та розправи з тими, хто відмовлявся коритися волі спецслужб. Українська держава, схоже, тепер намірилась іти цими самими слідами.

То чого тоді очікувати від СБУ нашому університетові, який своєю відданістю моральним принципам і християнським цінностям перебуває в неминучій опозиції до свавілля, безхребетності й корупції, що пустили такі страхітливі метастази в нинішній Україні?

Чого очікувати тим, хто опиняється у "зоні громадянського ризику": замовних міністерських інспекцій? візитів податкової? чи низки провокацій і дискредитацій?

В Українському католицькому університеті між адміністрацією і студентством існує така ж психологічна опозиція, як і в кожному іншому університеті. В основі її - одвічна опозиція інтересів тих, хто керує, і тих, ким керують.

Проте в УКУ, на щастя, немає різниці між обома сторонами, коли йдеться про обстоювання гідності людини. Зокрема, хай читачі самі підрахують, скільки в Україні є університетів, де ректори готові жертвувати своєю посадою, аби лиш забезпечити у своєму закладі свободу волевиявлення студентів, у тім числі протестного.

У цьому місці я не можу втриматись від докору на адресу попереднього "помаранчевого" керівництва країною.

Робоча група з восьми університетів, у тому числі за участі УКУ, розробила була Концепцію університетської автономії, яку й представила на розгляд вищого керівництва. Концепцію не було затверджено - вочевидь спрацював чиновницький острах втратити контроль над ситуацією у вузах.

Де їхній контроль сьогодні? І як бути тепер тим університетам, для яких автономія від влади є засадою їхньої ідентичності? Адже свою місію, породжену свободою, Український католицький університет може виконувати лише в умовах свободи.

"Мораль" цієї статті мені хочеться передати питанням: скільки ще митарств треба нам перейти, щоб переконатися, що давня радянська модель упокорення ректорів університетів з допомогою короткої вуздечки узалежнення є рудиментом тоталітарної епохи, з якою ми буцімто розпрощалися?

З цією моделлю не те що в Болонську систему не втиснешся - з нею ми виглядаємо доісторичними рептиліями, що вигулькнули раптом посеред сучасного аква-парку. Тому якщо цю модель ми так дбайливо зберігаємо, то чи варто дивуватися, що повертається до нас і сама доісторична епоха?

Мирослав Маринович, віце-ректор УКУ, колишній політв'язень.

Мойсей Фішбейн: відео з ориґінальними поезіями та поетичними перекладами TOP
«... і сад, і коло золотаве...»
Національний «Likbez» TOP
5 — 11 липня 2008

Дмитро Дроздовський

Більшість нас і досі плутається в періодах національної історії, а хтось категорично не хоче приймати того факту, що історія України давніша за історію Росії, бо українське коріння сягає ще часів Київської Русі; що українська мова — не австріяцька вигадка, не покруч, а повноцінна мова. Саме з метою ліквідувати «зазори», лакуни в «буттєвих питаннях» на кшталт «хто ми?», «звідки ми?» й «куди йдемо?» було засновано серію «Likbez-Абетка» під гаслом «Поєднаймо патріотизм зі здоровим глуздом!». Видання цієї серії здійснюється в рамках видавничих проектів Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського. Центр очолює історик Кирило Галушко.

Протягом останнього року в цій серії з’явилося вже чотири видання: «Новітні міфи та фальшивки про походження українців» за результатами круглого столу «Міфологізація походження українців», що в лютому 2007 року відбувся в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»; «Походження українців: між наукою та ідеологією» професора НаУКМА, знаного в Україні археолога Леоніда Залізняка; «(У)мовна (У)країна» завідувачки кафедри української мови НаУКМА Лариси Масенко та «Народи, етноси, нації…» самого Кирила Галушка. Всі книжки з’являються у шанованому київському видавництві «Темпора» накладом 1000 примірників. Незабаром у цій самій серії мають з’явитися ще два видання: «Чи були українці у давній Русі», в якому буде викладено супереч¬ку істориків, мовознавців та археологів щодо того, як оцінювати етнічну належність давньоруського населення; і «ХІХ сто¬ліття: колізії українського та російського», в якому історики сперечаються з приводу колоніального статусу України в Російській імперії, причин, що спонукали національну інтелігенцію обирати начебто безнадійне українофільство замість комфортнішої асиміляції.


Кирило Галушко у своєму лікнепівському виданні бере на себе вкрай важливе завдання: розвести такі небезпечно близькі поняття, як нація, народ і етнос, адже й досі в Україні навіть у наукових колах — «чехарда» в розумінні цих понять, а це, врешті, заважає у сприйнятті національної історії. Автор зазначає: «Загалом, нація — виразний продукт XIX століття. Вона виникає в свідомості інтелектуальної еліти, яка приречена на вічний діалог з народом, що своїми культурними особливостями узаконював національні претензії, але погано орієнтувався в тих речах, які робили його нацією в очах еліти. Нація реалізує себе через націоналізм, тобто вони — «брати-близнюки». Нація — колектив, спільність, націоналізм — його дії, життя, реалізація. Сам же народ просто собі жив, працював і не знав, які пристрасті вирують в освічених умах епохи…»


Професор Леонід Залізняк прочиняє двері до проблеми етногенезу українців. … «Підсумовуючи про етнотворчі процеси в Київській Русі, зазначимо, що спільнота, яку дехто й досі наполегливо і безпідставно називає «єдиною давньоруською народністю», була постімперським конгломератом споріднених, але окремих східнослов’янських народів. Маємо вагомі наукові підстави вважати, що Київську Русь як державу консолідував не міфічний давньоруський етнос, а праукраїнці на давньоруському етапі свого історичного розвитку».

Як зазначає Л. Залізняк далі: «Головною перешкодою на шляху затвердження правдивої версії походження українців, яка базувалася б не на аматорських фантазіях чи політичних спекуляціях, а на наукових аргументах, є її зайва політизація… Проблема етногенезу східних слов’ян торкається гострого політичного питан¬ня легітимності приєднання українців та білорусів з їхніми етнічними землями до Російської імперії. Одна справа — якби це було добровільне возз’єднання в одне ціле частин колись єдиного давньоруського етносу, інша — коли сталося загарбання ім-перською Москвою земель окремих самобутніх народів. Ці далекі від науки аспекти зазначеної проблематики призвели до її глибокої політизації».


Видання «Новітні міфи та фальшивки про походження українців» багато в чому співзвучне з попереднім, адже торкається питання етногенезу «в тумані міфології». Інша річ, що в цій книжці читач може ознайомитися з точками зору і фахових істориків, і археологів, і мовознавців, як-от: член-кореспондент НАНУ Григорій Півторак, професор Леонід Залізняк, професор Віталій Отрощенко, професор Сергій Сегеда, професор Наталя Яковенко (завідувачка кафедри історії Києво-Могилянської академії), професор Василь Лучик (завідувач кафедри слов’янського мовознавства Києво-Могилянської академії).

… Гонитва журналістів за сен¬сацією, в свою чергу, спричиняє спотворене уявлення суспільства про минуле. З іншого боку, самі ж академічні науковці (люди здебільшого непублічні) або уникають «принизливих» суперечок з шахраями, або критикують їхню псевдонаукову ахінею лише у своїх фахових виданнях, які читає лише коло їхніх колег. Наслідком цього стала дискредитація українських науковців в очах їхніх колег з інших країн, падіння репутації української науки взагалі, а виклад історії України у шкільних підручниках став посміховиськом. Найгірше те, що частина псевдонаукових теорій плекає серед своїх прихильників нацистські, расистські та антисемітські настрої. Ми переконані, що це становить пряму загро¬зу стабільності та безпеці України», — підсумовують фахівців із Центру В. Липинського.

Насамкінець хочеться зазначити, що серія «Likbez-Абетка» — це унікальне джерело знань, адже найскладніші, найдискусійніші і нібито найбільш заплутані питання, оповиті серпанком людської ілюзії, міфу, ідеології, заполітизованості, амбіцій, подано в найдоступнішій формі. Кожна книжка — це міні-енциклопедія. Читач не розгубиться в океані текстів і складних понять. Навпаки, він може не поспішаючи, крок за кроком відкрити для себе принаймні якусь частину правди щодо України в її різних іпостасях — мовній, історичній, етнічній. Книжки зорієнтовано на невимушене прочитання, вони не тиснуть, а переконливо підводять до самостійної думки: адже, попри те, що це популярна серія, її авторами є визнані фахівці. У цьому, як на мене, величезний плюс такої серії. Крім високочолої науки, завжди мають бути буферні зони, містки, які допомагають непосвяченим долати перешкоди у прагненні пізнати світ. Таким містком є серія «Likbez-Абетка», що пропонує поєднати патріотизм і здоровий глузд, усуваючи міфологічно-утопічну мішуру.

Ціла стаття: http://www.dt.ua/3000/3680/63482/

Українська капеля бандуристів обирає Богдана Герявенка новим мистецьким керівником і дириґентом TOP
. - На своїй щодворічній нараді, що відбулася 1 травня 2010 р. у Ворені, штат Мічиґан, члени Української капелі бандуристів ім. Тараса Шевченка обрали Богдана Герявенка своїм восьмим, від 1949 року, дириґентом у Північній Америці. Maєстро Герявенко відразу ж почне працювати з Українською капелею бандуристів ім. Т. Шевченка.

Пан Герявенко почав свою офіційну музичну освіту у Львівському музично-педагогічному училищі, де він отримав диплом з відзнакою. Після закінчення закладу Герявенко розпочав освіту хормейстера у Львівській державній консерваторії. Завершивши програму хормейстера, Герявенко продовжив навчання у Львівській консерваторії в ділянці оперно-симфонічного дириґування, яке завершив під керівництвом відомого композитора й дириґента Миколи Колесси.

Перед імміграцією до Сполучених Штатів, Маєстро Герявенко обіймав престижну посаду головного хормейстера Львівського театру опери та балету у Львові, в Україні. Його фахова кар'єра почалася 1978 року й упродовж наступних 16 років він займав посади дириґента й хормейстера низки хорів, що завершилося призначенням його 1994 року головним хормейстром Львівського театру опери та балету. Тут одним з найзначніших його внесків була праця над прем'єрою опери "Мойсей" Мирослава Скорика, яка дебютувала у Львівському театрі опери та балету 2001 року.

На додаток до його багатьох визначних нагород, Maєстро Герявенко є визнаним завдяки своєму досвіду в духовній музиці. Його виконавський досвід привів його до Болгарії, Лівану, Німеччини, Австрії, Польщі й Сполучених Штатів. Маєстро Герявенко в даний час мешкає зі своєю родиною в Чикаґо, штат Іллінойс.

Президент Української капелі бандуристів Анатолій Мурга сказав таке: "Мистецький керівник і дириґент спрямовує мистецьку діяльність Української капелі бандуристів, але його найважливіша функція полягає в тому, щоб визначити вищий мистецький потенціал і вести Капелю до його досягнення. Ця неймовірна відповідальність вимагає від окремої особи великої музичної цілісності, творчого таланту, цінування і, найголовніше, поваги до історії та традицій Української капелі бандуристів та всього, що вони представляють. Сила, душа і пристрасть Української капелі бандуристів основані й обґрунтовуються багаторічною історією й традиціями кобзарів. Осяжний досвід Маєстра Герявенка допоможе нам розширити нашу посольську місію".

Пана А. В. Мургу переобрано головою Управи на шостий термін. Пан Мурга, 32, вступив до Української капелї бандуристів ім. Тараса Шевченка 1992 року у віці 14 років. З 2000 року пан Мурга очолював Управу Капелі та втілював численні задуми Капелі, у тому числі концерти й тури по Україні, Англії, Франції, Німеччині, Австрії, Канаді та Сполучених Штатах. Пан Мурга говорить: "У мене була чудова команда людей для праці, які повсякчас були готові добровільно жертвувати своїм часом для найкращого забезпечення інтересів Української капелі бандуристів". У числі інших новообраних членів Управи є такі: перший віце-президент Роман Белей; другий віце-президент Іван Китастий; писар Богдан Прийма; скарбник Володимир Мурга; архівник Ігор Стасюк; староста Капелі Богдан Скляренко; члени з особливих доручень - Ігор Кушнір, Андрій Скляренко, Джеф Смолило та Володимир Брехун.

Українська капеля бандуристів ім. Тараса Шевченка на своїй щодворічній нараді також привітала до своїх лав нових членів. Роблячи свої перші кроки в Капелі, вони отримують статус "кандидата на вступ". Протягом 2 років кандидати повинні задовольнити мистецьким вимогам, установленим Мистецькою радою Капелі. Як тільки кандидати відповідатимуть вимогам, вони можуть бути підвищені до статусу дійсних членів більшістю голосів дійсних членів. Клас 2010 Української капелі бандуристів включає в себе: Маркіяна Ґовду з Едмонтону, Джефа Смолила й Олександра Лиса з Клівленду, та Адріяна Квітковського і Йосипа Тобянського з Детройту.

Українська капеля бандуристів ім. Тараса Шевченка незабаром оголосить свої концертові й турові плани на 2011 рік під керівництвом Маєстра Богдана Герявенка. За останніми новинами та додатковою інформацію завітайте до www.bandura.org.

Український піаніст переміг на міжнародному конкурсі в Барселоні TOP

Український піаніст Денис Жданов став лауреатом міжнародного музичного конкурсу Maria Canals de Barcelona в Барселоні (Іспанія). Про це повідомляє Корреспондент.net.

Крім першої премії, українець завоював також три спеціальні нагороди: за краще виконання іспанської музики, премію як наймолодший фіналіст і приз слухацьких симпатій за результатами голосування слухачів.

Про це повідомив на прес-конференції президент Міжнародного благодійного фонду Миролюб Дмитро Крейсман.

Він розповів, що зі 160 заявок на конкурс Maria Canals de Barcelona відібрали 91 учасника з 26 країн.

Педагог Жданова, професор Борис Федоров повідомив, що молодий музикант родом з Чернігова. На одному з музичних конкурсів його помітила викладач Київської спеціалізованої музичної школи ім. Лисенко Тетяна Абаєва і запросила на навчання до школи.

Навчаючись у школі ім. Лисенка та потім у Національній музичній академії України ім. Чайковського, Жданов неодноразово ставав лауреатом престижних міжнародних музичних конкурсів.

Сам піаніст на прес-конференції зазначив, що перемога на конкурсі в Барселоні є певним рубежем в його музичній діяльності. За словами піаніста, ця перемога дасть йому можливість почати концертну діяльність в інших країнах.

"Я сподіваюся виправдати довіру журі і слухачів конкурсу", - сказав Жданов.

Слід зазначити, що українські класичні музиканти працюють на найпрестижніших сценах світу, оскільки на батьківщині класична музика - низькооплачуваний продукт. При цьому українці досягають чималих висот.

Так, наприклад, у червні 2009 року виходець із України завоював престижну американську театральну премію Тоні (Tony Awards). Того ж року київський скрипаль Вадим Борисов увійшов до числа переможців міжнародного конкурсу Симфонічний оркестр YouTube.

Тим часом колишня киянка Яна Саленко стала примою Берлінської опери - тепер її називають найкращою в Німеччині і однією з кращих у світі.

Унікальна виставка Конституції Орлика у Швеції TOP

Катерина Любка
для Бі-Бі-Сі, Стокгольм
Конституція Пилипа Орлика

У Національному архіві Швеції чи не вперше виставляється єдиний оригінал копії Конституції гетьмана Пилипа Орлика, яка збереглася до наших днів, і яку вважають, однією з перших в сучасному розумінні демократичних конституцій в Європі.

У квітні історичному документу виповнилося 300 років, і з цієї нагоди у Стокгольмі відбувся урочистий захід за участи шведських істориків, архівістів.

Документ був написаний українським гетьманом у квітні 1710 року в Бендерах, що нині на території Молдови, де частини козацького війська та шведської армії опинилися після трагічної поразки під Полтавою.

Звичайно, що у нас немає сподівань не те, що Швеція може передати цю Конституцію назавжди Україні. Але за виконання певних умов безпеки і збереженості, можливо ми змогли б досягнути домовленості про її експонування в Україні.

Посол України у Швеції Є. Перебийніс

«Ми звикли говорити, що у Полтаві були втрачені всі надії і плани щодо майбутнього для шведів і козаків, однак вірогідно було б невірно говорити, що були втрачені всі надії щодо незалежності України. Яскравим доказом цього є теперішній ювілей, коли ви відзначаємо 300 річчя Конституції, написаної у 1710-ому році», - ось такий висновок зробила у своєму виступі шведський історик Аса Карлсон на семінарі, що відбувся в Національному Архіві Швеції з нагоди ювілейної дати Конституції Пилипа Орлика.

Саме тут знаходиться єдиний оригінал унікального документу латиною, який зберігся до наших днів.

Пилип Орлик

На думку шведських вчених перепис документу вірогідно був зроблений власноручно Пилипом Орликом для вручення його європейським дипломатам.

Пилип Орлик у Конституції, яка була затверджена при його обранні гетьманом після смерті Івана Мазепи, сформулював основні права і обов’язки керівника козацького війська.

"Унікальність" Конституції Орлика

Однак цей документ включає й такі постулати, які на той час були ще мало поширені в Європі початку 18 сторіччя – в ньому описується поділ влади. Так, виконавча влада надавалася Голові державі – гетьману, якого підтримувала Генеральна рада, що виконує роль парламенту.

На думку шведського історика Бертіля Хегмана, який також був учасником ювілейного семінару у Стокгольмі, саме ці постулати підтверджуються яке велике значення мав документ Пилипа Орлика не лише в українській, а й світовій історії.

Історик в інтерв’ю Українській службі Бі-Бі-Сі сказав: «Перша річ, що робить Конституцію унікальною - це її принцип поділу влади. Це перша конституція у світовій історії яка говорить про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Аналогічне ми маємо лише в американській конституції чи польській конституції від 1791 року».

На думку історика цей документ одночасно є символом визвольної боротьби українського козацтва проти царської Росії.

Історик нагадав, що Пилип Орлик як і його попередник Іван Мазепа у боротьбі за незалежність великі надії покладає на короля Швеції Карла ХІІ, адже у Конституції шведський монарх згадується як протектор вільної України.

Однак Пилипа Орлика не лише союзницькі взаємини пов’язуюють з шведським королем.

Взаємини між Пилипом Орликом і королем Швеції Карлом ХІІ я б назвав дуже тісними, навіть більше того, ми можемо говорити про велику дружбу.

історик Бертіль Хегман

«Взаємини між Пилипом Орликом і королем Швеції Карлом ХІІ я б назвав дуже тісними, навіть більше того, ми можемо говорити про велику дружбу. Нами віднайдено цілу низку листів Пилипа Орлика, в яких він звертається до короля як «дорогий брате». У період між 1730-ми і 1740-ими роками, Орлик, перебуваючи у вигнанні в Салониках, в річницю Полтавської битви робить замітку у своєму щоденнику, в якій теплими словами згадує великого короля Швеції Карла ХІІ.

Отож ми можемо говорити про дуже близькі взаємини», - продовжив шведський історик Бертіль Хегман.

Король Швеції Карл XII

Після трагічної Полтавської битви Пилип Орлик разом з своїми прибічниками – представниками козацької старшини знаходять притулок саме у Швеції. Він роками мешкав в південному шведському місті Крістіанстаді і утримував активні контакти з шведським двором. Це підтверджують і ті листи, які поряд з Конституцією також зберігаються у стокгольмському архіві у відділенні дипломатичних документів, який має підрозділ «Козаччина».

Марі Леннерсанд з Національного архіву розповіла, що в стокгольмському архіві, зокрема, зберігається ціла низка листів Пилипа Орлика та інших козацьких старшин.

Але є тут і листи, написані гетьманом Іваном Мазепою, до того ж не лише ті, що адресовані шведському королівському двору. До речі один з листів гетьмана Мазепи експонується і на теперішній виставці.

Втім, важливо зазначити що Конституція Пилипа Орлика є одним із найцінніших надбань шведського національного архіву.

Документ не покидав архів

Документ ніколи не покидав стін стокгольмської інституції – і практично перед широким загалом він експонується чи не вперше. Але чи є надія побачити оригінал цього цінного документу і для глядачів в Україні?

Надзвичайний повноважний посол України у Швеції Євгеній Перебийніс сказав Українській Службі Бі-Бі-Сі, що Україна продовжує вести переговори про можливе експонування оригіналу Конституції Пилипа Орлика.

«Звичайно, що у нас немає сподівань не те, що Швеція може передати цю Конституцію назавжди Україні. Але за виконання певних умов безпеки і збереженості, можливо ми змогли б досягнути домовленості про її експонування в Україні. Побачимо!», - додав посол України в Швеції.

Втім Євгеній Перебийніс повідомив і про те, що між Крістіанстадом та Україною є принципова домовленість про відкриття пам’ятного знаку чи пам’ятника в місті, де роками жив і працював Пилип Орлик.

У цьому шведському місті на стіні будинку, де український гетьман мешкав, встановлена меморіальна дошка.

Перша українська конференція з канадських студій відбулася в Чернівцях TOP
10 травня 2010

Фото (Ярс Балан):

Д-р Роман Єренюк (л) і Юрій Федик (п).

26–28 лютого у Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича відбулася перша в Україні конференція, присвячена канадським студіям. Ця визначна подія була організована д-ром Віталієм Макаром, директором Центру канадських студій ім. Рамона Гнатишина при університеті, за фінансової підтримки Посольства Канади в Україні. Програма включала 65 доповідей, проте не всі могли прибути на конференцію через різні причини, зокрема й погодні, адже над чернівецьким летовищем висів туман протягом усіх днів конференції. Серед її учасників були канадісти з Нідерландів, Ірландії, Польщі й Німеччини — останню представляв віце-президент Товариства канадських студій німецькомовних країн професор Мартин Кустер. З українських канадців були присутні д-р Роман Єренюк із Центру українсько-канадських студій Манітобського університету; Орися Трач, бібліотекознавець Манітобського університету; Юрій Федик, викладач стипендії ім. Івана Яремка Львівського національного університету ім. Івана Франка; та д-р Валерій Полковський із Сейнт Альберту (провінція Альберта), який на даний момент перебував в Національному університеті «Острозька академія».

Центр українсько-канадських студій ім. Кулів (ЦУКСК) при Канадському інституті українських студій представляв Ярс Балан. Він виголосив одну з двох доповідей про видатного маляра Василя Курилика (1927–1997), чиє родинне коріння тягнеться з буковинського села Борівці Кіцманського району. Пан Балан також головував на двох секціях. Окрім підтримки центрів діяспорних студій в українських університетах, ЦУКСК також активно допомагає розвитку канадських студій в Україні і недавно сприяв першій доставці канадських книг до Центру ім. Гнатишина.

Ярс Балан (л) і Ольга Івасюк, викладач Чернівецького університету (п).

Значна частина виступів була присвячена порівняльному аналізу, взаєминам між Канадою й Україною та суто канадським темам (напр., абориґенні студії), а в понад третині доповідей ішлося про аспекти українського життя в Канаді. Варто сказати, що на конференції були присутні українські студенти й науковці — Тарас Лупул, Іван Патарак, Ігор Кобель, Юлія Заячук та Юлія Балицька, — які вже побували в Канаді завдяки дослідним дотаціям КІУСу.

Посол Канади в Україні Високодостойний Данієль Карон не зміг приїхати до Чернівців, як спочатку планував, і передав вітання через радника посольства Ларису Блавацьку. Вранці після конференції працівник посольства Інна Царькова провела нараду щодо наявних джерел фінансування досліджень і публікацій у Канаді.

Віднині у Чернівцях планується проводити конференцію з канадських студій раз на два роки. Ще одним позитивним знаком майбутнього зростання канадських студій в Україні стало недавнє створення програми в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» під керівництвом професора Дмитра Мазіна. Національний університет «Острозька академія» незабаром оголосить про створення третьої ініціятиви в ділянці канадських студій. Ці позитивні зрушення невдовзі можуть призвести до заснування Товариства канадських студій в Україні та отримання додаткового фінансування від канадського уряду.

Ольга Літус використовує українські матеріали у творення флорамозаїків TOP

Ольга Літус використовує українські матеріали у творення флорамозаїків

Флорамозаїка - це мистецтво створювати об'ємні панно з попередньо відшліфованих та розфарбованих зерен, насіння та кісточок плодів рослин.

У своїх творах майстриня флорамозаїки Ольга Літус використовує лише українські матеріали. Це переважно: насіння огірків, кавунів, дині; кісточки плодів українських рослин: аличі, слив, абрикос, вишень, калини, винограду, обліпихи; зерна гречки.

У створення панно пані Ольга вкладає всю свою душу. Флорамозаїка - це не тільки надзвичайна краса, яку можна поставити поряд з Петриківським розписом, українським писанкарством тощо, це також клопітка праця. Тому замовлення доводиться чекати кілька місяців. Але результат того вартий. Панно флорамозаїки наповнює серце радістю, звеселяє душу. Як говорить сама майстриня, "Слава нашому Творцю за неповторну барвисту природу, дивовижну красу її квітів, птахів, за чудові кольори веселки".

Знимки робот можна знайти тут:

13-річна українка зачарувала Іспанію у програмі «Хочу співати» TOP
[12.05.2010 ]

Понад тисячу юних талантів спробували щастя в кастингу, щоб взяти участь у телевізійному проекті «Хочу співати» іспанського телевізійного каналу АNTENА3 та творчого об’єднання Europroducciones. Для участі у проекті було не достатньо тільки бажання співати.

Директори програми шукали дітей, які не тільки зачарують глядачів своїм голосом, а й тих, хто відкриє для них своє серце. Перша програма 25 квітня зібрала біля телеканалів цілі родини. Кожного четверга юні зірки дивуватимуть телеглядачів своїми виступами. Усі програми у прямій трансляції – живий оркестр, дирегентом якого є Fernando Sancho – зірка європейської величини.

Конкурсанти у програмі будуть співати із зірками Америки та Європи.

25 найкращих стали учасниками програми «Хочу співати», віком від 6 до 17 років.

А ще є команда менших і старших дітей – головне завдання – це працювати разом та підтримувати один одного.

Голосування проходить за дзвінками та по Інтернету.

У кінці програми той, кого найбільше підтримають глядачі, стане переможцем і отримає головний приз – стипендію на навчання у Англії у музичній академії Пола Маккартні.

Юні співаки упродовж двох місяців будуть мати контрольну роботу – співати пісні різних напрямків та різними мовами, демонструючи, що ти найкращий.

13-річна українка Юлія Смага зачарувала глядачів. Зараз її прихильники створили фан-клуб і підтримують її у всьому, адже зовсім не просто звичайному іммігранту було прокласти шлях до зірок.

...Юлія Смага народилась 1996 року на Львівщині. Родина дівчинки щедро обдарована талантами. У 3 роки дівчинка заявила, що вона – Ані Лорак та співала пісень Селін Діон.

Свій перший виступ співачка згадує з усмішкою, бо було це в 4 роки.

У п’ятирічному віці артистка проходить відбірковий тур і виступає на гала-концерті «Маминих зіроньок».

Через рік Юля їде в Іспанію, щоб після трирічної розлуки побачитись з татом.

У 2004 дівчинка, набравши найбільшу кількість вступних балів, вступає на навчання у професійну консерваторію «Amaniel» м. Мадрид.

Там Юлія вивчає уроки гри на фортепіано та сольфеджіо. П’ятирічну програму юна піаністка освоює за 4 роки.

Рік займається ліричним вокалом з викладачем оперного співу.

2005 року бере участь у складі дитячого хору у найбільшій у Європі постановці опери «Кармен», де є єдиною іммігранткою. Бере участь у концертних програмах Української діаспори в Іспанії. А також є наймолодшим артистом і репрезентує українську пісню на міжнародному рівні у Іспанії: «Feria de la Solidaridad» у м. Мадрид (Іспанія), «Muestra de artistas de europa del este»«Galardones Pueblo Nuevo V Edicion».

У 2006 році Юля – делегатка на інтернаціональному Форумі у Києві «Український спів у світі».

Завдяки таланту і працелюбності у дівчинки з’являються шанувальники, як в Україні, так і в Іспанії. Виступи у палаці «Україна» у м. Київ та Палаці Спорту у м. Мадрид тільки збагатили досвід юної співачки.

Юна артистка виступала в Мадриді, Барселоні, Толедо, Віяробледо, Мурсії, Валенсії, Йорет дель Мар, Мостолесі, Віянуева де Пардійо.

Упродовж 2006–2007 років Юлія працює над своїм першим альбомом «Квіти здалека». Він присв’ячений іммігрантським дітям, які розкидані по цілому світу.

Літом 2007 співачка стає лауреатом на Міжнародному конкурсі молодих виконавців у м. Володимир. Пісні Юлі, написані мамою дівчинки, були відзначені як одні з найкращих на фестивалі.

А у 2008 виборює Золоту медаль на Міжнародному фестивалі у Каталонії (Іспанія).

У репертуарі дівчини понад 50 пісень різними мовами.

2010 року – після прослуховування зі співачкою вокалом та танцями займаються викладачі іспанської фабрики зірок (Операсіон тріумфо) – Едіт Салазар (відома джазова співачка) та Юрій Омельченко.

2010 року Юлія Смага отримує запрошення від головного каналу Іспанського телебачення для участі у проекті, де 25 юних співаків будуть змагатись за звання найкращого.

В Одесі відбудеться перший міжнародний кінофестиваль TOP

В Одесі з 16 по 24 липня відбудеться перший Одеський міжнародний кінофестиваль.

Слід зазначити, що головне на цьому фестивалі - наявність почуття гумору у фільмах, відібраних для участі в конкурсні й позаконкурсних програмах.

Відомо, що до конкурсної програми повнометражних фільмів увійдуть 16 зроблених після 1 січня 2009 року картин, які раніше не виходили в прокат у країнах СНД. Головою журі стане голландський кінорежисер Йос Стеллінг, який вручить приз "Золотий Дюк" за найкращий фільм фестивалю.

Тим часом, позаконкурсна програма містить понад 80 картин. Повідомляється, що відбудеться ювілейна ретроспектива Федеріко Фелліні, панорама найкращих комедій Одеської кіностудії й ретроспектива Кіри Муратової.

До того ж, одним із важливих спецпроектів кінофестивалю є "Літня кіношкола", у рамках якої будуть проходити майстер-класи почесних гостей фестивалю. Для студентів кіношколи передбачена спеціальна акредитація, що дає змогу подивитися всі фестивальні картини й оселитися в наметовому містечку.

Повідомляється, що фестивальним центром стане кінотеатр "Батьківщина", де будуть проходити покази конкурсної програми, а церемонії відкриття й закриття відбудуться в Одеському театрі опери та балету. Спеціальні покази, панорами й ретроспективи охоплять практично всі кінотеатри міста.

Media edits out wreath attack - The story behind the story TOP

Video posted by International Herald Tribune and provided by RT, the first Russian 24/7 English-language news channel which brings the Russian view on global news, edited out the wreath attack on V. Yanukovych.

Video: Video of Medvedev and Yanukovich caught in storm in Ukraine


Here is The story behind the story ...
Translation: "You will attack him first"


Containing the con TOP
May 12, 2010

Alexander J. Motyl

The con, as it turned out, was a conman and his supposed makeover by U.S. political consultant Paul Manafort was nothing but an elaborate con.

For five years Viktor Yanukovych claimed to be a democratic, moderate, and unifier--everything that the Orange elites presumably were not.

In the two months that he has occupied the president's seat, Yanukovych has shown that he is an authoritarian, radical, and disunifier--everything that the Orange revolutionaries had accused him of being in 2004.

The con, as it turned out, was a conman and his supposed makeover by U.S. political consultant Paul Manafort was nothing but an elaborate con.

Having succeeded in "coordinating" government within two months--the term the Nazis used for Hitler's identical feat in 1933 was "Gleichschaltung"--Yanukovych and his band of dons are on a roll. Having openly embraced dictatorship, they cannot retreat. They must now consolidate their power, eliminate all opposition, and transform Ukraine into the Donbas, both because their legitimacy depends on it and because anything less than complete success for a dictator spells defeat.

Ukrainians should therefore expect the assault on democracy and Ukrainian identity to continue. Indeed, because Ukrainian language, culture, and identity have become so closely bound with democracy and the West, and because the Russian language, culture, and identity have--unfortunately--become so closely bound with authoritarianism and the Soviet past, Yanukovych must attack both democracy and Ukrainian identity with equal vigor. Yanukovych's Fuhrerist ambitions are merely the flip side of Education Minister Dmytro Tabachnyk's anti-Ukrainian hysteria.

Opposition members Yulia Tymoshenko (second from left), Yuriy Karmazin (center) and Borys Tarasiuk (right, hand over heart), members of the newly formed National Salvation Committee, presided over a rally in Kyiv on May 11. Some believe rallies and political dissent will soon be squelched in a crackdown on democracy by President Viktor Yanukovych. (Oleksiy Boyko)

If undeterred, the continued assault on democracy and Ukrainian identity is likely to take the following forms:

  • The progress transformation of the Rada into a rubber-stamp institution along the lines of the Russian Duma.
  • The dispersal of demonstrations by means of force and, if need be, violence.
  • The harassment, persecution, and possible "disappearance" of opposition leaders in general and of outspoken national-democratic and nationalist leaders in particular. Particular targets: Yulia Tymoshenko, Oleh Tyahnybok, Anatoliy Hrytsenko.
  • The curtailment of university autonomy. Particular targets: The Kyiv Mohyla Academy, the Ostroh Academy, and the Ukrainian Catholic University.
  • The progressive reintroduction of censorship in and the gradual imposition of financial, bureaucratic, and legal constraints on the independent media. Particular targets: Ukrains'kyy tyzhden', Dzerkalo tyzhnya, Hazeta po ukrains'ky, Ukrains'ka pravda, Kyiv Post, Channel 5.
Having succeeded in "coordinating" government within two months--the term the Nazis used for Hitler's identical feat in 1933 was "Gleichschaltung"--Yanukovych and his band of dons are on a roll. Having openly embraced dictatorship, they cannot retreat. They must now consolidate their power, eliminate all opposition, and transform Ukraine into the Donbas, both because their legitimacy depends on it and because anything less than complete success for a dictator spells defeat.

The harassment, persecution, and possible "disappearance" of outspoken journalists, scholars, and writers. Particular targets: Mykola Riabchuk, Oksana Zabuzhko, Yuriy Makarov, Yaroslav Hrytsak, Yuriy Andrukhovych, Dmytro Pavlychko.

Fortunately, Ukraine is not, as the perceptive President Leonid Kuchma once wrote, Russia. Ukraine still has a vigorous civil society and political opposition. It also has a vibrant diaspora that may be expected to monitor Yanukovych's dictatorial plans.

Who will win--the Yanukovych authoritarians or the national democrats?

Yanukovych must destroy the opposition in order to win. A dictator cannot be a dictator as long as there is an opposition. The opposition must only contain Yanukovych in order to win. It has only to demonstrate that he can be stopped.

Yanukovych faces by far the more daunting task, if only because his coercive resources are fewer than his sultanistic ambitions require and because civil society and the opposition are too strong and too large to be cowed, killed, or deported as in the good ol' days of Comrade Stalin.

Besides, mass arrests or mass disappearances might even lead Berlin and Paris to raise an eyebrow.

In sum, Yanukovych will fail--ineluctably and inevitably--but he will cause enormous damage to Ukraine in the process of failing. The east-west split in Ukraine will be amplified, radicals will mobilize and be tempted to engage in violence, the regime will turn a blind eye to the growth of anti-Semitism within its energized pro-Russian constituency, and foreign direct investment will dry up.

For several reasons, 2012 may be the year of Yanukovych's downfall.

First, his dictatorial ambitions will be absolutely clear by then, even to those Ukrainians who are still willing to give him the benefit of the doubt. The Stalinists will of course be delighted by full-scale

Gleichschaltung, but those Ukrainians with some sense of alternatives, human dignity, and decency--which is to say the majority--will not.

Second, his inability or unwillingness to reform the economy and improve living standards will also be equally manifest. Contrary to their populist rhetoric, dictators are primarily interested in their own and their cronies' enrichment and generally do little more for the people than make the trains run on time.

Indeed, because Ukrainian language, culture, and identity have become so closely bound with democracy and the West, and because the Russian language, culture, and identity have--unfortunately--become so closely bound with authoritarianism and the Soviet past, Yanukovych must attack both democracy and Ukrainian identity with equal vigor.

Third, civil society, the independent media, and the political opposition will, even in the face of open repression, still be alive, if not quite well. After a few years of persecution and harassment, they will be angry, focused, and more united, while the Orange-era incompetence of opposition politicians will be a distant memory.

Fourth, parliamentary elections slated for 2012 will, as in late 2004, serve as an excellent occasion for mobilizing the people against the regime. Even fascistoid Russia continues to hold national elections, and Yanukovych will have no choice but to follow in Vladimir Putin's footsteps.

Fifth, fissures will open in Yanukovych's regime, as former supporters concerned with political survival become defectors and join the opposition camp. Authoritarian regimes are always and everywhere brittle; they are especially susceptible to elite splits as popular opposition grows and the possibility of defeat, and punishment, grows real. Expect Sergiy Tigipko to bolt by no later than early 2012 or late 2011.

For several reasons, 2012 may be the year of Yanukovych's downfall.

Sixth, Ukraine will be co-hosting the UEFA-2012 soccer championship and will, as a result, be subject to intense international scrutiny, tourism, and media coverage. The soccer championship will force the regime to adopt the veneer of democracy and lessen its harassment and persecution of the opposition, thereby providing regime opponents with both a window of opportunity and a cover.

These six factors could easily create a "perfect storm." Disillusioned and angry at a time of electoral mobilization, average Ukrainians could join forces with existing and defecting elites and, with political repression relaxed due to the UEFA championship, make demands that the regime will not be able to repress or resist.

With any luck, Yanukovych will then buy a one-way ticket on the Kyiv-Vladivostok express.

Alexander J. Motyl is professor of political science at Rutgers University-Newark.

Hapless opposition unable to lead nation out of political wilderness TOP

May 19, 2010

Taras Kuzio  
The opposition to President Viktor Yanukovych established a Committee in Defense of Ukraine on May 10 in the Writers Union. It all felt like deja vu -- 1988 all over again, when the Writers Union launched the Ukrainian Popular Movement (Rukh), which pressed for national independence, in the same building.

It was also reminiscent of ex-President Leonid Kuchma's era when the opposition established a Front for National Salvation in February 2001. At that time, Yulia Tymoshenko was briefly imprisoned. Today, the ex-prime minister faces threats from the current authorities to revive corruption charges against her.

Has Ukraine really not moved on since 1988 or 2001?

Opposition is an indispensable component of democracy. However, the rhetoric that emanates from both sides of the political divide suggests neither understands this. After five years of political instability, the opposition forces to government are in a rut. They will not evolve into a powerful force for four reasons...


Following numerous protest waves, the 2004 Orange Revolution and the largely ineffectual presidency of Viktor Yushchenko, Ukrainian society is in trouble. Relations between the country's political class and its citizens are depressed.

Ukrainians did not go to the elections this year with great expectations or enthusiasm, a very different atmosphere to the heady days of the Orange Revolution, which gave the nation hope for justice, change and a different relationship between ruling elites and citizens. All of the main candidates in the 2010 contest had negative ratings. Even the "new faces" -- Sergiy Tigipko, Arseniy Yatseniuk and Anatoliy Hrytsenko -- had negative ratings.

Contrast this with 2004, when Yushchenko had high positive ratings and was seen as a new and clean candidate. Four million fewer Ukrainians voted on Feb. 7 than did so on Dec. 26, 2004.

Although in opposition for much of the last five years, Party of Regions leader Viktor Yanukovych received nearly a half-million fewer votes than he received on Dec. 26, 2004. He won the same 11 oblasts, became the first president to not be elected by 50 percent of voters and won by only 3.5 percentage points. This was hardly an outstanding victory considering the fact that Tymoshenko was an incumbent prime minister during the worst economic-financial crisis in decades.

The bottom line: The opposition today is far weaker and divided than it was during Kuchma's second term in office, from 1999-2004, in the run-up to the Orange Revolution.... It should be recognized that a strong opposition is essential to the nation to remain a democracy.


Ukrainians have taken their revenge on politicians who have betrayed them, such as the Socialist Party, leader Oleksandr Moroz, who took the party from the Orange Revolution coalition to the Party of Regions and Communists in 2006. The Socialists failed to enter parliament in 2007. The same revenge by voters will be most likely taken against Volodymyr Lytvyn in the 2012 elections for betraying the democratic coalition in February.

Ukraine's journalists have immediately begun to protest against a return to censorship since Yanukovych's Feb. 25 inauguration. It took journalists at least a decade under Kuchma to rise up against "temnyky" -- the presidential administration's instructions to television channels on how to cover the news.Opposition is an indispensable component of democracy. However, the rhetoric that emanates from both sides of the political divide suggests neither understands this. After five years of political instability, the opposition forces to government are in a rut. They will not evolve into a powerful force for four reasons:
  • Ukrainian political leaders never undertake internal audits following election defeats. Party leaders are never replaced. Internal examination and leadership changes are indispensable in rebuilding trust with voters. But this requires both an honest discussion of mistakes and a greater sensitivity to opinion polls and public sensitivities;
  • Young people, who do not remember the Soviet Union but see elements of that state being rebuilt, are not integrated into the opposition;
  • Politicians need to outline alternatives, rather than just criticize authorities.
  • When in opposition, Ukrainian politicians offer weak programs. The Party of Regions returned to power this year with no ready program.


The ideological amorphousness of post-Soviet political parties did not lead to the revival of European-style ideological divisions between left and right. Another factor is the weakness of intellectuals within all political parties. This, in turn, is a reflection of the weakness of political science as a discipline in Ukrainian universities. Well-researched books on current politics are nearly impossible to find in Kyiv's bookstores.

What should be done? Four steps come to mind:

Re-connect with voters: The opposition needs to re-establish trust with voters by encouraging internal debate and external transparency. If they do not, party members, civil society and the media should undertake it for them.

Work with young people. The old Rukh nationalists, who have a well-deserved place in contemporary Ukrainian history, will never be able to mobilize young people. The opposition has to understand that it will never become a powerful and energetic force without integrating young people and youth-oriented non-governmental organizations. The centrality of young people to popular movements was evident in the Ukraine Without Kuchma movement and the 2004 Orange Revolution.

Draw on intermediaries. Ukrainian diaspora groups, such the Ukrainian Congress Committee of America, could be used as intermediaries to bring together divided opposition leaders. The launch of the Committee in Defense of Ukraine was ignored by Yushchenko, Vyacheslav Kyrylenko and Yatseniuk who, together with Hrytsenko, did not join the new opposition movement. Disunity permits the authorities to divide and rule.

Inject intellectual input. There are upwards of 30 North American and European political scientists with expertise on Ukraine and the post-communist world. Some of these political experts could be indispensable in providing intellectual gravitas for the opposition, assisting in drawing up alternative programs and organizing Western visits of opposition leaders and youth activists.

The bottom line: The opposition today is far weaker and divided than it was during Kuchma's second term in office, from 1999-2004, in the run-up to the Orange Revolution. There remains much to be done to rebuild Ukraine's opposition. It should be recognized that a strong opposition is essential to the nation to remain a democracy.

Rain dance TOP

May 20, 2010


John Marone

Ukrainian President Viktor Yanukovych and Russian President Dmitry Medvedev signed agreements and got soaked by rain in Kyiv on May 17-18. But the big talks are still ahead about melding the two nations’ aviation, energy and other industrial sectors.


“Viktor Fyodorovych [Yanukovych] said you cannot work this way, but I would like to add that you will have to work this way.”
- Dmitry Medvedev, Russia's president


Russian Prime Minister Vladimir Putin has deployed a divide-and-conquer strategy against Europe as well as former Soviet republics, following his decade-long taming of Russian oligarchs and domestic political opposition.

Who’s next in the Kremlin sights? It could be that Ukraine’s stubbornly independent oligarchs are being targeted for submission.


During a joint press conference held with Medvedev on May 17, even Yanukovych voiced doubts about the speed and force of Russia’s integration efforts in a telling exchange.

“We have come to the conclusion that one cannot work like this – because holding seven meetings in such a short period of time means forcing the heads of working groups into a situation whereby they are obliged to prepare various decisions faster than they should,” Yanukovych said.

But Medvedev dismissed the complaint in the heavy-handed fashion that Moscow politicians have grown used to using in Ukraine.

“Viktor Fyodorovych [Yanukovych] said you cannot work this way, but I would like to add that you will have to work this way,” Medvedev said, noting that bilateral relations had deteriorated badly under ex-President Viktor Yushchenko, whose antipathy towards closer relations with Russia was a hallmark of his five-year term.

On May 18, the second day of Medvedev’s state visit to Kyiv, the two presidents held discussions with top Ukrainian oligarchs. At the forum, Ukrainian concerns about getting too close to Moscow came to the fore, namely over Russian attempts to monopolize the country’s natural gas sector.

Rinat Akhmetov, Ukraine’s richest man and considered the money behind Yanukovych, was on hand. He let two of his lieutenants – heads of his energy and steel holdings - remind the Russians that Ukraine would prefer to buy some of its gas from Central Asia directly, and at less expensive prices. Fellow tycoon Konstantin Grigorishin also reminded the Moscow guests that Ukraine used to satisfy much of its energy-import needs in barter deals with Turkmenistan, a lucrative business that he and others want to resurrect.

However, over the last five years, Ukraine has imported gas solely from Russia, which has hiked prices sharply while accusing Kyiv of pilfering some of the supplies.

Oleh Rybachuk, chief of staff in 2005-2006 under former Ukrainian President Viktor Yushchenko, said the Medvedev-Putin goal is to extend the grasp of Russian energy giant Gazprom to the doors of Ukraine’s industrial consumers. “This is the way to take control of Ukraine’s economy,” Rybachuk said.

“They did the same thing in Moscow, putting members of the intelligence services in key positions in key industries,” Rybachuk said. “During Soviet times, loyal party members occupied key positions, now it’s the FSB [Federal Security Service].


Karasyov expects Putin to use Azarov and other pro-Russian politicians in Ukraine to help him curb the power of domestic oligarchs, just as he did in Russia. “Azarov could turn out to be the grave digger for Ukraine’s oligarchs,” he said.

In the meantime, the Kremlin is keeping up the pressure on its Slavic brothers, with Medvedev announcing at the end of his Ukrainian trip that Russia won’t scrap prospective pipeline routes bypassing Ukraine – such as South Stream and North Stream.

The moment of truth for the strength of Ukraine’s sovereignty may be linked to a draft law drawn up by the former government that envisions a more open energy sector in Ukraine, one modeled on European norms.

According to Bohdan Sokolovsky, an adviser to former president Yushchenko on energy security, Russia is dead set against passage of this law, which has stalled in parliament since November. ...

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/67372/

Joining the energy community: A way for Ukraine to secure gas supplies? TOP

December 2009

Tetiana Polyvana

Ukraine is about to join the Energy Community. The decision on its accession was approved during the Energy Community Treaty Ministerial Council on 18 December in Zagreb. Now the Verkhovna Rada of Ukraine should ratify the Energy Community Treaty. For Ukraine, the main benefits of joining include: more transparent and understandable rules of play on the energy market, greater competition and efficiency among domestic producers, a more attractive investment climate, and access to the European market for Ukrainian exports, especially electricity. In addition, Energy Community members have to implement a set of measures to ensure secure supplies of natural gas. Such measures are stipulated in Council Directive 004/67/EC of 6 April 004.

The issue of security of gas supplies is very urgent, both for Ukraine and the EU. This paper attempts to identify the costs and benefits for Ukraine in terms of security of gas supplies and determine whether gas supplies to Ukraine will become more secure after the country accedes to the Energy Community.


Complete article: http://www.icps.kiev.ua/files/articles/54/93/PB_3_2009_ENG.pdf

Canadian Ambassador Derek Fraser: President Yanukovych's policies and tendencies TOP

Presented at the Biennial Conference of the European Community Studies Association-Canada held in Victoria, BC from 29 April to 1 May, 2010.

Derek Fraser
Centre for Global Studies
University of Victoria

Without strong outside pressure, the gap between formal policies and real practices of the Yanukovych administration is likely, on the basis of the first months of his tenure, to be considerable.



It is doubtful that President Yanukovych believes in democracy, or that he is interested in economic reform. To avoid reform of the gas sector, he has signed agreements with Russia which, while giving him a better gas price, constrain Ukrainian freedom of action. The further agreements that Russia is proposing could threaten Ukrainian independence. Regardless of the accords with Russia, Yanukovych does need further credit from the IMF. For this, he has to get his economic house in order. Yanukovych is also interested in free trade with the EU. For this democratic and even more extensive economic reforms are required.  While Ukraine can be infuriating in the persistent gap between its promises and its performance, it is in the West's interests to remain engaged.


During his election campaign, Viktor Yanukovych conveyed divergent messages to the Ukrainians and the West. To Ukrainians, he declared he wanted closer relations with Russia, together with free trade and eventual membership in the EU. He also wanted to see Ukraine join the Moscow-led customs union, the Common Economic Space (CES), provided it was allowed by the WTO. He promised to negotiate a more favourable gas price with Russia. He supported extending the Russian Black Sea Fleet's lease of its base at Sevastopol beyond its expiry date in 2017.

At the same time, Mr. Yanukovych's aides informed The Wall Street Journal that he and his Party of the Regions accepted the democratic rules of the game. Furthermore, the oligarchs around Yanukovych saw that their economic prosperity was linked to a reduction in corruption, the expansion of free market policies, lower taxes, fewer regulations and Ukraine's eventual integration into the EU.

President Yanukovych's foreign policy has so far been largely foreshadowed in his campaign speeches, although it is not at all clear how he can manage the contradiction between his efforts to establish an intimate political and economic relationship with Russia, and his ostensible desire to join the EU. The assurances conveyed in the Wall Street Journal article have so far, however, proved to have little relationship to the practice.

A gap between promise and performance has been common to all Ukrainian administrations, and especially to that of President Yanukovych's former boss, President Kuchma. Playing the East of against the West was also a hallmark of President Kuchma.

Without strong outside pressure, the gap between formal policies and real practices of the Yanukovych administration is likely, on the basis of the first months of his tenure, to be considerable.

The government has also violated the constitution by postponing until the fall the local elections that were stipulated for May. Here the President wishes to restore constituencies. They had been abolished to minimize the chances for electoral fraud.


The President's statements and initiatives suggest that he has only a limited belief in democracy. Mr. Yanukovych placed little emphasis during the election campaign on democracy or the rule of law, apart from declaring that Ukraine had paid a heavy price for freedom of speech. More recently, the president, who has expressed admiration for the stability of Putin's Russia, has remarked that "the opposition shatters stability," and Ukraine needs "a rigid chain of command." During the presidential election campaign, his Regions Party had the electoral law amended to weaken the safeguards against electoral fraud. Since President Yanukovych's inauguration, the Regions Party has put together a majority by violating the constitutional requirement that majorities must be constructed out of parties, and not out of individuals. This stipulation was intended to prevent a recurrence of Kuchma's practice of using bribes or blackmail to obtain parliamentary support. The administration has since apparently prevailed on the Constitutional Court to approve the way in which the coalition was formed in contradiction of the Court's own decision of 2008.

The government has also violated the constitution by postponing until the fall the local elections that were stipulated for May. Here the President wishes to restore constituencies. They had been abolished to minimize the chances for electoral fraud.

The cabinet Yanukovych has formed, "smells," according to the leading analytical weekly, Zerkalo Nedeli, "of mothballs." It is composed of technocrats from the Kuchma era selected more for their loyalty than for their competence, and more interested in diverting funds, than in reform.

Too many members of the administration have had experience in repressing. The Prime Minister, when head of the Tax Administration, reportedly used his powers against dissidents. Thirteen members of the cabinet were either in the Ukrainian KGB or collaborated with Soviet Security departments. Security officials who had gone into exile so as to escape prosecution following the Orange Revolution, are returning and being reinstated. 

In consequence, the human rights situation has worsened. The Interior Ministry has closed its Human Rights Section. The President has abolished the National Commission on Freedom of Speech and Information Development. Reporters without Borders and The European Federation of Journalists have noted a deterioration in press freedom. Newspapers and journalists are once again being harassed. Independent television stations are forced to tow the government line and suppress criticism. An opposition rally has been hampered by the cancellation or disruption of bus and train services. Yuliya Tymoshenko has complained that members of her BYUT Party are being hounded by the police. In a continuation of the Kuchma tradition of using the law to harass the opposition, Ms. Tymoshenko, herself, has been placed under investigation for alleged budgetary abuses of her government when she was Prime Minister.

The dedication of the Yanukovych administration to free market reforms looks at this point also to be questionable. Ukraine badly needs economic reform. The 2010 Index of Economic Freedom puts Ukraine in the 163rd place out of 179 countries, well below Russia. The government has announced for the second half of the year an economic reform programme lasting until 2020 with the first measures to be announced in June. Nevertheless, without strong outside pressure, it is doubtful that the government will go far in overcoming the strong vested interests in favour of certain elements of the status quo. The Prime Minister, Nikolai Azarov, while a solid manager, is not considered to be a reformer. The only person in the government who is regarded as pro-reform is, in fact, the Vice Prime Minister for Economic Reform, Serhii Tihipko. He, however, has no minister reporting to him. He also occupied the same position under Kuchma, where he noted for his inability to get anything done. The basic disposition of the government may be reflected in the President's intention of restoring the special economic zones. These zones, which were a source of tax evasion and corruption, were finally abolished on the insistence of the IMF in 2004.

The dedication of the Yanukovych administration to free market reforms looks at this point also to be questionable. Ukraine badly needs economic reform. The 2010 Index of Economic Freedom puts Ukraine in the 163rd place out of 179 countries, well below Russia.


Economic reform cannot be envisaged without a fight against corruption. Like his predecessors, the President has established a committee to fight corruption. Such a fight is badly needed. Transparency International's 2009 Corruption Perceptions Index places Ukraine and Russia, in the 146th place out of 180 countries. He and his colleagues do not, however, come to the fight with clean hands. In an apparent response to the Communist Party's reported demand for its members to have a financial share of the booty, Mr. Yanukovych has appointed a Communist functionary as head of the traditionally corrupt customs service. When the present Prime Minister, Mr. Azarov, headed the Tax Administration, it was regarded as massively corrupt. Twelve of the 29 ministers of the Cabinet have criminal records. A large number of the senior figures in the administration were associated with the company RosUkrEnerho, the middleman in gas shipments from Russia to Ukraine until January 2009. In this position it siphoned off funds for individuals and parties. One of the first actions of Mr. Yanukovych's administration has been to delay until next year the coming into force of a package of anti-corruption measures. The Economics Ministry is now requiring companies bidding on government contracts to purchase from a selected list of companies an "expertise" costing 1-4% of the cost of the contract, allegedly confirming that their prices are at market rates.

The Yanukovych administration is so far enjoying a honeymoon phase, with a high level of popular support. Later, however, it may need opposition backing to achieve its goals. Yanukovych has a weak mandate. He was narrowly elected. The make-up of the cabinet is not likely, if democratic principles are respected, to attract long-term, broadly based popular support. The ministers come only from the Russian-speaking South and East. The Prime Minister and many of the Vice Prime Ministers do not speak Ukrainian.

The cabinet has a reputation for being Russophile, even Sovietophile, and Ukrainophobe. The Vice Prime Minister for Security Affairs, the Minister of Defence, and the Foreign Minister were appointed on the basis of Russian recommendations. The Communist Party, a member of the governing coalition, is erecting busts of Stalin in various parts of the country. The Ukrainian Security Service (SBU) no longer responds to requests for information on the Soviet era from its archives. The existence of The National Memory Institute, concerned with past repressions, is under review. The Minister of Education, Dmitry Tabachnik, last year suggested in an article that the Ukrainian-speaking and nationalist Western regions might be separated from the country. His appointment has led to street demonstrations and protests from the two independent universities. President Yanukovych and Dimitry Tabachnik have outlined plans to re-write school textbooks , in some cases together with Russia, apparently so as to reflect a Soviet-Russian national identity.

The opposition is potentially strong. The Orange Revolution has arguably changed Ukraine. The electorate may no longer be so passive. Yanukovych faces in Yuliya Tymoshenko a formidable opponent. She is probably the most intelligent politician in the country. She is well capable of rallying public opinion against questionable policies.

While political calculation would suggest that Yanukovych should work with the opposition, compromise does not come naturally to him. In any case, the initial measures taken by the government, including the agreement extending the lease on the Russian naval base, have sufficiently infuriated the opposition that it is unlikely for the foreseeable future to work with the government on other issues. Unless the two sides can co-operate, Yanukovych may be tempted to adopt more repressive measures.

The basic disposition of the government may be reflected in the President's intention of restoring the special economic zones.  These zones, which were a source of tax evasion and corruption, were finally abolished on the insistence of the IMF in 2004.


The adoption of more authoritarian politics will not help the government achieve its aim of free trade with the EU. During President Yanukovych's visit to Brussels in early March, EU officials offered to conclude a free trade agreement in twelve months as a step towards an association agreement. To achieve this goal, the Ukrainian government had to reactivate the IMF Stand-By Arrangement that had been suspended in the fall. The IMF suspended payments because the government of the day had not honoured its pledge to raise gas prices to market rates, and parliament had passed a law raising pensions and the minimum wage by an amount the IMF considered the economy could not support.

The EU made it clear that Ukraine had to continue economic reforms, tackle the judicial system, revise the constitution, improve the electoral system, and combat corruption. In doing so, the government had to work with the opposition.

The EU also insisted that transparency and market conditions had to be adopted in the gas sector, including charging the market rate for gas, which would cause the price to double, so as to bring into force the 2009 Energy Community Treaty. Such reforms would allow Ukraine to receive investments for modernizing the Ukrainian Gas Transit Pipeline from Russia.

In response, President Yanukovych affirmed that his goal was integration with the EU, and adherence to the Energy Community Treaty.

The agreements Ukraine concluded with Russia on 21 March, resulting in a reduction by a third in the price of gas, may, however, be an effort to avoid a serious reform of the gas sector. Ukrainians have, however, argued that raising the price for gas now, would make it harder to bring the public later to accept more painful sacrifices. Nevertheless, Ukraine's initial discussions with the IMF held at the end of March, showed a reluctance to make other changes. Ukraine insisted on maintaining not only the subsidies for gas, but also the increase in pensions.

There are three accords between Russia and Ukraine:

  • The agreement on gas maintains more or less the existing price mechanisms for Russian gas and the transit of Russian gas to Western markets. It stipulates, however, that Ukraine has to increase its annual purchases by a third. There is, however, no obligation on Russia to maintain its current level of gas shipments through Ukraine to Western Europe.
  • The Russian lease on its naval base in Sevastopol in the Crimea, which was to expire in 2017, is extended to 2042, with only a slight increase in the existing annual rent. Russia is also allowed to add to its naval forces.
  • As a separate agreement, the Russian government has agreed to waive until 2019 the export duties up to a certain amount on gas exports, thus reducing the existing gas price for 1000 cubic metres from $330 to $230.

While the agreements will save Ukraine $40 billion up to 2019, they have several disadvantages:

  • The requirement on Ukraine to increase substantially its purchase of Russian gas will act as a disincentive for Ukraine to become more efficient in its use of gas, and to diversify its supply. Ukraine is one of the most inefficient users of energy in the industrial world. Ukraine's own resources are underdeveloped. It has shale deposits. Besides this, there are other foreign sources of gas available at comparable prices.
  • A cheaper supply of gas, coupled with the possibility of Russian credits for the modernization of the pipeline, will not encourage Ukraine to run its gas sector in accordance with market principles in order to get Western support.
  • Ukraine has had to make a major concession - the extension of the lease on the Russian naval base - in order to obtain a gas price which is about what Western European countries are paying for Russian gas after the transportation cost is removed.
  • There is apparently nothing to prevent Russia from restoring the export tax on the gas. It may therefore use, as it has done with Belarus, this stick for disciplining Ukraine.
  • In any case, the long-term presence of the Russian naval base in the Crimea will give Russia a strong influence on Ukrainian affairs.

The geo-political disadvantages of the three agreements for Ukraine are amplified by  other agreements that Russia has proposed:

  • The two national gas companies, Gasprom and Naftohaz should merge, thus putting Ukrainian gas prices, the Ukrainian Gas Transit Line, the Ukrainian gas distribution network, and the Ukrainian gas reservoirs under Russian control. This might mean that Ukraine could no longer resist Russian price increases, withstand Russia turning off the tap, or diversify its sources.
  • the Ukrainian electrical and nuclear industries, including reactors, and uranium deposits being jointly managed with Russia.
  • Russian companies and their subsidiaries should be granted immunity under Ukrainian law.
  • Ukrainian courts would have no immunity against Russian judicial investigations and would be obliged to apply without appeal the decisions of Russian courts.
Twelve of the 29 ministers of the Cabinet have criminal records. 


The Ukrainian government's reaction to the latest Russian proposals has been wary. The US and the EU comments on the blossoming friendship between Russia and Ukraine have amounted to stating that it is up to the two sides to decide on the form that their relations will take. It is possible that they are tired of Ukrainian government's seeking to play the East off against the West. They may also not be convinced by what they have seen so far of the Yanukovych government's protestations of democratic convictions and commitment to economic reform. They may even be happy no longer to have the inconvenience of a democratic, but chaotic Ukrainian government knocking at the door of NATO and the EU.

They should, however, be concerned by what they see happening in Ukraine. The agreements that Russia has now proposed would have the effect of limiting Ukraine's effective sovereignty. If they are accepted, they also have the potential to destabilize the country, with consequences reaching beyond Ukraine's borders.

The West has every interest therefore to remain involved in Ukraine. Should Ukraine revert to authoritarianism, it should not surprise us. It is almost a rite of passage for countries evolving towards pluralism. It does not necessarily predict the future. Under President Yushchenko, Ukraine had become, according to Freedom House, completely free, and indeed ahead of Turkey in its rights and freedoms. Although Ukraine has moved closer to Russia, there are still strong economic interests pulling it in the opposite direction: Ukraine strongly needs an understanding with the IMF. It wants free trade with the EU. For this reason, Ukraine rejected, during its initial negotiations with Russia, the idea of joining the Russian-led common market, the Common Economic Space (CES). It is important, therefore, that the IMF, the EU, and the West in general, should resist surrendering to Ukraine fatigue. It still is in our interest to support democracy and economic reform in Ukraine.

Vide Karatnycky, Adrian, Reintroducing Victor Yanukovych, Wall Street Journal Europe, 8 February, 2010, Johnson's Russia List, 2010-26 # 23

BBC Monitoring, Russian Opposition criticizes gas-for-fleet deal with Ukraine, Echo Moskvy Radio, 29 April, 2010, Johnson's Russia List, 2010-86 # 27

Mostavaya, Yuliya and others, Back to the U$$R, Zerkalo Nedeli No10, 13-19 March 2010

Mostavaya, Yuliya, Svy Nakladybat' budem?, Zerkalo Nedeli No.8 27 February -- 5 March 2010

Rakhmanin, Serhy, Nabor Instrumentov, Zerkalo Nedeli No.9 6 -- 12 March 2010

Kuzio, Taras, Pro-Russian Old Guard Returns to run Ukrainian Security Forces, loc. cit.,

Yanukovych liquidates number of coordination bodies and working groups, Kyiv Post, 03/04/2010

Media Watchdog: Ukraine's Press Freedom Declines, New York Times, April 16, 2010

Interfax Ukraine, Brussels, 11 May 2010, European Journalists call on Ukrainian Authorities, media owners to respect press freedom, Kyiv Post 11/05/2010


Police move to dampen protest turnout, Kyiv Post, 11/05/ 2010

Interfax-Ukraine, !1/05/2010, Official Budgetary Abuses under Tymoshenko exceed Hr 100 billion, Kyiv Post, 11/05/ 2010

Bustov, Yuriy, Pravitelstvo s ogranichennymi bozmozhnostyami, Zerkalo Nedeli No.12, 27 March -- 2 April 2010

Kuzio, Taras, Pro-Russian Old Guard Returns to run Ukrainian Security ForcesEurasia Daily Monitor, 26 March 2010, Vol. 7, Issue 59

Istochnik "ZN": Za "ekspertnye uslugi" storonniye firmy budut poluchat' do 4% ot summy goszakupok, Zerkalo Nedeli, No. 16 (796) 24-29 April 2010

Kuzio, Taras, op. cit.

National Memory Institute under assault by new leaders, Kyiv Post 01/04/2010

Kuzio, Taras, Shift to Soviet-Russian national Identity in Ukraine, Eurasia Daily Monitor, Vol. 7, Issue 90, 10 May, 2010

European Commissioner: Yanukovych should be ready to work with the opposition, Kyiv Post, 04/03/2010 http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/61014/print/

ES economit ha Ukraine, Kommersant Ukraina No. 38, 03.03.2010

Chernomorskii flot Rossii ostavlyayut b Ukraine do 2042 goda, Kommersant Ukraina No. 70 22.04.2010

Chow, Edward, Bad deal all around, Kyiv Post, 22/04/2010

Slate Deposits in Ukraine bad news for Russia, ZIK Western Information Agency,  19/04/2010

Chow, Edward, op.cit.

Rossiya khochet nepricosvennogo statusa dlya svoikh predpriyatiy v Ukraine, Zerkalo Nedeli, No. 16 (796) 24-29/April 2010


The REAL Yanukovych TOP

19 May 2010

By Edward Chow and Taras Kuzio

President Dmitry Medvedev's visit to Ukraine this week is a continuation of the weekly meetings between the Russian government and the new leadership in Kyiv at either a presidential or prime ministerial level since Ukrainian President Viktor Yanukovych's election in February. The series of high-level meetings don't appear to confirm Ukraine's initial intent to establish a balanced foreign policy between Russia and the West.


2. The West and Yanukovych understand stability in different ways. The West sees stability as the desire to reduce political conflict by pursuing national integration and consensus politics, while Yanukovych defines stability as monopolizing political and economic power. An acquiescent press, moot civil society and loyal political opposition represent stability to current Ukrainian leaders.

3. The gas lobby has regained its powerful position in government. Billions of dollars were earned by Ukraine's gas lobby when the opaque gas intermediary RosUkrEnergo was operating between 2004 and 2008. Corruption in the energy sector has reduced popular trust in Ukraine's state institutions and undermined the country's democracy. Politicians tainted by corruption have little popular legitimacy.


One mimic of Russia is to rehabilitate Stalin and downplay his crimes against humanity. Yanukovych's de facto denial of the 1933 famine in Ukraine in a speech to the Council of Europe in Strasbourg on the same day that Ukraine ratified the treaty that extended the lease to Russia's Black Sea Fleet in Sevastopol poured oil onto a fire. Imagine an Israeli leader denying the Holocaust, and you can understand the reaction from patriotic Ukrainians.


Western preoccupation with priorities elsewhere in the world encourages Russia to test the limits of national and international tolerance. Russia knows exactly what it wants from Ukraine, but it seems that the West has failed to develop a clear strategy for partnership with Ukraine.

A nation of 46 million people at the heart of Europe has been left adrift to fend for itself. The Orange Revolution was a huge missed opportunity for both Ukrainians and the West to expand democracy and markets to the eastern fringe of Europe. By all indications, Russia is making sure that it doesn't miss the next opportunity in Ukraine.

Complete article:

Що приховує Віктор Федорович? TOP

14 травня 2010

Дмитро Хилюк

Схоже, що наш гарант Основного закону за менш ніж сто днів свого царювання не лише виконав свою обіцянку про дружбу з північно-східним сусідом, але й досяг неабияких успіхів, виконуючи ще одну свою програмну тезу «Україна для людей». Пам’ятаєте, бігбордами з таким написом був обвішаний весь Київ, і не тільки. Тоді гострослови ще жартували, що «список людей додається». Однак час показав, що жарт виявився реальністю. Україна, принаймні наймальовничіші її місця, нині таки для людей - але вибраних...

Істинність цієї тези автор мав нагоду перевірити на собі на травневі свята.

Отож все по порядку.

У пошуках тиші


Цього разу наша компанія вирішила заїхати в село Богдани (див. карту) з боку села Любимівка. Адже дорога від Любимівки до Овдієвої Ниви, що на карті позначена як ґрунтова, насправді є мініавтобаном з надзвичайно рівним асфальтовим покриттям. Відразу за Любимівкою дорогу перекриває шлагбаум, поруч будка, з якої до нас вийшов мужичок бомжуватого вигляду в спортивних штанях і з задутим від горілки обличчям.


Шлагбаум він відкривати явно не збирався, і автор цих рядків, керуючись практикою попередніх відвідувань заповідника та статтею 33 Конституції про свободу пересування, об’їхав з друзями шлагбаум узбіччям.

«Страж порядку» жваво поцікавився нашим маршрутом:

- Ви, хлопці, зовсім охрєнєли. Куди їдете?

- В Богдани.

- А чого?

- А ваше яке діло?

З цими словами ми продовжили свій шлях.

Важлива ремарка! Біля шлагбауму і далі в лісі ми вели відеозйомку на любительську камеру, Цей факт стане ключовим в подальшому розвитку подій.

Поїздивши по лісових дорогах години зо дві, відвідавши село Рихту та нині не існуюче село Ритні (хоча на карті воно позначене), пофільмувавши красоти природи, наша компанія спрямувала свій шлях в Богдани.

А в лісі – беркути!

В Богданах (маленьке село на декілька вулиць без магазину й школи) нас чекав сюрприз у вигляді семи(!!!) озброєних автоматами беркутівців.

(Нагадаю, діло відбувається в глухому селі серед лісу за майже 100 км від Києва).

Зупинивши наш мототранспорт, стражі порядку (на цей раз вже без лапок) почали з того, що обшманали автора цього матеріалу, як кажуть, по повній. Однак їх цікавив не вміст кишень і гаманця. Вони шукали…. Здогадалися? Правильно! Відеокамеру!

Далі був перегляд нашого відео, зрозуміло, без протоколів про огляд майна і інших формальностей, яких працівники міліції зобов’язані дотримуватися. На резонні запитання, що сталося і в чому справа, служиві відповідали, що «ми охраняєм дом Глави Государства, а ви в’єхалі незаконно і без какіх-лібо докумєнтов і вєлі с’йомку без разрєшенія». Отже, виявляється, збираючись до лісу на мопеді, тепер треба брати з собою паспорт і дозвіл познімати лісові хащі!!!!

Судячи з реплік, якими перекидалися міліціонери, їх цікавило, чи немає на відео вишок для спостереження і полювання, якими нашпигований з недавніх пір ліс.


В Сухолуччі, на виїзді із заповідника, нас чекав черговий інцидент.

На воротах перестрів черговий «страж» порядку з громадського формування «Делліт» сільської ради села Сухолуччя, і почав вимагати документи та пояснення: «як ви сюда попали?».

Аргументи про те, що він не має жодного права ні затримувати, ні чогось вимагати, оскільки не є працівником правоохоронних органів, і те, що нас вже обшукала міліція, на нього не діяли, як і пропозиція запитати про наші особи «топтунів» у «Ниві» (очевидно, з Управління держохорони), що припаркувалася за десять метрів…

Врешті решт, не задовольнивши цікавість сільрадського партизана і не отримавши від нього пояснень, ми вирвалися на свободу…

Журналістська стратегія

На наступний день візит до заповідника було повторено. Але вже з повним комплектом документів: паспортів, журналістських посвідчень, карток акредитації до Верховної ради тощо.

У Сухолуччі нас зустрів той самий охоронець в камуфляжі, який, переписавши наші дані, заявив, «зв’язатися з начальством не можу у вихідний день, вас не пущу, бо немає пропуска і вообще, вам що, більше немає де їздити?». А також розповів, що легально попасти на територію сіл в заповіднику можна виключно отримавши перепустку в адміністрації заповідника. А якщо перепустки немає, то нас повинні виїхати зустріти мешканці тих сіл, куди ми прямуємо. За час нашої з охоронцем розмови через ворота виїхало і в’їхало декілька дорогих джипів з київськими номерами. Очевидно, то були місцеві селяни, що на продажі молока та грибів заробили на дорогі автівки…

Далі ми спрямували шлях до шлагбауму в Любимівці. Та спроба проїхати там також зазнала фіаско. Охоронці спочатку нібито були й не проти пропустити, але, потелефонувавши керівництву, почали вимагати перепустку... «Це Ви вчора знімали камерою? Це у Вас була камера?», - вимагав відповідати охоронець, спрямовуючи свій погляд на мою колегу-журналістку, на що та відповіла, що камера була, але коли це заборонили вести відео зйомку у лісі???


Мораль байки

З неформального спілкування з місцевими жителями вдалося вияснити наступне.


Існує негласне розпорядження нікого не пускати як в заповідник, так і в села на його території, Для того, щоб все-таки потрапити легально, необхідно запрошення від місцевих жителів, і на його підставі оформляється дозвіл на в’їзд або вхід, і то лише на один день. В інших випадках потрапити неможливо.

Маєток, з дозволу сказати, Гаранта Конституції, знаходиться поблизу села Пилява. Він охороняється як приватною охороною, так і спец підрозділами міліції та УДО.


Новоспечений Гарант частенько навідується в заповідник, щоб пополювати на кабанчиків, косуль та тетеревів. Судячи з суворих заходів охорони, місцеві не виключають, що Гарант розважався в заповіднику 2-3 травня. Вишки в лісі слугують як для полювання, так і для спостереження за «чужими».

Гіпертрофована увага до нашої компанії була викликана тим фактом, що ми вели відеозйомку, а доніс про це удошникам (працівникам УДО) охоронець бомжуватого вигляду. УДО поінформувало Беркут, який близько двох годин чекав на нас в Богданах для того, щоб видворити.

Питання залишаються

Тепер декілька запитань з приводу до українських владних структур.

Зокрема до керівництва МВС.

На підставі якого закону приватні охоронні структури та громадські формування вимагають документи та іншу конфіденційну інформацію у громадян, що перебувають або хочуть потрапити на територію одного населеного пункту держави Україна, прямуючи туди з іншого?

Яке законодавство дозволяє цим партизанам влаштовувати допити, перекривати автомобільні шляхи загального користування, які пролягають через державний заповідник Дніпровсько-Тетерівського заповідно-мисливського господарства, що підпорядковується Державному комітету лісового господарства?

Ким і коли був виданий наказ про обмеження конституційного права громадян України на свободу пересування у власній державі?

Що роблять бійці спец підрозділу «Беркут» в повній бойовій викладці в лісі? Чи, можливо, на першотравневі свята основні загрози громадській безпеці на Київщині знаходяться серед диких звірів?

Наступні питання до нашого Гаранта, Віктора Федоровича.

Це і є виконання вашої програми «Україна для людей».? Нам залишається тільки сподіватися, що ситуація зміниться, і ми теж зможемо почуватися людьми у своїй державі. Так, Вікторе Федоровичу?

PS. Восьмого травня до заповідника прибула знімальна група одного з телевізійних каналів зняти репортаж про специфіку пропускної системи.

Цього разу охоронці були більш привітливими. «Височайше» дозволили телевізійникам проїхати в заповідник, АЛЕ лише в супроводі працівника заповідника і лише по встановленому ним маршруту. До того ж охоронці почали нахабно брехати, що людей не на автомобілях вони пускають в заповідник без перепусток, лише за наявності посвідчення особи.

Така ось «демократія це порядок», як каже наш гарант, в дії.

Ціла стаття: http://ua.for-ua.com/analytics/2010/05/14/070352.html

Росія та Україна: хто для кого хазяїн? TOP

20 травня 2010

Надія Майна

Цього тижня із дводенним офіційним візитом у Києві перебував Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв. Під час цього візиту президенти Росії та України підписали кілька угод, серед яких угода про демаркацію російсько-українського кордону, про міжбанківську, науково-освітню та культурну співпрацю, а також про співпрацю в галузі використання та розвитку навігаційної супутникової системи «Глонасс». Оцінку візиту Медведєва до України, новим українсько-російським угодам та домовленостям, а також перспективам подальшої співпраці України та Росії дали екс-міністри закордонних справ України Анатолій Зленко та Борис Тарасюк.


Пан Анатолій зазначив, що за підсумками цього візиту можна зробити висновок, що сторони вийшли на «серйозний багатоплановий діалог». «Вони просунулися у низці питань двосторонньої взаємодії, у першу чергу це стосується економічних питань. Також відбулися певні зближення позицій з міжнародних питань. Я маю на увазі підписання трьох відповідних декларацій», - пояснив екс-міністр закордонних справ України.

Крім того, він зауважив, що умовно можна виділити чотири частини цього візиту.

Політична частина свідчить про інтенсивний діалог на високому і на найвищому рівні між двома країнами, вважає пан Анатолій. …

Економічна частина, за словами дипломата, передбачає, що ... «російська сторона в першу чергу ставить перед собою політичну мету, підводячи під цю базу економічну складову», - пояснив пан Анатолій.

Третя частина – гуманітарна. ... «Підписана низка угод, що стосуються освіти, науки та культури. Також запланований цілий ряд таких заходів, як, наприклад, відзначення у 2018 році двохсотріччя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, проведення днів освіти Росії в Україні і т ін.».

Четверта, геополітична, частина, за словами Анатолія Зленка, ... свідчить про зближення позицій двох сторін з міжнародних питань», - зазначив дипломат.

Сумніви у щирості влади щодо нових російсько-українських угод


«Всіх нас здивувало, чому від суспільства та депутатів Верховної Ради приховується зміст угод. Адже досі немає угод – ні громадськість, ні народні депутати не можуть ознайомитися з їх суттю. Тому що, лише ознайомившись з угодами, можна зняти ті настороги, які були, і дати об’єктивну оцінку підписаним документам», - зауважив міністр закордонних справ опозиційного уряду. …

Крім того, Борис Тарасюк нагадав, що 12 травня Клюєв жодного слова не сказав про три геополітичні заяви, які в понеділок були підписані президентами. Він зауважив, що ці заяви «втягують Україну в російську геополітику, зокрема, в заяву щодо європейської безпеки, де Україну притягують до російського бачення нової європейської системи безпеки».


Пана Бориса також стурбувала вказівка уряду про підготовку 14 нових двосторонніх угод, які стосуються найбільш важливих стратегічних об’єктів економіки України – авіабудування, суднобудування, космічної галузі, газотранспортної системи та ін. … Зокрема, там містяться і такі перли, як «змусити Україну використовувати нафтопровід «Одеса-Броди» в реверсному режимі для того, щоб не допустити використання Україною каспійської нафти».


«Як людина, яка була на початку створення двосторонніх російсько-українських взаємин, можу сказати, що … Україна здебільшого захищала національні інтереси України у взаєминах із Російською Федерацією», - наголосив пан Борис.

Значущість нових угод покаже час


За словами пана Анатолія, серед підписаних угод окремо слід виділити угоду про демаркацію державного кордону між Росією та Україною. «Я її не бачив, але її мені вчора зачитали по телефону. Я б сказав би, що це угода процедурного характеру, яка, з одного боку, дає згоду на проведення демаркаційних робіт, а з другого – вирішує деякі організаційні питання щодо початку проведення цих робіт», - розповів дипломат.

Він також зауважив, що сьогодні йдеться лише про суходільну частину території України, де має бути проведений державний кордон. Поза увагою поки що залишається виконання роботи по встановленню морського державного кордону. …


Підсумовуючи все вище сказане, пан Анатолій зазначив, що вважає угоду про демаркацію російсько-українського кордону надзвичайно важливою: «Вона може розглядатися і як міждержавна, і як політична угода, але важливість її заперечувати не можна».

Лише Росія винна у затягуванні процесу демаркації кордону

Вся вина у затягуванні процесу демаркації російсько-українського кордону лежить на Росії, наголосив міністр закордонних справ опозиційного уряду України, екс-міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Він розповів, що у 1998 році, будучи міністром закордонних справ уперше, він «зміг переконати російського колегу Примакова у необхідності розпочати делімітацію». Процес делімітації тривав 5 років. Домовленість про проведення демаркації була досягнута лише у 2005 році. Сам же процес демаркації, на думку пана Бориса, розпочнеться лише в 2010 році в найкращому разі. «Оскільки проведення демаркації на місцевості є дуже трудомісткою роботою, то можна передбачити, що вона завершиться не раніше ніж через 2 роки», - додав дипломат.


У деяких питаннях Україна відходить від захисту власних національних інтересів


Пан Борис зауважив, що впродовж всього часу перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі з боку різних структур флоту велася підривна діяльність проти України: «Фактично засобами Чорноморського флоту, підконтрольними йому виданнями, велася інформаційна війна». Виходячи з цього, екс-міністр закордонних справ України вважає, що повернення російських військових контррозвідників слід розглядати в руслі «багаторічних переговорів, які ведуться між Україною та Росією щодо перебування військової прокуратури, щодо перебування військових суден Російської Федерації на нашій території, щодо вільного дефілювання військових озброєних патрулів Росії по Севастополю, що важко собі уявити в будь-якій іншій країні».


Хто для кого хазяїн

За словами міністра закордонних справ опозиційного уряду Бориса Тарасюка, Росію дратувало і дратує те, що Україна проводить свою зовнішню політику, «маючи власні зовнішньополітичні пріоритети, які не співпадають із пріоритетами Росії». «Очевидно, сьогодні в Росії вважають, що настав той час, коли можна натиснути на свого партнера і змусити його проводити той зовнішньополітичний курс, який більше відповідає інтересам Росії, а не України», - зазначив пан Борис.

Він також закликав звернути увагу на поведінку російського президента під час візиту в Україну: «Поведінка Президента Росії в Києві, коли він на висловлювання Президента України про те, що «так швидко працювати не можна!», відповів, що «доведеться», показує те, хто для кого хазяїн і хто кого повинен слухати».

Борис Тарасюк також заявив, що він є песимістом у тому, що стосується зміни зовнішньополітичних векторів України. «Ми є свідками зміни зовнішньополітичних та безпекових пріоритетів України і скочування України до позицій Російської Федерації», - зазначив міністр закордонних справ опозиційного уряду.

Ціла стаття: http://ua.glavred.info/archive/2010/05/20/165836-0.html

Акцію протесту і вимоги "Свободи" проти зрадницької політики Януковича TOP

01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 17, оф. 28, тел. +38-044-228-34-12; www.svoboda.org.ua; е-mail: yuriy.syrotyuk@svoboda.org.ua

«17» травня 2010 року

«Свобода» провела всеукраїнську акцію протесту проти зрадницької політики Януковича

Акція протетсту на Софіївській площі
17 травня 2010 року о 12-00 Всеукраїнське об'єднання «Свобода» на Софійській площі провело акцію протесту проти зрадницької антиукраїнської політики режиму Януковича.

Також 17 травня 2010 року Всеукраїнське об’єднання «Свобода» провело пікетування усіх облдержадміністрацій в рамках всеукраїнської протестної акції проти зрадницької антиукраїнської політики режиму Януковича.

«Свобода» закликала усіх українських патріотів долучитися до протесту і не допустити підписання у рамках візиту президента РФ Д. Мєдвєдєва нових зрадницьких угод, що обмежують державну незалежність, територіальну цілісність України та завдають значної шкоди економічній безпеці держави.

Протестувальники, що вийшли на Софіївську площу, тримали гасла: «Москва, покайся!», «Геть окупаційну адміністрацію!», «Ганьба українофобській політиці Януковича!», «Зек – маріонетка кремлівських карликів!», «Бандера прийде – порядок наведе!», «Геть політичних папуасів!», «Геть московських окупантів, геть московських холуїв!».

Під час акції виступили заступник голови Київської міської організації ВО «Свобода» Андрій Іллєнко, керівник «Студентської Свободи» Руслан Андрійко, голова Одеської обласної організації Павло Кириленко, голова Київської обласної організації Святослав Ханенко, голова ГО «Люстрація» Олег Осуховський.

Учасники акції вимагали:

  • Визнати факт окупації України більшовицькою Росією у 1918-21 рр., наслідком чого вчинено безпрецедентний геноцид українців.
  • Офіційного визнання, вибачення та компенсації від Москви за геноцид українців. Добитися від Росії повернення заощаджень громадян України (83 млрд.крб. станом на 1991р). Наполягати на передачі Україні належної їй частки Алмазного фонду, золотих та валютних запасів, закордонного майна колишнього СРСР.
  • Виплатити компенсації репресованим українцям та їхнім нащадкам у розмірах, відповідних до їхніх страждань.
  • Надати українцям Кубані, Холмщини, Надсяння, Підляшшя, Лемківщини, що насильно виселені з рідних земель, статус депортованих з усіма соціальними ґарантіями.
  • Повернути в Україну національні, культурні, історичні та інші цінності, вивезені за кордон в період московської окупації.
  • Делімітувати (встановити договором) та демаркувати (позначити на місцевості пограничними знаками) державні кордони України, у тому числі – морські. В разі подальшого зволікання Росії – встановити державні кордони в односторонньому порядку (за прикладом Естонії). Забезпечити належну прикордонну охорону.
  • Запровадити візовий режим з Росією
  • Очистити владу та силові структури від агентури Москви; знешкодити фінансовані Росією підривні організації; забезпечити виведення російських військових баз з української території;
  • Створити Українські контрольно-пропускні пункти на всіх об'єктах, орендованих до 2017 року Чорноморським флотом Російської Федерації. Запровадити суворий контроль за пересуваннями іноземних військовослужбовців територією України.
  • Забезпечити невідкладне примусове виконання всіх рішень українських судів щодо вилучення українського майна із незаконного користування ЧФРФ.
  • Запровадити постійне безперешкодне фахове інспектування військових об'єктів ЧФРФ на території України щодо відповідності їхнього функціонування до Законів України та підписаних міжнародних угод. Вимагати від РФ детального звіту про перебування на території України (включно з територіальними водами та континентальним шельфом) зброї та боєзапасу.

Прес-служба Всеукраїнського об’єднання «Свобода»

Skype: Yuriy.Syrotyuk

Якщо Москва активно співпрацювала з Гітлером, то причому тут Бандера? TOP

15 травня 2010

Володимир Гінда


Для мене як історика не стала несподіванкою резолюція Європарламенту щодо України, де у 20-у пункті між іншим теперішньому президентові рекомендується відібрати звання Героя України в С.Бандери за співпрацю з нацистами (пункт прийняли після активного лобіювання польських парламентарів). У резолюції мене як історика здивувало, що нам про колабораціонізм розказують представники тих країн, лідери яких у десятки разів більше за С.Бандеру співпрацювали з Гітлером. Причому не цуралися схвалювати знищення інших суверенних країн.

Хотілося б нагадати Великобританії та Франції про їхню співпрацю з Гітлером, а Польщі й Росії, крім того, ще й про тероризм їхніх національних героїв. Я не збираюся викладати якийсь сенсаційний матеріал – це знає кожен історик чи любитель історії, тим паче що ця інформація є в шкільних підручниках (яких поки що не переписали за вказівкою Д.Табачника), студентських посібниках зі світової історії. Ці факти просто дещо “призабуваються” з кон’юнктурних міркувань.

Пілсудський влаштовував терор Москві

Розпочнемо з тероризму, який так люблять поляки й росіяни приписувати лідерам українського національного руху. Це слово останні десятиріччя для багатьох асоціюється зі страшними терактами у світі (США, Росії, Ізраїлі), тому не дивно, що люди сприймають тероризм Бандери з позицій сьогодення, забуваючи, що тогочасні реалії і ситуація у світі істотно відрізнялися від теперішніх. …

Скажімо, польському національному героєві Юзефу Пілсудському, який повернув Польщі державність, наші сусіди наставили пам’ятників не менше, ніж комуністи Леніну в радянській Україні. Та на зорі своєї політичної діяльності Пілсудський не цурався індивідуального терору. На початку ХХ століття він зі своїми однопартійцями з Польської Партії Соціалістичної (створеної 1890 року ним же) здійснили ряд терористичних актів проти представників царської влади. Окрім того, польські соціалісти, щоб поповнити партійну казну, грабували банки, поштові потяги тощо. …

Восени 1930 року Пілсудський своїм наказом розпорядився провести акції «пацифікації» щодо українського населення Галичини, яке прагнуло створити власну державу й вимагало рівних прав із полякам. Цілком гуманістичною назвою (пацифікація перекладається з латини як «умиротворення», «замирення») прикривалися жорстокі репресії проти українців, жертвами яких стали сотні людей. У січні 1932 року на спеціальному засіданні Ради Ліги Націй було ухвалене рішення, що засуджувало такі дії польського уряду щодо українського населення. До слова нагадаю: на Нюрнберзькому процесі дії Бандери і УПА не були кваліфіковані як співпраця з нацистами – це питання навіть не розглядалося. Не йдеться про це й у жодному з 42 томів, на які так люблять посилатися українські комуністи.

Співпрацював Пілсудський і з нацистським режимом. Так, 26 січня 1934 року в Берліні було підписано «Декларацію про невикористання сили між Польщею та Німеччиною».

Після його смерті у 1935 році дружні відносини двох держав не завершилися: 31 січня 1938 року Варшаву відвідав керівник нацистської поліції генерал Далюге, у вересні 1938 – генерал Заморський (начальник польської поліції) був запрошений друзями-нацистами на з’їзд Націонал-соціалістичної партії Німеччини, який проходив у Нюрнберзі. 15 грудня Варшаву відвідав міністр юстиції Німеччини Герман Франк, а 18 лютого 1939 року – керівник СС і головний шеф гестапо Генріх Гіммлер.

Така співпраця напередодні Другої світової війни була невипадковою, адже полякам пощастило взяти участь у розчленуванні Чехословаччини, яка стала жертвою так званої “Мюнхенської змови”. Німці “великодушно” дозволили Польщі анексувати Тєшинську область і частину Словаччини. Це вже потім, після 1 вересня 1939 року, польський уряд став активно проповідувати антинацистські ідеї.

Комуністичний терор

… Так, у 23-у номері газети «Іскра» від 1 серпня 1902 року Ленін писав (мовою оригіналу): «Нисколько не отрицая в принципе насилия и террора, мы требовали работы над подготовкой таких форм насилия, которые бы рассчитывали на непосредственное участие массы и обеспечивали бы это участие». В одній із  подальших статей - «Новые задачи и новые силы» - він уточнив: «Необходимо слияние на деле террора с восстанием массы».

А ось що він писав у інструкції, розробленій восени 1905 року, з промовистою назвою «Задачи отрядов революционной армии»: «Начинать нападения при благоприятных условиях, не только право, но прямая обязанность всякого революционера», який має повне право на «убийство шпионов, полицейских, жандармов, взрывы полицейских участков, освобождение арестованных, отнятие правительственных денежных средств и обращение их на нужды восстания..., немедленное разжигание революционной страсти толпы».


Його спадкоємець Йосип Сталін політичну кар’єру теж розпочав із терору: він активно «бомбив» банки й поштові установи царської Росії на Кавказі. Найбільшої слави серед своїх побратимів-однопартійців Джугашвілі здобув після організації пограбування Державного банку на Ервінській площі в Тифлісі (нині – Тбілісі) у червні 1907 року. Безпосереднім виконавцем акту стала група Камо, що складалася зі злодіїв-рецидивістів.

Дивно, але факт: такі не зовсім приємні деталі з біографій всесвітньо відомих борців за ідеї пролетаріату не заважають російським політикам виділяти чималі кошти на утримання забальзамованого тіла Леніна в Мавзолеї в центрі Москви, а російському народові – вважати Сталіна одним із великих росіян.


Європа і німці

А тепер – про співпрацю з Гітлером провідних європейських країн. Ось приклад чистого колабораціонізму Великобританії і Франції: проводячи так звану політику «умиротворення» Гітлера напередодні Другої світової війни, лідери цих держав дозволили безперешкодно 12 березня 1938 року приєднати до Німеччини Австрію. Ця подія увійшла в історію як аншлюс Австрії. Жодна з європейських країн навіть не відреагувала на загарбницькі дії фюрера. Більше того, за день до аншлюсу (11 березня) міністр закордонних справ Великобританії Є.Галіфакс запевнив у Лондоні свого колегу Ріббентропа, що вони не втручатимуться в австрійське питання, а міністр фінансів Д.Саймон пізніше цинічно заявив, що англійці взагалі ніколи не давали гарантій допомоги Австрії. Аналогічним чином повелися і США: державний секретар К.Хел повідомив, що це питання «не стосується Сполучених Штатів».

Недостатньо «замиривши» фюрера, великі європейські держави, які тепер ухвалюють резолюції, де засуджують співпрацю з нацистами українських патріотів, наприкінці вересня 1938 року підписали з Гітлером «Мюнхенську угоду», за якою «демократично» розділили територію суверенної держави Чехословаччини.

СРСР і нацистська Німеччина: об’єднані паради, спільні навчання НКВД і гестапо, взаємна любов вождів

У свою чергу, Радянський Союз, правонаступницею якого себе оголосила Російська Федерація, розпочав Другу світову війну саме як союзник нацистської Німеччини. Незадовго до початку війни ці дві країни підписали пакт Ріббентропа – Молотова (23 серпня 1939 року), яким розділили між собою сфери впливу в Східній Європі.

За день до цієї історичної події Гітлер на нараді військових командуючих заявив: «Ще восени 1938 року я вирішив іти разом зі Сталіним… Сталін і я – єдині, хто дивляться в майбутнє. Так, я найближчими тижнями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталіну й разом з ним приступлю до нового поділу світу. Генерал-полковник Браухіч (головнокомандувач сухопутних військ) обіцяв мені війну з Польщею закінчити протягом декількох тижнів… Несчасних хробаків Даладьє (прем’єр-міністр Франції) і Чемберлена (прем’єр-міністр Великобританії) я побачив ще у Мюнхені, вони надто бояться, щоб атакувати нас».


У рамках співпраці СРСР і Німеччина активно обмінювалися досвідом роботи спецслужб – НКВД і гестапо, для їх спільних навчань у м.Закопане навіть було створено навчальний центр. Під час бойових дій проти Польщі командири передових частин нацистської і радянської армій здійснювали обмін спеціальними офіцерами зв’язку. Після капітуляції Польщі союзники 22 вересня 1939 року в місті Бресті провели спільний парад. Можливо, комусь не подобається слово “парад”? Тоді нехай буде військова маніфестація (саме так пише у своїх мемуарах комбриг Семен Кривошеїн, який командував на цьому заході радянськими окупаційними військами, а ось генерал Гейнц Гудеріан, командир німецьких частин, у своїх спогадах називає цю акцію парадом).

А судді хто?

Історики й політики пояснюють співпрацю з Гітлером намаганням захистити свої держави від неминучої війни. Що ж, це їхнє право. Поляки впевнені, що терористичні акти Пілсудського проти царської Росії були спрямовані на здобуття польської державності, яка була знищена після Третього поділу Польщі. Нинішні лідери російських і українських комуністів Г.Зюганов і П.Симоненко не бачать нічого крамольного в терористичних актах Сталіна й підтримці таких дій Леніним, бо вважають, що в такий спосіб вони ефективно боролися з ненависним їм буржуазно-капіталістичним ладом. Я не маю наміру критикувати такі методи боротьби і співпраці, бо вони на той час були поширені в Європі, і кожен виходив зі своїх інтересів, переслідував певні цілі. Та чи мають право, з огляду на це, російські діячі, а подекуди і європейські політики звинувачувати в тероризмі Бандеру, який боровся за незалежність України тими ж методами, що й Пілсудський і Сталін свого часу? Чи є морально виправданими закиди щодо співпраці лідерів ОУН і УПА з Гітлером, коли в «суддів» самих рильце в пушку?

Підсумовуючи сказане, виділю кілька пунктів, які дуже рекомендував би в майбутньому брати до уваги європейським і українським політикам.

Наступного разу, коли Європарламент надумає писати резолюцію щодо України і забажає включити туди якісь пункти історії, що не влаштовують наших сусідів - поляків чи росіян, - євродепутатам як людям цивілізованим і толерантним слід розглядати історичні події чи постаті не лише з позицій інших держав, будь то Польща, РФ чи ще хтось, а брати до уваги й позицію українських науковців, політиків, громади. А найкраще – створити групу з відомих іноземних істориків, які б вивчили різні точки зору і зробили об’єктивні висновки. Принаймні так робиться в цивілізованому світі.

Інакше не варто порушувати питання героїзації історичних постатей (пам’ятаючи стару армійську приказку: «Іншою стороною героїзму є чийсь злочин»), бо у біографіях героїв кожної країни за бажанні можна знайти багато темних і неприємних сторінок.

Ціла стаття: http://www.unian.net/ukr/news/news-376959.html

Політика «Принуджения к терпимости» TOP
Відверто, без манівців і навпростець адмірал Касатонов розкриває і сутність російської концепції її політико-економічних стосунків з нашою державною.

Три роки тому це інтерв’ю екс-командувача спочатку радянським, а згодом і російським Чорноморським флотом адмірала Ігоря Касатонова обійшло майже всі газети Криму. Коли його перечитуєш сьогодні, то краще починаєш розуміти нинішні діяння і подальшу політику Російського керівництва щодо продовження вже так званого «тимчасового» перебування його військового флоту на теренах України. Адже висловив тоді адмірал не лише свої особисті погляди, а, головним чином, плани військово-політичного керівництва РФ у стосунках з нашою державою.

Квінтесенцію, ключовий код цього матеріалу полягає у тому, що за «понятиями» адмірала і російських керманичів «умная и грамотная политика Украины по отношению к Черноморскому флоту должна быть политикой терпимости» Така собі братня «дружба», яку нас примушують терпіти.

Відверто, без манівців і навпростець адмірал Касатонов розкриває і сутність російської концепції її політико-економічних стосунків з нашою державною.

«Украина всегда будет должна России – это заложено в основе наших отношений», зазначав той у своєму інтерв’ю. Так воно і є в дійсності. Але три роки тому це було пряме, відкритим текстом попередження українському вищому керівництву, котре не могло чи не хотіло здогадуватись про таку позицію, щоб належним чином вибудовувати свою зовнішню політику і дипломатію. Тепер ці заяви адмірала знаходять своє жорстоке підтвердження в нових угодах про подовження терміну перебування російських військ на теренах України, про злиття (поглинання) наших стратегічних галузей економіки.

Отже, з великою долею вирогідності можна передбачити таке ж віроломне підписання проросійською адміністрацією України чергової угоди про анексію Криму.

У відповідях адмірала проглядається і відкрите зазіхання на територіальну цілісність нашої держави. Тоді, три роки тому, цим претензіям ми не придавали значення, вважаючи, що адмірал просто ностальгує за СРСР. Та після підписання Віктором Януковичем скандальних Харківських угод, стає зрозуміло, що все йде по заздалегідь на роки розробленому плану.

Стверджуючи, що Чорноморський флот залишиться у Севастополі після 2017 року, Касатонов тоді у цьому був твердо впевнений. Тому, що «...пребывание его в Севастополе это геополитическая потребность России». А нам Президент Віктор Янукович щось розповідав про робочі місця для севастопольців, а між тим лише в цьому році командування ЧФ вже подало на скорочення майже десять тисяч цивільних вільнонайманих робітників та службовців. Не витримує жодної критики і теза про те, що російський флот – гарантія безпеки України.

По-перше, нам в Чорноморському басейні ніхто і нічим не загрожує. По-друге, якщо і очікувати військову небезпеку, так це з боку кремлівських можновладців, бо коли ми ослухаємось і не будемо дотримуватись нав’язаної політики терпимості, то горе нам буде. Згадаймо, як окремі російські урядовці під час тузлівської кризи за принциповість нам погрожували бомбардуванням. А почнемо відстоювати свої національні інтереси та державні права, то за відпрацьованим сценарієм буде використана вже опробувана в Грузії тактика «принуждения к терпению». І здача Януковичем Севастополя, котрий проросійські місцеві чиновники все частіше вже називають головною базою російського ЧФ, це лише перший крок. Бо, як зазначав у своєму інтерв’ю адмірал Касатонов, «Речь идет еще и о такой точке на карте мира как Крым» на який у нашого північного сусіда теж існує «геополитическая потребность».

Отже, з великою долею вирогідності можна передбачити таке ж віроломне підписання проросійською адміністрацією України чергової угоди про анексію Криму.

Тому для національних патріотичних сил настає момент істини: або ми об’єднаємось і здолаємо п’яту колону, або ж втратимо кримський регіон, а заодно і свою державу після її розчленування партією регіональної буржуазії шляхом вже запланованої федералізації з феодалізацією.

З поміж варіантів його відторгнення здійснитись може і такий. З Росії, як завжди безперешкодно, прибувають сотні козаків і провокують масові безпорядки з побиттям місцевих жителів. Маючи вже дозвіл на використання військової сили, командування ЧФ в міста Криму спрямовує бойові підрозділи для захисту там російських громадян (кримчани майже всі мають паспорти і громадянство РФ) від «украинских национал-фашистов». Далі від імені своїх жителів органи місцевого самоврядування одночасно звертаються до Президентів, парламентів та урядів України і Росії з клопотанням про «присоединение Крыма к его исторической Родине в связи с угрозой жизни и здоровью крымчан со стороны украинских фашистов-националистов».

Після цього обома сторонами блискавично, синхронно і скритно, як і харківські угоди, приймаються і затверджуються відповідні рішення. А Севастополь був лише генеральною репетицією по анексії важливої для РФ точки на карті світу під назвою Крим.

Тому для національних патріотичних сил настає момент істини: або ми об’єднаємось і здолаємо п’яту колону, або ж втратимо кримський регіон, а заодно і свою державу після її розчленування партією регіональної буржуазії шляхом вже запланованої федералізації з феодалізацією. У цьому кожен переконається прочитавши старе, але і сьогодні актуальне інтерв’ю адмірала Касатонова.





Останній прорив Юлії Тимошенко TOP

Андрій Окара

Без опозиційної опозиції Україна перетвориться на "піратську республіку"

Відомий художник Олег Мінгалев написав магічну картиину, головним персонажем якої була Вона... Магічною була доля цієї картини та, як вважає А.Окара, магічний вплив мав цей витвір мистецтва на долю України...

Елітна ротація, затіяна в Україні президентом Віктором Януковичем та його оточенням і яка дуже нагадує фільм "Холодное лето пятьдесят третьего...", змінює не лише прізвища та партійно-кланову належність керівників держави, але й саму політичну систему, оскільки дуже швидко влада зосереджується в одних руках.

Добре це чи погано? Слугує розвитку країни чи веде до її стагнації? Де різниця між свободою та хаосом? Де межа, після якої порядок перетворюється на узурпацію, а стабільність – на цвинтар? Гіперконцентрація влади та маргіналізація опозиції ведуть до скорішого виходу з кризи чи до прірви?

Саме це коло питань є визначальним для розвитку української політичної системи та України як такої.

Тимошенко як Вітренко?


Якщо Юлія Тимошенко – це опозиція, то її значення і реальний вплив у найближчі часи може бути значно вищим, ніж коли вона була прем'єр-міністром. Більше того, зараз, коли у "донецьких" немає ніякого проекту країни, окрім чорнометалургійних пріоритетів, ніякої стратегії розвитку, ніякої національної ідеї, окрім "дерибану недодерибаненого", ніякої гуманітарної програми, окрім бюсту Сталіна в Запоріжжі та перетирання "мовного" питання, ніякої моделі консолідації та солідаризації суспільства, окрім хижацького інстинкту, повинен пробити її зірковий час.


Можна по-різному ставитися до програми БЮТ 2007 року "Український прорив" – як на мене, попри всі цікаві речі, там було надмірне захоплення теорією конкурентоздатності в інтерпретації Майкла Портера та редакції Юрія Полунєєва. Але то був осмислений текст, який, принаймні, можна було обговорювати. Зараз вже навіть рівень "Українського прориву" видається недосяжним.

Колись Юлія Тимошенко (з подачі політолога Олександра Шморгуна та свого соратника Олега Білоруса) проголосила власною ідеологією солідаризм. І, як то кажуть, що воно їй дало? Солідаристська ідеологія перспективна і продуктивна, але вона скористалася її "французькою" редакцією початку XX століття (часів Третьої Французької республіки) – мовляв, підприємець повинен не лише платити робітникам зарплатню, але ще й ділитися з ними прибутком.

Якщо Юлія Тимошенко займатиметься тим самим, що й раніше, тобто намагатиметься розвивати свій політичний проект екстенсивним шляхом ("бери больше – кидай дальше"), як вона робила останні роки і що відсунуло її од перемоги на президентських виборах, вона перетвориться на "натужну екзотку" політичного простору, на другу Наталю Вітренко. Особливість амплуа та публічного образу останньої добре відома: що б та не сказала, навіть щось розумне, його значення нівелюється специфічною харизмою ораторки.

Поліархія як справжня цінність


Поліархія є гарантією від монополізації влади одним елітним суб'єктом, гарантією політичної конкуренції та політичного розвитку країни. Монополізація влади у нинішніх загальносвітових умовах веде до застою та у невіддаленій перспективі – до зупинки розвитку країни і зниження її конкурентоздатності у світовій політиці.

Поліархія також запобігає і такій ситуації, коли випадковий політик, опинившись у високому владному кріслі, за тиждень може розпродати ледве не усю країну.


Складові поліархії – це вільні конкурентні вибори, багатопартійність, незалежні суди, свобода слова, система ротації еліт, реальна політична конкуренція, гарантії для опозиції, суспільний контроль за державним примусом. Американський політолог Роберт Даль додає сюди також високий рівень доходів та життя в цілому, розвинуту соціальну сферу, значний рівень урбанізації, велику кількість людей з вищою освітою та ін.

Українська опозиція – це хто?

Чи не головний елемент, що дозволяє поліархії існувати, – дієва опозиція.


Принципова відмінність російського та білоруського авторитаризму від політичного режиму Януковича полягає в тому, що в Росії зараз провідною державною стратегією є технологічна та соціальна модернізація – саме про це ведеться цікава суспільна дискусія. Тоді як в Україні йдеться про демодернізацію, суспільну архаїзацію та збереження енерговитратних технологій.

Тож питання, від якого залежить майбутнє України, звучить так: хто є зараз українською опозицією?


Тож чисто арифметичний підрахунок показує, що єдиний кандидат на роль опозиційної опозиції – Юля Тимошенко та її вже нечисленна свита. Тимошенко – з усіма її проблемами та недоліками. З усіма прольотами та неадекватностями. З усією колекцією скелетів у шафах.

Отже, виходить, що для повноцінного розвитку Україні, точніше, українській політичній системі необхідна повноцінна Тимошенко. Навіть не як особистість, не як яскравий політик, не як лідер партії, а як ціла інституція. Тобто, це питання вже виходить за межі її власної біографії.


Але виникає найтяжче питання: де взяти повноцінну Тимошенко?

Хто пише порядок денний, той керує світом

Тепер вона скаржиться – мовляв, не пускають на телеканали та в газети.


Тимошенко вважала, що може будь-який свій матеріал розмістити, де вважає за потрібне, – донедавна так і було. Також певний час спрацьовувала і схема синхронного розміщення матеріалу в місцевих ЗМІ по всій країні кількамільйонним накладом.


Розумні та моральні політики розвивають або підтримують аналітичне ЗМІ насамперед для того, аби пропонувати суспільству певний порядок денний, певну стратегію розвитку країни, певну логіку реформ та інших соціальних перетворень. (Якщо я правильно пам'ятаю, той самий Віталій Гайдук реально підтримував журнал "Эксперт-Украина", але не мав можливості займатися в ньому власним піаром.)

Розфокусована воля Тимошенко


Вона не створила власного клану – у неї була лише свита. Не партнери, а пажі.

Навіть пафосні політики-трибуни та бунтарі в її оточенні за невеликий час перетворювалися на сусликів.

Інші, з загостреним почуттям власної гідності або власної значущості, тікали від неї в інші політичні контексти – хто тихо, хто з гучним скандалом. Доводиться констатувати: це відбувалося не так через перекуп з боку конкурентів чи всезагальну зраду, хоч таке теж було, а через її невміння створювати партнерські, горизонтальні відносини. Вона патологічно не вміє ділитися владою, не вміє делегувати повноваження і відповідальність.


Поліархія Володимирівна Тимошенко як гіпотетичний лідер креативного класу

Так склалися обставини, що зараз Доля дає Тимошенко ще один шанс. Останній. Я не думаю, що вона його заслужила. Але він об'єктивно існує.


У режиму Януковича є влада, гроші (особливо після "газофлоту"), адміністративний ресурс, кадровий резерв, ЗМІ, хижацький інстинкт та бажання перегризти горло усім конкурентам.

Що може опозиція протиставити існуючому режиму, окрім критики – чи то конструктивної, чи то популістської?

Вони ("донецькі") – сильні та багаті, вона (опозиція і особисто Тимошенко) – слабка та бідна. За ними – "Россия, Москва и Арбат", за нею зараз немає ані Вашингтону, ані Брюсселю, ані навіть Дніпропетровська. В такому разі Тимошенко мусить діяти несиметричним чином – стати розумною: її розум має переважити їхнє багатство та владу.

Себто йдеться про стратегію "несиметричного протистояння" та ресурс "м'якої влади" (soft power), серед яких можна визначити, приміром таке:

- новий порядок денний, про-активну, а не реактивну позицію з більшості соціально та політично значущих проблем;

- новий "проект країни", нові історичні орієнтири, нову українську мрію, національну ідею нового рівня та нової якості (де б знімалося протистояння за лінією Схід / Захід);

- стратегію "проривної" модернізації та інноваційного розвитку України;

- ідеологічне та інтелектуальне забезпечення модернізаційної тематики;

- нову систему управління, засновану на поліархії, технологіях "рефлексивного управління" та "м'якої влади" (soft power);

- нову політичну етику, засновану на уяві, що навіть благородна ціль не виправдовує неморальні засоби;

- консолідацію навколо себе креативного класу;

- мережеву структуру спротиву (замість владної вертикалі);

- різноманітні політичні та соціальні інновації;

- інтелектуальні орієнтири VII технологічного укладу;

- захист та оновлене бачення української культури, альтернативне позиції "малоросійських нациків";

- сильне почуття, що в Україні Януковича нормальним людям жити неможливо;

- здатність солідаризувати людей навколо суспільних інтересів та цінностей;

- здатність збирати мітинги на 100-200 тисяч учасників.


Як сумно, що доля України – знов у жіночих руках!...

Ціла стаття: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4be83662071e9/

До ювілею великого ката TOP
Отже, «дєдушка Лєнін» та його соратники були насправді великими… грабіжниками поневолених народів. ... У жовтні 1921 року «Нью-Йорк таймс» подає статистичну інформацію: «Лише за минулий рік (1920)… на рахунки більшовицьких лідерів надійшло: від Троцького – 11 млн. доларів в один лише банк США та 90 млн. швейц. франків у Швейцарський банк; від Зинов’єва – 80 млн. швейц. франків; від Урицького – 85 млн. швейц. франків; від Дзержинського – 80 млн. швейц. франків; від Ганець¬кого – 60 млн. швейц. франків та 10 млн. доларів США; від Леніна – 75 млн. швейц. франків».

Теперішні ленінські «фанати» гідно продовжують традиції свого кумира. Що поєднує комуністів із найбільшими олігархами України в одній коаліції? Чи не зневага до українського народу та прагнення розв’язувати суспільні проблеми методом терору? А може інтереси захисту власних (і немалих) статків? Чи не цю практику покликана реанімувати ідея відновлення «музею В.І. Леніна»?


На 22 квітня 2010 року припадають 140 роковини з дня народження В.І. Ульянова-Бланка (Леніна) – постаті, яка увійшла в історію людства як одна з найзловісніших, як видатний ідеолог і практик злочинів проти людства. Попри все, можна було б обійти мовчанкою цю дату й не згадувати зайвий раз страшне минуле – нинішній час диктує розв’язання інших проблем. Та, однак, згадати доведеться. І сьогодні ця жахлива постать має своїх прихильників. Нечисленних, однак невгамовних. Яким не йметься реанімувати не лише зловісний труп свого кумира, а і його людиноненависницьку практику. Це їхніми зусиллями лобіюється ідея відновити музей Леніна в Києві – столиці країни, третина населення якої була винищена за часів радянської влади. З якою метою? Яку історичну пам’ять хочуть відновити комуністи сталінського зразка?

Може, в музеї зберігалися якісь автентичні експонати, що мають історичну цінність? Ні: Ленін ніколи не був у Києві, і Київський музей радянських часів не був багатим на експонати. То ж який сенс вкладають шанувальники радянських злочинів у відновлення музею імені того, хто «науково» обґрунтовував і впроваджував у практику знищення українців, кримських татарів, поляків, народів Прибалтики, загалом – терор проти всіх націй із самими росіянами включно?

Варто нагадати тим, хто вже призабув або й досі не хоче знати про те, якою Ленін бачив обґрунтовувану й запроваджувану ним «пролетарську демократію», пам’ять про яку зараз намагаються відновити. Слово самому Леніну, в роботах якого вимога «розстріляти» зустрічається частіше, ніж у будь-кого іншого: «Временно советую назначить своих начальников и расстреливать заговорщиков и колеблющихся, никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты!» (т.50 с.165). «Если не будут приняты героические меры, я лично буду проводить в Совете Обороны и в ЦеКа не только аресты всех ответственных лиц, но и расстрелы» (т.51 с.216). «Провести беспощадный массовый террор… Сомнительных запереть в концентрационный лагерь вне города» (т.50 с.143). «Надо расширять применение расстрела… Суд должен не устранить террор, а обосновать и узаконить его принципиально» (т.45, с.189).

І таких закликів – безліч. Вони – не наслідок емоційного сприйняття поточного моменту, а висновок із ретельно розробленої ідеології насильства й терору. «Революционная диктатура пролетариата есть власть завоеванная и поддержанная насилием пролетариата над буржуазией, власть, не связанная никакими законами» (т.37, с.249). І помиляються ті, хто протиставляє ідеї Леніна сталінській практиці: остання є наслідком втілення саме ленінських ідей. У роботі «Очередные задачи советской власти» Ленін запитує, чи може «соціалістичний демократизм» бути диктатурою однієї особи. І відповідає: «Решительно никакого принципиального противоречия между советским демократизмом и применением диктаторской власти отдельных лиц нет» (т.36, с.199). «Берите 1918 год, где не было этих споров и где я уже тогда указывал на необходимость единоличия, необходимость признания диктаторских полномочий одного лица с точки зрения проведения советской идеи» (т.40, с.308). Відомо, чим обернулася ця «диктатура пролетаріату» для українського народу: «С завоеванием Украины… наша сила крепнет. Теперь у нас есть возможность получить топливо из Донецкого бассейна, есть источники хлеба и продовольствия. На Украине имеются громадные запасы, излишки хлеба, их трудно взять сразу – там до сих пор партизанщина… Мы должны не менее трех тысяч рабочих железнодорожников, частью крестьян из северной голодной России, двинуть на Украину» (т.38, с.300-305). У 1921 році Ленін влаштовує на нашій землі перший голодомор-геноцид: «Поместить полтора миллиона армии на Украине, чтобы они помогали усилению продработы, будучи сугубо заинтересованы в ней, особо ясно сознавая и чувствуя несправедливость обжорства богатых крестьян на Украине» (т.44, с.67).

Отже, «дєдушка Лєнін» та його соратники були насправді великими… грабіжниками поневолених народів. Факти вщент спростовують пропаговану нинішніми послідовниками «вождя пролетаріату» тезу про його безкорисливість та ідейну цнотливість. У жовтні 1921 року «Нью-Йорк таймс» подає статистичну інформацію: «Лише за минулий рік (1920)… на рахунки більшовицьких лідерів надійшло: від Троцького – 11 млн. доларів в один лише банк США та 90 млн. швейц. франків у Швейцарський банк; від Зинов’єва – 80 млн. швейц. франків; від Урицького – 85 млн. швейц. франків; від Дзержинського – 80 млн. швейц. франків; від Ганець¬кого – 60 млн. швейц. франків та 10 млн. доларів США; від Леніна – 75 млн. швейц. франків».

Ми закликаємо громадян України вчинити спротив ганебним спробам комуністів-садистів і малоросів-мазохістів нав’язувати нашому народу виставки й пам’ятники їхніх кривавих «вождів» та нарешті покласти край намаганням знову затягнути нас у тоталітарне минуле.

Теперішні ленінські «фанати» гідно продовжують традиції свого кумира. Що поєднує комуністів із найбільшими олігархами України в одній коаліції? Чи не зневага до українського народу та прагнення розв’язувати суспільні проблеми методом терору? А може інтереси захисту власних (і немалих) статків? Чи не цю практику покликана реанімувати ідея відновлення «музею В.І. Леніна»?

Українська республіканська партія, Українська народна партія, Конгрес українських націоналістів, Українська партія, Українська народна самооборона та інші партії і громадські організації національно-патріотичного спрямування, що зібралися 22 квітня об 11 год. на Михайлівській площі, висловлюють рішучий протест проти такої спроби відновлення культу особи ідеолога геноциду. Ми вважаємо, що будь-які подавані під «художнім» соусом ленінські експозиції, в яких замовчуються факти про масовий терор і репресії більшовицької влади та перекручується історична правда, є знущанням з пам’яті безневинно закатованих десятків мільйонів жертв людиноненависницького червоного режиму. Нагадуємо Президенту та новосформованому уряду про міжнародні зобов’язання України «чітко та невідкладно засудити… тоталітарні режими, нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, військові злочини та злочини проти людства» (Резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 03 липня 2009 року). Ми закликаємо громадян України вчинити спротив ганебним спробам комуністів-садистів і малоросів-мазохістів нав’язувати нашому народу виставки й пам’ятники їхніх кривавих «вождів» та нарешті покласти край намаганням знову затягнути нас у тоталітарне минуле.

Організаційний комітет з проведення мітингу протесту 22 квітня 2010 року

Вимагаємо негайного приведення Чорноморського флоту Росії до цивілізованого стану TOP

Бездумне рішення української влади про перебування в Україні до 2042 соціально-небезпечних військових Російського Чорноморського Флоту свідчить про повну некомпетентність нового Уряду та нової Адміністрації державної влади в Україні.

До 2042 на території України будуть перебувати небезпечні верстви російського суспільства в Україні:

  • солдати строкової служби іноземної держави, котрі введені власним урядом в стан безправного бидла в російському суспільстві серед усіх працюючих верств населення;
  • офіцери російської армії доведені до стану повної залежності від тваринних інстинктів. Структура російської армії, котра постійно здійснює криваву агресію проти незалежних держав, дальше складається за принизливим, для нормальної людини, принципом - совєтської армії:
  • де солдат - це безправне створіння, котре виконує незрозумілий «долг» перед правителями за кусок гіркого хліба і миску тухлої каші, є вічно голодний, сонний та через совєтсько-армійський дурдом постійно знаходиться в критичному психологічному стані, позбавлений практично усіх загально людських прав, володіючи при цьому вогнепальною зброєю відноситься до соціально-кримінальних груп. Готовий за кусок м’яса і літру самогонки віддати усе.
  • де офіцер - без «кола і двора», споконвіку на жалюгідному забезпеченні і пройшов через принизливу систему совєтських офіцерських гуртожитків.

З часів найкривавішого в історії людства штурму міста в 1945, коли загинуло 500 000 атакуючих вояків на місто Берлін, та ліквідації аварії на Чорнобилській станції, коли два батальйони солдат совєтської армії голіруч збирали радіоактивний граніт, згодом поступово вмираючи у госпіталях по всій совдепії, солдати в російській армії дальше відіграють роль «гарматного» м’яса.

Солдати позбавлені будь-яких цивілізованих грошових компенсацій за виконання смертельно-небезпечної, надзвичайно складної і неймовірно відповідальної роботи, поряд із, важким психологічним станом є загрозою для мирного населення так, як будь-які компенсації за виконану роботу повинні добуватися на даній місцевості.

Враховуючи вище сказане рекомендуємо Мєдвєдєву і депутатам Державної Думи Росії негайно проконсультуватися із українськими генералами, котрі забезпечували боєздатність українського війська в Іраку на цивілізованій основі:

  • цивілізовані грошові компенсації за виконану роботу, поранення і смерть військовослужбовця;
  • цивілізоване ресторанне харчування;
  • розпорядок роботи військового включає щоденний і щонедільний час для психологічної реабілітації із широкою програмою.

Військово-службовці Чорноморського Флоту Росії повинні бути людьми – тобто отримувати цивілізовані компенсації за виконану роботу:

- уся виконувана робота військово-службовцями строкової служби Чорноморського флоту Росії, котрі базуються на Україні, повинна бути внесена в Трудовий Кодекс Росії, відзначена в трудових книжках і, відповідно, компенсована грошовими виплатами за стандартами цивілізованих держав.

Вимагаємо від Уряду України і Верховної Ради України створити державний комітет, котрий буде контролювати забезпечення і стан російських солдат у Криму.

Якщо Росія відмовиться негайно приводити війська Чорноморського флоту до рівня цивілізованих держав вимагаємо негайного створення воєнізованого санітарного кордону між Кримом і рештою України щоб убезпечити громадян від російських солдат-голодранців.

Нам вистарчає своїх строкових солдат, ще бракувало москалів-голодранців «зашуганих дідами» із вогнепальною зброєю і традиційною ненавистю до українців і кримських татар.

Острожинський Ігор ________________

Громадський Комітет Захисту Прав Людини,

Дослідницький Центр Всестороннього Вивчення Життєдіяльності Людини та Суспільств

Тернопіль, Україна

www.holocaust1.netfirms.com/pcdhr upaihor@yahoo.com , pcdhr@studat.com

Війна в Україні триває TOP

Маріуш Завадзький

Янукович оголосив Тимошенко війну? Віктор Янукович при владі не так давно, а проти Тимошенко і колишніх міністрів вже порушено кримінальні справи. Нове керівництво, хоч і саме не без гріха, заявляє про масштабне розкрадання бюджету. Зрештою, українці впевнені, що майже всі їхні політики крадуть – пише Маріуш Завадзький в польській Gazeta Wyborcza.


Після перемоги Януковича стрімким темпом відбувається процес, який уряд і президент називають налагодженням відносин із Москвою, а прозахідна опозиція вважає скандальним розпродажем національної власності і незалежності. В обмін на зниження ціни на купований в Росії газ Київ погодився, щоб Чорноморський флот залишився в Криму не до 2017 року, як передбачала попередня угода, а щонайменше до 2042 року. Раз на декілька тижнів можна почути про нові угоди щодо об’єднання атомної чи авіабудівної галузей двох країн, внаслідок чого слабша Україна стане залежною від Росії. Нещодавно прем’єр-міністр Владімір Путін запропонував навіть об’єднати український «Нафтогаз» з російським «Газпромом» – газовим гігантом, який постачає газ до Європи.

Учора знову ж стало відомо, що до Криму повернеться російська контррозвідка. Президент Віктор Ющенко, лідер Помаранчевої революції, який у лютому з тріском програв боротьбу за другу каденцію, попросив контррозвідників залишити територію України. Угода про «спільну діяльність спецслужб» буде підписана наступного тижня, коли в Києві гостюватиме президент Росії Дмітрій Медвєдєв. Російська контррозвідка буде – як колись – дбати про безпеку Чорноморського флоту.

Прихильники Януковича і призначеного ним уряду прем’єр-міністра Миколи Азарова зазначають, що саме лідери Помаранчевої революції спричинили таку економічну кризу і дефіцит бюджету, що поступки Росії стали необхідними, аби врятувати країну від банкрутства. Минулого місяця, наприклад, прокуратура розпочала слідство у справі зникнення за таємничих обставин 300 млн. дол., які уряд Тимошенко отримав від Японії за продаж у 2009 році квот на викиди двоокису вуглецю. Такі трансакції передбачає Кіотський кліматичний протокол: великі економіки на кшталт японської викидають в атмосферу багато двоокису вуглецю, і, якщо не можуть дотримуватися визначених для них лімітів, мають єдиний шанс – купити «ліміти» в іншої країни.

Однак Кіотський протокол передбачає, що отримані кошти необхідно виділити на інвестиції в охорону довкілля. Тимчасом уряд Тимошенко просто поклав японські гроші до дірявого бюджету, і тепер ніхто не знає, на що вони були витрачені. Деякі політики з оточення Януковича припускають, що колишня прем’єр-міністр пустила їх на свою виборчу кампанію. Незабаром до Києва приїжджає з Токіо делегація, якій необхідно буде надати звіт про витрату коштів. «А гроші розлетілися! Ми вивчаємо рахунки, але й досі не знаємо, де гроші, і будемо соромитися перед японцями!» – сказав журналістам кілька днів тому Янукович. І, напевне, має рацію, бо посольство Японії в Києві вже деякий час вимагає пояснень.

Але обвинувачення в масштабних зловживаннях висували й на адресу нинішнього президента. У часи свого прем’єрства Янукович, зокрема, за копійки приватизував величезний державний земельний наділ під Києвом площею в сотні гектарів – колишню резиденцію секретарів Комуністичної партії СРСР.

Українці вже багато років переконані, що всі їхні політики крадуть, незалежно від того, до якого табору належать – проросійського чи антиросійського. У рейтингу Transparency International, який показує, як люди оцінювали в 2009 році рівень корупції у своїй країні, Україна опинилася на 146 місці. На рівні з Росією.

Ціла стаття: http://inozmi.glavred.info/articles/3440.html

Новий закон зробив кожного суддю залежним від волі Януковича TOP
20 травня 2010

Ухвалення закону Nо 6109 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження тепер ставить кожного суддю України в залежність від волі Президента України Віктора Януковича.


Нагадаємо, авторами закону є депутати з групи Андрія Портнова, що у команді Януковича - новачки. Новим законом вони неабияк прислужились Президенту, атже тепер суди, ВРЮ, ВАСУ і ВР стають частинами одного цілого - взаємозалежними, взаємоконтрольованими і цілком та повністю підвладними Банковій.

Моментально в море TOP


До читачів: Стаття Віmaлія Портнікова «Моментально в море» , одного з найавторитетніших українських журналістів, хоч із дещо давнішньою датою, цікава тим, що подає нестандартно оптимістичне трактування Чорноморських угод.

Віталій Портніков

У вівторок Державна російська дума і українська Верховна Рада повинна одночасно ратифікувати угоди, підписані в Харкові президентами Дмитром Медведєвим і Віктором Януковичем. Російські політики говорять про історичну обумовленість досягнутих домовленостей, українські - про їх економічну доцільність. Але ніхто не хоче звернути увагу на політичні наслідки після того, що сталося.

Так же було й у 2004 році. Тоді Росія була готова підтримати Віктора Януковича в якості спадкоємця Леоніда Кучми, що йде з великої політики. Але в штабі по підтримці близького за духом кандидата, на чолі якого тоді був Дмитро Медведєв, переважила проста думка: Янукович не має бути Кучмою! Йому не можна залишити можливість маневрувати, стверджувати, що Україна не Росія, він повинен негайно пообіцяти все те, що Росії подобається. І все вийшло: написали текст, Янукович його озвучив на спеціально влаштованій російськими політтехнологами зустрічі з російськими ж головними редакторами. Якщо прибічникам Віктора Ющенка і треба було до цього переконувати виборців, що Янукович проросійський, а не проукраїнський кандидат, то після цієї зустрічі докази були зайві.

Янукович із великими труднощвми позбувався наслідків російської підтримки і поразки в 2004 році, з неймовірними зусиллями доводив, що є самостійним політиком, що нічим не є небезпечним для власної країни, що не збирається йти ні на які невигідні для неї угоди з Москвою. Звичайно, "помаранчевий" електорат він не переконав: для таких виборців усе, що б не зробив Янукович, - зрада. Але є і частина, що коливається, втомлена від популізму часів Ющенка і Тимошенко, що побачила в Януковичі суворого професіонала, - приблизно так, як в 2004 році ці ж люди бачили в Ющенку справжнього реформатора. За великим рахунком не підтримка традиційного "біло-блакитного" електорату, що завжди голосує за вождя, а думка цих людей, що змінилася, і зробило Януковича президентом.

Але Росія знову поквапилася. Незрозуміло тільки - навіщо? Що за терміновість була підписувати угоду про продовження перебування флоту? Янукович, здається, тільки що став президентом країни, у відставку не збирається. Існуюча угода про базування ЧФ в Севастополі не передбачає можливості оновлення його плавскладу і техніки - і новий документ нічого не міняє в домовленостях Бориса Єльцина й Леоніда Кучми. Автографи Дмитра Медведєва і Віктора Януковича - це підписи на купі металобрухту. І зараз Чорноморський флот представляє собою швидше важко плаваючий музей бойової слави, а в що він перетвориться через 30 років, і уявити важко.

Чи був інший вихід із ситуації? Звичайно ж, був, якщо дійсно є бажання зберегти флот, а не покрасуватися перед телевізійними камерами. Це і можливість перебазування ЧФ туди, де його можна осучаснити. І копітка робота по підписанню нової угоди про оренду бази, в яке можна було б включити положення про модернізацію флоту після 2017 року. Але тепер усе. Три десятиліття на гниття - і тільки.

Українська опозиція теж отримала від підписантів несподіваний подарунок. Більше не треба буде нікому доводити, що Віктор Янукович не змінився. Ще кілька днів тому войовничі настрої частини оточення Юлії Тимошенко викликали швидше іронію в решти опозиціонерів. Тепер воювати готові усі, тому що це вигідна і прибуткова боротьба, яку зрозуміє і оцінить електорат. Той, хто виявиться в цьому протистоянні найактивнішим, і стане наступним президентом України. Критика кабальних угод з Росією стане для цього президента справою честі - хоча флот, ймовірно, так і залишиться хиріти в доках Севастополя.

Реванш може наступити набагато раніше ніж здається - не треба думати, що на Україні ніколи не буде виборів. Вже в 2012 році опозиція може отримати перемогу на парламентських виборах, перетворивши Віктора Януковича на Віктора Ющенка. Але що небезпечно - маятник стосунків з Росією, тепер доведений до східної крайньої точки, знову буде дотиснутий в інший бік. Я вже і не запитую, чи відповідає це національним інтересам України. Мене цікавить, чи відповідає це національним інтересам Росії.

Половина України перейде на російську TOP
13 травня

Тетяна Івженко

До приїзду Дмитра Медведєва до Києва український парламент спробує встигнути прийняти законопроект, що дозволяє розширити застосування російської мови. Депутати від правлячої Партії регіонів запевняють, що йдеться про впровадження в українське законодавство положень Європейської хартії про регіональні мови, яку Україна ратифікувала 7 років тому. Документ передбачає вільне і рівноправне з українською застосування російської мови в усіх державних установах на територіях компактного проживання російськомовних громадян.


У політичній сфері традиційно прийнято ділити державу на дві умовні частини за мовною ознакою. До переважно російськомовних регіонів відносять південні області - Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Херсонську і Крим, а також східні - Донецьку, Луганську, Харківську. В більшості україномовними вважаються західні області - Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька. До цієї мовної частини відносять також центральні області - Київську, Житомирську, Вінницьку, Кіровоградську, Полтавську, Сумську, Хмельницьку, Черкаську, Чернігівську, однак експерти зазначають, що в центрі країни обидві мови використовуються приблизно рівною кількістю мешканців.

Про реальну ситуацію можна судити по спеціалізованій доповіді, яку нещодавно презентовано Київським центром політичних досліджень і конфліктології. Якщо колишня влада в гуманітарній політиці керувалася підсумками перепису населення від 2001 року, згідно з якими українську мову назвали рідною 67,5% громадян, а російську - 29,6%, то експерти центру визнали запитання некоректним і ввели в дослідження поняття "зручної мови". Це дало змогу виявити, що зараз українською воліють спілкуватися в повсякденному житті 39,7% громадян, російською - 42,5%.


Експерти доходять висновку, що в нинішній ситуації спроба екстрено ввести в українське законодавство норми, що відповідають Європейській мовній хартії, пов'язана в першу чергу з нормалізацією українсько-російського міждержавного діалогу, а не з відповіддю на запити українського суспільства. Влада поспішає підвищити статус російської мови до запланованого на 17 травня візиту президента РФ. Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер в інтерв'ю агентству Ліга визнав, що для Росії українське мовне питання стратегічно важливе, адже йдеться про цивілізаційний вибір України: "Дві частини нашого народу мають різні цінності. Західна частина схильна до цивілізаційного вибору щодо Європи, південно-східна - до вибору стосовно російського культурного та цивілізаційного поля".

Багато українських експертів побоюються, що навіть найбільш м'який варіант вирішення мовної проблеми перетворить тліючий конфлікт між двома частинами України у полум'я регіонального протистояння

Тому українська опозиція розцінює підвищення статусу російської мови як однозначний зовнішньополітичний вектор влади на зближення з Росією. Намагаючись не допустити затвердження закону, соратники Ющенка і Тимошенко заявляють про неточний переклад Європейської хартії, наполягаючи на тому, що документ передбачає захист мов, що перебувають під загрозою зникнення, а не мов національних меншин. Російська є не зникаючою, а домінуючим мовою в Україні, стверджують представники опозиції, посилаючись на той факт, що тиражі російськомовних ЗМІ приблизно на 40% перевищують тиражі україномовних газет і журналів; до 80% книжок на українському ринку видано російською мовою і переважно в Росії.

Багато українських експертів побоюються, що навіть найбільш м'який варіант вирішення мовної проблеми перетворить тліючий конфлікт між двома частинами України у полум'я регіонального протистояння. Керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала сказав НГ, що Янукович, орієнтуючись тільки на свій традиційний електорат і на одного зовнішньополітичного партнера, поглиблює суперечності всередині українського суспільства. Експерт не відкидає, що це призведе до сплеску настроїв протесту і до зростання сепаратизму.

Що стосується закону про мови нацменшин, то влада воліє говорити про статус російської мови, забуваючи, що місцеві громади на заході та півдні країни можуть вимагати введення в офіційний обіг десятка інших мов. Це послабить центральну владу, вважають експерти.

Примітно, що в день реєстрації мовного законопроекту депутат від блоку Ющенка і керівник Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемільов подав до українського парламенту свій законопроект, що передбачає повернення населеним пунктам автономії їх історичних назв. У зв'язку з цим деякі експерти в Києві згадали про прийняту в 1991 році Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, в першому пункті якої було сказано: "Крим є національною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він має право на самовизначення так, як його викладено в міжнародних правових актах, визнаних світовою спільнотою. Політичне, економічне, духовне та культурне відродження кримськотатарського народу можливе тільки в його суверенній національній державі". Спроби запровадити в Криму офіційними мовами російську та кримськотатарську можуть призвести до політичних конфліктів.

Ціла стаття: http://ua.korrespondent.net/worldabus/1075601

Горинь обізвав Костенка політичною гойдалкою TOP

Один з лідерів Народного Руху України Богдан ГОРИНЬ називає голову Української народної партії Юрія КОСТЕНКА “політиком без тверезого політичного глузду”.

Як ідеться у коментарі Б.ГОРИНЯ, переданому агентству УНІАН, “більшість лідерів політичних партій та громадських організацій національно-демократичного спрямування занепокоєні небезпекою, що нависла над Україною після приходу до влади Президента ЯНУКОВИЧА і його команди. 10 травня 2010 року ряд із них підписали Декларацію про створення Народного комітету захисту України. Жодна з політичних сил не претендує у комітеті на лідерство”.

“Відмова Ю.КОСТЕНКА підписати Декларацію про створення НКЗУ не є несподіванкою. Від початку своєї політичної діяльності й до нинішнього дня КОСТЕНКО зарекомендував себе як деструктивна, егоїстична, корислива особистість. Він завжди був політичною гойдалкою, намагаючись в усіх ситуаціях здобути якнайбільше вигод. І не лише політичних. Це поріднило його із ще однією деструктивною особистістю нашого часу - Віктором ЮЩЕНКОМ. Разом вони розробили механізм допомоги ЯНУКОВИЧУ прийти до влади закликами у другому турі президентських виборів голосувати „проти всіх”, - зауважив Б.ГОРИНЬ.

Отже, переконаний він, “обидва мають владу, яку фактично допомогли обрати. То як же тепер проти неї боротися? КОСТЕНКО, як і його кумир ЮЩЕНКО - політик без тверезого політичного глузду. Його звинувачення, що „опозицією ТИМОШЕНКО керує Кремль” є черговим безглуздям з арсеналу звинувачень політичного капітулянта, зрадника надій Майдану ЮЩЕНКА”.

Врешті, зазначив Б.ГОРИНЬ, “народ належно оцінив обох. А історія ще скаже своє слово. На черзі - докладне висвітлення ганебного шляху політиків, що під прикриттям національних гасел штовхнули Україну у безодню. А відповідальним за долю України політичним силам і громадським організаціям один шлях - спільними силами боротися проти зусиль команди ЯНУКОВИЧА перетворити Україну на російську губернію”.

Зварич вже провів «аудит» фірми, яка перевірятиме роботу Тимошенко TOP

Міністр опозиційного уряду Роман ЗВАРИЧ заявляє, що до аудиту фінансової діяльності уряду Юлії ТИМОШЕНКО чинною владою залучена фірма, яка захищає державних зрадників та шпигунів.

Як повідомили УНІАН у прес-службі БЮТ, про це він заявив сьогодні на брифінгу у Верховній Раді.

«Очевидно, що фірма залучена по профілю, бо представляє інтереси державних зрадників», - сказав він.

Р.ЗВАРИЧ висловив занепокоєння тим фактом, що аудит проводитиметься за державні кошти, і зазначив, що, згідно з інформацією у ЗМІ, гонорари за проведення аудиту становлять сотні тисяч доларів.

Він повідомив, що детально вивчив інформацію на веб-сайті фірми Trout Cacheris, де вказано, що вона займається виключно кримінально-процесуальним законодавством.

«На жодній сторінці цієї фірми я не знайшов будь-якої навіть згадки про те, що колись ця фірма займалася аудиторською діяльністю», - сказав він.

За словами Р.ЗВАРИЧА, дана фірма обслуговувала «надзвичайно цікавих клієнтів», серед яких президент Конго, який визнаний у світі диктатором, американський конгресмен Вільям ДЖЕФЕРСОН, який звинувачується у шахрайстві, хабарництві, здирництві та відмиванні «брудних коштів».

Як сказав Р.ЗВАРИЧА, ця фірма також представляла в судах інтереси американських шпигунів, які були засуджені як зрадники США до довічного ув’язнення, зокрема, Роберта ХАНСЕНА та Алдріча ЕЙМЗА.

Крім того, дана фірма представляла інтереси шпигуна, зрадника США, який діяв в інтересах Ізраїлю, Лоренса ФРАНКЛІНА.

Серед клієнтів Trout Cacheris депутат також назвав фігуранта Вотергейтського скандалу Джона МІТЧЕЛЛА і першу шпигунку колишнього лідера Куби Фіделя КАСТРО в США, яка була засуджена до 13 років ув’язнення.

Крім того, Р.ЗВАРИЧ також знайшов підтвердження інформації про те, що зазначена фірма представляла інтереси Моніки ЛЕВІНСЬКІ.

Як повідомляв УНІАН, уряд України підписав контракт з компанією Trout Cacheris, PLLC (США) про проведення комплексного аудиту державних фінансів за період діяльності Кабінету міністрів Ю.ТИМОШЕНКО у 2008-2009 рр. і перший квартал 2010 року. Кошти на проведення аудиту передбачені законом про держбюджет на 2010 рік.

Міністр МВС у Львові: російську розуміють всі? TOP


Російську мову розуміють всі? – такими словами сьогодні, 18 травня, розпочав у Львові нараду за результатами роботи міліції Львівщини за 4 місяці 2010 року міністр МВС України, генерал-майор міліції Анатолій Могильов.

Як повідомляє кореспондент ZAXID.NET, далі свій виступ під час наради в головному управлінні МВС у Львівській області міністр продовжив російською мовою.

Справжній Янукович TOP


Едвард Чоу і Тарас Кузьо

Яка саме стабільність і які такі реформи? Ні стабільність, ні реформи Україні за президентства Януковича не світять. І цьому є принаймні п’ять пояснень. А Захід, втомившись від України, легко купився на риторику Януковича – пишуть Едвард Чоу і Тарас Кузьо в російському англомовному виданні The Moscow Times.


Після кількох років політичних криз і нестабільності в Україні Захід прийняв Януковича, прагнучи вірити його обіцянкам про стабільність і реформи. Втома від України поступилася місцем сприйняттю бажаного за дійсне.

Проте менш ніж за 100 днів західні уряди й такі міжнародні організації, як НАТО і Європейський Союз, повинні чітко зрозуміти, що ні стабільність, ні реформи на Україну не чекають і цьому є п’ять пояснень:...

Ціла стаття:http://inozmi.glavred.info/articles/3492.html

В Галичині розмножуються хамелеони TOP
19 травня 2010

Богдан Кушнір

Показовий спротив команді Віктора Януковича в трьох галицьких областях - Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській - з тріском провалився.

Із принципових питань обласні ради не набирають більшості голосів.

Харківські домовленості засудили лише у Львівській та Тернопільській областях. У Франківську забракло голосів.

Під стінами парламенту лише львів'яни зібрали трохи більше половини депутатів для проведення виїзної сесії.

У Галичині хотіли продемонструвати новому президенту, що його політика не сприймається в західному регіоні. Для початку мали висловити недовіру губернаторам, яких призначив Янукович.

Акцію почали зі Львова, і... Не вдалося. Забракло голосів. "Виховання по-галицьки" провалилося. Як написали у Львові - вийшов великий пшик.

Невже реверанси Віктора Януковича в бік Росії не знаходять осуду на Заході України? Усі останні опитування громадської думки свідчать протилежне: галичани не сприймають поспішних кроків президента, і розцінюють їх як здачу українських інтересів.

Чому ж тоді народні обранці не відстоюються інтересів своїх виборців? Натомість голосують із точністю до навпаки.


Усіх депутатів можна умовно поділили на три групи. Перша - націонал-патріоти, які хочуть повчити Януковича патріотизму. Друга - чиновники й бізнесмени, які залежать від влади. Ці дуже обережні й бояться за свої крісла та гроші. Ну й третя - ті, хто ображений на колишню владу, проте ще не знають, до якого берега пристати. А може їм щось перепаде.


Бездарна партійна система виборів привела до того, що мандати народної довіри отримали випадкові люди, які насамперед бояться за свої крісла та капітали.


Депутати-бізнесмени переплутали політику з найдревнішою професією. Сесійну залу вони залишали з чорного виходу під крики вуличного натовпу: "Ганьба!"

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/19/5056740/

She paid the ultimate price TOP
The New Pathway's John Pidkowich interviewed Iryna Korpan, host and reporter of OMNI TV's Ukrainian program "Svitohliad". She spoke about family recollections of her maternal Grandmother Kateryna Sikorska and the Holocaust. Ms. Korpan is producing a documentary film on this personal human interest story.

John Pidkowich: What is your family's heroic yet tragic story?

Iryna Korpan: The great tragedy of the Jewish people -- the Holocaust -- also appeared as a terrible scar in our family, particularly on my Mother's side. My Grandmother, Kateryna Sikorska, at age 36 and a widow, hid three Jewish people in her home under the kitchen floor during the Holocaust in Pidhaitsi, Western Ukraine. She paid for this with her life.

(L. to R.): Lida Klar, Iryna Korpan and her mother Khrystyna Korpan in Yad Vashem near Wall of Honor for the Righteous Among The Nations

JP: Please explain the circumstances at the time and how did this happen?

IK: Pidhaitsi is a small town in Halychyna (Galicia), now Ternopil oblast, 70 km from Ternopil and about 120 km from Lviv. In the late 1930s, Pidhaitsi had a population of 6,000 inhabitants, 3,500 of whom were Jewish. Today, not one single Jew lives there. Once the activities of the Holocaust began, the situation became grave and spelled impending death for the Jews in Pidhaitsi. Mikhail Klar, the town's well-known and only photographer, first came to my Grandmother seeking help. In 1939, upon the arrival of the Russians [Soviets], it was known that the Jewish population was abused, their property nationalized, businesses taken away, and given the status "bourgeois element".

Then, Klar saw danger not only in the material confiscation of Jewish wealth, but also in blatant life-threatening attacks [under the Nazis], witnessed openly in the streets. Klar told my Grandmother that he had come across a southern Russian military man, an artist who remained in the neighbouring village of Werbiw [after the Soviet retreat in 1941]. My Grandmother, along with her brother Ivan, agreed to bring documents to this Russian who could make Aryan identity papers. Thus, Mikhail Klar was able to create a passport -- an Aryan identity for his son Leonid under the name "Bohdan Tovpash". In this way, his son was able to escape from Pidhaitsi.

In 1942, Jews were rounded up into a ghetto. Half of them were transported to Belzec concentration camp where they either died from exhaustion or were exterminated. Mikhail Klar realized that certain death was at hand. He came again to my Grandmother, this time asking her to hide him. They started digging at night under her kitchen floor, at first to hide Klar alone, then to include the two Kressel brothers, Dolyk and Leonid.

JP: How did this woman, a widow with three children, function under such severe circumstances?

IK: Only through mercy, sympathy and good-heartedness. Truly, she wanted to save these people, confined to this hiding spot for 9 months. Imagine sitting crouched all day, afraid to come out during the day and coming out only at night to stretch their legs. My grandmother's children -- Iryna, 13, being the oldest, my Mother Khrystyna, 10, and the youngest being Maria, age 6 -- were instructed not to say anything to anyone about their great secret, even to their closest schoolmates.

JP: When and how were the Jews discovered, whom your Grandmother was hiding?

IK: Wilhelm Herman, an officer of the Gestapo, was responsible for the extermination of Jews in Berezhany district. Just before Easter in late March 1943, after nine months had elapsed, Herman came to the house. My Grandmother, in preparation for the holidays, had just white-washed the house exterior and was cleaning the paintbrush across the road. Herman and the police entered the house asking where was the photographer Klar? Hearing this, my Mother quickly ran outside and told her mother that the Germans were inside the house. Instead of returning to their house, they ran to the Ukrainian priest's house across the road. Father Haidukevych let them in, and from there through a window they observed what was happening.

Kateryna Sikorska  
It's possible that what brought the Germans to my Grandmother's place was that someone with forged Aryan papers had been apprehended and had turned in Mikhail Klar. They did not know about the Kressel brothers.

The Germans began walking around and started stomping on the floorboards, listening for a hollow sound coming from the ground. Once this spot was located, imagine how these people underground, with all their might, held down the floor trapdoor, to prevent it from being opened. This went on for a while. Finally, Herman started beating my Aunt Iryna severely across the face. A neighbour was ordered to come and with heavy axe blows, broke through the trapdoor and pulled out the three Jews from their hiding spot. Grandmother watched from the priest's house how they were taken away. She knew that she would not meet them any more ...

JP: Now that the three Jews in hiding were discovered, how did your grandmother try to save herself and her children?

IK: My Grandmother at that point did not want to return to her home, but went instead to her sister's in a neighbouring village and remained there until nightfall. Then, grandmother turned to her children and explained that she would need to return home to collect a few essential items in order to run away somewhere. However, my Mother insisted on going with her and no sooner had they returned and entered the house, the police and the Gestapo appeared. They took my Grandmother to Pidhaitsi jail where she was kept for two days. Then she was taken to Berezhany, where she was imprisoned for almost 9 months.

The next moment in the story I find extremely emotional because when Easter came these children were anticipating holiday joy and merriment. They undertook of their own accord to bake a paska and to place eggs on the table. The three of them sat around the table, at first in silence, and then started to cry with the realization that their mother would never return. But they were determined to visit their mother in prison. Whatever they could muster up -- some salo, a piece of bread -- these children carried 30 km through rain and freezing weather, to visit their mother and bring her a small care package, not knowing whether the prison guard would even deliver it to her. They were never able to see their mother close up, face-to-face, but only through bars from a distance were they able to speak to her.

In 1943, after almost nine months' incarceration, their mother was taken to Ternopil where she was tried and sentenced to death.

JP: Before the death sentence was carried out, were any appeals for clemency made on behalf of your grandmother?

IK: Some have alleged that Ukrainians who saved Jews, did so for some monetary gain. I want to say to everyone that there was nothing whatsoever for her to gain! Rumour had it that Ukrainians were paid in gold; Jews paid money to be kept in hiding. If this were so, my Grandmother could have bought her release. The prosecutor told her that if she came up with 20,000 zloty, she would be pardoned. Who had this kind of money?

JP: Please describe your experience visiting Israel and the Yad Vashem Holocaust Memorial in Jerusalem to capture the legacy of your grandmother and your family story in your upcoming documentary film.

IK: The son of photographer Mikhail Klar, Leonid Klar, who had initially been saved by his Aryan identity papers, was eventually sent to Auschwitz but nonetheless was able to save himself -- it's a miracle! I filmed him recently when we went to Jerusalem to meet him and other Holocaust survivors. Our friendship with these people is like that of family. Together we cried, we sang Ukrainian songs, which I recorded, and they told me all that they could remember. I wanted us to establish such personal contact with each other. Really, there is a lot that we have in common.

When I went to Yad Vashem, I looked at the wall honouring "the Righteous Ukrainians", where my Grandmother and Aunt Iryna (Sikorska) Gutor are named, having been given the honorific title "Righteous Among the Nations". I was also searching for various other names and found that of Klement Sheptysky. Then I thought to myself, with everything I have read about Metropolitan Andrey Sheptysky, why is he not also listed here on the wall? The Jews themselves have written so much about him and how he saved many of them. Why, their Rabbis were saved by him. I contacted one Jew whom he saved, Kurt Lewin, a well-known political scientist living in New York. In our correspondence, he explained that he has been searching all avenues, during his entire life, to have Metropolitan Sheptysky named "Righteous Among the Nations". What is really being called into question here is why does Yad Vashem continue to be influenced by those inaccurate and false KGB documents with respect to Metropolitan Andrey? It seems to me that for us, there would be great pride if we were to direct all our efforts toward securing the addition of Metropolitan Sheptysky's name on this wall honouring him among the righteous Ukrainians.

Iryna Korpan gives special recognition to James Temerty who sponsored her travel to Israel and Ukraine to film the main segments for her documentary. Also, appreciation goes to Hon. Consul Erast Huculak and Ania Kisil for their generous financial support.

Stalin blocked attempts to kill Hitler TOP
May 25, 2010

Soviet dictator Josef Stalin blocked two attempts to kill Adolf Hiter during World War Two, fearing that his replacement as Nazi leader would make peace with the Western Allies, a top Russian general said on Tuesday.

USSR planned nuclear attack on China in 1969 TOP


13 May 2010

Andrew Osborn in Moscow and Peter Foster in Beijing


Liu Chenshan, the author of a series of articles that chronicle the five times China has faced a nuclear threat since 1949, wrote that the most serious threat came in 1969 at the height of a bitter border dispute between Moscow and Beijing that left more than one thousand people dead on both sides.

 He said Soviet diplomats warned Washington of Moscow's plans "to wipe out the Chinese threat and get rid of this modern adventurer," with a nuclear strike, asking the US to remain neutral.


On 15 October 1969, he quotes Soviet premier Alexei Kosygin as telling Soviet leader Leonid Brezhnev that Washington has drawn up "detailed plans" for a nuclear war against the USSR if it attacked China.

"[The United States] has clearly indicated that China's interests are closely related to theirs and they have mapped out detailed plans for nuclear war against us," Kosygin is said to have told Brezhnev.

That same day he says Anatoly Dobrynin, the Soviet ambassador to Washington, told Brezhnev something similar after consultations with US diplomats. "If China suffers a nuclear attack, they (the Americans) will deem it as the start of the third world war," Dobrynin said. "The Americans have betrayed us."

The historian claims that Washington saw the USSR as a greater threat than China and wanted a strong China to counter-balance Soviet power. Then US President Richard Nixon was also apparently fearful of the effect of a nuclear war on 250,000 US troops stationed in the Asia-Pacific region and still smarting from a Soviet refusal five years earlier to stage a joint attack on China's nascent nuclear programme.

The claims are likely to stir debate about a period of modern history that remains mired in controversy.

Mr Liu, the author, admits his version of history is likely to be contested by rival scholars. It is unclear whether he had access to special state archives but the fact that his articles appeared in such an official publication in a country where the media is so tightly controlled is being interpreted by some as a sign that he did have special access.

Complete article: http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/asia/china/7720461/USSR-planned-nuclear-attack-on-China-in-1969.html

У Борисполі, у 20-му році TOP

...Душу й тіло ми положим
За нашу свободу
І докажем, що ми, браття, Козацького роду...

Павло Чубинський

Невідомо, чи були ці слова  нашого національного Гімну, автором якого є уродженець Бориспільщини Павло Чубинський, на прапорі його нащадків і земляків, коли ті у травні 1920 року підняли антибільшовицьке повстання. Єдине, про що можна впевнено сказати: в серцях і мріях повстанців, безперечно, вони лунали на рівні з такими дорогими кожному українцю словами, як Бог, Мати, Батьківщина. Віримо, що й тоді, коли повстанці відбивали шалені атаки червоних і коли падали в бою, вони відчували себе нащадками й гідними послідовниками славних своїх предків-козаків.


Невідомо, чи були ці слова нашого національного Гімну, автором якого є уродженець Бориспільщини Павло Чубинський, на прапорі його нащадків і земляків, коли ті у травні 1920 року підняли антибільшовицьке повстання. Єдине, про що можна впевнено сказати: в серцях і мріях повстанців, безперечно, вони лунали на рівні з такими дорогими кожному українцю словами, як Бог, Мати, Батьківщина. Віримо, що й тоді, коли повстанці відбивали шалені атаки червоних і коли падали в бою, вони відчували себе нащадками й гідними послідовниками славних своїх предків-козаків.

То що ж трапилося в Борисполі останнього місяця весни, далекого вже 1920 року? На жаль, свідків чи учасників тих подій уже нема на цьому світі. Одних було вбито під час придушення народного повстання, інші загинули в наступні роки комуністичного терору: під час голодомору, від кривавих репресій у катівнях НКВД і в сталінських концтаборах.

Отож через багато десятиріч, коли з'явилася можливість розповісти про цей епізод національно-визвольних змагань наших земляків, не було в кого розпитати про його подробиці. Та на щастя, до часу здобуття Україною незалежності дожили діти учасників повстання. З ними наприкінці 1980-х на початку 1990 років вдалося поспілкуватися нам, членам патріотичних організацій (Українська Гельсінська Спілка, Народний Рух України) і дещо записати. У ті ж роки більш масштабну дослідницьку роботу виконала директор Бориспільського історичного музею Наталія Йова. Вона записала свідчення декількох найстарших за віком бориспільців - уродженців нашого міста.

Отож на підставі розповідей самовидців, спробуємо відтворити перебіг подій 90-річної давнини.

...Після падіння влади УНР і приходу більшовиків деяка частина людей повірила у правдивість намірів червоного режиму роздати селянам землю, а робітникам заводи і створити всім працьовитим верствам населення умови для вільного й заможного життя. Адже недаремно старалися десятки тисяч брехунів-агітаторів, посланих в Україну Троцьким. Проте віра в ленінські декрети і дія комуністичного ідеологічного дурману тривала недовго. Людей поступово охопило розчарування політикою нової влади, яка хоч і називала себе "робітничо-селянською", але насправді була репрезентована забродами-комісарами, на побігеньках у котрих служили відомі усьому Борисполю гультяї, п'янички, ледарі, злодії та інші люмпенізовані елементи соціального дна. Але навіть не в цих людей була влада, а в руках грізного начальника ЧК, який без слідства й суду вершив розправу над бориспільцями, "іскарєняя враждебний дух і прєеєкая любиє папиткі падрива власті пралєтаріата".

Наче грабіжники з Чорного лісу, налітали на містечко й навколишні села "продатряди" і на власний розсуд забирали в людей усе, що на очі траплялося: майно, хліб, фураж, навіть вишиті рушники і скатерки. Усе це, за словами комісарів, мало допомогти "аканчатєльной пабєде міровой рєволюціі". Бориспільцям несила вже було терпіти нескінченні грабунки. Тільки й чули від червоноармійців: і те дай і це дай. Озброєні й злі вояки вдиралися до хат -і нагодуй їх смачно, і горілки дай, і коней запорай.

Разом з тим і нинішнє покоління політикі-- борців за справжню, а не за бутафорську Україну, зобов’язане вчитися на гіркому досвіді своїх попередників. У 1918-1920 роках, коли існували щонайсприятливіші умови для здобуття Україною державної незалежності, на жаль, не всі відгукнулися на заклик С, Петлюри виступити одностайно й  організовано проти ненависного ворога. Через це тоді наша справа зазнала невдачі. 
Усі окремі повстання і навіть масові селянські антибільшовицькі  рухи  1921-1923-го і пізніших років, тобто в період московської окупації, які виникали спонтанно в різний час у різних місцях, рано чи пізно придушувалися. Адже не існувало єдиного керівного центру, єдиної політичної програми, планів дії і взаємодії окремих загонів. Кожен з них діяв на власний розсуд у межах свого села, містечка, повіту.
А  що сталося далі, знаємо.  Колективізація, розкуркулення, репресії, шалена  русифікація, асиміляція, знедуховлення, афганістани. чорнобилі  та інші трагічні події  чорним вихором пронеслись над Україною, понівечивши  життя й долі мільйонів  наших братів і сестер.  


Особливо обурювала бориспільців - людей високоморальних, культурних і благочесних - низька мораль "червоних визволителів". Без дозволу заходять до хати—не вітаються, ніг не витирають, шапок не знімають, поводяться так, наче вони тут господарі. Та ще й брутально лаються - що не слово, то матюк, не соромляться ні жінок, ні дітей. Ночами й днями скаженіло полювали за молодицями, нерідко ловили й мучили молоденьких дівчаток. Не одна з них потім від ганьби і сорому божеволіла чи накладала на себе руки. Та ще й ті ж більшовики нещадно грабували бориспільські церкви, хапали золоті речі, виганяли віруючих з храмів, збиткувалися над священиками, забороняли богослужіння.

А поскаржитися нікому. Наважився, було, один статечний чоловік, шанований земляками, розповісти про всі ці неподобства високому командирові, з ніг до голови запакованому у шкірянки, але той, не дослухавши до кінця, вихопив з кобури револьвера, підніс дядькові до скроні, збив його з ніг і як заверещить: "Ах ти, мать тваю-перемать, контра, да как ти смесш черніть салдат міровой рсвалюціі, каториє асвабаділі вас- хахлов ат Пєтлюри? Убірайся вон, скатіна нєблагодарная! І зарубі сєбє на насу: при грядущєй камунє всьо будєт опщєє- і баби тожє».

Ледве підвівся дядько, пішов голову похиливши і стиснувши кулаки: «Звідки взялася ця напасть на наші голови? Що робити, де шукати порятунку від нелюдів-бузувірів?"

Щоб краще собі уявити, якими методами реалізовували більшовики політику «воєнного комунізму» в Борисполі і в інших окупованих ними селах, містах і містечках України, треба ще раз прочитати листи Володимира Короленка до Анатолія Луначарського. В описаний період відомий письменник - гуманіст проживав у Полтаві (Бориспіль тоді входив до складу Полтавської губернії) і був свідком антилюдської, канібальської політики комуністів: масових розстрілів селян, які вранці проходили в місто, щоб поміняти продовольство на промислові товари (адже ринок і торгівля були заборонені), взяття в заручники дітей і жінок і вбивств ні в чому і ні перед ким невинних полтавців. Нажаханий звірствами червоного режиму щодо простого люду, Володимир Галактіонович просив свого земляка, який на той час був наркомом освіти у ленінському уряді, негайно втрутитися, зупинити свавілля й жорстокий терор проти українців. Проте Луначарський, як відомо, на листи Короленка не відповів і спроб припинити терор не робив.

Отож, як бачимо, існували вагомі підстaви для того, щоб навіть колишні симпатики більшовиків чи ті, кому було байдуже, чия влада в місті й державі, поступово дійшли переконання: тільки згуртувавшись і об’єднавшись, можна порятувати себе від щоденних грабунків і наруги, захистити гідність і честь. Саме тоді сміливі люди, серед яких переважали свідомі українські патріоти, котрі свого часу перебували на фронтах світової війни, а потім воювали в армії УНР, створили підпільний комітет самооборони. За деякими даними його очолював полковник армії УНР Іван Чепілко. Метою комітету була підготовка до організованого опору окупантам.

Члени комітету збирали зброю і чекали сприятливого часу для початку повстання.

Було вирішено, що повстання розпочнеться в момент наближення до Борисполя українсько-польського війська. Нагадаю, що в той час об’єднане українсько-польсько військо, очистивши від більшовиків усю Правобережну Україну, зайняло Київ і рушило далі на схід. До Борисполя залишалося якихось два десятки кілометрів.

Назустріч їм, з боку Полтави, йшли червоні. Серед них переважали вояки-калмики під командою тупого, але жорстокого зарізяки Оки Городовикова. Їхній шлях пролягав через Бориспіль. Ось тоді комітет самооборони й закликав бориспільців до повстання. У церквах задзвонили дзвони, люди зібралися на міському майдані. Владу комісарів було легко скинуто, а їх самих роззброєно, одних заарештовано, інших вигнано з міста. Порозбігалися й комісарські прислужники.

Повстанці не хотіли кровопролиття, тому послали до червоних на переговори своїх представників, щоб по-доброму попросити їх не входити в Бориспіль, не займати людей. У відповідь - більшовики розстріляли парламентарів. Після цього повстанці під керівництвом комітету оборони вирішили до останнього захищати від ворогів своє місто, свої родини і майно.

Уже наступного дня між ними й переважаючими силами червоних розпочався бій, який у різних кінцях міста тривав від самого ранку до пізнього вечора. Бориспільські повстанці героїчно відбивали атаки п'яних калмиків. Проте ситуацію ускладнювало не тільки невигідне для українців співвідношення сил, але й відсутність зброї, набоїв. Перелом у боротьбу внесло те, що, польсько-українське військо, не дійшовши до нашого міста, стало відступати, а в Бориспіль прорвався бронепоїзд червоних і почав з усіх видів зброї обстрілювати місто. Гармати били по будинках запалювальними снарядами, чим викликали велику пожежу. Палало понад 500 будинків, звідусіль долинав жіночий і дитячий плач. Стурбовані долею своїх родин, повстанці почали відступ. Саме в цей час розпочалася чергова атака червоних. Після тривалого бою їм вдалося оточити повстанців і багатьох виснажених, беззбройних людей захопити в полон.

За словами очевидців, полонених, а також деяких інших бориспільців - чоловіків, які не встигли сховатися—всього близько 300 осіб- більшовицькі кати вивели за місто Броварським шляхом, де змучених і беззахисних закатували. Рідні й близькі так і не довідались, де поховано їхніх батьків, братів, чоловіків. Але на цьому більшовики не заспокоїлися.

Захопивши Бориспіль, вони вчинили дику розправу над його мешканцями. Вдершись вдерлися до міської лікарні, перебили всіх поранених, а заодно і хворих. А тоді скоїли ще одне нечуване звірство. Згідно з наказом окупаційної влади було проведено масову облаву на всіх осіб чоловічої статі віком понад 16 років. Людей брутально хапали на вулицях, у хатах, за обіднім столом, за працею, хворих піднімали з ліжок і всіх під конвоєм зганяли на міський майдан. Робили це, незважаючи на плач дітей, голосіння жінок і матерів. Ніхто не бажав слухати ніяких пояснень. Тих, хто чинив опір, вбивали на місці.

Затриманих вишикували в лави й без усякого слідства і суду почали виводити на розстріл кожного десятого, а в деяких групах арештованих - навіть кожного п'ятого.

Скільки людей було тоді страчено, ніхто не знає...

Ше й досі на одному з бориспільських кладовищ можна побачити групу могилок, обнесену дерев'яною огорожею. На одній з могилок стоїть великий дубовий хрест з написом "Учасник повстання 1920 року". Родичі похованих тут людей розповіли таке: великий хрест поставлено на могилі 16-річного хлопця, розстріляного у дні придушення повстання, менший - на могилі його батька, який пережив сина на 19 років. З дальшої розповіді з'ясувалося, що того трагічного дня батька й сина арештували на вулиці, коли вони поверталися додому від родичів з віддаленого села, отже участі в повстанні не брали.

На майдані в лаві арештантів батько й син стояли поруч, ще не усвідомлююючи, чого вони тут, що від них хочуть ці п'яні озброєні люди. Але все збагнули, коли побачили, як уздовж лави походжав комісар, щось рахував і раз-по-раз тицяв пальцем на котрогось із затриманих. Тоді вояки кидалися на ту людину, виривали з лави, відводили вбік і розстрілювали. Через кілька хвилин комісар підійшов і до батька з сином:"...дев'ять,-прохрипів, вказуючи на батька,-десять",-гаркнув, тицяючи пальцем у груди синові. Нещасний, вбитий горем багько впав на коліна перед катами, благаючи, щоб пожаліли дитину, говорив, що, коли їм треба невинної крови, то хай краще вб'ють його, 40-річного, а сина відпустять, адже вони обидва участі в повстанні не брали...

Але де там - звірі у людській подобі були невблаганні. Грубо гавкнули щось про "нєатвратімость революціонного вазмєздія", схопили підлітка, який плакав жалібно, по-дитячому, і розстріляли. Батько за ті хвилини посивів...

За спогадами людей старшого віку, ще довго бориспільці перед влаштуванням на роботу чи вступом на навчання мусили подавати довідку про те, що не брали участі в повстанні. А за всіма мешканцями міста закріпилася кличка «повстанці». Так тривало десь до кінця 1940-х років.

З позицій сьогодення ми, громадяни суверенної України, можемо констатувати: бориспільське повстання було однією з подій свідомої національно-визвольної боротьби нашого народу періоду 1917-1922 років за незалежну, самостійну демократичну Українську державу. Саме тому всі його учасники заслуговують на посмертну шану і вічну пам’ять. На їхньому героїзмі, патріотичній самопожертві мають виховуватися молоді покоління українців.

Разом з тим і нинішнє покоління політикі-- борців за справжню, а не за бутафорську Україну, зобов’язане вчитися на гіркому досвіді своїх попередників. У 1918-1920 роках, коли існували щонайсприятливіші умови для здобуття Україною державної незалежності, на жаль, не всі відгукнулися на заклик С, Петлюри виступити одностайно й організовано проти ненависного ворога. Через це тоді наша справа зазнала невдачі.

Усі окремі повстання і навіть масові селянські антибільшовицькі рухи 1921-1923-го і пізніших років, тобто в період московської окупації, які виникали спонтанно в різний час у різних місцях, рано чи пізно придушувалися. Адже не існувало єдиного керівного центру, єдиної політичної програми, планів дії і взаємодії окремих загонів. Кожен з них діяв на власний розсуд у межах свого села, містечка, повіту.

А що сталося далі, знаємо. Колективізація, розкуркулення, репресії, шалена русифікація, асиміляція, знедуховлення, афганістани. чорнобилі та інші трагічні події чорним вихором пронеслись над Україною, понівечивши життя й долі мільйонів наших братів і сестер.

Через сім десятиріч після описаних подій для увічнення пам’яті героїв-повстанців члени Бориспільської міської організації Народного Руху України встановили дерев’яний хрест на символічній могилі. ЇЇ ми насипали у травні 1990 року на Книшевому цвинтарі поруч з могилою славетного Павла Чубинського.

Наприкінці травня цього року за ініціативою міськрайонної організації Української Народної Ради відбудеться відзначення 90-ї річниці Бориспільського повстання. На відміну від 1990 року, цього разу участь в акції візьмуть спільно міська влада і громадськість. Відповідно до розпорядження міського голови створено оргкомітет і затверджено план заходів. Серед них—засідання круглого столу, випуск брошури з текстами газетних публікацій про цю подію в попередні роки, проведення панахиди за жертвами більшовицького терору, мітинг-реквієм.

Участь у заходах візьмуть відомі в Україні політики, громадські діячі, представники церков, активісти районних та обласних об’єднань політичних партій та громадських організацій. а також школярі і студенти бориспільських навчальних закладів.

Анатолій Ковальчук,
помічник народного депутата України,
Голова Бориспільських міськрайонних
організацій Української Народної Ради і
Всеукраїнського товариства «Просвіта»

ім. Тараса Шевченка

New Ukrainian foundation puts people first TOP

May 25, 2010

Taras Kuzio

The approach of People First is different. Its president, Ivan Matieshin, a Ukrainian businessman who made his fortune in the energy sector in western Siberia, targets the grassroots.


Ukraine finally emerged as a democracy six years ago following mass protests that became known as the Orange Revolution. The human rights think tank Freedom House has rated Ukraine as "Free" since 2005, making it the only CIS country to sustain this annual ranking over a period of years.

To date, Ukraine has held four elections that were assessed by OSCE observers as "free and fair." It has also been given credit for vibrant media pluralism.

But not everything is in good democratic order in Ukraine.

Public trust in state institutions is at an all time low, corruption levels have risen over the last five years, corruption flourishes within the judicial system and the prosecutor's office, politics has become more brittle and fractured, and Ukrainian citizens are disenchanted with their leaders and with democracy.

A November 2009 International Foundation for Electoral Systems (IFES) survey found that all of the main presidential candidates in the 2010 elections had negative ratings that ranged from 55 to 83 percent. Four million fewer Ukrainians voted in the second round of the 2010 presidential elections than in the rerun second round in December 2004.

Ukrainian citizens and the political and business elites are separated by a wide gulf of mistrust, disillusionment, and frustration. Ukrainian citizens feel excluded from the political process; people in both the east and west of the country are not contented, but they don't know how to channel their frustration into concrete actions and thereby bring about the change the overwhelming majority of Ukrainians desire.

How can this gulf be overcome and Ukraine's democracy rebuilt and strengthened?

A New Approach

People First has hit the proverbial nail on the head in seeking to increase public efficacy and feelings of self-worth.


May 13 marked the launch of a new nonpolitical foundation, People First, that believes it has a hitherto untried approach to promoting democracy in Ukraine.

Ukraine has been the target of democracy-promoting Western foundations, such as the National Endowment for Democracy (NED), for a quarter of a century. Other bodies, such as the European Union and German, British, Dutch, and Swedish foundations, have promoted democracy since the 1990s.

The People First foundation plans the most ambitious such democracy promotion effort to date. It differs from earlier programs in four ways.

First, it is funded by a Ukrainian businessman, not by an external source, which is unusual. Indeed, it is because so few Ukrainian businessmen have been willing to invest in philanthropic activities that most NGOs are forced to seek grants from abroad.

Viktor Pinchuk, one of the few exceptions, provided funding for lobbying efforts among European and U.S. elites to influence their attitudes towards Ukraine. Renat Akhmetov has aimed at influencing Ukraine's elites through a think tank that focuses on socioeconomic questions. Both, however, target elites.

The approach of People First is different. Its president, Ivan Matieshin, a Ukrainian businessman who made his fortune in the energy sector in western Siberia, targets the grassroots.

"Democracy is the voice of the people, and our program is designed to give the people a voice that is loud enough to reverberate through the corridors of power, not only in Ukraine but right across the world," Matieshin said.

Matieshin was born in Russia's Tyumen oblast, the home of hundreds of thousands of Ukrainians who were either exiled for political reasons or sent there to work in the energy sector. It is no coincidence that Matieshin's roots are in Western Ukraine, confirming again the close link identified by Western and Ukrainian scholars between national identity, prodemocracy views, and civil society.

Second, People First will encourage Ukrainians to participate in a series of referendums, starting in late summer and continuing until spring of next year. This will be the most comprehensive public consultation ever undertaken in Ukraine of what citizens expect from their elected leaders and unelected officials. The results will be incorporated into a People's Charter, like a modern-day Bill of Rights.

People First hopes the charter will become the subject of a broad dialogue between elites, political parties, NGOs, and the population at large. It is here that the ambitious nature of the new foundation is evident; after all, post-Soviet ruling elites are not accustomed to listening to citizens and voters.

Building Confidence

In every established democracy, promoting a sense of national -- as opposed to regional -- identity has been a precondition for democracy-building. But that process has been relegated to the back burner for the past five years.


Third, and following on from the second point, People First has hit the proverbial nail on the head in seeking to increase public efficacy and feelings of self-worth. Ukrainians feel oppressed and short-changed by their employers, politicians, and government officials and, with the exception of the Orange Revolution, have rarely fought back.

The presentation of People First stressed socioeconomic issues as much as the different elements that go to make up a democracy. No Ukrainian political leader has ever managed to strike a successful balance between addressing socioeconomic problems, national identity, and democratic values -- although widespread grievances in all three areas were behind the Orange Revolution.

Until Ukrainians are satisfied with their socioeconomic status they are unlikely to be strong supporters of democracy. Until Ukrainians see that elites have become accountable for their actions, they themselves will not respect the law. Until Ukrainians demand to be treated differently by their leaders, they will remain subjects, and will not be treated as citizens.

Fourth, People First could deal at the grassroots level with two issues that have been largely ignored by external democracy-promotion efforts to date. The first relates to periodic attempts by politicians on each side of the political divide to exacerbate regional divisions, particular during election campaigns. While it is true that Ukraine has inherited regional diversity, domestic and foreign surveys have also shown that far more unites Ukrainians than divides them.

In every established democracy, promoting a sense of national -- as opposed to regional -- identity has been a precondition for democracy-building. But that process has been relegated to the back burner for the past five years.

Energetically promoting national integration, including by striving to find areas of consensus and compromise, is therefore one of the keys to consolidating democracy in Ukraine.

Another factor is the absence of civics, or citizenship studies, in Ukraine's education system, together with the weakness of political studies. Book-length studies on Ukrainian politics, in contrast to books on every aspect of Ukrainian history, are rare commodities. These weaknesses negatively influence the development of Ukrainian citizens and the emergence of new political leaders.

Will People First succeed in implementing what is undoubtedly an ambitious, even idealistic program? Initial reactions to its launch were skeptical, but many people have expressed approval and support.

Taras Kuzio is a senior fellow of Ukrainian studies at the University of Toronto and editor of "Ukraine Analyst." The views expressed in this commentary are the author's own and do not necessarily reflect those of RFE/RL.

New Stalin statue fuels tension in Ukraine TOP
Wed May 5, 2010

By Mykhailo Yelchev

ZAPORIZHYA, Ukraine (Reuters) - Ukrainian Communists on Wednesday unveiled the first monument in Ukraine's modern history to Soviet dictator Josef Stalin, fuelling tension between the country's pro-Russian east and nationalist west.

World War Two veterans wearing medals and waving red flags sang patriotic songs as the 2.5 metre monument, showing Stalin from the waist up on a granite block, was unveiled near the regional Communist Party office in the mainly Russian-speaking city of Zaporizhya in eastern Ukraine.

Stalin is a symbol of Russian oppression, particularly in the Ukrainian-speaking west and centre of the country, because of his role in the mass famine in 1933 which killed millions of Ukrainians -- including in Zaporizhya.

But he is feted by some older people in the mainly Russian-speaking east and south as the heroic leader of Soviet forces in World War Two. The 65th anniversary of that victory is to be celebrated on Sunday.

The statue, the first public monument to Stalin to be unveiled in decades, was cast at the initiative of local Communists, financed by donations from war veterans and set up on private land.

Its creation has gained added resonance since the election in February of pro-Russian President Viktor Yanukovich, who last month gave in to a key Russian demand by extending the lease on a Russian naval base until 2042.

The unveiling of the statue is likely to deepen the east-west divide in Ukrainian politics, said Volodymyr Fesenko, an analyst with the Penta think-tank.

"We have immortalised a figure linked with many tragic pages of Ukrainian history," he said. "It's a reason for further political confrontation."

Ukraine's new leaders have tried to distance themselves from the erection of the statue of Stalin, who remains a highly divisive figure even among Ukraine's Russian speakers."We should not establish monuments for tyrants," said Justice Minister Oleksander Lavrynovich. "We must know about them and know about them very well. We have to learn from the lessons of history to avoid its repetition."

The unveiling could spark a sharp reaction from people in western Ukraine, whose view of Soviet history differs sharply from that of many living in the east.

Pro-Western President Viktor Yushchenko sparked the ire of east Ukrainians earlier this year by posthumously declaring wartime nationalist leader Stepan Bandera a Hero of Ukraine.

The decree has been declared illegal by a court in the east, but Yanukovich has not yet taken steps to undo it.

Fesenko said the Stalin statue could spark a new 'war of monuments'. "As an answer to the Stalin monument, new monuments to Bandera could appear in western Ukraine," he said.

New Democracy Foundation will poll people of Ukraine TOP

KYIV, Ukraine, May 13, 2010 /PRNewswire/ -- A new non-political Democracy Foundation called 'People First' is being launched today in Ukraine's capital. Its organisers aim to involve the Ukrainian people in shaping the country's future democratic development through a series of national internet and postal referenda.

Ukrainians living in the country and abroad will be encouraged to participate in a series of referenda, the results of which will form the basis of a 'People's Charter.' This document will represent the most comprehensive public consultation of what Ukrainians want from their elected leaders and will be the foundation for dialogue with the president, government, political parties and NGOs.

"Our goal is simple, to ensure that the views and aspirations of the people are reflected in Ukraine's democratic development," said Ivan Matieshin, the President of the People First Foundation. "Democracy is the voice of the people and our programme is designed to give the people a voice that is loud enough to reverberate through the corridors of power not only in Ukraine but right across the world."

The new foundation has no alignment or allegiance to any political party or political doctrine. It is open to all parties and individuals to join. That includes all existing and future parties interested in furthering democracy in Ukraine.

"We will not concern ourselves with party politics and policies," said Viktor Tkachuk, one of the founders of People First, "we will leave that to politicians. Our concern is strengthening democratic principles and encouraging the development of a strong civic society."

People First was founded by Ukrainians concerned about the democratic direction of the country. Currently, it is being financed solely by Ukrainian businessman Ivan Matieshin. However, it will seek additional donors in Ukraine and abroad. It is a transparent organisation and all donations will be publicly recognised on its website along with its accounts.

A nationwide advertising campaign will start in June 2010. Depending upon the initial research results, the first referendum is scheduled for July. The following referenda will take place between autumn 2010 and spring 2011. Data protection software and stringent procedures will ensure that voting is not manipulated and that voters' details are kept secure and private. Three months have been allocated for experts to put together the Charter.

People First wants a truly democratic Ukraine where the will of the people is recognised as the sole source of State Authority.

Media expert: Only two TV stations still give viewers fair news coverage TOP

KYIV, Ukraine -- Channel 5 and TVi remain the strongholds of journalistic integrity amid growing accusations of censorship by government and media owners.

For Ukrainians who want independent and fair TV news coverage, experts say the choices have dwindled to two options: Channel 5 and TVi.

Those are the only remaining channels that Natalia Ligacheva, chief editor of Kyiv-based Telekritika media watchdog, considers as unbiased.

But even their futures as honest purveyors of information are uncertain.

TVi's owner, exiled Russian businessman Konstantin Kagalovsky, claims his channel is being unfairly stripped of frequencies by the State Committee on Television and Radio.

As for Channel 5, speculation is spreading that its owner, millionaire businessman Petro Poroshenko, might sell out soon. Poroshenko could not be reached for comment.

So what about the rest?

One by one, they have fallen victim to the political interests of their owners, state censorship or old-fashioned journalistic self-censorship out of fear of running afoul of President Viktor Yanukovych's administration.

"Certainly, the information airwaves have narrowed for the opposition. Censorship is re-emerging, and the opposition is not getting covered as much," said Oleh Rybachuk, a civic activist who headed Viktor Yushchenko's presidential administration in 2005-2006.

"There are some similarities to what Vladimir Putin did in Russia when he started his seizure of power by first muzzling criticism in the media," Rybachuk said.

Yanukovych's administration denies ordering censorship of news coverage, refuting accusations from a growing number of television journalists.

But if the charges of press-muzzling are true, Ukraine's citizens may be transported back to the decade-long informational black hole of ex-President Leonid Kuchma's era.

In those pre-2004 Orange Revolution days, before Yushchenko came to power, citizens were bombarded daily with Soviet-style propaganda from leading television news programs, mostly controlled by billionaire oligarchs.

Those tycoons, who got wealthy under the insider privatizations orchestrated by the Kuchma administration, backed Yanukovych for president in 2004. And they lost big.

But now their guy is president while many of the wealthiest -- Rinat Akhmetov, Viktor Pinchuk and Igor Kolomoisky among them -- still have control of most news media outlets.

"Now none of the major TV channels' owners are in opposition to authorities," Telekritika's Ligacheva said. "Therefore, if Poroshenko sells Channel 5, and we hear he has been receiving offers, then the opposition will have no channel of its own."

Journalists at the nation's second most watched television channel, 1+1, threatened on May 6 to go on strike if censorship does not stop. A day later, colleagues at the STB television channel joined them in solidarity, issuing a statement of their own with demands for censorship to stop.

Early warning signs came months ago, when Ukraine's State Security Service -- a spy agency that traces its roots to the Soviet KGB and is better known by its SBU acronym -- led an investigation aimed at cancelling frequencies recently issued to TVi.

The channel's journalists and management accused SBU chief Valery Khoroshkovsky of foul play, an allegation that he denies. Khororshkovsky's involvement would pose a clear conflict of interest, since he co-owns the nation's largest TV group, Inter.

TVi's journalists claim that their channel is under pressure as one of the few remaining outlets that prevent pro-Yanukovych forces from monopolizing all television media in Ukraine.

Meanwhile, Igor Kolomoisky, the billionaire who owns 1+1 channel, denied that his channel has censored reports or been pressured by Yanukovych's administration. Instead, he pointed the blame at opposition leader Yulia Tymoshenko, the former prime minister.

Kolomoisky told the Financial Times newspaper that individuals close to Tymoshenko had recently offered to continue paying for positive coverage -- an offer he claims to have rejected.

Viktor Pinchuk, the billionaire son-in-law to ex-president Leonid Kuchma who owns STB, ICTV and Novy Kanal, has thus far not commented on censorship allegations.

But media watchdogs say coverage on his channels is also slanted in favor of Yanukovych's administration.

"The situation with freedom of speech at STB is not as bad as on other channels," said Viktoriya Siumar, head of the International Media Institute in Ukraine, a non-profit organization.

"According to our monitoring, there is much more political bias at the ICTV and Inter channels. Therefore, we expect more TV reporters raising censorship concerns on their channels. And if more journalists voice and resist any censorship attempts, it will be harder for the authorities to curb media freedom."

Speaking to journalists on May 12, Jose Manuel Pinto Texeria, the representative of the European Union in Ukraine, criticized Ukrainian authorities for not breaking up the monopolistic grip of oligarchs over television media.

"We are receiving reports about restrictions of press freedom in Ukraine, but unfortunately, we don't have factual evidence. For me, it has been very unfortunate to see that Ukraine has in the last years not upheld its obligation to set up a public television channel -- which could provide equal access," he said.

Hanna Herman, deputy head of the president's administration, said a new law establishing a public TV channel is in the works now, but no details are available yet. However, she hopes for its speedy approval by parliament. "With God's help, we'll have it approved by September," she said on May 11.

Journalists at 1+1 and STB, however, say that -- since Yanukovych's Feb. 25 inauguration -- station management started restricting their coverage of numerous hot-button topics.

Those included the controversial role of the Ukrainian Insurgent Army during World War II, when the nationalists were accused of Nazi collaborations. Other topics suddenly taboo were the allegedly pro-Russian positions of Education Minister Dmytro Tabachnyk and the Holodomor famine, which claimed the lives of millions of Ukrainians in 1932-1933.

Journalists also said channel management prohibited them from doing stories about high officials' luxurious mansions and lifestyles, and of reporting on how Yanukovych's Party of Regions supporters were being paid for their presence at recent demonstrations.

To back up their claims, the 1+1 reporters cited specific instances of censorship: a story on the approval of the new cabinet was stripped of all criticism, as was a story on the recent agreement to keep the Russian Black Sea Fleet in the Ukrainian port of Sevastopol until at least 2042.

Less clear is where the alleged censorship orders are coming from.

Some say they are coming from the president's team.

Others say the regulatory State Committee on Television and Radio is the source.

Two weeks before the May 9 Victory Day celebration, a journalist with Lviv's state-run television station received a so-called roznaryadka, a document that spelled out how journalists should cover the 65th anniversary of the end of World War II.

"It has already begun," said Sofia Sadina, whose political talk show airs live on Tuesday evenings. "They are already saying what can and cannot run. These are not the 'temnyky' of Kuchma's days, but they are very large requests," she said, referring to the formal written instructions from the ex-president's administration detailing how news should be covered.

Yuriy Plaksiuk, head of the State Committee on Television and Radio, denied the charges. "There was a presidential decree and a cabinet's decision on covering the official events connected to the celebration of the Victory Day, but they did not give any recommendation on how to cover, neither were there any forbidden topics. And the committee, generally, does not issue instructions for state TV companies on how to cover the news," Plaksiuk said.

Still others think that the channel's millionaire and billionaire owners are simply seeking to remain in the administration's good graces by curtailing criticism and hard-hitting investigations that exposes corruption and helps Ukrainians hold their public officials accountable.

Much is at stake, since most Ukrainians get their information from television news. Thus far, newspapers and investigative online outlets seem immune from pressure. Zerkalo Nedeli and Ukrayinska Pravda are two examples of institutions known for hard-hitting investigative journalism.

"We now have to figure out how this pressure on the media works," Ligacheva said. "Some of the messages apparently are coming from the presidential administration. In other cases, we see self-censorship by the TV channel owners."

Some journalists, such as Lviv's Sadina, say they are simply ignoring instructions to slant their coverage. "Journalists are saying no," she said. "Journalists are now fighting back."

But Ihor Pochinok, editor and co-owner of the country's largest Ukrainian-language newspaper, Lviv-based Expres, said he expects more conflicts ahead.

"Relations with this government will only get worse," Pochinok said. Once Yanukovych's appointments are in place in the regions, "then close to the fall, we'll see serious conflicts. There will be attempts to stop certain press freedoms."

Journalists and Lviv university students held a two-hour warning strike on May 11 to protest clampdowns on the media. They also wanted to keep pressure on the president to remove the much disliked education minister, Dmytro Tabachnyk, from his post.

"If you listen to the radio, for instance, there is no analysis of the events leading to Victory Day, there is no critical assessment," said Olha Salo, one of the strike organizers. "Right now, we are not protesting. We are giving a warning of what can come."

Заявя українських громадських організацій Росії щодо політичного тиску на український культурний рух у Росії TOP
Починаючи з кінця 2004 року українські культурно-освітні організації Росії опинилися під жорстким тиском з боку органів державної влади Російської Федерації.

У Москві, Санкт-Петербурзі, Сургуті, Воронежі, Уфі почалася справжня зачистка українсько-го культурного руху. Серед іншого, слід нагадати таке:

- «зачистка» Бібліотеки української літератури в Москві, переслідування її провідних працівників (2006–2007);

- закриття Українського освітнього центру в Москві при середній школі № 124 (2008);

- оголошення персоною нон-грата активіста українського культурно-освітнього руху в Росії, творця Бібліотеки української літератури в Москві Юрія Кононенка (2009);

- тотальна ангажована перевірка Міністерством юстиції РФ діяльності Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (Автономія), Об’єднання українців Росії (ОУР) з подальшим призупиненням їхньої діяльності (2009–2010);

- судове переслідування Міністерством юстиції РФ Федеральної національно-культурної автономії українців Росії з метою її ліквідації (2009–2010).

Досить показовою є остання справа — із переслідуванням і ліквідацією національно-культурної автономії.

Щоб мати підстави для подання позовної заяви про ліквідацію Автономії, Мінюст 9.02.2010 виніс попередження Автономії в порушенні ст. 43 закону ФЗ-№ 82 від 12.05.1995 р. «Об общественных объединениях». Згідно з законом «… в случае приостановления деятельности общественного объединения приостанавливаются его права как учредителя средств массовой информации, ему запрещается организовывать и проводить собрания, митинги, демонстрации, шествия, пикетирование и иные массовые акции или публичные мероприятия, принимать участие в выборах …». Для винесення попередження Мінюст використав заяву якогось Н.В. Журавльова. При ознайомленні з цією заявою мимоволі дивишся на календар, щоб упевнитись, що зараз 2010 р. Журавльов повідомляє «… В. Семененко, представляя украинские общественные организации России от имени «ФНКА УР», регулярно принимает участие в мероприятиях организуемых зарубежными неправительственными структурами - «Украинской всемирной координационной рады», «Всемирного конгресса украинцев», «по вопросам состояния украинской нации». Лидеры указанных организаций выступают с позиции национализма и сепаратизма… Деятельность В. Семененко … направлена на пропаганду превосходства украинской нации…» І в кінці однозначний висновок, як цвях в домовину «… деятельность «Федеральной национально-культурной автономии украинцев России» направлена на дискредитацию проводимого руководством России политического курса по межнациональному единству и в своей деятельности несёт угрозу существующему конституционному строю…». Так що закриття Автономії – це занадто м’яке покарання за діяльність, яка загрожує конституційному ладу країни.

Мінюст за допомогою Журавльова вказує на три випадки порушення законодавства: «… в нарушение статьи 43 Закона сопредседатель Автономии Семененко В.Ф. 29.10.2009 от имени украинской общины принял участие в публичном выступлении на Радио Свобода.

Также в нарушение статьи 43 Закона Автономией в лице ее сопредседателей Бабенко В.Я. и Семененко В.Ф. была организована и проведена 11-12.11.2009 в г. Москве международная научно-практическая конференция «Украинистика в России: история, состояние, тенденции развития».

Кроме того, согласно поступившей в Минюст России информации 26.11.2009 Семененко В.Ф., представляя Автономию, руководил мероприятием, посвященным памяти «жертв голодомора и убийства украинцев в 30-х годах», которое было организовано в поддержку вахты памяти «неугасимая свеча» и документально-художественной выставки «голодомор 1932-1933 годов - геноцид украинского народа», открытой 25.11.2009 в г. Киеве…»

Одержавши таке попередження, керівництво Автономії було здивоване занадто вільним тлумаченням законодавства, безпідставним накиданням дій, яких не було, подання звинувачень без усякої перевірки. А тому Автономія подала позов про скасуванння попередження.

Тверський районний суд м. Москви 12 травня 2009 р. відмовив Автономії в задоволенні позову.

Аргументація Мінюсту щодо попередження повністю ґрунтується на заяві Журавльова, хоча викладені ним факти не відповідають дійсності.

Аргументація Автономії:

- В. Семененко як фізична особа на прохання редакції Радіо «Свобода» дав коментар по телефону, що аж ніяк не може вважатися організацією і проведенням Автономією публічного заходу;

- після призупинення діяльності Автономії 19.10. 2009 р. В. Бабенко і В. Семененко на підставі власних заяв рішенням оргкомітету науково-практичної конференції 27.10.2009 р. були виведені з оргкомітету, і Автономія як юридична особа не мала жодного відношення до організації і проведення конференції 11.11.2009 р., про що свідчать протоколи оргкомітету і опубліковані матеріали конференції (були передані в суд); попередження винесено через три місяці після проведення конференції, цілком достатній час для перевірки всіх матеріалів;

- 26.11.2009 р. Автономія жодних заходів не організовувала і не проводила, про що кажуть свідки, і відсутність доказів з боку Мінюсту про проведення Автономією таких заходів.

Аргументація суду:

- «… суд считает установленным факт участия сопредседателя Автономии в публичном выступлении на Радио Свобода…», зовсім нічого не кажучи про непричетність Автономії до організації і проведення радіопередачі;

- «…Довод Семененко В.Ф. о том, что 27.10.2009 г. на основании лишных заявлений Семененко В.Ф. и Бабенко В.Я. были выведены из состава оргкомитета указанной конференции. Иных должностных лиц в составе оргкомитета не было не может являться основанием для признания предупреждения незаконным по следующим основаниям. …учитывая, что на момент вынесения пнредупреждения Министерство юстиции РФ не располагало сведениями о выходе Семененко В.Ф. и Бабенко В.Я. из оргкомитета конференции (на 09.02.2010 г.), а информация о том, что Бабенко В.Я. и Семененко В.Ф. являлись сопредседателями конференции распространялась в день (11.11.2009 р.) проведения конференции, суд приходит к вводу, что у министерства юстиции имелись основания учитывать указанное обстоятельство при вынесении предупреждения…» Розглянемо детальніше ці обставини. Журавльов представив в суд Інтернет-повідомлення про конференцію, датоване чотирма місяцями до проведення конференції, і надруковане в той же час повідомлення про конференцію, одержане ним у бібліотеці одного з організаторів конференції Культурного центру України в Москві. На протязі трьох місяців (від 11.12.2009 до 09.02.2010) Мінюст перебував в невіданні і не намагався (чи не хотів) вийти з невідання, що Автономія не була організатором конференції.;

- «…Факт того, что 26.11.2009 г. сопредседатель Автономии Семененко В.Ф. представляя Автономию руководил мероприятием, посвященным памяти жертв голодомора … не нашел своего подтверждения в ходе судебного разбирательства. … Однако недоказанность факта того, что Семененко В.Ф. представляя Автономию, руководил мероприятием … не может служить основанием для признания предупреждения незаконным. При таких обстоятельствах, суд приходит к выводу, что у Министерства юстиции РФ имелись основания для вынесения предупреждения».

Очевидно, що Тверський районний суд м. Москви керується не доведеними фактами, не принципами права і не законами Російської Федерації, а політичною доцільністю.

Автономія, швидше за все, подасть касаційну скаргу на рішення суду, але упевненості в неангажованості суду немає. Навпаки, є упевненість щодо СКООРДИНОВАНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КАМПАНІЇ ЗАЧИСТКИ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ТА ГРОМАДСЬКОГО РУХУ В РОСІЇ.

Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього комплексу питань, що стосуються української гуманітарної сфери, — це стало особливо помітним починаючи з 2005 року. Це проявля-ється в тиску, який чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, в цензурі культурних заходів українських громад.

Ще раз підкреслюємо, що українські культурно-освітні та громадські організації Росії мають виключно культурно-освітній характер. Їхніми членами є люди з абсолютно різними політичними поглядами та переконаннями (чи взагалі без таких). Спроба політичної зачистки українського руху та українських організацій Росії дають підстави вважати, що всі слова представників російської влади про стратегічне партнерство Росії та України, а також про братерство російського та українського народів є лише ритуальною риторикою і не відповідають їхнім справжнім планам та намірам.

17 травня 2010 р. , т. 499 408 0169, E-mail: libukr@online.ru

Як ми мовчали... TOP
May. 18th, 2010

Click on above image for more readable version

Мотоциклетним автопробігом - по Україні! TOP
Україну, яку не показують по телевізору і про яку не пишуть газети, вирішив побачити український мандрівник Артем Чапай.

Вже півтора місяці він мандрує Україною мотоциклом. За цей час він проїхав північні, центральні та західні області.

Усім людям він ставить два однакові запитання: «яка ваша мрія?» та «що для вас значить Україна?»

Кореспондент Бі-Бі-Сі Роман Вінтонів запросив Артема до київської студії.

Бі-Бі-Сі: У чому мета твоєї поїздки?

Артем Чапай: Мета в тому, щоб подивитись, як живуть звичайні люди в таких маленьких містечках або в селах, про які мало-хто знає.

Бі-Бі-Сі: І що ти вже для себе відкрив?

Артем Чапай: З того, що я не знав: зараз, мені здається, що місцева влада має набагато більше значення, ніж центральна. Наприклад хвалять сільського голову і там справді – і дороги кращі і, якщо маленьке містечко – гаряча і холодна вода є, а поїдеш в сусіднє – нічого цього нема. А все інше, в принципі, це ж не те, що відкриваєш щось таке несподіване. Просто дивишся, як ці люди живуть, і часом досить сумно буває. 700 гривень пенсія і коли люди раді, що у них у сім’ї є пенсіонер, тому що якщо немає цієї пенсії, то немає гарантованого прибутку взагалі. Може бути, а може не бути.

У Чернігівській області нас і наш мотоцикл через річку перевозив на човні чоловік. Він розповідав, що піднялась вода і йому дали роботу на цей місяць від сільради. Тобто човен сільраді належить. А потім не буде води і не ясно, що він буде далі робити.

Я пишу про свої мандри на сайт www.zaua.org і вони мене попросили кілька питань ставити людям: «про що ви мрієте?» і «що для вас значить Україна?». Треба сказати, що таких аж націоналістів, або ура-патріотів досить мало, хіба що в Західній Україні. А якщо спитати інших «що для вас значить Україна?», то вони одразу починають сварити політиків. Правда, я на Донбасс ще не їздив, де Віктора Федоровича підтримують. Там може якось по-іншому бути.

Бі-Бі-Сі: А про що мріють найбільше?

Артем Чапай: Основна цінність – це здоров’я і сім’я.

Бі-Бі-Сі: А скільки це коштує отак місяць подорожувати по Україні?

Артем Чапай: В день виходить в середньому десь 100 грн. З них 50 - це на бензин. Для нас це не є дорого. Але для людей… Ми кілька разів на це напорювались. Жінки нічого не кажуть, чоловіки, якщо тверезі, теж. А якщо хтось п’яний, то одразу бачиш, що до тебе ставляться, як до «мажора». Звучать такі фрази, як «а може в тебе папка депутат?»

Бі-Бі-Сі: Куди ви ще збираєтесь їхати і коли?

Артем Чапай: Зараз ми покрили більшу частину півночі центру та заходу. Залишились Харківщина, Донбас і південь.

Ідея ''білого списку'' сайтів для дітей TOP
Дар’я Тарадай

Бі-Бі-Сі, Київ

Автори проекту хочуть створити список рекомендованих сайтів для дітей

Національна експертна комісія з суспільної моралі планує створити «білий список» вебсайтів, які рекомендуватимуть для відвідування дітям.

Про це йшлося на останньому засіданні комісії.

У такий спосіб чиновники сподіваються захистити неповнолітніх від порнографії в Інтернеті.

"Білі" списки замість "чорних"

Члени НЕК дійшли висновку, що «чорні списки» є марним витрачанням часу й зусиль, адже хоча сайти з небезпечним контентом постійно закривають, вони так само регулярно з’являються знову.

Фото з урядового вебсайту для юних громадян

За словами автора ідеї, заступника голови правління «Інтернет Асоціації України» Олександра Ольшанського, йдеться про те, щоб визначити вебсайти, які не містять небезпечного контенту, і рекомендувати їх для перегляду дітям.

Ймовірно, що це робитимуть за певною бальною системою, але технічні деталі ще потребують розробки.

Щоб система запрацювала, «потрібна програма, яка стоїть на комп’ютері, і потрібен, власне, список, який підтримується і розміщений десь на серверах провайдера», - розповів Бі-Бі-Сі пан Ольшанський.

А вже на власні комп’ютери користувачі-батьки повинні ставити цю програму самі.

До "білого списку" хочуть включити освітні та інформаційні ресурси. Проте, які саме вебсайти рекомендують дітям з’ясувати так і не вдалося.

До відбору планують залучити Міністерство науки і освіти, Міністерство культури й туризму та Міністерство юстиції.

Тим часом найбільше, як виглядає, діти в Україні дивляться YouTube і спілкуються в соціальних мережах. А гарних вебсайтів для дітей українською мовою фактично не існує, як і комп'ютерних ігор.

Батьки й Інтернет

Українські діти шукають в Інтернеті мультики - переважно на You Tube

Автор ідеї наголошує, що про якийсь державний контроль трафіку не йдеться, адже для запровадження цього механізму обов’язково буде потрібна не лише згода, але й ініціатива батьків дитини.

Інше питання, чи готові вони до цього і чи прагнуть контролювати Інтернет-блукання власної дитини.

Наприклад, за даними Національної експертної комісії з суспільної моралі майже 76% батьків не цікавляться тим, які вебсайти відвідують їхні діти. Ці дані були наведені на засіданні НЕК.

Втім, експерти такі цифри пояснюють не байдужістю батьків, а їхньою необізнаністю.

Слухайте, дійсно, ми цього раніше не знали. Виявляється все набагато складніше і реалістичніше.

Батьки, які брали участь у курсі безпеки Інтернету

За словами координатора програми «Онляндія – безпечна веб-країна» Артура Кочаряна, батьки просто не усвідомлюють, яку небезпеку для їхніх дітей може становити Інтернет.

Під час тренінгів, які проводяться в рамках програми, колеги пана Кочаряна розповідають батькам про реальні загрози, які існують в Інтернеті, і чують у відповідь: «Слухайте, дійсно, ми цього раніше не знали. Виявляється все набагато складніше і реалістичніше».

Окрім суто технічних обмежень, прибічники «білого списку» сподіваються, що такі заходи змусять батьків більше обговорювати з дитиною можливості та небезпеки мережі Інтернет.

А для цього необхідно, щоб батьки знали, які сайти рекомендувати дітям, і частіше робили це. На цьому наголошує і Ірина Огороднійчук, координатор національної гарячої лінії з питань запобігання насильства та захисту прав дитини.

Саме сюди часто звертаються і діти, і їхні батьки, щоби отримати інформацію про безпеку в Інтернеті.

Пані Огороднійчук застерігає батьків від того, щоби залишати «дитину наодинці з комп’ютером», адже батьки повинні змалечку розказувати дитині, які сайти вона може відвідувати.

Ідея "білих" списків - суперечлива

Втім, ідея «білого списку» вже знайшла і своїх супротивників. За словами Максима Саваневського, консультанта з Інтернет-комунікацій, будь-які обмеження в Інтернеті є марними, адже жодна держава не змогла запровадити подібний ефективний механізм, який би дав позитивний ефект.

Більше того, на його думку, контроль в Інтернеті може призвести до порушення прав людини.

«Під хорошими гаслами, скоріше за все, ми можемо прийти до того, що через боротьбу з порнографією ми прийдемо до боротьби зі свободою слова», - твердить пан Саваневський.

Окрім того, за його словами, обмеження у доступі до вебсайтів спрацюють лише у випадку з маленькими дітьми, тоді як підлітків, які краще, ніж їхні батьки, обізнані з Інтернетом, вони не стримають.

Viktor Yanukovych braves Lviv TOP
A protester draped in a Soviet flag and wearing a symbolic crown holds a placard that reads “Medved(ev) is a tsar” as he joins others in protest against President Viktor Yanukovych, who made his first visit to Lviv on May 27 since becoming president. http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/67915/

Про смерековий вінок – Януковичу урок! TOP

Щоби Янукові знати,
Як Вкраїну продавати,
Він отримав файну дяку -
Зацідив вінок в мордяку!

Попереджувальна міра,
Несподівана і щира,
Що укрїнська природа
Не терпітиме урода!

А якщо не схаменеться,
Далі  продавать візьметься,
То прийде кінець собаці,
На смерековій гілляці!

Заповіт Кучми українському народові TOP

Як умру, то поховайте мене на «Южмаші»,
Бо не хочу дуже нюхать тюремні параші.
А до с...и причепіте голоубого банта,
Щоб донецькі пам`ятали про свого ґаранта.

На могилі посадіте зелену осоку,
На гілляку причепіте мою руду пику,
За роки, що панував я, вся Вкраїна плаче,
То ж за мною на гілляці лищ ворон закряче.

Вам, вкраїнцям, залишаю чималенький спадок,
Щоб не мучив на тім світі душевний осадок.
Ті мільйони, що накрав я, складіть в домовину,
На тім світі я у пеклі у Бозі спочину.

Тими грішми, що накрав я, буду смолу гріти,
Щоб було мені тепліше в казані сидіти,
Бо ж не було до реформ у мене кебету,
Після чого вже не стало в пеклі очерету.

Тож вам, мої українці, нерозумні діти,
Доведеться довгі роки за борги потіти.
Ті борги, що запозичив в іноземних банках,
Залишив своїм нащадкам в золотих ґарантах.

Вам же в спадщину залишив українську дулю –
Порошенка та Мороза, й Тимошенко Юлю,
Які мені на сім світі життя вкоротили.
Тож простіть і прощавайте, олігархи милі,
І заплачте, а не плюньте на моїй могилі.

При житті я на сім світі вас зробив панами,
А мільйонів, мабуть, сорок, зробив жебраками,
Тож простіть і прощавайте, мої сучі діти,
Краще буду грітись в пеклі, ніж в зоні сидіти.

Життя моє оспівають ті мої поети,
В яких також, як і в мене, немає кебети!

Інтерв'ю з вінком, що напав на Януковича TOP



Мені вдалося знайти контакти з вінком, який напав на президента України Віктора Януковича. Із зрозумілих причин вінок зараз ховається і не дає ніяких коментарів ЗМІ. Моєму блогу він зробив вийняток.
Величезне спасибі за згоду на інтерв'ю. Спершу, розкажіть, що ж все ж таки сталося?

Розумієте, я все життя тримався чимдалі від політики. Навіть під час помаранчевої революції був в лісі, жив на природі. І ось абсолютно не можу зрозуміти, що на мене найшло. Розумієте, ніби в спину щось штовхнуло. Мовляв, хто, якщо не ти.

І як відреагувала охорона Януковича? Відео різко обривається у той момент, коли у вас вчепилися охоронці. Вас били?

Та не те, щоб сильно. Так, ногами покопали. Ось коли стріляли, ось я злякався.

У вас стріляли?

Так, але це російського президента охоронці працювали. ФСО в цьому сенсі набагато суворіше за наше. Там, де у нас вибирають, у вас розганяють. Де у нас б'ють, у вас стріляють.

І багато пострілів було?

Пару разів в корпус і три контрольних в голову. Але я без претензій, я розумію, вони думали, що я на Медведєва накинуся.

До речі, медведевский-то вінок стояв спокійно.

Так вони його мертвим вже притягнули. Він і не міг нічого зробити вже.

Знаєте, багато чого незрозуміло, навіщо ви так поступили. Хіба насильство веде до позитивних змін?

Яке насильство?

Ну ви ж ударили Януковича.

Та ви що! Я йому у відповідь вклонився! Ну, журналісти, ось усі перебрешуть. Ми просто невдало з ним один одному вклонилися. Якщо вам людина кланяється, ви ж теж у відповідь кланяєтеся, це ж ввічливість. Хіба ні?

Але всі сприйняли це як напад.

Ага, поб'ють, розстріляють, а потім тільки запитають. Вічно ви так.

Вінок, ви зараз на підпільному становищі, як довго так жити плануєте?

Мене катувати хочуть. Я це точно знаю. Янукович думає, що мене Тимошенко підіслала. А мене з нею нічого не зв'язує. Ну, посадила вона мене насіннячком в землю. Ну, виростила, ну, прополювала бур'яни, ну, підклала мене в потрібному місці співробітникам президентської адміністрації, ну, прислала смску, що, мовляв, вклонися у відповідь Януковичу, ну, і де тут зв'язок? Чого то мене до неї приплели?

Добре, як же ви житимете?

Планую у Венесуелу поїхати. Там вінки теж люблять покладати. Може в Іран вирвуся потім. У мене взагалі багато пропозицій зараз. Путіна ось хотів би побачити.

Ясно, спасибі Вам за мужність. Щасти Вам!

Та не проблема, кличте, якщо які-небудь там політики захочуть мене куди покласти - я буду поруч.

Записано по Скайпу сьогодні в 12.35

Віктор Федорович – це наш академік Сахаров! TOP

Тарас Березовець

Не розумію іроніх тих недолугих дописувачів, хто наважується оскаржувати слова нашого міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова про те, що наш дорогий Президент Віктор Федорович Янукович – політрепресований (http://lb.ua/analitic/politics/2010/05/13/43501_mogilev_hodki_yanukovicha-.html).

Ну не розуміють вони своїми націоналістичними макітрами, що як сказав міністр, "ходки Януковича – "политические репрессии того времени". Тому і дозволяють робити такі ганебні припущення в своїх коментарях, мовляв політрепресований, бо мабуть, знімав шапки не з простих перехожих, а виключно з комуністів – на знак протесту проти системи. Але ж зрозуміло, що то все лише їхня націоналістів маячня і брехня. Віктор Федорович він же ого-го!

Більше того, у зв'язку як би сказали в страшні комуністичні часи, "новооткрывшимися обстоятельствами", Україна мала би поставити питання разом з нашими братніми російськими партнерами про увічнення цього важливого факту на рівні Європи.

З якого це дива Європарламент дозволяє собі заснувати Премію "За свободу думки" імені Сахарова, а де ж премія імені Януковича?! Якщо обидва були політв'язнями, то старушці Європі ту не відкрутитися, хай їй грець.

Печерні націоналісти, мабуть, піднімуть галас, що мовляв, де це бачене, і взагалі Сахаров був академік. На це відповідь дуже проста – наш ще не академік. Поки. Але ж уже професор. Так що, шановні панове націоналісти, ваші недолугі коментарі прохання тримати при собі.

Дружину Януковича урочисто прийняли в клуб "Інтелігент" TOP


Україна збагатилася ще одним "почесним інтерліґентом".

І це ще не межа, - запевняє Вадим Писарєв, - Ми хочемо, щоб через кілька років, у наших лавах була уся інтелігенція України. Нині наша країна як ніколи потребує створення і об'єднання нової еліти, ми повинні самі будувати майбутнє. Треба задуматися сьогодні про покоління, які житимуть після нас".

Fighting the orange peste in 2004 – still not an inteligent!
Відео: http://zamkova.info/2010/05/20/druzhinu-yanukovicha-urochisto-prijnyali-v-klub.html#65

Victorious over the orange pest in 2010 – already an "inteligent"!

Olga Onuch named 2010-2011 Petro Jacyk Post-Doctoral Fellow in Ukrainian Politics, Culture, and Society

The Centre for European, Russian, and Eurasian Studies (CERES) at the University of Toronto is pleased to announce Olga Onuch as the 2010-2011 recipient of the Petro Jacyk Post-Doctoral Fellowship in Ukrainian Politics, Culture, and Society. Olga received her DPhil from the Department of Politics and International Relations at the University of Oxford , Nuffield College and will take up residence at CERES in fall 2010. Her thesis was entitled "Revolutionary Moments and Movements: Comparing the Mechanisms of Mass-Mobilisation in Argentina in 2001 and Ukraine in 2004".

Olga's research is comparative in nature and strives to expand the academic boundaries of not only within Central and Eastern Europe but also inter-between Europe and Latin America . She has contributed to research projects covering: Civic Engagement and the Informal Economy in Brazil and Ukraine , Political Preferences of Ukrainian Migrants and the ENP in Ukraine .

In 2008-2009 Olga was a visiting researcher associated with Universidad Torcuato Di Tella (UTDT) in Buenos Aires Argentina . And in 2009-2010 Olga was awarded the Neporany Doctoral Fellowship in Ukrainian Studies. During her tenure she founded the "Oxford University Consortium for Ukrainian Studies". Olga has also worked as a project researcher at the IBRD in Kyiv , Ukraine (2001) and at the UNDP Regional Bureau for Latin America and the Caribbean in New York City (2004).

Olga has been a contributor to Development and Transition and has several forthcoming articles covering activism and mobilisation in Ukraine and Argentina . She is also a co-editor of a volume entitled "Revolutionary Moments: Protest and Art in Poland and Ukraine 1980-2010" (forthcoming, September 2010) based on the "Revolutionary Moments" symposium and project which took place at NaUKMA in December 2009.

During her tenure at CERES, Olga will be completing a book-length manuscript on "The Making of a Civil Society in Ukraine : 1980-2010" and will continue her comparative work on mobilisation and democratic transition. Olga will teach a course "Civil Society: Social Movements in Ukraine and Eastern Europe" in spring 2011 and participate in activities of the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine at the University of Toronto .

The objective of the Fellowship is to support the most promising junior scholars studying contemporary Ukraine and thereby advance academic understanding of Ukrainian politics, culture, and society.

For more information about the Fellowship please visit:

The Ukrainian side of Vera Farmiga - on David Letterman TOP

Vera Farmiga is an Ukrainian-American award winning actress who's recently starred in such films as Up in the Air, The Boy in the Striped Pyjamas and The Departed. These movie clips are from Touching Evil (2004).


Delegates of Ukrainian Greek Catholic Church visit Portugal TOP

Pastoral Missionary Department of the Patriarchal Curia acquainted with spiritual life of Ukrainians in Portugal

On April 9-21, 2010, Bishop Joseph (Milyan), the head of the Pastoral Missionary Department of the Patriarchal Curia, auxiliary bishop of Kyivan Archeparchy of the UGCC, and Fr. Vasyl Potochnyak, the secretary general of the department, visited the cities with large communities of Ukrainian immigrants in Portugal. "The situation is not bad. People have a spiritual guidance. Someone who is looking for our church can find it. The only thing that is needed is for the church to make the efforts to minister our faithful where they live and work," described Bishop Joseph. On St. Thomas Sunday Bishop Joseph jointly with two bishops of the Lisbon patriarchate and thirteen priests celebrated the Divine Liturgy in the large church of Franciscan monastery in Lisbon. Over one thousand faithful from Greek Catholic communities in all cities where Ukrainian immigrants live came to the festive service. Church galleries from Fatima and Lisbon jointly sang on the Liturgy. The feast finished with a spiritual concert and hajivky (spring ritual) singing with participation of art collectives that are active in the Ukrainian diaspora of Portugal. The Ambassador of Ukraine in Portugal Rostyslav Tronenko participated in the event. During the visit, the head of the Pastoral Missionary Department of the UGCC took part in the meeting of Episcopal Conference of Portugal, which lasted from April 12-15 in Lisbon. Bishop Joseph expressed gratitude to the bishops of Portugal for meeting the spiritual needs of the Ukrainians and the assistance given to Greek Catholic priests in the pastoral ministry in Portugal. In addition, the head of the department conducted negotiations about the possibility of signing special contracts with Ukrainian pastors in Portugal. "We noticed that Portugal could use more Greek Catholic priests. If there were more priests, the number of communities would grow and, accordingly, the care of our faithful would improve," stated Bishop Joseph. According to him, this would be possible if there was a better chance for married priests to minister in Portugal. "We have many married priests who have good educations and know foreign languages. They would be able to serve our faithful in this country, if helped by the local episcopate," remarked Bishop Joseph. During its stay in Portugal, the delegation of the UGCC visited two Ukrainian schools in Lisbon and met with representatives of Ukrainian public organizations. As informed by Bishop Joseph, today minister ten Greek Catholic priests who obtain considerable assistance from the side of Portuguese clergies. For example, two Basilian Greek Catholic priests who recently arrived in Lisbon to carry out their ministry were given a small church in the center of the capital for their ministry and were provided with lodgings and access to a car.

Source: Information Department of the UGCC

Platini: Germany or Hungary could replace Ukraine for 2012 Euro Championship TOP
By The Associated Press (CP)
May 10, 2010

FRANKFURT -- Germany or Hungary could be asked to stage some games of the 2012 European Championship if Ukraine is unable to complete its program of stadium building, according to UEFA president Michel Platini.

The tournament is due to be co-hosted with Poland, but work on stadiums and infrastructure in Ukraine has been lagging behind schedule.

Platini said Monday on the German federation's website that Poland could thereotically stage the event in six stadiums, with UEFA asking either Germany or Hungary to provide two venues.

Currently, Poland and Ukraine are scheduled to provide four stadiums each for the tournament.

UEFA is expected to decide by the end of June if games can take place in Ukraine. Platini visited Ukraine last month and had talks with President Viktor Yanukovych, then gave the country a two-month deadline to get the project back on track.

Platini insisted UEFA had no Plan B as "that would mean we don't trust plan A."

"But that doesn't mean we couldn't react," Platini said. "If logistic problems persist in Ukraine, then we will find another way. The executive committee will then meet and make a decision.

"An option could be to have six venues in Poland. Maybe UEFA could also ask Hungary or Germany if they could or would want to jump in with two stadiums. But I'd like to stress once again: at the moment we are not thinking about it. We believe Ukraine will complete all the necessary work on time and that the European championship will take place as planned."

Platini said Yanukovych had given him assurances that work would be speeded up.

"Of course we are watching very carefully what's happening in Ukraine, but we still have some time. But it's also clear that something has to happen in the next few weeks," Platini said.

Work on one of the stadiums, in Lviv, had been stopped and the renovation of the stadium in Kyiv is also behind schedule.

Without the Kyiv stadium, Platini said, the tournament won't be played in Ukraine. Kyiv is scheduled to host the final.

Meanwhile, German football magazine Kicker reported Monday that only Kyiv and Donetsk would stage games in Ukraine, while Lviv and Kharkiv would be dropped as venues. Without citing sources, Kicker said no games would be held in Germany.

Poland may host Euro 2012 alone if Ukraine not ready TOP
Wed May 12, 2010

WARSAW (Reuters) - Poland may host Euro 2012 alone if Ukraine's stadiums are not ready, UEFA project director Martin Kallen said during a visit to Warsaw on Wednesday.Matches at the tournament are scheduled to be held in four Polish and four Ukrainian venues but economic troubles, a severe winter and political tensions have exacerbated delays in Ukraine's preparations for the 16-nation tournament.

"As long as we can play in four cities in Ukraine we will go for it. If that is no longer the case then we would look for other options... One of them is to play more games in Poland," Kallen told reporters.

"It does not mean that new venues would be needed. The tournament can be played at four stadiums," he added.

The four Ukrainian venues for the tournament are the capital Kyiv and the cities of Lviv, Donetsk and Kharkiv.

The former Soviet republic was given a two-month deadline to speed up its preparations, mainly work on the Kyiv stadium which is due to host the final and on the stadium in the western city of Lviv near the Polish border.

Kallen said the decision on whether Ukraine would host the tournament in all four cities would be made in coming months.

UEFA's representative was happy with Warsaw's preparations but added there were problems with the airports in the three remaining Polish host cities -- Wroclaw, Poznan and Gdansk.

There were also question marks about work at two of the stadiums, he added.

"I can say more about the problems with the stadiums in Poznan and Wroclaw once I visit them," said Kallen, who is due to visit the cities on Thursday.

Ukraine's 2011 Rugby World Cup dreams still alive TOP
(IRB.COM) Monday 10 May 2010

Ukraine set up Rugby World Cup play-off with Romania

Ukraine will face Romania over two legs for the right to face Tunisia

Ukraine have kept alive their hopes of qualifying for Rugby World Cup 2011 with a 27-16 defeat of Lithuania in their European play-off on Saturday, ending their opponent's record run of consecutive Test victories at 18 in the process.

The visitors crossed for three tries at the Savivaldbye Stadium in Siauliai, one of them by scrum half Sergii Ianchyi in his 17-point haul in the match with centre Oleg Kosariev having earlier scored the opening try in the 14th minute.

Ukraine took a 20-3 lead into half time and within 10 minutes of the restart had increased that thanks to hooker Mykola Rirsanov and despite a late consolation score by Geiminas Marcisauska the RWC 2011 dream ended for Lithuania.

A home and away play-off with Romania now awaits Ukraine for the right to enter the cross-continental play-off to determine the 20th and final qualifier for RWC 2011. Romania or Ukraine will first face Tunisia before a winner takes all encounter with either Uruguay or an Asian side.

Ukraine's victory - allied with Kazakhstan's 19-15 loss to Hong Kong in their HSBC Asian 5 Nations encounter - means they climb two places to 28th in the latest IRB World Rankings. Lithuania's first loss since 6 May 2006 results in a three place slide to 39th.

UCC should raise nuclear threat issue at G8 Summit in Toronto

NaUKMA Experts view return of Russian security agents (FSB) to Crimea as a strategic and nuclear threat to Ukraine.

The Ukrainian Canadian Congress (UCC) should urgently raise this issue with the Canadian government and Foreign Affairs as a nuclear security concern before the G8 and G20 summits begin in Toronto in June, since Canada, The USA and NATO are guarantors of Ukraine's security for giving up nuclear weapons on it's territory.

Note the bottom two highlighted paragraphs.

Walter Derzko
Toronto, Canada

Experts view return of Russian security agents to Crimea as threat to Ukraine Anonymous. BBC Monitoring Former Soviet Union. London: May 21, 2010.» Glavred, Kyiv, in Russian 19 May 10/BBC The planned return of Russian counterintelligence officers to the Russian Black Sea Fleet's base in Crimea is fraught with negative consequences for Ukrainian national security, a website has reported. Quoting experts Rostyslav Pavlenko and Yevhen Zherebetskyy, it said that the legalization of the presence of the Russian Federal Security Service (FSB) will help the FSB to expand its agent network in southern Ukraine. It will create a mechanism for exerting greater influence on Ukraine. The following is the text of the article by Nadiya Mayna, entitled "Experts: we are seeing an invitation to Russian special services to come to Ukraine" published on the Ukrainian website Glavred on 19 May; subheadings are as published:

Officers of the Federal Security Service of the Russian Federation are returning to the Black Sea Fleet, and soon the FSB and the SBU [Security Service of Ukraine] will sign the relevant agreement about it. Recently 19 Russian counterintelligence officers left Crimea at the insistence of the SBU. The reason was the "unfriendly" behaviour of officers of the Russian special services. The director of the Political Analysis School of the Kyiv Mohyla Academy National University, Rostyslav Pavlenko, and political scientist Yevhen Zherebetskyy talked about the significance for Ukraine of the stationing of Russian counterintelligence in Crimea and also about possible risks connected with it.


Possible consequences of the stationing of Russian counterintelligence in Crimea

Today the new authorities view the question of the stationing of Russian counterintelligence in Crimea differently, Rostyslav Pavlenko, director of the Political Analysis School of the Kyiv Mohyla Academy National University, is sure. "Today we are effectively seeing an invitation to the Russian special services to come into the territory of Ukraine," he believes.

In Mr Pavlenko's opinion, in the context of the Black Sea Fleet of the Russian Federation left on the territory of Ukraine, one can talk immediately about several important consequences for Ukraine of the stationing of FSB officers in Crimea.

First, the stationing on the territory of Ukraine of the Russian special services means a legalization of their activity, the political scientist believes. "The agreements between the FSB and the SBU on not being permitted to work against each other and about other aspects are being observed very 'creatively'. In spite of all the violations of these agreements, legal bases are being created today for the Russian side to work on the territory of Ukraine. And this, correspondingly, raises the question of the national security of our state," the specialist said.

Second, there a collision of legislation. Counterintelligence has to carry out certain measures to render spies harmless or conduct operational investigation work. The legislation of Ukraine specifically forbids such activity to be carried out on the territory of the state. "In theory, FSB officers stationed on the territory of Ukraine should have to apply to the Ukrainian special services for help in conducting operational investigation activity. But in that case the question arises as to why then are they stationed on the territory of Ukraine at all, if by law they are obliged to apply for help to their Ukrainian counterparts?" Rostyslav Pavlenko explained. Apart from that, the stationing of Russian counterintelligence in Crimea undermines the prestige and effectiveness of the Ukrainian special services that are losing their monopoly on actions on their territory, the specialist believes.

Third, certain geopolitical and geostrategic problems may arise. "The Russian Federation's Black Sea Fleet will stay in Ukraine for a long time, thereby demonstrating the Russian presence and creating bases and possibilities for drawing Ukraine into operations that Russia will carry out," the political scientist said in explaining the threat.

The expert notes that 25 years is a long enough time during which a situation is not ruled out where the Black Sea Fleet, in particular the special services there, can be used in actions running counter to the interests of Ukraine. "We saw this in the example of the Georgian conflict, when the Black Sea Fleet in effect acted as party to the conflict and conducted combat actions against Georgia without agreeing its actions with the Ukrainian side," the political scientist said.


What do the Russians need a network of agents for?

It is very important for the Russians to gain control of Crimea, political scientist Yevhen Zherebetskyy is sure. The expert explained this need for Russia by the fact that "after the collapse of the Soviet Union, Russia in effect does not have any warm water, non-freezing deep water ports". Whereas we have Odessa.

"If everything continues to develop so 'well' as at present, then the Russians will try to spread their influence to Odessa, Kherson and Mykolayiv, making a sort of arc from the Dniester region, our entire Black Sea coast with its ports and Crimea up to Abkhazia, which they already have," the political scientist warned.

It is precisely for spreading its influence to Crimea and Ukraine that Russia needs a wide network special service agents, the specialist believes. What is more, he said that the situation was fairly complicated, since "in the period of independence the Ukrainian leadership has done nothing to ensure that Ukraine gained full power on the territory of Crimea".

"The return of FSB agents to Crimea is a means of creating a mechanism of influence on Ukraine"

In the opinion of Rostyslav Pavlenko, director of the Political Analysis School of the Kyiv Mohyla Academy National University, the interest of the Russian Black Sea Fleet was always protected by military counterintelligence, which operates constantly in the fleet without asking anyone for permission. "Therefore the official establishment of the return of FSB agents to Ukraine signifies steps towards the development, legalization and creation of possibilities absolutely not connected only with the protection of the Black Sea Fleet. Obviously they will serve as a means of creating a mechanism of influence on Ukraine," the expert believes.

Apart from that, the political scientist stressed that representatives of the Russian Federation's Black Sea Fleet were noting with satisfaction that with the change of power there had been an end to attempts by the Ukrainian police to hinder the movement of Black Sea Fleet cargo around Sevastopol. "If you remember, it was movement last summer - weapons were being moved without agreement, missiles and other things potentially dangerous for the civilian population. Now they are noting with satisfaction that the Ukrainian side is not making use of its right to check it all," the specialist says.

For this reason Mr Pavlenko expressed the suspicion that the same thing would happen with a point in the future protocol between the FSB and SBU according to which FSB candidates being sent to serve in the Black Sea Fleet will be agreed with the Ukrainian side. "Proceeding from the attitude of the new authorities, it is entirely likely that this agreement will be purely formal," he explained.

Why do the Russians not allow verification in the fleet?

Russia today "will lay down its life to prevent verification, checks of the weapons and contents of the vessels that come to us", political scientists Yevhen Zherebetskyy noted.

In his words, Russia is planning seriously to change and upgrade its fleet. Under this plan, big ocean-going ships will soon be moved somewhere or simply dismantled, and in their place corvettes and short range missile ships will appear for inland seas. Because Russia does not need big ships strategically speaking, the expert said.

"There also exists a problem connected with nuclear weapons. For example, at present the flagship Moskva has 16 tactical missiles, but what else it has is unknown. Although nuclear warheads can be placed on it. In other words, ammunition on all missile ships and helicopters can be replaced by nuclear weapons. And we cannot check this, because we have no apparatus for remote verification of the type of weapons on ships of the Black Sea Fleet. There is such apparatus on one helicopter, but even that belongs to the Black Sea Fleet," Mr Zherebetskyy said, explaining the essence of the problem.

Ukraine is a non-nuclear state and so there cannot be military units on its territory carrying nuclear weapons on board. "If we renounced nuclear weapons and Russia is a guarantor of our security, then we have an absolute right to check whether there are such weapons on Russian ships stationed on the territory of our state. The Russians are not allowing this. And correspondingly, Russian counter-intelligence will work hard to prevent our intelligence agents from finding out about these things," Yevhen Zherebetskyy said.

Outraged Holodomor survivor's letter to V. Yanukovych TOP


Maria Volkova was only six during the Holodomor.  
Maria Volkova was just a six-year old child when she was forced to live through the horrors of the 1932-33 Holodomor. She survived the famine by eating roots, pumpkin flowers and even rats. Her recollections were recently featured in the BBC World Service's "Witness" programme, and her experiences have been previously aired on TV, radio and in the press.

Now in her mid-80's and living in the East Midlands, Maria has written an open letter to Viktor Yanukovych in which she strongly criticises the Ukrainian President and the Minister for Education for their recent comments on the 1932-33 Holodomor. She rounds on them both by clearly setting out who, why and how many died during the Holodomor.

"You should be ashamed of yourself" she tells the President "for not defending the millions of Ukrainian farmers/peasants that were systematically liquidated by an artificial famine in 1932-33... simply because they were Ukrainians. Your remarks to the PACE were nothing but a betrayal of your own people...!"

Click here for the full text (in Ukrainian).

The highly charged letter is perhaps the first such open condemnation by a Holodomor survivor to the comments made by V. Yanukovych in the Parliamentary Assembly of the Council of Europe.

It is hard to imagine any Holodomor survivor disagreeing with her.

Ukrainians have elected their new president and it is not for me to "fight" their choice TOP

Dear Editor,

In your ePOSHTA of May 10, you have written a long editorial (Про місце діаспори в боротьбі за Україну) giving your opinion on how the Ukrainian Diaspora should organize to fight Viktor Yanukovych's "liquidation of the Ukrainian state". It's a good thing that you wrote this editorial in Ukrainian, which presumably means that it is addressed to the members of the Ukrainian Diaspora who still read and understand Ukrainian language. These are mostly new Ukrainian immigrants who are probably still Ukrainian citizens and who should indeed be concerned by the events that are taking place in Ukraine.

As a Canadian of Ukrainian origin, who came to Canada in 1950, I do follow Ukrainian events to some extent by reading online Ukrainian newspapers, such as Українська правда, Оглядач and others, as well as, of course, ePoshta and attending some local Ukrainian events. After we (the Ukrainian immigrants of my generation) came to Canada, we participated very actively in promoting Ukraine's independence, and we were delighted to see this happen in 1991.

However, as far as I am concerned, now it is up to Ukrainians themselves to decide what they should do. They are presently a sovereign and independent nation and the future of Ukraine is in their hands. In an election which was considered clean and fair by the Western observers, the Ukrainians chose to elect Victor Yanukovych as their President and I, for one, do respect their choice even if personally I don't like it.

Whatever were the faults of the former President, Viktor Yushchenko, he did everything possible to bring Ukraine closer to the West and particularly the EU, and despite many promises that they made, he achieved effectively nothing. He didn't even get an "associate" status for Ukraine, let alone a visa-free regime or important business investments. There was always something additional that EU wanted, and obviously it was just procrastination on their part. But even achieving membership in EU is not a panacea. Look at Latvia for example. And today the EU is in a terrible economic situation with Greece essentially bankrupt and other members, such as Portugal, Spain, Italy and Ireland, in deep trouble. Ukraine is the last thing on its mind.

I think Yanukovych understands this, and although he wishes to maintain generally good relations with Europe and the West, he decided that he is not going to beg them again for their acceptance, but will turn to the East, namely Russia, which is willing and ready to collaborate with Ukraine very closely. Russia, of course, does it in its own interest, but economically this helps Ukraine and that is what Yanukovych wants. Also, as a smart politician, Yanukovych does these things quickly, before the economic situation in Ukraine worsens. I see future Russian investments and participation in most of large Ukrainian industries, such as aviation, nuclear, metallurgical and so on. This will increase Russian influence in Ukraine, but will also provide jobs and a market for Ukrainian products, which will probably satisfy the majority of Ukrainians.

In conclusion, Ukrainians have elected their new president and it is not for me to "fight" their choice.

Yours truly

George Primak
Montreal, Canada

Your assessment that Russia "is willing and ready to collaborate with Ukraine very closely" is an ahistorical position which ignores the fact that Russia does not know or want to learn how to collaborate. It's KGB driven goals is dominance, non adherence to laws and its historical addiction to unenlightened empire building (see articles above "CNN - Can we do business with Putin's Russia?" and "The power of darkness"). As for the international community's acceptance of the election results - it was courtesy of the "Ukraine project" into which Russia invested very heavily as described by Russia's KGB handlers (See "The power of darkness").

Of course not to be missed is this issue's editorial "Чи відсидиться українська діаспора в кущах?".

M.O. - Editor

Три кроки TOP
7 травня 2010

Тарас Кузьо

Три кроки, які має зробити опозиція для протидії процесу реабілітації Сталіна режимом Януковича

1. Включити у свої майбутні передвиборчі програми положення про необхідність заборони КПУ. Минулого року Рада Європи прирівняла нацистські та радянські злочини. Нацистські партії є нелегальними в Австрії, Німеччині та Італії.

2. Прийняти закон про заборону пропаганди нацизму та сталінізму (включно з постерами, білбордами, бюстами тощо). Використання нацистської символіки є незаконним у трьох європейських країнах.

3. Започаткувати інформаційну кампанію на сході та півдні України, спрямовану на виборців Партії регіонів, які виступають проти реабілітації Сталіна. 57% українців висловилися проти відкриття пам’ятників Сталіну і лише 10% підтримали цей крок. Серед жителів Східної України 57% негативно поставилися до відкриття пам’ятників Сталіну. Опоненти монументів Сталіну є в кожної віковій групі, включно з 52% тих, кому за 60 (опитування Центру Разумкова).

Ці три кроки позбавлять Партію регіонів її партнера, з яким вона двічі формувала парламентські коаліції. Вони також призведуть до зниження популярності Партії регіонів серед її прихильників поза межами двох найбільш радянофільських регіонів – Донбасу і Криму – і серед тих виборців, які до цього не голосували за КПУ.

Про місце діаспори в боротьбі за Україну TOP
Шановна еПОШТА!

До запропонованих Вами акцій (у Вашій статті "Про місце діаспори в боротьбі за Україну") на сайті Майдан і www.eposhta.com, до яких я готова приєднатися як журналістка та можлива учасниця акцій протесту, пропоную ще дві:

1) підтримувати всі акції протесту проти злочинного режиму Путіна-Медведєва, влаштовувані діаспорами народів колишнього СРСР (такі акції проводять, зокрема, чеченці і грузини в Торонто);

2) ширити інформацію про такі акції.

За нашу й вашу свободу!

Ваша, Надія Банчик
Каліфорня, США

Услід за печальним журавлем TOP

«На полі крові» Л.Українки: Юда (справа) – Р.Василенко, Прочанин (зліва) – Стефан Березовський, 2000р

В еПОШТІ (10 травня) не правильно було подано що Прочанин (зліва) грав Ю.Бельський, 1996р. Подаємо що це був Стефан Березовський, 2000р.

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief

Anya Maziak
-- editor, culture/society/religion

Oxana Bukanova
-- editor, politics/business

Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)

Zenon Chytra
-- story layout

John Heron
-- story layout

Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.


Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:

JOIN the list:
To join the list, please send a blank email to:

QUIT the list:
To quit the list, send an email to:
YahooGroups will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to quit the list.

Having difficulty joining (or quitting) the list? Or maybe you want us to add your friends to ePOSHTA? Contact:
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a web-based list of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site from ePOSHTA.

Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Editor, Culture/Society/Religion:
Anya Maziak amaziak@yahoo.com

Editor, Politics/Business:
Oxana Bukanova o.bukanova@gmail.com

Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk