If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.



Bereza Kartuzka: Recipient of Platinum Award from the
43rd Annual WorldFest-Houston International Film Festival

_blank




Головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед широкого загалу.
Націоналізм - це велетенська і непоборна сила. Під її могучим натиском ламаються непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що довгого часу були під чужинецькими гнобителями.

-- Микола Міхновський

Читайте нижче: Чи можливі "украінскіє настроєнія" на Печерських пагорбах?

May 10 травня 2010
Vol.11 No. 10
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com

with "Subscription" in the subject line.
In this issue:
   Редакційна Сторінка
  Focus
  Фокус
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
  Події
  Програми і Конференції
  Employment, Grants & Scholarships
  Праця, Дотації і Стипендії
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
  Business Report
  Society
  Суспільство
  Week in Review - Ukraine
  Тиждень в Україні
  History
  Історія
  Ukrainians in the News
  Українці в новинах
  From Our Mailbox / Blogbox
  Вічная Пам'ять

Про місце діаспори в боротьбі за Україну TOP

Передовсім потрібно висловити слова подяки й признання УККА за проведену акцію протесту під приміщенням постійного представництва України при ООН проти ліквідації Української держави. Саме ця поки що єдина акція проти ставленикв Кремля Віктора Януковича пролунала гучніше, ніж десяток заяв діаспорних провідників в суто українських ЗМІ. Бо вона засвідчила наступне: світове українство виступає проти здачі національних інтересів України на користь Москви, а навіть самоорганізовується на захист незалежності України. Добре, що врешті прокинулися українці США, досі заколисані міжнародною пропаґандою про нове «демократичне обличчя» так званого президента  В. Януковича. А де ж ми, канадські українці, чому нас не видно й не чути? Чому все ще спить провід нашого КУКу, де керівництво ЛУК, УНО тощо?

Нині в нас, діаспорних українців, немає жодного сумніву в тому, що «кремлівські карлики» в особах Д. Медведєва й В. Путіна призначили В. Януковичу роль головного ліквідатора Української держави. А швидкість, з якою антиукраїнська влада на чолі з цим російським пахолком здає національні інтереси, зайвий раз підтверджує, що в Україні діє московський окупаційний режим. Безперечно, центр ліквідації Української держави знаходиться в ґебістських кабінетах Росії, де не тільки поетапно розписано план знищення Української держави доморощеними україножерами, але й безпосереднє керівництво ними.

Наскільки українська діаспора зможе результативно протидіяти злочинним планам головного московського режисера Владіміра Путіна та його компанії, залежить від активності нашого проводу, від громадянської позиції кожного діаспорного українця.

Отже про активність нашого проводу. На жаль, можемо констатувати, що наш провід практично самоусунувся від боротьби за Україну. Кволі й безрезультативні його порухи у вигляді звернень до В. Януковича, мабуть, викликають гомеричний сміх не тільки у кремлівської ґебні, але й їхньої аґентури в Україні. Бо апелювати до головного ліквідатора України на суто українському, а не міжнародному рівні є вкрай неефективно.

Окрему думку хочеться донести до зневірених і збайдужілих: з нами, українцями, без України в світі ніхто не рахуватиметься, нас знову переслідуватимуть, на нас знову накидатимуть усілякі надумані історичні злочини тощо, а вкінці всі ми безслідно розчинимося в іншомовному світі.

Редакція еПОШТИ вважає, що провід української діаспори повинен скликати екстрене засіданння (віче), на якому виробити конкретний план дій щодо порятунку України. Там же створити організаційне тіло, яке реалізовуватиме накреслені пункти плану. Думаємо, таке організаційне тіло мав би очолити Аскольд Лозинський, бо кращої кандидатури в діаспорі навряд чи знайдемо.

Утім, що робити? Праця задля порятунку України має вестися в двох напрямках: діаспорному й загальноукранському. Діаспорний напрямок: окрім звернень до окупаційної адміністрації України, потрібно працювати на міжнародному відтинку, задіюючи до порятунку Україні міжнародні структури, світову опінію, зокрема пресу. У цьому контексті, зокрема, слід донести до міжнародних чинників думку, що поглинання України Росією є прямою загрозою для миру й спокою в Європі, а навіть у всьому світі. Адже причиною виникнення деяких воєн в Європі була відсутність сильної Української державви, що стримувала б аґресивні наміри щодо загарбання родючих українських земель.

Провідники складових організацій СКУ мають постійно інформувати уряди своїх країн про антиконституційні дії В. Януковича: здачу ним національних інтересів України всупереч волі більшості українців, ґвалтування Конституції України, згортання демократії, в тому числі - наступ на свободу слова, переслідування за політичні переконання та ін.

В українських ЗМІ потрібно розгорнути інформаційну кампанію по усвідомленню діаспорних українців про ситуацію в Україні. Мета: залучити широкий загал до діаспорних акцій протесту під посольствами України, генеральними консульствами, збором підписів під листами до уряду країн поселення та ін.

Окрім того, варто б нашим провідникам подумати про інші форми спротиву діаспорних українців: залучення національних церков - спільні молитви, а навіть Бослужіння за порятунок України, виконання духовного гімну України «Боже великий, єдиний» тощо, зокрема подбати про спеціальні наліпки на автомобілі, жіночі торбинки, шкільні наплечники, окуляри та ін. Позаяк ми, діаспорні українці, повинні щоденно й повсюдно ширити інформацію про злочинний режим В. Януковича. Утім, варто б в СКУ, КУК і т.д. відкрити телефонні скриньки, а в українських ЗМІ спеціальні сторінки, де в контексті боротьби за Україну діаспорні українці мали б можливість висловити свою думку чи запропонувати якусь конкретику.  

Другий напрямок: координація зусиль діаспори й України. І не тільки. Передовсім діаспорні провідники повинні взяти на себе роль національного арбітра, щоб примирити й об`єднати в потужну протестну силу різнолику опозицію, партії, партійки, громадські й молодіжні організації та рухи, рівно ж - допомогти сформувати єдиний всеукраїнський центр (комітет) по боротьбі з окупаційним режимом В. Януковича.

На нашу думку, в такий центр мали б входити не з 80-річні літератори чи політики (честь і хвала їм за ініціативу!), а провідники середнього чи навіть молодшого віку. Тобто амбітні та ініціативні українські патріоти, здатні не тільки продумати й реалізувати бажаний прорив на державному рівні, але й готові до самопожертви. Такий центр має спиратися на широко закроєний Всеукраїнський народний фронт, тобто всегромадянський рух спротиву антиукраїнській кліці В. Януковича. Вочевидь, саме Всеукраїнський народний фронт, бо влада з московських попихачів оголосила безпощадну війну не тільки українцям у краю, але й всьому світовому українству.

У нас, українців, ще не все втрачено. Однак на роздуми маємо обмаль часу. Україна кличе своїх вірних синів і дочок до завзятої боротьби! Ми переможемо, бо з нами Бог і Правда!

Слава Україні! Героям слава!

Редакція еПОШТИ

Black Sea Fleet vote: Know thy turncoats TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/65992/
May 6, 2010


Stephen Bandera

There is no direct representation. All a voter saw on the ballot when he/she voted in 2007 were the first ten names of every party or electoral bloc. Not only are the Ukrainians clueless as to who represents them, they don't even know who they voted for. As a result, a bunch of no names responsible to nobody except their party boss, who bought their way onto their party list are in parliament. This is the worst Rada ever, making some of the worst decisions -- ever.

[...]

Parliament members from these parties were instrumental in making sure Yanukovych's Kremlin-appeasing initiatives were successful in parliament: nine deputies from BYuT and seven from OUPSD. Their combined 16 votes pushed the necessary number over the minimum 226 mark. They joined forces with Yanukovych's Party of Regions, the Communists and the Rada Speaker Volodymyr Lytvyn's Bloc, who did not have enough votes on their own.

Their names are: Valentyn Zubov, Volodymyr Ivanenko, Petro Kuzmenko, Oleh Malich, Sviatoslav Oliynyk, Valeriy Pysarenko, Ihor Savchenko, Ivan Sidelnyk and Oleh Cherpitsky from BYuT and from OUPSD Yuriy Boot, Serhiy Vasylenko, Stanislav Dovhy, David Zhvania, Oleksandr Omelchenko, Ihor Palytsia and Volodymyr Poliachenko.

These are the names of the people who betrayed their voters. But people can't recall them even if they know their names. They can't be replaced by their parties. They are immune from criminal prosecution. They don't even have to be in the Rada to vote. Their terms in office won't expire until 2012. They answer to nobody. Except to Yanukovych. And he answers to nobody. Except Vladimir Putin.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/65992/

Час збирати каміння TOP
«Росія зацікавлена в тому, щоб Україна як проект перестала існувати, оскільки проект Україна є проект, спеціально заточений проти Росії». Ця теза в контексті харківського пакту підтверджує, що новий очільник України є ставлеником Кремля. І саме режим Медведєва-Путіна забезпечив його «перемогу» на виборах, а також визнання міжнародними чинниками.

 

Успіхи В. Януковича по здачі національних інтересів просто фантастичні. Саме для того, щоб отримати леґітимізацію сумнівних результатів президентських виборів-2010, нейтралізувати увагу міжнародних чинників до ґвалтування Конституції України, закрити очі світової спільноти на згортання й без того слабкої демократії України, нинішній керманич України влаштував у Вашинґтоні політичне шоу під назвою «нова міжнародна зірка»: безальтернативну передачу Росії українських запасів збагаченого урану до 2012 року.

Окрім того, за 50 днів свого президентства Віктор Янукович блискавично втілив у життя двовимірний кремлівсько-донецький план по знищенню України. Перший, політико-бізнесового характеру: ліквідація України як держави укладенням харківського антиконституційного пакту Янукович-Медведєв. Прив`язка продовження перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі до 2042 року до ціни на російський газ є бомбою довгострокової дії, яка закладена не тільки під територіальну цілісність України, але й під її суверенітет.

Другий, гуманітарного характеру: замах на дещо відновлену генетичну пам`ять української нації, тобто українську мову. Детальніше зупинюся на другому вимірі, позаяк усі нинішні проблеми Україні є наслідком постімперського синдрому під назвою «насильна русифікація й совєтизація». А нинішня антиукраїнська політика очільника України В. Януковича та донецько-олігархічного клану ПРУ – є яскравим проявом цього небезпечного синдрому.

Звідси: демократично-опозиційним силам України потрібно вести боротьбу з московсько-колоніальним режимом Януковича і в гуманітарній площині, зокрема підтримувати молодіжні зусилля щодо відстоювання національних пріоритетів у царині освіти.

Табачник як подразник українства

Кажуть, чинний міністр освіти й науки України Дмитро Табачник є димовою завісою Партії реґіонів, завдяки якій відвертають увагу громадськості від здачі Януковичем національних інтересів. Виглядає, що цей українофоб виконує специфічне завдання Кремля: «зачистку» українців у гуманітарній сфері України.

Мотивацією реґіоналів щодо утримання Табачника в міністерському кріслі є: звільняти не можна, бо, мовляв, кожен має право на власні переконання. Не заперечую. Але в жодній цивілізованій країні публічною особою, тим паче – міністром освіти, не може стати скандально відомий ксенофоб антидержавного покрою. У країнах із усталеною демократією проти таких «діячів» порушують кримінальну справу за заклики до анексії території країни, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, ксенофобські випади проти окремої етнічної групи, зрештою, депортують на історичну чи віртуальну батьківщину. У випадку депортації Табачник мав би до вибору: Ізраїль або Росія. Однак таке не скоро станеться в Україні. Бо досі влада всіх рівнів толерувала ксенофобію антиукраїнського характеру, а нинішня звела україножерство в ранґ державної політики.

Якщо зараз не буде ніякої реакції з боку навчальних закладів  та студентства, наступним кроком буде наступ на історію України і він уже почався з того, що пропонується нова концепція історії не подієва, а за персоналіями...

 

Передовсім слід зазначити, що розуміння демократії чільними реґіоналами не витримує критики. Та чи, взагалі, можуть сповідувати демократію ті, хто приходить до влади шляхом масштабних і цинічних фальсифікацій; перетворює парламент у розсадник політичної корупції, нагромаджує астрономічні статки грабіжницьким способом; утримує виборців у своєму електоральному полі за допомогою терору, підкупу, брехні й нафталінових ідеологізмів; розпалює міжнаціональну ворожнечу, глумиться над державною (українською) мовою та її похідними, зводить наклепи на титульну націю та всіляко її принижує.

Звісно, рано чи пізно донецько-олігархічний клан зійде з політичної арени України. Добре, коли це станеться якомога скоріше та мирним шляхом, а не за румунським чи киргизьким варіантами.

Ліквідація українців по лінії Москва–Київ (Донецьк)

Ніби з відродженням Української держави для етнічних українців мав би настати зоряний час. На жаль, через нерозуміння попередніми президентами України важливості творення монолітної нації, через яловість і бездарність їхньої політики, зокрема в національній царині, процес дерусифікації так і не розпочався. До всього цього додалося розчарування В. Ющенком, тобто зрада ідеалів помаранчевого Майдану.

Ці фактори призвели до того, що Україна набуває явних ознак російської колонії, перебуваючи у ворожому інформаційному просторі – ідеологічному, релігійному, мовному, культурному тощо. У світлі останніх політичних кроків В.Януковича, спрямованих на знищення Української держави, ситуація стає ще критичнішою.

Дотепер війну українській мові оголошували тільки чужинці-окупанти та рекрутовані ними манкурти. Нинішня неукраїнська влада на чолі з В. Януковичем блискуче оволоділа навиками окупанта, проводячи політику на знищення українства. Немалу роль у цій війні відведено тріумвіратові у складі віце-прем`єр-міністра з гуманітарних питань В.Семиноженка, міністра освіти і науки Д.Табачника та міністра культури і туризму М.Кулиняка. Саме ці доморощені українофоби під приводом економічної кризи розпочали «зачищення» української мови та культури, починаючи з південних і східних областей України.

Однак наступ на українство розпочався в Москві. Упродовж останніх років путінська влада чинила неймовірний тиск на безправних і стериризованих українців РФ: відбулися серія нерозкритих убивств провідників українських культуролічних організацій, репресії в стилі аля-Геббельс над Бібліотекою української літератури в Москві, ліквідація Федеральної національно-культурної автономії українців в Росії під надуманими приводами, останнє - в дусі найгірших сталінських часів. Прикметно, що погром українців у Росії проходив під цинічні заяви донецьких реґіоналів-українофобів про утиски російської мови в Україні.

«Зачищення» українства в мовній сфері йде впарі зі знищенням Української держави. Не так давно інспірації тендему Путін-Медведєв озвучив скандальний російський журналіст Михаїл Леонтьєв: «Росія зацікавлена в тому, щоб Україна як проект перестала існувати, оскільки проект Україна є проект, спеціально заточений проти Росії». Ця теза в контексті харківського пакту підтверджує, що новий очільник України є ставлеником Кремля. І саме режим Медведєва-Путіна забезпечив його «перемогу» на виборах, а також визнання міжнародними чинниками.

«Тихою сапою» по українській освітянській ниві

Сумні українські реалії. Однак вони можуть стати невідворотно трагічними, коли ми, українці в краю й у діаспорі, не прокинемося з летаргічного сну

 

Але на особливу увагу заслуговує Наказ Міністерства освіти і науки (МОН) України від 29.03.2010 за № 259, згідно з яким «іде цинічний відвертий наступ на все українське, зокрема на державний статус української мови. Якщо не вдається надати статус другої державної російській через парламент, то вони (вищі посадовці) пішли шляхом зухвалих валуєвських реформ у галузі освіти, науки, культури, що призведе до повного знищення і без того ще тендітного україномовного простору... Ця тенденція буде поширена по всій Україні з дуже замаскованою підставою: «з метою оптимізації фінансових витрат у зв’язку з економічною кризою» (Із листа завкафедри українознавства одного з університетів зі Східної України; ім`я та прізвище через репресії не вказуються).

Ідеться про те, що згідно зі згаданим Наказом нагально ліквідовуються кафедри українознавства, а це - вивчення української мови студентами всіх факультетів вищої й середньо-спеціальної освіти, крім спеціальності «українська мова та література». Таким чином, в Україні знову штампуватимуть національних безбатченків, прищеплюючи скрайню ворожість до всього українського.

Варто зазначити, що університетські кафедри українознавства, створені 20 років тому задля функціонування Закону про державну мову України, стали в російськомовних реґіонах своєрідними українськими плацдармами повернення національної пам`яті молодому поколінню, прищеплення любові до рідної мови, правдивої історії, українських традицій тощо. Зрештою, культурними центрами, завдяки яким відбувалися всілякі державницькі свята, національні вшанування, проводилися олімпіади та курси української мови тощо. Окрім того, такі кафедри поширювали українську державницьку думку, виховували молоде покоління в патріотичному дусі, повертали українську мову в усі сфери життя.

Гадаю, варто знову надати слово анонімному завкафедрою українознавства: «Хотілося би акцентувати увагу ще й на тому, що це рішення МОН є лише пробним каменем на шляху вихолощення всього українського з освітнього простору України. Якщо зараз не буде ніякої реакції з боку навчальних закладів та студентства, наступним кроком буде наступ на історію України і він уже почався з того, що пропонується нова концепція історії не подієва, а за персоналіями... Тобто йде ідеологічний наступ на всі здобутки попередніх двох десятиліть, який практично не відчує опору з боку демократичних сил чи громадськості, чи навіть наукової спільноти, оскільки ці питання потребують глибокого наукового обґрунтування». Хочеться, щоб ці вкрай тривожні думки почули опозиційні лідери, громадські й культурні діячі, освітяни України.

Сумні українські реалії. Однак вони можуть стати невідворотно трагічними, коли ми, українці в краю й у діаспорі, не прокинемося з летаргічного сну. І всі як один не станемо на захист українських пріоритетів, незалежності нашої Батьківщини. Настав час збирати каміння.

Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто)

Хіба таке можливе? TOP
А тим часом перевертні
нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану сорочку знімати
   Тарас ШЕВЧЕНКО
"Розрита могила"
[Додаток ред. М.О.]

Хіба таке можливе?

Одначе є також чимало високо освічених і глибоко щирих патріотів України, дипломатів та недипломатів. Хіба таке можливе, щоби цей патріотичний елемент зірвав з політикою сьогоднішнього режиму в Україні?


У солідарності з патріотичним народом в Україні, українська Діяспора розпочала акції протесту проти політики режиму Віктора Януковича. Акції продовжуватимуться так довго як на Банковій вулиці в Києві, місце Президента України займатиме Віктор Янукович та прийматиме директиви з Москви. Ціль цих акцій, як говорить перше речення, щоби дати відчути  нашим національним братам і сестрам на Рідних Землях, що ми з ними, а також, щоби заманіфестувати чинновникам режиму в Україні які приїждають або перебувають в Діяспорі наше ставлення. Не менш важливою ціллю це продовження довгої і завзятої боротьби з Москвою.

Повинна бути ще одна мета. Всі протестні акції крім анти-московського сегменту, переважно відбуваються при дипломатичних місіях України. При цих місіях є чимало простих функціонерів, тобто таких які рутинно виконують будьяке доручення, тобто чи доручення від Грищенка чи від Лаврова (Міністра закордонних справ Російської Федерації) почерез Грищенка, немає різниці. Одначе є також чимало високо освічених і глибоко щирих патріотів України, дипломатів та недипломатів. Хіба таке можливе, щоби цей патріотичний елемент зірвав з політикою сьогоднішнього режиму в Україні?

Підчас Помаранчевої революції виявилось, що дипломатичний корпус України це не просто виконавці але і творці української політики. Була ціла група дипломатів яка противилась намаганню президента Леоніда Кучми та його кандидата Віктора Януковича забрати від народу найдорожче її демократичне право – право вибрати свого президента. Сьогодні питання навіть яскравійше. Чи треба протиставитися спробам з сторони Росії з якою ми зводимо бій 350 літ, бій який не уштихнув на міжнародних форумах навіть  за час нашої незалежності бо Москва не примирилась з реаліями, а продовжували свою агресивну політику. Тут слід вибирати не між одним чи другим українським політиком, а радже  між державою, а колонією. Міністер закордонних справ України Константин Грищенко вибрав шлях віддати закордонну політику України Москві. Це помітне вже на форумі ОН.

16 травня 2010 припадає День памяти жертв політичних репресій в Україні за указом Президента Ющенка. Указ було підписано в 2008 році по тому як Президент Ющенко повідомив про таку ініціативу під час церемонії вшанування пам'яті жертв тоталітарного режиму на території меморіального заповідника «Биківнянські могили», де поховані тисячі жертв сталінських репресій. Поховання у селищі Биківня на околиці Києва вважається найбільшим в Україні похованням жертв політичних репресій. За даними науковців, у Биківні поховано близько 100 тисяч репресованих.

Планувалося відбути конференцію на форумі ОН. Ініціятиву подав сам Постійний представник України до ОН Юрій Сергеєв. Ясно, що таке відзначення на форумі ОН дразнило б Москву як дразнило її відзначення Голодомору минулого листопада і багато починів Постійного представництва України за головуванням Посла Сергеєва та неурядових українських організацій Діспори в ОН. Російська Федерації не приховує зовсім своє правонаступництво СССР та безлично обороняє совєтську політику і злочини.  Виглядає прийшла директива згори, напевно від самого Грищенка, а може і  Лаврова чи Чуркіна (Постійного представника РФ до ОН) робити це відзначення в українському геті в Ню Йорку. Мабуть тому, бо тоді воно буде непомітне міжнародному товаристві. Остаточно рішено взагалі це вшановувати память жертв совєтських політичних репресій.

В американські рокові музиці  гурту “Гріндей” є такі слова: “мовчанка це ворог.” В приміненні до сьогоднішньої політичної обстановки в Україні це означає, що всі ті які ознайомлені або повинні бути ознайомленими з політичною конюнктурою Януковича, Грищенка, Табачника і їм подібним, і сприймають цей державний переворот мовчасно, це вороги українського народу і його державності. Тому тут треба буде приділитися. Щоби не було запізно!

8 травня 2010
Аскольд Лозинський

Свобода - коли за тебе не думають, самостійність - коли за тебе не платять TOP

27 квітня 2010 року

ЗВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ

Кожен українець, свідомий громадянин України має усвідомити: нація – це гідність.

 

Громадська Конституційна Рада, Правління Українського клубу звертаються до всіх свідомих громадян України, до всіх українців по крові, до всіх українців по духу: українська нація стоїть перед реальною загрозою втрати української незалежної соборної демократичної держави.

Експерти Українського клубу, проаналізувавши політичну ситуацію в країні, констатують: два основні завоювання, виборені українцями, свідомими громадянами України на Майдані у 2004 році: гідність і право вибору, реваншистсько-окупаційна влада скасувала. Вона відкрутила світоглядно і політично ситуацію в країні до часів УРСР. Основною цінністю для неї є Росія, російська ідея, російські інтереси і російське майбутнє. Відповідно – Україна має стати Малоросією з усіма відповідними наслідками. Слід зазначити, що Україна вже це проходила у своїй історії безліч разів, починаючи з варягів у Києві, закінчуючи фашистською та більшовицькою окупацією. Проходити пройдене ще раз немудро, невдячно, безперспективно.

Члени Громадської Конституційної Ради зазначають: 50 днів Президента Януковича показали українській нації, що це влада реваншистсько-окупаційна, сформована в незаконний спосіб насіями російсько-радянської ідентичності. Порушенням 5, 11 та 83 статей Конституції України Президент Янукович фактично склав з себе повноваження гаранта Конституції. Порушенням статті 17 та статті 9 Конституції України Президент Янукович фактично склав з себе повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. Відтак, український народ має право на акції прямої дії для забезпечення захисту і виконання статті 5 чинної Конституції України.

Влада пропонує українській нації «мерзоту спустошення». Влада намагається говорити з українською нацією з позиції сили, забуваючи, що сила у правді. Істинно: «Всі, що за меч беруться, від меча загинуть». Вони хочуть нав’язати українській нації українську радянську донецьку соціалістичну республіку.

Чому?

Українця, свідомого громадянина України хочуть позбавити того, що він має від народження – українських цінностей

 

Їх лякає українська ідентичність. Їм ворожа українська історія. Їм очі виїдають українські герої, які поклали своє життя за українську національну державу. Їм шкодить українська мова, яка є єдиним язиком української нації. Їм ненависне українське майбутнє, бо їм нема там місця.

Правлячий клас – 19-річна політична консерва – вичерпав себе, бо його ляльки і ляльководи – «сліпі поводирі сліпих. Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму». Його основне завдання – самозбереження, самовідтворення і самозабезпечення за рахунок сучасних українців, свідомих громадян України та їх нащадків. Політична консерва себе вичерпала. Вона має поступитися новому політичному поколінню, яке закладе засади української національної демократичної держави. Кожен українець має усвідомити одну просту істину: «Свобода – коли за тебе не думають, самостійність – коли за тебе не платять».

Кожен українець, свідомий громадянин України має усвідомити: нація – це гідність. Саме про націю говорив Ісус Христос: «Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається, не зривають бо з тернини смокви, ані з ожини не збирають винограду». Сьогодні потоптано національну і людську гідність кожного українця, кожного свідомого громадянина України. У них забрано право вибору, дане їм Господом, а не кесарем, тим більше не каліфом на годину.

Українця, свідомого громадянина України хочуть позбавити того, що він має від народження – українських цінностей (нації, держави, землі, духовної тяглості, віри, достойного життя, безпеки, мови, свободи вибору, сім’ї, майбутнього), а також позбавляє кожного українця, кожного свідомого громадянина України можливості розпорядитися своїм вмінням зреалізувати свої можливості у своїй національній державі, у своєму україноцентричному громадянському суспільстві. Як мовиться у Святому Писанні: «Хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має».

Кожен українець, свідомий громадянин України має почати з себе: усвідомити українські цінності і зробити свій вагомий внесок у розвиток україноцентричного громадянського суспільства, в побудову української національної демократичної держави – а значить забезпечити собі і своїм нащадкам достойне українське майбутнє.

 

Українцям, свідомим громадянам України нарешті треба відступитися від лукавих пророків і сліпих поводирів і сформувати українську єдність на базі українських цінностей. Українські цінності – «як зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі. Воно найменше з усіх зерен, але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках». Українські цінності – це «камінь, що відкинули будівничі», він має стати каменем наріжним української національної держави. Саме така українська єдність потрібна українській нації сьогодні.

Кожен українець, свідомий громадянин України має взяти за правило для себе і своєї родини основну заповідь Ісуса Христа – не бійся.

Реваншистсько-окупаційна влада несамохіть дає кожному українцеві, свідомому громадянину України дороговказ, довгострокову українську ідею: побудова української національної демократичної держави, побудова україноцентричного громадянського суспільства.

Кожен українець, свідомий громадянин України має почати з себе: усвідомити українські цінності і зробити свій вагомий внесок у розвиток україноцентричного громадянського суспільства, в побудову української національної демократичної держави – а значить забезпечити собі і своїм нащадкам достойне українське майбутнє.

Громадська Конституційна Рада, Правління Українського клубу

Дошка Ганьби Історії України - вороги держави TOP

Дошка Ганьби Історії України
(Розіслати і розклеїти на кожному стовпі)

Зрада – це не абстракція. Зрада має ім’я і має обличчя.

Ці шістнадцять людей з БЮТ і НУНС сьогодні, 27 квітня 2010 р. стали жалюгідними боягузами і продажними нікчемами, наплювали своїм виборцям в лице.

Саме завдяки ним від нині Україна має на своїй території російський флот і повну енергетичну, економічну кабалу.

Країна має пам’ятати своїх «героїв». Пам’ятай і знай в обличчя ворога держави Україна.

Обличчя тих представників Блоку НУНС і БЮТ, хто проголосував «за» базування російського флоту до 2042 року

Зубов Валентин
Сергійович
Київ

Іваненко Володимир
Григорович
Черкаси

Кузьменко Петро
Павлович
Умань Черкаської о.

Маліч Олег
Володимирович
Київ

Олійник Віктор
Степанович
С. Льотниче
Володимир-
Волинський району
Волинської області

Савченко Ігор
Васильович
Київ

Черпіцький Олег
Зенович
Житомир

Бут Юрій Анатолійович
Київ

Жванія Давид
Важаєвич
Київ

Омельченко
Олександр
Олександрович
Київ

Палиця Ігор Петрович
Яремче Івано-
Франківської області

Поляченко Володимир
Аврумович
Київ

Василенко Сергій
Володимирович
Симферополь

Сідельник Іван
Іванович
Суми
Довгий Станіслав
Олексійович
Київ
Писаренко Валерій
Володимирович
Київ
End of Ukraine and future of Eurasia TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/66065/
May 7, 2010

Alexander J. Motyl

For the first time in 20 years, Ukraine’s disappearance as a state is imaginable. Since Ukraine is a pivotal state of great geopolitical significance to the stability of both Europe and Asia, its collapse could have considerable geopolitical consequences.

If Ukraine fails as a state, future historians will place the blame on four factors:
  1. NATO enlargement up to Ukraine’s western border. Expanding the North Atlantic Treaty Organization to include East Central Europe and the Baltic states effectively placed Ukraine in a strategically untenable no-man’s land between a united West and an increasingly hostile Russia.

  2. President Viktor Yushchenko’s catastrophic mismanagement of the country in 2005-2009. Yushchenko neglected the economy, permitted corruption to flourish, demoralized the population, polarized the country, and destroyed the unity of pro-Western Ukrainian elites.

  3. Europe’s criminal indifference to Ukraine’s strategic dilemmas and experiment in democracy after the Orange Revolution of 2004. Europe—and especially Germany—courted authoritarian Russia and turned its back on Ukraine’s pleas for assistance, at precisely the time that even a vague promise of eventual membership in the European Union would have united Ukraine’s pro-Western elites around a democratic reform agenda.

  4. President Viktor Yanukovych’s rush to dismantle democracy and destroy Ukraine’s Ukrainian identity. In the two months that Yanukovych has been in office, he and his comrades in the Party of Regions have launched a full-scale rollback of Ukraine’s democratic institutions, a full-scale attack on Ukrainian language and culture, and a full-scale shift toward Russia.
See letter to editor below


Yanukovych’s actions could result in three possible scenarios, arranged below according to long-, medium-, and short-term probability: ...

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/66065/

Katyn: More than a movie TOP

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/64898/
April 23, 2010

Stephen Bandera

But for what did the media praise Russia in the wake of the 21st century Katyn disaster? Transparency? Speedy investigation? No. For broadcasting a movie about the 20th century Katyn massacre on Russian State TV. And not just once. Polish filmmaker Andrzej Wajda's film "Katyn" was aired twice after Lech Kaczynski and 95 others perished. Wow. How utterly humane. By broadcasting the film twice in prime time, Russia has somehow atoned for the massacre seventy years ago and made everything wrong right again.

http://www.youtube.com/watch?v=wZMek_OYs2Y&feature=player_embedded
http://www.youtube.com/watch?v=Ql7sljLg3og&feature=player_embedded

I remember coming away from Wajda's Katyn feeling like I had seen the film somewhere before. ... Rogozhkin's 1992 film "Chekist" that shows how the Bolsheviks actually established rule in Russia. As in Katyn, Soviet justice in Chekist is meted out summarily by pistols. Over and over and over again.

So the Kremlin does not have to turn to foreign films to tell true tales. But you won't see Chekist shown on Russian State TV during prime time. That's too bad, because Russian won't change until Chekist is aired like Katyn. And both are shown over and over and over again...

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/64898/

Чи можливі "украінскіє настроєнія" на Печерських пагорбах? TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/27/4973165/
 27 квітня 2010

 
Олег Романчук  
Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук

"Якщо певна критична маса росіян потрапить до вищих ешелонів влади, зовнішньополітичний курс України суттєво зміниться і переорієнтується із Заходу на Схід".
Дмитро Видрін, Дмитро Табачник "Україна на порозі XXI століття"

Нарком освіти УССР Олександр Шумський, виступаючи на засіданні Політбюро КП(б)У, так характеризував національні стосунки в партії: "В партии господствует руссий коммунист, с подозрительностью и недружелюбием, чтобы не сказать крепче, относящийся к коммунисту-украинцу.

Господствует, опираясь на презренный шкурнический тип малоросса, который во все исторические эпохи был одинаково беспринципно-лицемерен, рабски-двоедушен и предательски подхалимен.

Он сейчас щеголяет своим лжеинтернационализмом, лавирует своим безразличным отношением ко всему украинскому и готов всегда оплевать его (может иногда по-украински), если это дает возможность получить местечко".

Не менш цікавими спостереженнями ділився дядько Варфоломій із "Силуетів" Миколи Хвильового, сучасника Шумського: "Приїжджає, скажемо, ваш ячейківський губерніяльний секретар і кричить на всю горлянку: "Що тут развєшалі всякіх Мазепов да Коцюбінскіх"? І що ти йому на це скажеш? Ну?..".

Або розповідає про іншого, що "проєхал двєсті вьорст по Украінє і нє нашол мови. Но зато, правда, нашол украінскіє настроєнія".

Через ці "настроєнія" Максім Горькій, як відомо, заборонив перекладати свої твори українською мовою.

А заповзятливий більшовицький віршомаз ("пролєтарскій поет") Дем'ян Бєдний взявся глузувати з української мови за допомогою рифмополетіння.

"Чи ж може бути більшою для нації трагедією, коли біля стерна держави стають не сини нації і землі, не виразники того стихійного, того нестримного, що заховано в самій глибині народної душі, а стають люди, одірвані од свого народу, яким партійний егоїзм засліплює очі?".
-- Сотник війська УНР Борис Монкевич, 1928

 

"Язык украинский, наверно,
Есть очень пестрое клише -
И стало мне уесесерно,
Уесесерно на душе!"

На календарі 2010 рік. Та, як не парадоксально (на перший погляд), саме "украінскіє настроєнія" в незалежній Українській державі викликають не лише невдоволення, а й ледь приховану лють і ненависть у проросійськи налаштованої так званої політичної еліти, у "рускоязичних" гомо совєтікусів на півдні й сCході України, в Криму.

Набирає обертів кампанія з дискредитації борців за національну незалежність України.

Винесена в епіграф прогноз/ідея п'ятнадцятилітньої давності тепер мало не щодня втілюється в життя.

У цьому контексті більш ніж доречно звучить риторичне запитання колишнього сотника війська УНР Борис Монкевича, поставлене далекого 1928 року:

"Чи ж може бути більшою для нації трагедією, коли біля стерна держави стають не сини нації і землі, не виразники того стихійного, того нестримного, що заховано в самій глибині народної душі, а стають люди, одірвані од свого народу, яким партійний егоїзм засліплює очі?".

Розповідаючи про закулісні механізми формування українського війська Гетьманом Павлом Скоропадським, генерал-хорунжий армії УНР Сальський навів одкровення начальника Генерального штабу Гетьманської держави (етнічного росіянина): "Настав час скинути маску і прилюдно сказати, що ми працювали, працюємо і будемо працювати на велику Росію".

Схоже на те, що "час скинути маску" настав. Після президентських виборів 2010-го.

"Влада оголосила повномасштабний наступ на українську національну пам'ять, українську мову, українську історію. Всі розмови про єдність і стабільність, з якими нова влада йшла на виборах, поховано. Почалася відверта боротьба проти всіх здобутків українства, яких досягнуто впродовж останніх років" (В'ячеслав Кириленко, лідер партії "За Україну!").

Гуманітарна політика перетворилась на зброю антиукраїнської пропаганди Кремля.

Треба чітко усвідомити, що російська мова в Україні - це не культурний фактор, а ідеологічний.

 

Не на жарт занепокоївшись зростанням в Україні "украінскіх настроєній", які дедалі виразніше стали появлятися у громадян за президентства Віктора Ющенка, "міністри-антиукраїнці" (саме так висловився про новоспечених урядовців Володимир Яворівський) взялися не лише декларувати своє негативне ставлення до підручників з історії України, до проблем кіноперекладу та складання іспитів з державної мови бакалаврами у вишах, а й почали застосовувати провокаційні, антиконституційні методи й заходи стосовно захисту "вєлікого і магучєго" та "спільної історії".

Гуманітарна політика перетворилась на зброю антиукраїнської пропаганди Кремля.

Треба чітко усвідомити, що російська мова в Україні - це не культурний фактор, а ідеологічний.

"Складається враження, що Дмитро Табачник реалізує федеральну програму "русский язик" на 2006-2010 роки, затверджену постановою уряду Російської Федерації і планомірно усуває державну мову з освітньої та наукової сфери України", - констатували всі 102 депутати Львівської обласної ради під час сесії 20 квітня на тлі масової студентської акції, метою якої було висловлення несприйняття призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки.

Витоки українофобії загальновідомі. "Никогда, конечно, никогда никакая Россия, авторитарная или демократическая, республиканская или монархическая, не допустит отторжения Украины".
Головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед широкого загалу. Націоналізм - це велетенська і непоборна сила. Під її могучим натиском ламаються непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що довгого часу були під чужинецькими гнобителями.
-- Микола Міхновський

 

По-військовому чітка й прямолінійна сентенція білогвардійського генерал-лейтенанта Антона Денікіна якнайкраще, якнайвичерпніше пояснює головну суть проблеми російсько-українських стосунків.

З іншого боку, "Головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед широкого загалу. Націоналізм - це велетенська і непоборна сила. Під її могучим натиском ламаються непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що довгого часу були під чужинецькими гнобителями (Микола Міхновський).

До речі, на брак українського націоналізму вже в наш час неодноразово звертали увагу іноземці, відвідуючи Київ. Так, японські бізнесмени на запитання, "чого бракує українській економіці", однозначно відповідають - націоналізму.

"Що може витягнути Україну з багна? Проповідь сучасного, дуже модного громадянського суспільства? Це - утопія. Витягнути націю з болота можна тільки націоналізмом". Ці думки належать знаному в світі українському історикові Ярославу Дашкевичу.

Свого часу прибалти, переглядаючи совєтські фільми, ніколи не вважали їх "своїми", навіть совєтські комедії не могли дістати "прописки" у свідомості корінних мешканців Литви, Латвії та Естонії.

Бо всі вони мали до кремлівської пропаганди стійкий імунітет. "Щеплення", зроблене комуністичною владою у 1940 році й повоєнному періоді, зробило свою справу.

Витягнути націю з болота можна тільки націоналізмом.
-- Ярослав Дашкевич

 

На відміну від України, в Естонії, Литві й Латвії відчутно бракувало "землячків" на кшталт усіляких коцюбинських, петровських, любченків, примакових та іже з ними - збольшевизовані "латишскіє стрєлкі" оберігали "завоєванія" соціалізму вдалині від рідної землі, від батьківських осель.

В Україні, на жаль, і зараз чимало московських маріонеток, новітніх нащадків чубарів, косіорів й задонських.

Зрештою, надто дивуватися немає чого. "Дослідження в Інституті психології та Інституті соціальної та політичної психології АПН України засвідчили, що 15% громадян України займають антиукраїнські позиції. Ці громадяни й досі не хочуть визнавати української незалежності, зі зневагою, презирством і ворожістю ставляться до будь-яких проявів українськості і не сприймають найменших поступок на користь української мови", - констатував минулого року Владислав Кирей.

Інакше кажучи, йдеться про 15% населення, котре, по суті, ототожнює/визнає/позиціонує себе з нацією-окупантом. Цим самим підтверджується факт існування в України "п'ятої колони", представники якої більш ніж привільно почувають себе у Верховній Раді.
Логіка проста: антибандерівська, антишухевичівська риторика - лише привід для розпалювання антиісторичної, антиукраїнської істерії.

 

Тож не дивно, що такий собі громадський рух "Русскоязычная Украина" (для захисту прав російськомовного населення), який очолює нардеп-регіонал Вадим Колесниченко, без жодних проблем, при потуранні влади організовує у Києві провокаційну виставку "Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН і УПА".

Логіка проста: антибандерівська, антишухевичівська риторика - лише привід для розпалювання антиісторичної, антиукраїнської істерії.

15% громадян України, котрі займають антиукраїнські позиції (до речі, ці відсотки Путін вперто трансформує/перетворює в 17 мільйонів "саатєчєствєнніков в Украінє"), вже навіть демонстративно "не хочуть визнавати української незалежності ".

Для них навіть тривіальні докази, аксіоматичні речі неприйнятні.

Подумаймо. Боролись Петлюра, Бандера, Шухевич за самостійну, незалежну Україну? Боролись. Факт. Доконаний.

Існували визнані світом Держава Гетьмана Павла Скоропадського, УНР і ЗУНР? Існували. Факт. Доконаний.

Виступали проти незалежної, самостійної України Ленін, Сталін, Косіор, Каганович, Хрущов, Брежнєв, Щербицький? Виступали. Факт. Доконаний.

Існує від 1991 року самостійна Українська держава, за яку боролися оунівці й упівці? Існує. То в чому річ? Хто вправі заборонити українцям мати власну історію, писати її, творити її?

Вітренко і Симоненко?

КПРФ і КПУ?

Цілком погоджуємося з думкою віце-ректора Українського католицького університету Мирослава Мариновича, що українофоби, які є в Україні, живуть відчуттям, що це їхній останній і вирішальний бій.

На запитання, скільки років нам йти до української України, уже цитований доктор історичних наук Ярослав Дашкевич відповів: "Боюся, що довго. Завдання, мабуть, на десятиліття. Можуть бути на тій дорозі і якісь катаклізми, які той процес можуть приспішити. Можуть люди не витримати...".

Останнє речення професора Дашкевича звучить нині більш ніж застережно.

Пост-електоральне - Комплекс Льовенталя TOP

http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=3786
07.04.10

Микола Рябчук
Комплекс Льовенталя

У класичному романі Кетрін Енн Портер "Корабель дурнів" є персонаж на прізвище Льовенталь, єврейський комерсант, котрий відмовляється еміґрувати з Німеччини, попри дедалі відчутнішу нацистську загрозу. "Це наша батьківщина, – пояснює він. – Ми живемо тут сотні років. Ми стали німцями не меншою мірою, ніж самі німці. Зрештою, нас тут майже мільйон. Куди вони нас подінуть? Повбивають, чи що?"

Дія відбувається на океанському лайнері, що пливе з мексиканського Веракруса до німецького Гамбурґа наприкінці 1931 року – за кільканадцять місяців до перемоги націонал-соціалістів на цілком вільних демократичних виборах.

Нещодавно я відбув подібну подорож – тільки не кораблем, а поїздом, і не з Веракруса до Гамбурґа, а всього лиш зі Львова до Києва. А проте мої сусіди в купе – доволі інтеліґентні й освічені галичани – як дві краплі води скидалися на простодушного Юліуса Льовенталя. Цілу дорогу вони переконували мене, що нічого страшного не сталося, що Табачник – це ще не вся Партія реґіонів, що є там персонажі і менш україножерчі, а головне – переживши Кучму, переживемо, мовляв, і його реінкарнацію у вигляді Януковича.

Галичани справді пережили так багато окупаційних режимів, що кожен наступний видається їм подібним до попереднього. Від жодного з них вони не чекають нічого доброго, але й не припускають, що новий режим може виявитися ще гіршим. 1941 року їм здавалося, що німці Гітлера – це всього лише різновид добре знаних їм із попередніх десятиліть австрійців. У кожнім разі, нічого паскуднішого за сталінських освободителів їхня уява вифантазувати не могла.

Я не став їм ятрити історичних виразок, лише оповів про власного діда, котрий дезертирував з армії УНР, бо не бачив особливої різниці між брутальними, але на свій лад ефективними більшовиками, та ліберальними, але безтолковими петлюрівцями. Він, як і тисячі інших українських селян, проголосував тоді, можна сказати, ногами – проти всіх. Українських селян було близько тридцяти мільйонів і всі вони щиро вірили, що дадуть собі раду за кожної влади, бо то вона потребує селян, а не навпаки.

Янукович – не Кучма

Існує поширена і, як на мене доволі хибна і небезпечна думка, що режим Януковича буде таким собі різновидом кучмізму, Kuchma-lite, – як окреслив це один західний політолог за аналогією до Kravchuk-lite на позначення квазідемократичного і дисфункціонального правління Ющенка. Свого часу українці, зокрема галичани, потрапили у подібну пастку хибної історичної аналогії, вважаючи, що німецький режим Гітлера буде чимось подібним до німецького/австрійського режиму Франца Йосипа.

Більшість сьогоднішніх експертів, схоже, щиро вважає, що у міжнародній політиці Янукович продовжуватиме сумнозвісну кучмівську "багатовекторність", а у внутрішній –подібним чином втілюватиме політику "моментократії", тобто опортуністично маніпулюватиме різними кланами, групами та інтересами, реалізуючи насамперед інтереси власні та найближчого оточення.

Ці передбачення видаються мені помилковими з двох причин. По-перше, Леонід Кучма мав ідеальні можливості для маніпуляцій, оскільки успішно окупував псевдоцентристську нішу, з якої міг представляти себе як поміркованого політика, правдивого миротворця, що зрівноважує інтереси сходу і заходу, комуністів і націоналістів, проросійських і проєвропейських радикалів. Тим самим він ефективно марґіналізував своїх опонентів – і лівих, і правих, виштовхуючи їх у сферу політичної девіації та ідеологічної обсесії, виповнюючи натомість панівний дискурс своїм буцімто позаідеологічним, прагматичним "центризмом".

Янукович зі зграєю, навіть коли б хотів, не зможе реалізовувати такої стратегії, бо український політико-ідеологічний простір після, а почасти й унаслідок Помаранчевої революції істотно поляризувався, а відтак можливості витворити й окупувати реальну або фіктивну центристську нішу суттєво зменшилися. Власне, поляризація цього простору розпочалася ще десятиліття тому у зв’язку з поступовою "приватизацією" і лівого, й правого (комуністичного й націонал-демократичного) електорату олігархічними кланами. Утримувати квазіцентристську нішу у цій ситуації виявилося дедалі складніше, тому що і комуністи, і "націоналісти" стали доволі марґінальною політичною силою, якою вже важко налякати всерйоз пересічного обивателя. Натомість і Партія реґіонів – попри весь свій совєтофільский електорат, і Помаранчевий блок – попри опору на електорат насамперед націонал-демократичний, набули респектабельнішого вигляду, ніж традиційні ліваки-комуністи та "націоналісти"-рухівці, а отже й виявилися куди відпірнішими щодо дискурсивної, а відтак і політичної марґіналізації.

Кучма програв великою мірою саме тому, що знищив квазіцентристську нішу, з якої правив, попри мізерний рейтинґ, ціле десятиліття, успішно представляючи себе як "менше зло" порівняно з радикалами-комуністами чи радикалами-націоналістами. Власне, він зробив цю нішу не надто потрібною, відкривши, по суті, шлях до влади "реформованим" (себто сприватизованим олігархічними кланами та іміджево ошляхетненим) націонал-демократам та/або подібним чином "зреформованим" совєтофілам. Єдиний сьогодні спосіб відновити квазіцентристську нішу – це створити "велику коаліцію" з Партії реґіонів та БЮТу як такий собі місцевий аналог "Єдиной России", з кишеньковою опозицією у вигляді комуністів та яких-небудь лояльних "націоналістів" з "Нашої України". На щастя, до такої коаліції не дійшло торік і, маймо надію, надію не дійде найближчим часом. У кожнім разі, такий варіант не приведе нас до політики Kuchma-lite, скоріш навпаки – до Kuchma-strong, або й extra-strong, при чому "сильною" вона буде не в сенсі ефективності, а в сенсі репресивності та авторитаризму.

Втім, авторитарною вона буде й без "великої коаліції", і то не тільки тому, що без квазіцентристьскої ніші Янукович не зможе утримувати свого режиму за допомогою самих лиш маніпуляцій і муситиме робити ставку на застосування репресій, закручування гайок і загострення класової, себто кланової боротьби. Є ще й друга причина, через яку Янукович навряд чи стане чимось на кшталт Kuchma-lite (або й не lite). I полягає вона як в особистих якостях самого цього добродія, так і в характері його ближчого й дальшого оточення.

Кучма, за всієї своєї совковості, був усе-таки дещо освіченішим (як у сенсі формальної освіти, так і світоглядної), а головне – мав незрівнянно кращу політичну інтуїцію. Кучма умів торгуватися – і з Москвою, і з Брюсселем, і з українськими кланами, даючи всім найрізноманітніші обіцянки, але не надто зв’язуючи себе зобов’язаннями, котрі обмежували б його поле маневру. Уявити собі Кучму, який би просто так, що називається "задаром" (чи "здуру"), проводив власну інавґурацію під покровительством московського патріарха, або великодушно обіцяв кремлівським братушкам позаблоковий статус чи довічну халяву для російського флоту у Севастополі, доволі важко. І то не тому, що Кучма мав якісь принципи та ідеали, якими не міг поступитися (судячи з усього, не мав). Просто Кучма, як досвідчений гравець, розумів, чи принаймні відчував, важливість козирних карт, яким не можна просто так розкидатися, навіть заради братушок, не отримуючи нічого натомість.

У цьому сенсі Янукович не просто совок, а й рагуль, провінційний лох, який випадково потрапив на царський трон і не відає до пуття, що з отриманим царським скіпетром та іншим причандаллям робити. Невіглас на троні – це, звісно, не найбільше лихо, якщо довкола нього є радники, здатні якоюсь мірою те невігластво кориґувати. Але й тут зіставлення з Кучмою випадає явно не на Януковичеву користь. Ранній, себто реформаторськи найефективніший Кучма мав при собі Горбуліна, Разумкова, Видріна, зрештою Малінковіча – русофіла, але аж ніяк не українофоба, та й Табачник за Кучми був цілком адекватним, тобто нормальним постсовєтським циніком, який не прибився ще під московське покровительство і не озлобився – аж до оскаженіння – супроти не надто піддатливих до русифікації й совєтизації галичан. Кучма, за всіх своїх вад, не давав міністерських посад таким явним ГРУ-шним типам, як який-небудь Єжель, Сівковіч чи той-таки сьогоднішній Табачник. І робив це не тому, що, на відміну від Януковича, мислив у категоріях національного інтересу (для всіх наших совкових "еліт" це у принципі нехарактерно), а тому, скоріш за все, що значно краще усвідомлював інтерес власний.

Режим Януковича, з огляду не все сказане, буде, правдоподібно авторитарнішим і більш проросійським, ніж режим Кучми. Не виключено також, що він, на відміну від Кучми, буде також відверто українофобським. У цьому відношенні політична доля Tабачника може виявитися лакмусовим папірцем, який або підтвердить це припущення, або ж ознаменує перемогу поміркованіших, прагматичніших сил усередині Партії реґіонів, відкриваючи тим певний шанс на здійснення гнучкішої, менш конфронтаційної політики.

Без несподіванок

Післявиборча поведінка головних політичних гравців виявилася загалом передбачуваною. Янукович і Партія реґіонів здійснюють ту політику, до якої звикли у своєму авторитарному реґіоні, де мають статус і політичного, й економічного монополіста. Тепер, природно, вони намагатимуться засобами утвердити цей статус у масштабах усієї країни.

Помаранчева опозиція, як завжди, виявилася розділеною, розбитою і корумпованою. Досвід 2006 року, схоже, нічого не навчив ані БЮТ, ані "Нашу Україну", котрі знов повключали до своїх списків явно продажних типів – і тепер за це справедливо покарані їхнім зрадництвом (ми, виборці, на жаль, покарані теж – і великою мірою теж заслужено).

Навряд чи нікчемність українських політиків, оприявлену в сотий чи в тисячний раз, можна вважати якоюсь особливою несподіванкою. Як, зрештою, і їхнє невитравне бажання – незалежно від партійної приналежності – гратися з правилами, а не грати за правилами. Совковість на наших теренах, схоже, перетворилася на генетичну хворобу: молодше покоління політиків, за моїми спостереженнями, майже нічим не відрізняється від старшого: та сама зневага до закону й та сама упевненість, що мета виправдовує засоби, переможець отримує все, сила долає право.

Особисто для мене певною несподіванкою в цьому контексті виявилася та легкість, із якою Юлія Тимошенко погодилася з фактичним парламентським переворотом і формування антиконституційної коаліції та нелеґітимного уряду. У принципі, вона мала можливість не віддавати фактичної влади цим самозванцям – принаймні до відповідного рішення Конституційного суду. Легкість, із якою "залізна" Юля капітулювала, може пояснюватися панічною боязню нових виборів та браком для них відповідних ресурсів, але може бути й наслідком певних таємних домовленостей чи ще таємніших сиґналів із Вашинґтону, Брюселю чи, ще гірше, Москви.

В кожнім разі, Тимошенко здала, по суті, без бою те поле, де мала куди кращі шанси виграти, ніж оспорюючи результати виборів і тим самим, на жаль, делеґітимізуючи результати екзит-полів – єдиної інституції, на якій леґітимність нашої виборчої системи ще більш-менш тримається, всупереч продажним судам та кишеньковим виборчим комісіям.

Щодо інших гравців, то з ними все зрозуміло. Корабель комуністів невідворотно іде на дно, тож прагматична команда давно вже вивісила на своїх прапорах крамничний напис FOR SALE – похапливо розпродуючи рештки товару перед остаточним банкрутством. Те саме стосується й блоку Литвина – одного з численних непорозумінь української перверсивної політики. Втім, усі це персонажі як досвідчені політичні паразити ще не раз з’являться в інших блоках та коаліціях, аж поки не стануть жертвою якогось ефективного глистогінного засобу у вигляді справді демократичної революції і справді демократичного реформування політичної системи.

Шанси, однак, на такі реформи поки що невеликі – принаймні в найближче десятиліття, яке ознаменується дедалі тотальнішим домінуванням реґіоналів у нашому політичному, економічному, мовно-культурному та всіх інших просторах.

Який народ, така й влада

Що робити? – це одвічне наше питання, на яке можна дати десятки відповідей або не знайти жодної. Щиро кажучи, я не знаю. Тобто особисто для себе я її знаю і формулюю приблизно так, як це робить Вадим Скуратівський, чи, точніше, цитований ним головний герой фільму "Председатель": "Продолжать пахоту".

За великим рахунком, ми маємо ту владу, на яку заслуговуємо. Недолугий Янукович із "бригадою" – це така сама плоть від плоті українського "народу", як і недолугий Ющенко чи недолуга (по-своєму) Тимошенко. Неможливо поліпшити якість еліт, не поліпшивши якості самого суспільства. Роботи тут вистачить усім і надовго.

Свого часу польські еліти, програвши кілька антицарських повстань, вирішили зосередитися нарешті на мозольній і марудній "органічній праці" – перетворенні селян у поляків. Свідоме українство, яке програло після Помаранчевої революції все, що тільки можна було програти, мусить тепер подумати про щось подібне.

Stop Russia petition in solidarity with the people of Ukraine TOP
TO THE PEOPLE OF UKRAINE

I join with the many thousands of Ukrainian citizens throughout Ukraine who have risen up in protest to condemn the decision that allows Russia to maintain its armed forces on Ukrainian soil. I share their outrage over this clear violation of the Constitution and the fundamental security interests of Ukraine. This irresponsible action will further destabilize Sevastopol and the Crimea, and pose a threat to the territorial integrity of Ukraine and its sovereignty.

Furthermore, I strongly support Ukrainians in Ukraine in their condemnation of:
  • The unconstitutionally constituted parliamentary majority,
  • The appointment of an illegitimate and avowedly anti-Ukrainian Cabinet of Ministers,
  • The relinquishing of all nuclear fissionable material to Russia and the U.S.,
  • Ceding control over other strategically important assets to Russia,
  • Tolerating and encouraging traitorous statements and seditious plans by the Cabinet of Ministers that:
    • Challenge the constitutional status of the Ukrainian language as the official language of Ukraine,
    • Threaten the territorial integrity of Ukraine by undermining national unity,
    • Falsify and ridicule the epic, centuries-long resistance and ultimate victory of the Ukrainian nation over Tsarist and Communist colonial oppression and terror, and
    • Deny that the Holodomor was an act of genocide against the Ukrainian people.

I share the conviction of Ukrainians in Ukraine and throughout the world that these treasonous actions will not stand, and that in the current regime's place will come a government worthy of the Ukrainian people, that will defend Ukraine's Constitution and democracy, civil society and the rule of law, territorial integrity, and national independence.

In this, I believe!

In solidarity with the People of Ukraine, please sign the above petition and your name will appear online below the petition.

http://www.lucorg.com/signature.php/signature_id/8

Appeal - Russian Fleet petition TOP
Dear Friends:

We condemn President Yanukovych's irresponsible decision allowing Russia to maintain its armed forces on Ukrainian soil. We are outraged over this clear violation of Ukraine's Constitution, which further destabilizes Sevastopol and the Crimea, and poses a threat to the territorial integrity of Ukraine and its sovereignty.

Therefore, we appeal to Ukrainians worldwide, and indeed to the international community, to click on petitions:
www.lucorg.com/signature.php?signature_id=7 and www.lucorg.com/signature.php/signature_id/7

and sign and send them as soon as possible.

With regards to the security code for each petition, please remember to enter the digits inside the frame only (shaded area). The English petition will be automatically sent by you to the Embassy of Ukraine in Canada and to Ukraine's Foreign Ministry. The Ukrainian petition will be automatically sent by you to Ukraine's Foreign Ministry and Cabinet of Ministers.

In addition, we appeal to each of you to disseminate the information in our letter as widely as possible to your relatives, friends and colleagues.

IN THIS WE STAND UNITED!

Stop Robbialac Stalinism! TOP
From: Dmytro Yatsiuk, Mozambique
http://stoprobbialac.blogspot.com

Recently, a Portuguese paint producing company, Robbialac, has created a new tone of Red, which was branded with name: “Vermelho Estaline” (Red Stalin). This astonishingly strange decision was taken by its own management and creative departments and can be verified in company’s Web products catalog:

http://www.robbialac.pt/folder/catalogo/ficheiro/1_catalogotintagemcolorizer2008.pdf

Personally, I have considered this decision as a cynical and sinister way to obtain commercial gains based on inhuman suffering, blood and tears of millions of citizens of Central and East Europe, Central Asia and Caucasus, caused by one of the worst tyrants of modern history.

Also, I have a profound doubt, that Robbialac management has no information about horrors of Ukrainian Holodomor, massacre of Polish officers and civilians in Katyn or about system of Soviet concentration camps, generically known as the GULAG.

Based in all this data, I personally assume responsibility and duty in not buying any Robbialac products, until the company takes off the market this genocidal paint and will publicly apologize, to millions of victims of Stalinist tyranny in Europe or in any place in the World.

If you agree with my position, please, contact Robbialac management to express to the company your own civic position: e-mail:

robbialac@robbialac.pt
Telephone in Portugal: + 351 21 994 77 00
Fax in Portugal: + 351 21 994 77 94
Green Line in Portugal: + 351 800 200 725.

Name:

Occupation:

Location:
http://stoprobbialac.blogspot.com

Request for dissertation survey: East European emigres in the US, aged 18-28 TOP

My name is Vanja Lazarevic, and I am a graduate student in the department of Human Development and Family Studies at the University of Illinois. I am working on collecting data for my dissertation and I was wondering if you would be willing to forward this link to the survey to other members/students in your program. 

  • who were born in Eastern European countries (e.g., Poland, Romania, Bulgaria, Ukraine, Serbia, Macedonia, Croatia, Bosnia and Herzegovina, Hungary, etc),
  • are between the ages of 18 and 28,
  • who have been living in the US no more than 15 years,
  • have immigrated with their parents to US.

The link to the survey is below. I am looking for at least 300 participants so please forward this to as many people as you can. It will only take about 15-20 minutes to complete the survey and participants will receive a small gift certificate for their participation.

http://www.surveymonkey.com/s/eeiproject

Thank you so much. I greatly appreciate all your help.

Vanja

Vanja Lazarevic,
Doctoral Candidate,
Human Development and Family Studies,
University of Illinois Urbana-Champaign
167 Bevier Hall, MC-180
905 S Goodwin Ave.
Urbana, IL 61801
Office: (217) 333-6924
vlazare2@illinois.edu

Резолюція віче „Державу Захисти Ти” TOP
Львів, 25 квітня 2010 р.

Українці!

Влада загрожує національному суверенітету України!

21 квітня на переговорах у Харкові президент Янукович зрадив Україну.

Нинішня влада, сформована в антиконституційний спосіб, вона взяла цілеспрямований курс на русифікацію української освіти та інформаційного простору, переписування історії на догоду Кремлю, шельмування українських національних героїв.

В економічній та соціальній сферах влада позбавляє засобів до існування найбільш незахищені верстви населення, руйнує малий і середній український бізнес.

Логічним продовженням цієї цинічної вакханалії стала цілковита капітуляція Януковича перед московськими карликами, здача Кремлю національних стратегічних інтересів Української Держави.

Згода Януковича на продовження перебування Чорноморського флоту Російської федерації на території незалежної України на 25 років (з можливою пролонгацією), відмова від контролю України над власними стратегічними ресурсами – авіаційною промисловістю, атомною енергетикою, науковими дослідженнями у цих сферах, підземними газосховищами тощо перетворює нашу країну в новітню колонію Росії.

Підписавши Харківські домовленості, Віктор Янукович порушив Конституцію України та свою президентську присягу, відтак протиставив себе Українській державі та українському народу. Тому він повинен добровільно подати у відставку або ж бути зміщений з посади через процедуру імпічменту.

Вимагаємо:

  • Негайної денонсації підпису президента Януковича під так званими Харківськими домовленостями 21 квітня 2010 р.

Флот Росії – геть з України.

  • Розпочати процедуру імпічменту „президентові меншості” Януковичу
  • Повернення внутрішньої ситуації та формування виконавчої влади в Україні в конституційне законодавче поле.

Геть табачників з влади!

  • Не допустити ратифікації Харківських угод у Верховній Раді України

в іншому випадку – її розпуску та призначення дострокових виборів вищого законодавчого органу країни.

Ми, політичні партії, громадські структури, молодіжні, студентські організації оголошуємо про створення Комітету захисту держави – ми Разом і оголошуємо початок загальноукраїнських громадянських акцій.

Звертаємось до усієї української громади підтримати нашу ініціативу і ставати до лав національного опору.

Слава Україні!

Україна в небезпеці! Українці, - до дії! TOP

5-го травня 2010

Заява ОУН (б) з приводу актуальної політичної ситуації

Перші місяці правління президента В. Януковича, уряду та парламентської коаліції показали, що до влади в Україні прийшли політичні сили, які діють проти інтересів українського народу, не здатні захищати незалежність та конкурентоспроможність нашої країни, гарантувати свободу, права і добробут наших громадян.

Доказом цього стали як угоди з Росією, які всупереч Конституції збільшили до 2042 року термін базування російського флоту на українській території, як домовленості щодо фактичної здачі на користь Росії українських стратегічних активів в енергетичній і авіабудівній галузях, так і заходи нової влади в гуманітарній площині, пов’язані з радянізацією історичного минулого, витісненням української мови з освітньої та інформаційної сфер. Суттєво обмежено свободу слова та преси, фактично запроваджено політичну цензуру на центральних каналах телебачення. Ухвалений Верховною Радою проект державного бюджету на поточний рік вказує на те, що уряд М. Азарова продовжує політику масштабних іноземних запозичень, корупції чиновників та уникнення реальних реформ з метою оздоровлення національної економіки та соціальної сфери. Очікуваний 13% рівень інфляції уже перевищує задеклароване урядом зростання доходів, відтак про покращення добробуту громадян говорити не доводиться.

Єдиним виходом із такої ситуації, який відповідає інтересу українського народу, є проведення дострокових президентських та парламентських виборів. При цьому вибори до Верховної Ради і органів місцевого самоврядування повинні бути проведені за новими виборчими правилами, які виключають партійну монополію на формування виборчих списків та запроваджують персональну відповідальність депутатів перед своїми виборцями.

Очевидно, що теперішня антинародна влада добровільно не піде у відставку, а наявні опозиційні сили є надто роз’єднані і дискредитовані для того, щоб ефективно протидіяти руйнівним діям цієї влади та запропонувати ясний план розвитку країни, який підтримає більшість громадян. Вичікувальна позиція Європейського Союзу і США, на фоні агресивності Росії, вказує на те, що сподівання на міжнародний опір політиці Януковича є абсолютно невиправдані.

В цих умовах, як і неодноразово в минулому, доля нашої країни і держави залежить від позиції українського суспільства, від активності усіх українських патріотів в Україні та поза її межами. Маємо, як не раз в історії наших визвольних змагань, розраховувати перш за все на власні сили!

ОУН закликає усіх небайдужих українців приєднатися до загально національного і понадпартійного руху на захист України. Сьогодні перед усіма українськими патріотами стоїть вирішення таких основних завдань:

Усунення від влади цього антиукраїнського режиму. Для цього потрібно пояснити усім нашим громадянам, що політика президента В. Януковича є шкідливою як для цілої країни, так і для кожного з них, і ця влада має піти у відставку.

Формування нового покоління відповідальних українських політиків, якісної альтернативи як теперішній владі, так і недієздатній опозиції. Для цього потрібно об’єднати людей для вирішення суспільних проблем на всіх рівнях від місцевого до національного, підтримати нові здорові політичні та громадські об’єднання, їхніх лідерів, які ставлять перед собою суспільно важливі цілі, а не просто борються за місце при владі, спроможні об’єднуватися задля добра країни.

Мобілізація українців для дієвого спротиву антидержавним ініціативам Януковича. ОУН закликає громадян до активної участі в акціях громадської непокори – мітингах, демонстраціях, пікетах, які мають на меті захистити державність та національну гідність України.

Такі завдання не вдасться вирішити одноразовими зусиллями незначної групи людей. Вони вимагають від нас системної і тривалої праці та поєднання зусиль тисяч-мільйонів наших співгромадян.

Майбутнє України, її незалежність та процвітання залежить від нашої здатності стати на її захист та працювати для її оновлення. Сьогодні, як ніколи, час боронити національну честь та будувати нову Україну.

Україна в небезпеці! Українці, - до дії!

Провід ОУН(б)

Додайте свій підпис! Не мовчіть! TOP

Звернення до співвітчизників

http://www.opir.net.ua/
http://www.petitionspot.com/petitions/SUSTA/#signForm

Все, немає нації... Розчарyвaлася - i в Захoдi i в бaйдyжиx "Yкраїнцях" і в Помаранчевій Pеволюції...Виявляється, то був 1-ий і останній сплеск - свобода і незалежність не є суттю українця. ОТ ТОМУ У НАС ПОСТIЙНI ПРОБЛЕМИ - НАС BВЕСЬ ЧАС ТЯГНУТЬ НАЗАД, У СВIТЛЕ МИНУЛЕ - В СОЮЗ З "СТАРШИМ БРАТОМ". А МИ ВСЕ МОВЧИМО, ОТ Й ДОМОВЧАЛИСЯ - БОРОНИТИ ДЕРЖАВУ, НАШИХ ДIТЕЙ, НАШЕ МАЙБУТНЄ HEMAЄ KOMY!... Українського народу немає... Є нація рабів i Запpoдaнцiв...

http://www.cnn.com/2010/WORLD/europe/04/27/ukraine.punchup/index.html http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/014677/ http://www.pravda.com.ua/photo-video/2010/04/27/4976468/ http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8645847.stm

«Рух опору «Запорізького обласного комітету захисту України та Конституції»
TOP

28.04.2010р.
м. Запоріжжя

Звернення до українців

За зраду національним інтересам України, порушення конституції України та закону України «Про визнання Голодомору геноцидом українського народу», розпочати підготовку щодо імпічменту В.Януковичу. В. Януковича та його команду у відставку!

 

Форуму представників громадських організацій та політичних партій Запорізького краю з нагоди 300-річчя від дня обрання козаками в м. Бендери Гетьманом Пилипа Орлика а саме:

ЗОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка; ЗО Братство вояків «ОУН-УПА»; ЗОО Молодіжна організація «НЕБО»; ЗОО ВО «Свобода»; ЗОО Конгрес Українських націоналістів; Гуляйпільський козацький округ ім. Н. Махна; ВГО «Запорозька січ»; ЗО Союз Українок «Роксолана».

Україна в небезпеці!

В Україну прийшла антиукраїнська влада.

Анти-еліта! Кримінально-олігархічні клани за підтримкою комуністів.
Про що свідчать «злочинні» дії по відношенню до українського народу так званого Президента України та антиукраїнські дії уряду.

Знищення української мови та освіти; здача ядерних матеріалів; домовленості у Харкові, щодо угоди про продовження терміну перебування чорноморського флоту на території України; заяви в Страсбурзі про те, що голодомор не є геноцидом українського народу; всі ці кроки підтверджують поза конституційність дій В.Януковича.

Дії В.Януковича є нічім іншим, як зрадою національним інтересам України та посяганням на державний суверенітет України. 21 квітня 2010 року була підписана де-факто капітуляція України без розгрому та без жодного пострілу. Повним ходом відбувається державний переворот. Перебування В.Януковича на посаді Президента України створює загрозу для існування України, як держави, створює загрозу для майбутнього всіх громадян України.

Сьогодні В.Янукович зробив все, щоб українці були налаштовані один проти одного, наслідком чого може стати громадянське протистояння.
Але кара ворогам України буде страшна.

Україна в суцільній окупації. Тому негайно потрібно дати окупантам по їх брудним рукам, необхідно задіяти всі можливі засоби для нейтралізації явних і тайних ворогів нашої держави.

Форум представників громадських організацій та політичних партій Запорізького краю закликає всіх, кому небайдужа доля України - негайно переходити до рішучих дій, чинити опір, в разі потреби вдаючись до актів громадянської непокори.

Учасники форуму прийняли рішення про створення «Руху опору «Запорізького обласного комітету захисту України та Конституції»

За зраду національним інтересам України, порушення конституції України та закону України «Про визнання Голодомору геноцидом українського народу», розпочати підготовку щодо імпічменту В.Януковичу. В. Януковича та його команду у відставку!

Окупанти геть з України!
Слава України!

Конт: О.Ткаченко 224-66-00

Петиція проти російської фльоти в Криму TOP

ЗВЕРНЕННЯ

Шановні Друзі:

Ми засуджуємо договір між президентом Януковичем і російським президентом Медвєдєвим, який нелегально продовжує перебування російської фльоти в Криму. Ми обурені порушенням Конституції України і безвідповідальним рішенням, котре надалі дестабілізуватиме ситуацію в Севастополі і на Кримському півострові в цілому та несе загрозу територіальній цілісності і суверенітету України.

Тому, ми звертаємося до української спільноти з проханням клікнути на петиції:
www.lucorg.com/signature.php?signature_id=7 I www.lucorg.com/signature.php/signature_id/7

та негайно підписати і вислати їх.
Для безпечної висилки необхідно внести цифровий код, що міститься в затемненому квадраті. Англомовна петиція автоматично висилається до Посольства України в Канаді та Міністерства закордонних справ України. Україномовна петиція автоматично висилається до Міністерства закордонних справ України та Кабінету міністрів України.

У додатку, апелюємо до кожного із Вас розповсюджувати цю інформацію якнайширше до Ваших родичів, друзів та колег.

В ЄДНОСТІ НАША СИЛА!

ІІ-га Світова Війна в Україні – Проект Чи я сторож брата свого? TOP
22-го квітня 2010 р.

Дорога громадо!

Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр розпочав новий проект Чи я сторож брата свого? В рамках цього проекту ми збираємо біографічні й історичні дані про українців які, під час ІІ-ої Світової Війни, допомагали й рятували єврейське населення України від німецьких окупантів. Цей проект переводиться при співпраці з Judaica Institute в Києві та з приватно зорганізованою ініцятивою Ukrainian Jewish Encounter Initiative в якій провідна роля належить панови Д. Темертеєви.

Якщо Ви, або хтось у Вашій родині допомагали, ховали, чи рятували євреїв під час Голокосту в Україні, просимо звернутися до Українсько-Канадського Документаційного Центру. Просимо Вас дати нам нагоду записати з Вами інтерв’ю про Ваші або Вашої родини зусилля допомогти єврейському населенню під час Голокосту. Якщо Ви маєте інформацію про інших людей які спричинилися до рятування єврейського населення будемо вдячні якщо Ви передасте нам таку інформацію.

Зібрана нами інформація буде використана для освідчо-наукової праці. На базі наших дослідів, в співпраці з Judaica Institute плануєтся видання книжки споминів про ці роки, та фільму про ролю українців в рятування євреїв. З Вашою допомогою ми запевнимо що ці сторінки української та єврейської історії ніколи не вийдуть з пам’яті ні наших народів, ні міжнародної спільноти.

Просимо зверетатися до

Орест Закидальський
Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр
Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre
620 Spadina Ave, Toronto, ON, M5S 2H4

416-966-1819 (офіс)
416-769-0662 (дом. тел)
647-887-0662 (мобільний тел)

е пошта – orestzak@gmail.com

Підтримаємо Бандеру!! TOP

Всім Українцям!

Підтримаймо кандидатуру Степана Бандери як символа України на всесвітньому інтернет проекті www.CountrySymbols.com .

Заходьте по цьому лінку і голосуйте справа від фото.

http://www.countrysymbols.com/степан_бандера_2406symbol.html

- проголосуйте сьогодні

- голосуйте кожен день ( можна голосувати раз на добу)

- розішліть своїм друзям і близьким

- залишайте ваші коментарі

Покажемо хто господар в хаті

З повагою,
Тарас Родцевич
taras@intelex.ca

Поможіть із влаштуванням свята для дитини-сироти -- 15-16 травня TOP
Свято для дитини-сироти, присвячене до Міжнародного Дня захисту дітей

Громадсько-молодіжна організація «БРАТЕРСТВО СИРІТ» організовує проведення двохденної екскурсійно-розважальної програми «Свято для дитини-сироти!», яка присвячена до Міжнародного Дня захисту дітей у 2010 році. Дана програма реалізовуватиметься на Тернопільщині 15-16 травня 2010 року для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування з Коропецького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою та Бережанської обласної комунальної загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням трудового навчання (по дві групи, перша з яких віком від 9-ти до 13-ти років, друга – від 14-ти до 17-ти років). Програма передбачає екскурсії по місту Тернополю, замками міста Збаража (Збаразький район) та смт.Микулинці (Теребовлянський район), відвідування льодового центру «Ескімос» та насолода від ТРЦ «Подоляни», двохгодинний водний відпочинок в Аквапарку «Лімпопо» від ГРК «Алігатор» та катання з гірок, перегляд кінофільму та вистави для молодшої групи, пізнавальні екскурсії в обласному краєзнавчому музеї, катання на теплоході по Тернопільському ставу та екскурсія тролейбусом по місту. А також ночівля й відпочинок з сніданком в готелях міста та його околиць «Тернопіль-Галичина», «Монако», «Камелот», смачні обіди й вечері від культурно-мистецького об’єднання «Коза» у барі «Шинок», у барах «Сьоме небо», «Ретро», «День і Ніч», «Марципан», «Тропік», «Олеся», «Теко», в кафе «Каштан», «Наша кухня», в ресторанах «Хутір» і «Ніка», а також солодкий стіл чекає від ресторану «Тернопіль», та святкова вечеря у м.Збаражі від кафе-бару «Витребеньки».

До даної програми планують долучитися Благодійний фонд «Майбутнє Сиріт», ТОВ «Аскор-Україна», ТОВ «Простір», ресторани «Едем» і «Водограй», Тернопільський обласний комунальний центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді (станом на 25 квітня).

На даний час Організація «Братерство Сиріт» вирішує питання з забезпеченням пальним та транспортним перевезенням дітей із м.Бережан (оскільки у закладі відсутній транспорт), частини поселення дітей з 15 на 16 травня у м.Тернополі чи його околицях та забезпечення сніданками, а також не вирішено повністю харчування вечерею (з 18:45 год. до 19:30 год.) частини груп 3 і 4 у м.Збаражі на 15 травня та харчування обідом (з 13:30 год. до 14:45 год.) 1-ої групи на 15 травня. Щоб залишити в дитячих серцях пам’ятку шукаємо фотографа, який виготовить фотографії кожній дитині на пам'ять (чотири групи по 15-17 осіб), в тому числі й незабутні подарунки.

Ваш щирий внесок для обездолених дітей зробить цей світ добрішим, а дітей – щасливішими! Запрошуємо всіх бажаючих фізичних та юридичних осіб приєднатися до програми, остаточне затвердження програми – 3-4 травня 2010 року.

За інформацією звертайтеся по тел. (352) 40 01 09, моб. 097-464 23 70 – керівник екскурсійно-розважальної програми «Свято для дитини-сироти!» Володимир Іванович Мазур.

БРАТЕРСТВО СИРІТ, Тернопіль
Brotherhood of Orphans, Ternopil

office_orphans@yahoo.com, orphans.office@yahoo.com
Tel/fax (352) 400109, 220321
Mob. 097-4642370 (Kievstar)

Links to event postings TOP

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Canadian flag Toronto: Ukrainian Genealogy Group meeting -- May 11 TOP

At the next meeting of the Toronto Ukrainian Genealogy Group

Frank Cedar

will speak on

Doing Ukrainian Genealogy Research in Poland

Tuesday, May 11, 2010
St Vladimir Institute.
620 Spadina Avenue
Toronto, ON

Contact: 905)-841-6707

Canadian flag Toronto: The Holy Land and Iconography -- May 11 TOP
Via Dolorosa - The way of the
Cross in Jerusalem
Icon of the risen Christ inside His
tomb, Church oif the Sepulchre

St. Vladimir Institute

invites you to a

Slide Show and Commentary

The Holy Land and Iconography

by
Jacob Krekhovetsky, PhD

Tuesday, May 11, 2010, 7:00pm
620 Spadina Ave.
(2 1/2 blocks south of Bloor St.)
Toronto, ON

This presentation will include impressions from two pilgrimages to the Holy Land, slides from the life of Christ, as well as historical and contemporary Christian churches with icons. Examples of iconography relating to biblical places and events will illustrate the spiritual significance where appropriate.

The presentation is for the general public (approx. 80 minutes)

Admission: Voluntary donations

Jacob Krekhovetsky is the author of Iconography: Faith in Color and Bohoslovia ta Dukhovnist Ikony

Canadian flag Toronto: UCPBA Networking Night -- May 13 TOP
UCPBA Toronto will be holding a

Networking Night

Thursday, May 13, 2010, 6:00pm
P.J. O'Brien's Pub

(Directions http://www.irishembassypub.com/pjob/info.html)
Toronto, ON

It's a great opportunity to meet and reconnect with fellow UCPBA Members. Also, this year we are excited to be celebrating the 75th Anniversary of UCPBA Toronto. We are planning a special event to celebrate and hope you can join us; details will be finalized shortly. In addition, we look forward to building on the success of last year to bring forward relevant and exciting events.

REVAMPED WEBSITE Be sure to check out our revamped website at www.infoukes.com/ucpba-toronto. Many thanks to our Webmaster Andrei Shklar for all his help.

UPCOMING COMMUNITY EVENTS Be sure to check out upcoming community events on our website. Upcoming events include the Svitlychka Nursery School Fundraiser (more information here: http://www.svitlychka.ca/index_files/Page382.htm)and the Blossom Ball benefiting the building of the Chapel at the St. Volodymyr Cultural Centre (more information here: http://www.blossomball.org/).

MEMBERSHIPS Please be sure to keep up to date with your membership dues. Memberships can be purchased at our events or by emailing us at ucpbator@gmail.com.

Thanks and hope to see you on May 13!

Taras Hetmanczuk, President

Canadian flag Winnipeg: Great Ukrainian Social -- May 15 TOP
Canadian flag Toronto: "Imaginarium" - artist Oleg Dergachov -- May 16 TOP
Toronto: CUCC Colloquium: A strategy for taking on the Kremlin - May 19 TOP
The CUCC invites you to a COLLOQUIUM
Mon Wednesday, May 19, 2010 at 7:30 p.m.
Trident Banquet Hall & Conference Centre
145 Evans Avenue Toronto, Ontario

Guest Speaker: ROBERT AMSTERDAM
“A STRATEGY FOR TAKING ON THE KREMLIN”

Immediately following its Annual General Meeting on May 19, 2010 at 7:30 pm, the Canada-Ukraine Chamber of Commerce is honoured to host a presentation by Mr. Robert Amsterdam. This presentation will take place in the Main Banquet Hall of the Trident Banquet Hall and Conference Centre. There will be a general admission charge of $10.00 to attend this presentation and the event will b e open to the general public.

Mr. Amsterdam’s topic will be “A STRATEGY FOR TAKING ON THE KREMLIN”.

Our guest speaker is a knowledgeable and dynamic lecturer and has been described as “one of the few lawyers in the world [good at] taking on the state when the state starts acting like a criminal.”

At the recommendation of Mr. Amsterdam in his presentation at the CUCC Annual General Meeting in 2009, the Canada-Ukraine Chamber of Commerce took the initiative to engage the Consular Representatives and members of the Chambers of Commerce of a number of Central and Eastern European countries in forming the “Central Eastern European Commerce Initiative (CEEIC).

The Central Eastern European Commerce Initiative is the strategic union of the Chambers of Commerce of Central and Eastern European countries, representing a combined population and marketplace of some 130 million people. Unified, the CEECI can position itself and be recognized as a significant and influential element when making representations on trade and commerce issues to the Canadian Federal and Provincial governments. Furthermore, the CEECI would be in an advantageous position to be noticed and heard by the media as a leveraged organization.

The main goal of the CEECI is to establish and cooperatively promote bilateral trade and commerce relationships between Canada and the countries it represents. However, an enhanced business relationship between the “home countries” is an equally important objective to be addressed.

Since the constituent CEECI represents countries that are part of the European Union, this initiative can assume a prominent and influential role in that sphere of operations as well.

There will be refreshments and cash bar at the conclusion of the presentation.

Canadian flag Mississauga: Ukraine pavilion at Carassauga Cultural Festival -- May 28, 29, 30 TOP
Canadian flag Toronto: Dzerelo - the DVD -- May 30 TOP
Canadian flag Toronto: Diabetes: How to Control It? Healthy Food Choices -- May 30 TOP

Ukrainian Diabetes Chapter of the Canadian Diabetes Association

Invites:
For an Information Session:

Diabetes: How to Control It?
Healthy Food Choices

(In both English and Ukrainian)

Sunday, May 30, 2010 4:00-7:00 pm
at Ukrainian Catholic Church
St Basil The Great
449 Vaughan Rd. Toronto, ON M6C 2P4

Presenters:

Marika Dubyk Wodoslawsky, RN,
Certified Diabetes Educator
Dr. Bohdan Luhovyy,
University of Toronto,
Nutritional Sciences Department.

Note: Facility attendance is limited to fifty people.
Free admission.
If you use TTC, go to St.Clair West station and then take Bus # 90 (Vaughan bus) to Atlas Ave.
For more information please contact:
ukr.diabeteschapter@gmail.com or 416-575-1997
bohdan.luhovyy@utoronto.ca



Canadian flag Toronto: UWO Garden party -- May 30 TOP
USA flag Brooklyn, N.Y.: The Children's Festival of Ukrainian Art & Culture -- Jun. 6 TOP
Canadian flag Toronto: Desna 35 years later -- Jun. 12 TOP
Canadian flag Торонто: Мирослава Скорик: Концерт - зустріч -- 15 травня TOP

Генеральне консульство України в Торонто запрошує українську громаду відвідати концерт-зустріч Героя України, нардного артиста України, лауреата державної премії України імені Т.Г.Шевченка, видатного українського композитора Мирослава Скорика, який відбудеться 15 травня 2010 року о 7 годині вечора.

Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини, є внучатим плимінником видатної української оперної співачки Соломії Крушельницької.

Закінчив Львівську Консерваторію Ім. М.В.Лисенка (композиторський та історико-теоретичний факультети, класи А. Солтиса та Станіслава Людкевича, 1960) та аспірантуру при Московській консерваторії (1964) у класі Дмитра Кабалевського. Його твори регулярно виконуються в Україні та за її межами, у Росії, Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів.

У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.

Canadian flag Торонто: Вечір українського письменства -- 21 травня TOP

Літературно–мистецьке обє’днання „Слово”
при Науковому Товаристві ім. Шевченка в Торонті

запрошує на

ВЕЧІР УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

що відбудеться в

п’ятницю, 21 травня 2010 р.,о год. 7:30 вечора
в Канадсько-Українській Мистецькій Фундації
2118-A Bloor St.W., 2-гий поверх
(між зупинками підземки High Park і Runnymede)

В програмі:

Вступне слово: Юрій Даревич.
Представлення письменника Іллі Ліпеса з Торонта:
Христина Сохоцька.
Читання творів Іллі Ліпеса. Читає автор.

Дещо про Марію Матіос і читання її творів: Оксана Тацяк, Іра Перегінець та Андрій Винницький.

4. Розмова при каві, чаю і солодкім.

Вступ за добровільними датками.

Canadian flagТоронто: Як контролювати діабет? Вибираємо здорову їжу -- 30 травня TOP

Українське відділення Канадської діабетичної асоціації

Запрошує:
Відвідати інформаційний семінар:

Як контролювати діабет?
Вибираємо здорову їжу

(на українській та англійській мовах)

Неділя, 30 травня 2010 року.
Від 4 до 7 год по полудні.
В Українській Католицькій церкві Св.Василія Великого

Інформаційну сесію проводять:

П. Маріка Дубик Водославська RN,
Сертифікований лектор-діабетолог
Д-р. Богдан Луговий, старший науковий співробітник департаменту харчових наук Торонтського університету

Увага: зал вміщає до 50 осіб.
Вхід вільний.
Їхати зі станції St.Clair West автобусом №90 (Vaughan bus) до зупинки Atlas Ave.
For more information please contact:
ukr.diabeteschapter@gmail.com or 416-575-1997
bohdan.luhovyy@utoronto.ca



Конкурс на участь у регіональній молодіжній школі з прав людини -- 20 - 26 червня TOP

Оголошується конкурс на участь у Регіональній молодіжній Школі з прав людини, що організовує Українська Гельсінська спілка з прав людини за фінансової підтримки Норвезького Гельсінського Комітету.

Школа є навчальним заходом національної освітньої програми «Розуміємо права людини».

До участі у конкурсі запрошуються молоді активісти громадських організацій та ініціативних груп з Автономної Республіки Крим, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей у віці від 18 до 27 років.

Під час занять учасники Школи познайомляться з філософією та історією прав людини, міжнародними та національними документами та механізми захисту прав людини, проблемами міжкультурної взаємодії та толерантності, навчатимуться розв’язувати конфлікти, планувати та здійснювати ефективні дії на захист прав людини та громадських інтересів.

Школа проходитиме з 20 по 26 червня 2010 року на території АРК чи однієї із зазначених областей, конкретне місце проведення буде повідомлене учасникам додатково у запрошенні. Організатори забезпечують проживання та харчування учасників Школи, витрати на проїзд до місця проведення Школи й у зворотному напрямку (при наявності проїзних документів у межах вартості проїзду рейсовим автобусом або плацкартним вагоном поїзда та за умови відвідування всіх заходів Школи).

Формування групи учасників відбуватиметься за результатами конкурсного відбору.

Критерії відбору для участі у Школі є наступними:

  • Відповідність формальним крітеріям Школи (вік від 18 до 27 років, проживання в Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Одеській чи Херсонській областях, вчасне подання повного комплекту документів на конкурс для участі у Школі),

  • Наявність мотивації та планів активно діяти на підтримку та захист прав людини, спроможність застосовувати отримані на Школі знання та навички на практиці,

  • Бажання співпрацювати з правозахисними організаціями та іншими випускниками програми «Розуміємо права людини»,

  • Претендентами не можуть бути учасники минулих Шкіл з прав людини програми «Розуміємо права людини».

Для участі у конкурсі необхідно:

Крок перший: Зареєструвати свою кандидатуру на участь у Регіональній молодіжній Школі з прав людини та дочекатись підтвердження реєстрації вашої кандидатури[1].

Зареєструвати свою кандидатуру на участь у тренінгу можна у два способи:

1) заповнити реєстраційну анкету он-лайн за адресою:
http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1259310204;

2) завантажити формуляр реєстраційної форми у форматі MS WORD на сторінці
(можна також отримати форму електронною поштою від організаторів, звернувшись із запитом) та надіслати заповнений формуляр електронною поштою:
rozumiemopravaludyny@gmail.com   

Крок другий: Опрацювати розміщені на сторінці програми навчальні матеріали ( http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1272482015
http://edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1272482399) та під готувати і надіслати есе (обсяг до однієї сторінки) на одну із зазначених тем. Навчальні матеріали та теми есе можна завантажити на цій сторінці нижче або отримати електронною поштою від організаторів, звернувшись із запитом. Підготовлені есе треба надіслати організаторам електронною поштою : rozumiemopravaludyny@gmail.com  http://rozumiemopravaludyny@gmail.com з поміткою «На конкурс в регіональній школі»

Ваша кандидатура вважається зареєстрованою, а есе прийнятим на участь у конкурсі, якщо ви отримали про це повідомлення від організаторів.

Просимо звернути увагу, що документи повинні надійти не пізніше 17.00, 25 травня 2010 року.

Заявки, надіслані пізніше зазначеного терміну розглянуті не будуть. Учасники конкурсу будуть повідомлені про його результати до 1 червня 2009 року.

Контакти організаторів для надсилання реєстраційних форм (у разі заповнення у форматі MS WORD), есе та отримання додаткової інформації:

E-mail: rozumiemopravaludyny@gmail.com http://rozumiemopravaludyny@gmail.com

Контактні особи:
Анна Мартинюк (моб. Тел. 0971146381), Дарія Свиридова (моб. Тел 066 39 81 477) або Олександр Войтенко (моб. тел.: 050 598 0 598)

Джерело:  Оргкомітет  Школи
http://www.edu.helsinki.org.ua/index.php?id=1272480939

З повагою Оксана Устрицька,
керівник проектів
ЛМО "Інститут Громадського Лідерства",
тренер по розвитку та діяльності молоді

Kobzar Writer's Scholarship - deadline June 4 TOP

Ukrainian Canadian Foundation
of Taras Shevchenko

offers the

Kobzar Writer's Scholarship

at the

Humber School for Writers in Toronto July 2010

The Shevchenko Foundation offers the KOBZAR Writer's Scholarship at the Humber School for Writers. This scholarship is awarded annually to a Canadian writer with an advanced manuscript on a Ukrainian Canadian theme. This full tuition scholarship is intended to assist the writer to complete his/her work for publication. The theme can be presented in one of several categories: poetry, young readers' fiction, fiction, plays or non fiction.

Scholarships are available only to those who apply by June 4 2010
For details, please visit Humber's website at www.creativeandperformingarts.humber.ca/writers

or contact Workshop Director, Antanas Sileika at
416-675-6622 ext. 3448, or at antanas.sileika@humber.ca

or contact Dr.Christine Turkewych at christine@shevchenkofoundation.com

To apply for the Kobzar Writer's Scholarship, please state prominently your intent in the cover letter of your application. Because competition for scholarships is high, applicants must provide a statement explaining their financial situation, some proof of need, and a credit card number. Please include two identical copies (no more than 15 pages each) of an excerpt from your work of non-fiction, fiction, poetry or play for assessment. Please ensure that pages are numbered, double-spaced in 12-point font, and that your name appears on each page. Include two copies of a cover letter that tells a little about yourself and your writing.

Faculty: Marsha Skrypuch

Marsha has been a professional and award winning writer since 1988 and is best known for writing historical fiction for young readers and mentoring/coaching novice writers. Marsha is available to speak at schools, libraries and conferences across Canada.

Publications:

The Internment Diary of Anna Soloniuk, a middle-grade novel in Scholastic's Dear Canada series released in 2007 is about a twelve year old Ukrainian girl who is interned as an "enemy alien" with her family at Spirit Lake internment camp in the wilds of Quebec during World War I.

Call Me Aram, a chapter book with full-colour illustrations by Muriel Wood. The story of the Georgetown Boys' first summer in Canada in 1923 and how they asked for their Armenian names to be returned to them, Published in the spring 2007, Fitzhenry & Whiteside.

Kobzar's Children: A Century of Untold Ukrainian Stories, published by Fitzhenry and Whiteside in June 2006. An anthology of short historical fiction, memoirs, and poems written about the Ukrainian immigrant experience.

The first version of Silver Threads was published by Penguin Canada in October 1996. Silver Threads was nominated for the Amelia Frances/Howard Gibbon award for illustration. It was listed as a Best Bet for 1996 by the Ontario Library Association, and was chosen as a Children's Choice Selection 1998 by the Canadian Children's Book Centre.

Marsha's first young adult novel, The Hunger, published by Dundurn Press Canada in October 1999, is the story of a contemporary teen's journey to find out about her heritage as she struggles with an eating disorder. The Hunger was chosen as a Children's Choice Selection 2000 by the Canadian Children's Book Centre.

Enough is a ground-breaking children's book published by Fitzhenry & Whiteside Canada in November 2000 in Canada and released in the U.S. in spring 2001. It is set during the Famine in 1930s Ukraine and partly in the Canadian prairies during the dustbowl. Enough was chosen as a Children's Choice Book 2001 by the Canadian Children's Book Centre, and "highly recommended" by Resource Links.

Hope's War, a young adult novel, was published in 2001 and was nominated for the 2003 Manitoba Young Readers' Choice Award, the 2004 Saskatchewan Snow Willow Award, and the 2004 Alberta Rocky Mountain Readers' Choice Award.

Nobody's Child, the sequel to The Hunger, was published in the fall of 2003. When the Armenians of Turkey are marched into the desert to die in 1915, Mariam is rescued by Rustem, a Turkish friend. Both teens must choose between the security of an adopted home, or the risk of death in search of family. Nobody's Child was nominated for the 2005 Ontario Red Maple Readers' Choice Award, the 2005 Alberta Rocky Mountain Readers' Choice Award, and the 2006 BC Stellar Award.

Nomination form for Hetman Awards - due June 1 TOP

12th Annual Banquet
Hetman Awards

Sunday, October 3, 2010
St. John's Cultural Centre
10611-110 Ave
Edmonton, AB

In 1998, the Alberta Provincial Council initiated an Annual Hetman Awards to acknowledge significant volunteer achievements of outstanding Ukrainian Albertans. The Annual Hetman Awards are dedicated to the celebration of all volunteers who have chosen to give their time, effort and expertise in order to keep our Ukrainian Canadian community in Alberta strong, vibrant and active.

The UCC-APC welcomes nominations from any organization or group of individuals in Alberta. The Hetman Award selection committee is comprised of former Hetman Award recipients. All award recipients will be publicly honoured at the Annual Hetman Awards Gala.

Nomination Form (deadline: June 1, 2010)

http://www.uccab.ca/HetmanBanquet/2010-hetman-nomination-form.pdf

Гранти на навчання - Заявки приймаються до 15 травня TOP

Проект пропонує підтримку молоді України для отримання магістерського ступеню у найкращих університетах світу у галузях, які Фонд Віктора Пінчука вважає пріоритетними для подальшого розвитку України. Заявки приймаються до 15 травня 2010 р.

Більшість студентів, які подавалися напряму для вступу до внз за кордоном зараз вже отримали або чекають новини про зарахування. Для багатьох перешкодою для отримання магістерського ступеню за кордоном може стати фінансове питання. Якщо Ви з цим зіткнулися, ще є можливість отримати грант на навчання.

Більшість стипендій і грантів за кордоном прив'язані до певних програм чи університетів, тому якщо Ви ще не отримали фінансування, то маєте ризик так його і не побачити.

Всесвітні студії - єдина програма в Україні, що надає гранти студентам, враховуючи особливості вступу українців до вишів інших країн.

Звертаємо Вашу увагу на те, що:

1. Проект пропонує підтримку громадянам України віком до 35 років для отримання магістерського ступеню у найкращих університетах світу1 у галузях, які Фонд Віктора Пінчука вважає пріоритетними для подальшого розвитку України. На період 2009 – 2011 рік такими галузями є: сільське господарство, довкілля та екологія, право та державне управління. Однак, Фонд може надати підтримку студентам, що бажають навчатися за іншими спеціальностями, якщо вони аргументують важливість обраного фаху для розвитку україни.

2. Дедлайн подачі заявки на отримання гранту - 15 травня 2010. Враховуючи особливості зарахування у внз в рыхних країнах, Фонд може розглянути Вашу заявку пізніше (але вона має бути заповнена до 15 травня, Ви зможете отримати грант в разі успішного проходження співбесіди і при умові, що Ви отримаєте підтведження про зарахування до внз). Подробиці читайте тут.

Сайт проекту Всесвітні студії www.worldwidestudies.org


Olesya Storozhuk
UNISTUDY.org.ua - International Education
univer.list@gmail.com
+38 066 310 31 33
Kyiv Student Council, Ukraine


unistudy.org.ua - Молодіжний інтернет-ресурс року ("Молодіжний рейтинг року 2009")


http://www.linkedin.com/in/olesyastorozhuk
http://twitter.com/unistudy

http://worldwidestudies.org

Ukrainian diaspora comes to life in New York TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/66001/
May 6, 2010

 
NYC Ukranians in anti-Yanukovych demo.  
Ukrainians in New York take to streets to protest Russian fleet

Olena Tregub

An estimated 200 Ukrainians in New York City on May 3 rally to protest President Viktor Yanukovych’s policies, which they view as undemocratic, anti-Ukrainian and pro-Russian, especially the agreement to let the Russian Black Sea Fleet remain in the Crimean port city of Sevastopol until at least 2042.

[...]

The demonstration took place as Gryshchenko
 attended a conference on the Nuclear Non-Proliferation Treaty at the United Nations. “We wanted to show the minister how angry the Ukrainian diaspora is,” explained Tamara Olexy, the president of the Ukrainian Congress Committee of America, the main organizer of the rally.

[...]

Emotions ran high. “We came here today to protest against Yanukovych, who is sending Ukraine backwards from its freedom and trying to re-unite it with Russia,” said American-born Vitold Slovyanynov, 15, of Pennsylvania. One of the oldest participants, Jan Cherniavskyy, 93, from New York, said he was protesting against Russian attempts to enslave Ukraine.

The slogans of the rally were highly dramatic: “Impeach Yanukovych!,” “Ukrainian freedom is not for sale!,” “Ukrainian independence is in danger!,” “Back to USSR!?,” “Gas in exchange for independence?!,” “Moscow, get out of Ukraine!,” “Holodomor was a genocide!”, “Yanukovych – Judah!.”

Several people with the red-and-black Organization of Ukrainian Nationalists flag chanted: “Stepan Bandera and Roman Shukhkevych are heroes of Ukraine!”

The young generation of more recent arrivals was less concerned about historic issues than with the future of Ukraine. “I think the gas-fleet deal with Russia is against long term geopolitical interests of Ukraine,” said Tetiana Sears, a Columbia University graduate from Dnipropetrovsk.

[...]

Taras Glum, a banker, said that “many people feel that [revolution] is a dead-end for Ukraine’s future, but we should follow the Polish way.” He said Poland’s Solidarity movement created an alternative to the government and brought to power not politicians, but regular people, who wanted change....

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/66001/

USA's bad faith toward Ukraine - Statement to Congressional Committee on Foreign Affairs TOP
House Committee on Foreign Affairs

April 21, 2010

Hearing on: Stopping the Spread of Nuclear Weapons, Countering Nuclear Terrorism: The NPT Review Conference and the Nuclear Security Summit

Statement submitted by Robert A. McConnell
Co-Founder, U.S.-Ukraine Foundation

Chairman Berman, Ranking Member Ros-Lehtinen and
Distinguished Members of the Committee

As the Committee looks at the very important issue of nuclear weapons, their proliferation and the potential of their use by terrorists as well as reviewing the results of the April 12-13 Nuclear Security Summit, I offer comments and a historical perspective related to one country most in the news during the Summit - Ukraine.

I do not speak for Ukraine or for anyone in Ukraine, however Mr. Chairman, as you are aware, I am one of the founders of the Washington, D.C.-based U.S.-Ukraine Foundation that, having established an office in Kyiv in 1990, is among a select few with an American presence in Ukraine since before independence. Therefore, I speak for myself and my comments are based upon personal knowledge gained from trips to Ukraine made before we opened our office there, meetings with Ukrainian government officials that began before independence, hundreds of hours spent with the leadership of Rukh (the “Movement” that was established in 1989 and was a fundamental catalyst to Ukraine’s drive for independence), as well as having participated in numerous meetings between officials of the Ukrainian government and officials of our own government in the early 1990s and since.

I am disappointed with what I believe to be the embarrassing lack of recognition on the part of our government of the historical reality of Ukraine’s contribution to nuclear security, the apparent lack of appreciation for the political significance of the decision by Ukraine’s President Viktor Yanukovych to continue Ukraine’s role in contributing to worldwide nuclear security and our, the United States’, all too familiar stance of minimalism when dealing with countries that cooperate with us. Here I will explain. I believe the Ukrainian reality and our treatment of Ukraine should be of great and continuing significance to this Committee.

Last week Ukraine’s President Viktor Yanukovych made headlines at the Washington Nuclear Security Summit with his announcement that Ukraine has agreed to dispose of all of its weapons-grade highly enriched uranium before 2012. The only nation at this summit to have made such a decision, Ukraine’s decision is unique and distinctive in its boldness. However, lost among the reports and statements was what I believe to be a long history, and a much more powerful story about Ukraine’s role and leadership in the arena of international nuclear security and our far too measured and conflicted response, as always, to Ukraine’s actions. Ukraine’s voluntary efforts to become nuclear-free began long before independence and certainly before the Budapest meetings and agreements of 1994. Unfortunately our reactions to those efforts have consistently been colored by Russo-centric attitudes and preferences.

During the evening of April 26, 1986 – 24 years ago next Monday evening – there was an explosion at one of the reactors of the Chornobyl Nuclear Plant in Ukraine, a fact now well known throughout the world. However even today we do not have a complete understanding or information about the consequences of this disaster then and its ongoing ramifications because the Soviet Union took on a major cover-up of this nuclear explosion. We do know that there were devastating consequences in Ukraine, as well as throughout the region and the radioactive plume spread its lethal poison into northern Europe. However, what we, those living outside Ukraine and beyond the area of the catastrophe and disaster, also do not fully understand or appreciate is the visceral reaction to the cover-up of that explosion within the then-Soviet Union, in particular the reaction in Ukraine’s capital Kyiv, located only kilometers from the explosion site, as well as the subsequent political reaction and consequences of the radioactive catastrophe. Ukraine is among only a handful of countries or locations that have ever experienced the profound fear, complete disruption and destruction caused by an uncontrolled or unexpected nuclear reaction. And, it is Ukraine’s political reactions to Chornobyl that we need to understand and history needs to record clearly.

Moscow, which then still controlled all dissemination of information throughout the Soviet Union, did not announce or warn the people of Ukraine or nearby Belarus of the Chornobyl accident. When European scientists raised an alarm, on the morning of April 28, Moscow initially denied an accident had occurred. Finally that evening, a Soviet broadcaster announced the following, “An accident occurred at the Chornobyl Nuclear Power Plant and one of the reactors was damaged. Measures have been undertaken to eliminate the consequences of the accident. Aid is being given to those affected. A government commission has been established.” The accident was played down and life went on as usual in the Soviet state. Though, as was later learned, Kyiv’s Communist political elite knew, or had suspicions about the disaster and began to evacuate their families, within the first 72 hours after the explosion. However, millions of people within 100 km of Chornobyl, which included Kyiv, and outlying suburbs and villages, had no information whatsoever. On April 30, the lead story in Soviet media was about flowers in Ukraine and preparations for the May Day parade. The public was assured that “the air and water around Kyiv was fine” though we now know the radiation plume returned over Kyiv with increasing amounts of radiation. For the people of Ukraine the first genuine indication that a catastrophe had occurred on their land was on May 1 during the enormous annual May Day parade on Khreshchatyk Street in the city center. As was the custom, all workers and schoolchildren had the day off either to march in or watch the parade. The residents of Kyiv – men, women, children carrying flowers - assembled and participated with no knowledge of the danger in the city’s air. Then, as the marchers in the parade passed the reviewing stand expecting to see the Communist Party elite and government officials, they saw instead near empty stands. The Party elite and high government officials had evacuated, some not only taking extended family and pets but even their prize horses!

Not until May 5 – ten days after the explosion – and only after public outcry from Europe and government pressure from the West did the Kremlin admit to the completely uncontained nature of the explosion and the extent of the radioactive disaster.

The truth of the Soviet Union became fully exposed to its people. In a moment of danger, their leaders had abandoned them completely. The reality of those vacant stands, the delayed and sporadic news about where officials had gone and why, that the government and the Communist Party ignored the people and lied to them about the terrible reality of radiation falling around them, including on their children proudly marching to honor their “Union,” resulted in unequivocal and systemic distrust, as well as undisguised disdain of the system by the citizens of Ukraine.

I add that the truth of the Soviet system also was contemporaneously reconfirmed to us here in the West, at least to those who were paying attention. Aid to victims was gathered and shipped to areas immediately outside the Soviet Union. For instance, flights from Chicago to Poland became routine and were an easily recognizable part of basic aid provided in the months after the Chornobyl disaster. However, Soviet authorities held steadfast to their decision that no Western aid – none – would be sent to Ukraine. American doctors were allowed to fly into Moscow to assist there, but none were allowed into Ukraine. These aid efforts were reported and highlighted in the West but the disparaging treatment of the people of Ukraine, the people most affected, never seemed to trigger any genuine official or media outrage. Indeed to the contrary, as an example, the key cover story about the event in the U.S. News and World Report was titled “Nightmare in Russia.” Then-Editor David Gergen cynically dismissed any suggestion that the title was misleading.

Eventually, significantly more than a year after the nuclear explosion, Western aid finally was allowed into Ukraine. No one will ever be able to define adequately the human cost of the unnecessary delay.

This information is important to place into context, not only to the reality and the implications of this reality within Ukraine, but to add a critical perspective to the history of the American’s on-again, off-again infatuation with Moscow and our frequently myopic Russo-centric attitudes and policies.

I will not go into Ukrainian stories and examples of the devastating human toll of Chornobyl’s radiation, there have been many reports and the truth of all the dimensions of destruction – physical, economic, personal -- have not been and can never be fully appreciated. I focus here on the social and political consequences.

There were many elements that brought people together in 1989 to form Rukh – or as it was originally known “Rukh – The Popular Movement of Ukraine for Restructuring” – but one and perhaps the most universally visceral elements was the population’s rage over official – that is Moscow’s – silence about Chornobyl and the cynical desertion of Kyiv and the people by Party leaders, both of which put the lie to Mykhail Gorbachev’s widely heralded programs announced in February 1986, only months before Chornobyl, to “restructure” (perestroika) and make more transparent (glasnost) the social and political system of the Soviet Union. Continuing disregard for the people by “the Center” – the officials at the Kremlin in Moscow -- was manifest. Gorbachev’s subsequent palliatives were too little, too late.

The feeling that the center had shown itself to have no regard for the people, no fundamental morality, no sense of right and wrong, no business having authority over nuclear materials and no business having authority over Ukraine ran deep. This outrage was felt by all citizens of Ukraine, those identifying themselves as Ukrainians, or as Russians, or Poles, Jews, Muslims – everyone. They wanted governmental power and authority removed from distant Moscow and placed within Ukraine – where the people of Ukraine could see and get to their governmental officials.

It is this dread of nuclear disaster, the experience with the health consequences – the immediate rise in infant deformities, increase in the number of stillbirths, acute illnesses and later impotence among the disaster clean-up workers, increase in the number of child thyroid cancers, bizarre malignancies – that were a strong impetus for the citizens of Ukraine to reject the nuclear option.

And this is a most remarkable political fact that must be stated: in 1989, in its founding documents – The Program and Charter of Rukh: The Popular Movement of Ukraine for Restructuring -- the citizen’s movement called for many things, but clearly and unequivocally called for Ukraine to be a nuclear-free state. Whereas some news media and analysts at the time considered this point to be of only mild relevance, a type of “feel-good-throw-away line” – the reality was that this point was one of passionate debate among the founders of Rukh. The desire for Ukraine to be nuclear-free was overwhelming. The only real concern within the debate was argued by those who bluntly asked the question if Ukraine was ever to rid itself of its nuclear materials, where would those materials go? To Russia, with its Moscow leadership whom they did not trust?

The fact that as early as 1989, there were those among Ukraine’s political leadership who knew and understood the full danger of nuclear materials, and on principle, insisted that Ukraine be nuclear-free and memorialized that position in guiding political documents has never been fully understood or appreciated in the West.

When I first visited Ukraine in March 1990, I spoke with people of all types, leaders of Rukh, government officials, the man-on-the-street, dissidents, leaders of the Jewish community, prominent writers and religious leaders and their universal feeling about nuclear materials was clear – they wanted their country to be nuclear-free. This was not mentioned occasionally, this was mentioned in every meeting, in every conversation – private, and public. This was a strong and visceral objective of the people of Ukraine. Chornobyl may have made worldwide headlines and been the subject of many studies and conferences and its clean-up may continue as a government-to-government issue, but the Chornobyl disaster also was a message and a political symbol – a rallying point in Ukraine. The Kremlin’s fundamental inhumanity was exposed when the children of Ukraine were exposed and their safety was shown to be of no interest to the leaders of the mighty Soviet Union.

Ukraine’s drive to be nuclear-free did not end with the Rukh founding documents in 1989. In July 1990, Ukraine’s parliament adopted a Declaration of Sovereignty and prominently included was the declaration that Ukraine was to be nuclear-free. Then on August 24, 1991, Ukraine declared its independence. Stated prominently in the Act of Declaration of Independence of Ukraine was the call for a “nuclear-free” state, which was the run up to the December 1 referendum for independence that again highlighted the desire to make an independent Ukraine nuclear-free, a referendum, supported by more than 90% of the voters!

If ever there is a country that has had both a reason and a determination to be nuclear-free, it is Ukraine. Ukraine’s actions did not stop with declarations, but continued after independence. Ukraine acted upon its declaration: officials sought a way to dismantle and dispose of aging nuclear missiles. As mentioned earlier, in the early 1990s, the last people Ukraine trusted with anything that could endanger the lives of the people of Ukraine were the power elite in Russia, under the direction of the Kremlin. Ukrainian officials wanted to turn over Ukraine’s warheads to the United States and said so many times, on many occasions. Moscow, however, vehemently protested Ukraine’s position, insisting that the warheads be delivered to Russia. I was in meetings and I was, on occasion, an intermediary to these discussions.

And herein is a serious point of frustration and the crux of the perspective on Ukraine’s role that prompts this testimony.

Many disparaging media reports and much political analysis at the time suggested Ukraine had to be cajoled into giving up its nuclear warheads, or that Ukraine demanded to be “paid off.” I am not going to comment in detail about this disinformation or its origins, but again, I think it is important a certain historical perspective and reality be presented. During an intense debate throughout 1993-1994, we – the United States – no doubt, I believe, with outrageous pressure from the Kremlin – insisted that Ukraine turn over its nuclear warheads to Russia. We insisted that they turn over the weapons that they had been wanting off their soil since 1986 to the one government, the one country, to which they did not want to give them. We insisted Ukraine turn over its nuclear warheads to Russia when Russia was demonstrably the greatest external threat to Ukraine’s independence, fomenting political unrest in Crimea through various military and political agencies of the Sevastopol-based Russian Black Sea Fleet. The United States government surely knew this, but our obsession with non-proliferation at any price and traditional infatuation with Moscow led us, embarrassingly, to try to isolate Ukraine and turn the country into an international pariah. Ukraine had a long history and publicly stated commitment to become nuclear-free but not under the absurd conditions we demanded. We disparaged Ukraine’s resistance to being coerced into acting against its best interests. Any hesitancy, all reluctance, on the part of Ukraine was because of our insistence that it not give its nuclear warheads to us or any western power but instead turn them over to Russia!

In the end Ukraine agreed to send the missiles on its territory to Russia for dismantling, but as a security measure, insisted that the enriched uranium found in the warheads be returned to Ukraine. Ukraine’s independence was not yet solidified and the fear of a resurgent Russian imperialism was palatable and the evidence of Moscow’s disruptive proclivities readily apparent. Ukraine also insisted the United States participate in the transfer and dismantling of the weapons to which the United States agreed and the uranium was returned modified as fuel assemblies for power plants. In December 1994, the Budapest Memorandum of Security Assurances was signed in which Russia, the United States and the United Kingdom agreed to respect Ukraine’s borders in accordance with the principles of the CSCE Final Act and agreed to abstain from the use or threat of force against Ukraine, including economic coercion, and to bring any incident of aggression against Ukraine by a nuclear power before the United Nations Security Council.

Any record that hides these facts or implies anything different is wrong and a disservice to both Ukraine and to the historic and important lessons to be taken from Moscow’s negligence in its nuclear program and its indifference to the consequences of the failure of that program, as well as a continuation of our ostrich-like foreign policy toward the Kremlin. We properly speak about the danger of nuclear weapons and materials falling into the wrong hands and hypothesize about potential consequences to make our case. We don’t need hypothetical examples, we have a genuine example in Ukraine and Ukraine provides the honest example of people’s reaction and the choice they made. We cheapen our arguments and diminish the human costs of a lesson learned by not recording clearly that Ukraine and her citizens have led the world in voluntary nuclear disarmament and why. We continue to expose a certain degree of bad faith in our own policies as long as we do not fulfill all of the promises we made to Ukraine in return for its action in sending its nuclear missiles to Russia.

And finally, we miss a very important signal from the government of the newly elected President Yanukovych if we do not prominently acknowledge and honor that he is continuing to pursue a genuine and uniquely Ukrainian policy of voluntarily disposing of nuclear materials.

This policy, born of tragedy, is one that originated with the desire of the people of Ukraine and one that in significant part led to Ukraine’s independence and the collapse of the Soviet Union. This continuing Ukrainian policy also is one that each government of Ukraine has pursued since independence despite the overwhelming evidence that the United States treats those countries that are problems better than we do those countries that cooperate with us. This should be of interest and concern to this Committee.

Sambir project cited as step in improving Ukrainian-Jewish relations TOP

Ukrainian News, April 15 - 28, 2010, Vol. LXXXIII No. 8

By Marco Levytsky
and Alexandra Chyczij



l. to r.: Mark Freiman, President of the Canadian Jewish Congress; Meylakh Sheykhet, Director for Ukraine, American Union of Councils of Jews in the Former Soviet Union; Borys Wrzesnewskyj, MP Etobicoke Centre.

A project to memorialize the site of mass killings of Jews by the Nazi occupiers of World War Two Ukraine is being cited as a stepping stone to improving Ukrainian-Jewish relations in Canada.

"If we can show success in a place like Sambir, then my goodness, our communities can come together and can work together on projects. And what a tremendous success that would be, not just the community, but for the new Ukrainian state that can finally exit from its post-Soviet era into a free independent state in the full meaning of which we understand such countries in the West," said Etobicoke Centre MP Borys Wrzesnewskyj, who is spearheading this project along with Mark Freiman, President of the Canadian Jewish Congress, at an April 11 press conference held at the Ukrainian National Federation building in Toronto, to which Ukrainian News was hooked up to by speakerphone.

"This stands as an example to both of our communities about the possibilities of positive relationships of finding projects that mobilize the best in our cultures, that promote understanding. We never forget the past, but we need to look to the future as well," echoed Freiman.

Nevertheless, he noted that rebuilding relations may be a long process.

"Our respective communities have everything to gain by improving understanding, by finding areas in which we can cooperate. I think it is the case that communities and nations that are horribly damaged by history need time to heal and sometimes the scars remain a long time. So the steps sometimes have to be small steps and they have to be measured steps. Confidence has to be built on both sides," he said.

Joining Wrzesnewskyj and Freiman were Meylakh Sheykhet, Director for Ukraine, American Union of Councils of Jews in the Former Soviet Union, and Stephen Bandera, grandson of World War II Ukrainian nationalist leader Stepan Bandera, who was hired by Wrzesnewskyj to work as an archivist on the project.



Stepan Bandera, journalist Andrij Wynnyckyj, Borys Wrzesnewskyj and Meylakh Sheykhet at press conference. Photo: Myroslava Oleksiuk

In a statement to the Ukrainian community of Canada, released at the press conference, Sheykhet noted that "the history of Jewish-Ukrainian relations includes many positive pages" including Jewish support for Ukrainian independence starting from the 19 century, during the 1918-1919 period, Jewish participation in the Ukrainian Insurgent Army (UPA) as part of the underground struggle against Soviet occupation during and after WW2 and "the total solidarity and full support In the Jewish community for today's Ukrainian statehood beginning from the 1991 referendum and continuing down to the present day."

He noted there were darker parts of Jewish history in Ukraine, but added that "those parts occurred at a time when Ukraine was not independent and that Ukrainian yearnings for independence were brutally exploited in the interests of Nazi ideology and later by communism, monstrous totalitarian ideologies that competed in brutality and in the self interest of their dictatorships."

"We cannot grant forgiveness for the lost lives of innocent Jewish victims but we MUST understand that some among the Ukrainian people were enlisted to serve ideologies that at bottom were completely at odds with the historical reality of Ukrainian sympathy to the Jews and the fact that our communities lived side by side for hundreds of years. Horrible influences encouraged some Ukrainians to participate in implementing Nazi and Communistic ideology. We know that the majority of the Ukrainian people never glorified such people, just as the Jewish community never glorified Jews who became communists."

"Jewish philosophy assigns primary guilt to the initiators of the brutality," Sheykhet added.

Bandera noted that the Sambir project was based on 'age-old Christian principles' and added that "relations between our communities need a lot more success stories a lot more examples of positive cooperation."

He also related how, during the Deschenes Commission hearings on War Criminals in Canada, his family was represented by a Canadian Jewish lawyer and was, at one stage, approached by lawyers for Ernst Zundel who were told flatly that they would have no dealings with Holocaust deniers because Ukrainian nationalists were also imprisoned in concentration camps and documented the fate of Jewish prisoners.

Two-and-a-half years ago, Wrzesneswkyj was approached by Freiman, to help him in his effort to commemorate the burial ground of his forefathers in Sambir, Lviv Oblast, and took up the cause without hesitation. Freiman's parents, survivors of the Holocaust, lived to tell their son about the vibrant 10,000 strong Jewish community in pre-war Sambir, and the horrors which befell them at the hands of the Nazis. Freiman has made it his personal mission to ensure that the Jews who died in Sambir are properly remembered.

After his first meeting with Freiman, Wrzesneswkyj resolved to find out what had happened to the Jewish community in Sambir. He retained historian Professor Orest Subtelny, whose research revealed that prior to WWII, Sambir was a multicultural town of 26,000 residents: 12,000 Poles, 10,000 Jews and 4,000 Ukrainians. During WWII there had been three massacres in Sambir. In the first, 1,200 Ukrainians were executed by the Soviets. In the subsequent two massacres, which took place in Sambir's Jewish cemetery and in nearby Rawniki Forest, the Nazis exterminated most of Sambir's Jewish population. In the end, only 100 of Sambir's 10,000 Jews survived the Holocaust.

In the 1970's, the Soviets completed the work of the Nazis by ploughing under the ancient Jewish cemetery in Sambir and ensured that only an overgrown mound of earth remained in Rawniki Forest to bear testament to the horrors perpetrated by the Nazis.

Wrzesneswkyj also solicited the assistance of Bandera to travel with him and Freiman to Sambir to see what could be done. There they learned that a local candidate, seeking to gain questionable advantage in a mayoralty race, removed the Star of David which marked the site of the Jewish cemetery, and replaced it with three large crosses, ostensibly because there were also Christians buried in the cemetery.

While in Ukraine, the Canadians met Sheykhet, a soft-spoken man who has devoted his life to preserving Ukraine's Jewish cultural heritage and Wrzesneswkyj flew him to Toronto to meet with the Ukrainian and Jewish diasporas.

April 8, Sheykhet addressed an audience of several hundred Ukrainian Canadians at the Ukrainian Canadian Art Foundation in Toronto in flawless Ukrainian, a language he insisted on lecturing in at the Odesa Institute of Telecommunications, even during Soviet times. He spoke of the many centuries of peaceful co-existence of Ukrainians and Jews, as well as the dark pages, which he believes were instigated by third forces, which continue to sow discord between the two communities.

Iryna Korpan, host of OMNI's Svitohliad program, spoke about the great sacrifices many Ukrainians made during WWII to shelter their Jewish neighbours and friends. Iryna's grandmother, who was widowed during the war and left with three young children, was named a Righteous Gentile by Yad Vashem, for sheltering three Jewish neighbours in her home during the Nazi occupation. Tragically, she and her Jewish neighbours were betrayed, and she was executed by the Gestapo. Iryna called upon the Jewish community to ensure that Metropolitan Andrey Sheptytsy be recognized in Yad Vashem as a Righteous Gentile.

Alti Rodal, Executive Director of the Ukrainian Jewish Encounter Initiative, funded by Ukrainian Canadian businessman James Temerty, asked to address the audience. She stressed that the evening could not go by without speaking of the Ukrainian enablers of the Nazis and called upon the people of Ukraine and the Ukrainian government to make amends for the past.

At the conclusion of the evening, Freiman observed that the spirit of cooperation shared with Wrzesneswkyj and Bandera was emblematic of the respect that all Canadians have for the Rule of Law, human rights and equality.

When asked at the April 11 press conference about holding a similar meeting with the Jewish community, Freiman replied: "I am very focused on beginning to find ways to bring people together to see the commonalities, but I have to be honest. I'm focused on success rather than failure and putting people into positions where they will do the right thing because they understand it's the right thing to do rather than prematurely putting them into situations where they feel cornered, trapped, accused of one thing or another, and the result of that sort of meeting would put us back rather than forward. When we have our meetings they'll be meetings that are premised on ideas not on confrontation."

"I apologize for the slowness of the process, but we have a lot of misunderstanding to un do and we have to find the right conditions and the right confidence building moves that allows us to see our common interests," he added.

Wrzesnewskyj later told Ukrainian News that Freiman had nevertheless committed to holding such a meeting within three months.

Reporters Without Borders: Open letter to the Ukrainian President
TOP
http://en.rsf.org/ukraine-open-letter-to-the-ukrainian-28-04-2010,37218.html

Dear President Yanukovych,

Reporters Without Borders, an organisation that defends journalists and press freedom worldwide, has closely followed your recent statements and actions regarding the media in Ukraine and would like to share its surprise and concern with you.

Your government's behaviour towards the media conflicts with what you told the Parliamentary Assembly of the Council of Europe, namely that reinforcing democracy was an "absolute priority" and that "it is free, independent media that must ensure society's unimpeded access to information." We are puzzled by the difference between your statements and the recent conduct towards the media.

Many journalists were barred from a news conference which you and your Russian counterpart, Dmitry Medvedev, gave in Kharkiv on 21 April. Reporters Without Borders is astonished by this, as it violates the very principle of a news conference and is the exact opposite of what you recently said in response to our press release of 16 April. The excluded journalists were forced to watch the news conference from a room set aside for this purpose, and had no chance to ask questions. A news conference is supposed to give an opportunity for questions and answers and an exchange of views. The Kharkiv news conference did not fulfil that role. We wonder what the point of this news conference was if most of the journalists were unable to participate.

Speaking through your deputy chief of staff, Hanna German, a few days before this incident, you announced that you would meet some of the journalists who had been attacked in recent weeks, including those working for the newspaper Express in Lviv. There was also talk of creating a special commission of enquiry into the violations against these journalists. These very positive initiatives are unfortunately deprived of meaning if they are followed by such an incident.

We had been reassured by your statements, interpreting them as a sign of determination to reinforce and protect the freedom of the Ukrainian media. We had hoped to see signs of improvement in the situation of journalists, not such a flagrant violation of access to information. Reporters Without Borders would like to think that your undertakings are firm and not just declarations of intent.

We therefore hope that your government will do what is necessary to ensure that journalists are able to work in the manner that is normal in a democratic country, especially as Ukraine is a member of the Council of Europe and, as such, a signatory of the European Convention on Human Rights. Reporters Without Borders would also like to remind you of the importance of media diversity and respect for journalists under the rule of law.

We thank you in advance for the attention you give to this letter.

Sincerely,

Jean-François Julliard Secretary-General

Russia wants quick conquest path to Ukraine TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/65860/
May 5, 2010

Russian ambassador hopes agreement on construction of bridge across Kerch Strait will be signed

 
The "quick path" to conquest of Ukraine.  
Russian Ambassador to Ukraine Mikhail Zurabov has said he hopes that the Ukrainian and Russian presidents will soon sign an agreement on the prospects for the construction of a bridge across the Kerch Strait and set a date for the start of its construction.

Russian Ambassador to Ukraine Mikhail Zurabov has said he hopes that the Ukrainian and Russian presidents will soon sign an agreement on the prospects for the construction of a bridge across the Kerch Strait and set a date for the start of its construction.

He said this at a meeting with Crimean Parliament Speaker Volodymyr Kostiantynov in Simferopol on Wednesday.

Zurabov noted that the construction of a bridge connecting Russia's Taman region and Crimea would be an impetus to the economic development of the peninsula, and added that in view of the 2014 Sochi Winter Olympics, it would be possible to talk about the possibility of creating a single resort complex that will unite the Ukrainian and Russian resort structures on the Black Sea coast.

Keeping criminal Russian diplomats out of the U.S. TOP

http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/04/29/AR2010042904613.html
April 30, 2010

Editorial

ONE THING the Obama administration's "reset" of relations with Russia hasn't changed is Moscow's imperviousness to accountability for criminal offenses by its government at home and abroad. The regime of Vladimir Putin rivals those of Iran or Syria for murders or acts of terrorism outside its borders, including hits in London, Vienna and Dubai; it also has persecuted or confiscated companies with Western owners or shareholders. In no instance has it accepted responsibility. Russian hit men charged by foreign police and prosecutors brazenly serve in the national parliament.

That's why the State Department would do well to take up the recommendation of Sen. Benjamin Cardin (D-Md.), who this week proposed the cancellation of U.S. visas for 60 Russian officials involved in a particularly shocking series of crimes. The case concerns an American-born investor, William F. Browder, who was expelled from Russia without due process or even an official explanation. Subsequently, Russian holding companies he had set up were seized by a group of police and security officials and used to obtain $230 million in bogus tax refunds from the Russian government.

When a young Russian lawyer hired by Mr. Browder, Sergey Magnitsky, tried to expose the fraud, he was arrested by some of the same officials involved in the crime, held without trial in one of Russia's worst prisons, tortured and denied medical treatment in an attempt to force him to drop his charges. His death last November in a prison hospital created a brief uproar in Russia; President Dmitry Medvedev, who has sought to project a reformist image, pledged to get to the bottom of the matter.

In the end Mr. Medvedev did little. A few prison officials were dismissed, and a law was changed so that persons accused of tax evasion -- the charge used against Mr. Magnitsky -- cannot be imprisoned. But there have been no criminal charges, and the senior officials who perpetrated or abetted the theft and the subsequent abuse of Mr. Magnitsky remain untouched. According to Mr. Cardin, they include "high-ranking officials from the Russian Interior Ministry, Federal Security Service (FSB), General Prosecutor's office, Federal Tax Service, Federal Prison Service and judges in the Russian court system."

In a letter to Secretary of State Hillary Rodham Clinton, Mr. Cardin, who chairs the U.S. Helsinki Commission, points out that a 2004 presidential proclamation prohibits corrupt foreign officials and their family members from entering the United States and obligates the State Department to take action against them.

By pulling the visas of the 60 officials and their families, the Obamaadministration could send a crucial message to Moscow: "Reset" doesn't mean impunity.

Interview: 'The Only Politically Acceptable Explanation Is To Blame Polish Pilots' TOP

http://www.rferl.org/content/Interview_The_Only_Politically_Acceptable_Explanation_Is_
To_Blame_Polish_Pilots__/2027121.html

RFE/RL Georgian Service correspondent Nino Gelashvili talked to political expert Przemyslaw Zurawski vel Grajewski of the Natolin European Center in Warsaw and the University of Lodz about the emerging political situation in Poland.

[...]

Are you hopeful the real cause of the crash will be uncovered?

Zurawski vel Grajewski: By the Russians? Of course, no. Whether the Polish services are able to do that, since the crash took place on Russian territory, I don't know. What I can say is that the only politically acceptable explanation is to blame Polish pilots. Because any other explanation would be cause for a huge scandal.

It could have been a mistake by the Russian air-traffic controllers, or the crash of a Russian-produced and Russian-repaired plane, or a deliberate action by the Russians -- all three of these scenarios would cause a huge international scandal. So the only acceptable political explanation is to blame the Poles. I think this will be the result of the Russian investigation.

RFE/RL: Many people think Poland's relationship with Russia is going to change. Some say they will grow warmer, some say colder. Both of those views are now colored by the events of April 10. Do you see any potential for ties to improve?

Zurawski vel Grajewski: There's an expectation among a large part of the Polish population that ties will improve. In my opinion, it's very naïve, but that's the way it is and that's part of our political reality. It's based on emotions. Ordinary Russians showed sympathy for our tragedy. On the other hand, we have to remember that there are real, tangible contradictions of interests between Poland and Russia. I mean contradictions in the energy dimension, contradictions as far as the future enlargement of NATO to include Georgia and Ukraine.

A lot depends on the Americans. If they maintain this "reset" policy with Russia, there will be no external power to support us. If we are too weak to oppose Russian interests, that could help reduce tensions. But the real reason for the reduction would be the fact that Russia was winning the game, not because the contradictions would disappear. Very few people speak publicly about this contradiction of political interests. The ones who could died in the crash.

RFE/RL: Do you think the Polish people care about the stance their future leader will take on Russia? Will it be an important election issue?


Zurawski vel Grajewski: Yes, I think it will. But Poland is deeply divided on that. I mean, there are a lot of people who think that we are too small and too weak to act independently. We currently have no American support, and of course no support from the EU, which is governed by the pro-Russian Germany and France. So we can do nothing -- that's one point of view.

The other point of view -- represented by a minority, by the late president's camp -- is that we have no other choice but to defend our own interests in cooperation with our smaller partners in the region. But I think this political camp is on the retreat. It has suffered the worst casualties.

I'm afraid that this naïve point of view of relying on Western support will prevail and that we will try to "reset" our relations with Russia as well. And I'm afraid that Russia will play the way it played in 2006, with the Hungarians and the Czechs on one side and Poland on the other. At that time, the Czechs and Hungarians were good guys, and we were bad. Now, I think, we'll be chosen to be the good guys while the Baltic states will be the bad guys. And Poland won't be able to support Georgia as a state. The Polish state is paralyzed now. It will take a year, maybe two. ...It's a dangerous situation for all of us.

Complete article: http://www.rferl.org/content/Interview_The_Only_Politically_Acceptable_
Explanation_Is_To_Blame_Polish_Pilots__/2027121.html


Norway's Nazi collaborators sought colonies in Ukraine and Russia TOP
The documents consist of correspondences between collaborationist leader Vidkun Quisling's advisers. One adviser suggests in a letter dated June 26, 1941 - four days after Hitler invaded the Soviet Union - that northern Russia would be better used by Germanic peoples because Slavic peoples "don't know how to make use of the land."
Stalin bus begins driving through St Petersburg TOP

http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/europe/russia/7683577/Stalin-bus-begins-driving-
through-St-Petersburg.html

06 May 2010




The commuter bus, a private initiative spearheaded by a pro-Stalin blogger, is to run through Saint Petersburg's historic centre as Russia prepares to commemorate the 65th anniversary of the defeat of Nazi Germany on May 9...

Complete article:http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/europe/russia/7683577/

Українська діаспора у США показала Грищенку, яка вона зла TOP

http://unian.net/ukr/news/news-375483.html
05.05.2010




Акцію протесту проти продовження перебування російського флоту в Криму провела українська громада у США.

Протест відбувся під час дводенного візиту Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка до США.

[...]

Міністр до співвітчизників так і не прийшов. Коли стало зрозуміло, що зустріч української громади з Грищенком не відбудеться, демонстранти перемістилися до російської Місії при ООН. Спостерігачами українських політичних демонстрантів стали пересічні американці, які часто зупинялись і розпитували причину протесту.

[...]

Ініціатором акції був УККА, до нього долучилося чимало інших громадських організацій: "Українська нова хвиля", Союз українок Америки, Організація української молоді "Суста". Публіка зібралась досить різноманітна: були і такі поважні представники старшого покоління  діаспори, як Аскольд Лозинський, прийшли і діти американських українців, які уже майже не говорять українською.

Було багато молодих людей, які нещодавно приїхали у США на навчання чи на роботу.

Ціла стаття: http://unian.net/ukr/news/news-375483.html

Українці Португалії демонструють і вимагають терміново переобрання Президента України
TOP



Hезважаючи на робочий день біля Посольства України у Португалії зібралися небайдужі українці,  які прийшли підтримати спільну заяву українських громадських організацій у Португалії:  Спілки Українців у Португалії, Асоціації Українців у Португалії  «Собор»,  Християнського руху Українців у Португалії, щодо подій в Україні.

Після палких виступів голів громадських організацій, що на фактах довели державну зраду Президентом України, уряду та частини парламенту, яка ратифікувала ганебну угоду, громада одноголосно підтримала вимогу щодо терміново переобрання Президента України, Верховної Ради України та відставки Уряду України. Після чого заява була передана до Посольства України у Португалії.

Окрім того, Спілка Українців у Португалії переклала текст вимоги на португальську мову, надіслала листом у Європарламент депутатам від Португалії, а також розіслала  у португальські засоби масової інформації для ознайомлення з позицією української громади у Португалії.

Вимога

Голові Верховної  Ради України
Народним депутатам  ВР України
Конституційному суду України
Генеральній Прокуратурі  України

Незважаючи на численні погрози високих посадовців Російської Федерації щодо безпеки України у разі її вступу у НАТО, президент України Віктор Янукович, перевищуючи повноваження, дані йому Конституцією України та українським народом (а саме: статті 17-ї, у якій говориться про те, що: «На  території України  не допускається розташування іноземних військових баз, а також, що: «Захист  суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної  та інформаційної  безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу) підписав з Президентом Росії Дмитром Медведєвим у Харкові 21 квітня 2010р. угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії в Криму від 2017 р. до 2042 р.

Це вже не перший крок новообраного президента, який дестабілізує політичну ситуацію, породжуючи міжетнічні конфронтації у різних регіонах, та ставить під загрозу цілісність території  України.
Вперте мусування введення російської мови, як другої державної в Україні, що, безсумніву, зпричинеться до знищення самобутності української нації, ігнорування Закону України № 376 - V про Голодомор, зкорочування дослідницьких програм по вивченню злочинів, вчинених керівництвом Радянського Союзу, антиукраїнська позиція, щодо ролі УПА у визвольних змаганнях за Незалежність, є нічим іншим, як плановим знищенням, на догоду імперським планам чужої держави, титульної нації держави Україна

Замість чіткої програми виходу з кризи та розвитку економіки  України, Віктор Янукович підтримує кроки  Уряду України на чолі з Миколою Азаровим на виконання політичних вимог інших держав в обмін на сумнівні в стратегічному плані економічні вигоди, що є зрадою національних інтересів України в цілому.

Ми , українці, що внаслідок соціально - економічних умов нині проживаємо на території Португалії, зберігаючи за собою статус громадян України і, інвестуючи в Україну значні відсотки з нелегко зароблених коштів (доларів і євро), та, маючи бажання у майбутньому повернутись на Батьківщину, засуджуємо дії нинішнього Президента України, Уряду та Коаліції Верховної Рада України в складі антиукраїнських сил, що призводять до часткової здачі суверенітету України (майже довічне утримування військової російської бази в Україні).

Підтримуючи ініціативу демократичних сил в Україні, - ВИМАГАЄМО:

Ініціювати переобрання Президента України, Верховної Ради України та відставки Уряду України.

Вимога підтримана на народному віче проведеному 28/04/2010 біля посольства України У Португалії

Спілка українців Португалії
Асоціація українців  у Португалії «Собор»
Християнський рух  українців у Португалії
Інтернетвидання Спілки українців у Португалії -  " Українці у Португалії"
http://spilka.pt/
Емаіл-адреса Спілки Українців у Португалії:
ucranianosemportugal@gmail.com

Владімір Буковський: Кремль і досі не вибачився перед вами за Катинь
TOP
http://inozmi.glavred.info/articles/3298.html
21-04-2010


Пьотр Жиховіч, Rzeczpospolita (Польща)

Путін і Медвєдєв не зробили нічого екстраординарного. Після катастрофи під Смоленськом російські лідери поводилися так, як вчинило би керівництво будь-якої іншої держави. Полякам не варто сподіватися на зміну політики російської держави щодо Польщі. А от реакція пересічних росіян і справді була зворушливою – розповів в інтерв’ю польській Rzeczpospolita відомий російський дисидент Владімір Буковський.

Лех Качинський не повинен був летіти в Катинь. Він мав продемонструвати свій спротив діяльності Кремля, який не визнав злочину, обмежившись кількома стриманими і загальними заявами, – розповів колишній радянський дисидент Владімір Буковський в розмові з Пьотрем Жиховічем.

[...]

А чому він мав не летіти?

Аби продемонструвати свій спротив діяльності Росії. Кремль не вибачився за розстріл ваших офіцерів і, що найважливіше, не передав вам документи з пострадянських архівів щодо Катинського злочину, які для вас настільки важливі. Не оприлюднив прізвищ винних у розстрілі, не хоче починати розслідування. Тобто не дав вам нічого, окрім кількох стриманих і загальних заяв на польсько-російських урочистостях у Катині 7 квітня.

Чимало людей у Польщі сприйняли слова Путіна як сигнал, що щось змінюється.

Знаю, і здивований цим. Я читав цю промову дуже ретельно і вважаю її дуже поганою. Він говорив майже виключно про «тоталітарний режим», «тоталітаризм». Однак було не дуже зрозуміло, власне який саме режим він має на увазі. Комунізм чи, може, також націонал-соціалізм. А, може, обидва. Тільки один раз згадав про «сталінські репресії». Однак загальна думка була такою, що всіх нас мучили (невідомо хто), що всі ми були жертвами, а отже тепер уже немає про що сперечатися. Кожний, хто думає інакше, – фанатик. Це була дуже майстерно написана промова. Чимало людей, напевне, довго над нею працювали. Мене дивує, що стільки поляків на це купилися.

Після катастрофи в Польщі знову хвалили поведінку Путіна. З’явилися надії, що відносини між Москвою і Варшавою будуть тепер кращими.

Це дуже великодушно, але боюся, що також і дуже наївно. Путін діяв згідно з протоколом. Те, що роблять росіяни, – це стандарт. Абсолютний мінімум. Коли на твоїй території стається подібна катастрофа, цілком нормально, що ти висловлюєш співчуття, допомагаєш у розслідуванні. Уявіть собі, що таке нещастя, борони Боже, сталося в Польщі. На вашій території гине лідер іншої держави. Що робитимете? Те саме, що зараз роблять росіяни. Тому захоплення тим, що російська влада просто поводиться нормально, мені здається непорозумінням. Це мені нагадує старий радянський анекдот. Один чоловік розповідає: «Зустрів я Леніна, той подивився на мене, відвернувся і пішов. А міг і вбити!»....

Ціла стаття: http://inozmi.glavred.info/articles/3298.html

Президент Грузії Саакашвілі: ворожість Росії не похитне нашу відданість демократії TOP
http://inozmi.glavred.info/articles/3295.html
20-04-2010

Михаїл Саакашвілі

[...]

У 2003 році Революція троянд у Грузії була першою у хвилі народних протестів проти авторитаризму, фальсифікацій і корупції на пострадянських теренах.

Сім років потому деякі люди можуть подумати, що останні події в Україні чи Киргизстані спонукають до переоцінки так званих «кольорових» революцій. Адже вважають, що революціям не вдалося радикально змінити наш регіон.

У світлі глибоких трансформацій у моїй країні я категорично не погоджуюсь.

[...]

У випадку Грузії ми реалізовували нашу програму реформ, стикаючись з серйозними зовнішніми загрозами нашій безпеці, зокрема вторгненням Росії в серпні 2008 року. Нашій демократії нічого не залишалося, окрім як зростати під дулом пістолета – в умовах окупації і постійних погроз на адресу нашої країни.

[...]

Насправді загрози, які постали перед нами, лише укріпили нашу відданість демократії і будівництву держави, оскільки ми розуміємо, що найкращою – якщо не єдиною – гарантією нашої безпеки буде демократична грузинська держава, яка розвинула тривале партнерство із західними інституціями.

Безпеку, на нашу думку, не можна відділити від демократії. Це два боки однієї медалі.

Безпека – це усвідомлення, що ми можемо вільно обирати своє майбутнє.

Безпека – це усвідомлення, що відповідальна управління державою може дати відчутні результати.

Безпека – це викорінення бідності; це освіта; це охорона здоров’я. Це система соціальної відповідальності, яка гарантує, що здобутками розвитку скористаються всі наші громадяни.

Безпека – це забезпечення економічних можливостей шляхом постійних реформ, які створюють прозорий і привабливий інвестиційний клімат.

Безпека – це свобода слова, активні ЗМІ і ініціативне громадянське суспільство.

Безпека – це різноманітність і толерантність; вона вимагає недискримінаційної політики щодо меншин, орієнтації на багатокультурну і багатоетнічну державу, поліцію, армію і суди. Адже коли твоєю державою не керують спецслужби, найкраща гарантія безпеки – підтримка народу.

Врешті, безпека – це усвідомлення, що коли ваші лідери не виконують обіцянок, ви можете змінити їх, не виходячи на вулиці. Ви можете покластися на верховенство права і виборчий процес для задоволення вимог народу.

Наша демократія не може процвітати без безпеки, але ми ніколи не матимемо безпеки без демократії.

[...]

Лише за шість років ми перейшли від посткомуністичної економіки у стані стагнації до модернізованого вільного ринку. Ряд реформ, спрямованих на збільшення прозорості, спрощення реєстрації бізнесу і сприяння інвестиціям, катапультували Грузію на 11 місце в рейтингу Світового банку «Зручності ведення бізнесу» – попереду інших країн Центрально-Східної Європи.

Ми також успішно побороли корупцію. З 2003 року до сьогодні Грузія у рейтингу корумпованості країн Transparency International добилася більшого прогресу, ніж будь-яка інша держава світу.

[...]

Ми робили активні інвестиції в забезпечення справжнього верховенства права: судді обираються незалежною почесною радою і незабаром призначатимуться на посади на необмежений термін, що убезпечить їх від зовнішнього тиску. Найближчими місяцями ми почнемо перші розгляди справ за участі судів присяжних.

Ми також продовжуємо реформування виборчого законодавства для поглиблення нашої представницької демократії. У травні будуть проведені перші прямі вибори мера Тбілісі. Ми подбали про забезпечення всім кандидатам рівного доступу до ЗМІ, аби вони могли донести свої ідеї до виборців Грузії.

Сьогодні наш регіон – від Білорусі до Киргизстану – опинився на роздоріжжі. Попри успіхи Грузії, ми знаємо, що наша демократія – не ідеальна, і й досі в процесі розбудови.

[...]

Будівництво демократії вимагає постійної взаємодії та підтримки з боку союзників та друзів. Грузія може бути східним символом надії демократичних ідеалів – мостом до інших східних сусідів, які прагнуть до трансатлантичної інтеграції. Але для цього наша безпека і демократія повинні розглядатися як дві частини єдиного завдання – як з нашого боку, так і з боку тих, хто нам допоможе.

Михаїл Саакашвілі – президент Грузії. Ця стаття – адаптована версія промови, яку він мав виголосити 19 квітня в Гарвардському університеті.

Ціла стаття: http://inozmi.glavred.info/articles/3295.html

Competition to redesign the UCC Shevchenko Medal - deadline June 15 TOP
_blank

The Shevchenko Medal is the highest form of recognition that can be granted by the Ukrainian Canadian Congress (UCC). It recognizes individuals of Ukrainian and non-Ukrainian descent, as well as institutions and organizations, for their outstanding national contribution towards the development of the Ukrainian Canadian community. For more information about the Shevchenko Medal, please visit:

http://ucc.ca/shevchenko

Submission Deadline: June 15, 2010

Design Criteria: Black and White line design

Design Usage:

  • Hanging medallion (2" x 2" circle) with matching lapel pin (1" x 1" circle)
  • Displayed in shadowbox or on a free standing plaque (3" X 3" circle)
  • Etched into glass, crystal or acrylic productions (3" x 3" circle)

Selection Process:

The submissions will be considered by the UCC Board of Directors meeting on June 25,2010. The selected design will become the property of UCC and the submitting artist will receive a $1,000.00 cash honourarium. All other design submissions will be returned to the submitting artists.

The first presentation of the newly designed Shevchenko Medal will take place at the XXIII triennial Congress on Nov. 6, 2010 in Edmonton, Alberta on the occasion of the 70th Anniversary of the UCC.

Remembering Shashkevych: Galicia prepares for the jubilee of the initiator of a new Ukrainian literature TOP
http://www.day.kiev.ua/295816/

By Liubov DOLID
#23, Tuesday, 20 April 2010

Photo from the website ZOLOCHIV-RADA.ORG.UA
MONUMENT TO MARKIIAN SHASHKEVYCH IN ZOLOCHIV
The Lviv National Gallery of Arts recently presented a restored iconostasis from Archangel Mykhail Cathedral in the village of Humnysko (Busk raion). This activity was dedicated to the 200th anniversary of Markiian Shashkevych, a prominent poet and initiator of a new Ukrainian literature in Galicia. He was a priest, writer, public activist, champion for the revival of Western Ukrainian lands, and founder of the literary circle Ruthenian Triad. He also initiated the almanac Rusalka Dnistrovaia.

"Father Shashkevych opened the Sanctuary door of this iconostasis every day during the church service (in 1838), and that is why, apart from their high artistic value, they are also memorial. The iconostasis was passed to the Lviv Picture Gallery in the early 1990s, it has been preserved in its branch -- the archival premises of the Olesk castle," said Borys Voznytsky, general director of the Lviv National Gallery of Arts. "The restoration of the iconostasis was carried out in 2008-2009 by the employees of the Lviv branch of the National Research Restoration Center headed by Myroslav Otkovych."

The restored iconostasis is not big; it follows a classical pattern and is five-tiered. It consists of a vicar row with the Sanctuary door and deacon door, feast row, apostle row with the central icon of the iconostasis 'Prayer' (Deisus), prophet's row, and the Crucifix with the Virgin and St. John the Theologian who crown the iconostasis above. The images of the iconostasis are of different styles and times: icons of the vicar row -- 'The Leading Virgin' and 'Christ the Teacher' -- were painted in the 19th century, but most of the icons were painted by masters of icon painting in the late 17th and early 16th and 17th centuries, which represented the famous Zhovkva school of painting.

However, the village of Humnysko is connected not only with the pastoral service of Father Shashkevych, but also with his personal life. In May 1838, having graduated from Lviv Theological Seminary, he was ordained. Soon after marrying Yulia Krushynska, he was assigned to church service. The village of Humnysko is the first church parish where he served for four months. He spent his honeymoon there. Later there were other pastoral parishes, but all in remote villages: Nestanychi and Novosilky, where Shashkevych died of tuberculosis (he was just 39 years old) and was buried in the village cemetery. God gave long life to his widow, who has lived with him only five years: she lived until 92, surviving not only her husband, but also two sons: Sviatoslav, who died aged under one, and Volodymyr, who died, as his father, from tuberculosis in 1846. Krushynska also witnessed the grand reinterrment of her late husband in Lychakiv cemetery in Lviv, which was dedicated to the 80th anniversary of his birth.

In 2011 we will commemorate the 200th anniversary of Father Shashkevych. Many things are planned in Lviv for this impressive date: the almanac Rusalka Dnistrovaia, which was written in Lviv 170 years ago but was never published here, will be published through the efforts of NGO King Danylo Art Fund. A memorial plaque in 35 Virmenska Str., where the gymnasium in which the poet studied was located in the 1830s, will be installed.

A literary award named after Shashkevych will be established, and his symphonic works and the opera Olena will be performed for the first time on the stage of the Lviv Opera Theater. The score for this opera is kept in the Stefanyk Research Library of the National Academy of Sciences of Ukraine and attracted the interest of Myroslav Skoryk.

Unfortunately, even today we do not have a complete academic collection of Shashkevych's works. There is only a one-volume edition edited by the famous literary critic, folklorist academician Mykhailo Vozniak back in 1912!

The most important thing is to restore the Church of the Holy Spirit which was built back in the 18th century as part of the Lviv Theological Seminary. In September 1939, the church was ruined during a bombardment, and today it reminds about itself only with the surviving church belfry in which the museum 'Rusalka Dnistrovaia' has been located for already 20 years. Near the belfry there is a monument to Shashkevych. Once rebuilt, this church will contain the restored iconostasis from the Archangel Mykhail Church in Humnysko and together with the museum and the monument will constitute a single grand memorial complex in memory of Shashkevych in Lviv.

The Day's FACTFILE

Markiian Shashkevych was born on Nov. 6, 1811, in the village of Pidlissia, Zolochiv district in Galicia, in the family of a priest. He studied at Lviv and Berezhany gymnasiums, and since 1929 in the Greek Catholic Theological Seminary in Lviv. In 1833-37, he founded the Galician literary group Ruthenian Triad. He collected folklore, wrote poetry, prose, and translated Serbian, Czech, and Polish poetry. In 1833-34, he published folklore collections Syn Rusy (Son of Rus') and Zoria (The Star). In 1837, together with Yakiv Holovatsky and Ivan Vahylevych, he edited the almanac Rusalka Dnistrovaia, which was published in Budapest. The almanac was written in the vernacular language. He died on June 7, 1843, in the village of Novosilky and was buried there. In 1891 he was reinterred in Lychakiv cemetery in Lviv.

Are Ukraine's graduates competitive? TOP
http://www.day.kiev.ua/295810/

Discussion in Ukraine was supported by English colleagues

By Liudmyla ZHUKOVYCH, The Day
#23, Tuesday, 20 April 2010

"Ukrainian higher educational establishments are now busy with surviving, rather than with preparing a competitive graduate." This statement was made by Serhii Kvit, president of Kyiv Mohyla Academy, during the debates organized by the Efficient Management Fund and British company Intelligence Squared. The purpose of the organizers was to prove or refute the thought that today Ukrainian higher educational establishments prepare uncompetitive graduates.

Before the debates, spectators had a possibility to vote on the following question: "Do Ukrainian higher educational establishments prepare uncompetitive graduates?" Fifty-four percent agreed, 30 percent had the opposite opinion, and 16 percent remained undecided. Six speakers formed two teams.

The position of the 'for' team, which consisted of Georgiy Abdushelishvili, senior partner of recruiting company Ward Howell (Russia); Frances Cairncross, rector of Exeter College (Oxford

University), and Volodymyr Lavrenchuk, head of board of Reiffeisen Bank Aval, was well argued for, clear, and at the same time painful, because the author is a 'brand-new' product of this same higher education system.

The team 'against' was a trio of advocates of the Ukrainian educational system: Serhii Kvit, Yurii Lohush, vice-president of Kraft Foods and general director for the countries of Eastern Europe and Central Asia, and Vitalii Butenko, director on company strategy and takeover at Donbas Fuel and Energy Company. However, the arguments of this team seemed to be weaker: built on personal examples, they justified the weakness of the system by the fact that the competitiveness of graduates is their own matter, but not of the higher educational establishments which prepared them.

Natalia Izosimova, director of the Efficient Management Fund, initiated the discussion. Based on her words one could come to the conclusion that she was personally the supporter of the 'for' team. "Conditions of the modern world are changing dynamically. And when we talk about the level of knowledge adequate to the requirements of the present time, we mean not the quantity of knowledge, but the ability of a person to constantly study, quickly find necessary information, synthesize it, and correctly use it in practice," says Izosimova.

"The main drawback of graduates from Ukrainian higher educational establishments is the absence of efficient communication skills," believes Volodymyr Lavrenchuk, head of the board of directors (Reiffeisen Bank Aval) and a representative of the 'for' team. "While accumulating knowledge, students absolutely don't acquire their own active position (evidently postponing it for later), they don't realize that education is not limited to five years of university, but lasts continuously and constantly renews itself," he said. "On the other hand, university lecturers teach the same theory for many years not caring enough to enhance their own level, enriching their knowledge with new, recent information and mastering up-to-date technologies to better teach the material. The former and the latter combined lead to inefficiency and students' focus on education per se without aiming at a result."

However, Lohush is sure that precisely the imperfection of Ukraine's education system ensures the formation of graduates' emotional intellect, resourcefulness, and logic. "Our students have a hard time studying: it's difficult to find a proper handbook and the physical infrastructure is insufficient. So they have to get accommodated. And precisely the quick wit of graduates help them get accustomed to job markets of post-Soviet countries," he said.

One more argument of the 'for' team was that quantity not always guarantees quality. Cairncross, representative of Oxford University, one of the most prestigious higher educational establishments in the world, believes that in Ukraine there are too many higher educational establishments; they are too small, too poor, and thus unable to ensure the quality of education they are expected of. "No Ukrainian higher educational establishment belongs to the group of the most popular rating systems in the world, while universities of much smaller countries have representatives there," says rector of Exeter College, Oxford University. Moreover, Cairncross called cheating, which is so wide-spread in Ukrainian universities, as well as bribery, absolutely unacceptable for qualitative European education. Among American and European students the practice of cheating is not widespread because it is strictly suppressed by both teachers and students. The latter consider it their duty to report the fact of unfairness to the teacher. A student caught cheating in Ukraine is threatened with spoilt reputation or a fail grade, while in Europe or America he or she will face expulsion from university. A substantial argument to motivate honest examining, isn't it?

Higher educational establishments really play an important role in the preparation of highly qualified specialists. Knowing one's profession is not enough -- one should be aware of the practical application of one's knowledge and the society's demand for it. Unfortunately, not so many Ukrainian universities realize and undertake the function of ideological and cultural enrichment of their future graduates. Positive examples are Kyiv Mohyla Academy, Ostroh Academy, and International Management Institute.

Butenko is absolutely convinced that only graduates themselves can make them competitive, and it is not so important from which university they received their diplomas. After graduating from a not very prestigious Canadian higher educational establishment, Butenko dreamt of working in Wall Street but was told that if he was not a graduate of Harvard or Yale, this is not a place for him. The didactic effect of this example is that Butenko has found a job in Wall Street anyway and was successful at that, thus refuting the stereotypical idea of conservative Englishmen.

After the debates the audience voted again. The position didn't change drastically. Except the number of the 'undefined' decreased: 'for' -- 53 percent, 'against' -- 37 percent, and 'don't know' -- 10 percent. One can't say for certain whether the opinion of the audience represents the view of Ukrainians generally. Though, it is absolutely unpleasant that even among the audience (and these were mainly students) the bigger part still doesn't believe in the competitiveness of a graduate from Ukrainian higher educational establishments.

IEU features 16th to 18th century polemical literature
From: Marko R. Stech <m.stech@utoronto.ca>
TOP
Internet Encyclopedia of Ukraine features:

The Cossack period, or the Middle period of Ukrainian literature, began in the 16th century. It was a historical time of great unrest and political upheaval which culminated in the Cossack-Polish War of 1648-54, and of religious strife between the Uniates and the Orthodox, which centered around the Church Union of Berestia in 1596. Yet this period is also noted in Ukraine for its vibrant and varied cultural activity. One important mode of literary culture that arose as a consequence of religious controversy over the Church Union of Berestia was a rich polemical literature written in Old Ukrainian and in Old Polish, rarely in Church Slavonic. The stormy religious and political polemics were initiated by the Polish Jesuits Piotr Skarga and Benedykt Herbest, who harshly criticized the institutional and spiritual 'vices' of the Orthodox church. In response the Orthodox published two treatises by Herasym Smotrytsky of the Ostrih Academy which were followed by a multitude of works by various authors; these works varied in size and form from short, sharply worded 'epistles' to long scholarly exposes. From a literary point of view, the most important place in the polemical literature of the period is occupied by a brilliant stylist and maximalist defender of Orthodoxy and Eastern asceticism, Ivan Vyshensky...

Learn more about the Ukrainian polemical literature of the 16th to 18th centuries by visiting:

http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp
or by visiting:
http://www.encyclopediaofukraine.com

and searching for such entries as:

POLEMICAL LITERATURE. Publicistic and literary writings on religious and church issues and on national politics. In Ukraine and Belarus polemical literature dates back to the religious denominational struggles of the 16th and 17th centuries, especially those in conjunction with the 1596 Church Union of Berestia, but also those that were part of the general European processes of the Reformation and the Counter-Reformation. Initiatially the leading role in the polemics on the side of the Orthodox was assumed by writers associated with the Ostrih Academy, including Prince Kostiantyn Ostrozky himself. Along with the Ostrih polemicists, Ivan Vyshensky, the most outstanding publicist in Ukrainian literature, stepped into the fray against the Catholics. The leading Uniate polemicist was Ipatii Potii. Meletii Smotrytsky first directed his polemics against the the Uniates but then changed his allegiance, and figured prominently as the author of several treatises against the Orthodox. Polemical works were also written by the Orthodox metropolitan of Kyiv Petro Mohyla...

SMOTRYTSKY, HERASYM, b ? in Smotrych (now in Dunaivtsi raion, Khmelnytskyi oblast), d October 1594. Writer and teacher; father of Meletii Smotrytsky. He was secretary at the Kamianets-Podilskyi county office and in 1576 was invited by Prince Kostiantyn Ostrozky to Ostrih, where he became one of the leading activist members of the Ostrih intellectual circle. In 1580 Smotrytsky became the first rector of the Ostrih Academy. He was one of the publishers of the Ostrih Bible, to which he wrote the foreword and the verse dedication to Prince Ostrozky. The dedication is one of the earliest examples of Ukrainian versification (nonsyllabic) and is somewhat reminiscent of Ukrainian dumas. Smotrytsky's polemical works against those betraying the Orthodox faith and a satire on the clergy have been lost. Only his book, Kliuch tsarstva nebesnoho (Key to the Heavenly Kingdom, 1587), which is the first printed example of Ukrainian polemical literature, has survived...

POTII, IPATII, b 12 April 1541 in Rozhanka, Podlachia region, d 1613. Churchman and Uniate metropolitan of Kyiv. The son of a nobleman, he was raised at the Polish royal court, and attended a Calvinist school. After attending Cracow University he entered the service of King Sigismund II August. Potii was continually involved in religious affairs. Having adopted Calvinism, he reconverted to Orthodoxy in 1574. At the initiative of Prince Kostiantyn Ostrozky he was made bishop of Volodymyr-Volynskyi and Brest in 1593. As bishop he began formal negotiations with Roman Catholic representatives, and in 1595 he was sent to Rome as a representative of the church in Ukraine, to set forth its confession of faith before Pope Clement VIII. He returned to lead the sobor that culminated in the Church Union of Berestia. After the proclamation of the union Potii was one of its leading supporters, both in defending it against Orthodox opposition and in seeking equal rights with Roman Catholics in the Polish-Lithuanian Commonwealth...

VYSHENSKY, IVAN, b ca 1550 in Sudova Vyshnia, Galicia, d after 1620 in Mount Athos, Greece. Orthodox monk and polemicist. He passed some of his youth in Lutsk and was connected with the Ostrih Academy scholars. Ca 1576-80 he entered a monastery at Mount Athos. There are 15 known works by Vyshensky: seven epistles, six treatises, a dialogue, and a story. His most important works were directed against the Church Union of Berestia and were written in the late 1590s. In 1600-1 he prepared a collection of the 10 works he had written by then and sent it to the Lviv Dormition Brotherhood. Vyshensky's writings stand out among Ukrainian polemical works of the 16th and 17th centuries by virtue of both their literary merit and their ideological content. He did not simply reject the Uniate church and Catholicism. Grounded in Byzantine asceticism, he sharply criticized temporal life and the entire church hierarchy and secular hierarchy and urged a return to the simplicity of old Christian brotherhood in order to bring about God's Kingdom on earth...

SMOTRYTSKY, MELETII, b 1577 in Smotrych, Podilia, d 27 December 1633 at the Derman Monastery, Volhynia. Philologist, churchman, and polemicist; son of Herasym Smotrytsky. He studied at the Ostrih Academy; the Jesuit college in Vilnius; and, from 1605, in Leipzig, Nuremberg, and Wittenberg. In 1608, he returned to Vilnius to teach at the Orthodox brotherhood school. There he wrote his famous defense of the Orthodox church, Trenos... (Threnos..., 1610). He is believed to have served as a professor and rector of the Kyiv Epiphany Brotherhood School in 1618-20. In 1620 he was consecrated archbishop of Polatsk. During the next three years he wrote several polemical tracts. Smotrytsky travelled to Constantinople and the Holy Land, and after his return he joined the Uniate church, in 1627. In 1627-8 he negotiated with Yov Boretsky and Petro Mohyla in an attempt to re-create a united Ruthenian church in union with Rome but under its own patriarch...

MOHYLA, PETRO, b 10 January 1597 in Moldavia, d 11 January 1647 in Kyiv. Ukrainian metropolitan, noble, and cultural figure; son of Simeon, hospodar of Wallachia (1601-2) and Moldavia (1606-7), and the Hungarian princess Margareta. After his father's murder in 1607, Mohyla and his mother sought refuge in Western Ukraine. He was tutored by teachers of the Lviv Dormition Brotherhood School, and pursued higher education in theology at the Zamostia Academy and in Netherlands and France. After his return to Ukraine he entered the military service and fought as an officer in the Battle of Cecora (1620) and Battle of Khotyn (1621). In 1621-7 he received estates in the Kyiv region and became interested in affairs of the Ukrainian Orthodox church. In September 1627 a dietine in Zhytomyr chose Mohyla to succeed the late Zakhariia Kopystensky as archimandrite of the influential Kyivan Cave Monastery...

Share your wedding photos with the Ukrainian Museum TOP

This fall, the Museum Museum of New York will unveil a major exhibition on the Ukrainian wedding. Invitation to a Wedding: Ukrainian Wedding Textiles and Traditions will focus on the wide variety of traditional textiles that are used from the time of betrothal, during the marriage ceremony, and right through the wedding festivities themselves ? items such as embroidered ritual cloths (rushnyky) and shirts, traditional wedding headdresses, and even decorations for the korovai (wedding bread).

Do you have wedding photographs, showing these types of traditional elements, that you could share with us for this exhibition? The photographs may be old, from traditional weddings in Ukraine or the early days of the Diaspora, or more recent, with traditional elements applied in a modern way -- an embroidered wedding gown or ring pillow, for example. While we cannot guarantee that every photo we receive will be used in the exhibition, we will display as many as possible.

Along with your photos, please include the following information:

Your name, address, daytime phone number, and e-mail.

The date and location of the wedding, and any other available information.

Are you willing to donate your photos to the Museum's archival photo collection, or would you prefer to have them returned after use?

Please send your photos, in any format (print, slides, digital files), to:

Chrystyna Pevny, Archivist
The Ukrainian Museum
222 East 6th Street
New York, NY 10003

chrystyna.pevny@ukrainianmuseum.org

212.228.0110

Curated by Lubow Wolynetz, who oversees the Museum's folk art collection, Invitation to a Wedding will open in the fall of 2010.

Мойсей Фішбейн: «1954» (відео) TOP

Мойсей Фішбейн визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України.

«Dolce vita» Святослава Вакарчука (аудіо) TOP

Оксана Буканова

Більше для нас

Content on this page requires a newer version of Adobe Flash Player.

Get Adobe Flash player

Святослав Вакарчук... «Океан Ельзи»... та “Dolce Vita”... Три епізоди, які дають уявлення про подію у 3D форматі, зачіпаючи почуття та змінюючи світовідчуття, світобачення та світорозуміння.

С. Вакарчук стверджував на зустрічі зі студентами Запорізького національного техуніверситет, що вперше опинився у студії звукозапису випадково, але ж  ми з вами знаємо, що випадковості малоймовірні. Він – харизматична ососбистість і цим сказане  багато чого. Найголовніше – ви повірите йому.

Я щиро та неприховано заздрю тим,  хто вперше почув про гурт «Океан Ельзи» - у вас попереду багато надзвичайних відкриттів про те, якою може бути українсьа музика – суто національною та загально-людською, відвертою та актуальною,  громадянською  та інтимною одночасно. Група має сайт, як усякий професійно організований сучасний бізнес-проект. Та я пропоную вам послухати, про що говорить група, від пісень якої зараз шаленіє Україна.

З грудня минулого року верхівку Чарту ТОП-40 займала Lady GaGa з треком "Bad Romance". Та за 12 березня 2010 року «Океан Ельзи» з другим синглом альбому "Dolce Vita", композицією "Більше для нас" впевнено посіли першу сходинку. Пісня "Більше для нас" стала 17-ою піснею Океану Ельзи, яка потрапляє у Топ-40, та 5-ою, яка його очолює. До того були: Кішка (2003) 1 тиждень на першому місці; Без Бою (2005) – 4 тижні; Вище Неба (2005) – 2 тижні; Все буде Добре (2007) – 5 тижнів.
На сьогодні  «Океан Ельзи»  – єдина група, яка має в українському ефірному радіочарті (веде статистику від 2002-го року) 17 своїх композицій. Найближчі переслідувачі (Мадонна, Друга Ріка) мають по 16 пісень.

Гурт планує ледве не світове турне  на підтримку свого нового альбому. Та, гадаю, воно вже почалося завдяки можливостям інтернет та випередить виконавців у любому випадку.

Розкопки залишок палацу гетьмана Мазепи в Батурині TOP
Володимир Мезенцев

20 квітня 2010

КІУС, Торонто - Минулого літа канадсько-українська експедиція продовжила щорічні археологічні дослідження в м. Батурині Чернігівської области. У 1669–1708 рр. Батурин був столицею козацько-гетьманської держави та резиденцією знаменитого гетьмана Івана Мазепи (1687–1709 рр.), конкуруючи з найбільшими містами центральної України Києвом і Черніговом. Піднесення Батурина було підірване під час придушення царем Петром І повстання Мазепи за незалежність Гетьманщини. 1708 р. московська армія захопила й спалила повстале місто та перебила там 11–14 тисяч гетьманської ґвардії, козаків і міщан.

Торішні розкопки були зосереджені на ділянці колишньої садиби Мазепи на батуринській околиці Гончарівці. Перед 1700 р. він спорудив там розкішний укріплений палацовий комплекс, де знаходились його приватні покої, парадні зали для офіційних прийнять, нарад та банкетів, бібліотека, гетьманський архів, ґалерея портретів і колекція рідкісної зброї.

Чоловий та бічний (поздовжній) фасади головного палацу Мазепиної садиби на околиці Гончарівці в Батурині (перед 1700 р.). Реконструкція В. Мезенцева, малюнок С. Дмитрієнка, 2010 р.

Археологічні дослідження залишок двох будівель цієї садиби у 2009 р. свідчать, що вони були спалені під час російського нападу. Дослідники відкрили фундаменти внутрішніх стін та рештки сходів до підвалу основного цегляного палацу і підготували графічні реконструкції його екстер’єру. Разом з прибудовою він мав розміри 20 х 14.5 м, глибокий склепінчатий підвал з чотирма кімнатами, три наземні поверхи та мансарду. Яруси палацу відділяли профільовані карнизи, головний фасад увінчував трикутний фронтон, а наріжжя стін оздоблювали півколони з композитними капітелями. Це є найраніша відома багатоповерхова житлова споруда в козацькій державі, зведена й декорована в цілому за стилем зрілого віленського (вільнюського) барокко. Західню орнаментацію палацу збагатили елементами київської архітектурної школи XVII–XVIII ст. Фризи його антаблементу прикрасили круглими керамічними плитками з рельєфними розетками, вкритими багатокольоровою поливою. Цей прийом був притаманним лише ранньомодерним мурованим будовам Києва й Середньої Наддніпрянщини.

Підлоги Мазепиного палацу були вимощені фігурними теракотовими та глазурованими плитками блакитного й зеленого кольорів. Огрівальні печі облицьовували майстерно виготовлені кахлі з рельєфними рослинними візерунками і зображенням обличчя янгола з розпростертими крилами. Такий мотив янгола (putto) був популярним в образотворчому мистецтві козацької доби, запозичений з культури ренесансу чи барокко Західньої Европи, а не з іконографії Візантії та Київської Руси. Багато з кахлів вкриті зеленою чи різнобарвними поливами.

У 2009 р. поблизу головного палацу частково розкопали залишки багатої житлової споруди того ж часу. Вона мала глибокий підвал розміром 10 х 9.5 м та, ймовірно, більший мурований наземний поверх. Потрібні подальші археологічні дослідження, щоб визначити його параметри, план і архітектурний дизайн.

Серед решток кладок обох палацових будов Гончарівки знайшли фраґментовані керамічні плити (41 х 33.5 см) із зображенням герба гетьмана Мазепи. Археологам вдалось графічно реконструювати таку геральдичну плиту. Вона має рельєфи півмісяця з людським обличчям, зірки й хреста, облямовані гірляндами, що завиваються кільцями у барокковому стилі. Герб оточують шість кириличних літер — абревіятура імені та титулу його власника: «Пан Іван Мазепа, Гетьман Війська Запорізького». Деякі плити вкриті глазур’ю синього, блакитно-зеленого, білого та жовтого кольорів, а інші є теракотові. Вірогідно, вони розміщались над порталами входів чи низкою у вигляді фризу на фасадах обох палацових споруд Мазепиного подвір’я.

Датована коло 1700 р., це є перша знахідка герба Мазепи у Батурині з його унікальним зображенням на кераміці, виконаним технікою мілкого рельєфу та поліхромної поливи. Ошатні гербові плити та пічні кахлі Гончарівки є високохудожніми витворами українського елітарного ужиткового і геральдичного мистецтва. Спеціялісти вважають, що їх виготовили кращі майстри-кахлярі Гетьманщини, яких Мазепа запросив до Батурина з Києва.

Розкопки цвинтаря Троїцького собору в колишній фортеці у 2008–09 рр. показали, що там погребли частину жертв погрому міста 1708 р. Минулого літа експедиція розкопала 65 могил батурян XVII–XVIII ст. Четверо з похованих були жертвами того нападу. Це є кістяки жінки та чоловіка середнього віку, юнака і підлітка зі смертельними проломами й прострілами черепів. Черепи жінок і дитини з отворами від мушкетних куль були також знайдені на цьому цвинтарі та на цвинтарі Воскресінської церкви у фортечній цитаделі в 2001 і 2008 рр. Відкриття археологів у Батурині переконали деяких російських істориків нарешті визнати у 2008 р. факт масової різанини населення міста без огляду на стать і вік військом царя Петра.

Під час дослідження могил та садиби Мазепи знайдено позолочену мідяну ікону св. Миколая (продукція Києво-Печерської лаври); залізну декоративну деталь церковної люстри, правдоподібно, з Троїцького собору; п’ять срібних та мідяних польських монет; фраґмент дорогого келиха для вина із венеціянського скла з гравірованим квітковим орнаментом (шклянка репрезентує вишуканий імпортний столовий посуд гетьмана та свідчить про банкети в палаці); різьблені кістяні прикраса й ґудзик місцевого виробництва з ужитку рядових міщан XVII–XVIII ст. В ході земляних робіт біля цитаделі відкрили багато чавунних ядер, якими російська артилерія бомбардувала місто під час штурму.

Так, розкопки канадсько-української експедиції в Батурині у 2009 р., річницю смерти гетьмана Мазепи у 1709 р., виявили цінні археологічні дані про архітектуру і керамічне оздоблення його найбільш амбітної резиденції та піднесення й падіння столиці козацької України. Десять років їх спонсорує Канадський інститут українських студій (КІУС), НТШ Америки (НТШ–А) та Понтифікальний інститут середньовічних студій (ПІСС) у Торонті. Відомий історик Гетьманату, директор КІУСу проф. Зенон Когут очолює Батуринський проєкт. Голова НТШ–А проф. Орест Попович є його патроном та академічним дорадником. Керівником археологічної експедиції є д-р Володимир Коваленко (Чернігівський університет), а її співкерівником та виконавчим директором проєкту від канадської сторони — д-р Володимир Мезенцев (КІУС). У дослідженні середньовічного

Фраґменти полив’яної кахлі з зображенням янгола від облицювання печі палацу. Розкопки 2009 р. Фото В. Мезенцева.

Батурина приймає участь знаний історик княжої Руси проф. Мартін Дімнік (ПІСС). 2009 р. в експедиції брали участь 152 студенти-історики та науковці з університетів і музеїв Чернігова, Києва, Ніжина, Глухова, Сум, Ромен, Львова (Україна), Торонта та Едмонтону (Канада).

Експедиція продовжить розкопки Батурина влітку. Для добродійної підтримки цього проєкту, будь ласка, зверніться до директора КІУСу проф. Зенона Когута (тел.: 780-492-2973; zenon.kohut@ualberta.ca), а за додатковою інформацією — до автора статті (тел.: 416-766-1408; v.mezentsev@utoronto.ca).

Кохан про Канський фестиваль: ми дуже щасливі TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2010/04/100419_kohan_cannes_ie_is.shtml

Кінострічка ''Щастя моє'' про водія-дальнобійника

У конкурсній програмі Канського кінофестивалю вперше бере участь фільм, зроблений за участи України, "Щастя моє" кінорежисера Сергія Лозниці.

Стрічка спільного виробництва Україна-Німеччина-Голланді змагатиметься за Золоту пальмову гілку з 15 кінофільмами, серед яких, зокрема,"Ще один рік" британця Майка Лі і "Стомлені сонцем-2" російського режисера Нікіти Михалкова.

Продюсер фільму Олег Кохан сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що творча група «дуже щаслива», що «має можливість змагатися з найкращими режисерами світу», а також, що очікує від фільму прибутків.

Клацнути Фільм «Щастя моє» Сергія Лозниці знімався на півночі України, зокрема, у Чернігівській області.

Стрічка розповідає про кілька днів у житті водія-дальнобійника Георгія, який, залишивши вдома дружина, яка його зраджує, подорожує російською провінцією, стикаючись із жорстокістю і вбивством...

Олег Кохан

О. Кохан: Для кінокомпанії, для режисера і для всієї творчої групи це – перший крок. Ми дуже раді, що в нас є можливість змагатися з найкращими режисерами, фільмами і продюсерами світу. А що це означає, час покаже.

Бі-Бі-Сі: Що ви відчуваєте?

О. Кохан: Ми зараз так щільно зайняті виробництвом фільму, щоб встигнути до основного конкурсу… Ну, радість, безумовно… Ми дуже щасливі.

Бі-Бі-Сі: Можете сказати, про що цей фільм, і чим ще відомий цей режисер?

Фільм наш про подорож однієї простої людини – водія, який вирушає у мандри світом. А що буде відбуватися, запрошую всіх до перегляду цього фільму.

-- О. Кохан

О. Кохан: Режисер Сергій Лозниця відомий як кінодокументаліст. Він відомий у всьому світі. А фільм наш про подорож однієї простої людини – водія, який вирушає у мандри світом. А що буде відбуватися, запрошую всіх до перегляду цього фільму.

Бі-Бі-Сі: З інтерв’ю виданню «Экономические известия», в якому ви говорите більше про бізнесовий бік справи, складається враження, що ви відстоюєте думку, що для розвитку українського кіно обов’язково потрібна якась державна підтримка. Чому?

О. Кохан: Враховуючи те, що економіка кіно та кіногалузі майже 30 років не стимулювалася і не підтримувалася, а, окрім того, державою були вчинені антикіношні закони і дії, то думаю, що держава повинна простимулювати процес відродження кіно і дати можливість кіногалузі стати на ноги. Без підтримки ринок самотужки не може піднятися.

Бі-Бі-Сі: Якщо говорити про загальноекономічні процеси, то є думка, що підтримка держави може навпаки нашкодити розвитку тієї чи іншої галузі.

О. Кохан: Ні-Ні… Я вам хочу сказати, що на ґрунті дуже глибокого аналізу ми бачимо: якщо не простимулювати – це вже не просто побажання і бачення, а це вже думка і рішення на основі глибокого вивчення схожих економічних моделей, просторів кіно ( і Польщі, і Чехії, і Фінляндії) – розвивати кіно в Україні неможливо. Просто потрібне прозоре і розумне регулювання цього питання.

Бі-Бі-Сі: Якщо ми вже говоримо про гроші, чи ви очікуєте прибутків, а чи прогнозуєте і чи вже запланували якісь збитки?

О. Кохан: Ми розраховуємо на прибутки. Вже на даний момент ми маємо дуже велику кількість пропозицій від відомих світових агенцій, які займаються просуванням і продажем кіно за межами Європи, тобто, по всьому світу.

Я думаю, що найближчим часом ми вже будемо знати нашого світового продавця, тобто, агенцію, яка буде представляти інтереси цієї картини. І це допоможе не лише заробити гроші, а й представити фільм якнайширшому загалу глядачів.

З Олегом Коханом розмовляв Олександр Бондаренко.

Канський кінофестиваль відкривається 12 травня показом нового фільму Рідлі Скотта "Робін Гуд".

Моя маленька акція у підтримку української мови TOP
http://narodna.pravda.com.ua/culture/474f09adaaa46/
Ekain | 29.11.2007

Багато розмов про мову, а потрібні дії. Приєднуйтесь, друзі!

Котрий місяць точаться дискусії між авторами та зареєстрованими і незареєстрованими користувачами "Народної правди" стосовно мовних питань. Обидві сторони закидають політикам звинувачення у бездіяльності чи маніпуляціях мовним питанням лише напередодні виборів чи під час коаліціад.

Занадто часто, щоб вжити прислівник "інколи", розгораються словесні дуелі та справжні баталії з переходом на особистості, з зайняттям крайніх позицій. Здається, модератори вже давно покинули марну справу модерування та залишили нам самім випускати пару у кількості та якості на наш власний розсуд.

Сьогодні автор Володимир Харчук написав справжній крик душі, дуже емоційний текст, навіть не текст – а набір гасел, справжній потік свідомості. Багатьом стаття не сподобалась. Як завжди сполохнули запеклі суперечки у стрічці коментарів.

Коментатор під ніком Anatole у двох своїх коментарях написав наступне:

"Наскільки я зрозумів, автор наголошує натому, що пора вже, нарешті і діяти. А не тільки ГОВОРИТИ".

"Я і не протиставляю нікого нікому. Але, розглядаю я нинішню ситуацію, і у мене виникає питання – скільки можна тягнути кота за хвіст? Скільки ще треба теревенити, щоб прийти до якого-небудь результата? Рік? Десять? Сто років?Скільки можна розвозити соплі про мову? Та уже давно можна було вирішити це питання!"

Важко не погодитись. Де справи? Де результати? Звісно я не можу примусити президента, уряд чи раду до дій. Принаймні, я не можу це зробити неопосередковано. Але щось я все ж таки можу зробити. Наприклад, підтримати видавця чи книгарню купівлею книги чи передплатою періодичного видання.

У вже далекому за наших швидкоплинних часів 2001-го у розпал корпоративних скандалів у США якось я прочитав на форумі мереженої версії "Нью-Йорк Таймз" заклик одного з дописувачів: хочете підтримати Америку, купіть що-небудь дрібне, блокнот чи олівець, не в дешевій мережі супермаркетів з глобальним ім".ям, а в маленькій місцевій крамниці у дрібного підприємця на 2-3 центи дорожче.

Той невідомий мені американець мав рацію. У ринковій економіці хочеш дати підтримку комусь, купи в нього його продукцію чи замов його послуги. Якщо ми, патріотично налаштовані громадяни, хочемо підтримати мову, то ми мусимо купувати продукцію на цій мові та замовляти послуги. Це не нове, про це пишуть та говорять нерідко.

Сьогодні я згадав, що триває передплатна кампанія на періодичні видання на наступний рік. Я зайшов до поштового відділення де орендую скриньку та передплатив такі видання:

Всесвіт, індекс 74089, 6 номерів на рік, вартість передплати 95,88 грн

Кур"єр Крив басу, індекс 30183, 6 номерів на рік, вартість передплати 88,68 грн.

Обидва журнали літературні. Всесвіт – журнал іноземної літератури, друкує найкращі переклади потужної, але на жаль старіючої, української перекладацької школи. Я передплачую цей журнал вже багато років.

"Кур"єр Крив басу", мабуть, єдиний товстий літературний журнал сходу України. Серед його постійних авторів відомі письменниці Оксана Забужко та Євгенія Кононенко. Раніше я його не передплачував, лише чув про нього та інколи бачив у книгарнях. Впевнений, що знайомство з цим виданням буде приємним.

Можливо, я передплачу ще що-небудь. Сьогодні, на жаль, не мав часу порпатись у каталозі.

Я хочу звернутись до мовних патріотів з закликом передплатити щось з української періодики. Каталог повний виданнями різного цінового рівня. Передплачені мною з найдорожчих. Як бачите це невеликі гроші. Російська періодика та глазур коштують більше. Українські видання, особливо літературні, друкуються дуже маленькими накладами. По дві-три тисячі примірників. Якщо десяток патріотів з "Народної правди" передплатять який-небудь журнал це вже буде помітно у статистиці "Укрпошти". А якщо десятеро передплатять один і той же самий журнал, то це помітять вже в редакції.

Приєднуйтесь, шановне панство. Треба перейти від слів до дій та підтримати рідну друковане слово не лише суперечками на форумах, а грошима з наших власних гаманців. Бо якщо ми хочемо відродження мови та поваги до неї "на шару", то ми тоді нічого не варті і займаємося марним базіканням.

Поспішайте, бо передплатна кампанія триває до 15 грудня.

Недофінансоване Чудо України може впасти TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/04/100420_kamyanets_architecture_sp.shtml

Валентина Мойсеєнко
кореспондент Бі-Бі-Сі, Хмельницький

Кам'янець-Подільська фортеця - недофінансоване чудо України. Тут і далі - фото автора
Національний історико-архітектурний заповідник „Кам’янець” на Хмельниччині може втратити статус одного із "Семи чудес України" або просто зруйнуватися. Майже половина зі 111 пам’яток національного значення потребує реставрації. А окремі оборонні вежі - у дуже занедбаному стані.

Конкурс, під час якого кожна область запропонувала свої визначні місця до переліку найцікавіших для туристів, мав неабиякий резонанс в Україні кілька років поспіль. Однак отриманий статус мало що змінив у ставленні до таких об’єктів.

Місто Кам’янець-Подільський посідає третє місце після Києва і Львова за кількістю пам’яток архітектури. Але чимало цих пам’яток – в аварійному стані. Це, в першу чергу, казарми 17 століття на вулиці Госпітальній; це і Кушнірська вежа, Гончарна вежа, і комплекс пам’яток, споруд Польської брами

У заповіднику "Кам’янець” найдревніші військові споруди XV-XVI століть можуть просто звалитися у Смотрицький каньйон. Їх консервація і відновлення, за словами генерального директора національного історико-архітектурного заповідника Василя Фенцура, потребують, окрім чималих грошей, ще й особливих умінь.

"Саме покриття, дерев’яні гонти і сама робота досить складна. Окрім того, встановити риштування складно – башта розташована на схилі. До того ж, вона досить неординарна, тому потрібна індивідуальна робота", - каже Василь Фенцур.

Дах Гончарної башти зсередини
Приміром, Гончарна вежа збудована шість століть тому за ескізами славетного німецького художника Альбрехта Дюрера. Наразі - єдина в Європі, де повністю збережено автентичність башти. У ній та ще трьох аналогічних спорудах прогнили дахи, утворилися тріщини на стінах, відшаровуються від основних будов контрфорси, всі вікна незасклені. Навіть мінімальне відновлення вежі потребує чималих сум.

Дрібні поточні реставраційні роботи в "Кам’янці" періодично проводять. Однак, кажуть фахівці, вони не завжди на користь фортеці. Окремі з них навіть ставлять під сумнів автентичність, скажімо, дахів, шпилів та цегляної кладки на фортечних вежах.

"У нас є проблема у спеціалістах-фортифікаторах. І треба щось робити не за принципом "подобається - не подобається". Адже всі роботи потрібно проводити на науковій основі і, мабуть, це уже з боку держави слід більше уваги мати", - каже директоркаКам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідникаЛюдмила Станіславська.

Скарбниця Кам’янця-Подільського не в змозі самотужки навіть за туристичний сезон назбирати необхідні кошти. Торік на відновлення архітектурних споруд із місцевого бюджету загалом виділили два мільйони гривень. Для того ж, аби провести реставрацію однієї вежі, потрібно вдвічі більше. Відтак влада міста просить державних вкладень, і навіть кошторис уже склали.

Кушнірська башта: поруч із табличкою "Пам'ятка архітектури" оголошення сповіщає про аварійний стан будівлі
Міський голова Анатолій Нестерук особисто переймається пам’ятками, бо вони є чи не головним багатством краю.

"Місто Кам’янець-Подільський посідає третє місце після Києва і Львова за кількістю пам’яток архітектури. Але чимало цих пам’яток – в аварійному стані. Це, в першу чергу, казарми 17 століття на вулиці Госпітальній; це і Кушнірська вежа, Гончарна вежа, і комплекс пам’яток, споруд Польської брами. Безгрошів’я призвело до того, що в минулому році надбрамна брама Польської башти була повністю розвалена, тому що, на жаль, не було коштів для того, щоб своєчасно провести ремонтно-реставраційні роботи. В нас ще в місті є чотири об’єкти, які перебувають в аварійному стані, і тому для відновлення їх чи збереження необхідно не менше 10-ти мільйонів гривень. Якщо їх не буде, то через рік-два цих коштів необхідно буде в 3-4 рази більше", - каже мер міста.

Хронічна нестача грошей примушує місцеву владу шукати спонсорів. А окремі споруди навіть віддати в оренду.

"Я думаю, що світова практика показує, що в багатьох країнах Європи є такі замки, і без залучення приватних коштів, без залучення коштів інвесторів важко буде державі утримувати такі пам’ятки архітектури і виділяти кошти, необхідні для реставрації таких пам’яток", - вважає Анатолій Нестерук.

Стародавній Київ треба шукати за 34 км від столиці? TOP
http://culture.unian.net/ukr/detail/188520
[19.04.2010]

Яна Баляснова

Який історичний об`єкт можна вважати точкою відліку нашої держави? У Єгипті – це Долина Царів, піраміди. У Росії – московський Кремль тощо. В Україні – княжий Дитинець?..

Стародавній Київ таким, яким він був за княжих часів - у всій красі та величі, повним ходом сьогодні відтворюється біля села Копачів Обухівського району Київської області – за 34 км від Києва.

Про те, які події і які архітектурні споруди заповнять територію відтворюваної столиці Київської держави, журналістові УНІАН розповів президент добродійної організації ”Слов`янський фонд”, автор проекту ”Парк Київська Русь” Володимир Янченко.

Володимире Володимировичу, неподалік від Києва ви будуєте Дитинець стародавнього Києва, розкажіть докладніше про це.

Дитинець Стародавнього Києва – те, з чого почалася наша держава. Його створив Володимир Хреститель у X столітті. Я згадую слова астронавта Ніла Армстронга: «Маленький крок однієї людини – величезний стрибок для всього людства». Подивіться: невелике на той період часу місто - 10 гектарів, об`єднало під своїм прапором величезну територію. Для цього у міста вистачило і мудрості, і вміння, і сили.

Мета нашого проекту – відтворити образ Дитинця в масштабі один до одного, виходячи з наукових даних, які є на сьогодні.

Якими історичними даними ви користуєтеся?

Спираємося на дослідження науковців України, Росії, Білорусі, Прибалтики, Скандинавських країн. Була зібрана бібліотека, яка максимально висвітлює історію стародавнього Києва. Ми вивчали, як дивляться на роль стародавнього Києва академіки Асєєв, Рибаков, Толочко – в чому відмінності, а в чому вони згодні. В основу проекту «Парк Київська Русь» покладені базові наукові знання. Але залишилося місце і для творчості. Наприклад, які дерева росли на території Дитинця? Ніхто не знає. Флора стародавнього Киева не вивчена.

До Міжнародної історичної ради фонду входять історики, археологи і просто любителі, які займаються вивченням стародавнього Києва: звідки пішов, як будувався, хто був його проектантом, хто ідеологом.

На жаль, сьогодні більшість таких науковців - люди літнього віку. Нещодавно пішов з життя наш науковий керівник Костянтин Гупало.

Це був один з кращих фахівців з вивчення стародавнього Києва.

Чи цікавиться молодь історією Стародавнього Києва?

Є і молоді фахівці, але їх небагато. Нам треба буде привчати молодь до того, що знання історії дуже важливе. «Без минулого немає майбутнього» – це не банальна фраза, а девіз держави, яка нормально розвивається. Хочемо, щоб Дитинець став культурно-історичним туристичним центром України. Якщо виховувати молоде покоління на історії, є шанс, що вони стануть патріотами. Небайдужим ми пропонуємо вступити до клубу реконструкторів, намалювати картину, написати вірші. Також передбачено створювати тематичні клуби по інтересах. Наприклад, стрільба з лука з коня – такого ніхто не вміє. А ми – навчимо. Ми хочемо зробити дух того часу цікавим сучасному поколінню, для цього відкриваємо можливість самореалізації. Щоб люди відчули, що грати в казки на природі набагато цікавіше, ніж пити пиво на Хрещатику.

Люди, які цікавляться історією Стародавнього Києва, зазвичай – відкриті, добрі, позитивні люди. У таке середовище не страшно віддавати дитину. Головне - не розірвати ланцюжок передачі традицій, спадкоємність. Тоді Дитинець ростиме разом з нашими дітьми.

Що саме буде в стародавньому Києві, який ви будуєте?

Можна сказати, що ми злітали на машині часу в Х століття, забрали звідти Стародавній Київ і перенесли його на територію за тридцять кілометрів від сучасного Києва, в село Копачів Обухівського району.

Сьогодні Дитинець Києва – це десять гектарів землі, обнесені оборонним фортечним муром, - заввишки 10-12 метрів, завдовжки 1,5 тисячі метрів. Є і оборонні рови. Усередині цієї фортечної споруди буде споруджене повноцінне місто – з п`ятьма церквами, з південним і західним палацами князя Володимира, гридницею, де жили дружинники князя.

А також - великий Ярославів двір з палацом Ярослава Мудрого, Хрестовоздвиженська церква, Янчин монастир з Андріївською церквою, Федорівській монастир, Ротонда ХІІ століття, садиби бояр, купців, воєвод. Також будуть Софійські та Михайлівські, Подільські ворота.

Усе буде побудовано з дерева і без єдиного цвяха?..

Згідно з генеральним планом Дитинця - шістдесят відсотків споруд буде з дерева, сорок – з каменя. З каменя будуть збудовані садиби дружинників, воєвод, послів і церкви.

Не передбачається, що дерево буде без цвяхів, інша справа, які це цвяхи. Це особливі ковані цвяхи. За давнини там, де не було коваля, будували без цвяхів. У нашому проекті передбачені споруди і з застосуванням цвяхів, і без - щоб показати багатогранність архітектури.

Як виникла ідея відтворити Стародавній Київ?

Переді мною завжди стояло питання – який саме архітектурний історичний об`єкт можна вважати своєрідною точкою відліку нашої держави.

У Єгипті – це Долина Царів, піраміди. У Росії – московський Кремль тощо.

У кожній країні, на запитання туристів: «З чого починається ваша Батьківщина?» - знають відповідь. Гостей везуть до якоїсь знакової точки, звідки ця країна брала свій початок.

Що стосується нашої ідеї... доля, провидіння, називайте, як хочте. Якось їду машиною в бік Обухова: осінь, туман. Раптом виник образ нашого стародавнього міста. Згадалося дитинство, яке пройшло в Києві. Це місто живе в кожній моїй клітинці, я відчуваю цей зв`язок. У дитинстві мені читали багато народних казок. Дітьми ми влаштовували змагання із стрільби з лука. Традиції стародавнього Києва дуже рідні і органічні для мене. Ідея створення Дитинця, можна сказати, родом з дитинства.

На ту ж піраміду Хеопса і Кремль люди, як правило, дивляться один раз. Бажання подивитися вдруге зазвичай не виникає.

Якщо люди не повертаються – це означає, немає духовного наповнення цих архітектурних об`єктів. Щоб люди захотіли приїхати ще раз, вони повинні знайти там для себе щось нове.

Саме тому ми відтворюємо атмосферу стародавнього Києва у виставках, фестивалях, в активному відпочинку, який пропонує «Парк Київська Русь».

Хто фінансуватиме будівництво церков, і кому вони належатимуть?

Поки що це питання на початковому етапі реалізації, на території Київського Дитинця буде п`ять храмів.

Поки це будуть музеї. Наприклад, Десятинну церкву ми бачимо як музей релігії. Відомо близько 5 проектів Десятинної церкви. Поки думаємо над тим, як вона виглядатиме, потім – що буде всередині.

Янчин монастир може стати музеєм жіночого монастирського життя.

В першу чергу, розглядаємо можливість максимально показати архітектурну спадщину Київського Дитинця.

Що можна буде побачити в музеях «Парку Київська Русь»?

Експонати матеріальної і нематеріальної культурної спадщини. Європа давно прийняла закон про нематеріальну спадщину. Наприклад, образ стародавнього Києва, як він виглядав - це нематеріальна спадщина. Як виглядав князь Володимир, Ярослав Мудрий? Якими були вірші, гімни, вишивки, кольори одягу? Ми вивчили цілий комплекс питань, і наше завдання зберегти нашу українську автентичність. У цьому і є незалежність України – в збереженні спадщини, так, як це роблять європейці.

У музеях будуть представлені макети, приватні колекції, зразки, виготовлені у ковалів, автентична зброя. Ми хочемо показати різні реконструкції Десятинної церкви – і щоб люди взяли участь в обговоренні.

[...]

http://culture.unian.net/ukr/detail/188520

Українська стрічка боротиметься за каннську пальмову гілку TOP
http://culture.unian.net/ukr/detail/188500
[15.04.2010]

Українська стрічка боротиметься за каннську пальмову гілку

Сьогодні на офіційній прес-конференції в Парижі, організатори Каннського МКФ оголосили основних учасників конкурсної програми 63-го фестивалю, який проходитиме з 12 по 23 травня 2010 року на у Каннах.

Україна представляє в рамках кінофестивалю два ігрові фільми – “Щастя моє” Сергія Лозниці (Україна-Німеччина-Голландія) в основному конкурсі й новий фільм Отара Іоселіані “Шантрапа” (Україна-Франція) у спеціальній програмі.

Кохан, Сергій Лозниця, оператор Олег Муту, продюсер Хайно Декерт (Німетчина)

Про це повідомили УНІАН у прес-службі співпродюсера стрічки "Щастя моє" Олега Кохана.

– Переживаю радість і гордість за те, що моя мрія здійснилася – каже Олег Кохан. – Ми беремо участь в основному конкурсі найавторитетнішого кінофестивалю планети з картиною Сергія Лозниці і здійснюємо прем`єрний показ фільму Отара Іоселіані. Це вже нагорода для кожного продюсера, а для українського – особливо. Ми вперше представлені в селекції шедеврів – адже Канни щорічно акумулюють культурні струми всієї світової кінематографії. Ці картини дуже дорогі мені, перш за все, тому що в них вкладено сокровенне, щире переживання нашого непростого життя, і торкнулися важливі витоки природи людяності в постійній внутрішній боротьбі добра зі злом”.

Серед конкурентів Сергія Лозниці будуть:

• Tournee, Матьє Амальрік;

• Des Hommes et des Dieux, Ксавьє Бовуа;

• Biutiful, Алехандро Гонсалес Іньяріту;

• Hors la loi, Рашид Бушареб;

• Un Homme Qui Crie (A Screaming Man), Махамат-Салех Харун;

• Housemaid, Ім Сан Су;

• Copie Conforme, Аббас Кіаростамі;

• Outrage, Такеши Кітано;

• Poetry, Лі Чхан Дон;

• Another Year, Лі Майк;

• Fair Game, Дуг Лиман;

• "Щастя моє", Сергій Лозниця;

• La Nostra Vita, Данієле Лукетті;

• "Натомлені сонцем 2", Микита Міхалков;

• La Princesse de Monptpensier, Бертран Таверньє;

• Uncle Boonmee Who Can Recall His Past Lives, Апічатпонг Вірасетакул.

– Я вдячний Жілю Жакобу і Тьєрі Фремо за запрошення в конкурс Каннського фестивалю, – зазначив режисер фільму «Щастя моє» Сергій Лозниця. – Це велика честь для мене і для моєї чудової міжнародної команди, що віддала так багато сил цій картині. Робота над фільмом була щастям, запрошення до Канн – подарунок, який я приймаю із захопленою покірністю. Я не розглядаю участь в Каннському фестивалі, як змагання. Для мене це, перш за все, можливість показати мою картину найпрофесійнішій і найдосвідченішій аудиторії в світі. Сподіваюся, що ця аудиторія буде прихильна на моє щастя".

У рамках спеціальних позаконкурсних програм будуть представлені новий фільм Отара Іоселіані “Шантрапа” (Україна-Франція) за участю Богдана Ступки, а також картина Вуді Аллена «Ти зустрінешся з високим темноволосим незнайомцем», «Уолл Стріт. Гроші не сплять» Олівера Стоуна. Відкриватиметься фестиваль "Робін Гудом" Рідлі Скотта.

Жюрі в Каннах очолить режисер Тім Бертон; разом з ним вибирати переможців будуть Кейт Бекинсейл, Джованна Меццоджорно, Альберто Барбера, Еммануель Каррере, Бенісіо дель Торо, Віктор Ерісе і Шекхар Капур. 63-й Каннський кінофестиваль пройде з 12 по 23 травня.

Four Steps to a New Soviet-Russian National Identity for Ukraine TOP
http://www.jamestown.org/programs/edm/
May 10, 2010

Taras Kuzio

Domestically, a Soviet-Russian national identity undermines Yanukovych’s claim that he will bring stability to Ukraine which was believed in the West which largely welcomed his election. But, as the April 27 riot in the Ukrainian parliament has shown, a radical shift in Ukraine’s national identity towards a Soviet-Russian framework will bring turmoil and conflict while deepening Ukraine’s regional polarization.

 

The Viktor Yanukovych administration is undertaking a radical overhaul of Ukraine’s national identity that turns its back not only on the Viktor Yushchenko era but also on two earlier presidents. All three presidents promoted an Ukrainophile national identity that was based on the doyen of Ukrainian historiography, Mykhailo Hrushevsky, president of the 1918 Ukrainian independent state.

President Yanukovych and Minister of Education Dimitri Tabachnyk have outlined policies to re-write school textbooks, in some cases together with Russia. These would be no longer based on the Hrushevsky framework while permitting Soviet-Russian national identity to influence Ukraine’s education system.

The Yanukovych administration is unashamedly moving Ukraine to a neo-Sovietophile and Russophile view of Ukrainian history and national identity. This step will be even more divisive than that pursued by Yushchenko. The shift from a Ukrainian to a Soviet-Russian national identity is reflected in four ways.

Firstly, as Ukraine celebrates the 65th anniversary of World War II, billboards and posters throughout Kyiv and other Ukrainian cities reflect the Viktor Yanukovych administrations shift in Ukraine’s national identity to one more acceptable to Moscow. Parades in four Ukrainian cities will, for the first time, include 1,000 Russian troops.

Tabachnyk has ordered that school textbooks no longer refer to ‘World War II’ but to the Велика Вітчизняна війна. In his view, there were heroes from the Great Patriotic War and ‘collaborators’, within which he includes Ukrainian nationalists.

Secondly, Tabachnyk has returned to Soviet era ideological views of Ukrainian nationalists as Nazi hirelings. Attacks on nationalists returned during the 2002 and 2004 elections as a way of portraying Our Ukraine and Viktor Yushchenko as ‘nationalists’. In the 2004 elections, fake ‘nationalists’ were registered as technical candidates and SS-style street parades were organized in Kyiv who voiced their support for Yushchenko. These views were then given wide media coverage aimed at reducing support for him in Eastern Ukraine.
Today, Ukrainian television, which is under the control of oligarchs and since Yanukovych was elected has returned to self censorship, is again exaggerating the influence and support of the nationalist Svoboda (Freedom) party as a way of mobilizing Russian-speakers to remain loyal to the Yanukovych administration. The moderate opposition are largely ignored on Ukrainian television; Yulia Tymoshenko has not been invited to give interviews since the elections.

_blank
Soviet Army veterans stand next at the monument to Soviet dictator
Josef Stalin in Zaporizhya, 500 kms (311 miles) southeast of the capital Kyiv,
May 5, 2010. The monument was unveiled ahead of the 65th anniversary
of the World War Victory.
Thirdly, the rehabilitation of Soviet leader Jozef Stalin whose ideology Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE) placed on an equal par with Nazism in a resolution last year. A Stalin bust was unveiled in Zaporizhzhia on May 5 and further busts are planned in Odesa and other Russian-speaking cities. Billboards greeting Stalin went up earlier in Luhansk and Donetsk.

At the PACE a representative from Luxembourg asked President Yanukovych ‘It seems that in Ukraine, a process of heroization of Stalin, and increasingly, a return to the Soviet interpretation of the Second World War, is taking place. Could this trend be supported by your Government too, and particularly by the Minister of Education? What are you doing, Mr. President, to stop this most disturbing process?’.

Yanukovych’s feeble response was to say that there should be a local referendum to see if the city’s inhabitants support a Stalin bust. He could not openly condemn the bust as the Communist Party (KPU), in whose grounds the bust was unveiled, is a member of the Stability and Reforms coalition. The 2006-2007 Anti-Crisis coalition also included the KPU many of whose voters have re-aligned with the Party of Regions.

Party of Regions deputies have defended the Stalin bust by countering that there are statues of the ‘Nazi’ nationalist leader Stepan Bandera in Western Ukraine. This is a false comparison as Western Ukrainians support Bandera monuments whilst Eastern Ukrainians do not support Stalin statues. An April poll found that 57% of Ukrainians opposed the opening of Stalin monuments and only 10% supported this step. Of those opposed this ranged between 76% in Western Ukraine and 57% in Eastern Ukraine.

Fourthly, as in Russia, a rehabilitation of Stalin comes with a downplaying of Stalinist crimes. President Yanukovych said to PACE that the famine was a tragedy for all Soviet peoples, not only Ukrainians, denying that it was a ‘genocide’.

The new Yanukovych position is the same as the old Russian position. It was, ‘like pouring oil on an already simmering fire in Ukraine’s polarized politics’, former Deputy Assistant Secretary of State for European and Eurasian Affairs David Kramer wrote in the Kyiv Post (April 28).

On the day of his inauguration the section on www.president.gov.ua established by Yushchenko on the 1933 famine was removed. SBU chairman Valeriy Khoroshovsky closed the agency’s archives department which had released documents on Soviet crimes against Ukrainians and the famine.

The Party of Regions and KPU did not vote for the November 2006 law on the famine which, together with a January 2010 Higher Appeals Court ruling, defines the famine as ‘genocide’ against Ukrainians. Yushchenko condemned Yanukovych’s ‘cynicism’ for infringing both at PACE. The Stability and Reforms coalition plan to overturn the famine law.
This four-step shift to a Soviet-Russian identity has ramifications in both Ukraine’s domestic and foreign policy.

Domestically, a Soviet-Russian national identity undermines Yanukovych’s claim that he will bring stability to Ukraine which was believed in the West which largely welcomed his election. But, as the April 27 riot in the Ukrainian parliament has shown, a radical shift in Ukraine’s national identity towards a Soviet-Russian framework will bring turmoil and conflict while deepening Ukraine’s regional polarization.

Secondly, Ukraine’s foreign policy will be affected by a Soviet-Russian national identity, the Black sea Fleet long-term base agreement until 2042-2047 and further pro-Russian policies. These have not only closed Ukraine’s path to NATO membership but also even EU membership aspirations.

Perception means everything in international affairs and the Yanukovych administration is not perceived in Brussels as ‘European’ but as Eurasian, the ideology behind the Soviet-Russian national identity. This is especially the case as Brussels and Washington eventually come to realize that he will not bring either stability or reforms, the name of the pro-government parliamentary coalition.

Ukraine journalists threaten censorship strike TOP

http://www.ft.com/cms/s/0/2d03ebe2-5926-11df-adc3-00144feab49a.html?nclick_check=1
May 6 2010

Roman Olearchyk in Kyiv

Fifteen leading journalists from a top Ukrainian television channel cried foul on Thursday and threatened to strike over what they described as the resurgence of censorship two months into the presidency of Viktor Yanukovich.

The development sparks fears that after swiftly pulling Kyiv closer to Moscow's orbit in recent weeks, Mr Yanukovich is also trying to instate Kremlin-styled control over media and democracy after bending constitutional rules to consolidate political power.

Alleging reports critical of the country's new president were being kept off air and twisted with positive slants, the journalists at channel 1+1 issued a statement saying: "Censorship is being introduced. Our reports which criticise the current leadership are being pulled off the air. We are at risk of losing our profession, the trust of our citizens and the country in which all of us wants to live."

The statement follows growing complaints made in recent weeks by print and television journalists, as well as criticism from international media watchdogs, and raises fears that democratic gains made by Ukraine after the 2004 Orange Revolution are at risk under the nation's new and Kremlin-friendly president. ...

Complete article:
http://www.ft.com/cms/s/0/2d03ebe2-5926-11df-adc3-00144feab49a.html?nclick_check=1

Russia's fleet in Crimea: what's the real deal? TOP

http://www.opendemocracy.net/russia%25E2%2580%2599s-fleet-in-crimea-
what%25E2%2580%2599s-real-deal
28 April 2010

Marina Starozhitskaya

[...]

A number of Oblast (regional) councils in western Ukraine, including the Lviv and Ternopol Oblasts, have already called for Yanukovich to be impeached for violating the constitution, which states that it is categorically prohibited to base foreign troops on Ukrainian territory.  The constitutional court, of course, could have insisted on this. Yanukovich's allies have already announced that if it were to do so, the president would obey the law.

But the unique twist to this situation is that only the President, the Prime Minister or a majority of the parliament have the right to make these requests to those who interpret the constitution. So a majority of judges rejected the submission to the Constitutional court made by ex-president Viktor Yushchenko and 50 people's deputies. And the leader of the Party of the Regions in parliament, Alexander Yefremov, already rushed out an announcement to the effect that:"Neither the President, the government, or the Party of the Regions in the Supreme Rada will ask the Constitutional Court to consider the validity of the conditions of the agreement signed by the presidents of Ukraine and Russia'.

[...]

So what really happened? According to the actual text of the agreement of the lease, it ought only to have been extended in 2016. The decision which has just been taken relates to a date when neither Yanukovich nor his successor can be sure that they will be in power. It is an empty declaration. But in return for it, we have been given significant discounts on gas prices. This is prompting political analysts to conclude that what we have been told is only the tip of the iceberg of the real agreement between Yanukovich and Medvedev (and Putin, who urgently flew to Ukraine).

Exactly six months ago, the press-secretary of Ukraine's Security Service, Vladimir Gorbulin, announced in his article in "Zerkalo Nedeliâ" that the "strategic goal of the Russian Federation's foreign policy is to establish a 'protectorate' over Ukraine with the possible subsequent division of the country. This virtually amounts to an ultimatum: the preservation of Ukraine's territorial integrity depends on its acceptance of a 'special relationship' with the Russian Federation, and hence to a Russian protectorate over a weak Ukraine". Gorbulin believes that the Kremlin does not yet have a detailed plan for achieving this goal, and that Russia is prepared to respond to the situation opportunistically: "Moscow's actions will be determined by the course of the situation, and above all by the reaction of Ukraine".

The details of this prediction are as follows: according to Gorbulin and his younger colleague Alexander Litvinenko, the protectorate over Ukraine is not the final foreign policy goal of the Russian Federation, but is only seen as a transitional stage for the further territorial division of Ukraine into three parts, based on the model published in the Italian geopolitical magazine Limes. This involves the direct inclusion of the south and east of Ukraine in the Russian Federation, the creation of a puppet government in Central Ukraine, and isolation of the west as the main 'disturber of the peace'.

Complete article: http://www.opendemocracy.net/russia%25E2%2580%2599s-fleet-in-crimea-what%25E2%2580%2599s-real-deal

Ukraine's extension of Russian base's lease may challenge U.S. goals in region TOP
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/04/27/AR2010042703887.html
April 28, 2010


Philip P. Pan

MOSCOW -- Ukraine's decision to host a Russian naval base for 25 more years in exchange for cheaper gas, a deal ratified Tuesday despite egg-throwing and a brawl over it in the Ukrainian parliament, does little to alter the immediate military balance in the Black Sea but presents other challenges for U.S. goals in the region.

Secretary of State Hillary Rodham Clinton has played down the significance of the pact, saying it should be seen as part of an effort by Ukraine's new president, Viktor Yanukovych, to improve ties with both Russia and the United States in a "balancing act" that "makes sense to us."

But analysts say the deal could hurt Western efforts to support Ukraine's fitful democratic transition, by allowing it to postpone reforms within its corrupt energy sector and by provoking another round of infighting in the country after years of political instability.

Some also warn that the deal could boost those determined to restore Russia's influence over its neighbors and could complicate NATO plans to use the Black Sea as a base against potential foes in the Middle East and Central Asia. The Pentagon, for example, has considered putting part of its missile shield against Iran on ships in the Black Sea.

[...]

The deal gives Ukraine about 30 percent off the prices set in the contract it signed with Moscow last year, after a standoff during which the Kremlin cut gas supplies to Europe. But that contract set prices so high that the newly negotiated discount brings them down only to current market levels, said Edward Chow, a senior fellow at the Center for Strategic and International Studies.

"They gave something -- extending the naval base lease -- in order to get what they were really entitled to from the beginning," he said of the Ukrainians, noting that Russia had already renegotiated contracts with other customers in Europe and given them discounts because of falling demand and prices.

The new agreement, Chow said, is the latest in a series of deals that have benefited powerful industrialists in Ukraine and allowed the country to avoid cleaning up its corrupt gas sector, thought to be a source of funds for politicians. Like those before it, he added, the new deal is so flawed that it is unlikely to endure and could again threaten the supply of gas to Europe.

For example, he said, the pact requires Ukraine to buy more gas in subsequent years, perhaps more than it needs. But it doesn't require Russia to continue using Ukraine's pipelines, a key source of income for Kyiv. The Kremlin plans to build pipelines that circumvent Ukraine.

David J. Kramer, a George W. Bush administration official who is now at the German Marshall Fund, said the deal could "feed some of the worst instincts in Russian psychology" about the former Soviet Union, especially after an uprising in Kyrgyzstan toppled a government opposed by the Kremlin. ...

Complete article:
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/04/27/AR2010042703887.html

What are the Ukrainians playing at? TOP

http://ecfr.eu/content/entry/commentary_what_are_the_ukrainians_playing_at/
30 Apr 10


Andrew Wilson

The 30% cut means cheaper gas, not cheap gas. Ukraine does not necessarily need cheap gas anyway. It needs to cut down instead on its vast over-consumption of energy and eliminate the arbitrage that feeds so much corruption.

 

Ukrainian MPs often fight in parliament. On 27 April they threw eggs and let off smoke bombs, as opposition MPs accused Ukraine's new President Viktor Yanukovych of selling out the country to Russia for a few pieces of silver.

Ukraine is back to playing the game it knows best: the balancing act between East and West.

Yanukovych initially seemed to be making overtures to the West. His first foreign visit was to Brussels on 1 March, where he made all the right noises. In Washington on 12-13 April Yanukovych helpfully provided Obama with the headlines he needed at an otherwise fruitless non-proliferation summit by agreeing to give up Ukraine's stockpile of enriched uranium.

There were already rumblings in the opposite direction, however. Ukraine's President and Prime Minister have been meeting their Russian counterparts about once a week. Kyiv gave an early signal by abolishing the 'National Centre for Euro-Atlantic Integration' on 3 April, and began a public discussion on repealing the 2003 law that sets Ukraine's pro-European foreign policy direction, and replacing it instead with a law on Ukraine's 'neutral and non-block' status. This was a given, considering that Yanukovych is expected to formally announce that Ukraine was no longer interested in a NATO Membership Action Plan. But practical annual cooperation between Ukraine and NATO is also being drastically scaled back, and there is no sign of a parliamentary vote to allow the until recently traditional joint NATO-Ukraine exercises.

But the deal with Russia that was symbolically announced on 21 April in the Russian-speaking Ukrainian city of Kharkiv was something else. Ukraine dramatically agreed to a 'Guantanamo-style' twenty five year extension on the leasing agreement for Russia's Black Sea Fleet in Sevastopol, Crimea. It was due to leave in 2017, but it can now stay until 2042. Russia is talking of buying new warships from France, but Ukraine did not seem to have clarified exactly which vessels Russia would have the right to base in Sevastopol.

In return, Ukraine got a 30% cut in the price of Russian gas. Moreover, a series of wide-ranging Russo-Ukrainian joint projects in nuclear energy, electricity, aviation, ports and other sectors were due to be announced on 30 April. Kyiv also agreed to grant undefined freedom of operation to Russian capital in Ukraine - though there was no mention of Ukrainian companies operating in Russia.

The EU would of course like to see Kyiv return to the agenda set out in the gas deals that Ukraine signed but never implemented in 2009.

 

All this has prompted wild talk of the West 'losing Ukraine'. It has also provoked some bafflement. As Hillary Clinton said, the West is used to Ukraine playing a 'balancing act' between Russia and the West, adding probably unwisely "that makes sense to us". In fact, the practice of what we have dubbed elsewhere 'collective Titoism' is increasingly widespread throughout Eastern Europe.

But why is Ukraine suddenly playing the game so close to Russia? Even some old hands from the Kuchma era (1994-2005) have said this wouldn't have happened in their day, when Ukraine supposedly played the game with more equidistance.

So what is going on? It is unlikely that the new Ukrainian authorities have abandoned their traditional tactic of playing East against West and trying to extract resources from both sides. Four possible explanations suggest themselves.
  1. Ukraine has been taken over by slavish Russophiles, in which case the shift is permanent.
  2. Everything in Yanukovych's short-term planning is predicated on cheaper gas, in which case Ukraine will resume its normal balancing game soon enough.
  3. Ukraine is playing a sequential balancing game: first they get all they can from the Russians, then they turn to the West. This particular game could continue indefinitely.
  4. Ukraine has in fact been taken over by an 'energy lobby' that thinks there is still plenty of money to be made in the shadier parts of the local gas business, if necessary in cahoots with the Russians. In this case, however, the world has changed since the gas crisis of January 2009. The world will be paying more attention, and Ukraine's good name as a credible partner would once more be at risk.

The first explanation is the least likely. The new Minister of Education Dmytro Tabachnyk is a notorious Ukrainophobe and Yanukovych has begun back-tracking on the history politics of the Yushchenko era. Answering questions at the Council of Europe on 27 April he declared that the Holodomor (the Stalinist Famine of the early 1930s) was not genocide, as Yushchenko has sought to argue, and in any case starvation was widespread "in Ukraine, Russia, Belarus and Kazakhstan". This removes a key irritant in relations with Russia, but the new elite cares little about cultural politics - even the Russian-born Prime Minister Mykola Azarov. They still want to protect their own back-yard.

The second theory has much supporting evidence. The gas price cut allowed Azarov to introduce the long-delayed 2010 budget with fewer tough choices. Kyiv hopes this will persuade the IMF to deliver further assistance. The main energy distribution company Naftohaz Ukrainy has been saved from bankruptcy.

But none of these are necessarily good things. Gas was costing Ukraine $330 per 1,000 m3, which is more than many in Western Europe pay. The 30% cut means cheaper gas, not cheap gas. Ukraine does not necessarily need cheap gas anyway. It needs to cut down instead on its vast over-consumption of energy and eliminate the arbitrage that feeds so much corruption. It also needs to face up to some fiscal hard choices, made harder by the 15% fall in GDP in 2009 and by the hand-to-mouth measures and financial wizardry of the Tymoshenko government over the last two years. The 'official' budget deficit is still 5.3% of GDP; but the pension fund is also in massive deficit, and Naftohaz Ukrainy is not the only state corporation that is near bankrupt. The railways are also in big trouble.

The EU would of course like to see Kyiv return to the agenda set out in the gas deals that Ukraine signed but never implemented in 2009. But cheaper gas delays reform. Nevertheless, even with 30% off, Ukraine is still paying a lot for gas. An even bigger cut to the kind of price paid by Belarus (currently $171.50) was initially mooted, but would have made energy sector reform even less likely. So Ukraine will come back to both the IMF and the EU. Both should hold their nerve and play their cards well when it does.

But the fourth possibility will make relations difficult. Corruption is clearly returning to the energy sector. The notorious intermediary company Rosukrenergo may be gone, but Ukraine's rent-seeking energy 'businessmen' have no real business model other than arbitrage profits; and one remaining opportunity for them is the still considerable difference between the prices paid by industrial and household consumers in Ukraine. Another comes from the fact that Turkmen and Russian gas enters Ukraine through the same pipe, but with different transit fees and re-export prices. The Kharkiv agreement mentions a new 'intermediary' company, and deliberately confusing the two types of gas is another way it could make money.

Dealing with Yanukovychâ's Ukraine - from a European perspective
TOP
http://ecfr.eu/content/entry/dealing_with_yanukovychs_ukraine_andrew_wilson

"When the EU encourages states like Belarus and Amenia to reform, it is in effect asking them to be 'more like Ukraine'. If that request makes leaders in Minsk or Yerevan recoil or laugh out loud, then Ukraine really will have failed - and Europe with it."

You can listen to a podcast interview with Andrew Wilson:
http://ecfr.3cdn.net/bdf3de0862cb9513a6_yim6ypkr4.mp3

Andrew Wilson argues that:

Ukraine remains the linchpin of the EU's eastern neighbourhood. Despite its flaws it is a regional exemplar of democracy, and the EU should help it set the tone for other countries in the region.

  • Yanukovych may have campaigned on identity politics, but his record as prime minister suggests a more pragmatic approach in office. In his inauguration speech he described Ukraine as a bridge between East and West. 
  • With its economy shrinking by 15% in 2009 and the worst recession in Europe, Ukraine relies heavily upon the EU for trade, financial stability and economic recovery.
  • The EU has a genuine interest in building up Ukraine's sovereignty to make it a more effective partner, whereas weakness will allow Russia to exploit Ukraine, preying on its assets and asserting political control in Kyiv.

Recommendations:

  • Europeans should not just ask themselves the question, "What can the EU do to help Ukraine?" but "What can the EU do to help Ukraine help Europe?"
  • The EU should adopt a twin-track approach with Ukraine, working with Kyiv and Moscow in areas that favour a multilateral approach like security, but pushing Kyiv on issues where the EU and Moscow disagree, like political reform.
  • Energy security: The EU should push for a deal between itself, Russia and Ukraine that will secure gas supply to Europe as well as Russian income.

Yanukovych, Stalin and the Ukrainian famine TOP

http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/65982/
May 5, 2010

 
Taras Kuzio  
On May 5, the Communist Party unveiled a bust of Soviet leader and war criminal Josef Stalin in Zaporizhya. A second Stalin bust is rumored to be ready for Odesa. Billboards of Stalin have already gone up in Luhansk.
What is going on in Ukraine?

This is par for the course, to some degree. After all, Kyiv still has a statue to Vladimir Lenin, who created the Soviet secret police and established the gulag long before Stalin. Ukraine still has a Communist Party that is part of the ruling majority with the dominant Party of Regions, which stands for oligarchic capitalists, theoretically the opposite of what the Communists stand for.

But the unveiling of the Zaporizhya bust of Stalin and President Viktor Yanukovych's disregard for public sentiment shows reactionary policies at work. The gradual rehabilitation of Stalin, under way in Russia and Belarus, is now creeping into Ukraine, the former Soviet republic that has done the most to denounce Stalin and his crimes.

Yanukovych has moved away from the admittedly controversial view of the famine as genocide. But he also seeks to downplay the famine. On the day of his Feb. 25 inauguration, the famine section on www.president.gov.ua was removed. State Security Service head Valeriy Khoroshovsky closed the agency's archives, which had released documents from the Soviet KGB and its predecessors outlining totalitarian crimes against Ukrainians.

A 1+1 journalist has also complained about the famine becoming a taboo subject on commercial channels owned by pro-presidential oligarchs. He claimed that new directives that resemble Kuchma era temnyky are being give to television stations.

Stalin's rehabilitation in Ukraine has not gone unnoticed in the West. It will be another nail in the coffin of Ukraine's hopes of being seen as European.

At the Parliamentary Assembly Council of Europe (PACE) on April 27, the same day as parliament's ratification of the highly contentious Black Sea Fleet base treaty, a representative from Luxembourg asked Yanukovych: "It seems that in Ukraine, a process of heroization of Stalin, and increasingly, a return to the Soviet interpretation of the Second World War, is taking place."

Minister of Education Dmitri Tabachnyk has already outlined his view that Ukrainian textbooks should return to using Great Patriotic War rather than Second World War.

The Soviet interpretation ignores 1939-1941, when the U.S.S.R. was an ally of the Nazis and that, for Ukrainians, the war broke out in 1939 when Nazi ally Hungary attacked the Transcarpathian Ukrainian Republic and Poland, which was attacked in 1939 by both the Nazis and Stalinists.

Yanukovych's only response to the Stalin rehabilitation has been to call for a local referendum, which has been echoed by his deputy chief of staff, Hanna Herman.

Professor Andrea Graziosi has one of the best and most balanced analyses on this topic. You can read Graziosi's lecture on the topic here. Graziosi shows how Stalin saw the peasantry as the main army of Ukrainian nationalist movement, and reasoned that by killing off the peasantry he takes the air out of nationalist movement he feared.

Yanukovych's views are a complete negation of three previous Ukrainian presidents on the famine question and not only the views of former President Viktor Yushchenko. Kuchma first described the famine as genocide on the 70th anniversary in 2003, when parliamentary hearings were held. A 1998 presidential decree declared the fourth Saturday of each November as National Day of Remembrance of Famine Victims.

What can the opposition do to take Yanukovych and his administration to task on this question? Three steps spring to mind:

Include in future election programs support for banning the Communist Party. Last year the Council of Europe placed Nazi and Soviet crimes on the same footing. Nazi parties are illegal in Austria, Germany and Italy; pass a law making propagation of Nazism and Stalinism illegal. It is illegal to wave Nazi flags and symbols in three European countries; and Launch an information campaign in eastern-southern Ukraine targeting Party of Regions voters who do not agree with the rehabilitation of Stalin. A poll by the Razumkov Ukrainian Center for Economic and Political Studies (www.uceps.com.ua) found that 57 percent of Ukrainians opposed the opening of Stalin monuments and only 10 percent supported this step. Opposition to Stalin monuments is to be found across all age groups, including 52 percent of those aged 60 and over.

A moderate but still pro-Ukrainian viewpoint for Yanukovych would be to accept that the famine was a crime against Ukrainians while distancing himself from the genocide question.

Instead, Yanukovych has moved towards Russia's position of denial of the famine as a crime against Ukraine. In doing so, Yanukovych has turned the clock back two decades to before 1990 when the Communist Party first belatedly criticized the 1933 famine.

The only conclusion one can reach is that a reactionary program is in place to undermine two decades of achievements in Ukrainian nation-building.

Taras Kuzio is a senior fellow in the chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto and editor of the bi-monthly Ukraine Analyst. He can be reached at tkuzio@rogers.com.

A normal day's debate in Kyiv TOP
Ukraine's biggest failing is not that it is selling out to Russia but that it has repeatedly missed the chance to reform itself

[...]


The video link is: http://www.youtube.com/watch?v=SfCRyLlyqJI

... whereas Russian politicians rip off their country in imitation of a strong state, Ukrainian politicians do it in imitation of a democratic one.

 

The eggs, the smoke and the fighting are a sad reflection on Ukraine's failure to bolster its independence since 1991 with proper reform, mature political debate and a functioning legal system. The contrasting obedience of the Russian parliament testifies to a lack of political competition and scrutiny of the Kremlin. Zerkalo Nedeli, a Ukrainian weekly, commented that whereas Russian politicians rip off their country in imitation of a strong state, Ukrainian politicians do it in imitation of a democratic one.

[...]

More details of the energy bit of the Russians' ambitions emerged in a leaked draft this week. The idea is that Russia and Ukraine should jointly develop and operate Ukraine's energy resources, including electricity and nuclear generation, and sales. Ukraine, it seems, would get no assets in Russia, and would guarantee to respect Russian assets in Ukraine and not siphon off gas from pipelines.

Ukraine's opposition accused Mr Yanukovich of betraying the national interest and surrendering sovereignty. Yet the real betrayal is not the Sebastopol lease, but a failure to reform the economy and reduce energy dependence on Russia. The new deal will help with neither of these.

It also reflects badly on Russia. Energy remains almost the only effective tool that Russia has to shape its relations with its neighbours. Ukraine's logic is clearer. The budget deficit is crippling. A big drain on the public purse is subsidised domestic gas prices. Removing the subsidy and passing on the cost of gas to consumers was necessary but unpopular. Now Mr Yanukovich will be able to reduce his budget deficit without risking his support. And extending the stay of the Russian fleet is backed by some 60% of Ukrainians.

[...]

Yet the true value of Sebastopol to the Russians is symbolic. A city of Russian glory built by Catherine the Great, it has a big place in the national psyche. Withdrawal from Sebastopol, which was besieged and suffered grievously in the Crimean and 'great patriotic' wars, would be a humiliation. Russia's presence in the Russian-speaking city is also a symbol of wider influence across the post-Soviet space.

This deal is not cheap for Russia. Its cost will be borne by Russian taxpayers rather than by Gazprom, as the discount in gas prices to Ukraine will be provided by a cut in export duty paid by Gazprom to the Russian state. Gazprom also benefits from guaranteed gas supplies to Ukraine. The recent fall in gas prices and exports, and the prospect of competition from shale gas, are big worries for Gazprom. To entice Ukraine to sign contracts, Gazprom will allow it to re-export any gas it does not consume domestically. But if shale gas starts to replace natural gas in Europe, all these plans could go up in smoke. One feature of Russian agreements with Ukraine is how often and how easily they are revised or broken.

Complete article: http://www.economist.com/world/europe/displaystory.cfm?story_id=16015359

Away with the Invaders! – Provocators! TOP

- The Volyn Polish-Ukrainian conflict photo display called a provocation

Amidst waving flags – protesting the exhibit:



Crowd of protestors gather in front of Kyiv’s Ukrainian Cultural Centre (upper left)

Kyiv, Ukraine, 08:45 the morning of April 8, 2010, a group of about 50 to 60 people gathered in front of the Ukrainian Cultural Centre on the eastern end of Khreshchatyk Street to protest the opening of a controversial three day photo exhibit. The sign announcing the soon to be opened poster exhibition, “The Volyn Massacre: Polish and Jewish Victims of OUN-UPA”, was yet to be erected. After its Kyiv presentation by a partnership of the non-government All-Ukrainian public organization ““Russian Speaking Ukraine” Civil Rights Defence League” and the Association for the Commemoration of the Victims of the Crimes of Ukrainian Nationalists (Poland), the exhibition is to travel to other centres of Ukraine including Lviv, Rivno, Lutsk, Dnipopetrovsk, Zaporizhya, Odesa, Sevastopol, Simferopol, Kharkiv, and Luhansk. The Institutes of Memory of both Ukraine and Poland, government organizations who had separately and jointly researched the topic of the “Volyn Tragedy”, were not involved in the presentation.

Protestors, holding up signs in the midst of waving flags of the Ukrainian National Party, the Svoboda party, the Congress Of Ukrainian Nationalists, and a national Flag of Ukraine, were surrounded by a scant ring of uniformed officers from the Ministry of Internal Affairs (MVS).



The head of the Ukrainian National Party (UNP), Kyiv, Volodymyr Shovkoshytnyj officiates protest

Speakers encouraged the protesters to unite against efforts to demean and smear the reputation of Ukraine, and efforts to insight discord with-in Ukraine and with its neighbours (in this case Poland), and pressed for the prohibition of the exhibition.



Volodymyr Shovkoshytnyj, overseen by guards addresses the attending crowd.

Within about 20 minutes to the official opening the sign announcing the exhibition was erected before the cultural centre. At 10:00 a.m. the exhibit opened exclusively to press and officials in a second floor gallery. Attendees were screened by plain clothed security officers and were handed a catalogue of the exhibit (print run of 5,000 copies) with explanations to the Polish printed only in Russian, though the posters included Ukrainian and Russian explanations. The book included a vague index on its third page as well as a loose bibliography at the end of its introduction, “Volyn Massacre: A Historical Summary”, which did not directly reference any specific text nor photographs contained in the catalogue nor in the exhibit.



Protestors stand with Congress of Ukrainian Nationalists signs echoing their sentiments. Centre left to right: “We demand the prohibition of an exhibition that enflames international hostility!”, “Anti-Ukrainian exhibitions – the nature of the Yanukovych government!”, and “Only a government of idiots condemns true heroes!”

According to intellectuals, researchers and eyewitnesses present, further examination of the exhibit revealed numerous inconsistencies, inaccuracies, and falsehoods, which contributed to the controversial and provocative nature of the exhibit. In reply to a number of these observations, one of the hosts, V. Kolesnichenko answered, thank you, “this is your point of view…”.

Ruckus and Introduction - the Press-conference:



Officers of the Ministry of Internal Affairs stand guard around newly erected “Volyn massacre: Polish and Jewish victims of the OUN-UPA” exhibit sign

The press conference, officiated by Vadim Kolesnichenko, national member of parliament for the Presidential party, Party of Regions, and leader of the ““Russian Speaking Ukraine” Civil Rights Defence League” and a Ms. Yeva (first name) representing the Association for the Commemoration of the Victims of the Crimes of Ukrainian Nationalists (Poland), started amidst repeated shouts of “Invaders out!” Tempers flared as shouting persisted with calls of “Shame!”, “Provocators!” and a short lived pushing match ensued. One of the catalogues was torn up and cast at the hosts of the event.



Guarded by security, Vadim Kolesnichenko (left) chairman of the All-Ukrainian public organization ““Russian Speaking Ukraine” Civil Rights Defence League” and Yeva (right), representing the Association for the Commemoration of the Victims of the Crimes of Ukrainian Nationalists (Poland), stand behind michrophones.

When V. Kolisnichenko requested that the police remove the offending persons, he was questioned on what basis he was giving the order. Journalist Ihor Myroshnichenko was escorted out by no less than three officers (PHOTO 7).



Torn pages of an exhibit catalogue lie strewn on the floor of the gallery

People in the crowd reminded Kolesnichenko that this exhibit was sowing seeds of discord between nations and internally, violating the election promise of Ukraine’s current president, Viktor Yanukovych, to work towards uniting Ukraine, and ignoring an earlier agreement between the Ukrainian and Polish governments reached at the July 2003 meeting in the village of Pavlivka in Ukraine’s Volyn oblast. There the Ukrainian and Polish presidents of the time, Leonid Kuchma and Aleksander Kwasniewski respectively, agreed not to rub salt in old wounds but to seek mutual forgiveness, reconciliation and healing.

In reply, V. Kolesnichenko insisted that this exhibit was organized “only with the goal that people may pride themselves in the Ukrainians who protected Poles, Jews and Gypsies from the nazi persecution and genocide committed by OUN-UPA”. His Polish host, Yeva/Eve, agreed that the exhibit’s purpose was to thank and honour the Ukrainians who benevolently protected the Poles and Jews. The only readily visible mention of this commemoration in the exhibit hall were the Russian words at the foot of the model of the Wraclaw, Poland memorial to the victims stating “Remember the Ukrainians who assisted refugee Poles”.



Journalist Ihor Myroshnichenko (centre) escorted out by MVS officers

As the press conference continued, the issue of language was brought forth. Though V. Kolesnichenko can speak very good Ukrainian, the Russian language dominated the press-conference, including in the translation of the Polish host’s comments. Repeated requests to use Ukraine’s official language, Ukrainian, fell on deaf ears.



Vadim Kolesnichenko (left), next to the Polish representative and her assistant, answers Levko Lukyanenko (right) first Ukrainian Ambassador to Canada and former member of Ukrainian’s parliament, activist and survivor of Soviet repression, jails and gulag

Throughout, no mention was made about the Ukrainian victims of the Polish, German and Soviet occupational forces, nor that the atrocities were primarily committed on occupied Ukrainian territories. When asked if an exhibition of Polish atrocities against Ukrainian nationals would be allowed exposure in Poland (including atrocities committed by Poland’s Army of the Country (Armia Krajowa) 1939 through its disbanding in 1945, as well as Poland’s Operation Wisla (code name Vistula) in 1947 (the forced mass deportations of Ukrainian nationals from the south eastern reaches of new post war Poland)) the Polish representative, Yeva, answered that “if you have any documentation, proof, please do … absolutely.”

Questions, Rebuke and Documentary Proof ?:

After the introduction by the Russian speaking and Polish delegation, the floor was open for questions.

In documentary exhibits such as this, it is accepted that each photograph be accompanied by reference to its sources, testifying to its authenticity. Noted was that none of the posters displayed any official documentation and concrete mention of sources to support the claims made thereupon and thus the exhibition was less than objective and did not adhere to the norms of professional research. An attempt was made to cite the bibliography in the catalogue as a suitable reference to sources. When this answer did not satisfy those asking, Ms. Yeva indicated that the materials in the exhibit are based on wartime archives of the Polish, German, and Russian governments. Earlier, V. Kolesnichenko indicated that the exhibit is based on documents found in government archives of Ukraine.



Roman Krutsyk, noted researcher and activist, chairman of the league “Memorial” and director of the Museum of Soviet Occupation

Several other alleged shortcomings of the exhibit were highlighted by a number of those present, including researcher Roman Krutsyk, chairman of the league “Memorial” and director of the Museum of Soviet Occupation (PHOTO 10). He pointed out that known photos of NKVD (Soviet Secret Police) atrocities were falsely presented in the exhibit as atrocities committed by OUN-UPA. Mr. Krutsyk then questioned the organisers concerning bringing in the Jewish factor. According to research, by the time the events unfolded in Volyn (The Polish-Ukrainian conflict in Volyn, referred to as “massacre” in the title, took place in 1943 -1944) the Germans had already cleansed the area of Jews. By including the Jewish factor here you are “directly provoking animosity between peoples” and a consequence of this exhibition may be the initiation of “occurrences of xenophobia and anti-Semitism on a day to day level”. “You are provocators!” added Mr. Krutsyk.

In reply, V. Kolesnichenko thanked R. Krutsyk for reminding those present that the Jews were practically cleansed from the territory of Ukraine in three years. He further said, that “if you are able to concretely prove beyond any shadow of doubt that any photographs are falsely identified, then write a specific appeal supporting your claim of falsification” and if it is proven so “I will apologize”.

The Jewish Question:

In the exhibit, who’s title commemorates Jewish victims of the Volyn massacre, little is displayed of these victims. A series of photographs of Jail #1 on Lontskoho street, now Bryulova Street, in Lviv¹ makes mention of Jewish victims². Four of the photographs allegedly depict naked Jews being mocked by “Ukrainian Fascists”. Another photograph is claims to show a street strewn with bodies of Jews executed at the hands of “Ukrainian Nationalists” from July 2 through 4, 1941. In five more photographs, credit for the reported 1941 killings is given to the Soviet NKVD, while in two more photographs the 1943 and 1944 deaths are attributed to Ukrainian police.

In a statement released by the Ukrainian Institute of National Memory (UINM) on April 12, 2010³, the institute reveals that German documentation attests to the massive execution of 1,400 Jews the night of July 4’th onto the 5’th, 1941 lead by SS Hauptsturmführer Felix Landau subject to "aynzatshrupi C". According to the institute’s release, another thing that the exhibit omits to mention is that aside from Poles and Jews, Ukrainians, Russians, and other nationalities also fell victim in Jail #1, which was built in 1923 by the Polish government, used by Soviet NKVD authorities 1939-1941, by the Gestapo 1941 through 1944 and, afterwards was once again used by Soviet punitive-repressive authorities.

Polish Intelligencia:

The exhibit also highlights the execution of 37 “Polish Professors and their families” by “German Nazis and Ukrainian Nationalists”. In their April 12, 2010 statement, UINM reveals that available documentation confirms searches, and executions of the intellectuals were carried out by "Special forces Einzatskomanda" ("Einsatzkommando zur besonderen Verwendung"), under the command of SS Brygadenführer Karl Eberhard Shenhart.

Further Questions of Relevance and Accuracy:

A number of photos in the exhibit referenced buildings, such as churches and paid tribute to commemorative memorials for victims that predate the existence of OUN-UPA and the Volyn conflict. In cases, little or no explanation was given to tie them into the theme of the exhibition. For instance, also mentioned in the UINP release, two photographs revealed a memorial plaque in Lviv, Ukraine, which commemorated the 75’th and 80’th anniversaries of the Eaglets of Lviv (Orlyat Lvova) who fought in the battle for Polish independence between 1918-1920 (exhibition catalogue pages 46 and 48). Elsewhere tribute was paid to the Polish legionnaires from Komarno who fought in the same period as well.



Document listing a number of Ukrainian victims of the 1943-1944 Polish-Ukrainian conflict in the Volyn oblast (courtesy of professor Serhiychuk of the Taras Shevchenko University of Kyiv)

At the close of the press conference, armed with a folder of copies of documents of Ukrainian victims of the Polish-Ukrainian conflict, Prof. Volodymyr Serhiychuk, professor and director of the Centre for Ukrainianology of the Taras Shevchenko National University of Kyiv, questioned the Polish speaker of the exhibit.



Yeva, the representative of Association for the Commemoration of the Victims of the Crimes of Ukrainian Nationalists (Poland) (left front), Professor Volodymyr Serhiychuk, noted academic, researcher, and activist, professor and director of the Centre for Ukrainianology of the Taras Shevchenko National University of Kyiv (right front)

“If the exhibit is titled “Volyn massacre:…” why are there photographs referencing other oblasts/provinces including Nadcyannya, Kholm, Pidlyashya, Halychyna, and not just Volyn?” Professor Serhiychuk again asked why nothing was mentioned in the exhibit concerning that the “the Germans wiped out the Jews (in the area) in the years ‘42, in ’41?” Yeva became agitated and began referring to the German organized police force in the area as being Ukrainian. When it was pointed out that Polish nationals were also included in the ranks of the said police, she maintained her position concerning Polish victims, and added that “for example Hitler did not kill the Jews,” but those under him did so**.

Further more, Professor Serhiychuk pointed out that according to reliable and available research many of the figures presented on the charts listing victims were incorrect. Upon examination of the exhibition he pointed out that the number of Polish victims is inflated by as much as 25 times.

Arrests and charges:

After the opening, a witness remarked that: “When (most) media cameras stopped rolling, then police moved in and arrested 13 men”. At first only five arrests were reported to those present, drawing comments from the crowd such as, “This is only the beginning”, “there will be more”.

Arrests were executed by uniformed Ministry of Internal Affairs (MVS) police and plain clothed special unit police, “Berkut”, who did not identify them self as required by law and who allegedly used undue force. According to one of the defendants, Oleksandr Ushynski, the “Berkut” also violated their jurisdiction – “they are not to be involved in private exhibitions such as this one”. The Berkut are a special reserve unit of the MVS responsible for maintaining civil order in mass public actions such as demonstrations, parades, sporting and concert events, for fighting organized crime, and for witness protection.

Svoboda, BYuT representatives, and others stood in protest of the arrests before Shevchenko Regional Court until 3:00 a.m. the next day, April 9, 2010 the time of the release of the last three defendants: Ihor Myroshnichenko (journalist), Oleksandr Ushynski (deputy chairman, and acting director of ADHU), Andriy Mokhnyk (deputy chairman of UNP). Seven of the arrested were charged with public mischief under article 173 of the administrative codex of Ukraine. Six defendants, including the final three who were released, were charged with obstructing justice and disrespecting police authority under article 185 of the administrative codex of Ukraine. Claims were made that the defendants were involved in destruction of the exhibit, yet only one catalogue was torn apart. No posters were affected. At this point V. Kolesnichenko is now appealing the court decisions wanting the matter to fall under criminal jurisdiction.

Polish Embassy Responds:

On April 9, 2010, in an interview on Radio Svoboda/Radio Free Europe in Kyiv⁴, Olya Hnatiuk, attaché for Scientific and Cultural affairs at the Polish Embassy in Kyiv denounced the exhibition as a “severe manipulation” and “abuse” of history. She indicated that in the years since independence, Poland and Ukraine have worked together very well and that nothing should be allowed to destroy that cooperation.

Organization “Patriot of Ukraine” Responds:

On April 13, 2010 the Social-Nationalist all-Ukrainian public organization, Patriot of Ukraine lead protests concerning the “Volyn massacre:” exhibit before the Polish, Israeli, and Russian Embassies in Kyiv⁵. A number of those involved in the April 8 protest at the Ukrainian Cultural Centre press conference regard this as a probable provocation and quite possibly the start of the fulfilment of Roman Krutsyk’s comment that exhibition may spark new wave of xenophobia and anti-Semitism on a daily basis. One can only hope and pray that this, with God’s help, is not the case. There is an old saying that there cannot be any peace until God is seated at the table.

Videos of the April 8 event and arrests may be viewed at: http://vimeo.com/10777863, and at Olena Bilozerska’s blog: http://bilozerska.livejournal.com/237657.html.

Bibliography (sources in Ukrainian):

1) http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/lviv/lonckogo.htm

2) exhibition catalogue (“Волынская резня: польске и еврейские жертвы ОУН-УПА”) pages 46 and 47

3) http://www.memory.gov.ua/main/ua/news/detail/280.htm

4) http://www.radiosvoboda.org/content/article/2007416.html, http://www.radiosvoboda.org/content/article/2007599.html

5) press release: http://patriotukr.org.ua/index.php?rub=news_w&id=603

All photographs by Victor E. Glasko

WWII collaborators still at it - delegitimizing Ukraine's independence! TOP

http://www.telusplanet.net/public/mozuz/Demjanjuk2009/Demjanjuk2009.html#D.z

Will Zuzak

D. Soviet attitude toward Ukrainian independence

Ukraine's struggle for independence over the centuries, and especially since World War I, is well documented. The ill-fated Treaty of Versailles placed Western Ukraine under the occupation of Poland without the indigenous Ukrainian population having been consulted. Poland soon abandoned its obligations toward the Ukrainian majority and embarked on a program of assimilation, pacification and incarceration [Ukr. pdf] of patriotic Ukrainians in the Bereza Kartuzka concentration camp [Ukr. review]. During the 1930s, this region was in a state of civil war between the Polish colonizers and indigenous Ukrainians motivated into armed resistance by the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN).

When World War II broke out shortly after the signing of the Molotov-Ribbentrop pact on 23 August 1939, Germany (under the Nazi banner) occupied Poland and the Soviet Union (under the Bolshevik banner) seized Western Ukraine. The immediate result of the Red Army occupation was internment of the surrendering Polish Army units with liquidation of some 20,000 officers and intelligentsia in the Katyn Forest Massacre and banishment of hundreds of thousands (if not millions) rank and file to Siberia. [Much later, Stalin allowed many of these soldiers to be evacuated via Iran to fight with General Anders Polish Army for the Western Allies.]

During the period of Soviet-German collaboration from September 1939 until Operation Barbarossa on 22 June 1941, the NKVD methodically arrested, incarcerated and sent to Siberia or murdered any Ukrainian intellectuals or patriots suspected of harbouring thoughts of an independent Ukraine. Immediately after the German attack on 22 June 1941, the NKVD massacred thousands of Ukrainians held in the prisons of Western Ukraine. On 30 June 1941 in Lviv, Stepan Bandera, newly-elected leader of OUN, declared Ukraine's independence in the face of Hitler's opposition. [Although there were many German intellectuals and officers in the Wehrmacht, who supported the idea of Ukraine's independence, no one suspected that Martin Bormann was a Russian agent constantly fomenting Hitler's Ukrainophobia.] Hitler's response was to arrest Stepan Bandera, premier-designate Yaroslav Stetsko and the OUN leadership and send them to the Sachsenhausen concentration camp for the rest of the war. Further arrests of suspected Ukrainian "nationalists" continued methodically.

The covert opposition of Ukrainians to German occupation policies blossomed into overt opposition with the "official" launch of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) on 14 October 1942 under the leadership of General Roman Shukhevych. For the rest of the German occupation the UPA and Germans were bitter enemies. The Chronicle of the Ukrainian Insurgent Army is archived on the infoukes.com website.

The second Soviet occupation of Western Ukraine started in the spring of 1944 as the Red Army relentlessly pushed the Germans back off Ukrainian soil. Stalin issued orders that Ukrainian males in the re-occupied territory be conscripted and used as human mine sweepers and cannon fodder against the retreating Germans. NKVD/SMERSH units spread their tentacles throughout the countryside searching for any hint of resistance to Soviet rule. Members of the Jewish Anti-fascist Committee, such as Ilya Ehrenberg and Vasily Grossman, accused Ukrainians of killing Jews and demanded that they be arrested and punished. The NKVD was only too happy to arrest, torture and send to Siberia or execute Ukrainians on any pretext.

The best description of the conditions of that era that I have read is the book SPALAKH: UPA resistance in the Bereziv region by the late Michailo Tomaschuk, a book review of which is archived on my Telusplanet website and in which I have highlighted the life of Oleksandra (Tomych) Payevska: "The spirit of "Orysia" from Nyzhni Bereziv reflects the aspirations of hundreds of thousands of her compatriots, who fought for freedom from the Polish, German and Soviet occupations -- and for an independent Ukraine."

All the evidence indicates that Stalin's genocidal policies during the Holodomor and the Great Terror of the 1930s in Eastern Ukraine were repeated in Western Ukraine from 1939 to 1953.

I have written previously:

Contrary to the official policy of the United States towards the Soviet Union at that time, this unfortunate meeting [between Ryan/Rockler and Rekunkov/Rudenko in January 1980] facilitated the use of Soviet-supplied evidence in future OSI prosecutions and placed American justice at the mercy of KGB manipulation. That the OGPU/NKVD/KGB utilized torture to obtain false confessions from targeted individuals is a historical fact. From the time of Lenin through the Holodomor, the Great Terror, World War Two, the Ukrainian Partisan Army Insurgency and even the Dissident era from the 1960's intimidation, threats and torture were utilized by the repressive organs of the Soviet Union. Even in the 1990's, when naive Canadian judges traveled to Ukraine to interview eyewitnesses under the direction of and preparation by former-KGB personnel, several of these witnesses later recanted their testimony after recounting their 'preparation' and expressed surprise and disgust that Canadian authorities would side with their tormentors.

The purpose of the material in this section is to convince the reader that the "Soviet attitude towards Ukrainian independence" was unremittingly hostile. And that the purpose of the KGB initiating the case of John Demjanjuk in 1974 was to besmirch the Ukrainian independence movement that continued to evolve in Ukraine and in the Diaspora. Since the breakup of the Soviet Union in 1991 and the creation of an independent Ukrainian state, the policy of the Russian Federation has been to delegitimize Ukraine's independence and to try to re-incorporate it within a re-formulated Russian Empire. The Kremlin's hysterical response to the award of "Hero status" to Stepan Bandera and OUN-UPA on 22 January 2010 confirms this assessment.

It is the height of irony that the descendants of the true collaborators in the initiation of WWII, in the rape and pillage of Ukraine and in their virulent opposition to Ukraine's independence are once again collaborating via the persecution of John Demjanjuk to sully and delegitimize the independence of Ukraine.


National Public Radio (USA):World War II Holiday Brings Ukrainian Nightmares TOP
http://www.npr.org/templates/story/story.php?storyId=126630828

May 9 is the 65th anniversary of the end of World War II, a holiday called "Victory Day" in most countries of the former Soviet Union. But Ukrainians had a profoundly different experience of the war. Along with the Belarusians, they suffered the greatest losses of any country during the war, as both the German and Soviet armies passed through their land twice in advance and in retreat.

SCOTT SIMON, host:

Tomorrow, surviving World War II veterans, their chests full of medals, will parade through Red Square in Moscow and also down the main street of Kiev in Ukraine. Victory Day is one of the biggest holidays in the countries of the former Soviet Union. It marks the defeat of Nazi Germany 65 years ago. But for many Ukrainians, it wasn't much of a victory.

Brigid McCarthy reports from Kiev on some of the real stories of that dark time that are starting to surface.

BRIGID MCCARTHY: For Ukraine, World War II was mostly a nightmarish experience of Nazi occupation and trying to stay alive - whatever that took. Leonid Courtliar(ph) was 19 years old when Hitler launched his surprise attack on the Soviet Union in 1941. He rushed to sign up with the Red Army and spent about two days digging ditches near Kiev before his unit was encircled and captured.

The Germans marched the men into a ditch, then ordered all the Jews and communists to step forward. ... During the war, the Germans took more than five million Red Army soldiers captive. At least three million starved to death while in German custody.

Yale University historian Timothy Snyder has written that had the Holocaust not occurred, Nazi Germany's treatment of Soviet prisoners of war would likely be seen as the greatest war crime of the 20th century.

But the Nazis weren't the first to use hunger as a weapon of mass destruction in Ukraine. Less than a decade earlier, Soviet dictator Joseph Stalin had starved millions of Ukrainian peasants into submission because they'd refused to work on collective farms. In 1932 and '33, Ukrainian villages and cities were filled up with the corpses of men, women and children.

Professor VLADISLAV GRINEVICH (National Academy of Sciences, Ukraine): And after this, the Ukrainian peasantry have no opportunity as to wait for liberator. Such liberator they consider Hitler. Thats why Hitler so easy take Ukraine.

MCCARTHY: Vladislav Grinevich is a historian at the National Academy of Sciences of Ukraine. He says a lot of Ukrainians desperately wanted out of the Soviet Union. After the famine, the Ukrainians didnt want to fight for Stalin. Many deserted the Red Army in droves or surrendered willingly to the Germans. ...

Complete transcript: http://www.npr.org/templates/story/story.php?storyId=126630828

Luhansk unveils monument to victims of OUN-UPA TOP
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/66171/
May 9, 2010

On May 8, Luhansk unveiled a monument "To People Of Luhansk Who Perished From Hands Of Nationalist Chasteners From OUN-UPA" [OUN-UPA, Organization of Ukrainian Nationalists - Ukrainian Insurgent Army].

[...]

The unveiling ceremony was attended by the leader of the parliamentary faction of the Party of Regions Oleksandr Yefremov, Russian State Duma deputy Konstantin Zatulin, Luhansk Regional Governor Valerii Holenko, and Luhansk Mayor Serhii Kravchenko.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/66171/

Заява Комісії Людських та Громадянських Прав Світового Конґресу Українців стосовно антиукраїнської ксенофобії TOP
27.04.2010

Вельмишановний Пане Президенте

Комісія Людських та Громадянських Прав Світового Конґресу Українців висловлює глибоку стурбованість із приводу переслідувань українців у російськомовних реґіонах України. Прикро констатувати, що в Україні нерідко трапляються випадки антиукраїнської ксенофобії побутового й чиновницького характеру.

За попердні роки жертвами антиукраїнської нетерпимості стали композитор Ігор Білозір (вбито у Львові 2000 р.), правозахисник української мови Богдан Паздерський (вбито в Києві 2008 р, впродовж 2 років не знайдено вбивців), член молодечої організації «Січ» Максим Чайка (вбито в Одесі 2009 р., вбивці досі не покарані). Уже три роки в Луганську триває судовий процес над українським патріотом Сергієм Мельничуком, провина якого полягає в тому, що він відстоює конституційне право на повновартісне функціонування державної (української) мови.

А нещодавно в Павлограді Дніпропетровської області на трьох підприємствах торговельної марки «Будмайстер» звільнено 18 менеджмент-працівників за використання в праці державної (української) мови. Дещо раніше ці особи приложилися до того, що згадані підприємства стали виробниками, в діловодство яких впроваджено українську мову, а також джерелом для відродження національних традицій, звичаїв та обрядів.

Останнім часом частина співвласників «Будмайстра» в ультимативній формі заборонила менеджментові використання української мови в діловодстві та спілкуванні, а відтак під надуманими приводами звільнила з праці 18 найактивніших українців.

Ми побоємося, що при дальшому нагнітанні антиукраїнських настроїв та бездіяльності правоохоронних органів, прокуратури й судів ксенофобія набере системного характеру, ставши загрозою для життя свідомих українців та зумовить втрату міжнародного іміджу України.

Зкаликаємо Вас зробити все можливе, щоб прояви антиукраїнської ксенофобії не мали місця в жодних реґіонах Україні, а особи, що займаяться поширенням та скоєнням антиукраїнської ксенофобії були притягнені до відповідальности. Будемо вдячні за відповідь.

Остаємось з пошаною до Вас.

Юрій Даревич - Голова КЛГП
Марта Онуфрів - Голова Комітету КЛГП у справах України

Віктор Янукович пообіцяв диктатуру порядку TOP

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/28/4981120/ 
28 квітня 2010

Сергій Лещенко



Янукович і президент ПАРЄ турок Чавушоглу який входить до групи "Європейські демократи", яка перебуває в зоні впливу росіян.

Віктор Янукович повернувся до Страсбурга на коні.

Три роки назад його візит на Парламентську Асамблею Ради Європи запам'ятався страусячими туфлями, помилками в книзі почесних гостей і невдалим пошуком захисту в європейців після розпуску парламенту, який затіяв Ющенко.

За цей час змінився і Янукович, і атмосфера навколо нього. Тепер він прибув до Страсбурга як господар країни, який іде катком і по опозиції, і по Конституції. А Парламентська Асамблея Ради Європи стала значно менш принциповою.

За декілька тижнів до приїзду Януковича Страсбург відвідав Сергій Льовочкін, який домовився з президентом ПАРЄ про максимально лояльний режим. Довго його вмовляти не довелося. Мевлют Чавушоглу входить до групи "Європейські демократи", яка перебуває в зоні впливу росіян.

Росіяни системно "працюють" з чималою кількістю європейців. У хід іде весь арсенал аргументів. У підсумку Кремль отримав фактично право вето на процеси в Раді Європи. Турок Чавушоглу перед обранням президентом ПАРЄ був визначений доповідачем про Голодомор 1930-их років. І свій звій він повністю побудував у ідеологічних рамках Москви.

Практично кожний месідж Януковича в ПАРЄ був ілюстрацією того, який крен здійснила країна, починаючи з дня його інавгурації. Дійшло до того, що новий український президент поставив під сумнів доцільність існування міжнародній організації ГУАМ.

Так випадково сталося, що приїзд Януковича збігся з ратифікацією харківських угод парламентом України. Тому в зв'язку з дефіцитом голосів, назад додому, не дочекавшись Януковича, відбули депутати від Партії регіонів, які працюють у ПАРЄ. Операція "евакуація", для якої було замовлено чартерний рейс, обійшлася організаторам щонайменше в 30-40 тисяч доларів.

У Франції залишилися тільки Сергій Ківалов і Сергій Головатий. Але це не завадило їх карткам проголосувати за пакт Януковича-Медведєва, хоча фізично вони перебували в кількох тисячах кілометрів від Києва.

Особливо цинічно це виглядало з боку Головатого, який шукав підтримки європейців на виборах судді Європейського суду з прав людини.

Якби датські або німецькі делегати дізналися, що людина, яка просить їхні голоси, аби стати останньою інстанцією правосуддя, сам у рідному парламенті голосує "дистанційно", вони би остаточно розчарувалися в житті.

- Це не мої проблеми! - образився Головатий на запитання "Української правди", чому його картка підтримала ратифікацію. - Це питання до Литвина, бо він мені підписував відрядження до Страсбурга. Я не зобов'язаний бігати і вилучати свою картку для голосування у тих, в кого вона є!

Ківалов був більш простодушний.

- Та моя картка не голосувала! - збрехав він.

Коли ж виявилося, що це не так, Ківалов придумав ще більш феєричну історію.

- Так я секунду назад прилетів!

[...]



Янукович за трибуною ПАРЄ: "Визнавати Голодомор як факт геноциду якогось народу неправильно і несправедливо. Це була загальна трагедія народів, держав, що входять у СРСР."

А потім Янукович перейшов на теми, які одна за іншою викликали захоплення в присутніх у залі росіян.

- Сьогодні у Верховній Раді була ратифікована угода. Цих пристрастей в Україні вже немає, - оптимізму Януковичу було не позичати. - Їх і не було в суспільстві, їх просто підігрівають деякі політичні сили...

Але не всі делегати намагалися зробити Януковичу приємно. Парламентар з Литви вивів українського президента з рівноваги.

- Моє запитання щодо сьогоднішніх подій в парламенті. Ви кажете, що ці політичні події кимсь підігріваються. А ви не думали над тим, що ви є президент всієї України, а не тільки сходу?

- Такі висновки буде робити український народ. У нас найближчим часом, в 2011 році будуть вибори в місцеві ради, - відрізав Янукович, підвищуючи голос.

Далі він нагадав, що бюджет ухвалено тільки зараз, наприкінці квітня.

- Це велике досягнення тих політиків, які п'ять  років вели запеклу боротьбу зі мною особисто! Але їм було цього недостатньо, і вони воювали між собою! - продовжив Янукович, збуджуючись сильніше.

- Я поклав цьому край, і я наведу порядок в країні! Демократичними засобами! - сказав він, уже майже перейшовши на крик. ...

[...]

- Ви сказали щойно європейцям, що будете "наводити порядок". Як? - повторно запитала "Українська правда".

- Ми не повинні бути такою дикою країною! - зітхнув Янукович. - Кидати димові шашки...

- Однак ви, коли були опозицією, теж протестували, блокували!

- Але ж є різниця. Ми використовували повітряні кульки, а вони - димові шашки! - сплеснув руками Янукович. - Це ж все-таки парламент!

Але оскільки президент не дав відповіді, довелося повторити запитання.

- То як ви будете "наводити порядок" в країні?

Янукович ішов і просто мовчав. Тоді автор цих рядків вирішив допомогти Януковичу і запропонував два варіанти відповіді.

- Ну як? Будете "наводити порядок" силовим шляхом? Або, може, будете скликати круглий стіл з опозицією?

- Демократичним шляхом будемо іти, - зібрався нарешті Янукович з думками і раптом видав. - Будемо ухвалювати закони!

У цю мить охорона нарешті відсікла автора репортажу від тіла №1. Всі наступні запитання вже летіли в спини бійців Управління державної охорони, які поводилися в Страсбурзі як вдома.

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/28/4981120/

Янукович, Сталін і Голодомор TOP
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4be14322674a9/
05.05.2010

Тарас Кузьо

 
Бюсти злочинця Йосипа Сталіна відкрилася сьогодні в Запоріжжі і незабаром може бути відкритий в Одесі та, можливо, інших українських містах, у той час як у Луганську привітальні білборди із портретом Сталіна уже з'явилися. Президент не має що сказати з цього приводу. Його мовчання показує його неповагу до мільйонів українців, які були вбиті радянським тоталітарним режимом.

У Страсбурзі під час засідання Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) представник Люксембурга запитав Януковича: "В Україні зараз відбувається процес героїзації Сталіна і, все більшою мірою, повернення до радянської інтерпретації подій Другої світової війни. Чи підтримує цей процес ваш уряд і, зокрема, Міністр освіти? Що ви, пане Президенте, робите для того, аби зупинити цей загрозливий процес?"

... у той час як у Луганську привітальні білборди із портретом Сталіна уже з'явилися. Президент не має що сказати з цього приводу.

 

У відповідь Янукович запевнив усіх присутніх, що позиція Міністра освіти повністю відповідає його власній. Президент відзначив, що українофоб Дмитро Табачник має ті ж самі погляди на українську історію та національну ідентичність, що й він. Галичани – майте це на увазі наступний раз, коли будете йти на голосування!

Коли його запитали про заплановане відкриття бюстів Сталіна, Янукович не засудив організаторів з Комуністичної партії України (КПУ) – напевне, тому що вони входять до його коаліції "Стабільність і реформи". Замість цього він запропонував проводити місцеві референдуми з цього питання.

Українці, навіть на сході, не поділяють погляди Януковича. Опитування Центру Разумкова засвідчило, що 57% українців виступають проти відкриття пам'ятників Сталіну і лише 10% підтримують цей крок (www.uceps.com.ua). Не дивно, що найбільша частка противників цього проживає на Західній Україні (76%), проте навіть на рідній для Януковича Східній Україні 57% населення негативно ставиться до відкриття монументів Сталіну. Більше того, опоненти цього рішення є серед усіх вікових категорій, включно з 52% серед тих, кому за 60.

Президент Янукович перетнув другу "червону лінію", в додаток до пролонгації терміну перебування Чорноморського флоту на території України, коли під час секції запитань і відповідей після своєї промови до ПАРЄ заперечив, що голодомор 1933 року був штучним голодом в Україні. Слова Президента Януковича були ніби "поливання мастилом уже тліючого вогню української поляризованої політики" – написав колишній заступник помічника державного секретаря США з питань Європи та Євразії Девід Креймер у газеті "Kyiv Post" (28 квітня).

Президент відзначив, що українофоб Дмитро Табачник має ті ж самі погляди на українську історію та національну ідентичність, що й він. Галичани – майте це на увазі наступний раз, коли будете йти на голосування!

 

Не знати власну історію значить не бути відповідальним громадянином своєї країни та повторяти помилки своєї історії. Партія регіонів та Комуністична партія України не голосували за закон про голодомор в Україні в жовтні 2006 року і після відновлення свого альянсу пообіцяли скасувати закон у парламенті. Мені ніколи не було зрозуміло, чому Ющенко не бачив різниці між двома так званими "московськими проектами" – Блоком Тимошенко, який голосував за закон про голодомор, і Партією регіонів, яка не голосувала за нього.

Президент Янукович сказав, що голод був трагедією для всіх радянських людей, не лише для українців. Визнавати голод "геноцидом неправильно та несправедливо", – сказав він. "Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР". Це цілком відповідає позиції, яку вже довго пропагує Росія.

Президент Янукович визнав голод продуктом "тоталітарного режиму, ставлення до людей". У той же час це не завадило Партії регіонів, яку він очолював протягом 2003-2010 років, двічі увійти до коаліції з КПУ, яка до цього часу притримується радянської доктрини невизнання факту голоду.

Найбільш важливим для Януковича було дати зрозуміти, що він заперечує те, що голод був геноцидом, проте він міг описати голод як злочин проти людства, вчинений проти України. Замість цього Янукович прийняв російську позицію, згідно з якою Україна не вирізнялася з-поміж інших радянських республік, оскільки голод був спрямований проти радянських селян, а не українців.

Питання визнання голоду геноцидом є дуже суперечливим навіть серед західних науковців, що досліджують Україну та колишній СРСР.

Професор Оксана Шевель з Університету Туфтса в США сказала мені: "Звинувачувати етнічних росіян у голоді в Україні, безперечно, неправильно. Проте стверджувати, що не було різниці в тому, як радянські лідери і Сталін особисто ставилися до різних зернових регіонів і селян різних національностей, також некоректно. Це просто не відповідає фактам".

"Багато науковців за допомогою архівних свідчень показали (і резолюція Ради Європи так само містить результати цих досліджень), що причини голоду відрізнялися поміж регіонами. Так, був спільний класовий компонент. Проте в Україні так само був очевидний національний елемент. Професор Андреа Ґраціозі провів одне із найкращих та найбільш збалансованих досліджень з цього питання".

Вона додала: "Ви можете прочитати лекцію Ґраціозі з цієї теми тут: http://www.utoronto.ca/jacyk/events_2009-2010.htm. Ґраціозі показав, що Сталін вбачав у селянстві базу українського націоналістичного руху і зробив висновок, що, знищивши селянство, він виснажить націоналістичний рух, якого він побоювався. Це не означає, що постраждали лише українці чи що етнічний фактор був єдиним фактором під час голодомору".

Мені ніколи не було зрозуміло, чому Ющенко не бачив різниці між двома так званими "московськими проектами" – Блоком Тимошенко, який голосував за закон про голодомор, і Партією регіонів, яка не голосувала за нього.

 

У той же час, погляди Президента Януковича є грубим нехтуванням усього, що було зроблено довкола питання голоду його трьома попередниками, не лише колишнім Президентом Ющенком.

Хоча колишній Президент Ющенко найбільше асоціюється із визнанням голоду "геноцидом", насправді вперше це визначення прозвучало з вуст тодішнього Президента Кучми під час відзначення 70-х роковин голоду в 2003 році. У лютому 2003 року були вперше проведені парламентські слухання з питань голодомору у відповідності до резолюції, прийнятої парламентом 28 листопада 2002 року.

Ви можете запитати, хто був прем'єр-міністром у той час? Ніхто інший, як пан Янукович.

У листопаді 1998 року Президент Кучма видав указ, згідно з яким кожної четвертої суботи листопада відзначається Національний день пам'яті жертв голодомору. Іншим указом було скасовано святкування більшовицької революції 7 листопада.

Наразі стрілка годинника повертається назад, слідуючи протореним Росією шляхом. Росія була найбільшим критиком публічного обговорення голоду в Україні, оскільки це кардинально суперечило обраному нею шляху, якому вона слідувала протягом останньої декади: реабілітації архізлочинця Йосипа Сталіна.

Росія була особливо непохитною в тому, що голод не був "геноцидом", і використовувала власне членство в багатьох міжнародних організаціях заради блокування будь-яких спроб такого визнання. Тим не менше, 19 держав вже погодилися з тим, що голод був геноцидом (новий Янукович!). ООН, Європейський парламент і ПАРЄ видали резолюції, що засуджували голод, у 2003, 2008 і 2010 роках, відповідно, проте не назвали його "геноцидом".

Коли Президент Ющенко залишав свою посаду, Київський апеляційний суд проводив слухання з питань голодомору в рамках кримінальної справи, відкритої Службою безпеки України (СБУ) в травні 2009 року. Згідно з рішенням суду, Сталін та інші лідери комуністичної партії були визнані винними у геноциді проти українців. "Наша Україна", очолювана Ющенком, звинуватила Президента Януковича у "цинізмі" та ігноруванні закону 2006 року та рішення суду 2010 року, назвавши його людиною, "яка не любить свою країну та не знає її законів".

Президент Янукович міг відмовитися від визнання голоду "геноцидом" і таким чином показати власну незгоду із своїм попередником і в той же час вважати голод злочином, вчиненим радянським режимом проти українців (у відповідності з позицією багатьох західних дослідників). Натомість президент на 100% прийняв російську позицію, згідно з якою голод не прив'язаний до України, і пішов услід за Росією у процесі реабілітації Сталіна.

 

Президент Янукович не лише відмовився від суперечливого погляду на голод як на "геноцид", проте також намагається применшити зв'язок голоду з Україною в цілому. У день його інавгурації (25 лютого) розділ сайту www.president.gov.ua про голод 1933 року, створений його попередником Ющенком, був видалений. Голова СБУ Валерій Хорошковський закрив архівний відділ, що публікував документи КДБ та попередніх служб, які стосувалися злочинів тоталітарного режиму проти України. Журналіст з каналу "1+1" також скаржився на те, що тема голодомору стає об'єктом табу на комерційних каналах, і зазначив, що телевізійним каналам дають нові "директиви", які нагадують "темники" часів Кучми.

Президент Янукович міг відмовитися від визнання голоду "геноцидом" і таким чином показати власну незгоду із своїм попередником і в той же час вважати голод злочином, вчиненим радянським режимом проти українців (у відповідності з позицією багатьох західних дослідників). Натомість президент на 100% прийняв російську позицію, згідно з якою голод не прив'язаний до України, і пішов услід за Росією у процесі реабілітації Сталіна.

Сталін напевне, зараз дивиться на Україну із задоволеним оскалом на своєму обличчі. Пересічення Президентом Януковичем двох "червоних ліній" 27 квітня 2010 року (Чорноморський флот і голодомор) засвідчило, що він став максимально послужливим перед Москвою. Як і в 1991 та 2004 роках, цього разу реакція з боку національно свідомих українців буде неприємною для влади.

Нам соромно за Вас. Звернення Асоціації дослідників голодоморів в Україні TOP

Київ, 28 квітня 2010 р.

Звернення

Асоціації дослідників голодоморів в Україні з приводу заяви Президента України Віктора Януковича на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи 27 квітня 2010 р. про заперечення голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні

Ваша заява, пане Президенте, принизлива для українців. Нам соромно за неї і за Вас. Людина, а тим паче Президент України, яка не визнає голодомор геноцидом, тобто злочином, яка кривить душею і сумлінням, не має морального права навіть наближатись до святих місць масових поховань та меморіально-музейних споруд, що увічнюють пам’ять народу про безневинно убієнних українських селян та громадян України штучним голодом.

 

Ми, фундатори та активісти Асоціації дослідників голодоморів в Україні, яка діє з 27 червня 1992 р., глибоко обурені зухвалою і цинічною заявою В.Януковича в Страсбурзі 27 квітня 2010 р. про те, що Голодомор в Україні не був геноцидом українського народу, а трагедією усіх народів колишнього СРСР. Така заява не відповідає історичним подіям і фактам 1932-1933 рр. в Україні, причинам, формам, ідеологічним мотивам та соціально-демографічним наслідкам Голодомору в УСРР, нехтує політично-правовими та юридичними актами, ухваленими Верховною Радою України та судовими органами протягом 2003-2010 рр., а також ігнорує рішення вищих законодавчих установ багатьох країн світу, що визнали Голодомор геноцидом.

Ваша заява, пане Президенте, політично недалекоглядна, юридично суперечлива і безпідставна, аморальна з позиції християнської моралі, яка зневажає світлу пам’ять мільйонів жертв Голодомору в українських селах УСРР, станицях  Кубані і Ставропілля, в селах народів Поволжя, північного Казахстану, позаяк кваліфікуєте злочин проти людяності абстрактним тлумаченням – трагедія. Людина православна, віруюча, для якої християнська мораль – не культовий сезонний обряд, а заповідь Христова, ніколи не стала б на шлях спокуси задля комерційно-кланової вигоди. Неприпустимо, коли порушують Конституцію і закони, гендлюють територіє України та угіддями, обмежують суверенітет, але аморально торгувати мертвими душами, вдаючись до політичної ревізії вже усталеної в Україні юридичної оцінки Голодомору-геноциду 1932-1933 рр.

Можна десятки раз повторювати термін трагедія, але він не стане від того юридичною та політично-правовою категорією. Така полохлива позиція не личить Президентові України, котрий свідомо уникнув існуючого напередодні масової колективізації та Голодомору етноніму Українська СРР, конституційного статусу українського радянського громадянства, закону про громадянство УСРР та СРСР від 1931 р. Український народ, навіть в умовах більшовицького тоталітарного режиму, судячи з нормативно-правових актів, ухвалених протягом 20-х – першої третини 30-х рр. ХХ ст. ВУЦВКом (радянський парламент), Раднаркомом УСРР (уряд), Цивільного кодексу УСРР 1922 р., Конституції УСРР та СРСР, мав, хоч і формально, виразні ознаки політичної нації. Навіть Й.Сталін, В.Молотов, Л.Каганович, листуючись між собою у 1931-1933 рр., оперували термінами “українці”, “український народ”, а Ви переполошилися, оглядаючись на Москву,  тому замінили визначення український народ Вашим передвиборним та абстрактним гаслом – “Україна для людей”. 

Нагадаємо Вам, що в сільських районах України напередодні Голодомору, за матеріалами перепису населення 1926 р., мешкало 23,5 млн осіб, з них 20,6 млн становили етнічні українці (88%), 1,3 млн – росіяни (5,5%), 370 тис. – поляки, 360 тис. німці, 353 тис. євреї, 251 тис. молдавани, 96 тис. греки, 93 тис. болгари, решту чехи, білоруси. Вони мали національно-адміністративні райони в УСРР, але були громадянами Української Соціалістичної Радянської Республіки згідно Конституції та закону про громадянство від 1931 р., тобто представляли Український народ.      Верховна Рада України, враховуючи цю обставину, ухвалила 28 листопада 2006 р. Закон “Про Голодомор  1932-1933 років в Україні” (див. Відомості ВРУ, 2006, №50, Ст.504), подавши ст.1 в редакції: “Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу”. Звертаємо Вашу увагу, пане Президенте, саме Українського народу. За неї тоді проголосували 233 депутати, але Ви та фракція Партії регіонів, крім двох депутатів – Г.Герман і Т.Черновола, голосували проти.

Публічне та офіційне заперечення історичного факту голодомору-геноциду українського народу, яке пролунало з уст Президента України В.Януковича, беручи до уваги ст.2 Закону ВРУ від 28 листопада 2006 р., є “... наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним”. Його заява створює деструктивну політично-правову колізію у міжнародних стосунках України з тими країнами, які визнали Голодомор геноцидом українського народу: з Естонією (заява Парламенту від 20.10.1993 р.), Австралією (заява Сенату 28.10.1993 р. та Палати представників Парламенту 22.02.2008 р.), Канадою (резолюція Сенату від 19.06.2003 та закону від 29.05.2008 р.), США (висновки спеціальної комісії Конгресу від 19.04.1998 р., резолюція №356 Палати Представників Конгресу від 29.09. 2006 р., підтриману Сенатом 25.09.2008 р.), Угорщиною (постанова №129/2003 Державних Зборів), Литвою (заява Сейму від 24.11.2005 р.), Грузією (резолюція Парламенту від 20.12.2005 р.), Польщею (постанова Сейму від 16.03.2006 р. та Закон від 4.12.2006 р.), Еквадором (резолюція Національного Конгресу Республіки від 30.10.2007 р.), Перу (резолюція Конгресу Республіки від 21.06.2007 р.), Парагваєм (декларація Сенату Національного Конгресу Республіки від 25.10. 2007 р.), Колумбією (резолюція №079 Палати Представників Конгресу Республіки від 10.12.2007 р.), Мексикою (постанова Палати Депутатів Національного Конгресу від 19.02.2008 р.), Латвією (декларація Сейму Республіки від 13.03.2008 р.). У 2004 р. Святий Престол у Ватикані оприлюднив свій офіційний документ “Компендіум соціальної доктрини Церкви”, у якому (част.2, гл.11, III с., п.506) говориться про геноцид українців у ХХ ст. Вони висловили офіційну позицію, але заява Президента України В.Януковича не суголосна з ними. Як дивитися у вічі іноземним дипломатам, що представляють ці та інші країни, які висловили свого часу співчуття з приводу голодомору в Україні. Знову звертатися до Росії за порадою...

Страсбурзька заява Президента України суперечить постанові Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 р. по справі №475, яку порушила Служба Безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні 1932-1933 рр. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України. Суд, розглянувши справу, констатував факт геноциду в Україні. Президент Політичного комітету ПАРЄ Горан Ліндблад підтримав 19 січня 2010 р. рішення українського суду стосовно юридичної оцінки Голодомору. Його причини та наслідки в Україні з’ясовував представник в ПАРЄ від Туреччини М.Чавушоглу, котрий мав виголосити доповідь, але після обрання головою, слово було передано представникові Швеції Бйорну фон Сюдов. 28 січня 2010 р. юридична комісія ПАРЄ схвалила поправки до проекту резолюції, внесені представником Великобританії, які стосувалися визнання Голодомору -геноциду. Їх мали виголосити на квітневому засіданні ПАРЄ, а тут Ви з Вашою дивною, хоча цілком прогнозованою заявою, тому рішення ПАРЄ  від 28 квітня 2010 р. стосовно Голодомору  на Вашій совісті.

Візит В.Януковича до Страсбурга та його чергова заява протягом першої п’ятидесятниці зайвий раз підкреслює невтішний політологічний висновок: ми маємо Президента України, але у нас немає Українського Президента. Він дослухався до політичних настанов керівництва Російської Федерації, Державна Дума якої навіть не визнала Голодомору на власній території, намагається уніфікувати його жахливі наслідки в Україні 1932-1933 рр. шляхом просування чергової і недолугої ідеологеми про інтернаціональний та всесоюзний голод. А чому б не розподілити порівно майно колишнього СРСР між республіками, позаяк воно було загальносоюзним, адже нафтові та газові свердловини і родовища Тюмені розробляли спільно, а з використанням радянських політв’язнів-остарбайтерів у 30-50-х рр. в Сибіру, на Далекому Сході та Пвночі створювалися металургійні комбінати, хімічні заводи. Ніхто не пропонує їх справедливо, по-братському поділити, навіть пресловутий газ продається “Дорогою ціною”: в обмін на територію, спільне володіння українськими промисловими підприємствами, второй государственный за принципом «Даешь, русский язык- государственным!».

Ваша заява, пане Президенте, принизлива для українців. Нам соромно за неї і за Вас. Людина, а тим паче Президент України, яка не визнає голодомор геноцидом, тобто злочином, яка кривить душею і сумлінням, не має морального права навіть наближатись до святих місць масових поховань та меморіально-музейних споруд, що увічнюють пам’ять народу про безневинно убієнних українських селян та громадян України штучним голодом.

Рада Асоціації

Почесний голова – Герой України  Левко Лук’яненко

Голова Асоціації –доктор історичних наук Василь Марочко

Виконавчий директор – Олександр Ушинський

Члени Асоціації

Угода суперечить Конституції України TOP

Аскольд Лозинський

Слова пана Грищенка, щодо стріччя базування вказує на абсурдне зрозуміння ним своєї ролі міністра суверенної України, який не розрізняє між колоніяльним та суверенним станом. Пан Грищенко хіба вважає, що сьогоднішня Україна така сама яка була сторіччям. Що робить тоді пан Грищенко називаючи себе міністром   закордонних справ здається суверенної держави? Колонія не може претендувати на закордонну політику.

 

Немає сумніву, що недавнє домовлення між Україною і Російською Федерацією про продовження терміну перебування флоти РФ в Криму, суперечить Конституції України. Подаю докладний витяг без зайвого з Конституції:

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України...є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу...На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Мабуть всі погодяться, що фльот РФ іноземний і військовий. Є такі які можуть намагатися аргументувати правильність цього домовлення, мовляв первісна Угода з 1997 була властивою, а це тільки продовження. Відповідь коротка – Угода з 1997 суперечила Конституції України. Незаконність даної угоди не відмінюється її продовженням, тим більше коли ця незаконність суперечить основному закону.

Щоби бути чинною нова Угода має пройти процеси ратифікації починаючи від Верховної Ради України. Ясно, що Верховна Ради має обов’язок слідкувати за дотриманням Конституції і тому в нормальних обставинах ВРУ не може схвалити це продовження. Одначе прихильників Віктора Януковича разом з перевертнями мабуть більше чим опозиції у ВРУ, і тому відхилення цього продовження загадкове.

Залишається Конституційний Суд України. Українські пресові повідомлення, а тим більше російські, дуже неточні і просто сенсаційні з цього приводу як і з багатьох питань. Тому мабуть були подані навіть такі інформації, що Голова КСУ Андрій Стрижак публично тлумачив, що тільки президент чи кабінет міністрів може подавати справи до КСУ. Не хочу вірити, що голова КСУ неознайомлений з Конституцією але слід визначити це питання, щоби небуло непорозумінь:

Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України належить:1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Мабуть найцікавійшими були заяви Міністра закордонних справ Константина Грищенка який як послушний чиновник намагався підготовити грунт для оправдання домовлення вказуючи, що Угода корисна для України та що База сама по собі не може бути загрозою як такою, тому що вона існувала історично. Це місце, де Чорноморський флот був вже сторіччя. Рівнож пан Грищенко заявив, що день раніше КСУ вирішив це питання вказуючи, що справа базування іноземних військ на території України не суперечить Конституції України коли це базування є тимчасове.

Слова пана Грищенка, щодо стріччя базування вказує на абсурдне зрозуміння ним своєї ролі міністра суверенної України, який не розрізняє між колоніяльним та суверенним станом. Пан Грищенко хіба вважає, що сьогоднішня Україна така сама яка була сторіччям. Що робить тоді пан Грищенко називаючи себе міністром закордонних справ здається суверенної держави? Колонія не може претендувати на закордонну політику.

Друге твердження гірше бо пан Грищенко або допустився прямо ширити неправду, або нерозуміючи справи, увів українське суспільство і міжнародне товариство у блуд. КСУ не приймав рішення, щодо суті питання (ad meritum), як вказав пан Грищенко. Конституційний Суд відмовив колишньому президентові України Віктору Ющенку в розгляді його подання щодо конституційності перебування на території України іноземних військових баз. Про це повідомили в прес-службі КС. У відкритті виробництва було відмовлено у зв'язку з непідвідомчістю цього питання Конституційному Суду.

В Конституції України під Розділом ХУ Перехідні положення, в стаття 14 вказано:

Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Тут треба в першу чергу освідомити, що останній розділ відносить до перехідних питань – тобто питань які стояли в часі переходу України на новий конституційний лад після прийняття нової Конституції України в 1996 році. Нову Угоду, яку підписується чотирнадцять років пізніше не можна вважати темою „перехідних положень.” А коли взяти взяти під увагу, що термін перебування флоту РФ в Криму від 1991 року, а нова Угода продовжує термін принайменше до 2042 року і ще з продовженням, хіба можна назвати понад півстоліття „тимчасовим перебуванням.”

Сьогодні слово за Верховною Радою України, а остаточно за Конституційним Судом України. Основне питання не є чи Угода між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації є конституційною, бо ясно що вона суперечить Конституції України. Невідомим тільки є, чи Верховна Рада України і Конституційний Суд України, у розглянені питання, вестимуть себе як керівні органи суверенної держави чи колонії Росії, які діють на приказ губернатора Януковича і чиновника Грищенка.

За флотським пактом - енергетична окупація? TOP

http://www.dt.ua/1000/1550/69304/

Юрій Бойко

No. 16 (796) 24 — 29 квітня 2010

У розпорядженні редакції «Дзеркала тижня» опинився проект міжурядової угоди, запропонований уряду України російською стороною, який вочевидь найближчим часом буде розглянуто і ухвалено до підпису. Принаймні всім підрозділам Мінпаливенерго було доручено терміново надати свої пропозиції щодо змісту проекту. Агентство УНІАН повідомило про те, що в ніч з 26 на 27 квітня відбулися переговори між головою уряду РФ Володимиром Путіним і віце-прем’єром Ігорем Сєчіним, з одного боку, та першим віце-прем’єром Андрієм Клюєвим, головою Мінпаливенерго Юрієм Бойко та міністром закордонних справ Костянтином Грищенко — з іншого. В.Путін заявив для преси, що Росія привезла у Київ масштабні пропозиції щодо однієї з галузей співробітництва. Ця заява, склад переговорників, а також джерела, з яких «ДТ» отримало проект угоди, запропонований російською стороною, говорять про те, що саме «попередньо досягнуті домовленості» лягли в основу проекту майбутньої міжпрем’єрської угоди.

Унаслідок існування в Російській Федерації конкуренції між президентом Медведєвим і прем’єр-міністром Путіним у московському Білому домі не могла залишитися непоміченою перемога Медведєва, втілена у домовленостях про пролонгацію перебування на території України ЧФ РФ ще на 25 років, за яку Україна отримає «віртуальні» гроші. А деякі її представники, можливо, і реальні.

Втім, медведєвський флотський трофей може видатися блефускуанським на тлі запланованого Путіним економічного бліцкригу.

У разі підписання проекту міждержавної угоди, який наводить «ДТ», В.Путін принесе Росії значно більший трофей — усю українську енергетику і, як наслідок, економіку. Причому не лише її газову та нафтову складові, а й електро- та ядерну енергетику, які, попри всі домагання, Україна берегла як зіницю ока. Саме вона могла бути як основою її експорту в Європу, так і альтернативою до спалювання такої невиправдано великої кількості імпортованого з РФ газу.

Проект міжурядової угоди, про яку йдеться, відкриває шлях до домінування російського менеджменту в українській енергетиці та домінування російських грошей в українській енергетиці, а також відкриває перед представниками влади обох країн найширші можливості для застосування (традиційних і «прогресивних») тіньових схем у цій сфері. Адже це зумовлює наявність великої кількості спільних підприємств, проектів, надання кредитів, а також зміну правил гри щодо юридичного оформлення і ставлення до власності РФ на території України.

Після можливої революційної зміни правил гри та перерозподілу власності, яка стане наслідком такої угоди, Партія регіонів де-юре може програти будь-які вибори, але де-факто завжди залишатиметься при владі. Принаймні керуватиме тим її сегментом, який їй залишить РФ.

Експрес-аналіз проекту міжурядової угоди про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики дає підстави вважати, що росіяни у газовій сфері зацікавлені:

1. В отриманні доступу до внутрішнього ринку газу України, закупівлі та реалізації природного газу, заради чого передбачено створити СП. Нагадаємо, що аналогічне спільне підприємство між «РосУкрЕнерго» та НАК «Нафтогаз України» — «Укргаз-Енерго» — вже працювало на ринку газу України. Проте ні дивідендів, ні прибутку Україна від нього не бачила. Жодний паритет у менеджменті компанії не дав українській стороні можливості обстоювати свої інтереси. Утворивши подібне СП, «Газпром» фактично стане нарешті монополістом та визначатиме всі правила гри на українському газовому ринку.

2. У встановленні повного контролю над газотранспортною системою (ГТС) України, включаючи підземні сховища газу (ПСГ). Російські фахівці отримають право без перешкод контролювати будь-який об’єкт газотранспортної системи на території України без дзеркального надання таких прав українським фахівцям щодо об’єктів російської ГТС.

3. У гарантуванні Україною в односторонньому (!) порядку недоторканності власності господарюючих суб’єктів РФ, їх дочірніх підприємств та афілійованих товариств, які діятимуть на території України. Це означає, що ці підприємства не нестимуть, відповідно до законів України, відповідальності своєю власністю або коштами.

4. В односторонній відмові української сторони від імунітету проти судового розгляду, попередніх заходів щодо забезпечення позовних вимог та виконання судових рішень. Таким чином, Україна зобов’язується безапеляційно визнавати рішення будь-якого суду, наданого іншою стороною (приміром, Бабушкинського райсуду міста Москви?).

5. У ревізії всієї бази двосторонніх міжурядових угод, що закладають підвалини відносин у газовій сфері, відкриваючи дорогу до денонсації попередньо встановлених правил гри на газовому ринку.

6. У розмиванні відповідальності і впливу уряду на господарюючі суб’єкти шляхом впровадження приватноправової основи співпраці між ними. Таким чином може бути реалізована схема «тихої» передачі управління українською ГТС від НАК «Нафтогаз України» до «Газпрому» та безліч інших прихованих схем, пов’язаних з майновими і господарськими операціями.

У сфері нафти та нафтотранзиту Росія зацікавлена:

1. У безпосередній участі російської сторони в розробці та формуванні методики розрахунків тарифів на послуги з транзиту нафти по українських магістральних нафтопроводах, що є суто внутрішньою справою української сторони. Більше того, уповноважені органи РФ мають «давати добро» на розмір тарифів на транзитні послуги.

2. У збільшенні обсягів російської нафти на українському ринку і зобов’язанні української сторони сприяти цьому. Окрім газової «голки», Україну ще більше підсаджують на «голку» російської нафти.

У сфері електроенергетики Росія зацікавлена:

1. У проникненні у до цього часу контрольовану українською державою та українським бізнесом сферу. Насамперед Росія зацікавлена у спільному з українською стороною експорті електроенергії у треті країни. Таким чином Київ віддає один із небагатьох експортних ринків, який Україна могла б задовольняти самостійно.

2. У максимальному використанні потреб української енергетики у відповідному обладнанні, реконструкції ТЕС та ГЕС задля розміщення мільярдних замовлень не на українських, а на російських підприємствах.

У сфері атомної енергетики Росія зацікавлена:

1. В укладенні багаторічного контракту на ексклюзивні поставки ядерного палива для енергоблоків українських АЕС, кредитуванні та будівництві двох нових блоків за російським взірцем і застарілими технологіями.

2. У створенні СП з розробки Новокостянтинівського родовища урану в Україні та знятті державно-монопольних обмежень на участь російської сторони у цьому проекті. Нагадаємо, що поки що чинне законодавство не дозволяє іноземним суб’єктам брати участь у розробці таких стратегічних покладів цієї сировини.

P.S. Угоду про передачу геть усіх ларьків «Дзеркалу тижня» знайти поки що не вдалося…

Ціла стаття:  http://www.dt.ua/1000/1550/69304/?printpreview

Українська розколота опозиція TOP
http://inozmi.glavred.info/articles/3312.prn
22-04-2010


Тарас Кузьо

_blankЗа чотири роки між оприлюдненням таємних записів – які в листопаді 2000 року зробив охоронець президента і які доводили причетність президента Леоніда Кучми, спікера парламенту і силових структур до викрадення і вбивства опозиційного журналіста, – і 17-денною Помаранчевою революцією українська опозиція мобілізувалася, наростила м’язи і вдосконалила свою тактику для перемоги над провладним кандидатом в президенти, тодішнім прем’єр-міністром Віктором Януковичем.

Тому що не разом? Українська опозиція через свою розколотість сьогодні слабкіша, ніж за часів Кучми. Вона має два роки, щоб належним чином підготуватися до парламентських виборів 2012 року. Ці вибори означатимуть політичну смерть для багатьох сьогодні активних політичних гравців – пише Тарас Кузьо у статті, яку опублікував інтернет-портал «Радіо Свобода” (Radio Free Europe/Radio Liberty).

 

Міжнародні організації спостерігачів і західні уряди заявили про фальсифікації та відмовилися визнати легітимність „перемоги” Януковича в другому турі. Верховний Суд 3 грудня 2004 року анулював результати голосування і призначив повторні вибори наприкінці місяця. На них і переміг лідер опозиції Віктор Ющенко.

А через п’ять років здебільшого змарнованого президентства Ющенка дискредитований кандидат 2004 року, лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг на виборах, які міжнародні організації назвали вільними. Ющенко, герой Помаранчевої революції, посів п’яте місце, отримавши лише 5% голосів, що значно менше за 44%, які отримав в 1994 році чинний президент Леонід Кравчук. І Ющенко, і Кравчук перебували на посаді лише один термін.

Хоча позиції Кучми сильно похитнулися через викриття в 2000 році його ролі в убивстві Георгія Гонгадзе, він протримався на посаді два терміни. Стурбованість його сповзанням до авторитаризму з’явилася лише під час цього другого терміну (1999-2004 р.р.). У даному плані президентство Кучми відрізняється від президентства Януковича, який вже впродовж перших двох місяців при владі викликав стурбованість консолідацією влади в своїх руках і прагненням вдруге нав’язати Україні „донецьку модель”, яка дуже нагадує вісь „бізнес-політика-уряд” російського прем’єр-міністра Владіміра Путіна.

Не минуло й місяця після обрання в лютому Януковича президентом, як нове керівництво знову було звинувачене у відступі від демократії, а рішення Конституційного Суду від 8 квітня, яким було схвалено спосіб формування коаліції фракціями і окремими депутатами, опозиція назвала „державним переворотом”.

Розділена опозиція

Чи спроможна опозиція знову завадити переходу до авторитаризму, як зробила це за часів Кучми?

Напевне що ні, оскільки сьогодні вона більш розділена і слабкіша, ніж в першій половині десятиліття. Сповзання України до авторитаризму за часів Кучми та намагання Януковича здобути владу з допомогою сфальсифікованих виборів 2004 року зупинила сильна і загалом єдина опозиція, яка об’єдналася навколо постаті Ющенка.

Під час другого президентського терміну Кучми опозиція була сильнішою ніж сьогодні, але все одно розколотою. Правоцентристські націонал-демократи ніколи не могли дійти спільного рішення з питання, прагнуть вони бути в опозиції чи серед державників. Сам Ющенко завжди вагався між великою коаліцією з Партією регіонів і „помаранчевим” альянсом з Юлією Тимошенко. В 1990-х роках ця нерішучість призвела до формування слабкої опозиції, що не спромоглася завадити підйому класу олігархів.

З 2001 по 2003 роки Ющенку ніколи не почувався комфортно в опозиції, і якби в квітні 2001 року через вотум недовіри в парламенті очолюваний ним уряд не відправили у відставку, він, скоріше за все, вірно служив би Кучмі до кінця його президентського терміну. Можливо, Кучма навіть обрав би його своїм наступником. Лише після невдалої спроби отруїти його у вересні 2004 року, Ющенко зі своєю партією „Наша Україна” недвозначно взяв радикально опозиційний курс, пообіцявши вивести людей на вулиці в разі фальсифікації виборів.

Від правих до лівих

Головним бізнесовим лідерам в команді Ющенка, яких жартома називали „любі друзі”, більше подобалася ідея великої коаліції з олігархами і табором Кучми, аніж єдності з іншими опозиційними силами.

Петро Порошенко, який в 2002 році був серед очільників передвиборчої кампанії „Нашої України”, перейшов на бік Ющенка лише після того, як програв Миколі Азарову – тодішньому главі податкової адміністрації, а нині прем’єр-міністру – у боротьбі за лідерство в новоствореній Партії регіонів. Партія Порошенка „Солідарність” стала однією з п’яти партій, що в 2001 році утворили Партію регіонів.

Ще однією з них була партія мера Києва Леоніда Черновецького „За красиву Україну”; Черновецький підтримав Януковича на виборах президента в 2010 році. Ще один член цієї групи – Юрій Єхануров, український аналог російського Боріса Нємцова, будучи главою Фонду держмайна керував процесом приватизації, в результаті якої наприкінці 1990-х років і постали олігархи.

Подібно до Порошенка і колишнього міністра закордонних справ Арсенія Яценюка, Єхануров завжди був рішучим опонентом Тимошенко. Після виборів 2006 року Ющенко дав Єханурову завдання домовитися про велику коаліцію між „Нашої України” та Партією регіонів. Угоду мали підписати на початку червня 2006 року, але цього не сталося.

Завжди відмовлявся приєднуватися до демократичної („помаранчевої”) коаліції Іван Плющ – попри те, що у вересні 2007 року його було обрано депутатом від блоку „Наша Україна-Народна самооборона” (НУ-НС). Плющ продовжує захищати скандальний лист від лютого 2001 року (що був оприлюднений одночасно з арештом Тимошенко за сфальсифікованими звинуваченнями в корупції), який підписали він як спікер парламенту, президент Кучма і прем’єр-міністр Ющенко, і в якому опозицію називали „фашистами”.

Ющенко ніколи не захищав Тимошенко, поки та сиділа у в’язниці, а націонал-демократи Ющенка, на відміну від Тимошенко і соціалістів, ніколи не підтримували імпічменту Кучми.

Яценюк, лідер партії „Фронт змін” – ще однієї віртуальної правоцентристської партії, яка виникла нізвідки в 2008 році, – об’єднає навколо себе на парламентських виборах 2012 року так званих „любих друзів”. На виборах 2010 року Яценюк посів четверте місце, здобувши 7% голосів, але на відміну від Сергія Тігіпка (який посів третє місце і отримав 13%) відмовився приєднуватися до коаліції „Стабільність і реформи” і уряду Азарова.

Як і „Наша Україна”, ліві ніколи не були віддані справі опозиції. Комуністична партія України (КПУ) об’єдналася з парламентськими фракціями олігархів і в квітні 2001 року висловила вотум недовіри уряду Ющенка. Після 2004 року КПУ не розірвала альянс з олігархами, а в 2006-07 і 2010 роках приєдналася до коаліції і уряду Януковича та Азарова відповідно.

В 2003-04 роках Соціалістична партія (СПУ) і КПУ разом з главою адміністрації президента Віктором Медведчуком працювали над підготовкою змін до Конституції, які навесні 2004 року не пройшли в парламенті. Зрештою, в грудні 2004 року парламент їх таки ухвалив. Проти проголосував лише Блок Юлії Тимошенко (БЮТ).

Лідер СПУ Олександр Мороз і лідер КПУ Петро Симоненко не підтримали єдиного кандидата від опозиції на виборах 2004 року, а натомість висунули власні кандидатури. Але в другому турі і на переголосуванні Мороз підтримав Ющенка (в обмін на підтримку ним змін до Конституції), а виборці КПУ підтримали Януковича.

Що повинна зробити опозиція

Порівнюючи часи Кучми і сьогоднішню ситуацію, можна дійти п’яти висновків.

По-перше, сьогодні опозиція слабкіша, ніж за чотири роки до Помаранчевої революції. Водночас команда Януковича сильніша за команду Кучми.

Особистий авторитет і репутація Кучми непоправно постраждали як всередині країни (про що свідчить поразка його блоку „За єдину Україну” на виборах 2002 року), так і на Заході, де його стали уникати через смерть Гонгадзе, скандал навколо незаконного продажу Іраку чотирьох радарних систем „Кольчуга” та інші докази зловживань службовим становищем, про які стало відомо із записів, зроблених президентським охоронцем Миколою Мельниченком. В 2004 році опозиція мала лише двох кандидатів в президенти (Ющенко і Мороз), а в 2010 році серед колишнього „помаранчевого” табору їх було втричі більше.

По-друге, Тимошенко – найсильніший компонент слабкішої опозиції. Однак на відміну від часів Кучми, Тимошенко не є депутатом парламенту, що не дозволяє їй бути лідером опозиції. Може виявитися, що їй складніше буде об’єднати опозицію, ніж в 2004 році Ющенкові.

По-третє, Ющенко й надалі одержимий ворожістю до Тимошенко – на відміну від 2001-04 років, коли вони об’єднали сили і співпрацювали. Тимчасом блок НУ-НС розрісся з початкових 9 в 2007 році до 13 партій, що призвело до роздробленості правоцентристського крила і в 2010 році збільшило кількість „помаранчевих” кандидатів.

По-четверте, коаліцію послаблює брак в ній лівоцентристської складової. В 2000-03 роках СПУ, яка тоді користувалася майже такою ж підтримкою серед виборців, що й БЮТ, була з опозицією.

Саме лідер СПУ Мороз в листопаді 2000 року оприлюднив перед шокованим парламентом секретні записи, які засвідчували причетність Кучми до вбивства Гонгадзе. Перед тим СПУ допомогла Мельниченку втекти з України до Праги.

Починаючи з 2006-07 років, СПУ втратила підтримку, оскільки Мороз не відмовився від лідерства в ній, після того як виборці відвернулися від партії внаслідок переходу партії в липні 2006 року з „помаранчевої” коаліції на бік Партії регіонів. На попередніх трьох виборах президента Мороз посідав третє місце, а в 2010 році став лише 11-им.

Таке самознищення СПУ дозволило ідеологічно порожньому Блоку Володимира Литвина в 2007 році бути обраним замість неї до парламенту. Після обрання Януковича президентом Блок Литвина покинув демократичну коаліцію і приєднався до коаліції Януковича „Стабільність і реформи”. Такий кардинальний поворот нагадує перехід СПУ на інший бік в 2006 році. Наслідки його для Блоку Литвина на виборах 2012 року будуть такими ж нищівними, як і для СПУ в 2007-му.

По-п’яте, в 2000-03 роках молодь здебільшого не ідентифікувала себе з єдиною опозиційною силою. Лише в 2004 році „жовта” і „чорна” організації „Пора” та інші молодіжні неурядові організації стали важливим компонентом кампанії Ющенка. Іншими словами, покоління, що народилося між приходом до влади Михаїла Горбачова в 1985 році і розпадом СРСР шість років потому, стало називатися „помаранчевим поколінням”.

Сьогодні ситуація інша. П’ятирічне президентство Ющенка і боротьба між колишніми союзниками по Помаранчевій революції позбавили ілюзій багатьох молодих українців і вони перестали цікавитися політикою. Водночас певну меншість привабила крайня права партія „Свобода”, яку очолює Олег Тягнибок. „Жовта” „Пора” перетворилася на ще одну правоцентристську політичну партію. В 2006 році вона не пройшла до парламенту, але в 2007 стала однією з дев’яти партій в блоці НУ-НС.

Нещодавнє рішення Конституційного Суду про легітимність нової коаліції по суті виключає ймовірність проведення восени дострокових виборів. Тому опозиція має два роки до наступних парламентських виборів у вересні 2012 року, щоб мобілізуватися, розробити нову тактику і стратегію.

Парламент 2012 року істотно відрізнятиметься від двох парламентів, що були обрані після Помаранчевої революції в 2006 і 2007 роках. Після виборів 2012 року в парламенті не буде КПУ, Блоку Литвина і правоцентристських блоків на кшталт НУ-НСО. За перше і друге місця знову змагатимуться Партія регіонів і БЮТ, на третьому ж і четвертому будуть нові ліберальні сили (Яценюк, Тігіпко), а націоналісти (Ющенко, Тягнибок), ймовірно, пройдуть в парламент з останнього місця.

Тарас Кузьо – старший науковий співробітник кафедри українознавства в Університеті Торонто, редактор видання Ukraine Analyst. Погляди, викладені в даній статті, є поглядами автора і можуть не збігатися з думкою редакції RFE/RL.

Щось не так у данському королівстві? TOP
Всі держави світу, якщо тільки їх не очолюють політичні слимаки, визнають право на державотворення корінного народу: італійців на Апенінському півострові, німців у Німеччині, англійців на островах Британії, арабів, зулусів, готтентотів, іудеїв,ефіопів у Африці, китайців, японців, в’єтнамців, індусів – в Азії, і тільки Україну прагнуть розіп’яти поміж вигаданими «корінними народами» аби лишень не визнати природнього права за Українцями! Чому ж автори «нічної Конституції» /прийнятої за одну ніч ВР/ не назвали поіменно «корінні народи України» - хто вони?- і чим вони відрізняються від «національних меншин»? Чи, можливо, українців уже запротокольовано як «національну меншину» , бо вже і запис про національну приналежність вилучено з паспортів, щоб не мозолили очі «корінним народам»?


Здавалось би неймовірним і непотрібним за наявності українського парламенту незалежної України утворювати за старими абревіатурами нові структури громадської державності з надією на чудодійну силу скорочених назв: УПА, СВУ, УНР, покликаних , немов потойбічною силою самими лише заклинаннями відродити Україну без наших зусиль і найменших жертв. Вигукнули лише «УПА!» /Українська повстанська армія !/ - і покотилися вороги з степів і лісів України, гордо підняли гасло «Спілка визволення України!» -СВУ,- і захитався світ воріженьків, що давно вже мали б висохнути, як роса на сонці, але чи то сонце не дуже припіка, чи роса якась не по-божому рясна та ядуча.

Абревіатура УНР –Українська Народня Республіка – серед інших абревіатур відрізняється особливим історичним змістом: адже з неї розпочалася у ХХ сторіччі кривава боротьба за визволення України з-під братнього ярма Росії. Безперервність державотворення української нації, що консолідує і об’єднує покоління, свідомо знищувалась як окупантами, так і угодовцями з національного табору. Не диво, що у вирі реанімації магічного світу абревіатур українська громадськість заходами УВКР - Української всесвітньої координаційної ради – спромоглася на утворення нової УНР – Української народньої ради - дарма, що подібне утворення вже було відоме в парламенті з часів Верховної ради УРСР.

Тільки , от біда, нові засоби консолідації національних сил не відзначаються новітністю: знову і знову починаємо ходити та все по колу, та по кругу, топтати давно витовчений порох на українській дорозі. Нема такого мітингу або просто зібрання, щоб на честь ідеї консолідації українського суспільства не лунали гучні оплески, але чим гучніше вигуки про необхідність об’єднання національно – державницьких сил, тим швидше набирає обертів відцентрові сили ненаситного себелюбства претендентів на створення «своєї» партії та на примарне гетьманування,- та що там гетьманство! - за посаду міського голови ідуть з вилами одне на одного, а результатами виснажливої боротьби майже без найменшого напруження користуються нікчеми типу останнього «гречкодара» на посту голови міста, проте «борці для блага України - і для себе трошки» - /М.Вороний/ по- старому штовхаються ліктями, лізуть наперед і одне на одного, щоб потім, програвши, знову розпочинати своє «геть!» і «ганьба!». І,здається, нема такої сили, щоб зібрала волю багатьох в один кулак, скерувала її у потрібному напрямку, бо настрахані більшовизмом і націонал- соціалістичним тоталітаризмом, воліємо краще демократично програти , аніж вибороти Україну організовано.

Недошматована, уперта, незнищена , пограбована Україна готова привітати будь- які організаційні засоби об’єднання. З цього боку зусилля УВКР та її голови Дм. Павличка заслуговують на увагу, будемо сподіватись, якщо це не чергове «абревіатуротворення»,

Чи творці нової УНР-2 розуміли власну відповідальність за використання історичної абревіатури? Якщо так, то чи готові вони ввібрати в себе досягнення перших борців за волю України, подолавши помилки і незгоди різноманітних громадських об'єднань минулого? Спробуємо порівняти дві «УНР»: створена з представників громадських організацій Центральна рада Української Народньої Республіки у березні 1917 року консолідує навколо себе націю. Скликаний у квітні з представників усіх губерній тогочасної України Український національний конгресс /УНК/ узаконює Центральну раду як єдиного представника українського народу. Зважимо на те, що нова українська влада 1917 року, яку сьогодні охоче лають кому лише не ліньки, відкинула перспективи використання структур поваленої царської Росії / наприклад «Думу», що містилась на сучасному Майдані Незалежності – колишній «Думській площі»/ і утворила свою за старими козацькими звичаями Раду, чого помилково не зробила провідна верства українського суспільства у 1991 році, зберігши структуру окупаційної влади –Верховну раду УРСР, удавшись до союзу із своїми душителями – комуністами. Так розпочалася і триває діяльність перефарбованої структури «Союзу», яку необхідно було просто розігнати, оголосивши відновлення Української Народньої Республіки – УНР. Зламане репресивним апаратом КПСС – КГБ, знекровлене суспільство зупинилось у вирішальний момент повного розвалу комуністичної диктатури, чим і скористались вороги України, вдавшись до політичного шахрайства з відвертим історичним плагіатом – «проголошенням незалежності України» та відповідною символікою, що не тільки без них, а навіть всупереч ним вже було проголошено 73 роки тому! Так з безперервністю українського державотворення було скінчено. Почався «новий» відлік часу. Визвольна боротьба України до 1991 року разом з борцями за її відновлення була здана в архів. І от тепер з історичного забуття випливає чи то на радість, чи на сміх УНР-2. Пригляньмось до принципів її творення: на відміну від УНР 1917 року новітня її посестра започаткувала не представництво від уже створених громадських організацій, що уможливлювало утворення єдиного керівного центру українства, а властиве для партій індивідуальне членство, з регіональними відділами, що означає утворення нової вже близько до двохсотої за чисельністю партії. А щоб хоч якось досягти бажаного зрушення суспільства, явно втомленого партійними чварами та нескінченними малочисельними партійними мітингами, вирішили , всупереч застереженню Геракліта, ввійти вдруге в одну і ту ж річку – повторити шлях Народнього руху України за перебудову, навіть приміщення було обране те саме – зала Політехнічного інституту. Не стала уроком організаторам ще одна історична параллель - з Конгресом української інтелігенції /КУІН/, що почив у Бозі, на другий день свого народження. Поки що спостерігається перевірений український шлях демократії: з'їзд, статут, вибори голови та заступників - і спокійне самозадоволення. Єдиною відміною новоутвореної УНР є для чогось передбачена «Рада старійшин», де може збиратись все те, що кличе себе «елітою» / чи, може, це і є єдиний «поклик душі» творців нового всеукраїнського об'єднання?/ Не на це чекає обдурене суспільство.

Ми живемо в країні не лише без законної конституції, ми живемо в країні, де відверто панує беззаконня, де люди, позбавлені через гігантські крадіжки елементарних прав на гідне харчування, примушені думати лише про шматок хліба, а не про Конституцію і закони, чим користуються шахраї від політики, що перетворили парламент на стайню, або за словами Оруела на «скотний двір».


Що ж все- таки не влаштовує нас у нашій незалежній державі? Адже Акт третьої за рахунком незалежності, слава Всевишньому, прийнято /перша у 1918, друга 1990 року у формі хирявого «суверенітету» серед радянських республік і третя-1991 року/, вже й «синьо-жовтий прапор має, Україну звеселяє», і «петлюрівський», колись проклятий більшовиками Гімн «Ще не вмерла Україна», звучить, як тільки на світ почне благословляться, і Герб «Тризуб» змінив серпи і молоти на фронтоні Верховної ради, все, за що боролись, все – на місці! То чому ж? «Щось не так у Данському королівстві?»- колись замислювався з вічними сумнівами принц Гамлет. І стоять розгублені сучасні національні гамлети, у заціпенінні спостерігаючи, як під такими дорогими символами державної незалежності України нищиться українська мова, як під приводом святкування перемоги в Україну вводяться московські військові з’єднання, як узаконюється флот окупантів в Криму, як обпльовується і фальсифікується, наче за «кратким курсом ВКП/б/», українська історія, як «безрідній космополіт» Табачник/ чи впам’ятку йому ще радянська термінологія?/ - скориставшись масовим безголів’ям українства, з героїчним «проти всіх!», що привело до влади кримінальний авторитет - нарешті дістав «конституційне право» нахабно паскудити народ, який дав йому і його племені поруч себе місце проживання.

Спробуймо спокійно зважити на історичні і правові засади та й накреслимо, якщо Провидіння і новостворена УНР допоможуть, «дорожню карту майбутнього». Почнемо з сьогодення, з незаконної «чинної Конституції України».

Конституційні мудрагелі.

Хто з Вас, панове, сказав «добро» на всенародньому референдумі сучасній Конституції? Виявляється, у народу, який за 5 статтею чинної Конституції, є «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади», ніхто і не збирався питати як йому і його дітям жити на своїй українській землі за такою довгоочікуваною українською Конституцією. Відвели йому, сердезі, лише три розділи Конституції-перший, третій і тринадцятий - от, будь ласка, і проводьте по них з нашого чиновницького дозволу які хочете референдуми.

- А як же до решти дванадцяти розділів Конституції?

- До решти дванадцяти – зась! Їх визначаємо ми – « посадові особи держави», що раніше звалися «комуністичною номенклатурою».

Узурпація влади.

«Визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.»

Прийшов народ, щоб «визначати», а йому «посадові особи» підносять вже визначений текст Конституції. Радійте, Співайте.

- Це ж хто «визначив» ?

- Як - «хто» ? – «держава, її органи, або посадові особи».

- А народ?

- А народ і є «єдиним сувереном».

Дурять людей і проголошенням «унітарності» держави, одночасно запроваджуючи Кримську автономію, що можливо лише при федеративному устрої, та ще й до того ота «кримська автономія» нікого, окрім російсько –комуністичного чиновництва не представляє.

Брешуть про заборону перебування іноземних баз на території України, незаконно не лише утримуючи російський флот, а ще й «тимчасово» продовжуючи йому «право» на нескінченну окупацію України.


Ліг спати той народ звечора у президентсько-парламентській державі, а як півень проспівав, так і парламентсько-президентська пора наспіла. - Як? чому?- чухаючи потилицю дивується суверен, якого знову забули спитати , - а перший розділ Конституції хіба хто скасовував?

- Та ні, - кажуть йому «державні органи та посадові особи»,- для вас існує лише тринадцятий розділ Конституції з 156 статтею - щоб суверену гарно мітингувалось та «референдилось», - а за 155 статтею, ми «державні органи і посадовi особи» можемо робити, що нам заманеться: змінювати Конституцію врано, вдень і ввечері по чайній або столовій ложці, або так – перехиляти з барила воднораз в залежності від перемоги однієї з фракцій; можемо замість якогось там суверена призначати або скасовувати судову гілку влади; приводити до державного корита своїх кумів, сватів, коханок, борців з націоналізмом, кришталево чистих слуг народу, що безкарно угноювали ним святу землю, переодягнених кагебістів та націонал- демократичних стукачів у синьо-жовтих робах, сиріч, «національну еліту», інтернаціональних сіоністів та сіоністьких інтернаціоналістів, малоросійських русифікаторів, яким «па-руські какось льокше»; можемо рубати дрова на президенській голові, а як тільки він прохопиться про борців за волю і незалежність України – одразу йому хитромудре шило під ребра встромляти з демократичною назвою - «імпічмент». А над тим шарварком - аж луна котиться – волає, аж реве, котрийсь дурнуватий партдепутат: «Верховна рада може все!»! А чому б і ні? Чим вона гірша за ЦК компартії , що і собі став до керма розбудови незалежної України разом з «соціально близькими» - злодюгами – прихватизаторами маломойськими, рвотськими, дінсбургами, чирнорецькими, абормовичами , лабіновичами - всі, яким змушений кланятись незалежний суверен? Але до часу, до часу, панове, глядіть, не прохватіться! - «побачите, які будуть жнива!», - тішить себе та інших український обережний патріот, а «воріженьки» тим часом не дуже зважають на шевченківську пересторогу – у них же окрім «інтернаціоналіста» Табачника є ще й бузиновий філософ з відром екскрементів для українського народу.

Чому ми розчахнулись на рівній дорозі?

Якщо незалежностей проголошується більше, ніж один раз, треба бути пильними, бо котрась з них фальшива або ще гірше – потрапила до рук ворога! Важко дотримуватись такого простого правила, коли націю, що лише почала звільнюватись від чужоземного ярма, несподівано очолюють вчорашні прислужники окупанта, сором’язливі стукачі, що бочком, бочком протиснюються у перші ряди, але так, щоб і до рук окупанта не втрапити і собі нове місце під національним сонечком забронювати, щоб обережно, не висовуючись, не дратуючи окупанта, доводити можливість мирного вростання злодюг і вчорашніх убивць в тіло відродженої нації, - ні, ні, не кажіть слово «нації»! - щоб уникнути звинувачення у націоналізмі!- у нас же такий багатонаціональний склад! Он і в Конституцію миротворча кагебня разом з обережними повзучими патріотами України вписала 11 статтю, за яку під час національно визвольних змагань можна було б впіймати межи очі дев’ять грамів свинцю: « Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації… а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». Всі держави світу, якщо тільки їх не очолюють політичні слимаки, визнають право на державотворення корінного народу: італійців на Апенінському півострові, німців у Німеччині, англійців на островах Британії, арабів, зулусів, готтентотів, іудеїв,ефіопів у Африці, китайців, японців, в’єтнамців, індусів – в Азії, і тільки Україну прагнуть розіп’яти поміж вигаданими «корінними народами» аби лишень не визнати природнього права за Українцями! Чому ж автори «нічної Конституції» /прийнятої за одну ніч ВР/ не назвали поіменно «корінні народи України» - хто вони?- і чим вони відрізняються від «національних меншин»? Чи, можливо, українців уже запротокольовано як «національну меншину» , бо вже і запис про національну приналежність вилучено з паспортів, щоб не мозолили очі «корінним народам»?

Національний склад населення України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Національний склад населення України за переписом 2001 року: українці росіяни інші національності

Згідно з переписом населення 2001 року національний склад населення України (загальною чисельністю 47,732,079 чол. станом на 2004 р.) характеризується значною перевагою основної нації — українців. Вони становлять 77,8 % усіх жителів України. Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу діаспору мають росіяни — 17,3 % всього населення країни. В Україні проживає також значна чисельність націй прилеглих держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких сягає 400 тис. чоловік, молдавани (300 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.), болгари (250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.). Найбільшою нацією України, що не має власної держави, є кримці — 250 тис., які головно мешкають на батьківщині — в Криму. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Всі перераховані національності є націями «прилеглих держав». Кого мають за «корінні народи в Україні» недолуговаті автори нерозглянутої, неприйнятої, несхваленої українським народом, незаконної пародії на основний закон «чинної Конституції України»? Тільки шахрайське «протягуання» в обхід народу антидержавного документу надає якогось вигаданого «права» творінню або відвертих шахраїв або «істориків- недоуків» з комуністичного обозу.

Ми живемо в країні не лише без законної конституції, ми живемо в країні, де відверто панує беззаконня, де люди, позбавлені через гігантські крадіжки елементарних прав на гідне харчування, примушені думати лише про шматок хліба, а не про Конституцію і закони, чим користуються шахраї від політики, що перетворили парламент на стайню, або за словами Оруела на «скотний двір». Тільки у заляканій комуністичними правителями країні можна було «проголосити» вже проголошену незалежність. « А братія мовчить, витріщивши очі, як ягнята, може, каже, може так і треба?...» Уже було б і зовсім заснули «як свиня в калюжі», так ні, все отой невгамовний Тарас тяжко налягає на змертвілу совість.

Дурять людей і проголошенням «унітарності» держави, одночасно запроваджуючи Кримську автономію, що можливо лише при федеративному устрої, та ще й до того ота «кримська автономія» нікого, окрім російсько –комуністичного чиновництва не представляє.

Брешуть про заборону перебування іноземних баз на території України, незаконно не лише утримуючи російський флот, а ще й «тимчасово» продовжуючи йому «право» на нескінченну окупацію України.

«Ой пожали б, якби дружньо, одностайно стали!» Т.Шевченко/

І попри все надія на Українську народню раду буде виправдана, якщо

по-перше, її чільники будуть дотримуватись засад ще козацького парламентаризму, від якого був у захваті навіть творець новітнього тероризму у формі «диктатури пролетаріату» Карл Маркс: « так утворилась козацька християнська республіка» / комуністи слово «християнська» безсоромно викидали з тексту свого улюбленого божка./

2. визнати єдиним законним Актом проголошення незалежності України 22 січня 1918 року заходами Центральної Ради Української Народньої Республіки.

3.визнати Акт проголошення незалежності України від 1991 року Актом другого відновлення незалежності за умов московської окупації, першим таким Актом було 30 червня 1941 року у Львові за окупації німецької.

4. поновити законну Ураїнську Народню Республіку, визнавши загарбання Москвою української території у вигляді кривавоспеченого Союзу як ОКУПАЦІЄЮ.

5. якщо УНР стане повноважним представником української нації і скличе без участі державних чиновників Конституційні національні збори, так як це зробила фрнцузське «треє суспільство» далекого 1789 року, заборонивши делегатам Народніх зборів братии участь у парламенті, щоб не робили закони «під себе» і не перекроювали конституцію в залежності від політичної кон'юктури.

6. всі делегати від громадських організацій повинні присягнути на вірність УНР і новоствореній Конституції разом з Тимчасовою адміністрацією України.

7. Провести демократичні персональні вибори депутатів, запровадивши постійно діючий народій контроль з владними повноваженнями аж до віклику злочинних депутатів.

Голова Печерського районного відділення ветеранів/державників/ Олесь Гриб.

Темники повернулися
TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/30/4995607/
30.04.2010

Мирослав Откович, кореспондент ТСН

У вівторок президент України здійснив ще один свідомий крок для розколу країни. У ПАРЄ Віктор Янукович поставив під сумнів факт геноциду українського народу.

Факт, який визнали парламенти багатьох країн світу. До того ж в Україні існує відповідний закон, у якому сказано: "Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним".

Таким чином, на думку експертів, Віктор Янукович здійснив протиправну дію.

Однак, за неї не передбачено покарання. Запропоновані зміни до Кримінального кодексу, де б були б передбачені санкції, досі не ухвалив парламент. І тепер навряд чи ухвалить.

Таким чином, згідно з українським законодавством, максимум на що заслуговує президент України Віктор Янукович, так це на суспільний осуд. Як кожна інша людина, яка дозволяє собі принижувати гідність українців і здійснювати наругу над жертвами Голодомору.

Втім, я впевнений, що в представників адміністрації президента полярна точка зору. Мовляв, не треба привласнювати горе багатьох народів. Люди гинули й на Поволжі й у Казахстані.

Так, це правда. Але хто заважає казахам чи росіянам поставити аналогічне питання перед світовою спільнотою?

Ми дослідили власну історію. Український суд виніс вирок дев'яти особам за звинуваченням у геноциді. З-поміж них - Сталін, Косіор, Постишев...

Нині справа закрита. Вирок суду оскарженню не підлягає, винні особи реабілітації теж.

Згідно висновку проведеної під час досудового слідства Інститутом демографії і соціальних досліджень імені Михайла Птахи НАН України судової науково-демографічної експертизи, у результаті скоєного геноциду в Україні загинули три мільйони 941 тисяча чоловік.

То ж, чи є зміст провести правовий аналіз заяви президента в ПАРЄ на такому тлі? Очевидно що так!

Саме це я й запропонував редакторам Телевізійної служби новин (ТСН) на каналі 1+1. Коментарі експертів, позиція сторін "за" і "проти". За бажанням коментарі експертів можна "виміряти лінійкою" - щоб у кожного були рівні можливості.

Далі пропоную лише фактаж. Кухня новин ТСН станом на сьогодні.

На першому етапі тему затвердили випускові. Втім, обмовились, мовляв, "шеф-редактора переконай сам". Вочевидь, турбувати начальство з такими темами нині не в моді.

Дзвоню до шеф-редактора, коротко викладаю суть пропозиції. У трубці чую таке: "Item интересный, но надо утвердить директивы".

І тут увага! Саме за такою схемою "затвердження директив" ТСН працює із дня усунення Максима Шиленка від виконання обов'язків шеф-редактора новин на 1+1.

Для тих, хто ще не зрозумів: "директиви" це ті самі темники, тільки озвучують їх усно.

Уже в обід стало відомо: після наради з топ-менеджером каналу з'явилась "директива" - сюжет зняли з випуску. Начебто з тим, щоб показати пізніше, в "Підсумках".

Згодом випусковий повідомив - максимум "начитка", короткий текст ведучого з одним або двома інтерв'ю.

За прогнозами редакторів, до ефіру в цю неділю матеріал із правовим аналізом заяви президента не потрапить у жодному вигляді. На запитання "Чому?" - усі змовницьки посміхаються і кивають на стелю.

Таким чином,  на тему Голодомору накладено цензуру.

Тоді як для мене ця тема стала рубіконом, після якого мовчати НЕ МОЖНА.

Почуття совісті перемагає страх.

Знаю, "виносити сміття з хати" завжди важко. Втім, це не депеша - це застереження холуям. Ще одна спроба завадити викинути тему геноциду українців з ефіру телебачення.

Продавати за зарплату пам'ять, біль і страждання свого народу - ЗЛОЧИН!

Прикро що досвідчений журналіст, талановитий ведучий, і, зрештою, людина, яка стояла біля витоків ТСН, нині так запопадливо служить політичному режиму. Байдуже якому!

Ще трохи, і його ім'я можна буде писати поруч із метрами цензури - Піховшиком чи Джангіровим.

Обидва, до речі, нині курують інформаційну політику президента України.

Квінтесенція нездатності: Риси політики Януковича і Ко TOP

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/29/4993143/
29 квітня 2010

 
Олександр Саліженко
 
Історія - складна й не завжди зрозуміла річ. Сучасна українська історія - це апофеоз незрозумілості, політичних пристрастей і економічного краху.

Теперішня політична історія України твориться виключно на алогічних системах відповідей та ірраціональних вчинках головних акторів історичної драми.

Риса загальна - нездатність

"Гнучка" і "прагматична" політика регіоналів та особисто Віктора Федоровича, яку вони декларували під час президентської кампанії, безперечно, увійде в українську історію як квінтесенція нездатності національної політичної верхівки забезпечити економічне, енергетичне та політичне життя в країні.

[...]

І амбіції російської сторони на цьому не завершаться.

Прикладом може бути діяльність російсько-української міждержавної комісії з питань функціонування ЧФ РФ і його перебування на території України.

Ця комісія розробляє документ про переміщення військових ЧФ по Україні поза місцями їх дислокації. Згідно його, в "кризових" умовах, російські військовослужбовці отримують законний дозвіл пересуватись територією Україні поза місцями їхньої дислокації.

[...]

"Досить цікаві пропозиції" і гендлярство

Окрім отримання військового контролю, російським можновладцям запропонували частину енергетичної та економічної сфери в Україні.

Під час подорожі до Смоленська, де впав літак із польським президентом Лехом Качинським, Володимир Путін і Микола Азаров у ході півгодинної розмови домовились про поглинання росіянами авіаційної галузі України - в обмін на зниження ціни на газ.

Така собі сучасна форма гендлярства, в ході якої, усього лише за 30 хвилин, здаються цілі галузі економіки держави.

Як зазначив Путін, українська сторона запропонувала "досить цікаві пропозиції" з метою інтеграції російської та української авіакорпорацій.

Зокрема, ідеться про отримання російською "Об'єднаною авіабудівельною корпорацією" контрольного пакету акцій концерну "Антонов".

Одна з умов росіян - українці мають гарантувати обрання громадянина Росії керівником наглядової ради ДАК "Антонов". За це росіяни готові забезпечити обрання українців до Ради директорів ВАТ "Об'єднана авіабудівельна корпорація". Також за українцями залишається право призначення керівника виконавчого органу концерну "Антонов".

На відміну від пустослівної "гнучко-прагматичної" політики Януковича й уряду Азарова, політика російських можновладців завжди була вибудувана на крайньому прагматизмі й фактичній вигоді.

Після "досить цікавих пропозицій" української сторони, росіяни запропонували свої "досить цікаві пропозиції" - у вигляді проекту міжурядової угоди про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики.

Фактично, у пунктах даного проекту прописані не юридичні норми, які мали б регулювати рівноправні відносини суб'єктів співробітництва, а вказано перехід керівництва над об'єктами української ГТС в управління російського менеджменту. Переважно, даними пунктами міжурядової угоди закріплюються права російської сторони.

Українській стороні залишаються лише функціональні обов'язки.

Як зазначає "Дзеркало тижня", "російські фахівці отримають право без перешкод контролювати будь-який об'єкт газотранспортної системи на території України без дзеркального надання таких прав українським фахівцям щодо об'єктів російської ГТС.

Також закріплюється гарантія Україною в односторонньому порядку недоторканності власності господарюючих суб'єктів РФ, їх дочірніх підприємств та товариств, які діятимуть на території України. Це означає, що ці підприємства не нестимуть, відповідно до законів України, відповідальності своєю власністю або коштами.

Також треба зазначити про односторонню відмову української сторони від імунітету проти судового розгляду, попередніх заходів щодо забезпечення позовних вимог та виконання судових рішень. Таким чином, Україна зобов'язується безапеляційно визнавати рішення будь-якого суду, наданого іншою стороною".

Крім цього, закріплюється безпосередня участь російської сторони в розробці та формуванні методики розрахунків тарифів на послуги з транзиту нафти по українських магістральних нафтопроводах. А це є суто внутрішньою справою української сторони. Більше того, уповноважені органи РФ мають "давати добро" на розмір тарифів на транзитні послуги.

[...]

Якщо підсумувати діяльність перших днів правління президента Януковича й уряду Азарова, то можна стверджувати одне: нездатність - це головна риса політики команди регіоналів.

У чому ця нездатність полягає? Заключивши угоди з росіянами, вони продемонстрували:
  • свою непрофесійність: власними силами не здатні самостійно й ефективно втілювати зміни в економіці України, відновлювати й розвивати окремі її галузі, проводити модернізацію й оновлення основних фондів;

  • неспроможність зменшити енергозалежність від Росії;

  • нездатність комплексно розвивати альтернативні джерела енергії та технології видобутку сланцевого газу;

  • неналаштованність сприяти зменшенню соціальної й політичної напруги в суспільстві;

  • підтримку правового нігілізму;

  • небажання рахуватись з думкою опозиції та частини української нації.

Одне, що обов'язково обіцяє зробити нова влада - це навести порядок.

Але іронія полягає в тому, що під словом "порядок" влада може розуміти зовсім не те, що розуміє більшість українців. І трактувати його влада може з таким самим успіхом, як трактує Конституцію.

Громадянський егоїзм TOP
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/22/4955179/
22 квітня 2010

Остап Кривдик

Найбільший ресурс, який вимагає громадська активність - це час, котрий ми повинні забрати у наших дітей і близьких.

[…]

Смерть таксиста через президентський кортеж на Бориспільській трасі, недопуск преси на прес-конференцію Януковича і Путіна, продовження присутності ЧФ в Україні - ланки одного ланцюга, котрі дають чітку картину України по кремлівському зразку.

В 2042 році мені буде 63. За сьогоднішнього сценарію в такій державі пройде все моє життя.

Мене це не влаштовує - а вас?

Стратегія

Події "чорної середи" української історії вкотре ставлять питання наших стратегічних цілей. Основою для дії повинні бути такі пріоритети:

1. Збереження української держави - єдність і суверенність, територіальна цілісність і непорушність кордонів, громадський порядок і правопорядок.

2. Збереження українського народу - самобутності українського етносу і розвиток його культури, мирного співжиття різних національностей.

3. Запобігання насильству, котре руйнує довіру, провокує помсту, творячи тяжкозагойні рани і не даючи можливості діалогу.

Загрози

[…]

Ми заважаємо на збройовому, зерновому, металургійному, авіаційному глобальному ринку. План-максимум - рейдерське поглинання нашої держави з збереженням вивіски, але підміною суті.

Очевидно, що найлегший варіант розібратися з нами - зіштовхнути лобами дві частини України, котрі мали б взаємно зруйнувати одна одну, а тоді інші зайшли б сюди ззовні і встановили б протекторат того чи іншого формату. І це питання до нас - чи допустимо ми це.

[…]

Саме "опозиційні" партії повинні стати організаційним кістяком майбутніх протестів, надати їм організаційну і медійну основу. Інших партій і політиків на даний момент ми не маємо. Вони очолять ці протести, вони дадуть на це свої ресурси, адже на кону їхнє існування в політиці.

Ефективна кампанія на місцевих виборах, котра має стати основою для виграшу парламентських виборів-2012, повинна формувати їхню тактику. Огида до теперішньої "опозиції", котра своєю пересвареністю і спробами загравати з Кремлем довела до сьогоднішнього стану, змушує нас створити сильний інструмент контролю за цією братією.

[…]

Важливо не допустити приватизації такої сили партіями - водночас вона могла б дати партіям кадрову базу, виступити майданчиком для дискусії, для "обкатки" програм, і для початку ефективно спрацювати на місцевих виборах, гарантуючи їх чесність і демократичність.

Однією з матриць для такої "оборони" могла б стати система, аналогічна до естонського Кайтселійту, глибоко вкоріненої в місцеве життя, але з розумінням ролі маленької активної групи для цілої держави.

Громадянський егоїзм - розуміння того, що ефективна реалізація мене особисто можлива тільки в ефективній державі - мав би стати основою для об'єднання людей. Діяти можна дешево і сердито: 10 листівок друкуються на ксероксі за ціну пляшки пива, 1000 - на різографі за ціну 10 пляшок.

Контроль політиків - це пам'ять про їхні помилки і злодіяння, це вимога покаяння за набір негідних людей (поіменно!) в свої ряди, це чітке формулювання своїх вимог, це - організація якісної конкуренції між політиками за право реалізовувати ці вимоги.

Це - можливість висловлювати політикам недовіру.

Кожен з нас особисто повинен задуматися щодо того, скільки часу і зусиль він готовий потратити на захист незалежності України, на захист демократії і Конституції.

Ситуація схожа на 1990-й рік, коли історія може змінюватися в обидва боки, і тому треба мати терпіння і бути готовим до тривалої дії.

Конкретні дії підказує нам час.

Одна справа - коли ратифікація договору щодо ЧФ відбувається за відсутності громадської дії, інша - коли під Радою стоїть сотня тисяч людей.

[…]

Насамкінець

[…]

Криза є шансом народити нову еліту, можливістю на повний перезапуск держави, її правової і партійної системи, створити державний і громадянський егоїзм, котрий не мінятиме Україну на газ.

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/22/4955179/

Привиди та інші форми політичного життя TOP
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/22/4955630/
22 квітня 2010

Денис Денисенко

З часу інаугурації нового президента пройшло вже майже 2 місяці. Пристрасті, пов'язані з виборами, давно вляглися, посади у владі міцно втрамбовані представниками "керівної і направляючої" та їхніми протеже, всі хто хотів перебігти у табір переможців - вже перебігли.

Переможці

… Переможці не тільки повернули в українську владу ледь не всю чиновничу братію часів розвинутого кучмізму, але й зовсім не помітили, що часи змінилися, а громадянське суспільство в країні зробило крок уперед у своєму розвитку.

Здмухнули пил зі старих методик і заходилися керувати країною за своїми "класичними" лекалами.

Починаючи зі сфери високої політики, а саме з формування коаліції "тушок" з наступним "одобрямсом" з боку Конституційного суду, повернення на батьківщину та повального закриття справ проти одіозних політичних втікачів на зразок Бакая, Боделана та Сацюка, багаточисельного десанту родичів та кумів на ключові посади в державі, і закінчуючи сумнозвісними блокадами Києва під час проїзду кортежу Януковича та тоталітарними походами Миколи Азарова на концерти та у кіно.

А головне - все це відбувається за повного ігноруванням голосу громадськості.

Схоже, українських політиків неможливо відучити від звички наступати на ті самі граблі. Бо помилки нової влади мало чим відрізняються від аналогічних помилок їхніх помаранчевих супротивників у 2005 році.

Регіонали за пару місяців при владі вже здобули собі власні "Гринджоли" в особі співачки Альоші, яку вольовим рішенням партійних кураторів все ж таки пропхнули на Євробачення. І власного "міністра Зварича", ба навіть більш скандального, адже такого рівня обурення в суспільстві, яке викликав Дмитро Табачник, одразу й не пригадаєш.

[…]

Інколи здається, що наступ Табачника на "українськість" культури та освіти - це чергова технологія відволікання уваги суспільства від невеселих реалій економіки. Цілком очевидно, що основні інтереси регіоналів лежать в бізнес-площині, чого вони ніколи не приховували.

Важко повірити у те, що прагматики з Регіонів настільки переймаються питанням "засилля" української мови в кінотеатрах та скасуванням ЗНО, щоб зі слонячою грацією так вперто витоптувати потенційно важливі електоральні поля.

Водночас, для багатьох українців Дмитро Табачник вже встиг стати ворогом "номер 1" в уряді Януковича, що накладає додатковий негативний відбиток на діяльність всієї команди.

[…]

З іншого боку, поки увага суспільства прикута до чергових ідей та висловів міністра освіти та науки, на кшталт переписування підручників та епатажних висловів про "папуаську" Україну, розмови про економіку відійшли на другий план.

І це на руку тим, хто зараз зайнятий інтенсивним перерозподілом фінансових потоків та власності на свою користь. До того ж семимильними кроками продовжується процес закручування гайок в економічній сфері - до болю знайомі методи керування Азарова-Януковича за час їх відсутності при владі не змінилися.

[…]

Незважаючи на стереотип "несприйняття на Заході", президенту вдалося домовитися з Обамою, а крім того, ще міцніше подружитися з Росією, щоправда ціною неочікувано серйозних поступок.

Та й шлях налагодження відносин із Заходом вартував Україні задорого.

Натомість для тамтешніх політиків, здається, діалог з Януковичем став більш комфортним, ніж спілкування з українською владою часів великого протистояння президента і прем'єра, яке взагалі унеможливлювало вирішення будь-яких питань.

Переможені

На іншому політичному полюсі - Юлія Тимошенко. Так, вона переможена, але вона не змирилася зі своєю поразкою. Післявиборчий шок поступово проходить, і Тимошенко буде змушена повертатися до суворих політичних буднів, а головне - робити висновки зі своїх помилок.

Незважаючи на всі власні піар-таланти та потужний масив прихильників, Юлія Володимирівна програла свою улюблену гру - інформаційну війну.

[…]

Недоступний образ "богині в білому" зіграв з Тимошенко злий жарт. Їй вдалося створити образ такої собі телевізійної "супержінки", стати політичним секс-символом Юлею, але так і не вийшло стати Володимирівною - справжньою "мамою" для українського виборця.

Останнім часом вона відчутно втратила позиції в інформаційному просторі, і разом з тим свій найефективніший інструмент впливу на електорат.

Відсутність серйозних медіа-потужностей у середовищі БЮТ, безперечно, теж дається взнаки. Тепер для появи Тимошенко на телебаченні, що раніше викликало б гарантований фурор і шалений ріст рейтингів, бютівцям доводиться не відбиватися від запрошень, а проситися самим.

Нові сили

Сергій Тигіпко, як найрейтинговіший представник так званих "нових сил" пішов по найкоротшому шляху реалізації своїх політичних амбіцій.

[…]

Провівши ідеальну, з точки зору підручника маркетології ( хотіли "сильну руку" - отримуйте фото біцепсів), кампанію,Тигіпко зіштовхнувся не тільки з повною відсутністю команди, але й з проблемою того, що, власне, робити далі зі своїми 13-ма відсотками.

Не маючи фракції у парламенті, та отримавши у опозиційній ніші такого сильного конкурента, як Тимошенко, йому тільки й залишалось влитися в команду нової влади.

В будь-якому випадку, ця ситуація стала для Тигіпка програшною, його сміливо можна назвати невдахою минулих виборів. Адже якби він погодився підтримати Тимошенко, а це, скоріше всього, принесло б їй перемогу, то отримав би посаду прем'єр-міністра.

Тепер він - віце-прем'єр з питань економіки, який не має значного впливу у своїй сфері відповідальності, оскільки міністри економічного блоку уряду орієнтуються виключно на вказівки Януковича та Азарова.

Важно передбачити, як черговий прихід до Януковича вплине на електоральну базу Тигіпко, адже тепер все буде залежати від спільних успіхів уряду в економічній сфері.

Втім, пригадуючи історію втеч з уряду Ющенка та зі штабу Януковича можна не хвилюватися: Сергій Леонідович вчасно зреагує на погіршення кон'юнктури та піде з корабля першим, по-англійському - без прощань і незручних обіймів.

Що стосується вундеркінда української політики Арсенія Яценюка, він обрав інший шлях - в опозицію. …

Втім, опозиційність Яценюка багатьом видається надто штучною, враховуючи численні розмови про спільних спонсорів Партії регіонів і Фронту змін. Її скоріше можна назвати опозицією вичікування, ніж активного протистояння владі. Чому саме так? Цікаве одкровення виклав регіонал Михайло Чечетов, який у одному з інтерв'ю заявив, що після 10-річного правління Януковича президентом стане Яценюк.

[…]

Інший представник "нових сил" Анатолій Гриценко хоч і не показав вагомого результату на останніх виборах, але й надалі є однією з перспективних "темних конячок" української політики.

[…]

Привиди

До категорії "привидів" української політики можна віднести політиків, які поки що залишаються впливовими особами у державі, але їх кар'єра поступово переходить у електоральне піке. Мова йде про Володимира Литвина та Віктора Ющенка.

Литвин знайшов спільну мову з президентом, але навряд чи може розраховувати на те, що буде "потрібен країні" у наступному парламенті.

Ющенко ж вийшовши з анонсованої після виборів "відключки", доволі активно продовжує грати свою улюблену роль українського Леха Валенси, залюбки з'являючись на політичних ток-шоу в якості коментатора.

Вже зараз колишній президент поволі скочується у маргінальну нішу, де разом с Олегом Тягнибоком буде боротися за прихильність національно-свідомого електорату.

Екс-президент часто говорить про те, що розуміння його діяльності прийде через 5-7 років. Разом з тим, на даному етапі, він практично позбувся команди, тому ризикує так і залишитися "фоновим" диваком-одинаком, спеціалістом з розмов про націю, духовність та вищі цінності свободи, в той час, як прагматичні регіонали, будуть і надалі будувати міцну владну вертикаль …

Ціла стаття: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/22/4955630/

Norstone Financial wins legal victory in battle against corporate raiders in Ukraine TOP
Toronto, April 19, 2010. Following the review of extensive documentation and a thorough court hearing, the Honourable Justice Spence of the Ontario Supreme Court of Justice today signed an order for an interlocutory injunction restraining Todor Batkov, Peter Prytula, Aivor Khourkine and any of their agents from representing themselves as officers, directors, employees or shareholders of 6661041 Canada Inc. or its subsidiaries.

This is a significant legal victory in Norstone Financial Corporation's 16-month battle against a group of 'corporate raiders' who have attempted an illegal takeover of a factory Norstone owns in Vilok, Ukraine. The corporate raiders' plan was to seize Norstone's $5 million investment in Ukraine and, in all likelihood, liquidate it. Corporate raiding is a widespread phenomenon in Ukraine, where inconsistent legislation and corrupt officials can be easily exploited for criminal gain.

Why was the interlocutory injunction necessary? Batkov is a former investor with Norstone in a joint venture, 6661041 Canada Inc., to establish Starwood Zakarpattia, a wood processing factory in Ukraine that would supply the North American market with hardwood flooring.

In July 2008 Norstone bought out Batkov's share and became the sole owner of 6661041 and Starwood Zakarpattia. Prytula and Khourkine were retained to manage various aspects of the Starwood business. But less than six months later Norstone was forced to dismiss them as a consequence of their refusal to abide by the standards of good corporate governance. Following their dismissal, Norstone discovered that it had been the victim of a massive and systematic fraud allegedly committed by Prytula and Khourkine. This fraud is the subject of a $15 million lawsuit Norstone has brought against Batkov, Prytula, Khourkine and their corporate entities.

Despite their dismissal, and despite the fact that Norstone now owns 100 per cent of the original joint venture, Batkov, Prytula and Khourkine have continued to claim that they own and control 6661041 and that they are the owners of the Starwood Zakarapttia factory. Using the typical strategy of corporate raiders in Ukraine, they have frustrated Norstone’s attempts to operate the factory with spurious court judgments, seven of which have been overturned on appeal.

President & CEO of Norstone Steven Chepa said, "This injunction confirms Norstone's ownership of, and right to control, 6661041 and Starwood Zakarpattia. The Ontario court has acted expeditiously in an attempt to prevent harm to Norstone's investment -- for which we are truly grateful. Unfortunately, the factory is in Ukraine. We expect the corporate raiders will persist in exploiting corruption in the Ukrainian legal system. Our fight continues."

For further information contact Colin Rose, Vice-President, Norstone Financial Corporation

t: 416 860 6245 e: crose@norstonecorp.com

Media coverage

Judges mock justice with their useless or corrupt rulings, Kyiv Post, April 8, 2010
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/63477/

Corporate raids show state failing business, Kyiv Post, February 18, 2010
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/59889/

Background Information & Chronology of Events

Steven Chepa is a Canadian businessman and investor and President & CEO of Norstone Financial Corporation, a merchant bank.

Todor Batkov is an investor based in Sofia, Bulgaria, and majority shareholder of 6646042 Canada Inc.

Peter Prytula is a Canadian-Ukrainian businessman and minority shareholder of 6646042 Canada Inc.

Aivor Khourkine is a Canadian-Ukrainian businessman and minority shareholder of 6646042 Canada Inc.

November 30, 2006. Norstone Financial Corporation signs a joint venture agreement with 6646042 Canada Inc. to establish 6661041 Canada Inc. and Starwood Zakarpattia, which will operate a wood processing factory at Vilok in Ukraine. With 50:50 debt equity contributions and 50:50 ownership of voting shares, all decisions require the consent of Norstone and 6646042.

December 22, 2006. Norstone advances US$30,000 to 6646042 pursuant to the joint venture agreement. 6661041 incorporates Starwood Zakarpattia, a Ukrainian company, retaining 100 per cent ownership of its shares.

May 2008. The Vilok factory is in operation, producing kiln-dried hardwood flooring blanks.

However, Todor Batkov informs Norstone that 6646042 will no longer fund development of Starwood Zakarpattia, which was to have included renovations and the expansion of production.

Additionally, Batkov will no longer fund Starwood Manufacturing Inc., the Toronto-based manufacturer of hardwood flooring and the planned distributor of the unfinished flooring produced by Starwood Zakarpattia.

July 8, 2008. Starwood Industries Global Corporation (SIGC) -- 80 per cent owned and 100 per cent financed by Norstone -- purchases from 6646042 the remaining 50 per cent of 6661041 that was not owned by Norstone prior to this date. Thus Norstone controls SIGC, which owns 100 per cent of 6661041, which owns 100 per cent of Starwood Zakarpattia.

SIGC's subsidiary Starwood Flooring Inc. purchases the assets of Starwood Manufacturing Inc.

Peter Prytula is retained to manage Starwood Zakarpattia in Ukraine; Aivor Khourkine is given the responsibility of managing Starwood Flooring in Toronto.

November 24, 2008. As reporting is completely inadequate, an attempt is made to establish good corporate governance by removing Prytula and Khourkine as directors and officers of 6661041.

December 5, 2008. Norstone's employees travel to Vilok to review Starwood Zakarpattia's books and records, but are refused access by Prytula. From this point to the current date, and despite repeated requests, Norstone has received no meaningful accounting for approximately $5 million it has invested in Starwood Zakarpattia.

By this point Norstone has invested a total of approximately $12 million in the various Starwood businesses in Canada and Ukraine.

January 2009. Prytula orders the closure of Starwood Zakarpattia's factory.

February 5, 2009. Khourkine is given notice of the termination of his Presidency of Starwood Flooring for 'just cause', following his failure to provide satisfactory explanations for several irregularities in the company's dealings.

February 6, 2009. Accompanied by a government bailiff, Norstone's representative in Ukraine attempts to execute a court-backed 'arrest' of Starwood Zakarpattia's property in Vilok, in order to prevent the company's assets from being sold off. The bailiff is barred from the factory by armed guards hired by Prytula. The attempt is unsuccessful; subsequent efforts, over a period of several months, are met with escalating threats and violence by the guards and are no more successful. Norstone has been effectively evicted from the factory.

February 19, 2009. Daniel Caron, Canada's ambassador to Ukraine, writes to President Viktor Yushchenko and Prime Minister Yulia Tymoshenko with details of the 'corporate raider' attack on Norstone's investment.

March 5, 2009. Batkov, Prytula, Khourkine and their corporate entities file a claim in Canada, declaring the July 8, 2008, purchase transaction null and void. Despite claiming that Norstone's purchase of the various Starwood businesses is a nullity, Batkov et al assert that they are entitled to keep all the funds Norstone has paid for the businesses.

April 9, 2009. Norstone files a $15 million counterclaim, declaring the transaction valid, and including details of various frauds and misappropriation of funds it alleges were perpetrated by Batkov et al.

Throughout 2009. Exploiting Ukraine's inconsistent legislation, and assisted by corrupt officials, the corporate raiders launch numerous court proceedings against Norstone and its representatives. The similarity of many of these proceedings demonstrates that they are clearly part of a concerted effort to obstruct Norstone's attempts to reoccupy the Starwood Zakarpattia factory and resume production. Norstone appeals rulings as they are discovered and most are overturned.

September 18, 2009. Norstone's legal team in Ukraine learns for the first time of a court ruling dated March 10, 2009, made by Judge Bondarenko of the Svyatoshino court of Kyiv (and registered August 10, 2009). This ruling apparently endorses a fraudulent claim made by the corporate raiders to the effect that on November 20, 2008, ownership of Starwood Zakarpattia was transferred from 6661041 to Batkov. Thereafter, Batkov transferred ownership to another Ukrainian company and three individuals, all Bulgarian citizens.

This purported sale of Starwood Zakarpattia was at no time disclosed to Norstone, the legal owner of 6661041, and was not discovered by Norstone until it became aware of the Svyatoshino court ruling.

On the same day -- September 18, 2009 -- Norstone's lawyers discover that Prytula has a signed a credit agreement on behalf of 6661041 (dated June 8, 2008) totalling $4,780,000 in favour of Batkov. Security was registered in Ukraine on December 24, 2008, against Starwood Zakarpattia's real property; on August 1, 2009, the security was increased to include equipment and corporate rights.

This is an entirely fictitious debt that does not appear in any records available to Norstone, or in government registries in Canada, and is not supported by the transfer of assets, movement of funds, by banking records, or any other valid liability in Canadian or Ukrainian law. In other words, the credit agreement is a complete fraud.

September 28, 2009. Certificates of Pending Litigation are registered against the Toronto homes of Prytula and Khourkine and the factory-showroom property at 2370 South Sheridan Way.

November 6, 2009. The Regional Working Group for Countering Unlawful Acquisitions and Takeovers, a Ukrainian government agency, pronounces that Prytula and several of his associates are not authorized to act on behalf of Starwood Zakarpattia, and that their actions have the characteristics of an unlawful takeover. The Working Group also recommends a police investigation.

February 10, 2010. At the seventh attempt, the bailiff finally succeeds in serving the 'arrest' order at Starwood Zakarpattia; Norstone's representatives reoccupy the factory one week later.

March 5, 2010. Batkov et al's March 2009 claim against Norstone in Canada is dismissed, with costs awarded to Norstone.

April 19, 2010. The Ontario Superior Court of Justice grants an interlocutory injunction to Norstone (with costs), restraining Batkov, Prytula, Khourkine and any of their agents from representing "themselves as officers, directors, employees, shareholders, agents or other representatives authorized to act on behalf of 6661041 or its subsidiaries" (n.b. Starwood Zakarpattia is a subsidiary of 6661041) as well as imposing comprehensive restrictions aimed at preventing the above named from interfering in the business relationships of 6661041 and Starwood Zakarpattia.

Is Ukraine becoming the European Thailand for sex tourism? TOP

"Our current politicians, in essence are a large corrupt criminal gang that runs the whole show"



"Ukraine has one of the most severe HIV/AIDS epidemics in Europe, contributing to nearly 21 percent of the newly reported HIV diagnoses in Europe and Eurasia" US National Institute of Health

"140 Ukrainians will die daily from HIV/AIDS in 2014" World Bank prognosis.

"There are 60,000 injecting drug users in Ukraine" UNICEF

Kinsey Institute on Ukraine: Society, sexuality and behaviours TOP
http://www.kinseyinstitute.org/ccies/ua.php

The Polish woman wants to give orders, while the Ukrainian one wants to be free. While the Polish woman rules over her husband, the Russian one wants to submit to him, just like the German one, and the Ukrainian woman demands equality with him. At any opportunity her unrestrainable Cossack spirit goes ablaze, recognizing no master and no servant.

[...]

The respect for women was so appreciated among the Ukrainians that Mirza-Avakjants wrote in 1920 that "the modern woman of every country could envy the position of Ukrainian woman in the sixteenth and seventeenth." More than a century and a half of Cossack Republic strengthened the independent women's position in family life and made this a national characteristic.

[...]

For three generations, the Ukrainians have grown up in a system which neglected personal dignity and expressions of respect. The social system as well as family communications were mostly oriented to punishment rather than to the encouragement of self-worth. Another evidence of this distortion can be found in the language people use to address each other in public places. In the Ukraine, there are proper words for addressing a person as a sexual human being, as there are in America or other countries, such as miss, missus, lady, sir, mister, gentlemen, and so on. As a result of the Soviet imposition of the word 'comrade,' referring to persons who share political ideas in common, the salutations panni and pan, 'respectful woman or man,' were almost totally eliminated from usage. Today, Ukrainians address a person mostly by their gender identity 'woman' or 'girl' for females, and 'man,' 'young man,' or 'guy' for males. So, the social and sexual identity of the individual oppose each other. Such greetings are mutual and cause no offense or embarrassment to anyone. The fact that most Ukrainians consider these sexual definitions of the self as a normal social greeting does not mean that it is unimportant to the sexual culture. Those Ukrainians who allow themselves to be defined by belonging to a particular sex are those who were raised with a lack of respect for individual personality.

Громадянська платформа конституційного самозахисту - ІІ Всеукраїнських збори представників громадських організацій TOP

РЕЗОЛЮЦІЯ

ІІ Всеукраїнських зборів
представників громадських організацій
у рамках громадського руху
«Громадянська платформа конституційного самозахисту»

Учасники ІІ Всеукраїнських зборів представників громадських організацій, що відбулися 21 квітня 2010 року у місті Кременчуці у рамках громадського руху «Громадянська платформа конституційного самозахисту», зазначають, що суспільство України переживає відповідальні дні свого розвитку. По суті, існуюча в країні система добору кадрів до органів влади та управління не відповідає стандартам демократії та очікуванням українського суспільства. В Україні протягом останніх років склався непрозорий алгоритм формування законодавчої та виконавчої влади на всіх рівнях функціонування держави. До того ж, в країні остаточно зруйновано механізм звітності та відповідальності чиновників перед громадськістю. Існуюча адміністративно-територіальна система управління повністю віддалила громаду села від міста, мешканців одного району області від іншого.

У цьому зв’язку учасники ІІ Всеукраїнських зборів представників громадських організацій постановили.

  1. Підготувати та подати на розгляд суб’єктам законодавчої ініціативи узгоджений громадськими організаціями проект закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».
  2. З цією метою створити постійно діючий робочий Секретаріат з представників громадських організацій, які прийняли участь у ІІ Всеукраїнських зборах. Завдання Секретаріату:
    1. координація спільної діяльності між громадськими організаціями, які прийняли участь у ІІ Всеукраїнських зборах;
    2. забезпечення умов щодо експертного обговорення проекту закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».
    3. практичне втілення громадської ініціативи щодо проведення Всеукраїнського референдуму з реформування виборчого законодавства до місцевих органів влади;
    4. підготовка та проведення ІІІ Всеукраїнських зборів представників громадських організацій.
      Доручити оргкомітету Зборів формування списку членів постійно діючого робочого Секретаріату.
  3. Звернутися до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України із вимогою підтримати ініціативу громадськості щодо збільшення переліку суб’єктів виборчого права, включивши до нього громадські організації та збори виборців.
  4. Звернутися до громадських організацій України із закликом до співпраці у справі реформування виборчої системи обрання місцевої влади.

Учасники ІІ Всеукраїнських зборів представників громадських організацій сповідують принцип солідаризму та співпраці як із владою, так і з усіма політичними силами країни. Ми не виступаємо проти жодної політичної сили, не пропагуємо жодної ідеології чи світогляду. Однак для нас вкрай важливо захистити свої громадянські права, тому в цьому питанні ми не будемо йти на компроміси. Ми не протиставляємо себе чинній владі. Натомість, ми виступаємо її конструктивним союзником у справі зміни нині діючої недемократичної системи обрання влади в Україні.

Focus on Ukraine, April 26 - May 2, 2010 TOP

Overview of political events of the week

April 27

The Verkhovna Rada ratified the agreement between Russia and Ukraine on prolonging the stationing of the Russian Black Sea Fleet on the territory of Ukraine. 236 members of parliament voted in favor of the decision. The votes of 12 new MPs (11 members of the Party of Regions and 1 member of the BYuT) were decisive in ratification of the agreement. The State Duma of Russia also ratified the so-called 'Kharkiv Pact'.

MPs of the opposition declared the Kharkiv Pact illegitimate, only 211 MPs registered at the start of the session and during the voting the majority of them blocked the dais or were engaged in fisticuffs and could not physically cast their votes.

The session was marred by protests and a smoke-screen in the session hall. As a result of the brawl some of the MPs sustained bodily injuries. In particular, Oles Doniy of the OU-PSDУ was hospitalized for a head concussion.

The Ukrainian political opposition united and rallied its proponents onto the streets of Kyiv in protest against the ratification of the Ukrainian-Russian agreement ratified by the Verkhovna Rada.

The proponents of the opposition could not get close to the building of the Verkhovna Rada as proponents of the Party of Regions had already put up tents on the square in front of the parliament. People dressed in camouflage were injured in scuffles with protesters.

The Verkhovna Rada approved the budget bill for 2010. According to formal procedure the minister of finance and chairman of the special parliamentary budget committee gave speeches amidst intense pressure in the VR session hall. Then 245 MPs voted in favor of the budget bill in its base form and on the whole.

Member of the BYuT faction Serhiy Mishchenko promised that his party would blockade the work of the Verkhovna Rada as of May 11.

He said the political opposition will do everything to prevent the parliament from working and force the announcement of snap parliamentary elections within 30 days.

President Viktor Yanukovych feels that acknowledging the Great Famine (Holodomor) a fact of genocide is not right as it was a tragedy of peoples of the USSR, not just Ukrainians. The head of state made this statement in response to questions posed by delegates after his speech in the Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE).

Members of the opposition in the PACE delegation of Ukraine left the session hall as a act of protest during Yanukovych's speech. OU-PSD member Olha Herasymiuk said that representatives of the Ukrainian opposition protested the capitulation of the national interests of Ukraine.

During his meeting with PACE Secretary General Thorbjorn Jagland in Strasbourg, President Viktor Yanukovych declared Ukraine's intentions of 'European integration', developing democracy, realizing and introducing European standards of living and execution of Ukraine's obligations to membership in PACE. On his part, Jagland emphasized Ukraine's significance for the Council of Europe and stressed that the organization will continue to render assistance in implementing reforms.

April 28

The press service of the BYuT reported that President Viktor Yanukovych and Premier Mykola Azarov will sell out Ukraine for the sake of excess profits of its sponsors.

Members of the BYuT claim there is no historic precedent when the interests of a country are forfeited for a short-term buyout of oligarchs. In particular, The Kharkiv Pact is testimony that Ukraine has become a sphere of national interest of Russia. Essentially, Yanukovych is handing over Ukraine's entire energy sector to the Kremlin, consequently the country's economy, the united opposition stated.

Former ministers of defense Kostyantyn Morozov, Yevhen Marchuk and Yuriy Yekhanurov criticized the current government for veering away from Ukraine's Euro-Atlantic course.

Marchuk said the statement of the country's leadership about the departure from the Euro-Atlantic course is a grave mistake and a challenge. As for pertinence of normalizing relations with Russia, Marchuk stressed that this matter requires "a bit of maneuvering".

April 29

President Viktor Yanukovych said in an address to his compatriots that he feels the agreement on the Black Sea Fleet is mutually beneficial for both sides.

The head of state assured Ukrainians that the tradeoff in this issue is not that costly. Today, the president signed the agreement with Russia regarding the naval fleet after the Verkhovna Rada ratified it. He also gave the green light to the budget approved on the day of ratification.

Former president Viktor Yushchenko said in an interview on Radio Svoboda (Radio Freedom) plans to organize a movement of resistance to the current leadership.

He said a concept of an act of civil disobedience and a plan of action to defend constitutional and legislative provisions must be devised. Yushchenko specified that he is alluding to the stationing of the Russian Black Sea Fleet on the territory of Ukraine, protecting the Ukrainian language and recognition of the Great Famine (Holodmor).

Freedom of speech prevails in Ukraine. The Presidential Administration tried to convince journalists of this fact. The administration denied accusations of the Reporters Without Borders organization that the press was not admitted to all events recently held in Kharkiv.

At the same time, Assistant Chief-of-Staff Hanna Herman informed that she invited the Secretary General of Reporters Without Borders to Ukraine in order to personally assess the level of freedom of speech in the country.

Vaclav Bartuska, EU Ambassador-at-large on Energy Security Issues under the Foreign Affairs Ministry of the Czech Republic, said in an interview with the Komersant newspaper that the European Union says the Kharkiv Pact is bad news for investors.

Bartuska said European officials do not understand how a discount on gas prices can be traded off for stationing of a military base on the territory of a country and also why the government of Ukraine is involved in commercial issues.

April 30

President Viktor Yanukovych instructed that amendments to the Constitution of Ukraine be submitted to the Verkhovna Rada for review.

The current head of state wants the conclusions of the Venice Commission and the resolution of PACE be factored into the Constitution. The amendments concern electoral and judicial legislation.

Prime Minister of Russia Vladimir Putin told journalists in a press conference after talks between Ukraine and Russia held in Sochi that he proposed a merger of Gazprom and Naftogaz Ukrainy.

CEO of Gazprom Alexei Miller said the merger of the two structures will be conducted on the basis of assets "in the entire gas network", from geological exploration to distribution to consumers.

The EU is giving Ukraine half a year to conduct reforms for the introduction of a visa-free regime. European Commissioner on EU Enlargement and Neighborhood Policy Stefan Fule submitted the corresponding document to the Ukrainian government.

On the eve of Victory Day, local proponents of the Communist Party of Ukraine put up placards with the image of former Soviet leader Joseph Stalin on the streets of Luhansk.

Україна у фокусі -- 26 квітня – 2 травня 2010 TOP

Огляд політичних подій за тиждень

27 квітня

Верховна Рада ратифікувала угоду між Росією та Україною про продовження перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території. За це рішення проголосувало 236 депутатів. Голоси нових 12 депутатів (11 від Партії регіонів та 1 від БЮТ) були вирішальними для голосування щодо ратифікації угоди. Державна дума Росії також ратифікувала «харківську угоду».

Депутати від опозиції заявляють, що ратифікація «харківської угоди» була незаконною, адже в залі на початку засідання зареєструвалося лише 211 депутатів, а під час самого голосування більшість депутатів блокували трибуну або були учасниками бійок, тому фізично не могли проголосувати. Засідання пройшло в умовах протестів опозиції та задимлення сесійної зали. У результаті бійки дехто з депутатів дістав тілесні ушкодження, зокрема депутат від «НУ-НС» Олесь Доній потрапив зі струсом мозку до лікарні.

Українська опозиція об’єдналась і вивела своїх прихильників на вулиці Києва під гаслами осуду намірів Верховної Ради ратифікувати україно-російську угоду. Підійти близько до самої будівлі Верховної Ради прихильники опозиції не змогли – довкола парламентського майдану вже були виставлені намети Партії регіонів. У сутичках з людьми у камуфляжній формі були поранені.

Верховна Рада ухвалила проект бюджету на 2010 рік. Попри напруження в сесійній залі, формальна процедура з виступами міністра фінансів та голови профільного бюджетного парламентського комітету відбулася. Після цього «за» прийняття проекту бюджету «за основу» та «в цілому» проголосувало 245 депутатів.

У БЮТі пообіцяли заблокувати роботу Верховної Ради України з 11 травня. Про це повідомив народний депутат від фракції БЮТ Сергій Міщенко. За його словами, опозиція робитиме все, щоб парламент не працював і по закінченні 30-денного терміну були оголошені дострокові парламентські вибори.

Президент Віктор Янукович вважає, що визнавати Голодомор як факт геноциду якогось народу неправильно, бо він був загальною трагедією народів СРСР, а не лише українців. Про це глава держави заявив, відповідаючи на запитання делегатів, після свого виступу в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Члени делегації України у ПАРЄ від опозиції під час промови Віктора Януковича вийшли із сесійної зали на знак протесту. За словами народного депутата від НУ-НС Ольги Герасим’юк, представники української опозиції в такий спосіб висунули протест проти здачі українських інтересів.

Віктор Янукович під час зустрічі з генеральним секретарем Ради Європи Торбйорном Ягландом у Страсбурзі заявив про налаштування України на «європейську інтеграцію, розвиток демократії, втілення та запровадження європейських стандартів життя і виконання зобов'язань України при вступі до РЄ». Зі свого боку Ягланд підкреслив важливість України для Ради Європи і наголосив, що ця організація й надалі надаватиме допомогу у втіленні реформ.

28 квітня

У БЮТ заявили, що Президент Віктор Янукович і прем'єр-міністр Микола Азаров розпродають Україну заради надприбутків своїх спонсорів. Про це повідомила прес-служба Юлії Тимошенко. В команді БЮТ вважають, що світова історія не знає прикладу, коли міняють інтереси країни на коротку вигоду для купки олігархів. Зокрема «харківські угоди засвідчили, що Україна стала сферою державних інтересів Росії. Фактично Янукович віддає Кремлю всю українську енергетику і, як наслідок, економіку», – заявили в об'єднаній опозиції.

Колишні міністри оборони України Костянтин Морозов, Євгеній Марчук та Юрій Єхануров критикують владу за відступ від євроатлантичного курсу. Як вважає Євген Марчук, заява керівництва країни про відхід від євроатлантичного курсу – це серйозна помилка і виклик. Відзначивши актуальність нормалізації стосунків з Росією, він наголосив, що в цьому питанні "треба було маневрувати".

29 квітня

Віктор Янукович вважає угоду щодо Чорноморського флоту взаємовигідною. Про це він сказав у своєму зверненні до співвітчизників. Глава держави запевнив громадян, що ціна питання не така вже й висока. Сьогодні Президент поставив під угодою з Росією щодо флоту останній підпис, після того як її ратифікувала Верховна Рада. А також дав добро на бюджет, ухвалений у день ратифікації.

Рух опору владі збирається організувати екс-президент Віктор Ющенко. Про це він заявив в інтерв'ю радіо "Свобода". Він пояснив, що необхідно сформулювати концепцію акту непокори і план дій щодо захисту конституційних і законних положень святих речей. Ющенко уточнив, що має на увазі перебування російського Чорноморського флоту на території України, захист української мови та визнання Голодомору.

В Україні існує свобода слова. В цьому намагались переконати журналістів в Адміністрації Президента. Там відкинули звинувачення організації «Репортери без кордонів», що під час зустрічі президентів у Харкові пресу пускали не на всі заходи. Водночас заступник глави АП Ганна Герман повідомила, що запросила до України Генерального секретаря “Репортерів без кордонів”, щоб він сам оцінив стан свободи слова у державі.

Поганою новиною для інвесторів називають «харківську угоду» в Євросоюзі. Про це в інтерв'ю виданню "Комерсант" заявив Вацлав Бартушка – посол МЗС Чехії при Євросоюзі з питань енергетичної безпеки. За його словами, для європейських чиновників незрозуміло, як можна змішувати знижку на газ із перебуванням військової бази на своїй території, а також те, чому в Україні комерційними питаннями займається уряд.

30 квітня

Підготувати та внести на розгляд до Верховної Ради зміни до Конституції України. Таке доручення уряду дав Президент України Віктор Янукович. Наміром глави держави є те, аби в  Основному Законі було враховано висновки Венеційської комісії та резолюції ПАРЄ. Зміни стосуються виборчого та судового законодавства. 

Прем'єр-міністр Російської Федерації Володимир Путін запропонував об'єднати ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України". Таку заяву він зробив перед журналістами за підсумками російсько-українських переговорів в Сочі. Як пояснив глава "Газпрому" Олексій Міллер, об'єднання структур проводитиметься на основі обміну активами "по всьому газовому ланцюжку" – від геологорозвідування до розподілу споживачам.

ЄС дає Україні півроку на проведення реформ, необхідних для запровадження безвізового режиму. Відповідний документ передав українській владі євроемісар із питань розширення ЄС і політики сусідства Штефаном Фюле.

Напередодні Дня Перемоги у Луганську з’явилися плакати з Йосипом Сталіним. Плакати розмістили на вулицях місцеві комуністи.

New research sheds light on Soviet plans for World War III TOP
German historians are divided over the significance of a massive Communist-era bunker in the former East Germany. Was it to be used as a command post in the event of a Soviet invasion of Western Europe?

Researchers now believe Europe was closer to the nuclear abyss than was previously believed.

http://www.spiegel.de/international/germany/0,1518,687920,00.html#ref=nlint

Свобода народам, свобода людині! TOP
Маніфест виклав соціальні програми ОУН: „Боремося проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті, проти ограблення її з усякої радости життя, проти поголовного ожебрачування громадян, проти обтяжування жінок..., за гідність і свободу людини, за право визнавати одверто свої переконання, за свободу всіх віроісповідань, за повну свободу совісті..., за право працюючих, виявляти отверто свої політичні переконання словом і друком, відбувати свобідно прилюдні збори, та творити свої політичні, громадські та професійні організації...”

 

Останні дискусії навкола Бандери / Шухевича / ОУН / УПА викликали чимало позицій- від прославлення до осудження. Десь там посередині появилася низка академічних та неакадемічних статей про те, що Бандера і т.д. були героями, не нацистськими колаборантами, потенційними, але розчарованими союзниками німців з недемократичною і часто фашистською ідеологією.

З питання про альянси: ОУН ніколи не приховувала свою єдину лояльність. Вже 4 червня 1935 Євген Коновалець, Голова Проводу ОУН представив меморандум британцям: "Ми ... боремося за повну незалежність України ... ми активно оскаржуємо всіх іноземних окупантів українських земель, і, хоча ми вважаємо Росію основним окупантом,...ми поборюватимемо односторонні спроби будь-яких іноземних загарбників, щоб вирішити справи Східної Європи без участі, або всупереч волі українського народу ". А напередодні нацистського вторгнення 15 червня 1941 новий Голова Проводу ОУН Степан Бандера повторив це по суті в меморандумі представленому німцям: "Навіть якщо при вході в Україну спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде на Україну без наміру відновити Українську державу ... "

ОУН і УПА не були формаціми урядового правління, а політичним визвольним рухом і армією. Концепція, щоби такі утворення були повністю демократичними безглузда і, звичайно, не має прикладів в історії. Тим не менше, провідник проводу ОУН був обраний шляхом представницької демократії на підпільних зібраннях. Після свого обрання, він, як і будь-який головнокомандуючий, був останньою інстанцією. Оскільки мета цього руху і армії була звільнити окуповані землі України, ОУН відповідав за ряд цілеспрямованих політичних вбивств, а УПА була відповідальна за ведення збройної боротьби проти окупаційних польських, німецьких, угорських, румунських та радянських армій і партизанів. Звичайно, були жертви серед цивільного населення. На жаль, навіть деякі зовсім невинні люди вмирають у війнах.  

ОУН була заснована на основі 10 точок під назвою "Декалог", прийнятих на її першому конгресі у Відні в 1929 році. У цих 10 точках немає нічого такого, що можна вважати фашистським. Вони героїчні і революційні. Кращим прикладом яких може служити перша точка, яка говорить: "Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї." Деякі з найбільш крайніх є: "Не завагайся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро Справи.... Ненавістю й безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.... " Цікаво, що ОУН ніколи не приймала інтегральний націоналізм (відданість своєму народові коштом всіх інших націй), незважаючи на багато прихильників цієї ідеології по всьому світу, а також в Україні в той час.  

Проте питання залишається чи ОУН була недемократичною і фашистською у своєму баченню і програмі світового порядку, і української держави в цьому порядку.

Хоча ОУН була підпільна організація, її основні установчі документи, резолюції і маеіфести доступні для перегляду всім, хто цікавиться даною темою. Насправді не треба йти на німецький, радянський, ні будь-які інші архіви. Сьогодні документи ОУН зберігаються у виданнях та книгах, доступних для придбання широкої громадськості. Саме з цієї причини я здивований "вченими", які, з одного боку, захищають ОУН-УПА та їх керівників, але, з іншого боку продовжують очорнення її як антидемократичної і фашистської. Тим не менше, ці вчені не подають доказів такої ідеології.  

Фашизм визначається як "1.Доктрина, методика або рух Фашісті. 2. система управління, яка характеризується твердою однопартійною диктатурою, насильницьким придушенням опозиції (профспілок, інших, особливо лівих, партій, груп меншин і т.д.), збереження приватної власності на засоби виробництва, при централізованому державному контролі , воюючиий націоналізм і расизм, прославляння війни. "  

У грудні 1940 року незадовго до німецького вторгнення на радянську територію, і, коли наміри Німеччини були досить чіткі, ОУН видав Маніфест, який представив "новий справедливий лад" після розвалу на завжди жахливої тюрми народів – московської імперії. Першим пунктом на порядку денному було не тільки „визволення українського народу”, але і "всіх поневолених Москвою народів”. ОУН оголосив себе носієм „всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі по своїй вольній волі...”

Маніфест виклав соціальні програми ОУН: „Боремося проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті, проти ограблення її з усякої радости життя, проти поголовного ожебрачування громадян, проти обтяжування жінок..., за гідність і свободу людини, за право визнавати одверто свої переконання, за свободу всіх віроісповідань, за повну свободу совісті..., за право працюючих, виявляти отверто свої політичні переконання словом і друком, відбувати свобідно прилюдні збори, та творити свої політичні, громадські та професійні організації...” 

Це положення жодним чином не може бути пов'язане з фашизмом. Tака явно демократична і освічена, для того часу, ідеологія ОУН суперечила великій частині Європи тієї тоталітарної епохи. Це був, по суті, визвольний рух, спрямований проти цього тоталітаризму. Визвольна боротьба українського народу до, під час і після Другої світової війни під егідою ОУН-УПА та під керівництвом Бандери і Шухевича заслуговує справжньої уваги і вивчення. Нібито захист цієї боротьби, який не правильно характеризує його, хоча навіть сумлінно, є кривдячим і безвідповідальним.   

30 квітня 2010 Аскольд С. Лозинський

Заява Проводу ОУН(б): До 65-річчя закінчення 2-ої Світової війни в Європі TOP

5-го травня 2019

До 65-річчя закінчення 2-ої Світової війни в Європі

Восьмого травня 1945 року Берлін, який спричинив 2-гу Світову війну, прийняв умови капітуляції, подиктовані учасниками протигітлерівської коаліції. Москва з ідеологічних мотивів вирішила відзначити цю подію на другий день після капітуляції . Згодом ідеологи червоної імперії закінчення німецько-російської імперіалістичної війни зі скорботної події перетворили на свято перемоги в окремо взятій «Великій Вітчизняній Війні». Донині ця назва, як ідеологічний релікт , слугує як пропагандивне гасло Москви для збереження політичних впливів у державах колишньої імперії.

Друга Світова війна була загарбницькою війною двох імперіалістичних блоків – нацистського Райху і большевицької Росії-СССР, а в цій війні велися ще численні інші війні, в тому й міжнаціональні, війни з расистських та інших дискримінаційних мотивів. Повна й всеосяжна історія 2-ої Світової війни, всіх її учасників та чинників, по нині ще повністю не досліджена й не описана. Зі своїм складним минулим всі держави, зокрема новітні, ще не примирені між собою, не всі готові визнавати свої національні провини і пробачатися перед світом і майбутніми поколіннями. Від цього страждає вся Європа, це позначається й на Україні та її політичній верстві.

Саме на політичній і суспільно активній еліті Європи лежить обов’язок спільно подолати трагічні події минулого і спільно визнати провини попередників, спільно вшанувати пам’ять мільйонів жертв і спільно визнати Героїв, які з посвятою і жертвою свого життя перемагали зло. До тих Героїв належать, без сумніву, Провідник ОУН С.Бандера й Головний Командир УПА Р.Шухевич.

Провід ОУН у травні 1945 року видав політичну «Деклярацію після закінчення Другої світової війни в Європі». Це – яскравий документ української незалежної політичної думки, який нині, з нагоди 65-річчя свого оприлюднення, заслуговує на особливу увагу нашої широкої громадськості, зокрема в Україні та в інших державах Європи й колишнього СССР.

« За нами період неповторних визвольно-революційних змагань. Ми горді за цей могутній геройський зрив, за цю відчайдушну мужню поставу в боротьбі з гітлерівською і сталінською тиранією… Ми, нарешті, горді за безмежну всенародну жертвенність для Справи, за дружню солідарність всіх верств і земель України, за щиру консолідацію визвольно-самостійницьких сил…

На крові тих, що впали на полі бою і обороні рідних хат, сімей і населення, в наступі на гестапівські й енкаведівські гнізда і загони, в індивідуальному двобою в час конспіративної підпільної роботи; на крові тих, що замучені по тюрмах і таборах, - виростала безсмертна легенда воюючої поневоленої нації, що вогненним смолоскипом у серцях і душах народу і освідчує шлях у майбутнє. Україна живе й бореться та силою здобуває перемогу. Хай же вічна буде слава впавшим героям, що склали своє життя на жертівнику нації!

Ми знаємо і віримо, що недалекий вже час остаточного визволення українського народу і створення самостійної держави і цю віру передаємо народові.»

Цю незламну й тверду віру український народ перейняв від своїх борців, зберіг її протягом наступних десятиліть поневіряння в большевицькій неволі і проніс її до 24 серпня 1991 року, коли було проголошено нинішню незалежність.

Клонимо наші голови перед усіма загиблими у 2-ій Світовій війні, що воювали в рядах рідної повстанській армії та в чужих військах, і сумуємо за невинно убитими. Відзначаємо перемогу над нацистами як героїчний чин всього українського народу, кращі сини й дочки якого продовжували визвольну боротьбу проти не менш жорстокого й підступного тирана – червоного окупанта.

Віддаємо честь національним Героям і борцям за волю і державність України. Всім тим, що проливали калинову кров за калинову славу України!

Вічна слава Героям! Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава!

Київ, 5 -го травня 2010 року. Провід ОУН(б)

UCC appoints Taras Zalusky executive director TOP
 
Taras Zalusky  
Winnipeg, Manitoba - May 4, 2010 - Paul Grod, President of the Ukrainian Canadian Congress is pleased to announce the appointment of Taras Zalusky as UCC's new Executive Director effective May 3, 2010.

Taras will be responsible for the overall leadership and management of the Congress' operations including the implementation of the strategic plan, recommending policy direction to achieve the goals and further the mission of the organization, and supporting its programming, events, and educational programs. He will also be responsible for establishing a full-time UCC office in Ottawa and managing the UCC head office in Winnipeg.

"We are absolutely thrilled to have Taras join the Congress in this chief executive position," stated Paul Grod. "His leadership, exceptional creativity, big-picture thinking, optimism, and track record of proven success as a multi-tasking manager, communicator and fundraiser made him a stand-out candidate for this important position for the organization. Taras is an active member of the Ukrainian Canadian community and alumni of UCC's internship program which was the springboard to a brilliant career within the senior ranks of Government. Today the Ukrainian community in Canada will greatly benefit from Taras' experience, insights and strong organizational capabilities."

With over twenty years of experience working in business and government at the most senior levels, Taras brings to UCC significant experience and expertise at working in the development and communication of public policy. Since 2006, he has been President of Trident International Business Solutions Inc., an international public policy and human resources consultancy. He previously served as Chief of Staff and as a Senior Advisor to federal Cabinet Ministers in several departments including the Canadian International Development Agency, Human Resources Canada, Treasury Board and the Privy Council Office.

Taras has a long record of involvement within and on behalf of the Ukrainian Canadian community here in Canada and in Ukraine. He was Senior Deputy Chief of Mission to the 2004 and 2010 Canadian Election Monitoring Mission to Ukraine. He has also served on the executive and the boards of several organizations including the Canada-Ukraine Chamber of Commerce, the SUS Foundation, and the Ukrainian Orthodox Church in Ottawa.

Taras is fluent in English, French and Ukrainian. He is married to Catherine Rudick and they live in Ottawa with their daughter Alena.

The Executive Director is the Chief Executive Officer of the Ukrainian Canadian Congress and reports to the President and Executive Committee of the UCC, and is responsible for the organization's consistent achievement of its mission and financial objectives.

About the Ukrainian Canadian Congress

The Ukrainian Canadian Congress (Congress) is the voice of Canada's Ukrainian community. The Congress brings together under one umbrella all the national, provincial and local Ukrainian Canadian organizations. Together with its member organizations, the UCC has been leading, coordinating and representing the interests of one of Canada's largest ethnic communities (1.2 million) for 70 years and instrumental in shaping Canada's social, economic and political landscape.

James C. Temerty appointed Chairman of the Ukrainian Canadian Congress Advisory Council TOP
 
James C. Temerty  
Winnipeg, Manitoba - May 4, 2010 - Ukrainian Canadian Congress President Paul Grod is pleased to announce the appointment of Mr. James C. Temerty, C.M. as the Chairman of the Ukrainian Canadian Congress Advisory Council.

"I am proud to announce the appointment of such a prominent Canadian to this important advisory body," said Mr. Grod. "I am grateful that Mr. Temerty has agreed to serve the community in this important capacity and I am confident that Jim Temerty will provide invaluable advice and perspectives, while contributing to the work of the Ukrainian Canadian Congress. I look forward to his insight and assistance in implementing the priorities of the organization."

Mr. Temerty will be the inaugural chairman of the Ukrainian Canadian Congress Advisory Council. The Advisory Council to the Ukrainian Canadian Congress provides strategic advice to the President and Board of the Congress.

Mr. Temerty is Chairman of the Board of Trustees of Northland Power Income Fund. Previously, Mr. Temerty owned and operated the world’s largest privately held chain of ComputerLand stores. Prior to that, he held numerous positions with IBM in Canada and the US and assisted in the founding of Softchoice Corporation and served as its Chair for 15 years.

Mr. Temerty has been an active community leader and has played instrumental roles in philanthropy. He was chairman of the Ukrainian Centennial Fundraising Campaign, a member of the Sunnybrook Hospital Foundation Governing Council, Co-Chair of the Havergal College Capital Campaign, a director of the Toronto Symphony Orchestra and the Canadian Psychiatric Research Foundation.

Internationally, he was instrumental in launching the Kyiv Mohyla Business School of which he serves as Chairman of the Advisory Council. He chaired the Ukrainian Election Observers Campaign, facilitating 500 private sector election observers to the 2004 Orange Revolution presidential election. He is a donor and Trustee of the Children’s Hospital of the Future in Kyiv, Ukraine.

From 2002 to 2009, Mr. Temerty served as Chairman of the Royal Ontario Museum Board of Governors. Mr. Temerty is a recipient of many honours including Member of the Order of Canada. He has been married 42 years to Louise Arcand Temerty, and has two daughters Melissa and Leah.

The Ukrainian Canadian Congress (Congress) is the voice of Canada's Ukrainian community. The Congress brings together under one umbrella all the national, provincial and local Ukrainian Canadian organizations. Together with its member organizations, the UCC has been leading, coordinating and representing the interests of one of Canada's largest ethnic communities (1.2 million) for 70 years and instrumental in shaping Canada’s social, economic and political landscape.

The UCC Advisory Council is comprised of prominent and exemplary supporters of the Ukrainian Canadian community who provide on-going advice and support to help the Congress and by extension the community to realize its potential and ensure its future success.

Nadine Demko awarded a TD Scholarship for Community Leadership TOP

http://www.winnipegsun.com/news/columnists/laurie_mustard/2010/05/04/13826611.html
May 5, 2010

Amazing young woman

Sisler High student wins major scholarship for commitment to help others

Laurie Mustard

Happy to report Nadine Demko of the 'Peg (Sisler High School) was awarded a TD Scholarship for Community Leadership in Ottawa on April 29 for her outstanding commitment to help others.

A brief overview of her accomplishments to date, courtesy of TD:

Motivated by her passion for the humanities, Nadine has taken on various initiatives as her school's humanitarian ambassador, including the founding of an ethical consumerism group and fundraisers for local charities (Siloam Mission) and world relief organizations (Red Cross for Haiti). "She has also been active in raising awareness of the Holodomor, and has organized a school commemoration service for the tragedy. She is the editor of her school newspaper, as well as a chair on the environmental group."

We're just getting started.

Nadine is active in her Ukrainian community as a member of a dance ensemble and as the youth leader of her Ukrainian Scouting Group, Plast. She is also a children's counsellor in Plast and is a Ukrainian dance instructor. She will be representing the Ukrainian Pavilion as a Youth Ambassador this year during Folklorama.

"Nadine is a member of her church choir and is involved in the performing arts program in her school in bands, choirs and musicals. She has also participated in Shad Valley and is a peer tutor."

We're not done yet. You know, Nadine reminds me a lot of me ... when I was her age ...

"As well, she volunteers at Holy Family Nursing Home and plans to pursue a career in medical sciences. She will be among other TD Scholarship for Community Leadership winners -- both past and present -- to take part in an exclusive conference in Toronto that focuses on finding solutions to educational barriers in Canada."

Yep, exactly like me at her age. Or was that the year I failed colouring and had to repeat?

Конґрес Українців Канади призначив Тараса Залуського Виконавчого Директора TOP
 
Тарас Залуський, Виконавчий
директор
 
Вінніпеґ, Манітоба - 4 травня 2010 - Павло Ґрод, Президент Конґресу Українців Канади, із задоволенням оголошує про призначення з 3 травня 2010 Тараса Залуського новим Виконавчим Директором КУК.

Тарас буде відповідати за загальне керівництво і управління діяльністю Конґресу, включаючи реалізацію стратегічного плану, рекомендацію напрямку політики для досягнення цілей, сприяння місії організації, підтримки планування, заходів та освітніх програм. Він також буде відповідати за створення постійного офісу КУК в Оттаві і управління головним офісом КУК у Вінніпезі.

«Нам надзвичайно приємно, що Тарас працюватиме в Конґресі на цій керівній посаді», заявив Павло Ґрод. «Його керівництво, виняткові творчі здібності, вміння мислити масштабно, оптимізм і послужний список, що доводить його успішність як менеджера, котрий здатен вирішувати численні проблеми одночасно, як комунікатора та спеціаліста зі збору коштів зробили його непересічним кандидатом на цю високу посаду в організації. Тарас є активним членом української канадської громади та випускником програми стажувань КУК, яка була трампліном для блискучої кар'єри у вищих ешелонах уряду. Від сьогодні українська громада Канади матиме нагоду скористатися досвідом Тараса, його ідеями та сильними організаторськими здібностями.»

Маючи більш ніж 20-річний досвід роботи на найвищому рівні у бізнесі та уряді, Тарас приносить в КУК значний досвід та знання в області розробки і комунікації громадської політики. З 2006 року він був президентом компанії Trident International Business Solutions Inc., міжнародної консультативної організації з питань громадської політики та людських ресурсів. Раніше він був керівником управління та старшим радником Федерального Кабінету Міністрів у ряді департаментів, включно з Канадською агенцією міжнародного розвитку, Департаментом Людських Ресурсів Канади, міністерством фінансів і Канцелярією Уряду.

Тарас має довгу історію участі як у внутрішній роботі, так і від імені української канадської громади у Канаді і в Україні. Він був старшим заступником керівника канадської місії зі спостереження за виборами в Україні в 2004 і 2010. Він також входив до складу керівництва та виконавчих рад ряду організацій, у тому числі Канадсько-Української торгової палати, , Фундації СУС та Української Православної Церкви в Оттаві.

Тарас вільно говорить англійською, французькою та українською мовами. Він одружений на Кетрін Рудик; вони живуть в Оттаві разом з дочкою Альоною.

Виконавчий Директор є Головним Виконавчим Директором КонґресуУкраїнців Канади і звітує перед Президентом та Екзекутивним комітетом КУК. Він несе відповідальність за послідовне досягнення організацією своєї місії і фінансових цілей.

Про Конґрес Українців Канади

Конґрес Українців Канади є голосом української громади в Канаді. Конґрес об'єднує під одним дахом усі національні, провінційні та місцеві українські канадські організації. Разом зі своїми членськими організаціями, КУК протягом 70 років був і залишається лідером, координатором та представником інтересів однієї з найбільших етнічних громад Канади (1,2 млн.). Він відіграв важливу роль у формуванні соціального, економічного та політичного обличчя Канади.

Джеймс К. Темертей призначений головою Консультативної Ради Конґресу Українців Канади TOP
 
Джеймс К. Темертей  
Вінніпеґ, Манітоба - 4 травня 2010 - Президент Конґресу Українців Канади Павло Грод радий оголосити про призначення пана Джеймса Костянтина Темертея Головою Консультативної Ради Конґресу Українців Канади.

"Я радий оголосити про призначення такого видатного канадця до цього важливого дорадчого органу", сказав пан Грод. "Я вдячний, що пан Темертей погодився прислужитися громаді в цій важливій якості і, я впевнений, що Джеймс Темертей надасть цінні поради та покаже нові перспективи, а також сприятиме роботі Конґресу Українців Канади. Я розраховую на його знання і допомогу у здійсненні пріоритетних завдань організації ".

Пан Темертей буде першим Головою Консультативної Ради Конґресу Українців Канади. Консультативна рада Конґресу Українців Канади надає поради щодо стратегії Президенту та Раді Директорів Конґресу.

Пан Темертей є головою Опікунської ради Фонду Northland Power Income. Раніше пан Темертей володів і управляв найбільшою в світі приватною мережою магазинів ComputerLand. Він також займав різні посади в компанії IBM в Канаді та США, допомагав у створенні і протягом 15 років був головою корпорації Softchoice.

Пан Темертей був і залишається активним лідером громадськості і відіграє важливу роль у благодійності. Він був головою кампанії зі збору коштів для святкування сторіччя поселення українців в Канаді, членом Ради Керівників Фонду лікарні Саннібрук (Sunnybrook Hospital Foundation Governing Council ), співголовою кампанії зі збору коштів для Коледжу Хейвергал (Havergal College), директором Симфонічного оркестру Торонто і Канадського Фонду психіатричних досліджень.

На міжнародному рівні він відіграв важливу роль у започаткуванні бізнес-школи Києво-Могилянської Академії, де він є Головою Консультативної Ради. Він був головою кампанії зі збору кошків місії спостерігачів за українськими виборами, надавши допомогу 500 спостерігачам за виборами під час Помаранчової революції та президентських виборів 2004 року. Він є меценатом Дитячої лікарні Майбутнього в Києві, Україна.

З 2002 по 2009 пан Темертей був Головою Ради Керівників Королівського Музею провінції Онтаріо. Пан Темертей отримав безліч нагород, серед них і Орден Канади. Він одружений 42 роки з Луїзою Арканд Темертей (Louise Arcand Temerty) і має двох дочок, Меліссу (Melissa) та Лею (Leah).

Конґрес Українців Канади є голосом української громади в Канаді. Конґрес об'єднує під одним дахом усі національні, провінційні та місцеві українські канадські організації. Разом зі своїми складовими організаціями, КУК протягом 70 років був і залишається лідером, координатором та представником інтересів однієї з найбільших етнічних громад Канади (1,2 млн.). Він відіграв важливу роль у формуванні соціального, економічного та політичного обличчя Канади.

Консультативна рада Конґресу Українців Канади складається з відомих і видатних прихильників української канадської громади, яка забезпечує поточні консультації та допомогу Конґресу і широкій громаді для реалізації їхнього потенціалу і забезпечення їхнього успіху в майбутньому.

Re: End of Ukraine and future of Eurasia TOP
May 8, 2010
To: letters@kyivpost.com

Dear Editor:

I should like to add and expand upon one other factor contributing mightily to Ukraine's current instability. Prof. Motyl mentions it in passing, referring to "US geopolitical designs." From the time that President George W. Bush looked into President Vladimir Putin's eyes, US foreign policy towards Russia has been unprincipled and short sighted. Senator Charles Schumer sacrificed Ukraine to Russia in return for Russian support against Iran which has not been forthcoming. The US did support a Membership Action Plan for Ukraine's admission into NATO but that support was lukewarm at best, with no counter to Germany's and France's opposition. President Barrack Obama visited Russia last year, failed to stop over in Ukraine and sent VP Joe Biden as evidence of Ukraine's secondary relevance in US p[erception. Mr. Biden offered perfunctory rhetorical assurances, but given his proclivity for oratorical misstatement, his words were given little weight. Finally, President Obama surrendered democracy in Ukraine for President Yanukovich's pledge to turn over Ukraine's uranium to Russia, no less. All this time Russia and, in particular, its rising emperor, be it president or prime minister, Putin has been focused on renewed empire.

The United States should show some integrity at this precarious time and warn Russia to step back from Ukraine. That is wishful thinking. The Ukrainian people need not be reminded, as so often in their history, they must fend for themselves. The US, however, might find itself in another "cold war" with a renewed empire, ultimately, with no one to blame but itself.

Askold S. Lozynskyj
New York, New York

Re: Ukraine: No Genocide by Russia in "Great Hunger" TOP
Tue, Apr 27, 2010
To: letters@nytimes.com

The 1926 census in the USSR listed 31 million Ukrainians. The 1937 census revealed only 26 million. The latter census was purged by Josef Stalin and has come to light only recently. Over those 11 years the population of the USSR increased by 17%. Russians grew by 23%. If Ukrainians were Russians there would have been 38 million Ukrainians in 1937. Were they simply non-Ukrainians there would have been 36.3 million Ukrainians in 1937. What happened to those 10 or 12 million Ukrainians. They starved to death. Ukraine's current president is a Russian stooge, primitive, little educated and with a criminal past. That's why the Russians pushed him in the last election. He is hardly an authority on Genocide. For a very different opinion you should refer to historians like Robert Conquest and many others who have concluded that the Great Famine of 1932-33 was a Ukrainian Genocide.

Askold S. Lozynskyj
New York, NY

Diaspora ignoring reality? TOP

With 'Yanik' taking over the rule of the country, Ukraine has stepped into a situation demanding Diaspora's voice to be heard on the international scene yet. Instead the reaction seems to be the 'business as usual '. Ignoring the fact that our 'left behind Homeland' has mismanaged its political and economic standing to the status worse than that of its vegetative state during the USSR bondage seems paradoxically perplexing considering its (the Diaspora's) earlier energetic preoccupation with improving the general standing of the Radyanska Ukrayina.

At least with the Radyanska Ukrayina there was a hope for the ultimate removal of the shackles and with Yanik's Ukrayina there obviously is only the trepidation for each step he is taking which invariably leads the nation to a complete subjugation by Ukraine's Northerly Neighbor. The evidently premature introduction of democracy in Ukraine appears to exert a contradictory negative effect by limiting the anti-Yanik options while giving him the license to act irresponsibly.

Miron Kryzhan-Iwski

Back to USSR party TOP

30 Apr 2010

To: bars@umm.ca, ryan@lobbyottawa.com, abbis@umm.ca

Mr. Abbis Mahmoud, owner Lobby Bar (Ottawa)

Dear Sir,

This poster and theme is disrespectful to the millions of victims of Soviet subjugation and tyranny who either perished or whose lives were savagely disrupted and live with an everlasting painful memory.

Last year the Canadian government recognized the Man-made famine of 1932-33 in Ukraine as a genocide against Ukrainians, decreed by Joseph Stalin and orchestrated by his henchmen.

Efforts are being made (visit <http://www.tributetoliberty.ca>http://www.tributetoliberty.ca/) to erect a monument in Ottawa to the victims of all communist regimes.

Today I was informed that the Lobby Bar in the Nation's Capital is hosting an event today, which is promoting Soviet symbolism as a sexy attraction.

Imagine a party celebrating a Nazi holiday, and a poster with that very same lovely lady dressed in Nazi regalia.

The public outcry would be deafening.

Please stop or refuse presenters from using symbols from murderous regimes as a tool to attract patrons to your establishment.

Thank you for your attention.

Yours truly,

Simon Kouklewsky
Pierrefonds, Quebec

Cc: Kenney.J@parl.gc.ca,
Harper.S@parl.gc.ca, Cannon.L@parl.gc.ca, VanLoan.P@parl.gc.ca,
Kent.P@parl.gc.ca, cotler.i@parl.gc.ca, Jennings.M@parl.gc.ca,
Rae.B@parl.gc.ca, Atamanenko.A@parl.gc.ca, Bigras.B@parl.gc.ca,
Ignatieff.M@parl.gc.ca, Kennedy.G@parl.gc.ca, Komarnicki.E@parl.gc.ca,
Lukiwski.T@parl.gc.ca, Mark.I@parl.gc.ca, Wallace.M@parl.gc.ca,
warawm7@parl.gc.ca, Wasylycia-Leis.J@parl.gc.ca, Wrzesnewskyj.B@parl.gc.ca,
andrer@sen.parl.gc.ca, dininc@sen.parl.gc.ca, tkachd@sen.parl.gc.ca,
info@belaruscanada.com, kongres@kpk.org, ccf@cubancanadianfoundation.com,
EKN@ca.inter.net, lnak@lnak.org, luc@lucorg.com, director@lucorg.com,
office@masaryktown.org, prommontreal@yahoo.com,
Ukrainian Canadian Congress ucc@ucc.ca, vietfederation@yahoo.ca

Услід за печальним журавлем TOP

до сороковин відходу у засвіти актора Ростислава Василенка.

Ростислав Василенко в останні роки життя, 2009р
Ось і ще один журавель, востаннє змахнувши своїм журливим крилом, прокурликав своє прощальне «кру-кру» та зник у сірій імлі. І слідом наступила нестерпно лунка й невимовно болюча пустка, яку немає ким і чим заповнити.
31 березня 2010 року в містечку Юніон, поблизу Нью-Джерсі (США) відійшов у засвіти чи не останній із професійних діаспорних акторів післявоєнної доби Ростислав Василенко. Його поховали на українському православному цвинтарі св. Андрея Первозванного в Бавн-Бруку, США. Життя Р.Василенка, сповнене всіляких життєвих драм і неймовірних пригод, надавалося б для пригодницьких телесеріалів або багатосторінкового бестселера.

Він був неповторний у всьому: різносторонніх талантах (театр, педагогіка, публіцистика, поезія), особливому чоловічому шармові, деякій богемності, своїх творчих захопленнях, непосидющому характерові, наполегливості в пошуках свого місця під сонцем, винятковій працездатності, зрештою, в незмінній пристрасті до єдиної жінки - прекрасної Мельпомени.

Ростислав Василенко прийшов на світ під залпи воєнної канонади. Того дня, 27 червня 1920 року, в Києві велися запеклі бої між петлюрівськими військами й московсько-червоними ордами. Ще задовго до народження свого первістка його батько, Микола Лебеда, син царського генерала, був насильно мобілізований в армію генерала Денікіна, де згодом як лікар помер у шпиталі від висипного тифу. Його мати, Олена Василенко, дочка шкільного інспектора, згодом учителька французької мови, до глибокої старості залишилася вірною пам`яті свого чоловіка.

З боязні перед переслідуваннями совєтського режиму малого Ростика записали на прізвище діда по матері. На його дитинство припали страшні катаклізми: криваве громадянське протистояння, насильницька колективізація, Голодомор-32-33, в якому він заледве вижив, репресії української інтеліґенції. Доволі часто над ним домоклівим мечем висіло його непролетарське походження.

Після закінчення десятирічки Ростислав обрав професію актора, ставши студентом театральної студії при Державному театрі ім. Івана Франка. Його акторський талант шліфували відомі педагоги-актори: О.Ватуля, В.Вільнер, Г.Юра, Б.Сушкевич, П.Сергієнко, К.Кошевський і т.д. Перші кроки на театральних підмостках він робив поруч великих акторів – Г.Юри, Г.Борисоглібської, А.Бучми, О.Ватулі, Ю.Шумського, Н.Ужвій та ін. Його першими ролями на професійній сцені були: Матюші в «Суєта суєт» І.Карпенка-Карого, князя Трубецького в «Богдані Хмельницького»

У ролі Нелькіна. Спектакль «Весілля
Кречинського» Сухово-Кобиліна, 1939р
.
О.Корнійчука, Нелькіна у «Весіллі Кречинського» О.Сухово-Кобиліна. Були ґасторольні поїздки по Совєтському Союзу в складі трупи драматичної студії, а відтак праця як актора в Київському окружному будинку Червоної армії. Виглядало, що всупереч нестерпному ідеологічному кліматові молодому акторові таки вдасться зійти на мистецькі вершини.

Несподівані корективи в його життя внесла німецько-совєтська війна, а з нею – гітлерівська окупація. Він перебував на Хрещатику майже в епіцентрі вибухів; фізично вижив завдяки лицедійству в Українському театрі класичного водевілю (Київщина), Миколаївському драматичному театрі. Кругом на нього чигала небезпека, але він уцілів.

І відтак із іншими скитальцями подався розбитими воєнними дорогами на Захід, бо іншого вибору в нього, «білогвардійської молі», не було.

Спершу був у складі невеликого вар`єте, що обслуговувало німецькі військові частини. Згодом перебував у такому ж Козачому театрі антерпренера Трусова, де, зокрема, в ролі нареченого відбув гучне театралізовано весільне дійство, яке тривало три дні.

А далі потяглися місяці, роки перебування в пересильних таборах Німеччини, з невизначеними перспективами. Усупереч непривабливій дійсності його нестримно манило світло театральної рампи, хоч наскрізь убогої, повоєнної. І впродовж чотирьох років він лицедіяв в Ансамблі українських акторів під орудою видатного режисера-актора Володимира Блавацького. Це були роки невпинного зростання Р.

Ростислав Василенко: роль Міллера в «Лукавстві й любові» Ф.Шіллера, 1941р.
Василенка як актора різних амплуа: Леоніда у спектаклі «Ворог» Ю. Косача, комнезома Потапа в «Домасі» Л. Коваленко, слуги Франца в «Парковій вулиці, ч.13» А. Іверса, як асистента режисера в «Народному Малахію» та «Патетичній сонаті» М. Куліша тощо.

Наступною «точкою приземлення» Р.Василенка була Австралія, з тимчасовими заробітками на хліб насушний. Але навіть особиста невлаштоаваність не змогла заглушити потягу до театральної сцени: влітку 1949 року відбувся його перший театральний виступ, спільний із акторкою Вірою Василенко, дружиною. А незабаром в Австралії (Аделаїда) виник Український театр малих форм (режисер - Р. Василенко), який заповнив існуючу в українських поселенців театральну прогалину.

Ось як про цей австралійський період творчості писав видатний театрознавець Валеріян Ревуцький: «Коли говорити про Василенка як режисера, то він є «режисером з думкою»... Судячи по відгуках критики, найкращими постановками Василенка стали «Розгром» і «Морітурі» І.Багряного. Першу він сам переробив з повісті на драму, давши їй своє власне «прочитання», як і потім і драму «Морітурі», за згодою автора» (Р. Василенко «Життя в ґримі та без», «Рада», Київ, 1999р., 627 ст.).

Здебільшого українське культурне життя з повоєнної Німеччини переносилося до Торонто, Канада. Саме сюди за покликом Мельпомени перебралися Ростислав і Віра Василенки. Уже в 1957 р. вони виступили в Торонто з концертом художнього слова. У репертуарі Р.Василенка були: «Кленові листки» В. Стефаника, «На золотих богів» Г.Косинки, літературна композиція «Петлюрівські дні», «Петрусь» Т.Шевченка, гумор О.Вишні. Укоротці з Музично-драматичним ансамблем він поставив комедію І.Кочерги «Фея гіркого мигдалю» та «Дует в трьох» Л. Ленца; як майстер художнього слова брав участь у ґастрольній поїздці Капели бандуристів та ін.

Однак невідрадні обставини мистецького життя в Канаді, зокрема в українській спільноті, заставила його надовго залишити сцену. З часом він здобув педагогічну освіту й упродовж багатьох років успішно працював у канадському шкільництві, а навіть став директором однієї з оттавських шкіл. Періодично влаштовував шкільні спектаклі, творив спеціальні авторські композиції всеканадського значення, а також вряди-годи вирушав у театральні мандри, щоб виступити перед українськими громадами Канади чи США.

Однією з небуденних тогочасних мистецьких подій, в якій брав участь Р.Василенко як майстер художнього слова, було вшанування 90-річчя незламних березільців, видатних режисерів-акторів Йосипа Гірняка й Олімпії Добровольської (організатор - оперний і концертний співак Йосип Гошуляк). Хочеться принагідно згадати, що до останніх днів життя Р.Василенка та Й.Гошуляка єднало глибоке почуття чоловічої дружби. А почалося все ще в далекому 1982 році, коли безкомпромісний і безстрашний Р.Василенко виступив на захист Й. Гошуляка з погромною статтею «Повій, вітре, на Вкраїну».

Надолужив актор усе втрачене, вийшовши на пенсію. Відразу ж поринув у надзвичайно активне творче життя: участь у багатьох концертах, спектаклях, громадських святкуваннях і відзначеннях, театралізованих виступах, власних авторських концертах і ґала-концертах, авторських презентаціях, виступи по радіо й на телебаченні, різноманітні доповіді, авторські статті, репортажі й відгуки в пресі та ін.

Якось, скинувши втому прожитих літ, він, повний сил і сподівань на кращі зміни у краю, вирушив із концертами художнього слова по Україні (1991р.): Київ, Охтирка, Суми, Одеса, Львів, Харків, а також Москва. Сподівався, що своїм патріотичним репертуаром із творів Т.Шевченка, В.Симоненка, І.Багряного, Гр.Косинки, Ю.Клена, В. Русальського та ін., поверне любов до Батьківщини тим українцям, які все ще перебувають у полоні совєтських штампів та ідеологізмів.

Утім, у контексті згаданих виступів Р.Василенка знаний нам В. Ревуцький констатував таке: «...без жодного сумніву на першому місці стає найвизначнішим видом творчості його мистецьке читання. З ним він увійде до історії. Тріумфальна його подорож з мистецьким читанням по Україні – найбільше свідоцтво його таланту в цій галузі. Він ніби був призначений долею для мистецького читання. Добре поставлений голос, повна координація рухів і міміки зі словом. А найголовніше, відмінність у читанні від стереотипного одноманітного мелодраматичного стилю совітського виконання».

Окреме місце в мистецькому житті Р.Василенка займала драматургія Лесі Українки. Варто відзначити надзвичайно вдалу інсценізацію поеми «На полі крові» майстерно-неповторним акторським дуетом: Юда - Р.Василенко, прочанин - Ю.Бельський.



«На полі крові» Л.Українки: Юда (справа) – Р.Василенко, Прочанин (зліва) – Ю.Бельський, 1996р

Роки нестримно збігали. І він спішив, щоб залишити після себе щось ваговите, вічне. Так у 1994 р. Р.Василенко записав свою аудіокасетку «З Багряним по Україні – художнє читання» (уривки з «Морітурі», «Тигроловів», «Саду Гетьсиманського», «Розгрому», «Огненного кола»), а в 1999 р. опублікував свою унікальну книгу «Життя в ґримі та без» (спогади, публіцистика, поезія, деякі відгуки преси). І не тільки це слід. На його статтях і й розвідках лежить печать все того ж небуденного таланту. Треба згадати, що найбільшими здобутками цей майстер художнього слова завдячував найширішій приятельці й порадниці, а навіть ангелові-хоронителю, своїй дружині Ії Василенко.

Він ніколи не був стороннім спостерігачем культурних подій у діаспорі чи невідрадної політичної ситуації в Україні. Він мав своє чітке бачення, невтомно працюючи на збереження української ідентичності в англомовному світі, відродження міцної Української держави.

У контексті критики (публіцистики) Р. Василенка слід виокремити чи не найяскравішу його статтю «Про Михайла Ситника», зацитувавши звідти дещицю: «Кожного разу, коли я беру книжку Михайла Ситника «Цвіт папороті», щоб ще раз прочитати якийсь з... його віршів, на думку приходить – чому? Чому в 39 років мало зупинитися серце, яке володіло такими поетичними барвами і струнами? (...)

Я... слідкував за творчими здобутками свого земляка. Талановиті стрічки обрамлялись болючою тугою за рідною землею, песимізмом, безнадійністю:

О, Києве! Далеко ти стоїш,
А близько ж як твоя усмішка мила...
Візьми ж мене ізвідсіля скоріш
В свої обійми – чи в свою могилу».

Це – про поета М. Ситника. Сам же Ростислав Василенко ховав від сторонніх очей свою глибоку прив`язаність, непроминальну любов до України. Можливо, перебуваючи в піднебесних висотах, він у поетичній формі признається їй у своїй синівській вірності. І разом з нами щиро помолиться за порятунок нашої Батьківщини.

Йосип і Марта Гошуляки, Леся та Богдан Музички, Емілія й Максим Нудьги

В Пам'ять Пані Ліди Крушельницької TOP

Дозвольте трохи простої філософії. Життя це пєса у якій людина грає різні ролі.

Пєса написана Божим Провидінням, а трохи і  людиною під впливом родинного походження, власного виховання  і оточення, а також і власних побажань.

В даному випадку я опинився в ролі батька і виховника. Ця роль зокрема складна, хоча маю до діла тілька з двома обструкціоністами. Я тільки можу співчувати  професійним учителям чи виховникам, які мають діло з цілою юрбою. Одначе мені вистарчає моїх двох, які значно засимільовані під гіпнозом компютерних ігор і айподів, та ще до того наданою природою сиромудрістю. На жаль Франківська методика виховання „хтож то бачив, щоб наука йшла до голови без бука” відійшла в історію за нормами сьогоднішнього суспільства.  

Щоби не втратити зовсім свою українськість, мої діти приречені до українського виховання і мови вдома, школи українознавства і СУМ-у. В школі і СУМ-і інколи ставлять концерти, пописи, змагання, пєси.

Перша зустріч з призначеним віршиком чи сценкою очевидно відбувається з напруженням при певному наріканню, ігри типу „ховайся і шукай,” недуги, страшних болів, тощо. Врешті після деякого труду жертви приступають до мене чи фактично я до них, тримаючи їх всією силою за руки, вуха, волосся, що попаде.  Правда це відхилюється від методики учительок моєї молодості, які нас збирали голосом, нижньою інтонацією, а інколи і „найтроглисериною.”

Передається їм текст. На папері є різні рисунки, які виглядають, що тато нудився і олівцем рисував підсвідомо по тексті. Одначе тоді приходять розяснення і промова татова, що всі знаки мають зміст. Там знаходяться риски вгору, хвилі, хмари, колеса, птиці тощо. Тато вияснює, що це означає – наголоси, вищі інтонації, нижні інтонації, заокруглення та паузи. Перед першим читанням тато робить зауваження – прошу сконцентруватися.

Процес триває доволі довго і не безболісно. Проба за пробою діти читають з папірчика. Врешті ствиться вимогу процитувати напамять. Папірець відкладається набік. але не дуже далеко, тобто на зоровій відстані. Натомість татові папірця вже давно не треба. Це добре і виховне  для тата, бо таким чином він запамятовує чимало української літератури.

І так далі. Наближається день виступу. Відбувається генеральна проба. Діти тарабанять слова вже менш більш без папірця, хоча інколи і різні штучки проявляються, папірець зменшується до тої міри, що він заховується у руці, або ще краще найскладніші стрічки виписані таки на руці. Врешті діти цитують. Тато хапається руками за свою лисину та з певним пафосом промовляє: “Це була найгірша проба. Я не знаю як Ви думаєте виступати”.

І так певно передаватиметься цей процес з роду в рід. Не знаю первісного походження цього процесу. Особисто я вивчив його від двох дуже впливових у моєму житті пань – пані Ліпи (Добровольської) і пані Ліди. Доповнювала цей процес і моя мама. Моїм дітям певне запамятається це як татова мука.

Є американська приказка яка говорить “Imitation is the sincerest form of flattery.” На українську мову вона перекладається „наслідування це найбільш щирий спосіб пошанування.” Мені здається, що у житті людина зустрічається з особами та подіями, які не лише залишаються пам’ятними, але впливовими. І  тому майже підсвідомо людина користується досвідом, який приходить від такого знайомства.

Користуючись цим досвідом людина свідомо не раз зупиняється при своїх вчинках  та згадує свою молодість, зокрема роки виховання, коли закорінились певні практики і звички. І тоді ця людина каже до себе, „Ой май Ґод або Боже, я став пані Лідою.” І так я і, певне, багато учнів Студії Мистецького Слова не раз на протязі свого життя та дії згадуємо людину, яка вплинула сильно на  дальший хід нашого життя та доповнила нас, тобто зробила нас такими якими ми є. Дякую, пані Ліда.

Ню Йорк, 2 травня 2010
Аскольд Лозинський
Учень СМС Пані Лідії Крушельницької

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Anya Maziak
-- editor, culture/society/religion


Oxana Bukanova
-- editor, politics/business


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout


Ihor Prociuk
-- story layout and design

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

JOIN the list:
To join the list, please send a blank email to:
eposhta-CanadaUS-subscribe@yahoogroups.com

QUIT the list:
To quit the list, send an email to:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to quit the list.

Subscription/Membership:
Having difficulty joining (or quitting) the list? Or maybe you want us to add your friends to ePOSHTA? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a web-based list of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site from ePOSHTA.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Editor, Culture/Society/Religion:
Anya Maziak amaziak@yahoo.com

Editor, Politics/Business:
Oxana Bukanova o.bukanova@gmail.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk