If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.





Mr. Yanukovych's 'monumental' failure in Washington


The above video speaks for itself, contrasting the reception from Ukrainian Americans Victor Yushchenko received when he went to visit the monument of Taras Shevchenko in Washington with the few who showed up for President Yanukovych at the same monument.

A 'monumental' failure, Mr. Yanukovych had no inspirations to share with the few who assembled - - merely gossiped, posed for pictures and departed.


Demjanjuk's j'accuse: / Іван Дем'янюк: Я звинувачую

Germany is guilty / Німеччина винувата

I experience every minute, every hour, every day, every week and every month since May 12, 2009 as a prisoner of war in Germany. I experience this process as a continuation of my terrible memories with Germans, as a continuation of the indescribable wrong which has been done to me by Germans. I am again and repeatedly an innocent victim of the Germans. I feel this as an inexpressible wrong that Germany with the help of this trial is making out of me, a prisoner of war, a war criminal. I find it an unbearable arrogance of Germany, that Germany is misusing me to turn the attention away from the war crimes committed by Germans, to make them forgotten and against the truth to claim that the true criminals of the Nazi crimes were me, the Ukrainians and the European neighbours of Nazi Germany.
Complete declaration by John Demjanjuk below.

Від 12-го травня 2009-го року я переживаю кожну хвилину, кожну годину, кожний день, кожний тиждень і кожний місяць як військовополонений в Німеччині. Ці пережиття є продовженням бридких спогадів про німців і продовженням неописанного зла котре вони зділали проти мене. Я знову став їхньою невинною жертвою. Вважаю невимовним злом те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, на військового злочинця. Вважаю, що це нестерпна арогантність Німеччини котра надуживає мене, і тим приховує злочини скоїні німцями, пробує їх затаїти, і проти правди твердить, що я, українці, та інші сусіди німців були правдиві злочинці.

Ціла декларація Івана Дем'янюка нижче

April 19 квітня 2010
Vol.11 No. 9
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com

with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
   Редакційна Сторінка
  Opinion
  Незалежний Погляд
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
  Події
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
  Історія
  Society
  Суспільство
  Ukrainians in the News
  Українці в новинах
  Religion
  Релігія
  Sports
  Спорт
  In Memoriam

Рейдерство, освячене Московським патріархатом, або Як вінницькі батюшки захоплюють українські храми TOP
Чи розуміють це голови національних церков, чи зуміють своєчасно протиставитися злочинним намірам Москви й антиукраїнської влади?


Москві нахабства ні в кого не позичаити: її як влізливого кота виганяєш у двері, а він сунеться у вікно. Звісно, їй усього мало: і земельку українську подавай, і нібито їй здавна належать українські релігійні святині як Києво-Печерська лавра та Почаївський монастир, і патріархові московському, ставленикові Кремля й КҐБ-ФСБ, мають «бити чолом» численні віруючі українських храмів, і наша рідна мова, відмінна від московської, її дуже дратує, і наша історія з визвольною боротьбою доводить до неймовірної люті, й українська волелюбність викликає шовіністичний сказ...

Подібне спостерігалося у відношенні Росії до України (Малоросії) впродовж більше як трьохсотлітньої самодержавно-совєтської тиранії. Вочевидь, імперський тиск Москви над уже незалежною Україною мав би слабнути. Однак у випадку, коли до керма України приходили б державні мужі з національною гідністю й почуттям великого обов`язку перед країною та власним народом, а не хитруваті компартійні апаратчики, непросихаючі від алкоголю червоні директори, колгоспні бухгалтери з маніакальним месіанством, зухвалі кримінальні авторитети совково-донецького штибу.

Гірко констатувати, що майже два десятилітгя Україна топчеться на європейському узбіччі, безконечно маневруючи між Сходом і Заходом - на глум і зневагу народів усіх європейських держав.

Так, Україна мала унікальний шанс зі совкового застояного болота вирватися на ширші європейські води. Однак Віктор Ющенко своїм бездарним п`ятирічним президентством не тільки перекреслив усі здобутки помаранчевого Майдану й прихильність до України мало не всіх країн світу, але й по суті допоміг прийти до влади антиукраїнській донецькій хунті. Уже після, може, незворотньої за своїми наслідками поразки демократичних сил на виборах-2010 він у самозакоханому екстазі скаже таке: «У мене є професія. Вічна! Вона називається «Віктор Андрійович Ющенко». Коментарі зайві.

Нині можемо констатувати повсюдний наступ на демократію, а разом із нею й на українство: узурпація донецьким паханатом усіх гілок влади всіх рівнів, цинічне ґвалтування Конституції України, зокрема формування владної коаліції з «тушок», тобто шляхом політичної корупції, переманювання депутатів посадами, залякування терором; остаточне знищення незалежної судової гілки влади, а навіть підпорядкування інтересам ПРУ Конституційного суду України, україножерська політика чиновників так званої гуманітарної сфери, згортання свободи слова, репресії з використанням правоохоронних органів і т.д.

Читайте нижче:

У Вінниці священики побили журналіста


Тривогу також викликає становище українських національних церков. Виглядає, що у Вінницькій області за згодою місцевої антиукраїнської влади апробується зухвала схема московсько-православного рейдерства: під різними приводами й всілякими способами захоплюються й без того нечисельні храми УПЦ Київського Патріархату.

Правдоподібно, вкоротці цей кремлівський план почне реалізовуватися в інших областях України. Немає жодного сумніву в тому, що за бандитськими атаками московських батюшок стоїть ПРУ з їхнім верховодою В. Януковичем. Опосередкованим підтвердженням останнього є той факт, що благословення нового керманича України відбулося виключно за участю московського патріарха Кіріла, чим В. Янукович продемонстрував свою скрайню зневагу, а, може, й ворожість до українських національних церков.

Варто наголосити на тому, що загроза знищення не омине й УГКЦеркву: спочатку невірних отців разом із паствою переманюватимуть у православіє, а відтак підпорядковуватимуть Московії. Чи розуміють це голови національних церков, чи зуміють своєчасно протиставитися злочинним намірам Москви й антиукраїнської влади? Відповідь на це запитання дасть час.

Утім, багато чого залежатиме від здатності української провідної верстви об`єднатися навколо національної ідеї, готовності загалу творити активне громадянське суспільство, поширення протестного молодіжного руху. Зрештою, від здатності опозиційних політичних сил дійти до консенсусу, щоб виробити напрямки спільної боротьби задля порятунку України.

Читайте нижче:

Місцева влада прислуговує зайдам і перевертням, а не своєму народові


Нижче подаємо добірку матеріалів про захоплення московськими рейдерами в рясах чотирьох храмів Української Православної Церкви Київського Патріархату у Вінниці.

Редакція еПОШТИ

http://www.risu.org.ua/ua/index/exclusive/journalistic_investigations/34892/

(фотографії)

Із життя одного з московських попів:

У Вінниці священики побили журналіста

24-04-2008

Шеф-редактора щоденної вінницької газети «20 хвилин» Олександра Човгана побили служителі Української православної церкви Московського патріархату. Про це він повідомив у публікації на сайті видання.

Подія трапилась 18 квітня, коли кілька співробітників рекламного агентства намагались встановити білборд поруч із храмом Стрітення Господнього УПЦ МП, що на вулиці Пирогова у Вінниці. Як повідомляє газета, спершу конфлікт виник між настоятелем церкви отцем Сергієм та працівниками компанії, які виконували роботи. Священик протестував проти встановлення рекламного щита поблизу храму, тоді як рекламісти посилались на документи, які давали їм на це дозвіл. За словами представників компанії, священик вдавався до лайки та намагався скинути двох робітників із драбини.

Після цього отець Сергій із помічниками відібрав у Олександра Човгана, який прибув після дзвінка співробітників рекламної фірми на місце події як журналіст, диктофон та стер коментар, який перед цим дав.

«Він дуже емоційно розповідав, що поруч з Храмом Божим не може бути зовнішньої реклами та нецензурно обзивав молоду жінку – керівника працівників, що встановлювали бігборд. Потім зрозумів, що на диктофон наговорив щось не те, завдав мені удару, вирвав диктофон та криком наказав одному з помічників стерти запис», - сказав пан Човган «Телекритиці». Після цього, за його словами, на місце події приїхала міліція.

Олександр Човган зняв побої та звернувся до правоохоронних органів із заявою. Нагадаємо, стаття 171 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналістів. Водночас, за словами пана Олександра, існує небезпека того, що розслідування інциденту «спустять на гальмах», оскільки батюшка під час конфлікту похвалявся наявністю високих покровителів в обласній раді...

Місцева влада прислуговує зайдам і перевертням, а не своєму народові:

Чому служили молебень під облрадою

Наталія Гончарук,

«20 хвилин»

16-03-2010

Читайте нижче:

Брехня й обман на службі Московського партіархату


Люди у рясах прискіпливо рахують храми, прихожан, підлеглих.А віруючі вперто збираються голодувати. Якщо ключ від їхньої церкви віддадуть не в ті руки.

Зо двадцять священників Української православної церкви Київського патріархату стали служити молебень під будівлею облдержадміністрації в понеділок. Поруч них під мокрим снігом мерзли прихожани церков. Поприходили з плакатами, хрестами і хоругвами. Були вінничани й приїжджі. Організатори акції кажуть: українська церква терпить утиски. Учасникам приготували плакати „Оголошую голодування”.

- А що? Якщо доведеться, то будемо й голодувати, - каже 61-річний віруючий Микола Стецюк. - Ображають нас, українців. Несправедливості дуже багато...

- Буду голодувати, якщо ключі від церкви у Стадниці віддадуть Московському патріархату, - запевнив 25-річний прихожанин Володимир Белебрух. – Я ж не в Москві живу! В нас інша країна!

Останньому, якщо вірити на слово, таки доведеться оголосити голодування. За кілька годин після мітингу стало відомо, що у Стадниці, яка ще торік поділилася на два табори у підтримку різних конфесій, святкують перемогу прибічники Московського патріархату. Їх громаду зареєстрували офіційно і віддають у користування єдиний сільський храм.

Володимир Белебрух (25): „Коли була Російська православна церква, була зовсім інша країна. Зараз називається Україна, тому має бути помісна українська церква!”

Про конфлікт у Стадниці повідомляли „RIA” та „20 хвилин”. Нагадаємо, що настоятель храму перейшов з церкви Київського патріархату до Московського. Відлучений від права служіння покинутою церквою, він правив під опечатаним храмом. Єпархія Київського патріархату звинуватила його у непокорі та призначила іншого настоятеля. Намагалася лишили за собою церкву, де 16 років правилося українською. Мовляв, хай собі йде зрадник, але передавати храм у інший патріархат приводу нема.

Обидві конфліктуючі сторони збирали підписи на свою підтримку. Проти переходу підписалися 400 стадничан. За – вдвоє більше. І результат такий: відділ у справах релігій зареєстрував у селі дві громади віруючих. Як каже начальник відділу Ігор Салецький, має значення при наданні храму у користування не тільки слово громади, а й рішення сільради. А та вже подала клопотання про надання храму у користування громаді Московського патріархату.

На мітинг під облраду зійшлися вінницькі віруючі і приїхали прихожани сільських церков

- Влада злегковажила бажанням сотень мешканців Стадниці молитися у своїй церкві. Не можна одній половині віддавати все, а другу ігнорувати, - каже прес-секретар ВГО „Свобода”, що підтримала акцію віруючих, Андрій Толстой. – Депутати відкрито взяли сторону Московського патріархату. У облраді більшість з так званих проукраїнський партій, а фактично лобіюють інтереси церкви, яка освячує нинішнього президента від Партії Регіонів. Можливо, щоб залишитися при владі зробили такий реверанс(...).

- Тільки всім храмів у Вінниці, де правиться служба українською мовою, - каже прес-секретар Вінницького єпархіального управління УПЦ Київського патріархату Ігор Сіранчук. - І вони в непристосованих приміщеннях, в вагончиках. Якщо порівняти з Московським патріархатом, то у них до 50 храмів. Таке однобоке ставлення до вирішення питання, кому надавати місце. І завжди місце Московському патріархату. Прохання Київського не береться до уваги.

Правили службу священники УПЦ Київського патріархату і говорили про утиски їхньої церкви.

На службу під облраду з’їхалися священники Вінниці й ближніх районів. Приєдналися до віруючих і політичні партії. Акцію називають безтерміновою і обіцяють прийти зі своїми гаслами та молитвами під стіни жовтого дому ще не раз(...).

Як рекрутували селян до чужої за духом церкви:

Брехня й обман на службі Московського партіархату

Врешті відділом у справах релігій Вінницької ОДА було зареєстровано у с. Стадниця дві релігійні громади – УПЦ та УПЦ КП. Обидві громади звернулись до обласної влади з проханням надати їм у використання місцевий храм. На пропозицію влади – проводити Богослужіння почергово, не погодилась жодна з них.

15 березня обласна влада, прийнявши до уваги кількість членів в обох релігійних громадах Стадниці, а також клопотання місцевої сільради, прийняла рішення на користь вірних УПЦ. Відтепер єдиний у селі храм належить православним УПЦ (МП).

За майже аналогічним сценарієм розгортались події і в селі Росоша Липовецького району Вінницької області. У грудні минулого року місцевий священик УПЦ КП о. Павло Кучерук, про якого вже згадувалось вище, почав говорити вірним про необхідність об’єднання церков. Ця екуменічна ініціатива батюшки, у січні цього року, реалізувалась у зборі підписів місцевих парафіян під загадковою фразою: «с. Росоша. За об’єднання православних християн».

– Він почав бігати попід хати, ловити бабусь і казати, що його виганяють, – розповідає місцева жителька, вірянка УПЦ КП Лідія Пудзерко. – Дехто пожалів і підписався. Підписалися і всі ті, хто ходить у Московську церкву. А ми не підписувались. Зараз він, вже як священик Московської церкви, служить у нашому храмі, який ми будували за власні гроші.

Храм УПЦ КП у селі Росоша будувався з 90-тих років минулого століття на кошти місцевих парафіян. З документації Парафіяльна рада мала лише рішення сільради про виділення земельної ділянки під будівництво. За словами начальника Відділу у справах релігій Вінницької ОДА Ігоря Салецького, це рішення важливе, але не основне. Обов’язково мав бути також складений Акт на постійне користування.

Читайте нижче:

Правда про московське православіє: кулак замість хреста

Репортаж із місяця розбою московських попів


Окрім нового великого храму, віряни Київського Патріархату у селі Росоша мали ще невеличку капличку на цвинтарі. До неї, як і до великого храму, вони більше не мають доступу. Тепер обидва храми належать релігійним громадам УПЦ (МП).

- Я читаю Псалтир у нашій сільській церкві у Стадниці вже 30 років, — розповідає Михайло Вовк, новопризначений староста. — І якось уночі приїхав о.Микола і каже, мовляв, підпишися, що згоден на перехід в УАПЦ. Я підписався. Згодом він титульну сторінку поміняв, а підписи ті самі, і я в цих списках перший на перехід в МП.

Михайло Вовк розповів, що храм у селі збудований у 1888 році. Завдяки сільським людям вистояв та пережив дві світові війни і вцілів навіть у 1930-ті роки. А тепер за основу беруться документи 1946 року.

- Люди не знали, за що підписувалися, – стверджує староста села Михайло Вовк. – Я особисто теж ставив підпис, але на титульному листку було написано, що голоси збираються на підтримку священика, а не за перехід до іншої конфесії. Люди обдурені! Їхні підписи доклали до іншого документа.

(Уривки зі статей «Київський партіархат на Вінничині: мінус чотири храми», «33 канал: Різдво... із «Беркутом» під церквою. Чому владика із підлеглими зірівав замки храму. Його опломбували. Тепер служба – у наметі»).

Правда про московське православіє: кулак замість хреста

Репортаж із місяця розбою московських попів

25 березня за дорученням Голови Вінницької ОДА (Обласної державної адміністрації) Домбровського О.Г. було створено робочу групу з метою вивчення ситуації навколо храму св. вмч. Димитрія Солунського с.Стадниця Вінницького р-ну Вінницької обл.(...).

Комісія провела засідання, де заслухала сторони конфлікту. Було усно домовлено, що до вирішення питання по суті, сторони утримаються від будь-яких протистоянь, за умови, що храм залишатиметься закритим.

І 26 березня 2010 р. протоієрей М.Мельник прибув до сільської ради с. Стадниця, попередньо подавши заяву сільському голові з проханням вжити заходів по врегулюванню та недопущенню загострення міжконфесійного протистояння в с. Стадниця. Там йому стало відомо, що священик (МП) Микола Строк шляхом психологічного тиску на сільського голову отримав від нього ключі від приміщення храму. Прохання сільського голови не відчиняти храму до висновків комісії Микола Строк проігнорував. О 15-ій год. громада МП ввійшла у храм не маючи на руках жодного рішення про передачу їм приміщення храму. Сюди також прибули і представники УПЦ КП з декількома віруючими релігійної громади УПЦ КП с. Стадниця. На запитання представників УПЦ КП, за яких підставах вони знаходяться у храмі КП, замість відповіді митрофорний протоієрей (МП) Микола Строк та секретар Вінницької Єпархії УПЦ (МП) Владислав Демченко закликав людей в кількості близько 25 осіб, які знаходилися у храмі, бити та виганяти із храму віруючих і священиків УПЦ КП. Усі прибічники МП кинулися та почали бити і виштовхувати їх із храму. При цьому усі події фільмувалися працівниками СБУ та міліції, але жодних дій по дотриманню правопорядку вжито не було. Їх били, ображали та принижували на очах правоохоронців, які спокійно за всім спостерігали.

Вони змушені були запросити для надання правової допомоги адвоката Палія В.М. Адвокат Палій В.М. з метою встановити фактичні обставини справи у супроводі Лавріненка В.В. спробував увійти до храму, проте, знову ж таки на заклик священика М.Строка та секретаря Вінницької Єпархії УПЦ (МП) Владислава Демченка адвоката Палія В.М. та Лавріненка В.В. почали бити та не впускати до храму. При цьому, працівники міліції заламали Лавриненкові В. В. за спину руки, зігнули головою до низу. У такому положенні як зі сторони працівників міліції так і зі сторони прихильників УПЦ (МП) наносилися удари по Лавріненку В.В. в область грудей, живота, голови. Побиття відбувалося доти, поки він не втратив свідомості. Після чого, працівники міліції витягли тіло побитого за огорожу храму та кинули його на вулиці, заявивши: він же п’яний. Прихильники УПЦ МП підхопили вислів міліціонерів і почали кричати: п’яний, п’яний. Так він лежав без тями на вулиці, одяг на ньому був подертий. Представники МП, продовжуючи насміхатися та всіляко принижувати безтямного, принесли відро холодної води та почали лити воду на нього.

Священики УПЦ КП викликали швидку медичну допомогу. Лавріненко В.В. того ж дня був поміщений в МКЛ № 2 на стаціонарне лікування.

Того ж дня громада УПЦ КП с.Россоша, де відбувається аналогічне протистояння, запросила представників УПЦ КП (священиків) у село Россошу, щоб відкрити храм та помолитись, який таким же чином захопили представники МП (Василь Аксанюк, Павло Кучерук, Анатолій Аксанюк, Микола Строк ...), хоча вони добре знають, що храм належить громаді УПЦ КП. Але протистояння відбулось і тут.

Павло Кучерук викликав на місце події своїх прибічників та вищезгаданих осіб. Приїхали також секретар Вінницької Єпархії УПЦ МП Владислав Демченко у супроводі священиків Свято-Преображенського Собору м.Вінниця. На запитання: Чого вони приїхали? Чи знову робити конфлікт? Василь Аксанюк почав погрожувати рукоприкладством священикам УПЦ КП (,,,).

Щоб не відбулося поглиблення конфлікту, місцева міліція, яка була тут присутня і проявила себе з кращого боку, ніж представники правоохоронних органів у с.Стадниця, закликала опечатати храм і скріпити підписами як зі сторони УПЦ КП так і зі сторони МП, до вирішення цього питання комісією. На що законнопослушні громадяни України – віруючі УПЦ КП одразу ж і погодились, на відміну від представників МП. Однак, все ж таки, було опечатано зовнішні та внутрішні двері храму і скріплено підписами: секретаря Вінницької Єпархії УПЦ КП – прот. Ігоря Сіранчука та настоятеля храму прот.Степана Шевчука, з іншого боку підписались секретар Вінницької Єпархії УПЦ МП – диякон Владислав Демченко та прот. Володимир Сонін.

Була дана обіцянка як Владиславом Демченком і Павлом Кучеруком, так і настоятелем храму прот. Степаном Шевчуком, що до вирішення спору опечатування ніхто не зірве. Після чого всі мирно розійшлися.

Але як нам стало відомо, що на другий день Павло Кучерук разом із Василем Аксанюком зірвали опечатування та ввійшли нахабним чином у храм, порушивши домовленість, яка була виголошена перед усіма людьми. Тепер люди будуть знати ціну обіцянкам представників МП на Вінниччині. А так відбувається у Вінницькій області повсякчасно, коли задіяна УПЦ МП.

Повідомлення Вінницького єпархіяльного управління УПЦ КП

Mr. Yanukovich goes to Washington TOP
I must admit that I was stumped... . FT [Financial Times] painted a picture of a thug who tried to steal the 2004 election, said nothing positive about the thug, and concluded its editorial by endorsing him for the sake of political stability.


I must admit that I was stumped. For a long time in the prelude to Ukraine's presidential election, I didn't quite get it. I knew that candidate Victor Yanukovych had retained the services of US presidential adviser David M. Axelrod's public relations firm. I attributed that to good advice and financial resources. But a week prior to the election "The Financial Times" endorsed Viktor Yanukovich for president. I was confounded not only by the sheer endorsement but by the reasoning which was incongruous. FT painted a picture of a thug who tried to steal the 2004 election, said nothing positive about the thug, and concluded its editorial by endorsing him for the sake of political stability.

And then came the election itself and within 24 hours the Organization for Security and Cooperation in Europe having monitored barely 6% of the polling stations and despite loud protestations of fraud leveled by the other candidate, declared the election free and democratic. The Americans did as well. President Obama congratulated Victor Yanukovich. Something definitely was going on, but I could not recognize it.

Ukrainian-American students experienced a political epiphany, I suspect in solidarity with students in Ukraine. The Federation of Ukrainian Student Organizations in America urged the community to participate in a two prong action plan.


At last there was the denouement. On Monday, April 12, 2010 Victor Yanukovich came to Washington DC in the role of President of Ukraine and on the very first day of the Nuclear Summit everything began to make sense. Unilaterally and apparently gratuitously since no one else was making concessions, Mr.Yanukovych declared that by 2012 Ukraine would rid itself of all weapons grade nuclear material. The White House joyfully exhaled and acknowledged that it had been working on this for some time. This came in the aftermath of a new START agreement with the Russians. The Russians were pleased with the Ukrainian performance as well.

Mr. Yanukovich's visit did not stir much interest within the Ukrainian-American community. Most remained stoic and restrained. Mr. Yanukovich's biography was quite damning and his first 45 days in office were replete with antidemocratic and anti-Ukrainian efforts. There were a handful of photo op seekers at the Shevchenko monument, so insignificant that Ukraine's presidential website carried a photo of only Mr. Yanukovich but not the "crowd."

But Ukrainian-American students experienced a political epiphany, I suspect in solidarity with students in Ukraine. The Federation of Ukrainian Student Organizations in America urged the community to participate in a two prong action plan. The second was a demonstration in front of the Ukrainian Embassy in DC protesting Mr. Yanukovych's anti-democratic and anti-Ukrainian policies, in particular, appointing the Ukraino-phobic Dmytro Tabachnyk as Minister of Education and Science. The first item on the action plan was addressed to US President Barrack Obama marked "Re: Petition against Anti-Democratization of Ukraine by Current President V. Yanukovich and his newly appointed Minister of Education D. Tabachnik "

For the sake of Russian "friendship" or theoretical cooperation on such issues as Iran and the like, the US would sell out Ukraine and their current thug, Yanukovich, in a heartbeat.


I very often sympathize with the young student idealist. I was idealistic once too. As a student I protested weekly in the 1970's. The Soviets kept arresting Ukrainian dissidents and we kept protesting. But we didn't expect much in the way of US assistance. By the 1970's the mantra of "land of the free and home of the brave" had been exposed as myth. Intermittently, through US efforts the Soviets released a political prisoner. President Carter boycotted Moscow and the Soviets boycotted Los Angeles. But the real message had been sent during the Hungarian revolution, the Bay of Pigs fiasco, the Prague Spring. In fact certain diplomatic documents had come to light following World War II that the Yalta conference was not an aberration but policy. The US stood for the concept of historical Russian imperial unity and considered the national aspirations of Ukrainians as separatism. The US did not really care about freedom or democracy for others and it would support thugs for the sake of political expediency.

Today the US supports Ukraine's thug Victor Yanukovich for giving up Ukraine's nuclear material. But Yanukovich is politically convenient today and merely a pawn. He plays well with the Russians as well. For the sake of Russian "friendship" or theoretical cooperation on such issues as Iran and the like, the US would sell out Ukraine and their current thug, Yanukovich, in a heartbeat. He could be relegated to Russia's governor in Ukraine and there would be no Western reaction. And to think Ukraine's independence and democracy are in the hands of Victor Yanukovich and American commitment to ideals. God help us!

April 13, 2010
Askold S. Lozynskyj

KATYN 2. ''Murder International Inc will operate, until there are no more Soviets and the KGB'' TOP
http://www.kavkaz.org.uk/eng/content/2010/04/12/11844.shtml
12 April 2010

Valeriya Novodvorskaya (Moscow), journalist, former activist of Soviet Dissident Movement

That is where Obama's "reload" games lead to. To fly to the enemy's rear, into the hands of the enemy, on the mercy of the enemy... What hurts is that no one will be punished. Although, there is nothing new here. Even Stalin did not pay for his crimes.


Katyn 1 was overlapped by Katyn 2. There is no evidence, and it will never be. I have absolute confidence instead of evidence. President Lech Kaczynski was like a thorn in the flesh the KGB, he was cursed by Soviet TV channels alongside with Presidents Yushchenko and Saakashvili.

He paid for everything: for supporting Georgia, for his heroic flight to Tbilisi; for scholarships and places at universities assigned to Belarusian anti-Lukashenko students; for hosting Chechen websites and asylum for Chechen refugees; for his attempt to condemn Jaruzelski; for anti-Sovietism and anti-Communism; for his orientation towards the West; for the "Katyn" movie, and questions about Katyn; and for his active role in the NATO.

[...]

I do not work for the Russian External Spy Service, so I did not know that Poles decided to make that reckless flight. On board of a plane, made by their own enemies, a worn-out "TU" plane, which was repaired by the enemies after Kaczynski's victory in the elections, without reporters, without escort by Polish military aircraft, without any control, on the deserted military airfield, and fully relying on evil KGB forces...Now it is clear why the "Katyn" movie was aired on that day by the Russian TV: this "Tamizdat" (foreign-produced books, movies, etc., banned by Soviet censorship-KC) was like a cheese in a mousetrap.

[...]

Why didn't Polish patriots lie down on runways in Warsaw Airport? If I only knew about that flight, I would have thrown myself to the knees before the Polish Ambassador in Moscow and begged him to make a call to the President and warn him. That is where Obama's "reload" games lead to. To fly to the enemy's rear, into the hands of the enemy, on the mercy of the enemy...

[...]

The Murder International Inc will operate, until there are no more Soviets, no more KGB. If they had nothing else to do but to chase across Europe the 90 years-old Krasnov and poison Litvinenko with polonium, and treat one with poisoned candy, and poke with an umbrella, who can prove it to me that they couldn't kill ,unpunished and with for certain, the anti-Soviet enemy of Lubyanka and Kremlin Lech Kaczynski?

[...]

What hurts is that no one will be punished. Although, there is nothing new here. Even Stalin did not pay for his crimes. Because of him- a Holy Lamb in person - his grandson drags a Moscow liberal paper, Novaya Gazeta, to a court. The butchers from the NKVD and the VChK, and those who were not executed by their own colleagues, were unpunished.

A KGB man Cherkesov got a high position under Putin, another KGB man Philipp Bobkov is working for the Moscow NTV Channel , senile GULAG guard get high state pensions, Lenin is lying pretty comfortable in the Mausoleum and medals for Afghanistan, Chechnya and Georgia are in high esteem. And who have paid for the ruined lives of the passengers of the South Korean airliner? By the way, in the Georgian "Imedi" TV channel program, a plane with Lech Kaczynski aboard explodes when he is flying to help Georgia. Consider that as a first warning.

The anti-Soviet politician Kaczynski has made a mistake only once - when he boarded a Soviet airplane to fly to the Soviet territory, believing the Soviet authorities.

And the civilized world will not accuse anyone. Everything will be covered by gas, oil and fog.

Complete article:
http://www.kavkaz.org.uk/eng/content/2010/04/12/11844.shtml

Уяіть собі що буде... TOP
Одначе Степан Бандера, як перша жертва Москві нового губернатора України від Кремля, може потягнути за собою з пєдесталу “Героїв України” і свого колегу по боротьбі Романа Шухевича, а також сина нещасної донецької землі Василя Стуса, бо вони теж не громадяни України. А це тільки початок.


Уявіть собі, що донецькі переможуть, тобто, що апеляційні суди не скасують вироку Донецького окружного адміністративного суду. Віктор Янукович скористається з політично-юридичної конюктури і видасть указ відмінити звання “Героя України” Степану Бандері, і тим задовольнить Москву. А що далі буде в Україні?

Між “Героями України ”, які удостоїлися такого звання президентами України від Леоніда Кучми в 1998 році до Віктора Ющенка в 2010 році, мабуть тільки Роман Шухевич, Василь Стус і може ще кілька на рівні бути в списку з Степаном Бандерою. Більшість „героїв” потребують звання, бо інакше ніхто не знав би про них, а є такі навіть, що зовсім противні Україні. А Степан Бандера залишиться героєм, бо він ним був далеко до надання звання указом Президента України.

Одначе Степан Бандера, як перша жертва Москві нового губернатора України від Кремля, може потягнути за собою з пєдесталу “Героїв України” і свого колегу по боротьбі Романа Шухевича, а також сина нещасної донецької землі Василя Стуса, бо вони теж не громадяни України. А це тільки початок.

Україна це країна абсурду. Чоловік з Донецька вніс скаргу до місцевого адміністративного суду відмінити Указ Президента України. Суд не розглядав основне питання, що повинно бути суттю скарги. Кодекс Адміністративного Судочинства України подає основе завдання суду так: “Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб...від порушень з боку органів державної влади...” Які права, свободи чи інтереси позивача порушено наданням звання „Героя України” Степану Бандері невідомо. Але це мабуть не суттєво, бо суд напевно мав політичне доручення. Суд вирішив політично відмінити вшанування Степана Бандери. Я не виключаю можливості, що сам Віктор Янукович, а його люди то напевно, були причетними до ініціативи позивача.

Москва тимчасово задовольниться. Поляки напевно теж будуть втішені рішенням, бо такого ворога як Бандеру не мали від часів Хмельницького. Євреї трішки втихнуть з певною мірою успіху, хоч фактично я не знаю чому, бо немає найменшого доказу, що Бандера знущався над євреями. Мабуть так довго, як Голокост згадався і встановлено підозру на ще одного винного чи невинного, євреї зазнали успіху.

Наразі рішення суду щодо Бандери не вдовольняє український народ. А це стане поштовхом до нових процесів. За Бандерою, Шухевичем, Стусом треба буде відмінювати звання десяткам “Героям.” які не були громадянами України тому, що не жили в Україні коли вона стала державою. Я згадаю тільки декількох, відміна звання яким не влаштовуватиме ні Москву, ні її губернатора в Україні, ні євреїв..

Абсурдність рішення суду матиме наслідки скрізь. Ось між „Героями” які повинні зазнати майбутнє відмінення звання міг бути і червоний єврей “Герой України” Анатолій Шапіро, який “визволив” Освєнцим 27 січня 1945 року. Він врятував своє „геройство” тільки тим, що виїхав з України щойно 1992 року. Тут справа не тільки одного червоного єврея, бо ця дата 27 січня стала днем щорічного відзначення Голокосту. До речі, що мав спільного з незалежною Україною Анатолій Шапіро? Він там жив один рік. Коли його відзначали за звільнення Освєнциму, в інтервю він уболівав, що нема вже СССР. Але „Герой України”!

Натомість буде відмінене звання червоної єврейки Тетяни Маркусь, памятник якій мер Черновецький поставив в Києві. Вона загинула в 1943 році, Олексій Берест, який поставив совєтський прапор над Райхстагом помер 1970 року, Кузьма Деревянко, який був свідком закінчення ІІ Світової війни на далекому сході, помер 1954 року і багато інших. Все має до діла не з заслугами, а радше чи жили вони в Україні в 1991 році. Чи не повний абсурд?

Такі рішення викличуть відповідну реакцію і в Україні, і поза. В Україні за Бандеру, Шухевича, Стуса будуть протести, демонстрації, громадянська непокора. За Тетяну Маркузь євреї світу причеплять Україні ярлик антисемітизму. І буде хаос, метушня, взаємне обвинувачення. Кремль і євреї скажуть, що цьому всьому завинив Бандера.

А український народ надалі вважатиме Степана Бандеру героєм. Для цього не потрібно указу президента і цього не відмінить указ губернатора.

7 квітня 2010
Аскольд Лозинський

Пан Янукович поїхав у Вашинґтон TOP
Читайте нижче:
Без права на зустріч + Петиція


Я повинен зізнатися, що я був поставлений в глухий кут. Довгий час напередодні президентських виборів на Україні, я не розумів багато речей.  Я знав, що кандидат Віктор Янукович затруднив послуги фірми публичних Davis Manafort and Freedman яка попередньо дораджувала John McCain у президентській кампанії. Я розумів це як користування досвідом Заходу завдяки його  фінансовим ресурсам. Але за тиждень до виборів "Да Файненшел Таймс" схвалив Віктора Януковича на пост президента. Я був приголомшений не тільки самим заключенням, а тим більше бо міркування було безглузде. ФТ намалював картину бандита, який намагався вкрасти вибори 2004 року, не вказуючи нічого позитивного про нього, і завершив редакційну піддержкою його заради політичної стабільності.

І тоді прийшли самі вибори і за 24 години Організація з безпеки і співробітництва в Європі з наглядом лише 6% виборчих дільниць, і, незважаючи на гучні протести в шахрайстві, висунуті другим кандидатом, оголосила вибори вільними і демократичними. Американці зробили те саме. Президент Обама привітав президента України Віктора Януковича. Щось безумовно відбувалося, але я не спромігся визнати це.

Нарешті було розяснення. У понеділок, 12 квітня 2010 Віктор Янукович прибув у Вашингтон,  в ролі Президента України і в перший же день на Ядерній зустрічі на найвищому рівні все почало набувати сенс. В односторонньому порядку і, виглядало безпотрібним, оскільки ніхто другий не робив поступок,  пан Янукович заявив, що до 2012 року Україна позбудеться всього збройно-ядерного матеріалу. Білий дім радісно відихнув і визнав, що працював на цьому протягом пятнадцяти місяців. Це відбулося після нового ядерного договору з Росією минулого тижня. Росіяни  також були задоволені українським проголошенням.

Візит пана Януковича не викликав великого інтересу в українській громаді в США. Більшість залишилася стоїчною і стриманою. Біографія Віктора Януковича доволі вбивча а його перші 45 днів перебування на посаді були виповнені антидемократичними і анти-українськими зусилями. Існувала нагода бути сфотографованим з новим проезидентом біля пам'ятника Шевченкові, але мало людей туди прийшло. Настільки навіть соромливо незначно, що президентський сайт в Україні показував тільки фото пана Януковича, але не громаду.

Але українські-американські студенти зазнали політичного прозріння, я підозрую, на знак солідарності зі студентами в Україні. Союз українських студентських товариств Америки (СУСТА) закликав громаду до участі в двох акціях. Друга це була демонстрація перед Посольством України у Вашінгтоні на знак протесту  проти антидемократичної і анти-української політики Януковича, зокрема, призначення Україно-фоба Дмитра Табачника на Міністра освіти і науки. Перша акція була направлення президентові США Бараку Обамі „Звернення о  допомогу проти анти-демократизація України нинішнім президентом В. Януковичем і його новопризначеним міністром освіти Д. Табачником".

Я дуже часто симпатизую молодим ідеалістам. Я був колись також ідеалістом. Будучи студентом я протестував майже тижнево в 1970-х роках. Совєти    арештували українських дисидентів, а ми демонстрували. Одначе ми не очікували, багато чого в допомозі від США. У 1970-х років гасло Америки як "землі вільних і дому сміливих" було викрито як міф. Періодично, через зусилля США совєти звільняли поодиноких політв'язнів. Президент Картер бойкотував Олімпіяду в Москві, а совєти бойкотували в Лос-Анджелесі. Але суть політики США розкрито підчас Угорськіої революції, Затоки свиней фіаско і  Празької весни. Насправді деякі дипломатичні документи, що були оприлюднені після Другої світової війни, виявили що Ялтинська конференція не була аберація, а фактична політика. США виступали за концепцію істотньої російської єдності і вважали українські державницькі змагання як сепаратизм. США мало обходили свобода і демократія інших людей і Америка підтримувала навіть бандитів заради політичної конюнктури.

Сьогодні США підтримують „свою людину” в Україні Віктора Януковича за його відмову від ядерних матеріалів.  Янукович сьогодні політично вигідний і просто маріонетка. Він задовольняє також і росіян. Одначе, заради "дружби" або теоретичної співпраці з Москвою в таких питаннях, як Іран і т.п., США хвилево  готові продати Україну і Януковича. Він міг би бути віднесений до губернатора Росії в Україні і не було б ніякої реакції Заходу.

Якщо незалежність і демократія України в руках Віктора Януковича і американській вірності ідеалам. -  хай допоможе нам Бог!

13 квітня 2010
Аскольд С. Лозинський 

Більшість населення цієї країни - раби TOP
http://www.khpg.org/index.php?do=print&id=1270978502
11.04.10

Ірена Карпа

Пам’ятник Сталіну - геніальна ідея! хто сказав, що кримські радянсько-російсько орієнтовані пенсіонери несповна розуму і совісті? Це далеко не так... І якщо б ще вони вслід за Запоріжжям вирішили поставити пам`ятник Сталіну, то мабуть, туристи б у садо-мазо костюмах, вечірки робили, жертвоприношення людські, в геноцид грались, пісні піонерські співали - це ж і медіа зарубіжні підтягнуться, Крим прославляти! А потому, як уже все закрутиться і щі рікою потечуть, навколо пам’ятника Сталіну цілий парк розваг будувати почнуть. Там вам і Гітлер буде з очима натхненними, і Пол Пот примружений, і Муссоліні (його підвісять, може, для більшого ефекту - це вже від художнього смаку нашої культурної влади залежатиме), і медіа-проект запуститься ще. Там фотошопом здуті від голоду тіла українських дітей будуть перероблятися на щасливих октябрят у шортиках, що дякуватимуть "таваріщу Сталіну за наше щасліває дєцтва", а усміхнені татарчата складатимуть пісень на честь виселення їх батьків з "ісконна русскава палуострова".

А якщо серйозно, то у нас на очах та завдяки нашій яловості Україна поволі перетворюється у варварську, тоталітарну недоРосію, і совком у повітрі тхне, як трупом кульгавої кобили в хробаках. Цікаво, скільки ще цей народ терпітиме сьогоднішню геть антиукраїнську владу, перш ніж вдасться до рішучих кроків. Скільки ще БТРів треба поставити під вікна книжкових крамниць, як перед "Сяйвом"? Скількох журналістів має забити міліція до півсмерті, аби в головах людей щось ворухнулося та штовхнуло до дії?

Хоча надії малувато - більшість населення цієї країни таки хохли, раби, яким до вподоби, коли об них ноги витирають. І як збільшити питому частку українців (це поняття широке, воно включає й інші етноси, що живуть на цій території - аби думала кожна людина самостійно та гідність свою за подачки не продавала) - поки не дуже ясно.

Build Ukraine through education TOP

Not in Lock-Step with Others

Excerpts of UNIAN Interview with Serhiy Kvit, Rector of Kyiv Mohyla-Academy. (Translation)
Interview Conducted in Ukrainian by Anna Yashchenko

[...]

We still have a defective pro-Russian rhetoric in education, which ignores the fact that corruption, low institutional standards and lack of freedom of speech of our northern neighbor will soon reach the level of North Korea. There is no turning back for Ukraine. The world is moving forward at a fast pace. The answer for Ukraine lies in a courageous move forward.

Freedom is a responsibility, but the reality of today's Ukraine it is also a risk. For example, the rector of the prestigious Kharkiv Law Academy of Yaroslav the Wise said, "Why should applicants pay 3HO for tests -- let them pay and study."

If this quote is actually true, then it demonstrates the lack of a healthy competitive market in Ukraine. Students enrolled without a proper selection process will be less qualified and they will not achieve "commercial success". Diplomas should not be issued to unqualified graduates because society does not need unqualified professionals. Healthy competition requires Ukrainian universities to be aware of the national and also of the international market. That is why we need to adhere to the highest academic and professional world standards.

One of the topics raised by university leaders at their meeting with the Ministry of Education was the concern that our graduates are fleeing to the West, that something must be done to keep them in Ukraine...

This is a typical post-communist approach. It is like saying that if we teach our people the English language, they will pack their suitcases tomorrow and escape. In fact, those who leave are often people who, in spite of the numerous difficulties of our educational system, through their own efforts learned English and attained degrees in basic education in various fields, and left because of the lack of higher level educational opportunities. These people then graduate and attain doctoral programs in Western universities. Faced with this reality, our actions should be the opposite -- to offer structured doctoral Ph.D. programs here in their own country, to integrate science and education, to encourage the creation of a knowledge society. We pursue a policy self-isolation, not only separating ourselves from a partnership with the West, but also suppressing conditions for genuine competition.

But there is also the opposite trend. Many Ukrainians return home with foreign diplomas. Rather than use their invaluable scientific and organizational experience, our government creates a variety of irrational obstacles that for some strange unknown reason these people have to overcome.

As an example of real reform, the Kyiv-Mohyla Academy is the only university in Ukraine which established a Doctoral School with Ph.D. programs of western model and equivalency. Now it includes five fields of study, and by the end of the year ... it will expand to eight Ph.D. programs. But even though two years have passed since Ukraine's commitment to the Bologna Agreement, we still have not been able to obtain official recognition of the program in Ukraine. The solution is clear and effective -- Kyiv-Mohyla Academy will issue Ph.D. diplomas together with the same diplomas from their European and North American partner universities. We must finally understand that if young people with their Ukrainian diplomas will be able to participate in the international science and academic community, then they overwhelmingly will be able to remain and benefit their own country.

What is your opinion of the new regulation introduced by Minister Tabachnik, which provides that students may choose the language of instruction and testing?

Considering the Russian chauvinist concept, dating back to the Czars until 1917 and then under Soviet rule until 1991, that all languages except Russian had to exist incognito somewhere, I unconditionally support the principle of respect and development of all languages that are native to the citizens of Ukraine. However, if they want to become students at Ukrainian and not foreign universities, they should be proficient in the country's official language. This is the real issue which should be considered.

Regarding tests, I know from the media that there has been a demarcation between the Romanian and Moldavian languages. This is nonsense, because there is one Romanian language! I would not like to think that, despite scientific evidence and common sense, this was done for the sake of aggressive Russian policy in the region.

Why are the "majors" not going to your university - the children of political or business elites?

That they "don't go to our university" is not an accurate statement. Simply stated, we at NaUKMA do not conduct such statistics. Just because the parents are wealthy, it does not mean that their son or daughter will be admitted to the university. Furthermore, if a student from a wealthy family is admitted to NaUKMA on a contract basis it does not mean that he or she gets special treatment or immunity, and that such a student will not be suspended or expelled for failing grades. (Note: Students who are admitted to Ukrainian universities but do not receive government stipends may be admitted if they pay tuition. These are official tuition payments. These students are required to take the NaUKMA entrance exam with all applicants. The students who receive the highest test scores have priority for government stipends. ) Last year we expelled 119 "contract" students (who paid tuition) and more than 120 students who attended on government stipends. We do not differentiate students on the basis of financial status. At Kyiv-Mohyla Academy all students are equal before our academic, professional and university values requirements.

Complete interview:
http://www.kmfoundation.com/newsletter/2/news-Interview-with-Serhiy-Kvit-en.php

Kyiv Mohyla Foundation of America (KMFA) is a non-profit, non-governmental organization established to support and assist the National University of Kyiv Mohyla Academy to reach excellence in education and research, to help students and faculty achieve personal and intellectual growth and to contribute to Ukraine's democratic reform through education with a focus on the rule of law, sustained economic growth and academic collaboration with business and civic institutions within the global community of nations.

Kyiv Mohyla Foundation of America,
P.O. Box 46009, Chicago, IL 60646-0009 USA,
Tel.: (773) 685-1828
www.kmfoundation.com, mail@kmfoundation.com
KMF is registered in the USA as a 501(c)(3) non profit organization.
Your donation is fully tax deductible as permitted by law.
www.kmfoundation.com

Без права на зустріч + Петиція TOP
Від редакції еПОШТИ: Дякуємо проводу СУСТА за активну українську позицію! Цікаво, коли врешті прокинуться від зимової сплячки провідники українських світових і крайових надбудов, а також репрезентативних організацій Північної Америки - СКУ, СФУЖО, КУК, УККА, УАКРади та ін., щоб не тільки засудити наступ на демократію в Україні, антиукраїнську сутність влади в гуманітарній царині, але й апелювати до міжнародних чинників, урядів країн кожного з українських поселень.
Наші нащадки ніколи не простять нам, сущим у світі українцям, коли ми залишимося байдужими до долі України. Тільки спільними зусиллями можемо зупинити реакційні, антиукраїнські, на чолі з Віктором Януковичем, сповзання України до статусу новітньої російської колонії!

 













Стефан Дубенко, член СУСТА в Америці, Ольга Костів, директор Нашої Рідної Української Школи у Філяделфії, Радника Посольства України в США Олександр Александрович, Віра Партем, президент Союзу Українських Студентських Товариств Америки, Доктор Леся Партем, представник Всеамериканської Громадської Організації «Нова Українська Хвиля».

Підпишіть петицію і заохочуйте інших:
http://www.petitionspot.com
/petitions/SUSTA#signForm

Переклад петиції на українську мову поданий нижче.

 

Звістку про те, з 11 по 14 квітня Президент України Віктор Янукович перебуватиме з робочим візитом у Вашингтоні, представники української громади сприйняли як можливість особисто побачитись з головою держави і обговорити проблеми, які хвилюють сьогодні всіх, кому не байдужа доля України. Однак, їхні сподівання виявилися занадто райдужними.

В якості Президента України Віктор Янукович прилетів до США вперше. Так, він відгукнувся на запрошення Президента Америки Барака Обамивзяти участь у Саміті з питань ядерної безпеки. Двостороння зустріч лідерів двох держав , запланована на 12 квітня, не пройшла без резонансних домовленостей. Це, зокрема, стосується обіцянки України відмовитися від використання високозбагаченого урану до 2012 року і переорієнтувати дослідницькі центри на роботу з низькозбагаченим паливом. Як відомо, США домагалися цього рішення протягом десяти років. Критика рішення Януковича не примусила себе довго чекати. Так, депутат від НУНС Арсеній Яценюк назвав цю згоду "платежем" за гарну зустріч на Заході. За словами депутата, за такого роду рішення країна має отримати максимум зиску, чого не спостерігається у данному випадку.

Як повідомляє офіційний сайт Білого Дому, під час двосторонньої зустрічі Президенти України та США також відзначили спільні інтереси і цінності двох країн, а саме: демократію, економічну свободу і добробут, безпеку та територіальну цілісність, верховенство права, та інше. Парадоксально, але майже аналогічні теми планували обговорити з Президентом представники української громади за кордоном. Як повідомляла Адміністрація Президента, зустріч з представниками громади була передбачена графіком перебування голови держави у Вашингтоні. На жаль, повноцінної зустрічі не відбулося. По-перше, інформація щодо точного розкладу Президента в Вашингтоні з певних причин не розголошувалася заздалегідь. Однак, імітація зустрічі таки була і пройшла вона біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні. Як повідомляє офіційний сайт Президента України, після урочистої церемонії покладення квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку, глава держави коротко поспілкувався з представниками української громади США. Відповідаючи на питання щодо майбутнього України, Президент обмежився загальними фразами. «Ми будемо долати кризу, об’єднувати суспільство, зміцнювати державу. Проводитимемо політику з відстоювання національних інтересів», – сказав він. Однак, той факт, що зустріч з українцями тривала менше двадцяти хвилин і, до того ж, про це було оголошено лише за дві години до початку, лишається поза кадром.

Першим, хто висловив невдоволення з приводу тривалості зустрічі Президента з діаспорою, став Український конгресовий комітет Америки (УККА). За словами президента УККА Тамари Ґало, організація заздалегідь надіслала офіційне прохання про зустріч із українським лідером, але не отримала жодної відповіді чи пояснення. Український конгресовий комітет Америки, поміж іншого, планував обговорити з Президентом мовне питання, а також питання відновлення розділу про Голодомор на офіційному сайті Президента.

Зустрітися з українським лідером планували й представники філадельфійської громади. За кілька днів до приїзду Віктора Януковича до США, Віра Партем, президент Союзу Українських Студентських Товариств Америки, почала збирати підписи до петиції з нагоди візиту Президента до Вашингтону. Приводом до таких дій стали ксенофобські заяви Міністра освіти і науки Дмитра Табачника. «Нам важко спостерігати за діями Президента Януковича і пана Табачника, за тим, як вони свідомо руйнують демократичні досягнення колишнього президента Ющенка. Виглядає так, що вчинки теперішнього уряду свідчать про те, що вiн взагалі не визнає Україну за самостійнy державу і своїми діями ставлять під питання майбутню демократію i незалежність країни. Як члени американсько-української громади і yкраїнської світової діаспори, ми дуже стурбовані цими антидемократичними діями уряду Президента Януковича», – говориться у петиції.

За словами Віри Партем, віддаючи підпис проти антиукраїнських дій, громада має показати, що вона дбає не тільки про майбутнє України, але й про систему освіти, оскільки ці поняття щільно пов’язані між собою. «Сьогодні ми багато чуємо про те, що в Україні руйнується демократія, однак, дивує, що майже ніхто не висловлює знаків протесту», – зауважує Віра Партем.

Поїздка представників філадельфійської діаспори була організована спільними зусиллями Всеамериканської Громадської Організації «Нова Українська Хвиля»та Союзу Українських Студентських Товариств Америки. Перебуваючи у Вашингтоні, представники української громади офіційно передали лист Президенту через радника Посольства України в США Олександра Александровича. «Після того, як нас прийняли в Посольстві і офіційно погодились передати лист Президенту, з’явилася надія, що наші ідеї донесуть до голови держави. Це, безумовно, дуже добрий перший крок», – говорить Стефан Дубенко, член СУСТА в Америці. За словами директора Нашої Рідної Української Школи Ольги Костів, доля демократії в країні має турбувати всіх українців. «Як директор школи, я також не хочу, щоб занепадала українська мова», – говорить пані Костів.

Занепокоєння українців має підстави. Затвердження Дмитра Табачника міністром освіти та науки України стало одним з найбільш резонансних призначень уряду. Той факт, що сферу гуманітарної політики довірили людині, яка чи не найпослідовніше з усього провладного середовища виступала за надання російській мові державного статусу, а також проти основ державності та соборності, не може не хвилювати українців. Табачник сумно прославився після того, як став заперечувати трактування Голодомору як геноциду українського народу. Поділ українців на дві категорії: «рускіх» та «галичан» – ще одне його сумнівне нововведення. Серед ініціатив новообраного міністра – впровадження інших мов в освітніх закладах України – від початкових шкіл до ВУЗів. До того ж, чи не найуспішніша реформа освітньої галузі – «зовнішнє незалежне оцінювання» – також не до вподоби міністру. Як відомо, саме незалежне тестування допомогло зруйнувати корупційні схеми при вступах у вищі навчальні заклади й для багатьох дітей відкрило шлях до вищої освіти завдяки власним знанням.

Подекують, що саме Табачник причетний до фальсифікації результатів конкурсу «Великі Українці», коли він не допустив Степана Бандеру стати першим за народним голосуванням. За підтвердженнями далеко ходити не треба. Достатньо переглянути тези зі статті Дмитра Табачника «От Риббентропа до майдана. Парадоксальные последствия сталинской внешней политики», де він, зокрема, говорить: «Галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані. У нас різні вороги і союзники. Більш того, наші союзники і навіть брати – їхні вороги, а їхні «герої» (Бандера, Шухевич) для нас – вбивці, зрадники і пособники гітлерівських палачів.»

На даний момент кількість українців, які підписалися під петицією, перевищує 700 чоловік. Щодня кількість зростає у прогресії, оскільки онлайн люди мають можливість долучити свої голоси за демократію Україні. За словами, Доктора Лесі Партем, представниці «Нової Української Хвилі», на цьому не можна зупинятися. «Ці питання не можна лишати поза увагою, натомість, всім українцям та суспільно-політичним організаціям Америки, Канади та Європи треба єднатися за для того, щоб разом впливати на ситуацію в Україні. Українці живуть не тільки в Україні і всім їм болить доля країни», – говорить Доктор Партем. Наразі збір підписів до петиції не закінчується. За словами Віри Партем, представники суспільних організацій й надалі планують працювати в цьому напрямі. «Чим більше нас буде, тим вагоміше будуть результати», – підсумовує Віра. Вже збирають підписи молодіжні організації Канади, Америки та Німеччини. Планується, що збір підписів буде тривати протягом місяця, після чого доповнений лист з усіма підписами передадуть Президенту України.

Галина Рубан


Переклад петиції з англійської мову:
http://www.petitionspot.com/petitions/SUSTA#signForm

5 квітня, 2010 року

Barack H. Obama, JD
President of the United States of America
The White House
1600 Pennsylvania Ave NW
Washington, DC 20500
United States

ПЕТИЦІЯ ЗвеPнення до Президента США Барака Обами з нагоди візиту Президента України Віктора Януковича до США (з приводу ксенофобських заяв Міністра освіти і науки України Д. Табачніка).

Шановний пане Президенте,

З нагоди наступного візиту українського Президента Віктора Януковича до Сполучених Штатів Америки 12 квітня, 2010 року, ми хотіли б поділитись з Вами нашою стурбованістю з приводу анти-демократичних подій в Україні.

Пане Президенте, ми всі поважаємо Ваші демократичні переконання і підтримку демократичних урядів y всьому світi.  Як Президент, якого ми всі дуже поважаємо, ми просимо Вас передати Президенту Януковичy нашy стурбованість.  Ми були б дуже вдячні, якби Ви знайшли можливим проінформувати українського Президента про ставлення уряду Сполучених Штатів до анти-демократичних ідей, расизму та ксенофобії та пояснили б йому несприйняття цих ідеологій в сучасних демократичних суспільствах.

Приблизно місяць тому, парламентрарі партії Президента Януковича, Партії регіонів, разом з деякими партіями їхніх прихильникiв призначили такого собі Дмuтрa Табачніка Міністром Oсвіти і Hауки України.  На жаль, пан Табачнік відомий своїми ксенофобськими настроями стосовно етнічних українців, особливо щодо тих, хто проживає на захoдні України.  В деяких заявах, він вживає вислови, що є співставні з тими, які використовувала нацистська пропаганда стосовно євреїв під час Другої Cвітової Bійни.  До речі, він навіть сприяв указам які знищують українську мову на державному рівні (скасування іспитів українською мовою, скасування перекладу  фільмів на українськy мовy, репресії і арешти викладачів та студентів за заxuст своїх eлeмeнтарних демократичних прав)…

Нам важко спостерігати за діями теперішнього Президена Януковича і пана Табачніка, як вони свідомо руйнують всі демократичні досягнення колишнього президента Пана Ющенка.  Виглядає так, що вчинки теперішнього уряду свідчать про те, що вiн взагалі не визнає Україну за самостійнy державу і своїми діями ставлять під питання майбутню демократію i незалежність Yкраїни.   Як члени Американсько-Української громади (і yкраїнської світової діаспори), ми дуже стурбовані цими анти-демократичними діями теперішнього уряду Президена Януковича i просимо Вашої підтримки.

Нації не вмирають від інфарктів.
Спочатку у них віднімає мову.
-- Ліна Костенко –

Наперед, вдячні Вам за Вашу підтримку демократичного руху в Україні.

З повагою,
Bci ті, хто підписалися нижче:

Промінь надії з Каліфорнії TOP
Пані Андрея Керролл-Скрипка майже не говорить українською, її рідна мова англійська. Проте, вона дбає про долю людей у далекій країні, - звідки (точніше, з села у теперішній Тернопільській обл.), ще у 1905 виїхали її дідусь та бабуся з маминого боку, - мабуть більше, ніж дехто, хто у тій країні мешкає.

Тепер, у тісному колі членок СУА, в затишній хаті “ветеранки” цієї організації пані Тетяни Татарко, вона англійською мовою розповідає, як напередодні здобуття Україною незалежності, у 1990, вона відвідала цю землю своїх предків — не як турист, а як плоть від плоті українка, що вболіває за долю рідного народу. За освітою пані Андрея — дієтолог зі спеціалізацією у цукриці (діабету) типу 1, тобто, інсулінозалежного діабету у дітей. Вона й сама від 1971 року має цукрицю. І в Україні вона побувала у дитячій лікарні в Києві. Тут вона побачила вісім підлітків, які перебували в останній стадії інсулінозалежної цукриці. У той час в Україні не було ані інсуліну, ані одноразових шприців, ані пристроїв для вимірювання цукру.

“Це ж діти! - розповідала пані Андрея в Америці після повернення з подорожі. -Я ніколи такого ніколи не бачила такого. Вони були виснажені — скелети було видно крізь шкіру, s were sunken and очі запали... А я, американка, мала цю хворобу вже 20 років, проте, прекрасно почуся”. Вона почуваюся”. Тоді вона “сіла біля них з перекладачем і розповіла їм про речі, які вони ніколи не чули: вимірювання цукру в крові, добре харчування та щоденні інсулінові ін'єкції”. Їх було вісім. Вона віддала одній з них, Наталці, свій пристрій для вимірювання цукру та майже весь свій запас інсуліну і шприців. (Цю розповідь уміщено на веб-сайті Ukrainian Diabetes Project, англійською мовою, веб-адресу подамо у кінці статті).

Повернувшись до Америки, пані Андрея розповіла про побачене колегам. У той час в Америці зацікавленість процесами, що відбувалися щойно після розпаду СРСР, та бажання допомогти молодим демократіям сягали піку, і на її заклик відгукнулися лікарі та члени Діабетичного товариства США. Зібрали вантаж гуманітарної допомоги, надали книги, які навчали хворих на цукрицю правильної поведінки. Особливо допомогла і фактично увійшла до нової гуманітарної програми “Проект для діабетиків України” лікар Елен Сімпсон. Свого часу, у 70-і роки, вона зорганізувала у мальовничому Kings' Canyon у США табір для хворих на цукрицю маленьких американців. Тепер в обох жінок виникла ідея - відкрити такі табори в Україні. Так почав діяти Ukrainian Diabetes Project.

У 1991 Андрея Керолл приїхала в Україну вдруге, привізши вантаж устаткування та засобів для лікування дитячого діабету. Вона відвідала Київ, Запоріжжя і Черкаси. У Черкасах зустріла інженера Володимира Скрипку, з яким невдовзі одружилася. Зараз Володимир працює інженером у компанії ІТТ та допомагає дружині у всьому, що стосується фінансового забезпечення програми.

“Доводилося робити все з нуля як там, так і тут, - розповіла пані Скрипка на зазначеному засіданні СУА. - На початках лікарі в Україні поставилися до проекту, що його привезла заморська гостя, дуже неприязно, довелося просто-таки долати спротив. Я виступала із лекціями, говорила з хворими дітьми, переконувала медичних працівників, що в Америці діабет навіть хворобою не вважають. В Україні кажуть, що від діабету страждають, а в Америці — що з діабетом живуть. Треба лише навчитися з ним жити, регулювати рівень цукру інсуліном і дієтою”.

В 1992 вона відкрила в Черкасах першу в Україні спеціалізовану клініку для дітей із цукрицею, на 30 дітей, яка забезпечила їх річним запасом інсуліну, шприців та пристроями для вимірювання цукру у крові, а також надала їм 10 годин навчання. Наступного року пані Андрея розширила можливості цієї клініки удвічі - на прийом 60 дітей. А в 1994 вона відкрила другу клініку — у Полтаві, у 1995 до них долучилася нова клініка у Вінниці, у 1996 — у Харкові та Тернополі, у 1997 — у Судаку (Крим).

У 1998 за сприянням Київської обласної держадміністрації було відкрито літній відпочинково-оздоровчий табір для дітей з цукрицею, він прийняв перших 50 маленьких пацієнтів, всі — зі столиці. А у 2000 році Український діабетичний проект оплатив перебування у цьому таборі чотирьох дітей з інших областей України. Тепер у Київському таборі відпочивають щоліта 150 дітей з діабетом.

Згодом з України до США приїхали вчитися, за програмою обміну візитами, дві мами дітей, хворих на діабет. Одна з них, Наталія Власенко, мама дитини-діабетика, тепер очолює Київський Діабетичний фонд. Вони вже організували в Україні одинадцять таборів для дітей-діабетиків, у кожному з яких щоліта відпочивають 150 маленьких пацієнтів. Оплачують ці табори місцеві облдержадміністрації.

Пані Андрея їздила дотепер в Україну щороку. Вона з допомогою друзів і просто небайдужих людей в Америці надала за 18 років устаткування та засобів для лікування та догляду хворих на цукрицю дітей в Україні на загальну суму 2, 2 млн. доларів; навчила, загалом, 2.900 дітей в 9 областях України, як поводитися з інсулінозалежним діабетом.

Щоправда, не всі області ще охоплені добрими руками американської благодійниці. Покищо ніде лікуватися дітям-діабетикам зі Львова, Івано-Франківська та всієї території, що на захід від цих міст, а також — з Одеси.

“Ми їдемо допомагати туди, куди нас запрошують, - пояснює пан Володимир. - Треба, щоб підготували грунт чи то облдержадміністрації, чи то батьки дітей-діабетиків”. Добру допомогу проектові надає, зокрема, у Херсоні Ніна Головченко, теж, як і Наталія Власенко, мама дитини, яка має діабет.

Крім того, пані Андрея з друзями підготувала і здійснила два видання українського перекладу підручника-посібника для хворих на цукрицю дітей та для їхніх батьків — доктора Тревіса "Instructional Aid on Diabetes Mellitus" - “Вказівки і допомога для хворих на інсулінозалежний діабет, або цукрицю”. Переклав підручник пан Юрій Олійник з Сакраменто.

Пані Андрея Скрипка також виступала в Україні з численними лекціями про дитячий діабет — і не тільки дитячий. Тільки уявити собі: донедавна в Україні жінкам, хворим на цукрицю, законом було заборонено народжувати дітей. А американська благодійниця запросила до США кілька таких жінок - і вони успішно народили здорових дітей! Її лекції та наполеглива робота допомогли подолати заборону, скасувати цей безглуздий закон.

...На сайті — численні назви газет, де уміщено статті про діяльність пані Андреї Скрипки та її фонду. Газети — українські, локальні з її місця проживання — маленького містечка Санта-Роза поблизу Тихого океану, у Північній Каліфорнії. “Будуючи мости людства” (1993), “Рятуючи життя діабетичних пацієнтів в Україні”, “Підлітки допомагають Україні у місті-побратимі”... Проте, остання стаття датована 1997 роком. Занепало зацікавлення благодійною діяльністю для тяжко хворих українських дітей? Але ж пані Андрея щороку приїздить в Україну і проводить велику роботу!

“Щоразу стає важче оплачувати табори і клініки, а особливо - розмитнювати наші вантажі зі шприцами, приладами та інсуліном, - скаржиться п. Андрея. - Закони митного контролю в Україні весь час змінюються. Отже, ми тепер відправляємо наші вантажі через місцеві благодійні організації”. А потреба в цих вантажах в Україні все гостріша.

“Коли я уперше приїхала до України, я не знайшла жодного усміхненого обличчя дитини, хворої на цукрицю. Тепер бачу усмішки на їхніх обличчях. Це, значною мірою, результат нашої праці”.

Додам: важлива складова успіху американської благодійниці — підтримка, передусім, фінансова, від чуйних людей Америки. Пані Андрея не хоче називати поіменно приватних спонсорів проекту, проте, вдячна всім.

“98 відсотків доброчинних внесків іде на закупівлю і відправку устаткування, приладів, шприців, інсуліну, - уточнює пані Андрея. - На початках нашої роботи в Україні гостро постала проблема довіри до малознайомих людей, яких треба було залучити до співпраці, довірити чималі цінності. У перші роки я сама особисто роздавала привезені речі у руки хворим дітям. І лише через кілька років ми ближче зпрацювалися з нашими українськими партнерами, зокрема з панями Наталією та Ніною. Ми переконалися, що їм можна цілком довіряти. Тепер ми з Володимиром вже будемо їздити до України не щороку, а через рік, бо там наша справа вже більш-менш налагоджена”.

Проте, все одно, для подальшої роботи Програми потрібні кошти. Пані Андрея ставить за мету — знайти 50 нових донорів та зібрати до 5 тис. дол за три місяці .

Небайдужі, відгукніться! Ось адреса веб-сайта:

www.sonic.net/~udpandy,

email: udpandy@sonic.net

Спосіб приложитися до відміни неправедного рішення Донецького суду щодо скасування звання Героя України Спепанові Бандері TOP

Кожен патріот України може приложитися до відміни неправедного рішення Донецького суду щодо скасування звання Героя України Спепанові Бандері. Потрібно тільки поставити особисті дані в поданих нижче документах, заплатити мінімальне держмито й вислати за вказаною адресою копії апеляційної скарги та заяви до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Донецький окружний адміністративний суд

Подається як приклад:
Івана Варгаса
(вул. Лесі Українки, 57, кв.24, Київ, 01015,
Тел. 050-399-50-89,
ел. адреса)

ЗАЯВА

Донецький окружний адміністративний суд, за моїми відомостями, розглядає справу про скасування  Указу Президента України від 20.01.10р. №46/2010 «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України». Дане питання стосується моїх інтересів, оскільки у 1988р. я притягався до кримінальної відповідальності за пропозицію спорудити пам’ятник бандерівцям та звернувся до суду з позовом про визнання бандерівців воюючою стороною.

Відповідно до ч.2 ст.53 КАС України прошу допустити мене до участі у справі в якості  третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Справу прошу слухати без моєї участі, копії судових рішень прошу надсилати.
Додаток: копія Ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.11.07р.

15.03.10р
І. Варгас


 

Донецький апеляційний адміністративний суд

Подається як приклад:
 Івана Варгаса
(вул. Лесі Українки, 57, кв.24, Київ, 01018,
т.050-389-55-89,
ел. адреса)

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2010р.

Оскаржуваною Постановою скасовано Указ Президента України від 20.01.2010р. №46/2010 «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України», оскільки згідно Статуту звання Герой України, воно присвоюються громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначних трудових досягнень, а Степан Бандера загинув 1959 року, при цьому поняття громадянина України з`явилося лише в 1991 році.

Проте відповідно до  п.6 Статуту звання Герой України Звання Герой України може бути присвоєно посмертно.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про правонаступництво України»  Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

Відповідно до указів Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення Львівської, Дрогобицької, Волинської, Станіславської, Тернопільської і Рівненської областей у складі УРСР» від 27.11.1939р. (Протокол №6 засідання Президії Верховної Ради УРСР) та «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» від 04.01.1965р. у складі Станіславської (нині Івано-Франківська) області знаходився і Калуський район, до складу якого належала Староугринівська сільська рада.

Факт народження і постійного проживання Степана Андрійовича Бандери у Старому Угринові є загальновідомим, як і загальновідомим є факт належності Станіславської (Івано-Франківської) області до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

Таким чином, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», ч.1 ст.9 Закону України «Про правонаступництво України» Степан Бандера мав би право на громадянство України, якщо б не був передчасно позбавлений життя агентом КДБ.

Крім того, оскаржуваний Указ не є чимось особливим, оскільки і раніше укази про присвоєння звання Герой України особам, які померли до 1991р., видавалися, як наприклад: Президентом України Кучмою Л.Д. (Указ від 15.03.2002р. – Волошину Августину Івановичу), Президентом України Ющенком В.А. (Указ від 06.05.2005р. – Бересту Олексію Прокоповичу), (Указ від 26.11.2005р. – Стусу Василю Семеновичу), (Указ від 21.04.2006р. –  Ващуку Миколі Васильовичу, Ігнатенку Василю Івановичу, Лелеченку Олександру Григоровичу, Титенку Миколі Івановичу, Тішурі Володимиру Івановичу), (Указ від 03.05.2006р. –  Василишину Михайлу Івановичу)  (Указ від 21.09.2006р. – Маркус Тетяні Йосипівні, Шапіро Анатолію Павловичу), (Указ від 18.01.2007р. – Гірнику Олексі Миколайовичу),  (Указ від 12.10.2007р. – Шухевичу Роману Осиповичу,  (Указ від 21.11.2007р. – Івчуку Василю Яковичу), (Указ від 25.11.2008р. – Китастому Григорію Трохимовичу),  (Указ від 01.03.2009р. – Івасюку Володимиру Михайловичу).

Тобто судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім цього, наскільки оскаржуваний Указ стосується  прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин позивача у справі громадянина Володимира Оленцевича, настільки ж він стосується і прав, свобод та інтересів всіх інших громадян України, які мали право висловити в суді своє ставлення до вказаного Указу Президента України.

Мали право, у випадку належного повідомлення судом про розгляд справи, висловити своє ставлення до спірного Указу і громадські організації, в тому числі і Комісія  Людських та Громадських прав Світового Конгресу Українців.

Оскаржуваний Указ стосувався не так особисто Степана Бандери, оскільки не створював і не міг створювати для нього певних благ чи виражати певні його інтереси, а всього суспільства, оскільки створював для певні ідеологічні орієнтири, утверджував певні соціальні цінності. Тим більше вказаний Указ аж ніяк не можна трактувати як такий, що стосується безпосередньо особи Володимира Оленцевича.

Таким чином, Указ міг бути оскаржений виключно в порядку ст.171 КАС України, а отже відповідно до ч.3 ст.19 КАС України справа підсудна виключно Окружному адміністративному суду міста Києва.

Тобто Постанову винесено неповноважним складом суду.

Відповідно до п.5 ст.198 КАС України просимо визнати Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2010р. нечинною і закрити провадження у справі.

Оскільки про наявність оскаржуваної Постанови Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2010р я, Іван Варгас, довідався лише 12.04.10р., відповідно до ч.6 ст.186 КАС України просимо поновити строк на апеляційне оскарження.

Додаток:
квитанція про сплату держмита.
дві копії апеляційної скарги.
три копії заяви від 15.05.2010р.

15.04.2010р.
Іван Варгас (підпис)

Links to event postings TOP

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

New York: Igor Grechanyk sculpture -- Apr. 9 - May 2 TOP
Toronto: Art Bazaar -- Apr. 16 -25 TOP
Toronto: Kobzar Literary Award winner Randall Maggs reading from "Night Work" -- Apr. 20 TOP
Toronto: Desna Pub Night -- Apr. 23 TOP
Toronto: Vesnivka 45th anniversary concert: Dance & Romance -- Apr. 25 TOP
New York: Exhibition: Ukraine - Sweden at the crossroad of history -- Apr. 25 - Oct. 31 TOP
Toronto: Torte Baking workshops for Mother's Day -- Apr. 27 & May 4 TOP
Winnipeg: Book launch of Stolen Child by Marsha Skrypuch -- Apr. 29 TOP
Toronto: Cat's wedding -- May 1 TOP
Toronto: Mother's day dinner -- May 5 TOP
Montreal / Ottawa: Kateryna - A sweeping tale of love and war -- May 14 & 16 TOP

KATERYNA

A sweeping tale of love and war
Mesmerizing Canadian folk-opera ballet to be toured to Eastern Canada

For Immediate Release
February 16, 2010
Montreal Performance
Friday, May 14, 2010 - 8:00pm

Monument-National -- Salle Ludger-Duvernay

Tickets available at Monument-National Box Office, 1182 boul. Saint Laurent or online at www.monument-national.qc.ca or by phone at 514-871-2224

Ottawa Performance
Sunday, May 16, 2010 - 2:00pm (matinee)
Centrepointe Theatre

Tickets available at Centrepointe Theatre Box Office, 101 Centrepointe Drive or online at www.centrepointetheatre.com or by phone at 613-580-2700

On May 14 and 16, 2010, "Kateryna" will be performed in Eastern Canada with performances in Montreal and Ottawa. Audiences in these cities will have the opportunity to experience the stirring and emotional performances of this folk-opera ballet, a joint production created by Ukrainian ballet master Serguei Makarov and composer Yevhen Dosenko featuring over forty passionate and skilled dancers and choristers from Canada's dazzling Suzirya Ukrainian Dance Theatre of Calgary and the Ukrainian Male Chorus of Edmonton. Since Kateryna's premiere in June 2007 in Calgary, Alberta, this production has been toured to Edmonton, Winnipeg, Victoria and Nanaimo, as well as a four city Australian tour to Sydney, Melbourne, Adelaide and Perth.

The evening's performance will take you on a journey through the first act, "Kateryna" - a sweeping tale of love and war that is presented in a fusion of music, folk traditions, dazzling costumes, and skilled technical expertise in acrobatics, ballet, and folk dance. A handsome Cossack captures Kateryna's heart. Enchanted by their newfound love, they dance a pas de deux expressing their inseparable devotion and growing passion. Ceremoniously celebrated by the young women of the village, the love between Kateryna and the Cossack holds the promise of future life. Tragically, the sounds of war burst forth in the distance, and the couple's idyll is interrupted. ...

The second part of the performance is in the style of an Olio -- a variety of dances and choral music. Suzirya performs a selection of high energy Ukrainian folk dances. The Ukrainian Male Chorus performs a selection of folk and contemporary vocal arrangements. The evening ends with the most popular and dynamic Ukrainian dance, the Hopak.

"The richness and depth of the men's voices enhanced the production of superb dancing leaving the audience often moved to tears," wrote Halya Wilson, Southern Representative of the Alberta Council for Ukrainian Arts (ACUA) in the Ukrainian News.

"Beautiful choreography, beautiful costumes, beautiful dancers!" exclaimed Leo Sato, Artistic Director of DanceCalgary.com.

"The battle scene in Kateryna can only be described as the most impressive choreographic display of Cossack grandeur I've ever witnessed on stage in my 40 years of Ukrainian Concert attendance", wrote Dr. Lydia Doschak for the Ukrainian News.

"We were very excited and privileged to share this unique production with audiences across Canada. To date, we have presented this concert in Calgary, Edmonton, Winnipeg, Victoria and Nanaimo. Also, in April 2008, we performed this production in Australia including Sydney, Melbourne, Adelaide and Perth. Many in the audience said they could feel the energy and excitement emanating from the stage. Our goal is to share this overwhelming enthusiasm with audiences in Montreal and Ottawa!" said Darcy Gulka, President of the Ukrainian Male Chorus of Edmonton.

For More Information:

Michael Doschak
Telephone: (780) 432-3205
Email: mdoschak@ualberta.ca or info@suzirya.com
Website: www.suzirya.com

Background Information

Taras Shevchenko's "Kateryna"

The title and story line were inspired by the ballad-poem "Kateryna," written in 1838 by Ukraine's bard, Taras Shevchenko. Shevchenko holds a revered position in Ukrainian intellectual history, and the importance of his poetry for Ukrainian culture and society cannot be underestimated. He made full use of the expressivity of folk songs to depict sadness, parting, loneliness, folkways, motherhood, women's harsh fate, and the longing for happiness. His adaptation and transformation of folkloric elements was so successful that many of his poems became folk songs in their own right. Shevchenko's poetry also became a source of inspiration for many other works of literature, music, and art (www.shevchenkofoundation.com).

Producer -- Serguei Makarov

Serguei Makarov began his career as a male soloist with the Virsky State Dance Company of Ukraine. In 1987, he was awarded the title of Merited Artist of Ukraine, the highest professional artistic award bestowed in the country. Since then, he has been sought after worldwide for his choreographic genius, rigorous and precise dance instruction, and creative talents as an artistic director. Mr. Makarov has conducted master classes in Vaganova Ballet with the Western Australian Academy of Performing Arts, the Royal Winnipeg Ballet and the Kyiv Ballet School as well as advanced Ukrainian folk-ballet classes with some of the world's finest Ukrainian dance companies, including Virsky in Ukraine and Shumka, Volya, and Rusalka in Canada. Makarov is currently the artistic director for the Suzirya Ukrainian Dance Theatre.

Maestro Yevhen Dosenko

Maestro Yevhen Dosenko has worked as conductor of the Tchaikovsky Opera Theatre in Lviv and the world-renowned Virsky State Dance Company of Ukraine. He has also worked as musical director of the Hopak Ukrainian Folk Ensemble and the artistic director of Svitanok, a children's ensemble of song and dance in Kyiv

Suzirya Ukrainian Dance Theatre

Suzirya's vision began in November 2004. A group of passionate professionally trained dancers came together to form the Suzirya Ukrainian Dance Theatre (www.suzirya.com). Suzirya, meaning a constellation of many stars, is founded on the eloquent fusion of ballet and traditional folk dance. Suzirya's cast of 27 dancers trains three times per week in this serious art form. They are steadfast in their work ethic and enthusiastically dedicate themselves to perfecting their dance presentation. Suzirya performed for Her Majesty Queen Elizabeth's Royal Visit to Alberta (May 2005), the Calgary Stampede Grandstand Stand Show (July 2005), Kimberley International Folk Festival (September 2005 and 2006), and Canada's National Ukrainian Festival in Dauphin, Manitoba (August 2006). In March 2006, Suzirya presented "Constellation of Hope," a joint production with the Nadiya Choreographic Ensemble of Edmonton. Suzirya also had the pleasure of performing for Alberta's Premier, Ed Stelmach, in January 2007. The company performed as the featured guest artist at the House of Ukraine Festival in San Diego, California in August 2007. Suzirya is a registered charitable organization under the Canadian Income Tax Act (BN 85296 3230 RR0001).

Ukrainian Male Chorus of Edmonton

The Ukrainian Male Chorus of Edmonton was formed in 1984 with the objective of developing, promoting, and fostering a greater appreciation for the traditions of Ukrainian choral singing. (www.ukrainianmalechorus.ca). The chorus has performed extensively throughout Alberta, as well as in Saskatchewan and British Columbia, including Expo '86 in Vancouver and have also sung national anthems for national TV audiences at Edmonton Oilers hockey games. The chorus toured Poland and Western Ukraine in the year 2002. Also in 2002, the UMCE put on a full concert at the Winspear Centre in Edmonton. In 2005, the chorus produced and performed "Slav and Soul" in collaboration with the Belle Canto female vocal ensemble. In addition, the men have been regular performers in the annual "Men Making Music" gala concerts at Edmonton's Winspear Centre. In April 2009, the chorus performed Carmina Burana with the Edmonton Symphony receiving excellent reviews. In November 2009, the choir performed its 25th anniversary concert entitled "The Spirit Lives On!" under Orest Soltykevych, who returned as conductor and artistic director after a 5 year hiatus. The UMCE's guest conductor for the Kateryna production is Svitlana Lysogor, who completed her Doctorate in Music at McGill University. She founded the Vidlunnya Choir and Cirkle Children's Choir in Montreal, and previously was a conductor of the Dudaryk Men's and Boys' Choir in Lviv.

In November

2009 the choir performed its 25th anniversary concert entitled "The Spirit Lives On!" under Orest Soltykevych, who returned as conductor and artistic director after a 5-year hiatus."

Australian flagМелборн, Австралія: Ранні Служби "ANZAC Day" -- 25 квітня TOP
Багато наших відбули турне в різних війн під Австралійським прапором.

Запрошую зацікавлених Австралійські Українці в Мелборні газом взяти участь на

Ранні Служби
ANZAC Day
Dawn Service

Служба починається в точно в 6:00 ранo, такщо збірка всіх груп 5:00 рано, тоді коло 5.20 разом підемо на місце до “Shrine of Remembrance”.

Збірка наша буде

Неділю 25го Квітня о 5:00 годині рано
Roundabout at the start of Government House Drive
Just off St Kilda Rd where Linlithgow Ave
where Government House Drv, Anzac Av and Birdwood Ave meet
Melways Map Ref 2F J10

Якщо ви належите до якоїсь організаціі, СУМ, Пласт і.т.д, то прийдіть в ваших строях або в Українських вешиваних сорочках.

Організована частина буде лише на Dawn Service, не на марш о 9:00 годині.

Якщо маєте свої еПошта групи то прошу пересилайте це запрошення іншим.

If you have your own Ukrainian group mailing lists, please forward this email on.

Маю надію вас побачу.

Славко Когут ЧМ

Пластун

http://www.shrine.org.au/content.asp?document_id=1421

ANZAC Day

Tuesday 25 April, 2010
Dawn Service commences 6:00am
Shrine Of Remembrance
Melbourne, Australia

On the 25 April 1915, New Zealand and Australian troops landed at Anzac Cove. They advanced up the steep slopes of the Gallipoli Peninsula met by heavy fire from Turkish forces. On this day, a legend known as ANZAC was created. It represents courage, endurance, bravery, leadership and mateship - qualities that have come to symbolise ‘what it means to be Australian’.

The Dawn Service at the Shrine of Remembrance will commence at 6:00am, however, it is recommended you arrive before 5:30am.

The ANZAC Day March departing from Swanston Street in the City will commence at 9am.

The Shrine will close at 8:30am after the Dawn Service and not re-open again until 1:30pm.

Ню Йорк: Виставка: Україна - Швеція на перехрестях історії -- 25 квітня - 31 жовтня TOP
Запоріжжя: Форум громадських організацій: Конституція Пилипа Орлика і сучасність -- 28 квітня TOP
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО “ПРОСВІТА”
ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЗАПОРІЗЬКЕ ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ

м. Запоріжжя, 69057, вул. 40 років Радянської України 86-а, пом. 56, Тел.: 061 224-66-00; 098-436-23-63 e-mail: prosvita- zp@ukr.net

Шляхами козацької слави

Запорізьке обласне об’єднання всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка 28.04.2010р. до 300-річчя від дня обрання козаками в м. Бендери Гетьманом Пилипа Орлика (05.04.1710 р.) проводить форум громадських організацій на тему:

«КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА І СУЧАСНІСТЬ»

На форумі 28.04.2010 р. планується розглянути питання за такими темами:

- Правові засади козацької держава часів Б. Хмельницького, Івана Мазепи.

- Роль Пилипа Орлика у становленні української держави.

- Конституції Пилипа Орлика — 300 років.

- Конституції Української РСР.

- Конституція України (1991-2004).

- Наслідки для України конституційних змін 2004 р.

- Шляхи конституційної реформи в Україні.

- Реалізація принципу розділення гілок влади.

- Визначення соціально-економічного устрою України.

- Які зміни потрібні в судовій владі України?

- Проведення конституційної реформи шляхом скликання Всенародних конституційних зборів.

- Створення координаційної ради Запорізької області по висуненню делегатів для участі у Всенародних конституційних зборах

Заявки на участь у форумі приймаються до 26.04.2010 р.

Матеріали (2 примірники) просимо надсилати на адресу ЗОО ВУТ «Просвіта», а електронну копію — на адресу prosvita-zp@ukr.net

Місце проведення форуму: м. Запоріжжя, просп. Леніна, 194, Запорізький електротехнічний коледж, 2-й поверх, актова зала. Реєстрація учасників о 16.30, початок роботи — о 17.00.

Контактний телефон: 061-224-66-00; (098)-436-23-63.

Додаток: проект рішення.

Голова ЗОО ВУТ
"Просвіта" ім. Т. Шевченка О. В. Ткаченко

Genk, Бельгія: Концерт дитячого хору Соломия -- 30 квітня TOP
Canadian flagТоронто: Котяче весілля -- 1 травня TOP
Ню Йорк: Круглий стіл: «Між асиміляцією та етноцентризмом: Східні церкви у Північній Америці -- 1 травня TOP
Круглий стіл: «Між асиміляцією та етноцентризмом: Східні церкви у Північній Америці

Питання влиття у нове середовище з характерними йому особливостями, перебирання його рис, чи гостріше наголошення на збереженні власних етнічних рис є історично складним питанням для християнських спільнот, які опинилися за межами своїх земель. І саме у такому становищі опинилось багато східних церков, у тому числі українська греко-католицька церква на континенті Північної Америки, континенті, на якому переважає протестантська чи євангелизаційна, та римо-католицька духовність. Це питання виявилось досить складним та болючим якщо брати до уваги досвід УГКЦ у Штатах та Канаді у минулому столітті із властивими йому роздільними проблемами, приміром календаря. Те саме питання стоїть перед церквою у теперішньому 21-му столітті. Воно є навіть складнішим у свій спосіб через багато глобальних впливів та процесів, які на даний час охоплюють не тільки церковний, я також економічні та культурні аспекти життя навіть тих самих корінних жителів Америки чи Канади. Для УГКЦ у США та Канаді питання ускладнюється припливом нової хвилі іміграції, співжиття між та змішування кількох хвиль іміграцій. Таке питання між етноцентризмом та асиміляцією є питанням їєрархії та мирян, питаням мудрої співпраці між ними у дусі пізнання Правди.

Завданням ієрархії окрім очевидних адміністративних питань гуртування спільноти, є передусім допомога вірним пізнанн Христа, та постійний ріст у вірі. Це передусім виявляється у веденні церковної традиції як ось відправи літургій, служіння таїнств, пояснення св. Письма. Другорядним питанням являється форма, тобто, як саме їєрархи передають цю благу вістку -- мова, обряд, народні традиції (освячення пасок, підтримування свят вечора). І це є суттєво важливе питання, тому що будь-які маленькі промахи, перенаголошення якоїсь однієї речі, чи то мова, чи народна традиція, чи та ж сама церковна традиція, так би мовити форма загалом може призвести до найнебезпечнішого – втрати вірних, а то і перетворення церкви на таку собі музейну спадщину, або просто розтворення поодиноких спільнот.

З іншої сторони, розвиток церкви як спільноти дуже сильним чином залежить також і від самих мирян. Часто у мирян, які опиняються на чужині є прагнення чогось свого рідного, ностальгія за чимось знайомим та своїм. Відвідування церкви зі знайомим обрядом, на своїй мові, та із близькими традиціями певним чином задовільняє цю ностальгію. Така ностальгія може призвести до своєрідного стану, де ця форма (обряд, традиція) охороняється та борониться за будь-яку ціну, де небезпека асиміляційних змін сприймається як загроза їй властивій своєчності. Проблема наступає, коли інше покоління приєднується до церковної спільноти, але не розуміє чи не сприймає цієї «форми», коли ця форма не передає суті Євангелії для інших, не промовляє до іншого покоління.

Завданням отже як церковної їєрархії так і мирян є знаходження того балансу між етноцентризмом та асиміляцією, який дозволяє доносити суть – Євангеліє -- до кожного. Це є питання поглиблення та зростання у вірі у церкві, яка органічно призвичаюється до питань місця та часу, зберігаючи при цьому власну ідентичність.

Детальніша дискусія присвячена темі «Між Асиміляцією та Етноцентризмом: Східні Церкви у Північній Америці» відбудеться у суботу 1-го травня, 2010, о 14-ій годині, у приміщенні Українського музею у Нью-Йорку (222 East 6th Street, New York, NY 10003).

Тема розглядатиметься у трьох аспектах:

Місійний (Місія церкви у її притаманній традиції) -- о. др. Іван Кащак

Історично-соціологічний -- др. Любомир Гайда у співпраці з д-ром Гозе Казановою (відомий соціолог релігії, який, проте, не буде присутній)

Еклезіальний -- о. д-р. Петро Галадза

Модератор – др. Андрій Сороковський

Автор: Ірина Залужна-Ленцик
iryna_zaluzhna@yahoo.com

Хортиця: Козацький похід «Хортиця - Кодак» - культурно-спортивний захід -- 7 і 8 травня TOP
Шляхами козацької слави

Положення проведення козацького походу «Хортиця - Кодак» на відзначення початку національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького та взяття Запорожськими козаками польської фортеці «Кодак» в травні 1648року

1. Загальні положення.

1. Козацький поход проводиться: ЗОТО Гуляйпільський козацький округ ім. Н. Махна, ЗВН «Запорозька січ», ВГО «Спас», М\О «Небо», КУН, ЗОО ВУТ «Просвіта» За для розвитку та популяризації запорізького козацтва, Пам’яті звитяг лицарів-козаків під проводом Б.Хмельницького. Утвердження української національної ідеї, українського національного розвитку.

2. Козацький похід є культурно-спортивним заходом.

3. Козацький похід проходить в два етапи:

I – старт – 7 травня 2010р. об 17-00г. від: Верхня Хортиця, ІКК «Запорізький дуб».

II - фінальний – 8 травня 2010р. об 17годині на місці колишньої Кодацької фортеці(Січеславська обл. Перший Кодацький порог на Дніпрі (Святкова програма за окремим сценарієм).

Бажаючі зможуть залишитися на ночівлю і організовано, відправитися у зворотній шлях 9.05.10р. Збір 9.05.10р., з 11-00 до 12-00.

2. Завдання козацького походу.

Головним завданням козацького походу є:

Відродження історичної пам’яті українського народу, його культури, формування національної державницької свідомості. Привернення уваги українців до місць козацької звитяги, а саме: До історичної території, військової фортеці «Кодак».

3. Умови козацького походу.

1. Козацький похід «Хортиця-Кодак» є щорічним.

2. Головною умовою козацького маршу є обов'язкова піша хода від ІКК «Запорізький дуб» до місця колишньої фортеці «Кодак». Час від старту до фінішу неповинен перевищувати одну добу.

3. Обов’язкові виступи на марші пішої козацької сотні. В разі потреби та можливості, формується також: кінна сотня, авто сотня за підтримки козацької флотилії.

4. Учасники козацького маршу не мають вікового обмеження. Учасники, яким не виповнилось 16 років, прибувають у супроводі відповідальних осіб. Всім учасникам необхідно мати з собою ідентифікаційні коди та паспорти (свідоцтва про народження, та ідентифікаційні коди та паспорти особам, які несуть відповідальність за неповнолітніх учасників).

6. Під час козацького маршу проводиться супровід пішої сотні (автомобіль з лікарем, аптечка, вода, харчі, одяг, дощовики, намети).

7. Для участі у козацькому марші – кожному бажаючому необхідно подати до третього травня включно 2010 року анкету - заявку (додається) за адресою:

ЗОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, вул.. 40 Років радянської України, буд 86а, пом. 56, м. Запоріжжя, 69057, конт. тел 0612-24-66-00, 098-436-23-63, чи на електр. адресу prosvita-zp@ukr.net

8. Участь учасників – за власний рахунок .

9. Рішення про допуск учасників проводиться 4.05.2010р. на засіданні оргкомітету.

4. Нагороди.

- Номінація «За волю та витримку».

- Дипломи учасників (індивідуальні, на організацію).

- Цінні подарунки учасникам які тим чи іншим чином відзначилися під час маршу.

В ході проведення заходу оргкомітет має право встановлювати додаткові номінації.

Lviv: Icon-Painting Summer School at the Ukrainian Catholic University -- Jul. 5 - 25 TOP
http://www.os.ucu.edu.ua/en/

Spiritual renewal,
artistic inspiration,
cultural enrichment

The Icon-Painting Summer School at the Ukrainian Catholic University in Lviv (Ukraine) offers you a unique opportunity of immersion into the world of the ancient Christian art of icon-painting, united with the experience of the spiritual riches of the Eastern Christian liturgy, and cultural exploration of the historical and artistic treasures of Ukraine.

The Icon-Painting Summer School is:

  • an intensive three-week practice of icon-painting in the western Ukrainian tradition;
  • an opportunity for first-hand study of ancient masterpieces, analysis of their technique and its creative imitation;
  • an integral approach to the study of Christian art through combining courses in the theory and theology of art with studio practice and field-lectures in museums and monuments of sacred art;
  • the experience of joining together Eastern Christian liturgical and spiritual life with intellectual and practical study of the icon;
  • an exciting cultural program of visiting remarkable places of Lviv and western Ukraine;
  • becoming part of a network of people interested in Christian art.

Over the last five years our students from all over the world have enjoyed our program and benefited from it. We cordially invite you to share their enjoyment and get initiated into the sacred art of iconography!

This year the Icon-Panting Summer School at the Ukrainian Catholic University will be taking place from July 5 to July 25, 2010.

Who We Are and What We Do

Among the many icon painting schools available today in various countries, our school is distinct by the following features:

Truly International Outreach

We are one of the very few icon painting programs taking part in a traditionally Eastern Christian country, but offered in English and attuned to the needs of the international audience. The format of a summer school, the duration that allows you to get immersed into the art, but still fits into an average vacation time-slot, an intensive cultural program, and housing and learning facilities close to Western standards make the school a really good choice for those wishing to combine learning with an unforgettable cultural and spiritual experience.

The Unity of Theological, Liturgical, and Artistic Experiences

Our credo is that iconography is a way of prayer and spiritual endeavor deeply rooted in the faith of the Church and the aesthetic system of Byzantine Christianity. Therefore we create an opportunity for our students not only to get competent instruction in icon painting, but also to attend theoretical courses on the theology and theory of art as well as to participate in daily liturgical services. Moreover, the process of the student's learning is facilitated by numerous excursions and field-lectures on the rich collections of ancient icons in local museums and other monuments of Church art and architecture.

Learning the Western Ukrainian Iconographic Tradition

From a great variety of existing iconographic traditions, we focus on the authentic western Ukrainian school of icon-painting: its original painting technique, distinct use of materials, unique features of style and composition. While the western Ukrainian icon-painting school constitutes an integral part of the universal Christian iconographic tradition, it also boasts a high degree of originality and a distinctive local flavor, which we invite our students to appreciate. Our school is probably the only place in the world where you can get initiated into the authentic technique of the western Ukrainian iconography of its classical period (15th -16th centuries.) (See examples in our Photo Gallery). This is thanks to a professional team of instructors and a well chosen selection of courses and other activities that facilitate the students' learning process.

Rich Cultural Program

Last but not least, taking place in the charming historical town of Lviv, the program has a strong cultural element (city tours, field-trips to various interesting spots, attending cultural and recreational events in the city and the area), which will make your stay with us an unforgettable experience of immersion in Ukrainian culture, history and its dynamic present-day life.

Kyiv, Ukraine: 7th annual summer school of Ukrainian Dance -- Jul. 26- Aug. 8 TOP
International Summer Dance School of Ukrainian Dance

invites you to participate in the

7th Annual
Summer School of Ukrainian Dance
in Kyiv, Ukraine

The program will take place in July/August 2010

Join dancers from around the world for an intense Ukrainian Dance workshop taught by some of the most talented professional instructors in Ukraine.

Two week sessions are offered in August, and are taught by instructors from The Virsky National Dance Company of Ukraine and The National University of Arts and Culture in Kyiv in their respective studios.

In each workshop dancers will:

  • Learn a full Ukrainian character bar
  • Sharpen technique and solo combinations
  • Learn between 7 and 9 dances from different regions

The choreography and music for the character bar and dances will be available for the dancers to bring home to add to their own dance group's repertoire.

The fee for the two week session is $1,000 U.S. and includes workshop tuition, accommodations and cultural excursions within Kyiv and surrounding areas.

Ukrainian choreographers Festival Competition DVD also available for purchase.

For more information about workshop dates, details and fees, please call or email us, or visit our website:

kievsummerdance@rogers.com
(647) 300-9912

We look forward to seeing you this summer in Kyiv.

Best Regards,
Y.Grekov

Study history in Ukraine this summer -- Aug. 1 - 21 TOP
Ukrainian Catholic University School of Ukrainian Language & Culture - Annual Summer Program 2010 TOP
 _blank
Чернігів: Міжнародня наукова конференція: “Українство у світі: Україна є там, де живуть українці” - Матеріали приймаються до 15 травня TOP
Чернігівський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Фундація доброчинних громадських ініціатив «Україна-діаспора»(Чернігів)
Фонд професора Ореста Цапа (Вінніпег)
Меморіальний музей Михайла Коцюбинського (Чернігів)

Проводять Шосту (заочну)

МІЖНАРОДНУ НАУКОВУ КОНФЕРЕНЦІЮ

“Українство у світі: Україна є там, де живуть українці”

До розгляду пропонуються питання за напрямками :

- Українська діаспора: історія, сучасність, проблеми, напрямки співпраці між діаспорою та Україною

- Мова, література, мистецтво, церква, філософія, фольклор в Україні та українській діаспорі

- Розвиток шкільництва та вищої школи в Україні та закордонні

- Визначні українські постаті та установи

- Дослідження, розвідки, висновки, проекти молодих вчених в Україні та закордонні (секція для молодих науковців і студентів)

За поданими доповідями у вересні 2010 року вийде щорічний міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів “Український вимір”. Число 9”.

Матеріали для друку (до 12 сторінок тексту на електронних носіях або електронною поштою; шрифт Times New Roman, 14, поля 2 см, інтервал 1,5) приймаються до 15 травня 2010.

Оплата друку в збірнику «Український вимір» передбачає внесення 10 грн (2$ USA для іноземних учасників) за сторінку.

Робочими мовами є українська, англійська, білоруська, русинська та російська.

При подачі заявок просимо також заповнити аплікаційну форму (заявку), яка додається. Заявки можна надсилати на електронні адреси:

diaspora@meta.ua

2diaspora2@ukr.net

Контактна особа для звертання та пересилання поштових переказів:

Станіслав Борисович Пономаревський, вул.. Інтернаціоналістів, 1, корп.4,
к. 812, м. Чернігів, Україна, 14013

Додаткову інформацію можна також одержати за тел. у Чернігові
(0462) 677414 (р.), 8-0667281733 (моб.).

ЗАЯВКА

Прізвище, ім’я автора(ів) ___________________________________

Вчений ступінь або посада _________________________________

Місце роботи/навчання ____________________________________

Назва статті _____________________________________________

Поштова адреса, інші контактні дані _________________________

Чернігівщина: Конкурс для працівників, викладачів і студентів вищих навчальних закладів Чернігівщини TOP
УВАГА, КОНКУРС

Фундація доброчинних громадських ініціатив «Україна – діаспора» (Чернігів) та Фонд професора Ореста Цапа (Вінніпег, Канада) оголошують у 2010 році черговий сьомий етап обласного освітнього конкурсу, адресованого вчителям і педагогічним працівникам Чернігівщини, викладачам і студентам вищих навчальних закладів області

Конкурсні вимоги:

  • фахова комісія вивчить матеріали (проекти), які подаються вчителями шкіл усіх ступенів, працівниками гімназій і ліцеїв, а також спеціальних шкіл, відділів та інтернатів, викладачами та студентами, враховуючи актуальний, інноваційний характер пропонованого; особливу увагу буде надано розробкам, створеним у розрізі сучасних (новітніх) педагогічних технологій навчання та виховання. Акцент також буде зроблено на практичності матеріалів;
  • розробки (проекти) подаються у вигляді оформлених закінчених статей чи матеріалів, українською мовою. Додається коротка інформація про розробника проекту у вільній формі з зазначенням контактних даних. Претенденти можуть подавати на конкурсний етап виключно один (а не відразу кілька) проектів. Претенденти можуть бути також учасниками попередніх етапів конкурсу.
  • проекти на цьому етапі конкурсу можуть бути створені у напрямку досліджень з різних напрямків. Відповідно конкурсна комісія визначить:
  • кращі проекти у галузі організації та управління навчанням і вихованням (з демократизації навчання, індивідуалізації навчання, шкільного чи студентського самоврядування, виховання життєтворчості учнів тощо);
  • кращі проекти у галузі точних і природничих наук (інноваційні розробки з інформатики, математики, фізики, біології, екології тощо);
  • кращі проекти у галузі суспільних та гуманітарних дисциплін ( інноваційні розробки з українознавства, літератури, історії, мовознавства, правознавства, художньої культури, фольклору тощо);
  • кращі проекти-розробки позакласних виховних заходів (тематичні години, сценарії свят, роботи гуртків, клубів тощо);
  • кращий проект про роль і місце жінки в українському суспільстві (ґендерна проблема);
  • кращі проекти регіонального краєзнавчо-дослідницького характеру ( з фольклору, етнографії, літератури, історії, мистецтва регіону тощо);
  • кращий проект, пов’язаний з навчанням та вихованням дітей з обмеженими можливостями або дітей-сиріт;
  • кращі проекти з соціальної чи волонтерської роботи;
  • кращі проекти-дослідження на тему української діаспори;
  • кращий проект ( Гран-проект) з урахуванням теоретичної новизни та глибини практичного використання ( незалежно від номінації) – виділяється 1 премія як Гран-прі.

Крім того, лише в 2010-му році фонд Ореста Цапа пропонує претендентам спробувати свої сили в створенні невеликих відеоматеріалів (фрагментів відео 5-8 хвилин) зі звуком, використанням музики, тексту тощо, які можливо було б використовувати в навчальному чи виховному процесах.

Відеоматеріал повинен супроводжуватися окремо поданим текстом (від 200 до 250 слів), у якому автор обѓрунтовує тему фрагменту, його практичну освітню роль . Автор також тут може вказати авторів музики, творів живопису, хто озвучує і т. д. (при потребі).

Робоча мова – виключно українська. Використання музики чи творів інших видів мистецтва лише українських авторів.

Формат – довільний. Тут можуть бути наявні уривки мультфільму, казки, цифрової поезії, сценічної постановки, документального фільму, інтерв’ю, діалогу, фольклорно-етнографічні дані, зйомки архітектурних чи скульптурних моментів тощо.

Комісія в цілому має право визначити від 10 до 25 проектів-переможців у поточному році, нагородивши авторів-учасників конкурсу спеціальними дипломами та грошовими преміями, виділеними добродієм професором Манітобського університету Орестом Цапом (Вінніпег, Канада). А також окремо в рамках конкурсу визначені нагороди для авторів відеоматеріалів: перше-друге місця – цифровий iPod Touch Apple (зручний кишеньковий комп’ютер у 8 GB), третє місце – цифровий фотоапарат Sony DSC–W210, Cybershot, 12.1 megapixels.

До конкурсу також залучене Посольство Канади в Україні. Організаційні моменти конкурсу покладено на Фундацію доброчинних громадських ініціатив «Україна – діаспора». Урочисте підведення підсумків відбудеться у кінці листопада 2010 року (місце й час будуть уточнені для претендентів окремо). Проекти приймаються до 15 жовтня поточного року за адресою: кафедра української мови та літератури (ауд. 413) Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Шевченка, вул. Гетьмана Полуботка, 53 , м. Чернігів, 14013

Контактна особа для довідок і подання проектів: Пономаревський Станіслав Борисович, координатор конкурсу з боку України, голова Фундації доброчинних громадських ініціатив «Україна – діаспора»

тел. (0462) 602407, E-mail: diaspora@meta.ua або 2diaspora2@ukr.net

Ласкаво запрошуємо працівників освіти і науки Чернігівщини до участі у конкурсі Фонду професора Ореста Цапа

Demjanjuk's j'accuse: Germany is guilty TOP

DECLARATION
of the accused

(On John Demjanjuk's behalf, this Declaration was read in the German language by his attorney, Dr. Ulrich Busch, during the April 13th 2010 public court session in Munich, Germany.)

I am personally thankful to the people who are helping me in my hopeless position as a very ill person, be it in prison or here in the courtroom. Therefore, I especially thank the medical personnel who are very helpful in alleviating my major aches and pains and who help me to survive this trial which for me is torture. As a matter of fact, I point out the following:

  1. Germany is guilty of the war of destruction against the Soviet Union through which I lost my home and homeland.
  2. Germany is guilty of forcing me to become a prisoner of war.
  3. Germany is guilty of creating prisoner of war camps where through purposeful denial of enough food rations I and millions of other Red Army prisoners were sentenced to die of starvation and only with God's help did I survive.
  4. Germany is guilty of forcing me to become a slave labourer of the Germans in the prisoner of war camp.
  5. Germany is guilty of this war of destruction where 11 million of my fellow Ukrainians were murdered by the Germans and more millions of Ukrainians, including my loving wife Vera, were abducted to Germany to forced labour and slavery by the Germans.
  6. Germany is guilty of making thousands upon thousands of my countrymen unwilling German collaborators and forcing them to join in the perverse genocide program against Jews, Sinti, Roma, Slavs, Ukrainians, Poles and Russians under the threat of death as hundreds and more than hundreds that wanted to refuse this, were killed for that by the Germans. Over and above this, hundreds of thousands were deported to Ukraine and executed by Stalin or tortured for ages in the Siberian Gulag and lowered to work as slaves for the Communists.
  7. Germany is guilty of forcing me to live a wretched life as a displaced person in a DP camp years after the war.
  8. Germany is guilty of forcibly having me deported to Germany even after 30 years of legal prosecution in Israel, the USA, as well as, Poland and after more than 10 years of imprisonment, more than 5 of those in a death cell in Israel, at the end of my life and in my 90th year.
  9. Germany is to blame for false charges of accessory to murder being levied against me at the end of my life when I am without life's energy in violation of 65-year-old case law and also in violation of the EMRK (European Convention for Human Rights).
  10. Germany is to blame for my having to vegetate more than 9 months in Stadelheim, in a prison, isolated, not free -- though innocent.
  11. Germany is to blame for my having forever lost my second homeland, the USA, without a chance to return.
  12. Germany is to blame for my having forever lost the sense of my entire life, my family, my happiness and any kind of future and hope.

I have experienced every minute, every hour, every day, every week and every month since May 12, 2009 as a prisoner of war in Germany. I have experienced this process as a continuation of my terrible memories with Germans, as a continuation of the indescribable wrong which has been done to me by Germans. I am again and repeatedly an innocent victim of the Germans. I feel this as an inexpressible wrong that Germany with the help of this trial is making out of me, a prisoner of war, a war criminal. I find it an unbearable arrogance of Germany, that Germany is misusing me to turn the attention away from the war crimes committed by Germans, to make them forgotten and against the truth to claim that the true criminals of the Nazi crimes were me, the Ukrainians and the European neighbours of Nazi Germany.

I consider this trial, which is held exclusively against me, an alleged foreign Travniki, in violation of the principles of equal treatment as provided to German SS members and to an uncountable number of "German Travnikis", incompatible with justice and the principle of equality. I have already defended myself against the accusation of the Munich prosecutor while in Israel. In Israel, I was accused to be connected to Nazi crimes in Sobibor. The Israeli Supreme Court specifically recognized that this accusation of the Israeli Prosecutor could not be proven, a legal verdict was decided on the Sobibor accusation in such a manner taking into account with special reference to the already suffered arrest of more than 7 ½ years. I was jailed in Israel for these charges against me for 7 ½ years with 5 of those years in a death cell.

I feel it is not compatible with fairness and humanity, that for over 35 years I have had to defend myself as a constantly chased legal victim of the Office of Special Investigation of the USA and the circles behind it, especially the World Jewish Congress and the Simon Wiesenthal Centre which live off of the holocaust. Now at the end of my life and the end of my strength, the 30th or 40th trial in the same case is being made and I do not have the strength to fight. I am helpless against this judicial war waged against me for over 30 years which the Germans are now continuing against me in place of the OSI.

My beloved wife Demjanjuk, with which I have been married for over 50 years, also suffered in Germany. It was the Germans who deprived my wife of her youth and took her by force to Germany for years of forced labor. She was for years in German slave labor under cruel and inhumane conditions.

The suffering that we endured in connection with the German war of annihilation against us Slavs was done and is not describable in measurable words. That Germany has again and again chosen me and my family to be victimized is, for me, incomprehensible.

John Demjanjuk

Another letter to the same president TOP

http://kyivscoop.blogspot.com
April 7, 2010

 
Lawyer Vladimir "Putin" Olentsevych:
What country is he working for?
Hint: The flag in the background is not an
Aquafresh ad (komitet.net.ua)
 
To: Viktor Yanukovych
President of Ukraine
Street of Bank, 11
Kyiv, Ukraina

Highly Esteemed Viktor Fyodorovych!

I never knew you had kangaroos in Donetsk. I learned that about your courts on April 2. We were on the way to church for Holy Great Friday Vespers when the telegram arrived stating "Your grandfather is no longer Hero of Ukraine."

"Ha-ha!" I thought, "this April Fool's joke is a day late," and went to church where I reflected on the way Pontius Pilate washed his hands and thought of you. I remembered your promise to the Kremlin to strip Hero status from my grandfather before Stalin's Victory Day on May 9. And then I understood that like Pilate you weren't actually going to repeal the Hero title yourself. You would have a court do your dirty work.

Honestly, I didn't think you were going to go through with it, because that would make a mockery of the Ukrainian judicial system. You see, we've been down this legal road before. Last year, the Donetsk Administrative Court ruled on a case filed by lawyer Vladimir Olentsevych who challenged the Hero of Ukraine title bestowed on UPA Commander-in-Chief Roman Shukhevych.

Olentsevych claimed that his rights as a citizen were violated because Roman Shukhevych was never a citizen of Ukraine. According to law, only citizens of Ukraine can be awarded "Hero of Ukraine." Olentsevych argued that: a) Ukraine came into being in 1991 and b) Shukhevych was killed in 1951, ergo he was not a citizen of Ukraine. On Feb. 12, 2009, the Donetsk Administrative Court ruled against Olentsevych: Shukhevych's Hero of Ukraine award did not contravene Ukrainian law. Case closed.

Fast forward one year. Same court, same plaintiff, same claim as in the Shukhevych case, except the target is Bandera. This time around, however, Donetsk Administrative Court Judge Karine Eskenderivna Abdukadirova ruled that Bandera cannot be a "Hero of Ukraine" because he was never its citizen. So what changed in the last year? The law is the same, a legal precedent exists. What's different this time around? It's you Mr. President. A new president is in office.

In functioning democracies where Rule of Law has been more or less established, judges are typically not influenced by or dependent upon those holding executive branch office. Even those people who absolutely despise Bandera and would like to see him stripped of Hero status have cause for concern. Ukraine's court system is subject to the whims of whoever holds political power. The judiciary is a dependent joke.

Following the logic of the Donetsk court ruling, you will have to "de-heroize" at least 15 Heroes who died before 1991, including poets Vasyl Stus and Volodymyr Ivasiuk. Then there are the brave men who died fighting the Chornobyl Nuclear Power Plant disaster in 1986. And the Red Army heroes who liberated Auschwitz, accepted the capitulation of the Japanese and raised the Soviet flag atop the Reichstag in Berlin to mark the end of the Great Patriotic War. They, like Bandera, died before 1991.

Sixty three days! That's how long Stepan Bandera lasted as Hero of Ukraine... Tell me, Mr. President, what is he now: Enemy of Ukraine? Anti-Hero of Ukraine? Regular guy of Ukraine?

O Great Yanukovych! I will abide by whatever you decide in your infinite wisdom. But I accepted the Hero of Ukraine award on behalf of our family from the hands of a president, and I will only give it back into the hands of a president. No crowds. Mono e mono. For my part, I promise: No eggs.

Mr. President! You tried to ruin Easter for our family, but you failed. For the same day your court in Donetsk ruled to strip Bandera of his Hero title, God bestowed the best gift possible to our family: the birth of Stepan Bandera's fifth great grandchild. The KGB succeeded in killing his great grandfather. But try as you might, you will never stop the Banderas: Coming soon to a gene pool near you!

Glory to Ukraine! Glory to Her Children!

In prostration,
S.A. Bandera
Grandson of Hero of Ukraine

Meylakh Sheykhet, protector of Ukraine's lost Jewish cemet TOP
http://www.nationalpost.com/news/canada/story.html?id=2785504
April 10, 2010


Kathryn Blaze Carlson

[...]

Over the past 20 years, Mr. Sheykhet has found and worked to restore more than 150 Jewish cemeteries in Ukraine and neighbouring Belarus, cemeteries that were destroyed or forgotten under Soviet rule.

[...]

Mr. Sheykhet grew up in a religious family in Lviv, just 75 kilometres from Sambir, and spent much of his life shrouding his beliefs from the KGB, the national security agency of the Soviet Union.

[...]

For Mr. Sheykhet, the right to honour the dead in Ukraine is worth fighting for, despite obstacles created by government bureaucracy, which officially declared the Sambir cemetery a park in the late 1970s.

"We are stuck," said Mr. Sheykhet, whose effort to designate the Sambir site as a cemetery was rejected by the courts in 2004. "The Ukrainian people who live in the free world need to speak the truth, and openly say that they don't agree with this."

Much of his hope lies in the Ukrainian-Canadian community, the world's second-largest Ukrainian diaspora.

Paul Grod, president of the Ukrainian Canadian Congress, which is involved in the project through consultation, said Sambir represents an opportunity for the Jewish and Ukrainian communities to partner in a way that may not have been possible decades ago.

"Sambir is a perfect example of the challenges that have been created as a result of the Soviet Union," said Mr. Grod, who was approached by Mr. Freiman about the initiative last fall.

"It's incumbent upon us to get beyond our challenging history and start trying to build a bridge between our peoples," he said. "This is a slow process, it's one step at a time."

Read more:
http://www.nationalpost.com/news/canada/story.html?id=2785504#ixzz0kjHEQAUw

Letter to President of European Parliament from International Conference in Support of Ukraine TOP
March 2, 2010

The Honorable Jerzy Buzek
President of the European Parliament
Rue Wiertz
Wiertzstraat
B-1047 Brussels, Belgium

Jerzy.buzek@europarl.europa.eu

Dear Mr. President:

The International Conference in Support of Ukraine is a global coordinating body of Ukrainian patriotic non-governmental organizations working in support of the Ukrainian state and the Ukrainian people. As you may imagine we were quite taken aback by the European Parliament's recent resolution on Ukraine and the seemingly gratuitous deploring of Ukraine recently honoring one of its heroes.

We are aware that the wording of the controversial paragraph 13 was the initiative of the Polish delegation and the political will of that Polish delegation's action is not surprising except that the European Parliament is hardly an appropriate forum for manifestations of Polish extreme nationalism. As you are probably aware Stepan Bandera spent a good portion of his life fighting against the Polish occupation of Western Ukraine with the ultimate goal being Ukraine's independence. His honoring is entirely an internal matter for Ukraine and the Ukrainian people. Assume if you will that a Ukrainian delegation to Parliamentary Assembly of the Council of Europe introduces a resolution requesting that Poland remove all statues to Marshal Jozef Pilsudski because he was an undemocratic dictator, responsible for the chauvinistic "pacification" program against Ukrainians in Western Ukraine and in addition enabled Hitler to rearm by entering into a collaborating Agreement with the Nazis in 1934. Certainly, your agenda as President of the European Parliament is not to facilitate manifestation of any extremism, particularly Polish in view of your own ethnic background.

Furthermore and aside from the fact that the honoring of Stepan Bandera is not a topic for European Parliament debate, our understanding is that this anti-Ukrainian verbiage was introduced last minute with no supporting documentation or evidence by the Polish delegation. We have no quarrel with the argument that Stepan Bandera and the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) were enemies of the Polish empire. In a historical analysis of atrocities and excesses, the Polish side would not do well. However, the fact that no evidence of Bandera's or the OUN's collaboration with the Nazis could be proffered is patently clear. There simply is no such evidence. In fact the Soviets and now the Russian have tried for years to defame both, albeit unsuccessfully, but Soviet Chief Prosecutor Rudenko at Nuremberg did not even mention Bandera or OUN despite, you can be sure, a definite agenda drafted in the Kremlin itself.

Bandera spent five years in Polish prisons, four years in Nazi prisons and camps and was assassinated in 1959 by the Soviets. One of his brothers was murdered directly by the Gestapo and two brothers were interned in the Nazi camp at Auschwitz where they were killed by Polish capos. His father, a Catholic priest, was shot by the Soviets, and two of his sisters were exiled to Siberia where they spent a half century and still another sister spent ten years in Soviet prisons and gulags. The OUN which he led did not collaborate with anyone except other captive nations developing an alliance whose mantra was: "Freedom for nations, freedom for the individual!"

Perhaps even more egregious than the misrepresentation against Bandera and the OUN is the concluding language where it is suggested that the new administration in Ukraine somehow rescind the honor. The decree for the honor does not foresee the possibility of rescission. The physical accoutrements of the honor have been received by Bandera's family. Furthermore, the ill-advised suggestion is a call to dishonor existing decrees and destabilize Ukraine's democratic processes. Peaceful succession is one of the hallmarks of democracy. Calling for rescission is politically irresponsible since it contravenes the concept of the rule of law and is a clarion for protest, civil disobedience and unrest.

We hope that in good faith, Mr. President, you revisit this issue. Ample evidence from Nazi, Soviet and OUN archives can be submitted to refute this specious canard. We are certain that you as the former Prime Minister of Poland can inform your colleagues personally simply by telling the truth. We pray that you do what is right.

Respectfully,
Askold S. Lozynskyj
Chairman

Scent of shale gas hangs over Katyn TOP
http://www.themoscowtimes.com/opinion/article/scent-of-shale-gas-hangs-over-katyn/403877.html
14 April 2010

By Yulia Latynina

During Putin’s rule, Katyn has become the main obstacle in Russian-Polish relations.

In 2006, relatives of the Polish officers killed in the Katyn massacre of 1940 filed a lawsuit to force the Russian government to release its archives on the tragedy, but the prosecutor general rejected the case. In 2008, Moscow’s Khamovnichesky District Court threw out the same request, as did the Supreme Court in a 2009 ruling.

At the same time, the Kremlin-controlled media went on the offensive on two fronts. Russian readers were told that, first, it was the Germans who actually shot the Polish officers and, second, that the Katyn shootings were revenge for Red Army soldiers who had been killed in prisoner-of-war camps following the war with the “White Poles.”

An interview with historian Natalya Narochnitskaya published in Komsomolskaya Pravda just before Prime Minister Vladimir Putin’s August visit to Poland caused a big scandal in Poland by suggesting that Polish prisoner-of-war camps served as a prototype for German concentration camps.

Then it all ended unexpectedly, as if on cue. Putin traveled last week to Katyn along with Polish Prime Minister Donald Tusk.

What caused such a dramatic shift?

The Wall Street Journal on April 8 reveals the answer. According to the article, “U.S. [energy] giants will start drilling for shale gas in Poland within the next few weeks.”

There’s your answer. All of Russia’s neo-imperialism has been built upon the fact that it has “peaceful gas” (similar to the Soviet Union’s “peaceful atom”) and that it can shove its gas pipelines through Poland just like the Kremlin did with Ukraine. But what if Poland becomes a shale gas exporter?

The Kremlin realized that the question of how much shale gas Poland will be extracted will depend on which political party wins the next elections there...

Complete article: http://www.themoscowtimes.com/opinion/article/scent-of-shale-gas-hangs-over-katyn/403877.html

Іван Дем'янюк: Я звинувачую - Німеччина винувата TOP

ДЕКЛАРАЦІЯ ПІДСУДНОГО Івана Демянюка,
виголошена від імені підсудного його адвокатом др. Ульріхом Бушем підчас судового процесу в Мінхені, 13-го квітня 2010 р.

Я особисто вдячний тим особам, котрі допомагають мені в моєму безнадійно хворому стані: чи то у тюрмі, чи тут у судовій залі.  Тому я особливо дякую медичним працівникам, котрі опікувалися мною, полегшуючи мої болі, та котрі допомагають мені витримати цей судовий процес, який для мене є за тортурами.  З цього приводу я зазначаю наступне:

  1. Німеччина винна в тому, що через руйнівну війну проти Радянського Союзу я втратив свою домівку та свою батьківщину.
  2. Німеччина винна в тому, що зробила мене військовополоненим.
  3. Німеччина виннна в тому, що створила табори для військовополонених, де я й мільйони інших червоноармійців було засуджено на голодну смерть, яку я оминув тільки з волі Всевишнього.
  4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом в таборі для військовополонених.
  5. Німеччина винна в тому, що в тій безжалісній війні 11 мільйонів моїх земляків українців було вбито німцями, а мільйони інших українців, включно з моєю любою дружиною Лідою, було вивезено в німецьке рабство.
  6. Німеччина винна в тому, що тисячі моїх співвітчизників було примусово перетворено в помічників німців, тобто змушено під карою смерті до участи в жахливій програмі геноциду проти євреїв, циган, українців, поляків і росіян, а сотні тих, котрі відмовились від цього злочину, було знищено німцями. Попри це, ще сотні тисяч було депортовано назад в Україну: на розстріл Сталіном  або заслано на муки у сибірські ҐУЛАҐи, в яких виконували каторжну працю.
  7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до злиденного життя в післявоєнних таборах для переміщених осіб.
  8. Німеччина винна в тому, що після 30-річного переслідування на рівні права в Ізраїлі, США та Польщі, а також після 10 років ув’язнення в Ізраїлі (з них - 5 років у  камері смерти), мене в останні роки мого життя, після 90-тки, депортовано в Німеччину.
  9. Німеччина винна в тому, що вкінці мого життя через нехтування законами мене, украй немічного, несправедливо обвинувачують у співучасти у вбивстві. А це – всупереч загально прийнятому міжнародному праву (існує 65 років), всупереч європейській хартії людських прав.
  10. Німеччина винна в тому, що я, невинна особа, вже 9 місяців  мучуся в ізоляторі штадельгаймської тюрми.
  11. Німеччина винна в тому, що я навіки втратив мою прибрану батьківщину США.
  12. Німеччина винна в тому, що я втратив сенс у житті, сім’ю, щастя і будь-яку надію на майбутнє.

Від 12-го травня 2009-го року я в Німеччині почуваюся кожну хвилину, кожну годину, кожен день, кожен тиждень і кожен місяць як військовополонений. Це пережиття є продовженням жахливих спогадів про німців, продовженням того невисказаного зла, яке вони заподіяли мені. Я знову став їхньою невинною жертвою.  Величезним злом вважаю те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, у воєнного злочинця. Вважаю, що це -нестерпна наруга Німеччини наді мною. Усе це робиться для того  для того, щоб приховати скоєні німцями злочини та їх затаїти. І всупереч правді твердити, що ми, українці, та інші народи-сусіди були справжні злочинці.

Вважаю, що процес, який провадять виключно проти мене, псевдочужинця із Травників, та який замовчує про чисельних есесівців і німецьких «травніків», суперечить усім принципам справедливости. Ще в Ізраїлі я вже якось оборонявся  проти звинувачень мінхенського прокурора. Там пробували пов’язати мене з нацистськими злочинами в Собіборі. Верховний Суд Ізраїля по-особливому визнав, що ці звинувачення  не доказано. А в самому вироці зазначено: я  7 ½ років відбув під арештом, з них – 5 років провів у смертній камері.

Цілком несумісною зі справедливістю й гуманністю є той факт, що більше 35 років я, вічно переслідувана жертва, змушений оборонятися перед Відділом Спеціяльних Досліджень США (ВСД), перед тими, хто стоїть за ним, передовсім Світовий Конгрес Євреїв і Центр Візенталя (ці організації живуть за рахунок Голокосту).  Тепер, коли навколо мене безсилого, перед закінченням мого життя, відбувається чи не сорокове слухання цієї справи, я втратив силу боротись далі.  Я безсильний у цій війні, яку розпочало ВСД, а нині продовжує Німеччина.

Моя улюблена дружина, Ліда, моя супруга з понад 50 років, також страждала в Німеччині. Це власне німці відібрали в неї юність, насильно транспортували на довгі роки рабської праці в Німеччину, серед жорстоких та нелюдських обставин.

Страждання, які ми пережили підчас страхітливої німецької війни, спрямованої проти слав’ян, не можна описати словами. Однак те, що Німеччина знову вибрала мене й мою родину своїми жертвами, для мене залишається незбагненним.

Іван Дем’янюк


 
Лех Качинський: Невиголошена промова TOP

Шановні представники катинських родин! Шановні панове!

У квітні 1940 року було убито понад 21 тисяча польських ув'язнених з таборів і тюрем НКВС. Цей акт геноциду був здійснений з волі Сталіна, за наказом вищої радянської влади.

Жахливою кульмінацією союзу Третього рейху і СРСР, пакту Молотова-Ріббентропа і нападу на Польщу 17 вересня 1939 став Катинський злочин. Не тільки в лісах Катині, але також у Твері, Харкові, в інших відомих і ще невідомих місцях страт були вбиті громадяни Другої Польської Республіки - люди, що складали основу нашої державності, непохитні в своїй службі вітчизні. Водночас, родини вбитих і тисячі жителів довоєнних Креси були вислані вглиб Радянського Союзу, їх невимовним муками відзначений там шлях польської Голгофи Сходу.

Найтрагічнішою зупинкою на цьому шляху стала Катинь. Польські офіцери, священики, службовці, поліцейські, співробітники прикордонної охорони, тюремні працівники були знищені без процесів і вироків. Вони стали жертвами неоголошеної війни. Їхнє вбивство було скоєно з нехтуванням прав і конвенцій цивілізованого світу. Їхня гідність - як солдатів, поляків і людей - було розтоптано. Рови смерті повинні були назавжди приховати тіла убитих і правду про злочин. Світ повинен був ніколи цього не взнати. У родин жертв відібрали право на публічний траур, на те, щоб оплакати та гідно вшанувати пам'ять своїх близьких. Земля приховала сліди злочину, а брехня повинна була стерти його з людської пам'яті.

Приховування правди про Катинь - наслідок рішення тих, хто привів до скоєння цього злочину - стало частиною фундаменту політики комуністів та повоєнної Польщі: наріжною брехнею Польської Народної Республіки. Це був час, коли за пам'ять і правду про Катинь доводилося платити високу ціну. Але близькі вбитих та інші сміливі люди вірно стояли за цю пам'ять, охороняли її і передавали наступним поколінням поляків. Вони пронесли її через весь період комуністичного правління і довірили своїм співвітчизникам у вільній, незалежній Польщі. Тому всім їм, а особливо Катинським родинам, ми зобов'язані висловити нашу повагу і вдячність. Від імені Польської Республіки я висловлюю глибоку подяку за те, що охороняючи пам'ять про своїх близьких, ви зберегли таку важливу сферу нашого польської свідомості та ідентичності.

Катинь стала болючою раною польської історії і на довгі десятиліття отруїла відносини між поляками та росіянами. Тож зробимо ж так, щоб катинська рана могла нарешті остаточно зажити й затягтися. Ми вже на вірному шляху. Ми, поляки, цінуємо те, що зробили в останні роки росіяни. І цим шляхом, зблизити наші народи, ми повинні рухатися далі, не зупиняючись і не відступаючи назад.

Всі обставини катинського злочину повинні бути повністю вивчені і розслідувані. Важливо, щоб на юридичному рівні була зафіксована невинність жертв, щоб були відкриті всі документи, що стосуються цього злочину, щоб катинська брехня назавжди зникла з суспільного простору.

Ми вимагаємо цих дій, насамперед, заради пам'яті жертв і поваги до страждань їхніх родин. Але ми вимагаємо їх і в ім'я спільних цінностей, які повинні складати фундамент довіри та партнерства між сусідніми народами у всій Європі.

Віддамо ж разом данину пам'яті убитим і помолимось над їхніми головами. Хвала героям! Хвала їхній пам'яті!

http://ua.korrespondent.net/world/1065750

http://maidan.org.ua/static/mai/1271151968.html

Оригінал - тут:
http://www.rp.pl/artykul/2,460070_Najtragiczniejsza_stacja_polskiej_Golgoty.html

Підсумок заходів стосовно "Важливість Українсько-єврейських відносин в історичному і геополітичному контекстах" TOP

Борис Вжесневський (депутат канадського федерального уряду) виступає, за столом Марк Фраймен (президент Конґресу Євреїв Канади), Мейлах Шейхет (директор представництва в Україні Американського об'єднання комітетів євреї колишнього Радянського Союзу).

Відео громадської зустрічі “Важливість Українсько-єврейських відносин: історічний контекст, і в контексті сучасної геополітики”
http://www.youtube.com/
view_play_list?p=71C0E92
D47E122A4

 

17.04.10
Віктор І. Глазко

Ввечері того самого дня, що відкрили в Києві фото виставку “Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”, 8 квітня, 2010 року, у галерії Канадсько-Української Мистецької Фундації, в Торонто, Канада відбулася одна з серії зустрічей поважних представників Канадсько-Єврейської і Української громад. Ініціаторами зустрічі були Борис Вжесневський (український депутат канадського федерального уряду) і Марк Фраймен, президент Конґресу Євреїв Канади. Присутніми були Павло Ґрод, голова Конґресу Українців Канади, Маркіан Швець, голова Конґресу Українців Канади, відділ Торонто, владики Українських Православних і Католицьких церков Канади та члени української громади.

Головним промовцем був Мейлах Шейхет зі Львова, Директор Американо-Українського Бюро з Прав Людини і Дотримання Чинного Законодавства в Американській Єврейській Правосахисній Організації (UCSJ), знаний “захистник згублених єврейських кладовищ України” який зараз тяжко працює над реставрацією єврейсього кладовища в Самборі.

Шановний Мейлах Шейхет брав участь на Українсько - Канадській телевізійній програмі “Світогляд”  і вже 11 квітня, 2010 року взяв участь у прес-конференції у Торонто,  яка тривала біля 3-ох годин.

Метою зустрічі  було сприяти миру, злагоди й співпраці єврейских і українських громад в Україні і в діаспорі на добро самостійної, суверенної України.

На прохання  єврейскої діаспори в Україні Мейлах Шейхет передав слова поваги Українцям й висловив сподівання зберегти свою культуру, мову, і історію на Україні. Рівночасно він попереджував українців і євреїв про потребу разом стати  проти “третьої сили” – спільних ворогів. Неосвіченість, і брак порозуміння, які працюють на розбрат єврейського і українського народів працюють і на знищення самостійної, суверенної України.

Мейлах Шейхет поважає ОУН-УПА і підтримує визнання ОУН-УПА справжніми борцями за волю і гідність України та українського народу, загально заперечує заяви проти ОУН-УПА, Симона Петлюри та інших борців за волю України і вважає, що розповсюдження інформації, яка має наслідком незгоду між єврейським і українським народами, і в самому українському суспільстві є провокацією спільного ворога, яким є Москва.

Пан Мейлах Шейхет заявив, що опісля Помаранчової революції коли МАУП в Києві почав видавати анти-семітську літературу, його організація - Об‘єднання Ради Євреїв колишнього Совєтського Союзу в Україні, зацікавилася звідки приходила підтримка цього книговидання в МАУПі й дослідила й прийшла до висновку, що “моральним” і фінанcовим джерелом цієї акції була Москва. На підставі дослідження його організація звернулася до Конґресу США щодо провокацій, які влаштовує Москва, наслідком яких можуть бути міжнаціональні конфлікти.

Мейлах Шейхет важає, що політики при владі в Україні не прислуховуються до здорових порад в Україні, але тому що вони прагнуть поваги на міжнародньому рівні, на них можна вплинути діаспорa яка є активна в своїй країні. Тут він навів приклад вплив який осягнула єврейська діаспора на користь Ізраєлю.

Його особистий досвід і трактування євреїв підчас другої світової війни доказує що український нарід не є антисемітський, а що джерела антисемітизму в Україні є зовнішними.

Словами Мейлаха Шейхета, сучасний стан в Украіні є критичним і, на жаль, “Україна вертається до комунізму”. На телевізійні програмі “Світогляд”, він виявив що на його погляд Комуністична Партія Україна повинна бути зовсім заборонена.

Мейлах Шейхет закликає, щоб Українці та Євреї світу (а Марк Фраймен звертався особисто до української і єврейської діаспори в Канаді) стали разом у взаємній праці проти усіх провокацій, неосвідченості, і непорозуміння, щоб не дати ворогам знищити України. Праця, яка постає перед обома народами є важкою, але з Божою допомогою можливою.

Борис Вжесневський повідомив, що для допомоги вирішенні всього спектра питань, які зачіпають тему українсъко-єврейських відносин, буде створено два благодійних фонди. Марк Фраймен важає що вплив української діаспори Канади на рішення місцевої влади в Україні щоб  успішно відбудувати єврейське кладовище в Самборі дасть конкретний, потрібний поштовх для зацікавлення канадсько-еврейської громади в обговоренні стосунків з українською громадою.

Валерія Новодворська: Жорсткапосадка TOP

http://maidan.org.ua/static/mai/1271351934.html
13 квітня 2010

Валерія Новодворська (Москва), журналіст, колишній активіст Совєтського Дисидентського Руху

Доказів немає і не буде. У мене є замість них абсолютна упевненість. Президент Лєх Качиньський був більмом в чекістському оці, його полоскали совєтські телеканали разом із президентами Ющенком і Саакашвілі.


13 квітня, 65 років тому, Совєтська Армія (у недобру годину, в нещасну хвилину) вступила на територію Австрії. Нещасливій Австрії, яку не її син, а виродок Гітлер прибив аншлюсом, а вкінці слідом за цим дурнем прийшли радянські війська. Невже це не привід для Медведєва з'їсти шніцель по-віденськи, а для Путіна - відрізувати собі шматочок торта "Захер"? Адже Словаччину потягнули ж на свято її окупації своїми військами.

З Чехією тільки труднощі передбачаються. Прагу звільняв Власов, РОА. І хто там повинен книдлики їсти? Ось так і їздить наш чекістський табір по східноєвропейських столицях, пропонуючи свої послуги: підкувати європейських президентів, парламенти та пресу, дуже майстерно підкувати, як колись Лівша підкував блоху, і поворожити на нашій імперській колоді, обіцяючи побачення з трефовим королем в казьонному російському домі, тобто в табірному бараку на ім'я РФ, зокрема, на Червоній площі 9 травня. І бубновий король буде. (Путін - явно трефовий, а Медведєв - бубновий.)

Це казіно забули заборонити. Найпідліші й найбезглуздіщі росіяни ставлять на трефи, а ім'я їм леґіон. Слабкі розумом ідеалісти, у яких немає ні сил стояти на власних тремтячих ніжках, ні мужності подивитися гіркій правді у вічі, ставлять на бубнову відлигу і кричать: "Путіна у відставку!». І звертаються до Медведєва із закликом: "Прийди до мене в пітьмі замріяної ночі, я чекаю на тебе, як чекають побачення з нею.". Адже ставок більше немає, чекістська гра "Путін - Медведєв", "заморозки - відлига", "злий слідчий - добрий слідчий" зроблена, і це не наша гра.

Я не працюю у СВР, я не знала, що поляки збиралися зробити цей божевільний політ. На літаку своїх ворогів, пошарпаній "тушці", відремонтованій ворогами вже після перемоги Качиньського на виборах, без преси, без охорони військових літаків, без контролю, на покинутому військовому аеродромі, повністю віддатися в руки темних чекістських сил. Тепер зрозуміло, чому "Катинь" пустили по телевізору: це Тамвидання було шматочком сиру в мишоловці.


Перемога чекістів над ґестапівцями - це воістину великий день для СССР і Східної Європи. Відзначали б, чи що, союзники - США, Великобританія, Франція - день перемоги над Гітлером окремо, без нас і нещасних країн Балтії і Варшавського договору. У них - весілля, в нас - похорони. Вони переможці, вони мають право.

А Австрії ще пощастило. СРСР і на неї облизувався, але ялтинська змова її не виставила на кін, вона не потрапила в здобич, яку вибрано для московського тирана. Так карта лягла. Греція і Австрія виявилися по сторону зловісної риски, Югославію пустили на волю хвиль, і її врятував від совєтського ярма Йосип Броз Тіто. Уся інша Східна і Південна Європа, пів-Німеччини і країни Балтії - це все Сталіну дозволили забрати з собою. "Віддам ведмедеві, лісовикові, циганам, жебракові в торбу, якщо не їстимеш, не спатимеш, не слухатимешся", - так говорять матері неслухняному дитяті. Але хіба Східна Європа і Балтія не слухалися США, Англію і Францію? За що їх віддали ведмедям?

Австрії повезло. Правда, її не пустили в НАТО, узяли слово тримати нейтралітет і мало не соціалізм будувати. А Євросоюз за перемогу на чесних виборах однієї австрійської партії (що не дуже вартісна, але ж не КПРС, не КПРФ, не ЛДПР, не "Єдина Росія") трохи Австрію не виключив. Тобто наглядають за бідолахою, хоч вони і не німці, хоч і не просилися під аншлюс. Але німецькомовні, схоже, усі підозрілі - за лінвістичним принципом. На відміну від совєтськомовних, совєтськодумаючих і совєтськодіючих.

Адже злощасасні хозяї зовсім не заради таких гостей, чекістів-визволителів. У сенсі "нехай таких гостей на кладовищі шукають". Проте на кладовищі шукатимуть не гостей, а хозяїв. Наприклад, польську еліту. Втім, навіть у Путіна не вистачить нахабства заявити, що Радянська Армія звільнила Варшаву. І зажадати собі біфштекс по-татарськи, гусака із сливами і флячки господарські, а також книші зі сметаною. Втім, наші співпрезиденти з`їдять усе це на похоронах польської делеґації, жертв Катині-2. І тут вже точно на німців не звалиш, Німеччини там поруч не було.

Чому польські патріоти не лягли у Варшаві поперек злітної смуги? Та якби я знала про цей рейс, я б кинулася в ноги польському послові й заклинала його подзвонити та попередити. Ось до чого доводять ігри в "перезавантаження". Летіти в тил ворога, в руки ворога, на милість ворога...


У Варшаві напевно буде цілий вагон чекістських представників з крокодилячими сльозами на безсоромних очах. Не звикати після похоронів Михоелса, Пастернака, Старовойтової й Юшенкова. "А над труною стали мародери і несуть почесний караул".

Гостей такого зразка без газу і ядерних боєголовок, без нафти і 1/8 частини суші взагалі б на поріг не пустили. "Хороший гість - до нас, поганий гість – повз нас". Адже чого вимагали поляки від СССР і Росії у зв'язку з Катиню? Чому Коля Остенбакен ніяк не міг порозумітися з польською красунею Інґою Зайонц? (Правда, Колі не прийшла в голову ідея Інґу просто прикінчити.). Не вимагали поляки грошей - це брехня. І газу безкоштовного не просили. А вимагали вони історичної справедливості.

Дано: пакт Молотов-Ріббентроп, Катинь, совєтська окупація, половину країни відрубали, паради з Гітлером у Бресті проводили, дали придушити Варшавське повстання. Депортації, розстріли. Від Таліну до Бесарабії. Вимагається доказати: за що вам дякувати-то? За те, що два тирани, Гітлер і Сталін, не поділили Європу? Це їх особиста справа. Учасникам бандитських розборок не дякують.

Від нас чекали покаяння. Приблизно такого: "Пробачте нас, окаянних. Ми не кращі за гітлерівців. Ми вас образили, ми вас розтерзали. Ми не гідні числитися серед переможців фашизму, тому що наш режим був не кращий за фашистський. Сталінізм дорівнює фашизму, Гітлер дорівнює Сталіну, СССР рівнозначний Третьому рейху. Скажіть, куди нам йти на Нюрнберзький процес. Ми просимо у Східної Європи, Балтії, Фінляндії пробачення на колінах". І встати на коліна біля всіх європейських стін, тому що ці стіни стали через нас Стінами Плачу.

Але на Катинь-1 лягла Катинь-2, а туман - алібі зручніше за німців. Доказів немає і не буде. У мене є замість них абсолютна упевненість. Президент Лєх Качиньський був більмом в чекістському оці, його полоскали совєтські телеканали разом із президентами Ющенком і Саакашвілі. Він розплатився відразу за все: за підтримку Грузії, за той героїчний рейс до Тбілісі; за стипендії й місця в університетах, виділені для білоруських студентів; за притулок для чеченських сайтів і чеченських біженців; за спроби засудити Ярузельского; за антисовєтизм і антикомунізм; за західну орієнтацію; за фільм "Катинь" і за запитання щодо Катині; за активну роль у НАТО.

Що належить польським повстанцям? Три поділи Польщі; придушення повстань Костюшко 1799 р., повстань 1830 і 1863 рр.; війна 1920 р.; окупація 1939 р., Катинь; Варшавський блок; військовий стан в 1981 р. і, нарешті, Катинь-2 в 2010 р. Війна не закінчена, війна між свободою і рабством не закінчиться ніколи, а той обрубок СРСР, в якому ми живемо, воює проти свободи.

Я не працюю у СВР, я не знала, що поляки збиралися зробити цей божевільний політ. На літаку своїх ворогів, пошарпаній "тушці", відремонтованій ворогами вже після перемоги Качиньського на виборах, без преси, без охорони військових літаків, без контролю, на покинутому військовому аеродромі, повністю віддатися в руки темних чекістських сил. Тепер зрозуміло, чому "Катинь" пустили по телевізору: це Тамвидання було шматочком сиру в мишоловці.

Я не вірю в такі випадковості. У Катині-2 потрібно звинувачувати або Москву, або святе Провидіння. Я християнка і не можу звинуватити святе Провидіння в роботі на чекістів. Я взагалі не звинувачую. Я міркую за принципом cui prodest. Але для звинувачень потрібні докази. Не факт, що через 15 років який-небудь Берія захоче закласти своїх колег, яким сам віддавав накази. Так було пролито світло на справу Михоелса. Сталін помер, почалася бійка тріумвірів. Берії потрібні були окуляри. Інакше ми досі вірили б, що великий режисер загинув в результаті ДТП.

Чому польські патріоти не лягли у Варшаві поперек злітної смуги? Та якби я знала про цей рейс, я б кинулася в ноги польському послові й заклинала його подзвонити та попередити. Ось до чого доводять ігри в "перезавантаження". Летіти в тил ворога, в руки ворога, на милість ворога...

Боляче, що ніхто не відповість. Утім, це теж не новина. Сталін - і той не відповів. І за нього, безневинного ягняти, його внук тягне до суду "Нову газету". Пішли на той світ кати з НКВД і ВЧК, і ті, кого не розстріляли колеги по цеху, пішли безкарними.


Я нікого не звинувачую, звідки я знаю, хто стоїть за цим стоп-кадром, хто головний в цій чекістській хунті? Куди підеш із таким звинуваченням, до якого суду? Вважайте, що я той міщанин, який триста кроків ішов поруч із Раскольніковим і говорив йому: "Убивця". Адже Порфирій Петрович розумів, що йому немає з чим Раскольнікова до суду тягнути, тим більше що Ніколка на себе провину взяв. Порфирій Петрович хотів, щоб у Раскольіикова нерви здали. Він його довів. А в цих нерви міцні, їх не доведеш.

І Еркюль Пуаро, і міс Марпл із Аґати Крісті працювали так, що їх аналітичні виклади підкріплювалися фактами: убивця починав робити дурниці, прибирав свідків, видавав себе, а потім на публічному сеансі "викриття маґії" в Еркюля Пуаро не витримував і кидався бігти. Ці не побіжать... Навіть якщо станеться диво і в Росії настане літо назавжди, ми навряд чи зможемо судити чекістів навіть за вибухи будинків. Доказів і письмових вказівок немає, а з Достоєвським до суду не підеш ("Ви і убили-с., ви-с, і нікому більше-с".). За такі докази адвокати та прокурори засміють.

Не вірте мені, дорогі європейці, але в такому складі і в такі місця до нас не літайте. А то пройдуть десятиліття, хвилин ще 65 років, і на місце аварії польського літака полетить нова порція польських політиків. І теж вріжеться.. Не знаю тільки, чи встигне Анджей Вайда зняти ще один фільм.

Концерн "Льодоруб-інтернешнл" працюватиме, поки є Совок, поки є КДБ. І якщо не ліньки було ганятися по Європі за 90-річним Красновим і труїти полонієм Литвиненка, і пригощати цукерочками з отрутою, і колоти парасолькою, то хто мені докаже, що не можна безкарно і з ґарантією усувати антисовєтчика, ворога Луб'янки і кремля Лєха Качиньського? Ми з ним не були знайомі, але він був моїм соратником, товаришем по зброї, і я-то його оплакуватиму, на відміну від Адама Міхніка й інших ліваків Польщі, захисників Ярузельского. Качиньський був польським Рейґаном, спадкоємцем Костюшко, Савиньського, Домбровського і Пілсудського. "Польска", звичайно, "не сґінєт". Польща усе пам'ятає, і вона на хорошому шляху, але чекісти готові вкусити й відскочити. Собаче плем'я, починаючи з оформлення опричників.

Антисовєтчик Качиньський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі.

А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман.


Я навіть не можу сказати, що моя ненависть сильно збільшиться. Їй нікуди рости. "Мою ненависть, широку, як море, вмістити не можуть життя береги". Правда, у шекспірівської Джульєти була любов, а не ненависть, але я ж маю справу не з Ромео…

Боляче, що ніхто не відповість. Утім, це теж не новина. Сталін - і той не відповів. І за нього, безневинного ягняти, його внук тягне до суду "Нову газету". Пішли на той світ кати з НКВД і ВЧК, і ті, кого не розстріляли колеги по цеху, пішли безкарними. Черкесів при посаді, Філіп Бобков був при НТВ, перестаріла вохра отримує персональну пенсію, Ленін красується в мавзолеї, і дійсні нагороди за Афган, Чечню і Грузію. А хто заплатив за занапащені життя пасажирів південнокорейського лайнера? До речі, в сюжеті каналу "Імеді" літак з Лєхом Качиньським вибухає, коли він летить на допомогу Грузії. Вважайте, що це було перше знамення.

Антисовєтчик Качиньський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі.

А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман.

Переклад Марти Онуфрів

Відкритий лист до Президента Європейського Парламенту TOP
BІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ПРЕЗИДЕНТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

2 березня 2010

Достойному Єжи Бузек, Президенту Європейського Парламенту.

Достойний пане Президент!

Світова Конференція Українських Дерхжавницьких Організацій є глобальним координаційним органом українських патріотичних неурядових організацій, що працюють на підтримку української держави і українського народу. Як ви можете собі уявити, ми були дуже здивовані недавньою резолюцію Європарламенту по Україні і, здавалося б, безпотрібним обвинуваченням України в недавньому вшануванні одного з її героїв.

Ми розуміємо, що формулювання спірного пункту було ініціативою польської делегації. Дія польської делегації з точки зору її політичної волі не дивна, одначе Європейський парламент навряд чи є належним форумом для вияву крайнього польського націоналізму. Як вам, певне, відомо Степан Бандера провів значну частину свого життя у боротьбі проти польської окупації Західної Україні з кінцевою метою влаштувати незалежність України. Його відзначення є винятково внутрішнім питанням України та українського народу. Припустимо, що українська делегація в Парламентській Асамблеї Ради Європи вносить резолюцію з проханням, щоб Польща знесла всі памятники маршалика Йозефа Пілсудського, тому що він був анти-демократичним диктатором, відповідальним за шовіністичну програму «пасифікації» стосовно українців у Західній Україні, і на додаток дав можливість Гітлеру переозброїтися шляхом укладання угоди співпраці з нацистами в 1934 році. Звичайно, ваша позиція, як голови Європейського парламенту не є для сприяння будь-яких проявів екстремізму, а зокрема польського, оскільки це Ваше особисте походження.

Крім того, що відзначення Степана Бандери це не тема для обговорення в Європейському парламенті, як ми розуміємо, що цей анти-український параграф був введений в останній момент польською стороною без будь-яких підтверджуючих документів або доказів. Ми не сперечаємося, що Степан Бандера і Організація Українських Націоналістів (ОУН) були грізними ворогами Польської імперії. В історичному аналізі екцесів та брутальності, польська сторона не вийде незаплямованою. Одначе ясно, що не було доказів про колаборацію Бандери чи ОУН з нацистами. Просто немає таких доказів. Насправді совєти, а тепер і москалі, намагалися протягом багатьох років зганьбити Бандеру і ОУН, хоча й безуспішно. Одначе, совєтський головний прокурор Руденко в Нюрнберзі навіть не згадав про Бандеру і ОУН, незважаючи на, ви можете бути впевнені, особливе доручення у цьому відношенні з самого Кремля..

Бандера провів п'ять років у польських тюрмах, чотири роки в нацистських тюрмах і таборах, та був убитий в 1959 році Радами. Один з його братів був убитий безпосередньо гестапо, а двох братів, інтернованих у нацистському таборі в Освенцімі, було вбито польськими капо. Його батько, католицький священик, був розстріляний совєтами, дві його сестри були вислані в Сибір, де вони провели половину століття, а ще одна сестра відсиділа десять років в совєтських гулагах.. ОУН, яку він очолював, не співпрацювала з ніким, наголошуючи на боротьбі власними силами, хіба оформлюючи альянс з іншими поневоленими народами, гаслом якого було "Свобода народам, свобода людині!"

Можливо, ще більш кричущим, ніж викривлення відносно Бандери і ОУН є заключна мова, де пропонується, щоб нова адміністрація в Україні якось скасувала відзначення. Указ почесті не передбачує можливості скасування. Фізичні регалії відзначення були отримані родиною Бандери.. До речі, необачна пропозиція є заклик до дестабілізації обстановки в Україні демократичних процесів. Мирне правонаступництво є однією з ознак демократії. Заклик до скасування є політично безвідповідальним, бо суперечить засаді верховенства права та є промовистим закликом до протестів та громадянської непокори.

Пане Президента, ми сподіваємося, що Ви сумлінно повернетеся до цієї справи. Численні докази архівів Німеччини, СССР і ОУН можуть бути представлені для спростування цих неслушних закидів. Одначе ми упевнені, що Ви, як колишній прем'єр-міністр Польщі, власними даними можете поінформувати ваших колег, представляючи тільки правду. Ми просимо, щоб ви це зробили.

З повагою,
Аскольд С. Лозинський, голова

У недалекому майбутньому Киргизії світять державні перевороти щомісяця? TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-371551.html
09.04.2010

Маша Міщенко

Киргизія  оголосила жалобу за загиблими у дводенному конфлікті опозиції та влади. Нагадаємо, що у цій країні протягом двох днів відбулися масові протести опозиції, які завершилися усуненням влади. Переворот супроводжувався масовими безладами та мародерством. Опозиція, що прийшла до влади внаслідок державного перевороту, досі не контролює ситуацію в країні. Віце-премєр новосформованого уряду Киргизії Омурбек Текебаєв сьогодні заявив про наміри залучити російських військових у якості миротворців в разі загострення конфлікту.  Водночас коментуючи припущення про можливий вивід з території Киргизії американської військової бази, розташованої у Манасі, Текебаєв заявив, що його ставлення до США – “непогане”, втім, він та інші члени нового кабінету все ж “прокиргизські політики”...

Ми попросили висловити свій погляд на ситуацію директора Центру Близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса.

Пане Семиоволос, що стало причиною такої стрімкої політичної пожежі у Киргизії?

Там присутній цілий комплекс причин. Дійсно в країні існує міжкланова боротьба, протиріччя між Півднем та Північчю. Мають рацію і ті, хто каже про спроби керівництва Бакієва демонтувати сучасні державні інститути, включаючи парламент. Сюди ж додалася економічні причини: зростання тарифів на ЖКХ. А спроба влади розрулити ситуацію через арешт опозиціонерів лише підкинула хмизу до багаття.

Але мої знайомі з Киргизії зауважують, що реально зменшується час перебування того чи іншого політика при владі. Якщо перший президент був п’ятнадцять років, наступний - п’ять. То ми з колегами говорили, що наступна влада буде два роки, а незабаром підуть перевороти щомісяця. Йде демонтаж державності, і є загроза перетворення Киргизстану на failed-state.

[...]

Казахстан вочевидь змушений буде брати участь у розв’язанні конфлікту. Йому навряд чи до сподобаються такі сценарії, бо Південь Казахстану теж матиме свої проблеми. Ясно, що можливе відновлення ісламістських рухів. Вони зараз придушені та в підпіллі, але вони є.

Чи було зацікавлення у зовнішніх гравців у такій дестабілізації ситуації? Бо Бакієв вже встиг звинуватити Росію у подіях в країні.

Ні. Ситуація в Киргизстані має внутрішні причини і хоча з’являється інформація, що Росія зацікавлена у конфлікті. Так, Бакієв Росії не подобався за те, що нібито він не заперечував проти розташування у Киргизстані американської військової бази. Можна припустити, що росіяни фактично підтримали новий опозиційний уряд. Але мені здається, що їхня підтримка не говорить про якісь попередні наміри. А скоріше говорить про ту небезпеку, яка виникне, якщо ця територія виявиться failed-state.

Зрештою, підтримка інших держав у разі громадянської війни могла б зупинити  війну всіх проти всіх.

[...]

Я вважаю, що Киргизстан дав дуже серйозний сигнал пострадянським елітам. Оскільки ця подія показує: є різні способи протесту та зміни влади, є різні революції, є насильницькі революції.  Киргизстан - маленька країна, а об’єм влади тут великий. Є маленькі країни, де великий об’єм влади, де приблизно однакові структура та сила влади, це що в Киргизстані, що в Україні, що у багатьох інших країнах. І коли ми бачимо, що влада падає після двох днів протестів, це означає, що повторення такого сценарію можливе будь-де. І це небезпечно. Це говорить про те, що якщо у людей забирають альтернативу і не дають можливості бачити світло у кінці тунелю, ситуація закінчується ось так.

Але я схильна вірити у аргументи опозиції. Я вчора спробувала зайти на сайти опозиційних партій та видань Киргизстану. Вони закриті.  Втім знайшла цікавий матеріалу незакритому виданні.  Автор гучно обурюється, що неурядові проамериканські організації розгорнули проект “Право громадян до доступу інформації держорганів”. Доступ до інформації – основу основ громадянського суспільства, дозволені киргизькі видання трактували, як ідеологічну диверсію.   
І в результаті вони отримали Бішкек….

 [...]

Так у нас така ж опозиція. І при Ющенку були поважні люди в опозиції, і екс-генпрокурор, і екс-міністри. Якість тих, якість цих, це питання відносне, його ніхто не досліджує. Звичайно, у нас із киргизами різні національні характери. Вони – кочовики, вони діють по-іншому, вони не можуть чекати. Перша революція тюльпанів так і відбулась, якійсь бунт, сутички, кочовники повинні діяти, сісти на коня та їхати. Український характер не передбачає швидкої дії. У нас тут будуть довго розмірковувати, що робити, яким чином. Але приклад Бішкека дуже серйозний, бо повторюю: проблема не в розмірі країни, проблема в розмірі влади. А влада у Киргизстані та в Україні приблизно одного розміру.

Ціла стаття:
http://www.unian.net/ukr/news/news-371551.html

Kobzarska Sich Bandura Camp 2010 to feature special guest instructors from Ukraine TOP
http://www.bandura.org/bandura_school.htm

KOBZARSKA SICH 2010 TO FEATURE ANATOLI AVDIEVSKY AND VOLODYMYR VOYT, JR.

Kobzarska Sich (KS), under the musical directorship of Oleh Mahlay, is very pleased to announce two special guest instructors from Ukraine for its 2010 bandura and choral programs. Anatoli Avdievsky, the legendary Artistic Director and Chief Conductor of the world renown Hryhory Veriovka National Folkloric Ensemble, has accepted an invitation to teach and conduct at the Ukrainian Choral Workshop at Kobzarska Sich this August. The bandura programs of KS will feature Volodymyr Voyt, Jr., a Merited Artist of Ukraine and an instrumental soloist with the Hryhory Veriovka National Folkloric Ensemble. Founded in 1979, KS is organized by the Ukrainian Bandurist Chorus and is held at All Saints Ukrainian Orthodox Church Camp in Emlenton, Pennsylvania.

Maestro Avdievsky will be working with ensembles of the Ukrainian Choral Workshop as well as conducting songs with the full ensemble of the Bandura Course. Maestro Avdievsky will also share his extensive insight on singing techniques in the Ukrainian folk tradition as well as lead participants in his own arrangements. Volodymyr Voyt, Jr., will be teaching bandura students in both individual and group settings, sharing his technical knowledge and bandura prowess as one of the most talented bandura players from Ukraine. By affording these various teaching opportunities, KS will be engaging its participants in a truly unique experience. Every bandura and Ukrainian choral enthusiast will not want to miss this incredible opportunity.

For details on the workshops offered and how to apply to Kobzarska Sich 2010, click here:
http://www.bandura.org/bandura_school.htm.

Svitlychka -- a Ukrainian immersion for children TOP

Last year's The Cat's Wedding (www.mirlada.com)

TORONTO -- The beginning of May is almost here and so is Svitlychka's afternoon of song, dance, entertainment and fun -- The Cat's Wedding (Kotiache Vesillia) -- to be held this year on May 1, from 2-5 pm, at Our Lady of Sorrows School, 32 Montgomery Road.

Svitlychka is the oldest Ukrainian language pre-school in Toronto and offers a program for children between the ages of 3 and 6. It uses the Ukrainian heritage of its children, who understand and speak Ukrainian that helps the children enrich the children's view of the Ukrainian world. Teachers of Svitlichka have superior Ukrainian language skills prepare the children to be ready for full time school.

The children are taught to take part in Ukrainian traditions in an active way. Just recently, they presented an Easter program for which they made Easter baskets and sang and led hahilky. An important element of Svitlichka's program are at least five excursions a year.

This year, in January, the children travelled, by foot and subway, from the west end of the city to St.Vladimir's Institute for a Christmas program. In March, they walked to the Taras Shevchenko Museum on Bloor St. and performed scenes from the life of Taras. As maple sap began to run, they travelled to the sugar bush to see how maple syrup is made.

Coming soon is the most awaited event of their year -- The Cat's Wedding. To this event, Svitlychka invites not only parents and family, but the whole community to a program of song, games and entertainment. This year, the special guest will be Olya Fryz from New York -- a musician, bandurist and singer who, for the past 20 years, has performed throughout the United States and Canada. Her latest CD is a collection of Ukrainian songs for children -- Shcho za hamir -- which can be heard on her site www.olyafryz.com.

http://www.pingg.com/rsvp/hix6pkjajnw22355e

For more information:
http://www.svitlychka.ca/index_files/Page588.htm

Yanukovych sees 'cultural autonomy' for Ukraine's regions TOP
http://en.rian.ru/world/20100403/158423749.html
Kyiv, Ukraine
03/04/2010

Ukraine's new government will give "broad cultural autonomy" to the country's regions, including to choose the main language used in local government and schools, the president's deputy chief of staff said.

Anna German said in an article published on Saturday in the weekly newspaper Zerkalo Nedeli that Ukraine must be tolerant of the fact that different parts of the country have different values, which should not be promoted across the whole country.

"This must be the new ideology of the Ukrainian state, based on principles of wide cultural autonomy for the regions, with the right to choose a language of communication that meets the needs of the majority of inhabitants, to erect memorials to the heroes whose memory lives in their hearts," she said, balancing the language issue with the desire of some in western Ukraine to honor nationalists who fought against the Soviets, particularly during World War II.

"Delegating the right to define cultural policies to local governments will remove the existing tension in this area," German said.

Ukraine's president, Viktor Yanukovych, was elected in February on the back of strong support in the largely Russian-speaking south and east of the country, but was less popular in the more nationalist west.

He has said that he would like to make Russian a second state language, but the balance of power in the country makes it unlikely that any political force could secure the votes in parliament necessary to change the constitution.

The governing coalition, led by Yanukovych's Party of Regions, is therefore likely to incorporate the European Charter for Regional or Minority Languages into Ukrainian law, which would allow individual regions to use Russian - or other widely spoken languages - for official communication and schooling.

Yanukovych's election sparked fears that he would seek to align Ukraine too closely with Russia, but he has been careful to court the European Union as well, and the language policies are being promoted as part of a wider platform of tolerance.

A deputy prime minister said on Wednesday that as part of efforts to create an atmosphere of tolerance the authorities would not block any marches held on Victory Day by veterans of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), which fought on the side of the Nazis in World War II.

"I think such parades will take place in western regions. We will not ban anything," Volodymyr Seminozhenko said, adding that the government would not let things get out of hand.

The UPA is at the center of another thorny issue for the new president.

After losing in the first round of this year's presidential elections, then-President Viktor Yushchenko awarded the Hero of Ukraine honor to Stepan Bandera, a UPA leader who called on Ukrainians "to help the German army in the fight against Moscow and Bolshevism."

The Soviet authorities accused Bandera, who fought both the Nazis and the Soviets in his quest for an independent Ukraine, of numerous acts of murder and terrorism. He was assassinated by the KGB in Munich, Germany, on October 15, 1959.

The award was strongly protested in the Russian-leaning east of the country, and on Friday a court in Donetsk ruled that the award was illegal. Yanukovych has said the issue will be settled before the country celebrates Victory Day on May 9, and following the court decision calls for him to withdraw the award intensified.

In intimidating move, police question two journalists, search homes, seize files TOP
http://www.ethiopianreview.com/news/52992

Ukraine -- In intimidating move, police question two journalists, search homes, seize files

Reporters Sans Frontiéres | April 3rd, 2010 at 5:35 am Reporters Without Borders condemns the conduct of the Kyiv police in interrogating online journalist and blogger Olena Bilozerska (http://bilozerska.livejournal.com) and press photographer Olexiy Furman of the Photolenta agency (www.phl.ua) and searching their homes in the past few days in a bid to obtain information about participants in protests.

Bilozerska and Furman were summoned to a police station, respectively on 30 March and in early March. They were questioned about certain demonstrations by opposition activists that they covered in February. Their interrogation came three days after police armed with search warrants searched their apartments and examined the contents of their computers.

Two DVDs with photographs were taken from Bilozerska's apartment. Two computers system blocks, four cameras (with no film inside) and about 50 DVDs were removed from Furman's. All of Furman's material was later returned to him.

"We deplore the way these two journalists have been treated as suspects, not as witnesses, although they just did their job by covering a news event. The confiscation of journalists' files is a violation of Ukrainian law. We urge the police to respect the law and to put a stop to practices of this kind, which endanger media freedom."

The press freedom organisation added: "We demand the immediate return of Bilozerska's DVD-ROMs. We also note that the methods employed by the police seem to have been designed in part to encourage journalists to censor themselves."

Bilozerska and Furman said the police were above all looking for photos, video footage and print materials of members of the radical opposition movement "Autonomous Resistance". They removed photos of demonstrators who threw eggs with paint in them and smoke grenades in a Kyiv shop that sells furs on 18 February in a protest against the killing of animals. One of the protestors was arrested at the time.

Furman was himself detained for three hours on the day of the protest, along with the protestor, and his photos were examined by the police. At the same time, he was prevented from seeing his lawyer, who was waiting in the street outside.

Bilozerska's lawyer, Sydir Kyzin, who went to her home during the 27 March search, said the confiscation of journalistic material violated article 17 of Ukraine's media law, which says: "Journalists may not be arrested or detained because of their professional activity, nor may their material be confiscated."

During Bilozerska's interrogation on 30 March, the police promised to return her DVDs in the next few days. Furman's material was all returned to him the same day after the police had copied his photos.

Bilozerska told Reporters Without Borders she took great care when covering this kind of demonstration not to photograph the faces of the participants so that no one would be compromised by the photos. Furman said he did the same. Bilozerska and Furman said they were grateful for the support she has been getting from her fellow journalists.

CFUS supports creation of new Struk Fund TOP
1 April 2010

Oksana Pisetska Struk (l) and Danylo Husar Struk (r)

In November 2009, the Danylo Husar Struk Memorial Endowment Fund at the Canadian Foundation for Ukrainian Studies (CFUS) in Toronto was transferred to the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta and renamed the Danylo Husar Struk and Oksana Pisetska Struk Endowment Fund. In response to an appeal from the community, the principal of this fund was increased to $100,000 before the transfer in order to take advantage of the Government of Alberta's Matching Funds Program. The main objective of the fund is to support the Danylo Husar Struk Program in Ukrainian Literature at CIUS, which seeks to promote Ukrainian literature in the English-speaking world by sponsoring literary research, scholarly writing, and translation, as well as to improve access to texts by means of print and electronic publications, public lectures, and readings.

The fund was established at CFUS by Struk's family and friends shortly after his death in 1999. Both Danylo and Oksana were born in Ukraine. After the war, by different paths, they emigrated to the United States from Displaced Persons camps in Europe. After defending his doctoral thesis at the University of Toronto, Danylo Husar Struk served as professor of Ukrainian literature at the Department of Slavic Languages and Literatures for almost thirty years. He is also known as a scholar, poet, translator, and author of the monograph A Study of Vasyl Stefanyk: The Pain at the Heart of Existence (1972) and the textbook Ukrainian for Undergraduates (1978), which has been reprinted several times. One of his major achievements was his work on the monumental five-volume Encyclopedia of Ukraine (1984-93), first as managing editor and then as editor-in-chief.

Oksana graduated from the Institute of Notre Dame and received a Bachelor of Science degree in medical technology at Mount Saint Agnes College. She was a member of Plast, sang in a church choir, and headed the Baltimore chapter of the Ukrainian Students' Union of America. Having come to Canada (1960), she married Danylo Struk in 1978 and became his inspiration, sharing his appreciation of the fine arts, music, theatre, literature, and travel.

A significant annual event supported by the fund is the Danylo Husar Struk Memorial Lecture, given every spring at the University of Toronto, which attracts students, scholars, and a broad community audience. Since its inception, ten lectures have been given by such well-known literary scholars as Marko Pavlyshyn (Monash University, Australia), George Grabowicz (Harvard University), Oleh Ilnytzkyj (University of Alberta), Myroslav Shkandrij (University of Manitoba), Vitaly Chernetsky (Miami University, Ohio), Taras Koznarsky and Maxim Tarnawsky (University of Toronto), and Tamara Hundorova (Institute of Literature, Kyiv).

Of particular importance is the fund's support for an electronic library of Ukrainian literature that includes the works of classic and modern Ukrainian authors, works of literary history, criticism, and linguistics, as well as various documents and archival materials (http://www.utoronto.ca/elul). The website also hosts a journal of English translations of Ukrainian literary works'a forum for gifted young authors to try their skill in the art of translation. The library is a valuable and easy accessible resource for students and all who love Ukrainian literature, wherever in the world they may live.

One of the upcoming projects of the Program is the publication of literary works by Danylo Struk and, later, by other scholars of the Ukrainian diaspora. The website already features all thirty-seven of Dr. Struk's literary essays in English, Ukrainian, and French, along with literary works by Bohdan Rubchak and recordings of all ten memorial lectures (http://www.utoronto.ca/elul/Struk-mem).

CFUS is a non-profit charitable organization dedicated to securing funds and other resources that will promote the growth and development of Ukrainian studies in Canada in perpetuity. To support CFUS or for more information, please contact CIUS at: 430 Pembina Hall, University of Alberta, Edmonton, AB, Canada T6G 2H8; (780) 492-2973; cius@ualberta.ca.

London play explores Ukraine's troubles in wake of 1917 Revolution TOP
http://www.nytimes.com/2010/04/14/arts/14iht-lon14.html?pagewanted=all
April 13, 2010
On the London Stage

By MATT WOLF

LONDON -- Karl Marx's legacy may reach far and wide, but I can't say that I had ever thought of this particular German thinker and theoretician as a theater critic. Until, that is, I happened upon the National Theatre's startling, brilliantly realized new production of Bulgakov's "The White Guard," running in repertory in the Lyttelton auditorium through July 7.

Catherine Ashmore
A scene from Mikhail Bulgakov's "The White Guard," at London's National Theater.

Demanding, tonally varied, and one of the unexpected pleasures of this theater year so far, the play is best seen as a theatrical illustration of Marx's often-quoted dictum: "History repeats itself, first as tragedy, second as farce."

That, in turn, means being at once alive and alert to a piece set in Ukraine in the aftermath of the October 1917 Revolution that begins as a history lesson before hitting out in all directions.

"Time's a machine gun," we're told early on in a play whose characters are all playing differing degrees of beat the clock. But just when it looks as if fatalism is going to hold sway, Andrew Upton's new version of this 1926 text taps into the freewheeling pulse of a Kyiv community that will not be defined by history's faceless, often fearsome march.

"This is ridiculous," says the pro-czarist White Guard officer Alexei Vasilievich later in an evening in which allegiances have shifted more than once. (A program note reports that Kyiv's government changed 14 times between 1917 and 1921.) Ridiculous, yes, given the whirligig of power, not to mention the musical and amorous high jinks in which Justine Mitchell's Elena, Alexei's sister, finds herself the erotic pivot of an increasingly fractured male world. But deeply serious, too, if one pulls back to take in the bigger picture: an early admirer of this play in its Moscow Art Theater inception was none other than Joseph Stalin.

Howard Davies, the director of "The White Guard," has made a specialty of late of the Russian repertoire, and this latest production completes a hat trick begun by "Philistines" and "Burnt by the Sun," in this same auditorium. As before, his cast finds the animation and mirth in what could be so many historical mannequins, top honors going to Pip Carter as a poet/clown, with more than one foot in Chekhov, and Conleth Hill as an ardently romantic aide-de-camp whose comic instincts owe not a little to the Brothers Marx. The designs by Bunny Christie have an unshowy majesty as they shift from domestic to political and military arenas, all the while making full use of the Lyttelton's expansive stage. You might argue that the sets run as deep as the play itself, which in context is saying quite a lot.

Odesa students speak about the prospects of Ukraine in the 21st century TOP
http://www.day.kiev.ua/294872/

From European illusions to European realism
By Ivan KAPSAMUN, Olha RESHETYLOVA, The Day

SVITLANA KOCH: "THE MAIN RESULT OF THE CONFERENCE IS A NEW FORMAT OF THE DIALOGUE"
Photo by Ivan KAPSAMUN, The Day

Recently on the 5th channel Dmytro Tabachnyk pointed out, among other things, that his views were "supported by Odesa professors." Indeed, radical geopolitical, political science, sociocultural, and other theories are popular among Odesa scholars. Participants of the Ostroh Club know it firsthand. It's Odesa that they remember as the city of the most irreconcilable opponents. In 2006, when the first meeting of the Ostroh Club actually took place in Odesa, we met a student who flatly stated: "Odesa has always been a Russian city." One could ignore statements like that, but this student was among the best in the Institute of Social Sciences of Mechnykov Odesa National University. At that time he won international competitions in sociology and planned his future as a successful scholar. He could back up any of his own theories by high-quality knowledge, so someone without proper training in the sphere of social sciences shouldn't start a discussion with him. Illia (that's the name of the student) planned to enter a graduate school in Moscow, and he even didn't consider any other options. Answering the question "Why?" in 2006 Illia said that the Moscow School of Sociology was the most influential and developed one. To our argument that it was much more interesting and promising to go to Kyiv and develop the Ukrainian sociological school he was just skeptically smiling.

The profound knowledge of our Ukrainian scholars, which, however, doesn't serve the interests of this country, is the biggest danger for Ukraine. On the other hand, there is nothing strange in this. The country which for almost two decades didn't manage to elaborate a conception of patriotic education can hardly expect from professionals to be ready to work devotedly for its development. Moreover, there are no conditions for that. And Odesa in this context is just an example of the general national tendency: in the east -- in Kharkiv, Luhansk, and Donetsk -- most scholars are inclined to Eurasian views and mostly regard Ukraine in this context; in the west they are fond of Polish and European studies (study European institutions and European legislation). However, again, this is hardly of any practical use for Ukraine, since they rarely go beyond developing theoretical recommendations regarding the implementation of European research practices.

Therefore, a research school which could unite the most powerful intellectual forces of the country around one goal -- developing the general national conception of development -- is not yet created in Ukraine, unfortunately. For so far there is no single research front which could unanimously resist Tabachnyk, Zatulin, Dugin, or the Pole Moczulsky (with his concept of Miedzymorze [Intermarum] from the Baltic to the Black Sea). Uncoordinated voices of even powerful Ukrainian scholars are lost in the hubbub and general indefiniteness. One could abandon it in disappointment, but, strange as it may seem, precisely Odesa convinced us that the Ukrainian geopolitical science, and hence geostrategy, has a future.

Three years have passed since our last communication with Illia. The Ostroh Club came to Odesa again. Having traveled through half of Ukraine in three years and personally observing quite different, change-ready youth growing up, we expected that in this time period Odesa changed its views, too. Moreover, there were reasons for this. In November 2009, during the meeting in Chernivtsi a fourth-year student from Odesa University, Ivan Stoianov, joined us. It was he who together with the teachers of the Department of History and World Politics, Mechnykov Odesa National University, undertook the implementation of the idea to hold a big conference in Odesa on the subject "Ukraine in the 21st Century: Alternatives and Strategies of Development" with the participation of the Ostroh Club.

After traditional problems with accommodation (for three years the Ostroh Club became convinced that in many universities of the country, the student infrastructure remains typically Soviet, with the complete self-will of dormitory janitors and supervisors, the absence of hot water and the presence of cockroaches; but this is a topic for another conversation) we finally made it to the conference site, being ready for discussions and full of arguments we gathered in three years. After the first speech it became evident that our preparation was not in vain.

A PHOTO TO REMEMBER. IN THE PHOTO ARE ALL THE PARTICIPANTS OF THE CONFERENCE: STUDENTS AND TEACHERS FROM MECHNYKOV ODESA NATIONAL UNIVERSITY AND OSTROH CLUB MEMBERS
Photo by Ivan KAPSAMUN, The Day

Veronika Chehiriova, a graduate student at ONU, called attention of the conference participants to her presentation "Mythology of Foreign Policy Strategy of Ukraine during the Time of Viktor Yushchenko." Now we wouldn't like to speak at length about the essence of this research. We'll only pay attention to one point Veronika made: "In order to form a foreign policy conception, we should take into account the fact that we are different. Ukraine doesn't completely belong to only one civilization."

The Ostroh Club, which has been working for already four years and unites 15 regions of the country, merely by the fact of its existence refutes all artificial constructions on dividing Ukrainians or their belonging to different civilizations. From the very beginning we set the goal of overcoming this stereotype and convinced, at least those who observe the activity of the Ostroh Club, in the necessity of internal integration of the Ukrainian political nation, which has different ethnic and religious constituents but a shared set of values. As we found out, Veronika visits the USA and Russia quite often. It's important to see and learn the world. However, it's interesting whether she often visited Chernivtsi, Ostroh, Dnipropetrovsk, or Kharkiv in order to empirically support her theory?

However, to our surprise, we just didn't have time to express all these arguments to Veronika. Odesa students criticized the speech of their peer in a professional, calm, and consolidated manner. We understood with relief: Odesa has changed. The new generation of students treats information differently, in a more critical and pragmatic way. They are not ready to accept far-fetched conceptions, but are open to a constructive dialogue. Therefore, no wonder that during the next six hours of actually uninterrupted intellectual discussions everyone discovered something new and interesting.

"The basis for our positioning on the international arena is a self-representation of the country in the geopolitical space, vision of our own place in the system of international relations. It will be more productive to somewhat weaken the forced pace of Ukraine's integration in the European community. This will allow drawing more resources to the formation of democratic institutions, norms and practices of behavior, which can expedite democratization in Ukraine. In its turn, the effort to ask foreign players for help in the lowest extent possible will allow showing us in some time in a quite different light. We should position ourselves not as a country trying to catch up with European standards, but as an independent and rather strong nation at least capable of not subduing itself to the disadvantageous correlation with other geopolitical players," believes the ONU student Anastasia Matviienko. Her views were supported by the majority of the conference participants. Indeed, shall we follow the example of our northern neighbors who spend so many efforts on their activity in foreign policy, at the same time often ignoring home problems?

It should be mentioned that if three years ago we spent most of the time in Odesa for a discussion around the issue of the need of the European integration, this time it wasn't raised at all. The majority of Odesa students are confident in the necessity of the European integration processes and introduction of European standards. But at the same time Odesa residents are pragmatic. They are willing to know to what Europe Ukraine is going. What awaits us there? Who is our "friend" in Europe, and who should we beware of?

From this point the presentation of Dmytro Byliev, a representative of the Center for the Black Sea Region Studies, (we'll give a fragment from it below) with the emotional title "Is It a New Face of Europe?!" turned out to be interesting and revealing. Relations of Ukraine and Romania in recent years have become a vivid example of unsuccessful Ukrainian foreign policy. The internal weakness of the country allowed our neighbors to evade national interests of Ukraine. Meanwhile, the EU not only "failed to notice" such an impudent act, but actually played into the hands of Romania. At the same time, on the part of Ukraine there is only silence (not only diplomatic, but informational as well).

The presentation of ONU student Oleksandr Cheban about elaborations of Polish political scientists regarding Ukrainian-Polish confederation provoked a big discussion about the possibility of such a formation in principle. Though today sufficiently warm relations have been established between the two countries, some recent events (the decision of the Polish Sejm regarding the commemoration of the 66th anniversary of the Volhynian tragedy and the Polish initiative regarding the inclusion of a point on granting Bandera the title of Hero of Ukraine in the resolution of the European Parliament on Ukraine) showed that there are, in fact, many unsolved issues between Ukrainians and Poles. Without solving them any common state formations or even co-existence in the EU is hardly possible.

Sure, it's impossible to encompass all the polemics held during the six hours. Based on the materials of the conference a VAK (Higher Attestation Commission) collection of articles will be published which, hopefully, won't be another formality but will become a handbook for the authorities. Students and young researchers are ready to develop state conceptions. The Odesa school of social sciences, no doubt, is presently one of the most prominent -- modern and pragmatic -- ones; it doesn't suffer from idealism either regarding the Eurasian direction or the EU. But still only Dmytro Tabachnyk is ready to use its potential to find support for his own views. The answer to the question "What should be done in order to make Ukrainian scholars work for their own state?" is simple: be interested in the work of our own scholars.

...

To read their comments, click here: http://www.day.kiev.ua/294872/

Interview with musician Oleh Krysa, former-Leopolitan and current-American citizen TOP
http://www.day.kiev.ua/294880/

Oleh Krysa: the worst thing for me is bad taste in music
The former-Leopolitan and current-American citizen lived up to the high standards of the Ukrainian performing school

Tetiana Kozyrieva, The Day, Lviv

Oleh Krysa performs at a soirée devoted to Natan Rakhlin, the famous Ukrainian conductor

Photo from the website newswe.com

Violinist Oleh Krysa is Davyd Oystrakh's student, one of the most called-for contemporary performers. This time the famous musician came to play a concert of classic violin masterpieces at the Lviv Philharmonic Society: Wagner, Brahms, Schubert, Kreisler, Sarasate, Debussy, Paganini, and Glier. His upcoming tour will cover the world's largest music centers. A unique repertoire lets him complete many projects, such as performing all Mozart and Beethoven concerts. The current "history of the violin concert" cycle includes 18 different scores. In general, Krysa's repertoire consists of 72 violin concerts (!), including doubles and triples from all the epochs.

Over 20 years ago you left permanently. Have you had thoughts about coming back to the Motherland?

"There are wonderful opportunities to incarnate my ideas and projects in the USA, which would be difficult to carry out here in Ukraine. However, I remain a European, a Ukrainian. Each time I come to home is like a holiday. I teach and play in the States. I am a professor at the Eastman School of Music at the Rochester university. I teach young people from several countries. At present my students include Japanese, Koreans, Australians and Poles. And I play many concerts as well. I would probably come back if the conditions were different and I was younger, but I am no longer 30 or 50 years old... I had my Ukrainian period, then a Russian one, and now -- American. I never saw the fact that people immigrate as a tragedy, because they can find new ideas, enrich their creativity, and then give it back to their Motherland through their concerts, classes, communication and so on."

Do you have any Ukrainian students at the moment?

"Yes. There is Markian Melnychenko, who came to take my classes from Australia. His mother is a pianist, a relative of famous singer Mentsynsky. She grew up in Lviv and raised a talented son. I can proudly say that my class is one of the best: performance quality increases with every year as well as geographical extent."

How often do you play Ukrainian music? In your opinion, what is the role of Ukrainian music in the world?

"One can rarely hear Ukrainian music in America. Mainly at author's concerts, festivals, and special projects connected with Ukrainian art. I play a lot of Ukrainian music. In particular, I recorded three concerts with the orchestra of Oleksandr Shtoharenko, Vitaliy Hubarenko, and Myroslav Skoryk. I also play Yevhen Stankovych, Valentyn Sylvestrov, and Ivan Karabyts. Moreover, some works were born in cooperation with these composers. In my opinion their music is wonderful, and of a high quality. Once, after performing and recording Skoryk's first concert, I brought a record to Oystrakh. He listened to it carefully and then said, 'Let's do it once more!' And he listened to it more than twice, asking for the notes, a score, and later went on to observe Skoryk's work. Oystrakh wanted to play Skoryk's works himself, but his death prevented that. For many years I have been trying to spread Ukrainian music, but it is not easy!"

What music is closer to you: classic or modern?

"I always listened to modern music, and this was further encouraged by my friendship with Skoryk, Stankovych, Karabyts, Sylvestrov, their colleagues from Russia: Alfred Shnitke, Sofia Hubaidullina, Edison Denysov, other composers, particularly Australian and American, who dedicated their works to me. Music can be of high level regardless of whether it was written in 18th or 21st century. I play beautiful modern music and I believe that it carries the same values and motives as Mozart's and Beethoven's. I was a very close friend with the composers who are called "modern classics" nowadays. You know, I wanted to compose music since childhood but quickly realized that it was not my business, though composing music is still exciting for me. When I see how a composition is being born, and then incarnated on stage, it is a wonderful process that I admire.

"There are several works that really sank into my soul. I continue to play my favorites. You cannot approach music in another way. I had periods when I admired romantic music. Later, when I became wiser, I started playing classic. Then modern music appeared--I like baroque, although I do not play it. But I apply its elements when I teach my students."

Your entire family is made up of musicians, both wife and sons. How did you pass on the love for music to your children?

"One son was born in Moscow, another in Kyiv. We lived near the conservatory in Moscow. The Big and Small halls became a second home to the little kids. We often took our sons to concerts. They saw applauses and flowers. But at the same time they understood that in order to become a professional musician, it was necessary to work hard. And surely there was a bit of home terror, when my sons worked on music-homework. By the way, during childhood I did not like to play the violin! I liked playing soccer and to run outside with my peers. I cannot say that we forced our sons to play music! We did it because we saw that they were talented. They had a sense of rhythm, and liked listening to music. Fortunately, we did not have any major conflicts. Now they are professional musicians, we sometimes even perform together. I am very glad that they did not quit playing music whilst abroad. In the USA music is not a profession for making money. Fortunately, our sons continue playing music and I think it is too late for them to change their professions. The only thing I can say is that music changes one's soul."

You have grandchildren, are they perpetuating their musical heritage?

"One is 22, and the other is 11 years old. The younger has started a bit... The older has not, although he enjoys music a lot."

How long have you been married and how do you manage to balance professional and personal life?

"We have been married for 44 years. There are very few stable marriages amongst creative people... [Krysa's wife is Tetiana Chekyna, a pianist -- Author]. We try hard. Besides, music unites us. However, there are hard times as well. But thought thrives on conflict..."

Do you have any pieces of Ukraine at home?

"Yes! There are Ukrainian carpets, cushions, and embroideries in the bedroom. There is a Ukrainian minimalist icon -- we like it a lot. My father presented it to us with the words: 'Let it protect you.' In the kitchen, Tania likes to use Hutsul plates and a cupboard. We have a lot of wooden candlesticks. The rooms are decorated with the pictures of Ukrainian painters. We also have Russian, Australian and Japanese corners."

What are your other hobbies?

"I lost soccer in America. There is no soccer there, only games which I do not accept or like. I liked soccer since childhood and when I come to Europe, I get stuck to the TV and watch matches even at night. These tremendous shows are a true joy for me. I like traveling. As soon as we have an opportunity, we go to museum exhibitions. We are also crazy about collecting. My wife, for example, collects gels, and I -- little duck statues."

Who are your friends?

"I am proud that Myroslav Skoryk calls me a friend. I have friends in Lviv, Kyiv, and Moscow, with whom I stay in contact. Two years ago I lost a friend, Alik Slobodianyk [famous virtuoso pianist, received his music education in Lviv and Moscow, died in New Jersey at the age of 67 -- Author], which was shocking. As one friend said, 'if you look in the passport, you will understand how old you are.' We had been friends through the decades."

The Day's NOTE

The path of virtuoso violinist Oleh Krysa began in Solomia Krushelnytska secondary music school (Kostiantyn Mykhailov class). He reached his peaks under the lead of the well-known maestro Davyd Oystrakh at the Tchaikovsky Moscow conservatory. As a student, Krysa was a laureate of several international competitions. He gained his first great victory at the Paganini International competition in Genoa. From 1967 Krysa taught at the Tchaikovsky Kyiv conservatory, from 1973 -- at the Gnesin Moscow Academy of Music, from 1974 -- at the Moscow conservatory. In 1989 he left with his wife, Tetiana Chekyna, a pianist, to the USA. The 67 year-old Oleh Krysa is a professor at the Eastman School of Music in Rochester.

Як українка Вірляна Ткач популяризує українськість на Бродвеї TOP
http://culture.unian.net/ukr/detail/188433
[09.04.2010]

Людмила Таран

Вірляна Ткач

Мистецькій театральній групі «Яра», що в Нью-Йорку (США), виповнилося двадцять років. Американська преса зазначає, що спектаклі «Яри» – «коктейль часів і народів». Трохи перефразуючи, додам: перегук часів і народів у безконечному пізнанні самих себе.

Режисер українського походження Вірляна Ткач заснувала мистецьку групу, яку назвала словом, що асоціюється з весною і молодістю. «Яра» постала при Експериментальному театрі на Бродвеї «Ла МаМа», який очолює Елен Стюарт.

У трупі Вірляни Ткач – переважно актори неукраїнського походження: англосакси, афроамериканці, азіати, латиноамериканці, але також є й українці.

Усе почалося зі «Світла зі Сходу» – про незрячого українця Василя Єрошенка, котрий став класиком японської літератури. У творчому доробку «Яри» – понад двадцять вистав. Двадцять перша – ювілейна.

Своє завдання Вірляна Ткач убачає в тому, аби донести до «громадян світу» унікальність українського світогляду та мистецтва. І це їй із успіхом таки вдається. Тож, невипадково саме на початку цього року з нагоди річниці цієї оригінальної мистецької групи режисера-українку відзначено високою нагородою України – Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

«Яра» також чимало зробила для популяризації української народної пісні, поетичного слова на американській землі. А, загалом кажучи, художнє надзавдяння Вірляни Ткач – в образній формі продемонструвати надзвичайно тісний зв’язок автентичних культур цілого світу. Вона також чимало мандрує, зокрема до Бурятії, Киргизії, Африки тощо. Залучаючи до творчого активу все те, що складає самобутність, неповторність народів у часи тотальної глобалізації та уніфікації.

Святкування двадцятиріччя «Яри» у США розпочалося фестивалем візуального, музичного та поетичного мистецтва в Українському Інституті Нью-Йорка. Було запрошено всі триста чотири актори, які брали участь у виставах «Яри.

Нині у Нью-Йорку готуються до прем’єра вистава «Скіфське каміння» (17 квітня – 2 травня), у якій візьмуть участь українські співачки Ніна Матвієнко та Антоніна Матвієнко, а також киргизькі виконавці Кенжегуль Сатибалдієва й Айнура Качкинбек-кизи.

Ця вистава в кінці минулого місяця вже відбулася в Києві в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Видовище досить несподіване: поєднання мелосу та пластики таких різних культур, що апріорі може здатися непоєднуваним. Здійснення постановки стало можливим завдяки Федеральній кредитовій спілці «Самопоміч» (Нью Йорк), фондам Посольства США в Україні та численним друзям Мистецької групи «Яра».

Вірляна Ткач – яскрава представниця української діаспори в Америці. Вона не лише режисер, але й дослідниця українського театру. У Києві вона презентувала видання, упорядковане разом із Іреною Р. Макарик, – «Modernism in Kyiv. Jubilant Experimentation». Цей том складається з 20-ти статей про українське експериментальне мистецтво 20-х років минулого століття.

А ще в творчому доробку Вірляни Ткач – переклади української поезії, що увійшли до двох поважних двомовних видань: «Сто років юності. Антологія української поезії ХХ століття в англомовних перекладах» («Літопис», Львів, 2000) та «В іншому світлі» («Срібне слово», Львів, 2008).

Світличка представляє Котяче Весілля TOP

ТОРОНТО – Місяць травень майже тут - скоро час на виставу пісні, танцю і розваги Світлички – “Котячe Весілля” – яке цього року відбудеться в суботу, 1-го травня в 2.00 год., в школі Our Lady of Sorrows Catholic School при 32 Montgomery Road.

Котяче Весілля – це тільки одна подія в творчій програмі Світлички. Світличка є найстаршим україномовним передшкіллям у Торонті і пропонує передшкільну програму для дітей віку від 3 до 6 років. Вона використовує українську спадщину щоби помогти дитині поглиблювати і збагачувати уявлення про світ та про місце українського в цьому світі. Учителі Світлички володіють чудовим знанням української мови і підготовляють дітей бути готовим до цілоденної школи.

Діти вчаться українські традиції через свою активну  участь. Недавно, вони вивели Великодню програму на яку підготували Великодні кошики, навчилися гагілки. Важний елемент програми Світлички, це принайменше п’ять екскурсій на рік.

Цього року в січні, діти подорожували, пішком і підземкою, зі заходу міста до Інституту св. Володимира на Різдвяну програму. В березні діти пішли до музею ім. Тараса Шевченка, де слухали розповіді про поета. Коли почав текти кленовий сік – діти поїхали за місто подивитися як виварюється кленовий сироп.

Незадовго приходить найбільш очікувана подія року – Котяче Весілля. На цю імпрезу Світличка запрошує батьків, родину і всю громаду на програму пісні, ігор і розваг. Цього року, особливим гостем буде Оля Фриз з Нью Йорку – бандурист і співачка яка, впродовж останніх 20 років, виступає по цілій Америці і Канаді. Її остання збірка пісень “ Що за гамір” – пісні для дітей, які можна послухати на її сайті www.olyafryz.com.

Світличка є безприбуткова кооператива яка також зараз занимається фондозбиранням.  Дальші інформації тут: 
http://www.pingg.com/rsvp/hix6pkjajnw22355e

Відлига по-табачницьки: повернення російської у школи TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-371544.html
09.04.2010

Анна Ященко

[...]

Раніше головний освітянин країни теж висловлював думку, що батьки школярів і студенти у вузах повинні самі вибирати мову навчання, бо “не можна насильно позбавляти громадян країни, у випадку з Україною – переважну більшість громадян, права здобувати освіту на рідній мові”. Табачник впевнений, що піклується про права людини, а про русифікацію освіти зовсім не йдеться, бо навчання рідною мовою не звільняє учнів від знання української. А новоспечений міністр переконаний, що сучасна молодь знає українську на відмінно, бо як інакше пояснити його рішення про скасування держіспиту з української мови для бакалаврів у вищій школі? 

Табачник хвилюється і за столицю, де, за його словами, населення багато в чому російськомовне, проте в місті лише шість російських шкіл, практично немає російських дитячих садів, а у вузах викладання ведеться тільки українською.

“Вже в квітні я хочу зібрати в міністерстві всіх 500 директорів київських шкіл і запитати у них, як вони виконуватимуть законодавство України відносно вимог батьків самим вибирати мову навчання дітей. Що стосується вузів, то оскільки вони отримають більше автономії, отже, вони зможуть гнучкіше визначати і мову навчання,” – обіцяв міністр.

[...]

Історик Табачник добре знає, що Україна вже переживала таку саму освітянську реформу під час Хрущовської відлиги. І йому чудово відомі наслідки такої “свободи вибору”. Новий шкільний закон, прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 pоку, надавав право батькам обирати мову навчання для своїх дітей.

[...]

Внаслідок такої освітянської політики, в 60-ті роки в обласних центрах і в Києві українські школи становили 28%, а російські – 72%, в інших містах відповідно – 16% і 84%.

“Оскільки в більшості міст України, особливо у промислово-розвинених регіонах, переважає російська мова і оскільки батькам зручніше вчити дітей тій мові, якою вони вдома говорять (це переважно російська), то можна очікувати масового переходу шкіл на російську мову, – вважає відомий філософ Мирослав Попович. – Це означає, що діти які хочуть навчатися українською, вимушені будуть їхати за кілька кілометрів у кінець міста, де буде єдина українська школа. Це реальна перспектива цієї свободи вибору. З іншого боку, ми не можемо виступати проти свободи вибору. Треба це питання розв’язувати не на тих засадах, які вже були випробувані свого часу і привели до повного зросійщення половини українських міст.”

[...]

“У нас останнім часом спостерігався позитивний процес поширення української мови, принаймні, в сфері освіти, – розповідає професорка, завідувач кафедри української мови Києво-Могилянської академії Лариса Масенко. – Хоча у південних і східних районах місцева адміністрація чинить великий опір. Але все ж таки у Донецьку є певна кількість українських шкіл. Ми рухаємося до побудови європейського суспільства, а це може бути тільки на основі однієї державної мови. А звичайно не тієї мови, яка в минулому була засобом радянизації, русифікації і нищення українців як етносу. Те, що тепер впроваджують російську мову в середню освіту, начебто за бажанням батьків, – це повернення до радянської практики. …”.

Фахівці вважають, що на Заході України батьки не будуть віддавати дітей в російські школи. І в центральних районах знайдеться не багато прихильників “великого і могучего”. А от Схід і Південь, особливо Крим, – масово перейдуть на російську. На півострові і без того замало українських шкіл, а це нововведення може поставити хрест і на цих поодиноких освітянських острівцях.  “Для русифікації навіть важливіше ввести російську у вищу школу, – впевнена професорка. – Якщо дозволити викладання російською у ВНЗ, то батьки в російськомовних регіонах втратять мотивацію віддавати в українські школи дітей”. 

[...]

“Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова”, – йдеться о одному з пунктів рішення Конституційного суду. 

У документі зазначається, що у державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин. Але жодного слова про можливості викладання всіх предметів у школах “рідною мовою” не написано.    

Навколо мовного питання весь час ведуться гарячі дискусії. Але в той же час в Україні досі діє закон “Про мови в Українській РСР” 1989 року , який містить дуже дивні положення про російську мову як мову міжнаціонального спілкування народів СРСР. Народів СРСР вже давно немає, а положення закону чинне.

” Право отримувати освіту рідною мовою – одне з фундаментальних прав сучасної цивілізації. В цьому сенсі заява Табачника не протирічить сучасному розумінню прав людей, – вважає Заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха. – Але мені важко уявити, який механізм вони готові запропонувати для реалізації цього права. Мовне питання у нас занадто політизоване. Є ідея, що російська мова здатна знищити український, російська культура – українську. Це ілюзія. Я про це кажу вже 20 років. Ніхто нікого ніколи не знищить. Будь-яка школа зобов’язана вивчати державну мову – тут взагалі питань нема. Я колись говорив: чим більш боротися з російськомовною культурою, тим більше вона буде чинити опір. Перемога Януковича – це багато в чому реакція на спробу прискорити процес українізації, який, в принципі, не можна прискорити. Якщо коня гнати, він просто впаде”.  

Ціла стаття:
http://www.unian.net/ukr/news/news-371544.html

Активісти "АнтиТабачної" кампанії погрожують розбити наметове містечко TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-371542.html
09.04.2010

Активісти "АнтиТабачної" кампанії не виключають, що у разі продовження антиукраїнської політики в гуманітарній сфері та репресій стосовно учасників акції, вони встановлять у Києві наметове містечко, в якому чергуватимуть тисячі студентів із різних регіонів.

Таку думку сьогодні на прес-конференції в УНІАН висловив співкоординатор "АнтиТабачної" кампанії Сергій ПАРХОМЕНКО.

"Ми плануємо через деякий час розбити наметове містечко в місті Києві. Де саме - поки не скажу, щоб наші опоненти не змогли завчасно скористатися цим... Ми розраховуємо, що воно буде розгортатися поступово. Ми думаємо, що декілька тисяч людей приїде до Києва", - сказав С.ПАРХОМЕНКО.

При цьому він наголосив, що "АнтиТабачна" кампанія не є політичною, вона не має на меті когось просунути, когось підтримати.
“Просто не можна терпіти людину, яка ненавидить все українське", - сказав С.ПАРХОМЕНКО.

"Всі міністри (освіти - УНІАН), які були до ТАБАЧНИКА, вони на його фоні виглядають значно прогресивнішими", - додав він.

Продовжуючи тему, харківський юрист Сергій КУЗАН зазначив, що сьогодні "на гуманітарну сферу іде планомірний наступ: на студентство, освітян, представників інтелігенції з обов’язковим використанням міліції, на жаль".

За його словами, учасники кампанії не представляють будь-які організації, а просто висловлюють і відстоюють свою позицію як громадяни.

КФУС підтримав створення нового фонду ім. Cтруків у КІУСі TOP

1 квітня 2010

Фото: Оксана П’ясецька-Струк (л) і Данило Гусар Струк (п).

У листопаді 2009 р. Меморіяльний фонд ім. Данила Гусара Струка при Канадській фундації українських студій (КФУС) у Торонті був перенесений до Канадського інституту українських студій (КІУС) при Альбертському університеті, отримавши нову назву: Вічний фонд ім. Данила Гусара Струка і Оксани П’ясецької Струк. На заклик громади уставний капітал фонду перед перенесенням був доведений до 100,000 дол., щоб скористатися з урядової програми провінції Альберта про подвоєння коштів. Головним завданням фонду є підтримка Програми з української літератури ім. Данила Гусара Струка КІУСу з метою її поширення в англомовному світі шляхом надання дотацій на літературознавчі дослідження, підготовку наукових праць, переклади, сприяння доступу до мистецьких текстів через друк та електронні ресурси й організацію публічних лекцій і читань.

Фонд був заснований при КФУС завдяки внескам рідних і друзів бл. п. д-ра Струка невдовзі після його смерти в 1999 р. Обоє, Данило і Оксана, народилися в Україні і після війни, хоч і різними стежками, імміґрували з таборів для переміщених осіб до США. Захистивши докторську дисертацію в Торонтському університеті 1970 р., Данило Гусар Струк майже 30 років працював професором української літератури цього університету у відділі слов’янських мов і літератур. Він також відомий як науковець, поет, перекладач, автор монографії A Study of Vasyl Stefanyk: The Pain at the Heart of Existence (1972) та підручника Ukrainian for Undergraduates (1978), який витримав кілька видань. Одним із найбільших його здобутків стала праця над монументальним довідковим проєктом — Encyclopedia of Ukraine у 5 томах (1984–93) — як відповідального, а згодом і головного редактора видання.

Оксана закінчила Нотрдамський інститут та отримала бакалярський ступінь з медичної технології в Коледжі ім. гори св. Аґнії. Була членом Пласту, співала в церковному хорі й очолювала Балтиморський відділ Української студентської спілки Америки. У 1960 р. переїхала до Канади, а 1978 р. побралася з Данилом Струком, ставши натхненником на спільній життєвій дорозі та розділивши його захоплення мистецтвом, музикою, театром, літературою й подорожами.

Одним із найпомітніших заходів, підтриманих фондом, стала Меморіяльна лекція ім. Данила Гусара Струка, яка відбувається щороку навесні в Торонтському університеті, притягуючи численну студентську молодь, професуру й широку громадськість. З часу її заснування відбулося десять таких лекцій, на яких виступили такі відомі літературознавці, як Марко Павлишин (Університет ім. Монаша, Австралія), Григорій Грабович (Гарвардський університет), Олег Ільницький (Альбертський університет), Мирослав Шкандрій (Манітобський університет), Віталій Чернецький (Маямський університет, Огайо), Тарас Кознарський і Максим Тарнавський (обоє з Торонтського унівеситету), Тамара Гундорова (Інституту літератури, Київ) та ін.

Важливою є підтримка електронної бібліотеки української літератури, яка містить художні твори українських класиків і сучасних авторів, праці з історії літератури, літературознавства, мовознавства, різні документи й архівні матеріяли (http://www.utoronto.ca/elul). Тут також розміщений журнал перекладів української літератури англійською мовою, який дозволяє талановитій молоді спробувати себе в мистецтві перекладу. Бібліотека є незамінним і легкодоступним джерелом для студентів і всіх любителів української літератури, в якому куточку світу вони не перебували б.

На черзі видання літературознавчої спадщини Данила Струка, а згодом і інших науковців української діяспори. На веб-сайті Програми вже представлені всі 37 літературних есеїв д-ра Струка, написаних англійською, українською й французькою мовами, а також літературознавчі праці Богдана Рубчака та записи всіх десяти меморіяльних лекцій (http://www.utoronto.ca/elul/Struk-mem).

КФУС — це благодійницька організація, покликана збирати кошти й інші ресурси на підтримку й розвиток українських студій в Канаді та за її межами. Якщо б Ви хотіли підтримати Програму, звертайтеся на адресу КІУСу: CIUS, 430 Pembina Hall, University of Alberta, Edmonton, AB, Canada T6G 2H8; (780) 492-2973; cius@ualberta.ca.

President Yanukovych threatens Ukraine's democracy TOP
Taras Kuzio

President Viktor Yanukovych is in Washington for the nuclear summit with the hope of securing a meeting with President Barack Obama. If a meeting goes ahead, Yanukovych should be reminded of the importance of democratic values to the U.S.-Ukrainian relationship.

In 2008, the United States and Ukraine signed a Charter on Strategic Partnership that highlights cooperation in security, energy, democracy and economics. President Yanukovych supports continued cooperation within the Charter but his domestic policies, after only 40 days in office, point to him backsliding on democratic and economic reforms.

Speaking to a conference on Ukraine at George Washington University this week, University of Florida's Paul D'Anieri does not see encouraging signs for democracy in Ukraine: "Will there be free and fair elections in 2015? It's early, but the signs aren't encouraging. Already it appears that Yanukovych seeks to eliminate political competition in Ukraine, and it is questionable whether there is any force powerful enough to stop him."

A presidential meeting on the sidelines of the nuclear summit should be used by Washington to discuss five areas that threaten further U.S. cooperation with Ukraine. The first should point to the unacceptable trend of the Yanukovych administration towards clawing back Ukraine's democratic gains. Only four days before Yanukovych set foot on U.S. soil he engineered a blatantly political ruling by the Constitutional Court.

Political corruption, which is now being rewarded, is by far the biggest threat to Ukraine's democracy. Opposition leader Yulia Tymoshenko warned that the court's ruling "blessed corruption" and "opened great perspectives for corruption by Ukrainian parliamentary deputies."

The court's ruling legitimizes the ruling coalition by permitting factions and deputies who have defected from their factions to join a coalition. The ruling contradicts an earlier ruling that permitted only factions to join coalitions and overturns the very essence of Ukraine's proportional system whereby voters elect parties, not individuals.

Second, the president's coalition has indefinitely postponed local elections set for May and introduced draft legislation that permanently takes away the vote from Kyev to elect a mayor.

Threats to media pluralism, one of the main democratic achievements in Ukraine, are growing.

Evidence of interference by the Chairman of the Security Service, Valery Khoroshkovsky, an oligarchic media tycoon, into allocation of television licenses have led to growing protests by journalists. Journalists have been arrested and harassed by police and officials.

Intolerance of the opposition is gauged by arrests and police brutality against protesters. An investigation is to be launched against Tymoshenko into alleged financial transgressions when she headed the government.

Third, the appointment of Nikolai Azarov as prime minister dispels any prospects for economic reforms. As Rutgers University's Alexander Motyl points out, the prime minister is "synonymous with government corruption, ruinous taxation rates, and hostility to small business."

Fourth, the Azarov government is the first of 15 in Ukraine over the last two decades that does not include a single woman. Both Yanukovych and Azarov have expressed brazenly chauvinist views that consign women to the kitchen or allege they are unable to work the long hours that are required during the economic crisis. Britain's Guardian newspaper depicted Azarov as a "Neanderthal" for his sexist comments.

Fifth, the presidents staffing policies have returned corrupt oligarchs, those opposed to reforms and holding neo-Soviet and anti-American views to senior positions of power in law enforcement, the military and the intelligence services. These personnel escaped justice following election fraud five years ago by seeking asylum in Russia or through backroom immunity deals with President Yushchenko.

The return of such individuals to head the security forces have opened up channels for greater Russian influence over Ukraine's national security apparatus and the country's foreign policy orientation and reduces prospects for continued high levels of security cooperation with NATO and the U.S. Such cooperation has benefited Ukraine through military reforms and income generated by the military-industrial complex.

Ukraine became a democracy five years ago following Europe's biggest mass protests since World War II when one in five Ukrainians protested in what became known as the Orange Revolution. The Supreme Court overturned a rigged election that brought Yanukovych to power and ordered a re-run which opposition leader Viktor Yushchenko won.

During the next five years U.S. political consultants Rick Davis and Paul Manafort worked on improving Yanukovych's image by introducing American-style party rallies and election campaigns. Davis-Manafort's re-imaging led many Western newspapers in the 2010 elections to portray Yanukovych as a "new-born democrat."

But, after less than two months in office Yanukovych's "new" image is fraying and proving to be not very different from the old, un-democratic image he held five years ago.

When Yanukovych sought to undemocratically come to power five years ago he provoked a 17-day non-violent street carnival known as the Orange Revolution. If President Yanukovych attempts a second time to undermine Ukraine's democracy he will be again faced by mass protests -- but of a different type. The violent breakdown of order in Kyrgyzstan should be a wake up call to the U.S. that Yanukovych's policies will fail to bring stability to Ukraine.

Taras Kuzio is a Senior Fellow in the Chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto and editor of Ukraine Analyst.

EU risks losing Ukraine TOP

http://euobserver.com/7/29831
09.04.2010


Andreas Umland

According to press reports, a day before the 11 March approbation of Prime Minister Mykola Azarov's government in the Verkhovna Rada, the new Ukrainian President consulted the ambassadors of the G8 countries about whether they would accept a government elected by individual MPs, including deserters from other parties, as opposed to one which had the backing of political blocs.

Allegedly, either the majority or all of the ambassadors gave Mr Yanukovych green light under the condition that he would ask the Constitutional Court to rule on the legality issue. To Western eyes, the question may have seemed to be a purely judicial one. But Ukraine is not yet a consolidated democracy with a deeply ingrained rule of law.

 

COMMENT - An important factor facilitating much of the reform in post-Soviet Ukraine in recent years has been the influence of pro-democratic foreign actors - whether countries such as Poland and Canada or institutions like the Council of Europe and the EU. But the influence of international actors is currently becoming more and more ambiguous.

A first faux pas was the timing of the European Parliament's resolution of 25 February 2010, approving an EU membership perspective for Ukraine. The resolution as such doubtlessly constituted a step in the right direction against the background of the EU's earlier policy of promising little to Ukraine.

What is difficult to understand is that it was adopted not before, but after the Ukrainian presidential elections. It would have been in the vital interests of both the EU member states and its institutions to send such an important signal to the Ukrainian people and its elites in advance of the race between the pro-Western Yulia Tymoshenko and pro-Russian Viktor Yanukovych.

If adopted before the first round of the elections, say, in November 2009, the EU resolution could have restructured Ukraine's domestic political debate. It might have made the defeat of Yulia Tymoshenko - whose self-styled image is that of Ukraine's most ardent pro-European politician - in the presidential elections narrower or even unlikely.

Moreover, the West has apparently played a role in legitimising the dubious formation of the new government in March 2010.

Mr Yanukovych seems to have understood the problems associated with the Party of Regions, his faction's, planned takeover of the executive branch of government with the help of turncoats from other parliamentary groups.

According to press reports, a day before the 11 March approbation of Prime Minister Mykola Azarov's government in the Verkhovna Rada, the new Ukrainian President consulted the ambassadors of the G8 countries about whether they would accept a government elected by individual MPs, including deserters from other parties, as opposed to one which had the backing of political blocs.

Allegedly, either the majority or all of the ambassadors gave Mr Yanukovych green light under the condition that he would ask the Constitutional Court to rule on the legality issue. To Western eyes, the question may have seemed to be a purely judicial one. But Ukraine is not yet a consolidated democracy with a deeply ingrained rule of law.

The court subsequently ruled in Mr Yanukovych's favour. This is strange in so far as the same court, in its decision of 17 September 2008, took the opposite view and said that individual MPs cannot participate in government coalition building. In view of this earlier ruling, the current government looks not just illegitimate from a democratic point of view, but also illegal.

Mr Yanukovych's assurance to the Ukrainian public and the Western ambassadors that he would follow the court's ruling always looked empty - the relevant 2008 ruling was already in place, what he was asking in fact is for the judges to overturn their previous position.

What is the most surprising in this story is that the European Parliament has been pushing Ukraine in exactly this direction. Or, at least, it has been doing so in the eyes of the Ukrainian public.

On 26 March a delegation of the European Parliament headed by Romanian centre-left MEP Adrian Severin, a law professor, met with President Yanukovych in Kyiv. Mr Severin is the vice-chair of the Socialist group in the EU legislature, its second largest faction. According to a report on the meeting published by the Press Office of the President of Ukraine, Mr Severin told Mr Yanukovych that "we hope that the Constitutional Court will confirm the legality of the formation of that coalition."

Western observers and visitors should understand that for many Ukrainian politicians the main political question is still not what is legitimate, but what is do-able and whether they can get away with it.

Ukraine's European partners should make clear that a stable government is certainly of value, but that stability 'a la Putin' [Russia's authoritarian prime minister] is unacceptable if Ukraine wants to keep its EU membership perspective alive.

Andreas Umland is a faculty member of the Institute for Central and East European Studies (ZIMOS) in Bavaria, Germany

As Yanukovych visits Washington, Ukraine's foreign policy incoherent and deceitful TOP
A major problem facing Western governments and international organizations is their inability to de-cipher and therefore understand the neo-Soviet mindset that permeates members of the Yanukovych administration. Where we see contradictions, deception and deceit they see nothing unusual as exhibited by three examples.


Taras Kuzio

Ahead of President Viktor Yanukovych's three day visit to Washington DC, Ukrainian commentators are increasingly pointing to the fact that the Yanukovych administration's undermining of a two decade-old elite consensus on Ukraine's foreign policy is leading to widespread confusion at home and abroad as to his foreign policy goals. Brussels and Washington will be unable to understand the Yanukovych administration's domestic and foreign policy goals because of its deeply ingrained neo-Soviet mindset.

The proua.com.ua web site (April 8) commented "Ukraine intends to integrate into the EU without its consent, make peace with Russia on its own terms and establish a strategic partnership with the U.S. having lost strategic significance for Washington". Former President Leonid Kravchuk in an open letter to President Yanukovych wrote "everything that we did until now cannot be described as serious foreign policy that would reflect the core interests of the Ukrainian people" (Ukrayinska Pravda, April 6).

Kravchuk complained that Ukraine was "going to the West, going to the East, to the CIS and to the EU" (Ukrayinska Pravda, April 6). "In our words we are moving to Europe. But interestingly we are doing this through Russia, through the Single Economic Space, and the Customs Union. Its obvious that this is impossible" (Ukrayinska Pravda, April 6 and http://zik.com.ua/en/news/2010/04/08/223981).

Yanukovych supported the Constitutional Court's ruling to legalize the parliamentary coalition, which is widely seen in Ukraine as a product of political corruption, by stating that "We should learn to live by the law"


A major problem facing Western governments and international organizations is their inability to de-cipher and therefore understand the neo-Soviet mindset that permeates members of the Yanukovych administration. Where we see contradictions, deception and deceit they see nothing unusual as exhibited by three examples.

First, declaring goals without establishing mechanisms to achieve them. The mindset is similar to Soviet lofty goals of building communism or fulfilling five year plans without any idea or intention of achieving them. Programs to combat corruption, join the EU and NATO are set forth without any intention of reaching the end goals.

Second, undertaking two policies at the same time that completely contradict one another. The 2002-2004 Yanukovych government sent the third largest military contingent to Iraq and yet launched the biggest anti-American campaign since the Soviet era.

In 2004, then President Leonid Kuchma and Prime Minister and candidate Yanukovych repeatedly declared their support for free and fair elections and at the same time undertook the least free and fair elections in Ukraine's history. Yanukovych's 2010 election program declared his intention to seek a "non-bloc status" for Ukraine while supporting the transformation of Sevastopol into a de facto permanent military base.

Third, because policy goals are not serious intentions, but merely declarations of intent, while politicians are never held accountable for their actions and statements, Prime Minister Yanukovych could support Ukraine's membership of NATO in 2002-2004 but oppose it since 2005 -- without offering any explanation as to why he changed his mind. In September 2008, Yanukovych and the Party of Regions became the only non-Russian political actor in the CIS to support the independence of South Ossetia and Abkhazia. After being elected president Yanukovych did not use his constitutional right to recognize their independence.

Domestic and foreign policy goals that are therefore outlined by the Yanukovych administration cannot be taken at face value because intentions will be rarely backed up by policies. Yanukovych supported the Constitutional Court's ruling to legalize the parliamentary coalition, which is widely seen in Ukraine as a product of political corruption, by stating that "We should learn to live by the law" (Ukrayinska Pravda, April 8). Opposition leader Yulia Tymoshenko described the Courts judges as "criminals" (www.tymoshenko.ua, April 8). The ruling appeared on the eve of Yanukovych's first visit to the US where it will confirm to many that his autocratic inclinations remain unchanged.

Distrust of the US is rife within the Yanukovych administration, as evidenced by the decision to invite Russian troops to participate in the May 8 Victory Day parade, the first occasion since 1991, in five Ukrainian cities.


Yanukovych has made his intentions clear about NATO membership by abolishing the inter-agency commission to prepare Ukraine for NATO membership, the national center for Euro-Atlantic Integration, the Institute on Problems of National Security and National Institute on Problems of International Security (headed by former National Security and Defense Council secretary Volodymyr Horbulin) (www.president.gov.ua, April 2 and 4). The deputy prime ministers position with responsibility for European integration, held by Hryhoriy Nemyria in the Tymoshenko government, was abolished.

While dropping the goal of NATO membership the Yanuovych administration have stated their continued support for cooperation. Foreign Minister Kostyantyn Hryschenko said that "Ukraine is interested in the further development of partner relations and pragmatic cooperation with NATO" (Kyiv Post, April 8).

But, how much credence can be given to this alleged goal?

During Kuchma's decade-long presidency Ukraine was the most active CIS member of NATO's Partnership for Peace (PfP) program that benefitted Ukraine tremendously. The first time that problems arose in the cooperation began in 2005 when the Party of Regions, its Russian nationalist allies in the Crimea and Odesa and undercover BSF intelligence officers prevented joint maneuvers. Since 2005 the Party of Regions has repeatedly voted against annual PfP maneuvers and NATO lease of Ukrainian transport aircraft, both of which benefit Ukraine.

It therefore remains an open question if the Yanukovych administration will continue to support high levels of PfP cooperation, as they claim, that existed under Kuchma and Yushchenko or to continue to send Ukrainian units to NATO and UN-led missions. Distrust of the US is rife within the Yanukovych administration, as evidenced by the decision to invite Russian troops to participate in the May 8 Victory Day parade, the first occasion since 1991, in five Ukrainian cities.

Yanukovych continues to reiterate his support for EU membership over unions within the CIS. Nevertheless, his domestic policies and return of Kuchma era cadres constitute a threat to Ukraine's democratic gains since 2005, returning Ukraine to the Kuchma era's disconnect between pursuing Eurasianist domestic with European foreign policies.

This contradiction is also apparent in the foreign policy field. The alleged goal of EU membership is contradicted by strong support within the Yanukovych administration for integration and union with Russia, as outlined by Deputy Prime Minister Volodymyr Semynozhenko on a discussion on Ukrayina channel March 26). This breaks with Horbulin's definition of Kuchma's foreign policy as "integration with Europe, cooperation with the CIS" that drew a red line as to how far Ukraine would move towards CIS projects.

Brussels, where Yanukovych first visited, and Washington this week would do well to appreciate the existence of these different Western and neo-Soviet mindsets and thereby not be disappointed by inevitable future disappointments and contradictions that for us -- but not them -- seem like deceit.

Dealing with Yanukovych's Ukraine -- European Council on foreign relations TOP
We are pleased to announce the publication of a new policy brief, Dealing with Yanukovych's Ukraine, examining how the recent Ukrainian elections may present the EU with an opportunity to reengage with the lynchpin of Europe's Eastern Neighbourhood.

The European Council on Foreign Relations' Ukraine expert, Andrew Wilson, argues that the election of Viktor Yanukvych, far from shifting Ukraine towards Moscow, allows the EU to redefine its approach to Kyiv and the whole Eastern Neighbourhood. He suggests that Yanukovych could become a Ukrainian version of Richard Nixon: just as Nixon's anti-communism allowed him to engage with China, Yanukovych's links with Moscow might allow him to reposition Ukraine between Russian and Europe.

Andrew Wilson argues that Europeans should not just ask themselves the question, "What can the EU do to help Ukraine?" but "What can the EU do to help Ukraine help Europe?"

The memo is a follow-up to Andrew Wilson and Nicu Popescu's report, The limits of enlargement-lite: European and Russian power in the troubled neighbourhood, published last year. The report argued that the EU urgently needs to rethink its approach to the neighbourhood or face a ring of failing states and an increasingly active Russia. Highlighting Ukraine as the lynchpin state in the region, the authors showed how the EU's popularity in Ukraine is rapidly waning.

We hope you will find the paper interesting and stimulating. Comments can be addressed to the author directly at andrew.wilson@ecfr.eu.

Link to full memo:
http://ecfr.eu/page/-/documents/Dealing-with-Yanukovychs-Ukraine.pdf

Ukraine's fractured opposition TOP
http://www.rferl.org/content/Ukraines_Fractured_Opposition/2015668.html
April 16, 2010

By Taras Kuzio

During the four years between the unveiling of secret tapes made by a presidential guard in November 2000 that implicated President Leonid Kuchma, the speaker of parliament, and the security forces in the abduction and murder of an opposition journalist and the 17-day Orange Revolution four years later, the Ukrainian opposition mobilized, increased in strength, and improved its tactics to go on and defeat the authorities' presidential candidate, then-Prime Minister Viktor Yanukovych.

Is the opposition capable of again successfully reversing today's drift to authoritarianism, as it did in the Kuchma era?


International monitoring organizations and Western governments had cried foul and refused to accept the legitimacy of Yanukovych's "win" in the second-round runoff. The Supreme Court annulled the results on December 3, 2004, and called for a rerun later that month, which opposition leader Viktor Yushchenko won.

Fast-tracking the clock forward five years after Yushchenko's largely wasted presidency, and the discredited candidate of 2004, Party of Regions leader Yanukovych, is elected in what international organizations describe as a free election. Yushchenko, the hero of the Orange Revolution, comes in fifth with just 5 percent of the vote, far less than the 44 percent received by incumbent President Leonid Kravchuk in 1994. Both Yushchenko and Kravchuk served only one term.

Kuchma, although severely weakened by the 2000 revelations about his role in Heorhiy Gongadze's murder, went on to serve a second term. Concerns about his slide into authoritarianism only surfaced during that second term (1999-2004). In that respect, Kuchma's presidency differed from that of Yanukovych, who in his first two months in office has already raised concerns about his consolidation of power and his willingness to attempt a second time to impose on Ukraine the "Donetsk model," one that closely resembles Russian Prime Minister Vladimir Putin's nexus of business-politics-government.

Within a month after Yanukovych's election as president in February, the new administration was again accused of backsliding on democracy, and the opposition has branded the April 8 Constitutional Court ruling endorsing the manner in which his coalition was formed by factions and individual defectors a "coup d'etat."

Disunited opposition

Is the opposition capable of again successfully reversing today's drift to authoritarianism, as it did in the Kuchma era?

Probably not, because today it is more divided and weakened than in the first half of the decade. Ukraine's slide into authoritarianism in the Kuchma era, and Yanukovych's attempt to win power through a rigged election in 2004 were both blocked by a strong and largely united opposition that closed ranks behind Yushchenko.

During Kuchma's second term, the opposition was stronger than today, but nevertheless still split. Ukraine's center-right national democrats have collectively never been able to make up their minds whether they wanted to be in opposition or statists (derzhavnyky). Yushchenko himself always wavered between a grand coalition with the Party of Regions or an "Orange" alliance with Yulia Tymoshenko. This indecisiveness led in the 1990s to a weak opposition that was unable to impede the rise of an oligarchic class.

Yushchenko never defended Tymoshenko while she was in prison, and the Yushchenko national democrats never supported Kuchma's impeachment, unlike Tymoshenko and the Socialists.


From 2001 to 2003, Yushchenko never felt comfortable in opposition, and if his government had not been removed in April 2001 by a parliamentary vote of no confidence, he would have loyally served Kuchma until the end of his term, perhaps even becoming his chosen successor. It was only after the failed attempt to poison him in September 2004 that Yushchenko and his Our Ukraine party unequivocally embraced a radical opposition stance, vowing to take to the streets if there was election fraud.

Fraying to right and left

Key pro-business leaders in Yushchenko's team, nicknamed the "Dear Friends," preferred a grand coalition with the oligarchs and the Kuchma camp to unity with other opposition forces.

Petro Poroshenko, head of Our Ukraine's 2002 election campaign, defected to Yushchenko only after losing the contest for leadership of the newly formed Party of Regions to Mykola Azarov, then head of the Tax Administration and now prime minister. Poroshenko's Solidarity Party was one of five that had merged to form the Party of Regions in 2001.

Another was Kyiv Mayor Leonid Chernovetskyy's Beautiful Ukraine party; Chernovetskyy supported Yanukovych in the 2010 presidential election. Another member of this group is Yuriy Yekhanurov -- Ukraine's answer to Russia's Boris Nemtsov -- who as head of the State Property Fund managed the privatization process that created the oligarchs who emerged in the late 1990s.

Like Poroshenko and former Foreign Minister Arseniy Yatsenyuk, Yekhanurov has always been a staunch opponent of Tymoshenko. After the 2006 elections, Yekhanurov was tasked by Yushchenko with negotiating a grand coalition of Our Ukraine-Party of Regions that was ready to be signed in early June 2006, but fell through.

Ivan Plyushch, although elected in September 2007 as a deputy in Our Ukraine-People's Self Defense (NU-NSO), always refused to join the democratic (Orange) coalition. Plyushch continues to defend the scandalous February 2001 letter (released in the same month that Tymoshenko was arrested on trumped up corruption charges) that he co-signed as parliament speaker with President Kuchma and Prime Minister Yushchenko denouncing the opposition as "fascists."

Yushchenko never defended Tymoshenko while she was in prison, and the Yushchenko national democrats never supported Kuchma's impeachment, unlike Tymoshenko and the Socialists.

Yatsenyuk, leader of the Front for Change party, another virtual center-right party established from the top down in 2008, will unite the so-called Dear Friends in the 2012 parliamentary elections. Yatsenyuk placed fourth in the 2010 election with 7 percent of the vote but, unlike Serhiy Tihipko (who came third with 13 percent), he refused to join the Stability and Reforms coalition and the Azarov government.

Like Our Ukraine, the left were never fully committed to the opposition. The Communist Party (KPU) had joined with oligarchic parliamentary factions to vote no confidence in the Yushchenko government in April 2001. After 2004, the KPU continued its alliance with the oligarchs, joining the 2006-07 Yanukovych and 2010 Azarov coalitions and governments.

In 2003-04, the Socialist Party (SPU) and KPU cooperated with presidential-administration head Viktor Medvedchuk in preparing the constitutional reforms that parliament failed to approve in spring 2004. These were eventually adopted by parliament in December 2004, with only the Yulia Tymoshenko Bloc (BYuT) voting against them.

SPU leader Oleksandr Moroz and KPU leader Petro Symonenko did not support a united opposition candidate in the 2004 presidential elections, but instead put forward their own candidates. But Moroz backed Yushchenko in the two second rounds (in exchange for his support for constitutional reforms), while KPU voters backed Yanukovych.

What the opposition must do

Comparing the Kuchma era and the situation today, five conclusions can be drawn.

First, the opposition is weaker today than it was in the four years prior to the Orange Revolution. At the same time, Yanukovych's team is stronger than that of Kuchma.

Kuchma's personal authority and standing were irreparably damaged both at home, as reflected in the defeat of his For a United Ukraine bloc in the 2002 elections, and in the West, where he was shunned because of the Gongadze murder, a scandal over the illicit sale of four Kolchuga radar systems to Iraq, and other evidence the tapes made by presidential guard Mykola Melnychenko yielded of his abuse of office. In 2004, the opposition had just two presidential candidates (Yushchenko and Moroz), while in 2010 the former Orange camp had three times as many.

Second, Tymoshenko is the strongest component of the weaker opposition. But, unlike in the Kuchma era, Tymoshenko is not a parliament deputy, which undercuts her ability to function as opposition leader. She maybe also be less able to unite the opposition than was Yushchenko in 2004.

Third, Yushchenko remains unwaveringly obsessed with, and hostile to, Tymoshenko, unlike in 2001-04 when they joined forces and cooperated. The NU-NSO bloc is more divided today than Our Ukraine was under Kuchma. Meanwhile, the NU-NSO bloc's initial nine parties in 2007 have grown to 13, fracturing the center-right, which fielded multiple Orange candidates in 2010.

Fourth, the lack of a center-left component to the opposition makes it weaker. In 2000-03, the SPU, which then had approximately the same electoral support as the BYuT, was a strong supporter of the opposition.

It was SPU leader Moroz who made public to a shocked parliament in November 2000 the clandestine tape recordings that documented Kuchma's involvement in the murder of Gongadze. The SPU had earlier helped Melnychenko to flee from Ukraine to Prague.

Since 2006-07, the SPU has lost support because Moroz failed to step down as its leader after voters deserted the SPU following its July 2006 defection from the Orange coalition to the Party of Regions. Moroz finished third in the preceding three presidential elections, but only 11th in 2010.

That self-destruction of the SPU permitted the ideologically vacuous Volodymyr Lytvyn bloc to be elected to parliament in 2007 in its place. Following Yanukovych's election as president, the Lytvyn bloc deserted the democratic coalition and joined the pro-Yanukovych Stability and Reforms coalition, a U-turn that resembles the SPU's 2006 defection. The consequences for the Lytvyn bloc will be as defeating in the 2012 elections as for the SPU in 2007.

Fifth, in 2000-03 young people did not identify overwhelmingly with one single opposition force. It was only in 2004 that they became a crucial component of the Yushchenko campaign through the "yellow" and "black" wings of "Pora" (It's Time) and other youth NGOs. In other words, the generation born between when Soviet leader Mikhail Gorbachev came to power in 1985 and the disintegration of the USSR six years later emerged as "Generation Orange."

The Constitutional Court's recent ruling legalizing the new coalition effectively precludes early elections in the fall. The opposition therefore has two years to plan, mobilize, and develop new tactics and strategies before the next parliamentary elections in September 2012.


Today the situation is different. Disillusioned by five years of Yushchenko's presidency and infighting among the former Orange Revolution allies, many young Ukrainians have withdrawn from politics, while a minority have been attracted by the extreme right Svoboda (Freedom) Party led by Oleh Tyahnybok. The "Yellow" Pora wing evolved into another virtual center-right political party. It failed to enter parliament in 2006, but succeeded in 2007 as one of nine parties in NU-NSO.

The Constitutional Court's recent ruling legalizing the new coalition effectively precludes early elections in the fall. The opposition therefore has two years to plan, mobilize, and develop new tactics and strategies before the next parliamentary elections in September 2012.

The 2012 parliament will be very different from the two parliaments elected after the Orange Revolution in 2006 and 2007. In 2012, gone will be the KPU, the Lytvyn bloc, and mega-center-right blocs such as NU-NSO. In will be the Party of Regions and BYuT, competing again for first and second places, followed in third and fourth places by new liberal political forces (Yatsenyuk, Tihipko), with the nationalists (Yushchenko, Tyahnybok) possibly entering parliament in last place.

Taras Kuzio is a senior fellow of Ukrainian studies at the University of Toronto and editor of "Ukraine Analyst." The views expressed in this commentary are the author's own and do not necessarily reflect those of RFE/RL

Reporters Without Borders: Disturbing deterioration in press freedom situation since new president took over TOP
http://en.rsf.org/ukraine-disturbing-deterioration-in-press-15-04-2010,37027.html
April 15, 2010

Reporters Without Borders is dismayed by an alarming deterioration in the press freedom situation in Ukraine since the two-round presidential election on 17 January and 7 February, which was won by Viktor Yanukovych.

Despite the persistence of self-censorship, Ukraine had risen significantly in the Reporters Without Borders press freedom index in recent years, but the past three months have seen a return of intimidation and physical attacks on journalists and abuse of authority towards the media.

Reporters Without Borders voices its support for the open letter which 17 journalists working for privately-owned television station TVi have sent to President Yanukovych urging him to put a stop to interference in the media by the SBU, the country’s main security agency. TVi’s journalists complain of harassment by the SBU and accuse it of defending the personal and business interests of its director, A. Khoroshkovskiy.

The press freedom organisation is also concerned about an unexplained decision to disband the Commission for Establishing Freedom of Expression, which until now had been attached to the president’s office. It was dissolved by a decree posted on the president’s website. Yanukovych should explain this move and spell out his policy towards the media.

Reporters Without Borders urges the president to uphold freedom of the press, which is enshrined in Ukraine’s constitution and in various treaties and conventions that Ukraine has signed. He must change his approach to the media and restore the trend of the past few years towards greater media freedom.

Several cases of arrests and physical attacks on journalists have been reported in the past few days. In one case, Andriy Vey, the editor of the local daily Express, was arrested at his home in the western city of Lviv at 8 a.m. on 12 April by men in plain clothes claiming to be policemen and was taken to a local police station. When journalists from the newspaper went to the police station, showed their press cards and asked the reason for his arrest, policemen hit them and broke their cameras.

The fact that Vey was questioned for only seven minutes reinforced the suspicions of the newspaper’s staff that that the police were just harassing the newspaper because of its investigative reporting. When the newspaper’s lawyers asked the interior ministry on the evening of 12 April why the police had arrested Vey, the ministry replied that he had been arrested by tax department officials, not the police, because the newspaper had not paid its taxes. This was denied by the tax department, however. After receiving a delegation of Express journalists, the parliamentary commission for freedom of expression reportedly decided to propose creating a special parliamentary commission of enquiry to shed light on the case.

Reporters Without Borders is shocked by a physical attack on Borys Brahinskiy, a journalist who works for TV 9 Kanal in the eastern city of Dnipropetrovsk. Accosted by an unidentified youth near the TV station’s building at around 7:30 p.m. on 12 August, Brahinskiy was hit in the face, thrown to the ground and kicked repeatedly. The assailant, who appeared to have been waiting for Brahinskiy, made off after the attack without taking anything from him. Brahinskiy, who sustained multiple bruising and will be unable to work for about week, is convinced that the assault was linked to his work. “I don’t look for trouble but my programme is often tough and analyses events, and that clearly does not please everyone,” he said.

Two journalists, Ihor Myrishnychenko of the sports TV station Poverkhnost and Andriy Mokhnyk of the newspaper Svoboda, were arrested on 8 April while covering a news conference in the Kyiv exhibition centre. Myrishnychenko said he was escorted from the room immediately after asking a question, and was then bundled into a car by men with shaved heads and held until late in the evening. He and Mokhnyk denied allegations that they gone to the news conference with the aim of creating a disturbance and were acquitted when taken before a magistrate.

When reporter Serhi Andrushko of television station STB tried to put a question to Volodymyr Storozhenko, the head of the city of Kyiv ’s main housing department on 8 April, Storozhenko grabbed his microphone and threw it in a garbage can.

As well as TVi, the activities of two TV stations are also under threat:

Avtor-V, an independently-owned TV station based in the eastern city of Dniprodzerzhynsk, had to stop broadcasting after the municipal authorities decided to terminate the rental contract on its building six months early, at the end of July, in what the station’s director, Lyudmyla Kachanova, called an act of intimidation. Kachanova said the station has been regarded as a critic of the municipal administration ever since a new mayor was elected in March 2008. The new municipal authorities even referred to Avtor-V on several occasions as an “enemy.” The station has temporarily relocated to nearby Dnipropetrovsk in order to continue broadcasting and plans to file a complaint against the municipal authorities.

Local TV station Hlas has had to suspend broadcasting in Ilichevsk, a town in the southwestern province of Odessa, because of harassment by local authorities who had been criticised by the station, one of its journalists, Liana Tateyeva, said.

Former President Leonid Kravchuk's open letter to President Yanukovych TOP
http://zik.com.ua/en/news/2010/04/08/223981
April 08, 2010

Dear Viktor Fedorovych,

Soon Ukraine will mark the 20-th anniversary of its independence. This is a sufficient stretch of time to allow to make some conclusions. We have to admin that the Ukrainian powers that be have failed the expectations of Ukrainians for a better life. Today, Ukraine is at the crossroads amid an extremely grave political, social, economic and spiritual situation. Ukraine is among Europe's poorest countries with highly corrupt government, with wavering foreign policy course. It is divided along historical, political and ideological lines. The nation is not formed, same as the country?s political elite.

As regards our political leaders, in the conditions of Wild-West capitalism, brutal political practices, they have degraded, flouting the nation's interests and dreaming only about cushy seats and money. Ukraine is ruled today by immoral fat cats.

In this situation, Ukrainians are looking up to their president to take a responsible attitude and pursue the policy of reforms. We, the former presidents, cabinets, local governments are responsible for the present situation. However, some do not think so. They continue to blame Yulia Tymoshenko for all the misfortunes. It is a primitive explanation befitting those leaders who are not sure of their potential. Ukrainians will never fall for these explanations because such explanations have been used for years by all politicians and parties.

The profile Ukraine has today was formed by Leonid Kuchma who promoted the rule by fat cats and the clannish power. Society split up into the haves and the have-nots. The executive became a feeding trough for boot-licking officials. Viktor Yushchenko further complicated the situation burying the Ukrainian idea in his incessant power squabbles he initiated during his tenure. In other words, your predecessors have left you an entangled legacy. Now, new approaches are needed to find new ways of running the country. This is what any president should do at the start of his tenure. However, having analyzed your first steps in office, I have all the reasons to say that no radical changes have been initiated.

What you are doing now I have seen quite recently, save for the tough discipline and organization within your team. This enabled you to create, unheeding the Constitution, a ruling majority, a cabinet of your party insiders mixed with a small number of officials who were rewarded with posts for their services to your party.

You could have endorsed the much-needed democratic laws, budget and delivered on your campaign promises. Instead, you only talk reforms and the implementation of social benefits you have promised.

The ruling coalition have resorted to a different scenario: based on a smooth voting machine, the majority relies on the rule of the force, not the rule of the law. The majority refused to give the opposition chairmanship in certain committees (pursuant to the rules of procedure) and continue to threaten to use anti-constitutional means. Citing the "difficulties," the coalition has stepped on the unlawful way of doing business. Coalition leaders believe that the rule of the law can be replaced with political expediency. All this indicates that their activities are running counter to the development of democracy.

Given the strength of the majority, any bill can be rubberstamped and made legal by pocket judges. To become free, we must be slaves of the laws, Cicero wrote. Not slaves of our leaders, but slaves of the law.

We saw in 2003 how the Constitutional Court subserviently ruled that Leonid Kuchma had been president for only one term. The ruling was so good for Kuchma! Why should the Constitution Court consider the same issue it had considered in 2008 on how coalitions can be formed? Does the decision depend on who specifically the CC judges are?

Dear Viktor Fedorovych, you have so many problems to analyze. In my opinion, the president of Ukraine should give priority to the following key problems.

First and foremost, the president should keep an eye on how the Constitution and the laws are enforced. Be advised that in your team there are many who want Ukraine to remain the lawless and corrupt state it is now. Instead of being guided by democratic principles, these politicians engage in explaining why the Constitution and the laws should be circumvent. Certain members of your team are actively publicizing their own views, plans and intentions, forgetting that they should implement your agenda because you will be held accountable for realizing it.

To illustrate, VP Semynozhenko and Minister Tabachnyk have independently taken a decision to cancel mandatory entrance exams and tests in Ukrainian and allow them to be taken in Russian. Let me remind you that in civilized world the use of the state language is mandatory, with only the state, not officials, having the authority to change the procedure. If such a liberal interpretation of the Constitution continues, we will soon find ourselves faced with political persecutions. Who, for instance, ordered to arrest students of the Kyiv Shevchenko University, spurning Art. 34 of the Constitution and who was held accountable for this? You must say it loud and clear to Ukrainians whether the Constitution is still in force and who its guarantor is.

Yours respectfully,
Leonid Kravchuk

'Tushki' and the decline of Ukraine's representative democracy TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62429/
March 24, 2010-03-31

Andreas Umland

"Tushka" is the Russian word for the dead body of a small animal. During the last weeks, its plural form "tushki" has come into wide use, in Ukraine, as a metaphor for a number of former members of the parliamentary factions of the pro-Yushchenko party alliance Our Ukraine -- People's Self-Defense, and Bloc of Yulia Tymoshenko.

[...]

A less funny frame for the evaluation of this issue has recently emerged in the form of an aggressive debate around the constitutional adequateness of using tushki to legitimate Ukraine's new government. Here the argument evolves around Article 83 of the Constitution of Ukraine, and a related ruling of the Ukrainian Constitutional Court.

Both of these legal documents indicate that a coalition of factions can only be used to legitimate a government. Individual deputies not belonging to any faction can, in the critics interpretation, not be counted as members of such a coalition.

If that is indeed the case, the current Ukrainian government has no constitutional basis. The voting in of the Azarov government on March 11, would amount to a coup d'etat. There would be grounds to regard the actions of the new government as illegal.

[...]

During parliament's voting on the new government proposed by President Viktor Yanukovych, Prime Minister Azarov received 242 votes and his cabinet 240 votes. Does that mean that everything's ok? Not quite, and the reason is Ukraine's electoral system.

First, Ukraine's political regime, like that of all existing democracies, is a representative and not a "true" democracy. "Democracy" means rule by the people. But, in fact, it's not the people who approve laws and governments in today's democratic states, including Ukraine.

[...]

Second, in Ukraine, these deputies are elected within a purely proportional electoral system with, closed party lists. This is obviously not an ideal solution -- but no democratic electoral system is perfect in terms of converting electoral support into congruent parliamentary representation.

Third, Ukraine's electoral system means that Ukrainians do not elect individual deputies. No parliamentarian as such, as a person, can claim to represent the people's will. She or he is only in so far representative of certain voters as she or he acts within the framework of the party or bloc within which she or he had been elected to parliament.

[...]

Fourth, it follows that deputies elected on a ticket of one particular party or bloc may voice individual opinions, but cannot leave that party or bloc between elections. ...

Deputies have no direct mandate, but are assigned to their roles in legislature indirectly. They receive their popular mandate from the initial party or bloc that has received this or that political support, in the last parliamentary elections. The moment they leave the faction based on their party or bloc, their popular mandate vanishes. Without that mandate, they have no reason to remain in parliament. And certainly they have no right to support a fraction that is directly opposed to the one that brought them into the house of power, in the first place. To do so, would be a flagrant violation of the voters' will.

In conclusion, Ukraine is now less democratic than it was before March 11 -- the date the tushki put the Party of Regions in government. With their change of allegiance the tushki have grossly misrepresented the preferences of the Ukrainian voters, as expressed in the 2007 parliamentary elections.

[...]

When elections are inconsequential for the distribution of power in the state, that state is no longer a democracy. Or, to put it another way: If elections are inconsequential for government formation -- why conduct them at all?

One hopes that Ukraine's Constitutional Court will soon correct this situation -- before Ukraine becomes downgraded in democracy ratings such as the Freedom House's. In the worst case, the European Parliament could recall its recent announcement concerning Ukraine's EU membership perspective. If Ukraine does not fulfill even the most elementary Copenhagen Criteria, there will be no reason to regard Ukraine as a country that should have a European future.

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62429/

Judges mock justice with their useless or corrupt rulings TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/63477/
April 08, 2010

Taras Kuzio

Ukraine's judicial system and rule of law have not emerged from the Viktor Yushchenko era in very good shape, with Ukrainian lawyers and international monitoring organizations noting a sharp rise in corruption among judges and prosecutors in the last five years. The prosecutor general's office has become a graveyard for criminal cases, a redundant institution where criminal cases go to linger, stagnate and then be buried and forgotten.

Surveys of Ukrainian lawyers have found they feel that instances of political interference in their work have increased exponentially during the last five years, probably as an outcome of political instability, crises and in-fighting among the elite. As political elites jostled one another for power, they pressured judges and prosecutors to produce favorable outcomes. We all remember political interference by both sides in the Constitutional Court in the spring 2007 political crisis, after Yushchenko disbanded parliament.

A clear instance of political interference is this week's decision by the Constitutional Court to overturn its 2008 ruling on parliamentary factions by giving the go-ahead for coalitions to be formed by factions and individual parliamentary deputies. The notorious political decision is reminiscent of the court's 2003 ruling that ex-President Leonid Kuchma could be a candidate in the 2004 elections as he was serving his "first" term.

This week's ruling will discredit the Constitutional Court further and drive a nail into its coffin. The decision will be seen as blatantly political both in Ukraine and in Europe and Washington, ahead of President Viktor Yanukovych's April 12 visit. The ruling could well turn out to put Ukraine on a slippery slope towards authoritarianism and, therefore, political instability.

In addition, there has been very little accomplished in the important field of protecting foreign investors, despite rhetoric by all political leaders about making Ukraine friendly for overseas investment. In the last two years the World Bank has ranked Georgia three times better than Ukraine in protecting foreign investors. In terms of ease in doing business and starting up a business, the World Bank ranks Georgia 7-10 times better than Ukraine.

What went wrong in Ukraine? And why the dissimilarity with Georgia following each of the democratic revolutions, which took place within one year of each other in 2003-2004. The answer is that Georgia elected a leader who has political will and who operates in a system where his policies can be enforced.

Nevertheless, Ukraine is not all doom and gloom and, as ex-President Leonid Kuchma once famously wrote. Ukraine is not Russia -- at least for now. Ukraine's judicial system is down but not yet out (see my earlier opinion in the Feb. 18 Kyiv Post, "Corporate raids show state failing business").

In 2009, Steven Chepa, Norstone Financial Corporation's president and chief executive officer, lost a $12 million investment in a corporate raid on his wood processing factory, Starwood Zakarpattia. For more than a year, Norstone has fought the attempted takeover through Ukraine's court system. Results have been positive.

Well, mostly. As Americans and Canadians would say, "You can't make this stuff up:" a low-level state official in Vinnytsia has set himself above the courts of Kyiv and Trans-Carpathia. Disregard for the law has reached astounding proportions.

As Chepa said: "As astonishing as it is that private security guards are capable of intimidating the police to the point where they would rather withdraw than enforce the law, it is absolutely incredible that a district registrar would dare to disobey instructions issued by the Kyiv Administrative Court of Appeal."

Two court rulings -- issued by the Kyiv Administrative Court of Appeal's Judge Saprykina on Jan. 6 and March 3 -- made it necessary for the government registrar to register ownership of Starwood Zakarpattia with Norstone. In 2009, the corporate raiders were able to exert sufficient influence to have Starwood Zakarpattia registered as their property in the hope of asset stripping the factory and thus appropriating Norstone's multi-million dollar investment.

A third court ruling -- this by the Trans-Carpathian administrative court and dated March 17 -- also supports Norstone's case that it was the victim of an illegal corporate raid and calls for the re-registration of Starwood Zakarpattia where it rightfully belongs. Three court rulings should be sufficient to enforce the matter; or so Norstone thought.

It would seem that under the Ukrainian system the same office that knowingly registered Starwood Zakarpattia illegally with the corporate raiders is now required to re-register Starwood Zakarpattia with its rightful owners. This is like asking the fox who stole the chicken to give it back. Is it merely coincidence that the registry office is Vinnytsia, home turf for the corporate raiders?

The registry's bureaucrats have refused to abide by three court rulings, placing themselves above the rule of law. This is legal anarchy! Bureaucrats have no basis on which to refuse to abide by iron-clad court rulings -- especially when they come in threes.

It is simply unimaginable that a notary in a European or North American democracy could refuse to abide by a court ruling. The consequences would be a fine, immediate dismissal, or even jail.

The actions of the Vinnytsia notary make a mockery of Ukraine's judicial system. Indeed, what is the point of court rulings if they cannot be enforced?

The Vinnytsia notary is effectively blocking the re-opening of the Starwood Zakarpattia factory, depriving an economically depressed region (Trans-Carpathia) that is part of a country (Ukraine) that, alongside Latvia and Hungary, experienced some of the worst effects of the global financial crisis.

When up and running, Starwood Zakarpattia will employ 100 Trans-Carpathians: one small but significant step in helping Ukraine emerge from its severe economic downturn.

Chepa expressed his shock at the actions of the notary in undermining Ukrainian justice in a letter sent to Mykhailo Brodsky, the new head of the State Committee on Regulatory Politics and Enterprises. Andriy Portnov, newly appointed deputy head of the presidential administration with responsibility for legal reforms, should also be made aware of the legal quagmire that Ukraine's legal system has sunk into.

Foreign investment and capital are crucial for the modernization of Ukraine's economy and vital for economically depressed regions such as Transcarpathia. That is why preventing corporate raiding of foreign investors should be a priority for Brodsky and Portnov.

Taras Kuzio is a senior fellow in the chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto and editor of the bi-monthly Ukraine Analyst. He can be reached tkuzio@rogers.com.

Ukraine needs accountability for human rights violations TOP

http://www.amnesty.org/en/news-and-updates/report/ukraine-needs-accountability-human-rights-violations-2010-04-14
14 April 2010

Amnesty International has called on newly-elected President Viktor Yanukovych and his government to ensure accountability for human rights abuses by bringing the country's laws and practices into line with international standards.

Put deeds before words: Deliver human rights for Ukraine, an Amnesty International briefing addressing President Viktor Yanukovych, contains recommendations on how to protect people in Ukraine from torture and other ill-treatment in police custody, from racial discrimination, and how to protect the rights of refugees and asylum-seekers.

"The new authorities in Kyiv must not squander the progress in the protection of human rights that Ukraine has made over the last 20 years," said Nicola Duckworth, Senior Director at Amnesty International.

"Statements in support of human rights are commendable. They must be backed up by deeds – by impartial and thorough investigations into all allegations of human rights violations, by bringing those responsible to account and by providing redress for the victims."

Amnesty International has carried out substantive research in Ukraine on human rights violations, and will measure the performance of the new government on whether it takes decisive action to tackle the issues outlined above.

In the five years since its last report on torture and ill-treatment in police detention in Ukraine, Amnesty International has noted that these practices persist, fostered by a climate of impunity as police continue to rely on extracting confessions and fail to respect the presumption of innocence.

Procedures for investigating allegations of torture and other ill-treatment fall short of European standards of impartiality and independence, and few prosecutors bring charges against police officers for torture.

"Ukraine's new government must establish, as a matter of priority, an independent police complaints mechanism. It must also allow independent, regular and unannounced visits to all places of detention as a reliable deterrent against torture or other ill-treatment," Nicola Duckworth said.

Racially motivated crimes are all too often prosecuted as ordinary crimes, most commonly as "hooliganism". This policy hides the scale of the problem and prevents the government from analyzing and tackling racial discrimination.

Racism is part of police culture in Ukraine too. Anyone who looks "different" is vulnerable to document checks by the police, which may be followed by arbitrary detention, ill-treatment, extortion of money.

Migrants, refugees and asylum-seekers often fall victim to these human rights violations by the police, and the situation is compounded by an asylum system that fails to protect the right of asylum-seekers to seek international protection.

Ukraine fails to fulfil its obligations under international human rights law and asylum-seekers are at risk of being forcibly returned to countries where they can face torture or other ill-treatment or persecution.

It is not only that an extremely low number of asylum applications are ever successful in Ukraine – 0.7 per cent in 2007 and 5.7 per cent in 2008 – but the authorities have repeatedly forcibly returned asylum-seekers and even recognized refugees to countries where they are at risk of serious human rights violations.

Amnesty International has recommended concrete steps to ensure respect for human rights, including to record and monitor all incidents of racially motivated crimes across Ukraine, to establish a functioning and fair asylum system and to set up an independent agency to investigate all allegations of human rights violations by the police

Stepan Bandera: a divisive national icon TOP
http://www.opendemocracy.net/print/50549

Roman Kabachiy

Summary

Viktor Yushchenko has left his successor a ticking time bomb. His name is Stepan Bandera. Should Yanukovych strip him of the official status of hero, which he has been accorded?

From the moment President Yushchenko realised that he was not going to be elected for a second term, he started using the tactics of his political "father" and predecessor, Leonid Kuchma. These could be described as "the worse, the better" or, in Kuchma's words, "Let's see how Ukraine fares without Kuchma". ...

...Coal baron Yukhym Zvyahilsky, one of the most corrupt prime ministers, was given the honour, as were Mikhailo Zubets, a member of parliament who changed sides politically 7 times; Oleksiy, the father of Petr Poroshenko, godfather of Yushchenko's son, and Tatyana Zasukha, one of the biggest agricultural landowners in the Kyiv region. At the time of writing there are 245 Heroes of Ukraine, 27 of which received the honour posthumously.

Stepan Bandera, leader of the Organisation of Ukrainian Nationalists, also received it posthumously: he was murdered by KGB agent Bohdan Stashinskiy in Munich in 1959. His award was received by his grandson, also Stepan, a Ukrainian journalist with Canadian citizenship. Other posthumous awards include General Roman Shukhevych of the Ukrainian Insurgent Army, Soviet Ukrainian novelist Oles Honchar and the dissident poet Vasyl Stus.

[...]

Will Yanukovych listen to the complaints of his fellow-countrymen from the east? We shall soon see. The "dethroning" of Bandera is provisionally planned for 9 May, (Soviet) Victory Day. Bandera's grandson said in an interview with the Polish paper Rzeczpospolita that there are no precedents for a president annulling such decisions by his predecessors. Vitaliy Moroz, a political analyst from Kyiv, predicts that Yanukovych will not risk a negative decision, as his advisers will recommend he stays well clear of this dangerous territory.

Ukrainian nationalists demonstrate for a free Ukraine in an unknown Ukrainian town in 1941Why does the figure of Bandera provoke such violent reactions in Ukraine and abroad? In Spanish bandera means flame and he was a legend in his lifetime for thousands of Ukrainian freedom fighters. After the Organisation of Ukrainian Nationalists was formed 1929 and when the UIA was fighting the Germans and the Soviets in 1940-50s, Bandera's name was on everyone's lips. This remained true until after his death on 15 October 1959, which was preceded by his arrest and imprisonment in Sachsenhausen concentration camp.

Bandera's significance for Ukrainians was illustrated by the TV show "Great Ukrainians" on the popular channel Inter. Only by dint of mass mobile texting organised by Party of the Regions supporters was Bandera dislodged from 1st to 3rd place. TV viewers' votes for Bandera did at least look genuine, unlike the several thousand texts sent from several dozen mobile phones for the Kyiv prince Yaroslav the Wise and the Soviet doctor Mykola Amosov. Ukraine's usual no 1 hero Taras Shevchenko suffered the same fate: he was pushed into 4th place.

On the other hand, Moscow, Berlin and Warsaw have demonised the image of Bandera -- both in his lifetime and after his death. Moscow found it convenient to portray him as a cruel Fascist "hanger-on", merciless towards civilians and to the Soviet bureaucrats who had come to establish Communist rule in Galicia and Volynhia. Hitler's Berlin made strenuous efforts to see a "banderist" in every right-thinking Ukrainian, so as to destroy them and have untrammelled access to Ukraine's resources during the Occupation.

During communist times Warsaw kept quiet about the excesses of the Ukrainian nationalists towards the Poles in Volhynia in 1943. Popular anger was redirected on to those banderist units which were operating in ethnic Ukrainian parts of post-war Poland. So it was that for Poles Bandera became a negative icon. Today Poland sees the Bandera movement as a localised anti-Polish struggle in Volhynia, rather than a battle for Ukrainian independence from the Soviet Union and Poland too.

When Viktor Yushchenko signed the Bandera edict he wasn't thinking about opinions in Moscow and Warsaw. Some people think that he was trying to frighten voters in the east and south with the spectre of his rival Yulia Tymoshenko's nationalism. Although, as Vitaliy Moroz says, "in the east the negative Tymoshenko brand is more powerful than Bandera. The voters have too short a political memory to connect a historical figure with a current politician."

Monument to Bandera in the Western Ukrainian town of Ivanovo-FrankivskWhat next? If the new Ukrainian president even thinks of stripping him of his title, this will only strengthen the popularity of the martyred Bandera. 1 January 2009 was the 100th anniversary of Bandera's birth. Suddenly, just as Lenin's statues had peppered the Soviet Union, statues of Bandera started appearing all over west Ukraine. If Yanukovych dishonours the memory of Bandera, there is likely to be a new epidemic of statues in the west, while those in the centre and east could be vandalised.

At the suggestion of the Polish delegation headed by Jerzy Buzek, the European Parliament has proposed that on the day of Yanukovych's inauguration as president, Ukraine should strip Bandera of his honour on the grounds that it's un-european. At the same time the European Parliament has confirmed Ukraine's right to advance its own candidacy for membership of the EU.

Symon Petliura [was] the ataman or leader of the Ukrainian National Republic, which existed from 1917-20. If the new president were really interested in reconciliation between the east and west, even with Russia and Poland, he would leave Bandera in peace and look at promoting Symon Petliura. He was born in Poltava and was the ataman or leader of the Ukrainian National Republic, which existed from 1917-20. At one point Petliura was working in Moscow and that is where he embarked on his political life. As ataman during the Civil War he entered into an alliance with the army of Jozef Pilsudski, who agreed to help him get the Dnieper region of Ukraine back from the Soviets, but without success. Petliura was shot (probably by a Soviet Secret Service agent) in Paris in 1926. Unlike Bandera, Petliura has a street named after him in Kyiv. In Soviet times the street was called Comintern Street.

Is Yanukovych going to grasp the tortured logic of Ukrainian national identity? He's got 5 years.

Complete article:
http://www.opendemocracy.net/print/50549

Сергій Мельничук: «Сурми грають – кличуть до бою!» TOP
Розгортаючи мою книгу, можна спостерегти наступне: документи майже кожної сторінки свідчать про цілеспрямовану і методичну дискримінацію українців за мовною ознакою вже владою незалежної України. Останнє дасть можливість кожному читачеві, зсилаючись на документи в книзі, аргументовано вимагати негайного припинення дискримінації українців за мовною ознакою; притягнення до відповідальності осіб, з вини яких відбувається ця злочинна дискримінація, та висунення вимог компенсації на розвиток української мови й літератури

Упродож трьох років правозахисник української мови Сергій Мельничук, відомий у діаспорі з публікацій в українських ЗМІ, не тільки протистоїть проросійським шовіністичним силам, але й докладає максимум зусиль до відродження української самобутності. Думаю, що коли б на кожну область набралося зі сотню таких одержимих і безкомпромісних борців за українську Україну, то національна ідея приживалася б і на державному рівні, й у душах пересічних громадян. І ніколи не наступили б нинішні тривожні часи: прихід до влади донецьких кримінально-олігархічних сил, орієнтованих на совкове минуле в центрі з імперською Москвою. А навпаки: відбувалося б устійнення демократії, непохитний і прискорений рух України до ЄС і НАТО і, врешті, повернення зрусифікованих українців до своїх пранаціональних коренів. Саме про перемогу над собою, головно - проросійськими силами піде мова в наступному інтерв`ю.

- Пане Сергію, ви стали виразником, а, може, й своєрідним символом боротьби свідомих українців за повернення питомих прав титульній нації України. Серед чисельних друзів і не менш чисельних недругів ви стали відомою, а навіть пошанованою особистістю. Чи не важко вам нести такий «неспокійний» баґаж?

- Розказувати про незручності образу «білої ворони», яка розпочала відстоювати своє конституційне і природне право на всебічне функціонування і розвиток української мови в окупованому Луганську, думаю, немає сенсу. Бо більшість читачів, якщо не розуміють, то, принаймні, здогадуються про життєвий дискомфорт, який неминуче супроводжує будь-яку визвольну боротьбу будь-якої форми. І чим гостріша боротьба – тим більше дискомфорту.

На мої вимоги спілкуватися державною мовою, а не іноземною російською, дільничний міліціонер так висловив своє обурення (2008р.): «Ти што, будєш мнє указивать на каком язике с тобой разґоварівать?». Моя відповідь: «Буду», - викликала в нього саркастичну посмішку. Нині цей міліціонер розмовляє зі мною виключно українською, а навіть сказав таке: «Сергію Андрійовичу, завдяки вашій наполегливості, я вивчив українську мову. Але ж вона мені так важко дається, то ви, будь ласка, будьте поблажливі до моєї недосконалої української».


Головне в цій боротьбі: зараз мої дії по захисту своїх національних прав дво-трьох річної давності більшістю населення України, а навіть у Луганську, розцінюються як позитив людини, що стала на захист своїх конституційних прав. І ніяк не вибрики якогось дивака, як це сприймалося два-три роки тому. А мине ще деякий час і моя сьогоднішня правозахисна діяльність, яка потребує особистої жертовності, перетвориться на буденність, як, зрештою, в усіх демократичних країнах, де панує верховенство права, а не деспотія влади. І це надає мені наснаги для боротьби.

- Триває ваша боротьба з українофобами розмаїтих мастей, які позасідали в усіх урядових структурах, правоохоронних органах, судах, прокуратурі України, передовсім у Луганську. Продовжується ваша битва за повновартісне функціонування української мови у всіх сферах державного життя України. Отже про ваші здобутки, а то й суттєві перемоги.

- Здобутків і перемог багато. Якщо про все писати, то не вистачить газетної площі, щоби вмістити весь цей матеріал. Тому я стисло розповім про свої осяги в боротьбі з «правоохоронними» структурами України, які порушують Конституцію України у сфері застосування української мови як державної. Працівники цих структур, заплющуючи очі на різні зловживання в ешелонах влади, по суті намагаються блокувати розбудову України як національної держави, сприяючи сепаратистським настроям на сході й півдні України.

За моїми чотирма позовами, поданими на структури прокуратури Луганська, які порушують Конституцію України щодо використання української мови як державної, Луганський окружний адміністративний суд (2008р.) визнав протиправними відповіді прокуратури, надіслані мені російською мовою.

Утім, стисло продовжу про знакові, як на мій погляд, позитивні зміни.

На мої вимоги спілкуватися державною мовою, а не іноземною російською, дільничний міліціонер так висловив своє обурення (2008р.): «Ти што, будєш мнє указивать на каком язике с тобой разґоварівать?». Моя відповідь: «Буду», - викликала в нього саркастичну посмішку. Нині цей міліціонер розмовляє зі мною виключно українською, а навіть сказав таке: «Сергію Андрійовичу, завдяки вашій наполегливості, я вивчив українську мову. Але ж вона мені так важко дається, то ви, будь ласка, будьте поблажливі до моєї недосконалої української».

Розказуючи про свої здобутки і перемоги, варто згадати про постійну й активну підтримку мене й моєї діяльності Світовим Конгресом Українців (далі СКУ). Якби не реальна підтримка СКУ, то невідомо, чи зміг би я зараз давати це інтерв’ю. Та і, взагалі, чи був би я ще живий? Навіть така авторитетна міжнародна організація як СКУ, змушена не один рік надсилати офіційні звернення до вищих посадовців України, щоб зупинити, а точніше послабити чиновницький тиск на мене, запобігти провокаціям правоохоронних органів у симбіозі зі своєю кримінальною аґентурою.


У зв’язку з хуліганськими провокаціями проти мене (2009р.) мені довелося зателефонувати до міліції, де дівчина відповіла мені російською мовою. Я запитав: «Чому при здійсненні своїх службових обов`язків вона не користується українською мовою як державною»? Згадана особа відповіла зневажливим тоном: «Я і так панімаю». Наступного дня я звернувся до суду з позовом про порушення цим відділком міліції порядку застосування державної мови, який встановлено Конституцією України. У 2010 р. Луганський окружний адміністративний суд своєю постановою задовольнив головні вимоги мого позову: 1) визнав протиправними дії луганської міліції; 2) зобов’язав луганську міліцію України забезпечити дотримання Конституції України у сфері застосування української мови як державної. А сьогодні працівники «правоохоронних» органів Луганська спілкуються зі мною виключно українською мовою.

За моїм позовом на Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (СНУ ім. В. Даля), де я вчився на юридичному факультеті, 2006р., відбулося судове слухання у Жовтневому районному суді, на якому визнано протиправним викладання російською мовою. Цим самим суд зобов’язав СНУ ім. Даля особисто мені викладати дисципліни українською мовою.

Незабаром навколо судового рішення розгорілися всілякі пристрасті. Мені довелося витримати психологічний тиск, а навіть фізичну розправу, порушення проти мене кримінальної справи за сфабрикованими звинуваченнями в нанесенні тілесних ушкоджень середньої тяжкості Арсену Клінчаєву, депутатові Луганської міської ради від Партії регіонів, цькування мене в проросійській пресі, а також виключення з університету. Наперекір усьому в 2009 р. я знову вступив до СНУ ім. В. Даля, вже за спеціальністю політологія. Зараз викладання здійснюється, принаймні для мене, українською мовою.

Нещодавно один з викладачів категорично відмовився читати лекцію українською мовою. Я звернувся до прокуратури: «Прошу вжити відповідні заходи до відновлення в роботі СНУ ім. В.Даля встановленого Конституцією України порядку застосування мов, відновити мої порушені конституційні права, а також вирішити питання відповідальності осіб, з вини яких відбуваються зазначені правопорушення».

У контексті останніх змін, які зайшли в Міністерстві освіти й науки України, хочеться звернути увагу на протиправний характер постанови віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань В.Семиноженка щодо складання вступних тестів до вузів тією мовою, якою навчалися абітурієнти. Відповідно до ч. 4 ст. 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України, а не забаганками міністерського чиновника.

Розказуючи про свої здобутки і перемоги, варто згадати про постійну й активну підтримку мене й моєї діяльності Світовим Конгресом Українців (далі СКУ). Якби не реальна підтримка СКУ, то невідомо, чи зміг би я зараз давати це інтерв’ю. Та і, взагалі, чи був би я ще живий? Навіть така авторитетна міжнародна організація як СКУ, змушена не один рік надсилати офіційні звернення до вищих посадовців України, щоб зупинити, а точніше послабити чиновницький тиск на мене, запобігти провокаціям правоохоронних органів у симбіозі зі своєю кримінальною аґентурою. А от об’єктивного розгляду, порушених проти мене двох кримінальних справ, які шостий рік висять гільйотиною наді мною, СКУ не вдається домогтися від мафіозної влади України. Бо при об’єктивному розглядові необхідно буде притягнути до кримінальної відповідальності немало посадовців досудових органів, які сфабрикували проти мене кримінальні справи.

- Коли й яка може бути розв`язка «кримінальної справи» Сергія Мельничука? Чи менше афішується міський депутут від Партії реґіонів А.Клінчаєв, що у громадському місці над вами вчинив фізичну розправу?

- Хочу уточнити: те, що ви називаєте фізичною розправою Клінчаєва наді мною, це - не точне формулювання. Бо для фізичної розправи можна знайти краще місце, ніж телестудія. Скоріш за все, «ідеологи» Партії регіонів, маючи хибну інформацію про мене як про обмежену, кримінального типу особу, колишнього боксера, на мене нацькували наче гарматне м’ясо Клінчаєва. Сподіваючись, що на удар Клінчаєва кулаком мені в обличчя, я, якщо не приб’ю Клінчаєва, то, принаймні, нанесу йому серйозні тілесні ушкодження, таким чином дискредитую всю свою багаторічну діяльність. Усі дальші події після нападу Клінчаєва на мене розвивалися за запланованим сценарієм: шпиталізація Клінчаєва, хоча із запізненням, бо в нього не було тілесних ушкоджень; автоматичне порушення кримінальної справи проти мене без наявності підстав для цього; миттєва реакція луганської проросійської преси на побиття мене тощо.

Саме те, що на удар Клінчаєва я не став відповідати, а, стримуючи свої емоції, викликав міліцію та швидку допомогу, спрямувало розвиток подій не по запланованому сценарію. Саме це змусило досудове слідство при порушенні кримінальної справи проти мене вдатися до грубого порушення процесуальних норм українського законодавства при проведенні досудового слідства за звинуваченням мене у нанесенні начебто Клінчаєву тілесних ушкоджень середньої тяжкості. А простіше кажучи, фальсифікувати справу. Саме тому суд тричі повертав мою так звану кримінальну справу на дорозслідування, оскільки зазначені правопорушення не могли вигулькнути в суді.

Коли і яка може бути розв’язка даної справи? Я думаю, що ніхто не може спрогнозувати, чим закінчиться ця справа, оскільки в Україні – життя без правил.

Щодо публічності Клінчаєва, то останнім часом я в постійному цейтноті, мені ніколи слідкувати за діяльністю таких провокаторів як Клінчаєв.

- Чи комфортніше живеться свідомим українцям у зрусифікованих областях України? Що потрібно, щоб зденаціоналізовані українці поверталися до своїх прадавніх коренів?

- Думаю, говорити нині про якийсь комфорт для свідомих українців у російськомовних областях, це - недоречно. У свідомих українців заледве вистачає енерґії для принципового повсякденного спілкування рідною мовою у російськомовному середовищі. З мого контактування з громадськими і партійними діячами загальноукраїнського рівня можу зробити наступний висновок: більшість цих діячів не усвідомлюють, в якому морально-психологічному дискомфорті живеться національно свідомим українцям у зрусифікованих областях України. Для випробування національних переконань керівного складу українських організацій, я би запропонував окремим персоналіям хоча б декілька місяців пожити в Луганську чи Донецьку. Не один з них, думаю, у своєму повсякденному побуті заговорив би російською.

Яким чином повернути зрусифікованих українців до своїх прадавніх коренів? Гадаю, ніхто не дасть вичерпної відповіді. Виглядає, що всі раціональні засоби для подолання зденаціоналізованого стану українців уже давно прораховано нашими недругами, ними вжито всі попереджувальні заходи, щоб не сталося повернення українців до своїх прадавніх коренів. Враховуючи те, що людську душу не можна розгадати, я прихожу до висновку: лише завдяки діям, що визначаються не раціональним мисленням, а на екзистенційно інтуїтивному рівні, які на перший погляд суперечать здоровому глузду, можна викликати емоційне пробудження українців до відновлення національної свідомості.

- Чи можна очікувати від проросійських сил на чолі з новим керманичем України В.Януковичем масових переслідувань українських патріотів?

- Оскільки Ви ставите питання про проросійські сили, то воно вбачає однозначну відповідь: неодмінно. Бо, за своєю природою, російська імперія ніколи не змириться з відокремленням від неї України. Але слід пам’ятати, що з людьми поводяться так, як вони це дозволяють.

- Розкажіть, будь ласка, про вашу участь у проводі Української республіканської партії, патріотичному молодіжному русі.

- Нині в Українській республіканській партії відбувається перебудова внутрішньої партійної структури: зміна статуту, керівних органів та пошук нових методів партійної діяльності, оскільки старі себе вичерпали.

З мого контактування з громадськими і партійними діячами загальноукраїнського рівня можу зробити наступний висновок: більшість цих діячів не усвідомлюють, в якому морально-психологічному дискомфорті живеться національно свідомим українцям у зрусифікованих областях України. Для випробування національних переконань керівного складу українських організацій, я би запропонував окремим персоналіям хоча б декілька місяців пожити в Луганську чи Донецьку. Не один з них, думаю, у своєму повсякденному побуті заговорив би російською.


Активно займатися на Луганщині молодіжним рухом мені перешкоджають місцеві можновладці, які, по суті, контролюють діяльність українських організацій, створюючи неможливі умови для тієї праці, яка виходить за дозволені ними межі. Це - поспівати, потанцювати, поскаржитися один одному про тяжку долю…. А, коли діяльність українців, м’яко кажучи, створює незручності для місцевого мафіозного клану, то одразу використовуються репресивні важелі для повернення неслухняних «на своє місце». Тому мені приходиться більше працювати з молоддю Києва, ніж Луганська.

Заснована в червні 2008 року молодіжна ініціатива «Час українського», в яку увійшло одинадцять молодіжних організацій - Молодіжних рух, Студентське братство, Пласт, СУМ, МНК, Молода просвіта, Зарево тощо, тимчасово втратила свою дієвість. Активізація «Часу українського», можливо, розпочнеться з початком літа, при тім – за конкретних умов.

- У 2007 році ви отримали престижну премію ім. Олекси Гірника, що, гадаю, є важливою віхою вашого життя. Дещо про це вручення.

31 березня 2007 року в приміщенні Київського будинку вчителя мені вручили премію ім. Олекси Гірника. Лауреатами цієї премії також стали: завідувач сектором суспільно-гуманітарної освіти Інституту інноваційних технологій України Неоніла Шинкарук, письменник Валерій Тарасов (Крим), заступник директора Київського літературно-меморіального музею ім. М.Рильського Ніла Підпала та ін.

Довідка: Премію ім. Олекси Гірника, українського патріота, який вчинив акт самоспалення на Чернечій горі (Канів) на знак протесту проти русифікації України, присуджують за значний внесок в українське національне відродження, значні успіхи в національно-патріотичному вихованні молоді й дітей шкільного віку, прищеплення молодшому поколінню великої поваги до рідної мови.

- Із друку виходить ваша перша ластівка-книга під назвою «Моя боротьба за мову або Документальне висвітлення методів «історичного складання» російськомовного населення України» (Київ, 284 стор.). Як, на вашу думку, прореаґують в Україні на видрук вашої книги? Що цією книгою ви хочете донести до українського читача?

Книга «Моя боротьба за мову» ще не надрукована, видавництво зобов’язалося видати її до 12 квітня. Вона містить збірку документів і публікацій, пов’язаних із моєю правозахисною діяльністю щодо розвитку й повновартісного функціонування української мови як державної. Скажу, що саме держава обмежує права українців на всебічний розвиток і функціонування української мови в Україні. Цікавим є той факт, що обмеження в мовній царині чи то в підсовєтській, чи то в незалежній Україні мали б каратися як кримінальний злочин.

У книзі висвітлено злочинні методи «історичного складання» російськомовного населення України. Погляд у минуле, а точніше у двадцяте століття, дає можливість констатувати наступне: цими методами були голодомори, репресії тощо супроти корінного населення. Отже совєтська влада зачищала Україну від українців, звільняючи наші території для їхнього заселення росіянами. Згідно з Конвенцією ООН 1948 року така діяльність кваліфікується як геноцид.

Саме про це необхідно найголосніше заявляти, зсилаючись на відповідні документи, а не просто безперервно бідкатись. Розгортаючи мою книгу, можна спостерегти наступне: документи майже кожної сторінки свідчать про цілеспрямовану і методичну дискримінацію українців за мовною ознакою вже владою незалежної України. Останнє дасть можливість кожному читачеві, зсилаючись на документи в книзі, аргументовано вимагати негайного припинення дискримінації українців за мовною ознакою; притягнення до відповідальності осіб, з вини яких відбувається ця злочинна дискримінація, та висунення вимог компенсації на розвиток української мови й літератури.

Після запланованих у деяких містах України презентацій «Моєї боротьби за мову», планується видати друге, доповнене видання моєї книги. До неї долучатиметься також електронний диск, на якому будуть: електронний варіант книги, відеозаписи з презентацій книги та з моєю участю в теле-, радіопередачах на «180 хвилинах» Луганської обласної телекомпанії ІРТА, «Часу українського» Луганського обласного радіомовлення.

Книга «Моя боротьба за мову» друкується коштом Асоціації дослідників діючого етногеноциду української нації. Ця Асоціація знаходиться в стадії офіційного реєстрування; мета її діяльності – документальне висвітлення триваючого етногеноциду української нації. З цією метою заплановано видати серію книжок під назвою: «Право на мову». Моя книга – перша з цієї серії. Наступною планується видати книгу ше одного правозахисника української мови Анатолія Ільченка з Миколаєва, де буде вміщено документи з його боротьби в судах проти мовної дискримінації українців.

- Прошу розказати про ваші найближчі плани.

- Головне: успішно продовжити навчання в СНУ ім. В.Даля. Оскільки моє повернення до університету, з якого мене виключили за відстоювання права на здобуття освіти українською мовою, має принципове значення не лише для мене, але й для багатьох українців. Особливо - для молоді та студентства, у контексті підняття національної свідомості й гідності українців.

Враховуючи те, що зараз я студіюю за контрактом, то багато енерґії й часу мені необхідно затратити, щоб здобути необхідні кошти для оплати за навчання.

Роздумуючи над моїми планами, згадалася народна приказка: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Утім, я навіть не знаю, чим маю поділитися, щоб не розсмішити читачів. Бо плани у мене, як у справжнього Наполеона. Скажу про найближчу перспективу: навчання в університеті, презентація книги, підготовка другого доповненого видання книги, праця в Асоціації дослідників діючого етногеноциду української нації (Мені пропонують очолити цю асоціацію, але не можу, оскільки голова цієї асоціації, я вважаю, повинен жити в Києві.), пошук зацікавлених осіб і ресурсів для активізації молодіжної ініціативи «Час українського». Це - основні напрямки моєї найближчої діяльності. Наскільки мені це вдасться – покаже час.

Зі зміною влади в Україні настали часи випробувань українців на міцність. Моя концепція шодо цього така: «Слабких труднощі і поразки ламають, а сильних зміцнюють». З кожним днем я набираюся досвіду для боротьби за українство, розширяю коло моїх однодумців, з кожним днем моя діяльність стає ефективнішою, в якій нарощую гостроту і напористість своїх дій.

Можна багато чого ще розповісти, але як кажуть: «Сурми грають - кличуть до бою!».

Інтерв`ю опрацювала Марта Онуфрів

Відкритий лист Президенту України Януковичу В.Ф. TOP
Лідери коаліції вважають, що закон, якщо дуже хочеться, можна замінити політичною доцільністю. На прикладах формування коаліції у Верховній Радій, розподілу парламентських комітетів між коаліцією і опозицією можна зробити висновок, що початок діяльності нової влади є загрозливим для розвитку демократії.


http://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4bbb554072894/
06.04.2010

Шановний Вікторе Федоровичу!

Незабаром Україна буде відзначати 20-річчя своєї незалежності. Час достатній, щоб робити узагальнення, підводити підсумки.

2010 рік – рік приходу до української влади Вас і Вашої команди. І тому сьогоднішній і завтрашній день України доцільно розглядати в органічному взаємозв'язку з двадцятилітньою історією держави, визначати Вашу участь у розв'язанні політичних, економічних і духовних проблем суспільства на новому етапі життя.

Загальний висновок полягає в тому, що Україна відбулася, є державою. Та проблем більше, ніж досягнень.

Слід визнати, що українська влада за ці роки не забезпечила сподівань свого народу на краще життя. Україна сьогодні на політичному роздоріжжі, в надзвичайно складному політичному, соціально-економічному і духовному стані.

Перший президент України, голова Громадського форуму "Об'єднаймо Україну" Леонід Кравчук
Вона є однією з найбідніших країн Європи з корумпованою владою. З невизначеним зовнішньополітичним курсом. Розділена за багатьма ознаками: історичними, політичними, світоглядними. У нас ще несформована нація, відсутня справжня українська еліта.

Що стосується політичної еліти, то за роки незалежності в умовах дикого капіталізму, брутальної політичної боротьби за владу вона деградувала, здрібніла, інтереси українського народу визначає крізь посадові крісла і гроші.

Щоб стати вільними, ми повинні бути рабами законів, – писав ще Ціцерон. Не рабами вождів, а законів.


Між народом, його інтересами та політичною елітою, що розбагатіла за короткий час і за допомогою влади, виник майновий та моральний вододіл, який розширюється.

Сьогодні Україною править олігархічно-аморальна еліта. В цій надзвичайно складній ситуації люди дивляться на Вас і думають, яку ж позицію займете Ви, яку політику будете проводити?

Бо всі ми, президенти, Уряди, місцеві органи влади несемо за таку ситуацію відповідальність. Правда, дехто іншої думки. В усьому, мовляв, винна Ю.В.Тимошенко. Це примітивне пояснення, позиція ображених і невдоволених, невпевнених в собі лідерів. Народ цьому ніколи не повірить, бо знає, що це політичні ігри, які ведуться в Україні роками і всіма лідерами та політичними партіями.

Суть проблеми, на мою думку, в іншому.

Змінюється влада, до управління Україною приходять нові люди, а філософія будівництва держави, шляхи і методи вирішення політичних і соціально-економічних проблем залишаються незмінними.

Образ тієї України, яку ми маємо зараз, сформував Л.Д.Кучма. При ньому утвердився олігархічний капітал та кланова влада. Суспільство розділилось на багатих і бідних. Влада обросла підлабузниками.

В.А.Ющенко лише ускладнив все, що міг, засипавши попелом від владної боротьби українську національну ідею і той політичний курс, який формував п'ять років.

Тобто, Ваші далекі та близькі попередники залишили Вам досить складну спадщину. Здавалося б все ясно і зрозуміло. Потрібно впроваджувати нові підходи, шукати нові шляхи управління країною.

І це, як правило, президент робить на початку своєї каденції.

Та, проаналізувавши перші кроки Вашої діяльності, маю всі підстави сказати, що кардинально нічого не змінюється.

Те, що Ви робите зараз я не так давно уже бачив, окрім, правда, організованості та дисципліни всередині команди. Що дало можливість швидко створити більшість, не дуже переймаючись вимогами Конституції, сформувати уряд партійців-однодумців із незначним прошарком посадовців, які одержали крісла за надану регіоналам допомогу. Затверджена за такою ж схемою влада на місцях.

Можна діяти, приймати потрібні демократичні закони, бюджет, виконувати обіцяне під час президентських виборів. Замість цього знову обіцянки проведення реформ, виконання соціальних стандартів.

Та коаліція вдалася до іншого сценарію: спираючись на машину голосування, лідери більшості вважають за можливе застосовувати замість закону права закон сили. Вони відмовляються перерозподіляти парламентські комітети відповідно до регламенту, виконувати інші вимоги законів, загрожують антизаконними кроками. Тобто, коаліція, прикриваючись складнощами життя, стає на протизаконний шлях діяльності.

Лідери коаліції вважають, що закон, якщо дуже хочеться, можна замінити політичною доцільністю. На прикладах формування коаліції у Верховній Радій, розподілу парламентських комітетів між коаліцією і опозицією можна зробити висновок, що початок діяльності нової влади є загрозливим для розвитку демократії. Звичайно, при такій кількості парламентських "штиків" за буд-яке рішення при бажанні можна проголосувати і зробити його при рабській психології суддів конституційно легітимним. Щоб стати вільними, ми повинні бути рабами законів, – писав ще Ціцерон. Не рабами вождів, а законів.

Ми уже бачили, як Конституційний Суд в 2003 році вирішив, що президент Л.Д.Кучма був президентом не два терміни, а лише один. Так було потрібно президентові.

Хіба від складу Конституційного Суду залежить зміст прийнятих рішень? Чого ж тоді вдруге розглядається питання щодо конституційності коаліції. Адже в 2008 році Конституційний Суд дав однозначну відповідь на це питання.

Шановний Вікторе Федоровичу! Вам є над чим подумати, що аналізувати. І чуже, і своє.

Та особливу увагу президент України повинен приділяти, на мою думку, таким ключовим питанням.

Народ повинен захищати закон як захисні мури своєї фортеці, – говорили древні мислителі.


Найперше, це постійно тримати в центрі уваги, як в країні виконується Конституція і закони. Потрібно враховувати, що у Вашій команді є чимало людей, які хочуть, щоб Україна і надалі йшла по шляху беззаконня, вседозволеності та корупції. Замість того, щоб на демократичних засадах управляти країною, вони вчаться пояснювати, чому необхідно відступати від Конституції та законів.

У них розвивається смак вирішувати через коліно складні державні проблеми, не рахуватися з ситуацією, нехтувати законні вимоги, в т.ч. і опозиції. Нічого спільного з демократією це не має.

Що ж далі? Йти вперед протоптаною, але хибною дорогою, чи ставати на шлях дотримання закону.

Зараз, на початку каденції у Вас ще є згуртована і слухняна команда, є надія і віра людей, які стомилися від політичної колотнечі. Можна розпочинати зміни. Президент має необхідні повноваження, щоб зорієнтувати команду в бік добра і відповідальності і повести Україну по шляху демократії та реформ.

Так окремі члени Вашої команди захоплені своїми посадами, активно оприлюднюють свої погляди, плани, наміри, нерідко забуваючи, що мають виконувати Вашу програму, бо перед історією відповідальність несете Ви. Про них і зараз мало хто знає, а через досить короткий час забудуть зовсім.

Тому не можна допустити, щоб і надалі утверджувались і розвивались правовий нігілізм, нехтування нормами законів. Народ повинен захищати закон як захисні мури своєї фортеці, – говорили древні мислителі.

Якщо ж послухати представників парламентської більшості, то коаліція не має наміру дотримуватись Конституції та Регламенту, бо для цього, кажуть, немає часу, потрібно долати кризу піднімати економіку і т.п.

Це і є дуже небезпечна філософія вседозволеності, згортання демократії.

Ще одна небезпечна тенденція утверджується в управлінні державою, коли державні чиновники визначають чи є обов'язковими до виконання норми Конституції.

Ну скажімо, віце-прем'єр п.Семиноженко і міністр п.Табачник самі прийняли рішення, що українська державна мова є не обов'язковою, а добровільною і тепер державні іспити та тести можна буде складати будь-якою мовою. Хочу нагадати, що в цивілізованому світі застосування державної мови є обов'язковим, і тільки держава, а не чиновник має повноваження на застосування інших норм. Політичне зловживання цією темою, загравання з громадянами під виглядом порушення їх прав неприпустимо.

Якщо і надалі буде таке "вільне" ставлення до Конституції України, то ми можемо дуже швидко опинитися в умовах вільного політичного переслідування. Як перший президент України, один із авторів чинної Конституції я хочу знати, хто дав директиву застосовувати силу до студентів Київського національного університету, нехтуючи ст.34 Конституції України, хто поніс за такі дії відповідальність?

Якщо ж послухати представників парламентської більшості, то коаліція не має наміру дотримуватись Конституції та Регламенту, бо для цього, кажуть, немає часу, потрібно долати кризу піднімати економіку і т.п.


Потрібно, щоб Ви, пане президенте, сказали українському народові, чи діє нинішня Конституція і хто є її гарантом.

Не можна під приводом наведення порядку в державі (а це дійсно необхідно) порушувати Основний Закон України, утверджувати в суспільстві вседозволеність і беззаконня.

Це небезпечний шлях. На ньому дуже легко і швидко можна спалити волю і демократію.

Друга проблема охоплює світоглядні питання, торкається людського фактору.

Кожна держава стоїть на міцному політико-ідеологічному, духовному фундаменті. А весь державний апарат суворо дотримується законів, норм і принципів, закладених в цьому фундаменті. Глава держави забезпечує, щоб було саме так. Це аксіома кожної демократичної держави. Тому такі країни розвиваються, а люди живуть пристойно.

Ваші ж чиновники нас переконують, що можна мати будь-які світоглядні погляди, навіть антинародні і обіймати високі державні посади.

Прикро, що правляча коаліція бере таку філософію чиновників на озброєння і захищає їх позицію.

Хоч народ думає інакше і чекає Вашого слова. Ви не можете не бачити, що розкол України – це реальність і роблять його люди, перш за все посадовці, політичні сили, які не хочуть розуміти делікатностей та складностей стосунків між народом і владою.

Як перший президент України, один із авторів чинної Конституції я хочу знати, хто дав директиву застосовувати силу до студентів Київського національного університету, нехтуючи ст.34 Конституції України, хто поніс за такі дії відповідальність?


Якщо в кадровій політиці не має чистоти, якщо склад команди сформований не за світоглядними, професійними ознаками, а за меркантильними принципами, коли посади стають платою за послуги, то чекати від такої команди чітких і передбачуваних дій дуже важко.

На мою думку, внутрішні переконання і службові повноваження державного чиновника, його політичні та професійні знання – це єдине ціле. Переконання – це не "метка", яку можна здерти, як з носової хустинки. Переконання – це людина.

За склад і дії команди персональну відповідальність несете Ви. До речі, Ви самі про це заявили.

Всі ми різні і за освітою, і за культурою. Вчилися у різних університетах, проходили кожен свою життєву школу.

Та у кожному із нас, як писав О.С.Пушкін повинен бути "доступен чести клич". Без цього "ученость" з точки зору людяності не має ніякої суспільної ваги.

Не можу в цьому зв'язку не торкнутися ще одного питання, а саме підлабузництва, яке почало набирати обертів. Петро І писав: якщо хтось тобі лиже підошви, причави його ногою, перш, ніж він почне кусатись. Варто подумати над цими мудрими словами. Підстави є.

Дуже важливе президентське завдання – формування зовнішнього політичного курсу держави.

Чи має сьогодні Україна визначений і схвалений суспільством політичний курс? Ні, не має.

Ми, в залежності від влади, йдемо то на Захід, то на Схід, то в СНД, то в Євросоюз.

Так і зараз. На словах ми рухаємось до Європи. Але якось цікаво – через Росію, через ЄЕП, Митний Союз і т.п.

Загальновідомо, що це не можливо. Може це така своєрідна багатовекторність, може це і є зміст того моста, яким ми повинні стати між Росією та Європою?

Від нездійсненних фантазій в зовнішній політиці слід переходити до сучасних реалій, визначити реальну участь України в системі європейської безпеки, прийняти врешті-решт основи внутрішньої та зовнішньої політики держави, як передбачено Конституцією.

Бо все, що ми робили до цього не можна назвати серйозною зовнішньою політикою, яка відповідає корінним інтересам українського народу.

"Той, хто правильно вказує на мої помилки – мій вчитель, той, хто правильно підмічає мої правильні дії – мій друг, той, хто підлабузник – мій ворог".


Зрозуміло, що всі проблеми держави і ті, що порушив я, потрібно вирішувати в органічному взаємозв'язку з перетвореннями в економіці, в судово-правовій системі, з реформами в усіх сегментах життя. Та це проблеми в основному уряду.

Повірте, пане президенте, моєму досвіду: час плине швидко і, якщо Ви не скористаєтесь позитивними стартовими можливостями, то він почне працювати проти Вас. А тоді здійснювати щось радикальне і глибоке буде дуже складно.

Шановний Вікторе Федоровичу!

Пишу про наболіле, як людина, що закладала основи незалежності, демократії прав і свобод громадян.

Пишу, керуючись китайською мудрістю: "Той, хто правильно вказує на мої помилки – мій вчитель, той, хто правильно підмічає мої правильні дії – мій друг, той, хто підлабузник – мій ворог".

Зичу Вам, Вікторе Федоровичу, всіляких гараздів!

З повагою
Л.М.Кравчук

"Репортери без кордонів" просять Януковича не утискати свободу слова TOP
http://pravda.com.ua/news/2010/04/16/4939836/
16 квітня 2010

Міжнародна організація "Репортери без кордонів" занепокоєна погіршенням свободи слова в Україні після приходу до влади президента Віктора Януковича.

Про це йдеться у прес-релізі організації, повідомляє УНІАН.

"В останні три місяці відбулось серйозне повернення до залякування та фізичних нападів на журналістів, а також перевищення повноважень щодо мас-медіа", - зазначається у прес-релізі.

"Репортери без кордонів" висловлюють свою підтримку відкритому листу, надісланому 17-ма журналістами телекомпанії ТВі до Януковича з вимогою припинити втручання у роботу мас-медіа з боку СБУ.

Міжнародна організація також стурбована необґрунтованим рішенням ліквідувати Національну комісію з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при президенті.

"Пан Янукович повинен пояснити цей крок і сформулювати свою політику стосовно мас-медіа", - зазначається у прес-релізі.

"Репортери без кордонів" закликають президента підтримувати свободу слова, яка передбачена українською Конституцією та численними договорами і конвенціями, підписаними Україною.

"Президент повинен змінити своє ставлення до медіа і відновити тенденцію кількох останніх років щодо зростання свободи слова", - йдеться у прес-релізі.

Як зазначають "Репортери без кордонів", за останні дні в Україні було зафіксовано декілька випадків арештів і нападів на журналістів.

Зокрема, організація вказує на випадок з газетою "Експрес", а також на інцидент під час прес-конференції в Українському домі з журналістами Ігорем Мірошниченком та Андрієм Мохником із газети "Свобода", а також знімальною групою "Нового каналу".

Крім того, "Репортери без кордонів" шоковані фізичним нападом на журналіста "9 каналу" Дніпропетровська Бориса Брагінського, якого побив невідомий біля приміщення телеканалу 12 квітня.

Також організація нагадує, що 8 квітня, коли кореспондент телеканалу СТБ Сергій Андрушко спробував поставити запитання чиновнику КМДА Володимиру Стороженку, той вирвав у нього мікрофон і викинув у смітник.

Політична корупція в Україні TOP
* Політична корупція в Україні: особливості, масштаби, шляхи протидії

* Корупція політична і бюрократична: позиції фахівців

* Експертна і громадська думка про політичну корупцію в Україні: опитування Центру Разумкова

Вищі владні інститути не виявили достатньої політичної волі для протидії поширенню політичної корупції, гірше того — в багатьох випадках їх представники стали ініціаторами чи учасниками політично корупційних схем. Зі свого боку, громадянське суспільство в Україні ще не досягло того рівня зрілості, за якого воно могло б стати на перешкоді розвитку цих тенденцій. За таких умов, існує ймовірність поширення політичної корупції на всю систему політичних і владних відносин, що створює реальну загрозу національній безпеці.

Тому, порушуючи таку «чутливу», але суспільно значиму проблему, Центр Разумкова та експерти — представники державних інституцій, неурядових організацій, міжнародних структур, — які долучилися до виконання проекту, сподіваються, що матеріали журналу сприятимуть активізації фахових і громадських дискусій з пошуку шляхів її розв’язання.

Цілий аналіз тут:
http://www.uceps.org/ukr/journal.php

Президент Янукович загрожує українській демократії TOP
http://www.globalpost.com/dispatch/worldview/100410/yanukovych-ukraine-democracy

Тарас Кузьо

Якщо Обама зустрінеться з Януковичем, їм слід обговорити важливість проблеми демократії для співпраці США та України.

Новообраний український Президент Віктор Янукович перебуває у Вашингтоні для участі в саміті з питань ядерної безпеки, сподіваючись зустрітися з президентом Бараком Обамою. Якщо зустріч відбудеться, Януковичу потрібно нагадати про важливість демократичних цінностей для відносин США та України.

У 2008 році Сполучені Штати та Україна підписали Хартію про стратегічне партнерство, що передбачала співробітництво у сфері безпеки, енергетики, демократії та економіки. Президент Янукович підтримує продовження співпраці у межах Хартії, проте його внутрішня політика уже після 40 днів перебування на посаді вказує на його відмову від демократичних та економічних перетворень.

Виступаючи на конференції, присвяченій Україні, в Університеті ім. Джорджа Вашингтона цього тижня, Пол Д’Аньєрі з Університету Флориди сказав, що не бачить обнадійливих сигналів щодо демократії в Україні: «Чи відбудуться вільні та чесні вибори у 2015 році? Поки що рано про це говорити, але сигнали, які надходять, не вселяють надію. Уже можна стверджувати, що Янукович намагається ліквідувати політичну конкуренцію в Україні, і наразі лишається відкритим питання про те, чи зможе яка-небудь політична сила зупинити його».

Зустріч президентів під час проведення саміту з ядерної безпеки повинна бути використана Вашингтоном для обговорення п’яти важливих сфер, які загрожують подальшій співпраці США з Україною. Першою є неприйнятна тенденція з боку команди Януковича відмовлятися від демократичних набутків України. Лише за чотири дні до свого прибуття на територію США Янукович сконструював відверто політичне рішення Конституційного Суду.

Політична корупція, яка відтепер винагороджується, без сумніву є найбільшою загрозою для української демократії. Лідер опозиції Юлія Тимошенко попередила, що рішення Суду «благословило корупцію» і «створило магістральні перспективи для корумпованих дій депутатів українського парламенту».

Рішення суду легітимізувало правлячу коаліцію, дозволивши фракція та депутатам, які вийшли із своїх фракцій, приєднуватися до коаліції. Це рішення суперечить попередньому рішенню Суду, яке дозволило формувати коаліцію лише фракціям, та йде урозріз із сутністю української пропорційної виборчої системи, відповідно до якої виборці обирають партії, а не індивідуальних депутатів.

По-друге, президентська коаліція відклала час проведення місцевих виборів, що мали відбутися у травні, на невизначений термін та внесла до парламенту законопроект, який позбавляє киян права обирати мера.

Загрози свободі засобів масової інформації, одному з найбільших демократичних досягнень України, ростуть із кожним днем.

Втручання Голови Служби Безпеки України та медіа-магната Сергія Хорошковського у процес надання телевізійних ліцензій призвело до масових протестів з боку журналістів. Деякі з них були заарештовані та зазнали переслідувань з боку міліції.

Нетерпимість до опозиції проявляється в арештах та брутальному поводженні з протестувальниками. Проти Тимошенко планують відкрити кримінальну справу, пов’язану нібито з її фінансовими махінаціями під час перебування на посаді голови уряду.

По-третє, призначення Миколи Азарова Прем’єр-Міністром поставило хрест на будь-яких перспективах економічних реформ. Виступаючи в Рутгерському університеті, Олександр Мотиль відзначив, що Прем’єр-Міністр є «синонімом до урядової корупції, руйнівних податкових ставок та ворожого ставлення до малого бізнесу».

По-четверте, уряд Азарова – єдиний із 15 урядів за часів незалежності України, що не має у своєму складі жодної жінки. Як Янукович, так і Азаров не раз робили безсоромні шовіністичні заяви з приводу того, що місце жінки на кухні, чи того, що жінки нездатні працювати понад норму робочого дня, як того вимагає економічна криза. Британська газета «Guardian» назвала Азарова «неандертальцем» за його сексистські заяви.

По-п’яте, кадрова політика Президента повернула на владні позиції в правоохоронних органах, органах безпеки та розвідки корумпованих олігархів, опонентів реформ та носіїв нео-радянських та антиамериканських поглядів. Багато з них уникнули правосуддя після фальсифікації виборів п’ять років тому, знайшовши притулок в Росії або уклавши кулуарні угоди про отримання імунітету з Президентом Ющенком.

Повернення цих осіб до керівних посад в органах безпеки відкрило канали для впливу Росії на український державний апарат національної безпеки та зовнішньополітичні орієнтації країни і суттєво знизило перспективи збереження інтенсивної співпраці у галузі безпеки з НАТО та США. Ця співпраця давала значні вигоди Україні, сприявши проведенню військових реформ та приносячи прибуток через військово-промисловий комплекс.

Україна стала демократичною країною п’ять років тому внаслідок найбільшого масового протесту в Європі з часів Другої світової війни, під час якого кожен п’ятий українець взяв участь у так званій «Помаранчевій революції». Тоді Верховний Суд скасував результати сфальсифікованих виборів, які привели Януковича до влади, та призначив перевибори, на яких переміг тодішній лідер опозиції Віктор Ющенко.

Протягом наступних п’яти років американські консультанти Рік Дейвіс і Пол Манафорт працювали над покращенням іміджу Януковича шляхом реформування партійних з’їдів та виборчих кампаній за американським зразком. Зміна іміджу Дейвісом і Манафортом призвела до того, що під час виборів 2010 року багато західних газет зображали Януковича «новонародженим демократом».

Проте після менш ніж двох місяців перебування Януковича при владі його «новий» імідж поступово зношується і виявляється практично тим самим, що й старий імідж, носієм якого він був п’ять років тому.

Коли Янукович намагався прийти до влади недемократичним шляхом п’ять років тому, він спровокував 17-денний ненасильницький вуличний карнавал, відомий як «Помаранчева революція». Якщо Президент Янукович зробить другу спробу ліквідувати українську демократію, він знову зіткнеться із масовими протестами – проте цього разу іншого типу. Насильницьке повалення режиму в Киргизстані має стати сигналом для США, що політика Януковича не зможе забезпечити стабільність в Україні.

Тарас Кузьо є старшим науковим співробітником на кафедрі українських студій Торонтського університету та редактором видання «Ukraine Analyst»

Ігор Пукшин: Конституційний Суд помилився, і це надто серйозно TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-371580.html
09.04.2010

Про критичний рівень заангажованості судової системи в Україні не говорив лише лінивий. Це явище вже увійшло у народну творчість, породивши афоризми на зразок злого побажання «щоб тобі довелося шукати справедливості у Печерському суді». …

[…]

Помилка перша. Частина 6 статті 83 чинної Конституції України після рішення від 17 вересня 2008 року (яким було дано тлумачення цієї статті Основного Закону) не зазнавала жодних змін – ані за змістом, ані бодай за орфографією. Тому немає жодних причин для її повторного тлумачення. Тобто відсутні підстави для тлумачення Конституційним Судом цієї норми, оскільки він раніше вже приймав вичерпне рішення, як її вірно трактувати.

Таким чином, якщо Суд вважає своє перше рішення з цього питання помилковим, то потрібно юридично врегулювати можливість його перегляду – через зміни до закону про КС та зміну його регламенту. Така процедура передбачена, наприклад, у сусідній Росії, де Конституційний Суд може переглядати свої ж рішення, що, насправді, є логічним, адже життєві обставини змінюються вкрай динамічно.

[…]

Хоча у випадку з легітимністю коаліції у ВРУ навіть поява можливості переглядати попередні рішення не змогла б виправити ситуацію. Бо у цій справі суд припустився ще кількох суттєвих помилок
Помилка друга. Конституційний Суд тлумачив норму Основного Закону, виходячи із норми Регламенту Верховної Ради, а не виходячи із змісту норми самої Конституції. Іншими словами, Суд не тлумачив норму Конституції, а просто легалізував норму Регламенту на начебто її відповідність Основному Закону. Хоча тут варто було б чітко роз’яснити застосовані в Конституції дефініції «за результатами виборів», «на основі узгодження політичних позицій», «більшість народних депутатів». Тобто ті визначення, які мають розкрити суть порядку формування більшості.

Крім того, вказана стаття Основного Закону не регулює права і обов’язки окремого депутата, на що зараз звертають особливу увагу ті, хто намагається надати бездоганності вердикту КС. Тому посилатися на неї, щонайменше, некоректно з юридичної точки зору.

Помилка третя. Суд мав зважити, що Регламент, хоч і затверджений законом, не може змінювати норму Конституції. Тобто, розглядаючи цю справу, Суд мав вийти за межі подання, або долучити до нього інші суміжні подання щодо цього питання.

Варто нагадати, що Регламент сам собою є процедурним нормативним актом, який покликаний врегулювати діяльність Верховної Ради як одного з інститутів влади. І не більше. Звичайно, у ньому можуть мати місце норми, які об’єктивно залишилися поза безпосереднім конституційним регулюванням, тобто ті, що деталізують окремі аспекти роботи парламенту. Але ці норми не можуть виходити за межі, які задані Основним Законом, тим більше підміняти його норми.

[…]

Особисто я, як громадянин і як юрист, не є прихильником пропорційної виборчої системи із закритими списками, яка наділяє фракції більшими повноваженнями, ніж окремих депутатів. Але є Конституція, яка встановила цю систему, і її приписів повинні дотримуватися усі, а, насамперед, судді Конституційного Суду.

Помилка четверта. Резолютивна частина рішення Конституційного Суду не відповідає мотивувальній, тобто рішення не випливає з наведених обґрунтувань. Простіше кажучи, втрачено причинно-наслідковий зв’язок.

Це майже те саме, якби людину засудили до позбавлення волі на 5 чи 10 років, і в мотивувальній частині вироку не вказали: за який злочин, коли він був вчинений, за яких обставин тощо.

Помилка п’ята. У мотивувальній частині Суд посилається на свої ж рішення, які були винесені до січня 2006 року, тобто до вступу в силу змін до Конституції України. Йдеться про рішення від 07.07.1998 року та від 03.12.1998 року, в яких прописується роль Верховної Ради.

Таким чином, ці рішення не тільки застарілі, але й не дають підстав на їхній основі робити будь-які висновки при розгляді нинішнього питання.

Помилка шоста. За суддівською професійною лексикою, мотивувальна частина рішення Конституційного Суду «не тримається купи». Є набір тез, які між собою логічно не в’яжуться, є мішанина абстрактних фраз, і відірване від них остаточне рішення.

Така кількість помилок у одному рішенні для суддівського корпусу найвищого рівня, якими за визначенням мають бути судді Конституційного Суду, є «двійкою» усій судовій системі України. Іншими словами, вірус Печерського суду поширюється і прогресує, і протистояти йому, як виявилося, вже не може навіть Конституційний Суд. А без незалежного та неупередженого органу, який стежить за дотриманням Конституції, перспектива розвитку Української держави як демократичної та правової викликає дуже серйозні занепокоєння.

Ціла стаття:
http://www.unian.net/ukr/news/news-371580.html
 
Політологи вважають, що Янукович намагається узурпувати владу, однак путінської керованої демократії не буде через брак інтелекту і ресурсів TOP
http://www.politdumka.kiev.ua/interview/283-yanukovych-uzurpation.html
Четвер, 08 квітня 2010

Віктор Небоженко: Основний план донецьких політиків було сформувати «донецьку» виконавчу вертикаль, чи «донецьку» опричнину, яка б регулювала діяльність життя країни від надто тонких культурологічних функцій і завершуючи грубими фінансовими потоками. Але виявилося через кілька тижнів, що це не так просто. Головний донецький актор Азаров зазвичай вміє виконувати завдання, якщо в його руках є податкова, митниця, Мінфін і ще бажано Нацбанк. Але Янукович не дав йому цього. Люди, призначені Януковичем на ці посади зобов'язані Януковичу, але нічим не зобов'язані Азарову. В такій ситуації з одного боку донецькі з'явилися буквально у всіх сферах життя політики країни, з іншого боку їм не вдалося на ключові пости розставити найбільш важливих своїх політиків. Це пов'язано з тим, що крім донецьких, які є традиційними споживачами газу на своїх фабриках і заводах, там ще є спекулянти газу, які через «РосУкренерго» зацікавлені у подорожчанні газу. І це фундаментальний політекономічний конфлікт, як би сказав Маркс, між спекулянтами, які зацікавлені у тому, аби Україна дорого платила Росії за газ і між споживачами газу. Наразі виграли ті «напівдонецькі», які пов'язані з «РосУкренерго», котрі й захопили найбільш солодкі пости. В цій ситуації вся тяжкість критики лягає на Януковича, що він донецьких розставляє по всій країні і не дає дихати іншим фінансово-промисловим групам і регіональним політикам. З іншого боку донецьким не вдалося провести жорстку вертикаль від президента до останнього міліціонера і глав райадміністрацій. Надто багато людей брало участь у боротьбі Януковича за владу і тому він мусить віддавати борги. Це перше. Якщо донецьким вдасться вправитися з єдиною виконавчою вертикаллю і підпорядкувати собі і силовиків, і Конституційний Суд, і місцеві органи влади і все, що поруч з владою, доведеться дати відповідь на питання – заради чого це все? Для дерибану? Якщо лише для цього, то це банально і дуже погано завершиться, ще гірше, ніж у Киргизії. Якщо у них є якась благородна мета, як вони розповідають, то у них немає ані часу, ані бажання знайти цю благородну мету і врешті здібностей, аби її реалізувати Таким чином ми маємо дві проблеми- серед донецьких є маса політиків, які захоплюють владу з дозволу Януковича, але не представляють при цьому єдину донецьку вертикаль. З іншого боку колосальна концентрація влади донецькими не забезпечена серйозною загальнонаціональною метою. І це проблема передовсім тих, хто захопив цю владу. Це безумовно буде сильно відбиватися на політичному майбутньому країни. З Януковичем у людей надії немає. Якщо Янукович її не знайде, то це погано закінчиться для країни. Є інша проблема також –професійність команди. Принцип непрофесійності закладається як тіньова непублічна реформа, яка стосується культури, ЗМІ, силовиків і таке інше. Ну навіщо призначати вихідця з Палестини, Лівану чи з якихось інших Східних країн на найтонші сфери діяльності країни –в управління засобами масової інформації? Це робиться для того, аби запровадити принцип непрофесійності, показати журналістам, редакторам, менеджерам, сценаристам те, що як би вони не старалися працювати, як би вони талановито це не робили, все це буде викинуто, проігноровано, коли до влади приходять люди, котрі відпрацювали, чи купили посаду, а не пройшли за професійними ознаками. Сам по собі цей дивний чоловічок з Лівану може дуже хороший,симпатичний. Може він розказує гарно анекдоти, але цей принцип підбору кадрів руйнує параметри, критерії професійності і способи творення кар'єри. Те ж саме стосується міністра освіти. Тепер ніхто з викладачів не знає, що буде з освітою і хто туди може прийти ще через 5 років. Партія регіонів у цьому сенсі є носієм руйнівних тенденцій. Зараз є ознаки авторитаризму. Янукович не розуміє, що час не грає на користь України. Якщо Захід визнав Януковича президентом, то це зовсім не означає, що Захід сприйме авторитаризм в Україні. Тоді йому доведеться за все відповісти.

Всі інтерв'ю та опитування
http://www.politdumka.kiev.ua/interview/283-yanukovych-uzurpation.html

ЄС ризикує втратити Україну TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-371566.html
09.04.2010

Андреас Умланд

[…]

Першим хибним кроком був вибір часу для прийняття резолюції Європейського парламенту 25 лютого 2010 року, яка схвалила перспективу членства в ЄС для України. Саме по собі це рішення поза всяким сумнівом стало кроком у правильному напрямі на тлі попередньої політики «поменше обіцянок Україні».

Але важко розуміти, чому воно було прийнято не перед, а після президентських виборів в Україні. У життєвих інтересах як країн-членів ЄС, так і його інституцій було б надіслати такий важливий сигнал українському народу та його елітам перед змаганням між прозахідною Юлею Тимошенко і проросійським Віктором Януковичем.

Якби рішення ЄС було прийняте перед першим туром виборів, скажімо, в листопаді 2009 року, воно могло реструктуризувати українські внутрішньополітичні дискусії. Це, можливо, зробило б імовірність поразки Юлії Тимошенко (яка сама собі виробила імідж найпалкішого проєвропейського політика України) на президентських виборах нижчою або навіть нульовою.

[…]

Нібито чи то більшість, чи то всі посли дали панові Януковичу «зелену вулицю» за умови, що він попросив би Конституційний Суд залагодити проблему законності. З точки зору Заходу, питання може здатися виключно судовим. Але Україна – ще не є консолідованою демократією з глибоко проникаючою владою закону.

Пізніше суд розглянув справу на користь пана Януковича. Це дивно, оскільки той самий суд у своєму рішенні від 17 вересня2008 року дотримувався протилежної точки зору і сказав, що індивідуальні члени парламенту не можуть брати участь у створенні урядової коаліції. Зважаючи на це попереднє рішення, нинішній уряд виглядає не лише нелегітимним, але й незаконним.

[…]

26 березня делегація Європарламенту на чолі з румунським лівоцентристом Адріаном Северином, професором права, зустрілася з Президентом Януковичем в Києві. Пан Северин – віце-голова Соціалістичної групи в законодавчому органі ЄС, другої за величиною фракції. Згідно з релізом про зустріч, виданим прес-службою Президента України, пан Северин говорив панові Януковичу: "ми сподіваємося, що Конституційний Суд підтвердить законність утворення цієї коаліції".

Західні спостерігачі і відвідувачі повинні розуміти, що для багатьох українських політиків головне політичне питання все ще полягає не в тому, що є законним, а в тому, чи це може бути зроблене і чи зійде зроблене з рук.

Європейські партнери Україниc повинні дати зрозуміти, що стабільний уряд є, звичайно, цінністю, але що стабільність а-ля Путін [авторитарний прем`єр-міністр Росії] є неприйнятною, якщо Україна хоче зберегти свою перспективу членства в ЄС.

[З англійської переклав Микола Писарчук]

Ціла стаття:
http://www.unian.net/ukr/news/news-371566.html

Провокаторів захищає антинародна влада TOP

Міліція на варті українофобів


Відео: http://vimeo.com/10777863

З 8 по 10 квітня цього року кияни і гості столиці України, всі, хто проходив чи проїжджав Хрещатиком, були здивовані великою кількістю міліції довкола Українського дому та ще й трьох великих автобусів поруч, вщерть  заповнених спецназівцями. Ніяких звичних банерних оголошень коло Українського дому не було. Це створювало інтригу і зацікавлені громадяни почали шукати в Інтернеті відповіді на запитання, що ж таке незвичайне відбуватиметься в Українському домі? Не можна було знайти точної інформації і в Інтернеті. Невеличкі оголошення біля українського дому, польського костелу та на дошці оголошень біля польського посольства говорили, що з 8 по 10 квітня кияни і гості столиці побачать фотовиставку з дуже дивною та суперечливою назвою російською мовою: «Волынская резня: польские и еврейские жертвы ОУН-УПА». В Інтернеті одні організатори повідомляли, що виставку відкриють 7 квітня, а інші - 8 квітня. Але те, що організаторами дійства є Всеукраїнська громадська організація Правозащитное общественное движение «Русскоязычная Украина» і «Общество Увековечивания Памяти Жертв Преступлений Украинских Националистов в Варшаве», посилювало інтригу. Врешті, за 20 хвилин до відкриття виставки біля Українського дому нарешті вивісили банер з вищевказаною назвою. Правда, невідомо скільки часу він провисів над Європейською площею, бо, повертаючись з дійства, відвідувачі виставки його вже не побачили.


Голова правління Київської міської організації Української народної партії Володимир Шовкошитний та Іван Заєць, Народний депутат України звертається до учасників акції протесту біля Українського будинку, в якому відкрилася документальна фотовиставка «Волинська різанина - польські і єврейські жертви ОУН-УПА», в Києві, у четвер, 8 квітня 2010 р. Цього дня в Києві під час відкриття в Українському домі документальної фотовиставки «Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА».  (Фото: Віктор Глазко)

Все це викликало безліч запитань в представників української громадськості, зокрема істориків. І справді, чому немає серед організаторів виставки польського та українського інститутів Національної пам'яті, Польсько-Української групи істориків, які вже близько 20-ти років працюють над названою тематикою, представників посольства Польщі в Україні і, врешті, представників Президента України, адже приміщення належить президентській Адміністрації, а тому акція мала б проходити на міжнародному рівні.

         В істориків з´явився також ряд інших запитань: де взялися єврейські жертви під час «Волинської різні», коли на той час, як стверджують дослідники Голокосту, німці вже винищили євреїв на окупованих територіях??!, Невже українські націоналісти дійшли з боями аж до Варшави, та інші запитання.

         При вході на виставку малочисельну групу відвідувачів зустрів загін бритоголових молодчиків, які вимагали у громадян представити особисті документи, брутально порпалися чогось в їхніх портфелях і сумках. Молодих істориків Українського інституту національної пам'яті взагалі не допустили до огляду виставки без жодних пояснень.

         Приблизно 20-30 хвилин відвідувачі мовчки оглядали виставку. Але згодом з різних місць залу почали все частіше лунати обурені вигуки, що представлені на виставці матеріали - це брехня і фальсифікація. Загальновідомі фотографії про злочини німецьких гестапівців та радянських чекістів автори виставки подавали як вчинені українцями, зокрема членами ОУН та УПА.

Польські дипломати називають виставку Волинської Різанини, 'явну маніпуляцію'
http://zik.com.ua/en/news/
2010/04/09/224210

 

Ті з відвідувачів, хто вже частково переглянули виставку, перечитали прес-реліз, та переглянули безкоштовно вручену організаторами книгу «Каталог виставки», почали викидати книги і прес-релізи з вигуками «Ганьба!», «Провокатори». Не менш обурили відвідувачів і заголовки стендів виставки, на яких подано області і райони України згідно довоєнного польського  адміністративного поділу і, відповідно, названо «воєвудствами», «повятами», «мястами» і «вйосками». Чи не є це початком реалізації висловленої нинішнім міністром науки і освіти України Д.Табачником пропозиції розчленувати територію України та роздати її землі, як колонії, північним та західним сусідам??! А автор виставки, польське товариство (про яке висловлюються польські друзі як про проросійську організацію) привезло виставку, щоб застовбити перед українцями свої майбутні колоніальні території?

Основний ініціатор організації виставки Голова Ради товариства «Русскоязычная Украина» народний депутат України В. Колесніченко, жінка представник «Общество Увековечивания Памяти Жертв Преступлений Украинских Националистов в Варшаве», один з охорони В. Колесніченка, Левко Лук'яненко, український політик та громадський діяч, колишній народний депутат України, багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів.  (Фото: Віктор Глазко)

Основний ініціатор організації цього провокаційного дійства Голова Ради товариства «Русскоязычная Украина» народний депутат України
В. Колесніченко з мікрофоном в руках, підкидуючи в бік протестуючих образливі слова: «нацисти», «варвари», «хахли», чекав піку скандалу. Давши ухильну відповідь на декілька справедливих запитань та претензій до неправдивих матеріалів виставки, В.Колесніченко дав команду бритоголовим молодчикам вивести протестуючих із залу. Відвідувачів почали бити, викручувати руки і тягнути по сходах вестибюлю Українського дому. На зауваження відвідувачів похилого віку щодо грубих дій охоронців, лунали відповіді: «А нам все одно. Мы русские».

         Що ж до книжки «Каталогу Виставки», виданої накладом 5000 примірників, то, не заглиблюючись у провокаційну змістовну частину, її інакше як фальшивкою назвати не можна. У книжці відсутні прізвища авторів чи упорядників. Видана книжка в Україні на якомусь ПП «Золоті Ворота» з грубим порушенням Закону України «Про книговидання», згідно ст. 23 якого такі видання не допускаються. Відсутні відомості про видавця та видання ББК, ISBN передбачених, як обов'язкові Державною Книжковою Палатою України. Отже, організатори добре усвідомлювали та свідомо готували провокацію. Не дивно, що навіть посольство Польщі в Україні відмежувались від провокаторів з Донецька і польського Вроцлава.

         Таким чином, 8 квітня ц.р. В центрі Києва серед білого дня побито і зневажено українських громадян, принижена гідність держави Україна. До кого ж апелювати за справедливістю, адже все відбувалось під охороною міліції, а офіційним органом МВС в особі посадовця прес-центру Стогнія видана в ефір неправдива інформація про начебто нищення відвідувачами стендів. Стендів ніхто не рвав, хоча відвідувачі мали повне право це зробити, захищаючи честь українського народу. Зрештою, в наступні дні їх ніхто, крім численних нудьгуючих охоронців і не дивився.

         Тому ми, ініціатори прес-конференції, звертаємось до депутатів парламентської опозиції ініціювати створення парламентської слідчої комісії з розслідування інциденту в Українському домі 8 квітня. Ми закликаємо органи місцевої влади міст та областей, а також громадськість України не допускати у своїх регіонах провокаційних вояжів з виставкою, які можуть призвести до випадків ксенофобії, антисемітизму та міжнаціонального протистояння.

Свідок подій, Голова т-ва «Меморіал»                                                  Р.Круцик

Джеймс Шерр: «У Брюсселі очікування від Януковича невисокі» TOP

http://ua.glavred.info/archive/2010/04/08/135849-9.html
08.04.2010

Юрій Онишків

...Про те, які перші враження та очікування Заходу від нового українського керівництва, «Главред» розпитав у авторитетного західного експерта, директора Програм по Росії і Євразії Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймса Шерра.

[…]

Якщо Президент Обама все ж таки прийме Президента Януковича, то прийме його тепло. …

Як візит Януковича до Вашингтона може поліпшити українсько-американські стосунки?

У американців буде три мети, а можливо, і чотири. По-перше, США продемонструють, що їх цікавить не Ющенко або Тимошенко, а Україна. В Америці зроблять все, аби дати зрозуміти Януковичу, що його перемога не розглядається як поразка для політики США або як небажана подія.

По-друге, я був би уражений, якби Вашингтон не підкреслив важливості, яку США надає демократичному розвитку України і її подальшій демократизації. Це передумови для досягнення будь-якої мети в американсько-українських стосунках, і, я сподіваюся, цей момент буде дуже чітким.

По-третє, американці повинні повторити (і, сподіваюся, повторять) те, що говорили кожному українському президентові: прогрес в українсько-американських стосунках залежатиме не від декларацій України, а від її дій. Я також сподіваюся, що американська сторона знайде спосіб нагадати Януковичу, що Вашингтон дуже уважно стежить не лише за тим, що нове українське керівництво заявляє в Києві і в Москві, а й за тим, що українці заявляють у Вашингтоні.

І по-четверте, я сподіваюся, що американці розпочнуть розмову про стратегічні аспекти двосторонніх стосунків. Крім того, що ніхто не штовхає Україну в НАТО, США повинні нагадати Януковичу про те, як сильно співпраця України і НАТО поліпшила стан українських збройних сил, планування в оборонному секторі, прозорість військового бюджету і відповідальність оборонного відомства перед парламентом. І все це без шкоди для свободи вибору Києва.

[…]

Якщо Янукович щирий у своєму бажанні зберегти співпрацю з НАТО і щось від цього отримати, то стосунки Україна-НАТО вимагають координації на високому рівні. Я не певен, що український Президент це розуміє.

Пригадайте приклад Швеції, Фінляндії і Швейцарії, які є позаблоковими і нейтральними країнами. Проте їхні системи оборони і безпеки майже такі самі, як у країнах НАТО.

А що думають з приводу Президента Януковича в Брюсселі? Які очікування від нового українського Президента в ЄС?

[…]

Брюссель, як і Київ, хоче, щоб Україна мала енергетичні ресурси за доступними цінами. Практично всі в ЄС погоджуються з думкою, що цього можна досягти через диверсифікацію ринків, розвиток в Україні власних енергетичних ресурсів і відкриття країни для справжньої ринкової конкуренції і чесних інвестицій. Простіше кажучи, енергетичний сектор потрібно привести в порядок.

На жаль, Янукович оточив себе якраз тими людьми, які порядку на енергетичному ринку не хочуть. А якщо нічого не буде зроблено, то ЄС просто відмовиться допомагати Україні. Оскільки список вимог Росії зростає, то цікаво глянути, чи буде нова влада охоче розглядати умови допомоги ЄС. Якщо ні, то Україна поступово стане маргіналізованою і беззахисною. Одним словом, очікування Брюсселя від Януковича зараз досить низькі.

Нині наш уряд намагається переглянути домовленості з Росією щодо ціни на газ. Що Україна може запропонувати або зробити для Росії, аби домогтися в цих переговорах успіху?

Просто навести у себе порядок. Потрібно визнати, що ефективність, а не субсидії – дорога до низьких цін на газ. Необхідно усунути те, що заважає ефективності, і покінчити з системою непрозорих, багатоступінчастих цінових домовленостей. Необхідно дати можливість НАК «Нафтогазу» стати на ноги, усунути корумпованих гравців з енергетичного сектора, відкрити енергетичний ринок (у тому числі розробку родовищ) для гарних зовнішніх інвестицій, реформувати суперечливе і заплутане законодавство країни, залучити ЄС до модернізації інфраструктури, проконсультуватися зі справжніми експертами в цій галузі і дослухатися до їхніх порад. Тоді Україна матиме справжніх партнерів, і Росія (яка споживає стільки енергетичних ресурсів, як Великобританія, Італія, Японія та Індія разом узяті) почне замислюватися про те, щоб реформувати власний енергетичний сектор замість того, щоб залякувати Україну. Сподіваюся, що це станеться ще до зміни нинішнього уряду і парламенту.

[…]

Якими будуть наслідки потенційного рішення Верховної Ради підтримати ініціативу Януковича з приводу закріплення за Україною нейтрального статусу?

[…]

У європейських нейтральних і позаблокових країнах ВВП на душу населення в 20-30 разів більше, ніж в Україні. Всі ці країни перебувають в спокійному геополітичному середовищі. До того ж більшість із них (Швеція, Фінляндія, Швейцарія) мають сильні та сучасні збройні сили, і де-факто перебувають під захистом НАТО. Проблема не в тому, чи буде Європа відчувати небезпеку через постійний нейтралітет і позаблоковий статус України. Питання в тому, чи не загрожуватиме це самій Україні.

Ціла стаття:
http://ua.glavred.info/archive/2010/04/08/135849-9.html

Кремлівські ідеологи закликають знищити Україну? TOP
http://www.unian.net/ukr/news/news-359792.html
29.01.2010

Віктор Тимошенко

[...]

Головна ідеологічна зброя, найважливіший російський месидж укладається в наступну фразу (цитую «Русский журнал»): чи можна керуватися правовим принципом збереження територіальної цілісності держав, що не відбулися, – failed states – відносно України? Наші російські друзі безапеляційно стверджують: «Не слід світовій спільноті боротися за територіальну цілісність Української держави». Тобто дозвольте Росії роздерти на шматки Україну.

Мабуть, вперше від кремлівських ідеологів світ почув заклики до війни (політичної, економічної, інформаційної) проти України, войовниче гасло знищення України як держави, антиукраїнську мобілізацію російського політичного класу.

Михайло Леонтьєв з сердечної душі або через недомисел так сформулював кремлівську стратегію: «Росія зацікавлена в тому, щоб Україна як проект перестала існувати, оскільки проект Україна є проект, спеціально заточений проти Росії».

[...]

Звернення «Про небезпеку розвалу Росії»

Світ висловлює глибоке занепокоєння розвитком внутрішньополітичних процесів у Росії у зв`язку з цілком очікуваним розвалом цього величезного геополітичного багатонаціонального простору.

Корупція пронизує всі гілки російської влади – законодавчу, виконавчу і судову. Президент Дмитро Медведєв так і сказав сьогодні «у нас в Росії рівень корупції - поза всіма межами».

У Росії не працює принцип розділення влади, немає вільних, демократичний виборів, фактично існує однопартійна політична система, владою забороняються будь-які протестні акції.

Росія стала поліцейською державою, де всі силові структури і спецслужби виконують внутрішні функції зі збереження влади нинішньої політичної кліки.

[...]

Головною тенденцією внутрішньополітичних процесів у Росії стала конвертація державної влади в приватну власність і перерозподіл великих капіталів і нерухомості на користь спецслужб, які сьогодні в Росії втілюють владу і фактично стали державною владою.

Сировинний характер російської економіки став визначальним. Росія сидить на нафтовій і газовій голці, стала країною-рантьє, яка проживає і проїдає ресурси майбутніх поколінь. Бідність і вбогість російської глибинки відображає політику геноциду і канібалізму влади до власного народу. Багата Росія – рай для чиновників, пекло для народу.

У Росії не проводяться реформи. Російська влада старанно «зачищає» політичне поле країни, вихолощує будь-які легальні форми політичної активності, позбавлила сенсу інститут виборів у Росії.

У Росії запанували тенденції авторитаризму і політичного тоталітаризму, торжествує політичний культ однієї людини. Національні й соціальні конфлікти в Росії досягли безпрецедентних розмірів і небувалої гостроти. На Північному Кавказі йде багаторічна громадянська війна, в якій вже загинули сотні тисяч людей, перш за все мирних жителів. Терористичну інфраструктуру розгорнуто (за повідомленням російських ЗМІ) більш ніж у п`ятдесяти містах Росії.

У російському суспільстві торжествує націоналізм, антисемітизм, ксенофобія, нетерпимість до інших народів і рас.

У зовнішній політиці в Росії запанувала ідеологія месіанства. Головною зброєю проти Європи, України, Білорусії став нафтовий і газовий шантаж.

Правилом російської влади стала практика втручання у внутрішньополітичні справи країн колишнього СРСР, в першу чергу держав Прибалтики, Молдови, Азербайджану, України. Росія воювала проти суверенної Грузії і погрожує Україні.

Росія здійснює міжнародний військовий атомний шантаж, юридично закріпила можливість здійснювати превентивні ядерні удари по тих районах світу, де є «російські національні інтереси».

В Росії стали практикою політичні вбивства бізнесменів, депутатів Державної думи, діячів науки й культури.

В Росії тисячі політичних увязнених, серед них Михайло Ходорковський, Платон Лебедєв.

Російські ЗМІ повністю деморалізовані. З країни тікають кращі журналісти, опозиційні газети й журнали закриваються. Скрізь іде політичне й кримінальне переслідування журналістів, особливо в російських провінціях.

Цим зверненням ми бажаємо попередити, що Росія – «країна, що падає», де влада, тільки військовими, поліцейськими, тоталітарними методами контролює політичну ситуацію.

Ми бажаємо попередити народи, що російська імперія найближчим часом може розвалитися, і тоді виникнуть сотні тисяч проблем, які загрожуватимуть життю мільйонів людей на пострадянському просторі, в Європі і у всьому світі.

Ми звертається до народів світу, до ОБСЄ, до політичних лідерів розвинених держав негайно вжити заходів, які б попередили глобальну катастрофу, пов`язану з гіпотетичною, легко прогнозованою катастрофою Росії.

Ми пропонуємо обговорити проблему стабілізації Росії на позачерговому засіданні Організації Об`єднаних Націй, Раді Європи.

Пропонуємо створити в ООН із найбільш авторитетних і компетентних світових і європейських політиків і фахівців уряд Росії, який би запобіг катастрофі на одній шостій суші світу.

У своїх порадах ми керуємося лише міжнародним правом і загальнолюдськими гуманітарними принципами взаємин держав і народів і дуже просимо не чинити перешкод роботі світового уряду, який покликаний зберегти російську державність, культуру і російський народ.

[...]

Ціла стаття:
http://www.unian.net/ukr/news/news-359792.html

Недоторкані: заборонений серіал про політиків TOP
09.04.2010

Заборонили цей серіал через політичний гумор. Деякі політики так і не зрозуміли ...

Заувага редакції:

На жаль продовження статті не можна прочитати бо зникла з інтернету.
Все ж таки Ви можите відео серіал переглянути тут:

http://oko.if.ua/2009/10/30/4016/

Підбірку серій можна знайти на сайті фан-клубу http://www.nedotorkani.com

Коментар:
Як би це іронічно не звучало, а в Індії каста недоторканих сама нижча у ієрархії. Напевно ПанБог вирішив по своєму врівноважити злидні мільйонів індусів. Тільки що їм з українських недоторканих?

“Волинська різанина” – виставка правди, напівправди та відвертої брехні TOP

http://www.unian.net/ukr/news/news-371605.html
09.04.2010

Маша Міщенко

[…]

Я подзвонила Володимиру В’ятровичу, колишньому директору архіву СБУ часів президента Ющенка, який відкрив цей архів для громадян України та науковців світу і якого було звільнено з приходом до СБУ нового керівника Валерія Хорошковського, головному фахівцю у темі ОУН-УПА (нема в Україні людини, яка б увібрала більше, ніж він документо-годин на тему ОУН–УПА) і запропонувала йому подивитися разом цю виставку. Володимир В’ятрович сказав, що він вже її дивився, але згодився провести мені додаткову екскурсію...

– Володимире, то чому вас звільнили із СБУ? СБУ закрило архів від зайвих очей і тепер займатиметься не інформаційною безпекою, а чимось приємнішим, наприклад, безпекою газових потоків пана Фірташа? – запитала я натякаючи на стару справу, коли рік тому у якості заступника СБУ Валерій Хорошковський боронив РосУкрЕнергівський розмитнений газ, право власності на який нібито було переоформлене на уряд України.

– Це було прогнозоване звільнення, - дипломатично відповів В’ятрович. - Хоча шкода, найголовніше, що цікавить Росію: історія, її версія історії. Єдиний спосіб проти нав’язувань та провокацій було: відкрити архів. До речі, поки вас не було, до мене підійшли охоронці, попросили перевірити сумку.
[…]

– Дуже цікава назва. Виставка називається “Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”. Давайте розберемо назву, - запропонував В’ятрович. - “Волинська різня”, це термін який використовується польськими істориками та публіцистами до подій літа 1943 року, коли польсько-український конфлікт сягнув апогею, коли були масові випадки вбивства цивільного населення, як з польського так і з українського боку, і це тривало до літа 1943 року. Виставка ж реально стосується періоду 1941-1947 років.

 Це - не єдина невідповідність заявленому буклетові. Крім того, тут пишуть про єврейські жертви ОУН-УПА у волинській різанині. Нагадаю, що волинська різня, це є липень 1943 року, тоді коли знищення єврейського населення німецькими окупаційними силами було завершено. І тому казати про нібито участь ОУН-УПА у знищенні євреїв було безпідставно. 

Ми підійшли до стендів, і Володимир В’ятрович звернув мою увагу на таке.
- Назва виставки “Волинська різня”. Натомість, ми бачимо стенди, які на чотири п’ятих представлені не Волинню. Це Галичина, Надсяння та інші землі. Подивіться, який територіальний принцип взято за основу виставки. Береться територіальна одиниця і по ній на стенді розміщається той чи інший матеріал. Але за основу взятий не той адміністративний поділ, який був у 1943 році, саме коли був конфлікт, і не 1945-47 роки, коли конфлікт продовжувався. Тобто це не радянський або німецький поділ. За основу взятий адміністративно-територіальний поділ Західної України до 1939 року. Тобто вони підкреслюють, що Львів - це Львівське воєводство, що Бібрка - це Бібрський повіт Львівського воєводства, нагадуючи, що це землі Польщі.

[…]

Правда полягає у тому, що більше постраждало польське населення, бо воно становило меншість на території Західної України. Напівправда, у тому, що постраждали лише поляки. Напівправда, у тому, що тут нема інформації про українців, які стали жертвою польсько-українського конфлікту, жертвами підпілля чи своїх сусідів поляків. Неправда у тому, що нібито метою конфлікту було поголовне винищення польського населення. А існуючі документи не підтверджують того, що комусь ставилося завдання від командування УПА про винищення поляків. Ніхто такого наказу не давав, таких документів нема, такого наказу не було.

[…]
– … Далі, подивимося цікавий переклад з польської мови. (Ми стояли біля виставки Бібрського повіту). Польською написано: “лічба замордованих”: (тобто кількість замордованих всього у цьому містечку) - 959. З них “установльоні назви” (визначені імена та прізвища жертв - 420. У перекладі українською та російською, який подається нижче, разом загиблих, виходить 1750 людей (а не 959, як у польській версії), у тому числі 959 – кількість встановлених жертв (хоча у польській версії – 420). І таке поводження з цифрами і на наступних стендах, які демонструють кількість жертв у повітах. Це, як на мене, аморальне бажання організаторів позмагатися, у кого більше жертв. А тепер давайте подивимося фотографії біля стенду Львів, - ми пройшли далі. – Це фотографії подій у Львові влітку 1941 року, коли відбулися погроми єврейського населення. Чомусь ці жорстокі події вплетені у контекст українсько-польського конфлікту. Тут чомусь фотографії підписані, що це “глумління українських фашистів”. Такі фотографії є у Львові. Але на підставі чого зроблені висновки, що це українські націоналісти? Нема жодних підстав стверджувати, що це робили ОУН-УПА. Ще більш брутальним є використання фотографії з площі перед тюрмою. Ці  жертви, люди вбиті НКВС, і це були українці. І демонструвати вбитих українців, видаючи їх за поляків, постраждалих від конфлікту - це також аморально.

[…]

У цьому виставковому залі постійно крутиться кіно, де великим планом черепи, штабелями -  кістки загиблих, та історії про те, як українець зарубав своїх жінку та дитину, бо вони були поляки.

– Знаєте, у Вашингтоні ані в "музеї індіанців", ані в Історичному музеї немає жодних згадок про винищення корінного населення Америки - погодилась я.

Тут на великому екрані якась жінка казала, що росіяни теж проводили “деполонізацію”, вони вивозили поляків до Сибіру, і робили це більш м’яко, аніж українці у 1946 році.

– Та невже у Сибіру краще ніж вдома? – здивувався наш літній співрозмовник.

– Це також неточність. У 1946 році їх виселяли не українці, а радянська влада. Очевидно, що деяким росіянам цікаво закцентувати саме на українсько-польському конфлікті, ніж на тих жертвах, які понесли поляки від радянської влади. Від радянської влади поляки втратили мільйони своїх громадян. Це бажання приховати за чужими гріхами свої гріхи, значно більші.

Ціла стаття:
http://www.unian.net/ukr/news/news-371605.html

No civilized nation would erect monument to mass murderer TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/64098/
April 15, 2010

Inna Sukhorukova

Communist Party supporters carry a portrait honoring Josef Stalin during Victory Day celebrations in Kyiv on May, 9, 2009.
If the Communist Party wing in Zaporizhya gets its way, a monument will be erected to Soviet dictator Josef Stalin before Victory Day on May 9. Just as alarming, some government officials have no plans to stop them. Even stranger, some human rights activists agree. "It's not the state's business to interfere," wrote a colleague from the Kharkiv Group for Human Rights. "What can the government do if it does not go against the law?"

But is erecting a statue in honor of Stalin on private land really private business?

Imagine if someone in Germany or Poland decided they want to erect a monument to Adolf Hitler on private land? In this case, the Stalin fans are representatives of the ruling parliamentary coalition, to which the Communist Party belongs.

If neo-Nazis in Germany or Poland suggested a similar initiative, what would the reaction be in Ukraine or Russia? What about other European states? Fortunately, it's impossible, since laws in these nations clearly ban any manifestations of Nazi ideology. The punishment for this sort of initiative could be prison, not just a fine.

[...]

Morally, such a statue is indefensible. The proponents of allowing people to glorify whoever they want include Deputy Prime Minister on Humanitarian Issues Volodymyr Semynozhenko. They think that people in eastern Ukraine should be allowed to honor Stalin just as people in western Ukraine honor Stepan Bandera.

This is absurd. Bandera fought two wars at once, trying in impossible circumstances to stand up for Ukraine's independence against two totalitarian monsters, Stalin's Soviet Union and Hitler's Nazi Germany.

His Ukrainian Insurgent Army, or UPA, was doomed to suffer not only the defeat of its cause, but the destruction of the memory of the army itself, thanks to Soviet propaganda. For the greater part of the six decades after World War II, the subject could not even be discussed. This lack of openness is why everything surrounding Bandera and UPA cause such heated arguments and misunderstandings.

Stalin's historical role is nothing like Bandera's. Like Hitler, he's one of the greatest tyrants of human history. No further proof is required. Ever since Nikita Khrushchev denounced Stalin in 1956, countless historical documents offer irrefutable proof of the dictator's murderous brutality.

Stalin's admirers like to trumpet the fact that, under his leadership, we won the war and destroyed Hitler. But we also know that it was because of Stalin that the Soviet people suffered a far greater number of deaths than the defeated enemy. It's one-sided to just celebrate the Victory Day with Stalin's name on victorious flags.

As far as Ukraine goes, just about every family has some memory of the Holodomor and the war that took the lives of so many Ukrainians. To erect a monument to Stalin in Ukraine is to rape its history....

Inna Sukhorukova is deputy chief editor of Human Rights Bulletin, a publication of the Kharkiv Human Rights Protection Group, www.khpg.org. She can be reached at bulletin@khpg.org.

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/64098/

CBC radio doc: What happens after the great hunger is over? TOP
An interesting radio documentary because it addresses the questions:

What happens after the great hunger is over?

What has changed, how do people look at each other, how do they look at themselves?

How does such an event ripple down through history, its deep currents shaping the lives of later generations?

Listen online here: http://www.cbc.ca/ideas/features/great-hunger/index.html

A Holodomor grave in Petrushyn, with a rare marker; in most cases it isn't known exactly where an individual was buried. If there had been a wooden marker, it most likely would have been burned for fuel.

Kateryna Shlionchyk - survivor of the 1932-33 Holodomor in Petrushyn, Ukraine.

Parts of Transformers 3 to take place in Ukraine TOP

http://tformers.com/article.php?sid=13307

Transformers 3 filming approved for Gary, Indiana; will double as Ukraine

April 02, 2010

The Post-Tribune, a local newspaper in Gary, Indiana reports that the city's Board of Public Works and Safety has approved a permit for Transformers 3 production to go ahead in the city.

The scene will be "rather simple" and portrays vehicles approaching the industrial property. The city will double as Ukraine in the film.

Shooting will take place during the day on April 12th (the same day that was specified as "pre-vis" work in the previous report) at the Majestic Star Casino at Buffington Harbor.

A casting call for extras for the film has been said to call for actors to play Iranian military men for scenes to be filmed in Los Angeles, and reportedly the Ukrainian army will be involved as well.

The Post-Tribune, a local newspaper in Gary, Indiana reports that the city's Board of Public Works and Safety has approved a permit for Transformers 3 production to go ahead in the city.

The scene will be "rather simple" and portrays vehicles approaching the industrial property. The city will double as Ukraine in the film.

Shooting will take place during the day on April 12th (the same day that was specified as "pre-vis" work in the previous report) at the Majestic Star Casino at Buffington Harbor.

A casting call for extras for the film has been said to call for actors to play Iranian military men for scenes to be filmed in Los Angeles, and reportedly the Ukrainian army will be involved as well.

Opinion: Outdoor drinking ban fails to solve problem in Kyiv TOP
http://www.kyivpost.com/news/guide/citylife/detail/63011/
April 01, 2010

Alexandra Matoshko

When asked what they especially enjoy about Ukraine, I often hear visitors mention the ability to drink beer on the city's central square, smoke anywhere and similar liberties banned long ago in many countries.

Well, openly drinking on Maidan is no longer possible. As of Feb. 11, a new law came into effect that bans consumption of alcoholic drinks in public places including parks, transport, sports grounds, children's playgrounds -- in fact, bans it anywhere outside bars or your own home. Will such a ban work? After all, the ban on smoking in many public places has barely made any difference.

About 11,000 people have already been fined since the new outdoor drinking ban came into effect. That is a drop in the ocean compared to the number of people who drink outside.

In my view, this new ban is another tiny step towards a civilized society. But many of my fellow Ukrainians are angered by it. This is hardly surprising -- many consider drinking anywhere they want as a basic freedom.

Anyone who has walked in the park across from Taras Shevchenko University on a Friday evening, especially during warm season, has probably seen lots of youngsters and students drink the night away. Many of them simply cannot afford spending long hours at a central bar. Beer and cigarettes from nearby kiosks are so much cheaper. For some, vodka with a range of plastic shot glasses is also needed.

Shevchenko Park is just one of many examples.

Prior to the ban, crowds of drinking kids could be seen all over Maidan Nezalezhnosti, as well as in the underground passage right under it, and all along the benches on Khreshchatyk. Kontraktova Square, where Kyiv-Mohyla Academy is located, is another hot spot.

But, of course, kids are not the only ones drinking. Adults lead by example, but tend to booze in quieter residential areas, often right in front of apartment buildings where they reside. They also often don't manage to clean up after themselves.

For some, any time of the day is good for drinking. I have often seen people getting into buses in the morning with a beer in hand. What away to start a day! You think coffee's bad? Think again.

Another side effect of unrestricted drinking is violence. The drunken hordes of gopniks (skinheads) wandering the streets are prone to hostility. They can get violent even when sober, but alcohol makes them 10 times as dangerous.

Possibly the most disgusting display of Ukraine's drinking culture is the sight of those who have passed out on the ground or at bus stops. Before passing out, many of these people have no problem drinking in front little kids on the playground and then relieving themselves under a tree.

Certainly, there are polite, tidy and moderate drinkers. But the percentage of the "uncivilized" and "uncontrollable" ones will always be much higher.

Even before the most recent drinking ban, another new law was adopted in January. Finally beer and drinks with low alcohol content, the so-called "alco-pops," were defined as alcoholic and therefore off-limits to those under 18 years of age. Those selling alcoholic drinks to minors can be fined Hr 6,800.

Supermarket cashiers usually try to obey the rules. But there are plenty of other ways for minors to get alcoholic drinks from small shops, kiosks and outdoor markets.

Alcohol is simply too available in Ukraine. Even with the increase in prices over the last few years, you can still buy decent beer or vodka cheaply, compared to many European countries.

But it's not only about prices. You can easily and quickly buy a drink from one of the small kiosks scattered all over the city, especially abundant in residential areas. Specializing in alcohol and cigarettes, they are usually open late or even all night. These vendors care too much about income to stop selling alcohol to anyone who pays.

Police now frequently scan central streets for violators. However, there is a simple way to go around the drinking ban. Just put your bottle in a bag and you're good to go, as many Kyivans do. Certainly, those drinking in the inner courtyards of their houses do not have much reason to fear that a police officer will wander by.

These outdoor parties can be stopped only if people realize that, if they consider themselves to be human beings, not pigs, they should act accordingly.

У Чернівцях пройшов День вишитої сорочки TOP
http://life.pravda.com.ua/wonderful/4bc76218c55bc/
15.04.2010

_blank

"Це була ідея студентів  факультету міжнародних відносин та політології Чернівецького національного університету. Тоді вишиванки одягали десятки, зараз - сотні", - констатує співорганізатор акції Леся Воронюк.

Студенти у захваті, вони влаштували справжній парад вишиванок, розглядали одяг один одного, ділились хто де свою вишиванку взяв та скільки їй років.

"Щоправда мене досі дивує, чому люди якось неоднозначно реагують, коли бачать людину в національному одязі. Ми викликаємо подив", - розповідає студента третього курсу Наталя.

Хлопці ж кажуть, що дівчата у вишиванках дуже привабливі і такий одяг їм личить більше, аніж щось коротке. "Шкода, що вишиванку кожного дня не одягнеш. Одяг цей все ж таки святковий", - зауважує студент Максим.

До участі в акції цього року долучились державні службовці, міський голова Чернівців, викладачі університету та навіть таксисти.

"Я із задоволенням одягла вишиванку сьогодні", - говорить таксистка Ірина. "І хоча пасажири реагують по-різному, то нічого - нехай звикають до свого, рідного", - сказала вона.

Приєднатись до Дня вишитої сорочки ініціатори акції попросили і президента Віктора Януковича. Вони написали до нього відкритого листа.

"У листі ми закликали його також сьогодні піти на роботу у вишиванці. Але відповіді так і не отримали. Сподіємось, що у вечірніх новинах нам покажуть, що Віктор Федорович таки прийшов на роботу у вишитій сорочці", - каже Леся.

Оксана Денисюк спеціально для "Українська правда. Життя"

Родинний Сиротинець у Монастирі TOP
Тридцятитрирічна сестра Романа Мусенко стоїть у майбутньому комп’ютерному класі свого нового сиротинця у маленькому містечку України Потелеча, і описує свою мрію. Уламки цеглин щерблять під її ногами, як вона рухається до старого порохотяга, що стоїть на недоробленій підлозі. Вона пояснює як на місці зруйнованих стін і висячих дротів постануть парти із комп’ютерами. Це буде друга будівля у селі зі зв’язком інтернету...

«На початку 90-их років ми навіть не могли собі уявити про те, щоб розпочинати щось подібне, - каже сестра Романа, - наш монастир був у жахливому стані».

Ця мовчазна жінка розпочала будівлю родинного сиротинця на пожертви, довіру, та ласку Божу. У країні, де у минулому сиротинці майже «колектували» осиротілих дітей, для того, щоб дістати лишні субсидії від держави, а разом з ними і новий прибуток, сиротинець сестри Мусенко та інших сестер ордену св. Йосифа Обручника стає моделлю на майбутнє. Покладаючись суто на пожертви, сестра Романа планує прийняти десятеро сиріт до сиротинця та біля п’ятдесяти дітей у садочок, реформуючи спосіб виховання сиріт на Україні.

Борячись із недовірою тутешньої спільноти, корумпованою системою сиротинців, і урядом, який відмовився надати фінансову підтримку, сестра Романа терпеливо та настійливо досягала своєї мети забезпечення домом бездомних дітей. Вона мала надію закінчити сиротинець до 2010-го року, проте будівля і досі потребує нових вікон, а кімнати все ще є пусті.

«Коли вони є ситі, вони не будуть красти, -- каже сестра Романа, -- все що вони потребують це піклування».

Її зусилля є справді героїчними. Популярність книги «Наташі», канадського журналіста Віктора Маларека привернула увагу до того, як торгівці людьми полювали на молодих дівчат із сиротинців. За Малареком, який до речі є з українського походження, вони користуються брутальними методами та солодкими обіцянками про працю закордоном для того, щоб заманити осиротілих дівчат, щоб вони вкінці опинились у колесі секс торгівлі на Балканах чи у Західній Європі.

«Дослідження показали, що багато із дівчат на вулиці є сиротами – пише Маларик у недавньому інтерв’ю із Київським Постом. Вони є найранимішими з усіх».

Колишній президент Віктор Ющенко запровадив законодавство для покращення статусу осиротілих, у тому числі і закони, за якими число сиріт на сиротинець обмежується до десяти, та закони, за якими надається допомога адаптованим батькам. Згідно до Міжнародного Центру Жіночих Прав «Страда – Україна», ці зміни прийшли після багатьох років недбалості з боку уряду, який дозволяв багато зловживань. Організації, такі як «Допоможіть Нам Допомогти Дітям» організовують літні та зимові табори для сиріт в Україні, але набагато більше потрібно зробити для того, щоб покращити статус окремих сиротинців.

Засновники першого дитячого садочку в Україні, сестри св. Йосифа зробили дуже багато для того, щоб покращити життя українських сиріт. Після того як сестри спали майже на підлозі, ремонтуючи монастир у 90-их роках, вони вирішили зробити щось із більшої будівлі, яку вони придбали у 1996-му році. Після того як вони отримали підтримку від кількох американських донорів завдяки підтримці Української Католицької Освітньої Фундації, Карпатської Фундації, та навіть мігрантських працівників з Італії та Іспанії, сестра Романа найняла будівельників для того, щоб закінчити сиротинець.

Сестри одержали 1 мілліон грн. (~$140,000), але потребують ще принаймі 450 тис. грн. (~$56,000) для того, щоб зробити будівлю придатною для життя, і тоді ще для того, щоб її утримувати. В один момент посеред будівництва, сестра Романа мала лише 30 тис. грн. (~$4,000). Будівельники, які працювали над сиротинцем, добиралися майже шістдесят кілометрів та довго жили у незакінченій будівлі. За словами сестри Романи, вони продовжували працювати, не отримуючи відшкодування місяцями, тільки тому, що довіряли сестрам. У грудні сестри заборгували їм близько 150 тис. грн. (~$18,000), чекаючи на подальші пожертви. Сестра Романа має надію, що приклад сиротинця стане натхненням для її чину.

Працючи у сиротинцях попередньо, сестра Романа планує висилати своїх сиріт до школи разом з іншими дітьми у селі, для того, щоб вони могли влитися у спільноту. Інші сестри з монастиря займатимуться садочком. Сестра Романа також вчить у місцевій школі. Із багатою історією, включаючи двоє мучеників у їхньому ордені, сестри св. Йосифа почали також поширюватись і відкривати монастирі у Східній Україні.

Сестра Романа також потребувала дозволу від сільської ради села Потелечі, а мала досить важкий час впевнити жителів, що сиротинець є справді потрібний. Проте недовіра таки перетворилась у довіру, і зараз жителі села приєднались до її зусилля. Переворотним моментом, за її словами, було відвідування села чотирьма дітьми. «Коли діти нарешті прийшли, жителі швидко потепліли, і зараз вони так само очікують на них» – каже сестра Романа.

Якщо хтось бажає скласти пожертву для сиротинця сестри Романи Мусенко в Потеличі, звертайтесь до Української Католицької Освітньої Фундації у Чікаго (Ukrainian Catholic Education Foundation/UCEF) за адресою поданою внизу, та вкажіть нотатку -- For Sister Romana-Potelych.

2247 W. Chicago Ave.
Chicago, IL 60622-4828

773/235-8462, Fax: 773/235-8464
ucef@ucef.org

Автор: Михайло Рудзинський
Переклала: Ірина Залужна-Ленцик

103 тисячі дітей в Україні мають ожиріння TOP
http://www.bbc.c o.uk/ukrainian/ukraine/2010/04/100401_obesity_ie_is.shtml

Проблема ожиріння у світі стає дедалі поширенішою. Але шляхи протидії цьому явищу дуже відрізняються. Один зі способів, який запропонувала Всесвітня організація охорони здоров’я, – це оподаткування закладів, так званого, швидкого харчування.

Раніше цього місяця Румунія оголосила про запровадження більш радикальних податків на те, що названо нездоровою їжею. Але під впливом жорсткого спротиву такій ініціативі уряд був змушений відмовитися від ідеї.

Раніше була поширеною думка, що проблема ожиріння стосується переважно заможних держав, де дешеві харчові продукти, де люди можуть собі дозволити купити набагато більше, аніж мешканці, скажімо, бідних країн, але виявляється, що це не так.

І зокрема про проблему ожиріння дуже часто доводиться чути з такої країни, як Китай, де рівень життя населення загалом не дуже високий, але власне проблема в тому і є, що потерпають люди, які змушені купувати дешеву їжу, які не мають доступу до свіжих овочів та фруктів.

Дуже часто не виявляється ця патологія, і не так вчасно ставиться діагноз, як слід було б це робити. І дуже багато батьків вважають, що якщо дитина пухленька, вона здорова і з нею все в порядку. І лише тоді, коли виникають певні проблеми зі здоров’ям, починають звертатись до лікарів.

Н. Зелінська

Головний дитячий ендокринолог Міністерства охорони здоров’я України Наталія Зелінська каже, що Україна, де майже 103 тисячі дітей мають ожиріння, не є виключенням.

Н. Зелінська: Річ у тому, що з року в рік зменшується активність населення, зменшується рухливість дітей і при цьому збільшується кількість нездорової їжі (в тому числі – використання фастфудів), і як наслідок зростає цукровий діабет у дітей, а також цілий ряд захворювань, які з цим пов’язані.

В першу чергу, це цукровий діабет другого типу, який останніми роками має негативну тенденцію в світі. Так само і в Україні. У нас сьогодні, за даними статистики, більше ніж 102 тисячі (майже 103 тисячі) дітей мають ожиріння. І це становить близько 1,3% від дитячого населення – від 0 до 17 років включно. Ця цифра значно зменшена. Якщо порівняти показник ожиріння у дітей в країнах Європи, то ми побачимо, що в середньому 10-15% дітей мають надмірну масу тіла або ожиріння.

Бі-Бі-Сі: Тобто, в Україні ситуація ще не найгірша?

Н. Зелінська: Я не думаю, що це так. Лише тому, що дуже часто не виявляється ця патологія, і не так вчасно ставиться діагноз, як слід було б це робити. І дуже багато батьків вважають, що якщо дитина пухленька, вона здорова і з нею все в порядку. І лише тоді, коли виникають певні проблеми зі здоров’ям, починають звертатись до лікарів. І з’ясовується, що цієї проблеми можна було б набагато простіше уникнути, якби тримали дитині нормальну масу тіла.

Бі-Бі-Сі: Ми зараз говоримо переважно про дітей. Але наскільки можна стверджувати, що проблема дітей автоматично є проблемою людей і в подальшому, старшому віці і проблемою суспільства загалом? Чи буває таке, що діти переростають зайву вагу?

Н. Зелінська: Це залежить від того, в якому віці зберігається дитяче ожиріння. Вважається, що якщо діти мають ожиріння або надмірну масу тіла до 5-річного віку, то десь у 50% дітей зберігається в майбутньому надмірна маса тіла. А якщо надмірна маса тіла є у підлітків, то майже у 80% цих дітей в дорослому віці зберігається ожиріння.

Бі-Бі-Сі: Якщо спростити, чого батькам прагнути – пухкеньких дітей чи худорлявих?

Н. Зелінська: Ні, вони повинні бути нормальної маси тіла. Виснажені – теж не добре. Хоча у нас (і це дуже добре!) не так багато виснажених дітей, але ожиріння – це проблема, якої треба запобігати перш за все. І, до речі, до того, що ви казали, що діти переростають. Не треба на це зважати тому, що це не так часто відбувається.

Зазвичай якщо дитина має порушення харчування у дитячому віці, це залишається надалі як неправильна традиція харчування. Потім дуже важко дитину перевести на нормальне, здорове харчування. Без солодощів, без мучних виробів, без фастфудів.

Бі-Бі-Сі: Ви назвали вже дві причини зайвої ваги і ожиріння, які досить часто лунають, – це нездорове харчування, а також менш активний, менш рухливий спосіб життя. Назвемо ще третю причину ожиріння – це успадкування схильності від батьків. Є багато суперечок довкола цього, але все ж таки з цих трьох причин чи ви би виділили якісь, чи може додали би щось?

Н. Зелінська: Так, спадкування має велике значення, але це, знаєте, як група ризику. Дуже, до речі, мало сімей, в яких батьки пухкі, тобто, мають надмірну масу тіла, а дитина має нормальну масу тіла. Зазвичай діти повторюють історію батьків.

Ще причиною ожиріння може бути цілий ряд ендокринних захворювань. Це порушення роботи щитоподібної залози, надниркових залоз, затримка статевого розвитку. До речі, саме по собі ожиріння може спричиняти затримку статевого розвитку.

Бі-Бі-Сі: Тобто, ожиріння може бути не лише наслідком, але й причиною чи навпаки не лише причиною хвороб, але й наслідком?

Н. Зелінська: Так, повторюю, ожиріння може бути причиною затримки статевого розвитку (знаєте, в Україні говорять так: гарний півень товстим не буває!). Хлопчики й дівчатка, які мають надмірну масу тіла, зазвичай мають і порушення статевого розвитку. Воно може викликати й порушення постави.

А потім сприйняття інформації набагато гірше у дітей, які мають ожиріння, ніж у дітей, які мають нормальну масу тіла.

Туристи розкопують Крим за гроші? TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/04/100330_crimea_archeology_im.shtml

Енвер Абібулла
Для Бі-Бі-Сі, Сімферополь

У Криму для збільшення кількості туристів планують залучати їх до археологічних розкопок. Як стверджують автори ідеї, пляжний відпочинок дедалі більше набридає гостям півострова і цей проект допоможе їм по-новому подивитись на Крим, осягнути його цікавість і одночасно поповнити бюджет.

У Криму туристам хочуть запропонувати за гроші попрацювати на справжніх археологічних розкопках. Такий проект розробив Кримський історико-археологічний фонд «Надбання тисячоліть». Згідно із задумом, археологічні тури будуть організовувати на базі вже працюючих експедицій під керівництвом професійних археологів:

“У Криму багато археологічних пам’яток. Очевидно, що ці пам’ятки цікаві багатьом людям, які захоплюються історією, зокрема Криму. Водночас, на мою думку, у сенсі екскурсійному, туристичному зараз використовуються лише три таких пам’ятки – це Херсонес, печерне місто Чуфу-Кале та Судакська фортеця. Потенціал решти подібних пам’яток, туристичний, екскурсійний потенціал не використовується. Власне, глобальна ідея полягає в тому, щоб цей потенціал реалізувати”, - говорить директор фонду «Надбання тисячоліть», відомий кримський археолог, професор Ігор Храпунов.

Залучати масштабно, розробити цілу програму по археологічним турах – чи не вийде це боком для Криму? В першу чергу ми повинні думати про збереження нашого культурного надбання. Я би масштабно до цього питання не підходила!

Перший заступник міністра туризму Криму Марина Слесарева

Із цікавістю до нової ідеї поставилася і більшість туристичних операторів Криму. Однак в Міністерстві курортів та туризму автономії до проекту поставилися скептично. Перший заступник міністра туризму Криму Марина Слесарева в інтерв’ю Бі-Бі-Сі заявила, що більшість археологічних об’єктів півострова не в тому стані, щоб туди масово пускати туристів, які можуть невиправно зашкодити пам’яткам:

“Залучати масштабно, розробити цілу програму з археологічних турів – чи не вийде це боком для Криму? В першу чергу ми повинні думати про збереження нашого культурного надбання. Я би масштабно до цього питання не підходила!”

На думку пані Марини краще цей вид туризму розвивати для вузького кола людей, що мають спеціальні навики археологічної роботи, наприклад іноземних студентів-археологів чи археологів-аматорів, і тільки на тих об’єктах, які не знаходяться на межі зникнення. Решту, на її думку, мають вивчати тільки професіонали, а ті об'єкти, до яких не доходять руки, треба консервувати.

У сенсі екскурсійному, туристичному зараз використовуються лише три таких пам’ятки – це Херсонес, печерне місто Чуфу-Кале та Судакська фортеця. Потенціал решти подібних пам’яток, туристичний, екскурсійний потенціал не використовується. Власне, глобальна ідея полягає в тому, щоб цей потенціал реалізувати.

Кримський археолог, професор Ігор Храпунов

Натомість заступник голови Республіканського комітету з охорони культурного надбання В’ячеслав Зарубін упевнений, що туристи під керівництвом професіонального археолога не зможуть зашкодити об’єктам, а більш ніж п’ять тисяч кримських археологічних пам’яток, зможуть, за умови реалізації проекту, заробити значні кошти для поповнення бюджету. Пан Зарубін зазначає, що таким чином пам’ятки зможуть заробити, зокрема і на свою реконструкцію:

“Наукові розкопки будуть здійснювати не самі туристи. Відкритий лист – необхідний дозвіл - видається спеціалісту високого рівня і він буде організатором роботи. А вже він, повірте, знає як людей організувати, як направити їхні зусилля в потрібне русло так, що і їм достатньо цікаво буде, і пам’ятці буде добре – його будуть досліджувати, вивчати, а може навіть і відновлювати”.

Погоджується з чиновником і професор Храпунов, який каже, що перед тим як запрошувати туриста на об’єкт, його спочатку треба підготувати і хоча б прибрати сміття:

“Туристи, які будуть там заходитись під керівництвом, або на чолі з екскурсоводом чи з археологом, звичайно ж не матимуть можливості зашкодити цій пам’ятці, на відміну від тих людей, які неорганізовано відвідують ці місця”.

Хоча питання про масове залучення туристів до робіт на археологічних пам’ятках відкрите, поодинокі туроператори вже пропонують такі послуги. Вартість тижневого туру складає шістсот-сімсот гривень.

Blind designer shares creations to benefit Center on Vision Loss in Dallas TOP
http://www.dallasnews.com/sharedcontent/dws/bus/columnists/rmiller/stories/DN-
miller_04bus.ART.State.Edition1.3dbe25d.html
Sunday, April 4, 2010

Sergey Ermakov's evening gowns are Oscar-night gorgeous

See them for yourself on April 16 at two runway shows at the Fairmont Hotel Dallas benefiting the American Foundation for the Blind's Center on Vision Loss in Dallas.

The designer, who is legally blind, will showcase 30 dresses from his European line valued at more than $150,000.

Ermakov was diagnosed with diabetic retinopathy at age 11 and lost 95 percent of his vision. Today he's one of the most acclaimed haute couture designers in Ukraine.

Ermakov chose to make his American debut in Dallas because he wanted to share his story of living successfully with vision loss.

"Today, millions of blind and visually impaired Americans know independence and opportunity in their lives because of the work we do at American Foundation for the Blind," said Carl R. Augusto, foundation president and CEO.

"Sergey's success is a great example of how someone who is blind or visually impaired can live a productive, fulfilling life with the right tools, support and determination."

Starry night inspiration

At a young age, Ermakov wanted to be a tailor, influenced by his mother, an expert seamstress.

Ermakov studied painting, graphic art, garment-making and tailoring in Ukraine.

After school, he began working in costume theater design for the Ukrainian Opera House. He has received many awards, including the National Pride Award in Ukraine.

Here's his explanation of how he works: "At the last Luciano Pavarotti concert in Kyiv , I closed my eyes, and there my new collection dawned on me. Sometimes, the starry night is the source of inspiration. For one of my Russian clients, I made a dress like that, sparkling crystals against the dark silk," Ermakov said.

For his U.S. debut, Ermakov created a dress valued at more than $10,000 that will be raffled off to benefit the Center on Vision Loss.

"Losing one's vision does not mean giving up one's dreams," said Judy Scott, director of the Dallas AFB. "This event showcases a young man who followed his dreams and is a role model for all of us."

Ukrainian couple made leaps of faith TOP
http://www.spokesman.com/stories/2010/apr/04/leaps-of-faith/
April 4, 2010

Through religious persecution, famine and war, the Yefremovs have held fast to their beliefs

A scrapbook photo shows the Yefremovs early in their marriage.

Nikolay and Maria Yefremov hold hands and gaze at grandsons Paul and Dan Chuyashov.

The Ukrainian couple emigrated from their homeland 18 years ago as the Soviet Union dissolved. America, says their daughter Lubov Chuyashov, offered them the opportunity to practice their Christian faith without persecution.

"Praise the Lord," Nikolay says in his native tongue, raising up his hands and smiling.

Those words brought the Yefremovs -- now in their 90s and married 70 years -- lives marred by adversity and horror. And yet during this Easter season, Nikolay and Maria stand as a living testament to faith and hope and renewal.

"I am amazed by them, to know just how much they went through -- and that they are still alive," said Dan Chuyashov, their 16-year-old grandson.

A simple knock on the door brought them together. Desperate for food and work, Maria came to the front door of Nikolay's family home in the city of Novoaydar, in easternmost Ukraine.

Her family had been destroyed by famine in the early 1930s -- victims of a genocide engineered by Josef Stalin that the Ukrainians call the Holodomor.

Though historical accounts vary, it is widely believed that 6.8 million were starved or murdered as Stalin targeted an entire class of people called Ukrainian kulaks, independent farmers who resisted or didn't comprehend his drive for collectivization. He dismantled the successful farms that had helped feed Slavic Europe for generations. It was happening at the same time American farms were ruined by drought, dust storms and the economic collapse that marked the Great Depression.

As Stalin strengthened his grip through fear and networks of loyalists, modest family farms such as Maria's drew suspicion and discrimination.

One day her brother Vasiliy -- 13 years old at the time -- was falsely accused of stealing food.

Members of a large komosol, Communist Party youth from the local school, came to the family home and killed the boy.

Maria's father was later sent to prison for his resistance.

Not long after, Communist Party officials seized the family's farm and dragged her mother from the house. They murdered her on the property, stripped her corpse of clothing and left her body for the family to bury. Some of Maria's other siblings were also killed.

Maria and her remaining family members scratched a shallow grave into the earth and scattered. Maria was perhaps 18.

From that day she began suffering health problems. Her daughter, Lubov Chuyashov, blames the trauma.

"My mother has never been in good health. It is through God's love she is here," says Lubov, as Maria's eyes well with tears that streak her cheeks and frame her smile.

The stories deliver her to the past, and she doesn't recognize Nikolay for a moment, his shock of white hair and a long beard so different from the black-haired, clean-shaven man she wed 70 years ago.

After Maria's mother was killed, she left her farming village and went to work at a hospital.

She fell ill, lost her job and was forced to go door to door seeking work, shelter and food.

It was then that she met Nikolay, who worked in the coal mines and lived at home with his father, a veterinarian.

After a brief courtship the couple married Jan. 11, 1940, in a simple ceremony. There are no formal pictures.

They felt happy, blessed and ready to start a family.

[...]

Maria and Nikolay's newlywed bliss ended abruptly in June 1941 when Hitler unleashed the largest military invasion the world had ever seen.

[...]

As the Soviet army clawed its way back through the Ukraine to expel the Germans along the notorious Eastern Front, Nikolay was sent to a Siberian gulag for spreading his faith.

Soviet officials later seized Maria's Bible.

She had scribbled notes in the margins that referenced passages she found inspirational. The Soviets accused her of writing codes for the Germans. A suspected spy, she was placed in a line with others to be shot. But as the firing squad leveled their rifles, an officer noticed the small bulge in Maria's tummy. He halted the execution and spoke to Maria. She softly told the officer of the baby growing inside her.

Not wanting the death of an unborn child on his conscience, he spared Maria and baby Yvgeny, who now lives in Pensacola, Fla.

They survived the remainder of the war, and Nikolay was released in 1948. He met his 5-year-old son for the first time.

During his family's telling of the story, Nikolay begins to sing. It is a beautiful song of praise and gratitude. His daughter Lubov smiles and dabs a tear.

The couple had six more children in the years that followed, rearing them all Christians as Nikolay mined coal by day and ministered to an underground Christian community by night.

The Soviet government continued to persecute the Yefremovs for their beliefs, even threatening to take their children in 1960 for teaching the Bible.

When his coal mining job ended, Nikolay worked for a large tractor company and the family lived on a small farm. They lived in a home built from oak timbers that still stands today.

Nikolay, Maria and their seven children lived hardscrabble lives under Soviet rule. They occupied one part of the home, a cow-calf pair lived in another, and the other third of the home stored coal. They kept rabbits under the house. Chickens roosted upstairs. Maria kept a large potato and vegetable garden to feed the family. When their oldest son Yvgeny was ready to graduate from school, Soviet officials still trying to break the family's faith offered him a choice: "Your God or a diploma."

He chose God. Yvgeny later had his Ukrainian citizenship revoked and was told he could leave the country. He traveled to Israel, then to Rome and ultimately to Fresno, Calif.

About 35 years later -- after he had moved to the United States -- he received a letter from his school. It was an apology and his diploma.

He then sent for Nikolay and Maria.

Other family then began to immigrate, and the family did what Americans do -- they spread out.

Yvgeny moved to Florida, and a daughter, Olga, now lives in Indiana. Three daughters, Lubov, Lidiya and Galina, live in Spokane. A fifth daughter, Larissa, has died.

Only one son, Anatoli, decided to stay in Ukraine. He works as an electrician in the same coal mine where his father toiled and prayed.

In all, Nikolay and Maria have six living children, 39 grandchildren and 28 great-grandchildren.

They are an important part of the region's Slavic community that now totals between 28,000 and 32,000 people.

Bistrevsky, the cultural liaison, said the population is largely protestant Christians who are grateful for the religious freedoms of this country.

"They want to do something for their new country," she said. "We don't have so much to offer, so we pray."

The Yefremovs are members of the Slavic Baptist Church in Spokane. Lubov says their ordeals make Psalm 33:18-19 especially meaningful:

"Behold, the eye of the Lord is upon them that fear him, upon them that hope in his mercy; to deliver their soul from death and keep them alive in famine."

КЛГП СКУ: Розпочався наступ на українство TOP
13 квітня 2010

Комісія Людських і Громадянських Прав Світового Конґресу Українців стурбована наступом на свідоме українство в Україні. Жертвами ксенофобії антиукраїнського характеру найчастіше стають правозахисники української мови. Упродовж двох років не знайдено й не покарано вбивцю правозахисника української мови Богдана Паздерського (Київ), триває трирічне знущання правоохоронних органів, прокуратури, суду над таким же правозахисником Сергієм Мельничуком (Луганськ).

Нині ще більшу тривогу викликає ситуація в російськомовних реґіонах, де влада, зокрема в Миколаєві, не тільки цинічно не скриває своїх протиправних дій, але й нахабно демонструє антиукраїнську свою сутність.

Із 1990 року Анатолій Ільченко, мешканець Миколаєва, скеровував до місцевої влади скарги з приводу ущемлення його прав щодо використання української (державної) мови, а з 2005 року відстоює в судах конституційне право на отримання інформації та спілкування з держслужбовцями державною (українською) мовою.

Нещодавно за позовом А. Ільченка відбулося судове слухання з вимогою: опублікувати матеріал Миколаївського міського управління міліції в газеті «Рідне Прибужжя» окрім російською ще й на державною (українською) мовою. Інтереси редакції в суді представляв авдвокат П. Репешко.

19 березня ц.р. відбулося чергове судове слухання в Ленінському районному суді м. Миколаєва. Відтак у присутності однієї з працівниць Ленінського райвідділу міліції в коридорі суду адвокат П. Репешко напав ззаду на А. Ільченко (інваліда ІІ групи), вдарив його у вухо, розірвавши нігтями.

На місце інциденту прибули міліціонери, які знехтували своїми службовими обов`язками: не взяли показів у свідків. Працівник міліції С. Коваленко, щоб не притягнути до відповідальності нападника П. Репешка, видав А. Ільченкові направлення на судову експертизу без потрібної печатки. Медичну допомогу потерпілому надавав приватний лікар, так як у місцевій лікарні робити це відмовилися.

Начальник Ленінського районного відділу міліції А. Марчук не порушив кримінальну справу проти П. Репешка, оскільки не побачив у фізичній розправі над А. Ільченком ознак злочину чи порушення громадського спокою. Окрім того, цей начальник міліції грозився «відірвати голову» А. Ільченкові.

Комісія наголошує на тому, що за десятилітню правозахисну діяльність А. Ільченка на нього вперше вчинено фізичний напад. Вочевидь, це сталося тому, що до керма держави прийшли антиукраїнські сили на чолі з Віктором Януковичем.

Голова Комісії Людських і Громадянських Прав СКУ
Голова Комітету у справах України КЛГП СКУ

Ukrainian Greek Catholic Church urges Yanukovych to secure equality of all churches before the law TOP
http://www.risu.org.ua/en/index/all_news/state/church_state_relations/35030/
29 March 2010 | Church-state relations

KYIV -- The Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC) has called on President Viktor Yanukovych to secure the equality of all churches and religious organizations of Ukraine before the law. The Synod of Bishops of the Kyiv-Halych Supreme Archbishopric of the Ukrainian Greek Catholic Church on March 25, 2010, passed an address to President Yanukovych with a call to ensure the equality of all churches and religious organizations of Ukraine before the law. The Ukrainian Greek Catholic Church is concerned because the tradition to invite heads of all Ukrainian churches to the joint service in the St. Sophia Cathedral was neglected during the inauguration of Viktor Yanukovych on February 25, reports the information department of the Ukrainian Greek Catholic Church.

The Ukrainian Greek Catholic Church also warns that the provision of preferences to one of the confessions will deepen the split among the citizens of the state and will do harm to the entire Ukrainian people.

"It will perhaps be worth while for each of us to remind ourselves in this context the Gospel warning of the sad prospects of a "divided kingdom" (Mt. 12, 25). And the forces which do not appreciate Ukraine's historic traditions and cannot put up with its modern status and do not associate their future with it, are trying to impose on Ukraine exactly that scenario. Our state is policonfessional unlike some countries of the world where only one religious organization enjoys a privileged status unlike other denominations," stresses the address.

"The Ukrainian legislation envisages that all our churches and religious communities duly registered by the state bodies are provided with equal rights. Therefore, we appeal to you as the guarantor of the Constitution to see this equality before the law and in the public life of all churches and religious organizations observed conscientiously, for protecting only one particular confession over others will only deepen the split between the citizens of our state which would do great harm to the whole Ukrainian nation," reads the address from the Synod of Bishops of the UGCC.

The bishops also touched upon the question of observance of ethical norms in political life and the necessity to care for spirituality in addition to the economy.

The UGCC counts approximately five million faithful in Ukraine and is the third largest religious organization in the state.

Russian Muslim directorate seeks restored role in Ukraine TOP
http://georgiandaily.com/index.php?option=com_content&task=view&id=18108&Itemid=72
April 09, 2010

Paul Goble

Dayton -- Just as the Moscow Patriarchate of the Russian Orthodox Church has sought to maintain its control over most Orthodox parishes and bishoprics in Ukraine, so too the Central Muslim Spiritual Directorate (MSD) in Ufa is seeking to restore its ties with and supervisory role over Muslim organizations there.

And just as in the case with Orthodoxy, where the nearly half of the Moscow Patriarchate's parishes are in Ukraine, this effort by the Russian successor of the MSD of the European Part of the USSR (which included not only European Russia but Belarus and Ukraine as well) may have importance consequences for Ukraine and in the Russian Federation itself.

On the one hand, the Central MSD's activities in Ukraine will complicate efforts by the five Ukrainian Muslim umbrella groups to unite or even agree on how to function in an independent Ukraine. And on the other and for precisely that reason, the Central MSD and its head Mufti Talgat Tajuddin will win points in the political elite in Moscow.

That in turn may help Tajuddin gain the upper hand in ongoing efforts to unite the three major supervisory MSDs in the Russian Federation -- the Central MSD, the Union of Muftis of Russia (SMR), and the North Caucasus Coordinating Council -- and at the very least insure that the powers that be in the Russian capital will not want to see Tajuddin eclipsed by anyone else.

Last November, Tajuddin appointed imam Rinan Aysin to be the representative of the Central MSD in Ukraine with the task of supporting and developing "a united spiritual space between Russia and Ukraine," a task Aysin told the press that he considered to be both "a civic and religious duty" (www.bashinform.ru/news/228315/).

"After the disintegration of the Soviet Union," he said at that time, "a large part of the culture ties which united the residents of our countries was lost. And today these ties must be restored across the entire post-Soviet space." Nowhere is that effort more important, Aysin continued, than in Ukraine.

In Ukraine, there are currently five MSDs which support various trends and regions of Islamic life there. But he said that "a large part of the Muslims of Ukraine are supporters of the Central MSD of Russia," a statement that others would context but one that Aysin's activities are apparently intended to provide content to.

Aysin said that as part of that effort, the Central MSD in Ufa plans "a number of educational programs," in which "representatives of [that institution] will travel to Ukraine for the preparation of spiritual workers in this country. Parallel to that, [the Central MSD] will organize instruction for spiritual pastors from Ukraine in Ufa and in Moscow."

In the intervening period, whatever activities the Central MSD has undertaken in this regard have remained below the media's radar screen. Now, in the wake of Viktor Yanukovich's election as Ukrainian president, that is changing, with Aysin visiting Crimea and staking out positions that are as much political as religious (www.nr2.ru/crimea/277982.html).

Yesterday, Imam Aysin told the New Region news agency that "nothing divides Crimean and Kazan Tatars, just as nothing divides Tatars and Russians," assertions that many in Ukraine and some in the Russian Federation will find troubling both in terms of their factual content and political meaning.

Speaking in Simferopol, Aysin said his trip was intended to acquaint himself with the situation in Crimea. "One of the chief goals is to visit a mosque in Sevastopol since its imam has appealed for help to the Supreme Mufti of Russia Talgat Tajuddin." After learning about this, he said, the Central MSD will decide "how to help Crimeans in the coming years."

At the same time, the Muslim representative said, "it is necessary to find a common language with local Christians. It is necessary to think about the future, about our children who will live together. With the coming to office of the new Ukraine power, I hope will be deepened relations between the confessions."

"It is necessary," Aysin said, "to lay the foundation of our common future."

Arguing that "historically," Tatar Muslims "have been attracted to the spiritual center which is located in Ufa," Aysin argued that just as "nothing prevents Catholics of the entire world to consider the Pope of Rome their spiritual leader," nothing should prevent Tatars wherever they live from losing "connection with the spiritual center in Ufa."

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви до Президента України TOP
Напевно не зайвим у цьому контексті кожному з нас буде постійно пригадувати собі євангельську пересторгу про сумні перспективи “розділеного царства” (пор. Мт 12, 25). А саме такий сценарій намагаються нав’язати Україні ті сили, що не цінують її історичних традицій, не можуть змиритися з її сучасним статусом та не пов’язують з нею свого майбутнього.


Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви до Президента України

Високодостойний Пане Президенте!

Зібравшись на черговому засіданні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви, що проходить у Львові-Брюховичах 24-25 березня ц.р., ми хочемо разом привітати Вас на найвищому посту нашої держави. Блаженніший Любомир від нашого імені вже вітав Вас, коли було оголошено остаточні результати цьогорічних президентських виборів. Тепер ми бажаємо зробити це спільно як провідники єпархій і екзархатів на території України та висловити Вам певні міркування.

Насамперед хочемо запевнити Вас у наших молитвах. Щодня ми всі – єпископи, духовенство, чернецтво і миряни – благаємо у Господа для Вас і всіх посадових осіб, які відповідають за загальне благо нашого народу, Божих благодатей, особливо світла мудрості, мужності у виконанні Ваших нелегких обов’язків.

Крім молитви, ми заохочуємо всіх вірних нашої Церкви, зокрема й тих, що обіймають відповідальні державні посади чи здійснюють важливі суспільні функції, та всіх людей доброї волі до сумлінного виконання своїх обов’язків, вбачаючи у цьому підставу для нашої надії на покращення життя у державі. Навчаємо їх не шукати власної користі чи вигоди для наближених до них осіб, а чесно та сумлінно працювати, шануючи гідність і права кожного громадянина, культурну, релігійну й історичну спадщину цілого українського народу. Все це ми вважаємо нашим внеском у розвиток держави, оберігати яку Ви присягали перед Господом і людьми, посідаючи пост Президента України.

Ми хочемо також висловити свою стурбованість із приводу того, що українське суспільство виявляє надзвичайно низький рівень довіри до влади. Однією з причин такої ситуації, на нашу думку, є легковажне ставлення самих можновладців до законів, зокрема до Основного закону України – Конституції.


Українська Греко-Католицька Церква не є одинокою релігійною спільнотою, яка молитвою і чесною працею бажає підтримувати державну владу, сприяючи злагоді, поступу і процвітанню нашого народу, – але однією із них! Тому нам прикро констатувати, що у той день, коли Ви складали президентську присягу, нас і предстоятелів багатьох інших Церков всупереч встановленій державним правом процедурі та сформованій за роки незалежності України традиції не запросили до спільної молитви в нашій спільній духовній святині – соборі Святої Софії. Ми шануємо Ваші особисті релігійні переконання. Але, як найвища посадова особа Української держави, Ви повинні поважати людей, які моляться за благо цієї держави та тих, що нею провадять. І хоча безпосередня присутність кількох представників нашої Церкви на урочистостях з нагоди важливих подій є тільки репрезентативною, однак ми представляємо багатомільйонний віруючий народ Божий, який очікує від Вас мудрого проводу та належної пошани. Такі прикрі випадки не повинні більше повторюватися і ми закликаємо Вас подбати про це.

Наша держава є поліконфесійною, на відміну від деяких країн світу, в яких лише одна релігійна організація втішається привілейованим статусом на противагу всім іншим деномінаціям. Відповідно до законодавства України, всі наші Церкви й віросповідні спільноти, належно зареєстровані в державних органах, наділені однаковими правами. У зв’язку з цим ми звертаємося до Вас як до гаранта Конституції, щоби ця рівноправність перед законом та в публічному житті усіх Церков та релігійних організацій була сумлінно дотримана, адже протегування якоїсь однієї конфесії над іншими лише поглиблюватиме роз’єднання між громадянами нашої держави, що завдало б величезної шкоди всьому українському народові. Напевно не зайвим у цьому контексті кожному з нас буде постійно пригадувати собі євангельську пересторгу про сумні перспективи “розділеного царства” (пор. Мт 12, 25). А саме такий сценарій намагаються нав’язати Україні ті сили, що не цінують її історичних традицій, не можуть змиритися з її сучасним статусом та не пов’язують з нею свого майбутнього.

Ми хочемо також висловити свою стурбованість із приводу того, що українське суспільство виявляє надзвичайно низький рівень довіри до влади. Однією з причин такої ситуації, на нашу думку, є легковажне ставлення самих можновладців до законів, зокрема до Основного закону України – Конституції. Громадяни не будуть поважати тієї влади, яка не шанує сама себе, діє лише на догоду якійсь політичній групі чи обслуговує чиїсь фінансові інтереси. Тому до Вас, як гаранта Конституції і всього правопорядку, наше велике прохання: не допускати порушень та необдуманих змін законів. На Вас покладена велика відповідальність – зробити все можливе задля утвердження верховенства права та пошани до влади.

Ми хочемо і намагаємося допомагати суспільству виховувати свідомих та відповідальних громадян. Але якщо в політичному житті визначальними стають корисливі приватні чи групові інтереси, якщо ті, хто покликаний до суспільного проводу, самі порушують та спонукають інших переступати загольноприйняті етичні норми, наші зусилля дуже обмежені. Бо окрім моральних принципів та засад, що їх ми як Церква прагнемо прищепити через наше навчання, молоде покоління хотіло б мати живі приклади для наслідування серед сучасних державних мужів і жінок. Тому знову просимо Вас подбати, щоб у владні структури потрапляли справді гідні особи, чесні й відповідальні перед народом, а не догідливі виконавці чиєїсь особистої чи вузькопартійної волі.

... всі ми повинні насамперед керуватися турботою про справжнє добро власного народу, не діяти на догоду інтересам чи забаганкам інших держав. Український народ жертовністю багатьох поколінь довго виборював свою незалежність і заслуговує на те, щоб дії влади відповідали його історичним традиціям, національній ідентичності та насущним (не тільки економічним) потребам.


Сьогодні ми найбільше чуємо про економічні справи, подолання кризи, але народові від цього не стає легше. І причина дуже проста: не від самого хліба людина стає щасливою, і не від хліба залежить добробут нації, а від того, наскільки громадяни слухають Боже Слово (пор. Мт 4, 4), наскільки всі, хоч би яке мали завдання у спільноті, чесно, відповідально, прозоро, сумлінно виконують свої обов’язки. Саме до цього ми повинні закликати наш народ, того самого люди сподіваються від нас, для цього всі ми очікуємо від Вас, пане Президенте, глибокого розуміння та всебічної підтримки.

І ще на один аспект хочемо звернути увагу. Беручи до уваги те, що Україна є однією з найбільших держав у Європі – і щодо території, і щодо кількості населення, – всі ми повинні насамперед керуватися турботою про справжнє добро власного народу, не діяти на догоду інтересам чи забаганкам інших держав. Український народ жертовністю багатьох поколінь довго виборював свою незалежність і заслуговує на те, щоб дії влади відповідали його історичним традиціям, національній ідентичності та насущним (не тільки економічним) потребам. Вагомим здобутком та критерієм для оцінки діяльності будь-якого президента чи уряду є також те, наскільки вони зберегли і примножили надбання свого народу, щоб передати їх майбутнім поколінням. Не можна задля тимчасової користі чи сумнівної вигоди легко позбуватися духовних скарбів наших батьків і дідів, природних багатств нашої землі та економічного потенціалу України.

Багато ще можна назвати інших проблем, але ми зупиняємося лише на тих, які вважаємо надзвичайно важливими і першорядними. Ми переконані, що усіх їх необхідно вирішувати, налагоджуючи контакт із суспільством та його інституціями. Влада повинна почуватися відповідальною перед своїми громадянами, правдиво їх інформувати та реагувати на їхні оправдані очікування. Треба й надалі забезпечувати можливість для громадян вільно висловлювати свою думку, прямо ставити запитання і діставати на них вірогідні, правдиві відповіді.

Високодостойний Пане Президенте, Ви є віруючою людиною і очолюєте віруючий у своїй переважній більшості народ. Ви знаєте, що «віра чинна любов’ю» – як навчає нас святий апостол Павло (пор. Гал. 5, 6). Ми хочемо цей наш лист до Вас закінчити побажанням, щоб у виконані своїх відповідальних завдань Ви керувалися любов’ю до народу, демократичним волевиявом якого Ви отримали цю велику відповідальність за його долю. А ми своїми молитвами і працею підтримуватимемо усі Ваші добрі наміри і плани, які бажаєте здійснити. Нехай милостивий Господь щедро благословить Вас і дає Вам усі потрібні благодаті для належного виконання Вашого завдання перед самим Господом і перед тим народом, що покликав Вас бути своїм провідником.

Львів-Брюховичі, 25 березня 2010 року Божого

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви

Ukraine speeds up Euro 2012 work under UEFA pressure TOP
http://in.reuters.com/article/sportsNews/idINIndia-47625920100412
Mon Apr 12, 2010

KYIV (Reuters) - Ukraine, under a two-month deadline from UEFA, will accelerate construction of key sport and infrastructure projects needed for co-hosting Euro 2012, a top Ukrainian official said on Monday.UEFA president Michel Platini last week gave the Ukrainian government until June 2 to show signs it could catch up on preparations for the tournament.

"The stadiums in Lviv and Kyiv and two airport terminals are the ones which we need to focus on right now," Borys Kolesnikov, Ukraine's Deputy Prime Minister for Euro 2012, told reporters.

The Euro tournament is due to take place in four Ukrainian towns - the capital Kyiv , Lviv, Donetsk and Kharkiv.

But economic troubles, a severe winter and political tension have led to long delays in preparations by the ex-Soviet republic ahead of the 16-nation tournament which it is co-hosting with neighbouring Poland.

"The most serious delay is at the Lviv stadium. The UEFA put the stadium in the 'black' risk category, not even in the 'red' one. But I want to say that everything will be ready close to the set times," Kolesnikov said.

Ukraine, within the next two months, has to complete the foundation levels of planned airport terminals in Lviv and Donetsk, finish the eastern wing of the Lviv stadium and concrete structures in the Kyiv stadium's western wing.

Kolesnikov said the government had issued 550 million hryvnias ($69 million) for Euro 2012 needs during the past 20 days and wanted to issue a total of 26 billion hryvnias ($3.3 billion) from the 2010 state budget to help modernise stadiums, develop airport infrastructure and build roads.

Ukraine's new president faces big challenge in hosting Euro 2012 TOP
http://www.edmontonjournal.com/sports/Ukraine+president+faces+
challenge+hosting+Euro+2012/2788974/story.html

KYIV, Ukraine -- The World Cup and Summer Olympics aside, the world's biggest sporting event is the European Football Championship, a tournament held every four years in a different venue, in which 16 finalists compete for a trophy won most recently by Spain in 2008.

The hosts for the 2012 event are Poland and Ukraine. However, Ukraine has been given a two-month deadline to complete its preparations, following a visit of Michel Platini, president of the Union of European Football Associations (UEFA), to the country last week.

Winning the right to host the tournament was a major coup by Poland and Ukraine, which defeated rival bids from Italy and Croatia-Hungary in April 2007. In the first round of voting for the 2012 location, Italy was ahead, but in the second round, the Poland-Ukraine bid received more than double the votes cast for the Italians, while the Hungary-Croatia bid received zero votes.

According to the schedule, preliminary rounds will be held in four Polish and four Ukrainian cities (Warsaw, Gdansk, Wroclaw, and Poznan; Kyiv , L'viv, Kharkiv and Donetsk). Warsaw will host a quarter and semifinals match, while Kyiv will have six matches, including a quarter-final and semifinal, as well as the final on July 1, 2012.

From Ukraine's perspective, Euro 2012 will boost the economy and provide an opportunity for the country to showcase its attractions. For UEFA, it spotlights central and eastern countries that do not possess the sort of rich home soccer clubs found in Western Europe, but where soccer (football to all Europeans) is the main spectator sport.

In 2006, Ukraine reached the quarter-finals of the World Cup, a remarkable achievement, although it failed to qualify for the 2010 finals in South Africa.

Internally, the sport is dominated by a few businessmen. Ukraine's representative at UEFA is Hryhoriy Surkis, who has been president of the Football Federation of Ukraine for three terms. A few years ago he was denied a visa to enter the United States, reportedly because of accusations of corrupt practices.

Surkis' brother Ihor is Chairman of Dynamo Kyiv , one of Ukraine's biggest and most successful teams. The other is Shakhtar Donetsk, which won the UEFA Cup in 2009 and is owned by Rinat Akhmetov, Ukraine's richest man and one of the chief backers of Viktor Yanukovych's presidential election campaign.

Shakhtar's recent success has mirrored the rise of Donetsk as a key region of Ukraine. The team is made up partly of non-native players, most notably Brazilians who comprise seven of the 27-member squad.

Donetsk hosted the World Cup playoff game between Ukraine and Greece last November, but few locals could afford the exorbitant admission price set by the Football Federation of Ukraine.

The result, as Akhmetov complained bitterly, was a half-empty stadium for a match that had the potential to sell out many times over. That situation reflects the dual problem for Ukraine as a UEFA host--the economic recession and its impact on employment and salaries; and Surkis' desire to reap profits rather than provide cheaper seats.

Platini visited the four designated cities of L'viv, Kyiv , Donetsk and Kharkiv, and met with new Ukrainian president, Viktor Yanukovych. He noted problems in Kyiv , where construction of the new Olympic Stadium is weeks behind schedule, and L'viv, where work on the Lemberg Stadium has stopped altogether. In Donetsk, there is a suitable stadium but few hotels. Of the four cities, only Kharkiv appears to be making sufficient progress.

Earlier, as Ukraine fell behind schedule, UEFA threatened to find another co-host. However, Platini remains committed to Ukraine, though he has threatened that if the infrastructure is not completed, all the Ukrainian games will be held in Kyiv . None of the stadiums other than Kyiv , which holds 63,000, is adequate for the final, which has a prospective television audience of 100 million TV viewers, rivalled only by the Super Bowl.

Ukraine has appointed a government minister expressly to prepare for Euro 2012. Borys Kolesnikov has pledged government investment of 26 billion hryvnya ($3.3 billion US) from the 2010 state budget to improve roads, airports, and complete the building of stadiums.

This is a massive task given the economy's 6.8-per-cent contraction in the fourth quarter of 2009 and Ukraine's self-imposed goal of reducing the budget deficit to six per cent of GDP. Much depends on the receipt of the remaining $5.8 billion from the International Monetary Fund, part of an original $16.4 billion loan.

Ukraine's situation is comparable to that of Russia, which prepares for the Winter Olympics in Sochi (2014) and both countries face similar problems. In September 2010, 51 countries commence the qualifying rounds of the competition (Poland and Ukraine automatically qualify as host countries).

Competition is intense -- in future tournaments 24 teams will reach the finals, a reflection of UEFA's willingness to include such countries as Kazakhstan and Israel within a greater Europe.

Yanukovych cannot afford failure given the international media's focus on this competition. Preparation for Euro 2012 is the first major test of his administration and one with potentially significant rewards.

In 2005, Kyiv hosted the Eurovision Song Contest, offering lowbrow glitterati a chance to strut to synthesized pop music. Euro 2012 is a more serious endeavour that will highlight the world's most-popular sport over a three-week period. The opportunity cannot be forfeited.

Source: The Edmonton Journal

Черкаські мавпи' за український баскетбол
TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/04/100406_cherkasy_monkeys_basket_sp.shtml

Роман Вінтонів
Бі-Бі-Сі, Київ

Цього баскетбольного сезону селекційна робота баскетбольного клубу "Черкаські мавпи" тривалістю у 7 років дасть перший результат.

7 років тому клуб з нуля створили місцеві любителі баскетболу. Відтоді він змінив назву, форму, а також розпочав відбір до клубу на базі зруйнованої структури баскетбольних секцій. Зараз Черкаси - єдиний клуб у Вищий лізі України, який систематично виховує молоде покоління українських баскетболістів.


Черкаські мавпи: Микола Краснік - третій зліва у нижньому ряду

Рівняння на Джордана

Микола Краснік каже, що його улюблений гравець – “Майкл Джордан. А в нашій черкаській команді – Юрій Зозуля або Макс Пархоменко.”

Позиція Миколи – розігруючий. Зріст 180 см. За гру набирає в середньому 15 очок. Вчиться в 10-му класі. 6-го квітня цього року йому виповнилося 16 років.

2 роки тому він жив у Кривому Розі. В Черкаси його привіз тренер з баскетболу. "Якось так склалось, що його запросили до Черкас і він забрав кількох хлопців з собою. Перші два роки ми жили з ним в квартирі. Він допомагав звикнути", - розповідає Микола.

Максим Міхельсон, тренер юнацьких команд “Черкаських мавп”, каже: "Коли я збирався переїжджати в Черкаси, то на тренуванні Колі Красніку сказав, Колю, може, поїхали зі мною. Він мені таку фразу сказав, яку я, напевно, на все життя запам’ятаю: “Мама сказала, що якщо з Максимом Сергієвичем, то - куди-завгодно".

Ростити своє чи купувати чуже?

Максим Міхельсон – тренер кількох юнацьких збірних клубу “Черкаські мавпи”. Під його керівництвом юнаки зайняли 2-ге місце у Єврокубку серед юнацьких команд. Пан Міхельсон каже, що в Україні більшість команд просто купує легіонерів у свій склад. Як результат, юні українські баскетбольні генії просто не мають де себе проявити. І лише поодинокі команди вирощують своїх гравців з дитинства. В найпрестижнішій Суперлізі України лише кілька команд мають свою базу, де відбирають баскетболістів серед дітей. У Вищій лізі (2-га за престижністю в Україні ліга) тільки “Черкаські мавпи” займаються селекцією дітей у клуб.

В Черкасах у дітей перед очима чітка схема, як потрапити в Суперлігу, каже пан Міхельсон. Це, мовляв, не щось захмарне - "є якась команда в Суперлізі, тренуйся і ти туди потрапиш". Тут, за його словами, діти чітко бачать, які кроки треба зробити, щоб досягти мети.

Розмах черкаських баскетболістів

Керівник баскетбольного клубу “Черкаські мавпи” Володимир Гриценко розповідає, що клуб з’явився 7 років тому, коли зібралось кілька шанувальників баскетболу, щоб відродити цей вид спорту у Черкасах. Спершу замахнулись на всю область. Їздили по районах, наводили контакти з учителями фізкультури по школах, у пошуках юних геніїв баскетболу.

“Ми приїжджали, знайомились, допомагали формою, м’ячами і всім іншим, але справа в тому, що люди хотіли доплати. Можете самі порахувати – форма пару тисяч гривень, м’ячі якісні – пару тисяч гривень. І доплата тренерам - це і 200-400 грн доплачувати , щоб людина працювала. Потягнути таку глибу, як область, один клуб не міг."

Тому згодом клуб зусередився на місті. Тут він утримував кілька баскетбольних секцій. З них формувались дитячі клубні команди "Черкаські мавпи-94", "-95", "-96", "-97". "Найбільшого успіху досягла команда "Черкаські Мавпи-96". В першому турі Європейської Юнацької Ліги, що проходив в польському Щецині, підопічні Максима Міхельсона виграли чотири матчі з п’яти і посіли друге місце, повідомляє офіційний сайт клубу. Вперед вони пропустили лише титулований литовський "Марчольоніс".

Робота з відновлення системи підготовки баскетболістів триває з 2003-го року. І в цьому році вона принесла результат. Троє молодих вихованців черкаської баскетбольної школи вперше отримають можливість грати у вищій лізі. Серед них і Микола Краснік. Його та іншого члена “Черкаських мавп” Олега Рудакова запросили в юнацьку національну збірну України.

На даний момент "Черкаські мавпи" є лідерами вищої ліги. Перше місце дає змогу подати заявку про прохід у Суперлігу. Якщо вдасться, то керівництво команди планує дублюючий склад “Черкаських мавп” зібрати виключно з вихованців черкаської школи.

In Memoriam: Mrs. Evhenia Barcky, a dedicated teacher in Sudbury TOP

_blank
Click on the image to see a larger version

“Forget not; ne’er forget, the days of youth so bright”
-- Ivan Franko, 1882

It was with great sadness that we received the news of the death of our dear teacher Evhenia Barycky. She was born on March 15, 1915 in Gyor , Hungary and died on March 14, 2010 in Toronto , one day shy of her 95th Birthday.  Mrs. Barycky was an extraordinary Ukrainian School teacher in Sudbury for the Ukrainian National Federation for 24 years. She loved her work; in her gentle, soft mannered way, she led us to learn the rubrics of the Ukrainian language but most importantly to love and cherish the literature of our ancestors and rich Ukrainian culture.  She did this not just by rote teaching but by producing and directing plays such as The Mitten and Little Red Riding Hood (Chervona Shapochka), and by teaching us poems, carols, Easter and spring ritual songs - hayivky, and dramatic tableaux.  So many of us were introduced to theatre and the stage because of her efforts.   Her confidence in us never wavered.  In those 24 years she touched the lives and souls of hundreds of students.  We loved her because she cared about us, and cared that we learned and deeply experienced in its entirety the whole of the Ukrainian soul, spirit and culture.

Vichnaya Pamyat!

Oksana Kuryliw
Nadia Hately (Kohut)
Ihor Prociuk
Pat Wyshniowsky (Formanec
)

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Anya Maziak
-- editor, culture/society/religion


Oxana Bukanova
-- editor, politics/business


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout


Ihor Prociuk
-- story layout and design

 

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

JOIN the list:
To join the list, please send a blank email to:
eposhta-CanadaUS-subscribe@yahoogroups.com

QUIT the list:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to quit the list.

Subscription/Membership:
Having difficulty joining (or quitting) the list? Or maybe you want us to add your friends to ePOSHTA? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a web-based list of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site from ePOSHTA.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Editor, Culture/Society/Religion:
Anya Maziak amaziak@yahoo.com

Editor, Politics/Business:
Oxana Bukanova o.bukanova@gmail.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk