---

Mr. Yanukovych's 'monumental' failure in Washington

The above video speaks for itself, contrasting the reception from Ukrainian Americans Victor Yushchenko received when he went to visit the monument of Taras Shevchenko in Washington with the few who showed up for President Yanukovych at the same monument.

A 'monumental' failure, Mr. Yanukovych had no inspirations to share with the few who assembled - - merely gossiped, posed for pictures and departed.

---

Demjanjuk's j'accuse: / Іван Дем'янюк: Я звинувачую

Germany is guilty / Німеччина винувата

I experience every minute, every hour, every day, every week and every month since May 12, 2009 as a prisoner of war in Germany. I experience this process as a continuation of my terrible memories with Germans, as a continuation of the indescribable wrong which has been done to me by Germans. I am again and repeatedly an innocent victim of the Germans. I feel this as an inexpressible wrong that Germany with the help of this trial is making out of me, a prisoner of war, a war criminal. I find it an unbearable arrogance of Germany, that Germany is misusing me to turn the attention away from the war crimes committed by Germans, to make them forgotten and against the truth to claim that the true criminals of the Nazi crimes were me, the Ukrainians and the European neighbours of Nazi Germany.
Complete declaration by John Demjanjuk below.

Від 12-го травня 2009-го року я переживаю кожну хвилину, кожну годину, кожний день, кожний тиждень і кожний місяць як військовополонений в Німеччині. Ці пережиття є продовженням бридких спогадів про німців і продовженням неописанного зла котре вони зділали проти мене. Я знову став їхньою невинною жертвою. Вважаю невимовним злом те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, на військового злочинця. Вважаю, що це нестерпна арогантність Німеччини котра надуживає мене, і тим приховує злочини скоїні німцями, пробує їх затаїти, і проти правди твердить, що я, українці, та інші сусіди німців були правдиві злочинці.

Ціла декларація Івана Дем'янюка нижче

Чи розуміють це голови національних церков, чи зуміють своєчасно протиставитися злочинним намірам Москви й антиукраїнської влади?

Москві нахабства ні в кого не позичаити: її як влізливого кота виганяєш у двері, а він сунеться у вікно. Звісно, їй усього мало: і земельку українську подавай, і нібито їй здавна належать українські релігійні святині як Києво-Печерська лавра та Почаївський монастир, і патріархові московському, ставленикові Кремля й КҐБ-ФСБ, мають «бити чолом» численні віруючі українських храмів, і наша рідна мова, відмінна від московської, її дуже дратує, і наша історія з визвольною боротьбою доводить до неймовірної люті, й українська волелюбність викликає шовіністичний сказ...

Подібне спостерігалося у відношенні Росії до України (Малоросії) впродовж більше як трьохсотлітньої самодержавно-совєтської тиранії. Вочевидь, імперський тиск Москви над уже незалежною Україною мав би слабнути. Однак у випадку, коли до керма України приходили б державні мужі з національною гідністю й почуттям великого обов`язку перед країною та власним народом, а не хитруваті компартійні апаратчики, непросихаючі від алкоголю червоні директори, колгоспні бухгалтери з маніакальним месіанством, зухвалі кримінальні авторитети совково-донецького штибу.

Гірко констатувати, що майже два десятилітгя Україна топчеться на європейському узбіччі, безконечно маневруючи між Сходом і Заходом - на глум і зневагу народів усіх європейських держав.

Так, Україна мала унікальний шанс зі совкового застояного болота вирватися на ширші європейські води. Однак Віктор Ющенко своїм бездарним п`ятирічним президентством не тільки перекреслив усі здобутки помаранчевого Майдану й прихильність до України мало не всіх країн світу, але й по суті допоміг прийти до влади антиукраїнській донецькій хунті. Уже після, може, незворотньої за своїми наслідками поразки демократичних сил на виборах-2010 він у самозакоханому екстазі скаже таке: «У мене є професія. Вічна! Вона називається «Віктор Андрійович Ющенко». Коментарі зайві.

Нині можемо констатувати повсюдний наступ на демократію, а разом із нею й на українство: узурпація донецьким паханатом усіх гілок влади всіх рівнів, цинічне ґвалтування Конституції України, зокрема формування владної коаліції з «тушок», тобто шляхом політичної корупції, переманювання депутатів посадами, залякування терором; остаточне знищення незалежної судової гілки влади, а навіть підпорядкування інтересам ПРУ Конституційного суду України, україножерська політика чиновників так званої гуманітарної сфери, згортання свободи слова, репресії з використанням правоохоронних органів і т.д.

Читайте нижче: У Вінниці священики побили журналіста

Тривогу також викликає становище українських національних церков. Виглядає, що у Вінницькій області за згодою місцевої антиукраїнської влади апробується зухвала схема московсько-православного рейдерства: під різними приводами й всілякими способами захоплюються й без того нечисельні храми УПЦ Київського Патріархату.

Правдоподібно, вкоротці цей кремлівський план почне реалізовуватися в інших областях України. Немає жодного сумніву в тому, що за бандитськими атаками московських батюшок стоїть ПРУ з їхнім верховодою В. Януковичем. Опосередкованим підтвердженням останнього є той факт, що благословення нового керманича України відбулося виключно за участю московського патріарха Кіріла, чим В. Янукович продемонстрував свою скрайню зневагу, а, може, й ворожість до українських національних церков.

Варто наголосити на тому, що загроза знищення не омине й УГКЦеркву: спочатку невірних отців разом із паствою переманюватимуть у православіє, а відтак підпорядковуватимуть Московії. Чи розуміють це голови національних церков, чи зуміють своєчасно протиставитися злочинним намірам Москви й антиукраїнської влади? Відповідь на це запитання дасть час.

Утім, багато чого залежатиме від здатності української провідної верстви об`єднатися навколо національної ідеї, готовності загалу творити активне громадянське суспільство, поширення протестного молодіжного руху. Зрештою, від здатності опозиційних політичних сил дійти до консенсусу, щоб виробити напрямки спільної боротьби задля порятунку України.

Читайте нижче: Місцева влада прислуговує зайдам і перевертням, а не своєму народові

Нижче подаємо добірку матеріалів про захоплення московськими рейдерами в рясах чотирьох храмів Української Православної Церкви Київського Патріархату у Вінниці.

Редакція еПОШТИ

http://www.risu.org.ua/ua/index/exclusive/journalistic_investigations/34892/

(фотографії)

Із життя одного з московських попів:

У Вінниці священики побили журналіста

24-04-2008

Шеф-редактора щоденної вінницької газети «20 хвилин» Олександра Човгана побили служителі Української православної церкви Московського патріархату. Про це він повідомив у публікації на сайті видання.

Подія трапилась 18 квітня, коли кілька співробітників рекламного агентства намагались встановити білборд поруч із храмом Стрітення Господнього УПЦ МП, що на вулиці Пирогова у Вінниці. Як повідомляє газета, спершу конфлікт виник між настоятелем церкви отцем Сергієм та працівниками компанії, які виконували роботи. Священик протестував проти встановлення рекламного щита поблизу храму, тоді як рекламісти посилались на документи, які давали їм на це дозвіл. За словами представників компанії, священик вдавався до лайки та намагався скинути двох робітників із драбини.

Після цього отець Сергій із помічниками відібрав у Олександра Човгана, який прибув після дзвінка співробітників рекламної фірми на місце події як журналіст, диктофон та стер коментар, який перед цим дав.

«Він дуже емоційно розповідав, що поруч з Храмом Божим не може бути зовнішньої реклами та нецензурно обзивав молоду жінку – керівника працівників, що встановлювали бігборд. Потім зрозумів, що на диктофон наговорив щось не те, завдав мені удару, вирвав диктофон та криком наказав одному з помічників стерти запис», - сказав пан Човган «Телекритиці». Після цього, за його словами, на місце події приїхала міліція.

Олександр Човган зняв побої та звернувся до правоохоронних органів із заявою. Нагадаємо, стаття 171 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналістів. Водночас, за словами пана Олександра, існує небезпека того, що розслідування інциденту «спустять на гальмах», оскільки батюшка під час конфлікту похвалявся наявністю високих покровителів в обласній раді...

Місцева влада прислуговує зайдам і перевертням, а не своєму народові:

Чому служили молебень під облрадою

Наталія Гончарук,

«20 хвилин»

16-03-2010

Читайте нижче: Брехня й обман на службі Московського партіархату

Люди у рясах прискіпливо рахують храми, прихожан, підлеглих.А віруючі вперто збираються голодувати. Якщо ключ від їхньої церкви віддадуть не в ті руки.

Зо двадцять священників Української православної церкви Київського патріархату стали служити молебень під будівлею облдержадміністрації в понеділок. Поруч них під мокрим снігом мерзли прихожани церков. Поприходили з плакатами, хрестами і хоругвами. Були вінничани й приїжджі. Організатори акції кажуть: українська церква терпить утиски. Учасникам приготували плакати „Оголошую голодування”.

- А що? Якщо доведеться, то будемо й голодувати, - каже 61-річний віруючий Микола Стецюк. - Ображають нас, українців. Несправедливості дуже багато...

- Буду голодувати, якщо ключі від церкви у Стадниці віддадуть Московському патріархату, - запевнив 25-річний прихожанин Володимир Белебрух. – Я ж не в Москві живу! В нас інша країна!

Останньому, якщо вірити на слово, таки доведеться оголосити голодування. За кілька годин після мітингу стало відомо, що у Стадниці, яка ще торік поділилася на два табори у підтримку різних конфесій, святкують перемогу прибічники Московського патріархату. Їх громаду зареєстрували офіційно і віддають у користування єдиний сільський храм.

Володимир Белебрух (25): „Коли була Російська православна церква, була зовсім інша країна. Зараз називається Україна, тому має бути помісна українська церква!”

Про конфлікт у Стадниці повідомляли „RIA” та „20 хвилин”. Нагадаємо, що настоятель храму перейшов з церкви Київського патріархату до Московського. Відлучений від права служіння покинутою церквою, він правив під опечатаним храмом. Єпархія Київського патріархату звинуватила його у непокорі та призначила іншого настоятеля. Намагалася лишили за собою церкву, де 16 років правилося українською. Мовляв, хай собі йде зрадник, але передавати храм у інший патріархат приводу нема.

Обидві конфліктуючі сторони збирали підписи на свою підтримку. Проти переходу підписалися 400 стадничан. За – вдвоє більше. І результат такий: відділ у справах релігій зареєстрував у селі дві громади віруючих. Як каже начальник відділу Ігор Салецький, має значення при наданні храму у користування не тільки слово громади, а й рішення сільради. А та вже подала клопотання про надання храму у користування громаді Московського патріархату.

На мітинг під облраду зійшлися вінницькі віруючі і приїхали прихожани сільських церков

- Влада злегковажила бажанням сотень мешканців Стадниці молитися у своїй церкві. Не можна одній половині віддавати все, а другу ігнорувати, - каже прес-секретар ВГО „Свобода”, що підтримала акцію віруючих, Андрій Толстой. – Депутати відкрито взяли сторону Московського патріархату. У облраді більшість з так званих проукраїнський партій, а фактично лобіюють інтереси церкви, яка освячує нинішнього президента від Партії Регіонів. Можливо, щоб залишитися при владі зробили такий реверанс(...).

- Тільки всім храмів у Вінниці, де правиться служба українською мовою, - каже прес-секретар Вінницького єпархіального управління УПЦ Київського патріархату Ігор Сіранчук. - І вони в непристосованих приміщеннях, в вагончиках. Якщо порівняти з Московським патріархатом, то у них до 50 храмів. Таке однобоке ставлення до вирішення питання, кому надавати місце. І завжди місце Московському патріархату. Прохання Київського не береться до уваги.

Правили службу священники УПЦ Київського патріархату і говорили про утиски їхньої церкви.

На службу під облраду з’їхалися священники Вінниці й ближніх районів. Приєдналися до віруючих і політичні партії. Акцію називають безтерміновою і обіцяють прийти зі своїми гаслами та молитвами під стіни жовтого дому ще не раз(...).

Як рекрутували селян до чужої за духом церкви:

Брехня й обман на службі Московського партіархату

Врешті відділом у справах релігій Вінницької ОДА було зареєстровано у с. Стадниця дві релігійні громади – УПЦ та УПЦ КП. Обидві громади звернулись до обласної влади з проханням надати їм у використання місцевий храм. На пропозицію влади – проводити Богослужіння почергово, не погодилась жодна з них.

15 березня обласна влада, прийнявши до уваги кількість членів в обох релігійних громадах Стадниці, а також клопотання місцевої сільради, прийняла рішення на користь вірних УПЦ. Відтепер єдиний у селі храм належить православним УПЦ (МП).

За майже аналогічним сценарієм розгортались події і в селі Росоша Липовецького району Вінницької області. У грудні минулого року місцевий священик УПЦ КП о. Павло Кучерук, про якого вже згадувалось вище, почав говорити вірним про необхідність об’єднання церков. Ця екуменічна ініціатива батюшки, у січні цього року, реалізувалась у зборі підписів місцевих парафіян під загадковою фразою: «с. Росоша. За об’єднання православних християн».

– Він почав бігати попід хати, ловити бабусь і казати, що його виганяють, – розповідає місцева жителька, вірянка УПЦ КП Лідія Пудзерко. – Дехто пожалів і підписався. Підписалися і всі ті, хто ходить у Московську церкву. А ми не підписувались. Зараз він, вже як священик Московської церкви, служить у нашому храмі, який ми будували за власні гроші.

Храм УПЦ КП у селі Росоша будувався з 90-тих років минулого століття на кошти місцевих парафіян. З документації Парафіяльна рада мала лише рішення сільради про виділення земельної ділянки під будівництво. За словами начальника Відділу у справах релігій Вінницької ОДА Ігоря Салецького, це рішення важливе, але не основне. Обов’язково мав бути також складений Акт на постійне користування.

Читайте нижче: Правда про московське православіє: кулак замість хреста Репортаж із місяця розбою московських попів

Окрім нового великого храму, віряни Київського Патріархату у селі Росоша мали ще невеличку капличку на цвинтарі. До неї, як і до великого храму, вони більше не мають доступу. Тепер обидва храми належать релігійним громадам УПЦ (МП).

- Я читаю Псалтир у нашій сільській церкві у Стадниці вже 30 років, — розповідає Михайло Вовк, новопризначений староста. — І якось уночі приїхав о.Микола і каже, мовляв, підпишися, що згоден на перехід в УАПЦ. Я підписався. Згодом він титульну сторінку поміняв, а підписи ті самі, і я в цих списках перший на перехід в МП.

Михайло Вовк розповів, що храм у селі збудований у 1888 році. Завдяки сільським людям вистояв та пережив дві світові війни і вцілів навіть у 1930-ті роки. А тепер за основу беруться документи 1946 року.

- Люди не знали, за що підписувалися, – стверджує староста села Михайло Вовк. – Я особисто теж ставив підпис, але на титульному листку було написано, що голоси збираються на підтримку священика, а не за перехід до іншої конфесії. Люди обдурені! Їхні підписи доклали до іншого документа.

(Уривки зі статей «Київський партіархат на Вінничині: мінус чотири храми», «33 канал: Різдво... із «Беркутом» під церквою. Чому владика із підлеглими зірівав замки храму. Його опломбували. Тепер служба – у наметі»).

Правда про московське православіє: кулак замість хреста

Репортаж із місяця розбою московських попів

25 березня за дорученням Голови Вінницької ОДА (Обласної державної адміністрації) Домбровського О.Г. було створено робочу групу з метою вивчення ситуації навколо храму св. вмч. Димитрія Солунського с.Стадниця Вінницького р-ну Вінницької обл.(...).

Комісія провела засідання, де заслухала сторони конфлікту. Було усно домовлено, що до вирішення питання по суті, сторони утримаються від будь-яких протистоянь, за умови, що храм залишатиметься закритим.

І 26 березня 2010 р. протоієрей М.Мельник прибув до сільської ради с. Стадниця, попередньо подавши заяву сільському голові з проханням вжити заходів по врегулюванню та недопущенню загострення міжконфесійного протистояння в с. Стадниця. Там йому стало відомо, що священик (МП) Микола Строк шляхом психологічного тиску на сільського голову отримав від нього ключі від приміщення храму. Прохання сільського голови не відчиняти храму до висновків комісії Микола Строк проігнорував. О 15-ій год. громада МП ввійшла у храм не маючи на руках жодного рішення про передачу їм приміщення храму. Сюди також прибули і представники УПЦ КП з декількома віруючими релігійної громади УПЦ КП с. Стадниця. На запитання представників УПЦ КП, за яких підставах вони знаходяться у храмі КП, замість відповіді митрофорний протоієрей (МП) Микола Строк та секретар Вінницької Єпархії УПЦ (МП) Владислав Демченко закликав людей в кількості близько 25 осіб, які знаходилися у храмі, бити та виганяти із храму віруючих і священиків УПЦ КП. Усі прибічники МП кинулися та почали бити і виштовхувати їх із храму. При цьому усі події фільмувалися працівниками СБУ та міліції, але жодних дій по дотриманню правопорядку вжито не було. Їх били, ображали та принижували на очах правоохоронців, які спокійно за всім спостерігали.

Вони змушені були запросити для надання правової допомоги адвоката Палія В.М. Адвокат Палій В.М. з метою встановити фактичні обставини справи у супроводі Лавріненка В.В. спробував увійти до храму, проте, знову ж таки на заклик священика М.Строка та секретаря Вінницької Єпархії УПЦ (МП) Владислава Демченка адвоката Палія В.М. та Лавріненка В.В. почали бити та не впускати до храму. При цьому, працівники міліції заламали Лавриненкові В. В. за спину руки, зігнули головою до низу. У такому положенні як зі сторони працівників міліції так і зі сторони прихильників УПЦ (МП) наносилися удари по Лавріненку В.В. в область грудей, живота, голови. Побиття відбувалося доти, поки він не втратив свідомості. Після чого, працівники міліції витягли тіло побитого за огорожу храму та кинули його на вулиці, заявивши: він же п’яний. Прихильники УПЦ МП підхопили вислів міліціонерів і почали кричати: п’яний, п’яний. Так він лежав без тями на вулиці, одяг на ньому був подертий. Представники МП, продовжуючи насміхатися та всіляко принижувати безтямного, принесли відро холодної води та почали лити воду на нього.

Священики УПЦ КП викликали швидку медичну допомогу. Лавріненко В.В. того ж дня був поміщений в МКЛ № 2 на стаціонарне лікування.

Того ж дня громада УПЦ КП с.Россоша, де відбувається аналогічне протистояння, запросила представників УПЦ КП (священиків) у село Россошу, щоб відкрити храм та помолитись, який таким же чином захопили представники МП (Василь Аксанюк, Павло Кучерук, Анатолій Аксанюк, Микола Строк ...), хоча вони добре знають, що храм належить громаді УПЦ КП. Але протистояння відбулось і тут.

Павло Кучерук викликав на місце події своїх прибічників та вищезгаданих осіб. Приїхали також секретар Вінницької Єпархії УПЦ МП Владислав Демченко у супроводі священиків Свято-Преображенського Собору м.Вінниця. На запитання: Чого вони приїхали? Чи знову робити конфлікт? Василь Аксанюк почав погрожувати рукоприкладством священикам УПЦ КП (,,,).

Щоб не відбулося поглиблення конфлікту, місцева міліція, яка була тут присутня і проявила себе з кращого боку, ніж представники правоохоронних органів у с.Стадниця, закликала опечатати храм і скріпити підписами як зі сторони УПЦ КП так і зі сторони МП, до вирішення цього питання комісією. На що законнопослушні громадяни України – віруючі УПЦ КП одразу ж і погодились, на відміну від представників МП. Однак, все ж таки, було опечатано зовнішні та внутрішні двері храму і скріплено підписами: секретаря Вінницької Єпархії УПЦ КП – прот. Ігоря Сіранчука та настоятеля храму прот.Степана Шевчука, з іншого боку підписались секретар Вінницької Єпархії УПЦ МП – диякон Владислав Демченко та прот. Володимир Сонін.

Була дана обіцянка як Владиславом Демченком і Павлом Кучеруком, так і настоятелем храму прот. Степаном Шевчуком, що до вирішення спору опечатування ніхто не зірве. Після чого всі мирно розійшлися.

Але як нам стало відомо, що на другий день Павло Кучерук разом із Василем Аксанюком зірвали опечатування та ввійшли нахабним чином у храм, порушивши домовленість, яка була виголошена перед усіма людьми. Тепер люди будуть знати ціну обіцянкам представників МП на Вінниччині. А так відбувається у Вінницькій області повсякчасно, коли задіяна УПЦ МП.

Повідомлення Вінницького єпархіяльного управління УПЦ КП

I must admit that I was stumped... . FT [Financial Times] painted a picture of a thug who tried to steal the 2004 election, said nothing positive about the thug, and concluded its editorial by endorsing him for the sake of political stability.

I must admit that I was stumped. For a long time in the prelude to Ukraine's presidential election, I didn't quite get it. I knew that candidate Victor Yanukovych had retained the services of US presidential adviser David M. Axelrod's public relations firm. I attributed that to good advice and financial resources. But a week prior to the election "The Financial Times" endorsed Viktor Yanukovich for president. I was confounded not only by the sheer endorsement but by the reasoning which was incongruous. FT painted a picture of a thug who tried to steal the 2004 election, said nothing positive about the thug, and concluded its editorial by endorsing him for the sake of political stability.

And then came the election itself and within 24 hours the Organization for Security and Cooperation in Europe having monitored barely 6% of the polling stations and despite loud protestations of fraud leveled by the other candidate, declared the election free and democratic. The Americans did as well. President Obama congratulated Victor Yanukovich. Something definitely was going on, but I could not recognize it.

Ukrainian-American students experienced a political epiphany, I suspect in solidarity with students in Ukraine. The Federation of Ukrainian Student Organizations in America urged the community to participate in a two prong action plan.

At last there was the denouement. On Monday, April 12, 2010 Victor Yanukovich came to Washington DC in the role of President of Ukraine and on the very first day of the Nuclear Summit everything began to make sense. Unilaterally and apparently gratuitously since no one else was making concessions, Mr.Yanukovych declared that by 2012 Ukraine would rid itself of all weapons grade nuclear material. The White House joyfully exhaled and acknowledged that it had been working on this for some time. This came in the aftermath of a new START agreement with the Russians. The Russians were pleased with the Ukrainian performance as well.

Mr. Yanukovich's visit did not stir much interest within the Ukrainian-American community. Most remained stoic and restrained. Mr. Yanukovich's biography was quite damning and his first 45 days in office were replete with antidemocratic and anti-Ukrainian efforts. There were a handful of photo op seekers at the Shevchenko monument, so insignificant that Ukraine's presidential website carried a photo of only Mr. Yanukovich but not the "crowd."

But Ukrainian-American students experienced a political epiphany, I suspect in solidarity with students in Ukraine. The Federation of Ukrainian Student Organizations in America urged the community to participate in a two prong action plan. The second was a demonstration in front of the Ukrainian Embassy in DC protesting Mr. Yanukovych's anti-democratic and anti-Ukrainian policies, in particular, appointing the Ukraino-phobic Dmytro Tabachnyk as Minister of Education and Science. The first item on the action plan was addressed to US President Barrack Obama marked "Re: Petition against Anti-Democratization of Ukraine by Current President V. Yanukovich and his newly appointed Minister of Education D. Tabachnik "

For the sake of Russian "friendship" or theoretical cooperation on such issues as Iran and the like, the US would sell out Ukraine and their current thug, Yanukovich, in a heartbeat.

I very often sympathize with the young student idealist. I was idealistic once too. As a student I protested weekly in the 1970's. The Soviets kept arresting Ukrainian dissidents and we kept protesting. But we didn't expect much in the way of US assistance. By the 1970's the mantra of "land of the free and home of the brave" had been exposed as myth. Intermittently, through US efforts the Soviets released a political prisoner. President Carter boycotted Moscow and the Soviets boycotted Los Angeles. But the real message had been sent during the Hungarian revolution, the Bay of Pigs fiasco, the Prague Spring. In fact certain diplomatic documents had come to light following World War II that the Yalta conference was not an aberration but policy. The US stood for the concept of historical Russian imperial unity and considered the national aspirations of Ukrainians as separatism. The US did not really care about freedom or democracy for others and it would support thugs for the sake of political expediency.

Today the US supports Ukraine's thug Victor Yanukovich for giving up Ukraine's nuclear material. But Yanukovich is politically convenient today and merely a pawn. He plays well with the Russians as well. For the sake of Russian "friendship" or theoretical cooperation on such issues as Iran and the like, the US would sell out Ukraine and their current thug, Yanukovich, in a heartbeat. He could be relegated to Russia's governor in Ukraine and there would be no Western reaction. And to think Ukraine's independence and democracy are in the hands of Victor Yanukovich and American commitment to ideals. God help us!

April 13, 2010
Askold S. Lozynskyj

12 April 2010

Valeriya Novodvorskaya (Moscow), journalist, former activist of Soviet Dissident Movement

That is where Obama's "reload" games lead to. To fly to the enemy's rear, into the hands of the enemy, on the mercy of the enemy... What hurts is that no one will be punished. Although, there is nothing new here. Even Stalin did not pay for his crimes.

Katyn 1 was overlapped by Katyn 2. There is no evidence, and it will never be. I have absolute confidence instead of evidence. President Lech Kaczynski was like a thorn in the flesh the KGB, he was cursed by Soviet TV channels alongside with Presidents Yushchenko and Saakashvili.

He paid for everything: for supporting Georgia, for his heroic flight to Tbilisi; for scholarships and places at universities assigned to Belarusian anti-Lukashenko students; for hosting Chechen websites and asylum for Chechen refugees; for his attempt to condemn Jaruzelski; for anti-Sovietism and anti-Communism; for his orientation towards the West; for the "Katyn" movie, and questions about Katyn; and for his active role in the NATO.

[...]

I do not work for the Russian External Spy Service, so I did not know that Poles decided to make that reckless flight. On board of a plane, made by their own enemies, a worn-out "TU" plane, which was repaired by the enemies after Kaczynski's victory in the elections, without reporters, without escort by Polish military aircraft, without any control, on the deserted military airfield, and fully relying on evil KGB forces...Now it is clear why the "Katyn" movie was aired on that day by the Russian TV: this "Tamizdat" (foreign-produced books, movies, etc., banned by Soviet censorship-KC) was like a cheese in a mousetrap.

[...]

Why didn't Polish patriots lie down on runways in Warsaw Airport? If I only knew about that flight, I would have thrown myself to the knees before the Polish Ambassador in Moscow and begged him to make a call to the President and warn him. That is where Obama's "reload" games lead to. To fly to the enemy's rear, into the hands of the enemy, on the mercy of the enemy...

[...]

The Murder International Inc will operate, until there are no more Soviets, no more KGB. If they had nothing else to do but to chase across Europe the 90 years-old Krasnov and poison Litvinenko with polonium, and treat one with poisoned candy, and poke with an umbrella, who can prove it to me that they couldn't kill ,unpunished and with for certain, the anti-Soviet enemy of Lubyanka and Kremlin Lech Kaczynski?

[...]

What hurts is that no one will be punished. Although, there is nothing new here. Even Stalin did not pay for his crimes. Because of him- a Holy Lamb in person - his grandson drags a Moscow liberal paper, Novaya Gazeta, to a court. The butchers from the NKVD and the VChK, and those who were not executed by their own colleagues, were unpunished.

A KGB man Cherkesov got a high position under Putin, another KGB man Philipp Bobkov is working for the Moscow NTV Channel , senile GULAG guard get high state pensions, Lenin is lying pretty comfortable in the Mausoleum and medals for Afghanistan, Chechnya and Georgia are in high esteem. And who have paid for the ruined lives of the passengers of the South Korean airliner? By the way, in the Georgian "Imedi" TV channel program, a plane with Lech Kaczynski aboard explodes when he is flying to help Georgia. Consider that as a first warning.

The anti-Soviet politician Kaczynski has made a mistake only once - when he boarded a Soviet airplane to fly to the Soviet territory, believing the Soviet authorities.

And the civilized world will not accuse anyone. Everything will be covered by gas, oil and fog.

Complete article:
http://www.kavkaz.org.uk/eng/content/2010/04/12/11844.shtml

Одначе Степан Бандера, як перша жертва Москві нового губернатора України від Кремля, може потягнути за собою з пєдесталу “Героїв України” і свого колегу по боротьбі Романа Шухевича, а також сина нещасної донецької землі Василя Стуса, бо вони теж не громадяни України. А це тільки початок.

Уявіть собі, що донецькі переможуть, тобто, що апеляційні суди не скасують вироку Донецького окружного адміністративного суду. Віктор Янукович скористається з політично-юридичної конюктури і видасть указ відмінити звання “Героя України” Степану Бандері, і тим задовольнить Москву. А що далі буде в Україні?

Між “Героями України ”, які удостоїлися такого звання президентами України від Леоніда Кучми в 1998 році до Віктора Ющенка в 2010 році, мабуть тільки Роман Шухевич, Василь Стус і може ще кілька на рівні бути в списку з Степаном Бандерою. Більшість „героїв” потребують звання, бо інакше ніхто не знав би про них, а є такі навіть, що зовсім противні Україні. А Степан Бандера залишиться героєм, бо він ним був далеко до надання звання указом Президента України.

Одначе Степан Бандера, як перша жертва Москві нового губернатора України від Кремля, може потягнути за собою з пєдесталу “Героїв України” і свого колегу по боротьбі Романа Шухевича, а також сина нещасної донецької землі Василя Стуса, бо вони теж не громадяни України. А це тільки початок.

Україна це країна абсурду. Чоловік з Донецька вніс скаргу до місцевого адміністративного суду відмінити Указ Президента України. Суд не розглядав основне питання, що повинно бути суттю скарги. Кодекс Адміністративного Судочинства України подає основе завдання суду так: “Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб...від порушень з боку органів державної влади...” Які права, свободи чи інтереси позивача порушено наданням звання „Героя України” Степану Бандері невідомо. Але це мабуть не суттєво, бо суд напевно мав політичне доручення. Суд вирішив політично відмінити вшанування Степана Бандери. Я не виключаю можливості, що сам Віктор Янукович, а його люди то напевно, були причетними до ініціативи позивача.

Москва тимчасово задовольниться. Поляки напевно теж будуть втішені рішенням, бо такого ворога як Бандеру не мали від часів Хмельницького. Євреї трішки втихнуть з певною мірою успіху, хоч фактично я не знаю чому, бо немає найменшого доказу, що Бандера знущався над євреями. Мабуть так довго, як Голокост згадався і встановлено підозру на ще одного винного чи невинного, євреї зазнали успіху.

Наразі рішення суду щодо Бандери не вдовольняє український народ. А це стане поштовхом до нових процесів. За Бандерою, Шухевичем, Стусом треба буде відмінювати звання десяткам “Героям.” які не були громадянами України тому, що не жили в Україні коли вона стала державою. Я згадаю тільки декількох, відміна звання яким не влаштовуватиме ні Москву, ні її губернатора в Україні, ні євреїв..

Абсурдність рішення суду матиме наслідки скрізь. Ось між „Героями” які повинні зазнати майбутнє відмінення звання міг бути і червоний єврей “Герой України” Анатолій Шапіро, який “визволив” Освєнцим 27 січня 1945 року. Він врятував своє „геройство” тільки тим, що виїхав з України щойно 1992 року. Тут справа не тільки одного червоного єврея, бо ця дата 27 січня стала днем щорічного відзначення Голокосту. До речі, що мав спільного з незалежною Україною Анатолій Шапіро? Він там жив один рік. Коли його відзначали за звільнення Освєнциму, в інтервю він уболівав, що нема вже СССР. Але „Герой України”!

Натомість буде відмінене звання червоної єврейки Тетяни Маркусь, памятник якій мер Черновецький поставив в Києві. Вона загинула в 1943 році, Олексій Берест, який поставив совєтський прапор над Райхстагом помер 1970 року, Кузьма Деревянко, який був свідком закінчення ІІ Світової війни на далекому сході, помер 1954 року і багато інших. Все має до діла не з заслугами, а радше чи жили вони в Україні в 1991 році. Чи не повний абсурд?

Такі рішення викличуть відповідну реакцію і в Україні, і поза. В Україні за Бандеру, Шухевича, Стуса будуть протести, демонстрації, громадянська непокора. За Тетяну Маркузь євреї світу причеплять Україні ярлик антисемітизму. І буде хаос, метушня, взаємне обвинувачення. Кремль і євреї скажуть, що цьому всьому завинив Бандера.

А український народ надалі вважатиме Степана Бандеру героєм. Для цього не потрібно указу президента і цього не відмінить указ губернатора.

7 квітня 2010
Аскольд Лозинський

11.04.10

Пам’ятник Сталіну - геніальна ідея! хто сказав, що кримські радянсько-російсько орієнтовані пенсіонери несповна розуму і совісті? Це далеко не так... І якщо б ще вони вслід за Запоріжжям вирішили поставити пам`ятник Сталіну, то мабуть, туристи б у садо-мазо костюмах, вечірки робили, жертвоприношення людські, в геноцид грались, пісні піонерські співали - це ж і медіа зарубіжні підтягнуться, Крим прославляти! А потому, як уже все закрутиться і щі рікою потечуть, навколо пам’ятника Сталіну цілий парк розваг будувати почнуть. Там вам і Гітлер буде з очима натхненними, і Пол Пот примружений, і Муссоліні (його підвісять, може, для більшого ефекту - це вже від художнього смаку нашої культурної влади залежатиме), і медіа-проект запуститься ще. Там фотошопом здуті від голоду тіла українських дітей будуть перероблятися на щасливих октябрят у шортиках, що дякуватимуть "таваріщу Сталіну за наше щасліває дєцтва", а усміхнені татарчата складатимуть пісень на честь виселення їх батьків з "ісконна русскава палуострова".

А якщо серйозно, то у нас на очах та завдяки нашій яловості Україна поволі перетворюється у варварську, тоталітарну недоРосію, і совком у повітрі тхне, як трупом кульгавої кобили в хробаках. Цікаво, скільки ще цей народ терпітиме сьогоднішню геть антиукраїнську владу, перш ніж вдасться до рішучих кроків. Скільки ще БТРів треба поставити під вікна книжкових крамниць, як перед "Сяйвом"? Скількох журналістів має забити міліція до півсмерті, аби в головах людей щось ворухнулося та штовхнуло до дії?

Хоча надії малувато - більшість населення цієї країни таки хохли, раби, яким до вподоби, коли об них ноги витирають. І як збільшити питому частку українців (це поняття широке, воно включає й інші етноси, що живуть на цій території - аби думала кожна людина самостійно та гідність свою за подачки не продавала) - поки не дуже ясно.

Тепер, у тісному колі членок СУА, в затишній хаті “ветеранки” цієї організації пані Тетяни Татарко, вона англійською мовою розповідає, як напередодні здобуття Україною незалежності, у 1990, вона відвідала цю землю своїх предків — не як турист, а як плоть від плоті українка, що вболіває за долю рідного народу. За освітою пані Андрея — дієтолог зі спеціалізацією у цукриці (діабету) типу 1, тобто, інсулінозалежного діабету у дітей. Вона й сама від 1971 року має цукрицю. І в Україні вона побувала у дитячій лікарні в Києві. Тут вона побачила вісім підлітків, які перебували в останній стадії інсулінозалежної цукриці. У той час в Україні не було ані інсуліну, ані одноразових шприців, ані пристроїв для вимірювання цукру.

“Це ж діти! - розповідала пані Андрея в Америці після повернення з подорожі. -Я ніколи такого ніколи не бачила такого. Вони були виснажені — скелети було видно крізь шкіру, s were sunken and очі запали... А я, американка, мала цю хворобу вже 20 років, проте, прекрасно почуся”. Вона почуваюся”. Тоді вона “сіла біля них з перекладачем і розповіла їм про речі, які вони ніколи не чули: вимірювання цукру в крові, добре харчування та щоденні інсулінові ін'єкції”. Їх було вісім. Вона віддала одній з них, Наталці, свій пристрій для вимірювання цукру та майже весь свій запас інсуліну і шприців. (Цю розповідь уміщено на веб-сайті Ukrainian Diabetes Project, англійською мовою, веб-адресу подамо у кінці статті).

Повернувшись до Америки, пані Андрея розповіла про побачене колегам. У той час в Америці зацікавленість процесами, що відбувалися щойно після розпаду СРСР, та бажання допомогти молодим демократіям сягали піку, і на її заклик відгукнулися лікарі та члени Діабетичного товариства США. Зібрали вантаж гуманітарної допомоги, надали книги, які навчали хворих на цукрицю правильної поведінки. Особливо допомогла і фактично увійшла до нової гуманітарної програми “Проект для діабетиків України” лікар Елен Сімпсон. Свого часу, у 70-і роки, вона зорганізувала у мальовничому Kings' Canyon у США табір для хворих на цукрицю маленьких американців. Тепер в обох жінок виникла ідея - відкрити такі табори в Україні. Так почав діяти Ukrainian Diabetes Project.

У 1991 Андрея Керолл приїхала в Україну вдруге, привізши вантаж устаткування та засобів для лікування дитячого діабету. Вона відвідала Київ, Запоріжжя і Черкаси. У Черкасах зустріла інженера Володимира Скрипку, з яким невдовзі одружилася. Зараз Володимир працює інженером у компанії ІТТ та допомагає дружині у всьому, що стосується фінансового забезпечення програми.

“Доводилося робити все з нуля як там, так і тут, - розповіла пані Скрипка на зазначеному засіданні СУА. - На початках лікарі в Україні поставилися до проекту, що його привезла заморська гостя, дуже неприязно, довелося просто-таки долати спротив. Я виступала із лекціями, говорила з хворими дітьми, переконувала медичних працівників, що в Америці діабет навіть хворобою не вважають. В Україні кажуть, що від діабету страждають, а в Америці — що з діабетом живуть. Треба лише навчитися з ним жити, регулювати рівень цукру інсуліном і дієтою”.

В 1992 вона відкрила в Черкасах першу в Україні спеціалізовану клініку для дітей із цукрицею, на 30 дітей, яка забезпечила їх річним запасом інсуліну, шприців та пристроями для вимірювання цукру у крові, а також надала їм 10 годин навчання. Наступного року пані Андрея розширила можливості цієї клініки удвічі - на прийом 60 дітей. А в 1994 вона відкрила другу клініку — у Полтаві, у 1995 до них долучилася нова клініка у Вінниці, у 1996 — у Харкові та Тернополі, у 1997 — у Судаку (Крим).

У 1998 за сприянням Київської обласної держадміністрації було відкрито літній відпочинково-оздоровчий табір для дітей з цукрицею, він прийняв перших 50 маленьких пацієнтів, всі — зі столиці. А у 2000 році Український діабетичний проект оплатив перебування у цьому таборі чотирьох дітей з інших областей України. Тепер у Київському таборі відпочивають щоліта 150 дітей з діабетом.

Згодом з України до США приїхали вчитися, за програмою обміну візитами, дві мами дітей, хворих на діабет. Одна з них, Наталія Власенко, мама дитини-діабетика, тепер очолює Київський Діабетичний фонд. Вони вже організували в Україні одинадцять таборів для дітей-діабетиків, у кожному з яких щоліта відпочивають 150 маленьких пацієнтів. Оплачують ці табори місцеві облдержадміністрації.

Пані Андрея їздила дотепер в Україну щороку. Вона з допомогою друзів і просто небайдужих людей в Америці надала за 18 років устаткування та засобів для лікування та догляду хворих на цукрицю дітей в Україні на загальну суму 2, 2 млн. доларів; навчила, загалом, 2.900 дітей в 9 областях України, як поводитися з інсулінозалежним діабетом.

Щоправда, не всі області ще охоплені добрими руками американської благодійниці. Покищо ніде лікуватися дітям-діабетикам зі Львова, Івано-Франківська та всієї території, що на захід від цих міст, а також — з Одеси.

“Ми їдемо допомагати туди, куди нас запрошують, - пояснює пан Володимир. - Треба, щоб підготували грунт чи то облдержадміністрації, чи то батьки дітей-діабетиків”. Добру допомогу проектові надає, зокрема, у Херсоні Ніна Головченко, теж, як і Наталія Власенко, мама дитини, яка має діабет.

Крім того, пані Андрея з друзями підготувала і здійснила два видання українського перекладу підручника-посібника для хворих на цукрицю дітей та для їхніх батьків — доктора Тревіса "Instructional Aid on Diabetes Mellitus" - “Вказівки і допомога для хворих на інсулінозалежний діабет, або цукрицю”. Переклав підручник пан Юрій Олійник з Сакраменто.

Пані Андрея Скрипка також виступала в Україні з численними лекціями про дитячий діабет — і не тільки дитячий. Тільки уявити собі: донедавна в Україні жінкам, хворим на цукрицю, законом було заборонено народжувати дітей. А американська благодійниця запросила до США кілька таких жінок - і вони успішно народили здорових дітей! Її лекції та наполеглива робота допомогли подолати заборону, скасувати цей безглуздий закон.

...На сайті — численні назви газет, де уміщено статті про діяльність пані Андреї Скрипки та її фонду. Газети — українські, локальні з її місця проживання — маленького містечка Санта-Роза поблизу Тихого океану, у Північній Каліфорнії. “Будуючи мости людства” (1993), “Рятуючи життя діабетичних пацієнтів в Україні”, “Підлітки допомагають Україні у місті-побратимі”... Проте, остання стаття датована 1997 роком. Занепало зацікавлення благодійною діяльністю для тяжко хворих українських дітей? Але ж пані Андрея щороку приїздить в Україну і проводить велику роботу!

“Щоразу стає важче оплачувати табори і клініки, а особливо - розмитнювати наші вантажі зі шприцами, приладами та інсуліном, - скаржиться п. Андрея. - Закони митного контролю в Україні весь час змінюються. Отже, ми тепер відправляємо наші вантажі через місцеві благодійні організації”. А потреба в цих вантажах в Україні все гостріша.

“Коли я уперше приїхала до України, я не знайшла жодного усміхненого обличчя дитини, хворої на цукрицю. Тепер бачу усмішки на їхніх обличчях. Це, значною мірою, результат нашої праці”.

Додам: важлива складова успіху американської благодійниці — підтримка, передусім, фінансова, від чуйних людей Америки. Пані Андрея не хоче називати поіменно приватних спонсорів проекту, проте, вдячна всім.

“98 відсотків доброчинних внесків іде на закупівлю і відправку устаткування, приладів, шприців, інсуліну, - уточнює пані Андрея. - На початках нашої роботи в Україні гостро постала проблема довіри до малознайомих людей, яких треба було залучити до співпраці, довірити чималі цінності. У перші роки я сама особисто роздавала привезені речі у руки хворим дітям. І лише через кілька років ми ближче зпрацювалися з нашими українськими партнерами, зокрема з панями Наталією та Ніною. Ми переконалися, що їм можна цілком довіряти. Тепер ми з Володимиром вже будемо їздити до України не щороку, а через рік, бо там наша справа вже більш-менш налагоджена”.

Проте, все одно, для подальшої роботи Програми потрібні кошти. Пані Андрея ставить за мету — знайти 50 нових донорів та зібрати до 5 тис. дол за три місяці .

Небайдужі, відгукніться! Ось адреса веб-сайта:

www.sonic.net/~udpandy,

email: udpandy@sonic.net

KATERYNA

A sweeping tale of love and war
Mesmerizing Canadian folk-opera ballet to be toured to Eastern Canada

For Immediate Release
February 16, 2010
Montreal Performance
Friday, May 14, 2010 - 8:00pm

Monument-National -- Salle Ludger-Duvernay

Tickets available at Monument-National Box Office, 1182 boul. Saint Laurent or online at www.monument-national.qc.ca or by phone at 514-871-2224

Ottawa Performance
Sunday, May 16, 2010 - 2:00pm (matinee)
Centrepointe Theatre

Tickets available at Centrepointe Theatre Box Office, 101 Centrepointe Drive or online at www.centrepointetheatre.com or by phone at 613-580-2700

On May 14 and 16, 2010, "Kateryna" will be performed in Eastern Canada with performances in Montreal and Ottawa. Audiences in these cities will have the opportunity to experience the stirring and emotional performances of this folk-opera ballet, a joint production created by Ukrainian ballet master Serguei Makarov and composer Yevhen Dosenko featuring over forty passionate and skilled dancers and choristers from Canada's dazzling Suzirya Ukrainian Dance Theatre of Calgary and the Ukrainian Male Chorus of Edmonton. Since Kateryna's premiere in June 2007 in Calgary, Alberta, this production has been toured to Edmonton, Winnipeg, Victoria and Nanaimo, as well as a four city Australian tour to Sydney, Melbourne, Adelaide and Perth.

The evening's performance will take you on a journey through the first act, "Kateryna" - a sweeping tale of love and war that is presented in a fusion of music, folk traditions, dazzling costumes, and skilled technical expertise in acrobatics, ballet, and folk dance. A handsome Cossack captures Kateryna's heart. Enchanted by their newfound love, they dance a pas de deux expressing their inseparable devotion and growing passion. Ceremoniously celebrated by the young women of the village, the love between Kateryna and the Cossack holds the promise of future life. Tragically, the sounds of war burst forth in the distance, and the couple's idyll is interrupted. ...

The second part of the performance is in the style of an Olio -- a variety of dances and choral music. Suzirya performs a selection of high energy Ukrainian folk dances. The Ukrainian Male Chorus performs a selection of folk and contemporary vocal arrangements. The evening ends with the most popular and dynamic Ukrainian dance, the Hopak.

"The richness and depth of the men's voices enhanced the production of superb dancing leaving the audience often moved to tears," wrote Halya Wilson, Southern Representative of the Alberta Council for Ukrainian Arts (ACUA) in the Ukrainian News.

"Beautiful choreography, beautiful costumes, beautiful dancers!" exclaimed Leo Sato, Artistic Director of DanceCalgary.com.

"The battle scene in Kateryna can only be described as the most impressive choreographic display of Cossack grandeur I've ever witnessed on stage in my 40 years of Ukrainian Concert attendance", wrote Dr. Lydia Doschak for the Ukrainian News.

"We were very excited and privileged to share this unique production with audiences across Canada. To date, we have presented this concert in Calgary, Edmonton, Winnipeg, Victoria and Nanaimo. Also, in April 2008, we performed this production in Australia including Sydney, Melbourne, Adelaide and Perth. Many in the audience said they could feel the energy and excitement emanating from the stage. Our goal is to share this overwhelming enthusiasm with audiences in Montreal and Ottawa!" said Darcy Gulka, President of the Ukrainian Male Chorus of Edmonton.

For More Information:

Michael Doschak
Telephone: (780) 432-3205
Email: mdoschak@ualberta.ca or info@suzirya.com
Website: www.suzirya.com

Background Information

Taras Shevchenko's "Kateryna"

The title and story line were inspired by the ballad-poem "Kateryna," written in 1838 by Ukraine's bard, Taras Shevchenko. Shevchenko holds a revered position in Ukrainian intellectual history, and the importance of his poetry for Ukrainian culture and society cannot be underestimated. He made full use of the expressivity of folk songs to depict sadness, parting, loneliness, folkways, motherhood, women's harsh fate, and the longing for happiness. His adaptation and transformation of folkloric elements was so successful that many of his poems became folk songs in their own right. Shevchenko's poetry also became a source of inspiration for many other works of literature, music, and art (www.shevchenkofoundation.com).

Producer -- Serguei Makarov

Serguei Makarov began his career as a male soloist with the Virsky State Dance Company of Ukraine. In 1987, he was awarded the title of Merited Artist of Ukraine, the highest professional artistic award bestowed in the country. Since then, he has been sought after worldwide for his choreographic genius, rigorous and precise dance instruction, and creative talents as an artistic director. Mr. Makarov has conducted master classes in Vaganova Ballet with the Western Australian Academy of Performing Arts, the Royal Winnipeg Ballet and the Kyiv Ballet School as well as advanced Ukrainian folk-ballet classes with some of the world's finest Ukrainian dance companies, including Virsky in Ukraine and Shumka, Volya, and Rusalka in Canada. Makarov is currently the artistic director for the Suzirya Ukrainian Dance Theatre.

Maestro Yevhen Dosenko

Maestro Yevhen Dosenko has worked as conductor of the Tchaikovsky Opera Theatre in Lviv and the world-renowned Virsky State Dance Company of Ukraine. He has also worked as musical director of the Hopak Ukrainian Folk Ensemble and the artistic director of Svitanok, a children's ensemble of song and dance in Kyiv

Suzirya Ukrainian Dance Theatre

Suzirya's vision began in November 2004. A group of passionate professionally trained dancers came together to form the Suzirya Ukrainian Dance Theatre (www.suzirya.com). Suzirya, meaning a constellation of many stars, is founded on the eloquent fusion of ballet and traditional folk dance. Suzirya's cast of 27 dancers trains three times per week in this serious art form. They are steadfast in their work ethic and enthusiastically dedicate themselves to perfecting their dance presentation. Suzirya performed for Her Majesty Queen Elizabeth's Royal Visit to Alberta (May 2005), the Calgary Stampede Grandstand Stand Show (July 2005), Kimberley International Folk Festival (September 2005 and 2006), and Canada's National Ukrainian Festival in Dauphin, Manitoba (August 2006). In March 2006, Suzirya presented "Constellation of Hope," a joint production with the Nadiya Choreographic Ensemble of Edmonton. Suzirya also had the pleasure of performing for Alberta's Premier, Ed Stelmach, in January 2007. The company performed as the featured guest artist at the House of Ukraine Festival in San Diego, California in August 2007. Suzirya is a registered charitable organization under the Canadian Income Tax Act (BN 85296 3230 RR0001).

Ukrainian Male Chorus of Edmonton

The Ukrainian Male Chorus of Edmonton was formed in 1984 with the objective of developing, promoting, and fostering a greater appreciation for the traditions of Ukrainian choral singing. (www.ukrainianmalechorus.ca). The chorus has performed extensively throughout Alberta, as well as in Saskatchewan and British Columbia, including Expo '86 in Vancouver and have also sung national anthems for national TV audiences at Edmonton Oilers hockey games. The chorus toured Poland and Western Ukraine in the year 2002. Also in 2002, the UMCE put on a full concert at the Winspear Centre in Edmonton. In 2005, the chorus produced and performed "Slav and Soul" in collaboration with the Belle Canto female vocal ensemble. In addition, the men have been regular performers in the annual "Men Making Music" gala concerts at Edmonton's Winspear Centre. In April 2009, the chorus performed Carmina Burana with the Edmonton Symphony receiving excellent reviews. In November 2009, the choir performed its 25th anniversary concert entitled "The Spirit Lives On!" under Orest Soltykevych, who returned as conductor and artistic director after a 5 year hiatus. The UMCE's guest conductor for the Kateryna production is Svitlana Lysogor, who completed her Doctorate in Music at McGill University. She founded the Vidlunnya Choir and Cirkle Children's Choir in Montreal, and previously was a conductor of the Dudaryk Men's and Boys' Choir in Lviv.

In November

2009 the choir performed its 25th anniversary concert entitled "The Spirit Lives On!" under Orest Soltykevych, who returned as conductor and artistic director after a 5-year hiatus."

Багато наших відбули турне в різних війн під Австралійським прапором.

Запрошую зацікавлених Австралійські Українці в Мелборні газом взяти участь на

Ранні Служби
ANZAC Day
Dawn Service

Служба починається в точно в 6:00 ранo, такщо збірка всіх груп 5:00 рано, тоді коло 5.20 разом підемо на місце до “Shrine of Remembrance”.

Збірка наша буде

Неділю 25го Квітня о 5:00 годині рано
Roundabout at the start of Government House Drive
Just off St Kilda Rd where Linlithgow Ave
where Government House Drv, Anzac Av and Birdwood Ave meet
Melways Map Ref 2F J10

ANZAC Day

Tuesday 25 April, 2010
Dawn Service commences 6:00am
Shrine Of Remembrance
Melbourne, Australia

м. Запоріжжя, 69057, вул. 40 років Радянської України 86-а, пом. 56, Тел.: 061 224-66-00; 098-436-23-63 e-mail: prosvita- zp@ukr.net

Шляхами козацької слави

Запорізьке обласне об’єднання всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка 28.04.2010р. до 300-річчя від дня обрання козаками в м. Бендери Гетьманом Пилипа Орлика (05.04.1710 р.) проводить форум громадських організацій на тему:

«КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА І СУЧАСНІСТЬ»

На форумі 28.04.2010 р. планується розглянути питання за такими темами:

- Правові засади козацької держава часів Б. Хмельницького, Івана Мазепи.

- Роль Пилипа Орлика у становленні української держави.

- Конституції Пилипа Орлика — 300 років.

- Конституції Української РСР.

- Конституція України (1991-2004).

- Наслідки для України конституційних змін 2004 р.

- Шляхи конституційної реформи в Україні.

- Реалізація принципу розділення гілок влади.

- Визначення соціально-економічного устрою України.

- Які зміни потрібні в судовій владі України?

- Проведення конституційної реформи шляхом скликання Всенародних конституційних зборів.

- Створення координаційної ради Запорізької області по висуненню делегатів для участі у Всенародних конституційних зборах

Заявки на участь у форумі приймаються до 26.04.2010 р.

Матеріали (2 примірники) просимо надсилати на адресу ЗОО ВУТ «Просвіта», а електронну копію — на адресу prosvita-zp@ukr.net

Місце проведення форуму: м. Запоріжжя, просп. Леніна, 194, Запорізький електротехнічний коледж, 2-й поверх, актова зала. Реєстрація учасників о 16.30, початок роботи — о 17.00.

Контактний телефон: 061-224-66-00; (098)-436-23-63.

Додаток: проект рішення.

Голова ЗОО ВУТ
"Просвіта" ім. Т. Шевченка О. В. Ткаченко

Питання влиття у нове середовище з характерними йому особливостями, перебирання його рис, чи гостріше наголошення на збереженні власних етнічних рис є історично складним питанням для християнських спільнот, які опинилися за межами своїх земель. І саме у такому становищі опинилось багато східних церков, у тому числі українська греко-католицька церква на континенті Північної Америки, континенті, на якому переважає протестантська чи євангелизаційна, та римо-католицька духовність. Це питання виявилось досить складним та болючим якщо брати до уваги досвід УГКЦ у Штатах та Канаді у минулому столітті із властивими йому роздільними проблемами, приміром календаря. Те саме питання стоїть перед церквою у теперішньому 21-му столітті. Воно є навіть складнішим у свій спосіб через багато глобальних впливів та процесів, які на даний час охоплюють не тільки церковний, я також економічні та культурні аспекти життя навіть тих самих корінних жителів Америки чи Канади. Для УГКЦ у США та Канаді питання ускладнюється припливом нової хвилі іміграції, співжиття між та змішування кількох хвиль іміграцій. Таке питання між етноцентризмом та асиміляцією є питанням їєрархії та мирян, питаням мудрої співпраці між ними у дусі пізнання Правди.

Завданням ієрархії окрім очевидних адміністративних питань гуртування спільноти, є передусім допомога вірним пізнанн Христа, та постійний ріст у вірі. Це передусім виявляється у веденні церковної традиції як ось відправи літургій, служіння таїнств, пояснення св. Письма. Другорядним питанням являється форма, тобто, як саме їєрархи передають цю благу вістку -- мова, обряд, народні традиції (освячення пасок, підтримування свят вечора). І це є суттєво важливе питання, тому що будь-які маленькі промахи, перенаголошення якоїсь однієї речі, чи то мова, чи народна традиція, чи та ж сама церковна традиція, так би мовити форма загалом може призвести до найнебезпечнішого – втрати вірних, а то і перетворення церкви на таку собі музейну спадщину, або просто розтворення поодиноких спільнот.

З іншої сторони, розвиток церкви як спільноти дуже сильним чином залежить також і від самих мирян. Часто у мирян, які опиняються на чужині є прагнення чогось свого рідного, ностальгія за чимось знайомим та своїм. Відвідування церкви зі знайомим обрядом, на своїй мові, та із близькими традиціями певним чином задовільняє цю ностальгію. Така ностальгія може призвести до своєрідного стану, де ця форма (обряд, традиція) охороняється та борониться за будь-яку ціну, де небезпека асиміляційних змін сприймається як загроза їй властивій своєчності. Проблема наступає, коли інше покоління приєднується до церковної спільноти, але не розуміє чи не сприймає цієї «форми», коли ця форма не передає суті Євангелії для інших, не промовляє до іншого покоління.

Завданням отже як церковної їєрархії так і мирян є знаходження того балансу між етноцентризмом та асиміляцією, який дозволяє доносити суть – Євангеліє -- до кожного. Це є питання поглиблення та зростання у вірі у церкві, яка органічно призвичаюється до питань місця та часу, зберігаючи при цьому власну ідентичність.

Детальніша дискусія присвячена темі «Між Асиміляцією та Етноцентризмом: Східні Церкви у Північній Америці» відбудеться у суботу 1-го травня, 2010, о 14-ій годині, у приміщенні Українського музею у Нью-Йорку (222 East 6th Street, New York, NY 10003).

Тема розглядатиметься у трьох аспектах:

Місійний (Місія церкви у її притаманній традиції) -- о. др. Іван Кащак

Історично-соціологічний -- др. Любомир Гайда у співпраці з д-ром Гозе Казановою (відомий соціолог релігії, який, проте, не буде присутній)

Еклезіальний -- о. д-р. Петро Галадза

Модератор – др. Андрій Сороковський

Автор: Ірина Залужна-Ленцик
iryna_zaluzhna@yahoo.com

1. Загальні положення.

1. Козацький поход проводиться: ЗОТО Гуляйпільський козацький округ ім. Н. Махна, ЗВН «Запорозька січ», ВГО «Спас», М\О «Небо», КУН, ЗОО ВУТ «Просвіта» За для розвитку та популяризації запорізького козацтва, Пам’яті звитяг лицарів-козаків під проводом Б.Хмельницького. Утвердження української національної ідеї, українського національного розвитку.

2. Козацький похід є культурно-спортивним заходом.

3. Козацький похід проходить в два етапи:

I – старт – 7 травня 2010р. об 17-00г. від: Верхня Хортиця, ІКК «Запорізький дуб».

II - фінальний – 8 травня 2010р. об 17годині на місці колишньої Кодацької фортеці(Січеславська обл. Перший Кодацький порог на Дніпрі (Святкова програма за окремим сценарієм).

Бажаючі зможуть залишитися на ночівлю і організовано, відправитися у зворотній шлях 9.05.10р. Збір 9.05.10р., з 11-00 до 12-00.

2. Завдання козацького походу.

Головним завданням козацького походу є:

Відродження історичної пам’яті українського народу, його культури, формування національної державницької свідомості. Привернення уваги українців до місць козацької звитяги, а саме: До історичної території, військової фортеці «Кодак».

3. Умови козацького походу.

1. Козацький похід «Хортиця-Кодак» є щорічним.

2. Головною умовою козацького маршу є обов'язкова піша хода від ІКК «Запорізький дуб» до місця колишньої фортеці «Кодак». Час від старту до фінішу неповинен перевищувати одну добу.

3. Обов’язкові виступи на марші пішої козацької сотні. В разі потреби та можливості, формується також: кінна сотня, авто сотня за підтримки козацької флотилії.

4. Учасники козацького маршу не мають вікового обмеження. Учасники, яким не виповнилось 16 років, прибувають у супроводі відповідальних осіб. Всім учасникам необхідно мати з собою ідентифікаційні коди та паспорти (свідоцтва про народження, та ідентифікаційні коди та паспорти особам, які несуть відповідальність за неповнолітніх учасників).

6. Під час козацького маршу проводиться супровід пішої сотні (автомобіль з лікарем, аптечка, вода, харчі, одяг, дощовики, намети).

7. Для участі у козацькому марші – кожному бажаючому необхідно подати до третього травня включно 2010 року анкету - заявку (додається) за адресою:

ЗОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, вул.. 40 Років радянської України, буд 86а, пом. 56, м. Запоріжжя, 69057, конт. тел 0612-24-66-00, 098-436-23-63, чи на електр. адресу prosvita-zp@ukr.net

8. Участь учасників – за власний рахунок .

9. Рішення про допуск учасників проводиться 4.05.2010р. на засіданні оргкомітету.

4. Нагороди.

- Номінація «За волю та витримку».

- Дипломи учасників (індивідуальні, на організацію).

- Цінні подарунки учасникам які тим чи іншим чином відзначилися під час маршу.

В ході проведення заходу оргкомітет має право встановлювати додаткові номінації.

Spiritual renewal,
artistic inspiration,
cultural enrichment

The Icon-Painting Summer School at the Ukrainian Catholic University in Lviv (Ukraine) offers you a unique opportunity of immersion into the world of the ancient Christian art of icon-painting, united with the experience of the spiritual riches of the Eastern Christian liturgy, and cultural exploration of the historical and artistic treasures of Ukraine.

The Icon-Painting Summer School is:

• an intensive three-week practice of icon-painting in the western Ukrainian tradition;
  
• an opportunity for first-hand study of ancient masterpieces, analysis of their technique and its creative imitation;
  
• an integral approach to the study of Christian art through combining courses in the theory and theology of art with studio practice and field-lectures in museums and monuments of sacred art;
  
• the experience of joining together Eastern Christian liturgical and spiritual life with intellectual and practical study of the icon;
  
• an exciting cultural program of visiting remarkable places of Lviv and western Ukraine;
  
• becoming part of a network of people interested in Christian art.

Over the last five years our students from all over the world have enjoyed our program and benefited from it. We cordially invite you to share their enjoyment and get initiated into the sacred art of iconography!

This year the Icon-Panting Summer School at the Ukrainian Catholic University will be taking place from July 5 to July 25, 2010.

Who We Are and What We Do

Among the many icon painting schools available today in various countries, our school is distinct by the following features:

Truly International Outreach

We are one of the very few icon painting programs taking part in a traditionally Eastern Christian country, but offered in English and attuned to the needs of the international audience. The format of a summer school, the duration that allows you to get immersed into the art, but still fits into an average vacation time-slot, an intensive cultural program, and housing and learning facilities close to Western standards make the school a really good choice for those wishing to combine learning with an unforgettable cultural and spiritual experience.

The Unity of Theological, Liturgical, and Artistic Experiences

Our credo is that iconography is a way of prayer and spiritual endeavor deeply rooted in the faith of the Church and the aesthetic system of Byzantine Christianity. Therefore we create an opportunity for our students not only to get competent instruction in icon painting, but also to attend theoretical courses on the theology and theory of art as well as to participate in daily liturgical services. Moreover, the process of the student's learning is facilitated by numerous excursions and field-lectures on the rich collections of ancient icons in local museums and other monuments of Church art and architecture.

Learning the Western Ukrainian Iconographic Tradition

From a great variety of existing iconographic traditions, we focus on the authentic western Ukrainian school of icon-painting: its original painting technique, distinct use of materials, unique features of style and composition. While the western Ukrainian icon-painting school constitutes an integral part of the universal Christian iconographic tradition, it also boasts a high degree of originality and a distinctive local flavor, which we invite our students to appreciate. Our school is probably the only place in the world where you can get initiated into the authentic technique of the western Ukrainian iconography of its classical period (15th -16th centuries.) (See examples in our Photo Gallery). This is thanks to a professional team of instructors and a well chosen selection of courses and other activities that facilitate the students' learning process.

Rich Cultural Program

Last but not least, taking place in the charming historical town of Lviv, the program has a strong cultural element (city tours, field-trips to various interesting spots, attending cultural and recreational events in the city and the area), which will make your stay with us an unforgettable experience of immersion in Ukrainian culture, history and its dynamic present-day life.

International Summer Dance School of Ukrainian Dance

invites you to participate in the

The program will take place in July/August 2010

Фундація доброчинних громадських ініціатив «Україна-діаспора»(Чернігів)
Фонд професора Ореста Цапа (Вінніпег)
Меморіальний музей Михайла Коцюбинського (Чернігів)

Проводять Шосту (заочну)

МІЖНАРОДНУ НАУКОВУ КОНФЕРЕНЦІЮ

“Українство у світі: Україна є там, де живуть українці”

До розгляду пропонуються питання за напрямками :

- Українська діаспора: історія, сучасність, проблеми, напрямки співпраці між діаспорою та Україною

- Мова, література, мистецтво, церква, філософія, фольклор в Україні та українській діаспорі

- Розвиток шкільництва та вищої школи в Україні та закордонні

- Визначні українські постаті та установи

- Дослідження, розвідки, висновки, проекти молодих вчених в Україні та закордонні (секція для молодих науковців і студентів)

За поданими доповідями у вересні 2010 року вийде щорічний міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів “Український вимір”. Число 9”.

Матеріали для друку (до 12 сторінок тексту на електронних носіях або електронною поштою; шрифт Times New Roman, 14, поля 2 см, інтервал 1,5) приймаються до 15 травня 2010.

Оплата друку в збірнику «Український вимір» передбачає внесення 10 грн (2$ USA для іноземних учасників) за сторінку.

Робочими мовами є українська, англійська, білоруська, русинська та російська.

При подачі заявок просимо також заповнити аплікаційну форму (заявку), яка додається. Заявки можна надсилати на електронні адреси:

diaspora@meta.ua

2diaspora2@ukr.net

Контактна особа для звертання та пересилання поштових переказів:

Станіслав Борисович Пономаревський, вул.. Інтернаціоналістів, 1, корп.4,
к. 812, м. Чернігів, Україна, 14013

Додаткову інформацію можна також одержати за тел. у Чернігові
(0462) 677414 (р.), 8-0667281733 (моб.).

ЗАЯВКА

Прізвище, ім’я автора(ів) ___________________________________

Вчений ступінь або посада _________________________________

Місце роботи/навчання ____________________________________

Назва статті _____________________________________________

Поштова адреса, інші контактні дані _________________________

Фундація доброчинних громадських ініціатив «Україна – діаспора» (Чернігів) та Фонд професора Ореста Цапа (Вінніпег, Канада) оголошують у 2010 році черговий сьомий етап обласного освітнього конкурсу, адресованого вчителям і педагогічним працівникам Чернігівщини, викладачам і студентам вищих навчальних закладів області

Конкурсні вимоги:

• фахова комісія вивчить матеріали (проекти), які подаються вчителями шкіл усіх ступенів, працівниками гімназій і ліцеїв, а також спеціальних шкіл, відділів та інтернатів, викладачами та студентами, враховуючи актуальний, інноваційний характер пропонованого; особливу увагу буде надано розробкам, створеним у розрізі сучасних (новітніх) педагогічних технологій навчання та виховання. Акцент також буде зроблено на практичності матеріалів;
• розробки (проекти) подаються у вигляді оформлених закінчених статей чи матеріалів, українською мовою. Додається коротка інформація про розробника проекту у вільній формі з зазначенням контактних даних. Претенденти можуть подавати на конкурсний етап виключно один (а не відразу кілька) проектів. Претенденти можуть бути також учасниками попередніх етапів конкурсу.
• проекти на цьому етапі конкурсу можуть бути створені у напрямку досліджень з різних напрямків. Відповідно конкурсна комісія визначить:
• кращі проекти у галузі організації та управління навчанням і вихованням (з демократизації навчання, індивідуалізації навчання, шкільного чи студентського самоврядування, виховання життєтворчості учнів тощо);
• кращі проекти у галузі точних і природничих наук (інноваційні розробки з інформатики, математики, фізики, біології, екології тощо);
• кращі проекти у галузі суспільних та гуманітарних дисциплін ( інноваційні розробки з українознавства, літератури, історії, мовознавства, правознавства, художньої культури, фольклору тощо);
• кращі проекти-розробки позакласних виховних заходів (тематичні години, сценарії свят, роботи гуртків, клубів тощо);
• кращий проект про роль і місце жінки в українському суспільстві (ґендерна проблема);
• кращі проекти регіонального краєзнавчо-дослідницького характеру ( з фольклору, етнографії, літератури, історії, мистецтва регіону тощо);
• кращий проект, пов’язаний з навчанням та вихованням дітей з обмеженими можливостями або дітей-сиріт;
• кращі проекти з соціальної чи волонтерської роботи;
• кращі проекти-дослідження на тему української діаспори;
• кращий проект ( Гран-проект) з урахуванням теоретичної новизни та глибини практичного використання ( незалежно від номінації) – виділяється 1 премія як Гран-прі.

Крім того, лише в 2010-му році фонд Ореста Цапа пропонує претендентам спробувати свої сили в створенні невеликих відеоматеріалів (фрагментів відео 5-8 хвилин) зі звуком, використанням музики, тексту тощо, які можливо було б використовувати в навчальному чи виховному процесах.

Відеоматеріал повинен супроводжуватися окремо поданим текстом (від 200 до 250 слів), у якому автор обѓрунтовує тему фрагменту, його практичну освітню роль . Автор також тут може вказати авторів музики, творів живопису, хто озвучує і т. д. (при потребі).

Робоча мова – виключно українська. Використання музики чи творів інших видів мистецтва лише українських авторів.

Формат – довільний. Тут можуть бути наявні уривки мультфільму, казки, цифрової поезії, сценічної постановки, документального фільму, інтерв’ю, діалогу, фольклорно-етнографічні дані, зйомки архітектурних чи скульптурних моментів тощо.

Комісія в цілому має право визначити від 10 до 25 проектів-переможців у поточному році, нагородивши авторів-учасників конкурсу спеціальними дипломами та грошовими преміями, виділеними добродієм професором Манітобського університету Орестом Цапом (Вінніпег, Канада). А також окремо в рамках конкурсу визначені нагороди для авторів відеоматеріалів: перше-друге місця – цифровий iPod Touch Apple (зручний кишеньковий комп’ютер у 8 GB), третє місце – цифровий фотоапарат Sony DSC–W210, Cybershot, 12.1 megapixels.

До конкурсу також залучене Посольство Канади в Україні. Організаційні моменти конкурсу покладено на Фундацію доброчинних громадських ініціатив «Україна – діаспора». Урочисте підведення підсумків відбудеться у кінці листопада 2010 року (місце й час будуть уточнені для претендентів окремо). Проекти приймаються до 15 жовтня поточного року за адресою: кафедра української мови та літератури (ауд. 413) Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Шевченка, вул. Гетьмана Полуботка, 53 , м. Чернігів, 14013

Контактна особа для довідок і подання проектів: Пономаревський Станіслав Борисович, координатор конкурсу з боку України, голова Фундації доброчинних громадських ініціатив «Україна – діаспора»

тел. (0462) 602407, E-mail: diaspora@meta.ua або 2diaspora2@ukr.net

Ласкаво запрошуємо працівників освіти і науки Чернігівщини до участі у конкурсі Фонду професора Ореста Цапа

The Honorable Jerzy Buzek
President of the European Parliament
Rue Wiertz
Wiertzstraat
B-1047 Brussels, Belgium

Jerzy.buzek@europarl.europa.eu

Dear Mr. President:

The International Conference in Support of Ukraine is a global coordinating body of Ukrainian patriotic non-governmental organizations working in support of the Ukrainian state and the Ukrainian people. As you may imagine we were quite taken aback by the European Parliament's recent resolution on Ukraine and the seemingly gratuitous deploring of Ukraine recently honoring one of its heroes.

We are aware that the wording of the controversial paragraph 13 was the initiative of the Polish delegation and the political will of that Polish delegation's action is not surprising except that the European Parliament is hardly an appropriate forum for manifestations of Polish extreme nationalism. As you are probably aware Stepan Bandera spent a good portion of his life fighting against the Polish occupation of Western Ukraine with the ultimate goal being Ukraine's independence. His honoring is entirely an internal matter for Ukraine and the Ukrainian people. Assume if you will that a Ukrainian delegation to Parliamentary Assembly of the Council of Europe introduces a resolution requesting that Poland remove all statues to Marshal Jozef Pilsudski because he was an undemocratic dictator, responsible for the chauvinistic "pacification" program against Ukrainians in Western Ukraine and in addition enabled Hitler to rearm by entering into a collaborating Agreement with the Nazis in 1934. Certainly, your agenda as President of the European Parliament is not to facilitate manifestation of any extremism, particularly Polish in view of your own ethnic background.

Furthermore and aside from the fact that the honoring of Stepan Bandera is not a topic for European Parliament debate, our understanding is that this anti-Ukrainian verbiage was introduced last minute with no supporting documentation or evidence by the Polish delegation. We have no quarrel with the argument that Stepan Bandera and the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) were enemies of the Polish empire. In a historical analysis of atrocities and excesses, the Polish side would not do well. However, the fact that no evidence of Bandera's or the OUN's collaboration with the Nazis could be proffered is patently clear. There simply is no such evidence. In fact the Soviets and now the Russian have tried for years to defame both, albeit unsuccessfully, but Soviet Chief Prosecutor Rudenko at Nuremberg did not even mention Bandera or OUN despite, you can be sure, a definite agenda drafted in the Kremlin itself.

Bandera spent five years in Polish prisons, four years in Nazi prisons and camps and was assassinated in 1959 by the Soviets. One of his brothers was murdered directly by the Gestapo and two brothers were interned in the Nazi camp at Auschwitz where they were killed by Polish capos. His father, a Catholic priest, was shot by the Soviets, and two of his sisters were exiled to Siberia where they spent a half century and still another sister spent ten years in Soviet prisons and gulags. The OUN which he led did not collaborate with anyone except other captive nations developing an alliance whose mantra was: "Freedom for nations, freedom for the individual!"

Perhaps even more egregious than the misrepresentation against Bandera and the OUN is the concluding language where it is suggested that the new administration in Ukraine somehow rescind the honor. The decree for the honor does not foresee the possibility of rescission. The physical accoutrements of the honor have been received by Bandera's family. Furthermore, the ill-advised suggestion is a call to dishonor existing decrees and destabilize Ukraine's democratic processes. Peaceful succession is one of the hallmarks of democracy. Calling for rescission is politically irresponsible since it contravenes the concept of the rule of law and is a clarion for protest, civil disobedience and unrest.

We hope that in good faith, Mr. President, you revisit this issue. Ample evidence from Nazi, Soviet and OUN archives can be submitted to refute this specious canard. We are certain that you as the former Prime Minister of Poland can inform your colleagues personally simply by telling the truth. We pray that you do what is right.

Respectfully,
Askold S. Lozynskyj
Chairman

Шановні представники катинських родин! Шановні панове!

У квітні 1940 року було убито понад 21 тисяча польських ув'язнених з таборів і тюрем НКВС. Цей акт геноциду був здійснений з волі Сталіна, за наказом вищої радянської влади.

Жахливою кульмінацією союзу Третього рейху і СРСР, пакту Молотова-Ріббентропа і нападу на Польщу 17 вересня 1939 став Катинський злочин. Не тільки в лісах Катині, але також у Твері, Харкові, в інших відомих і ще невідомих місцях страт були вбиті громадяни Другої Польської Республіки - люди, що складали основу нашої державності, непохитні в своїй службі вітчизні. Водночас, родини вбитих і тисячі жителів довоєнних Креси були вислані вглиб Радянського Союзу, їх невимовним муками відзначений там шлях польської Голгофи Сходу.

Найтрагічнішою зупинкою на цьому шляху стала Катинь. Польські офіцери, священики, службовці, поліцейські, співробітники прикордонної охорони, тюремні працівники були знищені без процесів і вироків. Вони стали жертвами неоголошеної війни. Їхнє вбивство було скоєно з нехтуванням прав і конвенцій цивілізованого світу. Їхня гідність - як солдатів, поляків і людей - було розтоптано. Рови смерті повинні були назавжди приховати тіла убитих і правду про злочин. Світ повинен був ніколи цього не взнати. У родин жертв відібрали право на публічний траур, на те, щоб оплакати та гідно вшанувати пам'ять своїх близьких. Земля приховала сліди злочину, а брехня повинна була стерти його з людської пам'яті.

Приховування правди про Катинь - наслідок рішення тих, хто привів до скоєння цього злочину - стало частиною фундаменту політики комуністів та повоєнної Польщі: наріжною брехнею Польської Народної Республіки. Це був час, коли за пам'ять і правду про Катинь доводилося платити високу ціну. Але близькі вбитих та інші сміливі люди вірно стояли за цю пам'ять, охороняли її і передавали наступним поколінням поляків. Вони пронесли її через весь період комуністичного правління і довірили своїм співвітчизникам у вільній, незалежній Польщі. Тому всім їм, а особливо Катинським родинам, ми зобов'язані висловити нашу повагу і вдячність. Від імені Польської Республіки я висловлюю глибоку подяку за те, що охороняючи пам'ять про своїх близьких, ви зберегли таку важливу сферу нашого польської свідомості та ідентичності.

Катинь стала болючою раною польської історії і на довгі десятиліття отруїла відносини між поляками та росіянами. Тож зробимо ж так, щоб катинська рана могла нарешті остаточно зажити й затягтися. Ми вже на вірному шляху. Ми, поляки, цінуємо те, що зробили в останні роки росіяни. І цим шляхом, зблизити наші народи, ми повинні рухатися далі, не зупиняючись і не відступаючи назад.

Всі обставини катинського злочину повинні бути повністю вивчені і розслідувані. Важливо, щоб на юридичному рівні була зафіксована невинність жертв, щоб були відкриті всі документи, що стосуються цього злочину, щоб катинська брехня назавжди зникла з суспільного простору.

Ми вимагаємо цих дій, насамперед, заради пам'яті жертв і поваги до страждань їхніх родин. Але ми вимагаємо їх і в ім'я спільних цінностей, які повинні складати фундамент довіри та партнерства між сусідніми народами у всій Європі.

Віддамо ж разом данину пам'яті убитим і помолимось над їхніми головами. Хвала героям! Хвала їхній пам'яті!

http://ua.korrespondent.net/world/1065750

http://maidan.org.ua/static/mai/1271151968.html

Оригінал - тут:
http://www.rp.pl/artykul/2,460070_Najtragiczniejsza_stacja_polskiej_Golgoty.html

http://maidan.org.ua/static/mai/1271351934.html
13 квітня 2010
Валерія Новодворська (Москва), журналіст, колишній активіст Совєтського Дисидентського Руху

Доказів немає і не буде. У мене є замість них абсолютна упевненість. Президент Лєх Качиньський був більмом в чекістському оці, його полоскали совєтські телеканали разом із президентами Ющенком і Саакашвілі.

13 квітня, 65 років тому, Совєтська Армія (у недобру годину, в нещасну хвилину) вступила на територію Австрії. Нещасливій Австрії, яку не її син, а виродок Гітлер прибив аншлюсом, а вкінці слідом за цим дурнем прийшли радянські війська. Невже це не привід для Медведєва з'їсти шніцель по-віденськи, а для Путіна - відрізувати собі шматочок торта "Захер"? Адже Словаччину потягнули ж на свято її окупації своїми військами.

З Чехією тільки труднощі передбачаються. Прагу звільняв Власов, РОА. І хто там повинен книдлики їсти? Ось так і їздить наш чекістський табір по східноєвропейських столицях, пропонуючи свої послуги: підкувати європейських президентів, парламенти та пресу, дуже майстерно підкувати, як колись Лівша підкував блоху, і поворожити на нашій імперській колоді, обіцяючи побачення з трефовим королем в казьонному російському домі, тобто в табірному бараку на ім'я РФ, зокрема, на Червоній площі 9 травня. І бубновий король буде. (Путін - явно трефовий, а Медведєв - бубновий.)

Це казіно забули заборонити. Найпідліші й найбезглуздіщі росіяни ставлять на трефи, а ім'я їм леґіон. Слабкі розумом ідеалісти, у яких немає ні сил стояти на власних тремтячих ніжках, ні мужності подивитися гіркій правді у вічі, ставлять на бубнову відлигу і кричать: "Путіна у відставку!». І звертаються до Медведєва із закликом: "Прийди до мене в пітьмі замріяної ночі, я чекаю на тебе, як чекають побачення з нею.". Адже ставок більше немає, чекістська гра "Путін - Медведєв", "заморозки - відлига", "злий слідчий - добрий слідчий" зроблена, і це не наша гра.

Я не працюю у СВР, я не знала, що поляки збиралися зробити цей божевільний політ. На літаку своїх ворогів, пошарпаній "тушці", відремонтованій ворогами вже після перемоги Качиньського на виборах, без преси, без охорони військових літаків, без контролю, на покинутому військовому аеродромі, повністю віддатися в руки темних чекістських сил. Тепер зрозуміло, чому "Катинь" пустили по телевізору: це Тамвидання було шматочком сиру в мишоловці.

Перемога чекістів над ґестапівцями - це воістину великий день для СССР і Східної Європи. Відзначали б, чи що, союзники - США, Великобританія, Франція - день перемоги над Гітлером окремо, без нас і нещасних країн Балтії і Варшавського договору. У них - весілля, в нас - похорони. Вони переможці, вони мають право.

А Австрії ще пощастило. СРСР і на неї облизувався, але ялтинська змова її не виставила на кін, вона не потрапила в здобич, яку вибрано для московського тирана. Так карта лягла. Греція і Австрія виявилися по сторону зловісної риски, Югославію пустили на волю хвиль, і її врятував від совєтського ярма Йосип Броз Тіто. Уся інша Східна і Південна Європа, пів-Німеччини і країни Балтії - це все Сталіну дозволили забрати з собою. "Віддам ведмедеві, лісовикові, циганам, жебракові в торбу, якщо не їстимеш, не спатимеш, не слухатимешся", - так говорять матері неслухняному дитяті. Але хіба Східна Європа і Балтія не слухалися США, Англію і Францію? За що їх віддали ведмедям?

Австрії повезло. Правда, її не пустили в НАТО, узяли слово тримати нейтралітет і мало не соціалізм будувати. А Євросоюз за перемогу на чесних виборах однієї австрійської партії (що не дуже вартісна, але ж не КПРС, не КПРФ, не ЛДПР, не "Єдина Росія") трохи Австрію не виключив. Тобто наглядають за бідолахою, хоч вони і не німці, хоч і не просилися під аншлюс. Але німецькомовні, схоже, усі підозрілі - за лінвістичним принципом. На відміну від совєтськомовних, совєтськодумаючих і совєтськодіючих.

Адже злощасасні хозяї зовсім не заради таких гостей, чекістів-визволителів. У сенсі "нехай таких гостей на кладовищі шукають". Проте на кладовищі шукатимуть не гостей, а хозяїв. Наприклад, польську еліту. Втім, навіть у Путіна не вистачить нахабства заявити, що Радянська Армія звільнила Варшаву. І зажадати собі біфштекс по-татарськи, гусака із сливами і флячки господарські, а також книші зі сметаною. Втім, наші співпрезиденти з`їдять усе це на похоронах польської делеґації, жертв Катині-2. І тут вже точно на німців не звалиш, Німеччини там поруч не було.

Чому польські патріоти не лягли у Варшаві поперек злітної смуги? Та якби я знала про цей рейс, я б кинулася в ноги польському послові й заклинала його подзвонити та попередити. Ось до чого доводять ігри в "перезавантаження". Летіти в тил ворога, в руки ворога, на милість ворога...

У Варшаві напевно буде цілий вагон чекістських представників з крокодилячими сльозами на безсоромних очах. Не звикати після похоронів Михоелса, Пастернака, Старовойтової й Юшенкова. "А над труною стали мародери і несуть почесний караул".

Гостей такого зразка без газу і ядерних боєголовок, без нафти і 1/8 частини суші взагалі б на поріг не пустили. "Хороший гість - до нас, поганий гість – повз нас". Адже чого вимагали поляки від СССР і Росії у зв'язку з Катиню? Чому Коля Остенбакен ніяк не міг порозумітися з польською красунею Інґою Зайонц? (Правда, Колі не прийшла в голову ідея Інґу просто прикінчити.). Не вимагали поляки грошей - це брехня. І газу безкоштовного не просили. А вимагали вони історичної справедливості.

Дано: пакт Молотов-Ріббентроп, Катинь, совєтська окупація, половину країни відрубали, паради з Гітлером у Бресті проводили, дали придушити Варшавське повстання. Депортації, розстріли. Від Таліну до Бесарабії. Вимагається доказати: за що вам дякувати-то? За те, що два тирани, Гітлер і Сталін, не поділили Європу? Це їх особиста справа. Учасникам бандитських розборок не дякують.

Від нас чекали покаяння. Приблизно такого: "Пробачте нас, окаянних. Ми не кращі за гітлерівців. Ми вас образили, ми вас розтерзали. Ми не гідні числитися серед переможців фашизму, тому що наш режим був не кращий за фашистський. Сталінізм дорівнює фашизму, Гітлер дорівнює Сталіну, СССР рівнозначний Третьому рейху. Скажіть, куди нам йти на Нюрнберзький процес. Ми просимо у Східної Європи, Балтії, Фінляндії пробачення на колінах". І встати на коліна біля всіх європейських стін, тому що ці стіни стали через нас Стінами Плачу.

Але на Катинь-1 лягла Катинь-2, а туман - алібі зручніше за німців. Доказів немає і не буде. У мене є замість них абсолютна упевненість. Президент Лєх Качиньський був більмом в чекістському оці, його полоскали совєтські телеканали разом із президентами Ющенком і Саакашвілі. Він розплатився відразу за все: за підтримку Грузії, за той героїчний рейс до Тбілісі; за стипендії й місця в університетах, виділені для білоруських студентів; за притулок для чеченських сайтів і чеченських біженців; за спроби засудити Ярузельского; за антисовєтизм і антикомунізм; за західну орієнтацію; за фільм "Катинь" і за запитання щодо Катині; за активну роль у НАТО.

Що належить польським повстанцям? Три поділи Польщі; придушення повстань Костюшко 1799 р., повстань 1830 і 1863 рр.; війна 1920 р.; окупація 1939 р., Катинь; Варшавський блок; військовий стан в 1981 р. і, нарешті, Катинь-2 в 2010 р. Війна не закінчена, війна між свободою і рабством не закінчиться ніколи, а той обрубок СРСР, в якому ми живемо, воює проти свободи.

Я не працюю у СВР, я не знала, що поляки збиралися зробити цей божевільний політ. На літаку своїх ворогів, пошарпаній "тушці", відремонтованій ворогами вже після перемоги Качиньського на виборах, без преси, без охорони військових літаків, без контролю, на покинутому військовому аеродромі, повністю віддатися в руки темних чекістських сил. Тепер зрозуміло, чому "Катинь" пустили по телевізору: це Тамвидання було шматочком сиру в мишоловці.

Я не вірю в такі випадковості. У Катині-2 потрібно звинувачувати або Москву, або святе Провидіння. Я християнка і не можу звинуватити святе Провидіння в роботі на чекістів. Я взагалі не звинувачую. Я міркую за принципом cui prodest. Але для звинувачень потрібні докази. Не факт, що через 15 років який-небудь Берія захоче закласти своїх колег, яким сам віддавав накази. Так було пролито світло на справу Михоелса. Сталін помер, почалася бійка тріумвірів. Берії потрібні були окуляри. Інакше ми досі вірили б, що великий режисер загинув в результаті ДТП.

Чому польські патріоти не лягли у Варшаві поперек злітної смуги? Та якби я знала про цей рейс, я б кинулася в ноги польському послові й заклинала його подзвонити та попередити. Ось до чого доводять ігри в "перезавантаження". Летіти в тил ворога, в руки ворога, на милість ворога...

Боляче, що ніхто не відповість. Утім, це теж не новина. Сталін - і той не відповів. І за нього, безневинного ягняти, його внук тягне до суду "Нову газету". Пішли на той світ кати з НКВД і ВЧК, і ті, кого не розстріляли колеги по цеху, пішли безкарними.

Я нікого не звинувачую, звідки я знаю, хто стоїть за цим стоп-кадром, хто головний в цій чекістській хунті? Куди підеш із таким звинуваченням, до якого суду? Вважайте, що я той міщанин, який триста кроків ішов поруч із Раскольніковим і говорив йому: "Убивця". Адже Порфирій Петрович розумів, що йому немає з чим Раскольнікова до суду тягнути, тим більше що Ніколка на себе провину взяв. Порфирій Петрович хотів, щоб у Раскольіикова нерви здали. Він його довів. А в цих нерви міцні, їх не доведеш.

І Еркюль Пуаро, і міс Марпл із Аґати Крісті працювали так, що їх аналітичні виклади підкріплювалися фактами: убивця починав робити дурниці, прибирав свідків, видавав себе, а потім на публічному сеансі "викриття маґії" в Еркюля Пуаро не витримував і кидався бігти. Ці не побіжать... Навіть якщо станеться диво і в Росії настане літо назавжди, ми навряд чи зможемо судити чекістів навіть за вибухи будинків. Доказів і письмових вказівок немає, а з Достоєвським до суду не підеш ("Ви і убили-с., ви-с, і нікому більше-с".). За такі докази адвокати та прокурори засміють.

Не вірте мені, дорогі європейці, але в такому складі і в такі місця до нас не літайте. А то пройдуть десятиліття, хвилин ще 65 років, і на місце аварії польського літака полетить нова порція польських політиків. І теж вріжеться.. Не знаю тільки, чи встигне Анджей Вайда зняти ще один фільм.

Концерн "Льодоруб-інтернешнл" працюватиме, поки є Совок, поки є КДБ. І якщо не ліньки було ганятися по Європі за 90-річним Красновим і труїти полонієм Литвиненка, і пригощати цукерочками з отрутою, і колоти парасолькою, то хто мені докаже, що не можна безкарно і з ґарантією усувати антисовєтчика, ворога Луб'янки і кремля Лєха Качиньського? Ми з ним не були знайомі, але він був моїм соратником, товаришем по зброї, і я-то його оплакуватиму, на відміну від Адама Міхніка й інших ліваків Польщі, захисників Ярузельского. Качиньський був польським Рейґаном, спадкоємцем Костюшко, Савиньського, Домбровського і Пілсудського. "Польска", звичайно, "не сґінєт". Польща усе пам'ятає, і вона на хорошому шляху, але чекісти готові вкусити й відскочити. Собаче плем'я, починаючи з оформлення опричників.

Антисовєтчик Качиньський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі. А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман.

Я навіть не можу сказати, що моя ненависть сильно збільшиться. Їй нікуди рости. "Мою ненависть, широку, як море, вмістити не можуть життя береги". Правда, у шекспірівської Джульєти була любов, а не ненависть, але я ж маю справу не з Ромео…

Боляче, що ніхто не відповість. Утім, це теж не новина. Сталін - і той не відповів. І за нього, безневинного ягняти, його внук тягне до суду "Нову газету". Пішли на той світ кати з НКВД і ВЧК, і ті, кого не розстріляли колеги по цеху, пішли безкарними. Черкесів при посаді, Філіп Бобков був при НТВ, перестаріла вохра отримує персональну пенсію, Ленін красується в мавзолеї, і дійсні нагороди за Афган, Чечню і Грузію. А хто заплатив за занапащені життя пасажирів південнокорейського лайнера? До речі, в сюжеті каналу "Імеді" літак з Лєхом Качиньським вибухає, коли він летить на допомогу Грузії. Вважайте, що це було перше знамення.

Антисовєтчик Качиньський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі.

А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман.

Переклад Марти Онуфрів

2 березня 2010

Достойному Єжи Бузек, Президенту Європейського Парламенту.

Достойний пане Президент!

Світова Конференція Українських Дерхжавницьких Організацій є глобальним координаційним органом українських патріотичних неурядових організацій, що працюють на підтримку української держави і українського народу. Як ви можете собі уявити, ми були дуже здивовані недавньою резолюцію Європарламенту по Україні і, здавалося б, безпотрібним обвинуваченням України в недавньому вшануванні одного з її героїв.

Ми розуміємо, що формулювання спірного пункту було ініціативою польської делегації. Дія польської делегації з точки зору її політичної волі не дивна, одначе Європейський парламент навряд чи є належним форумом для вияву крайнього польського націоналізму. Як вам, певне, відомо Степан Бандера провів значну частину свого життя у боротьбі проти польської окупації Західної Україні з кінцевою метою влаштувати незалежність України. Його відзначення є винятково внутрішнім питанням України та українського народу. Припустимо, що українська делегація в Парламентській Асамблеї Ради Європи вносить резолюцію з проханням, щоб Польща знесла всі памятники маршалика Йозефа Пілсудського, тому що він був анти-демократичним диктатором, відповідальним за шовіністичну програму «пасифікації» стосовно українців у Західній Україні, і на додаток дав можливість Гітлеру переозброїтися шляхом укладання угоди співпраці з нацистами в 1934 році. Звичайно, ваша позиція, як голови Європейського парламенту не є для сприяння будь-яких проявів екстремізму, а зокрема польського, оскільки це Ваше особисте походження.

Крім того, що відзначення Степана Бандери це не тема для обговорення в Європейському парламенті, як ми розуміємо, що цей анти-український параграф був введений в останній момент польською стороною без будь-яких підтверджуючих документів або доказів. Ми не сперечаємося, що Степан Бандера і Організація Українських Націоналістів (ОУН) були грізними ворогами Польської імперії. В історичному аналізі екцесів та брутальності, польська сторона не вийде незаплямованою. Одначе ясно, що не було доказів про колаборацію Бандери чи ОУН з нацистами. Просто немає таких доказів. Насправді совєти, а тепер і москалі, намагалися протягом багатьох років зганьбити Бандеру і ОУН, хоча й безуспішно. Одначе, совєтський головний прокурор Руденко в Нюрнберзі навіть не згадав про Бандеру і ОУН, незважаючи на, ви можете бути впевнені, особливе доручення у цьому відношенні з самого Кремля..

Бандера провів п'ять років у польських тюрмах, чотири роки в нацистських тюрмах і таборах, та був убитий в 1959 році Радами. Один з його братів був убитий безпосередньо гестапо, а двох братів, інтернованих у нацистському таборі в Освенцімі, було вбито польськими капо. Його батько, католицький священик, був розстріляний совєтами, дві його сестри були вислані в Сибір, де вони провели половину століття, а ще одна сестра відсиділа десять років в совєтських гулагах.. ОУН, яку він очолював, не співпрацювала з ніким, наголошуючи на боротьбі власними силами, хіба оформлюючи альянс з іншими поневоленими народами, гаслом якого було "Свобода народам, свобода людині!"

Можливо, ще більш кричущим, ніж викривлення відносно Бандери і ОУН є заключна мова, де пропонується, щоб нова адміністрація в Україні якось скасувала відзначення. Указ почесті не передбачує можливості скасування. Фізичні регалії відзначення були отримані родиною Бандери.. До речі, необачна пропозиція є заклик до дестабілізації обстановки в Україні демократичних процесів. Мирне правонаступництво є однією з ознак демократії. Заклик до скасування є політично безвідповідальним, бо суперечить засаді верховенства права та є промовистим закликом до протестів та громадянської непокори.

Пане Президента, ми сподіваємося, що Ви сумлінно повернетеся до цієї справи. Численні докази архівів Німеччини, СССР і ОУН можуть бути представлені для спростування цих неслушних закидів. Одначе ми упевнені, що Ви, як колишній прем'єр-міністр Польщі, власними даними можете поінформувати ваших колег, представляючи тільки правду. Ми просимо, щоб ви це зробили.

З повагою,
Аскольд С. Лозинський, голова

KOBZARSKA SICH 2010 TO FEATURE ANATOLI AVDIEVSKY AND VOLODYMYR VOYT, JR.

Kobzarska Sich (KS), under the musical directorship of Oleh Mahlay, is very pleased to announce two special guest instructors from Ukraine for its 2010 bandura and choral programs. Anatoli Avdievsky, the legendary Artistic Director and Chief Conductor of the world renown Hryhory Veriovka National Folkloric Ensemble, has accepted an invitation to teach and conduct at the Ukrainian Choral Workshop at Kobzarska Sich this August. The bandura programs of KS will feature Volodymyr Voyt, Jr., a Merited Artist of Ukraine and an instrumental soloist with the Hryhory Veriovka National Folkloric Ensemble. Founded in 1979, KS is organized by the Ukrainian Bandurist Chorus and is held at All Saints Ukrainian Orthodox Church Camp in Emlenton, Pennsylvania.

Maestro Avdievsky will be working with ensembles of the Ukrainian Choral Workshop as well as conducting songs with the full ensemble of the Bandura Course. Maestro Avdievsky will also share his extensive insight on singing techniques in the Ukrainian folk tradition as well as lead participants in his own arrangements. Volodymyr Voyt, Jr., will be teaching bandura students in both individual and group settings, sharing his technical knowledge and bandura prowess as one of the most talented bandura players from Ukraine. By affording these various teaching opportunities, KS will be engaging its participants in a truly unique experience. Every bandura and Ukrainian choral enthusiast will not want to miss this incredible opportunity.

For details on the workshops offered and how to apply to Kobzarska Sich 2010, click here:
http://www.bandura.org/bandura_school.htm.

Kyiv, Ukraine
03/04/2010

Ukraine's new government will give "broad cultural autonomy" to the country's regions, including to choose the main language used in local government and schools, the president's deputy chief of staff said.

Anna German said in an article published on Saturday in the weekly newspaper Zerkalo Nedeli that Ukraine must be tolerant of the fact that different parts of the country have different values, which should not be promoted across the whole country.

"This must be the new ideology of the Ukrainian state, based on principles of wide cultural autonomy for the regions, with the right to choose a language of communication that meets the needs of the majority of inhabitants, to erect memorials to the heroes whose memory lives in their hearts," she said, balancing the language issue with the desire of some in western Ukraine to honor nationalists who fought against the Soviets, particularly during World War II.

"Delegating the right to define cultural policies to local governments will remove the existing tension in this area," German said.

Ukraine's president, Viktor Yanukovych, was elected in February on the back of strong support in the largely Russian-speaking south and east of the country, but was less popular in the more nationalist west.

He has said that he would like to make Russian a second state language, but the balance of power in the country makes it unlikely that any political force could secure the votes in parliament necessary to change the constitution.

The governing coalition, led by Yanukovych's Party of Regions, is therefore likely to incorporate the European Charter for Regional or Minority Languages into Ukrainian law, which would allow individual regions to use Russian - or other widely spoken languages - for official communication and schooling.

Yanukovych's election sparked fears that he would seek to align Ukraine too closely with Russia, but he has been careful to court the European Union as well, and the language policies are being promoted as part of a wider platform of tolerance.

A deputy prime minister said on Wednesday that as part of efforts to create an atmosphere of tolerance the authorities would not block any marches held on Victory Day by veterans of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), which fought on the side of the Nazis in World War II.

"I think such parades will take place in western regions. We will not ban anything," Volodymyr Seminozhenko said, adding that the government would not let things get out of hand.

The UPA is at the center of another thorny issue for the new president.

After losing in the first round of this year's presidential elections, then-President Viktor Yushchenko awarded the Hero of Ukraine honor to Stepan Bandera, a UPA leader who called on Ukrainians "to help the German army in the fight against Moscow and Bolshevism."

The Soviet authorities accused Bandera, who fought both the Nazis and the Soviets in his quest for an independent Ukraine, of numerous acts of murder and terrorism. He was assassinated by the KGB in Munich, Germany, on October 15, 1959.

The award was strongly protested in the Russian-leaning east of the country, and on Friday a court in Donetsk ruled that the award was illegal. Yanukovych has said the issue will be settled before the country celebrates Victory Day on May 9, and following the court decision calls for him to withdraw the award intensified.

Ukraine -- In intimidating move, police question two journalists, search homes, seize files

Reporters Sans Frontiéres | April 3rd, 2010 at 5:35 am Reporters Without Borders condemns the conduct of the Kyiv police in interrogating online journalist and blogger Olena Bilozerska (http://bilozerska.livejournal.com) and press photographer Olexiy Furman of the Photolenta agency (www.phl.ua) and searching their homes in the past few days in a bid to obtain information about participants in protests.

Bilozerska and Furman were summoned to a police station, respectively on 30 March and in early March. They were questioned about certain demonstrations by opposition activists that they covered in February. Their interrogation came three days after police armed with search warrants searched their apartments and examined the contents of their computers.

Two DVDs with photographs were taken from Bilozerska's apartment. Two computers system blocks, four cameras (with no film inside) and about 50 DVDs were removed from Furman's. All of Furman's material was later returned to him.

"We deplore the way these two journalists have been treated as suspects, not as witnesses, although they just did their job by covering a news event. The confiscation of journalists' files is a violation of Ukrainian law. We urge the police to respect the law and to put a stop to practices of this kind, which endanger media freedom."

The press freedom organisation added: "We demand the immediate return of Bilozerska's DVD-ROMs. We also note that the methods employed by the police seem to have been designed in part to encourage journalists to censor themselves."

Bilozerska and Furman said the police were above all looking for photos, video footage and print materials of members of the radical opposition movement "Autonomous Resistance". They removed photos of demonstrators who threw eggs with paint in them and smoke grenades in a Kyiv shop that sells furs on 18 February in a protest against the killing of animals. One of the protestors was arrested at the time.

Furman was himself detained for three hours on the day of the protest, along with the protestor, and his photos were examined by the police. At the same time, he was prevented from seeing his lawyer, who was waiting in the street outside.

Bilozerska's lawyer, Sydir Kyzin, who went to her home during the 27 March search, said the confiscation of journalistic material violated article 17 of Ukraine's media law, which says: "Journalists may not be arrested or detained because of their professional activity, nor may their material be confiscated."

During Bilozerska's interrogation on 30 March, the police promised to return her DVDs in the next few days. Furman's material was all returned to him the same day after the police had copied his photos.

Bilozerska told Reporters Without Borders she took great care when covering this kind of demonstration not to photograph the faces of the participants so that no one would be compromised by the photos. Furman said he did the same. Bilozerska and Furman said they were grateful for the support she has been getting from her fellow journalists.

1 April 2010

Oksana Pisetska Struk (l) and Danylo Husar Struk (r)

In November 2009, the Danylo Husar Struk Memorial Endowment Fund at the Canadian Foundation for Ukrainian Studies (CFUS) in Toronto was transferred to the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta and renamed the Danylo Husar Struk and Oksana Pisetska Struk Endowment Fund. In response to an appeal from the community, the principal of this fund was increased to $100,000 before the transfer in order to take advantage of the Government of Alberta's Matching Funds Program. The main objective of the fund is to support the Danylo Husar Struk Program in Ukrainian Literature at CIUS, which seeks to promote Ukrainian literature in the English-speaking world by sponsoring literary research, scholarly writing, and translation, as well as to improve access to texts by means of print and electronic publications, public lectures, and readings.

The fund was established at CFUS by Struk's family and friends shortly after his death in 1999. Both Danylo and Oksana were born in Ukraine. After the war, by different paths, they emigrated to the United States from Displaced Persons camps in Europe. After defending his doctoral thesis at the University of Toronto, Danylo Husar Struk served as professor of Ukrainian literature at the Department of Slavic Languages and Literatures for almost thirty years. He is also known as a scholar, poet, translator, and author of the monograph A Study of Vasyl Stefanyk: The Pain at the Heart of Existence (1972) and the textbook Ukrainian for Undergraduates (1978), which has been reprinted several times. One of his major achievements was his work on the monumental five-volume Encyclopedia of Ukraine (1984-93), first as managing editor and then as editor-in-chief.

Oksana graduated from the Institute of Notre Dame and received a Bachelor of Science degree in medical technology at Mount Saint Agnes College. She was a member of Plast, sang in a church choir, and headed the Baltimore chapter of the Ukrainian Students' Union of America. Having come to Canada (1960), she married Danylo Struk in 1978 and became his inspiration, sharing his appreciation of the fine arts, music, theatre, literature, and travel.

A significant annual event supported by the fund is the Danylo Husar Struk Memorial Lecture, given every spring at the University of Toronto, which attracts students, scholars, and a broad community audience. Since its inception, ten lectures have been given by such well-known literary scholars as Marko Pavlyshyn (Monash University, Australia), George Grabowicz (Harvard University), Oleh Ilnytzkyj (University of Alberta), Myroslav Shkandrij (University of Manitoba), Vitaly Chernetsky (Miami University, Ohio), Taras Koznarsky and Maxim Tarnawsky (University of Toronto), and Tamara Hundorova (Institute of Literature, Kyiv).

Of particular importance is the fund's support for an electronic library of Ukrainian literature that includes the works of classic and modern Ukrainian authors, works of literary history, criticism, and linguistics, as well as various documents and archival materials (http://www.utoronto.ca/elul). The website also hosts a journal of English translations of Ukrainian literary works'a forum for gifted young authors to try their skill in the art of translation. The library is a valuable and easy accessible resource for students and all who love Ukrainian literature, wherever in the world they may live.

One of the upcoming projects of the Program is the publication of literary works by Danylo Struk and, later, by other scholars of the Ukrainian diaspora. The website already features all thirty-seven of Dr. Struk's literary essays in English, Ukrainian, and French, along with literary works by Bohdan Rubchak and recordings of all ten memorial lectures (http://www.utoronto.ca/elul/Struk-mem).

CFUS is a non-profit charitable organization dedicated to securing funds and other resources that will promote the growth and development of Ukrainian studies in Canada in perpetuity. To support CFUS or for more information, please contact CIUS at: 430 Pembina Hall, University of Alberta, Edmonton, AB, Canada T6G 2H8; (780) 492-2973; cius@ualberta.ca.

By MATT WOLF

LONDON -- Karl Marx's legacy may reach far and wide, but I can't say that I had ever thought of this particular German thinker and theoretician as a theater critic. Until, that is, I happened upon the National Theatre's startling, brilliantly realized new production of Bulgakov's "The White Guard," running in repertory in the Lyttelton auditorium through July 7.

Catherine Ashmore
A scene from Mikhail Bulgakov's "The White Guard," at London's National Theater.

Demanding, tonally varied, and one of the unexpected pleasures of this theater year so far, the play is best seen as a theatrical illustration of Marx's often-quoted dictum: "History repeats itself, first as tragedy, second as farce."

That, in turn, means being at once alive and alert to a piece set in Ukraine in the aftermath of the October 1917 Revolution that begins as a history lesson before hitting out in all directions.

"Time's a machine gun," we're told early on in a play whose characters are all playing differing degrees of beat the clock. But just when it looks as if fatalism is going to hold sway, Andrew Upton's new version of this 1926 text taps into the freewheeling pulse of a Kyiv community that will not be defined by history's faceless, often fearsome march.

"This is ridiculous," says the pro-czarist White Guard officer Alexei Vasilievich later in an evening in which allegiances have shifted more than once. (A program note reports that Kyiv's government changed 14 times between 1917 and 1921.) Ridiculous, yes, given the whirligig of power, not to mention the musical and amorous high jinks in which Justine Mitchell's Elena, Alexei's sister, finds herself the erotic pivot of an increasingly fractured male world. But deeply serious, too, if one pulls back to take in the bigger picture: an early admirer of this play in its Moscow Art Theater inception was none other than Joseph Stalin.

Howard Davies, the director of "The White Guard," has made a specialty of late of the Russian repertoire, and this latest production completes a hat trick begun by "Philistines" and "Burnt by the Sun," in this same auditorium. As before, his cast finds the animation and mirth in what could be so many historical mannequins, top honors going to Pip Carter as a poet/clown, with more than one foot in Chekhov, and Conleth Hill as an ardently romantic aide-de-camp whose comic instincts owe not a little to the Brothers Marx. The designs by Bunny Christie have an unshowy majesty as they shift from domestic to political and military arenas, all the while making full use of the Lyttelton's expansive stage. You might argue that the sets run as deep as the play itself, which in context is saying quite a lot.

From European illusions to European realism
By Ivan KAPSAMUN, Olha RESHETYLOVA, The Day

SVITLANA KOCH: "THE MAIN RESULT OF THE CONFERENCE IS A NEW FORMAT OF THE DIALOGUE"
Photo by Ivan KAPSAMUN, The Day

Recently on the 5th channel Dmytro Tabachnyk pointed out, among other things, that his views were "supported by Odesa professors." Indeed, radical geopolitical, political science, sociocultural, and other theories are popular among Odesa scholars. Participants of the Ostroh Club know it firsthand. It's Odesa that they remember as the city of the most irreconcilable opponents. In 2006, when the first meeting of the Ostroh Club actually took place in Odesa, we met a student who flatly stated: "Odesa has always been a Russian city." One could ignore statements like that, but this student was among the best in the Institute of Social Sciences of Mechnykov Odesa National University. At that time he won international competitions in sociology and planned his future as a successful scholar. He could back up any of his own theories by high-quality knowledge, so someone without proper training in the sphere of social sciences shouldn't start a discussion with him. Illia (that's the name of the student) planned to enter a graduate school in Moscow, and he even didn't consider any other options. Answering the question "Why?" in 2006 Illia said that the Moscow School of Sociology was the most influential and developed one. To our argument that it was much more interesting and promising to go to Kyiv and develop the Ukrainian sociological school he was just skeptically smiling.

The profound knowledge of our Ukrainian scholars, which, however, doesn't serve the interests of this country, is the biggest danger for Ukraine. On the other hand, there is nothing strange in this. The country which for almost two decades didn't manage to elaborate a conception of patriotic education can hardly expect from professionals to be ready to work devotedly for its development. Moreover, there are no conditions for that. And Odesa in this context is just an example of the general national tendency: in the east -- in Kharkiv, Luhansk, and Donetsk -- most scholars are inclined to Eurasian views and mostly regard Ukraine in this context; in the west they are fond of Polish and European studies (study European institutions and European legislation). However, again, this is hardly of any practical use for Ukraine, since they rarely go beyond developing theoretical recommendations regarding the implementation of European research practices.

Therefore, a research school which could unite the most powerful intellectual forces of the country around one goal -- developing the general national conception of development -- is not yet created in Ukraine, unfortunately. For so far there is no single research front which could unanimously resist Tabachnyk, Zatulin, Dugin, or the Pole Moczulsky (with his concept of Miedzymorze [Intermarum] from the Baltic to the Black Sea). Uncoordinated voices of even powerful Ukrainian scholars are lost in the hubbub and general indefiniteness. One could abandon it in disappointment, but, strange as it may seem, precisely Odesa convinced us that the Ukrainian geopolitical science, and hence geostrategy, has a future.

Three years have passed since our last communication with Illia. The Ostroh Club came to Odesa again. Having traveled through half of Ukraine in three years and personally observing quite different, change-ready youth growing up, we expected that in this time period Odesa changed its views, too. Moreover, there were reasons for this. In November 2009, during the meeting in Chernivtsi a fourth-year student from Odesa University, Ivan Stoianov, joined us. It was he who together with the teachers of the Department of History and World Politics, Mechnykov Odesa National University, undertook the implementation of the idea to hold a big conference in Odesa on the subject "Ukraine in the 21st Century: Alternatives and Strategies of Development" with the participation of the Ostroh Club.

After traditional problems with accommodation (for three years the Ostroh Club became convinced that in many universities of the country, the student infrastructure remains typically Soviet, with the complete self-will of dormitory janitors and supervisors, the absence of hot water and the presence of cockroaches; but this is a topic for another conversation) we finally made it to the conference site, being ready for discussions and full of arguments we gathered in three years. After the first speech it became evident that our preparation was not in vain.

A PHOTO TO REMEMBER. IN THE PHOTO ARE ALL THE PARTICIPANTS OF THE CONFERENCE: STUDENTS AND TEACHERS FROM MECHNYKOV ODESA NATIONAL UNIVERSITY AND OSTROH CLUB MEMBERS
Photo by Ivan KAPSAMUN, The Day

Veronika Chehiriova, a graduate student at ONU, called attention of the conference participants to her presentation "Mythology of Foreign Policy Strategy of Ukraine during the Time of Viktor Yushchenko." Now we wouldn't like to speak at length about the essence of this research. We'll only pay attention to one point Veronika made: "In order to form a foreign policy conception, we should take into account the fact that we are different. Ukraine doesn't completely belong to only one civilization."

The Ostroh Club, which has been working for already four years and unites 15 regions of the country, merely by the fact of its existence refutes all artificial constructions on dividing Ukrainians or their belonging to different civilizations. From the very beginning we set the goal of overcoming this stereotype and convinced, at least those who observe the activity of the Ostroh Club, in the necessity of internal integration of the Ukrainian political nation, which has different ethnic and religious constituents but a shared set of values. As we found out, Veronika visits the USA and Russia quite often. It's important to see and learn the world. However, it's interesting whether she often visited Chernivtsi, Ostroh, Dnipropetrovsk, or Kharkiv in order to empirically support her theory?

However, to our surprise, we just didn't have time to express all these arguments to Veronika. Odesa students criticized the speech of their peer in a professional, calm, and consolidated manner. We understood with relief: Odesa has changed. The new generation of students treats information differently, in a more critical and pragmatic way. They are not ready to accept far-fetched conceptions, but are open to a constructive dialogue. Therefore, no wonder that during the next six hours of actually uninterrupted intellectual discussions everyone discovered something new and interesting.

"The basis for our positioning on the international arena is a self-representation of the country in the geopolitical space, vision of our own place in the system of international relations. It will be more productive to somewhat weaken the forced pace of Ukraine's integration in the European community. This will allow drawing more resources to the formation of democratic institutions, norms and practices of behavior, which can expedite democratization in Ukraine. In its turn, the effort to ask foreign players for help in the lowest extent possible will allow showing us in some time in a quite different light. We should position ourselves not as a country trying to catch up with European standards, but as an independent and rather strong nation at least capable of not subduing itself to the disadvantageous correlation with other geopolitical players," believes the ONU student Anastasia Matviienko. Her views were supported by the majority of the conference participants. Indeed, shall we follow the example of our northern neighbors who spend so many efforts on their activity in foreign policy, at the same time often ignoring home problems?

It should be mentioned that if three years ago we spent most of the time in Odesa for a discussion around the issue of the need of the European integration, this time it wasn't raised at all. The majority of Odesa students are confident in the necessity of the European integration processes and introduction of European standards. But at the same time Odesa residents are pragmatic. They are willing to know to what Europe Ukraine is going. What awaits us there? Who is our "friend" in Europe, and who should we beware of?

From this point the presentation of Dmytro Byliev, a representative of the Center for the Black Sea Region Studies, (we'll give a fragment from it below) with the emotional title "Is It a New Face of Europe?!" turned out to be interesting and revealing. Relations of Ukraine and Romania in recent years have become a vivid example of unsuccessful Ukrainian foreign policy. The internal weakness of the country allowed our neighbors to evade national interests of Ukraine. Meanwhile, the EU not only "failed to notice" such an impudent act, but actually played into the hands of Romania. At the same time, on the part of Ukraine there is only silence (not only diplomatic, but informational as well).

The presentation of ONU student Oleksandr Cheban about elaborations of Polish political scientists regarding Ukrainian-Polish confederation provoked a big discussion about the possibility of such a formation in principle. Though today sufficiently warm relations have been established between the two countries, some recent events (the decision of the Polish Sejm regarding the commemoration of the 66th anniversary of the Volhynian tragedy and the Polish initiative regarding the inclusion of a point on granting Bandera the title of Hero of Ukraine in the resolution of the European Parliament on Ukraine) showed that there are, in fact, many unsolved issues between Ukrainians and Poles. Without solving them any common state formations or even co-existence in the EU is hardly possible.

Sure, it's impossible to encompass all the polemics held during the six hours. Based on the materials of the conference a VAK (Higher Attestation Commission) collection of articles will be published which, hopefully, won't be another formality but will become a handbook for the authorities. Students and young researchers are ready to develop state conceptions. The Odesa school of social sciences, no doubt, is presently one of the most prominent -- modern and pragmatic -- ones; it doesn't suffer from idealism either regarding the Eurasian direction or the EU. But still only Dmytro Tabachnyk is ready to use its potential to find support for his own views. The answer to the question "What should be done in order to make Ukrainian scholars work for their own state?" is simple: be interested in the work of our own scholars.

...

To read their comments, click here: http://www.day.kiev.ua/294872/

Oleh Krysa: the worst thing for me is bad taste in music
The former-Leopolitan and current-American citizen lived up to the high standards of the Ukrainian performing school

Tetiana Kozyrieva, The Day, Lviv

Oleh Krysa performs at a soirée devoted to Natan Rakhlin, the famous Ukrainian conductor

Photo from the website newswe.com

Violinist Oleh Krysa is Davyd Oystrakh's student, one of the most called-for contemporary performers. This time the famous musician came to play a concert of classic violin masterpieces at the Lviv Philharmonic Society: Wagner, Brahms, Schubert, Kreisler, Sarasate, Debussy, Paganini, and Glier. His upcoming tour will cover the world's largest music centers. A unique repertoire lets him complete many projects, such as performing all Mozart and Beethoven concerts. The current "history of the violin concert" cycle includes 18 different scores. In general, Krysa's repertoire consists of 72 violin concerts (!), including doubles and triples from all the epochs.

Over 20 years ago you left permanently. Have you had thoughts about coming back to the Motherland?

"There are wonderful opportunities to incarnate my ideas and projects in the USA, which would be difficult to carry out here in Ukraine. However, I remain a European, a Ukrainian. Each time I come to home is like a holiday. I teach and play in the States. I am a professor at the Eastman School of Music at the Rochester university. I teach young people from several countries. At present my students include Japanese, Koreans, Australians and Poles. And I play many concerts as well. I would probably come back if the conditions were different and I was younger, but I am no longer 30 or 50 years old... I had my Ukrainian period, then a Russian one, and now -- American. I never saw the fact that people immigrate as a tragedy, because they can find new ideas, enrich their creativity, and then give it back to their Motherland through their concerts, classes, communication and so on."

Do you have any Ukrainian students at the moment?

"Yes. There is Markian Melnychenko, who came to take my classes from Australia. His mother is a pianist, a relative of famous singer Mentsynsky. She grew up in Lviv and raised a talented son. I can proudly say that my class is one of the best: performance quality increases with every year as well as geographical extent."

How often do you play Ukrainian music? In your opinion, what is the role of Ukrainian music in the world?

"One can rarely hear Ukrainian music in America. Mainly at author's concerts, festivals, and special projects connected with Ukrainian art. I play a lot of Ukrainian music. In particular, I recorded three concerts with the orchestra of Oleksandr Shtoharenko, Vitaliy Hubarenko, and Myroslav Skoryk. I also play Yevhen Stankovych, Valentyn Sylvestrov, and Ivan Karabyts. Moreover, some works were born in cooperation with these composers. In my opinion their music is wonderful, and of a high quality. Once, after performing and recording Skoryk's first concert, I brought a record to Oystrakh. He listened to it carefully and then said, 'Let's do it once more!' And he listened to it more than twice, asking for the notes, a score, and later went on to observe Skoryk's work. Oystrakh wanted to play Skoryk's works himself, but his death prevented that. For many years I have been trying to spread Ukrainian music, but it is not easy!"

What music is closer to you: classic or modern?

"I always listened to modern music, and this was further encouraged by my friendship with Skoryk, Stankovych, Karabyts, Sylvestrov, their colleagues from Russia: Alfred Shnitke, Sofia Hubaidullina, Edison Denysov, other composers, particularly Australian and American, who dedicated their works to me. Music can be of high level regardless of whether it was written in 18th or 21st century. I play beautiful modern music and I believe that it carries the same values and motives as Mozart's and Beethoven's. I was a very close friend with the composers who are called "modern classics" nowadays. You know, I wanted to compose music since childhood but quickly realized that it was not my business, though composing music is still exciting for me. When I see how a composition is being born, and then incarnated on stage, it is a wonderful process that I admire.

"There are several works that really sank into my soul. I continue to play my favorites. You cannot approach music in another way. I had periods when I admired romantic music. Later, when I became wiser, I started playing classic. Then modern music appeared--I like baroque, although I do not play it. But I apply its elements when I teach my students."

Your entire family is made up of musicians, both wife and sons. How did you pass on the love for music to your children?

"One son was born in Moscow, another in Kyiv. We lived near the conservatory in Moscow. The Big and Small halls became a second home to the little kids. We often took our sons to concerts. They saw applauses and flowers. But at the same time they understood that in order to become a professional musician, it was necessary to work hard. And surely there was a bit of home terror, when my sons worked on music-homework. By the way, during childhood I did not like to play the violin! I liked playing soccer and to run outside with my peers. I cannot say that we forced our sons to play music! We did it because we saw that they were talented. They had a sense of rhythm, and liked listening to music. Fortunately, we did not have any major conflicts. Now they are professional musicians, we sometimes even perform together. I am very glad that they did not quit playing music whilst abroad. In the USA music is not a profession for making money. Fortunately, our sons continue playing music and I think it is too late for them to change their professions. The only thing I can say is that music changes one's soul."

You have grandchildren, are they perpetuating their musical heritage?

"One is 22, and the other is 11 years old. The younger has started a bit... The older has not, although he enjoys music a lot."

How long have you been married and how do you manage to balance professional and personal life?

"We have been married for 44 years. There are very few stable marriages amongst creative people... [Krysa's wife is Tetiana Chekyna, a pianist -- Author]. We try hard. Besides, music unites us. However, there are hard times as well. But thought thrives on conflict..."

Do you have any pieces of Ukraine at home?

"Yes! There are Ukrainian carpets, cushions, and embroideries in the bedroom. There is a Ukrainian minimalist icon -- we like it a lot. My father presented it to us with the words: 'Let it protect you.' In the kitchen, Tania likes to use Hutsul plates and a cupboard. We have a lot of wooden candlesticks. The rooms are decorated with the pictures of Ukrainian painters. We also have Russian, Australian and Japanese corners."

What are your other hobbies?

"I lost soccer in America. There is no soccer there, only games which I do not accept or like. I liked soccer since childhood and when I come to Europe, I get stuck to the TV and watch matches even at night. These tremendous shows are a true joy for me. I like traveling. As soon as we have an opportunity, we go to museum exhibitions. We are also crazy about collecting. My wife, for example, collects gels, and I -- little duck statues."

Who are your friends?

"I am proud that Myroslav Skoryk calls me a friend. I have friends in Lviv, Kyiv, and Moscow, with whom I stay in contact. Two years ago I lost a friend, Alik Slobodianyk [famous virtuoso pianist, received his music education in Lviv and Moscow, died in New Jersey at the age of 67 -- Author], which was shocking. As one friend said, 'if you look in the passport, you will understand how old you are.' We had been friends through the decades."

The Day's NOTE

The path of virtuoso violinist Oleh Krysa began in Solomia Krushelnytska secondary music school (Kostiantyn Mykhailov class). He reached his peaks under the lead of the well-known maestro Davyd Oystrakh at the Tchaikovsky Moscow conservatory. As a student, Krysa was a laureate of several international competitions. He gained his first great victory at the Paganini International competition in Genoa. From 1967 Krysa taught at the Tchaikovsky Kyiv conservatory, from 1973 -- at the Gnesin Moscow Academy of Music, from 1974 -- at the Moscow conservatory. In 1989 he left with his wife, Tetiana Chekyna, a pianist, to the USA. The 67 year-old Oleh Krysa is a professor at the Eastman School of Music in Rochester.

Людмила Таран

Вірляна Ткач

Мистецькій театральній групі «Яра», що в Нью-Йорку (США), виповнилося двадцять років. Американська преса зазначає, що спектаклі «Яри» – «коктейль часів і народів». Трохи перефразуючи, додам: перегук часів і народів у безконечному пізнанні самих себе.

Режисер українського походження Вірляна Ткач заснувала мистецьку групу, яку назвала словом, що асоціюється з весною і молодістю. «Яра» постала при Експериментальному театрі на Бродвеї «Ла МаМа», який очолює Елен Стюарт.

У трупі Вірляни Ткач – переважно актори неукраїнського походження: англосакси, афроамериканці, азіати, латиноамериканці, але також є й українці.

Усе почалося зі «Світла зі Сходу» – про незрячого українця Василя Єрошенка, котрий став класиком японської літератури. У творчому доробку «Яри» – понад двадцять вистав. Двадцять перша – ювілейна.

Своє завдання Вірляна Ткач убачає в тому, аби донести до «громадян світу» унікальність українського світогляду та мистецтва. І це їй із успіхом таки вдається. Тож, невипадково саме на початку цього року з нагоди річниці цієї оригінальної мистецької групи режисера-українку відзначено високою нагородою України – Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

«Яра» також чимало зробила для популяризації української народної пісні, поетичного слова на американській землі. А, загалом кажучи, художнє надзавдяння Вірляни Ткач – в образній формі продемонструвати надзвичайно тісний зв’язок автентичних культур цілого світу. Вона також чимало мандрує, зокрема до Бурятії, Киргизії, Африки тощо. Залучаючи до творчого активу все те, що складає самобутність, неповторність народів у часи тотальної глобалізації та уніфікації.

Святкування двадцятиріччя «Яри» у США розпочалося фестивалем візуального, музичного та поетичного мистецтва в Українському Інституті Нью-Йорка. Було запрошено всі триста чотири актори, які брали участь у виставах «Яри.

Нині у Нью-Йорку готуються до прем’єра вистава «Скіфське каміння» (17 квітня – 2 травня), у якій візьмуть участь українські співачки Ніна Матвієнко та Антоніна Матвієнко, а також киргизькі виконавці Кенжегуль Сатибалдієва й Айнура Качкинбек-кизи.

Ця вистава в кінці минулого місяця вже відбулася в Києві в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Видовище досить несподіване: поєднання мелосу та пластики таких різних культур, що апріорі може здатися непоєднуваним. Здійснення постановки стало можливим завдяки Федеральній кредитовій спілці «Самопоміч» (Нью Йорк), фондам Посольства США в Україні та численним друзям Мистецької групи «Яра».

Вірляна Ткач – яскрава представниця української діаспори в Америці. Вона не лише режисер, але й дослідниця українського театру. У Києві вона презентувала видання, упорядковане разом із Іреною Р. Макарик, – «Modernism in Kyiv. Jubilant Experimentation». Цей том складається з 20-ти статей про українське експериментальне мистецтво 20-х років минулого століття.

А ще в творчому доробку Вірляни Ткач – переклади української поезії, що увійшли до двох поважних двомовних видань: «Сто років юності. Антологія української поезії ХХ століття в англомовних перекладах» («Літопис», Львів, 2000) та «В іншому світлі» («Срібне слово», Львів, 2008).

1 квітня 2010

Фото: Оксана П’ясецька-Струк (л) і Данило Гусар Струк (п).

У листопаді 2009 р. Меморіяльний фонд ім. Данила Гусара Струка при Канадській фундації українських студій (КФУС) у Торонті був перенесений до Канадського інституту українських студій (КІУС) при Альбертському університеті, отримавши нову назву: Вічний фонд ім. Данила Гусара Струка і Оксани П’ясецької Струк. На заклик громади уставний капітал фонду перед перенесенням був доведений до 100,000 дол., щоб скористатися з урядової програми провінції Альберта про подвоєння коштів. Головним завданням фонду є підтримка Програми з української літератури ім. Данила Гусара Струка КІУСу з метою її поширення в англомовному світі шляхом надання дотацій на літературознавчі дослідження, підготовку наукових праць, переклади, сприяння доступу до мистецьких текстів через друк та електронні ресурси й організацію публічних лекцій і читань.

Фонд був заснований при КФУС завдяки внескам рідних і друзів бл. п. д-ра Струка невдовзі після його смерти в 1999 р. Обоє, Данило і Оксана, народилися в Україні і після війни, хоч і різними стежками, імміґрували з таборів для переміщених осіб до США. Захистивши докторську дисертацію в Торонтському університеті 1970 р., Данило Гусар Струк майже 30 років працював професором української літератури цього університету у відділі слов’янських мов і літератур. Він також відомий як науковець, поет, перекладач, автор монографії A Study of Vasyl Stefanyk: The Pain at the Heart of Existence (1972) та підручника Ukrainian for Undergraduates (1978), який витримав кілька видань. Одним із найбільших його здобутків стала праця над монументальним довідковим проєктом — Encyclopedia of Ukraine у 5 томах (1984–93) — як відповідального, а згодом і головного редактора видання.

Оксана закінчила Нотрдамський інститут та отримала бакалярський ступінь з медичної технології в Коледжі ім. гори св. Аґнії. Була членом Пласту, співала в церковному хорі й очолювала Балтиморський відділ Української студентської спілки Америки. У 1960 р. переїхала до Канади, а 1978 р. побралася з Данилом Струком, ставши натхненником на спільній життєвій дорозі та розділивши його захоплення мистецтвом, музикою, театром, літературою й подорожами.

Одним із найпомітніших заходів, підтриманих фондом, стала Меморіяльна лекція ім. Данила Гусара Струка, яка відбувається щороку навесні в Торонтському університеті, притягуючи численну студентську молодь, професуру й широку громадськість. З часу її заснування відбулося десять таких лекцій, на яких виступили такі відомі літературознавці, як Марко Павлишин (Університет ім. Монаша, Австралія), Григорій Грабович (Гарвардський університет), Олег Ільницький (Альбертський університет), Мирослав Шкандрій (Манітобський університет), Віталій Чернецький (Маямський університет, Огайо), Тарас Кознарський і Максим Тарнавський (обоє з Торонтського унівеситету), Тамара Гундорова (Інституту літератури, Київ) та ін.

Важливою є підтримка електронної бібліотеки української літератури, яка містить художні твори українських класиків і сучасних авторів, праці з історії літератури, літературознавства, мовознавства, різні документи й архівні матеріяли (http://www.utoronto.ca/elul). Тут також розміщений журнал перекладів української літератури англійською мовою, який дозволяє талановитій молоді спробувати себе в мистецтві перекладу. Бібліотека є незамінним і легкодоступним джерелом для студентів і всіх любителів української літератури, в якому куточку світу вони не перебували б.

На черзі видання літературознавчої спадщини Данила Струка, а згодом і інших науковців української діяспори. На веб-сайті Програми вже представлені всі 37 літературних есеїв д-ра Струка, написаних англійською, українською й французькою мовами, а також літературознавчі праці Богдана Рубчака та записи всіх десяти меморіяльних лекцій (http://www.utoronto.ca/elul/Struk-mem).

КФУС — це благодійницька організація, покликана збирати кошти й інші ресурси на підтримку й розвиток українських студій в Канаді та за її межами. Якщо б Ви хотіли підтримати Програму, звертайтеся на адресу КІУСу: CIUS, 430 Pembina Hall, University of Alberta, Edmonton, AB, Canada T6G 2H8; (780) 492-2973; cius@ualberta.ca.

Taras Kuzio

President Viktor Yanukovych is in Washington for the nuclear summit with the hope of securing a meeting with President Barack Obama. If a meeting goes ahead, Yanukovych should be reminded of the importance of democratic values to the U.S.-Ukrainian relationship.

In 2008, the United States and Ukraine signed a Charter on Strategic Partnership that highlights cooperation in security, energy, democracy and economics. President Yanukovych supports continued cooperation within the Charter but his domestic policies, after only 40 days in office, point to him backsliding on democratic and economic reforms.

Speaking to a conference on Ukraine at George Washington University this week, University of Florida's Paul D'Anieri does not see encouraging signs for democracy in Ukraine: "Will there be free and fair elections in 2015? It's early, but the signs aren't encouraging. Already it appears that Yanukovych seeks to eliminate political competition in Ukraine, and it is questionable whether there is any force powerful enough to stop him."

A presidential meeting on the sidelines of the nuclear summit should be used by Washington to discuss five areas that threaten further U.S. cooperation with Ukraine. The first should point to the unacceptable trend of the Yanukovych administration towards clawing back Ukraine's democratic gains. Only four days before Yanukovych set foot on U.S. soil he engineered a blatantly political ruling by the Constitutional Court.

Political corruption, which is now being rewarded, is by far the biggest threat to Ukraine's democracy. Opposition leader Yulia Tymoshenko warned that the court's ruling "blessed corruption" and "opened great perspectives for corruption by Ukrainian parliamentary deputies."

The court's ruling legitimizes the ruling coalition by permitting factions and deputies who have defected from their factions to join a coalition. The ruling contradicts an earlier ruling that permitted only factions to join coalitions and overturns the very essence of Ukraine's proportional system whereby voters elect parties, not individuals.

Second, the president's coalition has indefinitely postponed local elections set for May and introduced draft legislation that permanently takes away the vote from Kyev to elect a mayor.

Threats to media pluralism, one of the main democratic achievements in Ukraine, are growing.

Evidence of interference by the Chairman of the Security Service, Valery Khoroshkovsky, an oligarchic media tycoon, into allocation of television licenses have led to growing protests by journalists. Journalists have been arrested and harassed by police and officials.

Intolerance of the opposition is gauged by arrests and police brutality against protesters. An investigation is to be launched against Tymoshenko into alleged financial transgressions when she headed the government.

Third, the appointment of Nikolai Azarov as prime minister dispels any prospects for economic reforms. As Rutgers University's Alexander Motyl points out, the prime minister is "synonymous with government corruption, ruinous taxation rates, and hostility to small business."

Fourth, the Azarov government is the first of 15 in Ukraine over the last two decades that does not include a single woman. Both Yanukovych and Azarov have expressed brazenly chauvinist views that consign women to the kitchen or allege they are unable to work the long hours that are required during the economic crisis. Britain's Guardian newspaper depicted Azarov as a "Neanderthal" for his sexist comments.

Fifth, the presidents staffing policies have returned corrupt oligarchs, those opposed to reforms and holding neo-Soviet and anti-American views to senior positions of power in law enforcement, the military and the intelligence services. These personnel escaped justice following election fraud five years ago by seeking asylum in Russia or through backroom immunity deals with President Yushchenko.

The return of such individuals to head the security forces have opened up channels for greater Russian influence over Ukraine's national security apparatus and the country's foreign policy orientation and reduces prospects for continued high levels of security cooperation with NATO and the U.S. Such cooperation has benefited Ukraine through military reforms and income generated by the military-industrial complex.

Ukraine became a democracy five years ago following Europe's biggest mass protests since World War II when one in five Ukrainians protested in what became known as the Orange Revolution. The Supreme Court overturned a rigged election that brought Yanukovych to power and ordered a re-run which opposition leader Viktor Yushchenko won.

During the next five years U.S. political consultants Rick Davis and Paul Manafort worked on improving Yanukovych's image by introducing American-style party rallies and election campaigns. Davis-Manafort's re-imaging led many Western newspapers in the 2010 elections to portray Yanukovych as a "new-born democrat."

But, after less than two months in office Yanukovych's "new" image is fraying and proving to be not very different from the old, un-democratic image he held five years ago.

When Yanukovych sought to undemocratically come to power five years ago he provoked a 17-day non-violent street carnival known as the Orange Revolution. If President Yanukovych attempts a second time to undermine Ukraine's democracy he will be again faced by mass protests -- but of a different type. The violent breakdown of order in Kyrgyzstan should be a wake up call to the U.S. that Yanukovych's policies will fail to bring stability to Ukraine.

Taras Kuzio is a Senior Fellow in the Chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto and editor of Ukraine Analyst.

A major problem facing Western governments and international organizations is their inability to de-cipher and therefore understand the neo-Soviet mindset that permeates members of the Yanukovych administration. Where we see contradictions, deception and deceit they see nothing unusual as exhibited by three examples.

Taras Kuzio

Ahead of President Viktor Yanukovych's three day visit to Washington DC, Ukrainian commentators are increasingly pointing to the fact that the Yanukovych administration's undermining of a two decade-old elite consensus on Ukraine's foreign policy is leading to widespread confusion at home and abroad as to his foreign policy goals. Brussels and Washington will be unable to understand the Yanukovych administration's domestic and foreign policy goals because of its deeply ingrained neo-Soviet mindset.

The proua.com.ua web site (April 8) commented "Ukraine intends to integrate into the EU without its consent, make peace with Russia on its own terms and establish a strategic partnership with the U.S. having lost strategic significance for Washington". Former President Leonid Kravchuk in an open letter to President Yanukovych wrote "everything that we did until now cannot be described as serious foreign policy that would reflect the core interests of the Ukrainian people" (Ukrayinska Pravda, April 6).

Kravchuk complained that Ukraine was "going to the West, going to the East, to the CIS and to the EU" (Ukrayinska Pravda, April 6). "In our words we are moving to Europe. But interestingly we are doing this through Russia, through the Single Economic Space, and the Customs Union. Its obvious that this is impossible" (Ukrayinska Pravda, April 6 and http://zik.com.ua/en/news/2010/04/08/223981).

Yanukovych supported the Constitutional Court's ruling to legalize the parliamentary coalition, which is widely seen in Ukraine as a product of political corruption, by stating that "We should learn to live by the law"

A major problem facing Western governments and international organizations is their inability to de-cipher and therefore understand the neo-Soviet mindset that permeates members of the Yanukovych administration. Where we see contradictions, deception and deceit they see nothing unusual as exhibited by three examples.

First, declaring goals without establishing mechanisms to achieve them. The mindset is similar to Soviet lofty goals of building communism or fulfilling five year plans without any idea or intention of achieving them. Programs to combat corruption, join the EU and NATO are set forth without any intention of reaching the end goals.

Second, undertaking two policies at the same time that completely contradict one another. The 2002-2004 Yanukovych government sent the third largest military contingent to Iraq and yet launched the biggest anti-American campaign since the Soviet era.

In 2004, then President Leonid Kuchma and Prime Minister and candidate Yanukovych repeatedly declared their support for free and fair elections and at the same time undertook the least free and fair elections in Ukraine's history. Yanukovych's 2010 election program declared his intention to seek a "non-bloc status" for Ukraine while supporting the transformation of Sevastopol into a de facto permanent military base.

Third, because policy goals are not serious intentions, but merely declarations of intent, while politicians are never held accountable for their actions and statements, Prime Minister Yanukovych could support Ukraine's membership of NATO in 2002-2004 but oppose it since 2005 -- without offering any explanation as to why he changed his mind. In September 2008, Yanukovych and the Party of Regions became the only non-Russian political actor in the CIS to support the independence of South Ossetia and Abkhazia. After being elected president Yanukovych did not use his constitutional right to recognize their independence.

Domestic and foreign policy goals that are therefore outlined by the Yanukovych administration cannot be taken at face value because intentions will be rarely backed up by policies. Yanukovych supported the Constitutional Court's ruling to legalize the parliamentary coalition, which is widely seen in Ukraine as a product of political corruption, by stating that "We should learn to live by the law" (Ukrayinska Pravda, April 8). Opposition leader Yulia Tymoshenko described the Courts judges as "criminals" (www.tymoshenko.ua, April 8). The ruling appeared on the eve of Yanukovych's first visit to the US where it will confirm to many that his autocratic inclinations remain unchanged.

Distrust of the US is rife within the Yanukovych administration, as evidenced by the decision to invite Russian troops to participate in the May 8 Victory Day parade, the first occasion since 1991, in five Ukrainian cities.

Yanukovych has made his intentions clear about NATO membership by abolishing the inter-agency commission to prepare Ukraine for NATO membership, the national center for Euro-Atlantic Integration, the Institute on Problems of National Security and National Institute on Problems of International Security (headed by former National Security and Defense Council secretary Volodymyr Horbulin) (www.president.gov.ua, April 2 and 4). The deputy prime ministers position with responsibility for European integration, held by Hryhoriy Nemyria in the Tymoshenko government, was abolished.

While dropping the goal of NATO membership the Yanuovych administration have stated their continued support for cooperation. Foreign Minister Kostyantyn Hryschenko said that "Ukraine is interested in the further development of partner relations and pragmatic cooperation with NATO" (Kyiv Post, April 8).

But, how much credence can be given to this alleged goal?

During Kuchma's decade-long presidency Ukraine was the most active CIS member of NATO's Partnership for Peace (PfP) program that benefitted Ukraine tremendously. The first time that problems arose in the cooperation began in 2005 when the Party of Regions, its Russian nationalist allies in the Crimea and Odesa and undercover BSF intelligence officers prevented joint maneuvers. Since 2005 the Party of Regions has repeatedly voted against annual PfP maneuvers and NATO lease of Ukrainian transport aircraft, both of which benefit Ukraine.

It therefore remains an open question if the Yanukovych administration will continue to support high levels of PfP cooperation, as they claim, that existed under Kuchma and Yushchenko or to continue to send Ukrainian units to NATO and UN-led missions. Distrust of the US is rife within the Yanukovych administration, as evidenced by the decision to invite Russian troops to participate in the May 8 Victory Day parade, the first occasion since 1991, in five Ukrainian cities.

Yanukovych continues to reiterate his support for EU membership over unions within the CIS. Nevertheless, his domestic policies and return of Kuchma era cadres constitute a threat to Ukraine's democratic gains since 2005, returning Ukraine to the Kuchma era's disconnect between pursuing Eurasianist domestic with European foreign policies.

This contradiction is also apparent in the foreign policy field. The alleged goal of EU membership is contradicted by strong support within the Yanukovych administration for integration and union with Russia, as outlined by Deputy Prime Minister Volodymyr Semynozhenko on a discussion on Ukrayina channel March 26). This breaks with Horbulin's definition of Kuchma's foreign policy as "integration with Europe, cooperation with the CIS" that drew a red line as to how far Ukraine would move towards CIS projects.

Brussels, where Yanukovych first visited, and Washington this week would do well to appreciate the existence of these different Western and neo-Soviet mindsets and thereby not be disappointed by inevitable future disappointments and contradictions that for us -- but not them -- seem like deceit.

The European Council on Foreign Relations' Ukraine expert, Andrew Wilson, argues that the election of Viktor Yanukvych, far from shifting Ukraine towards Moscow, allows the EU to redefine its approach to Kyiv and the whole Eastern Neighbourhood. He suggests that Yanukovych could become a Ukrainian version of Richard Nixon: just as Nixon's anti-communism allowed him to engage with China, Yanukovych's links with Moscow might allow him to reposition Ukraine between Russian and Europe.

Andrew Wilson argues that Europeans should not just ask themselves the question, "What can the EU do to help Ukraine?" but "What can the EU do to help Ukraine help Europe?"

The memo is a follow-up to Andrew Wilson and Nicu Popescu's report, The limits of enlargement-lite: European and Russian power in the troubled neighbourhood, published last year. The report argued that the EU urgently needs to rethink its approach to the neighbourhood or face a ring of failing states and an increasingly active Russia. Highlighting Ukraine as the lynchpin state in the region, the authors showed how the EU's popularity in Ukraine is rapidly waning.

We hope you will find the paper interesting and stimulating. Comments can be addressed to the author directly at andrew.wilson@ecfr.eu.

Link to full memo:
http://ecfr.eu/page/-/documents/Dealing-with-Yanukovychs-Ukraine.pdf

April 16, 2010

By Taras Kuzio

During the four years between the unveiling of secret tapes made by a presidential guard in November 2000 that implicated President Leonid Kuchma, the speaker of parliament, and the security forces in the abduction and murder of an opposition journalist and the 17-day Orange Revolution four years later, the Ukrainian opposition mobilized, increased in strength, and improved its tactics to go on and defeat the authorities' presidential candidate, then-Prime Minister Viktor Yanukovych.

Is the opposition capable of again successfully reversing today's drift to authoritarianism, as it did in the Kuchma era?

International monitoring organizations and Western governments had cried foul and refused to accept the legitimacy of Yanukovych's "win" in the second-round runoff. The Supreme Court annulled the results on December 3, 2004, and called for a rerun later that month, which opposition leader Viktor Yushchenko won.

Fast-tracking the clock forward five years after Yushchenko's largely wasted presidency, and the discredited candidate of 2004, Party of Regions leader Yanukovych, is elected in what international organizations describe as a free election. Yushchenko, the hero of the Orange Revolution, comes in fifth with just 5 percent of the vote, far less than the 44 percent received by incumbent President Leonid Kravchuk in 1994. Both Yushchenko and Kravchuk served only one term.

Kuchma, although severely weakened by the 2000 revelations about his role in Heorhiy Gongadze's murder, went on to serve a second term. Concerns about his slide into authoritarianism only surfaced during that second term (1999-2004). In that respect, Kuchma's presidency differed from that of Yanukovych, who in his first two months in office has already raised concerns about his consolidation of power and his willingness to attempt a second time to impose on Ukraine the "Donetsk model," one that closely resembles Russian Prime Minister Vladimir Putin's nexus of business-politics-government.

Within a month after Yanukovych's election as president in February, the new administration was again accused of backsliding on democracy, and the opposition has branded the April 8 Constitutional Court ruling endorsing the manner in which his coalition was formed by factions and individual defectors a "coup d'etat."

Disunited opposition

Is the opposition capable of again successfully reversing today's drift to authoritarianism, as it did in the Kuchma era?

Probably not, because today it is more divided and weakened than in the first half of the decade. Ukraine's slide into authoritarianism in the Kuchma era, and Yanukovych's attempt to win power through a rigged election in 2004 were both blocked by a strong and largely united opposition that closed ranks behind Yushchenko.

During Kuchma's second term, the opposition was stronger than today, but nevertheless still split. Ukraine's center-right national democrats have collectively never been able to make up their minds whether they wanted to be in opposition or statists (derzhavnyky). Yushchenko himself always wavered between a grand coalition with the Party of Regions or an "Orange" alliance with Yulia Tymoshenko. This indecisiveness led in the 1990s to a weak opposition that was unable to impede the rise of an oligarchic class.

Yushchenko never defended Tymoshenko while she was in prison, and the Yushchenko national democrats never supported Kuchma's impeachment, unlike Tymoshenko and the Socialists.

From 2001 to 2003, Yushchenko never felt comfortable in opposition, and if his government had not been removed in April 2001 by a parliamentary vote of no confidence, he would have loyally served Kuchma until the end of his term, perhaps even becoming his chosen successor. It was only after the failed attempt to poison him in September 2004 that Yushchenko and his Our Ukraine party unequivocally embraced a radical opposition stance, vowing to take to the streets if there was election fraud.

Fraying to right and left

Key pro-business leaders in Yushchenko's team, nicknamed the "Dear Friends," preferred a grand coalition with the oligarchs and the Kuchma camp to unity with other opposition forces.

Petro Poroshenko, head of Our Ukraine's 2002 election campaign, defected to Yushchenko only after losing the contest for leadership of the newly formed Party of Regions to Mykola Azarov, then head of the Tax Administration and now prime minister. Poroshenko's Solidarity Party was one of five that had merged to form the Party of Regions in 2001.

Another was Kyiv Mayor Leonid Chernovetskyy's Beautiful Ukraine party; Chernovetskyy supported Yanukovych in the 2010 presidential election. Another member of this group is Yuriy Yekhanurov -- Ukraine's answer to Russia's Boris Nemtsov -- who as head of the State Property Fund managed the privatization process that created the oligarchs who emerged in the late 1990s.

Like Poroshenko and former Foreign Minister Arseniy Yatsenyuk, Yekhanurov has always been a staunch opponent of Tymoshenko. After the 2006 elections, Yekhanurov was tasked by Yushchenko with negotiating a grand coalition of Our Ukraine-Party of Regions that was ready to be signed in early June 2006, but fell through.

Ivan Plyushch, although elected in September 2007 as a deputy in Our Ukraine-People's Self Defense (NU-NSO), always refused to join the democratic (Orange) coalition. Plyushch continues to defend the scandalous February 2001 letter (released in the same month that Tymoshenko was arrested on trumped up corruption charges) that he co-signed as parliament speaker with President Kuchma and Prime Minister Yushchenko denouncing the opposition as "fascists."

Yushchenko never defended Tymoshenko while she was in prison, and the Yushchenko national democrats never supported Kuchma's impeachment, unlike Tymoshenko and the Socialists.

Yatsenyuk, leader of the Front for Change party, another virtual center-right party established from the top down in 2008, will unite the so-called Dear Friends in the 2012 parliamentary elections. Yatsenyuk placed fourth in the 2010 election with 7 percent of the vote but, unlike Serhiy Tihipko (who came third with 13 percent), he refused to join the Stability and Reforms coalition and the Azarov government.

Like Our Ukraine, the left were never fully committed to the opposition. The Communist Party (KPU) had joined with oligarchic parliamentary factions to vote no confidence in the Yushchenko government in April 2001. After 2004, the KPU continued its alliance with the oligarchs, joining the 2006-07 Yanukovych and 2010 Azarov coalitions and governments.

In 2003-04, the Socialist Party (SPU) and KPU cooperated with presidential-administration head Viktor Medvedchuk in preparing the constitutional reforms that parliament failed to approve in spring 2004. These were eventually adopted by parliament in December 2004, with only the Yulia Tymoshenko Bloc (BYuT) voting against them.

SPU leader Oleksandr Moroz and KPU leader Petro Symonenko did not support a united opposition candidate in the 2004 presidential elections, but instead put forward their own candidates. But Moroz backed Yushchenko in the two second rounds (in exchange for his support for constitutional reforms), while KPU voters backed Yanukovych.

What the opposition must do

Comparing the Kuchma era and the situation today, five conclusions can be drawn.

First, the opposition is weaker today than it was in the four years prior to the Orange Revolution. At the same time, Yanukovych's team is stronger than that of Kuchma.

Kuchma's personal authority and standing were irreparably damaged both at home, as reflected in the defeat of his For a United Ukraine bloc in the 2002 elections, and in the West, where he was shunned because of the Gongadze murder, a scandal over the illicit sale of four Kolchuga radar systems to Iraq, and other evidence the tapes made by presidential guard Mykola Melnychenko yielded of his abuse of office. In 2004, the opposition had just two presidential candidates (Yushchenko and Moroz), while in 2010 the former Orange camp had three times as many.

Second, Tymoshenko is the strongest component of the weaker opposition. But, unlike in the Kuchma era, Tymoshenko is not a parliament deputy, which undercuts her ability to function as opposition leader. She maybe also be less able to unite the opposition than was Yushchenko in 2004.

Third, Yushchenko remains unwaveringly obsessed with, and hostile to, Tymoshenko, unlike in 2001-04 when they joined forces and cooperated. The NU-NSO bloc is more divided today than Our Ukraine was under Kuchma. Meanwhile, the NU-NSO bloc's initial nine parties in 2007 have grown to 13, fracturing the center-right, which fielded multiple Orange candidates in 2010.

Fourth, the lack of a center-left component to the opposition makes it weaker. In 2000-03, the SPU, which then had approximately the same electoral support as the BYuT, was a strong supporter of the opposition.

It was SPU leader Moroz who made public to a shocked parliament in November 2000 the clandestine tape recordings that documented Kuchma's involvement in the murder of Gongadze. The SPU had earlier helped Melnychenko to flee from Ukraine to Prague.

Since 2006-07, the SPU has lost support because Moroz failed to step down as its leader after voters deserted the SPU following its July 2006 defection from the Orange coalition to the Party of Regions. Moroz finished third in the preceding three presidential elections, but only 11th in 2010.

That self-destruction of the SPU permitted the ideologically vacuous Volodymyr Lytvyn bloc to be elected to parliament in 2007 in its place. Following Yanukovych's election as president, the Lytvyn bloc deserted the democratic coalition and joined the pro-Yanukovych Stability and Reforms coalition, a U-turn that resembles the SPU's 2006 defection. The consequences for the Lytvyn bloc will be as defeating in the 2012 elections as for the SPU in 2007.

Fifth, in 2000-03 young people did not identify overwhelmingly with one single opposition force. It was only in 2004 that they became a crucial component of the Yushchenko campaign through the "yellow" and "black" wings of "Pora" (It's Time) and other youth NGOs. In other words, the generation born between when Soviet leader Mikhail Gorbachev came to power in 1985 and the disintegration of the USSR six years later emerged as "Generation Orange."

The Constitutional Court's recent ruling legalizing the new coalition effectively precludes early elections in the fall. The opposition therefore has two years to plan, mobilize, and develop new tactics and strategies before the next parliamentary elections in September 2012.

Today the situation is different. Disillusioned by five years of Yushchenko's presidency and infighting among the former Orange Revolution allies, many young Ukrainians have withdrawn from politics, while a minority have been attracted by the extreme right Svoboda (Freedom) Party led by Oleh Tyahnybok. The "Yellow" Pora wing evolved into another virtual center-right political party. It failed to enter parliament in 2006, but succeeded in 2007 as one of nine parties in NU-NSO.

The Constitutional Court's recent ruling legalizing the new coalition effectively precludes early elections in the fall. The opposition therefore has two years to plan, mobilize, and develop new tactics and strategies before the next parliamentary elections in September 2012.

The 2012 parliament will be very different from the two parliaments elected after the Orange Revolution in 2006 and 2007. In 2012, gone will be the KPU, the Lytvyn bloc, and mega-center-right blocs such as NU-NSO. In will be the Party of Regions and BYuT, competing again for first and second places, followed in third and fourth places by new liberal political forces (Yatsenyuk, Tihipko), with the nationalists (Yushchenko, Tyahnybok) possibly entering parliament in last place.

Taras Kuzio is a senior fellow of Ukrainian studies at the University of Toronto and editor of "Ukraine Analyst." The views expressed in this commentary are the author's own and do not necessarily reflect those of RFE/RL

April 08, 2010

Dear Viktor Fedorovych,

Soon Ukraine will mark the 20-th anniversary of its independence. This is a sufficient stretch of time to allow to make some conclusions. We have to admin that the Ukrainian powers that be have failed the expectations of Ukrainians for a better life. Today, Ukraine is at the crossroads amid an extremely grave political, social, economic and spiritual situation. Ukraine is among Europe's poorest countries with highly corrupt government, with wavering foreign policy course. It is divided along historical, political and ideological lines. The nation is not formed, same as the country?s political elite.

As regards our political leaders, in the conditions of Wild-West capitalism, brutal political practices, they have degraded, flouting the nation's interests and dreaming only about cushy seats and money. Ukraine is ruled today by immoral fat cats.

In this situation, Ukrainians are looking up to their president to take a responsible attitude and pursue the policy of reforms. We, the former presidents, cabinets, local governments are responsible for the present situation. However, some do not think so. They continue to blame Yulia Tymoshenko for all the misfortunes. It is a primitive explanation befitting those leaders who are not sure of their potential. Ukrainians will never fall for these explanations because such explanations have been used for years by all politicians and parties.

The profile Ukraine has today was formed by Leonid Kuchma who promoted the rule by fat cats and the clannish power. Society split up into the haves and the have-nots. The executive became a feeding trough for boot-licking officials. Viktor Yushchenko further complicated the situation burying the Ukrainian idea in his incessant power squabbles he initiated during his tenure. In other words, your predecessors have left you an entangled legacy. Now, new approaches are needed to find new ways of running the country. This is what any president should do at the start of his tenure. However, having analyzed your first steps in office, I have all the reasons to say that no radical changes have been initiated.

What you are doing now I have seen quite recently, save for the tough discipline and organization within your team. This enabled you to create, unheeding the Constitution, a ruling majority, a cabinet of your party insiders mixed with a small number of officials who were rewarded with posts for their services to your party.

You could have endorsed the much-needed democratic laws, budget and delivered on your campaign promises. Instead, you only talk reforms and the implementation of social benefits you have promised.

The ruling coalition have resorted to a different scenario: based on a smooth voting machine, the majority relies on the rule of the force, not the rule of the law. The majority refused to give the opposition chairmanship in certain committees (pursuant to the rules of procedure) and continue to threaten to use anti-constitutional means. Citing the "difficulties," the coalition has stepped on the unlawful way of doing business. Coalition leaders believe that the rule of the law can be replaced with political expediency. All this indicates that their activities are running counter to the development of democracy.

Given the strength of the majority, any bill can be rubberstamped and made legal by pocket judges. To become free, we must be slaves of the laws, Cicero wrote. Not slaves of our leaders, but slaves of the law.

We saw in 2003 how the Constitutional Court subserviently ruled that Leonid Kuchma had been president for only one term. The ruling was so good for Kuchma! Why should the Constitution Court consider the same issue it had considered in 2008 on how coalitions can be formed? Does the decision depend on who specifically the CC judges are?

Dear Viktor Fedorovych, you have so many problems to analyze. In my opinion, the president of Ukraine should give priority to the following key problems.

First and foremost, the president should keep an eye on how the Constitution and the laws are enforced. Be advised that in your team there are many who want Ukraine to remain the lawless and corrupt state it is now. Instead of being guided by democratic principles, these politicians engage in explaining why the Constitution and the laws should be circumvent. Certain members of your team are actively publicizing their own views, plans and intentions, forgetting that they should implement your agenda because you will be held accountable for realizing it.

To illustrate, VP Semynozhenko and Minister Tabachnyk have independently taken a decision to cancel mandatory entrance exams and tests in Ukrainian and allow them to be taken in Russian. Let me remind you that in civilized world the use of the state language is mandatory, with only the state, not officials, having the authority to change the procedure. If such a liberal interpretation of the Constitution continues, we will soon find ourselves faced with political persecutions. Who, for instance, ordered to arrest students of the Kyiv Shevchenko University, spurning Art. 34 of the Constitution and who was held accountable for this? You must say it loud and clear to Ukrainians whether the Constitution is still in force and who its guarantor is.

Yours respectfully,
Leonid Kravchuk

Andreas Umland

"Tushka" is the Russian word for the dead body of a small animal. During the last weeks, its plural form "tushki" has come into wide use, in Ukraine, as a metaphor for a number of former members of the parliamentary factions of the pro-Yushchenko party alliance Our Ukraine -- People's Self-Defense, and Bloc of Yulia Tymoshenko.

[...]

A less funny frame for the evaluation of this issue has recently emerged in the form of an aggressive debate around the constitutional adequateness of using tushki to legitimate Ukraine's new government. Here the argument evolves around Article 83 of the Constitution of Ukraine, and a related ruling of the Ukrainian Constitutional Court.

Both of these legal documents indicate that a coalition of factions can only be used to legitimate a government. Individual deputies not belonging to any faction can, in the critics interpretation, not be counted as members of such a coalition.

If that is indeed the case, the current Ukrainian government has no constitutional basis. The voting in of the Azarov government on March 11, would amount to a coup d'etat. There would be grounds to regard the actions of the new government as illegal.

[...]

During parliament's voting on the new government proposed by President Viktor Yanukovych, Prime Minister Azarov received 242 votes and his cabinet 240 votes. Does that mean that everything's ok? Not quite, and the reason is Ukraine's electoral system.

First, Ukraine's political regime, like that of all existing democracies, is a representative and not a "true" democracy. "Democracy" means rule by the people. But, in fact, it's not the people who approve laws and governments in today's democratic states, including Ukraine.

[...]

Second, in Ukraine, these deputies are elected within a purely proportional electoral system with, closed party lists. This is obviously not an ideal solution -- but no democratic electoral system is perfect in terms of converting electoral support into congruent parliamentary representation.

Third, Ukraine's electoral system means that Ukrainians do not elect individual deputies. No parliamentarian as such, as a person, can claim to represent the people's will. She or he is only in so far representative of certain voters as she or he acts within the framework of the party or bloc within which she or he had been elected to parliament.

[...]

Fourth, it follows that deputies elected on a ticket of one particular party or bloc may voice individual opinions, but cannot leave that party or bloc between elections. ...

Deputies have no direct mandate, but are assigned to their roles in legislature indirectly. They receive their popular mandate from the initial party or bloc that has received this or that political support, in the last parliamentary elections. The moment they leave the faction based on their party or bloc, their popular mandate vanishes. Without that mandate, they have no reason to remain in parliament. And certainly they have no right to support a fraction that is directly opposed to the one that brought them into the house of power, in the first place. To do so, would be a flagrant violation of the voters' will.

In conclusion, Ukraine is now less democratic than it was before March 11 -- the date the tushki put the Party of Regions in government. With their change of allegiance the tushki have grossly misrepresented the preferences of the Ukrainian voters, as expressed in the 2007 parliamentary elections.

[...]

When elections are inconsequential for the distribution of power in the state, that state is no longer a democracy. Or, to put it another way: If elections are inconsequential for government formation -- why conduct them at all?

One hopes that Ukraine's Constitutional Court will soon correct this situation -- before Ukraine becomes downgraded in democracy ratings such as the Freedom House's. In the worst case, the European Parliament could recall its recent announcement concerning Ukraine's EU membership perspective. If Ukraine does not fulfill even the most elementary Copenhagen Criteria, there will be no reason to regard Ukraine as a country that should have a European future.

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62429/

April 08, 2010

Taras Kuzio

Ukraine's judicial system and rule of law have not emerged from the Viktor Yushchenko era in very good shape, with Ukrainian lawyers and international monitoring organizations noting a sharp rise in corruption among judges and prosecutors in the last five years. The prosecutor general's office has become a graveyard for criminal cases, a redundant institution where criminal cases go to linger, stagnate and then be buried and forgotten.

Surveys of Ukrainian lawyers have found they feel that instances of political interference in their work have increased exponentially during the last five years, probably as an outcome of political instability, crises and in-fighting among the elite. As political elites jostled one another for power, they pressured judges and prosecutors to produce favorable outcomes. We all remember political interference by both sides in the Constitutional Court in the spring 2007 political crisis, after Yushchenko disbanded parliament.

A clear instance of political interference is this week's decision by the Constitutional Court to overturn its 2008 ruling on parliamentary factions by giving the go-ahead for coalitions to be formed by factions and individual parliamentary deputies. The notorious political decision is reminiscent of the court's 2003 ruling that ex-President Leonid Kuchma could be a candidate in the 2004 elections as he was serving his "first" term.

This week's ruling will discredit the Constitutional Court further and drive a nail into its coffin. The decision will be seen as blatantly political both in Ukraine and in Europe and Washington, ahead of President Viktor Yanukovych's April 12 visit. The ruling could well turn out to put Ukraine on a slippery slope towards authoritarianism and, therefore, political instability.

In addition, there has been very little accomplished in the important field of protecting foreign investors, despite rhetoric by all political leaders about making Ukraine friendly for overseas investment. In the last two years the World Bank has ranked Georgia three times better than Ukraine in protecting foreign investors. In terms of ease in doing business and starting up a business, the World Bank ranks Georgia 7-10 times better than Ukraine.

What went wrong in Ukraine? And why the dissimilarity with Georgia following each of the democratic revolutions, which took place within one year of each other in 2003-2004. The answer is that Georgia elected a leader who has political will and who operates in a system where his policies can be enforced.

Nevertheless, Ukraine is not all doom and gloom and, as ex-President Leonid Kuchma once famously wrote. Ukraine is not Russia -- at least for now. Ukraine's judicial system is down but not yet out (see my earlier opinion in the Feb. 18 Kyiv Post, "Corporate raids show state failing business").

In 2009, Steven Chepa, Norstone Financial Corporation's president and chief executive officer, lost a $12 million investment in a corporate raid on his wood processing factory, Starwood Zakarpattia. For more than a year, Norstone has fought the attempted takeover through Ukraine's court system. Results have been positive.

Well, mostly. As Americans and Canadians would say, "You can't make this stuff up:" a low-level state official in Vinnytsia has set himself above the courts of Kyiv and Trans-Carpathia. Disregard for the law has reached astounding proportions.

As Chepa said: "As astonishing as it is that private security guards are capable of intimidating the police to the point where they would rather withdraw than enforce the law, it is absolutely incredible that a district registrar would dare to disobey instructions issued by the Kyiv Administrative Court of Appeal."

Two court rulings -- issued by the Kyiv Administrative Court of Appeal's Judge Saprykina on Jan. 6 and March 3 -- made it necessary for the government registrar to register ownership of Starwood Zakarpattia with Norstone. In 2009, the corporate raiders were able to exert sufficient influence to have Starwood Zakarpattia registered as their property in the hope of asset stripping the factory and thus appropriating Norstone's multi-million dollar investment.

A third court ruling -- this by the Trans-Carpathian administrative court and dated March 17 -- also supports Norstone's case that it was the victim of an illegal corporate raid and calls for the re-registration of Starwood Zakarpattia where it rightfully belongs. Three court rulings should be sufficient to enforce the matter; or so Norstone thought.

It would seem that under the Ukrainian system the same office that knowingly registered Starwood Zakarpattia illegally with the corporate raiders is now required to re-register Starwood Zakarpattia with its rightful owners. This is like asking the fox who stole the chicken to give it back. Is it merely coincidence that the registry office is Vinnytsia, home turf for the corporate raiders?

The registry's bureaucrats have refused to abide by three court rulings, placing themselves above the rule of law. This is legal anarchy! Bureaucrats have no basis on which to refuse to abide by iron-clad court rulings -- especially when they come in threes.

It is simply unimaginable that a notary in a European or North American democracy could refuse to abide by a court ruling. The consequences would be a fine, immediate dismissal, or even jail.

The actions of the Vinnytsia notary make a mockery of Ukraine's judicial system. Indeed, what is the point of court rulings if they cannot be enforced?

The Vinnytsia notary is effectively blocking the re-opening of the Starwood Zakarpattia factory, depriving an economically depressed region (Trans-Carpathia) that is part of a country (Ukraine) that, alongside Latvia and Hungary, experienced some of the worst effects of the global financial crisis.

When up and running, Starwood Zakarpattia will employ 100 Trans-Carpathians: one small but significant step in helping Ukraine emerge from its severe economic downturn.

Chepa expressed his shock at the actions of the notary in undermining Ukrainian justice in a letter sent to Mykhailo Brodsky, the new head of the State Committee on Regulatory Politics and Enterprises. Andriy Portnov, newly appointed deputy head of the presidential administration with responsibility for legal reforms, should also be made aware of the legal quagmire that Ukraine's legal system has sunk into.

Foreign investment and capital are crucial for the modernization of Ukraine's economy and vital for economically depressed regions such as Transcarpathia. That is why preventing corporate raiding of foreign investors should be a priority for Brodsky and Portnov.

Taras Kuzio is a senior fellow in the chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto and editor of the bi-monthly Ukraine Analyst. He can be reached tkuzio@rogers.com.

Summary

Viktor Yushchenko has left his successor a ticking time bomb. His name is Stepan Bandera. Should Yanukovych strip him of the official status of hero, which he has been accorded?

From the moment President Yushchenko realised that he was not going to be elected for a second term, he started using the tactics of his political "father" and predecessor, Leonid Kuchma. These could be described as "the worse, the better" or, in Kuchma's words, "Let's see how Ukraine fares without Kuchma". ...

...Coal baron Yukhym Zvyahilsky, one of the most corrupt prime ministers, was given the honour, as were Mikhailo Zubets, a member of parliament who changed sides politically 7 times; Oleksiy, the father of Petr Poroshenko, godfather of Yushchenko's son, and Tatyana Zasukha, one of the biggest agricultural landowners in the Kyiv region. At the time of writing there are 245 Heroes of Ukraine, 27 of which received the honour posthumously.

Stepan Bandera, leader of the Organisation of Ukrainian Nationalists, also received it posthumously: he was murdered by KGB agent Bohdan Stashinskiy in Munich in 1959. His award was received by his grandson, also Stepan, a Ukrainian journalist with Canadian citizenship. Other posthumous awards include General Roman Shukhevych of the Ukrainian Insurgent Army, Soviet Ukrainian novelist Oles Honchar and the dissident poet Vasyl Stus.

[...]

Will Yanukovych listen to the complaints of his fellow-countrymen from the east? We shall soon see. The "dethroning" of Bandera is provisionally planned for 9 May, (Soviet) Victory Day. Bandera's grandson said in an interview with the Polish paper Rzeczpospolita that there are no precedents for a president annulling such decisions by his predecessors. Vitaliy Moroz, a political analyst from Kyiv, predicts that Yanukovych will not risk a negative decision, as his advisers will recommend he stays well clear of this dangerous territory.

Ukrainian nationalists demonstrate for a free Ukraine in an unknown Ukrainian town in 1941Why does the figure of Bandera provoke such violent reactions in Ukraine and abroad? In Spanish bandera means flame and he was a legend in his lifetime for thousands of Ukrainian freedom fighters. After the Organisation of Ukrainian Nationalists was formed 1929 and when the UIA was fighting the Germans and the Soviets in 1940-50s, Bandera's name was on everyone's lips. This remained true until after his death on 15 October 1959, which was preceded by his arrest and imprisonment in Sachsenhausen concentration camp.

Bandera's significance for Ukrainians was illustrated by the TV show "Great Ukrainians" on the popular channel Inter. Only by dint of mass mobile texting organised by Party of the Regions supporters was Bandera dislodged from 1st to 3rd place. TV viewers' votes for Bandera did at least look genuine, unlike the several thousand texts sent from several dozen mobile phones for the Kyiv prince Yaroslav the Wise and the Soviet doctor Mykola Amosov. Ukraine's usual no 1 hero Taras Shevchenko suffered the same fate: he was pushed into 4th place.

On the other hand, Moscow, Berlin and Warsaw have demonised the image of Bandera -- both in his lifetime and after his death. Moscow found it convenient to portray him as a cruel Fascist "hanger-on", merciless towards civilians and to the Soviet bureaucrats who had come to establish Communist rule in Galicia and Volynhia. Hitler's Berlin made strenuous efforts to see a "banderist" in every right-thinking Ukrainian, so as to destroy them and have untrammelled access to Ukraine's resources during the Occupation.

During communist times Warsaw kept quiet about the excesses of the Ukrainian nationalists towards the Poles in Volhynia in 1943. Popular anger was redirected on to those banderist units which were operating in ethnic Ukrainian parts of post-war Poland. So it was that for Poles Bandera became a negative icon. Today Poland sees the Bandera movement as a localised anti-Polish struggle in Volhynia, rather than a battle for Ukrainian independence from the Soviet Union and Poland too.

When Viktor Yushchenko signed the Bandera edict he wasn't thinking about opinions in Moscow and Warsaw. Some people think that he was trying to frighten voters in the east and south with the spectre of his rival Yulia Tymoshenko's nationalism. Although, as Vitaliy Moroz says, "in the east the negative Tymoshenko brand is more powerful than Bandera. The voters have too short a political memory to connect a historical figure with a current politician."

Monument to Bandera in the Western Ukrainian town of Ivanovo-FrankivskWhat next? If the new Ukrainian president even thinks of stripping him of his title, this will only strengthen the popularity of the martyred Bandera. 1 January 2009 was the 100th anniversary of Bandera's birth. Suddenly, just as Lenin's statues had peppered the Soviet Union, statues of Bandera started appearing all over west Ukraine. If Yanukovych dishonours the memory of Bandera, there is likely to be a new epidemic of statues in the west, while those in the centre and east could be vandalised.

At the suggestion of the Polish delegation headed by Jerzy Buzek, the European Parliament has proposed that on the day of Yanukovych's inauguration as president, Ukraine should strip Bandera of his honour on the grounds that it's un-european. At the same time the European Parliament has confirmed Ukraine's right to advance its own candidacy for membership of the EU.

Symon Petliura [was] the ataman or leader of the Ukrainian National Republic, which existed from 1917-20. If the new president were really interested in reconciliation between the east and west, even with Russia and Poland, he would leave Bandera in peace and look at promoting Symon Petliura. He was born in Poltava and was the ataman or leader of the Ukrainian National Republic, which existed from 1917-20. At one point Petliura was working in Moscow and that is where he embarked on his political life. As ataman during the Civil War he entered into an alliance with the army of Jozef Pilsudski, who agreed to help him get the Dnieper region of Ukraine back from the Soviets, but without success. Petliura was shot (probably by a Soviet Secret Service agent) in Paris in 1926. Unlike Bandera, Petliura has a street named after him in Kyiv. In Soviet times the street was called Comintern Street.

Is Yanukovych going to grasp the tortured logic of Ukrainian national identity? He's got 5 years.

Complete article:
http://www.opendemocracy.net/print/50549

Розгортаючи мою книгу, можна спостерегти наступне: документи майже кожної сторінки свідчать про цілеспрямовану і методичну дискримінацію українців за мовною ознакою вже владою незалежної України. Останнє дасть можливість кожному читачеві, зсилаючись на документи в книзі, аргументовано вимагати негайного припинення дискримінації українців за мовною ознакою; притягнення до відповідальності осіб, з вини яких відбувається ця злочинна дискримінація, та висунення вимог компенсації на розвиток української мови й літератури

Упродож трьох років правозахисник української мови Сергій Мельничук, відомий у діаспорі з публікацій в українських ЗМІ, не тільки протистоїть проросійським шовіністичним силам, але й докладає максимум зусиль до відродження української самобутності. Думаю, що коли б на кожну область набралося зі сотню таких одержимих і безкомпромісних борців за українську Україну, то національна ідея приживалася б і на державному рівні, й у душах пересічних громадян. І ніколи не наступили б нинішні тривожні часи: прихід до влади донецьких кримінально-олігархічних сил, орієнтованих на совкове минуле в центрі з імперською Москвою. А навпаки: відбувалося б устійнення демократії, непохитний і прискорений рух України до ЄС і НАТО і, врешті, повернення зрусифікованих українців до своїх пранаціональних коренів. Саме про перемогу над собою, головно - проросійськими силами піде мова в наступному інтерв`ю.

- Пане Сергію, ви стали виразником, а, може, й своєрідним символом боротьби свідомих українців за повернення питомих прав титульній нації України. Серед чисельних друзів і не менш чисельних недругів ви стали відомою, а навіть пошанованою особистістю. Чи не важко вам нести такий «неспокійний» баґаж?

- Розказувати про незручності образу «білої ворони», яка розпочала відстоювати своє конституційне і природне право на всебічне функціонування і розвиток української мови в окупованому Луганську, думаю, немає сенсу. Бо більшість читачів, якщо не розуміють, то, принаймні, здогадуються про життєвий дискомфорт, який неминуче супроводжує будь-яку визвольну боротьбу будь-якої форми. І чим гостріша боротьба – тим більше дискомфорту.

На мої вимоги спілкуватися державною мовою, а не іноземною російською, дільничний міліціонер так висловив своє обурення (2008р.): «Ти што, будєш мнє указивать на каком язике с тобой разґоварівать?». Моя відповідь: «Буду», - викликала в нього саркастичну посмішку. Нині цей міліціонер розмовляє зі мною виключно українською, а навіть сказав таке: «Сергію Андрійовичу, завдяки вашій наполегливості, я вивчив українську мову. Але ж вона мені так важко дається, то ви, будь ласка, будьте поблажливі до моєї недосконалої української».

Головне в цій боротьбі: зараз мої дії по захисту своїх національних прав дво-трьох річної давності більшістю населення України, а навіть у Луганську, розцінюються як позитив людини, що стала на захист своїх конституційних прав. І ніяк не вибрики якогось дивака, як це сприймалося два-три роки тому. А мине ще деякий час і моя сьогоднішня правозахисна діяльність, яка потребує особистої жертовності, перетвориться на буденність, як, зрештою, в усіх демократичних країнах, де панує верховенство права, а не деспотія влади. І це надає мені наснаги для боротьби.

- Триває ваша боротьба з українофобами розмаїтих мастей, які позасідали в усіх урядових структурах, правоохоронних органах, судах, прокуратурі України, передовсім у Луганську. Продовжується ваша битва за повновартісне функціонування української мови у всіх сферах державного життя України. Отже про ваші здобутки, а то й суттєві перемоги.

- Здобутків і перемог багато. Якщо про все писати, то не вистачить газетної площі, щоби вмістити весь цей матеріал. Тому я стисло розповім про свої осяги в боротьбі з «правоохоронними» структурами України, які порушують Конституцію України у сфері застосування української мови як державної. Працівники цих структур, заплющуючи очі на різні зловживання в ешелонах влади, по суті намагаються блокувати розбудову України як національної держави, сприяючи сепаратистським настроям на сході й півдні України.

За моїми чотирма позовами, поданими на структури прокуратури Луганська, які порушують Конституцію України щодо використання української мови як державної, Луганський окружний адміністративний суд (2008р.) визнав протиправними відповіді прокуратури, надіслані мені російською мовою.

Утім, стисло продовжу про знакові, як на мій погляд, позитивні зміни.

На мої вимоги спілкуватися державною мовою, а не іноземною російською, дільничний міліціонер так висловив своє обурення (2008р.): «Ти што, будєш мнє указивать на каком язике с тобой разґоварівать?». Моя відповідь: «Буду», - викликала в нього саркастичну посмішку. Нині цей міліціонер розмовляє зі мною виключно українською, а навіть сказав таке: «Сергію Андрійовичу, завдяки вашій наполегливості, я вивчив українську мову. Але ж вона мені так важко дається, то ви, будь ласка, будьте поблажливі до моєї недосконалої української».

Розказуючи про свої здобутки і перемоги, варто згадати про постійну й активну підтримку мене й моєї діяльності Світовим Конгресом Українців (далі СКУ). Якби не реальна підтримка СКУ, то невідомо, чи зміг би я зараз давати це інтерв’ю. Та і, взагалі, чи був би я ще живий? Навіть така авторитетна міжнародна організація як СКУ, змушена не один рік надсилати офіційні звернення до вищих посадовців України, щоб зупинити, а точніше послабити чиновницький тиск на мене, запобігти провокаціям правоохоронних органів у симбіозі зі своєю кримінальною аґентурою.

У зв’язку з хуліганськими провокаціями проти мене (2009р.) мені довелося зателефонувати до міліції, де дівчина відповіла мені російською мовою. Я запитав: «Чому при здійсненні своїх службових обов`язків вона не користується українською мовою як державною»? Згадана особа відповіла зневажливим тоном: «Я і так панімаю». Наступного дня я звернувся до суду з позовом про порушення цим відділком міліції порядку застосування державної мови, який встановлено Конституцією України. У 2010 р. Луганський окружний адміністративний суд своєю постановою задовольнив головні вимоги мого позову: 1) визнав протиправними дії луганської міліції; 2) зобов’язав луганську міліцію України забезпечити дотримання Конституції України у сфері застосування української мови як державної. А сьогодні працівники «правоохоронних» органів Луганська спілкуються зі мною виключно українською мовою.

За моїм позовом на Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (СНУ ім. В. Даля), де я вчився на юридичному факультеті, 2006р., відбулося судове слухання у Жовтневому районному суді, на якому визнано протиправним викладання російською мовою. Цим самим суд зобов’язав СНУ ім. Даля особисто мені викладати дисципліни українською мовою.

Незабаром навколо судового рішення розгорілися всілякі пристрасті. Мені довелося витримати психологічний тиск, а навіть фізичну розправу, порушення проти мене кримінальної справи за сфабрикованими звинуваченнями в нанесенні тілесних ушкоджень середньої тяжкості Арсену Клінчаєву, депутатові Луганської міської ради від Партії регіонів, цькування мене в проросійській пресі, а також виключення з університету. Наперекір усьому в 2009 р. я знову вступив до СНУ ім. В. Даля, вже за спеціальністю політологія. Зараз викладання здійснюється, принаймні для мене, українською мовою.

Нещодавно один з викладачів категорично відмовився читати лекцію українською мовою. Я звернувся до прокуратури: «Прошу вжити відповідні заходи до відновлення в роботі СНУ ім. В.Даля встановленого Конституцією України порядку застосування мов, відновити мої порушені конституційні права, а також вирішити питання відповідальності осіб, з вини яких відбуваються зазначені правопорушення».

У контексті останніх змін, які зайшли в Міністерстві освіти й науки України, хочеться звернути увагу на протиправний характер постанови віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань В.Семиноженка щодо складання вступних тестів до вузів тією мовою, якою навчалися абітурієнти. Відповідно до ч. 4 ст. 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України, а не забаганками міністерського чиновника.

Розказуючи про свої здобутки і перемоги, варто згадати про постійну й активну підтримку мене й моєї діяльності Світовим Конгресом Українців (далі СКУ). Якби не реальна підтримка СКУ, то невідомо, чи зміг би я зараз давати це інтерв’ю. Та і, взагалі, чи був би я ще живий? Навіть така авторитетна міжнародна організація як СКУ, змушена не один рік надсилати офіційні звернення до вищих посадовців України, щоб зупинити, а точніше послабити чиновницький тиск на мене, запобігти провокаціям правоохоронних органів у симбіозі зі своєю кримінальною аґентурою. А от об’єктивного розгляду, порушених проти мене двох кримінальних справ, які шостий рік висять гільйотиною наді мною, СКУ не вдається домогтися від мафіозної влади України. Бо при об’єктивному розглядові необхідно буде притягнути до кримінальної відповідальності немало посадовців досудових органів, які сфабрикували проти мене кримінальні справи.

- Коли й яка може бути розв`язка «кримінальної справи» Сергія Мельничука? Чи менше афішується міський депутут від Партії реґіонів А.Клінчаєв, що у громадському місці над вами вчинив фізичну розправу?

- Хочу уточнити: те, що ви називаєте фізичною розправою Клінчаєва наді мною, це - не точне формулювання. Бо для фізичної розправи можна знайти краще місце, ніж телестудія. Скоріш за все, «ідеологи» Партії регіонів, маючи хибну інформацію про мене як про обмежену, кримінального типу особу, колишнього боксера, на мене нацькували наче гарматне м’ясо Клінчаєва. Сподіваючись, що на удар Клінчаєва кулаком мені в обличчя, я, якщо не приб’ю Клінчаєва, то, принаймні, нанесу йому серйозні тілесні ушкодження, таким чином дискредитую всю свою багаторічну діяльність. Усі дальші події після нападу Клінчаєва на мене розвивалися за запланованим сценарієм: шпиталізація Клінчаєва, хоча із запізненням, бо в нього не було тілесних ушкоджень; автоматичне порушення кримінальної справи проти мене без наявності підстав для цього; миттєва реакція луганської проросійської преси на побиття мене тощо.

Саме те, що на удар Клінчаєва я не став відповідати, а, стримуючи свої емоції, викликав міліцію та швидку допомогу, спрямувало розвиток подій не по запланованому сценарію. Саме це змусило досудове слідство при порушенні кримінальної справи проти мене вдатися до грубого порушення процесуальних норм українського законодавства при проведенні досудового слідства за звинуваченням мене у нанесенні начебто Клінчаєву тілесних ушкоджень середньої тяжкості. А простіше кажучи, фальсифікувати справу. Саме тому суд тричі повертав мою так звану кримінальну справу на дорозслідування, оскільки зазначені правопорушення не могли вигулькнути в суді.

Коли і яка може бути розв’язка даної справи? Я думаю, що ніхто не може спрогнозувати, чим закінчиться ця справа, оскільки в Україні – життя без правил.

Щодо публічності Клінчаєва, то останнім часом я в постійному цейтноті, мені ніколи слідкувати за діяльністю таких провокаторів як Клінчаєв.

- Чи комфортніше живеться свідомим українцям у зрусифікованих областях України? Що потрібно, щоб зденаціоналізовані українці поверталися до своїх прадавніх коренів?

- Думаю, говорити нині про якийсь комфорт для свідомих українців у російськомовних областях, це - недоречно. У свідомих українців заледве вистачає енерґії для принципового повсякденного спілкування рідною мовою у російськомовному середовищі. З мого контактування з громадськими і партійними діячами загальноукраїнського рівня можу зробити наступний висновок: більшість цих діячів не усвідомлюють, в якому морально-психологічному дискомфорті живеться національно свідомим українцям у зрусифікованих областях України. Для випробування національних переконань керівного складу українських організацій, я би запропонував окремим персоналіям хоча б декілька місяців пожити в Луганську чи Донецьку. Не один з них, думаю, у своєму повсякденному побуті заговорив би російською.

Яким чином повернути зрусифікованих українців до своїх прадавніх коренів? Гадаю, ніхто не дасть вичерпної відповіді. Виглядає, що всі раціональні засоби для подолання зденаціоналізованого стану українців уже давно прораховано нашими недругами, ними вжито всі попереджувальні заходи, щоб не сталося повернення українців до своїх прадавніх коренів. Враховуючи те, що людську душу не можна розгадати, я прихожу до висновку: лише завдяки діям, що визначаються не раціональним мисленням, а на екзистенційно інтуїтивному рівні, які на перший погляд суперечать здоровому глузду, можна викликати емоційне пробудження українців до відновлення національної свідомості.

- Чи можна очікувати від проросійських сил на чолі з новим керманичем України В.Януковичем масових переслідувань українських патріотів?

- Оскільки Ви ставите питання про проросійські сили, то воно вбачає однозначну відповідь: неодмінно. Бо, за своєю природою, російська імперія ніколи не змириться з відокремленням від неї України. Але слід пам’ятати, що з людьми поводяться так, як вони це дозволяють.

- Розкажіть, будь ласка, про вашу участь у проводі Української республіканської партії, патріотичному молодіжному русі.

- Нині в Українській республіканській партії відбувається перебудова внутрішньої партійної структури: зміна статуту, керівних органів та пошук нових методів партійної діяльності, оскільки старі себе вичерпали.

З мого контактування з громадськими і партійними діячами загальноукраїнського рівня можу зробити наступний висновок: більшість цих діячів не усвідомлюють, в якому морально-психологічному дискомфорті живеться національно свідомим українцям у зрусифікованих областях України. Для випробування національних переконань керівного складу українських організацій, я би запропонував окремим персоналіям хоча б декілька місяців пожити в Луганську чи Донецьку. Не один з них, думаю, у своєму повсякденному побуті заговорив би російською.

Активно займатися на Луганщині молодіжним рухом мені перешкоджають місцеві можновладці, які, по суті, контролюють діяльність українських організацій, створюючи неможливі умови для тієї праці, яка виходить за дозволені ними межі. Це - поспівати, потанцювати, поскаржитися один одному про тяжку долю…. А, коли діяльність українців, м’яко кажучи, створює незручності для місцевого мафіозного клану, то одразу використовуються репресивні важелі для повернення неслухняних «на своє місце». Тому мені приходиться більше працювати з молоддю Києва, ніж Луганська.

Заснована в червні 2008 року молодіжна ініціатива «Час українського», в яку увійшло одинадцять молодіжних організацій - Молодіжних рух, Студентське братство, Пласт, СУМ, МНК, Молода просвіта, Зарево тощо, тимчасово втратила свою дієвість. Активізація «Часу українського», можливо, розпочнеться з початком літа, при тім – за конкретних умов.

- У 2007 році ви отримали престижну премію ім. Олекси Гірника, що, гадаю, є важливою віхою вашого життя. Дещо про це вручення.

31 березня 2007 року в приміщенні Київського будинку вчителя мені вручили премію ім. Олекси Гірника. Лауреатами цієї премії також стали: завідувач сектором суспільно-гуманітарної освіти Інституту інноваційних технологій України Неоніла Шинкарук, письменник Валерій Тарасов (Крим), заступник директора Київського літературно-меморіального музею ім. М.Рильського Ніла Підпала та ін.

Довідка: Премію ім. Олекси Гірника, українського патріота, який вчинив акт самоспалення на Чернечій горі (Канів) на знак протесту проти русифікації України, присуджують за значний внесок в українське національне відродження, значні успіхи в національно-патріотичному вихованні молоді й дітей шкільного віку, прищеплення молодшому поколінню великої поваги до рідної мови.

- Із друку виходить ваша перша ластівка-книга під назвою «Моя боротьба за мову або Документальне висвітлення методів «історичного складання» російськомовного населення України» (Київ, 284 стор.). Як, на вашу думку, прореаґують в Україні на видрук вашої книги? Що цією книгою ви хочете донести до українського читача?

Книга «Моя боротьба за мову» ще не надрукована, видавництво зобов’язалося видати її до 12 квітня. Вона містить збірку документів і публікацій, пов’язаних із моєю правозахисною діяльністю щодо розвитку й повновартісного функціонування української мови як державної. Скажу, що саме держава обмежує права українців на всебічний розвиток і функціонування української мови в Україні. Цікавим є той факт, що обмеження в мовній царині чи то в підсовєтській, чи то в незалежній Україні мали б каратися як кримінальний злочин.

У книзі висвітлено злочинні методи «історичного складання» російськомовного населення України. Погляд у минуле, а точніше у двадцяте століття, дає можливість констатувати наступне: цими методами були голодомори, репресії тощо супроти корінного населення. Отже совєтська влада зачищала Україну від українців, звільняючи наші території для їхнього заселення росіянами. Згідно з Конвенцією ООН 1948 року така діяльність кваліфікується як геноцид.

Саме про це необхідно найголосніше заявляти, зсилаючись на відповідні документи, а не просто безперервно бідкатись. Розгортаючи мою книгу, можна спостерегти наступне: документи майже кожної сторінки свідчать про цілеспрямовану і методичну дискримінацію українців за мовною ознакою вже владою незалежної України. Останнє дасть можливість кожному читачеві, зсилаючись на документи в книзі, аргументовано вимагати негайного припинення дискримінації українців за мовною ознакою; притягнення до відповідальності осіб, з вини яких відбувається ця злочинна дискримінація, та висунення вимог компенсації на розвиток української мови й літератури.

Після запланованих у деяких містах України презентацій «Моєї боротьби за мову», планується видати друге, доповнене видання моєї книги. До неї долучатиметься також електронний диск, на якому будуть: електронний варіант книги, відеозаписи з презентацій книги та з моєю участю в теле-, радіопередачах на «180 хвилинах» Луганської обласної телекомпанії ІРТА, «Часу українського» Луганського обласного радіомовлення.

Книга «Моя боротьба за мову» друкується коштом Асоціації дослідників діючого етногеноциду української нації. Ця Асоціація знаходиться в стадії офіційного реєстрування; мета її діяльності – документальне висвітлення триваючого етногеноциду української нації. З цією метою заплановано видати серію книжок під назвою: «Право на мову». Моя книга – перша з цієї серії. Наступною планується видати книгу ше одного правозахисника української мови Анатолія Ільченка з Миколаєва, де буде вміщено документи з його боротьби в судах проти мовної дискримінації українців.

- Прошу розказати про ваші найближчі плани.

- Головне: успішно продовжити навчання в СНУ ім. В.Даля. Оскільки моє повернення до університету, з якого мене виключили за відстоювання права на здобуття освіти українською мовою, має принципове значення не лише для мене, але й для багатьох українців. Особливо - для молоді та студентства, у контексті підняття національної свідомості й гідності українців.

Враховуючи те, що зараз я студіюю за контрактом, то багато енерґії й часу мені необхідно затратити, щоб здобути необхідні кошти для оплати за навчання.

Роздумуючи над моїми планами, згадалася народна приказка: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Утім, я навіть не знаю, чим маю поділитися, щоб не розсмішити читачів. Бо плани у мене, як у справжнього Наполеона. С�