If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

Нації не вмирають від інфарктів.
Спочатку у них віднімає мову.

-- Ліна Костенко --

Nations do not die from heart attacks.
First their language is taken away.
-- Lina Kostenko --


Дмитро Табачник пішов геть !!!


http://www.youtube.com/watch?v=IAPVyRGHgMk

March 30 березня 2010
Vol.11 No. 7
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com

with "Subscription" in the subject line.

In this issue:
Editiorial
   Редакційна Сторінка
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events
Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
  Події
  ePOSHTA Sales Gallery
  Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Employment, Grants & Scholarships
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура і Освіта
  Ukraine & the World
  Україна і Світ
  History
  Історія
  Society
  Суспільство
  Ukrainians in the News
  Religion
  Sports
  Blogs

Mr. Yanukovych, your so-called democracy is laughable. Now you are truly dumb-ocratic. TOP
The person on the right not in uniform giving the order to the police to "Pack them all up!" at a demonstration by students giving out leaflets in front of the University of Taras Shevchenko in Kyiv Mar. 25 objecting to the appointment of Ukrainophobe Dmytro Tabachnyk as Minister of Education The same person not in uniform, who was giving orders. More photos: http://www.tabachnyku.net/2010/03/majoru-militsiji-hryhorenku-daly-nakaz-zatrymuvaty-studentiv-bilya-universytetu-im-t-shevchenka/
Video of the undercover police dealing with the student protesters:
http://www.tabachnyku.net/2010/03/majoru-militsiji-hryhorenku-daly-nakaz-zatrymuvaty-studentiv-bilya-universytetu-im-t-shevchenka/

In a true democracy laws and those responsible for their adherence serve to protect members of its society. They are not used to persecute students, who according to the Constitution have a right to arrive at their own point of view, to take up their own position and to take part in actions of protest in defense of it.

Mr. Yanukovych, instead of handing down orders for the renewal of repressions in Ukraine, in particular the detention and intimidation of protesting students, it would be more far-sighted for you and the team under your command from the Party of Regions, to join the university students at their study desks, to finally master the lessons of what constitutes a real democracy. (To date, not only you but also your Donetsk like-minded groupies have only filled the TV screen with your blather about democracy). However, we counsel you and your gang to diligently master your lessons and no less conscientiously complete your homework, because to date your apparent understanding of democracy has led you astray. It appears that to replace the "hammer and sickle" you are offering Ukraine the "lie and the truncheon". We know it is not easy for you to disassociate yourself from the pseudo-Donetsk symbol of the "lie and the truncheon", but we urge you to give it some serious consideration. It would be a shame to find oneself on the trash heap of history where today the "hammer and sickle" lies in its rotting stench.

Do reflect upon it.... You don't even have to be a professor (or if you prefer proffessor) in order to foresee that the time will come, when in Ukrainian universities your very descendants will repudiate and denounce you and your Dmytro Tabachnyk - and in your stead will venerate the Ukrainian students who did not lose their human dignity and honour.

Як долучитися до громадянської кампанії «Табачника геть!»?
http://www.tabachnyku.net/yak-ya-mozhu-doluchytysya/

«Антитабачна» кампанія – протест проти  корупції й українофобії державного розливу TOP

http://sd.org.ua/news.php?id=18234 – портрет Табачника

_blank

«Антитабачна» кампанія – протест проти  корупції й українофобії державного розливу

Результати приходу до влади донецького кримінально-олігархічного клану не забарилися: у Верховній Раді створено коаліцію за допомогою «тушок» шляхом ґвалтування Конституції України, ПРУ узурповано владні структури вищих рівнів, майже у всіх областях України на провідні місця розставлено донецьких братків, незгідним із демократією «по-донецьки» вже погрожують адміністративними покараннями, а навіть здійснюють тиск за допомогою «доблесної» міліції. Ще гірше: існуюча влада взялася за знищення найголовнішого здобутоку помаранчевого Майдану – свободи слова. Що далі?

Одним словом, новий очільник України Віктор Янукович (править всього місяць!) по блискавичності згортання демократії  в країні, централізації влади в одних руках перевершив не тільки «пізнього»  Кучму, але й немало сьогоднішніх диктаторів. Складається враження, що Україною повзе новітня хунта, яка в найближчому майбутньому не гребуватиме нічим, щоб лише утримувати в своїх руках кермо держави.

Друга, не менше тривожна сторона владної медалі: ворожа наставленість до всього українського. За винятком окремих персоналій, представників владного розкладу з Донеччини без будь-яких перебільшень можна назвати «чорносотенцями».

Однак справжнім викликом В. Януковича, кинутим всьому українству, в тому числі й світовому, стало призначення міністром освіти Дмитра Табачника. Цього нахабного україножера з його зневажливо ксенофобськими висловлювання супроти українців давно пора зачислити до расистів геббелівського зразка, яким місце не в сучасних владних кабінетах, а на смітнику історії.

Підтвердженням останнього є, зокрема, зловісні «наукові відкриття» Д. Табачника, оприлюднені в московській газеті «Ізвєстія» (23.09.2009р.) під заголовком «Від Ріббентропа до Майдану: парадоксальні наслідки сталінської зовнішньої політики» (в перекладі з російської): «Галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні лінгвіністичному плані. У нас різні союзники...»; «Приєднання Галичини до УРСР об`єднало в одному адміністративному, а згодом і державному формуванні два різні народи – цивілізаційних опонентів. При цьому, якщо народи Великої України завжди толерантно відносилися до галичан, не втручаючись в їхнє життя і не нав`язуючи свої цінності, то самі галичани при першій можливості вкрай аґресивно, не зупиняючись перед насильством і масовими вбивствами, пробували причесати Україну під свій гребінець. Галичани постачали більшу частину кадрів в гітлерівську допоміжну поліцію, формування абверу і СС, вони ж складали дієву силу майданного путчу...»; «Останні п`ять років галицького засилля так близько підвели державу до межі, за якою крах, розпад, громадянський конфлікт, що галичани повинні бути самі зацікавлені в тому, щоб покинути якщо не Україну, то зрештою її владні інститути». І - остання геббелівська родзинка цього україножера: «галичани – це лакеї, які заледве навчилися мити руки».

Назагал не кращої думки Д. Табачник й про етнічних українців, виходців із Великої України: «Бажання дріб`язково напаскудити сусідові, зрадити, вигадати що-небудь, обманути ближнього, згода на втрату ока, щоб сусід зовсім осліп, - характерна особливість української нації, що формується».

У своїх друкованих «трактатах» Д. Табачник неодноразово ставив під сумнів доцільність існування Української держави, її територіальної цілісності, окремішність українців як народу тощо.

А ось його наступні «наукові» перли, які в будь-якій устійненій державі кваліфікували б як заклик до анексії територій, що, відповідно, підпадає під кримінальну відповідальність («Ізвєстія», 23.09.2009р., в перекладі з російської):  «Якщо гіпопетично Москва піде назустріч побажанням своїх критиків та офіційно денонсує совєтсько-німецький договір про ненапад (до речі, й так фактично втратив силу 22 червня 1941 року) і секретний протокол до нього, а також всі наступні двосторонні договори і міжнародні угоди, що фіксують і закріплюють територіальні зміни, витікаючі з даного протоколу, то Росія не матиме жодних територіальних втрат. Однак українській державі (якщо, звичайно, бути послідовним) доведеться відмовитися від усіх територій за Збручем (які повинні повернутися до Польщі), від Північної Буковини і Південної Бесарабії (потрібно повернути Румунії), від Закарпаття (до 1939 року входидо до складу Чехословаччини, в 1939-1945 роках належало Угорщині)».

Ця демонстративно паталогічна ненависть до українства викликала хвилю обурення в Україні. Зокрема Конгрес української інтелігенції та громадськості Львівщини з Відкритим листом під заголовком «Новітньому Геббельсу – україножеру і провокатору – рішучий бій!» звернувся до Генеральної прокуратури, Служби Безпеки України, Голови Верховної Ради України, до всіх громадян України: «Господін Табачник роками продукує безліч брехливих і обурливих заяв, проте цей його останній «витвір» переступає межі морального блюзнірства: стаття переповнена ненавистю і має на меті внести розбрат в українське суспільство й свідомо спрямована на розпалювання, як висловлюється сам автор, «громадянського конфлікту»; думки народного депутата України, висловлені у закордонній пресі, є прихильними до сталінського режиму і вкрай ворожими до українства, вони мають всі ознаки людиноненависництва. Фактично цей так званий «інтелектуал» оголосив війну українцям».

Варто додати, що ксенофобію антиукраїнського характеру Д. Табачника засудили у своїх зверненнях відомі українські культурні діячі: Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Мирослав Маринович, Мойсей Фішбейн, Олег Романчук та інші.

Звісно, в будь-якій цивілізованій країні заклики до перегляду існуючих кордонів, а також зневага до конкретного народу чи певної етнічної групи, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, в кращому випадку, позбавлять злісного ксенофоба статусу публічної особи. Унаслідок чого він не може бути ні урядовцем, ні тим паче - міністром освіти й науки. Адже в країнах західного зразка державні чинники, передовсім гуманітарії-освітяни, докладають усіх зусиль, щоб виховати підростаюче покоління в дусі толеранції, дотримання прав кожної людини, незалежно від її кольору шкіри, національності, віросповідування. Однак не в нинішній Україні, не в розкладах Партії реґіонів.

Та умотивованою реакцією на призначення міністром освіти й науки, україножера, корупціонера Д. Табачника стала хвиля студенських протестів, які прокотилися по всій Україні. Особливо активними в «антитабачній» кампанії проти ксенофоба російсько-шовіністичної закваски є ректорати й студенство Українського католицького університету (УКУ) та Києво-Могилянської академії. Зокрема у своєму заклику ректорат УКУ просить українських освітян дати публічну оцінку скандальному призначенню міністром освіти і науки Д. Табачника, наголошуючи на наступному:

"Упродовж тривалого часу Дмитро Табачник вдається до відвертої й не раз публічно озвученої зневаги на адресу української інтелігенції та української мови й культури, розпалює ворожнечу між різними регіонами України, відстоює людиноненависницький сталінський режим, засуджений поряд з нацизмом за його злочини проти людства Парламентською асамблеєю Організації з безпеки та співробітництва в Європі, ставить під сумнів жертви, які поніс український народ в часи радянського тоталітаризму».

Утім, реакція існуючої влади на студенські протести не забарилася: в дусі гірших кучмівських часів нею запущено репресивну машину. А це – адміністрації й викладачам погрожують звільненням із праці, студентам – відчисленням із вузів. До репресій залучено так звані правоохоронні органи, відбулися поодинокі ув`язнення протестуючих студентів.

Можна підсумувати: як мильна бульбашка луснули запевнення нового керманича України В. Януковича про збереження ним демократичних надбань у країні, повагу до волевиявлення громадян, свободу слова, дотримання прав людини.  

Однак, чого можна очікувати від чинного міністра освіти й науки Д. Табачника й водночас від нової влади з реґіоналів? Нічого доброго. Конкретніше: поверненя корупції й телефонного права при вступі у вузи, витіснення зі студентських аудиторій, шкільних класів української мови на користь російської, переписування історії України в совєтському дусі (героїзація большевицьких окупантів, а навіть звеличення катів українського народу, заперечення геноциду українців сталінським режимом тощо), виховання шкільної молоді в дусі колінкування перед «старшим братом», тобто національних безбатченків і манкуртів і т.д.   

Не даремно лауреат Шевченківської премії письменниця Марія Матіос вкрай критично висловилася про міністра освіти й науки Д. Табачника та наголосила на загрозах, які він провокує в українському суспільстві:

«Не знаю, чи уявляє собі Президент України Віктор Янукович, який самурайський меч поклала йому до рук ним же благословенна коаліція, «втиснувши» в уряд чорного українофоба Табачника — людину, нечисту на руку і совість?! Людину, публічні висловлювання якої тягнуть на кілька статей Кримінального кодексу?! Чи усвідомлює собі Президент, яке українське торнадо буде породжене саме після цього призначення?!»

Надіємося, що думка українства щодо призначення українофоба Д. Табачника міністром освіти і науки, а також про новітні репресії проти організованого студентства дійде не тільки до нинішнього ґаранта Конституції України В. Януковича, але й до міжнародних чинників.

                                                        Редакція еПОШТИ

Нижче подаємо добірку матеріалів про залучення правохоронних органів України до придушення студетських протестів:

Активісти "АнтиТабачної Кампанії" занепокоєні репресіями проти студентів з боку адміністрації вишів

25 березня 2010 р. перед приміщенням Ради національної безпеки та оборони учасники <<АнтиТабачної Кампанії>> провели прес-конференцію, під час якої повідомили про початок репресій проти студентів, які взяли участь у протестах проти призначення Д.Табачника міністром освіти і науки.

Учасники <<АнтиТабачної Кампанії>>, що взяли участь у прес-конференції, розповіли про факти тиску на студентів з різних міст України з боку адміністрацій вишів. Занепокоєння молоді викликає те, що факти залякувань неможливо підтвердити, адже такі "бесіди" проводяться за закритими дверми. Тому активісти обіцяють вже з понеділка відкрити гарячу лінію, за якою постраждалі студенти зможуть звернутися за юридичною та організаційною підтримкою.

<<Табачник публічно заявляє про готовність відмовитись від своєї ідеології, проте реально починає репресувати студентів та викладачів, що виступають проти нього>>, - каже студентка КНУ імені Шевченка Катерина Аврамчук.

<<Навіть заяви на його підтримку є наслідком тиску на ректорів та керівників окремих органів студентського самоврядування. На користь цього свідчить те, що подібні заяви робились ректорами та окремими керівниками студентського самоврядування без необхідних рішень загальних зборів колективів ВНЗ>>, - стверджує Катерина.

Студент Могилянки Володимир Данилюк наголошує на тому, що через особисту громадянську позицію ректора Сергія Квіта, котрий виступив проти Табачника, під загрозою закриття може опинитись один з лідерів української вищої школи - НаУКМА.

Активіст кампанії Іван Кішка повідомив, що в рамках кампанії до РНБО України буде передане звернення щодо оцінки ксенофобських заяв Табачника на предмет того, чи становлять вони загрозу для національної безпеки країни. Також звернення буде передане до міжнародних інституцій. Зокрема, Світовий Конгрес Українців вже готує звернення до Міжнародного суду в Гаазі, оскільки дії Табачника містять ознаки злочинів проти людяності.

Учасники прес-конференції також наголосили, що кампанія не носить політичного характеру і не має жодного стосунку до акцій, які проводять будь які політичні партії.

Наступним заходом кампанії стане вручення депутатам <<Залікової книжки>> в якій виставлять свої оцінки студенти з Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Харківської, Кіровоградської областей та м.

Києва. Це відбудеться 31 березня в день коли Верховна рада буде розглядати питання щодо звільнення з посади міністра освіти та науки Дмитра Табачника.

Українська Інформаційна Служба

http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/2934

Міністру внутрішніх справ України

Міністерство внутрішніх справ України

01024, Київ, вул.Богомольця, 10

"_____" березня 2010р

No.7/10/3/14

На підставі ст.40 Конституції України, Закону України "Про інформацію", Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу)

Шановний пане Міністре, шановні пані та панове,

Як стало відомо з інформаційних джерел, 25.03.10 на території Київського національного університету ім.Т.Шевченка співробітники Міністерства внутрішніх справ чинили перешкоди громадянам України, що розповсюджували листівки громадянської кампанії "Стоп-Табачник".

Зокрема, було затримано і доставлено до Шевченківського районного управління МВС України у місті Києві активіста кампанії Анатолія Пікуля. На питання про підстави затримання у міліції спочатку нібито сказали, що листівки роздавати не заборонено, але все залежить від їх змісту. А на питання "чи звертався хтось до міліції з приводу змісту листівок як потерпілий?" пояснили, що, мовляв, на листівках не вказані наклад і друкарня (при тому, що це взагалі може стосуватися хіба порушень виборчого законодавства у період виборчого процесу).

Крім того, за інформацією від студентів, співробітниками міліції їм створювалися перешкоди у переміщенні університетськими приміщеннями, більш того, міліція не пропускала студентів навіть на тротуар біля їхнього ж навчального закладу, не давала змоги пройти до приміщення чи залишити його.

Враховуючи вищевикладене, а також значний суспільний резонанс, прошу Вас повідомити мені у письмовому вигляді наступне:

1. Чим було викликано обмеження конституційного права громадян України на пересування (при тому, що за ст.33 Конституції України це право може бути обмежено лише законом), яка посадова особа віддала відповідний наказ?

2. Якими були підстави затримання громадянина України Анатолія Пікуля, його доставки до територіального відділку No.4 Шевченківського райуправління МВС України у м.Києві? Якщо таких законних підстав не було, то яку відповідальність понесли винні співробітники МВС за свавільні дії стосовно громадянина?

3. У яких випадках, в контексті частини першої та частини другої ст.34 Конституції України, громадяни України можуть бути затримані міліцією через розповсюдження ними листівок чи то інших друкованих матеріалів, символіки тощо (конкретний зміст друкованих матеріалів, наявність/відсутність певних реквізитів, сам факт розповсюдження у певному місці тощо)?

4. Наскільки, на думку керівництва Міністерства, є законним затримання громадянина-розповсюджувача листівок з мотивів "для з'ясування законности змісту листівок" чи то "для надання пояснень", як то повідомляв черговий на запитання у телефонній розмові?

Відповідь прошу надіслати у встановлений законом термін на вищенаведену адресу. Запевняю, що Вашу реакцію буде невідкладно висвітлено у медіа-ресурсах, серед правозахисних та інших громадських організацій, громадян України

З повагою,

Олександр Северин, к.ю.н.,
правовий радник ВГО Альянс "Майдан"

http://www.maidan.org.ua/static/news/2010/1269530347.html


Майору міліції Григоренку дали наказ затримувати студентів біля університету ім. Т. Шевченка

25 березня 2010 р.

Дізнавшись, що до Київського університету ім. Т. Шевченка прибув Дмитро Табачник, до головного корпусу КНУ почали сходитись студенти з листівками проти нового міністра. Відразу з'явилася люди у цивільному з радіопередавачами, які мають навушники на тонких дротах (як в СБУ чи в Державної служби охорони) й, розбившись по двоє, почали висмикувати студентів по одному. Їм вдалося затримати студентського активіста Анатолія Пікуля, якого повезли до територіального відділу міліції No. 4 Шевченківського районного управління МВС України у м. Києву (вул.

Прорізна, 12, телефони 278-33-21, 278-81-02).

Людина у цивільному, що в кадрі з правої сторони давала наказ "Паковать всех!"

Після цього людина в цивільному підійшла до майора міліції зі словами "Я не понял, Григоренко, почему не пакуешь всех", і міліція оточила тих, хто роздавав листівки, і тих, хто їх брав. На той момент до університету під'їхала знімальна група каналу "1+1" та "СТБ".

Оператори почали знімати на камери. Міліція зняла кільце оточення, а хлопці з дівчатами продовжили роздачу листівок.

Всі, хто має таку можливість, підходьте до територіального відділу міліції No. 4 Шевченківського районного управління МВС України у м.

Києву (вул. Прорізна, 12) або телефонуйте туди 278-33-21, 278-81-02 із запитаннями, за яке правопорушення затримали Анатолія Пікуля, на яких підставах, і що з ним далі збираються робити.

Редакція сайту зателефонувала до відділу міліції No. 4 Шевченківського районного управління МВС України у м. Києві. Черговий відділу пан Опара повідомив, що громадянина Анатолія Пікуля вже відпустили з відділку міліції. На питання: "Якою була підстава затримання?", - пан Опара повідомив: "Для з'ясування на яких підставах роздавали листівки".

http://www.tabachnyku.net/2010/03/majoru-militsiji-hryhorenku-daly-nakaz-zatrymuvaty-studentiv-bilya-universytetu-im-t-shevchenka/

П. Янукович, не смішіть нас, людей західного світу, своєю демократією! TOP
Людина у цивільному, що в кадрі з правої сторони давала наказ "Паковать всех!" коли студенти Київського університету ім. Т. Шевченка роздавали листівки проти нового міністра Дмитра Табачника 25 березня. Відразу з'явилася люди у цивільному з радіопередавачами, які мають навушники на тонких дротах (як в СБУ чи в Державної служби охорони) й, розбившись по двоє, почали висмикувати студентів по одному. Їм вдалося затримати студентського активіста Анатолія Пікуля, якого повезли до територіального відділу міліції № 4 Шевченківського районного управління МВС України у м. Києву. Та сама персона у цивільному
http://www.tabachnyku.net/2010/03/majoru-militsiji-hryhorenku-daly-nakaz-zatrymuvaty-studentiv-bilya-universytetu-im-t-shevchenka/

У справжній демократії закони і блюстителі законності охороняють суспільство,
а не використовуються для переслідування студентів, які згідно з Конституцією мають право на акцію протесту, свою позицію, свою власну думку.

П. Янукович, замість віддавати накази про відновлення репресії в Україні, зокрема затримувати й залякувати протестуючих студентів, краще Вам і Вашій команді з Партії Реґіонів сісти за парти, щоб урешті засвоїти уроки справжньої демократії (досі не тільки Ви, але й донецькі однодумці лише патякали з телеекранів про демократію). Радимо Вам й Вашій компашці: старанно засвоювати уроки, не менш старанно виконувати домашні завдання бо Ваше тлумачення демократії щось не туди Вас повезло. Виходить що Ви пропонуєте Україні "брехню і кийок" на заміну "серпа і молота". Знаємо що Вам не легко відмовитися від суто донецького символу - "брехня і кийок", але подумайте. Прикро буде опинитися на смітнику історії там де вже сьогодні догниває "серп і молот".

Подумайте… Навіть не треба бути професором щоб передбачити що прийде час, коли в українських університетах Ваші нащадки згадуватимуть лихим словом Вас і Вашого Дмитра Табачника - а українських студентів, які не втратили людську гідність і честь, будуть прославляти!

Редакція еПОШТИ

Як долучитися до громадянської кампанії «Табачника геть!»?
http://www.tabachnyku.net/yak-ya-mozhu-doluchytysya/

Let us be counted in US CENSUS 2010 LINE #9 TOP

CENSUS 2010 LINE #9

Dear Ukrainians!

I ask all Ukrainians to obey the law and participate in CENSUS 2010 and write in UKRAINIAN in line item #9 where it asks about your national origin,"race".

The correct count of Ukrainians in the USA will influence government funds allocation and political representation as it pertains to the Ukrainian community.

Please send this message to your Ukrainian friends and let us be counted.
Thank you - Diakuiu!

Blackberry does not know about Kyiv? TOP
Many ePOSHTA readers have Blackberries, no doubt. They are a great Canadian invention.

How many though have not realized that Blackberry has not heard of Kyiv? In the Date/Time change in Tools on Blackberries there are a myriad of time zones - but not Ukraine. You can find, Minsk (+2), Moscow (+3) and many others Eastern European cities - but not Kyiv.

Is it not time Blackberry corrected this mistake and added Kyiv (+2), not Kiev (+2), as an option?

Українці всього світу повинні сказати гучне ГЕТЬ ! TOP

Табачника у відставку!

Український народ в черговий раз дістає пльовок в обличчя: на цей раз через призначення українофоба Табачника на посаду міністра науки і освіти України. Такі знущання над нашою нацією не припиняться поки українці всього світу одностайно не заявлять “ДОСИТЬ!” Ще в грудні 2006 року українці Чікаго, зокрема Українська громадська організація “Помаранчева Хвиля” та члени осередку Всеукраїнського об’єднання “Cвобода” бойкотували приїзд до Америки Д.Табачника, на той час віце прем’єр-міністра України з гуманітарних питань. Тоді антидержавницький уряд Януковича призначив Табачника очолити делегацію українських підприємців з національною виставкою України в США.

10, 14 і 15 грудня 2006 року в Чікаго відбулись мітинги-протести української громади проти приїзду до Америки Табачника-україноненависника, заяви якого відносно української мови в державі, українського мистецтва, культури – це відкрита зневага до українського народу. Не бажають українські президенти пропонувати та призначати чесних достойних посадовців для праці в Українському уряді. Зате на фоні зубожіння більшості населення України, вони під час свого безталанного керування, безсоромно дозволяють собі і своєму оточенню нахабно збагачуватись за рахунок держави, за рахунок свого народу. На протязі 18 років незалежності України вони свідомо підбирають до своєї команди людей, половина з яких не розмовляє державною українською мовою. А що вже говорити про неукраїнську Верховну Раду....

Це ж треба так бездарно керувати державою, щоб надати можливість бандитам та українофобам не тільки вижити після майданівського злету, але ще й допомогти їм добратись до високих щаблів української влади.

Ми приєднуємось до вимог українського народу негайно відправити у відставку Табачника, цинічного ненависника української мови і української культури.

Ми повинні захистити свою честь, честь своїх дітей і внуків від брутальності табачників і йому подібних.

Не має морального права особа, як Табачник, нести відповідальність за державницьку політику в галузях освіти та науки. Не повинно міністерство, очолюване україноненависником, розробляти програми для шкіл та вузів та вимагати їх виконання від учнів і студентів України.

Не маємо права всі ми мовчати, коли в котрий раз брутально знущаються над цвітом нашої нації – молодими людьми, освітою яких збирається розпоряджатися найбільший українофоб країни Табачник. В українському Уряді не має місця лютим україноненависникам. Табачник – це великий сором України, якому українці всього світу повинні сказати гучне ГЕТЬ !

Тарас і Дарія Василики.
Чікаго, США

Як долучитися до громадянської кампанії «Табачника геть!»? TOP
  1. В себе у школі, коледжі, виші перед початком занять у кожній аудиторії пишіть на дошці: «Табачника – геть!».
  2. Зробіть саморобний плакат «Табачника геть!» на ватмані (А1) та приліпіть скотчем над дверима, у коридорі або вестибюлі вашого навчального закладу.
  3. Кожен повішений плакат фотографуйте та відправляйте світлини на адресу: tabachnyku.ni@gmail.com, зазначивши місто та назву навчального закладу. Ми поширимо цю інформацію у ЗМІ – громадськість довідається, що у твоєму місті молодь вимагає відставки Табачника.
  4. Роздрукуйте агітку та наліпку – поширте її серед студентської та учнівської молоді.
  5. Сконтактуйте з осередком «Табачника геть!» у своєму населеному пункті.
  6. Якщо у вашому населеному пункті ще немає осередку – створіть його. Для цього телефонуйте до центрального офісу «Табачника геть!».
  7. Стежте за оновленням сторінки www.tabachnyku.net – на ній будуть з’являтись анонси, прес-релізи та інша інформація, потрібна координаторам та активістам кампанії.
  8. За подальшими інструкціями звертайтесь до нас!

Адміністрації вишів здійснюють тиск на студентів TOP

http://www.tabachnyku.net/2010/03/administratsiji-vyshiv-zdijsnyuyut-tysk-na-studentiv/

 
До центрального офісу громадянської кампанії «Табачника геть!» надходять численні дзвінки від представників органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів Центральної, Південної та Східної України. Студенти повідомляють, що протягом середи 17 березня та четверга 18 березня адміністрації вишів висунули вимоги до студентських самоврядувань: зробити заяву про підтримку Дмитра Табачника на посаді Міністра освіти та науки України. Із «неблагонадійними» членами студентських самоврядувань проводять “виховні” розмови в ректораті. Адміністрацією вишів студентському активу зроблено відповідні попередження, мовляв, «наш університет повинен висловити одностайну підтримку Табачнику». Як повідомляють студенти, такі звернення почнуть з’являтися вже 18-19 березня. Громадянська кампанія «Табачника геть!» звертається до ректорів вишів із вимогою не чинити тиск на своїх студентів і не перетворювати органи студентського самоврядування на молодіжне крило Партії регіонів. Шановні ректори, якщо ви вирішили вислужитись перед новим начальством, — не змушуйте до цього студентів.

Дякуємо студентам за надану інформацію. Просимо й надалі повідомляти про випадки тиску на студентський актив та примус до підтримки нового міністра освіти. Анонімність гарантуємо.

Контактні дані: Кампанія громадянської непокори «Табачника геть!»: м. Київ, вул. Саксаганського, 129-В, кв. 3 01032

Електронна пошта: tabachnyku.ni@gmail.com
Телефон: (067) 408 29 22
Факс: (044) 235-52-57
http://www.tabachnyku.net/kontaktni-dani/

Звернення ректорату Українського Католицького Університету до освітянської громадськості України TOP
http://ucu.edu.ua/ukr/community/article;4603
16.03.2010


Ректорат Українського Католицького Університету звертається із закликом до освітянської громадськості України висловитися публічно про ситуацію, що склалася в освітньому полі України у зв’язку з призначенням на пост Міністра освіти і науки України Дмитра Табачника.

Упродовж тривалого часу Дмитро Табачник вдається до відвертої й не раз публічно озвученої зневаги на адресу української інтелігенції та української мови й культури, розпалює ворожнечу між різними регіонами України, обстоює людиноненависницький сталінський режим, засуджений поряд з нацизмом за його злочини проти людства Парламентською асамблеєю Організації з безпеки та співробітництва в Європі, ставить під сумнів жертви, які поніс український народ в часи радянського тоталітаризму.

Нинішня заява Дмитра Табачника, що у своїх діях він як Міністр керуватиметься не своїми передвиборчими заявами, а виключно вказівками керівництва держави, не витримує критики, оскільки саме його антиукраїнська постава під час його перебування на посту віце-прем’єра з гуманітарних питань в уряді Віктора Януковича й викликала у 2006 році масові протести з боку сесій п’яти обласних рад і значної частини українського суспільства.

Демократичний устрій України дає право Дмитру Табачнику дотримуватися тих переконань, що їх підказує йому його сумління. Однак таке право неминуче пов’язане з відповідальністю за свої публічні висловлювання й дії. Людина з таким громадянським, професійним і моральним обличчям не може обіймати державних посад в Україні.

Будучи свідками зародження стихійних протестів як з боку студентських самоврядних середовищ так і у середовищі української інтелігенції, ми висловлюємо свою стурбованість ситуацією, що склалася, і вимагаємо якомога швидше переглянути рішення про призначення Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України, призначивши на цю посаду професіонала-освітянина, патріота своєї держави й людину незаплямованої моральної репутації.

Ректорат УКУ

Links to event postings TOP

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

Chicago: Ukrainian Universe exhibit -- Mar. 26 - Apr. 25 TOP
Ottawa: Easter food drive for commemoration of Holodomor -- Mar. 28 - Apr. 4 TOP
Washington, DC: Ukraine's 2010 presidential election: What we learned -- Apr. 5 TOP

The Institute for European, Russian and Eurasian Studies (IERES)
is pleased to invite you to:

UKRAINE’S 2010 PRESIDENTIAL ELECTION: WHAT WE LEARNED

An Academic Workshop

IERES’ Petrach Program on Ukraine will bring together many of the leading academics conducting research on Ukraine’s momentous 2010 presidential election to present and discuss first draft papers on what this important event means for democratization, international relations, civil society development, gender politics, and governance in Ukraine and the greater postcommunist region. Please see the program below for a list of participants and paper titles.

Monday, April 5, 2010
9:00 a.m. – 5:00 p.m.
Lindner Family Commons
1957 E Street, NW, Room 602
Please RSVP to ieresgwu@gwu.edu:
· RSVP if you will be attending the conference
· RSVP if you will be attending lunch
· f you will be attending both the conference and lunch please RSVP for both

Program:

I. WHAT DRIVES UKRAINIAN VOTING (9:00 - 10:30)
Chair: TBA
 
Keith Darden, Yale
“The Influence of Imperial Legacies on Contemporary Electoral Outcomes: The Case of Ukraine”
 
Erik Herron, Kansas
“A View from the Trenches: Assessing Ukraine’s 2010 Presidential Election with Polling Station Results”
 
Alexandra Hrycak, Reed
“Gender Bias and Julia Tymoshenko’s Loss: The Dynamics of Women’s Political Participation in Hybrid Democracies”
 
Discussant: Jessica Allina-Pisano, Ottawa

II. CIVIL AND UNCIVIL SOCIETY (11:00 - 12:30)
Chair: Anders Aslund, Peterson Institute

Marta Dyczok, Western Ontario
“Media and the Struggle for Power in Ukraine”
 
Serhiy Kudelia, Kyiv Mohyla Academy
“Clients’ Revolt? Explaining the Failure of Ukrainian Government’s Patronage in 2010 Election”
 
Taras Kuzio, Toronto
“Political Culture and Ukrainian Democracy: Oligarchs, Corruption, Rule of Law, Trust and Institutions”

Discussant: Oxana Shevel, Tufts
 
LUNCH (12:30 - 2:00)

III. UKRAINE’S POLITICAL REGIME (2:00 - 3:30)
Chair: TBA
 
Paul D’Anieri, Florida
“Ukrainian Presidential Elections: The Long View”
 
Dominique Arel, Ottawa
“What the 2010 Elections Mean for the Political Regime in Ukraine”
 
Henry Hale, GW
“Democratic Breakthrough, Eurasian Style”

Discussant: Maria Popova, McGill

IV. INTERNATIONAL DIMENSIONS (3:30-5:00)
Chair: TBA
 
Mark Kramer, Harvard
“Implications of Ukraine’s 2010 Presidential Elections for Russia”
 
Mitchell Orenstein, SAIS
“Russia’s Influence on Democratization in the Post-Communist Countries.”
 
Timothy Colton, Harvard
“Subnational and Transnational Influences on the 2010 Election”

Discussant: Stephen Shulman, Southern Illinois

Toronto: The importance of Ukrainian-Jewish relations -- Apr. 8 TOP

Mark Freiman, President of the Canadian Jewish Congress, and I have the pleasure of inviting you to an evening of discussion with special guest Meylakh Sheykhet, Director of the Union of Councils for Jews of the Former Soviet Union in Ukraine.

The focus of the discussion will be past and current Ukrainian-Jewish relations in Ukraine. This is of particular relevance at this time as it seems that there exists a campaign to cause hurt and drive wedges between our respective communities.

We believe that it is important to treat our common histories respectfully and that it is possible to build a constructive relationship for the future, especially in Ukraine.

I sincerely hope that you will inform your membership of this upcoming event and that you will be present on April 8th.

Warm Regards,
Borys Wrzesnewskyj

Winnipeg: Ukraine: From "Borderland" to "Heart of Europe" -- Apr. 14 TOP
ALPHA OMEGA ALUMNAE

presents

Dr. Anna Fournier

Ukraine: From "Borderland" to "Heart of Europe"

Wednesday, April 14, 2010, 6:15 P.M., dinner at 6:30
Pony Corral, 1700 Pembina, 2nd floor
Winnipeg, MB

$5.00 + dinner (individual bills)

Please RSVP by April 12 to Nellie at 474-7374 or Helen at 453-4041,

or email replies to nellie_drozd@umanitoba.ca or orysia.tracz@gmail.com

Dr. Anna Fournier is an Assistant Professor in the Department of Anthropology, University of Manitoba. She holds a Ph.D. from Johns Hopkins University. Her interests include: political anthropology, the state, nationalism, education, political violence, Eastern Europe and the Former Soviet Union, and the United States.

USA flag New York: Nina Matvienko in Yara's "Scythian Stones"
-- April 16 - May 2
TOP

NINA MATVIENKO
in YARA'S "SCYTHIAN STONES"

Premiere of experimental World Music Theatre based on women's rituals

Features artists from Ukraine and Kyrgyzstan,
plus Yara Arts Group performers

April 16 to May 2, 2010
Thur-Sat at 8:00; Sun at 2:30
La MaMa E.T.C. (First Floor Theater)
74A East Fourth Street
New York, NY

(Presented by La MaMa E.T.C. and Yara Arts Group)
$18; Box Office (212) 475-7710; www.lamama.org
Runs one hour. Critics are invited on or after APRIL 17.

NEW YORK, February 24 -- Famed Ukrainian singer Nina Matvienko, her daughter Tonia and artists from Kyrgyzstan will appear in a piece created by Virlana Tkacz. Yara Arts Group will summon ancient epics and rituals from Ukraine and Kyrgyzstan for "Scythian Stones," an original, experimental World Music Theatre piece with choreography, which will presented by La MaMa from April 16 to May 2.

"Scythian Stones" constructs parallel journeys for two young women, from village life and nomadic tradition into the city. Their separate journeys become epic descents into the Great Below -- the modern global desert where songs, skills and languages vanish, leaving behind only mute markers like the Scythian Stones found today throughout the grasslands of Ukraine and Central Asia. The production, staged by Virlana Tkacz and Watoku Ueno, will feature Ukrainian and Kyrgyz traditional music, as well as modern music, design and movement. Interweaving performances in Ukrainian, Kyrgyz and English, "Scythian Stones" remains completely accessible to American audiences.

Yara Arts Group has made multiple trips to both Ukraine and Kyrgyzstan to create interdisciplinary dramatic pieces based on regional epics. This piece will be developed in Kyiv from March 5 to 27, after which the company will return to NYC and rehearse here with Yara artists.

"Scythian Stones" incorporates traditional songs from Ukraine and Kyrgyzstan into the structure of an ancient Sumerian epic about the Descent of Inanna (perhaps the oldest piece of literature on Earth, dating from 2000 BCE, about a goddess who goes to the Great Below). Virlana Tkacz says, "Epics are usually male stories about growing up, but not this one.  We wanted to do an epic story about a woman, and examine how quickly so many cultures are disappearing today. The piece imagines an alternative ending, linking the past with a future in which poetry would carry the familial into the cosmos."

"Scythian Stones" is Yara's first production to combine artists from Ukraine and Kyrgyzstan.  The piece will feature singers Nina Matvienko (who has been regarded as the "Voice of Ukraine" and has appeared in Yara's "Waterfall/Reflections" in 1995), her daughter Tonia Matvienko, Kenzhegul Satybaldieva (who played the title role in Yara's "Janyl" in 2007) and Ainura Kachkynbek kyzy (who created the part of Bektoro, the Spirit Girl in Yara's "Er Toshtuk" last year). Nurbek Serkebaev (from Kyrgyzstan) will perform on ancient instruments, including the "kyl-kiyak"(a small, bowed, unfretted fiddle with two strings and a plaintive tone), the "chopo cho'or" (a pottery ocarina), the "temir o komuz" (a metal jaw's harp) and the "jygach ooz komuz" (a wooden jaw's harp with one string, unique to Kyrgyz music, which sounds like throat singing). The Greek Chorus in the Great Below will be portrayed by The Debutante Hour, a New York girl group with musical roots in American country, blues and the occasional Carpathian Mountain stomp. Yara artists working on the piece include: Cecilia Arana, Eleanor Lipat and Meredith Wright. The production is designed by Watoku Ueno, who received the Edith Lutyens and Norman Bel Geddes Foundation Award for his work on Yara's production of "Er Toshtuk" last year. Movement is by Katja Kolcio, who teaches at Wesleyan and previously worked with Yara Arts Group on its production of "Howling."

Tkacz says, "Tradition is not static, it's constantly evolving, and we are asking, 'How do you engage people today to create a link to the future?'" All of her theatrical creations to-date have been new works that contain fragments of ancient art forms, but none of them have tackled this question so directly.

Virlana Tkacz and Watoku Ueno are founding members of Yara Arts Group and have created twenty original theater pieces with the company, all of which had their American premieres at La MaMa. Reviewing "Circle" (2000), a collaboration with theater artists of the Buryat National Theater (near lake Baikal), The Village Voice (Eva Yaa Asantewaa) called the production "a stunningly beautiful work that rushes at your senses, makes your heart pound, and shakes your feelings loose." Reviewing Tkacz's production of "The Warrior's Sister" (2004), based on a Siberian epic, Laura Shea wrote in American Theatre Web, "Multilingual, though easily accessible to English-speaking audiences, the performance reminds us of what theater should be and rarely is "the opportunity to step in to a world that is virtually unknown to us." In 2009, when Tkacz created "Er Toshtuk" with Kyrgyz artists, Backstage wrote, "The epic is full of humor and terrific physicality... the performance ought to be a requirement for every actor in New York, particularly those interested in physical work."

Founded in 1990, Yara Arts Group, a resident company of La MaMa, creates original pieces that explore timely issues rooted in the East through the diverse cultural perspectives of the group's members. Yara artists bring together poetry, song, historical materials and scientific texts, primarily from the East, to form what one critic described as "extended meditation on an idea." The company has created ten pieces based on materials from Ukraine and Eastern Europe, including: "A Light from the East," "Blind Sight," "Yara's Forest Song," "Swan" and "Waterfall/Reflections." The last of these was developed with folk singer Nina Matvienko, and The New York Times (D.J.R. Bruckner) called it "a theatrical enchantment given cohesion by choreographed movement and by music on a prodigal scale." Yara has also created six theater pieces with Buryat artists from Siberia, three with artists from Kyrgyzstan and two based on Japanese material.

Yara plans to schedule concerts for the traditional musicians appearing in "Scythian Stones."  For times and locations of these events, please check www.brama.com/yara. Yara Arts Group celebrated its 20th anniversary, January 22 to 24, 2010, at the Ukrainian Institute of America in NYC. Virlana Tkacz was awarded the Order of Princess Olha from the government of Ukraine in recognition for her contributions to Ukrainian culture worldwide.

"Scythian Stones" was made possible in part by the Self-Reliance Federal Credit Union, public funds from the U.S. Embassy in Kyiv, the New York City Department of Culture, the New York State Council on the Arts and the numerous friends of Yara Arts Group, a resident company of La MaMa Experimental Theatre in New York.

Winnipeg: Why we do what we do: The meaning behind Ukrainian dancing, singing, costumes, & other interesting things -- May 1 TOP
ALPHA OMEGA ALUMNAE

presents

Why We Do What We Do:
The Meaning Behind Ukrainian Dancing, Singing,
Costumes, & Other Interesting Things

by

ORYSIA TRACZ

Saturday, May 1, 2010, 2:00 – 4:00 P.M.
Oseredok - Ukrainian Cultural and Educational Centre
184 Alexander Ave. East
Winnipeg, MB

Admission: $15.00 (adults), $10.00 (students)
Refreshments will be served

Advance tickets only - please purchase by April 24: 453-4041
Contact: orysia.tracz@gmail.com

Authentic folk costumes from Leonard Krawchuk's private collection will be on exhibit.

Wear your vyshyvanka [embroidered shirt].
Proceeds for the Alpha Omega Alumnae Foundation Scholarship Fund.

In cooperation with Manitoba Homecoming 2010.

flag of France Лілль, Франція: Презентація фотографій з колекцій “Гyцyли” та "Українці - Між Сходом і Заходом" -- 22 березня - 30 квітня TOP


www.kyrylo.com

EDHEC Бізнес-Школа (Ecole De Hautes Etudes Commerciales du Nord) - 58, rue du Port.

Чікаґо: Украї нський всесвіт -- 26 березня – 25 квітня TOP
Лісабон, Португалія: Українське кіно -- 29 - 31 березня TOP
Інтернет-конференція: Чорнобиль: сьогодні і завтра -- 1-15 квітня TOP

Запрошуємо взяти участь в Інтернет-конференції «Чорнобиль: сьогодні і завтра», яка проводитиметься з 1 по 15 квітня 2010 року на офіційному веб-сайті Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій http://www.mns.gov.ua.

Конференція присвячуватиметься 24-м роковинам Чорнобильської катастрофи.

Відповіді на запитання, які поставлять учасники Інтернет-конференції, надаватимуть спеціалісти з проблематики подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Embassy of Ukraine in Canada
310 Somerset Street West, Ottawa, ON K2P 0J9
Tel.: (1-613) 230-2961. Fax: (1-613) 230-2400

Canadian flag Торонто: Всі на Гаївки - Хор Левада -- 4 квітня TOP
Київ: Гаїівки на Софіївській площі -- 4 квітня TOP
www.kyiv.ugcc.org.ua

Цьогорічну Пасху греко-католики Києва святкуватимуть на Софіївській площі. Вже вдруге саме тут, в неділю Воскресіння Христового, о 16.00, відбудуться традиційні народні гуляння - Гаївки.

Просякнувши радістю світлого Воскресіння Христового на Пасхальному богослуженні, вірні понесуть її до своїх домівок - родині, а потім будуть ділитися зі своїми ближніми - на Гаївках.

Участь у Гаївках візьмуть парохіяльні недільні школи та молодь.

Київ: Концерт: Барвиста музика писанки -- 7 квітня TOP

До уваги преси
7 квітня Культурно-освітній центр «Майстер Клас»
та Всеукраїнська Громадська Організація «Мистецькі ініціативи»
запрошують на перший захід мистецького проекту

«ПОСВЯЧЕНІ В СПРАВЖНЄ»
КОНЦЕРТ «БАРВИСТА МУЗИКА ПИСАНКИ»

Етно і класика, фольклор і джаз,
рок-н-рол і кантрі, квікстеп і реггі,
звертаються до Тебе однією мовою
у виконанні ансамблю «Українські Барви»

Торкнутися таїнства великодніх днів, побачити різнобарв’я великодніх святкувань, відчути життєдайну силу української пісні – все можливо на цьому концерті. Адже виконує їх квартет «Українські Барви», що протягом 10 років дарує світу щедру українську мелодику, віртуозність та професійну виконавську майстерність. США, Канада, Греція, Франція, Німеччина, Польща, Сербія, Чорногорія, Болгарія, Угорщина та інші країни світу відкривали для себе український колорит завдяки яскравим виступам колективу.

Відтак, місія «Українських Барв» сприяла не лише популяризації української музики, а й налагодженню дипломатичних, соціально-культурних зв’язків із різноманітними міжнародними організаціями та установами. Зокрема, такими як ЮНЕСКО, Організація Об’єднаних Націй, Єльський та Гарвардський Університети, МФ «Відродження», Фундація О. Ольжича, «Український Конгресовий Комітет Америки», Український Інститут у Нью-Йорку, Посольство України у Вашингтоні та багатьох інших містах світу, Києво-Могилянська Бізнес Школа, Об’єднання українців у Польщі та інші.

Великодня концертна програма «Барвиста музика писанки» 7 квітня відкриватиме новий мистецький проект «Посвячені в справжнє». Це спільний проект Культурно-освітнього центру «Майстер Клас» та ВГО «Мистецькі ініціативи» який передбачатиме низку заходів мистецького та освітнього спрамування для широкого загалу, що мають на меті відкрити для сучасника справжність українського мистецтва, розповісти йому музикою, пензлем, поезією, виставою захопливу історію про таланти України.

Дата: 7 квітня 2010 року, о 19:30

Місце: Кіноконцертна зала Культурно-освітнього центру «Майстер Клас»,
Київ, вул. Івана Мазепи, 34 (поруч з Києво-Печерською Лаврою).

Довідки за телефоном: (044) 594 10 63, інформація на сайтах www.masterklass.org та www.ukrbarvy.ho.ua

Проект здійснюється за інформаційної підтримки Інформаційної агенції культурних індустрій - www.i-pro.kiev.ua

З питань акредитації журналістів просимо звертатись до медіакоординатора Ірини Плехової: plehova@ukr.net, (044) 227 86 92, (093) 767 14 83

Торонто: Важливість українсько-єврейських відносин -- 8 квітня TOP
Canadian flag Торонто: Вечір українського письменства -- 9 квітня TOP

Літературно–мистецьке обє’днання „Слово”
при Науковому Товаристві ім. Шевченка в Торонті

запрошує на

ВЕЧІР УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

що відбудеться в п’ятницю, 9 квітня 2010 р.
в Канадсько-Українській Мистецькій Фундації
о год. 7:30 вечора
КУМФ: 2118-A Bloor St.W., 2-гий поверх

В програмі:

  1. Вступне слово.
  2. Представлення письменника Андрія Кудли Винницького: Максим Тарнавський.
  3. Читання поезії Джавега: Ірина Микитюк, Оксана Тацяк та Джавега радіо-оператор Андрій Кудла Винницький.
  4. Дещо про Сергія Жадана: Максим Тарнавський Читання творів С. Жадана: Максим Тарнавський, і сам автор, С. Жадан, в авдіозаписі.
  5. Розмова при каві, чаю і солодкім

Вступ за добровільними датками.

USA flag Ню Йорк: Ніна Матвієнко у виставі мистецької групи Яра "Скіфські Камені" -- 16 квітня – 2 травня TOP

Ніна Матвієнко
У Yara's "Скіфська STONES"

Прем'єра експериментального Світ Музика Театр заснований на ритуали жінок

Особливості художників з України та Киргизстану
плюс Yara Arts Group виконавців

ДЕ І КОЛИ:
16 квітня по 2 травня 2010
La Mama E.T.C. (Перший поверх театру), 74A Схід Fourth Street
(Представлено La Mama E.T.C. і Yara Arts Group)
Чт-сб о 8:00; нд о 2:30.
$ 18; Box Office (212) 475-7710; www.lamama.org
Підтримує одну годину. Критиків пропонується року або після 17 квітня.

НЬЮ-ЙОРК, 24 лютого - Відомий українська співачка Ніна Матвієнко, її дочка Тоня й художники з Киргизстану з'явиться у шматку від Virlana Tkacz. Yara Arts Group закликатиме стародавніх епосах і обрядів з Україною і Киргизстаном "Скіфська Стоунз", "оригінальне, експериментальне Світ Музика Театр шматок з хореографією, який буде представлений від La Mama з 16 квітня по 2 травня.

"Скіфські камені" будується паралельно поїздок для двох молодих жінок з сільської життя і кочовими традиціями в місто. Їх окремої подорожі стала епічна спуски у Великій нижче рівня сучасної глобальної пустелі, де пісні, навички та Мови зникають, залишаючи тільки німі маркерами, як скіфські камені знайшли сьогодні в усьому степах України і Центральної Азії. Виробництва, постановка Virlana Tkacz і Watoku Уено, будуть представлені українські та киргизької традиційної музики, а також сучасна музика, дизайн та утворення. Переплетіння виступи українською мовою, Киргизька та англійською мовами, "Скіфська каменів" залишається повністю доступним для американської аудиторії.

Yara Arts Group зробила кілька поїздок в обидва Україні та в Киргизстані для створення міждисциплінарних драматичних творів на регіональних епосу. Ця п'єса буде розроблена в Києві з 5 березня по 27, після чого компанія повернеться в Нью-Йорку і тут репетирувати з артистами Яру.

"Скіфська Stones" включає в себе традиційні пісні з України і Киргизстану до складу стародавніх шумерських епічних про походження Інанна (можливо, найстаріша частина літератури на Землі, починаючи з 2000 р. до н.е., про богиня, що йде у Великій нижче). Virlana Tkacz говорить: "епос, як правило, чоловіки розповіді про ростуть, але не це. Ми хотіли зробити епічна розповідь про жінку, а також вивчити, наскільки швидко так багато культур зникають сьогодні. Шматок уявляє альтернативних кінцівок, що зв'язує минуле з майбутнім, у якому поезія буде нести сімейні в космос ".

"Скіфські камені" є першим виробництвом Yara's об'єднати художників з України і Киргизстану. Частини будуть представлені співаки Ніна Матвієнко (яка розглядалася як "Голос України" і з'явилася в "Водоспад Yara's / Відображення" в 1995 році), її донька Тоня Матвієнко, Kenzhegul Сатибалдіева (який зіграв головну роль в "Жанил Яру" в 2007 році) і АЙНУР Kachkynbek кизи (який створив частини Bektoro, Дух Дівчинка в "Yara's Er Toshtuk" минулого року). Нурбек Серкебаев (Киргизстан) буде працювати на древніх документів, у тому числі "Кіл-Кияк" (малі, вклонився, unfretted скрипці з двома рядками і жалісно), "Чопо cho'or" (глиняна окарина), "темир комуз O" (металеві щелепи арфа) і "jygach ЗВЗ комуз" (дерев'яні щелепи арфи з одного рядка, унікальні для киргизьких музика, яка звучить як горловий спів). грецького хору у Великій нижче буде зображуються дебютантка час, дівчину Нью-Йорку група з музичним коріння в американській країні, блюз і іноді Карпатські гори Stomp. Yara художників, що працюють на шматок включають: Сесілія Гарана, Елеонора Lipat і Мередіт Райт. Виробництво розроблений Watoku Уено, який отримав Едіт Lutyens і Норман Бел Геддес Foundation Award за свою роботу з виробництва Yara про "Ер Toshtuk" минулого року. Рух по Катя Kolcio, який викладає в Веслейан і раніше працював з Yara Arts Group на його виробництво "Вої".

Tkacz говорить: "Традиція не є статичним, воно постійно розвивається, і ми запитуємо:" Як ви залучення людей сьогодні, щоб створити посилання на майбутнє? "Всі її театральних створінь до теперішнього часу були новими роботами, які містять фрагменти давніх форм мистецтва, але ніхто з них не вирішити це питання прямо.

Virlana Tkacz і Watoku Уено є засновниками Yara Arts Group і створили оригінальні твори двадцяти театру з компанією, всі з яких є американськими прем'єри в Ла-Мама. Огляд "Круг" (2000), спільно з театром художників бурятський національний театр (в районі озера Байкал), The Village Voice (Єва Yaa Asantewaa) назвав виробництво "приголомшливо красиві роботи, яка кидається на ваші почуття, робить ваше серце битися , і трясе своїми почуттями вільні. "Огляд виробництва Tkacz про" Сестра воїна "(2004), на основі сибірського епосу Лаура Ши пише в американській Театральна павутина", Багатомовний, хоча і легко доступні для англійської мови аудиторій, виконання нагадує нам про те, що театр має бути, і рідко-можливість вийти на світ, який практично невідомим для нас ". У 2009 році, коли створив Tkacz" Er Toshtuk "з киргизьких художників, за лаштунками писав:" Поема сповнена гумору тілесність і страшною ... виконання має бути одним з вимог для кожного актора в Нью-Йорку, зокрема тих, хто цікавиться фізичної роботи ".

Заснована в 1990 році, Yara Arts Group, житель компанія La Mama, створюють оригінальні твори, що вивчення актуальних питань корінням у Східному через різні культурні перспективи членів групи. Yara художників об'єднання вірші, пісні, історичні матеріали і наукових текстів, в основному з країн Сходу, у формі те, що один з критиків назвав "Extended медитація на ідеї". Компанія створила десять штук на основі матеріалів з України та Східної Європи, у тому числі: "Світло зі Сходу", "Сліпий Погляд", "Лісова пісня Yara's", "Лебідь" і "Водоспад / Reflections". Остання з цих була розроблена з народної співачки Ніни Матвієнко, і "Нью-Йорк таймс" (правління KRS Брукнера) назвав його "театральні Чари даного згуртованості, хореографія руху і музики на блудний масштабу". Yara також створив шість штук з театром бурятської художників з Сибіру, три з художниками з Киргизстану і друга на основі японського матеріалу.

Yara планує Розклад концертів для традиційних музикантів з'являються в "скіфськими Stones". За час і місце цих подій, будь ласка, перевірте www.brama.com / Yara. Yara Arts Group відзначила своє 20-річчя, 22 січня до 24, 2010, на Український інститут Америки в Нью-Йорку. Virlana Tkacz була нагороджена Орденом княгині Ольги від уряду України на знак визнання її внеску в українському культури в усьому світі.

"Скіфські камені" стало можливим частково завдяки самозабезпечення Federal Credit Union, громадських фондів з американського посольства в Києві, Нью-йоркський департамент культури, штат Нью-Йорк Рада у справах мистецтв і численні друзі Yara мистецтв Група, житель компанія La Mama експериментального театру в Нью-Йорку.

Canadian flag Торонто: Спільне Свячене -- 18 квітня TOP
Люблін, Польща: Дні Науки - різнотематична і багатоаспектна конференція -- 27-28 травня TOP

Шановні колеги!

Європейський Колегіум Польських і Українських Університетів у Любліні, щиро запрошує на чергову загальнонаукову конференцію «Дні Науки», що відбудеться 27-28 травня 2010 року.

Дні Науки – це різнотематична і багатоаспектна щорічна конференція з гуманітарним нахилом, що охоплює різні теми з зі сфер лінгвістики, літератури, історії, політології, соціології, економіки, правознавства, журналістики тощо. Планується видання збірника з матеріалами конференції.

До статті необхідно долучити короткий зміст, написаний польською (у випадку, якщо стаття написана українською) або українською (якщо стаття написана польською) мовами обсягом, що не перевищує 0,5 сторінки, та перелік з 3-7 ключових слів англійською мовою.

Заохочуємо до використання у виступах мультимедійних презентацій (просимо про зазначення у зголошенні про те, що реферат буде виголошуватись у формі презентації чи фільму. Мультимедійна презентація не повинна перевищувати в часі 20 хв).  

Технічні вимоги до статей:
Мова статей: польська, українська.
Обсяг тексту: до 12 сторінок стандартизованого машинопису, формат редактора - Microsoft Word, шрифт – Times New Roman, кегль – 12 пт, інтервал між рядками – 1,5.

Запис покликів відповідно до поданої схеми:
Zapis przypisów literaturowych według poniższego schematu:
А. Новак, Б. Й. Ковальські, Назва статті, «Назва журналу» 2005, №2, с. 7-19.
А. Новак, Б. Й. Ковальські, Назва книжки, Назва видавництва, місце видання 2002, с. 87.
А. Новак, Б. Й. Ковальські, Назва розділу, в.: Назва книжки, ред. А. Ковальські, Назва видавництва, місце видання 2005, с. 69.

Формуляр  та текст статті просило вислати на адресу:
dninauki.ekpiuu.2010@gmail.com
Термін надсилання: до  25 квітня 2010.

Ukrainian flagОпішне, Полтавська обл.: Тиждень національного гончарного здвиження -- 28 червня - 4 липня TOP

17 березня 2010 року

Тиждень національного гончарного
здвиження в Опішному

Запрошуємо вчених, гончарів, митців-керамістів Канади взяти участь в основних заходах Тижня національного гончарного здвиження в Опішному «Здвиг-2010», що пройде з 28 червня до 4 липня 2010 року.

«ЗДВИГ-2010» - науково-мистецька акція національного масштабу, спрямована на комплексне пізнання традицій і досягнень минулого, плідний розвиток і популяризацію сучасного гончарства, мистецтва кераміки в Україні та світі.

Мета «ЗДВИГу-2010» – творення національного культу гончарства, у тому числі підтримка гончарного шкільництва, майстрів-гончарів, художників-керамістів, приватної ініціативи й підприємництва в галузі художньої кераміки; розвиток українських керамологічних студій; популяризація гончарної спадщини України, творчості сучасних мистців; поширення в побуті громадян країни української художньої кераміки.

Місце проведення: Гончарна СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ – селище Опішне Зіньківського району Полтавської області.

Програмою тижня передбачено такі основні заходи:

  • IV Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль (29.06 - 09.07.2010);
  • Міжнародний керамологічний симпозіум «Гончарство Гуцульщини та Покуття: і деологічні міфи й історичні реалії» (30.06 - 03.07.2010);
  • І ІНТЕРсимпозіум кераміки в Опішному «2010: 10x10» (22.06 -  01.07.2010);
  • II Національна виставка-конкурс художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» (02.07-31.10.2010);
  • II Міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок «Гончарний всесвіт в Україні-2010» («PotteryUniverseUkraine-2010») (02.07 - 04.07.2010);
  • Національний фотоконкурс «Гончарні візії країни» (30.06 - 31.10.2010);
  • Відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа (01.07.2010);
  • Національний День гончаря (03.07.2010).

Організатори: Міністерство культури і туризму України, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному», Міністерство освіти і науки України, Львівська національна академія мистецтв, Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Національна академія наук України, Інститут народознавства НАН України, Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, Українське керамічне товариство

Додаткову інформацію та умови участі можна отримати на сторінці заходу: http://opishne-museum.gov.ua.

Looking for academic and business collaborators in hydrated fullerenes TOP
Scope of Hydrated Fullerene (C60- HYFN) Research; Nanomedicine, nanomaterials on demand, sports medicine, cosmetics, pharmacology, agriculture, veterinary medicine etc

I received this updated list of research directions and activities surround hydrated fullerenes (C60) otherwise known as water soluble buckyballs, from my colleagues in Ukraine, who discovered and patented hydrated fullerenes (HyFn's) in the 1980's.

Anyone wishing to collaborate in joint academic research or contract business research, please contact me directly. (from your business email)
Walter Derzko <wderzko@pathcom.com>

http://bit.ly/arE25N

Walter Derzko
The Opportunity Clinic
Smart Economy
Toronto

Author of the soon-to-be published book: Opportunity 45 Scenarios to Drive Your Business in Challenging Times, published by J. Wiley and Sons

ISBN13: 978-0-470-73761-3
ISBN10: 0-470-73761-1

Contact us about the Opportunity Clinic workshop and to invite Walter Derzko as a keynote speaker at your next event

Study history in Ukraine this summer -- Aug. 1 - 21 TOP
Edmonton and Ottawa: Sheptytsky Institute collaborative presents study days -- Jun 28-30 and Jul 30-Aug 1 TOP

Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies,
Saint Paul University, Ottawa Canada presents

OTTAWA STUDY DAYS

Monday, June 28 to Wednesday, June 30
There will be a free public lecture on Sunday, June 27 at 7:00 p.m.)
Saint Paul University
Ottawa, ON

Theme: Holiness and Healing

http://www.ustpaul.ca/sheptytsky/Announcing%20SD%202010.pdf

Keynote speakers:

Rev. Dr. Michael Plekon (priest of the Orthodox Church in America and professor at Baruch College, The City University of New York -- on Sunday evening he will speak about his recently released book Hidden Holiness)

Dr. Suzette Phillips (graduate of MASI with PhD in Theology and practicing Mental Health and Occupational Therapist)

Rev. Dr. Myroslaw Tataryn (Vice-President and Academic Dean and professor of Religious Studies at St. Jerome's University)

EDMONTON STUDY DAYS

Friday, July 30 to Sunday, August 1
King's College
Edmonton, AB

Theme:
An Eastern Christian Feast for the Mind and Heart

Keynote speakers: The professors of the Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute

Rt. Rev. Dr. Andriy Chirovsky Peter and Doris Kule Professor of Eastern Christian Theology and Spirituality (Full Professor)

Very Rev. Dr. Peter Galadza, Kule Family Professor of Eastern Christian Liturgy (Full Professor)

Very Rev. Dr. John A. Jillions, Eastern Christian Studies and Ecumenism (Associate Professor)

Про церковну школу в Києві TOP
Ініціативна група по заснуванні Церковної школи в м. Києві розробила запитник для батьків, діти яких потенційно могли б навчатися у такій школі.

Для ефективної підготовки та врахування всіх нюансів у функціонуванні Церковної школи ініціативна група звертається до батьків з проханням заповнити перелік питань, поданих у запитнику.


http://www.kyiv.ugcc.org.ua/ua/press_releases.html?press_release_id=229

Employment position: Executive Director - St. Petro Mohyla Institute, Saskatoon TOP
EXECUTIVE DIRECTOR
ST. PETRO MOHYLA INSTITUTE

" Ensuring Our Future through Commitment to Youth"

St. Petro Mohyla Institute in Saskatoon has a distinguished record of more than nine decades of service to the Ukrainian Orthodox community, to the Canadian community-at-large, and internationally, as a "home-away-from home" residence for post-secondary students, and for promoting Ukrainian language and cultural development. The Institute has capacity for 55 residents, and is conveniently located just three blocks south of the University of Saskatchewan Campus.

The Board of Directors is recruiting for a dynamic, results-oriented Executive Director to lead the Institute. The ideal candidate will be a disciplined self-starter with a demonstrated record of leadership, communications and interpersonal skills, and a sound working knowledge of the Ukrainian language and culture. Demonstrated ability to work effectively with post-secondary students, parents and the Ukrainian community-at-large is highly essential for this leadership position. The ideal candidate will have an integral responsibility to lead and foster the Institute as a recognized player in the learning and cultural community within Saskatoon as well as within the Ukrainian Orthodox community in Saskatchewan. Abilities to provide sound financial management, marketing/recruitment, fund raising initiatives, production of creative and timely newsletters, and the ability to apply communication technologies in the Institute's operations are highly essential. The Executive Director will also to play an integral role in the Institute's extracurricular educational and cultural programs for high school students and/or young adults from across Canada and the U.S.A.

Completion of an undergraduate degree relevant to this position, coupled with at least five years germane work experience would be preferred.

Deadline to apply is March 31, 2010.

Letters of application should be accompanied with three employer references, portfolios and a synopsis of the applicant's knowledge of the Institute and the Ukrainian community-at-large addressed to:

Executive Director Recruitment Committee
St. Petro Mohyla Institute
1240 Temperance Street, Saskatoon, Saskatchewan S7N 0P1

Only those selected for an interview will be contacted.

Ukrainian Community of Kingston prepares centennial project TOP

Kingston, Ontario
18 March 2010

Myroslaw Trutiak and Lubomyr Luciuk with the Gaskin lion

Kingston's Ukrainian community will mark the 100th anniversary of Ukrainian settlement in one of Canada's oldest cities in 2010 by restoring a century-old iron lion originally donated by the family of a former mayor, Captain John Gaskin, in 1909.

For decades this lion has stood on guard along Kingston's waterfront, near the Richardson Pavilion in Sir John A MacDonald Park, a stalwart symbol of the British Empire.

Thousands upon thousands of Kingstonians and visitors have had their photographs taken beside or on the lion's back, including many members of the small Ukrainian community whose members used to hold picnics in the park after Sunday church services.

"Exposed to the elements for 100 years the lion has, of late, been showing signs of its age, including quite a large hole in the right foreleg" said Dr Lubomyr Luciuk, president of the Ukrainian Canadian Club of Kingston.

"We decided to do something about it, to mark our centennial in Kingston, to give back to a City that has figured prominently in Ukrainian Canadian history, being, for example, the site of the first permanent internment camp for Ukrainians held during the First World War at Fort Henry, where we unveiled a memorial plaque in 1994."

"For over 40 years now our Club, and the Kingston Branch of the League of Ukrainian Canadians, have sponsored the 'Lviv, Ukraine' pavilion at Folklore, this year being held 12, 13 and 14 June. Since the coat of arms of Lviv bears a lion it was only natural that we'd want to conserve and restore Kingston's only lion statue, one that coincidentally just had its 100th birthday. That's how this project was born. Partnering with the City of Kingston and with the help of Myroslaw and Luba Trutiak, and their company, the MST Bronze Art Foundry, of Toronto, we are making this happen."

"Gaskin's Lion will not only be restored to its original splendour but we will complement this wonderful old statue with a trilingual plaque, recalling all of the contributions Kingston's Ukrainians have made to our city over 100 years. And all of this situated in a park that is itself now being reshaped and upgraded, part of a UNESCO World Heritage Site, the Kingston Fortifications, which includes the Murney Tower beside which the Gaskin Lion, our lion, will stand restored, hopefully for another 100 years."

Moscow seeks to shut down Ukrainian cultural autonomy groups in Russia TOP
Paul Goble

Vienna, March 19 -- Even as the Russian government proclaims "a new era" in relations with Kyiv thanks to the election of "pro-Russian" Viktor Yanukovich and even as the new Ukrainian president announces plans to build a bridge linking Crimea and Kuban, Moscow is seeking to suppress the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians in Russia.

These various actions may seem contradictory to some, but in fact, they reflect a deeper and longstanding set of Russian attitudes, one that many in the West are loathe to admit or even share: the current Russian leadership and those in neighboring countries it can put pressure on do not view Ukrainians as a separate nation worthy of a separate state.

After the Soviet Union came apart, there were 11.4 million ethnic Russians living in Ukraine, something Moscow worked hard to ensure that the entire world knew and that the Russian government insisted the international community demand that Russian-language schools there be kept open.

But at the same time, few people paid much attention to the equally important reality that there were three to five million ethnic Ukrainians living in the Russian Federation, for whom there were no Ukrainian-language schools or other native-language institutions and who even faced loss of work in the early 1990s if they sought to acquire Ukrainian citizenship.

Although they received little support from Kyiv and none from the international community, the ethnic Ukrainians in the Russian Federation took advantage of the freedoms of the 1990s to organize themselves not only in the heavily Ukrainian "Green Triangle" ("Zelenyi klin") in the Far East but also in major industrial centers.

By 1998, there were four ethnic Ukrainian national cultural autonomy organizations in the Russian Federation, and they came together to form the Federation of National Cultural Autonomies of Ukrainians (FNCAU) in the Russian Federation, a group that for the last 12 years has sought to protect their individual and collective rights under the Russian Constitution.

If Moscow often points to the existence of national cultural autonomy organizations of some very small ethnic groups as evidence of Russian support for nationalities, the central Russian powers that be have never been especially happy about NCAs representing larger groups or those uniting the nationalities of neighboring countries.

In mid-2009, Glavred's Aleksandr Mikhelson reported yesterday, the government of Vladimir Putin signaled that it intended to shut down the FNCAU. Some Ukrainians expected that Moscow would reverse course following Yanukovich's election, but instead, the Russian powers that be has "not slowed down" (glavred.info/archive/2010/03/18/140801-6.html).

Mikhelson documents Moscow's persecution of the FNCAU over the last year. As a result of Russian government-required re-registration procedures, three of the nine regional organizations of the FNCAU were "excluded from the register of public organizations," something one (in Krasnoyarsk) has now succeeded in overturning in court.

Because of these legal travails -- which exacerbated the autonomy's financial situation -- the FNCAU was not able to hold a congress in 2009 and elect a new leadership, even though such actions were required by the organization's own statute. And as soon as the old leadership's term expired, Russian officials invoked that to move against the group as a whole.

But Moscow's complaints against the group have become more hyperbolic in recent months. On the one hand, Russian officials now complain that the group should be banned because it continues to have on its official seal the words, "the Ukrainians of Russia," rather just the FNCAU.

And on the other, in early February of this year, the Russian justice ministry publicized a letter from a Moscow resident who demanded that the powers that be "take measures" against the FNCAU because its continued operation represented in his words "a threat to Russian statehood" because it is promoting "separatism."

Neither the author nor the justice ministry provided any evidence, but Russian officials don't think any is needed, believing that "the Ukrainians of Russia don't need Ukrainian language and culture" (www.glavred.info/archive/2009/04/29/104002-17.html), Mikhelson notes, whatever they say for international consumption.

Hearings on the fate of the FNCAU are scheduled to take place at the end of this month, with the organization itself contesting what it says is the Russian justice ministry's illegal action. So far, Mikhelson says, the Ukrainian government has not taken a position on this or joined the suit, a failure that may create political problems in Kyiv.

Members of the opposition, he says, are watching what Yanukovich will do. And at least one deputy in the Rada is calling for that body's foreign affairs committee to hold a hearing on what the Russian powers that be are trying to do, clearing hoping to force the new Ukrainian government to act lest it give more credence to charges that it is "unpatriotic."

Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews TOP
http://www.iwp.edu/news_publications/detail/divide-and-conquer-the-kgb-
disinformation-campaign-against-ukrainians-and-jews

Herbert Romerstein

Introduction

The Soviet regime had a serious image problem in the 1970s and '80s. While the communist propaganda apparatus was trying to present Soviet Russia as a normal peaceful state, in the United States and other free countries, people of Ukrainian, Jewish and Baltic origin were working together to expose the repressive and imperialist nature of the communist dictatorship. They picketed Soviet embassies, provided the press with names of prisoners in the Soviet Gulag and demanded freedom for the peoples of the Soviet empire.

The Politburo of the Soviet Communist Party assigned the KGB to solve this problem. The Soviet secret police and intelligence service had a long history of using disinformation to discredit political opponents. After the collapse of the Soviet Union in 1991, Leonid Shabarshin, who formerly headed the First Chief Directorate (Foreign Intelligence) of the KGB, explained to the Moscow newspaper Trud that one of the jobs of the KGB was disinformation for "compromising "anti-Soviets.'"

[...]

The KGB was given the important job of creating division in the anti-Soviet camp. English language propaganda books and pamphlets were prepared with KGB assistance for dissemination in the West. One such pamphlet complained that Ukrainian nationalists arrange noisy demonstrations in support of the Israeli aggressors (as has happened in West Germany), while the Zionist chieftains declare their 'firm intention to continue close cooperation' with the OUN [Organization of Ukrainian Nationalists] killers. Therefore, both partners in this wicked marriage publicly admit the real nature of the sinister alliance between Zionists and Ukrainian bourgeois nationalists.

To the Soviets, those who opposed them would only do so on orders of the CIA. The pamphlet went on "The malignant partnership of the Magen David [Star of David] and the nationalist trident [the Ukrainian national emblem], fostered by the CIA, has long become a reality."

[...]

Hanusiak [a member of the Communist Party of the United States (CPUSA), ] used some of the KGB information in a 1973 book called Lest We Forget. It was republished in Canada in 1976 with introductions that revealed its real purpose. ...

[...]

In another introduction to the book, Peter Krawchuk complained that the Ukrainian nationalists and Zionists "in their hatred of the Soviet Union ... have become partners." In reality, many of the Jews who opposed the communist empire were not Zionist. The communists used the term "Zionist" as a synonym for Jews. During World War II the NKVD used the code word "Rats" for both Jews and Zionists. When the NKVD assigned agent Robert Soblen (Ruvelis Sobolevicius) to take over the spying on Trotskyites and Jews in New York, the secret communication referred to them under the code-names "polecats" and "rats."

It is interesting to note that at the same time, the Nazis in occupied Ukraine tried to divide Ukrainians and Jews by distributing a leaflet saying that "Jews are like rats." It showed a picture of a rat superimposed on the Star of David, the same Jewish symbol that the above-mentioned Soviet propaganda pamphlet, complained was in partnership with the Ukrainian trident.

[...]

The role of East Germany's Stasi

The East German Ministry for State Security, known as Stasi, worked closely with the KGB. Like the KGB it was responsible for both internal repression and espionage abroad. Naturally Stasi played an important role in the disinformation campaign. With German efficiency, Stasi explained in a 1969 report how it conducted disinformation:

Periodicals will address specific persons and groups. One can select actual events, problems etc. using a mixture of truths, half truths, fiction and other well conceived interpretations, so the recipient finds them believable, thus causing the anticipated success. Exact knowledge of conditions within the particular government in the operational area is imperative. Absolutely necessary is thorough knowledge of western language use, as well as psychological, sensitive tactics in approach.

Stasi also explained how it responded to those who exposed human rights violations in the communist empire. It considered the truth about communism "harassment" and said in its report, "Through distribution of aggressively directed messages, the enemy will be disinformed and forced to abandon his harassment campaign thus keeping him disturbed and pointlessly occupied." These activities were coordinated with the appropriate officials of the Communist Party (SED). Stasi reported, "There are near daily conversations with the member of the Politburo responsible for agitation in the West, Comrade [Albert] Norden or Comrade [Werner] Lamberz, Secretary of the Central Committee and Chairman of the Agitation Commission of the Politburo." Albert Norden had been a German Communist Party activist since he was 16 years old, in 1920. During World War II he operated in the United States as a communist propagandist. In East Germany he served as the loudest and most vicious voice against the West in the communist dictatorship.

In 1959 he led the smear campaign against the West German Federal Minister of Refugees, Theodor Oberlander. Norden issued a book attacking Oberlander and at a press conference in East Berlin on October 22, 1959, Norden identified Oberlander as the political commander of the Ukrainian Nachtigall Unit, which together with the German Wehrmacht fought against the Soviet Union. That was the true part of Norden's story.

The false part was the claim that the military unit was involved in a pogrom against the Jews of Lviv. The official reports of the Nazi Einsatzgruppen of actions against the Jews, instigated by the Nazi propaganda that the Jews were responsible for the communist atrocities against Ukrainians, do not show that Nachtigall was involved. In a report date July 16, 1941, we read,

In the first hours after the Bolshevik withdrawal, the Ukrainian populations displayed commendable activity against the Jews. For example, the Dobromil synagogue was set on fire and 50 Jews were killed by the enraged crowd at Sambor. Maltreating them, the Lvov inhabitants rounded up about 1000 Jews and took them to the GPU [i.e., NKVD] prison which has been occupied by the Wehrmacht.

Active measures against Ukrainian leader Stephan Bandera

Norden's book was the usual vile disinformation, but its worst charge related to the murder of the leader of the Organization of Ukrainian Nationalists, Stephan Bandera. According to Norden, Bandera "the Commander of Nachtigall" was murdered on October 15, 1959 to prevent him from revealing what he knew about the supposed crimes of Oberlander.

The commander of Nachtigall was not Bandera, but Roman Shukhevych, who later commanded the Ukrainian Insurgent Army (UPA). Bandera was head of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), the political movement, which on June 30, 1941, proclaimed reestablishment of an independent Ukrainian state headed by Yaroslav Stetsko. The KGB then destroyed Bandera with the most intense method on the active measures spectrum: assassination. Bogdan Stashynsky, the KGB assassin, later defected to West Germany and revealed how Soviet intelligence had ordered him to murder the Ukrainian leader. He served a prison sentence in West Germany for his crime.

Bandera was hated both by the communists and the Nazis. On July 2, 1941, SS Einsatzgruppe B reported to the Chief of the Security Police that "measures against the Bandera group, in particular against Bandera himself, are in preparation. They will be carried out as soon as possible." On July 9 the Ukrainian nationalist leaders, including Bandera (arrested already on July 5) and Stetsko, were arrested by the SS. They spent most of the war as prisoners in Sachsenhausen concentration camp.

A Gestapo report dated August 18, 1941, reveals that "The OUN in Lvov sells war-loan stamps and releases pamphlets demanding Bandera's return. From Lvov, posters are released declaring that a 'free and independent Ukraine' must be created according to the motto "Ukraine for the Ukrainians, under the leadership of the OUN.' Orders of the German Army are frequently ignored. ..."

[...]

One Ukrainian witness to the pre-war Soviet mass murders was the journalist Apollon Trembowetskyi, also called Petro Pavlovych, who testified before the United States House Committee on Un-American Activities that he wondered at the time "why so many were arrested, especially Ukrainians, those of Polish decent - half Polish, half Ukrainian and many Jewish people who were arrested in our town.. "

Another eyewitness, whose identity was protected, gave his evidence to the Ukrainian Historical Association. He had been a correspondent of Trembowetskyi's newspaper Vinnytski Visty, and had access to the lists of victims found by the Nazis in Vinnytsia. The Nazis ordered him to publish the nationality of Polish and Ukrainian victims but to list Russians, Jews and Gypsies as "nationality unknown." The Nazis were agitating the population against the Jews at the time and did not want it revealed that the communists murdered Jewish intellectuals as well as Ukrainians.

Nazi and Communist triangulation against Ukrainians and Jews

The East German propagandists conveniently ignored the action of the Soviets, murdering millions of people of all nationalities - but particularly intellectuals. The Stasi boasted that its campaign against Oberlander had been successful and that he had been removed from the West German government.

In 1974 Oberlander visited Washington, DC and participated in the Congress of the World Anti-Communist League. British anti-communists had warned that a neo-Nazi group from Latin America had infiltrated the Congress. Oberlander joined with Yaroslav and Slava Stetsko and the leaders of the American delegation, former Congressman Walter Judd and Lee Edwards, to expose and discredit the neo-Nazis.

The anti-Nazi caucus was successful and the neo-Nazis exposed themselves when they voted against a resolution presented by Oberlander to condemn the human rights violations in communist East Germany. The neo-Nazis supported the communist dictatorship. At this writing, Mrs. Stetsko is a member of Parliament in Free Ukraine.

Human rights leader Avraham Shifrin headed the Israeli delegation to the WACL Congress. He had spent 10 years as a prisoner in a Soviet slave labor camp. He told this writer that he had become a Zionist in the Gulag and how Ukrainians and Jews learned to work together when they were both being persecuted by the same KGB. The Ukrainian Insurgent Army, led by Shukhevych, fought against the Nazis and continued the war against the communists until the 1950s.

The horrors inflicted by both the Nazis and communists brought Ukrainians and Jews together. Jews participated in the UPA as well as other anti-communist and anti-Nazi units. The Soviet propagandists complained,

During the Great Patriotic War 1941-1945, many Zionists were members of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) and the Ukrainian People's Revolutionary Army (UPRA). For example, the Zionist Haim Sigal, alias Sigalenko, was a chieftain and 'Bulba's' right-hand man. ... A number of Zionists such as Margosh, Maximovich, 'Kun' and others were officers in the Ukrainian Insurgent Army.According to a report by a Nazi Einsatz-commando Zionists closely cooperated with the Bandera ringleaders. The latter provided them with the forged German documents.

Only Nazis and communists could complain that Ukrainian nationalists saved the lives of Jews by providing them with false documents during the Nazi occupation. That story happens to be true. A report to the Chief of the Security Police in Berlin dated March 30, 1942 reveled that "Today, it has been clearly established that the Bandera movement provided forged passports not only for its own members, but also for Jews."

One Ukrainian who saved hundreds of Jews was the 86 year-old leader of Ukraine's Catholics, Metropolitan Andrey Sheptytskyi. His story was told by Rabbi David Kahane, one of the Jews he rescued. With the help of his brother, Abbot Kliment Sheptytskyi, the Metropolitan hid Jews and, according to Rabbi Kahane,

continued to warn the Ukrainian people against evil and in his pastoral letters he endeavored to keep them away from hatred in general and from racial hatred in particular. He told us he was issuing a pastoral letter to the Ukrainian people and the clergy on the subject of mercy, in which he stated emphatically that in these times of trial one must pity not only the Ukrainians and the Christians, but everyone, regardless of his religion.

Rabbi Kahane later went to Israel where he became the Chief Rabbi of the Israeli Air Force.

Manufacturing 'Nazi war criminals'

The communists reviled Metropolitan Sheptytskyi and stated that he "never ever raised his voice against the mass annihilation of Lviv residents. ... " Rabbi Kahane exposed this lie. Communist hatred of the Jews was obvious when Soviet propagandists wrote, "We know from history that freedom of thought and a scientific view of the world have always been mercilessly suppress by Judaism."

But it was important to them to divide the Jews and Ukrainians in the West who had joined together to expose the Soviet Russian totalitarian regime. Thus, the KGB in Ukraine provided American communist Michael Hanusiak with a list of alleged "Nazi war criminals" from Ukraine. While caring little if at all for Nazi crimes against Jews, the communists understood that Americans would want anyone who engaged in such activity, regardless of their nationality, punished - no matter how long it took.

The KGB wanted to use this legitimate concern of Americans as a weapon to divide their Ukrainian and Jewish enemies, to discredit the large ?migr? communities in the United States and Canada, and to discredit any emergence of Ukrainian nationalism.

One of the names Hanusiak brought to the United States was that of John Demianiuk (Demjanjuk). His name was given to the United States Justice Department, which began an investigation of the retired Ohio auto worker. Soon, Demianiuk was accused of being "Ivan the Terrible," a brutal guard at the Nazi Treblinka death camp.

In the horrors that took place in that camp, "Ivan the Terrible" became a legend as the cruelest of all the murderers. After undergoing a long legal ordeal, Demianiuk was extradited to Israel where he was convicted and sentenced to death. The collapse of the Soviet Union allowed access to KGB files in Ukraine and probably saved the man's life. The evidence showed that "Ivan the Terrible" was Ivan Marchenko, not Demianiuk. The Israeli court, after examining the new evidence, reversed the conviction of Demianiuk and allowed him to return to the United States.

The question is - Who was Marchenko? He was a Soviet prisoner of war who had volunteered to work for the Nazis as a camp guard. A 1961 KGB report on the interrogation of Sergey Vasylyenko revealed that Marchenko was the man the Jews in the camp called "Ivan the Terrible."

According to Vasylyenko, "He exhibited special savagery in dealing with people in the killing process, he killed people with an obvious satisfaction and beat them with whatever was at hand and however he fancied." More importantly, the KGB knew that toward the end of the war that Marchenko had gone to Yugoslavia and joined with Tito's communist partisans. He remained in Yugoslavia after the war and the KGB knew of his whereabouts in 1948-1949.

In the summer of 1948, Stalin broke with Tito. Soviet propaganda accused Tito, who remained a committed communist, of being a fascist. In October 1949, the New York County Communist Party issued a Discussion Outline and Study Guide entitled The Struggle Against the Tito Fascists - Agents of Imperialism.

This theme permeated worldwide Soviet propaganda. However, KGB propaganda never pointed out that the Tito government was harboring Ivan Marchenko, the Nazi war criminal known as "Ivan the Terrible." This issue raises the question as to whether Marchenko was not in fact a Soviet agent carrying out his atrocities on the order of the NKVD (KGB). We know of other cases where KGB operatives pretended to be anti-communists and carried out atrocities to blame them on their enemies and seize the moral high ground.

The main piece of Soviet-provided evidence against Demianiuk was a supposed identity card showing his name and picture at the Travniki training camp for guards. The authenticity of the document was challenged as it was apparent that the picture had come from another document and that the card contained other inaccuracies. That was not enough to acquit Demianiuk, but the KGB's internal files released after the Soviet collapse convinced the Israelis of Demianiuk's innocence.

Complete article:
http://www.iwp.edu/news_publications/detail/divide-and-conquer-the-kgb-
disinformation-campaign-against-ukrainians-and-jews


The UN accepts CSTO as a Regional Security Organization TOP
The statement is consistent with Moscow's policy of setting a Russian (or "CSTO") zone of peacekeeping responsibility apart from the rest of the world, albeit in a cooperative arrangement with the UN that would legitimize such arrangements.


http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_ne
ws]=36177&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=bd2120c24b
March 19, 2010

By: Vladimir Socor

On March 18, in Moscow, United Nations Secretary-General Ban Ki-moon and the Collective Security Treaty Organization's (CSTO) Secretary-General, Nikolay Bordyuzha, signed a declaration on cooperation between the two secretariats. The document, and the UN's steps preceding it, can be interpreted as UN recognition of this Russian-led bloc in the "post-Soviet space." The Russian side will doubtlessly construe the UN's blessing as a full and unambiguous recognition of the CSTO (Russia, Belarus, Armenia, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, and Uzbekistan).

Bordyuzha introduced the declaration as UN "recognition of our organization's authority." Ban Ki-moon termed the document "a very big step to strengthen the UN's cooperation with regional organizations" (ITAR-TASS, March 18) -- a formula placing the CSTO on the same footing as genuine alliances such as NATO that exist outside the CSTO-claimed area of responsibility.

The joint declaration enumerates "possible" objects for UN-CSTO cooperation such as: "conflict prevention and conflict resolution [and] combating terrorism, transnational criminality, illegal arms trafficking," in that order of priorities. The sides shall further broaden their cooperation, "taking into account the respective spheres of competence and procedures of either organization" (Interfax, March 18).

In an accompanying press conference, Russian Foreign Minister Sergei Lavrov reminded the UN that Moscow attaches high priority to interdicting the drug trafficking from Afghanistan, and wants international organizations to work with the CSTO in Central Asia toward that end. Bordyuzha took the opportunity to air Moscow's standard complaint that NATO refuses to interact with the CSTO in ways that would imply recognition of this grouping. NATO "evidently does not wish to support integration processes in the post-Soviet space," Bordyuzha complained (Vremya Novostei, March 18).

The issue of CSTO recognition constitutes a political layer at the surface of this debate.

The core issue, however, is that of a de facto division of responsibilities for conducting peacekeeping operations and authorizing military intervention. Moscow seeks to carve out a zone of responsibility for itself in Eurasia, under the flag of the CSTO, its political mechanism, and its collective forces. In such a zone, Russia (acting either through the CSTO, the latter's regional subgroups, or unilaterally) would initiate and lead peacekeeping, military, or "anti-terrorism" operations.

Russia would not have to await an international mandate from the UN or some other organization for such operations. It would, however, welcome any form of endorsement to legitimize its initiatives, even short of an international mandate (which it cannot realistically expect from the UN in the foreseeable future). The declaration just signed is a significant step in that direction.

Russian officials discussing CSTO issues routinely differentiate between, on one hand, operations in the member countries' territories, necessitating internal CSTO decisions, and on the other, CSTO countries' possible participation in UN-mandated operations beyond the CSTO's presumed zone of responsibility.

Moscow declares itself willing to contribute troops to UN-mandated peacekeeping and related operations in the rest of the world on a selective basis (definitely not in Afghanistan). Moscow reaffirmed that often-stated willingness to Ban Ki-moon during his visit. According to Bordyuzha, CSTO-flagged peacekeeping troops may be deployed in various parts of the world at the UN's request, "beyond the zone of applicability of the Collective Security Treaty" (Vremya Novostei, March 18).

However, Russia insists on a "peacekeeping" monopoly in CSTO territory and even in the "post-Soviet space" beyond the CSTO, such as Moldova. CSTO documents stipulate that any troop deployments and operations are triggered by decisions of the CSTO's Collective Security Council (the top political authority in the CSTO), rather than by UN mandates (EDM, February 5, 6, June 16, 2009). Bordyuzha clearly stated that CSTO documents will not be amended after the UN-CSTO declaration's signing.

Just three days before the declaration's signing, CSTO spokesman Vitaly Strugovets announced that "the United Nations [presumably, the secretariat] has completed the procedure of registering the CSTO agreement regarding the CSTO's peacekeeping activities." Such registration is also a form of de facto recognition. According to the spokesman's summary, that CSTO agreement envisages the creation of standing CSTO "peacekeeping" forces. Thus, "the CSTO"s collective forces may now participate in peacekeeping operations on the territories of CSTO member countries and also, by a UN Security Council decision, in other regions (Interfax, March 15). The statement is consistent with Moscow's policy of setting a Russian (or "CSTO") zone of peacekeeping responsibility apart from the rest of the world, albeit in a cooperative arrangement with the UN that would legitimize such arrangements.

The CSTO received observer status at the UN General Assembly in 2004. That did not imply recognition. On March 2, 2010, the UN General Assembly adopted without opposition a resolution on "cooperation between the UN and the CSTO." Russia and the CSTO member countries initiated the resolution to show support for the UN Secretariat's steps toward the recognition of the CSTO. According to the Russian permanent representative to the UN, Vitaly Churkin, this step and the Moscow Declaration-in-waiting (now signed) completes the formation of a legal basis for UN-CSTO cooperation (Rossiyskaya Gazeta, March 4; Kommersant, March 17).

During Ban Ki-moon's visit, Moscow and the UN downplayed the fundamental issue of a potential carve-out of zones of responsibility for security. However, this issue will undoubtedly continue to fester particularly if it remains unaddressed and unresolved.

South stream -- a casualty of Moscow's excess pipeline capacity planning TOP
http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=
36161&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=fe381042e6

by Vladimir Socor

Gazprom's partner ENI apparently seeks a Nabucco life-belt for a sinking South Stream project (see accompanying article). Like all parties involved with South Stream, ENI must reckon with the new Ukrainian President Viktor Yanukovych possibly sharing control of Ukraine's gas transit system with Moscow. In that case, Gazprom would no longer need South Stream as a Ukraine-bypass option, which Moscow had brandished all along to pressure Kyiv into ceding control of the transit system. Moreover, Gazprom would need to commit to full use of the Ukrainian system as part of that bargain with Kyiv, instead of shifting volumes from the Ukrainian system into South Stream, as the threat scenario had envisaged.

Furthermore, an investment decision in Russia's supergiant Shtokman gas field has recently been postponed (or possibly abandoned), further constricting Russia's overall gas export potential in the years ahead. This also affects South Stream directly, placing it in competition with Nord Stream and other Russian pipeline projects, all now reliant on Siberian gas in limited availability. ...

Thus, apart from the undeclared rivalry with Nabucco, the South Stream project has entered an undeclared competition with Nord Stream Two, the Ukrainian transit system (more than 100 bcm annual capacity), and the Blue Stream pipeline (which ENI built for Gazprom earlier on the seabed of the Black Sea to Turkey, and is only being used at one half of its 16 bcm annual capacity, though Gazprom hints at doubling it). All of these pipeline routes, existing or virtual, must vie for access to gas supplies from western Siberia, and without prejudice to the approximately 30 bcm of Russian gas transit through Belarus to Europe. All this while the operating gas fields move past their peak, new ones are not being developed, and Russian domestic demand recovers.

[...]

South Stream seems caught in a no-win situation at this point. Ultimately, these insoluble dilemmas stem from the Kremlin's pre-crisis policy to plan export pipeline capacities massively exceeding Russia's own export potential. South Stream and other projects are the fruits of that policy. It was wrongly premised on continuing Russian monopolization of Central Asian gas; European consent to high-priced, take-or-pay long-term commitments to Russian-delivered gas; acquisitions of infrastructure assets in Europe, to cement a grip on markets; and, as an intent, a Russian-led cartel of gas exporters to Europe. Both Dmitry Medvedev (Gazprom chairman, then head of state) and Vladimir Putin (head of state, then prime minister) are closely associated with the pipeline expansion policy.

Failure to invest in Russian gas field development (apart from Siberia's east and far east) and loss of Gazprom's dominance in Turkmenistan have left South Stream without dedicated resources. Market-transforming processes in Europe, through the surge of LNG and spot markets, have left South Stream behind, both in a non-competitive position and as an unappealing investment prospect. Like Nord Stream in many ways, the South Stream project is rooted in the invalidated assumptions of past years.

ENI's proposal to unify South Stream with Nabucco could provide a lifeline for the South Stream project, serving ENI's corporate interest as well as Russia's strategic advantage in Europe. Meanwhile, however, Moscow affects a lack of interest in such unification. Following ENI CEO Paolo Scaroni's proposal, Russian Foreign Affairs Minister Sergei Lavrov and Energy Minister Sergei Shmatko have reasserted Moscow's full confidence in South Stream and its resolve to press ahead with it. These responses did not even allude to ENI as such. As Russian officialdom has done all along, Lavrov and Shmatko each made self-contradictory arguments: that South Stream and Nabucco are not in competition against each other, but that South Stream is in a far stronger position to succeed, compared with Nabucco. For its part, Gazprom acknowledged but downplayed ENI's proposal. Gazprom spokesman, Sergei Kupryanov, parried that Scaroni was merely trying to demonstrate that South Stream and Nabucco are not rivals (Interfax, March 14, 15, 16).

In far more revealing remarks, Russian Gas Society President Valery Yazev (who also lobbies for Gazprom as a senior Duma deputy), has suggested that South Stream-Nabucco unification in Europe "is worth considering" and "could make sense" from Moscow's standpoint. In that event, according to Yazov, Turkmen gas could be supplied through the planned Caspian Littoral pipeline and existing pipelines to Russia's Black Sea coast, then pumped into South Stream across the seabed of the Black Sea to Europe. To justify South Stream's seabed solution, Yazev deprecated the Nabucco transit through Turkey as unreliable. According to him, South Stream-Nabucco unification in Europe would "add a branch [Nabucco] to our South Stream, as well as solve the problem of filling the pipeline with Russian and Turkmen gas." Yazev's statement entreated West European companies in the Nabucco project to cooperate in unifying it with South Stream (ITAR-TASS, March 14).

While Moscow's political officials affect lack of interest for reasons of prestige (as some Western policymakers assume) or play hard to get (as seems more likely), Yazev has spelled out Russian interest in a possible unification of the two projects, depending on terms to be negotiated. Unification might perhaps rescue some downscaled version of South Stream, but only at the expense of the Nabucco project, Turkmenistan, and European energy security. Considering its recent and continuing advance, Nabucco does not need South Stream in order to succeed.

Complete article:
http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=
36161&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=fe381042e6

Russia to excercise patience in winning Ukraine over TOP
Miron Kryzhan-Iwskiy

An Izvestia palitical pundit advises Moscow to temper its appetite regarding tying the new Ukraine government to fulfilling its loyalty pledge to Russia prematurely or too hastily. Hence, Russia decided to look the other way while Yanykovych made his ceremonial introduction visit first to Brussels. Now the eyes and ears of Kremlin are only casually being tuned in to Kyiv, allowing Yanukowych space and time to submit Ukraine's key national interests [i.e. the language, heroism awards, UOC Sovereignty, Sevastopil base lease, and others] be turned over to Russia piecemeal. Doing otherwise, might make it too difficult for "their buddy" Yanukovych to survive domestic demands -- that is the chief reason for the relaxation of political pressure observed from Moscow presently.

http://www.izvestia.ru/comment/article3139506/

Putin's old nemesis speaks out TOP
http://www.rferl.org/video/6100.html
Mar. 14, 2010

Marina Salye has been a thorn in Vladimir Putin's side for nearly two decades. This week, Salye broke a long silence to tell RFE/RL's Russian Service that she went into hiding 10 years ago because she feared for her life.

Russia is pressuring local journalists to toe the Kremlin line on preparations to host the 2014 Winter Olympics. TOP
http://www.vancouversun.com/news/Sochi+2016+Russian+government+
reportedly+leaning+journalists+ahead+next+Winter+Olympics/2633193/story.html
March 2, 2010

[…]

This year's host Vancouver handed the Olympic flag over to the mayor of the Black Sea resort of Sochi on Sunday, shining the spotlight on Russian preparations that have been criticized by environmental and human rights groups.

Paris-based journalist rights group Reporters Without Borders said that shortcomings were being compounded by the authorities pressuring local media to hide problems with the preparations.

[…]

The Sochi Games are seen as the personal project of Prime Minister Vladimir Putin, the country's most powerful politician. Russia has pledged to spend $12 billion in private and public money on developing the city.

In Vancouver, Russia finished a disappointing 11th in the medals table after winning just three golds and 15 in total.

FINANCIAL CONTROL

Regional authorities used control over finances and registration to keep media outlets in line and said officials occasionally intervened directly in editorial decisions, the report said.

Local media were "press-ganged into supporting the Kremlin policy of 'the games at any cost,'" it said.

"They never reported the environmental concerns or the protests, such as those by... residents facing eviction, except to brand them as anti-patriotic."

The World Wildlife Fund's Russian branch last month said borders of nature reserves had been altered to suit the Olympic site construction and its calls for closer monitoring of the environmental impact had gone unheeded.

Rights groups have accused the authorities of railroading residents from homes being razed to make way for Olympic venues.

Last year's election to choose the mayor who would open the Olympic Games were "totally biased," with regional media denigrating the opposition rival of the Kremlin-backed candidate, the report said.

Complete article:
http://www.vancouversun.com/news/Sochi+2016+Russian+government+
reportedly+leaning+journalists+ahead+next+Winter+Olympics/2633193/story.html\

У Німеччині можуть судити ще одного українця TOP
У Мюнхені очікують ще одного процесу над українцем за підозрою в злочинах у часи Другої світової війни. Як і у випадку з Іваном Дем’янюком, суд над яким триває, підозрюваний мешкає в США.

Прокуратура Мюнхена віднедавна веде розслідування проти 88-річного чоловіка українського походження. Його підозрюють у вбивстві в роки війни щонайменше одного єврея. Це повідомлення газети Süddeutsche Zeitung підтвердила минулими вихідними речниця прокуратури.

У газетній статті та повідомленнях інформагентств прізвище чоловіка не розголошується, його називають «Джон К.». Очевидно, ідеться про Івана Калимона, що мешкає в штаті Мічиган. Під час війни він служив поліцаєм в окупованому Львові. Там 1942 року він нібито застрелив щонайменше одного єврея. Прокуратура перевіряє, чи достатньо доказів для висунення обвинувачення та суду. На думку газети, такий варіант розвитку подій здається вірогідним. У такому разі Німеччина може звернутися до США з проханням про екстрадицію, як це було з Іваном Дем’янюком. Процес над ним триває з осені 2009 року в Мюнхені за звинуваченням у причетності до вбивств євреїв у концтаборі «Собібор».

Екстрадиція може затягтися

Повідомляється, що сам Іван К. відкидає всі підозри. У розмові з американським журналістом він визнав, що був українським поліцаєм, але заперечив причетність до убивств. Як і Дем’янюк після війни, Джон К. емігрував до США, де пізніше був позбавлений громадянства. Зараз він оскаржує це рішення. На думку Süddeutsche Zeitung, це може затримати його екстрадицію до Німеччини, якщо справа дійде до суду.

Автор: Роман Гончаренко / dpa

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5406173,00.html

В Португалії заробітчани воюють за українську мову TOP


Newest resources for Ukrainian language teaching and learning TOP

Dear Friends of the Ukrainian language!

We welcome your active participation in the Ukrainian Learning Network - Internet portal, www.oomRoom.ca, which features colourful, easy-to-use contemporary professional materials and resources to help teachers, parents, and students of all ages and abilities to study and master the Ukrainian language whatever their geographic location, at school, at home, anywhere!

Search our extensive database of materials and links, join our information exchange through our frequently updated forums, and enjoy mastering the Ukrainian language through our Learning Strategy Centres!

See the attached bilingual brochure for more details, and please share this information with colleagues and friends. Looking for special assistance? We would love to hear from you. Please contact us at ukip@ualberta.ca.

New book: Modernism in Kyiv TOP

Order Form

T

he study of modernism has been largely focused on Western cultural centres such as Paris, Vienna, London, and New York. Extravagantly illustrated with over 300 photos and reproductions, Modernism in Kyiv demonstrates that the Ukrainian capital was a major centre of performing and visual arts as well as literary and cultural activity. While arguing that Kyiv's modernist impulse is most prominently displayed in the experimental work of Les Kurbas, one of the masters of the early Soviet stage, the contributors also examine the history of the city and the artistic production of diverse groups including Ukrainians, Russians, Jews, and Poles.

Until now a silent presence in Western accounts of the cultural topography of modernism, multicultural Kyiv is here restored to its historical, intellectual, and artistic complexity. Excerpts taken from the works of artists, writers, and critics as well as the numerous illustrations help give life to the exciting creativity of this period. The first book-length examination of this subject, Modernism in Kyiv is a breakthrough accomplishment that will become a standard volume in the field.

Irena Makaryk is a professor in the Department of English at the University of Ottawa.

Virlana Tkacz is the artistic director of the Yara Arts Group in New York.

With twenty articles by leading scholars in the fields including:

Mayhill C. Fowler, Princeton University
Michael F. Hamm, Centre College
Taras Koznarsky, University of Toronto
Oleh Sydor-Hybelynda, film scholar and critic in Kyiv
Dmytro Horbachov, Karpenko-Karyi National University of Theatre and Cinema
Gennady Estraikh, New York University
Myroslav Shkandrij, University of Manitoba
Hanna Veselovsky, Karpenko-Karyi National University of Theatre and Cinema
Maria Ratanova, Harvard University
Dagmara Turchyn-Duvirak, formerly at the Institute of Arts, Folklore and Ethnography
Yana Leonenko, Petro Tchaikovsky National Music Academy of Kyiv
Oleh S. Ilnytskyj, University of Alberta
Myroslava M. Mudrak, Ohio State University
Béatrice Picon-Vallin, Centre National de Recherche Scientifique (CNRS)/ARIAS
Nelli Kornienko, Les Kurbas Center in Kyiv and the Academy of the Arts of Ukraine
Irena R. Makaryk, University of Ottawa
Virlana Tkacz, Yara Arts Group

New book available: Ukrainians of Metropolitan Detroit TOP
http://www.amazon.com/Ukrainians-Metropolitan-Detroit-Images-America/dp/0738577162

Ukrainians of Metropolitan Detroit
Author(s): Nancy Karen Wichar
ISBN: 9780738577166
of Pages: 128
Publisher: Arcadia Publishing
On Sale Date: 02/08/2010

Book Description:

Ukrainians have contributed to the diverse ethnic tapestry in Detroit since the arrival of the first Ukrainian immigrants in the late 1800s. Bringing their history, culture, and determination to achieve, they established a foundation for the resilient community that would continue to emerge during the decades to come. Ukrainian neighborhoods formed on both the east and west sides of the city. This is where they constructed the churches, schools, cultural centers, and financial institutions that would allow them to maintain their cherished ethnic identity while integrating into the American way of life. This book is a pictorial history of the people and events that created a community that would come to be known as the Ukrainians of metropolitan Detroit.

Author Bio: Nancy Karen Wichar is a proud second-generation Ukrainian. Throughout her career in education, she created several ethnic pride units utilizing her rich Ukrainian heritage background as a model for her students to find and appreciate their own ethnic identities. Ukrainians of Metropolitan Detroit is her gift to her parents, Stephen and Nadia Wichar, and to the Ukrainian community, past, present, and future.

Books are available for purchase on Amazon.

Spotting ancient cultural similarities between Korea and Ukraine TOP
http://joongangdaily.joins.com/article/view.asp?aid=2917473
March 08, 2010

Shim promotes Ukrainian and Korean traditions in her work.

Shim Sil, head of the Ukraine Culture and Art Council in Seoul, was recently recognized for her over 10 years of work. [JoogAng Ilbo]

Shim Sil may be Korean, but she's spent the past 10 years introducing her home country to the culture of Ukraine as president of the Ukraine Culture and Art Council. On Feb. 23, she was recognized for her efforts with a plaque from Ukrainian Ambassador Volodymyr Belashov.

"Last year, Hankuk University of Foreign Studies inaugurated its Ukrainian department. I am so glad that people are getting interested in Ukraine," said Shim Sil, president of Ukraine Culture and Art Council.

"I received the order of Olga in 2003. Olga is the name of a wise queen of ancient Ukraine. By taking her wisdom, we should make great efforts to promote cultural exchange among nations."

She's brought a number of Ukrainian cultural organizations to Seoul, including the Pearls of Odessa children's chorus and the National Opera and Ballet Theater of Kyiv. She's hosted exhibitions of art and ancient books and a wine tasting. She even formed a group of Korean CEOs who visited Ukraine three times.

Why is a Korean so eager to promote Ukrainian culture?

"In 1999, I was asked to visit Ukraine by an acquaintance. Fallen leaves were spread under the trees planted along the road, and it was so romantic," she said. "The Ukrainian vice minister of culture at that time told me the history and culture of Ukraine, and then I looked around there for 10 days. During that time, I saw that their music is just like our Korean traditional music, which embodies deep resentment but dignity at the same time. Both countries have kept their unique cultures despite continued attacks by others."

"In that year, I invited the vice minister, the Ukrainian ambassador in Korea and his wife to Seongnakwon in Seongbuk-dong in central Seoul. While they were staying there, they seemed quite impressed to Korean traditional culture and they said that they would let me lead the cultural center for Ukraine in Korea with pleasure."

Seongnakwon is a traditional Korean villa owned by Shim's father, famous for its beautiful traditional garden.

Shim started her career as a fashion designer. Then, as the head of a cultural consultancy firm, she acted as advisor to several important events including a presidential inauguration, a National Sports Festival and an APEC summit. That was how she came to realize the importance of cultural marketing. As Shim is Korean, she is not only interested in introducing Ukrainian culture, also introducing Korean traditional culture.

"The Korean drama 'Gung,' which fictionally described the Korean imperial family still alive in our time, was a good try," she said. "But still, the noble culture of the Korean court is not widely known."

[...]

"I will try to expand cultural interchange not just between Korea and Ukraine but also with Eastern Europe and Southeast Asia. For diplomacy, I think that opening one's mind with cultural exchange is more important than just calculating gains and losses among nations, so I feel sad about the widely used phrase 'resource diplomacy,' which lays emphasis on economic relations," she said.

Kyiv music school students play Argentine composer Astor Piazzolla's tango TOP
http://english.ntdtv.com/ntdtv_en/ns_europe/2010-03-08/282311472189.html
2010-03-08

It Takes Two -- Argentina and Ukraine -- to Tango

Young musicians played the works of the famous Argentine composer, Astor Piazzolla, in the Kyiv music school.

The most talented students prepared a special program to mark the 200th anniversary of Argentinean Independence.

[Lila Roldan Vazquez de Moine, Ambassador of the Argentine Republic in Ukraine]:

"He is a great figure in our culture because Piazzolla is an outstanding composer who simply changed the musical performances, in particular the tango."

Astor Piazzolla modernized Tango by adding elements of jazz and classical music. He is called the founder of a new style of Nuevo Tango. It seems Ukrainian musicians have taken this style to heart.

[Yekaterina Pavlovskaya, Pianist]:

"The Argentinian music has such a charisma, very strong emotions. It's passion, so to speak."

[Oleg Dudnichenko, Violinist]:

"A great release of adrenaline, when you are on stage it is unforgettable."

It took only a few weeks or even days for young musicians to study the music. However, their teachers say they could have done better.

[Olga Savitskaya, Head Teacher]:

"Piazzolla sometimes requires more energy, more emotion. On the other hand -- lyricism. They are still very young, and for some artists it is still a problem."

Organizers of the concert want to attract the audience for classical music and mutually enrich the culture of the Ukrainian and the Argentinean people.

[Vlada Prokaeva, President of the Foundation "Talented Children -- the future of Ukraine"]:

"I would like to remind by such events like today's, that there is a cultural exchange between people, no matter what the obstacles or any trouble, economic or political. Culture is eternal."

Last year the Argentine tango was included in UNESCO's cultural heritage list.

Watch the video news segment here:
http://english.ntdtv.com/ntdtv_en/ns_europe/2010-03-08/282311472189.html

Syracuse Symphony Orchestra violinist hails from Ukraine TOP
http://blog.syracuse.com/entertainment/2010/03/sso_violinist_hails_from_ukrai.html
March 11, 2010

SSO violinist hails from Ukraine

By Jennifer Luzzo

Gabriel DiMartino / Courtesy of the SSO Rimma Bergeron-Langlois, a member of the first violin section of the SSO, grew up in Ukraine and performed on national television there at age 6. Syracuse, NY -- At Freedom of Espresso, Rimma Bergeron-Langlois sits in a comfy leather couch in the corner, sipping coffee. For someone who has performed on stages around the world, on Ukrainian National Television and in one of the most competitive international festivals, she is surprisingly humble and humbling.

Bergeron-Langlois plays violin with the Syracuse Symphony Orchestra. Before joining the SSO, Bergeron-Langlois was concertmaster at the Verbier Festival in Switzerland, playing under the baton of such conductors as James Levine, Zubin Mehta, Charles Dutoit, Esa-Pekka Salonen and Michael Tilson Thomas.

She and her husband, Gabriel, have an 11-month-old son, Albert. He does not come to see his mother perform yet because, mom says, "It's a little too complicated. It's usually his nap time or his cereal time."

But as he gets older, he will likely be surrounded by the sounds of the orchestra. His father is also a musician, and a bassoonist for the SSO on occasion.

Growing up in Kharkov, Ukraine, Bergeron-Langlois made her first television appearance on Ukrainian National TV at 6 years old, just one year after beginning her studies. In the studio, she was told that because she was so small her sound would not be ideal for television. She walked out of the studio after the taping sure her performance would never been seen. Later, while visiting the doctor, another little girl in the waiting room asked, "Isn't that the girl who was on TV?"

Bergeron-Langlois' performance was broadcast, but she never had the opportunity to see it -- even to this day.

Moving to Philadelphia in 1996, Bergeron-Langlois continued her violin studies. In 1999 she began studying at the New England Conservatory of Music, where she received her bachelor's and master's degrees. At 19, she was accepted to the Verbier Festival.

One of the most enjoyable, enriching parts of her job with the SSO is making music with people who love what they are doing. "I think it's important not to lose the love. That's what keeps you going. I see that (with the musicians) here. They're all involved in every piece they play. That's what I love," Bergeron-Langlois says.

Bergeron-Langlois feels a strong connection to Stravinsky's "Pulcinella" Suite, a piece composed as a re-creation of classical styles. She points out that Stravinsky received harsh criticism for his compositions. "He made it too modern (for critics), and they thought it was a disgrace, but his composition was his way of showing his love for it."

Legal precedent in Ukraine: journalist allowed to doubt Holodomor as genocide TOP
http://en.rian.ru/exsoviet/20100311/158159509.html
11/03/2010

A court in east Ukraine has created a legal precedent, ruling that a local journalist has the right to doubt that the 1932-1933 Holodomor famine was an act of genocide of the Ukrainian nation, the Party of Regions reported Thursday.

Ukrainian nationalists say that Russia, as the legal successor of the Soviet Union, should bear responsibility for the famine in which more than 3 million people perished in Ukraine. Russia says the famine cannot be considered an act that targeted Ukrainians, as millions of people from different ethnic groups also lost their lives in vast territories across the Soviet Union.

The court in the Donetsk Region refused to grant a lawsuit by Vasily Kovalenko, a Ukrainian businessman, against Rodnoye Priazovye newspaper editor Sergei Shvedko over an article on Holodomor in which Shvedko said it was not genocide.

Kovalenko asked the court to rule the article was against the law and that it humiliated national dignity and insulted the memory of Holodomor victims. However the court ruled on Tuesday that the article contained assessments and the personal viewpoint of the author and does not violate the law in any way.

Shvedko said: "The fact that the court sided with the journalist who voiced his civil position confirms once again that in a democratic state, viewpoints and thoughts of a person cannot be an illegal act regardless of how much certain forces would want that."

Ukrainian President Viktor Yanukovych said during his presidential campaign that Kyiv's attempts to blame Russia for Holodomor were unjust. Under former president Viktor Yushchenko, Ukraine, which says over 3.9 million people died during the famine, was seeking international recognition of the famine as an act of genocide.

Yanukovych, who headed the Party of Regions until he was forced to suspend his membership following his election as president, is supported in Ukraine's southern and eastern regions.

In January, a court in Kyiv found Bolshevik leaders, including dictator Joseph Stalin, guilty of genocide against Ukrainians during Holodomor, but dropped criminal proceedings "due to the suspects' deaths."

Ukrainian vs. Russian language: two tongues divide former Soviet republic TOP
http://www.csmonitor.com/World/Europe/2010/0315/Ukrainian-vs.-Russian-
language-two-tongues-divide-former-Soviet-republic

Ukraine's state language is Ukrainian. But 1 in 3 citizens of the former Soviet republic is a native Russian language speaker. The result is what locals call the 'Kyiv compromise.'

Supporters of former Prime Minister Yulia Tymoshenko, just ousted from parliament, protest at another court in Kyiv. Ms. Tymoshenko was a booster of a "Ukrainian first" language policy which advocates for Ukranian over the Russian language.

(Gleb Garanich/Reuters)

By Fred Weir, Correspondent
posted March 15, 2010

Kyiv, Ukraine -- They call it the "Kyiv compromise," and it works like this:

Two people meet and one begins talking in his or her preferred language -- say, Ukrainian. The other responds in Russian, and the conversation takes off, going back and forth, seemingly without missing a beat. If you didn't listen closely, you might never guess that there are two distinctly different languages in play.

That compromise, as a stroll down any Kyiv avenue will confirm, is a mundane reality. It holds true across large swaths of central Ukraine. Head west, and Ukrainian gradually becomes the only language you hear. To the east or south, it's Russian that heavily dominates. Ask any Kyivan what he or she thinks about it and you're liable to get a live-and-let-live sort of shrug, with the answer that they really don't think about it much at all. It's just part of getting along.

Not so for politicians, who rate language as one of Ukraine's most divisive issues. The Constitution cites one state language, Ukrainian, but demographics show that 1 in 3 Ukrainians is a native Russian speaker, and about half say Russian is their first language. Political groups have sprung up to advocate on both sides.

Former Ukrainian President Viktor Yushchenko leaned toward the nationalist point of view, and Russian-speaking groups assailed him angrily for decrees that ordered Ukrainian as the sole language to be used in courts, state service, and academia. Mr. Yushchenko, a fluent speaker of Russian, famously made his point during visits to Moscow by conversing with his Kremlin counterpart only through an interpreter.

With the recent election of Viktor Yanukovich, from the heavily Russified eastern Ukraine, the debate is already assuming a contrary tone.

The fact that President Yanukovich speaks publicly in Russian is "a taste of how things are going to be," says Vladimir Vyazivsky, a parliamentary deputy with Yushchenko's Our Ukraine movement. "It's terrible to imagine how [Yanukovich] is going to mistreat not just the Ukrainian language, but also Ukraine's culture and history in future," he says.

Ukrainian nationalists say the solution is simple: Everyone who wants to live here should speak the eponymous language. "We need to create a united, integrated nation, and that means we must have one common language. Everyone must speak the state language, Ukrainian," says Pavlo Movchan, head of the pro-Ukrainian grass-roots group Prosvita.

Reversing Russification

Mr. Movchan argues that the prevalence of Russian in Ukraine is the result of more than three centuries of domination by Moscow, accompanied by an aggressive policy of Russification that should now be reversed.

"The Ukrainian state must use the powers of central government to promote the primacy of Ukrainian through the education system, the media, courts, culture and so on," he says. "All states do this, and for us it's a matter of national urgency."

Nationalists cite a variety of examples, including the United States, where, despite a large and growing Spanish-speaking minority, English remains the sole official language.

When Yushchenko came into office, about 60 percent of TV programming was in Russian and 40 percent in Ukrainian, experts say. After five years of assertive "Ukrainianization," that ratio has been roughly reversed. But a quick survey of Kyiv newsstands suggests Russian-language newspapers, books, and magazines remain by far the biggest slice of reading fare.

Consider Canada

Russian-language activists argue that analogies with monolingual countries do not apply because, they say, they are founding citizens of the state and not immigrants. "My ancestors have lived on what is now Ukrainian territory since the 18th century, and we've always been Russian speakers," says Lyudmilla Kydryavtseva, a professor of linguistics at Kyivs Shevchenko University.

Ms. Kydryavtseva says she voted for Ukraine's independence in a 1991 referendum -- supported by more than 90 percent of the population -- that established the legal basis for Ukraine to break away from the Soviet Union.

"When we voted for independence, no one told us we would be forced to change our age-old identity, to unlearn our native tongue and speak a different language. That wasn't part of the original deal," she says.

Russian-language activists want to make Russian the second state language and point to countries with more than one official tongue, including Canada, Switzerland, and India. "There is this pervasive suggestion that if you speak Russian, you're not a loyal or true Ukrainian. This makes Russian-speakers feel like second- class citizens," says Ruslan Bortnik, vice chairman of Russian-Speaking Ukraine, an advocacy group.

Living with compromise

Yanukovich has pledged to improve the status of the Russian language as part of an effort to reconcile with Ukraine's main trading partner, Russia, after several years of frozen relations.

On March 11, President Yanukovich said he would no longer seek to promote Russian to a state language, and two days later Ukrainian parliament Speaker Volodymyr Lytvyn warned that Russian would become the country's main language if given official status.

For now, nationalists may be appeased. But critics say Yanukovich is playing with fire.

"If Russian were an official language, the main fear is that it would be a wide-open door for Russian influence in Ukraine," says Oleksiy Kolomiyets, president of the Center for European and Transatlantic Studies in Kyiv.

Others say that if the politicians would not stir the pot, Ukrainians could live with the Kyiv compromise.

"Young people today are easy with both languages," says Alexander Chekmyshev, chairman of the Committee for Equal Access, a venerable grass-roots voters' group. "They may speak Russian among themselves, but they sing the national anthem in Ukrainian at football matches. They show that they're proud of their country in many ways," he says.

IEU Features Chernivtsi and Northern Bukovyna TOP
http://www.encyclopediaofukraine.com/featuredentry.asp
March 2010

Internet Encyclopedia of Ukraine features:
The city of Chernivtsi and the northern Bukovyna region

Located in southwestern Ukraine, between the middle Dniester River and the main range of the Carpathian Mountains, Bukovyna is a transitional land between Ukraine and Romania. The name of this territory is derived from its great beech (buk) forests and dates back to the late 14th century when it designated the lands on the Moldavian-Polish border. From a historical perspective it is a strategically important border area between Galicia and Moldavia. Bukovyna's transitional location influenced its history; it belonged to the Principality of Galicia-Volhynia, then to Moldavia. Polish and Hungarian influences intersected here in the 14th and 15th centuries. Between 1774 and 1918 Bukovyna was under Habsburg rule within the Austrian Empire. In 1919-40 and 1941-4 all of Bukovyna belonged to Romania. It was only in 1940 that Bukovyna was divided, roughly along ethnic lines, between Ukraine and Romania. Today Chernivtsi oblast or most of northern Bukovyna is located in Ukraine, while most of the Suceava region or southern Bukovyna belongs to Romania. The present political border does not exactly coincide with the ethnic border: Romania contains the southern part of the Ukrainian ethnic peninsula with Seret and a string of mountain villages, while Ukraine contains the Romanian ethnic wedge that extends to Chernivtsi. Chernivtsi is Bukovyna's capital and the region's largest city...

Learn more about the city of Chernivtsi and the historic Bukovyna region by visiting http://www.encyclopediaofukraine.com and searching for such entries as:

BUKOVYNA. In early times Bukovyna was inhabited by the Thracian tribes of the Getae and Dacians. In the 10th century the region became part of the Kyivan Rus' state. When this state was divided at the end of the 11th century, Bukovyna was eventually incorporated into the Principality of Galicia-Volhynia. With the Mongol invasion in 1241 Bukovyna fell under Tatar domination. When the Hungarian king Louis I defeated the Tatars in 1342, southern Bukovyna came under Hungarian rule. During this period Romanians from Transylvania and the Maramures region began to settle in Bukovyna. Voevode Bogdan I, the founder of the Moldavian state, freed Bukovyna from Hungary. From then to 1774 Bukovyna belonged to Moldavia and shared its fate. In 1774, taking advantage of the Russo-Turkish War, Austria annexed the part of northern Moldavia that included Chernivtsi, Seret, Radauti, and Suceava. The new administrative entity was given the name of Bukovyna (first used in a document in 1412)...

CHERNIVTSI. The historical capital and political, cultural, and religious center of Bukovyna. The city (2005 pop 243,500) lies on the border of Subcarpathia and on the boundary separating Ukrainian and Romanian ethnic territories. Situated on both banks of the Prut River, it covers the valley and surrounding hills. Chernivtsi is a highway and railway junction and has an airport. Human settlements at the site of Chernivtsi date back to the Paleolithic Period. Relics of Trypilian culture and Bronze Age and Iron Age settlements have been discovered in the suburbs of the city. In the period of Kyivan Rus' the area was inhabited by White Croatians and Tivertsians (9th-11th century). The defensive fortifications of Chernivtsi were erected on the left bank of the Prut River in the second half of the 12th century by Prince Yaroslav Osmomysl of the Halych principality. The fortress endured until the middle of the 13th century, when it was destroyed by the Mongols. The new town was built on the high right bank of the Prut...

CHERNIVTSI UNIVERSITY. The university was founded in 1875, succeeding the Chernivtsi Higher Theological School, which had existed since 1827. Until 1918 it was known as Franz-Josefs Universitat, with German as the language of instruction and separate departments of Ukrainian and Romanian language and literature. From 1919 to 1940 it was the Universitatea Regele Carol i din Cernauti, with instruction in Romanian, and in 1940 it became the Chernivtsi State University, with instruction in Ukrainian. Public efforts to rename the university in honor of Yurii Fedkovych, led by the literary scholar Yevhen Kyryliuk, for many years did not gain the consent of the Soviet authorities, but in 1989 Fedkovych finally became the university's patron. In 2000 the university was granted a national university status and its name was changed to Chernivtsi National University. Today it has 16 faculties and an enrollment of close to 16,000 students...

STOROZHYNETS. A city (2001 pop 14,693) on the Seret (Siret) River and a raion center in Chernivtsi oblast in Bukovyna. The town was first mentioned in historical documents in 1448, when it was part of the Moldavian principality. In the 16th century it was under Turkish rule, and from 1774, under Austria. In 1854 the town was granted city status. By the end of the 19th century it had developed into a small manufacturing and trading center with a population of 7,000. In 1904 it became a county center. After the First World War the city was occupied by Romania, and in 1940 it was annexed by the Ukrainian SSR. Today it has a lumber-manufacturing complex. It's forestry tekhnikum, located partly in the Orenstein family palace (1912), includes a large dendrological park...

SERET (SIRET). A town (2002 pop 9,329) on the Seret (Siret) River in southern Bukovyna, Romania, just south of the Ukrainian-Romanian border. According to archeological evidence the site has been inhabited since the Neolithic Period. It is first mentioned in historical documents in 1334. In 1365-88 it was the capital of Moldavia, and in 1370-1435, the seat of a Catholic diocese. Under Austrian rule (1774-1918) Seret was a county administrative center of Bukovyna crown land (1868-1918). At the beginning of the 20th century branches of the Ruska Besida in Bukovyna and the Ukrainska Shkola society were active in Seret. In 1910 Ukrainians accounted for 41.8 percent of the population of Seret county. In 1918 all Bukovyna, including Seret, was occupied by Romania. In 1940 Seret county was divided between Romania and the Ukrainian SSR, and Seret, along with some 14 Ukrainian villages, remained in Romania...

Ballet Ucranio of Buenos Aires wins competition TOP
http://www.eltrecetv.com.ar//los-especiales-de-el-casting-de-la-tele/
nota/el-ballet-ucranio-prosvita-el-mejor-de-la-noche

With an array of music, dexterity and color, the Ukrainian Ballet "Prosvita" - representing the Ukrainian community of Buenos Aires Argentina - were presented at the Special Casting Television Program, and became the group winner of the night.-

The ballet was created in 1961 and has 28 dancers. On this occasion, performed a dance called "Hopak," most popular dance of Ukraine. This dance describes the soul, courage and joy of living of the Ukrainian people and there is no party where the dance does not exist.

Do not miss it !!!

Click on the above link to see the six-minute performance.

A century as the Voice of Ukrainian life in Winnipeg TOP
http://www.winnipegfreepress.com/life/A-century-as-the-Voice-of-Ukrainian-life--87456802.html
12/03/2010

A century as the Voice of Ukrainian life
100 years for ethnic paper

By: Melissa Martin

ONE hundred years have passed since the first issue of the Ukrainian Voice rolled off the presses in a little building on Selkirk. Times have changed since then. People have changed. The Ukrainian­Canadian community has changed, and its newspaper -- one of the old­est ethnic papers in Canada -- has changed, too.

At its peak in the 1960s, the Voice printed 30,000 weekly copies and held influence sometimes out of proportion to its circulation: Ottawa politicians scoured the Voice's English-language editorials, which were written with them in mind.

Today, the Voice prints 1,500 copies every few weeks. But the passion of its creators hasn't waned. "The role of the Voice hasn't changed. And it's not likely to change as long as there is a Ukrainian-Canadian community in Canada," said board member Wolodomyr Senchuk. "If we want to maintain our community and heritage, we have to have organs of communication."

Against difficult odds, this organ has survived. To secure the paper's future, organizers are throwing a public fundraising banquet on Sunday, almost exactly 100 years since the first issue was printed. To celebrate the Voice's past, publishers released a bi­lingual booklet about its history.

But the Voice's legend may best be etched in the memories of its supporters. "I walked five miles into town, across farmers' fields, because my dad had to have the paper every Wednesday," recalled Voice board member Fred Russin of his childhood near Rama, Sask.

Winnipeg's Roman Yereniuk was 12 years old in 1958, when he published his first piece in the Ukrainian Voice: a biography of "Ukrainian Shakespeare" Taras Shevchenko. Now, Yereniuk is a columnist for the paper where he got his start.

Beyond memory, though, the Voice's contributions can be seen today, in Manitoba's Ukrainian-Canadian community and beyond. The paper proudly popularized the term "Ukrainian" for a then-stateless people. It struck a stubborn middle ground in the tug of war between Old World and New, calling on readers to integrate into Canadian society while guarding Ukrain­ian linguistic and cultural traditions.

A century later, Winnipeg's Rus­alka dancers, perogy joints, stunning Ukrainian churches and occasionally daunting White Pages listings suggest this mission was a success. "I think we went above and beyond," grinned board president Sonja Bejzyk. "I don't think (the founders) had any idea the paper would stay for 100 years."

Family carries on Ukrainian tradition of intricately decorating eggs TOP
http://www.cleveland.com/living/index.ssf/2010/03/family_carries_on_ukrainian_tr.html
March 20, 2010

By Sarah Crump, The Plain Dealer
Tracy Boulian, The Plain Dealer

The Kostryk family makes Ukrainian Easter eggs, displayed in Natalia Parkanzky's home in Lakewood

LAKEWOOD, Ohio -- Maksym Kostryk will lift weights later in the day with the rest of the Lakewood Rangers football team, but on this morning, the 200-pound high school offensive lineman and linebacker sits at his sister's dining room table, painstakingly drawing delicate beeswax designs on an egg.

Around the locker room, the 17-year-old may not talk much about making Ukrainian pysanky (pronounced PIS-in-keh). But making the intricate art that his mother and other Ukrainian parents have taught their children since ancient times is important. He'll good-naturedly shrug off the comments he's sure his teammates will make when they read this.

"You probably wouldn't see [Browns offensive lineman] Joe Thomas making these eggs," he says as he wipes the blackened wax from a turquoise egg revealing a stylized design that looks like a flower or star. "But I want to carry this on for my family."

When you're 100 percent Ukrainian and have spent most of your childhood Saturday mornings in Ukrainian school learning the language and culture, you live it.

The egg Maksym now creates is a symbol of the ancestral land he has never set foot in. The white commas that make up its design symbolize the tears that the Virgin Mary shed when Christ was crucified, he explains. Colorful eggs like the turquoise one he holds were made even before the 10th century, when Ukraine became Christian.

"They were everywhere," Maksym says. "Pagans thought they kept their houses from burning down."

He made eggs the day before, while watching a Cavs game.

Every year, several weeks before Orthodox Easter (it falls on Sunday, April 4, this year), Maksym gets out a kistka, a stylus that holds a bit of beeswax that he warms in a candle's flame until it runs out the tip. He's not as good as his mother, Nina. Her eggs are oval masterpieces.

But he's working on it.

Nina Kostryk, a Cleveland teacher, learned her craft about the age of 10, when her father took her for a lesson at her childhood church, St. Vladimir Ukrainian Orthodox Cathedral in Parma, which her family now attends.

Sometimes, as is the custom, she tucks her eggs in a basket of food to be blessed at the Easter morning Divine Liturgy. Always, Kostryk looks for opportunities to further the art of pysanky. She's taught her students ("It was magical"), people who attend her community workshops, Maksym and her daughters Melania Santos, 28, and Natalia Parkanzky, 30, who also live in Lakewood.

"We can all sit down and make the same designs, but they will all look different," says Kostryk, 52, about her family's work. But when they are varnished to bring out vivid purples, reds and yellows, their eggs all look beautiful -- even the nontraditional Orion's Belt and Big Dipper design that Maksym made for his astronomy-loving dad, Nestor.

Believe it or not, covering eggs with flowers and geometric designs is therapeutic for Kostryk, who sometimes takes two days to make one egg.

"It's relaxing after a long day at work," she says. She will sell a few at the bazaar, but she's really in it for art's sake. "It took me years to part with any of them."

Parkanzky, a nurse practitioner, may not make eggs this year. She has her hands full with a 2-year-old son, Oleksander, who would rather treat the fragile eggs like balls, and a 4-month-old daughter, Zenovia. "It's nice to set a day aside to do pysanky," she says.

But Parkanzky looks forward to a less busy time. "I want to pass it along to my kids." Just as Maksym says he will sometime.

But right now he's doing the high school thing -- immersed in writing a research paper for Advanced Placement European history, performing in a Ukrainian dance troupe and being president of one of the newer organizations at Lakewood High -- the Donut Klub.

But he'll take time right now to finish the turquoise egg, Mary's tears flowing from its tip. It will be a prize he will treasure, along with the orange egg decorated with Ukrainian-style stick-figure deer he made on his first try at age 10.

The eggs and what they mean to his family -- past, present and future -- are precious. This design is from his mind, his hand, his heritage.

"Once you make an egg," he says, "it's yours."

Ліна Костенко: Всяка наволоч український народ принижує, а він десь загубив у собі відпорність TOP
• Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

• Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

• «Моя любов сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі!»

• Нації не вмирають від інфарктів. Спочатку у них віднімає мову.

• Кожен фініш то, по суті, старт.

Л. Костенко


http://unian.net/ukr/news/news-369084.html
24.03.2010

Валентина Романенко

В Українському домі видавництво «Либідь» презентувало перевидання історичного роману Ліни Костенко «Берестечко». Вперше за 20 років Ліна Василівна з`явилася на широкій публіці. Крім нової книги був і ще один поважний привід – 80-літній ювілей. Зала Українського дому, розрахована на півтисячі осіб, тріщала по швах...

[…]

З виступу Ліни Костенко:

ВАЖКИЙ ЧАС - ЦЕ ЗАВЖДИ МІЙ ЧАС (про ювілей, пафос і презентацію життя)

"Марудне діло ювілей - всі пера вмочені в єлей"... Я ці рядки написала дуже давно, ще близько не було ніяких ювілеїв. І я подумала собі: хто це написав? який ювілей, який єлей?

[...]

Я справді надумала повернутися у літературу, в цю культуру, бо важкий час - це завжди мій час... Словом, відверто кажучи, ювілей - це презентація життя. І от ми зараз тут на презентації книжки, а у мене – презентація життя.

У МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЛЮДИ СКУЧИЛИ ЗА СОБОЮ (про політику, нову владу, приниження і здатність до опору)

...З дистанції часу так іде історія. І ми повинні зараз набратися сил, спокою, доброго гумору. Сміх – перепалює, а в сльозах можна втопитися.

Я зараз не бачу поразки. Вона може бути або в людях, або її не може бути взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки і до неї мусимо підключитися, це буде рух опору. ...Треба бути людьми. У мене таке враження, що люди скучили за собою. Навіть те, що вас сьогодні тут так багато. Мені здається, ви самі скучили за собою, скучили за атмосферою... (оплески)

[...]

У приниженні не можна жити і перемагати. Я думаю, що український народ досі не переміг, бо переживає велике історичне приниження. Всяка наволоч його принижує, а він десь загубив у собі відпорність. Йому кажуть, що він меншовартісний — він звик.

[...]

Люблю чорнобильських людей, там їх жменька залишилася. Приїжджають люди на “гробки”, і у нас - живі цвинтарі коло мертвих сіл. Лелеки клекочуть, радіють людям. Там ніхто не стоїть на колінах. Люди там сміються. А тут така кисла атмосфера — ніби ми залежимо від того, що хтось сторінку про Голодомор на сайті Президента закрив, - мовляв, головне зараз нагодувати людей. Прийшла влада, яка, бачте, зараз нагодує людей... Люди її годують, а вони... Спасібочки. (репліка з залу, не чути) – Що, хтось не задоволений? Украйонці-хохли? Нічого не бійтеся, ви зможете.. ми вам дозволяємо розмовляти вашою мовою..

Або от ще один політик сказав, що виніс Україну на своїх руках... Досить уже цього пафосу. Ша, треба поважати народ, не розколювати його.

От кажуть: схід, захід. На мій ювілей перший дзвінок був із Макіївки (там прекрасно співають, до речі). Почули шум, і кажуть: “У вас там шо, гості? Передайте им привет от донецких бандитов!”. То я спокійно й кажу: “Гості, привіт вам від донецьких бандітов”

У мене є своя Україна, яку я не впізнаю в інтерпретаціях політиків. Я знаю ту Україну, для якої я живу, для якої варто жити.

ОТРИМАЛИ УКРАЇНУ БЕЗ БОЮ І ЗДАЮТЬ БЕЗ БОЮ ( про історію, творчість, розчарування, "чорнобильську" еміграцію, плани і перемогу над поразкою)

Можна було значно більше зробити. У мене був великий проект, я хотіла історію України дати в строфі, в поемах, в історичних романах, в драматичних поемах. Знаєте, в мене Скіфська одіссея є, і там є такі слова: “Десь тут урвалась пам`ять історична. Зате вона навіки золота” . Я хотіла оцю нитку пам`яті історичної протягнути через віки, і так я цей проект робила: є в мене “Древлянський триптих”, “Маруся Чурай”, те ж саме “Берестечко”. І я це писала, “Дума про братів Неазовських”,.. ну не підряд же ж будеш писати, а так... що відчуваєш. І якраз у мене в роботі був Володимир Великий, була Роксолана, Графиня Розумовська, був Андрій Потебня й так далі. Теми все важчі, чим ближче до сьогоднішнього дня. Я вирішила все подужати, все зробити, і може б мені хотілося щось інше. ... Але ви знаєте, я вам скажу, що я в історії живу, я в історії дуже вільно ходжу, будь-яке століття. Я працювала над оцими речами і хотіла встигнути всю історію охопити, оцю нитку золоту протягти.

[...]

Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі, ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну строфу, а потім приходить свобода, незалежна Україна і ти? не мавши ніде перевести подих, знову опиняєшся у бозна якому становищі. “Народниця”... Взагалі-то я вам скажу, я ніяка не народниця. Мене, правда, ніхто не чіпав, якось обходили поштиво. Але ці паскудні флюїди у суспільстві... І я вирішила, оскільки пішов такий мат-перемат, збагатили українську мову російськими матюками. Так треба теж із розумом це робити. Росіяни між іншим мають цілу “теорию вопроса”, роблять цілі наукові дослідження “Что такое русская феня” або, наприклад, дисертація Ахметової “Русский мат”, яку зберігають десь у спецхранах. І правильно роблять, вони дбають про свою мову. У нас же все це перехопили, молодь, непідготовлена, заматюкалася.

[...]

Я собі вийшла зі Спілки письменників, бо оте нудне скиглення і скімлення набридло. Не мають ні ідеї, ні мети. І я дуже добре прожила цей час, або за своїм письмовим комп`ютером, або в експедиції в Чорнобильську зону. Їздила до Польщі, до Парижу, в Бургундію, шукала там матеріали. Словом, працювала. В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто не може нічого, не хоче. Я цього не розумію

[...]

“Берестечко” – для мене дуже дорога річ. Вона писалася дуже довго, дописувалася. «Берестечко” - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Хотіла писати про постаті, але, коли береш постаті, треба взяти якийсь екстремальний момент. Для Богдана Хмельницького це було Берестечко, бо для нього це була страшна поразка — після таких спиваються, вішаються. Він же залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний, його вже в Чигирин не пускали. В нього вже не було війська. Цікаво, як можна було стати на ноги після цього... Знаєте, що зробив Хмельницький після страшної поразки і зради своєї дружини? Він женився. Мене це так вразило... Крила особистого щастя його зігріли. Костомаров писав: невідомо, що там зіграло вирішальну роль у поразці під Берестечком. Можливо, і його особиста трагедія. Велику душу, знаєте, теж стрясає дріж. Так от я про “Берестечко”.. Я мусила описати всі стани. Кажуть, Богдан Хмельницький після тієї поразки пив три дні й три ночі в урочищі Гончарів. Ну пив, і що. Адже коли падає сильний мужчина, гуркоту більше, ніж, коли комарик падає. І переживань більше й емоцій. Але для мене було головне написати про перемогу над поразкою.

[...]

Я дуже вдячна усім за цю книжку. Моя душа відпочиває за всі мої роки, а їх багато, як ви знаєте з цифри ювілею. Більше не буду казати нічого. Почитаю кілька віршів.

Прогавили, прогледіли, і хочеться – на Марс

Це сталася трагедія, а ви - зіграли фарс

Отримали Україну без бою і здають без бою

.... б`ються поміж собою

[...]

Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою. Дякую.

Ціла стаття:
http://unian.net/ukr/news/news-369084.html

Міністр, якому є за що подякувати! TOP

12 березня 2010

 
Міністре Іван Вакарчук  
Я пишаюся, що понад два роки моїм міністром був Іван Вакарчук. Насамперед, він був справжнім міністром, міністром без лапок. З латини «міністр» означає того, хто служить, хто визнає над собою владу цінностей, які не зводяться до шкурного інтересу. Недаремно в мові англійській ще одним значенням слова «minister» є священик, а, отже, той, чиє служіння людям відбувається у світлі правди і справедливості, яка більша за людські розрахунки. Вакарчук повернув цьому так часто надуживаному слову його справжній смисл і гідність. Дякую за Ваше служіння, пане Міністре.

Іван Вакарчук став першим міністром за часи незалежної України, який покінчив з імітацією реформ. Якщо нинішню ситуацію порівняти з тим, що відбувалося до цього часу, то ми можемо зробити важливий висновок: при Вакарчуку закінчилася підміна понять, почалися справжні реформи, рух – нарешті почалася праця. Він мав достатньо відваги, щоб почати долати кризу довіри між державою і університетами, поступово відмовляючись від нав’язливого патерналізму у ставленні до академічних спільнот і відкриваючи їм двері до більшої автономії і більшої відповідальності за результати своєї праці. Вакарчук був незалежним міністром, цінував свою незалежність і шанував незалежність інших. Дякую за Вашу пошану до universitasprofesorumetstudiorum, пане Міністре!

Ніколи мої молоді співвітчизники не одержували такого життєвого шансу розпочати доросле життя з чистим сумлінням і довірою до країни та свого шансу на гідне життя в ній, як це сталося за міністра Вакарчука. Впровадження зовнішнього незалежного оцінювання повернула молодим людям надію, що ця держава ще не цілком втрачена для цивілізованого життя. Вона повернула молодь цій країні. Вакарчук розірвав пуповину, яка зв’язувала нас з радянщиною, коли покінчив з інфалітизацією навчального процесу і створив нагоду для самостійного вибору студентами чверті своєї навчальної програми. Дякую за Вашу довіру до молодої людини, пане Міністре!

Мені ніколи не було соромно за свого Міністра перед закордонними партнерами. Іван Вакарчук є людиною з європейським мисленням, інтелектуалом, який поєднує глибоке спеціалізоване знання в улюбленій ним фізиці та широке бачення світу, в якому є місце для Бога і віри, патріотизму і людської дружби. Вакарчук послідовно відстоював гідність і спроможність української мови у вищій школі. Дякую за Ваш патріотизм, пане Міністре!

Я не намагаюся написати «ікону» Вакарчука. Ще древні нагадували, що кожному властиво помилятися. Errarehumanumest. Мені доводилося публічно звертати увагу Міністра Вакарчука на те, що держава має сформувати нове й цілісне бачення вищої приватної освіти. Не можна, на мою думку, ставити наголос на якості як головному критерієві оцінки праці університетів і водночас надавати додаткові преференції для державних ВНЗ у їхній конкуренції на освітньому ринку. Не завжди вдавалося знайти порозуміння…

І, все ж, Іван Вакарчук був на своєму місці. А тому для мене він так і залишиться Міністром, еталоном для вимірювання профпридатності будь-якого наступника на цій відповідальній посаді. Дякую Вам за Вашу працю, пане Міністре!

Тарас Добко
в.о. Ректора УКУ

Сучасні професійні матеріали і ресурси для вивчання української мови TOP

Дорогі друзі української мови!

Заохочуємо Вашу активну участь в українознавчій Інтернет - мережі, www.oomRoom.ca , яка включає барвисті, легкі у використанні сучасні професійні матеріали і ресурси, щоб допомогти вчителям, батькам і учням різного віку і різних здібностей вивчати і засвоїти українську мову, незалежно від їх географічного розташування, у школі, вдома, у будь-якому місці!

Розвідайте
нашу велику базу даних з корисними матеріалами та посиланнями, приєднайтесь до нашого обміну інформацією за допомогою наших форумів, які часто оновлюються, і насолоджуйтесь вивченням української мови шляхом наших інтерактивних Навчальних Куточків!

Перечитайте додану двомовну брошуру для докладнішої інформації, та будь ласка, поділіться цією інформацією з колегами і друзями.  Шукаєте специфічних  матеріалів чи порад? Раді почути від вас - просимо зв'язатись з нами за адресою ukip@ualberta.ca.

Opposition déjà vu with three nuances TOP
 
Taras Kuzio

Yulia Tymoshenko bloc (BYuT) senior adviser Oleh Medvedev wrote in his Ukrayinska Pravda blog (15 March) that the "Opposition in Ukraine rarely appears united. In Ukraine always more than one opposition was formed." This is true, as the following analysis points out but nevertheless there are three important nuances that make today’s situation in Ukraine under President Viktor Yanukovych different to that under President Leonid Kuchma.

Ukraine's centre-right national democrats have always been divided since before Ukraine became an independent state in their attitude towards being either in opposition or being statists (derzhavnyky), dividing them under Presidents Leonid Kravchuk and Kuchma. This led to a weak opposition in the 1990s that enabled the unimpeded rise of an oligarchic class to become the basis of a semi-authoritarian regime during Kuchma's second term in office and under President Yanukovych today.

Viktor Yushchenko's divisive politics in the 2010 elections  were therefore merely a continuation of the long-standing willingness of one wing of the national democrats to cooperate with the Kuchma regime. In 1992 the Ukrainian Popular Movement (Rukh) split over whether to cooperate with Kravchuk or go into opposition and the wing that opted for cooperation established the Confederation of National Democratic Forces (KNDS). Between 2001-2003, Yushchenko never felt comfortable in opposition and if his government had not been removed in April 2001 by a parliamentary vote of no confidence he would have faithfully and loyally served Kuchma until the end of his term, perhaps even becoming his chosen successor.

Petro Poroshenko's Solidarity Party, formed in 2000 with Kuchma's blessing from Peasant Party deputies and other defectors, was one of five political parties that merged to form the Party of Regions in 2001. One of the other four parties was Kyiv Mayor Leonid Chernovetsky's Beautiful Ukraine party, again showing the long-standing relationship between Chernovetsky and Donetsk that was evidenced by Chernovetsky's support for Yanukovych in the 2010 elections. Only after Poroshenko failed to become leader of the Party of Regions did Poroshenko switch his support to Yushchenko where he became head of Our Ukraine's 2002 election campaign.

Poroshenko's preference for cooperating with the regime over being in opposition meant he became the natural leader of the so-called Dear Friends (Liubi Druzi) businessmen in Our Ukraine who always preferred a grand coalition with the Party of Regions to a democratic coalition with BYuT. As secretary of the National Security and Defence Council (NRBO) in 2005, Poroshenko used his position to undermine  the 2005 Tymoshenko government.

Yekhanurov was a similar case. As head of the State Property Fund in the 1990s he had managed the privatization process that created the class of oligarchs who emerged in the late 1990s in Ukraine. In 2005 he was a staunch opponent, like Poroshenko, of the Tymoshenko governments plans for re-nationalisation. After the 2006 elections Yekhanurov was sent by Yushchenko to negotiate a grand coalition that was ready to be signed in early June but fell through.

In 2000-2001, during the Kuchmagate crisis, Yushchenko and his national democratic allies refused to support Tymoshenko and Oleksandr Moroz's call for Kuchma's impeachment and ignored the accusations of the president's criminal involvement in journalist Georgi Gongadze's murder. Gongadze was kidnapped in September 2000 and his decapitated body was found two months later. Yushchenko and most national democrats ignored Deputy Prime Minister Tymoshenko's February 2001 arrest and the infamous letter attacking the opposition signed by Yushchenko, Parliamentary Speaker Ivan Pliushch and Kuchma.

Pliushch is a third example. Although he entered parliament in September 2007 as a deputy in Our Ukraine-Peoples Self Defence he refused to join the democratic coalition established in November of that year. After Yanukovych's election, Pliushch joined the new coalition established to support the Nikolai Azarov government.

It is therefore not the case as Medvedev writes that, ‘В 2002 році НУ, БЮТ, СПУ та КПУ проводили спільні акції в рамках кампанії "Повстань, Україно!". Our Ukraine and the Communists wavered continuously between supporting the opposition and the Kuchma regime. In 2002 Yushchenko negotiated with Kuchma to return as Prime Minister arguing that he had a right because Our Ukraine had won that years elections.

Yushchenko's "opposition" in 2001-2003 was only directed against presidential administration head Viktor Medvedchuk and the Social Democratic united Party (SDPUo) that he led; never against Kuchma with whom he once infamously described as having a "father-son" relationship. Yushchenko allegedly granted Kuchma immunity from prosecution during the December 2004 round-tables.

The Socialist Party (SPU) and Communist Party (KPU) were also never fully committed to the opposition. The KPU had joined with oligarchic parliamentary factions to vote no confidence in the Yushchenko government in April 2001. In 2003-2004, the SPU and KPU parties cooperated with Medvedchuk in preparing the constitutional reforms that failed to be approved in spring 2004 but were adopted by parliament on 8 December 2004 (only BYuT voted against them).

SPU leader Oleksandr Moroz and KPU leader Piotr Symonenko did not support a united opposition candidate in the 2004 elections but instead put forward their own candidates. Only Moroz backed Yushchenko in the second round and repeat second round. From the 2000-2003 opposition only Tymoshenko refused to stand as a candidate and backed Yushchenko who did not reciprocate the gesture in the 2010 elections where he stood in the first round and sought to undermine her in the second. Yanukovych's small 3.5 percent margin of victory would suggest that if Yushchenko had not called upon voters to vote against both candidates or had supported Tymoshenko in the second round she would have been elected Ukraine's president.

Today, Ukraine's opposition is therefore a déjà vu with four nuances.

Firstly, as Medvedev wrote, "It is obvious that Tymoshenko is the strongest component of the opposition". But, the main difference between today's opposition and that under Kuchma is that Tymoshenko is outside parliament. Only if there are pre-term elections will the opposition's leader return to parliament; the alternative would be to wait until September 2012 for scheduled elections.

Secondly, Yushchenko and Our Ukraine have always been weak in opposition, as seen when they did not support the Ukraine without Kuchma movement in 2000-2001 and only half heartedly supported Arise Ukraine! between 2002-2003. Tragically, as Our Ukraine-People's Self Defence deputy Taras Stetskiv pointed out, it took the September 2004 poisoning to radicalise Yushchenko and Our Ukraine into accepting that the authorities would stop at nothing to prevent his election.

Our Ukraine's half-hearted support for the opposition to Yanukovych shows a consistency in Ukrainian politics.

Our Ukraine-Peoples Self Defence deputy Arseniy Yatseniuk came fourth in the 2010 elections with seven percent, refused to join the Azarov government (unlike Sergei Tigipko who came third with thirteen percent) and has claimed the mantle of the opposition leader. Yatseniuk's inclination will be to follow the same path as Poroshenko, Yekhanurov and Pliushch with Front for Change, the party that Yatseniuk leads, uniting "Dear Friends" businessmen in Our Ukraine as a constructive opposition. Yatseniuk's opposition status was announced by Yanukovych before he had chance to do so himself which Ukrainian experts have understood as a tacit agreement for him to represent a loyal opposition.

Yushchenko and Yatseniuk's position today is a step backwards in relation to the stance of their predecessors in the 1990s, and especially in the light of the threat that the Yanukovych regime poses to Ukraine's fragile democracy. This threat was recognized by Bohdan Horyn, Dmyto Pavlychko and Ivan Drach, three high profile statists from the 1990s,  who called upon voters to back Tymoshenko in the second round.

Thirdly, in 2000-2003 the SPU (which then had approximately the same electoral support as BYuT) was a strong supporter of the opposition. Moroz unveiled presidential guard Mykola Melnychenko tapes outlining Kuchma's involvement in Gongadze's murder on 28 November 2000 to a shocked parliament. The SPU had assisted Melnychenko in earlier escaping from Ukraine to Prague.

Since 2006-2007 the SPU is stagnating because of Moroz's continued leadership after voters deserted the SPU following its July 2006 defection from the orange coalition to the Party of Regions. The self-destruction of the SPU permitted the Volodymyr Lytvyn bloc to be elected to parliament in 2007, rather than the SPU. The After Yanukovych's election, the Lytvyn bloc deserted the democratic coalition and joined the pro-Azarov coalition, a step that resembles that of the SPU in 2006. The consequences for the Lytvyn bloc will be crushing in the next elections, as it was for the SPU.

The lack of a centre-left component to the opposition therefore makes it weaker than under Kuchma. Unfortunately the more moderate Social Democratic Party (SDPU), which is one of three parties in BYuT, does not have public support but could be built up as an alternative to the SPU. Disillusioned former members of the SPU's youth wing could form a new cohort of SDPU cadres.

Fourthly, young people mobilised separately to the opposition in 2000-2003 but became a crucial component of the Yushchenko campaign in 2004 through both wings of the youth NGO's Its Time (Pora), I Know (Znayu) and other's. The generation born when the USSR disintegrated came of age during the Orange Revolution.

Today, these young people have distanced themselves from politics. Disillusioned by five years of Yushchenko's presidency and inter-orange in-fighting most young Ukrainians have withdrawn from politics whilst a minority have been sucked into joining the extreme right Freedom (Svoboda) Party led by Oleh Tyahnybok. One wing of Pora that became a political party joined the Our Ukraine-Peoples Self Defence bloc in the 2007 elections. Pora party leader Vladyslav Kaskiv supported a grand coalition during the failed negotiations after Yanukovych was elected.

The opposition could cooperate with former leaders of the other wing of Pora (known by its black symbols) and Znayu and other more recently established NGO's to integrate young people into the opposition. Their energy proved decisive in the Orange Revolution and will be indispensable in mobilising an opposition and in futureelections.

Young people should not only be given high-ranking positions in the opposition but they should also be offered a large quota of seats on opposition party lists in the next election. These young opposition cadres should be equally representative of both men and women showing that the opposition is more progressive on gender issues in comparison to the authorities. The Azarov government has no female members and the prime minister has explained why: "At present the situation in the country is rather difficult, and people who can work 16-18 hours a day ... have been taken into the government". "Conducting reforms is not women's business", Azarov said.

Ukraine Analyst, March 2010

Ukraine's Democracy in Danger TOP
http://online.wsj.com/article/SB100014240527487040941045751433807
43824408.html?mod=googlenews_wsj

March 29, 2010

Alexander J. Motyl

Viktor Yanukovych's misrule is courting a second 'Orange Revolution.'

As Ukraine's recently elected President Viktor Yanukovych prepares to visit Washington in April, he will aim to project an image of stability, confidence, and control. In reality, Mr. Yanukovych has committed a series of mistakes that could doom his presidency, scare off foreign investors, and thwart the country's modernization.

Mr. Yanukovych's first mistake was to violate the constitution by changing the rules according to which ruling parliamentary coalitions are formed, making it possible for his party to take the lead in partnership with several others, including the Communists. That move immediately galvanized the demoralized opposition that clustered around his challenger in the presidential elections, former Prime Minister Yulia Tymoshenko.

His second mistake was to appoint as prime minister his crony Mykola Azarov, a tough bureaucrat whose name is synonymous with government corruption, ruinous taxation rates, and hostility to small business. The appointment dispelled any hopes Ukrainians had that Mr. Yanukovych would promote serious economic reform.

His third mistake was to agree to a cabinet consisting of 29 ministers as opposed to 25 before—an impossibly large number that will only compound its inability to engage in serious decision making. That the cabinet contained not one woman—Mr. Azarov claimed that reform was not women's work—only reinforced the image of the cabinet as a dysfunctional boys' club.

His fourth mistake was to appoint two nonentities—a former state farm manager, and an economics graduate from a Soviet agricultural institute—to head the ministries of economy and finance. Meanwhile, he created a Committee on Economic Reform, consisting of 24 members, to develop a strategy of economic change. The size of the committee guarantees that it will be a talk shop, while the incompetence of the two ministers means that whatever genuinely positive ideas the Committee develops will remain on paper.

His fifth mistake was to appoint the controversial Dmytro Tabachnik as minister of education. Mr. Tabachnik has expressed chauvinist views that democratically inclined Ukrainians regard as deeply offensive to their national dignity, such as the belief that west Ukrainians are not real Ukrainians; endorsing the sanitized view of Soviet history propagated by the Kremlin; and claiming that Ukrainian language and culture flourished in Soviet times. Unsurprisingly, many Ukrainians have reacted in the same way that African Americans would react to KKK head David Duke's appointment to such a position—with countrywide student strikes, petitions, and demonstrations directed as much at Mr. Yanukovych as at Mr. Tabachnik.

These five mistakes have effectively undermined Mr. Yanukovych's legitimacy within a few weeks of his inauguration. The 45.5% of the electorate that voted against him now feels vindicated; the 10-20% that voted for him as the lesser of two evils now suspect that their fears of Mrs. Tymoshenko's authoritarian tendencies were grossly exaggerated. And everyone worries that Mr. Yanukovych and his band of Donbas-based "dons" are ruthlessly pursuing the same anti-democratic agenda that sparked the Orange Revolution of 2004.

Several other key dismissals and appointments have only reinforced this view. The director of the Security Service archives—a conscientious scholar who permitted unrestricted public access to documentation revealing Soviet crimes—has been fired. The National Television and Radio Company has been placed in the hands of a lightweight entertainer expected to toe the line. Most disturbing perhaps, several of Mr. Yanukovych's anti-democratically inclined party allies have been placed in charge of provincial ministries of internal affairs—positions that give them broad scope to clamp down on the liberties of ordinary citizens.

Democratically inclined Ukrainians are increasingly persuaded that Mr. Yanukovych wants to become Ukraine's version of Belarus's dictator, Alexander Lukashenko. But Mr. Yanukovych's vision of strong-man rule rests on a strategic, and possibly fatal, misunderstanding of Ukraine.

First, the Orange Revolution and five years of Viktor Yushchenko's presidency empowered the Ukrainian population, endowing it with a self-confidence that it lacked before 2004 and consolidating a vigorous civil society consisting of professionals, intellectuals, students, and businesspeople with no fear of the powers that be. Mr. Yanukovych's efforts to establish strong-man rule already are, and will continue to be, resisted and ridiculed by the general population.

Second, Ukraine's shambolic government apparatus cannot serve as the basis of an effective authoritarian government. Tough talk alone will fail to whip a bloated bureaucracy into shape. Worse, Ukraine's security service and army are a far cry from those in Belarus. Mr. Yanukovych may try to emulate Mr. Lukashenko, but without a strong bureaucracy and coercive apparatus, he will fail.

Third, with an ineffective cabinet, all decision making will be concentrated in Mr. Yanukovych's hands. Even if one ignores his deficient education and poor grasp of facts, Mr. Yanukovych's appointment of Mr. Tabachnik demonstrates that Ukraine's president is either completely out of touch with his own country, or arrogantly indifferent to public opinion.

Fourth, Ukraine is still in the throes of a deep economic crisis. If Mr. Yanukovych does nothing to fix the economy, Ukraine may soon face default, and mass discontent among his working class constituency in the southeast is likely. If Mr. Yanukovych does embark on serious reforms, that same constituency will suffer and strikes are certain. So negotiating the crisis will require popular legitimacy—which Mr. Yanukovych is rapidly squandering; a strong government—which he does not have; and excellent judgment—which is also missing from the equation.

Indeed, if Mr. Yanukovych keeps on making anti-democratic mistakes, he could very well provoke a second Orange Revolution. But this time the demonstrators would consist of democrats, students, and workers. The prospect of growing instability will do little to attract foreign investors, while declining legitimacy, growing incompetence, and tub thumping will fail to modernize Ukraine's industry, agriculture, and education. Mr. Yanukovych could very well be an even greater failure as president than Mr. Yushchenko.

Although the outlook is grim, it is not yet hopeless for Ukraine's new president. He could still grasp a modest victory from the jaws of an embarrassing defeat by ruling as the president, not of Donetsk, but of all Ukraine. All he has to do is restrain his appetite for power and learn to rule with the opposition and with the population. It's not so complicated—it's democracy.

Mr. Motyl is a professor of political science at Rutgers University-Newark.

Pro-Russian, old guard return to run Ukrane's security forces TOP
Taras Kuzio
... defectors from the Kuchma regime who had received asylum in Russia out of fear that Viktor Yushchenko would implement the Orange Revolution slogan of "Bandits to Prison!" are in the throes of returning to Ukraine.

12 out of 29 members of the Azarov government had been implicated in criminal cases or were witnesses in them. Nearly half the cabinet are former high ranking members of the Soviet Ukrainian nomenklatura or KGB.

Of 29 cabinet members, 13 were former KGB officers or had collaborated with the Soviet security organs


President Viktor Yanukovych and Prime Minister Nikolai Azarov are both ignoring the sensitivities of “Orange” Western and Central Ukraine by returning to positions of power individuals from Leonid Kuchma’s second term in office. Moreover, defectors from the Kuchma regime, who had received asylum in Russia out of fear that Viktor Yushchenko would implement the Orange Revolution slogan of “Bandits to Prison!” are in the process of returning to Ukraine (EDM, April 14, May 25, 2005).

On March 21, Ukrayinska Pravda reported the return of two individuals (Borys Kolesnikov and Viktor Tikhonov) involved in organizing the November 2004 separatist meeting in Severodonetsk (EDM, November 28, 2004). Criminal charges against separatists that were filed in 2005, as in other prominent cases involving Ukraine’s elites, were never completed (EDM, June 23, 2005).

Many of those returning to the security forces were wanted by Interpol, but had received asylum in Russia, ready to return if and when their patron, Yanukovych came to power. They have returned to the Interior Ministry (MVS) and head oblast branches in “Orange’ Western and Central Ukraine (Ukrayinska Pravda, March 21). First Deputy Sergei Popov headed MVS internal forces despatched to crush the Orange Revolution on November 28, 2004, but were turned back by the intervention of the Ukrainian Security Service (SBU) and the military.

Vasyl Vartsaba served as a militia officer and was removed in December 2004. Seven months later he was placed on an Interpol international watch list. He helped to organize the first incident of violence that shook the 2004 elections in the Mukachevo mayoral election in April of that year (EDM, May 5, 2004). Vartsaba is to head the Galician region of Ivano-Frankivsk’s MVS, while his deputy in 2004, Viktor Rusyn, will head the Trans-Carpathian MVS. Rusyn spent six months in jail in 2005, for his part in election fraud and violence in the previous year (Ukrayinska Pravda, March 21).

Defectors currently living in Russia, ready to return to Ukraine, include the former Odessa Party of Regions leader, Ruslan Bodelan, and General Mykola Bilokin, who headed the MVS in 2004 (EDM, July 20, 2004). The most notorious returnee will be the former Deputy Chairman of the SBU Volodymyr Satsiuk (in 2004), who owned the dacha where Yushchenko was allegedly poisoned. Another individual set to return is Ihor Bakay, who fled to Russia in December 2004 after misappropriating over $1 million as head of the DUS (department that serves senior officials).

Korrespondent magazine (March 18) analyzed the Azarov cabinet and found it was not only dominated by “Donetski” and Party of Regions members, but also by wealthy businessmen such as Deputy Prime Ministers Kolesnikov, Sergei Tigipko and SBU Chairman Valeriy Khoroshkovsky (EDM, March 18).

Another factor that Korrespondent exposed was that 12 out of 29 members of the Azarov government had been implicated in criminal cases or were witnesses to them. Nearly half the cabinet are former high ranking members of the Soviet Ukrainian nomenklatura or KGB. Among the 29 cabinet members, 13 were former KGB officers or had collaborated with the Soviet security departments
(http://chykulay.livejournal.com/11787.html
<http://app.bronto.com/public/?q=ulink&fn=Link&ssid=500&id=69dng3nmvvj5hccmeel1
wp6s311u9&id2=2awk4k0a9zvhtp1b622peobwsc37h&subscriber_id=
bolzjrisbjqstzxafscsfxhcgjhzbba&delivery_id=bkktjmonfjmebzlahvzkqherblwrbga>
).
The best known example is Deputy Prime Minister Volodymyr Sivkovych, who has responsibility for overseeing the security forces.

A real struggle against corruption requires political will that Georgian President Mikheil Saakashvili has but Yushchenko and Yanukovych did and do not. German think tank Transparency International gave Ukraine and Russia both 146th rankings last year and Georgia 66th


Foreign Minister Kostyantyn Hryshchenko, the Ukrainian Ambassador to Russia under Yushchenko, had high ranking ties to the communist nomenklatura. Hryshchenko’s career was developed in Moscow during the Soviet era. Although Hrushchenko has a reputation as a professional diplomat, the political expert Oleh Medvedev pointed out that Hryshchenko had admitted that the Russian leadership lobbied for him to receive the post (Ukrayinska Pravda, March 22). On March 21, Hryshchenko said on Inter channel that “Ukraine will never allow any organization she remains within to be used against Russia.”

After the Orange Revolution, Hrushchenko joined the Republican Party (RPU) established by the “Godfather” of the opaque gas intermediary RosUkrEnergo and now Minister of Fuels and Energy, Yuriy Boyko (Ukrayinska Pravda, March 13). Hryshchenko was number 18 on the “Ne Tak!” (Not Like That!) election bloc organized by the Social Democratic United Party (SDPUo) for the March 2006 elections.

Ne Tak! stood on a virulently anti-NATO platform and failed to enter parliament after receiving only one percent of the vote, thus ending the SDPUo’s hopes of re-entering post-Kuchma politics. Boyko, who was on the verge of arrest in summer 2005 for abuse of office when he was head of Naftohaz Ukrainy in 2002-2004, switched to the stronger Party of Regions with which the RPU merged in 2007. Boyko stood in the Party of Regions list in the 2007 elections.

Yanukovych and Azarov have claimed they would prioritize the struggle against corruption but this, as in the Kuchma and Yushchenko era’s, is very likely to become a “virtual” struggle. A real campaign against corruption requires political will demonstrated by the Georgian President Mikheil Saakashvili, but which Yanukovych lacks. The German think tank, Transparency International, assigned Ukraine and Russia both 146th rankings last year and Georgia 66th in their annual corruption index (www.transparency.org).

In the past two decades, Ukraine has adopted and passed on corruption, seven laws, two criminal codes, 16 presidential decrees, ten government resolutions, two instructions, two supreme court resolutions, and two orders from the finance ministry and civil service (Natsionalna Bezpeka i Oborona, no.97, 2009,
http://www.uceps.org/ukr/journal.php <http://app.bronto.com/public/?q=ulink&fn=Link&ssid=500&id=69dng3nmvvj5hccmeel
1wp6s311u9&id2=jzmf0shley37m57xvjyfhwqsns040&subscriber_id=bolzjrisbjqstzxaf
scsfxhcgjhzbba&delivery_id=bkktjmonfjmebzlahvzkqherblwrbga
).
Despite one of the largest and most rapid transfers from state to private control of any economy, the SBU and prosecutor-general’s office has never convicted a single member of the Ukrainian elites for abuse of office or corruption.

Half of Ukraine’s 14 wealthiest oligarchs are parliamentary deputies and most of these were elected as members of the Party of Regions. An opinion poll quoted in Natsionalna Bezpeka i Oborona (number 7, 2009) asked which parliamentary political forces are most prone to corruption and which most seek to combat it. The Party of Regions was considered to be most prone to corruption (14.3 percent) and only 5.1 percent believe that they actively combat the phenomenon. The Yulia Tymoshenko bloc scored 13 percent and 14.9 percent respectively, the only political force where more Ukrainians believed that they fought corruption.

Yanukovych and Azarov have not implemented cadre policies that would unite Ukraine, as the former promised in the election campaign, and the government cannot in any shape or form be considered reformist.

Which laws and secrets does the new head of the SBU plan to protect? TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/61863/
March 16, 2010

Yevhen Zakharov

Valery Khoroshkovsky, the new head of the State Security Service (SBU), didn't take long in signaling a new direction for the law enforcement/spy agency, the Ukrainian successor to the Soviet KGB.

"The Security Service should reduce work with archives and concentrate on its main tasks," Khoroshkovsky said. "A great deal of material has been declassified: the truth that needed to be made available to the Ukrainian people -- has been made available."

He also defined his agency's mission as "primarily in protecting its secrets, protecting the laws which created these secrets."

That same day one of those dismissed was the head of the central SBU archive Volodymyr Vyatrovych, who led an unprecedented campaign to open previously secret archives so Ukrainians could better understand their individual and collective histories.

Now, most staggering, a new top official is saying with total certainty that the people have had enough truth given to them. Once again, government officials are trying to decide for us what we need to know and what we don't. It won't work, Valery Ivanovych!

I would remind you, should you have forgotten that the main duty of the state, according to Article 3 of the Constitution, is to affirm and defend human rights, including the right to truth about our history.

What secrets are we talking about? Nobody is denying that the Ukrainian state has its secrets, and that the State Security Service must protect them, in accordance with the law.

However, the bulk of the SBU archival material was created before 1991 in another country, the Soviet Union, which no longer exists.

Moreover, the stamps "secret," "entirely secret," and other stamps restricting access on these documents are not set out in any Ukrainian law! I would point out that rights to information, under article 34 of the Constitution, may only be restricted by specific laws.

It is clear that all documents classified as secret by the Soviet regime need to be declassified. There is no sense in independent Ukraine in keeping any of that material secret. And the information which should remain secret can be given the stamps "top secret" or "particularly important" in accordance with the Ukrainian Law "On State Secrets."

[...]

There are archival documents about Holodomor, about the national liberation struggle of the 1940s, about the criminal files of prominent figures, etc.

[...]

Mr. Khoroshkovsky, if none of the above-listed tragedies touched your family, I am sincerely glad for you.

Mine, however, is among the majority of Ukrainian families who suffered through these tragedies and who want to know the truth about our past. And it is impossible to find it out without archival material.

The process of opening up the archives must continue if the talk of President Viktor Yanukovych about European integration is sincere and not hypocritical rhetoric.

[...]

"Access to documents that are of personal relevance or needed for scientific research is still unduly restricted in some [European Union] member states; calls for a genuine effort in all member states towards opening up archives, including those of the former internal security services, secret police and intelligence agencies".

The only point on which I can agree with the head of the SBU is that work with the archives cannot be among the main tasks of the security services. In fact, it would be desirable to hand these archives to specialized institutions, as has been done in other post-communist countries.

Last year, there was a draft plan for creating an archive of national memory, with the entire SBU collection and personnel in a separate institution. Yet this was rejected by the government.

So what secrets and laws will be protected?

I demand a public meeting. I hope I can then explain to you, young man, that information about political repression needs to be declassified.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/61863/

Everything's gonna be Donbass TOP
TV-managed democracy coming soon to nation

It cannot fail to impress -- the speed with which the new rulers of the country make their compatriots understand who's the boss. This extends to the media sector as well.

[...]

So what does this all mean?

Four financial and political groups have essentially taken over ownership of the media sector in Ukraine. They are Dmytro Firtash- Khoroshkovsky, which represent Kremlin-friendly Russian capital and then billionaires Viktor Pinchuk, Rinat Akhmetov and Kolomoisky.

Foreign strategic capital has never been too keen on entering Ukrainian media; some of these who did were pushed out by the end of the last decade by the financial crisis and non-transparent rules of the game.

All four media empires are loyal to the government, which -- under the Party of Regions -- has control over the executive, legislative and judicial branches.

[...]

Gradually all political opponents will be squeezed out of the news.

De-Ukrainization of TV, not just in language but also in ideology, will take place. Entertainment will replace political debate.

[...]

Regardless of who controls the media, there is at least one cause for celebration. In Ukraine, things are going to be smoother than in Russia, as long as those in power don't start pressing too hard. Most people will probably go for stability, rather than freedom of the press. So, relax. Everything's gonna be Donbass.

Natalya Ligacheva is chief editor of Telekritika, a media watchdog, internet newspaper and magazine. You can read more of her columns on www.telekritika.ua.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62539/

Tabachnyk's views are dangerous in classroom TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62058/
March 18, 2010

Katya Gorchinskaya Of all the truly bad government appointments throughout history, the decision to name Dmytro Tabachnyk as Ukraine's education and science minister ranks as one of the truly boneheaded decisions of our time. What was President Viktor Yanukovych thinking?

[...]

Tabachnyk's name is associated with everything anti-Ukrainian, and there are good reasons for it. He is often referred to as having Ukrainophobia, and is quoted saying that the state of Ukraine is a historical mistake. Many of his radical views he published in his 2008 book, "Duck Soup, Ukrainian Style," which has already been reprinted three times since then.

The book spells out many of his controversial views -- in his own words. Tabachnyk refers to Ukrainian nationalist leaders Roman Shukhevych and Stepan Bandera as 'Hitler's officers." He claims they received the highest honors from Hitler. He was sued by Shukhevych's children for such statements in 2008. Tabachnyk won the court case last week, after his appointment as minister.

Tabachnyk also alleges in his book that all important decisions taken by former President Viktor Yushchenko were actually made by the U.S. Embassy in Kyiv, rather than by the president's administration. It criticizes Yushchenko's initiative to create an all-Ukrainian Orthodox Church as a policy that is directly derived from the Third Reich, a condemnation that he applies pretty much to all other policies of Yushchenko, whom he strongly dislikes.

Also, Tabachnyk says that millions of people who came to Maidan Nezalezhnosti in 2004 during the Orange Revolution were a result of neuro-linguistic programming, a psychological technology to influence people, originating from the United States. He is a strong advocate of Russian as Ukraine's second state language (which contradicts the Constitution) and considers Halychyna (a historical region that covers most oblasts in western Ukraine) to be an alien formation with a non-Ukrainian mentality.

[...]

Here is Tabachnyk's definition of the Kuchma era: "It's a politically stable regime with elements of authoritarianism, characterized by successful reform and high speed of growth of the economy and social guarantees, which provided for the formation and gradual development of the civil society for the last 10 years, and which transformed Ukraine from a de jure state to a de facto state."

The brightest and most quoted description of Tabachnyk came from the mouth of his Party of Regions colleague Borys Kolesnykov, who was also appointed a top Yanukovych aide. "Let's raise the issue of expulsion [from the Party of Regions] of this cheap clown Dmytro Tabachnyk!" Kolesnykov said in 2008. "An embezzler of state property, who has not created any business in his whole life! What can he do except stealing books and pictures from the poor Ukrainian museums?"

Kolesnykov, in his outrage, was referring to a number of scandals Tabachnyk was at the center of. The new education minister was implicated in a criminal case that investigated the disappearance of unique archive documents from a museum in Lviv. He was also suspected in a scheme to embezzle budget money set aside for purchasing free eyeglasses for World War II invalids. He was under criminal investigation for at least some of these charges in 2005, but the cases went nowhere. Tabachnyk is a passionate collector of old decorations and other unique historical artifacts, among other things.

Moreover, Tabachnyk has publicly admitted that he forged sociological research when he served under Kuchma. He was accused in 2007 of organizing a massive campaign to forge the result of the mass voting in The Great Ukrainians TV show, licensed to Inter TV channel by the BBC. Bandera, much hated by Tabachnyk, was set to win, but was suddenly out-voted in the last few days before the show closed.

[...]

Fears are running high that Tabachnyk will attempt to rewrite history, a la Russian Prime Minister Vladimir Putin's refashioning -- many say whitewashing -- of that nation's history. People also worry that Tabachnyk will push for greater use of the Russian language. And, more broadly, educators are nervous that he will reverse the many educational improvements made under his predecessor, Ivan Vakarchuk.

The essence of Vakarchuk's reforms was to introduce European-style independent testing for high school graduates, and its results were the basis for admission to universities all over the country. The universities, in turn, were required to drop entrance exams that were major sources of corruption.

Despite the success of Vakarchuk's important changes, Tabachnyk has been one of the most outspoken critics of independent external testing all the time, saying in 2008 that it's a disastrous experiment and "amoral when teachers experiment on pupils."

[..]

As a result, this year's school graduates might end up facing three types of tests: regular end of school tests, independent external examinations and re-introduced university entrance exams. So, the parents of university aspirants have go tten their first warning: Get your cash ready if you want a freshman in the family, even if your kid is academically deserving of admission.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62058/

Gas lobby takes control of Ukraine's Security Service TOP
http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=36172&
tx_ttnews[backPid]=27&cHash=a7a52a5791
March 18, 2010

Taras Kuzio

Newly-appointed Security Service (SBU) Chairman Valery Khoroshkovsky

On March 11, the Ukrainian parliament appointed Prime Minister, Nikolai Azarov, and a new Security Service (SBU) Chairman, Valery Khoroshkovsky. As Ukrayinska Pravda (February 24) warned: "An additional bonus for the Liovochkin-Firtash group could be the appointment of Khoroshkovsky as the head of the SBU or interior minister, for which they are actively lobbying." The Head of the Presidential Administration, Serhiy Liovochkin, has close ties to the gas lobby, formed while he served as a senior adviser to President Leonid Kuchma. Another representative, Yuriy Boyko, was appointed Minister of Fuel and Energy in the Azarov government.

An extensive Ukrayinska Pravda investigation (July 30, 2008) was entitled "Khoroshkovsky as a mask for Firtash?" Dmytro Firtash owns 45 percent of the opaque gas intermediary RosUkrEnergo (RUE), with 5 percent owned by another Ukrainian, Ivan Fursin, and 50 percent by Gazprom. RUE was established in 2004 by Kuchma and the then Russian President Vladimir Putin.

RUE was removed from the Ukrainian-Russian gas trade by the 2009 gas contract signed between Prime Ministers Yulia Tymoshenko and Putin. From 2004 to 2008, RUE had the support of not only the gas lobby in the Party of Regions, but also President Viktor Yushchenko whose brother, Our Ukraine deputy, Petro, is a gas trader.

Yushchenko intervened in the summer of 2005 to halt the arrest of Boyko for abuse of office when he headed Naftohaz. The arrest was ordered by the then-SBU Chairman, Oleksandr Turchynov, the head of Tymoshenko's 2010 election campaign. The 2006 gas contract that reconfirmed RUE's role was signed by the head of Our Ukraine, Yuriy Yekhanurov, a Yushchenko loyalist during the latter's term as Prime Minister.

Khoroshkovsky's appointment is controversial for three reasons:

First, it cements the gas lobby's control of the Ukrainian president's domestic and foreign policies.

Second, Khoroshkovsky is a billionaire and his appointment makes a mockery of the separation of business and politics. The Head of the Parliamentary Committee on National Security and Defense and former Defense Minister, Anatoliy Grytsenko, said that Yanukovych's government appointments showed that he was disinterested in separating business and politics (Radio Svoboda, March 11).

It is doubtful, Grytsenko believes, that these billionaires would first and foremost defend state interests and undertake reforms. Ukrayinska Pravda (March 12, 13) ran two lengthy articles on the large number of oligarchs appointed to the Azarov government, presidential administration and security forces. Azarov responded to journalists' questions on Khoroshkovsky by saying, "The state of his wallet should not be the basis for accusations leveled against him" (www.pravda.com.ua, March 11).

On March 4, 2009, First Deputy SBU Chairman Khoroshkovsky ordered an Alpha Spetsnaz unit to raid Naftohaz, in an operation that was widely condemned as directed against the Tymoshenko government. Khoroshkovsky was acting on behalf of Firtash, incensed that 11 billion cubic meters (bcm) of gas in storage, worth $2 billion, that RUE claimed belonged to it, had been expropriated by Naftohaz and Gazprom.

Firtash is seeking shares in the revived proposal for a gas consortium as compensation for the gas (EDM, February 14). The consortium was first unveiled in 2002 by Kuchma and Putin.

Yushchenko, who has always been a critic of the 2009 gas contract, gave his support to the 2009 SBU raid. Parliament was incensed: 391 voted to establish an investigative commission and Grytsenko demanded Yushchenko replace Khoroshkovsky. First Deputy Prime Minister, Turchynov said, "We will not tolerate corrupt practices in the energy sector. The days of shadowy intermediaries are over" (www.pravda.com.ua, March 6, 2009).

Khoroshkovsky's appointment ignored his rejection by a majority vote in parliament's committee on national security and defense. Grytsenko said that the head of a law enforcement organ could not be a leading businessman, with media resources, as this was an obvious conflict of interest (www.grytsenko.com.ua, March 11). Grytsenko told parliament that the SBU chairman should be a "person who has a view of its perspective and development, who professionally understands the sphere and which does not lead to conflict in ethical and corporate standards."

In addition to RUE, Khoroshkovsky and Firtash are business partners in Ukraine's most viewed television channel, Inter. Khoroshkovsky is President of Evraz Holdings, and the head of the oversight board of the Ukrainian Independent TV-Corporation that owns Inter. Firtash owns 61 percent of the media corporation, according to Ukrayinska Pravda (July 30, 2008).

In the first half of the 2010 election campaign, Inter had given former parliamentary speaker, Arseniy Yatseniuk, wide visibility as a candidate. He was then seen as Tymoshenko's main rival for the "Orange" vote and Inter's coverage aimed to undermine Tymoshenko's election.

Grytsenko had earlier condemned Yushchenko's appointment of Khoroshkovsky as SBU First Deputy Chairman in January 2009. His appointment was widely seen as Yushchenko using the SBU against Tymoshenko who had removed Khoroshkovsky as head of the Customs Service where he had served in 2007-2009. Grytsenko has long been critical of the continued "politicization" of the SBU, whose practice of interfering in domestic politics under Kuchma did not end under Yushchenko. This practice could continue under Yanukovych, but with different nuances.

On the same day that he was appointed, Khoroshkovsky told journalists that the SBU would cut back on its work in the secret Soviet archives (www.pravda.com.ua, March 11). That same day, President Yanukovych issued decree 312 to remove Volodymyr Viartovych as the Director of the SBU's Department of Archives (www.president.gov.ua, March 11). One of the first steps Yanukovych took when the archive was transferred to him was to remove the large 1933 famine (holodomor) section, established by his predecessor.

A court rejected a private complaint filed against the Donetsk newspaper, Rodnoe Pryazovie, for publishing an article on November 25, 2009 claiming that holodomor was not "genocide" against Ukrainians (www.pravda.com.ua, March 12). The complaint was based on an October 2006 law on the famine lobbied by Yushchenko, backed by the unveiling of SBU archives and voted through by Our Ukraine, the Yulia Tymoshenko bloc and Socialist Party.

The Party of Regions and Communist Party did not vote for the 2006 law and their critical views of Yushchenko's holodomor campaign as "genocide" is now official policy, as both factions are members of the ruling coalition underpinning the Azarov government. In August 2009, a letter from Russian President Dmitry Medvedev to Yushchenko strongly condemned Yushchenko's international and domestic campaign to portray the holodomor as "genocide."

Khoroshkovsky's, Boyko's, and Levochkin's appointments testify to the fact that Yanukovych has sanctioned the gas lobby and RUE is back in business, signaling a possible resurgence in corruption.

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_n
ews]=36172&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=a7a52a5791

Ukrainian women berate 'Neanderthal' PM for sexist remarks TOP
Whose is right - the reforms?
http://gender.at.ua/publ/3-1-0-77

Neanderthal power
http://www.kyivpost.com/ne
ws/opinion/edi
torial/detail/62532/

Fury as new Ukraine PM appoints all-male cabinet because 'conducting reform is not women's business'
http://www.dailymail.co.uk/
news/worldnews/article-
1260319/Fury-new-Ukraine-
PM-appoints-male-cabinet-
conducting-reform-womens-
business.html#ixzz0jcmJIECr


Internet media links to Azarov's speech:

http://www.unian.net/uk
r/news/news-368344.html
,

http://www.zaxid.net/
newsua/2010/3/19/190028
/,

http://www.expres.u
a/articles/2010/03/19/36005/
,

http://tsn.ua/ukrayi
na/azarov-provoditi-
reformi-ne-zhinoch
a-sprava.html
,

http://newsru.ua/arch
/ukraine/19mar201
0/hehder.html


http://www.guardian.co.uk/world/2010/mar/24/ukraine-mykola-azarov-women
March 24, 2010

Mykola Azarov enrages feminist groups by suggesting women are unsuitable for high political office

Ukraine's new pro-Russia prime minister, Mykola Azarov, has enraged feminist groups by suggesting that women are unsuitable for high political office and incapable of carrying out reforms.

Women's groups in Ukraine have angrily reported Azarov -- who presides over an all-male cabinet -- to the country's ombudsman (http://www.kyivpost.com/news/opini
on/op_ed/detail/62389
/) following his remarks last week. They accuse him of gender discrimination and holding Neanderthal views.

Speaking on Friday, Azarov said Ukraine's economic problems were too difficult for any woman to handle.

"Some say our government is too large; others that there are no women," he said. "There's no one to look at during cabinet sessions: they're all boring faces. With all respect to women, conducting reforms is not women's business."

Ukraine's new woman-free government was capable of working 16 hours a day with "no breaks and weekends", Azarov boasted.

The prime minister's gaffe echoes comments made recently by the man who appointed him -- Ukraine's new president, Viktor Yanukovych. During February's election campaign, Yanukovych declared that his female opponent, Yulia Tymoshenko, should "go to the kitchen".

Today, Azarov's political enemies denounced him as an unreconstructed dinosaur. They said his derisory remark, snubbing half of the country's 46 million population, underlined just how out of touch he is with ordinary Ukrainians.

Ukraine needs a Russia that is a country like any other -- and so do the Russians, Kyiv analyst says TOP
http://georgiandaily.com/index.php?option=com_content&task=view&id=17910&Itemid=72March 26, 2010

Paul Goble

New York, March 26 -- Both in the course of the Ukrainian elections and following the victory of Viktor Yanukovich, Russian commentators have discussed what kind of a Ukraine Russia needs, commentaries that have not only implied that only Ukraine needs to change but also have defined how many analysts elsewhere see the issue.

But in an essay posted online yesterday, Olesya Yakhno, a commentator for the Ukrainian portal Glavred, argues that this is the wrong or at least not the only question. And she insists that an equally or even more important issue for Ukrainians and Russians alike is "what kind of Russia does Ukraine need?" (glavred.info/archive/2010/03/25/185832-7.html).

Her answer is that both need Russia to become for Ukraine a country like any other rather than revisionist state which seeks to dominate or even absorb its neighbors, thus threatening not only more conflicts in the future but rendering it almost impossible for Russia itself to make the transition to a modern, free and democratic country.

Since Yanukovich's victory, she notes, "Russia has hurried to make a number of acts of obeisance of a public character toward the new Ukrainian leadership" in order to show that "the period of Russian-Ukrainian alienation is in the past," that these past difficulties were the fault of President Viktor Yushchenko, and that "life is becoming better, life is becoming happier."

At the same time, she notes, Russian commentators have hurried to specify "what kind of a Ukraine Russia needs," arguing that Moscow needs a Ukraine which is "predictable" both at home and abroad, "semi-authoritarian" for whom "stability" is a euphemism for reform, and which makes Russian the second state language and the Moscow Patriarchate the main church.

Moreover, these Russian commentators have said, Russia needs a Ukraine which will not join NATO but will allow Russia's fleet to remain in Crimea after 2017 and will meet the "business needs" of the Russian political elite, needs, which remain largely "outside of the framework of public discussions."

And at the most general level, the Glavred commentator says, Russians "consider (or give the impression they do) that for effective cooperation and the conduct of a friendly policy between Russia and Ukraine, the preeminent factor is the level of loyalty of the Ukrainian president to Moscow."

But in all these discussion, Yakhno continues, one question is missing: "what kind of Russia does Ukraine need?" And behind that question, for which Russian commentators have failed to provide any answer, is "another question," one that if anything is more fateful: "What kind of Russia does Russia itself need?"

It is clear, the Glavred writer says, that "the format of bilateral Russian-Ukrainian relations depends more on Russia than it does on Ukraine," something that is not a source for optimism because "even with friendly countries" like Belarus and Kazakhstan, Russia has difficulties maintaining close ties.

[...]

First, she writes, Ukraine needs a Russia "which clearly understands its place in the contemporary world: a major, economically powerful and rich country with enormous natural resources and human potential but not a global or even a regional power."

Second, Ukraine needs a Russia which "is not an empire but a contemporary nation state." Third, it needs a Russia which "at least approximately believes in what it officially proclaims." Fourth, it needs a Russia "which thinks in the categories of politics and not business camouflaged as politics."

Fifth, it needs a Russia which "decides above all its state tasks and not the tasks of big business." And sixth, it needs a Russia "which can once and for all formulate an exhaustive list of its expectations from Ukraine," thus allowing Kyiv to respond positively to those it agrees with and negatively to those it does not.

Complete article:
http://georgiandaily.com/index.php?option=com_content&task=view&id=17910&Itemid=72

Nadvirna city council awards honorary citizen titles to Bandera, Shukhevych, Lenkavsky TOPv
Nadvirna City Council includes 38 deputies who represent the factions of Our Ukraine Party, the Bloc of Yulia Tymoshenko, the Ukrainian People's Party, and the Congress of Ukrainian Nationalists.
The New Yorker: Letter from Ukraine, "The Orange and the Blue" TOP
"The O.U.N.-U.P.A. was courageous, stateless, persecuted - and also Fascistic and anti-Semitic.

It offered its services to the Nazis in the fight against "Jewish Bolshevism". Shukhevych, a brave soldier, entered Lviv in 1941alongside the Wehrmacht. In the next couple of years the Banderovites, as they were called, patrolled the villages and forests of western Ukraine. Their activities included the ethnic clensing of the Polish population so that Ukraine would be for Ukrainians, but when they came across the few Jews in the area who had survived the work of Einsatzgruppen and the deportations to the camps, they murdered them, too. This story in its general outlines, had been known for a long time, but Yushchenko seemed genuinely to believe that it was all old Soviet propaganda." p. 34

A letter in response to Keith Gessen's article

http://www.newy
orker.com/magazine/let
ters/2010/03/2
9/100329mama_mail1

A forum for readers of The New Yorker Magazine:

http://www.younor
ker.com/The_Ora
nge_and_the_Bl
ue/forumid_465/tt.htm


http://www.newyorker.com/reporting
/2010/03/01/100301fa_fact_gessen

Read the full text of this article in the digital edition. (Subscription required.)
March 1, 2010 Issue, p. 30 - 37

Keith Gessen

ABSTRACT: LETTER FROM UKRAINE about the Ukrainian Presidential election. The 2010 Presidential election was the first in which Ukrainians born after independence could vote. For the first round, Viktor Yanukovych, the failed vote-fixer of 2004, was expected to receive thirty-five per cent of the vote. Yulia Tymoshenko, the volatile and charismatic former Yushchenko ally and current Prime Minister, was slated to get twenty-five per cent. As for the current President, Viktor Yushchenko, who was once the great hope of a Ukrainian democracy, he would end up with just five per cent of the vote. It was, by any measure, a humiliating result. Ukraine declared its independence on August 24, 1991, but for the next decade, as Russia lurched from one crisis to another, Ukraine tried to take things slowly. Describes the contentious election battle between Yanukovych and Yushchenko in 2004. Exit polls had Yushchenko winning by eleven percentage points, while official results had Yanukovych up by three. There were strong protests and another vote was held. This time, Yushchenko won, and he was inaugurated on January 23, 2005. This was the Orange Revolution. Yushchenko had been elected to break the system of corruption and cronyism, but in his desire to find people he could trust, he put relatives and godchildren in positions of power. After Yushchenko supported Georgia's President during his short war with Russia, in 2008, the Russians refused to have any contact with him. Eventually, Russia cut off gas supplies; Ukraine responded by cutting off gas transit. Much of Eastern Europe was without gas for nearly two weeks. During the current Presidential campaign, the candidates used their linguistic skills to accuse one another of lying and cheating, yet Yushchenko's campaign was barely visible. Then, four days before the first round, the Yushchenko camp came to life. A Kyiv court had concluded that, for the Holodomor -- the catastrophic famine of 1932-33 -- Joseph Stalin and his ministers were guilty of genocide against the Ukrainian people. Yushchenko had made the Holodomor the focus of his Presidency. Mentions the "National Book of Memory." Another historical project of Yushchenko's was even more contentious. It was the promotion of radical nationalists from the thirties and forties who also happened to be Fascistic and anti-Semitic. The writer visited a Jewish restaurant, Under the Golden Rose, and the Kryivka beer hall, in Lviv. Three days after Yushchenko's hopes for re?lection were dashed, he finally appeared and delivered a short but remarkable speech. He had martyred himself and his Presidency for democracy, yet one couldn't help feel that he'd done so without a sense of the danger involved. Describes the second round of the 2010 elections. Yushchenko's Presidency was, by all accounts, a colossal failure. His effort to turn Ukraine into a European country meant trying to recast it as an ethno-nationalist state. Ukraine is not Russia, but neither is it Poland. Yushchenko's vision of a culturally unitary people had been flung back in his face.

Read more:
http://www.newyorker.com/reporting/2010/03/01/100301fa_fact_gessen#ixzz0j26kcUPI

Great way to roll in the tanks once Russia makes a grab for Crimea
TOP
Ukrainian President backs construction of Kerch - Caucasus bridge

KYIV
, March 19 /UKRINFORM/. President Viktor Yanukovych has said he supports a project on the construction of the Kerch (Crimea, southern Ukraine) - Caucasus (Russia) bridge, the head of state said Thursday when visiting the Autonomous Republic of Crimea, UKRINFORM correspondent reported.

Yanukovych said that it is planned to make a common decision on the bridge construction in the near future within an official visit of Russian President Dmitry Medvedev to Ukraine on May 17-18. According to the Ukrainian President, Russia is interested in implementing this project ahead of the 2014 Sochi Summer Olympics. ...

Complete article:
http://bsanna-news.ukrinform.ua/newsitem.php?id=12634&lang=en

Land shenanigans in the Ternopil region TOP
http://helsinki.org.ua/en/index.php?id=1269342974
23.03.2010

Oleksandr Stepanenko

Chilling cases involving public officials fleecing a village community came to light during an outreach visit by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union [UHHRU] Ternopil Advice Centre in the village of Mali Chornokintsi in the Ternopil oblast (Chortkiv rajon).

The villagers gathered in the premises of the Village Council were stunned by news of two official instructions which transferred 62.5 hectares of agricultural land from the reserve fund on the territory under the Council's jurisdiction into the private ownership of 34 unknown individuals. Not one of these 34 people lives even in the broader area, yet each is to receive free of charge property rights over 1.7 to 2 hectares of fertile land!

Book burning in Ukraine stokes controversy about history TOP
http://www1.voanews.com/english/news/europe/Book-Burning-in-Ukraine-Stokes-
Controversy-About-History-88239147.html
17 March 2010

Peter Fedynsky

Russian nationalists in Crimea have burned Ukrainian history textbooks to protest what they say are distortions of the past by the administration of former President Viktor Yushchenko. The recent transfer of power in Kyiv has raised hope among Russian nationalists and fear among Ukrainians.

On Sunday, Russian nationalists in the Crimean port city of Sevastopol, home to Russia's Black Sea Fleet, threw Ukrainian history textbooks into boxes at the foot of a local monument to Russian empress Catherine the Great. The books were to be turned into pulp.

[...]

Dubovik [Sevastopol city councilman] says his group burned literature that promoted fascism in Ukraine, and they will continue to burn and trample it. He condemns the books, saying they seperate people and destroy the mutual love between Russians and Ukrainians. Dubovik adds that perhaps even toilet paper will be made out of the books. He acknowledges the chosen method may be harsh, but thinks it is the right one.

Unlike history texts promoted by former President Viktor Yushchenko, those of the Soviet era ignored or condemned Ukrainians who fought against Russian or Soviet imperial rule. Pro-Russian forces also resent Mr. Yushchenko's campaign to teach the Ukrainian language to schoolchildren in Russian-speaking regions of the country.

Another bitter point of contention is the former president's decision to have young Ukrainians learn about the so-called Holodomor, a Kremlin-inspired famine more than 75 years ago that was aimed at collectivizing Soviet agriculture. The tragedy claimed the lives of millions of Ukrainians and other Soviet peoples, including Russians, Belorusyns, Moldovans, Crimean Tatars, Kazakhs and Jews. Any mention of the Holodomor was strictly forbidden in the USSR.

Yevgeniy Dubovik says there is no point in dwelling on the past, because everyone knows about the famine anyway and life after collectivization was fine.

Protest organizers in Crimea say they are counting on newly elected President Viktor Yanukovych to downplay Ukrainian history and language and to improve ties with Moscow.

Meanwhile, many Ukrainians, particularly in the western part of the country, fear controversial new Education Minister Dmytro Tabachnyk will promote pro-Russian policies. Tabachnyk has raised eyebrows with statements that suggest western and eastern Ukraine should be separated, or should never have been united in the first place.

[...]

Mr. Tabachnyk was not available to comment about the controversy surrounding his appointment or the book burning.

The president of the prestigious Kyiv Mohyla Academy, Serhiy Kvit, is among the new Education Minister's prominent critics. Kvit told VOA the recent destruction of books in Ukraine is not so much a tragedy, as it is a farce. He adds that the Tabachnyk controversy is a teachable moment made possible by freedom on speech.

The university president says if anyone tried to eliminate freedom of speech, which Ukrainians enjoy on news programs and talk shows, he would have very big problems. Kvit says Ukrainians today openly discuss and express everything, which is the main achievement of the [popular 2004 protest known as the] Orange Revolution.

Kvit adds that most contemporary Ukrainian politicians are heavily influenced by Soviet-style thinking, but even they understand the reality of free speech in Ukraine, which remains despite changes in government.

Serhiy Kvit and other leading Ukrainian university officials have posted arguments against Tabachnyk on the Internet, where the Minister's critics have also created a special protest page. More than 800 people have joined a Facebook group that opposes his appointment.

Complete article:
http://www1.voanews.com/english/news/europe/Book-Burning-in-Ukraine-Stokes-
Controversy-About-History-88239147.html


Міністр внутрішніх справ виступив проти захисту прав людини TOP
http://www.lastrada.org.ua/readnews.cgi?lng=ua&Id=1814
18 березня 2010 року

Відкрите звернення українських правозахисних організацій

17 березня 2010 року нам стало відомо про твердий намір нового Міністра МВС Анатолія Могильова ліквідувати Управління моніторингу прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

Ми переконані, що такі дії нового керівництва є необґрунтованими, послаблюють національні механізми захисту прав людини та свідчать про його пріоритети, серед яких немає дотримання прав людини з боку міліції.

Згортання діяльності інституцій із захисту прав людини, які були створені в останні роки, викликає обурення громадських організацій.

Це управління було створено в 2008 році в результаті системної багаторічної співпраці міліції з правозахисними організаціями. Ця не політична ініціатива стала кроком у формуванні політики відкритості та прозорості в діяльності МВС України.

Робота громадських рад при МВС України та обласних управліннях МВС дала можливість налагоджувати контакти між міліцією та правозахисними організаціями. На наше переконання, ці громадські ради є найбільш ефективними серед інших громадських рад при органах влади.

Лише за два роки Управління здійснило величезну роботу в міліції, спрямовану на забезпечення прав людини в діях міліції та реформування МВС.

Завдяки Управлінню системно запрацювали мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в місцях позбавлення волі, підпорядкованих МВС. Вони стали прообразом національного превентивного механізму попередження катувань, що визнано міжнародними та українськими експертами.

Управління стало ініціатором розробки та затвердження плану дій проти расизму та ксенофобії та програми сприяння гендерній рівності в ОВС.

Сотні звичайних громадян, які скаржилися на незаконні дії міліції, отримали допомогу від працівників Управління. За їхньої допомоги були викриті серйозні зловживання з боку міліції.

Очевидно, що без такого Управління неможливо побудувати сучасну європейську міліцію, що поважає права людини у своїй діяльності.

Ми запитуємо нове керівництво МВС – чи відмовляється воно від цієї політики, заявивши про ліквідацію Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ? Які тепер пріоритети діяльності МВС? Міліції не потрібна боротьба з расизмом та ксенофобією напередодні ЄВРО 2012? Міліція не буде розвивати співпрацю з міжнародними інституціями та громадськими правозахисними організаціями? Не потрібні більше мобільні групи? Не потрібні громадські ради?

Якщо вам це не потрібно, тоді ви будуєте міліцію тоталітарної країни, що працює проти суспільства та людей. Ми розцінюємо таки «реформи» у міліції не інакше, як складову соціальної політики нової влади, що базується на філософії технократів. Така політика ігнорує права і інтереси громадян як перешкоду для «ефективного менеджменту», а право за таких умов стає служницею бюрократії й інструментом політичної доцільності.

Ми впевнені, що Ви зобов’язані не тільки зберегти управління, а дати новий імпульс його діяльності. І ми вимагаємо від вас зробити це і надалі розвивати політику дотримання прав людини органами внутрішніх справ.

  1. Українська Гельсінська спілка з прав людини, що об’єднує 23 українські правозахисні організації

  2. Харківська правозахисна група

  3. Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна"

  4. Центр політико-правових реформ (м. Київ)

  5. Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я

  6. Херсонська міська асоціація журналістів «Південь»

  7. Регіональний громадський фонд «Право і Демократія» (м. Львів)

  8. Сумське міське об'єднання громадян «Громадське бюро «Правозахист»

  9. Севастопольська правозахисна група

  10. Громадська організація «Експертна група»

  11. Інститут демократії імені Пилипа Орлика

  12. Миколаївська обласна жіноча незалежна асоціація "ДАНА"

  13. Правозахисний центр "Поступ" (м. Луганськ)

  14. Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)

  15. Луганське обласне відділення ВГО "Комітет виборців України"

  16. Херсонська обласна організація Комітету виборців України

  17. Міська молодіжна громадська організація М’АРТ («Молодіжна АльтеРнаТива»), м. Чернігів

  18. ВМГО "Молодіжний правозахисний центр"

  19. Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна"

  20. Інформаційно-консультаційний жіночий центр (Київ)

  21. Асоціація єврейських організацій та общин (Ваад) України

  22. Конгрес національних громад України

  23. Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

  24. Всеукраїнська громадська організація «Громадянська мережа ОПОРА»

  25. Інститут правових досліджень і стратегій (м. Харків)

  26. Конотопське Товариство "Гідність" (Сумська область)

  27. Сумське обласне відділення Комітету виборців України

  28. Рух "Громадське спонукання"

  29. Регіональна громадська організація «Луганська правова фундація»

  30. Кіровоградська асоціація "Громадські ініціативи"

  31. Кіровоградський клуб "За правову державу"

Чия це справа – проводити реформи? TOP
«Реформи – не жіноча справа»

Звернення громадських організацій до Прем'єр-міністра України

http://gender.at.ua/news/2010-03-22-344


23 березня 2010
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/03/23/4883959/

Катерина Левченко

[...]

Серйозні порушення прав людини, наступ на демократичні реформи, відмова від демократичних цінностей, практичне та дійове заперечення європейського шляху розвитку – ось що українська громадськість спостерігає з приходом нової влади.

[...]

Катерина Левченко, міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна", для УП
Все почалося з того, що Віктор Янукович, тоді ще кандидат в президенти, заявив, що місце жінки на кухні. Цими словами він продемонстрував ігнорування та відмову від таких документів, як Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інших.

Всі ці документи ратифіковані Україною, і є частиною національного законодавства.

Янукович і тут знехтував Конституцією, яка стверджує, що "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".

У відкритому листі до нього його запитали, як він розглядає "кухню" – обмеженням чи привілеєм для жінок? Але ані на запитання, ані на лист відповіді поки не було.

Після обурених заяв жіночих організацій, він не дуже переконливо вибачився за це, поясняючи, що мав на увазі кухню політичну. Хоча й не дуже цьому вірилося.

Нагороджуючи жінок до Восьмого березня, повторив заучено, що держава в боргу перед жінками.

Хто ж заважає президенту та його найбільшій у ВР фракції ці борги покрити?

Ніхто. Але замість цього, процес накопичення боргів продовжується.

Відхилили ж, як непотрібний, законопроект, який пропонував квотування в партійних списках при виборах до ВР. Прийняття такого закону дуже очікувала від України українська та міжнародна громадськість.

Та й навіщо він, якщо – повертаємося до першого речення – президент твердо переконаний, що місце жінки на кухні.

Далі буде.

Сформований уряд бравих чоловічків – нема жодної жінки. Програма діяльності цього уряду не містить навіть згадки про досягнення рівності чоловіків та жінок як засадничу європейську цінність.

Шановні панове посли Великої вісімки та Європейського Союзу, стурбовані не дуже законними та демократичними кроками перших днів президентської ходи, дуже просто повірили в те, що "демократія буде збережена".

Вони навіть завірили президента, цитую повідомлення на його сайті, що все, що стосується демократизації та реформ, отримає якнайбільшу підтримку від країн, які вони представляють.

В контексті сказаного цікаво, а яке буде ставлення до всього того, що не стосується демократизації та суперечить європейським цінностям?

До заперечення прав жінок та гендерної рівності, наприклад?

Ну "не жіноча це справа – проводити реформи в Україні" – підтримує патрона прем’єр Микола Азаров. Про це він заявив 19 березня після представлення нового губернатора Дніпропетровської області.

[...]

Саме так оцінює жіночі здібності керманич. Бо за його словами, в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, "без вихідних і прохідних", можуть брати відповідальність і не бояться говорити "ні" керіництву.

До цього потрібно додати – які не знають законів, не знають норм міжнародного права, які не розуміються з духовними цінностями об’єднаної Європи. Загалом, які не розуміються на правах людини.

Цей перелік, як і перелік порушень, можна продовжувати. І пов’язані вони один з одним дуже щільно.

І це – команда професіоналів, а не "політичних офіціантів", знов цитую інавгураційну промову президента.

А президент, цитую, у всіх своїх діях сподівається на підтримку міжнародної спільноти.

Так як будуть оцінені гендерно-дискримінаційні дії та висловлювання нового керівництва України?

Нагадаємо, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, згідно з 24 статтею закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок", несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Судових прецедентів ще не було. Тож може пора їх робити.

Чи й далі будемо мовчати?

Катерина Левченко, Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна", для УП

Програш Тимошенко та гендерні пристрасті української політичної системи TOP
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4b9a37f98ff45/
12.03.2010


Олександра Грицак

[...]

Отже, щоб пояснити поразку Тимошенко, на мою думку, потрібно застосувати гендерну динаміку і на додаток визнати те, що цей фактор взаємодіяв із загальними тактичними провалами з боку помаранчевого керівництва. Українська демократична революція не змогла розірвати наявну патріархальну динаміку політичної машин

Поразка Тимошенко 2010 року – це результат, більшою мірою того, що місцеві активісти залишилися поза межами місцевої політичної системи після Помаранчевої революції. Активісти-жінки після революції хотіли стати більше залученими до політичного життя, але натомість вони продовжували грати ролі підлеглих, виконуючи ролі "хатніх працівниць" в українських виборах (наприклад, робота у дільничних виборчих комісіях).

Така концентрація жінок на нижньому щаблі виборчої системи із заблокованими можливостями мобільності для жінок-активісток описані мною у моєму дослідженні, і це є живучою політичною спадщиною радянської епохи та спадщиною епохи президента Кучми. Це допомагає пояснити, чому ми маємо розглядати поразку Тимошенко 2010 року як цілковитий провал помаранчевого табору у здійсненні справжньої революції в політиці.

За іронією долі сама Юлія Тимошенко також не робила спроб мобілізувати на свою підтримку політично активних жінок-лідерів України, можливо через те, що такі її дії могли б бути затавровані як "фемінізм" – термін, для попередження появи якого вона повинна була багато витерпіти. Якби Тимошенко змогла б мобілізувати жінок, то це могло б призвести до суттєвих відмінностей у тому, скільки виборців були мобілізовані і голосували за неї на виборах 2010 року; навіть більше того – тих із виборців, які голосували "проти всіх" чи декого із тих мільйонів, які у 2004 році голосували за Ющенка, але відмовилися від голосування цього разу – могли б голосувати за неї. Їх голоси могли б скласти ту значну різницю щодо виграшу Януковича із незначною перевагою у 3,48%, і тоді б Україна стала першою країною СНД, яка обрала президентом жінку.

Ціла стаття:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4b9a37f98ff45/

Степан Бандера як дзеркало української влади та опозиції TOP
Росія й Польща не зацікавлені в становленні української держави як самодостатнього геополітичного гравця.

Тому справжнім змістом їхніх вимог є спроба елімінувати, прибрати орієнтири державницького руху в Україні, вибудувати систему міжнародних, у тому числі й правових, перешкод для розвитку нашої політичної системи, а не банальна історична помста конкретній людині.


http://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/25/4887491/
25 березня

Олександр Ткачук

За минулі десять років не пам’ятаю жодної значної міжнародної події, на яку б у Польщі та Росії не було протилежного погляду. Якщо в Росії лунає "слава", то в Польщі обов’язково відлунює "ганьба", або все зі знаком навпаки.

Що й говорити, у них різна цивілізаційна орієнтація.

І раптом сталося диво: офіційні представники обох країн "в один голос" заговорили в негативних тонах – про одне й те саме явище, точніше, особу. Здалося, що політичні полюси зрушили з місця, і над світом зникло силове поле геополітики, упали кордони, і стерлись межі понять ? слон став моською, а моська – слоном.

Зауважте, негативне ставлення прозвучало не із приводу якихось антипольських чи антиросійських дій третьої сторони.

Воно стосується лише однієї окремо взятої людини ? давно померлої і похованої далеко як від Росії і Польщі, так, власне, і від України. Прізвище цієї людини – Степан Бандера.

Формальна аргументація офіційних представників названих країн щодо присвоєння звання "Герой України" керівнику українського національно-визвольного руху 30-50-х років 20-го століття, делікатно кажучи, непереконлива.

Тому одразу виникає питання: що насправді криється за такою зворушливою однодушністю? Що є справжнім мотивом синхронної поведінки двох найбільших наших сусідів?

Підсумовуючи, можна сказати, що в діях Росії й Польщі в цьому питанні домінуючими є геополітичні, а не ідеологічні мотиви.

Тому дії нинішньої української влади щодо скасування звання "Герой України" Степанові Бандері, чи навпаки, ігнорування цих вимог, – найперше, свідчитимуть про зовнішньополітичні пріоритети команди Віктора Януковича, спроможність або неспроможність зробити Україну самостійним геополітичним гравцем.

По-друге, про здатність Партії регіонів – або еволюціонувати до державницького мислення, або так і залишитись, як говорять російські історики, партією "врємєнщіков", наміри яких не виходять за межі злодійського інстинкту "накрасти й утекти".


Про одне можна стверджувати однозначно: названа особа в мисленні державних еліт наших сусідів сприймається як певний знак, символ, що відображає загрозливу тенденцію для їхніх національних інтересів.

І вони намагаються її локалізувати.

Зовнішньополітичний аспект: позиція української влади

Характерною рисою зовнішньої політики української держави упродовж усього періоду новітнього існування були спроби вийти з-під впливу Росії. Тому політика "багатовекторності" Кучми й політика "євроатлантичних гасел" Ющенка насправді відображали лише різні форми однієї й тієї самої стратегії.

Сьогодні можна констатувати, що перша й друга фактично зазнали невдачі.

Звичайно, і Польща, і Росія мають щодо цих намірів різні інтереси. Польща зацікавлена, аби Україна максимально вийшла з-під впливу Москви, а Росія, як мінімум, хотіла б зберегти свій статус-кво.

При тому потрібно мати на увазі, що обидві країни надають цим стосункам вищого рівня значимості. Це їх "життєві інтереси", тобто такі, що є вирішальними для майбутнього обох держав.

Такий перший погляд на характер національних інтересів Польщі та Росії щодо України, безумовно, є правильним, але занадто загальним, тому схематичним.

На жаль, більшість українських політологів та журналістів далі цього висновку не йдуть, а глибший рівень аналітики одразу покаже, що окрім розходжень є в них і спільне. Росія й Польща не зацікавлені в становленні української держави як самодостатнього геополітичного гравця.

Наші політологи, що традиційно мислять у межах інструментарію "політики можливого", такий розвиток ситуації теж сором'язливо відкидають.

На відміну, скажімо, від російських і польських політичних прагматиків, які вважають його цілком можливим, і намагаються заблокувати. Вони вв'язують зовнішню політику України з її внутрішнім станом, розуміючи, що форма є лише відображенням внутрішнього змісту.

Тому вони прагнуть, звісно, з різним рівнем інтенсивності, впливати на внутрішньополітичний стан в Україні у вигідному для себе напрямку. Вони, якщо говорити прямо, перешкоджають еволюції українських політичних партій у бік державницького мислення.

Польщу й Росію цілком задовольняє сьогоднішній тип українського політика, який є похідним від панівного класу – "компрадорської буржуазії". Цей термін походить від іспанського слова comprador – покупець, тобто посередник між колонізаторами й автохтонним населенням.

Наша "компрадорська буржуазія" виросла зі штанців радянської номенклатури і їй психологічно комфортно відігравати подібну роль.

У глобалізованому світі їй відведена історична роль бути посередником між інтересами транснаціональних компаній і власним народом.

Ім’я Степана Бандери є символом зовсім іншого типу політика – основою якого є фанатичне служіння національним інтересам.

Звичайно, сьогодні подібної організованої сили в Україні немає. Але хто б у 1981 році сказав, що через десять років Україна проголосить свою незалежність? Або у 2000 році, що через чотири роки її струсне потужний вибух, який отримає назву "Помаранчева революція"?

Ніхто.

Філософія історії стверджує, що категорія "можливого" є неодмінною умовою будь-якого "розвитку", а розвиток людства ще нікому й ніколи не вдавалося зупинити. Народне прислів’я тут категоричне: хто стукає, тому відчиняють.

Зрозуміло, що український патріотизм (націоналізм, державницька ідеологія) корелюється у свідомості польських і російських геополітиків із завершенням становлення повноцінної політичної системи в Україні. А це, у свою чергу, сприятиме виникненню потужної української держави. Тобто перетворенню України з ринків збуту та ресурсів – у впливового геополітичного гравця Центральної Європи.

І такий розвиток ситуації їм здається загрозливим для власних національних інтересів.

Тому справжнім змістом їхніх вимог є спроба елімінувати, прибрати орієнтири державницького руху в Україні, вибудувати систему міжнародних, у тому числі й правових, перешкод для розвитку нашої політичної системи, а не банальна історична помста конкретній людині.

Один із найпоширеніших радянських міфів звинувачує Степана Бандеру і ОУН у погромах євреїв та поляків. Деякі вітчизняні політичні сили в унісон із закордонними недоброзичливцями України про це постійно трублять на всіх можливих форумах.

Узгоджена в часі тематична одноманітність провокацій породжує припущення про їхню зкоординованість.

В перші ж дні німецької окупації, ці постанови було реалізовано на практиці, забороняючи участь у погромах жидів, і протидіючи німецьким провокаціям.


Підсумовуючи, можна сказати, що в діях Росії й Польщі в цьому питанні домінуючими є геополітичні, а не ідеологічні мотиви.

Тому дії нинішньої української влади щодо скасування звання "Герой України" Степанові Бандері, чи навпаки, ігнорування цих вимог, – найперше, свідчитимуть про зовнішньополітичні пріоритети команди Віктора Януковича, спроможність або неспроможність зробити Україну самостійним геополітичним гравцем.

По-друге, про здатність Партії регіонів – або еволюціонувати до державницького мислення, або так і залишитись, як говорять російські історики, партією "врємєнщіков", наміри яких не виходять за межі злодійського інстинкту "накрасти й утекти".

Українська опозиція: вихід за межі непослідовності та спекуляції

Якість політичної системи України залежить не лише від характеру поведінки її владної частини, але й від опозиції. Бо це – дві нерозривні складові одного процесу.

Тому ми повинні пильно придивлятися до поведінки як однієї, так й іншої сторони. Розуміючи, що ставлення до таких проблем, як присвоєння/скасування звання "Герой України" Степану Бандері, є лакмусовим папірцем їхньої сутності.

Сьогодні в стані опозиції можна виокремити три центри впливу.

Перший, найпотужніший, з розгалуженою партійною системою, великою парламентською групою, серйозним бізнесовим підґрунтям, безсумнівно представляє блок Юлії Тимошенко.

Другий – це роздроблена група партій, що колись входила до блоку "Наша Україна".

І третій центр впливу – позапарламентська опозиція патріотичного ґатунку. До неї входять організації, які себе позиціонують через проголошення радикальних гасел: "Свобода", УНСО та інші.

Тільки завдяки рішучій позиції кадрів ОУН – не дійшло одразу по відходу більшовиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, незважаючи на величезну хвилю обурення, яке викликало замордування більшовиками 80 тисяч українських політичних в’язнів, і незважаючи на численні провокації німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів”.

Хотів би наголосити, що цей документ видано не після війни, а під час піку військових успіхів Німеччини.


Офіційне ставлення БЮТу до постаті Степана Бандери виходить далеко за межі політичної дискусії "опозиція ? партія влади ". Воно здатне позитивно вплинути на поглиблення еволюції поглядів усього суспільства в бік відновлення історичної пам’яті українського народу.

Тут особиста позиція Юлії Володимирівни має вирішальне значення.

До сьогодні Тимошенко старанно ухилялась від відповідей на подібні питання. Одні пояснювали це політичною кон'юнктурою – острахом втратити частину прихильників у Східній Україні, інші – таємними домовленостями із кремлівською верхівкою. Дехто навіть натякав, що її посадили на гачок компромату, і вона не може з нього зірватись.

Але під кінець другого туру президентських виборів Тимошенко зважилась зробити півкроку вперед.

На запитання кореспондента про її ставлення до присвоєння звання "Герой України" Степану Бандері, вона сказала, що "всі герої, які насправді захищали в історичних процесах незалежність, повинні бути героями".

Тепер залишилось набратись духу і подолати останні півкроку, під обстрілом з усіх боків, промовивши: "Бандера ? герой всієї України!"

Якщо ж з її боку триватиме й далі мовчанка – ми, українці, теж повинні ігнорувати її політичні ініціативи.

Оцінка ставлення деяких "радикальних" груп до Степана Бандери прояснює зовсім інші підтексти проблеми.

Нещодавно, на презентації художньої виставки "Літорость порубаного саду", відома київська художниця Людмила Семикіна заявила, що поняття "націоналіст" найкраще розкривається через категорію "відповідальність". Особисту – безумовно.

Спробуємо застосувати цей принцип оцінки до висловлювань деяких політичних діячів, що називали чи називають себе націоналістами.

Так, на початку 90-х років Олег Вітович, тоді один із лідерів УНА-УНСО, на мітингу в Рівному проголошував, "що потрібно втопити жидів у москальській крові".

Звичайно, радянська преса радісно підхопила ці, як би мовити, "одкровення".

Згодом, після розколу в УНСО, Вітович перейшов працювати до СДПУ(о) – партії Віктора Медведчука. Так усе таємне колись стає явним.

Декілька штрихів до історії ВО "Свобода". Вона починається зі створення у Львові так званої "Варти Руху" – структури, що згодом першою почала дискредитаційну кампанію проти Народного Руху України.

Пізніше залишки "Варти" було переформатовано у Всеукраїнський Рух, а ще далі – в соціал-національну партію України. У 2004 році СНПУ перейменували в "Свободу".

7 липня 2004 року на горі Яворина Олег Тягнибок, лідер "Свободи", у розпал виборчої президентської кампанії почав патякати про "московсько-жидівську мафію".

Це – у критичний для України час, коли кожен голос виборця був на вагу золота. Для чого це було зроблено?

Або останній інцидент ще з одним лідером "Свободи" ? Іриною Фаріон у дитячому садочку. Хочу застерегти надто довірливих: це – не вчинок малохольної пані, яка не знає, що робить, а добре продумана провокаційна операція. Опосередковано про це свідчить присутність великої кількості телекамер на рядовому заході провінційного політика. Очевидно, наперед чекали, коли вона в дитячому садочку почне "ліпити" з українського націоналіста "маніакального дебіла".

Різниця між справжніми українськими націоналістами і такими "фаріонами" ? як між УПА і легендованими під УПА загонами НКВС. Вивіска та сама, а нутро – зовсім інше.

Українське суспільство мусить навчитись відрізняти проблему повернення імені Степана Бандери до української історичної пам’яті – від спроби спекулювати на ньому. Це два протилежні один одному процеси.

Ключем до правильного аналізу ситуації є безумовний факт, що без об’єднання навколо української ідеї більшості населення країни, щасливого майбутнього в нас не буде.

Тому такі вчинки окремих політиків, що ведуть до поглиблення розколу країни, вигідні кому завгодно, але тільки не українцям.

Щодо нормальних людей у радикальних організаціях, а їх там більшість, – то їм потрібно або звільнятися від подібних осіб, або самим покидати такі структури.

Історичні документи проти антиукраїнських міфів

Один із найпоширеніших радянських міфів звинувачує Степана Бандеру і ОУН у погромах євреїв та поляків. Деякі вітчизняні політичні сили в унісон із закордонними недоброзичливцями України про це постійно трублять на всіх можливих форумах.

Узгоджена в часі тематична одноманітність провокацій породжує припущення про їхню зкоординованість.

А це, у свою чергу, підштовхує до визначення, що таке сучасний колабораціонізм.

Це серйозна тема, і вимагає окремого дослідження, а зараз – про історичну правду.

6 лютого 2008 року в службі безпеки України відбулися громадські історичні слухання на тему "Звинувачення проти "Нахтігалю" – історична правда чи політичні технології".

На них були оприлюднені матеріали, що спростовують радянські фальсифікати.

Зокрема, співробітники органів держбезпеки повідомили, що в державному архіві СБУ зберігається документ під назвою "До книги фактів". Це внутрішній циркуляр ОУН, у якому до низових підрозділів доводиться думка керівних органів, рекомендації, опис найважливіших подій тощо.

Варто процитувати уривок із нього без змін, бо лише правда здатна прояснити затуманену свідомість: "4-7,7.1941. Представники прибувших до Львова у великому числі відділів гештапа звернулися різними дорогами до українських кругів, щоб українці урядили триденний погром жидів..." "Замість уряджувати маніфестаційні похорони політв’язнів, помордованих більшовиками", – говорили вони, – "краще зробити велику відплатну акцію на жидах. Німецькі ані поліційні, ані військові не будуть в цьому перешкоджати..."

"Керівні чинники ОУН, довідавшись про те, подали до відома членам, що це є німецька провокація, щоби скомпрометувати українців погромами, щоби дати претекст німецькій поліції до втручання й "роблення порядку". І найважніше – щоб відтягнути увагу й енергію українського загалу, від політичних проблем боротьби за державну самостійність – на слизьку дорогу анархії, злочинів і грабіжництва.

Уже 2-й Великий збір ОУН висказався рішуче проти будь-яких жидівських погромів. Такі тенденції засуджувались, як намагання окупантів відвертати увагу народних мас від корінних проблем визвольної боротьби.

В перші ж дні німецької окупації, ці постанови було реалізовано на практиці, забороняючи участь у погромах жидів, і протидіючи німецьким провокаціям.

Тільки завдяки рішучій позиції кадрів ОУН – не дійшло одразу по відходу більшовиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, незважаючи на величезну хвилю обурення, яке викликало замордування більшовиками 80 тисяч українських політичних в’язнів, і незважаючи на численні провокації німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів”.

Хотів би наголосити, що цей документ видано не після війни, а під час піку військових успіхів Німеччини.

Чий герой Степан Бандера?

Ще одне питання: Степан Бандера – герой для всієї України, чи тільки Західної?

Автор цих рядків сам родом із центральної України, і в нього не було родичів, що мали хоча б опосередковане відношення до ОУН-УПА, чи якогось іншого руху опору. Виховувався в типовому радянському середовищі.

Наприклад, пригадую, як десь на початку 70-х років до нас, у звичайне подільське село, з’їхались родичі з Херсона, Одеси й навіть Хабаровська. Після двох-трьох чарок, хтось із них запитує мого діда по матері Олександра Ковальчука: "дядько Сашо, розкажіть, за що Вас нагородили медаллю "За відвагу"?

Після невеликої паузи дід починає повільно розповідати: "Я служив у роті особливого призначення. Мені й ще двом солдатам керівництво віддало наказ захопити "язика". Нас вивели на ділянку, де був розрив лінії оборони. І, як стемніло, ми перетнули лінію фронту й заглибились до 8-ми кілометрів на німецьку територію.

Найшли дорогу, яка добре проглядалась, але мала лощину на повороті, у якій ми і залягли. Наперед у нас була домовленість, що стрілятимемо зліва направо, останнього залишаємо в живих і спробуємо полонити.

Сім – шість німців йшли безпечно, у повний зріст, голосно розмовляючи. До передової ще було далеко. Коли наблизились до нас так, що в ранкових сутінках навіть проглядались їхні обличчя, ми із трьох автоматів ударили впритул по них. "Наш" німець, оглушений несподіваним шквалом вогню, упав на землю і ніякого спротиву не вчинив. Роззброївши його, ми одразу кинулись до лінії фронту, щоб німці не встигли оточити район бою. А тим часом зі всіх сторін у небо полетіли ракети, почали прострілюватись небезпечні зони...

Нам пощастило, і ми встигли неушкодженими повернутись до своїх, – завершив розповідь дід, ? за цю операцію нас усіх нагородили, мене – медаллю".

Таку, чи подібну розповідь, чуло багато людей, родичі яких служили в Червоній армії.

Ми шануємо наших предків, і по-іншому бути не може. Вони чесно виконували свій обов’язок. І до тих, хто не брав участі в каральних операціях проти українського населення, відчуваємо лише повагу.

Але як би ми їх не любили, не шанували – їхня війна знищувала лише одне зло: фашизм.

Інше й, можливо, потворніше ? комунізм ? залишалось недоторканим.

Українська повстанська армія воювала як проти фашистів, так і проти комуністів.

У цієї війни було майбутнє: незалежна демократична Україна.


Більше того, саме на їхніх стражданнях, пролитій крові, воно стало ще сильнішим. І Україна була віддана цьому злу на поталу . Ця війна вела до глухого кута.

Українська повстанська армія воювала як проти фашистів, так і проти комуністів.

У цієї війни було майбутнє: незалежна демократична Україна.

Нехай не одразу, через боротьбу наступних поколінь, але вона наближала свободу для українців.

Це фактично була священна війна. Вона мала всі ознаки релігійної місії: відторгнення абсолютного Зла, поверження сил, що повстали проти Бога.

І в цьому сенсі Степан Бандера та Роман Шухевич, як керівники цієї священної війни, стоять у великому історичному ряді поруч із найславетнішими українцями: Володимиром Великим, Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Симоном Петлюрою.

Ми – українці! Незалежно від того, у якій армії воювали наші предки – Червоній чи УПА. Незалежно, де живемо ? на заході чи сході, незалежно, де працюємо ? у правозахисній організації чи правоохоронних органах. Незалежно, скільки в кого якої крові...

І ми всі, кому не байдужа доля України, повинні скрізь і завжди одностайно відповідати: Бандера – наш герой, герой – України!

Яка Росія потрібна Україні TOP
http://ua.glavred.info/archive/2010/03/25/185832-7.html
25.03.10

Олеся Яхно

Російське політичне співтовариство, якому ще недавно було демонстративно однаково, хто стане президентом України, віднедавна (а саме – від дня відставки уряду Юлії Тимошенко), вдає, що з небувалим ентузіазмом і політичним натхненням сприйняло результат президентських виборів в Україні.

[...]

При цьому увійшло в традицію міркувати про те, яка Україна потрібна Росії. Як і традиційним залишається набір бажаних критеріїв:

- прогнозованість основних напрямів внутрішньополітичного і зовнішньополітичного курсу країни, що передбачає єдиний центр влади (як запорука успішної реалізації бізнес-проектів вищого керівництва РФ);

- напівавторитарний політичний режим, для якого існує евфемізм «стабільність» (як приклад доказу життєздатності на пострадянському просторі саме російської політичної моделі);

- російська мова як друга державна і православна церква Московського патріархату (як доказ моноцентричності пострадянського простору з єдиним центром і єдиними культурними зразками - Росією);

- невступ України до НАТО і збереження бази Чорноморського флоту РФ у Криму після 2017 року (як видимість збереження лідерських позицій і впливовості РФ у регіоні, насамперед в очах Заходу).

Список економічних, а точніше бізнес-запитів, російської правлячої еліти по відношенню до окремих об'єктів української власності чомусь залишається поза рамками публічних обговорень.

Загалом і в цілому, в Росії вважають (або вдають), що для ефективної співпраці та проведення дружньої політики між Росією та Україною першорядним чинником є рівень лояльності українського президента до Москві. Тим часом, не менш, а може й більш важлива в даному контексті позиція самої Росії і те, що відбувається з її політичним класом.

У цьому сенсі треба ставити питання – а яка Росія потрібна Україні. Тим паче, що в самій РФ немає відповіді не лише на це, але і на інше питання – а яка Росія потрібна самій Росії. ...

Ціла стаття:
http://ua.glavred.info/archive/2010/03/25/185832-7.html

Ганс-Юрген ГАЙМЗЬОТ: Дуже важливо, щоб Партія регіонів знайшла в своїх лавах більше людей, котрі б займалися зовнішньою політикою TOP
http://www.lb.com.ua/print/?30416

Михайлина Скорик
06 березня 2010

Надзвичайний і повноважний посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот працює в Києві другий рік.

[...]

Новий президент України Віктор Янукович на інаугураційній промові сказав, що він будуватиме європейську позаблокову державу. Як це позначиться на зовнішньому іміджі України, чи будуть сприймати нашу державу як послідовного партнера в цьому випадку?

Як я розумію, президент Віктор Янукович хоче цим сказати, що не на часі зараз вступати Україні в НАТО. Я особисто вважаю поняття «позаблоковість» уже застарілим. Ми не розглядаємо НАТО як блок, НАТО нікому не загрожує і, окрім того, підтримує стосунки з Росією та іншими країнами. Тому «позаблоковість» для мене звучить ніби щось з 50-х років, а ми з вами йдемо в ХХІ століття.

З іншого боку, є багато країн-членів Європейського Союзу, які не входять у НАТО, причому з абсолютно різних причин: Ірландія, Фінляндія, Австрія. Через те наближення України до Євросоюзу абсолютно не залежить від того, як Україна ставиться до питання НАТО.

[...]

Ще одна заява Януковича мала великий резонанс – про те, що Чорноморський флот Російської Федерації може залишитися в Україні і після 2017 року. Як це може вплинути на співпрацю України з НАТО?

Зараз уже проходять спільні навчання України з НАТО, і все це відбувається незалежно від того, що Чорноморський флот РФ перебуває в місті Севастополі. І від України залежатиме рішення, чи залишатиметься Чорноморський флот РФ і надалі в Україні. Це питання можна розглядати як з економічної точки зору, так і з політичної. Але зараз я свою думку з цього приводу не висловлюватиму.

[...]

Один німецький експерт у приватній розмові ще перед виборами висловив таку думку: «У мене хороша фантазія, але мені її не вистачає, щоб уявити, що колишній в’язень може очолити європейську державу». Чи справді європейські політики присвячують стільки уваги минулому президента Януковича?

Я ще не зустрічав жодного європейського політика, який би цим дуже непокоївся. Вирішальним є те, що пан Янукович як політик планує зробити, і те, що йому вдасться здійснити. У всякому разі, ми будемо у цьому відношенні ловити його на слові.

Також є певні побоювання, що в Україні можуть виникнути проблеми зі свободою слова, що почнеться згортання демократичних процесів. У вас великий досвід роботи в різних умовах, в різних країнах – чи відчуваєте ви передумови для посилення авторитаризму в Україні?

[...]

Усяка демократія вимагає своєї системи стримувань і противаг. Але, з іншого боку, необхідно, щоб була можливість керувати, управляти країною, а не щоб це було заблоковано. Тому я уже протягом тривалого часу виступаю за те, щоб були здійснені певні адаптації у Конституції.

Важливо, щоб свобода преси, яка є одним із завоювань в Україні, не тільки зберігалась, але й розвивалась. У цьому плані ми також знаємо, що не все те золото, що блищить. Проте це важливе досягнення, і над ним треба працювати й надалі.

Звичайно, є і певне занепокоєння. Той факт, що одразу ж після президентських виборів одним розчерком пера були перенесені на невизначений термін чергові місцеві вибори, викликає певну стурбованість. Дуже важливо, щоб Конституція, закони і правила існували і були такі самі і для тих, хто має політичну владу.

Після вступу в дію Угоди про спрощений візовий режим документів для отримання шенгенських віз потрібно більше, сам процес став більш бюрократичним. Практикуються такі дискримінаційні моменти, як, наприклад, прискіпливіше ставлення до неодружених жінок або пенсіонерів. Водночас в оточенні Віктора Януковича є великі сподівання на скасування візового режиму з ЄС протягом 5 років – наскільки це реальне завдання?

[...]

У деяких важливих питаннях держави ЄС вступили з Україною у діалог, в якому йтиметься про правильність, про безпеку документів, а також, звичайно, про співпрацю інституцій, відповідальних за безпеку. Будуть розроблені критерії того, як можна досягти подальшої лібералізації візового режиму.

Чого можна буде досягти через п’ять років, я, на жаль, не можу сказати. Це залежить передусім від того, як ці критерії втілюватимуться в життя. Думаю, протягом п’яти років ми зробимо великий крок у напрямку лібералізації візового режиму.

[...]

У Москві ви працювали в середині 80-х. У 1984 році ще не було зрозуміло, що СРСР розпадається, в 1987-му вже з’являлося таке відчуття. Які сьогодні ваші оцінки тих подій? Чи видно було тоді з Москви, що відбувається з Україною?

[...]

Тільки десь у січні 1987 року, тобто через два роки після того, як до влади прийшов Горбачов, стало прояснятися, що відбувається щось нове.

Поки я перебував у СРСР, тобто до жовтня 1987 року, не можна було чітко сказати, як розвиватиметься Радянський Союз далі. Тоді іще не все вийшло з-під контролю.

[...]

Ви працювали у Варшаві з 1997-го по 2000 рік – у той період, коли кінцеві рішення щодо інтеграції Польщі до ЄС і НАТО ще не були прийняті, але активно виконувались програми наближення. Що з позитивного та негативного польського досвіду варто знати Україні?

[...]

Звичайно, і поляки тоді думали, що це переговори між двома партнерами: тобто коли ти мені щось даєш і я тобі щось даю. Але де-факто це зовсім інше. Насправді це прилаштування власних законів, норм і правил до тих, які існують в ЄС. Зрештою, це приводить до того, що країна стає частиною внутрішнього ринку Євросоюзу.

Це дає інвесторам більшу безпеку. Це відкриває великий ринок для товарів відповідної країни. Це також добре і для споживачів, тому що вони отримують товар відповідного рівня якості, який існує в ЄС. Усе це приводить до адаптації і до орієнтованої на європейські стандарти адміністративної діяльності, котра, щоправда, в Європі набагато ефективніша.

Ми розглядаємо Угоду про зону вільної торгівлі і всеосяжну Угоду про асоціацію як важливі кроки для того, щоб Україна могла модернізуватися і щоб вона отримала більші економічні можливості. Мені здається, що треба скористатися з пропозиції Польщі, вивчити її досвід і використати його.

[…]

Ціла стаття:
http://www.lb.com.ua/print/?30416

Внука Бандери викликали до суду, щоб відібрати Героя? TOP
http://ua.for-ua.com/politics/2010/03/24/202905.html
24 березня 2010

[...]

Починаючи сьогоднішнє засідання, голова колегії суддів Каріне Абдукадирова повідомила, що 4 березня 2010 року до суду поступив позов від жителя м. Донецька Василя Гнатюка з вимогою визнати незаконним і відмінити указ Ющенка про присвоєння Бандері звання «Герой України». Одночасно голова колегії суддів повідомила, що до суду від представника відповідача поступило клопотання об'єднати в один раніше поданий позов адвоката Оленцевича і позов Гнатюка, повідомляє «УНІАН».

Проте присутній на засіданні Оленцевич з цього приводу виразив заперечення, аргументувавши їх тим, що його позов побудований «не на емоційному сприйнятті, а виключно на юридичній точці зору», а позов Гнатюка - на викритті Бандери як «ката» і «посібника нацистів».

Після обговорення питання в дорадчій кімнаті суд прийняв сторону Оленцевича і відмовився об'єднувати два позови в один. Як наголошується у рішенні суду з цього питання, позови Оленцевича і Гнатюка «не є тотожними».

Далі суд оповістив клопотання, отримане судом сьогодні, 24 березня, від жителя м. Житомира Юрія Валторніста, який просив привернути його до участі в даній справі як третя особа. У своїй заяві до суду позивач стверджував, що «все життя чекав», коли заслуги Бандери перед Україною будуть «гідно оцінені» і тепер вважає за необхідне захищати ім'я Бандери в суді.

Проте і це клопотання суд відхилив, погодившись з думкою Оленцевича, що аргументи позивача з Житомира «юридично несолідні».

На завершення засідання Абдукадирова оголосила постанову суду про залучення Степана Бандери, який є внуком лідера ОУН, до участі в розгляді позову про незаконність і відміну указу Ющенка про присвоєння Бандері звання «Герой України».

У постанові суду наголошується, що, враховуючи те, що 22 січня 2010 року Президент Ющенко вручив орден Держави і посвідчення до ордена внукові нагородженого, суд вважає за необхідне відповідно до вимог закону привернути до участі в розгляді справи як третя особа внука Бандери, оскільки «його права, свободи й інтереси можуть стосуватися рішення у цій справі».

Чергове засідання суду Абдукадирова призначила на 2 квітня 2010 року.

[...]

На запитання журналістів, чи знає Оленцевич про те, що внук Бандери проживає в Канаді, адвокат відповів, що не знає про це.

Як повідомляв ForUm, 18 лютого 2010 року Донецький окружний адміністративний суд почав розгляд позову адвоката Оленцевича про визнання незаконним і відміну указу Президента Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання «Герой України».

Позивач просив суд задовільнити його позов у повному об'ємі. «Указ Президента Ющенка незаконний, оскільки, згідно Закону України «Про державні нагороди України», звання Герой України присвоюється лише громадянам України, а Бандера ним ніколи не був», - сказав позивач.

Суд оголосив зміст заперечень, присланих стороною Президента України, в яких мовилося, що вимоги позивача не обгрунтовані і, значить, не підлягають задоволенню. Сторона Президента детально виклала свою позицію у даній справі, обгрунтувавши, чому Бандері присвоєно звання «Герой України». До заперечень також додавалися матеріали, які, на думку сторони відповідача, підтверджують правоту Президента України, а саме: тексти численних звернень в адресу Президента від районних і обласних рад Івано-Франківської і Тернопільської областей з пропозиціями присвоїти звання «Герой України» Степану Бандері.

Нагадаємо, Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Герой України 22 січня 2010 року. Європейський парламент у своїй резолюції від 25 лютого висловив співчуття таким рішенням і надію, що нове керівництво країни (Президент України Віктор Янукович – ред.) його відмінить.

25 лютого депутати Європарламенту схвалили резолюцію про ситуацію в Україні, в якій, серед іншого, засудили рішення Ющенка присвоїти звання Герой України Бандері і закликали нового Главу держави Віктора Януковича переглянути це рішення.

5 березня Янукович під час візиту до Москви пообіцяв до дня Перемоги відмінити укази про присвоєння Степану Бандері і Роману Шухевичу звань Герой України.

Ціла стаття:
http://ua.for-ua.com/politics/2010/03/24/202905.html

Виставка в Херсоні про комуністичний терор передвчасно закрита TOP

http://www.maidan.org.ua/static/news/2010/1268907186.html

СБУ вже не хоче розповідати про сталінські репресії?

У Херсоні 10 березня відкрилась документальна виставка «Зламані долі. Комуністичний терор в Україні 1920-1950-х років». Матеріалами виставки були розсекречені архівні документи СБУ, присвячені злочинам радянської окупаційної влади, зокрема вчиненим і на Херсонщині. Як повідомив "Український Херсон", виставка встигла пропрацювати лише два дні, і була закрита вже у суботу, 13 березня, раніше запланованого часу. СБУ анонсувалось, що херсонці зможуть ознайомитись з розсекреченими документами ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ до 19 березня. Дирекція Херсонського обласного краєзнавчого музею повідомила, що працівники СБУ самі забрали виставку без будь-яких пояснень. На момент підготовки матеріалу телефон прес-служби СБУ у Херсонській області не відповідав, автовідповідач повідомляв: «Напрямок перевантажено». Прес-центр Центру досліджень визвольного руху за повідомленням Незалежного інтернет – видання „Політична Херсонщина”

«Вантажити» чи перезавантажувати? TOP
http://www.dt.ua/1000/1550/68890/

Автор: Тетяна Силіна
No 11 (791) 20 — 26 березня 2010

Зустріч Віктора Януковича і Барака Обами може відбутися 12 квітня. Саме ця дата, за інформацією «ДТ», була названа американською стороною на час підготовки цього матеріалу. Відповідно, візит українського президента до США попередньо планується на 11—13/14 квітня. Але плани як однієї сторони, так і іншої, цілком імовірно, можуть ще змінитися.

[...]

Головні зусилля вітчизняних дипломатів спрямовані на те, щоб «витиснути» з американців не менш як 30 хвилин дорогоцінної уваги Обами, звернутої виключно на українського лідера, замість п’ятихвилинного обміну чемними усмішками через перекладача. Так поки що уявляють собі цю зустріч американці, відбиваючись залізним аргументом, що цими днями у Вашингтоні перебуватимуть близько 50 лідерів держав, і на всіх Обами, певна річ, не вистачить. Ось і роздумують зараз на Банковій і Михайлівській, а чи варто президентові летіти так далеко заради п’яти хвилин із Обамою, адже на саміті Україну може представити і хтось інший, наприклад прем’єр або міністр закордонних справ... А для Вашингтона можна підготувати цілком «їстівне» пояснення, ну, наприклад, що країна на межі економічної катастрофи, тому президент повністю поглинутий її порятунком.

[...]

Напередодні вояжу В.Януковича до Штатів завантажені роботою не лише дипломати. Минулого вівторка Конституційний суд ухвалив рішення про відкриття провадження за поданням 68 народних депутатів від Партії регіонів із приводу можливості окремих народних обранців брати участь у формуванні парламентської коаліції. За нашою інформацією, КС проведе розгляд справи в письмовій формі і працюватиме в прискореному режимі, щоб устигнути винести рішення до 11 квітня — тобто до поїздки президента у США. Перед зустріччю з американським колегою В.Янукович хоче отримати від КС докази легітимності створеної з допомогою «тушок» коаліції і затвердженого нею уряду. Окрім того, регіонали ситі по горло забаганками комуністів і не проти «змінити співрозмовника». Визнання такими, що відповідають Конституції, нововведень у порядку формування коаліції, по-перше, полегшить ПР заміну комуністів на депутатів із «НУ—НС» і БЮТ, а по-друге, підретушує в очах західних партнерів імідж партії, попсутий, окрім іншого, ще й співпрацею з одіозною політичною силою.

[...]

Вашингтон аж ніяк не б’ється в істериці з приводу програшу на виборах помаранчевих («можливо, це поразка лідерів помаранчевої революції, але не самої помаранчевої революції», зауважив високопоставлений представник держдепу). Більше того, на берегах Потомаку навіть із приємними почуттями згадують «продуктивні робочі відносини з Україною і паном Януковичем, коли він двічі обіймав посаду прем’єр-міністра». І мають намір зміцнювати стратегічне співробітництво з нашою країною і в часи його президентства. Однак зв’язки Вашингтона з Києвом не обмежуватимуться контактами лише з Банковою. Д.Рассел чесно попередив, що американська сторона продовжуватиме давні відносини з Юлією Тимошенко в її новій ролі одного з лідерів опозиції, а також планує тісно працювати з іншими лідерами української політичної сцени, зокрема з А.Яценюком і С.Тігіпком. Підготовка нових демократичних лідерів важлива для всіх партій в Україні, підкреслив представник держдепу.

Також Д.Рассел озвучив п’ять основних пріоритетів співпраці Сполучених Штатів із Україною на період президентства В.Януковича.

По-перше, США готові допомогти нашій країні якомога швидше домовитися про продовження співпраці з МВФ, який може допомогти Україні вийти з кризи і відчинити двері перед запозиченнями в інших міжнародних фінансових інститутів та Європейського Союзу (як підтвердження цих намірів наступного тижня до Києва прибуває другий заступник міністра фінансів США, відповідальний за співпрацю з МВФ). …

Друга, не менш важлива, сфера для співробітництва — реформа української енергетичної галузі. …

По-третє, США готові зміцнити бізнесовий бік україно-американських відносин, який «слабший, ніж хотілося б». Тому у Вашингтоні вітають обіцянки В.Януковича забезпечити стимули для інвесторів, такі, наприклад, як зниження податкового тягаря і зменшення бюрократичної тяганини. …

Ще одна важлива для Сполучених Штатів сфера співробітництва — оборона і безпека. Напередодні імовірного візиту В.Януковича Вашингтон чітко дав зрозуміти Києву, що очікує від українського парламенту ухвалення закону, який дозволить проведення на території України спільних військових навчань нинішнього року.

Що ж стосується НАТО, то Вашингтон почув президента Януковича, який заявив, що планує продовжити співробітництво з альянсом на теперішньому рівні (виділено. — Авт.), але членство в НАТО не стоїть на його порядку денному. Американська сторона поважає цей вибір, проте хоче, щоб українці знали: двері НАТО залишаються для їхньої країни відчиненими. …

[...]

П’ятою пріоритетною сферою співробітництва з нашою країною Вашингтон називає ядерну безпеку. І планує продовжити спільну роботу зі зменшення загрози розповсюдження радіоактивних матеріалів та ядерних технологій і потрапляння їх до рук небезпечних режимів і терористичних груп.

[...]

Україні є що сказати на саміті. Її внесок у справу нерозповсюдження і ядерного роззброєння — величезний, але так належним чином і не оцінений. «Гарантії» Будапештського меморандуму — сміховинні, порівняно з потугою ядерного потенціалу, від якого вона відмовилася. Високотоксичні залишки твердого ракетного палива від SS-24, що загрожують безпеці всього регіону, досі лежать на Павлоградському хімзаводі, так і не дочекавшись виконання американцями їхніх обіцянок надати допомогу. Скільки Україна втратила внаслідок відмови від бушерського контракту і хто цим скористався — писано-переписано. І все ж нагадувати про заслуги України перед світовою спільнотою — потрібно, і саміт — чудова можливість це зробити. А якщо вдасться, то й організувати міні-саміт у себе, в Києві.

[...]

Ціла стаття:
http://www.dt.ua/1000/1550/68890/

Soviet-Era electronic archives presented to Kyiv-Mohyla Academy Library for historical study
TOP

The National University of Kyiv-Mohyla Academy announced its receipt of a digital copy of the historical documents of the Soviet era (1918 to 1991) from the Archives of the Security Service of Ukraine (SSU – СБУ).  The transfer of previously secret NKVD-KGB* files is regarded as a remarkable event and illustrates the need for transparency and the search for a shared historical narrative.       

The presentation of the electronic copy of recently opened declassified archival documents took place at the Library of the National University of Kyiv-Mohyla Academy with the participation of Volodymyr Vjatrovych - former Director of the SSU Archive, Serhiy Kvit - President of the National University of Kyiv-Mohyla Academy, Tetiana Yaroshenko - Director of Kyiv-Mohyla Library, researchers, faculty members of Kyiv-Mohyla Academy and members of the media.

Access to secret archives of the Soviet era was closed in Ukraine until recently, when the Security Service of Ukraine declassified and opened previously closed files of the former NKVD-KGB*.  For years historians demanded access to the archives for insights into the nature and events which transpired under Soviet rule.   In October 2008, archives on Soviet activities in Ukraine have been opened for examination and study at the archival facilities the Security Service of Ukraine. 

Tens of thousands of formerly closed files became accessible at the location of the information-research rooms in Ukraine’s Oblast (province) SSU Centers.  The “Regional State Archive SSU”, published in Kharkiv in 2009 (“Prava Liudyny” PH), was the first to reveal the structure and content of the archives of Soviet special secret services. 

The electronic files are systematically classified thematically by subjects, such as Holodomor 1932-33,  OUN-UPA **, Political Repressions in Ukraine, the Dissident Movement and other categories.

One Kyiv Mohyla Academy professor said: "It is difficult to imagine a greater amount of secret hidden information than the information saved in the Archives of the Special Secret Services held on the territories of the former Soviet Republics for the period from 1918 to 1991.  In the last few years the Archive of the Security Service of Ukraine has conducted serious work in declassifying and opening previously closed documents of the former NKVD-KGB. Tens of thousands of formerly closed files became accessible.”

Since the fall of the Soviet Union, archives have often been at the center of controversy.  The presentation of these electronic records is a historical milestone and a significant step toward shared investigation of primary materials for understanding the history of the twentieth century.  The transfer of the digitized archival materials is unparalleled.  It will provide access to these important historical documents to researchers, faculty and students for the search of historical facts.

Commenting on remarks by the recently appointed Head of the SSU, Valeriy Khoroshkovskyi, about the necessity to stop the work on archival materials, Volodymyr Vjatrovych stated:  “The country cannot hide the secrets of totalitarian regimes and cover crimes against humanity.  The study of history should have access to archives” (UNIAN).

The electronic copy of the previously closed KGB archive will be accessible at the Kyiv-Mohyla Academy and through the Kyiv-Mohyla website – www.ukma.kiev.ua

* NKVD (Народный Комиссариат Внутренних Дел, Народний комісаріат внутрішніх справ, Narodnyy Komissariat Vnutrennikh Del  abbgreviated asНКВД- translated as People's Commissariat for Internal Affairs) active during the Stalin era.  KGB (Комітет Державної Безпеки, Комитет Государственной Безопасности, Komitet Gosudarstvennoy Bezopasnosti – translated as Committee for State Security) active from 1954 until 1991.

**  OUN-UPA  (OUN – Organization of Ukrainian Nationalists), (UPA – Ukrainska Povstanska Armia – Ukrainian Insurgent Army)

Kyiv-Mohyla Academy Library
vul. Skovorody, 2, Kyiv
Telephone:  (38) (044)
425-60-55
Email:  yaroshenko@ukma.kiev.ua  
Website: 
http://www.library.ukma.kiev.ua/

З ким і навіщо співпрацювали Бандера і Шухевич? TOP
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/9/4844346/

Сергій Грабовський
09 березня 2010

Дискутувати про те, чи мав Віктор Ющенко підстави та моральне право присвоїти звання Героїв України Степану Бандері і Роману Шухевичу, можна до нестями.

Та поставимо питання інакше. На чому ґрунтується вся та буча, піднята спершу у Росії, а тепер і у Європі навколо присвоєння цих звань? На твердженні про їхню співпрацю з нацистами.

Які є підстави для таких тверджень?

На Нюрнберзькому процесі фельдмаршал Фрідріх Паулюс заявив: "Крім груп Бандери і Мельника, пункт Абверу, а також командування Абверу-202 використовували Українську греко-католицьку церкву".

А полковник розвідки Ервін Штольце наголосив: "У період відступу німецьких військ з України… особисто Канарисом була дана вказівка про продовження боротьби, проведення терору, диверсій, шпигунства.

Спеціально для керівництва націоналістичним рухом залишалися офіційні співробітники, офіцери, агентура. Були надані вказівки про створення складів зброї, продовольства тощо… Зв’язок між фашистами і націоналістами покладався на абверкоманду 202".

А ще був полум’яний Ярослав Галан, котрий писав на основі трофейних німецьких документів, цитуючи їх: "Ще більш велемовним був на цій нараді підполковник Зелігер ("абвер команда" 202): "....Я повинен практично охопити членів УПА на території Галичини і після навчання і озброєння перекинути їх літаками на радянську сторону чи ж пропустити велику групу через фронтові прориви. Я з давніх часів підтримую зв’язок з УПА через посередника Шухевича і вже отримав кілька людей для навчання".

Але поки гестапівці радилися, Червона Армія з боями рухалася вперед, наближаючись до західним кордонів України".

Ці свідчення, у вигляді цитат чи викладів, переходять з одного тексту в інший, вони входять до обов’язкового компендіуму матеріалів, присвячених викриттю співпраці ОУН та УПА з нацистами.

Насправді ж усе це – велика туфта.

Ким були Паулюс і Штольце у час "великого" Нюрнберзького процесу (бо ще ж були і так звані "малі")?

Військовополоненими. Їх привезли з радянських таборів для офіцерів і туди ж повернули. Тож зрозуміло, що вони не мали змоги, якщо хотіли жити, відхилитися хоч трохи від завчених напам’ять текстів, написаних не дуже професійними "ляльководами".

А що тексти ті були вкладені у їхні вуста сталінськими спецслужбами – в тому немає сумніву. Ну, не міг німецький офіцер вимовити: "Зв’язок між фашистами і націоналістами..." Він би говорив про зв’язок між Вермахтом та українськими націоналістами чи якось в цьому роді.

І, ясна річ, офіцери Абверу ніколи не були гестапівцями, як пише Галан начебто "на основі документів".

Ба більше: адмірал Канарис 11 лютого 1944 року за наказом Гітлера був усунутий з посади керівника Абверу і фактично посаджений під домашній арешт. Тоді якраз точилася Корсунь-Шевченківська битва, тобто німецькі війська подекуди ще стояли на Дніпрі і зовсім не готувалися відступати з Західної України.

І взагалі, хто такий Ярослав Галан?

Переконаний галицький москвофіл, батько якого з хлібом-сіллю зустрічав 1915 року у Львові російського імператора Ніколая ІІ; член КПЗУ, кохана дружина котрого – Ганя Геник – у середині 1930-тих перейшла нелегально кордон з СРСР, навчалася у Харкові, а у час Великого Терору була разом із іншими західноукраїнськими комуністами (в тому числі й друзями Галана), знищена.

Після "золотого вересня" 1939 року Галан почав розшукувати дружину, за словами Юрія Смолича, дуже тяжко переживав, дізнавшись про її загибель, а потім із ще більшою силою заповзявся викривати... українських націоналістів, котрі сміють заважати поступу ідей Леніна-Сталіна.

Як на авторів погляд, цей літератор – аморальна потвора, готова продукувати будь-яку брехню в ім’я "сонцесяйної Москви".

[...]

Відкинувши все це, з чим ми залишаємося?

З тим, що контакти і співпраця Степана Бандери та Романа Шухевича з німецькою стороною у часи Другої світової війни є беззаперечним фактом.

А вся соль справи у тому, хто ж був головними діючими особами на німецькій стороні. Насамперед, звісна річ, має йтися про адмірала Вільгельма Канариса, керівника служби військової розвідки і контррозвідки – Абверу – та про його підлеглих полковника Ганса Остера і полковника Ервіна фон Лахузена (останній безпосередньо курував зв’язки з ОУН).

Саме під їхньою егідою формувався так званий "легіон Сушка" - частина спецпризначення під командою полковника Романа Сушка на основі домовленостей з тоді ще єдиною ОУН, та батальйони "Нахтігаль" і "Роланд".

Проте дуже цікавими були ці головні діючі особи. "Керівник Абверу адмірал Канарис був переконаним антифашистом, але він був відданий Німеччині, і пряма праця на англійців суперечила його поглядам...

Деякі підрозділи Абверу стали центрами змови проти Гітлера... Одну з таких груп очолив полковник Остер".

Канарис та Остер були страчені за змову проти Гітлера 9 квітня 1945 року; Лахузен був свідком обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, де він викрив чимало нацистських злочинів, наприклад, діяльність айнзацкоманд.

З’ясовано, що 1940 року операція "Морський лев" – вторгнення нацистів до Британії – значною мірою не відбулася саме тому, що Абвер подав значно завищені дані про кількість британських дивізій у метрополії.

Після цього Канарис зробив усе можливе, щоб не допустити вступу Іспанії у війну на боці Німеччини та захоплення Гібралтару. Влітку 1943 року у Сантандері (Іспанія) Канарис зустрівся з керівниками англійської та американської спецслужб і запропонував угоду: усунення Гітлера від влади, денацифікація країни, перемир’я на Заході та продовження війни на Сході.

Пропозиції не були прийняті політичним керівництвом Британії та США.

Крім того, на рахунку Канариса – ворога нацизму, – понад 500 врятованих євреїв, і зараз одразу кілька єврейських організацій подали в Яд-Вашем прохання визнати керівника Абверу праведником народів світу.

Навряд чи ці люди шукали би в українському таборі партнерів серед своїх ідеологічних антагоністів; і, мабуть, не випадково спершу вони придивлялися до Андрія Мельника, а потім – до Степана Бандери і Романа Шухевича.

Бо ж Канарису, який був непримиренним ворогом більшовизму і у другій половині 1930-тих перетворився на противника Гітлера, у стратегічному плані потрібна була Україна, яка б стала партнером ненацистської Німеччини.

Тож інтереси збіглися, і багато які події 1940-43 років слід розглядати крізь цю призму.

Але цей сюжет варто залишити для окремої розповіді. Тут же варто показати, як "виконувалися" Канарисом й українськими націоналістами накази Гітлера.

Як засвідчив на Нюрнберзькому процесі полковник Лахузен, "Канарису було наказано начальником OКВ (Верховне командування Вермахту – авт.), який заявив, що він передавав директиву, яку він одержав від Ріббентропа... підбурювати в галицькій Україні повстання, спрямоване на винищення євреїв та поляків".

У свою чергу, Ріббентроп висловлював побажання самого фюрера. Було це 12 вересня 1939 року, під час вторгнення нацистів до Польщі. І що далі? "Легіон Сушка" був виведений з тилів і рушив маршем у напрямку до Львова. Але свідчень виконання директиви Кейтеля легіонерами немає, хоча вони без боїв дійшли 17 вересня до Самбора.

Іншими словами, зарізяцькі накази фюрера спускалися на гальмах. Та це теж окрема тема.

І, нарешті, слід, бодай коротко, позначити ще два сюжети.

ПерЦіший із них – про те, хто і з ким співпрацював під час Другої світової війни. Отже, добре відомий сьогодні, а тоді законспірований радянський "кріт" у британській розвідці Кім Філбі десь так у 1943 році одержав детальні дані про учасників католицького підпілля у Німеччині. Йшлося про людей освічених, не задіяних у нацистських злочинах, авторитетних у своїх колах.

Після війни ці люди могла стати промоторами і лідерами демократичних процесів у країні. Філбі негайно передав ці дані до Москви, а та знайшла спосіб перекинути їх гестапо – й антифашисти-некомуністи були знищені.

Ось такі "союзницькі" відносини. Згадаймо: якраз у цей час Британія та США відмовилися від пропозиції Канариса...

Другий сюжет – про те, хто спонсорував українських націоналістів. Не виключено, що одним із головних фінансистів ОУН на першому етапі її діяльності був... Йосиф Сталін. Принаймні, те, що сталінські гроші через посередників потрапляли до Євгена Коновальця, можна вважати фактом.

Справа в тім, що у середині 1990-тих литовські дослідники знайшли документи, які засвідчили: Кремль допоміг здійсненню праворадикального перевороту у Литві у 1926 році, в результаті якого до влади прийшов лідер партії таутінінкасів Антанас Сметона.

І після перевороту президент Сметона і його прем’єр Аугустінас Вольдемарас мали тісні зв’язки з керівництвом СРСР, а їхню партію підживлювали з Москви.

Водночас президент Сметона підтримував фінансово українських націоналістів, а Євген Коновалець користувався литовським паспортом.

Причини зрозумілі: Польща анексувала значну частину литовських земель із Вільнюсом включно – й українські та литовські націоналісти легко знайшли спільну мову.

Чи знав Сталін, куди вкладає Сметона отримані з Москви гроші? Невідомо. Проте до часу активна боротьба ОУН проти польської влади була йому об’єктивно дуже вигідна.

А от коли на порядок денний стала нова світова війна і марш Червоної армії на Захід, Павло Судоплатов одержав наказ ліквідувати Коновальця – надто небезпечною ставала ОУН для СРСР за умов, коли Україна мала перетворитися на один із головних театрів воєнних дій.

Ціла стаття:
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/9/4844346/

На чий млин ллє воду "Бульвар Гордона"?... TOP
http://www.narodnapravda.com.ua/nation/4b98e2e785904/

Олександр Карафка
11 березня 2010

- У військах СС було 50 тисяч росіян, тоді як українців у дивізії "Галичина" налічувалося близько 18 тисяч, а в батальйонах "Нахтігаль" і "Роланд" взагалі – по 320 осіб. А як вам таке: у всіх збройних силах Третього рейху росіян налічувалося 310.000!


[…]

"Бульвар Гордона" – щотижнева загальноукраїнська газета, яку ТОВ "Видавничий Дім "Схили Дніпра" видає з квітня 2005 року. Отже, можна навіть сказати, що народжена вона загальноукраїнським піднесенням і демократичною атмосферою Помаранчевої революції. Не дивно, що замість епіграфу у ній красується напис: "Газета про людей і для людей". Звучить гарно. Шкода тільки, що для людей російськомовних. Бо виходить російською мовою і україномовного варіанту не має.

Але годі з тим. В Україні російськомовних людей, які не знають українську, вистачає. А всі українці знають російську мову. (Отака у нас однобічна толерантність...). Та й голова редакційної ради "Бульвару" Віталій Коротич тривалий час був редактором знаменитого московського журналу "Огоньок". Напевне, у столиці московитів підзабув рідну українську мову (якщо вона для нього і справді була рідною). А головний редактор видання Дмитро Гордон, навіть заспівавши з членом редакційної ради, відомим російським співаком Валерієм Леонтьєвим, що зараз мешкає переважно в США, українську пісню "А ми удвох", так і залишився російськомовним. І це його, так би мовити, справа. Та за свою російськомовність він готовий боротися. І боровся свого часу, закликаючи на допомогу читачів свого видання. Зате право українців боротися за право (вибачайте за тавтологію) на рідну мову на рідній землі і в державних ЗМІ, за правдиву історію, написану не окупантами, для нього не право, а дивацтво. А от, приміром, те, що його з Леонтьєвим українську пісню в Росії транслювати на радіо не хотіли, він сприйняв абсолютно спокійно. Росія ж не Україна...

… нещодавно до мене завітав знайомий з двома числами "Бульвару Гордона" (N1 і N2 за цей рік). Він потупцювався, а тоді стурбовано повідомив: "Тут є про Бандеру, ОУН, УПА..."

[...]

Довелося читати інтерв'ю журналістки Любові Хазан з професором, доктором історичних наук Анатолієм Чайковським. Як пише пані Люба, вони разом перечитували похмурі сторінки української історії. Не знаю, як їм читалося, але чомусь ті сторінки надихнули їх на українофобський опус? Бо мені після його прочитання захотілося помити руки. Я так і зробив, та відчуття бруду залишилося. А тоді прийшла думка: навіщо це з виду інтелігентному Гордону? Навіщо йому робити усе, щоби українці ненавиділи євреїв? Історія стосунків наших народів непроста. Було в ній усяке. Але паталогічного антисемітизму у нас нема. Усе обмежується кепкуваннями на рівні анекдотів. З обох боків, до речі. Але як зрозуміти отой зверхній, принизливий по відношенню до українських героїв тон інтерв'ю, оте пересмикування фактів, оту явну зневагу до Степана Бандери (якого співвітчизники визнали найвидатнішим українцем) у газеті саме Гордона?! До речі, найвидатнішим українцем Бандеру визнали в шоу єврея Савіка Шустера. І тільки маніпуляції єврея Дмитра Табачніка дозволили зайняти це місце Ярославу Мудрому. Як сприйняти усе це нормальному українцю, який шанує себе і своїх героїв?

[...]

Мені здається, відповідь може дати історія життя і смерті видатного єврейського націоналіста Володимира Жаботинського. Тож мушу дещо нагадати наклепникам і широкому загалу:

Володимир (Зеєв) Жаботинський помер у серпні 1940 року. Помер у розпалі діяльності по створенню єврейської армії для спільної із західними союзниками боротьби проти нацизму. Зауважимо, співпрацював він у цій справі не з Радянським Союзом, а саме із західними союзниками, хоч, приміром, з Великобританією у нього стосунки не склалися. Як на мене, усе це дуже важливо в контексті нашої подальшої розмови. Жаботинський заповів перенести його рештки до єврейської держави, коли її буде створено. Соціалістичний (підкреслюю) соціалістичний уряд Ізраїлю протягом 16 років (!) зволікав з виконанням цього заповіту, і тільки 1964 року труну з тілом героя було перенесено до Єрусалиму, де поховано на горі Герцля, неподалік могили засновника сіоністського руху.

Як бачимо, Володимир Жаботинський був видатною, але досить суперечливою фігурою для світового єврейства. Суперечливою настільки, що навіть зволікали з виконанням його заповіту, незважаючи на всі заслуги перед євреями. Питається чому? Як на мене, з двох причин. По-перше, він швидко усвідомив, що сіоністський рух, позірно співпрацюючи з західними державами, насправді співчуває більшовицькій Росії, яку він (Зеєв) не сприймав. По-друге, Жаботинський дуже прихильно ставився як до української проблематики загалом, так і до прагнення українців мати власну державу.

- А чи чув хто-небудь з ображених на українців про 30-ту дивізію СС "Бєларусь", про однойменну гренадерську бригаду СС, про 2-гу білоруську дивізію СС?!...


А ще Жаботинський усе життя працював над тим, щоби євреї мали потужні військові формування для оборони від погромів і боротьби за створення власної держави на етнічних землях; виступав проти асиміляції єврейства, за збереження єврейської культури і мови, гебреїзацію єврейської освіти. Вам це нічого не нагадує? А якщо замінити єврейство на українство, гебреїзацію на українізацію... Який тоді простір відкривається для специфічних, упереджених досліджень (чи не єврея?) Чайковського, писань бульварних журналістів на службі в асимільованого російськомовного Гордона...

Роки йдуть, а світ той самий. Свого часу самостійна позиція Жаботинського викликала протидію сіоністів. А в україноненависників ще більше, обурення викликають постать і діяльність Бандери навіть через 50 років після його смерті. У всьому світі у всіх народів героями є ті особистості, які організовують народ на боротьбу за незалежність. Чому в українців має бути інакше? Зрозуміло, для того, щоби визволитися з рабства, треба мати військові формування і воювати. Це робив Жаботинський, це робив Бандера. (А про терористичні акти обожнюваного євреями Аріеля Шарона, я взагалі скромно промовчу). Та ворогам України хочеться бачити українців забудькуватими, яловими, байдужими до своєї долі, а отже, беззахисними. Тому Бандера такий їм осоружний. Він для них як вічне нагадування, що українці можуть прокинутися і захиститися й водночас дратує ворогів тим, що є законною підставою для гордості і прикладом для наслідування справжніми українцями. Тому його і топчуть наші недруги вже півстоліття після підступного вбивства. Тож треба просто мати совість і заявити, панове бульварники вкупі з Чайковським, що ми проти незалежності України, а отже і проти її борців за волю; ми стоїмо на боці Кремля, бо російськомовні і радянські за духом. Для мене особисто така позиція опонентів була б огидною, однак, принаймні, зрозумілою. Та Чайковський і його апологети теж розуміють слабкість подібної позиції. Тож вони пішли іншим шляхом: почали фальсифікувати історію і принижувати, дискредитувати наших Героїв, сподіваючись, що виховані на радянських міфах люди проковтнуть цю отруту. А нема героїв, немає і патріотичного виховання. Тож, дивись, хохлята і здадуть державу за "шмат гнилої ковбаси".

На щастя для Жаботинського його не піддавали аж такій обструкції, як Бандеру ні, борони Боже, українці, ні євреї. Хоча, його позиція і викликала протидію частини сіоністської громадськості. Тож 1921 року Жаботинського було обрано членом керівництва Всесвітньої сіоністської організації, а вже 1922 року він вийшов з її складу, щоби йти своїм шляхом.

[...]

Першою його акцією, як сіоніста, була участь у створенні загонів єврейської самооборони в Одесі. Чи не були згодом такими ж загонами самооборони, тільки вже українського народу, загони УПА, панове бульварники? Жаботинський також пише статті, визначальними у яких є національна проблематика. До речі – для історика Чайковського – така ж проблематика превалювала і в статтях "зарізяки" Бандери. Непогано було б йому їх простудіювати, перш ніж братися писати про таку непересічну і визначальну постать для українців. Але для нього визначальним є те, що Бандера був (даю мовою оригіналу) "Хилый и болезненный, но обладал чрезвычайными лидерскими амбициями и в борьбе за власть был беспощаден". Напевне історику Чаковському важко збагнути, що велич людини визначається не зростом і не могутніми м'язами, а несхитністю духа, відданістю своєму народу і справі. … Бандера робив єдине можливе на той час. Робив правильно і ефективно. Про це свідчить факт тривалої боротьби повстанців проти німецьких карателів і загонів НКВД, люта ненависть і посьогодні до нього ворогів України, оцінки незаангажованих дослідників і лідерів. Досить лише нагадати слова Де Голя: "Якби у мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи б не топтав французької землі".

Та й яких обирати союзників у боротьбі за незалежність, це вже справа поневоленої нації. Бандера сподівався, що Гітлер буде союзником українців. Помилився, за що відсидів чотири роки у фашистському концтаборі. Це співпраця з гітлерівцями? Якщо пристати на таку думку, висловлену в "Бульварі Гордона", то мільйони євреїв – в'язнів фашистських концтаборів – теж співпрацювали з Гітлером. Ось до яких звихнених асоціацій і висновків може привести одне непродумане, або невмисно провокативне, інтерв'ю.

Бандеру, як і кожну людину, можна за щось критикувати, але це може бути лише суто теоретична наукова дискусія. Бо нам важко навіть уявити ті обставини, в яких він діяв, і суспільно-політичну атмосферу тих років. Пухнастих і білих на ту пору не було. Бандера боровся проти всіх за державність своєї нації. І ні він, ні його сила не були засуджені в Нюрнбергу. Тож, що б там зараз не говорили вороги України в Москві чи в Брюсселі (захід вкотре зрадив Україну на догоду Кремля і Варшави), цей факт їм не заперечити. Як не заперечити й те, що той же Захід запобігав перед Гітлером, віддавши йому Чехословаччину. А що вже говорити про більшовицький режим Сталіна, який буквально привів до влади Гітлера. Я вже не кажу про спільні паради радянських і гітлерівських військ після поділу Польщі. Тож усі голосіння комуністів і Чайковських про співпрацю Бандери і ОУН-УПА з фашистами на цьому фоні просто смішні і огидні.

[...]

У своєму відомому партизанському рейді в Карпати Сидір Ковпак з ініціативи комісара Семена Руднєва спочатку взаємодіяв з УПА, за що останнього було підступно вбито радисткою (агентом НКВД).


29 січня минулого року, виступаючи на розширеному засіданні Федеральної служби безпеки в Москві, Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв заявив буквально таке: "У низці сусідніх держав зберігся нестабільний соціально-політичний стан, не припинилися спроби розширення НАТО, в тому числі і за рахунок так званого прискореного вступу в альянс Грузії і України. Усе це, зрозуміло, вимагало чіткої і узгодженої роботи всіх спеціальних силових структур, правоохоронних органів і цілком високого рівня координації їхньої діяльності. Повинен одразу сказати, що Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею завдання".

Як бачимо, Президент Росії відкрито заявив, що зрив інтеграції України до Північно-Атлантичного альянсу – це заслуга російських спецслужб, наслідок проведених ними спецоперацій. Маємо пряме визнання того факту, що ФСБ веде їх проти України і її державницьких сил у дусі радянських спецслужб. А оскільки Україна зараз де факто незалежна, то і ресурсів треба на цю негідну справу більше. Не дивно, що у структурах ФСБ, які займаються Україною, останнім часом штат збільшено в півтора рази порівняно з періодом 1950-х років, коли в Україні діяло підпілля УПА. При цьому у ФСБ не гребують і далі брутально розігрувати єврейську карту. Як приклад, можна назвати повідомлення у 2008 році російського інтернет-сайту "Regnum" про те, що ізраїльський історик Юрій Вільнер видав книжку "Андрей Ющенко: персонаж и "легенда". З неї і пішла світом гуляти фраза: "Батько Президента України міг бути табірним поліцаєм і нацистським інформатором". Зверніть увагу: у книзі прямо не звинувачують, що був, а кидають, ніби між іншим, – міг бути... І все, людину обпльовано, кинуто тінь і на діючого Президента України.

[...]

Російське агентство "Regnum" твердило: "Ця книга, видана в Ізраїлі, з'явилася в Москві". Але ніхто в світі не знав про такого "ізраїльтянина". Відомий український поет і перекладач, чесна людина і справжній єврей Мойсей Фішбейн вирішив з'ясувати, звідки узявся цей опус. Ідентифікаційний код книги ISBN-969-228-292-5 свідчив, що видано її... в Пакистані! Але пошук видання в базі даних ISBN показав: такої книжки не існує! Тобто міжнародний номер сфальсифіковано. А отже і сама "книга" і її "автор" фальшиві. Як твердить Фішбейн, її створено й пущено в обіг у межах антиукраїнської спецоперації, що мала на меті ускладнити українсько-ізраїльські взаємини, посварити українців з євреями й налякати цивілізований світ "темними сторінками фашистського минулого" батька В. Ющенка. Проте пан Мойсей переконаний, що антиукраїнська спецоперація захлинулася на самому початку, бо один з ізраїльських інтернет-ресурсів викрив фальшивку, і це повідомлення розійшлося широким інтернет-простором. …

Цікаво, що з такими спецопераціями і розігруваннями єврейської карти стикався і неодноразово згадуваний нами Володимир Жаботинський. Він їх відчував, що ще більше роз'єднувало його з найвпливовішими сіоністами, які воліли чомусь заплющувати на них очі. … Росія сильніша, агресивніша а отже в умах людей, асимільованих її мовою і культурою, має рацію навіть коли неправа. І Росія цим зажди добре користалася. Згадаймо, приміром, вбивство Симона Петлюри московським агентом Шварцбардом (на жаль, євреєм за національністю).

[...]

Очевидно, план статті виношувався давно, проте дізнавшись про вбивство Симона Петлюри, Жаботинський не міг не згадати і цю провокацію Москви. Адже відомо, що вбивство спланував агент ГПУ Володін. Відгукуючись на цей злочин, Жаботинський дав у статті надзвичайно позитивну характеристику Петлюрі та керівництву українського національного руху, відкинувши всі висунуті проти них звинувачення в антисемітизмі та погромництві. Зрозуміло, що в атмосфері антиукраїнської істерії, яку розпалили єврейські сіоністські організації, маючи в цьому питанні абсолютну підтримку Москви, подібна стаття була подвигом з боку Жаботинського. Не дивно також, що широкі єврейські кола зустріли її дуже несхвально. Чернь завжди казиться, коли в неї намагаються забрати жертву, хай і безневинну. Правду бачать лише одиниці. А кинути її в очі оглухлим і засліпленим можуть узагалі видатні одинаки. Убивство Петлюри і виправдання Шварцбарда французьким судом залишається ганебною сторінкою в історії світового єврейства і судочинства Франції. Вони її можуть змити хіба що каяттям. І хай ніхто не прикривається тим, що єврейські погроми таки були. Хто хоче знати, той знає, що спровокували їх не позиція Петлюри, а хаос, який панував тоді в Україні. А його спричинила більшовицька агресія проти УНР і зрадницька позиція Антанти, насамперед тієї ж Франції, стосовно України. Більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину. У нас теж є свій рахунок до Москви, яка винищувала не тільки українське селянство, а й наших вождів, і до євреїв, які дуже часто таку політику активно підтримували. Причому конкретними діями. Згадаймо майже суціль єврейське ЧК. Серед погромників були люди різних національностей, та й самі погроми були винятком, а не щоденним явищем. А в ЧК збільшовичені євреї йшли свідомо на щоденну роботу по знищенню українців і їхніх патріотичних організацій. Відчуваєте різницю? Хтось з єврейських лідерів вибачився за цю практику своїх одноплемінників? Когось із цих катів покарали в незалежній Україні, хоча б позбавили пенсії? Напишіть про це, панове Гордон, Чайковський, Хазан. Не можна, не дозволяють ляльководи? Але ж демократія, свобода слова! Чи вона схвалюється і застосовується тільки тоді, коли треба принизити українців? Навіщо ви уподібнюєтеся комуністам, про яких хотілося б забути, та жертви не дають?

Жаботинський чи не один серед євреїв не побоявся стати на захист Петлюри. Напевне тому, що сам був націоналістом, так само любив свій народ і прагнув здобути йому державність; так само боровся з недалекоглядністю, а то й запроданством серед своїх співплемінників; теж був творчою натурою (навіть друкувався у редагованому Петлюрою журналі "Украинская жизнь" у Москві). А ще, коли виникала така необхідність, як і Петлюра, ставав на захист прав свого народу зі зброєю в руках. Уважаючи, що участь єврейських частин у першій світовій війні надасть єврейському народові вагомого слова під час повоєнного переділу світу, і це допоможе вирішити долю Палестини на користь сіонізму, Жаботинський створює єврейський легіон у британській армії. Ставши одним з офіцерів легіону, бере участь у воєнних діях проти турків у Палестині. Усе це значною мірою і сприяло тому, що 1917 року англійці видали "Декларацію Балфура", яка обіцяла створити в Палестині "освячений правом сховок" для єврейського народу.

Після першої світової війни Жаботинський організував в Єрусалимі збройні загони єврейської самооборони під назвою "Гагана" ("Оборона"). Пізніше, коли було створено єврейську державу, ці загони стали зародком регулярної ізраїльської армії.

До речі, саме Ковпак засвідчив: "українське населення винятково підтримує бандерівців. Совєтську владу ненавидить." (Ф.62.Оп.1.Спр.248.Арк.161)


У вересні 1921 року Жаботинський зустрівся в Карлсбаді з представником уряду Української Народної Республіки Максимом Славинським і уклав з ним, саме як з представником українського уряду, угоду про створення при українській армії єврейської збройної сили – жандармерії – з метою оборони єврейського населення від погромів у разі нового вторгнення українського війська на територію підрадянської України. Ця угода викликала зливу нападів на Жаботинського з боку єврейської преси та частини політичних діячів-сіоністів. У першу чергу сіоністів-соціалістів... (Мабуть, їм були вигідні погроми і єврейські жертви?...). Тож не в останню чергу через приховану пробільшовицьку і відкриту антиукраїнську позицію Всесвітньої сіоністської організації Зеєв і вийшов 1922 року з її складу. Шкода, що й нині ізраїльські лідери не доросли до рівня Жаботинського, навіть будучи його послідовниками. 28 травня 2009 року російський сенатор і водночас голова створеного з ініціативи російських спецслужб "Всємірного конгресса русскоязичного (от, приміром, як Гордон) єврейства" – Борис Шпігель – під час єрусалимської зустрічі з прем'єр-міністром Держави Ізраїль Беньяміном Нетанягу, порушивши тему антисемітизму, заявив: в Україні, мовляв, "відроджують старих національних героїв", що чинили злочини проти євреїв, і "переписують історію, вибілюючи цих людей". Для прикладу Б. Шпігель назвав С. Петлюру. Ізраїльська преса повідомила, що, "реагуючи на це, Б. Нетанягу висловив занепокоєння". До речі, саме ізраїльська партія "Лікуд" репрезентує ідеологічну течію В. Жаботинського, його портрет висить у штаб-квартирі цієї партії, яку очолює Б. Нетанягу... Вкотре ізраїльські лідери і агенти російських спецслужб знайшли спільну мову на ґрунті українофобії. Згадаймо, що й адвокат Шварцбарда, комуніст з молодих років Анрі Торес, зумів уникнути детального обговорення організації вбивства Петлюри. Натомість, за попереднього слідства, він, спільно з майбутнім засновником Ліги проти антисемітизму Бернаром Лекашем, подався до Москви (а не до України) шукати свідчень на підтвердження петлюрівських погромів. Зрозуміло, там йому знайшли усе, що треба. Виручили, так би мовити, товариша...

Володимир (Зеєв) Жаботинський ніколи б не дозволив собі такої ницості. Тому і став, як міг, на захист Петлюри. 1935 року очолювану ним організацію сіоністів-ревізіоністів було перетворено на Нову сіоністську організацію, незалежну від Всесвітньої сіоністської організації. Ревізіоністи вийшли також зі складу військової організації Гагана в Палестині і створили свою окрему підпільну військову організацію "Ецель".

[...]

Напередодні Другої світової війни Жаботинський виїхав до США, де вів переговори про створення єврейської армії для спільної із західними союзниками боротьби проти нацизму. У розпалі цієї діяльності він чомусь раптово помер, як ми уже знаємо, у серпні 1940 року...

[...]

- "Антиєврейські акції УПА " – то провокації, що запускаються з Москви. Це брехня, буцімто УПА винищувало євреїв, – твердо заявляє Фішбейн. – Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі.

Був Самуель Норман, його псевдо було "Максимович". Був Шай Варма (псевдо "Скрипаль"), був Роман Винницький, його псевдо було "Сам".

Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові, на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року С.Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею.

Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв'язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА – С. Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українським повстанцями в Карпати і 1-го жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак зосталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В Міністерстві закордонних справ.

У своїх спогадах С.Кренцбах написала: "Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській Повстанській Армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них вісім лікарів". Так от, я сподіваюся, – каже Фішбейн, – що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями. Для мене особисто УПА – це святе, і як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе. (Цікаво, чи мають історик Чайковський і журналістка Хазан у душі бодай щось українське? О.В.).

[...]

Нагадаю, це думки відомого українського поета і перекладача і видатного єврея Мойсея Фішбейна. Читайте його, пане Гордон, читайте Володимира Жаботинського і Вам багато на що відкриються очі. Зокрема, Ви дізнаєтеся і про те, що Чайковський елементарно бреше, зокрема і тоді, коли говорить про те, що оунівці і вояки батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" убивали поляків і євреїв у перші дні окупації Львова. Не може бути, щоб він не знав про те, що каральну акцію здійснювала айнзац-команда під керівництвом доктора Ебергарда Шоенгарта. Що ж до "Нахтігалю", то він узагалі входив до складу абверу і поліцейсько-репресивні функції не належали до його компетенції. Цікаво, що подібна нісенітниця – прив'язати оунівців до вбивств мирних жителів Львова – не приходила в голову спочатку й радянським лідерам, ідеологам компартії. Приміром, про це не говорив на Нюрнберзькому процесі прокурор СРСР Руденко. Більш того, навіть у "Нарисах історії Львова", що були видані для внутрішнього, так би мовити, споживання в 1950 році, про перші дні окупації Львова написано таке: "Гітлерівці розстріляли 35 видатних вчених. Серед розстріляних професори Соловій і Бартель, доктори наук Пілат..., Крюковський, відомий професор Мавріцій Амерханд...

[...]

Версію про причетність до вбивства львівських учених "Нахтігалю" радянські спецслужби почали розробляти і поширювати 1959 року. Спочатку вона була спрямована на дискредитацію міністра в уряді Конрада Аденауера Т. Оберлендера, який у 1941 році служив зв'язковим офіцером батальйону "Нахтігаль. Але відтоді українофоби використовують її і для дискредитації українського національного визвольного руху та його лідерів. У першу чергу Романа Шухевича.

У книзі Миколи Руцького "Голгофа" розповідається, як член такого "бандерівсько-кагебістського" загону вирізав у живої (!) Софії Борделюк серце, а її батька Павла перерубав сокирою навпіл. (Згадавши про цей жахливий факт справді середньовічного звірства з боку чекістського ката, перебраного в бандерівця, я мимоволі замислився: а чим кабінетний учений, історик (!) Чайковський кращий від того садиста? Чекіст вирвав серце в однієї людини, а Чайковський прагне вирвати в нації душу, зробити українців манкуртами! Хто тут гірший?).


До речі, і про Шухевича говорить у своїй доповіді Фішбейн:

- Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Р. Шухевича, – закликає пан Мойсей. – Спочатку до преси закинули версію, буцімто Р, Шухевич був "капітаном СС". Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Р. Шухевича на якогось "оберштурмфюрера". Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в "СС", треба було довго доводити своє "арійське походження", якого Р. Шухевич, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до преси версію, буцімто Р. Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера. Дезінформаторам нагадали, що з рук Гітлера військову нагороду отримав лише Гімлер. Що ж до Головного командира УПА Р.Шухевича, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Р.Шухевич узагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою. (А псевдоісторик Чайковський уперто тиражує цю брехню в "Бульварі", певно сповідуючи принцип Гебельса: "Чим цинічніша брехня, тим швидше в неї повірять!" О.В.).

[...]

У 1942-1943 роках дружина Головного командира УПА Р. Шухевича Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберг. Генерал Р. Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім'я Ірини Рижко. Коли гестапо заарештувало Н. Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Позаторік (2007року) І. Рижко померла в Києві. У Києві мешкає її син Володимир.

Президент В. Ющенко підніс визнання Української Повстанської Армії на державний рівень. Маніпульовані російськими спецслужбами засоби масової інформації (і в самій Росії, й поза нею) розгорнули шалену кампанію звинувачень УПА у винищуванні євреїв. (Як бачимо, в Україні теж... О.В.). Ще раз нагадаю, усе це говорить видатний українець єврейського походження Мойсей Фішбейн.

[...]

Тож суто для Дмитра Гордона наведу деякі промовисті факти які йому, скоріш за все, невідомі, і яких Чайковський воліє не торкатися:

- Сталін надсилав Гітлеру щиросердні телеграми в зв'язку із здобуттям німецькими військами Парижа і днями народження фюрера.

- Радянські "визволителі" з вересня 1939 року і до липня 1941 року безвинно вислали до Сибіру або розстріляли близько двох (!) мільйонів українців Західної України.

- Сталін надав німецькому командуванню все те, чого воно не мало права мати за Версальською угодою: танки, важку артилерію, бойові літаки. Сталін виділив німецьким командирам навчальні класи, полігони, стрільбища...

- Рішенням Ліги Націй – попередниці нинішньої ООН – 14 грудня 1939 року СССР був виключений з цієї організації, як країна-агресор.

[...]

- Політруки на політичних заняттях так розтлумачувати красноармійцям: "Бандерівці – це банда, створена з українців, поляків, жидів" (ЦДАВОВУ: ф.3833. Оп.1. Спр.131 Арк.28).

- Двох рідних братів Степана Бандери – Василя і Олексу – було закатовано в Освєнцімі, а наймолодший брат Богдан загинув від гестапівської кулі в Херсоні. … Ну а легендарний провідник загинув 15.10.1959 року від руки агента російських радянських спецслужб.

- Щодо того, чи були бандерівці бандитами: 1956 року тодішній перший секретар ЦККП України Микола Підгорний писав: "У результаті вжитих заходів по розгрому збройного підпілля було убито понад 150 тисяч бандерівців, заарештовано 103.828 учасників ОУН, виселено 203662 особи націоналістів та їх посібників". Якщо проаналізувати ці цифри і задуматися над ними, то виходить, що бандитами було майже все населення Західної України... От до яких людиноненависницьких висновків приводять нас Чайковські...

– УПА зв'язувало великі сили гітлерівців. Інколи в акціях проти повстанців німці задіювали 30 тисячні армії.

- У боротьбі з УПА спеціаліст з антипартизанської війни обергрупенфюрер СС генерал поліції фон Деле Бах Зелевські втратив майже 4 тисячі своїх головорізів, разом з російськими козаками, польськими поліцейськими і угорцями Міклоша Хорті. Не з партизанами Медведєва, Сабурова чи польською шовіністичною АК воював обергрупенфюрер, а саме з УПА.

- Найближчий соратник Гітлера Віктор Лютце загинув від кулі вояка УПА.

- Про бойові дії УПА проти фашистів було відомо і командуванню Червоної Армії. Так, 4.04.19944 року один з її генералів Баландін, звертаючись до українських повстанців у Прикарпатті, сказав: "Нам відомо, що ви боретеся збройним шляхом з німецькими окупантами"... З того часу минуло понад 60 років, а український історик Чайковський і досі, по суті, не хоче визнавати цього загальновідомого факту. Сумно...

- Станом на 20 червня 1945 року в західних областях України вже діяло 156 спецгруп НКВД (псевдобандерівців) загальною кількістю 1783 особи.

- У доповідній записці військового прокурора військ МВС Українського округу від 15 лютого 1949 року / N4 (001345) секретарю центрального комітету КП (б) України М.С. Хрущову йдеться: "Міністерством Держбезпеки Української РСР і його управлінням в західних областях України з метою виявлення ворожого українського націоналістичного елемента широко застосовуються т.зв. спецгрупи, котрі діють під виглядом бандитів УПА." Це до питання, хто насправді чинив звірства проти мирних жителів на Західній Україні...

- Тіло загиблого повстанця Святослава (на Косівщині) працівники МДБ замінували. Коли його почали вкладати в труну, стався вибух, який убив жінку 70 років та двох дітей.

Описані вище звірства працівників радянських спецорганів не виняткові. Вони для них були абсолютно звичними. Оце такою є правда, яку Чайковські намагаються приховати від людей, годуючи їх напівправдою і відвертою брехнею. Цікаво, на чий млин вони ллють воду разом з журналістами на шпальтах суперлояльних до очорнення українських героїв видань? ...

Ціла стаття:
http://www.narodnapravda.com.ua/nation/4b98e2e785904/

Jackpot TOP

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/62564/
March 24, 2010


Peter Byrne

As new political cartel forms, nation will retest adage that absolute power corrupts absolutely.

With the executive and legislative branches of government firmly in his grasp, Ukrainian President Viktor Yanukovych is now moving loyalists to key leadership positions in the nation's notoriously corrupt judicial system.

The administration's consolidation of power edged yet another step closer to completion on March 22 when a Yanukovych ally got elected as head of the High Council of Justice. The influential 20-member council decides who gets to be a judge in the nation. Moreover, the president's allies also have top posts at the nation's top prosecutorial and police agencies.

Yanukovych's oligarch-backed camp, in power since Feb. 25, now has unchecked powers that are unrivaled since the authoritarian decade of ex-President Leonid Kuchma.

[...]

Who are some of the people leading the judicial system?

Volodymyr Kolesnychenko, the presidential ally who became head of the High Council of Justice on March 22, has been accused of criminal behavior.

[...]

The three-ring circus approach to governing might be funny if one didn't consider the enormous costs of a judicial system that is rotten to its core. As a consequence, murderers roam the streets, billions of taxpayers' dollars get stolen with impunity by officials and all hope for social justice gets lost in a nation of 46 million people.

Judges, law enforcers and politicians have not only proven themselves incapable of rooting out corruption -- they are, in fact, the architects of the rancid system in place. That's why almost everyone, from foreign businesses and ordinary citizens, tries to avoid getting entangled in the nation's courts if at all possible.

[...]

... Yushchenko "out of political expediency" withdrew key legislation proposed after the 2004 Orange Revolution -- the popular uprising that put Yushchenko in power instead of Yanukovych back then.

The comprehensive legislation would have bolstered the independence and status of judges and given the nation a modern-day criminal procedural code. The failure to do so will only mean that the guilty will continue to go free while the hapless innocent get punished, Vasylenko said.

[...]

Insiders say paying and receiving bribes is a common practice in most of the nation's courts. Fee amounts depend on jurisdiction, the crime, real or trumped-up, and the financial wherewithal of the individual or company involved

[...]

High council of what?

In addition to making laws, Portnov and Kivalov are members of the High Council of Justice, itself a highly political body that on March 22 elected Kolesnychenko as its leader. Its members include former high-ranking officials accused of covering up many of the nation's greatest crimes.

[...]

Public distrust growing

The last five annual human rights reports by the U.S. State Department chronicle scores of Kafkaesque court controversies in Ukraine, drawing on the findings of local human rights organizations. The court system has been pilloried by international watchdogs, dragging Ukraine down in the rankings to 146 out of 180 countries -- on par with Zimbabwe and East Timor -- in Transparency International's 2009 Corruption Index....

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/62564/

Book burning in Ukraine stokes controversy about history TOP
http://www1.voanews.com/english/news/europe/Book-Burning-in-Ukraine-Stokes-
Controversy-About-History-88239147.html

Peter Fedynsky
17 March 2010

Russian nationalists in Crimea have burned Ukrainian history textbooks to protest what they say are distortions of the past by the administration of former President Viktor Yushchenko. The recent transfer of power in Kyiv has raised hope among Russian nationalists and fear among Ukrainians.

On Sunday, Russian nationalists in the Crimean port city of Sevastopol, home to Russia's Black Sea Fleet, threw Ukrainian history textbooks into boxes at the foot of a local monument to Russian empress Catherine the Great. The books were to be turned into pulp.

[...]

Dubovik [Sevastopol city councilman] says his group burned literature that promoted fascism in Ukraine, and they will continue to burn and trample it. He condemns the books, saying they seperate people and destroy the mutual love between Russians and Ukrainians. Dubovik adds that perhaps even toilet paper will be made out of the books. He acknowledges the chosen method may be harsh, but thinks it is the right one.

Unlike history texts promoted by former President Viktor Yushchenko, those of the Soviet era ignored or condemned Ukrainians who fought against Russian or Soviet imperial rule. Pro-Russian forces also resent Mr. Yushchenko's campaign to teach the Ukrainian language to schoolchildren in Russian-speaking regions of the country.

Another bitter point of contention is the former president's decision to have young Ukrainians learn about the so-called Holodomor, a Kremlin-inspired famine more than 75 years ago that was aimed at collectivizing Soviet agriculture. The tragedy claimed the lives of millions of Ukrainians and other Soviet peoples, including Russians, Belorusyns, Moldovans, Crimean Tatars, Kazakhs and Jews. Any mention of the Holodomor was strictly forbidden in the USSR.

Yevgeniy Dubovik says there is no point in dwelling on the past, because everyone knows about the famine anyway and life after collectivization was fine.

Protest organizers in Crimea say they are counting on newly elected President Viktor Yanukovych to downplay Ukrainian history and language and to improve ties with Moscow.

Meanwhile, many Ukrainians, particularly in the western part of the country, fear controversial new Education Minister Dmytro Tabachnyk will promote pro-Russian policies. Tabachnyk has raised eyebrows with statements that suggest western and eastern Ukraine should be separated, or should never have been united in the first place.

[...]

Mr. Tabachnyk was not available to comment about the controversy surrounding his appointment or the book burning.

The president of the prestigious Kyiv Mohyla Academy, Serhiy Kvit, is among the new Education Minister's prominent critics. Kvit told VOA the recent destruction of books in Ukraine is not so much a tragedy, as it is a farce. He adds that the Tabachnyk controversy is a teachable moment made possible by freedom on speech.

The university president says if anyone tried to eliminate freedom of speech, which Ukrainians enjoy on news programs and talk shows, he would have very big problems. Kvit says Ukrainians today openly discuss and express everything, which is the main achievement of the [popular 2004 protest known as the] Orange Revolution.

Kvit adds that most contemporary Ukrainian politicians are heavily influenced by Soviet-style thinking, but even they understand the reality of free speech in Ukraine, which remains despite changes in government.

Serhiy Kvit and other leading Ukrainian university officials have posted arguments against Tabachnyk on the Internet, where the Minister's critics have also created a special protest page. More than 800 people have joined a Facebook group that opposes his appointment.

Complete article:
http://www1.voanews.com/english/news/europe/Book-Burning-in-Ukraine-Stokes-
Controversy-About-History-88239147.html

Ukrainian entry for Eurovision still unknown TOP
http://www.eurovision.tv/page/news?id=10743&_t=Ukrainian+entry+not+
delivered+in+time%2C+EBU+imposes+fine

Update: The Ukrainian entry for Oslo is still discussed

By Olena Omelyanchuk
21 March 2010

Kyiv, Ukraine - The 23-year-old singer, Alyosha, won the Ukrainian national final yesterday. She performed the song To Be Free. But after the show, it was found out that Alyosha's entry is breaking the Eurovision rules: To Be Free was already released in 2008! It is also suspected to be a plagiarism of Knock Me Out by Linda Perry and Grace Slick. So it is still not confirmed which entry will be sent to the 2010 Eurovision Song Contest from Ukraine. More information will follow soon!

The Ukrainian national final was held in Kyiv in the studio of Shuster Live. Twenty contestants competed for the victory and the ticket for the 2010 Eurovision Song Contest. The musical show was broadcast by NTU and New Channel. Although the participants had only two days to get ready for the event, they delivered an exciting three-hour show, having presented different musical genres, from ballad to folk and rock music.

Alyosha got the ticket for the 2010 Eurovision Song Contest. Her real name is Olena Kucher. The lyrics of her song were written in 1977 by B. Chukalyuk in America and had to wait this long to be represented in Oslo this year. To Be Free has been composed by Alyosha herself.

This was the running order in which the 20 songs were performed in the Ukrainian national final (winner in bold):

1. Vitalij Kozlovskij - I-L@VE?

2 .Vasyl Lazarovych - I Love You

3. SH & BB (Briats-band and band Spalakhnuv Shyfer) -- Ne Zhurys'

4. Oleksij Matias - Anhely Ne Umirayut

5. Band Zakliopky - Anybody Home?

6. Ivan Berehzovskij - Utro

7. Duet St'ereo - Ne Shodi S Uma

8. Iryna Rosenfeld - Forever

9. Shanis - Lechu K Tebe

10. Max Barskih - White Raven

11. Vladislav Levitskij - Davaj, Davaj!

12. Miya -Vona

13. Band Da Zzle Dreams - Emotional Lady

14. Masha Subko -Ya Tebya Lyublyu

15. Zlata Okhnevych - Tiny Island

16. Mira Gold - Crazy Lady

17. Nataliya Valevska - Europe

18. Yuliya Vois - Zavyazhy Mne Glaza

19. El Kravchuk - Fly To Heaven

20. Alyosha - To Be Free

Vasyl Lasarovych (who won the first final on March 6th but was not chosen) finished seventh in tonight's competition.

The winner of the 2004 Eurovision Song Contest, Ruslana, came to support the competitors in the national final this year.

Last year Ukraine finished 12th at the 54th Eurovision Song Contest, held in the Russian capital of Moscow. The entry Be My Valentine! (Anti-Crisis Girl), was performed by Svetlana Loboda.

As a result of the indecision, Ukrainian public broadcaster NTU has informed the European Broadcasting Union that they are, at the moment, unable to deliver a complete entry for the March 22 deadline. As this is in breach of the rules of the competition, the Reference Group of the Eurovision Song Contest decided to impose a regulatory fine, and an additional fine for every next day after the deadline that no entry has been received by the EBU. The Ukrainian public broadcaster assured the EBU its commitment to deliver a complete entry for the 2010 running of Europe's favourite TV-show no later than Monday, 29 March.

Ukraine will participate in the first half of the second Semi-Final of the 2010 Eurovision Song Contest on the 27th of May.

A Kennedy comes to Kyiv to make a plea for action on Hepatitis C TOP
http://russiaandukraine.blogspot.com/2010/03/kennedy-comes-to-kyiv-to-make-plea-for.html

Christopher Kennedy Lawford speaking to students about his experience of drug addiction and hepatitis C infection at the Kyiv Mohyla Academy on March 16.
KYIV, Ukraine -- Marilyn Monroe taught him how to dance. Frank Sinatra was his sister's godfather. Christopher Kennedy Lawford, nephew of U.S. President John F. Kennedy, has led a life that in most ways is unimaginable for the majority of Ukrainians.

But in other ways, Lawford's story is familiar to some Ukrainians. He was a drug and alcohol addict who contracted hepatitis C.

The actor, writer and activist came to Kyiv this week to meet officials, non-governmental organizations and students to raise awareness of a disease estimated to infect 1.1 million Ukrainians.

Hepatitis C is known as a "silent killer" as it often remains dormant for several years before causing cirrhosis and other problems. It is spread by blood-to-blood contact, including blood transfusions and intravenous drug use.

Lawford's main message was that Ukrainian society needs to develop awareness of the disease and how to get tested, as well as removing the stigma of its major cause -- drug addiction.

"It's important that people realize it's OK to talk about it and seek help," he said in an interview with journalists on March 16. "People in recovery should be open and tell others about it. They should stand up to help people who are marginalized."

Lawford came to advocacy by chance after penning a bestseller about his life. He said he couldn't ignore the opportunity to follow in the footsteps of family members such as his uncle, the late U.S. Senator Edward Kennedy, who for decades campaigned for health care reform before his death last year.

Lawford began taking drugs at the age of 13. His use spiraled, including with his father, actor-singer Peter Lawford, a member of the "Rat Pack" and brother-in-law of John F. Kennedy. He struggled with alcohol and drug addiction until the age of 30, when he had what he calls his "moment of clarity."

Looking out of a window one morning, he contemplated killing himself. 'But I didn't have a gun, so I turned to plan B," he said. He called a cousin, who advised him to return to group therapy.

It worked. He recovered and has not touched drink or drugs since. But in 2000 another bombshell hit when tests determined that he had hepatitis C. Fortunately, he had access to expensive treatment that eradicated the disease.

But such treatment is rarely an option for sufferers in Ukraine, which is why experts say the focus must be placed on prevention by developing awareness.

"We grew up in a closed society where our parents didn't have the experience we have now. We learn with our children how to cope and how to be responsible," said Olena Sakovych, youth and adolescent development officer for UNICEF Ukraine.

She added that the level of awareness about hepatitis C is even lower than about HIV, another chronic problem area, especially among young people. "People simply don't know about it and how to get the tests," she said.

Lawford suggested that all of society needs to change in order to understand addiction and stop stigmatizing addicts. "These are sick people in need of treatment, not morally corrupt people," he said.

Sakovych agreed, adding that this often stopped people from seeking help. "The stigma is so high that many of those who need help do not do it because of the fear of being discriminated against, especially in terms of health care," she said.

But changing views and traditions is a long and complex process.

Lawford said there has been a shift in cultural attitudes in the U.S. toward drug and alcohol addiction in recent years, and an increase in understanding. But the lack of knowledge persists in Ukraine. "Ukraine is where the U.S. was a generation ago. It is an older society, so it could take longer to change attitudes" he said.

Ukraine Fashion Week: Up and forward! TOP
http://www.day.kiev.ua/293866/
#16, Thursday, 18 March 2010

Ukrainian fashion designers are gradually finding their individuality and are increasingly concerned with important social processes

By Maria TOMAK, The Day

Photo by Mykola TYMCHENKO


Photo by Ruslan KANIUKA, The Day


UKRAINIAN FASHION IS INCREASINGLY DROPPING THE "GLAMOUR FOR GLAMOUR'S SAKE" PRINCIPLE AND TOUCHING UPON IMPORTANT SOCIAL ISSUES. OLENA DATS'S "EUROATLANTIC COLLECTION" HAS DRAWN THE NATO ISSIUE FROM BUREAUCRATS' NARROW OFFICE ROOMS

Photo by Mykola TYMCHENKO
VIKTORIA HRES'S EVERY COLLECTION CLEARLY SHOWS HER DEVOTION TO RETRO. PICTURED: A FRAGMENT OF THE VICTORIA GRES COLLECTION OF THE 2010-2011 AUTUMN-WINTER SEASON
Photo by Mykola TYMCHENKO


ON THE BORDERINE OF FASHION AND PHILOSPHY. PICTURED: A FRAGMENT OF THE POUSTOVIT BRAND COLLECTION OF THE 2010-2011 AUTUMN-WINTER SEASON

The Ukrainian Fashion Week is now well in line with the global catwalk. The European fashion calendar places Kyiv immediately after the Paris Fashion Week preceeded by similar weeks in New York, Milan, and London. So the Ukrainian fashion event gets off to a start when the main European fashion capitals have already said their word and when the most asked-for item in the next autumn and winter collection is already known. Ukrainian trends fit in with global developments, but there are more and more talents among our designers who follow tendencies but, at the same time, are trying to display their individuality, life philosophy, and world outlook. For a trend is in fact quite an equivocal thing, and it is only the level of a designer that allows him or her to interpret, say, the now popular militaristic theme. There is an endless number of options here, and it is somewhere in the whirlwind of this artistic boundlessness that fashion comes closer to art.

It is traditionally believed that the first day of the Ukrainian Fashion Week is the "powerhouse." This day attracts the greatest number of public personalities, and Ukrainian catwalk queens, such as Lilia Pustovit and Viktoria Hres, present their best collection on this very day. Also excelling in the fashion field is Olha Hromova who immediately made it to the "top league" after a few years' break.

The 26th Ukrainian Fashion Week (UFW) is going to be a very unconventional event. On the one hand, it is to be opened with Lilia Pustovit's show (it will be recalled that her art has shaped to a large extent the present-day Ukrainian fashion) which is particular not only by the impeccable quality of apparel but also by a special aura and atmosphere, and closed with a charitable project sponsored by the UFW and the ­Anti­-AIDS foundation. Naturally, the week between the two events will have enough room for bold experiments, shocking behavior, and provocations, but what really matters for the UFW is its opening and closure. The point is that, on the one hand, many Ukrainian designers are gradually becoming "a thing in itself" and, on the other, the UFW is being increasingly drawn into social processes -- it does not helplessly dilute itself in them but, on the contrary, gets cemented and pushes them up and forward.

It is quite easy to understand those who take a dim view of fashion. For the latter is really often responsible for this kind of attitude. But those who categorically reject all fashion-related things as limited ought to beware their own shortsightedness. For if you keep track of fashion trends, you will be able not only to see what women of fashion will be wearing in the next season but also to partially diagnose the condition of the society in which the designer works. But this can only be applied to those who never tire of developing themselves and who take interest in the surrounding world and their inner self.

Designer Fedir Vozianov and his latest collection affirm that "reclusion and self-concentration" are the prevailing conditions of today. This is also reflected by the colors of his collections: self-absorbing black and philosophical and closed gray. Incidentally, a similar attitude of mind also pervades the new collection of Lilia Pustovit who was inspired by the stone, a hero of the surrounding world which remains too conventional and, hence, underestimated for us. Stones caused the aforesaid self-absorbing mood (what can be more self-absorbing than the millennia-old mountains?) and built the overall color scheme -- slow and pensive -- from the jet black to the "moss-co­vered" green. As is always the case with Pustovit, her images are extremely feminine and even defenseless, but they exude a stone-like determination to perceive the essence of things and the world.

What seemed to be elevated to the absolute was the collection of Iryna Karavai, perhaps one of the most prominent collections this spring. A usually multifaceterd and too cheerful Karavai suddenly turned into a spiritual, if not pious, woman thanks to what her inspires -- the architecture of ancient Kyiv and St. Sophia's Cathedral. It is an extremely complicated collection which is, nevertheless, free of any excessive and obsessive details and looks flawless. It features the monochromic colors of the Kingdom of Heaven -- clear white and light blue -- and the aforesaid self-absorption in a gray gamut and a simple silhouette. A clear and well-balanced image.

But this is only one side of the interaction between fashion and art. The other side of the medal shows the moneyish grimaces of art. For instance, designers Svitlana Bevza and Olha Alionova presented, as part of the Fashion Week, the B.A.D. project that also involved a well-known contemporary artist Illia Chichkan. The project authors claim that the concept lies in the unity of the worlds of art and fashion. It is based on men's and women's T-shirts, on which the designers printed monkeys: it is now Chichkan's blue chip.

We can see the unity of fashion and architecture in Iryna Karavai's works and of fashion and painting in the B.A.D. project, but, although exalted art seems to be involved in both cases, this results in entirely different effects.

In contrast to the highest sphere, the political Olympus has always been quite accessible for Ukrainian fashion. The proof of this is that there is never a shortage of politicians in the first rows behind the catwalk. But sociopolitical matters as such have never interfered into the creative process so far -- of course, if you do not take into account the crisis that crashed into the world of fashion a few seasons ago, which Oleksii Zalevsky reflected in his T-shirt logos. This time, two Ukrainian designers have dared to touch upon sensitive and controversial topics. Aliona Dats has associated her collection with NATO and Oksana ­Ka­ravanska with the UPA.

Olena Dats's "Euro-Atlantic collection" is the initiative of the Institute of World Politics which has made a conclusion that the NATO subject has gathered too much dust in bureaucrats' office rooms and thus needs a fresh non-political look. The collection's theme is quite clear, above all, from accessories that bear a four-point star (an emblem on the alliance's flag). But there is a subtler point here -- a two-sided cloth that symbolizes the two attitudes to ­NATO: realistic in the blue one (part of the NATO palette) and stereotypical in the black one.

"The movement towards European integration has various dimensions," says Volodymyr Ohryzko, ex-foreign minister of Ukraine, who visited the show, "and this is one of the dimensions. For we should not discuss the NATO subject in straight terms only: we should seek other interesting and easy-to-grasp forms of explanation."

"Today's event is really far from politics. And for this very reason it will promote the understanding of what NATO is," Georgia's Ambassador to Ukraine, Grigol Katamadze, told The Day.

The Institute of World Politics is soon going to hold an auction to sell 10 exclusive apparels of the "Euro-Atlantic collection." The raised funds will be used to organize a visit of some student leaders to the NATO headquarters and the European Commission. What also proved that the catwalk is not indifferent to what is going on in this country was the Oksana Karavanska's collection devoted to UPA military romanticism. Naturally, how successfully the designer managed to elucidate this theme is open to debate. It is also debatable whether this somewhat simplified interpretation of this subject is for the better or for the worse. But the very fact that the "easy-going fashion" is trying to creep into far-from-glamorous guerrilla shelters and is seeking romantic role models in its own house (leaving aside Demi Moore and G.I. Jane) is already a signal that the ice has been broken. Now only up and forward!

The 26th Ukrainian Fashion Week finished last Tuesday. The final item of its main program was a joint project of the Ukrainian Fashion Week and Olena Franchuk's Anti­AIDS foundation. Almost all the Ukrainian designers who participated in the UFW made a contribution to the charitable fashion parade. It will be recalled that more than 40 designers, both Ukrainian and foreign, presented their collections as part of the UFW. Read more in detail about this country's main fashion event and the trends that designers offer for the 2010-11 autumn-winter season in one of The Day's next issues.

Львів’яни переходять на російську TOP

http://www.meest-online.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1527&Itemid=86
17.03.10


[...]

Серед іншого Борис Колесников похвалив гостинність і привітність львів’ян. А таки справді було за що. Принаймні, головний львів’янин — мер Львова Андрій Садовий виявився настільки гостинним, що вітав свого високопоставленого гостя російською. Так само мовою північного сусіди України намагався розмовляти ще один високопосадовець обласного масштабу — начальник головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської обласної державної адміністрації Степан Лукашик. Натомість,  державний чиновник Колесников не надто поспішав переходити на українську. Це він пояснив тим, що востаннє практикувався в розмовній українській ще в 10-му класі середньої школи: тобто загалом він може розмовляти українською, однак це забере набагато більше часу, якого й так усім бракує.

Голова профспілки працівників освіти Львівщини Андрій Соколов висловив обурення з приводу того, що начальник управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик під час зустрічі з віце-прем’єр-міністром України Борисом Колесніковим перейшов із рідної на російську мову. Пан Соколов також додав: «Освітяни Львівщини запитують у Степана Лукашика, як перекласти російською «галицький хрунь», і чим він відрізняється від Табачника».

Український Тиждень моди: повстанські мотиви і НАТОвські зірочки TOP
http://culture.unian.net/ukr/detail/188275

[18.03.2010 17:11] Яна Іллінська

Сукня від Лілії Пустовіт

Відгримів черговий Український тиждень моди, і найбільш злісні критики відразу об’єдналися в єдиному висновку – мовляв, «дивитися не було чого». Навряд чи все насправді так уже погано в нашій моді, але факт залишається фактом – 26-тий тиждень моди не вразив. Не запам’ятались ні вишукані моделі, ні епатажні шоу (раніше час від часу їх, як уміли, та все ж влаштовували наші дизайнери). А зараз навіть найбільші оптимісти відзначають, що з кожним Тижнем моди ходити туди стає менш цікаво – чи то наші модельєри гроші заощаджують, чи то ідеї свої вже вичерпали…

Схоже, навіть найбільші наші тусовщики це вже зрозуміли, тож у перших рядах на показах упізнаваних облич стає все менше (навіть попри те, що на модні покази наші «віпи» часто ходять не стільки придивитися собі одяг, скільки зайвий раз засвітитися).

Відкрила Тиждень моди, за давньою традицією, Лілія Пустовіт, яку багато хто називає чи не єдиним справді вартим уваги модельєром в Україні. У притаманному їй стриманому стилі Пустовіт представила сіро-чорну колекцію вбрання і… не представила нічого нового – все ті ж строгі силуети, брючні костюми і просторі сукні, підперезані ремінцями. Вирізнилась хіба що клаптиками хутра на одязі та зачісками (моделям заплели коси навколо шиї, що трохи нагадувало своєрідні комірці).

Упівська сукня від Каравнської

«Найбільш український дизайнер» Оксана Караванська ще до свого показу відразу відкинула будь-які розмови з приводу тематики нової колекції, яку присвятила УПА. «Зараз у моді стиль мілітарі, а для українок це найбільш романтична тема, – пояснила Караванська. – Мій дід був повстанцем, а бабуся їздила за десятки кілометрів до нього на велосипеді – хіба ж це не романтика?!». Модельєр запропонувала жінкам піджаки та пальта у вигляді чоловічих шинелей, а от у сукнях лишила всього по одному рукаву. У такій «романтичній» колекції знайшлося місце й еротиці – одна з моделей дефілювала в прозорій мереживній спідниці, а інша прикривала рукою напівоголені груди.

Найбільшого шоу чекали від відомого майстра епатажу Олексія Залевського, але і йому, вочевидь, уже бракне ідей, щоб весь час дивувати. Цього разу Залевського вистачило хіба що на величезні срібні кулі та куби на головах у моделей, що насправді відволікало глядачів від основного – нової колекції. Усі тільки й стежили, чи не зачепить своєю «головою» чергова модель розвішані зі стелі декорації…

Ще одне «шоу» намагався влаштувати Андре Тан. Його моделі прямо на подіумі відповідали на імпровізовані телефонні дзвінки, а потім урочисто вручали мобілки гостям із першого ряду. Хоча вибирали тільки впізнаваних – художницю Євгенію Гапчинську, спортсменку Лілію Подкопаєву та модель Сніжану Онопко (мабуть, незнайомим гостям вручати телефони побоялись – раптом ще не віддадуть). Як виявилось пізніше, «мобільна» фірма просто було спонсором дизайнера, який привселюдно заявив, що «надихався саме цим телефоном». Можливо, якби Андре надихався чимсь іншим, і колекція вийшла б цікавішою…

Срібні кулі Залевського

Грузинський дизайнер Автанділ Цквітінідзе, схоже, зовсім уже «прописався» на Українському тижні моді. Цього разу він представив колекцію ніжних вечірніх суконь – переважно чорного кольору, який грузин полюбляє найбільше. А от показ від Олени Даць перетворився на справжнє політичне дійство – її «Євроатлантична колекція» була присвячена саме євроінтеграції України, тож моделі дефілювали з причепленими на обличчя чотирикутними зірками – символом НАТО. Помилуватися цим дійством прийшов навіть екс-Президент Леонід Кравчук! Було доволі цікаво послухати, як чоловік такого поважного віку намагається розмірковувати про сучасну українську фешн-індустрію і запевняє, що за модою стежить, навіть дивиться вдома модні телеканали!

Загалом же, головний висновок, який можна зробити, відслідкувавши тенденції від наших модних творців, не зовсім втішний – надто вже все це сіро і похмуро. У кольоровій гамі – переважно чорні та сірі кольори, жінок вбирають у чоловічі піджаки, безформні сукні, приховуючи їхні фігури, а якщо і відкривають, то так, щоб було видно зразу все... Та й нічого нового у світі моди цього разу нашими «модниками» сказано не було. От і їхні потенційні клієнти все частіше надають перевагу шоппінгу за кордоном – там, мовляв, і вибір цікавіший, і якість краща, та й ціни адекватніші… Цікаво, скільки ще Тижнів моди має відбутися, щоб наша сучасна мода нарешті почала виправдовувати свою гучну назву?

Valentina Kuryliw honoured for work in education TOP

23/02/10

By Oksana Zakydalsky

Valentina Kuryliw and friends at award presentation: (from left) Marika Szkambara, Borys Wrzesnewskyj MP (Etobicoke Centre), Donna Cansfield MPP, Valentina Kuryliw, Yvan Baker, Halya Dmytryshyn, Myroslava Oleksiuk, Marika Dubyk-Wodoslawska

TORONTO -- It is a custom in Ontario for Members of the Provincial Parliament to present Community Recognition Awards at their New Year's levees. At Etobicoke Centre MPP Donna Cansfield's levee on January 17, Valentina Kuryliw received a Community Recognition Award "for outstanding volunteer service." In her presentation, Ms. Cansfield paid tribute to Ms. Kuryliw's services to education, both in Canada and in Ukraine, and spoke about her work in helping to develop a Holodomor curriculum and spearheading its introduction into Toronto public schools.

Before retiring in 2001, Valentina Kuryliw taught history and was department head in a Toronto school. In 1993, along with other educators, she was invited to Ukraine to develop a program for instructing Ukrainian history teachers on how to use critical teaching skills. In 2003, she published a textbook -- "Metodyka vykladannia istorii" (Methods of Teaching History) which was officially endorsed by the Ministry of Education of Ukraine. As the 75th anniversary of the Holodomor Famine Genocide in Ukraine approached, Ms. Kuryliw took on the task of ensuring that the Holodomor would be taught in Toronto public schools.

In the spring of 2008, the Toronto District School Board (TDSB) created a genocide course but the Holodomor was not included in the curriculum (the core curriculum modules covered the Holocaust, the Armenian and the Rwandan genocides). In response, the Holodomor Education Team (HET) was formed under the Ukrainian and the Rwandan genocides). In response, the Holodomor Education Team (HET) was formed under the Ukrainian Canadian Congress -- Toronto Branch and, currently, its membership includes: Valentina Kuryliw and Eugene Yakovitch (as co-chairs), Andrew Melnyk, Alex Chumak, Marika Szkambara, Roman Kordiuk and Halya Dmytryshyn. All are active members of the Ukrainian community and include former teachers. Andrew Melnyk served as school principal for twenty years and Alex Chumak was a school trustee for the TDSB and is a social worker.

HET mounted a careful and well-thought out strategy to have the Holodomor acknowledged and taught in Toronto public schools. In spite of initial opposition and seeming lack of interest, the TDSB finally agreed to have the fourth Friday in November designated Holodomor Memorial Day in all schools, and directed the preparation of a curriculum on the Holodomor. In the summer of 2009, a TDSB Writing Team on the curriculum was created. Valentina Kuryliw worked as a consultant, providing expertise and resources, such as a Holodomor Teaching Kit: "The Unknown Genocide -- Ukrainian Holodomor 1932-1933" The kit includes copies of original documents and a workbook for teachers and students. It is available on the website www.faminegenocide.com. Two curriculum teaching units on the Holodomor were developed and were designated for two courses -- Grade 12 World History and World Politics.

An announcement to recognise Holodomor Memorial Day on November 27, 2009 was sent out to all schools by the Superintendent of Education one week before the event. But it is up to individual schools to decide which directives they will announce and Ms. Kuryliw said that HET has not been receiving enough feedback about the implementation of the Holodomor Memorial Day. It is certain that only three schools observed it and that is because of the interest of individual teachers within those schools.

By the end of 2009, all TDSB secondary schools and history departments had received the Holodomor curriculum. However, Ms. Kuryliw stresses that it is not enough to have a Holodomor curriculum which is only one of many elective topics from which teachers make their own choices of what they teach in their history courses. Thus, HET has taken on the task of making educators aware of materials available on the Holodomor through presentations at schools and conferences, through in-service training and the distribution of the Holodomor Teaching Kits. HET has also established contact with the Hamilton-Wentworth District School Board where Ms. Kuryliw was invited to give a workshop on teaching the Holodomor and twenty-two teachers and administrators received the Teaching Kits.

HET is now taking the issue of the Holodomor curriculum one step higher: now it is developing a presentation to the Ministry of Education's Curriculum Branch - Review Committee to have both the Internment of Canadians during World War I and the Holodomor taught in all Ontario schools. Such a curriculum review by the Province is usually done only once in ten years, and the deadline for submissions is March 2010. The inclusion of the Holodomor and the Internment into the Ministry of Education's Ontario Curriculum and guidelines would ensure that these topics will be taught in all schools in Ontario and written about in future textbooks. Their inclusion in the Curriculum is a vital step towards teaching and awareness of these topics as all school boards must comply with Ministry requirements.

Valentina Kuryliw has been appointed National Chair of the Holodomor Education Committee of the Ukrainian Canadian Congress. She will set up a committee of representatives from across Canada to help coordinate the teaching of the Holodomor in all provinces and territories.

Paula J. Dobriansky, Thomson Reuters; Appreciation for family history inspires lifelong commitment to international affairs TOP
Monday, March 22, 2010

Ambassador Paula J. Dobriansky joins Thomson Reuters

Throughout my career in international affairs, every day was a day in which my work affected people's lives abroad. Whether it was my tenure in government or in a private-sector job, all were connected, some way or another, in seeking to improve lives.

That passion began when I was a little girl.

My grandparents emigrated from Ukraine to the United States. My mother and father, both of Ukrainian descent, were educators and instilled in me a great desire for learning not just about our Ukrainian community but also about our history and values.

During my undergraduate studies, I did a program abroad where I worked at the U.S. Embassy in Rome. The embassy had been fielding many of the Soviet Jews and others who were emigrating from the then-Soviet Union. That experience fueled my great interest and passion in international affairs and politics. It gave me great exposure to other cultures and opportunity.

I decided to further my studies in the Soviet Union, looking specifically at the political and military relationship. I secured an internship in the White House at the National Security Council under President Jimmy Carter's administration. I was very proactive and had a very keen knowledge of central-eastern Europe and the former Soviet Union.

Complete article:
www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/03/21/AR2010032102414.html

A flock grows right at home for a priest in Ukraine flock grows right at home for a priest in Ukraine TOP
http://www.nytimes.com/2010/03/23/world/europe/23ukraine.html
March 22, 2010

RUDNO, Ukraine -- Let the rest of Europe be convulsed by debates over whether the celibacy of Roman Catholic priests is causing sex abuse scandals like the one now unfolding in Germany. Here in western Ukraine, many Catholic priests are married, fruitful and multiplying -- with the Vatican's blessing.

Father Volovetskiy's and Vera's children are Pavlina, 21, Yuriy, 18, Roman, 16, Irena, 13, Khrystyna, 10, and Taras, 9.

The many feet scampering around the Volovetskiy home are testament to that.

The family's six children range from Pavlina, 21, to Taras, 9. In the middle is Roman, 16, who wants to be a Catholic priest when he grows up. Just like his father.

Dad is the Rev. Yuriy Volovetskiy, who leads a small parish here and whose wife, Vera, teaches religious school. The Volovetskiys serve in the Ukrainian Greek Catholic Church, which believes that celibate priests are not necessarily better priests.

Ukrainian Greek Catholics represent a branch of Catholicism that is distinct from the far more prevalent Roman Catholic one. The Ukrainian church is loyal to the pope in Rome, and its leader is a cardinal and major archbishop.

But it conducts services that resemble those in Eastern Orthodox Christianity. In religious terms, it follows the Eastern Rite, not the Latin one that is customary in Roman Catholicism.

Historically, the Vatican appears to have tolerated the traditions and attitude toward celibacy of the so-called Eastern Rite Catholics in order to retain a foothold in regions where Orthodox Christianity has dominated. But this exception suggests that the Vatican view on celibacy is not as rigid or monolithic as it might otherwise appear.

And so home life with the Volovetskiys offers this portrait: a father who is a Father, wearing a Catholic clerical collar, doting on his children like any other parent, even organizing an impromptu family musical recital. ("I will sing for you!" said Irena, 13, while she plucked the strings of the bandura, the Ukrainian national instrument).

Ukrainian priests, while reluctant to criticize Pope Benedict XVI over his unyielding stance on the celibacy requirement, said permitting them to raise families enriched their ability to tend to parishioners' needs.

"It is important when a priest has an understanding of not only himself," said Father Volovetskiy, 45, who entered a seminary when he was in his 20s. "Having a family gives a priest a deeper understanding of how to relate to other people and help other people. It is more natural, it makes more sense, for a priest to have a wife and children."

The Rev. Roman Kravchyk, 50, a senior Ukrainian Greek Catholic official, said he was often asked by seminary students whether they should try to have a family or remain celibate (sexual relations outside marriage are not an option). He said he did not strongly encourage either, though he pointed out the advantages of marriage.

"It seems to me that when a priest is not married, it is difficult for him to explain things to parishioners," Father Kravchyk said. "Because he has not lived through them."

He added that celibacy would seem to go against human nature.

"Having a sexual life, no one can escape that," he said. "We are all living people. We are not stones. Though there have to be limits."

Father Kravchyk and Father Volovetskiy, who were interviewed here in western Ukraine before the scandal broke out in Germany this month, declined to address the issue of whether sexual abuse by priests was connected to celibacy.

The Vatican has rejected such a link. Senior church officials have said that if celibacy was the cause of these scandals, then there would not be problems of child sex abuse outside the priesthood. Still, whether or not a link exists, publicity about the German cases has touched off a renewed debate over the issue.

The Ukrainian Greek Catholic Church, which has roughly five million adherents in Ukraine, is one of a small number of Eastern Rite Catholic churches. Others also recognize the Pope's leadership and permit married priests. These churches account for only about 1 or 2 percent of all Catholics.

The Ukrainian Greek Catholic leader, Cardinal Lubomyr Husar, is celibate, as is typical among the leadership of Eastern Rite Catholic churches. The cardinal has not spoken out in recent days on the issue of celibacy, though he has said that he does not think that ending the requirement would help the Vatican confront the declining number of men who want to become priests.

But Cardinal Christoph Sch?nborn, the Roman Catholic Archbishop of Vienna, suggested this month that in response to the German abuse scandal, the Vatican should question its policies, including celibacy. His spokesman later clarified that Cardinal Sch?nborn was not calling for abolishing the requirement.

Here in Rudno, a suburb of Lviv, the largest city in western Ukraine, Father Volovetskiy has a small church, St. Volodymyr the Great, that hints at a melding of Eastern Orthodoxy and Roman Catholicism. Inside, there are depictions of Jesus Christ similar to those seen on Russian icons, as well as photos of Pope John Paul II.

At his home the other day, it was clear how Father Volovetskiy's life diverged from that of a Roman Catholic priest. Mrs. Volovetskiy, 44, was teaching religious school on the first floor to 20 or so young children, including their youngest, Taras.

Upstairs, Pavlina, their eldest, who is studying to be an archivist and a religious school teacher, was making lunch. The others, including Yuriy, 18, and Khrystyna, 10, showed off the house. On one wall was an old wedding photo -- Father Volovetskiy carrying his bride, Mrs. Volovetskiy.

The children said they were proud that their father was a priest, though they acknowledged that it was a challenge always having to set an example.

"People may not know you well, but they know who your father is, and they are watching you in the street and in the school," said Roman, the 16-year-old. "It's a little like being a target."

Father Volovetskiy said having children changed how he approached his calling.

"It helps me to view the world through the eyes of others," he said. "And it helps people trust me more. They see that there is a priest who has a family, and they see how we live. We are part of society."

New look for "Ukrainian Golf Across Canada" website TOP
http://www.ukrainiangolfacrosscanada.ca/

The Ukrainian Golf Across Canada web site has a new look and new articles. You can view the page here: www.ukrainiangolfacrosscanada.ca. Send any updated news and/or comments to webmaster Richard Masys hyjmas@sympatico.ca or Danny Ruzilo at bjruzilo@gmail.com.

Welcome to (UGAC) Ukrainian Golf Across Canada page. We are celebrating our 14th Season this year, and welcome you back to a new and exciting year of Ukrainian Golf Tournaments to be held in 2010.

We have added a number of new articles and links to our site, and hope that all of you will enjoy them.Initially the web site was started under the Ukrainian Golf Association of the West Island in 1997 under the direction of Roman Golash (ukemonde).

We will also be listing the many Ukrainian-Canadian golf tournaments that will be held across Canada in 2010.

We will be updating the page on a regular basis, so keep coming back to see the latest updates.

The (UGAC) Ukrainian Golf Across Canada page goal is to expand our listing of tournaments into the Atlantic provinces.

If anyone has information which can be listed on our Tournaments page, we will be more than happy to do so pro bono.

All this is FREE of cost to you.

We look forward to hearing from you.

Ukraine ref banned for life for match fixing TOP
http://www.heraldsun.com.au/sport/soccer/ukraine-ref-banned-for-life/story-e6frfg8x-1225842652918
March 19, 2010

UEFA banned Ukrainian referee Oleh Orekhov from all football activities for life on Thursday for helping fix matches.

Associated Press reports that UEFA said its disciplinary panel used "`information from ongoing investigations by German police into match-fixing and corruption'' in the case.

The European football authority said Orekhov was charged with breaching ``principles of loyalty and integrity,'' but did not specify which matches were involved.

Fraud and organised-crime officers in Bochum, Germany, have been investigating more than 200 matches played in at least 11 countries.

When the scandal broke in November, UEFA identified seven suspicious games played in the Champions League and Europa League between last July 16 and August 6.

Croatian betting syndicates are suspected of bribing players, coaches, referees and other officials to fix games, and are believed to have made at least euro 10 million ($A14.88 million).

The 42-year-old Orekhov was included on world governing body FIFA's list of referees qualified to handle international matches.

He took charge of two matches in the 2010 World Cup qualifying competition - Montenegro's 2-2 draw at home to Bulgaria in Sept. 2008 and Spain's 3-0 home win over Estonia last September.

Orekhov, who can appeal the verdict to UEFA, is the third referee to be sanctioned.

Bosnian referee Novo Panic was banned for life last month and Croatian assistant referee Tomislav Setka was suspended until July 2011.

UEFA said all the punishments were sporting decisions and unrelated to criminal proceedings in Bochum.

Orphaned Ukraine-born hockey star bleeds red, white and blue with a hunger for gold TOP
March 20, 2010

By Gary Kingston
Vancouver Sun

Born near Chornobyl and raised by Americans, Alexi Salamone is eager to win for his adopted home

Alexi Salamone of the United States celebrates a 3-0 victory over Norway in the Paralympic sledge hockey semifinal game on Thursday at UBC Thunderbird Arena.

Alexi Salamone rubs constantly at the stubble on his youthful face and tugs at the tight, white toque covering his head.

The double-amputee U.S. sledge hockey player, who has wheeled into the mixed zone at UBC's Thunderbird Arena for a quick interview, is a fidget. When his hands aren't at his head, they're on the wheels of his chair, rocking it back and forth.

He "hates" the chair and will go back to the dressing room later to attach the prosthetics he most often uses.

It's the reason for those prosthetics, his heritage and that almost certain Paralympic trip to Sochi in 2014 that make the 22-year-old from Buffalo, N.Y., such a compelling story.

Alexi says he was always a happy kid, always wearing a smile. But ask what it was like in the Russian orphanage where he spent the first six years of his life and he says he doesn't remember.

He did tell an ESPN crew in 2006 that "if you can picture a scummy alleyway, that's what it was like." Food was scarce and he would sometimes sneak into the basement kitchen to steal scraps.

In the interview this week, however, he was less forthcoming.

"I don't [remember]," he says politely. "It's sad that I don't. The time I remember is when I landed in America. I'm good with that. It's a better time."

Adopted by Joseph and Susan Salamone, he has found the best of times. While the stars and stripes painted onto the sled buckets of the U.S. players probably mean something special to each of the 15 men on the roster, for Alexi they represent a life markedly different than the one he might have had.

"Because of the greatness of America," he says with patriotic pride, "I might have accidentally blocked [the orphanage memories] out. I knew it was better here. No use carrying on the negative."

Salamone is from the tiny town of Briansk, Ukraine. He was born 14 months after the horrible April 26, 1986 nuclear reactor meltdown in nearby Chornobyl that sent radioactive fallout into the atmosphere.

Reports of the number of deaths vary wildly, but it's estimated some three million people were affected.

Like many of the babies born near Chornobyl around that time, Alexi's lower limbs were deformed.

His legs were severely twisted and useless and his mother turned him over to the orphanage as an infant. The legs were amputated when he was four and he was given a crude pair of wooden prosthetics that harnessed up around his upper body.

When the Salamones were looking to adopt, a church worker from Buffalo told them about the happy, smiling six-year-old from the orphanage. Sue visited and "I instantly claimed him in my heart."

She told ESPN his first words to her where "'I love you, okay? So I told him, 'I love you, okay?' "

Alexi says it was an easy adjustment to his new life.

"You go from an orphanage with no wheelchair, crawling around on the floors ... to coming to America where you have love, a mom and dad, birthday cakes, a swimming pool. I knew it was going to be good."

Joe, though, says it wasn't always easy for he and his wife. He told ESPN about the time Alexi asked if his legs would grow back "'Hey Dad, are my legs going to grow back.'" Joe recalls, his eyes filling with tears. "But you've got to be honest. I said 'no, they can't grow back.'

"I'm sure there were moments where Al felt sorry [for himself]. He's a strong person, stronger than I'll ever be. There was nothing he wouldn't try."

Alexi fought some of the early teasing by competing in all manner of sports, including wrestling against able-bodied athletes in high school. He discovered sledge hockey at 11 and became a quick, speedy star. At Turin in 2006, he was the Americans' leading scorer as an 18-year-old when they won bronze.

He's been just as solid in Vancouver, helping lead the U.S., who won the world championship in the Czech Republic a year ago, to tonight's gold medal final against Japan.

"To win this would mean everything," he says, "I probably would not stop smiling for months and months. It would be awesome."

Alexi has not been back to Russia or Ukraine since the adoption and believes his birth parents are likely deceased. At some point, he'd like to do some research into "where I came from" and see if any family members are still alive.

"But if I did find anything, how would they react? How would I react to their reaction. I'm not ready to deal with a lot of that emotion as of now.

"And it would be time consuming. I know my family was poor and back in the day, they don't have birth records. I'd have to find somebody who knew a church to go through their records. I was born in a small town, there's just so many complications.

"When it gets closer to Sochi, I'll touch up my Russian language so I can communicate with people there. I'm hoping it will be a good time."

But he also wants to emphasize that Joe and Sue Salamone "truly are my heroes. I couldn't have done anything without them."

They never really did much to make the house more accessible, he says, "so I would take the easy way out. I'd have to climb up into my bed, climb up to the sink to brush my teeth ... it makes you grow up stronger and gives you the confidence in your mind."

He's taken some college courses in civil engineering, but might turn to sports therapy. And he's also intrigued by the idea of going into the media.

"I like people. I like socializing."

But before all of that, there's that Paralympic gold medal to be won.

"There's such a pride to Paralympians," he says. "We don't get paid a lot of money, don't have the big contracts like the NHL guys do. We're just like a bunch of college kids, coming out here and playing with our hearts."

For Alexi Salamone, the little kid from Ukraine with no legs but a big smile, his heart clearly bleeds red, white and blue.

Oksana's blog: Stalin's Jews - ground-breaking article TOP

Oksana Bashuk-Hepburn's blog page on ePOSHTA's web site:
http://www.eposhta.com/oksanahepburnblog.html

March 29, 2010

Politics tend to unfold slowly. Or they fast forward as is the case in Ukraine where President Viktor Yanukovych is sending mixed signals on a daily basis.

On the one hand he appoints questionable 'Regionistas' like Dmytro Tabachnyk as Minister of Education and Sergij Kivalov, the chief fraudster of the Orange Revolution to head up Ukraine's corruption investigation entity!!

On the other, the President states that he will revamp the dated gas pipeline carrying energy through Ukraine to compete favourably with Russia's soon to be built North Stream which intends to bypass Ukraine. And -- bravo - he will keep Ukrainian as the country's official language.

More on these developments later. What peaked my interest today was a forward from a friend in Ukraine.

Although written in late 2006,with a captivating title of "We mustn't forget that some of the greatest murderers of modern times were Jewish" Sever Plocker's piece continues to be relevant. Recent attacks on Ukrainian WWII leaders and freedom fighters calls for a historic context. To some extent, it's provided here:
http://www.ynetnews.com/Ext/Comp/ArticleLayout/CdaArticlePrintPreview/1,2506,L-3342999,00.html

Equally important, the article serves to explain the depth of brute inhumanity that the Kremlin Communists were able to muster. How well they taught the Nazis the art of mass murder! And, as you will see, how ironic that the weapon was then used against some of the perpetrators.

I hope the author, a Jewish journalist, won't mind that I quote him extensively: I really could not do his words justice by paraphrasing them. He writes:

"We cannot know with certainty the number of deaths Cheka (forerunner of the NKVD and KGB) was responsible for... but the number is surely at least 20 million, including victims of the forced collectivization, the hunger, large purges, expulsions, banishments, executions, and mass death at Gulags.

...In his new, highly praised book "The War of the World, "Historian Niall Ferguson writes that no revolution in the history of mankind devoured its children with the same unrestrained appetite as did the Soviet revolution.

Lenin, Stalin, and their successors could not have carried out their deeds without wide-scale cooperation of disciplined "terror officials," cruel interrogators, snitches, executioners, guards, judges, perverts, and many bleeding hearts who were members of the progressive Western Left and were deceived by the Soviet regime of horror and even provided it with a kosher certificate."

And then Mr. Plocker, who lives in Israel says:

" Within Russia itself, very few people have been brought to justice for their crimes in the NKVD's and KGB's service. (While)... An Israeli student finishes high school without ever hearing the name "Genrikh Yagoda," the greatest Jewish murderer of the 20th Century, the GPU's deputy commander and the founder and commander of the NKVD. Yagoda diligently implemented Stalin's collectivization orders and is responsible for the deaths of at least 10 million people. His Jewish deputies established and managed the Gulag system. After Stalin no longer viewed him favorably, Yagoda was demoted and executed, and was replaced as chief hangman in 1936 by Yezhov, the "bloodthirsty dwarf."

"... Yezhov was not Jewish but was blessed with an active Jewish wife. In his Book "Stalin: Court of the Red Star", Jewish historian Sebag Montefiore writes that during the darkest period of terror, when the Communist killing machine worked in full force, Stalin was surrounded by beautiful, young Jewish women.

Stalin's close associates and loyalists included member of the Central Committee and Politburo Lazar Kaganovich. Montefiore characterizes him as the "first Stalinist" and adds that those starving to death in Ukraine, an unparalleled tragedy in the history of human kind aside from the Nazi horrors and Mao's terror in China, did not move Kaganovich.

Many Jews sold their soul to the devil of the Communist revolution and have blood on their hands for eternity. We'll mention just one more: Leonid Reichman, head of the NKVD's special department and the organization's chief interrogator, who was a particularly cruel sadist.

In 1934, according to published statistics, 38.5 percent of those holding the most senior posts in the Soviet security apparatuses were of Jewish origin. ...at a Tel Aviv University ...Dr. Halfin described the waves of Soviet terror as a "carnival of mass murder," "fantasy of purges", and "essianism of evil." Turns out that Jews too, when they become captivated by messianic ideology, can become great murderers, among the greatest known by modern history."

His conclusions are relevant in today's climate of political correctness and highly explosive accusations of anti-Semitism and Nazisim:

"The Jews active in official communist terror apparatuses (In the Soviet Union and abroad) and who at times led them, did not do this, obviously, as Jews, but rather, as Stalinists, communists, and "Soviet people." Therefore, we find it easy to ignore their origin and "play dumb": What do we have to do with them? But let's not forget them. My own view is different. I find it unacceptable that a person will be considered a member of the Jewish people when he does great things, but not considered part of our people when he does amazingly despicable things.

Even if we deny it, we cannot escape the Jewishness of "our hangmen," who served the Red Terror with loyalty and dedication from its establishment. After all, others will always remind us of their origin."

I would be interested in hearing your views.

Oksana
oksanabh@sympatico.ca

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Anya Maziak
-- editor, culture/society/religion


Oxana Bukanova
-- editor, politics/business


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout


Ihor Prociuk
-- story layout and design

 

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-world@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-world@yahoogroups.com

JOIN the list:
To join the list, please send a blank email to:
eposhta-world-subscribe@yahoogroups.com

QUIT the list:
eposhta-world-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups will send you an e-mail -- to which you must reply -- in order to confirm that you want to quit the list.

Subscription/Membership:
Having difficulty joining (or quitting) the list? Or maybe you want us to add your friends to ePOSHTA? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a web-based list of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site from ePOSHTA.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Editor, Culture/Society/Religion:
Anya Maziak amaziak@yahoo.com

Editor, Politics/Business:
Oxana Bukanova o.bukanova@gmail.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk