Нації не вмирають від інфарктів.
Спочатку у них віднімає мову.
-- Ліна Костенко --

Nations do not die from heart attacks.
First their language is taken away.
-- Lina Kostenko --

Дмитро Табачник пішов геть !!!

http://www.youtube.com/watch?v=IAPVyRGHgMk

The Institute for European, Russian and Eurasian Studies (IERES)
is pleased to invite you to:

UKRAINE’S 2010 PRESIDENTIAL ELECTION: WHAT WE LEARNED

An Academic Workshop

Monday, April 5, 2010
9:00 a.m. – 5:00 p.m.
Lindner Family Commons
1957 E Street, NW, Room 602
Please RSVP to ieresgwu@gwu.edu:
· RSVP if you will be attending the conference
· RSVP if you will be attending lunch
· f you will be attending both the conference and lunch please RSVP for both

The focus of the discussion will be past and current Ukrainian-Jewish relations in Ukraine. This is of particular relevance at this time as it seems that there exists a campaign to cause hurt and drive wedges between our respective communities.

We believe that it is important to treat our common histories respectfully and that it is possible to build a constructive relationship for the future, especially in Ukraine.

I sincerely hope that you will inform your membership of this upcoming event and that you will be present on April 8th.

Warm Regards,
Borys Wrzesnewskyj

David Marples
Distinguished University Professor, Department of History & Classics
University of Alberta

Causes and Consequences of Holodomor:
Famines in Ukraine in 1932-33

Monday, April 12, 5-7 pm
1 Devonshire Place, Room 108, North Building
Munk Centre for International Studies
University of Toronto
Toronto, ON

Registration: http://webapp.mcis.utoronto.ca/EventDetails.aspx?eventid=8670

David R. Marples is author of thirteen single-authored books and two edited books on topics ranging from 20th Century Russia, Stalinism, contemporary Belarus, contemporary Ukraine, and the Chernobyl disaster. His most recent book is entitled Heroes and Villains: Creating National History in Contemporary Ukraine (Budapest: Central European University Press, 2008). At the University of Alberta, he received a McCalla Professorship in 1998, the Faculty of Arts Prize for Full Professors in 1999, the J. Gordin Kaplan Award for Excellence in Research in 2003, a Killam Annual Professorship in 2005-06, and the University Cup, the university's highest honour, in 2008. He is the current holder of a major award from the Social Sciences and Humanities Research Council of Canada (SSHRC) for the topic "History, Memory, and World War II in Belarus."

Sponsored: by the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies, and the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine

Ukrainian Genealogy in Vienna, Austria

Tues April 13, 2010, 7:30 - 9:30 pm
St Vladimir Institute
620 Spadina Avenue
Toronto, ON

ALPHA OMEGA ALUMNAE

presents

Dr. Anna Fournier

Ukraine: From "Borderland" to "Heart of Europe"

Wednesday, April 14, 2010, 6:15 P.M., dinner at 6:30
Pony Corral, 1700 Pembina, 2nd floor
Winnipeg, MB

April 16 to May 2, 2010
Thur-Sat at 8:00; Sun at 2:30
La MaMa E.T.C. (First Floor Theater)
74A East Fourth Street
New York, NY

ALPHA OMEGA ALUMNAE

presents

Why We Do What We Do:
The Meaning Behind Ukrainian Dancing, Singing,
Costumes, & Other Interesting Things

by

ORYSIA TRACZ

Saturday, May 1, 2010, 2:00 – 4:00 P.M.
Oseredok - Ukrainian Cultural and Educational Centre
184 Alexander Ave. East
Winnipeg, MB

Admission: $15.00 (adults), $10.00 (students)
Refreshments will be served

Advance tickets only - please purchase by April 24: 453-4041
Contact: orysia.tracz@gmail.com

Authentic folk costumes from Leonard Krawchuk's private collection will be on exhibit.

Wear your vyshyvanka [embroidered shirt].
Proceeds for the Alpha Omega Alumnae Foundation Scholarship Fund.

In cooperation with Manitoba Homecoming 2010.

Цьогорічну Пасху греко-католики Києва святкуватимуть на Софіївській площі. Вже вдруге саме тут, в неділю Воскресіння Христового, о 16.00, відбудуться традиційні народні гуляння - Гаївки.

Просякнувши радістю світлого Воскресіння Христового на Пасхальному богослуженні, вірні понесуть її до своїх домівок - родині, а потім будуть ділитися зі своїми ближніми - на Гаївках.

Участь у Гаївках візьмуть парохіяльні недільні школи та молодь.

До уваги преси
7 квітня Культурно-освітній центр «Майстер Клас»
та Всеукраїнська Громадська Організація «Мистецькі ініціативи»
запрошують на перший захід мистецького проекту

«ПОСВЯЧЕНІ В СПРАВЖНЄ»
КОНЦЕРТ «БАРВИСТА МУЗИКА ПИСАНКИ»

Етно і класика, фольклор і джаз,
рок-н-рол і кантрі, квікстеп і реггі,
звертаються до Тебе однією мовою
у виконанні ансамблю «Українські Барви»

Торкнутися таїнства великодніх днів, побачити різнобарв’я великодніх святкувань, відчути життєдайну силу української пісні – все можливо на цьому концерті. Адже виконує їх квартет «Українські Барви», що протягом 10 років дарує світу щедру українську мелодику, віртуозність та професійну виконавську майстерність. США, Канада, Греція, Франція, Німеччина, Польща, Сербія, Чорногорія, Болгарія, Угорщина та інші країни світу відкривали для себе український колорит завдяки яскравим виступам колективу.

Відтак, місія «Українських Барв» сприяла не лише популяризації української музики, а й налагодженню дипломатичних, соціально-культурних зв’язків із різноманітними міжнародними організаціями та установами. Зокрема, такими як ЮНЕСКО, Організація Об’єднаних Націй, Єльський та Гарвардський Університети, МФ «Відродження», Фундація О. Ольжича, «Український Конгресовий Комітет Америки», Український Інститут у Нью-Йорку, Посольство України у Вашингтоні та багатьох інших містах світу, Києво-Могилянська Бізнес Школа, Об’єднання українців у Польщі та інші.

Великодня концертна програма «Барвиста музика писанки» 7 квітня відкриватиме новий мистецький проект «Посвячені в справжнє». Це спільний проект Культурно-освітнього центру «Майстер Клас» та ВГО «Мистецькі ініціативи» який передбачатиме низку заходів мистецького та освітнього спрамування для широкого загалу, що мають на меті відкрити для сучасника справжність українського мистецтва, розповісти йому музикою, пензлем, поезією, виставою захопливу історію про таланти України.

Дата: 7 квітня 2010 року, о 19:30

Місце: Кіноконцертна зала Культурно-освітнього центру «Майстер Клас»,
Київ, вул. Івана Мазепи, 34 (поруч з Києво-Печерською Лаврою).

Довідки за телефоном: (044) 594 10 63, інформація на сайтах www.masterklass.org та www.ukrbarvy.ho.ua

Проект здійснюється за інформаційної підтримки Інформаційної агенції культурних індустрій - www.i-pro.kiev.ua

З питань акредитації журналістів просимо звертатись до медіакоординатора Ірини Плехової: plehova@ukr.net, (044) 227 86 92, (093) 767 14 83

I received this updated list of research directions and activities surround hydrated fullerenes (C60) otherwise known as water soluble buckyballs, from my colleagues in Ukraine, who discovered and patented hydrated fullerenes (HyFn's) in the 1980's.

Anyone wishing to collaborate in joint academic research or contract business research, please contact me directly. (from your business email)
Walter Derzko <wderzko@pathcom.com>

http://bit.ly/arE25N

Walter Derzko
The Opportunity Clinic
Smart Economy
Toronto

Author of the soon-to-be published book: Opportunity 45 Scenarios to Drive Your Business in Challenging Times, published by J. Wiley and Sons

ISBN13: 978-0-470-73761-3
ISBN10: 0-470-73761-1

Contact us about the Opportunity Clinic workshop and to invite Walter Derzko as a keynote speaker at your next event

Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies,
Saint Paul University, Ottawa Canada presents

OTTAWA STUDY DAYS

Monday, June 28 to Wednesday, June 30
There will be a free public lecture on Sunday, June 27 at 7:00 p.m.)
Saint Paul University
Ottawa, ON

Theme: Holiness and Healing

Keynote speakers:

Rev. Dr. Michael Plekon (priest of the Orthodox Church in America and professor at Baruch College, The City University of New York -- on Sunday evening he will speak about his recently released book Hidden Holiness)

Dr. Suzette Phillips (graduate of MASI with PhD in Theology and practicing Mental Health and Occupational Therapist)

Rev. Dr. Myroslaw Tataryn (Vice-President and Academic Dean and professor of Religious Studies at St. Jerome's University)

EDMONTON STUDY DAYS

Friday, July 30 to Sunday, August 1
King's College
Edmonton, AB

Theme:
An Eastern Christian Feast for the Mind and Heart

Keynote speakers: The professors of the Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute

Rt. Rev. Dr. Andriy Chirovsky Peter and Doris Kule Professor of Eastern Christian Theology and Spirituality (Full Professor)

Very Rev. Dr. Peter Galadza, Kule Family Professor of Eastern Christian Liturgy (Full Professor)

Very Rev. Dr. John A. Jillions, Eastern Christian Studies and Ecumenism (Associate Professor)

Ініціативна група по заснуванні Церковної школи в м. Києві розробила запитник для батьків, діти яких потенційно могли б навчатися у такій школі.

Для ефективної підготовки та врахування всіх нюансів у функціонуванні Церковної школи ініціативна група звертається до батьків з проханням заповнити перелік питань, поданих у запитнику.


http://www.kyiv.ugcc.org.ua/ua/press_releases.html?press_release_id=229

EXECUTIVE DIRECTOR
ST. PETRO MOHYLA INSTITUTE

" Ensuring Our Future through Commitment to Youth"

St. Petro Mohyla Institute in Saskatoon has a distinguished record of more than nine decades of service to the Ukrainian Orthodox community, to the Canadian community-at-large, and internationally, as a "home-away-from home" residence for post-secondary students, and for promoting Ukrainian language and cultural development. The Institute has capacity for 55 residents, and is conveniently located just three blocks south of the University of Saskatchewan Campus.

The Board of Directors is recruiting for a dynamic, results-oriented Executive Director to lead the Institute. The ideal candidate will be a disciplined self-starter with a demonstrated record of leadership, communications and interpersonal skills, and a sound working knowledge of the Ukrainian language and culture. Demonstrated ability to work effectively with post-secondary students, parents and the Ukrainian community-at-large is highly essential for this leadership position. The ideal candidate will have an integral responsibility to lead and foster the Institute as a recognized player in the learning and cultural community within Saskatoon as well as within the Ukrainian Orthodox community in Saskatchewan. Abilities to provide sound financial management, marketing/recruitment, fund raising initiatives, production of creative and timely newsletters, and the ability to apply communication technologies in the Institute's operations are highly essential. The Executive Director will also to play an integral role in the Institute's extracurricular educational and cultural programs for high school students and/or young adults from across Canada and the U.S.A.

Completion of an undergraduate degree relevant to this position, coupled with at least five years germane work experience would be preferred.

Deadline to apply is March 31, 2010.

Letters of application should be accompanied with three employer references, portfolios and a synopsis of the applicant's knowledge of the Institute and the Ukrainian community-at-large addressed to:

Executive Director Recruitment Committee
St. Petro Mohyla Institute
1240 Temperance Street, Saskatoon, Saskatchewan S7N 0P1

Only those selected for an interview will be contacted.

Vienna, March 19 -- Even as the Russian government proclaims "a new era" in relations with Kyiv thanks to the election of "pro-Russian" Viktor Yanukovich and even as the new Ukrainian president announces plans to build a bridge linking Crimea and Kuban, Moscow is seeking to suppress the Federal National Cultural Autonomy of Ukrainians in Russia.

These various actions may seem contradictory to some, but in fact, they reflect a deeper and longstanding set of Russian attitudes, one that many in the West are loathe to admit or even share: the current Russian leadership and those in neighboring countries it can put pressure on do not view Ukrainians as a separate nation worthy of a separate state.

After the Soviet Union came apart, there were 11.4 million ethnic Russians living in Ukraine, something Moscow worked hard to ensure that the entire world knew and that the Russian government insisted the international community demand that Russian-language schools there be kept open.

But at the same time, few people paid much attention to the equally important reality that there were three to five million ethnic Ukrainians living in the Russian Federation, for whom there were no Ukrainian-language schools or other native-language institutions and who even faced loss of work in the early 1990s if they sought to acquire Ukrainian citizenship.

Although they received little support from Kyiv and none from the international community, the ethnic Ukrainians in the Russian Federation took advantage of the freedoms of the 1990s to organize themselves not only in the heavily Ukrainian "Green Triangle" ("Zelenyi klin") in the Far East but also in major industrial centers.

By 1998, there were four ethnic Ukrainian national cultural autonomy organizations in the Russian Federation, and they came together to form the Federation of National Cultural Autonomies of Ukrainians (FNCAU) in the Russian Federation, a group that for the last 12 years has sought to protect their individual and collective rights under the Russian Constitution.

If Moscow often points to the existence of national cultural autonomy organizations of some very small ethnic groups as evidence of Russian support for nationalities, the central Russian powers that be have never been especially happy about NCAs representing larger groups or those uniting the nationalities of neighboring countries.

In mid-2009, Glavred's Aleksandr Mikhelson reported yesterday, the government of Vladimir Putin signaled that it intended to shut down the FNCAU. Some Ukrainians expected that Moscow would reverse course following Yanukovich's election, but instead, the Russian powers that be has "not slowed down" (glavred.info/archive/2010/03/18/140801-6.html).

Mikhelson documents Moscow's persecution of the FNCAU over the last year. As a result of Russian government-required re-registration procedures, three of the nine regional organizations of the FNCAU were "excluded from the register of public organizations," something one (in Krasnoyarsk) has now succeeded in overturning in court.

Because of these legal travails -- which exacerbated the autonomy's financial situation -- the FNCAU was not able to hold a congress in 2009 and elect a new leadership, even though such actions were required by the organization's own statute. And as soon as the old leadership's term expired, Russian officials invoked that to move against the group as a whole.

But Moscow's complaints against the group have become more hyperbolic in recent months. On the one hand, Russian officials now complain that the group should be banned because it continues to have on its official seal the words, "the Ukrainians of Russia," rather just the FNCAU.

And on the other, in early February of this year, the Russian justice ministry publicized a letter from a Moscow resident who demanded that the powers that be "take measures" against the FNCAU because its continued operation represented in his words "a threat to Russian statehood" because it is promoting "separatism."

Neither the author nor the justice ministry provided any evidence, but Russian officials don't think any is needed, believing that "the Ukrainians of Russia don't need Ukrainian language and culture" (www.glavred.info/archive/2009/04/29/104002-17.html), Mikhelson notes, whatever they say for international consumption.

Hearings on the fate of the FNCAU are scheduled to take place at the end of this month, with the organization itself contesting what it says is the Russian justice ministry's illegal action. So far, Mikhelson says, the Ukrainian government has not taken a position on this or joined the suit, a failure that may create political problems in Kyiv.

Members of the opposition, he says, are watching what Yanukovich will do. And at least one deputy in the Rada is calling for that body's foreign affairs committee to hold a hearing on what the Russian powers that be are trying to do, clearing hoping to force the new Ukrainian government to act lest it give more credence to charges that it is "unpatriotic."

Herbert Romerstein

Introduction

The Soviet regime had a serious image problem in the 1970s and '80s. While the communist propaganda apparatus was trying to present Soviet Russia as a normal peaceful state, in the United States and other free countries, people of Ukrainian, Jewish and Baltic origin were working together to expose the repressive and imperialist nature of the communist dictatorship. They picketed Soviet embassies, provided the press with names of prisoners in the Soviet Gulag and demanded freedom for the peoples of the Soviet empire.

The Politburo of the Soviet Communist Party assigned the KGB to solve this problem. The Soviet secret police and intelligence service had a long history of using disinformation to discredit political opponents. After the collapse of the Soviet Union in 1991, Leonid Shabarshin, who formerly headed the First Chief Directorate (Foreign Intelligence) of the KGB, explained to the Moscow newspaper Trud that one of the jobs of the KGB was disinformation for "compromising "anti-Soviets.'"

[...]

The KGB was given the important job of creating division in the anti-Soviet camp. English language propaganda books and pamphlets were prepared with KGB assistance for dissemination in the West. One such pamphlet complained that Ukrainian nationalists arrange noisy demonstrations in support of the Israeli aggressors (as has happened in West Germany), while the Zionist chieftains declare their 'firm intention to continue close cooperation' with the OUN [Organization of Ukrainian Nationalists] killers. Therefore, both partners in this wicked marriage publicly admit the real nature of the sinister alliance between Zionists and Ukrainian bourgeois nationalists.

To the Soviets, those who opposed them would only do so on orders of the CIA. The pamphlet went on "The malignant partnership of the Magen David [Star of David] and the nationalist trident [the Ukrainian national emblem], fostered by the CIA, has long become a reality."

[...]

Hanusiak [a member of the Communist Party of the United States (CPUSA), ] used some of the KGB information in a 1973 book called Lest We Forget. It was republished in Canada in 1976 with introductions that revealed its real purpose. ...

[...]

In another introduction to the book, Peter Krawchuk complained that the Ukrainian nationalists and Zionists "in their hatred of the Soviet Union ... have become partners." In reality, many of the Jews who opposed the communist empire were not Zionist. The communists used the term "Zionist" as a synonym for Jews. During World War II the NKVD used the code word "Rats" for both Jews and Zionists. When the NKVD assigned agent Robert Soblen (Ruvelis Sobolevicius) to take over the spying on Trotskyites and Jews in New York, the secret communication referred to them under the code-names "polecats" and "rats."

It is interesting to note that at the same time, the Nazis in occupied Ukraine tried to divide Ukrainians and Jews by distributing a leaflet saying that "Jews are like rats." It showed a picture of a rat superimposed on the Star of David, the same Jewish symbol that the above-mentioned Soviet propaganda pamphlet, complained was in partnership with the Ukrainian trident.

[...]

The role of East Germany's Stasi

The East German Ministry for State Security, known as Stasi, worked closely with the KGB. Like the KGB it was responsible for both internal repression and espionage abroad. Naturally Stasi played an important role in the disinformation campaign. With German efficiency, Stasi explained in a 1969 report how it conducted disinformation:

Periodicals will address specific persons and groups. One can select actual events, problems etc. using a mixture of truths, half truths, fiction and other well conceived interpretations, so the recipient finds them believable, thus causing the anticipated success. Exact knowledge of conditions within the particular government in the operational area is imperative. Absolutely necessary is thorough knowledge of western language use, as well as psychological, sensitive tactics in approach.

Stasi also explained how it responded to those who exposed human rights violations in the communist empire. It considered the truth about communism "harassment" and said in its report, "Through distribution of aggressively directed messages, the enemy will be disinformed and forced to abandon his harassment campaign thus keeping him disturbed and pointlessly occupied." These activities were coordinated with the appropriate officials of the Communist Party (SED). Stasi reported, "There are near daily conversations with the member of the Politburo responsible for agitation in the West, Comrade [Albert] Norden or Comrade [Werner] Lamberz, Secretary of the Central Committee and Chairman of the Agitation Commission of the Politburo." Albert Norden had been a German Communist Party activist since he was 16 years old, in 1920. During World War II he operated in the United States as a communist propagandist. In East Germany he served as the loudest and most vicious voice against the West in the communist dictatorship.

In 1959 he led the smear campaign against the West German Federal Minister of Refugees, Theodor Oberlander. Norden issued a book attacking Oberlander and at a press conference in East Berlin on October 22, 1959, Norden identified Oberlander as the political commander of the Ukrainian Nachtigall Unit, which together with the German Wehrmacht fought against the Soviet Union. That was the true part of Norden's story.

The false part was the claim that the military unit was involved in a pogrom against the Jews of Lviv. The official reports of the Nazi Einsatzgruppen of actions against the Jews, instigated by the Nazi propaganda that the Jews were responsible for the communist atrocities against Ukrainians, do not show that Nachtigall was involved. In a report date July 16, 1941, we read,

In the first hours after the Bolshevik withdrawal, the Ukrainian populations displayed commendable activity against the Jews. For example, the Dobromil synagogue was set on fire and 50 Jews were killed by the enraged crowd at Sambor. Maltreating them, the Lvov inhabitants rounded up about 1000 Jews and took them to the GPU [i.e., NKVD] prison which has been occupied by the Wehrmacht.

Active measures against Ukrainian leader Stephan Bandera

Norden's book was the usual vile disinformation, but its worst charge related to the murder of the leader of the Organization of Ukrainian Nationalists, Stephan Bandera. According to Norden, Bandera "the Commander of Nachtigall" was murdered on October 15, 1959 to prevent him from revealing what he knew about the supposed crimes of Oberlander.

The commander of Nachtigall was not Bandera, but Roman Shukhevych, who later commanded the Ukrainian Insurgent Army (UPA). Bandera was head of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), the political movement, which on June 30, 1941, proclaimed reestablishment of an independent Ukrainian state headed by Yaroslav Stetsko. The KGB then destroyed Bandera with the most intense method on the active measures spectrum: assassination. Bogdan Stashynsky, the KGB assassin, later defected to West Germany and revealed how Soviet intelligence had ordered him to murder the Ukrainian leader. He served a prison sentence in West Germany for his crime.

Bandera was hated both by the communists and the Nazis. On July 2, 1941, SS Einsatzgruppe B reported to the Chief of the Security Police that "measures against the Bandera group, in particular against Bandera himself, are in preparation. They will be carried out as soon as possible." On July 9 the Ukrainian nationalist leaders, including Bandera (arrested already on July 5) and Stetsko, were arrested by the SS. They spent most of the war as prisoners in Sachsenhausen concentration camp.

A Gestapo report dated August 18, 1941, reveals that "The OUN in Lvov sells war-loan stamps and releases pamphlets demanding Bandera's return. From Lvov, posters are released declaring that a 'free and independent Ukraine' must be created according to the motto "Ukraine for the Ukrainians, under the leadership of the OUN.' Orders of the German Army are frequently ignored. ..."

[...]

One Ukrainian witness to the pre-war Soviet mass murders was the journalist Apollon Trembowetskyi, also called Petro Pavlovych, who testified before the United States House Committee on Un-American Activities that he wondered at the time "why so many were arrested, especially Ukrainians, those of Polish decent - half Polish, half Ukrainian and many Jewish people who were arrested in our town.. "

Another eyewitness, whose identity was protected, gave his evidence to the Ukrainian Historical Association. He had been a correspondent of Trembowetskyi's newspaper Vinnytski Visty, and had access to the lists of victims found by the Nazis in Vinnytsia. The Nazis ordered him to publish the nationality of Polish and Ukrainian victims but to list Russians, Jews and Gypsies as "nationality unknown." The Nazis were agitating the population against the Jews at the time and did not want it revealed that the communists murdered Jewish intellectuals as well as Ukrainians.

Nazi and Communist triangulation against Ukrainians and Jews

The East German propagandists conveniently ignored the action of the Soviets, murdering millions of people of all nationalities - but particularly intellectuals. The Stasi boasted that its campaign against Oberlander had been successful and that he had been removed from the West German government.

In 1974 Oberlander visited Washington, DC and participated in the Congress of the World Anti-Communist League. British anti-communists had warned that a neo-Nazi group from Latin America had infiltrated the Congress. Oberlander joined with Yaroslav and Slava Stetsko and the leaders of the American delegation, former Congressman Walter Judd and Lee Edwards, to expose and discredit the neo-Nazis.

The anti-Nazi caucus was successful and the neo-Nazis exposed themselves when they voted against a resolution presented by Oberlander to condemn the human rights violations in communist East Germany. The neo-Nazis supported the communist dictatorship. At this writing, Mrs. Stetsko is a member of Parliament in Free Ukraine.

Human rights leader Avraham Shifrin headed the Israeli delegation to the WACL Congress. He had spent 10 years as a prisoner in a Soviet slave labor camp. He told this writer that he had become a Zionist in the Gulag and how Ukrainians and Jews learned to work together when they were both being persecuted by the same KGB. The Ukrainian Insurgent Army, led by Shukhevych, fought against the Nazis and continued the war against the communists until the 1950s.

The horrors inflicted by both the Nazis and communists brought Ukrainians and Jews together. Jews participated in the UPA as well as other anti-communist and anti-Nazi units. The Soviet propagandists complained,

During the Great Patriotic War 1941-1945, many Zionists were members of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) and the Ukrainian People's Revolutionary Army (UPRA). For example, the Zionist Haim Sigal, alias Sigalenko, was a chieftain and 'Bulba's' right-hand man. ... A number of Zionists such as Margosh, Maximovich, 'Kun' and others were officers in the Ukrainian Insurgent Army.According to a report by a Nazi Einsatz-commando Zionists closely cooperated with the Bandera ringleaders. The latter provided them with the forged German documents.

Only Nazis and communists could complain that Ukrainian nationalists saved the lives of Jews by providing them with false documents during the Nazi occupation. That story happens to be true. A report to the Chief of the Security Police in Berlin dated March 30, 1942 reveled that "Today, it has been clearly established that the Bandera movement provided forged passports not only for its own members, but also for Jews."

One Ukrainian who saved hundreds of Jews was the 86 year-old leader of Ukraine's Catholics, Metropolitan Andrey Sheptytskyi. His story was told by Rabbi David Kahane, one of the Jews he rescued. With the help of his brother, Abbot Kliment Sheptytskyi, the Metropolitan hid Jews and, according to Rabbi Kahane,

continued to warn the Ukrainian people against evil and in his pastoral letters he endeavored to keep them away from hatred in general and from racial hatred in particular. He told us he was issuing a pastoral letter to the Ukrainian people and the clergy on the subject of mercy, in which he stated emphatically that in these times of trial one must pity not only the Ukrainians and the Christians, but everyone, regardless of his religion.

Rabbi Kahane later went to Israel where he became the Chief Rabbi of the Israeli Air Force.

Manufacturing 'Nazi war criminals'

The communists reviled Metropolitan Sheptytskyi and stated that he "never ever raised his voice against the mass annihilation of Lviv residents. ... " Rabbi Kahane exposed this lie. Communist hatred of the Jews was obvious when Soviet propagandists wrote, "We know from history that freedom of thought and a scientific view of the world have always been mercilessly suppress by Judaism."

But it was important to them to divide the Jews and Ukrainians in the West who had joined together to expose the Soviet Russian totalitarian regime. Thus, the KGB in Ukraine provided American communist Michael Hanusiak with a list of alleged "Nazi war criminals" from Ukraine. While caring little if at all for Nazi crimes against Jews, the communists understood that Americans would want anyone who engaged in such activity, regardless of their nationality, punished - no matter how long it took.

The KGB wanted to use this legitimate concern of Americans as a weapon to divide their Ukrainian and Jewish enemies, to discredit the large ?migr? communities in the United States and Canada, and to discredit any emergence of Ukrainian nationalism.

One of the names Hanusiak brought to the United States was that of John Demianiuk (Demjanjuk). His name was given to the United States Justice Department, which began an investigation of the retired Ohio auto worker. Soon, Demianiuk was accused of being "Ivan the Terrible," a brutal guard at the Nazi Treblinka death camp.

In the horrors that took place in that camp, "Ivan the Terrible" became a legend as the cruelest of all the murderers. After undergoing a long legal ordeal, Demianiuk was extradited to Israel where he was convicted and sentenced to death. The collapse of the Soviet Union allowed access to KGB files in Ukraine and probably saved the man's life. The evidence showed that "Ivan the Terrible" was Ivan Marchenko, not Demianiuk. The Israeli court, after examining the new evidence, reversed the conviction of Demianiuk and allowed him to return to the United States.

The question is - Who was Marchenko? He was a Soviet prisoner of war who had volunteered to work for the Nazis as a camp guard. A 1961 KGB report on the interrogation of Sergey Vasylyenko revealed that Marchenko was the man the Jews in the camp called "Ivan the Terrible."

According to Vasylyenko, "He exhibited special savagery in dealing with people in the killing process, he killed people with an obvious satisfaction and beat them with whatever was at hand and however he fancied." More importantly, the KGB knew that toward the end of the war that Marchenko had gone to Yugoslavia and joined with Tito's communist partisans. He remained in Yugoslavia after the war and the KGB knew of his whereabouts in 1948-1949.

In the summer of 1948, Stalin broke with Tito. Soviet propaganda accused Tito, who remained a committed communist, of being a fascist. In October 1949, the New York County Communist Party issued a Discussion Outline and Study Guide entitled The Struggle Against the Tito Fascists - Agents of Imperialism.

This theme permeated worldwide Soviet propaganda. However, KGB propaganda never pointed out that the Tito government was harboring Ivan Marchenko, the Nazi war criminal known as "Ivan the Terrible." This issue raises the question as to whether Marchenko was not in fact a Soviet agent carrying out his atrocities on the order of the NKVD (KGB). We know of other cases where KGB operatives pretended to be anti-communists and carried out atrocities to blame them on their enemies and seize the moral high ground.

The main piece of Soviet-provided evidence against Demianiuk was a supposed identity card showing his name and picture at the Travniki training camp for guards. The authenticity of the document was challenged as it was apparent that the picture had come from another document and that the card contained other inaccuracies. That was not enough to acquit Demianiuk, but the KGB's internal files released after the Soviet collapse convinced the Israelis of Demianiuk's innocence.

Complete article:
http://www.iwp.edu/news_publications/detail/divide-and-conquer-the-kgb-
disinformation-campaign-against-ukrainians-and-jews

The statement is consistent with Moscow's policy of setting a Russian (or "CSTO") zone of peacekeeping responsibility apart from the rest of the world, albeit in a cooperative arrangement with the UN that would legitimize such arrangements.

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_ne
ws]=36177&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=bd2120c24b
March 19, 2010

By: Vladimir Socor

On March 18, in Moscow, United Nations Secretary-General Ban Ki-moon and the Collective Security Treaty Organization's (CSTO) Secretary-General, Nikolay Bordyuzha, signed a declaration on cooperation between the two secretariats. The document, and the UN's steps preceding it, can be interpreted as UN recognition of this Russian-led bloc in the "post-Soviet space." The Russian side will doubtlessly construe the UN's blessing as a full and unambiguous recognition of the CSTO (Russia, Belarus, Armenia, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, and Uzbekistan).

Bordyuzha introduced the declaration as UN "recognition of our organization's authority." Ban Ki-moon termed the document "a very big step to strengthen the UN's cooperation with regional organizations" (ITAR-TASS, March 18) -- a formula placing the CSTO on the same footing as genuine alliances such as NATO that exist outside the CSTO-claimed area of responsibility.

The joint declaration enumerates "possible" objects for UN-CSTO cooperation such as: "conflict prevention and conflict resolution [and] combating terrorism, transnational criminality, illegal arms trafficking," in that order of priorities. The sides shall further broaden their cooperation, "taking into account the respective spheres of competence and procedures of either organization" (Interfax, March 18).

In an accompanying press conference, Russian Foreign Minister Sergei Lavrov reminded the UN that Moscow attaches high priority to interdicting the drug trafficking from Afghanistan, and wants international organizations to work with the CSTO in Central Asia toward that end. Bordyuzha took the opportunity to air Moscow's standard complaint that NATO refuses to interact with the CSTO in ways that would imply recognition of this grouping. NATO "evidently does not wish to support integration processes in the post-Soviet space," Bordyuzha complained (Vremya Novostei, March 18).

The issue of CSTO recognition constitutes a political layer at the surface of this debate.

The core issue, however, is that of a de facto division of responsibilities for conducting peacekeeping operations and authorizing military intervention. Moscow seeks to carve out a zone of responsibility for itself in Eurasia, under the flag of the CSTO, its political mechanism, and its collective forces. In such a zone, Russia (acting either through the CSTO, the latter's regional subgroups, or unilaterally) would initiate and lead peacekeeping, military, or "anti-terrorism" operations.

Russia would not have to await an international mandate from the UN or some other organization for such operations. It would, however, welcome any form of endorsement to legitimize its initiatives, even short of an international mandate (which it cannot realistically expect from the UN in the foreseeable future). The declaration just signed is a significant step in that direction.

Russian officials discussing CSTO issues routinely differentiate between, on one hand, operations in the member countries' territories, necessitating internal CSTO decisions, and on the other, CSTO countries' possible participation in UN-mandated operations beyond the CSTO's presumed zone of responsibility.

Moscow declares itself willing to contribute troops to UN-mandated peacekeeping and related operations in the rest of the world on a selective basis (definitely not in Afghanistan). Moscow reaffirmed that often-stated willingness to Ban Ki-moon during his visit. According to Bordyuzha, CSTO-flagged peacekeeping troops may be deployed in various parts of the world at the UN's request, "beyond the zone of applicability of the Collective Security Treaty" (Vremya Novostei, March 18).

However, Russia insists on a "peacekeeping" monopoly in CSTO territory and even in the "post-Soviet space" beyond the CSTO, such as Moldova. CSTO documents stipulate that any troop deployments and operations are triggered by decisions of the CSTO's Collective Security Council (the top political authority in the CSTO), rather than by UN mandates (EDM, February 5, 6, June 16, 2009). Bordyuzha clearly stated that CSTO documents will not be amended after the UN-CSTO declaration's signing.

Just three days before the declaration's signing, CSTO spokesman Vitaly Strugovets announced that "the United Nations [presumably, the secretariat] has completed the procedure of registering the CSTO agreement regarding the CSTO's peacekeeping activities." Such registration is also a form of de facto recognition. According to the spokesman's summary, that CSTO agreement envisages the creation of standing CSTO "peacekeeping" forces. Thus, "the CSTO"s collective forces may now participate in peacekeeping operations on the territories of CSTO member countries and also, by a UN Security Council decision, in other regions (Interfax, March 15). The statement is consistent with Moscow's policy of setting a Russian (or "CSTO") zone of peacekeeping responsibility apart from the rest of the world, albeit in a cooperative arrangement with the UN that would legitimize such arrangements.

The CSTO received observer status at the UN General Assembly in 2004. That did not imply recognition. On March 2, 2010, the UN General Assembly adopted without opposition a resolution on "cooperation between the UN and the CSTO." Russia and the CSTO member countries initiated the resolution to show support for the UN Secretariat's steps toward the recognition of the CSTO. According to the Russian permanent representative to the UN, Vitaly Churkin, this step and the Moscow Declaration-in-waiting (now signed) completes the formation of a legal basis for UN-CSTO cooperation (Rossiyskaya Gazeta, March 4; Kommersant, March 17).

During Ban Ki-moon's visit, Moscow and the UN downplayed the fundamental issue of a potential carve-out of zones of responsibility for security. However, this issue will undoubtedly continue to fester particularly if it remains unaddressed and unresolved.

by Vladimir Socor

Gazprom's partner ENI apparently seeks a Nabucco life-belt for a sinking South Stream project (see accompanying article). Like all parties involved with South Stream, ENI must reckon with the new Ukrainian President Viktor Yanukovych possibly sharing control of Ukraine's gas transit system with Moscow. In that case, Gazprom would no longer need South Stream as a Ukraine-bypass option, which Moscow had brandished all along to pressure Kyiv into ceding control of the transit system. Moreover, Gazprom would need to commit to full use of the Ukrainian system as part of that bargain with Kyiv, instead of shifting volumes from the Ukrainian system into South Stream, as the threat scenario had envisaged.

Furthermore, an investment decision in Russia's supergiant Shtokman gas field has recently been postponed (or possibly abandoned), further constricting Russia's overall gas export potential in the years ahead. This also affects South Stream directly, placing it in competition with Nord Stream and other Russian pipeline projects, all now reliant on Siberian gas in limited availability. ...

Thus, apart from the undeclared rivalry with Nabucco, the South Stream project has entered an undeclared competition with Nord Stream Two, the Ukrainian transit system (more than 100 bcm annual capacity), and the Blue Stream pipeline (which ENI built for Gazprom earlier on the seabed of the Black Sea to Turkey, and is only being used at one half of its 16 bcm annual capacity, though Gazprom hints at doubling it). All of these pipeline routes, existing or virtual, must vie for access to gas supplies from western Siberia, and without prejudice to the approximately 30 bcm of Russian gas transit through Belarus to Europe. All this while the operating gas fields move past their peak, new ones are not being developed, and Russian domestic demand recovers.

[...]

South Stream seems caught in a no-win situation at this point. Ultimately, these insoluble dilemmas stem from the Kremlin's pre-crisis policy to plan export pipeline capacities massively exceeding Russia's own export potential. South Stream and other projects are the fruits of that policy. It was wrongly premised on continuing Russian monopolization of Central Asian gas; European consent to high-priced, take-or-pay long-term commitments to Russian-delivered gas; acquisitions of infrastructure assets in Europe, to cement a grip on markets; and, as an intent, a Russian-led cartel of gas exporters to Europe. Both Dmitry Medvedev (Gazprom chairman, then head of state) and Vladimir Putin (head of state, then prime minister) are closely associated with the pipeline expansion policy.

Failure to invest in Russian gas field development (apart from Siberia's east and far east) and loss of Gazprom's dominance in Turkmenistan have left South Stream without dedicated resources. Market-transforming processes in Europe, through the surge of LNG and spot markets, have left South Stream behind, both in a non-competitive position and as an unappealing investment prospect. Like Nord Stream in many ways, the South Stream project is rooted in the invalidated assumptions of past years.

ENI's proposal to unify South Stream with Nabucco could provide a lifeline for the South Stream project, serving ENI's corporate interest as well as Russia's strategic advantage in Europe. Meanwhile, however, Moscow affects a lack of interest in such unification. Following ENI CEO Paolo Scaroni's proposal, Russian Foreign Affairs Minister Sergei Lavrov and Energy Minister Sergei Shmatko have reasserted Moscow's full confidence in South Stream and its resolve to press ahead with it. These responses did not even allude to ENI as such. As Russian officialdom has done all along, Lavrov and Shmatko each made self-contradictory arguments: that South Stream and Nabucco are not in competition against each other, but that South Stream is in a far stronger position to succeed, compared with Nabucco. For its part, Gazprom acknowledged but downplayed ENI's proposal. Gazprom spokesman, Sergei Kupryanov, parried that Scaroni was merely trying to demonstrate that South Stream and Nabucco are not rivals (Interfax, March 14, 15, 16).

In far more revealing remarks, Russian Gas Society President Valery Yazev (who also lobbies for Gazprom as a senior Duma deputy), has suggested that South Stream-Nabucco unification in Europe "is worth considering" and "could make sense" from Moscow's standpoint. In that event, according to Yazov, Turkmen gas could be supplied through the planned Caspian Littoral pipeline and existing pipelines to Russia's Black Sea coast, then pumped into South Stream across the seabed of the Black Sea to Europe. To justify South Stream's seabed solution, Yazev deprecated the Nabucco transit through Turkey as unreliable. According to him, South Stream-Nabucco unification in Europe would "add a branch [Nabucco] to our South Stream, as well as solve the problem of filling the pipeline with Russian and Turkmen gas." Yazev's statement entreated West European companies in the Nabucco project to cooperate in unifying it with South Stream (ITAR-TASS, March 14).

While Moscow's political officials affect lack of interest for reasons of prestige (as some Western policymakers assume) or play hard to get (as seems more likely), Yazev has spelled out Russian interest in a possible unification of the two projects, depending on terms to be negotiated. Unification might perhaps rescue some downscaled version of South Stream, but only at the expense of the Nabucco project, Turkmenistan, and European energy security. Considering its recent and continuing advance, Nabucco does not need South Stream in order to succeed.

Complete article:
http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_news]=
36161&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=fe381042e6

An Izvestia palitical pundit advises Moscow to temper its appetite regarding tying the new Ukraine government to fulfilling its loyalty pledge to Russia prematurely or too hastily. Hence, Russia decided to look the other way while Yanykovych made his ceremonial introduction visit first to Brussels. Now the eyes and ears of Kremlin are only casually being tuned in to Kyiv, allowing Yanukowych space and time to submit Ukraine's key national interests [i.e. the language, heroism awards, UOC Sovereignty, Sevastopil base lease, and others] be turned over to Russia piecemeal. Doing otherwise, might make it too difficult for "their buddy" Yanukovych to survive domestic demands -- that is the chief reason for the relaxation of political pressure observed from Moscow presently.

http://www.izvestia.ru/comment/article3139506/

Mar. 14, 2010

Marina Salye has been a thorn in Vladimir Putin's side for nearly two decades. This week, Salye broke a long silence to tell RFE/RL's Russian Service that she went into hiding 10 years ago because she feared for her life.

Ukrainians of Metropolitan Detroit
Author(s): Nancy Karen Wichar
ISBN: 9780738577166
of Pages: 128
Publisher: Arcadia Publishing
On Sale Date: 02/08/2010

Book Description:

Ukrainians have contributed to the diverse ethnic tapestry in Detroit since the arrival of the first Ukrainian immigrants in the late 1800s. Bringing their history, culture, and determination to achieve, they established a foundation for the resilient community that would continue to emerge during the decades to come. Ukrainian neighborhoods formed on both the east and west sides of the city. This is where they constructed the churches, schools, cultural centers, and financial institutions that would allow them to maintain their cherished ethnic identity while integrating into the American way of life. This book is a pictorial history of the people and events that created a community that would come to be known as the Ukrainians of metropolitan Detroit.

Author Bio: Nancy Karen Wichar is a proud second-generation Ukrainian. Throughout her career in education, she created several ethnic pride units utilizing her rich Ukrainian heritage background as a model for her students to find and appreciate their own ethnic identities. Ukrainians of Metropolitan Detroit is her gift to her parents, Stephen and Nadia Wichar, and to the Ukrainian community, past, present, and future.

Books are available for purchase on Amazon.

Shim promotes Ukrainian and Korean traditions in her work.

Shim Sil, head of the Ukraine Culture and Art Council in Seoul, was recently recognized for her over 10 years of work. [JoogAng Ilbo]

Shim Sil may be Korean, but she's spent the past 10 years introducing her home country to the culture of Ukraine as president of the Ukraine Culture and Art Council. On Feb. 23, she was recognized for her efforts with a plaque from Ukrainian Ambassador Volodymyr Belashov.

"Last year, Hankuk University of Foreign Studies inaugurated its Ukrainian department. I am so glad that people are getting interested in Ukraine," said Shim Sil, president of Ukraine Culture and Art Council.

"I received the order of Olga in 2003. Olga is the name of a wise queen of ancient Ukraine. By taking her wisdom, we should make great efforts to promote cultural exchange among nations."

She's brought a number of Ukrainian cultural organizations to Seoul, including the Pearls of Odessa children's chorus and the National Opera and Ballet Theater of Kyiv. She's hosted exhibitions of art and ancient books and a wine tasting. She even formed a group of Korean CEOs who visited Ukraine three times.

Why is a Korean so eager to promote Ukrainian culture?

"In 1999, I was asked to visit Ukraine by an acquaintance. Fallen leaves were spread under the trees planted along the road, and it was so romantic," she said. "The Ukrainian vice minister of culture at that time told me the history and culture of Ukraine, and then I looked around there for 10 days. During that time, I saw that their music is just like our Korean traditional music, which embodies deep resentment but dignity at the same time. Both countries have kept their unique cultures despite continued attacks by others."

"In that year, I invited the vice minister, the Ukrainian ambassador in Korea and his wife to Seongnakwon in Seongbuk-dong in central Seoul. While they were staying there, they seemed quite impressed to Korean traditional culture and they said that they would let me lead the cultural center for Ukraine in Korea with pleasure."

Seongnakwon is a traditional Korean villa owned by Shim's father, famous for its beautiful traditional garden.

Shim started her career as a fashion designer. Then, as the head of a cultural consultancy firm, she acted as advisor to several important events including a presidential inauguration, a National Sports Festival and an APEC summit. That was how she came to realize the importance of cultural marketing. As Shim is Korean, she is not only interested in introducing Ukrainian culture, also introducing Korean traditional culture.

"The Korean drama 'Gung,' which fictionally described the Korean imperial family still alive in our time, was a good try," she said. "But still, the noble culture of the Korean court is not widely known."

[...]

"I will try to expand cultural interchange not just between Korea and Ukraine but also with Eastern Europe and Southeast Asia. For diplomacy, I think that opening one's mind with cultural exchange is more important than just calculating gains and losses among nations, so I feel sad about the widely used phrase 'resource diplomacy,' which lays emphasis on economic relations," she said.

It Takes Two -- Argentina and Ukraine -- to Tango

Young musicians played the works of the famous Argentine composer, Astor Piazzolla, in the Kyiv music school.

The most talented students prepared a special program to mark the 200th anniversary of Argentinean Independence.

[Lila Roldan Vazquez de Moine, Ambassador of the Argentine Republic in Ukraine]:

"He is a great figure in our culture because Piazzolla is an outstanding composer who simply changed the musical performances, in particular the tango."

Astor Piazzolla modernized Tango by adding elements of jazz and classical music. He is called the founder of a new style of Nuevo Tango. It seems Ukrainian musicians have taken this style to heart.

[Yekaterina Pavlovskaya, Pianist]:

"The Argentinian music has such a charisma, very strong emotions. It's passion, so to speak."

[Oleg Dudnichenko, Violinist]:

"A great release of adrenaline, when you are on stage it is unforgettable."

It took only a few weeks or even days for young musicians to study the music. However, their teachers say they could have done better.

[Olga Savitskaya, Head Teacher]:

"Piazzolla sometimes requires more energy, more emotion. On the other hand -- lyricism. They are still very young, and for some artists it is still a problem."

Organizers of the concert want to attract the audience for classical music and mutually enrich the culture of the Ukrainian and the Argentinean people.

[Vlada Prokaeva, President of the Foundation "Talented Children -- the future of Ukraine"]:

"I would like to remind by such events like today's, that there is a cultural exchange between people, no matter what the obstacles or any trouble, economic or political. Culture is eternal."

Last year the Argentine tango was included in UNESCO's cultural heritage list.

Watch the video news segment here:
http://english.ntdtv.com/ntdtv_en/ns_europe/2010-03-08/282311472189.html

SSO violinist hails from Ukraine

By Jennifer Luzzo

Gabriel DiMartino / Courtesy of the SSO Rimma Bergeron-Langlois, a member of the first violin section of the SSO, grew up in Ukraine and performed on national television there at age 6. Syracuse, NY -- At Freedom of Espresso, Rimma Bergeron-Langlois sits in a comfy leather couch in the corner, sipping coffee. For someone who has performed on stages around the world, on Ukrainian National Television and in one of the most competitive international festivals, she is surprisingly humble and humbling.

Bergeron-Langlois plays violin with the Syracuse Symphony Orchestra. Before joining the SSO, Bergeron-Langlois was concertmaster at the Verbier Festival in Switzerland, playing under the baton of such conductors as James Levine, Zubin Mehta, Charles Dutoit, Esa-Pekka Salonen and Michael Tilson Thomas.

She and her husband, Gabriel, have an 11-month-old son, Albert. He does not come to see his mother perform yet because, mom says, "It's a little too complicated. It's usually his nap time or his cereal time."

But as he gets older, he will likely be surrounded by the sounds of the orchestra. His father is also a musician, and a bassoonist for the SSO on occasion.

Growing up in Kharkov, Ukraine, Bergeron-Langlois made her first television appearance on Ukrainian National TV at 6 years old, just one year after beginning her studies. In the studio, she was told that because she was so small her sound would not be ideal for television. She walked out of the studio after the taping sure her performance would never been seen. Later, while visiting the doctor, another little girl in the waiting room asked, "Isn't that the girl who was on TV?"

Bergeron-Langlois' performance was broadcast, but she never had the opportunity to see it -- even to this day.

Moving to Philadelphia in 1996, Bergeron-Langlois continued her violin studies. In 1999 she began studying at the New England Conservatory of Music, where she received her bachelor's and master's degrees. At 19, she was accepted to the Verbier Festival.

One of the most enjoyable, enriching parts of her job with the SSO is making music with people who love what they are doing. "I think it's important not to lose the love. That's what keeps you going. I see that (with the musicians) here. They're all involved in every piece they play. That's what I love," Bergeron-Langlois says.

Bergeron-Langlois feels a strong connection to Stravinsky's "Pulcinella" Suite, a piece composed as a re-creation of classical styles. She points out that Stravinsky received harsh criticism for his compositions. "He made it too modern (for critics), and they thought it was a disgrace, but his composition was his way of showing his love for it."

A court in east Ukraine has created a legal precedent, ruling that a local journalist has the right to doubt that the 1932-1933 Holodomor famine was an act of genocide of the Ukrainian nation, the Party of Regions reported Thursday.

Ukrainian nationalists say that Russia, as the legal successor of the Soviet Union, should bear responsibility for the famine in which more than 3 million people perished in Ukraine. Russia says the famine cannot be considered an act that targeted Ukrainians, as millions of people from different ethnic groups also lost their lives in vast territories across the Soviet Union.

The court in the Donetsk Region refused to grant a lawsuit by Vasily Kovalenko, a Ukrainian businessman, against Rodnoye Priazovye newspaper editor Sergei Shvedko over an article on Holodomor in which Shvedko said it was not genocide.

Kovalenko asked the court to rule the article was against the law and that it humiliated national dignity and insulted the memory of Holodomor victims. However the court ruled on Tuesday that the article contained assessments and the personal viewpoint of the author and does not violate the law in any way.

Shvedko said: "The fact that the court sided with the journalist who voiced his civil position confirms once again that in a democratic state, viewpoints and thoughts of a person cannot be an illegal act regardless of how much certain forces would want that."

Ukrainian President Viktor Yanukovych said during his presidential campaign that Kyiv's attempts to blame Russia for Holodomor were unjust. Under former president Viktor Yushchenko, Ukraine, which says over 3.9 million people died during the famine, was seeking international recognition of the famine as an act of genocide.

Yanukovych, who headed the Party of Regions until he was forced to suspend his membership following his election as president, is supported in Ukraine's southern and eastern regions.

In January, a court in Kyiv found Bolshevik leaders, including dictator Joseph Stalin, guilty of genocide against Ukrainians during Holodomor, but dropped criminal proceedings "due to the suspects' deaths."

Ukraine's state language is Ukrainian. But 1 in 3 citizens of the former Soviet republic is a native Russian language speaker. The result is what locals call the 'Kyiv compromise.'

Supporters of former Prime Minister Yulia Tymoshenko, just ousted from parliament, protest at another court in Kyiv. Ms. Tymoshenko was a booster of a "Ukrainian first" language policy which advocates for Ukranian over the Russian language.

(Gleb Garanich/Reuters)

By Fred Weir, Correspondent
posted March 15, 2010

Kyiv, Ukraine -- They call it the "Kyiv compromise," and it works like this:

Two people meet and one begins talking in his or her preferred language -- say, Ukrainian. The other responds in Russian, and the conversation takes off, going back and forth, seemingly without missing a beat. If you didn't listen closely, you might never guess that there are two distinctly different languages in play.

That compromise, as a stroll down any Kyiv avenue will confirm, is a mundane reality. It holds true across large swaths of central Ukraine. Head west, and Ukrainian gradually becomes the only language you hear. To the east or south, it's Russian that heavily dominates. Ask any Kyivan what he or she thinks about it and you're liable to get a live-and-let-live sort of shrug, with the answer that they really don't think about it much at all. It's just part of getting along.

Not so for politicians, who rate language as one of Ukraine's most divisive issues. The Constitution cites one state language, Ukrainian, but demographics show that 1 in 3 Ukrainians is a native Russian speaker, and about half say Russian is their first language. Political groups have sprung up to advocate on both sides.

Former Ukrainian President Viktor Yushchenko leaned toward the nationalist point of view, and Russian-speaking groups assailed him angrily for decrees that ordered Ukrainian as the sole language to be used in courts, state service, and academia. Mr. Yushchenko, a fluent speaker of Russian, famously made his point during visits to Moscow by conversing with his Kremlin counterpart only through an interpreter.

With the recent election of Viktor Yanukovich, from the heavily Russified eastern Ukraine, the debate is already assuming a contrary tone.

The fact that President Yanukovich speaks publicly in Russian is "a taste of how things are going to be," says Vladimir Vyazivsky, a parliamentary deputy with Yushchenko's Our Ukraine movement. "It's terrible to imagine how [Yanukovich] is going to mistreat not just the Ukrainian language, but also Ukraine's culture and history in future," he says.

Ukrainian nationalists say the solution is simple: Everyone who wants to live here should speak the eponymous language. "We need to create a united, integrated nation, and that means we must have one common language. Everyone must speak the state language, Ukrainian," says Pavlo Movchan, head of the pro-Ukrainian grass-roots group Prosvita.

Reversing Russification

Mr. Movchan argues that the prevalence of Russian in Ukraine is the result of more than three centuries of domination by Moscow, accompanied by an aggressive policy of Russification that should now be reversed.

"The Ukrainian state must use the powers of central government to promote the primacy of Ukrainian through the education system, the media, courts, culture and so on," he says. "All states do this, and for us it's a matter of national urgency."

Nationalists cite a variety of examples, including the United States, where, despite a large and growing Spanish-speaking minority, English remains the sole official language.

When Yushchenko came into office, about 60 percent of TV programming was in Russian and 40 percent in Ukrainian, experts say. After five years of assertive "Ukrainianization," that ratio has been roughly reversed. But a quick survey of Kyiv newsstands suggests Russian-language newspapers, books, and magazines remain by far the biggest slice of reading fare.

Consider Canada

Russian-language activists argue that analogies with monolingual countries do not apply because, they say, they are founding citizens of the state and not immigrants. "My ancestors have lived on what is now Ukrainian territory since the 18th century, and we've always been Russian speakers," says Lyudmilla Kydryavtseva, a professor of linguistics at Kyivs Shevchenko University.

Ms. Kydryavtseva says she voted for Ukraine's independence in a 1991 referendum -- supported by more than 90 percent of the population -- that established the legal basis for Ukraine to break away from the Soviet Union.

"When we voted for independence, no one told us we would be forced to change our age-old identity, to unlearn our native tongue and speak a different language. That wasn't part of the original deal," she says.

Russian-language activists want to make Russian the second state language and point to countries with more than one official tongue, including Canada, Switzerland, and India. "There is this pervasive suggestion that if you speak Russian, you're not a loyal or true Ukrainian. This makes Russian-speakers feel like second- class citizens," says Ruslan Bortnik, vice chairman of Russian-Speaking Ukraine, an advocacy group.

Living with compromise

Yanukovich has pledged to improve the status of the Russian language as part of an effort to reconcile with Ukraine's main trading partner, Russia, after several years of frozen relations.

On March 11, President Yanukovich said he would no longer seek to promote Russian to a state language, and two days later Ukrainian parliament Speaker Volodymyr Lytvyn warned that Russian would become the country's main language if given official status.

For now, nationalists may be appeased. But critics say Yanukovich is playing with fire.

"If Russian were an official language, the main fear is that it would be a wide-open door for Russian influence in Ukraine," says Oleksiy Kolomiyets, president of the Center for European and Transatlantic Studies in Kyiv.

Others say that if the politicians would not stir the pot, Ukrainians could live with the Kyiv compromise.

"Young people today are easy with both languages," says Alexander Chekmyshev, chairman of the Committee for Equal Access, a venerable grass-roots voters' group. "They may speak Russian among themselves, but they sing the national anthem in Ukrainian at football matches. They show that they're proud of their country in many ways," he says.

March 2010

Internet Encyclopedia of Ukraine features:
The city of Chernivtsi and the northern Bukovyna region

Located in southwestern Ukraine, between the middle Dniester River and the main range of the Carpathian Mountains, Bukovyna is a transitional land between Ukraine and Romania. The name of this territory is derived from its great beech (buk) forests and dates back to the late 14th century when it designated the lands on the Moldavian-Polish border. From a historical perspective it is a strategically important border area between Galicia and Moldavia. Bukovyna's transitional location influenced its history; it belonged to the Principality of Galicia-Volhynia, then to Moldavia. Polish and Hungarian influences intersected here in the 14th and 15th centuries. Between 1774 and 1918 Bukovyna was under Habsburg rule within the Austrian Empire. In 1919-40 and 1941-4 all of Bukovyna belonged to Romania. It was only in 1940 that Bukovyna was divided, roughly along ethnic lines, between Ukraine and Romania. Today Chernivtsi oblast or most of northern Bukovyna is located in Ukraine, while most of the Suceava region or southern Bukovyna belongs to Romania. The present political border does not exactly coincide with the ethnic border: Romania contains the southern part of the Ukrainian ethnic peninsula with Seret and a string of mountain villages, while Ukraine contains the Romanian ethnic wedge that extends to Chernivtsi. Chernivtsi is Bukovyna's capital and the region's largest city...

Learn more about the city of Chernivtsi and the historic Bukovyna region by visiting http://www.encyclopediaofukraine.com and searching for such entries as:

BUKOVYNA. In early times Bukovyna was inhabited by the Thracian tribes of the Getae and Dacians. In the 10th century the region became part of the Kyivan Rus' state. When this state was divided at the end of the 11th century, Bukovyna was eventually incorporated into the Principality of Galicia-Volhynia. With the Mongol invasion in 1241 Bukovyna fell under Tatar domination. When the Hungarian king Louis I defeated the Tatars in 1342, southern Bukovyna came under Hungarian rule. During this period Romanians from Transylvania and the Maramures region began to settle in Bukovyna. Voevode Bogdan I, the founder of the Moldavian state, freed Bukovyna from Hungary. From then to 1774 Bukovyna belonged to Moldavia and shared its fate. In 1774, taking advantage of the Russo-Turkish War, Austria annexed the part of northern Moldavia that included Chernivtsi, Seret, Radauti, and Suceava. The new administrative entity was given the name of Bukovyna (first used in a document in 1412)...

CHERNIVTSI. The historical capital and political, cultural, and religious center of Bukovyna. The city (2005 pop 243,500) lies on the border of Subcarpathia and on the boundary separating Ukrainian and Romanian ethnic territories. Situated on both banks of the Prut River, it covers the valley and surrounding hills. Chernivtsi is a highway and railway junction and has an airport. Human settlements at the site of Chernivtsi date back to the Paleolithic Period. Relics of Trypilian culture and Bronze Age and Iron Age settlements have been discovered in the suburbs of the city. In the period of Kyivan Rus' the area was inhabited by White Croatians and Tivertsians (9th-11th century). The defensive fortifications of Chernivtsi were erected on the left bank of the Prut River in the second half of the 12th century by Prince Yaroslav Osmomysl of the Halych principality. The fortress endured until the middle of the 13th century, when it was destroyed by the Mongols. The new town was built on the high right bank of the Prut...

CHERNIVTSI UNIVERSITY. The university was founded in 1875, succeeding the Chernivtsi Higher Theological School, which had existed since 1827. Until 1918 it was known as Franz-Josefs Universitat, with German as the language of instruction and separate departments of Ukrainian and Romanian language and literature. From 1919 to 1940 it was the Universitatea Regele Carol i din Cernauti, with instruction in Romanian, and in 1940 it became the Chernivtsi State University, with instruction in Ukrainian. Public efforts to rename the university in honor of Yurii Fedkovych, led by the literary scholar Yevhen Kyryliuk, for many years did not gain the consent of the Soviet authorities, but in 1989 Fedkovych finally became the university's patron. In 2000 the university was granted a national university status and its name was changed to Chernivtsi National University. Today it has 16 faculties and an enrollment of close to 16,000 students...

STOROZHYNETS. A city (2001 pop 14,693) on the Seret (Siret) River and a raion center in Chernivtsi oblast in Bukovyna. The town was first mentioned in historical documents in 1448, when it was part of the Moldavian principality. In the 16th century it was under Turkish rule, and from 1774, under Austria. In 1854 the town was granted city status. By the end of the 19th century it had developed into a small manufacturing and trading center with a population of 7,000. In 1904 it became a county center. After the First World War the city was occupied by Romania, and in 1940 it was annexed by the Ukrainian SSR. Today it has a lumber-manufacturing complex. It's forestry tekhnikum, located partly in the Orenstein family palace (1912), includes a large dendrological park...

SERET (SIRET). A town (2002 pop 9,329) on the Seret (Siret) River in southern Bukovyna, Romania, just south of the Ukrainian-Romanian border. According to archeological evidence the site has been inhabited since the Neolithic Period. It is first mentioned in historical documents in 1334. In 1365-88 it was the capital of Moldavia, and in 1370-1435, the seat of a Catholic diocese. Under Austrian rule (1774-1918) Seret was a county administrative center of Bukovyna crown land (1868-1918). At the beginning of the 20th century branches of the Ruska Besida in Bukovyna and the Ukrainska Shkola society were active in Seret. In 1910 Ukrainians accounted for 41.8 percent of the population of Seret county. In 1918 all Bukovyna, including Seret, was occupied by Romania. In 1940 Seret county was divided between Romania and the Ukrainian SSR, and Seret, along with some 14 Ukrainian villages, remained in Romania...

With an array of music, dexterity and color, the Ukrainian Ballet "Prosvita" - representing the Ukrainian community of Buenos Aires Argentina - were presented at the Special Casting Television Program, and became the group winner of the night.-

The ballet was created in 1961 and has 28 dancers. On this occasion, performed a dance called "Hopak," most popular dance of Ukraine. This dance describes the soul, courage and joy of living of the Ukrainian people and there is no party where the dance does not exist.

Do not miss it !!!

Click on the above link to see the six-minute performance.

A century as the Voice of Ukrainian life
100 years for ethnic paper

By: Melissa Martin

ONE hundred years have passed since the first issue of the Ukrainian Voice rolled off the presses in a little building on Selkirk. Times have changed since then. People have changed. The Ukrainian­Canadian community has changed, and its newspaper -- one of the old­est ethnic papers in Canada -- has changed, too.

At its peak in the 1960s, the Voice printed 30,000 weekly copies and held influence sometimes out of proportion to its circulation: Ottawa politicians scoured the Voice's English-language editorials, which were written with them in mind.

Today, the Voice prints 1,500 copies every few weeks. But the passion of its creators hasn't waned. "The role of the Voice hasn't changed. And it's not likely to change as long as there is a Ukrainian-Canadian community in Canada," said board member Wolodomyr Senchuk. "If we want to maintain our community and heritage, we have to have organs of communication."

Against difficult odds, this organ has survived. To secure the paper's future, organizers are throwing a public fundraising banquet on Sunday, almost exactly 100 years since the first issue was printed. To celebrate the Voice's past, publishers released a bi­lingual booklet about its history.

But the Voice's legend may best be etched in the memories of its supporters. "I walked five miles into town, across farmers' fields, because my dad had to have the paper every Wednesday," recalled Voice board member Fred Russin of his childhood near Rama, Sask.

Winnipeg's Roman Yereniuk was 12 years old in 1958, when he published his first piece in the Ukrainian Voice: a biography of "Ukrainian Shakespeare" Taras Shevchenko. Now, Yereniuk is a columnist for the paper where he got his start.

Beyond memory, though, the Voice's contributions can be seen today, in Manitoba's Ukrainian-Canadian community and beyond. The paper proudly popularized the term "Ukrainian" for a then-stateless people. It struck a stubborn middle ground in the tug of war between Old World and New, calling on readers to integrate into Canadian society while guarding Ukrain­ian linguistic and cultural traditions.

A century later, Winnipeg's Rus­alka dancers, perogy joints, stunning Ukrainian churches and occasionally daunting White Pages listings suggest this mission was a success. "I think we went above and beyond," grinned board president Sonja Bejzyk. "I don't think (the founders) had any idea the paper would stay for 100 years."

By Sarah Crump, The Plain Dealer
Tracy Boulian, The Plain Dealer

The Kostryk family makes Ukrainian Easter eggs, displayed in Natalia Parkanzky's home in Lakewood

LAKEWOOD, Ohio -- Maksym Kostryk will lift weights later in the day with the rest of the Lakewood Rangers football team, but on this morning, the 200-pound high school offensive lineman and linebacker sits at his sister's dining room table, painstakingly drawing delicate beeswax designs on an egg.

Around the locker room, the 17-year-old may not talk much about making Ukrainian pysanky (pronounced PIS-in-keh). But making the intricate art that his mother and other Ukrainian parents have taught their children since ancient times is important. He'll good-naturedly shrug off the comments he's sure his teammates will make when they read this.

"You probably wouldn't see [Browns offensive lineman] Joe Thomas making these eggs," he says as he wipes the blackened wax from a turquoise egg revealing a stylized design that looks like a flower or star. "But I want to carry this on for my family."

When you're 100 percent Ukrainian and have spent most of your childhood Saturday mornings in Ukrainian school learning the language and culture, you live it.

The egg Maksym now creates is a symbol of the ancestral land he has never set foot in. The white commas that make up its design symbolize the tears that the Virgin Mary shed when Christ was crucified, he explains. Colorful eggs like the turquoise one he holds were made even before the 10th century, when Ukraine became Christian.

"They were everywhere," Maksym says. "Pagans thought they kept their houses from burning down."

He made eggs the day before, while watching a Cavs game.

Every year, several weeks before Orthodox Easter (it falls on Sunday, April 4, this year), Maksym gets out a kistka, a stylus that holds a bit of beeswax that he warms in a candle's flame until it runs out the tip. He's not as good as his mother, Nina. Her eggs are oval masterpieces.

But he's working on it.

Nina Kostryk, a Cleveland teacher, learned her craft about the age of 10, when her father took her for a lesson at her childhood church, St. Vladimir Ukrainian Orthodox Cathedral in Parma, which her family now attends.

Sometimes, as is the custom, she tucks her eggs in a basket of food to be blessed at the Easter morning Divine Liturgy. Always, Kostryk looks for opportunities to further the art of pysanky. She's taught her students ("It was magical"), people who attend her community workshops, Maksym and her daughters Melania Santos, 28, and Natalia Parkanzky, 30, who also live in Lakewood.

"We can all sit down and make the same designs, but they will all look different," says Kostryk, 52, about her family's work. But when they are varnished to bring out vivid purples, reds and yellows, their eggs all look beautiful -- even the nontraditional Orion's Belt and Big Dipper design that Maksym made for his astronomy-loving dad, Nestor.

Believe it or not, covering eggs with flowers and geometric designs is therapeutic for Kostryk, who sometimes takes two days to make one egg.

"It's relaxing after a long day at work," she says. She will sell a few at the bazaar, but she's really in it for art's sake. "It took me years to part with any of them."

Parkanzky, a nurse practitioner, may not make eggs this year. She has her hands full with a 2-year-old son, Oleksander, who would rather treat the fragile eggs like balls, and a 4-month-old daughter, Zenovia. "It's nice to set a day aside to do pysanky," she says.

But Parkanzky looks forward to a less busy time. "I want to pass it along to my kids." Just as Maksym says he will sometime.

But right now he's doing the high school thing -- immersed in writing a research paper for Advanced Placement European history, performing in a Ukrainian dance troupe and being president of one of the newer organizations at Lakewood High -- the Donut Klub.

But he'll take time right now to finish the turquoise egg, Mary's tears flowing from its tip. It will be a prize he will treasure, along with the orange egg decorated with Ukrainian-style stick-figure deer he made on his first try at age 10.

The eggs and what they mean to his family -- past, present and future -- are precious. This design is from his mind, his hand, his heritage.

"Once you make an egg," he says, "it's yours."

• Коли в людини є народ, тоді вона уже людина. • Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна. • «Моя любов сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі!» • Нації не вмирають від інфарктів. Спочатку у них віднімає мову. • Кожен фініш то, по суті, старт. Л. Костенко

http://unian.net/ukr/news/news-369084.html
24.03.2010

Валентина Романенко

В Українському домі видавництво «Либідь» презентувало перевидання історичного роману Ліни Костенко «Берестечко». Вперше за 20 років Ліна Василівна з`явилася на широкій публіці. Крім нової книги був і ще один поважний привід – 80-літній ювілей. Зала Українського дому, розрахована на півтисячі осіб, тріщала по швах...

[…]

З виступу Ліни Костенко:

ВАЖКИЙ ЧАС - ЦЕ ЗАВЖДИ МІЙ ЧАС (про ювілей, пафос і презентацію життя)

"Марудне діло ювілей - всі пера вмочені в єлей"... Я ці рядки написала дуже давно, ще близько не було ніяких ювілеїв. І я подумала собі: хто це написав? який ювілей, який єлей?

[...]

Я справді надумала повернутися у літературу, в цю культуру, бо важкий час - це завжди мій час... Словом, відверто кажучи, ювілей - це презентація життя. І от ми зараз тут на презентації книжки, а у мене – презентація життя.

У МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЛЮДИ СКУЧИЛИ ЗА СОБОЮ (про політику, нову владу, приниження і здатність до опору)

...З дистанції часу так іде історія. І ми повинні зараз набратися сил, спокою, доброго гумору. Сміх – перепалює, а в сльозах можна втопитися.

Я зараз не бачу поразки. Вона може бути або в людях, або її не може бути взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки і до неї мусимо підключитися, це буде рух опору. ...Треба бути людьми. У мене таке враження, що люди скучили за собою. Навіть те, що вас сьогодні тут так багато. Мені здається, ви самі скучили за собою, скучили за атмосферою... (оплески)

[...]

У приниженні не можна жити і перемагати. Я думаю, що український народ досі не переміг, бо переживає велике історичне приниження. Всяка наволоч його принижує, а він десь загубив у собі відпорність. Йому кажуть, що він меншовартісний — він звик.

[...]

Люблю чорнобильських людей, там їх жменька залишилася. Приїжджають люди на “гробки”, і у нас - живі цвинтарі коло мертвих сіл. Лелеки клекочуть, радіють людям. Там ніхто не стоїть на колінах. Люди там сміються. А тут така кисла атмосфера — ніби ми залежимо від того, що хтось сторінку про Голодомор на сайті Президента закрив, - мовляв, головне зараз нагодувати людей. Прийшла влада, яка, бачте, зараз нагодує людей... Люди її годують, а вони... Спасібочки. (репліка з залу, не чути) – Що, хтось не задоволений? Украйонці-хохли? Нічого не бійтеся, ви зможете.. ми вам дозволяємо розмовляти вашою мовою..

Або от ще один політик сказав, що виніс Україну на своїх руках... Досить уже цього пафосу. Ша, треба поважати народ, не розколювати його.

От кажуть: схід, захід. На мій ювілей перший дзвінок був із Макіївки (там прекрасно співають, до речі). Почули шум, і кажуть: “У вас там шо, гості? Передайте им привет от донецких бандитов!”. То я спокійно й кажу: “Гості, привіт вам від донецьких бандітов”

У мене є своя Україна, яку я не впізнаю в інтерпретаціях політиків. Я знаю ту Україну, для якої я живу, для якої варто жити.

ОТРИМАЛИ УКРАЇНУ БЕЗ БОЮ І ЗДАЮТЬ БЕЗ БОЮ ( про історію, творчість, розчарування, "чорнобильську" еміграцію, плани і перемогу над поразкою)

Можна було значно більше зробити. У мене був великий проект, я хотіла історію України дати в строфі, в поемах, в історичних романах, в драматичних поемах. Знаєте, в мене Скіфська одіссея є, і там є такі слова: “Десь тут урвалась пам`ять історична. Зате вона навіки золота” . Я хотіла оцю нитку пам`яті історичної протягнути через віки, і так я цей проект робила: є в мене “Древлянський триптих”, “Маруся Чурай”, те ж саме “Берестечко”. І я це писала, “Дума про братів Неазовських”,.. ну не підряд же ж будеш писати, а так... що відчуваєш. І якраз у мене в роботі був Володимир Великий, була Роксолана, Графиня Розумовська, був Андрій Потебня й так далі. Теми все важчі, чим ближче до сьогоднішнього дня. Я вирішила все подужати, все зробити, і може б мені хотілося щось інше. ... Але ви знаєте, я вам скажу, що я в історії живу, я в історії дуже вільно ходжу, будь-яке століття. Я працювала над оцими речами і хотіла встигнути всю історію охопити, оцю нитку золоту протягти.

[...]

Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі, ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну строфу, а потім приходить свобода, незалежна Україна і ти? не мавши ніде перевести подих, знову опиняєшся у бозна якому становищі. “Народниця”... Взагалі-то я вам скажу, я ніяка не народниця. Мене, правда, ніхто не чіпав, якось обходили поштиво. Але ці паскудні флюїди у суспільстві... І я вирішила, оскільки пішов такий мат-перемат, збагатили українську мову російськими матюками. Так треба теж із розумом це робити. Росіяни між іншим мають цілу “теорию вопроса”, роблять цілі наукові дослідження “Что такое русская феня” або, наприклад, дисертація Ахметової “Русский мат”, яку зберігають десь у спецхранах. І правильно роблять, вони дбають про свою мову. У нас же все це перехопили, молодь, непідготовлена, заматюкалася.

[...]

Я собі вийшла зі Спілки письменників, бо оте нудне скиглення і скімлення набридло. Не мають ні ідеї, ні мети. І я дуже добре прожила цей час, або за своїм письмовим комп`ютером, або в експедиції в Чорнобильську зону. Їздила до Польщі, до Парижу, в Бургундію, шукала там матеріали. Словом, працювала. В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто не може нічого, не хоче. Я цього не розумію

[...]

“Берестечко” – для мене дуже дорога річ. Вона писалася дуже довго, дописувалася. «Берестечко” - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Хотіла писати про постаті, але, коли береш постаті, треба взяти якийсь екстремальний момент. Для Богдана Хмельницького це було Берестечко, бо для нього це була страшна поразка — після таких спиваються, вішаються. Він же залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний, його вже в Чигирин не пускали. В нього вже не було війська. Цікаво, як можна було стати на ноги після цього... Знаєте, що зробив Хмельницький після страшної поразки і зради своєї дружини? Він женився. Мене це так вразило... Крила особистого щастя його зігріли. Костомаров писав: невідомо, що там зіграло вирішальну роль у поразці під Берестечком. Можливо, і його особиста трагедія. Велику душу, знаєте, теж стрясає дріж. Так от я про “Берестечко”.. Я мусила описати всі стани. Кажуть, Богдан Хмельницький після тієї поразки пив три дні й три ночі в урочищі Гончарів. Ну пив, і що. Адже коли падає сильний мужчина, гуркоту більше, ніж, коли комарик падає. І переживань більше й емоцій. Але для мене було головне написати про перемогу над поразкою.

[...]

Я дуже вдячна усім за цю книжку. Моя душа відпочиває за всі мої роки, а їх багато, як ви знаєте з цифри ювілею. Більше не буду казати нічого. Почитаю кілька віршів.

Прогавили, прогледіли, і хочеться – на Марс

Це сталася трагедія, а ви - зіграли фарс

Отримали Україну без бою і здають без бою

.... б`ються поміж собою

[...]

Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою. Дякую.

Ціла стаття:
http://unian.net/ukr/news/news-369084.html

Taras Kuzio

... defectors from the Kuchma regime who had received asylum in Russia out of fear that Viktor Yushchenko would implement the Orange Revolution slogan of "Bandits to Prison!" are in the throes of returning to Ukraine. 12 out of 29 members of the Azarov government had been implicated in criminal cases or were witnesses in them. Nearly half the cabinet are former high ranking members of the Soviet Ukrainian nomenklatura or KGB. Of 29 cabinet members, 13 were former KGB officers or had collaborated with the Soviet security organs

President Viktor Yanukovych and Prime Minister Nikolai Azarov are both ignoring the sensitivities of “Orange” Western and Central Ukraine by returning to positions of power individuals from Leonid Kuchma’s second term in office. Moreover, defectors from the Kuchma regime, who had received asylum in Russia out of fear that Viktor Yushchenko would implement the Orange Revolution slogan of “Bandits to Prison!” are in the process of returning to Ukraine (EDM, April 14, May 25, 2005).

On March 21, Ukrayinska Pravda reported the return of two individuals (Borys Kolesnikov and Viktor Tikhonov) involved in organizing the November 2004 separatist meeting in Severodonetsk (EDM, November 28, 2004). Criminal charges against separatists that were filed in 2005, as in other prominent cases involving Ukraine’s elites, were never completed (EDM, June 23, 2005).

Many of those returning to the security forces were wanted by Interpol, but had received asylum in Russia, ready to return if and when their patron, Yanukovych came to power. They have returned to the Interior Ministry (MVS) and head oblast branches in “Orange’ Western and Central Ukraine (Ukrayinska Pravda, March 21). First Deputy Sergei Popov headed MVS internal forces despatched to crush the Orange Revolution on November 28, 2004, but were turned back by the intervention of the Ukrainian Security Service (SBU) and the military.

Vasyl Vartsaba served as a militia officer and was removed in December 2004. Seven months later he was placed on an Interpol international watch list. He helped to organize the first incident of violence that shook the 2004 elections in the Mukachevo mayoral election in April of that year (EDM, May 5, 2004). Vartsaba is to head the Galician region of Ivano-Frankivsk’s MVS, while his deputy in 2004, Viktor Rusyn, will head the Trans-Carpathian MVS. Rusyn spent six months in jail in 2005, for his part in election fraud and violence in the previous year (Ukrayinska Pravda, March 21).

Defectors currently living in Russia, ready to return to Ukraine, include the former Odessa Party of Regions leader, Ruslan Bodelan, and General Mykola Bilokin, who headed the MVS in 2004 (EDM, July 20, 2004). The most notorious returnee will be the former Deputy Chairman of the SBU Volodymyr Satsiuk (in 2004), who owned the dacha where Yushchenko was allegedly poisoned. Another individual set to return is Ihor Bakay, who fled to Russia in December 2004 after misappropriating over $1 million as head of the DUS (department that serves senior officials).

Korrespondent magazine (March 18) analyzed the Azarov cabinet and found it was not only dominated by “Donetski” and Party of Regions members, but also by wealthy businessmen such as Deputy Prime Ministers Kolesnikov, Sergei Tigipko and SBU Chairman Valeriy Khoroshkovsky (EDM, March 18).

Another factor that Korrespondent exposed was that 12 out of 29 members of the Azarov government had been implicated in criminal cases or were witnesses to them. Nearly half the cabinet are former high ranking members of the Soviet Ukrainian nomenklatura or KGB. Among the 29 cabinet members, 13 were former KGB officers or had collaborated with the Soviet security departments
(http://chykulay.livejournal.com/11787.html
<http://app.bronto.com/public/?q=ulink&fn=Link&ssid=500&id=69dng3nmvvj5hccmeel1
wp6s311u9&id2=2awk4k0a9zvhtp1b622peobwsc37h&subscriber_id=
bolzjrisbjqstzxafscsfxhcgjhzbba&delivery_id=bkktjmonfjmebzlahvzkqherblwrbga>).
The best known example is Deputy Prime Minister Volodymyr Sivkovych, who has responsibility for overseeing the security forces.

A real struggle against corruption requires political will that Georgian President Mikheil Saakashvili has but Yushchenko and Yanukovych did and do not. German think tank Transparency International gave Ukraine and Russia both 146th rankings last year and Georgia 66th

Foreign Minister Kostyantyn Hryshchenko, the Ukrainian Ambassador to Russia under Yushchenko, had high ranking ties to the communist nomenklatura. Hryshchenko’s career was developed in Moscow during the Soviet era. Although Hrushchenko has a reputation as a professional diplomat, the political expert Oleh Medvedev pointed out that Hryshchenko had admitted that the Russian leadership lobbied for him to receive the post (Ukrayinska Pravda, March 22). On March 21, Hryshchenko said on Inter channel that “Ukraine will never allow any organization she remains within to be used against Russia.”

After the Orange Revolution, Hrushchenko joined the Republican Party (RPU) established by the “Godfather” of the opaque gas intermediary RosUkrEnergo and now Minister of Fuels and Energy, Yuriy Boyko (Ukrayinska Pravda, March 13). Hryshchenko was number 18 on the “Ne Tak!” (Not Like That!) election bloc organized by the Social Democratic United Party (SDPUo) for the March 2006 elections.

Ne Tak! stood on a virulently anti-NATO platform and failed to enter parliament after receiving only one percent of the vote, thus ending the SDPUo’s hopes of re-entering post-Kuchma politics. Boyko, who was on the verge of arrest in summer 2005 for abuse of office when he was head of Naftohaz Ukrainy in 2002-2004, switched to the stronger Party of Regions with which the RPU merged in 2007. Boyko stood in the Party of Regions list in the 2007 elections.

Yanukovych and Azarov have claimed they would prioritize the struggle against corruption but this, as in the Kuchma and Yushchenko era’s, is very likely to become a “virtual” struggle. A real campaign against corruption requires political will demonstrated by the Georgian President Mikheil Saakashvili, but which Yanukovych lacks. The German think tank, Transparency International, assigned Ukraine and Russia both 146th rankings last year and Georgia 66th in their annual corruption index (www.transparency.org).

In the past two decades, Ukraine has adopted and passed on corruption, seven laws, two criminal codes, 16 presidential decrees, ten government resolutions, two instructions, two supreme court resolutions, and two orders from the finance ministry and civil service (Natsionalna Bezpeka i Oborona, no.97, 2009,
http://www.uceps.org/ukr/journal.php <http://app.bronto.com/public/?q=ulink&fn=Link&ssid=500&id=69dng3nmvvj5hccmeel
1wp6s311u9&id2=jzmf0shley37m57xvjyfhwqsns040&subscriber_id=bolzjrisbjqstzxaf
scsfxhcgjhzbba&delivery_id=bkktjmonfjmebzlahvzkqherblwrbga ).
Despite one of the largest and most rapid transfers from state to private control of any economy, the SBU and prosecutor-general’s office has never convicted a single member of the Ukrainian elites for abuse of office or corruption.

Half of Ukraine’s 14 wealthiest oligarchs are parliamentary deputies and most of these were elected as members of the Party of Regions. An opinion poll quoted in Natsionalna Bezpeka i Oborona (number 7, 2009) asked which parliamentary political forces are most prone to corruption and which most seek to combat it. The Party of Regions was considered to be most prone to corruption (14.3 percent) and only 5.1 percent believe that they actively combat the phenomenon. The Yulia Tymoshenko bloc scored 13 percent and 14.9 percent respectively, the only political force where more Ukrainians believed that they fought corruption.

Yanukovych and Azarov have not implemented cadre policies that would unite Ukraine, as the former promised in the election campaign, and the government cannot in any shape or form be considered reformist.

"The Security Service should reduce work with archives and concentrate on its main tasks," Khoroshkovsky said. "A great deal of material has been declassified: the truth that needed to be made available to the Ukrainian people -- has been made available."

He also defined his agency's mission as "primarily in protecting its secrets, protecting the laws which created these secrets."

That same day one of those dismissed was the head of the central SBU archive Volodymyr Vyatrovych, who led an unprecedented campaign to open previously secret archives so Ukrainians could better understand their individual and collective histories.

Now, most staggering, a new top official is saying with total certainty that the people have had enough truth given to them. Once again, government officials are trying to decide for us what we need to know and what we don't. It won't work, Valery Ivanovych!

I would remind you, should you have forgotten that the main duty of the state, according to Article 3 of the Constitution, is to affirm and defend human rights, including the right to truth about our history.

What secrets are we talking about? Nobody is denying that the Ukrainian state has its secrets, and that the State Security Service must protect them, in accordance with the law.

However, the bulk of the SBU archival material was created before 1991 in another country, the Soviet Union, which no longer exists.

Moreover, the stamps "secret," "entirely secret," and other stamps restricting access on these documents are not set out in any Ukrainian law! I would point out that rights to information, under article 34 of the Constitution, may only be restricted by specific laws.

It is clear that all documents classified as secret by the Soviet regime need to be declassified. There is no sense in independent Ukraine in keeping any of that material secret. And the information which should remain secret can be given the stamps "top secret" or "particularly important" in accordance with the Ukrainian Law "On State Secrets."

[...]

There are archival documents about Holodomor, about the national liberation struggle of the 1940s, about the criminal files of prominent figures, etc.

[...]

Mr. Khoroshkovsky, if none of the above-listed tragedies touched your family, I am sincerely glad for you.

Mine, however, is among the majority of Ukrainian families who suffered through these tragedies and who want to know the truth about our past. And it is impossible to find it out without archival material.

The process of opening up the archives must continue if the talk of President Viktor Yanukovych about European integration is sincere and not hypocritical rhetoric.

[...]

"Access to documents that are of personal relevance or needed for scientific research is still unduly restricted in some [European Union] member states; calls for a genuine effort in all member states towards opening up archives, including those of the former internal security services, secret police and intelligence agencies".

The only point on which I can agree with the head of the SBU is that work with the archives cannot be among the main tasks of the security services. In fact, it would be desirable to hand these archives to specialized institutions, as has been done in other post-communist countries.

Last year, there was a draft plan for creating an archive of national memory, with the entire SBU collection and personnel in a separate institution. Yet this was rejected by the government.

So what secrets and laws will be protected?

I demand a public meeting. I hope I can then explain to you, young man, that information about political repression needs to be declassified.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/61863/

It cannot fail to impress -- the speed with which the new rulers of the country make their compatriots understand who's the boss. This extends to the media sector as well.

[...]

So what does this all mean?

Four financial and political groups have essentially taken over ownership of the media sector in Ukraine. They are Dmytro Firtash- Khoroshkovsky, which represent Kremlin-friendly Russian capital and then billionaires Viktor Pinchuk, Rinat Akhmetov and Kolomoisky.

Foreign strategic capital has never been too keen on entering Ukrainian media; some of these who did were pushed out by the end of the last decade by the financial crisis and non-transparent rules of the game.

All four media empires are loyal to the government, which -- under the Party of Regions -- has control over the executive, legislative and judicial branches.

[...]

Gradually all political opponents will be squeezed out of the news.

De-Ukrainization of TV, not just in language but also in ideology, will take place. Entertainment will replace political debate.

[...]

Regardless of who controls the media, there is at least one cause for celebration. In Ukraine, things are going to be smoother than in Russia, as long as those in power don't start pressing too hard. Most people will probably go for stability, rather than freedom of the press. So, relax. Everything's gonna be Donbass.

Natalya Ligacheva is chief editor of Telekritika, a media watchdog, internet newspaper and magazine. You can read more of her columns on www.telekritika.ua.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62539/

March 18, 2010

Katya Gorchinskaya Of all the truly bad government appointments throughout history, the decision to name Dmytro Tabachnyk as Ukraine's education and science minister ranks as one of the truly boneheaded decisions of our time. What was President Viktor Yanukovych thinking?

[...]

Tabachnyk's name is associated with everything anti-Ukrainian, and there are good reasons for it. He is often referred to as having Ukrainophobia, and is quoted saying that the state of Ukraine is a historical mistake. Many of his radical views he published in his 2008 book, "Duck Soup, Ukrainian Style," which has already been reprinted three times since then.

The book spells out many of his controversial views -- in his own words. Tabachnyk refers to Ukrainian nationalist leaders Roman Shukhevych and Stepan Bandera as 'Hitler's officers." He claims they received the highest honors from Hitler. He was sued by Shukhevych's children for such statements in 2008. Tabachnyk won the court case last week, after his appointment as minister.

Tabachnyk also alleges in his book that all important decisions taken by former President Viktor Yushchenko were actually made by the U.S. Embassy in Kyiv, rather than by the president's administration. It criticizes Yushchenko's initiative to create an all-Ukrainian Orthodox Church as a policy that is directly derived from the Third Reich, a condemnation that he applies pretty much to all other policies of Yushchenko, whom he strongly dislikes.

Also, Tabachnyk says that millions of people who came to Maidan Nezalezhnosti in 2004 during the Orange Revolution were a result of neuro-linguistic programming, a psychological technology to influence people, originating from the United States. He is a strong advocate of Russian as Ukraine's second state language (which contradicts the Constitution) and considers Halychyna (a historical region that covers most oblasts in western Ukraine) to be an alien formation with a non-Ukrainian mentality.

[...]

Here is Tabachnyk's definition of the Kuchma era: "It's a politically stable regime with elements of authoritarianism, characterized by successful reform and high speed of growth of the economy and social guarantees, which provided for the formation and gradual development of the civil society for the last 10 years, and which transformed Ukraine from a de jure state to a de facto state."

The brightest and most quoted description of Tabachnyk came from the mouth of his Party of Regions colleague Borys Kolesnykov, who was also appointed a top Yanukovych aide. "Let's raise the issue of expulsion [from the Party of Regions] of this cheap clown Dmytro Tabachnyk!" Kolesnykov said in 2008. "An embezzler of state property, who has not created any business in his whole life! What can he do except stealing books and pictures from the poor Ukrainian museums?"

Kolesnykov, in his outrage, was referring to a number of scandals Tabachnyk was at the center of. The new education minister was implicated in a criminal case that investigated the disappearance of unique archive documents from a museum in Lviv. He was also suspected in a scheme to embezzle budget money set aside for purchasing free eyeglasses for World War II invalids. He was under criminal investigation for at least some of these charges in 2005, but the cases went nowhere. Tabachnyk is a passionate collector of old decorations and other unique historical artifacts, among other things.

Moreover, Tabachnyk has publicly admitted that he forged sociological research when he served under Kuchma. He was accused in 2007 of organizing a massive campaign to forge the result of the mass voting in The Great Ukrainians TV show, licensed to Inter TV channel by the BBC. Bandera, much hated by Tabachnyk, was set to win, but was suddenly out-voted in the last few days before the show closed.

[...]

Fears are running high that Tabachnyk will attempt to rewrite history, a la Russian Prime Minister Vladimir Putin's refashioning -- many say whitewashing -- of that nation's history. People also worry that Tabachnyk will push for greater use of the Russian language. And, more broadly, educators are nervous that he will reverse the many educational improvements made under his predecessor, Ivan Vakarchuk.

The essence of Vakarchuk's reforms was to introduce European-style independent testing for high school graduates, and its results were the basis for admission to universities all over the country. The universities, in turn, were required to drop entrance exams that were major sources of corruption.

Despite the success of Vakarchuk's important changes, Tabachnyk has been one of the most outspoken critics of independent external testing all the time, saying in 2008 that it's a disastrous experiment and "amoral when teachers experiment on pupils."

[..]

As a result, this year's school graduates might end up facing three types of tests: regular end of school tests, independent external examinations and re-introduced university entrance exams. So, the parents of university aspirants have go tten their first warning: Get your cash ready if you want a freshman in the family, even if your kid is academically deserving of admission.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/62058/

Taras Kuzio

Newly-appointed Security Service (SBU) Chairman Valery Khoroshkovsky

On March 11, the Ukrainian parliament appointed Prime Minister, Nikolai Azarov, and a new Security Service (SBU) Chairman, Valery Khoroshkovsky. As Ukrayinska Pravda (February 24) warned: "An additional bonus for the Liovochkin-Firtash group could be the appointment of Khoroshkovsky as the head of the SBU or interior minister, for which they are actively lobbying." The Head of the Presidential Administration, Serhiy Liovochkin, has close ties to the gas lobby, formed while he served as a senior adviser to President Leonid Kuchma. Another representative, Yuriy Boyko, was appointed Minister of Fuel and Energy in the Azarov government.

An extensive Ukrayinska Pravda investigation (July 30, 2008) was entitled "Khoroshkovsky as a mask for Firtash?" Dmytro Firtash owns 45 percent of the opaque gas intermediary RosUkrEnergo (RUE), with 5 percent owned by another Ukrainian, Ivan Fursin, and 50 percent by Gazprom. RUE was established in 2004 by Kuchma and the then Russian President Vladimir Putin.

RUE was removed from the Ukrainian-Russian gas trade by the 2009 gas contract signed between Prime Ministers Yulia Tymoshenko and Putin. From 2004 to 2008, RUE had the support of not only the gas lobby in the Party of Regions, but also President Viktor Yushchenko whose brother, Our Ukraine deputy, Petro, is a gas trader.

Yushchenko intervened in the summer of 2005 to halt the arrest of Boyko for abuse of office when he headed Naftohaz. The arrest was ordered by the then-SBU Chairman, Oleksandr Turchynov, the head of Tymoshenko's 2010 election campaign. The 2006 gas contract that reconfirmed RUE's role was signed by the head of Our Ukraine, Yuriy Yekhanurov, a Yushchenko loyalist during the latter's term as Prime Minister.

Khoroshkovsky's appointment is controversial for three reasons:

First, it cements the gas lobby's control of the Ukrainian president's domestic and foreign policies.

Second, Khoroshkovsky is a billionaire and his appointment makes a mockery of the separation of business and politics. The Head of the Parliamentary Committee on National Security and Defense and former Defense Minister, Anatoliy Grytsenko, said that Yanukovych's government appointments showed that he was disinterested in separating business and politics (Radio Svoboda, March 11).

It is doubtful, Grytsenko believes, that these billionaires would first and foremost defend state interests and undertake reforms. Ukrayinska Pravda (March 12, 13) ran two lengthy articles on the large number of oligarchs appointed to the Azarov government, presidential administration and security forces. Azarov responded to journalists' questions on Khoroshkovsky by saying, "The state of his wallet should not be the basis for accusations leveled against him" (www.pravda.com.ua, March 11).

On March 4, 2009, First Deputy SBU Chairman Khoroshkovsky ordered an Alpha Spetsnaz unit to raid Naftohaz, in an operation that was widely condemned as directed against the Tymoshenko government. Khoroshkovsky was acting on behalf of Firtash, incensed that 11 billion cubic meters (bcm) of gas in storage, worth $2 billion, that RUE claimed belonged to it, had been expropriated by Naftohaz and Gazprom.

Firtash is seeking shares in the revived proposal for a gas consortium as compensation for the gas (EDM, February 14). The consortium was first unveiled in 2002 by Kuchma and Putin.

Yushchenko, who has always been a critic of the 2009 gas contract, gave his support to the 2009 SBU raid. Parliament was incensed: 391 voted to establish an investigative commission and Grytsenko demanded Yushchenko replace Khoroshkovsky. First Deputy Prime Minister, Turchynov said, "We will not tolerate corrupt practices in the energy sector. The days of shadowy intermediaries are over" (www.pravda.com.ua, March 6, 2009).

Khoroshkovsky's appointment ignored his rejection by a majority vote in parliament's committee on national security and defense. Grytsenko said that the head of a law enforcement organ could not be a leading businessman, with media resources, as this was an obvious conflict of interest (www.grytsenko.com.ua, March 11). Grytsenko told parliament that the SBU chairman should be a "person who has a view of its perspective and development, who professionally understands the sphere and which does not lead to conflict in ethical and corporate standards."

In addition to RUE, Khoroshkovsky and Firtash are business partners in Ukraine's most viewed television channel, Inter. Khoroshkovsky is President of Evraz Holdings, and the head of the oversight board of the Ukrainian Independent TV-Corporation that owns Inter. Firtash owns 61 percent of the media corporation, according to Ukrayinska Pravda (July 30, 2008).

In the first half of the 2010 election campaign, Inter had given former parliamentary speaker, Arseniy Yatseniuk, wide visibility as a candidate. He was then seen as Tymoshenko's main rival for the "Orange" vote and Inter's coverage aimed to undermine Tymoshenko's election.

Grytsenko had earlier condemned Yushchenko's appointment of Khoroshkovsky as SBU First Deputy Chairman in January 2009. His appointment was widely seen as Yushchenko using the SBU against Tymoshenko who had removed Khoroshkovsky as head of the Customs Service where he had served in 2007-2009. Grytsenko has long been critical of the continued "politicization" of the SBU, whose practice of interfering in domestic politics under Kuchma did not end under Yushchenko. This practice could continue under Yanukovych, but with different nuances.

On the same day that he was appointed, Khoroshkovsky told journalists that the SBU would cut back on its work in the secret Soviet archives (www.pravda.com.ua, March 11). That same day, President Yanukovych issued decree 312 to remove Volodymyr Viartovych as the Director of the SBU's Department of Archives (www.president.gov.ua, March 11). One of the first steps Yanukovych took when the archive was transferred to him was to remove the large 1933 famine (holodomor) section, established by his predecessor.

A court rejected a private complaint filed against the Donetsk newspaper, Rodnoe Pryazovie, for publishing an article on November 25, 2009 claiming that holodomor was not "genocide" against Ukrainians (www.pravda.com.ua, March 12). The complaint was based on an October 2006 law on the famine lobbied by Yushchenko, backed by the unveiling of SBU archives and voted through by Our Ukraine, the Yulia Tymoshenko bloc and Socialist Party.

The Party of Regions and Communist Party did not vote for the 2006 law and their critical views of Yushchenko's holodomor campaign as "genocide" is now official policy, as both factions are members of the ruling coalition underpinning the Azarov government. In August 2009, a letter from Russian President Dmitry Medvedev to Yushchenko strongly condemned Yushchenko's international and domestic campaign to portray the holodomor as "genocide."

Khoroshkovsky's, Boyko's, and Levochkin's appointments testify to the fact that Yanukovych has sanctioned the gas lobby and RUE is back in business, signaling a possible resurgence in corruption.

http://www.jamestown.org/programs/edm/single/?tx_ttnews[tt_n
ews]=36172&tx_ttnews[backPid]=27&cHash=a7a52a5791

Whose is right - the reforms? http://gender.at.ua/publ/3-1-0-77 Neanderthal power http://www.kyivpost.com/ne ws/opinion/edi torial/detail/62532/ Fury as new Ukraine PM appoints all-male cabinet because 'conducting reform is not women's business' http://www.dailymail.co.uk/ news/worldnews/article- 1260319/Fury-new-Ukraine- PM-appoints-male-cabinet- conducting-reform-womens- business.html#ixzz0jcmJIECr Internet media links to Azarov's speech: http://www.unian.net/uk r/news/news-368344.html, http://www.zaxid.net/ newsua/2010/3/19/190028/, http://www.expres.u a/articles/2010/03/19/36005/, http://tsn.ua/ukrayi na/azarov-provoditi- reformi-ne-zhinoch a-sprava.html, http://newsru.ua/arch /ukraine/19mar201 0/hehder.html

http://www.guardian.co.uk/world/2010/mar/24/ukraine-mykola-azarov-women
March 24, 2010

Mykola Azarov enrages feminist groups by suggesting women are unsuitable for high political office

Ukraine's new pro-Russia prime minister, Mykola Azarov, has enraged feminist groups by suggesting that women are unsuitable for high political office and incapable of carrying out reforms.

Women's groups in Ukraine have angrily reported Azarov -- who presides over an all-male cabinet -- to the country's ombudsman (http://www.kyivpost.com/news/opini
on/op_ed/detail/62389/) following his remarks last week. They accuse him of gender discrimination and holding Neanderthal views.

Speaking on Friday, Azarov said Ukraine's economic problems were too difficult for any woman to handle.

"Some say our government is too large; others that there are no women," he said. "There's no one to look at during cabinet sessions: they're all boring faces. With all respect to women, conducting reforms is not women's business."

Ukraine's new woman-free government was capable of working 16 hours a day with "no breaks and weekends", Azarov boasted.

The prime minister's gaffe echoes comments made recently by the man who appointed him -- Ukraine's new president, Viktor Yanukovych. During February's election campaign, Yanukovych declared that his female opponent, Yulia Tymoshenko, should "go to the kitchen".

Today, Azarov's political enemies denounced him as an unreconstructed dinosaur. They said his derisory remark, snubbing half of the country's 46 million population, underlined just how out of touch he is with ordinary Ukrainians.

Complete article: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/62526/

"The O.U.N.-U.P.A. was courageous, stateless, persecuted - and also Fascistic and anti-Semitic. It offered its services to the Nazis in the fight against "Jewish Bolshevism". Shukhevych, a brave soldier, entered Lviv in 1941alongside the Wehrmacht. In the next couple of years the Banderovites, as they were called, patrolled the villages and forests of western Ukraine. Their activities included the ethnic clensing of the Polish population so that Ukraine would be for Ukrainians, but when they came across the few Jews in the area who had survived the work of Einsatzgruppen and the deportations to the camps, they murdered them, too. This story in its general outlines, had been known for a long time, but Yushchenko seemed genuinely to believe that it was all old Soviet propaganda." p. 34 A letter in response to Keith Gessen's article http://www.newy orker.com/magazine/let ters/2010/03/2 9/100329mama_mail1 A forum for readers of The New Yorker Magazine: http://www.younor ker.com/The_Ora nge_and_the_Bl ue/forumid_465/tt.htm

http://www.newyorker.com/reporting
/2010/03/01/100301fa_fact_gessen

Read the full text of this article in the digital edition. (Subscription required.)
March 1, 2010 Issue, p. 30 - 37

Keith Gessen

ABSTRACT: LETTER FROM UKRAINE about the Ukrainian Presidential election. The 2010 Presidential election was the first in which Ukrainians born after independence could vote. For the first round, Viktor Yanukovych, the failed vote-fixer of 2004, was expected to receive thirty-five per cent of the vote. Yulia Tymoshenko, the volatile and charismatic former Yushchenko ally and current Prime Minister, was slated to get twenty-five per cent. As for the current President, Viktor Yushchenko, who was once the great hope of a Ukrainian democracy, he would end up with just five per cent of the vote. It was, by any measure, a humiliating result. Ukraine declared its independence on August 24, 1991, but for the next decade, as Russia lurched from one crisis to another, Ukraine tried to take things slowly. Describes the contentious election battle between Yanukovych and Yushchenko in 2004. Exit polls had Yushchenko winning by eleven percentage points, while official results had Yanukovych up by three. There were strong protests and another vote was held. This time, Yushchenko won, and he was inaugurated on January 23, 2005. This was the Orange Revolution. Yushchenko had been elected to break the system of corruption and cronyism, but in his desire to find people he could trust, he put relatives and godchildren in positions of power. After Yushchenko supported Georgia's President during his short war with Russia, in 2008, the Russians refused to have any contact with him. Eventually, Russia cut off gas supplies; Ukraine responded by cutting off gas transit. Much of Eastern Europe was without gas for nearly two weeks. During the current Presidential campaign, the candidates used their linguistic skills to accuse one another of lying and cheating, yet Yushchenko's campaign was barely visible. Then, four days before the first round, the Yushchenko camp came to life. A Kyiv court had concluded that, for the Holodomor -- the catastrophic famine of 1932-33 -- Joseph Stalin and his ministers were guilty of genocide against the Ukrainian people. Yushchenko had made the Holodomor the focus of his Presidency. Mentions the "National Book of Memory." Another historical project of Yushchenko's was even more contentious. It was the promotion of radical nationalists from the thirties and forties who also happened to be Fascistic and anti-Semitic. The writer visited a Jewish restaurant, Under the Golden Rose, and the Kryivka beer hall, in Lviv. Three days after Yushchenko's hopes for re?lection were dashed, he finally appeared and delivered a short but remarkable speech. He had martyred himself and his Presidency for democracy, yet one couldn't help feel that he'd done so without a sense of the danger involved. Describes the second round of the 2010 elections. Yushchenko's Presidency was, by all accounts, a colossal failure. His effort to turn Ukraine into a European country meant trying to recast it as an ethno-nationalist state. Ukraine is not Russia, but neither is it Poland. Yushchenko's vision of a culturally unitary people had been flung back in his face.

Read more:
http://www.newyorker.com/reporting/2010/03/01/100301fa_fact_gessen#ixzz0j26kcUPI

23.03.2010

Oleksandr Stepanenko

Chilling cases involving public officials fleecing a village community came to light during an outreach visit by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union [UHHRU] Ternopil Advice Centre in the village of Mali Chornokintsi in the Ternopil oblast (Chortkiv rajon).

The villagers gathered in the premises of the Village Council were stunned by news of two official instructions which transferred 62.5 hectares of agricultural land from the reserve fund on the territory under the Council's jurisdiction into the private ownership of 34 unknown individuals. Not one of these 34 people lives even in the broader area, yet each is to receive free of charge property rights over 1.7 to 2 hectares of fertile land!

17 March 2010

Peter Fedynsky

Russian nationalists in Crimea have burned Ukrainian history textbooks to protest what they say are distortions of the past by the administration of former President Viktor Yushchenko. The recent transfer of power in Kyiv has raised hope among Russian nationalists and fear among Ukrainians.

On Sunday, Russian nationalists in the Crimean port city of Sevastopol, home to Russia's Black Sea Fleet, threw Ukrainian history textbooks into boxes at the foot of a local monument to Russian empress Catherine the Great. The books were to be turned into pulp.

[...]

Dubovik [Sevastopol city councilman] says his group burned literature that promoted fascism in Ukraine, and they will continue to burn and trample it. He condemns the books, saying they seperate people and destroy the mutual love between Russians and Ukrainians. Dubovik adds that perhaps even toilet paper will be made out of the books. He acknowledges the chosen method may be harsh, but thinks it is the right one.

Unlike history texts promoted by former President Viktor Yushchenko, those of the Soviet era ignored or condemned Ukrainians who fought against Russian or Soviet imperial rule. Pro-Russian forces also resent Mr. Yushchenko's campaign to teach the Ukrainian language to schoolchildren in Russian-speaking regions of the country.

Another bitter point of contention is the former president's decision to have young Ukrainians learn about the so-called Holodomor, a Kremlin-inspired famine more than 75 years ago that was aimed at collectivizing Soviet agriculture. The tragedy claimed the lives of millions of Ukrainians and other Soviet peoples, including Russians, Belorusyns, Moldovans, Crimean Tatars, Kazakhs and Jews. Any mention of the Holodomor was strictly forbidden in the USSR.

Yevgeniy Dubovik says there is no point in dwelling on the past, because everyone knows about the famine anyway and life after collectivization was fine.

Protest organizers in Crimea say they are counting on newly elected President Viktor Yanukovych to downplay Ukrainian history and language and to improve ties with Moscow.

Meanwhile, many Ukrainians, particularly in the western part of the country, fear controversial new Education Minister Dmytro Tabachnyk will promote pro-Russian policies. Tabachnyk has raised eyebrows with statements that suggest western and eastern Ukraine should be separated, or should never have been united in the first place.

[...]

Mr. Tabachnyk was not available to comment about the controversy surrounding his appointment or the book burning.

The president of the prestigious Kyiv Mohyla Academy, Serhiy Kvit, is among the new Education Minister's prominent critics. Kvit told VOA the recent destruction of books in Ukraine is not so much a tragedy, as it is a farce. He adds that the Tabachnyk controversy is a teachable moment made possible by freedom on speech.

The university president says if anyone tried to eliminate freedom of speech, which Ukrainians enjoy on news programs and talk shows, he would have very big problems. Kvit says Ukrainians today openly discuss and express everything, which is the main achievement of the [popular 2004 protest known as the] Orange Revolution.

Kvit adds that most contemporary Ukrainian politicians are heavily influenced by Soviet-style thinking, but even they understand the reality of free speech in Ukraine, which remains despite changes in government.

Serhiy Kvit and other leading Ukrainian university officials have posted arguments against Tabachnyk on the Internet, where the Minister's critics have also created a special protest page. More than 800 people have joined a Facebook group that opposes his appointment.

Complete article:
http://www1.voanews.com/english/news/europe/Book-Burning-in-Ukraine-Stokes-
Controversy-About-History-88239147.html

Відкрите звернення українських правозахисних організацій

17 березня 2010 року нам стало відомо про твердий намір нового Міністра МВС Анатолія Могильова ліквідувати Управління моніторингу прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

Ми переконані, що такі дії нового керівництва є необґрунтованими, послаблюють національні механізми захисту прав людини та свідчать про його пріоритети, серед яких немає дотримання прав людини з боку міліції.

Згортання діяльності інституцій із захисту прав людини, які були створені в останні роки, викликає обурення громадських організацій.

Це управління було створено в 2008 році в результаті системної багаторічної співпраці міліції з правозахисними організаціями. Ця не політична ініціатива стала кроком у формуванні політики відкритості та прозорості в діяльності МВС України.

Робота громадських рад при МВС України та обласних управліннях МВС дала можливість налагоджувати контакти між міліцією та правозахисними організаціями. На наше переконання, ці громадські ради є найбільш ефективними серед інших громадських рад при органах влади.

Лише за два роки Управління здійснило величезну роботу в міліції, спрямовану на забезпечення прав людини в діях міліції та реформування МВС.

Завдяки Управлінню системно запрацювали мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в місцях позбавлення волі, підпорядкованих МВС. Вони стали прообразом національного превентивного механізму попередження катувань, що визнано міжнародними та українськими експертами.

Управління стало ініціатором розробки та затвердження плану дій проти расизму та ксенофобії та програми сприяння гендерній рівності в ОВС.

Сотні звичайних громадян, які скаржилися на незаконні дії міліції, отримали допомогу від працівників Управління. За їхньої допомоги були викриті серйозні зловживання з боку міліції.

Очевидно, що без такого Управління неможливо побудувати сучасну європейську міліцію, що поважає права людини у своїй діяльності.

Ми запитуємо нове керівництво МВС – чи відмовляється воно від цієї політики, заявивши про ліквідацію Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ? Які тепер пріоритети діяльності МВС? Міліції не потрібна боротьба з расизмом та ксенофобією напередодні ЄВРО 2012? Міліція не буде розвивати співпрацю з міжнародними інституціями та громадськими правозахисними організаціями? Не потрібні більше мобільні групи? Не потрібні громадські ради?

Якщо вам це не потрібно, тоді ви будуєте міліцію тоталітарної країни, що працює проти суспільства та людей. Ми розцінюємо таки «реформи» у міліції не інакше, як складову соціальної політики нової влади, що базується на філософії технократів. Така політика ігнорує права і інтереси громадян як перешкоду для «ефективного менеджменту», а право за таких умов стає служницею бюрократії й інструментом політичної доцільності.

Ми впевнені, що Ви зобов’язані не тільки зберегти управління, а дати новий імпульс його діяльності. І ми вимагаємо від вас зробити це і надалі розвивати політику дотримання прав людини органами внутрішніх справ.

1. Українська Гельсінська спілка з прав людини, що об’єднує 23 українські правозахисні організації
   
   
2. Харківська правозахисна група
   
   
3. Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна"
   
   
4. Центр політико-правових реформ (м. Київ)
   
   
5. Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я
   
   
6. Херсонська міська асоціація журналістів «Південь»
   
   
7. Регіональний громадський фонд «Право і Демократія» (м. Львів)
   
   
8. Сумське міське об'єднання громадян «Громадське бюро «Правозахист»
   
   
9. Севастопольська правозахисна група
   
   
10. Громадська організація «Експертна група»
    
    
11. Інститут демократії імені Пилипа Орлика
    
    
12. Миколаївська обласна жіноча незалежна асоціація "ДАНА"
    
    
13. Правозахисний центр "Поступ" (м. Луганськ)
    
    
14. Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)
    
    
15. Луганське обласне відділення ВГО "Комітет виборців України"
    
    
16. Херсонська обласна організація Комітету виборців України
    
    
17. Міська молодіжна громадська організація М’АРТ («Молодіжна АльтеРнаТива»), м. Чернігів
    
    
18. ВМГО "Молодіжний правозахисний центр"
    
    
19. Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна"
    
    
20. Інформаційно-консультаційний жіночий центр (Київ)
    
    
21. Асоціація єврейських організацій та общин (Ваад) України
    
    
22. Конгрес національних громад України
    
    
23. Чернігівський громадський комітет захисту прав людини
    
    
24. Всеукраїнська громадська організація «Громадянська мережа ОПОРА»
    
    
25. Інститут правових досліджень і стратегій (м. Харків)
    
    
26. Конотопське Товариство "Гідність" (Сумська область)
    
    
27. Сумське обласне відділення Комітету виборців України
    
    
28. Рух "Громадське спонукання"
    
    
29. Регіональна громадська організація «Луганська правова фундація»
    
    
30. Кіровоградська асоціація "Громадські ініціативи"
    
    
31. Кіровоградський клуб "За правову державу"
    
    

«Реформи – не жіноча справа» Звернення громадських організацій до Прем'єр-міністра України http://gender.at.ua/news/2010-03-22-344

23 березня 2010
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/03/23/4883959/

Катерина Левченко

[...]

Серйозні порушення прав людини, наступ на демократичні реформи, відмова від демократичних цінностей, практичне та дійове заперечення європейського шляху розвитку – ось що українська громадськість спостерігає з приходом нової влади.

[...]

Катерина Левченко, міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна", для УП

Все почалося з того, що Віктор Янукович, тоді ще кандидат в президенти, заявив, що місце жінки на кухні. Цими словами він продемонстрував ігнорування та відмову від таких документів, як Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інших.

Всі ці документи ратифіковані Україною, і є частиною національного законодавства.

Янукович і тут знехтував Конституцією, яка стверджує, що "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".

У відкритому листі до нього його запитали, як він розглядає "кухню" – обмеженням чи привілеєм для жінок? Але ані на запитання, ані на лист відповіді поки не було.

Після обурених заяв жіночих організацій, він не дуже переконливо вибачився за це, поясняючи, що мав на увазі кухню політичну. Хоча й не дуже цьому вірилося.

Нагороджуючи жінок до Восьмого березня, повторив заучено, що держава в боргу перед жінками.

Хто ж заважає президенту та його найбільшій у ВР фракції ці борги покрити?

Ніхто. Але замість цього, процес накопичення боргів продовжується.

Відхилили ж, як непотрібний, законопроект, який пропонував квотування в партійних списках при виборах до ВР. Прийняття такого закону дуже очікувала від України українська та міжнародна громадськість.

Та й навіщо він, якщо – повертаємося до першого речення – президент твердо переконаний, що місце жінки на кухні.

Далі буде.

Сформований уряд бравих чоловічків – нема жодної жінки. Програма діяльності цього уряду не містить навіть згадки про досягнення рівності чоловіків та жінок як засадничу європейську цінність.

Шановні панове посли Великої вісімки та Європейського Союзу, стурбовані не дуже законними та демократичними кроками перших днів президентської ходи, дуже просто повірили в те, що "демократія буде збережена".

Вони навіть завірили президента, цитую повідомлення на його сайті, що все, що стосується демократизації та реформ, отримає якнайбільшу підтримку від країн, які вони представляють.

В контексті сказаного цікаво, а яке буде ставлення до всього того, що не стосується демократизації та суперечить європейським цінностям?

До заперечення прав жінок та гендерної рівності, наприклад?

Ну "не жіноча це справа – проводити реформи в Україні" – підтримує патрона прем’єр Микола Азаров. Про це він заявив 19 березня після представлення нового губернатора Дніпропетровської області.

[...]

Саме так оцінює жіночі здібності керманич. Бо за його словами, в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, "без вихідних і прохідних", можуть брати відповідальність і не бояться говорити "ні" керіництву.

До цього потрібно додати – які не знають законів, не знають норм міжнародного права, які не розуміються з духовними цінностями об’єднаної Європи. Загалом, які не розуміються на правах людини.

Цей перелік, як і перелік порушень, можна продовжувати. І пов’язані вони один з одним дуже щільно.

І це – команда професіоналів, а не "політичних офіціантів", знов цитую інавгураційну промову президента.

А президент, цитую, у всіх своїх діях сподівається на підтримку міжнародної спільноти.

Так як будуть оцінені гендерно-дискримінаційні дії та висловлювання нового керівництва України?

Нагадаємо, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, згідно з 24 статтею закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок", несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Судових прецедентів ще не було. Тож може пора їх робити.

Чи й далі будемо мовчати?

Катерина Левченко, Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна", для УП

Росія й Польща не зацікавлені в становленні української держави як самодостатнього геополітичного гравця. Тому справжнім змістом їхніх вимог є спроба елімінувати, прибрати орієнтири державницького руху в Україні, вибудувати систему міжнародних, у тому числі й правових, перешкод для розвитку нашої політичної системи, а не банальна історична помста конкретній людині.

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/25/4887491/
25 березня

Олександр Ткачук

За минулі десять років не пам’ятаю жодної значної міжнародної події, на яку б у Польщі та Росії не було протилежного погляду. Якщо в Росії лунає "слава", то в Польщі обов’язково відлунює "ганьба", або все зі знаком навпаки.

Що й говорити, у них різна цивілізаційна орієнтація.

І раптом сталося диво: офіційні представники обох країн "в один голос" заговорили в негативних тонах – про одне й те саме явище, точніше, особу. Здалося, що політичні полюси зрушили з місця, і над світом зникло силове поле геополітики, упали кордони, і стерлись межі понять ? слон став моською, а моська – слоном.

Зауважте, негативне ставлення прозвучало не із приводу якихось антипольських чи антиросійських дій третьої сторони.

Воно стосується лише однієї окремо взятої людини ? давно померлої і похованої далеко як від Росії і Польщі, так, власне, і від України. Прізвище цієї людини – Степан Бандера.

Формальна аргументація офіційних представників названих країн щодо присвоєння звання "Герой України" керівнику українського національно-визвольного руху 30-50-х років 20-го століття, делікатно кажучи, непереконлива.

Тому одразу виникає питання: що насправді криється за такою зворушливою однодушністю? Що є справжнім мотивом синхронної поведінки двох найбільших наших сусідів?

Підсумовуючи, можна сказати, що в діях Росії й Польщі в цьому питанні домінуючими є геополітичні, а не ідеологічні мотиви. Тому дії нинішньої української влади щодо скасування звання "Герой України" Степанові Бандері, чи навпаки, ігнорування цих вимог, – найперше, свідчитимуть про зовнішньополітичні пріоритети команди Віктора Януковича, спроможність або неспроможність зробити Україну самостійним геополітичним гравцем. По-друге, про здатність Партії регіонів – або еволюціонувати до державницького мислення, або так і залишитись, як говорять російські історики, партією "врємєнщіков", наміри яких не виходять за межі злодійського інстинкту "накрасти й утекти".

Про одне можна стверджувати однозначно: названа особа в мисленні державних еліт наших сусідів сприймається як певний знак, символ, що відображає загрозливу тенденцію для їхніх національних інтересів.

І вони намагаються її локалізувати.

Зовнішньополітичний аспект: позиція української влади

Характерною рисою зовнішньої політики української держави упродовж усього періоду новітнього існування були спроби вийти з-під впливу Росії. Тому політика "багатовекторності" Кучми й політика "євроатлантичних гасел" Ющенка насправді відображали лише різні форми однієї й тієї самої стратегії.

Сьогодні можна констатувати, що перша й друга фактично зазнали невдачі.

Звичайно, і Польща, і Росія мають щодо цих намірів різні інтереси. Польща зацікавлена, аби Україна максимально вийшла з-під впливу Москви, а Росія, як мінімум, хотіла б зберегти свій статус-кво.

При тому потрібно мати на увазі, що обидві країни надають цим стосункам вищого рівня значимості. Це їх "життєві інтереси", тобто такі, що є вирішальними для майбутнього обох держав.

Такий перший погляд на характер національних інтересів Польщі та Росії щодо України, безумовно, є правильним, але занадто загальним, тому схематичним.

На жаль, більшість українських політологів та журналістів далі цього висновку не йдуть, а глибший рівень аналітики одразу покаже, що окрім розходжень є в них і спільне. Росія й Польща не зацікавлені в становленні української держави як самодостатнього геополітичного гравця.

Наші політологи, що традиційно мислять у межах інструментарію "політики можливого", такий розвиток ситуації теж сором'язливо відкидають.

На відміну, скажімо, від російських і польських політичних прагматиків, які вважають його цілком можливим, і намагаються заблокувати. Вони вв'язують зовнішню політику України з її внутрішнім станом, розуміючи, що форма є лише відображенням внутрішнього змісту.

Тому вони прагнуть, звісно, з різним рівнем інтенсивності, впливати на внутрішньополітичний стан в Україні у вигідному для себе напрямку. Вони, якщо говорити прямо, перешкоджають еволюції українських політичних партій у бік державницького мислення.

Польщу й Росію цілком задовольняє сьогоднішній тип українського політика, який є похідним від панівного класу – "компрадорської буржуазії". Цей термін походить від іспанського слова comprador – покупець, тобто посередник між колонізаторами й автохтонним населенням.

Наша "компрадорська буржуазія" виросла зі штанців радянської номенклатури і їй психологічно комфортно відігравати подібну роль.

У глобалізованому світі їй відведена історична роль бути посередником між інтересами транснаціональних компаній і власним народом.

Ім’я Степана Бандери є символом зовсім іншого типу політика – основою якого є фанатичне служіння національним інтересам.

Звичайно, сьогодні подібної організованої сили в Україні немає. Але хто б у 1981 році сказав, що через десять років Україна проголосить свою незалежність? Або у 2000 році, що через чотири роки її струсне потужний вибух, який отримає назву "Помаранчева революція"?

Ніхто.

Філософія історії стверджує, що категорія "можливого" є неодмінною умовою будь-якого "розвитку", а розвиток людства ще нікому й ніколи не вдавалося зупинити. Народне прислів’я тут категоричне: хто стукає, тому відчиняють.

Зрозуміло, що український патріотизм (націоналізм, державницька ідеологія) корелюється у свідомості польських і російських геополітиків із завершенням становлення повноцінної політичної системи в Україні. А це, у свою чергу, сприятиме виникненню потужної української держави. Тобто перетворенню України з ринків збуту та ресурсів – у впливового геополітичного гравця Центральної Європи.

І такий розвиток ситуації їм здається загрозливим для власних національних інтересів.

Тому справжнім змістом їхніх вимог є спроба елімінувати, прибрати орієнтири державницького руху в Україні, вибудувати систему міжнародних, у тому числі й правових, перешкод для розвитку нашої політичної системи, а не банальна історична помста конкретній людині.

Один із найпоширеніших радянських міфів звинувачує Степана Бандеру і ОУН у погромах євреїв та поляків. Деякі вітчизняні політичні сили в унісон із закордонними недоброзичливцями України про це постійно трублять на всіх можливих форумах. Узгоджена в часі тематична одноманітність провокацій породжує припущення про їхню зкоординованість. В перші ж дні німецької окупації, ці постанови було реалізовано на практиці, забороняючи участь у погромах жидів, і протидіючи німецьким провокаціям.

Підсумовуючи, можна сказати, що в діях Росії й Польщі в цьому питанні домінуючими є геополітичні, а не ідеологічні мотиви.

Тому дії нинішньої української влади щодо скасування звання "Герой України" Степанові Бандері, чи навпаки, ігнорування цих вимог, – найперше, свідчитимуть про зовнішньополітичні пріоритети команди Віктора Януковича, спроможність або неспроможність зробити Україну самостійним геополітичним гравцем.

По-друге, про здатність Партії регіонів – або еволюціонувати до державницького мислення, або так і залишитись, як говорять російські історики, партією "врємєнщіков", наміри яких не виходять за межі злодійського інстинкту "накрасти й утекти".

Українська опозиція: вихід за межі непослідовності та спекуляції

Якість політичної системи України залежить не лише від характеру поведінки її владної частини, але й від опозиції. Бо це – дві нерозривні складові одного процесу.

Тому ми повинні пильно придивлятися до поведінки як однієї, так й іншої сторони. Розуміючи, що ставлення до таких проблем, як присвоєння/скасування звання "Герой України" Степану Бандері, є лакмусовим папірцем їхньої сутності.

Сьогодні в стані опозиції можна виокремити три центри впливу.

Перший, найпотужніший, з розгалуженою партійною системою, великою парламентською групою, серйозним бізнесовим підґрунтям, безсумнівно представляє блок Юлії Тимошенко.

Другий – це роздроблена група партій, що колись входила до блоку "Наша Україна".

І третій центр впливу – позапарламентська опозиція патріотичного ґатунку. До неї входять організації, які себе позиціонують через проголошення радикальних гасел: "Свобода", УНСО та інші.

Тільки завдяки рішучій позиції кадрів ОУН – не дійшло одразу по відходу більшовиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, незважаючи на величезну хвилю обурення, яке викликало замордування більшовиками 80 тисяч українських політичних в’язнів, і незважаючи на численні провокації німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів”. Хотів би наголосити, що цей документ видано не після війни, а під час піку військових успіхів Німеччини.

Офіційне ставлення БЮТу до постаті Степана Бандери виходить далеко за межі політичної дискусії "опозиція ? партія влади ". Воно здатне позитивно вплинути на поглиблення еволюції поглядів усього суспільства в бік відновлення історичної пам’яті українського народу.

Тут особиста позиція Юлії Володимирівни має вирішальне значення.

До сьогодні Тимошенко старанно ухилялась від відповідей на подібні питання. Одні пояснювали це політичною кон'юнктурою – острахом втратити частину прихильників у Східній Україні, інші – таємними домовленостями із кремлівською верхівкою. Дехто навіть натякав, що її посадили на гачок компромату, і вона не може з нього зірватись.

Але під кінець другого туру президентських виборів Тимошенко зважилась зробити півкроку вперед.

На запитання кореспондента про її ставлення до присвоєння звання "Герой України" Степану Бандері, вона сказала, що "всі герої, які насправді захищали в історичних процесах незалежність, повинні бути героями".

Тепер залишилось набратись духу і подолати останні півкроку, під обстрілом з усіх боків, промовивши: "Бандера ? герой всієї України!"

Якщо ж з її боку триватиме й далі мовчанка – ми, українці, теж повинні ігнорувати її політичні ініціативи.

Оцінка ставлення деяких "радикальних" груп до Степана Бандери прояснює зовсім інші підтексти проблеми.

Нещодавно, на презентації художньої виставки "Літорость порубаного саду", відома київська художниця Людмила Семикіна заявила, що поняття "націоналіст" найкраще розкривається через категорію "відповідальність". Особисту – безумовно.

Спробуємо застосувати цей принцип оцінки до висловлювань деяких політичних діячів, що називали чи називають себе націоналістами.

Так, на початку 90-х років Олег Вітович, тоді один із лідерів УНА-УНСО, на мітингу в Рівному проголошував, "що потрібно втопити жидів у москальській крові".

Звичайно, радянська преса радісно підхопила ці, як би мовити, "одкровення".

Згодом, після розколу в УНСО, Вітович перейшов працювати до СДПУ(о) – партії Віктора Медведчука. Так усе таємне колись стає явним.

Декілька штрихів до історії ВО "Свобода". Вона починається зі створення у Львові так званої "Варти Руху" – структури, що згодом першою почала дискредитаційну кампанію проти Народного Руху України.

Пізніше залишки "Варти" було переформатовано у Всеукраїнський Рух, а ще далі – в соціал-національну партію України. У 2004 році СНПУ перейменували в "Свободу".

7 липня 2004 року на горі Яворина Олег Тягнибок, лідер "Свободи", у розпал виборчої президентської кампанії почав патякати про "московсько-жидівську мафію".

Це – у критичний для України час, коли кожен голос виборця був на вагу золота. Для чого це було зроблено?

Або останній інцидент ще з одним лідером "Свободи" ? Іриною Фаріон у дитячому садочку. Хочу застерегти надто довірливих: це – не вчинок малохольної пані, яка не знає, що робить, а добре продумана провокаційна операція. Опосередковано про це свідчить присутність великої кількості телекамер на рядовому заході провінційного політика. Очевидно, наперед чекали, коли вона в дитячому садочку почне "ліпити" з українського націоналіста "маніакального дебіла".

Різниця між справжніми українськими націоналістами і такими "фаріонами" ? як між УПА і легендованими під УПА загонами НКВС. Вивіска та сама, а нутро – зовсім інше.

Українське суспільство мусить навчитись відрізняти проблему повернення імені Степана Бандери до української історичної пам’яті – від спроби спекулювати на ньому. Це два протилежні один одному процеси.

Ключем до правильного аналізу ситуації є безумовний факт, що без об’єднання навколо української ідеї більшості населення країни, щасливого майбутнього в нас не буде.

Тому такі вчинки окремих політиків, що ведуть до поглиблення розколу країни, вигідні кому завгодно, але тільки не українцям.

Щодо нормальних людей у радикальних організаціях, а їх там більшість, – то їм потрібно або звільнятися від подібних осіб, або самим покидати такі структури.

Історичні документи проти антиукраїнських міфів

Один із найпоширеніших радянських міфів звинувачує Степана Бандеру і ОУН у погромах євреїв та поляків. Деякі вітчизняні політичні сили в унісон із закордонними недоброзичливцями України про це постійно трублять на всіх можливих форумах.

Узгоджена в часі тематична одноманітність провокацій породжує припущення про їхню зкоординованість.

А це, у свою чергу, підштовхує до визначення, що таке сучасний колабораціонізм.

Це серйозна тема, і вимагає окремого дослідження, а зараз – про історичну правду.

6 лютого 2008 року в службі безпеки України відбулися громадські історичні слухання на тему "Звинувачення проти "Нахтігалю" – історична правда чи політичні технології".

На них були оприлюднені матеріали, що спростовують радянські фальсифікати.

Зокрема, співробітники органів держбезпеки повідомили, що в державному архіві СБУ зберігається документ під назвою "До книги фактів". Це внутрішній циркуляр ОУН, у якому до низових підрозділів доводиться думка керівних органів, рекомендації, опис найважливіших подій тощо.

Варто процитувати уривок із нього без змін, бо лише правда здатна прояснити затуманену свідомість: "4-7,7.1941. Представники прибувших до Львова у великому числі відділів гештапа звернулися різними дорогами до українських кругів, щоб українці урядили триденний погром жидів..." "Замість уряджувати маніфестаційні похорони політв’язнів, помордованих більшовиками", – говорили вони, – "краще зробити велику відплатну акцію на жидах. Німецькі ані поліційні, ані військові не будуть в цьому перешкоджати..."

"Керівні чинники ОУН, довідавшись про те, подали до відома членам, що це є німецька провокація, щоби скомпрометувати українців погромами, щоби дати претекст німецькій поліції до втручання й "роблення порядку". І найважніше – щоб відтягнути увагу й енергію українського загалу, від політичних проблем боротьби за державну самостійність – на слизьку дорогу анархії, злочинів і грабіжництва.

Уже 2-й Великий збір ОУН висказався рішуче проти будь-яких жидівських погромів. Такі тенденції засуджувались, як намагання окупантів відвертати увагу народних мас від корінних проблем визвольної боротьби.

В перші ж дні німецької окупації, ці постанови було реалізовано на практиці, забороняючи участь у погромах жидів, і протидіючи німецьким провокаціям.

Тільки завдяки рішучій позиції кадрів ОУН – не дійшло одразу по відходу більшовиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, незважаючи на величезну хвилю обурення, яке викликало замордування більшовиками 80 тисяч українських політичних в’язнів, і незважаючи на численні провокації німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів”.

Хотів би наголосити, що цей документ видано не після війни, а під час піку військових успіхів Німеччини.

Чий герой Степан Бандера?

Ще одне питання: Степан Бандера – герой для всієї України, чи тільки Західної?

Автор цих рядків сам родом із центральної України, і в нього не було родичів, що мали хоча б опосередковане відношення до ОУН-УПА, чи якогось іншого руху опору. Виховувався в типовому радянському середовищі.

Наприклад, пригадую, як десь на початку 70-х років до нас, у звичайне подільське село, з’їхались родичі з Херсона, Одеси й навіть Хабаровська. Після двох-трьох чарок, хтось із них запитує мого діда по матері Олександра Ковальчука: "дядько Сашо, розкажіть, за що Вас нагородили медаллю "За відвагу"?

Після невеликої паузи дід починає повільно розповідати: "Я служив у роті особливого призначення. Мені й ще двом солдатам керівництво віддало наказ захопити "язика". Нас вивели на ділянку, де був розрив лінії оборони. І, як стемніло, ми перетнули лінію фронту й заглибились до 8-ми кілометрів на німецьку територію.

Найшли дорогу, яка добре проглядалась, але мала лощину на повороті, у якій ми і залягли. Наперед у нас була домовленість, що стрілятимемо зліва направо, останнього залишаємо в живих і спробуємо полонити.

Сім – шість німців йшли безпечно, у повний зріст, голосно розмовляючи. До передової ще було далеко. Коли наблизились до нас так, що в ранкових сутінках навіть проглядались їхні обличчя, ми із трьох автоматів ударили впритул по них. "Наш" німець, оглушений несподіваним шквалом вогню, упав на землю і ніякого спротиву не вчинив. Роззброївши його, ми одразу кинулись до лінії фронту, щоб німці не встигли оточити район бою. А тим часом зі всіх сторін у небо полетіли ракети, почали прострілюватись небезпечні зони...

Нам пощастило, і ми встигли неушкодженими повернутись до своїх, – завершив розповідь дід, ? за цю операцію нас усіх нагородили, мене – медаллю".

Таку, чи подібну розповідь, чуло багато людей, родичі яких служили в Червоній армії.

Ми шануємо наших предків, і по-іншому бути не може. Вони чесно виконували свій обов’язок. І до тих, хто не брав участі в каральних операціях проти українського населення, відчуваємо лише повагу.

Але як би ми їх не любили, не шанували – їхня війна знищувала лише одне зло: фашизм.

Інше й, можливо, потворніше ? комунізм ? залишалось недоторканим.

Українська повстанська армія воювала як проти фашистів, так і проти комуністів. У цієї війни було майбутнє: незалежна демократична Україна.

Більше того, саме на їхніх стражданнях, пролитій крові, воно стало ще сильнішим. І Україна була віддана цьому злу на поталу . Ця війна вела до глухого кута.

Українська повстанська армія воювала як проти фашистів, так і проти комуністів.

У цієї війни було майбутнє: незалежна демократична Україна.

Нехай не одразу, через боротьбу наступних поколінь, але вона наближала свободу для українців.

Це фактично була священна війна. Вона мала всі ознаки релігійної місії: відторгнення абсолютного Зла, поверження сил, що повстали проти Бога.

І в цьому сенсі Степан Бандера та Роман Шухевич, як керівники цієї священної війни, стоять у великому історичному ряді поруч із найславетнішими українцями: Володимиром Великим, Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Симоном Петлюрою.

Ми – українці! Незалежно від того, у якій армії воювали наші предки – Червоній чи УПА. Незалежно, де живемо ? на заході чи сході, незалежно, де працюємо ? у правозахисній організації чи правоохоронних органах. Незалежно, скільки в кого якої крові...

І ми всі, кому не байдужа доля України, повинні скрізь і завжди одностайно відповідати: Бандера – наш герой, герой – України!

Михайлина Скорик
06 березня 2010

Надзвичайний і повноважний посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот працює в Києві другий рік.

[...]

Новий президент України Віктор Янукович на інаугураційній промові сказав, що він будуватиме європейську позаблокову державу. Як це позначиться на зовнішньому іміджі України, чи будуть сприймати нашу державу як послідовного партнера в цьому випадку?

Як я розумію, президент Віктор Янукович хоче цим сказати, що не на часі зараз вступати Україні в НАТО. Я особисто вважаю поняття «позаблоковість» уже застарілим. Ми не розглядаємо НАТО як блок, НАТО нікому не загрожує і, окрім того, підтримує стосунки з Росією та іншими країнами. Тому «позаблоковість» для мене звучить ніби щось з 50-х років, а ми з вами йдемо в ХХІ століття.

З іншого боку, є багато країн-членів Європейського Союзу, які не входять у НАТО, причому з абсолютно різних причин: Ірландія, Фінляндія, Австрія. Через те наближення України до Євросоюзу абсолютно не залежить від того, як Україна ставиться до питання НАТО.

[...]

Ще одна заява Януковича мала великий резонанс – про те, що Чорноморський флот Російської Федерації може залишитися в Україні і після 2017 року. Як це може вплинути на співпрацю України з НАТО?

Зараз уже проходять спільні навчання України з НАТО, і все це відбувається незалежно від того, що Чорноморський флот РФ перебуває в місті Севастополі. І від України залежатиме рішення, чи залишатиметься Чорноморський флот РФ і надалі в Україні. Це питання можна розглядати як з економічної точки зору, так і з політичної. Але зараз я свою думку з цього приводу не висловлюватиму.

[...]

Один німецький експерт у приватній розмові ще перед виборами висловив таку думку: «У мене хороша фантазія, але мені її не вистачає, щоб уявити, що колишній в’язень може очолити європейську державу». Чи справді європейські політики присвячують стільки уваги минулому президента Януковича?

Я ще не зустрічав жодного європейського політика, який би цим дуже непокоївся. Вирішальним є те, що пан Янукович як політик планує зробити, і те, що йому вдасться здійснити. У всякому разі, ми будемо у цьому відношенні ловити його на слові.

Також є певні побоювання, що в Україні можуть виникнути проблеми зі свободою слова, що почнеться згортання демократичних процесів. У вас великий досвід роботи в різних умовах, в різних країнах – чи відчуваєте ви передумови для посилення авторитаризму в Україні?

[...]

Усяка демократія вимагає своєї системи стримувань і противаг. Але, з іншого боку, необхідно, щоб була можливість керувати, управляти країною, а не щоб це було заблоковано. Тому я уже протягом тривалого часу виступаю за те, щоб були здійснені певні адаптації у Конституції.

Важливо, щоб свобода преси, яка є одним із завоювань в Україні, не тільки зберігалась, але й розвивалась. У цьому плані ми також знаємо, що не все те золото, що блищить. Проте це важливе досягнення, і над ним треба працювати й надалі.

Звичайно, є і певне занепокоєння. Той факт, що одразу ж після президентських виборів одним розчерком пера були перенесені на невизначений термін чергові місцеві вибори, викликає певну стурбованість. Дуже важливо, щоб Конституція, закони і правила існували і були такі самі і для тих, хто має політичну владу.

Після вступу в дію Угоди про спрощений візовий режим документів для отримання шенгенських віз потрібно більше, сам процес став більш бюрократичним. Практикуються такі дискримінаційні моменти, як, наприклад, прискіпливіше ставлення до неодружених жінок або пенсіонерів. Водночас в оточенні Віктора Януковича є великі сподівання на скасування візового режиму з ЄС протягом 5 років – наскільки це реальне завдання?

[...]

У деяких важливих питаннях держави ЄС вступили з Україною у діалог, в якому йтиметься про правильність, про безпеку документів, а також, звичайно, про співпрацю інституцій, відповідальних за безпеку. Будуть розроблені критерії того, як можна досягти подальшої лібералізації візового режиму.

Чого можна буде досягти через п’ять років, я, на жаль, не можу сказати. Це залежить передусім від того, як ці критерії втілюватимуться в життя. Думаю, протягом п’яти років ми зробимо великий крок у напрямку лібералізації візового режиму.

[...]

У Москві ви працювали в середині 80-х. У 1984 році ще не було зрозуміло, що СРСР розпадається, в 1987-му вже з’являлося таке відчуття. Які сьогодні ваші оцінки тих подій? Чи видно було тоді з Москви, що відбувається з Україною?

[...]

Тільки десь у січні 1987 року, тобто через два роки після того, як до влади прийшов Горбачов, стало прояснятися, що відбувається щось нове.

Поки я перебував у СРСР, тобто до жовтня 1987 року, не можна було чітко сказати, як розвиватиметься Радянський Союз далі. Тоді іще не все вийшло з-під контролю.

[...]

Ви працювали у Варшаві з 1997-го по 2000 рік – у той період, коли кінцеві рішення щодо інтеграції Польщі до ЄС і НАТО ще не були прийняті, але активно виконувались програми наближення. Що з позитивного та негативного польського досвіду варто знати Україні?

[...]

Звичайно, і поляки тоді думали, що це переговори між двома партнерами: тобто коли ти мені щось даєш і я тобі щось даю. Але де-факто це зовсім інше. Насправді це прилаштування власних законів, норм і правил до тих, які існують в ЄС. Зрештою, це приводить до того, що країна стає частиною внутрішнього ринку Євросоюзу.

Це дає інвесторам більшу безпеку. Це відкриває великий ринок для товарів відповідної країни. Це також добре і для споживачів, тому що вони отримують товар відповідного рівня якості, який існує в ЄС. Усе це приводить до адаптації і до орієнтованої на європейські стандарти адміністративної діяльності, котра, щоправда, в Європі набагато ефективніша.

Ми розглядаємо Угоду про зону вільної торгівлі і всеосяжну Угоду про асоціацію як важливі кроки для того, щоб Україна могла модернізуватися і щоб вона отримала більші економічні можливості. Мені здається, що треба скористатися з пропозиції Польщі, вивчити її досвід і використати його.

[…]

Ціла стаття:
http://www.lb.com.ua/print/?30416

24 березня 2010

[...]

Починаючи сьогоднішнє засідання, голова колегії суддів Каріне Абдукадирова повідомила, що 4 березня 2010 року до суду поступив позов від жителя м. Донецька Василя Гнатюка з вимогою визнати незаконним і відмінити указ Ющенка про присвоєння Бандері звання «Герой України». Одночасно голова колегії суддів повідомила, що до суду від представника відповідача поступило клопотання об'єднати в один раніше поданий позов адвоката Оленцевича і позов Гнатюка, повідомляє «УНІАН».

Проте присутній на засіданні Оленцевич з цього приводу виразив заперечення, аргументувавши їх тим, що його позов побудований «не на емоційному сприйнятті, а виключно на юридичній точці зору», а позов Гнатюка - на викритті Бандери як «ката» і «посібника нацистів».

Після обговорення питання в дорадчій кімнаті суд прийняв сторону Оленцевича і відмовився об'єднувати два позови в один. Як наголошується у рішенні суду з цього питання, позови Оленцевича і Гнатюка «не є тотожними».

Далі суд оповістив клопотання, отримане судом сьогодні, 24 березня, від жителя м. Житомира Юрія Валторніста, який просив привернути його до участі в даній справі як третя особа. У своїй заяві до суду позивач стверджував, що «все життя чекав», коли заслуги Бандери перед Україною будуть «гідно оцінені» і тепер вважає за необхідне захищати ім'я Бандери в суді.

Проте і це клопотання суд відхилив, погодившись з думкою Оленцевича, що аргументи позивача з Житомира «юридично несолідні».

На завершення засідання Абдукадирова оголосила постанову суду про залучення Степана Бандери, який є внуком лідера ОУН, до участі в розгляді позову про незаконність і відміну указу Ющенка про присвоєння Бандері звання «Герой України».

У постанові суду наголошується, що, враховуючи те, що 22 січня 2010 року Президент Ющенко вручив орден Держави і посвідчення до ордена внукові нагородженого, суд вважає за необхідне відповідно до вимог закону привернути до участі в розгляді справи як третя особа внука Бандери, оскільки «його права, свободи й інтереси можуть стосуватися рішення у цій справі».

Чергове засідання суду Абдукадирова призначила на 2 квітня 2010 року.

[...]

На запитання журналістів, чи знає Оленцевич про те, що внук Бандери проживає в Канаді, адвокат відповів, що не знає про це.

Як повідомляв ForUm, 18 лютого 2010 року Донецький окружний адміністративний суд почав розгляд позову адвоката Оленцевича про визнання незаконним і відміну указу Президента Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання «Герой України».

Позивач просив суд задовільнити його позов у повному об'ємі. «Указ Президента Ющенка незаконний, оскільки, згідно Закону України «Про державні нагороди України», звання Герой України присвоюється лише громадянам України, а Бандера ним ніколи не був», - сказав позивач.

Суд оголосив зміст заперечень, присланих стороною Президента України, в яких мовилося, що вимоги позивача не обгрунтовані і, значить, не підлягають задоволенню. Сторона Президента детально виклала свою позицію у даній справі, обгрунтувавши, чому Бандері присвоєно звання «Герой України». До заперечень також додавалися матеріали, які, на думку сторони відповідача, підтверджують правоту Президента України, а саме: тексти численних звернень в адресу Президента від районних і обласних рад Івано-Франківської і Тернопільської областей з пропозиціями присвоїти звання «Герой України» Степану Бандері.

Нагадаємо, Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Герой України 22 січня 2010 року. Європейський парламент у своїй резолюції від 25 лютого висловив співчуття таким рішенням і надію, що нове керівництво країни (Президент України Віктор Янукович – ред.) його відмінить.

25 лютого депутати Європарламенту схвалили резолюцію про ситуацію в Україні, в якій, серед іншого, засудили рішення Ющенка присвоїти звання Герой України Бандері і закликали нового Главу держави Віктора Януковича переглянути це рішення.

5 березня Янукович під час візиту до Москви пообіцяв до дня Перемоги відмінити укази про присвоєння Степану Бандері і Роману Шухевичу звань Герой України.

Ціла стаття:
http://ua.for-ua.com/politics/2010/03/24/202905.html

Автор: Тетяна Силіна
No 11 (791) 20 — 26 березня 2010

Зустріч Віктора Януковича і Барака Обами може відбутися 12 квітня. Саме ця дата, за інформацією «ДТ», була названа американською стороною на час підготовки цього матеріалу. Відповідно, візит українського президента до США попередньо планується на 11—13/14 квітня. Але плани як однієї сторони, так і іншої, цілком імовірно, можуть ще змінитися.

[...]

Головні зусилля вітчизняних дипломатів спрямовані на те, щоб «витиснути» з американців не менш як 30 хвилин дорогоцінної уваги Обами, звернутої виключно на українського лідера, замість п’ятихвилинного обміну чемними усмішками через перекладача. Так поки що уявляють собі цю зустріч американці, відбиваючись залізним аргументом, що цими днями у Вашингтоні перебуватимуть близько 50 лідерів держав, і на всіх Обами, певна річ, не вистачить. Ось і роздумують зараз на Банковій і Михайлівській, а чи варто президентові летіти так далеко заради п’яти хвилин із Обамою, адже на саміті Україну може представити і хтось інший, наприклад прем’єр або міністр закордонних справ... А для Вашингтона можна підготувати цілком «їстівне» пояснення, ну, наприклад, що країна на межі економічної катастрофи, тому президент повністю поглинутий її порятунком.

[...]

Напередодні вояжу В.Януковича до Штатів завантажені роботою не лише дипломати. Минулого вівторка Конституційний суд ухвалив рішення про відкриття провадження за поданням 68 народних депутатів від Партії регіонів із приводу можливості окремих народних обранців брати участь у формуванні парламентської коаліції. За нашою інформацією, КС проведе розгляд справи в письмовій формі і працюватиме в прискореному режимі, щоб устигнути винести рішення до 11 квітня — тобто до поїздки президента у США. Перед зустріччю з американським колегою В.Янукович хоче отримати від КС докази легітимності створеної з допомогою «тушок» коаліції і затвердженого нею уряду. Окрім того, регіонали ситі по горло забаганками комуністів і не проти «змінити співрозмовника». Визнання такими, що відповідають Конституції, нововведень у порядку формування коаліції, по-перше, полегшить ПР заміну комуністів на депутатів із «НУ—НС» і БЮТ, а по-друге, підретушує в очах західних партнерів імідж партії, попсутий, окрім іншого, ще й співпрацею з одіозною політичною силою.

[...]

Вашингтон аж ніяк не б’ється в істериці з приводу програшу на виборах помаранчевих («можливо, це поразка лідерів помаранчевої революції, але не самої помаранчевої революції», зауважив високопоставлений представник держдепу). Більше того, на берегах Потомаку навіть із приємними почуттями згадують «продуктивні робочі відносини з Україною і паном Януковичем, коли він двічі обіймав посаду прем’єр-міністра». І мають намір зміцнювати стратегічне співробітництво з нашою країною і в часи його президентства. Однак зв’язки Вашингтона з Києвом не обмежуватимуться контактами лише з Банковою. Д.Рассел чесно попередив, що американська сторона продовжуватиме давні відносини з Юлією Тимошенко в її новій ролі одного з лідерів опозиції, а також планує тісно працювати з іншими лідерами української політичної сцени, зокрема з А.Яценюком і С.Тігіпком. Підготовка нових демократичних лідерів важлива для всіх партій в Україні, підкреслив представник держдепу.

Також Д.Рассел озвучив п’ять основних пріоритетів співпраці Сполучених Штатів із Україною на період президентства В.Януковича.

По-перше, США готові допомогти нашій країні якомога швидше домовитися про продовження співпраці з МВФ, який може допомогти Україні вийти з кризи і відчинити двері перед запозиченнями в інших міжнародних фінансових інститутів та Європейського Союзу (як підтвердження цих намірів наступного тижня до Києва прибуває другий заступник міністра фінансів США, відповідальний за співпрацю з МВФ). …

Друга, не менш важлива, сфера для співробітництва — реформа української енергетичної галузі. …

По-третє, США готові зміцнити бізнесовий бік україно-американських відносин, який «слабший, ніж хотілося б». Тому у Вашингтоні вітають обіцянки В.Януковича забезпечити стимули для інвесторів, такі, наприклад, як зниження податкового тягаря і зменшення бюрократичної тяганини. …

Ще одна важлива для Сполучених Штатів сфера співробітництва — оборона і безпека. Напередодні імовірного візиту В.Януковича Вашингтон чітко дав зрозуміти Києву, що очікує від українського парламенту ухвалення закону, який дозволить проведення на території України спільних військових навчань нинішнього року.

Що ж стосується НАТО, то Вашингтон почув президента Януковича, який заявив, що планує продовжити співробітництво з альянсом на теперішньому рівні (виділено. — Авт.), але членство в НАТО не стоїть на його порядку денному. Американська сторона поважає цей вибір, проте хоче, щоб українці знали: двері НАТО залишаються для їхньої країни відчиненими. …

[...]

П’ятою пріоритетною сферою співробітництва з нашою країною Вашингтон називає ядерну безпеку. І планує продовжити спільну роботу зі зменшення загрози розповсюдження радіоактивних матеріалів та ядерних технологій і потрапляння їх до рук небезпечних режимів і терористичних груп.

[...]

Україні є що сказати на саміті. Її внесок у справу нерозповсюдження і ядерного роззброєння — величезний, але так належним чином і не оцінений. «Гарантії» Будапештського меморандуму — сміховинні, порівняно з потугою ядерного потенціалу, від якого вона відмовилася. Високотоксичні залишки твердого ракетного палива від SS-24, що загрожують безпеці всього регіону, досі лежать на Павлоградському хімзаводі, так і не дочекавшись виконання американцями їхніх обіцянок надати допомогу. Скільки Україна втратила внаслідок відмови від бушерського контракту і хто цим скористався — писано-переписано. І все ж нагадувати про заслуги України перед світовою спільнотою — потрібно, і саміт — чудова можливість це зробити. А якщо вдасться, то й організувати міні-саміт у себе, в Києві.

[...]

Ціла стаття:
http://www.dt.ua/1000/1550/68890/

Сергій Грабовський
09 березня 2010

Дискутувати про те, чи мав Віктор Ющенко підстави та моральне право присвоїти звання Героїв України Степану Бандері і Роману Шухевичу, можна до нестями.

Та поставимо питання інакше. На чому ґрунтується вся та буча, піднята спершу у Росії, а тепер і у Європі навколо присвоєння цих звань? На твердженні про їхню співпрацю з нацистами.

Які є підстави для таких тверджень?

На Нюрнберзькому процесі фельдмаршал Фрідріх Паулюс заявив: "Крім груп Бандери і Мельника, пункт Абверу, а також командування Абверу-202 використовували Українську греко-католицьку церкву".

А полковник розвідки Ервін Штольце наголосив: "У період відступу німецьких військ з України… особисто Канарисом була дана вказівка про продовження боротьби, проведення терору, диверсій, шпигунства.

Спеціально для керівництва націоналістичним рухом залишалися офіційні співробітники, офіцери, агентура. Були надані вказівки про створення складів зброї, продовольства тощо… Зв’язок між фашистами і націоналістами покладався на абверкоманду 202".

А ще був полум’яний Ярослав Галан, котрий писав на основі трофейних німецьких документів, цитуючи їх: "Ще більш велемовним був на цій нараді підполковник Зелігер ("абвер команда" 202): "....Я повинен практично охопити членів УПА на території Галичини і після навчання і озброєння перекинути їх літаками на радянську сторону чи ж пропустити велику групу через фронтові прориви. Я з давніх часів підтримую зв’язок з УПА через посередника Шухевича і вже отримав кілька людей для навчання".

Але поки гестапівці радилися, Червона Армія з боями рухалася вперед, наближаючись до західним кордонів України".

Ці свідчення, у вигляді цитат чи викладів, переходять з одного тексту в інший, вони входять до обов’язкового компендіуму матеріалів, присвячених викриттю співпраці ОУН та УПА з нацистами.

Насправді ж усе це – велика туфта.

Ким були Паулюс і Штольце у час "великого" Нюрнберзького процесу (бо ще ж були і так звані "малі")?

Військовополоненими. Їх привезли з радянських таборів для офіцерів і туди ж повернули. Тож зрозуміло, що вони не мали змоги, якщо хотіли жити, відхилитися хоч трохи від завчених напам’ять текстів, написаних не дуже професійними "ляльководами".

А що тексти ті були вкладені у їхні вуста сталінськими спецслужбами – в тому немає сумніву. Ну, не міг німецький офіцер вимовити: "Зв’язок між фашистами і націоналістами..." Він би говорив про зв’язок між Вермахтом та українськими націоналістами чи якось в цьому роді.

І, ясна річ, офіцери Абверу ніколи не були гестапівцями, як пише Галан начебто "на основі документів".

Ба більше: адмірал Канарис 11 лютого 1944 року за наказом Гітлера був усунутий з посади керівника Абверу і фактично посаджений під домашній арешт. Тоді якраз точилася Корсунь-Шевченківська битва, тобто німецькі війська подекуди ще стояли на Дніпрі і зовсім не готувалися відступати з Західної України.

І взагалі, хто такий Ярослав Галан?

Переконаний галицький москвофіл, батько якого з хлібом-сіллю зустрічав 1915 року у Львові російського імператора Ніколая ІІ; член КПЗУ, кохана дружина котрого – Ганя Геник – у середині 1930-тих перейшла нелегально кордон з СРСР, навчалася у Харкові, а у час Великого Терору була разом із іншими західноукраїнськими комуністами (в тому числі й друзями Галана), знищена.

Після "золотого вересня" 1939 року Галан почав розшукувати дружину, за словами Юрія Смолича, дуже тяжко переживав, дізнавшись про її загибель, а потім із ще більшою силою заповзявся викривати... українських націоналістів, котрі сміють заважати поступу ідей Леніна-Сталіна.

Як на авторів погляд, цей літератор – аморальна потвора, готова продукувати будь-яку брехню в ім’я "сонцесяйної Москви".

[...]

Відкинувши все це, з чим ми залишаємося?

З тим, що контакти і співпраця Степана Бандери та Романа Шухевича з німецькою стороною у часи Другої світової війни є беззаперечним фактом.

А вся соль справи у тому, хто ж був головними діючими особами на німецькій стороні. Насамперед, звісна річ, має йтися про адмірала Вільгельма Канариса, керівника служби військової розвідки і контррозвідки – Абверу – та про його підлеглих полковника Ганса Остера і полковника Ервіна фон Лахузена (останній безпосередньо курував зв’язки з ОУН).

Саме під їхньою егідою формувався так званий "легіон Сушка" - частина спецпризначення під командою полковника Романа Сушка на основі домовленостей з тоді ще єдиною ОУН, та батальйони "Нахтігаль" і "Роланд".

Проте дуже цікавими були ці головні діючі особи. "Керівник Абверу адмірал Канарис був переконаним антифашистом, але він був відданий Німеччині, і пряма праця на англійців суперечила його поглядам...

Деякі підрозділи Абверу стали центрами змови проти Гітлера... Одну з таких груп очолив полковник Остер".

Канарис та Остер були страчені за змову проти Гітлера 9 квітня 1945 року; Лахузен був свідком обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, де він викрив чимало нацистських злочинів, наприклад, діяльність айнзацкоманд.

З’ясовано, що 1940 року операція "Морський лев" – вторгнення нацистів до Британії – значною мірою не відбулася саме тому, що Абвер подав значно завищені дані про кількість британських дивізій у метрополії.

Після цього Канарис зробив усе можливе, щоб не допустити вступу Іспанії у війну на боці Німеччини та захоплення Гібралтару. Влітку 1943 року у Сантандері (Іспанія) Канарис зустрівся з керівниками англійської та американської спецслужб і запропонував угоду: усунення Гітлера від влади, денацифікація країни, перемир’я на Заході та продовження війни на Сході.

Пропозиції не були прийняті політичним керівництвом Британії та США.

Крім того, на рахунку Канариса – ворога нацизму, – понад 500 врятованих євреїв, і зараз одразу кілька єврейських організацій подали в Яд-Вашем прохання визнати керівника Абверу праведником народів світу.

Навряд чи ці люди шукали би в українському таборі партнерів серед своїх ідеологічних антагоністів; і, мабуть, не випадково спершу вони придивлялися до Андрія Мельника, а потім – до Степана Бандери і Романа Шухевича.

Бо ж Канарису, який був непримиренним ворогом більшовизму і у другій половині 1930-тих перетворився на противника Гітлера, у стратегічному плані потрібна була Україна, яка б стала партнером ненацистської Німеччини.

Тож інтереси збіглися, і багато які події 1940-43 років слід розглядати крізь цю призму.

Але цей сюжет варто залишити для окремої розповіді. Тут же варто показати, як "виконувалися" Канарисом й українськими націоналістами накази Гітлера.

Як засвідчив на Нюрнберзькому процесі полковник Лахузен, "Канарису було наказано начальником OКВ (Верховне командування Вермахту – авт.), який заявив, що він передавав директиву, яку він одержав від Ріббентропа... підбурювати в галицькій Україні повстання, спрямоване на винищення євреїв та поляків".

У свою чергу, Ріббентроп висловлював побажання самого фюрера. Було це 12 вересня 1939 року, під час вторгнення нацистів до Польщі. І що далі? "Легіон Сушка" був виведений з тилів і рушив маршем у напрямку до Львова. Але свідчень виконання директиви Кейтеля легіонерами немає, хоча вони без боїв дійшли 17 вересня до Самбора.

Іншими словами, зарізяцькі накази фюрера спускалися на гальмах. Та це теж окрема тема.

І, нарешті, слід, бодай коротко, позначити ще два сюжети.

ПерЦіший із них – про те, хто і з ким співпрацював під час Другої світової війни. Отже, добре відомий сьогодні, а тоді законспірований радянський "кріт" у британській розвідці Кім Філбі десь так у 1943 році одержав детальні дані про учасників католицького підпілля у Німеччині. Йшлося про людей освічених, не задіяних у нацистських злочинах, авторитетних у своїх колах.

Після війни ці люди могла стати промоторами і лідерами демократичних процесів у країні. Філбі негайно передав ці дані до Москви, а та знайшла спосіб перекинути їх гестапо – й антифашисти-некомуністи були знищені.

Ось такі "союзницькі" відносини. Згадаймо: якраз у цей час Британія та США відмовилися від пропозиції Канариса...

Другий сюжет – про те, хто спонсорував українських націоналістів. Не виключено, що одним із головних фінансистів ОУН на першому етапі її діяльності був... Йосиф Сталін. Принаймні, те, що сталінські гроші через посередників потрапляли до Євгена Коновальця, можна вважати фактом.

Справа в тім, що у середині 1990-тих литовські дослідники знайшли документи, які засвідчили: Кремль допоміг здійсненню праворадикального перевороту у Литві у 1926 році, в результаті якого до влади прийшов лідер партії таутінінкасів Антанас Сметона.

І після перевороту президент Сметона і його прем’єр Аугустінас Вольдемарас мали тісні зв’язки з керівництвом СРСР, а їхню партію підживлювали з Москви.

Водночас президент Сметона підтримував фінансово українських націоналістів, а Євген Коновалець користувався литовським паспортом.

Причини зрозумілі: Польща анексувала значну частину литовських земель із Вільнюсом включно – й українські та литовські націоналісти легко знайшли спільну мову.

Чи знав Сталін, куди вкладає Сметона отримані з Москви гроші? Невідомо. Проте до часу активна боротьба ОУН проти польської влади була йому об’єктивно дуже вигідна.

А от коли на порядок денний стала нова світова війна і марш Червоної армії на Захід, Павло Судоплатов одержав наказ ліквідувати Коновальця – надто небезпечною ставала ОУН для СРСР за умов, коли Україна мала перетворитися на один із головних театрів воєнних дій.

Ціла стаття:
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/9/4844346/

Олександр Карафка
11 березня 2010

- У військах СС було 50 тисяч росіян, тоді як українців у дивізії "Галичина" налічувалося близько 18 тисяч, а в батальйонах "Нахтігаль" і "Роланд" взагалі – по 320 осіб. А як вам таке: у всіх збройних силах Третього рейху росіян налічувалося 310.000!

[…]

"Бульвар Гордона" – щотижнева загальноукраїнська газета, яку ТОВ "Видавничий Дім "Схили Дніпра" видає з квітня 2005 року. Отже, можна навіть сказати, що народжена вона загальноукраїнським піднесенням і демократичною атмосферою Помаранчевої революції. Не дивно, що замість епіграфу у ній красується напис: "Газета про людей і для людей". Звучить гарно. Шкода тільки, що для людей російськомовних. Бо виходить російською мовою і україномовного варіанту не має.

Але годі з тим. В Україні російськомовних людей, які не знають українську, вистачає. А всі українці знають російську мову. (Отака у нас однобічна толерантність...). Та й голова р�