If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.
If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.
Радянсько-Нацистська Співпраця |
|||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
| Зупинімо антиукраїнський шабаш в Україні! | TOP | ||||||||||||||||
|
Сумно констатувати, що майже на двадцятому році існування відродженої Української держави маємо не тільки зухвале переслідування за мовною ознакою в Павлограді на Дніпропетровщині, але й повернення до керма держави антиукраїнського донецько- олігархічного клану на чолі з В. Януковичем. До цього переліку слід віднести також ганебну судову епопею під назвою «справа Сергія Мельничука», яка вже три роки триває в Луганську та яка має всі ознаки махрової антиукраїнської ксенофобії. Варто зазначити, що документи по луганському судилищі над цим українським патріотом давно перекочували з кабінетів місцевих чиновників-українофобів до кабінетів таких же фобів, які позасідали в кабінетах київських судів, МВС України, Генеральної прокуратури України. Нині до цього переліку антиукраїнських інституцій можна ще й долучити Службу безпеки (а радше – небезпеки!) України на чолі з новим головою СБУ Валерієм Хорошковським. Щодо С. Мельничука, то йдеться про фабрикацію правоохоронними органами, прокуратурою Луганська кримінальної справи проти цього українського патріота, а це - накидування кримінальної відповідальності за нанесення побоїв середньої важкості з нападника Арсена Клінчаєва (міського депутата від ПРУ) на потерпілого С. Мельничука. Цікавим є той факт, що колишній прокурор Луганської й Донецької областей Юрій Ударцев днями отримав від нового очільника України Віктора Януковича неабияке службове підвищення: обійняв посаду столичного прокурора. Саме цей перевертень-прокурор дав «зелене світло» кричущому беззаконню проти С. Мельничука, рівно ж став фальсифікатором безпрецедентної судової справи проти відомого журналіста-правдолюбця Ігоря Александрова (вирок суду: заборона на професію, займатися журналістикою терміном 5 років). Відтак не менше шокуючим викликом перед суспільством стало звільнення неправедними судовими чинниками вбивців І. Александрова, при тім - просто із залу суда (причина вбивства: чесна професійна позиція). До останнього також мав відношення Ю. Ударцев. Чи не означає нове призначення цього горе-прокурора, що не тільки в Києві, але й у всій Україні українським патріотам не буде порятунку від знахабнілих проросійських шовіністів?! Звідси висновок: якщо свідоме українство врешті не об’єднається, щоб протистояти антиукраїнському курсові В. Януковича, то в недалекій перспективі матимемо надто сумні й невідворотні наслідки. Антиукраїнський курс нового керманича України В. Януковича, зокрема, підтверджується укомплектуванням Кабінету міністрів персоналіями з явних українофобів. Чого тільки вартує так званий міністр освіти Дмитро Табачник, який відкрито демонструє свою ворожість до всього українського! Так, свідомим українцям завжди незатишно жилося на не своїй, українській землі. На жаль, не стало винятком президентство «українського месії» Віктора Ющенка. Бо окрім моралізаторства та політичної показухи, ним за 5 років так і не здійснено прориву в царині повернення питомих прав українській титульній нації. Ще гірше: на останні місяці його каденції припало резонансне звільнення за мовною й національною ознакою 18 працівників компанії «Будмайстер» в Павлограді. Ось що, зокрема, пише про це одна з павлоградських громадських організацій («ГРАД закликає підтримати павлоградських українців», 28.01.2010): «З листопада минулого року в Павлограді триває конфлікт між власниками та менеджментом компаній торговельної марки «БудМайстер». 18 управлінців вищої та середньої ланки, які під гаслом «Відбудуємо Україну!» перетворили «БудМайстер» на одного з провідних виробників будівельних сумішей в країні, були звільнені чи звільнилися через антиукраїнську мовну та національну політику Ігоря Слюнкова - власника 75% активів «БудМайстра». Конфлікт із патріотично налаштованими управлінцями та їхнім лідером, власником 25% активів «БудМайстра» Юрієм Щербаком, викликало рішення очолюваного Слюнковим правління ВАТ «Павлограджилстрой» про обов'язкове спілкування мовою, якою звертається клієнт підприємства, що в переважно російськомовному Павлограді означає фактичну заборону на вживання української колективом «БудМайстра». Голова павлоградської громадської організації «Люстрація» Олег Осуховський кваліфікує звільнення українців-патріотів І. Слюнковим і його напарниками як «зумисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної воорожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності», що мають ознаки кримінального злочину («У місті Павлограді звільняють та дискримінують за мовною ознакою», 8.02.2010р.). Думаємо, що читачам еПОШТИ буде цікаво познайомитися із ксенофобськими перлами українофоба І. Слюнкова, скерованими Ю. Щербаку (із його електронного листування, переклад з російської): From: "Igor M. Slyunkov" <slyunkov@lisgroup.net> Для роботи Наглядової Ради підприємства прошу перекласти всі документи на російську мову до 13.12.05. У майбутньому, для підвищення ефективності праці Наглядової ради вимагаю всі документи підготовляти виключно на російській мові. Якраз ця мова є робочою мовою для членів Наглядової Ради. Прошу підготувати ЕКОНОМІЧНЕ обгрунтування доцільності ділового спілкування і ведення діловиробництва всередині підприємства на двох мовах. І.М.Слюнков P.S. Це серйозно!!! Прошу виконати в строк!!! Затримка у виконанні приносить збиток підприємству!!! ----- Original Message ----- From: Igor M. Slyunkov Subject: Про взаємовідносини месії й апостолів... Без емоцій: З цього дня кожен випадок використання БЕЗ ПОТРЕБИ в нашому спільному бізнесі української мови я буду оцінювати в 1000 гривень із твоєї премії. Це і україномовна реклама для російськомовних замовників, і розмови по телефону на українській з російськомовним співбесідником (попередь секретаря!), і т.д., і т.п. Попереджую – це не жарт!!! Окрім цього, якщо подібні «просвітницько-місіонерські» настрої на заводі будуть розвиватися, ми неодмінно вийдемо на конфлікт. Прошу серйозно подумати. P.S. У храмі «ЛИС» месія вже є. Це моя роль. А апостоли проповідують те, що не суперечить поглядам месії. Інакше вони перестають бути апостолами. Усе. ............................................................................... Сумно, сумно усвідомлювати, що на українських землях, які колись гуділи від копит запорізьких козаків, розпаношилися всілякі зайди. І не тільки розпаношилися, але й своєю лютою ненавистю дочиста випалюють усе наше, українське. Утім, про судовий процес у Павлограді. Саме від його рішення по кожному зі звільнених не тільки залежить конкретна доля, але й майбутнє української за сутністю України. Допоможемо вистояти павлоградським патріотам-українцям, зупинимо антиукраїнський наступ! Редакція еПОШТИ
Заувага: Нижче подаємо деякі матеріали по павлоградському слюнко∂ейту. Вижче подані ори∂інальні ел. листи російською мовою знаходяться тут: У місті Павлограді звільняють та дискримінують за мовною ознакою Генеральному прокурору України п. О. Медведьку В період з 24 по 30 листопада 2009 року на трьох підприємствах торгівельної марки «Будмайстер» (м. Павлоград Дніпропетровської області) було звільнено 18 працівників, яких обурила «Постанова» представників власників підприємств І.М. Слюнкова та О.В. Бутенко, що порушувала Конституцію України та трудові права працівників, бо фактично забороняла вживання української мови, та вносила зміни в трудовий договір без згоди на те працівника. Впродовж останніх років ці підприємства ( ВАТ «Павлограджилстрой», ТОВ «Фабрика дверей «БудМайстер» та ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер») позиціонувалися на ринку України як національні виробники. На підприємствах проводилася системна проукраїнська й державницька політика. Керівний склад підприємств перейшов на спілкування українською мовою та спонукав до цього інших працівників підприємств. Як виявилося проукраїнська та державницька політика керівників дуже не подобалася І.М. Слюнкову, О.В. Бутенку та О.П. Пашковському, які представляли частину власників підприємства. Вони неодноразово висловлювалися проти таких ініціатив. 18 листопада 2009 року І.М.Слюнков, О.П.Пашковський та О.В.Бутенко зібрали в приміщенні ТОВ «Фабрика Будівельних сумішей «Будмайстер» керівний склад підприємств торгівельної марки «Будмайстер» та представили документ, який для ВАТ «Павлограджилстрой» мав вигляд документа під назвою «Постанавление Наблюдательного совета», а для інших підприємств «Постановление учредителей …». В порушення вимог ст. 10 Конституції України, Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР», пункт 3.1. постанов від 18.11.2009 р. передбачав, що «при спілкуванні на роботі між собою працівники підприємства вправі вибирати будь-яку мову для спілкування, яка є зручною їм самим. За межами роботи - право кожного працівника спілкуватися на будь-якій зручній мові. Ніхто не вправі нав’язувати мову для спілкування». Пункт 3.2. вказаних постанов передбачав, що «при спілкуванні з клієнтами, бізнес-партнерами, - працівники підприємства повинні використовувати мову, на якій до них звертаються. У випадках, коли працівник підприємства не володіє відповідною мовою - його обов’язком є знайти взаємоприйнятну мову спілкування або звернутися до колеги, який володіє даною мовою». Вищевказане рішення прийнято в порушення п. 4 ст. 92 Конституції України, в якому зазначено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України, а ніяк не постановами «наблюдательного совета» або «учредителями». За статтею 10 Конституції України, статті 2 Закону Української РСР “Про мови в Українській РСР”, державною мовою в Україні є українська мова. Така «Постанова» була прийнята тільки для тих підприємств, керівництво яких проводило проукраїнську та продержавницьку політику, спонукаючи своїх працівників та партнерів підприємств до вживання української мови та шанування українських традицій. На інших підприємствах, де власниками виступають ці особи, «Постанова» такого змісту не видавалася. Після прийняття «Постанови» 78 працівників підприємств написали звернення до її авторів з вимогою відмінити її та започаткувати переговори щодо врегулювання ситуації. Коли колективи підприємств , намагаючись захистити себе, спробували започаткувати процес прийняття колективного договору та для реалізації цього задуму - скликали загальні збори, І.М.Слюнков прибув на підприємство та почав перешкоджати їх проведенню. Збори колективів все ж були проведені за межами підприємств, але наслідком було те, що їх ініціатори в кількості п’яти осіб, під тиском з боку власників, були звільнені зі займаних посад. В наступні дні така ж доля настигла ще 11 працівників. 1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками -караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. На підставі вищевикладеного ГО “Люстрація” Вимагає: З повагою 8.02.2010 голова ГО “Люстрація” Олег Осуховський Захистіть українців! Обговорено і прийнято на засіданні Правління міського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка м. Павлограда. Заява Просвітяни м. Павлограда з обуренням сприйняли звістку про те, що директора з розвитку заводу «Будмайстер» Ю.О. Щербака, який в умовах економічної кризи успішно тримав своє підприємство «на плаву», розширюючи при цьому асортимент продукції, звільнено начебто за насильне впровадження української мови на виробництві. Вражає цинізм і ворожість до української мови ініціаторів цього звільнення так званої «наглядової» ради, яку очолює депутат міськради, голова фракції БЮТ І. М. Слюнков. 06.12.09 р. |
|||||||||||||||||
| Letter to the President of the European Parliament from Organization of Ukrainian Nationalists re Hero of Ukraine Bandera | TOP | ||||||||||||||||
|
The Honorable Jerzy Buzek March 9, 2010 Dear Mr. President, I am writing to you on behalf of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), the organization headed at one time by Stepan Bandera.No doubt by now, you have received ample correspondence criticizing Poland's action in the European Parliament: the introduction of a resolution (# 20) depicting the Ukrainian nation and those who strived for its independence as Nazi collaborators and fascists. The resolution also called on the new administration in Ukraine to rescind the honor afforded to Stepan Bandera as a Hero of Ukraine. The resolution and its implications are libelous, and we are presently examining what action can be taken. Apart from being another example of disinformation and propaganda, which has been disproven by international commissions and trials such as Canada's Commission of Inquiry on War Criminals presided over by Justice Jules Deschenes, the Nuremberg Trials and others, you nevertheless persist at continuing to initiate tensions and international disharmony at the highest level, when in fact your role is to do the opposite. While this is an emotional issue, it is of utmost importance that facts and not fiction be the basis of our discussions. Your calling on Ukraine's new administration to rescind the decree of a former President, a President whom you hosted, respected and worked with to integrate Ukraine into the European community, is totally disrespectful to all concerned, especially to those who laid down their lives for Ukraine in battle, to Stepan Bandera and his family, and generally to Ukrainians in Ukraine and in the Diaspora . But most importantly, you have entered a realm of discussion that puts into question freedom fighters who aspired to independence throughout the world. In your homeland of Poland, there are many who aspired for a free Poland. Recently, positive Ukrainian-Polish-Jewish relations have developed at the highest level. This is most important as we strive for a world that is harmonious, a world that recognizes history based on facts and not Soviet propaganda, a world which condemns atrocities and crimes against humanity, such as Stalin's policies which saw millions perish in the Famine Genocide of 1932-33 in Ukraine, called the Holodomor. The international community agrees that we can only have a better future when we understand our past and never allow the same mistakes to be repeated. Commentary must be based on historical facts. Our qualm is that your resolution lacks in this regard. The struggles of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) and the efforts of Bandera are now well-documented. The archives of the Security Service of Ukraine are now open and accessible. Your resolution perpetuates the disinformation and propaganda which in the past did not allow the world to know the truth, leaving the world with a tainted perspective. We believe you have been caught up in a pro-Russian propaganda attempt, carried out through the hands of others. This can be proved or disproved by you answering a simple question: Who initiated the discussion which led to proposing this resolution and in what situation did this conversation arise ?Recent efforts to discredit General Roman Shukhevych, commander of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) were again proven to be false when representatives of the Security Service of Ukraine (SBU) and the National Institute of Memory travelled to Israel and provided pertinent archival documents to Yad Vashem. Yad Vashem, Director Tom Lapid indicated there was no dossier on Shukhevych in Israel's archives, yet many allegations had been made. (Links to Yad Vashem's acknowledgment of no dossier is listed below . Two years have passed and still no evidence, only innuendo. Secondly, Petro Symonenko, Head of Ukraine's Communist Party has been ordered by the Courts in Kyiv, Ukraine to apologise to Shukhevych's family for his slanderous, unfounded lies about Shukhevych. He was ordered to do this from the floor of Ukraine's Verchovna Rada. Moysey (Moses) Fishbeyn an influential and renowned Ukrainian poet and translator of Jewish origin reported this recently. There are similar situations relating to Stepan Bandera, disinformation, fabricated stories which have been disproven, yet being perpetuated.
Your call on the new administration in Ukraine has now caused a divide in some political circles, but it must be stressed that support for rescinding the decree is not widely supported. Regional governments in Ukraine have passed motions condemning any such move. Grass-roots activity in many regions of Ukraine opposes both your resolution and the comments made by President Viktor Yanukovych in this regard. The newly elected President vowed to be a President for all Ukrainians. He cannot discount the millions of Ukrainians who recognize that the efforts of Bandera and the Ukrainian Insurgent Army led to the eventual liberation of Ukraine. The 1991 Proclamation of Independence was the result of many generations of Ukrainians, over a long period of time, striving to achieve the same goal. They deserve recognition, and Mr. Yanukovych, as President, must keep true to his election mantra of governing on behalf of all Ukrainians. Your resolution only complicates this issue. Many in the Ukrainian media have condemned your intrusion into the internal affairs of a sovereign Ukrainian state. The Organization of Ukrainian Nationalists, as part of its role, devotes a great deal of time to education, history and archival matters. Fact and not fiction, information and not disinformation, accuracy and not propaganda are standards we aspire to. We would encourage the leadership of the European Parliament to adhere to the same principles and standards. We are arranging for materials and information to be sent to all members of the European Parliament. A biography and other information on Stepan Bandera are attached to this letter for your perusal. We are calling on our communities internationally to contact the many members of the European Parliament to provide them with background information. President Yanukovych, during an international media conference indicated he would not be a puppet of the Russian Federation's leadership. We have now called upon him to show that he is neither a puppet of the Russian Federation nor of the European Parliament. As we explore our legal options regarding this slanderous resolution, we are providing you and your fellow members of parliament with factual information. We call on you to revisit this matter in parliament, and call for a vote to rescind this resolution. This will be an act of good will, an act in line with international and European standards.
In conclusion I provide an interesting piece of writing in relation to the various attempts by Russia to discredit a hero - Pope Pius XII -- Persecuting a Pope The same modus operandi can now be proven in relation to discrediting Ukraine and Ukraine's history. We are seeking to meet with you as soon as possible at a location of your choice to discuss this situation. We look forward to a meaningful discussion and speedy resolution of this matter. Yours sincerely,
Stefan Romaniw Information on meetings with Yad Vashem http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=75332&cat_id= http://www.day.kiev.ua/198386/ Biography of Stepan Bandera (translation from Ukrainian) Stepan Andriyovych Bandera (January 1, 1909, Staryi Uhryniv â â October 15, 1959, Munich) was a Ukrainian politician, ideologue of the Ukrainian national liberation movement, and a leader of the Organization of Ukrainian Nationalists. Stepan Bandera was born into a clerical family on January 1, 1909. He was born in western Ukraine, which at the time was part of the Austro-Hungarian Empire and called the Kingdom of Galicia and Lodomeria. The peoples of that empire enjoyed certain rights of self-determination and the Ukrainians living therein knew something about democracy, unlike the Ukrainians living under Tsarist Russia. Bandera's father was a Ukrainian Catholic priest and civic activist. He supported the co-operative movement among small farmers, educational organizations and agricultural associations. After the collapse of Austro-Hungary and the declaration of the Western-Ukrainian National Republic (ZUNR), the elder Bandera helped establish Ukrainian rule and became a member of the new parliament representing the Kalush district. During the ensuing war, Fr. Andriy Bandera served as a chaplain in the Ukrainian Galician Army. Thus, as a young boy, Stepan Bandera saw his parents' generation try to establish an independent Ukrainian state, only to see them lose it to the Bolsheviks in the east and Poland in the west. In 1919 Stepan Bandera began his secondary school studies at the Ukrainian- language Himnaziya in the city of Stryi, where his grandfather lived (70 km south of Lviv). Bandera subsequently joined the Ukrainian scouting organization Plast. In 1927 Bandera completed his secondary school studies and applied to study at the Ukrainian Economic Academy in Podebrady (Czechoslovakia), but Polish authorities refused him a passport for travel abroad. The following year, Stepan Bandera enrolled in the Agronomy Department of Lviv Polytechnic University. He was arrested along with his father by the Poles for conducting a memorial service for fallen Ukrainian soldiers. Bandera became an active member of various Ukrainian student and civic organizations that strove to combat forced polonization and discrimination against Ukrainians. He studied in Lviv until his arrest in 1934. During his student years, Bandera became a member of the Ukrainian national liberation organization, the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN). In June 1933 he became that organization's chief for western Ukraine. Under his leadership the organization concentrated primarily on social-propagandistic work, but became known for its violent protests against the Famine Genocide in Soviet Ukraine (the Holodomor), as well as against the pacification of Ukrainians by Polish authorities. The first protest was the 1933 assassination of the Soviet representative in Lviv and member of the NKVD (predecessor of the KGB), Alexei Mailov. The second protest was the 1934 assassination of the Minister of Internal Affairs of Poland, Bronislaw Pieracki, in response to the actions of Polish police against defenseless Ukrainian peasants. After Bandera's arrest in 1934, the Polish court sentenced him to death for his role in organizing these violent acts of retribution. The sentence was later commuted to life-long imprisonment. After the partition of the Polish state by the Soviets and Nazis in accordance with the Molotov-Ribbentrop Pact in 1939, Bandera broke free from prison and moved to Lviv in the Soviet zone to resume his work in the underground. Later he moved to the German zone to organize those Ukrainians who fled the Soviet terror that Bolshevik rule brought to western Ukraine. Bandera helped to organize a future Ukrainian government that would seize power in the event of a Soviet-German war. Between 1939 and 1941, the Soviets executed and deported tens of thousands of Ukrainians, and demonstrated they would never allow Ukraine to be independent. The Nazis had no interest in a free Ukraine which they viewed as a "living space" for Aryans. Seeking to avoid war against the world's two largest armies, the OUN attempted to use German interests in the war against the USSR to train army officers and form the core of a future independent Ukrainian army. But in less than half a year, the OUN was fighting against both Germany and the USSR. On June 30, 1941, on the ninth day of the war between the USSR and Germany, OUN declared the Act for the Renewal of an Independent Ukrainian State and established a multi-party government in Lviv. The Nazis promptly arrested Stepan Bandera and Prime Minister Yaroslav Stetsko, and demanded the act be revoked. Bandera and Stetsko refused and were imprisoned in the Sachsenhausen concentration camp, together with other ministers of the Ukrainian government. Stepan Bandera's two brothers Oleksandr and Vasyl were imprisoned in Auschwitz with other OUN members, where his brothers perished. The German Gestapo joined the Soviet NKVD in the hunt for OUN members. The Soviets executed Stepan Bandera's father Andriy Bandera in Kyiv just because he was the father of the OUN leader. OUN nevertheless continued its struggle against Nazi occupation. On the eve of the Battle of Stalingrad, in the Fall of 1942, the OUN united existing groups of guerillas into what became the Ukrainian Insurgent Army (UPA), an army that eventually liberated large districts of northwestern Ukraine from German occupation. General Roman Shukhevych, a close comrade-in-arms of Stepan Bandera, became the UPA's commander-in-chief. A number of high-ranking officers in the UPA obtained their military training in the German army prior to the war. But the UPA also included numerous officers trained in the Soviet Red Army, as well as the Polish and Czechoslovak armies. That was the reality of creating a national army without the backing of a national state. After German troops retreated from Ukraine, the Soviets sought to suppress Ukraine's independence. The Soviets dispatched special military units of the NKVD to fight against the OUN. This war lasted into the mid-1950s when the KGB arrested the last UPA commander Vasyl Kuk. OUN members continued their struggle in the Soviet GULAG concentration After Hitler's defeat, Stepan Bandera and many other OUN members ended up in the American zone of post-war Germany. They established organizations to promote the cause of Ukraine's independence. Bandera's writings and activities proved dangerous to the USSR and its leaders. The order for his assassination was approved at the highest level by the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union. The KGB dispatched Bohdan Stashynsky, a trained killer, to Germany with a weapon to administer an undetectable poison that would simulate a natural heart failure. Bandera was killed in Munich on October 15, 1959 in the stairwell of his apartment building. Foul play was suspected, but nobody knew the truth for sure. It wasn't until 1961, just two days before the Berlin Wall was erected, that the killer fled from East to West Berlin and surrendered to German authorities. He revealed the details of his murder of Bandera and another Ukrainian leader Lev Rebet in 1957. His trial took place in Karlsruhe, where the German justice system ruled that the Soviet government had ordered and organized the murders. The trial of Bohdan Stashynsky received international coverage, and the world learned about the Soviet Union's policy of assassinating political opponents, both at home and abroad. The KGB may have killed Stepan Bandera, but it could not destroy the Ukrainian peoples' pursuit of independence. That centuries-old dream was finally realized in 1991. Today, independent Ukraine flies the blue and yellow flag -- the same flag for which Stepan Bandera fought. Today, Ukraine's national anthem is the same anthem sung by Bandera and his generation, and Ukraine's coat-of-arms is a symbol of statehood that dates back over a thousand years. These were also the symbols of the short-lived Ukrainian National Republic during World War I. Finally, these are the same symbols of independent Ukrainian statehood that Hitler demanded Bandera revoke in July 1941. Bandera remained firm and thus became a symbol for all Ukrainian patriots because, in the face of adversity and against all odds, he dared to stand up for Ukraine's right to be independent. That is why today across Ukraine, monuments to him stand in cities and villages, streets bear his name, songs are sung, films are made and plays are written about him. As a symbol, Stepan Bandera has few equivalents in Ukraine's history: a prisoner in Poland, then in Hitler's concentration camp, and finally assassinated by the Soviet KGB. In spite of what foreign politicians may think, Bandera will remain a symbol of the Ukrainian peoples' fight for freedom. Kyiv Post Honoring heroes The continent that spawned Hitler has no business telling Ukraine who should and shouldn't be its heroes. Ukraine is short of heroes. Many have been murdered, while others have had their memories blackened in other peoples' histories. This is what is now happening with World War II-era freedom fighter Stepan Bandera, who led a difficult struggle during a violent period to sow the seeds of his nation's present, yet painfully fragile independence. Bandera symbolized the plight of millions of Ukrainians who suffered under various foreign occupiers for most of their history. For this, Bandera -- killed in 1959 by a KGB agent while living in exile -- received Ukraine's highest honor, the Hero of Ukraine, posthumously awarded during Victor Yushchenko's last days as president. Bandera headed the Organization of Ukrainian Nationalists and backed its military wing, the Ukrainian Insurgent Army (UPA), which fought against Poles, Soviets and Nazis, who in turn fought against each other. But now the Poles, the Kremlin and more recently the European Union are together in condemning these insurgents as Nazi collaborators. The European Parliament voted on Feb. 25 to ask Kyiv to rescind the award. Sadly, many Ukrainians have also succumbed to the historical condemnation of others. The history of World War II is complex, particularly in the region of modern-day western Ukraine. It was bloody on all sides, and few who led the charge into battle came out with clean hands. However, the post-war Nuremburg trials never condemned Bandera's movement for war crimes. Bandera's supporters briefly fought alongside Nazi soldiers to oust the Soviets from western Ukraine, where Russian czars had never ruled. In this, the UPA was little different to similar partisan movements in the Baltic countries. In contrast, the Soviets under Josef Stalin were aggressors on par with the Third Reich, with whom Stalin forged the secretive and sinister Molotov-Ribbentrop alliance in 1939 to carve up Eastern Europe. Stalin's regime also watched passively as the Third Reich attempted to wipe out European Jews. Now Kremlin leaders honor Stalin. There is no clear evidence of mass murder of Jews or Nazi collaboration by Bandera's movement. There is clear evidence that his movement was aimed at attaining Ukrainian independence, much like Jews fought for an independent Israeli state. When Bandera's movement declared national independence, the Nazis imprisoned him. But his army fought against all enemies of his homeland with vigor. How much of a Nazi collaborator was Bandera, if he and close associates spent much of the war in a Nazi prison, and if close relatives died in Nazi camps? Now, when his nation seeks to honor him, the campaign to tarnish him and thus Ukrainian sovereignty is being renewed. He wasn't a Nazi, a Bolshevik or a Pole. He was a Ukrainian who deserves to be judged by the nation he served. |
|||||||||||||||||
| Відхилення електорального маятника чи підготовка до згортання українського проекту? | TOP | ||||||||||||||||
| http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4b9de0de6dd6a/ 15.03.2010 Тарас Возняк Кілька надіюсь теоретичних моделей розвитку ситуації в Україні Бліцкріг, блискавична війна, яка мала на меті захоплення всієї повноти влади в Україні однією політичною силою – Партією регіонів – яка супроводжувалася безпрецедентною і демонстративною наругою над Конституцією України завершилася. Все відбулося настільки миттєво, що опоненти навіть не змогли зреагувати, якщо не враховувати кількох кволих протестів. Тим більше не встигла зреагувати і деморалізована частина суспільства, яка не голосувала за президента Віктора Януковича, а це рішуче більша частина суспільства.
Для початку коротка хронологія подій (даруйте за повтор): • Політично безпрецедентна зміна Закону про вибори президента України між першим та другим турами президентських виборів. Обгрунтуванням стала небезпідставна підозра в тому, що Юлія Тимошенко взяла курс на принаймні частковий зрив виборів у Луганській, Донецькій та Кримській областях. Цю драстичну зміну миттєво підтримав президент Ющенко. • Що б там не говорилося в українських судах на моє глибоке переконання в тих самих областях мало місце масове фальсифікування результатів виборів. • З огляду на самовпевненість Юлії Тимошенко, що з огляду на безвихідь їй вдасться змусити всі національно-демократичні сили підтримати її у другому турі та прорахунки її політтехнологів, які радили їй не втручатися у вибори в цих областях, де їй і так не здобути голосів, вона зробила спробу піти на зрив виборів принаймні у частині виборчих округів через відкликання свої представників у виборчих комісіях. Однак, коли зрозуміла, що це не вдасться, вона не змогла нічого протиставити масованому фальшуванню виборів. Тимошенко "зекономила" знехтувавши підготовкою корпусу кваліфікованих членів виборчих комісій та юридичним супроводом кампанії в цих регіонах. Отож ми бачимо, що обидва претенденти були готові до фальсифікації виборів. Партії регіонів це вдалося краще. • Наступним актом ламання права, попри неготовність Тимошенко підтвердити на належному рівні фальсифікацію виборів, став фарс з оскарженням результатів виборів у Вищому адміністративному суді України, який з усіма церемоніями і у повному складі відмовив Тимошенко у її скарзі навіть особливо не заглиблюючись у суть справи. Все виглядало так, що суд навіть не приховував того, що результат судового розгляду йому відомий заздалегідь. • Найкричущішим ламанням права стала зміна порядку формування більшості у Верховній раді України, яка у відповідності з Конституцією формується на фракційній основі. Партія регіонів з сателітами – Блоком Литвина, КПУ – та перебіжчиками з інших фракцій узаконила формування більшості на змішаній основі – фракціями та перебіжчиками. Таким чином знову було узаконено політичну корупцію у Верховній раді – ми повернулися до ситуації 2007 року. Знову запрацював ринок продажу депутатських мандатів. • Ламаючи чітко прописаний в Конституції принцип формування більшості президент Янукович блискавично підписав цю зміну в Законі. Очевидно, що партія регіонів вже давно спланувавла саме таке розгортання подій – в одному з телеефірів депутат від ПРУ Нестор Шуфрич про це проговорився задовго до другого туру. Дивно, що вже після виборів, за два дні до підписанням президентом Януковичем цього Закону, Віктор Ющенко, перебуваючи у Львові, сумнівався, що ситуацію будуть розігрувати саме так.
• Не менш блискавично було відставлено Кабінет міністрів Юлії Тимошенко і її саму, що з огляду на попередні порушення Конституції теж може бути визнаним неконституційним. Хоча задля справедливості слід нагадати, що і сама Тимошенко ледь не півтора року обіймала посаду прем'єр-міністра навряд чи маючи на це законні підстави – реальною більшістю у Верховній раді вона не володіла. • Так само блискавично було внесено у Верховну раду сумнівною щодо своєї законності більшістю та затверджено склад такого ж сумнівного у своїй легітимності наступного Кабінету міністрів України на чолі з... Азаровим. "Рефері" у цьому протистоянні двох гравців, що були готові задля перемоги йти на будь-які порушення закону та Конституції мав ба виступити ще тоді діючий президент Ющенко. Знаючи свій результат у майбутніх виборах, він і решти його політичного оточення практично не боролися навіть за достойну поразку. Ющенко обмежився переконаністю у своїй правоті. І значну долю правоти за ним слід визнати – з часом це стане очевидним. Однак політична правда, це не тільки абстрактна правота, але й ефективність реалізації своїх переконань. Ющенко доволі справедливо зрозумів, що головною причиною не лише його особистої поразки, але й поразки його бачення модернізації українського проекту, є Юлія Тимошенко. Ним цілковито опанувала образа. Очевидно він забув давню істину, що ображені як правило є безсилими. Віктор Ющенко "рефері" не став і чисто емоційно так чи інакше все ж більше шансів давав партії регіонів. При цьому серед його прихильників ширилися слухи про якісь їхні домовленості, що породжувало надію на стабільність політичного курсу. Надія – матір глупоти. Що ми отримали в результаті? Загальну деструкцію законності в країні. Тверде розуміння того, що і так слабке дотримання законів на найвищому державному рівні повністю ігнорується. Все робиться тільки з огляду на політичну доцільність. Зворотною стороною цього демонстративного ігнорування Конституції та законів буде таке ж їх ігнорування і з боку вже не опонентів, а супротивників, якщо не ворогів цієї влади. Опоненти є тільки у системі, де діють правила, тобто Закон, а де немає закону – там вороги і стосунки укладатимуться на іншій основі. Кричущим і демонстративним ламанням Конституції та законів Україні запущено механізм боротьби без правил. Механізм боротьби без правил запущено не однією Партією регіонів, але й на своєму етапі БЮТ-ом та, як не парадоксально і міжнародним співтовариством, на кшталт спостерігачів за виборами від ЄС, який визнав за доцільне закрити очі на фальсифікації виборів. У Верховній раді України сформовано яскраву антиукраїнську більшість.
Ідеологічно уряд має яскраве антиукраїнське, антиєвроінтеграційне спрямування. Негайно почалося масове "обсаджування" своїми людьми й інших державних структур. СБУ очолив близький до РосУкрЕнерго мільярдер Валерій Хорошковський – очевидно про конфлікт інтересів тут не йдеться, як і у випадку близьких до РосУкрЕнерго міністра енергетика Юрія Бойко чи керівника Адміністрації президента Сергія Льовочкіна. Такий самий контроль Партія регіонів різними правдами та неправдами забезпечила собі над Центральною виборчою комісією. А також над Конституційним судом України. Ось короткий, проте переконливий список державних інституцій, якими повністю опанувала Партія регіонів на сьогодні: • Посаду президента України; • Верховну раду України; • Конституційний суд України; • Колегію суддів України, а отже всю судову систему; • Вищий адміністративний суд України; • Посаду прем'єр-міністра України; • Кабінет міністрів України; • Національний банк України; • Всі силові структури – СБУ, МВС, ЗСУ; • Практично всі канали телебачення; • Більшість тиражної преси;
А, якщо серйозно, то таку саму тотально контрольовану і в даному випадку законну вертикаль президент Янукович вибудує і на базі обласних та районних адміністрацій. Бліцкріг відбувся. Партія регіонів опанувала всією повнотою влади в країні. І це при тому, що за її кандидата в президенти України проголосувала третина виборців (33,8% громадян країни, що мають право голосу) і третина регіонів України – 10 регіонів. Тобто 2/3 регіонів не представлені у цій тотально опанованій регіоналами владі просто ніяк, а це аж 17 регіонів. Причому при реалізації цього плану захоплення влади були ефективно застосовані технології деморалізації супротивника. Бліцкріг відбувся з безпрецедентною в новітній українській політиці брутальністю і рядом знакових демонстративних демаршів, які мали означити не лише рішучість регіоналів і дійсно деморалізувати супротивника, але й означити напрямок подальшого розгортання подій та розвертання державного курсу України. Після інаугурації президента Януковича сконструйований його політтехнологами імідж такого собі добряка різко змінився. Він відновив металеві нотки в голосі і розпочав процес застрашування суспільства і перш за все перший ешелон опанованої ним та регіоналами різних гілок влади. Соромно дивитися на страх ведучих Першого державного каналу телебачення, які вже тепер затикають рота експертам та опонентам, коли ті пробують висловити думки, які йдуть в розріз з позицією ПР. Чи голосування власників концерну "Славутич", членів фракційної групи УНП, за відставку Тимошенко та призначення Азарова – свого роду присяга на вірність. Страх поповз по коридорах влади та ЗМІ. Якоюсь мірою застосування цих технологій нагадує перший прихід до влади Путіна. Той самий стиль. Спочатку застрашування, а потім законне чи не законне опанування всією повнотою і всіма гілками влади в країні з прицілом на довгі роки. Ні про яку незалежність окремих гілок влади сьогодні в Україні йтися не може. Тому можемо з повним правом констатувати, що в даному випадку ми маємо справу з узурпацією влади в Україні однією політичною силою. Ось таке торжество демократії в Україні освятив ЄС. Причому ніхто навіть не пискне. Бо ж це не таке важливе питання, як питання визнання Степана Бандери Героєм України. До речі – це ще один з прийомів відволікання уваги як міжнародної так і української громадськості від суті того, що відбувається. Теж така собі червона шматина. А що ж опоненти? А де ж опозиція?
Вже навіть коло пам'ятника побилися дві "непримиримі" опозиції – опозиція, очолювана Юлією Тимошенко, та опозиція, очолювана антирекордсменом президентських виборів 2010 року Юрієм Костенком. А ще є парламентські опозиції НУНС, очолювана таким "харизматом", як Микола Мартиненко, фракційна група "За Україну" В'ячеслава Кириленка. До того слід додати "грізну" опозицію Арсенія Яценюка. Ще декілька маргінальних груп. Таким чином така "об'єднана" опозиція є сумним видовищем. Принаймні на сьогодні. Це збір неадекватних політиків, які не можуть позбутися свого і так неефективного образу, як от Тимошенко, і крайніх маргіналів, які тільки заважають появі дійсно ефективної, дійсно національної, дійсно народної, та направду об'єднаної (якщо не єдиної) опозиції. Зрештою ці маргінали і покликані блокувати виникнення такої опозиції. Які висновки ми можемо з цього зробити? На майбутнє слід позбуватися антиукраїнської (такої що нищить основи буття українського народу) та антинародної (такої що як олігархія паразитує на народі України) влади. На майбутнє слід позбуватися "об'єднаної" тимошенківської і розрізнено-маргінальних опозицій. Чому? Тимошенко показала вже першими своїми опозиційними кроками, що вона патологічно не здатна ні на які домовленості з жодними політичними силами. Її правило просте – або я, або ніхто. Вона ніяк не може зрозуміти, що інтереси громадянки Юлії Тимошенко по порятунку самої Тимошенко не тотожні з долею України та потребою створення справді об'єднаної української національної опозиції для організації спротиву антиукраїнському та антинародному режиму, що почав запускати свої метастази в Україні. І без консенсусу та компромісу тут не обійдеться. У цій статті, виходячи з конкретної ситуації, я вперше дійшов думки, що ми не обійдемося саме без об'єднаної української національної опозиції. Української національної опозиції в незалежній Україні. Причиною стали реальні загрози українству, які вийшли з підпілля і зайняли панівні позиції в державі Україна. Нехтування української суті Української держави в Україні набуло монструальних форм. Якщо події розвиватимуться з такою ж динамікою, що сьогодні, то втрата Україною своєї ідентичності як саме української ідентичності неминуча. Українство мусить об'єднатися, широко тлумачене українство, яке включає в себе великого українського поета Мойсея Фішбейна, але абсолютно виключає "колекціонера" Дмітрія Табачника. Нам підкидатимуть ксенофобію, однак мусимо зрозуміти, що маємо її уникнути, або програти. Якщо об'єднана українська національна опозиція постане, якщо її не розмиють, не задушать у колисці, то напевно вона не може вже бути такою пацифістською, як це було 2004 року. Майдану не буде. Історія не повторюється. Однак залишається реальна ситуація і реальна політика, тому маємо відповісти на запитання -а чи реально створити цілком нову опозицію з нуля, якщо гратимемо на тому самому полі і у ту саму гру, що й досі. Все одно Тимошенко прагнутиме домінації і матиме на це організаційні та матеріальні ресурси. Такі ж самі мікроресурси та мікроамбіції матимуть й інші гравці на цьому полі. На полі, де виграє найбільш безпринципний, як показав реванш Партії регіонів, виграють. Отож маємо шукати якогоси асиметричного виходу. Діапазон варіантів – від пацифізму Ганді до терору єврейської воєнної організації "Іргун", яка не гребувала і терором.
Ми повинні зрозуміти, що поки ми не позбудемося цієї значною мірою теж антиукраїнської псевдоопозиції, доти ми не позбудемося і антиукраїнської влади. Вони породжують одне одного. І вони контролюються з тих самих центрів впливу. Ба більше – саме вони привели до влади президента Януковича і настільки антиукраїнську владу. А тепер блокують появу будь-яких насправді незалежних політичних сил в Україні. Яких політичних наслідків ми можемо очікувати від такої безроздільної монополії Партії регіонів на владу? Попри те, що правляча парламентська більшість, очолювана Партією регіонів, має назву "Стабільність і реформи", жодних реформ не буде, тому що головною метою такої бурхливої реставрації старого кучмівського олігархічного режиму є саме блокування будь-яких реформ, будь-якого просування України до відкритих стандартів ЄС чи цивілізованого суспільства взагалі. Кучмізм є єдино можливою і найкращою формою організації влади для олігархічних кланів в Україні. Єдиними проблеми, які потребують вирішення це встановлення балансу між цими олігархічними кланами. Розподіл посад в уряді та інших посад і є першим наближенням до цього балансу. Тому Україну слід було законсервувати у її кучмізмі. І її зупинили, зупинили як у внутрішньому розвитку (тому ми і спостерігаємо такий бурхливий відкат до всього пов'язаного з кучмізмом), так і у її адаптації до транспарентності норм ЄС, вже не кажучи про не такі й давні плани отримати хоча б якісь гарантії безпеки втілені у намірах прилучитися до НАТО. Помпезно проголошена спочатку самим Януковичем, а потім покірно повторена новопризначеним міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, "економізація" української дипломатії з одного боку виглядає як обслуговування зовнішньоекономічних інтересів правлячих олігархічних кланів, а з іншого чітко упускає якусь там євроінтеграцію чи євроатлантичну інтеграцію як базові напрямки роботи МЗС. Таким чином Україну перетворюють у відстійник, країну яка примушується до стагнації у всіх аспектах її життя. Тим самим теперішня влада потрафляє замовленню своїх явних, як от в Кремлі, так і не явних, як от в Брюсселі, зовнішньополітичних патронів – вони перетворюють Україну у функцію і ресурс для обслуговування інтересів цих крупних геополітичних гравців. • Для ЄС Україна має стати тільки безпроблемною лімітрофною територією, що не складатиме жодної загрози енергопостачанню ЄС. Як от Білорусь, яка віддала/проїла свої газотранспортні та нафтотранспортні системи. З логістичних міркувань краще, звичайно, щоб Україна і адміністративно була підпорядкована головному експортеру енергоресурсів до ЄС – Росії. Однак це можливий наступний етап демонтажу українського проекту. Разом з тим на перспективу Україна має стати для ЄС і буфером з рештою світу, і ринком товарів, і джерелом неамбітної робочої сили (мігранти), але так само і людських ресурсів (емігранти), які такі необхідні ЄС вже сьогодні.
• США не мають позиції щодо України. Вони стрімголов перетворюються з світової наддержави у один з полюсів багатополярного світу. Своїми останніми кроками вони демонструють, що втратили інтерес навіть до ЄС. Німеччина та Франція над цим добре попрацювали. Хоча все таки можливий і варіант "розміну" України в обмін на якісь зобов'язання перш за все Росії щодо якихось особливих інтересів США, як от в Ірані. Таким чином за "потуранням" чи прямими провокуванням ЄС, недалекоглядності чи заклопотаності внутрішніми проблемами США, неоімперській агресивності РФ український проект, проект становлення справді незалежної, справді української Української держави та становлення української політичної нації, буде підлягати ревізії. Яким чином може відбуватися ця ревізія українського проекту? Ревізування цього проекту може відбуватися за найбільш м'яким білоруським, або більш жорстким придністровським, абхазьким та південно-осетинським сценаріями. У випадку реалізації білоруського сценарію, який найбільше відповідає інтересам домінуючих у Партії регіонів олігархічних груп, бо вони типові компрадори. Ну навіщо буде потрібне РосУкрЕнерго і її ставленики Росії, якщо Україна просто не існуватиме. Те саме стосується і донецьких сталевих та вугільних магнатів. Тому будуть збережені, хоча і дещо совєтизовані, атрибути державності. Але буде оголошена нещадна боротьбі саме українськості у всіх її проявах. Бо ж перед Росією потрібно якось відзвітувати. Що і має місце у Білорусі. Саме для цього потрібні такі діячі, як Табачник. Цей сценарій прийнятний для Росії, однак не найкращий і небезпечний рецидивами українізації. У випадку поетапної анексії української території за грузинським сценарієм (перший етап – Абхазія, другий етап – Південна Осетія, зірвався ще один етап – Аджарія) можливе створення кількох українських урядів, незалежного уряду Криму – на біду свого часу його таки створили. Можлива й безпосереднє "визволення" у випадку Криму – "соотечественники" чим не судетські німці – та включення в якості суб'єкта в Російську Федерацію чи приєднання до Російсько-білоруської віртуальної держави. Або прийняття як окремого суб'єкта у склад СНД. В цьому сценарії найбільше зацікавлена РФ. Не зацікавлена більша частина саме сьогоднішньої української влади та її бази – українського олігархату. Однак у складі цієї влади є прямі ставленики російських імперських інтересів – їхні плани і радикальніші і далекосяжніші. Ці сценарії не є чимось особливим у європейській історії нового і новітнього часу. Автором якої поетапної анексії є не теперішні влади Росії, які її часто застосовують, а Адольф Гітлер, який точно таким самим методом поетапно анексував у 1939 році Чехо-Словаччину. Як бачимо, різні гравці у справі ревізії українського проекту мають різні інтереси, ставлять перед собою різні завдання, реалізація цих завдань має різну часову перспективу. Знову проревізуємо ще раз всіх гравців цього пасьянсу в порядку їх важливості. Отже ними є:
• Олігархічні групи, які є базою Партії регіонів; • Партія регіонів; • Європейський Союз; • Сателіти ПРУ – КПУ, Блок Литвина, перебіжчики; Так чи інакше протистоїть цій ревізії парламентська і позапарламентська опозиція (БЮТ, НС, НУНС, група ЗНУ ets.) Не зауважені (чи не оскаржені) в справі демонтажу українського проекту є США. Але чи вдасться їм і далі зберігати свою нейтральність? Зрозуміло, що вся ця рубрикація доволі умовна, але, можливо, вона дасть змогу гостріше зрозуміти суть справи. Отож чого хоче, що може досягнути і наскільки далекосяжними є плани кожного з цих гравців? • Російська Федерація прагне максимально ослабити і узалежнити від себе Україну з тим, щоб утримати її в орбіті свого ментального, культурного, інформаційного, політичного, економічного і силового впливу. Утримати з тим, щоб поглиблюючи внутрішній розкол готувати Україну до тієї чи іншої форми реінтеграції в "русский проект". Цілі РФ не досягнуті остаточно. Хоча українізація України зупинена. • Олігархічні групи, які є базою Партії регіонів, перш за все зацікавлені у перетворенні України у об'єкт їхнього визискування. Для того вони будуть переспрямовувати грошові потоки, джерелом яких є державний бюджет України. Задля реалізації своїх бізнесінтересів вони вже продемонстрували готовність будь-які національні інтереси чи пріоритети (газовий консорціум, пролонгація перебування Чорноморського флоту РФ у Криму). Основним і базовим буде питання "дешевого" газу для сталевих та хімічних олігархів (Ренат Ахметов ets.), і водночас "дорогого" газу для газових посередників (реанімоване РосУкрЕнерго – Фірташ, Бойко, Льовочкін, Хорошковський ets.). А також витягуваних з бюджету безкінечних субсидій для "шахтарів" і здешевлення вугілля для все тих самих сталевих та хімічних олігархів. Стратегічного проектування настільки різношерста група мати не може. Однак тактичний горизонт складає навряд чи більше однієї президентської каденції. • Партія регіонів як конгломерат олігархічних угрупувань в політичному плані досягнула максимуму своїх очікувань. В її руках вся повнота влади в Україні. Тепер головним завданням є закріплення у владі, не формальне, а реальне, оперте на тисячах горизонтальних та вертикальних клієнтських зв'язках партійних назначенців та перебіжчиків. Другим завданням є поширення своїх впливів в тих регіонах України, де вона представлена символічно. Спочатку це "освоєння" Києва. Двома шляхами – через інкорпорацію київського істеблішменту в свої лави та ротацію керівних кадрів, що вже і здійснюється обома шляхами. При цьому донецький кістяк партії зіткнеться з проблемою відстоювання своєї провідної ролі в партії та політичному процесі. Вже тепер очевидним стає розмивання цього кістяка київським істеблішментом. Для партії це загрожує перетворенням її у ще один київський проект, який буде використаний і забутий. Так столичний істеблішмент (спочатку посткомуністична номенклатура) почергово перемелював то комуністів, то соціалістів, то націонал-демократів різних генерацій аж до нашоукраїнців. Потім має відбутися "освоєння" Центральної України. А потім і асиміляція чи ізоляція політичного життя у Західній Україні. • Європейський Союз не цілісний. Ядру Старої Європи (Німеччині, Франції ets.) відповідала б консервація України, нейтралізація її євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень. Це завдання досягнуте. Ті самі європейські гравці зацікавлені і у "стабілізації" України як транзитера енергоносіїв до ЄС. Це завдання також виконане. Жодних конфліктів між РФ та такою упокореною Україною не буде. Однак частина країн Центральної Європи, перш за все країн колишнього комуністичного блоку навряд чи тішаться з такого упокорення України. Вони розуміють, хто буде наступним. Причому упокорюватимуть їх як з Мокви, так і з Брюсселя – досвід такої синхронізації вже є. Під російською експансією у ці країни слід розуміти не анексію, що неможливо, а новітніші форми узалежнення. • Сателіти ПРУ – КПУ, Блок Литвина, перебіжчики отримали шанс "останнього розграбування" уділених їм у відповідністю з ніким ще досі не баченою новою коаліційною угодою галузей, задоволення потреб своїх спонсорів. Більшість із них розуміють, що це шанс останній. Зрозуміло, що у всіх гравців різною є глибина і детальність тактичного, стратегічного політичного планування. Важко порівнювати глибину політичного планування ФРН та Партії регіонів ets. Тому в даному випадку можна вести мову про ситуативне співпадіння чи неспівпадіння інтересів конкретних гравців. З огляду на разючу диференціацію їхнього бачення та планування своєї перспективи можемо стверджувати, що гравці з більш глибоким та детальнішим політичним плануванням просто використовують гравців з меншою перспективою, для них це розхідний матеріал. Тобто РФ та ЄС просто маніпулюють президентом Януковичем, Партією регіонів та їхніми базовими олігархічними угрупуваннями. У свою чергу Янукович, ПРУ та його олігархат маніпулюють своїми ситуативними союзниками, ситуативною і неконституційною більшістю, мало легітимним кабінетом міністрів ets. Тому з огляду на глибину політичного планування ми можемо поділити цих гравців на такі групи: • "Стратегічна" – це ЄС та РФ і почасти США – глибина їхнього реального політичного планування сягає 20-50 років; • "Тактична" – це ПР, президент Янукович, український олігархат – глибина їхнього реального політичного планування навряд чи більша однієї каденції президента Януковича, тобто це 5 років. Але це сьогодні. • "Розхідна" – це "витратний матеріал політики", це нова парламентська більшість "Стабільність і реформи", новий кабінет міністрів, ситуативні союзники ПРУ – їхнє політичне планування навряд чи може бути більшим одного року. Провівши такий побіжний аналіз можемо зупинитися над запитанням – з чим ми насправді маємо справу з електоральним маятником чи підготовкою до згортання українського проекту? Тому що різні гравці мають різні цілі і різну часову перспективу реалізації своїх планів. Чи після завершення каденції президента Януковича ще будуть можливі відносно демократичні вибори? Чи Україна вступає, у відповідності з планами Партії регіонів, у процес політичної "білорусизації" звідки повернення немає? В Білорусі теж гадали, що Лукашенко це не надовго. Виявилося – назавжди. Наступні вибори до місцевих рад дадуть нам відповідь на це запитання. В цій "білорусизації" зацікавлені і Янукович, і ПРУ, і старе ядро ЄС. Чи Росії вдасться закріпити успіх, поглибити внутрішній розкол і потім поетапно проковтнути Україну? І тим самим вичерпати український проект взагалі. А на разі російські влади дали гарантії підтримки узурпації всієї повноти влади ПРУ з огляду на свої далекосяжні плани. Тоді, як президент Янукович може говорити про свої короткотривалі. Чи ЄС і далі контролюватиметься двома-трьома державами, які непрямо сприяють згортанню українського проекту? Переконаний, що в аналітичних записках їхніх МЗС наша доля вже детально і далеко наперед прописана. Але це тільки та доля, яка вигідна їм На щастя у історії є ще й випадок, курйоз, збій. Як от Майдан, який неприємно шокуавав багатьох не лише у Москві, але і у Брюсселі. А з іншого боку в Україні ще є трохи українського люду. Він може піднести і неприємні сюрпризи всім цим цинічним політичним гравцям. В тому, щоб електоральний маятник працював зацікавлений саме він. Тарас Возняк є політолог, засновник та головний редактор Незалежного культурологічного часопису Ї (http://www.ji-magazine.lviv.ua), що з 1989 року видається у Львові. |
|||||||||||||||||
| Counter Revolution in Ukraine | TOP | ||||||||||||||||
Leonid Kuchma (woops Nikolai Azarov) has returned to power in Ukraine. Five things are certain with the formation of an unconstitutional coalition and government. The first is that the president was only in his job a few weeks before he began infringing the constitution by postponing local elections and changing parliamentary rules so that deputies could join a coalition. The real coalition has only 219 deputies from three factions with the remainder defectors and independents. These, such as Taras Chornovil and Inna Boguslovska, have no moral right to be still in parliament as it was the party in a proportional system -- not them as individuals -- who won the votes in the 2007 elections. The second is that political stability, about which Yanukovych has set his heart on, is not likely to appear. This would have only been possible if a coalition had been established by the Party of Regions and Our Ukraine.
The third is that the government has no reformist credentials and will deepen Ukraine's stagnation leading to further regression from European integration. The choice of cabinet ministers is a telling sign that the old boys have returned. Dmytro Tabachnyk as Minister of Education brings on the threat of a direct attack on Ukraine's nation-building project. This is the same person who wrote last year that "Galicians have virtually nothing to do with the people of Great Ukraine, mentally, confessionally, linguistically or politically. We have different enemies and different allies. Furthermore, our allies, and even brothers are their enemies, and their "heroes" (Bandera, Shukhevych) are for us murderers, traitors and accomplices of Hitler's executioners" Tabachnyk wrote in Izvestia in Ukraine (23 September 2009). The Party of Regions gas lobby have also returned which means that the mass corruption of the Yushchenko era, when RosUkrEnergo was in place, will return. The fourth is that pre-term elections are inevitable for two reasons. The first being that Yulia Tymoshenko will never agree to remain outside parliament until the next elections in 2012. This is what Yanukovych is counting on as he fears Tymoshenko heading the opposition inside parliament. Ukraine is in legal no-mans land. The largest party in opposition in a democracy is the one to normally establish a shadow cabinet which in Ukraine is the Tymoshenko bloc (BYuT). But, Tymoshenko is not a deputy and it will be impossible to head a shadow opposition cabinet from outside parliament.
The second point is that the Constitutional Court will inevitably find that Yanukovych and his counter-revolutionaries have infringed article 83 of the constitution and ignored a 2009 Constitutional Court ruling that only factions can establish coalitions. The coalition and government will be therefore officially unconstitutional. The Communists, Lytvyn bloc and Our Ukraine are all afraid of pre-term elections as they will not enter parliament. The Our Ukraine vote would go to Arseniy Yatseniuk and to Tymoshenko. Viktor Baloga's United Centre and Viktor Yushchenko's Our Ukraine will not enter the new parliament and its good riddance to both of them. Yatseniuk supports new elections as he would receive his own faction with opinion polls giving him 8% (approximately 35 deputies). Yatseniuk came 4th in the first round of the elections and received 7%. BYuT would receive about the same result as in 2007 (31%). In the first round of presidential elections Tymosenko received 25% which represents her hard core vote in support of BYuT. Her 45% second round vote included additional negative voters against Yanukovych. A 25% voter base can be easily increased in an election campaign. The Party of Regions is ambivalent about pre-term elections but would maybe receive less than in 2007 (34%), if Sergei Tigipko takes votes from them. Tigipko received 13% in the first round and came 3rd. Finally, of the two so-called "new faces" in Ukrainian politics Arseniy Yatseniuk has come out far better than Tigipko. Tigipko can no longer be taken seriously by voters after he first condemned in the strongest of terms the manner in which the coalition was unconstitutional formed, describing it as "political raiderstvo" (raiding), and then agreed to join it as a deputy prime minister. With a 13% vote under his belt Tigipko could have waited out this one and come back as prime minister. Instead he opted to join an unconstitutional government under Azarov. Yatseniuk deserves credit for not agreeing to join the government and instead going into opposition. Of the two "new faces" in Ukrainian politics, Tigipko and Yatseniuk, he is the only one that has morals and principles. Of course, Tigipko merely confirmed the fraud he always was as he was never a "new face", having been in Ukrainian politics since 1998, and had never explained how he was a reformer when he headed the 2004 Yanukovych election campaign that was the dirtiest in Ukrainian history. His posturing as "Ukraine's Rambo" during the election campaign was amusing; after all, had he not been the one who fled Ukraine after the 2004 second round? I have watched all the Rambo movies and don't recall Rambo ever retreating from a battle. |
|||||||||||||||||
| Disrobing of the European Union | TOP | ||||||||||||||||
|
Boris Danik Some observers have looked with skepticism at President Yushchenko's swing to proclaim Stepan Bandera, nationalist leader in the 1940's and 50's, hero of Ukraine in the last days of his presidency. They saw it as a ploy to mobilize additional vote for Viktor Yanukovych in the East and South, to derail Ms. Tymoshenko in the presidential runoff last February 7. This version, if true, had a minimal effect. (Tymoshenko lost the race by losing the voters who stayed at home because of the bad economy.) But, remarkably, this etude would be consistent with the cynical collusion between Mr. Yushchenko's Our Ukraine [political party] remnants and the Party of Regions to oust Ms. Tymoshenko as prime minister in the parliament's vote on March 3. On that occasion, Yulia Tymoshenko referred to the "Nashisty" as traitors of the Orange Revolution. Even more politically disrobing than Viktor Yushchenko's color switching is the condemnation of his Bandera proclamation by the parliament of the European Union on February 25. Stepan Bandera was and is the symbol of Ukrainian national anti-Nazi and anti-Soviet resistance. The European Union alleges that he collaborated with the Nazi occupation regime. The Kyiv Post, Ukraine's leading English-language newspaper, responded with an editorial (March 4): "The continent that spawned Hitler has no business telling Ukraine who should and shouldn't be its heroes." The Kyiv Post is right on target. It tells it like it was, and still is, about Stepan Bandera, with the Poles, Moscow, and now the European Union smearing his legacy. With Viktor Yanukovych as the president of Ukraine, the European Union is better able to make use of the anti-Ukrainian canards when it facilitates its deal-making with Moscow. The EU's chamelionic posturing is nothing new. President Yushchenko's bids for the EU and NATO membership for Ukraine (sometimes with an excessive apple-polishing) were met in Brussels as something they can do without - at first diplomatically and later less ceremonially pushed off the table. Part of the problem in trying "to align Ukraine with the West" (a favorite Diaspora cliché) was the collapse of Yushchenko's own image and credibility at home and abroad. As Yushchenko was burying the Orange Revolution during his five years as president, and as he partnered with the oligarchic structures that are fronted by the Party of Regions, Ukraine slid back into its historic setting of economic subservience, owned an operated by a mostly non-Ukrainian assortment of magnates. When the economic inequality becomes as glaring as it already is, the elite may be facing very unpleasant consequences. "Now I know why the French guillotined their aristocracy", a man in Iceland remarked last winter, when the Icelandic banks collapsed and the bankers absconded. The "old Europe", for one, seems to have enough of Ukraine fatigue during the Orange years, and is now welcoming Viktor Yanukovych with a red carpet. Their feeling seems to be that all sides will be better off if Ukraine stays in the Russian zone. The EU's Bandera outburst probably was duly rehearsed. With respect to the elections, Western oligarchs ("the real money") had a preference for Yanukovych and not Tymoshenko from day one. She has been called "an adventurous populist" whose fiery oratory brought crowds out on the streets, and she has pushed for wide renationalization and reprivatization. Yulia Tymoshenko will be back. She may be down, but not out. |
|||||||||||||||||
| Ukrainians Jews and double standards | TOP | ||||||||||||||||
|
They who only know England of England really know nothing Stephen Velychenko |
|||||||||||||||||
| Зраджена нація | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/25/4808404/
25 лютого 2010
Ігор Свачій […] Нація уже звикла, що вітчизняне правосуддя сліпе, і прозріває лише при погляді на банкноти. Але те, що сліпим виявився весь світ – це стало несподіванкою для українців. Світ побачив демократію в Україні, дарма, що та квола українська демократія от-от загнеться. І, можливо, колись українці відзначатимуть 25 лютого, як річницю її похорону. Колись. А наразі про явні ознаки смертельної недуги. Внутрішні ознаки […] Фальсифікатори народного волевиявлення (пригадуєте, кого ними визнали у 2004-му?) вже набралися досвіду. Тепер такі очевидні ознаки фальсифікації як 102% явка, "каруселі", вкидання бюлетенів пачками – застарілі технології. Фальсифікацію організували хитріше, зсередини. І наймасштабнішим пунктом цієї злочинної програми став так званий єдиний реєстр виборців. Саме через його "якість" мільйони людей не змогли проголосувати. Було багато розмов, що списки виборців 2010 були значно кращими ніж у 2004-му році. Та якщо навіть просто порівняти кількість людей що проголосували, то різниця складає 4 мільйони осіб! Адже у 2004 проголосували 29 мільйонів українців, а через п’ять років – 25 мільйонів! Де решта? Куди поділися ті 4 мільйони? І що повноліття не досяг жоден українець за ці п’ять років? Просто організатори зробили усе, щоб люди не змогли взяти участь у волевиявленні. Голосували мертві душі, "двійники", але таке право забрали у мільйонів українців. Ясна річ, що спостерігачі у списки виборців не зазирали. Та й навіщо?! Формування списків виборців дійшло до повного абсурду. Приміром, у списку була дружина, натомість там не було чоловіка, була одна половина будинку – не було іншої. У Києві до списків виборців не потрапили люди, які по тридцять років живуть на одному місці. Візити на дільницю ефекту не дали. Якщо у першому турі дехто проголосував, попередньо написавши заяву, то у другому турі ці люди знову не знайшли себе у списках! З молоддю зовсім біда. В одному з гуртожитків знаного столичного вишу до списків виборців не потрапили до 80% мешканців, хоча вони прописані у Києві. Додаткові списки, до яких внесли обурених студентів, під час другого туру знову зникли. Якщо узагальнити, то сотням тисяч молодих людей, яким завтра жити і працювати в цій країні, не дали права обирати керівника держави. Натомість змогли проголосувати напівмертві та кволі, до яких понесли скриньки додому за викликом. Демократія "на ліцо" (давайте звикати до другої державної?). […] Хтось скаже: можна було через суд таки домогтися права проголосувати. Але даруйте, чому люди, які працюють, сплачують податки, мають у день виборів нервувати, годинами простоювати у судах? Може є сенс притягнути до суду тих, хто складав списки? Передсмертні ознаки української демократії. Зовнішні Не варто було засилати до України міжнародних спостерігачів, аби зрозуміти, що вибори українського президента зривають. Це міг побачити кожен у своїй країні. Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова заявила на весь світ, що в усьому світі зневажене виборче право українців. Але цю її заяву не надто крутили по телевізору. Справа в тім, що за її даними, за межами неньки перебуває до 7 мільйонів українців. Так вже немилосердно розпорядилася історія, що ці люди стали заробітчанами. Якщо хтось викачує вкрадені в Україні гроші у якісь там офшори, то ці бідаки все зароблене важкою працею спрямовують в Україну. […] Вибори за кордоном організували так, що проголосувати змогли всього 45 тисяч українців. Це значно менше 1% наших співвітчизників, що живуть за межами України! Це практично втричі менше ніж на виборах 2004 року! Ось наскільки розвинулася демократія в Україні! "Ми неодноразово просили, щоб відкрили бодай кілька дільниць у місцях скупчення українців, усі наші прохання були знехтувані", – пише українка Марта Биць з Італії. Очільник МЗС Порошенко звітутвав, що його міністерство працювало безупинно 17 днів на добру організацію виборів. Але результатом стало те, що українцям за кордоном ніхто не повідомив як потрапити до списків, коли і куди приїздити на вибори. В Італії на дільницю в Неаполі, як розповідають численні свідки, до другого туру виборів прибуло кілька тисяч українців, які зуміли зорганізуватися самостійно. Та на дільницю видали всього 400 бюлетенів. Стараннями консула до вечора підвезли ще трохи. Але люди, які проїхали сотні кілометрів, пливли баржами і тому подібне, так і не змогли проголосувати. Сьогодні ці українці готові позиватися проти організаторів виборчого процесу і держави загалом. Бо справді Україна знехтувала їхніми правами. Ситуацію у Неаполі побачила італійська поліція – карабінери виїхали перевірити з якого дива зібрався такий великий натовп людей. Але весь цей безлад залишився поза увагою міжнародних спостерігачів. Вони у цей час спостерігали за примарною демократією в Україні. Це, на жаль, не історійка для прочитання. Це трагедія, якою усвідомлюю я, і сподіваюся, ще багато людей. Це повний крах розуміння демократичних цінностей, моралі, національної свідомості… Українська демократія дуже квола, вона практично помирає. Поспішні законодавчі зміни за мить до виборів, розпорядження ЦВК у день виборів, блискавичні підписи Ющенка під змінами до закону про вибори – все це лише прискорює спочинок демократії в Україні. Можливо колись, українці відзначатимуть 25 лютого, як річницю похорону. Втім, смерть демократії не означає фіналу для української нації. Нація витримає. Христа зрадив Іуда. Наш народ теж зраджено "демократичним месією". Та хто знає, може після цього на Україну чекає воскресіння? Можливо, у неї якесь унікальне призначення – витворити власний державний устрій. А не ту "демократію" якою захоплюється міжнародна спільнота. "Так! Ви вийдете веселі, вас приведуть у мирі. Гори й пагорби гукатимуть веселі перед вами, всі дерева в полі плескатимуть у долоні". (З книги пророка Ісаї). Краще нехай аплодують дерева, аніж фарисеї! Ціла стаття: |
|||||||||||||||||
| Чому мене ображають? | TOP | ||||||||||||||||
| ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО “ПРОСВІТА”
ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЗАПОРІЗЬКЕ ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ Відкритий лист Т. Шевченко. Сьогодні 196-річниця від Дня народження Пророка, Великого сина української нації Тараса Григоровича Шевченка. З ранку був біля пам’ятника Тарасу Григоровичу. Присутніх було декілька десятків. Було холодно. Вітер. На землі лежав сніг. В зв’язку з подіями в Україні у присутніх був пригнічений настрій, у повітрі вітала невизначеність та тривога щодо майбутнього Держави та української мови. Після мітингу поїхав до одного з керівників підприємства. Отримав образу через те, що пан «директор» нетактовно відгукнувся про деяких державних та громадських діячів минулого, пройшовся недобре по В.А.Ющенку. Вів себе збуджено, спитав мене: «Чи буду я стріляти в руських, як що почнеться війна?". І на останок сказав, що він, все ж таки любить Т.Г.Шевченка і має «Кобзар» у себе вдома. Вечір. Концертний зал «Глінки». Зал напівпорожній. Пригадав минулий рік «яблуку не було де впасти»". Концерт прекрасний, але настрій за підсумками дня зовсім зіпсований. Прийшов до дому взявся писати, хотілося виговоритися, викласти на папір думки, які накопичилися за день. Я доведений до відчаю. Чому мене ображають? Чому навколо, всюди знаходяться люди, яким байдужа Україна? Чому вони заклопотані переважно, тільки шматком ковбаси? Чому не чую навколо рідну мову? Чому мені гірко? Чому хочеться вчепитися у передсмертній хватці комусь у горло? Чому мене ображають? Чому з мене роблять дебіла тим, що заперечують існування всіх моїх національних символів? Чому Українська Україна в очах «русскоговорящего большинства» це погано? Чому за те, що я ціную своїх героїв, мене принижують осудом? Чому на моїй рідній землі, до мене, стільки ненависті з боку національної меншини, і «русскоговорящих» тільки за те, що я вважаю Івана Мазепу, Симона Петлюру, Юрія Шухевича, В’ячеслава Чорновола - своїми героями? Чому ті, хто знаходиться поруч мене, ненавидять українську мову настільки, що за двадцять років не спромоглися її вивчити, бодай на побутовому рівні? Чому органи місцевого самоврядування мого Запорізького, козацького краю, поголовно вживають на роботі і в побуті російську мову, і приймають програму розвитку мови сусідньої країни та виділяють на це близька півтора мільйонна гривень на рік? У той же час українська державна мова ледь животіє і не отримує належного фінансування для свого розвитку. Чи можливо продовжується окупаційний геноцид проти мого народу? Чому в концертному залі «Глінки» на урочистому концерті приуроченому до 196-річниці від Дня народження Великого сина української нації Тараса Григоровича Шевченка не було жодного представника влади? Чому зал був напівпорожнім? Чому на дев’ятнадцятому році незалежності Президент моєї країни говорить мовою сусідньої держави? Чому офіційно заявляє про те, що він знищить державну українську мову? Як так сталося? Адже українська в загоні і лише державний статус придає ілюзорності тому, що мова захищена. Адже захист мови Конституцією це є останній бастіон її захисту. І якщо з’явиться статус другої державної, українська буде беззахисною як малолітня дитина. Кажуть так склалося історично. Яка брехня. Адже в українців силою, століттями, вибивали разом з мозками, будь-які залишки мовної ідентичності. Сьогодні День народження Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні деякі «русскоговорящие» хизуються тим, що вони люблять та поважають Т.Шевченка. Де в кого навіть «Кобзар» присутній удома. А чи відкривали вони коли-небудь, цю для українця святішу за Біблію, книгу? Чи читали заклики Великого Кобзаря до дружби братерської? Чи читали поради Т.Шевченка Ляхам, Жидам і Москалям? Як їм потрібно жити в Україні щоб бути поважними, всіма шанованими людьми. Чи читали Ляхи, Жиди та Москалі перестороги Т.Шевченка про те, де вони опиняться якщо будуть знущатися над українським народом? Шевченко писав: «Опиняться всі, до одного у Дніпрі і понесе Дніпро їхню кров далеко аж у чорнеє море і ніхто не допоможе». Чому «рускоговорящие» продовжують мене ображати, продовжують знущатися наді мною? Чому блюзнірствують з мене та з моєї української нації? Чому заганяють мене в резервацію? Чи може вони перевіряють мою терплячість? Загнавши українців у глухий кут, вони ризикують отримати у відповідь народний гнів, який знесе все на своєму шляху. «Югославія» покажеться квіткою. А згадайте, що робили чеченці коли з ними перестали рахуватися, а замість діалогу влаштували їхнє тотальне знищення. Загнана у безвихідь Чечня влаштувала не один «Норд-Ост». Тому «не треба дразнити гусей», шановні «русскоговорящие», побійтесь Бога. Поводьтеся чемно на нашій благодатній землі. Якщо випала Вам доля жити в Україні, то шануйте її звичаї, мову, культуру, духовність. Спілкуйтеся своєю рідною мовою, ніхто не забороняє. Вивчайте та переходьте також, поки не пізно на державну українську мову спілкування, замість того щоб ганьбити все українське та ще й блюзнірствувати при цьому. Не треба мене ображати. Адже я чемна та добра людина. Доречи мати у мене руська за національністю і я знаю російську не гірше за українську. Звісно при потребі спілкуюся нею, обов’язково тоді, коли перебуваю у сусідній Росії, з поваги та для кращого розуміння один одного. То й беріть з мене приклад чемності, а то часто приходиться чути в Запоріжжі: «Говорите по-руськи, я Вас не понимаю». Не випробуйте мого терпіння. Обнімаю всіх Вас. Хай Вам щастить. Повертайтеся до витоків, в Україну, до дому. Любіть Україну або ідіть геть. З повагою, Голова О.В.Ткаченко ЗОО ВУТ «Просвіта» |
|||||||||||||||||
| Ляпас усьому українству | TOP | ||||||||||||||||
Судячи з попередніх заяв Ганни Герман, яка цілковито виключала ймовірність такого призначення, останнє стало результатом внутріпартійного торгу. Отже, за Президента Віктора Януковича сумнозвісний малюнок кадрових призначень не змінився: «Звідки більше потиснуть, звідти й призначаємо». Навіть всупереч очевидній потребі обачності. Далекого 2006 року мені вже доводилося, разом із Євгеном Сверстюком, публічно домагатися звільнення Дмитра Табачника з тодішньої його посади віце-прем’єра з гуманітарних питань за його брутальні антиукраїнські висловлювання. Тоді ми відстоювали думку, що людину з такими переконаннями не можна допускати до будь-яких державних посад в Україні. Те, що тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович не врахував цієї вимоги (до речі, підтриманої багатьма українцями й навіть Львівською обласною радою), загалом зрозуміло: відповідно до його кодексу честі, не можна «здавати» своїх. За будь-яких умов. Натомість те, що нинішній Президент Віктор Янукович в реалізації партійної освітньої програми вирішив спертися на плече класичного українофоба, свідчить лише про те, що принаймні у сфері освіти до влади прийшов не уряд перспективних реформ, а уряд примітивного реваншу. На жаль, це призначення начисто перекреслює інавґураційну обіцянку Президента Януковича шукати порозуміння між сходом і заходом України. Більшого ляпаса українству не лише в Галичині, а й у всіх без винятку регіонах України годі було придумати. Ось чому я не маю жодного іншого виходу, як заявити свій рішучий громадянський протест. Блог Мирослава Мариновича http://www.zaxid.net/blogentry/61310/ |
|||||||||||||||||
| Open Appeal from Ukrainians to the Members of European Parliament with regards to the defamation of Stepan Bandera in the text of the Resolution of the European Parliament on the Situation in Ukraine from February 25, 2010 | TOP | ||||||||||||||||
| Sign petition here:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=251148 We, Ukrainians, citizens of Ukraine and other countries, express our protest against point #20 of the Resolution on the Situation in Ukraine of February 25, 2010 in which the European Parliament "deeply deplores" the decision by the outgoing President of Ukraine, Viktor Yushchenko, to posthumously award Stepan Bandera, leader of the Organisation of Ukrainian Nationalists (OUN), the tile of "Hero of Ukraine" and recommends that the new president Victor Yanukovych reconsider the decision of his predecessor. Moreover, this official document of the highest legislative body of the European Union implies, without grounds, that Stepan Bandera was a Nazi collaborator during the Second World War. We believe that the European Parliament's decision is historically groundlesss and is based on disinformation about the so-called "collaboration" between the OUN and Third Reich that was spread by Soviet propaganda. On June 30, 1941, Stepan Bandera and his colleagues announced the renewal of independent Ukrainian statehood in Lviv against the will of Hitler's Germany. For this they were killed or incarcerated in Nazi concentration camps. Bandera himself was a prisoner of the Sachsenhausen camp. His brothers Oleksandr and Vasyl were killed in the infamous Auschwitz camp. The national liberation movement headed by Bandera fought for the independent statehood of Ukraine against the Bolshevik and Nazi occupants. Neither OUN headed by Bandera nor the Ukrainian Insurgent Army (UPA) are mentioned in the verdicts of Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal at Nuremberg. The opinion expressed by the European Parliament about Stepan Bandera is an insult to millions of Ukrainians who were killed or otherwise repressed for their commitment to freedom and independence. We call on you to revisit the content of this tendentious resolution. When the European Parliament issues such statements, the very idea of European integration is discredited among its supporters in Ukraine who, as patriots, consider Stepan Bandera to truly be a national hero. |
|||||||||||||||||
| Petition: Canadian Protest at dismissal of staff in company in Ukraine for speaking Ukrainian | TOP | ||||||||||||||||
| OJSC Pavlohradzhytlobud construction company in the town of Pavlohrad, Dnipropetrovsk region of South East Ukraine dismissed ten managers for speaking Ukrainian. For Canadians: |
|||||||||||||||||
| Петиція: Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С.Бандери в тексті Резолюції Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р | TOP | ||||||||||||||||
| Підпишіть тут:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=251148 Ми, українці, громадяни України та інших країн, висловлюємо протест щодо прийнятої 25 лютого Резолюції Європейського парламенту щодо України, в пункті 20 якої йдеться про засудження кроку Віктора Ющенка з присвоєння лідеру Організації Українських Націоналістів Степану Бандері звання Героя України і рекомендується новому президенту нашої держави Віктору Януковичу переглянути рішення свого попередника. Крім того, в цьому офіційному документів вищого законодавчого органу Європейського Союзу Степана Бандеру безпідставно названо «спільником нацистів» під час Другої світової війни. Вважаємо, що рішення Європарламенту позбавлене серйозного історичного підґрунтя і базується на наклепі про т.зв "співпрацю" ОУН і Рейху, який свого часу почала зводити радянська пропаганда на український національно-визвольний рух в часи Другої світової війни. Степан Бандера і його однодумці у Львові 30 червня 1941 року проголосили відновлення державної незалежності проти волі гітлерівської Німеччини і за це були ув’язнені у німецьких концентраційних таборах. Сам С.Бандера став в’язнем табору Заксенхаузен. Його брати Олександр і Василь відбували ув’язнення в сумновідомому Аушвіці, а потім були замордовані. Національно- визвольний рух, який очолював С.Бандера, боровся за державну самостійність України проти більшовицького і гітлерівського окупаційних режимів. Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв, яку очолював С.Бандера та Українська Повстанська Армія не згадуються в рішеннях Нюрнберзького трибуналу, як злочинні чи колаборантські. Тому оцінки, висловлені Європарламентом щодо постаті С.Бандери, ображають почуття мільйонів українців, які за своє прагнення до свободи і самостійності зазнали наруги й репресій. Звертаємося до Вас з вимогою переглянути зміст цієї тенденційної резолюції. Змушені зазначити, що подібні заяви Європарламенту знижують популярність ідеї євроінтеграції серед її прихильників в Україні, які здебільшого є патріотично налаштованими і вважають Степана Бандеру своїм героєм. |
|||||||||||||||||
| Інструкція зі встановлення самоврядування або як обрати кращих | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/25/4811159/
25 лютого 2010
Сергій Кошарук Ми вже говорили про те, які жахливі наслідки для самоврядування має що пропорційна система виборів до місцевих органів влади. Найгірше, що владна верхівка не зацікавлена у зрушеннях, а тому сумніваюся у зміні виборчого законодавства ближчим часом. Саме тому виголошую заклик до розхитування пропорційної системи в рамках чинного законодавства. А зараз вважаю за доцільне зосередитися детальніше на двох найбільш дискусійних моментах: як саме чинне виборче законодавство плодить корупцію, безвідповідальність та непрофесіоналізм у радах, а також, у який спосіб ефективно реалізувати злам "пропорційки" в умовах чинного закону. Я свідомий, що жодних сакральних таємниць не відкрию коли скажу, що формуючи місцеві партійні списки у "закритий" спосіб, регіональні партійні боси є володарями ситуації. Переважно партійні збори з висунення кандидатів перетворюються на профанацію. Загальний "одобрямс" забезпечує місцевий партактив, який формується за кумівсько-сватівським принципом. Подекуди місцеві партійні осередки взагалі є "пустишками", членство у яких існує лише на папері. Шляхом нескладних маніпуляцій умільці формують зручний список кандидатів. Інколи до них потрапляють за особисту відданість, а інколи за родинні зв’язки. Саме таким чином у радах оселяється непрофесіоналізм, бо професіональні якості кандидата відіграють не першочергове значення. Частенько місце у раді отримують за матеріальну лояльність або ж іншу винагороду. Таким чином у ради вже потрапляє корупція. А тепер давайте замислимося, чи є у таких депутатів необхідність бути відповідальними перед місцевою громадою? Такої особистої потреби у кожного з них немає, бо одні вислужуються і родичаються з місцевим партійним лідером, і цього достатньо, щоб гарантувати собі депутатство. Інші ж банально орендували депутатське крісло на конкретних умовах. За таким принципом ради часто перетворюються на зібрання безвідповідальних осіб. Щоб покінчити з корупцією, непрофесіоналізмом та безвідповідальністю, необхідно мінімізувати роль партійних босів у "призначенні" депутатів та передати цю поважну місію громаді. Як реалізувати цей задум в сьогоднішніх умовах? Крок перший. Пропонуємо згуртувати у вашому місті чи районі команду досвідчених і знаних професіоналів, які завоювали прихильність городян непорушністю свого слова. Вони мають бути згодні піти на цей важливий крок і виставити свою кандидатуру на відкрите громадське обговорення та поставити своє майбутнє депутатство у залежність від вибору громадян. Крок другий. За бажання ви можете провести одне або кілька соціологічних опитувань, щоб зрозуміти, наскільки користуються популярністю серед мешканців міста або району представники цієї команди. Чи готова громадськість підтримати ідею створення виборчого блоку такою командою. Крок третій. Презентуйте краянам ідею майбутнього блоку та проведіть роз’яснювальну роботу: в чому ж криється суть цієї ініціативи. Заявіть жителям, що вони мають можливість сформувати цей блок своїми руками та зможуть вплинути на розстановку кандидатів у списку. Крок четвертий. Підпишіть добровільну політичну угоду з усіма претендентами у кандидати про те, що вони дотримуватимуться законодавства та норм моралі. Передбачте пункт, яким кожен кандидат обіцяє скласти повноваження, коли громадськість висловить йому недовіру. Крок п’ятий. Згідно з вимогами чинного законодавства номінально сформуйте виборчий блок з місцевих осередків партій, які підтримують демократичну ініціативу та не претендують на квоти для своїх партійців. Таким чином ми пропагуємо принцип добровільного партнерства у стосунках партій та громад. Крок шостий. Після публічного обговорення кандидатів, проведіть фінальне публічне громадське голосування, на якому кожен кандидат, відповідно до кількості відданих за нього голосів, отримує порядковий номер у виборчому списку блоку. Запорукою прозорості і чесності голосування є кінцевий результат громадського голосування. Якщо громадяни побачать, що порядковий номер кандидата не співпадає з рівнем його популярності у місті, вони просто не підтримають цю політичну команду на виборах. Ви самі маєте бути зацікавлені, щоб максимально убезпечити процедуру громадського голосування від фальсифікацій. Інакше вам не повірять. Крок сьомий. Подайте згідно з прописаними у законі термінами всю необхідну документацію до виборчої комісії. Крок восьмий. Висуньте на посаду міського голови кандидата від цього ж блоку. Якщо громадськість повірить вашій команді, то неодмінно включиться у процес та підтримає виборчий список кандидатів та претендента на посаду міського голови. Крок дев’ятий. Перемігши на виборах закріпіть обраних депутатів за умовними округами, щоб вони мали свою ділянку відповідальності за конкретний район. Сформована у такий спосіб місцева команда стане партнером громадськості. Така команда не будуватиметься за принципом "лідер та інші". Ті кого оберуть виборці, передусім нестимуть відповідальність перед ними. Усвідомлюю, що будуть скептики і віднайдуть в наведеній інструкції умови, які можна обійти або проігнорувати. Однак, я розумію і те, що всі позитивні зрушення мають ініціюватися з чистими намірами. Так, можна обійти і закон, не те що політичні домовленості. Моя пропозиція стосується лише тих громадських діячів, мірилом для яких є не юридична, а політична відповідальність. Якщо хочете, це можна назвати давно забутим принципом "чесного слова", яке затоптали, забули і втопили у цинізмі політики. До реалізації будь-яких суспільних змін можна приступати лише через глибинне усвідомлення їх необхідності. Розумію, що це стосується далеко не всіх і геть не усім потрібні позитивні зрушення у цій державі. Втім, це не біда, бо справжні зміни будуються не на кількості, а на якості. Більш ніж упевнений, що при широкому застосуванні пропонованого механізму "відкритих дверей" для самоврядування на місцях, значна частина сформованих таким чином блоків переможе. Це означатиме: зрушення почались і громади отримали можливість впливати. Сергій Кошарук, міський голова Ковеля (Волинська область) |
|||||||||||||||||
| Запрошуються всі небайдужі харків'яни та гості міста! Потрібна Ваша допомога! | TOP | ||||||||||||||||
| Кепа-Добкін й Гепа-Кернес виселяють Спілку Української Молоді ! Ні корупцї та рейдерству в управлінні комунального майна та приватизації Харківської міськради! 15 березня о 15-00 біля Господарського суду Харківської області (майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд) відбудеться черговий пікет у рамках серії заходів щодо недопущення розгортання у Харкові антиукраїнської кампанії, яку очолюють посадовці міськвиконкому. Протестуємо проти незаконного виселення товариства "Спадщина" і Спілки Української Молоді з їхнього офісу. Акція розпочнеться безпосередньо перед засіданням колегії суддів Господарського суду Харківської області щодо виселення Харківського міського товариства "Спадщина" з законно орендованих приміщень. Нагадаємо, що офіційні представники Управліня комунального майна та приватизації Харківської міської ради перевищуючи повноваження, всупереч діючому законодавству, використовуючи адміністративний ресурс та корупційні схеми, намагаються знищити культурно-освітній центр товариства "Спадщина", який своєю активною громадською позицією заважає реалізації антидержавних політичних планів керівництва міста. Запрошуються всі небайдужі харків'яни та гості міста! Громадський комітет захисту Харківського міського товариства „Спадщина”. 61002, м.Харків, вул.Сумська, 44/2. Для довідок: тел. (057)751-17-68; (057)762-70-47; (063)305-82-58. * Харківське міське товариство "Спадщина" є однією з найавторитетніших і найвагоміших на Харківщині українських громадських організацій, яка з 1988 року бере активну участь у розбудові державності. Об’єднуючи у своїх лавах понад 10 громадських організацій-асоційованих членів, які синхронно діють у справі реалізації низки державних гуманітарних програм, Харківське міське товариство "Спадщина" вже двадцять другий рік є ініціатором та реалізатором багатьох творчих проектів, культурницьких, освітніх заходів, що знаходять підтримку серед широкої громадськості, керівництва України й виконують важливу роль у становленні громадянського суспільства та міжнаціонального ладу на Харківщині. У приміщеннях "Спадщини" вже кілька років функціонують єдині у Харкові недержавні курси української мови, школа журналістики, краєзнавчі, катехитичні студії, розвиваючі студії для дітей, громадська бібліотека, студії гри на бандурі, які допомагають сотням харків'ян, переважно молоді, зреалізовувати себе у суспільно-корисній діяльності. СПАДЩИНА - це Спілка Української Молоді Фонд Гната Хоткевича Освітні курси і студії Двотижневик "Український Простір" Сайти http://kharkiv.dyvy.info і http://cym.org.ua/ ... ... патріотична, активна, творча, рішуча молодь! Нам потрібна Ваша допомога! |
|||||||||||||||||
| Links to event postings | TOP | ||||||||||||||||
|
Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.
|
|||||||||||||||||
 St. Catharines: Cabbage Rolls & Varenyky sales every Friday |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
 Kyiv: Ambassador Tefft and Mrs. Tefft Open New Exhibit: "Lost and Found: the Taras Shevchenko Papers" -- Mar. 2 - Apr. 15 |
TOP | ||||||||||||||||
|
Kyiv, March 2, 2010 -- Ambassador John F. Tefft and Mrs. Mariella Tefft participated in the opening of an exhibit of returned Shevchenko papers at the National Museum of Literature of Ukraine on Tuesday, March 2, 2010. The Ambassadors Fund for Cultural Preservation is helping to restore the original manuscripts, photos, rare publications and graphics of Shevchenko's collection, now on public display. The most precious part of the collection was saved during World War II by the former director of the Taras Shevchenko museum and subsequently moved from Europe to the U.S. in 1951. The unique collection was preserved by the Ukrainian Academy of Arts and Sciences of the U.S., and returned to Ukraine. In 2009, the U.S. government through the Ambassadors Fund for Cultural Preservation provided a grant to the Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine for the restoration and creation of a catalogue of the returned Shevchenko collection. Since its establishment in 2001, the Ambassadors Fund for Cultural Preservation has supported over 500 projects worldwide, including eight in Ukraine, the largest number of projects among European countries. The exhibit is open from March 2 through April 15, 2010. For more, see: http://kyiv.usembassy.gov/main_eng.html |
|||||||||||||||||
 Washington, DC: Helsinki Commission public hearing on Ukraine -- Mar. 16 |
TOP | ||||||||||||||||
|
This hearing is open to the public and all are very welcome to attend; no RSVP necessary. WASHINGTON -- U.S. Senator Benjamin L. Cardin (D-MD), Chairman of the Commission on Security and Cooperation in Europe (U.S. Helsinki Commission), and Co-Chairman Congressman Alcee L. Hastings (D-FL) announced today that they will hold a hearing: Ukraine: Moving Beyond Stalemate? The Capitol Visitors Center is located on E Capitol St NE & 1st St NE (east side of the Capitol). Closest metro stops are either Capitol South or Union Station. Copy of media advisory also on our website: www.csce.gov President Victor Yanukovich's narrow victory over former Prime Minister Yuliya Tymoshenko in February's run-off election opens a new chapter in Ukraine's ongoing post-Orange Revolution transition. Despite the election receiving high marks from international observers and Ukraine being the most free and democratic of the post-Soviet non-Baltic states, the country faces numerous internal challenges: digging itself out of the economic crisis, reducing its energy dependence on Russia, combating pervasive corruption, strengthening rule of law, and overcoming five years of frequent policy deadlock. At the first hearing since Yanukovich's election, the Commission will examine the new challenges and prospects Ukraine faces domestically and internationally and their implications for U.S. policy toward this strategically important country. Witnesses scheduled to testify: Daniel A. Russell, Deputy Assistant Secretary of State for Russia, Ukraine, Belarus and Moldova, Department of State Damon Wilson, Vice President and Director of the International Security Program, Atlantic Council Anders Aslund, Senior Fellow, Peterson Institute for International Economics * Other witnesses may be added The Commission on Security and Cooperation in Europe, also known as the U.S. Helsinki Commission, is an independent agency of the Federal Government charged with monitoring compliance with the Helsinki Accords and advancing comprehensive security through promotion of human rights, democracy, and economic, environmental and military cooperation in 56 countries. The Commission consists of nine members from the U.S. Senate, nine from the House of Representatives, and one member each from the Departments of State, Defense, and Commerce. |
|||||||||||||||||
| Toronto: Canadian Mosaic concert -- Mar 20 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Toronto: Ukrainian Canadian Social Services Humanitarian Award gala -- Mar. 20 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Hamilton / London /T oronto: "Slovo Tarasa (Shevchenko's Word)" concert - Canadian Bandurist Capella -- Mar. 20 / Mar. 23 / Apr. 10 |
TOP | ||||||||||||||||
 Contact: Steve Dacko |
|||||||||||||||||
| Toronto: Pavlo Lopata retrospective exhibition -- Mar.21 - Apr. 11 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Toronto: Levada choir Easter bazaar -- Mar. 21 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Powell and Cody, WY: Pysanka classes - Mar. 25 & 30 |
TOP | ||||||||||||||||
The Wyoming Classes for 2010 are as follows: Thursday March 25, 6:00 - 9:00 pm Call (307) 754-6469 to register Tuesday March 30, 6:00 - 9:00 pm Call (307) 250-4633 to register To hold a class for your church group, kids group, or just you and your friends, please contact Lisa McDonald and it would be a pleasure to arrange a time to teach you this wonderful art. For more information please call or email: For more information go to www.nazdorovya.com I have also had people ask if I am Ukrainian. My grandparents were both born in Ukraine, I speak Ukrainian, danced Ukrainian, love pyrohy, and owned a Ukrainian bar, called Na Zdorovya. I have a Bachelor of Education degree with a minor in Ukrainian language as well I was working on my Masters degree in Ukrainian Folklore before I moved to Wyoming -- my thesis was going to be on Ukrainian Wedding traditions. My Grandmother, Baba, was a korovai'nytsia -- Ukrainian Wedding Bread Baker and a Pysanka -- Ukrainian Easter Egg artist, so was my mother. I learned from the best! I have a thriving korovai business where I ship all over North America and I teach Pysanka Classes to whoever is interested. ~Lisa |
|||||||||||||||||
| Toronto: Book launch: Here and There -- Mar. 24 |
TOP | ||||||||||||||||
|
I am pleased to announce the publication of my first book, Here and There – Reflections of a Hyphenated Ukrainian. As most of you know, I have been writing a weekly column (in English) for the Ukrainian weekly newspaper Noviy Shliakh (New Pathway) for more than a decade. This book is a compilation of my favourite columns on all things Ukrainian grouped into chapters by theme – History, Language, Culture & Traditions, Humour, Post-Independence Ukraine, the Orange Revolutions, Daily Life in Ukraine, Kyiv, Lviv, Travel in Ukraine and This and That (Miscellaneous). I will be hosting a Toronto book launch on Wednesday March 24 at 7pm at the UNF Hall, 145 Evans Ave. to which I would like to extend an invitation for you to attend. You will find more details below. We are also planning to hold similar events in Hamilton, St. Catharines, Windsor, Sudbury, Montreal and possibly other locations in the course of the next month or two. The price of the book is $25. For those that can’t attend one of the book launch events, you can order the book through either myself or the Noviy Shliakh office. There is an additional charge of $3.95 for shipping and handling (Canada; for the U.S. the applicable charge is $7.95). You will find my address as well as that of Noviy Shliakh below. Walter (Volodymyr) Kish New Pathway |
|||||||||||||||||
| Toronto: Lecture: How to stop the decline of higher education in Ukraine -- Mar. 26 |
TOP | ||||||||||||||||
|
THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY of CANADA
invites you to attend a lecture (in Ukrainian) by Dr. SERHII KUDELIA Political scientist, docent at the Kyiv Mohyla Academy National University, former advisor to the Vice Prime Minister of Ukraine A Nation Without Intellectuals: How to Stop the Decline of Higher Education in Ukraine? Friday, 26 March 2010, 7:30 p.m. |
|||||||||||||||||
| New York: - Angelina Gadeliya and Lviv Duo -- Mar. 27 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Montreal: Key characteristics of Ukrainian church architecture of the Mazepa period and their sources -- Mar. 28 |
TOP | ||||||||||||||||
|
The Shevchenko Scientific Society in Canada,Montreal Branch
and
The Ukrainian Canadian Congress in Montreal
present a lecture by
Prof. Radoslav Zuk
Emeritus Professor at McGill University, has been honoured by a number of academic, professional and civic awards and distinctions, including the Royal Architectural Institute of Canada Governor General's Medal for Architecture Key Characteristics of
|
|||||||||||||||||
| Toronto: Vesnivka choir Easter Bazaar -- Mar. 28 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Toronto: Lecture: Causes and Consequences of Holodomor: Famines in Ukraine in 1932-33 -- Mar. 30 |
TOP | ||||||||||||||||
|
David Marples Causes and Consequences of Holodomor: Tuesday, March 30, 5-7 pm Registration: http://webapp.mcis.utoronto.ca/EventDetails.aspx?eventid=8670 Sponsored: by the Centre for European, Russian, and Eurasian Studies, and the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine. |
|||||||||||||||||
| Toronto: Lecture: Security Interests in the Black Sea Region - Mar. 31 |
TOP | ||||||||||||||||
|
Jakob Hedenskog Security Interests in the Black Sea Region Wednesday, March 31, 12-2 pm Registration: http://webapp.mcis.utoronto.ca/EventDetails.aspx?eventid=8719 |
|||||||||||||||||
| Toronto: KUMF Dinner-dance "Paint me a dream" -- Apr. 10 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Philadelphia: UCU benefit luncheon -- Apr. 25 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Торонто: Розкопки залишок палацу Гетьмана Мазепи -- 15 березня |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Торонто: Доповідь: Краса спасе світ -- 16 березня |
TOP | ||||||||||||||||
|
Lecture (IN UKRAINIAN) by
Oksana Kis "Beauty Will Save the World": Normative Femininity in the Political Image of Yuliya Tymoshenko Tuesday, March 16, 2010, 7:00 pmSt. Vladimir Institute 620 Spadina Ave. Toronto, ON Sponsored by St. Vladimir Institute, the Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre, and the Canadian Institute of Ukrainian Studies, Toronto Office |
|||||||||||||||||
| Торонто: Доповідь: Краса спасе світ -- 16 березня |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Київ: АнтиТабачна Кампанія: театралізовану акція «Табачника – на смітник історії!» - 17 березня |
TOP | ||||||||||||||||
| В Києві стартує «АнтиТабачна Кампанія». Першою акцією стане театралізоване дійство під назвою «Табачника – на смітник історії!»
17 березня, в середу, о 12:00 біля Міністерства освіти і науки України (м. Київ, просп. Перемоги, 10) молодіжні та студентські організації Києва проведуть театралізовану акцію під назвою «Табачника – на смітник історії!» Вона є першим заходом в рамках «АнтиТабачної кампінії», метою якої є звільнення новопризначеного Міністра освіти і науки Дмитра Табачника, який має скандальну і суперечливу репутацію не лише серед його опонентів, але й союзників з Партії регіонів. Учасники акції проведуть під стінами Міносвіти театралізоване дійство, під час якого продемонструють реальну сутність політики Табачника: переписування історії, спекуляції на мовних і культурних питаннях, розпалювання міжрегіональної неприязні та міжконфесійної ворожнечі, вкорінення корупції і хабарництва в освіті шляхом скасування зовнішнього незалежного оцінювання, повернення «кучмістських» методів адміністративного управління у ВНЗ, згортання процесу провадження позитивних сторін Болонської системи тощо. Учасниками кампанії є такі організації як Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Фундація Регіональних Ініціатив, «Зарево», Спілка Української Молоді в Україні, Студентське братство НАУКМА, Національний Альянс, «Молода Просвіта», студентські організації КПІ, КНУ та інших ВНЗ столиці. Інформаційну підтримку здійснює Українська Інформаційна Служба. Контактні особи: |
|||||||||||||||||
| Торонто: Павло Лопата - ретроспективна виставка -- 21 березня - 11 квітня |
TOP | ||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
| Гамільтон / Ошава / Торонто: Концерт "Слово Тараса" - Капеля Бандуристів Канади -- 20 і 28 березня / 10 квітня |
TOP | ||||||||||||||||
Contact: Steve Dacko |
|||||||||||||||||
| Київ: Страсні моління» в Бабиному Яру -- 21 березня |
TOP | ||||||||||||||||
| 21 березня 2010 р., о 16.00, в урочищі Бабин Яр (Метро «Дорогожичі») відбудуться «Страсні моління». Участь у моліннях візьмуть всі греко-католицькі парохії Києва.
Мета цього заходу – об’єднати людей у молитві за жертви тоталітарних репресій, які несли свої страсті за любов до Бога, до Церкви, до держави. Кожна парохія матиме свою частину стацій із Хресної дороги: священики читатимуть молитви, миряни – розважання, хори – співатимуть страсних пісень. Запрошуємо всіх взяти участь. |
|||||||||||||||||
| Торонто: Доповідь проф. Сергійчука "Українське підпілля (ОУН, УПА) в документах з архіву СБУ України" -- 23 березня |
TOP | ||||||||||||||||
|
Комісія Людських та Громадянських Прав
Світового Конґ ресу Українців та Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр запрошують на доповідь проф. Володимира Сергійчука Українське підпілля (ОУН, УПА) в документах Вівторок, 23 березня 2010 р., 7:30 веч. |
|||||||||||||||||
| Торонто: Доповідь: Нація без інтелекту: Як зупинити корозію вижої освіти в Україні? -- 26 березня |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| 5591TJ: Монреалъ: Основні характерні риси української церковної архітектури доби Мазепи та їхні джерела -- 28 березня |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Торонто: КУМФ забава "Намалюй мені мрію" -- 10 квітня |
TOP | ||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
| Ottawa: "KOZAK Superhero" Pokrova Children's Ukrainian Arts Camp -- Jul. 12 -16 |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Оттава: "Козак Супергерой" український мистецький табір Покрова -- 12 - 16 липня |
TOP | ||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||
| Career opportunities with Canadian Museum for Human Rights - Winnipeg |
TOP | ||||||||||||||||
| The Canadian Museum for Human Rights has posted some new and exciting career opportunities to its website. Please visit their website and click on "careers" to learn more. | |||||||||||||||||
| Harvard Ukrainian Summer Institute -- Jun 21-Aug 6 |
TOP | ||||||||||||||||
|
The Harvard Ukrainian Research Institute is currently accepting applications for the 2010 Harvard Ukrainian Summer Institute. In existence since 1971, the Harvard Ukrainian Summer Institute offers students the opportunity of seven weeks of intensive accredited university instruction in Ukrainian language, literature, and history. This summer, the program run jointly with the Harvard Summer School will be offering: Beginning Ukrainian (8 credits) The only program of its kind in North America, the Harvard Ukrainian Summer Institute (HUSI) offers eight weeks of intensive accredited university instruction in Ukrainian studies. The program is run jointly by the Harvard Summer School and the Ukrainian Research Institute. Students can take advantage of Harvard's many research and instructional facilities, including the largest Ucrainica library collection outside of Eastern Europe, museums, and a language resource center. In the past HUSI participants have included undergraduates, graduate students, and professionals from North and South America, Asia, Africa, and Europe including Ukraine. Intensive Ukrainian language training is a principal focus of the Harvard Ukrainian Summer Institute. Language teaching is proficiency-based and aimed at developing communication skills in a variety of real-life situations. An entry test determines placement in each course. The language program actively relies on extensive university language resources including a library of recorded material,dozens of video films and programs, access to Ukrainian news and other radio and TV shows, regular language tables, and many other extracurricular activities to create a near-immersion language environment. For further information on the courses offered, the program in general, and application procedures, go to http://www.huri.harvard.edu/ and click on the summer school link. Questions may be directed to Tamara Nary, Programs Administrator, Harvard Ukrainian Summer Institute. Telephone: (617) 495-3549, email: nary@fas.harvard.edu |
|||||||||||||||||
| Canada's Prime Minister consults Ukrainian Canadian leaders on the Ukrainian Presidential elections and future Canada-Ukraine relations | TOP | ||||||||||||||||
| Ottawa, Canada -- March 11, 2010 -- Prime Minister Stephen Harper met yesterday with key representatives of the Ukrainian Canadian Congress (UCC) and the Canada Ukraine Foundation (CUF) to discuss the recent Presidential Elections Observer Missions and the future of Canada-Ukraine relations.
The Prime Minister met with Paul Grod, UCC National President, Bob Onyschuk Q.C., Chair Canada Ukraine Foundation (CUF), Ann Szyptur, UCC and CUF Board Member and Head of Mission for the 1st Round CUF/UCC election observer mission, and the heads of the Canadem and OSCE Canadian Observer groups, Senator Raynell Andreychuk and Senator Con DiNino. Also present were MP's James Bezan and Peter Goldring, who were members of the CUF and OSCE missions respectively. Prior to the meeting, the UCC and CUF representatives were invited to the Speaker's Gallery during Question Period to receive greetings from Member of Parliament James Bezan in his statement in the House of Commons (40th PARLIAMENT, 3rd SESSION EDITED HANSARD NUMBER 006 Wednesday, March 10, 2010), "Mr. Speaker, Canadians are known for promoting democracy around the world. This year was no different. In February I had the privilege of travelling to Ukraine to observe another historic presidential election. I joined hundreds of dedicated Canadian volunteers, including the Hon. member for Edmonton East, Senator Raynell Andreychuk, and Senator Consiglio Di Nino. Our volunteers worked tirelessly to ensure the elections were both fair and democratic.
This afternoon, many of these observers will meet with the Prime Minister here in Ottawa to commemorate this historic event. Among them are representatives from the Canada Ukraine Foundation and the Ukrainian Canadian Congress. Canadian Ukrainians have strong ties to their home country and we will continue to strengthen this bond. We are proud to support the people of Ukraine during these elections and in their continued democratic development. I wish to thank each and every Canadian who volunteered in Ukraine and observed the presidential election." "The Prime Minister expressed great interest in hearing our views about the election, its results and Ukraine's new President", stated Paul Grod, UCC National President. "We advised that the Canada Ukraine Foundation (CUF) led observation mission found that on a balance Ukraine's Presidential elections of 2009/10 met the international standards for fair elections, although it noted a number of serious shortcomings. It is very important that Canada actively engages and encourages President Yanukovych to pursue free market reform and democratic initiatives. We must continue to advance key strategic initiatives of mutual benefit to Canada and Ukraine - especially the Canada-Ukraine Free Trade Agreement and a Youth Mobility Agreement." CUF Chair Bob Onyschuk presented the Prime Minister with a personally autographed copy of "Night Work: The Sawchuk Poems", written by renowned Canadian author and poet, Randall Maggs. The book details the saga of hockey's greatest goalie, Terry Sawchuk. Maggs was recently named the 2010 recipient of the $25,000 Kobzar Literary Award -- one of the most prestigious and richest prizes in Canadian literature. The UCC delegation also extended an invitation to Prime Minister Harper to attend the Triennial Congress of Ukrainian Canadians being held in Edmonton, AB from November 5-7, 2010 as part of the nation's celebration of the 120th anniversary of Ukrainian settlement in Canada and 70th anniversary of UCC. Left to right: Senator Consiglio Di Nino, Bob Onyschuk Q.C., Paul Grod, Rt. Hon. Stephen Harper, Senator Raynell Andreychuk, Ann Szyptur, Peter Goldring M.P., James Bezan M.P. The Prime Minister indicated that he would mention the UCC meeting to Ukraine's President Yanukovych during a scheduled telephone conversation which took place today. The Canada-Ukraine Foundation (CUF) is a Canadian charitable foundation established by the Ukrainian Canadian Congress to coordinate, develop, organize and deliver assistance projects generated by Canadians and directed to Ukraine. CUF has organized and lead several internationally-acclaimed election observation missions to Ukraine, earning the highest award available to a Canadian civic organization - the Certificate of Commendation - bestowed by the Governor General of Canada in 2005. The Ukrainian Canadian Congress (UCC) brings together under one umbrella all the national, provincial and local Ukrainian Canadian organization throughout Canada. Together with its member organizations, the UCC has been leading, coordinating and representing the interests of one of Canada's largest ethnic communities (1.2 million) for 70 years. |
|||||||||||||||||
| President Yanukovych holds phone talks with Canadian PM Harper | TOP | ||||||||||||||||
| March 12, 2010
On March 11, 2010 President of Ukraine Viktor Yanukovych held a phone conversation with Prime Minister of Canada Stephen Harper. During the conversation Viktor Yanukovych said that Canada has always been a true friend and reliable partner of Ukraine. He assured the Prime Minister of Canada that further development of special partnership with Canada is one of the priorities of our country's foreign policy. Ukraine, President stressed, is interested in further development of interpersonal relations and cultural ties between our countries as they are united by more than a million of Ukrainian Canadians. Viktor Yanukovych congratulated Stephen Harper on brilliant results of Canadian athletes at the Winter Olympics 2010, especially the Canadian hockey team, which won the Olympic tournament finals. The President said he would avail himself of an opportunity to meet with the Chairman of the Canadian Government, particularly in the framework of international multilateral meetings. He also invited the Prime Minister of Canada to visit Ukraine at any time he considers suitable. From his part, Stephen Harper thanked for the invitation to visit Ukraine and stressed that such a meeting is worth to be held as soon as possible. The Canadian PM stressed that Ukraine and Canada have a long established friendly and stable relations, both trade-economic and interpersonal. Stephen Harper stressed assurance that these relations will successfully develop further. |
|||||||||||||||||
| Bandera Bashing Déjà vu | TOP | ||||||||||||||||
| http://kyivscoop.blogspot.com/2010/03/bandera-bashing-deja-vu.html March 5, 2010 Stepan Bandera From the vaults We were down this road 25 years ago. Then it was the Canada’s Commission of Inquiry on War Criminals presided over by Justice Jules Deshcenes. Then it was the Simon Wiesenthal Center’s Canada-based Nazi hunter Sol Littman who decided that “Ukrainians, by reason of their large numbers and historic hatred of Poles and Jews, proved themselves particularly pernicious [Nazi] collaborationists.” It was in this context that he proceeded to drag the Bandera family name through the mud. [...] ... submission my mother would read on May 1, 1985 [at the hearings of the Commission of Inquiry on War Criminals]. Here’s that text : My name is Marika Bandera, and I am appearing on behalf of my family: my son Stepan, who is here with me today, and my two young daughters. My husband, Andriy (who was the son of Stepan Bandera, the Ukrainian nationalist leader in Ukraine's struggle against both Nazi Germany and Soviet Russia) died July 19th of last year. [...] Further in the transcript, on page 366, Mr. Sol Littman proceeds to mention our name: "Bandera readily joined the expectation This statement is blatant misinformation and historically incorrect. Stepan Bandera, as a matter of fact, was a Ukrainian nationalist leader who was brave enough to challenge Hitler's demands, and refused to collaborate. I wish to present to the Commission a German document which states that: "ALL FUNCTIONARIES OF THE UKRAINE BANDERA MOVEMENT ARE TO BE LIQUIDATED ON ACCOUNT OF THEIR PREPARATIONS FOR A REVOLT." (Doc. 014-USSR, November 25, 1941 published at Nuremberg, Germany, 1949) Subsequently, members of the Ukrainian nationalist movement were arrested, detained and tortured in Nazi concentration camps. Bandera was sent to the infamous Sachsenhausen camp, 30 km. from Berlin. His 2 brothers, Oleksa and Vasyl were taken to Auschwitz where they were tortured and eventually died a slow death, encased in cement which was allowed to dry around their bodies. Stepan's father, who was a priest, was captured by the Soviets in September, 1939, and sent to Siberia to die.* At this time, I would like to submit the name of Mr. Wasyl Bezkhlibnyk of Toronto who was an in-mate with Bandera in Sachsenhausen during the period of his incarceration by the Nazis. Also, I include eye-witness reports of prisoners who saw the Bandera brothers in Auschwitz. Their notarized affidavits will be presented in due course.The Bandera name became a symbol of steadfastness among the Ukrainian population and of the nationalist will not to compromise with the oppressor. I submit copies of German secret documents which very clearly state the intentions of the Nazis to annihilate the Bandera resistance movement: "We were able to seize the illegal journal of the "After last September's actions against the illegal Stepan Bandera was the spiritual leader of the Ukrainians in their struggle against both the Nazis and the Bolsheviks. The nationalist aspirations of the Organization of Ukrainian Nationalists, of which Bandera was the leader, and the Insurgent Army, were not motivated by anti-semitism, but by the goal for an independent Ukraine. Stepan Bandera, nationalist leader, husband, father of three children, was assassinated October 15, 1959. I am submitting a document which was prepared for the Committee on the Judiciary, United States Senate (March 26, 1965) in which it is clearly stated that Bohdan Stashynsky was awarded the Order of the Red Banner by the KGB chief, Shelepin, for the assassination of Stepan Bandera. Stepan Bandera had one son to carry on the proud family name. That son was my husband who also left a son whom we named after his grandfather. My son, Stepan, is proud of his family heritage and commitment to the Ukrainian cause, and his name and his rights as a Canadian must be protected by the judicial system. The Canadian judicial system must not be abused and allow itself to become a public forum for maligning innocent people and people who cannot defend themselves. Therefore, with all due respect to this Inquiry, I suggest that the Commission give very serious consideration to: a. the credibility of the public statements made during your Inquiry, and b. the backgrounds of witnesses who come before you. In order for your Commission to provide the necessary expertise to make informed decisions, ell information offered must be critically examined and sources substantiated. In conclusion, in the memory of my late husband and his father, and for the future of my children, I beseech the Commission not to allow hate-mongers and bigots to abuse your just Intentions, end to protect Innocent individuals and communities who are entitled to respect and protection of their rights. I cannot underline too strongly the anguish and pain that the Bandera family has suffered because they would not submit to the Nazis and Soviets, paying with their lives, and I consider it a grave Injustice that their name has been allowed to be maligned and slandered publicly during this Inquiry. * After the Soviet Union fell, documents showed that Fr. Andriy Bandera was executed in Kyiv by the Soviets on July 10, 1941. Oleksa’s Auschwitz tattoo number was 51020, Vasyl Bandera’s tattoo number 49271. Complete posting: http://kyivscoop.blogspot.com/2010/03/bandera-bashing-deja-vu.html |
|||||||||||||||||
| A writer invites Russia to engage its painful past | TOP | ||||||||||||||||
These snatches of conversation are at the core of her novel, "Time of Women," which won last year's Russian Booker Prize, the country's most prestigious literary award. Ms. Chizhova tells the story of three elderly women raising a small girl in a communal apartment in the early 1960s, where the ordinary business of dishes and laundry is interrupted by memories of purges and famine. ... Complete article: |
|||||||||||||||||
| Moscow makes new demands on Ukraine after Yanukovich's victory | TOP | ||||||||||||||||
| http://windowoneurasia.blogspot.com/2010/02/window-on-eurasia-moscow-makes-new.html
Paul Goble [...] In an article in today's issue of "Vlast'," journalist Vladimir Solovyev, drawing on both Russian and Ukrainian diplomatic sources, describes Moscow's pleasure at the election of Yanukovich and its expectations that he will reverse many of the "orange" policies of his predecessor Viktor Yushchenko (www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=1323691). Russian Prime Minister Vladimir Putin, Solovyev notes, has not been able to hide his delight that Yushchenko will soon be out of office and that the "orange" revolution which brought him to office in 2005 will now be overcome, bringing Ukraine back into Moscow's orbit. Last week, when Kazakhstan President Nursultan Nazarbayev visited Moscow, Putin said that he well "remembers 2005 and those quasi-revolutionary events which took place in Ukraine. Then, the leaders of this 'color revolution' used the dissatisfaction of people and their expectations for change." Now, however, Ukrainians have recognized that they were "deceived." An anonymous Russian foreign ministry source told the 'Vlast'" journalist that Moscow was pleased "not so much by the victory of Yanukovich than by the defeat of Yushchenko" and by the ways in which this change represented a defeat of the American policy of "promoting 'orange revolutions' and democratic ideals." [...] Last week, Solovyev continues, "Putin outlined Moscow's expectations from the new Ukrainian powers that be: 'We would like to hope that the difficult period in the life of the fraternal to all of us Ukrainian people is behind and that it will be possible to develop normal inter-government relations, to build plans in economics and strengthen social cooperation.'" Moscow has already delivered its list of what it expects from Ukraine, the "Vlast'" journalist says. On February 13, Sergey Naryshkin, the head of the Russian Presidential Administration, spent "about six hours together with Yanukovich" during which the Kremlin official outlined Moscow's requirements for better relations. According to a Ukrainian diplomatic source, Solovyev continues, Moscow has prepared "a whole list of concrete steps which the new powers that be in Kyiv could undertake as a sign of the renewal of the former friendship between the fraternal peoples." Moscow "would like," the source continued, to see Ukraine's security services drop its relations with the American CIA. In addition, Moscow would like to "renew the work of the Russian FSB office in the Black Sea Fleet, the officers of which [Yushchenko] had required to quit Crimea at the end of last year." And it has indicated that Moscow "expects" Yanukovich to "end any military cooperation with Georgia, a link that had flourished under his predecessor." "All these questions in principle are in the competence of the president," the Ukrainian source said, and consequently positive actions on them can become "gestures of good will by the new powers that be of Ukraine on the path to the full restoration of relations" between Kyiv and Moscow. Naryshkin's visit is the first sign Russia wants to restore high-level ties. And some in Kyiv expect President Dmitry Medvedev to come to Yanukovich's inauguration on February 25th to show that relations have resumed in that way. And he noted that some will remember that Medvedev was responsible for Ukrainian affairs at the time of "the orange revolution." Meanwhile in another Moscow comment on the shift in Ukraine, Avtandil Tsuladze in today's "Yezhednevny zhurnal" writes that "even for people who are not professionally interested in politics, it is obvious that the US had surrendered Ukraine to Putin's Russia in order to solve more immediate tasks -- "sanctions against Iran and help for NATO in the Afghan war." [...] Meanwhile, in another indication of the reordering of the Eurasian geopolitical space, the Russian state statistics committee has now shifted Georgia from the "near abroad" category to the "far abroad," putting it outside of the area that Moscow has made clear it considers to be its immediate sphere of influence Complete article: |
|||||||||||||||||
| Russian millionaire Berezovsky blasts Ukrainians for their choice of president | TOP | ||||||||||||||||
| Editor's note: This address by Russian millionaire Boris Berezovsky, who is living in exile in London after becoming an enemy of Russian Prime Minister Vladimir Putin, was written in an emotional and aggressive style, using prison slang and other expressions that may be offensive. The translation only gives a vague idea of what he meant to say. The original in the Russian language can be found on I am addressing you, the people on the margins [of Russia], to every one of you who supported [Victor] Yanukovych. You elected a crime boss as your Hetman. Moreover, hes a young brother of the Big Brother. I am convinced that this is not for long. However, I cannot figure it out: how many mega-liters of slave blood must flow in the veins of each one of you, to be able to believe in this douche bag in the age of the Internet, the Large Hadron Collider and genetic engineering! Stick your feather up your a-hole! You'll be swooping into the stinking "gaping heights" of your past. Your gene pool has survived worse genocides than this. But do remember in your mind-boiling dive that, while your chief Cossack is a crime boss, you will be living on the margins, not in Ukraine. P.S. I would like to especially address the leader of democratic world, U.S. President [Barack] Obama and the ideologist of the modern Russian obscurantism [Vladimir] Zhirinovsky, who did not take direct part in the voting, but were among the first people to congratulate Yanukovych on his victory. Dear gentlemen: I don't perceive as accidental your solidarity to recognize a crime boss as the president of a great European country. In the autumn of 2004, during the Orange Revolution, the political beau monde of the USA found out from Fox News and CNN reports about the existence in the center of Europe an independent state of almost 50 million people. But for some reason, they're still convinced that the democratic Iraq and Afghanistan are more important than a democratic Ukraine. Mr. Zhirinovsky, you're much more consistent. You have never recognized Ukraine as independent. I am asking you, Mr. Obama and Mr. Zhirinovsky, to remember the phrase of François de La Rochefoucauld: "A politician is able to look forward only as far as he is able to look back." Then you will shed your illusions about the "reset" button, as well as doubts that the future is in the hands of the Ukrainian, not marginal people. It does not benefit you, dear sirs and word-wise politicians, to neglect history. |
|||||||||||||||||
| Moscow's Stalin billboards could mar WWII commemorations | TOP | ||||||||||||||||
|
http://www.monstersandcritics.com/news/europe/news/article_1534629.php/Moscow-s-Stalin- Moscow - The speaker of the Russian Parliament Thursday condemned Moscow's plans to put up giant billboards featuring Joseph Stalin as part of commemorations for the 65th anniversary of the end of World War Two, reported news agency Interfax. The Russian population should take credit for the defeat of fascism, not Stalin, he said. Human rights activists have also protested against Moscow's plans to honour the 'mass murderer' as part of Russia's celebrations on May 9. Russian society is split in its opinion of Stalin. Historians and civil rights activists point out that millions of people were killed during Stalin's reign of terror. But communists still honour him as a hero and credit him with the defeat of fascism in Europe. Western diplomats are worried that the pictures of Stalin could cause international heads of state and government invited to the celebrations to pull out. German Chancellor Angela Merkel is amongst those set to attend. |
|||||||||||||||||
| Perestroika Lost | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.nytimes.com/2010/03/14/opinion/14gorbachev.html?emc=eta1 March 13, 2010 Mikhail Gorbachev PERESTROIKA, the series of political and economic reforms I undertook in the Soviet Union in 1985, has been the subject of heated debate ever since. Today the controversy has taken on a new urgency -- not just because of the 25th anniversary, but also because Russia is again facing the challenge of change. In moments like this, it is appropriate and necessary to look back. [...] By the turn of the century, the country was half destroyed and we were facing chaos. Democracy was imperiled. President Boris Yeltsin’s 1996 re-election and the transfer of power to his appointed heir, Vladimir Putin, in 2000 were democratic in form but not in substance. That was when I began to worry about the future of democracy in Russia. I understood that in a situation where the very existence of the Russian state was at stake, it was not always possible to act “by the book.” Decisive, tough measures and even elements of authoritarianism may be needed at such times. That is why I supported the steps taken by Mr. Putin during his first term as president. I was not alone — 70 percent to 80 percent of the population supported him in those days. Nevertheless, stabilizing the country cannot be the only or the final goal. Russia needs development and modernization to become a leader in an interdependent world. Our country has not moved closer to that goal in the past few years, even though for a decade we have benefited from high prices for our main exports, oil and gas. The global crisis has hit Russia harder than many other countries, and we have no one but ourselves to blame. Russia will progress with confidence only if it follows a democratic path. Recently, there have been a number of setbacks in this regard. For instance, all major decisions are now taken by the executive branch, with the Parliament rubber-stamping formal approval. The independence of the courts has been thrown into question. We do not have a party system that would enable a real majority to win while also taking the minority opinion into account and allowing an active opposition. There is a growing feeling that the government is afraid of civil society and would like to control everything. ... Mikhail Gorbachev was the leader of the Soviet Union from 1985 until its collapse in 1991. This article was translated by Pavel Palazhchenko from the Russian. Complete article: http://www.nytimes.com/2010/03/14/opinion/14gorbachev.html?emc=eta1 |
|||||||||||||||||
| Відбулася телефонна розмова Президента України з Прем’єр-міністром Канади | TOP | ||||||||||||||||
| 12 березня 2010 року
11 березня ц.р. відбулася телефонна розмова Президента України Віктора Януковича з Прем’єр-міністром Канади Стівеном Гарпером. Під час телефонної розмови Віктор Янукович підкреслив, що Канада завжди була справжнім другом і надійним партнером України. Він запевнив Прем’єр-міністра Канади, що подальший розвиток Особливого партнерства з Канадою є одним з пріоритетів зовнішньої політики нашої держави. Україна, наголосив Президент, зацікавлена у подальшому розвитку міжлюдських відносин та культурних зв'язків між нашими державами - адже їх поєднує більш ніж мільйонна українська громада в Канаді. Віктор Янукович привітав Стівена Гарпера з блискучими досягненням канадських спортсменів на Зимових Олімпійських іграх, особливо відзначивши збірну команду Канади з хокею, яка здобула перемогу у фіналі олімпійського турніру. Президент України підкреслив, що буде радий зустрітися з Главою канадського Уряду при нагоді, зокрема, в рамках міжнародних багатосторонніх заходів. Він запросив Прем’єр-міністра Канади відвідати Україну з візитом у зручний для нього час. Стівен Гарпер подякував за запрошення відвідати Україну і наголосив, що таку зустріч Президента України і Прем’єр-міністра Канади варто провести якнайскоріше. Між Україною і Канадою, сказав Глава канадського Уряду, вже давно склалися дружні і міцні зв’язки - як торговельно-економічні, так і стосунки на рівні людей. Стівен Гарпер висловив переконання, що ці зв’язки будуть розвиватися й надалі. |
|||||||||||||||||
| Maggs snags Kobzar | TOP | ||||||||||||||||
|
http://www.theglobeandmail.com/blogs/in-other-words/maggs-snags-kobzar/article1491049/ Judith Fitzgerald Poet and editor Randall Maggs has been named the recipient of the $25,000 Kobzar Literary Award for his acclaimed hockey saga Night Work: The Sawchuk Poems (Brick). Maggs, artistic director of Newfoundland's March Hare Festival and a professor of literature at St. John's Memorial University, accepted the Kobzar prize on March 4 at a gala ceremony attended by over 270 guests at the Palais Royale ballroom in Toronto. Maggs received $20,000, while his publisher received $5,000 to promote the winning book. Night Work: The Sawchuk Poems recounts the personal and public life of Terry Sawchuk, premiere goalie in the era of the original-six NHL. Like many other goalies, Sawchuk was "a guy from a different planet," but he was uniquely different from other goalies. Maggs probes Sawchuk's Winnipeg upbringing in a household of Ukrainian immigrant parents, and his dark and unpredictable character, continually at odds with his highly public athletic life. Although Maggs's poems focus on Sawchuk and his complex personality, they also convey the physical and psychological hazards faced by professional goaltenders of the age. Illustrated by photographs, the text presents many voices, including Sawchuk's, in a work that guides readers through the triumphs and failures of a tumultuous 20-year NHL career. Other finalists for the 2010 Kobzar Literary Award included Elizabeth Bachinsky of Vancouver for God of Missed Connections (Nightwood), Paul Laverdure of Sudbury, ON for Redemption and Ritual: The Eastern Rite Redemptorists of North America, 1906-2006 (Dundurn) and Murray Andrew Pura of Pincher Creek, Alta., for Zo (Windhover Marsh). The four-member jury for the 2010 Kobzar Literary Award included Canadian authors Sandra Birdsell, Janice Kulyk Keefer, Kerri Sakamoto and Richard Scrimger. Sponsored by the Shevchenko Foundation, the biennial Kobzar Literary Award recognizes outstanding contributions to Canadian literary arts through an author's presentation of a Ukrainian Canadian theme with literary merit. Janice Kulyk Keefer, author of The Ladies' Lending Library, was the recipient of the 2008 Kobzar Literary Award. |
|||||||||||||||||
| Book review: 'Yalta,' by S.M. Plokhy | TOP | ||||||||||||||||
|
http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/02/19/ The Price of Peace Andrew Nagorski YALTABy S.M. Plokhy [...] Harvard historian S.M. Plokhy has provided a rich new narrative of the eight days of meetings in the Crimean resort between Joseph Stalin, Franklin D. Roosevelt and Winston Churchill in February 1945. Drawing upon formerly secret Soviet documents and reports and memoirs from all three sides, he brings the conference and its key players to life, making a familiar story feel lively and fresh. But he is far less successful in his goal of "peeling off the accretion of multiple layers of Cold War myth" about Yalta -- especially when it comes to his attempt to vindicate FDR's performance there. What Plokhy labels myth is, in fact, the conventional view of Yalta that is largely supported by his own version of events. As he points out, the ailing Roosevelt made a fundamental mistake on his way to Yalta. Meeting Churchill in Malta, he refused to discuss a common strategy since he didn't want Stalin to think that the Western leaders had "ganged up" on the Soviet leader. As Foreign Secretary Anthony Eden complained to FDR aide Harry Hopkins, this meant that the Americans and the Brits went into the conference with no agreement on "how to handle matters with a Bear who would certainly know his mind." Roosevelt's other miscalculation was his longstanding belief that personal diplomacy could make Stalin more accommodating. The Soviet dictator was only too happy to play the gracious host to reinforce his guest's predisposition. Kathleen Harriman, the daughter of U.S. Ambassador Averell Harriman, noted the astounding preparations of FDR's suite at the Livadia Palace. She reported that the rugs were changed four times, requiring the heavy Victorian furniture to be moved in and out at each try because "the Soviets just couldn't make up their minds which oriental colors looked best." Roosevelt did secure two key commitments from Stalin: The Soviet Union would enter the war against Japan after Germany's defeat, and it would join the United Nations. But the first was clearly in Soviet interests, since it allowed Stalin to seize southern Sakhalin and the Kurile Islands from Japan and establish a sphere of interest in Manchuria. As for his support for the future U.N., Stalin played his classic game of first demanding an outrageous price -- separate membership for each of the Soviet republics -- and then making it look like a concession when he agreed to "only" two extra seats, for Ukraine and Belarus. On the central issue of Poland, Stalin didn't yield anything meaningful. The Soviet leader explained that, unlike tsarist Russia, he wasn't seeking to wipe Poland off the map -- although that had been precisely the result of the August 1939 Molotov-Ribbentrop Pact. Instead, he would settle for seizing eastern Poland, locking in the territorial gains of that infamous Nazi-Soviet agreement. And he insisted on installing a communist regime to replace the London-based Polish government-in-exile. He pledged to hold elections that would include non-communists, but the results were preordained. Plokhy maintains that there was little the Western leaders could have done to change that outcome, since Soviet troops were already in control of Eastern Europe. That's a familiar argument, not easy to dismiss. Plokhy's mistake is to go one giant step further by asserting that Yalta ensured "some elements of political pluralism" in Poland. In reality, Poland's new communist rulers, backed fully by their Soviet masters, ruthlessly persecuted opposition leaders, terrorized their supporters and falsified the results of the parliamentary elections of January 1947, proclaiming an "overwhelming" victory. Elsewhere, though, he harbors few illusions about what the conference's terms meant for Poland and others. One chapter is pointedly called "A Polish Surrender." His attempt to paint FDR in a more positive light looks more like a strained effort to offer a catchy new take than a serious revisionist thesis. Nonetheless, Plokhy's book makes for compelling reading -- for its details and drama, not its conclusions. Complete article: |
|||||||||||||||||
| A writer invites Russia to engage its painful past | TOP | ||||||||||||||||
These snatches of conversation are at the core of her novel, “Time of Women,” which won last year’s Russian Booker Prize, the country’s most prestigious literary award. Ms. Chizhova tells the story of three elderly women raising a small girl in a communal apartment in the early 1960s, where the ordinary business of dishes and laundry is interrupted by memories of purges and famine. ... Complete article: http://www.nytimes.com/2010/03/06/world/europe/06author.html?emc=eta1 |
|||||||||||||||||
| New multi-language DVD "The Soviet Story" on sale now | TOP | ||||||||||||||||
| http://buyukraine.org/digiShop/cart.php?m=product_detail&p=323 "The Soviet Story" DVD The new multi-language official DVD of The Soviet Story is now on sale. The DVD also contains bonus interviews not yet screened, a director's statement and color film booklet. The film is in English. Each DVD contains subtitles in 15 languages. Follow the link below to see a trailer: "The Soviet Story" is a story of an Allied power, which helped the Nazis to fight Jews and which slaughtered its own people on an industrial scale. Assisted by the West, this power triumphed on May 9th, 1945. Its crimes were made taboo, and the complete story of Europe's most murderous regime has never been told. Until now! SYNOPSIS The film tells the story of the Soviet regime. - The Great Famine in Ukraine (1932/33) These are just a few of the subjects covered in the film. "The Soviet Story" also discusses the impact of the Soviet legacy on modern day Europe. Listen to experts and European MPs discussing the implications of a selective attitude towards mass murder; and meet a woman describing the burial of her new born son in a GULAG concentration camp. The Soviet Story is a story of pain, injustice and "realpolitik". FILM FACTS Title: "The Soviet Story" "The Soviet Story" was filmed over 2 years in Russia, Ukraine, Latvia, Germany, France, UK and Belgium. Material for the documentary was collected by the author, Edvins Snore, for more than 10 years. As a result, "The Soviet Story" presents a truly unique insight into recent Soviet history, told by people, once Soviet citizens, who have first hand knowledge of it. Unique video footage Rare footage shot in 1990, the last year of the USSR, shows an abandoned Soviet death-camp in Magadan, Siberia, where the KGB had carried out medical experiments on prisoners. The film also presents never before broadcasted Nazi footage showing Soviets helping Hitler launch WW2 and providing aid for the Nazi Blitzkrieg. Exclusive images "The Soviet Story" features a number of photographs taken by Heinrich Hoffmann, Hitler's personal photographer. These pictures have never before been shown to the public. The film also presents several shocking Nazi documents found by the film's author in the Political Archive of the German Foreign Ministry (2007). |
|||||||||||||||||
| The nose of Nikolai Gogol hangs in Ukraine | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.kyivpost.com/news/guide/general/detail/59912/ February 18 Iryna Prymachyk 
The nose of writer Nikolai Gogol hangs proudly on a building on Andriyivsky Uzviv Kyiv has a fair share of strange and peculiar monuments, and the nose of Nikolai Gogol is one of them. This writer, who is claimed by both Russia and Ukraine, apart from literary talent humor had a prominent nose, hence the monument. This is a good time to visit this perky monument because legend has it that touching it helps to cure minor colds and runny noses. WHAT The bronze nose of Gogol adorned with a long optimistic curled-up moustache hangs proudly on building 34 on Andriyivsky Uzviz, Kyiv's historic tourist street, where art gallery "Triptych" is located. The nose has been there since 2006, and was authored by Lviv sculptor Oleh Derhatchov (who also authored the monument to a smile in his home town), who worked at the gallery at the time. "Landscape paintings, Russian dolls and bast shoes are the things tourists are used to seeing at Andriyivsky Uzviz. Touching Gogol's nose is something different, and very few people know about it," said Mykhaylo Kalnytsky, a Kyiv historian. This wonderful nose is only spotted by few tourists. Some start to wipe it proudly, others attempt to measure their own humble schnozzles against the immortalized one of a famous writer, and documenting the results with their cameras. Although modeled on the writer's own nose, Gogol's literary legacy gave an additional reason to choose this body part for displaying in bronze: One of his satirical stories is also called "The Nose". This story connects Gogol and Andriyivsky Uzviv, where the sculpture is located. According to legend, the writer once walked along the Uzviz, and was caught out in the rain when passing by St. Andrew's Church, which caused him a bad cold. This was why Gogol wrote "The Nose." "The truth is close to the legend, in fact," Kalnytsky said. "In 1848 Nikolai Gogol while visiting Kyiv was walking along today's Sahaidachnogo Street when it suddenly started raining. Gogol found shelter in the library, but he was thrown out of there because of his soaked clothes." WHO Gogol (1809-1852) is considered to be the father of modern Russian realism. He was in fact born in Ukraine, and much of his work was based around or in Ukraine, then part of the Russian empire. He wrote in Russian, however. His most famous novels, including "Evenings at a Hamlet by Dikanka" and "The Dead Souls" are considered to be among the greatest literary works of the 19th century in Russia. "The Nose", his satirical short story, was written in 1835-1836. It takes place in St. Petersburg, Russia, rather than Kyiv. It tells a story of a collegiate assessor Kovalyov, called "major Kovalyov", whose nose one day drops off his face and starts its own life. Kovalyov's personal barber finds it in his bread during breakfast and tries to get rid of it as soon as possible by throwing it into the Neva River. Since then, the Nose has its own life and acquires a higher rank in the civil service than Kovalyov, which justifies its refusal to return to his owner's face. However, the Nose was caught on its way abroad and returned to Kovalyov. Literary critics of the time said the story was making fun of Russian society and its ego-driven values at the time: losing the nose threatened both Kovalyov's chances of acquiring a higher social position and having success with women. There are three known monuments to Gogol's noses in the world, and the other two are located in St. Petersburg, Russia. |
|||||||||||||||||
| Memorial dedicated to Kvitka Cisyk in Ukraine | TOP | ||||||||||||||||
| See the video report here (in Ukrainian): http://www.youtube.com/watch?v=UiMmjK0_asI
In the English-speaking world she was known as the voice behind commercial messages for products such as Coca-Cola, American Airlines, Mr. Pibb, Sears, JC Penney, Safeway grocery stores and Starburst candies. She did a lot of work for Ford, and sang the slogan "Have you driven a Ford lately?" In the 1970s she also recorded two movie soundtracks, "You Light Up My Life" (1977 Oscar Winning song) and "The One and Only". Her father, Wolodymyr Cisyk, a concert violinist and teacher, taught her to play the violin when she was 5 years old. Her greatest love was Ukrainian song, and in 1980 she recorded her first album, Kvitka, Songs of Ukraine which won top honors in the 1988 Ukrainian Music Awards. Her second album, Kvitka, Two Colors, was dedicated to "the spirit of the Ukrainian soul, whose wings can never be broken." Today, songs from both albums can be heard on radio in Ukraine. Both albums where nominated for a Grammy Award in 1990. |
|||||||||||||||||
| Historical and cultural heritage as a brand | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.day.kiev.ua/292611/ Historical and cultural heritage as a brand By Volodymyr BOIKO, Chernihiv
There are places scattered around Ukraine that clearly show the scale of past catastrophes, and their influence on the present. They are often connected with famous names or significant events. Now they are mostly ruins that show the real and not the declared attitude of the state, as well as that of the majority of its citizens, towards the history of their land. Such places do not bring any profit, they are not political symbols. They are mainly in the care of a handful of enthusiasts. These are authentic, albeit neglected, buildings and remnants, which bring the past into one's imagination. They are linked to the land and are easily understood by our fellow countrymen. However, their values have to be constantly reaffirmed. Such monuments constitute the foundations on which patriots are built. What can students from one of northern Chernihiv raions be told when there are trees growing on the walls of a church built in the late 17th century, which now lacks a roof. The renovation of such places is still considered state business. However, many of them are situated in rural areas, making it hard to address the problem even for benevolent authorities. Moreover, maintenance costs are at least as big a deterrent as repairs. Usually, they belong to oblast or raion communal property, occasionally to a local community, and they are financed from the corresponding budget. Thus, in the best of cases, rooms with unique artifacts are not heated during the winter time and cultural institutions are not paid full wages (therefore they do their work without full commitment). It is difficult to comprehend such abandonment by the state. However, there are other options, after all, hundred years ago artists did not beg for money from the budget. This is because of direct relations between art patrons and artists. The civic organization Plast-Art, which is well known both in Chernihiv region and around the country, has been promoting the spread of this old approach. This organization was created about 16 years ago, based on an art gallery of the same name. Its founder, the artist Borys Diedov, managed to persuade local authorities to hand over the neglected buildings of the former school, so that it could be renovated with money gathered exclusively from people. The building later held free exhibitions for both professionals and amateurs, anyone who wished to. As a result Chernihiv got its first art gallery. The main structural buildings were restored and are now used for their designated purpose. It turned out that there is absolutely no need to spend millions for dubious results. However, the original hopes that exhibitions will become a key activity, turned out to be greatly overestimated. According to the gallery founder it is now merely a "hall of the organization." The rest is used as a studio. The gallery is now gathering sponsors. The received finances are accumulated and used by the executor under the patrons' control. This way the responsibility for the final result is guaranteed and middlemen are all but eliminated. Symyrenkos, Kharytonenkos, and Tereshchenkos worked this way at their time. Let me give you another example of a project Plast-Art has implemented. At the initial stage of designing the memorial commemorating the Kruty heroes, a Kyiv-based company proposed doing the overall construction works for five million hryvnias. Eventually, the entire budget for the complex, with finishing works and exposition, was brought down to 1.5 million hryvnias. Moreover, even are completion Plast-Art takes care of the object by adding new items to the exposition, protecting it from attempts to install WWII guns next to this museum dedicated to the Ukrainian Revolution, and clearing the area of snow. Understandably, no one is raising the issue of official duties and working day norms. The principle at work here is "If you have started something, you should pursue." Last year the memorial dedicated to the victims of catastrophes in the village of Malorechenske, which is 25 km away from Alushta, was opened to visitors. The complex grew from the idea to set up a lighthouse-cum-church (designed by the architect Anatolii Haidamaka) named after St. Nicholas, Archbishop of Myra, who is the saint of travelers and sailors. Eventually this led to the memorial, part of which is a museum of marine catastrophes. It was created virtually from scratch by Diedov. The Crimea's Association of Museums and Heritage Sites recently extended a membership offer to this new museum. When asked about how they managed it, the initiators replied: "Stealing was not an option." The construction works were financed exclusively by businessmen Oleksandr Lebediev and Viacheslav Yutkin. Now this is a branch of the Chernihiv-based NGO Plast-Art. During the summer alone, the museum received over 25,000 visitors. Its theme turned out to be close to many -- in fact, to almost everyone. There is a new idea of creating a Mykola Kostomarov Museum Complex in the village of Didivtsi, which is near Pryluky, Chernihiv oblast. This shows that this kind of approach to developing culture is gaining momentum in Ukraine. The project will be carried out by the fund "For Fair Ukraine," founded by the VR Deputy Speaker Mykola Tomenko, and known for a number of cultural and artistic projects. In Soviet times, a school operated in the house of Mykola Kostomarov (more precisely of the Kysil family), and the building was fairly well-maintained. When the school moved to a different place, it fell into disrepair and very soon the shell and roof were all that was left of it. The window frames were wrenched out, the squared-beam floor disappeared, and the oven with 19th-century tiles was ruined. Let us be frank: this was done not by aliens but by local residents, representatives of the industrious Ukrainian people, including those who studied in that school. One wonders what and how they studied. In the past several years we witnessed several attempts to revive this house. In 2005, this issue was raised in Den/The Day by Professor Volodymyr Panchenko. At that time a letter to President Viktor Yushchenko was published, which was signed by Borys Oliinyk, Viacheslav Briukhovetsky, Myroslav Popovych, Yurii Shapoval, Serhii Krymsky, and Roman Lubkivsky, and which contained a request to open a Mykola Kostomarov Museum near Pryluky. On July 26, 2006, the Cabinet of Ministers of Ukraine adopted Order No. 424-r "On Preparations for and Celebration of the 190th Anniversary of the birth of Mykola Kostomarov." It foresaw renewing Kostomarov's house in the village of Didivtsi, and setting up a museum there. In 2007, Didivtsi hosted the Sixth Kostomarov Readings initiated by Yurii Pinchuk, a well-known researcher of his works. Members of the oblast council showed interest in the house and its condition. They suggested that Plast-Art develop the architectural and artistic concept for a museum complex. The project began to take on a more practical shape last year. The local residents unanimously supported the artistic concept for a museum-heritage site proposed by Diedov. After all, this is not only about the memory of an outstanding Ukrainian scholar and public activist, but also about a cultural center, potential jobs, and putting the territory in order. There is already a first item to be displayed, namely a portrait of Kostomarov. Tomenko, a contemporary historian and politician, lit a symbolic vigil light. He believes that this way donors and artists can take the mission to revive Ukrainian culture into their own hands, rather than depending on the state. He insists that this museum be created exclusively on donations from sponsors, who will also have to maintain it in the future, which is quite affordable. As a result, an outstanding person, epoch, and great love, will have their own museum. There have been cases in Chernihiv oblast when, due to circumstances, large donations were used to save or restore historic buildings. Two examples include Novhorod-Siversky and Baturyn, which now attract tourists from all over Ukraine. However, the charitable activities of donors, who possess hundreds of millions of dollars are special, as they are better shielded from mood swings and political changes. True cooperation is established on the level of civil society, which does not require large objects. On the contrary, small and medium-sized objects that are devoid of pomp, omnipresent PR, and government domination are perfect. This is what makes the new proposals made by "For Fair Ukraine," Plast-Art, and other similar NGOs interesting. In the European Union to which we seem to strive, the historical-cultural heritage is connected with the market environment. The state supports key objects while using a variety of ways to get a variety of sponsors (including businessmen, NGOs and individual citizens). This is accomplished by reducing taxes, creating favorable legal conditions etc. Thus, the mass approach is secured and responsibility is fostered. Another widespread practice is the competitive approach to the allotment of budget money based on submitted projects. Sponsorship is not the only possible approach. In some countries, numerous historical-cultural objects are private property, but their use is strictly regulated and violations are necessarily punished. In this case well-known names and events can be regarded as a brand that attracts customers, and contributing to local development. I don't see a problem with this kind of commercialization, because in many cases the only alternative is the miserable existence of cultural institutions. Let me mention but a few landmark figures in Chernihiv oblast that are able to attract the attention of potential visitors: Pavlo Polubotok, Oleksii and Kyrylo Rozumovsky, Mykola He and Hanna Zabello, Sofia Rusova, and Mykhola Mikhnovsky. However, even the existing museums would not reject additional resources. These include museums dedicated to Panteleimon Kulish (village Olenivka), Oleksandr Dovzhenko (township Sosnytsia), Maria Zankovetska (village Zanky), Kruty heroes (village Pamiatne), Hryhorii Veriovka (township Berezne), Levko Revutsky (village Irzhavtsi), Pavlo Tychyna (village Pisky), and others. The question is how small and medium-sized businesses can be linked to culture, because this is another potential source for development. Several years ago, Diedov proposed setting up a network of cafes and motels, called Chernehy, along the main highways and tourist routes in Chernihiv oblast. They could both generate profits and help take care of the historical-cultural heritage, which could be a form of promotion attracting various kinds of businesses. Local budgets would enjoy a triple benefit: fewer expenses, new jobs, and more businesses for taxation. The project has not been implemented. "I constantly battle for these projects," said Diedov. However, the idea, in this variation or other, has potential and is awaiting implementation. I am only afraid that it can be stolen, which happens a lot in our country. Therefore, the future of the local historical-cultural heritage largely depends on several factors. Above all, it is the interest on the part of local communities to invest their efforts, time, and money. Indeed, I believe that such programs can only be successful if they make the first step. The next thing is support from the central, raion, and oblast authorities. The central government, as well as the oblast and raion authorities could adopt a special program. Financing would be provided on a competitive basis, provided that justified projects, joint financing, and guarantees for the future are proposed. The main thing is that the state should create conditions to encourage sponsors. Of course, the project will not move without sponsors themselves, the support from NGOs, and the involvement of business. I believe that a combination of the above components would have significant and systemic impact on the revival of many localities that have been neglected but have exceptional significance for Ukraine. |
|||||||||||||||||
| The Day's photo exhibit on the road | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.day.kiev.ua/292608/ #11, Tuesday, 23 February 2010 The Day's photo exhibit on the road By Alla DUBROVYK, The Day Photo by Oleksandr PRYMAK Two weeks passed quickly and The Day's photo exhibit left Vinnytsia to be shortly displayed elsewhere in Ukraine. For two weeks Vinnytsia residents and guests were able to explore the exhibit and cast their ballots for the best ones. They also shared their ideas, impressions, and emotions in the guestbook. Oksana Nesterovych, expert with the art gallery Inter-Chic which hosted The Day's photo exhibit Den-2009, notes that each of the 14 days was dynamic and filled with interesting events. Hundreds of people explored the display every day, among them school teachers with their pupils and groups of college students. Among the most noticeable visitors was a group of Ecuadorians that made an entry in the guestbook in Arabic. Among more than 50 entries is one left by Anna Korpacz who sketched her hand and wrote words of appreciation in Polish and Ukrainian. There is an entry that reads in lades with an inscription below: "This greeting in the language of Maya. People in Vinnytsia proved to be the most active viewers of The Day's photo exhibit, judging from their emotional entries in the guestbook. Almost every page boasts a pictorial message in the form of a flower or some abstract pattern. A group of students from Vinnytsia State Polytechnic University designed a symbolic figure for The Day by sketching their hands with the fingers of each superimposed on those of the next one, the result being a hand with many figures, with the word Den in the center. Every student signed it. The shortest entry was left by a 19-year-old young man (he left only his first name, Serhii): "I want more of this! Thanks for brightening my leisure with bright colors." Oksana Nesterovych stresses that one could see bright colors in both the photos on display and on the visitors' faces, but the brightest colors are found in the guestbook's entries. Below are some of them (some visitors left their entries unsigned). "Your photos capture moments of bitter [disappointment], pain, joy, pensive mood, and the beauty of nature. It is hard to describe the emotions every photo excites. I would like to thank everyone who took part in it. "Just to think what talented people live in Ukraine! I wish all who live in the city or the countryside could see this more often, for this opens your heart. Thanks a million! The best of success! May you live a hundred years! "P. Polishchuk, Vinnytsia." "A photograph mirrors one's soul and an epoch with its generations. There is no returning to a moment from your past, yet it is captured by a photo. We wish your photo every success." (Unsigned) "The photo portrait Umka is touching and very sage." (Unsigned) Myroslava Burleieva, history teacher at Vinnytsia School No. 24, who explored the photo exhibit with her pupils, sent the editors a collection of photos illustrating this visit. Each photo has a caption that eloquently explains what is in the photo and the emotions of everyone in it. Burleieva describes The Day's photo exhibit as a sparkling mosaic pattern that reflects the life of our people, a graphic chronicle of Ukraine's contemporary history: "I am wholeheartedly grateful to the organizers of this photo exhibit. Thank you all for the enjoyable experience you presented to the people of Vinnytsia; we are looking forward to the next exhibit," the teacher wrote in conclusion of her letter. Meanwhile, Photo Exhibit Den-2009 is on its long trip across Ukraine, so that "all who live in the city or the countryside could see this more often, for this opens your heart," to quote from the guestbook. More on the photo exhibit in forthcoming issues. The following are the results of the audience choice in Vinnytsia: 1. Oleksandr Prymak's Oh Thoughts of Mine (33 votes). 2. Oksana Chebina's Mood (26). 3. Yevhen Mashurov's Wedding Party Celebrated by the Whole Village (24). |
|||||||||||||||||
| Дмитро Табачник: Чи може фальсифікатор історії України бути її міністром освіти? | TOP | ||||||||||||||||
| Лист професора Петра Потічного (університет McMaster, Канада) до Дмитра Табачника (2007 рік): http://mosesfishbein.blogspot.com/2010/03/2007.html Відповіді Дмитра Табачника професор Петро Потічний не отримав досі. |
|||||||||||||||||
| У Дніпропетровську - за новий гімн України | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine/2010/02/100217_ukr_anthem_oh.shtml Вадим Рижков У Дніпропетровську представники творчої інтелігенції виступили з ініціативою щодо проведення національного конкурсу на новий текст державного гімну України. На їх думку, нинішній текст, написаний у позаминулому столітті, не відповідає сучасним реаліям.
Державний гімн – це не просто пісня, а символ країни. Він має об’єднувати громадян, надихати на добрі справи, навіювати оптимізм. Саме з таких міркувань у Дніпропетровську вирішили створити новий текст державного гімну України. Ініціатором став лауреат державної премії імені Шевченка, народний артист України Михайло Мельник, який очолює театр «Крик». Він вважає, що нинішній текст гімну має багато недоліків і навіть помилок, але головне – гімн містить у собі нагадування про ворогів та смерть, що впливає на підсвідомість українців. Тим більш, що чують вони його двічі на день – вранці та ввечері. Одним словом, як співаємо, так і живемо.
Своїми думками Михайло Мельник поділився з дніпропетровською поетесою та художником Ольгою Рекун, яка незабаром написала новий оптимістичний варіант гімну. Починається він словами «Всім нам, браття-українці, посміхнулась доля. Здобули ми в Україні вистраждану волю…» Проте, творці нового тексту вважають його лише проектом. Вони пропонують провести в Україні національний конкурс на оновлення гімну, у якому можуть взяти участь всі бажаючі. Михайло Мельник: «Сьогодні не стоїть питання про те, що візьміть ці слова, бо вони геніальні - для цього є конкурс. Але такий конкурс мусить бути в Україні, тому що 99 відсотків говорять «ні» цим словам. Я не хочу, щоб моя нація вимерла – я хочу, щоб моя нація довго жила. Я все роблю для того, щоб люди виходили з театру, після моєї вистави, після трагедії, з посмішками. Я хочу все життя робити для того, щоб моя нація посміхалась. Я не хочу, щоб вона плакала. Вона мусить плакати лише у театрі, тому що мені не байдуже, який гімн у нас. Бо це основа всього, що є в державі – прапор, герб, гімн». Найближчим часом дніпропетровці планують звернутися до Верховної Ради з листом, у якому висловлять свої пропозиції і надішлють гімн, записаний на диск. До речі, відома дніпропетровська група «Вертеп» щойно випустила свою версію гімна України з елементами року. Починається вона іншими словами, але теж дуже оптимістично. Подайте Вашу думку: Чи треба міняти слова гімну України? У Дніпропетровську представники творчої інтелігенції виступили з ініціативою щодо проведення національного конкурсу на новий текст державного гімну України. На їх думку, нинішній текст, написаний у позаминулому столітті, не відповідає сучасним реаліям. Чи вважаєте ви, що текст гімну потрібно міняти? Долучайтеся до обговорення тут: |
|||||||||||||||||
| Скільки років краще вчитися в школі - 10 чи 12? | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2010/02/100219_education_ukr_is.shtml
Але, як повідомляє Роман Лебедь, схоже на те, що крапку в тій історії ставити зарано і суперечка триватиме й надалі, бо повернення до 10-ти років навчання було однією з передвиборчих обіцянок Віктора Януковича та інших політиків. Все починалося із 4 класів обов’язкової для всіх освіти, розповідають експерти, пригадуючи часи Радянського Союзу. Потім запровадили семирічне навчання, а згодом – 10 класів. Саме стільки вчилися більшість українців, які тепер досягли середнього віку. Сучасні учні вчаться втричі більше Після здобуття Україною незалежності існувало дві схеми – 10 років із «перескакуванням» через четвертий клас. Поряд з цим навчалися учні, для яких перший дзвінок пролунав у 6 років, і четвертий клас вони не пропускали. В 1999 році в українській освіті відбулися серйозні зміни, згідно з якими 5-ти бальна система оцінювань знань поступилася 12-бальній, і рівно стільки років відтоді необхідно було вчитися в школі. Багато хто сприйняв такі новини без ентузіазму, особливо, напевно, тодішні першокласники. Крок вперед, чи назад?
Під час обговорення у парламенті одні називали документ «ретроградським», інші критикували 12 класів, натомість «за» проголосувало тільки 75 парламентарів. Чому Анатолій Гриценко наполягає на цьому? «Наша система освіти зараз деградує. І саме тому цей законопроект, на моє переконання, мав би слугувати першим кроком для більш серйозної, системної, глибинної роботи з удосконалення системи освіти,» - розповів Анатолій Гриценко Бі-БІ-Сі.
Віктор Янукович, як і кілька інших кандидатів, також обіцяв, у разі обрання його главою держави, повернути школам десятирічну систему освіти, хоча ні він сам, ні його фракція у вівторок за проект Анатолія Гриценка не голосувала. Один вихідний і 100 тисяч вчителів
Заступник міністра освіти Павло Полянський розповів Бі-Бі-Сі, що 12 класів – це вимога часу, і тільки так можна підготувати конкурентних випускників: «10-річна школа була ідеальною, чудовою моделлю, але це було у минулому столітті. Нині перебудова української освіти відбувається таким чином, аби не просто озброювати дітей інформацією, а розвивати навчальні компетенції, вчитися здобувати знання і використовувати їх. Це потребує дещо більшого часу.» Але Анатолій Гриценко обіцяє і далі відстоювати свою ідею: «В решті решт нам же треба буде піднімати країну, а не ходити з ранцем до 18-19 років у школу. Тоді, коли шлюбний вік дівчат – 17 років, і вже зараз маємо в старших класах навіть по двоє дітей, і заміжні вчаться. 18 років – це вже зрілість, коли можна стати депутатом, коли треба обирати депутатів і президентів. Це навіть не смішно.» Що кажуть вчителі?
«Оскільки сьогодні учні 5, 6, 7, 8 і 9 класів уже навчаються за програмою 12-ї школи, то, відповідно, хоча б ці діти повинні отримати 12-річну освіту і в жодному разі не повертатися до 10-річної. 11-12 класів - ось скільки наші діти повинні навчатися. Мені більше подобається все-таки одинадцятилітня освіта – мої діти так закінчували, і вони виходять уже свідомими учнями зі школи.» У міністерство освіти наводять статистику, згідно з якою у багатьох європейських країнах і Сполучених Штатах навчання в школі триває 12 років, у Великій Британії, Франції та Польщі – 13, а у Фінляндії – 14. Російські та білоруські школярі ходять до школи 11 років. Але достеменно говорити про переваги й недоліки нової системи освіти, напевно, можна буде тільки наступного року, коли в Україні з’явиться перше покоління випускників, які відсиділи за партою всі 12 років. Як зміни сприймають батьки? Як зміни в тривалості середньої освіти сприймають учні і їхні батьки – про це Бі-Бі-Сі розмовляла з лікарем, співачкою і матір’ю чотирьох дітей Ольгою Богомолець.
Бі-Бі-Сі: І на користь якого ж варіанту ваші порівняння? О. Богомолець: Абсолютно однозначно, що сьогодні в Україні 12-річне навчання не доцільне. Діти останні роки в школі практично займаються самопідготовкою. Тобто, не відчувається роботи педагогічних колективів, немає підручників і посібників… Тому я стою на стороні 10-річної освіти – не в часовому просторі, а в якісному. Щоб ці 10 років були справді наповнені роботою! А привчати дітей на останніх роках, що вони можуть себе дозволяти розслаблятися і бити байдики – це гірше, ніж вони би добре попрацювали.
О. Богомолець: Візьміть, будь ласка, середню тривалість життя в Україні, яка складає у чоловіків 62 роки, і подивіться, яку частину життя людина буде навчатися, і яку частину життя людина буде жити. А якщо ми беремо людину і країнах, в яких люди живуть 80-90 років, я думаю, що вони можуть собі дозволити вчитись 30 років. В Україні в 30 років людина вже мусить нести відповідальність за себе і за родину. Ось, приміром, я закінчила медичний університет, коли мені було 24 роки. І від того часу я несу відповідальність за родину, за дітей, за свою роботу і абсолютно не відчуваю ніяких складнощів. Бі-Бі-Сі: Тобто, ви не вважаєте, що були б кращим лікарем, якби ви навчалися так, як на Заході, більше років, 10 років на лікаря? О. Богомолець: Я навчаюсь усе моє життя. Тобто, 20 років працюючи лікарем, я продовжую навчання, і ні в якому разі неможна говорити про те, що людина, закінчивши школу, або закінчивши університет, перестає навчатись. Вона просто починає нести відповідальність. Ми не говоримо зараз про якість навчання. Людина мусить для того, щоб бути фахівцем, продовжувати вчитись все життя. Але коли хлопці вчаться до 30 років, це приводить до розвитку певного інфантилізму. Якщо ви візьмете тих солдатів, які боронили і Україну та й Київ, середній вік тих, хто загинув, був 18-20 років… Бі-Бі-Сі: …але ж ми говоримо про 18 років, про навчання, а не про 30… О. Богомолець: Ми говоримо зараз про школу, але після школи ще іде університет. І, скажімо, в медичному університеті сьогодні навчаються 8 років. Бі-Бі-Сі: Тобто, ви говорите, що чим раніше почнеш, тим раніше закінчиш, і це краще для людини? О. Богомолець: Я говорю, чим раніше почнеш… Але це не означає, що закінчиш. Тобто, людині додається певна ступінь свободи і відповідальності за себе і за роботу. І ви чудово знаєте, що зараз студенти починають працювати ще під час навчання в університеті. Чому? Тому що навчання, виключно голе навчання не дає досвіду. Людина може вчитись 20 років, вийти теоретиком і нічого не вміти зробити. Тому я вважаю, що 10-річна шкільна освіта, яка дозволяє потім зробити правильний вибір у той чи у іншій бік, абсолютно достатня для того, щоб в 16-17 років людина вже прийняла рішення, куди їй далі рухатись. |
|||||||||||||||||
| Bandera proposes a deal to Yanukovych | TOP | ||||||||||||||||
| http://kyivscoop.blogspot.com/2010/03/deal-for-yanukovych-bandera-for.html
Deal for Yanukovych: Bandera for Mezhyhiria
** Mezhyhyria is fit for a king, never mind president: Yanukovych's personal residence since 2005 outside of Kyiv: The 140 hectare lot includes lawn bowling, gymnasium, tennis courts, pool, fountains, manmade lake complete with waterfalls, helicopter pad, boat dock on the Dnipro River, wine cellar, green house and servants’ quarters on land whose property value is close to $300 million. Yanukovych claims it was a gift. March 12, 2010 Together, we will fill the coffers of the state budget and help pay back wages owed to doctors and teachers and maybe some pensions.
*Я категорично забороняю людям котрі позбавлені сенс гумору коментувати мій блог.
|
|||||||||||||||||
| TOP | |||||||||||||||||
| http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/61533/ March 11, 2010 Taras Kuzio Taras Kuzio writes: This article is, therefore, a reminder for those optimists and wishful thinkers about that for which Yanukovych stands. Western media and diplomats routinely dismissed the notion that, upon his election, Viktor Yanukovych would implement domestic and foreign policies that were far more pro-Russian than Leonid Kuchma’s in the 1994 election. Wishful thinking led many to argue that Ukrainian politicians say one thing during election campaigns and then do another after them. |
|||||||||||||||||
| Old-new SBU: Yanukovych to shut KGB archives in Ukraine | TOP | ||||||||||||||||
| http://kyivscoop.blogspot.com/2010/03/old-new-sbu-yanukovych-to-shut-kgb.html March 12, 2010 I'm glad I got into archives: Stepan Bandera had no illusions about Nazis [...]
Kremlinologists rejoice! |
|||||||||||||||||
| Ukraine partition debate irresponsible and dangerous | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.acus.org/new_atlanticist/ukraine-partition-debate-irresponsible-and-dangerous March 04, 2010 by Adrian Karatnycky Every scholar, writer, or intellectual takes on serious obligations toward the reader when he or she engages in speculation or hypothesis. Among the most important of these obligations is to assess the probability of his proposition and, if the probability is remote, to be cognizant the consequences and uses of his exercise in speculative analysis. On both these counts, Ethan Burger's openDemocracy article "Could partition solve Ukraine's problem" fails to meet to meet the test of responsible speculation. First, Mr. Burger's main thesis is wrong. Ukraine is not a state driven by an ethno-linguistic divide between its West and Centre on one hand and the East and South on the other. Indeed, as a closer look at public opinion will show, Ukraine has something of a national consensus on the key questions of national unity and sovereignty. Second, while Ukraine is a relatively stable democracy, its statehood is of very recent vintage, its institutions are immature, and its politics is raucous. The last thing it needs is discourse from the West that fans the flames of separatism, however remote. [...] As importantly, Ukraine is a country that has made great progress in consolidating its democracy, with frequent rotations of power based on competitive elections. Before the economic crisis of 2008-2009, Ukraine had seen one 10 years of uninterrupted growth averaging 7 percent per year. Its media are diverse, its civil society is strong. And when democratic procedure has been challenged its citizens have risen up to defend their rights. All in all the country has been trending in the right direction. There is no reason for outside voices to suggest that these desirable gains be rewarded by destabilizing talk of partition. At the same time, because of the legacies of the Soviet past and of Eastern and Western Ukraine's divergent histories of foreign occupation, Ukraine was bequeathed linguistic and cultural cleavages. These will be overcome in time and must not be exaggerated by superficial analysis. [...] A poll conducted in mid-2008 by the Gorshenin Institute, a respected Kyiv think tank, shows that 87.5 % of the population identifies Ukraine as its homeland, while only 7.5 % considers Russia to be its real homeland (with much of that support concentrated among populations of retirees in Crimea). This identification with Ukraine transcends regions, ethnicities, and religious affiliations. Moreover, the consolidation trend has been on the rise: between 2006 and 2008, the proportion of Ukrainians expressing pride in their Ukrainian citizenship rose from 52. 5 percent to nearly seventy percent. [...] In short, Ukraine's citizens across the east-west divide take pride in their state, do not wish to surrender their sovereignty, recognize the obligation to strengthen and speak Ukrainian, and wish to achieve economic prosperity. On a recent nationwide TV program that brought together ordinary citizens from Western and Eastern Ukraine, one speaker from the Eastern city of Donetsk put it this way: "Why is it that when we Easterners and Westerners travel abroad to watch soccer we all cheer together and get along? And why is that here in Ukraine we always talk of our divisions. I'll tell you why: here we are surrounded by politicians." [...] In January 1994, the US government's national intelligence estimate covered similar territory. It postulated, in the words of the Washington Post, that "Ukraine's worsening economy will spark ethnic conflict that provokes the country's partition into two states and creates a new dispute over the fate of the nuclear weapons on its territory, which the nation has just agreed to give up." This incompetent assessment received widespread attention and was given serious credence in the policy community. It evoked consternation and unease in Ukraine. And it was wrong then just as partition talk is wrong now. In the last twenty years, Soviet identity and regionalism have withered in Ukraine's East, Center, and West. But in the East and South they have not been supplanted by Russian nationalism nor by Russophone separatism. Instead, they have been replaced by the clear acceptance of Ukraine's unified statehood. What remains to be resolved is a common agreement about how to address the country's past. Yet, these often sharp discussions of the past should not blind us to the reality that Ukrainian citizens of all ethnicities are in agreement about the present and the future of their young democratic state. Ukraine's citizens, elites, and leaders are committed to unitary statehood, a civic nationhood, and linguistic tolerance. This is no time to fan the flames of a partition that no one in Ukraine seeks or wants. Complete article: |
|||||||||||||||||
| Brussels ready to work with Yanukovych for Ukraine | TOP | ||||||||||||||||
/?tx_ttnews[tt_news]=36117&tx_ttnews[backPid]= 27&cHash=09b17b7bb1 Eurasia Daily Monitor Volume: 7 Issue: 43 Vladimir Socor Ukraine's newly elected President, Viktor Yanukovych, chose Brussels as his first destination for a working visit abroad. Inaugurated on February 25, Yanukovych held talks with European Union leaders on March 1, ahead of a March 5 visit to Moscow. This chosen sequence, as well as the tenor of Yanukovych's remarks in Brussels, contrasted with his pronounced tilt toward Russia, by which he had mobilized his electoral base in the recent presidential campaign. Unsurprisingly, Yanukovych shifted toward a more even-handed posture between Russia and the West in the post-election period. He moved more promptly than might have been expected of him, apparently in response to EU leaders' broad overtures to Ukraine through him as the new president. These overtures apparently reflect intentions in Brussels to compete patiently with Russia for Ukraine's future (even if the EU finds it unpalatable to acknowledge the reality of competition). During this visit, EU leaders as well as Yanukovych decided to avoid (at least in public) those issues on which Yanukovych had promised major concessions to Moscow during the electoral campaign. The presidents of the European Commission, Jose Manuel Barroso, EU Council Herman van Rompuy, and the European Parliament Jerzy Buzek respectively, held out to Yanukovych clear prospects for an EU-Ukraine association agreement, as well as a deep and comprehensive free trade area (DCFTA) and a visa-free travel agreement. The DCFTA would broaden the access of Ukrainian products to the European market and would encourage European investments in Ukraine. As key parts of a possible Ukraine-EU association agreement, the DCFTA and visa-free travel agreements could be signed by 2011, conditional on Ukraines performance on internal reforms (Interfax-Ukraine, March 1, 2). The EU leaders have already agreed to draw up a road map toward visa-free travel with Ukraine this year. The commission is also prepared to disburse 500 million Euros in assistance funds, if Ukraine meets the International Monetary Fund's macroeconomic reform criteria to qualify for such assistance. Brussels has now opened, for the first time, the prospect of Ukraine's eventual accession to the EU. According to Barroso, "If the process [of Ukrainian reforms] advances, we see Ukraine's future very clearly as a European future, and Ukraine in the European integration process: Ukraine's possible accession to the EU has always been on the agenda," Barroso was cited as saying at the joint briefing with Yanukovych (Interfax-Ukraine, March 1). This statement entails a degree of positive reinterpretation of earlier EU positions. In fact, Brussels had traditionally stopped short of giving Kyiv the much-desired political signal that Ukraine's eventual accession figured on the EU's agenda. In their turn, Ukrainian leaders (particularly Viktor Yushchenko, the now-departed president) often solicited such political signals from the EU, to incentivize Ukrainian reforms. In the event, incentives as well as reforms fell short. The EU's Eastern Partnership program, launched in 2009 following a Swedish-Polish initiative, is starting to overcome this impasse by accelerating the negotiations toward an association agreement, and opening the prospect of ultimate membership contingent on performance. Yanukovych in Brussels listed the foreign-policy priorities of his presidency as: "Integration with the European Union, resumption of friendly and good-neighborly relations with Russia, development of relations with other neighboring countries, and strategic partnership with the United States" -- in that order. He singled out the "key priority, European integration" for involving foreign policy and internal reform strategy in equal measure. Alluding to east-west political fault lines in Ukraine, Yanukovych (the eastern candidate repositioning as president) defined European integration as a unifying factor for Ukrainian society (UNIAN, March 1). At a minimum, such remarks demonstrate that Yanukovych has learned to talk the talk, before walking the walk of reforms. His acknowledgments that European integration involves external and internal policy in equal measure and that it can unify society, echo almost verbatim the statements of Moldova's former President, Vladimir Voronin, another "eastern"-leaning politician repositioned as European from 2004 onward, with moderately encouraging results. The European Parliament marked Yanukovych's inauguration with a resolution underscoring that Ukraine is a European country that can, by adhering to principles of freedom and democracy, apply for EU membership in the future (EDM, March 3). The resolution demonstrates that the European Parliament (now with substantially enlarged powers under the Lisbon treaty) will work with this president for Ukraine's future. Significantly, European Parliament members who had earlier invested high hopes in the Orange project are ready to work with Yanukovych after the final Orange collapse. Yanukovych told Brussels that he would adhere to the March 2009 agreement with the EU on modernizing Ukraine's gas transit system (EUObserver, March 1). The outgoing government under Yulia Tymoshenko had entered into that agreement. By contrast, Yanukovych campaigned on a promise to include Russia's Gazprom in a consortium to operate Ukraine's system. He seemed noncommittal about this issue while in Brussels. Regarding NATO, Yanukovych merely stated that he would continue the existing programs, without expanding these, at least for the time being (UNIAN, March 1). That current level, however, compares unfavorably with the pre-Orange years. Russia's shadow did not loom over Yanukovych's Brussels visit. The EU takes the position that the resumption of Ukrainian-Russian partner relations (as Yanukovych formulates this goal) is also in the EU's interest. Yanukovych welcomes this thesis because it does not require Ukraine to make stark choices between Moscow and Brussels. Such flexibility, however, will only be sustainable if Russia does not make excessive demands on Ukraine (or Kyiv does not offer pre-emptive concessions to Moscow, as Yanukovych signaled from electoral calculations during the campaign). If Moscow does, however, start posing major demands, the new Ukrainian president and his Party of Regions will need to make some stark choices; and the EU will need to support European choices in Kyiv. |
|||||||||||||||||
| Nationalists hold rally in Kyiv to defend Ukrainian language | TOP | ||||||||||||||||
|
http://en.rian.ru/exsoviet/20100307/158121279.html Ukrainian nationalist association Svoboda (Freedom) is holding a rally in the ex-Soviet state's capital Kyiv to defend the Ukrainian language, a RIA Novosti correspondent reported Sunday. [...] The new Ukrainian leader, whose power base is in the mainly Russian-speaking eastern and southern industrial parts of the country, has pledged to take steps to assure the right of Ukrainians to speak Russian, something his predecessor had suppressed. Yanukovych has vowed to restore the damaged ties with Russia and in particular consider extending the Russian navy base's stay in the country, as well as to set up a natural gas consortium to deter fresh disputes affecting transits to Europe. [...] Yanukovych said after Friday's talks with Russian President Dmitry Medvedev in Moscow that the controversy over his predecessor naming Bandera a national hero would be settled before this year's Victory Day. Bandera's Organization of Ukrainian Nationalists briefly allied with Nazi Germany during the 1941 invasion of the Soviet Union. The Soviet authorities accused Bandera, who fought both the Nazis and the Soviets in his quest for an independent Ukraine, of numerous acts of murder and terrorism. He was assassinated by the KGB in Munich, Germany, on October 15, 1959. Complete article: |
|||||||||||||||||
| Hypocrite | TOP | ||||||||||||||||
|
http://www.kyivpost.com/news/opinion/editorial/detail/59886/ A few weeks ago, the Kyiv Post predicted that outgoing President Victor Yushchenko's legacy would be mixed, writing that despite his many shortcomings, "the nation will likely reassess his achievements more favorably in the future." However, Yushchenko has since -- through a series of hideous last presidential actions -- provided ample arguments to the contrary, and backs up the nation's decision to get rid of him. In fact, a law giving such a perk at taxpayers' expense to outgoing presidents and other top state officials does not exist -- at least not in the public eye. Nor do such privileges exist in the healthy democracies of Europe and the Americas. But in Ukraine, such practices have become a tradition, yet another way for top politicians and their close friends to rob the country and its people of their riches -- even as they are voted out of office. Complete article: |
|||||||||||||||||
| Юлія Тимошенко: досить прислужуватися тим, хто не служить Україні | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.tymoshenko.ua/uk/article/wcm2ccuu 09 березня 2010
Я мрію, щоб кожен справжній українець не лише вивчав неоціненну спадщину Тараса Шевченка, але і жив ним, нарешті, переймався його вірою в національні сили, віри, що українці – великий європейський народ. Саме тут в червоному корпусі Університету Святого Володимира свого часу працював Тарас Григорович. У його стіна він думав про долю України, карався, мучився, але не каявся. Це не просто місце. Набагато років пізніше у часи української бездержавності саме сюди на цю площу, під загрозою потрапити до радянських концтаборів, приходили справжні патріоти України, безперечні герої України, визнані волею свого вчинку, а не куплені в кабінетах президентської адміністрації, як це відбувається сьогодні. Ці люди лише одним фактом приходу до цього пам'ятника демонстрували, що хочуть бачити Україну незалежною, самостійною, демократичною державою. Вони ризикували життям, але йшли до Тараса. Вони ризикували всім, що мають, але демонстрували міць і силу духу нашого народу. Нам, як ніколи зараз, сьогодні потрібно такої відваги та самопожертви. Шевченківського натхнення нам знову потрібно. Це символічне місце. Воно є знаковим і для всіх нас, хто був в боротьби з режимом Кучми багато років. Адже саме тут, на цьому місці, і відбувалися початки всіх акцій: "Повстань, Україна", "Україна без Кучми". Тут, перед образом нашого великого славного Кобзаря, ми демонстрували, що українці є великим європейським народом, який не буде миритися з авторитаризмом, зі здачею національних інтересів, відсутністю свободи слова, мегакорупцією. Ми виборювали разом з вами Україну, в тому числі, і на цій площі біля Кобзаря. Пізніше ця хвиля, як ви пам'ятаєте, переросла в відому всьому світові помаранчеву революцію. І я хочу, щоб ми ніколи з вами не ховали очі, і не шкодували. Ми з вами робили все вірно, ми з вами йшли тим шляхом, який був єдино можливий для української нації. І ми продемонстрували тоді з вами всьому світу, що Україна є, що за роки незалежності сформувалася українська політична нація. І мені дуже шкода, що Віктор Ющенко, який став президентом, не побачив цього. Він проголосив сумнівну заяву про те, що держава є але немає нації. Я переконана, що у нас є велика нація, яка народжена, в тому числі, і Тарасом Шевченком, його поетичним генієм, його волею, всім що він залишив нам у спадок. Ми є велика нація. І тому, саме тут перед його постаттю ми повинні повторити те, що колись в далекому 1891 році на Чернечій горі у Каневі зробили свідомі українці, які заснували організацію „Братство Тарасівців”. Це – Юрій Липа, Микола Міхновський, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський та інші. Вони були сповнені вірою та бажанням жертовно служити рідному народові, вони поклялися захищати інтереси України до останнього моменту свого життя. Це було в часи, коли наша земля була колонією, коли тут урядували чужинецьки ставленики, зневажалося українське слово, думка, пісня, історія. Тоді наші великі попередники з честю виконали свою обіцянку. Вони заклали політичну основу захисту національних інтересів. І саме тому, в 1917 році почалося відродження нації. Я переконана, що в умовах, коли доля нашої держави, її незалежність знову поставлені під загрозу, ми маємо також згуртуватися в ім’я найвищих ідеалів, в ім’я України. Адже, до влади знову дійшли ті самі сили, які є маріонетками в чужих руках, не українські сили, не українські керівники. Знову починається та сама система захисту України. Для цих людей чужими є наша рідна культура, мова, українські ідеали, і ми знову це проходимо. Вони, мов орда, обманом забирають собі все національне багатство, забирають у України її душу, вірніше, намагаються забрати, але ми для того і є, щоб не дозволити цього зробити ні за яких обставин. Новий, як кажуть, інаугурований Президент і його оточення бачать Україну через решето власних матеріальних інтересів. І мені дуже шкода, що повторюється та сама історія, коли Янукович завтра збирається їхати в Канів і вкладати гроші в пам’ятники, але в той же час, кожною своєю дією, кожним словом, кожною своєю думкою, він проти України і всього українського. Так навіщо така неправда? Навіщо їздити у святі місця для того, щоб прикривати політику, яка робиться і працює проти України. Я думаю, що не можна допускати цих поганих традицій, коли можна робити що завгодно, але потім з’їздити до Канева і по суті отримати собі індульгенцію. Не потрібно такого обману. Я думаю, що якраз такі люди і є гідними спадкоємцями недолугого малоросіянства. Проти таких землячків і виступав Шевченко і боровся з ними. Їх він засуджував як зрадників свого народу. Вони не думають про інтереси ваші, країни, про те, як покращити життя людей, про те, як покращити життя України. Для них завдання номер один – змінити все те, що вдалося зробити нам для зміцнення України. Можливо нам було складно, можливо проти нас боролася криза і псевдопатріоти, можливо нам не легко було проходити цей шлях, але ми ніколи не звернули з правильних і чітких орієнтирів. Ми кожен день, кожну годину будували Україну всупереч їх бажанням, всупереч протидії, всупереч всьому, що відбувалося в політикумі. Вони почали відновлювати систему, яка була при їх батькові – Леонідові Кучмі. Пам’ятаємо слова Шевченка: "Доборолася Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають". Я думаю, що це і є ті слова, які говоряться про сьогоднішніх – тих, хто тримає владу. Я переконана, що саме застерігав українців Шевченко від обрання таких поводирів. Ми зібралися зараз з вами на 196-ту річницю з дня народження батька нашої нації. Ми стоїмо на цьому місці, щоб ушанувати геніального поета, живописця, а головне – найбільшого, найвідданішого українця. Шевченко був і завжди залишиться чужим для таких, як Янукович та його оточення, як зрештою Янукович і його оточення є чужими і для Ахматової, і для Чехова. До речі, Чехов говорив про Тараса Григоровича саме такі слова: "Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і чудову пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана як Тарас Шевченко". Шевченко ще у свій час дав оцінку всім політичним зрадникам, в тому числі, переконана, його пророцтво стосується і сьогодення. Він казав, що "блаженний муж на лукаву не вступає раду, і не стане на путь злого і з лютим не сяде". Це хіба не про тих горе-патріотів, демократів та псевдонаціональних лідерів, які нині зрадили демократичну коаліцію, які пішли на раду до Януковича? Хіба це не про псевдонаціональних лідерів та месій, які вже в 2005 році підписали з Януковичем меморандум, потім в 2006 році універсал та зробили його Прем’єр-міністром України? Та всім, нарешті, без перекладу зрозуміло, що саме такі псевдонаціональні лідери зробили Януковича і Президентом, поставивши під загрозу незалежність нашої держави. Виборча президентська кампанія відбувалася у вас на очах, і ви бачили, як підписувалися закони в останню хвилину, які відкривали шлях для повної фальсифікації. Я думаю, у вас на очах відбувалися події, які закликали людей сидіти вдома і не ходити на вибори, або прийти і голосувати проти всіх. Все це дало свої результати, коли боротьба проти України і українських патріотичних сил завершилася саме тими подіями в політиці, які ми спостерігаємо сьогодні. Я думаю, що сьогодні багато хто побігли в обійми до тих, хто ще 5 років справедливо клеймилися. Але нехай не радіють і не тішаться. Ми не дамо їм спокійно забирати народне надбання, збиткуватися з простих людей, руйнувати поступ України. Ми не дозволимо нікому з тих, хто ново прийшов сьогодні на посади, зневажати українську мову, фальсифікувати нашу історичну пам’ять, не дамо торгувати незалежністю України та її національними інтересами. Ми з вами для того і зібралися, щоб об’єднати всі наші сили, об’єднати всіх людей доброї волі, всі політичні партії і рухи, громадські рухи, які здатні сьогодні усвідомити, яка загроза стоїть перед Україною. Ми зібралися, щоб об’єднатися для захисту України, і захистити настільки надійно, щоб їх тимчасова влада просто була дуже короткою, і щоб вона не зашкодила нормальному розвитку України та нашої славної нації. Я звертаюся зараз до всього українського народу із закликом бути пильними і не допустити найгіршого розвитку подій. Колись наш видатний поет Дмитро Павличко сказав: "Тарас Шевченко наша національна совість. Вона не може говорити без перестанку. Вона вибирає несподівану і, як правило, урочисту хвилину, щоб нагадати нам наші гріхи і наші зобов’язання". Я думаю, що зараз саме той момент, коли до нас говорить наша совість – Тарас Шевченко. І ми не можемо в цій хвилини бути слабкими і безпорадними. Бути нездатними і розгубленими. Саме тому ми зібралися сьогодні, щоб почати по всій Україні процес об'єднання. Я переконана, що влада, яка приходить таким нечесним, сфальсифікованим, фальшивим шляхом, вона ненадовго. Ви в це вірите? Це так і є. Тому, що не можна владу в Україні, яку дає народ, яку дає Господь, прибирати до рук технологіями і обманом. І саме тому я разом з вами вірю, що вони ненадовго. І ми з вами допоможемо їм, щоб вони були ненадовго. Так, як ми завжди з вами це робили. Скажіть, будь ласка, ми колись з вами терпіли наругу над Україною? Ніколи. Скажіть, будь ласка, ми коли-небудь виглядали з вами заслабкими до викликів? Переконана, що ніколи. І зараз особливо нам потрібно зробити нашу з вами справу. І це значить, що, незважаючи на певні заяви таких знову ж фальшивих націонал-патріотів, що давайте іти в той табір, гуртуватися, і, незважаючи на їх антиукраїнську політику, там з середини, сіяти добре і вічне, ми з вами знаємо ціну таким заявам і таким вчинкам. Ми знаємо, чим це завершується, тому, що в 2007 році вже такі спроби робилися, і ми з вами були вже очевидцями цих спроб. Коли підписували красиві слова, красиві гасла, єдналися з Януковичем, Уряд формували, а потім ледве цього Президента врятували від імпічменту, тому що тоді ми з вами зробили дострокові вибори. Я не хочу, щоб більше ми орієнтувалися на таких нечесних політиків. Я хочу, щоб ми орієнтувалися на тих людей доброї волі, для яких Україна і є життя, для яких захист України і є найголовніша місія, для яких життя людини варто набагато більше ніж будь-хто собі уявляє. І саме тому, я переконана, що такі люди сьогодні зібрались разом на цьому святому місці, такі люди стоять сьогодні біля пам’ятника, люди, яких поважає вся Україна. Я прошу вас з сьогодення дати один одному зобов’язання, що ми спільно, чітко і сильно протистоїмо всьому, що є антиукраїнським. Ми чітко, сильно і спільно йдемо разом і єднаємо всіх людей доброї волі. Я знаю, що це знову завершиться шансом, який Господь дасть Україні. І на цей раз, ми шанс цей ніколи, нікому не дамо зруйнувати і втратити. І це буде, повірте мені, в найближчі часи. І я думаю, що ми зможемо досить швидко вже знову об’єднатися і перемогти. І перемоги разом з Україною, разом з усіма українськими мріями і надіями назавжди. Я хочу, щоб у нас сьогодні, коли ми зібралися, вистачило мудрості всім політичним лідерам політичних партій, які представлені в парламенті, а більшість з них зараз знаходиться саме з нами на цій величній події. Я хочу, щоб ми разом з вами оголосили спільну резолюцію, що в парламенті не всі продажні і не всі сьогодні готові бігти за посадами і грошима, щоб ми проголосили резолюцію про єднання таких чесних політичних сил і громадських організацій і рухів, і сказали – досить зрадництву, досить прислужуватись тому, хто не служить Україні. І сьогодні, проголосивши резолюцію, ми продовжили боротьбу, яку ми славно і успішно завершимо. Слава Тарасові Шевченку! Слава Україні! Резолюція віче щодо створення об’єднаної демократичної опозиції: |
|||||||||||||||||
| Резолюція створення об’єднаної демократичної опозиції | TOP | ||||||||||||||||
м. Київ,9 березня 2010 р. Ми, учасники віче, яке зібралося на цьому святому для кожного українця місці в 196-ту річницю від дня народження геніального поета, батька нації Тараса Шевченка, звертаємося до всіх громадян України. Шевченківські дні – це час замислитися про долю України, але сьогоднішні урочистості важко назвати святковими. За 18 років Незалежності наша країна опинилася в найбільшій небезпеці. Цю ситуацію можна порівняти лише з ГКЧП, який хотів зупинити поступ України до незалежності.
Тепер в Україні через фальсифікацію виборів Президента та через зраду частини представників демократичної коаліції до влади дорвалася антиукраїнська сила на чолі з Віктором Януковичем. Янукович, комуністи та Литвин об’єднались у любові до посад і грошей та в ненависті до всього українського. Вони ґвалтують Конституцію України та створюють фальшиву коаліцію із запроданих душ на основі корупції. Такі дії є справжнім державним переворотом. До фальшивого Президента додається фальшива парламентська коаліція та спроба сформувати незаконний Уряд. Відтепер в Україні немає законної, легітимної влади. Усі владні повноваження опинилися в руках добре організованої антиукраїнської мафії. Вони приватизують державну стратегічну власність, "Енергоатом", газотранспортну систему, родовища нафти, газу, золота, платини. Розпочинається фактичне знищення української мови, культури, історії. Йде наступ на національні церкви. Щоб протистояти цій антиукраїнській навалі, ми, учасники віче, перед пам’ятником Тараса Шевченка в місті Києві вирішили об’єднатися для захисту України. Українське суспільство потребує консолідації. Попереду жорстока та виснажлива боротьба, але перемога буде за Україною. Ця перемога потребує об’єднання всіх державницьких, проукраїнських, проєвропейських сил. Ми заявляємо про жорстку протидію намаганням здійснити конституційний заколот в Україні, створити коаліцію у Верховній Раді та сформувати уряд в порушення Конституції України. Закликаємо всі національно-демократичні, патріотичні та реформаторські сили до об’єднання зусиль у об’єднаній демократичній опозиції та координації усіх подальших дій. Віче постановляє: утворити об’єднану демократичну опозицію, до складу якої увійдуть усі громадські та політичні сили, що відстоюватимуть національні інтереси. Це буде українська опозиція до незаконної антиукраїнської влади. Ми ставимо перед собою такі цілі: - відстоювати європейський напрямок розвитку України, включно зі вступом нашої країни до Європейського Союзу; - захищати демократію, виборність усіх органів влади, права та свободи людини, насамперед свободу слова; - боротися за створення соціально орієнтованої ринкової економіки, протидіяти засиллю олігархів у економіці та їхньому впливу на залежну від них владу, боротися за відокремлення бізнесу від влади та влади від бізнесу; - боронити незалежність України, територіальну цілісність, недоторканність її кордонів; - не допустити вступу України в будь-які міжнародні структури та об’єднання, які зазіхають на незалежність України або суперечать меті європейської інтеграції; - зміцнювати енергетичну безпеку нашої країни, відстоювати збереження газотранспортної системи в державній власності, не допустити створення будь-яких консорціумів, які мають на меті відчуження ГТС на користь іншої держави; - захищати статус української мови як єдиної державної, відстоювати національні цінності, власну історію, створювати та зміцнювати український інформаційний простір. Лідером об’єднаної демократичної опозиції постановляємо обрати Юлію Тимошенко. До опозиційної боротьби в ім’я України, її незалежності та ствердження європейського шляху закликаємо всі політичні та громадські сили, які поділяють зазначені цінності. Звертаємося до українського народу із закликом протистояти всім можливим діям, які посягатимуть на державність, конституційний лад, демократію та національні цінності України. Україну ми збережемо! |
|||||||||||||||||
| Шевченкова пересторога | TOP | ||||||||||||||||
|
http://www.day.kiev.ua/293213/ Микола ЖУЛИНСЬКИЙ За два роки до свого передчасного відходу «на той світ, друже мій, до Бога» Шевченко грізно передрік: Погибнеш, згинеш, Україно, […] Ця Господня покара, розмислює Шевченко в «подражанії» під назвою «Осія. Глава ХVI», убиває його край «незримо і правдиво» тому, що не міг довготерпеливий держитель дивитися спокійно на гріховні діяння владних синів убогої Вкраїни. Сама розіпнешся. Во злобі «Мій любий краю неповинний!» — в печалі й любові звертається поет до Вкраїни. Шевченко не випадково творить аналогії-перегуки долі України та Ізраїльського царства, відсилаючи читача до передрікань скорої загибелі Ізраїлю біблійними пророками Ієзекіїлем («Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19») та Осією. Володарі Ізраїльського царства звиродніли від непогамованої жадоби збагачення, гордині та поклоніння чужим богам, а народ відступився від власної віри, знесилився духом і морально занепав. А ще раніше, 19 грудня 1845 року, Шевченко в циклі переспівів із Псалтиря — однієї з книг Біблії, які приписуються другому цареві Ізраїльсько-іудейської держави Давиду, звертається до Господа допомогти донести його Слово до рідного народу: Молюсь, Господи, внуши їм […] Передусім вину за розтління рідної землі Шевченко покладає на її лукавих чад, уражених зрадою, взаємним поборенням, жадобою влади, маєтностей, гріховних спокус. Україна в уяві поета постає в образі Божої Матері — Марії, яка, за визначенням філософа Сергія Кримського, «є зразком інтимного єднання з Богом шляхом боговтілення в людину, умовою народження, коли Слово стає плоттю, образом краси і благодаті»1. У цьому «подражанії» Господь з ніжністю звертається до України-Богоматері: Воскресни, мамо! І вернися […] І вже «без притчі», а від себе благає скорбну Матір провістити про особливу місію нового Слова, яке має народитися від правди, вселитися в людські душі, освітити їх світлом Істини і порятувати від фальшивої «ласки царської» окрадений люд. Скажи, що правда оживе, Ідея здійснення Слова, його проростання істиною в свідомості й душах українських людей, віра в його місійне покликання були визначальними в творчому самозвершенні Шевченка. Слово в його поезіях виконує функцію духовного наставництва, духовного просвітителя затемнених невільництвом душ, звільнення їх від тьми і скверни. Поет посилає в Україну це Слово до людей темних, незрячих, убогих, відсилає Слово правди і волі заради того, щоб і вбогодухі сановники, і трудящі люди «на їх окраденій землі» причастились істиною і очистились духом. Та особливо гнівне і водночас благальне звернення Шевченко адресує тим, хто дере шкуру «з братів незрячих, гречкосіїв», хто цурається своєї мови, традицій, історії, хто не годен запитати себе: Що ми?.. Шевченко гнівно таврує, із саркастичним блиском спопеляє тих, хто запліднений вірусом яничарства, зрадництва, угодовства незалежно хто він — ясновельможний гетьман чи син батька, який проливав кров «за Москву і Варшаву», а тепер чваниться, що добре ходить у ярмі, «ще лучше, як батьки ходили». […] Україно! Україно! За рік до своєї передчасної смерті Тарас Шевченко пише вірш «Бували войни й військовії свари...», в якому із сердечною гіркотою свідчить про занепад національної гідності, про забуття національної слави і про виродження національної еліти. Остались шашелі: гризуть, […] Та головним, визначальним ідейно-смисловим змістом Шевченкових прозирань у майбутню долю України було духовне воскресіння, національне прозріння українського народу, братання в єдиній родині, гармонійне співжиття в своєму рідному домі. В своїй хаті своя правда, Він вірить, що його Слово — «велике» і «святе», «тихе, добре, кротке» Слово, яке даровано йому Богом, відкриє істину незрячим і глухим, німим розкриє рабські уста й захистить убогі душі від розтлінної кривди і гріховної скверни. А головне, долетить те Слово до Господа, і він, перейнявшись болями і тривогами постової душі за долю упослідженої нації, дослухається до його молитви: А всім нам вкупі на землі Поет усвідомлює, що без інтелектуальної еліти, навіть без тих, хто в рабській покорі схилився перед троном і забув про біди і кривди рідного народу, навіть вони, «раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття», і ті повинні б прокинутися від сну національного забуття і прихилитися до долі «найменшого брата». До них передусім і звертається Шевченко: Розкуйтеся, братайтеся, Тільки у своєму національному Домі, на своїй землі і серед своїх людей «своя правда, і сила, і воля». Саме тому Шевченко там, у чужім краю, за Уралом, благав «Богом ізбранную Марію» втішити його неспокійну, наповнену тривогою за долю «безталанної вдови» — України душу, оживити її натхненням — послати йому «святеє слово, святої правди голос новий!». Власна страдницька доля поета не хвилює. Навіть не переймається він тим, чи буде «жить в Україні, чи ні», чи згадають його, чи забудуть «в снігу на чужині — Однаковісінько мені». […] Чи ж почують Шевченкову пересторогу самовигнанці з національної душі, ці духовні сироти, «раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі... Онуча, сміття з помела...»? Це ж він, багатостраждальний і безкомпромісний Шевченко, перебуваючи в казематі, заповідав нам: Смирітеся, молітесь Богу Ціла стаття: |
|||||||||||||||||
| Тарасюк Президенту Європейського Парламенту про Бандеру | TOP | ||||||||||||||||
| http://blogs.pravda.com.ua/authors/tarasyuk/4b9652fbf3e28/
09.03.2010
Борис Тарасюк
Хочеться зазначити, що основні положення резолюції Європейського Парламенту відповідають інтересам України та позитивно сприймаються українським суспільством, особливо в частині, що стосується запровадження безвізового режиму та створення глибокої і всеохоплюючої Зони вільної торгівлі. В той же час, не можу не звернути Вашу увагу на пункт 20 резолюції Європейського Парламенту, що стосується Указу Президента України В.Ющенка щодо присвоєння С.Бандері звання Героя України. Цілком зрозуміло, що в нашій багатовіковій та насиченій, в тому числі і трагічними сторінками, історії є багато постатей та подій, які не можуть однаково трактуватись і в Україні, і в Польщі, і в Росії. Проте, Україна є суверенною державою, що має повне право на власну історію та її самостійне, незалежне бачення, а присвоєння державних нагород, відзнак чи звань – це суверенне право Президента України. Образ С.Бандери як "злочинця" та "зрадника", що співпрацював з нацистами, був повністю сфабрикований спецслужбами злочинного комуністичного режиму. Як можна звинувачувати С.Бандеру, який понад чотири роки свого життя (з серпня 1941 по грудень 1944) провів у нацистському концтаборі Заксенгаузен, двох братів якого вбили наглядачі у концтаборі Аушвіц. Решта членів родини С.Бандери, його батьки, сестри були фізично знищені, ув'язнені чи відправлені у заслання комуністичним режимом. Самого С.Бандеру в 1959 році було вбито агентами КГБ за наказом вищого керівництва колишнього СРСР. Для українців Степан Бандера є не просто одним із ідеологів та теоретиків української національно-визвольної революції, він став справжнім символом українського національно-визвольного руху ХХ століття. Невипадково, за результатами голосування у всеукраїнському проекті "Великі Українці", що проходив в 2008 році, С.Бандера зайняв третє місце серед видатних державних і політичних діячів, військових, художників, учених, спортсменів, релігійних діячів в українській історії. На думку Народного Руху України, при виробленні пункту 20 Резолюції Європейський Парламент, на жаль, керувався необ'єктивною інформацією, що, зрештою, і спричинило дане непорозуміння. Більше того, новообраний Президент України В.Янукович, який далекий від ідеалів та принципів європейської демократії може "прикритися" рішенням ЄП, щоб виправдати свій антиукраїнський крок із скасування Указу Президента України щодо С.Бандери. Переконаний, що при формуванні своєї позиції стосовно тих чи інших питань української історії у майбутньому керівні органи ЄС враховуватимуть і українську точку зору, що ґрунтується на фактах, історичних документах та архівних даних. У свою чергу, Народний Рух України, як найстаріша національно-демократична політична сила України та партія, що належить до родини найбільшої та найвпливовішої політичної сили Європи – Європейської Народної Партії, вважає за свій обов'язок донести позицію національно-демократичних сил України з даного питання до керівництва Європейського Парламенту. Користуючись нагодою, дозвольте запевнити Вас у своїй високій повазі. З глибокою повагою, |
|||||||||||||||||
| Скасування розділу про Голодомор на сайті Президента свідчить про рівень свідомості нової влади – Васюник | TOP | ||||||||||||||||
|
http://newsru.ua/ukraine/04mar2010/vasyunyk.html Віце-прем`єр-міністр України Іван ВАСЮНИК вважає, що скасування розділу про Голодомор на офіційному сайті Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА свідчить про рівень свідомості нової влади. Ціла стаття: |
|||||||||||||||||
| Карпа з гарбузом і чоловіком прийшла захищати українську мову | TOP | ||||||||||||||||
| http://life.pravda.com.ua/surprising/4b803a64d3769/ Зазвичай активні в ЗМІ учасники і творці сучукрліту та інші любителі поплакати над долею української мови та української книги проігнорували акцію протесту проти скасування постанови про обов’язкове використання української мови в школі. […] Овочевий парад зініціювала ГО "Не будь байдужим" у відповідь на визнання КСУ неконституційною вересневу постанову Кабміну, що зобов'язувала загальноосвітні навчальні заклади "в робочий час постійно застосовувати українську мову".
Акція вийшла доволі малочисельною, хоча і яскравою - нарядний колір гарбузів тому сприяв. Натовп створювали в основному фотографи, приваблені оригінальною формою протесту, журналісти і з десяток активісті ГО у формених зелених жилетках. Перехожі подекуди зупинялися, задумано споглядали гору гарбузів, іноді запитували "Що тут відбувається?" Хтось навіть висловлював бажання взяти участь. Але акція закликала "приходити зі своїми гарбузами", тому присутнім інтелектуалам не судилося злитися з простими посполитими в єдиному мовному пориві. […] Слабка участь представників української словесності в цій акції водночас дивує і не дивує. Може вона їм здалася недостатньо дієвою. Чи вони всі кинулися рятувати "Сяйво". Або ж їм просто по-людськи холодно мокнути під дрібною мрякою. Цифри скажуть краще - з усіх публічних діячів мистецтва прийшло аж шестеро. Ірена Карпа прийшла з чоловіком Норманом Полом Хенсеном і собакою Кармою в супроводі свого літературного агента. Ситуація з постановою неабияк її обурює: Мене це все дістало. Я не розумію, яким чином люди отримують задоволення від того, що принижуються. Кажуть, що "все мы братья", але ні хріна ми не "братья". Авторитет вчителя дуже сильний. Якщо вчитель говорить на уроці українською, а між уроками - російською, то всім зрозуміло, що вчитель фальшивка. Діти дуже добре все відчувають. Педагогічний аспект зачепив і Галину Тельнюк з гурту "Сестри Тельнюк": Немає нічого принизливого в тому, щоб на роботі говорити державною мовою. Звідки такий супротив, я не розумію. Вчителі, якщо вони взагалі є носіями культури, повинні думати не лише про зарплату. Вадим Красноокий, соліст гурту "Mad Heads" поділяє ці аргументи, додаючи приклад із власного життя: Використання в школі української мови створить для дитини мовне середовище. В мене є купа друзів, які, попри свою проукраїнську позицію, не володіють українською мовою. Все тому, що вони просто не мають такої можливості в силу обставин. У нас же в країні немає курсів української мови, де б, як на хороших курсах іноземної мови, відбувалося повне занурення в мовне середовище. А от Павло Коробчук, створює мовне середовище для друзів сам - з усіма українцями спілкується винятково українською: Російською я спілкуюся лише з росіянами. Ну, так само з рештою іноземців я говорю іншими іноземними мовами. Загалом позиція "російська мова = іноземна мова" не така вже й унікальна. Анатолій Дністровий з сумом розповів про ситуацію в школі, де навчається його донька Марта. Я суджу по своїй доньці - україномовні діти страждають від цих суржикомовних тьотушек. Тут ідеться про те, що порушуються права людини. Моя дитина вчить 3 іноземні мови: англійську, німецьку і російську. Я хочу, щоб моя дитина знала російську як іноземну. Найсумніше те, що своє рішення КС прийняв у ході виборчої кампанії. Оскільки один з кандидатів у президенти дуже чітко пояснив свою мовну позицію, то виглядає так, що КС став філіалом Партії регіонів. В унісон із ним про політику не змовчала і письменниця Леся Воронина: Дуже показово, що відбулося повернення до того, з чого ми починали в 1991 чи 1992, і що це співпало з перемогою Партії регіонів. Якщо ми будемо протестувати на кухні - нічого не зміниться. Справді: рамки кухні розширили - як мінімум винесли гарбузи на вулицю. Ціла стаття: |
|||||||||||||||||
| За три кроки до виборів | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/26/4815065/
26 лютого 2010
КРОК No. 3Політична освіта
Євген Заїка
[...] Наостанок дозволю собі знову ж таки звернутись до Черчіля. Свого часу відомий політик говорив, що директори шкіл володіють такою владою, котру ніколи не будуть мати прем’єр-міністри. Нажаль, українському політикуму до розуміння цих слів далеко. Чому? Та тому, що не в соціальних мережах слід флудити, не політичним троллінгом на каналах слід займатись. Потрібно політично підковувати молодь. На чому трималась гітлерівська Німеччина? Гітлерюгенд. Дойче юнгфольк. Бунд дойчер медель. А радянський комсомол? Там теж є чому повчитись і що перейняти. Що ми маємо в Україні? Протягом майже 19 років незалежності ми так і не спромоглися на молодіжну організацію чи організації, що мали б масовий характер. Пласт? СУМ? Все це – краплі в морях. Риба, рак і щука, що за давньою українською традицією, тягнуть ковдру кожен на себе. В молодіжному середовищі української держави – відсутня ідеологічна індоктринація, себто передача фундаментальних положень "системи вірувань". А відтак – відсутнє похідне… Ідеологізація суспільства, відповідальність перед собою, перед батьками, перед майбутнім. І ви хочете, щоб ця молодь йшла на вибори? Робімо висновки, панове… Євген Заїка, Суспільно-аналітичний центр "SWOT" Ціла стаття: |
|||||||||||||||||
| Леонід Радзіховський: Втрата української ГТС пахне імпічментом | TOP | ||||||||||||||||
| http://www.unian.net/ukr/news/news-364459.html
24.02.2010
Лана Самохвалова Леонід Радзіховський, незалежний політолог, у минулому депутат Держдуми, член загальнофедерального списку «Демократичний вибір Росії» - «Общее дело» (блок не подолав 5-процентний бар`єр) і спіч-райтер кандидата в Президенти Олександра Лебедя, швидше за все, лукавить, називаючи себе безробітним. Сьогодні він - один з найбільш популярних серед мислячої російської публіки публіцистів і експертів – міжнародників. Витончений скепсис щодо своєї країни і дотепність, яка не виходить за рамки такту, в адресу нашої здатне принести задоволення і біло-блакитному, і помаранчевому виборцеві. Більш того, народний депутат, який після завершення роботи в парламенті професійно зайнявся журналістикою, вже сам по собі заслуговує пошани. ЧФ – ПОРОЖНЄ ПІСЛЯОБІДНЄ БАЗІКАННЯ Леонід, російські медіа в один голос стверджують, що з обранням нового українського президента все в наших двосторонніх відносинах зміниться. Ви б не могли сказати, в чому виявлятиметься ця новизна? І мені б і самому хотілося знати, в чому відносини повинні стати новими. Припиниться лайка по російському телебаченню? Напевно, так. Напевно, у вас даватимуть менше орденів бандерівцям, і ваші чиновники не пояснюватимуть по телебаченню неприємні для Росії речі. А з погляду людських стосунків - то що тут зміниться? Люди їздять один до одного. Хочуть - одружуються, хочуть - розлучаються, хочуть - дружать, хочуть - не дружать. Від президентів це, на щастя, не залежить. Щодо економічних відносин. Спільних проектів у нас немає. Що, російська держава почне серйозні проекти в Україні, а Україна - в Росії? Дуже сумніваюся, грошей немає ні у вас, ні у нас. Що, Янукович пустить російський капітал до неприватизованих галузей української економіки? Теж дуже сумніваюся, у нього свої друзів повно, донецьких та і не тільки донецьких. Отже що мається на увазі під новою сторінкою відносин? Цей нещасний Чорноморський флот? Але ж це чистий, стовідсотковий піар. Можна подумати, що для Росії має велике значення: стоїть цей Чорноморський флот у Севастополі чи Новоросійську? Чорноморський флот – порожнісіньке післяобіднє базікання. Коли говорити не про що, можна потриндіти і на цю тему. Практичного значення Чорноморський флот не має майже ніякого. Зараз все-таки не вісімнадцяте століття, ніякого сенсу в нім взагалі немає. Я не військова людина, але навіть я розумію, що якби він раптом припинив своє існування, то для військової безпеки Росії взагалі б нічого не змінилося. […] «Перезавантаження» російсько-американських відносин, оголошене рік тому, багато хто сприйняв як готовність США закрити очі на те, що Росія намагатиметься загнати пострадянські республіки в якісь реінтеграційні утворення під своїм керівництвом. Марні страхи. Скажіть, як Росія могла б реінтегрувати Україну? Як це може відбутися? П`ятнадцять років тому була угода про створення єдиної держави з Білоруссю. І що, в Білорусі зникли свої гроші і з`явилися російські? Ні. Білоруську економіку скупили росіяни? Ні. Але Бєлтрансгаз йде під контроль Газпрому... Це ще питання. Лукашенко тисячу разів обіцяв і тисячу один раз порушував обіцянку. І навіть якщо це відбудеться, ну і що? У Білорусі діють російські закони? Ні. У Білорусі командують російські чиновники? Ні. У Білорусі немає свого президента? Є свій президент. Ліквідовувати державність іншої країни? - про це тільки в газеті легко написати. Потрапляє в зону впливу, реінтегрується. Ви розкажіть, як це відбуватиметься? Зберуться нардепи Верховної Ради і скажуть: погралися і досить? Побули незалежною державою, тепер як на Переяславській раді, раз нічого не вийшло, посилаємо ходоків до Москви і входимо до складу Росії? Так, чи що? Хоч одна людина погодиться на це? Росіянин з України погодиться? Навіщо ж так прямолінійно? Є інші механізми впливу... […] Янукович не тільки себе особисто представляє. За ним стоїть могутній клан. Що, Ахметов і Клюєв захочуть, щоб ними з Москви командували? Вони відчувають гостре бажання, щоб російські компанії, всякі Мордашови та інші забрали у них або перехопили, або перекупили їх власність? Сьогодні Донбас належить їм. Ви думаєте, вони захочуть стати найманими менеджерами Потаніних і Прохорових? Чи ви думаєте, що Янукович з любові до Затуліна піде проти своїх спонсорів? Придумана проблема. Я не чув в історії людства, щоб еліта якоїсь країни добровільно відмовилася від своєї влади над своєю державою і поступилася нею третій державі. За останні сто сорок років (окрім прикладу об`єднання Німеччини) я не чув про те, щоб держави об`єднувалися. Я не можу повірити, що ваш президент, уряд і парламент діятимуть не з корпоративних і місницьких інтересів, а підкоряючись російському диктату, я просто не уявляю. Це які позамежні гроші Росії треба вкласти, щоб одержати такий вплив? І не уявляю, навіщо Росії це потрібно. Окрім сентиментальних психозів, що ми з Україною більші, а без України не такі великі... […] Наш ще не проінавгурований Президент вже запропонував Газпрому третину ГТС, добре розуміючи, що в перспективі віддає не третину, а практично все. Так, ГТС могла б стати предметом торгу. Але не віддасть Янукович трубу, дуже дороге це задоволення. Порвуть його. Це викличе роздратування навіть у його виборців. Але навіть уявімо неймовірне, що він на це піде. Втрата контролю над ГТС не означає втрату суверенітету. Але я не вірю в таку історію. Країна розколена. І в цих умовах віддавати ГТС, маючи могутню опозицію, - це пахне і імпічментом, і новою Помаранчевою революцією. Та і навіщо йому це треба? Резонів багато, але Янукович, швидше за все, пообіцяв це російському керівництву - Медведєву, Путіну. Ну, пообіцяв і що? Ви думаєте, що якщо він не виконає обіцянки, то вони до суду на нього подадуть? Ви знаєте, мені здається, що при всіх емоціях, при тому, що багато хто шкодує про Радянський Союз, інстинкт держави виявляється, навіть коли нація розколена і навіть коли половина нації – етнічні росіяни. Але навіть при таких розкладах інстинкт «це моє» - він вже є. Тут у нас в Росії модні розмови: «ваш Крим», «наш Крим». І навіщо вони? Купив квиток – їдеш до Криму. Які проблеми? Чим він не наш? Я особисто цього ніколи не розумів. Але я хочу сказати, що в українського народу, розколений він або переколений, інстинкт є. І психічно нормальний політик не зможе піти проти інстинкту народу і обмежувати свій суверенітет. Тим більше, що у нього самого цей інстинкт сильніший в тисячу разів, тому що це його влада. Але я розумію ваші побоювання. Контроль Америки - це не образливо, Америка за горами, за долами, це м`яке управління на гігантській відстані, вони сюди не приїдуть, вони нікого ні до кого не приєднають. А Росія - ось вона, поряд. Але одна справа - сентиментальні розмови: ось ми були великі, а зараз ні – Україна пішла, а інша – величезні неймовірні зусилля. Заради чого? Ради того, щоб приєднати до себе державу, яка все одно прагнутиме від`єднатися? Оно Сталін - далеко не нинішня Росія. Приєднав Західну Україну, десять років воювали, задавили, потім вони сорок років ненавиділи, а при першій нагоді відокремилися. […] Іран два тижні тому оголосив себе ядерною державою. Чи треба розуміти, що іранська загроза перестала бути просто словосполученням і стала реальністю? […] Те, що атомна бомба потрібна Ірану, щоб Америка на них не напала, - це нісенітниця. Америка у будь-якому випадку не нападе. Найнебезпечніше для Ірану - це атомна бомба. Вона провокує і санкції, і розмови про можливий авіаційний удар. Атомна бомба - це не громовідвід, вона навпаки – притягає громи і блискавки. Так навіщо Ірану бомба? Друга версія – Іран хоче завдати термоядерного удару по Ізраїлю. Здається, це абсолютно неправильно. Іран з Ізраїлем не має спільного кордону. У Ірану з Ізраїлем не немає ніяких спільних справ, нічого немає, включаючи дипломатичні відносини. Відповідно, і конфліктів ніяких немає. Окрім одного конфлікту - що Іран не прощає Ізраїлю факту його існування: "Євреї повинні бути убиті, тому що вони євреї. Ізраїль повинен бути знищений, тому що не має права на існування". Ну слова – словами, а справи - справами. Кинути бомбу на Ізраїль, заразом знищити всіх палестинців, скажімо так, звільнити їх радикально, відправивши відразу на той світ, просто так?.. Мені уявити таке просто фантазії не вистачає. Тим більше що це небезкарне «задоволення». Гітлер заганяв євреїв в Освенцим, це було безкарне задоволення, а кинути бомбу на Ізраїль - це гарантований у відповідь удар, і не тільки з боку Ізраїлю, але і з боку Америки. Це накласти на себе руки. Не думаю, що президент Ірану настільки психічно хворий. Загалом обидві версії - і бомба для безпеки, і бомба для нападу - не витримують критики. Залишається третя версія: бомба як знаряддя політичної гегемонії. Це схоже на правду. […] Цивілізований шлях Росії безпосередньо пов`язаний з шляхами її демократії. Ви можете сказати що-небудь втішне з цього приводу? Якщо ви під демократією розумієте вільні вибори, то цього, як ви знаєте, немає. І в осяжному майбутньому не буде. Населення щиро вважає, що демократичний експеримент в 90-х роках - це було жахливо. Потім стало жити краще. Адже люди не думають, що жити стало краще, тому що поповзли ціни на нафту. Просто, в 90-х було погано, а зараз добре. Хоч і останнім часом спостерігається невдоволення владою, міліцією, беззаконням. Цей халявно-футбольний патріотизм після кризи луснув. Але при всьому невдоволенні бажання повернутися в 90-і роки ніхто не відчуває. Але якщо не наступить швидкий підйом (допустимо, пов`язаного з цінами на нафту), і рівень життя буде низьким, то невдоволення буде рости. У що виллється, важко сказати. Політичних партій в Росії немає. Жодної. Осколки так званих демпартій - це блазні, які ніякого впливу не мають і лише дискредитують самі себе. Нових лідерів не з`являється. У людей зникло відчуття перспективи - і особистої, і державної. Є відчуття безвиході. Але конструктивних політсил я не знаю. І звідки вони можуть узятися - не знаю. Тому, з одного боку - невдоволення є, а скористатися ним нікому. Тим більше, що приклад України - вигідна карта для російських політиків. Дивіться, мовляв, є свобода і демократія, але є і та ж корупція, і те ж беззаконня. Свободу пробували? Погано. Несвободу пробували? Теж погано. Білі прийшли – грабують, праві прийшли - теж грабують. Ну і куди селянинові податися? Ось така психологічна безвихідь в російському суспільстві. Ціла стаття: |
|||||||||||||||||
| Суд зобов’язав Симоненка з трибуни ВР вибачитися за брехню про Шухевича | TOP | ||||||||||||||||
Іменем України. Позов дітей Головного командира УПА Романа Шухевича до Петра Симоненка задоволеноhttp://www.unian.net/ukr/print/366445 http://mosesfishbein.blogspot.com/2010/03/blog-post_8313.html
Позов дітей Головного командира УПА Суд вирішив: «Зобов’язати Симоненка Петра Миколайовича на найближчому з моменту набрання законної сили рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухеви | |||||||||||||||||
Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
Kvitka "Cassie" Cisyk (Ukrainian: Квітка Цісик, born April 4, 1953, Queens, New York -- died March 29, 1998, New York City) was an American soprano singer best known to the Ukrainian-speaking world for her two albums of Ukrainian folk and pop songs, "Kvitka, Songs of Ukraine" and "Kvitka, Two Colors". Her name, Kvitka, is Ukrainian for "flower".
THE COMPLEX GREW FROM THE IDEA TO SET UP A LIGHTHOUSE-CUM-CHURCH. EVENTUALLY THIS LED TO THE MEMORIAL, PART OF WHICH IS A MUSEUM OF MARINE CATASTROPHES -- Photo by the author
OLEKSANDR PRYMAK'S PHOTO OH THOUGHTS OF MINE, WINNER OF VINNYTSIA'S AUIDENCE CHOICE
Школярі в Україні й надалі вчитимуться 12 років після того як Верховна Рада не підтримала законопроект, яким пропонували повернути десятирічну освіту.
Він не єдиний, хто хоче повернути в школи десятирічку. 10 класів і 5 балів обіцяв повернути і Віктор Ющенко у своїй відомій передвиборчій програмі «10 кроків назустріч людям».
О. Богомолець: Я проходила 10-річну освіту, мій старший син, якому зараз 21 рік, теж проходив 10-річну, старша дочка зараз у 10-му класі і буде вчитися і в 11-му, але 10 років, бо вона попала в перехідний етап. А середня дочка - зараз у 6-му класі, і вона має вчитись 12 років. Тобто, я маю можливість порівняти всі три кількісних варіанти, які були запропоновані.
Ми сьогодні зібралися на святому місці – біля пам’ятника генієві українського народу – Тарасові Шевченку. У складні вирішальні часи українці завжди зверталися до Кобзаря, йшли до свого національного пророка, черпали з глибини його духу наснаги і сили. Як написав наш талановитий і мудрий Іван Дзюба: "Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а і те, чим живуть, в чому черпають сили і надії. " Сьогодні, як ніколи, нам треба прийти до Тараса, звірити свої помисли та надії з його геніальним словом. Хто б міг подумати, що через 18 років незалежності Україна знову опиниться перед вибором. Її незалежність, самоідентичність, все, що нам дорого, знову потребуватиме захисту. Такі часи ми зараз переживаємо в ці шевченківські дні.
