If you are having trouble reading ePOSHTA, click here.
Якщо Ви маєте труднощі читати еПОШТУ, натисніть тут.

ГОЛОСУЙ,
БО ВБ'ЄШ МАЙБУТНЄ!

Мойсей Фішбейн - Поет. Перекладач. Прозаїк. Есеїст. Публіцист

Вшанування пам'ять Героїв Крут

Вшанування пам'ять Героїв Крут студентів і гімназистів, які у часи лихоліття 92 роки тому на підступах до Києва відстояли українську свободу, заплативши за нею власним життям.

January 31 січня 2010
Vol.11 No. 2
People&Culture&Politics&Business

Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
subscription@eposhta.com

with "Subscription" in the subject line.
In this issue:
  Call to Action
  Заклик до дії
  Events

Send information on social events, conferences, and employment to: events@eposhta.com at least two weeks before the event date. See the guidelines for submitting EVENT announcements.
  Події
  Awards, Programs & Conferences
  Програми і Конференції
  Employment, Grants & Scholarships
  Current Affairs
  Сучасні Пoдії
  Arts & Letters
  Культура
  Ukraine & the World
  Украіна і Світ
  Society
  Суспільство
  Українці в новинах
  Religion
  Sports
  Спорт
  History
    Історія
  From Our Mailbox / Blogbox
  Відгук
  In Memorium

Petition demanding Yanukovich participate in public debate TOP
Note the petition Вікторе Федоровичу, не ігноруйте теледебати!

A petition aimed at forcing Yanukovich to public debate
http://www.telekritika.ua/vibor2009/2010-01-25/50645

The first signee is the Інститут медіа права (Institute of Media Rights) followed by a long list of journalists.

If you would like to sign this, send an email to otar.tk@gmail.com.

It has been confirmed with the organizers of the petition that they would appreciate the participation of Ukrainians in the diaspora even if they are not citizens of Ukraine.

You can also leave a comment:
http://www.telekritika.ua/vibor2009/2010-01-25/50645

Це звернення відкрите до підписання всіма охочими. Якщо ви хочете приєднатись до звернення, зголошуйтесь, будь ласка, на email
otar.tk@gmail.com.

Stop Yanukovych petition TOP
http://www.gopetition.com/online/33606.html

"This petition aims to collect signatures of Ukrainian-Americans and Ukrainian-Canadians who do not wish to see the land of their ancestors and fathers taken over by organised crime and Little Russians."

The petition is bilingual.

Support Ukraine House at the Olympics TOP

Звернення до українського народу TOP

21 січня 2010
Київ

Україна опинилася в драматичній ситуації, коли вибір Президента перетворюється на референдум щодо долі Української держави та її цивілізаційної орієнтації.

За цих умов, ми, члени Української Народної Ради, звертаємось до всіх громадян України із закликом — підтримати в другому турі виборів Президента України кандидатуру Юлії Тимошенко.

Розуміючи сильні і слабкі сторони діяльності Ю. Тимошенко, ми, однак, вважаємо, що саме вона здатна захистити найвищі національні інтереси України, сприяти зміцненню громадянського суспільства і забезпечити демократичний розвиток нашої держави, її європейський вибір.

Віримо, що Ю. Тимошенко спроможна поставити державу на службу звичайних людей - трудівників, а не олігархів і бюрократичних можновладців.

Той, хто вважає, що ми не маємо вибору, що 7-го лютого не треба брати участь у голосуванні, насправді робить вибір на користь В. Януковича.

Пам'ятайте, В. Янукович - не самодостатній, керований іззовні політик, який прагне повернути минуле, перетворити Україну на сателіта відроджуваної московської імперії з євразійським безнаціональним обличчям.

Прихід до влади В. Януковича та його команди означатиме втрату політичної самостійності України та її європейських перспектив.

Юлія Тимошенко - виразник інтересів Майдану - забезпечить зміцнення української державності на історичних традиціях боротьби за свободу, на духовних цінностях нашого народу та на європейських засадах.

Підписи:

Дмитро Павличко
Іван Драч
Левко Лук'яненко
Юрій Щербак
Іван Дзюба
Володимир Василенко
Ігор Юхновський
Юрій Мушкетик
Мирослав Попович
Володимир Пилипчук
Роланд Франко
Богдан Горинь

Петиція для представників української діаспори TOP
Звернення лідерів національно-патріотичних організацій, політичних і громадських діячів, визначних вчених, майстрів мистецтв української діаспори до виборців України.

Не хотілося б повторювати знову ті самі слова про доленосне значення президентських виборів, але правда полягає у тому, що 7 лютого – це знову голосування за незалежність України.

Читайте дальше тут:
http://www.gopetition.com/online/33606.html

Українські науковці проти ВАК TOP
Заява головних редакторів недержавних наукових фахових видань гуманітарного профілю

Останні ініціативи ВАК України (Вища атестаційна комісія) щодо регламентації та уніфікації наукових видань, яким надається офіційний статус «фахових», дедалі більше нагадують практику державного керівництва наукою радянських часів. Реформи в сфері наукової діяльності вкотре підмінюються їхньою бюрократичною імітацією. Замість того, щоб впроваджувати практику peer-review, допомагати українським виданням у досягненні міжнародного наукового рейтингу та створювати умови для поширення експертного знання, ВАК нав’язує академічній спільноті дріб’язкові й нічим не узасаднені формальності, які консервують провінціалізацію та ізоляцію української науки.

Відкидаючи подібну практику, ми відмовляємося від внесення наших видань: «Схід-Захід» (Володимир Кравченко), «Україна Модерна» (Ярослав Грицак) і «Український гуманітарний огляд» (Наталя Яковенко), - до «Переліку наукових фахових видань» ВАК України. Віднині кожне чергове число зазначених вище видань супроводжуватиметься приміткою про те, що воно НЕ входить до «Переліку наукових фахових видань» ВАК України.

Закликаємо колег із України, Росії та Білорусі наслідувати наш приклад. Сподіваємося, це приверне увагу до необхідності системного реформування наукової сфери діяльності в країнах колишнього СССР, їхнього входження до світового академічного простору, вільного від ВАК і подібних до неї анахронізмів.

Заяву прийнято на засіданні Міжнародної Асоціації Гуманітаріїв України, Білорусі та Росії 4 жовтня 2009 року.

Ярослав Грицак
Володимир Кравченко
Наталя Яковенко

Links to event postings TOP

Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.

 Canada

 United States

New York: Art at the Institute - Contemporary Art 2010 -- Jan. 28 - Mar. 7 TOP


Ukrainian Institute of America
2 East 79th Street
212 288-8660
www.ukrainianinstitute.org

Gallery open: 12:00-6:00pm daily (closed Mondays)

Toronto: Exhibit of rare works by Volodymyr Balas -- Jan. 31 - Feb. 14 TOP
Chicago: Exhibition at UIMA- Anatole Kolomayets - Jan. 31 - Mar. 30 TOP

Jan. 31 – March 28, 2010
Anatole Kolomayets

Ukrainian Institute for Modern Art
2320 W Chicago Ave
Chicago, IL 60622

(773) 227-5522

An exhibition of paintings from Ukrainian/Chicago artist Anatole Kolomayets. Born in the Poltava region of Ukraine, 1927, Kolomayets relocated to Chicago after graduation from the Royal Academy of Arts in Liege. He is foremost a colorist, though traces of artistic influence from his travels and education abroad are apparent in the diverse combination of styles within which Kolomayets works.

Gallery hours
Wed - Sun
12p - 4p

Montreal: Luba and Ireneus Zuk piano duo -- Feb. 1 TOP
Calgary: Parks Canada - focus group re internment exhibits in Banff National Park -- Feb. 2 TOP
Parks Canada is recruiting two focus groups with New Canadians for feedback about Cave and Basin National Historic Site and they will pay honorarium ($75) for your participation!

Please see below the information and details about the focus groups as well as the characteristics of the people we're looking for in the groups. Contact directly to Tracy Bowman, CMRP( e-mail tracy.bowman@pc.gc.ca and phone bellow)

Information about the focus groups:

Parks Canada is hosting 2 focus groups on the evening of Tuesday, February 2nd. A focus group is a meeting with about 8 to 10 participants lead by a trained moderator. We discuss a range of issues on the topic of discussion. We want participants to feel comfortable to speak as honestly and openly as possible on the topic. Parks Canada is conducting these focus groups because we'd like New Canadians' feedback and reactions to some proposed new exhibits at Cave and Basin National Historic Site (located in Banff National Park) about Canada's First World War internment operations. Just in the way of background and historical context, between 1914 and 1920, several internment camps were established for some 8,000 "enemy aliens" living in Canada. A number of these camps were located in national parks or at national historic sites. The first interment camp in a national park was established in Banff; barracks were built at Cave and Basin to house the internees during the winters of 1915 and 1916. As a result, Cave and Basin National Historic Site has been chosen for the development of an exhibit building to present the national story of internment operations. As this a sombre story, we are seeking advice on how to tell this story in a sensitive yet compelling way. Here are more details:

When: Tuesday, February 2nd, 2010

Where: Qualitative Coordination, a professional focus group facility located at Suite 120, 707 10th Avenue South West, in downtown Calgary

Time: Group 1 at 5:30 - 7:45 p.m.; Group 2 at 8 - 10:15 p.m. (we would like 10 participants per group)

Honorarium: To thank all participants for their time, they will receive $75 in cash and refreshments will be served. So to begin the groups on time, we would like participants to arrive between 10 and 15 minutes in advance.

The groups will also be audio and video recorded. The facility records the groups on a DVD. It is impossible for the moderator to take notes during the group and moderate the groups at the same time, so we record the groups. The moderator will then review the recordings and transcribe the notes. The recordings will then be destroyed once the research is finished. The recordings are not seen nor distributed to anyone else. All participants must be comfortable with this for them to participate. I have never had any issues with this process when I have explained to participants the reason for the recordings, but it's important they know about the recording.

Participant characteristics: We would like to recruit newcomers to Canada / New Canadians who have lived in Canada for no more than the past 10 years. Whether they are Canadian citizens or not does not matter, but Canada should be their permanent / primary residence.

We would like to include New Canadians from all over the world, although we're primarily interested in recruiting people from Africa, Asia, South America, Central America, and the Middle East. They must be able to speak and comprehend English fairly well in order to participate as the group will be conducted in English. If possible, we'd like a range of ages and a mix of genders in each group, including some participants who have children. I think that's about it. Feel free to send this email to all the various newcomer organizations you're in contact with in Calgary, including the Centre for Newcomers and the Catholic Organization for Newcomers. Either participants can email me directly letting me know they would like to participate (and which time they would prefer), or the organizations can recruit people among their client base themselves. If the organizations are recruiting from their client base, I need the following information about the participants in advance of the groups:

- Participant name (first and last) - Country of origin - Length of time lived in Canada - Gender - Age range (18 - 24; 25 - 39; 40 - 54; 55+)

Thanks very much for all of your help. If you have any questions, please let me know. I'm in our Parks Canada Winnipeg office, where I can be reached at 204-983-3016, or tracy.bowman@pc.gc.ca

Tracy Bowman (by the way, I'm the moderator for the groups!)

Tracy Bowman
CMRP Social Science Specialist Social Science Western &
Northern Service Centre Parks Canada
145 McDermot Avenue
Winnipeg, MB R3B 0R9

Telephone 204.983.3016
Mobile 204.995.4641

Fax 204.983.8187

Chicago: To Ukraine with love exhibit -- Feb. 6 - 28 TOP
Toronto: Book launch: Media, democracy and freedom -- Feb. 7 TOP
Toronto: Ukrainian Genealogy Group meeting -- Feb. 9 TOP

Ron Wencer

will speak on

How Many Left Deviatnyky?
A Look at the Magnitude and Impacts of Emigration
From a Galician Town in the Years Before WW I

Tues, Feb 9, 2010, 7:30 - 9:30 pm
St Vladimir Institute.
620 Spadina Avenue
Toronto, ON

Contact:
(905)-841-6707

There is parking at the rear of the building accessible via a laneway running south off Harbord Street. There is also metered parking on Spadina Avenue.

Guelph, ON: Burden of innocence - Natalka Husar -- Opening Feb. 11 TOP

A bus is going from Toronto to the opening on February 11.

Edmonton: Art of Gerdan: Presentation & beading worshops -- Feb. 11 - 14 TOP
Toronto: Fundraiser for Ukraine House at Olympics -- Feb. 12 TOP


Ukrainian Canadian Students' Union 52nd National Congress -- Feb. 12-14 TOP
Ukrainian Canadian Student's Union (SUSK)

Invites you to
Alumni Reunion Banquet & Congress Zabava

Saturday, February 13, 2010
at the University of Alberta Faculty Club
(11435 Saskatchewan Drive)
Edmonton, AB

Cocktails starts at 5:30, Greetings at 6:00 PM, 7:00 PM Banquet Dinner, 7:30 Keynote Address-Dr. Richard Hareychuk (Toronto), 8:30 Awards, 9:00 PM Zabava featuring Euphtoria.

Tickets can be purchased by calling 780.964.0731 or online at http://susk.ca/congress/banquet

Dinner and Zabava (adult) - $60 (tax receipt for the full amount will be issued)
Dinner and Zabava (student) - $40
Zabava only - $15.

The Ukrainian Canadian Students' Union (SUSK) is pleased to announce that their 52nd National

Congress will be held on the weekend of February 12-14, 2010 in Edmonton, Alberta, Canada. It's first Congress in Western Canada in over a Decade. Student delegates from across Canada and abroad are expected to attend the three-day event, in order to forge new coordinated directions for all local Ukrainian student organizations, and develop networking opportunities with the greater community.

Historically, students have always been the pro ponents of change, as each new generation critically re-evaluates the previous generation's faults and suc cesses. Each generation faces new challenges. The causes may not be as palpable as for previous gen erations, for Ukraine is now an independent country, but that does not mean it is much less vulnerable than before.

SUSK's main objectives are to provide wide support for each individual Ukrainian Student Organization's activities in various Canadian universities, promote co-operation between clubs and mobilize Ukrainian students in Canada when major issues arise. SUSK works in the general interest of the entire community and therefore deserves community support. Regardless if you are Orthodox or Catholic, a Plastun or CYMivets, CYMKivets a Canadian born Ukrainian or Ukrainian immigrant, everyone from this community at one point or anoth er was, is or will be a student.We are planning an evening to honour SUSK, its current members and more importantly its alumnus's. This banquet will celebrate SUSK and its achievements past, present and future as well as provide a wonderful occasion for a convivial evening with friends, members of SUSK, and the greater Ukrainian Canadian community. As well as honouring SUSK alumnist, the dinner will provide significant funding in support of SUSK.For those who attend the dinner, income tax receipts will be issued for all contributions. If you are unable to attend the dinner but would like to contribute to SUSK, you will receive a tax receipt for the full amount of your donation. All donations to SUSK received before February 1st, 2010 will be acknowledged in the evening's program as well as the 52nd SUSK National Congress issue of "Student".Please join us as we celebrate SUSK for what it has been, what it is and what we strive for it to become. If you would like additional information, please do not hesitate to contact me or and members of the 52ND SUSK National Congress Committee. Seating for the dinner is limited so we would encourage you to reserve you table

Canadian flag Vancouver: Ukrainian House Ball -- Feb. 20 TOP
New York: Kinofest NYC Film Festival -- Feb. 25 - 28 TOP
Please join us for the

Inaugural Kinofest NYC Film Festival

The Ukrainian Museum
222 East Sixth Street
(between 2nd & 3rd Avenues)
New York, NY

Thursday, February 25th to Sunday, February 28th

Kinofest NYC celebrates the best in emerging cinema from Ukraine and other post-Soviet bloc countries, and brings New Yorkers an intriguing look at independent film and filmmakers emerging from the memory of the Iron Curtain.

Thursday, February 25, 7 p.m.

Jonas Mekas' "Reminiscences of a Journey to Lithuania" - An autobiographical and highly personal film that chronicles Mekas' first trip back to Semeniskiai, Lithuania, the village where he was raised, after an absence of 25 years. A moving film dedicated "to all the displaced people in the world."

Opening night reception: meet the director Jonas Mekas, founder of Anthology Film Archives.

Friday, February 26, 7 p.m.

Victoria Melnykova's "The Fourth Wave" - A film that focuses on the story of a frustrated composer who is not able to develop a fulfilling musical career in an independent Ukraine and emigrates to Italy to pursue his creative interests. The musician is just one of tens of thousands of highly educated Ukrainians who over the last two decades have chosen to leave that which is familiar in search of a happier and more prosperous life in the West.

Film introduction and Q&A led by Dr. Yuri Shevchuk, founder of the Ukrainian Film Club of Columbia University.

Saturday, February 27, 5 p.m.

Animations and Film Shorts by Young Ukrainian Filmmakers: Guest presenter Bohdana Smyrnova, graduate of Kyiv's Karpenko-Kary film school and a student at NYU's Tisch School of the Arts, introduces animations and film shorts that highlight talent of emerging young Ukrainian filmmakers.

Saturday, February 27, 8 p.m.

Paul Devlin's "Power Trip" is a feature documentary about independent Georgia's struggle for energy independence. The film highlights the dilemma faced by many energy-poor former Soviet republics that increasingly find themselves caught between the dynamics of a free market energy system and dependence on energy supplied by their eastern neighbor.

Film introduction and Q&A led by guest presenter and filmmaker Paul Devlin.

Sunday, February 28, 2 p.m.

Joan Schimke's and Eva Nagorski's "solidarity." is set in 1982 communist Poland during the time of rule by marshal law. During the get together of good friends, a simple accident creates an unexpected turn of events, and in a matter of minutes, life-long friendships are destroyed.

Meet Eva Nagorski at the Q&A.

Miroslav Dembinski's "A Lesson of Belorusian" focuses on supporters of a local Lyceum in Minsk, which in 1995 is labeled a banned educational institution by President Lukashenka, forcing its student to continue their studies behind closed doors. The 2006 Presidential elections becomes the culminating point of the film, during which Belarusians struggle for their right to be heard.

Sunday, February 28, 5 p.m.

Miso & Lida Suchy's "Pictograph" features color folk drawings and black & white photography stills are animated to create a tapestry that weaves together vignettes of life in the village Kryvorivnya in the Carpathian Mountains of Ukraine.

"I Am a Monument to Myself" - Meet Mr. Hvatov, an eccentric gentleman who performs an important social mission in his community: he brings attention to memory and reconciliation by creating memorials that mark the lives of people and soldiers who have found their final resting place in his west Ukrainian town. Directed by: Dmytro Tiazhlov

"A Parched Land" - A man discovers an angel in the desert, brings him home and locks him up, but soon realizes the economic benefits of his treasure. Directed by Taras Tomenko.

Film introduction and Q&A led by Alexander Motyl.

Closing night drinks reception to follow.

Single admission: $10.
Festival Pass: $25 (good for all screenings, except opening night).

For more info, please visit http://www.kinofestnyc.com/
or contact 212.228.0110 or email info@ukrainianmuseum.org.

Purchase tickets online (After Feb 1):

www.ukrainianmuseum.org

The Ukrainian Museum
222 East Sixth Street
(between 2nd & 3rd Avenues)
New York, New York 10003

The Ukrainian Museum's film series and programs are funded in part by the

New York City Department of Cultural Affairs.

Toronto: The 3rd Kobzar Literary Award ceremony & dinner -- Mar. 4 TOP

Торонто: Вечір українського письменства -- 5 лютого TOP

Літературно–мистецьке обє’днання „Слово”
при Науковому Товаристві ім. Шевченка в Торонті

запрошує на

ВЕЧІР УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

в п’ятницю, 5 лютого 2010 р.
о год. 7:30 вечора.
в Канадсько-Українській Мистецькій Фундації
2118-A Bloor St.W., 2-гий поверх
(між зупинками підземки High Park і Runnymede)
Торонто

В програмі:

1. Вступне слово: Юрко Даревич.

2. Представлення письменника Степана Горлача з Торонта і читання його творів.

Читає автор.

3. Дещо з поетів «ростріляного відродження»: Микола Зеров, Михайло Драй Хмара, Дмитро Фальківський. Читають: Василь Ахтемійчук, Ігор Томків.

4. Розмова при каві, чаю і солодкім.

Вступ за добровільними датками.

Чікаґо: З любов'ю до України фотовиставка -- 6 - 28 лютого TOP
Торонто: Збірка на підтримку Ukraine House підчас Олімпійських іграх -- 12 лютого TOP
Canadian flagВанкувер: Бал в Українському Домі -- 20 лютого TOP
Торонто: Фестиваль Молодих Талантів -- 21 лютого [Зголошення дo 13 лютого] TOP
"Call for Nominations" video for the Paul Yuzyk Award for Multiculturalism TOP
Ottawa
January 26, 2010
Citizenship, Immigration and Multiculturalism Minister Jason Kenney today launched a public service announcement (PSA) to call for nominations for the Paul Yuzyk Award for Multiculturalism.

The goal of the PSA is to raise awareness about the award. It asks Canadians to look at those around them -- colleagues, friends, volunteers and community leaders -- and recognize deserving individuals who have made important contributions to multiculturalism and diversity.

The PSA will be sent to community and cultural television stations to be aired at their discretion. It will also be posted on Citizenship and Immigration Canada's (CIC) YouTube channel to expand its reach over the Internet.

In addition, CIC is launching a print advertising campaign about the award in ethnic, community and special media publications that focus on multiculturalism.

The Paul Yuzyk Award commemorates the late Senator Yuzyk's pioneering legacy establishing multiculturalism as one of the fundamental characteristics of Canadian identity.

"Paul Yuzyk was a key figure in telling the story of Canadians of Ukrainian origin and in encouraging Canadians to learn how various cultures have contributed to the strength of this country," said Minister Kenney. "The award named in his honour acknowledges people who have demonstrated a dedication to the advancement of diversity, multiculturalism and the integration of new Canadians into Canadian society."

Individuals from communities across Canada can be nominated for the award in one of two categories: Lifetime Achievement or Outstanding Achievement. The Lifetime Achievement category honours an individual who has demonstrated life-long dedication to the promotion of a strong multicultural society in Canada, while the Outstanding Achievement recognizes an individual or a group that has made a significant contribution to Canadian multiculturalism for at least one year within the last five years.

Nominations for the 2010 Paul Yuzyk Award for Multiculturalism are currently being accepted until March 1, 2010.

To learn more about nominating an individual or a group for the award, please visit www.cic.gc.ca/paulyuzyk.

To view the public service announcement, go to YouTube at
www.youtube.com/watch?v=-7gmQ4xy_m4.

The PSA is also available by CNW's Broadcast On-Demand Web download: I Know Someone.

Zonta Mentor Award TOP
Is there a woman in your life who has mentored you?
Has her guidance impacted your life in a profound way?
Does she mentor others?

If you answered yes to any of these questions, nominate her for the Zonta Mentor Award.

WOMAN TO WOMAN
ZONTA MENTOR AWARD

The recipient will be flown to Toronto to be presented her award, given a day of pampering and have her story told in a future issue of Company magazine.

Honour your mentor. Nominate her today.

For more information about the award and to download nomination forms, visit:
http://www.companyofwomen.ca/index.php?pag=Zonta_mentor_award

Deadline for nominations is February 15, 2010.

Sponsored by The Zonta Club of Mississauga, The Zonta Club of Oakville and Company of Women.

Washington: Model Ukraine Conference -- Feb. 12 - 13 TOP
The first of a cycle of 3 Conferences by the Alumni of the Canada Ukraine Parliamentary Program :

1. Washington MODEL UKRAINE Conference February, 2010 (Fulbright, Muskie & Skovoroda Scholars currently in the USA, Canada & Europe.

2. Ottawa MODEL UKRAINE Conference October, 2010 ( Skovoroda, Fulbright & Muskie Scholars currently in Canada, the USA & Europe)

3. Kyiv MODEL UKRAINE Conference November 2011 (all CUPP Scholars in Ukraine, Canada, the USA and Europe)

The Institute for European, Russian and Eurasian Studies (IERES)
at the Elliott School of International Affairs
and
The Canada-Ukraine Parliamentary Program (CUPP)
The Chair of Ukrainian Studies Foundation and Katedra Foundation
are pleased to invite you to:

Washington MODEL UKRAINE Conference

"The Identity, Rights and Responsibilities of a Ukrainian Citizen Today
and
Elections, Politics, History and Culture in a Renewed Ukraine"

The aim of the Conference is to discuss and develop a model for Ukrainian development as envisioned by young people who are eager to contribute to the future of the country. Among them are alumni of the Canada-Ukraine Parliamentary Program (an internship program in the Canadian House of Commons) who have completed an internship within the period from 1991 to 2009 and earned a graduate degree at a Western university. These alumni will discuss current issues in Ukrainian domestic and foreign policy and possible methods for development in Ukraine, focusing on the identity, rights and responsibilities of an individual in a model Ukraine. The conference will also cover several other timely issues, including the ongoing Presidential election in Ukraine, foreign aid to Ukraine, political alienation in Ukraine and Ukrainian identity.

Friday, February 12 and Saturday, February 13, 2010
Lindner Family Commons, Room 602
1957 E Street, NW
Washington, DC

Please RSVP to olya.kroytor@gmail.com by Wednesday, February 10.

Lviv: International summer school of Ukrainian language and country studies -- Jul. 21 - Aug. 10 TOP
Болгарія: Зустріч української молоді Европи “Болгарія 2010” -- 27 лютого - 6 березня TOP
Від 27-го лютого до 6-го березня 2010 р. у Болгарії в містах Софія та відомому гірсько-лижному курорті Бансько проходитиме Зустріч української молоді Европи “Болгарія 2010”, організатором якого є Конференція українських молодечих організацій Світового Конґресу Українців та Молодіжне відділення при Фундації “Мати Україна“ з Болгарії.

Зустріч української молоді Европи відбувається під егідою Европейського Конґресу Українців (ЕКУ). Учасниками будуть представники СКУ, ЕКУ, української молоді діаспори та українських молодечих і студентських організацій країн Европи., а участь зможуть взяти і представники української молоді з інших континентів.

Заплановано обговорення наступних питань: єднання української молоді діаспори, створювання нових молодечих структур та молодечої сітки, координація між молодечими організаціями і обмін інформаціями, співпраця з молодечими організаціями України та Міністерствами які займаються питаннями молоді, збереження української ідентичності на теренах Європи ітп.

У рамках програми видбудеться прийняття в Посольстві України у Болгарії, покладання вінків до памятника Тарасу Шевченку в Софії, відбудеться конференція на тему “Українська молодь діаспори: сьогодні і завтра“; круглий стіл з головою ЕКУ Ярославою Хортяні; презентація українських громад, організацій і молоді країн учасниць; робота в секціях; святкування національного свята Болгарії, вечір української кулінарії, за бажанням будуть організовані екскурсії, розважальні та спортивні програми тощо.

Крім того це буде нагода відпочити і покататись на лижах у найвідомішому гірсько-лижному курорті Болгарії – Бансько ( www.banskoski.com ). Будуть знижки цін на лижний пакет: прокат гірсько-лижного знаряддя, інструктаж та скі-пас, про що можна довідатися на інтернет сторінці курорту Бансько.

Користаючись нагодою просимо українські організації Европи та молодечі організації щоб у фінансовому плані максимально допомогли своїм представника молоді для приїзду до Болгарії.

Приїзд учасників Зустрічі української молоді Европи oчікується в п’ятницу, 26-го лютого, а від’їзд за бажанням, 6-го або 7-го березня.

Заяви просимо подавати не пізніше 10-го лютого 2010 р. на емейл голови КУМО СКУ Мирослава Гочака – myroslav@neobee.net та myroslavh@gmail.com, або Европейському Конґресу Українців та крайовим організаціям членам ЕКУ.

Бажано щоб кожний учасник надіслав рекомендації від українських організацій діаспори.

Умови для учасників: Приїзд до Софії за власні кошти.

Кожний учасник оплачує 110 євро (де зараховано проживання та сніданки в Софії і Бансько, один обід в Софії, проїзд Софія-Бансько-Софія).

Мирослав Гочак
голова Конференції українських молодечих організацій Світового Конґресу Українців

ПРОЕКТ

Зустріч української молоді Европи “Болгарія 2010“
27 лютого – 6 березня 2010 р.

Учасники Зустрічі - представники української молоді діаспори та українських молодечих і студентських організацій країн Европи.

Участь можуть взяти представники української молоді з інших континентів.

Організатори:

Конференція українських молодечих організацій Світового Конґресу Українців і

Молодіжне відділення при Фундації “Мати Україна“ з Болгарії.

Зустріч відбудеться під егідою Европейського Конґресу Українців.

П Р О Г Р А М А

26 лютого 2010 р. - Приїзд учасників
П’ятниця Прийнятя в Посольстві України у Софії

* * * * *

27 лютого 2010 р. – Покладання вінків до памятника Т.Шевченку в Софії
Субота Конференція на тему “Українська молодь діаспори: сьогодні і завтра“

Від’їзд у Бансько - відомий гірсько-лижний курорт Болгарії.

28 лютого 2010 р. - Круглий стіл з головою ЕКУ Ярославою Хортяні.
Неділя

1 березня 2010 р. - Презентація українських громад, організацій і молоді країн учасниць.
Понеділок

2 березня 2010 р. - Робота в секціях (культурно-освітня, спортивно-розважальна, інформативна)
Вівторок

3 березня 2010 р. - Національне свято Болгарії – “Болгарський вечір“.
Середа

4 березня 2010 р. - Схвалення підсумків та прийняtтя резолюцій
Четвер

5 березня 2010 р. - Вечір українськoї кулінарії
П’ятниця Прощальний вечір – забава

6 березня 2010 р. - Вільний день і від’їзд учасників.
Субота

* * * * *

7 березня 2010 р. – Від’їзд учасників.
Неділя

Пропозиції EECA-кластеру у сфері ІКТ для українських вчених TOP

http://cstei.lviv.ua/ua/item/38
16 грудня 2009 року

Olena Klyuchyk

Шановні колеги!

Представляємо Вашій увазі другий інформаційний лист (перший інформаційний лист (http://cstei.lviv.ua/ua/item/281), розроблений  в рамках співпраці трьох проектів ISTOK-SOYUZ, SCUBE-ICT та EXTEND (http://www.eeca-ict.eu), дії яких спрямовані на розвиток та підтримку співпраці ЄС зі східно-європейськими та центрально-азійськими країнами у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Даний інформаційний лист висвітлює основні доробки кластеру трьох ІКТ проектів (ISTOK-SOYUZ, SCUBE-ICT та EXTEND), повідомляє про відкритий конкурс ЄС (6th ICT call) з бюджетом у 286 млн євро, ще раз нагадує про переваги он-лайн платформи (http://www.eeca-ict.eu/index.php/competence), метою якої є підвищення власної конкурентоспроможності та полегшення пошуку партнера. На даний момент, така платформа стає одним із основних інструментів промоції потенціалу як фізичних, так і юридичних  осіб у сфері ІКТ. Ви маєте можливість представити науково-технічний потенціал своєї організації (завантажити форму).

Дану форму просимо заповнювати англійською мовою і надіслати на е-адресy oklyuchyk2@gmail.com до 25 грудня 2009р. Таке представлення здійснюється безкоштовно. Ця база даних була розроблена кластером Східної Європи та центральної Азії (EECA cluster) з метою посилення промоції ІКТ суб´єктів (суб´єктів, що займаються інформаційно-комунікаційними технологіями) з країн східної Європи та центральної Азії (як фахівців/фізична особа, так і організацій) та підтримки їхніх намагань щодо співпраці. Тут надається можливість показати свої навики та попередній досвід для збільшення власних шансів бути запрошеним в майбутні дослідницькі консорціуми, а також знайти партнерів.

Крім того, в другому інформаційному листі розміщено оголошення про прийдешні консультаційні семінари в рамках проекту EXTEND, метою яких є посилення співпраці дослідників різних країн, а також про найбільші ІКТ події в Україні і світі на наступний, 2010, рік. Більше того, даний документ ще раз висвітлює перші результати та пропозиції проекту SCUBE-ICT з прямим лінками на сайт проекту. Згадується також про інтегровані європейські технологічні платформи, які створені для промоції будь-якої дослідницької організації.

Львів: Міжнародна літна школа української мови та країнознавства -- 21 липня - 10 серпня TOP
Teaching opportunity for political science graduates in Ukraine TOP
The Department of Political Science at National University Kyiv-Mohyla Academy (Ukraine) is seeking scholars interested in participating in the Open Society Institute's Returning Scholars Fellowship program in 2010-2011 academic year. The scholar is expected to reside in Kyiv throughout most of the academic year, teach at least two undergraduate or graduate-level courses and participate in the activities of the department. The additional requirements include:

1) Ukrainian citizenship;

2) PhD or MA degree in political science/international relations from an accredited Western institution;

3) The desirable areas of study/teaching are:

- methods of qualitative/quantitative research;

- game theory;

- political economy and development;

- contentious politics;

- international security and conflict management;

- politics of Latin America/South-East Asia/Middle East;

- public policy analysis

For more information about RSF go to:
http://www.soros.org/initiatives/hesp/focus/afp/grants/rsfp

For further inquiries about NaUKMA Political Science Department and the terms of contract please contact Dr. Serhiy Kudelia at skudelia@jhu.edu

Please notify about your interest in the program by March 1, 2010.

International Program Manager - Ukraine TOP
A special CIDA-funded Project team establishing their business model in the Ukraine seeks an experienced International Program Manager for their Ukraine project. The role will include travel to the Ukraine but is based in Ottawa's downtown business district.
Statement by Liberal MP Borys Wrzesnewskyj regarding comments on Minister Kenney's trip to to Poland TOP
January 26, 2010

Liberal MP Borys Wrzesnewskyj issued the following statement today:

"I would like to clarify recent comments that have been attributed to me, by the media, regarding Citizenship and Immigration Minister Jason Kenney's recent trip to Poland.

"My comments were solely in reference to the timing of Minister Kenney's trip to Poland during the current crisis in Haiti. When I spoke to the media, I was not previously aware that a visit to Auschwitz was on the Minister's itinerary, and was only made aware of this fact during the interview. In light of this fact, I sincerely regret these comments. I would never trivialize a Minister's visit to Auschwitz and especially on the 65th anniversary of its liberation. Had I been fully informed, I would not have made these comments.

My own visit to Auschwitz had a profound effect on my understanding of the Holocaust and the horrors of genocide. At no time would I suggest that Minister Kenney's trip to Auschwitz should be trivialized in any way.

I stand by my statement that such a visit "should be compulsory for every elected official" and urge every Member of Parliament to witness the horror of Auschwitz first-hand."

Canadians volunteer to monitor Ukraine election TOP

Winnipeg, MB, Canada
January 29, 2010

As Ukraine prepares to go to the polls on February 7, 2010 to elect a new President, hundreds of Canadians are travelling once again, working as election observers. The election observer mission, organized by the Canada Ukraine Foundation (CUF) in partnership with the Ukrainian Canadian Congress (UCC), supports transparency and democracy by assessing the election process. These volunteers are there to view the process and by their presence, encourage a fair and democratic election. They will also report on both the positive and negative activities they may encounter.

The first round of elections was held on January 17, 2010, a process which was reported to have been ‘adequate’ in its attempt to meet international election standards. Nonetheless, Canadian observers were diligent in their work and uncovered several irregularities including a well-organized attempt to sabotage the elections in 28 villages in the Kyiv region (Mission Report can be found at www.ucc.ca or www.cufoundation.ca).

This second round of elections, which leaves 2 candidates in the race – current Prime Minister Yulia Tymoshenko and former Prime Minister Victor Yanukovych – will require the same diligence and strong neutral election observer presence to ensure that irregularities do not plague the outcome. Many of the volunteers about to leave for Ukraine this weekend have international election observer experience which will be needed in what will certainly be a very emotional and highly contested election.

Included among this group of Canadians observers are MP James Bezan (Selkirk-Interlake) and MP Gerard Kennedy (Parkdale-High Park) who also observed the 2007 parliamentary elections in Ukraine.

It is widely acknowledged that during this second round of voting, the political stakes are high. We are confident that Canadian election observers will fulfill their duties and obligations as international observers.
-

Russian policy objectives in Ukraine's presidential election TOP
Russian business interests generally seem to await the final outcome of Ukraine's presidential election, before bidding for Ukrainian industrial property. In one major case, however, they have jump-started the acquisition process before Ukraine can recover from crisis.


http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttn
ews[tt_news]=35940&tx_ttnews[backPid]=381&cHash=
264a524884

January 21, 2010 -- Volume 7, Issue 14
by Vladimir Socor

FroMmits preliminary stages down to the January 17 first round, Ukraine's presidential election has occasioned a full and continuous display of Russia's strategic policy objectives toward the country.

Irrespective of the presidential run-off's outcome on February 7, Moscow has already achieved -- largely by default -- three basic objectives regarding Ukraine.

First, the Kremlin no longer has reasons to fear the Orange freedoms' contaminating effect upon Russia. Given Ukraine's political and economic predicaments, it has lost the attractiveness of a democratic example to Russia's populace or elite circles. If anything, Russian business interests associated with the state authorities seem poised for predatory takeovers of crisis-hit Ukrainian assets.

Second, Russia has managed to remove discussion of Ukraine's hypothetical NATO membership from the political agenda. All serious parties and candidates now avoid this subject as a political liability in Ukraine and as an irritant to Russia.

And thirdly, Moscow has been content to watch the defeated President Viktor Yushchenko instrumentalize Ukrainian national identity issues as his last resort and "anti-Russian" card. Yushchenko's tactics seemingly vindicated Russian President Dmitry Medvedev's August 11 open-letter warnings to him and Ukraine. The outgoing president's campaign has split the Ukrainian electorate in the west and center, complicating the country's post-election politics even further.

The next tier of Russian objectives emerged both before and during the Ukrainian presidential election campaign. They can also be deduced in part from presidential candidate Viktor Yanukovych's campaign statements. The operational order of Russia's priorities should become somewhat clearer after the run-off's outcome. Moscow's post-election goals are mostly familiar ones, albeit in a changing Ukrainian and international context. They include:

-- Introducing some form of shared control over Ukraine's gas transit system (several forms are theoretically available), notwithstanding Ukrainian legislation explicitly banning all forms of alienating that transit system.

-- Acquiring ownership in Ukrainian industries through Russian state banks and Kremlin-connected oligarchs.

-- Expanding the use of the Russian language in Ukraine's public sphere; and claiming an inherent Russian vetting right on Ukraine's educational policies and interpretations of the national history.

-- Using Ukrainian interest groups to link Ukraine with the planned Russia-Belarus-Kazakhstan Customs Union, which would delay Ukraine's free trade agreement with the European Union and its association agreement with the E.U.

-- Stonewalling any preparations for withdrawal of Russia's Black Sea Fleet from the Crimea, so as to render the 2017 withdrawal deadline inoperative long before its technical lapse, and necessitate its extension by Ukraine.

-- Committing Ukraine officially (and notwithstanding the Russian Fleet's presence) to neutrality or permanent nonalignment, which would foreclose the country's option to join NATO in the future.

-- Encouraging a double-vector discourse on Ukraine's external orientation, which would confuse Western partners and Ukrainians themselves about the country's intentions and prospects.

Russian business interests generally seem to await the final outcome of Ukraine's presidential election, before bidding for Ukrainian industrial property. In one major case, however, they have jump-started the acquisition process before Ukraine can recover from crisis. In the second week of January, a consortium of Russia's state-owned Vneshekonombank (chairman of the board: Prime Minister Vladimir Putin) and the Metalloinvest steel holding of Kremlin-friendly Alisher Usmanov announced a preliminary $2 billion deal to acquire some 50 percent ownership in the Industrial Union of Donbass, a major Ukrainian steel producer, with plants also in Hungary and Poland (Interfax-Ukraine, January 6, 8, 15).

Presidential candidate and Party of Regions leader Viktor Yanukovych seems not only unduly alarmed, but also utterly confused about Russia bypassing Ukraine's gas transit system through the Nord Stream and South Stream projects. In two campaign appearances, Yanukovych has called for Ukraine to invest in Nord Stream and South Stream, but at the same time bring Gazprom into Ukraine's transit system in the hopes of ensuring larger gas transit volumes through Ukraine (Interfax-Ukraine, Inter TV, January 15, 19).

Some Russian representatives are testing Ukrainian reactions to more ambitious goals than those officially announced. Thus the CSTO's Secretary-General, Nikolai Bordyuzha, has declared that Ukraine would be welcome to join the CSTO or participate in at least some of the organization's activities (Interfax-Ukraine, January 18).

Ultimately, Moscow would hope to reach a point at which it could, together with Ukraine, define what Ukrainian interests are in the Russia-Ukraine relationship. According to Minister of Foreign Affairs Sergei Lavrov when dispatching Ambassador Mikhail Zurabov to Kyiv (see article above), Russian policy must ensure that Ukraine's new president "understands not to make our relationship hostage to somebody's ambitions -- that have nothing in common with the Ukrainian people's interests, or those of the Russian people" (Interfax, January 19).

Russia is still very far from achieving that kind of influence over Ukraine's political system and decisions. However, Moscow's intermediate objectives as displayed during Ukraine's presidential election campaign could, if attained, increase Russian political influence gradually to a significant level in Ukraine.

Putin warns Russia political reform needs caution TOP

http://www.kyivpost.com/news/russia/detail/57829/
January  23, 2010

MOSCOW, Jan 22 (Reuters) -- Prime Minister Vladimir Putin warned Russia's political elite on Friday that "extreme caution" was needed to avoid sowing chaos by tinkering with the political system he crafted over the past decade.

[...]

"We should continually think about perfecting Russia's political system. But we must act ... in this area with extreme caution," the 57-year-old premier told the meeting of the council which advises the head of state on important matters.

"Any effective political system must inherently have a healthy level of conservatism. The political system must not wobble like runny jelly with every touch."

Putin is still feted as Russia's "national leader" inside his United Russia party, which holds a majority in parliament, and diplomats say the former KGB spy takes the lead on casting Russian policy, albeit with input from Medvedev.

Putin says his main achievements as Kremlin chief were to end the chaos which gripped Russia after the 1991 fall of the Soviet Union, bolster living standards and to distance some influential businessmen -- known as the oligarchs -- from power.

[...]

Russia's most popular politician warned against repeating the turmoil of neighbouring Ukraine, where a tug of war between the Ukrainian leadership has deadlocked the political system.

"We simply must not allow the Ukrainisation of Russia's political system just as we must not slide the other way towards totalitarianism and despotism," Putin said.

Since Putin stepped down as president in May 2008 under constitutional limits which prevent more than two consecutive terms, Medvedev has provoked speculation about reform by repeatedly calling for a more pluralistic political system.

NEXT PRESIDENT

With the mid-point of Medvedev's presidential term approaching, analysts say he has made few significant reforms other than extending the presidential term to six years from four, which will apply to the next president.

Many analysts believe Putin will return to the Kremlin. He has said he will take a decision closer to the 2012 election.

Medvedev told the meeting that Russia's political system was "far from perfect but it does work". He offered no specific proposals for change.

Some regional governors poured praise on Putin's system saying it was a beacon for other countries, though Putin warned that reform of the law enforcement agencies was essential.

[...]

Opposition leaders said they appreciated the rare opportunity to challenge Putin openly in a meeting shown on state television, a change they attributed to Medvedev.

"There is a lot of openness under Medvedev," Sergei Mitrokhin, leader of the opposition Yabloko party, told Reuters. "But so far it has only turned into something extremely cautious, almost cosmetic measures."

The State Council, in its role as an advisory body within the system of state power, was first formed as part of the liberal reforms undertaken by Tsar Alexander I.

The State Council considers issues of particular importance to the state, such as the development of governmental institutions and economic and social reforms. (Writing by Guy Faulconbridge, editing by Peter Millership)

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/russia/detail/57829/

Russian resurgence TOP
January 26, 2010


Peter Zeihan

Ukrainians go to the polls Feb. 7 to choose their next president. The last time they did this, in November 2004, the result was the prolonged international incident that became known as the Orange Revolution. That event saw Ukraine cleaved off from the Russian sphere of influence, triggering a chain of events that rekindled the Russian-Western Cold War. Next week's runoff election seals the Orange Revolution's reversal. Russia owns the first candidate, Viktor Yanukovich, outright and has a workable agreement with the other, Yulia Timoshenko. The next few months will therefore see the de facto folding of Ukraine back into the Russian sphere of influence; discussion in Ukraine now consists of debate over the speed and depth of that reintegration.

The centrality of Ukraine

Russia has been working to arrest its slide for several years. Next week's election in Ukraine marks not so much the end of the post-Cold War period of Russian retreat as the beginning of a new era of Russian aggressiveness. To understand why, one must first absorb the Russian view of Ukraine.

Since the break-up of the Soviet Union, most of the former Soviet republics and satellites found themselves cast adrift, not part of the Russian orbit and not really part of any other grouping. Moscow still held links to all of them, but it exercised few of its levers of control over them during Russia's internal meltdown during the 1990s. During that period, a number of these states -- Estonia, Latvia, Lithuania, Poland, Hungary, Romania, Bulgaria and the former Czechoslovakia to be exact -- managed to spin themselves out of the Russian orbit and attach themselves to the European Union and NATO. Others -- Azerbaijan, Georgia, Moldova, Uzbekistan, Kyrgyzstan and Ukraine -- attempted to follow the path Westward, but have not succeeded at this point. Of these six, Ukraine is by far the most critical. It is not simply the most populous of Russia's former possessions or the birthplace of the Russian ethnicity, it is the most important province of the former Russian Empire and holds the key to the future of Eurasia.

First, the incidental reasons. Ukraine is the Russian Empire's breadbasket. It is also the location of nearly all of Russia's infrastructure links not only to Europe, but also to the Caucasus, making it critical for both trade and internal coherence; it is central to the existence of a state as multiethnic and chronically poor as Russia. The Ukrainian port of Sevastopol is home to Russia's Black Sea fleet, and Ukrainian ports are the only well-developed warm-water ports Russia has ever had. Belarus' only waterborne exports traverse the Dnieper River, which empties into the Black Sea via Ukraine. Therefore, as goes Ukraine, so goes Belarus. Not only is Ukraine home to some 15 million ethnic Russians -- the largest concentration of Russians outside Russia proper -- they reside in a zone geographically identical and contiguous to Russia itself. That zone is also the Ukrainian agricultural and industrial heartland, which again is integrated tightly into the Russian core.

These are all important factors for Moscow, but ultimately they pale before the only rationale that really matters: Ukraine is the only former Russian imperial territory that is both useful and has a natural barrier protecting it. Belarus is on the Northern European Plain, aka the invasion highway of Europe. The Baltics are all easily accessible by sea. The Caucasian states of Armenia, Azerbaijan and Georgia are on the wrong side of the Caucasus Mountains (and Russia's northern Caucasus republics -- remember Chechnya? -- aren't exactly the cream of the crop of Russian possessions). It is true that Central Asia is anchored in mountains to the south, but the region is so large and boasts so few Slavs that it cannot be controlled reliably or cheaply. And Siberia is too huge to be useful.

Without Ukraine, Russia is a desperately defensive power, lacking any natural defenses aside from sheer distance. Moscow and Volgograd, two of Russia's critically strategic cities, are within 300 miles of Ukraine's eastern border. Russia lacks any natural internal transport options -- its rivers neither interconnect nor flow anywhere useful, and are frozen much of the year -- so it must preposition defensive forces everywhere, a burden that has been beyond Russia's capacity to sustain even in the best of times. The (quite realistic) Russian fear is that without Ukraine, the Europeans will pressure Russia along its entire western periphery, the Islamic world will pressure Russia along its entire southern periphery, the Chinese will pressure Russia along its southeastern periphery, and the Americans will pressure Russia wherever opportunity presents itself.

Ukraine by contrast has the Carpathians to its west, a handy little barrier that has deflected invaders of all stripes for millennia. These mountains defend Ukraine against tanks coming from the west as effectively as they protected the Balkans against Mongols attacking from the east. Having the Carpathians as a western border reduces Russia's massive defensive burden. Most important, if Russia can redirect the resources it would have used for defensive purposes on the Ukrainian frontier -- whether those resources be economic, intelligence, industrial, diplomatic or military -- then Russia retains at least a modicum of offensive capability. And that modicum of offensive ability is more than enough to overmatch any of Russia's neighbors (with the exception of China).

When retreat ends, the neighbors get nervous

This view of Ukraine is not alien to countries in Russia's neighborhood. They fully understand the difference between a Russia with Ukraine and a Russia without Ukraine, and understand that so long as Ukraine remains independent they have a great deal of maneuvering room. Now that all that remains is the result of an election with no strategic choice at stake, the former Soviet states and satellites realize that their world has just changed.

Georgia traditionally has been the most resistant to Russian influence regardless of its leadership, so defiant that Moscow felt it necessary to trounce Georgia in a brief war in August 2008. Georgia's poor strategic position is nothing new, but a Russia that can redirect efforts from Ukraine is one that can crush Georgia as an afterthought. That is turning the normally rambunctious Georgians pensive, and nudging them toward pragmatism. An opposition group, the Conservative Party, is launching a movement to moderate policy toward Russia, which among other things would mean abandoning Georgia's bid for NATO membership and re-establishing formal political ties with Moscow.

A recent Lithuanian power struggle has resulted in the forced resignation of Foreign Minister Minister Vygaudas. The main public point of contention was the foreign minister's previous participation in facilitating U.S. renditions. Vygaudas, like most in the Lithuanian leadership, saw such participation as critical to maintaining the tiny country's alliance with the United States. President Dalia Grybauskaite, however, saw the writing on the wall in Ukraine, and feels the need to foster a more conciliatory view of Russia. Part of that meant offering up a sacrificial lamb in the form of the foreign minister.

Poland is in a unique position. It knows that should the Russians turn seriously aggressive, its position on the Northern European Plain makes it the focal point of Russian attention. Its location and vulnerability makes Warsaw very sensitive to Russian moves, so it has been watching Ukraine with alarm for several months.

As a result, the Poles have come up with some (admittedly small) olive branches, including an offer for Putin to visit Gdansk last September in an attempt to foster warmer (read: slightly less overtly hostile) relations. Putin not only seized upon the offer, but issued a public letter denouncing the World War II-era Molotov-Ribbentrop Treaty, long considered by Poles as the most outrageous Russian offense to Poland. Warsaw has since replied with invitations for future visits. As with Georgia, Poland will never be pro-Russian -- Poland is not only a NATO member but also hopes to host an American Patriot battery and participate in Washington's developing ballistic missile defense program. But if Warsaw cannot hold Washington's attention -- and it has pulled out all the stops in trying to -- it fears the writing might already be on the wall, and it must plan accordingly.

Azerbaijan has always attempted to walk a fine line between Russia and the West, knowing that any serious bid for membership in something like the European Union or NATO was contingent upon Georgia's first succeeding in joining up. Baku would prefer a more independent arrangement, but it knows that it is too far from Russia's western frontier to achieve such unless the stars are somewhat aligned. As Georgia's plans have met with what can best be described as abject failure, and with Ukraine now appearing headed toward Russian suzerainty, Azerbaijan has in essence resigned itself to the inevitable. Baku is well into negotiations that would redirect much of its natural gas output north to Russia rather than west to Turkey and Europe. And Azerbaijan simply has little else to bargain with.

Other states that have long been closer to Russia, but have attempted to balance Russia against other powers in hopes of preserving some measure of sovereignty, are giving up. Of the remaining former Soviet republics Belarus has the most educated workforce and even a functioning information technology industry, while Kazakhstan has a booming energy industry; both are reasonable candidates for integration into Western systems. But both have this month agreed instead to throw their lots in with Russia. The specific method is an economic agreement that is more akin to shackles than a customs union. The deal effectively will gut both countries' industries in favor of Russian producers. Moscow hopes the union in time will form the foundation of a true successor to the Soviet Union.

Other places continue to show resistance. The new Moldovan prime minister, Vlad Filat, is speaking with the Americans about energy security and is even flirting with the Romanians about reunification. The Latvians are as defiant as ever. The Estonians, too, are holding fast, although they are quietly polling regional powers to at least assess where the next Russian hammer might fall. But for every state that decides it had best accede to Russia's wishes, Russia has that much more bandwidth to dedicate to the poorly positioned holdouts.

Russia also has the opportunity. The United States is bogged down in its economic and health care debates, two wars and the Iran question -- all of which mean Washington's attention is occupied well away from the former Soviet sphere. With the United States distracted, Russia has a freer hand in re-establishing control over states that would like to be under the American security umbrella.

There is one final factor that is pushing Russia to resurge: It feels the pressure of time. The post-Cold War collapse may well have mortally wounded the Russian nation. The collapse in Russian births has halved the size of the 0-20 age group in comparison to their predecessors born in the 1970s and 1980s. Consequently, Russian demographics are among the worst in the world.

Even if Russia manages an economic renaissance, in a decade its population will have aged and shrunk to the point that the Russians will find holding together Russia proper a huge challenge. Moscow's plan, therefore, is simple: entrench its influence while it is in a position of relative strength in preparation for when it must trade that influence for additional time. Ultimately, Russia is indeed going into that good night. But not gently. And not today.

This report is republished with permission of STRATFOR.

Голосування в Канаді на другий тур виборів Президента України TOP
26 січня 2010 року

7 лютого 2010 року відбудеться другий тур виборів Президента України.

На території Канади діють дві закордонні виборчі дільниці закордонного виборчого округу з виборів Президента України 7 лютого 2010 року:

- при Посольстві України в Канаді діє закордонна виборча дільниця №40 (310 Somerset Street West, Ottawa, Ontario, Canada, K2P 0J9), до якої відносяться Національний столичний округ, провінції: Квебек, Манітоба, Нова Скоша, Нью Брансвік, Ньюфаундленд і Лабрадор, Острів Принца Едварда;

- при Генеральному консульстві України в Торонто діє закордонна виборча дільниця №41 (2120 Bloor Street West, Toronto, Ontario, Canada, M6S 1M8), до якої відносяться провінції Онтаріо (крім Національного столичного округу), Саскачеван, Альберта, Британська Колумбія та території Юкон, Нунавут і Північно-Західні території.

Голосування на закордонних виборчих дільницях в Канаді триватиме з 08:00 години ранку до 20:00 години вечора за Східноканадським часом (Eastern Time).

На даному етапі порядок голосування у другому турі виборів Президента України залишатиметься тим самим, як і в першому турі виборів, що відбувся 17 січня 2010 року.

Це означає, що у разі, якщо громадянин України не стоїть на консульському обліку в Посольстві України в Канаді або Генеральному консульстві України в Торонто і, відповідно, не був включений до списків виборців, може бути включений до них безпосередньо у день голосування, що дозволить йому взяти участь у голосуванні.

Для включення до списків виборців у день голосування громадянин має особисто подати скаргу до відповідної дільничної виборчої комісії щодо неправильностей у списку виборців на закордонній виборчій дільниці. Така скарга може бути подана не пізніше як за одну годину до закінчення голосування.

Зміни до уточненого списку виборців на закордонній виборчій дільниці вносяться на підставі рішення дільничної виборчої комісії.

Для участі у голосуванні особі необхідно буде пред’явити один із документів, який підтверджує громадянство України. Такими документами є:

1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2) дипломатичний паспорт;

3) службовий паспорт;

4) посвідчення особи моряка;

5) посвідчення члена екіпажу;

6) тимчасове посвідчення громадянина України.

Увага!!! Дані документи мають мати дійсний термін дії.

Особи, які не стоять на консульському обліку, для включення їх до списку виборців у день голосування мають також пред’явити один із документів, який підтверджує проживання або перебування виборця у межах відповідної закордонної виборчої дільниці. Такими документами можуть бути документи, видані канадськими уповноваженими органами, в яких сказана адреса проживання таких громадян на території Канади, зокрема:

1) канадське посвідчення водія;

2) канадська картка соціального страхування;

3) оригінал або копія запрошення на в’їзд до Канади (для тих осіб, що тимчасово перебувають на території Канади в день голосування);

4) документ, що засвідчує проживання в готелі на території Канади (для тих осіб, що тимчасово перебувають на території Канади в день голосування);

5) будь-який інший офіційний документ, який підтверджує тимчасове/постійне проживання особи в межах відповідної закордонної виборчої дільниці.

У разі виникнення додаткових питань просимо звертатися до консульського відділу Посольства України в Канаді за адресою: 331 Metcalfe St., Ottawa, Ontario, Canada, K2P 1S3, тел.: (+1-613) 230 8015; (+1+613) 230-2961 дод. 107 або Генерального консульства України в Торонто за адресою: 2120 Bloor Street West, Toronto, Ontario, Canada, M6S 1M8, тел. (+1-416) 763-3114.

Увага!

Ознайомитися з даним повідомленням на веб-сайті Посольства України в Канаді можна за цим посиланням: http://www.ukremb.ca/canada/ua/announce/detail/2495.htm

TV refugees from Moscow TOP
http://www.nytimes.com/2010/01/24/weekinreview/24levy.html
January 22, 2010

Clifford J. Levy

KYIV, Ukraine -- In the final weeks of Ukraine's presidential campaign, all the candidates have wanted to appear on Savik Shuster's political talk show. Denied an invitation, one even threatened to carry out a swashbuckling raid on Mr. Shuster's television studio in Kyiv to force a very impromptu live debate with a rival.

Joseph Sywenkyj for The New York Times

SHARP QUESTIONS Savik Shuster seeks answers.

It has been a bit like the old days -- back in Moscow.

Mr. Shuster is a refugee from Vladimir V. Putin's Russia. As the television news has been whitewashed there, some big-mouthed journalists like Mr. Shuster have decamped for neighboring Ukraine, where the political and media climate is far more lively and diverse and just plain interesting. (Can you imagine the steely Mr. Putin chasing after a journalist, demanding to be interviewed?)

The split between the two countries has become increasingly evident since the Orange Revolution of 2004 put Ukraine on a path toward a more European-style government, in contrast to the autocratic regimes in much of the rest of the former Soviet Union.

Mr. Shuster left Moscow after his program, "Freedom of Speech," was canceled. His supposed sins: he asked tart questions that cast doubt on the authorities and sought guests who had displeased them. He did, in other words, what journalists tend to do.

"Television there now is like in Soviet times," he said. "I see more and more conformism. You are not allowed to invite people who have different positions and can debate those positions. So today in Russia, you can't do a real talk show."

Another newcomer in Kyiv, Yevgeny Kiselyov, who was a pioneering television journalist in Moscow in the 1990s, said self-censorship was pervasive in Russia. "There are all kinds of don'ts," he said. "All kinds of black lists that are never on paper. But every producer, every editor knows them by heart."

With competing hit political talk shows, these two immigrants have unexpectedly become media kingmakers in the Ukrainian presidential election, which is heading to a Feb. 7 runoff. It is to be decided between Viktor F. Yanukovich, the loser in the Orange Revolution, and Prime Minister Yulia V. Tymoshenko, one of its heroes.

They were the top finishers in the election last Sunday, and the fact that no one knows who will win is a telling sign that Ukraine is not like most post-Soviet countries.

Both candidates have regularly been on the programs of Mr. Shuster (who resembles a college professor) and Mr. Kiselyov (more the typical anchorman).

Interviewing Mr. Yanukovich this month, Mr. Shuster went after a big vulnerability: a perception that he might be a Putin pawn. "They say that you will agree to turn over the government to the Kremlin -- is that the case?" he asked.

Ms. Tymoshenko was the candidate who almost barged into Mr. Shuster's studio. She had clamored for a debate with Mr. Yanukovich in December, but he refused, so she let it be known she might ambush him. In the end, she didn't.

Mr. Shuster has been in Kyiv since 2005, and Mr. Kiselyov since 2008. They thrive in part because Ukraine and Russia are Slavic siblings with interwoven cultures. While Ukrainian is the national language, Russian, which is relatively similar, is widely spoken, and many people speak both.

Given the post-Soviet landscape, it is easy to glamorize the media in Ukraine, just as it is with recollections of Russian television, pre-Putin. The truth -- in today's Kyiv as in Moscow back then -- is messier.

Ukraine's stations are largely controlled by oligarchs who often use them to settle scores and blatantly support candidates. The same thing occurred in Russia.

European election monitors in Ukraine have called most television news coverage slanted. Some journalists are believed to give politicians favorable coverage in exchange for bribes.

Still, the government does not exert wide-ranging control over television news content, as in Moscow.

Roman Golovenko, a lawyer who monitors the media, says that television news has generally improved since the Orange Revolution, though it has a long way to go.

Mr. Shuster and Mr. Kiselyov said that because of their stature, they had avoided pressure from their channels' owners.

An obvious question is, why have Ukraine and Russia diverged? Ukraine seems more pluralistic, in part because of a geographic divide that makes it harder to dominate the country. Ukrainian speakers in the west look toward Europe, and Russian speakers in the east and south are more loyal to Moscow.

Both men said they were not sure that the Ukrainian experiment in democracy would turn out well. The public is tired of political bickering and upheaval, and corruption is as entrenched here as in Russia. The Orange Revolution has lost its luster. Maybe the next president will tighten the government's grip over the media.

"It's not my joke, but I like it," Mr. Kiselyov said. "The difference between Russian politics and Ukrainian politics is the difference between a cemetery and a madhouse."

Even so, Mr. Kiselyov said Ukrainians had become accustomed to their freedoms and were not likely to turn back. "Most politicians, even in the West, don't like the media," he said. "When Western leaders were criticizing Putin for his handling of the media, deep in the hearts, they were thinking, 'I wish I could do the same.' But Ukrainian political culture has changed dramatically since the Orange Revolution. In Ukraine now, they are playing by different rules."

Import/Export is a snapshot of modern working-class Europe TOP
http://www.latimes.com/entertainment/news/la-ca-secondlook24-2010jan24,0,126609.story
January 24, 2010

A Ukrainian woman moves to Vienna and an Austrian man ventures east in director Ulrich Seidl's film

By Dennis Lim

Of the charges leveled against the Austrian filmmaker Ulrich Seidl, the most frequent is exploitation. He's a congenital misanthrope, his detractors claim, who goes to unseemly lengths to prove the depths of human misery and cruelty. His champions, on the other hand, see bravery and even compassion in the unblinking rigor of his movies. Either way, it's hard to dismiss a filmmaker who's so committed to confronting us with people, places and actions we would rather not see.

Like most of his other films, Seidl's latest, "Import / Export" -- which premiered at the 2007 Cannes Film Festival, got a blip of a release in the U.S. last year and arrives on DVD from Tartan Palisades this week -- means to provoke discomfort.

As the title suggests, it's a dual story with a neatly symmetrical premise. Olga (Ekateryna Rak), one of the two focal points, is a Ukrainian nurse and single mother, trudging daily through a post-industrial wasteland to a hospital job in which she is underpaid. Struggling to support her family, she endures a brief stint as an Internet-sex operator and then, like so many have done since the collapse of the Eastern Bloc, goes west, leaving behind her infant son and her mother. But her new home, Vienna, proves no more hospitable.

Pauli (Paul Hoffmann), Olga's opposite number, is an Austrian layabout who makes the same journey in reverse. After losing his girlfriend and his job as a security guard, he agrees to accompany his loutish stepfather on a trip to the Ukraine, delivering gum ball machines and sampling the local night life, with gruesome, sleazy results.

Most of Seidl's films have been documentaries that train a relentless eye on the behavior of obsessives and eccentrics: excessively devoted pet owners in "Animal Love" (1995); bulimic cover girls in "Models" (1999). The uncertain line between reality and fiction accounts for some of the queasiness surrounding his work.

His documentaries include staged scenes; his two fictional films (the other was 2001's "Dog Days") use nonprofessional actors, some essentially playing themselves, and real, unvarnished locations. For "Import / Export," he ventured into a web-porn sweatshop and a real-life geriatric ward. The presence in the latter of real patients -- some on the verge of death -- has raised red flags for certain critics, and these scenes are difficult to watch. But they're also about as direct and powerful a contemplation of mortality as any movie has ever attempted.

Seidl's shoots can be grueling. "Dog Days," a portrait of dysfunction during a Vienna heat wave, was filmed over three summers; "Import / Export," which unfolds under a long deep freeze, took two winters (and two cinematographers, Ed Lachman and Wolfgang Thaler).

Even more than the tough-minded Michael Haneke, his countryman, Seidl is a confrontational filmmaker; this is evident in almost every frame of his movies, in the head-on precision of his trademark compositions. But beneath the severe facade, there is also a strain of absurdist, tragicomic humor and, especially in "Import / Export," a stoic tenderness.

Olga and Pauli never meet but their mirrored odysseys are evocatively intercut. As these two ordinary people strive for economic survival and a life with some semblance of dignity, a bleak, lucid picture of the new working-class Europe emerges. This is a land of desperation and exploitation, a gray zone and moral abyss that permits geographic, but not social or economic, mobility.

Universities should educate a new kind of teacher for Ukraine and Europe TOP
http://www.day.kiev.ua/290781/
#2, Thursday, 21 January 2010

What kind of educators do we need today?
Universities should educate a new kind of teacher for Ukraine and Europe

By Viktor Andrushchenko, President of the Mykhailo Drahomanov National Pedagogic University

Drahomanov National Pedagogic University recently marked the 175th anniversary of its foundation. Our University has been implementing pedagogic techniques for some time now, allowing for a new type of teacher to be shaped, a teacher for Ukraine and United Europe in the 21st century.

Our society cannot pride itself in the adequate treatment of its teachers. Some try to avoid this institution altogether, relying heavily on a private tutors, educators, or governesses. Others (typically, the wealthier class) send their children to international boarding schools. Others still reinforce school education with private tuition or work with their children on their own. There is a tendency to mistrust schools. People take teachers, as well as schooling on the secondary level in general, with a pinch of skepticism.

In times when crisis paralyzes the economy, social and political institutions and systems, it is the elite of the nation that has to assume responsibility for the future of the individual and society. First and foremost, this should be done by the nation's spiritual elite: the representatives of the clergy and school, the Church and university, the confessors and the educators.

THE TEACHER AS A PARAGON OF SPIRITUAL CULTURE

In spite of the social, cultural, political, and ideological setting in which schools operate, history does not know of teachers, schools, or universities calling for confrontation or violence. They do not sow the seeds of evil and injustice. Throughout human history, these institutions were oriented towards age-old civilizational values, such as truth and goodness, order and justice, humanity, democracy, and freedom. That is why I believe that priority should be given towards the unification of European nations through universities, schools, and teachers, rather than through politicians or administrators. While training a teacher, we shape the foundations of an individual's spiritual development. This leads to the formation of a new world view, global understanding and vision. It is the basis for world transformation, particularly for the hundreds of millions of children who represent the various nations of the world.

Universities possess a unique role in the consolidation of European nations. They develop strategic programs, explain their meaning, and stimulate the efforts of the state and the public. They preside over their application and secure progressive transformations.

At the core of scholarly, academic, and educational activity lies specialist training. This means creating individuals with top-notch professional skills, who are active, creative, passionate, and capable of assuming socially responsible roles. This begins with the training of a new kind of teacher: a professional mentor and educator of the generations to come. Such "new" forms of teachers are responsible for raising awareness of the importance of progressive changes rooted in the principles of humanism and democracy, and for promoting unity and peace in the world.

This historic mission calls for a radical change in the social status of educational institutions, and the teacher's role in general (including their academic and educational activities). An important aspect in this process is to ensure that the universities train teachers based on a set of values which are universally understandable and acceptable. School curricula should include educational and humanistic values (scientific, political, moral, aesthetic, etc.), which are shared by the various European nations. Teachers should convey them to each and every one of their students, providing for the continuity of an individual's spiritual development according to practical needs.

I focused on this in my report for the admissions hearing of the European Rectors Club. The report emphasized that training of new teachers requires the creation of a consortium of European teacher-training universities, with a bias towards Pedagogy and a uniform scale of values that should provide a common ground for the educational process in Europe. I was amazed at the response I got from other university presidents and their representatives. Concerned with the future of Europe, each of them demonstrated support and, even more importantly, showed readiness to launch the changes.

Mykhailo Drahomanov National Pedagogic University undertook the obligation to settle organizational questions. Ukraine boasts of a powerful national pedagogic tradition, which is a subject of primary importance in the course of teacher training in many countries, such as Italy, Canada, Germany, Japan, and China. We take pride in renowned talented educators, true innovators in their field. Powerful scientific and pedagogical schools enable us to train future teachers not only in domestic, but also European and worldwide educational context.

PRESERVING NATIONAL FEATURES

One of the main issues to be considered in the course of the development of a uniform system of teacher training in the EU countries, concerns relation between national and universal features. Some fear that introducing EU standards would destroy the national character of education. Other point to the present situation in the EU, where national traditions manage to coexist with other priorities. Of course a problem related to this issue is possible, but the threat is only theoretical.

As we know, our common European home is composed of a variety of cultures, nations, and traditions. It may be extremely challenging to reduce them all to a common spiritual denominator. However, this is feasible, if only one is willing to objectively study the culture and history of the European nations, their social experience, mentality, mode of thinking and acting, as well as their levels of tolerance. It is tolerance that allows individuals to perceive each other as subjects with the right to their own identity and to be free from des­potism. Consequently, tolerance does not endanger the individual. The "new" teacher in the European context has to be a tolerant person.

For this, he or she must possess at least four main qualities:

1) a moderate attitude towards various views and practices, as long as they conform with universal human norms;

2) respect for the others, even if they do not understand or have any form of contact with them;

3) tolerance for the others' weaknesses (and strengths);

4) expansion of one's own experience and critical dialog, based on the dialectic nature of the mind. It is the university's responsibility to bring these qualities out in future teachers, and how to pass them on to students.

It is a challenging experience to accept and understand the culture of another nation. The main gap to bridge in this respect will always be the language, the knowledge or ignorance of which draws a dividing line between individuals and blocks their access to other cultures. The 21st century teacher is supposed to have a command of at least one foreign language. Language unites nations and brings cultures together, thus enabling them to share their cultural treasures. Language itself becomes one of the major values to be cherished, indispensable for effective training of a future teacher in the European Union.

A similar asset for a teacher is an advanced level of computer literacy, allowing him or her to be able to use modern technologies and understand their role in modern life. The 21st century European teacher must have a deep scholarly training. He or she should be able to independently identify personality types, applying the most adequate methods, forms, and technologies of teaching and education. Moreover, the solutions chosen by a teacher should be in harmony with their predispositions. An emphasis should be placed on dialectic techniques, which enable the intellect to move from subject to subject and allow for intellectual enrichment.

The entrenchment of democratic traditions in the European context requires an adequate level of training, and an ability to live and work on democratic principles. An emphasis should be placed on the formation of an individual's democratic culture. Again, this is a task that teachers are entrusted with. A European teacher has to be a convinced democrat, bearer of democratic consciousness and culture. Moreover, he or she must be able to foster democratic values in students.

Last but not the least, a "new" European teacher must become a champion of humanism and high spirituality. His or her chief task is the germination of man's spiritual greatness in every person. The teacher's fundamental values should be such universal humanistic priorities as Good, Justice, Honor, Dignity, etc.; his chief values Faith, Hope, and Love. Such teachers proceed from the rational foundations and aspire to the ultimate truth; their activity is intertwined with sensuality and strives to sublimate it to sympathy. It is a personification of human will, aimed at the individual's self-realization.

Europe is uniting. Its global humanitarian role in the world is increasing, too. The teacher, a top-notch professional, is the first and foremost bearer of this role of patriot and citizen of his or her home country, and of the world; the bearer of high pedagogic technologies, democracy, and tolerance; the champion of peace, ecological safety, high culture; a fighter against international terrorism and a paragon of a healthy lifestyle. Training such a teacher -- the universities' historic mission -- is stipulated by the needs of today, but even more, by the call of tomorrow.

Serge Jaroff's Don Cossack Choir TOP
http://www.day.kiev.ua/290784/
21 January 2010

Many Ukrainian singers have worked there over the years

By Heorhii SHYBANOV

Photo from the archives
SERGE JAROFF, 1940

Amongst the native art groups that were scattered over the world by the dramatic 20th century, the greatest popularity in prewar and postwar Europe, and beyond, was obtained by the famous choirs conducted by Oleksander Koshetz (1875-1944), Serge Jaroff (1896-1985), Nikolay Kostriukov (1898-1966), Dmytro Kotko (1892-1982), and Nestor Horodovenko (1885-1964). Thanks to them, audiences on different continents had the opportunity to enjoy the achievements of the Slavic choral culture, in the midst of which Ukrainian singing stands out with its specific beauty and melodiousness. That is why they were eagerly invited by conductors of various emigrant choirs, which emerged at the time in France, Germany, Czechoslovakia and other countries.

Until very recently there was scant information about the Don Cossack Choir, which used to "make the whole world go crazy" according to one of its contemporaries. This is not surprising, as the former Communist system forbid mentioning this extraordinary artistic group in any publications for decades. There was one more reason for long-time ignorance. It was immensely popular abroad in the 1920-30s, which was a period when the Soviet power cruelly fought the church and traditional choral culture, largely represented by sacred music. It was also severely forbidden. Just like clergymen, former church choral singers were sent to the camps. Few of them returned.

The choir's repertoire included many church songs, which were always performed during the first act of the concert. This was how Jaroff emphasized the spiritual nature of the national singing tradition. His large archives have preserved a caricature, where Stalin is depicted closing his ears in order not to hear the choir singing.

In those years South Russian Cossackhood together with its rich musical culture was eradicated by the repressive machine. The recordings of the choir that were released abroad were half-legally spread in Soviet times among a small circle of real connoisseurs of choral singing. This unique music group is still scarcely known, with the exception of a narrow circle of professionals.

Only in late 1990s did Jaroff's choir come back to its homeland and receive proper honors. In particular, a large stock of gramophone recordings of the choir, concert billboards, and photos were collected by archpriest Andrey Dyakonov, the dean of the Annunciation Church on Vasilkov Island, Saint Petersburg. Moscow music critic Svetlana Zvereva took great pains and conducted long negotiations with the owner of the conductor's home archive in order to persuade him to transfer numerous materials about Jaroff and his legendary choir from the US (nearly 3,000 items), which are now kept in the Glinka Central Museum of Music Culture. Collections of sacred music works and Russian folk songs performed by the choir, were released several years ago by the Russkaya Lira Publishing House (Saint Petersburg), and producer Igor Matvienko, Moscow Branch of the Trinity Lavra of St. Sergius and other spiritual centers of the Russian Federation.

Serge Jaroff was not a Cossack. He was born in 1897 (according to some data, 1896) in Makaryev, Kostroma Province of Russia. Since his early age, he proved to have an impeccable ear for music. After receiving his education he became a professional musician. In 1917 he graduated from the Moscow Synode School, where he had been taught by Aleksandr Kastalsky, Pavel Chesnokov, and Nikolay Danilin. These school's graduates included not only highly-educated choirmasters, singing teachers and choristers, but composers of sacred music, too.

During the Civil War, Jaroff joined the third Don division of General Fyodor Abramov, and it was here that his life intertwined with Don Cossacks. Jaroff saw with his own eyes the horrors of the fratricidal war and the cruelty of the new power implemented by Bolsheviks.

In late October 1920, General Pyotr Wrangel started evacuation of the Voluntary Army from the Crimea. Thousands of people boarded on 126 ships and went to Turkish coast. On coming there, the refugees split into three groups. The Don Cossacks found themselves in an internment camp near Constantinople. The conditions were extremely difficult: Cossacks were dying of exhaustion and disease. They had to live in barracks, which did not have roofs whatsoever, and in dugouts. All their misfortunes were crowned by homesickness, despair and uncertainty about their future. They found relief only at the evening-song led by the regimental priest.

To boost the fighting spirit of the refugees the command of the camp, located in the Turkish town Cilingir, decided to organize a Cossack choir that would take part in liturgy. Officer Jaroff took this job with immense enthusiasm. In a couple of days the conducter selected 30 professional singers from amongst the Cossacks. The rehearsals started. There were no scores at hand, so the conductor had to restore them from his memory. Jaroff introduced a strict discipline in the choir and kept to it throughout his work as conductor. He had a temper, but his adherence to principles and high strictness to singers produced great results. Soon the choir became known worldwide. It made its debut during the St. Nicholas' Day public prayer, on Dec. 19, 1921, which is considered the date of foundation of the Serge Jaroff Don Cossack Choir.

Photo from the archives
THE DON COSSACK CHOIR, 1921

After some time the choir moved to Greece, where it settled on Lemnos Island. Later the Russian ballet dancer Tamara Karsavina helped the singers move to Bulgaria. The conductor wanted to find a place, where they could stay for long. He was offered to move to France. He had to cross Austria on his way there. In Vienna Jaroff encountered the director of a concert agency, Heller, who remembered him as a little boy from the Synod Choir, which toured Europe at the time. The choir was auditioned, and the result surpassed all expectations. July 4, 1923, it gave an immensely successful performance in the Hofburg Imperial Palace. This historical concert was the first of many triumphant performances of the Don Cossack Choir throughout the world.

In 1924, it performed its first concerts in Germany (Munich and Hamburg), pursuing with concerts in Belgium, Holland, Great Britain, and France (1926). Its hundredth concert was held in 1928 in Budapest. The choir performed in royal palaces, before such monarchs like Tsar Boris III of Bulgaria, English King George V, Christian X of Denmark, and Gustaf V of Sweden. The choir had given a total of 1,500 concerts by 1930.

It had toured across different continents by 1939, when the World War II began. Although the choristers moved to the US in time, they could not receive American citizenship for quite a while. The choir made very successful tours across Mexico, Cuba, South and Central America, Canada, India, and South Africa. All its concerts enjoyed full houses. The choir performed many works encore, at endless demands of the delighted audiences. It has played in several Hollywood films.

In 1945 it gave a concert in Frankfurt am Main, where it performed before the American occupation troops and General Dwight D. Eisenhower's staff. The following year it made a week-long tour across Japan. Jaroff's choir was the first art group to perform in the emperor's palace before the emperor. The same year the choir gave extremely successful performances in Australian cities.

Jaroff put all his powerful inborn talent in his work with the choir. In this he seemed impervious to tiredness. He achieved extraordinary coordination with slight movements, filling the sound of each piece with dynamic energy. The conductor succeeded in making the voices of his singers sound in unison. And, despite the wondrous harmony of their singing, the voice of every artist was not lost. The unusual artistic originality of this matchless choir was made by the fact that men's voices were within the range of a mixed choir. Jaroff was the first to introduce this innovation into the choral practice. There had been no one to do this before him. The singing of high tenors, who sang falsetto, and low bass singers (octavists) was especially beautiful.

The original timbre, of fullness and purity of the sound, was achieved by the fact that a part of the choir sang with closed mouths. Thanks to this, the conductor essentially broadened the scope of his work. With his sensitive heart he could penetrate the inner meaning of the performance and produced it with the help of facial expressions and pithy gestures. He conducted only with the help of his head, eyes, and fingers.

He was taught to gesture this way by Sergey Rakhmaninoff, who is known not only as a composer and musician, but as a brilliant conductor, too. Generally, the polyphonic choral scores of songs were rich and complex, with flexible dynamics following the words in a sensitive manner, but the specific adornment to the Don songs was descant. According to one researcher, when performed by the high male vocals of Jaroff's choir, it resembled the voice of a lark in the steppe, flying up rapidly over the voices of those whose singing entwined into the complex ornament of the choral fabric like a bright thread.

Domestic and foreign critics, as well as professional performers, assessed the performance mastery of the unique choir highly. Rakhmaninoff was fond of this choir and frequently supported Jaroff in his innovatory arrangements and original interpretation of his works. Feodor Chaliapin, who was a great connoisseur and performer of Russian songs and sacred music works, properly assessed the mastery of the choristers' singing.

He also sang in several concerts jointly with Jaroff's choir. Arrangements were made and such noted composers of choral art as Konstantin Shvedov, Alexandr Grechaninov et al. composed works specially for him.

Annually, the choir went to Germany, Austria, Switzerland, France, Spain, and Holland, and Scandinavian countries for the whole concert season. Its performances took place not only in palaces or big concert halls, but also in cathedrals and churches, always crowded on this occasion. In many countries the press wrote laudatory reviews to the grandiose concerts given by Jaroff's choir, which were also broadcast on the radio.

The repertoire of the group was made up of over 1,000 sacred music works, both domestic and forei­gn classical works, and folk songs. Ukrainian choral art also had an important place. Jaroff espe­cially liked to perform with his choir the sacred concerts of Artemii Vedel, Dmytro Bortniansky, Kyrylo Stetsenko, the me­lo­di­es of the Kyiv Cave Monastery, Christmas carols and Old New Year Ukrainian songs arranged by Mykola Leontovych (Oh, the Jerusalem bells started to chime early, On the river Jordan), Ukrainian folk song That gray cuckoo started to cry, and other works. Thus, this artistic group was promoting the high music culture of our talented people throughout the world.

Over 300 singers sang in Jaroff's choir. In the initial period of its activity it included up to 70 singers. The choir featured many Ukrainians in different periods. Especially wonderful singers included bass octavists Nil Reva, Mykhailo Vilkhovy, Heorhii Tymchenko, baritones Arkhyp Levchenko, as well as Leonid Lu­hovs­ky and Ivan Khlibka.

At the beginning of the choir's activity, it did not have a stable lineup, those were native Don Cossacks. Thereafter the choir accepted emigres, who came to Western Europe in the 1920s and after the World War II.

They gave 250 concerts a year, or even more. Not all singers could regularly move from one country to another, losing contact with their families. Thus, they needed zealots who would never part with the choir. Those included Jaroff and several other singers. In the last decades of the choir's activity its lineup included 25 people, whose voices were strong enough to substitute even a much bigger group.

In 1962, 11.5 million recordings of Jaroff's choir were released (2.5 million were released in Germany only). A German UMG Deutsche Grammophon Gesellschaft established a new special prize to award with the best music groups annually, the Golden Gramophone Award. The first Golden Gramophone Award went to Jaroff and his choir. Throughout the period when the choir was conducted by Jaroff, it gave nearly 10,000 concerts in many countries of the world.

It went on tours until 1979, as long as the legendary maestro was strong enough to perform. Jaroff died in quite an old age on Oct. 6, 1985 in Lakewood (New Jersey), located near New York City. Today there are two Don Choirs named after Serge Jaroff, in Germany and the US. They are conducted by his students.

Представники наукової інтелгенції на чолі із Героєм України Борис Патоном закликають українців обрати главою держави Юлію Тимошенко TOP

Представники наукової інтелгенції на чолі із Героєм України Борисом Патоном закликають українців обрати главою держави Юлію Тимошенко. Під відповідним зверненням, яке було оприлюднене 21 січня у приміщенні Національно академії наук, підписалися понад 20 видатних вітчизняних науковців.

Автори документу наголошують, що «зараз Україна знову опинилася на роздоріжжі. Кожен із нас 7 лютого 2010 року обиратиме свій шлях у майбутнє нашої Батьківщини».

«Ми, представники української інтелігенції, обираємо шлях інтелектуального розвитку, шлях реформ та побудови європейської держави, якою будуть гордитися прийдешні покоління громадян України. Врешті решт ми обираємо той шлях розвитку на якому інтелект та совість вирішуватимуть долю кожного із нас. Тому в цей важливий момент в історії України ми закликаємо Вас, дорогі співвітчизники, підтримати наш вибір та обрати президентом України Юлію Володимирівну Тимошенко», - йдеться у зверненні.

Як відзначив президент НАН України Борис Патон, вибори президента без перебільшення мають велике значення для нашої країни і її майбутнього. На його думку, саме Юлія Тимошенко здатна повернути українцям впевненість, надію, консолідованість. Патон наголосив, що під  час масштабної економічної кризи уряд Тимошенко зробив все можливе, щоб запобігти значному падінню економіки, зробивши ставку на науку, зокрема на інновації.

«Уряд і особисто Юлія Тимошенко засвідчують глибоке розуміння цього питання, постійно приділяють йому велику увагу, завдяки чому Україна нарешті може зрушити із місця у своєму розвитку», - зазначив науковець.

В свою чергу, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України, академік Ярослав Яцків, погододжуючись із Патоном, підкреслив, що «протягом останніх двох років, незважаючи на жорстку економічну кризу, всі були свідками, як уряд намагався вирішити цілу низку важливих питань».

 Коментуючи ситуацію напередодні 2 туру президентських виборів директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології. імені М. Рильського НАН України Ганна Скрипник зазначила, що «на жаль, ми зараз перед таким вибором, що коли він буде неадекватним, то ми можемо втягти країну в безкінечне протистояння». Перш за все її настрожує позиція Віктора Януковича у гуманітарній сфері. А саме те, що він запропонував ввести російську мову, як другу державну в Україні, що, на думку науковця, веде до чергового притистояння та ворожнечі. 

Японець з Едмонтону грає на українській бандурі TOP
Японець з Едмонтону, Канада, грає на українській бандурі. Приїхав до Львова, купив бандуру, уроки брав у Тараса Лазуркевича.

Дивітися на видео тут:
http://www.youtube.com/watch?v=eLjjhwh8-fM

Російське кіно про УПА можуть заборонити TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2010/01/100104_upa_film_lebed_is.shtml

Роман Лебедь
Бі-Бі-Сі, Київ

В Україні розгорілися дискусії навколо нового російського художнього фільму "Ми з майбутнього-2". Фільм про події Другої Світової війни можуть заборонити до показу. Частина експертів у міністерстві культури вважає, що стрічка ображає національні почуття українців, а також може зіпсувати відносини України з Росією. Вони також здивовані, що у фільмі знялися відомі українські актори.


Масовка фільму "Ми з майбутнього-2"

Не виключають навіть, що на авторів фільму можуть подати до суду на міжнародному рівні.

Перша частина стрічки "Ми з майбутнього" розповідала про чотирьох російських юнаків, які займалися "чорною археологією" і загадковим способом потрапили в розпал важких оборонних боїв 1942 року. Після повернення у наш час вони переглядають своє ставлення до тих подій. Фільм знятий у дусі патріотичного виховання і цінностей Великої Вітчизняної війни. Стрічка виявилася успішною і лише в Росії зібрала понад 8 мільйонів доларів у прокаті.

Як розповідають ті, хто вже бачив чорновий варіант другого фільму, "Ми з майбутнього-2" сюжет схожий, але в ньому герої із нашого часу потрапляють в 1944 рік і тепер за сценарієм двоє з них - українці, а всі вони потрапляють до рук Української повстанської армії.

Пародія, образа чи високий художній рівень?

На думку експерта і кінокритика Ярослава Підгори-Гвяздовського, українці - серед яких і герой актора Остапа Ступки - зображені навмисне кровожерливими та жорстокими, а в сценарії багато історичних викривлень:

"Він складається з двох частин, перша з яких видається замовною. Перші 20 хвилин фільму погано зроблені, а по-друге всі ці 20 хвилин українців обличчям в лайно - і в переносному, і в прямому значенні."

Висновок експерта - заборонити фільм до показу в Україні.

"Я цей фільм сприймав як пародію! Важко сказати, що там такого образливого для українців, оскільки сам фільм настільки низької художньої якості, що його можна сприймати як якусь пародійну фантазію російських авторів."

Юрій Ритенко


За його словами, стрічка порушує кілька пунктів документу, яким керуються при видачі ліцензії фільмам. Ідеться про пропаганду фашизму та неофашизму, приниження нації або особистості за національною ознакою і розпалювання національної ворожнечі.

Наразі половина з тих кінокритиків міністерства культури, які подивилися чорновий варіант фільму, виступили за заборону його демонстрації в Україні. Інша ж половина не вважає це за доцільне. Приміром, ось як аргументує свою позицію експерт Юрій Ритенко:

"Я цей фільм сприймав як пародію! Важко сказати, що там такого образливого для українців, оскільки сам фільм настільки низької художньої якості, що його можна сприймати як якусь пародійну фантазію російських авторів".

Вирішують експерти Мінкультури

Прем'єра суперечливого фільму в Росії запланована на лютий. Чи покажуть його в Україні?

Голова державної служби кінематографії Ганна Чміль розповіла Бі-Бі-Сі, що це залежить від подальшого голосування - фільм мусять подивитися всі експерти міністерства культури, а тоді більшістю голосів вирішити долю стрічки. Таких експертів є майже два десятки. "Коли експерти дивилися цей фільм, то головною мотивацією до заборони слугував пункт, пов'язаний з образою і приниженням національної гідності", - зазначає представниця міністерства культури.

"Коли експерти дивилися цей фільм, то головною мотивацією до заборони слугував пункт, пов'язаний з образою і приниженням національної гідності."

Ганна Чміль


Ганна Чміль також здивована, що у цьому антиукраїнському, на думку деяких оглядачів, фільмі знімалися українські актори - Остап і Дмитро Ступки, син та онук Богдана Ступки. Якщо фільм заборонять - українському глядачеві буде важко оцінити їхню гру, а прокатна компанія, яка його планує демонструвати, втратить, за оцінками експертів, до півмільйона доларів.

Остап Ступка: Нехай забороняють

"Нехай забороняють", - сказав Остап Ступка Бі-Бі-Сі. Він загалом скептичний до зауважень критиків. Він стверджує, що грав свого героя таким, яким би мала бути військова людина, а всі звинувачення відкидає: "Я фільм не бачив, зміст більш-менш знаю. Я - актор і я знімався в кіно, а підключати сюди якісь політичні питання я не хочу».

Актор вважає, що фільм все одно дивитимуться, качаючи з Інтернету, де він, імовірно, буде доступним для усіх. На цьому ж наголошує і Ганна Чміль. Тому вона вважає, що замало лише не видати фільмові прокатне посвідчення - адже це перекриє йому шлях лише до широких екранів та легального ринку DVD.

Голова служби кінематографії вважає, що доцільним було б на міжнародному рівні підготувати судовий позов на авторів фільму - через образу національних почуттів українців.

Експерти вже пророкують, що у такому вигляді стрічка може зіпсувати і без того непрості україно-російські відносини.

Ярослав Підгора-Гвяздовський каже, що це вже не перший російський фільм, у якому принижують українців. А імперські, за його словами, за духом стрічки - як от "9 рота", "Тарас Бульба", "Адмірал" - останнім часом стали дуже популярними в Росії.

Руслана зняла новий відеоролик проти торгівлі людьми TOP
http://culture.unian.net/ukr/detail/188118
22.01.2010

Українська співачка Руслана за підтримки Посольства Федеральної Республіки Німеччина в Україні зняла новий соціальний відеоролик проти торгівлі людьми.

Щоб привернути більше уваги до проблеми торгівлі людьми співачка вирішила особисто знятися в соціальному ролику й оголосити цифри, які сьогодні визначають масштаби рабства ХХІ століття.

За даними ООН більше 12 мільйонів чоловік у всьому світі знаходяться в рабстві. Близько 800 тисяч чоловік щорічно продаються в чужі країни для примусових робіт. 80% жертв сучасного рабства складають жінки, кожна друга з яких неповнолітня.

Сексуальна експлуатація жінок і дітей досягла величезних масштабів, склавши 79% усього об`єму трафікінгу. За даними Інтерполу, торгівля людьми щорічно приносить злочинцям близько 19 мільярдів доларів.

"Проблема торгівлі людьми потребує пильної уваги з боку суспільства. І саме за допомогою публічних кампаній можна добитися успіху в подоланні цього ганебного явища. Я закликаю всіх не залишатися байдужими до нашого сьогодення і звернути свою увагу на причини і джерела сучасного рабства заради власної безпеки і безпеки своїх близьких", – зазначила Руслана.

PinchukArtCentre відкриває виставки індійця Гупти та українця Браткова TOP
http://culture.unian.net/ukr/detail/188117
22.01.2010

23 січня 2010 року в PinchukArtCentre відкриваються одразу дві персональні виставки всесвітньо відомих художників – індійця Субодха Гупти (Subodh Gupta) та українця Сергія Браткова. Обидва проекти присвячені змінам в національних культурах в контексті сучасного життя світу, і для них спеціально створені нові роботи, виключно для представлення в PinchukArtCentre. Виставки триватимуть до 21 березня 2010 року.

«Віра має значення» (Faith Matters) – це перша персональна виставка Субодха Гупти в Східній Європі. Спеціально для цієї виставки митець створив низку нових робіт, серед яких три нові скульптури та сім полотен, які розмістилися на 2-му та 3-му поверхах арт-центру. Художник фокусується на проблемах національної належності та культурних змінах. Усього експозиція нилічує 17 робіт.

Проект Сергія Браткова називається «Україна» – це перша масштабна персональна виставка художника в Україні. Автор створив серію нових фотографій та інсталяцій, які представлені паралельно з роботами, створеними ним протягом останніх десяти років. Деякі з них до цього часу не виставлялися. Це надає цікаву можливість прослідкувати різні етапи творчості митця. Експозиція, що представляє близько 70 робіт, розміщена на 4-му та 5-му поверхах PinchukArtCentre – це своєрідна розповідь, яка віддзеркалює сучасну Україну. Серед використаних медіа – фото, відео, інсталяції, проекції.

Цими проектами PinchukArtCentre продовжує свою системну діяльність, спрямовану на представлення українського мистецтва світу та найкращих взірців мистецтва світового в Україні через поєднання національної ідентифікації та міжнародних викликів.

У суботу, 23 січня PinchukArtCentre також запрошує всіх поціновувачів сучасного мистецтва на зустріч з художниками Субодхом Гуптою та Сергієм Братковим. Зустріч відбудеться з 13:00 до 14:00 на 6-му поверсі PinchukArtCentre. Вхід вільний.

У заході також візьмуть участь Екхард Шнайдер, генеральній директор PinchukArtCentre, та Олександр Соловйов, куратор.

Is this the president for Ukraine?
TOP

Yanukovych punching out two teeth of Transport Minister Heorhy Kyrpa, leading Kyrpa to say, "In all my life, I've never seen such gangsters."
http://www.xoxol.org/putin/putin31.html

Varvara Ovdiy recollecting Yanukovych's early years of tearing earrings off women's ears and concluding "Only insane people could elect such a president."
http://www.xoxol.org/putin/putin07.html

Yanukovych goon squads attacking a well-defended Yushchenko office in Luhansk
http://www.xoxol.org/putin/putin10.html

Yanukovych losing consciousness for four hours after being hit on the chest by a raw egg (shown in two videos, plus a comparison video of Tymoshenko being pelted, plus a video of a Yushchenko joke concerning the event, plus a Yanukovych interview in hospital after the event)
http://www.xoxol.org/kuchma/kuchma39.html

Dictator wanted--only degenerates need apply--offers further glimpses into Yanukovych's biography
http://www.xoxol.org/putin/putin14.html

The Heorhy Gongadze murder
http://www.xoxol.org/putin/putin21.html
http://www.xoxol.org/putin/putin23.html

Poisoning of Yushchenko
http://www.xoxol.org/kuchma/kuchma38.html

Plans to spread violence throughout Ukraine prior to the 2004 elections
http://www.xoxol.org/putin/putin24.html
http://www.xoxol.org/putin/putin25.html

http://www.xoxol.org/putin/putin29.html discovery of explosives aiming to kill Yushchenko and Tymoshenko

Yulia Tymoshenko: Ukrainians can save democratic Orange Revolution on Feb. 7 TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/58215/
Jan. 28, 2010

Yulia Tymoshenko

Yanukovych would let oligarchs stay in control of economy, preventing European integration.

Five years after the Orange Revolution, Ukrainian voters returned to the ballot box in January to elect their president. They did so after a year of extreme hardship brought about by the global financial and economic crisis.

Despite these privations, some 60 percent of voters reaffirmed their support for pro-democracy candidates in the Jan. 17 first round of balloting. They showed the world that the principles voiced on Maidan Nezalezhnosti (or Independence Square) in 2004 still prevail among the majority of Ukrainians.

Sadly, not everyone wants it this way. Those who opposed the Orange Revolution still want to turn back the clock. They want to roll back reforms and the norms of democracy that have taken root in Ukraine. In their place they promise prosperity, provided they are left to run the country their way.

The choice given is a false one: surrender your values in return for economic stability. Turn a blind eye to illegality so that you will feel more secure. This is what my opponent offers the people.

Sentiment is democratic

Yet the support which we witnessed in the first round for democratic candidates reveals that, while many ordinary Ukrainians may be weary, they have not lost their wisdom. Their understanding is that true liberty and prosperity can only be built by adhering to the rule of law. They appreciate that the way forward is to build a stronger, more democratic, more European Ukraine.

Today, disillusioned citizens see the spectacle of politicians investing their mandate in squabbles rather than addressing economic and social issues.

They rightly despair at the shadowy hold of oligarchs on big business and the levers of political power. They see that the rule of law is neither applied consistently, nor is it paramount and that corruption is never far away.

Out of grey zone

So what can be done?

Well, Ukrainians should not be apathetic, for only they will determine the path their country will tread in the 21st century. The choice is simple: a country that embraces European-style democracy and living standards, versus a Ukraine trapped in an ill-defined grey zone between East and West. This would be a fast track to political and economic stagnation.

Victory for the failed candidate of 2004 will not bring about the fundamental root-and-branch reforms that Ukraine needs. Instead, the country will be pushed back into the arms of an oligarchic elite and succumb to policies that diminish the country’s national identity. What Ukraine requires is a genuine reform-minded presidency with its sights on Europe.

Relations with Russia

European integration is a foreign policy imperative, but one that does not preclude an amicable, pragmatic working relationship with Russia, based upon mutual sovereignty and respect. Our inter-dependence in the energy sector is self-evident. Going forward, we seek stability bolstered by energy efficiency and independence. Transparent direct relations between national suppliers and the payment of market prices for natural gas, must go hand in hand with Western investment in domestic infrastructure, exploration and extraction.

Friendly to business

Above all, the rule of law must reign supreme. Ironically, some have mistaken this as a predisposition to authoritarianism or, worse still, "dictatorship." Nothing could be farther from the truth, for without the clear-cut and predictable application of the law, Ukraine's business environment will stagnate.

Our goal is to make Ukraine an easier place to do business. Investor-friendly measures and incentives, combined with a reduction in bureaucracy, will reinvigorate the business environment, help combat corruption and encourage small and medium-sized enterprises to flourish. Tax regimes need to be reformed and subsidies, where applied, should be targeted and not applied universally. Those who steal public assets or abuse the system criminally should face the full force of the law.

Building Europe

Such reforms will bring Ukraine to the level of Western European states. This is important, for there can be no European Union membership prospect if we do not "build Europe in Ukraine" first.

Becoming a member of the World Trade Organization was a crucial first step. Overhauling and aligning state institutions with those of Europe is another -- a task which my government has begun in earnest.

Finalization this year of a deep and comprehensive free-trade agreement and conclusion of visa free travel talks are other steps on the road to integration. It is to be hoped that now the European constitutional issue is resolved and enlargement fatigue is less of a concern, EU policymakers will rise to the challenge of creating a "United Europe."

Support from Europe

My party is committed to the principles of European democracy and, since 2006, has been an enthusiastic observer member of the European People's Party -- the largest political bloc in the European parliament. We are encouraged by the level of support and commitment to seeing Ukraine enter the European family. However, at the same time, we appreciate that this will not be achieved overnight. First, we must prove ourselves worthy. The responsibility is ours.

Rebuilding faith

Our immediate priority is to complete the process of a free and fair second round of voting in the presidential elections on Feb. 7. The next task will be to adopt constitutional amendments that will put an end to the political instability of the last five years. Crucially, we must protect the rights of individuals and rebuild public faith in our institutions and politicians.

If we achieve this, then we will have earned the trust of the protesters who thronged to Kyiv's Independence Square five years ago. Then and only then can we say that the Orange Revolution was a success.

Yulia Tymoshenko is the prime minister of Ukraine and a presidential candidate running against Victor Yanukovych in the Feb. 7 election.

Effect of posthumous award to 20th century nationalist leader Stepan Bandera TOP
I think it fair to say that when a person is recognized long after he's dead its mostly the cause and not (just) the individual that receives historical validation. This year Putin recognized Denikin and we all know what that implies. Yushchenko was right to earlier recognize Shukhevych and now Bandera. Their cause is Ukraine's present validity and that recognition should have been bestowed in the first year of Ukraine's independence, not the last month of Yushchenko's presidency. As it is, there's still a whole pantheon of others waiting in the wings.

Lubomyr Markevych
Kyiv, Ukraine


Yushchenko being sued for Bandera's hero title award in Donetsk

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/57978/

Russia lashed out at Ukraine's outgoing president on Jan. 26 for bestowing national hero status on a wartime leader who is vilified in Moscow.

Bandera led Ukrainian nationalist forces that fought against Nazi invaders and Soviet troops in World War Two. He continued to resist Soviet rule well into the 1950s, and was assassinated by a KGB agent in 1959.

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/58017/

The Simon Wiesenthal Center criticized the Ukrainian president's decision to give a posthumous award to a nationalist leader it describes as a Nazi collaborator.

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/58268/

Bandera's grandson, also named Stepan Bandera, accepted the award.

President Victor Yushchenko posthumously awarded 20th century nationalist leader Stepan Bandera the nation's highest honor inciting indignation from Russia and pro-Russian politicians.
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/58201/

5384TZ: Addressing the top 5 myths about Yulia Tymoshenko TOP
Populist Inform Newsletter
Jan. 26, 2010

Cutting Through the Spin: Don't be Fooled

Analysis of recent media coverage reveals a flood of accusations leveled at Yulia Tymoshenko. While these mostly originate from the pens of the Yanukovych spin-machine, the allegations nevertheless warrant closer scrutiny. What follows are the top 5 Tymoshenko myths.

1. She is a Populist

"Populist" is the most abused word in Ukrainian politics. One Western journalist based in Kyiv told Inform that "populist" is inevitably added to any mention of Ms Tymoshenko when his articles are vetted by the Moscow bureau before being sent to the Western editorial office. In a similar vein, we see "alleged" or "so-called" prefacing "Orange Revolution" in some prestigious Western newspapers. This is an insult to the one in five Ukrainians that took part in the peaceful protests.

In terms of populism, a quick examination of the election billboards from the first round confirm that the most populist claims emanated from Mr Yanukovych. He made a record number of social and economic promises: pledges that can only be realised if he is president and has a majority coalition and government.

Second place in the populist stakes went to President Viktor Yushchenko, whose billboards made bizarre promises. The most populist being, "I will introduce a 20 percent tax on limo's, villas and yachts." In contrast, Ms Tymoshenko's billboards made no outlandish offers.

The ultimate in populism occurred in November last year, when Mr Yanukovych's Party of Regions, and the pro-Yushchenko wing of the Our Ukraine-People's Self-Defence bloc, voted to pass legislation to raise the minimum wage and pensions. Needless to say, the Bloc of Yulia Tymoshenko (BYuT) voted against it. This 20 percent increase in social spending contravened the IMF's loan conditions. It was recklessly irresponsible and caused the IMF to suspend payment to the government of a $3.8 billion tranche from its stand-by facility.

Raising pensions ahead of a presidential election is nothing new. As prime minister, Mr Yanukovych doubled pensions ahead of the 2004 election. Odd then that Ms Tymoshenko is branded the populist?

In fairness, journalists should apply the term "populist" to all Ukrainian politicians or to none of them. Singling out Ms Tymoshenko is neither warranted nor fair.

2. No difference between them: both Pro-Russian

This common refrain suggests a total lack of understanding of Ukrainian politics. It is as fanciful as saying there is no difference between German Chancellor Angela Merkel and Russian Prime Minister Vladimir Putin because they both support stable relations between east and west. The reality is that Ms Tymoshenko and Mr Yanukovych hold different world views.

In its simplest form, in the Orange Revolution Ms Tymoshenko supported democracy and opposed election fraud, while Mr Yanukovych was instrumental in perpetrating the fraud. Worst still, he is completely unrepentant. He has never accepted there was fraud and still argues that he was legitimately elected.

On foreign policy, the differences are huge. Valdimir Socor writing in the Jamestown Foundation's Eurasia Monitor summed it up aptly: "Yanukovych's programmatic statements during this campaign differ starkly from Tymoshenko's positions regarding Ukraine-Russia relations and Ukraine's place in Europe. Theirs are two different foreign policies. Yanukovych's stated positions are aligned with Russian policy objectives on some issues of central significance to Ukraine, his prescriptions opposite to those of Tymoshenko." Indeed, Mr Yanukovych is more pro-Russian than even former President Leonid Kuchma. He supports the diplomatic recognition of the independence of the Georgian territories of South Ossetia and Abkhazia. This puts him in the company of the governments of Nicaragua and Hamas. He will pursue a multi-vector foreign policy. His candidate programme reads, "I believe that ensuring the non-aligned status of Ukraine is the main task of our national foreign policy." He is opposed to membership in, and high levels of cooperation with NATO. In contrast, Ms Tymoshenko supports the EU position in support of Georgian territorial integrity. She favours a public information campaign on NATO membership and continuation of high levels of cooperation under the Partnership for Peace, in place since 1994.

As for EU integration, Mr Yanukovych is lukewarm on the subject and at best passive. In contrast, Ms Tymoshenko is passionately pro-European and a frequent visitor to Brussels. It was her government that finalised WTO membership and will secure this year a deep and comprehensive Free Trade Agreement and is pushing hard for visa free travel. It is her government that has begun the arduous task of aligning Ukrainian institutions with those of Europe.

Ms Tymoshenko's party is active in Europe. In contrast, Mr Yanukovych's Party of Regions has no links with European parties. Instead, it favours a five year old cooperation agreement with the Unified Russia party.

Realistically, can anyone see Mr Yanukovych negotiating Ukraine's European future in Brussels?

3. Tymoshenko is Autocratic

One of the most peculiar allegations is that Ms Tymoshenko is more of an autocrat than Mr Yanukovych. This claim ignores both her history and her policies.

Ms Tymoshenko has always campaigned to strengthen and enshrine in law the rights of the opposition. This includes giving the opposition the chair of many parliamentary committees, so that they can act as a check and balance to those in power.

She has always supported freedom of speech and a free press. Her candidate programme specifically mentions "for journalists to be independent of the government and the politicised money of the oligarchy." It also pledges, "High-quality public television and radio will be created, and all citizens will have access to the Internet."

Furthermore, she champions a referendum so that the people can choose what sort of governmental system they want. Are these the actions of an autocrat?

The Batkivshchyna party Ms Tymoshenko leads is by far the most active Ukrainian party in Europe and an enthusiastic member of the centre-right European People's Party (EPP) -- the continent's largest democratic party. Would the EPP endorse her candidacy so openly in the second round of the 2010 elections if they suspected her of being an autocrat? Of course not.

Perhaps the allegation of autocracy stems from Ms Tymoshenko's stated desire to see the rule of law reign supreme. This is merely an outcry for a clear-cut and predictable rule of law, the lack of which has hampered Ukraine's social, political and economic development.

Currently, the legal system is neither applied uniformly, nor is it paramount. Sadly, bribes can bring about some court decisions in Ukraine and this must stop. So is it autocratic to call for a fair and just legal system?

4. She Mismanaged the Economy

As expected, Mr Yanukovych has blamed the financial and economic crisis on Ms Tymoshenko; after all she was the premier during the financial and economic crisis.

The reality is that Ukraine has a commodities-based economy, dominated by steel and chemicals. When the demand for steel dried up -- much of it driven by China -- Ukraine's economy suffered.

However, the premier has steered Ukraine through the crisis and last week a series of economic indicators proved that the recovery is underway. But even before this, a number of prominent European economists and politicians praised Ms Tymoshenko's crisis management skills. Perhaps it is no small wonder, as despite a hostile presidency and wafer thin parliamentary majority, her government:

  • Concluded tough negotiations and finalised entry in to the WTO
  • Began repaying to citizens lost soviet era bank deposits; an initiative funded by a well thought out privatisation plan (subsequently blocked by the president)
  • Ended the gas dispute with Russia, brokering a 10-year transparent gas deal that initiated a 20 percent discount on gas imported in 2009 and increased transit fee revenues in 2010. Furthermore, all monthly payments to Gazprom were paid in full and on time
  • Curbed inflation by coordinating measures nationally and regionally
  • Secured a $16.4 billion loan from the IMF
  • Prevented the banking system from collapsing with measured bank recapitalisations
  • Attracted foreign investment from the EU, Japan, Libya, and Korea to name but a few
  • Secured a deep and comprehensive Free Trade Area agreement with the EU

Ms Tymoshenko has detailed a well structured plan to strengthen the economy and make Ukraine a better country in which to do business. But this has been ignored. Last week, it caused Derek Roper of Sheffield to write to the FT: "The implication of someone emotional, extreme and destructive is partly revived in Monday's description of 'fiery' ('Tymoshenko battles back in Ukraine polls,' 18 January). In fact the views set out on her website are sensible, moderate, and rather more pro-western than those of her opponent, [Viktor] Yanukovych."

Finally, Ms Tymoshenko sees Ukraine's future in the EU -- the world's largest trading block -- while maintaining pragmatic relations with Russia. Such an approach should be applauded. It reveals a level of pragmatism that sadly has been absent in Ukraine for the past five years.

5. She Has a Shady Past like Yanukovych

Yulia Tymoshenko remains the most investigated politician in the history of Ukraine. Unlike her rival presidential candidate Viktor Yanukovych, her past is open and well documented.

Many Western media articles about Ms Tymoshenko refer to her chairmanship of United Energy Systems in the mid 1990s and call her the "Gas Princess." But they never add that she divorced her business affairs from politics in 1998 when elected to parliament in the opposition Hromada party. This division of business and politics is a concept that is alien to Mr Yanukovych and the oligarchs who dominate his Party of Regions.

As Deputy Prime Minister in the 1999-2001 Yushchenko government, Ms Tymoshenko battled corruption in the energy sector which had earned oligarchs over $4 billion in annual rents. It was a policy that led to her imprisonment on trumped up charges in February 2001.

Following her release from prison (when the court rejected the charges as groundless), Ms Tymoshenko, from 2001-2003, was one of two key leaders in the Ukraine Without Kuchma and Arise Ukraine, anti-Kuchma opposition movements. Her stand against corruption is well documented. In 2005 she instigated the transparent reprivatisation of the Kryvorizhstal Steel Mill which was sold at a transparent televised auction for $4.8 billion, 6 times its original price. Perhaps Ms Tymoshenko's biggest anti-corruption success was to establish direct contractual relationships between Ukraine's Naftohaz Ukrainy and Russia's Gazprom for the supply of natural gas. This involved removing the shady intermediary RosUkrEnergo.

Critics will say that Ms Tymoshenko has businessmen in her bloc. While BYuT does contain some businessmen, they do not run and control the party as they do in the Party of Regions. In that party the oligarchs call all the shots. Mr Yanukovych is merely their technical candidate.

And are we really to expect Mr Yanukovych had no skeletons in his closet after his six year governorship of Donetsk from 1997 to 2002? This was a time when eastern oligarchs amassed huge fortunes. What do we make of his two terms in prison for violent robbery? Perhaps there is a third conviction for rape which some journalists suggest? And how can a man, famed for being a lazy thinker, gain a master’s degree in international law and a doctorate in economics while simultaneously acting as the governor of the Donetsk Oblast.

The Economist summed up Mr Yanukovych perfectly by saying, "He has a thuggish history, including two criminal convictions. And he shows no sign of having the intellectual or political nous a successful president needs." It said of Ms Tymoshenko, "she is a better choice." Journalists should not forget Mr Yanukovych's inner circle. Was not his former Minister for Fuel and Energy, Yuriy Boyko, one of the "godfathers" of RosUkrEnergo? Perhaps this explains Mr Yanukovych's intention to reopen the gas agreement with Russia? Could it be that he seeks to reintroduce corrupt intermediaries? Then there is his former Minister for Finance Mykola Azarov, a man shamelessly linked to large scale VAT fraud. One could go on endlessly about the alleged corruption of Mr Yanukovych's party elite. So are we really to believe he has reformed? If he has, why are the same faces still around him?

Finally, we nearly overlooked the events of the "so called Orange Revolution" of five years ago, and Mr Yanukovych's direct association with the largest electoral fraud in history.

Of course, what is written here will be condemned by Russophobes as Tymoshenko spin. But what has been written can be substantiated unlike the groundless allegations from the Party of Regions PR machine. To borrow a phrase, "The truth is out there."

Audio - Yulia Tymoshenko vs. Viktor Yanukovych: What differentiates them from a policy point of view? TOP
Audio of presentation by Taras Kuzio

http://csis.org/event/ukraine-elections-discussion

On January 21, the Center for Strategic and International Studies Russia and Eurasia program (Washington, D.C.) hosted a discussion with Taras Kuzio, Senior Fellow at the Chair of Ukrainian Studies, University of Toronto, and editor of the bi-monthly Ukraine Analyst. Dr. Kuzio discussed domestic and foreign policy differences between Yulia Tymoshenko and Viktor Yanukovych in the lead up to the second round of Ukrainian presidential elections. Major differences were noted in the candidates' policies toward business and the Oligarchs, rule of law and the state of democracy in Ukraine, attitudes towards the legacy of the 2004 Orange Revolution, Ukrainian nation-building and the development of a national history, as well as diplomatic relations with the EU, Russia, the United States, and NATO. Also discussed was the election process itself -- voter turnout, and possible instances of fraud.

Introduced and moderated by:
Edward Chow, Senior Fellow, Energy and National Security Program
For more event details, please see the presentation.

Yanukovych consistently Russia-leaning in Ukraine's presidential election TOP
Yanukovych's programmatic statements during this campaign differ starkly from Tymoshenko's positions regarding Ukraine-Russia relations and Ukraine's place in Europe. Theirs are, in major respects, two different foreign policies. Yanukovych's stated positions are aligned with Russian policy objectives on some issues of central significance to Ukraine, his prescriptions opposite to those of Tymoshenko.


January 22, 2010 -- Volume 7, Issue 15
by Vladimir Socor

Russia's authorities have adopted a position of studied equidistance between the two main candidates during Ukraine's presidential election campaign. Moscow has interfered only to the extent of ostracizing President Viktor Yushchenko, whose re-election chances it knew to be nil. Prime Minister Yulia Tymoshenko and Party of Regions leader (formerly two-time prime minister) Viktor Yanukovych will face each other in the February 7 run-off. Moscow as well as Western governments have insisted throughout the campaign that they would work with either winner after the election, only stipulating that the process be free and fair.

Formal equidistance seems to be the only possible option at this stage, in view of the volatile race with an unpredictable outcome. But this option also reflects the lessons of the 2004 presidential election in Ukraine, when the Kremlin's Yanukovych project failed outright, and the opposite Yushchenko project unraveled soon afterward. His presidency already sinking in 2006, Yushchenko tried to keep afloat by bringing RosUkrEnergo into Ukraine (as Yanukovych had first decided to do in 2004 as prime minister) and bringing Yanukovych back as prime minister (2006-2007) on a fast track toward the presidential candidacy again.

Yanukovych's programmatic statements during this campaign differ starkly from Tymoshenko's positions regarding Ukraine-Russia relations and Ukraine's place in Europe. Theirs are, in major respects, two different foreign policies. Yanukovych's stated positions are aligned with Russian policy objectives on some issues of central significance to Ukraine, his prescriptions opposite to those of Tymoshenko.

On gas supplies and transit, Tymoshenko has signed agreements in 2009 with Russia on supplies and with the European Union on modernizing the transit system. The agreements envisage European-level prices for Russian gas supplies to Ukraine and E.U.-led technical and financial assistance to the transit system's modernization, keeping Ukrainian ownership intact.

Yanukovych, however, calls for sharing control of the Ukrainian system with Gazprom, in return for discounted prices on Russian gas supplies. Yanukovych has brought back the old idea of creating a Gazprom-led international consortium to implement that bargain. Apparently reflecting the Donetsk steel and chemical industries' need for low-priced gas supplies, Yanukovych is turning this issue into a campaign promise of cheap gas for the people, vowing to renegotiate the agreements with Russia (Inter TV, Interfax-Ukraine, January 15, 19, 21).

Regarding the Russia-Belarus-Kazakhstan Customs Union, Yanukovych considers the possibilities of Ukraine participating in it selectively, for certain categories of goods and commodities (steel, chemicals, and agricultural products presumably topping the list of sheltered interests). Yanukovych and Moscow are willing to negotiate the terms of such Ukrainian participation. This would, however, complicate and slow down the negotiations launched by the Tymoshenko government toward a free trade agreement with the E.U. and an association agreement with it. Yanukovych claims that Ukraine could have it both ways, in an overarching framework of the World Trade Organization (WTO). Russia, Belarus, and Kazakhstan, however, are not WTO members; and their chances have become more remote since Russia insists on their admission as a group, which is unacceptable to WTO countries, including those of the E.U. (Interfax, January 16, 20).

Yanukovych supports a prolongation of the Russian Black Sea Fleet's stationing on Ukraine's territory. In return for higher rent payments (currently a derisory $ 95 million per year), Yanukovych says that he would favor extending the Russian fleet's presence beyond the 2017 deadline, and delaying official debate until the deadline draws closer (thus pre-determining the deadline's breach). According to him, the Russian fleet enhances Ukraine's and Russia's common security; and extending the fleet's presence would fit within Russian President Dmitry Medvedev's concept of a new European security architecture. Tymoshenko, however, insists that no foreign forces may be stationed in Ukraine after 2017, pointedly citing the constitutional prohibition in this regard (Inter TV, January 15).

Following Russia's 2008 invasion of Georgia, Yanukovych came out in favor of "recognition" of Abkhazia and South Ossetia. Elements in his Party of Regions submitted resolutions to that effect in the Verkhovna Rada and the Crimean regional legislature in 2009. Yanukovych did not seem to actively support that effort but he did not distance himself from it either. He seems ignorant of such resolutions' potential boomerang effect on Ukraine in the Crimea.

In line with Russia's policy, Yanukovych supports awarding official status to the Russian language in Ukraine's regions (not necessarily confined to the east and south). This would be impossible to legislate at the national level because it would necessitate a two-thirds majority in the Verkhovna Rada to amend the constitution. Yanukovych (as well as Moscow) calls for using the European charter of minority and regional languages in Ukraine as a means to confer official status--in practice, a privileged status--for Russian at the level of Ukraine's regions.

The Party of Regions has entered into a cooperation agreement with Russia's party of power, United Russia. According to the Duma's international affairs committee chairman, Konstantin Kosachev, the two parties' relations have a "systemic character" (Interfax, January 17). Tymoshenko's presidential candidacy, however, has been endorsed in emphatic terms by the European People's Party, the umbrella organization of Europe's Christian-Democrat parties.

Russian-brokered diarchy would best suit Moscow in Ukraine TOP
Should Yanukovych win the presidency, however, he is widely expected to trigger pre-term parliamentary elections for a new majority and government under his Party of Regions.

Yet another electoral campaign, if Yanukovych does trigger it, would cripple Ukraine's and international lenders' efforts to deal with the economic crisis in the country. It would also prolong Ukraine's permanent election campaign syndrome (almost continuous since 2004) even further. And it would increase Moscow's opportunities to play arbiter and stabilizer between Ukrainian political forces, for greater Russian political influence in the country.


January 21, 2010 -- Volume 7, Issue 14
by Vladimir Socor

Ukrainian Prime Minister Yulia Tymoshenko and opposition Party of Regions leader (formerly twice prime minister) Viktor Yanukovych will face each other in the presidential election run-off on February 7. Russia has made clear that it is willing to work with Tymoshenko, Yanukovych, or both leaders at present and in the post-election period.

By all indications, Moscow does not have a preferred Ukrainian candidate. However, Moscow must contemplate a preferred outcome, which could well be a diarchy in Ukraine. A Russian-brokered governing diarchy would enable Moscow to play both sides in Ukraine and emerge as a political arbiter or balance holder between them.

Moscow has previously supported diarchy-type arrangements in two post-Soviet republics: in Armenia in 1998-2000 and in Moldova in 2001. Both experiments ended with the imposition of de facto presidential rule by Moscow-friendly presidents, despite the mixed presidential-parliamentary systems formally existing in both countries.

Ukraine's existing constitutional arrangements are a prescription for stalemate, pitting the presidency against the government and parliamentary majority, and turning rivalries between parties into conflicts between institutions. The 2004 constitutional compromise aggravated this situation, with often paralyzing effects. The Orange Revolution's unintended result turned out to be disorganization of the state and generalized dysfunctionality of its institutions.

As President Viktor Yushchenko -- who bears a major share of responsibility for that situation -- departs the scene, Ukraine's three-cornered power contest is turning into a bipolar one involving the Party of Regions and the Yulia Tymoshenko Bloc (BYUT). A fragile and unstable equilibrium between these rival forces after the presidential election would open possibilities for Russia to advance its objectives in Ukraine (see article below). From Moscow's standpoint, the optimal solution in Ukraine would be a tense diarchy.

An unstable Ukraine or a deeply dysfunctional Ukrainian state, however, is not in Russia's interest. Ukrainian political leaders would simply be unable to deliver on agreements reached in such circumstances. Ukraine's Western partners as well as Russia have learned this repeatedly from 2005 onward -- with the partial exception of the BYUT-led government in 2009. Moscow needs a Ukrainian president and government sufficiently effective to deliver on agreements, but still unconsolidated and insecure in power, and leaving scope for Moscow to deal alternately with Ukraine's rival political forces.

Whether Tymoshenko or Yanukovych win the presidency, Moscow may well encourage diarchy-type arrangements to take shape for the post-election period. That would involve a Russian-brokered cohabitation between the Ukrainian president and government, as well as between the parliamentary majority and an almost evenly matched opposition. A delimitation of spheres of authority at the level of institutions could then, with Russia's encouragement, take shape also between Kyiv and Donetsk, formally or informally.

Russia can therefore be expected to try a soft version of the general post-Soviet paradigm of controlled instability. In Ukraine's case it can exploit the stalemate between institutions and branches of power and their respective political exponents. The Kremlin had earlier invoked more severe forms of controlled instability by playing on Ukraine's regional differences, e.g., to influence the presidential election in 2004 and derail the Ukraine-NATO membership action plan in 2008. At the present stage, however, Moscow has no cause to encourage centrifugal forces and no interest in doing so.

On January 19, two days after the first round of Ukraine's presidential election, Russian President Dmitry Medvedev instructed Ambassador Mikhail Zurabov in front of TV cameras to take up his post in Ukraine immediately. Zurabov had been appointed in August to fill that vacant post, but was never actually sent to Kyiv, as the Kremlin refused to deal with Yushchenko. Once Yushchenko lost the election's first round on January 17, Medvedev instructed Zurabov in this set-piece meeting to work with the first-round winners in Ukraine. Without naming names and without awaiting the run-off, Medvedev expressed confident hope that "capable, effective authorities would emerge in Ukraine [from this election], willing to develop constructive, friendly, multi-dimensional relations with Russia." The message to Tymoshenko and Yanukovych is that Moscow is ready to work with either of them or both. Medvedev elevated Zurabov's status by appointing him special presidential envoy for economic relations with Ukraine (i.e., reporting directly to the Russian president), concurrently with the ambassadorial assignment (Interfax, Russian Television, January 19).

If Tymoshenko wins the presidency, Ukraine could overcome the political stalemate without a Russian-brokered diarchy solution. According to many observers, a Tymoshenko success would induce defections from the Party of Regions and residual pro-Yushchenko sub-factions, reinforcing the BYUT-led parliamentary majority and government. Should Yanukovych win the presidency, however, he is widely expected to trigger pre-term parliamentary elections for a new majority and government under his Party of Regions (UCIPR [Kyiv], "The Obvious and the Hidden," Research Update, January 14).

Yet another electoral campaign, if Yanukovych does trigger it, would cripple Ukraine's and international lenders' efforts to deal with the economic crisis in the country. It would also prolong Ukraine's permanent election campaign syndrome (almost continuous since 2004) even further. And it would increase Moscow's opportunities to play arbiter and stabilizer between Ukrainian political forces, for greater Russian political influence in the country.

The Russian factor in Ukraine's 2010 presidential elections TOP

http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews
January 14, 2010 09:55 AM Age: 10 days

Taras Kuzio

 
Russian Black Sea Fleet at Sevastopol, Ukraine

The Russian factor in this year's Ukrainian presidential elections is essentially a straw man and far less important key than five years ago. Russian political technologists openly worked for one candidate (Viktor Yanukovych), while Moscow allegedly sought to poison the opposition candidate (Viktor Yushchenko) and President Vladimir Putin visited Kyiv on the eve of the first and second rounds to endorse Yanukovych. Putin congratulated Yanukovych on his "victory" two days after the second round -and one day before the central election commission had released the official results.

Mykhailo Kasianov, now in opposition but then an ally of Putin, described the Orange Revolution, the defeat of Yanukovych and election of Yushchenko as the biggest setback of Putin's presidency (www.glavred.info, January 11).

Russian policy is now less obviously interventionist. It is highly exaggerated by Ukrainian candidates, particularly by the incumbent Yushchenko, who with single digit poll ratings is fighting for his political life. Yushchenko's 2010 election campaign has retreated to Galicia on an anti-Russian, nationalist platform. He repeatedly labels the two front runners Prime Minister Yulia Tymoshenko and Party of Regions leader Viktor Yanukovych, who will enter the second round on February 7, as a "Moscow coalition" (Ukrayinska Pravda, January 8).

Yushchenko's anti-Russian platform will likely backfire for three reasons.

Firstly, it has already been attempted by Leonid Kravchuk in the 1994 elections and he lost in the second round by 44 percent to Leonid Kuchma's 52 percent. In the 2010 elections, Yushchenko is not expected to enter the second round. Moreover, Ukrainian opinion polls show that over 80 percent of Ukrainians seek good relations with Russia and do not see any contradiction between Ukraine's integration into Europe and maintaining these ties. Any candidate who campaigns on an anti-Russian platform will consequently weaken their electoral credentials. Finally, Yushchenko's campaign is a regression from patriotism (2004) to nationalism (2010), which has shrunk his electoral appeal to Galicia from that of five years earlier when he swept the west and central Ukraine.

Yushchenko has focused on daily attacks against Tymoshenko, while ignoring Yanukovych (EDM, January 5, 6), with one theme being her allegedly close working relationship with Putin. Yushchenko claimed that President Dmitry Medvedev's appeal represented indirect support for Tymoshenko (Ukrayinska Pravda, January 3). The Unified Russia (UR) party has endorsed Yanukovych as its favored candidate, one reason being that it entered a cooperation agreement with the Party of Regions in 2005. "We believe that the Party of Regions mainly represents Russian-speaking voters in Ukraine who live in the east, south and central regions. These are all people who are sympathetic to Russia and want to see the development of Russian-Ukrainian relations," said UR deputy Konstantin Zatulin (Ukrayinska Pravda, December 25).

Tymoshenko's Fatherland Party has only cooperated with the center-right European People's Party (EPP) group in the European Parliament and is the most active Ukrainian party in Strasbourg-Brussels. Yushchenko's Our Ukraine is also a member of the EPP, but he has been persona non grata since 2008 after EPP leaders repeatedly criticized his attempts at undermining the Tymoshenko government. Tymoshenko -but not Yushchenko- attended the December 7, 2009 EPP meeting in Bonn where she was presented as "the future president of Ukraine" (www.tymoshenko.ua, December 9).

Yushchenko has used the Russian factor against Tymoshenko by raising three issues:

1. Claiming that she would indefinitely extend the Black Sea Fleet base in Sevastopol. Yet, among the main candidates only Yanukovych (EDM, November 3, 2009), Serhiy Tihipko and Communist Party leader Piotr Symonenko have supported this step. In addition, no elected president can unilaterally extend the lease beyond 2017, as this would require a constitutional majority to change the constitution to no longer ban foreign bases.

2. Alleging that Tymoshenko will sell off Ukraine's gas pipelines. In February 2007 Tymoshenko mobilized 430 (out of 450) deputies to vote for legislation that bans every form of transfer of the pipelines. In March 2009 she signed an agreement with the EU to modernize the pipelines that  excluded Russia, provoking protest by Putin. Four candidates have supported a gas consortium with Russia: Yanukovych, Tihipko, Symonenko and Arseniy Yatseniuk (EDM, November 20, 2009).

3. Arguing that Tymoshenko has backtracked from NATO membership, which appears far-fetched as none of the 18 candidates -including Yushchenko- mention NATO in their 2010 programs (EDM, December 15, 2009). NATO membership is on the backburner because support for this step has not increased during Yushchenko's presidency. Yushchenko prioritized blocking Tymoshenko's return to the post of prime minister in 2006 over the one realistic chance of Ukraine obtaining a Membership Action Plan, Ukraine-fatigue grew from 2007 in Europe and the US, while President Barack Obama is not pursuing NATO enlargement to the same extent as the previous administration.

Within the Tymoshenko team there are NATO supporters and Kuchma-era high levels of cooperation with NATO would revive if Tymoshenko was elected. If Yanukovych is elected, NATO membership would drop from the agenda and cooperation will decline compared to the Kuchma era.

The Russian factor diminished after Yushchenko's last pre-election press conference, which transpired as an anti-Tymoshenko speech (www.president, gov.ua, www.pl.com.ua, January 12). Yushchenko revived documents from the criminal case fabricated by Putin and Kuchma against Tymoshenko following the 2000-2001 Kuchmagate scandal to undermine her as an opposition leader. Kuchma was unsuccessful in making such charges stick; nevertheless, Tymoshenko became the only member of the Ukrainian elite who was ever imprisoned (February 2001) (Radio Free Europe, August 15, 2002).

Yushchenko argues that the "Moscow Coalition" (Tymoshenko and Yanukovych) are no different, and is calling on "patriotic Ukrainians" not to vote in the second round. Therefore, the election outcome will hinge on whether "Orange" voters will heed Yushchenko's advice.

Listening to Yushchenko would have the effect of dampening the turnout in western Ukraine and ensuring Yanukovych's election (and possibly Yushchenko becoming prime minister). If they ignore Yushchenko's appeal, Tymoshenko will likely be elected as Ukraine's next president.

Patriotic agenda is fine as long as people's greatest needs are met TOP
... his political capital was draining through his fingers. Patriots who knew better -- like Levko Lukianenko and Borys Tarasiuk -- left him; those with heads buried in the sand failed to convince him to return to Orange Revolution values.


http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/58210/
Jan.27, 2010

Oksana Bashuk Hepburn

Ukrainian President Victor Yushchenko's humiliation at the polls was no surprise. It is unfortunate, therefore, that neither the patriots in Ukraine nor the diaspora have managed to influence him to make policy changes before it was too late.

Although he elevated national symbols and issues -- recognition of Holodomor and OUN/UPA [Organization of Ukrainian Nationalist/ Ukrainian Insurgent Army, freedom fighters in western Ukraine], the pre-eminence of the Ukrainian language -- by themselves they were insufficient to lead a country. Worse, his personal discredit dragged Ukraine's patriotic agenda down too.

Yushchenko's popularity first sank some four years ago after defaulting on promises of the 2004 Orange Revolution -- no criminals in jail; little wellbeing for the people. It plunged over 50 percent -- yet nobody could make him see the obvious: his political capital was draining through his fingers. Patriots who knew better -- like Levko Lukianenko and Borys Tarasiuk -- left him; those with heads buried in the sand failed to convince him to return to Orange Revolution values.

Nobody could persuade him to quit. Despite abysmal support rating, there were no calls for leadership review and no insistence that he should refrain from running. Was smart politics misplaced by irrational loyalty? What did the Congress of Ukrainian Nationalists (KUN) and Ukrainian Insurgent Army (UPA) leaders, among others, have in mind, when they called (in mid-December!) for patriotic candidates to step down and support the losing president?

For Yushchenko is not the only one defeated. Going down he dragged with him the patriotic agenda. Now the oligarchs and company who care little for national symbols smirk.


Whatever the rationale was, it was too little, too late. The alarm concerning his leadership went off months after he started protecting "lubi druzi" [dear friends -- a phrase Yushchenko likes to address both his close friends and the nation], his cronies, in the first of many gas fiascos and the electorate sensed betrayal. Yet his backers at home and abroad failed to prevent the political catastrophe that was looming.

Was it lack of political know-how in the president's circle? Was the once-strong Nasha Ukraina, influenced by well-intended but amateur politics of diaspora organizations, whose mandate is not to govern a country but support Ukrainian patriotic symbols? Did the drowning president grab on and, for this, gained their fierce, albeit, misplaced loyalty? Or was there a darker plan?

For Yushchenko is not the only one defeated. Going down he dragged with him the patriotic agenda. Now the oligarchs and company who care little for national symbols smirk.

Although freedom-loving ideals form the world view of the patriotic diaspora, contributing factors are also the democratic values and political processes in countries of their residence. In Canada -- like in many other established democracies -- political parties or leaders who lose the people's support are not tolerated. Consider Richard Nixon in America. The people are greater than a leader. And there is no mercy.

Why has this basic democratic tenet bypassed in Ukraine?

January's election was a wake-up call: using national symbols as the last straw for self-preservation does not work in Ukraine.

The diaspora leadership must recognize this too: politics is not a concert where children do their best to honor fallen heroes; nor is it about endless meetings on minutiae; nor photo opportunities backed with little political consequence. It needs to admit that its expertise in governing is limited and that it is incapable of advising Ukraine on how to rule. Reigning in oligarchs' greed, creating jobs, eliminating corruption is beyond the capacity of volunteers in diaspora structures. And recognize that there is a time and place to push for national symbols. Applauding Yushchenko's commitment to them while Ukraine was being plundered was not one of them.

The lesson is this: leadership has consequences, for better or worse. Yushchenko has paid for his mistakes. If Ukrainian patriotic movements at home and abroad are to go forward, those responsible for their part in the president's debacle must also pay.

But hope springs eternal and the patriotic leadership of Ukraine can yet salvage lost ground.

To begin, meet with each contender: the greatest world politicians meet with political foes all the time! Tell Yulia Tymoshenko and Victor Yanukovych that endorsement will be provided to the one who will put criminals in jail and champion the patriotic agenda. Let the world hear their answers publicly. As the candidates are courting votes, the window of opportunity is with the patriots. Grab it. Redeem yourselves and the patriotic agenda in the eyes of the electorate.

And be mindful of the next moves from Yushchenko. If he is the patriot he claims to be, he will withdraw graciously from the political scene to do other important work, like lead international organizations aiming to expose the horrors of communism.

If he is being manipulated by anti-Ukraine interests, as may have been the case since the Orange Revolution, he will work to undermine Ukraine's free elections. His most recent irresponsible comments to support neither candidate are shameful. Such disdain for political due process must be condemned by democrats around the world; above all by patriots at home and abroad.

Oksana Bashuk Hepburn is a former executive in the government of Canada and president of a consulting company facilitating interests between Canada and Ukraine. She can be reached at oksanabh@sympatico.ca.

Taras Chornovil, son of late nationalist hero, changes sides again and offers inside look at how Party of Regions is run TOP
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/58203/
Jan. 28, 2010

John Marone

If former Prime Minister Victor Yanukovych wins the presidency in the Feb. 7 runoff election, the political infighting and shady natural gas deals of President Victor Yushchenko’s years will continue, according to Taras Chornovil, a Ukrainian lawmaker who recently came full circle in political allegiance.

In a Kyiv Post interview, Chornovil provided rare insight into the bitter feuds waged between rival business and political clans inside the Yanukovych-led Party of Regions. Chornovil also explained his political flip-flopping, which has seen him go from being a member of Yushchenko’s political camp to Yanukovych supporter during the 2004 Orange Revolution. Now, however, Chornovil has left Yanukovych’s Party of Regions and is backing presidential contender and Prime Minister Yulia Tymoshenko, the Orange Revolution heroine.

"If Yanukovych wins, the country will fall apart," Chornovil said.

[...]

Yanukovych, 59, is growing old and weary of Ukraine's three-ring political circus, according to Chornovil. “He is ready to turn over power,” and insiders like Lyovochkin are willing to take it, he said.

[...]

But the real danger of a Yanukovych victory, according to Chornovil, is that the Kremlin will be able to continue playing one side off against another. Even if Tymoshenko loses, she will still be a force to reckon with, and Moscow will give her the assistance she needs to keep Yanukovych’s team off balance, he said. “They have such levers at their disposal,” according to Chornovil.

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/58203/

Showdown: Yanukovych stumbles out of campaign starting gate TOP
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/57708/
January 21. 2010

Peter Byrne

Victor Yanukovych kicked off the first week of the final election campaign by refusing to debate his opponent, Prime Minister Yulia Tymoshenko. Then the Party of Regions leader and former prime minister riled some voters by suggesting that his female opponent might be better off working in the kitchen.

Combined with grandiose election promises -- such as doubling the minimum pension -- Yanukovych's missteps may hurt his credibility and give an opening for Tymoshenko in the Feb. 7 vote.

[...]

Tymoshenko, his more charismatic -- if distrusted -- rival, is determined to throw Yanukovych off his game plan by baiting him with unending attacks portraying him as a thug backed by corrupt oligarchs.

[...]

During a brief press conference, Yanukovych voiced support for Russia without saying if he would make Russian Ukraine's second official language. He was just as unclear about telling Moscow to remove its Black Sea Fleet from the Crimean peninsula in 2017.

[...]

"If Yanukovych does not tell voters what he can realistically do to improve their lives, he could still lose the race," said political analyst Mykhailo Pohrebinsky, head of the Kyiv-based Center for Political and Conflict Studies. Pohrebinsky should know. He advised Yanukovych during the last presidential election five years ago.

Vadym Karasiov, head of the Global Strategies Institute, Volodymyr Fesenko, head of the Penta Center for Applied Political Studies and Kost Bondarenko, director of the Gorshenin Institute of Management Studies, agreed. All said Yanukovych's victory in the first round represents more a rejection of the Ukraine's present leaders than an endorsement of Yanukovych's qualifications for the job.

The Russian-language version of Yanukovych's program, titled "Ukraine -- for People" is a 23-page PowerPoint presentation offering a five-year tax holiday to small businesses and a reduction of profit tax to 16 percent by 2014. The document provides for lump-sum payments of Hr 25,000 ($3,125) to families raising their first child, Hr 50,000 ($6,250) for the second, and Hr 100,000 ($12,500) for each subsequent child. In addition, the illustrated plan proposes to build 1 million apartments in 10 years, increase the country's population to 50 million by 2020, and reintroduce state price controls on bread, vegetables, milk, as well as basic medical supplies. Yanukovych also on Jan. 11 promised to double the minimum pension to Hr 1,200 ($150) and the average pension to Hr 2,000 ($250).

[...]

Yanukovych, however, lacks any proposals for cleaning up the nation's notoriously corrupt judiciary and ineffective -- yet bloated -- law-enforcement agencies or attacking government bureaucrats who use stifling regulations to line their pockets.

[...]

"There should be no doubt in anyone's mind that as president he will serve the interests of oligarchic groups," Tymoshenko said. "I am certain Ukraine's democratic achievements will be rolled back and that prospects for closer integration with Europe and European standards will evaporate if he is elected."

Karasiov, a political adviser to outgoing President Victor Yushchenko, said Yanukovych's program is nonsense. "It is gibberish. There is no plan," he said.

[...]

Instead of agreeing to live debates on television with Tymoshenko, Yanukovych and his campaign managers are talking about why it makes sense to avoid direct conversations with his opponent.

"They tell me that it is pointless to argue with women, but that's not true. I don't agree. I regard Tymoshenko first and foremost as prime minister and she must take responsibility for her every word. And if she is a woman, she has to go to the kitchen," Yanukovych said on Jan. 20 in Kharkiv.

Hanna Herman, deputy head of Yanukovych's Party of Regions, explained why her boss will not debate Tymoshenko on live television.

"Tymoshenko is a liar," Herman said on Jan. 19. "It would be a waste of time to debate anything with her in public."

Political analysts Fesenko and Bondarenko said Yanukovych risks losing public support by alienating voters by continuing to run an arrogant, uncivilized and undemocratic political discourse.

However, in an article published on Yanukovych's website on Jan. 20, Andriy Yermolaev, president of the Sofiya Center for Social Research, said it is highly improbable that large numbers of voters would start supporting Tymoshenko before Feb. 7.

"I don't believe that one out of two Ukrainians is ready to support the present prime minister. Sociologists, journalists, observers and ordinary citizens say they want change. This is the reasons why her chances of being elected president are slim," Yermolaev said.

Complete article:
http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/57708/

Yanukovych, Tymoshenko hold opposite views on Russian gas TOP
http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=
35958&tx_ttnews[backPid]=7&cHash=58180d4fa1

January 27, 2010

Pavel Korduban

Both Prime Minister Yulia Tymoshenko and her opponent in the February 7 presidential election runoff, the former Prime Minister Viktor anukovych, have sought Moscow's support for their campaigns. Both are expected to be rather pro-Russian compared to the outgoing pro-Western President Viktor Yushchenko, who is perceived in Moscow as a Russophobe.

However, Tymoshenko and Yanukovych hold opposite views on the gas trade with Russia. Yanukovych wants to revise the January 2009 gas contracts with Russia and to set up an international consortium to manage Ukraine's pipelines. Tymoshenko defends the contracts and rejects the consortium.

[...]

One concession Yanukovych is ready to make is establishing a consortium with Russia to run Ukraine's gas transit network. Yanukovych announced that if he won the election he would initiate setting up an international consortium to manage Ukraine's gas pipelines. He said this should help increase their throughput capacity. In exchange for the consortium, Ukraine should receive a "just" price for its gas from Russia, Yanukovych said. Gazprom reportedly hailed Yanukovych's initiative, saying that the "Belarusian option" may be applied to Ukraine. Belarus sold 50 percent of its gas transit network to Gazprom in 2006 in exchange for cheap gas. However, discounts for Belarus are only temporary (Kommersant-Ukraine, January 22).

Tymoshenko lambasted Yanukovych for his statements on the consortium. Addressing local officials in Kyiv Region, which is her stronghold, she said that the consortium creation would be tantamount to "stealing the gas pipeline from Ukraine and full liquidation of the transit network."

Tymoshenko said that she would not allow such a consortium, adding that the gas transit network would remain state-owned. She estimated the value of the network at "hundreds of billions of dollars," which was probably an exaggeration. Tymoshenko said that when she replaced Yanukovych as prime minister in 2007, she thwarted his plans to lease Ukraine's gas transit network to Russia (UNIAN, January 23).

Yanukovych also suggested that Ukraine should participate in the Russian Nord Stream and South Stream gas pipeline projects, which are aimed at decreasing Russia's dependence on the Ukrainian transit route.

Yanukovych suggested this could compensate Ukraine for losses from a decrease in gas transit due to the imminent launch of the two pipelines (Ukrainski Novyny, January 20). In this case, Yanukovych apparently lobbies for the interests of his crony, the steel tycoon Rinat Akhmetov whose Khartsyzk Pipe Plant could supply large-diameter pipes for the Russian projects.

Complete article:
http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=
35958&tx_ttnews[backPid]=7&cHash=58180d4fa1

Yushchenko's place in history: A leader who failed his people? TOP
http://www.spectrezine.org/yushchenkos-place-history-leader-who-failed-his-people
November 13, 2009

Stephen Velychenko

For 200 years the bulk of Ukrainian lands were Russian colonies for all intents and purposes. Ukrainians produced a humanist-cultural elite within the empire, but not a national political or economic elite. Between 1917 and 1947 this colonial legacy was compounded by millions of unnatural deaths and massive in-migration of Russians.

Immigration is a normal phenomenon. But between 1930 and 1991 media educational and publishing policies created a Russian urban public communications sphere in Ukraine. This ensured that immigrant Russians did not have to learn the language of the country they had immigrated into, but rather, that Ukrainians in their own country had to learn a foreign language to get an education and be socially mobile. Under these conditions Ukraine experienced not immigration but colonization. This had psychological consequences. Russians and Ukrainians in Ukraine identified Ukrainian with Sunday folklore and Russian with modern urban daily life and power. The provincial political elite did not envisage their territory as an entity apart and distinct from its imperial whole and behaved accordingly.

The peaceful collapse of the USSR left the old Russophile provincial political elite in power. While the cultural elite concerned itself with cultural issues, this old political elite stole Ukraine's public assets and became an economic elite as well - urged on by neo-liberal capitalist advocates like Anders Aslund. They subsequently did not reinvest their wealth into infrastructure, services, manufacturing and national culture. They send their capital offshore, invest abroad, buy football teams, import luxury goods and finance Russian-language media products and projects. While most of these "oligarchs" were born and raised in Ukraine, few are Ukrainian-speaking Ukrainians with sympathy for national issues or culture. This is significant because it means that as a group they cannot be considered a "national capitalist bourgeoisie."

After 18 years under their neo-liberal capitalist rule post-imperial Ukrainian society has become "feudalized." A small group of very wealthy surrounded by guards, fences, and darkened car windows, lords over a mass of indebted poor living in dirty run-down cities with undrinkable tap water. In the capital people must daily dodge empty beer bottles, hordes of street peddlers and cars that litter the sidewalks. Ukraine is a country where the average person still depends on local bazaars and private relations to survive -- and not on the newly established "capitalist free market." As in feudal societies, many still retain pre-modern imperial or local identities and do not consider themselves "Ukrainian" in either a national or civic sense. Private shopping malls crawling with "guards" are clean and "secure" like medieval castles, while outside them people must live with filthy run-down streets and adolescent males who turn to crime because there are few full-time well-paying jobs. The public space is polluted with billboards. Even St. Sophia square is ringed with obnoxious advertisements. Russian still dominates the public communication sphere. While no-one died as a result of political violence in 1991, since then the country has lost more millions in emigration and unnatural deaths due to miserable public health services than had died during the 1933 Famine.

Russians and Ukrainians disgusted by the still dictatorial post-independence regime rallied in 2004. They hoped that Yushchenko and Tymoshenko would "place the criminals in prison" and implement a just re-distribution of the formerly stolen public assets. Yushchenko failed to act decisively and thus make a place for himself as a great man not only in Ukrainian but in European history. What he did was merely supervise a seizure of power from one part of the clique of oligarchs, to another part who had decided to ally with him - more because he won than for any ideological or national reasons. To his credit, Yushchenko ensured the last government controls over the media were removed and established a division of power between the president and prime minister. This ensured Ukraine would be a political democracy rather than an autocracy. He gave full government support to the cultural elite to implement national initiatives. These include things like spreading education in Ukrainian and mass dissemination of previously suppressed information about Ukraine's past. Yushchenko also wanted Ukraine to belong to the EU, which for all its faults, offers greater prospects for Ukrainian development than does Putin's renewed Russian empire.

Despite these initiatives Yushchenko lost virtually all credibility not only among Ukrainians but among Ukraine's loyal Russian citizens. Instead of arresting the rich and powerful guilty of rampant corruption, he gave them medals. Although this may have been motivated by a plan to co-opt former enemies and transform them into a "new national elite" nothing in the behavior of men like Kivalov ("seriozha pidrahui"), or Kyiv's mayor Chernovetsky suggests they have been thus transformed. Neither still can't even speak Ukrainian and historians will one day undoubtedly debate whether he, Batu Khan or Bogoliubsky did more to destroy Kyiv. Kyiv is turning into a vast filthy Calcutta-like slum.The initiative did, however, make a mockery of the awards system and the man who gave them.

Yushchenko's neo-capitalist "free market" economic policies also lost him popular support. Oligarchs continued to steal public assets and send profits abroad and Yushchenko did nothing to regulate or limit Russian corporate take-overs in Ukraine. Most corporations work and produce in Russian because there is no Ukrainian national capitalist class. This keeps the public sphere Russian and reinforces the notion that Ukrainian is suitable only for Sunday folk concerts - not corporate offices. A few have become very rich but many more have become poorer. The latter development is particularly troubling because the resulting mass socio-economic dissatisfaction can be exploited politically by revisionist imperial neo-fascist groups who want to restore the old Russian Empire.

When Tymoshenko attempted to prosecute "non-Orange" oligarchs and re-privatize in favor of her oligarch supporters, Yushchenko opposed her. American corporations in Ukraine were not enthusiastic about such an initiative either as they were also involved in the pillage of Ukraine's public assets. The "Orange coalition" split and their pro-Russian rivals have recovered the influence they lost in 2004. Their leader, a former criminal who legally cannot hold any public office and as governor of Donetsk closed the last Ukrainian school there, is now running for president! Never having any principled differences with Yanukovych and his oligarchs, the "Orange" oligarchs would not have difficulties supporting them as their wealth and status would not be affected.

Since clan divisions among the oligarchs are stronger than national or political divisions they can easily support no matter who wins the 2010 elections and thus perpetuate their domination of the country. Thanks to the proportional electoral system, they can easily buy parliamentary seats and then determine the selection of bureaucrats who would act in their interests.

It should be noted, however, that although most oligarchs have a neo-soviet Russophile mentality, not all would welcome a reintegration of Ukraine into Putin's new empire. In exchange for cheap gas and a "strong state" that could control democracy, unions and wages, under Putin the oligarchs would lose the political power they have in independent Ukraine. Alternatively, not all of them are keen on EU membership either because there, at least until the Lisbon Treaty is fully implemented, they would have to obey laws and regulations that still limit corporate rapacity or suffer the consequences.

Thus, collectively, the oligarchs are quite happy to keep Ukraine in a geopolitical no-man's land because that allows them to make profits and decisively influence if not control national politics -- while at the same time permitting them open access to places like Monaco and Davos. But does such a state of affairs reflect the interests of the population at large?

There are two major differences between Tymoshenko and Ianukovych. The former is pro-EU and she opposes legal-status for Russian. Should Tymoshenko win she would continue government support for national development and ensure the country would not revert to the status of a "little Russia" where "culture" was limited to happy natives singing folk-songs. Ukrainian language-use in the public sphere would spread. In the event of a Ianukovych victory, Ukraine's cultural elite, without government support and with no national capitalist class to back them, would be reduced to running private cultural clubs - much as they did under the tsars and then the commissars. The country would remain under the cultural dictatorship of the Russian minority. Additionally, while Ianukovych would do nothing to restrict the oligarchs, Tymoshenko, at least in principle, knows that Ukraine will continue to decline unless she not only puts her opponents' oligarchs in their place, but that she forces the oligarchs in her party to realize that they must be subject to the government and law and not above them. Government assets are not booty to be stolen for private interest but wealth that must be nurtured for the public good. What she will do, obviously, remains to be seen.

It might also be added that some European leaders on the left and right don't understand that it is not in the interest of the EU to have a powerful Russian empire on its eastern border. Such people would obviously welcome a Ianukovych victory. Those who realize that without Ukraine Russia will never again be an empire, however, would welcome a Tymoshenko victory.

Ukraine after 2004 remained a Russian colony in the cultural and economic sense ruled by a kleptocratic neo-soviet clan-oligarchy primarily thanks to Yushchenko's failure to exploit his mass support in 2004 to break their power. If they stole the nation's wealth, Iushchenko did worse—he stole its hope for a better future. There was only one 1917 revolution in the last century. It is unlikely there will be another 2004 revolution this century.

Stephen Velychenko is a reseach fellow, University of Toronto and Visiting Lecturer Kyiv Mohyla Academy.

Yushchenko transformed Ukraine, Moscow analyst says TOP
http://windowoneurasia.blogspot.com/2010/01/window-on-eurasia-yushchenko.html
January 19, 2010

Paul Goble

Vienna, January 19 -- Even as most Russian commentators are focusing on which of the two remaining candidates will become Ukraine's president, one Moscow analyst is arguing that it is important to recognize that the incumbent leader, Viktor Yushchenko, played a critical role in transforming Ukraine into a very different country than the one it was when he came to power.

Indeed, Konstantin Krylov, argues on the APN.ru portal, Yushchenko's administration, with all its problems, was for Ukraine if not fateful then extremely remarkable. After it, Ukraine became a different place. In reality, during [his much-criticized administration of the country], it actually arose (www.apn.ru/column/article22289.htm).

And because that is so, Krylov continues, Yushchenko's impact will continue to be felt in Ukraine and elsewhere long into the future, even though he failed to attract enough votes even to get into the runoff that will now take place between Viktor Yanukovych, the man he ousted, and Yuliya Timoshenko, the woman with whom he collaborated and then broke.

This impact is especially important for Russians to focus on, the Moscow commentator says, because that country in the eyes of many of them "plays the role of 'the other Russia,' a different variant of our own historical fate which could have happened 'if it hadn't been for Putin.' Some like that; others don't, but all are interested."

At a formal bookkeeping level, Yushchenko was a failure, Krylov says. "Not one promise" which he gave electors in 2005 was he able to keep, and that failure is in no way mitigated even if it is partially explained by the obstacles he faced at home from a fractious political system and abroad from the divide between Moscow and the West.

"Nevertheless," the APN.ru columnist continues, "it must be repeated: Ukraine after Yushchenko has changed. In a radical way, and in the most important: Not one president before Yushchenko did so much for the total Ukrainianization of the country," in ways and at a pace that surprised "even ethnic Ukrainians."

And the Ukrainian president did this -- and this is "the most interesting thing," Krylov says, without "attacking the basic freedoms of [his country's] citizens but even just the reverse expanding them" -- exactly the opposite of what President Vladimir Putin was doing at the same time in the Russian Federation.

Indeed, in comparison with Russia today, Krylov suggests, "Ukraine looks like some kind of flowering garden of liberty and fraternity, an oasis where everything is permitted," thus creating "for the first time over all the post-Soviet period" a sense of "frustration," "resentment," and even "envy" among Russians about one of their neighbors.

The reason for that is easy to identify: "A free and openly national state looks more attractive than a shameful anti-national dictatorship." That does not mean that everything was perfect in Ukraine or even that Yushchenko's regime was itself not based on a certain "falsification."

But if "Putin's Russia is a SUCCESSFUL project, in certain respects very successful," Krylov continues, "it is very UNATTRACTIVE." And consequently while "Yushchenko's Ukraine is not so successful a project, it is on the other hand a much more attractive one, despite all its shortcomings."

The Putin-Medvedev regime will be supported "while they are in power and successful, partially out of fear and partially in the hopes of getting some benefit. But if the system they have constructed suddenly falls apart and the "power vertical" shakes -- no one will defend these monstrous formations," unlike in Ukraine, after Yushchenko's time in power.

Krylov provides two epigraphs to his article, which together underscore his point. The first is the latest update of an old East European anecdote and the second a common by Boris Nemtsov, the longtime Russian liberal politician who served as one of Viktor Yushchenko's advisors.

According to the anecdote, "a dog runs from Ukraine to Russia. The border guard asks -- what are you running from? The dog replies, in Ukraine, there is a crisis, everything is terrible. After a certain time, the dog returns to Ukraine. Why did he do that, the dog is asked. He replies because in Ukraine I can bark."

And according to Nemtsov, "Yushchenko is the Ukrainian Yeltsin. He defended the independence of Ukraine and did everything so that Ukraine could become a free democratic country. Now, [the Ukrainian president] is very unpopular, with many [in Ukraine itself] even cursing him for what he always was trying to do."

Five years on in Kyiv TOP

fhttp://www.economist.com/world/europe/displaystory.cfm?story_id=15330489
January 21st 2010

The presidential election shows that the orange revolution is out of puff, no matter who eventually wins

ON DECEMBER 3rd 2004 jubilant crowds flowed into a snowbound Kyiv's Independence Square, waving their orange flags, to celebrate a court decision to annul Ukraine's rigged presidential election two weeks earlier. They cried and they danced -- and the world was gripped by the sight of a sleepy Ukrainian people waking up to defend their freedom.

[...]

All that enthusiasm has now turned to fatigue. Ukraine's under-reformed economy teeters on the edge of national bankruptcy, the rule of law is elusive, courts remain corrupt and the parliament resembles a trading platform for business tycoons in which deals are made and seats bought and sold. In April 2005 some 53% of Ukrainians said their country was on the right track. Now 81% believe it is heading in the wrong direction. Ukraine lies 17th from bottom in the latest global index of economic freedom, below Russia and Belarus.

It is to the credit of the voters that the failure of Mr Yushchenko and his team has not discredited the very concept of democracy, as happened in Russia in the 1990s. In the election Mr Yushchenko was unceremoniously booted out, gaining just over 5% of the vote. Viktor Yanukovich, the bad guy in 2004, got 35%, against 25% for Yulia Tymoshenko, the prime minister, who energised the crowds in 2004 but has since fallen out bitterly with Mr Yushchenko. The two front-runners will now face each other in a second round on February 7th.

Ukraine is as divided as ever, with the industrialised, Russian-speaking east and south backing Mr Yanukovich and the centre and west supporting Ms Tymoshenko. The only politician who did well all over the country was Serhiy Tyhypko, a former banker who ran and then quit Mr Yanukovich's campaign in 2004. He fought the best campaign and took 13% of the vote despite, or more likely because of, being absent from politics in the past five years.

[...]

On the edge

The roots of Ukraine's ills stretch far beyond Mr Yushchenko's weakness or Ms Tymoshenko's populism. The country lacks a strong elite or any experience of sovereignty. Apart from a brief period just after the Bolshevik Revolution, Ukraine has never been an independent country in modern times. It has spent most of its history under Russian, Polish or Austro-Hungarian rule. Its independence in 1991 only came out of the Soviet Union's collapse. In his book "Unexpected Nation", Andrew Wilson, a historian and analyst at the European Council on Foreign Relations, argues that it "arrived as much by accident as design." And as in other parts of the former Soviet Union, independence initially brought neither economic liberalisation nor much change at the top.

In the late Soviet era, aspirations for Ukrainian independence were confined to a group of dissident writers and intellectuals. The popular appeal was weaker than the force of the KGB: as many as half of all political prisoners in the Soviet Union were from Ukraine. When the nationalist movement was allowed to resurface in the late 1980s, it was as much concerned with the revival of Ukrainian culture and language as with democracy or market reforms. Nationalists in effect struck a deal, under which the Communists conceded independence but were allowed to keep their power and assets.

Leonid Kravchuk, the last Communist boss, became Ukraine's first national president in 1991 with no idea how to run an economy. "Ukraine fed the entire Soviet Union, and we thought that if we were on our own we would be rich. Nobody understood the market economy here," he says. By 1993 hyperinflation had set in, and Ukraine suffered one of the sharpest drops in GDP of any country in peacetime. Unlike Russia and Poland, Ukraine did not have liberal economists in charge, but "a shifting kaleidoscope of clans, shadowy business and old nomenklatura interests," says Mr Wilson. America and the West focused on ridding Ukraine of nuclear weapons and paid little attention to the economy. Left to their own devices, politicians built a rent-seeking, corporatist state.

Mr Kuchma, who was elected in 1994, at least managed to stabilise the economy. With Mr Yushchenko, first as head of the central bank and later as prime minister, he launched a currency in 1996 and set about privatisation. But reforms stalled and Ukraine slipped into a semi-authoritarian state. Mr Kuchma then overplayed his hand by trying to anoint Mr Yanukovich as his successor.

The orange revolution was not aimed personally at Mr Yanukovich but against the idea of transferring power like this. It was also a revolution against a kleptocratic system that held the country back, bullied opponents and had journalists killed. The Ukrainian middle class, tired of muddling through, trusted Mr Yushchenko to smash that system. But the "first real Ukrainian president", as Mr Yushchenko called himself, was too backward-looking.

Instead of governing, he tried to boost national consciousness by promoting the Ukrainian language and trying to revise history. This did little for the Russian-speaking east, not to mention Crimea, which still has not been fully integrated into Ukraine (and which includes Sebastopol, host to Russia's Black Sea Fleet until its lease runs out in 2017). Mr Yushchenko objected to Russia's version of history, but he too was ideological. He insisted on calling the famine of 1932-33, a deliberate and horrendous extermination of peasants by Stalin, an act of genocide, when it affected the entire Soviet Union.

He said little of the dark pages in Ukraine's own history, including collaboration with Nazi Germany and the role of the Ukrainian Auxiliary Police in administering the Holocaust. For instance, in Ivano Frankivsk, where some 100,000 Jews were killed, the authorities have put up a monument to 27 Ukrainian insurgents who were killed by the Nazis, but not even a plaque on the site of Jewish mass graves. Anti-Semitism is no longer rampant, but it is partly a failure to teach history that allows Nadia Mateiko, an art student in Kolomiya, to say of Ms Tymoshenko: "I don't want this Jew to be the president of my country. It is not their land." (Ms Tymoshenko is not even Jewish.)

History is of little comfort to poor people in western Ukraine, where remittances from illegal workers abroad are often a main source of income. Five years after the orange revolution, hopes for a dynamic and modern Ukraine remain just that. Some may now be invested in Mr Tyhypko, who refuses to back either front-runner. Ukrainians have to pick one of two familiar faces: Mr Yanukovich or Ms Tymoshenko. It is like a choice "between the plague and AIDS", says Yulia Mostovaya, editor of Zerkalo Nedeli.

Mr Yanukovich has the flesh and blood of the clan system. Born into a poor working-class family in Donetsk, a coal-mining centre, he lost his parents early. By the age of 20 he had two convictions for violent crime. In the late 1990s he became governor of Donetsk and befriended Rinat Akhmetov, now Ukraine's richest steel magnate. When the orange revolution began, Mr Yanukovich and his supporters brought in nasty-looking toughs from Donetsk to balance the orange crowd.

In the 2004 election Mr Yanukovich had the backing of Russia's then president, Vladimir Putin, who rushed to congratulate him. ...

Yet his "pro-Russian candidate" label is misleading. He represents the Russian-speaking east, but has done little to advance Russia's interests, instead jealously guarding those of such tycoons as Mr Akhmetov. What Mr Akhmetov wants is a politically and economically stable Ukraine. Yet some of Mr Yanukovich's team do not inspire confidence. They include a former finance minister, Mykola Azarov, architect of the repressive tax inspectorate, as well as the creators of the opaque gas-trading scheme with Russia. Mr Yanukovich wants to renegotiate today's gas agreement, which excludes shady intermediaries.

The gas princess

Even so, many businessmen worry more about the populist Ms Tymoshenko. In her early days she was known as the "gas princess", having made money as boss of United Energy System, a gas intermediary that won lucrative contracts from Pavlo Lazarenko, a former prime minister who partly owned the company and was arrested and jailed in America in 1999 for money-laundering and fraud. But Ms Tymoshenko was not implicated and, as deputy prime minister in 1999, she used her knowledge to clean up the energy business. (For her pains, she was even put in prison for a few months.)

In 2004 her charisma and energy electrified the orange revolution, but as prime minister in 2005 she revealed a worrying populism, trying to regulate meat and petrol prices and advocating state control of the commanding heights of the economy. She also rattled some oligarchs by reversing the dodgy privatisation of a vast steel factory and reselling it for six times as much. But when she was fired, the orange coalition fell apart.

Two years later, she came back as prime minister and managed to scrap RosUkrEnergo, the biggest and shadiest of the country's gas intermediaries. But her government made little progress with other reforms. For this she blamed Mr Yushchenko, who vetoed many of her decisions. She then managed the feat of winning an IMF bail-out without fulfilling the fund's demands to raise gas prices and cut public spending.

Viktor Pynzenyk, who resigned as finance minister last year after failing to stop a deliberately unrealistic budget, says that "the IMF money was not the cure but the hair of the dog." In 2009, when the economy shrank by 15%, budgeted spending rose by 35%, he says. "The crisis gave us a chance to reform the economy and we wasted it." Yet, by juggling figures and budgets, Ms Tymoshenko has managed to sustain much of her political support.

There are at least two reasons why she may win on February 7th despite lagging behind in the opinion polls. First, she is a much cleverer and more appealing politician than the inarticulate and slow-thinking Mr Yanukovich. ("Her profession is to speak and to lie beautifully and I can't do it like her," Mr Yanukovich admits.) Second, she seems more desperate for power than Mr Yanukovich, who enjoys hunting and tennis as much as politics. "Tymoshenko's priority is to be in power at any cost. Principles are secondary," says Mr Pynzenyk.

[...]

She has certainly found a common language with Mr Putin, now Russia's prime minister, who has said he could work with her. Her final three-hour long televised press conference before the election had a Putinesque tone. It is not hard to imagine her doing dodgy deals with Mr Putin in exchange for Russian help to keep her in power. Nor does she have many scruples about her allies. One is said to be Viktor Medvedchuk, Mr Kuchma's notorious chief of staff, who is accused of harassing the media and bullying businessmen. Mr Medvedchuk, who asked Mr Putin to be a godfather to his child, is a welcome guest in the Kremlin.

[...]

Ukraine's economy has been kept afloat by IMF money. But late last year the IMF suspended its programme because of ballooning public spending. Ukraine's budget deficit stands at 12% of GDP and the country has no real way of financing it. Ukraine's sovereign international debt is manageable, but its domestic obligations are not. Mr Pynzynek estimates that, by the spring, Ukraine will run out of cash to pay pensions and salaries. This may at last force squabbling politicians to act.

The winner on February 7th will need to raise heavily subsidised gas prices and cut public spending with a vengeance. He or she must trim red tape and hope that Ukrainian business pulls the country out of its hole. Ukraine may be tempted to ask Russia for help -- and Russia may be tempted to grant it in order to secure more influence. After 18 years of independence the biggest threat to Ukraine is its inability to govern itself. The election is tight, and the country can ill afford another deadlock.

Complete article:
http://www.economist.com/world/europe/displaystory.cfm?story_id=15330489

Seeing Orange TOP
http://www.foreignpolicy.com/articles/2010/01/18/seeing_orange
Jan. 18, 2010
BY Samuel Charap

Why a Ukraine without Viktor Yushchenko might be in a better position to cooperate with the West

[...] If Tymoshenko wins, the parliamentary opposition is likely to splinter, with a number of MPs coming over to her side of the aisle, providing her with a solid majority. She could then install one of her loyalists as prime minister, which would give her control over all three centers of power in Ukraine and put an end to the endless confrontation among these institutions that has crippled governance. For the first time since the Orange Revolution, a Ukrainian president would be able to deliver on promises and perhaps even push ahead with unpopular, but desperately needed, reforms.

For the West, this might be a major boon, since one of the top priorities in both the Europe and the United States' relations with Ukraine is energy reform. The country's highly corrupt, backwards energy sector represents a major threat to Europe's energy security, as the 2009 gas shut-off that left Eastern Europe shivering demonstrated. When Western leaders go to Kyiv, they inevitably demand action on this front, but their Ukrainian counterparts invariably fail to deliver. If elected, Tymoshenko could use her political authority to implement painful reforms such as cutting the massive gas subsidies for domestic consumers and tackling the problems in the opaque, graft-ridden energy monopoly, Naftohaz.

That said, an empowered Tymoshenko is not good news for her political enemies. She has never been known for a democratic governing style, and there is no guarantee that she will not abuse her authority to, for example, lock up some of her opponents.

A Yanukovych win would be quite different. He is unlikely to cobble together a solid majority in parliament, and might face the prospect of Tymoshenko remaining prime minister. Even if he dismisses parliament and calls early elections he is unlikely to gain control of the legislature. In short, the fractiousness that has been the hallmark of Ukrainian politics for the past five years would continue unabated.

Perhaps the best the West can hope for from these elections is a president who can govern. What is at stake is not geopolitics, in the sense of a tug of war with Russia over Ukraine, but something much more banal -- a functioning state.

Samuel Charap is associate director for Russia and Eurasia in the National Security and International Policy program at the Center for American Progress. In 2007, he was a visiting fellow at the International Center for Policy Studies in Kyiv.

Viktor Yushchenko's legacy for Ukraine? Smiling people TOP

http://www.timesonline.co.uk/tol/news/world/world_agenda/article6992465.eceJanuary 18, 2010

Tony Halpin in Kyiv

It is difficult to assess his [Viktor Yushchenko's] legacy at this stage but a credit must be given to his support for historical truths about Ukraine and the nation.

Jonathan Burns

 

Viktor Yushchenko, Ukraine's outgoing president, has tasted a heavy defeat at the polls. But despite his humiliating rejection by all but 6 per cent of the electorate, history should judge him kindly.

For all the political and economic turbulence of the past five years, Ukraine has been transformed under his presidency from just another ugly post-Soviet basket case into a country with real hopes of success as a democratic civil society.

One has only to compare political life in neighbouring Belarus and Russia to the vibrancy of the contest in Ukraine to see the effect the Orange Revolution has had.

[...]

Vigorous debates were available on every television channel, while street billboards were a riot of posters from competing candidates.

Mr Yushchenko and his former Orange ally Yuliya Tymoshenko, the Prime Minister, did not use the infamous "administrative resources" so often wheeled out in Russia to rig results.

One of the most remarkable aspects of the first round of voting was the absence of any serious complaints from candidates about ballot-rigging, given the massive fraud that prompted the Orange revolt in 2004.

[...]

Which is why Ukraine matters and why the West has a big stake in the outcome of this election. The Kremlin keenly portrays its neighbour to domestic audiences as being in a state of constant chaos since the revolution because it fears the example of a thriving open society on Russia's border. A Ukraine that works is a direct challenge to the former KGB spooks and shadowy apparatchiks who control politics in Moscow.

[...]

In short, they see that Ukrainians have a stake in their society and can influence its future, and that this affects the public mood. The average Russian has no such opportunity and feels a sense of sullen resentment towards the authorities that leaves the Kremlin constantly fearful of political upheaval.

This election will determine whether the Ukrainian experiment continues or starts to degrade. It is tempting for the United States and the European Union collectively to wring their hands at the bickering that soured the Orange dream but Mr Yushchenko has left a legacy worth defending and they should be far more vigorous in saying so.

Complete article:
http://www.timesonline.co.uk/tol/news/world/world_agenda/article6992465.ece

Yanukovych and Tymoshenko: foreign and security policies TOP
http://www.jamestown.org/
programs/edm/
(go to this website to see other post-election analyses in addition to the one below)


January 20, 2010

Viktor Yanukovych and Yulia Tymoshenko will face each other in round two of the fifth Ukrainian presidential elections on February 7. In foreign and security policies there are seven key differences between both candidates.

1. The Black Sea Fleet based in Sevastopol. Yanukovych's election program proclaims support for Ukraine's neutrality and opposes Ukraine's membership of military blocs. Nevertheless, on many occasions Yanukovych has stated his readiness to discuss prolonging the Black Sea Fleet's (BSF) base in Sevastopol beyond 2017, when the twenty year treaty expires.

Is this a contradiction? Of course, but this is nothing new, while Tymoshenko has never supported the prolongation of the BSF base.

2. Relations with Russia. Both candidates are seeking to improve relations with Russia, but in very different ways. First, Yanukovych has repeatedly stated that he supports Russia's proposals for a new European security architecture that NATO has received with skepticism (UNIAN, January 12). Second, Tymoshenko has never mentioned the Russian proposal nor has she ever endorsed it.

Yanukovych supported the abusive criticism in August 2009 in President Dmitry Medvedev's letter to President Viktor Yushchenko. Tymoshenko, like Yushchenko, criticized the Medvedev letter. Yanukovych's Party of Regions has a long-term cooperation agreement with the Unified Russia party unlike Tymoshenko's Batkivschina party. The Party of Regions has also supported the CIS Single Economic Space (SND YES) Customs Union, which Tymoshenko has again not mentioned. No country can be in two customs unions (SND YES and a Free Trade Zone with the EU), but such contradictions are quite common for the Party of Regions.

3. Yanukovych and the Party of Regions have financially gained from and supported gas intermediaries such as RosUkrEnergo (RUE) and the gas lobby that took over the party in 2006-2008. Tymoshenko was involved in cleaning up the energy sector during the last decade and is the only member of the Ukrainian elite who has been imprisoned for battling energy corruption (February 2001). In 2009 Ukraine had no gas intermediaries, because of the contract negotiated by the Tymoshenko government. A Yanukovych victory may return RUE and the resultant massive corruption in Ukrainian politics. Yanukovych has strongly supported a gas consortium with Russia to receive gas subsidies (Ukrayinska Pravda, January 19). Tymoshenko has never done so.

4. Yanukovych has always adopted a hard-line on NATO membership, opposing any Membership Action Plan (MAP). President Leonid Kuchma and Prime Minister Yanukovych requested MAP's at the Prague and Istanbul NATO summits in 2002 and 2004. Tymoshenko signed a joint letter with Yushchenko and then Parliamentary Speaker Arseniy Yatseniuk in January 2008 requesting that NATO offer Ukraine a MAP at the Bucharest summit.

The Party of Regions' two Crimean allies, extremist Russian parties in the For Yanukovych bloc, launched anti-American-NATO protests that blocked (after a decade of no interruptions) joint military exercises with NATO. Ukraine's cooperation within NATO's Partnership for Peace may only return to Kuchma era levels following Tymoshenko's election.

5. Yanukovych is seeking to embolden his pro-European credentials (Ukrayinska Pravda, January 19), but there is strong suspicion that the rhetoric is as empty of content as it was under Kuchma. The Party of Regions has not shown itself to be a pro-European political force by turning, for example, its back on the election fraud five years ago. Yanukovych continues to argue that there was no fraud and that he was legitimately elected in November 2004.

The Party of Regions has a cooperation agreement with Unified Russia, but not with any other political group in the European Parliament. Batkivschina, the party that Tymoshenko has led for 11 years, is the most active Ukrainian party in the European Parliament. The center-right European Peoples Party, in which Batkivschina is a member, issued a statement in support of Tymoshenko calling upon all "Ukrainian democratic forces" to back her in the second round (http://vybory.tymoshenko.ua, January 18). Ultimately, what is important is which of the two candidates will reset relations with the EU and NATO after three years of Ukraine-fatigue? This is more likely to be Tymoshenko, than Yanukovych in whom there is still lingering suspicion in Brussels that he represents the ancien regime.

6. The Tymoshenko government was instrumental in ensuring that Ukraine completed its entrance into the WTO in 2008. When in opposition in 2005-2006, the Party of Regions aligned itself with the Communists in voting against the legislation required to enter the WTO. WTO membership is the major stepping stone to the signing of a Free Trade Zone agreement with the EU in 2010 or 2011. Ukraine's oligarchs see the Free Trade Zone and visa free regime in a positive light, as opening up a large market and trading area, while looking aghast at the huge number of Copenhagen criteria-style requirements that Ukraine will be forced to undertake. Yanukovych cannot decide in which customs union he wishes the country to join: the SND YES or the EU Free Trade Zone.

Since the onset of the global financial crisis, the Tymoshenko government has proven its commitment to work with the IMF when it negotiated a $16.4 billion standby agreement. In December 2009, its fourth tranche of funding was delayed after the Party of Regions initiated populist legislation that increased social payments and undermined the budget parameters negotiated with the IMF.

7. The Party of Regions backed separatism within the Crimean and Ukrainian parliaments (alongside the terrorist organization Hamas, as well as Nicaragua and Russia), while the Tymoshenko bloc (BYuT) supported Georgia's territorial integrity. In the 2010 elections, the Party of Regions protested over the appearance of 2,011 Georgian observers, whom it described in Russian-style tones as a pro-Tymoshenko paramilitary force seeking to emulate the democratic revolutions of 2000-2004 (Ukrayinska Pravda, January 18, 19).

These seven points show the deep seated differences between the foreign and security policies of both candidates. Yushchenko and Tymoshenko both hail from the Orange Revolution camp and the only difference between them is that their approaches to the above seven issues reflect those commonly found between western and central Ukraine.

Joining the Energy Community: A way for Ukraine to secure gas supplies? TOP

http://www.icps.kiev.ua/files/articles/54/93/PB_3_2009_ENG.pdf
December 2009

Tetiana Polyvana

Ukraine is about to join the Energy Community. The decision on its accession was approved during the Energy Community Treaty Ministerial Council on 18 December in Zagreb. Now the Verkhovna Rada of Ukraine should ratify the Energy Community Treaty. For Ukraine, the main benefits of joining include: more transparent and understandable rules of play on the energy market, greater competition and efficiency among domestic producers, a more attractive investment climate, and access to the European market for Ukrainian exports, especially electricity. In addition, Energy Community members have to implement a set of measures to ensure secure supplies of natural gas. Such measures are stipulated in Council Directive 004/67/EC of 6 April 004.

The issue of security of gas supplies is very urgent, both for Ukraine and the EU. This paper attempts to identify the costs and benefits for Ukraine in terms of security of gas supplies and determine whether gas supplies to Ukraine will become more secure after the country accedes to the Energy Community.

[...]

Complete article:
http://www.icps.kiev.ua/files/articles/54/93/PB_3_2009_ENG.pdf

Yanukovych's inner circle TOP

A rundown on the inner circle members who rule the roost in Victor Yanukovychs camp.

http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/57719/

Янукович-Тимошенко: чи між ними дійсно немає різниці?

TOP

http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4b6009552525f/
27.01.2010

Тарас Кузьо

В Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, що зазвичай пов'язаний з добре відомим Збігнєвом Бжезінським, відбувся один з трьох виступів, проведених мною на минулому тижні у Вашингтоні, який був присвячений тематиці українських президентських виборів. Два інші виступи були проведені для Інституту європейських, російських та європейських досліджень Університету Джорджа Вашингтона, де я був професором у 2004-2007 роках, і в Державному департаменті США.

Представлений документ у PowerPoint і аудіозапис заходу в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень можна завантажити тут:

http://csis.org/event/ukraine-elections-discussion

Читайте дальше тут:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4b6009552525f/

Перемога попереду TOP
... у політичних лідерів С. Тігіпко, А. Яценюка, В. Ющенка відсутнє будь-яке почуття відповідальності за долю України. Замість того, щоб задля блага України якимсь чином підтримати у другому турі виборів кандидата у президенти від демократичного табору Ю. Тимошенко, вони, заявляючи про свою нейтральність, фактично працюють на знищення рейтингу Ю. Тимошенко, тобто на В. Януковича. Цим згадана трійця підтвердила, що переслідують суто партійні й особисті інтереси всупереч національним інтересам України.


Ось і відбувся перший тур президентських виборів-2010. Час на певні висновки. Перший: електоральне поле В. Януковича звужується, тобто в традиційних південно-східних областях він набрав значно менше відсотків, ніж на виборах-2004: Донецька – 75,94% проти 93,54% в 2004 році, Луганська – 71.08% проти 91,24%, Крим – 61,11% проти 81,26%, Миколаївська –51,17% проти 67,13 %, Одеська – 51,24% проти 66,56% і т.д. Варто відзначити, що Кіровоградська область перейшла з синього пояса в рожевий, а, значить, урешті продемонструвала свою демократичність. Викликає сумнів результат виборів у Херсонській області, де на парламентських виборах-2006, 2007 переважаюча кількість електорату голосувала за національно-патріотичні сили (У цьому як міжнародний журналіст я особисто пересвідчилася.). Вселяє тривогу Закарпатська область, де Віктор Балога - задля продовження свого політичного життя - разом з місцевим криміналітетом зґвалтував виборців.

Другий висновок: В. Янукович переміг не в дев’ятьох, а в сімох областях України. Не варто забувати й про те, як масштабно й нахабно використовує Партія регіонів нові й старі схеми фальсифікації виборів. Останню думку підтверджують результати всіх наявних екзит-полів. Не дивно, чому реґіонали так істерично реагують на присутність у контрольованих ними реґіонах будь-яких міжнародних спостерігачів, зокрема з Грузії.

Однак несамовитий вереск, який зчиняє ПРУ навколо своєї перемоги в першому турі виборів, є всього на всього психологічною атакою. Ціль: викликати розгубленість, а то й нехіть брати участь у виборах патріотично налаштованого виборця. За цим вереском також криється страх реґіоналів перед поразкою в другому турі президентських виборів. Зокрема про це свідчать сині намети, які напнуто в багатьох місцях Києва. Утім, не такий страшний (могутній) вовк, як нам його малюють на всіх олігархічних телеканалах. В. Януковича потрібно нещадно бити, а ще краще - знешкодити (це ми здійснили в 2004, вірю, повторимо в 2010 році). Окрема тема: ганьба перед світом, майбутніми поколіннями за (не доведи Господи!) президента України В. Януковича, колишнього кримінального злочинця, винятково тупого й безграмотного.

Висновок третій: демократичні сили отримали перемогу на виборах-2010 в 15-ти, а практично - в 17-ти областях. Ось висліди виборів: Львівська обл. – 76,40% (Тимошенко – 35,67%, Ющенко – 26,4%, Яценюк – 11,6%) проти 87,31% в 2004 році, Тернопільська обл.. – 79,8 % (Тимошенко – 35, 67%, Ющенко – 26, 4%, Яценюк – 9, 91%) проти 87,93%, Івано-Франківська обл. – 77,86% (Тимошенко – 39,08%, Ющенко – 24,92%, Яценюк – 13,88%) проти 89, 37%, Волинська область – 64,08 % (Тимошенко 53.89%, Тігіпко – 10,19%) проти 76,97% і т.д. Результати могли бути значно кращими, якби не В. Ющенко з його маніакальною ненавистю до Ю Тимошенко. На горе нам усім, українцям, протистояння між демократичними провідниками та партіями може сприяти приходові до влади донецького кримінально-олігархічного клану на чолі з В. Януковичем.

Висновок четвертий: невисока явка електорату рожевого пояса спричинена брудною передвиборчою кампанією В. Ющенка, спрямованою проти свого нещодавнього соратника по помаранчевому Майдану Ю. Тимошенко. До речі, у світовій практиці немає випадку, щоби президент із рейтингом 2-3% виставляв свою кандидатуру на президентських виборах, тим паче, діючи на шкоду національним інтересам, будував свою передвиборчу платформу на злісному очорненні кандидата від того ж демократичного табору. Передовсім останнє є причиною розчарованості національно-патріотичного електорату, головно - галичан.

... після президентства Ю. Тимошенко ми матимемо можливість обирати кращого серед кращих кандидатів у президенти, позаяк невдовзі таки наступить бажана зміна поколінь українських політиків. Після обрання президентом В. Януковича українці будуть лише статистами у бандитській оборудці: заміна одного донецького пахана-президента на іншого.


Гадаю, історія дасть відповідну оцінку В. Ющенкові за знищення ним після помаранчевих перспектив України, зокрема - за споруджену ним стіну ненависті між патріотичними галичанами. Не менше тривожить той факт, що частина виборців прийшла на виборчі дільниці, але не підтримала жодного з кандидатів у президенти.

Висновок п’ятий: у політичних лідерів С. Тігіпко, А. Яценюка, В. Ющенка відсутнє будь-яке почуття відповідальності за долю України. Замість того, щоб задля блага України якимсь чином підтримати у другому турі виборів кандидата у президенти від демократичного табору Ю. Тимошенко, вони, заявляючи про свою нейтральність, фактично працюють на знищення рейтингу Ю. Тимошенко, тобто на В. Януковича. Цим згадана трійця підтвердила, що переслідують суто партійні й особисті інтереси всупереч національним інтересам України.

Вочевидь, із приходом до керма держави В. Януковича не тільки відбудеться зміна стратегічного курсу України, але будуть переглянуті національні пріоритети: статус української мови, історія України, трактування національних героїв тощо. Натомість насаджуватиметься російська мова, розпочнеться повернення до совєтських стандартів, таврування героїв національно-визвольних змагань та ін. І ще: прихватизація донецькими братками всього нерухомого майна України. А тому на майбутніх місцевих і парламентських виборах національно свідомі виборці повинні оголосити бойкот цим трьом горе-провідникам.

Висновок шостий: частина проводу політичних сил правого крила на чолі зі ставлеником помаранчевого Майдану В. Ющенком відкрито чи завуальовано діє на підтримку колишнього зека за кличкою «ХАМ». Навіть укінці свого президентства В. Ющенко демонструє, що він – нікудишній лідер нації, безвідповідальний керманич України.

Висновок сьомий: галицька інтелігенція, зазомбована брудними інсинуаціями В. Ющенка антитимошенківського характеру, стає руїнником Української держави.

Однак вирішальним чинником на будь-яких виборах є волевиявлення виборців. Саме на кожному з них лежить велика відповідальність за долю України, передовсім перед своїми дітьми, онуками, майбутніми поколіннями. Через це виборець повинен голосувати не за покликом серця, частенько наповненого псевдо патріотичною риторикою чи крайнім негативізмом, а керуючись виключно тверезим розумом.

Слід пам’ятати про головне: неявка на вибори, голосування проти всіх чи проти кандидата від демократичних сил Ю. Тимошенко – шлях України не в Європу, а тоталітарне минуле зі смертельними обіймами Москви. Саме туди рано чи пізно поведе нас проводир донецького кримінально-олігархічного клану Віктор Янукович. І ще: після президентства Ю. Тимошенко ми матимемо можливість обирати кращого серед кращих кандидатів у президенти, позаяк невдовзі таки наступить бажана зміна поколінь українських політиків. Після обрання президентом В. Януковича українці будуть лише статистами у бандитській оборудці: заміна одного донецького пахана-президента на іншого.

Утім, про нашу перемогу над антиукраїнськими силами. Так, ми можемо здобути переконливу перемогу, коли кожен галичанин прийде на виборчу дільницю й проголосує за Ю.Тимошенко, за краще майбутнє України. Зазначу, що згідно з авторитетними соціологічними прогнозами у другому турі виборів перемогу здобуває чинний прем’єр-міністр з відривом у декілька відсотків. Від активної участі кожного з нас, виборців, залежить, чи її перемога буде переконливішою. Бо тільки різниця в результатах виборів-2010 в 4-5% на користь Ю. Тимошенко може забезпечити спокій і порядок у суспільстві, цивілізовану передачу влади в Україні.

Марта Онуфрів, журналіст із Канади

Поміж Заходом та Сходом TOP
25 січня 2010 року

Переклад статті канадсьої газети
www.theglobeandmail.com/news/opinions/editorials/between-west-and-east/article1442651

Погляд редакції

Юлія Тимошенко, прем’єр-міністр України – є кращою із двох кандидатів на посаду президента країни, які залишилися після першого туру виборів 17 січня. Вона більш ліберальна як у сфері політики, так і економіки, а також – більш прозахідна, ніж Віктор Янукович.

Кількість голосів за Януковича на 10% більша, ніж за неї, але є ще 40% голосів, відданих за інших кандидатів, які вже залишили вибори, і ці голоси зараз стають доступними для учасників другого туру 7 лютого.

І хоча Янукович стверджує, що він виступає за економічну інтеграцію є Європейським Союзом, і зокрема за угоду про вільну торгівлю, але він демонструє непослідовність, виступаючи також за створення митного союзу з Росією. Тим не менше, Україна має «триматися купи» з усіма своїми сусідами. Зокрема, вона має багато економічних, історичних та культурних зв’язків як з Росією, так і з Польщею. Україна не може дивитися лише у західному чи лише у східному напрямку.

П’яте місце дісталося чинному президенту – Віктору Ющенку, який був героєм Помаранчевої революції 2004 року. І це підкреслює бажання більшості українців мати щось спільне з Росією. Тимошенко має багато суперечок з Ющенком, але вона продемонструвала значно більший реалізм на московському фронті, і вона веде гру у відповідності до своєї попередньої підтримки щодо членства України у НАТО.

Хоча Тимошенко зробила багато для того, щоб Янукович асоціювався з Ринатом Ахметовим, олігархом-мільярдером, але сама вона також отримала багато вигоди із швидкої пострадянської приватизації у 1990-тих, і стала відомою як «газова принцеса».

Януковича ж зовсім або більше не може бути – він виглядав як велике страхіття у напруженій атмосфері 2004 року (ці вибори схожі на ярмарок на відміну від перших результатів у 2004 році). І його неоднозначність щодо можливості надання дипломатичного визнання двом проросійським сепаратистським областям Грузії - породжує підозри, що якщо він стане президентом, то буде значною мірою схилятися до Москви, зокрема до Володимира Путіна, російського прем’єр-міністра, колишнього і можливо майбутнього президента Росії.

Юлія Тимошенко – це кращий вибір – ліберальний демократ, який також відкритий до розумного співіснування з Росією.

Юлія Тимошенко про вибори Президента, інших кандидатів в Президенти та другий тур президентських виборів - відео TOP

http://www.youtube.com/user/tymoshenkoua#p/u/7/3hYm_FhySak

Перед Вами один вибір! TOP
Україна є особлива країна з демократичним устроєм одначе без верховенства закону. Саме тому кандидат у Президенти Віктор Янукович повинен насторожувати патріотичне населення України.


20 січня 2010

Аскольд Лозинський
Аскольд Лозинський Голова СКУДО (Світова конференція українських державницьких організацій) і бувший президент Світового конгресу українців (1998—2008)

Як передбачувалося, після першого туру залишилося два кандидати з ясно відмінними орієнтаціями. Одна кандидатка націонал-демократичного погляду, з політикою скерованою на Захід, а другий кандидат--- авторитарного харатеру, з про-російською політикою, тобто представляє все те, що сьогодні представляє Росія: авторитарність, корупцію та анти-українську політику. Тому у другому турі не повинно бути вагання з сторони людей націонал-демократичної орієнтації.

Віктор Янукович це кандидат Росії, який обіцяє запровадити російську мову, як державну в Україні та звернути політику України в сторону Москви. Його інтелектуальні можливості примітивні, а його особа одіозна, починаючи з судимостей в молоді роки не тільки за малі вибрики молодості, але такі серйозні злочини як гвалтування. До речі за час політичної карєри він проявив схильність до злочину підчас президентських виборів 2004 року, і певне багато інших випадків. Він анти-демократ, який осудив Помаранчеву революцію 2004 року не тільки за те, що вона перешкодила його злочинним намірам, але вказуючи, що вона впровадила в Україні демократію завеликою ціною.

Хоча люди часто перебільшують значення подій в історичному розумінню, а зокрема виборів, сміло можна вважати ці вибори переломними беручи під увагу події в Україні під час останніх президентських перегонів, певне розчарування населення після цього та останні безсоромні прояви агресії з сторони Росії. Україна є особлива країна з демократичним устроєм одначе без верховенства закону. Саме тому кандидат у Президенти Віктор Янукович повинен насторожувати патріотичне населення України.

Громадяни України втомилися від виборів. Немає сумніву також, що народ значно розчарований словами та обіцянками політиків. Одначе громадяни демократичного суспільства, цінуючи найдорожчу характеристику такого суспільства - право виборця, не сміють цим правом злегковажити. Тому давайте ближче приглянемося на сьогоднішню виборчу картину. Хто є хто?

Проголошуючи свій намір балотуватися на президента 8 серпня 2009 Віктор Янукович сказав такі слова:

Сергій Тигибко, Аресеній Яценюк, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Олег Тягнибок і Анатолій Гриценко повинні звернутися до своїх виборців з проханням 7 лютого віддали свої голоси за Юлю Тимошенко. При цьому треба проковтнути власну гордість та проявити національну політичну свідомість і зрозуміння, що національний інтерес важливіший за власні амбіції.


«Що може і що має сказати людям людина, котра вирішила балотуватися у президенти? Багато що залежить від того, який її життєвий досвід і яка вона сама на даному етапі свого життєвого шляху. Я думаю, що ця формула універсальна для всіх політиків, незалежно від географічного розташування держави, громадянами якої вони є. Моє життя складалося непросто, інколи — драматично, і я не схильний подавати його тепер в інакшому світлі. Навіть попри те, що міркування політичної доцільності могли б диктувати щось інше...но. Власне, у цьому відповідь на запитання, чому ти прагнеш стати президентом своєї країни. Україна входить у передвиборну президентську кампанію. Експерти кажуть, що ця кампанія буде ще жорсткішою і бруднішою, ніж 2004 року. Я був прямим учасником подій п’ятирічної давності і тому маю моральне право стверджувати, що країні це не потрібно, а громадянам — не потрібно вдвічі...Чого ми хочемо? Бути країною для обраних, яких влада призначила бути «правильними» за визначенням, оскільки говорять вони «правильною» мовою, ходять у «правильну» церкву, шанують «правильних» національних героїв і дружать із «правильними» державами? ...наша Батьківщина, не може бути так, щоб із Києва регіонам диктували, якою мовою говорити їхнім жителям, навчатися, складати іспити, якого віросповідання дотримуватися, як розуміти вітчизняну історію...»

Тут слід згадати, що Віктор Янукович був не тільки «учасником» подій 2004 року, а їх спричинив. Отже його „моральне право” надто брудне.

21 листопада Віктор Янукович поїхав в Росію, в Санкт Петербург де виступив на ХІ з'їздї політичної партії «Єдина Росія », Там він дав оцінку нинішньому рівню взаємовідносин України та Росії, а також перспективам подальшого співробітництва двох «братніх» країн. Неодноразово його виступ переривалося оплесками делегатів та гостей з'їзду.

» З «Єдиною Росією» ми співпрацюємо вже багато років, і сподіваємося, що ця співпраця в майбутньому тільки зміцниться. Я щиро вдячний вам за можливість виступити тут і поділитися думками про переживання і долі наших країн і наших народів. Я хочу повернутися трохи в історію і згадати події п'ятирічної давнини, які призвели до фактичного провалу відносин між нашими країнами і негативних зрушень в економічному співпрацю «завдяки» спекуляцій і відвертої брехні тих політиків, а точніше сказати, демагогів і циніків, які прийшли до влади в Україні. Ми добре пам'ятаємо про те, як відбувалися ці події, і чим вони закінчуються зараз. А вони закінчуються провалом практично на всіх напрямках забезпечення життєдіяльності нашої держави. Мені неприємно говорити так про мою країну, але від правди нікуди не дітися. Економічні реформи були зупинені, і почався необольшевістскій переділ власності. У державній політиці переважав націоналістичний пафос і відверта «маніловщина». Нові політики відверто закликали стримувати Росію. Люди, яких пов'язували століття, загальна культура, родинні зв'язки, проста людська дружба, виявилися розділеними товстим склом брехні та ідеологічного обману. І оглядаючись назад, я розумію, яка тонка межа відділяла Україну від нових громадянських потрясінь і скочування до деспотичним режимам. Україна витримала. А у Росії вистачило терпіння і мудрості пережити цей час. Сьогодні є реальний шанс повернути наші відносини в русло не просто стратегічного, а історичного партнерства: разом будувати майбутнє наших народів і наших держав...Ключове значення у вирішенні цієї проблеми набуває людський фактор - «кадри вирішують все»...Сьогодні Росія говорить вже про посткризовому періоді. Сьогодні в цьому залі вже відчувається ентузіазм переходу до цього періоду. А в Україні досі немає ще навіть антикризової програми. Я розумію, що 2010 рік для нас буде часом, коли ми повинні будемо показати воістину спринтерські швидкості в ліквідації наслідків руйнівного правління помаранчевої влади в Україні. Сьогодні Україна - це загнана в кут країна з найвищим рівнем корупції, з рідкісним падінням внутрішнього валового продукту і промислового виробництва, з критичним станом національних фінансів...І нас радує те, що Росія пішла попереду. І ми маємо величезну надію на те, що саме цей рух вперед потягне за собою і Україну... Я з інтересом ознайомився з посланням Президента Росії Дмитра Медведєва, уважно стежу за ініціативами російського уряду. І сьогодні виступ Володимира Володимировича Путіна ще раз мене переконало в тому, що Росія - на правильному шляху. У нас багато точок дотику у сфері промислового високотехнологічного виробництва, енергетики, торгівлі, наукової кооперації, освіті. Я не розумію, як ми могли за короткий період часу практично з 40 мільярдів доларів товарообігу між нашими країнами скотитися до 13 мільярдів! Це неприпустимо. Ми повинні ліквідувати цей недолік вже в 2010 році...Партія регіонів послідовно відстоює ідею позаблоковості України. Безпека - це, перш за все, взаємне довіру на основі спільних інтересів. Нам потрібно їх своєчасно сформулювати і запропонувати європейським колегам. Від нас в Європі чекають відкритих дружніх відносин, тому що там втомилися від газових воєн і безглуздої дипломатичної перепалки. У 2010 році ми перевернемо цю сторінку і почнемо новий діалог у форматі Україна - Росія - Європейський Союз. Успіхів вам і нам, усім разом!»

Українському патріотові не приймати участі у виборах 7 лютого 2010 на користь Юлі Тимошенко-- це голос для Віктора Януковича, про-російського судимого вассала, який поновому зробить Україну колонією новітньої російської імперії і яким ми українці будемо соромитися перед цілим світом.


Юля Тимошенко у свої біографії та політичній діяльності проявила себе досконалим дипломатом і політиком, спосібна свобідно і вдало діяти у міжнародних перетракціях – напр. заключення домовленостей з Міжнародним Валютним Фондом для отримання капіталу під час економічної кризи. Рівнож вона пороявила тенденції консервативного і обережного економіста, зберігаючи фіскальну відповідальність в межах державного бюджету, одначе з вирозумінням кожноденних потреб населення. Її орієнтація на Євро-Атлантичні структури, а її філософія демократична. Вона була серцем і мотором Помаранчевої революції, хоч не її субєктом. Вона підтримувала національну політику попереднього Президента Ющенка, не зважаючи на особисті конфлікти між ними. Вона висловилися в користь української мови, запевняючи, що доки від неї щось залежить в Україні, то не може бути мови про другу державну або офіційну мову в Україні (звичайно, маючи на увазі російську мову). Вона проявила розуміння нашої трагічної історії Голодомору та репресій, разом з героїчними сторінками визвольних змагань 1917-20 років, років другої світової війни та опісля, що разом довело до незалежності, 24 серпня 1991 року. Також вона проявила впродовж свої політичної біографії надзвичайну силу та витримку, не зважаючи на різкі напади з різних сторін.

Всі інші кандидати першого туру, котрі здобули більше одного відсотка, крім комуніста Симоненка, по політичній філософії зближені до пані Тимошенко. Що їх розєднує-- це особисті рахунки та пристрасті. Сергій Тигибко, Аресеній Яценюк, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Олег Тягнибок і Анатолій Гриценко повинні звернутися до своїх виборців з проханням 7 лютого віддали свої голоси за Юлю Тимошенко. При цьому треба проковтнути власну гордість та проявити національну політичну свідомість і зрозуміння, що національний інтерес важливіший за власні амбіції.

Тому є тільки один вибір. Українському патріотові не приймати участі у виборах 7 лютого 2010 на користь Юлі Тимошенко-- це голос для Віктора Януковича, про-російського судимого вассала, який поновому зробить Україну колонією новітньої російської імперії і яким ми українці будемо соромитися перед цілим світом. Вибір Ваш - дорогі громадяни України!

Сім головних відмінностей між зовнішніми політиками: про-європейською - Юлії Тимошенко та проросійською - Віктора Януковича TOP
Тарас Кузьо

Віктор Янукович та Юлія Тимошенко зустрінуться 7 лютого у другому турі п’ятих президентських виборів в Україні. У цій статті обговорюються твердження, що, начебто, між Тимошенко та Януковичем насправді немає жодної різниці. Але у сферах зарубіжної політики та політики щодо внутрішньої безпеки цих кандидатів є сім відмінностей.

Насамперед, щодо Чорноморського Флоту, який базується у Севастополі. Виборча програма Януковича наголошує на підтримці українського нейтралітету та виступає проти членства України у військових блоках. Водночас, Янукович за будь-якої оказії стверджує про свою готовність обговорювати продовження базування Чорноморського флоту (ЧМФ) у Севастополі після 2017 року, коли 20-річний термін домовленостей закінчиться.

Чи є це протиріччям? Звичайно, але у цьому немає і нічого нового, як покажуть наступні пункти. Тимошенко ж ніколи не підтримувала продовження терміну базування ЧМФ.

По-друге, взаємостосунки з Росією, які обоє кандидатів прагнуть покращити, але зовсім по-різному. Янукович неодноразово стверджував, що він підтримує пропозиції Росії щодо нової архітектури європейської безпеки, і це «повіяло холодом» на НАТО. Тимошенко ніколи не згадувала про пропозиції Росії, не кажучи вже про їх схвалення.

Янукович підтримав образливо-критичний лист президента Дмитрія Медвєдєва президенту Віктору Ющенку, надісланий у серпні 2009 року. Тимошенко, як і Ющенко, розкритикувала лист Медвєдєва.

Партія регіонів, яку очолює Янукович, має довготерміновий договір про співпрацю із партією «Єдина Росія», чого ніколи не мала партія «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Партія регіонів також підтримала Єдиний економічний простір та Митний союз СНД, про що Тимошенко також ніколи не згадувала. Жодна країна не може бути у двох митних союзах (у ЄЕП СНД та у Зони вільної торгівлі з ЄС), але з Партією регіонів такі суперечності трапляються дуже часто.

По-третє, Янукович та Партія регіонів мають фінансову вигоду та підтримують газових посередників таких як РосУкрЕнерго (РУЕ), і газове лобі взяло верх у партії впродовж 2006-2008 років. Тимошенко ж впродовж останніх 10 років займалася очищенням енергетичної галузі, і вона є єдиним представником української еліти, кого кинули до в’язниці за боротьбу з газовою корупцією (у лютому 2001 року).

2009 рік став першим роком, впродовж якого в Україні не було газових посередників, оскільки переговори про угоду проводилися урядом Тимошенко. Перемога Януковича поверне РУЕ та, як наслідок, величезну корупцію в українській політиці.

Янукович потужно підтримує газовий консорціум з Росією, щоб отримувати газові субсидії (Українська правда, 19 січня). Тимошенко ніколи не зробить подібного.

По-четверте, питання про НАТО. Янукович завжди займав жорстку позицію щодо членства у НАТО, виступаючи проти будь-якого плану дій щодо членства (ПДЧ). Президент Леонід Кучма та прем’єр-міністр Віктор Янукович зверталися із запитом щодо ПДЧ під час саммітів НАТО у Празі та Стамбулі у 2002 та 2004 роках. Тимошенко підписала спільний лист з Ющенком та тогочасним парламентським спікером Арсенієм Яценюком у січні 2008 року, із проханням до НАТО надати Україні ПДЧ під час бухарестського самміту.

Два кримські союзники Партії регіонів - російські екстремістські партії блоку «За Януковича!» розпочали антиамериканські та анти-натівські протести, які заблокували (після десятиліття безперервної співпраці) спільні військові навчання з НАТО. Співробітництво України з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру» може бути повернуте до такого рівня, який був за епохи Кучми лише за умов, що оберуть Тимошенко.

По-п’яте, Янукович прагне «простимулювати» свої про-європейські повноваження («Українська правда», 19 січня), але виникають сильні підозри, що його риторика – пустопорожня, як це було й за Кучми. Партія регіонів не проявила себе як про-європейська політична сила, припинивши, наприклад, повертатися до фальсифікацій виборів п’ять років тому. Янукович продовжує стверджувати, що порушень та фальсифікацій не було, і що він був легітимно обраний у листопаді 2004 року.

Партія регіонів має лише угоду про співпрацю з «Єдиною Росією», і більше ні з якою політичною групою в Європейському парламенті. Партія «Батьківщина», яку Юлія Тимошенко очолює вже 11 рік, є найбільш активною українською партією в Європейському парламенті.

Правоцентристська Європейська народна партія, до складу якої входить «Батьківщина», прийняла звернення на підтримку Тимошенко, закликаючи всі «українські демократичні сили» підтримати її у другому турі (http://vybory.tymoshenko.ua, 18 січня).

Зрештою, що є важливим – це те, хто з цих двох кандидатів буде по-новому налагоджувати взаємостосунки з ЄС та НАТО після трьох років «втоми» від України? Краще, щоб це була Тимошенко ніж Янукович, щодо якого в Брюсселі є давні підозри, що він представник старого режиму.

По-шосте – це відносини з міжнародними організаціями. Уряд Тимошенко відіграв важливу роль у забезпеченні завершення Україною її вступу до СОТ у 2008 році. Перебуваючи в опозиції впродовж 2005-2006 років, Партія регіонів приєдналася до комуністів під час голосування проти законопроектів, необхідних для вступу до СОТ.

Членство у СОТ є важливим етапом для підписання Україною договору про Зону вільної торгівлі з ЄС у 2010 чи 2011 році. Українські олігархи розглядають Зону вільної торгівлі та безвізовий режим у позитивному світлі як відкриття доступу до найбільшого ринку та торгівельних площ у світі, а не лякаються значної кількості вимог відповідно до Копенгагенських критеріїв, які повинна буде виконати Україна. Янукович же не може вирішити, в якому митному союзі від хоче бути – у ЄЕП СНП чи у Зоні вільної торгівлі ЄС.

З початку світової фінансової кризи уряд Тимошенко підтвердив свою спрямованість на співпрацю з МВФ, коли домовився про кредитний договір на 16, 4 мільярди доларів. У грудні четвертий транш кредиту було відкладено через ініційований Партією регіонів популістський законопроект щодо підвищення соціальних виплат, який зірвав бюджетні параметри, узгоджені з МВФ.

І насамкінець, Грузія. Партія регіонів підтримала сепаратизм у кримському та українському парламентах (в одному ряду з терористичною організацією ХАМАЗ, Нікарагуа та Росією), в той час як Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) підтримав територіальну цілісність Грузії. Під час виборів 2010 року Партія регіонів підняла «бучу» через появу 2011 грузинських спостерігачів, яких у російському стилі назвали протимошенківською воєнізованою силою, яка прагне побороти здобутки демократичних революцій 2000-2004 років («Українська правда», 18 та 19 січня).

Ці сім пунктів демонструють всю глибину відмінностей у сфері зовнішньої політики та політики внутрішньої безпеки між двома кандидатами. Ющенко та Тимошенко – обоє з помаранчевого табору, і між ними єдина різниця у тому, що їх підходи до цих семи вищеназваних пунктів відображають відмінності, які зазвичай зустрічаються між Західною та Центральною Україною. Другий висновок полягає у тому, що Кучма - при всіх його вадах та недоліках - був менш проросійським, ніж Янукович.

Обережно: донецький паханат! TOP
Дещо про депресивні зони Донеччини-Луганщини: безліч покинутих селищ, домівок, багатоповерхівок - без газу, електрики, води тощо. І на противагу цій злиденності – розкішні палаци Р. Ахметова, В. Януковича та ін. реґіоналів.


На жаль, отримати в Україні повну інформацію про кандидата у президенти В. Януковича - вироки й терміни відбування покарань у місцях позбавлення волі, переконатися в достовірності здобуття ним вищої освіти, вченого звання тощо - просто неможливо. Позаяк існує певне табу, яке поширюється на цю «вінценосну» особу. Свідками останнього ми стаємо, вмикаючи не тільки центральне чи обласне (львівське) радіомовлення та телебачення, але й розкриваючи місцеві газети штибу «Гомін волі» (Думаю, найвища пора меру Романові Шрамов`яту перейменувати стрийську газету в «Гомін неволі».). Причина: переважаюча кількість українських ЗМІ перебувають у руках проросійських олігархів, які, орієнтуючись на Кремль і побоюючись за свої неправедні статки, об’єдналися, щоб не допустити до керма держави Ю. Тимошенко. Допомагають їм у цьому галицькі професійні зрадники, звісно, задля нового корита чи матеріального збагачення. Їм байдуже, що розчищають шлях до керма держави україноненависникам на чолі з В. Януковичем.

Нічого дивного немає в тому, що значна частина мешканців Донеччини, Луганщини, Харківщини, Миколаївщини, Криму масово підтримують висуванця олігархічно-кримінального клану В. Януковича. Причин на це багато: підпорядкування тамтешніх виборців кримінальному авторитетові, страх перед втратою робочого місця (адміністрація підприємств намагається контролювати вибори), традиційне голосування «за свого», підтримка проросійськи налаштованого кандидата, антиукраїнська пропаґанда ЗМІ Росії.

Беручи до уваги низьку зарплатню, масове безробіття, повсюдні депресивні зони, прихильники В. Януковича голосують усупереч здоровому глуздові. Дещо про депресивні зони Донеччини-Луганщини: безліч покинутих селищ, домівок, багатоповерхівок - без газу, електрики, води тощо. І на противагу цій злиденності – розкішні палаци Р. Ахметова, В. Януковича та ін. реґіоналів.

Варто зазначити, що нагромадження капіталу донецьким кримінальним кланом відбулося шляхом прихватизації державного майна, серійних убивств, кривавих кримінальних розборок, крадіжок державних грошових вливань із метою відкриття нових робочих місць. Окрім того, збільшення вдвічі мільярдних статків Р. Ахметова (без будь-якої модернізації виробництва) за 2008 рік свідчить про нещадну експлуатацію робітників у областях електоральної підтримки В. Януковича.

донецькі пахани не матимуть жодних сентиментів до бандерівців-галичан, ні тим більше - до їхніх ідеологічних засад. Бо тривалість панування в Україні цього антиукраїнського клану залежатиме від занепаду національної свідомості галичан, рівно ж створення для них жебрацьких умов життя. Зрештою, мова йде про знищення Галичини як національного П’ємонту.ebar text goes here.


Отже ми, галичани, маємо над чим задуматися перед тим, як укинути бюлетень у виборчу скриньку. Спостерігаючи тривалу істерію галицьких лідерів задекларовано-патріотичних «Нашої України», «Фронту змін», «Сильної України», націоналістичних КУНу, в/о «Свободи», а також громадських організацій зразка «Просвіта», СУУ та ін., можна зробити невтішний висновок: вони поставили перед собою задачу, щоб знищити Українську державу.

Із різних рупорів щохвилинно задурманеному громадянству навіюється думка, що немає різниці між двома кандидатами у президенти, які вийшли на фінішну пряму. Передовсім варто б запитати в тих провокаторів чи, пак, зрадників національних інтересів: чи не стійкість і харазматичність Ю. Тимошенко на помаранчевому Майдані забезпечила прихід до влади В. Ющенка, а чи не за вказівкою Кучми-Януковича в 2004 році кидали українських патріотів у тюрми, крутили виборчі «каруселі» та здійснювали інші масштабні фальсифікації?! І ще: чи протест проти приходу до влади донецького пахана не спонукав українських патріотів масово вийти на помаранчевий Майдан?!

Складається враження, що на зміну каліфорнійському вірусові в патріотичній Галичині поширюється вірус політичної амнезії?! Бо спостерігаємо своєрідний нонсенс: пряму чи опосередковану підтримку галицькими ура-патріотами проросійського кандидата у президенти В Януковича, тобто голосувати проти всіх або не йти на вибори. Причини цього нонсенсу – це тема для окремої статті. Думаю, що з часом задурманені галичани протверезіють. Однак чи не буде запізно?

Гірко усвідомлювати, що до багатьох «професійних патріотів» не доходять слова навіть найвищих українських авторитетів, як ось Патріарха УПЦ КП Філарета (із його останнього звернення): «Ми закликаємо всіх віруючих посилено молитися про чесні й справедливі вибори, про обрання найбільш достойного кандидата на посаду Президента України, а в день голосування прийти на виборчі дільниці та віддати свій голос за гідного кандидата».

Утім, кожному виборцеві слід пам`ятати наступне: донецькі пахани не матимуть жодних сентиментів до бандерівців-галичан, ні тим більше - до їхніх ідеологічних засад. Бо тривалість панування в Україні цього антиукраїнського клану залежатиме від занепаду національної свідомості галичан, рівно ж створення для них жебрацьких умов життя. Зрештою, мова йде про знищення Галичини як національного П’ємонту. І не тільки. А навіть встановлення донецького диктату над усіма сферами життя Галичини, зокрема політичного й суспільно-громадського.

Україні нікуди буде рухатися. Хіба що в Росію. Звідси висновок: реґіонали разом із галицькими «хрунями» стелять Україні шлях в нове імперсько-московське ярмо.


Щодо прихватизації донецькими братками, то вони в Галичині підметуть все дочиста – банки, підприємства, середній і малий бізнес, дорогі будинки, помешкання, зони відпочинку, землю, гори, ріки тощо.

Цікаво, що загрозу в доступові до керма держави В. Януковича вбачають міжнародні політичні оглядачі та провідні журналісти. Ось промовисті цитати з нещодавньої статті авторитетної британської газети «Економіст»: «Вона (Тимошенко) є дуже талановитим політиком, яка здатна запровадити жорсткі реформи»; «У нього бандитське минуле, включно по два терміни ув`язнення, у нього немає жодних натяків на інтелект або політичну кмітливість, які потрібні успішному президентові».

Чому не усвідомлюють галицькі горе-політикани те, що з приходом до влади В. Януковича відбудеться міжнародна ізоляція України? Ні, залізної завіси ніхто не опускатиме. Просто надовго буде перекреслено європейську перспективу. Водночас буде згорнуто міжнародні програми, міжнародну співпрацю в різних ділянках державного життя, тим паче – вливання закордонних інвестицій в українську економіку. Україні нікуди буде рухатися. Хіба що в Росію. Звідси висновок: реґіонали разом із галицькими «хрунями» стелять Україні шлях в нове імперсько-московське ярмо.

Із достовірних джерел мені відомо, що державні чинники США та європейські структури однозначно підтримуватимуть Ю. Тимошенко на посаді Президента України. А, значить, в разі її обрання Президентом України чинного перед Україною відкриються нові перспективи та великі можливості. Отже, голосуючи за Юлію Тимошенко в другому турі президентських виборів-2010, обираємо кращу долю для України, в самодостатню й благополучну Європу.

Марта Онуфрів, журналіст з Канади

Юлія Тимошенко проти Віктора Януковича: які відмінності є між ними з точки зору політики? TOP
21 січня в рамках програми Росії та Євразії Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) відбулася дискусія з Тарасом Кузьо, старшим науковим співробітником кафедри українознавства Торонтського Університету, і редактором видання Ukraine Analyst, що виходить двічі на місяць. Доктор Кузьо обговорював внутрішні і зовнішні відмінності політики між Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем напередодні другого туру українських президентських виборів. Основні відмінності в політиці кандидатів – це відношення до бізнесу і олігархів, верховенства закону і стану демократії в Україні, ставлення до спадщини Помаранчевої Революції 2004 року, українського національного державного відродження і розвитку національної історії, а також дипломатичні відносини з ЄС, Росією, Сполученими Штатами і НАТО. Окрім того було обговорено процес виборів – явку виборців, а також можливі випадки фальсифікації.

Представлений документ у PowerPoint і аудіозапис заходу в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень можна завантажити тут.

Український варіант:
www.taraskuzio.net/Files/Yanukovych-Tymoshenko.ppt

Англомовний варіант і аудіо:
http://csis.org/event/ukraine-elections-discussion

Політологи тлумачать заяву Ющенка як помсту виборцям і його нездатність думати про національний проект TOP
Тимошенко звинуватила Ющенка у зраді

"Гасло Віктора Андрійовича: голосуйте проти всіх або не ходіть на вибори, бо два кандидата однакові - це найбрутальніша, найцинічніша технологія, яка, по суті, є зрадою України", - сказала Тимошенко.

Вона зізналася, що не очікувала від Ющенка такої поведінки, оскільки у 2004 році підтримала його на президентських виборах, відмовившись від своїх амбіцій на користь проведення змін в Україні.

"Ніколи не можна було очікувати, коли я з ним поряд стояла у 2004 році і коли він говорив, що Янукович - це бандит, який мусить сидіти в тюрмі, то тепер він вважає, що ми однакові", - заявила Тимошенко.

"Так чому ж тоді Янукович біля нього там не стояв і чому з ним не виборював право України будувати своє життя?", - риторично запитала вона.

http://www.pravda.com.ua/
new
ss/4b5af5409c6a3/




20 січня 2010

Президент Віктор Ющенко заявив, що не підтримає жодного кандидата в другому турі виборів. "Попереду дуже складний другий тур виборів. Його складність у тому, що Україна має вільні вибори, але водночас немає належного вибору. Як громадянин країни не бачу принципової різниці між обома претендентами", - наголосив Ющенко. Як можна тлумачити таку заяву чинного глави держави і чи вплине вона на рішення виборців у другому турі? (Коментарі експертів) ...

Ціла стаття:
http://www.politdumka.kiev.ua/interview/
192-yushchenko-press-sign.html

Міфи та стереотипи про Тимошенко як про самодержця

TOP
Тарас Кузьо

Одним із найбільш дивних аргументів, який проявився під час президентської виборчої кампанії 2010 року, є те, що Юлія Тимошенко, коли б вона прийшла до влади - була б більшим самодержцем-диктатором, ніж Віктор Янукович, і що Україна може втратити свою демократію. Ця брехлива претензія підриває українську історію, основи її політики та основи української реальності.

З усіх кандидатів на посаду президента, Тимошенко найдовше була в опозиції – з 1998 року, коли вона пройшла до парламенту в складі антиолігархічної партії «Громада». Віктор Ющенко був усунений в опозицію лише у 2001 році, і з небажанням залишався в опозиції до 2004 року. Янукович став лідером опозиції лише у 2005 році, але йому також ніколи не подобалася ідея бути опозиціонером.

Як заступник прем’єр-міністра в уряді Ющенка впродовж 1999-2001 років, Тимошенко боролася з корупцією у енергетичному секторі, в якому олігархи завдяки корупції «заробляли» щорічно понад 4 мільярди доларів, і така політика привела до позбавлення її волі у лютому 2001 року за сфабрикованими звинуваченнями. Тимошенко одразу ж стала на підтримку вимог руху «Україна без Кучми» і, не вагаючись, приєдналася до опозиції. Вона, на відміну від Ющенка та багатьох націонал-демократів, підтримувала ідею імпічменту президента Леоніда Кучми.

У період 2001-2003 років Тимошенко була одним із двох ключових лідерів рухів «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно» - опозиційних та антикучмівських. Помаранчева революція 2004 року ніколи б не мобілізувала мільйони українців без Тимошенко, яка відклала вбік свої особисті амбіції та підтримала Ющенка як спільного кандидата від опозиції.

Тимошенко завжди підтримувала надання широких прав опозиції у законодавстві задля того, щоб вона могла моніторити та контролювати тих, хто при владі. З 2008 року Тимошенко також була найбільшим прихильником парламентської конституції для України. Якби вона була диктатором, бо вона б виступала за президентську форму, а не за +парламентську.

Нарешті, партія «Батьківщина», яку очолює Тимошенко, є найактивнішою українською партією у Європейському парламенті, де вона є членом політичної групи правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП). На сьогоднішній день Європейська народна партія включає в себе 74 партій-членів з 39 країн, 13 голів урядів країн-членів ЄС та 7 голів урядів країн, які не є членами ЄС.

ЄНП ніколи б настільки відкрито не підтримала Тимошенко як кандидата у другому турі виборів 2010 року, якби вона підозрювала її у диктаторстві. Очевидно, що ні. Президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс привітав Юлію Тимошенко з проходженням у другий тур виборів Президента України, який відбудеться 7 лютого 2010 року. «Від імені ЄНП я вітаю Юлію Тимошенко з успіхом у першому турі президентських виборів! Я вірю, що сьогодні створено надійний фундамент для переконливої перемоги Юлії Тимошенко у другому турі», – наголошує Вільфред Мартенс.

«Пані Тимошенко продемонструвала яскравий приклад сучасного лідерства, відповідальності і політичної мужності. Здатність зберігати гідність, незважаючи на тиск, – це якість справжнього державного діяча», – зазначив Вільфред Мартенс. «Саме тому Європейська народна партія закликає всі демократичні сили України та партнерів ЄНП в Україні об'єднатись і підтримати Юлію Тимошенко, щоб завадити поверненню до влади політичних сил минулого, зберегти ідеали «помаранчевої революції» та відкрити новий європейський шлях для України», – йдеться у листі.

Загалом, є три фактори, притаманні Україні, які роблять самодержавство чи диктатуру у ній неможливими, як і неможливим для будь-якої політичної сили перемогти та монополізувати владу, що, таким чином, відрізняє Україну від Росії та навіть від Грузії.

Насамперед, регіональні відмінності України унеможливлюють перемогу та монополізацію влади з боку будь-якої політичної сили. Це підтвердили результати останніх парламентських виборів, під час яких максимум, який набрали політичні партії – коливався біля 30.

По-друге, регіональна різноманітність означає, що регіональні «зсуви» у результатах президентських виборів є неможливими. Порівняємо хоча б результати президентських виборів 2004 року Ющенка, коли він набрав 52%, та Михайла Саакашвілі, за якого проголосували 96%. У кожних президентських виборах в Україні переможець вигравав із результатами у проміжку між 52-56%, і єдиним винятком у грудні 1991 року став Леонід Кравчук, який переміг із результатом у 62% у першому турі (але це був особливий час в історії України).

І останній фактор, який робить самодержавство чи диктатуру неможливими в Україні – це національна ідентичність українців, яка ґрунтується більшою мірою на територіальному патріотизмі а не на етнічному націоналізмі. Самодержавство – як в Росії – вимагає всеохоплюючого підкреслення націоналізму, який має стати всенародним.

Крайньо правий націоналізм не має електорального ґрунту в Україні (націоналіст Олег Тягнибок отримав менше 1% у першому турі). Головні кандидати у президенти – такі як Тимошенко, заохочують патріотизм (як це зробив Ющенко у 2004 році). Тимошенко підтримує громадянську та мовну політики європейського зразка, які закріплюють етнічних українців як титульну націю та українську мову як єдину державну мову.

Тимошенко ніколи не зможе стати диктатором при обранні її у другому турі президентом, і за її президентства українська демократія буде у безпеці. Більше того, слабка українська демократія за умов президентства Януковича потрапить під загрозу стагнації та авторитаризму.

Юрій Збітнєв: Відновлення порядку в Україні залежить від нас TOP

15.01.2010

Якщо всі факти злочинів, озвучені в ході виборчої кампанії, - правда, то всі претенденти мають бути в наручниках, а роль ЦВК виконувати Генеральна прокуратура.


Юрій Збітнєв - Голова політради Української Національної Громади, лідер партії «Нова Сила», голова оргкомітету Суверенних Конституційних зборів України

Голова політради Української Національної Громади, лідер партії «Нова Сила», народний депутат Верховної ради 1 скликання Юрій Збітнєв заявив, що вибори оголили кардинальні протиріччя між торгівельно-експортним і торгівельно-імпортним капіталом, яскравими представниками яких є Віктор Янукович і Юлія Тимошенко.

За його словами, представники банківського сектору терплять фіаско, і свою боротьбу Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк і Віктор Ющенко зосередять за третє місце у виборчих перегонах. Крім того, Збітнєв висловив думку, що в другому турі президентських виборів більше організаційного ресурсу у лідера опозиції Віктора Януковича, чим у його найближчого суперника Юлії Тимошенко. "Проте це буде «пірова перемога», оскільки у переможця не буде ні фінансових, ні організаційних ресурсів вирішити інфраструктурні, системні і соціальні проблеми, що стоять перед країною", - упевнений політик.

Збітнєв прогнозує відхід після виборів деяких олігархів з політичної сцени. На його думку, великі проблеми виникнуть у фінансових імперій Ігоря Коломойського і Дмитра Фірташа, які більше не зможуть співробітничати з державою заради збереження певних преференцій для своїх бізнес-імперій. Політик упевнений, що бюджетні міни закладені урядом Юлії Тимошенко і друга хвиля кризи змусять крупний капітал переглянути своє ставлення до політичної системи країни. "Не виключено, що рішення питання знаходитиметься в квазіправовому полі через механізм конституційних зборів і виборів нового президента", - заявив він.

Збітнєв також підкреслив, що ця виборча кампанія остаточно дискредитує владу і стане основою для виникнення в країні жорстких авторитарних тенденцій. "На жаль, ми стали на дорогу латиноамериканських країн і пройдемо його повністю - від хаосу до диктатури. Економічна ситуація вимагатиме швидких і жорстких рішень, а при існуючій системі це забезпечити неможливо". За його словами, сьогодні очевидно, що політики, які претендують на владу, некомпетентні і представляють небезпеку не лише для України, але й для сусідніх держав.

Крім того, Юрій Збітнєв відзначив, що більшість кандидатів не пропонують конкретних рішень, а узяли на озброєння риторику опозиціонерів і обливають брудом політичних суперників. "Якщо всі факти злочинів, озвучені в ході вибіркової кампанії, - правда, то всі претенденти мають бути в наручниках, а роль ЦВК виконувати Генеральна прокуратура", - сказав політик. Він також підкреслив, що ця кампанія є найцинічнішою в плані використання неконтрольованих засобів. По словами Збітнєва, ЦВК вже підтвердила факт використання державних ресурсів у виборчих кампаніях Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко, а Віктор Янукович використовує ресурси крупного капіталу і засоби місцевих бюджетів.

За словами Юрія Збітнєва, ця президентська кампанія свідчить про безповоротне руйнування нинішньої держави. "Що приведе до відновлення порядку в країні – державний переворот, зовнішнє управління чи конституційні збори – залежить від нас", – резюмував політик.


В тему:

Глобальні діалоги з Юрієм Збітнєвим на Радіо Сенсар

Заснування Третього Гетьманату в запитаннях і відповідях (оновлюється щоденно)

2010: виходимо у Простір волі!

Український консенсус

Висуваємо делегатів на Конституційні Збори України

Стань засновником Третього Гетьманату!

Грааль-2010

Сатьяграха Ганді, або Духовний фундамент громадського спротиву

Мандат делегата Конституційних Зборів України (doc)

Мандат делегата Конституційних Зборів України (pdf)

Юрій Збітнєв: «Третій варіант розвитку подій – перезаснування держави»

Юрій Збітнєв: Ми пропонуємо допомогу Віктору Ющенку - за умови суттєвих кадрових змін (відео)

УНГ підтримує ініціативу Президента Ющенка: лоббісти вакцинації мають бути прилюдно вакциновані від свинячого грипу (відео)

Національний Солідаризм: мета і завдання на сучасному етапі

Європа підтримує Тимошенко як Президента TOP
Тарас Кузьо

Тільки три українські політичні сили пов'язані з Європейським парламентом та Європейськими політичними групами в цій організації. "Батьківщина" і "Наша Україна" є асоційованими членами Європейської народної партії (ЄНП), а Соціалістична партія є асоційованим членом Соціалістичної організації.

ЄНП є найбільшою політичною групою в Європейському парламенті, яка нараховує 265 членів. Вона складається з 74 партій-членів з 38 країн, 13 голів урядів країн-членів Європейського союзу (ЄС), а також 6 голів урядів країн, що не є членами ЄС.

Але тільки одна з цих трьох політичних сил має сильний зв'язок в Брюсселі та Страсбурзі: "Батьківщина" і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Зв'язки партії "Наша Україна" в Європейському парламенті і ЄНП зайшли в глухий кут через втому від Ющенка в Європі, яка виникла за останні два роки.

У грудні 2007 року на саміті ЄНП в Лісабоні, де була розроблена нова тимчасова європейська конституція, Ющенко і начальник його штабу Віктор Балога ховалися в підвалі будівлі, тому що вони не хотіли, щоб їх фотографували з Тимошенко і Президентом ЄНП.

Відтоді Ющенко неодноразово відмовлявся зустрічатися з делегаціями ЄНП в Україні і рідко був присутній на засіданнях ЄНП через сильну критику його політики, особливо його прагнення усунути уряд Тимошенко.

Зв'язки СПУ з Європою занепали починаючи з літа 2006 року, коли Олександр Мороз зрадив помаранчеву коаліцію в обмін на посаду спікера парламенту в анти-помаранчевій "антикризовій" коаліції. Європа зустріла дії Мороза з недовірою і критикою. СПУ через його неодноразові відмови піти з посади лідера програла на виборах 2007 року, а також це зашкодило співпраці між СПУ та німецькими і шведськими соціал-демократами.

Партія регіонів тим часом ніколи не прагнула мати зв'язки з Європою і замість цього тільки розвивала "братні" зв'язки з російською політичною силою - партією Єдина Росія. Ця стратегія в кінцевому рахунку розвінчує про-російську ідеологічну орієнтацію Партії регіонів і її незацікавленість до європейської інтеграції. Прем'єр-міністр Тимошенко і віце-прем'єр Григорій Немиря взяли участь у саміті ЄНП у Бонні під час свого робочого візиту до Німеччини.

У ході свого візиту Тимошенко також зустрілася з головою Європейського парламенту Єжі Бузеком, депутатом Європарламенту від Польщі.

Ющенко виступив проти саміту ЄНП в Бонні в тому ж порядку, в якому він раніше бойкотував саміти, тому що він не сприймав критику ЄНП його політики, яку він разом з колишнім начальником штабу Віктором Балогою спрямовував проти уряду Тимошенко. Тільки заступник голови секретаріату президента Роман Безсмертний і голови секретаріату та лідер "Нашої України" Віра Ульянченко представляли "Нашу Україну" на саміті ЄНП. Хоча прес-служба "Нашої України" стверджувала, що Ульянченко неодноразово зустрічалася з президентом Європейського Парламенту, та насправді, як заявив Немиря, це було дезінформацією.

Безсмертний і Ульянченко після з'їзду ЄНП стверджували, що партія не підтримала уряд Тимошенко чи її кандидатуру в президенти. Хоча це було не так, бо вони обоє демонстративно покинули зал і пропустили компліменти і заклики лідерів ЄНП. Прес-секретар Тимошенко Марина Сорока заявила, що "її (Тимошенко) представили як героя Помаранчевої революції, діючого прем'єр-міністра України і майбутнього президента".

ЄНП і європейські лідери парламенту зробили чотири важливі коментарі та заяви про Україну.

По-перше, ЄНП закликала демократичні політичні сили з колишнього "помаранчевого" табору об'єднатися навколо найсильніших кандидатів. ЄНП з етичних міркувань не могла назвати імена лідерів, але слухачам було зрозуміло, що це були заклики українських демократичних сил визнати реальність соціологічних опитувань, які неодноразово демонстрували протягом останніх двох років, що Тимошенко є найрейтинговішим кандидатом і тільки вона може перемогти лідера Партії регіонів Віктора Януковича. Тимошенко буде опонентом Януковича в другому турі виборів і ЄНП асоціює Януковича з поверненням до колишнього антидемократичного режиму Кучми.

Борис Тарасюк, лідер Українського народного руху (Рух), говорить, що ЄНП лише повторила те, до чого закликали більшість демократичних партій в Україні, а саме, об'єднатися навколо єдиного сильного кандидата у президенти -Тимошенко. Тарасюк додав: "У впливових колах представників ЄНП, які представлені в урядах європейських країн і в Європарламенті, вже встановлена велика симпатія до Юлії Тимошенко". ЄНП закликала всі демократичні сили в Україні згуртувати всі свої зусилля навколо найсильнішого кандидата і зробити це після другого туру виборів для того, щоб підтримати ідеали помаранчевої революції.

ЄНП заявила, що якщо буде єдність, то це не дасть можливості повернутися до влади "недемократичним силам минулого".

По-друге, Тимошенко була представлена на з'їзді ЄНП як майбутній президент України. ЄНП чітко зазначила, що вона асоціює збереження демократичного шляху України і курсу на інтеграцію в Європу з найсильнішим кандидатом від політичних сил, який підтримав Помаранчеву революцію, тобто з Тимошенко.

По-третє, вони привітали Тимошенко за її ефективну роботу в якості прем'єр-міністра у боротьбі з наслідками глобальної фінансової кризи в Україні, а також у її боротьбі з корупцією. "Робота, яку ви здійснили за останній рік, намагаючись вивести українську економіку з фінансової кризи, є справді визначною. Вашу здатність приймати та запроваджувати важкі рішення, ключаючи боротьбу з корупцією, помітили та оцінили по всьому світу",- сказав президент ЄНП Вільфред Мартенс. Мартенс додав: "Ви справді готові очолити Україну і вести її вперед як президент. А ми в Європейській народній партії, як завжди, готові допомогти Вам модернізувати Україну, зміцнити її європейське покликання, повернути економічне зростання та забезпечити добробут для всіх її громадян.

По-четверте, ЄНП асоціює тільки Тимошенко серед українських кандидатів у президенти як того, хто може мати реальний шанс на інтеграцію України в ЄС. Президент Європарламенту Єжі Бузек сказав: "Важкі часи потребують сильних лідерів. Ви маєте всі можливості, щоб вести Україну до ЄС".

Віце-прем'єр-міністр Немиря пояснив, чому ЄНП підтримує проєвропейського кандидата на виборах. Він зазначив, що "в Європі, в Європейському союзі підтримують той напрямок України, який робить її ближчою до ЄС і, отже, того політика, який може найефективніше це довести. Це було очевидне посилання на Тимошенко.

Генеральний секретар ЄНП Антоніо Лопес-Істуріс сказав, що "Юлія Тимошенко зможе не тільки відстояти позиції України в Європі, але і наблизити Україну до європейської мрії". В Україні необхідно модернізувати політичну та соціально-економічну системи, але "завдяки своїм особистим якостям Юлія Тимошенко зможе подолати ці виклики".

Генеральний секретар ЄНП Лопес-Істуріс зазначив, що ЄНП надаватиме Україні можливість користуватися своїм досвідом щодо побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. "І ми впевнені в тому, що Україна не тільки переживе кризу, але вийде з неї сильнішою і буде брати участь у великій сім’і європейських держав і продовжувати розвивати свою економіку".

Віце-прем'єр-міністр Немиря, коментуючи ці зустрічі і заяви, засвідчив, що це "дуже сильна підтримка впливових, найбільш ефективних керівників європейських країн. Він продовжував: "У такій підтримці і солідарності ми бачимо дуже серйозний стимул, і це дає привід для оптимізму, що в ці важкі часи Україна не залишається наодинці, а має суттєву політичну підтримку з боку політичної партії номер один, найбільш впливової в Європі - ЄНП".

Звернення Левка Лук’яненка до співвітчизників TOP

Шановні громадяни України!

Боротьба за Україну триває. До влади знову намагаються прийти антиукраїнські, кримінальні сили. Ми з вами в 2004 році змогли відвернути загрозу перетворення України на олігархічно-бандитський заповідник. На жаль, минулі п’ять років не були роками здійснення наших надій, і Україні знову загрожує захоплення влади тими ж олігархічними силами.

Партія регіонів вдруге висунула Віктора Януковича кандидатом на найвищу посаду в державі. Можливі наслідки його керівництва важко й навіть страшно собі уявити. Президентство Януковича, не дай Боже виграти йому вибори, стало би всесвітньою ганьбою для України. Некультурний і малоосвічений, неукраїнський за духом чоловік, що плутає прізвища російської поетеси Ахматової з донецьким олігархом Ахметовим, який далекий від знання української літератури, культури й української національної історії – не може очолити велику європейську державу.

Неспростовним фактом залишається те, що Віктор Янукович був двічі засуджений за кримінальні злочини – за крадіжку й розбій. Жодна країна світу не має глави держави з подібним минулим. Лідер жодної цивілізованої країни не сприйме за рівню президента з такою ганебною біографією. І що подумає світ про українців, що ми такої ж моралі, як і він?

Оточення Віктора Януковича, яке й буде визначати його політику, повністю просякнуте ненавистю до всього українського. Воно мріє надати російській мові статус державної, що призведе до фактичного знищення української мови, як це сталося в Білорусі з білоруською після того, як Лукашенко проголосив російську другою державною. Псевдодослідники з Партії  регіонів у своїх творах постійно обливають брудом національних героїв, торочать про слов’янську єдність, не визнають українських національних церков, а „моляться” лише в московській. Гуманітарний віце-прем’єр в уряді Януковича (тобто той, який відповідає за культурну сферу та національний дух) Дмитро Табачник глузує з української національної ідеї, принижує патріотичну інтелігенцію, називає Україну західним антиросійським проектом, ніби українці не боролися за відродження своєї державності впродовж минулих сторіч.

Важко уявити собі портрет Януковича в кабінетах органів Міністерства внутрішніх справ, у школах та інших навчальних закладах, у кабінетах начальників колоній, а також його, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил України.

Янукович не може написати й сторінки тексту без десяти помилок, а має звання професора. Він навіть не може пояснити, де й коли здобув науковий ступінь доктора наук і те саме звання „професора”.

Незаконне захоплення ним лісу, землі, будування палаців, придбання квартир, яхт, дорогих автомобілів, недекларування власних доходів свідчить про те, що Янукович не відмовився від шахрайських і злодійських методів життя. Уся протоптана Януковичем дорога від колонії для неповнолітніх до екс-глави Уряду, від кінця 60-х років аж до сьогоднішнього дня – аморальна й злочинна.

Окремо хотів би звернутися до славного Донбасу. Шановні мешканці Донецького краю! Ви є основною опорою Януковича, ви підносили його рейтинги, вважаючи його своєю людиною. Невже життя ваше хоч трошки подібне на королівське життя Януковича? Хіба у своєму багатому краї ви маєте хоч частиночку такого достатку?

Сьогодні відкриті кордони світу, і багато ваших земляків бували на Заході. Вони розповідали, як там живуть, харчуються, одягаються і відпочивають люди, і що культура стосунків між людьми є значно вищою. Невже ви не хочете, щоб ваші діти вчилися, були ввічливими, культурними і з повагою ставились до бабусь, дідусів і своїх батьків, любили свій край і всю Україну. Донеччина дала Україні славних синів – Володимира  Сосюру, Олексія Тихого, Миколу Руденка і ще багатьох інших, які були й залишаються гордістю всього нашого народу. Ці люди є кращим прикладом для наслідування.

Партія регіонів готується до фальсифікації виборів. Знову обман і злочин. Давайте покладемо кінець цій неправді.

Прийдіть, обов’язково прийдіть на виборчі дільниці й проголосуйте самі, щоб за вас це не зробили фальсифікатори. Не віддайте владу тим, хто не дбає про Україну та її громадян, а лишень про самих себе!   

Не голосуйте за Януковича!

Не слухайте тих, хто радить 7 лютого залишитися вдома. Низька явка виборців на Заході та в Центрі вигідна Януковичу, бо тоді спантеличені його пропагандою мешканці Сходу та Півдня прийдуть дисципліновано на дільниці та складуть ту більшість, яка потрібна для перемоги Януковича.

Не спокушайтеся й на поради тих, хто каже голосувати проти обох. Це так само спеціальна технологія Януковича для Західної та Центральної України. Тут хай проти обох, а в його рідних краях – за нього, „рідного”, за Януковича.

Нема такого кандидата, який зветься „проти обох”.  Є Янукович та є Тимошенко, і Президентом стане хтось один з них. Хто саме, залежить від нас з вами.

Під час першого туру я нікому не нав’язував своєї думки. Кожний обирав свого. На жаль, демократичні сили не спромоглися визначити єдиного кандидата. За них це зробили виборці. До другого туру вони просунули Юлію Тимошенко.

Я давно її знаю. Мені добре відомі її сильні й слабкі сторони, її добрі якості й якісь недоліки.  Але нині мова про важливіше  Доля обрала саме цю жінку, аби дати шанс зупинити навалу антиукраїнської орди на чолі з Януковичем.

Їй потрібна наша допомога.

Врятуймо Україну разом!        

Левко Лук’яненко, Герой України, учасник бойових дій Другої  світової війни

Дорога українська родино! TOP

21.01.2010

Дмитро ПАВЛИЧКО

Перемога Януковича на президентських виборах 7 лютого – це друга державна мова, єдиний економічний простір, митний союз, повна залежність України від Москви у внутрішній і зовнішній політиці. Це втрата всіх надбань у національному та демократичному житті України часів політичної самостійності. Україна – страшно сказати - обернеться в губернію відновленої російської імперії.

Це може статися насамперед через те, що лідери Помаранчевої революції пересварилися та втратили прихильність народу. Московські спецслужби  проти України використали знову бацилу особистої амбітності, звинувачень у зраді, заразу, яка обертала друзів у ворогів упродовж усієї нашої історії. Хвороблива неприязнь Ющенка до Тимошенко не створена світоглядними мотивами. Тимошенко як символ Майдану деколи помилялась, але завжди намагалася підкоритися волі Ющенка, одначе, оточений підлабузниками, „любими друзями”, підісланими агентами, Президент відкинув усі спроби налагодження й порозуміння в стосунках із Прем’єром. Я був і залишаюся прихильником Ющенка, але тепер мова йде про Україну, коли я не можу, не маю права не сказати правди.

Заява Ющенка про те, що Тимошенко і Янукович – „два чоботи пара” – неправдива, бездоказова, спрямована на те, щоб ставленик Москви, головний опонент Президента, дійшов у тих чоботах до влади.

У нас є вибір! Хто не визначився з ним, хто хотів би на виборах 7 лютого умити руки, як Пілат на судилищі над Христом, той засуджує Україну на розп’яття, повернення на хрест, з якого моє покоління зняло її 1991 року.

Але Тимошенко відрізняється від Януковича. Вона стоїть за єдину українську державну мову, економічну і насамперед енергетичну незалежність, за вступ до Європейського Союзу, за проведення організаційної і пояснювальної роботи в Україні з метою вступу до НАТО, за прагматичні та корисні для нашої держави взаємини з Росією.

Національні, демократичні, людяні й християнські сили України готуються до боротьби проти нового московського зверхництва та поневолення. Вони повинні об’єднатися й стати за Тимошенко, бо в її особі мають і матимуть союзника. Голосування за Тимошенко - це підтримка живого розуму, здатного розвиватися і відповідати на жорсткі виклики часу не за писаними вказівками помічників і спічмейкерів, а за власними думками.

Знаю, люди, які по всій Україні вже проголосували за Тимошенко, це – народ з Майдану. В нашій теперішній страшній ситуації, коли стоїмо за крок до безодні я закликаю голосувати за Тимошенко з багатьох причин.

Найважливіша серед них – це вибір самої Тимошенко, її відвага стати проти бездушної, антиукраїнської, керованої агентурою КГБ кліки Януковича.

Тимошенко ніколи не була чоботом з ноги Януковича. Вона завжди ходила рівно та високо несла прапор України.

Fizzy 'Stalin' drink launched in Russia TOP
http://www.google.com/hostednews/afp/article/ALeqM5hvTY8ecBnIbjfreDMnUqZFtFP6EQ
Jan.27, 2010

MOSCOW -- The face of Soviet dictator Joseph Stalin will adorn bottles of a soft drink to go on sale next month in Russia, the Komsomolskaya Pravda newspaper reported on Wednesday.

The Stalin drinks are part of a special batch of beverages being released to mark the 67th anniversary of the Soviet victory in the World War II battle of Stalingrad, the daily said, citing the company producing them.

The Pivovar beverage plant in Volgograd, as Stalingrad is now called, will make a limited quantity of the lemon-flavoured fizzy drink, alongside two other drinks featuring portraits of famed Soviet World War II commanders.

The head of the beverage plant said he saw nothing wrong with the Stalin drinks, although historians describe Stalin as a ruthless tyrant responsible for the deaths of millions of innocent people.

[...]

In a photograph of the Stalin bottle the newspaper put on its website, the mustachioed leader is shown on a red label with the slogans "1943 -- Stalingrad -- Victory" and "Our way is right -- we are the victors."

Stalin, who died in 1953, sent millions of people into the brutal Gulag prison system and launched a disastrous campaign to collectivise agriculture that sparked a massive famine.

Complete article: http://www.google.com/hostednews/afp/article/ALeqM5hvTY8ecBnIbjfreDMnUqZFtFP6EQ

Чи потрібні Україні нові міфи? TOP

14 грудня 2009

Микола Черниш

Альфою і омегою радянської історіографії були або відверта брехня, або тотальне замовчування відомих всьому світові фактів.

[...]

Часто-густо при будь-якій нагоді Віктор Андрійович доводить до відома громадськості, що саме в Україні народилася перша в світі Конституція, маючи на увазі Конституцію Пилипа Орлика.

Та чи була ця конституція тим, що ми зараз вкладаємо в це поняття; і чи була вона першою в світі.

Вікіпедія пише наступне: слово конституція (constitutio) латинського походження і означає установлення, устрій, порядок.

Сучасне значення цього слова - основний державний документ, закон, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих, та судових органів влади, виборчу систему, права і обов'язки держави, суспільства і громадян.

З погляду на таке усталене тлумачення, подивимося, чи відповідає йому так звана Конституція Пилипа Орлика.

Як відомо, генеральний писар Війська Запорізького Пилип Орлик був обраний гетьманом 16 квітня 1710 року в Бендерах (територія нинішньої Молдови), коли там перебувало до 5 тисяч запорожців.

Це обрання супроводжувалося ухваленням угоди між гетьманом та старшиною і військом.

Далі слово доктору історичних наук, професору НаУКМА Наталі Яковенко: "Цю угоду, відому під назвою "Конституція прав і свобод Війська Запорізького" ("Pacta et constitutionеs lеgum libertatumque Exercіtus Zaporoviensis"), нерідко с наївним ентузіязмом трактують, як "першу конституцію Української держави", вкладаючи новітній зміст у формулу "pacta et constitutiones".

Насправді ж укладачі акту 1710 року мислили його як традиційні для Речи Посполитої pacta conventа (договірні пункти), на дотримання яких обраний володар (там - король, тут - гетьман) присягав перед "вільним народом" (там шляхтою, тут - козацтвом).

Ідеал договірного правління являв собою стрижень річпосполитської політичної культури, і саме на цей взірець орієнтувалися Орлик та його старшина, надавши своїй угоді ідентичну з річпосполитськими практиками назву - pacta et constitutionеs.

Інша річ, що прийняття Військом Запорозьким власних "договірних пунктів" стало справді великою подією, оскільки засвідчувало політичну зрілість козацької держави, яка вперше "самоусвідомила" себе і на формальному рівні зафіксувала розподіл прав та обов'язків між гетьманом і "козацьким народом", - писала Наталя Яковенко у "Нарисі історії середньовічної та ранньомодерної України".

[…]

По-друге, ці угоди, як видно із самої назви, стосувалися відносин між гетьманом і козаками.

Таким чином, вважати цю угоду справжньою конституцією у сучасному розумінні не можна. Це, безумовно серйозний крок, який відповідає демократичним традиціям українського козацтва, але на Конституцію він не тягне...

Щодо того, чи це перша Конституція у світі, то тут взагалі нема про що сперечатися, бо загальновизнаним є факт, що першими документами, які з повним правом можна віднести до поняття конституційних, були англійські "Велика хартія вольностей", що була прийнята 1215 року і "Білль о правах" 1689 року.

Обидва чинні досі.

Для пересічного українця це виглядає дуже дивним, але Велика Британія досі живе без документу, який зветься Конституцією.

http://www.pravda.com.ua/columns/4b263831d97c6/view_comments/

Брат за брата -- горою TOP

http://groups.google.com/group/sum-press/browse_thread/thread/d706594cc430bd42
25\12\2009

Галина ЛИТВИН

[…]

Нині Віталій і Володимир заволоділи всіма боксерськими чемпіонськими поясами суперважкого дивізіону. Крім одного, який належить Девіду Хейю. Факт унікальний у світовому масштабі. Вони досягли максимальних висот за всю історію як радянського, так і пострадянського боксу, ставши чемпіонами світу серед професіоналів.

[…]

Володимир Родіонович, батько Віталія і Володимира, генерал-майор ВПС, виховував їх сильними та самостійними, навчав стійкості до життєвих труднощів і в будь-яких ситуаціях залишатися вірними своєму слову.

[…]

Три покоління Кличків були військовими, тож і синів своїх готували до військової кар’єри. Проте, дитячі заняття Віталія різними видами єдиноборства поступово склались у неабияке захоплення кікбоксингом. Молодший брат, який на той час в усьому наслідував старшого, вирішив так само. А тато став кращим другом і союзником для хлопців. Залізна дисципліна виховала сталевий характер.

Життя було скромним, у Віталія на початку 90-х не було навіть кросівок, він тренувався на ринзі босоніж. Тоді багато його знайомих зі спорту подалися в кримінал — їздили на престижних автівках, носили дорогі речі, а Віталик проводив майже весь час у спортзалі.

Після тренувань часто давав йому корисні поради тренер Володимир Золотарьов. Чимало розмов вони вели й про сенс життя. Віталій вдячний першому спортивному наставникові за психологічну підтримку, яка надала йому силу витримки й можливість не зламатись. Тож слова, сказані тренером, є дороговказом його життя: «Найголовніше твоє багатство — велика мета. Ти повинен її досягти. Ти станеш чемпіоном світу і реалізуєш усі свої мрії й бажання». Життя довело правоту тренера.

За невеликий проміжок часу Віталій досягнув значних успіхів, ставши дворазовим чемпіоном світу з кікбоксингу з-поміж аматорів і чотириразовим чемпіоном світу серед професіоналів. За 30-літню спортивну кар’єру досягнув висот світового рівня — шестиразовий чемпіон світу з кікбоксингу, триразовий чемпіон України з боксу, срібний призер чемпіонів світу з-поміж любителів, неодноразовий чемпіон Європи серед професіоналів, інтерконтинентальний чемпіон за версіями WBO і WBA, чемпіон світу в суперважкій ваговій категорії за версіями WBO і WВС.

За статистикою, на аматорському ринзі Віталій провів 210 боїв (185 виграв, із них 80 — нокаутом!). На професійному ринзі 39 поєдинків (37 дострокових перемог). Як першого чемпіона світу у суперважкій ваговій категорії його ім’я було занесено до Книги рекордів Гіннесса. Удостоєний звання заслуженого майстра спорту України. Всесвітня боксерська рада сповістила про те, що чемпіон світу за версією WВС українець Віталій Кличко є найкращим в історії суперважкого дивізіону.

[…]

Особливою людиною в житті Віталія є молодший брат Володимир. Вони не тільки виховувались і виросли разом, вони — кращі друзі, найвірніші партнери в житті, вони більше ніж брати. …

Володимир — творча і мрійлива людина.Віталій — серйозний та сконцентрований, завжди відповідальний за молодшого брата.

У дитинстві брати разом із однолітками ганяли м’яч, переїжджали з міста до міста, змінювали школи, з однолітками мріяли стати моряками і космонавтами. Тоді вони навіть не здогадувались, що за кілька років будуть взірцем успіху та перемоги для мільйонів людей. Тоді ніхто не міг уявити, що Володимир виграє золоту чемпіонську медаль, а ім’я Віталія за унікальні спортивні досягнення запишуть до Книги рекордів Гіннесса. Вони захистять дисертації, працюватимуть з ЮНЕСКО.

Любов до життя, справедливість і трепетне ставлення до жінки Віталій та Володимир успадкували від мами — Надії Ульянівни. Вона викладала в школі й мріяла, щоб сини стали лікарями. Вчила їх завжди допомагати один одному, стояти за брата горою, бути відданими обраній справі та людям, котрі поруч.

Найбільша гордість та щастя у житті Віталія — його родина... А вона є міцною і надійною, як, власне, все у житті Кличків. Віталій одружився понад десять років тому. Його Наталія, згадуючи історію їхнього знайомства, розповіла: «Я вдячна Богові за те, що подарував мені надзвичайне щастя, привівши Віталія до мене у Центр розвитку моди. Він, побачивши мене на подіумі, відразу відчув, що я — його доля. Він відвідував майже всі мої виступи. Дарував квіти та посилав записки із запрошенням на зустріч. Тоді не могла уявити, що мене обрав знаменитий Кличко. Та подруги підбігли і запитали: «Ти знаєш, хто тобі дарує квіти? Це ж Віталій Кличко!» Після першого знайомства ми почали зустрічатись. Говорили про все на світі, виїжджали на природу, пройшли, напевно, всі київські парки. Віталій читав мені вірші, дарував квіти, засипав мене солодощами. Я в нього закохалась відразу ж, тільки ми зустрілись, бо там, де він, завжди радість, жарти, сміх. Поруч із ним усі стають веселими та енергійними. У нього залізна витримка, з ним неможливо посваритися. Віталій і скандал — несумісні речі. Він чесна, порядна, талановита та щиросердна людина. Ми відразу закохались.

Сім’я у нас щаслива. Виховуємо трьох дітей: синів Єгора і Максима та доньку Єлизавету. Найстаршому Єгорові вісім років. Віталій заохочує його до заняття тенісом, кінним спортом, а також шахами. До речі, шаховий рекорд Кличка-старшого — 32 ходи у партії проти Гаррі Каспарова. А Єгор несподівано полюбив ще й балет...».

[…]

— Віталію, Ваша біографія — це еталон, приклад для наслідування. Але ж від життя Ви часто втомлювались. Як відновлювали душевні сили? — запитую старшого з братів.

— Надзвичайно просто — правильний спосіб життя. … Здатність до концентрації у спорті прирівнюється до концентрації в інших справах. Тож недаремно успішні спортсмени після завершення кар’єри стають успішними у бізнесі або громадській діяльності.Наприклад, я з величезним задоволенням пірнаю у воду і довго милуюсь підводним світом. А музика, її чарівна мелодійність продовжує нам життя, даруючи силу, радість і любов. Щоденно слухаймо улюблені мелодії!

[…]

— Ваш молодший брат Володимир нині у розквіті сил, слави й успіху. Яким бачите його майбутнє?

— Володимир вийшов на фінішну пряму своєї спортивної кар’єри і це мене радує. Настільки довго буде ця пряма, ніхто не знає. Та я переконаний, що мій брат докладе максимум зусиль, щоб вона була довгою. Стосовно майбутнього Володимира, то я впевнено можу сказати, що він політикою не займатиметься. Його цікавить бізнес, у тому числі як боксерський промоутер. Володимир став зрілим чоловіком і знає, чого хоче від життя.

— Як оцінюєте Ваш сильний боксерський бізнес в Україні — компанію К2 East Promotions?

— Підтримка обдарованих українських боксерів і просування їх на світові профінги — головне завдання компанії. Ми задоволені спортивними досягненнями хлопців, поліпшується якість проведення компанією турнірів, накопичується цінний досвід. Швидкого економічного ефекту ми не чекаємо, тим більше у період кризи.

[…]

Віталій зробив черговий важливий крок у своєму житті — став новим чесним обличчям української політики. Він не прагнув потрапити у велику політику, хоча мав багато пропозицій. 2006-го отримав посаду штатного радника глави держави. Та чемпіонський характер не дозволив йому перечекати лихоліття в «затінку». Він не міг спостерігати, як руйнується його рідне місто, як Київ утрачає свою самобутність, як люди стають заручниками політичних інтриг та бізнесових оборудок. І Віталій проміняв спокійне життя на політичну бурю, бо як він сказав:

[…]

Я люблю своє місто, свою країну і мені боляче спостерігати, як ми рухаємось не в тому напрямку. У мене достатньо сил, знань, контактів, бажання змінити ситуацію. У мене велика кількість прихильників і я закликаю всіх, кому не байдуже, в якому суспільстві ми живемо, об’єднатись для того, щоб жити в своїй рідній державі за нормальними цивілізованими законами. Нині ми — єдина опозиційна фракція Київради. Ми відстояли інтереси громадян, кожного киянина. І надалі боротимемось за справжні права людини, які надав кожному Всевишній.

Ціла стаття:
http://groups.google.com/group/sum-press/browse_thread/thread/d706594cc430bd42

About the 20th anniversary since the legalization of the Ukrainian Greek Catholic Church TOP
Metropolitan Lavrentiy (Hutsulyak) about the 20th anniversary since the legalization of the UGCC

In 2009 the Ukrainian Greek Catholic Church celebrated the 20th anniversary of legalization, which took place after decades of totalitarian prohibition and persecution. In a number of cities, such as Lviv, Drohobych, Ternopil, Ivano-Frankivs'k, Sambir and others, solemn celebrations of this anniversary were conducted. The people recalled the events of the past 20 years and expressed their gratitude to God for the gift of freedom.

Bishop Lavrentiy (Hutsalyak), Metropolitan of Winnipeg, shared his memories about how our people in Canada perceived the emergence of the Church from the underground with the Information Department. He in particular noted: "For us in Canada this event caused great joy, although it was hard to believe it. We already knew about the political changes in the Soviet Union, but did not know whether these changes would have an effect on the Church's life in Ukraine. When finally everything was completed with the legalization of our Church we were glad that our people could go to their churches, pray together, meet each other, and be themselves. Freedom is indeed a great gift for which we are infinitely thankful to God."

In addition to the memories about the past of the UGCC, Bishop Lavrentiy also described how the Church in Ukraine lives and has developed since it obtained freedom. "I see great changes for the better. It does not mean that all affairs run perfectly and successfully. There are problems which we resolve. But in general we see a new spiritual development of the Ukrainian Greek Catholic Church, and it gives us new enthusiasm and energy to work for our Church and people," Metropolitan of Winnipeg said.

In the period from 1946 to 1989 the Ukrainian Greek Catholic Church was the largest banned church in the world. At the same time it became the largest structure of public opposition to the Soviet system in the USSR. Despite cruel persecution, the Church, due to the carefully worked out system of secret seminaries, monasteries, parishes and youth groups, continued to live in the underground until it was legalized on December 1, 1989.

Information Department of the UGCC

About the Ukrainian Greek Catholic Church
The Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC), also known as the Ukrainian Catholic Church, is one of the successor Churches to the acceptance of Christianity by Grand Prince Volodymyr the Great of Kyiv, in 988. UGCC is the largest Eastern Rite Catholic sui juris particular church in full communion with the Holy See, and is directly subject to the Pope. The Primate of the Church, in union with the Pope, holds the office of Archbishop-Major of Kyiv-Halych and All Rus, though the hierarchs of the church have acclaimed their primate "Patriarch" and have requested Papal recognition and elevation. The Church has followed the spread of the Ukrainian diaspora, and now has some 40 hierarchs in over a dozen countries on four continents, including three other metropolitans in Poland, the United States, and Canada. The head of the church is Lubomyr Cardinal Husar.

Within Ukraine itself, the UGCC is a minority faith of the religious population, being a distant second to the majority Eastern Orthodox faith. The Ukrainian Greek Catholic Church is the second largest religious organization in Ukraine in terms of number of communities. In terms of number of faithful, the Ukrainian Greek Catholic Church ranks third in allegiance among the population of Ukraine, after the Ukrainian Orthodox Church (Moscow Patriarchate), and the Ukrainian Orthodox Church - Kyiv Patriarchate. Currently, the Ukrainian Greek Catholic Church predominates in three western oblasts of Ukraine, but constitutes a small minority elsewhere in the country.

Ukraine's Sednev wins biathlon World Cup event TOP
http://www.cbc.ca/olympics/biathlon/story/2010/01/21/spo-biathlon-sednev.html
Thursday, January 21, 2010

CBC Sports

Serguei Sednev of Ukraine won gold in the 20-kilometre mass biathlon start on Thursday. (Filippo Monteforte/AFP/Getty Images)

A flawless shooting effort allowed Serguei Sednev of Ukraine to win the 20-kilometre mass start at the World Cup biathlon competition Thursday in Anterselva, Italy.

Sednev nailed every target and completed the event in 54 minutes 6.7 seconds, defeating Daniel Mesotitsch of Austria by 44.9 seconds. France's Alexis Boeuf earned the bronze after, finishing 9.4 seconds behind Mesotitsch.

Although overall World Cup leader Evgeny Ustyugov of Russia missed the competition, he still tops the standings with 412 points.

Shevchenko accepts role as Euro 2012 ambassador TOP
http://goal.com/en/news/755/europe/2010/01/25/1760664/ukraine-star-andriy-shevchenko-
accepts-role-as-euro-2012

Jan 25, 2010

The former Milan star has agreed to represent Ukraine as tournament ambassador for the European Championships...

By Stefan Coerts

Andriy Shevchenko - Ukraine (Getty Images)

Ukrainian international Andriy Shevchenko is one of the four people who have accepted the invitation to represent his country as a tournament ambassador for the 2012 European Championships in Poland and Ukraine.

Aside from Shevchenko, Oleg Blokhin was also named as Ukrainian ambassador for Euro 2012, while Zbigniew Boniek and Andrzej Szarmach have gladly accepted invitations to act as Polish ambassadors.

Shevchenko is widely considered as one of the best Ukrainian footballers in history, and recently returned to Dynamo Kyiv after spells at Milan and Chelsea. The attacker is fast approaching his 100th cap for the country.

Blokhin was elected European footballer of the year in 1975 and represented USSR at two World Cups.

Boniek helped Poland to third spot at the 1982 World Cup and wore the shirts of Widzew Lodz, Juventus and Roma during his impressive career. He also acted as Poland's national team coach for several years.

Szarmach might be less famous with most people, but the attacker scored 32 times in 61 outings for the national side. He was one of the stars at the 1974 World Cup and the 1976 Olympic games.

Olympic wrestling champion Iryna Merleni discusses Ukraine's chances in Vancouver TOP
http://www.day.kiev.ua/290780/

The Olympic champion gives an optimistic assessment of how junior sport is developing and says that Ukraine will win medals at the 2010 Olympics

By Yulia LYTVYN

Everyone who saw TV broadcasts of the Olympic Games, with Iryna Merleni taking part in freestyle wrestling competitions, or the project I Dance for You, is aware of her huge supply of energy. It is hard to believe that she is equally energetic in her everyday life. Iryna made immense efforts to become the world's best female wrestler and Olympic champion. In 2004, female freestyle wrestling was included amongst the Olympic events for the first time. The athlete also proved her high level during the Beijing Olympic Games in 2008 by winning a bronze medal. But even after reaching the summits, she does not give up, sets new goals, and wins. Iryna shares the secrets of her success in an exclusive interview for The Day.

Iryna, you began your sports career in Greece. What made you return to Ukraine and represent it?

"Stability. At the time sportsmen enjoyed real state support and the level of preparations for the Athens Olympic Games was very high. Sport was very well funded. The year 2004 was the first in the history of Olympic Games, when women competed. I remember that I was aiming for nothing but victory. I had a lot of ambitions, my fighting capacity, perfect shape and young age demanded nothing but victory. Besides, I had a strong stimulus -- I was proud of Ukraine and grateful for everything it gave me."

Do you feel that any changes have taken place in our country's sports life?

"Yes, and they are significant. Today we are so scantily funded that we have to cancel or reduce the traditional trai­ning sessions for freestyle wres­t­le­rs. For example, three or four training periods used to be held in Alushta, but this year we have barely managed to organize a single one."

On your side, do you encourage holding competitions? Do you continue to hold your own championships on freestyle wrestling,which were founded in 2006? They were intended to be held on a regular basis.

"I am going to renew the championships. They are also planned to be held in Kyiv, with girls between 14 and 17 participating. Previous competitions showed how much we need these kinds of events. The number of participants then was higher than we could accept -- over 400 people -- and they performed on a really high level. I know from my own experience, as I became world champion at the age of 17, that a victory achieved at that age gives a great impetus for future achievements. Therefore I did not grudge awards for young female athletes, and we introduced additional Best Technique and Will to Victory awards in our tournament. Prizes also went to all the athletes that had been injured."

What personal victories can you boast of this year?

"Although I have not taken part in sports competitions recently, I still have two victories in my pocket. The first one is really important for me, it is the project I Dance for You. The second one is quite honorable, I will act as an ambassador at the Junior Olympic Games, which will take place in 2010 in Sin­gapore. This kind of work requires great responsibility, but I am ready for this. I am unable to express how important this is for me. I believe it will help develop children's sport, and it will create a possibility to foster love for sport and healthy lifestyle in our children. This is important for developing both children's bodies and vital energy, to prevent cases of children dying on PE lessons,"

Is Ukraine ready for these Junior Olympic Games?

"Of course! And I am sure that we will win many medals. Moreover, I already know the names of the future champions in freestyle wrestling. I know that quite a strong team will come from Lviv. Donetsk athletes have improved considerably, so have those in Kherson. A number of championships and competitions will be held on local and national levels. We will select the best from the best. In spring we will form a team and we will make efforts to prepare our juniors as well as possible."

What about training bases for juniors, are those many of them outdated?

"It is not so bad. A lot of my frien­ds, like the world's top swimmers De­nys Sylantiev and Yana Klochkova, are opening their own bases. Yana already has a couple of pools, where juniors also train. Lilia Podkopaieva trai­ns junior athletes. A further hall and a stadium, which is in excellent condition, are owned by the Lviv Physical Training School. I am personally mo­nitoring how the sports hall in the Ivan Bohun Military School, where I train eve­ry day, is being restored. In spite of all the hardships, our sportsmen con­tinue to show excellent results in international competitions. The 11th place among over 200 countries, achieved by our combined team at the Oly­m­pic games in Beijing, is an excellent result."

The last Olympic games were not all positive for you though. How is your injured knee?

"I agreed to undergo two surgeries, as the trauma was really serious. I am actively re-training my knee. Freestyle wrestling is not a female kind of sport. Regular scars and fractures are more painful for women in terms of aesthetic. In spite of everything, more and more girls are taking wrestling, kung fu, weightlifting, trying to realize themselves, achieve success and financial independence."

Judging from the victories of the Ukrainian Olympic team, women are more successful in sport. How would you explain this fact?

"Women are more stubborn in sport, unlike men, they do not easily give up after defeats. Defeats only stimulate sportswomen to prove at any price that they can do more and better. Women are stronger, they are persistent and have clear purpose, which may be the most important thing in sport."

Who supported you the most in sport?

"My younger brother Oleksii. He has always been immensely supportive. I took up wrestling quite late. Fifteen is not the best age to take up sport. I remember that when I told my father about my decision, he was against it. Once in the morning my whole family gathered for a council; both my father and mother unanimously declared that this is not a female kind of sport. Moreover, they thought that if I have given up chess, music, and gymnastics, I wouldn't stay in wrestling for long. It seemed to be sheer whim. But my brother categorically objected, he told my parents that I would beat everybody. Those words boosted my strength and certainty so much! Since then we trained together and at times wrestled with each another, and I frequently won. My brother even helped me to win in Athens. He could not be near me, but we made an agreement that he would be sending great energy from the tribunes so that I would defeat everybody. I felt it."

Did you win over your husband?

"I did, but he was not very eager to wrestle with me. You know how it is to struggle with the girl you like."

But you have completely "rehabilitated" you feminineness in the project I dance for You, haven't you?

"Indeed it is very pleasant that even friends and relatives saw me as an attractive woman, not merely a sportswoman. They were impressed. Moreover, I realized my old childhood dream by dancing -- to be an artist. It was really hard to change a sports hall for a beautiful hairdo, high heels, expensive costumes, but it was immensely pleasant, too. I really wanted to help Serhii Solntsev to recover."

Were you sure that you would win?

"No! Serhii Kostetsky and I could not even dream about a victory, as there were many worthy dancers. However, I kept telling Serhii before every performance: be as it may, we will gather our strength and push ourselves to the limit."

Did your sport training help?

"Yes, in the same way as in Athens and Beijing, where I was completely fo­cused on sport, dancing meant every­thing to me at that moment. When they declared us winners I felt as if I was receiving an Olympic gold. I had to control myself not to kiss eve­ry­bo­dy around me."

What is the most important in victory?

"The victory itself, and the pleasure it brings. Understanding that I have made every effort to be the first."

What do you dream about, as an Olympic champion?

"I dream about fulfilling the country's hopes, being able to give our junior combined team the energy for victory so that Ukraine will win as many medals as possible. As a woman, I dream about giving birth to many other children, so that our son Artur has many brothers and sisters."

A year ago you said that you would manage to give birth to a child and prepare for the London Olympic Games 2012. Have you plans remained unchanged?

"If I don't manage to give birth to a child by 2012, I will choose family rather than sport. I plan to pay more attention to my family but so far regular business, the project I Dance for You, and now the Junior Olympiad have taken nearly all of my time and strength. I am not so interest in the next Olympic games. I have won all the titles possible, and it will not be so thrilling to achieve them anew."

Would you reveal your secret? What way leads to the Olympic gold?

"If you have a wish, you must do everything for it. You must follow a diet, a regime, you must train and follow every word of your coach. Nothing else in the world can matter for you. I remember, when I was 17 years old, I went with my coach Mykola Tarada to the world championship in Bucharest. I said to him, 'If you only knew how much I want to win.' He said, 'Iryna, evebody does.' 'Nobody wants as it much as I do,' I replied. It was very hard, and I could not raise my hands because of exhaustion. But I set an imperative for myself -- to win or die. Then I became the world's champion."

Iryna MERLENI: Freestyle wrestling is not for women

Олімпійські перспективи України у Ванкувері TOP
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/sport/2010/01/100122_olympics_ukr_is.shtml

Альбій Шудря
Бі-Бі-Сі, Київ

С. Бубка: Якщо буде медаль, це вже дуже дуже гарний виступ

У Ванкувері 12 лютого відкриваються Олімпійські ігри. Від України на Олімпіаду їде понад 40 спортсменів, які братимуть участь у 8 з 15 видів спорту. Це менше, ніж сподівався Національний олімпійський комітет, але зараз ще є шанси, що до команди українських олімпійців увійде ще кілька спортсменів.

Керівництво НОК України стверджує, що організаційні проблеми вирішено, за виключенням однієї. Остання і сумна новина для українських вболівальників – це те, що на телетрансляцію нема коштів.

У міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту кажуть, що гендерна політика витримана – чоловіків та жінок у збірній майже порівну.

На медалі сподіваються в біатлоні

Тим часом президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка визнає, що на зимових олімпіадах українські спортсмени демонстрували більш скромні результати, ніж на олімпіадах літніх:

“Я хотів би Вам нагадати, що в Ліліхаммері ми мали дві медалі – це золота та бронзова, в Нагано ми мали тільки срібну, в Солт Лейк Сіті у нас не було жодної медалі, і дві бронзові медалі ми мали у Турині. Тому, якщо буде медаль, це вже дуже дуже гарний виступ”.

Чим ближче до старту зимової олімпіади, тим більш забобонними виглядають організатори виступу спортсменів з України. Вони не називають конкретних прізвищ, але кажуть про ті види спорту, де є найбільші шанси на здобуття перемог.

Керівник місії України на Олімпіаді у Ванкувері Ніна Уманець: “Все привеземо – нічого не залишимо, все привеземо додому. Спроможні завоювати медалі. Не буду називати прізвища, такі є в біатлоні. Хто за цим слідкує, то прекрасно знає про кого йдеться, це є в лижних гонках, це є в санному спорті, фрістайлі”.

Менше, ніж очікували

Ліцензій на виступи виявилось менше, ніж очікувалось. Це називають розчаруванням. На те, щоб потрапити у Ванкувер ще можуть розраховувати 3 спортсмени з лижних гонок, 1 сноубордист і один шорттреківець. Корективи у підготовку спортсменів внесли не тільки проблеми з організацією тренувань, але й епідемія грипу.

Мирослав Дутчак, заступник міністра України у справах сім’ї та молоді: “Зокрема найбільшим розчаруванням було – грип, епідемія в шорттреку, де у нас команда поїхала на етап кубка світу з температурою і хворими людьми. Спортсмени відчували симптоми захворювання, тому вони не змогли виконати кваліфікаційних умов. У них була прекрасна спортивна форма, але якраз тоді була ослаблена імунна система. Ми думаємо, що шорттрек найбільше постраждав у цьому відношенні”.

Але найбільшим розчаруванням для України може стати відсутність телетрансляції з Олімпійських ігор. Про це в четвер Олімпійський комітет дізнався від Першого національного телеканалу.

Коштів не виділено, але боротьба за них, як каже президент НОК, Сергій Бубка, триватиме:

“Тому ми вирішили звернутися до керівництва держави, щоб це питання було вирішено. Воно нас дуже хвилює, тому я й так розумію, що ви це повинні знати. Що це будуть за Олімпійські ігри, якщо наші вболівальники, наші телеглядачі не зможуть подивитися Олімпійські ігри”.

До Ванкувера з салом

Проблем з перельотами, медичним забезпеченням і харчуванням, як запевняють спортивні чиновники, не буде.

Для того, щоб на Олімпіаді більше дізналися про Україну, везуть, як каже шеф місії Ніна Уманець, і національний продукт:

“Стосовно традиційних харчів, то можу сказати одне – сало візьмемо, хоча не знаю як ми його провеземо, бо є заборона на ввезення деяких продуктів. Але на моїй зустрічі з представниками організаційного комітету мені сказали, що чекаємо вас і чекаємо сала”.

The Revolutionary Holocaust - Fox TV documentary TOP
For those who missed it, on Jan. 22nd Fox TV aired a show on totalitarianism, which includes a segment on the Holodomor/Famine Genocide.

Excellent program on exposing lies in history -- Holodomor is discussed and how it was hidden from the world. Please see the 40 plus minute segment.

Worth watching and dissemination:
http://www.therightscoop.com/watch-the-glenn-beck-show-january-22-2010-the-revolutionary-holocaust/

Ми і Крути TOP
Had it not been the origin of contemporary history of Ukraine born on the bloody fields of Kruty and Bazar, there might have been no Bandera Movement to follow and to carry the tradition of once powerful independent nation to its successful rebirth on the ruins of the USSR in the year 1991. Yet to the contemporary historian-academicians of the Tabachnyk, Tolochko, and Bondarenko complexion, to cut a non-apologetically proud stand on the matter becomes a difficult proposition to stomach lest they feel guilty of betraying the trust of Ukraine's neighboring Moscow-masters.

The accompanying comments on the true meaning of Kruty -- authored by Ostap Kryvdyk and publihed in Ukrainian in today's UP -- are posted in recognition that not all contemporary young intellectuals are subscribing to the "chicken wing" of pro-Moscow mentality.

Miron Kryzhan-Iwskiy


http://www.pravda.com.ua/articles/4b62a0c097995/
29 січня 2010

Остап Кривдик

Скептик спитає: що, від того, що ми пам'ятатимемо про Крути, пиво дешевшим стане? Картопля краще ростиме? KDE2 під FreeBSD краще пропатчиться?

Сьогодні тези про героїчний чин крутянців видаються далекою абстракцією, забавкою націоналістичних фанатів-реконструкторів.

Спробуймо відчути, як воно було тоді. Напіванархія, проте все ще працюють старі імперські інфраструктури - пошта, міліція, залізниця. Ще не було реальної війни, масштабних погромів, масових розстрілів.

Політикани граються словами про автономію, загальний мир, роззброєння - такий собі аналог сучасної "позаблоковості", "СНГ".

І вони, студенти, стояли на цьому полі. Була відлига, болото під ногами, сирість в їхніх землянках, брак патронів і вміння. Була неоголошена війна, брак політичної волі і брак доброго командування.

Вони були добровольцями - тим і цінна їхня пожертва. Вони вистояли два дні, а 27 з них там же востаннє співали "ще не вмерла Україна", чекаючи на розстрільні кулі.

Бій під Крутами - це "абстракція", за котрою пішли дуже конкретні розстріли армією Муравйова, в тому числі - 200 гімназистів-школярів з української гімназії на кручі за Маріїнським палацом.

Екстремальні ситуації чітко показують різницю між ціною і вартістю. Ціна коробки сірників - 25 копійок, дешевших за неї товарів немає. Вартість такої одної-єдиної коробки сірників на морозі, коли навкруги на кілометри немає житла - одне людське життя.

Крути - це поразка армії, але - перемога духу. Скільки з нас дивилося в очі смерті? В 2002 році в театрі оперети в часі "Концерту для Ангелів", присвяченого крутянцям, хтось з виступаючих запитав: "а чи є тут ті, хто при потребі міг би зробити, як вони?" Піднялося декілька рук.

Чи готовий хтось сьогодні померти за Україну, за яку гинули вони? Українська армія, котра часто живе за принципом "вони думають, що нам платять - нехай думають, що ми їх будемо захищати"?

А чи є за що помирати? Чи, може, краще переїхати туди, де чисто на вулицях, де усміхнені міліціонери, де в тамбурах поїздів не смердить сечею, де якісна медицина і зарплата в кілька кілоєвро в місяць?

Чи сьогодні такі вже відмінні часи? Огульне скорочення армії, відсутність реальних гарантій безпеки і байдужість світових гігантів до нашої долі, агресивний сусід, котрий вже витер свої ноги об суверенітет дружньої держави - не надто велика різниця.

Дешеве пиво, краща картопелька чи новіший дистрибутив FreeBSD - це реальні речі. Але якщо знехтувати минулим, то їх може в якийсь момент НЕ СТАТИ. Так само, як не стало реальних речей для священиків в 20-х, для селян - в 1933-му, для письменників - в 1937-му.

Навіщо народу герої? Вони дратують - абсурдністю своєї поведінки, тим, що ставлять інший стандарт, базований на словах "честь" і "обов'язок". Аякже, обов'язком кашу не помастиш, а честь сотню баксів до зарплати не додасть.

Чи освячує їхня кров нашу сьогоднішню свободу? Вона принаймні показує її ціну. Вона - це слово проти тих, хто вважає, що наша незалежність нам "звалилася на голову", дісталася задарма.

Та чи треба втратити, щоб зрозуміти?

Поїдьмо в Крути на це поле, огляньмо фотографії в музеї. Там - хороше місце, щоб засвоїти урок 1918 року.

Скептик спитає: що, від того, що ми пам'ятатимемо про Крути, пиво дешевшим стане? Картопля краще ростиме? KDE2 під FreeBSD краще пропатчиться?

Сьогодні тези про героїчний чин крутянців видаються далекою абстракцією, забавкою націоналістичних фанатів-реконструкторів.

Спробуймо відчути, як воно було тоді. Напіванархія, проте все ще працюють старі імперські інфраструктури - пошта, міліція, залізниця. Ще не було реальної війни, масштабних погромів, масових розстрілів.

Політикани граються словами про автономію, загальний мир, роззброєння - такий собі аналог сучасної "позаблоковості", "СНГ".

І вони, студенти, стояли на цьому полі. Була відлига, болото під ногами, сирість в їхніх землянках, брак патронів і вміння. Була неоголошена війна, брак політичної волі і брак доброго командування.

Вони були добровольцями - тим і цінна їхня пожертва. Вони вистояли два дні, а 27 з них там же востаннє співали "ще не вмерла Україна", чекаючи на розстрільні кулі.

Бій під Крутами - це "абстракція", за котрою пішли дуже конкретні розстріли армією Муравйова, в тому числі - 200 гімназистів-школярів з української гімназії на кручі за Маріїнським палацом.

Екстремальні ситуації чітко показують різницю між ціною і вартістю. Ціна коробки сірників - 25 копійок, дешевших за неї товарів немає. Вартість такої одної-єдиної коробки сірників на морозі, коли навкруги на кілометри немає житла - одне людське життя.

Крути - це поразка армії, але - перемога духу. Скільки з нас дивилося в очі смерті? В 2002 році в театрі оперети в часі "Концерту для Ангелів", присвяченого крутянцям, хтось з виступаючих запитав: "а чи є тут ті, хто при потребі міг би зробити, як вони?" Піднялося декілька рук.

Чи готовий хтось сьогодні померти за Україну, за яку гинули вони? Українська армія, котра часто живе за принципом "вони думають, що нам платять - нехай думають, що ми їх будемо захищати"?

А чи є за що помирати? Чи, може, краще переїхати туди, де чисто на вулицях, де усміхнені міліціонери, де в тамбурах поїздів не смердить сечею, де якісна медицина і зарплата в кілька кілоєвро в місяць?

Чи сьогодні такі вже відмінні часи? Огульне скорочення армії, відсутність реальних гарантій безпеки і байдужість світових гігантів до нашої долі, агресивний сусід, котрий вже витер свої ноги об суверенітет дружньої держави - не надто велика різниця.

Дешеве пиво, краща картопелька чи новіший дистрибутив FreeBSD - це реальні речі. Але якщо знехтувати минулим, то їх може в якийсь момент НЕ СТАТИ. Так само, як не стало реальних речей для священиків в 20-х, для селян - в 1933-му, для письменників - в 1937-му.

Навіщо народу герої? Вони дратують - абсурдністю своєї поведінки, тим, що ставлять інший стандарт, базований на словах "честь" і "обов'язок". Аякже, обов'язком кашу не помастиш, а честь сотню баксів до зарплати не додасть.

Чи освячує їхня кров нашу сьогоднішню свободу? Вона принаймні показує її ціну. Вона - це слово проти тих, хто вважає, що наша незалежність нам "звалилася на голову", дісталася задарма.

Та чи треба втратити, щоб зрозуміти?

Поїдьмо в Крути на це поле, огляньмо фотографії в музеї. Там - хороше місце, щоб засвоїти урок 1918 року.

Остап Кривдик, політолог, активіст

Ambassador of Ukraine explains Orange Revolution's outcome to Globe & Mail TOP
Public letter of Dr. Ihor Ostash, Ambassador of Ukraine to Canada, to the editors of "The Globe and Mail"

John Stackhouse,
Editor-in-Chief

Stephen Northfield,
Foreign Editor

The Globe and Mail
444 Front Street West,
Toronto, Ontario, M5V 2S9

Dear Mr. Stackhouse and Mr. Northfield:

I am very much pleased with the attention that is being paid by Canadian media to the presidential campaign in Ukraine of 2010 and eventually to the results of the first round of elections that took place on January 17, 2010.

In this regards it is my pleasure to admit the analytical basis of the recent articles that have been made available on the website of The Globe and Mail on January 13, 17 and 18, 2010 under such names as "The Orange Revolution fades to black as Russia rises again in Ukraine", "Ukraine's Orange Revolution facing rejection" and "Gas princess," pro-Moscow strongman to contest run off".

The recent articles in The Globe and Mail and other Canadian news channels and newspapers show a strong interest in new materials about Ukraine and its geopolitical role on the international arena. I believe that the reason for this lies not only in the nature of the democratic processes that are taking place in Ukraine but also in a shared history of our two countries, their friendly relations, Canada's help to Ukraine and especially when it is about more than a million Ukrainian community that lives in Canada and remembers its family ties with Ukraine.

Since 1991 Ukraine has been striving to build its own statehood based on democracy, rule of law, equity, justice and Canada became the first Western country to recognize our independence, the fact that is always remembered in our country. We have overcome various obstacles on the path to independence and prosperity. As we all know the Orange Revolution of 2004 in Ukraine was a series of protests and political events aimed at counterfeiting massive corruption, abuse of freedoms, voter intimidation and direct electoral fraud. The Orange Revolution made Ukrainian media and the society in general free in making their own choice. The freedom of speech and gatherings became symbolic for Ukrainian nation.

The number of publications in national newspapers, political TV shows, quality of political news and even the list of self-sufficient candidates for presidency in Ukraine in 2010 and their open declarations on TV do not give us even a moral right to say that the outcomes of the Orange Revolution are coming to the end.

It is very important, to my mind, not to allow the shifting of the meaning when we are speaking about the Orange Revolution. It should not only be associated with certain people, politician, political group or party. It is particularly about the democratic values, rights and freedoms that have been acquired by Ukrainian people. And as a result all the candidates for presidency could freely enjoy their right to speak and Ukrainians who work at plants, factories and other institutions have not been forced to vote for a certain politician. The international election observation mission said on January 18, 2010 that "the first round of Ukraine's presidential election was of high quality and showed significant progress over previous elections, meeting most OSCE and Council of Europe commitments. The observers noted that the election demonstrated respect for civil and political rights, and offered voters a genuine choice between candidates representing diverse political views. Candidates were able to campaign freely, and the campaign period was generally calm and orderly". Notwithstanding the existing shortcomings, particularly with regard to the electoral legal framework and its implementation, the Mission said that "the Ukrainian voters won these elections". I am particularly pleased that Canadian observers also visited Ukraine and found the elections to be generally free and fair. We will be glad to welcome even bigger Canadian election observation mission in Ukraine for the second round of the elections.

And the matter that in the first round of elections representative from opposition got majority of votes can only mean the success of results of the Orange Revolution in Ukraine.

That is why it is impossible to say that the results of the first round of the presidential elections in Ukraine of 2010 put an end to the Orange Revolution in Ukraine. The Orange Revolution started in November 2004 and finished in January 2005. But its repercussion is among us, in this new era of Ukrainian history which opened new political horizons and I am convinced that notwithstanding who is going to be a new President in Ukraine, the democratic values and principles established in Ukraine after 2004 will further flourish and develop.

That is why I strongly believe that no handshake of Ukrainian and Russian prime ministers can seal "the end of a revolution" and that these elections cannot "bring the Orange Revolution to a close". Because it is not about the views towards West or East. It is not about politicians. It is about democratic values that were gained by Ukrainians as a result of the Orange Revolution.

Dr. Ihor Ostash
Ambassador of Ukraine to Canada

Ukrainian diaspora in America out of touch TOP
http://www.kyivpost.com/news/opinion/letters/detail/57627/
January 21, 2010

Dear editor:

Despite superficial solidarity, a basic divergence exists between Ukraine and its diaspora in the United States. Much of it comes from differences in the attitudes towards Russia.

The diaspora does not deal with Russia (except in theory) or with its proxies inside the country. Ukraine does. The diaspora can entertain synthetic notions from images cultivated in history and from rare visits to Ukraine (and then mostly only for a short time and with limited contacts).

The diaspora's clusters of self-contained ethnic communities stand alongside its indifference to American public issues that can teach reality lessons in the socioeconomic sphere. The diaspora's right-wing sympathies, somehow rationalized by its anti-communist traditions and despise for any form of socialism, seem to be impervious to the logic of the American social contract that created Social Security and Medicare, which its members obviously would not give up.

The diaspora's dismay at the dominance of the oligarchs in Ukraine does not extend to the outrageous behavior of American's financial magnates who brought the U.S. economy to the brink of collapse and precipitated a worldwide Great Recession.

And then the diaspora has no clue relative to the permutations and failures in the American foreign policy -- other than sporadic reactions when it seems to affect Ukraine's balance relative to Russia.

The fissure between Ukraine and its U.S. diaspora is very obvious in the politics of the ongoing presidential elections in Ukraine. If the diaspora could have its choice, it would have gone four-to-one for Victor Yushchenko. Ukraine's choice this year, as has been obvious for some time, was not Yushchenko.

Victor Yushchenko is seen in the diaspora as a patriotic leader, oriented toward the West and keeping distance from Russia. He is the diaspora's favorite despite his demonstrated inability to provide effective leadership after the 2004 democratic Orange Revolution, his penchant for antagonizing friends and foes alike, his endless vacillations and a lamentable absence of political savvy.

The diaspora's emotional commitment to Yushchenko made no room for an intelligent calculation of the alternatives, even though his defeat was palpably apparent in coming.

The editorial views in the two newspapers published by the Ukrainian National Association in New Jersey highlighted the negatives and saw no significant differences between the two leading candidates, Victor Yanukovych and Yulia Tymoshenko (The Ukrainian Weekly, June 14, and Svoboda, July 24, 2009). Tymoshenko was roundly denounced as being "soft on Moscow," despite her Orange credentials. The accusation was misplaced. Diaspora strategists may have been unaware of softness under way in the Bush White House after the fiasco at the NATO meeting in Bucharest in April 2008, as the U.S. government was secretly bargaining with the Kremlin to open an American military supply route to Afghanistan through Russia. (The deal was concluded in January 2009).

Actually, Tymoshenko's stated agenda is the same as Yushchenko's in the 2004 elections. On the other hand, Yanukovych's plans include not just "improved relations" with the Russian Federation, but also a close cooperation with Russia and joining a Moscow-led customs union. There are major differences as to the role of big business. And more.

Boris Danik
North Caldwell, New Jersey
United States

The Ukrainian world according to Kudelia (and CERES) TOP
Taras Kuzio

Serhiy Kudelia, a Jacyk Visiting Scholar from Ukraine in the Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine at CERES (Centre for European, Russian and Eurasian Studies) at the University of Toronto, is on a mission. That mission is to use any forum he has access to unashamedly attack Yulia Tymoshnko's candidacy in Ukraine's 2010 presidential elections.

The main forum Kudelia has used is the "Ukraine's 2010 Election Watch" at the Jacyk Program where of the five bloggers his represent three quarters of the entries. Kudelia's Yuliaphobia came to prominence during a panel held on the upcoming elections at the Canadian-Ukrainian Art Foundation in October 2009 where he was one of four speakers.

Writing in his Jacyk Program blogs Kudelia does not even attempt to show any objectivity in his coverage of the elections painting Tymoshenko as the arch villain. His latest blog (19 January) on the first round results, for example, talks of a "predictable" first place by Viktor Yanukovych and "surprisingly solid showing of the "next generation" politicians in third and fourth place" (Serhiy Tihipko and Arseniy Yatseniuk).

When Tymoshenko is mentioned it is in a disparaging manner as somebody who did not receive many votes. In reality a second place showing of 25% is a very good result considering two factors. Firstly, the fracturing of the former orange camp into six candidates that heavily divided the "orange" vote, something that Yanukovych was not faced with. Secondly, Tymoshenko is the first candidate to seek election as president from the difficult position of sitting prime minister -- in 1994 and 2004 former prime ministers who had become opposition leaders were elected. To crown this, Tymoshenko is a sitting prime minister during the worst economic crisis for even decades.

Why then is her first round result not considered by Kudelia as a good one?

Kudelia repeats President Viktor Yushchenko's arguments when he claims that the main threat to democracy in Ukraine is Tymoshenko -- not Yanukovych. This canard is used to claim that she would, if elected, adopt the "Putin model", using the law "as a selective weapon to subdue the critics and punish those who refuse to fall in line" (8 December blog). Yanukovych, in Kudelia's eyes, "is no longer viewed among Western Ukrainian voters as an existential threat to Ukraine" and Western Ukraine will accept him as president in the same way as they did Kuchma in 1994 (4 November blog). This claim bears no relationship to reality in western-central Ukraine where again a large group of Tihipko, Yatseniuk and Yushchenko voters will be voting negatively against Yanukovych in the second round.

Kudelia never feels the need to explain why the "Putin model" would be impossible to implement in Ukraine for a large number of reasons as his Yuliaphobia blinds him to these realities. Putinism is built on anti-Western Russian nationalism that has broad appeal in Russian society. Where is such a nationalism to emerge from in Ukraine? Russia adopted a super presidential constitution in 1993 and Ukraine a semi-parliamentary constitution in 2006. How can Ukraine's parliamentarism be transformed into an autocracy? Most importantly, how could any political force overcome Ukraine's regional diversity and obtain a monopoly of power and does he really believe that a president in Ukraine could be elected with the same landslide vote as in Georgia or Russia?

Kudelia revives the canard of re-nationalisation which was raised by the 2005 Tymoshenko government but has never been raised by her government since December 2007. He also warns of the threat that Tymoshenko would "kick big business out of politics" in the same way that Putin did. What Kudelia ignores is the total failure of the Yushchenko term in office to separate big business and politics and the continued domination of politics by them. Yushchenko neither implemented "Bandits to Jail" (for some reason Kudelia does not describe this Maidan slogan as a "Putin policy") or an amnesty. Of the two candidates in the second round only Tymoshenko if elected could separate big business and politics as a Yanukovych victory would cement the domination of Ukraine by oligarchs.

As Kudelia is forced to admit, Ukraine's oligarchs thrived under Yushchenko where they "secured most of their assets". His pro-Yushchenko bias is again in evidence when he writes that both the Tymoshenko and Yanukovych governments provided oligarchs with state support while the "president became almost irrelevant for the distribution of rents and business deals" (11 December blog).

Kudelia's analysis ignores the cozy relationship of the 2005-2006 Yekhanurov government with the "national bourgeoisie", as the prime minister described the oligarchs, in the only pro-Yushchenko government of the four to serve under Yushchenko. This pro-oligarch government is for some reason ignored by Kudelia. Kudelia ignores the close relationship between the president and the opaque gas intermediary RosUkrEnergo (i.e. Dmytro Firtash) included by Yekhanurov in the January 2006 gas contract, the close relationship between chief of staff Viktor Baloga and the Party of Regions (Baloga is Yanukovych's campaign organizer in Trans-Carpathia in the 2010 elections where he used administrative resources to ensure Yanukovych's first place in the oblast in the first round, the only West Ukrainian region which Yanukovych won) and the funding of Our Ukraine's 2006 and 2007 election campaign by the most odious (in terms of unrepentant non-transformed oligarch) of Ukraine's oligarchs, Igor Kolomoysky.

Kudelia complains at Tymoshenko's threat to fulfill the 2004 Maidan pledges of putting "criminals in jails" by appointing an honest Prosecutor-General. It would seem that nothing can be done correctly by Ukrainian politicians: when they don't fulfill the Maidan's pledges (i.e. Yushchenko) they are criticised and when they promise to do so (i.e. Tymoshenko) they are also criticised. Kudelia ignores the complete lack of reform under Yushchenko of the prosecutors office as seen by the appointment of two throw backs to the Kuchma era, Prosecutor-Generals Sviatoslav Piskkun and Oleksandr Medvedko, the former a Party of Regions deputy and the latter with close ties to them.

Kudelia's pro-Yushchenko bias also emerges in his treatment of former chief of staff Viktor Medvedchuk who is widely seen as the architect of constitutional reform under Kuchma. Kudelia is critical of Medvedchuk's December 2009 article where he backtracks from supporting parliamentarism but Kudelia ignores the fact that Yushchenko has clamoured for two years to return to a presidential system and that he also supports the same constitutional reforms as Medvedchuk -- the very same ones Kudelia dislikes. Yushchenko was the only Ukrainian president to serve under two constitutions. Kudelia ignores the fact that most candidates campaigned in the 2010 elections in support of a presidential constitution: Yushchenko, Anatoliy Grytsenko, and the two "alternative, new face" candidates Arseniy Yatseniuk and Serhiy Tihipko whose slogan was "Strong President, Strong Country!"

Could Kudelia explain why he only criticizes Medvedchuk's and Tymoshenko's policies as leading to authoritarianism but not other politicians who also seek a return to the same presidentialism? Why is Medvedchuk's recipe for constitutional reform back to presidentialism -- a return to competitive authoritarian regime of the Kuchma era -- but Yushchenko's proposal to follow the same path ignored?

A final note on this question: Kudelia claims that Medvedchuk "has been Tymoshenko's long-term behind-the scenes advisor helping her to establish close ties with the Kremlin and serving as a chief mediator during negotiations with Yanukovych" (11 December blog). This claim could have come straight from Yushchenko and has no evidence to back it up. Unless Kudelia has inside information on Medvedchuk's alleged relationship with Tymoshenko then he should not repeat rumours taken from the conspiracy-minded Ukrainian media that suit his ideological bias.

When discussing what kind of prime minister Tymoshenko desires to see if elected, Kudelia believes that she would seek an "invisible and obedient Prime Minister" (30 December blog). This ignores the fact that Yushchenko also desired such a prime minister and his favourite of the three who served under him was Yekhanurov. Kudelia's comment obviously failed to predict that Tymoshenko would offer Tihipko the position of prime minister after the first round, unless he is of the opinion that Tymoshenko believes that Tihipko would be "invisible and obedient".

Kudelia praises Yushchenko as "The Last Pro-Western Democrat" (30 November blog) whereas Tymoshenko is "Running Against Herself" (9 November blog). Tymoshenko's background in the energy sector in the mid 1990s is combed through in great detail but in Kudelia's discussion of Yushchenko he ignores the various scandals that have dogged Yushchenko over the Bank Ukrayina and in the National Bank which also took place in the 1990s. In addition, should we not be asking what Yushchenko's favourite prime minister, Yekhanurov, was doing in the 1990s when as head of the State Property Fund he oversaw the rise of oligarchs through insider privatization? Little wonder Yekhanurov describes the oligarchs in glowing terms as Ukraine's "national bourgeoisie".

In Kudelia's discussion of the candidates, Tymoshenko is the only one which he portrays in such negative terms as somebody with a "mythical image", who possesses "hypocrisy" turned from a mere technique into an art form, and a "devious and insincere politician" (9 November blog). The most biased discussed relates to the claim that "the number of filthy-rich oligarchs in Tymoshenko's close circle has long ago surpassed that of Yanukovych" (9 November blog).

This claim simply has no relationship to reality and is purely a product of Kudelia's Yuliaphobia. Kudelia claims that of Ukraine's top 10 oligarchs six are allegedly identified with Tymoshenko and two more are on good terms with her (80%!). To make such a claim requires Kudelia to stretch his imagination beyond breaking point and claim that Tymoshenko's allies seemingly include Renat Akhmetov, Viktor Pinchuk and Igor Kolomoysky. As Ukrayinska Pravda has pointed out, Ukraine's oligarchs met to discuss whom to back and the majority supported Yanukovych, not Tymoshenko. Akhmetov is a major funder of Yanukovych's election campaign, Kolomoysky has strained relations with Tymoshenko and Pinchuk, although neutral, backed Yatseniuk.

Yushchenko's 2004 election programme hardly mentioned nation building and never mentioned Ukraine's Euro-Atlantic Choice, despite Kudelia arguing otherwise. Any careful reading of the 2004 programme will show it to be social-populist. In the 2010 elections first place for populist billboards went to Yanukovych and second place to Yushchenko (I have been based in Ukraine since August 2009).

Kudelia claims "Yushchenko is adamant in his support for NATO" (30 November blog) but ignores the fact that NATO has never once been mentioned in Yushchenko's two election programmes (2004, 2010) or Our Ukraine's three election programmes (2002, 2006, 2007). Kudelia quotes Yushchenko's widely criticised comment that neither Yanukovych or Tymoshenko could spell NATO right which presumably could also be applied to him in the light of the absence of any mention of NATO in his programmes.

In quoting Yushchenko's disingenuous comment Kudelia ignores the differences between Yanukovych and Tymoshenko. The former rejected the need for a NATO Membership Action Plan (MAP) in September 2006 (after supporting President Kuchma's request to NATO join a MAP in 2002 and 2004). In contrast, Tymoshenko signed an open letter (with Yushchenko and parliamentary speaker Yatseniuk) in January 2008 to NATO requesting a MAP. Putting Tymoshenko and Yanukovych in the same anti-NATO camp also ignores the large pro-NATO wing of the Tymoshenko camp, including former Yushchenko supporters such as Borys Tarasiuk. The Yanukovych election campaign and Party of Regions has no pro-NATO wing and its position on MAP and NATO membership is a regression in comparison to the Kuchma era.

Kudelia's blogs on Ukraine's 2010 elections show an unrepentant bias and Yuliaphobia that should have no place in a scholarly institution such as CERES and in programmes funded from external sources by the Ukrainian diaspora. Kudelia's domination of the Jacyk Programme Election 2010 blog has aimed to use it as a platform to propagate highly biased and inaccurate claims.

Quo vadis, Україно? TOP
http://blogs.pravda.com.ua/authors/tarasyuk/4b65504015c3d/
31.01.2010

Борис Тарасюк

Напередодні другого туру виборів мене часто запитують, яким буде зовнішньополітичний курс України у випадку перемоги того чи іншого кандидата? Що буде з Україною?

Працюючи в Урядах Тимошенко та Януковича, я мав досить можливостей вивчити їхній світогляд і методи роботи. Увесь світ бачив, як одразу після підписання Універсалу національної єдності у 2006 році з Президентом Ющенком Янукович поїхав до Брюсселя і заявив, що Україна не готова приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. Усі бачать копітку роботу Тимошенко з Євросоюзом, що стримується бездіяльністю парламенту та очікуванням фіналу виборчих перегонів.

Партія "Батьківщина", як і Рух, є асоційованим членом Європейської народної партії. Натомість, Партія регіонів уклала угоду про співпрацю з "Єдиною Росією" В.Путіна.

У мене немає сумнівів щодо того, що у разі своєї перемоги Тимошенко наполегливо та осмислено працюватиме для європейської та євроатлантичної інтеграції України. Водночас, відносини з Росією будуть прагматичними та менш конфронтаційними.

Янукович, може, й говоритиме правильні слова про євроінтеграцію, але оскільки вони для нього позбавлені якогось реального сенсу і суперечать його світоглядним цінностям і заявленим цілям, практичних кроків у цьому напрямі не буде. Відносини з НАТО будуватимуться не на основі національних інтересів України, а на основі радянських стереотипів та інструкцій Росії.

Зрештою, під час включення з Давосом усі ми могли побачити обох кандидатів у президенти в "світовому інтер'єрі". Впадає у вічі, що Янукович не розуміє мови, якою відбувається глобальний діалог, не бачить проблем, які виходять за рамки його 5-річних політичних комплексів чи регіональних міфів його виборця.

Щодо Тимошенко дехто запитує: чи встоїть вона перед спокусою простих рішень, чи стримає апетити команди, що йде з нею до політичного Олімпу? Дозвольте й мені запитати: а хто з тих, хто сьогодні ще вагається, має сумнів у тому, що в разі обрання Януковича одразу після виборів Україна стане сателітом Росії? Хто сумнівається, що російська мова відвоює в українства не такі вже й великі здобутки пост-помаранчевого часу? Хто сумнівається, що хамство щодо журналістів стане державною політикою, а кадрова хвиля регіоналів Януковича проникне до останньої районної податкової та сільради?

Тому сьогодні я не розумію тих, хто, втративши свій особистий шанс очолити країну, намагається тягнути до дна і єдиного демократичного кандидата, якого ми маємо у 2 турі – Ю.Тимошенко.

Немає сьогодні графи "проти всіх". Є або заклик підтримати Януковича, або надія на краще, цивілізоване майбутнє країни!

Я обираю Тимошенко!

Лист СКУДО Президенту Ющенку у справі надання Степану Бандері звання Героя України TOP
22 січня 2010

Достойному Віктору Ющенку
Президенту України
Достойний Пане Президенте

Дозвольте передати Вам сердечну подяку від організацій та фізичних членів Світової Конференції Українських Державницьких Організацій (СКУДО), які ініціювали звернення до Вас у справі надання сл. пам. Степану Бандері звання „Героя України.” Цим указом Ви черговий раз поклали цеголку у фундамент українізації України, яка пережила стільки трагічних сторінок історії, видала з свого лона чимало героїв-борців за її кращу долю та на жаль довгі часи була жертвою чужих істориків. Ваші зусилля сьогодні у відзначенню Провідника ОУН сл. пам. Степана Бандеру, як попередньо у відміченню Гетьманів Івана Виговського, Івана Мазепу, вшанування памяті жертв Голодомору та славної боротьби УПА під проводом генерала Романа Шухевича мають історичне значення та запевнять розвиток духовної спадщини нашого народу та її неньки України.

Нехай Господь Бог благословить Вас , а його Пресвята Богородиця тримає Вас і Вашу сімю у своїй опіці..

З пошаною,
За Світову Конференцію Українських Державницьких Організацій

Аскольд Лозинський — Голова
Борис Потапенко — Секретар
Оксана Процюк Чиж — Скарбник

Roman Kupchinsky: Ukrainian patriot, A man larger than life TOP
http://www.rferl.org/content/off_mic_roman_kupchinsky/1936514.html
January 22, 2010

Roman Kupchinsky was not someone easily overlooked. A great shaggy bear of a man, habitually disheveled in appearance, he attracted notice for his air of casual relaxation under all circumstances.

His gruff, joke-laced approach was the same toward everybody, whether they were government ministers or young members of his own staff.

But his Falstaffian exterior hid a sharp mind that was acute at analyzing the broader implications of seemingly unrelated events in Ukraine, Russia, and across the East-West divide. Always close in spirit to his homeland, he made through his work a lasting contribution to Ukrainian independence.

He wrote with particular authority on endemic corruption in Ukraine and in the former Soviet Union, and on Russian and East European energy issues.

In a letter of condolence, Ukrainian President Viktor Yushchenko said he was "deeply saddened" to hear the news of Kupchinsky's passing.

"A wonderful person has left us, a prominent journalist, a true Ukrainian patriot, who devoted his life to the service of his native land," Yushchenko said. "He did an awful lot for the development of independent Ukrainian journalism, tirelessly worked for the rebirth of Ukrainian statehood, the consolidation of democracy, and freedom of speech."

Mardo Soghom, now the deputy director of broadcast operations at RFE/RL, was a close associate of Kupchinsky.

"He made one of the biggest impacts on his own country, in terms of exposing corruption, in terms of exposing political greed, in exposing all kinds of willful governance," Soghom said. "And he was very happy that he could do that, that he could do investigative reporting, and that he could tell the people what was really going on behind the scenes, within the political-economic corrupt elite."

The current director of RFE/RL's Ukrainian Service, Irena Chalupa, confirms Kupchinsky's impact on Ukraine. She recalls an investigation he carried out linking the head of the state gas trading company to a complicated web of corruption.

"Two weeks after these stories came out, the head of the gas agency resigned," Chalupa said. "And he even made reference to the 'winds of liberty' catching up with him."

The president of RFE/RL, Jeffrey Gedmin, paid tribute to Kupchinsky, saying he had faced his final battle with cancer with characteristic bravery, charm, and humor.

Indeed, Kupchinsky's sense of humor was legendary. Here he is at his last appearance in RFE/RL's Washington Bureau, only two months before his death, when he was able to obliquely joke about it:

"I had some very bad news last night. My application to join NATO was rejected. This is the fourth time that I've been rejected, and I begin to suspect there is some plot against me. At the same time, the World Bank has not responded to my request to open a checking account...This is very discouraging. Anyway, now that you're aware of my situation, I'm not suicidal over the NATO rejection. But I plan to fight that."

Former Radio Liberty Director S. Enders Wimbush recalls that when Kupchinsky applied for the job of director of the Ukrainian Service in 1989, he listed his special qualifications as, first, a "graduate of the Army Special Forces School" and, secondly, "wife is a child psychologist."

"We considered that the perfect resume," quipped Wimbush, and Kupchinsky was hired.

Kupchinsky was born in Vienna on November 1, 1944, and migrated to the United States with his refugee parents in 1949. After obtaining a degree in political science at Long Island University near New York, he saw U.S. Army service in the Vietnam War as a rifle platoon leader. He received a Purple Heart, the decoration for those wounded in battle.

He later spent a decade at the helm of a U.S.-based Ukrainian-language research institute, Prolog. In the 1970s, Kupchinsky became a leader of the Committee in Defense of Soviet Political Prisoners, garnering worldwide support for human rights activists held in labor camps.

From 1990 to 2002, he headed Radio Liberty's Ukrainian Service. He then became a senior analyst at RFE/RL, stepping down in 2008.

Kupchinsky is survived by his son Markian.

He lived in Arlington, Virginia, and will be buried at Arlington National Cemetery with military honors.

Say not the struggle naught availeth TOP
Jan 28th 2010 | From The Economist online

Roman Kupchinsky, a scourge of communists and post-communist kleptocrats alike

In their freedom they had no homeland. And in their homeland they had no freedom. Roman Kupchinsky, a warrior in and out of uniform, who died on January 19th aged 65, was one of the most remarkable of those who fought a seemingly hopeless but ultimately triumphant struggle against the Soviet seizure of power in the eastern half of Europe.

Much of what he did in the cold war is still secret. The son of Ukrainian émigrés to the United States, he served as a marine in Vietnam. Then he worked "for the government". He campaigned for political prisoners and fought hard in the information war against Soviet rule in Ukraine.

RFE/RL

But unlike many of his fellow cold-warriors, he did not declare victory and retire in 1991. He turned his fire on a new, more insidious enemy: the overlap between organised crime and ex-Soviet intelligence services, and in particular the staggering corruption of the oil and gas industry. He edited a gripping fortnightly digest on crime and corruption in the ex-Soviet region for Radio Free Europe/Radio Liberty. (For readers who know that outfit only in its pale modern incarnation, a trip into the archives is recommended.)

Complete article:
http://www.economist.com/opinion/displayStory.cfm?story_id=15387379

Vera Rich: translator, journalist, poet and human rights activist TOP
January 25, 2010

Vera Rich was an accomplished translator of Ukrainian and Belarussian literature and poetry. Born Faith Elizabeth Joan in 1936 in Canonbury, North London, but widely known as Vera -- the direct Ukrainian translation of Faith -- she came into contact with Ukrainian refugees who settled in Britain after the Second World War through her mother's work with the Red Cross.

[...]

At the age of 20, the younger Rich, who had already started translating French poetry, was encouraged by Wolodymyr Mykula, a Ukrainian friend she met at the University of Oxford, to translate Ukrainian poems into English for a literary magazine. The smitten young translator began to learn Ukrainian, using dictionaries and poetry anthologies as her tools.

She juggled these interests with formal studies at St Hilda's College, Oxford, where she studied, from 1955-57, Old English and Old Norse, and Bedford College, London, from 1958-61, where she read mathematics with an optional course in Ukrainian.

Her first published translation in 1957, of the prologue to the poem Moses by Ivan Franko, was considered such an important milestone in Ukrainian culture that 40 years later the Union of Ukrainian Writers in Kyiv presented Rich with a special award in memory of Franko. He was the first of 47 Ukrainian poets and authors she tackled, but it was her translations of one of Ukraine's most famous sons, the folk poet Taras Shevchenko, who founded the fledgeling people's literary tradition, that confirmed her credentials.

When her seminal volume, Song out of Darkness, the translation of a collection of Shevchenko's most influential poems, was published in London in 1961, academics noticed how Rich's dedication to the feel and rhythm of the poetry distinguished her from the competition. A staged version was presented at the Cripplegate Theatre, London, and an extract from her translation of The Caucusus appears on the monument to Shevchenko in Washington, which was unveiled on June 24, 1964.

[...]

At the time of her death, Rich was working to complete the translation of Shevchenko's Kobzar collection of poetry in time for the 150th anniversary of the poet's passing in 2011. Led by Shevchenko's most famous poem, Testament, she wrote: "Then in that great family,/ A family new and free,/ Do not forget, with good intent /Speak quietly of me."

Vera Rich, translator, journalist, poet and human rights activist, was born on April 24, 1936. She died of cancer on December 20, 2009, aged 73.

Complete obituary here:
http://www.timesonline.co.uk/tol/comment/obituaries/article7000659.ece

Handball player Oleg Velyky dies of cancer at 32 TOP
http://www.usatoday.com/sports/olympics/2010-01-23-4230763719_x.htm

HAMBURG (AP) -- German handball officials say that Germany and former Ukraine international Oleg Velyky has died of cancer. He was 32.

Velyky's club, HSV Hamburg, says Saturday that he died overnight in his native Ukraine.

Velyky made 59 international appearances for Ukraine before taking German citizenship. He played 38 times for Germany, winning the world championship in 2007.

He was first diagnosed with skin cancer in 2003. He was believed to have recovered, but complications returned last September.

Velyky is survived by his wife and six-year-old son.

About Oleg Velyky:
Oleg Velyky (Ukrainian: Олег Великий, Oleh Welykyj) (14 October 1977 - 23 January 2010) was a German team handball player. He was a World champion from 2007 with the German national team (belonged to the team, but did not play because of an injury).

Velyky was born in Brovary, Ukraine. He became a German citizen in April 2004. He participated on the German team which finished 4th at the 2008 European Men's Handball Championship.

ADMINISTRATION, subscribing, unsubscribing, etc. TOP

Myroslava Oleksiuk
-- editor-in-chief


Anya Maziak
-- editor, culture/society/religion


Oxana Bukanova
-- editor, politics/business


Марта Онуфрів
-- кореспондент
Marta Onufriv
-- correspondent

diana
Діана Мережко
-- кореспондент (Здоров'я)
Diana Merezhko
-- correspondent (Health)


Zenon Chytra
-- story layout


John Heron
-- story layout & webmaster


Ihor Prociuk
-- story layout & design

 

We hope you found ePOSHTA informative and will share it with others. Your submissions and suggestions are always welcome.

eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com
or
myroslava@rogers.com

Use the following e-mail addresses to:

SEND us e-mail:
eposhta-CanadaUS@yahoogroups.com

JOIN the list:
To join the list, please send a blank email to:
eposhta-CanadaUS-subscribe@yahoogroups.com

QUIT the list:
eposhta-CanadaUS-unsubscribe@yahoogroups.com
YahooGroups will send you an e-mail -- to which you must reply -- to confirm that you want to quit the list.

Subscription/Membership:
Having difficulty joining (or quitting) the list? Or maybe you want us to add your friends to ePOSHTA? Contact:
subscription@eposhta.com
Make sure you have "Subscription" in the subject line.

Events, Conferences, Employment:
Send announcements at least two weeks before the event date to: events@eposhta.com
See the guidelines for submitting EVENT announcements.

If you maintain a web-based list of events for your city or region, let us know. We will add a link to your site from ePOSHTA.

Editor-in-Chief:
Myroslava Oleksiuk myroslava@rogers.com

Editor, Culture/Society/Religion:
Anya Maziak amaziak@yahoo.com

Editor, Politics/Business:
Oxana Bukanova o.bukanova@gmail.com

Layout:
Zenon Chytra
John Heron
Ihor Prociuk