If you are having trouble reading e-POSHTA, click here.
Якщо Ви не можете прочитати цю еПОШТУ, натисніть тут.
If you are having trouble reading e-POSHTA, click here.
Якщо Ви не можете прочитати цю еПОШТУ, натисніть тут.
|
|||||||||||
|
|
|||||||||||
| Internees' stories can finally be told | TOP | ||||||||||
|
http://www.theglobeandmail.com/news/national/internees-stories-can-finally-betold/ Federal endowment established to fill void of knowledge about Canada's labour camps for East Europeans from 1914 to 1920 Elizabeth Church
Although the young researcher grew up in the same community, he did not know of the camp's existence or that civilians had been interned as part of the war effort. "I was totally blown away," said Prof. Luciuk, who, 30 years later, teaches at nearby Royal Military College. "I realized there was this blank page in Canadian history that needed to be filled." Beginning today, Prof. Luciuk and the descendants of some of the people who were prisoners there are hoping to fill in that missing chapter with a new fund that will support research and commemorative projects on the period. The fund was started with a $10-million endowment from the federal government and is designed to support a wide range of work, from scholarly papers to works of art or literature. "It's all about remembering," Prof. Luciuk said. "When I first started doing this research, I had people telling me this never happened. " It's been nearly a century since Canadian authorities rounded up thousands of immigrant families they considered enemy aliens and sent them to labour camps during the First World War. More than 8,500 people, mostly from what is now Ukraine, were sent to 24 internment camps across Canada between 1914 and 1920, because of their homeland's links to the Austro-Hungarian Empire. Many men were used for forced labour, and 81 women and 156 children lived in the camps. Despite the scale of the internment, little evidence remains. No known survivors are still alive and many of the official records were destroyed. This lack of historical records puzzled Fran Haskett for years. From her earliest childhood, she remembers her mother, Mary, making references to the time she spent as a young girl interned with her family in Northern Quebec. "She would say things like, 'When I was in a prison camp and there were guards all around us,' " Ms. Haskett said. "How could we make sense of that? She was born in Canada." When Ms. Haskett searched the atlas, there was no sign of Spirit Lake, where her mother said her family was taken from Montreal. The site, in the Abitibi region of Quebec, had been renamed. In 1988, her mother read a piece in The Globe and Mail written by Prof. Luciuk and his colleague Bohdan Kordan, and the story began to fall into place. In that piece, the two men, who met in graduate school, asked for recognition from the government of the events. They suggested markers be placed at the camps, which included well-known sites such as Kingston's Fort Henry, the Cave and Basin area of Banff and the grounds of the Canadian National Exhibition in Toronto. Prof. Luciuk, whose parents came to Canada from Ukraine after the Second World War, continued to press successive governments in Ottawa on behalf of the community. That recognition finally came in the form of a private member's bill in 2005 sponsored by Conservative MP Inky Mark and an agreement on the $10-million endowment last year. "I live in the centre of Ukrainian culture in Canada, and I didn't know a thing about this period," Mr. Mark said. "Every new generation of immigrants always faces hardships. These stories need to be told." There are now markers at most of the former camps, and plans for larger displays at Spirit Lake - today called Lac Beauchamp - and at the Cave and Basin site. The endowment is set up to make annual grants for the next 15 years and will be administered by a council comprised of representatives of the affected communities, which included immigrants from other Eastern European countries and the former Ottoman Empire. "If this is managed well, it could become a vibrant source of communication, a model for remembering," said Ted Sosiak, a Toronto doctor whose Polish grandfather arrived in Canada with an Austrian passport and was held at Fort Henry. It is fitting, Dr. Sosiak said, that the money be used to fund educational material, rather than be paid to individuals. Ms. Haskett believes that her mother, who died two years ago at age 98, would be happy her story is finally being told. "I am very grateful to everyone," she said. "If she were here, I think she would just say, 'At last. I told you.'" |
|||||||||||
| Ottawa memorial risks offending communists | TOP | ||||||||||
|
http://www.nationalpost.com/story.html?id=1997595 Kevin Libin
Plans for a monument on Parliament Hill to honour the estimated 100 million or so innocent men, women and children killed at the hands of Communist regimes around the world, on the other hand, have hit a snag, with the NCC [National Capital Commission] worried that a "Memorial to the Victims of Totalitarian Communism" risks giving offence to communists. At a public meeting last week in Ottawa, members of the NCC's board approved the plans for a monument "in principle," allowing that the submitted application for the memorial "largely meets" the commission's criteria for a public exhibit on capital land. But several members expressed concern the name was too provocative, and should be revised to eliminate any mention of communism.
[...] Board member Adel Ayad noted that people who identify as communists might "not like" the memorial. "It's not communism itself that we should be fighting here. It is rather totalitarianism we are against in any form." [...] But then, that would make it an entirely different monument than what its backers -- largely émigrés who came here fleeing communist persecution -- intend, says Carolyn Foster, the project co-ordinator for the group, Tribute to Liberty [www.tributetoliberty.ca/], that is organizing the initiative.
Already the group has had to make compromises. Earlier this year, it altered the proposed name, from a memorial to the "victims of communism," to one for the "victims of totalitarian communism." ... Complete article: |
|||||||||||
| Vital Voices seeks housing for delegation of 12 Ukrainian women leaders | TOP | ||||||||||
|
On September 19 - 27, 2009, Vital Voices is hosting a delegation of 12 women leaders from Ukraine. This is the women's first trip to the United States and most of them do not speak English. The delegation is participating in the United States Congress - sponsored Open World Program, which brings emerging leaders from Russia, Ukraine, and other post-Soviet states to the United States for first-time visits in order to give them firsthand exposure to the American system of participatory democracy and free enterprise. The focus of the program will be Women Leaders of Ukraine - NGO Development and Management. Home hosting is a unique and key component of our exchange programs. We have found that home hosting has been central to the program's success in breaking down the misperceptions and misunderstanding that many Eurasian citizens hold about the United States. The delegates will stay with several of your constituents in order to experience American community and family life. We are seeking families to host the Russian women from Saturday morning, September 19 to Sunday evening, September 20, 2009. Since language capabilities vary, we will pair the individuals such that at least one of them has adequate English to carry on a conversation. My colleague, Tanya Skubiak (TanyaSkubiak@vitalvoices.org) is helping to organize this program. Please let her know if you would like to participate in hosting the Ukrainian women, or if you would know of anyone that might be interested. She will follow up with you about any questions you have regarding home hosting. Thank you, in advanced, for your help. Tanya Woynarowsky, Program Officer - Eurasia |
|||||||||||
| Bringing to market Ukrainian historical board game Trypillya | TOP | ||||||||||
|
Ladies and Gentlemen, Let me call your attention to Trypillya, an elaborated by me table historical strategy, which has undergone testing. I am Yuri Leshukov, a Ukrainian artist, the author of the game. |
|||||||||||
| Links to event postings | TOP | ||||||||||
|
Do you maintain a web-based list of events for your city or region? Let us know and we'll add a link to your site from the ePOSHTA newsmagazine.
|
|||||||||||
| Watch The English Surgeon online - until Oct. 9 | TOP | ||||||||||
|
http://www.pbs.org/pov/englishsurgeon/
"Henry's dilemma is one of his own making; that is what's so interesting about his story," says director Smith. "It's what lets his troubled and compassionate humanity through, and moves him to continue an often painful struggle to do good things in this selfish and flawed world. This is ultimately not a medical film, nor is it a portrait of a saint. Rather, it is about a man who openly wrestles with moral and ethical issues that touch every one of us." |
|||||||||||
 Chicago: Exhibit: Wasyl Kacurovsky / Alexandra Kowerko-- Sept. 13 - Oct. 25 |
TOP | ||||||||||
|
Works Above (left to right): Untitled, Wasyl Kacurovsky, date unknown, Mixed media on paper, 22 x 30 in.; Untitled from "Sylvan Gardens" series, Alexandra Kowerko, 1997, Monoprint, 22 x 14.75 in. Wasyl Kacurovsky/ Alexandra KowerkoSeptember 13- October 25, 2009 Chicago IL -- The Ukrainian Institute of Modern Art is pleased to present the artwork of Alexandra Kowerko and Wasyl Kacurovsky. Born of a mutual admiration between the two artists, this dual exhibition has been in the making for over a decade. Some years before his death, then-Curator Emeritus of UIMA, Wasyl Kacurovsky, had recently completed a new body of work. As a long-time collector and admirer of Alexandra Kowerko's artwork, he proposed the possibility of a dual exhibition of Kowerko's and his own artwork, noting that it would make for a "curious union". Wasyl Kacurovsky, born 1905 in North Dakota, returned to Czechoslovakia with his family in 1908, where he spent much of his lifetime in Prague. There, he graduated from the School of Economics and worked at various financial institutions before moving to Chicago with his wife and son in 1953. Kacurovsky was a self-taught artist, pursuing his creative passions outside of his professional career in finance. He was an art critic, a painter, and the first curator for UIMA in 1972, holding the position of Curator Emeritus up until his death in 2000. The body of artwork he created in his lifetime, over 200 paintings, mainly in oil, suggests a tireless fascination with the manipulation of media. His paintings are intellectual and deliberate, yet highly experimental in his use of technique and medium within the boundaries of a canvas. Like Kacurovsky, Alexandra Kowerko conveys an intuitive approach to the role of color and shape in her work. While their artwork is quite complimentary together, the sense of spontaneous expression in Kowerko's paintings, monoprints, and woodblocks is very different from Kacurovsky's more meditative approach. Her bold use of color and shape in defining the dynamic figures and lush botanics that populate her work evoke the Greek, Ukrainian, and Japanese mythologies that inspire her. Kowerko received her M.F.A from the School of the Art Institute of Chicago in 1977. Since then, she has exhibited widely throughout Chicago and the Midwest, and is the recipient of four Illinois Arts Council Awards. The Ukrainian Institute of Modern Art is pleased to present Wasyl Kacurovsky/ Alexandra Kowerko, our first exhibition of the fall season as part of Chicago Artists Month 2009.Ukrainian Institute of Modern Art The Ukrainian Institute of Modern Art is located at: 2320 West Chicago Avenue UIMA is open to the public Wednesday -- Sunday from 12-4pm. $5 suggested donation for admission. For more information call (773)227-5522. UIMA was founded in 1971 by Dr. Achilles Chreptowsky in the heart of Chicago's Ukrainian Village. Three storefronts were transformed into a viable museum serving the local community and the greater Chicago area with an ongoing program of cultural exhibitions, literary events, film screenings and music recitals. Five to six major exhibits, often supplemented by catalogs, are held in the main gallery which occupies 2100 square feet. One large side gallery houses the permanent collection which includes the work of Chicago artists as well as that of sculptors and painters of Ukrainian descent. UIMA is also home to a professional storage and research facility. Operational Support for UIMA is provided by: The Illinois Arts Council, The Gaylord and Dorothy Donnelley Foundation, Chicago CityArts program, Self-Reliance Federal Credit Union, and the Ukrainian Heritage Foundation. For more information see: www.uima-chicago.org Kacurovsky/ Kowerko at UIMA is part of Chicago Artists Month 2009, the fourteenth annual celebration of Chicago's vibrant visual art community. In October, more than 200 exhibitions of emerging and established artists, openings, demonstrations, tours, open studios and neighborhood art walks take place at galleries, cultural centers and arts buildings throughout the city. Chicago Artists Month is organized by the Chicago Department of Cultural Affairs and is made possible through support provided by Bank of America. For more information, visit www.chicagoartistsmonth.org. |
|||||||||||
 Winnipeg: Jacques Hnizdovsky Woodcuts -- Sept. 14 - Nov. 7 |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
 Hamburg, Germany: Photos "HUTSULY" -- Sept. 18 - Oct. 1 |
TOP | ||||||||||
|
Ausstellungsraum in der Marktstrasse 102. Hutsuly - People of the Carpathians in the framework of the exhibition [new]kraine |
|||||||||||
| New York: "Welcome to Ukrainian New York" -- Sept. 19 |
TOP | ||||||||||
| "Welcome to Ukrainian New York" is a social event for you to meet your Ukrainian neighbors in the New York area. Its purpose is to facilitate social interaction and "bridge-building" among the Ukrainian Institute, other Ukrainian organizations in the metro New York region and the broader local community. The public is welcome.
Further details: http://www.WelcomeUkrainianNY.com |
|||||||||||
| Washington, D.C.: 7th annunal Washington Ukrainian Festival -- Sept. 19-20 |
TOP | ||||||||||
| Program includes: * Barvinok Ukrainian Dance Ensemble of New Jersey * The Eurasia Dance Society of New York and Washington * Fantazia Ukrainian Dance Ensemble - from Washington DC * Lyman Ukrainian Dance Ensemble from Baltimore MD * Veseliy Kozachata Junior Ukrainian Dance Group * Olya Chodoba Fryz - vocalist & recording artist * Solomiya Horokhivska - violinist * Larisa Pastuchiv Martin - bandura Activities: WHEN: WHERE: |
|||||||||||
| Winnipeg: Luncheon & auction benefitting Ukrainian Catholic University -- Sept. 20 |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Toronto: KUMF Opening fall season with naïve artist Maria Pryimachenko - Sept. 20 |
TOP | ||||||||||
|
The Ukrainian Canadian Art Foundation (KUMF) opens its fall season with an exhibit of paintings by renowned, naïve artist Maria Pryimachenko, marking the centennial of her birth. The show opens on Sunday, September 20 at 3:00 p.m. Opening remarks by art historian Dr. Maryna Strunka. The exhibit continues until October 4, 2009.
KUMF Gallery 2118 Bloor St. W. Thursday & Friday 1-6 / Saturday & Sunday 1-5 www.kumfgallery.com 416-766-6802 |
|||||||||||
| New York: Film at the Institute - Fatal Promises -- Sept. 24 |
TOP | ||||||||||
|
opening of the Institute's new film series with a special screening of the new documentary FATAL PROMISES Thursday, September 24, 8:00pm Fatal Promises is a controversial new documentary that takes an in-depth Through personal stories of victims of trafficking, from Ukraine and East European countries, and interviews with politicians, non-governmental organizations and prominent spokespeople like Emma Thompson and Gloria Steinem, Fatal Promises cleverly juxtaposes the brutal realities of human trafficking suffered by victims and battled by activists, with the hollow rhetoric of politicians and pundits who claim to be making significant strides in combating this horrific crime against humanity Kat Rohrer, Director & Producer, Tom Greenman and Anneliese Rohrer, Producers To find out more about the film and to view the trailer please visit our website: www.fatalpromises.com To view a podcase/interview with Emma Thompson go to related links Ukrainian Institute of America, 2 East 79th Street, corner of 5th Avenue, New York Admission: $15, UIA members, seniors & students $12. For more information call 212-288-8660 Ukrainian Institute of America Gallery open: 12:00-6:00pm daily (closed Mondays) |
|||||||||||
| Ottawa: Mambo Ukraniano -- Sept. 25 |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Toronto: Jubilee art show & sale -- Sept. 25 |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Winnipeg: Fall Colours / Осінні Барви Art show & sale -- Sept. 25 - Oct. 3 |
TOP | ||||||||||
|
Open Monday through Saturday 10am - 4pm Wine and Cheese Reception |
|||||||||||
| Toronto: Exhibition: "All that Matters: The Art of Ivaan Kotulsky in Retrospect" -- Opening Oct. 9 |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Washington, DC: Yevshan - Ukrainian vocal ensemble -- Oct. 10 |
TOP | ||||||||||
Jubilee Concert of Sacred Choral Music
On Saturday October 10 at 7:30 p.m., Holy Family Ukrainian Catholic Parish will celebrate its 60th anniversary with a concert of Ukrainian liturgical music. The program features the Yevshan Ukrainian Vocal Ensemble of Connecticut. This event offers a unique opportunity to hear selections from three centuries of sacred choral music in the acoustically-rich setting of the Ukrainian Catholic National Shrine at 4250 Harewood Road, NE, Washington, DC. As Holy Family Parish looks to the future, the preservation and development of liturgical music is of paramount importance. In the Ukrainian Church, whether Orthodox or Greek Catholic, the role of the choir is to promote an intimate dialogue between the Word of God and the soul of Man. In most Eastern Churches, liturgy is incomplete without music. It is a vital element in the liturgical life of most Eastern Christians. The Ukrainian Church has developed a unique fusion of Eastern and Western musical traditions combining classical and folk elements. The Yevshan Ukrainian Vocal Ensemble devotes considerable time to studying and promoting Ukrainian folk and classical liturgical music. Its members hail from the state of Connecticut and perform a repertoire of ancient liturgical chants of Eastern Christendom as well as classical compositions from the 18th through the 21st centuries. The October 10th program will feature the works of Dmytro Bortniansky, Artem Vedel, Mykola Leontovych, Kyrylo Stetsenko, Yevhen Stankоvych and others. Music Director Alexander Kuzma is a graduate of the Hartt School of Music and Yale University. A native of Hartford, Connecticut, he is the former director of the Yale Russian Chorus (1974-1977) and has served as choirmaster in Ukrainian Catholic parishes: Boston (Christ the King, 1981-1989), Hartford (Dibrova Choir at St. Michael's, 1987-1992) and New Haven (St. Michael's, 1996-2002). From 1996 to the present he serves as music director of Yevshan, which he co-founded with the late Stephanie Pryshlak. On Sunday October 11th at 10:30 am. Yevshan will sing the responses during a Pontifical Divine Liturgy at the Ukrainian Catholic National Shrine of the Holy Family. |
|||||||||||
| Toronto: Book launch My Grandfather's Mill & discussion - the DP experience - Oct. 18 |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Вінніпеґ: Яків Гніздовський - Дереворити -- 14 вересня - 7 листопада |
TOP | ||||||||||
|
|
|||||||||||
| Гамбург, Німечинна: Презентація фотографій з колекції “Гyцyли” -- 18 вересня -1 жовтня |
TOP | ||||||||||
|
Ausstellungsraum in der Marktstrasse 102 Гyцyли в рамках колективної виставки [new]kraine |
|||||||||||
| Торонто: Виставка Марії Приймаченко відкриває осінний сезон КУМФ - 20 вересня |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Торонто: Дискурс "Жіночої літератури" та питання національної ідентичності в пострадянській Україні - 25 вересня |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Toronto: Академія - 100-річчя з дня народження поета Богдана-Ігоря Антонича -- 4-го жовтня |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Вашінґтон, Д.С.: Ювілеймлий концерт літургійного співу - Ансамбль Євшан - 10 жовтня |
TOP | ||||||||||
 |
|
||||||||||
| Toronto: Ukrainian courses at York University |
TOP | ||||||||||
|
UKRAINIAN COURSES AT YORK!In 2009/2010 Dr. MARKO R. STECH will teach the following Ukrainian-studies courses at York University in Toronto: FALL 2009
|
|||||||||||
| Contest to identify future leaders to be delegates at Inaugural World Summit | TOP | ||||||||||
About One Young WorldOne Young World is a global nonprofit organization co-founded by advertising executives David Jones and Kate Robertson in 2009 as a platform to raise the voice of the next generation of world leaders, and help 23- to 27-year-olds throughout the world engender a discourse on today's global issues. One Young World's Inaugural Summit, which will be held in London 8-10 One Young World Summit will be held every year in a different location, and be attended by new Delegates and Counsellors. Further information about One Young World is available at on Facebook, www.oneyoungworld.com on Twitter http://twitter.com/OneYoungWorld |
|||||||||||
| Burlington, ON: Tyrsa Ukrainian Dance School - 2009-2010 enrollment open |
TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Washington, D.C.: Conference - Freedom & prosperity in Central & Eastern Europe |
TOP | ||||||||||
|
This year marks the 20th anniversary of the fall of the Berlin Wall. A major advance in humanity's struggle for freedom, the collapse of communism has generally led to an increase in human well-being, with several ex-communist countries becoming free and prosperous. Yet the spread of liberty has been uneven. Many ex-communist countries lag behind and some have even reverted to political repression and economic dirigism. Join us for a half-day conference "Freedom and Prosperity in Central and Eastern Europe - 20 Years after the Collapse of Communism" where prominent experts and reformers will address the following questions: WHEN: WHERE: COST: FOR MORE INFORMATION: |
|||||||||||
 Kyiv: 55th Atlantic Treaty Association General Assembly -- Oct. 7 - 10 |
TOP | ||||||||||
|
The Atlantic Treaty Association (ATA) is an organization which acts as a network facilitator in the Euro-Atlantic and beyond. The ATA draws together political leaders, academics, and diplomats in an effort to further the values set forth in the North Atlantic Treaty.
TENTATIVE PROGRAM Day 1 -- Wednesday, October 7
Day 2 -- Thursday, October 8
Day 3 -- Friday, October 9
Day 4 -- Saturday, October 10
|
|||||||||||
| Ottawa: Fifth Danyliw Seminar on Contemporary Ukraine -- Oct. 29-31 |
TOP | ||||||||||
|
The aim of the Danyliw Seminar is to provide a unique forum for researchers from Canada and internationally to engage in fruitful inter-disciplinary dialogue, disseminate cutting-edge research papers, encourage publications in various outlets, and stimulate collaborative research projects.
|
|||||||||||
| Конкурс стати делегатами Інавгураційного Саміту активної молоді світу | TOP | ||||||||||
| Українська Громада закликає молодих українців взяти активну участь у конкурсі та стати делегатами Інавгураційного Саміту активної молоді світу. Саміт, що організує всесвітня організація «Єдиний Світ Молоді», відбудеться 8-10 лютого 2010 року в Лондоні (Велика Британія). На Саміті планується зібрати 1500 майбутніх молодих лідерів з кожної країни світу. Молоді лідери матимуть змогу поспілкуватися з відомими світовими лідерами: Кофі Аннаном, Бобом Гелдофом, Десмондом Туту та Оскаром Моралесом. Цей Саміт стане щорічним глобальним зібранням майбутніх лідерів, що дійсно представлятимуть світову спільноту, та відображатиме вперше за весь час найнаселеніші регіони і країни, не обов'язково найбагатші або найбільш політично впливові. Організація «Єдиний Світ Молоді» в кінці липня провела прес-конференцію у Лондоні, присвячену результатам міжнародного опитування 20-ти актуальних тем з навколишнього середовища, бізнесу, політики, ЗМІ і релігії. Ознайомитись з нею на YouTube Ви можете за посиланням - http://www.youtube.com/watch?v=-1A8AeyoRN4&feature=channel%20page або завантаживши прес-реліз <http://my.eurorscg.com/unprotected/euro/email/2009/08/OYW0826.pdf>. «Шлях створити краще майбутнє“ прислухатися і надати сили лідерам майбутнього. Цифрова революція не лише дала цьому поколінню молоді доступ до знання і інформації у безпрецедентних масштабах, але й також дала їм великий вплив. Ми заснували організацію «Єдиний Світ Молоді», щоб надати додаткові можливості лідерам завтрашнього дня задля формування кращого майбутньогоВ» (Девід Джонс) Як потрапити на Саміт? Конкурс на YouTube: Починаючи з 31 липня, люди зі всього світу, які народилися після 1984, можуть завантажити свою відео-позицію щодо 20-ти проблем з актуальних тем міжнародного опитування на http://www.youtube.com/OneYoungWorld, за яку голосуватимуть користувачі сервісу YouTube. Ті, хто набере найбільше голосів, будуть запрошені стати делегатами на Інавгураційному Саміті в 2010 р. Фаза III Опитування: Починаючи з 31 липня, люди, які народилися після 1984, можуть реєструватися на http://oneyoungworld.com/global-consultation/index.html, щоб брати участь у наступній фазі дослідження, завершуючи он-лайн опитування про актуальні проблеми сьогодення. Що таке Єдиний Світ Молоді? Єдиний Світ Молоді <http://www.oneyoungworld.com/> це всесвітня недержавна організація, яка служить платформою для того, щоб підвищити роль наступного покоління світових лідерів у вирішенні глобальних проблем. Організація була створена молодими людьми 25-років і молодше для того, щоб допомогти лідерам завтрашнього дня сформувати краще майбутнє. |
|||||||||||
| Київ: ІІ Економічний Форум Українців Світу – 27-28 вересня |
TOP | ||||||||||
|
Візії економічного відродження України
Підсумкова прес-конференція організаторів Форуму із прямим ефіром на TV-каналі. Благодійна вечеря учасників Форуму у супроводі виступів українських музикантів (з прямими включеннями на TV) – кошти зібрані під час благодійної вечері будуть спрямовані на купівлю медичного обладнання вітчизняного виробництва для державного дитячого оздоровчого закладу. http://efus.org.ua/?alias=program Умови участі у ІІ Економічному Форумі Українців Світу 27-28 вересня 2009 року
З організаційних питань звертайтесь: Заповнити заявку » http://efus.org.ua/?alias=umovy Надсилання |
|||||||||||
| Львів: Семінар «Від ідеї до ринку» -- 28-29 вересня |
TOP | ||||||||||
| 28-29 вересня 2009 року під час проведення Інноваційного тижня у Львові відбудеться семінар «Від ідеї до ринку» для керівників науково-дослідних частин, науковців і інженерів, що працюють в різних галузях над створенням високотехнологічного продукту (технології, матеріалів, приладів, тощо), а також фахівціі в області комерціалізації технологій. http://cstei.lviv.ua/ua/item/337 Нові стипендії німецької програми академічних обмінів DAAD http://cstei.lviv.ua/ua/item/338 Оголошено нові конкурси 7-ої Рамкової Програми ЄС http://cstei.lviv.ua/ua/item/324 http://cstei.lviv.ua/ua/item/336! |
|||||||||||
| Київ: Третій Міжнародний конгрес "Українська освіта у світовому просторі" - 22-23 жовтня |
TOP | ||||||||||
|
22-23 жовтня 2009 року УКРАЇНСЬКА ОСВІТА
|
|||||||||||
| Наукові конференції пам'яткознавчої тематики | TOP | ||||||||||
| Інтернет-ресурс "Відлуння віків" пропонує переглянути нформацію про наукові конференції пам'яткознавчої тематики. Будемо раді, якщо вона стане вам у пригоді - http://www.pamjatky.org.ua/Conferences.aspx. |
|||||||||||
| Director, NATO Information and Documentation Centre - Kyiv | TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| 2nd Annual Student Writing Competition launched by the Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation | TOP | ||||||||||
| Sept. 18, 2009
The Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation (UCCLF) Friday launched its second annual student writing competition. "After awarding $1,500 last year during the 75th anniversary of Ukraine's Famine-Genocide - the Holodomor - the Foundation is once again encouraging students to actively engage in and do research on a civil liberties theme and to commemorate victims of genocide," said Andriy Harasymiw, scholarships director for the Foundation. Two separate awards are being offered. The first, the High School Civil Liberties Award, is valued at $500, and will go to a Canadian student aged 13 to 18 who submits the winning essay of up to 1,500 words based on a Holodomor theme. The winner will be determined by a selection committee derived from the Ukrainian Canadian community. Judging will be based solely on the quality of research essay?s content. Submission deadline has been set at Oct. 30, 2009. The Civil Liberties Opinion-Editorial Award will go to a high school or post-secondary student whose Holodomor-based opinion-editorial appears in print in a major Canadian newspaper prior to the Nov. 30, 2009 deadline. The value of this award has been set at $1,000. However, this amount is subject to change in the event that an op-ed from more than one student is published in a major Canadian newspaper. "We're very pleased with the number of applications we received last year," said Harasymiw. "The Foundation looks forward to receiving just as many high-quality submissions in the upcoming weeks." Last year, Antin Stowell of Winnipeg won the High School Civil Liberties prize on the merits of his paper, while University of Toronto student Christina Dykun won the Civil Liberties Opinion-Editorial Award with her opinion/editorial on the Holodomor, published in the Calgary Sun. More detailed information along with application forms can be obtained by e-mailing the Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation at UCCLF@hotmail.com. |
|||||||||||
| Grant opportunities - Woodrow Wilson Center | TOP | ||||||||||
|
Application deadline: October 1, 2009 The Woodrow Wilson International Center for Scholars is announcing the opening of its 2010-2011 Fellowship competition. The Center awards approximately 20-25 academic year residential fellowships to individuals from any country with outstanding project proposals on national and/or international issues. Topics and scholarship should relate to key public policy challenges or provide the historical and/or cultural framework to illuminate policy issues of contemporary importance. Fellows are provided stipends (which include round trip travel), private offices, access to the Library of Congress, Windows-based personal computers, and research assistants. |
|||||||||||
| Київ: Міжнародний конкурс з українознавства для студентів та молодих учених: Українознавство ХХІ століття |
TOP | ||||||||||
|
Інформаційне повідомлення Проблематика конкурсу: Конкурс передбачає два етапи: Конкурс має відкритий характер, проводиться на добровільних засадах. До участі в конкурсі запрошуються студенти вищих навчальних закладів та молоді вчені, які провадять українознавчі дослідження. Роботи мають бути надіслані для реєстрації до 15 жовтня 2009 р. за адресою: Вимоги до конкурсних робіт 1. До розгляду приймаються роботи, написані українською, англійською, німецькою чи російською мовами. 2. Інформація про учасників конкурсу та наукових керівників робіт наводиться у Заявці-анкеті (форма додається). 3. Побажання до оформлення робіт: комп’ютерний набір, шрифт 14 pt, інтервал – 1,5. 4. Обсяг науково-дослідної роботи – до 20 сторінок. 5. У кінці роботи зазначаються використані джерела та перелік літератури. 6. Науково-дослідна робота оцінюється за такими критеріями:
7. Схвалюється використання сучасних українознавчих праць (90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст.); посилання на матеріали сайту НДІУ (www.rius.kiev.ua), електронного фахового видання – журналу «Українознавство» (www.ualogos.kiev.ua); підготовка презентаційних матеріалів, узагальнювальних таблиць, схем, діаграм, фотографій для представлення результатів власного дослідження. Для оформлення посилань рекомендовано переглядати електронні наукові публікації у форматі PDF. Оргкомітет |
|||||||||||
| Canadian First World War Internment Recognition Fund | TOP | ||||||||||
|
Twenty-year project comes to fruitionhttp://www.thewhig.com/ArticleDisplay.aspx?e=1748490 Ian Elliot
Royal Military College historian Lubomyr Luciuk has been working on the project for more than 20 years. Yesterday he dropped the latest of hundreds of envelopes into a mailbox, bound for universities, schools and community groups across Canada to announce details of the program. "It is so rewarding to see this project finally get off the ground," said Luciuk yesterday. "What I am proudest of is that it represents the success of the Ukrainian community in Canada over the past 20 years in persuading the federal government to do this, but we're turning it back to society as a whole." The endowment is funded with $10 million from the federal government and is overseen by an independent board of trustees. The Canadian First World War Internment Recognition Fund will sponsor any Canadian who wants to write about or otherwise commemorate the more than 8,500 Canadians imprisoned as "enemy aliens" between 1914 and 1920. People and groups have already expressed interest in the program, which will publicly launch Saturday with ads in major newspapers and through its website, which is already up at www.internmentcanada.ca, through which people can download applications and information. Complete article: |
|||||||||||
| Why is Stephen Harper providing pay benefits to Red Army veterans? | TOP | ||||||||||
| September 18, 2009 Ottawa - Members of Parliament were aghast to learn that Canadian taxpayers are paying for Russian Red Army veterans pensions. Legislation introduced by the Harper Conservatives on June 1st 2009 ostensibly to provide veteran benefits for Canadian Polish war veterans who fought so valiantly with the Allies during World War II in places such as Montecasino was written in a manner that will also provide payments to Red Army veterans
In 2008 the Ukrainian Government officially declared members of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) World War II veterans. This army valiantly fought both the Nazi and Red Armies knowing they faced insurmountable odds. They were in fact allied with the West with the U.S. Air Force providing planes to drop their soldiers behind Red Army lines. They fought for the same freedoms in Eastern Europe that Canadians had fought for in Western Europe. They continued their battles against the Red Army until 1952 notwithstanding the West’s appeasement of “Uncle Joe” Stalin at Yalta in 1945. By the time “Uncle Joe” was done, the instruments of his oppression, the Red Army and the NKVD had the blood of 45 million innocents on their hands. Today Canadian veterans of the UPA who fought both the evil Nazi and Soviet regimes in Europe’s bloodiest battles do not receive veteran’s benefits, yet this legislation introduced by the misguided Harper Conservatives is providing veterans pay to Red Army veterans. “I call upon Ministers Thompson and Kenney to rescind this legislation which desecrates the memory of those millions who died at the hands of the Soviet Red Army and instead introduce legislation that would honour our valiant allies and not a Red Army which enslaved whole nations and has the blood of innocent millions as part of its inglorious history,” stated Wrzesnewskyj.
|
|||||||||||
| Feds act to oust Troy man accused of shooting Jews during war | TOP | ||||||||||
|
http://www.freep.com/article/20090831/NEWS03/90831029/1322/Feds-act-to-deport-Troy-man-accused-of-helping-Nazis Todd Spangler [...] The Justice Department filed a charging document against John Kalymon in U.S. Immigration Court in Detroit last week, accusing him of serving as a member of the Ukrainian Auxiliary Police, or UAP, in occupied L'viv, Ukraine, from at least May 1942 to March 1944. Prosecutors allege Kalymon shot Jews -- killing at least one -- and took part in operations in which Jews were forcibly deported to death camps and to serve as slave laborers. Kalymon's lawyer, Elias Xenos, said his client has not denied being a member of the auxiliary police unit but that the evidence against him -- primarily a 1942 report in which Kalymon accounted to UAP superiors for ammunition he had expended shooting Jews -- is a forgery plain to the eye, most likely intended to cover the theft by someone else of ammunition which could then be sold on the black market. [...] Meanwhile, in Washington, Assistant U.S. Attorney General Lanny Breuer said Kalymon's removal "will close a very painful chapter and provide a measure of justice to his victims and their families"... In March 2007, a federal judge stripped Kalymon, a retired Chrysler factory worker, of his citizenship, saying he had concealed his past when he immigrated to the United States in May 1949. At that time, Kalymon acknowledged he fled with retreating German forces in 1944, but he insisted he never participated in anti-Jewish activities with the UAP. A federal judge in Detroit concluded in 2007 that Kalymon had assisted in the wartime persecution of Jews by "taking part in sweeps of the ghetto during periodic reduction actions; manning cordon posts around the city to prevent Jews from escaping before and during such actions, and hunting for Jews who attempted to hide or flee.." At the October hearing, federal authorities will have to list the country or countries it wants Kalymon removed to. It would then be up to Immigration and Customs Enforcement and the Justice Department's Office of Special Operations to determine which country or countries would accept him if he is to be removed from the United States. But Xenos said it's unclear whether any country would accept him and that it's not even clear what country he should be sent to if the order is granted, given the change in international borders since the end of World War II. Complete article: http://www.freep.com/article/20090831/NEWS03/90831029/1322/Feds-act- |
|||||||||||
| James Traficant on Demjanjuk: Interview on Fox TV | TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Vladimir Putin brings judo tactics to Poland | TOP | ||||||||||
|
http://www.rferl.org/content/Vladimir_Putin_Brings_Judo_Tactics_To_Poland/1816467.html Commentary by Charles Crawford In his long "Letter to the Poles" published on the eve of the commemorations in Gdansk marking the anniversary of Nazi Germany's attack on Poland in 1939, Russian Prime Minister Vladimir Putin gave a clear and (as of now) definitive official Russian view on the Molotov-Ribbentrop Pact. Political Flips Vladimir Putin is a judo master and is adept at flipping opponents, using their strength against them. He knew that in Gdansk the Poles would be loath to come over as churlish hosts. So he seized the rhetorical initiative. His letter struck a balanced, sensible tone, while conceding nothing on the hard-core post-Soviet view of World War II. |
|||||||||||
| Eric Margolis: Russians try to rehab Stalin | TOP | ||||||||||
| http://www.torontosun.com/comment/columnists/eric_margolis/2009/09/06/10767491-sun.html 6th September 2009 Does the Soviet dictator really deserve credit for saving Europe from Hitler?
Eric Margolis |
|||||||||||
| The left must face up to Stalin's evil | TOP | ||||||||||
|
http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2009/aug/24/stalin-hitler-victims Seventy years ago yesterday, the Molotov-Ribbentrop non-aggression pact was signed between the Soviet Union and Nazi Germany, including a secret protocol on the division of central and eastern Europe into spheres of influence. Within a month, the Soviet and Nazi armies were on the march into Poland. The anniversary comes at a time when a war over history - particularly Stalin's legacy - is defining many political arguments across the former Soviet Union. Sunday marked Europe's first remembrance day for victims of totalitarian and authoritarian regimes: a number of politicians from the former Soviet bloc hold up the pact as an example of how the Soviet Union and Nazi Germany were similar in their cynical, rapacious and murderous behaviour towards their neighbours. But what does it matter to those who died what Stalinism developed into? What does it matter to the dead and their families whether they were starved for being kulaks, shot for writing "nationalist" literature, thus impeding inevitable progress to socialist utopia, or killed for being Slavs and resisting the Nazis, thus making way for a perfect racial empire? It is surely less important why people were killed, than that they were killed. The fact that the apparent aim of Stalin's terrors - the socialist utopia - seems nobler to some than Hitler's vision of racial perfection, can offer no solace to those terrorised. It is a bitter pill for some on the left to swallow that what Stalin did in the name of apparently laudable goals was horrific. Maybe some politicians are using the Molotov-Ribbentrop pact and comparisons between Stalin and Hitler to smear the left and Russia. But to my mind, if the left, along with the Russian leadership, is still unwilling to face the horrors of Stalinism and the devastation it wrought across central and Eastern Europe, it is smearing itself. Complete article: |
|||||||||||
| Brzezinski: An agenda for NATO | TOP | ||||||||||
|
http://www.foreignaffairs.com/articles/65251/zbigniew-brzezinski/an-agenda-for-nato Toward a Global Security Web Zbigniew Brzezinski [...] In assessing NATO's evolving role, one has to take into account the historical fact that in the course of its 60 years the alliance has institutionalized three truly monumental transformations in world affairs: first, the end of the centuries-long "civil war" within the West for transoceanic and European supremacy; second, the United States' post-World War II commitment to the defense of Europe against Soviet domination (resulting from either a political upheaval or even World War III); and third, the peaceful termination of the Cold War, which ended the geopolitical division of Europe and created the preconditions for a larger democratic European Union. These successes, however, give rise to a legitimate question: What next? What are the implications and lessons to be drawn from the past 60 years? [...] Uniting the West For the last 500 years, world politics has been dominated by states located on the shores of the North Atlantic. As these states competed with one another for treasure and power, they in effect established the North Atlantic region's worldwide imperial supremacy. But that supremacy was not stable. It was periodically undermined by violent rivalries among the North Atlantic states themselves. In changing combinations, Portugal, Spain, France, the Netherlands, and the United Kingdom competed, fought, and replaced one another as the preeminent overseas imperial power. [...] To its credit, the United States rose to the challenge. NATO was one of the two key instruments used by Washington to foster transnational cooperation in the western remnant of Europe. Although the Western Europeans themselves recognized the need to overcome their historical divisions, their initial postwar efforts centered as much on keeping Germany down as on advancing Western integration. It was the United States that, through the Marshall Plan, made Western Europe's economic recovery a genuinely transnational effort, one that even included the western parts of occupied Germany. And it was British diplomacy -- driven by London's recognition that its day in the sun had come to an end and that the United Kingdom's world role depended overwhelmingly on its ability to tie itself closely to Washington -- that most persuasively pressed the United States to make an explicit and binding security commitment to Western Europe's survival as a collection of democratic states and as an integral part of the shrunken West. Although NATO was created primarily to provide such assurance against the looming Soviet threat, its political effect in Western Europe was to promote reconciliation with the former Axis powers Germany and Italy, while fostering an enduring acceptance of transatlantic interdependence. Most notable and significant in that regard was the initially difficult termination of Franco-German hostility. The French at first strongly opposed any formula for German rearmament, even within a common European defense community. But gradually, farsighted French and German leaders cultivated a political reconciliation that eventually flowered into a genuine entente. None of this would have happened without NATO. Its transnationally integrated but militarily U.S.-dominated structures made the inclusion of German forces (albeit without a separate command or general staff) more palatable to the French even before the eventual admission into the alliance, in 1955, of West Germany as a full-fledged member. The institutionalization of NATO and the later emergence of the European Economic Community (which subsequently evolved into the EU) thus meant that the civil war within the West was finally over. The historic importance of that fact cannot be overstressed. [...] Enlarging the West [...] In brief, NATO enlargement was historically timely and also the right thing to do. By the early years of the twenty-first century, the almost total geopolitical overlap between membership in NATO and membership in the EU made it clear that Europe was finally both secure and united. The closure of the prolonged European civil war meant that Americans and Europeans, in looking back at NATO's first 60 years, did have genuine cause for celebration in April 2009. Adjusting to a transformed world [...] The basic challenge that NATO now confronts is that there are historically unprecedented risks to global security. Today's world is threatened neither by the militant fanaticism of a territorially rapacious nationalist state nor by the coercive aspiration of a globally pretentious ideology embraced by an expansive imperial power. The paradox of our time is that the world, increasingly connected and economically interdependent for the first time in its entire history, is experiencing intensifying popular unrest made all the more menacing by the growing accessibility of weapons of mass destruction -- not just to states but also, potentially, to extremist religious and political movements. Yet there is no effective global security mechanism for coping with the growing threat of violent political chaos stemming from humanity's recent political awakening. The three great political contests of the twentieth century (the two world wars and the Cold War) accelerated the political awakening of mankind, which was initially unleashed in Europe by the French Revolution. Within a century of that revolution, spontaneous populist political activism had spread from Europe to East Asia. On their return home after World Wars I and II, the South Asians and the North Africans who had been conscripted by the British and French imperial armies propagated a new awareness of anticolonial nationalist and religious political identity among hitherto passive and pliant populations. The spread of literacy during the twentieth century and the wide-ranging impact of radio, television, and the Internet accelerated and intensified this mass global political awakening. [...] Additionally complicating is the fact that the dramatic rise of China and India and the quick recovery of Japan within the last 50 years have signaled that the global center of political and economic gravity is shifting away from the North Atlantic toward Asia and the Pacific. And of the currently leading global powers -- the United States, the EU, China, Japan, Russia, and India -- at least two, or perhaps even three, are revisionist in their orientation. Whether they are "rising peacefully" (a self-confident China), truculently (an imperially nostalgic Russia) or boastfully (an assertive India, despite its internal multiethnic and religious vulnerabilities), they all desire a change in the global pecking order. The future conduct of and relationship among these three still relatively cautious revisionist powers will further intensify the strategic uncertainty. [...] Sustaining allliance credibility [...] Shortly after assuming office, the Obama administration concluded a policy review of the United States' goals in Afghanistan. Its reasonable conclusion was that a stable Afghanistan cannot be achieved primarily by military means. This goal will require a combination of a military effort that denies victory to the Taliban (and facilitates the progressive expansion of effective national control by the Afghan army) and a sustained international financial effort to improve the well-being of the Afghan people and the efficacy of the Afghan government. This is both more modest and more realistic than earlier notions of building a modern democracy in a society in which only the urban sectors are more or less quasi-modern and the rural areas are in many respects still quite medieval. Now that the elimination of al Qaeda's safe haven has been defined as the key objective, local accommodations with compliant Taliban elements no longer need to be excluded. NATO's military disengagement at some point could follow. This redefinition of policy would provide a realistic basis for achieving a politically acceptable outcome but for one glaring omission: it does not address in a strategically decisive fashion the fact that the conflict with the Taliban in Afghanistan cannot be resolved without Pakistan's genuine political and military support for the effort to shore up a nonfundamentalist regime in Kabul. That full support has not been forthcoming in part because of the rising intensity of fundamentalist passions in Pakistan, especially among the rural sectors, and also because the geopolitical concerns of the Pakistani military about its country's own security are at odds with U.S. and British sensitivities regarding India's interests. Alas, for some in the Pakistani military, the extreme choice of a Taliban-controlled Pakistan that dominates a Taliban-controlled Afghanistan could even be preferable to a secular Pakistan wedged insecurely between a threatening India and an Afghanistan that geopolitically flirts with India in order to be independent from Pakistan. [...] Reaffiring collective security [...] Since European states 60 years ago yearned for guaranteed U.S. power but had no effective power themselves, that wording satisfied the basic European need. It mitigated their collective insecurity by committing the United States at a time when all knew that only the United States could respond with meaningful force. And once it did, all the others would pretty much have to follow. Now, however, the situation is different. The war in Afghanistan is a case in point. Most of the United States' allies now feel relatively secure. It is the United States that needs committed allies in that war. But the qualified wording of Article 5 ("as it deems necessary") gives each of them the option to do as much or as little (or even nothing) as they think appropriate. And suppose the Taliban were to take over Pakistan, with its nuclear arsenal, and then threaten NATO in Afghanistan. Would that meet Article 5's triggering standard of "an armed attack against one or more of [the NATO allies] in Europe or North America"? [...] Egaging Russia [...] In the near future, Russia's membership in NATO is not likely. Russia -- out of understandable pride -- does not seek to be a member of a U.S.-led alliance. And it is also a fact that NATO would cease to be NATO if a politically nondemocratic and militarily secretive Russia were to become a member. Nonetheless, closer political and security cooperation with a genuinely postimperial Russia -- one that eventually comes to terms, like the United Kingdom, France, and Germany did before, with its new historical context -- is in the long-term interest of the United States and Europe. Hence, two strategic objectives should define NATO's goal vis-???-vis Russia: to consolidate security in Europe by drawing Russia into a closer political and military association with the Euro-Atlantic community and to engage Russia in a wider web of global security that indirectly facilitates the fading of Russia's lingering imperial ambitions. It will take time and patience to move forward on both, but eventually a new generation of Russian leaders will recognize that doing so is also in Russia's fundamental national interest. Russia's increasingly depopulated but huge and mineral-rich Eurasian territory is bordered by 500 million Europeans to the west and 1.5 billion Chinese to the east. And the alternative favored by some Russian strategists -- an anti-Western axis with China -- is illusory for two reasons: its benefits would be dubious to the Chinese, and the economically weaker and demographically depleted Russia would be congested China's junior partner. At this stage, the EU can be a more productive vehicle for promoting positive change in the East -- by exploiting the fact that none of Russia's newly independent neighbors wishes to be its colony or satellite again -- and NATO can make a contribution by consolidating the results of such positive change. In such a division of labor, the Eastern Partnership, originally proposed by Poland and Sweden, could very well be an effective instrument for promoting closer ties between the EU and Armenia, Azerbaijan, Belarus, Georgia, Moldova, and Ukraine. With its activities ranging from providing financial and technological assistance to offering university scholarships and facilitating travel to the West, the initiative is responsive to the evident aspirations of the peoples concerned and capitalizes on the widespread public desire in the East for closer ties to the EU. Russia today cannot react to such an initiative in the same manner as the Soviet Union would have in the past. The Kremlin has to respond by making equally attractive offers to the countries concerned, thereby indirectly confirming its own respect for their sovereignty, however reluctant that respect may be. In addition, the competition between Russia and the EU that such an initiative will foster will not only be beneficial to the countries so courted but also cultivate popular aspirations in Russia for similarly privileged social access to the West. Moreover, given the close social links between Russia and Ukraine, the more Ukrainian society gravitates toward the West, the more likely it is that Russia will have no choice but to eventually follow suit. NATO has to be careful not to unintentionally reinforce Russia's imperial nostalgia regarding Ukraine and Georgia. The political subordination of each is still an evident, and even provocatively stated (especially by Putin), objective of the current rulers in the Kremlin. In steering a prudentially balanced course, NATO should maintain its formal position that eventual membership in NATO is open to both countries but at the same time continue to expand its collaborative relationship with Russia itself, as well as with most members of the Moscow-sponsored Commonwealth of Independent States. In addition to forming the NATO-Russia Council, NATO has already developed Individual Partnership Action Plans with four CIS members. Moreover, 11 CIS members currently collaborate with NATO in both the Partnership for Peace program and the Euro-Atlantic Partnership Council. These programs, although modest and carefully designed not to challenge Moscow's premier standing in the CIS, do provide the basis for considering a more formal security arrangement between NATO and Russia beyond the NATO-Russia Council. In recent years, Russia has occasionally hinted that it would favor a treaty implying an equal relationship between NATO and the Kremlin-created (and somewhat fictitious) Collective Security Treaty Organization, which was set up in 2002. Replacing the defunct Warsaw Pact and copying NATO's treaty, the CSTO now includes Armenia, Belarus, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Russia, Tajikistan, and Uzbekistan. NATO has been reluctant to consider a formal pact with the CSTO, since that would imply political-military symmetry between the two. However, this reservation could perhaps be set aside in the event that a joint agreement for security cooperation in Eurasia and beyond were to contain a provision respecting the right of current nonmembers to eventually seek membership in either NATO or the CSTO -- and perhaps, at a still more distant point, even in both. A NATO-CSTO treaty containing such a proviso would constitute an indirect commitment by Russia not to obstruct the eventual adhesion to NATO of either Ukraine or Georgia in return for the de facto affirmation by NATO that in neither case is membership imminent. The majority of the Ukrainian people presently do not desire NATO membership, and the recent war between Georgia and Russia calls for a cooling-off period (which should not exclude providing Georgia with purely defensive antitank and antiair systems, so that the country does not remain temptingly defenseless). It should be in the interest of both Russia and the West that Ukraine's and Georgia's orientation be determined through a democratic political process that respects the national sovereignty and the political aspirations of the peoples concerned. Anything less could prompt a seriously damaging downturn in East-West relations, to the detriment of Russia's long-term future. Reaching out to Asia [...] To be sure, it will not be easy to engage such new global players in fashioning the needed security framework. It will take time, patience, and perseverance. [...] The center if the Web To remain historically relevant, NATO cannot -- as some have urged -- simply expand itself into a global alliance or transform itself into a global alliance of democracies. German Chancellor Angela Merkel expressed the right sentiment when she noted in March 2009, "I don't see a global NATO. ... It can provide security outside its area, but that doesn't mean members across the globe are possible." A global NATO would dilute the centrality of the U.S.-European connection, and none of the rising powers would be likely to accept membership in a globally expanded NATO. Furthermore, an ideologically defined global alliance of democracies would face serious difficulties in determining whom to include and whom to exclude and in striking a reasonable balance between its doctrinal and strategic purposes. The effort to promote such an alliance could also undermine NATO's special transatlantic identity. [...] Complete article: |
|||||||||||
| Grandson sues to clear Josef Stalin over killings | TOP | ||||||||||
|
http://www.nytimes.com/reuters/2009/08/31/world/international-uk-russia-stalin.html Rights groups say the case shows a creeping attempt in modern Russia to paint a more benevolent picture of the Soviet Union's most feared leader, under whose rule millions perished. Stalin's grandson, Yevgeny Dzhugashvili, is seeking 9.5 million roubles ($299,000) from the Novaya Gazeta newspaper and 500,000 roubles from the author of an article published last April claiming Stalin personally signed politburo death orders. Leonid Zhura, a convinced Stalinist who is representing Dzhugashvili in court, said that the article - based on declassified Kremlin documents - damaged Stalin's reputation. "Half a century of lies have been poured over Stalin's reputation and he cannot defend himself from the grave so this case is essential to put the record straight," said Zhura. "We want to rehabilitate Stalin," he told Reuters. "He turned populations into peoples, he presided over a golden era in literature and the arts, he was a real leader." [...] Gilded words of praise for the dictator were unveiled last week on the marbled halls of a central Moscow metro station and Stalin was voted Russia's third most popular figure in history in a nationwide poll last year. Millions died in labout camps Russia buried last August Soviet-era dissident and author Alexander Solzhenitsyn, who was sent to a Gulag (labour camp) for making a joke about Stalin, in a religious ceremony which bore all the hallmarks of a state funeral. But in the public arena in today's Russia, there is very little talk about the millions of Soviets who perished in Gulag labour camps or from famine during Stalin's rule. Recent Russian teachers' manuals have described Stalin as an effective manager who acted rationally in conducting a campaign of terror to modernise the Soviet Union. [...] Stalin's opponents are enraged and say the change is being fuelled by Kremlin leaders who want to forget the 1990s, when former President Boris Yeltsin spoke openly about some of the Soviet Union's darkest secrets. [...] "They have decided it was too dangerous to delve into the horrors of our history. It is deeply sad. It is the football hooligan's view of history." (Editing by Tim Pearce) Complete article: |
|||||||||||
| Moscow metro refurbished with praise for Stalin | TOP | ||||||||||
|
http://www.kyivpost.com/world/47643 [...] The chandeliered, mosaic-covered vestibule in central Moscow's Kurskaya station now bears a line from an old version of the Soviet national anthem: "Stalin brought us up to be loyal to the nation, inspired us to labour and great deeds." The leader of the small, pro-Western opposition party Yabloko called on the Russian president to remove the words, calling them a "violation of the memory of the millions of victims from Stalinism". [...] For the head of human rights group Memorial, Oleg Orlov, the inscription "gives an open and imprudent signal to the full rehabilitation of Stalin", he was quoted as saying on the kasparov.ru site, run by staunch Kremlin critic Garry Kasparov. Though millions of Soviets perished during Stalin's rule in Gulag labour camps or from famine, the dictator is still revered by many Russians for defeating the Nazis in World War Two. Last year Stalin, who opened the Moscow metro in 1935, was voted Russia's third most popular historical figure in a poll run by state television channel Rossiya. On news site infox.ru, a spokesman for the Moscow metro defended the restoration: "We always strive to work in a way that optimally restores something to its original state. "It had the same inscription back then too," he said of the station, built in 1950. The words were penned by the poet Sergei Mikhalkov in 1944, who died on Thursday aged 96 [ID:nLR720574]. In 1956, three years after Stalin's death, his successor Nikita Khrushchev denounced the Soviet Union's most notorious leader at a Communist Party congress and a campaign was launched to erase monuments and references to him. Five years later, Khrushchev removed Stalin's body from the mausoleum in Red Square where he lay beside Soviet founder Vladimir Lenin and buried him by the Kremlin wall. On Thursday, a member of the Moscow parliament said it had not given approval to the metro to go against Khrushchev's 1956 law, which he said was still in place. [...] Complete article: |
|||||||||||
| U.N. General Assembly adopts Georgian resolution on refugees' return | TOP | ||||||||||
|
http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=35481& Vladimir Socor On September 9 the United Nations General Assembly condemned the "forced displacement" of the population from Georgia's Abkhazia and South Ossetia territories, strongly upheld the displaced populations' right to return there, and defined these territories as parts of Georgia. Georgia had initiated the General Assembly's resolution in the framework of debate on "Protracted conflicts in the GUAM area and their influence on international peace, security and development," an agenda item that Azerbaijan and Georgia have actively promoted at the U.N. in the last three years. The September 9 resolution is the first to address this issue since Russia's August 2008 invasion, which resulted in another round of forced displacement, after that triggered by Russia's 1993 military intervention in Georgia. The resolution's phrases "Abkhazia, Georgia and South Ossetia, Georgia," "Georgia including Abkhazia and South Ossetia," and "throughout Georgia," repeatedly underscore the international recognition of Georgia's territorial integrity as legally continuous (notwithstanding its unilateral de-recognition by Russia since 2008). The resolution registers "concern [over] forced demographic changes resulting from the conflicts in Georgia," as well as the "further forced displacement of civilians" in August 2008. It "recognizes the right of return of all internally displaced persons and refugees and their descendants, regardless of ethnicity, to their homes throughout Georgia, including in Abkhazia and South Ossetia." It "stresses the need to respect the property rights of all internally displaced persons and refugees" and to "refrain from obtaining property in violation of those rights" (this is an ongoing concern in Abkhazia in particular, whereas Georgian villages in South Ossetia have in many cases been simply destroyed). It "reaffirms the unacceptability of forced demographic changes." And it "underlines the urgent need for unimpeded access for humanitarian activities...in all conflict-affected areas throughout Georgia." On a practical level the resolution "underlines the need for the development of a timetable to ensure a voluntary, safe, dignified and unhindered return of all internally displaced persons and refugees affected by the conflicts in Georgia to their homes;" and requests the U.N. Secretary-General to submit to the General Assembly's next session a comprehensive report on this resolution's implementation (Text in UNGA document A/63/L.79). The Assembly adopted this resolution by a recorded vote of 48--mostly Western countries--in favor, 19 against, and 78 abstentions. Presenting the case for approval, Georgia's Ambassador Alexander Lomaia underscored how little progress had been made in helping Georgia's displaced persons return to their homes over the past 15 years. Moreover, he noted, last year's armed conflict and the new wave of displacement gave ample cause for the General Assembly to take a principled stand on this international legal and humanitarian issue. The voting breakdown reflects some stable and some shifting international alignments. The United States, all European Union countries but one, all NATO countries but one, and all GUAM countries but one, voted in favor. The exceptions are NATO member Turkey, E.U. member Cyprus, and GUAM member Moldova, all of which abstained. Turkey's AKP government apparently bowed to its current "strategic partnership" with Russia, in preference to Turkey's traditional strategic partnership with Georgia. The caretaker Moldovan government toed outgoing President Vladimir Voronin's rapprochement with Moscow. And Cyprus--itself interested in upholding the principles of territorial integrity and reversal of ethnic cleansing--may have allowed its own non-transparent financial ties with Moscow to influence its foreign policy. For their part, the U.S.-protected governments of Afghanistan and of Iraq ducked the vote by registering as absent (UNGA, 63rd session, Status of Internally Displaced Persons resolution, plenary meeting 104, record of debate September 9). Russia tried hard to resist the resolution's adoption, but only managed to delay it by several weeks. In a last-ditch attempt Russia raised a procedural issue in proposing that the General Assembly's debate be discontinued and no vote be taken. This no-action motion lost when sixty-four countries voted against it -- a setback of unusual proportions for Russia in this forum. Moscow then brought up 17 amendments to the draft resolution, but did not manage to affect its content. Russia's permanent representative to the U.N., Vitaly Churkin, and the ministry of foreign affairs in Moscow took the position that the resolution was "politicized." This is Moscow's standard rejection formula when legal issues inconvenient to itself are actually involved. The Russian side also warned that the resolution's adoption would jeopardize the ongoing Geneva talks on stability and security and undermine "confidence-building" -- an implausible warning since the talks and "confidence" measures are deadlocked in any case by Russia itself (Interfax, RIA Novosti, September 10). Moscow will undoubtedly continue stalling for as long as it can the return of the internally displaced persons and refugees it has itself created through its 1993 and 2008 military operations. The September 9 resolution, inevitably, stops short of naming Russia as the responsible party and also refrains from using the term ethnic cleansing. Nevertheless, this resolution marks at least a conceptual breakthrough toward acknowledging the legal grounds for rectifying this situation. The document defeats Moscow's political and legal goal to have the "new realities" -- occupation/annexation and ethnic cleansing of Abkhazia and South Ossetia --acknowledged even de facto at an international level. On the contrary, the resolution upholds Georgia's legal title to its territorial integrity as well as the right of refugees to return home and their right to their property there. The resolution lays the basis for a legal and political commitment to these principles and it introduces a reporting mechanism that can lead to practical actions to that effect. |
|||||||||||
| Africans 'under siege' in Moscow | TOP | ||||||||||
|
http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/8230158.stm Many African students in Moscow are afraid to go outside Nearly 60% of black and African people living in Russia's capital Moscow have been physically assaulted in racially motivated attacks, says a new study. Africans working or studying in the city live in constant fear of attack, according to the report by the Moscow Protestant Chaplaincy. A quarter of 200 people surveyed said they had been assaulted more than once. Some 80% had been verbally abused. But the number of assaults was down from the MPC's last survey in 2002.
Extreme violence Many of the African respondents said they:
One Nigerian migrant interviewed by the BBC had been repeatedly stabbed in the back and then shot. Another man said his attacker had attempted to remove his scalp. Officially there are some 10,000 Africans living in Moscow, but far more are believed to live there illegally - many as economic migrants. The Moscow Protestant Chaplaincy is an English-speaking interdenominational Christian congregation that has ministered to Moscow's foreign community since 1962. |
|||||||||||
| Парламентська делегація Канади вперше відвідала Україну з офіційним візитом | TOP | ||||||||||
|
14 вересня 2009 року 5 – 9 вересня ц.р. Спікер Палати громад Парламенту Канади Пітер Міллікен на чолі парламентської делегацією перебував з офіційним візитом в Україні, що став першим офіційним візитом Спікера Палати громад до України. До складу канадської делегації також увійшли депутати Борис Вжесневський, Джудіт Василиса-Ліс та Том Луківскі. Під час перебування П.Міллікена в Україні були проведені його зустрічі з Президентом України Віктором Ющенком, Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко, Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином, заступником Міністра закордонних справ України Костянтином Єлісєєвим. Під час зустрічі 7 вересня ц.р. з П.Міллікеном Прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко заявила, що вже на початку наступного року Україна та Канада можуть обговорити конкретну дату підписання документів щодо створення зони вільної торгівлі між двома країнами. За словами Ю.Тимошенко, Україна та Канада на рівні Глав Урядів обох країн мають підписати дорожню карту на найближчі декілька років, що дозволить вийти на новий рівень співпраці. При цьому Глава Уряду України ще раз підтвердила запрошення Прем’єр-міністру Канади відвідати Україну найближчим часом. Також вона повідомила, що має намір зустрітися з Міністром економіки Канади Стоквелом Деєм, візит якого в Україну очікується 23-24 вересня ц.р. Прем’єр-міністр України також подякувала за допомогу, яку надає Канада Україні на усіх стратегічних напрямках на міжнародному рівні та, зокрема, подякувала за те, що Канадський парламент визнав Голодомор в Україні геноцидом Українського народу. У свою чергу Спікер Палати громад Парламенту Канади П.Міллікен зазначив, що Канада є надійним торговельним партнером України. Спікер Палати громад Парламенту Канади наголосив, що сьогодні понад 1 млн. канадців мають українське походження та запропонував Главі українського Уряду розробити спеціальну програму у сфері туризму між двома країнами: «Україна може стати чудовим туристичним місцем для канадців. Я переконаний, що відвідавши Україну в якості туристів, багато б канадців поверталися до України, щоб дослідити бізнес-можливості вашої країни». П.Міллікен також запросив Юлію Тимошенко відвідати Канаду найближчим часом. Під час зустрічі канадської делегації в Парламенті України Голова Верховної Ради України В.Литвин зазначив, що є всі підстави говорити про необхідність виведення українсько-канадських відносин на якісно новий рівень. На думку В.Литвина, існує значний потенціал для подальшого розвитку двостороннього співробітництва в економічній сфері. За словами Спікера Палати громад, у наших країн є «надзвичайно багато можливостей для активізації співпраці» в усіх сферах, насамперед у торгово-економічній. Під час зустрічі відбувся обмін думками з широкого кола питань, що становлять взаємний інтерес. Сторони приділили значну увагу подальшому розвиткові парламентської складової двосторонніх відносин, наголосивши на важливості її активізації на всіх рівнях. П.Міллікен разом з парламентською делегацією також відвідав залу засідань Верховної Ради України. Під час зустрічі П.Міллікена з заступником Міністра закордонних справ України К.Єлісєєвим співрозмовники відзначили активну динаміку двостороннього політичного діалогу та плідну роботу сторін над реалізацією домовленостей, досягнутих у ході візитів Президента України В.Ющенка до Канади (травень 2008 р.) та Генерал-губернатора Канади Мікаель Жан в Україну (квітень 2009 р.). Були обговорені заходи, які сприятимуть розвитку торгівельно-економічного та інвестиційного співробітництва між двома державами, зокрема проведення українсько-канадського бізнес-саміту, присвяченого співпраці в авіакосмічній галузі. К.Єлісєєєв та П.Міллікен відзначили обопільну зацікавленість у подальшому розвитку міжлюдських контактів між Україною та Канадою, зокрема, у цьому зв’язку українською стороною підкреслювалася важливість лібералізації Канадою візового режиму для громадян України. Заступник Міністра закордонних справ України подякував канадській стороні за послідовну підтримку євроатлантичних прагнень України, а також за законодавче визнання Голодомору 1932–1933 рр. геноцидом Українського народу і сприяння ініціативам нашої держави щодо міжнародного вшанування цієї трагедії. 9 вересня ц.р. парламентську делегацію Канади прийняв Президент України В.Ющенко. Під час зустрічі Глава Української держави висловив задоволення активізацією політичних контактів між Україною та Канадою впродовж останнього часу. Під час зустрічі сторони обговорили шляхи подальшої інтенсифікації співробітництва між Україною та Канадою у найбільш пріоритетних питаннях. В умовах світової фінансово-економічної кризи поглиблення торговельно-економічної співпраці набуває дедалі більшого значення, наголосив Президент. В.Ющенко висловив переконання, що важливим кроком для розвитку торговельно-економічних відносин двох країн стане започаткування переговорного процесу про формування зони вільної торгівлі. «Ті перепони, які існують сьогодні торговельного і обмежувального характеру у наших двосторонніх відносинах, на мій погляд, час скасовувати», – зазначив Президент. Важливим чинником для активізації двостороннього співробітництва, на думку В.Ющенка, є продовження практики проведення двосторонніх бізнес-форумів. Зі свого боку, Україна готова підтримати «найщільніший графік» проведення таких форумів,- наголосив В.Ющенко. Окремо В.Ющенко звернув увагу на можливості співпраці в авіакосмічній галузі. У цьому контексті Президент відзначив, що останнім часом було започатковано низку перспективних двосторонніх економічних проектів. Одним з них є створення першого українського супутника зв’язку та кредитування відповідних робіт Канадським агентством розвитку експорту. «Україна має велике бажання у 2011 році вийти зі своїм супутником зв’язку і через цей проект забезпечити значну частину послуг ЄВРО 2012», – зауважив при цьому Глава держави. Серед перспективних напрямів двостороннього співробітництва Президент також виокремив співпрацю в енергетичному секторі. Широкі можливості, за його словами, відкриваються для співробітництва у сфері ядерної енергетики. Так, нагадав В. Ющенко, Україна і Канада опрацьовують можливість використання канадської технології виробництва ядерної енергії CANDU в Україні. Особливу вдячність Президент висловив за підтримку Канадою проектів спрямованих на подолання захворювань на ВІЛ/СНІД. Глава Української держави також подякував Спікеру Палати громад Парламенту Канади та канадським парламентарям за прийняття закону про визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом Українського народу. У свою чергу, Спікер Палати громад Парламенту Канади П.Міллікен наголосив, що канадська сторона надає великого значення розвитку співпраці з Україною. «Для нас українсько-канадські відносини є дуже важливі, і наш візит сьогодні – прекрасна нагода, щоб подумати про майбутні шляхи співпраці», – сказав він. Під час перебування в Україні П.Міллікен також взяв участь у церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні, церемонії покладення вінка до Могили Невідомого солдата та відвідав Національний музей Тараса Шевченка, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник і Національний культурно-історичний заповідник «Софія Київська» |
|||||||||||
| Сім десятиліть тому СРСР вступив у війну як головний "поплічник гітлеризму" | TOP | ||||||||||
|
http://www.pravda.com.ua/news/2009/9/1/100718.htm Олександр Палій [...] Можна було б почати з того, що через дивізію СС "Галичина", яка справді створювалася як колабораціоністське військове формування, пройшло заледве 22 тисячі українців. У той же час через колабораціоністські формування одних лише російських "власовців" пройшло від 0,5 до 0,8 мільйонів росіян, а їхній склад на кінець війни перевищував 120 тисяч осіб. Це мало місце при тому, що вся територія України цілком була окупованою фашистами, у той час як лише невелика західна частина Росії зазнала окупації. [...] 19 серпня 1939 Сталін скликав Політбюро ЦК ВКП(б), де заявив, що в мирний час "успішний комуністичний рух у Європі неможливий". 23 серпня 1939 німецький і радянський міністри закордонних справ Ріббентроп і Молотов підписали німецько-радянську угоду про ненапад і додатковий секретний протокол до нього, відомий як "Пакт Молотова–Ріббентропа". Цей протокол визначив зони впливу двох держав у Східній Європі в разі "територіальних і політичних змін", тобто в умовах спланованої обома державами війни. Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави (Латвію й Естонію), а східні території Польщі, тобто Західна Україна і Західна Білорусь мали відійти до Радянського Союзу. Решта територій у Східній Європі відходили під вплив фашистської Німеччини. По суті, цей пакт між двома тоталітарними режимами зробив можливою Другу світову війну та низку супутніх агресій з боку СРСР і Німеччини проти низки країн. 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу, наступного дня після того, як одночасно Верховна Рада СРСР і Рейхстаг Німеччини ратифікували Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР. Ні в сучасників, ні в більшості істориків зв‘язок цих подій не викликав сумнівів. [....] Сталін прагнув використати союз із Німеччиною, щоб повернути під контроль Кремля всі землі, які колись входили до складу Російської імперії. 26 листопада 1939 радянське командування інсценувало напад Фінляндії на СРСР. [...] У передчутті великої війни в Європі Москва змушена була змиритися з незалежністю Фінляндії, хоча СРСР загарбав значну частину східних територій країни. На підставі радянських невдач у Фінляндії, Гітлер і німецькі генерали припустили, що у Радянського Союзу неефективне керівництво, тактика й озброєння, і він не виявиться гідним супротивником для німецької військової машини. Тим часом, діючи на виконання таємного протоколу з фашистською Німеччиною, радянський уряд змусив Румунію віддати СРСР українські землі у Бесарабії та Північній Буковині, захоплені Румунією в 1918. У червні 1940, діючи за радянсько-фашистською угодою, війська СРСР вдерлися в Латвію, Литву й Естонію. Спочатку ці країни були змушені дозволити базування радянських військових баз на своїй території, а згодом радянська окупаційна влада надіслала їм підкріплення й оголосила про "приєднання" Балтійських держав до СРСР. [...] Слід відзначити, що навіть після Голодомору та втрат України у Другій світовій війні керівництво СРСР продовжувало відчувати загрозу, що виходила від України. Радянські владні кола вирішили виселити всіх українців з України. Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 про виселення всіх українців до Сибіру. [...] У своїх спогадах низка радянських генералів, що готували та проводили виселення українців, зізналися в існуванні такого наказу та своїй готовності його виконати. Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті у 1945 Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру. Водночас більше мільйона українців таки було депортовано з України протягом 1944-1949 років. [...] Тисячі українських повстанців, в тому числі й рідних братів Степана Бандери Василя та Олексу, Олену Телігу, Олега Ольжича було вбито у фашистських концтаборах, Бабиному Яру тощо. Саме через це в матеріалах Нюрнберзького процесу УПА ніяк не згадана поряд з колаборантськими формуваннями, що діяли в Європі. Тому звинувачення українських повстанців у колабораціонізму з Німеччиною – це ще й спроба позбавити український народ Великої перемоги. Між тим, позиції фашизму підривали не лише 7 мільйонів бійців-українців Червоної армії, але й півмільйона українців, що пройшли через лави українських повстанців. Водночас, після 22 червня 1941 року радянська армія, чималу частину якої становили українці, героїчно протистояла нацизму, який намагався знищити цілі народи. Внесок Радянської армії в перемогу є найбільшим у порівнянні із усіма союзниками. Саме Радянська армія відтягла на себе й перемолола більшість сухопутних сил Німеччини. Усе це ми теж маємо пам’ятати. Водночас, без участі 7 мільйонів українців у Другій Світовій війні перемога СРСР навряд чи могла б відбутися. В історії радянсько-німецької війни були періоди, коли долю перемоги вирішували кількадесят тисяч бійців. Загалом унаслідок Другої світової війни загинуло понад 7 мільйонів мешканців України. Близько половини українських втрат у війні становило цивільне населення. Україна, яка не мала жодного відношення до початку війни, зазнала втрат більше, ніж за час війни окремо втратили Росія і Німеччина. Відповідальність за ці колосальні втрати українського народу несли не лише Німеччина, але й СРСР. [...] Завдяки діям УПА український народ виявив силу духу та волю до свободи. Ця "поза системність" українських повстанців, відчайдушність їхнього опору імперії на пікові її могутності, в той час як на це майже ніхто більше не наважувався, значною мірою зумовлює нинішні інформаційні атаки на УПА. Українським повстанцям в надзвичайно складних умовах протистояння з багатократно сильнішим ворогом вдалося сформувати боєздатну структуру, яка протрималася десятиліття. Причому її дух пережив ту імперію, проти якої боровся. Ані СРСР, ані фашистській Німеччині не потрібна була незалежна Україна. Їм були потрібні українські землі, "звільнені" від українського народу. Треба додати, що ці держави мали схожі наміри не лише щодо України, якщо, звичайно, це якось може втішити українців. Ціла таття: |
|||||||||||
| Небезпечне москвофільство американської еліти | TOP | ||||||||||
|
http://maidanua.org/static/mai/1252477350.html Святослав Караванський
Почну зі слів. У виступах на телебаченні Державний секретар Гілларі Клінтон бачить Росію, як “велику наддержаву” і висловлює свою та президента Б. Обами надію бачити “сильну, мирну і всеуспішну” Росію. А прес-секретар Білого Дому у своїх виступах додає, що президент і віце-президент вірять, що Росія буде співпрацювати із США не через свою слабкість, а виходячи з національних інтересів. Оця віра Білого Дому, на жаль, не узгоджується з реальними фактами. По-перше виникає питання: чи може успішно співпрацювати із США країна, чия політика грунтується на зневазі до міжнароднього права, міжнародніх пактів і договорів і на прямій агресивності щодо своїх сусідів? Чи керівництво Америки аж таке короткозоре і не бачить, що за держава сучасна Росія? Коли сучасна адміністрація США прагне миру у взаєминах між державами, прагне дальшої демократизації світу, то Росія Путіна-Медведева - у демократичних державах - в тому числі і США – бачить ворога і Росії і світу. Коли президент Б. Обама висловлює підтримку молодим демократіям світу, зокрема Україні та Грузії, то Росія Путіна-Медведева веде холодну війну проти цих країн, і як видно із заяв президента РФ та законів про захист росіян у світі силою російської зброї, відверто готується до агресії проти цих країн та інших Незалежних Держав, що виникли після розпаду СССР. Коли Білий Дім висловлює повагу до міжнародніх пактів, до Статуту ОН, зокрема про право незалежних держав зміцнювати свою безпеку шляхом вступу до організацій безпеки, то сучасна Росія заперечує таке право і говорить про “зону своїх геополітичних інтересів”, куди не мають права втручатися інші держави, бо це “внутрішні справи” Росії. Коли Білий Дім поважає основні людські права, то сучасна Росія придушує свободу слова, тероризує світ актами терору, убивствами опозиційних журналістів, опозиційних лідерів та правозахисників, і то не лише на території Росії, а й у світі: убивство віцепрезидента Ічкерії Андербаєва, емігранта Литвиненка в Лондоні тощо. Коли Білий Дім виступає проти расизму і расової нетерпимости, то сучасні лідери Росії підносять на п’єдестал царського генерала Денікина - антисеміта й українофоба. Чи ж Росія це та держава, з якою має співпрацювати демократична Америка? Співпраця з Америкою потрібна Росії для того, щоб США не заважали Росії в її агресивних намірах. Чому Росію тягне на війни? От як пояснює цей потяг слухач радіо “Свобода” Олег з Черкас: “Кремлівські "наполеончики" відчувають як з кожним днем зростає незадоволення росіян розрухою, страшною бідністю, чиновницькою вседозволеністю і хабарництвом. Чиновники, Кадирови і так звані "силовики", яким Путін віддав всю владу в регіонах, ведуть Росію до прірви. Не дивно, що відомий російський поет Є.Євтушенко звернувся до Володимира Путіна з такими словами: "Подними глаза, полковник! Посмотри по всей России, на чиновнике чиновник, как бацилла на бацилле!" Саме так виглядає Російська Федерація, яка тріщить по швах. Повальне п'янство населення, наркоманія і алкоголізм, техногенні катастрофи, мільйони безпритульних дітей і жебраків, страйки і протести людей по всій країні, постійна напруга і війна на Кавказі. Російська влада пересварилася з усіма сусідами, навіть з Лукашенком. Саме тому кремлівські "наполеончики" хочуть, за будь-яку ціну, відвести народний гнів від себе і перевести його у інше русло. Всі проблеми у своїй країні вони пояснюють зовнішніми ворогами і причинами: "Продажные хахлы со своим Мазепой и Бандерой, злобные грузины, уничтожающие русских миротворцев и друзей России, марионетки США – Ющенко и Саакашвили, НАТО у наших границ". Ось, на думку Кремля, головні причини того, що 80 % населення Російської Федерації відносяться до категорії - бідні або жебраки. Саме тому, твердить Москва, сталася катастрофа з атомним підводним човном “Курськ”, постраждали сотні людей на Саяно-Сушенській ГЕС. Це завдяки хахлам, США і грузинам...” І з цією державою брехні й терору має намір співпрацювати демократична Америка? А тепер розгляньмо деякі діла сучасного Білого Дому. Розпалась імперія зла – СССР, і виникли незалежні демократичні держави. Чи мусить демокраричний світ допомагати цим новим демократіям, чи лишати їх на поїд новим імперіалісичним домаганням не кого іншого, а тої ж таки Росії, з якою так наполегливо хоче співпрацювати Білий Дім? Задля розвитку демократії чи заради придушення її? Молоді демократії потребують захисту і підтримки таких демократичних гігантів як США. А що ми бачимо? Президент Б. Обама не має часу відвідати ці нові демократії, скільки його не просять президенти України та Грузії. Чи ж демократичній Америці потрібна дружба з агресивною Росією, яка своєю мрією про світове панування наближає Третю світову війну, чи Америці треба твердо заявити про свою беззастережну підтримку нових демократій? З аналізу сучаснoї політики Білого Дому виходить, що Білий Дім закриває очі на кричущу фашизацію Росії, на погрози на адресу своїх сусідів, на терор у своїй країні та світі. Чи така а ля Мюнхен політика сприятиме світовій безпеці, в тому числі й безпеці Америки? Чи віддання Чехословаччини на поїд Третьому Райху зберегло Европу від тоталітаризму? Чи не відродився він у формі Варшавського пакту для тої ж таки Чехословаччини та інших країн Східньої Европи? Чи віддання України та Грузії на поталу агресору зміцнить демократію у світі, чи навпаки сприятиме утвердженню тероризму як норми у відносинах між державами? Чи згадане віддння відстрочить чи прискорить Третю світову війну? Окупувавши Україну, Кремль на цьому не зупиниться. За Україною підуть усі держави СНД. Чи ж зупинить агресора якась міфічна співпраця із США? Чи не виграє світова безпека, коли США разом із НАТО висловить свою беззастережну підтримку новим демократіям? Тільки така заява може зупинити агресора, бо на конфронтацію із світом російські наполеони не підуть. Очевидно, що політика Білого Дому, спрямована на співпрацю з агресором – поліктика хибна. І про це треба відверто сказати американській еліті, яка заграванням з агресором не зміцнює, а послаблює демократичний світ. І першими вказати на це американській еліті мають укрїнці, які підтримали на виборах нинішню адміністрацію. Ця адміністрація робить дуже правильні кроки на економічному фронті, на забезпеченні економічних прав широкого американського загалу. І це її позитив. Але на міжнародній арені, на арені захисту молодих демократій, політика Білого Дому кульгає. І це кульгання рано чи пізно окошиться і на економіці, бо війна, яку планують царики Росії, не може не відбитися на світовій економіці. Чи почують ці слова у Білому Домі, чи лишаться вони криком крикуна в пустелі? |
|||||||||||
| Ukrainian Professional Teachers Association of Ontario Newsletter + Virtual meeting | TOP | ||||||||||
|
Ukrainian Professional Teachers Association of Ontario September 2009 We wish all teachers a successful, professionally satisfying, enjoyable school year. Many members of our group have been busy this summer. Here’s the latest.Toronto District School Board Curriculum initiatives: Last September, after some aggressive lobbying on the part of the Holodomor Education Team and with pressure and support from the Ukrainian community, the TDSB unanimously passed two motions: to designate the last Friday of November as Holodomor Memorial Day and to instruct staff to prepare a teaching unit on the Holodomor by the end of August 2009. Although the Director ordered that Holodomor Memorial Day be observed in all high schools, we found that not all schools fully participated. This year, we all have to help ensure that implementation is more consistent in all TDSB schools. Implementation of the second motion has been more successful so far. Under the supervision of Superintendent Chris Usih, the Board History curriculum writing team prepared a teaching unit for the Grade 12 World History and World Politics courses. Valentina Kuryliw, retired Department Head of History and Social Studies, served as consultant to the writing team, provided resources, and directed the writers to examine issues important to us. The writing team completed a draft of their work for our review by mid-August of this year. The Holodomor Education Team recommended several revisions and is now awaiting the final versions of these documents. They should be available to schools by mid October. If you are a TDSB high school teacher, watch for the arrival of these documents in your school and encourage your history teachers to teach the newly prepared units. Congratulations, Valentina, for keeping the board writing team honest and for getting the job done. Next step -- the Ministry. (Please see below.) Toronto Catholic District School Board: This summer, Marika Szkambara arranged a meeting with Superintendent Tony Casole of the TCDSB to discuss the possibility of designating November as Ukrainian Month in all TCDSB schools. Halia Dmytryshyn is compiling a wonderful presentation package with lesson suggestions and articles on Ukrainian history, culture and religious traditions. As well, a list of print, audio-visual resources, handouts and list of speakers will be made available to all schools. Since Holodomor Memorial Day falls in November, we will ask the Board to ensure that all schools participate in the commemoration of this event on Friday, November 27 of this year. Andrij Melnyk, Valentina Kuryliw, Marika and Halia will make a presentation to the TCDSB regarding this matter on September 23, 2009. Teachers in Catholic schools are asked to enthusiastically support this initiative and to volunteer their schools to host events connected with Ukrainian Month. Thank you, Andrij, Valya, Marika and Halia for your efforts. Good luck on the 23rd. Meeting with Ministry of Education Officials: This year, the History and Social Science curricula are scheduled for review by the Ministry. This may be our last opportunity for many years to make significant changes and improvements to the current curriculum offerings. Alex Chumak has been in continuous contact with Karen Gill, the Manager of Implementation and Review, Curriculum and Assessment Branch of the Ministry. A meeting is scheduled to take place later this month. We will present fact sheets, teaching kits, draft curriculum and other materials on the Holodomor and the Internment of World War I and will ask for representation on the review committees. If you are a history teacher, plan to volunteer to serve on one of the Ministry review committees which will be set up soon. It will be an excellent professional experience and will ensure that the information we feel is important will be included in the new curriculum documents. Thank you, Alex, for your determination and perseverance in this matter. Political Action: Our community is under-represented politically at the municipal, school board, provincial and federal levels. We can change this situation by getting fully involved in the political process and by working to elect candidates who are sensitive to our community needs. School Board elections will take place in fourteen months, in November 2010. We are actively seeking people who are prepared to run for the position of trustee with both the Public and the Catholic boards in ridings, especially where many Ukrainians live. Marika Szkambara and Andrij Melnyk are co-chairing a Search Committee seeking to identify potential candidates. Once identified, we will have to strongly support our candidates financially and by volunteering to work on their campaigns. Our group will cooperate with the Professional and Business Club of Toronto in this regard. Eugene Yakovitch has volunteered to act as liaison between our groups. Provincial elections are scheduled for October 2011 and Federal elections may take place anytime. Plan to question the candidates in your riding and strongly support the candidate who will support our agenda. If you know anyone who may be interested in running for trustee, please let Marika or Andrij know. OHASSTA Conference, November 6-7, 2009:The Ontario History and Social Studies Teachers’ Association Conference will be held in Toronto once more. Last year, Valentina Kuryliw ran a very successful workshop on “The Unknown Genocide: the Ukrainian Holodomor 1932-1933”. This year there will be a Plenary Session: Curriculum Review Symposium on Canadian and World Studies. The Ministry is interested in hearing from teachers suggestions for change. There will be reps from the Ministry to hear comments and suggestions. To date, two important issues: the Internment of Ukrainians and others in World War 1 and the Holodomor have been ignored to date by curriculum writers in the Ministry. All history and social studies teachers are urged to attend this important symposium to let our suggestions for change be known.. Please let us know if you are planning to attend. “Don’t undertake a project unless it is manifestly important and nearly impossible.”
We’re all busy and it’s hard to get out to formal meetings but we can still communicate and exchange ideas through the Internet. Please take a few minutes to complete the survey below, copy/paste it into a new email message and send it to Bohdan Kohut at bohdankohut@hotmail.com.
Name of school ____________________________________________
Important dates: September 18-20 - Toronto Ukrainian Festival |
|||||||||||
| The Honourable John Yaremko sponsors Hrushevsky volume | TOP | ||||||||||
|
At the meeting (left to right): Rose and William Sametz, John Yaremko, Marko Stech, Uliana Pasicznyk, Zenon Kohut, Frank Sysyn, Roman Senkus, Nadia Jacyk, and Olga Kuplowska On April 5 of this year, representatives of CIUS attended a meeting of the Order of St. Andrew at the St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral in Toronto to thank the Honourable John Yaremko for sponsoring the publication of volume 10 of Mykhailo Hrushevsky's History of Ukraine-Rus. The event was chaired by William Sametz, head of the local chapter, and blessed by His Eminence Archbishop Yurij of the Ukrainian Orthodox Church of Canada. Nadia Jacyk, president of the Petro Jacyk Educational Foundation, and Olga Kuplowska, president of the Canadian Foundation of Ukrainian Studies, joined in paying tribute to our distinguished Ukrainian Canadian. Born in 1918 in Welland county, Ontario, John Yaremko, a son of Ukrainian immigrants, graduated from the University of Toronto and Osgoode Hall Law School. Called to the bar in 1944, he was appointed Queen's Counsel in 1953. He decided to devote his career to public service. Elected as the first Ukrainian Canadian in the Ontario provincial legislature in 1951, he was a member of the Government of Ontario from 1958 to 1974, serving at various times as Provincial Secretary and Minister of Citizenship, Minister of Public Welfare, Solicitor General, and Registrar. Having had to put himself through school, John Yaremko was deeply committed to the concept that all talented young Canadians should have access to higher education. Mindful of his roots, he also believed in a multicultural Canada free of racism and discrimination. He was instrumental in having heritage languages taught in Ontario schools. Mr. Yaremko and his late wife, Myroslava, were active members of the Ukrainian community and generous donors to many general Canadian and Ukrainian Canadian causes. Among the educational institutions that have benefited from their generosity are the Ukrainian studies program at York University, Osgoode Hall, and the Petro Jacyk Central and East European Research Centre at the University of Toronto Library. At the April 5 gathering, CIUS director Dr. Zenon Kohut thanked the Honourable John Yaremko for becoming a patron of the Institute. Dr. Frank Sysyn, director of the Peter Jacyk Centre for Ukrainian Historical Research at CIUS, recounted his frequent discussions with John Yaremko about the project, during which Mr.Yaremko stressed how greatly he had been influenced by reading Hrushevsky's works and declared how important it was to have the complete History of Ukraine-Rus published in English. By donating $25,000 and pledging that he or the John and Mary A. Yaremko Foundation will donate an additional $75,000 in the next three years, the Honourable John Yaremko has hastened the day that the entire History will be available in English. Volume 10 deals with Hetman Ivan Vyhovsky's rule and the Union of Hadiach (1658). Dr. Andrew Pernal, professor emeritus of Brandon University, serves as scholarly editor. The translator of the volume is Marta Olynyk of Montreal, who has also translated earlier volumes in the series, and the managing editor is Myroslav Yurkevich. |
|||||||||||
| The Monczak Family endows chair in bioethics at the Ukrainian Catholic University | TOP | ||||||||||
|
Fr. Ihor Boyko, Ph.D., Dean of the Faculty of Philosophy and Theology & Dr. Yury Monczak, Assistant Professor of Genetics at the Medical Faculty of McGill University in Montreal who together with his parents, Myron and Bohdana Monczak, has become the founder of the Chair in Bioethics at UCU Petro Didula Increasingly, modern medicine is confronted with ethical questions. The life of the patient often hinges on decisions made by doctors. With the development of knowledge and medical technology the possibilities for doctors to interfere in a person's physical state has repercussions in a person's spiritual being as well. Today, the life of a person who might otherwise die can be extended. Death will come only when life-support equipment is removed. How long should a person's life be preserved? Can the withdrawal of life-support be treated as intentional killing (euthanasia)? These kinds of question require both theoretical understanding and special consideration on a case-by-case basis. Many hospitals in Canada, the U.S., and Western Europe have special committees on bioethics which consider these problems. Generally, these committees are made up of individuals who have a deep understanding of the essence of humanity and a respect for human dignity and rights. The task of these committee members is to resolve the most complicated ethical questions that arise in medical practice. In Ukraine, unfortunately, in the majority of cases, what prevails is fear for the suffering of the patient and the greed of medical workers, lawyers, and officials. The initiative of the Ukrainian Catholic University (UCU) to open a Department of Bioethics in its Faculty of Philosophy and Theology is a response to the ever-growing need of modern Ukrainian society. "We want to provide fundamental knowledge in the field of bioethics and a quality moral and ethical education for doctors, scholars, philosophers, lawyers, as well as chaplains and medical workers in hospitals who might become members of bioethical committees at their medical institutions", explains Fr. Ihor Boyko, Ph.D., Dean of the Faculty of Philosophy and Theology. "The general goal is to humanize medicine and formulate a social viewpoint among the population of Ukraine regarding questions like the dignity of human life, respect for individuals, organ transplants, the use of reproductive technologies, euthanasia, surrogate motherhood, the use of stem cells, and so on." UCU's initiative received the support of Dr. Yury Monczak, Assistant Professor of Genetics at the Medical Faculty of McGill University in Montreal, one of the top twenty Universities in the world, the Director of the Laboratory of Molecular Pathology at the Jewish General Hospital (a McGill University teaching hospital), as well as a lecturer at the University of Montreal. Together with his parents, Myron and Bohdana Monczak, he has become the founder of the Chair in Bioethics at UCU. UCU convinced me to foster my Ukrainian roots "I became interested in the Department of Bioethics for professional reasons," explained Dr. Monczak. "I am a witness of how quickly scholarly thought is going forward, and how a moral understanding of things is being left far behind. Research projects have given me pause to consider many ethical questions, for instance, regarding research on the use of human embryonic cells. Do we have the right to use embryonic cells for these purposes? I didn't always have concrete answer to these questions. And here at UCU, a Department of Bioethics has appeared which will develop a Christian position on this matter, and will also address the issues of abortion, in-vitro fertilization, and so on. Knowledge gives us many options, but what are the moral criteria for their use? Consequently, when I heard about Fr. Ihor Boyko's work, I decided at once to respond to this colossal need." A certificate program in bioethics will commence in October, which is intended for medical and service personnel of medical institutions, religious, volunteers, and priests who work or plan to work as hospital chaplains. "Chaplains should know how to approach a patient who, let's say, suffers from a terminal illness, or how to help a person whose family member has died. The training of such priests at the Department of Bioethics will help them in their pastoral work," explained Rev. Dr. Ihor Boyko, Dean of the Faculty of Philosophy and Theology. "I have a special sentiment for the Ukrainian Catholic University," said Dr. Monczak. "In his time my grandfather studied at the Theological Academy in Lviv [the precursor of UCU]. He talked about that period with great enthusiasm, in particular about [its founder] Metropolitan Andrey Sheptytsky. UCU, which Patriarch Josyf Slipyj founded in Rome, is connected with the life of my late uncle, Rev. Ihor Monczak. He studied in Rome and was one of Patriarch Josyf's assistants. My uncle was authorized to open an UCU branch in Montreal and I attended some classes there. The idea of the university was already alive in the hearts of our great-grandfathers, priests from Halychyna [Western Ukraine]." This is why the Monczak family established an endowment administered by the Ukrainian Catholic Education Foundation in Canada for UCU's Department of Bioethics in memory of two grandfathers and two grandmothers who each raised two children and grandchildren -- the Mykhailo Monczak, Rev. Ivan Hawryluk, Daria Kohutiak and Sofia Kokotska Memorial Fund. "I admit that at first I was skeptical about UCU. But as soon as I came here to Lviv, and saw how this idea has developed, and spoke with my good friend the Rector, Fr. Borys Gudziak, I became a huge supporter of this university, because I was simply so taken by its dynamic development," continued Dr. Yury Monczak. Having become well acquainted with UCU's work, he became convinced of its potential as a university of the highest world standards. "I lecture in French at the University of Montreal and English at McGill University. I am well acquainted with the highest world standards of university education. I see the potential in UCU of achieving these standards and this is very important to me. This gives me a concrete reason to hold on to my Ukrainian roots. I was born in Montreal. I go to my Mother and Father's on Christmas Eve, place cloves of garlic and hay under the table cloth, a silver coin, a loaf of bread, candles... and it's all well and good, but that's not the essence of being Ukrainian. I needed a concrete reason to foster my Ukrainian roots. The Ukrainian Catholic University has given me that reason: here they nurture young people, future priests, and in time I expect, future engineers, doctors, and journalists. This is why I am proud to be a Ukrainian." "In our time," stated Fr. Boyko "it is exceptionally important to have people who can help realize projects of extreme importance for modern Ukraine and the world, for without appropriate resources it is difficult to even consider their success and quality. We have a sufficient number of specialists who completed their licentiate and doctoral work in various universities abroad. I personally want to thank the Monczak family, who joyfully responded to the idea of creating a Department of Bioethics at UCU. I understand that a great responsibility lies on those persons who will carry it out, but I believe that, by working persistently and with devotion, great results can be achieved." For further information, contact the Ukrainian Catholic Education Foundation (UCEF), which supports various projects at UCU. The address of the UCEF in Canada: 236 Bering Ave. Toronto, ON M8Z 3A5; tel.: 416-239-2495; ucef@ucef.ca; web site: www.ucef.ca. UCEF is registered as a charitable organization in Canada (#82224 5098 RR0001).UCU's web site: www.ucu.edu.ua |
|||||||||||
| Ludy Dobri - Indie Folk Ukrainian style at Toronto Ukrainian Festival | TOP | ||||||||||
|
|
|||||||||||
| A conversation on Ukrainian-Style beadwork with Maria Rypan - video | TOP | ||||||||||
|
BEADWORK, Oct/Nov 2009, vol. 12, #6 issue should be out on the newsstand as subscribers have just received their magazines. An interview about "Gerdany, Past to Present" is on pgs. 60-62 and is illustrated with some of my photos from my "Contemporary Beadwork in Ukraine" Powerpoint. This is followed by my beadwork project "Scythian Gold", an embellished triple "V" with a diamond-shaped opening.
Karen Ferrante of CreativeJewelryMaking.com filmed a brief interview about the featured article and my beadwork kits, patterns and books. To see the video, CLICK http://www.youtube.com/watch?v=67Cx9zb_KDo |
|||||||||||
| Глибокий діалог | TOP | ||||||||||
|
Пісня, музика, як і живопис, миттєво долають будь-які мовні, культурні, ментальні, психологічні лінії поділу поміж людей. Кращого й ефективнішого комунікатора людство не придумає, попри будь-які технологічні й інформаційні поступовування. Бо цей комунікатор активізує мову сутностей, єдино універсальну й абсолютно щиру. Тому-то саме народний спів як репрезентатор національної культури українців і був представлений організаторами Літньої школи україністики та Українсько-американського літнього табору для молоді при Києво-Могилянській академії до уваги учасників цього проекту. Простоту форми й глибину змісту народного мелосу юним амеркианцям та українцям розкрила українська співачка Ірина Шинкарук. Саме її майстер-клас у рамках проекту “Глибокий колодязь” за якусь годину-дві долучив молодь із різних країн, з різним соціальним досвідом та музичними смаками до народної пісні. Ірина Шинкарук — це унікальна співачка, особистість- митець, поет. На музичних просторах України її творчість — це оаза справжності, вкрай дифіцитної за нинішніх наших грошоцентричних реалій. Вона є авторкою двох поетичних збірок “Народження голосу” та “Відчуваю”. Вона ж восени 2004 розпочала новаторський акапельний проект “Глибокий колодязь”. На дні “глибокого колодязя” накопичуються народні солоспіви, записані співачкою та її командою у найрізноманітніших легендарних і сакральних місцях України: храмах, музеях, печерах, палацах, на великих підприємствах та у горах. Пані Ірина виконує стародавні пісні, деяким із них понад дві тисячі років, як-от, приміром пісні “Поміж двома дорогами”, яку співачка виконала для учасників Українського-американського табору. Ірина Шинкарук розповіла, яким чином відбувався запис пісень на Божій горі в Почаєві та в київському храмі Життєдайного джерела в Києві, на заводі “Авіант” та в кримській печері Карані-Хоба. Учасники майстер-класа мали змогу послухати записи й почути цікаві історії про дива, які творить пісня. Так, після запису солеспівів у соляній шахті на Донеччині співачка отримала о четвертій ранку від журналістів з обласного телебачення смс-повідомлення. У ньому вони зізнавалися: їх настільки сильно вразило почуте й побаченого, що вони цілу ніч переглядали записане відео в студії. А між іншим, до того втомлена знімальна група не мала особливого ентузіазму затримуватися надовго в соляній шахті, щоб спостерігати за самим процесом запису. Проте пісня все зімнила й всіх змінила... Принаймні на якусь життєву мить. “За піснями народу можна зрозуміти, чи він розвивається чи починає деградувати. Колись казали, що в Україні 10 відсотків пісень для скакання, а 90 – для духу Тепер усе навпаки”, - зазначила Ірина Шинкарук. “Я дуже сильно відчула силу української народної пісні, коли почала багато співати в місцях запису, і побачила, як люди змінюються. Які вони на початку зустрічі, напружені, нашорошені, і як вони змінюються після того, як стали безпосередніми учасниками цього дійства, - розповідає Ірина Шинкарук, - їм раптом самим хочеться переповісти, які вони пісні чули від своїх бабць. А ці спогади, ці почуті пісні оживають у найскладніші моменти життя”. Деякі з американських учасників табору, взявши участь у майстер-класі, взагалі, вперше почули український народний солеспів наживо. Таким чином, і вони отримали свої перші спогади й пісенні враження, які мають таку довготермінову й потужну силу дії. Хоча в насиченому графіку табору, що тривав цілий місяць, майстер-клас був лише однією із багатьох інших подій, екскурсій та зустрічей, він добре запам'ятався учасникам. “Мені дуже сподобалося, як звучать ці пісні. До того я такого не чув”, - переповів свої враження Микола, що приїхав до табору з Нью-Йорку. Учасникам Літньої школи україністики та Українсько-Американського табору при Києво-Могилянській академії варто побажати успіхів в освоєнні української мови та вивченні української культури. Хотілося б, щоб візити американських учасників до України, яка для більшості з них є історичною Батьківщиною, були регулярними, а проект “Глибокий колодязь” Ірини Шинкарук був успішно завершений. Співачка планує випуск цих записів у мультимедійному форматі. Погожої серпневої днини вони потрапили до Школи україністики, щоб відкрити для когось вперше українську пісню й культуру. Так само вони мають потрапити до кожного українського посольства, до бібліотек, шкіл та університетів. Проте до цього ще вкрай далеко. Співачка прийняла вольове рішення: проект української пісні реалізовується силами самих лишень українців. За участі іноземців справа могла б просуватися швидше й легше... На жаль, для нас і для України. А Пісня невмируща, вона й не таке переживе. У неї за плечима тисячоліття. Жанна Безп'ятчук |
|||||||||||
| Родина Мончаків уфундувала Катедру Біоетики при Українському Католицькому Університеті | TOP | ||||||||||
|
о. д-р Ігор Бойко, Декан Філософсько-богословського Факультету, Українського Католицького Університету i д-ра Юрій Мончак, професор ґенетики Медичного Факультету Університету МакҐил (McGill) в Канаді, який разом із своїми батьками Мироном і Богданою Мончаками, стали фундаторами Катедри Біоетики УКУ. Петро Дідула Сучасна медицина щораз частіше опиняється перед проблемами етичного характеру. Від правильності вибору нерідко залежить життя як пацієнта. У зв’язку з розвитком науки та медичних технологій збільшуються різного роду можливості втручання лікарів у тілесність людини, а тим самим і в її духовний світ. Скажімо, медикаментозними та іншого роду засобами людину, яка мала б померти, сьогодні можна утримувати при житті ще довший час. Її смерть настане в момент, коли від’єднають спеціяльне устаткування. Як довго утримувати людину при житті? Чи можна трактувати акт від’єднання як умисне умертвлення (евтаназію)? Такого роду питання вимагають як теоретичного осмислення, так і відповіді щодо кожного конкретного випадку. У багатьох лікарнях Америки, Канади та Західної Европи діють спеціальні біоетичні комітети, які працюють над такими проблемами. До комітету, зазвичай, належать особи, вмотивовані глибоким знанням сутності людини, поваги до її гідності та пошанування її прав. Їхнє завдання – вирішувати найскладніші етичні питання, що виникають у медичній практиці. В Україні, на жаль, у більшості випадків бере гору страх перед стражданням пацієнта, бажання медичних працівників, та юристів швидко заробити. Ініціятива Українського Католицького Університету (УКУ), спрямована на розвиток Катедри Цікаво, що ініціятива УКУ одразу отримала підтримку д-ра Юрія Мончака, професора ґенетики Медичного Факультету Університету МакҐил (McGill) в Канаді, одного з двадцяти найкращих університетів світу, Директорa Лябораторії Молекулярної Патології при Jewish General Hospital (навчальний шпиталь при Університеті МакҐил) та викладачa Монреальського Університету. Проф. Мончак, разом із своїми батьками Мироном і Богданою Мончаками, стали фундаторами Катедри Біоетики УКУ. «УКУ мене переконав підтримувати моє українство.» «Працею такої катедри я зацікавився з професійних мотивів», розповідає проф. Мончак. «Я є свідком того, як швидко йде вперед наукова думка і як далеко позаду залишається моральне розуміння речей. Під час наукових дослідів у мене виникало дуже багато питань етичного характеру, скажімо, щодо дослідів з використанням людських ембріональних клітин. Чи ми маємо право вживати для цих цілей ембріональні клітини? На це я не мав відповіді. А тут в УКУ з’являється Катедра Біоетики, яка вироблятиме християнську позицію щодо цієї справи. Це також стосується питань абортів, питань запліднення у пробірках, тощо. Наука дає багато можливостей, але якими є моральні критерії їх використання? Тому, коли я почув про працю отця Ігоря Бойка, я одразу вирішив відгукнутися на цю кольосальну потребу». Вже з жовтня починається сертифікатна програма з біоетики. Вона насамперед розрахована на медичний та обслуговувальний персонал лікувальних установ, монахинь, добровольців та священиків, які працюють чи плянують працювати капелянами у лікарнях. «Капеляни повинні знати як звернутися до пацієнта який, скажімо, має ту чи іншу невиліковну хворобу, як допомогти особі, що втратила рідних. Вишкіл таких священиків при Катедрі Біоетики допоможе їм у їхній душпастирській праці», продовжує о. д-р Ігор Бойко, Декан Філософсько-богословського Факультету. «До Українського Католицького Університету маю особливий сентимент », каже проф. Мончак. «Свого часу в Богословській Академії у Львові [з якої постав УКУ] навчався мій дідусь. Він розповідав про той період із превеликим піднесенням, зокрема про [її засновникa] Митрополита Андрея Шептицького. З УКУ, що його заснував у Римі Патріярх Йосиф, пов’язане життя мого стрийка – нині вже покійного о. Ігоря Мончака. Він навчався у Римі й був одним із помічників Патріярха Йосифа. Потому стрийко мав уповноваження відкрити філію УКУ в Монреалі. На деякі виклади туди я також ходив. Ідея Університету жила вже в серцях наших прадідів, священиків з Галичини», говорить проф. Мончак. Тому родина Мончаків рішила заснувати Фонд при Українській Католицькій Освітні Фундації в Канадаі на Катедру Біоетики УКУ в пам’ять двох дідів і двох бабусь, які виховали двох дітей та внуків – Фонд ім. Михайла Мончака, о. Івана Гаврилюка, Дарії Когутяк і Софії Кокоцької. «Зізнаюся, спершу я дуже скептично ставився до УКУ. Але відтоді як безпосередньо тут, у Львові, побачив як ця ідея розвинулася, поговорив з моїм добрим приятелем Ректором о. Борисом Ґудзяком, я справді став великим прихильником цього Університету, просто таки був захоплений динамічністю його розвитку», продовжує д-р Юрій Мончак. Докладно ознайомившись із працею УКУ, він висловив своє переконання у тому, що тут є потенціял університету найвищого світового стандарту. «Я викладаю французькою мовою у Монреальському Університеті та англійською в Університеті Маꥳл. Мені знайомі найвищі світові стандарти університетської освіти. Саме в УКУ я бачу той потенціяал університету найвищого світового стандарту. І це для мене дуже важливо. Це мені дає конкретну причину, чому триматися українства. Я народився в Монреалі. Ходити до тата й мами на Святвечір, покласти зубчики часнику та сіно під обрус, срібна монета, колач, свічки, то все дуже гарно, але не на тім полягає українство. Я потребував конкретної причини чому я маю підтримувати те українство. Український Католицький Університет дав мені ту причину: тут виховують молодих людей, майбутніх священиків, а з часом сподіваюся майбутніх інженерів, лікарів, журналістів. Ось чому я гордий бути українцем». «В наш час», пояснює о. Ігор Бойко «надзвичайно важливо мати людей, що можуть допомогти у реалізації вкрай необхідних для сучасної України і світу проєктів, бо без відповідних ресурсів годі й думати про успішну та якісну справу. Ми маємо достатню кількість фахівців, які завершили свої ліценціятські та докторські праці у різних університетах за кордоном. Від себе особисто хочу подякувати родині Мончаків, які радо відгукнулися на ідею створення Катедри Біоетики при УКУ. Розумію, яка велика відповідальність лежить на тих особах, що будуть його реалізовувати, але вірю в те, що працюючи наполегливо та віддано, можна досягти добрих результатів». За дальшою інформацією, можна звертатися до Української Католицької Освітньої Фундації (УКОФ), яка підтримує різні проєкти при УКУ. Адреса УКОФ у Канаді: 236 Bering Ave. Toronto, ON M8Z 3A5; тел.: 416-239-2495; ucef@ucef.ca; веб-сторінка: www.ucef.ca. УКОФ є реєстрована канадська харитативна організація (ч. 82224 5098 RR0001). Веб-сторінка УКУ: www.ucu.edu.ua |
|||||||||||
| Достойний Іван Яремко спонсорує новий том Грушевського | TOP | ||||||||||
|
Під час зустрічі (л–п): Роза й Василь Самці, Іван Яремко, Марко Стех, Уляна Пасічник, Зенон Когут, Франк Сисин, Роман Сенькусь, Надя Яцик, Ольга Купловська 5 квітня працівники КІУСу були присутні на зустрічі членів Ордену св. Андрія в Українській православній катедрі св. Володимира в Торонті, щоб подякувати Достойному Іванові Яремку за підтримку видання десятого тому Історії України-Руси Грушевського. Головував на засіданні голова місцевого відділу Василь Самець, а поблагословив цей захід Його Високопреосвященство архиєпископ Української Православної Церкви в Канаді Юрій. Серед присутніх також були президент Освітньої фундації ім. Петра Яцика Надя Яцик та президент Канадської фундації українських студій Ольга Купловська, які віддали шану видатному українському канадцеві. Син українських імміґрантів Іван Яремко народився 1918 р. в околиці Велланд, Онтаріо. Освіту здобув у Торонтському університеті і Школі права «Осґуд Гол». Приступивши у 1944 р. до адвокатської практики, у 1953 р. став королівським радником. Пан Яремко вирішив присвятити свою кар’єру праці в публічному секторі. Обраний першим українцем до Провінційного парляменту Онтаріо в 1951 р., він протягом 1958–1974 рр. був членом уряду Онтаріо, в якому займав пости міністра громадянства й провінційного секретаря, міністра соціяльного і родинного забезпечення, головного правника й голови Конґресу онтарійської спадщини. Змушений працювати для підтримання свого навчання, п. Яремко був відданий ідеї, що вся талановита канадська молодь повинна мати доступ до вищої освіти. Пам’ятаючи своє коріння, він також вірив у багатокультурну Канаду, вільну від расизму й дискримінації. В тому, що спадщинні мови почали викладати у школах Онтаріо, була і його заслуга. Пан Яремко та його бл. п. дружина Мирослава були активними членами української громади й щедрими жертводавцями на різні канадські й українсько-канадські цілі. Серед освітніх установ, які він підтримав, програма з українських студій Йоркського університету, «Осґуд Гол» та Центр досліджень Центральної і Східньої Европи ім. Петра Яцика при бібліотеці Торонтського університету. На зібранні 5 квітня директор КІУСу д-р Зенон Когут висловив слова вдячности Достойному Іванові Яремку, новому меценату інституту. Д-р Франк Сисин пригадав часті розмови з п. Яремком про цей проєкт, під час яких п. Яремко сказав, як на нього вплинули праці Грушевського та як важливо було б мати повний англійський переклад Історії України-Руси. Жертвуючи 25,000 дол. та обіцяючи ще від себе й Фундації ім. Івана і Мирослави Яремків 75,000 дол. у наступні три роки, Достойний Іван Яремко тим самим прискорив день, коли повна Історія з’явиться англійською мовою. У томі 10 ідеться про правління гетьмана Івана Виговського та Гадяцьку унію (1658). Переклад здійснила Марта Олійник з Монреалю. Науковий редактор тому — професор-емерит Брендонського університету д-р Ендрю Пернал, відповідальний редактор — Мирослав Юркевич. Канадський інститут українських студій |
|||||||||||
| Prime Minister Tymoshenko issues ideological manifesto at World Congress of Ukrainians | TOP | ||||||||||
|
The battleground in the upcoming January 2010 presidential elections will be Western Ukraine because of the large number of candidates from the former "orange" camp, of whom Yulia Tymoshenko is the most popular, who are seeking votes in that heartland of the Orange Revolution. Viktor Yanukovych's domination of Eastern Ukraine and Prime Minister Tymoshenko's domination of Central Ukraine is unchallenged. Traditionally the swing region of Central Ukraine decided the outcome of Ukraine's presidential elections. This was seen in 1994 when it voted for Leonid Kuchma and a decade later when it voted for Viktor Yushchenko, with them winning on both occasions with 52% of the vote. Therefore, it was important for Prime Minister Tymoshenko to attend and speak to the World Congress of Ukrainians (WCU) annual congress in Lviv on 21-22 August. There, according to those who attended the congress, "The meetings were very warm. Besides the official part of the congress Prime Minister Tymoshenko had a three hour meeting with the WCU in the evening". The head of the WCU, Ukrainian-Canadian Yevhen Choliy, said that the Prime Minister had "opened up her soul to them". They sang "Многая літа" (May You Have a Long Life) after her speech to the WCU, a speech that is set to become the ideological manifesto for Prime Minister Tymoshenko for the presidential elections. Prime Minister Tymoshenko's speech was full of patriotism without being overly nationalistic, accomplishing an important balancing act in a regionally diverse country where a third of the population are Russian speakers. Prime Minister Tymoshenko outlined a programme of upholding "our native Ukrainian language" which is taught to 81% of pupils in Ukrainian schools as the only state language in Ukraine. "And I want to say that while our team is in power, while real patriots and Ukrainians are in power, and I think that this will not change, we will not permit in Ukraine the raising of the question in any form of a second state language which will be only forever Ukrainian". Prime Minister Tymoshenko also stressed the importance of reviving national memory and continuing to document and raise the issue of the 1933 artificial famine as a genocide against the Ukrainian people. She stressed the importance of reviving an "honest Ukrainian history" and thanked the Ukrainian diaspora for its work on the famine that has led to many countries accepting it as a genocide against the Ukrainian people. Prime Minister Tymoshenko -- without mentioning President Dmitriy Medvedev by name -- replied to his appeal to President Yushchenko earlier this month by stating categorically that Ukrainians have a right to their own history. She added that her team and government would continue to view the famine as a genocide despite this not being accepted by Moscow in such a manner. |
|||||||||||
| Response to "Can anyone stop Yanukovych from being elected the next president of Ukraine?" | TOP | ||||||||||
|
Taras Kuzio The answer to the title of David Marples op ed (August 28) "Can anyone stop Yanukovych from being elected the next president of Ukraine" (http://www.kyivpost.com/opinion/op_ed/47621) is: "Yes, there is. It is Prime Minister Yulia Tymoshenko". Only she can halt the Donetsk clan's victory in the election just as only Viktor Yushchenko could five years earlier. The combined vote of candidates from the former orange camp, of whom Tymoshenko is by far the strongest candidate, receive approximately 50 percent of the vote in opinion polls. Meanwhile, Party of Regions leader Viktor Yanukovych and Communist Party leader Piotr Symonenko together receive 40 percent. Where is Yanukovych going to obtain an additional ten percent to come first in the second round? Marples ignores these relatively stable polling figures and concludes with the words "The lack of suitable alternatives suggests, nonetheless that it could happen"; that is, Yanukovych could be elected Ukraine's president. Obviously, Marples does not believe that Tymoshenko to be a "suitable alternative" to Yanukovych whom in his apologetic op ed he has earlier proceeded to downplay fears of his election by stating that "no Ukrainian president can change course so abruptly". It is difficult to imagine reading an article in the American media four months before the 2008 elections that would have predicted that Barack Obama or John McCain would have won the presidential elections. As the BBC correspondent in Ukraine Gabriel Gatehouse told me this week in Kyiv, "I don't predict anything more than a month ahead in Ukraine". A week is a long time in Ukrainian politics while four months is an eternity. Ukraine's election campaign only begins next month and there will be countless more opinion polls and exit polls before election day. These are very likely to show increased support for Tymoshenko after the election campaign begins. Let us recall how in 2004 then Prime Minister Yanukovych increased his support throughout the campaign. Another factor which polls have always done prior to elections is to downplay Tymoshenko's support. In all three last parliamentary elections pre-election day polls grossly under-estimated support for the "Tymoshenko bloc" (BYuT) by a wide margin. In the 2007 pre-term elections, polls predicted BYuT would receive 20 percent and it actually received ten percent more. A poll by six leading sociological organizations cited by Ukrayinska Pravda (August 11) asked who voters had backed in the 2007 elections. While the results for the Party of Regions and Our Ukraine-Peoples Self Defence largely reflected their actual vote, that for BYuT was 10 percent less than what they received. One of the six organizations (Sotsis) concluded that this "provided additional intrigue about who will be the victor in the first round of the elections and also places a stop on our deciding who will be the pair of participants in the second round, the struggle for which is taking place between Yanukovych and Tymoshenko". Marples analysis of Ukrainian politics ignores four important factors in his evident endorsement of a Yanukovych victory. Firstly, he ignores the fact that out of the leading candidates only Tymoshenko has charisma. Tymoshenko, as Western journalists will always advise you in Kyiv, should never be under-estimated. She is, after all, Ukraine's best election campaigner and political machine. Secondly, polls show that Tymoshenko has maintained her support in, and dominance of, the crucial swing region of Central Ukraine. Central Ukraine decided the outcome of the 1994 and 2004 elections when it voted for Leonid Kuchma and Viktor Yushchenko respectively. Polls also show that Tymoshenko retains some support in eastern and southern Ukraine. In the 2007 elections BYuT became the only orange political force to attract support in Russian-speaking Ukraine. Thirdly, with eastern and central Ukraine dominated by Yanukovych and Tymoshenko respectively, Western Ukraine is set to become the main battleground of the 2010 elections. Tymoshenko currently leads throughout western Ukraine except for the three Galician oblasts where Arseniy Yatseniuk is in the lead. Will Tymoshenko be able to replace Yatseniuk as the most popular candidate in Galicia? The World Congress of Ukrainians (WCU) and Ukrainian diaspora will play an important role in influencing developments during the elections in Galicia and western Ukraine more generally. Tymoshenko's speech to the Lviv congress of the WCU was received very warmly and changed hitherto downbeat opinions about her. Fourthly, economics have never played any role in influencing the outcome of Ukrainian elections. In 2004 Ukraine had its best rate of economic growth for decades and yet the incumbent prime minister (Yanukovych) lost the elections. Tymoshenko's campaign slogan portraying her as a strong leader dealing with the economic crisis, while other politicians quarrel and attempt to undermine her, could have a positive influence on voters. The Tymoshenko-Yatseniuk competition in Galicia will, I believe eventually work towards a Tymoshenko leadership in the polls for two reasons. Firstly, Yatseniuk's support has plateaued for four months after it received a boost from his frequent appearances on Inter, Ukraine's most popular television channel in the winter and spring. This plateauing of support has taken place despite Yatseniuk having been the first to launch an election campaign in the summer. His military camouflage tents are in every city centre. Political analyst Volodymyr Fesenko said in the Kyiv Post that, "Yatseniuk has stopped rising in the polls and if he doesn't present a concrete program and show who is in his team, he will lose votes of youth supporting him in favor of Tymoshenko". Polls have long shown that Tymoshenko has a rock solid base of support of 15 percent that is built upon in election campaigns. Yatseniuk's support is "soft" and likely to decline after he is faced by a tough electoral challenge from Yanukovych and Tymoshenko. Secondly, the replacement three months ago of Ukrainian by Russian political consultants in the Yatseniuk campaign has led to a radical re-orientation in his election program. Yatseniuk has in effect defected from the 2007 Our Ukraine-Peoples Self Defence program that he was elected in towards more pro-Russian positions. Galicians will not appreciate Yatseniuk's repudiation of the Orange Revolution, the UPA, NATO and his calls for an energy consortium with Russia. Marples attempt to downplay the significance of Yanukovych's election victory by pointing to misplaced fears about Kuchma in 1994 does not grasp the changes in Ukraine over the last fifteen years. Ukraine in 1994 and 2010 are two very different countries: in 1994 there were no organized pro-Russian political forces in eastern Ukraine aside from the Communists (non-communists centrist parties only began to be formed in 1997-2001). Externally, in 1994 Ukraine faced the semi-democratic Russian President Borys Yeltsin while in 2010 Ukraine is faced by the Vladimir Putin-Dmitri Medvedev imperialist tandem. The Party of Regions is the most pro-Russian of the so-called centrist parties that emerged from the Kuchma era. This is evident in many areas: its support for separatism in Georgia, its support for extending the Black Sea Fleet agreement beyond 2017, its support for Russian to become a state language, its disinterest in seeking EU membership (the Party of Regions has never, unlike BYuT and Our Ukraine, sought membership of the European Parliament's political groups) and its strong opposition to NATO membership. Yanukovych's servility to the Russian Orthodox Church (ROC) was evident to all during ROC Patriarch Kyrill's ten day tour of Ukraine last month. Marples op ed was written too early to predict the outcome of Ukraine's presidential elections. The next four months will tell who of the two main candidates -- Yanukovych and Tymoshenko -- will be elected president. To suggest that it is a certainty -- four months before election day -- that Yanukovych will be elected is to show a lack of a deep understanding of Ukrainian politics. Dr. Taras Kuzio is a Senior Fellow in the Chair of Ukrainian Studies, University of Toronto, Adjunct Research Professor at Carleton University (Ottawa) and editor of the bi-monthly Ukraine Analyst. |
|||||||||||
| An appeal of Ukraine's intellectuals, politicians and civic activists to parliaments, governments and peoples of the world | TOP | ||||||||||
|
"We do not exclude the possibility that the Kremlin will use force against those that oppose it... There exists a direct threat to the security of EU member-states... We propose that an International Conference be convened..." The foundation of the Ukrainian independent state in 1991 was one of the important results and, at the same time, one of the guarantees of the end of the global conflict between the "East" and the "West", the twofold division of Europe, and the spread of the ideals of freedom and democracy in the world. Ukraine made its considerable contribution to the world's and European security by renouncing its nuclear weapons. The Budapest Memorandum of 1994 was then confirmed by the respective guarantees of the state-members of the UN Security Council. At the time, this resolution, along with the concurrent expansion of the EU and the Euro-Atlantic system of collective security played an important role in the strengthening European security. Today, however, one cannot fail to notice the inefficiency of these guarantees. The Russian government intentionally took on a political course towards the destruction of the existing system of security. One of the key aspects of this policy is the attempt to force Ukraine to serve the needs of Russia's geopolitical interests. This strategy resulted in the sharp escalation of tensions in the relationships between the two states. Russia's informational war against Ukraine took on unprecedented forms. The Russian public is presented with the image of Ukrainians as an enemy and a major destabilizing factor in the relationships between the EU and Russia. The Russian side does not even allow for the view that the Ukrainian foreign policy towards Ukraine's accession to the NATO is an sovereign right of our state; that Ukraine's pro-Western foreign policy cannot be considered as an action against Russia but that it rather serves as a reflection of Ukraine's national interests. Ukraine voluntarily renounced its nuclear weapons. Ukraine can only resist its contemporary foreign challenges and threats within the system of collective security. The address of the President of Russia on August 11, 2009 became one of the steps in the realization of Kremlin's foreign policy that outwardly ignores Ukrainian sovereignty, reveals Russia's intrusion into the internal affairs of Ukraine, and contradicts the generally accepted norms of international law. The Ukrainian people respect the democratic choice of the Russian people and demand the reciprocal respect for its own choice as well. The decision of the Russian President to postpone the appointment of an ambassador to Ukraine in anticipation of the potential arrival of a new authority in our country that, as President Medvedev hopes, would lead a different (apparently more friendly towards Russia) policy, can be only assessed as an outward pressure of the neighboring country on the electoral choices of Ukrainian citizens. We regret that the Russian government consistently ignores the lessons of history. We hope that the new elites of our neighboring country would be primarily preoccupied with the liberties, rights, and well-being of the peoples of their own Federation. We do not doubt that the existing tensions provoked by the Russian authoritative leadership are superficial and temporary. The depth and the profundity of the interpersonal relationships between representatives of the two peoples -- Ukrainians and Russians -- will eventually restore the friendly relationships between our countries. At the same time, we believe that the recent address of Russian President, Vladimir Medvedev, to Ukrainian President, Viktor Yushchenko, marks a substantially new phase in the attitudes of the Russian authoritative leadership towards Ukraine. For the first time in many years, indications have emerged that Kremlin does not exclude the use of force as its means of geopolitical influence in Ukraine. There are other indications of this geopolitical strategy. Among them are President Medvedev's proposal to the Russia's State Duma of a draft law that allows the use of Russian armed forces outside of the territory of the Russian Federation and the launching of a respective propagandist campaign. We consider the following -- Russia's President's disrespectful neglect of V. Yushchenko's written response, the unfounded accusations of Ukrainian soldiers being involved in last year's war in Georgia on the side of Georgia by the Russian Prosecutor's Office; the Russian President's treatment of the necessary actions of Ukrainian policemen in Crimea as an adverse attempt to impinge on the activity of Russia's Black Sea fleet -- as the direct propagandist justification of a possible military intervention into Ukraine's internal affairs with the aim of smothering Ukraine's sovereignty and freedom, and transforming Ukraine into a territory of Russia's immediate influence and control. Russia's rhetoric towards Ukraine brings home the horrible historical examples of the 1930s. We understand the transparent nature of the Ukrainian political system, the detrimental impact of the existing antagonism within Ukraine's leadership, all serious factors that reduce the efficiency of Ukraine's foreign policy and hinder its economic growth. Ukraine is nevertheless a large and free country with huge democratic potential that is heading on the road towards the implementation of the European system of law. This is a country that during its eighteenth years of independence achieved respect and became an important subject of European policy. The subordination of Ukraine to Russia's strategy threatens to return the division of Europe. It could cause direct threats to the international and national security of the EU member-states, lead to a decrease in general trust and security in Europe and the escalation of tensions and antagonism in international relationships in general. We appeal to the governments of the USA, Great Britain, France and China with the proposal to organize an international conference of the guarantor-states regarding section 6 of the Budapest Memorandum with the aim to provide real guarantees of security to Ukraine, declared in the Memorandum. We also appeal to the governing institutions of the EU to take a clear and non-ambivalent position regarding the sovereignty of Ukraine; to warn Russian against any attempts of intruding into Ukraine's internal affairs. We appeal separately to the state-members of the Visegrad Group (which always favored Ukraine and its Euro-Atlantic endeavors) with the request to design their common or separate positions regarding the agravation of Ukraine-Russia's relationships. Yurij Andukhovych, writer Viacheslav Briukhovetskyi, Hero of Ukraine, Doctor of Philology, the honorary Rector of the National University "Kyiv-Mohyla Academy." Bohdan Havrylyshyn, foreign member of the National Academy of Sciences of Ukraine, Ph.D., head of the Supervisory Council of the International Institute of Management. Semen Gluzman, civil rights defender, the acting secretary of the Association of Ukraine's Psychiatrists, director of the American-Ukrainian Council of the Defense of Human Rights. Yaroslav Hrytsak, Ph.D. in History, professor, head of the Institute of Historical Research of Ivan Franko Lviv National University of Ukraine. Mykola Zulyns'kyi, professor of the National Academy of Sciences of Ukraine, Ph.D. in Philology, head of Taras Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine. Oxana Zabuzhko, writer. Serhii Komisarenko, professor of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Academy of Medical Sciences of Ukraine, Doctor of Sciences (biology); head of O.V. Palladin Institute of Biochemistry of the National Academy of Sciences of Ukraine. Leonid Kravchuk, Hero of Ukraine, the first President of Ukraine. Vasyl Kremin, professor of the National Academy of Sciences of Ukraine, Ph.D. in Philology, president of the Pedagogical Academy of Ukraine. Yurii Laniuk, composer. Levko Lukianenko, Hero of Ukraine. Myroslav Marynovych, first vice-president of the Ukrainian Catholic University, president of the Institute of the History of Religion and Society of the Ukrainian Catholic University. Myroslav Popovych, professor of the National Academy of Sciences of Ukraine, Ph.D. in Philology, head of Hryhorii Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine. Serhii Rakhmanin, journalist, editor of the politics section of the weekly "Dzerkalo Tyzhnia." Mykola Riabchuk, writer, publicist. Konstiantyn Sytnyk, professor of the National Academy of Sciences of Ukraine, Doctor of Sciences, biology, honorary head of M. Holodnyi Institute of Botanic of the National Academy of Sciences of Ukraine. Volodymyr Sirenko, national actor of Ukraine, leading conductor and art director of the National Academic Symphony Orchestra of Ukraine. Taras Stets'kiv, deputy of the Ukrainian parliament. Volodymyr Filenko, deputy of the Ukrainian parliament. Ihor Yukhnovs'kyi, Hero of Ukraine, Doctor of Sciences (Physics and Mathematics), head of the Ukrainian Committee of Sciences and Culture of the National Academy of Ukraine. Taras Vozniak, philosopher, political observer, editor-in-chief of the independent magazine “Ї.” Oleksii Volovych, head of the Odessa branch of the National Institute of Strategic Research by the Office of the President of Ukraine. Rustem Zhanzhoga, political observer, leading researcher of the Institute of World's Economy and International Relationships of the National Academy of Sciences of Ukraine, member of PEN-club. Oleksander Filts, MdS, professor, president of the Ukrainian Psychiatrist Association. Ihor Markov, political observer, head of the section of the ethno-social research of the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Oleksandr Ivankiv, first vice-president of the Institute of Ukrainian National Memory. Ihor Koliushko, head of the Center of Political and Judicial Reforms. Ilko Kucheriv, Director of the Democratic Initiatives Foundation |
|||||||||||
| Poor Russian-Ukrainian relations: Who is to blame? | TOP | ||||||||||
|
Taras Kuzio President Dmitri Medvedev's open letter to his Ukrainian counterpart Viktor Yushchenko, less than a week after Russian orthodox Patriarch Kyrill's ten-day visit to Ukraine, would have created a flurry of diplomatic activity between two "normal" neighbours, but, alas, Russia and Ukraine are not normal neighbours. The Kyrill visit and Medvedev letter should be seen as two parts of the same Russian geopolitical strategy towards Ukraine that verges on the paranoia. In Moscow's eyes, Ukraine is slowly being "lost" to Russia and there is therefore an urgent need to rectify this divorce not of a neighbor but of "brotherly peoples", in Russian parlance. After Russia's disastrous and illegal intervention into Ukrainian internal affairs during the 2004 presidential elections many thought that Russia had learned its lessons but the Medvedev letter shows that this not to be the case. Russia has learned nothing from 2004 and will continue to seek to intervene in Ukrainian affairs even when -- as on every occasion -- it so obviously backfires. Medvedev's Five Gripes NATO The charge that Yushchenko is pushing Ukraine into NATO is the opposite of what Moscow claims. Ukraine had an opportune chance to enter NATO in 2006 but it failed to receive a Membership Action Plan (MAP) in Riga because the president believed his strategic priority should be not Ukraine's national security but preventing Yulia Tymoshenko from returning as prime minister after the March parliamentary elections. If Ukraine had established an orange coalition and government after the 2006 elections Kyiv would have received a MAP in Riga; it did not receive a MAP because Viktor Yanukovych unexpectedly returned as prime minister that summer and immediately stated that Ukraine was disinterested in a MAP. Russia's association of NATO with Yushchenko is therefore out of place, as it is for another historical reason. The first president to declare Ukraine's intention of seeking NATO membership was Leonid Kuchma in 2002, a declaration of intent that was transformed into, and included within, the 2003 law on national security passed in parliament with the support of the Party of Regions. This is not the only occasion where events are the opposite to what they should be. It was after all the "pro-Russian" Yanukovych and Kuchma who sent Ukrainian troops to Iraq and the "pro-Western" President Yushchenko who brought them home. Yushchenko's report on his alleged fulfillment of his 2004 election programme, which is available on the presidents web site, includes the withdrawal from Iraq as an example of the fulfillment of one of his pledges to Ukrainian voters. Russia's paranoia is also misplaced because pro-NATO politicians have traditionally not included any mention of NATO in their election programmes. Each of the Our Ukraine bloc programmes from the last three elections as well as Yushchenko's 2004 programme never once mentioned the word "NATO". Georgia Medvedev's accusations of Ukrainian arms supplies to Georgia have been followed by accusations that Ukrainians fought alongside Georgians against South Ossetians in August 2008. Ukraine began supplying arms to Georgia in the Kuchma era and has continued to do so in a completely legal manner: there is no international arms embargo against Georgia. Ukrainians did indeed fight in Georgia and Chechnya in the first half of the 1990s, primarily from the extreme right UNA-UNSO (Ukrainian National Assembly-Ukrainian Peoples Self Defence). But, UNA-UNSO disintegrated in the late 1990s and today no longer exists. One UNA-UNSO leader -- Andriy Shkil -- is a Tymoshenko bloc deputy. Another - Dmytro Korchynsky - heads the Bratstvo organization that is a member of the Eurasian movement, reinforcing long-held suspicions of his links to Russian intelligence (Eurasian ideologist Aleksandr Dugin is close to the Russian leadership). UNA-UNSO could not have fought last year in South Ossetia as it no longer exists except in the minds of Russian paranoid leaders. In the 2004 elections "Ukrainian nationalist groups" that paraded in Kyiv in "support" of Yushchenko were funded by the Kuchma authorities in order to discredit Yushchenko as a "fascist" and "nationalist". If any "UNA-UNSO" members were in Georgia they were likely to be on the FSB payroll. A final point should be made that Russia overlooks; namely, that Ukraine has a strategic interest in Georgia over the question of separatism. Three out of the four original GUAM (Georgia-Ukraine-Azerbaijan-Moldova) members have Russian-backed frozen conflicts and a fourth (Ukraine) has Russian-backed separatism. Russia's increasingly aggressive stance on the Crimea and Sevastopol and its de facto annexation of South Ossetia and Abkhazia are naturally seen by Kyiv as part of a new Russian neo-imperial strategy towards its neighbours. Moscow fails to recognize the duplicity of its policies and how they have undermined relations with all of its neighbours, including with once pro-Russian Belarus. Russia is one of the declared nuclear powers which gave Ukraine security assurances in 1994 in return for Kuchma agreeing to Ukraine's de-nuclearisation. Russia though, poses a territorial threat to Ukraine. Why Ukraine is silent on this question remains unclear: what is clear is that Kuchma gave up the world's third largest nuclear weapons arsenal in return for empty words. The situation is indeed fraught and increasingly recognised by the outside world as dangerous. As The Economist (22 August) wrote, "full-blown military conflict with Ukraine seems unlikely but is no longer unthinkable". The Economist wrote that aggression towards its neighbours has become a way of life for Russia. As seen in 2008 in Georgia, the EU and NATO will not intervene in the event of a Russian invasion of the Crimea. Black Sea Fleet During the Yushchenko presidency the Ukrainian side has become more assertive in nipping in the bud separatist groups, banning the entry of Russian extremist politicians, halting illegal actions by the Black Sea Fleet (such as transporting missiles without permission in urban areas) and expelling Russian spies involved in subversive activities. Such stern action is long overdue as Kuchma permitted Russia and the Black Sea Fleet to act as lords of the (Crimean) manor. As Sevastopol Mayor Sergei Kunitsyn told The New York Times (28 August), "Ukraine has become more demanding, and has a right to do that". A final factor that should be raised is Russia's disrespect for the Ukrainian constitution which rules out foreign bases on Ukrainian territory. The Black Sea Fleet is "temporarily" based for twenty years in Sevastopol and should have left the port by 2017. Russian politicians repeatedly speculate over the question of extending the Black Sea Fleet lease indefinitely assuming that a "pro-Russian" politician, such as Yanukovych, would become president and facilitate this step. This ignores the fact that "pro-Russian forces" would never be in a position to command a two thirds majority of the Ukrainian parliament that is required to change the constitution. Even if the constitution is somehow changed to permit Ukraine to host foreign bases then why could pro-Western politicians not demand that NATO also have a military base? In supporting Russia's demands on extending the Black Sea Fleet base beyond 2017 the Party of Regions undermines its own anti-NATO platform through seeking Ukraine's neutrality. Gas Pipelines History and Language Kuchma first raised the issue of the famine as "genocide" in 2003 on its 70th anniversary; Yushchenko merely expanded the scope of the campaign and took it to heart. No Ukrainian president will change the direction of the teaching of Ukrainian national history back to a Russophile orientation (as Alyaksandr Lukashenka did after coming to power in Belarus in 1994) or move to the Russian position of rehabilitating Stalinism. Russia continually raises the red herring of language and how Yushchenko is allegedly repressing the Russian language. Moscow ignores the fact that it was under Kuchma in 1996 that the Ukrainian language was constitutionally codified as the only state language. Moscow and the Party of Regions, whose leader -- Yanukovych -- will campaign again in the January 2010 presidential elections on a platform of making Russian a second state language, also ignores two other factors. Firstly, Russian is not being squeezed out of Ukraine. Any cursory look inside a newspaper kiosk in Kyiv will tell you that the Russian language dominates the private newspaper and magazine sector. All of the magazines catering for the new Ukrainian middle class are in Russian. Secondly, in sternly demanding rights for Russian speakers in Ukraine, Moscow is at the same time rejecting any rights for the second largest national minority in Russia -- Ukrainians. The Russian authorities argue that Ukrainians and Russians are very close people and therefore there is no need for Ukrainian language schools in Russia. If the same argument were to be made in Ukraine all Russian language schools would be closed. Conclusion Neither side in any conflict is one hundred percent innocent. Nevertheless, the Ukrainian side of the Ukrainian-Russian conflict, President Yushchenko, has pursued policies that were in the main begun under Kuchma. Ekho Moskvy talk show host and political commentator Yevgeny Kiselyov wrote in the Moscow Times (14 August) that "All of the problems the president (Medvedev) mentioned do exist, but they first appeared long ago and most had arisen even before Yushchenko took office". In addition, Kiselyov believes that Medvedev, "inflated the importance of these problems. They hardly justify the president of one country leveling such scathing statements at the president of a neighboring country". What have changed are not Ukrainian policies but the current Russian leadership compared to the 1990s under Borys Yeltsin. This factor is coupled with the movement from democracy and retreat from empire in Russia towards nationalism, xenophobia and neo-imperialism under Medvedev-Putin.
|
|||||||||||
| Ukraine debates the Russian threat | |||||||||||
| Eurasia Daily Monitor -- Volume 6, Issue 171 September 18, 2009—Volume 6, Issue 171 The poor state of Ukrainian-Russian relations, as vividly noted in Russian President Dmitry Medvedev's August letter to President Viktor Yushchenko, the expulsion of two Russian spies from Ukraine and Russia's newly adopted law giving its military the right to intervene abroad is intensifying the debate in Ukraine over the Russian threat. On September 18 three journalists from the Rossiya channel were banned for five years from entering Ukraine for conducting "falsified information propaganda against Ukraine" (www.pravda.com.ua, September
Acting Foreign Minister Yuriy Kostenko explained that the expulsion of the two spies was seen by Moscow as an "aggressive attack against Russia, and a provocation" (Ukrayinsky Tyzhden, August 28-September 3). Russia did not attempt to understand Ukraine's argument that the spies were acting in a manner "contrary to their diplomatic status." Medvedev's staunch and unprecedented criticism of Ukrainian domestic and foreign policies was worsened by the fact that two of the three leading presidential candidates -Party of Regions leader Viktor Yanukovych and Front for Change leader Arseniy Yatseniuk- supported the Russian side. On August 26 Yanukovych told a phone-in to Segodnya: "Never before have we had such unpleasant relations with Russia as at present." Yanukovych promised that relations would improve if he is elected. Such promises echo the 1994 presidential elections when Leonid Kuchma claimed that he -rather than the incumbent Leonid Kravchuk- would be in a position to improve such relations. Both Kuchma and Yanukovych failed to see the deeper issue involved; namely, Moscow's "refusal to recognize the existence of the Ukrainian nation," explained Volodymyr Horbulin, the former National Security and Defense Council (NRBO) Secretary and the security expert Valentyn Badrak (Zerkalo Nedeli, September 12-18). "In the last 18 years since the disintegration of the USSR the Kremlin elite has not come to terms with the existence of an independent Ukraine,' as another Ukrainian newspaper noted (Ukrayinsky Tyzhden, August 28-September 3).
Russia is held back from direct military intervention in Ukraine, Ukrainian experts believe, due to two factors. Firstly, it would destroy any hope of CIS integration. Secondly, "a war with Ukraine could destroy Russia as a state" (Ukrayinsky Tyzhden, August 28-September 3). If Russia successfully took the Crimea, "Moscow would forever lose Ukraine," Horbulin and Badrak asserted (Zerkalo Nedeli, September 12). Although any Russian invasion into Eastern Ukraine or the Crimea might at first be successful, it would eventually be met by fierce resistance from guerrilla and loyal Ukrainian units. Interestingly, no Ukrainian experts believe that Russian aggression would be prevented by Moscow taking Western responses into consideration; this itself reflects the E.U. and NATO's ineffectual response to the Russian invasion of Georgia. Anatoliy Grytsenko, the former Ukrainian Defense Minister and the head of the parliamentary committee on defense and national security has advised the military to develop additional spetsnaz units capable of taking conflict deep into enemy territory (Profil, August 20). Horbulin, the director of the National Institute on the Problems of International Security, affiliated to the NRBO, and Badrak, a senior expert at the Kyiv think tank the Center for Research into the Army, Conversion and Disarmament, advised the NRBO to relocate spetsnaz units Special Forces, Security Service (SBU) and interior ministry units to southern and eastern Ukraine. Grytsenko also warned the E.U. and NATO to not continue to ignore the Russian threat, as any conflict in Ukraine might risk damaging the gas pipelines crossing Ukraine. Europe could not stand aside from such a conflict, as it could severely undermine European energy security.
Horbulin and Badrak concluded that following the 2008 Georgian-Russian war "international law" no longer works in dealing with Russia. Moscow wants to alter "the Ukrainian foreign policy trajectory, split the country and annex portions of its territory and indefinitely extend the basing of the Black Sea Fleet in Sevastopol. Russia seeks a ‘politically loyal, pro-Russian Ukraine'" (Ukrayinsky Tyzhden, August 28-September 3). In the January 2010 elections, Moscow also wants to see the election of a "Kremlin vassal who would lead the country as a Little Russia" (Zerkalo Nedeli, September 12).
The recent adoption of the Russian law on military intervention abroad provides for "the ability for a direct military threat from the Black Sea Fleet" (Zerkalo Nedeli, September 12). Horbulin and Badrak advised the SBU to ensure "control over extremist and radically oriented Ukrainian groups in the south and southeast of the country" (Zerkalo Nedeli, September 12). Secondly, the West's reputation is at stake in dealing with countries such as Iran and North Korea. Ukraine gave up the third largest nuclear weapons stockpile in 1994-1996 in return for "security assurances" from the five nuclear powers, one of whom -Russia- constitutes its main threat. In 2003, less than a decade after the "Budapest Memorandum," Russia sought to annex the Tuzla Island off the Crimean coast. As Horbulin and Badrak argued, the nuclear powers are "de facto demonstrating a rejection of their responsibilities" and "those who are not speaking of a repetition of Munich in 1938 today in Europe and Ukraine are only ignoring the facts' (Zerkalo Nedeli, September 12-18). If Tehran interprets Western policy towards Kyiv as weak, then it is less likely to halt its nuclear weapon ambitions. |
|||||||||||
| A way to overcome Verkhovna Rada blockades | TOP | ||||||||||
|
Inform, Issue 124, "It could only happen in Ukraineâ" is the often heard expression. Outsiders are baffled to see the work of parliament grind to a halt for days on end because of opposition lawmakers blockading the speakerâs podium. But what makes it all the more ludicrous is that they are stopping the passage of vital legislation needed to help Ukraine steer itself out of the worst global economic recession since the 1930s. Why is this happening? Should such behaviour be tolerated? The actions of opposition lawmakers are putting at risk the next tranche disbursement of the £16.4 billion stand by facility agreed with the International Monetary Fund (IMF) last October. To date some $10.6 billion has been paid out, but the next tranche of $3.8 billion, due at the end of October or early November, is contingent on parliament passing bills to comply with the strict conditions imposed by the IMF. Measures include strengthening the independence of the National Bank of Ukraine, tax and pension reforms, regulating gas prices for households and avoiding social spending increases. Knowing that the last thing the IMF wants to see is profligate social spending, the opposition Party of Regions -- normally the party that is most opposed to big social spending plans -- is demanding unaffordable rises in the minimum wage and pensions. The bill it has tabled calls for increases in the minimum monthly wage from the UAH 630, which came into effect on 1 July, to UAH 1,500. The bill also demands a rise in the minimum monthly pension to UAH 1,300. The Party of Regions knows only too well that the government cannot sanction spending that would destabilise the state's finances by more than doubling the agreed budget deficit of 4 percent -- a measure that would effectively sink the payment of the next IMF loan instalment. Just when the country looks like it is coming out of recession the rug would be pulled out from under its feet. One must ask what is the Party of Regions up to? The answer is simple. It is pursuing populist policies aimed at winning votes ahead of the presidential election next year on 17 January. It matters not to its leaders that it is willing to cripple the economy in the process and stop the recovery dead in its tracks. So the blockade of parliament continues. It is a stonewalling tactic: a tried and tested means to cripple lawmaking and pressurise the government. In the summer of 2006 the Party of Regions blocked parliament to devastating effect. Its blockade prevented a vote on Yulia Tymoshenko being appointed prime minister of a new orange coalition. It was only lifted after Party of Regions negotiators had secured the defection of the Socialist Party and its leader Oleksandr Moroz, to a coalition that enabled the return of Party of Regions leader Viktor Yanukovych as premier. While a brief blockade may perhaps be excused as the exuberance of a youthful parliamentary democracy, a systematic and prolonged blockade is regarded by many as undemocratic. 'It must stop. The sight of political factions blockading the session hall casts a shadow over Ukraine's democratic process, undermines the ability of the government to pull Ukraine out of the economic crisis and reinforces existing Ukraine fatigue in the West," said Dr Taras Kuzio, a visiting professor at George Washington University and Editor of Ukraine Analyst. "It sends out the wrong signals to Brussels and Washington and in so doing undermines Ukraine's declared objectives of Euro-Atlantic integration because enlargement-sceptics, such as Germany, have long stressed the importance of political stability in Ukraine." Dr Kuzio added, "Also, political paralysis opens up opportunities for Russia to meddle in Ukraine's internal affairs." A US-based analyst told Inform, "This behaviour is highly irresponsible and dangerous for Ukraine's economic development. The Party of Regions is holding the country hostage to election games. These are the types of stunts that ended up costing Party of Regions votes in the last election, so they should be careful." So what should be done? One solution is to simply outlaw such acts. An alternative strategy is being proposed by Bloc of Yulia Tymoshenko (BYuT) lawmaker Andriy Portnov and Roman Zvarych of the Our Ukraine-People's Self-Defence bloc. They suggest a new paper-based method of voting under "special circumstances," involving an open ballot using voting sheets submitted by the factions. Use of the sheets would be permitted after the Chairman (speaker) of the Verkhovna Rada reports on the circumstances stopping the holding of a ballot in any other way. Accordingly, a bill amending parliament's regulations was registered in parliament last week. An explanatory note reads, "It has been proposed to use this method to vote under special Clearly, the status quo cannot continue. There needs to be a resolution to the all too frequent use of blockades. The functioning of parliament and Ukraine's international image needs this to happen sooner rather than later. |
|||||||||||
| Yushchenko hits at Moscow ahead of poll | TOP | ||||||||||
|
http://www.ft.com/cms/s/0/e19a0796-a11e-11de-a88d-00144feabdc0.html
[...] The issue of Russian interference in Ukraine's election emerged last month when Dmitry Medvedev, Russia's president, accused Mr Yushchenko of waging "anti-Russian" policies by seeking membership in the Nato military alliance, and urged the country's future president to be more friendly. Mr Yushchenko said he expects Russia to stir up separatist sentiment on Ukraine's Russian-leaning Crimean peninsula. But he ruled out escalation into a military conflict of the kind seen last summer in Georgia, ... [...] Mr Yushchenko said: "We are witnesses of how the politics of totalitarianism is reaching its apogee against the principles of democracy, sovereignty and territorial integrity. Georgia is a sign of how, unfortunately, the Pan-European community did not stand up to defend these fundamental principles. It was a setback," he said. The Ukrainian president said he hoped soon to meet US President Barack Obama to discuss these and other issues and expressed solidarity with a plea to Western leaders made last week by members of Ukraine's intelligentsia. Complete article: http://www.ft.com/cms/s/0/e19a0796-a11e-11de-a88d-00144feabdc0.html |
|||||||||||
| Ukraine pulls IMF into bitter domestic rivalry | TOP | ||||||||||
| http://www.ft.com/cms/s/0/73a0bb16-a3cd-11de-9fed-00144feabdc0.html September 17 2009 Roman Olearchyk Ukraine’s president has accused the International Monetary Fund of being too lenient on the government led by Yulia Tymoshenko, his prime minister and bitter rival in next year’s presidential elections. In comments that threaten to pull the IMF and Kiev’s other western lenders into the country’s messy politics, Viktor Yushchenko on Thursday questioned why the IMF had continued to provide Ms Tymoshenko’s government with financial assistance in spite of its failure to adopt key reforms. The IMF is keen on staying out of Kiev’s poisonous politics, but a fourth tranche is seen as vital to keeping Ukraine afloat in the near term. Gross domestic product plunged 18 per cent in the first half of 2009.... |
|||||||||||
| Irregular goings on at the Central Bank | TOP | ||||||||||
|
Inform, Issue 124, Oleksandr Savchenko, the Deputy Chairman of the National Bank of Ukraine (NBU), submitted his resignation last week in protest over political interference by President Viktor Yushchenko into the operations of the central bank. The resignation coincides with an investigation by the Interior Ministry into alleged illegal currency speculation by senior officials within the bank. Speaking at a press conference in Kyiv, Mr Savchenko said, "I have filed my resignation. It would be dishonourable to remain silent and wait. The NBU is not independent, it is engaged in politics, and sometimes it is being involved in certain schemes and speculations." Alarmingly, Mr Savchenko accused senior NBU officials of speculation on the foreign exchange market, and refinancing commercial banks in such a manner that certain banks received larger shares, which they could direct to the currency market. In December last year, Prime Minister Yulia Tymoshenko complained about NBU officials engaging in currency speculation and staging the collapse of the national currency, the hryvnia, to benefit businessmen linked to the president's staff (see Inform issue 98, 5 January 2009). In the last four months of 2008 the hrvynia lost half its value against the dollar, at one time slumping to UAH 10 to the dollar from UAH 4.9 to the dollar in September 2008. Not long after Ms Tymoshenko revealed the scam, parliament voted for the removal of Volodymyr Stelmakh the Chairman of the NBU. However President Yushchenko, who has ultimate responsibility for the central bank, dismissed the non-binding parliamentary motion. Fresh currency speculation It is hardly surprising that Mr Savchenko has opted to resign, particularly in the light of a fresh round of currency fluctuation. Tim Ash, the respected Head of Research for CEEMA at the Royal Bank of Scotland, wrote in a research note, "In particular, it seems as though he has been unhappy that NBU support for the banking sector has led to liquidity simply being used to short the hryvnia, further complicating the NBU's management of exchange rate policy. He also indicated that he was upset with undue political manipulation of the NBU." Mr Savchenko advocates a trading band for non-admission of the hryvnia devaluation. He suggests a lower limit of the band should be UAH 6.05 to the dollar with an upper limit of UAH 9 to the dollar. Last month, a British businessman based in Kyiv told Inform, "There is no reason behind the fluctuation of the hryvnia other than it being down to speculation by a corrupt few." Interior Minister Yuriy Lutsenko would appear to agree with him and said in a statement that he suspected NBU officials of "plundering hundreds of millions of hryvnia," which caused a fall in the currency. In the past few weeks the hryvnia lost more than 5 percent against the dollar. It rallied to close on Friday at UAH 8.403 to the dollar, but only after intervention from the central bank. Because Mr Lutsenko is a supporter of Prime Minister Tymoshenko, some commentators suggest that the whole issue has become politicised. Others, including Ceyla Pazarbasioglu, the International Monetary Fund (IMF) mission chief to Ukraine, have suggested that the political uncertainty in Ukraine is perhaps the root cause of the depreciation. "If the public don't have any certainty as to what the policies will be and the implications for inflation, then people may elect to go into foreign currency," said Ms Pazarbasioglu. But a BYuT spokesman told Inform, "there is no smoke without fire." The departing Mr Savchenko would appear to concur, describing the investigation by law enforcement agencies into the activity of the NBU to be expedient. |
|||||||||||
| Separated at birth | TOP | ||||||||||
|
http://www.cdi.org/russia/johnson/2009-153-25.cfm Andreas Umland and Ingmar Bredies The key to these nations' self-determination lies in the aspects of the historic past they chose to remember The last few years' developments in the former Soviet Union fascinated the specialist and puzzled the layman: why have Europe's two largest countries, Ukraine and Russia, developed in such different ways? Despite these nations' similar Eastern Slavic Orthodox cultures and intertwined histories, Russia has returned to authoritarianism, while Ukraine is still on the bumpy road toward democracy. The answers to this question have often been based on the particular circumstances of Ukraine's and Russia's transformations since 1990. The Ukrainian nation's division into two regional and political cultures created numerous problems, but also had the effect of supporting pluralism. The stalemate between the historically distinct regions of pro-Western Galicia, Transcarpathia, Volhynia and Bukovina, on the one side, and of the pro-Russian Eastern and Southern Ukraine on the other meant that the country's political landscape has become, as Lucan Way put it, "pluralistic by default".... Post-Soviet Russia, in contrast, is culturally more homogeneous. Often seen as a multi-national country, the Russian Federation's population is, in fact, 80 percent ethnically Russian, and there is little cultural-regional differentiation. The remaining 20 percent are split among small nationalities and diasporas, who play an important role in Russia's self-definition as a poly-ethnic state but do not represent a consolidated political force exerting direct influence on Moscow's foreign and domestic policies. [...] Thus, the idea of democratic rule is traced back to the era of Kyivan Rus from the 9th to the 12th century, considered the Golden Age in Ukrainian pre-national statehood. Kyivan Rus is seen as a state having grass-roots democracy in local assemblies ('vicha'), developing the relatively sophisticated legal code of "Ruska Pravda" and making tentative attempts to establish an elective monarchy. With the rise of the Cossack Hetmanate in the 16th century, there emerged another Ukrainian proto-state, playing an important role in contemporary national identity. The Cossacks formed, along the Dnepr riverbank, a military republic with a male assembly -- the Rada -- that chose its Hetman, a military leader, by election. The Cossacks' love of freedom and semi-democratic style of governance continues to influence Ukrainian self-image to this day. Even more important than the actual course of history is the fact that these (and some other trends) inform historical myths which, in turn, presently define national identity. Ukrainians see themselves as having a tradition of individualism and love of freedom, and their country as always having been diverse, lacking strong rule, and even ungovernable. This is different from the historiography and auto-stereotypes that dominate Russia today. To be sure, Muscovite history has a number of proto-democratic tendencies as well. Russia can also lay claim to the heritage of the Kyivan Rus and the Cossack self-rule. Moreover, in the middle ages, the famous city states of Novgorod and Pskov featured a collective ruling organ representing the nobility ('veche'), elections of executive power holders, as well as rudimentary checks and balances. Later, the "Zemsky Sobor" elected the first Romanov tsar Mikhail. In 1891, his descendant Alexander II started the so-called Great Reforms. [...] It is not so much the glorious history of the Russian people and their many geniuses -- more often than not, harassed by their government -- that defines the Russians' view of their fatherland's history. Instead, Russia's imperial legacy of military might, territorial expansion and victories in wars is what many Russians feel makes them unique. Most Ukrainians see the Dnepr Cossack republic not as a militaristic order (which it was in some ways), but as a stronghold of freedom. Kyiv's elite welcomed the break-up of the Soviet Union with a sigh of relief. In contrast, the Russians' deep frustration about the loss of their empire and super-power status in 1989 to 1991 has led some observers to speak of a "Weimar syndrome" and to compare post-Soviet Russia with pre-fascist Germany. History is obviously not everything. As post-fascist Germany's development shows, countries can change rapidly. However, as long as Russia and other post-Soviet republics stick to a national mythology that pays little attention to proto-democratic beginnings in their history, they will remain trapped in their authoritarian traditions. Ukraine provides an example of how a country can break with an unusable past and create a pluralistic polity drawing on appropriate (if, sometimes, idealized) precedents in its past. Complete article: |
|||||||||||
| The Black sea: a hotbed of corruption over oil and gas deposits? | TOP | ||||||||||
|
http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]= Roman Kupchinsk While the European Union frets over Russian efforts to impose its energy diktat by building gas and oil pipelines on the bottom of the Black Sea, new conflicts are emerging - not over transit routes, but over rich hydrocarbon resources beneath its ancient waters. The ongoing conflict between Ukraine and Vanco Energy Company is one example in which resource nationalism and a large dose of alleged corruption combined to push out a legitimate American company from developing Prykerchynsky (a large underwater gas field in the Black Sea). [...] No-one is currently developing the Prykerchynsky field, and the loser appears to be Ukraine. However, Vanco's fate was soon to be experienced by another Western company, this time from Canada - the difference being that the nemesis of the Canadians was the Romanian government. In 2004, Romania brought a case against Ukraine to the International Court of Justice in a dispute concerning the maritime borders between the two states - more specifically about Snake Island, a tiny rock in the Black Sea. However, the real issue was not who owned Snake Island, but the 12-nautical-mile arc of its territorial sea, which contains significant oil and gas deposits. It reportedly has "an estimated 70 billion cubic meters (bcm) of natural gas - enough to supply Romania's entire gas needs for five years - and 12 million tons of oil, a massive amount of money rides on what signpost goes up over this bit of seabed" (www.businessneweurope.eu, February 7). The license to develop a potentially large gas field in the waters off Snake Island is fully held by Sterling Resources, a publicly-traded company on the TSX (Toronto) Venture Stock Exchange. Sterling has pending assignments with well-known and respected partners, such as the Italian Gas Plus International, British Melrose Resources plc, and the Australian Petro Ventures International. Indeed, Petro Ventures is backed by the major Australian investment bank Macquarie. [...] On February 3, 2009, the ICJ ruled in Romania's favor in the border dispute, giving the country even more oil and gas holdings on the Black Sea shelf. This court decision made Sterling's license significantly more valuable and set in motion a series of unexplained, murky events. Sterling had held its license through four previous governments and two presidential elections. However, suddenly after the ICJ ruling on the issue of Snake Island, the new Democratic Liberal Party (PDL) government began making unspecified allegations of corruption against the previous government for their supposed opaque dealings with Sterling and its license. An investigation into Sterling's license is currently being conducted by the Romanian Parliament's Committee for Industries and Services, headed by Iulian Iancu. Separately, Sterling is being investigated by the Romanian Directorate for Investigation of International Organized Crime and Terrorism (DIICOT) on accusations made by Gelu Maracineanu, the President of the National Agency of Minerals and Resources (NAMR). [...] Founded in 1909, Romgaz is one of the largest natural gas producers in Romania and Eastern Europe, with 3,600 wells in production and an annual output of 5 bcm. The company has six underground deposits with a total storage capacity of 2.75 bcm. Reportedly, Romgaz is ready to exploit the Black Sea's oil and gas resources without Sterling (www.actmedia.eu). On the losing side you have the Romanian people, the future development of a national oil and gas industry and yet another internal obstacle to developing E.U. energy policy. If this is the state of the E.U. frontier, facing a perpetual frontal assault from Gazprom, there is little hope in Brussels of orchestrating something meaningful. At a time of limited capital and in the face of daunting natural resource requirements - why would any government, especially one of the poorest in the E.U., attempt to drive out these types of quality investors? Complete article: http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]= |
|||||||||||
| Ukraine's opposition leader sees election victory | TOP | ||||||||||
|
August 27, 2009 Richard Balmforth [...] Buoyed by a pledge of support from one of Ukraine's richest men for his campaign for the January 17 election, Yanukovich said he and his Regions Party would end economic "chaos" and bring greater stability to push through reform. "We have faith in the wisdom of the Ukrainian nation and we will win. The question is only whether (we will win) in the first round or the second," Yanukovich told a news conference. [...] His main rival, Prime Minister Yulia Tymoshenko, has about 15 percent. Support for Yushchenko, who beat Yanukovich in a re-run vote in 2004, is down in single digits. Relations with Russia, which supplies most of Ukraine's gas and maintains a naval base on the Black Sea, are critical to stability. Moscow wants Ukraine back in its sphere of influence and to extend Russian business interests there. [...] Political infighting Russian President Dmitry Medvedev has written off relations with Yushchenko, accusing him of pursuing anti-Russian policies. Analysts see signs that Moscow may this time favor a victory by Prime Minister Tymoshenko, a more pragmatic candidate than Yanukovich, with whom it can deal more easily. Yanukovich made no explicit mention of Tymoshenko or Yushchenko, but homed in on political infighting between the two former allies from the 2004 "Orange Revolution" which has paralyzed decision-making on the economy. The two have sniped constantly as Ukraine has slipped into a recession with gross domestic product plunging 18 percent year-on-year in the second quarter. Official campaigning for the poll begins in mid-October. The outcome will depend to a great extent on how influential post-Soviet oligarchs line up behind respective candidates. On Saturday, Yanukovich received a boost from billionaire Rinat Akhmetov, an old backer who reaffirmed he would again support the former prime minister for the presidency. Akhmetov is an eastern industrialist worth $1.8 billion according to Forbes magazine whose business interests cover steel, mining, banks and football. Complete artile: |
|||||||||||
| Update: Black Sea lighthouse stirs Russia-Ukraine tension | TOP | ||||||||||
|
http://www.kyivpost.com/nation/47604 August 27, 2009 MOSCOW, Aug 27 (Reuters) - Russia accused Kyiv of attempting to seize property belonging to its Black Sea Fleet in Ukraine on Thursday, in a sign of escalating tension between the two ex-Soviet neighbours. [...] With the collapse of the Soviet Union, Russia's Black Sea fleet found itself based on territory belonging to independent Ukraine. Kyiv has told Moscow it must abandon the base at Sevastopol when a 20-year lease expires in 2017, but Russia wants to extend the arrangement. [...] Brotherly love [...] The issue of Sevastopol and Russia's Black Sea Fleet deployed there is a painful irritant in the icy relations between former imperial master Moscow and Kyiv which has been seeking closer ties with the West and NATO membership. In 1954 Soviet leader Nikita Khrushchev gave Russia's Crimean peninsula to Ukraine in a gesture of "brotherly love". The act had little beyond symbolic importance at the time as Russia and Ukraine formed part of the Soviet Union under Kremlin control. Ukrainian refusal to accept any extension has angered Moscow and pro-Russian locals who see Sevastopol as the natural home of the Russian fleet. Complete article: |
|||||||||||
| Ukraine is escaping the past but Russia is not, Moscow analyst says | TOP | ||||||||||
|
http://georgiandaily.com/index.php?option=com_content&task=view&id=14414&Itemid=132 Paul Goble Vienna, September 9 In what matters most -- a national self-definition that recognizes the futility of zero-sum politics in the modern world -- Ukraine, with all its problems, nonetheless has achieved far more over the last 18 years than Russia over the same period despite or more precisely because of the bombast the latter displays continues to display Consequently, Igor Yakovenko argued in "Yezhednevny zhurnal" last week, Ukraine has a far better chance both to develop as a modern nation and to integrate into Europe than does Russia, which despite its apparent advantages, remains mired in the imperial past and is unlikely to do either (ej.ru/?a=note_print&id=9407). As the two countries mark their respective 18th birthdays, Yakovenko says, many in both of these post-Soviet lands and elsewhere focus on their commonalities, including corruption, the mixing of business and government, alcoholism and health problems, and the many other characteristics shared by most post-Soviet states. But the differences between Russia and Ukraine are not only striking but critical for the current and future direction of the two: Ukraine has elections, while Russia does not. Ukraine has a relatively free media, while Russia does not. And Ukraine's militia and security services are not out of control, while Russia's in many respects very much are. And it is because of these differences and the sense that Ukraine might achieve something Russia is unlikely to that "Ukraine as the Anti-Russia is gradually driving out the US in the Manichean picture of the world" in the Kremlin. This is not just because talking about the US as the Anti-Russia is "comic" given Russiaâ's inability to "catch up to Portugal." Statements by Vladimir Putin and Dmitry Medvedev, much covered in Russia and the West, have drawn attention to Ukraine's problems, but they reflect Russia's own as well. There are good reasons for "skepticism" concerning the ability of Ukraine to reach full maturity as a country, but there are even more good reasons for skepticism about Russia's chances. While some polls do suggest that many Ukrainians who voted for independence in 1991 would not do so again if given the chance, other polls show that "the overwhelming majority of residents of Ukraine do not want reunification with Russia" in any of the various forms some have proposed. If reunification is not in prospect, a turn toward authoritarianism is not yet off the table in Ukraine. If Yulia Timoshenko were to become president, "her moral relativism in politics and definite demagogy," Yakovenko says, could "destroy those extremely weak growths of European values which are barely noted in Ukraine but which give it a chance to become a normal country." But even if Timoshenko does win, her rule would be "much less harsh than for example Putinism in Russia. It would be "authoritarianism-lite." And "the 'Putin in skirts. is someone Ukraine would not tolerate, and if it would allow it at all, Yakovenko continues, then this would not be for very long." "The heterogeneous quality of [Ukraine] both geographically and in terms of political clans will inevitably give birth to political and media pluralism. In Ukraine, it is impossible to create an analogue to the United Russia Party and to freeze the mass media according to the Russian model." All this shows, the Moscow commentator insists, that "Ukraine is already different. It, of course, is not Anti-Russia. It is Not-Russia. This is the result of its separate coming of age." And its prospects for the future are far better, if not completely certain, than are those likely for Russia itself. Ukraine's "single real" chance to complete its national project is "integration into Europe." That "goal is not near and the chances of its realization are not 100 percent, but they are far from zero." And that is impressive if one considers the situation in the other 11 former Soviet republics and especially of the Russian Federation. Russia remains trapped in the grip of a desire to build "a new empire," but "the chances for the realization of this project are not simply small. They are equal to zero. They do not exist." Russia could play a role if it was willing to accept the status of a junior partner to the US, Europe or China, but Russians are not prepared to do this. They are not prepared to give up their "messianic goals" or to recognize that Europe has moved beyond zero-sum politics, in which there are clear winners and losers, into a system in which all participants must take away something positive. Russians remain convinced that any victory for them requires a defeat for others, and vice versa. Moscow has "bought Schroeder, made friends with Berlusconi, purchased wholesale and retail experts and politicians in Eastern Europe, Western Europe and the United States." But this has not brought Russia happiness, because Russia is not in a position to achieve its messianic goal of a new empire. This then, Yakovenko argues, is "the main distinction of Russia and Ukraine." Russia continues to think that it is an empire, to celebrate its size and power as the main things. But Ukraine is rapidly moving toward an acceptance of the reality that it is a second-tier country that must cooperate with others in a European fashion in order to survive and flourish. On the basis of this comparison, the Moscow writer offers three conclusions. First, he says, "Russia and Ukraine have met their 18th birthdays not as adults but more as difficult youths who have not yet succeeded in dealing with their complexes. Second, the trajectories of the two countries and their peoples are ever more different." And third -- and this may prove especially hard for many Russians to accept -- "people speaking one language and having a culture which is largely in common are becoming hostages of politicians who have not proved capable of rising to the extent of the tasks which the times put before them." |
|||||||||||
| Проросійський кандидат | TOP | ||||||||||
|
http://ua.glavred.info/archive/2009/09/01/121337-4.html
Західні та українські медіа регулярно використовують терміни «проросійський» та «прозахідний», коли пишуть про українських політиків. Але якщо цю фразу використовують як західні, так і українські медіа, то все стає перекрученим та заплутаним. Прикладом такої плутанини є Леонід Кучма, який прийшов до влади на базі проросійської та прозахідної платформ у 1994 та 1999 роках відповідно. Кучма впродовж 10 років його перебування при владі змальовувався і як прозахідний, і як проросійський. Прийшовши до влади у 1994 році як проросійський, він за час його першої каденції став прозахідним після налагодження тісної співпраці з НАТО. Кучма був переобраний на другий термін на прозахідній платформі, і став проросійським під час другої каденції після початку кризи “кучмагейту”. Чи був Кучма прозахідним чи просхідним, чи просто був, як я вже писав раніше, просто прокучмівським. Лідер Партії регіонів Віктор Янукович завжди характеризувався як проросійський, а Президент Віктор Ющенко – як прозахідний. І ці дві характерні ознаки залишаються чинними й на сьогодні. Але чи це справді так? Щодо прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, то відбувся перехід від її характеризування як прозахідного політика до такого, кого Президент Ющенко все більше звинувачує як «проросійську», «зрадницю» та переговорника про створення «прокремлівської коаліції». Але це просто смішні звинувачення та, як встановила Генпрокуратура, не було жодних доказів на користь «ймовірної зради» Тимошенко, про яку заявляв президентський Секретаріат у серпні 2008 року.
Отже, кого ж ми можемо назвати «проросійським» політиком в Україні? Врешті-решт, все це може мати дуже різні значення для Києва порівняно з тим, якого значення надає цьому Москва. І по-друге, останні п’ять років показали, що за політикою в енергетичній галузі найбільш «проросійськими» політиками є саме Ющенко та Янукович, але не Тимошенко. Росія довела свою неспроможність побудувати політичну та стратегічну спільноту, витративши десятиріччя на намагання й спроби це зробити із найбільш проросійським лідером у світі – президентом Білорусі Аляксандром Лукашенком. Білорусько-російський проект є мертвим, і Лукашенко зараз виглядає навіть менш проросійським, ніж Янукович. Лукашенко не дозволив Білорусі визнати «незалежність» Південної Осетії та Абхазії у той час, коли Партія регіонів підтримала їх незалежність в українському та кримському парламентах (поряд із палестинською терористичною організацією Хамаз). Жоден із українських політиків не погодиться стати «маленьким російським губернатором», за винятком Януковича. Але політика Ющенка та Януковича у сфері енергетики призвела до «русифікації» української зарубіжної політики. Як неофіційно визнають західні уряди, компромат, який назбирали на українських політиків Росія та «РосУкрЕнерго», є величезним, і він завжди компрометуватиме їх спроби при пошуках дійсно прозахідної політики. Росія намагалася знайти проросійських лідерів у Білорусі та Вірменії через ідеологію та геополітику, а в Україні – через корупцію в енергетиці, яка охопила Ющенка, президентський Секретаріат, окремих депутатів з «Нашої України-Народної самооборони» та газове лобі з Партії регіонів. Партія регіонів також через духовні та культурні зв’язки продемонструвала свою «мала російськість» під час візиту Патріарха Кирила до України та через підтримку образливого засудження України президентом Медведєвим. Російська істерія, що виникла у березні після підписання прем’єр-міністром Тимошенко оновленого договору про трубопроводи, свідчить про відсутність у Росії розуміння мотивації українських політиків. Росія просто нездатна уявити, що керівник українського уряду – прем’єр-міністр Тимошенко - має за найвищий пріоритет українські національні інтереси, а не поступки на користь інтересів Росії. Питання про те, хто підтримує та хто отримає зиск від корумпованого посередництва «РосУкрЕнерго» у газовій сфері - також є показником того, хто дійсно проросійський в Україні. Прем’єр-міністр Тимошенко вивела корумпованого газового посередника «РосУкрЕнерно» з України, і в 2009 році Україна вперше з моменту здобуття незалежності стала державою, яка не має посередників у сфері українсько-російських газових взаємостосунків.
У лютому 2007 року прем’єр-міністр Тимошенко мобілізувала парламентарів на голосування проти приватизації українських трубопроводів, і за це проголосувала більшість у парламенті - 430 із 450 народних депутатів. Прем’єр Тимошенко змогла протистояти енергетичному тиску з боку Росії, готуючись до цьогорічної газової кризи та зробивши чотиримісячний запас газу. За три роки до цього уряд Єханурова не мав газового запасу та 4 січня 2006 року швидко поступився тиску з боку Росії, незважаючи на підтримку України з боку ЄС. Більше того, допуск «РосУкрЕнерго» в українські газові відносини згідно з газовим договором від січня 2006 року дозволив цій компанії, як зазначав співвласник «РосУкрЕнерго» Дмитро Фірташ, контролювати три чверті продажів газу за межі України. Колишній міністр оборони та керівник парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолій Гриценко переконаний, що це було безпосереднє втручання в українську національну безпеку.
З 2010 року українська зовнішня політика буде вільною від газових посередників та газових субсидій і, таким чином, два головні кандидати – Тимошенко та Янукович – вперше в українській історії отримають можливість використати таку повну незалежність з користю для зовнішньої політики держави. За умов обрання президентом, Тимошенко, швидше за все, використає цю повну незалежність у зовнішній політиці для підтримки української інтеграції в Європу. Якщо наступним президентом буде обраний Янукович, то він не буде використовувати цю нову незалежність в українській зовнішній політиці. Українські євроатлантисти з усього цього мають зробити правильні висновки та голосувати відповідно. |
|||||||||||
| Антикризова ”подушка безпеки” виконала свою функцію | TOP | ||||||||||
| http://gazeta.ua/index.php?id=305971
02.09.2009 16:05
Павло БУЛГАК Більшість відомих до цього часу економічних див — у Японії, Німеччині, Іспанії, на Тайвані, в Сінгапурі тощо — виросло на фундаменті кризи: чи то фінансової, чи то інфраструктурної, чи то кризи розвитку. [...] Не оминула світова криза й Україну. На початковому етапі її наслідки поглибила погана спадщина, яка дісталася нам від СРСР. Це застаріле обладнання, що майже вичерпало свій ресурс, велика енергоємність промислових гігантів, які користувалися тим, що до кризи попит на продукцію нашої металургії та хімпрому на світових ринках перевищував пропозицію. Тому їх власники не вкладали у переоснащення виробництва — лишень отримували надприбутки та виводили їх в офшорні зони. Пізніше, коли ”халява” закінчилася, адже гримнула криза і світові ринки впали, — олігархи кинули багато з цих підприємств та їх робітників напризволяще. Узяти хоча б до прикладу хімічного гіганта ”Рівнеазот”. Ще донедавна успішне експортно орієнтоване підприємство нині руйнується власниками з оточення олігарха Дмитра Фірташа, а зобов’язання, взяті під час приватизації ”Рівнеазоту”, ніхто не виконує. І це лише вершина айсберга. Світова криза оголила цілі комплекси закладених в українській економіці проблем, із якими довелося зіткнутися прем’єр-міністру Юлії Тимошенко. [...] Порівняно із червнем, у липні українська економіка зросла майже на 5%. Легка промисловість — на 5,5%, виробництво електроенергії збільшилося на 11,8%, сталі — на 20%. Отже, невтішні прогнози опонентів уряду про колапс економіки, дефолт та інші ”страшилки” не справдилися. Навпаки — за підсумками літа ми побачили формування стійкої тенденції до подальшого нарощування обсягів зростання економіки. Все це відбулося не з доброго дива і навіть не внаслідок самолікування ринкової економіки. Навпаки, криза засвідчила нездатність самих лише ринкових механізмів владнати породжені нею проблеми. Тому в усьому світі різко зросла роль держави в регулюванні економіки. Юлія Тимошенко чітко це відчула, і нинішнє зростання у майже кожній галузі є закономірним наслідком реалізації понад 15 антикризових урядових програм та розумного розпорядження коштами, що їх виділив Міжнародний валютний фонд на подолання світової кризи в Україні. [...] Гроші переважно спрямували на інфраструктурні реформи в промисловості, а також на масштабні проекти з будівництва. Подібним чином розпорядилася коштами МВФ прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Як і Аденауер, вона запустила програму соціального житлового будівництва. Остання вже до кінця цього року дозволить 11 тис. сімей, серед яких багато пільговиків, отримати помешкання. У такий спосіб розморожується будівельна галузь, яка підтягує за собою і металургію, і виробництво будматеріалів, і транспортну галузь, і створює тисячі робочих місць. Аденауер, як і Тимошенко, велику увагу приділяв поверненню довіри населення до банків та фінансових установ. Акт доброї волі українського уряду щодо націоналізації проблемних банків, таких як ”Родовід”, ”Київ”, ”Укргазбанк”, дав змогу людям отримати ”заморожені” депозити, а цим системним банкам поновити нормальну діяльність. Відтепер, очевидно, громадяни почнуть знову довіряти принаймні державним банкам. Масштабне будівництво доріг, інших великих стратегічних об’єктів на кшталт Дністровської гідроакумулюючої електростанції, яке здійснює уряд за кошти держбюджету, повторює уже іншу стратегію виходу з кризи, що її дотримувалися США для виходу із Великої депресії 1930-х. Іншими словами, за час боротьби з кризою Юлія Тимошенко продемонструвала свою успішність не лише як управлінця, антикризового менеджера, а й економіста, спроможного зрозуміти передовий світовий досвід подолання криз і застосувати його в українських реаліях. Як наслідок, за прогнозами МВФ, економіка України вже 2010 року матиме позитивне зростання валового внутрішнього продукту на рівні 3%. Ціла стаття: |
|||||||||||
| Голос з діаспори | TOP | ||||||||||
|
http://pravda.com.ua/news_print/2009/8/28/100557.htm Наталія Пазуняк
До написання цієї статті наштовхнули прочитані мною і катастрофічно несумісні з 18-літтям незалежності України коментарі окремих осіб, я би сказала антиукраїнців, до статті "Стрес від України" (http://pravda.com.ua/news/2009/7/17/98467.htm) Аскольда Лозинського, що була опублікована в УП. Існує держава у якій не карають за висловлені думки, за слово правди і за вияв кривди. Отож є свобода слова. А це велике досягнення, головно опісля режиму, при якому вседозволеною була тільки фраза про "мудру партію", а всяке заперечення цієї "правди" каралося ув’язненням чи смертю. Ми свідомі того, що свобода слова, гарантована усім і вся – це вишуканість демократичного ладу. Пригляньмося одначе до того, як саме використовують це цінне право наші земляки. Найкращим прикладом цього є стаття Аскольда Лозинського відомого діяча української діаспори. Лозинського вразив факт глибинної русифікації нашої Батьківщини – України. Це явище він прирівняв навіть до тяжкої недуги. Так, дуже сумно було тому діаспорцеві, який виховувався на чужині, де в українознавчій школі його вчили про красу України, про багатство її природи, надр і землі. Вчили його і тому, що ворожий нашому народові комуністичний режим ідеологічно не спроможний зламати дух України, вирвати з сердець її дітей правди віри христової і любові до рідної мови і прадавньої культури. Ми навчали дітей наших, а в тому числі й Аскольда, про вимріяну нами істину – що це народ поневолений але нескорений. Нами проводилися багатолюдні демонстрації і мітинги перед Совєтською амбасадою у Вашингтоні в обороні нашого поневоленого народу. Протестували усім нашим єством з нашими дітьми поруч. Виражали свою незгоду з переслідуванням борців за правду. В душі кожний з нас ридав за кривду чинену нашій Батьківщині – Україні. Адже ми ніколи не стали відщепенцями від нашої нації. Коли людина вихована в такому дусі зустрічає в Україні, вже не поневоленій, байдужість до духових цінностей , до української книжки, преси, до української мови, то вона й висловлює біль і обурення таким станом. Так Аскольд Лозинський, скориставшись із свободи слова, написав протестну статтю. Якою ж була реакція його земляків? Вони виразили невдоволення проти думок і вражень діаспорця. Отож теж мали вільний вислів думки. Тільки якість того вислову була дуже сумнівна. Було це обливання болотом автора із вживанням "вишуканих" нецензурних слів і лайки. Вияв погорди і ненависті. Та кваліфікація такого вислову – це вже несвобода (високе слово!), а свавілля. Прояв некультурності і при тому глибокого відчуження від свого, рідного. Був це продукт совєтської індоктринації, себто все, що дійсно українське (мова, національний світогляд, любов до Батьківщини) – це оте зло, якого невільно допускати до скаліченої совєтським режимом радянської людини. Це вияв перемоги зла. Є у тих репліках і камінчик в сторону нашої, старшої генерації, яка виховувала в національному дусі отаких аскольдів. А їх тут, поза кордонами Великої України, багато. Тож спробуємо відповісти деяким злепоінформованим дописувачам. До Другої світової війни наша країна була під різними окупаціями і були це: польська, румунська, угорська і совєтська. У трьох перших режим був семідемократичний, а в совєтській – тоталітарний. Після пакту Молотова-Ріббентропа 1939 року і війни німецького ІІІ рейху проти Польщі, західні землі (Галичина, Волинь і Полісся) дісталися Радянському Союзові, який впродовж 14-місяців свого панування встиг зруйнувати громадське (не підпільне) українське життя проводячи арешти серед інтелігенції. Багатьох з них було розстріляно без слідства і суду. Ця влада внесла спустошення у побутове та громадське життя, а по закінченню війни, незгодним з режимом треба було залишати все надбане за життя і йти в невідоме з клунками в руках. Цей "ісход" був трагічним для кожного з нас. Так, моїй родині довелося йти на Захід з Волині, а родині Лозинських з Галичини, бо схід нами вже був апробований. Битими чужими шляхами, часто пішки, часом у товарних вагонах – так пробивалася на Захід українська еміграція. Під бомбами, у голоді і холоді так і попали ми в табори ДР(переміщених осіб). І пішло, поїхало. Через різні допомогові організації люди діставалися кораблями на інші континенти. Нам, подібно як і родині Лозинських, довелося дістатися до Америки. А прибувши до Америки (Південної Америки, Австралії), наші емігранти зустрілися із незнаним світом, де була мішанина різних народностей, але був такий лад, який не передбачав кари за погляди людей. Отже після тоталітарних потуг відчувся подих свободи. Тут були карні справи за злочини, а не за вислів поглядів. Незважаючи на наявність доброї освіти, майже всі емігранти шукали негайно фізичної праці, щоб вижити. У тяжкому, незвичному кліматі нелегка фізична праця була часто виснажливою. Але почуття свободи перемагало усі труднощі. Свідомість того, що вночі не прибуде "чорний ворон", щоб погубити життя, зруйнувати родину, вселяла у виснажених скитальців нові сили. Тут пригадався досвід громадського життя у західних окупаціях, у яких проживали до війни наші батьки і ми з ними. Дуже нелегко жилося, але все ж вирувало громадське життя; суспільство не було сковане цілковитими заборонами так, як у Совєтському Союзі. Цей досвід і довелося використати на новому поселенні. Одними із перших зусиль було творити суботні українознавчі школи, щоб не залишити наших дітей безбатченками, не знаючими ні роду ні племені. Учительські громади, плани праці, творення підручників стало першим завданням. Пригадали основи кооперації і створили кредитові спілки – "Самопоміч", Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК). Цей комітет виручив не одного українця, хто переселився в США. Працює він і понині. Були організовані і працюють дотепер українські інститути й університети, а також науково-дослідні кафедри, що вивчали історію праненьки, визвольну боротьбу народу, а також наслідки і реалії еміграційного життя діаспори. Нові емігранти включалися до вже існуючих громадських організацій, до Народних Домів, ставали парафіянами церков побудованих нашими попередниками. Уже в перших роках по переселенню почалася і видавнича праця. Підтримувалися вже діючі видавництва й творено нові. Збагачено працею органи вже існуючих жіночих організацій – Союз Українок і Український Золотий Хрест. Творено органи молодечих організацій "Пласт" тощо. Створене у 1950 році видавництво "Київ" друкувало праці українських класиків, а також перекладене у тому ж році українською мовою "Слово о полку Ігоревім". І по суті, вся наша еміграція підтримувала видання "Енциклопедія Українознавства" (Париж, Нью-Йорк), що друкувалося за ініціативи пластунів. Нехай же ця коротка, не обтяжена цитатами і датами інформація буде відповіддю на кинутий закид, чого мовляв, ви поїхали в Америку і що там робили і робите. Не зайвим буде на кінець пригадати тим антиукраїнським українцям Шевченкову пересторогу: "Схаменіться будьте люди, Бо лихо вам буде". Наталія Пазуняк, професор, державнийсекретар останнього Уряду України в екзилі, США, для УП. Пані Наталія є нащадком родин Полуботків, Скоропадських і Шульгіних |
|||||||||||
| Чи може хтось завадити Януковичу у обранні наступним президентом України? Так, це може зробити Тимошенко | |||||||||||
Тарас Кузьо Канадійський професор Девід Марплз, який працює в Канадському інституті Українських студій Університету Альберти написав для газети «Kyiv Post» від 28 серпня матеріал із заголовком «Чи може хтось завадити Януковичу бути обраним наступним президентом України? Так, може. Це – прем’єр-міністр Юлія Тимошенко». Лише вона може зупинити донецький клан на шляху до перемоги так само, як п’ять років тому це зробив Віктор Ющенко. Об’єднання голосів кандидатів колишнього помаранчевого табору, серед яких найсильнішим кандидатом є Тимошенко, дає їй, відповідно до результатів досліджень громадської думки, близько 50 % голосів виборців. Водночас, лідер Партії Регіонів Віктор Янукович та лідер Компартії Петро Симоненко разом мають лише 40%. Де ж Янукович збирається взяти додаткові 10 %, щоб бути першим у другому турі? Марплз ігнорує ці достатньо незмінні дані досліджень, і підводить підсумок словами: «Відсутність прийнятних альтернатив допускає, тим не менш, що так може статися», а саме, що Янукович може бути обраний президентом України. Очевидно, що Марплз не вірить у те, що Тимошенко є «прийнятною альтернативою» щодо Януковича. І автор у своїй апологетичній «незалежній думці» раніше намагався знизити рівень побоювань щодо можливого обрання Януковича, заявляючи, що «жоден український президент не зможе так різко змінити курс». Важко уявити, щоб у американській пресі за 4 місяці до виборів 2008 року можна було б прочитати передбачення, що Барак Обама або Джон МакКейн переможуть на президентських виборах. Як сказав мені минулого тижня в Києві кореспондент БіБіСі в Україні Габріель Гейтхаус «в Україні я нічого не можу спрогнозувати на період, тривалістю понад один наступний місяць». Для української політики один тиждень – це вже довгий період, а чотири місяці – то вже просто вічність. Українська передвиборча кампанія розпочнеться лише з наступного місяця, і перед днем виборів буде проведено ще багато опитувань та екзит-полів. Ймовірно, вони будуть показувати зростання рівня підтримки Тимошенко після того, як розпочнеться передвиборча кампанія. Пригадайте, як підвищував свій рейтинг Янукович впродовж кампанії у 2004 році. Інший фактор, який виявляють передвиборчі дослідження – заниження рейтингу Тимошенко. Під час трьох останніх парламентських виборів передвиборчі опитування показували надзвичайно занижений рівень підтримки блоку Тимошенко (БЮТу), при чому різниця була значною. Під час позачергових парламентських виборів 2007 року опитування передбачали, що БЮТ отримає 20% голосів, а насправді він отримав на 10% більше. Опитування громадської думки, проведені шістьма провідними соціологічними організаціями, які процитувала «Українська правда» (від 11 серпня), опитували виборців щодо того, кого вони підтримували на виборах 2007 року. Якщо результати Партії регіонів ат «Нашої України – Народної самооборони» переважно відповідали реальній кількості отриманих ними голосів, то результат БЮТу був на 10 % меншим, ніж реально отриманий. Одна із шести організацій («Соціс») зробила висновок, що це «додає додаткової інтриги щодо питання, хто ж переможе у першому турі виборів, а також дає можливість зупинитися та визначитися із парою учасників другого туру, боротьба під час якого точитиметься між Януковичем і Тимошенко». Аналізуючи українську політику, Марплз ігнорує чотири важливі фактори, очевидно схвалюючи перемогу Януковича. Насамперед, він ігнорує той факт, що із кандидатів-лідерів лише Тимошенко має харизму. Тимошенко, як зазвичай радять вам західні журналісти, не буде недооціненою. Вона, поза усім іншим, є найкращим українським учасником кампаній і одна з тих, хто має найкращу політичну організацію в Україні. По-друге, опитування показують, що Тимошенко зберігає свою підтримку та її переважання у дуже важливих областях Центральної України. Центральна Україна відігравала визначальну роль у підведенні підсумків виборів 1994 та 2004 років, коли голосували відповідно за Леоніда Кучму та Віктора Ющенка. Опитування також показують, що Тимошенко зберігає певну підтримку на Сході та Півдні України. Під час виборів 2007 року БЮТ став єдиною помаранчевою політичною силою, яка завоювала підтримку з боку російськомовних жителів України. По-третє, враховуючи домінування на Сході та на Заході України відповідно Януковича та Тимошенко, Західна Україна стає головним полем бою під час виборів 2010 року. Тимошенко зараз є лідером у західних областях, окрім трьох областей Галичини, де на сьогодні першість за Яценюком. Чи зможе Тимошенко витіснити Яценюка з позиції найбільш популярного кандидата на Галичині? Світовий Конгрес Українців (СКУ) та українська діаспора будуть відігравати важливу роль, впливаючи в цілому на розвиток подій на Галичині та на Західній Україні впродовж всієї виборчої кампанії. Промова Тимошенко до львівського конгресу СКУ була сприйнята дуже тепло та змінила попереднє песимістичне ставлення щодо неї. По четверте, економіка ніколи не відігравала жодної ролі у тому, щоб впливати на результати українських виборів. У 2004 році Україна мала найкращі показники економічного зростання за останнє десятиріччя, але чинний прем’єр-міністр (Янукович) програв вибори. Девіз компанії Тимошенко характеризує її як сильного лідера, який протистоїть економічній кризі у той час, коли інші політики сваряться та намагаються завдавати їй шкоди, і це може вплинути на виборців позитивно. Конкурування між Тимошенко та Яценюком на Галичині, я переконаний, спрацює в кінцевому результаті на користь лідирування у опитуваннях Тимошенко з двох причин. Насамперед, основа Яценюкової підтримки впродовж останніх чотирьох місяців була отримана як результат його рекламування та частих появ впродовж зимово-весняного періоду на телеканалі Інтер - найбільш популярному телеканалі України. Ця основа підтримки також виникла через те, що Яценюк був першим, хто розпочав свою передвиборчу кампанію цього літа. Його палатки захисного забарвлення є у центрі кожного міста. Політичний аналітик Володимир Фесенко зазначив у газеті «Kyiv Post», що «зростання рейтингу Яценюка за результатами досліджень припиниться, якщо він не представить конкретної програми і не покаже, хто входить до його команди; інакше він втратить голоси прихильників з числа молоді, й ці голоси перейдуть до Тимошенко». Опитування вже досить тривалий час демонструють, що Тимошенко має тверду як гора підтримку у розмірі 15%, яка була створена ще до початку виборчої кампанії. Підтримка Яценюка є «м’якою» та швидше за все зменшиться після того, як він зіткнеться із електоральними викликами з боку Януковича та Тимошенко. По друге, у кампанії Яценюка заміна українських політ-консультантів на російських, що відбулося три місяці тому, призвела до радикальної переорієнтації його передвиборчої програми. Яценюк відійшов від програми Нашої України – Народної самооборони 2007 року, за якою він був обраний до більш про-російської позиції. Галичани не в захваті від заперечення Яценюком Помаранчевої революції, УПА, НАТО та його закликів до створення енергетичного консорціуму з Росією. Марплз намагається применшити значимість перемоги Януковича на виборах, звертаючись до недоречності побоювань щодо Кучми, які були під час виборів 1994 року, але не враховуює при цьому зміни, що відбулися в Україні впродовж останніх 15 років. Україна у 1994 році та у 2010 році – це дві різні країни: у 1994-му на Східній Україні не було організованої проросійської сили, окрім комуністів (не-комуністичні центристські партії почали створюватися у 1997-2001 роках). Ззовні у 1994 році Україна бачила напів-демократичного російського президента Бориса Єльцина, а у 2010 році Україна стоїть перед імперіалістичним тандемом Володимира Путіна – Дмитра Медвєдєва. Партія Регіонів є найбільш проросійською із так званих центристських партій, що виникла за ери Кучми. Це стає очевидним через багато сфер: вони підтримують сепаратизм у Грузії, підтримують ідею подовження договору про перебування Чорноморського флоту в Україні після 2017 року, підтримують ідею впровадження російської мови як другої державної, вони не зацікавлені у пошуку шляхів до членства у ЄС (Партія Регіонів, на відміну від БЮТ та Нашої України ніколи не прагнула отримати членство у будь-якій політичній групі Європейського парламенту), і займають сильно опозиційну позицію щодо членства у НАТО. Преклоніння Януковича перед Російською православною церквою (УПЦ) стало зрозумілим всіх впродовж десятиденного візиту до України Патріарха УПЦ Кирила, який відбувся минулого місяця. Незалежний коментар Марплза був написаний надто рано, щоб передбачити результати українських президентських виборів. Наступні чотири місяці будуть вирішальними щодо того, хто із двох головних кандидатів – Янукович чи Тимошенко – буде обраний президентом. Але я сильно підозрюю, що пророцтва Марплза будуть невірними, і що п’ятим президентом України стане жінка. Щоб стверджувати - за чотири місяці до дня виборів - правдивість того, що Янукович буде обраний – це значить показати відсутність глибокого розуміння української політики, що притаманне кільком західним так званим експертам з української проблематики. Доктор Тарас Кузьо є старшим науковим співробітником Кафедри українських студій Торонтського університету та професором-дослідником Карлетонського університету в місті Оттава. Він є редактором видання «Ukraine Analyst». |
|||||||||||
| «Арена» Донбас | TOP | ||||||||||
| http://ua.glavred.info/archive/2009/09/03/132259-2.html 03 вересня 2009 Євген Булавка [...]
Щоправда, опиняючись безпосередньо на місці, швидко відчуваєш неповноту картини. … Характерним прикладом такої подвійності є місто Дебальцеве, розташоване за 70 кілометрів на схід від обласного центру і відоме, попри невеликі розміри, значною залізничною станцією і тим, що саме тут народився український класик Володимир Сосюра. [...] Залізниця у прямому розумінні є годувальницею городян. На ній навіть під час кризи продовжують платити гроші, хоча й скорочують робочий тиждень для працівників, а самі виплати впродовж місяця розбивають на кілька частин. Машиністам — завжди шанованій професії — часом доводиться вдовольнятися мізерними 200 гривень у рахунок зарплати, що принизливо не лише в матеріальному, а й у моральному відношенні. Разом з тим навколо кількох депо та сортувальної станції, через яку проходять численні вантажі, давно склався кримінальний бізнес. Про крадіжки (іноді на мільйонні суми) можна прочитати у міській пресі чи почути у приватних бесідах. Такий собі «секрет Полішинеля» для місцевих. Проте його все ніяк не можуть (або не хочуть) розгадати правоохоронці. Вугільні «копанки» — місця нелегального видобутку чорного золота — ще донедавна активно працювали у сусідніх із Дебальцевим селах. Що призвело до протестів незадоволених людей. «Копанки» закрили, але про їхню ліквідацію в межах регіону не йдеться. Вантажівки з вугіллям, яке продається для потреб приватного сектору, щодня стоять біля місцевого ринку. Для жителів вугільного краю воно обходиться не так уже й дешево — 500-600 гривень за тонну. З точки зору екології Дебальцевому пощастило — місто розташоване на височині, що хоча б якоюсь мірою рятує його від викидів підприємств сусідніх Алчевська, Горлівки, Єнакієвого. Коли приїздиш в останнє, то задихатися починаєш вже у маршрутці — і це не метафора, а правда. Район навколо Єнакіївського металургійого заводу, який виглядає справжнім монстром на тлі багатоповерхівок, увесь сірувато-чорного кольору. У Єнакієвому жартують: повітрям у місті можна не лише дихати, його можна ще й помацати руками. Попри все це серед мешканців краю є дуже популярним регіональний патріотизм, і вони не поспішають, приміром, переселятися до більш екологічно чистих областей України. [...] «Радянське» для жителів Донеччини є символом минулого. А щодо майбутнього навряд чи буде перебільшенням сказати, що сьогодні таким символом є все, пов’язане із футбольним клубом «Шахтар». Команда є справжньою гордістю, своєрідною місцевою ідеєю, й інші ідеології наразі тут просто не прижилися. Як довго зберігатиметься ця ситуація — сказати складно, але поки що можна потішитися, що емоції людей спрямовані у мирне річіще. Адже досі пам’ятається складна ситуація виборів 2004 року. Тоді так само була певна настороженість Донбасу щодо Києва і решти України, обумовлена історичними, соціально-психологічними і багатьма іншими причинами. І її вдало використали політики у своїх інтересах, створивши внутрішнє протистояння в країні. Щоправда, повторити цей досвід ще раз буде складно. По-перше, Донбас зараз значно відкритіший. По-друге, навіть звичайне спілкування з людьми на вулицях дає підстави говорити, що фундамент рейтингу найбільш донецького політика на сьогодні — Віктора Януковича — не є аж настільки надійним. Виборці продовжують розчаровуватися у політиках узагалі, і у здатності Януковича досягати результату зокрема. Лідера Партії регіонів підтримує все ще багато донеччан, але дедалі менше їх продовжує вірити у його перемогу. Такими наразі є абриси життя на Донеччині, якщо дивитися з глибинки. Люди, як уміють, дістають свій хліб, а видовища, здебільшого футбольні, їм забезпечують місцеві олігархи. Залишається сподіватися, що колись місцева громада безпекою праці гірників, затримкою зарплат або чистотою повітря перейматиметься не менше, ніж черговою перемогою «Шахтаря». І в цьому процесі зміцніє те, що зветься громадянським суспільством. А Київ, у свою чергу, запропонує Донбасу нову стратегію, яка переламає нарешті пострадянську ностальгію. Ціла стаття: |
|||||||||||
| Формування Довідника про українські організації у сфері ІКТ | TOP | ||||||||||
|
Шановні колеги! Львівський ЦНТЕІ у рамках проекту 7 Рамкової програми Європейського Союзу SCUBE-ICT «Стратегічна співпраця України, Білорусії та ЄС у сфері інформаційних та комунікаційних технологій» спільно з членами консорціуму SCUBE-ICT формує довідник «Promotion Guide Featuring Ukrainian R&D organizations»,тобтоінтегрований документ, в якому буде представлено інформацію про українські організації та їх розробки і досягнення у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Це довідник буде служити базовим інформаційним джерелом про можливості українських організацій у сфері ІКТ для потенційних партнерів і замовників з Європейського Союзу.Довідник буде поширюватись консорціумом SCUBE-ICT під час найбільших міжнародних подій у сфері ІКТ та надсилатися європейським організаціям шляхом прямої розсилки. Представлення інформації здійснюється безкоштовно. Для включення інформації у довідник необхідно до 22 вересня 2009р.! надіслати на адреси ivanppp@cstei.lviv... Прочитати повну статтю можна на сторінці: |
|||||||||||
| Про Комітет по боротьбі з корупцією | TOP | ||||||||||
|
Повна назва: Комітет по боротьбі з корупцією в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах Скорочена назва: Комітет по боротьбі з корупцією Комітет по боротьбі з корупцією є активним учасником: 1) Міжвідомчої комісії Ради національної безпеки і оборони України з комплексного вирішення проблем у сфері боротьби з корупцією; 2) Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції. Основні напрямки діяльності Мета та ціль діяльності - цивільний контроль за дотриманням Конституції та законів України посадовими особами державних органів влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, прокуратурою та судами. - захист прав членів громадського обєднання; - сприяння боротьбі з корупцією в установленому порядку; Предмет діяльності здійснення відповідно до Конституції і законів України комплексу правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності та відкритості в діяльності органів влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах Предмет цивільного контролю обґрунтованість рішень державних та місцевих органів влади, правоохоронних органів, прокуратури та судів з точки зору відповідності їх Конституції, законам України та ратифікованим міжнародним Конвенціям. http://www.komitet-k.org.ua/?page_id=3 |
|||||||||||
| Дарія Трушкіна: сироти і сиротинці в Україні - Відео Голос Америки | TOP | ||||||||||
|
September 4, 2009, Washington, D.C. Darya Trushkina U.S.-Ukraine Foundation's extern, interviewed by Voice of America regarding Ukraine's orphans
Ms. Trushkina, a Muskie fellow from Ukraine, recently earned her Master Degree in Public Policy and Management from the Muskie School of Public Service at the University of Southern Maine. She is a member of the U.S.-Ukraine Foundation's Ukraine Orphanage Advisory Council. http://www.youtube.com/watch?v=Ln3UsLspZa0&feature=channel_page |
|||||||||||
| Шовкова держава -- 25го липня - 3го серпня | TOP | ||||||||||
|
Саме таку назву носив міжстаничний пластовий табір УПН, який відбувся на відпочинковій базі «Лімниця», що розташована в с. Вістова Калуського р-ну Івано – Франківської обл. Табір мав мистецько – етнографічне спрямування. Разом з царським сином Володимиром, героєм української народної казки «Шовкова Держава», ми мандрували Опіллям, Покуттям, Бойківщиною та Гуцульщиною. За час тих цікавих мандрів новаки й новачки вчилися різних мистецьких ремесел: ми розмальовували скляні пляшки і дарували різнокольорові промінчики сонечкові, виготовляли посуд з папьє-маше і вчилися робити іграшки, майстрували вироби з бісеру і вишивали хрестиком, виплітали браслети з ниток і майстрували квіти на деревце для гуцульського весілля, випалювали малюнки на фанері та вистругували з дерева ножики. А ще ми співали і танцювали протягом всього табору, у нашому репертуарі були присутні народні пісні, обрядові весільні співанки, гаївки, сучасні українські пісні під супровід гітари, танці стилю брейк-данс, а також вальс.
Ми стали Акторами, Стилістами, Майстрами, Соловейками, Художниками, Приятелями рослин, а щоб краще бачити Шовкову Державу з небесних висот,у нас з’явилися Астрономи і Зореплавці. До речі, саме Зореплавці познайомилися ближче з біографією астронавтки Гайдімарі Стефанишин-Пайпер завдяки відеоматеріялам ,які надала американська подруга, українка з походження і за покликанням, наша люба сестричка пл. сен. АНДРЕЯ ЖАРОВСЬКА,ЧП. Кожного ранку і кожного вечора на таборі ми стояли у пластовому колі . Понад рідною землею линуло: «Ми діти українські…». Почувалися одною родиною діти з Івано-Франківська , Стрия , далекої Філадельфії. Так гарно щебетав українською РОМЧИК ЖАРОВСЬКИЙ – наш незмінний таборовий ТАЛІСМАН ще з минулого літа. Дуже мудро пояснював своє рішення лишатися на таборі ще один РОМЧИК – НАГІРНЯК: «У мене тут ціла купа друзів, як їх лишу ?» А як прекрасно виспівували наші дівчата: «Ой, крутоє та витоє деревце…» І їхав поїзд «Стрий – Франківськ», а машиністом був друг ЯРЕМА СТЕЦІВ. Працював Театр Української Народної Казки. Акторами в ньому одного дня були діти, а іншого – виховники. «Колобок» , «Ріпка» , «Рукавичка» , «Коза – Дереза» - найкращі дитячі казки оживали в грі майстерних малих акторів. А перевершив усіх справжнісінький актор – режисер Стрийського драмтеатру пл. сен. ІВАН НАГІРНИЙ /МУР/, ЧК зіграв роль Котигорошка в однойменній казці, інтерпретованій на сучасний лад, де Гуцулку Ксеню він будив вигуком: «Алярм !!!» Найкращу казкову картину малювали наші вишиванки, чи це була вечірка, чи вогник, чи театр, чи вечір гаївок. Оживала з нами разом прадавня українська душа і обіймала нас ласкавим оберегом мамина вишиванка. Пильнували нас Янголи Хоронителі, перебувало з нами Благословення Боже, бо на таборі ми мали час Святої Літургії, яку відправляв наш Пластовий Капелан о. РОМАН КОСТРАБІЙ. Цей давній український звичай – розпочинати і завершувати кожен день молитвою – допоміг нам всім пізнати глибше самих себе, в Україні нині сущих. Справжньою радістю для новаків стали спортові естафети і змаг. Ми від душі веселились, вболівали , змагались за перемогу , яку в результаті здобув рій «Гуцули» .78 новаків і новачок стали учасниками Табору. Обов’язки Коменданта виконувала пл. сен. С. О. Оксана Румак. Бунчужний на Таборі – юнак з Куреня ч. 59 ім. С. Ленкавського пл. уч. Андрій Королишин. Писар – юначка з Куреня ч. 56 ім. М. Рудницької пл. уч. Дана Андрухів. Інтендант – пл.. сен. Оксана Таран. Капелан – о. Роман Кострабій. Їм допомагали 18 виховників з Івано – Франківська , Стрия , Тернополя та Філадельфії. Першуном Табору став новак Ярослав Гавриленко з Одеської обл. , а першункою - новачка Анна Михайлюк з Івано – Франківська. Табір завершився. В різні кінці світу пороз’їжджались учасники. Але пластова іскра , запалена на Таборі, підтримує в наших серцях вогонь щирої дружби. З Божої ласки, ми обов’язково ще зустрінемося. |
|||||||||||
| Jewish battalion in Ukrainian Galician Army | TOP | ||||||||||
|
http://day.kiev.ua/277211/ Sviatoslav Lypovetsky The relationships between Ukrainians and Jews have had many examples of both cooperation and misunderstandings, which left an imprint on people's memory and have survived in our present views. Yet the history of the Jewish Battalion in the Ukrainian Galician Army (UGA) still remains unknown even now, 90 years after it was formed, although the formation of this unit should be taken as a model of interethnic understanding. THE PHENOMENON OF GALICIAN JEWRY Speaking of the historical context of Ukrainian-Jewish relationships and their special features in Galicia, one should point out at once that this part of the Ukrainian lands has never seen such a steep escalation of conflicts as in Left- and Right-Bank Ukraine in the times of Bohdan Khmelnytsky, the peasant Koliivshchyna rebellion, or in the early 20th century. And although during the enlightened absolutism of the Habsburgs the Jews did have some restrictions imposed on them, their life looked far better than that of their brethren on the other side of eastern border. After all, the ethnic name zhyd (Jew) was widespread in both the Russian and the Austro-Hungarian Empire but never had a negative connotation in the latter. In the second half of the 19th century, Stanislaw Tarkowski, a well-known Polish political figure who resided in Lviv, went on record saying that "a Jew cannot be the archbishop of Lviv because he is Jewish, but this is not the reason why he could not be the mayor of Lviv." Statistics say that on the eve of World War One the Jews accounted for 70 percent of lawyers and 60 percent of doctors in Lviv. In 1910 33 percent of all Lviv University students were Jewish. Meanwhile, this third-largest ethnic group accounted for a mere 12 percent of Galicia's population. Oppressed by the Polish authorities, the Ukrainians and the Jews were just destined to cooperate, and in the 20th century both groups were represented in the Vienna parliament. What made this possible was the first election to Austria's Reichsrat in 1907 on the basis of universal suffrage for male citizens. Ukrainians cast their votes for Zionist candidates in urban constituencies, while Jews voted for Ukrainians in rural districts. Thanks to this mutual political understanding, Jews won, for the first time, two seats in parliament. Decades later, Jews had to decide whether or not to politically support Ukrainians in their quest for freedom. The constitutions of both Ukrainian states, the UNR and the ZUNR, envisioned broad cultural autonomy for the Jewish community, which enabled the well-known Jewish researcher Schwarz to say: "Ukraine was the first state in the world to introduce exterritorial cultural autonomy for ethnic minorities." But, to tell the truth, this was not a sufficiently strong reason for Jews to formally support Ukrainians in their struggle against Poles in 1918-1919. Jews officially observed neutrality, which was, after all, part of their political tradition--living for centuries in exile, they found it better not to interfere into the military and political conflicts of other nationalities. THE WAR PATH OF THE JEWISH BATTALION What really caused the pogroms was not only the proclaimed neutrality but also moral support that the Jewish population offered to Ukrainians. The bloody November events in Lviv prompted the Jews in a number of cities to form militia units with the aim of defending themselves against any ethnic or military encroachments. In particular, such a militia unit was set up in Ternopil in November 1918 by Solomon Leinberg, a former Austrian infantry lieutenant. And when Ukrainians recaptured Ternopil on June 16, 1919, Leinberg suggested, with the consent of Ternopil's Jewish National Council, to the Ukrainian Galician Army Colonel Osyp Mykytka that his militia join the UGA ranks. This resulted in the formation of the Strike Battalion of the Galician Army's 1st Corps, better known as "Zhydivsky kurin UGA" (UGA's Jewish Batallion). After a short time, the Jewish Battalion became a 1,200-strong unit of Jewish soldiers who volunteered to fight for a Ukrainian state, which was, in fact, comparable to the Jewish Legion that fought in Palestine for Great Britain during the First World War. The difference is that the Jewish Battalion fought for Ukraine, while the Jewish Legion soldiers fought for their own national interests. The Jewish Battalion was called a strike battalion, which means that it had a high combat potential and could be engaged in the most important operations. At first, the battalion was ordered to cover the UGA retreat on the Ternopil-Pidvolochysk line. Later, after crossing the Zbruch, it took part in battles against the Bolsheviks and, passing through Proskuriv, Vinnytsia, and Berdychiv, even reached Sviatoshyn in the outskirts of Kyiv. Taking into account that the Strike Battalion of the Galician Army's 1st Corps had won glory with its gallantry and combat successes, the UGA was always supported by the Jewish populace wherever the battalion was passing. Moreover, Leinberg was even allowed to mobilize volunteers in Berdychiv. But neither the battalion's good reputation nor the additional mobilization could keep the soldiers from typhus, which took a toll of two-thirds of the unit's men. Also different was the destiny of the soldiers who were saved from typhus. Some of them headed for Palestine via Odesa to take part in the war, while others stayed behind in Naddniprianshchyna (Land by the Dnipro) or returned to Galicia. Leinberg was among the latter. There are ample grounds to suppose that Poles tortured him to death in Ternopil in 1920. [...] THE JEWISH LEGION OF THE BRITISH ARMY Very much similar to the UGA Jewish Batallion were the Zion Mule Corps and the Jewish Legion--the British Army units composed of the Jewish volunteers who fought for the liberation of Palestine from the Turkish yoke. The idea of forming this kind of military formations belonged to the Odesa-born Jew Ze'ev Jabotinsky, who appealed in December 1914 to 11,000 Jewish refugees in Alexandria to form a Jewish legion to fight on the Entente's side for the liberation of Palestine from the Turks. Although the British law banned recruiting foreigners to the army, Jews were allowed to set up a troop movement column that could be engaged in hostilities against the Turks. This 650-strong formation was named the Zion Mule Corps. In July 1917 the British government permitted the formation of Jewish regiments, popularly known as the Jewish Legion. The official name of this unit was 38th Battalion of the Royal Fusiliers. The legion consisted of Jewish volunteers from Russia, Britain, and the US. There were 6,500 men from the US alone. The official order to disband the Jewish Legion was issued not long afterward, in March 1920. However, the very existence of the Jewish Legion provided great moral support to Jews in their struggle to establish an independent state. Complete article: http://day.kiev.ua/277211/ |
|||||||||||
| Stalin the murderous dictator? He's history | TOP | ||||||||||
September 05, 2009 On September 1, while the international media focused on commemorations marking the 70th anniversary of the start of the Second World War in Poland, Russian children returned to their classrooms to begin a new school year. They found the world transformed. New state-approved textbooks have recast Soviet dictator Joseph Stalin into "one of the most successful leaders of the U.S.S.R." No longer is he regarded as a paranoid mass-murderer responsible for the deaths of nearly 20 million people. He has become a great, if flawed, national leader -- an "efficient manager" who defeated the Nazis, saved Europe and industrialized a backward Soviet Union. The new history textbooks aim to instill patriotism in Russian youth. In the process, they dismiss Stalin's prison labour camps, mass purges and all-pervasive terror as necessary parts of the drive to make Russia great. One textbook, History of Russia from 1945 to 2008 for 11th Graders, justifies Stalin's non-aggression pact with Adolf Hitler, the brutal occupation of eastern Poland, the seizure of the Baltic States and parts of Romania, and Russia's invasion of Finland as "entirely rational" responses to a complicated security situation. It vehemently rejects calling the Soviet Union a totalitarian state, insisting the phrase was part of an "ideological war" against Russia. [...]
Long before then, Mr. Putin had begun to bring back some of the trappings and symbols of the Soviet and Stalinist periods. In 2000, he authorized the Russian Central Bank to strike commemorative silver coins bearing Stalin's portrait and during ceremonies marking the 55th anniversary of the end of the 1939-45 conflict, he unveiled a plaque honouring Stalin for his heroic leadership. Later, Mr. Putin approved the placement of a bust of Stalin in Moscow's Victory Hill war memorial. He also pushed parliament to restore the old Soviet national anthem, commissioned by Stalin in 1943. Mr. Putin has repeatedly defended the Soviet Union, railing against what he calls "the falsification of history" and foreigners who tried to make Russians feel guilty about their past. [...] "Putin's regime has not denied Stalin's crimes -- he has made several speeches acknowledging the victims of the Great Terror of 1937-38," says British historian Orlando Figes. "But it has argued for the need to balance them against Stalin's achievements as the builder of the country's 'glorious Soviet past.' " In Russia there seems to be a longing for historical revision. Just last week, Moscow's Kurskaya subway station reopened after a meticulous renovation that restored its Stalin-era lustre, including a gilt-trimmed rotunda decorated with words of the 1950 Soviet anthem, "Stalin raised us to be loyal to the people, inspired us to labour and heroism." Last summer, when Rossiya TV held a contest to select Russia's most popular historical figure, 50 million people voted. Stalin came in third, narrowly edged out by Pyotr Stolypin, a reforming prime minister who was assassinated in 1911, and Alexander Nevsky, the winner, a 13th-century prince who fought off European invaders. [...] "After the anarchy that followed the collapse of the Soviet Union in 1991, a period when democracy came to represent confusion, crime, poverty, oligarchy, anger and disappointment, it turned out that Russians didn't like their new 'free' selves. Having, for centuries, had no sense of self-esteem outside the state, we found ourselves wanting our old rulers back, the rulers who provided a sense of order, inspired patriotic fervour and the belief that we were a great nation." Mr. Khrushchev led the first Russian denunciation of Stalin when he delivered a secret speech in 1956 to the 20th Congress of the Soviet Communist party, condemning Stalin for his "pernicious cult of personality" and use of terror as an instrument of policy. In the campaign of de-Stalinization that followed, Stalin's crimes became public knowledge, his body was removed from the Lenin Mausoleum and the gilded words of praise at Kurskaya were plastered over. But Russia has never really grappled honestly with its past. It has never had a truth and reconciliation process like other countries. Its history is still being shaped and interpreted by those in power. "At bottom, our people and our leaders share a belief that only authoritarian rule can protect the country from anarchy and disintegration," Ms. Khrushcheva writes. "Russians look back fondly on their great victories and parades and, eventually, after short periods of thaw or perestroika, find themselves wanting their 'strong' rulers back." Complete article: |
|||||||||||
| Aratta civilisation of Ukraine dating to 22,000 BC - video | TOP | ||||||||||
 |
|||||||||||
| Утікачі до пекла | TOP | ||||||||||
| http://ut.net.ua/art/168/0/2802/ Тисячі закарпатців загинули в радянських концтаборах за свою любов до... СРСР Гаврош Олександр [...] У пошуках кращої долі Спочатку радянські прикордонники, які лише освоювалися у нових для себе гірських умовах, завертали закарпатців назад. Але з погіршенням політичного й економічного становища на Закарпатті потік утікачів лише зріс. За оприлюдненими на сьогодні архівними документами, протягом кількох місяців 1939 року до СРСР перейшла тисяча закарпатців. У 1940-му їх уже було понад чотири тисячі. За півроку 1941-го – ще пів¬тисячі. Зупинив нелегальний потік мігрантів початок радянсько-німецької війни 22 червня. П’ять із половиною тисяч, сучасною мовою, біженців до СРСР – про таку кількість можна говорити лише на основі кримінальних справ. Експерти вважають, що її можна підняти до десяти тисяч. [...] З червоними ідеями до Сибіру Перехід кордону був справою ризикованою. Ті, кого угорці ловили, відразу опинялися за ґратами. Але вони все одно йшли – поодинці, парами і навіть великими групами до півсотні осіб. Переходили кордон і відразу здавалися радянській владі, вірячи, що тепер їхнє життя зміниться на краще. Але замість раю на них чекало пекло. Більшість із них були засуджені за нелегальний перетин кордону, частина – за шпигунство. Першим ще пощастило, бо вони отримали тільки по три роки концтаборів. […] Історії цих людей вражають. Доктор історичних наук Омелян Довганич, який значну частину дослідницької роботи присвятив утікачам до СРСР 1939–1941 років, наводить у своїх книжках історії, варті екранізацій чи пригодни¬цьких романів. […] Так, Ю. Костяк, якого забирали до угорського війська, щоб не кидати родину на голодну загибель, пере¬йшов до СРСР з дружиною і двома дітьми: трирічною донькою та восьмимісячним сином. У Станіславській тюрмі сім’ю після суду розлучили. Першим помер Василько – 7 січня 1940 року – в дитячих яслах Головінської виправно-трудової колонії. Батько помер у березні 1941-го в Івдельтаборі на Уралі. Донька Ганна була відправлена в дитячий будинок, але не встановлено, коли і в який. Пережила табори лише матір. «Родіна-мать» Чехо-Словаччина Щоб зрозуміти масштаби того, що відбувалося, достатньо сказати, що втікачі до СРСР становлять половину всіх репресованих за всю історію радянської влади на Закарпатті. ... Так, із 1438 осіб 1363, або 95% (!) солдатів та офіцерів запасного полку були закарпатськими українцями (читай – утікачами до СРСР). Вони брали участь у кровопролитних боях за визволення України, Чехо-Словаччини та Польщі. Чимало з них полягло. … Про освітній рівень біженців свідчить те, що з колишніх в’язнів концтаборів 10 стали генералами чехо-словацької армії, 96 – полковниками, 102 – підполковниками, 37 – майорами, 90 – молодшими офіцерами. Більшість із них не повернулися на Закарпаття, коли воно возз’єдналося з Україною. Ці люди вже добре знали, що таке «найвільніша у світі країна робітників і селян». Табу Натомість у СРСР після війни на згадку про концтабірну долю втікачів до СРСР було накладено суворе табу. Навіть видатні партійні діячі, такі як голова Закарпатського облвиконкому В. Русин, у спогадах скромно вказували: «Про війну я дізнався в Рязані», забувши дописати «у пересильній тюрмі». Ім’ям Героя Радянського Союзу Степана Вайди, підпоручика-танкіста, який загинув у Польщі, було названо на Закарпатті школи та піонерські дружини, але ніхто жодним словом не прохопився про його концтабірне минуле. Коли ж у 1970 році історик Омелян Довганич побіжно зачепив заборонену тему в докторській дисертації, йому настійливо порекомендували викреслити цей фрагмент. Людей, які загинули в концтаборах через свою віру і любов до СРСР, не мало існувати. Нині ми знаємо правду. Принаймні левову її частку. Довганич разом зі своїм колегою Олексієм Корсунем навіть видали збірник архівних документів і матеріалів «Закарпатські втікачі в СРСР 1939–1941 років». Цю книжку важко читати без заспокійливого, бо складається вона переважно з протоколів допитів наївних і безхитрісних закарпатців, які, не відаючи, прямували не до омріяного раю, а до справжнісінького пекла. [...] 30 вересня 1938 року. Мюнхенський пакт, за яким Чехо-Словаччина відступила частину території ІІІ Рейху. Разом з тим Прага пішла на поступки автономістським прагненням закарпатців, ставши на шлях перетворення держави на федерацію чехів, словаків і карпатських українців. 22 листопада 1938 року. Чехо-словацький парламент офіційно надає автономію Карпатській Україні. Прем’єр-міністр Андрій Бродій уступає посаду греко-католицькому священику Августину Волошину. 12 лютого 1939 року. Вибори до Сейму Карпатської України. 18 березня 1939 року Карпатська Україна проголошує незалежність. Президентом обрано Августина Волошина. 18 березня 1939 року. За згодою Гітлера, попри збройний спротив добровольців «Карпатської Січі», Угорщина окупувала Карпатську Україну. Починаються масові розправи та переслідування. Сотні людей страчено, тисячі заарештовано. Особливо нещадно карають українських націоналістів та комуністів, які відразу переходять у підпілля. Тікати в принципі нікуди, бо Польща, що пролягла за Карпатським хребтом, теж вважає ці групи своїми найбільшими ворогами. 18 березня 1939 року. За згодою Гітлера, попри збройний спротив добровольців «Карпатської Січі», Угорщина окупувала Карпатську Україну. Починаються масові розправи та переслідування. Сотні людей страчено, тисячі заарештовано. Особливо нещадно карають українських націоналістів та комуністів, які відразу переходять у підпілля. Тікати в принципі нікуди, бо Польща, що пролягла за Карпатським хребтом, теж вважає ці групи своїми найбільшими ворогами. 1 вересня 1939 року. Німеччина напала на Польщу. Розв’язано Другу світову війну. Угорщина вводить надзвичайний стан. І без того обмежене політичне життя стає взагалі цензурованим і підконтрольним. В економіці вживають надзвичайних заходів. Зокрема, ліквідовують 8-годинний робочий день і планові відпустки. Вводять картки на продукти харчування. Зубожіння народу посилює світова криза. 17 вересня 1939 року. СРСР розпочинає інтервенцію в Західну Україну та Західну Білорусь. Польсько-угорський кордон змінюється на радянсько-угорський. Саме з цього моменту починається історія втікачів до пекла Ціла стаття: |
|||||||||||
| Focus on Ukraine -- September 7-13, 2009 | TOP | ||||||||||
|
Overview of political events of the week September 7 Speaker of the Verkhovna Rada Volodymyr Lytvyn signed a decree on the non-payment of salaries to deputies should they block the rostrum of the parliament. In addition, the speaker proposed to the deputies that they introduce a procedure of secret voting. Russian President Dmitry Medvedev ordered the head of Gasprom Alexei Miller to not agree to changes in the terms of payment of Russian gas transiting the territory of Ukraine. Such was the response to the announcement by Ukraine's Premier Yulia Tymoshenko that the fee for the transit of Russian gas to Europe through Ukrainian territory will be significantly raised starting January 1, 2010. September 8 The Verkhovna Rada failed to open its session and renew its work. The Party of Regions continues to block the rostrum with slogans calling for an increase in wages and pensions. Minister of Internal Affairs Yuriy Lutsenko announced that the ministry has sufficient evidence of embezzlement of the funds of commercial banks upon the initiative of the NBU in order to open a criminal case against managers of the central bank. The minister said abuse of power and financial gerrymandering could not have been possible without the support of President Viktor Yushchenko. VR Speaker Volodymyr Lytvyn signed the Law "On the Presidential Elections" that was twice vetoed by President Viktor Yushchenko and sent back to the parliament for revision taking into account amendments. The newly revised version of the law shortens the term of the election campaign from 120 to 90 days, changes the procedures for the formation of district and local election commissions, increases the deposit for registration of candidates from UAH 500,000 to UAH 2.5 million and eliminates absentee ballots to support a presidential candidate. September 9 VR Speaker Volodymyr Lytvyn announced that he was obligated to sign the Law "On the Presidential Elections" as failure to sign the law within 130 days would serve as grounds for filing lawsuits and accusing him of disrupting the electoral process. The parliament is out of service. The Party of Regions continues to hold the rostrum in siege. The speaker could not even gather the leaders of factions for a conciliatory meeting to agree on renewing the work of the parliament. The Presidential Secretariat called upon the Ministry of Internal Affairs to make public facts of abuse of power by high-ranking officials of the NBU. This was said in the statement of the press service of the secretariat in response to the statement made by Minister of Internal Affairs Yuriy Lutsenko. According to an official statement of the Accounting Chamber of Ukraine, nearly 40% of the national economy has gone into the shadows. Experts employed by the chamber say this year the country may not see the planned UAH 20 billion in revenues and the government forecast of growth in GDP is unrealistic. September 10 Assistant Chief-of-Staff and Standing Representative of the President in the Parliament Ihor Popov announced that President Viktor Yushchenko will submit an appeal to the Constitutional Court deeming certain provisions of the Law "On the Presidential Elections" unconstitutional. Gasprom warned Naftogaz Ukrainy about a hike in the price of gas for Ukraine in Q4 2009 to US $205-210 per 1,000 cubic meters. Today, Naftogaz pays US 198/cu. m. for Russian fuel. In turn, Naftogaz requested its Russian partner to reduce the import of natural gas to Ukraine. Instead of the 52 billion cubic meters written in the contact, Ukraine is requesting 33 cubic meters. Experts at the Institute of Political Technology say that although there is still a month left before the start of the pre-election campaign, certain candidates for president have launched their campaigns. The experts say that Arseniy Yatsenyuk and Yulia Tymoshenko are in first place in terms of self-promotion and Viktor Yanukovych, Volodymyr Lytvyn and Serhiy Tihipko are in second place. The experts say Viktor Yushchenko chose what they dubbed the "presidential strategy" of waiting for the official start of the election race for the good of the country. Although the Law "On Presidential Elections" prohibits pre-election canvassing, it is not punishable by law. September 11 President Viktor Yushchenko announced at a meeting of the National Security and Defense Council that the government must submit to the Prosecutor General's Office evidence of corruption on the part of former Minister of Defense Yuriy Yekhanurov and former Transport Minister Yosyp Vinskiy. At the same time, the president is confident that the accusations of Premier Yulia Tymoshenko against these former ministers are false and ungrounded. Deputy Governor of the National Bank of Ukraine Oleksandr Savchenko tendered his resignation having accused the bank's leadership of conducting an ineffective policy. Announcing his resignation the banker noted, "The National Bank of Ukraine is not independent and is mired in politics. It often plays along different schemes in the commercial sphere." Savchenko served as deputy governor for four years and is known for his opposition to the bank's leadership. At the start of this year the YTB proposed that Savchenko be appointed the governor of the NBU to replace Volodymyr Stelmakh. Ukrainian Ambassador to Russia Kostyantyn Hryshchenko commented for BBC on the bill adopted by the State Duma of Russia in the first reading that gives the president the power to conduct military actions beyond the borders of Russia. Hryshchenko noted that Russia has no grounds for applying force. President Viktor Yushchenko told the Financial Times in an interview that the unrealistic national budget of Ukraine for 2009 forces the government to exercise control over the National Bank of Ukraine in order to finance the deficit by printing additional money. The press service of the president says the UAH 20 billion in VAT refunds to enterprises, UAH 12 billion in taxes exacted in advance and the NBU purchase of UAH 30 billion through the emission of government bonds (T-bills) caused the financial crisis. September 12 President Viktor Yushchenko participated in the ceremonial assembly in Ukraine's National Palace of Arts marking the 20th anniversary of the founding of the People's Movement of Ukraine (Rukh) over the years of reconstruction. |
|||||||||||
| Україна у фокусі 7 – 13 вересня 2009р. | TOP | ||||||||||
|
Огляд політичних подій за тиждень 7 – 13 вересня 2009 року 7 вересня Президент Росії Дмитро Медведєв наказав керівникові «Газпрому» Олексію Міллеру не погоджуватися на зміни умов оплати транзиту російського газу українською територією. Така реакція російського президента прозвучала у відповідь на повідомлення прем`єр-міністра України Юлії Тимошенко про те, що з 1 січня 2010 року Україна суттєво підвищить вартість транзиту російського газу через її територію до Європи. 8 вересня Верховна Рада не змогла відкрити засідання і відновити роботу. Партія регіонів й надалі блокує трибуну, виступаючи з гаслами про підвищення зарплат і пенсій. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що має докази для порушення кримінальних справ проти керівних осіб НБУ і що кримінальні справи за фактами розкрадання коштів комерційними банками за сприяння Нацбанку вже знаходяться у провадженні в МВС. За словами міністра, службові зловживання й фінансові махінації у комерційних банках не могли проходити без підтримки Віктора Ющенка. Луценко звинуватив Президента у використанні ситуації з курсом гривні з метою політичної дестабілізації. Спікер Володимир Литвин підписав Закон «Про вибори Президента», двічі повернутий Віктором Ющенком до парламенту на доопрацювання. Нова редакція закону зокрема скорочує термін виборчої кампанії зі 120-ти до 90-та днів, змінює порядок формування окружних і дільничних виборчих комісій, збільшує заставу для реєстрації кандидатів з 500-т тисяч до 2,5 мільйонів гривень, а також скасовує відкріпні талони на підтримку кандидата на посаду Президента. 9 вересня Спікер Володимир Литвин заявив, що був зобов’язаний підписати Закон «Про вибори Президента», оскільки, за словами спікера, непідписання цього закону за 130 днів дало б підстави для судових позовів і звинувачень його у зриві виборчого процесу. Парламент не працює. Партія Регіонів і далі тримає в облозі трибуну. Спікер парламенту не зміг зібрати на погоджувальну раду лідерів фракцій, щоб вони домовилися про відновлення роботи. Секретаріат президента закликав МВС надати факти зловживань посадовцями Нацбанку. Про це сказано у заяві прес-служби секретаріату у відповідь на відповідну заяву міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Майже 40% вітчизняної економіки пішло в "тінь". Про це йдеться в офіційному повідомленні Рахункової палати України. Зокрема, як твердять її фахівці, цього року країна може недоотримати 20 мільярдів гривень від запланованого, а урядовий прогноз приросту ВВП – не реалістичний. 10 вересня "Газпром" попередив «Нафтогаз України» про подорожчання газу для України у четвертому кварталі 2009-го до 205-210 доларів за тисячу кубів ( сьогодні "Нафтогаз" купує російське паливо за 198 доларів). "Нафтогаз", в свою чергу, офіційно звернувся до свого російського партнера із проханням скоротити імпорт блакитного палива в Україну. Замість законтрактованих наступного року 52-х мільярдів кубометрів Україна просить про 33-ри. Хоч до початку передвиборної кампанії ще місяць, однак деякі кандидати у президенти вже розпочали виборчу кампанію. Про це зауважили експерти Інституту політичних технологій. Фахівці відзначили, що найбільше рекламують себе Арсеній Яценюк та Юлія Тимошенко. На другому місці – Віктор Янукович, Володимир Литвин та Сергій Тігіпко. Досі ще не стартував Віктор Ющенко, обравши, за словами експертів, „президентську стратегію” – працювати на благо країни і дочекатися офіційного початку виборчих перегонів. Виборчий Закон в Україні забороняє дострокову агітацію, проте не карає за її проведення. Нагадаємо, колишні міністри пішли у відставку після звинувачень прем'єром у масштабних зловживаннях і нецільовому використанні коштів. Заступник голови Національного банку Олександр Савченко подав у відставку, звинувативши керівництво Нацбанку в неефективній політиці. Оголосивши про свою відставку банкір, зауважив, що «Нацбанк не є незалежним, він втягнутий в політику, а інколи грає через деякі схеми в комерцію». Пан Савченко перебував на посаді чотири роки, відомий своєю опозиційністю до керівництва Нацбанку. На початку цього року БЮТ пропонував призначити його головою НБУ, відправивши у відставку Володимира Стельмах. Посол України в Росії Костянтин Грищенко в інтерв’ю Бі-Бі-Сі прокоментував схвалени | |||||||||||
Know someone who'd like a trial copy of ePOSHTA? Send their e-mail address to:
Якщо на початку 90-х Донбас «гримів» на всю Україну через масові шахтарські страйки, то останнім часом про нього стає відомо навіть у Європі переважно завдяки спортивним успіхам. Перемога «Шахтаря» у кубку УЄФА і нещодавнє гучне відкриття «Донбас-Арени» — чим не промоція для відродженого регіону та його столиці Донецька, який колись називали «містом мільйона троянд».
